Репозиторій ЧДТУ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра соціального забезпечення

Пояснювальна записка

до кваліфікаційної роботи магістра

на тему: Роль громади у наданні соціальної підтримки ВПО






Виконав:
студент ІІ курсу, групи СЗМ-22
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення»
В. В. Свіщенко 
Керівник: О. В. Якушев
Рецензент:













Черкаси – 2023



ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра соціального забезпечення

ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________к.е.н., доц. Журба І.О. 
“_____” _______________20 ____ р. 



ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

кваліфікаційної роботи
освітнього ступеня “магістр”

Зі спеціальності 232 “Соціальне забезпечення” 
на тему: Роль громади у наданні соціальної підтримки ВПОСтудента групи 

СЗМ-022 Свіщенко Вадим Володимирович

Керівник роботи 

Кандидат економічних наук, доцент Якушев О. В.



Консультанти: 

Теоретичні засади надання соціальної підтримки ВПО місцевими громадами  
канд. пед. наук, доцент

Можливості розвитку соціальної підтримки ВПО місцевими громадами 
канд. пед. наук, доцент

Дослідження ефективності соціальної підтримки місцевими громадами внутрішньо переміщених осіб
канд. пед. наук, доцент

Черкаси – 2023



ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра соціального забезпечення

Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр 
Галузь знань 23 Соціальна робота 
Спеціальність 232 “Соціальне забезпечення”

ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________к.е.н., доц. Журба І.О. 
“_____” _______________2022 р. 

ЗАВДАННЯ
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТУ
Свіщенко Вадим Володимирович
1. Тема роботи: Роль громади у наданні соціальної підтримки ВПО
керівник роботи Якушев О. В., кандидат економічних наук, доцент

затверджені наказом по університету від “____” __________ 2023 р. № ____

2. Строк подання студентом роботи “____” __________ 2023 р. 

3. Вихідні дані до роботи

1. Нормативно-правова база досліджуваного питання.
2. Наукова література за темою дослідження.

4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити)

Розділ 1. Теоретичні засади надання соціальної підтримки ВПО місцевими громадами. Організація соціальної роботи в територіальній громаді в Україні. Законодавче регулювання питань соціального захисту ВПО. Закордонний та вітчизняний досвід соціальної підтримки ВПО. Розділ 2. Можливості розвитку соціальної підтримки ВПО місцевими громадами. Реформування місцевого самоврядування й територіальної організації влади та вплив на надання соціальної підтримки. Соціальні послуги в громаді для підтримки сімей ВПО. Удосконалення надання соціальної підтримки ВПО місцевими громадами. Розділ 3. Дослідження ефективності соціальної підтримки місцевими громадами внутрішньо переміщених осіб. Удосконалення надання соціальної підтримки ВПО місцевими громадами. Дослідження ефективності соціальної підтримки та допомоги ВПО. Соціальний проект «Smart Room» для підтримки ВПО.



5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень)
Презентація в програмі POWER POINT
Слайд 1. Тема магістерської роботи.
Слайд 2. Мета, предмет та об’єкт дослідження.
Слайд 3. Завдання магістерської роботи.
Слайд 4-6. Основні визначення по темі дослідження.
Слайд 7 -12. Висновки.

6. Консультанти розділів роботи

Розділ	Прізвище, ініціали та посада консультанта	Підпис, дата
		завдання видав	завдання прийняв
1.	Теоретичні засади надання соціальної підтримки ВПО місцевими громадами  		
2.	Можливості розвитку соціальної підтримки ВПО місцевими громадами		
3	Дослідження ефективності соціальної підтримки місцевими громадами ВПО		

7. Дата видачі завдання __________________________________________

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

№
з/п	Назва етапів дипломної  роботи	Строк
виконання
етапів роботи	Примітка
1.	Розробка завдання, складання календарного плану виконання кваліфікаційної роботи		виконано
2.	Аналіз літературних джерел		виконано
3.	Виконання першого розділу і обговорення її з науковим керівником	до 14.09.2023	виконано
4.	Виконання другого розділу і обговорення її з науковим керівником	до 21.09.2023	виконано
5.	Виконання третього розділу і обговорення її з науковим керівником	до 21.10.2023	виконано
6.	Узагальнення результатів статистичного матеріалу. Формулювання висновків та підготовка текстової частини кваліфікаційної  магістерської роботи	до 21.11.2023	виконано
7.	Доопрацювати роботу, оформити її кінцевий варіант	до 30.11.2023	виконано
8.	Отримати відгук керівника та рецензію	до 2.12.2023	виконано
9.	Підготувати доповідь на захист	до 5.12.2023	виконано

Студент			_________    Свіщенко В. В.
Керівник роботи 		__________   Якушев О. В.
Секретар ЕК		__________   




РЕФЕРАТ

Кваліфікаційна робота магістра містить 97 сторінок, список літератури з 30 найменувань. 

Роль громади у наданні соціальної підтримки ВПО

Предметом дослідження є – особливості надання соціальної підтримки ВПО громадами
Об’єктом дослідження є соціальна підтримка ВПО.
Мета роботи – проаналізувати процес соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб місцевими громадами та розробити соціальний проект «Smart Room» для їх підтримки. 
Завдання роботи: 
1.	Проаналізувати теоретичні засади надання місцевими громадами соціальної підтримки внутрішньо переміщеним особам;
2.	Розкрити особливості внутрішньо переміщених осіб як категорії клієнтів соціальної роботи; 
3.	Узагальнити міжнародний та вітчизняний досвід соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб; 
4.	Дослідити ефективність соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб, з цією метою розробити соціальний проект «Smart Room» для їх підтримки.
За результатами дослідження сформульовані висновки:
1.	Проаналізовано теоретичні засади надання місцевими громадами соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб.
2.	Розкрито особливості ВПО як категорії клієнтів соціальної роботи.
3.	Узагальнено міжнародний та вітчизняний досвід соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб. як приклад для його удосконалення в Україні.
4.	Досліджено ефективність соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб, з цією метою розроблено соціальний проект «Smart Room».
Одержані результати можуть бути використані результати дослідження можуть бути впроваджені у роботу фахівців соціальної сфери, волонтерів, використані в процесі розробки змісту фахових і вибіркових дисциплін для здобувачів вищої освіти спеціальності «Соціальна робота». Запропонований автором проект «Smart Room» для розвитку навичок адаптації ВПО у громади може бути впроваджений у роботу соціальних працівників.

Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра 2023 рік 
Рік захисту роботи 2023 рік 

Підпис студента ____________________ 
Дата ______________________________


ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..	8
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ВПО МІСЦЕВИМИ ГРОМАДАМИ  ……………………	12
	1.1.	Організація соціальної роботи в територіальній громаді в Україні.	12
	1.2.	Законодавче регулювання питань соціального захисту внутрішньо переміщених осіб …………………………………………………….	19
	1.3.	Закордонний та вітчизняний досвід соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб ……...................................................	 27
РОЗДІЛ 2. МОЖЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ВПО МІСЦЕВИМИ ГРОМАДАМИ ……………………………………….	 44
	2.1.	Реформування місцевого самоврядування й територіальної організації влади та вплив на надання соціальної підтримки ………	
 44
	2.2.	Соціальні послуги в громаді для підтримки сімей ВПО ………… ..	 51
	2.3.	Удосконалення надання соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб місцевими громадами .……………………..........	  56
РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ МІСЦЕВИМИ ГРОМАДАМИ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ …………………………………………………….	
 65
	3.1.	Аналіз надання соціальних послуг ВПО у Черкасах і Черкаській області ………………………………..…………………………....….	 65
	3.2.
3.3.	Дослідження ефективності соціальної підтримки та допомоги внутрішньо переміщеним особам …………………………………...Соціальний проект «Smart Room» для підтримки внутрішньо переміщених осіб …………………………………………………….	 71
 79
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….	 91
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................	 94



ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ


МОЗ 	Міністерство охорони здоров’я України 
МОН 	Міністерство освіти і науки України 
МСП 	Міністерство соціальної політики України 
ОВА 	Обласна військова адміністрація 
ТГ 	Територіальна громада 
ВПО 	Внутрішньо переміщені особи 
СЖО ОТГ	Складні життєві обставини Об’єднані територіальні громади














ВСТУП

Актуальність вибору теми роботи. Через повномасштабне вторгнення Росії в Україну проблема вимушеного переселення та її розв’язання є ключовим викликом для держави і суспільства, оскільки значній кількості населення потрібно змінювати своє звичне місце проживання. Порушення звичного способу життя, наявних соціальних зв’язків та взаємин, вимагає адаптації людини до нових умов, значних зусиль на відновлення психічних, інтелектуальних і фізичних ресурсів. 
2014 року Україна вдруге в новітній історії зіткнулася з проблемою внутрішньо переміщених осіб – ВПО. Вперше масове переміщення населення відбулося у 1986 році і було пов’язане з аварією на Чорнобильській АЕС, коли 116 тисяч переселилося з радіоактивно забруднених територій. За даними державного обліку з 24 лютого 2022-го року в Україні є більше 8 млн. мільйонів ВПО. Якщо врахувати тих, хто виїхав за межі країни, то ця цифра складе 13 мільйонів, 52% з них супроводжують дітей від 5 до 17 років, 63% переміщених осіб – жінки. 
В Україні на сьогодні є велика кількість внутрішньо переміщених осіб. Вирішення цієї проблеми перестає є актуальним не лише для влади, але й для громадянського суспільства та самих внутрішньо переміщених осіб. Для здійснення ефективної соціальної підтримки такої категорії населення важливою умовою є чітке визначення їхніх потреб і проблем. 
Внутрішньо переміщені особи зазнали і надалі зазнають значних втрат (найважливіше рідних та близьких людей), саме тому крім безпеки вимушені переселенці потребують соціально-психологічної підтримки, особливо найбільш вразливі верстви населення, такі як: діти, літні люди та люди з інвалідністю. Визначено, що саме психічний стан людини та її психологічна налаштованість, надають можливості до адаптації, здатності впоратися та вижити в нових умовах життєдіяльності. 
Ступінь вивченості проблеми. Останніми роками проблемам розвитку місцевого самоврядування приділяється значна увага. Так, серед вітчизняних і закордонних науковців, що досліджують різноманітні аспекти розвитку місцевого самоврядування, є такі: О. Батанов, М. Баймуратов, В. Борденюк, Р. Герцог, К. Деві, А. Делькамп, Д. Записний, В. Кампо, В. Князєв, В. Кравченко, В. Мамонова, Д. Попеску, В. Рубцов, О. Руденко, А. Ткачук, Н. Щербак та ін. 
Серед вітчизняних дослідників, що займаються проблемою внутрішньо переміщених осіб, можна зазначити таких науковців як: О. Балакірєва, Т. Доронюк, О. Міхеєва, Ю. Муромцев та В. Середа, які розкрили основні причини, стратегії феномену переселення і проблеми адаптації ВПО. К. Уорд, Д. Беррі, У. Кім вивчали фактори ефективності входження вимушених мігрантів в інші умови життя. Також були вивчені результати можливої ізоляції вимушених переселенців О. Філіповою та Л. Ключниковою. Особливості соціально-психологічної адаптації вимушено переміщених осіб а також ті проблеми з якими вони стикаються, визначено в роботах О. Соколової, Л. Шайгерової. Класифікація факторів міжкультурної адаптації з виокремленням індивідуальних і групових факторів досліджувалася Т. Стефаненко.
Аналіз наукових джерел дозволив зрозуміти, що ця тема ще не достатньо вивчена, особливо на рівні конкретної спільноти, так як кожна ОТГ специфічна з огляду на соціально-демографічний склад населення (згідно соціального паспорта ОТГ), наявності відповідних соціальних установ, фахівців у галузі соціальної роботи та відповідних потреб щодо фінансування. Слід наголосити, що науковці практично не вивчали питання щодо здатності місцевих органів влади створювати установи для надання та доступності соціальних послуг адекватно до потреб населення та наявних бюджетних ресурсів, які вказують на актуальність даного дослідження.
Мета роботи: проаналізувати процес соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб місцевими громадами та розробити соціальний проект «Smart Room» для їх підтримки.
Визначена мета обумовила такі завдання:  
1.	Проаналізувати теоретичні засади надання місцевими громадами соціальної підтримки внутрішньо переміщеним особам;
2.	Розкрити особливості внутрішньо переміщених осіб як категорії клієнтів соціальної роботи; 
3.	Узагальнити міжнародний та вітчизняний досвід соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб; 
4.	Дослідити ефективність соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб, з цією метою розробити соціальний проект «Smart Room» для їхньої підтримки.
Об’єкт дослідження – соціальна підтримка ВПО.
Предмет дослідження – особливості надання соціальної підтримки ВПО громадами.
З метою вирішення поставлених завдань ми використали методи дослідження: теоретичні методи: аналіз літературних джерел щодо проблеми соціальної підтримки та адаптації внутрішньо переміщених осіб у громади; аналіз закордонної та вітчизняної теорії і практики роботи з внутрішньо переміщеними особами; систематизація і узагальнення інформації для розкриття важливих вихідних положень наукової роботи; методи порівняння та статистики; практичні методи: опитувальні методи (анкетування, інтерв'ювання, експертна оцінка), узагальнення емпіричних результатів. 
Теоретичне значення магістерської роботи полягає у: здійсненні систематизації та узагальненні наукових положень системи соціальної підтримки місцевими громадами внутрішньо переміщених осіб під час війни України з російською федерацією. Здійснення соціальної підтримки переміщених осіб громадами має бути спрямований на відхід від залежності від гуманітарної допомоги, відновлення робітничої сили, соціо-культурних цінностей і суспільних зв’язків, успішного самокерування.
Нові наукові рішення, що запропоновані були автором роботи.
-	уперше був здійснений аналіз соціальних державних проектів і програм щодо підтримки внутрішньо переміщених осіб місцевими громадами;
-	узагальнено і систематизовано міжнародний та вітчизняний досвід соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб місцевими громадами в умовах військових дій в Україні з російською федерацією; 
-	узагальнено особливості підтримки внутрішньо переміщених осіб у м. Черкаси та області;
-	набуло подальшого розвитку знання про особливості внутрішньо переміщених осіб як категорії клієнтів соціальної роботи.
Практичне значення дипломної роботи визначається тим, що отримані результати можуть бути впроваджені у роботу фахівців у соціальній сфері, волонтерів, а також використовуватися у процесі розробки змісту професійного і вибіркового контенту дисциплін для здобувачів вищої освіти спеціальності «Соціальна робота». Запропонований автором проект «Smart Room» для розвитку навичок адаптації ВПО у громади може бути впроваджений у роботу соціальних працівників.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що ми уточнили сутність та визначили особливості підтримки громадою внутрішньо переміщених осіб.
Структура та обсяг магістерської роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків, та переліку використаної літератури (30 джерел). Загальний обсяг роботи 99 сторінок.



РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ВПО МІСЦЕВИМИ ГРОМАДАМИ
1.1. Організація соціальної роботи в територіальній громаді в Україні
Для сучасного періоду характерним є розвиток соціальної роботи в ОТГ, який передбачає створення і діяльність різних соціальних служб, інституцій або організацій державної і недержавної форм власності, які надають соціальні послуги цільовим категоріям населення. Сама соціальна робота у територіальній громаді має локальний характер та обмежується географічно кордонами громади, що спрямовані на активізацію населення для розвитку громади і покращення умов життєдіяльності у ній.
На переформатуванні основних підходів розуміння соціальної роботи у громаді як професійної діяльності і побудови нової парадигми соціальної роботи як сфери надання соціальних послуг компетентними фахівцями диференційовано і адресно залежно від потреб об’єкта на різних рівнях (мікро, мезо та макро) і різним категоріям клієнтів наголошують українські (О. Безпалько, Д. Лиховід, І. Лисенко, Т. Семигіна, та інші) та зарубіжні науковці (Д. Дастін, К. Лаєнс, Дж. Фук та інші) в останні роки (Слозанcька, Г.). Згідно Наказа Міністерства соціальної політики України «Методичні рекомендації щодо діяльності об’єднаної територіальної громади у сфері соціального захисту населення та захисту прав дітей» соціальна робота в територіальній громаді в Україні, зводиться до надання різного роду соціальних послуг за місцем проживання клієнта. Варто зазначити, що у науковій літературі поняття «соціальні послуги» трактуються по-різному. Зокрема, в енциклопедії «Британіка» «соціальні послуги» (social service) визначаються, як будь-які послуги, які надаються державними, та громадськими організаціями, приватними підприємцями вразливим категоріям осіб для покращення умов їхнього існування, тобто, «соціальні послуги» зводяться до соціального обслуговування, що входить в юрисдикцію соціальної роботи.
К. Дубич під «соціальними послугами» розуміє «сукупність заходів, що спільно формуються та вживаються органами державної влади, фізичними особами та недержавними організаціями, спрямованих на пом’якшення або подолання складних життєвих обставин, соціального становища окремих осіб чи груп населення та повернення їх до повноцінної життєдіяльності» [7]. 
Згідно Закону України «Про соціальні послуги» (2003 р.), соціальні послуги – комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв’язання їхніх життєвих [9]. У цьому ж законі зазначено, що складні життєві обставини (СЖО) – це обставини, спричинені інвалідністю, віком, станом здоров’я, соціальним становищем, життєвими звичками і способом життя, внаслідок яких особа частково або повністю не має (не набула або втратила) здатності чи можливості самостійно піклуватися про особисте (сімейне) життя та брати участь у суспільному житті. Отже, під «соціальними послугами» розуміються послуги, які надаються з метою задоволення потреб і вирішення проблем осіб/груп, які перебувають в СЖО згідно державних зобов’язань та гарантій, регламентованих і визначених нормативно-правовими актами. Соціальні послуги надаються відповідними органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, що отримали від держави відповідні повноваження і взяли на себе відповідальність за результативність, якість та вчасність їх надання; повноваження щодо надання їх відповідно встановлених державною стандартів можуть бути делеговані від органів державної влади, державних організацій до недержавних (суб‘єктам підприємницької діяльності, громадським і благодійним організаціям та ін.) у порядку, визначеному чинними нормативно-правими актами. Слід  наголосити, що у соціальній роботі поняття «соціальні послуги» характеризують, як: 
– загальний принцип, механізм фінансування соціальної сфери; 
– технологію соціальної роботи, реалізація якої передбачає вирішення проблем клієнтів; 
– заходи, спрямовані на боротьбу із бідністю [9].  
До основних видів соціальних послуг, які гарантуються державою, згідно із Законом України «Про соціальні послуги» відносять: соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні, юридичні, інформаційні послуги, послуги з працевлаштування та інші. 
До основних форм надання соціальних послуг, згідно Закону України «Про соціальні послуги» вище, належать: матеріальна допомога – надається особам, які перебувають в СЖО у вигляді грошової або натуральної допомоги; соціальне обслуговування, що здійснюється: за місцем проживання особи; у стаціонарних установах або закладах інтернатного типу; у реабілітаційних центрах; у закладах денного, тимчасового або стаціонарного перебування; у територіальних центрах соціального обслуговування і закладах із соціальної підтримки населення [9].  
За способом надання соціальні послуги поділяють на: 
базові (соціальні послуги, які надаються на постійній або систематичній основі та не передбачають комплексної допомоги: консультування, інформування, представництво інтересів, надання притулку тощо); 
комплексні (соціальні послуги, які передбачають комплексну допомогу: соціальний супровід, соціальну адаптацію, реабілітацію, інтеграцію, реінтеграцію, кризове втручання, догляд, підтримане проживання); 
технічні (соціальні послуги, які передбачають надання натуральної допомоги: засобів гігієни, продуктів харчування, одягу, взуття, транспортні послуги тощо);
екстрені (соціальні послуги, які передбачають екстрене втручання у ситуацію, що склалася [7]. 
Залежно від терміну надання виділяють: постійні (послуги, які надаються не рідше 1 разу на місяць більше 1 року), тимчасові (не менше 1 разу на місяць до 1 року) і разові (мають разовий характер) соціальної послуги [7]. 
На законодавчому рівні визначено, що соціальні послуги надаються як на безоплатній, так і на платній основах. На безоплатних засадах послуги надаються державними і недержавними провайдерами таким категоріям населення: особам похилого віку; особам із інвалідністю; особам, які втратили/тимчасово втратили роботу у зв’язку із хворобою, травмою на виробництві; особам, які перебувають в СЖО у зв’язку із безробіттям, бездомністю, катастрофами, стихійним лихом, збройними та міжетнічними конфліктами; дітям і молоді, які перебувають в СЖО у зв’язку із інвалідністю, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, жорстоким поводженням у сім’ї, хворобою тощо [9].  
Основними принципами, яких слід дотримуватися при наданні соціальних послуг, є принципи: адресності, індивідуального підходу, доступності, відкритості, добровільності, гуманності, комплексності, ефективності, законності, соціальної справедливості, конфіденційності, дотримання державних стандартів надання соціальних послуг, професійної етики [9].   
Узагальнюючи вище зазначене, констатуємо: соціальні послуги це не результат діяльності, а сама діяльністю соціальних служб, інституцій і організацій щодо вирішення проблем чи задоволення потреб осіб/груп, що перебувають у СЖО і не можуть самостійно їх вирішити. Вони надаються державними і громадськими організаціями, приватними підприємцями на платних або безоплатних засадах згідно чинного законодавства та відповідно до державних стандартів [9].  
В Україні гарантом надання соціальних послуг є держава, тоді як в демократичних країнах світу вона бере на себе тільки зобов’язання створити сприятливі правові умови надання соціальних послуг, а її рівноправними партнерами вирішення соціальних питань виступає бізнес і громадянське суспільство. [15]. 
Згідно Закону України «Про соціальні послуги», в Україні держава регулює і фінансує систему надання соціальних послуг; проте вже є певні зрушення і в процесі залучення громадських організацій, приватних підприємців до надання соціальних послуг тим, хто цього потребує [9].
Останніми роками в Україні відбувається процес децентралізації соціальних послуг, який передбачає імплементацію нової моделі надання соціальних послуг у межах трикутника соціального партнерства «держава – громада – центри надання соціальних послуг».
Цей механізм забезпечує надання якісних і доступних соціальних послуг тим, хто цього потребує через створення нових чи залучення діючих соціальних агентств державної або недержавної форм власності. Диверсифікація ринку соціальних послуг, поява нових провайдерів, упровадження соціального замовлення соціальних послуг, залучення недержавного сектора у сферу надання соціальних послуг, на нашу думку, уможливлять підвищення якості соціальних послуг та оцінити їх реальний вплив на зміни, покращення умов життєдіяльності окремих споживачів і суспільства у цілому. Децентралізація соціальних послуг із перспективою їхнього надання на рівні ОТГ, забезпечення реалізації ефективного механізму надання соціальних послуг за місцем проживання клієнта дозволить максимально охопити послугами найбільш уразливі категорії населення, здійснювати раннє виявлення тих, хто опинився в СЖО та своєчасно надавати їм необхідну допомогу [4]. 
Боротьба за клієнта дасть поштовх до модернізації діючих соціальних агентств, залучення додаткового фінансування із альтернативних джерел, переосмислення процесу надання соціальних послуг та розширення їх спектру, планування процесу надання соціальних послуг з орієнтацією на потреби та інтереси клієнтів конкретної ОТГ. 
Згідно чинного законодавства в сучасних умовах надання соціальних послуг на рівні ОТГ здійснюється комунальними і недержавними суб’єктами, які розміщені в ОТГ чи на території суміжної ОТГ шляхом налагодження партнерського співробітництва або замовлення соціальних послуг. Суб’єкти надання соціальних послуг зобов’язані здійснювати оцінку потреб громади, планування, замовлення соціальних послуг та інформування населення про послуги, моніторинг, контроль та оцінку їх якості. 
Головними дійовими особами в ОТГ у сфері надання соціальних послуг є фахівці із соціальної роботи, представники державних органів влади, недержавного сектора (релігійних організацій, благодійних фондів тощо), експерти та члени громади. Останні відіграють домінуючу роль, так як соціальна робота в громаді спрямована на самоактуалізацію членів громади, їх самовдосконалення та розвиток через участь у різноманітних колективних заходах [4]. 
Тоді як фахівці із соціальної роботи здійснюють регулювання, стимулювання соціальних ініціатив мешканців громади; працюють над розробкою та реалізацією соціальних програм і проектів, спрямованих на задоволення потреб і вирішення проблем жителів громади; налагоджують партнерську взаємодію із державними органами влади різних рівнів, різними вузькоспеціалізованими соціальними службами, установами та організаціями державної чи недержаної форм власності, із різними структурами, групами всередині громади задля ефективної роботи в напрямку покращення життєдіяльності населення. 
В Україні згідно чинного законодавства фахівці з соціальної роботи зобов’язуються надавати громадянам, які перебувають в СЖО, такі соціальні послуги на рівні ОТГ: консультування, інформування, оцінку потреб членів ОТГ у соціальних послугах, соціальний супровід, соціальну профілактику, соціальну адаптацію, соціальну реінтеграцію, соціальну реабілітацію, кризове та екстрене втручання, направлення до установ із соціального обслуговування, надання притулку, догляд вдома, паліативного догляд вдома, денний догляд, підтримане проживання, представництво інтересів, влаштування до сімейних форм виховання [4].  
Надання соціальних послуг в ОТГ ґрунтується на застосуванні таких провідних принципів та підходів: холістичного підходу – передбачає ставлення до усіх споживачів соціальних послуг як до особистостей із різними фізіологічними, когнітивними, особистісними та іншими потребами і проблемами; неперервного догляду – надання соціальних послуг із урахуванням вікових потреб отримувачів та протягом усього життя; орієнтації на потреби клієнта – планування і замовлення соціальних послуг відповідно потреб клієнтів та їх надання за місцем проживання реципієнтів; деінституалізація соціальних послуг – реінтеграція та адаптація споживачів соціальних послуг у родинному середовищі, місці їхнього проживання, у соціальних службах в ОТГ; нормалізації та інтеграції у суспільство – популяризація повноцінного життя у спільноті, за умови повної інтеграції у суспільство; дестигматизації – сприйняття клієнта таким, яким він є, з усіма його особливостями, з повагою до його честі та гідності, боротьба зі стигмами, що панують у суспільстві; доступності соціальних послуг – максимальне наближення надання соціальних послуг до місця проживання клієнта [4].  
Іншими словами, що соціальна робота у громаді в Україні пройшла тривалий період свого розвитку, проте як професійний вид діяльності утвердилася лише на початку ХХІ століття. Курс на децентралізацію, деінституалізацію соціальних послуг дав поштовх для становлення соціальної роботи у територіальній громаді, що зводиться до надання різного роду соціальних послуг кваліфікованими фахівцями з соціальної роботи усім громадам, хто цього потребує з метою вирішення соціальних послуг і задоволення суспільних потреб, зміни чи покращення умов життєдіяльності як окремих жителів громади, так і суспільства в цілому.

1.2. Законодавче регулювання питань соціального захисту внутрішньо переміщених осіб

Однією з актуальних проблем сьогодення є соціальний захист осіб, які внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації, вимушено переселилися в межах країни на інші території проживання.
За роки незалежності України термін «внутрішньо переміщена особа» вперше було визначено у Законі України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Згідно статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщена особа − громадянин України, іноземці чи особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України та мають права на постійне проживання в Україні, у результаті збройних конфліктів, тимчасової окупації, проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру [8].  
Внутрішньо переміщені особи є самостійними суб’єктами права соціального захисту, що проявляється у наданні їм самостійного правового статусу, визначенні їхніх прав, обов’язків та заходів соціально-побутового забезпечення через нормативно-правові акти та створенні умов для захисту їхніх прав у судовому порядку [8]. 
Прикладом є право на фінансову допомогу та страхові виплати; право на допомогу у переміщенні рухомого майна; право на ліки та медичну допомогу відповідно до встановлених законом процедур; право на прийом дітей до дитячих садків та загальноосвітніх навчальних закладів; право на соціальні та адміністративні послуги за місцем проживання, а також права на працевлаштування, пенсійне забезпечення та обов’язкову освіту, які гарантують реалізацію прав [8].
Все це свідчить про соціальну орієнтацію країни на пріоритетність де захисту прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. При цьому критеріями, які об’єднують категорії «внутрішньо переміщена особа» є вимушене переміщення, що не залежить від волі особи; переміщення в межах державно-визначних кордонів; потреба у соціальному захисті з боку держави. 
Повномасштабне вторгнення та окупація окремих територій країни рф виступають соціальним ризиком для людей. Дійсно, в такому міграційному контексті внутрішньо переміщені особи очікують від країни правових, економічних, фінансових та організаційних заходів, спрямованих на їх захист від негативних наслідків цього соціального ризику. Вони знаходять своє відображення у нормативно-правових актах, які створюють умови для набуття правового статусу внутрішньо переміщеної особи, визначають вид соціального захисту, який вони отримують, та передбачають як спеціальні механізми, спрямовані на забезпечення реалізації внутрішньо переміщених осіб визначають вид так і гарантування здійснення ними прав та виконання обов’язків у загальному порядку. 
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» гарантує ВПО: «Такі ж права і свободи відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і іншим громадянам України. Забороняється їхня дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами» [8].
Для внутрішньо переміщених осіб до прикладу, передбачені спеціальні механізми отримання дублікатів трудових книжок, свідоцтв про народження та смерть для осіб, які народилися (або померли) на тимчасово окупованих територіях; припинення трудових відносин з роботодавцями підприємств, установ та організацій на тимчасово окупованих територіях; припинення трудових відносин з роботодавцями створено умови, що дозволяють внутрішньо переміщеним особам реалізувати право на пенсійне забезпечення та соціальний захист у випадку безробіття, фінансової допомоги [8].
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист та підтримку. Це право включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття чи втрати годувальника, і у похилому віці та в інших випадках, передбачених законом [11]. Соціальний захист, гарантований Конституцією України, знаходить відображення в інших нормативно-правових актах. Так, положення Закону України «Про зайнятість населення» гарантують захист трудових прав громадян і реалізацію права на соціальний захист від безробіття; Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачає державне соціальне забезпечення достатнього життєвого рівня для усіх громадян. 
Соціальний захист в частині права на соціальне житло передбачений положеннями Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання» та інші.
Правовий статус внутрішньо переміщених осіб визначається законодавчими актами, які встановлюють підстави, види та порядок надання їм соціального захисту. Базовим законом у сфері захисту прав і свобод внутрішніх переселенців та їх соціального забезпечення зокрема є Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а спеціальними нормативно-правовими актами у цій сфері є: Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», постанови Кабінету Міністрів України «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». 
Деякі положення, які регулюють статус внутрішньо переміщених осіб закріплені в Цивільному процесуальному кодексі України, зокрема, встановлюють порядок утвердження фактів народження або смерті на окупованій території, яка має безпосереднє значення для подальшої реалізації їхніх прав. Два інших положення закону України «Про зайнятість населення» який встановлює заходи сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб; «Про освіту» який встановлює можливості деяких категорій внутрішньо переміщених осіб щодо здобуття осіб. Законодавче визнання нового суб’єкта права соціального забезпечення внутрішньо переміщених осіб та встановлення для них окремого правового статусу свідчить про відокремлення цих осіб від інших суб’єктів права.  
Зазначимо, що внутрішньо переміщені особи це особи, на яких поширюється законодавство про соціальне забезпечення, а права, передбачені спеціальним законом спрямовані на конкретних переселенців. 
Водночас, одним із видів вид соціального забезпечення внутрішньо переміщених осіб є надання сім'ї адресної допомоги для оплати витрат на проживання і комунальних послуг відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг».
Відповідно до статті 4 закону підґрунтям для надання правового статусу внутрішньо переміщеної особи, є проживання її на території, де виникла ситуація, яка спричинила переміщення осіб (визначена у статті 1 Закону як збройний конфлікт, тимчасова окупація, прояви насильства, порушення прав людини, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру). 
Така ситуація є соціальним ризиком для особи, і в такому випадку вона потребує соціального захисту з боку країни. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує, що внутрішньо переміщена особа має спеціальний статус та може користуватися правами, передбаченими законодавством [24].
Суб’єктом, який забезпечує реалізацію права внутрішньо переміщених осіб на отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є виконавчий орган районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) з питань соціального захисту населення, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 3 стаття 4 Закону). Отже, переміщені особи набувають правового статусу внутрішньо переміщеної особи з моменту взяття їх на облік і реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб. Строк дії довідок передбачених статтею 4 Закону, не визначена [24].
Внутрішньо переміщеним особам як суб’єктам права соціального захисту притаманне явище подвійного (перехресного) правового статусу. Особа, яка до прикладу, мала статус пенсіонера, до набуття статусу внутрішньо переміщеної особи, набуваючи статус внутрішньо переміщеної особи, отримує статус внутрішньо переміщеної особи-пенсіонера.
Особа, що перебувала в центрі зайнятості на обліку як безробітна, з отриманням статусу внутрішньо переміщеної особи стає внутрішньо переміщеною особою-безробітною [24]. Однак, явище подвійного (перехресного) правового статусу призводить до змін у загальних механізмах реалізації прав на соціальне забезпечення та соціальну підтримку. 
Правоздатність внутрішньо переміщених осіб передбачає здатність мати права та обов’язки. Законодавство про соціальне забезпечення внутрішньо переміщених осіб можливий поділяється на: універсальне (право на щомісячну адресну грошову допомогу на витрати за проживання, в тому числі комунальних послуг; безкоштовне тимчасове житло протягом шести місяців з дня взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (за умови самостійної оплати особою комунальних послуг); для багатодітних сімей, осіб з інвалідністю, та осіб похилого віку цей термін може бути продовжено; надання ліків у встановлених законом випадках та отримання гуманітарної допомоги, тощо; спеціальні (наприклад, зарахування дітей до дитячих садків, надання місць для внутрішньо переміщених осіб-абітурієнтів у вищих закладах освіти, оздоровлення та реабілітація дітей внутрішньо переміщених, відновлення документів тощо) [24].
Поряд з правами, внутрішньо переміщені особи, мають певні обов’язки, серед яких: «дотримання Конституції та законів України, інших актів законодавства; повідомлення протягом 10 днів з дня до нового місця проживання органів самоорганізації населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад; відшкодування фактичних витрат, понесених за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів внаслідок реалізації прав, передбачених Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у разі виявлення подання внутрішньо переміщеною особою завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи». Необхідним елементом правосуб’єктності суб’єкта права соціального захисту є його правоздатність. 
Внутрішньо переміщені особи можуть бути дієздатними, обмежено дієздатними або недієздатними. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Закону «заява для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» подається до Київської обласної державної адміністрації, структурного підрозділу з питань соціального захисту населення виконавчого органу міської, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи, у тому числі неповнолітніх дітей, а малолітніми дітьми, недієздатними особами або особами, дієздатність яких обмежено, через законного представника» (один з опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів; керівник дитячого закладу, закладу охорони здоров’я, закладу соціального захисту дітей, за умови перебування такої особи на повному державному забезпеченні) [24]. 
Неповнолітні діти також можуть отримати статус внутрішньо переміщеної особи, і в цьому випадку заява подається від її імені родича (діда, баби, прабаби, прадіда, повнолітніх брата чи сестру, тітки чи дядька) або вітчима чи мачухи, з якими проживає (перебуває) дитина, а у разі їх відсутності – представника органу опіки та піклування за місцем проживання такої дитини. Іншими словами, набуття статусу внутрішньо переміщеної особи не залежить від їх віку, фізичної спроможності, чи розумового розвитку [26].
У рамках внутрішньо переміщених осіб як загальної цільової групи права соціального захисту можемо виділити такі суб’єкти: внутрішньо переміщені пенсіонери, внутрішньо переміщені особи з інвалідністю, внутрішньо переміщені особи безробітні, внутрішньо переміщені особи – багатодітні сім’ї, внутрішньо переміщені особи – малозабезпечені родини, внутрішньо переміщені особи – матірі-одиначки, внутрішньо переміщені особи – абітурієнти, студенти, внутрішньо переміщені особи – діти, внутрішньо переміщені особи – іноземці та внутрішньо переміщені особи – особи без громадянства. Ця класифікація встановлює відповідні права та обов’язки [26].
Внутрішньо переміщені особи це громадяни, які належать до вразливої категорії, так як змушені були змінити місце проживання через незалежні від них обставини та понесли матеріальних втрат у вигляді житла, заробітної плати, пенсій, соціальних виплат та соціальних зручностей і побутового комфорту. 
Надання їм іншого правового статусу свідчить про соціальну спрямованість державної політики та необхідність подолання або зменшення складної життєвої ситуації на життя цих людей шляхом надання їм додаткової державної підтримки [15]. 
Сьогодні внутрішньо переміщені особи мають самостійне існування в праві соціального забезпечення, що проявляється у визнанні та регулювання самостійного правового статусу внутрішньо переміщених осіб, їхніх прав, обов’язків, положень щодо заходів соціального забезпечення та можливості захищати свої права в суді. 
Ознаками, які характеризують правову категорію «внутрішньо переміщена особа» є вимушена міграція, проти власної волі в межах державних кордонів та потреб у соціальному захисті з боку держави. Внутрішньо переміщені особи це особи, які через об’єктивні обставини, спричинені воєнними діями, окупацією чи анексією території, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, змінили місце проживання в межах визнаних країною кордонів та отримали відповідний правовий статус згідно із законодавством. 
Окупація окремих територій під час повномасштабної війни є соціальним ризиком для цих осіб, і в разі виникнення таких ризиків вони потребують додаткового соціального захисту з боку країни [5].
Внутрішньо переміщені особи – індивідуальні суб’єкти права соціальний захист, а права, передбачені спеціальним законодавством, спрямовані на конкретних внутрішньо переміщених осіб. Однак, адресна грошова допомога для внутрішньо переміщеної особи на покриття витрат на проживання і на оплату комунальних послуг, є членом сім’ї на якого поширюється право на соціальний захист [7].
Ознаками соціального захисту ВПО є: наявність організаційно-правових заходів країни, їх відображення у спеціальних, та загальних нормативно-правових актах, передбачення спеціальних механізмів реалізації конкретних прав внутрішньо переміщених осіб та забезпечення реалізації прав і обов’язків внутрішньо переміщених осіб. 
Види соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в Україні включають пенсійне забезпечення, житло, право на працю, соціальний захист на випадок безробіття, фінансову допомогу, соціальні та медичні послуги. Таким чином, соціальний захист внутрішньо переміщених осіб в Україні – це система організаційно-правових, економічних та фінансових заходів, направлених на захист таких осіб від негативного впливу соціальних ризиків (воєнних дій, окупації або анексії території, надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру).

1.3. Закордонний та вітчизняний досвід соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб

Міжнародний досвід показує, що вирішення проблем та задоволення потреб ВПО є предметом професійної діяльності соціальних працівників. Соціальна підтримка ВПО у світі почала розвиватися фактично відразу після Другої світової війни і сьогодні регулюється таким міжнародним документом, як «Переміщені особи», ухваленим у 2012 р. Міжнародною федерацією соціальних працівників [24]. У документі говориться про те, що робота із переміщеними особами спрямовується на забезпечення стійкості, подолання залежності від гуманітарної допомоги, відновлення виробничого потенціалу та соціально-культурних і громадських структур, індивідуальної і колективної спроможності сприяння національному і регіональному розвитку. Мета соціальної роботи у цих випадках – сприяння незалежності і розвитку громад, а не просто їх виживання. Відповідно, послуги для переміщених осіб повинні бути колективними і системними, а не фрагментарними, та надаватися у вигляді разових послуг від приватних осіб.
На соціальні аспекти проблеми внутрішньо переміщених осіб і соціально-психологічне консультування цієї групи осіб звертає увагу Всесвітня організація охорони здоров’я у своїх методичних рекомендаціях надання першої психологічної допомоги переміщеним особам [28].
Аналіз програм, що застосовуються у роботі з вимушено переміщеними особами і впроваджуються державними й недержавними організаціями різних країн світу, дають підстави виокремити загальні і специфічні [15]. 
До загальних програм належать ті, які стосуються: 
1) наявних умов (представництво інтересів, аутріч-робота, гуманітарна допомога, охорона здоров’я, покращення наявних умов життя); 
2) попереднього досвіду людей (консультування при травмі, реабілітація, підтримка, соціальні та рекреаційні програми); 
3) ситуації в групі (самодопомога, розвиток громад, побудова стосунків у громаді); 
4) майбутніх потреб (освіта, розвиток навичок та розбудова громад, формування наступних поколінь у таборах). 
До специфічних програм можна віднести ті, що стосуються: 
1) сім’ї та окремих її членів (навчальні та психосоціальні програми для дітей, послуги для жінок, послуги для сімей, програми возз’єднання сімей, специфічні програми окремих країн); 
2) специфічних потреб (репатріація та реінтеграція, інтеграція, права людини, орієнтація в нормативному полі) [30].
Аналіз літератури та документів засвідчив, що у роботі з ВПО соціальні працівники можуть застосовувати різні стратегії втручання. За тривалістю їх можна умовно поділити на:
– короткострокові (кризове втручання, аутріч-робота, орієнтована на завдання модель соціальної роботи); 
– довгострокові, орієнтовані на системно-екологічну модель соціальної роботи, в основі яких перебувають концепція «людина в оточенні» та концепція «економічної спроможності» [11].
При кризовому втручанні варто використовувати такі техніки підтримки: 
-	надання інформації та інструкцій (куди звертатися, де і яку допомогу можна отримати, як використовувати техніки відновлення тощо); 
-	використання малюнків, буклетів та інших засобів; 
-	комунікації (дорожні карти, брошури, Інтернет); 
-	визначення можливої підтримки з боку інших людей; 
-	вербалізація емоційних станів; 
-	допомога клієнтові у визначенні можливих дій і стратегій поведінки; надання достатнього часу; 
-	використання рефлексії; 
-	визначення проблеми такою, що є складною та не має вирішення; 
-	досягнення домовленостей щодо порядку подальшої роботи; 
-	постійний перегляд процесу роботи [22]. 
Зауважимо, що при кризовому втручанні соціальний працівник не впливає на саму кризу чи психотравмуючу подію, а працює лише із її наслідками. 
Під час кризового втручання зазвичай соціальні працівники займають директивну позицію та беруть відповідальність на себе. 
Довгострокові стратегії втручання виходять із того, що допомога ВПО має бути багаторівневою (індивідуальна допомога, зв’язок з громадою і представництво інтересів, участь у колективних політичних діях) та орієнтованою на відновлення зв’язків між людиною і соціальними системами, побудову місцевих систем підтримки, залучення ресурсів громади, зокрема волонтерів, до допомоги людям, які опинилися за межами звичного середовища і відносин [23]. Деякі автори наполягають, що сталі ефективні результати допомоги переміщеним особам, які постраждали унаслідок військових дій, можливі лише за умови застосування підходу, орієнтованого на розвиток громади, або локальних форм підтримки.
В Україні потреби ВПО та форми їхньої соціальної підтримки залишаються маловивченими. Адже організації, які безпосередньо працюють з переміщеними особами, фіксують тільки інформацію від тих осіб, хто до них звернувся. У липні 2014 р. ГО «Український інститут соціальних досліджень імені О. Яременка» провів швидку оцінку ситуації та потреб ВПО. За цією оцінкою, задоволено «сьогоденні потреби виживання» (дах, їжа, одяг, безпека, первинна медична допомога, можливості звернення за державною соціальною допомогою тим, хто має на неї право, допомога у працевлаштуванні), а також надано психологічну допомогу, юридичні консультації, дружню підтримку волонтерів тощо [15].
Окремо УВКБ ООН проведено експертну оцінку потреб ВПО, за результатами якої, першочерговими потребами є: гуманітарні (продукти харчування і одяг), медичні, житлові, юридичні (відновлення документів), і психологічні. Другорядними є такі потреби: економічні (пошук роботи і працевлаштування), юридичні (представництво інтересів у суді, юридичні консультації щодо відновлення приватної власності, бізнесу, перереєстрації підприємств тощо), політичні (реалізація виборчого права тощо), соціальні (відновлення соціального статусу, участь у житті місцевої громади, толерантне ставлення з обох сторін, рівний доступ до суспільних благ), культурні та освітні. За принципом самозаповнення онлайн-опитувальника проведено ще одне дослідження потреб ВПО [17]. 
Наголосимо, що результати цих досліджень мають ряд обмежень та не відображають загальну ситуацію щодо проблем ВПО в Україні, адже не було проведено ані комплексного репрезентативного дослідження, ані реальної індивідуальної оцінки потреб, яку мали б здійснити професійні соціальні працівники.
Визначені у процесі швидкої оцінки, експертного опитування та проведених інтерв’ю потреби ВПО в Україні не відрізняються від описаних у зарубіжній літературі. За винятком потреб, сформульованих дослідниками ГО «Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка» як «формування ціннісних орієнтацій: ідентичності з Україною, патріотизму, толерантності, правової культури тощо» [30].
Аналіз документів і проведення інтерв’ю переконують, що система державних соціальних закладів та відомств виявилася нездатною оперативно реагувати на появу нової соціальної проблеми. Державні структури не були достатньо гнучкими для створення системи комплексної допомоги, хоча переселенці, за даними досліджень, очікували, насамперед, допомоги від держави. Значну частину роботи щодо допомоги біженцям взяли на себе волонтери і громадські організації, частково підтримані міжнародними партнерами [22].
Найбільш поширеною на сьогодні є діяльність, яка стосується покращення умов ВПО (гуманітарна допомога, покращення наявних умов життя в місцях компактного проживання); попереднього травматичного досвіду (консультування при травмі та робота з посттравматичним стресовим розладом, перша психологічна допомога); сімей з дітьми та окремих її членів (забезпечення догляду за дітьми, доступу до освіти); специфічних потреб (орієнтація в нормативному полі).
Так, у місці масового перебування внутрішньо переміщених сімей з дітьми в Луганській області було створено інформаційно-консультаційний пункт, розташований в окремому приміщенні та обладнаний меблями для проведення консультацій. У інформаційно-консультаційному пункті наявний комп’ютер, ноутбук, принтер, сканер, ксерокс, телефонний зв’язок, доступ до мережі Інтернет.
Основні послуги інформаційно-консультаційного пункту: консультації фахівців (соціальні працівники, психологи, юристи), переадресація (до компетентних соціальних та інших служб), ксерокопії та сканування документів (для відновлення документів, отримання соціальних виплат тощо); запис інформації на зовнішні носії (для надсилання в компетентні органи для відновлення документів, отримання соціальних виплат тощо); зв’язок з близькими (через телефон, соціальні мережі, електронну пошту тощо), надання можливості для перегляду оперативних новин з рідного міста, надання можливостей для перегляду розкладу руху транспорту (потяги, автобуси), придбання квитків.
На національному рівні – на сайтах Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України та інших – активно поширюється інформація, куди ВПО можуть звернутися з тих чи інших питань (відновлення документів, оформлення грошової допомоги, переоформлення пенсії тощо). Проте це звичайні послуги інформування, і вони є далекими як від моделей кризового втручання, так і довгострокових інтервенцій, що сформувались у практиці міжнародної соціальної роботи. У державних соціальних службах обмаль спеціалістів, які мають належний рівень підготовки із сучасної соціальної роботи, володіють певними техніками, необхідними для здійснення ефективного втручання у кризову ситуацію, мають навички роботи у надзвичайних ситуаціях.
Ще одним викликом, який постав перед соціальною роботою, це філософія побудови соціальної інтеграції ВПО. За даними дослідження, цим особам притаманний переважно споживацький підхід, специфічні ціннісні орієнтації і звужене «бачення майбутнього» [13]. Відтак побудову професійної соціальної підтримки ВПО доцільно ґрунтувати на ідеї, що соціальна інтеграція та адаптація не повинні орієнтуватися на планове задоволення потреб і, відповідно, породжувати утриманство і залежність від допомоги соціальних працівників або волонтерів. Натомість інтервенції соціальних працівників, спрямовані на розв’язання проблем ВПО, мають стати поштовхом цим особам до активних дій: пошуку роботи, доступного житла, соціального та культурного розвитку, участі в житті громади тощо. 
Це актуалізує звернення системи соціальної підтримки ВПО, яка лише формується нині, до основної ідеї сучасної професійної соціальної роботи, ідеалом якої слугує імпауермент, активізація клієнтів та їх звільнення від потреби у соціальних працівниках. 
Такі виклики посилюють вимоги до підготовки соціальних працівників, навчання їх навичкам активізації клієнтів і застосування техніка, орієнтованої на вирішення завдань роботи, вміння будувати непатерналістські стосунки з клієнтами, вміння відрізняти ситуації, в яких фахівці можуть дотримуватися директивних підходів (наприклад, під час кризової опіки), від тих, коли слід застосовувати недирективні підходи. З іншого боку, соціальні працівники повинні опановувати стратегії й тактики розвитку громад, формування їх соціального капіталу й здатності до самоактивізації, залучення ресурсів громади, формування команди волонтерів тощо. Це дає підстави вважати, що соціальна робота в Україні на даному етапі ще не сформувалася як професійний проект. 
У науковій літературі та міжнародних документах міститься розгорнуте теоретико-методологічне обґрунтування соціальної підтримки ВПО. Воно базується на тому, що переміщення порушує соціальну екологію людини, зумовлює деривацію, соціальне виключення, посилює ризики насильства та виникнення психологічної «пастки утриманства» тощо. Відтак соціальна підтримка переміщених людей повинна спрямовуватися на подолання залежності від гуманітарної допомоги, відновлення трудового потенціалу, відновлення соціально-культурних та суспільних зв’язків, ефективного самоменеджменту, тобто активізації та надання повноважень (імпаурменту).
Міжнародний досвід свідчить, що у роботі з ВПО практикують як короткострокові (кризове втручання, аутріч-робота, орієнтована на завдання модель соціальної роботи), так і довгострокові стратегії втручання, орієнтовані на системно-екологічну модель соціальної роботи та розвиток громад.
Підсумки дослідження свідчать, що основні виклики, які пов’язані з вимушено переміщеними особами з тимчасово окупованих територій в Україні, проявляються у зростанні навантаження на місцевий ринок праці, та існуванні таких проблем, як розміщення та працевлаштування. Крім того, багато внутрішньо переміщених осіб є особливо вразливими і потребують допомоги, зокрема діти, люди з обмеженими можливостями, люди похилого віку.
Збройні конфлікти у всьому світу у 20-му і 21-му століттях змусили близько 38 мільйонів людей переміститися в межах своєї країни. Норвезька рада у справах біженців акцентує увагу на тому, що ця цифра свідчить про глобальну неспроможність захисти цивільне населення [14]. В своєю чергою міжнародні стандарти стверджують, що внутрішньо переміщені особи (ВПО) можуть з’явитися і за умови стихійних лих чи антропогенних катастроф, а не тільки під час бойових дій чи війни. Аналізуючи історичні факти та сучасні тенденції, можемо констатувати, що майже вся кількість переселенців у межах своїх країн, вимушені це робити через бойові дії.
Дослідження практичних аспектів міграційної політики знайшло відображені в роботах вітчизняних науковців, серед яких: Е. Лібанова, І. Майданік, О. Малиновська, І. Прибиткова, Ю. Римаренко, У. Садова, О. Хомра. Окремі підходи до вирішення проблеми внутрішньо переміщених осіб представлені авторами М. Солдатенко, Н. Маркова в ряді праць, присвячених цій проблематиці [15; 26].
До цього часу Україна не має чіткої стратегії комплексної державної політики щодо внутрішньо переміщених осіб із чітко визначеними метою, завданням, пріоритетами, критеріями оцінки та науково обґрунтованою програмою. Наукове усвідомлення та вирішення будь-яких питань державної політики потребує, насамперед, певного загальнотеоретичного напрацювання та практичного впровадження з урахуванням специфіки територій розселення внутрішньо переміщених осіб із зон бойових дій. 
Найбільш повне і чітке визначення для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), запропоноване Європейською радою у справах біженців та вигнанців (ECRE) полягає в тому, що це люди, які були переміщені з однієї частини країни в іншу через стихійні лиха, військові дії, або різного роду без перетинання кордонів [24].
Розглядаючи можливість запозичення конкретних управлінських методик та підходів з міжнародного досвіду, особливу увагу звернемо на досвід найбільш близьких до України країн, таких, як Азербайджан, Молдова та Грузія, результати яких доцільно використовувати для формування відповідної державної політики щодо допомоги внутрішньо переміщеним особам.
Досвід Грузії в роботі з ВПО. Хвилі переселення внаслідок збройних конфліктів у Грузії: 1992–1993 роки вимушене переселення населення з Абхазії; 1989–1992 роки – переміщення з Цхінвальського регіону; 2008 рік – переміщення з Цхінвальського регіону (26 тисяч осіб). В цілому, облікованих внутрішньо переміщених осіб – 265 тисяч осіб, що складає 6 % від загальної кількості населення країни [18].
Ключові питання, які окреслилися керівництвом країни на той період, аналогічні тим, які на сьогодні вирішує Україна, а саме: хаотичне розселення людей у період першого конфлікту, оскільки передбачалося, що це тимчасовий захід, і розселення проводилося в готелі, санаторії та будинки відпочинку, в дитячі садочки, а згодом прийшла черга пристосованих громадських будівель, але при цьому не була врахована особливість початкового місця проживання внутрішньо переміщених осіб (місто-село), наявність робочих місць (масштабне безробіття), необхідність подальшого використання будівель за прямим призначенням (на кшталт, дитячих садочків, лікарень), належність до громади, можливості інфраструктури.
Керівництво країни з 2005 року починає розробку держаної Стратегії стосовно внутрішньо переміщених осіб, а у 2009 році було створено окремий Керівний комітет зі справ внутрішньо переміщених осіб, завданнями якого було надання житла внутрішньо переміщених осіб на постійній основі, або раціональне розміщення з урахуванням умов проживання та соціально-економічним станом окремих територій держави; соціально-економічна інтеграція та надання фахової медичної допомоги та якісної освіти; перебудова системи управління; створення інфраструктури, яка б у майбутньому почала б використовуватися для вирішення цілого ряду інших головних соціально-економічних проблем; участь внутрішньо переміщених осіб у прийнятті рішень для уникнення ускладнень тощо [18].
Перелічимо основні дії держави щодо внутрішньо переміщених осіб у Грузії, які також можуть бути реалізовані в Україні, з урахуванням заходів, вжитих у цьому питанні:
– Створення Міністерства у справах біженців та розселення Грузії (Департамент з питань вимушених переселенців; Департамент міграції, розселення та біженців), головними проблемами якого є видача допомоги внутрішньо переміщених осіб, а саме: тимчасове розміщення та надання найнеобхіднішої допомоги; сприяння і працевлаштуванні ( в тому числі і тимчасової роботи відповідно професійної кваліфікації); безоплатна загальносередня освіта в школах; медична страховка у межах існуючих державних програм та страхових схем; соціальні виплати внутрішньо переміщених осіб; розв’язання питань пенсійного забезпечення внутрішньо переміщених осіб; підтримка у соціальних та побутових проблемах; участь у заходах з пошуку захоронень померлих, загиблих та зниклих безвісті під час масових порушень прав людини; фінансова підтримка та сприяння поверненню на попереднє місце проживання; відшкодовують витрати, пов’язаних із похованням внаслідок раптової смерті внутрішнього переселенця.
– Побудова Державної стратегії для ВПО;
– Розробка Плану реалізації Державної стратегії для внутрішньо переміщених осіб на підставі Закону «Про осіб, вимушено переміщених з окупованих територій Грузії, – вимушених переселенцях» [18].
Водночас, слід з’ясувати і недоліки у роботі грузинського уряду стосовно внутрішньо переміщених осіб, з метою їх усунення в українських реаліях. Незважаючи на створення окремої організації розробку програми і стратегії для внутрішньо переміщених осіб, спостерігалася слабка координація між урядом Грузії, міжнародними та неурядовими організаціями, залученими до цього процесу; низький рівень інтеграції внутрішньо переміщених осіб у місцеві громади, соціальна пасивність, безініціативність, залежність внутрішньо переміщених осіб від зовнішньої допомоги. Лише третина внутрішньо переміщених осіб висловила задоволення від результатів довгострокової міграції.
Досвід Азербайджану по роботі з ВПО. Бойові дії у Нагірному Карабаху спричинили внутрішні переселення ще за останніх років існування СРСР (1988-1990 роки), але запровадження незалежності Азербайджану та Вірменії з 1991 року перетворили конфлікт у міждержавний. 220 тисяч осіб стали вимушеними переселенцями, а у 1993 році при активізації військових дій їхня кількість зросла до 778,5 тисяч осіб [19].
На разі кількість внутрішньо переміщених осіб становить близько 600 тис. осіб, із них 40 тисяч із Нагірного Карабаху, а 560 тисяч з других окупованих регіонів. Це 7 % населення країни, майже стовідсотково – етнічні азербайджанці. Більшість внутрішньо переміщених осіб проживає у великих містах це 218 тисяч у Баку, 50,6 тисяч у Сумгаїті, де уряде легше їх розмістити, використовуючи житло, що залишили вірменські біженці.
Для урегулювання ситуації з внутрішньо переміщеними особами у 1992 року був прийнятий Закон «Про статус біженців та вимушених переселенців», який наразі діє в редакції від 1999 року. Він проголошує цілу низку соціальних гарантій: це і надання тимчасового місця проживання; безоплатний проїзд та провіз майна до тимчасового місця проживання; медична допомога та забезпечення лікарськими препаратами; першочергове розміщення у спеціальні соціальні установи інвалідів та осіб похилого віку з числа внутрішньо переміщених осіб; надання фінансової допомоги. Внутрішньо переміщеним особам пропонується сприяння у працепристосуванні, у випадку перекваліфікації під час навчання виплачується середня заробітна плата за новою спеціальністю.
Прийнятий у 1999 році закон «Про соціальний захист вимушених переселенців і осіб, прирівняних до них» деталізував соціальні гарантії внутрішньо переміщених осіб. У той же час був створений Соціальний фонд захисту вимушених переселенців, завданнями якого було створення необхідних умов для працевлаштування внутрішньо переміщених осіб та зайняття підприємницькою діяльністю шляхом встановлення у державних установах та організаціях інвестицій, створення нових робочих місць. При неможливості забезпечення внутрішньо переміщених осіб постійним місцем роботи, пропонується тимчасова або сезонна робота [19].
Ключовим органом виконавчої влади, який реалізує соціальну політику стосовно внутрішньо переміщених осіб, є Державний комітет Азербайджанської Республіки у справах біженців та вимушених переселенців [19]. Головне питання, на яке звертають увагу міжнародні експерти у роботі з внутрішньо переміщеними особами у Азербайджані, то це відсутність діяльності стосовно внутрішньо переміщених осіб у перші п’ять років військових подій, у зв’язку з чим, ситуація вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб могла би бути значно ліпше, якби уряд країни не відтермінував впровадження будь-яких дій активізувавши усю увагу на військовий план повернення захоплених регіонів.
2004 року була проголошена Державна програма з покращання житлових умов та підвищення рівня зайнятості біженців і внутрішніх переселенців, крім того, більше двохсот законодавчих документів, спрямованих на забезпечення її виконання. Спеціальні програми розроблені щодо працепристосування та фахового навчання внутрішньо переміщених осіб, а також щодо надання їм ряду пільг при прийомі на роботу в державному секторі. 
Програма передбачала розробку чіткого плану репатріації. З моменту реалізації Програми, держава збільшила фінансування розселення внутрішньо переміщених осіб у десятки разів. Зокрема, було побудовано 82 сучасних поселення з необхідною соціальною і технічною інфраструктурою, що дозволило розселити 180 000 осіб. Введено у дію 139 шкіл, 6 музичних шкіл. 51 дитячий садок, 55 амбулаторій, 45 культурних центрів, 2 спортивних центри, 648 км. доріг, 815 км. водогону, 333 км. газоводу. Поряд із цим, незважаючи на суттєві успіхи у покращенні житлових умов, лише чверть ВПО переселилися до новозбудованого житла, а 32 % продовжують жити у тимчасовому житлі, яке надали у 1990-ті роки. 
Слід наголосити, що внутрішньо переміщені особи мають право тільки на тимчасове користування житлом і землею, вони не отримують житло у власність і повинні підписувати документи, що забороняють їм його продавати, дарувати чи переплановувати. Власників серед них 15 %, тоді як серед місцевого населення – 83 % [17]. 
Підсумовуючи, можемо констатувати, що уряд Азербайджану досяг значного прогресу в поліпшенні положення внутрішньо вимушене переміщення осіб, в результаті окупації частини території країни. 
Питання внутрішніх переміщених осіб стало пріоритетним для уряду, а економічне зростання та доходи від продажу нафти надали можливості для його вирішення. Водночас, довгострокове вирішення цієї проблеми пов’язане виключно з поверненням, оскільки люди мають тимчасовий статус і через 20 років після переміщення.
Досвід Молдови в роботі з ВПО. Конфлікт у Придністров’ї 1992 року призвів до появи близько 130 000 біженців і внутрішніх переміщених осіб, 80 % з яких, були етнічними молдованами, 8 % росіянами, за 7 % українцями. 
Загальна кількість молдован, які подали заяви на отримання статусу біженця в інших країнах досягла 20 000 осіб, деякі з них мігрували до України, Росії, Білорусії. У правобережній частині Молдови було зареєстровано 51 289 внутрішньо переміщених осіб (із них 28 746 це діти), значна частина їх у Кишиніві [20]. Завдяки швидкому вирішенню питання, проблема ВПО перестала існувати. 
У звітах міжнародних організацій, які працюють у сфері вимушених переміщень, внутрішньо переміщених осіб у Молдові не згадуються близько 10 років (згідно бази даних Світового банку, у 2000 році в країні їх було 8080, у 2002 році – 1000, на сьогодні вже відсутні).
У зв’язку з військовим конфліктом Уряд ухвалив низку постанов, спрямованих на організацію надання екстреної допомоги переміщеним особам. Основними з них були створення Республіканської комісії з координації дій стосовно фінансової допомоги біженцям та розробка правилами про порядок надання допомоги тим, хто був змушений покинути свої населенні пункти на лівому березі Дністра, діяльність якої була сконцентрована за трьома основними напрямами: забезпечення житлом, сприяння працевлаштуванню та надання фінансової допомоги.
Передбачалися тимчасова реєстрація біженців у місцях тимчасового перебування, надання одноразової фінансової підтримки, забезпечення продуктами харчування, допомоги по безробіттю на рівні мінімальної заробітної платні, передбачена компенсація шкоди, заподіяної майну, встановлено термін у п’ять років надання внутрішньо переміщеним особам постійного житла. До цього часу місцева влада мала забезпечити їх тимчасовим житлом. Особи, що проживали в готелях, санаторіях, орендували житло, мали можливість отримати матеріальну допомогу для покриття витрат на житло. 
Місцеві органи влади та Міністерство праці, соціального захисту та сім’ї, відповідали за роботу з внутрішньо переміщеними особами. 2004 року Уряд затвердив план дій щодо забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб. План не передбачав надання безкоштовного житла, але натомість відкривав безвідсоткову кредитну лінію на 25 років. До фінансування були залучені комерційні банки, Міністерство фінансів сплачувало відсотки, а країна повертала половину суми кредиту, якщо переселенець брав участь у бойових діях [21].
Закон про основні положення особливого правового статусу населених пунктів лівобережжя Дністра, прийнятий у 2005 році, передбачав створення у Придністров’ї після його демілітаризації і демократизації територіального утворення з особливим правовим статусом.
2011 року створено Урядову комісію з реінтеграції країни з метою координації та забезпечення усіма установами Республіки Молдова єдиної політики у цій сфері, розгляду пропозицій по створенню умов для реінтеграції придністровського регіону, моніторингу ситуації, координації діяльності з вирішення виявлених проблем.
Органом, що відповідає за реалізацію політики реінтеграції країни, є Бюро з реінтеграції Державної канцелярії, яке підпорядковується заступнику віце-прем’єр-міністра. На нього покладається проведення переговорів та розвиток законодавчої бази.
Питання реінтеграції може бути прикладом для використання в Україні, запозичення досвіду з розробки програми повернення окупованих територій та громадян, які на них залишилися, до економічної, інформаційної, політичної, соціальної і культурної спадщини України.
Важливо наголосити, що регулювання внутрішньо переміщених осіб є питанням, до якого постійно звертається міжнародне співтовариство: 1998 року ООН прийняла основні Керівні принципи з питань внутрішньо переміщених осіб, які ґрунтуються на тому, що існуюче міжнародне гуманітарне право і норми із захисту прав людини, хоча і застосовуються до внутрішньо переміщених осіб, в деяких аспектах є недостатніми для забезпечення належного захисту [10].
Проблеми внутрішньо переміщених осіб мають бути одним із чітко сформульованих пріоритетів будь-якого державного уряду не лише сьогодні, але й чіткому плані дій на найближчі роки. Важливо координувати зусилля держави і громадянського суспільства стосовно допомоги внутрішньо переміщеним особам, щоб вирішити якомога більше проблем, з якими зіштовхуються громадяни. Також важлива детальна статистика стосовно кількості внутрішньо переміщених осіб а також того, якої саме допомоги вони потребують.
Дослідження та аналіз досвіду зарубіжних країн розкрили різні підходи до проблем внутрішньо переміщених осіб. Органам державного управління слід детально вивчити і принагідно використовувати досвід інших країн задля активного вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб. На нашу думку, для захисту прав і свобод громадян України, які залишились на тимчасово окупованих та анексованих територіях, доцільно було б створити незалежне міністерство або координаційний орган з питань опіки та соціального захисту внутрішньо переміщених осіб. Діяльність цього державного органу повинна спиратися на розроблені підходи щодо розвитку стратегічних пріоритетів та доцільну державну політику стосовно внутрішньо переміщених осіб, повинна бути розроблена Концепція державної підтримки внутрішньо переміщених осіб, Державна програма підтримки внутрішньо переміщених осіб [3]. Водночас, доречна співпраця з іншими міністерствами для координації дій, надання практичної підтримки і супроводу та розробки ефективних моделей державної політики щодо внутрішньо переміщених осіб.
З точки зору правового забезпечення і законодавства проектування, то Керівні принципи ООН є найціннішими та надійними орієнтирами для України, використовуючи усі норми міжнародних правових документів, які можуть стати часткою національного законодавства.




РОЗДІЛ 2

МОЖЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ВПО МІСЦЕВИМИ ГРОМАДАМИ

2.1. Реформування місцевого самоврядування й територіальної організації влади та вплив на надання соціальної підтримки

Регулювання розвитку регіонів в Україні здійснюється за допомогою низки інструментів, які упродовж часу свого використання демонструють різний ступінь і результативність. Слід вказати на успішність бюджетної та податкової реформи, що значно зміцнили податковий і бюджетний потенціал громад; створення Державного фонду регіонального розвитку, який посилив спроможність громад реалізовувати конкретні проекти з розв’язання нагальних питань місцевого розвитку. Проте такі інструменти мають точковий характер із відтермінованою можливістю отримання й оцінки результату. З 2014 року до вказаних регуляційних інструментів було долучено інший вагомий інституційний інструмент впливу на розвиток регіонів й управління ними – децентралізацію влади на рівні територіальних громад. Децентралізація розглядається і як основа реформування управління регіонами та територіальними одинцями, і як основа для розбудови місцевої демократії й поширення принципів місцевого самоврядування відповідно до європейських стандартів [4].
Цілісне бачення очікуваних змін від реформи децентралізації було закладене у Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, що була ухвалена Кабінетом Міністрів України 1 квітня 2014 року. Цей установчий документ покликаний розв’язати низку проблем, що стоять на заваді розвитку місцевого самоврядування та гальмують упровадження публічних політик у масштабах держави. 
Кабінетом Міністрів України була схвалена «Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні». Мета цією концепції – надання доступних якісних соціальних послуг для населення. Зокрема, зазначається про необхідність територіальної доступності об’єктів соціальної сфери, які повинні бути розташовані не більше ніж за 30 км. від місця проживання жителів громади. Разом з тим, важливою умовою надання соціальних послуг у громаді було визначено наявність необхідної матеріально-технічної бази. Вказано про доцільність запровадження більш ефективних способів комунікації для того, щоб жителі громади могли отримувати більше інформації про соціальні послуги.
Трохи пізніше, після прийняття Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» (2015) розпочато процес об’єднання мешканців населених пунктів в ОТГ. Однак, соціальна робота в ОТГ має свої особливості, оскільки тривала державна монополія на надання соціальних послуг призвела до низької громадської активності членів ОТГ. Більшість населення в ОТГ дотримуються патерналістського підходу і очікують від влади запровадження і реалізації соціальних програм. Тому до розвитку соціальних послуг в ОТГ необхідно залучати місцевих лідерів. Ще однією нагальною проблемою в новостворених ОТГ стала недостатня кількість фахівців соціальної роботи та соціальних працівників. Відповідно до методичних рекомендацій наданих Міністерством соціальної політики в сільській місцевості ОТГ має бути один фахівець соціальної роботи на одну тисячу населення, але ці нормативи далекі від реалізації на практиці [4]. 
В умовах децентралізації відбувається перехід повноважень у соціальній сфері від державних районних установ до об’єднаних територіальних громад. Зважаючи на це виникає потреба знайти універсальні підходи, які б забезпечили надання якісних соціальних послуг жителям громади [2].
Для надання соціальних послуг в об’єднаних територіальних громадах утворюються структурні підрозділи призначенням яких є надання соціальних послуг жителям громади які потребують сторонньої допомоги [4]. 
Одним із механізмів, який покликаний покращити надання соціальних послуг у громаді є соціальне партнерство. Зважаючи на те, що в умовах децентралізації влади зменшується роль держави в соціальній сфері, соціальне партнерство набуває особливого значення в системі надання соціальних послуг. Соціальне партнерство може впроваджуватися через організаційні, конкурсні і процедурні механізми. Основою організаційних механізмів є спільна структура якій делегуються функції від влади, громадських організацій і бізнесу. До конкурсних механізмів належать: соціальні замовлення, соціальні проекти, тендер тощо. Процедурні механізми в свою чергу стосуються правил за якими відбувається співпраця у межах соціального партнерства.
О. Новікова зазначає, що окремі інноваційні інструменти розвитку системи місцевого самоврядування слід об’єднати в певну систему – систему «належного врядування». Ця система має бути динамічною, такою, що розвивається разом із системою публічного управління. Такий підхід надасть змогу системі місцевого самоврядування розв’язувати наявні суперечності й переходити на нові рівні функціонування. Будь-який орган місцевого самоврядування, незалежно від структури, розмірів, цілей і функцій, можна розглядати як соціальну систему, що може ефективно розвиватися на основі стандартів «належного врядування» [17].
Важливими напрямами соціальної роботи у громаді є:
1. Мотиваційно-мобілізуючий, що включає мотивування жителів до активної участі у житті громади, сприяння поширенню різних форм взаємодопомоги між жителями громади; 
2. Координаційно-посередницький, який включає розвиток партнерства між державними та громадськими організаціями, що працюють у соціальній сфері на території громади; 
3. Дослідницько-моніторинговий, що включає моніторинг та аналіз потреб, соціальних умов і інтересів жителів громади, а також моніторинг соціальних послуг. 
4. Сервісно-обслуговуючий, включає надання соціальних послуг жителям громади закладами, інституціями, волонтерськими організаціями і групами взаємодопомоги [17].
Соціальне партнерство в громаді передбачає взаємовідносини між такими 
-	створення соціального середовища у якому партнери впевнені, що досягнуті домовленості будуть виконані; 
-	відкритість партнерів перед громадою, що передбачає можливість отримання достовірної інформації про партнерів; 
-	прагнення підвищити якість надання соціальних послуг в громаді 
-	залучення матеріальних, фінансових та людських ресурсів (гранти, кошти меценатів та спонсорів). 
-	розробка та підписання угоди про партнерство з визначенням обов'язків сторін. 
-	соціальними суб’єктами: об’єднаними територіальними громадами; управліннями соціального захисту населення; установами соціального обслуговування населення; благодійними фондами; громадськими організаціями; комерційними організаціями та групами самоорганізації. 
Соціальні суб’єкти в управлінні соціальним обслуговуванням на території громади використовують такі організаційні механізми:
Найголовнішими функціями громадських організацій в наданні соціальних послуг в об’єднаній територіальній громаді є: обслуговуюча, яка має на меті надання населенню соціальних послуг виходячи з їхніх потреб; інформаційна, що передбачає отримання, оброблення та зберігання інформації, щодо запитів жителів громади на соціальні послуги; планувальна та програмувальна, яка передбачає участь громадських організацій у розробці та впровадженні соціальних проектів на території громади; контрольна, яка передбачає моніторинг та перевірку ефективності та якості надання соціальних послуг [25].
На сьогоднішній день вже розроблені більшість Державних стандартів надання соціальних послуг відповідно до «Переліку соціальних послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати». Загалом, йдеться про 20 соціальних послуг, які можна класифікувати за метою, типом надання, місцем та терміном впровадження. 
Мета надання соціальних послуг у громаді: соціальна профілактика для попередження СЖО; соціальна підтримка для подолання СЖО та соціальне обслуговування для мінімізації наслідків СЖО.
Розглядаються кілька типів соціальних послуг для населення: 
-	прості, які не передбачають постійної або комплексної допомоги; 
-	комплексні, які можливі за участі різних фахівців у сфері соціальної роботи; 
-	комплексні спеціалізовані для певних груп отримувачів; 
-	допоміжні, в першу чергу, для надання натуральної допомоги. 
Суттєво розширено місце надання соціальних послуг, в першу чергу, отримати їх можна в домашніх умовах, у спеціалізованих приміщеннях та за місцем безпосереднього перебування отримувача (в т. ч. й на вулиці). 
В 2015 році були внесені зміни до Бюджетного кодексу України, спрямовані на підвищення фінансової спроможності громад у наданні соціальних послуг. Завдяки цим змінам ряд доходів, які раніше спрямовувалися до державного бюджету, почали залишатися в громаді.
Відповідно, джерелами фінансування соціальних послуг в ОТГ можуть бути: кошти державного бюджету; кошти, отримані від надання платних стандартизованих соціальних послуг; отримання соціального замовлення та кошти від грантодавців й спонсорів 
Важливу роль у наданні соціальних послуг в громаді відіграє формування ринку соціальних послуг шляхом впровадження соціального замовлення та можливості ОТГ обирати необхідних фахівців із соціальної роботи, незалежно від їх основного місця роботи [25]. 
Загалом, реформування системи соціальних послуг в ОТГ відбувається за такими напрямами: 
1) розвиток ринку соціальних послуг; 
2) впровадження стандартів надання соціальних послуг; 
3) модернізація соціальної інфраструктури. 
Важливим суб’єктом в наданні соціальних послуг в ОТГ є організації громадянського суспільства. Найголовнішими функціями організацій громадянського суспільства в наданні соціальних послуг в об’єднаній територіальній громаді є: обслуговуюча, яка має на меті надання населенню соціальних послуг виходячи з їхніх потреб; інформаційна, що передбачає отримання, оброблення та зберігання інформації, щодо запитів жителів громади на соціальні послуги; планувальна та програмувальна, яка передбачає участь громадських організацій у розробці та впровадженні соціальних проектів на території громади; контрольна, яка передбачає моніторинг та перевірку ефективності та якості надання соціальних послуг [17]. 
Здійснення реформи місцевого самоврядування є неможливим без оновлення вітчизняної нормативно-правової бази. Сучасна система законодавства про місцеве самоврядування потребує вдосконалення на засадах зміцнення організаційної, правової, фінансової, матеріальної, адміністративної самостійності місцевого самоврядування, розбудови європейської моделі адміністративно-територіального устрою, а також принципах децентралізації, деконцентрації, повсюдності, субсидіарності, єдності системи публічної адміністрації тощо. 
Кінцевим результатом реформування місцевого самоврядування в Україні має стати поліпшення рівня життя українських громадян, побудова сучасної, ефективної, конкурентоспроможної держави, забезпечення сталого розвитку її громад та регіонів [2]. Проведення реформи місцевого самоврядування потребуватиме також належного кадрового забезпечення. Тому актуалізується проблема формування та реалізації дієвої кадрової політики на місцях, удосконалення системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації посадових осіб, службовців органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад, запровадження професійних програм підготовки для органів місцевого самоврядування тощо [17].
Погоджуємося з думкою окремих науковців [2; 25], що найбільш ефективним шляхом модернізації системи місцевого самоврядування є «розвиток зсередини», який сприяє зміцненню інституційної спроможності місцевої влади для виконання її основних повноважень, упровадження нових інноваційних інструментів менеджменту і керування людськими ресурсами. У такій ситуації здійснюється оптимальна підтримка з боку представників місцевих органів влади і громадян.
В результаті децентралізація органів виконавчої влади привела до значних змін у галузі надання соціальних послуг, які стали надаватися в ОТГ. Необхідним кроком на шляху до її впровадження стала профілактика СЖО, а не їх вирішення. 
Очікується, що основним результатом реалізації реформ децентралізації влади, у контексті надання соціальних послуг, буде: доступність соціальних послуг для усіх жителів громади; рівність державних та недержавних постачальників соціальних послуг, їхня адресність тощо.

2.2. Соціальні послуги в громаді для підтримки сімей ВПО

В Україні триває процес трансформації системи соціальних послуг на місцевому рівні. Особлива увага приділяється послугам, спрямованим на превенцію вразливості, раннє виявлення та втручання для ефективної допомоги дітям та їх сім’ям, а також молоді, яка цього потребує. Реформа децентралізації посилює роль територіальних громад у цьому процесі. На поточному етапі важливо визначити, які саме політики мають реалізовуватися на національному та місцевому рівнях для соціальної підтримки найбільш вразливих категорій населення шляхом підвищення якості послуг та забезпечення сталості, безперервності та інтегрованості надання послуг. 
Процес децентралізації суттєво впливає на формування нової моделі соціальної роботи із внутрішньо переміщеними особами та їх сім’ями. Це пов’язано з тим, що постала гостра необхідність запроваджувати соціальні послуги, які б відповідали потребам внутрішньо переміщених осіб та їх сім’ям; охоплювали наявний потенціал громади, зокрема, спеціалістів (соціальних працівників, учителів, вихователів, психологів, соціальних педагогів, медиків, працівників служб у справах дітей, органів МВС); були спрямовані на профілактику сімейного неблагополуччя, партнерство із сім’ями та дітьми, сприяли підвищенню відповідальності батьків та спеціалістів за становище дітей. Загалом, новий формат соціальної роботи із сім’ями внутрішньо переміщених осіб більше спрямований на забезпечення їхніх потреб [17].
Особливого значення набуває сімейно-орієнтований підхід, оскільки він ґрунтується на визнанні того, що оптимальний шлях до захисту дитини пролягає через збереження і зміцнення її сім’ї. Відповідно, базовим завданням соціального працівника є гарантування права дитини на безпеку, стабільність та безпечне перебування у рідній сім’ї. Відповідно, принципи сімейно-орієнтованого підходу визначають наступним чином: визнання унікальності кожної сім’ї чи особистості; повага до прав усіх членів сім’ї жити відповідно до своєї культурної спадщини, ідентичності; право кожної сім’ї на самовизначення.
Одним із найбільш важливих завдань фахівців у сфері соціальної роботи із сім’ями внутрішньо переміщених осіб, відповідно до сімейно орієнтованого підходу, є встановлення відповідності між правом дитини на мінімальний рівень турботи, захисту від шкоди і обов’язком батьків на піклування, виховання та відповідальністю за неї. 
Сімейно орієнтований підхід не обмежується рамками біологічної сім’ї. Якщо возз’єднання із біологічною сім’єю виявляється неможливим з огляду на безпеку дитини, необхідно у короткий термін знайти для дитини іншу постійну сім’ю, належним чином підготувавши її членів до появи дитини. Саме тому соціальні працівники повинні сприяти розвитку альтернативних сімейних форм виховання у своїх громадах, підтримувати сім’ї опікунів, піклувальників, усиновителів, прийомні сім’ї, ДБСТ, патронатні сім’ї [22]. 
Застосування сімейно-орієнтованого підходу має свої особливості та потребує активної участі у цьому процесі батьків. Так, із досвіду соціальної роботи в Швеції видно, що основними видами діяльності таких програм є: 
а) клубні об’єднання для сімей внутрішньо переміщених осіб (тих, хто очікує народження дитини, виховує дитину перших років життя, дошкільнят, першокласників та молодших школярів, підлітків); 
б) об’єднання сімей за інтересами (туристи, філателісти, любителі футболу тощо).
Зміст діяльності таких об’єднань – навчання батьківства, розуміння потреб дитини та застосування форм взаємодії з дитиною. 
Ключові принципи роботи програми: 
1. упевнений старт (передбачає організовану профілактичну роботу на ранніх стадіях вагітності) 
2. для всіх (означає надання соціальних послуг усім сім’ям, а не тільки внутрішньо переміщеним особам (зосередження уваги тільки на проблемних сім’ях створює помилкове враження, що здорова сім’я не є цінністю суспільства). 
3. нові знання та уміння щодо батьківства, сімейних стосунків, соціальних контактів; 
4. співпраця (розглядається у двох аспектах – взаємодія між сім’ями і міжвідомча та міждисциплінарна взаємодія спеціалістів соціальної сфери. Перша взаємодія сприяє виникненню груп взаємодопомоги; друга – командній роботі фахівців для вирішення проблеми, навчання батьківства, супроводу сімей). 
5. рівноправ’я, що ще раз підтверджує, що ця програма для всіх (і насамперед для обох батьків – батька та матері, які на рівних виконують обов’язки щодо догляду та виховання дитини). Рівноправ’я також означає рівність доступу до послуг для повних, багатодітних і неповних сімей; успішних і досвідчених батьків та тих, у яких виникають проблеми з вихованням дітей, вразливих і тих, хто вже втратив надію на краще життя, тощо. 
6. наступність та послідовність (передбачає підтримку батьків та дітей на кожному етапі розвитку сім’ї. Розвиток дитини пов’язують зі зростанням батьківської компетентності). 
7. родинне та соціальне оточення (вважається, що таке оточення страхує та підтримує сім’ю в кризові періоди її розвитку, передає досвід, знання, ділиться в разі потреби матеріальними ресурсами. Родинне та соціальне оточення використовується з метою надання підтримки як у межах групи, так й індивідуально). 
Організація діяльності на основі сімейно-орієнтованого підходу багато уваги приділяє визначенню потреб та захисту прав дітей. Потреби дитини, порівняно з потребами дорослих, мають свою специфіку. Дитина не може повноцінно розвиватися без любові, емоційного тепла, значущого дорослого, котрий створює для неї безпечне та стабільне середовище.
Відповідно, її потреби об’єднують у три групи: біологічні, соціальні і психологічні: 
1) Біологічні потреби – це базові потреби, які забезпечують фізичне здоров’я дитини. До біологічних належить також потреба у належному догляді, коли дитина хворіє, у порадах та інформації з питань, що стосуються здоров’я, здорового способу життя, зокрема сексуальної сфери, шкідливості куріння, вживання алкоголю, наркотиків тощо (особливо серед дітей старшого віку). 
2) Соціальні потреби – це потреби у стабільних і теплих стосунках, спілкуванні, дружба, самореалізація, свобода вибору тощо. 
3) Психологічні потреби – це потреби в інтелектуальному та емоційному розвитку, у самоусвідомленні, самооцінці, естетичні потреби дитини. Для повноцінного розвитку дитини важливими є самоповага, адекватна самооцінка, ґендерна орієнтація тощо [27]. 
Основними інструментами для реалізації потреб дитини є її права, які визначені Конвенцією ООН про права дитини (набула чинності в Україні 27 вересня 1991 року). Права дитини, згідно з традиційною класифікацією основних прав людини, можуть бути об’єднані у п’ять груп:
-	соціальні права (право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини; право на освіту; право на охорону здоров’я; тощо) 
-	громадянські права (право на ім’я та громадянство; право на самобутність; право на життя; право на недискримінацію тощо); 
-	політичні права (свобода думки; свобода зібрань; свобода переконань і віросповідання; право на вільний доступ до інформації; право на участь у житті суспільства й ухваленні рішень); 
-	економічні права (право розпоряджатися доходами від своєї праці; право займатися підприємницькою діяльністю тощо); 
-	культурні права (право на відпочинок і дозвілля; участі в культурному й мистецькому житті тощо). 
Водночас дитина має специфічні права: право бути зареєстрованою відразу ж після народження; право на ім’я; право знати своїх батьків і право на їхнє піклування; право на усиновлення; право дитини, здатної сформулювати власні погляди, вільно висловлювати їх з усіх питань, що її стосуються тощо. Соціальний працівник/фахівець із соціальної роботи повинен дотримуватися положень Конвенції ООН про права дитини і в межах, визначених законодавством відповідно до своїх повноважень, забезпечувати права дитини. Опираючись на сімейно-орієнтований підхід в ОТГ запроваджуються наступні стратегічні підходи у роботі з сім’ями внутрішньо переміщених осіб: концепція партнерства із сім’єю; утвердження сімейних цінностей; формування засад усвідомленого батьківства, взаємоповаги; підтримка літніх членів сім’ї, осіб з інвалідністю, невиліковно хворих тощо. Основним об’єктом і суб’єктом соціальної роботи має стати сім’я внутрішньо переміщених осіб. 
Зважаючи на це, необхідно: 
-	мінімізувати будь-які інституційні форми догляду за дітьми та іншими особами (осіб з інвалідністю, людьми похилого віку). Ці процеси вже розпочалися, оскільки послуги у громаді є більш ефективніші та дешевші;
-	сприяти розвитку ринку соціальних послуг, запровадженню реальних механізмів соціального замовлення на рівні громади, що дасть змогу розширити коло надавачів соціальних послуг, створити конкурентне середовище, яке, своєю чергою, сприятиме підвищенню якості надання послуг; 
-	забезпечити доступність послуг на рівні громади; перелік та види необхідних послуг мають визначатися за результатами вивчення потреб жителів громади; запровадити такі підходи у роботі з отримувачами послуг, які б гарантували взаємодію систем державної грошової допомоги та соціальних послуг та сприяли швидшому подоланню СЖО; 
-	здійснювати попередження СЖО для сімей внутрішньо переміщених осіб шляхом введення у базовий пакет послуги підтримки батьківства з обов’язковими заходами щодо раннього виявлення потреб таких членів громади; популяризація та запровадження сімейних форм виховання тощо; 
-	забезпечити діяльність фахівця із соціальної роботи у кожній громаді як відповідального за виявлення СЖО, організацію і координування надання допомоги та підтримки вразливим особам/сім’ям з дітьми. 
На початку 2020 року Кабінет Міністрів України затвердив ряд постанов, необхідних для виконання нової редакції Закону України «Про соціальні послуги»: Порядок організації надання соціальних послуг Типове положення про центр надання соціальних послуг; Положення про конкурсну комісію, умови та порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника надавача соціальних послуг державного/комунального сектору; Критерії діяльності надавачів соціальних послуг. 
Отже, запроваджені зміни свідчать про зміну підходу до надання соціальних послуг. Якщо раніше ставився акцент на допомогу особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, то наразі зростає роль профілактики складних життєвих обставин. Важливим є те, що звернутися для отримання соціальних послуг можуть внутрішньо переміщені особи в інтересах отримувачів соціальних послуг.

2.3. Удосконалення надання соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб місцевими громадами

Система соціального забезпечення та соціальної підтримки є важливою складовою реалізації державної соціальної політики.
Соціальне забезпечення (соціальний захист) – система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві та ін.) [15]. 
Як соціально-економічна категорія соціальне забезпечення є відносинами щодо перерозподілу національного доходу з метою забезпечення встановлених соціальних стандартів життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків. 
На відміну від соціального забезпечення, соціальна підтримка (соціальне піклування) – це система заходів з матеріального забезпечення за рахунок державного та місцевого бюджетів та інших джерел фінансування громадян, які не набули з різних причин юридичного права на пенсії та інші види допомог, але потребують соціальної допомоги і не можуть самостійно вийти зі скрутного становища. 
Соціальна підтримка у вигляді матеріальної допомоги, соціального обслуговування та різноманітних пільг надається найменш захищеним категоріям населення в індивідуальному порядку після перевірки наявності у них засобів для існування. Вид, форма і розмір соціальної підтримки залежать від особливостей кожного окремого випадку. 
Мета державної політики у сфері соціальної підтримки населення на сьогодні – пом’якшення негативних наслідків бідності, зниження соціальної нерівності і запобігання соціального утриманства; підвищення ефективності соціальних допомог і надання інших форм допомоги малозабезпеченим сім’ям на основі принципу адресності; розширення ринку і підвищення якості соціальних послуг, що надаються, з метою забезпечення свободи вибору громадян, які користуються безкоштовними або субсидійованими соціальними послугами.
Соціальна політика держави – це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні; система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання [7].
Соціальна підтримка – це той фізичний та емоційний комфорт, який надає людині її сім’я, друзі та колеги. Це усвідомлення того, що особа є частиною спільноти людей, які люблять, цінують і піклуються про неї [15].
Дослідження показують, що соціальна підтримка важлива для психічного здоров’я. Наприклад, люди, які долають депресію, часто говорять про те, що мають менше друзів і контактів, отримують менше задоволення від спілкування, менше задоволені своїми подружніми стосунками і менше довіряють своїм партнерам. Цілком імовірно, що відсутність соціальної підтримки та почуття самотності можуть зробити людину більш вразливою до проблем із психічним здоров’ям.
Соціальна підтримка актуальна як для людей, які зовсім не мають проблем із психічним здоров’ям, так і для тих, хто відчуває певні труднощі або проходить лікування від психічного розладу. 
Соціальна підтримка охоплює чотири основні аспекти.
-	Емоційна підтримка, яку може надати будь-яка близька людина, друг, член родини, колега. Вона стосується довіри, прийняття, турботи – тобто звичайної людської підтримки.
-	Інструментальна підтримка, яка стосується фінансів та соціальних послуг. Наприклад, людина, яка має труднощі з психічним здоров’ям і при цьому самостійно виховує дітей, може переживати про їхнє забезпечення і через це відкладати звернення до фахівців. Тоді їй можуть знадобитися, наприклад, послуги із денного або тимчасового догляду за дітьми, соціальні виплати. Людині, у якої задоволені базові потреби її та родини, простіше почати працювати із фахівцями з психічного здоров’я. Приклад інструментальної підтримки – це також послуги, які надають територіальні центри самотнім людям літнього віку: купівля продуктів, медикаментів, допомога з оплатою комунальних платежів, прибирання та приготування їжі тощо.
-	Інформаційна підтримка, яку може надавати дуже широке коло осіб чи установ. Йдеться про доступну та зрозумілу інформацію про психічне здоров’я: де шукати допомогу, які існують послуги, де вони надаються, якими можуть бути наслідки й альтернативи лікування. Мета в тому, щоб людина могла приймати інформоване рішення про лікування, а її права не порушувались: наприклад, не застосовувалось примусове лікування чи таке, що має неочікувані для людини побічні ефекти. 
-	Групова підтримка або підтримка громади, яку можуть надавати різноманітні групи взаємодопомоги: для ветеранів, переміщених осіб, тих, хто постраждав від домашнього насильства тощо. Вона також включає підтримку і прийняття людини у громаді: робоче місце, можливість самореалізації, залучення до різноманітних заходів тощо. 
Інколи окремо говорять також про релігійну підтримку у громадах, де релігія має важливе значення. Дослідження показують, що значення такої підтримки поступово знижується. Проте для декого така підтримка є важливою [7]. 
Зараз часто окремо виділяють ще й онлайн-підтримку. Вона актуальна тому, що різні люди можуть мати різні потреби в комунікації: хтось краще почувається в особистій розмові, а комусь зручніше записати аудіо-повідомлення, спілкуватися письмово у месенджерах. 
Так, Д. Чижов вважає, що соціальна підтримка – це механізм, в якому передбачаються заходи матеріального забезпечення, фінансування яких відбувається державним й місцевим бюджетом, іншими можливими джерелами фінансування. Таке матеріальне забезпечення надається громадянам, які опинилися у складних життєвих обставинах або ж потребують соціальної допомоги у певних питаннях [27].
На думку К. Дубич соціальна підтримка – це сукупність засобів та методів соціально-психологічного характеру, що допомагають у соціально-професійному розвитку особистості на шляху формування її здібностей, навичок та ціннісних пріоритетів, накопичення ресурсів задля конкурентоспроможності й адаптації до умов місця праці [7].
М. Логвинова доводить, що соціальна підтримка передбачає створення державою комплексу заходів, які можливо впроваджувати як державними, так і громадськими, благодійними та комерційними організаціями. Успіх реалізованих заходів щодо соціальної підтримки людини потребує важливого аспекту: активна участь самої людини, адже зміни не можливі без власного бажання та самовдосконалення. При цьому виділяється такі функції соціальної підтримки, як: економічна, соціально-ціннісна, психологічна, інтегрована [13].
Соціальна підтримка – це той фізичний та емоційний комфорт, який надає людині її сім’я, друзі та колеги. Це усвідомлення того, що особа є частиною спільноти людей, які люблять, цінують і піклуються про неї.
Дослідження показують, що соціальна підтримка важлива для психічного здоров’я. Наприклад, люди, які долають депресію, часто говорять про те, що мають менше друзів і контактів, отримують менше задоволення від спілкування, менше задоволені своїми подружніми стосунками і менше довіряють своїм партнерам. Цілком імовірно, що відсутність соціальної підтримки та почуття самотності можуть зробити людину більш вразливою до проблем із психічним здоров’ям.
Повномасштабна війна з російською федерацією створила необхідність у наданні соціальної підтримки учасникам бойових дій та їх сім’ям. Проте в Україні не утверджена єдина модель психосоціальної підтримки та навіть психологічної реабілітації для учасників бойових дій. Щоправда, елементи системи соціальної підтримки все ж існують та на практиці мають свої результати [23].  
Послуги держави щодо соціальної підтримки пов’язані із системою соціального забезпечення. Зауважимо, що традиційно від радянських часів у вітчизняній термінології соціальне забезпечення ототожнюють із виплатами, які здійснюються за кошти державного бюджету. Однак у світовій практиці його значення є ширшим [7].  
На практиці надання соціальної підтримки населенню набуває форм трудових і спеціальних пенсій, соціальних виплат, пільг (житлово-комунальних, соціально-трудових, професійно-побутових), субсидій, компенсацій та інших безготівкових допомог соціального обслуговування. Весь комплекс інструментів, що є в розпорядженні уряду для здійснення соціальної підтримки населення, можна об’єднати у такі групи: 
а) прямі готівкові трансферти (пенсії, стипендії, грошові допомоги та виплати); 
б) субсидії, націлені на зниження закупівельних цін соціально важливих благ (наприклад, субсидії на оплату вартості комунальних послуг); 
в) безплатні трансферти в натуральній формі, різновидом яких є безкоштовні медичні та освітні послуги тощо.
За даними державного обліку станом на 31 грудня 2021 року в Україні налічувалося 1476148 внутрішньо переміщених осіб, а з 24 лютого 2022-го року, цей статус отримали понад 8 мільйонів українців. Якщо врахувати тих, хто виїхав за межі країни, то ця цифра зростає до 13 мільйонів. 52% цих людей повідомили, що з ними діти віком від 5 до 17 років, а 63% переміщених осіб – жінки.
Українська держава намагається впроваджувати політику, спрямовану на створення стабільної ситуації в країні, гарантування конституційних прав формування ефективної системи соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, але все ще існують невирішені проблеми. 
Зміст соціального захисту внутрішньо переміщених осіб можна дефініювати як дії держави, за такими напрямами: 
1. Розв’язання проблем, пов’язаних із забезпеченням внутрішньо переміщених осіб житлом. 
2. Поширення медичної допомоги вимушеним переселенцям. 
3. Соціальне забезпечення у сфері освіти та науки для дітей внутрішньо переміщених осіб. 
4. Постачання внутрішньо переміщеним особам усього комплексу соціальних і адміністративних послуг органами державної влади в установленому законодавством порядку з усіх питань, що стосуються їхніх прав і інтересів. 
5. Підтримка поверненню внутрішньо переміщених осіб до місць їхнього проживання на підставі з державного реєстру. 
6. Надання грошових виплат та соціальної підтримки [22].
Так, внутрішньо переміщені особи отримають додатково по 2220 грн на місяць – спільна програма Уряду та ООН.
Для реалізації даних виплат затверджені постанови КМУ:
- «Про реалізацію спільного з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців проекту щодо додаткових заходів із соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб» від 15.04.2022 р. № 445;
- «Про реалізацію спільного з Всесвітньою продовольчою програмою ООН проекту щодо додаткових заходів із соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб» від 15.04.2022 року № 446.
Постанова Кабінету Міністрів України від 15.04.2022 р. № 446 «Про реалізацію спільного з Всесвітньою продовольчою програмою ООН проекту щодо додаткових заходів із соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб». 
В рамках реалізації проекту право на виплату додаткової грошової допомоги за рахунок коштів Всесвітньої продовольчої програми ООН  мають внутрішньо переміщені особи, які перебувають на обліку як платники єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії [3]. 
Виплата допомоги в рамках реалізації проекту здійснюється додатково без подання окремого звернення внутрішньо переміщеною особою на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, незалежно від отримання особою інших видів допомоги, зокрема виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. 
Для отримання допомоги Міністерство соціальної політики формує і передає Всесвітній продовольчій програмі ООН перелік внутрішньо переміщених осіб взаємоузгоджених вразливих категорій, відомості про яких включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб за черговістю дати включення відповідної інформації про таких осіб до Єдиної бази даних. Детальні умови реалізації проекту, категорії отримувачів допомоги та питання обміну інформацією для проведення виплати допомоги визначаються Меморандумом про взаєморозуміння між Всесвітньою продовольчою програмою ООН та Міністерством соціальної політики. 
За результатами розгляду інформації та проведеної перевірки щодо уникнення подвійних виплат, Всесвітньою продовольчою програмою ООН надсилається повідомлення на контактний номер мобільного телефону з підтверджуючим кодом та інформацією про те, як отримати грошовий переказ; Виплата допомоги здійснюється в розмірі 2220 гривень на кожного члена домогосподарства на місяць, але не більш як для трьох осіб.
Постанова Кабінету Міністрів України від 15.04.2022 р. № 445 «Про реалізацію спільного з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців проекту щодо додаткових заходів із соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщені особи отримають додатково по 2200 грн на місяць. 
Виплата допомоги в рамках реалізації проекту здійснюється додатково без подання окремого звернення внутрішньо переміщеною особою на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, незалежно від отримання особою інших видів допомоги, зокрема виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Детальні умови реалізації проекту, категорії отримувачів допомоги та питання обміну інформацією для проведення виплат допомоги визначаються Меморандумом про співпрацю між Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців та Міністерством соціальної політики. Обробка персональних даних осіб здійснюється відповідно до законодавства про захист персональних даних. 
За результатами розгляду інформації про внутрішньо переміщену особу Управління Верховного комісара ООН у справах біженців на підставі проведеної внутрішньої перевірки на контактний номер мобільного телефону надсилається повідомлення про прийняте рішення щодо виплати допомоги. 
Виплата допомоги здійснюється в розмірі 2220 гривень на кожного члена сім’ї на місяць. Виплата допомоги здійснюється щомісяця протягом не менше ніж трьох місяців шляхом зарахування коштів на банківський рахунок внутрішньо переміщеної особи. Крім того, Мінсоцполітики разом з ЮНІСЕФ розпочали багатоцільову програму грошової допомоги для незахищених родин із дітьми, які постраждали через військове вторгнення Російської Федерації та потребують фінансової підтримки.





РОЗДІЛ 3
ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ МІСЦЕВИМИ ГРОМАДАМИ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ 

3.1. Аналіз надання соціальних послуг ВПО у Черкасах і Черкаській області

Єдиний соціально-інтеграційний хаб «Черкаси – твоє місто» розпочав влітку минулого року свою роботу, в якому «нові черкащани» адаптувалися до життя у новій громаді. Мета хабу – об’єднати внутрішніх переміщених осіб, допомогти їм інтегруватися до місцевої громади, реалізувати себе як особистість, знайти можливості для працевлаштування, перекваліфікації, навчання та організації дозвілля. Туди можуть звертатися внутрішньо переміщені особи для отримання гуманітарної, медичної, психологічної, соціальної та юридичної підтримки. Серед напрямків діяльності хабу – психологічна допомога людям із інвалідністю, членам сімей загиблих захисників і захисниць та інших найбільш вразливих категорій.
Ми проводили своє опитування внутрішньо переміщених осіб у цьому центрі. Вибірку досліджуваних склали 60 респондентів у віковій категорії від 18 років та старші, та є переселенцями із районів ведення військових дій в сучасних умовах війни. 
З усіх опитаних 27,8% складають багатодітні родини, 9,4% особи з обмеженими можливостями, 13,9% – пенсіонери. У результаті опитування з’ясувалося, що найбільша потреба у ВПО – недостатність фінансової допомоги – 84,4%, матеріально-технічної допомоги – 13,3%, довідкової допомоги – 0,6% і 1,7% потребують психологічної підтримки.
Види реабілітацій, яких потребують ВПО, розподілилися таким чином: фізичної – 5,6%, медичної – 17,2%, психологічної – 17,8%, фахової – 3,9%, соціально-економічної – 11,7%, трудової – 5,6% та соціальної 5,6%. Не потребують жодної з видів реабілітації – 32,8% респондентів. Крім того, опитані повідомили про зростання втоми – 81,1%, тривожності –78,9%, збудливості та дратівливості –73,9%.
Гендерний розподіл респондентів виглядає таким чином: 
- більшість респондентів становили жінки –72,5%; 
- чоловіків –27,5%.
За віковими ознаками розподіл такий: 
– половина опитаних молоді люди, їхній вік не перевищує 35 років: але у вибірці 18-25 років переселенців була найменша кількість 7,5%, у віці 30-35 років 17,5%, у віці 25-30 років найбільша кількість – 25%. Серед  опитаних респондентів є люди, яким більше ніж 65 років – 22,5%; віком 35-45 років –7,5 %, віком 45-55 років 10% та віком у 55-65 років –10%. 
Розподіл респондентів за рівнем освіти виглядає так: 
- з вищою освітою – 54,5%; 
- з середньою технічною освітою – 26%; 
- з середньою спеціальною освітою – 19,5%;
Низький рівень державної соціальної допомоги є ключовою проблемою, оскільки вона є основним доходом. 60% ВПО сподіваються на ці виплати соціальної допомоги від держави, причому для кожного п'ятого ці виплати – основне джерело доходу, для 29% вона становить 50% їхнього доходу. Внутрішньо переміщені особи мають складну економічну ситуацію. Всього 44% у змозі  купувати продукти харчування, 27% можуть сплатити за житло, 21% мають достатній дохід для оплати медичних послуг. 12% пенсіонерів та осіб з інвалідністю отримують соціальні виплати у повному обсязі.
Серед нематеріальних проблем, які ми турбують переміщених осіб найчастіше, є те, що в країні іде війна – 84% респондентів, і відсутність можливості бути разом зі своїми родинами – 42%. 
Основним завданням влади на сьогодні є ефективне пристосування та інтеграція ВПО в місцеві громади, щоб родини змогли возз'єднатися і нормально жити на інших територіях країни. Основні проблемами внутрішньо переміщених осіб – це питання житла, працепристосування, економічних умов, розриву родинних зв'язків та адаптації до нового середовища життя.
Опитування внутрішньо переміщених осіб виявило їхнє ставлення до державної політики у цій сфері. Більшість респондентів обізнані стосовно державних програм допомоги, але вважають їх малоефективними. Опитування висвітлило найгостріші проблеми ВПО: житло, працевлаштування, медична та психологічна допомога.
Стосовно особистої тривожності серед ВПО, то 57% мають середній рівень тривожності, 20% респондентів мають високий рівень за цим показником, тобто вони схильні сприймати велику кількість ситуацій як більш загрозливі та реагувати на них не спокійно, у 23% – низький рівень тривожності.
Так як тривожність не вважається негативною рисою особистості, а наявність певного рівня тривожності – необхідна якість для активної, здорової людини, присутність такого рівня тривожності пов'язується з новими умовами проживання та середовищем, в якому опинилася людина. Таким чином, особистісна тривожність – це властивість кожного окремого респондента, тобто схильність людини сприймати ситуацію як загрозу і реагувати на неї певним рівнем тривожності.
Високий рівень особистісної тривожності виявили 20% респондентів, тому можемо стверджувати, що існує імовірність збільшення кількості вимушено переміщених осіб з підвищеною особистісною тривожністю, однак умови існування у новому середовищі мають ознаки постійного стресу, а прийом заспокійливих препаратів може призвести до проблем з фізичним та психологічним здоров’ям людини. 
Слушно зазначити, що відпочинок після роботи не дає очікуваних результатів, на що вказали 67,8% респондентів. Серед змін у поведінці вони зазначають млявість, недосипання, підвищену збудливість, панічні атаки, страх гучних звуків і різких дій, депресію, дратівливість і млявість. Незважаючи на ці показники і суттєве погіршення психічного здоров'я ВПО, лише 8,3% звернулися за психологічною допомогою. Це говорить про низьку обізнаність значущості психічного здоров'я, недопустимість думки про відвідування психолога, звички вирішувати проблем самотужки і відсутність практики або консультацій з друзями та родичами.
Факторами, що допомогли ефективно адаптуватися внутрішньо переміщеним особам на новому місці, виявилися працевлаштування та віддалена робота, підтримка родини, друзів, нових знайомих, відчуття безпеки, наявність власного житла (або дешевша оренда), робота з психологом та волонтерство. Значна кількість респондентів зазначила, що нові враження, екскурсії по місту, майстер-класи з танців, рукоділля та психологічні тренінги були цікавими та корисними.
До матеріальних і сімейних проблем ВПО привносяться прив'язаність до Батьківщини і небажання її залишати, а також відсутність можливості займатися улюбленою справою. Основоположне значення має специфічне ставлення приймаючої громади до ВПО. Іншими словами, різні питання, що істотно впливають на процес соціальної адаптації ВПО до нового середовища та інтеграції у місцеву громаду.
У складній ситуації опиняються діти. Перебування у зоні бойових дій, втрата батьків, а також чужорідне оточення є факторами психологічної травми та ситуаціями, що підвищують ризик дезадаптації, а отже, потребують невідкладної соціальної, психологічної та медичної підтримки таких дітей. Створення у дітей відчуття безпечності, психологічної рівноваги, виявлення їхніх потенційних психічних і фізичних ресурсів, активізація адаптаційних можливостей і пред’явлення вимог, адекватним їхнім можливостям, є найважливішими напрямами соціально-педагогічної діяльності з профілактики дезадаптації у дітей.
Діти також нарівні з дорослими опиняються у складних життєвих ситуаціях. Таким дітям необхідна невідкладна соціальна, психологічна та медична підтримка, оскільки перебування в зоні конфлікту, втрата батьків і перебування в чужому середовищі є факторами психологічної травматизації і ситуаціями, що підвищують ризик дезадаптації. Створення у дітей відчуття безпеки та психологічної рівноваги, виявлення їхніх потенційних психічних і фізичних ресурсів, активізація адаптаційних можливостей та пред'явлення вимог, адекватних їхнім можливостям, є найважливішими напрямами соціально-педагогічної діяльності з профілактики дезадаптації дітей.
Проблеми, з якими стикаються внутрішньо переміщені особи, дуже різноманітні і потребують якісних рішень. 
Окупація окремих територій в результаті тотальної війни має значний вплив на соціальний та економічний розвиток країни. Велика кількість ВПО потребує значних фінансових видатків для їхньої підтримки, а це збільшує дефіцит державного бюджету та зростання соціальної напруженості. [28].   
Задля сприяння працевлаштуванню ВПО, що переїхали до Черкас, від війни, міська філія обласного центру зайнятості пропонує деякі сервіси та послуги. 
Пошук роботи. Зацікавлені у працевлаштуванні можуть шукати вакансії на Єдиному порталі вакансій або підписуватися на пропозиції роботи через чат-боти Telegram чи Viber. Одночасово, значно пришвидшити процес пошуку роботи допоможе реєстрація в службі сприяння працевлаштуванню. Фахівці цієї служби підбирають кандидатів під замовлення конкретних роботодавців, у тому числі з урахуванням професійного навчання.
Професійне навчання та надання ваучерів. Служба зайнятості забезпечує професійним навчанням безробітних за професіями, які затребуваними на ринку праці. Таке навчання здійснюється за замовленням роботодавця або коли безробітні відкривають власну справу. Громадяни, які мають професійно-технічну або вищу освіту і не зареєстрованими в службі зайнятості як безробітні, можуть отримувати від служби зайнятості ваучер на безкоштовне навчання для підвищення свого професійного рівня. Ваучери на навчання можуть бути використані для перепідготовки за робітничими професіями, підвищення кваліфікації, професійного розвитку або спеціалізації, а також для здобуття професійної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра. Ваучери на навчання видаються окремим категоріям громадян, у тому числі внутрішньо переміщеним особам, які відповідають певним вимогам згідно з переліком професій та спеціальностей, затвердженим Мінекономіки.
Набуття статусу зареєстрованого безробітного. Реєстрація безробітних у службі зайнятості відбуватися такими шляхами: 
-	особисто, відвідуючи центр зайнятості; 
-	шляхом єдиного державного порталу електронних послуг; 
-	мобільного застосунку Дія. 
Для створення чи розвитку власного бізнесу надаються гранти. У межах реалізації урядового проекту єРобота служба зайнятості опікується двома грантовими програмами, котрими можуть скористатися ВПО, а саме: 
-	«Власна справа» – розмір мікрогранту складає від 50 до 250 тисяч гривень; 
-	Грант для ветеранів – окреслено варіанти для надання грантів на суми, що не перевищують 250 000 гривень, 500 000 гривень та 1 000000 гривень. 
Основна умова для одержання гранту – створення нових робочих місць. Подача заяв –Портал Дія https://bit.ly/3rnPedD (​https:​/​​/​bit.ly​/​3rnPedD​).
За статистичними показниками Черкаської обласної філії обласного центру зайнятості, за поточний рік послугами центру скористалися 858 ВПО. 230 осіб працевлаштувалися та 172 – наразі отримують послуги центру зайнятості, 13 здійснюють професійне навчання, 41 особа отримала ваучери на навчання чи підвищення кваліфікації, 4 отримали нову спеціальність, 9 стажувалися у роботодавця, 10 залучалися до громадських робіт, а 48 отримують допомогу. 61 рішення було прийнято щодо надання роботодавцям компенсації за ВПО, працевлаштованих в умовах воєнного стану.
Нині у більшості випадків, вищезазначених проблем вирішуються частково або у повному обсязі. Як демонструє наше дослідження, місто Черкаси є здатне надати якісні соціальні послуги для внутрішньо переміщених осіб.

3.2. Дослідження ефективності соціальної підтримки та допомоги внутрішньо переміщеним особам

Дослідження ролі державного і приватного секторів у цих процесах допомоги і ресоціалізації ВПО визначається необхідністю вивчення і узагальнення ефективних практик звикання людини до нового середовища та нових умов (роботи, побуту) і повторна соціалізація ВПО, реалізованих громадськими організаціями і бізнес-структурами, дослідження негативних тенденцій і розробка рекомендацій стосовно подальшого вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб з урахуванням попереднього досвіду територіальних громад.
Релігійні організації (найбільш активними з них є «Карітас України», Відділ соціального служіння та благодійності Української Православної Церкви Київського Патріархату, Духовне управління мусульман України, Собор незалежних євангельських церков України, ГО «Церква «Християнська надія», ADRA Ukraine / Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні) вони відіграють важливу роль на ранніх етапах і продовжують відгравати її й надалі у підтримці переселенців необхідними речами – медикаментами, продуктами харчування, житлом. 
Опіка переміщених осіб релігійними організаціями є більш системною, так як базується на попередній оцінці їхніх потреб і створення специфічної бази даних, яка є основою для надання своєрідних та особистих соціальних послуг. Міжнародна мережа благодійних організацій «Карітас» за участі свого представництва «Карітас України» виконує програму підтримки ВПО «Пункт допомоги в надзвичайних ситуаціях», мета якої – надання матеріальної винагороди 6,500 вимушеним переселенцям та місцевого населення у Донецькій і Луганській областях.
Дослідження наявних починань громадського сектору показують, що самими ефективними проектами допомоги вимушеним переселенцям стали наступні: реєстрація тих, хто хоче залишити окуповані території та організація трансферу («Восток-SOS»,); організація гарячих ліній надання першої психологічної допомоги та супроводу; матеріальна допомога, організація домедичної допомоги; сприяння у забезпеченні житла (Волонтерський Центр «Фролівська 9/11 – БО «Свої», «Восток-SOS», «Донбас SOS», БФ «Допомога Дніпра»); благодійна програма допомоги та захист інтересів людей із обмеженими можливостями – переселенців (Національна асамблея інвалідів України; Європейська асоціація з прав людей з обмеженими можливостями); допомога з працевлаштування ВПО («Центр зайнятості вільних людей», «Донбас SOS», «Крим SOS»). 
Найбільш ефективні проекти мають організаційну і матеріальну підтримку від урядів міжнародних організацій та благодійних фондів, зокрема у рамках донорських програм: «Швидке реагування на соціальні та економічні проблеми внутрішньо переміщених осіб в Україні» (ПРООН за підтримки Уряду Японії); «Сприяння процесам відновлення життєдіяльності внутрішньо переміщених осіб» (ПРООН); «Економічне та соціальне відновлення Донбасу» (за підтримки уряду Японії); проекту Міжнародної Організація з Міграції (МОМ); програми уряду Японії із постачання психологічної допомоги та юридичних послуг внутрішньо переміщеним особам; «Негайна допомога внутрішньо переміщеним особам (ВПО) в Україні» (за підтримки уряду Канади); проекту МФХУ «Подолання негативних наслідків переселення серед жінок та сімей в Україні»; «Громадські дії на підтримку Криму та Сходу України» за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED). Грошова та організаційна підтримка, отримана в рамках цих програм, стане потужним чинником заохочення залучення громадян до вирішення проблем переселенців і сприятиме просуванню громадських ініціатив. 
Так, у межах проекту ПРООН «Швидке реагування на соціальні та економічні проблеми внутрішньо переміщених осіб в Україні» ПРООН надано допомогу вимушеним переселенцям, сумою понад 1 млн грн. Вагомою опікою громадянських ініціатив є благодійна допомога урядів західних країн, яка розподіляється громадськими організаціями. Наприклад, уряд Німеччини надав 2 млн. євро благодійному фонду «Карітас Україна» на допомогу внутрішньо переміщеним особам, завдяки чому гроші отримали близько 23 тис. переселених осіб, яким було надано кошти для винайму житла, продукти харчування та медичні послуги. 
За підтримки Програми МАТРА МЗС Нідерландів ГО «Інтерньюз-Україна» був проведено конкурс проектів «SocialChangeLab» для допомоги вимушених переселенців, сприяння їхній ресоціалізації по вирішенню їхніх нагальних потреб завдяки пошуку та реалізації інноваційних ідей. Як підсумок – три ефективніші проекти отримали матеріально по 36 тис. грн. на кожен.
Міжнародний фонд «Відродження» сумісно з ГО «Клуб ділових людей» (м. Львів) у Львові, Одесі, Харкові та Києві реалізує програму сприяння малого бізнесу внутрішньо переміщеним особам «Новий відлік»: після бізнес-тренінгу профінансовано 60 найкращих бізнес-проектів (загальною сумою 1 млн. грн). Проект прогнозує комерційне консультування і юридичний супровід стартапів-компаній для доведення бізнесу на беззбитковість.
Проект «Адвокація та правова допомога внутрішньо переміщеним особам в Україні», який реалізується Данською радою у справах біженців і Всеукраїнським благодійним фондом «Право на захист» за підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Проект представляє собою комплексну ідею, що спрямована на захист прав конкретних осіб, розвиток громадянського суспільства і роботу із законодавчим забезпеченням. Проектом охоплено 20 регіонів України.  
В результаті встановлення координаційного зв'язку між ВПО і подальшим об'єднанням в конкретну структуру дозволяє домогтися: підвищення рівня активності переселенців на нових територіях; їхньої самоорганізації задля захисту власних прав та забезпечення нового життя; координація дій різних державних органів як між собою, так і з відповідними міжнародними організаціями і т. д.
Механізми інтеграції резерву внутрішньо переміщених осіб в нові населені пункти являють собою комплекс форм, прийомів, засобів впливу на суб'єктів національних і міжрегіональних рухів, з якими при відповідній законодавчій підтримці стикаються держава, органи державної та місцевої влади, роботодавці, громадянське суспільство і переміщені особи.
Розглянемо як це питання вирішується на Черкащині. Так, в області на сьогоднішній день зареєстровано 161 398 внутрішньо переміщених осіб, які проживають у будівлях дитячих садків, шкіл, розміщуються у санаторіях та гуртожитках. На даний час більшість ВПО поселені у приватному секторі. У місцях компактного проживання, яких на Черкащині понад 70, мешкають 3,4 000 осіб. залишається актуальним створення соціального житла для цієї категорії населення.
У Черкасах офіційно проживає понад 30 000 ВПО, а за неофіційними –удвічі більше, близько 60 тисяч. Прихисток знайшли люди з Донецької, Луганської Херсонської області та Запоріжжя. 
В регіоні сформовано штаб із питань внутрішньо переміщених осіб за участю структурних підрозділів ОВА. Він співпрацює із Пенсійними фондами і центрами зайнятості, із міжнародними донорами і гуманітарними організаціями з метою забезпечення належного розміщення усіх переселенців.  Також співпрацюють місцеві громади. 
Для створення житла в регіоні планується перебудувати будинки бюджетної галузі, де підведені усі інженерні комунікації, та при мінімальному грошовому вкладенні можна облаштувати комфортне помешкання.
ВПО на Черкащині забезпечені житлом, соціальною і гуманітарною допомогами. Громада зараз прагне розширювати свої можливості отримання житла ще для 5 000 переселенців з різних регіонів України. Так у місті планують побудувати ціле поселення на 25 000 внутрішньо переміщених осіб. Будівництво проходитиме на території Південно-Західного мікрорайону. Наразі обговорюються шляхи практичної реалізації проекту.
Заплановані ще два проекти – «Доступне житло» і «Центр зайнятості для переселенців», які забезпечать робочими місцями і житлом ВПО. Після результативного виконання пілотних проектів на Черкащині, де створювалася ця ідея, їх впровадять і в інших регіонах України. Здійснюватимуться вони громадською організацією «Вільна європейська країна» спільно з Черкаською обласною антикорупційною комісією та із ТОВ «Логістік – Транс Сервіс Україна» і компанією «Uab Tranvita» (Литва). Інший проект «Доступне житло» прогнозує будівництво у місті багатоквартирних будинків за європейськими зразками із застосуванням енергозберігаючих технологій. 
На сьогодні продовжується оформлення земельних ділянок під будівництво, що дозволить забезпечити роботою ВПО та ветеранів АТО – що забезпечить початок іншому соціальному проекту «Центр зайнятості для переселенців». 
Також на території громади триває державний соціальний проект «Рука допомоги». Проект «Рука допомоги» був визнаний Всесвітньою організацією СМС-Global (ICMCI) самим найкращим проектом в світі. Команда консультантів цього проекту здобула найвищу світову нагороду у сфері менеджмент-консалтингу – Constantinus Award від Всесвітньої організації СМС-Global (ICMCI), і нагороду Міжнародного фонду Габріеля Аль-Салема «За видатні досягнення у консалтингу».
Надання допомоги стало можливим після затвердження 21 квітня 2021 року постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання сприяння економічній самостійності малозабезпечених сімей».
Передбачається, що нова програма буде дієвим механізмом виведення безробітних, які тривалий час не можуть працевлаштуватися, та інших отримувачів державної допомоги із стану бідності та набуття стану фінансового благополуччя. Вона допоможе малозабезпеченим сім’ям повернутися до активного соціального життя, а країна отримає податки від нових підприємців на замість постійних виплат допомоги.
Проект враховує особливості та прагнення кожного окремого громадянина і дає можливість повернутися до економічної активності – абсолютно новий механізм для України механізм, який вже довів свою ефективність в країнах Євросоюзу.
Наразі у більшості випадків, вирішення любих матеріальних проблем здійснюється у частковому або повному обсязі. Громада міста Черкаси є спроможною для надання якісних соціальних послуг для внутрішньо переміщених осіб.
Так, переважна частина молоді із ВПО, приїхали разом із дітьми, що, природньо, в зв’язку з чим у громадах зросло навантаження на освітні та дошкільні заклади на 41,4%, а також на 30,3% на медичні установи. Суттєве надходження працездатного населення, що втратило роботу, підсилило конкуренцію на ринку праці. 
Інші проблеми не такі значні, але вирішуються ще мізерно і стають безперечно гальмом для успішного та більш прискореного розвитку територіальних громад. Це – зростання цін на житло й оренду житла, неприйняття ВПО населенням громади, що природно збільшує соціальну напруженість у громаді. Бачити та культивувати позитивні аспекти інтеграції ВПО у громади в Україні стає першочерговим завданням. Долучення та задіяння працездатного складу переселенців допомагає розвивати і активізувати підприємницький потенціал, а також формувати трудовий потенціал [34]. 
Збільшення зайнятості та трудової активності очікують 23,7% респондентів, при цьому вона дає позитивний ефект із заповненням непрестижних вакансій на ринку праці, а також підвищення зайнятості за рахунок розширення соціальної і транспортної інфраструктури. Притік переселенців сприяєтиме збільшенню обсягів і якості освітніх та медичних послуг. Вагомими були отримання користі для громади від ВПО у розвитку соціальних зв'язків, що грунтуватимуться на принципах соціального партнерства. Фахівці впевнені, що працездатні члени ВПО позитивно вплинуть на розвиток варіаційного потенціалу громади. На перший погляд видається, що непрацездатні завдають збитка. Але, на думку експертів, переваги для громад є навіть за наявності непрацездатного населення ВПО. Це розвиток соціальної логістики за рахунок міжнародної допомоги, грантів, пожертв, задля задоволення потреб переселенців (56,6%), одночасно збільшується і допомога держави на потреби переселенців у медичних, освітніх і соціальних послугах (39,5%). Ємність споживчого ринку збільшується на 24,3%. Але для українського суспільства найвагомішою перевагою є отримання уроків консолідації на ґрунті формування принципів толерантності і посилення злиття з громадою. Водночас формуються спільні цінності ВПО та мешканців громади, розвивається партнерство. 
Іншими словами, успішними результатами інтеграції внутрішньо переміщених осіб у територіальні громади проявляється у спонуканні до підприємницької діяльності, мотивуванні розвитку громад за рахунок спонсорської допомоги міжнародних організацій внутрішнім переселенцям, зростанні якості і кількості трудового потенціалу, посиленні соціального пожвавлення за рахунок громадських активістів із переселенців, збільшенні надходжень до місцевого бюджету за рахунок податків та зборів із ВПО, розвитку споживчого ринку. безумовною перевагою в умовах децентралізації управління є приплив у невеликі громади переселенців, що надасть можливості підсилити їх, зміцнити та збагатити. 
Найважливішою перевагою поліпшення системи зв'язків із громадськістю є об'єднання зусиль переміщених осіб, громадськості, уряду та бізнесу на партнерській основі, що є успішним результатом інтеграції ВПО до територіальних громад. Витрати і поневіряння, пов'язані з примусовим переселенням для самих внутрішньо переміщених осіб, компенсуються значними вигодами, які дає інтеграція в приймаюче співтовариство.
Головними перевагами для майже 50% переселенців є зростання віри у власні сили, та можливості у самореалізації. Подолання життєвих перешкод та здобуток успіху незважаючи на обставини і є ресурсом розвитку і громад, і країни. Втрата ж соціального статусу болісно сприймається будь-якою людиною, тому однією з переваг при інтеграції ВПО зазначили відновлення соціального статусу і збільшення соціальної активності переселенців. 
У силу свого соціально-психологічного складу, ментальних особливостей, внутрішньої культури і інших характеристик особистість може як легко пристосуватися до умов життя і діяльності, так і з труднощами.
ВПО мають потребу в підтримці для успішної інтеграції в приймаючі громади. Надзвичайно це важливо під час військового стану, в умовах зростання нетерпимості, у зв'язку, з чим приїжджі стають «першими винними», перетворюються у маргіналізовану групу, виключену із життя громади, що є подразником і причиною посилення соціальної напруги. Інтеграція робить можливим реалізацію свого економічного, соціального, політичного та культурного потенціалу. 
Результативність цього процесу залежить як від ВПО, так і від приймаючої громади, а це місцеві мешканці, влада та громадянське суспільство. Процес інтеграції відбувається у переважній більшості на індивідуальному рівні, де ВПО отримують можливість забезпечення своїх прав на освіту, працевлаштування, житло. Саме інституції, як наприклад освітні заклади чи управління соціального захисту забезпечують цей процес. 
Правила, структура, знання і навички працівників є частиною цих установ і впливають на результат інтеграції внутрішньо переміщених осіб у приймаючі громади. Політика інтеграції визначається місцевим контекстом: віддаленістю від кордону, кількістю внутрішньо переміщених осіб, розвитком інфраструктури та попереднім досвідом міста.

3.3. Соціальний проект «Smart Room» для підтримки внутрішньо переміщених осіб

Наразі громада міста Черкаси та області здатна задовольнити основні первинні потреби у частковому або повному обсязі та є спроможною для надання якісних соціальних послуг для внутрішньо переміщених осіб. 
Але, щоб сприяти соціальній інтеграції ВПО до життя та адаптації у нових умовах та територіальних громадах, в яких вони планують залишитися чи тривалий час чи назавжди, потрібно також знайти можливості для працевлаштування, перекваліфікації, навчання та організації дозвілля. Серед напрямів, що потребують задоволення – психологічна допомога сім'ям, особам із інвалідністю, членам сімей загиблих захисників і захисниць та інших найбільш вразливих категорій. Основним є можливості для працевлаштування, перекваліфікації, навчання, організації дозвілля, тобто естетичне та духовне збагачення ВПО, забезпечення їхніх культурних та інформаційних потреб.
Назва соціального проекту «Smart Room» (Розумна кімната).
Актуальність соціальної проблеми: Співпраця, взаємодопомога та обмін досвідом сприяють створенню потужної платформи для реалізації суспільно важливих ініціатив. Черкаси та область як приймаюча громада продемонструвала готовність підставити дружнє плече допомоги людям, які через війну в Україні змушені були покинути власні домівки. У цьому руслі проект під назвою «Smart Room» це вдалий спосіб допомогти інтегруванню внутрішньо переміщених осіб у життя громади. Його реалізують у межах проекту «Інтеграційний хаб «Черкаси – твоє місто». Ініціативу втілила Громадська Організація «Україна НА ЧАСІ» – Spotlight on Ukrainе (​https:​/​​/​www.facebook.com​/​profile.php?id=100084999734327&__cft__%5b0%5d=AZV7PH5OVXszPGylqtXHUoGo0W-BuEEPod0B6mfEW4gAsRIjp-08MFZE7z0LGYSPziEb8oVV08gPhvaMGpItnoIjE1aHXPMoY54ojn0TmLETFrP2aCB-JCJjDLUGz46Qccxf-Tz8Tm3n90b5qDVcv7b25ZEFcb3vaYm5Ga5MbsNtWqyP-LQuE5NqNwtshzInHlfF8R4t0pssT0MdbnwAiuRr&__tn__=-%5dK-y-R​) за підтримки міського голови Черкас Анатолія Бондаренка та міжнародного благодійного Фонд Східна Європа (​https:​/​​/​www.facebook.com​/​eef.org.ua?__cft__%5b0%5d=AZV7PH5OVXszPGylqtXHUoGo0W-BuEEPod0B6mfEW4gAsRIjp-08MFZE7z0LGYSPziEb8oVV08gPhvaMGpItnoIjE1aHXPMoY54ojn0TmLETFrP2aCB-JCJjDLUGz46Qccxf-Tz8Tm3n90b5qDVcv7b25ZEFcb3vaYm5Ga5MbsNtWqyP-LQuE5NqNwtshzInHlfF8R4t0pssT0MdbnwAiuRr&__tn__=-%5dK-y-R​). Учасниками стали 810 переселенців з Донецької, Харківської, Луганської, Дніпропетровської, Херсонської областей. Проект скерований на збільшення знань і розвиток здатностей місцевих організацій, які беруть участь у проекті, з метою забезпечення стійкості надійної підтримки. Цього можна досягти за допомогою навчання, заходів становлення потенціалу і розповсюдження інформації і ресурсів.
Мета проекту: сприяння соціальній інтеграції ВПО до життя у нових для них територіальних громадах, де вони планують залишитися на тривалий час або назавжди, а також об’єднати внутрішніх переселенців, інтегруватися у громаді, знайти можливості для працевлаштування, перекваліфікації, навчання та організації дозвілля. Серед напрямків діяльності проекту – психологічна допомога людям, які оселилися в Черкасах, осіб із інвалідністю, членів сімей загиблих захисників і захисниць та інших найбільш вразливих категорій. Головною метою проекту є естетичне та духовне збагачення ВПО, забезпечення культурних та інформаційних потреб.
Завдання проекту :
Продуктивні : 
-	Вибір закладу на базі якого буде впроваджуватись проект. Для реалізації проекту були задіяні приміщення Територіального центру надання соціальних послуг м.Черкаси (​https:​/​​/​www.facebook.com​/​cherkasy.tercentr?__cft__%5b0%5d=AZWV4v2a-w_wjZYgrggnB1NJSpOwptjrbTckfCPBEaXbEpXs8EFtYM6-NfiTZow-qbafiHIjdgZ2ajOuaP-au2K06BA1-Vd2QlF1Mq-1gFcL2YkGVSrO-dO3VF_joOs4TUmGgfPiuWbvDdJBMZ1LqPCRn1sEkCDYjizppdpVmcDzrziYX0PGtGuXNTpdeN1DDhtzNnDm_0c-EskC8pVcvIoQ&__tn__=-UC%2CP-R​) та інтеграційного хабу «Черкаси – твоє місто». У приміщенні є кабінет психолога, дитяча кімната, зона для коворкінгу та кімнати для інтерактивних зустрічей.
-	Інформування ВПО про впровадження соціального проекту;
-	Залучення ВПО для їх реінтеграції та інтеграції до ринку праці;
-	Створення під час тренінгових занять та майстер-класів безпечного середовища з урахуванням факторів:
-	Якість і поліпшення міжособистісних взаємин, в яких можна виділити позитивні (довіра, доброзичливість, схвалення, толерантність) і негативні чинники (агресивність, конфліктність, ворожість, маніпулятивність);
-	Формування комунікативних навичок, толерантності та емпатії;
-	Задоволеність та комфортність середовища – це задоволення базових потреб: у допомозі та підтримці; у збереженні та підвищенні їхньої самооцінки; у довірі і розумінні; у пізнанні та діяльності; розвитку здібностей і можливостей, бажанню виговоритися.
-	Розробка і впровадження механізмів співпраці між місцевими органами влади та соціальними службами;
-	Самоорганізація міської активної спільноти;
-	Залучення тренерів- волонтерів для роботи різних гуртків і майстер-класів;
-	Створення оригінальних майстер-класів;
-	Створення та показ соц. реклами, фільмів соціальної спрямованості.
Якісні : 
-	Організація якісного дозвілля;
-	Неформальна освіта;
-	Створення платформи для вільного спілкування;
-	Патріотичне виховання;
-	Пропаганда здорового способу життя;
-	Обмін досвідом.
Ресурси. У процесі реалізації проекту залучалися такі ресурси індивідуальні (творчий потенціал ВПО та їхніх родин), працівники служб соціального захисту, територіальний центр надання соціальних послуг м.Черкаси (​https:​/​​/​www.facebook.com​/​cherkasy.tercentr?__cft__%5b0%5d=AZW0QnNyaHHFYesnlA9dbcBD-tUG7Wv6wKyhaz4s-B4IXclv-p40zdXRmTfjLreHsdpp8GgmKRNS564GyLAVdnbwRAJ503G8L3K8W3EWr9P4Us4X3tzejDn8U2U1s8qhV0LCeJLsKdWUAUkWlyd84tRe&__tn__=-UC%2CP-R​), матеріально-технічні (аудіо- та відеопристрої, приміщення на базі інтеграційного хабу «Черкаси – твоє місто». У приміщенні є кабінет психолога, дитяча кімната, зона для коворкінгу та кімнати для інтерактивних зустрічей, інформаційні, людські (викладацько-педагогічний волонтерський склад психологічного факультету Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, військовий капелан Черкаської ТрО, юристи обласного Центру допомоги учасникам антитерористичної операції).
Доцентка кафедри психології Олена Куліш здійснює групові заняття з арттерапії. Ці техніки уможливлюють врівноважити емоційний стан, отримати внутрішню рівновагу, здолати тривогу і страх. Під час занять вираження себе здійснюється через малюнок, музику, ліплення, візуалізацію. Заняття розкривають нові можливості, допомагають знайти ресурс до пристосування до нових умов.
Доцентки кафедри психології, глибинної корекції та реабілітації і кафедри прикладної психології Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Людмила Бондаревська і Тетяна Горобець проводять тренінгові заняття з метою зняти стрес, тривожність, кризові стани, запобігти дезадаптації. 
Тренінги – це особливі інтерактивні форми навчання, в ході яких людина максимально засвоює нові знання, набуває нових навичок, переглядає і коригує власні цінності та пріоритети, удосконалює та розвиває конкретні якості і властивості особистості, обирає для себе такі форми і методи поведінки, які точно відповідають її ситуації. 
Під час цих заняттях відбувається навчання ВПО різним практикам, за допомогою яких швидко знімаються стресові стани, збудження, агресивність та налаштовується організм на оздоровлення, а саме: за допомогою дихальних практик («квадратне дихання», «золотий трикутник», «Дихання на рахунок 7-11», тощо), медитацій, прослуховування класичної музики (особливо, музики Й. Баха, Л. Бетховена, В. Моцарта), опановують японські методи розслаблення.
Істинне фізичне і душевне здоров'я полягає у тому, щоб дійти згоди із самим собою та реальними фактами власного життя. Зцілення полягатиме в тому, щоб відшукати примирення із самим собою, побачити себе таким, який є в реальності і, змінюючи своє життя, діяти не всупереч власній індивідуальності, а в співдружності з нею. Поміняти минуле людина не в змозі: але актуальні почуття, уявлення про себе, про своє минуле, про те, який зміст закладено у ньому, – допомагають повністю поміняти себе. Зцілення – це відкриття нових можливостей та перспектив, мистецтво жити у злагоді та гармонії з самим собою та оточуючим світом.
Отже, комплексними цілями тренінгу є позбавлення себе від симптомів посттравматичного стресу, досягнення емоційного та психофізіологічного здоров'я та корекція взаємин з оточуючим світом. Ці завдання неподільні, так як, на думку його авторів, досягнення будь-якої однієї з цих цілей неможливе без досягнення усіх інших.
Справді, маючи своєрідний життєвий досвід, насичений травмуючими подіями, переживаннями, ВПО – це така категорія населення, що потребує особливого підходу і підтримки. Порушення, які з'являються після пережитого травмуючого досвіду уражають усі рівні людського існування – фізіологічний, особистісний, інтерактивний, соціальний, і призводять до стійких індивідуальних змін не лише у тих, хто пережив цей стрес, але й у їх рідних і близьких. У зв'язку з цим, деякі науковці констатують формування особливих сімейних взаємин, та життєвих сценаріїв, настроїв і переконань [28].
Докторка психологічних наук, професорка Черкаського Національного університету імені Б. Хмельницького, приватний практикуючий психолог використовує у своїй роботі консультативній роботі елементи анімалотерапії (позитивний вплив домашніх тварин на психофізичне самопочуття людини), використання музикотерапії, робота з метафоричними картами.
Цільові групи: 
-	особи віком 26 – 45 років;
-	працівники служб соціального захисту, територіального центру надання соціальних послуг м.Черкаси (​https:​/​​/​www.facebook.com​/​cherkasy.tercentr?__cft__%5b0%5d=AZW0QnNyaHHFYesnlA9dbcBD-tUG7Wv6wKyhaz4s-B4IXclv-p40zdXRmTfjLreHsdpp8GgmKRNS564GyLAVdnbwRAJ503G8L3K8W3EWr9P4Us4X3tzejDn8U2U1s8qhV0LCeJLsKdWUAUkWlyd84tRe&__tn__=-UC%2CP-R​);
-	внутрішньо переміщені особи.
Очікувана вартість проекту, тис. грн.: 50,0.
Місто реалізації проекту: Черкаси, приміщення інтеграційного хабу «Черкаси – твоє місто» а також територіального центру надання соціальних послуг м.Черкаси (​https:​/​​/​www.facebook.com​/​cherkasy.tercentr?__cft__%5b0%5d=AZW0QnNyaHHFYesnlA9dbcBD-tUG7Wv6wKyhaz4s-B4IXclv-p40zdXRmTfjLreHsdpp8GgmKRNS564GyLAVdnbwRAJ503G8L3K8W3EWr9P4Us4X3tzejDn8U2U1s8qhV0LCeJLsKdWUAUkWlyd84tRe&__tn__=-UC%2CP-R​). У приміщенні є кабінет психолога, дитяча кімната, зона для коворкінгу та кімнати для інтерактивних зустрічей.
Суть проекту: забезпечення умов для інтегрування у громаду, знайти можливості для працевлаштування, перекваліфікації, навчання та організації дозвілля.
Ресурсне забезпечення: людські (соціальні працівники, психолог, тренери-волонтери, інституційні (соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді), інформаційні (інформаційні буклети, ЗМІ, плакати, презентації, реклама).
1.	Якісне дозвілля населення та ВПО;
1.	Залучення молоді до певного виду діяльності; 
1.	Залучення якомога більше фахівців до розв’язання проблеми неорганізованого дозвілля; 
1.	Формування самосвідомості активного члена суспільства; 
1.	Забезпечення інтеграції ВПО у суспільстві.
Зміст діяльності. Проект передбачає проведення тренінгових видів діяльності. Представлений матеріал сприятиме розширенню світогляду ВПО та членів їх сімей, їхніх прав та пільг, можливостей свого організму. Впровадження проекту спрямоване на допомогу у повній соціальній адаптації до життя у новій громаді, сприятиме відновленню фізичного здоров´я та психологічного стану та ефективної соціальної поведінки ВПО, зміцненню їхнього особистісного та соціального статусу.
Також проект сприяє ефективній соціальній інтеграції ВПО до життя у нових територіальних громадах, в яких вони планують залишитися на довгий час або назавжди, і об’єднати внутрішніх переселенців, інтегруватися у громаді, знайти можливості для працевлаштування, перекваліфікації, навчання та організації дозвілля. 
Методи і технології проекту:
-	Формування анкет, створення плакатів;
-	Розробка та поширення буклетів «Якісне дозвілля», реклами майстер-класів та публічних заходів
-	Психологічні тренінги;
-	Майстер-класи;
-	Ворк-шопи;
-	Виставки;
-	Презентації;
-	Психологічне консультування;
-	Проведення свят, рухливих та настільних ігор;
-	Зустріч з цікавими людьми (обмін досвідом);
-	Екскурсії по історичним місцям міста, музеям (українського рушника, Тараса Шевченка, краєзнавчого музею).

Супровід і консультування психолога; 
Майстер-класи бального та сучасного танців; 
Зона для коворкінгу – яскравий простір для дітей для занять з арт-терапії;
Майстер-класи кулінарії;
Майстер-класи вокального та хорового співу;
Майстер-клас «плетіння з ниток алізе пуффи» – це плюшева пряжа, яка виготовлена у вигляді довгих петельок, завдяки їм можна плести на пальцях, не вдаючись до додаткових інструментів. Завдяки м’якості й легкості, пряжа популярна для виготовлення дитячих пледів, шапок, іграшок, подушок. До того ж виготовлених речей із такої пряжі може приносити дохід.
Курс «Лагідної українізації»;
Курс аргентинського танго;
Курс SMMник – однієї з найзатребуваніших і найперспективніших професій. Для цього спеціально обладнали кімнату. Можна гарно заробляти на веденні бізнес-сторінок у соціальних мережах.
Інші платять гроші за те, щоб навчитися створювати і оформляти сторінки в соціальних мережах, наповнювати їх контентом – постами з текстом, фото та відео, модерувати та просувати. А переселенці можуть опанувати це все абсолютно безкоштовно, записавшись на курс SMM. 
Після проходження курсу із 8 занять SMM Старт можна навчитися:
-створювати контент-план і працювати з різними типами контенту;
- самостійно працювати з візуальними редакторами;
- формувати та втілювати SMM-стратегію бренду;
- професійно займатися таргетингом;
- знімати круті Reels;
- розумітися на алгоритмах роботи соцмереж і актуальних трендах;
Для кого курс:
- новачки, які бажають опанувати нову професію;
- SMM-початківці та спеціалісти з базовими знаннями;
- надавачі послуг / власники малого бізнесу, які самостійно ведуть свої соціальні сторінки та бажають збільшити аудиторію клієнтів.
Етапи реалізації проекту:
1. Підготовчий етап.
2. Основний етап.
3. Підсумковий .
1. Підготовчий етап
1.	Поширення інформації про роботу над проектом «Smart Room», його мету та завдання; 
1.	 Створення ініціативної групи; 
1.	 Залучення учасників; 
1.	Складання плану роботи над проектом; 
1.	Виявити причини неорганізованого дозвілля ВПО;
1.	Ознайомлення з потребами ВПО, проведення анкетування;
1.	Підготовка приміщення до проведення тренінгів, занять, бесід, консультацій.
Термін реалізації – 1 місяць.
2. Основний 
Цей етап передбачає підготовку та проведення заходів.
Підготовка:
-	залучення фахівців для проведення майстер-класів; 
-	підбір індивідуального підходу до ВПО; 
-	проведення бесід та консультацій; 
-	визначення основних напрямів дозвіллєвої роботи з ВПО;
-	підбір форм та методів, прийомів роботи з ВПО;
-	проведення майстер-класів.
Проведення заходів:
Заходи проводитимуться за спеціальним планом-графіком, виходячи з потреб та бажаннь ВПО та рекомендацій соціальних служб міста та експертів у цій галузі. План – графік складається на кожен тиждень та місяць окремо. 
-	Кожного 1 числа місяця буде організований обмін досвідом з успішними пюдьми міста та області.
-	Кожного 10 числа місяця буде відбуватися показ соціальних роликів та фільмів.
-	Кожного 18 числа місяця будуть організовані ворк-шопи. 
-	Кожного 22 числа місяця будуть організовані тематичні виставки. Також матеріал для виставок буде накопичуватися на майтер-класах із художньо-прикладного мистецтва.
-	Кожного 28 числа місяця буде організований сімейний день. Метою цього дня є виявлення проблем в сім’ї та їх подолання, попередження появи цих проблем та  налагодження дружніх зв’язків сім’ї.
Термін реалізації – 7 місяців.
3. Підсумковий
-	підведення підсумків роботи над проектом;
-	статті у ЗМІ;
Термін реалізації – 0,5 місяці.
Загальні терміни реалізації: 8,5 місяців.
Очікуваними результатами цього проекту є: 
-	нові апробовані механізми залучення до роботи непрацюючих ВПО;
-	забезпечить розвиток громадської активності і толерантності, а також покращить  умови адаптації ВПО у новій для них громаді.
-	підвищення ролі територіальної громади у вирішенні питань ВПО;
-	створення належних умов для відпочинку та забезпечення здорового способу життя міського населення, особливо молоді;
-	збільшення культурно-масових заходів;
-	створення нових гуртків та майстер-класів.
Оцінювання ефективності проведеної роботи:
Завдяки проекту вимушені переселенці впродовж дев'яти місяців мали змогу відвідати більше сотні заходів. Адже мета проєкту – підтримка внутрішньо переміщених осіб, які проживають у місті, полегшення іхньої адаптації до умов життя в новій громаді. А також підвищення соціально-психологічної та професійної адаптаціі, посилення дієвості релокованих громадських обʼєднань. Більшість заходів проєкту проводилися у приміщенні інтеграційного хабу «Черкаси – твоє місто». Громадській організації приміщення в користування надано Черкаською міською владою безоплатно. Деякі заходи проводилися у приміщеннях територіального центру надання соціальних послуг м. Черкаси (​https:​/​​/​www.facebook.com​/​cherkasy.tercentr?__cft__%5b0%5d=AZW0QnNyaHHFYesnlA9dbcBD-tUG7Wv6wKyhaz4s-B4IXclv-p40zdXRmTfjLreHsdpp8GgmKRNS564GyLAVdnbwRAJ503G8L3K8W3EWr9P4Us4X3tzejDn8U2U1s8qhV0LCeJLsKdWUAUkWlyd84tRe&__tn__=-UC%2CP-R​). У приміщенні є кабінет психолога, дитяча кімната, зона для коворкінгу та кімнати для інтерактивних зустрічей.
На цьому етапі підбиваються підсумки і оцінюються результати реалізації соціального проекту. 
Критерії оцінювання ефективності проведеної роботи: 
-	підвищення рівня самосвідомості;
-	підвищення мотивації до саморозвитку;
-	підвищення емоційної стійкості; 
-	формування власної гідності та свідомості; 
-	підготовка до інтеграції в громаду; 
-	залучення більшості фахівців до розв’язання проблем; 
-	допомога в перекваліфікації та працевлаштуванні ВПО;
-	змога планувати свій вільний час та витрачання його з користю.
При позитивному вирішенні поставлених завдань та схвальному ставленні ВПО та молоді, можливе збільшення терміну реалізації та розповсюдження проекту, затвердження існування на постійній основі. 
Упровадження проекту «Smart Room». На даний момент проект вже завершено, всі його етапи реалізовані, мета досягнута. Проблема нашого дослідження актуалізується ще й тим, що поліпшився психоемоційний стан ВПО та їхніх сімей в цілому, рівень їх інтеграції в громаду. 


ВИСНОВКИ
Підводячи підсумки магістерської роботи стосовно ролі громади у наданні соціальної підтримки внутрішньо переміщеним особам в Україні, сформовано наступні висновки: 
1. Проаналізовано теоретичні засади надання місцевими громадами соціальної підтримки внутрішньо переміщеним особам. З’ясовано, що в умовах децентралізації доцільно запроваджувати місцеві програми соціальної підтримки, які можуть бути більш успішними ніж державні. Після об'єднання ОТГ почався процес створення установ, що надають соціальну підтримку і повністю фінансуються з місцевого бюджету. Наукові джерела вказують на основне значення організацій громадянського суспільства, що мають на меті створити конкуренцію між муніципальними установами на ринку соціальних послуг.
2. Розкрито особливості внутрішньо переміщених осіб як категорії клієнтів соціальної роботи. Внутрішньо переміщені особи – це особи чи групи осіб, що покинули своє постійне місце проживання та не перетнули міжнародно визнаних кордонів держави у результаті чи з метою уникнення наслідків військового конфлікту, масових проявів насильства, порушень прав людини, стихійних лих чи техногенних катастроф. Національні та місцеві органи влади несуть повну відповідальність за створення умов, за яких права внутрішньо переміщених осіб захищаються нарівні з правами всіх громадян, але повинні враховувати особливі потреби, що виникають у зв'язку з раптовим переміщенням.
Як соціально-психологічне явище, внутрішня міграція являється природним проявом людської мобільності, мотивована бажанням поліпшити умови життя та повноцінно задовольнити свої потреби. Існуючі мінімальні законодавчі заходи стосовно внутрішньої міграції мають дещо декларативний характер, так як не визначають дієві механізми захисту конституційних прав і законних інтересів переселенців та надання їм державної допомоги. Тому, ВПО мають потребу в особливому захисті та гуманітарній допомозі, такий обов’язок покладений і на публічну владу, і на громадськість в цілому.
Основними потребами даної категорії населення виступають: харчування, доступ до соціальних послуг, тимчасове житло, медична допомога, працевлаштування, освітні послуги та інше. Робота соціального працівника передбачає допомогу ВПО у набутті навичок відповідної поведінки у новому соціальному середовищі, частиною якого є найближче оточення – сім’я, трудовий колектив, сусіди; наданні результативних гуманітарних послуг для поліпшення якості життя внутрішньо переміщених осіб. Робота соціальних працівників включає в себе допомогу ВПО у розвитку навичок належної поведінки у новому соціальному оточенні (включаючи родину, роботу, сусідів) та надання дієвих гуманітарних послуг для удосконалення (​https:​/​​/​goroh.pp.ua​/​%D0%A1%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BC%D1%96%D1%8F​/​%D1%83%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F​) якості життя ВПО.
Основним питанням для ВПО є вирішення житлових проблем у різних формах, таких як надання тимчасового житла в субінституціях, будівництво модульних містечок та надання іпотечних кредитів. Особливої уваги в цьому питанні потребують вразливі групи населення, такі як особи з інвалідністю, малозабезпечені сім'ї, пенсіонери та матері-одиначки, які потребують допомоги з боку влади та волонтерів.
3. Узагальнено міжнародний та вітчизняний досвід соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб як приклад для його удосконалення в Україні. Проаналізовано моделі підтримки внутрішньо переміщеним особам, які виникли під час грузинського та сербсько-хорватського конфліктів, але в обох випадках реакція держав була повільною, відповідна нормативно-правова база розвивалася декларативно, намагаючись перекласти вирішення проблем на самих переселенців. 
Однак, розробка національних стратегій необхідне завдання, так як у міжнародних організаціях відсутній стимул вирішуваим проблеми переселенців, а громадянське суспільство не має необхідних ресурсів надання такої допомоги.
Дослідження показало, що не державний апарат відіграє головну роль у виконанні пріоритету Керівних принципів ООН щодо інтеграції ВПО в приймаючі громади, а громадський та приватний сектори, які фактично перебирають на себе функції державної соціальної політики або виконують їх більш ефективно, ніж державний апарат, сприяючи ресоціалізації ВПО та подоланню їхньої ізоляції. Найважливішою перевагою вдосконалення системи інформування громадськості є те, що внутрішньо переміщені особи, місцеві громади, органи влади та бізнес працюють разом, активізуючи свої зусилля, що є схвальним результатом інтеграції ВПО в громаду.
4. Досліджено ефективність соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб, з цією метою розроблено соціальний проект «Smart Room» для підтримки внутрішньо переміщених осіб. Дослідження показало, що підтримка через розширення можливостей та залучення є більш привабливою, ніж гуманітарна допомога. З точки зору довгострокової ресоціалізації і працевлаштування найбільш ефективними формами допомоги ВПО є проекти, спрямовані на створення умов для розвитку підприємницьких ініціатив та самозайнятості, створення бізнес-інкубаторів та бізнес-освіти. Здійснення соціальної підтримки переміщених осіб громадами має спрямовуватися на відхід від залежності отримання гуманітарної допомоги, відновлення робітничої сили, соціо-культурних цінностей і суспільних зв‘язків, ефективного самокерування.
Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми. Подальшого дослідження потребують питання вивчення результативності наявних короткочасних програм соціальної підтримки ВПО, також доцільність впровадження довгосчасових програм, спрямованих на розвиток економічного потенціалу внутрішньо переміщених осіб.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.	Балакірєва О. М. Вимушені переселенці та приймаючі громади: уроки для ефективної суспільної адаптації й інтеграції : наукова доповідь / О. М. Балакірєва // Київ, Ін-т екон. та прогнозув. НАН України. К., 2016. – 140 с.
2.	Батанов О. В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні / О. В.  Батанов. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. — 260 с.
3.	Войналович І. А. Вимушені переселенці: зарубіжний досвід, стан і реалізація їх прав в Україні. Інституційний репозитарій КНЕУ. [Електронний ресурс] / І. А. Войналович, М. О. Кримова,  Л. В.Щетініна – Режим доступу:  http://www.ir.kneu.kiev.ua:8080/ (​http:​/​​/​www.ir.kneu.kiev.ua:8080​/​​) bitstream/2010/5981/1/250-258.pdf
4.	Децентралізація влади: порядок денний на середньострокову перспективу : аналіт. доп. / [Я. А. Жаліло, О. В. Шевченко, В. В. Романова та ін.] ; за наук. ред. Я. А. Жаліла. – Київ : НІСД, 2019. – 192 с.
5.	Доронюк Т. А. Вироблення політики щодо внутрішньо переміщених осіб в Україні [Електронний ресурс]. / Т. А. Доронюк, А. В. Солодько. Режим доступу : http://www.cedos.org.ua/uk/migration/ vyroblennia polityky shchodo vnutrishnoperemishchenykh-osib-v-ukraini (​http:​/​​/​www.cedos.org.ua​/​uk​/​migration​/​ vyroblennia polityky shchodo vnutrishnoperemishchenykh-osib-v-ukraini​)
6.	Дослідження «ВПО та приймаюча громада» проведене Європейською дослідницькою асоціацією (ERA) для проекту Українська ініціатива з підвищення впевненості (UCBI), [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://cloud.mail.ru/public/3mSh/81srznM6k (​https:​/​​/​cloud.mail.ru​/​public​/​3mSh​/​81srznM6k​)
7.	Дубич К. В. Сучасна система надання соціальних послуг України / К. В. Дубич // Державне управління: удосконалення та розвиток [Електронний ресурс] : електрон. наук. фах. вид. –  2015. –  № 3. –  Режим доступу : http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=821 (​http:​/​​/​www.dy.nayka.com.ua​/​?op=1&z=821​).
8.	Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1706-18 (​http:​/​​/​zakon4.rada.gov.ua​/​laws​/​show​/​1706-18​) 
9.	Закон України Про соціальні послуги. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/966-15 (​http:​/​​/​zakon4.rada.gov.ua​/​laws​/​show​/​966-15​).
10.	Керівні принципи з питань внутрішнього переміщення. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.ohchr.org (​http:​/​​/​www.ohchr.org​) /Documents/Issues/IDPersons/GPUkrainian.pdf.
11.	Конституція України: [зі змін. та допов., внесеними Законом України від 1 лют. 2011 р. № 2952-VI]. Харків : Фактор, 2011. 118 с. (Серія «Бібліотека законодавства»).
12.	Кульчицький Б. В. Сучасні економічні системи : навчальний посібник. / Б. В. Кульчицький. – Львів : Афіша, 2004. 279 с.
13.	Логвинова М. О. Внутрішньо переміщені особи як категорія вимушених мігрантів: поняття та ознаки / М. О. Логвинова // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Географічні науки». Херсон, Гельветика, 2019. Вип. 11. С. 44-50. 
14.	Лібанова Е. М. Вимушене переселення з Донбасу: масштаби та виклики для України (за матеріалами наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 8 жовтня 2014 р.) / Е. М. Лібанова // Вісн. Національної академії наук України. 2014. № 12. С. 15-24.
15.	Маркова Н. В. Соціальний захист внутрішньо переміщених осіб як актуальна проблема соціальної роботи в Україні / Н. В. Маркова // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка : педагогічні науки. 2018. №1 (315). Ч. 1. С. 32-39.
16.	Малиновська О. А. Шляхи вирішення проблеми внутрішньо переміщених осіб: деякі уроки із зарубіжного досвіду [Електронний ресурс] / О. А. Малиновська // Аналітична записка: Інститут стратегічних досліджень, Серія «Соціальна політика». 2015. № 9. – Режим доступу: http: // www.niss.gov.ua/ (​http:​/​​/​www.niss.gov.ua​/​​) content/и articles/files/migrac_probl-a598d.pdf
17.	Новікова О. Ф. Інтеграція ВПО у територіальні громади: діагностика стану та механізми забезпечення : монографія / О. Ф. Новікова. –Київ : ІЕПрНАН України, 2018. – 244 с.
18.	Про осіб, вимушено переміщених з окупованх територій Грузії, – вимушених переселенцях: Закон Грузії от 06.02.2014 г. №1982-II – [Электронный ресурс]. – Режим доступу: https:// matsne. gov.ge /index.php?option=com_ldmssearch&view=docView&id=2244506&lang=ru. 
19.	Про соціальний захист вимушених переселенців та осіб, що прирівненні до них: Закон Азербайджанської Республіки от 21.05.1999 г. №669-IQ – [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www. azerbaijan.az/portal/Society/Refugees/refugees_03_r.html. 
20.	Попередній аналіз та оцінка потреб внутрішньо переміщених осіб (ВПО) [Електронний ресурс] / Регіональне представництво УВКБ ООН у Білорусі, Молдові та Україні, жовтень, 2014. – Режим доступу : http://unhcr.org.ua/attachments/article/1232/IDPUKR.pdf
21.	Про основні положення особливого правового статусу населених пунктів лівобережжя Дністра (Придністров’я): Закон Республіки Молдова від 22.07.2005 р. №173-XVI – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://md.spinform.ru/ (​http:​/​​/​md.spinform.ru​/​​) 
22.	Садова У. Я. Інтереси внутрішньо переміщених осіб в епіцентрі інституційних зусиль української держави / У. Я. Садова , Н. І. Андрусишин // Регіональна економіка. 2016. №1(79). С. 196-198. 
23.	Семигіна Т. В. Соціальна підтримка внутрішньо переміщених осіб / Семигіна Т. В., Гусак Н. Є., Трухан С. О. // Український соціум. – 2015. – № 2. – С. 65-72.
24.	Сирота И. М. Право соціального забезпечення в Україні : посібник. / И. М. Сирота. – X. : «Одиссей», 2000. – 380 с.
25.	Слозанська Г. І. Соціальна робота в територіальній громаді: теорії, моделі та методи: монографія / за наук. ред. д-ра пед. наук, проф. В. А. Поліщук. – Тернопіль : ТНПУ імені В. Гнатюка, 2018. – 382 с.
26.	Солдатенко М. О. Соціальний захист за державними стандартами. / М. О. Солдатенко // Соціальний захист. 2006. №10. С. 30-32 
27.	Чижов Д. А. Поняття соціального захисту людини в умовах військових конфліктів / Д. А. Чижов // Журнал східноєвропейського права. 2017. № 42. C. 46–55. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
http://easternlaw.com.ua/wp-content/uploads/2017/08/chyzhov_42.pdf (​http:​/​​/​easternlaw.com.ua​/​wp-content​/​uploads​/​2017​/​08​/​chyzhov_42.pdf​)
28.	Журба І. О. Соціальна робота як складова політики соціального захисту внутрішньо переміщених осіб регіону / І. О. Журба, О. В. Якушев, О. Є. Губар, Л. Ю. Тернова, Н. С. Самара // Зб. наук. праць Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. Вип. 63. – Черкаси : ЧДТУ, 2021. – С. 147-156. Index Copernicus. DOI: https: //doi.org/10.24025/2306-4420.63.2021.250455 (​https:​/​​/​doi.org​/​10.24025​/​2306-4420.63.2021.250455?fbclid=IwAR2aNd1-5R6fbJSA1J380EonsTuMPV-aBmFu2zf123X1lSUbS5QbjlFO_Kw" \t "_blank​)
29.	Журба І. О. Соціальний захист безробітних учасників АТО/ООС в контексті діяльності державної служби зайнятості України / І. О. Журба, О. В. Якушев, О. Є. Губар, Л. Ю. Тернова // Вісник Черкаського університету. Серія: Економічні науки. Вип. №4, 2021. – Черкаси: ЧНУ, 2021. – С. 124-132. Index Copernicus. DOI: https://doi.org/10.31651/2076-5843-2021-4-124-132 (​https:​/​​/​doi.org​/​10.31651​/​2076-5843-2021-4-124-132?fbclid=IwAR0SfoT2E8eoPup5ibw4qhOV8aTI515HnjC8KYQbwpBnJwWmVFSsv3bQf5M" \t "_blank​) 
30.	Якушев О. В., Самара Н. С. Проблеми соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в Україні / О. В. Якушев, Н. С. Самара // Модернізація економіки: сучасні реалії, прогнозні сценарії та перспективи розвитку: Матеріали ІV Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Херсон – м. Хмельницький, 01-02 черв. 2022 р.). Херсон : ФОП Вишемирський В. С., 2022. – С. 84-86.