Репозиторій ЧДТУ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Кваліфікаційна робота магістра
на тему:  «РЕАЛІЗАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА ПРАЦЮ ОСОБАМИ З ІНВАЛІДНІСТЮ У КОНТЕКСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ІНВАЛІДІВ»
	Виконала: слухач магістратури заочної форми навчання, галузі знань: 232 «Соціальне забезпечення», 	спеціальності: 232 «Соціальне забезпечення»	Мурза Тетяна Олександрівна	Керівник: кандидат економіних наук, доцент Журба Інна Олександрівна 	Рецензент: Директор Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів	Хоменко Ольга Миколаївна
         							ЧЕРКАСИ	2020





АНОТАЦІЯ
Мурза Т. О.  «Реалізація конституційного права на працю особами з інвалідністю у контексті діяльності Фонду соціального захисту інвалідів» Рукопис. Дослідження на здобуття освітнього ступеня «магістр» за спеціальністю 232 “Соціальне забезпечення”. -Черкаський державний технологічний університет, 2019.
У даній дипломній роботі здійснено дослідження правового регулювання питання  гарантій реалізації права осіб з інвалідністю на працю, висвітлення специфіки практичного втілення прав осіб з інвалідністю у контексті діяльності Фонду соціального захисту інвалідів, виявлення основних проблем, що виникають у процесі здійснення прав та пошуку їх подолання шляхом внесення  відповідних змін як  до окремих спеціальних нормативно-правових актів так і до державної політики з питань праці осіб з інвалідністю.
Ключові слова: особа з інвалідністю, працевлаштування,  зайнятість, трудова реабілітація, професійна реабілітація,  фонд соціального захисту інвалідів, робочі місця, норматив для працевлаштування осіб з інвалідністю, закон, права.   
ANNOTATION
Murza T. O. "Realization of the constitutional right on the basis of individuals with indispensability in the context of the performance of the Fund for Social Protection of Invalids" Manuscript. Preschool on the way to the lighting step "master" for specialty 232 "Social security". -Cherkasy State Technological University, 2019.
In danіy diplomnіy robotі zdіysneno doslіdzhennya legal regulyuvannya power garantіy realіzatsії right osіb of іnvalіdnіstyu on Pratzen, visvіtlennya spetsifіki practical vtіlennya rights osіb of іnvalіdnіstyu in kontekstі dіyalnostі Fund sotsіalnogo Zahist іnvalіdіv, viyavlennya major problems scho vinikayut in protsesі zdіysnennya rights that Poshuk їh podolannya Shlyakhov Contributions changes in the context of special normative and legal acts, as well as to the state policy of the nutrition of specialties.
Key words: person with disability, legal education, occupation, labor rehabilitation, professional rehabilitation, fund for social protection of invalids, labor movement, norm for the establishment of legal rights.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………...............ст. 6
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ГАРАНТІЇ, ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ОСІБ                                                                            З ІНВАЛІДНІСТЮ……………………………………………………….ст.10
 Визначення основних понять та гарантії права осіб з інвалідністю на працевлаштування……………………………………………………ст. 10
1.2 Правове регулювання працевлаштування та праці осіб з                                інвалідністю……………………………………………………………….ст. 18
1.3	Особливості працевлаштування осіб з інвалідністю в Україні….ст. 23
РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ НА ПРАЦЮ У КОНТЕКСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ                           ІНВАЛІДІВ…………………………………………………………………ст.27
2.1  Професійна та трудова реабілітація осіб з інвалідністю……………ст.27
2.2 Фінансова допомога на поворотній і безповоротній основі, цільові позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та надання дотації роботодавцю за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів….ст.35
2.3 Захист права на працевлаштування осіб з інвалідністю. Контроль за виконанням нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю………ст.47
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ РЕЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ ОСОБАМИ З ІНВАЛІДНІСТЮ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ………………………………………………………………...ст.58
3.1 Характеристика основних перешкод на шляху до реалігації права                                 на працю………………………………………………………………………ст. 58
3.2 Шляхи подолання проблем працевлаштування осіб з інвалідністю…..ст.65
3.3 Зміни  до нормативно-правових актів, що мають стимулювати                             процес реалізації права на працю особами з інвалідністю…………………ст.69
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..ст.77
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…......................................................................................................ст.85
ДОДАТКИ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ

АГС - адміністративно-господарські санкції
ВРУ – Верховна Рада України
ВСУ- Верховний Суд України
ГКУ – Господарський кодекс України
ДВС – Державна виконавча служба
ЗУ – Закон України
ІПР - Індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю
КЗпП-Кодекс законів про працю
КМУ- Кабінет Міністрів України
МОП –Міжнародна організація праці
МСЕК- Медико-соціальна експертна комісія


ВСТУП
Зайнятість осіб з інвалідністю як сфера державної політики стосується трьох груп зацікавлених сторін: державні інституції – органи влади, що формують та реалізують політику в цій сфері та бюджетні організа-ції як роботодавці; приватний сектор – роботодавці, на яких лежить основна маса зобов’язань сучасної політики зайнятості осіб з інвалідністю; неурядові організації, що працюють в інтересах цільової групи.
Фонд соціального захисту інвалідів чи не найбільше взаємодіє із роботодавцями в межах чинної політики зайнятості осіб з інвалідністю. Будучи наділеним повноваженнями у сфері контролю за виконанням нормативу робочих місць та здійснюючи реєстрацію роботодавців, Фонд акумулює відповідні адміністративно-господарські санкції, тим паче що програми фінансування є досить об’ємними.  Однією із опосередкованих цілей системи зайнятості поряд із забезппеченням зайнятості осіб з інвалідіністю є і збір санкцій за нестворені робочі місця. 
Актуальність теми дипломної роботи зумовлена перш за все необхідністю активного дослідження правового регулювання питання  гарантій реалізації права осіб з інвалідністю на працю, висвітлення специфіки практичного втілення прав осіб з інвалідністю у контексті діяльності Фонду соціального захисту інвалідів, виявлення основних проблем, що виникають у процесі здійснення прав та пошуку їх подолання шляхом внесення  відповідних змін як  до окремих спеціальних нормативно-правових актів так і до державної політики з питань праці осіб з нвалідністю. Потребою виробленння стійких понять зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю їх гарантій з боку держави та способи їх забезпечення у процесі виконання завдань, покладених на Фонд соціального захисту інвалідів.
Ступінь розробленості теми. Ступінь наукової розробленості теми дипломної роботи є досить не однорідним, так як значна увага науковців приділяється питанням зайнятості осіб з інвалідністю в узагальненому вигляді.
Так, дослідженню питань проблем реалізації права осіб з інвалідністю на працю присвячена низка наукових робіт та статей, зокрема,  Єлісєєва О.К., Пітірякова К.С., Терюханова І. М., Палій О. М., Богданов С.С., Альонкін О.А., Л.Л. Андрєєва, В.В. Жернаков, В.М. Акімушкін, І.М. Ямкова, В.С. Андрєєв, В.А. Аралов, Н.Б. Болотіна, Н.П. Борецька, Р.І. Іванова, В.І. Некрасова, Ю.М. Прокопчук, В.Л. Костюк.
Проте, питання релізації права на зайнятість осіб з інвалідністю у контексті діяльності Фонду соціального захисту інвалідів, зокрема, професійна та трудова реабілітація осіб з інвалідністю, надання фінансової допомоги як особам з інвалідністю так і роботодавцям, аспекти встановлення та виконання нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю, судовий захист є майже не дослідженими.  Вказане свідчить про дійсну актуальність обраної теми. 
Метою цієї дипломної роботи є дослідження правового регулювання питання  гарантій реалізації права осіб з інвалідністю на працю, висвітлення специфіки практичного втілення прав осіб з інвалідністю у контексті діяльності Фонду соціального захисту інвалідів, виявлення основних проблем, що виникають у процесі здійснення прав та пошуку їх подолання шляхом внесення  відповідних змін як  до окремих спеціальних нормативно-правових актів так і до державної політики з питань праці осіб з нвалідністю.
Для досягнення поставленої мети постевлено ряд завдань, зорема: 
Визначити основні поняття та гарантії права осіб з інвалідністю на працевлаштування.
Дослідити правове регулювання працевлаштування та праці осіб з інвалідністю.
Охарактеризувати особливості працевлаштування осіб з інвалідністю
Вивчити  порядок здійснення професійна та трудова реабілітація осіб з інвалідністю за участю Фонду соціального захисту інвалідів.
Висвітлити порядок та особливості отримання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі, цільової позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та надання дотації роботодавцю за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів.
Охарактеризувати особливості захисту права на працевлаштування осіб з інвалідністю. Контроль за виконанням нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю з боку Фонду соціального захисту інвалідів.
Надати характеристику основних перешкод на шляху до реалігації права на працю.
Здійснити пошук шляхів подолання проблем працевлаштування осіб з інвалідністю.
Запропонувати зміни  до нормативно-правових актів, що мають стимулювати процес реалізації права на працю особами з інвалідністю.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в результаті реалізації особами з інвалідністю свого конституційного права на працю та діяльність Фонду соціального захисту інвалідів.
Предметом дослідження виступають правові аспекти реалізації права осіб з інвалідністю на зайнятість, особливості їх працевлаштування, здіснення трудової та професійної реабілітаці,  порядки отримання фінансової допомоги, встановлення та виконання квотного нормативу для створення робочих місць для осіб з інвалідністю, основні проблеми реалізації права на зайнятість та шляхи їх вирішення.   
У процесі дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний, формально-юридичний, історично-правовий, порівняльний, логічний методи, методи системно-структурного аналізу, аналізу та синтезу, статистичного аналізу та інші.
Наукова новизна одержаних результатів. Кваліфікаційна робота магістра є комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем правового регулювання трудових правовідносин з  особами з інвалідністю, гарантій їх зайнятості, способів реалізації права на працю. Наукова новизна роботи визначається також поглибленим розглядом спеціфіки реалізації права на зайнятість у контексті діяльності Фонду соціального захисту інвалідів.
Практичне значення одердання прогнозованих результатів полягає в тому, що виявлення та аналіз  проблематики зайнятості осіб з інвалідністю  дозволить якісно виявити основні перешкоди для  створення робочих місць та працевлаштування осіб з інвалідністю. Проведена робота дасть змогу охарактеризувати діяльність Фонду соціального захисту інваліді та його територіальних відділень з питань забезпечення зайнятості осіб з інвалідністю, дотримання суб’єктами господарювання обов’язку  створення робочих місць для осіб з інвалідністю відповідно до встановленого  нормативу, заходи впливу на роботодавців, що не виконують норматив; вивчити процедуру отримання фінансової допомоги як роботодавцями так і особами  з інвалідністю для створення робочих місць та отримання освіти.
 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ГАРАНТІЇ,  ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ  ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ
 Визначення основних понять та гарантії права осіб з інвалідністю на працевлаштування

Особи з інвалідністю є  невід’ємною складовою частиною будь-якого суспільства. Люди з інвалідністю це особи, які  мають особливості стану здоров’я, що виникли у наслідок певних хворобливих станів, зокрема, таких як ураження опорнорухового апарату та центральної і периферичної нервової системи; психічними захворюваннями та розумовою відсталістю; ураженнями органів слуху та зору; ураженнями внутрішніх органів; онкологічними захворюваннями та інше.
Конвенція про права осіб з інвалідністю від 13.12.2006 (далі–Конвенція) визначає, що  «інвалідність –це поняття, яке еволюціонує,і що інвалідність є результатом взаємодії,  яка  відбувається між людьми, які мають порушення здоров’я, і від носницькими та середовищними бар’єрами і яка заважає їхній повній та ефективній участі в житті суспільства на рівні з іншими». У свою чергу, ст.1 Конвенції встановлює, що «до осіб з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різнимибар'єрами можуть заважати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства на рівні з іншими»
Проблема інвалідності має глобальний характер – в усьому світі ті чи інші проблеми зі здоров’ям є приблизно в кожної десятої людини (650 млн людей), з них майже 470 млн осіб працездатного віку.
Чисельність працюючих людей з інвалідністю в Україні  станом на 01.01.2017 року складала 666,8 тис. осіб, у тому числі 533,4 тис. працездатного віку, тоді як кількість працевлаштованих на початок 2016 склала 652,9 тис. осіб, що є меншим показником у порівнянні із 2015 роком – 742 591 працюючих. [28]
У 2018 році за сприяння Державної служби зайнятості України (ДСЗ) працевлаштовано (у т.ч. до набуття статусу безробітного) 13,2 тис. осіб з інвалідністю.[29]
Статистичні дані свідчать, що станом на 1 січня 2020 року в Україні                    2,7 млн осіб мали інвалідність, у т.ч. 222,3 тис. осіб — I групи, 900,8 тис. — II групи та 1416,0 тис. осіб — III групи. [27]
У той же час стандарти Міжнародної організації праці вимагають, щоб була працевлаштована хоча б половина із загальної чисельності осіб із ін-валідністю, які проживають в країні.
Рівень державного соціального захисту осіб з обмеженими можливостями є відображенням рівня розвитку суспільства в цілому.
Обов’язком держави і суспільства є забезпечення належного соціального захисту і підтримки, соціальної інтеграції, створення рівних можливостей для самореалізації, повноцінного життя, здобуття освіти і працевлаштування, долучення інвалідів до духовного, культурного, спортивного життя.
Вивчення питань працевлаштування осіб з інвалідністю є надзвичайно актуальним, адже, сучасна українська держава неодмінно потребує реального переходу  від політики пасивного мінімального матеріально забезпечення осіб з інвалідністю до активного стимулювання процесу соціалізації будь-якої особи з інвалідністю, розвинення її особистісного потенціалу, спрямування ресурсів  держави на створення належних умов для здобуття освіти, професії та працевлаштування осіб з інвалідністю.  
Дослідженню питань проблем реалізації права осіб з інвалідністю на працю присвячена низка наукових робіт та статей, зокрема,  Єлісєєва О.К., Пітірякова К.С., Терюханова І. М., Палій О. М., Богданов С.С., Альонкін О.А., Л.Л. Андрєєва, В.В. Жернаков, В.М. Акімушкін, І.М. Ямкова, В.С. Андрєєв, В.А. Аралов, Н.Б. Болотіна, Н.П. Борецька, Р.І. Іванова, В.І. Некрасова, Ю.М. Прокопчук, В.Л. Костюк та інш.
Державна політика щодо з питань захисту прав осіб з інвалідністю з радянських часів була здебільшого пасивною та виявлялась лиш у матеріальній підтримці, виплаті пенсії та праві працювати на спеціалізованих підприємствах організацій інвалідів. Особи з обмеженими можливостями були позбавлені доступу до багатьох соціальних благ нарівні зі здоровими людьми. 
Варто зазначити, що і досі  значна частина осіб з інвалідністю змушена стикатися із рядом перепон, а саме зневага, забобони і страхи, які впродовж історії людства стримували соціальний розвиток даної частини суспільства та ізолювали їх від нього [1].
Під час дослідження вказаних питань встановлено, що недивлячись  на ряд недоліків, сучасна система соціального захисту осіб з інвалідністю охоплює не лише державну соціальну допомогу та пенсійне забезпечення, систему пільг і компенсацій та соціально-побутове обслуговування, але й включає охорону здоров’я, освіту та зайнятість осіб з інвалідністю, а також соціальну і професійну реабілітацію та соціальну інтеграцію в суспільство. 
Тобто соціальний захист осіб з інвалідністю включає не лише матеріальні питання, а й весь спектр проблем і потреб людського життя. Будь-яка людина потребує розширеного соціального захисту, який полягає не тільки в фінансово-матеріальній підтримці, а й у створенні  умов для повноцінного функціонування і розвитку особи, максимальної реалізації її потреб та інтересів [3]. Таким чином, політика соціального захисту осіб з інвалідністю має включати нові концептуальні підходи, що охоплюють соціально-економічні, політико-правові, організаційно-управлінські, науково-методологічні, морально-етичні та інформаційні аспекти.
Особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.
Зокрема і право на працевлаштування та гідні умови праці.
У сучасній науці та діючих нормативно-правових актах є низка визначень поняття працевлаштування. Закон України «Про зайнятість населення» встановлює, що працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю.[]
Працевлаштування поєднує у  собі кілька форм трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальна трудова діяльність, підприємництво, фермерство, іншими словами – самозайнятість населення. У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави, зокрема, державної служби зайнятості.  Працевлаштування  виступає  найважливішою гарантією зайнятості та передує їй.
Варто виділити наступні форми працевлаштування;
укладення трудового договору безпосередньо між праціником та роботодавцем або за сприянням органів державної служби зайнятості;
обрання на посаду (за рішенням колективу чи в результаті проведення конкурсної  процедури);
конкурсне заміщення посади;
призначення на посаду;
прийняття на роботу молодих спеціалістів. [7]
Окресливши основні аспекти державної політики у цій сфері та навівши визначення основних понять варто перейти до детального вивчення питання працевлаштування осіб з інвалідністю та державних гарантій на шляху до реалізації права на працю.
Так, відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей людей з інвалідністю державою гарантовано право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Згідно ст. 18 того ж Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у т.ч. спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Крім того, відповідно до ст. 19 Закону, для підприємств встановлено норматив у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працюють від 8 до 25 осіб — одне робоче місце.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону праці», підприємства, які використовують працю  осіб з інвалідністю, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Згідно зі ст. 172 Кодексу законів про працю України, особі з інвалідністю за бажанням або за вимогами індивідуальної програми реабілітації можуть встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (неповного робочого тижня) та пільгові умови праці. У разі, якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що особа з інвалідністю може працювати за своєю посадою на умовах скороченого робочого дня, роботодавець на прохання працівника зобов'язаний встановити йому неповний робочий час на основі ст. 172 КЗпП. Для цього працівник подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ.
Серед гарантій, що надаються працівникам з інвалідністю, слід виділити наступні:
1) інвалідність визнається поважною причиною для розірвання трудового договору, укладеного на визначений строк (ч. 1 ст. 39 КЗпП України).  Роботодавець зобовязаний розірвати трудовий договір у строк, вказаний  працівником-особою з інвалідністю;,
2) при скороченні чисельності або штату переважне право на залишення на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (п. 5 ч. 2 ст. 42 КЗпП України);
3) залучення до роботи в нічний час та до надурочних можливе лише за згодою особи і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ч. 2 ст. 55, ч. 4 ст. 6З КЗпП України, ч. 3 ст. 12 Закону України «Про охорону праці»);
4) переведення на легшу роботу може відбуватися за бажанням особи з інвалідністю, роботодавець може перевести його на легшу роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. При цьому за працівником, переведеним на легшу роботу, протягом 2 тижнів з дня переведення зберігатиметься попередня середня заробітна плата.[11]
У деяких передбачених законодавством випадках на весь час виконання нижче оплачуваної роботи може зберігатися попередня середня заробітна плата працівника або надаватися матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням (ст. 170 КЗпП України). Також на весь час переведення може надаватися забезпечення за рахунок Фонду соціального страхування (п. 6 ч. 1 ст. 22 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»);
5) роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій у випадках, передбачених законодавством (ст. 172 КЗпП України). 
 Також відповідно до ст. 18-1 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих рекомендації медико-соціальної експертної комісії та інших передбачених законодавством документів.
Особи з інвалідністю володіють усіма трудовими правами, крім того, держава надає низку гарантій, метою яких є їх включення на ринок праці.  Люди з інвалідністю визнані однією із категорій громадян, що мають додаткові гарантії для працевлаштування.
Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що: «Підбір підходящої роботи для інвалідів (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці».
 «Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком МСЕК стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я». Відповідно до Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. 
В Україні пріоритетним напрямом інтеграції людей з інвалідністю до трудового життя визнано залучення їх до зайнятості на звичайному (відкритому) ринку праці. Для забезпечення раціональної зайнятості осіб з інвалідністю в Україні застосовуються такі варіанти їх влаштування на роботу:
–працевлаштування на відкритому ринку праці, де робочі місця пропонуються як для осіб, які не мають інвалідності, так і для осіб з інвалідністю;
–працевлаштування на спеціалізованих підприємствах, заснованих громадськими організаціями інвалідів. Головна мета цих підприємств полягає в наданні можливостей інвалідам займатися корисною діяльністю й готувати їх, наскільки це можливо, до роботи на відкритому ринку праці;–працевлаштування на соціально-економічних підприємствах із транзитними та постійними робочими місцями, які створені на базі міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів. [8]



1.2 Правове регулювання працевлаштування та праці осіб з інвалідністю

Під правовим регулюванням, на  думку О.Ф. Скакун, слід розуміти здій-снюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорону і розвиток [5,с.488].
У контексті цього визначення слід розуміти, що правове регулювання працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється шляхом прийняття та застосування низки нормативно-правових актів, що створюють правовий фундамент для реалізації прав осіб з інвалідністю.
Права громадян, у тому числі людей з інвалідністю, на працю закріплені ст. 43 Конституції України, у якій, зокрема, визначено, що „кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується” .З метою забезпечення захисту всіх працівників, у тому числі людей з інвалідністю, від дискримінації у сфері праці Україною було ратифіковано такі основні Конвенції МОП щодо праці, як № 100 „Про рівне винагородження чоловіків і жінок за рівноцінну працю”                   № 87 „Про свободу асоціації та захист права на організацію”, № 105 „Про скасування примусової праці”, № 111 „Про дискримінацію в галузі праці та занять”, № 122 „Про політику в галузі зайнятості”, № 132 „Про оплачувані відпустки”, № 135 „Про захист прав представників працівників на підприємстві і можливості, що їм надаються, № 154 „Про сприяння колективним переговорам”, № 156 „Про рівне ставлення й рівні можливості для працівників чоловіків і жінок: працівників із сімейними обов’язками”,                № 159 „Про професійну реабілітацію інвалідів”, № 173 „Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця”. Декларації ООН «Про права розумово відсталих осіб», «Про права інвалідів», «Про стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів», Конвенція про права інвалідів; низка рекомендацій Ради Європи і т. д.
Вітчизняне законодавство, зокрема КЗпП, регулює особливі режими праці, тривалість, умови. На виконання вимог закону роботодавець повинен створювати для таких робітників умови праці у відповідності з їхньою індивідуальною програмою реабілітації, організувати навчання, перекваліфікацію та працевлаштування осіб із інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їхнє прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Працівники з I та II групою інвалідності мають право на 30-денну оплачувану та 60-денну неоплачувану відпустку. Залучення осіб із інвалідністю до наднормових робіт та робіт у нічний час без їхньої згоди не допускається. [5]
Звільнення  працівників-осіб з інвалідністю відбувається на загальних підставах.
Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» є основним нормативно-правовим актом, що покликаний забезпечити неухильне дотримання прав осіб з інвалідністю. Відповідно до Закону  забезпечується право осіб з інвалідністю працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Закон, зокрема, зобов’язує підприємства, де працюють від 8 до 25 осіб, мати в штаті хоча б одну особу з особливими потребами. Якщо підприємство більше – таких працівників має бути 4%. За невиконання передбачено штрафні санкції: обсягом у половину середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для особи з інвалідністю, для підприємств, на яких працюють від 8 до 15 осіб, і обсягом у середню річну зарплату на підприємстві, якщо в штаті понад 15 осіб. Роботодавці мають самостійно працевлаштовувати осіб із інвалідністю відповідно до нормативів робочих місць. Державний нагляд за цим здійснює Державна служба України з питань праці та Фонд соціального захисту інвалідів.
Цікаво, що на підприємства, установи й організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, звільняються від сплати санкцій у разі не виконання нормативу, проте такі установи, як і інші роботодавці, повинні працевлаштовувати осіб із інвалідністю у межах встановленого нормативу.
 Не менш важливим є Закон України «Про зайнятість населення», який затверджує право будь-якої особи на захист від проявів дискримінації у сфері зайнятості. Зокрема він забороняє в оголошеннях про вакансії зазначати обмеження щодо віку чи статі кандидатів, а також вимагати від кандидатів надавати інформацію про особисте життя.
Протягом 2019-2020 років проводилась активна робота з метою приведення чинного законодавства у відповідність до  схвалених Верховною Радою змін до закону № 0102 «Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї». Згідно з Конвенцією № 0102, слово «інвалід» замінюється поняттям «особа з інвалідністю». Конвенція № 0102 захищає права  людей з особливими потриебами, а також заохочує повагу до них.
На разі набуває чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо перейменування Фонду соціального захисту інвалідів і приведення термінології у відповідність із законодавством у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю» відповідно до якого назва Фонду соціального захисту інвалідів буде приведена у відповідність до вимог Конвенції № 0102.
На виконання вимог Конституції та законів прийнято та діє ряд підзаконних актів, зокрема, постанова КМУ від 27 грудня 2006 р. N 1836                          Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", якою затверджено Порядок надання  дотації  роботодавцю за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів  на  створення  спеціальних  робочих місць  для  осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості та Порядок   проведення   професійної   підготовки,   підвищення кваліфікації та перепідготовки осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, за рахунок коштів Фонду соціального захисту  інвалідів; постанова КМУ «Про деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення"» № 70 та Постанова КМУ № 466 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 № 70», котрими встановлено низку порядків, щодо роз’яснень процедури реалізації статей Закону, з окрема це наступні порядки:
Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю;
Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування;
Порядок зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць, визначеного статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”;
Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю;
Порядок використання суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що надійшли до державного бюджету;
Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю.
Не менш важливим документом є Інструкція з надання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі та цільової позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та пені, що надходять до державного бюджету за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів № 270, адже, саме нею визначають підстави, умови та процедура отримання фінансової допомоги, як особами з інвалідністю так і роботодавцями, що створюють спеціальні робочі місця.   
Предметний аналіз законодавства дозволяє прийти до висновку, що питанню працевлаштування осіб з інвалідністю приділена значна частка уваги законотворців, проте, прийняті норми не можна назвати повністю досконалими та такими, що не потребують доопрцювання та вдосконалення.
Крім того, важливо зазначити, що практична реалізація норм є складною, часто занадто бюрократизованою, а подекуди взагалі дозволяє недобросовісним роботодавцям відноситись до створення робочих місць для працевлаштування для осіб з інвалідністю та подальших трудових відносин досить формально.
З огляду на вищесказане можна зробити висновок, що українське законодавство у сфері захисту прав осіб із інвалідністю на працю  хоч і вцілому відповідає  вимогам міжнародного права, проте, є предметом вдосконалення та потребує більш активного та якісного переходу від, подекуди, декларативного  до практичного зконодовства, чіткість і конкретизованість якого забезпечить безапеляційне виконання своїх обов’язків роботодавцями та уповноваженими органми.


Особливості працевлаштування осіб з інвалідністю в Україні

Загальні правові основи працевлаштування людей з обмеженими можливостями, як вже зазначалося,  визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», який гарантує особам з інвалідністю рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення потрібних умов, які дають можливість їм вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями й інтересами.
	Звертаю увагу, що законодавство не обмежує прав осіб з інвалідністю будь – якої групи. Отже, особа з інвалідністю 1 групи має право на працю нарівні із іншими громадянами.   
Стаття 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачає право на таємницю про стан здоров'я. Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Крім того, частина 2 цієї статті забороняє вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз. 
Саме на цьому грунтуються особливості працевлаштування осіб з інвалідністю всіх нозологій. 
Перелік документів, які повинен надати громадянин при укладенні трудового договору встановлює стаття 24 Кодексу законів про працю України, це:
 паспорт або інший документ, що посвідчує особу, 
трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством,  також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я
 інші документи. 
Довідка до акту огляду МСЕК за формою, затвердженою  наказом Міністерства охорони здоров’я України від 30.07.2012 № 577 (форма 157-1) (далі – довідка МСЕК) видана за результатами експертного обстеження є документом про стан здоров’я. У довідці зазначається група інвалідності, її причина, термін, до якого встановлено цю групу, та висновок про умови і характер праці людини з інвалідністю. 
Інвалідність як міра втрати  здоров'я, відповідно до статті 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», визначається шляхом  експертного  обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Отже, саме цей документ є підставою для сплати роботодавцем (юридичною особою) чи фізичною особою єдиного соціального внеску в розмірі нижчому (8,41 відсотка) ніж за працівників, яким не встановлено обмеження життєдіяльності 22 відсотки. 
Слід звернути увагу на заборону укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я, встановлену ст. 24 КЗпП України. За відсутності у довідці МСЕК інформації про можливість виконання особою з інвалідністю роботи, на яку пропонується їй працевлаштування, роботодавець повинен вжити вичерпних заходів для встановлення відповідності стану здоров’я особи, що приймається на роботу, виконуваній роботі. 
Саме це є метою проведення попередніх при прийомі на роботу медичних оглядів. Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України                     від 21.05.2007 № 246. 
Попередній медичний огляд надає можливість роботодавцю отримати інформацію про вихідні об’єктивні показники здоров’я та можливість виконання без погіршення стану здоров’я професійних обов’язків в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу. Додаток 6 до п. 2.15 Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.05.2007 № 246, передбачає Перелік загальних медичних протипоказань до роботи із шкідливими та небезпечними факторами виробничого середовища і трудового процесу. 
Часто, роботодавці вимагають від кандидата на працевлаштування копію Індивідуальної програми реабілітації. Данна вимога  є незаконною, адже, ІПР   не  є документом про стан здоров’я. 
Індивідуальна програма реабілітації як комплекс  оптимальних  видів,  форм, обсягів,  строків реабілітаційних заходів з визначенням  порядку, місця  їх  проведення,  спрямованих  на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей особи з інвалідністю та дитини з інвалідністю, з’явилась після набрання чинності Законом  України  "Про  реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі – Закон), постановами Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 № 1686, якою затверджено Державну типову програму реабілітації особи з інвалідністю, та 23.05.2007 №757, якою затверджено Положення про індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю.	
Підтвердженням цього є і те, що після набрання чинності Законом  України  "Про  реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" до статті 24 Кодексу законів про працю України зміни не вносились. Отже порядок укладання трудових договорів із  особою  з інвалідністю,  дитиною  з  інвалідністю не змінився. 
Стаття 23 цього Закону передбачає, що індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю є обов'язковою  для  виконання  органами  виконавчої влади, органами місцевого самоврядування,  реабілітаційними установами, підприємствами,  установами,  організаціями,  в  яких  працює  або перебуває  особа  з інвалідністю, дитина з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності. При цьому, для особи з інвалідністю,  дитини  з  інвалідністю вона має рекомендаційний  характер. Особа  з інвалідністю (законний представник дитини з інвалідністю) має  право  відмовитися  від  будь-якого  виду,  форми  та  обсягу реабілітаційних заходів, передбачених її індивідуальною програмою реабілітації, або від   усієї   програми  в  цілому.  
Пункт 5 Положення про індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від  23.05.2007 № 757, передбачає, що індивідуальна програма   розробляється  протягом  одного місяця з дня звернення особи з інвалідністю до МСЕК,  а законного представника дитини з інвалідністю - до ЛКК щодо встановлення інвалідності. 
Індивідуальна програма, відповідно до пункту 11 цього положення, готується у двох примірниках,  які підписуються головою МСЕК або  ЛКК  та  завіряються  її  печаткою. Перший  примірник  індивідуальної  програми  видається особі з інвалідністю чи законному  представнику  дитини з інвалідністю,   а   другий   примірник залишається у МСЕК або ЛКК. 
МСЕК або  ЛКК  надсилає,  засвідчені  в  установленому порядку, копії індивідуальної програми лікувально-профілактичному  закладу, органу  праці та соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю,  а у разі потреби - реабілітаційній  установі,  учасникам  реабілітаційного процесу та навчальним закладам. 
Учасником реабілітаційного процесу може бути роботодавець, у якого на момент складання індивідуальної програми реабілітації працює особа з інвалідністю. 
Отже, громадянин, який працевлаштовується, не повинен надавати  індивідуальну  програму реабілітації особи з інвалідністю. Більше того, вона для нього носить рекомендаційний характер. 
Порядок складання форм індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я від 08.10.2007 № 623 (далі – Порядок № 623), у п. 1.1. якого передбачено, що термін складання  ІПР  не  повинен  перевищувати  одного місяця  з  дня звернення особи з інвалідністю до МСЕК,  законного представника дитини з інвалідністю -  до ЛКК.                              
	Пункти 2.7.4. та 2.7.5. Порядку № 623 визначають зміст реабілітаційних заходів розділів 4  "Професійна  реабілітація" та 5 "Трудова реабілітація". 
Так, експертиза професійної  придатності особи з інвалідністю,  у першу чергу, проводиться для професій (спеціальностей), за якими вони працювали відповідно  до відомостей,  що  внесені  до  трудової книжки або які підтверджені документами  про  професійну  освіту, а також для   професій (спеціальностей), здобуття яких можливе в майбутньому. Указується перелік професій і рівень кваліфікації,  який збережений в тому чи іншому  ступені  професійної  придатності.  Обов'язково вказуються відомості про  придатність  до  відповідної  професії:  у  повному обсязі,  з  обмеженням  обсягу  виконуваних  робіт  та визначенням тривалості робочого дня.
Розділ 5 "Трудова реабілітація" має включати докладний опис усіх чинників та  елементів  майбутньої  трудової  діяльності особи з інвалідністю. 
Обов'язково вказується:
протипоказання за станом  здоров'я  особи з інвалідністю  до  професійної діяльності; показані особі з інвалідністю умови праці (важкість, напруженість, режим   праці   та   відпочинку,    форма    організації    праці, санітарно-гігієнічні чинники);
у разі  можливого  продовження особою з інвалідністю роботи  за   своєю професією  із  зменшенням обсягу роботи - необхідні обмеження щодо виконання окремих посадових і функціональних обов'язків,  планових завдань;
у разі потреби - наводяться особливі вимоги до охорони  праці і  техніки  безпеки  (до  роботи на висоті),  біля механізмів,  що рухаються, з енергоустаткуванням та інші;  необхідні для виконання роботи за  професією  спеціальні  пристосування  (тифлотехнічні, сурдотехнічні   та   інші   засоби)   і   спеціальні   вимоги    з організаційно-технічної  та  ергономічної адаптації робочого місця щодо особливості патології особи з інвалідністю;
раціональне працевлаштування - указується перелік рекомендованих професій і видів праці.

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ НА ПРАЦЮ У КОНТЕКСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ІНВАЛІДІВ
2.1  Професійна та трудова реабілітація осіб з інвалідністю

Діяльність держави щодо захисту і забезпечення осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
Одними з основних способів соціалізації та реабілітації осіб з інвалідністю є трудова та професійна реабілітація осіб з інвалідністю.
Перш ніж перейти до детального вивчення питань трудової та професійної реабілітації осіб з інвалідністю слід визначити коло уповноважених органів та установ, що здійснюють практичну реалізацію завдань щодо реабілітації осіб з інвалідністю.
Так, відповідно до Закону України «Про реабілітацію осіб з інваліднісю», державне управління системою реабілітації осіб з інвалідністю покладається на центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень здійснюють керівництво підприємствами, установами, закладами системи реабілітації осіб з інвалідністю, аналітично-прогнозну діяльність, визначають тенденції розвитку і вплив демографічної, соціально-економічної, екологічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфер, ринку праці на стан інвалідності населення, формують напрями взаємодії різних ланок системи реабілітації осіб з інвалідністю, стратегічні напрями її розвитку, узагальнюють світовий і вітчизняний досвід у цій сфері.
Систему реабілітаційних установ, що здійснюють, сприяють та фінансують трудову та професійну реабілітацію становлять:     
органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють державне управління системою реабілітації осіб з інвалідністю;
спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) - загальноосвітні навчальні заклади системи освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку;
загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) - загальноосвітні навчальні заклади I-III ступенів з відповідним профілем системи освіти для дітей, які потребують тривалого лікування;
навчальні заклади, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері соціального захисту населення;
заклади освіти;
центри професійної реабілітації осіб з інвалідністю;
установи, організації та підприємства, що використовують найману працю осіб з інвалідністю.
 установи, що здійснюють фінансування заходів реабілітації, зокрема, Фонд соціального захисту інвалідів.
Державна служба зайнятості (в межах сприяння у працевлаштуванні, підбору та пошуку вакантних місць) 
та інші. [15]
Поняття професійної та трудової реабілітації визначено Законом України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю».
Відповідно до статті 38 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю», професійна реабілітація передбачає відновлення знижених або втрачених професійних функцій, відбір професії та адаптацію до неї особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, поновлення трудової діяльності особи з інвалідністю в колишній або в новій професії.
Професійна реабілітація включає заходи із забезпечення зайнятості осіб з інвалідністю, експертизи потенційних професійних здібностей, професійної орієнтації, професійної підготовки, підготовки робочого місця, професійно-виробничої адаптації, раціонального працевлаштування, динамічного контролю за раціональністю працевлаштування і успішністю професійно-виробничої адаптації.[15]
Професійна реабілітація (професійний відбір, професійна орієнтація, професійна освіта, професійні підготовка, перепідготовка, перекваліфікація, раціональне працевлаштування) спрямовується на забезпечення конкурентоспроможності особи з інвалідністю на ринку праці і її трудового влаштування як у звичайних виробничих умовах, так і у спеціально створених умовах праці.
Професійна орієнтація осіб з інвалідністю у працездатному віці, дітей з інвалідністю здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю для підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, визначення можливостей до професійної підготовки, перепідготовки і наступного працевлаштування.
Держава гарантує особам з інвалідністю право на безоплатне отримання професійної освіти і пов'язане з цим обслуговування відповідно до індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю.
Одним із способів отримання професійної освіти безоплатно, є звернення особи з інвалідністю із відповідною заявою до територіальних органів Фонду соціального захисту інвалідів.
Крім того, відповідно до закону, особи з інвалідністю, діти з інвалідністю з важкими формами інвалідності, які потребують спеціальних умов для одержання професійної освіти, за своїм бажанням можуть навчатися у спеціальних навчальних закладах чи в навчальних закладах загального типу, де створюються відповідні умови згідно з державними соціальними нормативами, та у разі необхідності - за навчальними програмами, адаптованими для навчання осіб, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку.
Трудова реабілітація у свою чергу  передбачає тренування відновленої моторної здатності з використанням засобів реабілітації з метою створення особі з інвалідністю, дитині з інвалідністю умов для праці по можливості у звичайному виробничому середовищі за допомогою індивідуальних заходів.
Індивідуальні заходи, що розробляються з урахуванням здібностей і бажань особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, повинні передбачати:
створення умов для отримання найвищої можливої професійної кваліфікації;
працевлаштування (професійну освіту, професійні підготовку, перепідготовку, перекваліфікацію), при якому інвалідність якнайменше заважатиме виконанню професійних обов'язків;
пристосування робочого місця (місця навчання) з урахуванням безпеки та особливих потреб особи з інвалідністю;
використання спеціальних пристосувань та/або одягу, необхідного у зв'язку з характером інвалідності.
Трудова реабілітація осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю здійснюється відповідно до їх індивідуальних програм реабілітації та в разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за ними.
Трудова та професійна реабілітація проводиться виключно з дотриманням рекомендацій наведених у ІПР особи з інвалідністю. 
Заклади освіти та роботодавці зобов’язані створювати належні умови для навчання та роботи осіб з інвалідністю.
До визначення поняття робочого місця особи з інвалідністю існувало кілька підходів, зокрема, до січня 2007 року діяло   Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, згідно з яким, «Робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої  площі  на  підприємстві  (об'єднанні),  в  установі та організації (далі - підприємство) незалежно від форм власності  та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути: звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для  його працевлаштування;
спеціалізоване робоче   місце   інваліда   -   робоче  місце, обладнане  спеціальним  технічним  оснащенням,  пристосуваннями  і пристроями  для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних  форм  захворювання  та  з  урахуванням  рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і -знань  інваліда.  Це  робоче  місце  може  бути  створено  як   на виробництві, так і вдома.
З втратою чинності цим положенням користуються визначенням наведеним у Законі України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», яке на моє особисте переконання є менш повним та чітким і звучить наступним чином: «робоче місце особи з інвалідністю - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях, а спеціальне робоче місце особи з інвалідністю - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо. []
Саме Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування людей з інвалідністю в роз-мірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівни-ків облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця.                    
У наведених вище законах часто йде мова про працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій або до рекомендацій МСЕК, або, наприклад, як зазначено у статті 8 щодо експертизи професійної придатності людини з інвалідністю Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»: «Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності». Схожа норма міститься і в статті 23 вищезазначеного Закону: «Індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов’язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності». Хоча для людини з інвалідністю Індивідуальна програма реабілітації має лише рекомендаційний характер, і вона може відмовитись від будь-якої частини чи від усієї Програми, про що зазначено у цій же статті.
Проаналізувавши вище вказане доходимо до висновку, що на шляху до реалізації права особами з інвалідністю на працевлаштування є дві взаємопов’язані можливості активної соціалізації та вироблення достатнього рівня власної конкурентоспроможності, а саме професійна та трудова реабілітація.
Під професійною реабілітацією слід розуміти комплес заходів, що здійснюються  по відношенню до особи з інвалідністю, зокрема, для її професійної орієнтації, здобуття фаху, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Професійна реабілітація реалізується здебільшого через здобуття освіти, яка є доступною  станом здоровֹ’я, сприяє його покращенню та надасть змогу працювати.
Професійну реабілітацію проводять як спеціалізовані навчальні заклади так і заклади освіти звичайного типу.
Активним учасником професійної реабілітації виступає Фонд соціального захисту інвалідів та його територіальні відділення. Участь Фонду соціального захисту інвалідів та його територіальних відділень виявляється у проведенні фінансування реабілітаційних закладів та надання фінансової допомоги на безповоротній основі студентам-особам з інвалідністю (порядок та правові основи, надання якої будуть розглянуті далі). 
Трудова ж реабілітація виявляється у безпосередньому працевлаштуванні та здійсненні трудової діяльності на створених для осіб з інвалідністю  робочих місцях та спеціальних робочих місцях осіб з інвалідністю.
Фонд соціального захисту інвалідів та його територіальні відділення, в межах повноважень, здійснює захист права осіб з обмеженими можливостями на працевлаштування, зокрема, контролює неухильне виконання роботодавцями 4% нормативу для працевлаштування  осіб з інвалідністю, стягує адміністративно-господарські санкції у разі його не виконання та проводить фінансову підтримку роботодавців, що створюють спеціальні робочі місця (детальний розгляд діяльності Фонду наведено далі). 


2.2. Фінансова допомога на поворотній і безповоротній основі, цільові позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та надання дотації роботодавцю за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів

Фінансова допомога на поворотній і безповоротній основі, цільові позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та надання дотації роботодавцю за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів, надається в межах та у спосіб передбачений законом.
Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України                                  від 14.04.2011  № 129, основними завданнями Фонду є: 1) фінансове забезпечення заходів щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні;
2) забезпечення в межах своїх повноважень реалізації заходів щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема створення робочих місць.[30]
З метою реалізації заявлених завдань Фонд сприяє створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом надання фінансової допомоги, цільової позики, дотацій заявникам-роботодавцям відповідно до норм чинного законодавства.
Правова регламентація процедури надання фінансової допомоги, цільової позики, дотацій заявникам-роботодавцям та заявникам- особам з інвалідністю здійснюється на підставі низки нормативно-правових актів, а саме: Постанови КМУ  від 27 грудня 2006 року № 1836 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні"», якою затверджено порядки надання  дотації  роботодавцю за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів  на  створення  спеціальних  робочих місць  для  осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості та проведення   професійної   підготовки,   підвищення кваліфікації та перепідготовки осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, за рахунок коштів Фонду соціального захисту  інвалідів та Наказу Міністерства праці та соціальної політики України                           від 06.09.2010  № 270 «Про затвердження Інструкції з надання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі та цільової позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та пені, що надходять до державного бюджету за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів».
Проведемо покроковий аналіз порядку надання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі, цільової позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та надання дотації роботодавцю за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів та іншого.
Механізм  надання  підприємству, установі,  організації (крім бюджетних і  неприбуткових),  у  тому числі  підприємству,  організації  громадських  організацій осіб з інвалідністю, фізичній особі, яка використовує найману працю,  дотації  на створення спеціальних робочих місць для   осіб  з  інвалідністю,  зареєстрованих  у  державній  службі зайнятості як безробітні визначається Порядком надання  дотації  роботодавцю за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів  на  створення  спеціальних  робочих місць  для  осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості (далі – порядок надання дотації).
Під дотацією слід розуміти - кошти, які спрямовуються  Фондом  на  покриття  витрат  роботодавця на створення спеціальних робочих місць для безробітних осіб з інвалідністю.
Створення спеціального робочого місця здійснюється шляхом працевлаштування безробітної особи з інвалідністю на наявне окреме робоче місце або наявну ділянку виробничої площі із здійсненням щодо них додаткових заходів  з  організації  праці особи з інвалідністю (пристосування основного  і  додаткового устаткування, технічного обладнання) або працевлаштування  безробітної  особи з інвалідністю на нове робоче місце   або   нову   ділянку  виробничої  площі,  що  створені  із здійсненням   додаткових  заходів  з  організації  праці  особи  з інвалідністю  (встановлення  основного і додаткового устатковання, технічного  обладнання).
Відповідно до п. 3 Порядку надання дотацій,  Дотація  надається  роботодавцю  за  місцем  його обліку в територіальному  органі  Пенсійного  фонду  України  як   платника єдиного   внеску   на   загальнообов'язкове   державне   соціальне страхування.
Однією з основних умов є працевлаштування особи з інвалідністю на спеціальне робоче місце та подальша її робота на вказаному місці протягом неменше 2 років. Отже, особа з інвалідністю протягом цих 2 років не може бути звільнена за ініціативою роботодавця.
Для отримання дотації роботодавець  подає  територіальному 
відділенню Фонду такі документи: 
1) письмову заяву про отримання дотації; 
2) видану базовим центром зайнятості або філією регіонального центру  зайнятості довідку про те, що на підприємстві, в установі, організації   чисельність   осіб   з   інвалідністю  за  професією (спеціальністю),  на  яку  працевлаштовується  безробітна  особа з інвалідністю,  не  скорочувалася протягом останнього року більш як на 10 відсотків; 
3) видане базовим центром зайнятості або філією регіонального центру  зайнятості  направлення на працевлаштування із зазначенням письмової  згоди  роботодавця на прийняття особи з інвалідністю на спеціальне  робоче  місце.  Форму  такого  направлення  затверджує Мінсоцполітики; 
4) розрахунок   розміру   дотації,   що   включає    вартість устатковання, технічного обладнання або його виготовлення, надання послуг  з  його  доставки  в  межах  території  України,  монтажу, пусконалагоджувальних робіт; 
5) довідку    органів   державної   податкової   служби   про відсутність на день звернення заборгованості із сплати податків  і зборів. 
Територіальне  відділення  Фонду  аналізує  документи,  що надійшли від роботодавця,  з урахуванням фінансових можливостей  івідомостей про: 
1) реєстрацію роботодавця у територіальному відділенні Фонду; 
2) відсутність   у   роботодавця   заборгованості  із  сплати адміністративно-господарських  санкцій  за  невиконання  нормативу робочих  місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до  вимог  частини  першої  статті  19  Закону України "Про основи соціальної  захищеності  осіб з інвалідністю в Україні"  та пені, що нараховується за несвоєчасну сплату таких санкцій; 
3) стан виконання роботодавцем умов попереднього договору про надання   дотації   (у   разі   його   наявності),   укладеного  з територіальним відділенням Фонду,  згідно з яким  роботодавцю  вже надавалися   кошти  Фонду  для  працевлаштування  та  реабілітації осіб з інвалідністю. 
Рішення   про  надання  дотації  підприємствам,  організаціям 
громадських  організацій  осіб  з  інвалідністю  або  відмову в її 
наданні  приймається  Мінсоцполітики  з  урахуванням їх соціальної 
значущості та відповідності критеріям, визначеним у пункті 8 цього 
Порядку. 
До критеріїв оцінки   підприємств,   організацій    громадських 
організацій осіб з інвалідністю для надання дотації належать: 
кількість  осіб  з інвалідністю, які працюють (працюватимуть) 
на  підприємстві,  в  організації  громадських  організацій осіб з 
інвалідністю та яким надаються (надаватимуться) послуги; 
розмір середньомісячної заробітної плати осіб з інвалідністю; 
відсутність заборгованості з виплати заробітної плати; 
сума коштів   (крім   заробітної   плати),   що  витрачається 
(витрачатиметься) на потреби осіб з інвалідністю і на непромислову 
сферу для осіб з інвалідністю; 
фінансовий   стан   підприємства,   організації   громадських 
організацій осіб з інвалідністю. 
Мінсоцполітики   за   результатами  розгляду  документів роботодавця та протягом десяти робочих  днів  приймає  рішення  про надання або відмову в наданні дотації  роботодавцю  і  повідомляє  про  це письмово роботодавця, Державну службу зайнятості, Фонд.
Територіальне   відділення   Фонду   та  базовий  центр зайнятості  або  філія регіонального центру зайнятості укладають з роботодавцем  протягом десяти робочих днів після прийняття рішення про   надання   дотації  договір  про  надання  дотації. 
Договір про  надання  дотації  вважається   виконаним   після вивчення  результатів  його виконання та їх позитивного оцінювання територіальним  відділенням  Фонду,   яке   надало   роботодавцеві дотацію.  Результати  оцінювання  територіальним  виділенням Фонду доводяться до відома роботодавця у письмовому вигляді. [32]
Варто зазначити, що у звязку з необхідністю зібрання досить об’ємного пакету документів та ряду проблем, що виникають на етапі підтверження критеріїв оцінки відповідності заявників та досить бюрократизованій системі кількість бажаючих отримати дотації є незначною.
Проведення професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів здійснюється у порядку визначеному врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 № 1836.
Відповідно до постанови, професійне навчання осіб з інвалідністю може проводитись у разі: 
неможливості  підібрати  роботу  через  відсутність у особи з 
інвалідністю необхідної кваліфікації; 
необхідності змінити кваліфікацію  у  зв'язку  з  відсутністю 
роботи, що відповідає професійним навичкам особи з інвалідністю; 
втрати здатності виконувати роботу за попередньою професією; 
відсутності професії; 
необхідності  підібрати  роботу  особі з інвалідністю, в тому 
числі  з умовою виконання роботи вдома, відповідно до рекомендацій 
медико-соціальної   експертної  комісії.
Організація  професійного  навчання  осіб  з інвалідністю здійснюється  державною  службою зайнятості в порядку, визначеному Мінсоцполітики  та  МОН з урахуванням вимог ринку праці за згодою  особи  з  інвалідністю  на  договірній основі між особою з інвалідністю    та   базовим   центром   зайнятості   або  його філією.
Професійне навчання здійснюється суб’єктом освітньої діяльності (закладом передвищої освіти та вищої освіти, підприємством, установою, організацією). 
Суб’єкт освітньої діяльності подає Фонду розрахунки витрат на проведення  професійного навчання осіб з інвалідністю, направлених базовим   центром   зайнятості  або його філією. Фонд  здійснює оплату зазначених витрат відповідно до законодавства  та  умов договору, укладеного з суб'єктом освітньої діяльності.
До  витрат,  пов'язаних  з  організацією  та   проведенням професійного   навчання   осіб  з  інвалідністю,  належить  оплата навчання, проїзду  особи  з інвалідністю до суб'єкта  освітньої  діяльності та вартості проживання.
Порядок та умови надання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі та цільової позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та пені, що надходять до державного бюджету за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів визначається Інструкцією надання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі та цільової позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та пені, що надходять до державного бюджету за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
 Фінансова допомога на поворотній і безповоротній основі та цільова позика надаються заявникам за напрямами та з урахуванням вимог, встановлених Порядком використання суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що надійшли до державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70.
Заявники-роботодавці для отримання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі та цільової позики звертаються із заявою за встановленою формою. До заяви додають пакет документів, який включає в себе:  анкету заявника-роботодавця, копії статуту або положення, інших установчих документів,  копію протоколу про обрання на посаду (рішення про призначення) посадових осіб заявника-роботодавця, баланс (звіт про фінансовий стан), звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід), податкову декларацію з податку на прибуток, довідку територіальних органів Державної фіскальної служби про відсутність заборгованості зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); обґрунтування необхідності здійснення видатків на заходи, перелік обладнання та інших товарно-матеріальних цінностей, які планується придбати за рахунок коштів Фонду, за формою, наведеною у додатку 3 до цієї Інструкції, бізнес-план, прайс-листи, комерційні пропозиції для обґрунтування вартості проекту (для заявників-роботодавців, які звернулися за отриманням фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі та цільової позики, результатом використання якої передбачається отримання прибутку); 
обґрунтування отримання фінансової допомоги за формою, наведеною у додатку 4 до цієї Інструкції (для інших заявників-роботодавців); документ, що підтверджує право власності на приміщення, або договір оренди приміщення, де буде розміщене (встановлене) майно та/або надаватимуться відповідні послуги та проводитимуться роботи; письмову згоду засновника про отримання заявником-роботодавцем фінансової допомоги за рахунок коштів Фонду за заявленим напрямом; інші документи.
 Заявники-роботодавці, які звертаються за отриманням фінансової допомоги на створення належних санітарно-гігієнічних, виробничих і технічних умов згідно з індивідуальною програмою реабілітації інваліда, також надають документи відповідних органів згідно з чинним законодавством, перелік індивідуальних програм реабілітації інвалідів та розрахунок кошторисної вартості робіт.
заявники-роботодавці, засновані громадськими організаціями інвалідів, подають документи до відділень Фонду у чотирьох примірниках, інші заявники-роботодавці та заявники - фізичні особи - в одному.
Заявник - фізична для отримання допомоги, разом із заявою,   надає такі документи: копію паспорта (1, 2, 11 сторінки), копію свідоцтва про народження дитини-інваліда, копію паспорта законного представника дитини-інваліда, документа, що підтверджує його повноваження; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера або паспорта з позначкою щодо наявності права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера; копію довідки МСЕК про встановлення інвалідності (для дітей-інвалідів - висновок ЛКК);копію індивідуальної програми реабілітації інваліда (дитини-інваліда); інші документи.
Відділення Фонду протягом 20 робочих днів з дати звернення перевіряє подані заявником документи на відповідність вимогам Інструкції та чинному законодавству, а також у документах заявника-роботодавця перевіряє інформацію щодо:
реєстрації у відділенні Фонду;
виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів;
подання відділенню Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2007 року за № 117/13384 (далі - Звіт);
сплати сум адміністративно-господарських санкцій і пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів;
відсутності зменшення протягом року, що передує року звернення, порівняно з попереднім середньооблікової чисельності штатних працівників, яким встановлено інвалідність, більше ніж на 10 відсотків (для заявника-роботодавця, заснованого громадською організацією інвалідів);
належного виконання попереднього договору, укладеного з відділенням Фонду.
З урахуванням зазначеної перевірки документів та відомостей про заявника-роботодавця відділення Фонду:
аналізує інформацію на підставі документів, наданих заявником- роботодавцем відповідно до пункту 2.17 цього розділу, а також наявність обігових коштів, виробничого та кадрового потенціалу, платоспроможність, відповідність вимогам чинного законодавства, наявність заборгованості за виплатою заробітної плати тощо;
оцінює бізнес-проект заявника-роботодавця стосовно актуальності впровадження, строку окупності, відповідності видам діяльності заявника-роботодавця, конкурентоздатності товарів (робіт, послуг), які планується виробляти (виконувати, надавати), достатності виробничого та кадрового потенціалу;
аналізує цінові пропозиції вартості обладнання, робіт, послуг, які планується закуповувати;
прогнозує ризики неповернення коштів - у разі надання фінансової допомоги на поворотній основі та цільової позики.
Заявникам-роботодавцям, які у межах коштів, наявних у Фонді, запропонують найбільші показники результативності з працевлаштування та/або реабілітації інвалідів і матимуть найбільшу соціальну значимість, надається перевага.
Відділення Фонду надсилає на погодження Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) один примірник поданих документів заявника-роботодавця та інформацію, передбачену цим пунктом.
Причинами відмови у наданні фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі та цільової позики за рахунок коштів Фонду є наявність хоча б однієї з таких підстав:
неподання заявником документів, передбачених пунктами 2.2-2.8 та 2.11 Інструкції (відповідно до напряму фінансування);
подання заявниками документів, у яких містяться недостовірні відомості;
відсутність коштів Фонду для здійснення видатків за напрямами, передбаченими Інструкцією;
невідповідність заявника-роботодавця основним критеріям оцінки, передбаченим пунктом 2.17 Інструкції та пунктом 7 Порядку;
неподання уточненої інформації представником заявника-роботодавця або його засновником (у разі необхідності уточнення інформації), в тому числі під час розгляду Міністерством соціальної політики України питання стосовно доцільності надання фінансової допомоги.
Фінансова допомога на поворотній і безповоротній основі та цільова позика за рахунок коштів Фонду надаються в безготівковій формі шляхом:
перерахування коштів Фонду на рахунки отримувачів, передплати друкованих періодичних видань, відшкодування вартості товарів та послуг протезно-ортопедичним підприємствам та навчальним закладам та інше.
Робочі місця для працевлаштування інвалідів, створені за рахунок коштів Фонду, не можуть бути скорочені протягом 3 років з дати завершення умов виконання договору про надання фінансової допомоги та цільової позики.
Фінансова допомога на безповоротній основі надається заявникам-роботодавцям для забезпечення їх основними засобами, предметами та інвентарем, а також для здійснення будь-яких операцій цивільно-правового характеру з отримання послуг (результатів робіт).
Цільові позики (на поворотній основі зі строком повернення до трьох років) на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів надаються заявникам-роботодавцям, які виявили бажання створити робочі місця для працевлаштування інвалідів. Цільова позика є безвідсотковою і надається зі строком повернення до трьох років з дати отримання коштів на рахунок отримувача, відкритий в органах Державної казначейської служби.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо на ньому працевлаштовано інваліда, з яким в установленому законодавством порядку укладено трудовий договір.
Надання фінансової допомоги на безповоротній основі інвалідам здійснюється шляхом оплати вартості їх навчання та перекваліфікації в Україні у навчальних закладах, центрах професійної реабілітації інвалідів для здобуття професії (спеціальності).
 Оплата вартості навчання інвалідів та перекваліфікації їх у навчальних закладах, центрах професійної реабілітації інвалідів для здобуття професії (спеціальності) здійснюється шляхом відшкодування навчальному закладу витрат з навчання інваліда.
Для отримання фінансової допомоги на оплату вартості навчання та перекваліфікації вперше заявник-фізична особа звертається (із заявою) до відділення Фонду за місцем реєстрації проживання та надає документи, зазначені у пункті 2.11 Інструкції, а також:
копію документа державного зразка про освіту (повну загальну середню освіту, базову загальну освіту);
копію сертифіката Українського центру оцінювання якості освіти (за наявності);
повідомлення навчального закладу, що підтверджує його готовність надати освітні послуги інваліду;
документи, що підтверджують приналежність інваліда до числа осіб, зазначених у підпункті 4.8.9 Інструкції;
документ, що підтверджує вартість надання освітніх послуг за навчальний рік посеместрово;
копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (у разі якщо заявник - фізична особа є внутрішньо переміщеною особою). 
Рішення про надання фінансової допомоги на оплату вартості навчання та перекваліфікації шляхом відшкодування витрат приймається Комісією відділення Фонду за наявності документів.
Фінансова допомога надається один раз для здобуття інвалідом одного освітньо-кваліфікаційного рівня в межах одного освітнього рівня (професійно-технічна освіта, базова вища освіта та повна вища освіта) або для перекваліфікації.
Саме цей вид фінансової допомоги користується найбільшою популярністю серед осіб з інвалідністю.
Так, на прикладі діяльності Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за останні три  роки, можна прийти до висновку про збільшення попиту на отримання фінансової допомоги саме для здобуття освіти. 
У 2017 році кількість укладених договорів «Про відшкодування навчальному закладові вартості навчання та перекваліфікації  особи з інвалідністю»  становила 11, у 2018 -14, у 2019 – 16, тоді як станом на 1 грудня 2020 кількість укладених договорів становить 20, що свідчить про тенденцію зростання попиту на даний вид фінансової допомоги з боку осіб з інвалідністю. Проте, такого не можна сказати про  попит на отримання  фінансової допомоги на створення робочих місць для осіб з інвалідністю з боку роботодавців. Протягом 2017-2020 років за фінансовою допомогою зверталися лише по одному підприємству щороку.
Низька популярність цього виду допомоги пов’язана з необхідністю оформлення значного пакету документів, що потребує як фінансових так і часових затрат. 
Фонд та відділення Фонду здійснюють контроль за виконанням договорів про надання фінансової допомоги та цільової позики та за цільовим використанням коштів Фонду.


Захист права на працевлаштування осіб з інвалідністю. Контроль за виконанням нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю

Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов'язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак це конституційне право громадянина не може пов'язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
Реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладення ним трудового договору і виконання кола обов'язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, яка передбачається структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації. [8]
Як підкреслює О.І. Процевський, держава взяла на себе обов’язок забезпечити людину роботою шляхом законодавчого закріплення права на працю і гарантії його реалізації. Цей обов’язок держава добре виконувала, зауважує вчений, коли вона була одним роботодавцем. У сучасних умовах господарювання, коли, окрім держави, з’явилися інші роботодавці, питання права на працю і гарантії його реалізації набули дещо іншого відтінку.
Право є мертвим, якщо воно не реалізується в житті. Тому необхідні гарантії з боку держави і відповідні механізми для його реалізації, а відтак заходи охорони і захисту від будь-яких проявів порушень. Права працівників на безпечні і здорові умови праці, захист їхнього життя і здоров’я належить до основоположних прав людини, що відпові-дає Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакту про економічні, соціальні і культурні права, Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я тощо. Гарантією виконання цих зобов’язань повинно бути не тільки нормативне закріплення державного управління охороною праці і державний нагляд і контроль за дотриманням охорони праці, але й нормативне закріплення і, як наслідок цього, забезпечення реалізації права на працю працездатних осіб, громадян, з від-повідними умовами, що випливають із цього права – забезпечення достойного життя громадян. [5] 
Особливого значення  участь держави, її органів та повноцінна  система захисту гарантій на працю  набуває у контексті реалізації права на працю такою мало захищеною верствою населення як особи з інвалідністю.  
Як зазначалося вище гарантії для таких осіб щодо можливості участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями та інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Крім того, 24 вересня 2008 року Україною було підписано Конвенцію про права осіб з інвалідністю і Факультативний протокол до неї. 16 грудня 2009 року Верховна Рада України ратифікувала ці акти.
Згідно зі ст. 27 цієї Конвенції, держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.
Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на:
a) заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці;
b) захист прав осіб з інвалідністю нарівні з іншими на справедливі й сприятливі умови праці, зокрема рівні можливості й рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні та здорові умови праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг;
c) забезпечення того, щоб особи з інвалідністю могли здійснювати свої трудові й профспілкові права нарівні з іншими;
d) надання особам з інвалідністю можливості для ефективного доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації, служб працевлаштування та професійного й безперервного навчання;
e) розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування осіб з інвалідністю та просування їх по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні, збереженні та відновленні роботи;
f) розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи;
g) працевлаштування осіб з інвалідністю у державному секторі;
h) стимулювання наймання осіб з інвалідністю у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть включати програми позитивних дій, стимули та інші заходи;
i) забезпечення особам з інвалідністю розумного пристосування робочого місця;
j) заохочення набуття особами з інвалідністю досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці;
k) заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення на роботу для осіб з інвалідністю.
На виконання вимог Конвенції постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 706 було затверджено Державну цільову програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю» на період до 2020 року».
Вказана Програма спрямована на заохочення, захист і забезпечення повного й рівного здійснення особами з інвалідністю всіх прав людини та основоположних свобод в усіх сферах суспільного життя з урахуванням положень Конвенції, а також вжиття заходів щодо поважного ставлення до притаманної їм гідності.[]
Відповідно до  програми  держава зобов’язана: збільшити чисельність дітей з інвалідністю, які навчаються у дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, до 2015 року - до 107 тис. осіб, до 2018 року - до 122 тис., до 2020 року - до 138 тис. осіб (щороку на 5 тис. осіб);
забезпечити зростання чисельності осіб з інвалідністю, які провадять трудову діяльність, до 2015 року - до 706,2 тис. осіб, до 2018 року - до 750,3 тис., до 2020 року - до 794,6 тис. осіб (щороку на 14-15 тис. осіб).
Важливим елементом на шляху до поставлених цілей є Фонд та його територіальні відділення, які відповідно до повноважень, визначених положенням здійснює: фінансове забезпечення заходів щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та забезпечює в межах своїх повноважень реалізацію заходів щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема створення робочих місць.
Реалізація цих повноважень здійснюється шляхом реєстрації у них підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю; організації прийому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць, їх аналізу та перевірки правильності в них розрахунків;
обліку підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю;
збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю;
обліку зазначених сум адміністративно-господарських санкцій і пені та використання шляхом надання фінансової допомоги, цільової позики, дотацій на створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю,
обліку заборгованості зі сплати сум адміністративно-господарських санкцій і пені, які нараховані підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичним особам, які використовують найману працю;
ведення претензійно-позовної роботи в судах різних інстанцій.[32]
Розглянемо кожен із способів захисту права осіб з інвалідністю, що доступний Фонду більш детально.
Першим способом є реєстрація підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.
Відповідно до статті 19 Закону  підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), реєструються у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів  за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю затверджено постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення" від 31 січня 2007 р. № 70 (із змінами).
Для реєстрації роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) відділенню Фонду відповідні документи і заяву за формою, що затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України 14.03.2007 № 98 «Про затвердження форм документів для реєстрації роботодавців у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів і виконання ними нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 березня 2007 р. за № 290/13557.
Заява про реєстрацію подається роботодавцями до першого лютого року настувпного за звітний рік, у якому відбулося збільшення кількості штатних працівників понад 8 осіб. 
Реєстрація роботодавців проводиться безоплатно.
Реєстр роботодавців ведеться на електронних носіях інформації, до якого включаються дані їх звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відділення Фонду надсилає роботодавцю протягом 10 робочих днів після реєстрації рекомендованим листом повідомлення про його реєстрацію за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
Наступним етапом є  прийом звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Прийом звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю проводиться  відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.
Так, відповідно до нього Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
Форма звіту  була затверджена наказом Містерства соцполітики № 42 Про затвердження форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкції щодо заповнення форми           звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів, проте в серпні 2020 року було затверджено нову форму № 10 ПОІ «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю», у якій враховується розподіл працівників за статтю (жінки та чоловіки), місцем проживання (місто або сільські населені пункти та селища міського типу), віком (від 18 до 35 років, від 35 до 60 років, понад 60 років). 
Кількість поданих звітів, на прикладі Черкаського обласного відділення Фонду у 2018-2020 роках становить: 2018- 2029 поданих звітів, 2019 – 2834 звіти, 2020- 2845 звітів. Черкаське відділення постійно проводить роз’яснювальну роботу з роботодавями з питання реєстрації, звітності та виконання нормтиву. 
Зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць, їх аналізу та перевірки правильності в них розрахунків визначає Порядок  зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць, визначеного статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”.
Відповідно до цього порядку Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній частиною першою статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких таке місце роботи є основним.
Розгляд питання щодо зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць за звітний період підприємствам, установам, організаціям, фізичним особам, які використовують найману працю, та господарським об’єднанням, до складу яких входять підприємства громадських організацій осіб з інвалідністю, здійснюється територіальним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів  протягом 30 календарних днів після подання звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
У разі наявності розбіжностей показників у звітах про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю відділення Фонду протягом десяти календарних днів після виявлення розбіжностей повідомляє письмово підприємство, установу, організацію, фізичну особу, яка використовує найману працю, та господарське об’єднання, до складу якого входять підприємства громадських організацій осіб з інвалідністю, територіальний орган Держпраці, про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць за звітний період.
В національному законодавстві закріплена норма, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця (ч. 1 ст. 19 Закону).
Задля збільшення гарантій щодо захисту трудових прав осіб з інвалідністю, ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації осіб з інвалідністю, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
У період з 2018-2020 років норматив для працевлаштування осіб з інвалідністю  виконувався такою кількістю роботодавців у 2018- 1602, 2019- 1844, у 2020-2018 роботодавців. Наведені цифри говорять про позитивну денаміку Черкаського регіону у питаннях зайнятості осіб з інвалідністю.
Роботодавці, що не виконують норматив, зобов’язані щороку сплачувати адміністративно-господарські санкції. 
Суму адміністративно-господарських санкцій роботодавці сплачують  відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю.
У разі коли роботодавець не одержує прибутку, сума адміністративно-господарських санкцій сплачується за рахунок інших джерел відповідно до законодавства.
Станом на  грудень 2020 року, кількість підприємств-боржників Черкаського відділення, за 2019 рік становить - 26, за 2018 – 15 за 2017 – 5.
Як вже зазначалося раніше після подання Звіту про зайнятість населення роботодавцем працівники відділення Фонду опрацьовують його дані та у разі встановлення не виконання нормативу направляють відповідний лист – повідомлення як про незарахування нормативу так і про нарахування АГС. Роботодавці мають змогу сплат ити АГС самостійно. У разі не сплати адміністративно-господарських санкцій  добровільно відділення Фонду вживає  заходів з метою стягнення боргу в судовому порядку.
В ході претензійно-позовної роботи провідним юрисконсультом зьираються данні щодо роботодавця, подвється ряд запитів до державних органів з метою встановлення фактів виконання останнім вимог ЗУ «Про зайнятість населення» щодо інформування державної служби зайнятості про необхідність пошуку кандидатів- осіб з інвалідністю для працевлаштування у звітному році.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України                 "Про зайнятість населення", роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно                              та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади                              із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Правова позиція ВСУ, викладена у постанові від 21.08.2018 (справа 816/675/17) зводиться до того, що  на підприємство покладається обов’язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній                              у постановах від 19.11.2009 № 2-а12533/07 та від 26.06.2018 (справа                        № 806/1368/17), роботодавці мають своєчасно та повно надавати інформацію про попит на робочу силу.
Неповідомлення про наявність вакансій уповноважених органів, установ, організацій (у тому числі базового центру  зайнятості, спілки організацій осіб з інвалідністю тощо) може бути підтвердженням порушення вимог «Стандартних правил забезпечення рівних можливостей для інвалідів», прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН від 20.12.1993.
Саме факт інформування державної служби зайнятості про наявні робочі місця є вирішальним при прийняті рішення про задоволення чи відмову у задоволені позовних вимог відділень Фонду. Правова позиція ВСУ зводиться до того, що якщо роботодавць хоча би раз  протягом звітного року подав звітність форми № 3-ПН, то ним вжито усіх належних заходів з метою працевлаштування осіб з інвалідністю. Така ситуація створює шпарину у законодавсті та дозволяє роботодавцям уникати відповідальності за невиконання нормативу для працевлаштування.
Створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та державним центром зайнятості про наявні вакантні робочі місця, а також працевлаштування осіб з інвалідністю, що звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості належить саме до обов’язків роботодавця, проте, нажаль далеко не всі роботодавці сумлінно ставлться до цих обов’язків.  [17]
У ході претензійно- позовної роботи Черкаським відділенням Фонду у 2020 році на розгляді в суді перебуває 27 справ, щодо стягнення адмністративно-господпрських санкцій, ще близько 40 проваджень перебувають на виконанні в органах ДВС.  


 
3. ОСНОВНІ ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ РЕЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ ОСОБАМИ З ІНВАЛІДНІСТЮ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ
3.1 Характеристика основних перешкод на шляху до реалігації права на працю 
З одного боку, особи з інвалідністю володіють усіма трудовими пра-вами, що й особи без інвалідності, а з іншого, держава надає низку гарантій для людей з інвалідністю, метою яких є їх включення на ринок праці. 
Однак додаткові гарантії людям з інвалідністю на ринку праці, які начебто мали надати захист цій категорії осіб, в багатьох випадках ста-ють тягарем для роботодавця. Зокрема, відповідно до вимог статті 26 КЗпП під час прийняття на роботу не встановлюється випробування для осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Це унеможливлює підтвердження професійних якостей такої особи. Норми статті 172 КЗпП передбачають, що на прохання осіб з інвалідністю роботодавець має встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці. Цією ж статтею передбачається, що залучення осіб з інва-лідністю до надурочних робіт та робіт у нічний час без їхньої згоди не допускається13. Видається, що вищезазначені норми мають поширюватись не на усіх осіб з інвалідністю, оскільки стан здоров’я різних осіб з інвалідністю може суттєво відрізнятись, а лише на тих, що мають медичні протипоказання до роботи в нічний чи надурочний час, про які йде мова в статтях 55 та 63, а також тільки на тих осіб, що мають медичні показання до скороченого робочого дня чи тижня. Прикладом може бути вимога статті 170 КЗпП, де переведення на легшу роботу передбачається не за бажанням працівника, а лише на підставі медич-ного висновку.[8]
У зв’язку із нормою частини першої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», в якій зазначено, що бюджетні установи не сплачують адміністративно-господарські санкції за невиконання чотирьохвідсоткової квоти, найскладніша ситуація із працевлаштуванням склалась у державному секторі. Наприклад, у 2014 році із 13 міністерств лише одне міністерство дану квоту виконало, два міністерства взагалі не подали відповідні звіти, інші міністерства мають незначний відсоток працевлаштованих осіб з інвалідністю17. Згід-но із даними, що наведені в національній доповіді «Про становище осіб з інвалідністю в Україні», в 2013 році проведено перевірку 3,4 тис. бюджетних установ, з яких 82% не виконали нормативу робочих місць для людей з інвалідністю. Маловірогідно, що за останні чотири роки ситуація змінилась кардинально, оскільки окрім декларування принци-пу розумного пристосування у Порядку проведення конкурсів на зайнят-тя вакантних посад у державному секторі, жодних інших дієвих заходів не спостерігалось.[22]
Неоднаковим на ринку праці залишається становище осіб з різною групою інвалідності та осіб із порушеннями здоров’я певної категорії.
Причини цієї проблеми полягають у відсутності ефективної державної підтримки роботодавцям для створення умов доступності на робочому місці, якої потребують особи із значними порушеннями здоров’я. Праце-влаштування осіб із незначними порушеннями дозволяє роботодавцю і виконувати вимоги держави щодо квот, і уникати надмірних витрат на створення відповідних умов.[8]
Значною проблемою є  створення так званих фіктивних робочих місць, коли роботодавець за використання трудової книжки людини з інвалідністю сплачує їй якісь незначні кошти, а особа з інвалідністю реально є непрацевлаштованою.  Що не дозволяє встановити реальну картину щодо масштабів проблеми у зв’язку із відсутністю можливості здійснювати контроль у цій сфері.
Відповідно до норм статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»20 людям з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою виконання роботи вдома. Водночас аналіз норм Кодексу законів про працю України засвідчує, що питання можливості надомної праці передбачено лише для осіб, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною (стаття 179). Питання надомної зайнятості регулюються постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 29 вересня 1981 р. No 275/11-9921, яка потребує осучаснення. Першими кроками має стати ратифікація Кон-венції МОП No177 «Про надомну працю» (1996 рік), а також передба-чення в трудовому законодавстві умов та вимог щодо організації надом-них робочих місць та забезпечення надомників усіма трудовими правами. [24]
На сьогодні питання надомної праці стоїть особливо гостро, адже в умовах світової пандемії поширення коронавірусної інфекції  людство стало перед викликом реалізації права на працю і особи з інвалідністю не виключення. 
З метою правового регулювання надомної праці до ВРУ внесено низку проектів законів щодо законодавчого закріплення надомної праці в КЗпП, зокрема, планується,   визначити, що надомна робота - це така форма організації праці, коли оплачувана робота виконується працівником за місцем його проживання або в інших заздалегідь обраних ним приміщеннях, які характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, потрібної для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробничими або робочими приміщеннями власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу. [25]
При виконанні надомної роботи робоче місце працівника є фіксованим та не може бути змінене з ініціативи працівника без погодження з власником або уповноваженим ним органом у спосіб, визначений трудовим договором про надомну роботу. Рішення власника або уповноваженого ним органу про відмову в наданні згоди на зміну робочого місця з ініціативи працівника має бути обрунтованим.
Працівник у разі неможливості виконувати роботу на фіксованому робочому місці з незалежних від нього причин має право змінити робоче місце за умови повідомлення власника або уповноважений ним орган не менше ніж за три робочих дні до такої зміни у спосіб визначений трудовим договором про надомну працю.
При надомній роботі на працівників поширюється загальний режим роботи підприємства, установи та організації, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому тривалість робочого часу не може перевищувати встановлених КЗпП норм.
Виконання надомної роботи не тягне за собою змін в нормуванні, оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників.
Забезпечення засобами виробництва, матеріалами та інструментами, необхідними для виконання працівником надомної роботи покладається на власника або уповноважений ним орган, якщо інше не передбачено трудовим договором.
Проблема доступності робочих місць та розумного пристосування залишається відкритою, і за останні роки не відбулося зрушень.
На виконання статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної за-хищеності інвалідів в Україні» Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок надання дотації роботодавцю за рахунок коштів Фонду соціаль-ного захисту інвалідів на створення спеціальних робочих місць для ін-валідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості (далі – Порядок). Відповідно до Порядку, розмір дотації на створення одного спеціаль-ного робочого місця для особи з інвалідністю не повинен перевищувати: 1740 мінімальних заробітних плат, якщо таке місце створюється шляхом пристосування наявного робочого місця або наявної ділянки виробничої площі; 100 мінімальних заробітних плат, якщо робоче місце створюється шляхом встановлення основного і додаткового устаткування, технічного обладнання у зв’язку з неможливістю пристосування наявного робочого місця або наявної ділянки виробничої площі чи відсутністю місць і ділянок. Процедура отримання дотації є вкрай ускладненою, свідченням чого є те, що за 7 років практичної реалізації механізму надання дотацій роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для людей з інвалідністю Фондом профінансовано лише 15 дотацій. У Черкаському відділенні Фонду протгом 2017-2020 подавалося лише по 1 заяві на отримання дотацій, щороку. [27]
 Згідно із Порядком, бюджетні та неприбуткові організації не можуть отримувати відповідні дотації на створення спеціальних робочих місць, що апріорі унеможливлює створення належних умов у бюджетній сфері.
Водночас Порядком передбачено надання дотацій лише на створен-ня спеціальних робочих місць для людей з інвалідністю. Проте наявною є потреба у звичайних робочих місцях, вартість яких виглядає дешевшою29. Робочі місця, створені за рахунок дотації, не враховуються під час проведення розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштуван-ня осіб з інвалідністю до завершення виконання договору про праце-влаштування безробітних осіб з інвалідністю та надання дотації (такий договір відповідно до Порядку укладається на 2 роки). Отже, впродовж двох років роботодавець, що отримав дотацію на створення спеціального робочого місця не враховуватиме таку людину для виконання квоти, що, звісно, не є стимулом, тим більше що трудовий договір з людиною з інвалідністю протягом двох років з дня працевлаштування не буде розірвано з ініціативи роботодавця у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі шляхом реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи чи організації, скорочення чисельності працівників чи за згодою сторін. []
Викликом для роботодавця є той факт, що перерахування дотації здійснюється територіальним відділенням Фонду після проведення перевірки стану фактичного витрачання коштів для створення спеціального робочого місця та надання роботодавцем підтвердних документів про працевлаштування.[8] 
Відповідно до Порядку, в договорі про надання дотації зазначається порядок, строки та розмір перерахування роботодавцю дотації, а отже, залишається незрозумілим, в який період роботодавець зможе отримати витрачені кошти, а також є ризики, що витрачені кошти взагалі можуть не повернутись.
Надання фінансової допомоги на безповоротній основі для здійснен-ня заходів, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази (з метою забезпечення соціальної, трудової та професійної реабілітації людей та дітей з інвалідністю за зазначеним у Порядку переліком) також ви-дається нераціональним використанням коштів. На жаль, певні заходи щодо створення умов на робочих місцях передбачені лише для підприємств громадських організацій інвалідів: 
♦ технічне оснащення наявних робочих місць для працевлаштуван-ня осіб з інвалідністю; 
♦ створення на робочому місці людини з інвалідністю належних санітарно-гігієнічних, виробничих і технічних умов згідно з індивідуальною програмою реабілітації інваліда; 
♦ технічного переоснащення виробництва з метою створення до-даткових робочих місць для працевлаштування цієї категорії осіб.
Проте, Порядку бракує заходів підтримки зайнятості осіб з інвалід-ністю на відкритому ринку праці.
Податкові пільги та позики доступні здебільшого лише підприємствам громадських організацій інвалідів. Це негативно впливає на створення робочих місць на інших підприємствах. Дослідження Фундації “Відкрите суспільство” розкрило низку фактів хронічної неефективності використання державних коштів та інші маніпуляції. 
Наприклад, поширеною є практика фактичної імітації працевлаштування інвалідів на підприємствах, тобто інваліди працюють на 1/4 або 1/3 ставки, яка визначається з мінімальної заробітної плати.
Інша проблема: роботодавці навчилися ухилятися від сплати коштів до бюджету за нестворені робочі місця для інвалідів. При судовому розгляді справи вони зазначають, що вжили вичерпні організаційні заходи для працевлаштування інвалідів, але Державна служба зайнятості не надала вчасно інвалідів. А потім, використовуючи недоліки української судової системи та недосконалість законодавства, зокрема і в частині моніторингу актуальності створених робочих місць для інвалідів, ухиляються від сплати санкцій за непрацевлаштування інвалідів. Тільки у 2019 році суди відмовили у задоволені близько 700 позовів Фонду соціального захисту інвалідів Задоволення цих позовів могло б збільшити бюджет фонду майже на 50%, а подекуди більше. [26]
За законом, підприємства, які створюють робочі місця для інвалідів, можуть бути звільнені від сплати ПДВ та податку на прибуток підприємств. Переважну частину вигоди мають підприємства лише кількох областей України.


3.2 Шляхи подолання проблем працевлаштування осіб з інвалідністю 
На моє особисте переконання, найважливішими аспектами у вирішенні проблем працевлаштування осіб з інвалідністю є формування жорсткої та без альтернативної законодавчої бази, продовження активної державної політики щодо стимулювання роботодавців до викоритсанння праці осіб з інвалідністю, створення системи заохочень та пільг для суб’яєктів господарювання, у яких прослідковуються стійка тендепнція до перевиконання квотного нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю та реальний перехід від працевлаштування осіб з інвалідністю на папері до фактичної зайнятості осіб з інвалідністю.
Жорстка квотна модель має грунтуватися на посиленні відповідальності за невиконання нормативу робочих місць. Законодавство можна посилити антидискримінаційними положеннями щодо осіб із глибокими порушеннями здоров’я та психосоціальною та інтелектуальною інвалідністю. Крім того, можна регламентувати роботу вдома і дистанційне виконання робіт та забезпечення виконання квоти через укладення договорів із підприємствами, заснованими громадськими організаціями осіб з інвалідністю. Кошти від адміністративно-господарських санкцій повинні ви трачатись лише на заходи, безпосередньо пов’язані із працевлаштуван-ням осіб з інвалідністю, в тому числі на професійне навчання, оплата якого може полягати лише у додатковому супроводі особи з інвалідністю. Останнє стосується і професійної, і трудової реабілітації. [8]
Проте, слід визнати, що у довгостроковій перспективі від жорстких квот  необхідно буде відмовитись та перейти від політики законодавчого «примусу» роботодавців до політики стимулів та захочень, яка передбачатиме комбінування квотного та антидискримінаційного підходу. Виходячи наведеного, небхідно вжити наступних заходів:
1. Реформування системи зобов’язувального нормативу. Залишаючи квотну систему, можна спробувати використати досвід Польщі в частині внесків до фонду соціального захисту інвалідів. 
Роботодавцям слід запропонувати альтернативи її виконання, наприклад договір із підприємствами громадських організацій інвалідів на виконання робіт або послуг. Однак цей договір слід обмежити лише випадками, коли роботи або послуги виконуватимуться особами із першою групою інвалідності або другою групою інвалідності внаслідок психосоціальних або інтелектуальних порушень. Водночас ці договори можна поширити не лише на під-приємства громадських організацій, але й на інтернатні заклади. Останнє, однак, передбачатиме, що роботодавець найматиме безпосередньо осіб з інвалідністю, і роботи ці особи здійснюва-тимуть у межах закладу, а персонал закладу зможе супровод-жувати координування цих робіт. 
Крім того, роботодавці повинні отримати можливість наймати особу, передбачивши виконання нею робіт вдома або дистанційно. У разі якщо роботодавець не працевлаштував достатньої кількості осіб з інвалідністю або не мав змоги цього зробити, такий роботодавець обкладається відповідним внеском. Цей податок може бути структурним елементом єдиного соціального внеску. Якщо ж роботодавець найняв достатню кількість осіб з інвалідністю, такий роботодавець внеску не сплачуватиме. Якщо ж роботодавець найняв таку кількість осіб з інвалідністю, яка перевищує нормативну, його внесок або інший податок може знижуватись. Слід переглянути норми щодо випробувального терміну, оскільки часто ця норма не є заохочувальною. У державному секторі нормативна кількістьповинна забезпечуватися виключно під час проведення конкурсів. З цією метою інституція, що організовує відповідний конкурс, взаємодіє із службою зайнятістю щодо пошуку відповідних фа-хівців з інвалідністю, які за рівнем знань та досвіду відповідають встановленим вимогам. 
2. Забезпечення розумного пристосування. Акумульовані до бюджету кошти внесків разом з іншим ресурсами витрачаються на заходи, безпосередньо пов’язані із зайнятістю осіб з інвалідністю. Програми ж зайнятості повинні включати: 
♦ Компенсацію на забезпечення розумного пристосування. Вико-нання цього можна розпочати із внесення змін до законодав-ства щодо визначення розумного пристосування на робочому місці, відмовившись від термінів спеціальне та звичайне ро-боче місце. Така компенсація може надаватись як на створен-ня нових робочих місць, так і на переоснащення чи збережен-ня наявних. Отримувати цю коменсацію можуть як роботодавці відкритого ринку праці, так і підприємства захищеної зайнятості. Крім того, цю компенсацію слід поширити й на само-зайнятих осіб з інвалідністю або осіб з інвалідністю, що є фізичними особами підприємцями, оскільки така компенсація виходить за межі допомоги на відкриття власної справи. У разі, якщо розумне пристосування забезпечується у бюджетній установі, та з метою уникнення суперечностейу частині між-бюджетного фінансування отримувачем такої компенсації вис-тупатиме особа з інвалідністю. 
♦ Компенсація заробітної плати. Як заохочувальний захід приватному сектору надаватиметься компенсація заробітної плати впродовж 1 року у межах середнього окладу на підприємстві та організації, впродовж другого – мінімальної заробітної плати. Дотація надаватиметься й для фінансування заробтіної плати під час випробувального терміну, в тому числі в державному секторі для стажування. Щодо останнього, то така компенсація надаватиметься безпосередньо особі з інвалідністю. 
♦ Супровід на робочому місці. Компенсація необхідних видатків, пов’язаних із навчанням, супроводом та впродовж року після зайняття вакантної посади. Крім того, така компенсація може бути надана роботодавцю для проведення аналізу необхіднос-ті внесення коректив чи іншого розумного пристосування. 
♦ Послуги із професійної реабілітації / професійного навчання. Для підготовки особи на роботі в певних умовах чи за певною спеціальністю, на яку роботодавець має намір наймати, такій особі надається відповідна освітня підготовка. Крім того, така підготовка може надаватись і підприємцям з інвалідністю або самозайнятим особам з інвалідністю. 
3. Професійне навчання / професійна реабілітація. Професійна реабі-літація повинна надаватись особам, що втратили контакт із ринком праці або особам, яким необхідний додатковий захист (особи із психосоціальною та інтелектуальною формою інвалід-ності, особи з першою групою інвалідності, особи з інвалідністю, посада та спеціальність яких втратила актуальність на ринку праці). Для інших осіб з інвалідністю повинно бути забезпечено доступ до професійної освіти. Оскільки професійна освіта перебуває в підпорядкуванні органів місцевого самоврядування, її рефор-мування пов’язуватиметься із вимогами ринку праці. Забезпечен-ня необхідного супроводу та розумного пристосування буде здійснено в межах програм зайнятості осіб з інвалідністю. [8] 
4. Медичні показання. Обов’язкові норми МСЕК щодо зайнятості. В цій ситуації важливим є чітке розмежування. Насамперед це має бути зазначено на рівні закону та підзаконних актів: протипоказан-ня, які мають бути обов’язковими для роботодавців під час пра-цевлаштування, та рекомендації, що не є обов’язковими до виконання.


3.3 Зміни  до нормативно-правових актів, що мають стимулювати процес реалізації права на працю особами з інвалідністю
Аналіз діючого законодавства в сфері соціального захисту осіб із інвалідністю, зокрема,  нормативно- правових актів, що встановлюють  порядок отримання фінансової допомоги за бюджетною програмою 2507030 «Заходи із соціальної, трудової та професійної реабілітації осіб з інвалідністю» виявив низку недоліків.
Діюче законодавство у цій сфері не є досконалим та потребує доопрацювання.
Стаття 20 Закону визначає, що  суми адміністративно-господарських санкцій і пені, що надійшли до державного бюджету, використовуються Фондом соціального захисту інвалідів для:
фінансування  Фондом заходів, які здійснюються центральними органами виконавчої влади та підпорядкованими їм установами, у тому числі спеціалізованими, і підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної (за поданням Національного комітету спорту інвалідів України) та професійної реабілітації осіб з інвалідністю;
надання підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичним особам, які використовують найману працю, цільової позики (на поворотній основі з терміном повернення до трьох років) на створення робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у межах коштів, передбачених на зазначені потреби у відповідному році. Цільові позики підприємствам та організаціям громадських організацій осіб з інвалідністю надаються лише за наявності рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни;
фінансування витрат на професійне навчання осіб з інвалідністю, у тому числі за направленням державної служби зайнятості, на професійне навчання осіб з інвалідністю із числа випускників спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів), загальноосвітніх санаторних шкіл (шкіл-інтернатів), загальноосвітніх навчальних закладів на спеціалізованих робочих місцях підприємств, організацій осіб з інвалідністю;
надання фінансової допомоги на здійснення заходів соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної (за поданням Національного комітету спорту інвалідів України) та професійної реабілітації осіб з інвалідністю (відновлення працездатності шляхом забезпечення особи з інвалідністю технічними реабілітаційними засобами, створення умов для заняття фізичною культурою і спортом, оплата навчання та перекваліфікації, створення на робочому місці особи з інвалідністю належних санітарно-гігієнічних, виробничих і технічних умов згідно з індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю, випуск для осіб з інвалідністю спеціальної літератури та аудіозаписів для їх професійної підготовки), працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць, у тому числі спеціальних робочих місць, а також надання фінансової допомоги на технічне оснащення діючих робочих місць для працевлаштування на них осіб з інвалідністю  та на технічне переоснащення виробництва підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю з метою створення додаткових робочих місць і працевлаштування на них осіб з інвалідністю. Фінансова допомога надається лише за наявності рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни;
надання підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичним особам, які використовують найману працю, дотацій на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні або такі, що шукають роботу. Дотації надаються лише за наявності рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни;
на функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних центрів професійної реабілітації осіб з інвалідністю і державних центрів соціальної реабілітації дітей з інвалідністю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Даний перелік є вичерпним та обґрунтованим. 
Механізм використання Фондом та його відділеннями суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що надійшли до державного бюджету врегульований Порядком використання суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що надійшли до державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 (далі по тексту – Порядок ). 
Відповідно Порядку фінансова допомога та цільова позика мають цільове спрямування і використовуються на умовах, визначених відповідним договором.
Роботодавцям забороняється нецільове використання фінансової допомоги та цільової позики.
Нецільовим використанням фінансової допомоги та цільової позики є спрямування коштів на придбання товарів, робіт і послуг, що не передбачені умовами договору про надання фінансової допомоги та цільової позики.
У разі нецільового використання роботодавцями фінансової допомоги та цільової позики або їх частини чи створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у меншій кількості, ніж передбачено умовами договору про надання фінансової допомоги та цільової позики, відповідна сума, проіндексована з урахуванням рівня інфляції, підлягає поверненню до державного бюджету на підставі рішення Фонду соціального захисту інвалідів.
Порядок та механізм проведення перевірок цільового використання коштів законодавчо не визначений, що унеможливлює здійснення перевірок. 
Надання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі та цільової позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та пені, що надходять до державного бюджету за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування  осіб з інвалідністю здійснюється в межах Інструкції з надання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі та цільової позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та пені, що надходять до державного бюджету за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 06.09.2010 № 270 (далі по тексту – Інструкція).
Інструкція діє у редакції 2016 року та потребує значного доопрацювання та приведення її норм у відповідність до вимог   Конвенції про права осіб з інвалідністю та Закону. 
Пункт 1.2  Інструкції  визначає, що  заявник - юридична особа, фізична особа - підприємець, зареєстрована в Україні в установленому законодавством порядку, яка використовує найману працю, та/або інвалід, законний представник інваліда, який звертається до відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою отримання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі та цільової позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що надійшли до державного бюджету.
З метою приведення даного визначення до вимог Закону, вважаємо за можливе внести до нього зміни та викласти в наступній редакції: «Заявник-це підприємство, установа, організація  не залежно від форм власності та організаційно-правової форми та/або особа з інвалідність чи законний представник особи з інвалідністю,  який звертається до відділення Фонду соціального захисту інвалідів  з метою отримання фінансової допомоги на поворотній  і безповоротній основі та цільової позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що надійшли до державного бюджету».
Інструкцією визначено, що Фонд та відділення Фонду здійснюють контроль за виконанням договорів про надання фінансової допомоги та цільової позики та за цільовим використанням коштів Фонду.
Як вже зазначено вище, чинним законодавством не розроблено та не затверджено порядок проведення перевірок цільового використання коштів.
 Крім того, Інструкцією визначено лише основні критерії оцінки заявників- роботодавців  (пункт 2.17), до них належать, зокрема,  соціальна значимість (кількість інвалідів, які працюють (працюватимуть) та яким надаються (надаватимуться) послуги (продукція), розмір заробітної плати інвалідів, відсутність заборгованості з виплати заробітної плати, сума коштів (крім заробітної плати), що витрачається (витрачатиметься) на потреби інвалідів і на непромислову сферу для інвалідів); фінансовий стан підприємства, який визначається на підставі наданих підприємством документів; оцінка продукції, що випускається (випускатиметься), наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту); належне виконання попереднього договору, укладеного з відділенням Фонду (за наявності), тоді як критерії оцінки якості та порядок оцінки результатів виконання умов договорів відсутній.
Пункт 12-3 Порядку, визначає, що  договір про надання фінансової допомоги та цільової позики вважається виконаним після вивчення результатів його виконання та їх позитивного оцінювання відділенням Фонду, яке надало роботодавцеві фінансову допомогу та цільову позику.
Проте, і в цьому документі відсутнє нормативне визначення критеріїв оцінки виконання умов договору. 
Така ситуація негативно впливає на повноцінну оцінку ефективності використання бюджетних коштів, виділених заявнику –роботодавцю. 
Для оцінки ефективності  використання бюджетних коштів необхідно враховувати вартість створеного робочого місця за видами економічної діяльності, показники у бізнес планах отримувачів фінансової допомоги, фактичну чисельність працюючих, на дату звернення про фінансову допомогу. 
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 166«Про деякі питання надання фінансової підтримки громадським об’єднанням осіб з інвалідністю»  уповноважено Фонд на організацію та проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених громадськими об’єднаннями осіб з інвалідністю, проте, запровадження конкурсної системи надання Фондом фінансової допомоги роботодавцям, громадським об’єднанням організацій осіб з інвалідності передбачає наявність значної кількості претендентів на надання фінансової допомоги, які могли  б  конкурувати між собою. 
На сьогодні немає належного попиту на фінансову допомогу, який би забезпечував пропоновану у статті конкурентність, а за таких умов, запровадження конкурсного порядку надання фінансової допомоги вважаємо передчасним та не доцільним.
Діюче законодавство, що регулює порядок виконання нормативу для працевлаштування осіб з інвалідності(далі по тексту – норматив) та процедуру притягнення до адміністративної відповідальності роботодавців, що не виконують норматив та судова практика з вирішення подібних спорів судів усіх рівнів  є недосконалими, створюють низку можливостей для уникнення відповідальності за порушення закону та   стоїть,  здебільшого на захисті прав роботодавців, що не виконали  норматив ніж на боці осіб з інвалідністю, що потребують робочих місць та реалізації конституційного права  кожного на працю.
Тому вважаємо, що нормативно-правова база, що регулює правовідносини  у сфері працевлаштування осіб з інвалідністю потребує детального вивчення та значного доопрацювання, а саме:
Господарський кодекс України встановлює обов’язок забезпечення визначеної кількості робочих місць, зокрема, для осіб з інвалідністю лише для підприємств з правом найму робочої сили (стаття 69), а можливість застосування адміністративно-господарських санкцій передбачена лише для суб’єктів господарювання (стаття 238), що суперечить нормам Закону, стаття 19 якого встановлює для  підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, що створює правову колізію. 
З метою усунення цієї суперечності, пропонуємо внести зміни до Господарського кодексу України  та доповнити його відповідними статтями які б встановлювали обов’язок виконання нормативу для усіх роботодавців, що використовують найману робочу силу, незалежно від їх організаційно-правової форми та передбачали можливість застосування адміністративно-господарських санкцій до роботодавців, що не виконують нормативу. 
Відповідно до пункту 3 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70, у разі коли роботодавець не одержує прибутку, сума адміністративно-господарських санкцій сплачується ним за рахунок інших джерел відповідно до законодавства. Тоді як частина 3 статті 20 Закону визначає, що  сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
У зв’язку з чим, вважаємо за необхідне частину 3 статті 20 Закону доповнити абзацом, у якому визначити, що у разі відсутності прибутку у роботодавця, адміністративно-господарські санкції можуть бути сплачені за рахунок інших джерел.
3. Для дотримання конституційного принципу рівності всіх перед законом доцільно вилучити із частини 1 статті 20 Закону наступні слова: Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів та замінити їх наступним – положення цієї статті поширюється на всі  підприємства, установи, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організації осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю не залежно від джерел їх фінансування.
4. Постанова Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 «Про Деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення» та - Наказ Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 «Про затвердження  форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” та Порядку її подання чітко встановлюють строки подання форми звітності 10-ПІ до територіальних відділень Фонду, а несвоєчасне  її подання визнається порушенням, проте механізм та порядок притягнення до адміністративної відповідальності (нарахування адміністративно-господарських санкцій територіальними відділеннями Фонду) відсутній.
Тому, варто доповнити Закон статтею відповідного змісту, яка буде чітко визнавати несвоєчасне подання звіту 10-ПІ порушенням, за яке територіальними відділеннями Фонду можуть бути нараховані адміністративно-господарські санкції.
5. Головною підставою задоволення або відмови у задоволенні позовних, апеляційних та касаційних вимог відділення Фонду є факт подання/неподання роботодавцями звіту 3-ПН, а правова позиція Верховного суду України зводиться до того, що до роботодавця не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за не невиконання нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо той хоча б один раз за період звітного року подавав  звіт 3–ПН, у якому повідомляв про наявність вакантного місця для особи з інвалідністю.
Тому, важливо внести зміни до  Закону України «Про зайнятість населення» та Наказу Міністерства соціальної політики України                                         від 31.05.2013 № 316 «Про затвердження  форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” та Порядку її подання» та на законодавчому рівні визначити, що  форма звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” має подаватися роботодавцями щоквартально, а факт подання даної звітності не звільняє роботодавця, що не виконав норматив, від сплати адміністративно-господарських санкцій. 


ВИСНОВКИ
У процесі написання дипломної роботи здіснено дослідження правового регулювання питання  гарантій реалізації права осіб з інвалідністю на працю, висвітлено специфіку практичного втілення прав осіб з інвалідністю у контексті діяльності Фонду соціального захисту інвалідів, виявлено та охарактеризовано ряд основних проблем, що виникають у процесі здійснення права на зайнятість осіб з інвалідністб  запропоновано шляхи подолання через внесення  відповідних змін, як  до окремих спеціальних нормативно-правових актів, так і до державної політики з питань праці осіб з нвалідністю.
Підчас досягнення поставленої мети виконано ряд завдань, зорема: 
Визначено основні поняття та гарантії права осіб з інвалідністю на працевлаштування.
Досліджено правове регулювання працевлаштування та праці осіб з інвалідністю.
Охарактеризовано особливості працевлаштування осіб з інвалідністю
Вивчено  порядок здійснення професійна та трудова реабілітація осіб з інвалідністю за участю Фонду соціального захисту інвалідів, порядок та особливості отримання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі, цільової позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та надання дотації роботодавцю за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів.
Охарактеризовано особливості захисту права на працевлаштування осіб з інвалідністю та заходи контролю за виконанням нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю з боку Фонду соціального захисту інвалідів.
Надано характеристику основних перешкод на шляху до реалігації права на працю.
Здійснено пошук  та запропоновано шляхи подолання проблем працевлаштування осіб з інвалідністю.
Запропоновано зміни  до нормативно-правових актів, що мають стимулювати процес реалізації права на працю особами з інвалідністю.
За результатами проведеної роботи можна прийти до наступних висновків:
Особи з інвалідністю є  невід’ємною складовою частиною будь-якого суспільства.
Конвенція про права осіб з інвалідністю від 13.12.2006 (далі–Конвенція) визначає, що  «інвалідність –це поняття, яке еволюціонує,і що інвалідність є результатом взаємодії,  яка  відбувається між людьми, які мають порушення здоров’я, і від носницькими та середовищними б Статистичні дані свідчать, що станом на 1 січня 2020 року в Україні  2,7 млн осіб мали інвалідність, у т.ч. 222,3 тис. осіб — I групи, 900,8 тис. — II групи та 1416,0 тис. осіб — III групи. ар’єрами і яка заважає їхній повній та ефективній участі в житті суспільства на рівні з іншими».
Обов’язком держави і суспільства є забезпечення належного соціального захисту і підтримки, соціальної інтеграції, створення рівних можливостей для самореалізації, повноцінного життя, здобуття освіти і працевлаштування, долучення інвалідів до духовного, культурного, спортивного життя.
Проте, нажаль, значна частина осіб з інвалідністю змушена стикатися із рядом перепон, а саме зневага, забобони і страхи, які впродовж історії людства стримували соціальний розвиток даної частини суспільства та ізолювали їх від нього
Політика соціального захисту осіб з інвалідністю має включати нові концептуальні підходи, що охоплюють соціально-економічні, політико-правові, організаційно-управлінські, науково-методологічні, морально-етичні та інформаційні аспекти.
Особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.
Зокрема і право на працевлаштування та гідні умови праці.
Працевлаштування поєднує у  собі кілька форм трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальна трудова діяльність, підприємництво, фермерство, іншими словами – самозайнятість населення. У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави, зокрема, державної служби зайнятості.  
Так, відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей людей з інвалідністю державою гарантовано право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Згідно ст. 18 того ж Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у т.ч. спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Крім того, відповідно до ст. 19 Закону, для підприємств встановлено норматив у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працюють від 8 до 25 осіб — одне робоче місце.
Серед гарантій, що надаються працівникам з інвалідністю, слід виділити наступні:
1) інвалідність визнається поважною причиною для розірвання трудового договору, укладеного на визначений строк (ч. 1 ст. 39 КЗпП України).  Роботодавець зобовязаний розірвати трудовий договір у строк, вказаний  працівником-особою з інвалідністю;,
2) при скороченні чисельності або штату переважне право на залишення на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (п. 5 ч. 2 ст. 42 КЗпП України);
3) залучення до роботи в нічний час та до надурочних можливе лише за згодою особи і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ч. 2 ст. 55, ч. 4 ст. 6З КЗпП України, ч. 3 ст. 12 Закону України «Про охорону праці»);
4) переведення на легшу роботу може відбуватися за бажанням особи з інвалідністю, роботодавець може перевести його на легшу роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. При цьому за працівником, переведеним на легшу роботу, протягом 2 тижнів з дня переведення зберігатиметься попередня середня заробітна плата.
У деяких передбачених законодавством випадках на весь час виконання нижче оплачуваної роботи може зберігатися попередня середня заробітна плата працівника або надаватися матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням (ст. 170 КЗпП України). Також на весь час переведення може надаватися забезпечення за рахунок Фонду соціального страхування (п. 6 ч. 1 ст. 22 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»);
5) роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій у випадках, передбачених законодавством (ст. 172 КЗпП України). 
 Також відповідно до ст. 18-1 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих рекомендації медико-соціальної експертної комісії та інших передбачених законодавством документів.
Особи з інвалідністю володіють усіма трудовими правами, крім того, держава надає низку гарантій, метою яких є їх включення на ринок праці.  Люди з інвалідністю визнані однією із категорій громадян, що мають додаткові гарантії для працевлаштування.
Для забезпечення раціональної зайнятості осіб з інвалідністю в Україні застосовуються такі варіанти їх влаштування на роботу:
–працевлаштування на відкритому ринку праці, де робочі місця пропонуються як для осіб, які не мають інвалідності, так і для осіб з інвалідністю;
–працевлаштування на спеціалізованих підприємствах, заснованих громадськими організаціями інвалідів. Головна мета цих підприємств полягає в наданні можливостей інвалідам займатися корисною діяльністю й готувати їх, наскільки це можливо, до роботи на відкритому ринку праці;–працевлаштування на соціально-економічних підприємствах із транзитними та постійними робочими місцями, які створені на базі міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів. 
Протягом 2019-2020 років проводилась активна робота з метою приведення чинного законодавства у відповідність до  схвалених Верховною Радою змін до закону № 0102 «Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї». 
На виконання вимог Конституції та законів прийнято та діє ряд підзаконних актів, зокрема, постанова КМУ від 27 грудня 2006 р. N 1836                          Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", якою затверджено Порядок надання  дотації  роботодавцю за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів  на  створення  спеціальних  робочих місць  для  осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості та Порядок   проведення   професійної   підготовки,   підвищення кваліфікації та перепідготовки осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, за рахунок коштів Фонду соціального захисту  інвалідів; постанова КМУ «Про деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення"» № 70 та Постанова КМУ № 466 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 № 70», котрими встановлено низку порядків, щодо роз’яснень процедури реалізації статей Закону.
Діюче законодавство, що регулює порядок виконання нормативу для працевлаштування осіб з інвалідності та процедуру притягнення до адміністративної відповідальності роботодавців, що не виконують норматив та судова практика з вирішення подібних спорів судів усіх рівнів  є недосконалими, створюють низку можливостей для уникнення відповідальності за порушення закону та   стоїть,  здебільшого на захисті прав роботодавців, що не виконали  норматив ніж на боці осіб з інвалідністю, що потребують робочих місць та реалізації конституційного права  кожного на працю.
Тому вважаємо, що нормативно-правова база, що регулює правовідносини  у сфері працевлаштування осіб з інвалідністю потребує детального вивчення та значного доопрацювання.
Найважливішими аспектами у вирішенні проблем працевлаштування осіб з інвалідністю є формування жорсткої та без альтернативної законодавчої бази, продовження активної державної політики щодо стимулювання роботодавців до викоритсанння праці осіб з інвалідністю, створення системи заохочень та пільг для суб’яєктів господарювання, у яких прослідковуються стійка тендепнція до перевиконання квотного нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю та реальний перехід від працевлаштування осіб з інвалідністю на папері до фактичної зайнятості осіб з інвалідністю.
Жорстка квотна модель має грунтуватися на посиленні відповідальності за невиконання нормативу робочих місць. Законодавство можна посилити антидискримінаційними положеннями щодо осіб із глибокими порушеннями здоров’я та психосоціальною та інтелектуальною інвалідністю. Крім того, можна регламентувати роботу вдома і дистанційне виконання робіт та забезпечення виконання квоти через укладення договорів із підприємствами, заснованими громадськими організаціями осіб з інвалідністю. Кошти від адміністративно-господарських санкцій повинні ви трачатись лише на заходи, безпосередньо пов’язані із працевлаштуван-ням осіб з інвалідністю, в тому числі на професійне навчання, оплата якого може полягати лише у додатковому супроводі особи з інвалідністю. Останнє стосується і професійної, і трудової реабілітації. 
Проте, слід визнати, що у довгостроковій перспективі від жорстких квот  необхідно буде відмовитись та перейти від політики законодавчого «примусу» роботодавців до політики стимулів та захочень, яка передбачатиме комбінування квотного та антидискримінаційного підходу.


ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Ткаліч Олена Працевлаштування людей із інвалідністю в Україні: формальність і реалії. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://commons.com.ua/ru/pratsevlashtu-vannya-lyudej-iz-invalidnistyu-v-ukrayini-formalnist-i-realiyi/
Богданов С. Соціальний захист інвалідів. Український та польський досвід / С. Богданов, наук. ред. О. М. Палій. – К. : Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2002. – 93 с. 
Врегулювання проблемних питань працевлаштування та захисту прав інвалідів у сфері праці : практ. посіб. / уклад. О. В. Бабак, І. В. Гладка, Н. М. Малиновська, В. Й. Скаковська ; за заг. ред. В. М. Дьяченка, М. Л. Авраменка. – К. : “Ун-т Україна”, Всеукр. центр професійної реабілітації інвалідів, 2007. – 156 с.
Прокопчук Ю.М .Міжнародно-правові аспекти охорони праці інвалідів/Ю.М.Прокопчук// Часопис Київського універ-ситету права. –2009. –No3. –С.246-252.
СкакунО.Ф.Теорія держави і права: під-руч./О.Ф.Скакун; пер. з рос. –Х.: Консум, 2001. –656с.
Мамут Л. С. Социальное государство с точки зрения права / Л.С. Мамут // Государство и право. – 2001. – No 7. – С. 5–14.
Процевський О. І. Методологічні засади трудового права: монографія / О. І. Процевський. – Х.: ХНАДУ, 2014. – 260 с.
Сергій Богданов, Богдан Мойса /Пропозиції до політики щодо працевлаштування осіб з інвалідністю"[Електронний ресурс]. – Режим доступу file:///C:/Users/leo/Downloads/DisabledPolicy.pdf
Конституція України: Закон України від28.06.1996//Відомості Верховної Ради України. –1996. –No30.–Ст. 141.
Конвенція про права осіб з інвалідністю:Конвенція від13.12.2006//Офіційний вісник України. –2010. –No17, / No 101 (2009, ст. 3496) 
Кодексу законів про працю України.
Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні : Закон України від 21.03.1991 // Відомості Верховної Ради України. –1991. –No21.–Ст. 252.4
Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам : Закон України від 16.11.2000 // Відомості Верховної Ради України. –2001. –No1.–Ст. 2.5.
Про соціальні послуги : Закон України від 19.06.2003 // Відомості Верховної Ради України. –2003. –No45.–Ст. 358.
Про реабілітацію інвалідів в Україні : Закон України від 06.10.2005 // Відомості Верховної Ради України. –2006. –No2, / 2-3 /.–Ст. 36.
Постанова Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 706 «Про затвердження Державної цільової програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю на період до 2020 року»
Деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення"[Електронний ресурс]. – Ре;им доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/70-2007-%D0%BF#Text
Порядок затверджено Постановою Кабінету Міністрів України No 1836 від 27.12.2006 року «Про реалізацію статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». [Електронний ресурс]. – Ре;им доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/70-2007-%D0%B
Державна цільова програма «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року : Постанова Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 No706 // Офіційний вісник України. –2012. –No59–Ст. 2369.

Про соціальне становище осіб з інвалідністю в Україні : Національна доповідь // Державна установа Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин. Міністерство соціальної політики України. –Київ, 2013. –198с.
Судова практика з питань праці/Конституційний Суд України). [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://ccu.gov.ua/storinka-knygy/443-pravo-na-pracyu
Дослідження стану дотримання міністерствами та іншими центральними орга-нами виконавчої влади вимог законодавства (дослідження проведене в 2014 році громадською організацією «Незламність» щодо виконання нормативу робочих місць міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://naiu.org.ua/doslidzhennya-stanu-dotrimannya-ministerst-vami-ta-inshimi-tsentralnimi-organami-vikonavchoji-vladi-vimog-zakonodavstva
Актуальні питання регулювання надомної праці в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bookwu.net/book_ukrainske-pravo_991/34_aktualn-pitannya-pra-vovogo-regulyuvannya-nadomnoi-prac-v-ukrain
Надомна і дистанційна робота: плануються зміни в КЗпП https://jurliga.ligazakon.net/ua/news/198197_nadomna--distantsyna-robota-planuyutsya-zmni-v-kzpp
 Законопроект № 4051 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення правового регулювання дистанційної роботи" [Електронний ресурс]. – Ре;им доступу: https://ips.ligazakon.net/document/view/JI03083I?utm_source=jurliga.ligazakon.net&utm_medium=news&utm_content=jl01&_ga=2.162226876.1821238160.1608463576-1312259046.1607860759
Порядок затверджено Постановою Кабінету Міністрів України No 1836 від 27.12.2006 року «Про реалізацію статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». [Електронний ресурс]. – Ре;им доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/70-2007-%D0%B
Працевлаштування інвалідів “на папері електронний ресурс / режим доступу https://www.irf.ua/pratsevlashtuvannya_invalidiv_na_paperi/
Трудові права та гарантії осіб з інвалідністю [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://yur-gazeta.com/publications/practice/inshe/trudovi-prava-ta-garantiyi-osib-z-invalidnistyu.html
Національна доповідь про становище осіб з інвалідністю в Україні Електронний ресурс]. – Режим доступу: file:///C:/Users/leo/AppData/Local/Temp/REP0000749.PDF
Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України  від 14.04.2011  № 129,
Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 06.09.2010  № 270 «Про затвердження Інструкції з надання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі та цільової позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та пені, що надходять до державного бюджету за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів».
Порядок надання  дотації  роботодавцю за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів  на  створення  спеціальних  робочих місць  для  осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості