ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7648| Title: | ІНВЕСТИЦІЙНА СКЛАДОВА ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ЕКСПОРТУ УКРАЇНИ |
| Authors: | Петкова, Леся Омелянівна Нагорний, Дмитро Олександрович |
| Keywords: | зовнішня торгівля;світова торгівельна система;експорт;міжнародна торгівля |
| Issue Date: | 31-Jan-2022 |
| Abstract: | АНОТАЦІЯ Кваліфікаційна робота магістра містить 18 таблиць, 12 рисунків, 5 формул, список використаних джерел з 50 найменувань, повний обсяг проекту становить 109 сторінок. ІНВЕСТИЦІЙНА СКЛАДОВА ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ЕКСПОРТУ УКРАЇНИ Об’єктом дослідженням є процес формування механізмів інвестиційної політики диверсифікації українського експорту. Предметом дослідження є сукупність теоретичних та прикладних аспектів обґрунтування та реалізації інвестиційної політики диверсифікації українського експорту. Метою роботи є обґрунтування необхідності зміни сировинної спрямованості міжнародної спеціалізації економіки України та розробці інвестиційних механізмів її диверсифікації для підвищення доданої вартості експортного кошику. Завдання кваліфікаційної роботи: – визначити сутність та здійснити класифікацію форм міжнародної торгівлі; – проаналізувати еволюцію теоретичних концепцій процесу організації іноземної торговельної діяльності; – розглянути теоретичні аспекти та методологічні підходи до оцінки рівня диверсифікації експортної діяльності країни; – визначити сучасні тенденції міжнародного руху товарів та послуг; – проаналізувати динаміку та структуру експортного кошику України; – дослідити вплив факторів на експорт високотехнологічного експорту країни; – визначити місце інвестиційного капіталу в процесі зростання рівня технологічності вітчизняного експорту; – запропонувати інституційні механізми підвищення рівня продуктової та географічної диверсифікації експортної діяльності України. За результатами дослідження сформульовано механізми підвищення питомої ваги продукції з більшою доданою вартістю в структурі українського експорту, на основі визначення сучасних відносних переваг та потенційних напрямів розвитку національної економіки, визначено місце інвестиційного капіталу в збільшення рівня інноваційності експортного кошику України. Одержані результати можуть бути використані при розробці стратегії нарощування величини доданої вартості та зростання технологічності української продукції, а також як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення економічних дисциплін. Рік виконання кваліфікаційної роботи: 2021 Рік захисту кваліфікаційної роботи: 2021 |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7648 |
| Appears in Collections: | 051 Економіка (Міжнародна економіка) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| МР_Нагорний.pdf Restricted Access | 702.4 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ ТА БІЗНЕСУ Спеціальність 051 Економіка ОП «Міжнародна економіка» денна форма навчання, 2 курс, група МЕМ – 20 МАГІСТЕРСЬКА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА на тему: ІНВЕСТИЦІЙНА СКЛАДОВА ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ЕКСПОРТУ УКРАЇНИ Студента Нагорного Дмитра Олександровича (підпис) Керівник д.е.н, професор Петкова Л. О. (підпис) Робота допущена до захисту в ЕК Завідувач кафедри д.е.н, професор Петкова Л. О. (підпис) Черкаси 2021 р. ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ ТА БІЗНЕСУ Спеціальність ЗАТВЕРДЖУЮ 051 Економіка Завідувач кафедри д.е.н., професор ОП «Міжнародна економіка» Петкова Л.О._____________ денна форма навчання “___”____________2021 року ЗАВДАННЯ НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТУ Нагорному Д. О. (прізвище, ім’я, по батькові) 1. Тема проекту (роботи): Інвестиційна складова диверсифікації експорту України Керівник проекту (роботи) д.е.н, професор Петкова Л. О. затверджені наказом вищого навчального закладу від “__” ______ 20__ року № 2. Строк подання студентом проекту (роботи) ______________ 3. Вихідні дані до проекту (роботи): наукові й аналітичні праці вітчизняних та іноземних вчених; матеріали періодичних видань; навчальна література та монографічні видання; законодавча база; звіти міжнародних інституцій; дані міжнародних компаній; статистичні дані Державної служби статистики України. 4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити): визначити сутність та здійснити класифікацію форм міжнародної торгівлі; проаналізувати еволюцію теоретичних концепцій процесу організації іноземної торговельної діяльності; розглянути теоретичні аспекти та методологічні підходи до оцінки рівня диверсифікації експортної діяльності країни; визначити сучасні тенденції міжнародного руху товарів та послуг; проаналізувати динаміку та структуру експортного кошику України; дослідити вплив факторів на експорт високотехнологічного експорту країни; визначити місце інвестиційного капіталу в процесі зростання рівня технологічності вітчизняного експорту; запропонувати інституційні механізми підвищення рівня продуктової та географічної диверсифікації експортної діяльності України. 5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень) робота ілюстрована 12 рисунками, 18 таблицями та 5 формулами, що дозволяє в повній мірі підтвердити висновки, зроблені в ході дослідження; в тому числі авторські розробки. 6. Консультанти розділів проекту (роботи) Розділ Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата консультанта завдання видав завдання прийняв 1 д.е.н, професор Петкова Л.О. 2 д.е.н, професор Петкова Л.О. 3 д.е.н, професор Петкова Л.О. 7. Дата видачі завдання___________________________________ КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН № Назва етапів дипломного Строк виконання Примітка з/п проекту (роботи) етапів проекту ( роботи ) 1 Вибір теми дослідження виконано 2 Опрацювання літературних джерел, складання плану роботи виконано 3 Підготовка та подання до перевірки першого розділу виконано 4 Підготовка та подання до перевірки другого розділу виконано 5 Підготовка та подання до перевірки третього розділу виконано 6 Доопрацювання вступу, висновків, списку використаних джерел виконано 7 Попередній захист роботи виконано 8 Захист проекту (роботи) згідно графіка Студент __________________ ______________________ (підпис) (прізвище та ініціали) Керівник роботи __________________ ______________________ (підпис) (прізвище та ініціали) Секретар ЕК __________________ ______________________ (підпис) (прізвище та ініціали) РЕЗЮМЕ Кваліфікаційна робота магістра містить 18 таблиць, 12 рисунків, 5 формул, список використаних джерел з 50 найменувань, повний обсяг проекту становить 109 сторінок. ІНВЕСТИЦІЙНА СКЛАДОВА ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ЕКСПОРТУ УКРАЇНИ Об’єктом дослідженням є процес формування механізмів інвестиційної політики диверсифікації українського експорту. Предметом дослідження є сукупність теоретичних та прикладних аспектів обґрунтування та реалізації інвестиційної політики диверсифікації українського експорту. Метою роботи є обґрунтування необхідності зміни сировинної спрямованості міжнародної спеціалізації економіки України та розробці інвестиційних механізмів її диверсифікації для підвищення доданої вартості експортного кошику. Завдання кваліфікаційної роботи: – визначити сутність та здійснити класифікацію форм міжнародної торгівлі; – проаналізувати еволюцію теоретичних концепцій процесу організації іноземної торговельної діяльності; – розглянути теоретичні аспекти та методологічні підходи до оцінки рівня диверсифікації експортної діяльності країни; – визначити сучасні тенденції міжнародного руху товарів та послуг; – проаналізувати динаміку та структуру експортного кошику України; – дослідити вплив факторів на експорт високотехнологічного експорту країни; – визначити місце інвестиційного капіталу в процесі зростання рівня технологічності вітчизняного експорту; – запропонувати інституційні механізми підвищення рівня продуктової та географічної диверсифікації експортної діяльності України. За результатами дослідження сформульовано механізми підвищення питомої ваги продукції з більшою доданою вартістю в структурі українського експорту, на основі визначення сучасних відносних переваг та потенційних напрямів розвитку національної економіки, визначено місце інвестиційного капіталу в збільшення рівня інноваційності експортного кошику України. Одержані результати можуть бути використані при розробці стратегії нарощування величини доданої вартості та зростання технологічності української продукції, а також як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення економічних дисциплін. Рік виконання кваліфікаційної роботи: 2021 Рік захисту кваліфікаційної роботи: 2021 Підпис студента___________________ Дата ___________ ЗМІСТ ВСТУП………………………………………………………………………………..3 РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ КРАЇНИ…………………………………………………………………….…….…..5 1. 1.1 Економічна сутність, форми та методи регулювання міжнародної торгівлі………………………………………………………………….………...5 1.2 Основні теорії міжнародної торгівлі………………………………….………20 1.3 Теоретико-методологічні основи диверсифікації зовнішньоторговельної діяльності країни……….…………………………………….………………...33 РОЗДІЛ II АНАЛІЗ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ ТА ЕКСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ……………………………...………..44 1. 2. 2.1 Сучасні тенденції розвитку міжнародної торговельної діяльності ...….…...44 2.2 Аналіз динаміки та структури експортного кошика України……………….63 2.3 Дослідження впливу факторів на величину експорту високотехнологічної продукції …….………………………………………………………………....83 РОЗДІЛ III НАПРЯМИ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ЕКСПОРТУ УКРАЇНИ …………88 1. 2. 3. 3.1 Залучення інвестицій в контексті підвищення технологічності українського експорту …………………………………………..………….…………......…..88 3.2 Концептуальна модель диверсифікованого експорту України …..........…..93 ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….....102 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...………….105 3 4 ВСТУП Актуальність теми. Удосконалення галузевої структури промисловості є однією із головних умов досягнення національної мети – підвищення якості життя населення. Вирішення поставленої задачі має здійснюватися за рахунок як підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на іноземних ринках, так і зростання частки галузей, що виробляють продукцію з високим ступенем переробки та використанням праці кваліфікованого персоналу. Не заперечуючи ролі та результатів дослідження вітчизняних науковців з проблематики зниження рівня концентрації експортної діяльності України, існує необхідність подальшого дослідження проблем і перспектив розвитку диверсифікації та збільшення доданої вартості вітчизняного експортного кошику, а також визначення місця інвестиційних ресурсів в процесі інноваційної модернізації структури національної економіки. Відповідно це завдання і визначає актуальність даного дослідження. Мета і завдання дослідження. Мета випускної роботи полягає в обґрунтуванні необхідності зміни сировинної спрямованості міжнародної спеціалізації економіки України та розробці інвестиційних механізмів її диверсифікації для підвищення доданої вартості експортного кошику. Для досягнення визначеної мети було поставлено наступні завдання: визначити сутність, систематизувати форми та методи регулювання світової торговельної діяльності; проаналізувати еволюцію теорій міжнародної торгівлі; розглянути теоретичні та методологічні основи диверсифікації зовнішньоторговельної діяльності країни; визначити сучасні тенденції міжнародної торгівлі товарами та послугами; проаналізувати динаміку та структуру експортної діяльності Україні; дослідити вплив факторів на експорт високотехнологічної продукції; обґрунтувати важливість інвестиційного капіталу для підвищення рівня технологічності вітчизняного експортного кошику; розробити напрями диверсифікації експортної діяльності України. 5 Об’єктом дослідженням є процес формування механізмів інвестиційної політики диверсифікації українського експорту. Предметом дослідження є сукупність теоретичних та прикладних аспектів обґрунтування та реалізації інвестиційної політики диверсифікації українського експорту. Для досягнення мети та вирішення основних завдань даної випускної роботи застосовано наступні методи дослідження: історично-логічний, ABC- аналіз, методи індукції та дедукції, теоретичного узагальнення, порівняння, групування, економіко-статистичного, графічного та кореляційного аналізу. Теоретично-інформаційною базою дослідження є наукові й аналітичні праці вітчизняних та іноземних вчених; матеріали періодичних видань; навчальна література та монографічні видання; законодавча база; звіти міжнародних інституцій (Світовий Банк, ЮНКТАД, СОТ); статистичні дані Обсерваторії економічної складності та Державної служби статистики України. Практичне значення одержаних результатів полягає в детальному дослідженні і виявленні найбільш оптимальних інструментів та напрямів диверсифікації експорту України. Результати дипломної роботи можуть бути використані для подальшого дослідження, зокрема Міністерством економіки України, перспективних ринків та галузей для диверсифікації вітчизняного експортного кошика. Апробація результатів дослідження. Участь в XVIII міжнародній науково-практичній конференції вчених, аспірантів і студентів “Актуальні проблеми фінансової системи України” від 27 листопада 2021 року. Тема наукового дослідження: «Напрями забезпечення диверсифікації експортного потенціалу України». Структура й обсяг роботи. Структура роботи складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел з 50 найменувань, містить 18 таблиць, 12 рисунків та 5 формул. Повний обсяг магістерської випускної роботи становить 109 сторінок. 6 I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ КРАЇНИ 1.1Економічна сутність, форми та методи регулювання міжнародної торгівлі Міжнародна торгівля є найдавнішою формою організації економічних відносин між країнами, яка зародилася в стародавні часи і пройшла чималий шлях еволюції, в результаті, ставши однією з найрозвинутіших сфер світового господарства. В сучасних глобалізаційних умовах розвитку економічних відносин міжнародна торгівля відіграє важливу роль у системі формування господарських зв’язків між країнами, оскільки вона ґрунтується на міжнародному поділу праці. Міжнародний поділ праці визначає спеціалізацію тої чи іншої країни, її місце на світових ринках, а також створює передумови для інтернаціоналізації виробничо-логістичних операцій. Незважаючи на те, що іноземна торгівля є основою майже усіх форм міжнародної співпраці, за валовим обсягом даний показник відстає від іноземного руху капіталу (інвестиційної діяльності), однак випереджає темпи росту світового ВВП . Зовнішня торгівля – це торгівля однієї країни з іншими країнами світу, яка складається з вивозу і ввозу матеріальних та нематеріальних активів. Сукупність зовнішньоторговельних операцій різних держав формує міжнародну торгівлю, – комплекс процесів організації купівлі-продажу товарів або послуг між економічними суб’єктами, які належать до юрисдикції різних держав. Важливе місце міжнародної торгівлі в сучасній системі світових економічних зв’язків обумовлено існуванням низки чинників, які в поєднанні між собою і складають базис міжнародного торговельного обміну. До зазначених факторів, що визначають доцільність міжнародної торгівлі, відносять [1, С.33]: формування світового ринку – сфери господарської взаємодії резидентів (виробників, посередників) різних країн світу; спеціалізація національних економік – нерівномірний розвиток галузей в межах різних країн світу внаслідок неоднакової забезпеченості 7 природними, фінансовими та людськими ресурсами. Саме тому продукцію найбільш розвинутих сфер економіки експортують, а імпортують товари, виробництво яких в межах країни є дуже дорогим за собівартістю, або неможливим. Тобто, для насичення внутрішнього ринку дефіцитними товарами та продажу найбільш рентабельної продукції закордон, країни мають здійснювати іноземну торгівлю; науково-технічний прогрес, рівень якого внаслідок вищезазначеного фактору в кожній країні є різним. Відповідно виникає потреба в поширенні інновацій між країнами, в результаті чого збільшується обсяг торгівлі більш технологічних та наукомістких товарів і послуг; необмежений ріст виробничих можливостей та амбіцій. Так як ємність ринку тої чи іншої країни є лімітованою певною величиною внутрішнього попиту, то виробничий процес переростає межі національного ринку. Відповідно економічні суб’єкти починають здійснювати активну збутову діяльність на іноземних ринках; зменшення логістичних витрат – участь економічних суб’єктів в міжнародному поділі праці у формі зовнішньої торгівлі є важливим фактором створення транснаціональних виробничих систем. Дані господарські комплекси дають можливість оптимізувати розходи компаній, що пов’язані з поставкою сировини та матеріалів, комплектуючих або готової продукції; бажання отримати якомога більший чистий прибуток за рахунок використання дешевої робочої сили, ефекту масштабу виробництва та сировинних ресурсів слаборозвинутих держав та країн, що розвиваються. Структурні зміни, що наразі відбуваються в економіках країн під впливом спеціалізації, кооперації, науково-технічного прогресу, а також інтернаціоналізації господарських відносин сприяють активізації міжнародної торгівлі. При цьому, участь економічних суб’єктів в міжнародному поділі праці у формі зовнішньої торгівлі є важливим фактором створення транснаціональних 8 виробничих комплексів, які насамперед дають можливість оптимізувати логістичні витрати. В довгостроковій перспективі поряд зі зростанням обсягів міжнародної торгівлі, неодмінно буде збільшуватися і її значення для кожної країни. Саме тому зростатиме відкритість національних економік, і відповідно їх залежність від зовнішньоторговельної діяльності. Рівень залежності від іноземної торгівлі в різних країнах є безумовно різною, і визначається за наступною формулою: 1 Д заг (Е+І) = 2 ВВП × 100% , (1.1) де Д заг – ступінь залежності від зовнішньої торгівлі; І – імпорт; E – експорт; ВВП — валовий внутрішній продукт. Відповідно до цього показника держави діляться на три групи: високозалежні (45% і більше), середньозалежні (18–44%) та низькозалежні (2,7–17%) [1, с. 34]. Таблиця 1.1 Розподіл країн за мірою їх залежності від міжнародної торгівлі у 2019 р. Класифікаційні групи Приклади країн Бахрейн – 71,6%, Бруней – 54,3%, Данія – 54,6%, Кіпр – 73,5%, Країни з високою Малайзія – 61,1%, Північна Македонія – 68,4%, Нідерланди – 86,6%, залежністю (45–93%) Україна – 45,4%, Об’єднані Арабські Емірати – 87,3%, Сінгапур – 162,2%. Країни із середнім ступенем залежності Німеччина – 44,0%, Велика Британія – 31,9%, Франція – 33,2%, (18–44%) Канада – 32,7%. Країни з низьким ступенем залежності Ефіопія – 15,6%, Бразилія – 14,3%, США – 13,1%, Танзанія – 16,0%, (2,7–17%) Японія – 17,7%. Джерело: побудовано автором на основі [2] Тобто, до країн з високою залежністю, в цілому, належать країни, що мають невелику територію та країни, що розвиваються; країни із середнім ступенем залежності – це переважно великі за площею розвинуті країни; а до 9 групи з низьким ступенем залежності відносяться слаборозвинуті країни та країни, що орієнтуються на власний економічний потенціал. Важливим етапом дослідження поняття “міжнародна торгівля” є його класифікація. В сучасній економічній практиці існує чимала кількість видів та методів організації міжнародної торгівлі, за допомогою яких, в розрізі різноманітних аспектів, можливо описати сутність іноземної торгівлі. Розглянемо форми міжнародного обміну, які на думку автора, є основними для систематизації даної економічної категорії (табл. 1.2). Таблиця 1.2 Форми міжнародної торгівлі Критерій класифікації Види іноземної торгівлі торгівля сировинними товарами; торгівля сільськогосподарською продукцією;торгівля промисловими товарами, комплектуючими виробами, За машинами та обладнанням (товари споживчого попиту, товари специфікою виробничого призначення, високотехнологічна продукція);предмета торгівля послугами (транспортні, фінансові, інформаційні, комунікаційні, туристичні, будівничі, ділові, тощо);торгівля результатами інтелектуальної праці (патенти, інжиніринг, ліцензії, товарні знаки, промислові зразки, авторське право, “ноу-хау”);За традиційна торгівля (експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт); специфікою коопераційна торгівля (спільна виробнича діяльність, стійкі взаємодії довгострокові торговельні відносини);економічних зустрічна торгівля (бартерні операції, торговельні та промислові суб’єктів компенсаційні угоди); орендна торгівля (лізинг);звичайна торгівля (відсутність торговельно-економічних домовленостей За між країнами);преференційна торгівля (надання податкових пільг, зменшення обсягу характером кількісних обмежень );регулювання режим найбільшого сприяння (привілеї та пільги стосовно розміру ставок мита, а також кількості митних зборів);дискримінаційна торгівля (застосування обмежувальних заходів щодо економічних суб’єктів певної країни); Джерело: побудовано автором на основі [3, 4] Економічні суб’єкти, які досягли максимального рівня насиченості на внутрішньому ринку і мають намір значно розширити власну господарсько- торговельну діяльність, здійснюють вихід на іноземні ринки (масштабування). 10 При цьому, учасники торговельних відносин мають вибрати певний метод міжнародної торгівлі, що являє собою спосіб і порядок організації торговельного обміну між її учасниками. У сучасній економічні практиці виокремлюють два головних методи (рис. 1.1) [5, с. 92]: прямий метод – передбачає здійснення міжнародної торговельної операції безпосередньо між виробником/продавцем та кінцевим споживачем/користувачем (придбання великогабаритного обладнання, сільськогосподарської продукції у безпосередньо у фермерських господарств; внутрішньофірмова торгівля в між закордонними підрозділами ТНК; торгівельні операції на основі довгострокових угодах); непрямий метод – це процес купівлі-продажу товарів (послуг) за допомогою укладання контракту з торговим посередником, що безпосередньо зобов’язаний реалізувати продукцію виробника (продаж інтернаціональними компаніями другорядних товарів, реалізація продукції на мало досліджених або важкодоступних ринках за умов відсутності власних збутових мереж, здійснення малими та середніми компаніями нерегулярних зовнішньоторговельних процесів). Методи ведення міжнародної торгівлі Прямий Непрямий Встановлення прямих Здійснення операцій зв’язків між виробником купівлі-продажу (постачальником) та продукції через споживачем посередницьку ланку встановлення прямих зв’язків між виробником За(пдоосптоамчаолгьонюипкоомсе)ртеадників Інституціональна посередницька торгівля Проссптіо,жпиовваірчеенмі, агенти Біржі (універсальні, спеціалізовані) Комісіонери, консигнатори Аукціони (прямі, зворотні, “голландські” Збутові дилери, “своєї ціни”) дистриб’ютери Торги (відкриті, закриті) Брокери, маклери Виставки, ярмарки (постійні, пересувні) Рис. 1.1 Систематизація методів організації міжнародної торгівлі Джерело: побудовано автором на основі [3] 11 За різноманітності зовнішньоекономічних операцій існує низка факторів, які мають враховуватися економічними суб’єктами при виборі методу міжнародної торгівлі. До них можна віднести: характер продукції, яка виготовляється; обсяги та специфіка виробничого процесу; особливості цільових закордонних ринків, на яких планується здійснювати реалізацію продукції; а також наявність певних транспортно-логістичних обмежень. Також, необхідно розглянути переваги та недоліки кожного з методу зовнішньоекономічної діяльності (табл.1.3), оскільки за допомогою аналогічного комплексного дослідження компанії мають можливість зрозуміти який метод є більш зручним та вигідним для них. Таблиця 1.3 Переваги та недоліки методів міжнародної торгівлі Прямий метод Непрямий метод налагодження тісних відносин зі зростання оперативності реалізації споживачами та потенційними продукції; підвищення загального доходу клієнтами, підвищення лояльності та за одиницю часу внаслідок пришвидшення довіри з боку місцевого населення; обігу капітальних та інших ресурсів; можливість безпосередньо торговельний посередник бере на себе контролювати організацію комерційної відповідальність щодо комплексної діяльності, що здійснюється на реалізації продукції експортера на іноземних ринках; зовнішньому ринку (доставка кінцевому відсутність комісійних виплат споживачу, організація маркетингових посередницькій фірмі, в результаті чого заходів, підготовка необхідної величина трансакційних витрат буде документації, упакування та менша, а сукупний дохід більшим; транспортування товарів);комплексніше дослідження сучасних зникає необхідність організації збутової тенденцій та перспектив розвитку мережі для експортера, що значно спрощує закордонних ринків; входження на нові ринки; в рамках адаптаційної стратегії, наявна можливе використання капіталу можливість швидшого реагування та посередницьких компаній на умовах пристосування власних виробничих кредитного договору; процесів відповідно до вимог та запитів посередницькі фірми можуть стати для іноземних споживачів; експортера доступним джерелом зменшення рівня ризику та залежності первинної інформації щодо тенденцій результативності торговельної розвитку ринку, а також організовувати діяльності від несумлінності та післяпропродажне обслуговування; некваліфікованості посередницької якщо певний іноземний ринок має особливі ланки. умови регулювання або монополізований торговими компаніями, то на них увійти простіше буде за допомогою використання послуг посередницьких компаній. Продовження табл. 1.3 Переваги 12 при використанні прямого методу має при використанні непрямого методу фірма- місце високий рівень ризику організації експортер безпосередньо не пов’язана з комерційної діяльності на ринковим середовищем іншої країни, закордонному внаслідок, оскільки в самостійно не вивчає його кон'юнктуру, а країні-експортера та країні-імпортера також вимоги і потреби споживачів, на зазвичай різні економічні, політико- яких вона орієнтується; правові та соціально-культурні на імпортному ринку відбується особливості розвитку відповідних підвищення цін на ввезені товари, що товарних ринків продаються через посередницьку ланку. необхідність виділення експортером також має місце зменшення прибутку від додаткових фінансів на організацію експорту, оскільки частина виручки маркетингової діяльності на іноземних виплачується торговому посереднику; ринках, а також самостійне результативність зовнішньої торгівлі налагодження збутової мережі; експортера залежить від якості та наявність потреби в залученні ефективності послуг, що надаються висококваліфікованих працівників в торговими посередниками. сфері комерційної діяльності (в іншому разі фінансові видатки експортера можуть значно збільшитися, і відповідно ефективність іноземної торгівлі зменшиться). Джерело: побудовано автором на основі [1, 3, 6] Досліджуючи актуальні методи організації міжнародної торгівлі, неможливо не згадати електронну комерцію. Наразі використання різних Інтренет-технологій сприяє значному розвитку та цифровізації світових торгівельних відносин, а також значно спрощує процес вибору та придбання найбільш підходящих товарів (отримання різноманітних послуг) кінцевими споживачами. Щодо виробників (посередників), то вони завдяки Інтернет- торгівлі мають можливість оперативніше реагувати на запити клієнтів, підвищувати якість післяпродажного сервісу, зменшувати обсяг товарів, що зберігаються в складах. При цьому, електронна комерція не обмежує жодні сфери світового господарства, і є відкритою для будь-якого економічного суб’єкта. На сьогоднішній день існує близько 100 інтернет-платформ (Amazon, eBay,Walmart, Watsy, AliExpress тощо), де можлива взаємодія необмеженої кількості продавців та покупців (B2C, B2B, G2C, G2B), незалежно від їх фізичного місця розташування. Недоліки 13 Відповідно, Інтренет-торгівля значно спрощує та прискорює міжнародні торговельні зв’язки, а також породжує значний потенціал для подальшого розширення кількості видів товарів і послуг, що можуть об’єктом трансграничного обігу. Механізми електронної комерції, які є доступними для усіх учасників ринкових відносин, кардинально зменшують час, що необхідний для організації експортно-імпортних операцій. Проте, як і будь-яке нове економічне явище, електронна комерція має неоднозначний характер. Поряд з позитивним впливом на комерційну діяльність, Інтернет-торгівля несе в собі і деякі проблеми, що ускладнюють міжнародні торговельні відносини. До головних недоліків електронної комерції належать [7]: наявність значного цифрового розриву між країнами (відсоток домогосподарств, що мають доступ до Інтернету); посилення концентрації та росту монопольного впливу компаній-лідерів на технологічному ринку (внаслідок цього в багатьох секторах економіки банкрутує велика кількість малих та середніх підприємств). За даними досліджень ЮНКТАД [8] в сфері несировинної товарної торгівлі, в середньому більше 50% експорту припадає на 1% експортуючих компаній ; загострення політичних відносин між країнами, що проявляється у вигляді торговельних війнах (ембарго на ввіз або використання певних категорії продукції, що пов’язана з інформаційними технологіями); цифрові технології також впливають на світові ланцюги доданої вартості через їх скорочення та автоматизацію процесів, значно знижуючи необхідність у додаткових етапах виробничої діяльності. Внаслідок цього можливість участі країн, що розвиваються, в глобальних ланцюгах доданої вартості аналогічно знижується (зменшення експортних доходів); проблеми, пов’язані з: регулюванням розрахунків за електронними угодами, можливостями використання цифрових підписів в 14 зовнішньоекономічних контрактах, захист права інтелектуальної власності в цифровому просторі, а також різні національні особливості оподаткування електронних договорів. Тобто, розглянуті методи можна охарактеризувати як взаємодоповнюючі елементи ведення іноземної торгівлі, оскільки дають можливість учасникам міжнародних економічних відносин забезпечувати динамічність, диверсифікацію та оперативність власних зовнішньоторговельних операцій. Саме внаслідок використання різних способів організації міжнародного обміну, а також адаптуючись до сучасних світових тенденцій організації торговельної діяльності, можливо значно підвищити результативність закордонних продажів. Протягом останніх десятиліть регулювання стає все більш важливим елементом міжнародної торговельної політики, без урахування яких неможливо проаналізувати та спрогнозувати ефективність тих чи інших експортно- імпортних операцій. Так, стандарти організації господарської або комерційної діяльності часто визначають доступ до ринку, а вимоги, що пред'являються до продукції або етапів виробничого процесу, у багатьох випадках впливають на торговельні витрати. На сьогоднішній день в межах світового господарства виділяють 5 рівнів регулювання міжнародної торгівлі, а саме [9, ст. 35]: I. корпоративний (мікрорівень) – обмежуюча ділова практика, що застосовує компанія на внутрішньому ринку з метою досягнення (утримання) лідируючих позицій. Також на даному рівні можливе створення асоціацій (об’єднань, профспілок), які в межах певної галузі національного ринку виконують регулятивні функції щодо господарської діяльності компаній; II. національний (макрорівень) – сукупність регулюючих заходів, що застосовує держава в односторонньому порядку у відношенні до торгових партнерів; 15 III. міждержавний – підписання двосторонніх тимчасових догорів, які, зазвичай, передбачають спрощення рамкових умов щодо організації торговельних відносин між торговельними партнерами даної угоди; IV. наднаціональний (метарівень) – даний рівень регулювання проявляється в тому випадку, якщо держава стає учасником певного регіонального об’єднання (митного союзу). Відповідно, країна за рахунок узгодження власного торговельного законодавства до вимог інтеграційного угрупування отримує преференції щодо здійснення експортно-імпортних операцій в межах регіональної організації; V. глобальний (мегарівень) – система світових організацій (СОТ, МТП, ЮНКТАД, ГАТС, Всесвітня митна організація тощо), що визначають базові принципи (недискримінації, прозорості, передбачуваності інші) і допустимі механізми регулювання торговельних відносин між економічними суб’єктами. На думку автора, головним суб’єктом регулювання іноземної торгівлі виступає окрема держава, яка за допомогою політики у сфері міжнародних торговельних відносин має намір забезпечувати власні економічні інтереси. Відповідно, зовнішньоторговельна політика являє собою сукупність способів, механізмів та прийомів регулювання експортно-імпортних операцій, що використовує країна у відношенні до іноземних економічних суб’єктів. Існує 2 основних методи регулювання, які визначають ступінь втручання країни в іноземну торгівлю, а саме: тарифний (економічний) та нетарифний (адміністративний). Тарифні методи мають прямий вплив на ціну товарів, що є предметом торгівлі, та опосередкований на обсяги міжнародної торгівлі. Даний метод регулювання міжнародної торгівлі ґрунтується на використанні мита. Митний збір – це платіж, що стягується митними органами з об’єкта іноземних торгівельних відносин при експорті, імпорті або транзиті продукції через митну територію певної країни. Тобто, мито є непрямим податком, що збільшує вартість товару, який є предметом міжнародної торгівлі Основні функції, які виконує даний метод регулювання [10, ст. 108]: 16 фіскальна – поповнення державного бюджету; протекціоністська – захист національних товаровиробників від конкуруючої іноземної продукції (імпортні мита); балансувальна – обмеження експорту товарів, ціна яких в середині країни є нижчою аніж вартість аналогічної продукції на світових ринках (експортні мита). Необхідно зазначити, що сплата митних зборів змушує експортерів підвищити ціну товарів, внаслідок чого купівельна спроможність імпортної продукції населенням певної країни зменшується. Проте тарифний метод регулювання є дуже вигідним як для держави в цілому, так і для національних товаровиробників, оскільки останні мають можливість за рахунок нижчої кінцевої вартості власних товарів отримати додаткову конкуренту перевагу на внутрішньому ринку. Розглянемо класифікацію тарифних методів регулювання іноземної торгівлі, що можуть встановлюватися і застосовуватися митними органами певної країни (табл. 1.4). Таблиця 1.4 Класифікація тарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі Тарифні методи Ознака класифікації Вид митного збору Специфічні – начисляються у визначеному грошовому розмірі на певну вимірювану одиницю товару (кг, шт. м 3 тощо). За способом Адвалорні – встановлюються у відсотковому відношенні до вартості збирання імпортної продукції.Комбіновані – поєднання адвалерного та специфічного підходів до стягнення митного збору.Імпортні – застосовуються до товарів (послуг), що ввозяться на митну територію країни (загальні, пільгові, преференційні).За об’єктом Експортні – застосовуються до товарів (послуг), що вивозяться за межі митної території країни. ТранзитніПостійні – ставки мита, які є незмінними незалежно від жодних За типом ставок обставин.Перемінні – ставки мита, які відповідно до зовнішньоторговельної програми держави у деяких випадках можуть бути зміненими. Продовження табл. 1.4 17 Сезонні – встановлюються для продукції, яка має сезонний характер споживання (зазвичай, термін дії зазначеного мита складає не більше 3-4 місяців).Компенсаційні – застосовуються у відношенні до імпортних товарів (послуг), під час виробництва (експорті) експортером прямо (опосередковано) використовувалися допомога у вигляді субсидій.Антидемпінгові – використовуються стосовно ввозу закордонних товарів, імпортна ціна яких є значно меншою у порівняння з За характером аналогічною вітчизняною продукцією. Даний вид митного збору застосовується лише після організації антидемпінгового розслідування, що підтверджує факт завдання збитків національній економіці з боку експортера.Спеціальні – встановлюються державою: у випадку виникненні необхідності захисту національних товаровиробників; у відповідь на дискримінаційні вчинки зі сторони інших країн; у вигляді запобіжного заходу щодо економічних суб’єктів певної господарської сфери, які шкодять національним інтересам в зовнішньоекономічній діяльності або порушують правила конкурентної боротьби.Автономні – митні збори, які застосовуються у відповідності до рішень прийнятими державними органами влади країни в односторонньому порядку.За походженням Конвенційні – митні збори, що встановлюються на підставі двосторонніх або багатосторонніх угод між декількома країнами.Преференційні – митні збори, які характеризуються нижчим рівнем ставок у порівнянні з існуючим тарифом.Номінальні – митні ставки, які визначаються на підставі існуючого митного тарифу країни (показують на яку величину збільшилась вартість кінцевої продукції внаслідок застосування митного збору).За способом Ефективні – реальний рівень митних ставок кіневих товарів, що обчислення враховує рівень мита, накладених на імпортні комплектуючі та деталі даної продукції (вказує як митний збір дійсно забезпечує захист національних товаровиробників, що конкурують з імпортною продукцією). Джерело: побудовано автором на основі [1, 3, 4, 9] Активне застосування державою митних тарифів може спричинити появі певних проблем, до яких слід віднести наступні[9, с. 38]: зменшення загального обсягу міжнародної торгівлі, виникнення дисбалансу на світових товарних ринках; можливе розгортання торговельних війн між країнами, що в свою чергу, гальмують економічний розвиток національних економік; збільшення податкового навантаження на споживачів, які внаслідок використання державою митних зборів повинні купувати або імпортні, або рівноцінні місцеві товари за вищою ціною. Тобто, певна частка доходів 18 споживачів перерозподіляється в державну скарбницю, і відповідно їх реальний дохід стає меншим; імпортний тариф може призвести до зниження рівня зайнятості населення в експортоорієнтованих галузях. За останні роки більшість країн значно знизили рівень тарифів на більшість товарів, активно підписували торговельні домовленості, а також використовували допомогу для покращення торговельного потенціалу. Відповідно зазначена сучасна торговельна політика, що спрямована на збільшення та спрощення зовнішньоекономічних операцій, сприяла переходу від використання державами тарифного методу регулювання до нетарифних [11, с. 6]. Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі – це заходи, призначення яких полягає у прямому (частіше опосередкованому) обмеженні імпорту (експорту) через використання різних адміністративних інструментів з метою досягнення певних національних соціально-економічних інтересів. Важливим аспектом дослідження нетарифних методів є поділ їх на окремі категорії. Існує безліч варіантів класифікації зазначеного методу регулювання міжнародної торгівлі, проте саме ЮНКТАД у співпраці з іншими міжнародними організаціями розробила детальну класифікацію нетарифних заходів, яка налічує близько 180 різних видів нетарифних інструментів і відповідає нинішнім особливостям розвитку світового господарства. Таблиця 1.5 Систематизація нетарифних методів регулювання міжнародної торгівлі Нетарифні методи Добровільне обмеження експорту; У відношенні до Квоти (глобальні, індивідуальні); експорту Ліцензії (разова, генеральна, глобальна, автоматична); Експортні субсидії (прямі, непрямі) та кредитування; Контроль над експортними цінами. Продовження табл. 1.5 19 У відношенні до імпорту Санітарні, фітосанітрані та ветеринарні вимоги; Технічні міри Передвідвантажувальний аудит та інші формальності;Технічні бар’єри щодо організації зовнішньоторговельних операцій Обумовлені міри торговельного захисту;Контроль над ціною, включаючи додаткові збори та податки (антидемпінгові заходи); Фінансові міри, включаючи обмежуючі методи платежів; Кількісні обмеження; Правила упакування та маркірування товарів;Вимоги до інвестиційних процесів, що пов’язані із зовнішньою Нетехнічні міри торгівлею;Вимоги щодо вмісту в готовій продукції певної частик компонентів національного виробництва; Імпортний депозит; Обмеження державних закупок; Правила, пов’язані з походженням товарів; Міри щодо прав на інтелектуальну власність; Обмеження у відношенні до післяпродажного сервісу;Обмеження на збут продукції. Джерело: побудовано автором на основі [12, 13] Використання нетарифних методів обумовлено тим, що на власній митній території держава може визначати спеціальні порядки та правила проникнення закордонних виробників товарів та послуг на вітчизняний ринок, забезпечуючи при цьому національну економічну безпеку країни. Відповідно, даний вид регулювання міжнародної торгівлі виконує наступні функції: 1) захист внутрішнього ринку шляхом обмеження експорту товарів, які є дефіцитними всередині країни; 2) обмеження імпорту/експорту товарів для забезпечення стабільності ринку будь-якої продукції або створення імпортозамінного виробництва; 3) запобігання вичерпання невідновлюваних природних ресурсів та стратегічно важливих (чутливих) товарів і сировини, що використовуються у вітчизняному виробництві; 4) захист та економічна підтримка вітчизняних товаровиробників, регулювання рівня конкуренції на внутрішньому ринку; 5) регулювання експорту чи імпорту дорогоцінних металів; 20 6) охорона державної безпеки, життя або здоров'я громадян, майна фізичних або юридичних осіб, державної чи комунальної власності, навколишнього середовища, життя чи здоров'я тварин і рослин, морально- правового порядку, культурних цінностей. Нетарифні методи регулювання, на думку автора, є ефективнішими інструментами здійснення зовнішньоторговельної політики у порівнянні з тарифними митами, оскільки: не пов'язані з жодними міжнародними зобов'язаннями; характеризуються більш розгалуженим набором інструментів для регулювання міжнародної торгівлі; є сприятливішими щодо досягнення національних інтересів у зовнішньоекономічній політиці; дозволяють врахувати конкретну ситуацію, що складається на іноземних ринках (враховуючи глобалізацію та диверсифікацію торговельних відносин), і відповідно застосувати заходи щодо досягнення специфічних завдань (забезпечення економічної безпеки, технічних стандартів тощо); дають можливість країнам швидко відреагувати на зміни у світовому господарстві та вжити дієвих заходів у короткостроковому періоді, внаслідок відносно спрощеного процесу запровадження їх урядовими органами; не визнаються додатковим податковим тягарем для населення. Щодо основних недоліків застосування державою нетарифного методу регулювання зовнішньоторговельної діяльності, то до них слід віднести такі: фінансові витрати та складні експортні процедури негативно впливають на рівень диверсифікації товарних груп та ринків збуту експортерів у різних секторах; обтяжливі регуляторні процедури негативно впливають на участь та місце країни у міжнародному торговельному товаристві; 21 понесення додаткових витрат, які негативно впливають на конкурентоспроможність малих та середніх підприємств, які мають бажання вийти на іноземні ринки; можлива монополізація виробництва та обмеження конкуренції між виробниками на певному товарному ринку, що у довгостроковій перспективі тягне за собою інфляцію та зниження купівельної спроможності споживача. Тим не менш, використання державами різних нетарифних інструментів регулювання зовнішньої торгівлі можуть бути корисними для світового господарства в цілому, оскільки можуть нести в собі позитивні наслідки як: забезпечення безпеки продукції та виробництва, в результаті чого якість товарів буде значно підвищуватися; уніфікація та стандартизація світових товарних ринків; сприяння виконанню окремими країнами зобов'язань у рамках міжнародних угод і договорів; гарантування охорони життя і здоров'я людей, флори, фауни та навколишнього середовища; удосконалення міжнародного співробітництва щодо контролю за використанням небезпечних матеріалів, відходів та забезпечення екологічної безпеки; гармонізація торгівельних відносин в межах окремих країн з міжнародною системою стандартів. 1.2. Основні теорії міжнародної торгівлі Починаючи з XV століття, економісти різних країн світу прагнули дати відповідь на питання, чому країни здійснюють торгівлю між собою, і на чому ґрунтуються вибір спеціалізації тої чи іншої національної економіки в системі світового господарства. В даному аспекті значний інтерес представляє собою дослідження теорій зовнішньої торгівлі, які з різних точок зору описують принципи ефективної участі національних економік у міжнародному товарообміні, фактори конкурентоспроможності окремих країн на світовому ринку, а також існування об’єктивних закономірностей розвитку міжнародної торгівлі. Щодо питань аналізу теорій міжнародної торгівлі присвячено чимала кількість наукових робіт як вітчизняних, так і зарубіжних економістів. 22 Процес формування світового ринку – період від кінця XV століття (відкриття Нового Світу та морського шляху до Індії) до кінця XVIII століття (промислова революція в Англії). Це епоха динамічного розвитку цивілізації: зміна державних кордонів, національних ідеї, суспільних інституцій. Для економічної думки характерним є перехід від релігійного догматизму до реальних проблем господарського життя. Формувалися перші школи економічної думки: меркантилізм та фізіократія, кожна з яких намагалися відповісти на запитання: що є джерелом багатства; якою є природа вартості; межі державного втручання в економіку тощо. Відповідно меркантилісти вважали, що накопичення національного багатства у грошовій формі (золото та срібло) відбувається переважно у процесі зовнішньої торгівлі. Тобто, має бути позитивне сальдо торговельного балансу країни. Саме тому в зовнішньоторговельній політиці державами має широко використовуватися жорсткий протекціонізм, а саме: високі ввізні мита, заборони, надання пільг та субсидій вітчизняним виробникам, а також нееквівалентний обмін у зовнішній торгівлі (імпорт лише дешевої та сировинної продукції, а експорт – дорогої і товарів кінцевого споживання). На відміну від меркантилістів, фізіократи, навпаки, підтримували вільну торгівлю, низький рівень митних зборів, скасування будь-яких заборон щодо вивозу закордон продукції, заснувавши напрямок в економічні теорії як “фритрейдерство”. Представники даної школи припускали, що будь-яка держава може опинитися в ситуації: коли здійснюватиме імпорт товарів, що не може виробити на власній території, або експортуватиме продукцію, не може бути спожита на внутрішньому ринку. При цьому, фізіократи стверджували, що: “Природний порядок не знає меж, і передбачає свободу продавати та купувати як всередині країни, так і за її межами” [14, с. 84]. Наступний етап розвитку теорій міжнародної торгівлі пов'язаний з працями англійських економістів А. Сміта, Д. Рікардо, Р. Торенс та Дж. Ст. Мілла. Вперше, критерії раціональності здійснення іноземної торгівлі та відповідні вигоди, які дає її учасникам, сформулював А. Сміт у концепції, що 23 має назву “теорія абсолютних переваг” [15, с. 194]. Вона започаткувала розвиток класичного напряму, що обґрунтував необхідність та важливість вільного зовнішньоторговельного товарообміну між країнами. Згідно зазначеної теорії, держава повинна експортувати товари, виробництво якої є швидшим, якіснішим, а також дешевшим, аніж за кордоном. Відповідно, в площині даної продукції країна має абсолютні переваги перед іноземними виробниками. Однак імпорт держави має формуватися за рахунок товарів, у виробництві яких країна не володіє абсолютними перевагами (собівартість продукції є вищою аніж за кордоном). Таким чином, внаслідок перерозподілу вітчизняних виробничих та трудових ресурсів у сфери національної економіки, що характеризуються абсолютними перевагами, країни, що здійснюють зовнішню торгівлю, отримуватимуть вигоду. Проте основними недоліком теорії А. Сміта є те, що вона не розглядає випадок, коли абсолютні переваги у виробництві товарів можуть бути зосереджені в невеликій кількості країн. Тобто, дана концепція не дає відповіді на питання, чи можлива вигідна участь у міжнародній торгівлі тих держав, які не мають жодних абсолютних переваг у виробництві певної продукції. Відповідь на даний аспект дає теорія порівняльних переваг, яка була представлено Д. Рікардо у 1817 році за рахунок доопрацювання парадигми А. Сміта в науковій праці “Принципи політичної економії та оподаткування”. Д Рікардо стверджував, що країні невигідно розвивати навіть ті галузі економіки, де виробничі витрати менші, аніж за кордоном, але різниця у витратах нижче, ніж за продукцією, виробленою в найбільш ефективній галузі в цій країні [15, с. 195]. Якщо країна має найбільшу абсолютну перевагу, або найменший недолік щодо виробництва певної готової продукції, то вона повинна здійснювати експорт даних товарів. У випадку відсутності абсолютної переваги за жодною із категорій продукції, державі доцільно імпортувати ті товари, у виробництві яких, з точки зору ефективності праці, має найменші порівняльні переваги або найбільші порівняльні невигоди. 24 Тобто, для останньої групи країн зовнішня торгівля буде приносити позитивний ефект у ситуаціях, коли витрати виробництва імпортованих товарів вище витрат виробництва, що експортуються. Як наслідок, імпорт для зазначених держав буде сприятливим навіть у випадках, коли ввезені товари можуть бути вироблені в межах країни з меншими витратами, ніж за кордоном. Однак теорія порівняльних переваг неодноразово була критикована іншими економістами, оскільки концепція Д. Рікардо не може бути використаною лише для зовнішньої торгівлі однієї країни (на практиці дана теорія стосується міжнародної торгівлі в цілому). При цьому, парадигма порівняльних переваг не пояснює чому існують відмінності у виробничих витратах в межах різних держав, а також не висвітлює співвідношення, за якими певні два товари будуть обмінені один на одного (тобто які умови торгівлі між двома країнами є невідомими). Англійський економіст Дж. Ст. Мілль детально дослідив вищевказаний аспект за допомогою теорії взаємного попиту [16, с. 100], яка розглядає попит країни на певний товар через кількісне вираження іншого товару, від якого вона готова відмовитися в обмін. Таким чином, обопільний попит визначає умови торгівлі, які, у свою чергу, зумовлюють відносну частку кожної країни у міжнародних торговельних відносинах. Відповідно, рівновага на світових ринках буде встановлена при такому співвідношенні між двома товарами, при якому кількість продукції, яку держава експортує до іншої, повинна бути точно достатньою у грошовому вимірі для оплати імпорту інших товарних категорій. Тобто, теорія взаємного попиту розглядає «бартерні умови торгівлі» між двома країнами, а саме: співвідношення величини імпорту для даного обсягу експорту країни. До того ж Дж. Ст. Мілль у своїй концепції висвітлив два фактори від яких залежить вартісне співвідношення обміну товарів між країнами: по-перше, від розміру та здатності до розширення величини попиту держави на іноземну продукцію, порівняно з попитом з боку інших держав на вітчизняні товари; 25 по-друге, від величини капіталу, що звільняється з виробництва товарів на користь національного споживання. В цілому, як парадигму відносних переваг (зосереджена лише на впливі природніх ресурсів на спеціалізацію країни), так і теорію взаємного попиту (розглядає грошовий вираз співвідношення експорту та імпорту країн) дуже важко застосовувати в сучасному світі торговельних відносин, оскільки для їх практичного застосування існує низка строгих обмежень (нульові транспортні витрати, однакова вартість праці в різних країнах, повна зайнятість, врахування лише трудових затрат тощо). Дані моделі не дають точної відповіді на причини відмінностей виробничих витрат між країнами. Саме шведські вчені Е. Хекшер та Б. Олін спробували дослідити зазначений аспект міжнародної торгівлі. Відповідно, їх концепція [17, с. 23] досліджує вплив на зовнішньоторговельну спеціалізацію окремих країн не тільки праці, а й капіталу. Згідно даної моделі, країни мають різні факторні запаси – це означає, що деякі держави у власному розпорядженні мають великий обсяг наявного капіталу, деякі володіють значними земельними ресурсами, а інші багаті робочою силою. У межах зазначеної теорії, поняття факторної наділеності (величина певного фактору виробництва) використовується у відносних, а не в абсолютних значеннях. Окрім того, Е. Хекшер та Б. Олін визначили поняття факторної забезпеченості у площині двох критеріїв: критерій ціни – країна вважається факторно наділеною капіталом, якщо відношення ціни капіталу до ціни праці (PK/PL) нижче порівняно з іншими країнами. Даний критерій враховує як попит, так і пропозицію факторів виробництва; фізичний критерій – країна вважається забезпеченою капіталом, якщо відношення загальної суми капіталу до загальної кількості праці (K/L) є більшим порівняно з іншою країною (врахування пропозиції факторів). В результаті врахування даних умов, країна експортуватиме товари, виробництво яких вимагає інтенсивного використання відносно великого за 26 обсягом й дешевого фактору виробництва, а імпортуватиме продукцію, для виробництво якого є необхідним відносно дефіцитний і дорогий чинник. Тобто, для держав, в яких величина вільного капіталу є надлишковою (тому його ціна є нижчою), будуть експортувати капіталомісткі товари, а імпортувати трудомісткі товари. При цьому, країни, що володіють значними обсягами дешевої робочої сили, здійснюватимуть вивіз трудомісткої продукції, ввіз – капіталомісткої. Відповідно, саме різниця в інтенсивності використанні чинників виробництва разом із фактичними відмінностями факторною забезпеченістю країн пояснюють міжнародні відмінності в порівняльних виробничих витратах. Згодом П. Самуельсон та В. Столпер продовжили розвиток теорії Хекшера-Оліна, додавши до неї аспект вирівнювання вартості факторів виробництва, який пояснює вплив зміни відносних цін на продукцію на розподіл прибутку та факторів [15, с. 200]. Згідно з положеннями даної парадигми, одним із результатів міжнародної торгівлі може стати урівноваження цін на товари та умови виробництва. При чому, факторні ціни змінюються пропорційно в більшій мірі, аніж вартість продукції. Тобто, спеціалізація тієї чи іншої країни на виробництві капіталомістких товарів призводить до значного переміщення капіталу в експортні галузі, відповідно попит на капітал починає перевищувати рівень пропозиції. У зв'язку із цим зростає його ціна (відсоток на капітал). Якщо ж держава спеціалізується на виробництві та продажі трудомісткої продукції, то отримання значних доходів даних сфер національної економіки викликає переміщення трудових ресурсів у відповідні галузі. Внаслідок цього, підвищується попит на робочу силу, собівартість (заробітна плата) також зростає. Даний елемент теорії Столпера-Самуельсена означає, що активне здійснення зовнішньоторговельної діяльності призводить до втрачання початкових відносних переваг окремих країн, тобто відбувається нівелювання рівнів їх розвитку. На думку автора, вирівнювання цін чинників є необхідним процесом стимулювання міжнародної торгівлі, оскільки, з метою максимізації 27 прибутку, сприяє розширенню кола експортних галузей, більш поглибленої їх інтеграції в міжнародний поділ праці враховуючи новостворені можливості і переваги окремих факторів виробництва. Іншим наслідком здійснення зовнішньої торгівлі, згідно з моделлю П. Самуельсона та В. Столпера, є нерівномірний розподіл доходів всередині країни. Так, в країнах з капіталомісткими факторами виробництва рівень реальних доходів учасників галузей економіки, де переважає праця (дефіцитний фактор виробництва) зменшується, за одночасного збільшення прибутковості капіталу (надлишковий чинник). В результаті, можливе настання ще більш негативного сценарію розвитку економіки країни у вигляді “голландської хвороби” [18, с. 9]. Дана теорема припускає, що збільшення пропозиції одного з факторів призводить до ще більшого зростання виробництва і відповідного експорту продукції в тому секторі, де цей чинник використовується інтенсивніше, тоді як в інших галузях спостерігається абсолютне скорочення темпів випуску товарів. Тобто, має місце значний відтік виробничих ресурсів з одних сфер економіки в інші, що призводить до застою і можливого повноцінного руйнування перших. Таким чином, збільшення кількості числа аналізованих факторів виробництва дозволило не тільки подолати певну обмеженість щодо дослідження природи міжнародної торгівлі, що властивим вищерозглянутим теоріям, але й зробити міркування та пропозиції більш відповідними дійсним реаліям розвитку світового господарства. Однак, вищерозглянутий блок теорій співвідношення факторів виробництва має ряд обмежень, які стримують використання на практиці. До таких факторів слід віднести: необмежена мобільність чинників виробництва у межах національних кордонів та їх немобільність між країнами; відсутність торгових бар’єрів; нульова роль урядів країн; неврахування трансакційних витрат, ефекту масштабу виробництва та технологічного розриву; а також досконала конкуренція. 28 Більшість випадків відхилень від даних концепцій підпадають під явище, що в економічній літературі має назву парадокс Леонтьєва. У 1953 р. у своїй роботі, в якій досліджувалася зовнішня торгівля США [17, с. 24], американський економіст показав, що частка капіталомістких товарів у країни експорті скорочувалася, попри відносно дешевий капітал, а трудомістких – навпаки зростала, всупереч дорожчої вартості американської робочої сили. Подальші дослідження показали, що суперечність, яка була виявлена В. Леонтьєвим, може бути усунена, якщо при аналізі структури торгівлі розширити фактори виробництва на кваліфіковану/некваліфіковану працю, капітал та землю. Економіст стверджував, що при даній кількості капіталу один людино-рік американської праці еквівалентний трьом людино-рокам іноземної праці. Це підтверджує, що США є країною з надлишком трудового ресурсу, тож ніякого парадоксу немає. Відповідно, більша продуктивність країни пов'язана з вищою кваліфікацією американських робітників. Саме тому США експортує складну готову продукцію, що вимагає більш кваліфіковану працю, аніж використовується для виробництва товарів, що конкурують з імпортом. Тим часом, значну частину американського імпорту становлять сировинні ресурси. При цьому, галузі добувної промисловості США належать до капіталомістких галузей виробництва, незважаючи на те, що в країнах, які експортують сировину до США, зазвичай, капітал не є надлишковим фактором виробництва. Економічна теорія середини 20 ст. характеризується пошуком вирішення питання універсальності концепцій співвідношень факторів виробництва. Відправною точкою став «парадокс Леонтьєва», після якого розвиток наукової думки пішов розділився на два напрямки: через послаблення обмежень теореми Хекшера-Оліна, та через перенесення акценту з держав як основних учасників міжнародних торговельних відносин на конкретних виробників, аспекти їхньої господарської діяльності та організаційні структури. Рішення відповідно до першого напряму було розглянуто вище. Щодо перенесення акценту на виробників, то він обумовив появи цілої низки нових 29 теорій, що виходять за рамки класичних парадигм та відображають реальні особливості економічного розвитку світового господарства. Однією із перших сучасних парадигм міжнародної торгівлі, що відноситься неотехнологічних, є теорія доступності Кравіса (1956), що розглядає структуру торгівлі країни, з точки зору внутрішньої доступності та відсутності певних категорій товарів. При цьому, фактор досяжності до тієї чи іншої продукції впливає на торгівлю через співвідношення попиту/пропозиції. Згідно даної концепції, країна експортує ті види товарів товари, які є “в наявності”, тобто вироблені вітчизняними підприємствами, а імпортує – недоступну продукцію. Таким чином, міжнародна торгівля є наслідком існування відмінностей в наявності певних товарів між країнами. Наступною концепцією є теорія подібності країн, що була сформульована С. Ліндером у 1961 році [19, с. 16]. Даний економіст звернув увагу на те, що лише при насиченому внутрішньому попиту продукція можу почати продаватися на іноземних ринках. Відповідно до зазначеної моделі, визначальним фактором структури попиту країни є рівень середнього доходу населення (чим вищий рівень доходу домогосподарств, тим більш якісний або більш технологічно складний товар вони можуть придбати). Саме тому, держави зі схожими рівнями прибутку на душу населення найбільш схильні до взаємної торгівлі. Оптимальний результат при цьому може бути досягнутий між державами, що мають схожу структуру попиту (попит, що перетинається) і виражатися у більш інтенсивній торгівлі між ними. Таким чином, концепція С. Ліндера пояснює причини значного обсягу торгівлі між виробниками розвинених країн. При цьому, левова частка світової торгівлі припадає на зазначену групу країн з приблизно однаковими доходами на душу населення, а не між слаборозвиненими країнами. Слід зазначити, що дана теорія має певні недоліки. Так, низка країн, що розвиваються, які мають приблизно однаковий дохід на душу населення, торгують не між собою, а з розвиненими країнами. А між деякими розвиненими країнами, незважаючи на однаковий дохід на душу населення, частка 30 внутрішньогалузевого обміну в їхній взаємній торгівлі невелика (наприклад, США та Японія). Щодо товарів виробничого призначення, то їх обмін між країнами з однаковим рівнем національного доходу душу населення здійснюється відповідно до спеціалізації їх виробництва, а не є наслідком прагнення вітчизняних підприємств до застосування різноманітного устаткування. Саме тому, теорію С. Ліндера на практиці можна застосувати лише відносно торгівлі споживчими товарами між розвиненими країнами, внутрішні ринки яких прагнуть забезпечити якомога більший асортимент іноземної продукції для власного населення. Паралельно з дослідженнями С. Ліндера, передумови здійснення міжнародної торгівлі у 1961 році також розглядав М. Познер. Модель цього економіста базується на припущенні, що країни, які здійснюють торгівлю, мають подібні умови виробництва для виготовлення визнаної продукції. Але технологічний фактор між державами різниться, що призводить до впровадження нових продуктів і нових виробничих процесів фірмою в певній країні. Згідно концепції М. Познера [19, с. 13], саме технологічний чинник сприяє набуттю однієї з країн тимчасових порівняльних переваг (технологічний розрив) у системі міжнародного поділу праці, що пов'язано із скороченням витрат виробництва внаслідок технологічних інновацій. В результаті, міжнародна економічна система представляє собою комплекс відносин технологічно-розвинених та технологічно-відстаючих країн. З першої групи держав у другу експортуються товари та послуги на основі нових технологій. З других у перші – застарілу у технічному плані продукцію. Однак, згодом в умовах початку стабільного виробництва та експорту новаторської продукції іноземними фірмами-конкурентами, технологічному лідеру необхідно експортувати нову інноваційні товари, продовжуючи стратегію технологічної монопольної ренти. Теорія технологічного розриву є більш реалістичною, ніж традиційні теорії, оскільки вона аналізує вплив технічних змін на структуру міжнародної 31 торгівлі. Тобто, вона передбачає зміщення наголосу від торгівлі товарами до торгівлі технологіями (передові позиції зазначаються шляхом експорту нових наукових знань через патенти, ноу-хау та ліцензії). Ще однією концепцією міжнародних торговельних відносин, сформульованою у 1960-х рр., стала теорія життєвого циклу продукту Р. Вернона [19, с. 14], яка є розширенням моделі технологічного розриву. Згідно зазначеної теорії, розробка нового продукту проходить через серію етапів у ході свого розвитку, відповідно його порівняльні переваги змінюються в міру його проходження через цикл. Таким чином, кожен продукт, що користується попитом, проходить 4 стадії: впровадження, зростання, зрілості та спаду. На першій стадії товар (послуга) з'являється в одній або кількох країнах, і якщо він повністю задовольняє внутрішній попит, то можливий перехід до другого етапу – його експорту з використанням усіх переваг монопольного становища країн-експортерів у міжнародній торгівлі. Поряд з цим, масовий характер виробництва та значний попит на даний товар стимулює появу аналогічних виробництв в інших країнах, чому сприяє також перетворення виробництва даного товару з оригінального на стандартизоване. Саме тому, можливе виникнення обмежень експорту товару з боку країни-інноватора. На третій стадії (досягнення насиченості ринку) підтримка попиту на товар пов'язана із зниженням витрат (відповідного зменшення ціни готової продукції). У результаті виробництво переноситься до країн з найменшими витратами (дешевшою робочою силою). Четвертий етап життєвого циклу – це стадія появи нового продукту, який замінює вже морально застарілий товар. Таким чином, на перших двох стадіях життєвого циклу продукту країна- новатор має порівняльну перевагу у його виробництві, на третій стадії воно переходить до країни-імітатора, куди переміщається виробництво застарілої моделі. При цьому, країни, які раніше експортували дані товари або послуги, можуть відмовитися від їх виробництва на користь їх імпорту. Проте, теорія В Вернона має декілька недоліків, які насамперед пов’язані з неможливістю її застосування до товарів, що мають короткий (електронні 32 товари) або дуже довгий життєвий цикл (продукція обробної промисловості). Також дана концепція не враховує сучасне функціонування великої кількості ТНК, які запроваджують нові товари як на вітчизняному, так і на зарубіжних ринках майже одночасно. При цьому, просування нової продукції здійснюється у глобальному масштабі. Таким чином, діяльність великих ТНК вирівнює різницю між країнами факторною забезпеченістю, нівелюючи початкові відмінності задля активнішого розвитку міжнародної торгівлі. В цілому, технологічна модель М. Познера акцентує увагу на часовому відставанні в процесі імітації технології виробництва певного товару, тоді як модель циклу продукту Вернона підкреслює процес поступової стандартизації продукції на іноземних ринках. Тобто, обидві моделі намагаються пояснити динамічну порівняльну перевагу для нових товарів (послуг) та відповідних виробничих процесів, на відміну від класичної моделі Хекшера-Оліна, яка пояснює статичну порівняльну перевагу. Період 1980-1990-х років можна охарактеризувати як початок нового етапу розвитку теоретичного дослідження міжнародної торгівлі. В даний період сформулювався підхід – “нова теорії торгівлі” [20, с. 191], що пояснює причини внутрішньогалузевої торгівлі, а також товарного обміну між подібними країнами. Якщо в рамках класичної і неокласичної концепцій передбачалася наявність досконалої конкуренції на товарних ринках (що, очевидно, абсолютно нереалістичним припущенням), то факторами виникнення нової теорії торгівлі стали: недосконала конкуренція на світових ринках, прояв ефекту економії від масштабу, а також значна диференціація вироблених благ (в межах одного виду товару може існувати низка моделей, що відрізняються за безліччю характеристиками). Основу нової теорії торгівлі складає концепція П. Кругмана, яка відходить від традиційних моделей, оскільки визнає роль економії масштабу та монополістичної конкуренції в сучасних реаліях міжнародній торгівлі. Згідно теорії Кругмана [21, с. 246], країни навіть зі схожою економікою можуть вести 33 торгівлю одна з одною через те, що споживачі бажають різноманітності. У подібних за структурою економіки та рівнем розвитку, держав немає відносних переваг у взаємній торгівлі, проте має місце економія на масштабі, що дозволяє їм торгувати одна з одною. При цьому, ріст обсягу торгівлі відбувається за рахунок поглиблення не міжгалузевої, а внутрішньогалузевої спеціалізації. Також модель Кругмана стверджує, що торгівля за наявності галузевої економії від масштабу призводить до регіональної концентрації великих виробництв, які взаємодіючий між собою створюють кумулятивний ефект. Економіка агломерації, яка збільшується відповідно до розмірів регіону, де створюється ядро виробництва та експорту (промисловий парк, експортні зони тощо), як правило, забезпечує суб’єктам даного центру постійні переваги у витратах порівняно з іншими аналогічними окремими компаніями. Наступною теорією міжнародної торгівлі, яка окреслює поступовий вихід на перший план підприємства як окремого виробника (експортера) товарів (послуг), є концепція конкурентних переваг. Згідно парадигми М. Портера [22, с. 40], конкурентні переваги країн у міжнародній торгівлі безпосередньо визначаються внутрішнім макросередовищем, в якому функціонує національний бізнес. Тобто, економіка певної держави характеризується низкою атрибутів, а саме: забезпеченістю країни факторами виробництва, необхідними для конкурентоспроможності вітчизняних галузей (інвестиційні ресурси, робоча сила, інфраструктура та ін.); ефективністю менеджменту на мікрорівні (управлінські, адміністративні, організаційні інформаційні особливості підприємницької діяльності); інноваційно-технологічним розвитком галузей, що забезпечують виробничу спеціалізацію країни; характером попиту внутрішнього ринку на конкретну продукцію; наявністю у країні конкурентоспроможних на зовнішньому ринку галузей (компаній), що дозволяє забезпечити швидкий доступ до дорогих ресурсів та сприяти процесу нововведення; 34 існуючими в країні умовами конкуренції (драйвер виходу компаній на зовнішні ринки), створення фірм, здійснення підприємницької діяльності. Відповідно, щоб підвищити конкурентоспроможність країни та зміцнити її позиції на у світовому господарстві, підприємствам даної держави потрібно переходити від експлуатації класичних відносних переваг (природні ресурси, дешева робоча сила) до використання конкурентних переваг, пов’язаних з диверсифікацію виробництва за рахунок унікальності продуктів та більш ефективних технологічних процесів. Виникає необхідність поглиблення здійснення інноваційної діяльності суб’єктами національної економіки (інтенсивна розробка нових продуктів та виробничо-господарських процесів), яка дасть можливість випереджати інші країни у технологічному плані. Безумовно, теорія конкурентних переваг є актуальною, оскільки описує чому саме зовнішня торгівля окремої держави багато в чому залежить від розвитку рівня виробництва, підприємств та галузей в цілому. Однак, на думку автора, у даній концепції М. Портер недостатньо уваги приділяє іншим факторам виробництва, а також зниженню рівня витрат виробництва. Таким чином, незважаючи на різноманітність теорій міжнародної торгівлі, що формують її методологічні параметри, жодна з них комплексно не пояснюють тенденції розвитку торговельних відносин. Проте, нинішній розвиток світової торгівлі підтверджує часткову актуальність даних концепцій та необхідність їхньої постійної модифікації, розширення, доповнення новими ідеями, що зумовлено об'єктивними тенденціями НТП та загальною лібералізацією міжнародних економічних відносин. 1.3 Теоретико-методологічні основи диверсифікації зовнішньоторговельної діяльності країни Диверсифікація економіки – це процес збільшення кількості джерел доходу від виробництва продуктів і послуг, що надходять в економіку. Цей процес передбачає надання багатогранності вітчизняній економіці в результаті 35 збільшення кількості конкурентоспроможних і ефективних галузей. Тобто, під диверсифікованою розуміється економіка, яка залежить не від будь-якого одного або двох видів продукції, а формується завдяки ефективному розвитку декількох секторів національного господарства. У вузькому розумінні, під диверсифікацією економіки певної держави розуміється диверсифікація її експорту, – це збільшення кількості найменувань та різновидів вироблених для продажу закордон товарів та послуг, усунення негативного впливу на економіку країни несприятливої ринкової кон'юнктури, а також створення передумов для певних маневрів на світових ринках. Даний аспект обумовлює формування ефективної та оптимальної структури експорту, розширення асортименту товарів, поступове збільшення частки високотехнологічної продукції та товарів з високим ступенем обробки, а також освоєння вітчизняними компаніями нових зарубіжних ринків товарів, послуг капіталу та технологій. За допомогою аналізу товарної структури експорту країни, і навіть кількості каналів збуту, можна визначити на скільки експорт є диверсифікованим. Зазвичай, національні господарства саме ресурсномістких держав перебувають у великій залежності від паливно-енергетичного або агропромислового комплексів, при цьому частка інших секторів в експортній структурі виражається однозначними цифрами. Залежність країн від виробництва та експорту необробленої сировини робить їх уразливими від сировинних шоків на світових ринках, коливань цін та умов торгівлі, особливо враховуючи низький рівень еластичність попиту з доходу на сировинну продукцію. В свою чергу, даний факт впливає на валютні резерви країни та її здатність забезпечити необхідний імпорт, і породжує певні невизначеності щодо довгострокового економічному розвитку. За таких обставин, збагачення необробленої сировини у вигляді додавання нової вартості призводить до збільшення рівня зайнятості в державі, а також забезпечення більш стабільного та передбачуваного зростання доходів держав від експортної діяльності. 36 При цьому, необхідно звертати увагу не лише на товарну структуру експорту (імпорту), а й на його географічну складову. Так, якщо в зовнішній торгівлі певної держави частка якоїсь країни є великою, і дана тенденція має тривалий характер, то економіка даної держави перебуває в залежному становищі від іншої країни (інколи внаслідок такої надмірної залежності зовнішньоторговельна політика залежної країни формується під тиском політичних лідерів інших держав). Саме тому, важливим постає питання щодо пошуку нових напрямів розширення географічної структури зовнішньоторговельної діяльності. Різноманітність умов, які характеризують господарський комплекс національної економіки певної країни, а саме: наявність вільного додаткового капіталу, управлінське мікросередовище, науково-технологічний розвиток, вартість та кваліфікованість робочої сили, стан банківсько-фінансового сектору, легкість та захищеність ведення підприємницької діяльності, взаємодія держави та національного бізнесу, інвестиційна привабливість країни; - зумовлюють вибір того чи іншого підходу до диверсифікації експортного виробництва країни (рис. 1.2). Типи диверсифікації зовнішньої торгівлі За структурою торгових потоків За напрямком торгових потоків Географічна Товарна Експортна Імпортна Вертикальна Горизонтальна Діагональна Рис. 1.2 Класифікація підходів до диверсифікації зовнішньоторговельної діяльності країни Джерело: побудовано автором на основі [23] 37 Розглянемо детальніше методи диверсифікації зовнішньоторговельної діяльності за товарною категорією. Відповідно в сучасній економічній літературі виокремлюють наступні види: горизонтальна диверсифікація – здійснюється в площині окремої сфери національної економіки та означає додавання нової продукції, яка є більш технологічно обробленою, в межах наявного експортного асортименту певної товарної групи. Тобто, використовуючи даний механізм реструктуризації зовнішньоторговельної діяльності, держава послабляє негативний вплив випадкових кон’юнктурних зрушень на міжнародних ринках; вертикальна диверсифікація – забезпечує зміщення акценту між галузями національного господарства, в результаті якого відбувається розвиток обробних секторів промисловості, а також інших супровідних сфер підприємницької діяльності (управління, маркетинг тощо). Відповідно, даний вид диверсифікації надає можливість значно підвищити ефективність вітчизняних підприємств та зменшити ціновий ризик експортного кошику країни, оскільки продукція містить в собі більшу додану вартість; діагональна диверсифікація – передбачає розширення імпортного кошика країни за рахунок придбання іноземних технологій, комплектуючих, обладнання та іншого устаткування, що використовуватимуться вітчизняними компаніями переробної промисловості для оптимізації виробничого процесу. Вертикальна диверсифікація передбачає освоєння нових видів товарів, для виробництва яких використовується продукція традиційного необробленого експорту, або виготовлення товарів, що є сировиною або напівфабрикатами, що комплектуються при виготовленні традиційних продуктів. Цей вид диверсифікації пов'язаний зі створенням технологічних ланцюжків: “видобуток і переробка сировини - виробництво проміжного продукту - виробництво продукту з високими споживчими властивостями - збут”; як у повному, так і в 38 скороченому варіанті з відсутністю певних етапів. В рамках даної стратегії диверсифікації зовнішньої торгівлі країни йдеться про процес переробки сировини та напівфабрикатів, який закінчується випуском готових виробів, що значно підвищують сукупну вартість експорту країни. Щодо діагональної диверсифікації кошика, то за допомогою даного підходу держава має можливість значно підвищити рівень результативності (технологічності) власної виробничої бази внаслідок ввозу з-закордону інноваційного устаткування та інших видів засобів виробництва, а також придбання ліцензій (ноу-хау). До того ж, збільшення технологічності національного виробничого комплексу призведе до росту ролі самої держави в міжнародних ланцюгах доданої вартості. Тобто, країна почне нарощувати імпортний обсяг комплектуючих, напівфабрикатів та інших складових для їх обробки національними компаніями, і подальшого експорту вже кінцевих товарів, які мають значно вищу ціну При цьому, можливе також розширення номенклатури готової продукції імпортного кошика, що сприятиме посиленню рівня конкуренції на внутрішньому ринку певної країни та стимулюватиме вітчизняних підприємств до збільшення ефективності виробничо-господарських процесів з метою підвищення власної конкурентоспроможності. Відповідно, щоб забезпечити комплексне довгострокове зростання національної економіки, країна з концентрованим експортним кошиком має використовувати не лише вертикальний підхід (перехід від сировинних товарів до продукції з більш високою доданою вартістю) щодо диверсифікації зовнішньої торгівлі, а й горизонтальний (збільшення номенклатури) та діагональний. Таким чином, несприятлива ситуація в одній галузі нівелюватиметься за рахунок зростання в інших. Досліджуючи питання умов, за яких можливо підвищити ефективність реалізації стратегії диверсифікації зовнішньоторговельної діяльності, було розглянуто низку наукових робіт іноземних економістів, що аналізували вплив того чи іншого чинника на конкурентоспроможність експортованої продукції . 39 Так, за результатами емпіричних досліджень Т. Хардінга [24] було виявлено, що розвиток вітчизняного інвестиційного клімату та фінансового сектора є важливим фактором для диверсифікації експорту. Відповідно, прямі іноземні інвестиції в межах приймаючих країн стимулюють нарощування внутрішнього капіталу, який згодом можливо використати для покращення управлінських навичок в національному бізнес-середовищі, росту якості людського капіталу (підвищення рівня кваліфікованості робочої сили), а також отримання новітніх технологій з подальшим їх використанням для виробництва продукції з більшою доданою вартістю. Також залучення на внутрішній ринок великих транснаціональних корпорацій стимулює більш поглибленої взаємодії між національними підприємствами, постачальниками та державними органами, з однієї сторони, та іноземними компаніями – з іншої. Даний аспект забезпечує продуктивний обмін інформацією та знаннями між компаніями, активніше провадження новітніх технологій вітчизняними товаровиробниками (проходження ISO сертифікатів), в результаті чого процес освоєння зарубіжних ринків стає значно простішим та швидшим . При цьому, частина дослідників виокремила вплив макроекономічних показників на диверсифікацію експорту. Відповідно, А. Елхіраїк та Р. Саркер [25] виявили, що зміцнення національної валюти та зростання ВВП на душу населення позитивно впливають на диверсифікацію, у той час зростання темпів інфляції та рівня безробіття мають негативний вплив. Ще одним додатковим інструментом зменшення рівня концентрації експортного кошика вважається скорочення операційних витрат, так як диверсифікація експорту є досить чутливою до видатків. Американський економіст Т. Кехо разом з іншими вченими [26], які досліджували лібералізацію торгівлі у 18 країнах, установили закономірність, що нижчі витрати виробництва означають менше перешкод під час здійснення експорту вітчизняними фірмами. За результатами дослідження було зроблено висновок, що для сприяння диверсифікації експорту в країні, в цілому, мають спрощуватися процедури 40 торговельної діяльності, тобто необхідною є розробка заходів політики щодо зниження господарських видатків. Даний аспект можливо реалізувати через: зниження внутрішніх бар'єрів входу в певну галузь; спрощення процедури реєстрації бізнесу; позбавлення необхідності здійснення додаткових платежів перед сплатою податків. У низці досліджень з оцінки чинників конкурентоспроможності конкретних галузей аналізувався вплив вартості ресурсів. Відповідно до результатів наукових праць професора Луізіанського університету Р. Саркера [27] в даній сфері, залежно від галузі економіки ціни різних ресурсів несуть в собі як позитивний, і негативний вплив. Так, підвищення вартості сировинних ресурсів негативно позначається на подальшому розвитку агропромислового комплексу (його можливу горизонтальну диверсифікацію у середньостроковій перспективі), тоді як підвищення вартості праці в даній сфері здійснює позитивний вплив. Необхідним етапом визначення чіткого інструментарію стратегії диверсифікації для окремої країни, є попереднє визначення конкурентних переваг національної економіки на світових ринках, а також ступінь диверсифікації експортного кошику держави. Даний аспект можливо реалізувати за допомогою низки індексів, аналіз яких дасть комплексну характеристику на скільки збалансованою або концентрованою є зовнішньоторговельна діяльність певної країни. Спочатку, розглянемо індекс відносних порівняльних переваг – показник, який дає можливість визначити галузі, в яких країна має відносні переваги, тобто експортні можливості досліджуваної сфери економіки. Цей індекс ґрунтується на порівнянні торговельних показників певної країни зі середньосвітовим значенням, формула якого має наступний вигляд [28, с. 63]: RCA = ���� �� (1.2) ������ ���� де x – обсяг експорту товара i з досліджуваної країни; 41 X – загальна величина експорту країни; xwi – світовий експорт товара i; Xw – загальний світовий експорт. Значення індексу знаходиться від 0 до ∞. Якщо показник більше 1, то вважається, що країна володіє конкурентною перевагою у виробництві товару i. Відповідно, чим більший зазначений індекс, тим більш істотною є відносна перевага. Якщо ж індекс RCA менше 1, то виробництво товару i має низьку конкурентоспроможність на міжнародних ринках. Вищерозглянутий показник є одним із параметрів, що використовується для обчислення індексу економічної складності – комплексна величина, яка характеризує на скільки технологічно складним та диверсифікованим є експортний кошик країни ( набуває значень в межах від -3 до +3) [29, с. 50]. При цьому, розрахунок зазначеного індексу, який щорічно здійснюється Обсерваторією економічної складності [30], виражає рівень інтенсивності залучення вітчизняними компаніями до власного виробничо-господарського процесів сучасних економічних знань, умінь і компетенцій. Тобто, за допомогою даного показника можливо оцінити на скільки конкурентоспроможною та наукоємною є експортна продукція країни, як взаємодіють між собою інститути освіти та бізнес-середовище в межах окремої держави, якість людського капіталу, спрогнозувати зміну ВВП на 1 особу, а також пояснити ступінь рівномірності розподілу доходу в залежності від складності економіки. Наступним показником є індекс диверсифікації експорту (нормалізований індекс Герфіндаля-Гіршмана) – характеризує ступінь диверсифікації експорту, який розраховується за наступною формулою [31, с. 23]: ∑�� ���� 2 1 �� = ��=1 ( ) − �� HH (1.3) 1− 1 �� де xij – обсяг експорту товара i країною j; Xj – загальний експорт країни j; 42 N – кількість досліджуваних товарів. Значення індексу знаходиться від 0 до 1. Якщо коефіцієнт близький до 1, то це свідчить про граничну концентрацію експорт, тобто експорт країни є низькодиверсифікованим. Якщо показник наближений до 0, то рівень диверсифікації експорту держави є високим. Основним недоліком використання даного індексу є завищення рівня міри диверсифікації зовнішньоторговельної діяльності держави внаслідок його нечутливості до товарних груп, які займають незначну долю в загальній величині експорту країни. Більш детальним показником для аналізу ступеня диверсифікації зовнішньої торгівлі є індекс Тейла (��j), який визначається наступним чином [32]: �� = 1 ∑�� �� ���� j �� ��=1 �� ln ( ������ �� ) (1.4) де µ – середньозважений обсяг експорту країни за товарною позицією i. При цьому вищезазначений параметр µ визначається за формулою: µ = 1 �� ��∑ ��=1 �� ���� (1.5) Індекс Тейла набуває значень в межах від 0 до ∞, де якомога менше значе ння свідчить про вищий рівень диверсифікації. Основна відмінність даного індексу від нормалізованого коефіцієнту концентрації лежить у тому, що індекс Тейла є більш чутливим до змін співвідношень між частками товарних груп, що мають незначну долю у загальному експорті певної країни. Також важливою рисою індексу Тейла є можливість його розподілу у розрізі 2 компонентів, як: міжгрупова концентрація (рівень концентрації експорту між товарними групами) та внутрішьногрупова концентрація (ступінь концентрації окремих товарних позицій в межах агрегованих товарних груп) [33, с.10]. Відповідно, за допомогою параметра міжгрупової концентрації можливо проаналізувати екстенсивну складову диверсифікації зовнішньоекономічної діяльності країни (зниження рівня даного показника вказує на додавання нових видів товарів до наявної структури експорту), та інтенсивну – використовуючи параметр внутрішньогрупової концентрації, зменшення якого свідчить про збалансування розподілу товарних потоків у межах існуючої номенклатури 43 експортного кошику країни. Отже, міжнародна торгівля є важливою складовою функціонування та розвитку як окремої країни, так і світової економіки в цілому, оскільки жодна держава не здатна розвиватися без побудови ефективної системи господарських зв'язків з економіками інших країн в умовах перебігу глобалізаційних процесів. Наразі система економічних відносин характеризується появою нових способів та підходів до організації зовнішньоторговельних операцій. Детальне дослідження розглянутих форм і методів дає можливість експортно-імпортним компаніям найбільш ефективно організувати іноземну торгівлю, враховуючи особливості товарів, послуг, рівня розвитку національних економік, а також кліматичні, політико-правові, соціально-культурні та інші особливості країн. На сучасному етапі розвитку світового господарства, коли зростає роль міжнародної торгівлі в економічному житті більшості країн, не можна забувати про її державне регулювання (митні та немитні методи). Тому що даний аспект є необхідним для підтримки світової економіки в оптимальному стані, а також забезпечення належної якості і кількості предметів торговельних відносин. Вищерозглянуті теорії міжнародної торгівлі надають можливість підприємствам краще зрозуміти природу здійснення зовнішньоторговельних операцій і те, як просувати, регулювати та керувати ними. Проте зазначені концепції іноді суперечать подіям у реальному світі, оскільки деякі країни не мають відносних переваг у багатьох галузях виробництва чи послуг, а чинники виробництва розподілені між країнами нерівномірно. В результаті, неможливо визначити яка парадигма зовнішньої торгівлі домінує у сучасному світовому господарстві. Уряди та компанії використовують комбінацію класичних та сучасних теорій для інтерпретації тенденцій розвитку міжнародної економічної системи, а також розробки торговельно-виробничих стратегій. Подібно до того, як дані концепції розвивалися протягом останніх п'ятисот років, вони продовжуватимуть змінюватись і адаптуватись у міру того, як нові фактори виробництва будуть з’являтися та по-іншому впливати на міжнародну торгівлю. 44 Особливу актуальність розгляд зазначених концепцій має місце для України, що наразі знаходиться на шляху створення ринкової економіки, орієнтованої на активну участь в міжнародних торговельних відносинах. Саме тому, було проаналізовано теоретичні аспекти диверсифікації зовнішньоторговельної діяльності країни, а також методологічні підходи до оцінювання конкурентоспроможності та різноманітності експортного кошика. Відповідно, диверсифікація експорту має значний позитивний вплив на економічне зростання національної економіки, адже призводить до зниження залежності експорту від виробництва обмеженого номенклатури продуктів або продажу лише сировинних товарів. Цей процес надає можливість державі оптимізувати різноманітні ризики, що пов’язані з нестабільністю кон’юнктури на світових ринках, а також підвищити стійкість бюджету країни до волатильності експортної виручки. Таким чином, більш диверсифікована економіка краще пристосована до використання торговельних можливостей на міжнародних ринках, оскільки економічні цикли товарних груп відрізняються між собою. Стратегія диверсифікації зовнішньої торгівлі (як товарної, так і географічної) може стати для країни основою для підвищення технологічності національної обробної промисловості та забезпечення її подальшої стабільності. При цьому, розвиненість багатьох сфер економічної діяльності збільшує кваліфікованість людського капіталу, підвищує рівень управлінських якостей суб’єктів бізнес- середовища, а також забезпечує додаткові можливості для входу нових компаній на ринок, внаслідок чого збільшується рівень конкуренції, а тому і якість виробленої продукції. Згодом у процесі “природнього відбору” залишаються лише найбільш ефективні підприємства, які в майбутньому стануть джерелом прискореного економічного зростання держави. II. АНАЛІЗ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ ТА ЕКСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 2 2.1. Сучасні тенденції розвитку міжнародної торговельної діяльності 45 На сучасному етапі розвитку світового госопдарства міжнародне економічне співробітництво характеризується значними ускладненнями. Так, відбувається значна трансформація міжнародного поділу праці внаслідок посилення впливу геополітичних факторів у порівнянні з впливом економічних, економіко-географічних, соціальних причин, швидко мінливої та важко прогнозованої кон'юнктури світового господарства, а також активізації дезінтеграційних процесів. Найбільш яскравими прикладами, що свідчать про наростання кризи інтеграційних процесів в міжнародних економічних відносин, є наступні: відмова США від Транстихоокеанічного партнерства у 2017 році; невдоволення Сполучених Штатів та перегляд Договору про вільну торгівлю (НАФТА) у Північній Америці між США, Канадою та Мексикою; вихід Великобританії з Європейського Союзу та незгода деяких країн Європи з фінансово-економічною та міграційною політикою, що проводиться органами ЄС; повільне просування інтеграційних процесів у рамках Євразійського економічного союзу через його низьку ефективність; превалювання політичних факторів над економічними під час прийняття господарських рішень тощо. Об’єктивним наслідком прояву зазначеного фактору є гальмування світового глобалізаційного процесу, що проявляється у зростанні конфліктності в міжнародній торгівлі, посилення протекціонізму у зовнішньоекономічній політиці деяких країн (так протягом 2000-2020 років кількість нетарифних бар’єрів у міжнародній торгівлі зросла у 3,5 рази [34]), зниження ролі СОТ та інших міжнародних регуляторів світової економічної системи, спробі ревізії торгового економічного порядку з боку США. Однак, американський економіст Р. Болдвін [35] вважає глобалізацію постійним явищем, що схильне до значних трансформацій під впливом технологічного прогресу, і яке існує для подолання «примусового зв'язування» виробництва та споживання шляхом зниження витрат на переміщення світом товарів, послуг, інтелектуальної власності та людського капіталу. При цьому, 46 вищезазначені зміни світового господарства відбуваються внаслідок активного розвитку та застосування інформаційно-комунікаційних технологій. Практичним підтвердженням даного твердження є тенденція щодо розташування ТНК власних виробничих потужностей в межах різних країн, що розвиваються. Таким чином, за допомогою розбиття процесу створення продукції на окремі стадії, формуються, так звані, міжнародні ланцюги створення вартості. Використання зазначеного механізму дає змогу великим міжнародним компаніям швидше адаптувати товари під вимоги споживачів, налаштовувати виробничий процес під сучасні вимоги та технологічний прогрес, оптимізувати транспортно-комунікаційні й інші змінні витрати. В свою чергу, країни-реципієнти ПІІ можуть значно наростити власний експортно- орієнтований виробничий потенціал та якість людського капіталу. За даними ЮНКТАД, 80% доданої вартості у світі створюються всередині виробничих та торгових ланцюжків, контрольованих корпораціями, які дроблять процес створення товару на стадії та фрагментують їхнє просторове розміщення [2]. Країни мають можливість імпортувати компоненти для виробництва або експортувати частини національної продукції для подальшого її використання у виробничому комплексі інших країн. Тобто, дезінтеграційні процеси свідчать не про завершення, а про набуття нових рис і форм глобалізаційних явищ. Наразі, джерелом продовження глобалізації є технології четвертої промислової революції, які надають можливість знизити витрати до мінімуму і максимально наблизити виробництво до споживача (штучний інтелект, аналіз “Big Data”, Інтернет, 3D-друк, робототехніка, хмарні обчислення). Відповідно, поступово змінюватиметься і зміст таких понять як: міжнародний поділ праці та спеціалізація; оскільки внаслідок використання нових технологій значно підвищуватиметься ефективність, продуктивність та швидкість міжнародних торгівельних операцій, а також економічно вигідно можливо буде виробляти якомога широкий асортимент продукції поряд з місцем її споживання. Проаналізуємо динаміку міжнародної торгівлі протягом (рис. 2.1). 47 120.00 30.00 100.00 25.00 80.00 20.00 60.00 15.00 40.00 10.00 20.00 5.00 0.00 0.00 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 Світовий ВВП Міжнародний експорт товарів та послуг Рис. 2.1. Динаміка світової торгівлі товарами та послугами і глобального ВВП у 2005-2020 роках, трлн. дол. США Джерело: складено автором на основі [2] Таким чином, динаміка сукупного обсягу міжнародної торгівлі характеризувалася протягом досліджуваного періоду зростаючою тенденцією. Так, у 2020 році світовий обмін товарами та послугами становив 22,03 трлн. дол. США., що порівняно з 2005 роком, більше на 9,17 трлн. дол. США або 71,3%. Відповідно, факт випередження темпів росту міжнародної торгівлі у порівнянні зі світовим ВВП підтверджується, оскільки середньорічний темп зростання обсягу міжнародної торгівлі за 2005-2020 роки склав 4,33%, а світового ВВП – 4,08%. При цьому, частка сукупного експорту товарів і послуг від світового ВВП мала волантильний характер: у 2005 році даний показник складав 27,1%; у 2009 році зменшився до 26,2%; у 2013 – становив 30,1%; а в 2020 знову занизився до 26,0%. Протягом досліджуваних 16 років, мінімальне значення величини міжнародної торгівлі спостерігалося у 2009 році (наступний рік після фінансової економічної кризи) на рівні 15,89 трлн. дол. США (щорічний темп приросту склав -19,76%). У 2018 році ж, обсяг сукупної міжнародної торгівлі досягнув історичного максимуму – 25,26 трлн. дол. США. 48 Щодо короткострокової ретроспективи, то протягом 2018-2020 обсяг міжнародної торгівлі зменшувався. Відповідно за останні 2 розглянуті роки, даний показник знизився 12,8 %, що передусім є наслідком зростання протекціоністських заходів з боку провідних кран світу та «коронавірусної» економічної кризи. Той факт, що світові торговельні потоки демонстрували подібний «спад і бум» після фінансової кризи 2008-2009 років, свідчить про те, що виявлена стійкість світової системи проти COVID-19 є невід'ємною рисою сучасної глобальної інтегрованої економіки. Однією з причин стійкості системи є те, що пов’язані між собою економіки мають кращі можливості, ніж ізольовані, для об’єднання ресурсів, обміну досвідом та диверсифікації джерел постачання. Відповідно, початкові етапи пандемії показали, наскільки більшість країн є залежними від відносно невеликої кількості світових виробників комплектуючих, викликавши необхідність до більшої диверсифікації ланцюга поставок. В цілому, за досліджений період еволюція міжнародної торгівлі продемонструвала синусоїдний тренд. Відповідно, кожні 3-4 роки мали місце кризові ситуації, за яких величина світової торгівлі мала стрибкоподібний характер, проте на докризових етапах рух по траєкторії був позитивним і більш рівномірним. Також було виявлено тенденцію, що в кризові роки темп росту міжнародної торгівлі характеризувався більшим спадом, аніж аналогічний показник світового ВВП. Так: у 2009 році величина іноземного обміну товарами та послугами зменшилася на 19,8%, а глобальний ВВП лише на 5,1%; у 2015 році – -11,2% проти -5,5%; у 2020 році – -11,2% та -2,9% відповідно. Даний результат, насамперед, пов’язаний з різною динамікою співвідношення попиту та пропозиції під час зазначених кризових ситуацій. Так, під час світової фінансової кризи падіння попиту, зокрема, на інтенсивні торгівельні товари тривалого користування мало значний вплив на світове господарство та спричинило значне скорочення імпорту. В результаті, шок попиту поширювався через синхронізовані та глибокоінтегровані глобальні ланцюги створення вартості і спричинив різкий спад міжнародної торгівлі. 49 На відміну від глобальної фінансової кризи, пандемія COVID-19 спричинила шок пропозиції товарів і послуг, внаслідок чого у 2020 році скорочення світового ВВП було більше, за одночасного менш серйозного падіння міжнародної торгівлі порівняно з 2009 роком. При цьому, збільшення попиту на товари, пов’язані з пандемією та «життям соціальній дистанції», а саме: медичні товари, маски, побутова техніка та електроніка, пом’якшили обвал міжнародної торгівлі. Разом з цим такі фактори розвитку світового господарства, як: зниження торгових витрат за рахунок зменшення експортних обмежень, падіння цін на нафту, короткочасна рецесія в Китаї та адаптація виробничих процесів до нових санітарних правил, сприяли швидшому відновленню світової торговельної діяльності у посткризовий період [38, с. 39]. Розглянемо товарну структуру міжнародної торгівлі (рис. 2.2). 2005 2020 6.4% 8.5% 36.5% 21.2% 36.8% 17.9% 10.7% 12.4% Аграрна продукція Аграрна продукція Сировинна продукція Сировинна продукція Продукція хімічної проми2сл5о.2в%ості Продукція хімічної пр2о4м.3и%словості Промислові товари Промислові товари Обладнання, транспортні засоби та інше устаткування Обладнання, транспортні засоби та інше устаткування Рис. 2.2. Товарна структура світового експорту у 2005 та 2020 роках Джерело: складено автором на основі [2] Тобто, як у 2005 році, так і у 2020 лідируючу позицію в структурі глобального товарного експорту займало обладнання, транспортні засоби та інше устаткування. На частку даної категорії товарів у 2005 році припадало 50 більше третини від сукупного обсягу торгівлі товарами, а саме: 35,6% або 3,87 трлн. дол. США. Відповідно, за досліджуваний період відносна доля обладнання, транспортних засобів та інше устаткування зросла на 0,3 в. п., і досягла позначки у 6,43 трлн. дол. США. Насамперед, це пов’язано зі значним розвиток торгівлі офісним і телекомунікаційним обладнанням, частка якого за останні 2 десятиліття зросла майже у півтора рази. Протягом 2015-2020 років аналогічна тенденція була також характерною для товарів сільськогосподарської промисловості + 2,1 в. п. (825,4 млрд. дол. США), що насамперед є наслідком зростання обсягу населення планети, та продукції хімічної промисловості (розвиток міжнародного ринку фармацевтики) – + 1,7 в. п. (1,07 трлн. дол. США). Проте, частка таких товарних категорій як: сировинні ресурси та промислова продукція, за досліджуваний період знизалася. Так, доля сировини в загальній структурі міжнародного експорту зменшилася на 3,3 в. п. (частково за рахунок зменшення вартості цін на енергоносії), а промислових товарів на 0,9 в.п. Дослідимо детальніше рейтинг найбільших країн–експортерів товарів протягом 2005-2020 років (табл. 2.1). Таблиця 2.1 Динаміка світового товарного експорту товарів у 2005-2020 роках, млрд. дол. США Частка у світовому Відносна Відносна Місце Країна 2005 2019 2020 товарному зміна зміна експорті 2020/2019 2020/2005 2020 р. 1 Китай 762,0 2 499,5 2 590,2 32,01% +3,6% 239,9% 2 США 901,1 1 643,2 1 431,6 17,69% -12,9% 58,9% 3 Німеччина 970,9 1 489,4 1 380,6 17,06% -7,3% 42,2% 4 Нідерланди 406,4 708,6 674,9 8,34% -4,8% 66,1% 5 Японія 594,9 705,6 641,3 7,93% -9,1% 7,8% 6 Гонг Конг 292,1 534,9 548,8 6,78% +2,6% 87,9% Продовження табл. 2.1 7 Пд. Корея 284,4 542,2 512,5 6,33% -5,5% 80,2% 8 Італія 373,1 537,7 496,1 6,13% -7,7% 33,0% 9 Франція 463,4 571,0 488,4 6,04% -14,5% 5,4% 51 10 Бельгія 334,4 446,9 419,9 5,19% -6,1% 25,6% 11 Мексика 214,2 460,7 417,7 5,16% -9,3% 95,0% 12 Велика Британія 384,5 469,7 404,7 5,00% -13,8% 5,3% 13 Канада 360,5 446,6 390,6 4,83% -12,5% 8,4% 14 Сінгапур 229,6 390,8 362,5 4,48% -7,2% 57,9% 15 Росія 243,8 419,9 332,2 4,11% -20,9% 36,3% 16 Швейцарія 130,9 313,9 319,3 3,95% +1,7% 143,9% 17 ОАЕ 117,3 389,4 319,3 3,95% -18,0% 172,2% 18 Іспанія 192,6 334,0 307,0 3,79% -8,1% 59,4% 19 В’єтнам 32,4 264,3 282,7 3,49% +7,0% 771,5% 20 Індія 99,6 324,3 276,3 3,41% -14,8% 177,4% - Країни, що розвиваються 3 856,8 8 593,3 8 091,5 47,47% -5,8% 109,8% - Розвинені 10 економіки 6 645,9 425,8 9 527,5 55,90% -8,6% 43,4% - Найменш розвинені країни 75,2 198,9 180,8 1,06% -9,1% 140,5% - Світовий 10 18 17 експорт товарів 172,4 581,7 045,2 - -8,3% 67,6% Джерело: складено автором на основі [2] Проаналізувавши вищеподану таблицю, можна зробити висновок, що на частку 20 найбільших країн-експортерів товарів протягом досліджуваного періоду припадало більше 70% глобального експорту (72,63% у 2005 році, 72,61% - 2019, 73,96% у 2020). До даної групи держав належать: 7 країн-членів Європейського союзу, 3 учасники Північноамериканської асоціації вільної торгівлі, 7 країн Південної та Східної Азії, а також Росія, Швейцарія, ОАЕ. Варто зазначити, що в умовах кризисної ситуації в 2020 році незначна кількість країн зуміла наростити величину власних експортних кошиків. Так, найбільший абсолютний приріст продажу товарів закордон мав Китай +90,8 млрд. дол. США (+3,6%), далі йдуть В’єтнам – + 18,5 млрд. дол. США (+7,0%), Гонг Конг – +13,9 млрд. дол. США та Швейцарія – +5,4 млрд. дол. США (+1,7%). Усі інші найбільші експортери товарної продукції демонстрували у 2020 році порівняно з 2019 зниження обсягів продажу товарів закордон. При цьому, у відносному прирості найбільший спад показали такі держави як: Росія – -20,9%; ОАЕ – -18,0%; Індія – -14,8%; Франція – -14,5%; Велика Британія – 52 -13,8%; Канада – -12,% та США – - 12,5%. Якщо розглядати темпи приросту в площині розподілу країн за рівнем розвитку економіки, то в даному аспекті найбільше постраждали найменш розвинені країни -9,1%. Основним бенефіціаром сучасних змін у лідируючій групі світових експортерів можна вважати Китай, який не лише підвищив вартісні параметри свого експорту, зберігши лідируючу позицію, а й разом із Гонг Конгом продемонстрував феноменальний сукупний показник – 3 139 млрд. дол. США (18,44% від вартості міжнародного товарного експорту). Щодо довгострокової ретроспективи, то за 2005-2020 роки найбільший відносний приріст мали: В’єтнам +771,5%; Китай + 239,9%; Індія – +177,4% ; ОАЕ +172,2% та Швейцарія + 143,9%. Тобто, більшість із зазначених 5 держав є країни, які розвиваються, що, враховуючи їх абсолютні показники, свідчить про збільшення їх значущості в сучасних реаліях світового господарства, а також підвищення технологічності й ефективності їх національних економік (саме тому доля сукупного експорту країн, що розвивається, протягом 2015-20 років зросла на 10,2 в. п., досягнувши рівня 47,5%). При цьому, найбільший відносний приріст товарного експорту за досліджуваний приріст мали найменш розвиненні країни – +140,5%. Далі розглянемо динаміку товарного імпорту (табл. 2.2). Таблиця 2.2 Динаміка світового товарного імпорту товарів у 2005-2020 роках, млрд. дол. США Частка у світовому Відносна Відносна Місце Країна 2005 2019 2020 товарному зміна зміна імпорті 2020/2019 2020/2005 2020 р. 1 США 1 732,7 2 567,4 2 407,5 13,50% -6,2% 38,9% 2 Китай 660,0 2 078,4 2 057,2 11,54% -1,0% 211,7% 3 Німеччина 777,1 1 234,0 1 170,4 6,57% -5,1% 50,6% 4 Японія 515,9 721,0 635,5 3,56% -11,9% 23,2% Продовження табл. 2.2 5 Велика Британія 513,7 695,8 634,7 3,56% -8,8% 23,6% 6 Нідерланди 363,8 635,7 596,0 3,34% -6,2% 63,8% 53 7 Гонг Конг 300,2 577,8 569,8 3,20% -1,4% 89,8% 8 Франція 504,1 654,7 582,6 3,27% -11,0% 15,6% 9 Пд. Корея 261,2 503,3 467,6 2,62% -7,1% 79,0% 10 Італія 384,8 475,0 422,9 2,37% -11,0% 9,9% 11 Канада 322,4 463,8 414,2 2,32% -10,7% 28,5% 12 Бельгія 318,7 427,7 396,1 2,22% -7,4% 24,3% 13 Мексика 228,2 467,3 393,2 2,21% -15,9% 72,3% 14 Індія 142,9 486,1 372,9 2,09% -23,3% 161,0% 15 Сінгапур 200,0 359,3 329,8 1,85% -8,2% 64,9% 16 Іспанія 288,8 372,8 325,0 1,82% -12,8% 12,5% 17 Швейцарія 126,6 277,8 292,0 1,64% 5,1% 130,7% 18 В’єтнам 36,8 253,4 262,6 1,47% 3,6% 614,4% 19 Польща 101,6 265,3 257,2 1,44% -3,1% 153,0% 20 ОАЕ 84,7 267,9 225,7 1,27% -15,7% 166,7% - Країни, що розвиваються 3 459,9 8 166,1 7 509,4 42,12% -8,0% 117,0% - Розвинені 11 10 економіки 7 318,3 123,5 318,5 57,88% -7,2% 41,0% - Найменш розвинені країни 85,4 278,6 247,5 1,39% -11,2% 189,8% - Світовий імпорт товарів 10 778,2 19 17 289,6 827,9 100,00% -7,6% 65,4% Джерело: складено автором на основі [2] Таким чином, аналогічно до ситуації в світовому товарному експорті доля 20 вищезазначених країн-імпортерів матеріальної продукції протягом 2015-2020 років складала більше 70% (72,93% у 2005 році, 71,46% - 2019, 72,82% у 2020). Однак, на відміну від експортної діяльності, світовим лідером щодо придбання товарів з-закордону є США, відносна частка яких у 2020 році складала 13,5%. Не зважаючи на першу позицію в даному списку, імпорт США в 2020 році порівняно з 2019 все ж таки зменшився на 119,9 млрд. дол. США або 6,2%. Окрім того, найбільше зменшення ввезення іноземних товарів було характерним для: Індії – -23,3%;Мексики – -15,9%; ОАЕ– -15,7%; Іспанії– -12,8% та Японії – -11,9%. Єдиними державами з вищеподаної таблиці, що змогли наростити обсяг імпорту є : Швейцарія +14,2 млрд. дол. США (5,1%) та В’єтнам +9,2 млрд. дол. США (3,6%). 54 Необхідно зазначити, що китайський імпорт має найменший негативний темп приросту в 2020 році порівняно з 2019, так як затверджені урядом програми щодо нарощування виробничих потужностей, зумовили необхідність в значному обсязі інвестицій та ресурсів, які країна, в основному ввозила з-закордону. Відповідно, рівень імпорту КНР відновив свій докризовий рівень вже в перших місяцях 2021 року. Іншим важливим індикатором трансформації світового господарства, є поступове збільшення частки послуг у міжнародній торгівлі. Так, у 2005 році на долю міжнародного надання послуг припадало 20,9%, а в 2019 році 25,1%. Проте, в 2020 році відносна частка послуг знизилася до рівня 22,6%, що є результатом значного спаду пасажирських транспортних та туристичних послуг і відповідного банкрутства великої кількості підприємств в даних галузях. Дослідимо динаміку та структуру світової торгівлі послугами (табл. 2.3). Таблиця 2.3 Структура міжнародного ринку послуг, млрд. дол. США Відносний Відносний 2005 2019 2020 приріст приріст 2020/2005 2020/2019 Послуги, пов'язані з 89,0 234,0 203,0 +128% -13% виробництвом товарів Транспортні послуги 578,1 1 041,4 829,8 +44% -20% Послуги, пов'язані з подорожами 699,2 1 466,2 548,2 -22% -63% Будівельні та інженерні 46,4 110,8 91,4 +97% -18% послуги Послуги зі страхування 65,4 139,9 143,5 +119% 3% Фінансові послуги 229,2 518,2 539,6 +135% 4% Послуги ІКТ 181,6 682,3 710,4 +291% 4% Послуги з використання 171,7 424,1 390,5 +127% -8% інтелектуальної власності Культурно-рекреаційні послуги 35,3 89,9 77,1 +119% -14% Урядові послуги 57,2 78,5 71,5 +25% -9% Ділові послуги 529,1 1 407,8 1 338,0 +153% -5% Разом 2 682,1 6 193,1 4 943,0 +84% -20% Джерело: складено автором на основі [2] 55 Розглядаючи загальну динаміку міжнародної торгівлі послугами, то протягом 2005-2019 років вона зросла більш ніж у 2 рази (на 131,2% або 3,54 трлн. дол. США), досягнувши історично максимального значення у 2019 р. – 6,2 трлн. дол. США. За даний період щорічний темп приросту становив 6,5%, однак глобальна пандемія коронавірусу звела нанівець поступальний розвиток світового ринку нематеріальних активів. Відповідно, у 2020 році спад сукупного експорту послуг склав – 20% або 1,25 трлн. дол. США. Щодо структурного розподілу світового ринку з надання послуг, то найбільшу долю у 2020 році займали ділові послуги, а саме: 27,1%, збільшившись на 7,4 в. п. у порівнянні з 2005 роком. Таким чином, бізнес- послуги витіснили з лідируючої позиції послуги, що пов’язані з подорожами, які займали її останні 14 років поспіль. Друге місце у 2020 році займали транспортні послуги з часткою 16,8%. Однак, не зважаючи на те, що протягом досліджуваного періоду величина даного виду послуг збільшилась на 251,8 млрд. дол. США., у структурному площині доля транспортних послугу зменшилася на 4,8 в. п. Іншими категоріями послуг, які також займають значну частку світового експорту були: ІКТ-послуги – 14,4% (за 2015-2020 роки збільшилися майже у 4 рази); послуги, пов’язані з подорожами – 11,1% та фінансові послуги – 10,9%. У торгівлі послугами шок від COVID-19 був гострішим порівняно зі світовим товарообміном, оскільки ключові сектори цієї загальної категорії все ще серйозно потерпають від збоїв, викликаних пандемією. Туризм, який становив одну чверть загального обсягу і, таким чином, найбільший компонент торгівлі послугами до пандемії, впав лише до однієї десятої у 2020 році через запровадження локдауну, і залишається в значній депресії. Останні дослідження стверджують, що 2020 року світові фінансові втрати у даній сфері становили приблизно 2,4 трильйона доларів [36, c. 27]. Наразі, впевненість туристичних компаній дещо зростає, оскільки активне впровадження вакцинації на ключових туристичних ринках, а також політика безпечного відновлення туризму стимулювали зростання надії на відновлення в деяких регіонах. 56 Однак невизначеність залишається високою через нерівномірне впровадження вакцин в межах країн, що розвиваються та найменш розвинених державах, а також сплеск нових штампів COVID-19, які в цілому мають більший вплив на далекомагістральні напрямки, враховуючи значну асиметрію, з точки зору, стану здоров’я та комплексного характеру взаємодії між урядами країн щодо гармонізації заходів проти розповсюдження Covid-19. За даних умов більшість експертів ЮНКТАД [37, c. 20] вважають, що відновлення світових обсягів туристичних послуг до рівня 2019 року відбудеться лише у 2024 році або пізніше. Щодо транспортних послуг, на долю яких припадає приблизно одна шоста торгівля послугами, то вони показали найнижчий рівень активності з 2010 року, зі зниженням на 19% у 2020 році. При цьому, найбільше постраждали послуги повітряного транспорту, кількість пасажирських рейсів зменшилася в рази. У цьому контексті доходи авіакомпаній від здійснення пасажирських перевезень знизилися на 74% у першому кварталі 2021 року порівняно з аналогічним періодом 2019 року. Протягом останніх двох десятиліть для світового господарства мала місце позитивна тенденція щодо зниження частки транспортних послуг у загальній величині торговельних витрат, що є наслідок вдосконалення транспортних технологій та інфраструктури (так, у 2000 році частка логістичних витрат становила 33%, а в 2019 – 28%). Однак, епідемії та інші непередбачувані кризові ситуації (“чорні лебеді”) періодично впливають на транспортні витрати через спаду ефективності світової логістичної системи. Так, під час глобальної пандемії COVID-19 міжнародні наземні та морські транспортні перевезення характеризувалися підвищеним рівнем затримок через збільшення суворості прикордонного контролю та відповідних санітарних заходів, зміну протоколів функціонування морських портів, обмеження пропозиції суднових плавань, збільшення вартості транспортних послуг тощо. За підрахунками СОТ [38, c. 37], у березні 2020 року світова пропускна спроможність авіаперевезень зменшилася на 24,6% порівняно з аналогічним 57 періодом попереднього року, а тарифи на морські контейнерні перевезення почали зростати у травні 2020 року, що призвело до відповідного 30- відсоткового зростання доставки до липня 2020 р. порівняно з попереднім роком. В той же час, наслідки запровадження коронавірусних обмежень відіграли позитивну роль для торгівлі ІКТ, страховими, аудіовізуальними та фінансовими послугами, оскільки відбулося значне зростання активності технологій Інтернет та віддаленого режиму роботи у межах багатьох сфер світового господарства, і відповідного підвищення попиту на цифрові сервіси. Наразі, характерною рисою міжнародної економічної системи є процес посилення використання високих технологій, що зумовлює поглиблення виробництва наукомісткої продукції. Відповідно, галузі високотехнологічного сектору виступають основними сферами народного господарства, рівень залучення яких, в цілому, визначає основні тенденції розвитку світової економіки. Тобто, науково-технічний потенціал стає однією з найважливіших інтегральних характеристик певної країни, яка враховується при визначення її сучасної та майбутньої ролей у міжнародному поділі праці. Проаналізуємо динаміку світового експорту високотехнологічної продукції (табл. 2.4). Таблиця 2.4 Динаміка обсягу високотехнологічної продукції у 2010-2019 роках, млрд. дол. США Доля на Абсолютний Місце Країна 2010 2014 2019 світовому приріст, за ринку у 2010-2019 2019 р. роки 1 Китай 474,5 653,9 715,8 25,6% 241,32 2 Гонг Конг 2,5 0,5 322,0 11,5% 319,51 3 Німеччина 180,5 216,3 208,7 7,5% 28,15 4 США 168,9 179,3 156,1 5,6% -12,87 5 Пд. Корея 132,1 149,1 153,6 5,5% 21,48 Продовження табл. 2.4 6 Сінгапур 132,0 145,6 151,0 5,4% 18,99 7 Франція 106,4 121,4 120,9 4,3% 14,46 8 Японія 130,2 107,6 104,0 3,7% -26,17 58 9 В'єтнам 6,1 36,4 90,4 3,2% 84,37 10 Нідерланди 77,6 84,7 87,1 3,1% 9,47 11 Малайзія 65,7 71,0 86,6 3,1% 20,88 12 Велика Британія 67,4 76,9 78,2 2,8% 10,74 13 Мексика 49,3 61,6 75,2 2,7% 25,94 14 Ірландія 23,3 25,9 39,4 1,4% 16,01 15 Бельгія 18,1 26,8 33,1 1,2% 14,92 Світ 2013,8 2372,2 2793,2 100,0% Джерело: складено автором на основі [39] Таким чином, світовий ринок високотехнологічної продукції протягом 2010-2019 років характеризувався тенденцією до зростання. Так, за досліджуваний період, сукупна величина даної категорії товарів збільшилась на 779,41 млрд. дол. США або на 38,7% (середній темп приросту склав 3,4%). Вищевказаний рейтинг найбільших країн-експортерів високотехнологічної продукції показав, що більшість держав є економічно розвинутими, а саме: Німеччина (7,5%), Пд. Корея (5,5%), США (5,6%), Франція (4,3%), Японія (3,7%) та інші. Проте, за розглянутий 10-річний період лідером в експорті високотехнологічної продукції був Китай, частка якого у 2019 році складала 25,6%. Відповідно, за 2010-2019 роки сукупна вилична китайського експорту збільшилась більш ніж на 50% (на 241,32 млрд. дол США). Найбільший відносний приріст за досліджуваний період показали Гонг Конг (12640,4% або 319,51 млрд. дол. США) та В’єтнам (1390,2% або 84,37 млрд. дол. США). Варто зазначити, що єдиними державами, сукупний експорт високотехнологічної продукції яких за досліджуваний період зменшився, є 2 розвинені країни, а саме: США (-12,9 млрд. дол. США або -7,6%) та Японія (26,7 млрд. дол. США або 20,1%). На думку автора, це пов’язано з тим, що технологічні компаній, які юридично зареєстровані в цих державах, переміщують процес виготовлення даної категорії товарів в країни з більш дешевою робочою силою, щоб зменшити виробничі витрати і відповідно максимізувати власний прибуток 59 Тобто, на сучасному етапі розвитку ринку високотехнологічної продукції спостерігається унікально висока концентрація науково-технічних ресурсів у Китаї, що експортує більш ніж четверту частину усієї високотехнологічної продукції у світі. Це пов'язано з тим, що в останні десятиліття має місце диверсифікація регіональної структури світового науково-технологічного лідерства (частково за допомогою створення технополісів та індустріальних парків, які виступають джерелом створення різноманітних наукомістких категорій товарів). Так, більш конкурентоспроможними у сфері високотехнологічних знань, крім Китаю, стали такі країни, як Південна Корея, Сінгапур, Ізраїль, Індія та декілька країн АСЕАН. Частка високотехнологічного сектору країн, що вимірюється у відсотках від загального обсягу промислового експорту, відображено у таблиці 2.5. Таблиця 2.5 Країни з найбільшою часткою високотехнологічної продукції у 2017-2019 роках, % від промислового експорту країни Місце Країна 2017 2018 2019 1 Гонг Конг 61,6 64,7 65,6 2 Філіппіни 60,3 61,3 62,2 3 Сінгапур 53,2 51,8 52,1 4 Малайзія 51,1 53,3 51,8 5 В'єтнам 18,8 36,4 40,4 6 Пд. Корея 32,6 36,4 32,4 7 Китай 30,9 31,5 30,8 8 Мальта 30,6 33,2 29,8 9 Казахстан 24,2 23,5 29,8 10 Андорра 24,3 23,3 28,5 11 Ісландія 26,4 23,5 28,1 12 Франція 26,1 26,0 27,0 13 Ірландія 29,2 24,8 26,0 14 Тайланд 25,1 23,7 23,6 15 Велика Британія 23,1 22,7 23,5 Світ 20,1 20,5 20,6 Джерело: складено автором на основі [39] Таким чином, незважаючи на лідируючі позиції Китаю, США, Німеччини, Південної Кореї, Франції, Японії та Нідерландів за абсолютними значеннями 60 експорту високотехнологічної продукції (див. табл. 2.4), наукомісткий сектор не є домінуючою статтею експортного кошику цих країн. Даний факт одночасно є як конкурентною перевагою, так і недоліком цих держав. З одного боку, це свідчить про диверсифікованість зовнішньої торгівлі цих країн, тобто низький рівень концентрації. З іншого боку, це може бути свідченням недостатнього рівня реалізації інноваційного потенціалу. Однак, такі країни як Гонг Конг, Філіппіни, Малайзія, Сінгапур, В’єтнам та Тайланд, не володіючи значним сировинним потенціалом, ефективно реалізовують інноваційний напрямок розвитку власних національних економік. Тобто, протягом останніх десятиліть дані країни вкладали значний обсяг фінансових ресурсів у НДДКР та освіту, значно збільшивши рівень якості людського капіталу. В результаті, частка високотехнологічного сектору експортних кошиків даних країн мають, порівняно з іншими країнами, що розвиваються, великі значення: (Гонг Конг – 65,6%; Філіппіни – 62,2%; Сінгапур – 52,1%; Малайзія – 51,8%; В’єтнам– 40,4%; та Тайланд– 23,6%). На сьогоднішній день традиційна торговельна модель не може задовольнити потреби сучасної міжнародної торгівлі. У зв'язку з цим виникла електронна комерція, яка стала відповіддю на тенденції щодо індивідуалізації продажів у сучасному світі. Сучасний розвиток ринку електронної торгівлі у світі характеризується такими особливостями, як: зростання обсягу роздрібних продажів через соціальні мережі; переміщення електронної торгівлі із Заходу на Схід; здійснення покупок з використанням мобільних пристроїв; побудова індивідуального підходу до кожного клієнта шляхом роботизації та використання штучного інтелекту; алгоритмізація процесу вибору та придбання товару, що дозволяє створювати модель “випереджувальної доставки” та прогнозувати попит; використання цифрових технологій для оплати покупки (електронних гаманців та інтернет-банкінгу); застосування технологій для візуалізації товару; інтенсифікація продажів через В2В-майданчики. Розглянемо динаміку світової роздрібної електронної торгівлі (рис. 2.3). 61 4.5 26.9% 4.28 30.0% 4 27.3% 27.6% 25.0% 3.5 3.354 3 2.982 19.2% 20.0% 2.5 15.9% 2.342 15.0% 2 1.336 1.548 1.845 12.5% 1.5 10.0% 1 5.0% 0.5 0 0.0% 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 Обсяг роздрібної торгівлі E-commerceу світі, млрд. дол. Щорічний темп приросту Рис. 2.3. Динаміка світової роздрібної електронної торгівлі, трлн. дол. США та щорічні темпи приросту у % Джерело: складено автором на основі [38] Аналізуючи вищеподаний рисунок, можна зробити висновок, що E- commerce розвивається дуже стрімкими темпами. Так, за 2014-2020 роки, сукупний обсяг світової електронної торгівлі зріс більш ніж у 3 рази, а саме: на 2,944 трлн. дол. США. Середньорічний темп приросту міжнародного ринку в даному сегменті склав 20,4%. Відповідно, величина роздрібної E-commerce в світовому обсязі торгівлі товарами та послугами також зросла: з 5,6% у 2015 році до 19,4% у 2020. При цьому, найбільший щорічний темп росту був зафіксований у 2020 році і склав 27,6% або 926 млрд. дол. США. Даний факт є наслідком запровадження у даному році локдауну в більшості країнах (через COVID-19), і відповідного обмеженого фізичного доступу споживачів до здійснення офлайн-покупок. При цьому, основними категоріями продукції, що характеризувалися найбільшим попитом, були: медичне приладдя, продукти харчування та предмети першої необхідності. Глобальний характер COVID-19 показав, що електронна торгівля стала важливим інструментом у вирішенні багатьох соціально-економічних проблем, 62 включаючи підтримку малого бізнесу, підвищення конкурентоспроможності економік та ін. Саме тому, її подальший розвиток пов'язаний з необхідністю інтенсифікації та підвищення ефективності міжнародного цифрового співробітництва за рахунок подолання бар’єрів, як: скорочення цифрового розриву та вирівнювання умов для всіх суб'єктів міжнародного бізнесу. Розглянемо основних країн-гравців на світовому ринку електронної комерції (рис. 2.4). Бразилія 0.8 Канада 1.3 Індія 1.4 Франція 1.6 Німеччина 2.1 Пд. Корея 2.5 Японія 3 Велика Британія 4.8 США 19 Китай 52.1 0 10 20 30 40 50 60 Рис. 2.4. 10 найбільших ринків електронної комерції у 2020 році, % від світового ринку Джерело: складено автором на основі [40] Тобто, найбільшим ринком електронної торгівлі у 2020 році є Китай, на долю якого припадає більше половина від світового обсягу (52,1%). При цьому, КНР є лідером в даному сегменті міжнародної торгівлі останні 10 років, що в цілому, зумовлено співвідношення кількості населення в цій країні та його доступності до Інтернет-технологій. П’ять найбільших ринків електронної комерції залишилися незмінними з 2018 року. Крім того, прогнозується, що Китай, США, Велика Британія, Японія та Південна Корея увійдуть залишатимуться у наймісткішими ринками в даному секторі міжнародної торгівлі до 2025 року. 63 Таким чином, основними наслідками активнішого використання електронної комерції як одного із методів організації торгівлі та цифровізації міжнародної економіки в короткостроковий перспективі можуть стати: віртуалізація господарської діяльності підприємств значно посилить їхню орієнтацію на торгівлю цифровими послугами та товарами, що доповнюють основну діяльність. Відповідно, це призведе до зростання конкуренції на світовому ринку послуг за рахунок виходу на нього раніше непрофільних суб’єктів, але водночас створить додатковий попит на інформаційно- комунікаційні, управлінські, технологічні та інші послуги з боку останніх [41, c.31]; зміна технологічної складової та конфігурації виробничих процесів спричинить гальмування транскордонної діяльності (зменшення контейнерних перевезень), пов'язаної з переміщенням вантажів та фізичних осіб. Тобто, відбуватиметься трансформація глобальних ланцюгів доданої вартості щодо їх скорочення, що стимулюватиме формування мереж розподілених самостійних виробничих комплексів, наближених до клієнтів; зростатиме частка послуг (особливо аудіовізуальних, інформаційних, освітніх, ділових, аутсорсингових) в сукупному обсязі міжнародної торгівлі за рахунок активнішого використання сучасних цифрових рішень, які засновані на технологіях доповненої реальності, та відповідного зменшення необхідності переміщення фізичних осіб за кордон для надання (споживання) послуг; підвищення важливості світового регулювання електронної комерції, тобто виникає потреба в створенні комплексу правил (стандартів) щодо регулювання діяльності у цифровому середовищі потоків даних та пов'язаних з ними відносин між учасниками процесу створення вартості; проникнення цифрових технологій у внутрішньоекономічні процеси та міжнародну торгівлю значно знижує трансакційні витрати учасників ЗЕД, а також надає можливості для розвитку принципово нових форм та моделей ведення бізнесу. 64 2.2 Аналіз динаміки та структури експортного кошику України На сучасному етапі розвитку, Україна є аграрно-промисловою країною, що, в основному, спеціалізується на виробництві товарів з низькою доданою вартістю. Відповідно, питання розробки стратегії диверсифікації економіки та освоєння нових блоків експортного простору, зокрема за рахунок випуску більш складної продукції, є актуальним для вітчизняного господарства. Процес трансформації національної економіки в сторону обробних галузей та планомірне подолання сировинної експортної спрямованості дозволить вивести Україну на етап стабільності та зростання, підвищити технологічність національної економіки, а також зменшити її залежність від коливання цін на сировинні ресурси на міжнародних ринках. Дослідимо динаміку експорту товарів та послуг з України (рис. 2.5). 250.0 80.0 70.0 200.0 60.0 150.0 50.0 40.0 100.0 30.0 20.0 50.0 10.0 0.0 0.0 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 Рис. 2.5. Динаміка експорту товарів та послуг з України протягом 2005-2020 років, млрд. дол. США Джерело: складено автором на основі [2] Аналізуючи вищеподаний рисунок, можна зробити висновок що сукупний український експорт протягом 2005-2020 років мав волантильний характер. Так, 65 за період 2005-2008 років експорт товарів зріс на 95,9% (22,8 млрд. дол. США), послуг – на 85,6% (8,8 млрд. дол. США). Однак, в результаті світової фінансової кризи величина даних показників зменшилася у 2009 році на 40% та 28% відповідно. Щодо експорту товарів, то протягом наступних 4 років характеризувався зростанням, і в 2012 році досягнув історично максимального значення – 68,53 млрд. дол. США. Відповідно, експорт послуг мав аналогічну тенденцію, і в 2013 році становив 21,3 млрд. дол. США. Протягом наступних 4 років експорт України характеризувався значним спадом внаслідок негативного впливу військово-політичного конфлікту у 2013 році. Відповідно, за період 2013-2016 років експорт товарів зменшився на 33,4% (17,9 млрд. дол. США. США), а послуг – 45,2% (10,2 млрд. дол. США). За наступні 3 роки український експорт матеріальних та нематеріальних благ відновився до рівня показників 2010 року. Проте, у 2020 році в результаті настання світової пандемії COVID-19 та запровадження локдауну, вивіз товарів і надання послуг закордон знову пішли на спад. Так, порівняно з 2019 роком, експорт товарів знизився на 0,9 млрд. дол. США (-1,8%), послуг – 2 млрд. дол. США (-11,5%). В цілому, ж за період 2005-2020 років, експорт товарів з України зріс на 43,5% або 15,7 млрд. дол. США. При цьому, середній щорічний темп росту продажу Україною продукції закордон склав 5,0%. Щодо експорту послуг, то за дослідуваний проміжок часу даний показник збільшився на 49% або 4,1 млрд. дол. США. Варто зазначити, що частка експорту товарів у складі ВВП за 2005- 2020 роки зросла 17,8 в. п., досягнувши рівня в 55,2% у 2020 році. Проте, експорт послуг за аналогічний період зріс лише на 5,7 в. п. (з 11,7% у 2005 році до 17,4% у 2020). Даний факт, з одного боку, свідчить про недостатній рівень розвитку сфер нематеріальних благ в Україні, з іншого, – про нерозкритий потенціал національної економіки щодо надання послуг і набуття додаткових конкурентних переваг в даному секторі господарства в майбутньому. Щодо експортної квоти, то за 2005-2020 роки її значення коливалося в межах від 42,6% до 55,0%. Так як даний показник протягом дослідженого 66 періоду був більше, ніж 25%, то можна стверджувати про достатню відритись вітчизняного господарства. Проаналізуємо вітчизняний товарний експортний кошик (табл. 2.6). Таблиця 2.6 Товарна структура експорту України в 2005, 2019 та 2020 рр., млрд. дол. США 2005 2019 2020 Категорія Частка від Частка від Частка від Відносна продукції Обсяг сукупного Обсяг зміна експорту сукупного Обсяг сукупного експорту 2020/2005 експорту Аграрна продукція 4,31 12,6% 22,14 44,2% 22,18 45,1% +415,0% Сировинні товари 5,24 15,3% 6,27 12,5% 6,74 13,7% +28,6% Продукція хімічної 3,57 10,4% 2,65 5,3% 2,70 5,5% -24,2% промисловості Промислові товари 1,91 5,6% 2,04 4,1% 1,92 3,9% +1,0% Продукція металургійної 14,05 41,0% 10,26 20,5% 9,03 18,4% -35,7% промисловості Продукція машинобудівних 4,64 13,1% 5,53 10,7% 5,41 11,0% +16,5% галузей Інші товари 0,58 0,9% 1,14 1,9% 1,11 2,3% +137,9% Разом 34,29 100,0% 50,05 100,0% 49,22 100,0% +43,5% Джерело: складено автором на основі [42] Таким чином, станом на 2020 рік найбільшу питому вагу в сукупному товарному експорті України займала аграрна продукція (45,1%). Порівняно з 2005 роком, вивіз закордон сільськогосподарських товарів збільшився на 17,84 млрд. дол. США або 415%. Дана категорія товарів формувалася, в основному, за рахунок продукції з низьким ступенем обробки, а саме: зернові культури (пшениця та кукурудза), жири та олії тваринного або рослинного походження. Варто зазначити, що у 2020 році Україна стала найбільшим експортером соняшникової олії у світі. При цьому, збільшення величини вивозу аграрної продукції закордон може спричинити зростання рівня цін на внутрішньому 67 ринку споживання (яскравим прикладом є значне подорожчання олії на внутрішньому ринку цієї осені). Негативним аспектом розвитку українського аграрного сектору можна вважати стагнацію тваринного сектору (не враховуючи птицю, яка доволі розвинута в Україні та представлена на міжнародних ринках ПрАТ “МХП”), оскільки на фоні п’ятикратного зростання експорту сільськогосподарських товарів, продаж закордон тварин та м’ясної за період 2005-2020 років продукції зріс лише на 60%. Практичним підтвердженням є той факт, що за даними державної статистики [42] кількість великої рогатої худоби за часи незалежності України зменшилася у 8 разів, коней у 7,5, а овець – у 8. Окрім того, не зважаючи на те, що значна територія країни зайнята сільськогосподарськими угіддями, відсоток готових харчових продуктів в категорії аграрної продукції за досліджуваний період також зменшився: з 30,0% у 2005 році до 15,2% у 2020 році. Це свідчить про недостатню ефективність переробних підприємств в даній галузі, а також низький рівень конкурентоспроможності та відносної якості вітчизняної харчової продукції на міжнародних ринках. Тобто, збільшення обсягів експорту аграрної продукції, в основному, забезпечувалося завдяки рослинництву, що має менший період окупності, аніж тваринництво, та похідних товарів з низькою доданою вартістю, що в перспективі не зможуть забезпечити стабільні валютні надходження до національної економіки в разі настання несприятливих змін на сировинних міжнародних ринках. Другу позицію в експортному товарному кошику у 2020 році займала продукція металургійної промисловості з показником в 18,4% (9,03 млрд. дол. США). Відповідно, вона на 94,5% складається з чорних металів та виробів з них, причому вироби займають лише 10%, що ще є додатковим підтвердженням сировинної спрямованості української економіки. Окрім того, за досліджуваний період для даної категорії продукції мала місце негативна тенденція як в абсолютному вимірі, так і відносному. Так, величина товарів металургійної 68 продукції у період з 2005 по 2020 роки зменшилася 5,02 млрд. дол. США, а її питома вага у сукупному експорті української продукції знизилася на 22,6 в. п. Третє місце в товарному експорті у 2020 році забезпечувалося за рахунок мінеральних продуктів, що становили 6, 74 млрд. дол. США або 13,7%. При цьому, відносний приріст сировинних ресурсів за досліджуваний період складав лише 28,7%, а щорічний – 1,91%. Основним товаром в даній категорії була залізна руда, яка займала 9% від загального вітчизняного експорту товарів. Іншою важливою складовою товарного експортного кошику є продукція машинобудівної промисловості, величина якої у 2020 році складала 5,41 млрд. дол. США або 11,0%. За 2005-2020 роки продаж товарів даної категорії закордон збільшився на 0,74 млрд. дол. США. (+16,6%), однак питома вага знизилася на 2,5 в. п. Такий незначний приріст експорту продукції машинобудівної промисловості, передусім, пов'язаний з застарілим виробничим фондом вітчизняних підприємств, і відповідно низьким рівнем рентабельності їх господарської діяльності, неефективністю управлінської ланки, відсутністю належної програми щодо державно-присватаного партнерства, незначним рівнем попиту на дану продукцію на внутрішньому ринку, “відпливом умів” а також повільним удосконаленням національними товаровиробниками існуючої номенклатури машинобудівної продукції. Найбільшим за обсягом у зазначеній категорії товарів у 2020 році були електричні машини – 2,57 млрд. дол. США (5,2 % від сукупного експорту) та ядерні реактори, котли, машини – 1,14 млрд. дол. США (3,9%). Слід зазначити, що експорт транспортних засобів та шляхового обладнання за досліджувані роки зменшився у 2,17 разів (з 1,65 млрд. дол. США до 0,76 млрд. дол. США), що свідчить про моральну застарілість вітчизняних транспортних виробників. Щодо продукції хімічної промисловості, то за 2005-2020 роки її вивіз закордон зменшився на 24,2% або 0,87 млрд. дол. США, а питома вага в сукупному товарному експорті країни зменшився на 4,9 в. п. Найбільшою статтею вітчизняного хімічного експорту становили продукти неорганічної хімії (насамперед, за рахунок продажу корунду та природного урану), частка яких у 69 2020 році становила 36,7%. Другою за величиною в категорії хімічних товарів були добрива на рівні 18,7% або 3777, 4 млн. дол. США. При цьому, за 2005- 2020 роки експорт даної продукції зменшився на 157,4%. Основними факторами, що зумовили даний негативний тренд були: недостатня ефективність технологічного процесу, високий рівень монополізації даного сектору в Україні, а також зростання ціни на природній газ Не зважаючи на абсолютне зменшення величини експорту більшості видів товарів зазначеної промисловості, фармацевтична продукція протягом досліджуваного періоду показала 226,2% зростання. Так, у 2005 році обсяг продажу фармацевтичних товарів закордон складав 82,2 млн. дол. США, а в 2020 – 268,2 млн. дол. США. Тобто, цей позитивний тренд свідчить про поступовий розвиток даного сектора вітчизняної економіки, і відповідну можливість використання фармацевтики як потенціального інструменту в рамках вертикальної диверсифікації експортного товарного кошику України через підвищення долі лікарських товарів, що мають велику додану вартість. Щодо короткострокової ретроспективи, то у 2020 році порівняно з 2019 роком, в товарній структурі українського експорту в умовах кризової ситуації у вартісному вираженні зросли категорії, як: аграрна продукція (збереження, а інколи, і підвищення попиту на міжнародних ринках на дану продукцію), сировинні ресурси (зростання ціни на залізну руду на міжнародних товарних біржах) та хімічні товари. Розглянемо географічну структуру товарного експорту (табл. 2.7). Таблиця 2.7 Географічна структура експорту української продукції у 2020 році, млрд. дол. США Обсяг Обсяг Частка від Види продукції, що займають найбільшу Місце Країна 2005 2020 загального експорту долю експорту товарів з України до даної р. р. товарів країни 1 Китай 0,71 7,10 14,43% Залізна руда, кукурудза, соняшникова олія, ячмінь, корм для тварин Вироби з чорних металів, залізна руда, 2 Польща 1,01 3,27 6,65% обладнання для розподілу електроенергії, меблі, вироби з дерева 70 Продовження табл. 2.7 Вироби з чорних металів, залізна руда, 3 Росія 7,50 2,71 5,50% насоси, залізничні транспортні засоби та супутнє обладнання, неорганічна хімія Вироби з чорних металів, кукурудза, 4 Туреччина 2,03 2,44 4,95% пшениця, насіння олійних рослинних культур, залізна руда Насіння олійних рослинних культур, 5 Німеччина 1,29 2,07 4,21% обладнання для розподілу електроенергії, одяг, вироби з чорних металів, Соняшникова олія, мінеральні добрива, 6 Індія 0,74 1,97 4,01% обладнання для виробництва електроенергії, корм для тварин, пластик 7 Італія 1,89 1,93 3,92% Вироби з чорних металів, кукурудза, мінерали, пшениця, вироби з деревини Кукурудза, соняшникова олія, вироби з 8 Нідерланди 0,52 1,80 3,66% чорних металів, м’ясна продукція, обладнання для розподілу електроенергії 9 Єгипет 0,80 1,62 3,29% Пшениця, кукурудза, вироби з чорних металів, соняшникова олія, вироби з тютюну Насіння олійних рослинних культур, корм 10 Білорусь 0,89 1,34 2,71% для тварин, залізничні транспортні засоби та супутнє обладнання, вироби з чорних металів, м’ясна продукція Обладнання для розподілу електроенергії, 11 Угорщина 0,69 1,26 2,57% електроенергія, деревина, залізна руда, офісна апаратура Кукурудза, соняшникова олія, вироби з 12 Іспанія 0,57 1,25 2,54% чорних металів, пшениця, мінерали (гірські породи) Вироби з чорних металів, обладнання для 13 Румунія 0,49 1,08 2,20% розподілу електроенергії, залізна руда, деревина, взяття 14 США 0,96 0,98 2,00% Вироби з чорних металів, соняшникова олія, залізна руда 15 Чехія 0,38 0,83 1,68% Залізна руда, обладнання для розподілу електроенергії, вироби з чорних металів - Інші країни 13,76 17,55 35,6% - - Країни ЄС 10,29 17,95 36,94% - Експорт - товарів з 34,23 49,19 100% - України Джерело: складено автором на основі [42] Таким чином, головним імпортером продукції з України у 2020 році був Китай, який придбав вітчизняних товарів на суму 7,1 млрд. дол. США або 14,43% від загального експортного кошику. Відповідно, за 2005-2020 роки величина проданої продукції до Китаю збільшилася майже у 9 разів (+6,39 млрд. 71 дол. США або +839,2%), що, з одного боку, свідчить про зміцнення торговельних зв’язків між даними країнами, а з іншого, - про збільшення залежності вітчизняної економіки від зовнішнього попиту однієї країни. Варто зазначити, що протягом останніх 16 років значно зросла частка країн ЄС в структурі товарного експорту. Так, за 2005-2020 роки доля країн європейського співтовариства зросла збільшилась на 74,4% або 7,66 млрд. дол. Даний результат є практичним відображенням результативності підписання Угоди про асоціацією між Україною та ЄС, одним із основних підпунктів якої було положення про створення зони вільної торгівлі між національною економікою та даною групою країн. Відповідно, активізація товарної експортної діяльності зі сторони України, з одного боку, є наслідком зменшення (анулювання) ставок ввізних мит, збільшення імпортних квот та усунення інших нетарифних бар’єрів країнами ЄС, а з іншого – зростання відповідності української продукції європейським стандартам якості. При цьому, найбільше зростання експорту вітчизняних товарів в межах країн ЄС за досліджуваний період мало місце в Нідерланди (+249,9%), Польщу (+223,7%) та Румунію (+120,1%). Іншим важливим зовнішнім ринком для України в рамках торговельної діяльності протягом останніх років постають країни Південно-Східної Азії, насамперед Індія (значна місткість внутрішнього ринку). Так, протягом 2005-2020 років експорт українських товарів до зазначеної країни збільшилося на 1,23 млрд. дол. США або 167,6%. Відповідно, питома вага Індії в товарному експорті України збільшилась на 1,76 в. п., а Азійського регіону, в цілому, на 14,99 в. п. (з 8,5 млрд. дол. США у 2005 році до 19,7 млрд. дол. США у 2020). Єдиною країною, до якої протягом досліджуваного періоду зменшився вивіз вітчизняної продукції, є Росія, - що, насамперед, є наслідком її військово- політичної агресії та проголошенням урядом України євроінтеграційного напряму розвитку зовнішньоекономічної політики. Саме тому, в рейтингу найбільших торговельних партнерів України Росія за 2005-2020 роки змістилась 72 на 2 сходинки вниз, а її частка в географічному розподілу експорту знизилася з 22,1% (7,5 млрд. дол. США) у 2005 році до 5,5% (2,71 млрд. дол. США) у 2020. Окрім того, слід виокремити певну стагнацію щодо нарощення товарних експортних поставок з України до США, оскільки за досліджувані 16 років даний показник збільшився лише на 0,02 млрд. дол. США або 2,9%. Це, з однієї сторони, свідчить про низький рівень затребуваності української продукції американськими виробниками (споживачами), недостатню взаємодію між торговими інститутами даних країн в сфері поліпшення торговельних відносин, а з іншої, - є результатом високого рівня складності та комплексності внутрішнього ринку США для входу на нього іноземної продукції. Необхідно зазначити, що за 2005-2020 роки збільшився продаж продукції деревообробної промисловості до таких країн як: Румунія, Угорщина, Польща та Італія. Однак, негативною тенденцією щодо експорту даної категорії продукції було відносно менше зростання частки товарів з більшою доданою вартістю. Так, за досліджуваний період сукупний вивіз меблів зріс на 0,6 млрд. дол. США або +374,9% (питома вага підвищилась на 1,04 в. п.), на тлі зростання продажу деревини та виробів закордон на 1,3 в. п. (+0,87 млрд. дол. США). При цьому, імплементація урядом України у 2015 році мораторію на експорт сирої деревини дещо знизила темпи зростання вивозу лісу-кругляку до країн ЄС. Це, в свою чергу, збільшило привабливість обробних галузей деревообробного сектору вітчизняного господарства щодо перспективи залучення додаткових іноземних інвестицій з боку європейських країн. Таким чином, можна стверджувати про збільшення рівня географічної диверсифікації товарного експорту України внаслідок зменшення частки країн СНД, та відповідного збільшення питомої ваги держав європейського співтовариства, Азії та Африки. Далі дослідимо динаміку індексів концентрації та диверсифікації експорту України, а також індекс економічної складності (рис. 2.6). 73 0.800 0.700 0.695 0.610 0.61 0.611 0.600 0.60 0.500 0.51 0.400 0.300 0.30 0.200 0.24 0.144 0.132 0.100 0.146 0.165 0.000 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 Індекс концентрації Індекс диверсифікації Індекс економічнної складності Рис. 2.6. Динаміка індексів концентрації та диверсифікації експорту товарів з України за 2005-2020 роки Джерело: складено автором на основі [42, 43] Таким чином, протягом досліджуваного періоду індекси концентрації та диверсифікації національної експортної продукції характеризувалися тенденцією до збільшення. Так, величина індексу концентрації зросла з 0,144 у 2005 році до 0,165. За аналогічний період, індекс диверсифікації підвищився з рівня 0,610 до 0,695. Тобто, загальний рівень диверсифікації українського експортного кошику продовжує знаходитися на досить низькому рівні, що зумовлено переважно аграрним напрямом формування вітчизняного ВВП, монополізації певних видобувних секторів олігархічними структурами, що не мають жодного стимулу щодо збільшення вартості первинної продукції внаслідок незначного податкового навантаження на їх операційну діяльність, а також сукупним низьким рівнем розвитку переробних виробничих вузлів в рамках окремих галузей вітчизняного господарства. Для порівняльного підтвердження недостатнього рівня різноманітності експортного кошику України доцільним буде вказати значення індексів концентрації та диверсифікації експорту для наступних груп країн, за допомогою чого можна визначити відносну конкурентоспроможність вітчизняного експортного кошику (табл. 2.8). 74 Таблиця 2.8 Значення індексів концентрації та диверсифікації для України та її країн-сусідів у 2020 році Індекс Місце в економічної рейтингу Країна Індекс Індекс концентрації диверсифікації складності індексу (2019 р.) економічної складності Молдова 0,194 0,692 0,16 68 Польща 0,063 0,408 1,08 27 Словаччина 0,256 0,496 1,45 14 Росія 0,265 0,607 0,12 52 Білорусь 0,118 0,500 0,83 31 Румунія 0,112 0,456 1,2 22 Угорщина 0,107 0,391 1,63 10 Україна 0,165 0,695 0,30 47 Розвинені країни 0,063 0,156 - - Країни, що розвиваються 0,094 0,185 - - Найменш розвинені країни 0,182 0,676 - - Країни ЄС 0,064 0,218 - - Джерело: складено автором на основі [42, 43] Тобто, значення даних індексів для України знаходилися на рівні найменш розвинених країн. Якщо, ж порівнювати ступінь концентрації експорту з країнами-сусідами, то за даним параметром у 2020 році рівень концентрації вітчизняного експортного кошику був меншим, ніж у Молдови, Словаччини та Росії, - це свідчить про нижчу залежність іноземних надходжень до України від продажу найбільших, за питомою вагою, товарних категорій даних країн. Щодо величини індексу диверсифікації, то для України він серед країн-сусідів, що вказує на найнижчий рівень різноманітності вітчизняного експортного кошику. Розглядаючи індекс економічної складності, то за досліджуваний період його значення зменшилося в 2 рази (з 0,6 у 2005 році до 0,3 у 2019), а Україна в рейтингу 133 досліджуваних країн Обсерваторією економічної складності втратила 10 позицій, опустившись з 37 місця на 47. Цей факт підтверджує те, що експортна діяльність України протягом 2005-2019 років ставала менш 75 диверсифікованою, і відповідно продана продукція вимагала менш простого виробничого циклу. Тобто, в структурі національного експортного кошику підвищувалася частка товарів первинного сектору економіки, що свідчить про зниження складності національної економіки. Також дане значення індексу вказує на слабку взаємодію між бізнесом-середовищем та науковими-освітніми інститутам в межах України, в результаті чого вітчизняні підприємства обробних секторів економіки не мають можливості використовувати на максимум потенціал розвитку людського капіталу в країні. Іншим важливим показником інноваційної складової експортного кошику країни є частка високотехнологічної продукції в промисловому експорті країни. Розглянемо динаміку величини зазначеного показника для України (рис. 2.7). 3.500 10.00% 8.75% 3.000 2.871 9.00% 7.69% 7.03% 7.41% 8.00% 2.500 6.44% 5.55% 6.85% 6.09% 7.00% 5.07% 5.74% 2.000 6.00% 4.34% 3.72% 5.58% 5.00% 1.500 3.40%3.65% 3.30% 1.248 4.00% 1.000 0.873 3.00% 2.00% 0.500 1.00% 0.000 0.00% 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 Високотехнологічний експорт, млрд. дол. США Частка високотехнологічного експорту, % від промислового експорту Рис. 2.7. Динаміка експорту високотехнологічної продукції з України протягом 2005-2020 років Джерело: складено автором на основі [39] Таким чином, за досліджуваний період обсяг вітчизняного експорту високотехнологічної продукції мав волантильний характер. Так, протягом 2005- 2008 років даний показник збільшився на 76,34%, досягнувши рівня 1,539 млрд. дол. США. У 2009 році, внаслідок світової фінансової кризи він знизився лише на 11,2% на фоні зменшення сукупного експорту України на 36,6%, що пояснює зростання питомої ваги високотехнологічної продукції у посткризовому році на 76 2,55 в. п. За результатами наступних 3 років продаж закордон зазначених товарів збільшився більш ніж у 2 рази, а саме: +110,1% або 1,504 млрд. дол. США. Відповідно, у 2012 році було зафіксовано історичний максимум на рівні – 2,871 млрд. дол. США. Однак для періоду 2013-2016 років (період спаду загального стану економіки внаслідок політичної призи в Україні в 2013 році) характерною була негативна тенденція, відповідно до якої експорт високотехнологічної продукції зменшувався щорічно на 14,2%. Щодо короткострокової ретроспективи, то протягом останніх 4 років даний показник залишався майже незмінним, і коливався в межах від 1,2479 до 1,2624 млрд. дол. США. В цілому, за 2005-2020 роки величина експорту високотехнологічної продукції збільшилась на 0,3754 млрд. дол. США або на 43,0%. Відповідно, середньорічний приріст даного показника для України становив +2,9%, при цьому світовий експорт високотехнологічної продукції за аналогічний період характеризувався +4,97% відносним щорічним зростанням. Щодо питомої ваги високотехнологічних товарів у сукупному експорті промислової продукції, то протягом 2005-2020 вона зросла на 2,37 в. п., досягнувши 6,09% у 2020 році. Найбільше значення даного показника було зафіксовано у 2015 році на рівні 8,75%; проте протягом наступних трьох років доля високотехнологічної продукції зменшувалася, що, насамперед, пов’язано з відпливом високотехнологічних працівників за кордон, зниженням загальної суми витрат вітчизняними компаніями на НДДКР і відповідною нижчою інтенсивністю впровадження переробними підприємствами інноваційних аспектів у власні виробничі процеси у порівнянні з країнами ЄС (16,05% у 2018 році), Східної Азії (34,2% у 2018 році) та світом в цілому (21,04% у 2018 році). Розглядаючи динаміку останніх трьох досліджуваних років, то враховуючи майже незмінний обсяг експорту високотехнологічних товарів, зростання їх частки з 5,58% у 2018 році до 6,09% у 2020 можна пояснити зменшенням сукупного продажу вітчизняної промислової продукції закордон. Важливою перешкодою активізації виробництва і відповідного продажу інноваційної продукції закордон є той факт, що переважна частина 77 високотехнологічних секторів України не забезпечені належною державною підтримкою, що повинна була б забезпечувати дані галузі вітчизняного господарства в залежності їх пріоритетності та можливості підвищити конкурентоспроможність національного експортного кошику. Відповідно, надання субсидії та податкових пільг з боку держави характеризується недостатньою величиною та вибірковістю в межах компаній високотехнологічних секторів. Так, протягом останніх років величина урядових субсидій не перевищувала 1% від сукупного обсягу доданої вартості створеної високотехнологічними підприємствами, а отримання пільгового оподаткування (близько 200 пільг) обмежувалося певною часткою підприємств в площині окремої галузі [44, с. 87]: Компанії з виробництва фармацевтичних ліків – 40% від загального числа підприємств в даному секторі економіки; Компанії з виготовлення стоматологічних та медичних інструментів – 39%; Компанії з виробництва авіаційних та космічних апаратів – 28%; Компанії з виготовлення озброєння – 23%; Інші галузі – забезпечення податковими пільгами не перевершувала 5-6%. Аналізуючи експорт послуг України протягом 2005-2020, можна виявити закономірність, що їх динаміка є більш стабільною і менш вразливою до внутрішніх та зовнішніх потрясінь, у порівнянні з експортом товарів. Зазначений факт є наслідком більш високої швидкості обороту капіталу і відповідно меншого періоду виробничого циклу в сфері послуг, швидшого реагування та адаптації даного сектору господарства до нових змін і тенденцій, а також постійного збільшення номенклатури послуг на світових ринках. Саме тому, переорієнтація вітчизняного в сторону інтенсивного розвитку сфери нематеріальних благ забезпечить стабільне зростання національної економіки, підвищення конкурентоспроможності України на світових ринках, а найголовніше – якісне зростання людського капіталу. Розглянемо детальніше структуру експорту українських послуг (рис. 2.8). 78 2010 2020 Послуги з переробки 9% матеріальних ресурсів 9% Транспортні послуги 6% 11,7% 10,9% 9% 6% Послуги, пов’язані з подорожами 1% Послуги з будівництва 2% ІКТ-послуги 26,5% 43,3% 64% Ділові послуги Інші види послуг 0,7% 2% Рис. 2.8. Розподіл експорту послуг з України за видами у 2010 та 2020 роках Джерело: складено автором на основі [42] Аналізуючи рисунок 2.8, можна зробити висновок, що категорією послуг з найбільшою питомою вагою у сукупному експорті послуг України як у 2010, так і 2020 році були транспортні. Однак, їх частка протягом досліджуваного періоду зменшилася на 20,9 в. п., що свідчить про загальне зменшення рівня концентрації структури надання послуг закордон. Але все ж негативним аспектом є висока залежність України від однієї категорії послуг, яка в світовому вимірі не займає такої питомої ваги. Так, частка надання транспортних послуг Україною у загальній структурі експорті у 2020 році складала 43,3%, а даний показник на міжнародному ринку становив 16,7% Найбільший відносний приріст за досліджуваний період мали послуги- ІКТ, а саме: +354,0% або 2,38 млрд. Відповідно, середньорічний приріст даних послуг за 2010-2020 роки становив 35,4%, а їх питома вага у сукупному експорті послуг з України збільшилася на 20,9 в. п. Даний результат пояснюється тим що, національна економіка підвищила власну конкурентоспроможності на світовому ринку ІТ (доступна і кваліфікована робоча сила в даному секторі), що спричинило зростання як технологічної, так і доданої складових експортного кошику країни. 79 Також тенденцією до зростання протягом досліджуваних років характеризувалися наступні категорії послуг, як: послуги з переробки матеріальних ресурсів (+31,3% або 0,32 млрд. дол. США); послуги пов’язані з подорожами (+4,1% або 0,01 млрд. дол. США ) та ділові послуги (+11,4% або 0,13 млрд. дол. США). Тобто, підвищення величини обсягу послуг з переробки продукції свідчить про зростання ролі України як логістично-обробного гравця на світовому господарстві. При цьому, незначне збільшення послуг, пов’язаних з подорожами, і надто мала їх питома вага у сукупному експорті (у більш ніж 5 разів менша, порівняно з середньосвітовим показником ) вказує як про слабкий розвиток туристичної інфраструктури в межах України, так і недостатню активність відповідних інститутів (регіональних і державних) щодо створення необхідних передумов, враховуючи вигідне географічне розташування та відносно низький рівень цін, для збільшення привабливості України як цікавого європейського туристичного центру. Продемонструємо зміну важливості послуг для економіки України за допомогою ABC-аналізу, заснованого на принципі Парето (табл. 2.9). Таблиця 2.9 ABC-аналіз експорту українських послуг у 2010 та 2020 роках Назва та Послуги, що входять до відповідної групи характеристика групи послуг/ 2010 2020 Рік Група “А”– Трубопровідний транспорт (28,1%) ІКТ-послуги (26,5%) найбільш Залізничний транспорт (12,4%) Трубопровідний транспорт (21,2%) пріоритетні види Повітряний транспорт (9,8%) Послуги з переробки матеріальних послуг (40-60%) Ділові послуги (9,5 %) ресурсів (11,7%) Разом за групою 59,8% 59,4% Група “B”– відіграють Морський транспорт (9,4%) Ділові послуги (10,9 %) важливе місце і Послуги з переробки матеріальних Повітряний транспорт (7,0%) вимагають уваги ресурсів (8,6%) Морський транспорт (5,3%) з боку держави ІКТ-послуги (5,6%) (10-24%) Разом за групою 23,6% 23,7% Продовження табл. 2.9 Група “C”– Фінансові послуги (4,0%) Залізничний транспорт (3,5%) послуги, що Послуги з технічного Автомобільний транспорт (2,9%)мають потенціал обслуговування та ремонту (3,7%) Послуги, пов’язані з подорожами 80 розвитку в Послуги, пов’язані з подорожами (2,3%) майбутньому (5- (2,1%) 10%) Разом за групою 9,1% 8,7% Автомобільний транспорт (2,0%)Послуги з будівництва (1,1%) Послуги з технічного Послуги зі страхування (0,6%) обслуговування та ремонту (2,1%)Група “D”– Фінансові послуги (0,9%) сумарна вага Річковий транспорт (0,6%)Роялті та інші послуги, пов’язані з Роялті та інші послуги, пов’язані з даних послуг не використанням інтелектуальної перевищує 5% використанням інтелектуальної власності (0,3%) власності (0,8%) Культурно-рекреаційні послуги Послуги з будівництва (0,7%)(0,2%) Послуги зі страхування (0,5%) Разом за групою 4,8% 5,0% Група “E”– майже не позначаються на наданні послуг Інші види послуг Інші види послуг країною закордон Джерело: складено автором на основі [42] Таким чином, якщо в 2010 році основними цільовими категоріями послуг були: послуги трубопровідного, залізничного, повітряного транспорту та ділові послуги; то в 2020 до групи “А” входили ІКТ-послуги, послуги трубопровідного транспорту, а також послуги з переробки матеріальних ресурсів. Відповідно, позитивна динаміка стосовно переходу до найбільш пріоритетної групи інформаційно-телекомунікаційних послуг і послуг щодо обробки матеріальних ресурсів з групи “B” свідчить про набуття вітчизняними підприємствами та фізичними особами додаткових відносних переваг на відповідних міжнародних ринках. Розглядаючи послуги повітряного транспорту, то їх пониження до групи “B” у 2020 році, насамперед, пов’язано з негативним впливом глобальної пандемії COVID-19. Щодо ділових послуг, то незважаючи на збільшення їх питомої ваги у сукупному експорті послуг, вони також змістилися з найбільш цільової групи до групи “B”, що пов’язано з абсолютним зниженням за досліджений період обсягу наданих закордон науково-технічних послуг. 81 Стосовно структури групи “С”, у 2020 році порівняно з 20210 роком мали місце такі зміни: із групи “А” перейшли послуги залізничного транспорту (внаслідок моральної та фізичної застарілості вітчизняних основних засобів у даній галузі, що є також характерним для послуг річкового-морського транспорту); із групи “E” піднялися послуги автомобільного транспорту (в результаті підвищення якості відповідної інфраструктури), що позитивно впливає на місце України в світовому логістичному просторі; незмінну позицію займали послуги, пов’язані з подорожами. Щодо складу групи “D”, то до цієї групи опустилися з групи “C” фінансові послуги (дана негативна тенденція спричинена недостатньою розвиненістю інфраструктури та надмірною складністю фінансового ринку України, а також його невідповідністю світовим стандартам). Інші категорії групи “D”, що протягом досліджуваних років мали постійні позиції, яким вітчизняні суб’єкти господарювання не приділяли значної уваги і відповідно не нарощували їх експорт, були: послуги з технічного обслуговування та ремонту; роялті та інші послуги, пов’язані з використанням інтелектуальної власності; послуги з будівництва та страхування Дослідимо географічну структуру експорту послуг Україною (табл. 2.10). Таблиця 2.10 Найбільші країни-імпортери українських послуг у 2005 та 2020 роках, млрд. дол. США Частка від Обсяг, Обсяг, загального Види послуг, що займають Місце Країна 2010 р. 2020 р. експорту послуг найбільшу долю експорту послуг з у 2020 р. України до даної країни 1 Росія 5,00 2,64 22,9% Транспортні 2 США 0,59 1,42 12,3% ІКТ-послуги, транспортні, ділові 3 Швейцарія 0,43 0,78 6,8% Транспортні, послуги з переробки матеріальних ресурсів, ділові Продовження табл. 2.10 4 Велика 5,5% Британія 0,33 0,63 ІКТ-послуги, транспортні, ділові 82 Транспортні, послуги з переробки 5 Німеччина 0,54 0,64 5,49% матеріальних ресурсів, ІКТ- послуги 6 Польща 0,09 0,44 3,8% Послуги з переробки матеріальних ресурсів, транспортні, ділові 7 Кіпр 0,39 0,41 3,5% ІКТ-послуги, транспортні, ділові 8 ОАЕ 0,07 0,33 2,9% Транспортні 9 Нідерланди 0,10 0,24 2,1% ІКТ-послуги, транспортні, ділові 10 Ізраїль 0,06 0,22 1,9% ІКТ-послуги, транспортні, послуги пов’язані з подорожами Послуги з переробки матеріальних 11 Естонія 0,11 0,20 1,8% ресурсів, транспортні, ІКТ- послуги 12 Угорщина 0,22 0,20 1,7% Послуги з переробки матеріальних ресурсів, транспортні, ділові Послуги з переробки матеріальних 13 Данія 0,09 0,19 1,69% ресурсів, ІКТ-послуги, транспортні 14 Франція 0,12 0,18 1,6% ІКТ-послуги, транспортні, ділові 15 Австрія 0,18 0,18 1,5% Послуги з переробки матеріальних ресурсів, транспортні, ділові - Інші країни 3,59 2,82 24,5% - - Європа 3,2 7,8 38,7% - - Азія 1,01 1,7 14,8% - Експорт послуг з 11,94 11,52 100,0% - України Джерело: складено автором на основі [42] Тобто, основним партнером щодо імпорту українських послуг у 2020 році була Росія, частка якої становила 22,9%. Дане значення на 92,4% забезпечувалося за рахунок транспортних послуг (переважно послуги трубопровідного транспорту). Однак питома вага Росія в сукупному експорту послуг за 2005-2020 роки зменшилася на 19 в. п., що є результатом використання Росією інших трубопровідних шляхів для транспортування природнього газу до країн ЄС. Друге місце в географічній структурі експорту послуг займає США, на долю яких в 2020 році припадало 12,3%. Найбільш вагомою категорією, що надавалися Україною були ІКТ-послуги (70,4% від загального обсягу надання послуг Сполученим Штатам Америки), транспортні (12,9%) та ділові (11,8%). 83 При цьому, абсолютне зростання експорту послуг до даної країни за 2010-2020 роки зріс на 0,83 млрд. дол. США (+141,0%). Розглядаючи третю за величиною країну-імпортера українських послуг – Швейцарію (0,78 млрд. дол. США), то у 2020 році її частка у сукупному експорті становила 6,8%, збільшившись більш ніж у 2 рази порівняно з 2010 роком. Основними статтями, за якими України надавала послуги до зазначеної країни, були: транспортні (37,7%), послуги з переробки матеріальних ресурсів (27,5%) та ділові (21,2%). Варто зазначити, що найбільший відносний приріст за досліджуваний період також був характерним для експорту послуг Україною до Польщі (+387,0%), ОАЕ (+381,6%), Ізраїлю (+233,9%) та Данії (+124,3%). В цілому, можна стверджувати, що на відміну від товарного експортy в сфері послуг Українські суб’єкти господарювання орієнтуються на західні країни. Так, за 2010-2020 роки відносний приріст експорту послуг до країн Європи збільшився на 138,8%, а до країн Азії на 67,8%. На думку автора, дане явище спричинене наступними факторами як: географічне положення України, кращий рівень розвитку сфери послуг у європейських країнах, вища схожість культури здійснення підприємницької діяльності між Україною та країнами Європи, а також більшим рівнем оплати праці у певних секторах нематеріального виробництва в західних розвинених країнах. Таким чином, до основних факторів, що стримують нарощення експортного потенціалу України можна віднести: Монополізованість низки галузей української економіки; Відсутність ефективної взаємодії науково-освітніх закладів та національного бізнес-середовища; Низький рівень надходження прямих іноземних інвестицій до переробних галузей вітчизняного господарства (незахищеність прав закордонних інвесторів); 84 Недоступність кредитування зі сторони вітчизняних банківських установ для підприємств реальних секторів, особливо для малих та середніх, що є наслідком високої вартості фінансових ресурсів; Невідповідність української продукції іноземним системам сертифікатам та стандартам якості; Недостатня підтримка експортоорієнтованих галузей з боку держави; Складність митних правил та надмірна урегульованість адміністративно- відомчих процедур; Нестача інформації про зовнішні ринки для прийняття ефективних рішень; Низький рівень інтегрованості вітчизняної транспортної інфраструктури до світової логістичної системи; Високий тиск на бізнес-клімат зі сторони контролюючих інститутів, недостатня прозорість та недовіра до судової системи (наявність корупційної складових). Основними тенденціями експортної діяльності України за досліджуваний період є : зростання частки аграрних та сировинних товарів, тобто продукції з низькою доданою вартістю; відповідне зменшення економічної складності та збільшення рівня концентрації товарного експортного кошику України. Проте, у сфері експорту нематеріальних благ Україною зростає частка ІКТ-послуг, ділових послуг та послуг з переробки матеріальних речей, які, враховуючи сучасні зміни світового господарства, що відбуваються під впливом глобальної пандемії, можуть стати значним ядром розвитку національної економіки в цілому. 2.3. Дослідження впливу факторів на величину експорту високотехнологічної продукції Для проведення дослідження чинників, що здійснюють непрямий вплив на експорт високотехнологічної продукції з України було обрано економетричну модель кореляційного аналізу. Спочатку, необхідно побудувати таблицю 85 вихідних даних (табл. 11). Для здійснення розрахунків було обрано 3 показники: витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (млрд. дол. США); витрати на освіту (млрд. дол. США) та надходження прямих іноземних інвестицій до України (млрд. дол. США). Для проведення аналізу було використано статистичні дані Державного комітету статистики України та Всесвітнього банку. Доцільним періодом для дослідження було визначено проміжок з 2000 по 2019 рр. (20 періодів). Таблиця 2.11 Вихідні дані Експорт Витрати на Притік ПІІ в Витрати на Рік високотехнологічної НДДКР, Україну, освіту, млрд. продукції, дол. млрд. дол. млрд. дол. дол. США, США, y США, x1 США, x2 x3 2000 0,511 0,301 0,595 1,302 2001 0,482 0,389 0,792 1,779 2002 0,576 0,423 0,693 2,303 2003 1,067 0,557 1,424 2,809 2004 1,447 0,702 1,715 3,444 2005 0,871 0,888 7,808 5,219 2006 0,938 1,023 5,604 6,690 2007 1,322 1,218 9,891 8,779 2008 1,538 1,524 10,913 11,573 2009 1,363 1,004 4,816 8,570 2010 1,421 1,134 6,495 10,061 2011 2,170 1,204 7,207 10,055 2012 2,877 1,321 8,401 11,764 2013 2,492 1,396 4,499 12,230 2014 2,222 0,868 0,410 7,843 2015 1,626 0,560 -0,458 5,228 2016 1,246 0,451 3,810 4,677 2017 1,267 0,503 3,692 6,072 2018 1,247 0,617 4,455 6,963 2019 1,220 0,696 5,860 8,373 Джерело: складено автором на основі [39, 42] 86 На основі вихідних даних сформуємо кореляційну матрицю (табл. 2.12). Таблиця 2.12 Матриця кореляційних співвідношень Експорт високотехн Витрати на Притік ПІІ Витрати на ологічної НДДКР, в Україну, освіту, продукції, млрд. дол. млрд. дол. млрд. дол. дол. США, США, x1 США, x2 США, x3 y Експорт високотехнологічної продукції, дол. 1 США, y Витрати на НДДКР, млрд. дол. США, x 0,667741 1 1 Притік ПІІ в Україну, млрд. дол. 0,306526 0,783556 1 США, x2 Витрати на освіту, млрд. дол. США, x 0,776421 0,902759 0,724245 1 3 Джерело: складено автором Розрахована кореляційна матриця відображає парні коефіцієнти кореляції, тобто щільність зв’язку між кожними індикаторами. На основі даних кореляційної матриці побудуємо рисунок 2.9, що демонструватиме щільність зв’язку між експортом високотехнологічної продукції з України та вибраними показниками. 0.78 0.67 0.8 0.7 0.6 0.5 0.31 0.4 0.3 0.2 0.1 0 Втрати на НДДКР Прямі іноземні Витрати на освіту інвестиції Рис. 2.9 Щільність зв’язку між експортом високотехнологічної продукції з України та відповідним фактором. Джерело: складено автором 87 За домового шкали Чеддока, визначимо якісну міру взаємозв’язку між результуючою та факторними показниками (табл. 2.13). Таблиця 2.13 Якісна міра кореляції між експортом високотехнологічної продукції та відповідним показником Індикатор Якісна міра Витратити на НДДКР Помітна Надходження ПІІ Помірна Витрати на освіту Висока Джерело: складено автором Отже, найбільший позитивний вплив на результуючу ознаку y здійснюють витрати на освіту (x3), тобто зі зростанням величини припливу освітніх витрат держави обсяг експорту високотехнологічної продукції збільшується. Взаємозв’язок характеризується величиною 0,78, і відповідно є суттєвим. Якісна оцінка щільності зв’язку між зазначеними показниками – висока. Щодо взаємозв’язку між факторною ознакою x1 та результуючим показником у, то він також є прямопропорційним. Відповідно, зі збільшенням обсягу витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи нарощується продаж високотехнологічних товарів закордон. Взаємозв’язок між x та х1 є суттєвим, так як величина коефіцієнта кореляції становить 0,67. Тіснота зв’язку за шкалою Чеддока є помітною. Розглядаючи взаємозв’язок між результуючою ознакою (у) та надходженням ПІІ (х2), то він є прямолінійним. Саме тому, зі збільшенням притоку прямих іноземних інвестицій до України величина експорту високотехнологічної продукції збільшується. Оскільки показник зв’язку між даними ознаками становить 0,31, то такий зв’язок можна вважати суттєвим. Тіснота зв’язку між факторною ознакою х2 та результативною ознакою y є помірною. 88 Таким чином, в результаті здійсненого кореляційного аналізу було визначено, що взаємозв’язки між факторними ознаками та результуючим показником є суттєвими. Найбільшим показником впливу характеризується величина державних витрат на освіту, що вказує на важливість даного чинника як рушійного (початкового) елементу в процесі інноваційної реструктуризації України та відповідного збільшення обсягу експорту високотехнологічних товарів вітчизняними переробними підприємствами, а також на необхідність часткового оновлення національного освітнього процесу з урахуванням сучасних викликів міжнародного господарства. Найменший вплив на результуючу ознаку здійснює такий чинник як надходження прямих іноземних інвестицій до України. На думку автора, це є наслідком недостатності величини закордонного капіталу, що залучається і використовується вітчизняним інноваційним сектором. Відповідно, уряду слід звернути увагу на удосконалення інвестиційного клімату в Україні з метою спрощення організації виробничо-господарської діяльності закордонних компаній та активізації залучення іноземного капіталу для його подальшого ефективного використання з метою впровадження в реальність найперспективніших нових технологічних ідей. 89 III. НАПРЯМИ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ЕКСПОРТУ УКРАЇНИ 3.1. Залучення інвестицій в контексті підвищення технологічності українського експорту Для України, як держави з перехідною економікою, питання забезпечення високих темпів економічного зростання є актуальними, тому що економічне зростання впливає на рівень загального добробуту населення. Наша держава має здійснювати даний процес на основі розширенні експорту готової та конкурентоспроможної продукції на глобальний ринок. Іншими словами, політика експортно-орієнтованого економічного зростання береться за основу диверсифікації галузевої структури господарства. Наразі, враховуючи розглянуті недоліки вітчизняного експортного кошика, Україна неспроможна автономно забезпечити достатній рівень інвестиційного забезпечення інноваційної модернізації та економічного зростання. Тобто, виникає необхідність вироблення чіткої стратегії стосовно високотехнологічних галузей та залучення інвестицій (як внутрішніх, так і зовнішніх) у них. Досвід розвинутих країн свідчить, що високі темпи економічного зростання в цих країнах супроводжувався високими темпами зростання експорту та імпорту інвестицій. Саме тому, стимулювання вкладення чималого обсягу національного та іноземного капіталу в реальний сектор господарства є основним вхідним чинником щодо формування високоефективної структури економіки та виробництва. На думку автора, найбільш важливим етапом, при розробці та реалізації вищевказаної програми є поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Даний процес, насамперед, має відбуватися в площині таких аспекті як: удосконалення вітчизняного нормативного законодавства у сфері інвестицій, підвищення транспарентності національного бізнес-середовища, забезпечення доступності інвесторів до необхідних інформаційних баз даних, захист прав інвесторів, а 90 також гармонізація і спрощення взаємодії між учасниками інвестиційної діяльності. Відповідно, сприятливий інвестиційний клімат в межах України буде стимулювати залучення не лише коштів населення та приватного сектору, а й капіталу іноземних інвесторів, які, в свою чергу, будуть впевнені у надійності та стабільності вітчизняної економіки. За допомогою: підвищення відкритості та привабливості обробних секторів національної економіки для розширення міжнародної торгівлі, абсорбації знань та технологій через канали імпорту товарів та послуг, а також залучення зарубіжних коштів, – стане можливим вбудовування національних середньо- та високотехнологічних компаній у міжнародні виробничі технологічні ланцюжки, що забезпечують створення глобальної доданої вартості. При цьому, шляхом залучення прямих іноземних інвестицій можливо буде вирішити низку задач щодо забезпечення стабільного розвитку вітчизняного господарства, в тому числі і збільшення рівня диверсифікації експортної діяльності України: Зростання ефективності експортного потенціалу, і відповідне подолання його сировинної спрямованості; Підвищення експортної експансії національної економіки, зміцнення позицій української продукції (ріст пізнаваності вітчизняного бренду) на іноземних ринках; Забезпечення трансферту нових технологій, знань та умінь, покращення якості робочої сили, а також управлінського досвіду з метою їх подальшого практичного застосування в організації виробничого процесу підприємств обробних галузей вітчизняного господарства; Поліпшення структури припливу іноземного капіталу, замінюючи відносно короткострокові портфельні та боргові капітали довшими, що в майбутньому сприятиме підвищенню стійкості платіжного балансу та стабільності макроекономічних показників. 91 Варто зазначити, що конкурентоспроможність країни на міжнародній арені багато в чому визначається продуманим механізмом фінансування інвестиційно- інноваційних проектів, необхідністю вдосконалення та формування нових інструментів. Їх розвиток надасть можливість Україні зміцнювати своє становище на світовому ринку технологій та займати лідируючі позиції серед інших країн. Тобто, із залученням ПІІ як інструменту інноваційного розвитку країни, перспективним механізмом в даному аспекті виступає венчурне фінансування. У світовій практиці процес венчурного фінансування проектів широко використовується не одне десятиліття і набуває все більшого поширення. На відміну від країн-лідерів цього напряму, як: США, Канади, деяких країн Західної Європи, Південної Кореї, Японії, Китаю, – венчурне фінансування в Україні перебуває лише на початкових стадіях становлення [45, с. 9]. У галузі стимулювання венчурного підприємництва важливу роль відіграє доопрацювання та оперативне вдосконалення правового регулювання відносин між венчурними інвесторами та державою. Для цього, перш за все, необхідно максимально спростити процедуру входу (виходу) для потенційного інвестора у венчурний проект, в результаті чого швидкість обігу капіталу в межах національної економіки зросте, і відповідно підвищиться мобільність інших засобів виробництва між високотехнологічними секторами. В рамках сучасного недокредитування реальних секторів економіки України, в тому числі високотехнологічних, постає нагальна проблема щодо активізації створення великомасштабних інвестиційних та венчурних фондів, які б об’єднували як внутрішні, так і іноземні фінансові ресурси. Використання даних інститутів дасть можливість нівелювати дефіцит пропозиції капіталу в межах національної економіки, за рахунок об’єднання інвестиційного капіталу окремих юридичних та фізичних осіб у формі синдикованих фінансових пулів з метою фінансування перспективних ідей малого та середнього підприємництва Для максимально ефективної реалізації процесу венчурного фінансування в Україні необхідно створити майданчик, за допомогою якого суб'єкти 92 технологічної діяльності змогли б аналізувати обсяг доступних фінансових ресурсів в розрізі окремих інвестиційних фондів, а також загальну кількість інноваційних проєктів і їх перспективність. Поява в країні якісного інституту-акселератора проекту ранніх стадій дозволить просунути діяльність стартапів на території України, для яких характерним є розгляд можливої еміграції у бік західних розвинених венчурних ринків, забезпечивши їм належну адміністративно-правову та фінансову підтримку, таким чином збільшити технологічність експортного кошику країни і країни в цілому. Іншою важливою функцією даного механізму є зведення конкретного новатора та потенційного інвестора один з одним. Тобто, розвиток оперативного і місткого інформаційного середовища дозволить не лише знаходити один одного малим інноваційним компаніям та інвесторам, але й стимулюватиме кооперації між вітчизняними малими та великими підприємствами . Окрім того, для ефективної реалізації інноваційної політики диверсифікації національної економіки необхідно розробити програму індустріалізації вітчизняних підприємств, яка поряд з розвитком традиційних галузей забезпечуватиме створення та підтримку нових напрямків, методів та форм організації промислового виробництва – інкубатори, технопарки, центри трансферу технологій, інвестиційно-управлінські компанії, а також експертні організації. Одним із яскравим прикладом реалізації підходу до технологічного розвитку національної економіки є інноваційний парк Unit city [46], який є платформою для заснування та подальшого просування українських інноваційних стартапів. В довгостроковій перспективі зазначений механізм розвитку національного бізнес-середовища значно підвищить складність експортного кошику України. На думку автора, цільовими напрямками розвитку українських стартапів, що характеризуються великими темпами зростання на світовій арені, мають стати: штучний інтелект, медичні технології, blockchain, автоматизація 93 виробництва, машинне навчання, Інтернет речей, кібер-безпека, доповнена та віртуальна реальності, цифровий маркетинг, а також впровадження ІТ-рішень у медичну, фінансову (fintech) та аграрні (agtech) сфери. Тобто, для успішної широкомасштабної диверсифікації національної економіки необхідно: створити сприятливий інвестиційний клімат; активізувати реалізацію проектів державно-приватного партнерства; націлювати інвестиційну діяльність приватних компаній на проведення досліджень, розробки та впровадження нових проривних інформаційних, технічних та технологічних проектів у всіх обробних галузях народного господарства; активізувати процес венчурного фінансування за рахунок створення належної інфраструктури ефективної взаємодії потенційних інвесторів та інноваційних стартапів; сприяти надходженню іноземних інвестицій в середньо- та високотехнологічні галузі з одночасним відходом від сировинного та портфельного напрямку інвестиційної діяльності; підвищувати конкурентоспроможність вітчизняних підприємств та відповідну експортну продукцію за рахунок іноземних запозичень, входження до світових ланцюжків технологічно-виробничих процесів, що забезпечують отримання глобальної доданої вартості; створювати науково-досліджувальні центри на основі закордонних наукових розробок та капіталів (розвиток науково-технічного співробітництва з іноземними ТНК); забезпечити поступовий перехід від імітаційної складової національної економіки до інновації на основі сильних науково-дослідницьких та інституціональних утворень. Залучення достатнього вільного капіталу у вітчизняний інноваційний бізнес сприятиме технологічній модернізації, комерціалізації наявних науково- технічних розробок, а також створенню нових напрацювань та заготовок в 94 експортній галузі. Внаслідок чого, за рахунок підвищення питомої ваги високотехнологічних та обробних галузей відбуватиметься зростання конкурентноспрожності вітчизняної продукції та збільшення рівня диверсифікації експортного кошика України. Таким чином, своєчасно та ефективна проведена повномасштабна технологічна модернізація національної економіки із залученням як вітчизняного капіталу, так і зарубіжних інвестицій здатна за 5-10 років повністю оновити інфраструктуру України, відповідно визначивши значний потенціал як окремих національних компаній на світових ринках, так і стабільний соціально- економічний розвиток країни в цілому. 3.2. Концептуальна модель диверсифікованого експорту української продукції В даний час одним із важливих напрямів зовнішньоекономічної політики України є інтенсивний розвиток експортної діяльності, збільшення в її структурі частки товарів з високим ступенем переробки та відповідне підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на іноземних ринках. Вичерпання екстенсивних факторів зростання українського експорту товарів сировинної групи, скорочення частки машинобудівної продукції, постійне посилення міжнародного рівня конкуренції на зовнішніх ринках на тлі активізації державної підтримки експорту за кордоном підтверджує необхідність імплементації комплексу заходів щодо збільшення рівня диверсифікації та технологічності національного експортного кошику. Відповідно, з метою якісного та прогресивного розвитку структури експортного потенціалу України з боку державних та місцевих органів влади повинна забезпечуватися підтримка вітчизняних підприємств в межах найбільш пріоритетних експортних галузях національної економіки. До зазначених інструментів можна віднести [47, с.42]: • Пряму фінансову підтримку: експортне кредитування та страхування, часткове відшкодування частини витрат на сплату відсотків за кредитом; 95 • Стимулювання розвитку експортоорієнтованого виробництва: податкові пільги, фінансування розвитку інфраструктури експорту, субсидування науково-дослідної сфери, дерегуляція адміністративно-бюрократичних процедур з метою спрощення процесу створення та організації господарської діяльності компаній; • Заходи сприяння експорту: інформаційно-консультаційне забезпечення експортерів, організаційна підтримка експортерів у зарубіжних країнах; • Торговельно-дипломатичні міри: активізація українських торговельних представництв у міжнародних економічних організаціях та третіх країнах (міжнародні торгові доми), створення та підтримання іміджу вітчизняної продукції на міжнародній арені, укладання двосторонніх та багатосторонніх договорів щодо лібералізації взаємної торгівлі. Перейдемо до визначення об’єктивно найбільш перспективних секторів національної економіки, які, на думку автора, у вузькому розумінні, потенційно зможуть забезпечити збільшення рівня диверсифікованості вітчизняного експорту, а у широкому – економічне зростання України. Так, до даних галузей можна віднести: хімічну (фармацевтика) та харчову промисловості, машинобудування (енергетичне, транспортне та авіа-космічне), енергетичний (біопаливо) та металургійний комплекси, а також інформаційно-комунікаційні технології. Тобто, ефективне поєднання активізації державної підтримки та всебічного впровадження інноваційних рішень на вітчизняних підприємствах вищезазначених галузей в майбутньому зможе забезпечити не лише значне підвищення доданої вартості вітчизняної експортної продукції, а й технологічну модернізацію української економіки. Важливим драйвером зниження рівня концентрації експортної діяльності України можуть стати суб’єкти малого та середнього рівня підприємництва (МСП). Наразі, дані компанії, які бажають експортувати продукцію, стикаються з низкою бюрократичних та законодавчих перешкод, які заважають їм здійснити вихід на зовнішні рикни. 96 Щоб диверсифікувати експортну базу, Україні необхідно створити сприятливі умови для МСП за рахунок проведення реформ з поліпшення загального ділового клімату особливо в таких сферах, як: спрощення адміністративно-митних процедур, сприяння якісному розвитку проектно- управлінських навичок вітчизняних топ-менеджерів, забезпечення доступу МСП до відповідних джерел фінансування, а також удосконалення та діджиталізація вітчизняного бізнес-клімату. В цілому, для підтримки експортної діяльності МСП необхідно вжити наступних заходів, як [48, с. 150]: 1) Надання МСП консультацій та інформації про зарубіжну ринкову кон'юнктуру, що дозволить їм отримати необхідні знання про особливості попиту іноземних споживачів та вимоги відповідних регулюючих інституцій (комерційний потенціал, вимоги законодавства та сертифікація продукції). Також необхідно розширити доступ МСП до ринкових та галузевих досліджень, консультаційних та освітніх послуг. 2) Розширення зарубіжної інфраструктури підтримки експорту та розробка конкурентної пропозиції може сприяти підвищенню ефективності експортної діяльності. Вітчизняним організаціям з розвитку експорту слід залучати більше галузевих експертів і розробляти конкурентні пропозиції, що описують переваги продукції України на іноземних цільових ринків (в результаті чого, зміцнюватиметься національний бренд українських товарів та послуг на міжнародних ринках); 3) Забезпечення інтеграції українських МСП до міжнародних виробничо- збутових каналів, а також сприяння встановленню прямих ділових зв’язків з потенційними іноземними бізнес-партнерами на закордонних ярмарках, виставках та інших платформах торгового представництва; 4) Моніторинг та оцінка впливу заходів щодо розвитку експорту допоможуть визначити найефективніші заходи та об’єктивно розподілити фінансові ресурси задля рівномірного розвитку МСП. Опитування підприємств дозволить скласти більш точне уявлення про пріоритети та потреби експортерів. 97 Таким чином, удосконалення експортної політики допоможе усунути такі прояви неефективності ринкового механізму, як брак у суб'єктів МСП знань і зв'язків із ключовими іноземними ринками. Відповідно, необхідно створити Фонд підтримки експорту суб'єктів малого та середнього підприємництва, і розробити відповідні плани розширення для спрощення доступу до цільових ринків та диверсифікації експорту. На думку автора, для забезпечення відповідності міжнародним тенденціям розвитку світового господарства в Україні потрібно дещо видозмінити підхід до освітньої складової, оскільки вона виступає першим елементом інноваційного ланцюга: “освіта – дослідження – венчурні проекти – масове освоєння інновацій – диверсифікацій експорту – модернізація економіки”. Тобто, для забезпечення національних експортоорієнтованих підприємств у галузях, що характеризуються швидкими темпами зростання на міжнародних ринках, необхідною кількістю кваліфікованою робочою силою (особливо проєкт-менеджерів з високоякісними управлінськими навичками) з боку вітчизняного уряду потрібно здійснити перехід від системи масової освіти, характерною для України, до створення безперервної індивідуалізованої освіти, що пов'язана зі світовою фундаментальною наукою і орієнтована на формування творчої, соціально відповідальної особи. Тому, підготовка спеціалістів в необхідних для держави галузях економіки підвищуватиме стабільність відповідних секторів, а також зменшуватиме негативний бюрократичний та олігархічний політичний вплив на суспільну думку, що є актуальним для сьогодення України. В даному аспекті, важливою задачею постає створення систематизованої програми, на основі державно-приватного партнерства, щодо кооперації освітньо-наукових закладів та вітчизняного інноваційно-технологічного бізнес- середовища [49, с.307]. Зазначена модель надає переваги обом сторонам: • Для навчально-наукових закладів – це підвищення якості освіти, наукових досліджень, отримання доступу до додаткових фінансових ресурсів, а найголовніше професійне зростання викладачів та більш висока 98 конкурентоспроможність випускників на ринку праці. Також вищий навчальний заклад отримує конкурентну перевагу в змаганні за потенційних абітурієнтів; • Для роботодавців (партнерів освітньо-наукових закладів) – це отримання високоякісних спеціалістів, які відповідають конкретним запитам та вимогам виробництва чи компанії. При цьому, підприємства отримують доступ до новітніх розробок у галузі технології та науки. Зазначене питання є особливо актуальним, оскільки наукові дослідження в області високих технологій стали настільки складними та витратними, що мати власні дослідні центри чи лабораторії можуть дозволити собі лише великі корпорації (холдинги), у той час для середнього та малого бізнесу даний процес є фінансово невигідним. Важливим завданням щодо ефективного розвитку пріоритетних галузей економіки є географічна диверсифікація експорту. Так, згідно з даними Державної служби статистики, у 2020 році основними торговельними партнерами України були країни СНД та ЄС. Щодо першої групи країн, то місткість їх внутрішніх ринків є значно обмеженою, і тому в рамках можливої експортної експансії вітчизняної продукції з більшою доданою вартістю дані держави СНД є малоперспективними. Розглядаючи другу групу країн, то їх національні ринки є насиченими дуже якісною продукцією розвинених країн світу, а також мають високі стандарти якості, що в сучасних реаліях є недосяжними для вітчизняних товаровиробників. Саме тому, країни Європейського Союзу імпортують з України не готові товари, а якісні сировинні ресурси. Проте, підписання Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів (“промисловий безвіз”) між ЄС та Україною надасть додаткові можливості для активізації взаємної торгівлі та відповідного ускладнення вітчизняного експортного кошику в майбутньому. Тобто, співпраця з європейськими країнами дозволить створювати спільні виробничо- технологічні проекти, активізувати галузеву кооперацію для впровадження інноваційних рішень, збільшити держзамовлення на вітчизняну продукцію, тим 99 самим підвищуючи її конкурентоспроможність на світових ринках. Ринок ЄС є також важливим, з точки зору потенційного споживача, адже експорт високотехнологічної продукції дасть змогу йому конкурувати з місцевими продуктами за рахунок його меншої собівартост. На думку автора, іншими перспективними ринками для України можуть стати: Індія, країни Близького Сходу та Аравійського півострову, країни АСЕАН, а також ПАР. В цілому, для дослідження потенційних іноземних ринків і відповідної активізації експортної діяльності України до третіх країн вітчизняними компаніями (урядом) необхідно здійснювати комплексний аналіз, який має складатися з наступних етапів: 1) Виявлення передумов розвитку торгівлі (оцінка ємності внутрішнього ринку потенційного імпортера, розрахунок потреби країни-партнера в імпорті дефіцитних товарів та їх важливості для наступної обробки) 2) Дослідження системи регулювання імпорту на потенційному ринку (розгляд рівня митного та нетарифних мір регулювання) 3) Оцінка конкурентного середовища на відповідних ринках країн- імпортерів (виявлення відносних переваг вітчизняних товаровиробників по відношенню до компаній третіх країн, що експортують продукцію до потенційного іноземного ринку). Таким чином, за допомогою проведення комплексного аналізу іноземної ринкової кон'юнктури, виявлення найбільш значимих зовнішньо-торгових бар'єрів для українських експортерів дозволять всебічно оцінити умови розширення постачання вітчизняної продукції на зовнішні ринки. Окрім того, реальним резервом розширення та диверсифікації національного експорту є послідовна комерціалізація переваг від вигідного географічно розташування. Різноманітність української території в площині природно-кліматичних та культурно-історичних особливостей створює можливості для суттєвого збільшення експорту послуг, що пов’язані з 100 подорожами, за рахунок розвитку екологічного, спортивного, екстремального, сільського, лікувально-оздоровчого та інших видів туризму. Також Україна має можливості щодо збільшення обсягів транзитних перевезень і комунікацій, оскільки держава є важливою частиною низки трансконтинентальних транспортних маршрутів великої довжини, що містять як наземні, так і морські вантажні перевезення. Найбільш важливим аспектом розвитку транзитного потенціалу країни має стати вдосконалення сучасного стану транспортної інфраструктури країни до відповідних високоякісних іноземних стандартів, а також поглиблення інтеграції вітчизняних регіональних транспортних вузлів та систем до міжнародного логістичного устрою. Враховуючи значний потенціал національного агропромислового комплексу, а також необхідність диверсифікації вітчизняного експортного кошику, актуальним для підприємств даного сектору постає питання щодо отримання необхідних міжнародних сертифікатів. Так, в рамках формування зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, для національних компаній сільськогосподарської промисловості доцільним є перехід на європейську модель регулювання якості та безпеки харчових товарів. Саме тому, з боку відповідних державних інститутів важливо впроваджувати іноземні аспекти продовольчого контролю у власну господарську практику, що стимулюватиме до зростання якості української аграрної продукції. Одним із ймовірних напрямків диверсифікації експорту українських сільськогосподарських товарів є міжнародний ринок органічних продуктів, який розвивається дуже швидкими темпами. Наразі, має місце тенденція щодо переважання попиту на органічні товари в ЄС та США, порівняно з їх виробництвом в даних країнах. Саме тому, розвинені держави, що є найбільшими споживачами зазначеної продукції, починають розглядати ринки, що розвиваються, як найбільш перспективними, з точки зору забезпечення відповідного рівня пропозиції органічної продукції. Відповідно, в рамках активізації торговельної співпраці між Україною та країнами ЄС і США, можливо наростити обсяг експорту органічних товарів. 101 Враховуючи середню роздрібну цінову різницю між звичайним товаром на полиці та органічним на рівні 15-50% на ринках розвинених країн [50, с. 110], а також порівняно низьку собівартість виготовлення такої продукції в межах України, збільшення акценту на виготовленні і продажу закордон такого виду продукції з боку українських сільськогосподарських компаній забезпечить як горизонтальну диверсифікацію експортованої аграрної продукції, так і збільшення сукупної доданої вартості вітчизняного експортного кошику. Графічно, концептуальну модель диверсифікованого вітчизняного експорту подано на рисунку 3.1. 1. Визначення найбільш оптимальних секторів економіки, що мають перспективи для підвищення рівня технологічності 2. Інституціональна підтримка з боку держави, визначення стратегічних напрямів розвитку 3. Підтримка малого та середнього бізнесу, який направлений на експорт 4. Активізація взаємодії освіти та бізнесу 1. Залучення інвестицій для фінансування модернізації основних засобів виробництва 2. Визначення джерел для інвестування (іноземні інвестиції, створення інвестиційних фондів, венчурні інвестиції) 3. Оновлення транспортної інфраструктури для поглиблення інтеграції до світової логістичної системи 1. Диверсифікація експорту за рахунок зростання питомої ваги готової продукції та високотехнологічної товарів 2. Географічна диверсифікація та визначення пріоритетних ринків для постачання продукції 3. Зменшення залежності сукупної експортної виручки від цін на “сировинну” продукцію. Рис. 3.1. Модель диверсифікації експорту України Джерело: розроблено автором Як висновок слід відзначити, що на сучасному етапі наша держава практично вичерпує усі можливі “сировинні” напрямки власного експорту: Диверсифікація Модернізація та Пріоритизація експорту оновлення секторів економіки основних засобів та інфраструктури 102 подальше зростання економіки буде можливим тільки за рахунок інтенсивної моделі, яка буде включати в себе диверсифікацію не тільки в розрізі розширення номенклатури експортованої продукції, а і географічного розширення та пошуку нових ринків збуту. Реалізація зазначеної стратегії буде можливим за рахунок оновлення та модернізації існуючих виробництв та зростання питомої ваги готової та високотехнологічної продукції, і це є можливим тільки через вливання значних фінансових ресурсів (іноземних інвестицій, венчурне фінансування, коштів інвестиційних фондів). Окремим аспектом, є підтримка малого та середнього бізнесу, а також взаємодія бізнесу та освіти. Досвід зарубіжних країн показує, що саме мале та середнє підприємництво, є основою валового внутрішнього продукту та каталізатором економічного розвитку країну. Щодо взаємодії бізнесу та освіти, то тут основний акцент зроблено на підготовці якісних кваліфікованих кадрів, які дадуть відповідний поштовх у розвитку стартапів, ноу-хау та високотехнологічного виробництва. Тільки за рахунок такого комплексного підходу, вітчизняний експорт матиме змогу вийти на якісно новий рівень розвитку в цілому, та забезпечити відповідні темпи економічного зростання зокрема. 103 ВИСНОВКИ Питання диверсифікації вітчизняного експорту на сучасному етапі є вкрай актуальним, що демонструється високою питомою вагою сировинної продукції в ньому та відповідною залежністю на її ціну. Економічній історії відомі випадки диверсифікації експорту за досить короткий період – до 5 років. Це відбувалося завдяки капіталу закордонних юридичних осіб, саме тому роль іноземних інвестицій, як джерела фінансування для модернізації та оновлення обладнання і технологій, придбання навичок управління, створення нових робочих місць та розвитку інноваційних проектів у зростанні експорту є дуже визначальною. Україні важливо удосконалити інвестиційний клімат країни, розробити пропозиції та рекомендації щодо збільшення інвестицій за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх капітальних ресурсів та кредитів. Таким чином, забезпечення входу на внутрішній ринок та організації виробничого процесу ТНК на території України повинно стати ядром технологічного розвитку національних підприємств та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на іноземних ринках. Щодо тенденцій розвитку венчурного фінансування в Україні, то наразі даний аспект характеризуються дуже повільною позитивною динамікою, хоча як засіб фінансування венчурні інвестиції у країні широкого поширення поки що не отримали. Основними перепонами в даному плані є низька грамотність стосовно венчурного інвестування в цілому, та недовіра до такого методу фінансування зокрема. Однак існуючий потенціал свідчить про те, що теперішню ситуацію можна покращити за допомогою методів, що були висвітлені в даній роботі. Відповідно, поєднання вільного внутрішнього та зовнішнього капіталів з ідеями експортно-інноваційних компаній призведе до підвищення рівня технологічності структури економіки та якості людського ресурсу. Окрім того, як місцевим, так і державним органам влади необхідно активізувати системну підтримку для послідовного розвитку експортоорієнтованих малих та середніх підприємств, сприяючи спрощенню 104 доступу вітчизняної продукції на цільові ринки збуту та зміцненню репутації національних компаній за межами України. При цьому, дуже важливим аспектом є те, щоб логістика, інфраструктура, бюрократія, корупція та митні процедури не стали непереборними бар'єрами для вітчизняних виробників. Також для зростання рівня імплементації технологічних рішень в реальному секторі національної економіки доцільно забезпечити належну кооперацію університетів, науки та бізнес-середовища в межах нашої держави. В результаті, розвиток сучасних форм взаємодії освітньо-наукових закладів та бізнесу сприятиме вдосконаленню процесу підготовки високоякісних спеціалістів та фахівців, які відповідатимуть сучасним вимогам ринку праці, а також практичному розвитку інноваційно-дослідницької діяльності в країні. Зарубіжна практика свідчить, що ефективна взаємодія освіти та бізнесу надає змогу виокремити найбільш важливі кваліфікації для потенційних працівників та підвищує рівень їх підготовки. Найбільш перспективним секторами, які мають найвищу ймовірність щодо їх включення до глобальних ланцюгів створення вартості та нарощування несировинного інноваційного експорту в Україні, є: хімічна галузь (фармацевтика), металургія, машинобудування (енергетичне, транспортне та авіа-космічне), харчова промисловість, а також інформаційно-комунікаційні технології. Першорядним завданням у розрізі даних секторів є визначення товарів із цих галузей, які характеризуються найбільшими відносними перевагами для включення їх у міжнародні коопераційно-виробничі процеси. Потенційними іноземними ринками для нарощування постачання обробної продукції та відповідної географічної диверсифікації вітчизняного експорту, на думку автора, є: ЄС, Індія, країни Близького Сходу та Аравійського півострівну, а також держави-члени АСЕАН та ПАР. Створення національної доданої вартості повинно стати одним із найголовніших пріоритетів економічної політики вітчизняного уряду. Для України інноваційне зростання і диверсифікація експортної діяльності – це нові кваліфіковані робочі місця, значні доходи організацій, поліпшення якості та 105 конкурентоспроможності продукції, зміцнення національного виробничого бренду, і, зрештою, підвищення соціально-економічного рівня життя громадян. Диверсифікація джерел зростання в галузевому, продуктовому і територіальному відношенні має призвести до загального зниження залежності вітчизняної економіки від цінових коливань сировинних товарів, структурних внутрішньо- та міжгалузевих змін, а найголовніше позитивно вплине на економічне зростання України уже в найближчій перспективі. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. КозакЮ. Г. Міжнародна торгівля: підруч. для студ. вищ. навч. закл. 4-те вид., перероб. та доп. Київ: Центр учбової літератури, 2010. 441 с. 106 2. UNCTAD: веб-сайт. URL: https://unctad.org/ 3. Павленко І. І. Міжнародна торгівля та інвестиції: навч. посібник. Київ: Центр учбової літератури, 2012. 256 с. 4. Бестужева С. В. Міжнародна економічна діяльність України : навчальний посібник. Харків : ХНЕУ ім. С. Кузнеця, 2016. 268 с. 5. Лук’яненко Д. Г. Міжнародна економіка : підручник. Київ : КНЕУ, 2014. 762 с. 6. Дідківський М. І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: навч. посібник Київ: Знання, 2006. 462 с. 7. Ховрак І. В. Електронна комерція в Україні: переваги та недоліки. Економіка. Фінанси. Право, 2013. Вип. № 4. С. 16-20. 8. Trade and Development 2018. Power, Platforms and Free Trade Delusion. New York, Geneva, UNCTAD, 2018. 132 p. 9. Рокоча В. В. Міжнародна торговельна діяльність: підручник. Київ: ВНЗ “Університет економіки та права “КРОК” , 2018. 698 с. 10. Лисецька Н. М. Аналіз використання базового інструментарію державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Економічні науки», 2014. Вип. 7 (№1). С.105 – 109. URL: http://www.ej.kherson.ua/journal/economic_07/28.pdf 11. Rial, D.O., A.Winters and S.F. de Cordoba (2019), ‘Non-Tariff Measures in International Trade: Classification, Data and Recent World Trends, Regional Integration and Non-Tariff Measures in ASEAN.Jakarta: ERIA, pp.5─26. 12. Щербатюк Н. В. Класифікація заходів нетарифного регулювання. Часопис Київського університету права, 2012. Випуск №2. С. 111–116. URL: http://kul.kiev.ua/images/chasop/2012_2/111.pdf 13. Задоя А. О. Міжнародна економіка: підручник. Київ: Центр учбової літератури, 2012. 416 с. 14. Герасимчук В. Г. Доктринальні основи світової торгівлі продукцією промисловості: протекціонізм і фритредерство. Економічний вісник НТУУ 107 «Київський політехнічний інститут», 2016. Вип. №13. С. 79-85. URL: https://doi.org/10.20535/2307-5651.13.2016.80093 15. Білоган О. І. Еволюція теорій міжнародної торгівлі щодо оптимізації її структури. Вісник Львівського національного університету ім. І. Франка. Серія: міжнародні відносини, 2014. Вип. 28. С. 194-206. 16. Чорнодід І. С. Теоретико-методологічні підходи до визначення сутності конкурентоспроможності країни. Теоретичні та прикладні питання економіки: збірник наукових праць, 2015. Випуск 2 (31). С. 96-105. 17. Тарлопов І. О. Моделі Хекшера-Оліна-Самуельсона й парадокс В. Леонтьєва в теоріях зовнішньоекономічної діяльності. Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу, 2013. Випуск 4 (24). С.22-24. URL: http://old.bumib.edu.ua/sites/default/files/visnyk/5_1.pdf 18. Голян В. А. Економічна криза в Україні: феномен "голландської хвороби" та рецидив "ресурсного прокляття". Економіка та держава. 2016. № 7. С. 4–10. URL: http://www.economy.in.ua/pdf/7_2016/3.pdf 19. Дзюбановська, Н. В. Прагматизм оцінювання міжнародної торгівлі країни : методи і моделі: монографія. Тернопіль : ТНЕУ, 2019. 299 с. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/handle/316497/37630 20. Мокринська З.В. Нова теорія торгівлі та використання її положень для України. Проблеми підвищення ефективності інфраструктури: Зб.наук.пр. Київ: Національна академія наук, 2010. Вип. 27. С. 189-195. URL: https://jrnl.nau.edu.ua/index.php/PPEI/article/view/174 21. Ліщинський, І. Нова економічна географія та альтернативні концепції агломерації виробництва. Журнал європейської економіки, 2009. Т. 8, № 3. С. 241-264. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/handle/316497/28016 22. Волосов А.М. Розвиток теорії конкурентних переваг. Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг: зб. наук. пр. Харків: ХДУХТ, 2018. Вип. 1 (27). С. 36-47. URL: https://elib.hduht.edu.ua/handle/123456789/2767?locale=en 108 23. Іванов Є. І. Теоретичні основи диверсифікації зовнішньої торгівлі. Науково- виробничий журнал «Бізнес-навігатор». 2018. Вип. 4(47). С. 17-20. URL: http://business-navigator.ks.ua/journals/2018/47_2018/04.pdf 24. Harding T., Javorcik, Smarzynska B.. Developing Economies and International Investors : Do Investment Promotion Agencies Bring them Together?. // Policy Research Working Paper; №. 4339. 2007. 52 p. 25. Elhiraika A., Mbate M. Assessing the determinants of export diversification in Africa. Applied Econometrics and International Development. P.147-162. 2014 Vol. 14 №1. P. 147-162 26. Kehoe T.J., Ruhl K.J.. How Important Is the New Goods Margin in International Trade?. Journal of Political Economy, 2007. №121(2). P. 358-392. 27. Sarker R. and Ratnasena S. Factors Driving the Competitiveness of Canadian Agriculture: A Case Study of the Wheat, Beef and Pork Sectors. Canadian Journal of Agricultural Economics. 2014. №62(4). P.1-28. 28. Зубрицький, А. І. Дослідження порівняльних переваг як бази експортного потенціалу економіки. Вісник соціально-економічних досліджень: зб. наук. Праць. Одеса: Одеський національний економічний університет, 2015. Вип. 2. (№ 57). С. 61–70. URL: http://dspace.oneu.edu.ua/xmlui/handle/123456789/4744?locale-attribute=uk 29. Олійник Н. М., Манойленко А. М. Індекс економічної складності як інструмент оцінки рівня розвитку та економічного потенціалу країни. Серія: Review of transport economics and management. Херсон: Херсонський національний технічний університет, 2020. Вип. 4(20) С. 48-54. URL: http://pte.diit.edu.ua/article/view/213220 30. Офіційний сайт Обсерваторії економічної складності: веб-сайт. URL: https://oec.world/en 31. Bacchetta M. et al. A Practical Guide to Trade Policy Analysis. Geneva: UNCTAD &WTO, 2012. 32. Cadot O., Carerre C., Strauss-Kahn V. Export Diversification: What's behind the Hump? Review of Economics and Statistics, 2011. Vol. 93, Issue 2, pp. 590–605. 109 33. Іванов Є. І. Методичні підходи до оцінювання диверсифікації зовнішньої торгівлі. Науковий журнал з питань економіки та бізнесу. Серія: підприємництво та інновації, 2020. Випуск 12. С. 9-14. URL: http://ei- journal.in.ua/index.php/journal/article/view/299/293 34. World Trade Organization: веб-сайт. URL: https://data.wto.org/en 35. Baldwin R. E. The Great Convergence: Information Technology and the New Globalization. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press, 2016. 344 p. 36. Trade and development report 2021: from recovery to resilience: the development dimension. URL: https://unctad.org/system/files/official- document/tdr2021_en.pdf 37. Trade and development report 2020: Economic resilience and trade: From global pandemic to prosperity for all: Avoiding another lost decade URL: https://unctad.org/system/files/official-document/tdr2020_en.pdf 38. World Trade Report 2021: Economic resilience and trade. URL: https://www.wto.org/english/res_e/booksp_e/wtr21_e/00_wtr21_e.pdf 39. World Bank: веб-сайт. URL: https://data.worldbank.org/ 40. Компанія з маркетингових досліджень eMarketer: веб-сайт. URL: https://www.emarketer.com/ 41. Hervé, A., Schmitt, C., & Baldegger, R. Internationalization and Digitalization: Applying digital technologies to the internationalization process of small and medium-sized enterprises. Technology Innovation Management Review, 2020. Vol. 10(7), pp. 29-41. URL: http://doi.org/10.22215/timreview/1373 42. Державна служба статистики України: веб-сайт. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/ 43. The Atlas of economic complexity: веб-сайт. URL: https://atlas.cid.harvard.edu/ 44. Іванов Є. І. Високотехнологічна складова українського експорту в умовах глобальної конкуренції. Стратегія розвитку України: наук. журн. Київ: НАУ, 2017. Вип. № 2. С. 84-91. URL: https://er.nau.edu.ua/handle/NAU/32318 110 45. Гарбар Ж. В., Гарбар В. А. Венчурний капітал у контексті фінансування інноваційної діяльності. Агросвіт, 2019. Вип. № 19. С. 3–11. URL: http://www.agrosvit.info/pdf/19_2019/2.pdf 46. Unit city: веб-сайт. URL: https://unit.city/ 47. Онищенко В., Гужва І. Стимулювання національного експорту. Серія: Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право, 2017. Вип. № 6. С. 33-47. URL: http://zt.knute.edu.ua/files/2017/06(95)/ZT_2017_No6_003.pdf 48. Лісіца, В. Стимулювання участі малих та середніх підприємств у розвитку та реалізації експортного потенціалу України. Проблеми і перспективи економіки та управління, 2019. Вип. № 3 (19). С. 136-146. URL: http://ppeu.stu.cn.ua/article/view/195713/196057 49. Тарасенко С.І. Партнерство університетів та бізнесу: форми та перспективи розвитку в умовах підвищення інноваційності економіки. Серія: Економіка і суспільство. Мукачево: Мукачівський державний університет, 2017. Вип. № 13. С. 302-308. URL: https://economyandsociety.in.ua/journals/13_ukr/49.pdf https://economyandsociety.in.ua/journals/13_ukr/49.pdf 50. Пазізіна, С. Гармонізація українських стандартів якості з європейськими як механізм підвищення конкурентоспроможності продукції агропромислового комплексу. Українська наука : минуле, сучасне, майбутнє : щорічник : у 2-х ч. Тернопіль : ТНЕУ, 2014. Вип. 19, ч. 1. C. 108-114. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/handle/316497/5550