Репозиторій ЧДТУ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра соціального забезпечення

Пояснювальна записка

до кваліфікаційної роботи магістра

на тему: Шляхи подолання соціального сирітства у сучасному українському суспільстві






Виконав:
студент ІІ курсу, групи СЗМ-21
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення»
Д. О. Головко 
Керівник: С. П. Архипова
Рецензент:













Черкаси – 2023



ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра соціального забезпечення

ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________к.е.н., доц. Журба І.О. 
“_____” _______________20 ____ р. 



ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

кваліфікаційної роботи
освітнього ступеня “магістр”
Зі спеціальності 232 “Соціальне забезпечення” 
на тему: Шляхи подолання соціального сирітства у сучасному українському суспільствіСтудента групи 

СЗМ-21 Головко Дмитро Олександрович

Керівник роботи 

Докторка педагогічних наук, професорка Архипова С. П.


Консультанти: 

Теоретичні основи сирітства як соціального феномену
канд. пед. наук, доцент

Дослідження стану соціального сирітства в Україні 
канд. пед. наук, доцент

Практичні аспекти подолання соціального сирітства у сучасному українському суспільстві
канд. пед. наук, доцент

Черкаси – 2023



ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра соціального забезпечення

Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр 
Галузь знань 23 Соціальна робота 
Спеціальність 232 “Соціальне забезпечення”

ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________к.е.н., доц. Журба І.О. 
“_____” _______________2022 р. 

ЗАВДАННЯ
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТУ
Головко Дмитро Олександрович
1. Тема роботи: Шляхи подолання соціального сирітства у сучасному українському суспільстві
керівник роботи Архипова Світлана Петрівна, докторка пед. наук, професор 

затверджені наказом по університету від “____” __________ 2023 р. № ____

2. Строк подання студентом роботи “____” __________ 2023 р. 

3. Вихідні дані до роботи
1. Нормативно-правова база досліджуваного питання.
2. Діти і війна в Україні: звіт про становище дітей із сімейних форм виховання та інституційних закладів за результатами моніторингу за лютий – червень 2022. Звіт №1 / Представництво Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ МБО “Партнерство «Кожній дитині». – Київ – 2022. – 60 с.
3. Карпенко О. М. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового регулювання / О. М. Карпенко. – Право України : 2001. – 49 с.
4. Яковенко В. С. Дитина сирота: Розвиток, виховання, усиновлення / В. С. Яковенко. ‒ К. : 1997. ‒ 174 с.
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити)
Розділ 1. Теоретичні основи сирітства як соціального феномену. Сутність поняття соціального сирітства. Зміст витоків та причин соціального сирітства. Соціально – психологічні характеристики дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Наслідки соціального сирітства для дітей та суспільства. Розділ 2. Дослідження стану соціального сирітства в Україні. Сучасний стан соціального сирітства в Україні. Форми влаштування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків. Зарубіжний досвід створення програм з подолання кількості дітей, позбавлених батьківського піклування Розділ 3. Практичні аспекти подолання соціального сирітства у сучасному українському суспільстві. Формування сімейних цінностей та батьківської відповідальності – основа первинної профілактики соціального сирітства. Соціальний проект подолання соціального сирітства «діти, народжені серцем». Подолання та профілактика соціального сирітства в Україні.



5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень)
Презентація в програмі POWER POINT
Слайд 1. Тема магістерської роботи.
Слайд 2. Мета, предмет та об’єкт дослідження.
Слайд 3. Завдання магістерської роботи.
Слайд 4, 5. 
Слайд 6, 7. Форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Слайд 8 -15. Висновки.

6. Консультанти розділів роботи

Розділ	Прізвище, ініціали та посада консультанта	Підпис, дата
		завдання видав	завдання прийняв
1.	Теоретичні основи сирітства як соціального феномену		
2.	Дослідження стану соціального сирітства в Україні		
3	Практичні аспекти подолання соціального сирітства у сучасному українському суспільстві		

7. Дата видачі завдання __________________________________________

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

№
з/п	Назва етапів дипломної  роботи	Строк
виконання
етапів роботи	Примітка
1.	Розробка завдання, складання календарного плану виконання кваліфікаційної роботи		виконано
2.	Аналіз літературних джерел		виконано
3.	Виконання першого розділу і обговорення її з науковим керівником	до 14.09.2023	виконано
4.	Виконання другого розділу і обговорення її з науковим керівником	до 21.09.2023	виконано
5.	Виконання третього розділу і обговорення її з науковим керівником	до 21.10.2023	виконано
6.	Узагальнення результатів статистичного матеріалу. Формулювання висновків та підготовка текстової частини кваліфікаційної  магістерської роботи	до 21.11.2023	виконано
7.	Доопрацювати роботу, оформити її кінцевий варіант	до 30.11.2023	виконано
8.	Отримати відгук керівника та рецензію	до 2.12.2023	виконано
9.	Підготувати доповідь на захист	до 5.12.2023	виконано

Студент			_________    Головко Д. О.
Керівник роботи 		__________   Архипова С. П.
Секретар ЕК		__________   




РЕФЕРАТ

Кваліфікаційна робота магістра містить 103 сторінок, 5 таблиць, 5 рисунків, список літератури з 27 найменувань. 

Шляхи подолання соціального сирітства у сучасному українському суспільстві

Предметом дослідження є – шляхи подолання соціального сирітства у сучасному українському суспільстві.
Об’єктом дослідження є явище соціального сирітства у сучасному українському суспільстві.
Мета роботи полягає у вивченні шляхів подолання соціального сирітства у сучасному українському суспільстві та розробці соціального проекту подолання соціального сирітства «Діти, народжені серцем».
Завдання роботи: 
1.	Опрацювати теоретичні джерела та розкрити сутність поняття соціального сирітства;
1.	Проаналізувати соціально – психологічні характеристики дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування та розкрити причини та наслідки цього явища для дітей та суспільства;
3.	Розглянути основні форми влаштування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків; 
4.	Вивчити зарубіжний досвід програм подолання кількості дітей, позбавлених батьківського піклування; 
5.	Обґрунтувати шляхи подолання та профілактики соціального сирітства в Україні, розробити соціальний проект подолання сирітства «Діти, народжені серцем».
За результатами дослідження сформульовані висновки:
1. Опрацьовано теоретичні джерела та розкрито сутність поняття соціального сирітства;
2. Проаналізовано соціально – психологічні характеристики дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування та розкрито причини та наслідки цього явища для дітей та суспільства;
3.	Розглянуто основні форми влаштування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків; 
4.	Вивчено зарубіжний досвід програм подолання кількості дітей, позбавлених батьківського піклування; 
5.	Обґрунтовано шляхи подолання та профілактики соціального сирітства в Україні, розроблено соціальний проект подолання сирітства «Діти, народжені серцем».
Одержані результати можуть бути використані фахівцями з cоціальної роботи, у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної роботи та у визначенні шляхів оптимізації державної політики щодо профілактики соціального сирітства в Україні загалом та через роботу державних органів, а також можуть використовуватися фахівцями-практиками, соціальними працівниками та науковцями, які досліджують проблему соціального сирітства.

Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра 2023 рік 
Рік захисту роботи 2023 рік 

Підпис студента ____________________ 
Дата ______________________________


ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..	8
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СИРІТСТВА ЯК СОЦІАЛЬНОГО ФЕНОМЕНУ …………………………………………….	11
	1.1.	Сутність поняття соціального сирітства. Зміст витоків та причин соціального сирітства ……………………………………………….	11
	1.2.	Соціально – психологічні характеристики дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування ……....................................	24
	1.3.	Наслідки соціального сирітства для дітей та суспільства ……......	30
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ СОЦІАЛЬНОГО СИРІТСТВА В УКРАЇНІ ………………....................................................................................	38
	2.1.	Сучасний стан соціального сирітства в Україні …..……………….	38
	2.2.	Форми влаштування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків …………………………………………………..	48
	2.3.	Зарубіжний досвід створення програм подолання кількості дітей, позбавлених батьківського піклування ………………………..........	59
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ПОДОЛАННЯ СОЦІАЛЬНОГО СИРІТСТВА У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ ….	68
	3.1.	Формування сімейних цінностей та батьківської відповідальності – основа первинної профілактики соціального сирітства ………….	68
	3.2.
3.3.	Соціальний проект подолання соціального сирітства «Діти, народжені серцем» …………………………………………………..Подолання та профілактика соціального сирітства в Україні …….	7487
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….	94
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................	99



ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ


МОЗ 	Міністерство охорони здоров’я України 
МОН 	Міністерство освіти і науки України 
МСП 	Міністерство соціальної політики України 
ОВА 	Обласна військова адміністрація 
ТГ 	Територіальна громада 
ВПО 	Внутрішньо переміщені особи 
СФВ 	Сімейні форми виховання 
ДБСТ 	Дитячий будинок сімейного типу 
ПС 	Прийомна сім’я 
СЖО 	Складні життєві обставини 
ССД 	Служба у справах дітей 
СК	Сімейний кодекс України

















ВСТУП

Актуальність вибору теми роботи. Сирітство є однією із самих гострих соціальних проблем сучасності. Кількість дітей-сиріт зростає через поглиблення економічних негараздів. Проте науковцям ще належить виявити фактори, що загострюють цю проблему. До факторів, які загострюють цю проблему, вчені відносять не лише економічні, але й соціальні, культурні та політичні чинники. Падіння цінностей сім’ї та сімейних стосунків у сучасному українському суспільстві, проблеми девіантного способу життя дорослого населення, вроджені вади немовлят спонукають до відмов від цих дітей. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, є дуже вразливою соціальною групою. Статус соціально вразливих є тимчасовим до досягнення ними повноліття. З іншого боку, соціальні проблеми членів цієї групи залишаються з ними набагато довше.
Сьогодні в Україні, до всіх цих причин, додалася ще одна. Вона полягає у тому, що зараз ведуться активні бойові дії, що мають руйнівні наслідки, поставили сім’ї у критичну ситуацію та призвели до розлучення батьків із дітьми. За даними соціологічної групи «Рейтинг», 44% українців змушені були тимчасово розлучатися зі своїми сім’ями. Найбільше таких людей на Сході (54%), найменше - на Заході (39%).
Позбавлення дітей батьківського піклування з будь-яких причин є серйозною соціально-психологічною проблемою для суспільства, оскільки вони мають значні труднощі у встановленні міжособистісних стосунків, вживають наркотики та алкоголь, скоюють злочини. Також послаблюється здатність контролювати здоров’я дитини через емоційні розлади, відчуття непотрібності та незахищеності від зовнішнього світу та збільшується кількість хронічних захворювань.
Ступінь вивченості проблеми. Соціальне сирітство є однією з найгостріших проблем сучасного суспільства. Воно досліджувалася з історичних (І. Тернова, Я. Раєвська), правових (С. Бандура, А. Поляничко), психологічних (М. Галагузова, Л. Мардахаєв, І. Тернова, О. Грачова) підходів, а також педагогічні аспекти (Л. Артюшкіна, Г. Бевз, Поляничко, М. Лукашевич, І. Мігович, Ж. Петрочко, Г. Бевз, Трубавіна, О. Яременко), 
Соціологічні аспекти потрапили у поле зору О. Балакірєвої, Л. Волинець, О. Коваленко, І. Осипової, Л. Філіпової). Незважаючи на велику кількість наукових досліджень, присвячених основним проблемам соціального сирітства, шляхи подолання його недостатньо проаналізовані.
Мета роботи полягає у вивченні шляхів подолання соціального сирітства у сучасному українському суспільстві та розробці соціального проекту подолання соціального сирітства «Діти, народжені серцем».
Визначена мета обумовила такі завдання:  
2.	Опрацювати теоретичні джерела та розкрити сутність поняття соціального сирітства;
3.	Проаналізувати соціально – психологічні характеристики дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування та розкрити причини та наслідки цього явища для дітей та суспільства;
3.	Розглянути основні форми влаштування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків; 
4.	Вивчити зарубіжний досвід програм подолання кількості дітей, позбавлених батьківського піклування; 
5.	Обґрунтувати шляхи подолання та профілактики соціального сирітства в Україні, розробити соціальний проект подолання сирітства «Діти, народжені серцем».
Об’єкт дослідження – явище соціального сирітства у сучасному українському суспільстві.

Предмет дослідження –  шляхи подолання соціального сирітства у сучасному українському суспільстві.
Для вирішення поставлених завдань використано методи дослідження: теоретичні (для визначення основних понять дослідження соціального сирітства, його принципів та змісту сучасних проявів): аналіз, синтез, порівняння та систематизація; емпіричні (для збору інформації про сучасний рівень проблеми соціального сирітства в Україні та визначення механізмів державної політики щодо запобігання зазначеному явищу): інтерпретація та узагальнення результатів дослідження.
Теоретичне значення дипломної роботи полягає у систематизації наукових положень з проблеми соціального сирітства. Зокрема, прийомні сім’ї описуються як соціальний інститут, де відбувається позитивна трансформація та адаптація прийомних дітей до сімейного життя. 
Практичне значення дипломної роботи полягає у можливості використання її результатів у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної роботи та у визначенні шляхів оптимізації державної політики щодо профілактики соціального сирітства в Україні загалом та через роботу державних органів, а також можуть використовуватися фахівцями-практиками, соціальними працівниками та науковцями, які досліджують проблему соціального сирітства.
Нові наукові рішення, запропоновані особисто автором роботи.
-	розширено знання про категоріальний апарат та причини виникнення проблеми соціального сирітства; 
-	набуло подальшого розвитку дослідження проблеми подолання та профілатики соціального сирітства у сучасному українському суспільстві;
-	визначено та узагальнено наукові положення з проблеми соціального сирітства.
Структура та обсяг магістерської роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків, та переліку використаної літератури ( 27 джерел ). Робота містить 5 таблиці, 5 рисунків. Загальний обсяг роботи 103 сторінки.



РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СИРІТСТВА ЯК СОЦІАЛЬНОГО ФЕНОМЕНУ
1.1.	Сутність поняття соціального сирітства. Зміст витоків та причин соціального сирітства

Для будь-якого суспільства є характерним активний прояв феномену сирітства у міру того, як зменшується потенціал загальнолюдських і духовних цінностей. На жаль, наша країна не є винятком. Становище дітей, що залишилися без піклування біологічних батьків, сьогодні є надзвичайно складним. Покращення ситуації розвитку дітей, які потрапили в складну життєву ситуацію, та запобігти поширенню цього явища в суспільстві необхідно вважати проблемою загальнодержавного значення, якій слід приділити першочергову увагу не лише для стабілізації демографічної ситуації в Україні. В Україні стрімко зростає кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на фоні зменшення загальної кількості дітей. Однією з головних причин збільшення кількості дітей, позбавлених батьківського піклування, є зубожіння українців.
Що стосується державної політики щодо сімей з дітьми, позбавленими батьківського піклування, то її рівень є недостатнім, відсутні ефективні програми роботи, які призводять до зростання соціального сирітства. Іншим фактором, що сприяє відмові батьків від виховання дітей, є зниження моральних стандартів населення України та занепад традиційних сімейних цінностей. Значущими також вважаються кримінальна поведінка батьків, агресивна поведінка батьків, брутальне та жорстоке поводження з дітьми, яке загрожує їхньому життю та здоров’ю, підвищення рівня смертності та психічні захворювання.
Сирітство – це соціальне явище, зумовлене наявністю у суспільстві дітей, які втратили батьків або більше не перебувають під опікою батьків внаслідок позбавлення їх батьківських прав чи визнання в установленому порядку недієздатними.
Соціальне сирітство – це соціальне явище, яке спричинене небажанням або неспроможністю батьків виконувати свої батьківські обов’язки щодо своїх неповнолітніх дітей. Соціальні сироти – це особлива соціально-демографічна група дітей, що залишилися без батьків через соціальні, економічні, моральні чи психологічні причини. До них також належать безпритульні діти.
За визначенням ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН), діти вулиці – це: діти, що не мають контакту зі своїми сім’ями і живуть у тимчасових сховищах (наприклад, у покинутих будинках) або взагалі не мають постійного місця проживання, щодня ночують де попало, їхніми найважливішими потребами є фізіологічне виживання та пошук житла; ті, що мають контакт зі своїми сім’ями, але через бідність, перенаселенність, проводять більшу частину дня, а іноді й ночі на вулиці через різні форми експлуатації та насильства; діти, які з різних причин втекли з інтернатів та притулків і опинилися на вулиці.
Явище сирітства має важливі правові наслідки. Воно порушує конституційні права дітей на сімейне виховання та батьківське піклування, що є одним із основних прав, задекларованих Конвенцією ООН про права дитини. Ось чому діяльність всіх відповідних соціальних інститутів, включаючи державу, повинна спрямовуватися на створення відповідних форм опіки та утримання дітей-сиріт, що можуть певною мірою компенсувати відсутність членів родини. Це пов’язано з тим, що всі такі форми можуть лише пом’якшити вплив негативних факторів на дитину та її власне становище і не можуть повністю компенсувати відсутність власної сім’ї.
У науковій та юридичній літературі існує декілька визначень, які стосуються дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Діти-сироти – це діти, які втратили батьків у зв’язку зі смертю, або батьки невідомі або визнані недієздатними.
Дитина, позбавлена батьківського піклування – це дитина, батьки якої позбавлені судом батьківських прав або яку вилучено з сім’ї без позбавлення батьківських прав. Крім дітей-сиріт, є діти, від яких батьки відмовилися в пологових будинках, або від яких відмовилися після народження, яких хтось «підкинув» або залишив деінде. Загалом ці факти можна пояснити соціальною та фізіологічною незрілістю матерів, які народили цих дітей.
В сучасних умовах розвитку українського суспільства проблема сирітства досить поширена. Вона розглядається науковцями як «соціальний феномен». Залежно від культурного, політичного, економічного та соціально-економічного розвитку країни, шляхи і способи подолання проблеми «соціального сирітства» можуть відрізнятися у різних країнах. Щоб з’ясувати сутність термінолексеми «соціальне сирітство», слід уточнити аспекти визначення цього поняття. Однак у нормативних документах, науковій літературі та періодичних виданнях не рідко вживаються такі поняття, як діти вулиці, безпритульні діти, бездоглядні діти, діти, позбавлені батьківського піклування тощо.
Досліджуючи історичні аспекти проблеми сирітства, можна зазначити, що «сирітство» є соціальним явищем і невід’ємною частиною людської цивілізації. У всі часи діти ставали сиротами внаслідок загибелі батьків через війну, епідемії, стихійні лиха або з інших причин. Біблійні та античні писання описують, як батьки залишали своїх дітей, або як дітей підбирали і виховували у чужих сім’ях [10, с. 86]. 
У сучасній українській мові «сиротою» прийнято називати дитину, що втратила одного або обох батьків. У літературі (фольклорі, міфах, казках) сиротою є персонаж від якого відмовились опікуни. Як правило, це нещаслива дитина, що часто плаче і щось просить, за такою дитиною завжди погано доглядають, тощо.
Законодавча база України також має визначення такої категорії дітей. Так, згідно Закону України «Про охорону дитинства», діти, що позбавлені батьківського піклування, – це діти, що залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти [9, с. 63]. 
Як вважає Л. Кальченко, термін «сирота» має глибоке та широко розповсюджене лінгвістичне походження, оскільки походить від українського «сирота», давньоруського і старослов’янського «сиръ», болгарського і сербохорватського «сирота», словенського «siro’ta» та чеського «siry» (сиротливий, осиротівший), польського «siеrota», верхньолужицького і нижньолужицького «sуrota» та ін. Загальне значення цих слів зводиться до одного: «дитина, яка лишилася одного або більше батьків, жебрак» [11, с.161]. Як бачимо, це узагальнення автора показує, що слово «сирота» має слов’янське і навіть індоєвропейське походження, що підтверджує його давність і широке використання на ранніх стадіях розвитку людського суспільства.
Л. Вайланд стверджує, що соціальне сирітство – це незвичайне явище, результат радикальних змін у суспільному житті, що характеризується відсутністю громадських і державних інститутів, які гарантують дотримання основних прав і свобод дитини [4, с. 19].
На нашу думку, таке тлумачення визначення пов’язано з тим, що на сьогодні можна спостерігати різні негативні явища, які впливають на сімейну систему та суспільство в цілому. Розглядаючи явище «сирітства» з педагогічної точки зору, сирітство – негативна соціальна проблема, що характеризує спосіб життя неповнолітніх дітей, залишених батьками. Існує два типи сиріт: біологічні сироти та соціальні сироти (див. табл. 1.1.).
Біологічні сироти 
1) діти, що втратили обох батьків [2, с. 103]; 
2) діти, біологічні батьки яких померли (загинули) або у судовому порядку визнані такими, що пропали безвісти [1, с. 26]. 
Таблиця 1.1. 
Типи сирітства та групи дітей [17, с. 42]

Типи сирітства	Групи дітей	Офіційний статус дітей,
встановлений відповідно до
чинного законодавства
Біологічний	Біологічні сироти	Діти-сироти
Соціальний	Соціальні сироти	Діти, позбавлені батьківського
піклування

До другого типу соціальних сиріт належать діти, які залишилися сиротами при живих батьках [2, с. 103]. Для уточнення змісту термінів «соціальна сирота» та «соціальне сирітство» доцільно звернутися до визначень дослідників Л. Оліференко, Т. Шульги та ін. що «соціальні сироти» – це:
1) діти, які не мають родин та позбавлені батьківського піклування, в тому числі діти, які з різних причин залишилися без піклування батьків або позбавлені батьківських прав і перебувають на повному державному утриманні; 
2) діти особливих соціально-демографічних груп від народження до 18 років, які залишилися без батьківського піклування з соціально-економічних, моральних, психологічних або медичних причин.
Як бачимо, науковці пов’язують сутнісне значення терміну сирітства з причин виникнення цього явища, що є доцільним аргументом. Українські науковці Л. Артюшкіна та А. Поляничко категорію «соціальних сиріт» розглядають як особливу соціально-демографічну групу дітей, які формально мають батьків, але в силу соціальних, економічних, морально-психологічних та фізичних причин фактично позбавлені батьківського піклування. До них належать бездоглядні і безпритульні діти, тобто «діти вулиці» [1, с. 27].
За визначенням Дитячого Фонду Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ), до «дітей вулиці» належать: 
1) діти, які не спілкуються зі своїми сім’ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають взагалі постійного житла і кожного разу ночують у новому місці; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання й пошук житла (безпритульні діти); 
2) діти, які підтримують контакт із сім’єю, але через бідність, перенаселення житла, експлуатацію та різні види насилля (фізичне, сексуальне, психологічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі, на вулиці (бездоглядні діти); 
3) діти-вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави) [13, с. 45]. 
Досліджуючи термін «соціальні сироти», ряд науковців М. Воронцова, М. Галагузова, Н. Грачова, Т. Дубровська, В. Макаров, Л. Мардахаєв, І. Тернова, відносять до них наступні групи (категорії) дітей: 
1. «Відмовні» (діти, від яких відмовилися батьки) – це неповнолітні, що залишилися без піклування батьків згідно із заявою матері або обох батьків про відмову, завіреною головним лікарем чи юристом медичного закладу (пологового будинку, лікарні, будинку малюка); 
2. Підкидьки – діти, що залишилися без піклування батьків і направлені до державного закладу правоохоронними органами у відповідності із актом про підкинення; 
3. Відібрані діти – неповнолітні, права батьків яких обмежені судом (примусове відбирання), у тому числі й через незалежні від батьків причини (хронічні захворювання психічного характеру та ін.). Даний статус дитина може отримати за рішенням суду про позбавлення батьків їх прав або про визнання батьків недієздатними (з обмеженою дієздатністю); 
4. Підопічні – діти, які залишилися без батьківського піклування, передані судом під опіку до 14 років або піклування до 18 років громадянам; 
5. Прийомні діти – неповнолітні, які залишилися без піклування батьків та прийняті до нової родини або у сімейний колектив; 
6. Бездоглядні – діти, контроль за якими відсутній внаслідок невиконання або несумлінного виконання обов’язків щодо їх виховання, навчання чи утримання з боку батьків або законних представників, посадових осіб; 
7. Безпритульні – неповнолітні, які не мають батьківського чи державного піклування, постійного місця проживання, відповідних віку позитивних занять; позбавлені необхідного догляду, виховання, які не отримують систематичного навчання; 
8. Діти «групи ризику» – неповнолітні, які в силу різних причин (біологічної, соціальної, генетичної властивості) соціально дезадаптовані та схильні до девіантної поведінки; 
9. Діти вулиць: неповнолітні, які періодично йдуть із сім’ї на короткий термін і повертаються додому; діти, які покинули родину, але знаходяться на вулиці досить невеликий час (від декількох тижнів до півроку); діти, що живуть на вулиці порівняно тривалий час (рік і більше); вихованці сирітських закладів, позбавлені батьківського піклування; діти, які ночують вдома, але їх вихованням займаються ті люди, які оточують їх на вулиці [11, с.161]. 
Така класифікація заснована на вище зазначених характеристиках і є дуже влучною для розподілу категорій дітей сиріт. 
Отже, у суспільстві сформувалося уявлення, що соціальні сироти - це діти, батьки яких живі, але не піклуються про власних дітей і не надають їм необхідної допомоги та підтримки, оскільки не виконують своїх батьківських обов’язків і часто зловживають своїми батьківськими правами, залишення дітей з батьками не сприяє нормальному росту і розвитку дитини, а іноді є небезпечним для її здоров’я та розвитку, а іноді навіть є небезпечним для здоров’я та життя дитини. Іншими словами, соціальні сироти - це діти, які залишилися без батьківського піклування через складні життєві обставини, пов’язані з сімейним неблагополуччям (наприклад, алкоголізм або наркоманія батьків, асоціальний спосіб життя, важкі психічні захворювання).
Що стосується соціального сирітства, то це визначення ми розуміємо як особливий соціально-патологічний стан дитинства, що характеризується наявністю у суспільстві дітей, які залишилися без піклування біологічних батьків, що фактично не здійснюють своїх обов’язків щодо виховання, розвитку і соціалізації власних дітей у зв’язку із соціально-економічними, моральними, психолого-педагогічними, медичними причинами через відсутність достатніх матеріальних, фінансових, соціокультурних, загальних соціальних умов для виконання батьківських обов’язків та недостатність у них почуття відповідальності, любові та милосердя. Кожен науковець, педагог, дослідник своїм баченням і підходами стосовно явища сирітства, робить значний внесок щодо трактування визначення «соціальне сирітство», а також класифікації категорії дітей, які так би мовити є наслідком цього явища.
Зміст витоків та причин соціального сирітства
Як вже зазначалося вище, проблема сирітства існує майже у всьому світі. Кожна країна намагається різними способами та методами попередити, вирішити та викорінити це явище. Зазвичай більшість людей знають про те, що така проблема існує, але найчастіше ніхто не замислюється над тим які причини, чинники та фактори зумовили виникнення сирітства. На наш погляд, кожен про це повинен знати, адже тільки тоді, коли відоме коріння проблеми її можна попередити.
Проблема це як математична задачка, яку можна вирішити декількома способами. Так само і проблему сирітства певна держава вирішує своїми методами. Важливим є те, що у кожної з них різний рівень економічного та технічного прогресу. Тому і самі методи відрізняються між собою, в когось вони можуть бути більш продуктивними, а у деяких взагалі знаходяться на низькому, некваліфікованому рівні. 
В залежності від цього і визначається на якій стадії знаходиться розв’язання даної проблеми, а отже, і методи своєю ефективністю будуть відрізнятися. Візьмемо хоча б економічний чинник, який, є дуже важливим. Наприклад, якщо в країні існує економічна стабільність, то така категорія населення як діти-сироти буде незначною за кількістю, адже у батьків не буде причин, щоб залишити свою дитину у дитячому будинку. Хоча обставини бувають різні і якщо це все ж таки сталося, то при сприятливому економічному становищі сиротинці добре фінансуються і мають всі умови для забезпечення таким дітям нормального життя, а вони в свою чергу не прагнули б втікати жебракувати на вулицю. Але ми не маємо на меті розглядати в роботі методологічний досвід зарубіжних країн. Наше завдання полягає в тому щоб дослідити зміст витоків і причин соціального сирітства в Україні. 
Науковці, які досліджують проблему соціального сирітства, визначають характерні для всієї світової спільноти причини, що сприяють його виникненню. Якщо назвати основні з них то це, наприклад, війни та міжнаціональні конфлікти, низький рівень матеріального становища, нестійкі шлюби та падіння моральних цінностей сім’ї, поширення алкоголізму та наркоманії, позашлюбна народжуваність, не дотримання релігійних традицій, існування класовості суспільства, занепад виховання та системи освіти. При виділенні класифікації причин виникнення соціального сирітства доцільно виходити із середовища появи соціальних сиріт. Як вважає В. Яремчук, потрібно виходити з двох критеріїв причин появи соціального сирітства. До першої групи слід віднести фактори, що здійснюють зовнішній негативний вплив на сім’ю, а до другої – внутрішні негативні чинники, що можуть появитися в середовищі сім’ї, в внаслідок впливу зовнішніх факторів [19, с. 7 – 8]. 
Зовнішні причини виникнення соціального сирітства закладаються в державі і обумовлені соціально-економічними умовами. Для них є характерними такі ознаки, як об’єктивність виникнення, залежність безпосередньо від держави. До таких причин слід віднести економічну нестабільність, бідність, зростання злочинності, збройні конфлікти, інфляцію, безробіття злочинні акти тощо. Більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах [19, с. 9]. 
Негативно впливають на стабільність навіть благополучних сімей несприятливі соціально-економічні умови: втрата роботи, погіршення матеріально-побутових умов, зубожіння, тощо викликають у людей почуття незахищеності, страху перед майбутнім. Все це призводить до наростання напруги в сім’ї, негативно позначається на вихованні дітей [19, с. 10]. Внутрішні причини виникнення соціального сирітства, на відміну від зовнішніх, утворюються безпосередньо в середовищі сім’ї. Для них є характерними такі основні ознаки, як суб’єктивність виникнення і існування та залежність від зовнішніх негативних факторів. Їх поява здебільшого обумовлена внутрішніми сімейними проблемами. Проте і зовнішні фактори (несприятлива соціально-економічна ситуація в державі, безробіття тощо) часто стають каталізаторами негативних процесів в середині сім’ї. До таких причин відносять позашлюбне народження дитини, відмову від новонароджених немовлят, погані матеріальні та житлові умови, помилки у вихованні, жорстокість і знущання з боку батьків, поширення алкоголізму, наркоманії, ув’язнення батьків, а також неповну сім’ю, стан морально-психологічного клімату тощо [19, c. 10]. 
В. Брутман виділяє такі причини соціального сирітства: моральноетичні (асоціальний спосіб життя батьків, різні види залежності, примушення дітей до жебракування, злочинні діяння батьків, різноманітні форми насильства, спрямованого на дітей); психологічні (суб’єктивні) – раннє або позашлюбне материнство; дисфункційність сім’ї (неповна, новоутворена, багатодітна, сім’я інвалідів), нездорова емоційна атмосфера в сім’ї, конфліктність її членів; медичні – наявність хвороби у батьків, що унеможливлюють виконання батьківських обов’язків [3, с. 11 – 12.]. Ми вважаємо, що в даний період будь-яка дитина може потрапити у певну групу ризику і опинитися в статусі соціальної сироти. Відомим є той факт, що у статус соціальної сироти діти можуть потрапити відразу після народження (відмова від новонароджених немовлят у пологовому будинку). 
В більшості випадків такі факти можна пояснити соціальною незрілістю матері, котра народжує дитину. Подібне поводження, як правило, характерне для неповнолітніх матерів і жінок, що не мають стійкої позиції в житті і постійного місця проживання – наприклад, для біженців, іноземних робітників, жінок, що займаються проституцією [12, с. 67]. 
Як вважають фахівці, соціальне сирітство найчастіше є результатом саме підліткової вагітності. Коли молоді дівчата не можуть психологічно справитися з тим, що стануть мамами. І роблять величезну помилку, приховуючи від батьків народжують і покидають дитину. Існує безліч причин відмови від новонародженого в пологовому будинку. Погане матеріальне становище є домінуючою з них. Також часто залишають хворих новонароджених дітей. Найчастіше діти старшого віку виявляються покиненими в результаті залежності батьків від алкоголю, наркотиків, ігрової залежності, що часто призводить до різних психічних і соматичних захворювань або навіть смерті. Трапляються випадки, коли батьки мають тривалу хворобу або знаходяться у місцях позбавлення волі, що не дозволяє їм виконувати батьківські обов’язки. Також, часто діти з власної волі покидають сім’ю або заклади соціальної опіки. Це відбувається через певні вроджені психічні відхилення або через набуті захворювання, розлади нервової системи, або неправильного виховання. 
Бажання втекти проявляється як реакція на якісь чинники травмуючого характеру вдома, у школі або в підлітковому середовищі. Діти можуть залишати сім’ю через фізичне, психічне або сексуальне насилля близьких, примушення їх до жебрацтва, через злидні і незабезпеченість у сім’ї, через образу на родичів внаслідок їх нечутливості або нерозуміння проблем чи переживань дитини. 
Що стосується України, то думки науковців збігаються щодо класифікації причин та чинників, що породжують сирітство. Наприклад, О. Безпалько зазначає, що причинами соціального сирітства в Україні є: низький матеріальний рівень багатьох сімей, безробіття одного чи обох батьків; відсутність постійного житла (малозабезпечені сім’ї продають свої оселі щоб забезпечити собі засоби існування, заздалегідь виписуючи дітей, залишаючи їх без даху над головою); асоціальний спосіб життя одного або обох батьків, різні види залежності (пияцтво, наркоманія і токсикоманія), проституція, участь у протизаконній діяльності; примушення батьками дітей до жебрацтва; різноманітні форми насильства щодо дітей у сім’ї та державних закладах опіки [2, с. 103]. І. Галатир додає до цієї класифікації ще декілька пунктів: послаблення функцій держаних установ, покликаних займатися вихованням та навчанням дітей; погіршення умов утримання дітей у державних закладах [7, с. 10 – 12]. Н. Волобуєва визначає у своїй статті такі причини [6, с. 5 – 6]: 
-	падіння моральних устоїв сім’ї, зниження стабільності шлюбу; 
-	збільшення позашлюбної народжуваності; 
-	педагогічна неспроможність родин; 
-	девіантна поведінка батьків; 
-	материнська смертність; 
-	урбанізація населення; 
-	послаблення релігійних традицій; 
-	алкоголізм і наркоманія; 
-	недосконалість системи освіти й виховання; 
-	неоднозначний вплив ЗМІ, масової культури на субкультуру молодого покоління, пропаганда форм та цінностей, що не відповідають соціальним ідеалам; 
-	недостатній розвиток служб допомоги дітям та захисту їх прав; 
-	крадіжка й експлуатація дітей; 
-	недосконалість соціальної політики держави. 
Отже, сирітство як соціальний феномен охопило увесь світ. Вчені з різних країн і різних галузей науки трактують це визначення, кожен зі своєї точки зору. Хтось обирає історичний, психологічний, юридичний або соціологічний аспект, в деяких у визначенні домінують причини виникнення явища у інших ознаки, які його характеризують. 
Але кожен науковець своїми трактуваннями, сприяє тому, щоб людство могло цілковито зрозуміти значення цього явища, а також усвідомити важливість його подолання. 
Для того, щоб знати з чим боротися також важливим є знання причин виникнення явища. 
Адже, як ми бачимо держава долає наслідки, до яких призводять вчасно не виявлені і не подолані причини. Існують різні класифікації причин виникнення явища сирітства, але всі вони мають однаковий зміст і породжують єдину проблему.

1.2. Соціально – психологічні характеристики дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

Розвиток дітей, позбавлених батьківського піклування, дещо відрізняється від розвитку дітей, не обмежених в цьому. У першому випадку розвиток залежить від певних зовнішніх факторів або їх відсутності, які впливають на фізичний, особистісний та психічний розвиток дитини. 
Основні потреби дитини – потреба в різноманітному оточенні, потреба в емоційних зв’язках з батьками, відчуття затишку та комфорту, впевненості та стабільності в оточенні. Внаслідок позбавлення дитини можливості на достатній термін задовольняти свої потреби, відбувається психічна деривація. 
Все це впливає на здатності дитини до саморозвитку та самореалізації в житті. Нездатність адаптуватися до соціально обумовлених форм життя і розвитку є наслідком психічної деривації дитини. Важливим фактором є вік дитини. Чим менша дитина, тим вона безпорадніша, тим більше від когось залежить і, звичайно, тим значніші будуть відхилення.
Відсутність нормального спілкування з дорослими та дітьми, призводить до розвитку ненормальної побудови моделі подальшого спілкування, що характерно для вихователів шкіл-інтернатів. 
Нездатность конструктивно вирішувати складні ситуації, готовності перекласти відповідальність, відсутність досвіду захисної поведінки в конфліктних ситуаціях, що виявляється у цих дітей, вони не знайомі з мовою міміки і жестів, інтонацією. Вони рідко виявляють емпатію, співчуття до інших.
Основними потребами дитини є: потреба в різноплановому оточенні; потреба в емоційних зв’язках близькими людьми чи батьками; відчуття комфорту і затишку, безпеки і захищеності, а також довіри і стабільності навколишнього середовища (див. табл. 1.2)..
Відсутність постійної значущої фігури, тиск ситуації, необхідність постійної адаптації, пасивне ставлення до життя, спостерігається тенденція до ухилення від прийняття рішень, пасивна, адаптивна орієнтація на запропоновані стандарти оцінки поведінки.
Таблиця 1.2.
Вікові особливості розвитку дітей-сиріт та дітей, 
позбавлених батьківського піклування

Віковий період	Характерні особливості
Дошкільний вік	Домінує потреба у доброзичливому ставленні, увазі з боку дорослих Знижена пізнавальна активність Відставання у розвитку мовлення Затримка психічного розвитку Відсутність навичок спілкування Конфліктність у взаєминах з однолітками.
Молодший шкільний вік	Специфічні відхилення у розвитку інтелектуальної та мотиваційної сфер Нерозвинена здатність до саморегуляції, планування своїх дій.
Відставання в оволодінні навичками читання й письма Байдуже ставлення до оточуючих Відсутність адекватного ставлення учня до вчителя.
Підлітковий вік	Жорстокість, агресивність, апатія, депресивність Порушення дисципліни Інтелектуальна недостатність Підвищений дефіцит спілкування з дорослими Стан безпорадності.

Прояв цих якостей робить дітей-сиріт легкою мішенню для кримінального світу. Низький рівень внутрішньої позиції, емоційна неврівноваженість, безперспективність, проблема самовизначення, імпульсивність і залежність у поведінці, ситуаційне мислення, і це далеко не повний перелік характеристик дітей, які виховуються поза сім’єю.
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мають певні особливості які проявляються таким чином: 
-	інтелектуальний розвиток, здебільшого вони не вміють застосовувати наявні знання для вирішення проблем, з якими стикаються, їм легше працювати над моделлю; мінімальне вираження пізнавальної потреби.
-	мотиваційна сфера, переважають мотиви, пов’язані з сьогоденням чи найближчим майбутнім; спостерігається звуження часової перспективи. Чітко виражене домінування бажань, безпосередньо пов’язаних із повсякденним життям;
-	діти-сироти більш залежні від поведінки, оцінки інших, ніж діти, виховані в сімейному середовищі, які виражають бажання бути незалежними,  самостійними та активно протестують проти контролю, ніж діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які визнають необхідність догляду та контролю; 
-	процес самооцінки дітей із сім’ї часто більш складніші та позитивніші, ніж у дітей-сиріт, у яких ставлення до себе однозначне; 
-	діти-сироти часто від успіху відчувають дискомфорт, тому так як для них важливо зберегти звичне ставлення до себе, навіть негативне, ніж мати туманне уявлення про власні досягнення;
-	орієнтацію на оцінку думок інших, розвинене почуття «ми» 
-	досить часто виникають труднощі у створенні власної сім’ї, розвиток гендерної ідентичності.
-	несформоване повноцінне емоційне контактування, спостерігається випадки прояву агресії у спілкування з дорослими та однолітками почуття недовіри, що є наслідком незадоволених потреба.
Забезпечення права дітей на виховання в сім’ї – одне із пріоритетних завдань держави і суспільства. Про це йдеться в міжнародних документах та законодавчих актах багатьох розвинених держав світу. Заради цього вони прикладають зусилля для того, щоб кожна дитина зростала в сім’ї і щоб її інтереси були максимально задоволені.
Зв’язок між дитиною і матір’ю настільки необхідний, що відсутність фізичного і психологічного контактів між ними погіршує психічний розвиток дитини. Дж. Боулбі вважав, найбільш важливим у психічному розвитку дитини становить грудний вік (від 6 до 12 місяців). Якщо на цьому етапі контакт між матір’ю і дитиною відсутній, дитина неминуче матиме вади в психічному розвитку. Наразі науковці наголошують на тому, що крайнім проявом депривації дитини в установах інтернатного типу є так званий госпіталізм, який проявляється в трьох стадіях: 
-	фаза протесту (крик, спроба втекти від несприятливої ситуіції); 
-	фаза відчаю (заспокоєння внаслідок втрати сподівання на сили);
-	фаза вимушеного підкорення (процес відновлення взаємин з оточуючими) [33, с. 34]. 
Також діти, які виховуються в установах інтернатного типу мають низьку потребу в спілкуванні. Саме це пов’язано з останньою фазою підкорення, яку дитина вже пройшла та примирилася з негативною ситуацією, в умовах якої опинилася. У сиріт пізніше формуються мімічні реакції, загальмовані або практично не розвинуті загальні моторні та звукові реакції. Емоційні порушення виявляються у формі поганого настрою дитини, нудьги, апатії, інколи – агресії. У дітей часто виявляється плаксивість, пригніченість, дратівливість, що констатується дорослими як агресія. Усе це спроба організму дитини відновити емоційні контакти з близькою людиною. Чим швидше це відбудеться, тим меншою мірою порушується розвиток дитини [32, с. 208].
Діти, які виросли в інтернаті, мають знижену потребу в спілкуванні. Це пов’язано з завершальною стадією вимушеного підкорення; дитина пройшла вже цю стадію і змирилася з тією негативною ситуацією, в якій вона опинилася. Така дитина стає експресивнішою, а загальні рухові та звукові реакції сповільнюються. Емоційний розлад проявляється у вигляді примхливості, нудьги, млявості, іноді й агресії. Дитина часто плаче, стає примхливою та дратівливою, що сприймається дорослими за агресію. Насправді, це спроби дитини відновити емоційний контакт з близькими. Чим раніше це вдається зробити, тим менше буде гальмуватися розвиток дитини.
Закон України «Про охорону дитинства» зазначає: забезпечення якнайкращих інтересів дитини – це дії та рішення, спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини, відповідно до її віку, статі, стану здоров’я та особливостей розвитку, бажання дитини повинні братися до уваги якщо вона досягла відповідного віку та рівня розвитку з урахуванням її життєвого досвіду, сімейного оточення, культурного та етнічного походження враховувати її погляди, якщо вона здатна їх висловити [19].
Відповідно до цього закону, Програмою дій Уряду передбачається, що кожна дитина має повинна зростати, розвиватися та виховуватися у сімейному оточенні або в умовах, максимально наближених до нього, тобто в безпечному, доброзичливому та благополучному середовищі, яке спрямовуватиметься на задоволення потреб та інтересів дитини [198]. Як зазначають вітчизняні та міжнародні науковці, потреби дитини є важливими умовами, які відіграють ключову роль у підтримці функцій організму дитини та її розвитку як особистості [22, с. 39]. 
Усі потреби дитини фахівці поділяють на три групи:
- Біологічні потреби дитини (повноцінне харчування, відпочинок та фізична активність, що відповідають віку та рівню розвитку дитини): задовольняються через фізичне здоров’я дитини, відповідальний догляд за дитиною та організацію здорового способу життя; 
- Психологічні потреби дитини (розвиток мислення, пам’яті, емоційної та естетичної сфер, самопізнання та самореалізація, адекватна сексуальна орієнтація): любов, безпека, постійна турбота, духовна діяльність дитини, доступ до достовірної інформації, вільний доступ до джерел знань, можливості для розвитку компетентностей; 
- Соціальні потреби дитини (постійні теплі стосунки з батьками (усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками), братами і сестрами (рідними або зведеними) та іншими членами сім’ї; спілкування та взаємодія з ними; турбота, підтримка, допомога, дружба, самостійність і свобода вибору) [220, с. 41-42].
Погоджуємось із думкою Ж. Петрочко, яка стверджує, що основними інструментами реалізації потреб дитини виступають її права, які гарантуються державою стосовно задоволення потреб, що дозволяють дитині розвиватися відповідно своєму віку та індивідуальним задаткам. 
Вона пропонує об’єднати права дітей у групи прав: права дитини (бути офіційно зареєстрованою, знати своїх батьків і отримувати від них піклування, вільно висловлювати свої погляди, брати участь у діяльності, яка відповідає її віку та розвитку), громадянські права (життя, ім’я, недискримінація, громадянські права, самовизначення та ідентичність), соціальні права (на охорону здоров’я, освіту, оптимальний рівень життя, соціальний захист, допомогу і безпеку; захист від насильства, експлуатації дитячої праці, торгівлі дітьми, жорстокого поводження та нехтування), політичні права (свобода думки та переконань, доступ до інформації та її використання, участь у житті суспільства), економічні права (право на працю, право на підприємницьку діяльність, право користуватися власним доходом), культурні права (право на відпочинок, дозвілля, сім’ю та участь у культурному житті громади).
Отже, сім’я – це перше, з чим співіснує дитина, вона має вирішальне значення для виховання та розвитку особистості дитини. Спостерігаючи за своїми батьками, діти розвивають певне розуміння того, як все має бути, засвоюють правила соціальної поведінки та соціальні норми. Сім’я є моделлю для суспільства в цілому. Тільки нормальна сім’я може позитивно впливати на дитину, залучати її до вирішення проблем, і робити її повноцінним членом сім’ї. Це вкрай важливо для дитини і для її свідомості. 
Діти, які виховуються в дитячих будинках, особливо з самого раннього віку не мають можливості стати цілісною особистістю, так як там всі рівні. 

1.3. Наслідки соціального сирітства для дітей та суспільства

Однією із головних передумов розв’язання проблеми сирітства є вивчення негативних соціальних наслідків цього явища.
Багато хто з сучасних сиріт є результатом недостатньої уваги суспільства до соціальних проблем сімей з дітьми. Існує безліч інших причин, через які діти залишаються без нагляду батьків, але результат один: вони знаходяться у своїх батьків. Сьогодні соціальне сирітство є глобальною проблемою українського суспільства, особливо в умовах повномасштабної війни з Російською Федерацією.
Становище дітей-сиріт ускладнюється поступовою тенденцією до розпаду сімейних структур та погіршенням виховної роботи з дітьми й їхніми батьками. Позитивні та радикальні зміни у світовому процесі виховання підростаючого покоління, в Україні не зазнала суттєвих змін. Концепція державного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, як і раніше, основним методом визначення долі цих дітей є інтернатна система виховання та освіти.
Соціальний, культурний та технічний розвиток може не встигати за новими соціальними, духовними та економічними потребами. Зокрема, в умовах неурегульованості системи соціальної адаптації та підготовки до самостійного життя після виходу з інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для окремої групи таких дітей, соціальне сирітство призводить до зростання злочинності, алкоголізму, наркоманії, проституції та суїцидів і конкретною причиною цілої низки негативних явищ.
Соціально-психологічні наслідки соціального сирітства для дітей включають виникнення депресії, відсутність мотивації до спілкування, дратівливість, агресію, тривожність, недовіру до навколишнього світу, шкільну дезадаптацію та девіантну поведінку [7, с. 8]. Для зміцнення демократичних інститутів та побудови громадянського суспільства необхідно зменшувати та запобігати цим негативним явищам [8].
Неблагоприємним наслідком цього явища є його опосередкований характер, який впливає на процес соціалізації особистості дитини та появу деструктивних проявів у її поведінці.  
На думку О. Шишко, щоб запобігти появі соціальних сиріт і забезпечити їм психічне здоров’я, у кожній родині мають бути дотримані певні виховні умови, а саме:
1. Втілення здорових стосунків між усіма членами сім’ї, результат правильної організації сімейного життя, що проявляється у культурі побуту, праці і спілкування. Це повага, доброта у стосунках, яка впливає на всю сім’ю, а головне – любов.
Найкращі діти виростають у сім’ях, де батьки люблять і поважають один одного і при цьому люблять і поважають один одного. Тож якщо дитина змалечку усвідомлює, що таке справжня любов і повага як до людини, це найкращий приклад моралі, який ляже в основу її майбутнього сімейного життя.
2. Приклад батьків. Лідерство дорослих відіграє вирішальну роль у сімейному вихованні. Помилковою є думка, що процес виховання відбувається лише під час безпосередньої розмови з дитиною.
Насправді дітей виховує навіть відсутність безпосереднього спілкування з дитиною: як одягають її, як батьки розмовляють з іншими, як радіють чи сумують, як читають газету –  все це має значення для дитини.
Особистий приклад має велике значення для дитини. Тому що неможливо розвинути повноцінну особистість, не подаючи дитині приклад. 
3. Батьківський авторитет. Він має бути правдивим, чесним і базуватися на правильній організації сімейного життя. Це залежить від низки умов, однією з яких є правильне і вміле здійснення батьківського авторитету. Під цим поняттям розуміють право та можливість батьків контролювати волю своїх дітей, право поважати волю своїх дітей, право самостійно приймати рішення щодо певних питань сімейного життя. Це право закріплене на законодавчому рівні і покладає на батьків наступні відповідальність за виховання своїх дітей.
Тільки тоді, коли приклад батьків стає позитивним джерелом інформації для дитини і викликає відповідну реакцію, можна очікувати повноцінного розвитку характеру.
4. Належний рівень педагогічної культури батьків. Перш за все, це психолого-педагогічні знання, які допомагають краще розуміти потреби дитини, розуміти, як впливати на дитину і реалістично оцінювати ту чи іншу ситуацію. Однак сучасні батьки гостро відчувають брак педагогічних знань, потребують соціального консультування та рекомендацій психологів і соціальних працівників.
Найважливішими психолого-педагогічними компетенціями батьків є уміння правильно організовувати комунікативну діяльність та встановлювати правильні стосунки з дитиною. Ключовим є уміння дорослих додержуватися принципу рівності вимог до дітей. Нехтування цим принципом призводить до очевидні негативних наслідків.
5. Відповідальність батьків перед суспільством за виховання своїх дітей. Саме тому вважається, що хороше виховання – це наше щастя, а погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози і злочин проти інших людей і всієї країни [43].
Батьки повинні усвідомити, що вони відіграють важливу соціальну роль, так як вони виховують майбутніх громадян. Сім’я – це основа здорового суспільства.
На жаль, людство не віднайшло інших форм догляду за дітьми, які могли б хоча б частково замінити батьківську турботу та сімейне благополуччя. Наша національна система опіки та захисту не відповідає реаліям сьогодення і не може повною мірою гарантувати права дитини згідно Конвенції ООН про права дитини. Легше запобігти проблемам, аніж потім їх вирішувати. Тому бажано не допустити, щоб соціальні сироти ставали соціальними сиротами в сім’ї. 
Це потребує системного вивчення явища, передумов і негативних факторів, які впливають на його виникнення, а також питання домашньої освіти. Про важливість останнього зазначає М. Карамзін: «Якою б гарною не була школа чи навчальний заклад, без добрих батьків не може бути належного виховання».
Сім’я, в силу своєї структури та функцій, є специфічним інститутом виховання. Без неї первинна соціалізація дітей не може відбуватися належним чином. Діти, виховання яких перебуває на критичній стадії, виховуються у неповних сім’ях або спеціальних закладах. Діти, чиє виховання в неповній сім’ї або в спеціальному закладі перебувають у критичній стадії, не спілкуються належним чином і не розвивають адекватних соціальних навичок.
 Це відбувається через обмежений доступ до необхідних ресурсів і можливостей. У сім’ї також формується певний рівень довіри до людей, який може у майбутньому впливати на рівень соціальної довіри. Цей факт може сприяти формуванню соціальної довіри, особистісних характеристик та якостей, які можуть перешкоджати успішній соціалізації дітей-сиріт у майбутньому.
Соціалізація кожного індивіда гарантує безперервність історичного розвитку суспільства через засвоєння та відтворення культурної спадщини [12]. Процес соціалізації є джерелом суспільних відносин, які розвиваються під впливом взаємодії індивіда і суспільства. Вона вдосконалюється під впливом взаємодії між особистістю та суспільством. Тому важливо, щоб первинна соціалізація дитини формувалася у повній і благополучній родині.
Окрім цього, у дітей-сиріт відсутня модель поведінки, що надає їм правильного розуміння суспільства.
Це важливо у сучасному, глобалізованому, демократичному суспільстві. У зв’язку з цим експерти висловлюють занепокоєння, що діти-сироти позбавлені особистого досвіду сімейного життя. Через це вони стикаються з проблемами при створенні власної сім’ї.
Негативні наслідки цього певною мірою стануть очевидними вже в найближчому майбутньому. Іншим аспектом цієї проблеми є сімейний дискомфорт, який відчувають соціальні сироти [1]. Вони бояться, що не зможуть вирішувати навіть найпростіші проблеми. Це змушує дітей відчувати себе неповноцінними, що в свою чергу впливає на їхнє психічне здоров’я. Психологічна травма покинутих дітей потім призводить до негативного і спотвореного погляду на соціальну реальність і навколишнє середовище.
Отож держава спроможна певною мірою задовольнити економічні і сімейні потреби цих дітей, але не емоційні потреби, так яе вони позбавлені емоційного тепла, любові, уваги та розуміння. Життя таких дітей у дисфункціональній (неповній або конфліктній) сім’ї пов’язане з очікуваннями стресу, образ, психологічного болю, фізичного насильства, що поступово перетворюються у звичку, стають способом життя. Це все не може не впливати на формування особистості у соціальному, моральному, інтелектуальному і фізичному планах. 
Саме сім’я формує світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички та звички, ціннісні орієнтири дитини, тобто всі ті якості, які згодом становитимуть сутність її як особистості.
Сім’я також є головним інститутом первинного соціального контролю. Тому послаблення сім’ї через розрив або відсутність батьківських зв’язків має негативні наслідки для суспільства. Це пов’язано з тим, що діти, які залишилися без батьківського нагляду або контролю, часто опиняються в небезпечному комунікативному середовищі, що збульшує імовірність негативного впливу на них та відповідних його наслідків. Виходячи з цього, бездоглядних дітей небезпідставно називають «безпритульними"», їм не випадково надається в соціумі статус «діти вулиці».
Отже, життя без одного чи обох батьків, є фактором, що спричиняє викривлення у структурі особистості дитини і руйнує її особистість. Це фактор, що викликає викривлення у структурі особистості дитини та призводить до відхилень у соціальній адаптації.
Для соціальних сиріт також існує нагальна потреба в подоланні тривоги та страху. Це пов’язано з тим, що тривога і страх призводять до деформації соціального досвіду та відсутності навичок, необхідних для самостійного дорослого життя. 
Зокрема, такі діти мають труднощі з самостійним виконанням різноманітних завдань, таких як хатня робота, шопінг, приготування їжі тощо. Крім того, існує серйозна проблема адаптації соціальних сиріт до сучасних умов життя у зв’язку з кризовим станом у країні, оскільки вони не здатні конкурувати на рівні професійно-технічної та вищої освіти, а також на ринку праці.
В цілому, явище соціального сирітства має довгострокові наслідки для дітей, сімей та суспільства. Відсутність членів родини є несприятливим середовищем для розвитку дитини, оскільки це все призводить до погіршення здоров’я, зниженню успішності, затримці фізичного і розумового розвитку дітей.
Ті, хто перебували в закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і зазнав жорстокого поводження чи нехтування, у дорослому віці мають труднощі з адаптацією в суспільстві, побудовою стосунків, пошуком та отриманням роботи. Вони також мають труднощі з пошуком та утриманням роботи. Вони можуть як наслідок схильні до алкогольної чи наркотичної залежності. Для подолання довгострокових наслідків соціального сирітства потрібні значні фінансові інвестиції.
Соціальне сирітство має і правові наслідки. Для залишених дітей порушується їхнє конституційне право на сімейне виховання і батьківське піклування. Це є порушенням основних прав дитини, за Конвенцією ООН про права дитини. Ось чому всі відповідні соціальні інститути, включаючи державу, повинні спрямувати свою діяльність на створення форм опіки та утримання дітей-сиріт, які можуть компенсувати відсутність членів сім’ї та пом’якшити вплив негативних факторів на становище дітей та самих дітей [3]. 
Основною проблемою є те, що соціальне сирітство відтворюється у наступному поколінні, яке є наслідком відсутності позитивного сімейного досвіду у дітей та підлітків. Відсутність установки на створення власної сім’ї та нерозуміння цінності дітей потім передається наступному поколінню. Самі соціальні сироти швидко стають «годувальниками» наступного покоління або вихованців інтернатних закладів [7].
Задля зменшення кількості дітей-сиріт та дітей, що залишилися без піклування батьків, у першу чергу необхідна ефективна державна політика, спрямована на підвищення матеріального забезпечення населення, створення робочих місць і заробітної платні, необхідної для життя. Існує також потреба в соціальних програмах, які надають матеріальну та психологічну підтримку сім’ям з дітьми, молодим сім’ям та неповним сім’ям. Соціальна політика українського уряду має бути спрямована на утвердження сімейних цінностей та розвиток сімейної культури а також бути спрямованою на популяризацію цінностей, розвиток культури сім’ї та виховання почуття відповідальності батьків за виконання своїх обов’язків. Українське суспільство також потребує боротьби з алкоголізмом і наркоманією. Соціально-психологічними наслідками впливу соціального сирітства на дітей включають небажання спілкування, знаходження в депресивному стані, тривожності, агресивності та дратівливості, відсутність базової довіри до навколишнього світу, прояви шкільної дезадаптації та девіантної поведінки [1, с. 8]. Соціальні сироти повинні мати максимально можливий рівень фізичного та психічного здоров’я, можливість отримати якісну освіту та реалізувати свій потенціал, розвинути почуття самоідентичності, навички міжособистісного спілкування та впевненості в різних ситуаціях соціальної взаємодії. 
Однією з проблем дітей в інтернатних закладах, є отримання інформації про своїх справжніх батьків та причин відмови від них. В інтернатних закладах відсутня система психологічної підготовки дітей до отримання такої інформації. Діти в інтернатних закладах не мають достатнього набору стратегій поведінки та спілкування з іншими людьми, зокрема з дорослими та однолітками.
За даними Міністерства охорони здоров'я, 21% дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, були небажаними дітьми, з яких 10% – діти матерів неповнолітніх, 35-40% – діти батьків, які страждають на різні види залежностей, 24% – діти батьків, що перебувають в установах виконання покарань. Від 2 до 3,5% дітей – це діти, чиї батьки вживали наркотики або були інфіковані ВІЛ/СНІДом, і близько 15% – діти, чиї батьки відмовилися від піклування через проблеми зі здоров'ям. Удвічі зменшилася кількість дітей у сім'ях, батьки яких тимчасово влаштували їх до будинку дитини. 
Найважливішими причинами, які називають батьки, що віддають своїх дітей в інтернатні заклади, є незадовільні умови життя, тобто житлові умови (62%), багатодітність (15%) та серйозна хвороба батька, матері або дитини (17%).
У результаті, дії держави стосовно боротьби із сирітством спрямовуються на усунення наслідків, а не ліквідацію причин.


РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ СОЦІАЛЬНОГО СИРІТСТВА В УКРАЇНІ

2.1. Сучасний стан соціального сирітства в Україні

Зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні спостерігалося з 1990 року, коли в результаті кризи змінилась ситуація в країні, погіршилася демографічна, соціальна і економічна. Зниження рівня життя на фоні прискореного майнового та соціального розшарування населення, зростання безробіття призвели до формування соціопатичних сімей, для яких характерні зловживання алкоголем, наркоманія та насильство, застійне безробіття. Такі сім’ї не виконують своїх обов’язків з виховання та утримання дітей, що призводить до того що дитина покидає сім’ю: втручається державна служба захисту прав дитини або дитина залишає сім’ю батьків самостійно або з їхньої ініціативи.
Сім’я завжди відігравала найважливішу роль у соціумі. Це система різноманітних зв’язків, таких як: шлюбні, психологічні, родинні, господарсько-правові тощо. Сім’я є найважливішим соціальним інститутом, бо вона відтворює людину не лише як біологічну істоту, а й як істоту соціальну – громадянина. При взаємодії з таким агентом, як сім’я, відбувається процес інтеграції індивіда в суспільство, тобто – первинна соціалізація. Результати родинного виховання визначають особистість і її подальше життя [16, с. 38]. 
Існування дітей-сиріт в умовах сьогодення – проблема масштабна та актуальна. Розглядаючи причини появи даного явища необхідно звернути увагу на два критерії: внутрішній та зовнішній. 
Внутрішні причини появи дітей-сиріт знаходяться в самій сім’ї, та обумовлені внутрішніми сімейними проблемами. 
Зовнішні причини закладені в державі і залежать від соціально-економічних умов. Усі проблеми, які виникають у сім’ї об’єктивні і повністю залежать від держави. До таких причин належать економічна нестабільність, інфляція, безробіття, бідність тощо. Усі ці негаразди держави неблагоприємно впливають на батьків і виховування ними дітей. 
Зовнішні причини можуть трансформуватися у внутрішні. Наприклад, втрата робочого місця одного з батьків, а то і обож, може перетворитися на проблему алкоголізму в сім’ї, тощо. В умовах повномаштабної війни поява дітей-сиріт зумовлюється ще й великою імовірністю загибелі батьків та рідних, а також травмуванням самих дітей, як фізичним, так і психологічним [15, с. 71].  
Конвенція ООН про права дитини, що була прийнята у 1989 році і ратифікована Україною у 1991 році, акцентує увагу на тому, що дитині для повного та емоційно комфортного розвитку найкраще зростати в сім’ї, в атмосфері щастя, любові і взаєморозуміння. У цих умовах дитина буде повністю підготовлена до самостійного життя в соціумі. 
Загальні дані про дітей-сиріт, та дітей, позбавлених батьківського піклування: на початок війни в Україні налічувалося 67586 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з них: 
	63002 виховувалися в сімейних формах виховання (далі – СФВ), тобто: 48089 – виховувалися в сім’ях опікунів/ піклувальників, 5830 – у прийомних сім’ях, 9083 – у дитячих будинках сімейного типу; 
	4584 виховувалися та навчалися в інтернатних закладах [6, с. 9]. 
З 24 лютого 2022 року 14218 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, були евакуйовані у зв’язку із загрозою життю та здоров’ю дітей спричиненою війною з боку Російської Федерації. Однак, більшість статусних дітей продовжують проживати в населенних пунктах, за переважно на безпечних чи умовно безпечних територіях, але станом на 1 липня 2022 року 5495 дітей перебували на окупованих або непідконтрольних уряду України територіях [6, с. 9].  

3557
Діти, місце перебування яких невідоме 

5495 
Діти, які перебувають на окупованій чи 
непідконтрольній Уряду України території 

14 218 
Діти, які були переміщені (евакуйовані) 
на більш безпечні території України 
і за кордон 

44 316 
Діти, які з війною не переміщалися


Рис 2.1. Розподіл дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, за місцем їх перебування, станом на 01.07.2022 року [6, с. 9].

На Рис. 2.1. відображена чисельність дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, за місцем їх перебування станом на 01.07.2022 р. [6, с. 9].
Таким чином, можна стверджувати, що усиновлення та опіка - це соціальні явища, які багато в чому визначаються державою та її сімейною політикою, економічною та політичною стабільністю в країні. Прикладом цього є події, які відбуваються сьогодні в країні. Внаслідок військових дій значна кількість громадян зі сходу та півдня країни мігрувала в інші регіони та за кордон. Деякі з них залишили своїх дітей в будинках родичів в інших регіонах, а самі залишилися в небезпечних районах. Такі дії зумовлені реакцією на поточні події в країні, економічну та політичну ситуацію, а також ставлення до громадян.
Однією з найгостріших соціально-демографічних проблем сучасної України є поширення соціального сирітства, бездоглядності та безпритульності частини дітей, яка хвилює все суспільство, громадські організації, громадян країни. На початок минулого року кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, становила близько 69 тисяч, або 1,16% від усіх дітей до 18 років у країні. Це є серйозним свідченням погіршення рівня якості життя населення, дисбалансу інституційного середовища через невідповідність функцій сім’ї та інших соціальних інститутів. І якщо сьогодні це проблема захисту дітей, забезпечення гідних умов для виховання та утримання всіх дітей, то завтра це проблема соціально-трудового потенціалу нашої країни, погіршення якості багатьох її сегментів. Принципи державної політики щодо цієї категорії дітей розроблені на державному рівні, але регіони країни суттєво відрізняються не лише за поширеністю соціального сирітства серед дітей, а й за ефективністю політики щодо забезпечення комфортних умов для їхнього виховання. і розвиток.
Слід підкреслити, що у західних областях країни – Львівській, Волинській, Тернопільській, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Рівненській, населення якого характеризується збереженням традиційних сімейних цінностей, низьким рівнем розлучень, низькою поширеністю позашлюбних та повторних шлюбів – проблема соціального сирітства стоїть не так гостро, як в інших регіонах. Зростання кількості таких сімей є наслідком високого рівня розлучуваності, овдовіння, а також поширення позашлюбних пологів. Україна належить до групи європейських країн з найвищим рівнем розлученості; хоча в останні роки спостерігається позитивна тенденція до зменшення кількості розлучень, хоча вона нестабільна. Основною причиною розлучення є те, що більшість розлучених посилається на напруженість у морально-психологічних та емоційних стосунках, і ця напруженість загострює невирішені фінансові та житлові проблеми сім’ї; однак кожне п’яте розлучення відбувається через зловживання одного з подружжя алкоголем. Інколи розлучення є позитивним кроком, який покращує умови життя дітей.
Сімейним кодексом України передбачено декілька форм утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: переведення на сімейне піклування, під опіку, а також повне державне утримання в навчальних закладах. Виховання цих дітей у державних закладах (будинках-інтернатах та інтернатах) досі є поширеною формою їх утримання, але специфічні умови проживання та виховання в цих закладах негативно впливають на фізичний та психічний розвиток дітей, призводять до посилення конфліктності, агресивності, ізоляція та соціальна ізоляція. Принципи колективного виховання, на яких ґрунтується система інтернату, не відповідають новим суспільним реаліям, вимогам індивідуального розвитку здібностей кожної особистості.
На сьогодні вчені проводять дослідження, спрямовані на аналіз співвідношення кількості дітей-сиріт та дітей, народжених поза шлюбом, у всіх регіонах України. Встановлено, що за останні п’ять років найменшу кількість дітей, народжених поза шлюбом, зареєстровано у західних областях, а саме у Волинській, Тернопільській, Чернівецькій, Львівській, Івано-Франківській та Рівненській. Також було виявлено, що в південному регіоні, навпаки, найбільша кількість позашлюбних дітей. Особливо високі перевищення середнього по Україні спостерігаються в Донецькій, Луганській та Одеській областях.
Якщо проаналізувати результати дослідження дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, то можна побачити, що західні області знову мають показники нижчі за середні по Україні. Натомість реєстрація таких дітей залишається стабільно високою в Кіровоградській, Дніпропетровській, Одеській, Херсонській, Миколаївській та Донецькій областях. На сьогоднішній день існують регіональні відмінності та взаємозв’язки між досліджуваними явищами. На півдні та сході України поширена позашлюбна народжуваність. Східні індустріальні області та південь України одночасно є «лідерами» стосовно високої частки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що є наслідком послаблення сімейних цінностей, зміною репродуктивної поведінки жінки, втратою моральноціннісних орієнтирів тощо.
Для західних регіонів України народження дітей поза шлюбом є нетиповим. Найменша кількість дітей-сиріт також зафіксована на заході країни, що пояснюється міцними сімейними традиціями, важливою роллю релігії, традиційним сімейним життям, співвідношенням шлюбу та дітонародження в цих регіонах.
У 2016 році кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за даними Державного комітету статистики, становила 71 тисячу. У 2021 році таких дітей було 69 тисяч. Отже, можна побачити, що за останні п’ять років кількість таких дітей зменшується проте не значним чином. Зважаючи на данні вказанні в таблиці нижче за останні чотири роки кількість дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування коливається в межах 70 тисяч.
За даними Державного комітету статистики можна спостерігати не значне зниження кількості дітей взятих під опіку протягом року (див. рис 2.2.). Під час аналізу динаміки перебування дітей-сиріт у державних або сімейних формах виховання можна зробити висновок, що, незважаючи на державні заходи кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування які перебували на сімейних формах виховання, зменшується.
Усиновлення було та залишається найоптимальнішою формою виховання дитини та надає їй більше прав і гарантій. Але незважаючи на роботу з пропаганди національного усиновлення, яка постійно проводиться в державі, бажаючих усиновити дитину, протягом періоду дослідження не зросла.
​Диаграмма1
68000
69000
70000
69000
Лист1
 	зареєстровано майже тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування	
2018	68000	
2019	69000	
2020	70000	
2021	69000	
Для изменения диапазона данных диаграммы перетащите правый нижний угол диапазона.	
​
Рис 2.2. Кількість дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в період з 2018-2021 років
Це пов’язано із зниженням рівня матеріального забезпечення населення, та з тим, що діти-сироти часто мають певні проблеми зі здоров’ям і потребують посиленого медичного нагляду, тривалого медичного супроводу, регулярних профілактичних заходів, що дорого коштують та можуть додавати більше клопотів потенційним усиновлювачам. Це свідчить про те, що такі сімейні форми, як усиновлення й опіка (піклування), в даний час не можуть подолати фактор соціального сирітства. Порівнюючи з 2018 роком кількість дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування яких взяли під опіку зросла проте за останні роки тримається на одному рівні, що згубним чином впливає на рівень сирітства в Україні (див. рис 2.3.)
Сімейні форми утримання дітей-сиріт і соціальних сиріт дозволяють значно зменшити ризики, які продукує соціальне сирітства, однак профілактикою виникнення цього феномену та запобіганню відторгнення дитини з родини є дієва допомога сім’ям із дітьми, які опинились у кризових ситуаціях. Адже найкращий спосіб захистити дитину – це підтримати її сім’ю.
  ​Диаграмма1
1719
1870
1906
1890
Лист1
 	Ряд 1	
2018	1719	
2019	1,870	
2020	1,906	
2021	1890	
Для изменения диапазона данных диаграммы перетащите правый нижний угол диапазона.	
​
Рис 2.3. Кількість взятих під опіку дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в період з 2018-2021 років

В Україні вже закладено основи системи допомоги сім’ям із дітьми, які опинились у кризових ситуаціях, однак ця система повинна надалі розвиватись та вдосконалюватись, і в цьому провідна роль належить місцевим громадам, які знають.
Загальна кількість дітей в Україні все ще зменшується, але кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, залишається приблизно на тому рівні. Все це пояснюється вищезазначеними внутрішніми та зовнішніми причинами та сприяє порушенню одного з найважливіших прав дитини - рости та виховуватися в сімейному середовищі. Слід зазначити, що обрана державою система виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не показала себе з позитивної сторони. Необхідні кардинальні зміни і в цьому напрямку. Зважаючи на це, соціальна політика держави повинна бути спрямована на прийняття відповідної правової бази щодо системи захисту соціальних сиріт та визначення їх правового статусу. Часто можна спостерігати факти втечі вихованців з державних закладів опіки над дітьми. Це може свідчити про погіршення умов перебування дітей в закладах, як з матеріальної сторони, так і з боку освітнього процесу та створення відповідних психолого-педагогічних умов для їх виховання. Нерідко це результат конфлікту між вихователем і вихованцем.
Проте, погана допомога також надається в сім’ях з бабусями та дідусями. Люди похилого віку не в змозі повноцінно займатися розвитком дитини, її вихованням. Основні положення щодо влаштування дітей, які не можуть виховуватися у власних сім’ях за певних обставин, таких як смерть батьків, асоціальна поведінка членів сім’ї тощо.
Функціонування дитячого будинку сімейного типу фінансове та матеріальне забезпечення
Орган, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, у позачерговому порядку надає прийомним батькам індивідуальний житловий будинок або багатокімнатну квартиру (за наявності та відповідно до норм, встановлених законодавством). Житлова площа, що надається в користування, повинна бути обладнана необхідними меблями, побутовою технікою та іншими товарами тривалого користування, перелік яких визначається органом, що прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу. Використання наданої житлової площі здійснюється в порядку, встановленому законодавством для користування службовим приміщенням. За згодою сторін договору дитячому будинку сімейного типу може бути надана земельна ділянка для садівництва та городництва поблизу місця розташування будинку, а також транспортний засіб.
Різні питання матеріально-фінансового забезпечення дитячого будинку сімейного типу (проведення у разі потреби поточного чи капітального ремонту житла тощо) вирішуються органом, який прийняв рішення про його створення. Вихованців дитячого будинку сімейного типу проводиться утримання  за рахунок: 
-	Розмір державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, становить два прожиткові мінімуми для дітей відповідного віку.
-	Діти зберігають раніше призначені пенсію, аліменти та інші види державної допомоги.
-	У разі, коли дитині виплачується аліменти, стипендія, пенсія та інші державні виплати, розмір допомоги визначається як різниця між двома прожитковими мінімумами та розміром інших виплат.
-	Здійснюється фінансування дитячого будинку сімейного типу з державного бюджету.
-	Батькам дитячих будинків сімейного типу виплачується грошова допомога, яка встановлюється у розмірі 35% соціальної допомоги на кожну дитину, але не більше п’яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
-	Відрахування перераховуються на рахунки Пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, відкриті в установах уповноваженого банку.
-	Батькам дитячих будинків сімейного типу виплачується матеріальна допомога, яка встановлюється у розмірі 35% соціальної допомоги на кожну дитину, але не більше п’яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Грошове і матеріальне забезпечення що отримують батьки-вихователі:
-	Законодавством передбачено відрахування страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування для непрацюючих прийомних батьків у розмірі їх матеріального забезпечення.
-	Кошти дітям-сиротам та соціальним сиротам у вигляді пенсій, аліментів чи інших видів державної допомоги перераховуються на утримання батьків та витрачаються на утримання прийомних дітей.
При цьому матеріальну допомогу може отримати один із усиновлювачів або за їх взаємною згодою розмір матеріальної допомоги розподіляється між ними рівними частинами. У разі затвердження нового прожиткового мінімуму розміри соціальної допомоги та матеріального забезпечення перераховуються без додаткової заяви прийомних батьків.
Бюджетні кошти що протягом року збереглися не підлягають вилученню і використовуються у наступному році. прийомними батьками для задоволення потреб дітей.
Житлові питання прийомних батьків та осіб, які з ними проживають, регулюються договором.
За умовами проживання дітей контроль здійснюють органи опіки та піклування у справах дітей району. Щороку служба у справах дітей складає звіт щодо стан виховання, розвитку та утримання дітей в дитячому будинку сімейного типу. Опікуни зобов’язані в обов’язково порядку ознайомиться зі складеним звітом та при наявності виправити зауваження вказані у звіті. У випадку значних відхилень або незадовільного стану умов проживання, виховання чи розвитку дитячий будинок сімейного типу може бути закритий.

2.2. Форми влаштування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків

В основу дослідження покладено припущення про те, що усиновлення та опіка виступають найбільш успішними формами виховання дітей-сиріт, так як включають в себе сімейну ціннісну орієнтацію, дітоцентричні настановлення та емпатійне ставлення до обездолених дітей. Деякі діти на своєму життєвому шляху можуть зіштовхнутися з найскладнішою проблемою – втрата батьків. І не важливо в якому це віці: і з самого народження, і в 14 років – це тяжка втрата. До речі, втрата – не обов’язково смерть. Іноді батьків можуть позбавити батьківських прав через заподіяний ними злочин, іноді через недієздатність, іноді через хворобу. 
Дитина у будь-якому з цих випадків стає соціальною сиротою. Не існує надто великих розбіжностей між категорією сирота та соціальна сирота. Адже вона, як і біологічні сироти передається під опіку держави, виховується в таких самих закладах опіки, має право на ідентичні пільги тощо. Проте, біологічне сирітство не можна передбачити та йому запобігти. А соціальному можна [17, с.41]. В даному підпункті розглянемо форми виховання дітей-сиріт. Пріоритетними з них, звичайно є ті, коли дитина виховується в сім’ї, а не державних закладах опіки. Тобто ідеальною є форма усиновлення. Проте, батьки-усиновлювачі дуже рідко беруть дітей, старших за 6 років. 
До речі, спостерігається зворотна тенденція щодо усиновлених дітей громадянами інших країн. Вони навпаки охоче приймають в сім’ю дітей, яким вже виповнилося 6 років. В останні десять років в Україні вдвічі збільшилася кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Сімейним кодексом України, Законами України «про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» пріоритетом влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки визначено саме сімейне виховання, а основними його (за пріоритетністю) – усиновлення, оформлення опіки (піклування), влаштування у прийомну сім’ю, до дитячого будинку сімейного типу.
Усиновлення – здійснюване на підставі рішення суду прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина. Усиновлення проводиться виключно в інтересах дитини. Це юридичний факт, в результаті вчинення якого між усиновлювачем і його родичами, з одного боку, та усиновленою особою - з другого, виникають такі самі права й обов’язки, як і між батьками та дітьми, іншими родичами за походженням [17, с. 44].
Ця форма характеризується тим, що після вчинення цього юридичного акту між усиновлювачем та його родичами та усиновленою особою виникають обов’язки ті ж самі, що між батьками та дітьми. Орган опіки та піклування має здійснювати нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені і проживають в Україні до досягнення ними повноліття. Проте усиновлені діти не мають вже ніяких пільг від держави, які мали до усиновлення. Отже, варто зосередитися на інших формах виховання дітей-сиріт. 
Прийомна сім’я – сім’я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. В прийомній сім’ї може виховуватися не більше 5-ти дітей (рідних та прийомних разом). Прийомна сім’я – форма державної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського виховання, коли деякі функції, такі як матеріальне забезпечення утримання дітей, оплата праці прийомних батьків, методична підготовка прийомних батьків та допомога у вихованні сироти, контроль за утриманням і вихованням дитини держава бере на себе. Основною метою такої форми виховання можна вважати тимчасове утримання дітей, які прийшли в цю сім’ю з тяжких сімей, з інтернатів та медичних установ. На відміну від сім’ї, котра усиновлює дитину, в якої батьки померли, позбавлені батьківських прав або ж відмовилися від неї, в прийомну сім’ю може потрапити дитина, в котрої є батьки, які за певних обставин не можуть її виховувати, наприклад, знаходяться у лікарні, у місцях, позбавлення волі тощо. За нормального розвитку обставин, діти з прийомної сім’ї зможуть в результаті повернутися до своєї рідної. 
Під час перебування дитини у прийомній сім’ї держава виконує функції піклувальника в особі соціального працівника і працівника органів опіки. Держава фінансує, контролює утримання і виховання дитини у прийомній сім’ї, надає допомогу у розвитку та соціалізації та організовує соціальний супровід прийомної сім’ї та дитини. Виховання в прийомній сім’ї є непоганою альтернативою для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського виховання. Адже вона дає їм змогу пройти процес соціалізації у нормальних сімейних умовах [18, с. 39].
Існує класифікація прийомних сімей за трьома ознаками: 
1) За ознакою вік дитини прийомні сім’ї спеціалізуються на вихованні дітей: 
-	раннього віку (до 3-х років); 
-	дошкільного віку (від 3 до 7 років); 
-	молодшого шкільного віку (бід 7 до 12 років); 
-	старшого шкільного віку (від 11 до 18 років). 
2) За ознакою термін перебування дитини в сім’ї виділяють: 
-	прийомні сім’ї невідкладного влаштування (дитина влаштовується у прийомну сім’ю за наявності надзвичайних обставин. Наприклад, коли їй загрожує небезпека (насилля в сім’ї)); 
-	прийомна сім’я тимчасового влаштування (дитина влаштовується на незначний термін у разі відпустки батьків або у випадку важкої хвороби батьків, опікунів чи піклувальників до повернення їх працездатності); 
-	довготривалого перебування (дитина влаштовується у прийомну сім’ю до досягнення нею повноліття); 
-	перехідного поселення (досвідчена прийомна сім’я бере на виховання дитину на період її адаптації у випадку смерті батьків і пошуку прийомної сім’ї довготривалого перебування). 
3) За ознакою складність випадку (стан здоров’я дитини чи юридична ситуація) прийомні сім’ї спеціалізуються на вихованні дітей: 
-	з особливими потребами; 
-	важкохворих; 
-	ВІЛ - інфікованих; 
-	які мають хімічні залежності; 
-	випускників інтернатних закладів; 
-	дітей разом з їхніми неповнолітніми матерями; 
-	готовність сім’ї до змін, що пов’язані з появою дитини [2, с. 47].
Виокремлюють три типи сімей, що хочуть стати прийомними батьками. 
Перша категорія: сім’ї, які за об’єктивними показниками не можуть взяти дітей на виховання. До цієї групи входять такі, де хоча б один з родини алко- або наркозалежний; обидва члени родини не мають будь-яких джерел доходу і прагнуть поліпшити своє матеріальне становище завдяки прийомній дитині та коштам, передбаченим для її утримання; будь-хто з батьків має хронічні захворювання, що супроводжуються втратою психічного, нервового або соматичного контролю; хоча б у одного з членів родини зафіксовані асоціальні прояви, нахили до насильства, тобто притягався до кримінальної відповідальності у зв’язку з насильством, нанесенням тілесних ушкоджень тощо; якщо хоча б один з членів родини не пройшов підготовку потенційних кандидатів у прийомні батьки; визнаний недієздатним або з обмеженою дієздатністю; позбавлений батьківських прав; якщо був усиновлювачем але усиновлення було скасоване з його вини. 
Друга категорія: сім’ї, які потребуватимуть від соціального працівника особливої уваги, додаткової підготовки батьків та ретельного контролю з його боку. Це одинокі люди, що беруть дітей на виховання; пенсіонери; батьки, чия робота пов’язана з великою кількістю відпусток; родини, в яких батьки не розуміють важливість співпраці з соціальними працівниками. 
Третя категорія: сім’ї, що відповідають всім вимогам для створення прийомної сім’ї. Сюди відносяться всі сім’ї, що не потравили до перших двох груп. Кандидати на створення прийомних сімей в обов’язковому порядку мають пройти навчання, що забезпечується та готується спеціалістами у справах сім’ї, дітей, молоді із залученням соціальних працівників, психологів, педагогів, фахівців центрів соціальних служб. Навчання здійснюється у вигляді лекцій, тренінгів та семінарів. Також, кожні п’ять років батьки повинні проходити перепідготовку. За результатами навчання батьки отримують документ про проходження навчання, що є необхідною умовою юридичного оформлення прийомної сім’ї [3, с. 83]. 
Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) – відносно нова форма виховання дітей-сиріт та дітей, що позбавлені батьківського піклування [8]. Виникла вона в 1988 році. Багатьма ця форма виховання вважається найкращим замінником інтернатів. Дитячий будинок сімейного типу – це сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває в шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільним проживанням не менше п’яти дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування і не більше 10 включаючи і рідних (в прийомних сім’ях від одного до чотирьох дітей-сиріт ат дітей, позбавлених батьківського піклування). Особливостями цієї форми є те, що вона є і державною виховною установою і сім’єю водночас. Вона є первинним колективом дитини, виконує всі функції сім’ї і, як кожна родина, має свої традиції, свої особливі стосунки серед членів сім’ї. До речі, перевага надається дітям, що мають братів або сестер. Вони обов’язково мають влаштовуватися разом до одного й того ж ДБСТ, якщо це не шкодить їм. ДБСТ дає змогу дітям компенсувати втрату батьків та відчути себе в теплому сімейному оточенні. ДБСТ необхідно вважати скоріше багатодітною сім’єю ніж дитячим закладом особливого типу. Проте, найголовніше це те, що дитина відчуває себе індивідуальністю в даному оточенні, а процеси соціалізації проходять менш болісно. 
Функціонування ДБСТ визначається Положенням Про дитячий будинок сімейного типу, затвердженим Постановою Кабінету міністрів від 26 квітня 2002 року [8]. Стаття 252-2 Сімейного кодексу України зазначає, що «Дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі. Така сім’я бере на виховання і спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування». Але загальна кількість дітей і своїх і дітей-сиріт не має перевищувати 10 осіб (хоча це дозволяється при підходящих житлово-побутових умовах та бажанні батьків-вихователів). 
Проте, існує досить багато винятків, коли в ДБСТ виховується більш ніж 10 дітей. Державі вигідна така позиція. Через це дана форма втрачає свої переваги, такі як: природність процесу виховання; виховання дитини в малій групі, як результат поступове залучення до соціального життя; емоційний контакт діти-батьки; кількість уваги, що приділяється дитині; індивідуальний підхід до кожної дитини; контроль за негативними проявами та негативними впливами на дітей (ЗМІ, однолітки тощо). 
Отже, основним завданням ДБСТ є можливість максимально приділяти уваги дітям, що там виховуються. А якщо цих дітей більше 10, то по-перше, батькам тяжче виховувати та слідкувати за всіма дітьми, по-друге, діти не отримують відповідного піклування, уваги від дорослих, тобто тих необхідних складових, заради яких саме і створюються дані установи.
У ДБСТ формування особистості у дитини відбувається у природніх умовах. І батьки відіграють тут домінуючу роль. Вони впливають на світогляд, на її самоусвідомлення. Сімейне оточення допомагає формувати у дитини ціннісні орієнтації, смаки, норми поведінки, трудові навички, тобто всі ті якості, що формують індивідуальність. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування вважатися вихованцями ДБСТ до тих пір, поки їм виповниться 18 років. Тобто, якщо вихованцю виповнюється 18, а в сім’ї залишається менше ніж 5 прийомних дітей, то розглядається рішення або про поповнення будинку, або про його закриття та переведення дітей до інших будинків. Також дія угоди може припинитися у разі, коли батькам-вихователям або членам сім’ї, з якими вони проживають на спільній житловій площі, у тому числі малолітнім та неповнолітнім дітям, діагностовано захворювання, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства [11, с. 52]. 
Патронат. Нове сімейне законодавство передбачає запровадження патронату над дітьми. За договором про патронат орган опіки і піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причини позбавлена батьківського догляду, на виховання в сім’ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття. 
СК визначає, що за виховання дитини патронатному вихователю встановлюється плата, розмір якої визначається за його домовленістю з органом опіки і піклування. На передачу дитини в сім’ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, коли може свідомо це висловити [13].  
Передача під опіку (піклування) – засіб захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей-сиріт. Встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів. Опіка встановлюється над дітьми до 14 років, а піклування – над дітьми віком від 14 до 18 років.
Опіка і піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті, хвороби батьків, позбавлення їх батьківських прав чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, та для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей, а також для захисту таких прав повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов’язки. 
На рис. 2.4 зазначені форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, передбачені законодавством [14, с. 68]. 



Рис. 2.4. Форми влаштування дітей-сиріт та дітей [14, с. 68]
У зв’язку з початком військової агресії та зростанням загроз щодо безпеці дітей частина ДБСТ, прийомних сімей, сімей опікунів/піклувальників та патронатних сімей виїхали у безпечні райони України та за кордон. 
У рамках моніторингу було підтверджено місцезнаходження і безпеку 60743 дітей, влаштованих до СФВ [6, с. 10]: 
• 43243 дитини залишились в постійних закладах, і ними опікувалися 28346 сімей, у тому числі 2100 патронатних сімей, 25381 сім’я опікунів/піклувальників, 667 – сімей вихованців ДБСТ та 198 сімей прийомних сімей; 
• 5288 дітей на тимчасово окупованих територіях: 115 ДБСТ (813 дітей), 324 прийомні сім’ї (663 дитини), 2714 сімей опікунів/піклувальників (3791 дитина), 13 патронатних сімей (21 дитина) 
• 2618 дітей були переміщені в безпечні райони в межах України (178 прийомних сімей, 1170 сімей опікунів/піклувальників, 100 ДБСТ та 15 патронатних сімей); 
• 8200 дітей були евакуйовані за кордон (423 прийомні сім’ї, 2691 сім’я опікунів/піклувальників, 435 ДБСТ та 28 сімей патронатних вихователів); 
• 96 дітей разом із сім’ями, в яких вони виховувались, були вивезені/виїхали до непідконтрольні території України, до РФ (42 сім’ї опікунів/піклувальників, 6 прийомних сімей, 3 ДБСТ); 
• 1298 дітей (1049 сімей, в яких вони виховувались) перебувають у пошуках місця проживання.
Більш детальна інформація щодо чисельності дітей в тій чи іншій формі сімейного виховання та їхнього місця перебування станом на 01.07.2022 р. представлена на рис. 2.2 та таблиці 2.2. [6, с. 10].

Рис. 2.5. Місце перебування та стан безпеки дітей у сімейних формах виховання [14 с. 12]
У травні-червні 2022 року було виявлено 254 дитини зі 151 сімейної форми виховання, які перебували окремо від їхніх законних представників: 91 дитина (53 СФВ) перебували на території України, в основному в оздоровчих закладах; 22 дітей (6 СФВ) перебували на непідконтрольній/тимчасово окупованій території України з близькими родичами сім’ї, яка ними опікувалась; 141 дитина (92 СФВ) перебувала за кордоном, як правило у супроводі повнолітніх братів, сестер, родичів сімей, які опікуються цими дітьми. 
Таблиця 2.2. 
Зведені дані щодо місця перебування дітей, які виховуються у СФВ та у сім’ях патронатних вихователів станом на 01.07.2022 [14 с. 28]

Чисельність станом на	ДБСТ	ПС	Опікуни/ піклувальники	Патронатні сім’ї	Усього
	СФ	у них дітей	СФ	у них дітей	СФ	у них дітей	СФ	у них дітей	СФ	у них дітей
24.02.2022 за даними Нацсоцслужб	1320	9083	3049	5830		48089	262	387		63389
01.07.2022 за даними моніторингу	1320	9268	3035	5804	33043	45314	254	357	37652	60743
Залишились в області, крім окупованих	667	4536	2100	3756	25381	34660	198	264	28346	43243
Перебувають на тимчасово окупованих територіях 	115	813	324	663	2714	3791	13	21	3166	5288
Переміщені в межах України          	100	735	178	350	1170	1514	15	19	1463	2618
Евакуйовані за кордон 	435	3119	423	1020	2691	4008	28	53	3577	8200
Вивезені/ виїхали в рф днр, лнр, АР Крим 	3	38	6	11	42	47	0	0	51	96
Інформація щодо місця перебування з’ясовується          	0	0	4	4	1045	1294	0	0	1049	1298

Експерти проекту спільно із службами у справах дітей (ССД) ведуть облік таких випадків, вивчають рівень безпеки дитини та задоволення її потреб, підтримують контакти з дітьми та особами, які їх супроводжують, в разі потреби, якщо дитина перебуває в Україні – надають відповідно до визначених потреб допомогу, сприяють возз’єднанню дітей із законними представниками у разі, якщо це безпечно та відповідає інтересам дитини. 
Станом на 01.07.2022 року 29 дітей (5 СФВ) повернулись до законних представників за місцем їхнього перебування. У липні 2022 року розпочалися процеси повернення СФВ із-за кордону до місць постійного проживання або на безпечні території України.
Таким чином, огляд механізмів влаштувння дітей-сиріт у прийомні сім’ї показує система патронатного виховання принципово відрізняється від усиновлення, опіки і дитячих будинків сімейного типу. В Україні ведеться цілеспрямована робота по створенню форми державної патронату - прийомної сім’ї, яка дозволяє дітям-сиротам зростати і виховуватися в сім’ї. 
Прийомні сім'ї створюються з метою забезпечення права дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання та розвиток у сімейному оточенні. Прийомна сім'я в Україні має стати однією з найпоширеніших форм сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

2.3. Зарубіжний досвід створення програм з подолання кількості дітей, позбавлених батьківського піклування

Одним із центральних завдань будь-якого сучасного суспільства і держави є реалізація права дитини на виховання в повноцінній сім’ї. Це право зафіксовано як в міжнародних, так і в державних законодавчих актах відповідних країн. Майже кожна країна, ураховуючи сучасні виклики проблеми з подолання соціального сирітства, намагається реалізувати інноваційні перспективи розвитку системи влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та екстраполювати вже існуючий досвід до своїх реалій. Впродовж останніх 20 років у світі можна спостерігати тенденцію щодо розвитку альтернативних форм виховання, яка спричинена цілеспрямованими спробами інтенсифікації підтримки дітей в сімейному середовищі проживання. Тобто відбувається поступова відмова від застарілої системи соціального захисту бездоглядних дітей в дитячих будинках, так звана деінституалізація, що спрямована на реорганізацію системи догляду: визначення пріорітетом сімейне виховання та шкода дитячих будинків та інтернатів [18].
Маючи на меті припинення інституціалізації дітей, у 2005 році одна з найпопулярніших сучасних британських письменниць Джоан Роулінг, спільно з відомою правозахисницею Еммою Ніколсон, створили міжнародну неурядову організацію Children’s High Level Group, яку у 2010 році було перейменовано в Lumos (Світло) [129]. Саме ця організація першою світі маніфестувала мету своєї діяльності як знищення інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у всьому світі та забезпечення їх родинними формами виховання, або ж створення спеціалізованих центрів, у яких фахівці зможуть задовольняти актуальні потреби дітей та забезпечувати розвиток їх потенціалу.
Як зазначає Дж. Роулінг, цей проект має повністю реалізуватись до 2050 року. У процесі деінституалізації (ДІ) державні установи інтерантного типу утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у всьому світі зазнають відповідної трансформації, що проявляється у значному зменшенні кількості власне таких закладів та кількості вихованців у цих закладах. 
Зокрема, такі держави, як Австрія та Швейцарія, перепрофілювали інтернатні заклади на спеціалізовані установи для дітей, які мають психологічні чи фізичні порушення. Після реорганізації вони функціонують як лікувальні центри з цілодобовим перебуванням дітей та кризові дитячі психіатричні центри [30, с.56]. У США та Великобританії на сьогодні вже не існує дитячих будинків та шкіл-інтернатів. Натомість традиційних інтернатних закладів наразі функціонують заклади типу «групових будинків», у яких перебувають діти, які зазнали психологічного насильства та потребують тимчасового відокремлення від родини [119, с.16]. 
Швейцарська система соціального захисту бездоглядних дітей однією з перших почала рух щодо де інституалізації процесу виховання соціальних сиріт і пройшла цей шлях у два етапи: 
-	перший (40-80-ті роки XX ст.) – закриття інтернатних закладів; 
-	другий (90-ті роки – наш час) – уведення родини в систему догляду за дітьми-сиротами [53, С.176]. 
Ідеологічним центром розробки сучасної системи соціального захисту та піклування про дітей в скандинавських країнах є громадський фонд «БарнбюнСко», який очолив проведення роботи щодо закриття дитячих будинків у Стокгольмі та країні. Основною метою нової стратегії визначається необхідність поставити в центр уваги дитину та її родину а також одночасно протистояти процесам, які спричиняють виключення сім’ї з суспільства, а дитини – з родини [53, с.178].
У Польщі, у процесі реалізації ДІ, було створену нову модель установ для влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Така модель складається з мережі дитячих будинків, що розраховані лише на 12-14 дітей, з якими працюють 5 вихователів. Перебування відповідної категорії дітей у цих будинках передбачено на той проміжок часу, поки проводиться робота з їх біологічними батьками щодо безпечного повернення дитини в родину або поки добирається прийомна родина чи родина опікунів [7, с.62]. На нашу думку, на сучасному етапі соціальної роботи з дітьми німецька система є однією із найпотужних, адже у своїй практичній діяльності, вона визначає пріорітетною таку форму влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як усиновлення. Усі ж інші форми визначаються як проміжні – тимчасові структури утримання дітей. У контексті усвідомлення громадою необхідності де інституалізації, ефективним механізмом убачається механізм фінансування інтернатних закладів з бюджету територіальних громад (з допомогою ресурсів громадських організацій). Структура таких інтернатів забезпечує перебування дітей у групах до 15 осіб, на кожну з яких надається 4 вихователі та 1 соціальний працівник. Вихованці цих інтернатів отримують освіту у поблизу розташованих загальноосвітніх навчальних закладах, що також сприяє запобіганню процесу сегрегації від соціуму [7, с.127]. Наразі у західних європейських країнах поширення набули такі види опікунства та передачі дитини в родину на виховання: 
-	«mainstay» – догляд за дітьми від 11 до 17 років, який здійснюється протягом декількох місяців, поки не нормалізуються обставини та умови життя в її біологічній сім’ї». За умови вирішення труднощів, дитина повертається з «mainstay» до родини, якщо ж це не вдалося – оформлюється «fostering»; 
-	«forstering» – перебування тини в «чужій» родині до її повноліття або протягом тривалого часу в нормальних умовах при збереженні контактів з біологічною родиною [50, с.316-317]. 
За визнанням дослідників практики сучасної соціальної роботи (С. Кубіцький, В. Поліщук, О. Семеренська та ін.), найбільш ефективну практику фостерного виховання наразі реалізовують дві держави – Великобританія та США. Цей процес відбувається шляхом впровадження двох форм: державної фостерної опіки та приватної. 
Перша форма передбачає організацію опіки місцевими органами влади, а друга – угоду між батьками та фостерними вихователями без втручання державних органів. У Великобританії було розроблено «Національні стандарти фостерного виховання у Великобританії», у яких визначена процедура фостерного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У свою чергу, у США фостерна форма виховання регламентується лише як підготовчий етап до усиновлення і рекомендований період перебування дитини у такій родині максимум два роки [51, с.107].
Перевагами запровадження практики фостерного виховання у соціальну роботу є: 
1) збільшення кількості дітей, які залишають інтернатну установу та переходять до сімейних форм виховання; 
2) професійна підготовка осіб, які виявили бажання створити прийомну родину або ж стати усиновителями; 
3) гарантований державою супровід родини, шляхом розробки відповідного цільового комплексу програм; 
4) збільшення кількості суб’єктів, які хочуть виховувати дитину та надання їм відповідних прав; 
5) можливість повернення дитини до своєї біологічної родини після покращення умов життя останньої [109, с.80]. 
Досвід зарубіжних країн в системі уникнення збільшення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування тісно пов’язаний з такими проблемами, як: торгівля дітьми; поширення ВІЛ/СНІДу, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії; залучення дітей до кримінальних структур; експлуатація, жорстоке ставлення та насильство щодо дітей; залучення дітей до дитячої проституції тощо. Відповідно, одним із напрямів проведення профілактичної роботи з питань дитячої безпритульності, який розповсюджений у європейських країнах є створення спеціалізованих реабілітаційних установ для дітей, які опинилися у кризовій ситуації. Ці установи працюють на стаціонарній основі і виконують функції реабілітаційних центрів, що функціонують за принципом хостела і розраховані на 8-10 дітей [50, с.318-319]. Ключове значення у системі профілактичної роботи соціальних служб США, Німеччини, Франції, Італії відіграє тісний взаємозв’язок зі школою, основним завданням якого є моніторинг відсутності дітей на заняттях та встановлення відповідних причин. У США система служб захисту дітей спрямовує свою діяльність, опираючись на чотири основних аспекти: 
-	своєчасні повідомлення (повинні бути відправлені протягом 24 годин до соціальної служби або в поліцію, і зробити це може будь яка людина), 
-	невідкладні розслідування (отримавши повідомлення фахівці із соціальної роботи протягом 48 годин повинні вступити в контакт з сім’єю та провести ретельне розслідування), 
-	відповідне втручання (включає відповідну до потреб родини підтримку чи послугу), 
-	результат завершення справи (протягом 3-12 місяців з моменту отримання повідомлення, в окремих випадках може тривати і довше) [53, с.47]. 
Широкий досвід з реалізації профілактичної роботи щодо злочинності дітей, як фактора соціального сирітства, накопичено у США: цей напрямок чітко регламентується державою та реалізується на основі спеціально розроблених програм. У рамках реалізації таких програм створені спеціальні виправні установи, перебуваючи в яких дитина-правопорушник забезпечується житлом, харчуванням і при цьому не ізолюється від родини, а навпаки – до проведення корекційної виховної роботи залучаються батьки [53, с.315]. Основним завданням таких програм з профілактики кримінальних діянь є виведення дитини за межі системи правосуддя та перенаправлення її до установ, які не пов’язані із правосуддям. 
Також у контексті питання профілактики дитячої злочинності плідним є досвід превентивних заходів в Італії. Тут була сформована спеціальна модель ювенальної юстиції: уся робота з дітьми-правопорушниками проводиться у співраці судових, соціальних служб а також громадських організацій. Варто зазначити, що покарання у вигляді позбавлення волі дуже рідко застосовуються до неповнолітніх дітей [52, с.126]. Проблема соціальної профілактики алкогольної і наркотичної залежності є дотичною до профілактики соціального сирітства. Якщо проблема залежності стосується особи дитини, то основним завданням у вирішенні цієї проблеми є підтримка дитини та забезпечення її необхідними умовами задля подолання сформованої залежності. У цілому ж, проблема соціальної роботи щодо профілактики алко- і наркозалежності є комплексною. Так, ВООЗ виділяє низку проблем, що пов’язані із вживанням алкоголю і наркотиків: 
-	проблеми осіб, які мають алкогольну та наркотичну залежність; 
-	проблеми сім’ї (сім’ї, у якій діти-алкоголіки (наркомани); сім’ї, у якій батьки-алкоголіки (наркомани); 
-	проблеми суспільства [13]. 
У західноєвропейських країнах популярними є дві профілактичні програми: «Анонімні алкоголіки» та «Анонімні наркомани». Вони створені для подолання таких залежностей, як алкоголізм та наркоманія. Процес безкоштовного лікування супроводжується такими етапами: безпосереднє лікування, реабілітація, самореалізація, тверезість [53, с.167]. 
Регулюванням діяльності щодо профілактики вищезазначеного напряму у Швеції займається Центральна рада з антиалкогольної та антинаркотичної освіти. Доволі цікавим є досвід Фінляндії, яка створила проект під назвою «Крихке дитинство», у ході якого проводяться тренінги, організовується лікування та здійснюється низка досліджень проблем у родинах людей з наркотичною чи алкогольною залежністю [83, с.45-48]. 
Ще одним аспектом у здійсненні профілактики соціального сирітства є соціальна робота з дітьми з обмеженими фізичними можливостями / дітьми з інвалідністю. За останні 30 років було згенеровано багато підходів до вирішення проблем цієї категорії дітей, кожен з яких представлений в численних документах ООН, деклараціях, різноманітних програмах. 
Визначальними ресурсами, для досягнення ефективного результату у цьому напрямі, є спрямовування зусиль на те, щоб дитина з обмеженими фізичними можливостями самостійно / або з допомогою змогла навчатися, працювати, спілкуватися, розвиватися без відриву від біологічної сім’ї [62, с.25]. У багатьох країнах наразі це завдання покладають на спеціальні школи або ж спеціально створені класи у звичайних школах (система інклюзивної освіти). Першою країною, яка започаткувала навчання усіх дітей у формі інклюзивної освіти є Німеччина. Починаючи з 2005 року інклюзія у цій країні потужно набирає обертів: якщо у 2009 році звичайні школи відвідувало лише 18,4% дітей з особливими потребами, то у 2017 році – уже 31,4% [44]. 
На жаль, попри те, що діти з інвалідністю спроможні навчатися за звичайною програмою поруч з іншими дітьми, таке навчання не завжди є можливим для реалізації. 
Причиною цього є неготовність суспільства до відповідних змін: більшість людей уважає, що здорові діти, навчаючись в інклюзивних школах, отримують менше знань, аніж їхні однолітки у звичайних школах; ще одним суттєвим гальмуючим фактором виступає нестача професійно-викладацького складу в системі корекційної освіти та відсутність готовності вчителів до роботи з «особливою» дитиною. Також доречно зазначити, що фінансові обмеження суттєво перешкоджають розвитку інклюзії в країнах з невисоким соціально-економічним розвитком. До того ж окремим стримуючим фактором є недостатня психологічна готовність певної частини дітей навчатися в умовах інклюзії. 
Таким чином, реалізація політики з питань профілактики соціального сирітства спрямована, насамперед, на надання своєчасної допомоги тим дітям, які ще перебувають у своїй біологічній родині але уже потребують підтримки та допомоги у своїй соціалізації та розвитку через складні життєві обставини, що заважають повноцінно функціонувати та загрожують порушеннями процесі соціалізації аж до явищ десоціалізації й деградації. 
У зарубіжних країнах пріорітетними напрямами у розробці та реалізації програм, спрямованих на уникнення поширення такого деструктивного у контексті перспектив соціального розвитку явища, як соціальне сирітство є: 
-	своєчасна і комплексна соціальна допомога сім’ям з дітьми; 
-	діяльність соціальних служб з питань соціального захисту населення на основі їх активної співпраці з організаціями громадського сектору; деінституалізація; 
-	спеціальні заходи щодо соціальної адаптації дітей з функціональними обмеженнями; 
-	комплексна робота щодо запобігання дитячій злочинності, алкогольній і наркотичній залежностям. 
Ефективність пріоритетів державної сімейної політики щодо соціального захисту посиротілих дітей демонструється статистичними даними: в Англії інституційна форма опіки у 2005 році становила 11 %, Шотландії та Північній Ірландії – 13 %, Уельсі – 6 %. А в Україні для порівняння у 2005 році зазначений показник становив 32 % від загальної кількості сиріт [7]. 
Характерний причинно-наслідковий зв'язок між змінами в концепції державної політики щодо запобігання соціальному сирітству та організації опіки над соціальними сиротами в інших країнах та їх позитивний вплив на процес запобігання соціальному сирітству означає, що такий досвід необхідно враховувати при формуванні національних систем запобігання соціальному сирітству з урахуванням національної специфіки соціально-економічної ситуації розвитку.


РОЗДІЛ 3

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ПОДОЛАННЯ СОЦІАЛЬНОГО СИРІТСТВА У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

3.1. Формування сімейних цінностей та батьківської відповідальності – основа первинної профілактики соціального сирітства
Поняття цінностей пов’язується з терміном «значущість» чого-небудь (предмета, явища, властивості) у житті та діяльності людей стосовно їхніх потреб, інтересів, цілей для конкретної особистості, суспільства з погляду того, наскільки цей предмет, явище чи властивість здатні задовольняти певну потребу. За визначенням тлумачного словника: «цінність це –
1) позитивна чи негативна значущість об’єктів довкілля для людини, класу, групи, суспільства в цілому, яка визначається їхнім залученням у людську сферу життєдіяльності, інтересів і потреб, соціальних відносин; критерій і способи оцінки цієї значущості виражаються у моральних принципах, нормах, ідеалах, настановленнях, цілях. Розрізняють матеріальні, суспільно-політичні та духовні цінності; позитивні і негативні цінності. Уявлення про цінності (добро, справедливість, норми моралі, прогрес, свобода, тощо) є соціальними, національними і загальнолюдськими; 
2) те, що має певну матеріальну чи духовну вартість. Виховання на основі цінностей – це провідний шлях формування особистості, її духовного світу. Цінності стають виховним фактором завдяки тому, що перетворюються на внутрішні спонуки (мотиви) поведінки особистості [6, с. 6].
Цінності сімейного життя сучасного українського суспільства представлені: соціальними цінностями традиційної сім’ї (взаємодія на рівні подружжя, батьківства, спорідненості; побудована на основі любові, співучасті, розуміння тощо), яка має своїм результатом народження дітей, їх виховання і розвиток, задоволення потреб кожного члена родини (матеріальних, побутових, статевих, захисних та інших); індивідуальними цінностями сім’ї та суб’єктивними виборами особистісно прийнятних поведінкових конструктів, які мають різноманітні прояви, включаючи інноваційні.
На процес формування і розвитку системи цінностей сімейного життя впливають три основні фактори: 
-	історичні умови, в яких розвивалися і формувалися ціннісні уявлення про сім’ю та сімейні взаємини; 
-	культурно-ідеологічні аспекти життєдіяльності суспільства та сім’ї; 
-	економічні чинники, які в той чи інший спосіб впливають на ціннісну сферу родини [38, с. 82–85]. 
Цінності сімейного життя – це світоглядні уявлення та моральні настановлення, які засновані на традиційному розумінні інституту сім’ї, відносин людей в родині, відповідальної шлюбної та сімейної поведінки індивіда, що забезпечують культурне та демографічне відтворення суспільства. 
Особливостями цінностей сімейного життя як особистісних якостей людини є те, що вони є соціальними за своєю природою, але індивідуальними за формами оволодіння та вираження; виконують функцію регуляторів поведінки, охоплюють усі сторони людського буття. 
Ознаками сформованості цінностей сімейного життя є особистісні ціннісні переваги щодо створення майбутньої сім’ї, що задають спрямованість та мотивованість життя, а також потреби, інтереси, за допомогою яких особистість оцінює значущість сім’ї. Сформованість цінностей сімейного життя є основою формування готовності особистості до сімейного життя та усвідомленого батьківства, їх інтеграції у сучасне суспільство.
Використання аксіологічного підходу передбачає орієнтацію вихованців на пріоритет цінностей сімейного життя: почуття любові, поваги, взаємної моральної відповідальності; здоровий спосіб життя, дбайливість, почуття взаємодопомоги, взаємоповаги, злагоди; офіційний шлюб; народження та виховання дітей у шлюбі; відповідальне виконання батьківської функції (материнства і батьківства).
Формування цінностей сімейного життя ґрунтується на таких принципах: гуманізації виховного процесу, який передбачає зосередження уваги вихователя на особистості вихованця як вищої цінності, врахуванні його вікових та індивідуальних особливостей, спонуканні до самостійності, задоволенні базових потреб дитини (у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленні до неї), стимулюванні в розвитку вихованця свідомого ставлення до власної поведінки, діяльності, життєвих виборів; особистісного орієнтування – формування спрямованості особистості, її ціннісних орієнтацій, життєвих планів, настановлень, домінуючих мотивів діяльності та поведінки; органічної єдності з навчальним процесом, забезпечення єдності взаємодії та свідомості, потреб, емоцій та поведінки у процесі формування цінностей сімейного життя у осіб; послідовності, який полягає у формуванні цінностей сімейного життя у зазначеної категорії вихованців, опору на знання, позитивні якості, норми поведінки; поінформованості – спирання на особистісну та суспільно значущу інформацію, достатнє різноманіття засобів, форм та методів, перетворення та використання інформації життєвої смислової творчої самодіяльності, який передбачає становлення особистості вихованця як творця і проектувальника свого життя, який вміє приймати самостійні рішення, нести відповідальність за власні вчинки [46].
У сучасному суспільстві затребуваними є цінності життя і здоров’я людини, сім’ї і батьківства, справедливості і права, свободи і гідності та ін. Особливе значення упродовж тисячоліть людського існування належить цінностям сім’ї та батьківства. Добробут, стабільність, цінності, культура окремої сім’ї – визначають рівень розвитку певного суспільства. Щасливе сімейне життя є передумовою здоров’я людини, її самореалізації, досягнення успіху в професійній сфері. І навпаки, сімейні проблеми загрожують порушенням нормальної життєдіяльності людини. Результати дослідження Центру незалежних соціологічних досліджень «Омега» свідчать про те, що найважливішою цінністю для української молоді є сім’я. У процесі дослідження було встановлено, що 72,84% старшокласників українських шкіл погоджуються із тезою, що «Щасливі ті люди, які мають сім’ю» [4]. 
Одним із основних шляхів первинної профілактики соціального сирітства є формування у молоді системи сімейних цінностей, зокрема: подружньої вірності, піклування про дітей, батьків і старших у сім’ї, пошана предків, догляд за їхніми могилами, взаємне кохання батьків, злагода та довір’я між членами сім’ї, гармонія стосунків поколінь у сім’ї, демократизм стосунків, повага до прав дитини і старших, відповідальність за інших членів сім’ї, здоровий спосіб життя, дотримання народних звичаїв, зберігання традицій, гостинність, сімейна відкритість щодо суспільного життя, багатодітність. 
У «Національній стратегії профілактики соціального сирітства на період до 2020 року» зазначено про те, що «щороку близько 8 тисяч дітей залишаються без батьківського піклування, зокрема через складні життєві обставини, безвідповідальне ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, вживання батьками алкоголю, наркотичних засобів, а також через їх жорстоке поводження з дитиною» [5]. 
На сьогодні в Україні існують дві суперечливі тенденції щодо відповідального батьківства. З одного боку свідомі батьки все більше залучаються до виховання дітей (від народження, коли чоловік із дружиною разом відвідують курси підготовки до народження дітей, присутність чоловіків при народженні дітей, відпустки по догляду за дитиною все частіше беруть «татусі» та ін.), а з іншого все більше проявів безвідповідального ставлення до повноцінного батьківства у більшості молодих сімей (через розлучення, «брак часу», зайнятість, насилля, жорстоке поводження, алкоголізм та ін.). 
Відповідальне ставлення до сім’ї, батьківства необхідно формувати на різних рівнях, зокрема загальнодержавному, окремого регіону, населеного пункту, громади, навчального закладу, колективу, родини, окремої особистості.
Аналізуючи дані проведеного нами опитування на тему «Сім’я для кожної дитини», в якому брали участь 100 осіб – 65% жінок і 35% чоловіків віком 25 – 45 років, було встановлено,  що 70 % респондентів вважають проблему сирітства у наш час актуальною, для 20% опитаних вона не являється актуальною, при цьому 10% взагалі не знали що відповісти на це запитання. Виходячи з цього, 70% що згідні з висловом «Сім’я для кожної дитини» .
Загальний рівень стурбованості долею дітей, які залишились без піклування батьків високий – 76%. Слід зазначити, що  найбільшою мірою занепокоєні даною проблемою жінки (93%), це пояснюється їхніми психоемоційними якостями, материнським інстинктом, чуйністю, 39% опитаних чоловіків вибрали серед запропонованих відповідей варіант «ні, це не мої проблеми».
Людей, згідних взяти дитину на виховання – 57% з урахуванням інтересів усіх варіантів згоди, але домінуючою є позиція «Так, але у тому випадку, якщо це мій родич». Кількість опитаних, котрі вибрали відповідь «так, звісно» невелика – 10%. Незгідних ані за яких умов опікуватись чужою дитиною – 33% опитаних.
На запитання про найбільші складнощі, які виникають при опікунстві над дитиною, 35% відповіли що проблема у фінансах, 17% – не вистачить часу на опіку за дитиною, 13% – не мають достатньої житлової площі, у решти респондентів були свої варіанти відповіді і вони обрали пункт «інше».
Людей, які б погодились взяти дитину у свою сім’ю за умови постійної матеріальної допомоги, виявилось 26%, 50% опитаних категорично відмовилися від ідеї стати опікунами, не визначились зі своєю думкою 24% респондентів. При цьому, якщо б прийшлось брати на виховання дитину-сироту, то більшість респондентів надали б перевагу повністю здоровій дитині (70%). Дитину, в якої є незначні проблеми зі здоров’ям, могли б узяти на виховання 13% опитуваних. 10% респондентів висловили думку про готовність взяти під опіку дитину, в якої були батьки наркомани. І лише 7% із загального числа опитуваних людей взяли б дитину, яка припала до душі не зважаючи на стан її здоров’я.
Аналіз відповідей на відкрите запитання «З яких причин, на ваш погляд, люди беруть на виховання дітей-сиріт?» показує, що більше половини опитаних вважають, що головною причиною є неможливість мати власних дітей (67%). На другому місці такий мотив, як доброта, співчуття і любов до дітей (23%), важливим чинником є і корисливі мотиви – отримання дотацій, державної допомоги на дитину та передбачені законом пільги (10%).
Щодо поінформованості громадян про форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, то усім опитаним відомі такі форми як дитячий будинок-інтернат (100%) та усиновлення (97%). Половина респондентів знає про опіку та піклування (50%). Про можливість створення прийомної сім’ї обізнані 60%, а про дитячий будинок сімейного типу чули лише 30% зі 100 % опитаних.
На запитання «Як ви ставитесь до переміщення дітей у державні виховні установи?» відповіді розподілилися наступним чином: 64% респондентів ставляться до цього негативно, адже це губить дитину, ламає її долю. При цьому 13% вважають, що це можливо лише у крайньому випадку, коли іншого виходу нема. Таку думку висловили переважно жінки – 56%, тоді як 41% чоловіків вважають, що це необхідна міра. Варіант «Позитивно, це необхідна міра» обрали 23%  респондентів.
Отже зважаючи на результати опутування можна дійти висновку що велика кількість людей готова взяти під опіку дитину проте одна третя з усіх опитаних вважає головну проблему у фінансах та матеріальному забезпеченні дитини, не знаючи про кошти, які щомісячно виділяються на потребу дитини, а в разі відкриття дитячого будинку сімейного типу опіка над дітьми буде порівнятися до офіційної роботи із значною заробітною платою. Тобто масово проінформувавши суспільство про всі переваги дитячих будинків сімейного типу може з’явитися значна кількість бажаючих що позитивно по впливає на рівень життя дітей сиріт та соціальних сиріт.
Отже, цінності сімейного життя – це світоглядні ідеї та моральні настанови, які ґрунтуються на традиційних уявленнях про інститут сім’ї, сімейні відносини, відповідальну індивідуальну шлюбно-сімейну поведінку, та гарантують культурне і демографічне відтворення суспільства. Особливостями цінностей сімейного життя як особистісних якостей людини є те, що вони є соціальними за своєю природою, але особистісними за формою засвоєння і вираження, а також, що вони функціонують як норми поведінки і охоплюють усі аспекти людського буття.

3.2. Соціальний проект подолання соціального сирітства «Діти, народжені серцем»
Назва соціального проекту «Діти, народжені серцем»
Актуальність соціальної проблеми: 2017 року Кабінет Міністрів України затвердив «Національну стратегію реформування системи інституційного догляду за дітьми на 2017–2026 роки» як пріоритетний напрям державної сімейної політики, спрямований на попередження соціального сирітства. Цю реформу назвали деінституціалізацією (ДІ) і, вона є повним процесом запланованої реорганізації, яка передбачає скорочення чи навіть закриття інтернатних закладів та створення різних інших послуг по догляду за дітьми, як це передбачено законодавством та критеріями, орієнтованими на результат. На сьогодні, в Україні зареєстровано – 1180 дитячих будинків сімейного типу. І кількість дітей, які проживають у цих сім’ях, понад 8 тисяч. Хоча кількість таких будинків в країні зростає, проте значна кількість дітей сиріт та соціальних сиріт проживає в інтернатах, тому дана проблема на сьогоднішній день є актуальною. За твердженням начальника служби у справах дітей Черкаської ОВА Оксани Покатілової, для дітей сиріт на території громади є чотири форми сімейного виховання: крім усиновлення, це: опіка і пілкування, прийомна сім’я і дитячий будинок сімейного типу. Наразі в обласному центрі проживає 2210 дітей, що позбавлені батьківського піклування (але не усиновлених), 2022 із них знаходяться в сімейних формах виховання. Інші 188 дітей – вихованці державних закладів, включаючи професійно-технічні і вищі заклади освіти. На сьогодні переважна кількість жителів області переконані в тому, що діти-сироти живуть винятково в сиротинцях, і не володіють інформацією про те, що система державної опіки над такими дітьми змінена і переорієнтована саме на сімейні форми виховання. Ключовими принципами проголошуються такі: постулати: 
- якнайкращим осередком виховання дитини виступає сім’я; 
- головною умовою забезпечення благополуччя дитини є збереження сім’ї; 
- всі діти повинні отримувати належну увагу, враховуючи їхні погляди, потреби та інтереси.
Мета проекту: популяризація сімейних форм виховання й подолання страхів та стереотипів навколо усиновлення, розкриття переваг дитячих будинків сімейного типу.
Завдання проекту: головним завданням проекту є: збільшення кількості дитячих будинків сімейного типу, зменшення відсотку дітей сиріт та дітей соціальних-сиріт, які проживають в інтернатах, покращення умов життя та соціального середовища для дітей, які втратили або тимчасово позбавлені батьківської турботи.
1. Створення та функціонування безпечного сімейного середовища з урахуванням таких факторів:
-	якість та оптимізація міжособистісних взаємин, в яких виділяються позитивні (довіра до батьків, доброзичливість, толерантність та схвалення) та негативні чинники (агресія, конфронтація, маніпуляція та ворожість);
-	розвиток комунікативних навичок дітей, толерантності та емпатії;
-	комфортність і задоволеність родинним середовищем, яке полягає у задоволенні базових потреб дитини: допомозі та підтримці; збереженні і підвищенні самооцінки; активності у самовдосконаленні; розвитку здібностей, старанності, працелюбності і можливостей. 
2. Навчити конструктивним формам поведінки та основ комунікації; розвивати здібності дітей сприймати себе та інших людей відповідно; зменшення психологічної напруженості і нормалізації соціальних взаємин; розвиток навичок позитивного впливу на оточуючих, набуття навичок самоконтролю.
3. Створення комфортного соціально-психологічного клімату і позитивного емоційного контакту.
Етапи реалізації проекту:
1). Набір команди для втілення проекту
2). Створення реклами.
3). Створення сайту проекту.
4). Виготовлення буклетів з короткою інформацією про проект та посиланнями на інтернет ресурси.
5). Написання сценарію та підготовка до публічних виступів з метою ознайомлення з проектом «Діти, народжені серцем».
6). Створення маршруту по населених пунктах для агітування жителів до долучення до проекту з усиновлення.
Цільова аудиторія: особи віком від 26 і до 45 років з пріоритетністю проживання у приватних будинках.
Термін реалізації: 26-30 місяців .
Очікувані результати проекту – за півтора, два роки реалізації соціального проекту заплановане повне переведення дітей сиріт та соціальних сиріт на сімейну форму виховання. Припинення існування інтернатів та повне їх закриття по країні.
Дослідження довело, що заклади інтернатного характеру спричиняють непоправної шкоди дітям, особливо віком від 0 до 3 років. Індивідуальні потреби дитини завжди програють інтересам установи, яку змушують бути «як всі». Внаслідок цього в дитини формується споживацька позиція, втрачається індивідуальність, і єдиними цінностями для неї стають матеріальні блага. Діти в інтернатах наражаються на підвищений ризик насильства у порівнянні з іншими дітьми, – це пряме порушення Права дитини на захист від насильства, що закріплене в Конвенції ООН про права дитини. Відсутність прикладу для наслідування та значущої особи в житті дитини, не дає змоги сформувати усвідомити життєві орієнтири. За статистикою,  20% випускників інтернатів отримують судимість, 14% займаються проституцією, а 10% здійснюють самогубство протягом двох років після випуску, і лише 10% повністю пристосовуються в суспільство.  Зростаючи в державних інституціях, діти не набувають достатніх навичок для успішної соціальної інтеграції що є одною із головних причин всього перерахованого вище. Що означає жити в інтернаті:
-	неготовність до самостійного життя, відсутність необхідних навичок формування споживацької позиції.
-	осуд суспільства, закритість, ізоляція від навколишнього світу.
-	самотність, відсутність тепла та любові, взаємодії, спілкування з родичами, відсутність позитивної моделі сім’ї, розрив з усима знайомими.
-	внаслідок групового підходу, втрата індивідуальності, приниження та нівелювання особистості, насильство.
-	шанс стати жертвою торгівлі людьми, експлуатації, підліткової вагітності значним чином зростає.
-	зменшення шансів отримати повноцінну освіту, складнощі у спілкуванні, відставання в емоційному розвитку.
Наслідки для суспільства. Щорічно на фінансування інтернатів витрачається 5,7 млрд. грн. з бюджету України. З них лише 10% безпосередньо спрямовані на потреби дитини, комунальні платежі, оплату праці персоналу, та інші видатки, а це 90% від загальної суми. Ці кошти краще було б скерувати для підтримки сімей. Виховання дитини в інтернаті та подолання негативних наслідків є значно затратнішим для країни, ніж збереження для дитини сім’ї.
Популяризація та поширення дитячих будинків сімейного типу є самою ефективною альтернативою для заміни інтернатів. Хоча на перший погляд здається що кількість від 5-10 дітей надто значна для опікунів, проте дитячі будинки сімейного типу багато в чому мають перевагу над сім’ями опікуваними кількість дітей в яких від 1-4. 
У першу чергу це пільги та соціальні виплати, держава розуміє що взявши під опіку 5-10 дітей опікуни або опікун втрачає можливість повноцінно працювати, тому державою виділяється допомога батькам-вихователям (від 5 дітей): у розмірі – 12405,00 грн. Також на кожну дитину виділяється соціальна допомога щомісячно:
-	5250,00 грн. діти віком до 6 років;
-	7350,00 грн. діти віком до 6 років і з інвалідністю;
-	6545,00 грн. діти віком від 6 років до 18 років;
-	9163,00 грн. діти віком від 6 років до 18 років з інвалідністю.
Для осіб віком від 18 до 23 років, з числа дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються за денною формою навчання в закладах професійної (професійно-технічної освіти), закладах загальної середньої освіти, фахової  та вищої освіти, до закінчення відповідних закладів освіти сума державної соціальної допомоги становить:
-	6202,50 грн. для працездатної особи.
-	8683,50 грн. для осіб з інвалідністю.
Розмір грошового забезпечення встановлюється на рівні одного прожиткового мінімуму для працездатної особи на кожну дитину-вихованця та кожну прийомну дитину й не залежить від пенсії, аліментів, стипендії чи державної допомоги на кожну дитину-вихованця та кожну прийомну дитину.
Щомісячний сумарний обсяг грошового забезпечення батькам-вихователям розподіляється між батьками-вихователями рівними частинами за їхньою згодою. Окрім значних грошових виплат дитячі будинки сімейного типу отримують велику кількість пільг:
-	оплата за газ, світло, воду – 30% (в деяких регіонах цифра може змінюватися за рішенням місцевої влади, але менше названої бути не може);
-	прийомні діти безкоштовно харчуються в школі;
-	за рішенням місцевої адміністрації прийомній сім’ї можуть виділити кошти на ремонт кімнати для дітей, придбання необхідних меблів;
-	для дітей передбачено безкоштовний проїзд у міському транспорті (автобусах, трамваях, метро і т. д., крім таксі);
-	прийомні діти можуть безкоштовно навчатися в школах додаткової освіти за обраним напрямом (музика, танці тощо), і так само відвідувати гуртки (крім комерційних);
-	прийомним дітям виділяються безкоштовні путівки до таборів відпочинку та санаторії;
Етапи реалізації проекту представлено в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1
План заходів щодо втілення проекту «Діти, народжені серцем»

№ з/п	
План заходів для досягнення цілей програми
	Строк виконання
	
Найменування показників виконання завдання
	
Значення показників
1. Створення сайту, реклами, підготовка до публічних виступів
1.
	Створення загального інформаційного сайту з питання організації дитячих будинків сімейного типу	Протягом 3 місяців з початку реалізації проекту	Транслювання реклами на сайті, зацікавленість спостерігачів.	
1500-2000 осіб
2.

	Створення маршрутного плану та послідовності залучення до проекту населених пунктів. Попередня домовленість з місцевою владою. Підготовка агітаційної компанії	Протягом 2-3 місяців з моменту завершення попереднього етапу	Підготовлений маршрут та визначені дати публічних виступів що погоджені з владою тих населених пунктів	
500-700 осіб
2. Ознайомлення та залучення пріоритетної категорії людей до участі в програмі
3.	Консультація, та ознайомлення з програмою усіх зацікавлених після публічних виступів
	Протягом року з моменту завершення попереднього етапу	Кількість бажаючих та зацікавлених взяти участь в проекті	5000-7000 осіб
3. Проведення та перевірка умов проживання
4.	Проведення відбору, перевірка дотримання усіх умов для проживання дитини 	Протягом
1-2 місяців 	Кількість відкритих дитячих будинків сімейного типу	200-400 
Першим етапом втілення проекту буде набір кваліфікованих спеціалістів для створення загально інформаційного сайту, розробка дизайну буклетів, написання сценарію реклами та етапи її застосування. Наступний етап це розробка сайту, який буде вміщати всю загальну інформацію про ідею та роботу проекту, коротко описуватиме соціальну проблему та роль кожного в її подоланні. Головна сторінка сайту матиме декілька основних розділів та номера телефонів інтернатів для можливості зручного зв’язку та уточнення всієї необхідної інформації. Третім етапом буде аналіз та створення цільової реклами. Для реалізації проекту потрібна потужна рекламна кампанія яка спрямована на певну вікову аудиторію.
Фахівці виділяють переваги та недоліки різних видів соціальної реклами залежно від способу розповсюдження, а також окремі рекомендації щодо їх використання на основі даних, отриманих під час гнучких інтерв’ю з експертами.
Найбільш технічно ефективною можна вважати рекламу на телебаченні. Адже така реклама сприймається людиною одночасно на кількох рівнях: людина бачить і чує одночасно. Однак, на думку експертів, недоліком такої реклами є те, що вона перериває цікаву програму (фільм) у несподіваний момент, тому може виступати фактором, що викликає роздратування та абсолютно негативне сприйняття.
Необхідно враховувати вікові особливості аудиторії, на яку розрахована соціальна реклама. Так, для підлітків характерним є швидке переключення уваги з одного об’єкта на інший. Підліток, як правило, не може додивитись рекламний ролик до кінця – реклама швидко починає набридати, в той час як родорослі частіше всього переглядають рекламу до кінця.
Люди середнього віку – є мобільною категорія населення. Для неї експерти пропонують подавати рекламну інформацію на білбордах, троллах, сітілайтах, тобто ефективною є зовнішня реклама. 
Соціальна реклама повинна подаватися комплексно, тобто доцільно використовувати декілька видів реклами (основна рекламна кампанія може проводитись на місцевому ТБ, проте не зайвою буде і реклама на білборді – як акцент до основної).
Соціальна реклама – це вид некомерційної реклами, яка спрямована привернути увагу до соціальних проблем та загальнолюдських цінностей пропагування здорового способу життя, охорони здоров’я-природи, збереження енергоресурсів, профілактика правопорушень, популяризація державного суверенітету, безпеки та оборони, патріотичного виховання, соціального захисту, висвітлення загальнодержавних та загальноміських подій, заходів, свят та не має на меті отримання прибутку.
Найбільш доцільними видами соціальної реклами для людей середнього віку та молоді експерти у галузі реклами вважають: 
-	рекламування в інтернеті;  
-	повідомлення аудіо формату інформування про програму та запрошення взяти в ній участь.
-	радіо; 
-	відео (перегляд фільмів + акцентна реклама); накладання зображення та звуку – до 70% успіху); передачі ТБ; 
-	друкування у журналах;
-	білборди; 
-	буклети, листівки (щоб щось запам’яталося, треба мати щось у руці). 
Тобто соціальна реклама повинна бути там, де люди середнього віку найчастіше бувають. При цьому має сенс використовувати різні інноваційні, нестандартні підходи, наприклад, змінити відому фразу, перекрутити її, щоб вона запам’ятовувалася, адресність (телефон, адреса), робити рекламу з використанням «своїх символів».
Успішно опрацьовувати соціальну рекламу, на думку експертів, для людей середнього  віку та молоді можна, виходячи з такої послідовності:
-	шкала цінностей, показуючи що добре, а що погано; 
-	актуальність проблеми; 
-	адресність (тобто, куди конкретно можна звернутися); 
-	доступність. 
-	поштовх замислитися; 
Щоб краще сприймати рекламу, фахівці використовують різні прийоми, комбінують контент, поліграфію, декорування та інші засоби. Розглядаючи питання про те, що найважливіше для ефективності соціальної реклами – її поліграфічна, художня чи змістовна якість – експерти зазначають, що основний критерій оцінки соціальної реклами це комплексність.
Тобто, ефективність соціальної реклами повинна враховувати всі її характеристики, які в цілому забезпечують підсилення ефекту сприйняття та уміння за допомогою прийомів донести суть до конкретної цільової аудиторії. Реклама може не тільки формувати потреби, інтереси, мотиви, орієнтири, що регулюють поведінку особистості, а й змінювати соціальну поведінку індивідів і соціальних груп.
Відомо, що сприйняття реклами залежить від багатьох факторів, які привертають увагу, інтерес, спонукають до роздумів і дій. Зрозуміло, що при розробці соціальної реклами для молоді необхідно враховувати ці аспекти. Ці фактори залежать від психологічних особливостей цільових груп, на яких розрахована та чи інша соціальна реклама.
При цьому, щоб реклама повноцінно та ефективно виконувала своє призначення, необхідно вдосконалювати її в процесі вивчення споживачів реклами. Фактори, що визначають поведінку людини, піддаються непрямому психологічному втручанню з боку рекламної інформації, в результаті чого змінюються бажання, цінності та ставлення до певних соціальних явищ.
Головні фактори, що впливають на сприйняття людьми соціальної реклами:
-	багата кольорова гама; 
-	образність та точність; 
-	реалістичність, правдивість;
-	кількість (частота показу) 
-	лаконічність, чіткість(щоб була простою та зрозумілою); 
-	емоційність (почуття доброти та гумору, позитивні моменти); доступність; 
-	наближеність до конкретної цільової групи ознаки (мови, стилю тощо);
-	яскравість, динамічність; 
-	відповідність цільовій аудиторії;
-	здатність викликати емоції. 
-	образність;
-	форма подання (художній задум); 
-	 музика (гарно підібрана мелодія); 
-	 ефект «влучання» («своя реклама», «зачепила»); 
-	 елементи абсурду (для запам’ятовування); 
-	 розмір; 
Таким чином, важливим фактором, що забезпечує ефективний вплив реклами на поведінку людей, є її психологічна витонченість. 
Узагальнюючи теоретичний і практичний досвід зарубіжних вчених, можна виділити наступні критерії ефективної соціальної реклами:
1). Потрібно відображати та враховувати психологічні й вікові особливості соціальної групи їхній художній та ідейний зміст;  
2). На етапі створення рекламного продукту врахувати думки означеної аудиторії відносно дизайну, каналу поширення реклами тощо; 
3). Проведення соціальних рекламно-інформаційних кампаній поєднавши їх з іншими комплексними заходами;
4). Успішність креативність та висвітлення послання в ЗМІ; 
5). Враховувати цінності, культурні звичаї, традиції і новітні тенденції у доброякісній соціальній рекламі; 
6). Високий рівень довіри цільової аудиторії до пропонованої соціальної реклами, її зрозумілість;
7). Чітко визначена цільова аудиторія;
Отже, проаналізувавши різні методи соціальної- реклами можна дійти висновку що пріоритетність потрібно ставити на рекламу по телебаченні, білборди та рекламу в інтернаті, так як данні джерела найбільш спрямовані на потрібну категорію населення. Сама реклама повинна бути не занадто довгою та конкретно говорити про соціальну проблему та можливість її вирішення чітко спростувати всі страхи перед можливістю стати опікунами.
Четвертий етап програми почнеться після декількох тижнів транслювання реклами. 
Головні цілі соціального заходу привернути увагу не байдужих місцевих мешканців до проблеми сирітства, ознайомити їх з основними умовами відкриття дитячого будинку сімейного типу, з фінансовою стороною даного питання, розповісти про стаж та виплати для опікунів. Після проведення заходу відповісти на всі запитання які з’явилися у глядачів роздати буклети за допомогою яких можна повторно та більш детально ознайомитися з інформацію про особливості усиновлення та опіки.
Сценарій виступу потрібно написати таким чином щоб максимально зацікавити глядачів, мотивувати їх. Хоча відкриття дитячого будинку сімейного типу справа досить серйозна і мало хто на це наважиться. Проте якщо зацікавити десяток людей і лише один з них пройде весь шлях та стане опікуном – це буде хороший результат. 
Не великі населені пункти є головною цільовою аудиторію в реалізації програми. Після тривалої ізоляції діти потраплять до відритої спокійної місцевості, де матимуть більше свободи, наприклад, відвідування звичайної школи, магазинів, прогулянки на природі та багато іншого. Дані фактори позитивно по впливають на дітей сиріт і вони зможуть гармонійно влитися в соціум. Проживання в приватних будинках також вирішує проблему «споживача»: діти сироти, перебуваючи в інтернатах, звикають отримувати все за даром і під впливом тривалого часу це згубним чином впливає на їхнє працевлаштування. В той же час допомога дітей по господарству та на земельних ділянках певним чином буде корисною для них.
Звісно відкриття дитячих будинків сімейного типу в квартирах та міський соціум також позитивно впливатиме на подальший розвиток дитини, що набагато краще ніж життя в нтернатних умовах. Проте приватні будинки мають декілька значних переваг як для потреб і можливостей дитини, так і для держави і опікунів.
Здійснюватиметься фінансування проекту за рахунок державного бюджету. Щорічно з бюджету України виділяється на фінансування інтернатів 5,7млрд гривень з яких лише 10% справді витрачається на потреби дитини решта це заробітна плата працівників оплата комунальних послуг та витрати на догляд за будівлею. В той час як в дитячих будинках сімейного типу та патронатних сім’ях значно більший відсоток від загальної суми йде на потреби дитини. Отже доцільніше фінансувати та переходити на сімейну форму виховання як з точки зору якості умов проживання дитини так і з раціональності використання державних коштів.
Влаштування дітей у дитячий будинок сімейного типу може проводиться лише з урахуванням віку батьків-вихователів та дітей (вихованців), є законодавчо закріплена вимога: на час досягнення батьками-вихователями пенсійного віку всі вихованці мають досягти віку вибуття з дитячого будинку сімейного типу. У разі досягнення пенсійного віку одним з батьків-вихователів час перебування дітей визначається за віком молодшого з батьків. В окремих ситуаціях дитячий будинок сімейного типу може працювати і після досягнення батьками-вихователями пенсійного віку, але не більш ніж упродовж п’яти років. Середньомісячний сукупний дохід сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, що передували місяцю звернення із заявою про утворення дитячого будинку сімейного типу, не може бути меншим від розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для відповідних соціальних і демографічних груп населення. 
Вагомим пунктом є відповідальність, адже діти несуть за собою величезну кількість турбот, яку не кожен зможе витримати.
Отже, незважаючи навіть на глобальне попереднє відсіювання потенційний опікунів для дитячих будинків сімейного типу та патронатних сімей при хорошій роботі рекламної кампанії та соціальних заходів навіть одного відкритого дитячого будинку сімейного типу на кожен населений пункт вистачить для вирішення проблеми соціального сирітства.
Результат очікується вже в перші два місяці після масового запуску реклами та в перші тижні після проведення соціальних заходів в населених пунктах. Очікується найбільший відсоток зацікавлених у східній Україні, так як ця частина країни більше всиновлює та бере на опіку дітей сиріт та соціальних сиріт, далі центральна Україна та південь. Найгірший результат очікується від західної частини країни, хоча у них і спостерігається значно менший відсоток розлучень та ціннісне ставлення до сім’ї та шлюбу, проте вони проявляють найменшу ініціативу в опікунстві та у всиновленні дітей сиріт.
За півтора, два роки реалізації соціального проекту планується повне переведення дітей сиріт та соціальних сиріт на сімейну форму виховання, припинення існування інтернатів та повне їх закриття по всій країні.

3.3. Подолання та профілактика соціального сирітства в Україні

Приоритетним завданням профілактики соціального сирітства, є підтримка та допомога сім’ям з метою створення позитивного мікроклімату в родині. Слушною, на наш погляд, є думка І. Сопівник, яка вважає, що одним із основних шляхів первинної профілактики соціального сирітства є формування у молоді системи сімейних цінностей, зокрема: подружня вірність, піклування про дітей, піклування про батьків і старших у сім’ї, пошана предків, догляд за їхніми могилами, взаємна любов батьків, злагода та довір’я між членами сім’ї, гармонія стосунків поколінь у сім’ї, демократизм стосунків, повага до прав дитини і старших, відповідальність за інших членів сім’ї, здоровий спосіб життя, дотримання народних звичаїв, оберігання традицій, гостинність, сімейна відкритість щодо суспільного життя, багатодітність (І. Сопівник, 2018р, с7.)
Профілактична робота безпосередньо у громадах здійснюється фахівцями із соціальної роботи, посади яких були введені у штати центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з 2012 року. Їхня робота спрямована, у першу чергу, на: 
1) зниження числа позбавлень батьківських прав через здійснення заходів з підвищення виховного потенціалу батьків, розвитку навичок догляду за дитиною; 
2) зниження чисельності дітей, що потрапляють в установи без позбавлення батьків батьківських прав або за заявою батьків; 
3) роботу з сім’єю на різних стадіях життєвих обставин з метою недопущення вилучення дитини з родини; 
4) проведення інформаційно-просвітницьких та інших заходів, спрямованих на посилення орієнтації молоді району, учнів старших класів загальноосвітніх шкіл району на шлюб та відповідальне батьківство. (А. Галатир 2011р, с.272) 
Соціальні працівники здійснюють профілактику соціального сирітства в закладах освіти. Основними завданнями профілактичної роботи визначаємо такі: створення сприятливих умов мікросоціуму дитини з метою профілактики виникнення складних життєвих ситуацій; здійснення діагностики, корекції та консультування із соціально-педагогічних проблем для дітей та сімей «групи ризику»; реалізація превентивних заходів, спрямованих на попередження й усунення прямих і непрямих десоціалізуючих чинників впливу на особстість та її оточення.
Однією з національних стратегій, спрямованих на профілактику виникнення соціальних сиріт, є ««Національну стратегію реформування системи інституційного догляду за дітьми на 2017–2026 роки», розроблена Міністерством соціальної політики спільно з Дитячим фондом ООН в Україні (ЮНІСЕФ) та громадськими організаціями, серед яких міжнародна організація «Право на здоров’я» (HealthRight International) в Україні. Стратегія зорієнтована, на роботу з кризовими сім’ями та запобігання вилученню з них дітей; розвиток сімейних форм виховання. 
Отже, у ході виконання вищезазначеної стратегії виконується: 
-	повернення до навчальних планів освітніх закладів факультативного курсу «Етика і психологія сімейного життя»; 
-	забезпечення раннього виявлення, прийому та передачі до центру соціальних служб сім’ї, дітей та молоді інформації про сім’ї, які опинилися у складних життєвих обставинах; 
-	сприяння працевлаштуванню та зайнятості працездатних членів сімей групи ризику; 
-	порушення питання про вилучення дитини із сім’ї лише при безпосередній загрозі її життю і здоров’ю у даній сім’ї та у зв’язку з негативним результат соціального супроводу; 
-	ведення закладами освіти внутрішньо-шкільного обліку дітей, які потребують посиленої уваги з боку педагогічного працівника, соціального педагога, та інформування про це відповідної служби у справах дітей і центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; 
-	проведення закладами освіти профілактичної та просвітницької роботи з дітьми, підлітками, молоддю з числа сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах; 
-	розробка та впровадження ефективних форм роботи з профілактики соціального сирітства; 
-	виявлення на ранній стадії сімей, які неспроможні або не бажають виконувати функції по догляду за дітьми, вживання заходів соціальної підтримки сімей, попередження руйнування сімей і перетворення дітей на соціальних сиріт; 
-	поліпшення рівня обслуговування дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, створення належних умов для їхнього фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки до самостійного життя;
-	впровадження ефективних форм і методів роботи з дітьми, які перебувають в прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу, під опікою та піклуванням; 
-	інтеграція зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, установ та організацій, спрямованих на захист прав дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 
Соціальну профілактику сирітства варто розпочинати через проведення просвітницької, профілактичної, тренінгової роботи, сприяння розвитку відповідального ставлення батьків до виховання дитини як особистості, здатної до реалізації своїх потенційних можливостей. Дієвими формами профілактики соціального сирітства, на нашу думку, може бути спільне створення родового дерева, свята у родинному колі, розробка родинного мосту, введення дня добрих справ, вечір великої родини, ведення соціальним педагогом абетки родинного виховання, проведення днів довіри, родинних свят та інші.
Отже, основною метою профілактики соціального сирітства є відновлення у дитини порушених моральних, культурних, соціальних і міжособистісних зв’язків, формування досвіду вирішення життєвих проблем і відповідальної поведінки у питаннях планування й створення сім’ї. Основним завданням фахівця є своєчасне виявлення вразливих сімей та дітей, врегулювання доступності кожного члена сім’ї до соціальних послуг шляхом обстеження та оцінки їх потреб у таких послугах, а також активне їх залучення до вирішення власних проблем.
Профілактика застосовується у всіх сферах життя та виступає як запобіжний / стримуючий / перешкоджаючий фактор щодо негативних тенденцій соціального функціонування. У контексті роботи з проблемою соціального сирітства профілактика спрямована на роботу у двох основних аспектах: 
1) своєчасне виявлення сімей групи ризику (багатодітних, неповних, малозабезпечених родин також родин, у яких виховуються діти з порушеннями фізичного чи психічного розвитку); 
2) налагодження ефективної комунікації та взаємодії органів опіки і піклування із дошкільними освітніми, загальноосвітніми, позаосвітніми закладами, центрами соціально-психологічної реабілітації, притулками, закладами охорони здоров’я, департаментами управліннями освіти а також соціального захисту населення, громадськими об’єднаннями різних форм функціонування. 
Дослідники (Р. Войтлев та О. Чалова) структурують профілактичну діяльність за певними рівнями: 
1) загально-соціальний, що являє собою відповідну діяльність держави, суспільства та соціальних інститутів, який спрямована на розв’язання суперечностей у соціально-економічному житті та духовній сфері; 
2) спеціальний рівень, що здійснює свідомий вплив на певні негативні фактори, які поєднані з окремими різновидами аномалій або проблем; 
3) індивідуальний рівень, який реалізує заходи з профілактичої діяльності щодо чітко окресленого кола осіб, які мають відхилену від норми поведінку. 
Профілактика соціального сирітства, відповідно до результатів досліджень О. Терновець поділяє на три види: первинна, вторинна, третинна.
Первинна – сукупність заходів, які гарантують блокування негативного впливу певних факторів загального рівня на можливість появи соціальних сиріт у конкретному суспільстві. 
Вторинна – це цілий комплекс соціальних, психологічних та інших аспектів, що спрямовані на роботу з родинами групи ризику, а саме на безпосереднє недопущення появи соціальної сироти. 
Третинна – являє собою попередження повторного визначення дитини соціальною сиротою, тобто після ряду соціальних, педагогічних, медичних, психологічних та юридичних консультацій й успішного повернення дитини до сім’ї, необхідно провести саме цей різновид профілактики для запобігання відтворення вже пережитої ситуації [10, с.203-204]. 
О. Терновець наголошує на необхідності взаємодії фахівця соціальної роботи з соціальним педагогом та шкільним психологом. Виокремлюються такі напрями цієї діяльності:
-	робота з родиною, яка опинилась у складних життєвих обставинах. Така робота є необхідною і ефективною саме на ранніх стадіях, з метою недопущення вилучення дитини із родинного середовища; 
-	підвищення якості надання соціальних послуг родинам; 
-	реалізація заходів, спрямованих на більш чітке уявлення молоді про важливість шлюбу і відповідального батьківства; 
-	залучення соціальних служб до вирішення проблем сімей [11]. 
Роль територіальної громади у профілактиці соціального сирітства досліджує Л. Ящук та зазначає, що в сучасному світі територіальна громада посідає визначальне місце у здійсненні профілактики цього негативного явища. Залучивши усі сектори суспільства в межах територіальної громади можна найбільш ефективно розв’язувати проблеми формування сімейних цінностей як першочергових засад розвитку суспільства та, у разі потреби, надавати соціальну допомогу сім’ям, що опинилися у складній життєвій ситуації, а також створити систему підготовки молоді до відповідального батьківства; здорового способу життя, соціального та психологічного благополуччя дітей та молоді, їхнього соціокультурного розвитку тощо» [28].
Ще одним напрямом профілактики соціального сирітства, який наразі активно досліджується науковцями, пов’язаний із запобіганням раннього соціального сирітства. Основним його завданням є робота із молоддю з метою створення у неї переконань про цінність відповідального батьківстства: 
-	серед студентів та батьків у рамках роботи шкіл відповідального батьківства; 
-	серед молодих жінок у рамках консультацій при пологових будинках; 
-	серед вагітних жінок та жінок, які планували відмовитися від своєї дитини після її народження; 
-	серед сімей, діти яких тимчасово перебувають у дитячих будинках з метою їх повернення; 
-	серед учнів та студентів в рамках діяльності мобільних консультативних пунктів [10]. 
Отже, можемо зазначити, що питаннями сутності соціального сирітства, виявленням причин та способів запобігання поширенню цього явища, опікувалася велика кількість науковців. Проте, не існує чіткого формулювання та належної розробки системи дієвих напрямів щодо суттєвого зменшення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 
Водночас науковці є одностайними у висновках, що для здійснення профілактики соціального сирітства на сучасному етапі мають залучаються до взаємодії усі сектори суспільства, насамперед державний і громадський. 



ВИСНОВКИ

У магістерській роботі розкрито сутність поняття соціального сирітства, розкрито причини та наслідки цього явища для дітей та суспільства та обґрунтовано шляхи подолання та профілактики соціального сирітства в Україні. Досягнута мета дає підстави зробити наступні висновки: 
1. Опрацьовано теоретичні джерела та розкрито сутність поняття соціального сирітства. На сьогодні 98% дітей-сиріт є соціальними сиротами і лише 2% – біологічними. Існують різні причини за якими діти залишаються без батьківської опіки та піклування, але результат один: позбувається конституційного права на сімейне виховання. Тому доля дітей-сиріт значною мірою залежить від ставлення до них суспільства та держави.
У науковій літературі найпоширенішими визначеннями цього поняття є такі. Поняття «соціальна сирота»: 
1) це «своєрідна група дітей, які з соціальних, економічних, моральних чи психологічних причин залишилися без батьківського піклування при живих батьках». 
2) «діти, які мають біологічних батьків, але з різних причин не беруть участі у їх вихованні та не піклуються про них». 
З педагогічної точки зору соціальне сирітство трактується як деструктивне соціальне явище, що визначає спосіб життя неповнолітніх дітей, які залишилися поза суспільством, без батьківського піклування. Тлумачення змісту соціального сирітства трансформується в практиці різних наукових дисциплін, а в результаті її узагальнення є усвідомлення щодо необхідності і важливості запобігання та подолання цього явища суспільством.
2. Проаналізовано соціально-психологічні характеристики дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування та розкрито причини та наслідки цього явища для дітей та суспільства.
Основними суттєвими особливостями особистості, яка перебуває в інтернатному закладі, є позбавлення її базових фізіологічних і психологічних потреб (тактильного контакту, спілкування, прихильності, близьких емоційних стосунків, відчуття потреби і мінливого оточення).
Як наслідок, у дітей відсутній феномен власного «Я» (натомість вони звертаються до себе «МИ»). Любов до себе – одна із найважливіших базових потреб людини, прийняття себе і власної поведінки є основою високої самооцінки та позитивної Я-концепції. Діти, які не мають рідних, не здатні проявляти позитивні почуття до себе. Відсутність такого ставлення негативно впливає на подальше життя дітей у закритих закладах. Це явище відоме як «хвороба сирітства» (синдром поствідчуженості) і спричиняє відчуження від природного середовища, емоційне руйнування та втрату первинної довіри. У таких ситуаціях фізичне життя є можливим, але психічне життя, особливо емоційне та чуттєве, розвивається в обмеженій мірі.
Однією з проблем дітей в інтернатних закладах, є отримання інформації про своїх справжніх батьків та причин відмови від них. В інтернатних закладах відсутня система психологічної підготовки дітей до отримання такої інформації. Діти в інтернатних закладах не мають достатнього набору стратегій поведінки та спілкування з іншими людьми, зокрема з дорослими та однолітками.
За даними Міністерства охорони здоров'я, 21% дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, були небажаними дітьми, з яких 10% – діти матерів неповнолітніх, 35-40% – діти батьків, які страждають на різні види залежностей, 24% – діти батьків, що перебувають в установах виконання покарань. Від 2 до 3,5% дітей – це діти, чиї батьки вживали наркотики або були інфіковані ВІЛ/СНІДом, і близько 15% – діти, чиї батьки відмовилися від піклування через проблеми зі здоров'ям. Удвічі зменшилася кількість дітей у сім'ях, батьки яких тимчасово влаштували їх до будинку дитини. Найважливішими причинами, які називають батьки, що віддають своїх дітей в інтернатні заклади, є незадовільні умови життя, тобто житлові умови (62%), багатодітність (15%) та серйозна хвороба батька, матері або дитини (17%).
3. Розглянуто основні форми влаштування дітей-сиріт в Україні. Встановлено, що найбільш ефективними і гуманними формами сімейного виховання дітей-сиріт є: усиновлення, опіка, піклування, прийомна сім’ю та ДБСТ. Усиновлення здійснюється в інтересах дитини (яка не досягла повноліття) і має на меті забезпечити їй стабільні та гармонійні умови життя. Встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають у первинних сімейних або родинних відносинах з цими дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їхнього догляду, виховання, розвитку та захисту їхніх прав та інтересів. Наразі в Україні існує три форми захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, кожна з яких має свої особливості, позитивні та негативні сторони:
1). сімейні форми виховання (діти влаштовуються на виховання в сім’ю);
2). інтернатні форми (влаштування дитини в державний навчальний заклад з повним або частковим державним утриманням); 
3). квазісімейний патронат (влаштування дитини в сім’ю з державною підтримкою).
Однак, незважаючи на те, що найбільш бажаним варіантом є влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї, нерідко не мають для цього фінансових та економічних можливостей. У цьому контексті, оптимальним є поєднання фінансової підтримки з боку держави пересічним громадянам, які бажають піклуватися про своїх дітей, але не мають для цього матеріальних можливостей, з вихованням дітей, позбавлених батьківського піклування, в сімейному середовищі, всі види квазісімейних форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. 
Незважаючи на державні заходи, кількість дітей-сиріт, які перебувають у сімейних формах виховання, зменшується. Це свідчить про те, що сімейні форми, такі як усиновлення та опіка, не подолали фактор соціального сирітства. Водночас, сімейні форми, такі як усиновлення, опіка, піклування, прийомна сім’я, патронат та сімейна патронатна опіка, є кращими, ніж державні форми для дітей, які перебувають у соціально небезпечному становищі. Сімейні форми влаштування забезпечують соціальний захист, захист майнових і житлових прав дитини, догляд, виховання, корекцію, вирішення медичних проблем, подолання психологічних травм, задоволення усіх потреб дитини-сироти та формують її особистість.
4. Вивчено зарубіжний досвід програм подолання кількості дітей, позбавлених батьківського піклування. Пріоритетними напрямами систем профілактики соціального сирітства в інших країнах є соціальна підтримка сімей з дітьми, профілактика безпритульності та бездоглядності, вдосконалення альтернативних форм опіки, реінтеграція вихованців інтернатних закладів у сімейні форми виховання, соціальна адаптація дітей з функціональними обмеженнями, боротьба з підлітковою злочинністю, алкоголізмом, наркоманією та жорстоким поводженням з дітьми в рідних сім’ях, прийомних сім’ях, сім’ях усиновителів та батьківських родинах.
Приклади європейських країн показують, що більшість дітей у дитячих будинках та прийомних сім’ях є соціальними сиротами, які примусово вилучені соціальними службами зі своїх проблемних сімей. У більшості випадків своєчасна профілактична робота в таких сім’ях дозволяє запобігти потребі в соціальній опіці.
5. Обґрунтовано шляхи подолання та профілактики соціального сирітства в Україні, розроблено соціальний проект подолання сирітства «Діти, народжені серцем». Позитивним досвідом мотивації суспільства до усиновлення та встановлення опіки є соціальний проект. Перевагами такого метода перш за все є наочність та практичність. Також проекти можуть мати інформаційний та повчальний характер. Саме тому в Україні мають створюватися такі проекти, які спрямовані на популяризацію усиновлення та встановлення опіки дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.
Попередження соціального сирітства є актуальною науковою проблемою низки наукових дисциплін, зокрема соціології, педагогіки, психології та права. У полі зору сучасної науки не тільки поняття соціального сирітства та його співвідношення із загальним поняттям, а й причини та наслідки соціального сирітства в особистісному та соціальному аспектах.
Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми. Подальшого вивчення потребують такі питання, як: розробка ефективних механізмів реалізації заходів соціального захисту дітей-сиріт.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бевз Г.М., Пєша І.В. Дитина в прийомній сім’ї. Нотатки психолога. / Г.М. Бевз, І.В. Пєша– К. : наука, 2001. – 101 с.
2. Бевз Г.М. Прийомна сім’я: методика створення і соціального супроводу: Науково-методичний посібник / Г.М. Бевз, В.О. Кузьмінський, О.І. Нескучаєва та ін. – К. : Центр стратегічної підтримки, 2003. – 292 с.
3. Бевз Г.М. Соціальне становлення дитини у прийомній сім’ї: соціальний супровід : навч.-метод, посіб. / Г.М. Бевз, Л.С. Волинець, А.Й. Капська та ін. – К. : УІСД, 2000. – 285 с.
4. 4. Волинець Л.С., Комарова Н.М., Пєша І.Є., Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. – К. : УІСД, 2009. – 120 с.
5. Європейська конвенція про усиновлення дітей : міжнародний документ від 27 лист. 2008 р. [Електронний ресурс] : за станом на 15 лют. 2011 р. / Верховна Рада України. – Режим доступу до документа : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_a17 (​http:​/​​/​zakon4.rada.gov.ua​/​laws​/​show​/​994_a17​). 
6. Діти і війна в Україні: звіт про становище дітей із сімейних форм виховання та інституційних закладів за результатами моніторингу за лютий – червень 2022. Звіт №1 / Представництво Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ МБО “Партнерство “Кожній дитині”– Київ – 2022. – 60 с.
7. Лінік Є. П (​http:​/​​/​www.irbis-nbuv.gov.ua​/​cgi-bin​/​irbis_nbuv​/​cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=EC&P21DBN=EC&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%9B%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%BA%20%D0%84$​). Опіка та піклування [Текст] / Є. П. Лінік, Т. В. Омельчук ; Центр правових досліджень. – К. : Видавець Фурса С.Я., 2006. – 52 с.
8. Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування сім’ю : Положення № 995/557 від 10 вер. 2012 р. [Електронний ресурс] : за станом на 10 вер. 2012 р. / МОНМС України. – Режим доступу до документа : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1629-12 (​http:​/​​/​zakon2.rada.gov.ua​/​laws​/​show​/​z1629-12​). 
9. Постанова Кабінету Міністрів України про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського пілкування : Постанова № 226 від 76 05 квіт. 1994 р. [Електронний ресурс] : за станом на 28 сер. 2008 р. / Кабінет Міністрів України. – Режим доступу до документа : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/226-94-%D0%BF (​http:​/​​/​zakon2.rada.gov.ua​/​laws​/​show​/​226-94-%D0%BF​). 
10. Постанова про затвердження Положення про прийомну сім’ю : Постанова № 565 від 26 квіт. 2002 р. [Електронний ресурс] : за станом на 01 черв. 2012 р. / Кабінет Міністрів України. – Режим доступу до документа : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/565-2002-%D0%BF (​http:​/​​/​zakon4.rada.gov.ua​/​laws​/​show​/​565-2002-%D0%BF​). 
11. Технології створення та функціонування прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу : Збірник методичних матеріалів / Авт. кол. Г.М. Бевз, А.Й. Капська, Н.М. Комарова та ін. – К. : Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. – 188 с. 
12. Указ Президента України про Національну стратегію профілактики соціального сирітства на період до 2020 року : Стратегія № 609/2012 від 22 жов. 2012 р. [Електронний ресурс] : за станом на 22 жов. 2012 р. / Президент України. – Режим доступу до документа : http ://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/609/2012. 77 
13. Карпенко О.М. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового регулювання / О.М. Карпенко. – Право України : 2001. – 49 с.
14. Коваленко О.О. Соціальне сирітство як соціокультурний феномен: дис. … канд. соціол. наук: 22.00.03 / Коваленко Олена Олександрівна. ‒ К. : НАН України; Інститут соціології, 2006. ‒ 212 с.
15. Красножон Т.В. Соціальне сирітство в Україні як соціальнопедагогічне явище. Вісник. Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини. 2009. № 3. 124 с. 
16. Лукашевич М.П. Соціологія сім’ї : теорія і практика : навч. посібник. / Лукашевич М. П. – К. : ІПК ДСЗУ, 2012. – 186 с. 
17. Пєша І.В. Інформованість громадян України щодо причин та наслідків соціального сирітства / ІВ. Пєша, Н.М. Комарова // Український соціум. – 2004. – №2 (4). – С. 40–51. 
18. Прийомна сім’я : методика створення і соціального супроводу: наук.-метод. посіб. / [Г.М. Бевз, В.О. Кузьмінський, О.І. Нескучаєва та ін.]. – К. : Центр стратегічної підтримки, 2003. – 92 с. 
19. Створення та соціальний супровід прийомих сімей і дитячих будинків сімейного типу : Навч.-метод. комплекс / За заг. ред. Г.М. Лактіонової, Ж.В. Петрочко. – К. : Науковий світ, 2006. – 270 с.
20. Соціальне становлення дитини у прийомній сім’ї: соціальний супровід: навч.-метод. посіб. / [Л.С. Волинець, А.Й. Капська, Н.М. Комарова, І.В. Пєша, Г.М. Бевз, Л.В. Волинська, О.О. Яременко] – К. : Український інститут соціальних досліджень, 2000. – 127 с. 
21. Cоціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та наліз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклуваннч / Авт. кол. Л. С. Волинець, Н. М. Комарова. – К. : Український ін-т соціологічних досліджень, 2008. – 120. с.
22.  Чернета С.Ю. Соціальне сирітство як соціально-правова проблема / С.Ю. Чернета // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Серія: Педадогічні науки. ‒ Чернігів, 2012. ‒ Вип. 96. ‒ С. 245‒247.
23. Яковенко В.С. Дитина сирота: Розвиток, виховання, усиновлення / В.С. Яковенко. ‒ К. : 1997. ‒ 174 с.
24. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу до ресурсу: http://www.unicef.org/ukraine/ukr (​http:​/​​/​www.unicef.org​/​ukraine​/​ukr​).
25. Международная благотворительная организация «Сироты – наши дети» [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу до ресурсу: http://our- children.com.ua.
26. Международный благотворительный фонд «Радонька» [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу до ресурсу : http://www.radonka.com.ua (​http:​/​​/​www.radonka.com.ua​).
27. Фонд Рината Ахметова [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу до ресурсу: http://www.fdu.org.ua.