Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7799
Title: Сучасні підходи до управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств (на матеріалах ТОВ «Пономар», с. Межиріч, Канівський р-н, Черкаська обл.)
Authors: Григор, Олег Олександрович
Задорожня, Олександра Володимирівна
Keywords: фінансові ресурси;власний капітал;залучений капітал;financial resources;owner's capital;raised capital
Issue Date: Jun-2024
Abstract: Об’єктом дослідження є фінансові ресурси підприємства. Предметом дослідження є: фінансово-економічні відносини, що виникають в процесі управління фінансовими ресурсами сільськогосподарського підприємства в умовах трансформаційних змін в економіці України. Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є комплексне дослідження методологічних основ управління фінансовими ресурсами підприємства та розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності їх формування і використання в умовах ринкової економіки. Завданнями роботи є: ̵ дослідити сутність фінансових ресурсів; ̵ з’ясувати поняття управління фінансовими ресурсами підприємства; ̵ узагальнити вітчизняний та зарубіжний досвід щодо нормативно-правового регулювання розвитку підприємництва в Україні; ̵ проаналізувати динаміку та взаємозв’язок базових показників фінансового стану, тенденцій зміни складу, структури та джерел формування фінансових ресурсів на підприємствах України на прикладі ТОВ “Пономар”; ̵ розробити модель оптимізації структури джерел фінансових ресурсів підприємства; ̵ визначити можливі напрями підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами підприємств і розробити практичні рекомендації щодо їх реалізації. Методи дослідження: метод наукової абстракції й історизму, індукція і дедукція, аналіз і синтез, методи інтерпретації, системного і ретроспективного аналізу, спостереження, групування, типізації, порівняння та графічного зображення результатів дослідження, методи економіко-математичного моделювання, методи системності, комплексності, логічного моделювання. За результатами дослідження сформульовані висновки теоретичного та практичного характеру, які відображають вирішення завдань кваліфікаційної роботи бакалавра відповідно до поставленої мети. Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці пропозицій щодо напрямів підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами підприємства.
The object of the study is the financial resources of the enterprise. The subject of the study is the financial and economic relations that arise in the process of managing the financial resources of an agricultural enterprise in the conditions of transformational changes in the economy of Ukraine. The purpose of the bachelor’s qualification work is the comprehensive study of the methodological foundations of the management of the company's financial resources and the development of scientifically based proposals for increasing the efficiency of their formation and use in the conditions of a market economy. The tasks of the work are: ̵ to investigate the essence of financial resources; ̵ find out the concept of managing the company's financial resources; ̵ to generalize domestic and foreign experience regarding regulatory and legal regulation of entrepreneurship development in Ukraine; ̵ to analyze the dynamics and interrelationship of the basic indicators of the financial condition, trends of changes in composition, structure and sources of formation of financial resources at enterprises of Ukraine using the example of “Ponomar” LLC; ̵ develop a model for optimizing the structure of sources of financial resources of the enterprise; ̵ determine possible directions for improving the efficiency of the management of financial resources of enterprises and develop practical recommendations for their implementation. Research methods: the method of scientific abstraction and historicism, induction and deduction, analysis and synthesis, methods of interpretation, systematic and retrospective analysis, observation, grouping, typification, comparison and graphic representation of research results, methods of economic and mathematical modeling, methods of systematicity, complexity, logical modeling. According to the results of the research, conclusions of a theoretical and practical nature were formulated, which reflect the solution of the tasks of the bachelor's qualification work in accordance with the set goal. The practical significance of the obtained results lies in the development of the proposal for improving the efficiency of the management of the company's financial resources.
URI: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7799
Appears in Collections:076 Підприємництво, торгівля і біржова діяльність/Підприємство та торгівля (ОП Підприємництво та економіка підприємства)

Files in This Item:
File Description SizeFormat 
Задорожня Олександра.pdf
  Restricted Access
1.81 MBAdobe PDFView/Open Request a copy


Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.

Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Сучасні підходи до управління фінансовими ресурсами 
сільськогосподарських  підприємств (на матеріалах 
ТОВ «Пономар», с. Межиріч, Канівський р-н, Черкаська обл.)» 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконала: здобувачка 4 курсу, групи ЕПск-204 
спеціальності 076 «Підприємництво, торгівля та 
біржова діяльність» 
                                                                            ________________________Задорожня О.В.____________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник ____________Григор О.О. ______________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент _______________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2024 року 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  
Факультет економіки та управління 
Кафедра економіки та управління 
Освітній рівень: бакалавр 
Спеціальність: 076 «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність» 
ЗАТВЕРДЖУЮ 
Завідувач кафедри                                  
економіки та управління 
_______ Руслан МАНН 
“____” ____________ 2024 р. 
 
З А В Д А Н Н Я 
 на кваліфікаційну роботу здобувачу вищої освіти 
                               Задорожній Олександрі Володимирівні 
(прізвище, ім’я та по батькові) 
1.Тема роботи   
 Сучасні підходи до управління фінансовими ресурсами  
 сільськогосподарських підприємств (на матеріалах ТОВ «Пономар», 
 с. Межиріч, Канівський р-н, Черкаська обл.) 
 
Керівник роботи   Григор Олег Олександрович, д.політ.н., професор 
                              (прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання) 
затверджені наказом ректора ЧДТУ від 18.03.2024 р. № 83/04 
  
2. Строк подання здобувачем роботи    17.05.2024 р. 
  
3. Вихідні дані до роботи 
Наукові статті, монографії, аналітичні дослідження, статистична інформація,  
нормативно-правова база, проєктні та стратегічні документи, форми звітності 
 
 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно 
розробити)  
Розділ 1 Теоретичні аспекти управління фінансовими ресурсами 
підприємства 
Розділ 2 Аналіз джерел формування і напрямів використання фінансових 
ресурсів ТОВ «Пономар» 
Розділ 3 Напрями підвищення ефективності управління фінансовими 
ресурсами підприємства 
 
5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень) 
Таблиці, схеми, рисунки, діаграми 
 
 
6. Консультанти розділів роботи 
 
Розділ Прізвище, ініціали та посада  Підпис, дата 
консультанта завдання видав завдання прийняв 
1 Григор О.О., професор   
2 Григор О.О., професор   
3 Григор О.О., професор   
 
7. Дата видачі завдання ___11.02.2024 р.___________________________________ 
 
                               
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
№ Назва етапів кваліфікаційної Строк виконання 
Примітки 
з/п роботи бакалавра етапів роботи 
1.  Підбір літератури, її вивчення і обробка.  
Укладання бібліографії по основним 12.02.2024 
джерелам 
2.  Укладання плану (змісту) кваліфікаційної  
26.02.2024 
роботи і погодження його з керівником 
3.  Розробка і подання на перевірку першого  
11.03.2024 
розділу 
4.  Збір, систематизація та аналіз практичних  
25.03.2024 
матеріалів 
5.  Розробка і подання другого розділу 15.04.2024  
6.  Розробка і подання третього розділу 01.05.2024  
7.  Погодження з керівником висновків і  
06.05.2024 
пропозицій 
8.  Переробка (доопрацювання)  
кваліфікаційної роботи у відповідності з 10.05.2024 
зауваженнями і подання її на кафедру 
9.  Нормоконтроль 13.05.2024  
10.  Збір документів (відгук, рецензія) 15.05.2024  
11.  Подача на підпис до завідувача кафедри 17.05.2024  
12.  Розробка тез доповіді для захисту 06.05.2024  
 
   
Здобувачка вищої освіти                   Задорожня О.В. 
 (підпис)  (прізвище та ініціали) 
   
 
Керівник роботи                      Григор О.О. 
 (підпис)  (прізвище та ініціали) 
 
 
РЕФЕРАТ 
кваліфікаційної роботи бакалавра 
 
на тему: СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ 
РЕСУРСАМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 
(НА МАТЕРІАЛАХ ТОВ «ПОНОМАР», С. МЕЖИРІЧ, КАНІВСЬКИЙ Р-Н, 
ЧЕРКАСЬКА ОБЛ.) 
 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 108 сторінок, 20 таблиць, 12 
рисунків, список літератури з 45 найменувань, 8 додатків. 
Об’єктом дослідження є фінансові ресурси підприємства. 
Предметом дослідження є: фінансово-економічні відносини, що виникають 
в процесі управління фінансовими ресурсами сільськогосподарського 
підприємства в умовах трансформаційних змін в економіці України. 
Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є комплексне дослідження 
методологічних основ управління фінансовими ресурсами підприємства та 
розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності 
їх формування і використання в умовах ринкової економіки. 
Завданнями роботи є:  
̵ дослідити сутність фінансових ресурсів; 
̵ з’ясувати поняття управління фінансовими ресурсами підприємства; 
̵ узагальнити вітчизняний та зарубіжний досвід щодо нормативно-
правового регулювання розвитку підприємництва в Україні; 
̵ проаналізувати динаміку та взаємозв’язок базових показників фінансового 
стану, тенденцій зміни складу, структури та джерел формування фінансових 
ресурсів на підприємствах України на прикладі ТОВ “Пономар”; 
̵ розробити модель оптимізації структури джерел фінансових ресурсів 
підприємства; 
̵ визначити можливі напрями підвищення ефективності управління 
фінансовими ресурсами підприємств і розробити практичні рекомендації 
щодо їх реалізації. 
Методи дослідження: метод наукової абстракції й історизму, індукція і 
дедукція, аналіз і синтез, методи інтерпретації, системного і 
ретроспективного аналізу, спостереження, групування, типізації, порівняння 
та графічного зображення результатів дослідження, методи економіко-
математичного моделювання, методи системності, комплексності, логічного 
моделювання. 
За результатами дослідження сформульовані висновки теоретичного та 
практичного характеру, які відображають вирішення завдань кваліфікаційної 
роботи бакалавра відповідно до поставленої мети.  
Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці 
пропозицій щодо напрямів підвищення ефективності управління 
фінансовими ресурсами підприємства. 
КЛЮЧОВІ СЛОВА: ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ, ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ, 
ЗАЛУЧЕНИЙ КАПІТАЛ. 
ABSTRACT 
for bachelor’s qualification work 
 
at the subject: MODERN APPROACHES TO THE MANAGEMENT OF THE 
FINANCIAL RESOURCES OF AGRICULTURAL ENTERPRISES (AS 
EXEMPLIFIED “PONOMAR” LLC, MEZHYRICH VILLAGE, KANIV 
DISTRICT, CHERKASY REGION) 
 
Bachelor’s qualification work consists of the: 108 pages, 20 tables, 12 drawings, 
list of references of the 45 names, 8 application. 
The object of the study is the financial resources of the enterprise. 
The subject of the study is the financial and economic relations that arise in the 
process of managing the financial resources of an agricultural enterprise in the 
conditions of transformational changes in the economy of Ukraine. 
The purpose of the bachelor’s qualification work is the comprehensive study of 
the methodological foundations of the management of the company's financial 
resources and the development of scientifically based proposals for increasing the 
efficiency of their formation and use in the conditions of a market economy. 
The tasks of the work are:  
̵ to investigate the essence of financial resources; 
̵ find out the concept of managing the company's financial resources; 
̵ to generalize domestic and foreign experience regarding regulatory and legal 
regulation of entrepreneurship development in Ukraine; 
̵ to analyze the dynamics and interrelationship of the basic indicators of the 
financial condition, trends of changes in composition, structure and sources of 
formation of financial resources at enterprises of Ukraine using the example of 
“Ponomar” LLC; 
̵ develop a model for optimizing the structure of sources of financial resources of 
the enterprise; 
̵ determine possible directions for improving the efficiency of the management of 
financial resources of enterprises and develop practical recommendations for their 
implementation. 
Research methods: the method of scientific abstraction and historicism, induction 
and deduction, analysis and synthesis, methods of interpretation, systematic and 
retrospective analysis, observation, grouping, typification, comparison and graphic 
representation of research results, methods of economic and mathematical 
modeling, methods of systematicity, complexity, logical modeling. 
According to the results of the research, conclusions of a theoretical and 
practical nature were formulated, which reflect the solution of the tasks of the 
bachelor's qualification work in accordance with the set goal. 
The practical significance of the obtained results lies in the development of the 
proposal for improving the efficiency of the management of the company's 
financial resources. 
KEYWORDS: FINANCIAL RESOURCES, OWNER'S CAPITAL, RAISED 
CAPITAL. 
4 
ЗМІСТ 
 
 
ВСТУП ...................................................................................................................... 5 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ 
РЕСУРСАМИ ПІДПРИЄМСТВА ........................................................................... 9 
1.1. Поняття фінансових ресурсів підприємства .................................................... 9 
1.2. Специфіка управління фінансовими ресурсами підприємства ..................... 22 
1.3. Нормативно-правова база управління фінансовими ресурсами підприємств 
в Україні .................................................................................................................. 39 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ І НАПРЯМІВ 
ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ТОВ “ПОНОМАР” ................. 53 
2.1. Організаційно-економічна характеристика ТОВ “Пономар” ....................... 53 
2.2. Оцінка основних економічних показників діяльності ТОВ “Пономар” ...... 56 
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ 
ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ПІДПРИЄМСТВА .......................................... 75 
3.1. Оптимізація джерел формування фінансових ресурсів підприємства ......... 75 
3.2. Напрями підвищення ефективності використання фінансових ресурсів 
підприємств ............................................................................................................ 90 
ВИСНОВКИ ......................................................................................................... 102 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................. 105 
ДОДАТКИ ............................................................................................................. 109 
 
 
 5 
ВСТУП 
 
Актуальність теми дослідження. Бізнес як самостійний елемент 
ринкової економіки суттєво впливає на структурну перебудову економіки 
країни, вносить вагомий вклад у збільшення загальних обсягів виробництва, 
роздрібного товарообігу, сприяє економії і раціональному використанню всіх 
ресурсів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції й усунення 
монополізму в здійсненні підприємницької діяльності. Розвиток бізнесу може 
суттєво вплинути на вирішення економічних та соціальних проблем, які 
постали в Україні на сучасному етапі. Насамперед це: 
- розвиток економіки шляхом створення конкурентного середовища 
необхідного для підтримання ринкової рівноваги; 
- насичення ринку товарами та послугами; 
- створення додаткових робочих місць, що допоможе вирішити 
проблему зайнятості населення і як наслідок зменшення соціальної напруги. 
 На сучасному етапі економічних перетворень в Україні одним із 
актуальних завдань є вдосконалення фінансових відносин та формування 
ефективної моделі управління фінансовими ресурсами підприємств, що 
прискорить їх ефективний розвиток в Україні. 
Фінансовий стан більшості підприємств України можна охарактеризувати 
як незадовільний. Проблемою для вітчизняних підприємницьких структур є 
обмеженість їх фінансових ресурсів, що істотно позначається на ефективності 
їх господарювання. Нестача фінансових ресурсів не дає змоги малим 
підприємствам здійснювати інвестиційну діяльність у тих обсягах, які 
відповідали б реальним потребам економічного розвитку, що негативно 
позначається на можливостях розширеного відтворення, забезпечення 
конкурентоспроможності на товарних ринках. 
Одночасно недостатня забезпеченість підприємств фінансовими 
ресурсами супроводжується низькою ефективністю їх використання. 
Становище, що склалося, об’єктивно вимагає нових підходів до формування та 
 6 
використання фінансових ресурсів, активізації ролі фінансових інструментів в 
управлінні фінансовими ресурсами підприємств. 
Ефективність функціонування підприємств у довгостроковому періоді, їх 
розвиток, підвищення конкурентоспроможності великою мірою визначаються 
рівнем управління фінансовими ресурсами. Тому одним із найважливіших 
напрямів фінансової політики цих підприємств на сучасному етапі є 
формування стратегії забезпечення їх фінансовими ресурсами, спрямованої на 
зростання прибутку, мінімізацію фінансових ризиків, забезпечення достатньої 
ліквідності. Вирішення цих питань у період розвитку ринкових відносин є 
однією із основних умов діяльності підприємств, досягнення стійкого і 
збалансованого їх розвитку.  
Проблеми підприємництва в колишньому СРСР практично не 
досліджувалися. Лише з початком ринкових трансформацій у країнах СНД 
почали проводити дослідження з проблем малого підприємництва. Поміж 
сучасних вітчизняних науковців, які досліджують проблеми управління 
фінансовими ресурсами підприємств, необхідно відзначити українських вчених 
О. Барановського, М.Білик, Л. Буряка, П.Буряка, О. Василика, З. Варналія, Л. 
Воротіну, Ю. Єханурова, В.Завгороднього, С.Покропивного та інших. 
Проблемам управління фінансами підприємницьких структур присвячені 
роботи багатьох західних фахівців, насамперед, Т. Дикки , Д Берджеса, К. Боуві, 
Дж. К. Ван Хорна, Р.Дорнбуша, М. Мескона, Я. Мейтланда, Д.Дж. Речмена, Дж.В. 
Твілла, П. Уілсона, С.Фішера, К. Ховарда, Р. Шалензі, Д. Штайнхоффа та інших. 
Однак у роботах названих фахівців недостатньо досліджені фінансові 
ресурси як об’єкт фінансового менеджменту; процес управління фінансовими 
ресурсами суб’єктів малого підприємництва; оптимізація складу та структури 
джерел формування їх фінансових ресурсів; ефективність використання 
фінансових ресурсів підприємств. Вище викладене обумовило вибір теми 
кваліфікаційної роботи та її актуальність. 
Мета і завдання дослідження. Метою кваліфікаційної роботи є 
комплексне дослідження методологічних основ управління фінансовими 
 7 
ресурсами підприємства та розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо 
підвищення ефективності їх формування і використання в умовах ринкової 
економіки. 
Досягнення поставленої мети зумовило постановку та вирішення таких 
завдань: 
- дослідити сутність фінансових ресурсів; 
- з’ясувати поняття управління фінансовими ресурсами підприємства; 
- узагальнити вітчизняний та зарубіжний досвід щодо нормативно-
правового регулювання розвитку підприємництва в Україні; 
- проаналізувати динаміку та взаємозв’язок базових показників 
фінансового стану, тенденцій зміни складу, структури та джерел формування 
фінансових ресурсів на підприємствах України на прикладі ТОВ “Пономар”; 
- розробити модель оптимізації структури джерел фінансових ресурсів 
підприємства; 
- визначити можливі напрями підвищення ефективності управління 
фінансовими ресурсами підприємств і розробити практичні рекомендації щодо 
їх реалізації. 
Об’єктом дослідження є фінансові ресурси підприємства. 
Предметом дослідження є фінансово-економічні відносини, що 
виникають в процесі управління фінансовими ресурсами 
сільськогосподарського підприємства в умовах трансформаційних змін в 
економіці України. 
Методи дослідження. Теоретико-методологічну базу дослідження 
становлять загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. При дослідженні 
економічної сутності фінансових ресурсів використаний метод наукової 
абстракції й історизму. Індукція і дедукція, аналіз і синтез застосовувались в 
процесі дослідження фінансових ресурсів як об’єкта фінансового менеджменту. 
Оцінка динаміки та структури фінансових ресурсів підприємств України 
здійснювались на основі методів інтерпретації, системного і ретроспективного 
аналізу, спостереження, групування, типізації, порівняння та графічного 
 8 
зображення результатів дослідження. Розробка моделі оптимізації структури 
джерел формування фінансових ресурсів підприємств здійснена на основі 
використання методів економіко-математичного моделювання. При 
обґрунтуванні рекомендацій з удосконалювання системи управління 
фінансовими ресурсами суб’єктів сільськогосподарського підприємництва були 
застосовані методи системності, комплексності, логічного моделювання. 
Інформаційною базою кваліфікаційної роботи є: вітчизняна і зарубіжна 
література з досліджуваної проблеми; законодавчі та нормативно-правові акти 
України з питань регулювання фінансової діяльності підприємницьких 
структур; статистичні збірники і матеріали Держстату України, Баланс (Звіт 
про фінансовий стан) і Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) 
ТОВ “Пономар”. 
 
 
 9 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ 
ПІДПРИЄМСТВА 
 
 
1.1. Поняття фінансових ресурсів підприємства 
 
Управління процесами формування, розміщення та використання 
фінансових ресурсів потребує насамперед чіткої визначеності як самого 
поняття «фінансові ресурси», так і джерел їх формування, місця їх концентрації 
та напрямів використання. Це дуже важливе і в теоретичному, і в практичному 
аспектах питання досі на нашу думку не вирішене. Тому, відправною точкою 
дослідження має бути висвітлення поняття фінансових ресурсів. 
У сучасній вітчизняній фінансово-економічній літературі найчастіше 
фінансові ресурси підприємства визначаються як грошові доходи та 
надходження або ж фонди грошових ресурсів.  
Так, М. Коробов розкриває зміст фінансових ресурсів таким чином: 
“Фінансові ресурси підприємств – це грошові фонди цільового призначення, які 
формуються в процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, 
сукупного суспільного продукту, національного доходу і використовуються у 
статутних цілях підприємств” [22, с. 267]. У цьому визначенні чітко вказується 
цільове призначення фінансових ресурсів, але не визначається джерело їх 
створення. 
О. Василик трактував фінансові ресурси як «грошові накопичення і 
доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового 
внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для 
забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших 
суспільних потреб» [12, с. 76]. 
К. Павлюк у монографії дає аналогічне визначення фінансових ресурсів 
[32, с. 24]. Схожої думки дотримуються М. Александрова і С. Маслова [1, 
 10 
с. 126]. 
Вище наведені визначення несуть в собі відбиток фінансово-кредитного 
менталітету епохи панування командно-адміністративних методів управління, 
коли в силу тотального контролю держави переважала фондова форма 
утворення й використання фінансових ресурсів. Однак, створення фондів не є 
обов’язковою умовою використання грошових доходів і накопичень, особливо 
на сучасному етапі розвитку української економіки, частина з них приймає 
участь в забезпеченні безперервності процесу відтворення, також фінансові 
ресурси можуть бути зовсім невитрачені або витрачатися без утворення фондів 
(наприклад розрахунки з бюджетом). 
У сучасних умовах підприємство не може тримати довго на поточному 
рахунку власні або залучені кошти або ж формувати спочатку спеціальні фонди 
з них, а потім вже вкладати в основні й оборотні засоби. Чим швидше 
підприємство пустить в обіг кошти, тим більшу величину прибутку воно може 
отримати в майбутньому. 
Нині поняття «фонди» як організаційна форма руху коштів просто 
починає зникати з лексикону підприємства. Навіть у фінансовій звітності 
жодного разу не згадуються фонди, а старі фонди замінені простим поняттям 
«капітал». Наприклад Ковальов В.В. так пише про фонди: «Взагалі до 
трактування будь-якого фонду як джерела коштів для придбання активів не слід 
ставитись буквально – активи найчастіше купуються у тому разі, коли у 
підприємства є в достатньому обсязі вільні грошові ресурси, а не тому, що 
створено якийсь фонд. Не випадково багато підприємств уже не поспішають 
створювати різноманітні фонди, а акумулюють їх у вигляді нерозподіленого 
прибутку; до речі подібна практика звичайна у більшості економічно 
розвинутих країнах» [19, с. 161].  
Отже виникає питання – як у сучасних умовах сформулювати визначення 
фінансових ресурсів як фондів грошових засобів. Існують різні тлумачення. 
Найбільш узагальнююча ознака фонду - це витрата певної суми на певну мету, 
тобто фонд має цільове призначення. Поняття фонду збережеться й у тому 
 11 
випадку, коли джерело (або джерела) заздалегідь не визначене й раніше не 
заплановане. Але у будь-якому випадку фонд повинен мати джерело свого 
утворення. Джерелом утворення фондів є не просто гроші, а гроші в особливій 
формі фінансових ресурсів. Поняття ж ресурсів припускає суб’єкт володіння 
ними, тобто ресурси виступають у перетвореній формі – у формі чиїхось 
доходів. Іншими словами джерелом утворення фондів служать доходи. Слід 
зазначити із цього приводу, що методи й форми утворення фінансових ресурсів 
(доходи, наприклад), як методи й форми їхнього використання (наприклад, 
фонди коштів ) мають однаково важливе значення для динаміки фінансових 
ресурсів підприємства. 
Фонди коштів не єдиний напрямок використання фінансових ресурсів, 
частина з них служить забезпеченню безперервності кругообігу цих фондів. 
Крім того, ресурси можуть і зовсім не бути витрачені або витрачатися без 
утворення фондів. 
Тому, на наш погляд, найбільш прийнятним відправним принципом у 
визначенні фінансових ресурсів є співвіднесення їх по формам, які приймає 
сукупний суспільний продукт, проходячи фінансовий розподіл: амортизаційні 
відрахування, валовий доход (прибуток), надлишки оборотних коштів, стійкі 
пасиви і та ін.. Крім того, важливо також чітке вираження їхньої ролі в процесі 
кругообігу коштів підприємства. Таким чином, розглядати фінансові ресурси 
по формах їхнього утворення є більш справедливим. 
Треба відзначити, що часто фінансові ресурси підприємства визначаються 
як грошові доходи й надходження, що перебувають у його розпорядженні 
Варналій З.С. визначає фінансові ресурси як «грошові доходи та 
надходження, що перебувають у розпорядженні суб’єктів господарювання і 
призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення витрат на 
розширене відтворення й економічне стимулювання працівників» [11, с. 74]. 
Аналогічне розуміння фінансових ресурсів можна знайти і в роботах 
П.Ю. Буряка [1, с. 34].  
Цікавою є точка зору Г. Нама, який вважає, що фінансові ресурси - це 
 12 
сукупність всіх коштів, накопичень, що знаходяться в розпорядженні 
комерційних підприємств [53, с. 327]. Подібна позиція ґрунтується на тому, що 
в країнах з розвинутою ринковою економікою "під терміном " кошти" 
розуміються як безпосередньо гроші в касі компанії і на її рахунках у банках, 
так і грошові еквіваленти. Грошові еквіваленти були визначені за 
бухгалтерськими стандартами як короткострокові високоліквідні інвестиції, 
представлені, як правило, цінними паперами [29, с. 322]. 
Отже, можна сказати, що в сучасному розумінні складовою частиною 
фінансових ресурсів економічного суб’єкта виступають суми високоліквідних 
активів (кошти і їхні еквіваленти), якими він володіє у визначений момент часу. 
Розуміння фінансових ресурсів як суми коштів, активів підприємства, як 
правило, не викликає проблем або неточностей. Розуміння ж їх як джерел 
коштів підприємства, пасивів (доходи, надходження) створює враження, що всі 
ресурси підприємства – фінансові, оскільки всі активи, у тому числі й 
високоліквідні, можуть бути придбані за гроші або мають грошову оцінку і 
можуть знову перетворюватись на гроші. 
Тоді одна частина фінансових ресурсів господарюючого суб’єкта, 
уречевлена в матеріальних цінностях, ще одна частина знаходиться в авансових 
розрахунках і платежах і тільки деякі з них – у своїй первісній формі коштів. З 
часом всі упредметнені й авансовані засоби повинні повернутися на 
підприємство у вигляді виторгу від реалізації продукції. 
Заслуговує на увагу підхід до визначення фінансових ресурсів В. Опаріна, 
який стверджує, що фінансові ресурси – це сума коштів, спрямованих в основні 
та оборотні засоби підприємства. Вони характеризують фінансовий потенціал, 
тобто можливості підприємства у проведенні витрат з метою отримання 
доходу. При цьому він зазначає, що «…Є підставити стверджувати, що поняття 
«капітал» і «фінансові ресурси » – близькі за змістом…Водночас між капіталом 
і фінансовими ресурсами наявні суттєві відмінності. З одного боку , не вся сума 
капіталу виконує функції фінансових ресурсів, пов’язаних із забезпеченням 
виробничого процесу. А з другого – не всі фінансові ресурси набувають ознак 
 13 
капіталу». 
З огляду на розглянуті методологічні підходи до визначення сутності 
фінансових ресурсів, оцінюючи їхні переваги та недоліки, загальні тенденції з 
позицій різних фінансових концепцій, вважаємо за необхідне запропонувати 
своє трактування фінансових ресурсів. Фінансові ресурси суб’єкта 
господарювання – це частина грошових коштів суб’єктів господарювання, які 
він отримує у формі доходів від операційної, інвестиційної і фінансової 
діяльності, а також за рахунок внесків власників і засобів, залучених на 
фінансовому ринку або запозичених у контрагентів, що не відносяться до його 
професійних учасників, і призначені для виконання зобов’язань перед 
фінансово-кредитною системою, матеріального стимулювання працівників, 
здійснення витрат щодо відтворювального процесу. 
Дослідження фінансових ресурсів як об’єкта фінансового управління 
доцільно розглядати з двох позицій: з одного боку – за джерелами їх 
формування, з іншого – за напрямками використання. Тобто, процес 
менеджменту фінансових ресурсів на підприємстві доцільно здійснювати у 
безперервному взаємозв’язку процесів його формування і використання 
(рис. 1.1). 
Питання про джерела формування й напрями використання фінансових 
ресурсів також є дискусійним. У вітчизняній економічній науці немає 
загальноприйнятої думки щодо того, чи варто вважати будь-які кошти, які 
приймають участь в кругообігу підприємства – прибуток, позички банків, 
кошти інших підприємств або приватних осіб, асигнування з бюджету та інші, 
фінансовими ресурсами, або – виділяти із цього поняття позикові кошти, у силу 
їхньої відносної неприналежності даному підприємству та обов’язкової 
зворотності кредиторові. 
14 
 
 
ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ 
ПІДПРИЄМСТВА ЯК 
ОБ’ЄКТ ФІНАНСОВОГО 
МЕНЕДЖМЕНТУ 
Джерела формування 
Напрями розміщення фінансових ресурсів 
фінансових ресурсів  
Основний капітал Оборотний капітал 
Власні Позикові 
фінансові фінансові 
ресурси ресурси 
Відтворення  
Структура  фінансових ресурсів 
Грошові 
Вартість фінансових ресурсів потоки 
РИНКОВА ВАРТІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА 
Рис. 1.1 – Взаємозв’язок елементів системи управління фінансовими ресурсами підприємства 
 
 15 
Виключення будь-якої форми позикових коштів зі складу фінансових 
ресурсів ґрунтується на розумінні кредиту, як засобу допомоги у випадку 
дефіциту власних коштів у підприємства. Однак, досвід закордонних країн 
показує, що кредитами банків користуються в першу чергу високорентабельні 
підприємства і не через дефіцит власних коштів, а з метою підвищення 
ефективності їх використання. У цьому випадку кредит – не засіб допомоги, а 
економічний важіль (а для банку – певний дохідний проект), що дозволяє 
найбільше ефективно й раціонально використовувати фінансові ресурси 
підприємства. 
Виходячи з різноманітних визначень фінансових ресурсів, можна сказати 
і про різноманітну їх класифікацію. 
Бланк І. А. виділяє три основні групи джерел фінансових ресурсів: 
1) власні (частина чистого прибутку, що направляється на виробничий 
розвиток; амортизаційні відрахування; страхова сума відшкодування збитків, 
викликаних втратою майна; раніше здійснені довгострокові фінансові 
вкладення, термін погашення яких минає в поточному періоді; реінвестована 
шляхом продажу частини основних фондів; іммобілізована в інвестиції частина 
зайвих оборотних активів); 
2) позикові (довгострокові кредити банків та інших кредитних структур; 
емісія облігацій компанії; цільовий державний кредит; податковий інвестиційний 
кредит; інвестиційний лізинг; інвестиційний селенг); 
3) залучені (емісія акцій компанії; емісія інвестиційних сертифікатів; 
внесок сторонніх вітчизняних і закордонних інвесторів у статутний фонд; 
безоплатно надані державними органами і комерційними структурами засоби) 
[6, с. 134]. 
У підручнику «Економіка» колектив авторів виділяє такі джерела 
фінансових ресурсів підприємств: власні фінансові кошти (прибуток, 
амортизаційні відрахування, грошові нагромадження); позикові фінансові 
кошти (облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити); залучені фінансові 
кошти суб’єктів господарювання (засоби, одержувані від продажу акцій, пайові 
 16 
або інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетні асигнування [56, с. 292]. 
Новікова І.В. пропонує структуру джерел фінансових ресурсів 
підприємств, яка складається з власних, позикових і залучених коштів 
підприємств, коштів іноземних інвесторів, а також з бюджетних асигнувань, що 
використовуються у випадку зацікавленості центральних чи місцевих органів 
влади в проектах, реалізованих суб’єктом господарювання. При цьому в основу 
класифікації джерел фінансування покладене об’єднання трьох класифікаторів: 
походження ресурсів, відносини власності і її види [28]. 
Представлені різноманітні приклади структури джерел фінансування 
розвитку підприємств свідчать про відсутність єдиного підходу до вирішення 
даної проблеми. Однак у сучасних умовах найбільш розповсюдженим є поділ 
усіх джерел на три основні групи: власні, позикові і залучені. 
Всі фінансові ресурси підприємства як власні, так і позикові в залежності 
від часу, протягом якого вони знаходяться в розпорядженні підприємства, 
діляться на короткострокові (до одного року) і довгострокові (понад одного 
року). Цей розподіл досить умовний, а масштаб тимчасових інтервалів 
залежить від фінансового законодавства конкретної країни, правил ведення 
фінансової звітності, національних традицій тощо. 
Кожне джерело фінансування має свої переваги і недоліки. Підприємство, 
що використовує тільки власні кошти, обмежує можливості росту їхньої 
рентабельності і власного виробничого і фінансового потенціалу. 
Підприємство, що використовує для фінансування позикові і залучені джерела, 
має більше можливостей для прогресивного розвитку [9, с. 101].  
У сучасних умовах, що характеризуються проблематичністю 
використання коштів бюджетів усіх рівнів і низькою імовірністю масштабного 
припливу іноземних інвестицій, фінансування розвитку підприємств можливо 
здійснювати за рахунок внутрішніх джерел – нагромаджень підприємств. 
Так, Новікова І.В. відзначає, що в сучасних умовах для більшості 
українських підприємств власні фінансові ресурси є основним джерелом 
фінансування розвитку. Однак, як правило, внутрішніх ресурсів не вистачає, і 
 17 
тому практично завжди виникає необхідність у залученні коштів із зовнішніх 
джерел. Але залучені фінансові ресурси, з одного боку, характеризуються їх 
високими обсягами, а з іншого боку, – необхідністю зовнішнього контролю 
використання ресурсів [28]. 
Однак, у вітчизняній літературі зустрічаються й інші класифікації джерел. 
Цікавою є думка В. Опаріна, який вважає, що фінансові ресурси, які 
використовуються підприємствами, слід класифікувати за наступними 
ознаками (рис. 1.2.) [30, с. 26-28]. 
 Фінансові ресурси 
 
 
За кругообігом За використанням За правом власності 
 
 
Рис. 1.2 – Класифікація фінансових ресурсів 
 
За кругообігом розрізняються початкові фінансові ресурси, тобто ті, з 
якими підприємство починає свою діяльність, і прирощені – отримані 
підприємством у процесі діяльності. 
За характером використання виділяють матеріалізовані фінансові 
ресурси – вкладені в основні засоби і ті, що перебувають у обігу – обігові 
кошти. 
За правом власності ресурси поділяють на власні кошти підприємницької 
початкова 
прирощені 
матеріалізовані 
обігові 
власні 
надані 
позикові 
 18 
структури, надані безоплатно державою або корпоративними формуваннями, 
позичені гроші (отримані кредити). 
Формування фінансових ресурсів малого підприємства здійснюється 
протягом усього періоду його функціонування і спрямоване на фінансово - 
майнове забезпечення діяльності підприємства. 
Процес формування майна підприємства проходить наступні етапи: 
- етап первісного формування майна, який відбувається в період 
створення підприємства; 
- етап кількісного та якісного розвитку майна підприємства, що 
триває впродовж всього часу існування підприємства; 
- етап зміни власника майна підприємства або вилучення його з 
господарського використання, який відбувається в разі продажу підприємства 
або його ліквідації. 
Первісне формування фінансових ресурсів відбувається в процесі 
створення підприємства, у момент формування його статутного фонду. 
У процесі здійснення підприємством господарської діяльності основним 
джерелом фінансових ресурсів є виручка, отримана в результаті реалізації 
продукції (вироблених робіт та послуг) у рамках основної та інших видів 
діяльності. 
До переходу на ринкові умови господарювання підприємства одержували 
значні фінансові ресурси на основі внутрішньогалузевого перерозподілу коштів 
і бюджетного фінансування. Однак, при переході на ринкові основи 
господарювання відбулися суттєві зміни в області фінансових взаємозв’язків 
підприємств з іншими структурами. Це, по-перше, розвиток страхових 
операцій, і по-друге, істотне скорочення сфери безоплатно одержуваних 
асигнувань. При цьому, в умовах функціонування ринку цінних паперів 
з’являються такі види фінансових ресурсів, як дивіденди і відсотки по цінних 
паперах інших емітентів, а також прибуток від фінансової діяльності. 
Серед існуючих джерел фінансових ресурсів лише деякі доступні малим 
підприємствам. Серед них можна виділити наступні: пайовий капітал; 
 19 
прибуток; позики; овердрафт; придбання в розстрочку; фінансовий лізинг; 
контрактна оренда; факторинг; комерційний кредит; субсидії. 
Однак, слід зазначити, що доступність позикових джерел фінансування 
діяльності підприємств у більшості випадків залежить від показників, що 
характеризує підприємство як фінансово-стійке, а також наявності майна, 
що може бути використане як предмет застави і позитивної кредитної історії. 
У цілому для малого підприємства характерні наступні риси: 
1)  дефіцит власних засобів у структурі фінансових ресурсів 
підприємства; 
2)  обмежений доступ до кредитів, на відміну від великих фірм; 
3)  високий рівень собівартості продукції підприємств у порівнянні з 
великими фірмами, що обмежує можливості інвестування в потрібний момент 
через відсутність необхідних фінансових ресурсів; 
4)  нерегулярність інвестицій. 
Процес формування фінансових ресурсів як за рахунок власних, так і 
позикових джерел являє собою постійний пошук оптимального співвідношення 
між джерелами формування, і як наслідок, пошук ефективних напрямків 
використання мобілізованих ресурсів.  
Використання фінансових ресурсів передбачає їх матеріалізацію в майно 
підприємства і направлення на платежі, що не пов’язані з рухом матеріальних 
цінностей. При цьому в залежності від способу використання фінансові ресурси 
можуть бути авансовані або витрачені безпосередньо в момент платежу. 
Авансування фінансових ресурсів найчастіше відбувається шляхом придбання 
основних і деяких оборотних засобів. 
Фінансові ресурси, вкладені в ці фонди, повертаються на підприємство 
після закінчення певного строку. 
Оскільки основні засоби діють і окуповуються протягом тривалого 
періоду часу, вони є менш мобільними у порівнянні з оборотними. Тому 
прибутковість підприємства забезпечується не стільки швидким ростом 
основних засобів, скільки ефективним їхнім використанням. Раціональне 
 20 
застосування основних засобів скорочує потребу в капітальних вкладеннях, 
знижує витрати виробництва і підвищує рентабельність підприємства. 
Вирішальну роль у збільшенні прибутковості підприємства грає друга 
група, в яку можуть бути авансовані фінансові ресурси - оборотні кошти, 
завдяки підвищеній мобільності і високій швидкості повернення грошей 
(оборотності). Чим вище оборотність цих засобів, тим, за інших рівних умов, 
вище економічний ефект. Тому при формуванні майна підприємства частка 
мобільних засобів, як правило, не повинна мати тенденцію до зниження. 
Використання фінансових ресурсів на придбання майна підприємства і на 
витрати нематеріального характеру є їхнім виробничим споживанням. Також 
вони можуть бути спрямовані на нагромадження і на невиробниче споживання. 
Нагромадження фінансових ресурсів найчастіше здійснюється для виробничого 
споживання в майбутньому. Однак, у разі необхідності, вони можуть бути 
вкладені в матеріальних цінності або віддані під відсотки іншим контрагентам 
ринку, хоча це завжди дещо ризиковано.  
Отже, на нашу думку, класифікувати використання фінансових ресурсів 
підприємства можна за трьома ознаками:  
- мета використання;  
- напрямок використання; 
- спосіб використання. 
Крім вищевикладеної, існує прийнята в закордонній практиці 
класифікація джерел формування і напрямків використання фінансових 
ресурсів підприємства. Джерела і витрати фінансових ресурсів групуються по 
видах діяльності. Виділяють три основних види діяльності підприємства: 
операційна (або основна), інвестиційна і фінансова [29, с. 322]. 
Взаємозв’язок джерел, напрямків та форм використання відповідно до 
цієї класифікації представлений автором на рис. 1.3. 
 21 
Джерела формування 
Доходи отримані від Інші доходи  Видача власних боргових і 
основної діяльності майнових зобов’язань 
позикові кошти 
Напрями використання 
Основна (виробничо-
господарська) діяльність Інвестиційна діяльність Фінансова діяльність 
Форми використання 
   
Виробниче споживання  Нагромадження Невиробниче споживання 
 
Рис. 1.3 – Джерела, напрями та форми використання фінансових ресурсів 
 
Ця класифікація джерел і напрямів використання фінансових ресурсів 
підприємства уточнює та доповнює приведене вище угрупування фінансових 
ресурсів і дозволяє зробити висновок, що рух фінансових ресурсів 
підприємства являє собою безперервний процес кругообігу коштів із власних і 
позикових джерел у майно і витрати, у ході операційної, інвестиційної та 
фінансової видів діяльності . 
Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що фінансові ресурси є 
об’єктивною основою реалізації цілей соціально-економічного розвитку 
підприємства, і разом з тим вони піддаються цілеспрямованій зміні, виходячи з 
поставлених цілей. Фінансові ресурси в значному ступені визначають здатність 
підприємства ефективно функціонувати. Найважливішим є те, щоб фінансових 
ресурсів було завжди достатньо для реалізації цілей і завдань підприємницької 
діяльності і, щоб використовувались вони якнайефективніше. Тільки цьому 
випадку їх роль у бізнесі, в малому в тому числі, буде повністю реалізована. 
 
 
 
 
 22 
1.2. Специфіка управління фінансовими ресурсами підприємства 
 
На сучасному етапі економічного розвитку для більшості вітчизняних 
підприємств головною проблемою стала нестача необхідного обсягу 
фінансового забезпечення, що істотно позначається на ефективності їх 
господарювання. Разом з тим, низька забезпеченість підприємств фінансовими 
ресурсами супроводжується низьким рівнем їх використання. Саме тому, 
подальший розвиток підприємництво в Україні та спрямування його діяльності 
на забезпечення фінансової стабільності держави потребує вирішення проблеми 
дефіциту фінансових ресурсів. 
Реалізація даного завдання полягає в належній організації ефективного 
управління його фінансовими ресурсами.  
У практичному посібнику, розробленому колективом західних і 
російських авторів (Дж.В. Сміт, Є.В. Кузнєцова, С.К. Курочкін, К.Дж. Уоктерс), 
розглянуті причини, що обумовлюють необхідність і методи підвищення 
ефективності управління фінансовими ресурсами. До них, зокрема, відносяться: 
- побудова грошового бюджету підприємства; 
- підвищення якості прогнозів надходженні і витрати коштів; 
- синхронізація надходжень і витрат коштів; 
- використання різниці в залишках, і системи овердрафта. 
Механізм управління фінансовими ресурсами підприємств в умовах 
трансформаційних змін в економіці України лише починає формуватись. Тому 
визначення його сутності та завдань дуже актуальні на сучасному етапі. 
Управління слід розглядати як процес, пов’язаний з досягненням певних 
завдань, який за своєю природою є серією безперервних взаємопов’язаних дій - 
управлінських функцій, кожна з яких також є процесом і важливим елементом 
для досягнення підприємством економічного ефекту. 
Анрі Файоль, якому належать першочергові розробки сучасного 
менеджменту, вважав, що існування будь-якої системи є неможливим без 
процесу управління [2]. 
 23 
Проте необхідно відзначити, що вчені по-різному трактують сутність 
самого терміну “процес управління”. Так, Л.І. Лопатніков дає таке визначення 
цього поняття: “Процес управління – це сукупність дій суб’єкта управління, що 
здійснює управління економічною системою і відповідною поведінкою об’єкта 
управління” [62, с. 437]. Н.А. Карданська зазначає: “Під процесом управління 
будемо розуміти цілеспрямований вплив суб’єкта управління (керуючої 
підсистеми) на об’єкт управління (керовану підсистему), що забезпечує 
зберігання, функціонування і розвиток системи” [17, с. 262]. М.О. Кизим 
вважає, що сутність терміну “управління” можна трактувати таким чином: 
“Управління – це сукупність послідовних дій керуючої підсистеми, 
спрямованих на керовану підсистему для досягнення цілей підприємства” [18, 
с. 9]. 
Необхідно зауважити, що управлінська діяльність – це не просто процес 
сукупності послідовних дій, а циклічний процес, який повторюється. Таким 
чином, процес управління – це замкнутий управлінський цикл, який постійно 
повторюється.  
Перш ніж визначити цілі управління фінансовими ресурсами 
підприємства необхідно визначитися із тим, що саме в економічній літературі 
прийнято розуміти під поняттям “цілі”. У “Короткому економічному словнику” 
категорію “ціль” автори розуміють двояко [24]. По-перше, під ціллю необхідно 
розуміти предмет прагнення, те, чого потрібно досягти, завдання, яке необхідно 
вирішити. По-друге, ціль – це характеристика поведінки системи, що 
спрямована на досягнення визначеного кінцевого стану. Тобто, ототожнюються 
поняття “ціль” та “завдання”. Отже в результаті досягнення цілі, або вирішення 
завдання, може бути досягнутий майбутній необхідний стан системи. 
Слід відмітити, що основна мета управління фінансовими ресурсами 
підприємства нерозривно пов’язана з головною метою фінансового 
менеджменту в цілому і реалізується з нею в єдиному комплексі. 
У науковій літературі поширено кілька основних підходів до визначення 
мети фінансового менеджменту. 
 24 
Багато авторів дотримуються точки зору, що основною метою 
фінансового менеджменту є максимізація прибутку [19, с. 17]. Реалізація цієї 
мети забезпечується шляхом досягнення рівності показників граничного доходу 
і граничних витрат підприємства. Розглядаючи такий підхід необхідно 
зазначити, що максимізація прибутку не завжди супроводжується економічним 
зростанням. Значна сума, як за величиною, так і за рівнем прибутку, яку 
отримало підприємство, може бути повністю використана на поточні потреби. 
В результаті підприємство втрачає основне джерело формування власних 
фінансових ресурсів для подальшого розвитку. Крім того, високий рівень 
прибутку може бути досягнутий за умови високого рівня фінансового ризику, 
що не завжди влаштовує власників підприємств. Тому в ринкових умовах 
господарювання показник максимізації величини прибутку можна 
використовувати як критерій ефективності, наприклад, використання 
фінансових ресурсів підприємства, але не як результативності фінансового 
управління. 
Найбільш продуктивним, з нашої точки зору, є визначення основної мети 
фінансового менеджменту як «максимізація добробуту його власників» [6, с. 
362; 50, с. 43]. Реалізація цієї мети, на думку прихильників такого підходу, 
забезпечує тривалий безкризовий розвиток підприємства і поступове 
розширення обсягу його господарської діяльності. Така мета відображає 
сукупність таких факторів, як час, доходність, ризик, вартість використаних 
ресурсів. 
З урахуванням вище сказаного, основною метою менеджменту є 
забезпечення максимізації добробуту власників підприємства у поточному та 
перспективному періоді, яке знаходить відображення у підвищенні його 
ринкової вартості.  
Розглянувши мету фінансового управління підприємством, перейдемо до 
аналізу функцій фінансового менеджменту. 
Функції фінансового менеджменту можна виділити в дві однорідні групи: 
функції об’єкта управління і функції суб’єкта управління. До першої 
 25 
відносяться: організація грошового обігу, забезпечення фінансовими 
ресурсами, забезпечення основними й оборотними фондами тощо. Функції 
суб’єкта управління зводяться до управлінського впливу на цілеспрямоване 
функціонування об’єкта управління. Вони складаються зі збору, систематизації, 
передачі, збереження інформації, вироблення та затвердження рішення, 
перетворення його в команду, тобто такі функції як прогнозування, організація, 
регулювання, координування, стимулювання, контроль. 
Схожої думки дотримується Л.Н. Павлова [31, с. 16-17], яка крапкою 
відліку для визначення функцій фінансового менеджменту вважає традиційні 
функції менеджменту як такого: планування, організація, мотивація і контроль. 
Слід зазначити, що відзначені лише функції суб’єкта управління, що значно 
збіднює сферу функціонування фінансового менеджменту як системи 
управління фінансами. Тільки розглядаючи в нерозривній єдності функції 
фінансів і фінансових ресурсів у цілому і функції суб’єкта управління 
фінансами на рівні конкретного об’єкта управління можна досягти найбільш 
повного розуміння досліджуваної економічної категорії в рамках цілісної 
концепції організації фінансово-кредитних відносин. 
Розглянемо ще один підхід до визначення функцій системи управління 
фінансами, цього разу – закордонного дослідника. 
Дж. К. Ван Хорн у якості двох основних функцій фінансового 
менеджменту розглядає: мобілізацію ресурсів і розподіл ресурсів. Розподіл 
ресурсів між різними напрямками діяльності підприємства повинний 
проводитися відповідно до основної мети його діяльності: максимізації 
добробуту власників. Відповідно до цієї мети оцінюється ефективність 
управління активами підприємства. Другою функцією управління фінансами є 
формування фінансових ресурсів. Їхні джерела дуже різноманітні, кожне має 
відповідні характеристики: ціна, термін платежу, доступність і т.ін. На їхній 
підставі визначається оптимальне співвідношення джерел фінансування 
суб’єкта господарювання. 
Функції управління фінансовими ресурсами, розподіл і мобілізація, 
 26 
взаємозалежні, тобто приймаючи рішення про інвестування фінансових 
ресурсів у конкретний актив, необхідно профінансувати ці інвестиції, причому 
вартість фінансування впливає на саме рішення про інвестування. 
Методологічний підхід Дж. К. Ван Хорна до визначення функцій 
фінансового менеджменту дає ключ до розуміння значення управління 
фінансовими ресурсами за умови оволодіння інструментами їх мобілізації й 
інвестування. 
У процесі управління фінансовими ресурсами, як й іншими об’єктами 
фінансового менеджменту, здійснюються: планування, оперативне управління, 
контроль. 
Планування займає важливе місце в системі управління фінансовими 
ресурсами. За допомогою планування будь-який суб’єкт господарювання 
всебічно оцінює свій фінансовий стан, виявляє можливості збільшення 
фінансових ресурсів, напрямки їх найбільш ефективного використання 
Управлінські рішення в процесі планування приймаються на основі аналізу 
фінансової інформації, що базується на бухгалтерській, статистичній й 
оперативній звітності, яка у зв’язку із цим повинна бути досить повною та 
достовірною. 
Оперативне управління являє собою комплекс заходів, розроблених на 
основі оперативного аналізу існуючої фінансової ситуації та мети одержання 
максимального ефекту при мінімумі витрат за допомогою перерозподілу 
фінансових ресурсів. Основний зміст оперативного управління зводиться до 
маневрування фінансовими ресурсами з метою ліквідації "вузьких" місць. 
Контроль як елемент управління здійснюється й у процесі планування, і 
на стадії оперативного управління. Він дозволяє порівняти фактичні результати 
від використання фінансових ресурсів із плановими, виявити резерви росту 
фінансових ресурсів із плановими, намітити шляхи більш ефективного 
господарювання. 
Таким чином, процес управління фінансовими ресурсами являє собою 
сукупність управлінських процедур, які виконуються у певній послідовності, 
 27 
для вирішення поставлених перед управлінням завдань. 
Управління фінансовими ресурсами є важливою областю управлінської 
діяльності. Здійснює його спеціальний апарат за допомогою особливих 
прийомів і методів, у тому числі різноманітних стимулів і санкцій. 
У практиці економічних досліджень у більшості випадків застосовується 
системний підхід, в основі якого покладено вивчення явищ та процесів у 
вигляді єдиної системи . 
Поняття «система» сьогодні широко використовується в різних науках. 
Науковці застосовують опис систем біологічних, технічних, соціальних і 
соціально-економічних, а також окремо економічних, соціотехнічних, 
виробничо-економічних та інших. 
Використання поняття системи зробило революцію в розвитку науки, що 
свідчить про новий рівень наукових досліджень, визначає їх перспективність і 
практичний успіх. 
Термін «система» найчастіше визначається як комплекс підсистем, 
елементів та компонентів і їх характерних властивостей, взаємодія між якими 
та середовищем зумовлює якісно або сутнісно нову інтегровану цілісність. 
Поняття системи використовується дуже давно ще з античних часів. 
Грецькі філософи вживали це поняття для розуміння цілісності світового 
порядку. У перекладі з грецької «система» – це певна цілісність, що складається 
із складових, що взаємопов’язані між собою і утворюють цілісність [23, с. 31]. 
У другій половині XX с. виникла необхідність у створенні апарату 
системного дослідження у зв’язку зі зростання інформації про біологічні, 
технічні, соціальні системи. З цього часу системний підхід закріплюється як 
універсальний метод наукового дослідження. 
Системний підхід і загальна теорія систем нині виступають як єдина 
методологія наукового дослідження, але історично системний підхід передував 
теорії систем. З достатньою впевненістю можна стверджувати, що наукове 
знання носить системний характер, якщо навіть при цьому зовсім не 
використовується поняття “система”. 
 28 
Системний підхід уже давно вивчається у науці з теорії управління. Серед 
його прихильників – В. Байда [3], І. Блауберг [7], О. Крушельницька [25], 
Б. Райзберг [48]. 
Системний підхід як методологічний напрям пізнання об’єктивної 
реальності досить досконало вивчено останнім часом. Однак можливо за умов 
ідеологічних та політичних змін, що відбулися у нашому суспільстві, увага до 
цього питання була послаблена, і дослідження, які активно розвивалися у 60–80 
роки, поступово скорочувалися. У спеціальній літературі майже не виходили 
наукові праці, присвячені цікавій і перспективній проблемі. Адже у той час 
йшлося про нові пошуки ефективних засобів пізнання різних форм об’єктивної 
реальності, про глибше проникнення у різні її форми, більш повне пізнання 
різних предметів та явищ останньої. 
У вітчизняній економічній літературі поняття «системи управління» 
використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та 
його складових не існує. Серед різноманіття визначень і підходів вчених і 
практиків до поняття «система управління» найбільшої уваги заслуговують два 
аспекти, два підходи до розуміння її сутності. 
Перший підхід полягає в визначенні деякого реально існуючого явища 
(технічного пристрою, біологічного організму, суспільства тощо). Тобто 
система управління використовується як конкретно-предметне, що призначене 
для позначення реально існуючого явища, що нас цікавить, яке ми бажаємо 
досліджувати і яке лише умовно можна назвати системою управління. 
Другий підхід до розгляду поняття полягає в тому, що його розуміють як 
сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на стан і 
розвиток підприємства. Цей підхід характеризується, як вирішальний фактор 
впливу апарату управління на економічний стан підприємства. Завдяки такому 
підходу до сутності терміна «система управління» необхідно чітко визначити 
його складові та структуру. 
 29 
Незважаючи на існування двох основних підходів до сутності системи 
управління, в науковій літературі до цього часу чіткого визначення поняття не 
існує. 
У дослідженнях провідних західних вчених «систему управління» не 
виділяють як відокремлений об’єкт вивчення, але всебічно і ґрунтовно 
досліджують фінансові методи впливу на діяльність підприємства. 
Узагальнюючи погляди вчених, можна навести таке визначення системи 
управління фінансовими ресурсами. 
На нашу думку, система управління фінансовими ресурсами являє собою 
сукупність узгоджених між собою принципів, завдань, методів, які регулюють 
процес розробки та реалізації управлінських рішень щодо визначення руху 
фінансових ресурсів в заданих параметрах з метою координації ефективних 
джерел залучення й раціонального використання фінансових ресурсів на 
стратегічному, тактичному та оперативному рівнях управління. 
Саме визначення системи управління як цілого, яке складається із частин, 
доповнюється більш змістовним поняттям системи як взаємопов’язаної 
множини, враховується кількісна особливість системи – те, що між елементами 
існує тісний зв’язок, прямий та зворотний, взаємозв’язок і взаємозалежність. 
Тому системне дослідження виявляє характер цих взаємозв’язків та 
взаємозалежностей і перш за все тих із них, які виконують системоутворюючу 
роль. Таким чином, принципами і навіть законами системи управління є 
ієрархія та субординація, відповідно до яких організовується система 
управління фінансовими ресурсами. 
Структура системи управління фінансовими ресурсами – це упорядкована 
сукупність взаємопов’язаних елементів зі стійкими зв’язками, що і забезпечує 
їх функціонування і розвиток як системи. 
Якщо у системі управління фінансовими ресурсами будь-яка її складова 
виявиться малоефективною, то як наслідок вся система управління фінансово-
господарською діяльністю підприємства буде малоефективною. Тому в процесі 
функціонування системи управління фінансовими ресурсами необхідно 
 30 
постійно оцінювати ступінь відповідності складових системи один одному й у 
разі виникнення певних відхилень вносити корективи. 
Важливою складовою частиною системи управління фінансовими 
ресурсами є її принципи. 
При цьому виконуються наступні принципи ефективного управління 
фінансовими ресурсами підприємств [5, с. 130-133]: принципи комплексності, 
оперативності, ефективності і контролю. Поряд з цим ефективна система 
управління фінансовими ресурсами повинна базуватися на принципах 
адекватності (забезпечення підприємства фінансовими ресурсами у необхідних 
обсягах і структурі), результативності (досягнення прибутковості), гнучкості 
(можливості врахування впливу зовнішніх і внутрішніх факторів), керованості 
(можливості внесення тимчасових змін залежно від потреб підприємства).  
Управління фінансовими ресурсами, організоване з урахуванням 
викладених принципів, дозволяє формувати ресурсний потенціал для 
забезпечення високих темпів приросту виробничої діяльності підприємства, а 
також ефективно управляти рухом грошових коштів, забезпечувати постійне 
зростання власних фінансових ресурсів та стабільний економічний розвиток у 
стратегічній перспективі. 
Всі принципи повинні діяти одночасно, оскільки вони визначають умови 
рівноваги та ефективного функціонування системи управління фінансовими 
ресурсами, а рівень реалізації принципів може слугувати критерієм якості самої 
системи управління фінансовими ресурсами. 
Система управління фінансовими ресурсами підприємства складається із 
двох взаємопов’язаних підсистем: керованої підсистеми, або об’єкта управління 
та керуючої підсистеми, або суб’єкта управління, які представлені автором на 
рис. 1.4.  
 
 
 
 
 31 
 
Правове, нормативне та інформаційне забезпечення системи управління 
.  фінансовими ресурсами підприємницької структури 
   
Інформаційні потоки 
  
 
 Керуюча підсистема фінансових ресурсів 
 
     
управлінська управлінський управлінський технічні засоби 
 структура інструментарій персонал управління 
 
 
 Керована підсистема фінансових ресурсів 
 
Формування Розподіл фінансових Використання 
 фінансових ресурсів ресурсів фінансових ресурсів 
  
І н  ф о  р м  а ц і й н  і                        Матеріальні потоки Фінансові потоки 
потоки 
 
 
Виробництво 
 Бюджет, власники, 
Інформаційні 
потоки контрагенти 
 
 
Ринок 
 
Фінансові потоки  
 
 
Інформаційні потоки 
 
 
Рис. 1.4 – Підсистеми управління фінансовими ресурсами підприємства 
 
На нашу думку, керуюча підсистема управління фінансовими ресурсами 
підприємства повинна містити в собі наступні елементи: 
- управлінська структура, що дозволяє оперативно здійснювати 
планування, контроль і коригувальні впливи на підставі наявних даних, і має 
чітку систему розподілу повноважень по вертикалі; 
 32 
- управлінський інструментарій - система бюджетування діяльності 
підприємства; 
- підготовлений для роботи з новою технологією управлінський 
персонал; 
- технічне забезпечення системи управління ресурсами. 
Об’єктами управління виступають різноманітні види фінансових 
відносин з приводу формування, використання та розподілу фінансових 
ресурсів. 
Сукупність всіх організаційних структур, що здійснюють управління 
фінансами, називається фінансовим апаратом. Організаційна структура системи 
управління фінансами суб’єкта господарювання, а також її кадровий склад 
можуть бути побудовані різними способами в залежності від розмірів 
підприємства і виду його діяльності. Для великої компанії найбільш характерне 
відокремлення спеціальної служби, підпорядкованої фінансовому директору, 
що включає бухгалтерію і фінансовий відділ. 
Розподіл і використання фінансових ресурсів здійснюється на різних 
рівнях управління, а саме на макро та мікро рівнях. Ми акцентуємо увагу на 
рівні суб’єкта господарювання. 
На підприємствах роль фінансового директора часто виконує головний 
бухгалтер. Головне, що слід зазначити в роботі фінансового менеджера, це те, 
що вона або складає частину роботи вищої ланки керування фірми, або 
пов’язана з наданням йому аналітичної інформації, необхідної і корисної для 
прийняття управлінських рішень фінансового характеру.  
Суб’єкти управління використовують у кожній сфері і кожній ланці 
фінансових відносин специфічні методи цілеспрямованого впливу на фінанси. 
Разом з тим їм властиві єдині прийоми та способи управління. 
Практичне застосування фінансового менеджменту реалізується за 
допомогою методів і важелів фінансового механізму. 
Фінансовий механізм являє собою сукупність фінансових методів і 
важелів, за допомогою яких організовуються, плануються й використовуються 
 33 
фінансові й у цілому грошові ресурси. Можна виділити три взаємозалежні 
блоки, що утворять структуру фінансового механізму: 
1) нормативно-правове регулювання процесу формування та 
використання фінансових ресурсів (закони, нормативні акти, що регулюють 
процес формування фінансових ресурсів та впливають на фінансову діяльність 
підприємства); 
2)  методи та важелі реалізації політики управління фінансових ресурсів 
на підприємстві. У процесі аналізу, планування і контролю фінансової 
діяльності використовується система методів (прогнозування, планування, 
оподаткування, самофінансування), важелів (дохід, прибуток, амортизаційні 
відрахування, податки, відсотки) і прийомів управління фінансових ресурсів, за 
допомогою яких досягаються необхідні результати на підприємстві; 
3) інформаційне забезпечення процесу формування та використання 
фінансових ресурсів (бухгалтерська звітність підприємства, статистичні дані). 
Результати проведеного дослідження щодо вітчизняних та зарубіжних 
підходів до визначення сутності та завдань управління фінансовими ресурсами 
дозволяють зробити такі основні висновки: 
- фінансовий менеджмент – це організація управління процесами 
фінансування підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин. 
Сутність фінансових ресурсів у даному трактуванні виражається їхнім 
призначенням у процесі фінансування підприємницької діяльності. Саме з цієї 
позиції в роботі розглядаються проблеми формування, розподілу й 
використання фінансових ресурсів підприємства. 
- фінансовий менеджмент – це процес впливу на фінансові відносини й 
безпосередньо процес управління рухом фінансових ресурсів. Предмет 
розгляду цієї кваліфікаційної роботи – друга зі складових фінансового 
менеджменту. 
- метою фінансового менеджменту слід вважати забезпечення 
максимізації добробуту власників підприємства у поточному та 
перспективному періоді, яке знаходить відображення у підвищенні його 
 34 
ринкової вартості. 
- практична реалізація фінансового менеджменту відбувається за 
допомогою методів і важелів фінансового механізму. 
У літературі відзначається, що на практиці, системи управління 
фінансовими ресурсами в більшості випадків не завжди можуть бути 
застосовані в процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. 
Дослідженню особливостей фінансового управління в малому бізнесі 
багато уваги приділили відомі зарубіжні вчені Мейтланд Я., Сирополіс Н., 
Штайнхофф Д., Берджес Д. [27], які розглядають у своїх роботах мале 
підприємництво як форму організації, що накладає особливий відбиток не 
стільки на склад та структуру фінансових ресурсів як на процес управління 
ними. 
Принципи, на яких ґрунтуються сучасні системи управління фінансами 
можуть бути застосовні до підприємств різних розмірів. Всі компанії 
розміщають фінансові ресурси в активи, а також залучають кошти. Різниця - в 
акцентах. Проблеми маленьких компаній несхожі на проблеми, з якими 
зіштовхуються великі підприємства, крім того, доступ підприємств на 
фінансові ринки обмежений.  
На підставі проведеного дослідження, ми сформулювали ряд 
особливостей управління фінансовими ресурсами підприємства в порівнянні з 
великим підприємством: 
1. Підприємства не можуть емітувати акції. Весь капітал формується за 
рахунок власників, а також прибутку від бізнесу. 
2. Дефіцит коштів обмежує будь-які плани керівництва на розширення.  
3. Головним джерелом фінансування є кредиторська заборгованість а 
також позики банків.  
Англійський економіст П. Уілсон підкреслює в одній зі своїх робіт [33, 
с. 11-12] необхідність прийняття до уваги при оцінці організації управління 
фінансовими ресурсами підприємства особливостей підприємницьких 
мотивацій керівників, обумовлених масштабами підприємства. 
 35 
Різниця в мотивації керівника малої незалежної фірми, що є її власником і 
професійного менеджера з незначною часткою власності в керованому їм 
підприємстві полягає в тому, що керівник-власник повністю контролює 
стратегічні аспекти розвитку підприємства, на відміну від професійного 
(найманого) менеджера, що підкоряється акціонерам. 
Інтереси власника в такому випадку не йдуть у розріз із інтересами 
підприємства, і підвищення ефективності діяльності завжди є предметом 
прямої зацікавленості керівника, що обумовлює наявність ініціативи 
керівництва й можливості реалізації максимально ефективного використання 
наявних фінансових ресурсів підприємства (в умовах малого бізнесу жорстко 
обмежених). 
Керівники підприємств не завжди переслідують мету максимізації 
прибутку, оскільки іноді керівникові-власникові невеликого підприємства 
досить певної норми прибутку, необхідної для того, щоб забезпечити собі 
певний рівень життя й не вимагає додаткових зусиль, у цьому випадку, 
паралельною метою є збереження незалежності. 
Дж. Ван Хорн вважає, що підприємства умовно можна розділити на два 
типи: компанії з орієнтацією на розширення і типові фірми. 
Підприємство з орієнтацією на розширення по своїй суті відрізняється від 
типові малого підприємства, що завжди залишається малим. Задача малої фірми 
з орієнтацією на розширення – здійснювати його найбільш ефективним 
образом, оскільки зростання темпів росту вимагає прийому більшої кількості 
нових працівників. Це збільшення числа співробітників вимагає розробки 
нових методів управління. Компанії подібного роду зіштовхуються з 
необхідністю прийняття стратегічних рішень у різних галузях: маркетинг, нові 
товари, виробництво і безліч інших, у числі яких проблема грамотного 
управління фінансовими ресурсами – одна з найважливіших. Складність 
ситуації в даному випадку обумовлюється високим ризиком при відсутності 
відповідного буферу (величина власних фінансових ресурсів незначна). 
Типове підприємство, як правило, не має відношення до високих 
 36 
технологій. Навіть у випадку успішної роботи воно залишається малим. Ріст у 
даному випадку – не першочергова задача. Як правило типове мале 
підприємство залежить від одного-двох чоловік, що ним володіють і 
контролюють усі сфери менеджменту, тобто спеціалізація для них неможлива. 
Велика частина рішень приймається без належного аналізу. Стратегічне 
планування як правило не здійснюється в силу значного обсягу поточної 
роботи, що приходиться на кожного співробітника. 
Фінансовий менеджмент типового підприємства істотно відрізняється від 
управління фінансами великого підприємства або малого, але орієнтованого на 
розширення. Типові малі підприємства не можуть емітувати звичайні акції – 
весь капітал формується за рахунок власників, а також прибутків від бізнесу. 
Дефіцит коштів істотно обмежує плани керівництва, націлені на розширення. 
Типове підприємство, як правило, досить активно здійснює управління 
оборотним капіталом. Основною задачею при цьому стає вміле планування 
грошових потоків. 
Отже, фінансовий менеджмент у бізнесі має такі особливості: 
- залежність від внутрішніх джерел фінансування і слабка організація 
довгострокового планування, що обумовлена незначною чисельністю 
працюючих і низьким рівнем їхньої спеціалізації. Більшість принципів 
управління фінансовими ресурсами великих підприємств можуть бути 
застосовані до малого бізнесу, але з іншими акцентами. 
- більшість власників підприємств відчувають дефіцит широкого 
діапазону навичок, за допомогою яких вони повинні точно аналізувати ринок і 
стрімко маневрувати своїми обмеженими ресурсами, щоб максимізувати 
швидкість і гнучкість випуску продукції. 
- залежність потенціалу росту підприємств від кваліфікації їхнього 
управлінського персоналу.  
Уілсон П., Штайнхофф Д., Берджес Д. [33] у ході своїх досліджень 
з’ясували, що менеджери-власники набагато частіше відчували недовіру до 
власних управлінських здібностей. Дослідження показало, що навіть, у 
 37 
випадках коли фінансові ресурси були доступні й існували ринкові можливості, 
такі менеджери відмовлялися від розширення діяльності, мали труднощі при 
визначенні принципів делегування повноважень, були нездатні обґрунтовано 
мотивувати діяльність персоналу, не мали достатньо знань в області фінансів, 
маркетингу і управління персоналом. Для підприємств практично завжди 
актуальна проблема дефіциту ресурсів у силу складності доступу підприємств 
на фінансовий і грошовий ринки (емісія акцій у більшості випадків не можлива; 
кредити дорогі, або недоступні через ризиковане фінансове становище 
підприємства і відсутність кредитної історії). Вони більш уразливі до помилок і 
змін своїх економічних показників у порівнянні з великими в силу особливого 
набору, рівня й ієрархії ризиків, що збільшуються обмеженістю можливостей 
диверсифікованості портфеля особистих інвестицій, для власника невеликого 
бізнесу, контуром власного підприємства (власник акцій великого акціонерного 
товариства, звичайно може швидко реалізувати акції і диверсифікувати свій 
портфель). 
Підприємства, частіше за інших використовують неофіційні методи 
управління, обходячи складне планування і методи управління необхідні для 
належного обґрунтування рішень. На підприємствах, де існує планування і 
управління на основі визначених методів, вони зазвичай охоплюють короткі 
терміни часу, є неофіційними, нерегулярними і невичерпними. 
Таким чином, вивчення теорії і практики управління фінансовими 
ресурсами підприємств (у першу чергу західних фахівців, в силу того, що їхня 
дослідницька діяльність у цій сфері найбільш активна) дає можливість 
сформулювати наступний ряд чинників, що визначають їх відмінні риси в 
порівнянні з великим бізнесом:  
1) специфіка підприємницьких мотивацій керівників-власників 
підприємств на відміну від найманих менеджерів великих фірм; 
2) стратегічні цілі підприємства, що визначають різницю у керуванні 
фінансовими ресурсами великих та малих підприємств; 
3) можливість відсутності мети максимізації прибутку, що 
 38 
характеризується прагненням власника до збереження незалежності й певного, 
достатнього рівня доходів; 
4) залежність від внутрішніх джерел фінансування й актуальність 
проблеми дефіциту фінансових ресурсів у силу складності доступу на 
фінансовий і грошовий ринки (емісія акцій у більшості випадків не можлива; 
кредити дорогі, або недоступні через ризиковане фінансове становище 
підприємства й відсутність кредитної історії);  
5) обмежені ресурси й потужності, невелике число виробленої продукції; 
6) менш розвинені системи керування, адміністративних процедур і 
технологій, слабка організація довгострокового планування, що обумовлено 
незначною чисельністю працюючих і низьким рівнем їхньої спеціалізації; 
7) відсутність мети максимізації курсу акцій і рівня дивідендів у силу 
складності визначення вартості малого бізнесу, що не оцінюється публічно 
фінансовим ринком; 
8) високий рівень фінансових ризиків; 
9) несистематичність менеджменту, характерність неофіційних методів 
керування й обґрунтування рішень.  
Проте, більшість принципів управління фінансовими ресурсами великих 
підприємств можуть бути застосовані до малого бізнесу, але з іншими 
акцентами. 
Управління фінансовими ресурсами вітчизняних підприємств має ряд 
особливостей: кваліфікаційний бар’єр суб’єктів малого підприємництва; 
обмеженість ресурсів і залежність від внутрішніх джерел фінансування; 
простота організаційно-фінансової структури підприємства і, у деяких 
випадках, елементарність здійснюваних операцій. 
На підставі дослідження управління фінансовими ресурсами в секторі 
малого бізнесу можна зробити висновок про те, що створення на малому 
підприємстві зрозумілої й логічної схеми організації даного процесу, що 
припускає підвищення ефективності використання ресурсів за рахунок 
мобілізації внутрішніх резервів є реальним чинником підвищення ефективності 
 39 
його фінансово-господарської діяльності. 
Отже, управління фінансових ресурсів підприємства – складний та 
багатогранний процес, метою якого є їх збільшення. Нарощення фінансових 
ресурсів – необхідна умова розвитку будь якого виду підприємницької 
діяльності, досягається шляхом їх ефективного використання. З метою 
запобігання помилок необхідно постійно контролювати і в залежності від 
результатів аналізу регулювати діяльність підприємства та рух його фінансових 
ресурсів. 
 
 
1.3. Нормативно-правова база управління фінансовими ресурсами 
підприємств в Україні 
 
Формування та подальший розвиток підприємств в Україні неможливий 
без створення відповідної інформаційно-правової бази. З огляду на це 
розглянемо стан та проблеми правового забезпечення розвитку підприємств в 
Україні. 
Правове забезпечення підприємницької діяльності – це сукупність 
законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок 
створення підприємств, реєстрації підприємців, фізичних осіб – їхні правові та 
організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його 
необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування відносини між державою 
та підприємцями, суб’єктів підприємницької діяльності між собою, а також 
дають підприємцям певні правові гарантії. 
Формування сталого та ефективного нормативно-правового середовища 
функціонування й розвитку підприємств є обов’язковою й неодмінною умовою, 
що забезпечить підприємствам законне функціонування бізнесу і буде сприяти 
його становленню та розвитку. 
Правове регулювання системи відносин підприємництва – актуальна 
проблема сучасного і майбутнього соціально-економічного життя країни. 
 40 
Аналіз практики підприємницької діяльності в Україні свідчить про 
необхідність самостійного правового забезпечення (врегулювання) малого 
бізнесу та визначення його правового статусу в системі підприємництва. 
На сьогодні недосконалість сформованого нормативно-правового 
середовища негативно впливає на розвиток підприємств сфери малого бізнесу. 
Узагальнююча оцінка законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, 
була дана в Законі України “Про Національну програму розвитку малого 
підприємництва в Україні” [41], де зазначалось, що “сьогодні Україна має 
велику кількість нормативних актів, значна частина яких регулює саме 
підприємницьку діяльність. Проте нормативне регулювання підприємницької 
діяльності залишається надто складним. Відсутність системності породила 
багато дублюючих правових норм, закріплених у нормативних актах різної 
юридичної сили. Нагромадження зайвих регулюючих документів значно 
ускладнює як початок, так і здійснення підприємницької діяльності”. За 
оцінками ж самих підприємців, “визначним фактором, який на даному етапі 
перешкоджає здійсненню підприємницької діяльності, є недосконалість, 
завуальованість, незрозумілість та обтяжливість системи оподаткування. На 
сьогоднішній день існує велика кількість законодавчих та нормативно-правових 
актів, що регулюють здійснення підприємницької діяльності, стосовно 
бухгалтерського обліку – 442, податків, зборів, платежів – 1748, здійснення 
підприємницької діяльності – 608. Виникає неузгодженість, що постійно 
призводить до конфліктних ситуацій”. 
Нормативно-правова база розвитку підприємств є багаторівневою і 
здійснюється численними нормативно-правовими актами як загального так і 
спеціального характеру, серед яких можна виділити наступні рівні:  
- перший рівень – Конституція України, в якій прийняті загальні норми 
про підприємництво; 
- другий рівень – Закони України, Укази Президента України, 
Постанови Верховної Ради й Декрети Кабінету Міністрів, що регулюють 
виключно підприємницьку діяльність;  
 41 
- третій рівень – Постанови Кабінету Міністрів України; 
- четвертий рівень – нормативні акти міністерств і відомств, органів 
місцевої влади й самоврядування, які прямо або опосередковано регулюють ті 
чи інші сторони підприємництва. 
Підстави для розвитку малого бізнесу є права, закріплені в Конституції 
України), яка була прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 
1996 року, і гарантують право на приватну власність та право на заняття 
підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку . Відповідно до 
Конституції України (ч.І с. 42) [21] "Кожен має право на підприємницьку 
діяльність, яка не заборонена законом". Реалізація положення статті 48 
Конституції України щодо свободи підприємництва потребує здійснення 
загальнонаціональних заходів по відродженню й розвитку приватного права, 
схвалення на парламентському рівні відповідної загальнодержавної програми, 
де одним із найважливіших завдань має бути передбачена систематизація 
законодавства у сфері підприємницької діяльності. Це завдання, безумовно, має 
стати складовою державної політики розвитку підприємництва в Україні, а його 
вирішення має сприяти посиленню соціальної значущості в суспільстві як 
самого підприємництва, так і законодавства щодо його регулювання, 
підвищенню ефективності останнього за рахунок поліпшення якості як його 
окремих правових норм, так і їх системи. 
Базовим законом, який заклав основу правової бази підприємництва, був 
Закон України “Про підприємства в Україні” від 7.02.1991р. (втратив чинність) 
[42]. З першого січня 2004 року правові основи фінансово-господарського 
функціонування підприємств регламентує Господарський кодекс України [15]. 
Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової 
активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі 
підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну 
спрямованість відповідно до вимог Конституції України (254к/96-ВР ), 
утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, 
сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.  
 42 
Відповідно до Господарського кодексу України малими (незалежно від 
форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова 
чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти 
осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей 
період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за 
середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. 
Логічно продовжує визначені Господарським кодексом основні напрями 
державної підтримки підприємництва в України стосовно малого 
підприємництва Закон України “Про державну підтримку малого 
підприємництва” (від 19 жовтня 2000 р. №2063-III) [36], який було затверджено 
з метою формування та реалізації державної політики з питань розвитку й 
підтримки малого підприємництва. Цим Законом визначено основні напрямки 
державної політики: 
- формування інфраструктури підтримки й розвитку малого 
підприємництва; 
- створення сприятливих умов для використання суб’єктами малого 
підприємництва державних, фінансових та інформаційних ресурсів та науково-
технічних розробок і технологій; 
- удосконалення підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації 
кадрів для суб’єктів малого бізнесу; 
- запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. 
На основі вищезгаданого закону, з метою реалізації державної політики 
сприяння розвитку підприємств, 21 грудня 2000 року був прийнятий Закон 
України “Про національну програму сприяння розвитку малого підприємництва 
в Україні” за № 2157-ІІІ Х [41]. В цьому Законі були визначені такі основні 
напрямки підтримки розвитку малого підприємництва: 
1. Удосконалення нормативно-правової бази в сфері підприємницької 
діяльності; розробка проекту Закону України про мікрокредитування малого 
бізнесу; розробка проекту Закону України про основи державної регулятивної 
політики в сфері підприємницької діяльності; підготовка проекту нормативно-
 43 
правового акту про гарантування держзамовлення для суб’єктів малого 
підприємництва. 
2. Формування єдиної державної регуляторної політики в сфері 
підприємництва через залучення до формування та реалізації державної 
політики розвитку малого підприємництва всеукраїнських, регіональних, 
галузевих об’єднань підприємців; оптимізацію адміністративно-правового 
регулювання економічних відносин; впровадження стандартизованої системи 
по підготовці проектів регуляторних актів та забезпечення їх публічного 
обговорення; відстеження рівня ефективності дії регуляторних актів та 
впровадження практики перегляду неефективних; забезпечення прозорості 
реалізації регуляторної політики. 
3. Активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого 
підприємництва, шляхом розробки механізму компенсації долі лізингових 
платежів лізингоотримувачам – суб’єктами малого підприємництва;сприяння 
функціонуванню кредитно-гарантійної установи; формування мережі 
регіональних фондів підтримки; проведення заходів по залученню іноземних 
кредитних ліній для підтримки підприємств; розробка та впровадження 
механізму надання гарантій від ризиків. 
4. Сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва 
через введення реєстру суб’єктів підприємницької діяльності; створення 
науково-методичного центру по проблемам розвитку малого бізнесу; 
формування довідково-інформаційних мереж для підприємців про 
законодавство, потенційних клієнтів, податки, конкурентне середовище; 
створення регіональних центрів підтримки розвитку підприємств. 
5. Впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого 
підприємництва шляхом упровадження суспільної підтримки малого 
підприємництва через інститут по питанням захисту прав підприємців; 
розробку та реалізацію освітньої програми для підприємців; реалізацію 
соціально-спрямованих програм; запровадження спрощеної системи 
оподаткування, обліку та звітності; 
 44 
Ця програма на відміну від попередніх орієнтована на пошук нових форм 
фінансування. Характерною особливістю є прагнення використовувати як 
інструмент підтримки не державний бюджет, а державний авторитет і 
законодавчу сприятливість. 
З метою формування й реалізації державної політики з питань розвитку та 
підтримки малого бізнесу, ефективного використання його можливостей у 
розвитку національної економіки Указом Президента України “Про спрощену 
систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” 
(у редакції Указу від 28.06. 99р. № 746/99) поряд із загальною (традиційної) 
системою оподатковування прийнята спрощена система оподатковування 
обліку й звітності, що передбачає заміну сплати встановлених законодавством 
податків й обов’язкових платежів сплатою одного податку – єдиного [46]. 
У даний час в Україні законодавчо діє два різновиди оподаткування : за 
традиційною або загальною та спрощеною системою. 
Традиційна система оподаткування передбачає сплату податків та зборів 
у загальноприйнятому порядку. Використовувати її може будь-який суб’єкт 
підприємницької діяльності без обмежень.  
Переваги цього оподаткування: залежність сплати податків від 
результатів фінансово - господарської діяльності платника таких податків.  
Недоліки: необхідність обов’язкової сплати податків та зборів 
передбачених законом про оподаткування.  
Спрощена система може застосовуватись для таких суб’єктів малого 
підприємництва: 
- фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без 
створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів 
їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від 
реалізації  продукції  (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. 
гривень; 
- юридичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої 
організаційно-правової форми та форми власності, де чисельність за рік не 
 45 
перевищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції, робот та послуг за 
рік не більше за 1 млн. грн. 
Спрощена система припускає заміну сплати усіх встановлених 
законодавством України державних і місцевих податків і зборів сплатою 
єдиного податку.  
Платники даного податку – юридичні особи не мають права 
застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім 
готівкового й безготівкового способу розрахунків грошовими коштами. 
Організаціям, що перейшли на спрощену систему оподатковування, 
обліку і звітності, надається право ведення облікових регістрів для складання 
бухгалтерської звітності без застосування способу подвійного запису, плану 
рахунків і дотримання інших вимог, передбачених діючим положенням про 
ведення бухгалтерського обліку і звітності. При цьому зберігається діючий 
порядок ведення касових операцій і представлення необхідної статистичної 
звітності. 
Законом про спрощену систему визначено, що об’єктом оподатковування 
може бути виручка від реалізації, отримана за звітний період. 
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається 
сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на поточний 
рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з реалізації продукції 
(товарів, робіт, послуг). У разі здійснення операції з продажу основних 
фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від 
реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу. 
Платники єдиного податку – юридичні особи ведуть податковий облік 
за тими податками, платниками яких вони є згідно з цим Указом. 
Переваги даного способу оподаткування: 
- можливість не застосовувати приватними підприємцями електронні 
контрольно-касові апарати; 
- при здійсненні декількох видів діяльності, щодо яких установлені 
різні ставки податку, сплачується єдиний податок; 
 46 
- звільнення суб’єктів підприємницької діяльності від сплати ряду 
податків та обов’язкових зборів; 
- при розрахунку єдиного податку не враховуються позареалізаційні 
доходи; 
- суми передплати, отримані на розрахунковий рахунок не є виручкою 
від реалізації товарів, робіт та послуг; 
- облік доходів здійснюється тільки за фактом надходження виручки від 
реалізації на розрахунковий рахунок чи в касу. 
Недоліки: 
- необхідність сплати всіх інших податків, від яких не звільнено 
суб’єктів малого бізнесу; 
- збільшення суми єдиного податку для приватних підприємців, що 
використовують найману працю на 50% за кожну особу. 
- неможливість використання у господарчій діяльності бартерних 
операцій, хоча жодним законодавчим актом не передбачено штрафні санкції чи 
адміністративна відповідальність ; 
- платники податку не мають права на податковий кредит по сумі ПДВ, 
якщо при розрахунку єдиного податку із суми виручки не враховується сума 
ПДВ; 
- недостатньо чітко визначена процедура переходу з традиційної на 
спрощену систему оподатковування; 
- трудомісткість і неясність зворотного переходу — зі спрощеної 
системи на традиційну; 
- часткова втрата контролю за діяльністю організації у зв’язку зі 
скороченням облікових регістрів, і, отже, ускладненням проведення аналізу 
господарської діяльності; 
- попередня сплата податку у формі плати за патент, що 
стрибкоподібно скорочує обсяг фінансових ресурсів малого підприємства. 
Відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку 
та звітності й повернутися до загальної системи оподаткування суб’єкт малого 
 47 
підприємництва може з початку наступного календарного року за умови 
подання заяви до відповідного органу державної податкової служби не пізніше 
ніж за 15 днів до закінчення календарного року. 
Практика діяльності суб’єктів малого підприємництва за спрощеною 
системою оподаткування (яка була запроваджена Указом Президента України 
“Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого 
підприємництва”) довела її ефективність. В той же час виявлені недоліки 
існуючої спрощеної системи оподаткування потребують нагального 
удосконалення законодавчо-нормативної бази її функціонування. 
Недосконалими є наявні значні недоліки чинної системи ліцензування 
підприємницької діяльності, а саме: відсутність критеріїв доцільності 
ліцензування, єдиних методологічних підходів щодо видачі ліцензій, належного 
контролю як за наданням ліцензій, так і за підприємницькою діяльністю, 
наявність монопольних проявів міністерств і відомств. 
Вперше ліцензування підприємницької діяльності було введено в 1991р. 
із прийняттям Закону України «Про підприємництво» і незважаючи на 
внесення численних змін і доповнень, перераховані проблеми продовжували 
існувати. В 1995 році Указом Президента України від 28 березня було створено 
Ліцензійну палату при Міністерстві економіки України, яка згодом Указом 
Президента України від 7 лютого 1997 року була перетворена у Ліцензійну 
палату України, яка стала центральним органом виконавчої влади, основними 
завданнями якого є: узагальнення практики застосування законодавства з 
питань ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації 
суб’єктів підприємництва, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення; 
методичне керівництво роботою, пов’язаною з ліцензуванням підприємницької 
діяльності та державною реєстрацією суб’єктів підприємництва; координація 
роботи органів, що здійснюють ліцензування підприємницької діяльності та 
реєстрацією суб’єктів підприємництва; ведення Єдиного ліцензійного реєстру; 
ведення Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності; контроль за 
додержанням порядку видачі суб’єктам підприємницької діяльності ліцензій та 
 48 
державної реєстрації суб’єктів підприємництва органами, що виконують ці 
функції. Істотним кроком щодо врегулювання процесу ліцензування 
підприємницької діяльності був прийнятий Верховною Радою України 01 
червня 2000 року Закон України «Про ліцензування певних видів господарської 
діяльності», уведений у дію 26.10.2000 р. [40]. У цьому законі вперше 
сформульовані основні принципи обмеження (ліцензування) здійснення певних 
видів підприємництва, структура органів ліцензування, механізми видачі, 
заміни, анулювання ліцензій, видачі дублікатів. 
Наступним кроком уперед, в сфері реалізації загальнодержавних програм 
з питань підтримки підприємництва, буде вирішення проблем, що 
продовжують мати місце в системі ліцензування підприємницької діяльності, а 
саме: зменшення великої кількості видів підприємницької діяльності, що 
підлягають ліцензуванню; усунення нечіткості у визначенні деяких норм щодо 
ліцензування. 
У напрямі створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу в 
Україні слід відзначити прийнятий Закон України «Про державну реєстрацію 
юридичних та фізичних осіб-підприємців» № 755-ІV від 15.05.2003 року, що 
значно спростив механізм реєстрації підприємств малого бізнесу [37].  
Особливе місце по своєму стимулюючому впливу серед інших 
нормативно-правових актів, що регулюють діяльність підприємств малого 
бізнесу, займають прийнятий в 9 вересня 2003 року Закону України “Про 
засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” [38]і 
прийнятий Указ президента від 03.07.2000р. № 849/2000 "Про сприяння 
підготовці управлінських кадрів для сфери підприємництва»[45]. Реалізація 
вищезгаданих законів сприяла залученню до підприємницької діяльності 
широких верств населення, збільшення кількості нових робочих місць, 
зменшення безробіття, удосконалення системи підготовки та перепідготовки 
кадрів для сфери підприємництва. 
Створюється відповідна база і щодо розвитку конкуренції та обмеження 
монополізму. Поряд з існуючими законодавчими актами Верховна Рада 
 49 
України прийняла Закон України «Про рекламу» від 03.07.96 №27/96-ВР [44], 
Закон України «Про природні монополії» від 20.04.2000 №16152 –ІІІ [43], Закон 
України «Про захист  економічної конкуренції» від  11.01.2001 №2210-ІІІ [39] 
тощо. 
Головна проблема малого підприємництва – це нестача фінансово – 
кредитних ресурсів і складність отримання їх у приватному банківському 
секторі. Останніми роками формується система гарантування кредитів для 
суб’єктів малого бізнесу , першим кроком до якої було прийняття Указу 
Президента України «Про утворення Кредитно-гарантійної установи з 
підтримки малого та середнього підприємництва» від 20.05.99р. № 540 [47]. 
З метою забезпечення здійснення державної політики щодо розвитку та 
підтримки підприємництва, ефективного використання його можливостей в 
умовах реформування економіки Указом Президента України від 29 липня 1997 
року було створено Державний комітет України з питань розвитку 
підприємництва, який є центральним органом виконавчої влади. Основними 
завданнями Комітету є: участь у формуванні та реалізації державної політики у 
сфері розвитку та підтримки підприємництва та ліцензування підприємницької 
діяльності; координація діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної з 
розробленням та реалізацією заходів щодо розвитку та підтримки 
підприємництва в Україні; узагальнення практики застосування законодавства з 
питань підприємницької діяльності та її ліцензування, підготовка пропозицій 
щодо його вдосконалення; сприяння розвиткові малого бізнесу, системи його 
консультативної та інформаційної підтримки; підготовка пропозицій про 
впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки 
підприємництва; підготовка пропозицій про усунення правових, 
адміністративних, економічних та організаційних перешкод на шляху розвитку 
підприємництва тощо. Відповідно до цього указу Ліцензійна палата України 
підпорядковується Державному комітету України з питань розвитку 
підприємництва [35]. 
Аналіз законодавчого забезпечення розвитку підприємництва в Україні 
 50 
дозволяє зробити деякі загальні висновки: 
- законодавча база, яка забезпечує розвиток та регулювання 
підприємництва в Україні, знаходиться на початковій стадії, на етапі 
формування; 
- велика кількість нормативно-правових документів, які регулюють 
діяльність суб’єктів малого бізнесу, є досить суперечливими, а основні напрями 
підтримки не забезпечені фінансовими ресурсами; 
- багато законів не є актами прямої дії, для їх реалізації органами 
виконавчої влади розробляється велика кількість підзаконних актів (інструкцій, 
наказів, листів), які систематично доповнюються, тому на практиці ними 
керуватися досить проблематично; 
- недостатні правові гарантії усіх форм власності та захисту приватної 
власності як основної умови розвитку підприємницької діяльності; 
- відсутність єдиної дієвої державної політики підтримки 
підприємництва, зокрема, малого, відповідної нормативно-правової бази та 
дійового механізму реалізації такої політики. 
Розв’язання існуючих проблем розвитку підприємництва в Україні, 
створення відповідного середовища потребують докорінної переорієнтації 
державної політики розвитку підприємництва. Завдання полягає в тому, щоб 
суттєво розширити його роль і місце в економічному житті суспільства. Саме з 
огляду на це слід виходити при розробці та реалізації заходів щодо нормативно-
правового забезпечення розвитку підприємництва. Втілення у життя цього 
завдання неможливе без усунення основних недоліків, які притаманні 
законодавчій практиці. Серед них необхідно виділити перш за все наступні:  
- відсутність єдиної законодавчої стратегії щодо розвитку малого 
підприємництва. Вона важлива, перш за все, в забезпеченні повноти 
законодавства щодо господарських відносин, послідовності проведення курсу 
на розвиток ринку з урахуванням перехідного характеру української економіки, 
обмеженості поєднання часових та стійких правових норм. 
- неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-
 51 
правової бази розвитку підприємництва. Держава постійно змінюючи «правила 
гри», нерідко вводить нормативні акти заднім числом. 
- практично нефункціонуючий характер багатьох правових актів, дуже 
низька виконавча дисципліна щодо нормативно-правових документів. Багато з 
положень Конституції України не можуть бути реалізовані і залишаються лише 
декларацією поки не введені в дію закони, які визначають конкретний 
механізм, порядок і процедури їх здійснення. Сектор малого бізнесу в Україні 
характеризується випереджальним розвитком у порівнянні з його нормативно-
правовим забезпеченням. 
- наявність у законодавстві багатьох нечітких норм, які при бажанні 
можна піддати будь-якому трактуванню;  
- необґрунтованість й надмірність завищення законодавчих вимог та 
обмежень, які містяться в окремих нормативно-правових актах;  
- відсутністю реальних правових гарантій рівності всіх форм власності 
й захисту приватної власності, належної регламентації актів купівлі-продажу, а 
також порядку землеволодіння й землекористування, реальних заходів захисту 
підприємців від свавілля й некомпетентності чиновників; 
- негативним впливом на розвиток підприємств малого бізнесу 
податкового законодавства. Так, за деякими оцінками, сукупний обсяг стягнень 
до Державного бюджету і місцевих бюджетів у вигляді більш ніж 40 видів 
податків й обов’язкових платежів досягають 90 % балансового прибутку 
підприємницьких структур, а в деяких випадках – перевищують 100%. Це 
змушує підприємців шукати способи ухилення від податків, що в кінцевому 
рахунку йде не на користь бюджету. Перелік податкових пільг обмежений, а їх 
позитивний вплив на розвиток підприємств – мінімальний. 
- на підприємництво негативно впливає монополія податкових 
інспекцій на інформацію, особливо на підзаконні акти, внутрішні інструкції і 
роз’яснювальні документи, практично недоступні платникам податків. В 
нинішній ситуації, коли оподаткування регулюється кількома сотнями 
правових актів та інструктивних документів, працівники фіскальних органів 
 52 
можуть тлумачити всі незрозумілі моменти й двозначності законодавчих 
положень на користь бюджету. 
Отже система державної підтримки підприємництва, що нині склалася в 
Україні, характеризується з одного боку великою кількістю нормативних актів 
та законів, які декларують підтримку бізнесу, а з іншого практичною 
відсутністю механізмів такої підтримки в умовах бюджетного дефіциту та 
слабкої координації заходів різних напрямків економічних реформ із розвитком 
підприємництва.  
Світовий досвід свідчить про те, що для успішного розвитку бізнесу 
необхідно створити правову базу його функціонування, забезпечити належним 
чином юридичне закріплення прав та постійне правове забезпечення з боку 
держави, що гарантує захист законного функціонування бізнесу, сприяє його 
розвитку. Міжнародна практика господарювання доводить, що бізнес не може 
існувати без чітких та ефективних законодавчих актів. Тому формування 
сприятливих умов для ведення бізнесу неможливе без прийняття та реальної дії 
таких законів, які б чітко визначали порядок реєстрації суб’єктів 
підприємництва, умови та середовище конкуренції, банкрутство, контракти та 
інші аспекти підприємницької діяльності. 
Слід також зазначити, що дієвість змін у законодавстві й усунення в 
ньому недоліків, що стримують розвиток підприємств малого бізнесу, залежить 
від правової культури й правосвідомості законодавця, суб’єктів економічних 
відносин і всього суспільства в цілому. 
Формування нормативно-правової бази розвитку підприємництва в 
Україні, створення цілісної системи державного регулювання підприємницьких 
відносин – складний і тривалий процес, однак уже сьогодні можливо й 
необхідно закласти організаційно-правові засади відповідної державної 
політики.  
 53 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ І НАПРЯМІВ ВИКОРИСТАННЯ 
ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ТОВ “ПОНОМАР” 
 
 
2.1. Організаційно-економічна характеристика ТОВ “Пономар” 
 
Товариство з обмеженою відповідальністю “Пономар” (скорочена назва 
ТОВ “Пономар”) було засноване і зареєстроване 8.08.2014 року. 
Товариство є юридичною особою, має цивільні права та обов’язки, 
здійснює свою діяльність відповідно до Статуту та законодавства України. 
Товариство має самостійний баланс, рахунки в банках, печатку та кутовий 
штамп зі своїм найменуванням. 
ТОВ “Пономар” є власником: 
- майна; 
- продукції, виробленої ним у результаті господарської діяльності; 
- одержаних доходів; 
- іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. 
Товариство має право продавати, передавати, безоплатно обмінювати, 
здавати в оренду юридичним та фізичним особам засоби виробництва та інші 
матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим шляхом, якщо 
це не суперечить чинному законодавству України та Статуту підприємства. 
Це підприємство створене з метою здійснення підприємницької 
діяльності для одержання прибутку. 
Основним видом діяльності Товариства є: 
01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і 
насіння олійних культур. 
Додатковими видами діяльності Товариства є: 
01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і 
бульбоплодів; 
 54 
01.19 Вирощування інших однорічних і дворічних культур; 
01.24 Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів; 
01.25 Вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників; 
01.30 Відтворення рослин; 
01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід; 
01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; 
10.13 Виробництво м'ясних продуктів; 
10.39 Інші види перероблення та консервування фруктів і овочів; 
10.41 Виробництво олії та тваринних жирів; 
10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; 
10.84 Виробництво прянощів і приправ; 
10.85 Виробництво готової їжі та страв; 
10.91 Виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на 
фермах; 
46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і 
кормами для тварин; 
77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.; 
82.92 Пакування; 
46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 
47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно 
продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 
49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського 
сполучення; 
49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 
52.10 Складське господарство; 
52.24 Транспортне оброблення вантажів; 
52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 
68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого 
нерухомого майна. 
Окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, ТОВ 
 55 
“Пономар” може здійснювати після одержання ним спеціального дозволу 
(ліцензії). Товариство має право самостійно здійснювати зовнішньоекономічну 
діяльність у будь-якій сфері, пов’язаній з предметом його діяльності. При 
здійсненні зовнішньоекономічної діяльності Товариство користується повним 
обсягом прав суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності відповідно до чинного 
законодавства України. 
Статутний капітал Товариства становить 20000 грн., згідно змін до 
Статуту від 31.03.2017 р. протокол № 4. Товариство має право змінювати 
(збільшувати або зменшувати) розмір статутного капіталу. Рішення про 
збільшення або зменшення розміру статутного капіталу Товариства 
приймається загальними зборами акціонерів. 
Діяльність Товариства припиняється в результаті передання всього свого 
майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам-правонаступникам (злиття, 
приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Після прийняття 
рішення про ліквідацію Товариства його підприємницька діяльність 
припиняється. 
Основні економічні показники діяльності підприємства наведені в 
табл. 2.1 (додатки Б, Г, Е, З). 
 
Таблиця 2.1 – Основні економічні показники діяльності ТОВ “Пономар” 
у 2022-2023 рр. 
Відхилення 
Показники 2022 2023 
абсолютне % 
1. Чистий дохід від 
19101 23549 + 4448 + 23,3 
реалізації, тис.  грн. 
2. Собівартість 
реалізованої продукції, 11086 14444 + 3358 + 30,3 
тис.  грн. 
3. Чистий прибуток, 
9481 9672 + 191 + 2,0 
тис.  грн. 
4. Рівень зносу основних 
29,1 26,7 + 2,4 Х 
виробничих фондів, % 
5. Рентабельність 
16,3 24,4 + 8,1 Х 
виробництва, % 
 
 56 
Отже, аналіз, виконаний у табл. 2.1 свідчить про те, що ТОВ “Пономар” 
функціонує і розвивається, надає якісні послуги по ремонту транспортних 
засобів. Зауважимо, що дохід від реалізації зростає швидшими темпами ніж 
собівартість, що є свідченням зменшення витрат і покращення якості послуг. 
Так, чистий дохід від реалізації збільшився на 4448 тис. грн. (на 23,3 %), а 
чистий прибуток – на 1941 тис. грн. (на 2 %). Позитивним є зменшення рівня 
зносу основних виробничих фондів з 29,1 % до 26,7 %. Це є свідченням 
оновленості основних фондів. Також варто відмітити суттєве збільшення 
рентабельності виробництва на 8,2 відсоткових пункти. 
 
 
2.2. Оцінка основних економічних показників діяльності 
ТОВ “Пономар” 
 
Активи ТОВ “Пономар” класифіковано та оцінено відповідно до 
Положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Форма і зміст Балансу ТОВ 
“Пономар” відповідає Національному положенню (стандарту) бухгалтерського 
обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності. 
Протягом 2020-2023рр. активи балансу зросли з 9477,0 тис. грн. на 
початку 2020 р. до 42144,2 тис.  грн. наприкінці 2023 р., тобто на 32667,2 тис. 
грн. (в 3,4 рази) (табл. 2.2) (додатки А, В, Д, Ж). 
 
Таблиця 2.2 – Склад активів ТОВ “Пономар” 
Необоротні активи Оборотні активи Разом 
Дата 
тис. грн. % тис. грн. % тис. грн. 
31.12.2019 2811,0 29,7 6666,0 70,3 9477,0 
31.12.2020 5213,0 35,1 9634,0 64,9 14847,0 
31.12.2021 10500,0 45,7 12466,0 54,3 22966,0 
31.12.2022 11871,8 36,5 20643,0 63,5 32514,8 
31.12.2023 15499,2 36,8 26645,0 63,2 42144,2 
 
Зауважимо, що з кожним роком активи підприємства збільшуються 
 57 
меншими темпами. Так, у 2020 р. темп зростання становив 157 %, у 2021 р. – 
155 %, у 2022 р. – 142 %, а у 2023 р. темп зростання уповільнився до 130 %. 
Середньорічний темп зростання склав 148,2 %. 
Активи досліджуваного підприємства складаються в основному з 
оборотних активів, які зросли з 6666,0 тис.  грн. наприкінці 2019 р. до 26645,0 
тис. грн. наприкінці 2023 р., тобто на 19979 тис. грн. (в 3,4 рази), і необоротних 
активів, які зросли з 2811,0 тис. грн. наприкінці 2019 р. до 15499,2 тис. грн. 
наприкінці 2023 р., тобто на 12688,2 тис. грн. (у 5,2 рази). Темп зростання 
необоротних і оборотних активів був нерівномірним: необоротні активи 
зростали швидшими темпами, особливо у 2021 р., що призвело до зміни у 
структурі активів ТОВ “Пономар” (рис. 2.1). 
Протягом 2020-2023 рр. необоротні активи зросли з 29,7 % (початок 
2020 р.) до 36,8 % (початок 2023 р.), а оборотні активи зменшилися з 70,3% до 
63,2 % відповідно. Така ситуація пов’язана із закупівлею основних засобів: в 
основному, техніки. 
 
%100,0
90,0
80,0 70,3
70,0 64,9 63,5 63,2
60,0 54,3
45,7
50,0 35,1 36,5 36,8
40,0 29,7
30,0
20,0
10,0
0,0
3 311.1.122..22001190      3 13.11.21.22.022001 1       3 311.1.122.2.2002112         31..12..202123        31..12..202134 
Дата
Необоротні активи Оборотні активи
 
Рис. 2.1 – Структура активів ТОВ “Пономар” у 2020-2023 рр. 
 
У складі активів ТОВ “Пономар” витрати майбутніх періодів відсутні. 
Необоротні активи ТОВ “Пономар” складаються в основному з основних 
засобів: 2769,0 тис.  грн. (98,5%) наприкінці 2019 р. – 14613,0 тис.  грн. (94,3%) 
 58 
наприкінці 2023 р. (табл. 2.3). 
 
Таблиця 2.3 – Склад необоротних активів ТОВ “Пономар” 
Довгострокові 
Незавершене Нематеріальні 
Основні засоби фінансові Разом 
Дата будівництво активи 
інвестиції 
тис.  грн. % тис.  грн. % тис.  грн. % тис.  грн. % тис.  грн. 
31.12.2019 2769,0 98,5 42,0 1,5 0,0 0,0 0,0 0,0 2811,0 
31.12.2020 5115,0 98,1 82,0 1,6 16,0 0,3 0,0 0,0 5213,0 
31.12.2021 10137,0 96,5 353,0 3,4 9,0 0,1 1,0 0,0 10500,0 
31.12.2022 11517,0 97,0 345,0 2,9 9,0 0,1 0,8 0,0 11871,8 
31.12.2023 14613,0 94,3 877,0 5,7 9,0 0,1 0,2 0,0 15499,2 
 
Облік основних засобів в акціонерному товаристві ведеться згідно з 
Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №7 “Основні засоби”, 
затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. №92. 
Придбані основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первинною 
вартістю. Облік основних засобів ведеться в бухгалтерських реєстрах по 
інвентарних об’єктах та по матеріально-відповідальних особах. Нарахування 
амортизації в бухгалтерському обліку здійснюється протягом строку корисного 
використання об’єкта при умові визнання цього об’єкта активом. 
На рис. 2.2 зображена динаміка зміни первісної і залишкової вартості та 
зносу основних засобів на ТОВ “Пономар”. 
Протягом 2020-2023 рр. первісна вартість основних засобів зросла з 3718 
тис. грн. наприкінці 2019 р. до 19934 тис. грн. наприкінці 2023 р., тобто на 
16216 тис.  грн. (в 5,4 рази), середньорічний темп зростання – 109 %. Залишкова 
вартість основних засобів зросла з 2769 тис. грн. наприкінці 2019 р. до 14613 
тис. грн. наприкінці 2023 р., тобто на 11844 тис. грн. (у 5,3 рази), 
середньорічний темп зростання – 131,9%. 
Така тенденція свідчить про достатню оновленість основних фондів: 
коефіцієнт оновлення у 2023 р. становив 29,9%.  
 
 59 
Тис. грн.
25000,0
19934,0
20000,0
14874,0
15000,0
11937,0
14613,0
10000,0 11517,0
6400,0 10137,0
5321,0
5000,0 3718,0 5115,0 3357,0
1800,0
2769,0 1285,0
949,0
0,0
3 13.11.21.22.021091 0     3 31.11.21.22.022001 1     3 311.1.122.2.200212        31..12..2202123      31.12..202134 
Дата
Первісна вартість Знос Залишкова вартість
 
Рис. 2.2 – Динаміка зміни первісної і залишкової вартості та зносу 
основних засобів на ТОВ “Пономар” 
 
Незавершене будівництво складає незначну частку в загальних активах 
цього підприємства: 1,5% наприкінці 2003 р. – 5,7% наприкінці 2023 р. 
Тис. грн.
1000,0 877,0
900,0
800,0
700,0
600,0
500,0
353,0
400,0 345,0
300,0
200,0
42,0 82,0
100,0
0,0
 31.12.2010 31.12.2011  31.12.2012 31.12.2013 31.12.2014
31.12.2019        31.12.2020        31.12.2021       31.12.2022      31.12.2023 Дата
 
Рис. 2.3 – Динаміка зміни незавершеного будівництва на ТОВ “Пономар” 
 60 
Рис. 2.3 ілюструє, що незавершене будівництво ТОВ “Пономар” зросло з 
42 тис. грн. наприкінці 2019 р. до 877 тис. грн. наприкінці 2023 р., тобто на 835 
тис. грн. (в 20,9 разів). Зауважимо, що значне зростання незавершеного 
будівництва відбулося у 2023 р. Так, незавершене будівництво зросло з 345 тис.  
грн. до 877 тис. грн. 
Нематеріальні активи підприємства є незначними і становлять 9 тис. грн. 
(0,1% загальної вартості необоротних активів). 
Довгострокові фінансові інвестиції обліковуються на ТОВ “Пономар” з 
кінця 2021 р. за методом участі в капіталі інших підприємств. Загальна вартість 
довгострокових фінансових інвестицій зменшилася з 1 тис. грн. на початку 
2022 р. до 0,2 тис.  грн. на кінець 2023 р., що становить менше 0,01% від 
загальної вартості необоротних активів підприємства. 
У складі оборотних активів ТОВ “Пономар” присутні запаси, дебіторська 
заборгованість, грошові кошти та інші оборотні активи. Зауважимо, що за 2020-
2023 рр. питома вага кожного з видів оборотних активів практично не 
змінилася. 
Протягом зазначеного періоду переважали запаси. Відмітимо, що 
спостерігається тенденція до збільшення запасів у грошовому виразі й 
зменшення питомої ваги запасів у загальних оборотних активах підприємства: з 
5920 тис. грн. (88,8%) станом на 31.12.2019 р. до 20565 тис. грн. (77,2%) станом 
на 31.12.2023 р., або на 14645 тис.  грн. (в 2,5 рази). 
Щодо дебіторської заборгованості, то відбулося її значне збільшення як у 
грошовому виразі, так і по структурі: 640 тис. грн. (9,6%) станом на 
31.12.2019 р. – 4547 тис. грн. (17,1%) станом на 31.12.2023 р., тобто на 3907 тис. 
грн. (в 7,1 рази). 
Грошові кошти ТОВ “Пономар” також збільшилися із 100 тис. грн. (1,5%) 
станом на 31.12.2019 р. до 803 тис. грн. (3,0%) станом на 31.12.2023 р., тобто на 
703 тис.  грн. або у 8 разів (табл. 2.4). 
 
 
 61 
Таблиця 2.4 – Склад оборотних активів ТОВ “Пономар” 
Дебіторська Інші оборотні 
Запаси Грошові кошти Разом 
Дата заборгованість активи 
тис.  грн. % тис.  грн. % тис.  грн. % тис.  грн. % тис.  грн. 
31.12.2019 5920,0 88,8 640,0 9,6 100,0 1,5 6,0 0,1 6666,0 
31.12.2020 7935,0 82,4 1187,0 12,3 410,0 4,3 102,0 1,1 9634,0 
31.12.2021 10385,0 83,3 1322,0 10,6 134,0 1,1 626,0 5,0 12467,0 
31.12.2022 15448,0 74,8 4104,0 19,9 517,0 2,5 574,0 2,8 20643,0 
31.12.2023 20565,0 77,2 4547,0 17,1 803,0 3,0 730,0 2,7 26645,0 
 
Класифікація запасів ТОВ “Пономар” відповідає П(С)БО № 9 “Запаси”, 
затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. № 246 
із змінами та доповненнями. Згідно цього Положення, облік запасів ведеться на 
підставі первинних документів по ціні їх придбання. 
На рис. 2.4 проілюстровано динаміку і структуру виробничих запасів 
підприємства. 
4000,0 3602,0 100,0%
3500,0 90,0%
80,0%
3000,0 2715,0 2769,0
70,0%
2500,0 60,0%
45,9%
2000,0 1819,0 50,0%
1527,0
1500,0 40,0%
30,0%
1000,0 17,5% 17,5%
20,0%
500,0 19,2% 17,9% 10,0%
0,0 0,0%
31.12.2019      31.12.2020      31.12.2021       31.12.2022      31.12.2023 
 
Дата
Рис. 2.4 – Динаміка і структура виробничих запасів ТОВ “Пономар” 
 
Розвиток виробничих запасів можна розділити на два етапи: перший 
(31.12.2019 р. – 31.12.2020 р.) – коли виробничі запаси зменшувалися з 2715 
тис. грн. (45,9%) до 1527 тис. грн. (19,2%), або на 1188 тис. грн. (на 43,8%); 
другий (31.12.2020 р. – 31.12.2023 р.) – коли виробничі запаси зросли до 3602 
тис. грн. (17,5%) наприкінці 2022 р., тобто на 2075 тис. грн. (в 2,4 рази). 
Товари є незначними у складі запасів ТОВ “Пономар” і мають тенденцію 
Тис. грн.
 31.12.2010
 31.12.2011
 31.12.2012
 31.12.2013
 31.12.2014
%
 62 
до зменшення з 19 тис. грн. станом на 31.12.2019 р. до 7 тис. грн. станом на 
31.12.2022 р. Протягом 2023 р. товари на складі були ліквідовані. 
Незавершене виробництво протягом 2020-2023 рр. зменшилося з 516 тис. 
грн. (8,7%) до 2329 тис.  грн. (11,3%), тобто на 1813 тис.  грн. (у 4,5 рази). 
Готова продукція є незначною у запасах підприємства, але протягом 
останніх років вона стабільно зростає у грошовому виразі та по структурі: з 726 
тис. грн. (0,1%) наприкінці 2019 р. до 9828 тис. грн. (0,5%) наприкінці 2023 р., 
тобто на 9102 тис. грн. (в 13,5 рази). 
Визнання й оцінка реальної дебіторської заборгованості 
сільськогосподарського підприємства проводиться відповідно до П(С)БО №10 
“Дебіторська заборгованість”, який затверджений наказом Міністерства 
фінансів України від 8.10.1999 р. №237. 
У 2003 р. в основному переважала дебіторська заборгованість за товари, 
роботи, послуги, яка становила 68% від загальної дебіторської заборгованості 
(435 тис. грн.). Протягом наступних років дебіторська заборгованість за товари, 
роботи, послуги зросла до 904 тис. грн. станом на 31.12.2023 р., але зменшилася 
по структурі до рівня 22%.  
Таблиця 2.5 – Склад дебіторської заборгованості ТОВ “Пономар” 
у 2020-2023 рр. 
За товари, роботи, 
З бюджетом Інша поточна Разом 
Дата послуги 
тис.  грн. % тис.  грн. % тис.  грн. % тис.  грн. 
31.12.2019 435,0 68,0 201,0 31,4 4,0 0,6 640,0 
31.12.2020 248,0 20,9 357,0 30,1 582,0 49,0 1187,0 
31.12.2021 388,0 29,3 492,0 37,2 442,0 33,4 1322,0 
31.12.2022 904,0 22,0 809,0 19,7 2391,0 58,3 4104,0 
31.12.2023 555,0 12,2 965,0 21,2 3027,0 66,6 4547,0 
 
Зауважимо, що дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги не 
має прострочення. Це є позитивним і свідчить про ефективну фінансово-
господарську діяльність даного підприємства. 
Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом значно зросла за 
останні чотири роки: з 201 тис.  грн. (31,4%) наприкінці 2019 р. до 965 тис.  грн. 
 63 
(21,2%) наприкінці 2023 р., або на 764 тис.  грн. (в 4,8 рази). 
Надзвичайно негативним є значне зростання іншої поточної дебіторської 
заборгованості з 4 тис.  грн. наприкінці 2019 р. до 3027 тис.  грн. наприкінці 
2023 р., або на 3023 тис.  грн. (в 756,8 рази). 
Аналітичний облік дебіторської заборгованості ведеться за кожним 
дебітором окремо, по видам заборгованості, термінам її виникнення та 
погашення. 
Облік касових операцій ТОВ “Пономар” ведеться у відповідності до 
вимог “Положення про ведення касових операцій у національній валюті в 
Україні”, затвердженого постановою НБУ від 15.12.2019 р. №637, а облік 
безготівкових розрахунків – згідно “Інструкції про безготівкові розрахунки в 
Україні в національній валюті”, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2019 р. 
№22. 
Грошові кошти ТОВ “Пономар” зросли зі 100 тис. грн. (1,5 %) станом на 
31.12.2019 р. до 803 тис. грн. (3%) станом на 31.12.2023 р., тобто на 703 тис. 
грн. (у 8 разів). Середньорічний темп зростання протягом зазначеного періоду – 
200,8%. 2021 рік характеризується певним зменшенням з 410 тис. грн. до 134 
тис. грн., а починаючи з 2022 р. спостерігається стрімке зростання грошових 
коштів до 803 тис. грн. наприкінці 2023 р. (рис. 2.5). 
1000,0
803,0
800,0
600,0 517,0
410,0
400,0
200,0 100,0 134,0
0,0
31.12.2019    31.12.2020      31.12.2021     31.12.2022    31.12.2023 
 
Дата
Рис. 2.5 – Динаміка змін грошових коштів ТОВ “Пономар” у 2020-2023 рр. 
 
У структурі грошових коштів на кінець 2023 р. переважають кошти на 
поточному рахунку в банку – 40,1% (322 тис. грн.) та інші рахунки в банку – 
Тис. грн.
 31.12.2010
 31.12.2011
 31.12.2012
 31.12.2013
 31.12.2014
 64 
59% (474 тис. грн.). Грошові кошти в касі станом на 31.12.2023 р. становили 7 
тис. грн. (0,87%). 
Незмінним протягом 2020-2023 рр. залишається відсутність грошових 
коштів в дорозі. 
Пасиви ТОВ “Пономар” складаються в основному з власного капіталу, а 
позичковий капітал – незначний (додатки А, В, Д, Ж). 
Протягом 2020-2023 рр. власний капітал підприємства зріс з 8860 тис. 
грн. наприкінці 2019 р. до 39441 тис. грн. наприкінці 2023 р., тобто на 30581 
тис. грн. (в 4,45 рази). Середньорічний темп зростання – 86,3% (табл. 2.6). 
 
Таблиця 2.6 – Склад пасивів ТОВ “Пономар” 
Власний Поточні Довгострокові 
Дата Разом 
капітал зобов’язання зобов’язання 
31.12.2019 8860,0 617,0 0,0 9477,0 
31.12.2020 14163,0 684,0 0,0 14847,0 
31.12.2021 20288,0 2678,0 0,0 22966,0 
31.12.2022 29769,0 1439,8 1306,0 32514,8 
31.12.2023 39441,0 1394,2 1309,0 42144,2 
 
Позичковий капітал складається в основному з поточних зобов’язань. 
Поточні зобов’язання збільшилися з 617 тис. грн. в кінці 2019 р. до 1394,2 тис. 
грн. в кінці 2023 р., або на 777,2 тис. грн. (на 126%). У середньому за рік 
поточні зобов’язання підприємства зростали в 32,25% (на 194,3 тис.  грн.). 
Довгострокові зобов’язання практично відсутні. Винятком є 2023 р., коли 
довгострокові зобов’язання на початок року становили 1306 тис. грн., а на 
кінець – 1309 тис. грн. 
Оскільки поточні зобов’язання і власний капітал змінювалися різними 
темпами, то це спричинило зміни у структурі джерел формування майна 
підприємства (рис. 2.6). 
Питома вага власного капіталу підприємства має тенденцію до 
зменшення з 93,5% наприкінці 2019 р. до 91,6% наприкінці 2022 р., а поточні 
зобов’язання зростають з 6,5% до 8,4% відповідно. Виключенням є кінець 
 65 
2023 р., коли структура пасивів встановилася на рівні кінця 2019 р.: 93,6% – 
власний капітал і 6,4% – поточні зобов’язання. 
 
100,0 93,5 95,4 93,6
% 91,6
88,3
90,0
80,0
70,0
60,0
50,0
40,0
30,0
20,0 11,7
6,5 8,4
10,0 4,6 6,4
0,0
3 311.1.122..2200190                   31..1122.2.2001210                 31..122..2200121                 331..12.201232                  331..12.201243 
Дата
Власний капітал Поточні зобов’язання
Рис. 2.6 – Структура пасивів ТОВ “Пономар” 
 
Власний капітал ТОВ “Пономар” складається зі статутного капіталу, 
додаткового вкладеного капіталу і нерозподіленого прибутку (непокритих 
збитків) (табл. 2.7). 
Таблиця 2.7 – Склад власного капіталу ТОВ “Пономар” 
Інший 
Нерозподілений 
Статутний капітал додатковий Разом 
Дата прибуток 
капітал 
тис.  грн. % тис.  грн. % тис.  грн. % тис.  грн. 
31.12.2019 20,0 0,2 4587,0 51,8 4253,0 48,0 8860,0 
31.12.2020 20,0 0,1 4716,0 33,3 9427,0 66,6 14163,0 
31.12.2021 20,0 0,1 4716,0 23,2 15552,0 76,7 20288,0 
31.12.2022 20,0 0,1 4716,0 15,8 25033,0 84,1 29769,0 
31.12.2023 20,0 0,1 4716,0 12,0 34705,0 88,0 39441,0 
 
Статутний капітал протягом 2020-2023 рр. не змінювався і становить 20 
тис. грн. Станом на 31.12.2023 р. 100 % статутного капіталу ТОВ “Пономар” 
належить акціонерам. 
Аналітичний облік статутного капіталу ведеться на балансовому рахунку 
№40 “Статутний капітал”. Порядок його формування відповідає вимогам 
 66 
методології, розробленої наказом Міністерства фінансів України від 
16.12.1993 р. №109 “Порядок відображення у бухгалтерському обліку і 
звітності операцій, пов’язаних із приватизацією і орендою державних 
підприємств”. 
Частка статутного капіталу в загальній сумі власного капіталу має 
тенденцію до зменшення: з 0,2% наприкінці 2019 р. до 0,1% наприкінці 2023 р. 
Інший додатковий капітал наприкінці 2019 р. становив 4567 тис. грн., а 
наприкінці 2020 р. встановився у розмірі 4716 тис. грн. і залишався незмінним 
до кінця 2023 р., а його питома вага зменшилася з 51,8% наприкінці 2019 р. до 
12% наприкінці 2023 р. 
Варто відзначити, що завдяки ефективному управлінню підприємство 
змогло подолати збитки і отримати солідні прибутки (рис. 2.7). 
Тис. грн.
40000,0 34705,0
35000,0
30000,0 25033,0
25000,0
20000,0 15552,0
15000,0 9427,0
10000,0 4253,0
5000,0
0,0
    3311..1122..22001190        3311..1122..22002101         3 311.1.122.2.2001221      3 311.1.122.2.2001232       3 311.1.122.2.2001243 Дата
 
Рис. 2.7 – Динаміка зміни нерозподіленого прибутку ТОВ “Пономар” 
протягом 2020-2023 р. 
 
Протягом 2020-2023 рр. нерозподілений прибуток ТОВ “Пономар” зріс з 
4253 тис. грн. наприкінці 2019 р. до 34705 тис. грн. наприкінці 2023 р., тобто на 
30452 тис. грн. (у 8,16 разів). Це в середньому за рік склало зростання на 7613 
тис. грн. (в 2,04 рази). 
Визнання, облік та оцінка зобов’язань в акціонерному товаристві 
проводиться відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №11 
 67 
“Зобов’язання”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 
31.01.2000 р. №20. 
Зобов’язання ТОВ “Пономар” складається з поточних зобов’язань, за 
виключенням 1306 тис.  грн. станом на 31.12.2022 р. і 1309 тис. грн. станом на 
31.12.2023 р. 
Поточні зобов’язання підприємства формуються з кредиторської 
заборгованості за товари, роботи і послуги і поточних зобов’язань за 
розрахунками (табл. 2.8). 
 
Таблиця 2.8 – Склад поточних зобов’язань ТОВ “Пономар” 
Кредиторська заборгованість Поточні зобов’язання за 
Разом 
Дата за товари, роботи, послуги розрахунками та інші  
тис.  грн. % тис.  грн. % тис.  грн. 
31.12.2019 326,0 52,8 291,0 47,2 617,0 
31.12.2020 142,0 20,8 542,0 79,2 684,0 
31.12.2021 2279,0 85,1 399,0 14,9 2678,0 
31.12.2022 449,5 31,4 980,3 68,6 1429,8 
31.12.2023 620,0 44,5 774,2 55,5 1394,2 
 
Кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги становить 
близько половини поточних зобов’язань і має загальну тенденцію до зростання 
в абсолютному виразі з 326 тис. грн. станом на 31.12.2019 р. до 620 тис. грн. 
станом на 31.12.2023 р, тобто на 294 тис. грн. (на 90,2%), і зменшення по 
структурі з 52,8% до 44,5% відповідно. 
Поточні зобов’язання за розрахунками зросли з 291 тис. грн. наприкінці 
2019 р. до 774,2 тис. грн. наприкінці 2023 р., тобто на 483,2 тис. грн. (на 166%). 
У середньому щороку поточні зобов’язання за розрахунками зростали на 120,8 
тис. грн. (на 41,5%). 
Поточні зобов’язання за розрахунками складаються з розрахунків з 
бюджетом, зі страхування, з оплати праці з учасниками та інших поточних 
зобов’язань. Структура зазначених розрахунків змінювалася протягом 2020-
2023 рр. 
 68 
125,0 40%
120 32,3% 35%
98,2
100 94,0 30%
23,1%
80 71,0 25%
61,0
20%
60 12,7%
17,8% 15%
40 6,2% 10%
20 5%
0 0%
31.12.2019   31.12.2020  31.12.2021  31.12.2022   31.12.2023 
Дата  
Рис. 2.8 – Склад і структура поточних зобов’язань за розрахунками з бюджетом 
на ТОВ “Пономар” 
Поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом на ТОВ “Пономар” 
зростають з 94 тис. грн. в кінці 2019 р. до 98,2 тис. грн. в кінці 2023 р., тобто на 
4,2 тис.  грн. (на 4,5%). Щороку ці зобов’язання зростали в середньому на 1,05 
тис. грн. (на 1,1%). Щодо частки цих зобов’язань у всіх поточних 
зобов’язаннях, то відбувається поступове зменшення з 32,3% до 12,7% 
наприкінці 2019 і 2023 рр. відповідно. 
Поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування зросли з 2 тис. грн. 
в кінці 2019 р. до 15 тис. грн. наприкінці 2023 р., або на 13 тис. грн. (у 7,5 разів). 
Виключенням є суттєве зростання наприкінці 2022 р. до 271,3 тис. грн. 
300 271,3 35%
250 30%
27,7%
25%
200
20%
150
15%
100
7,2% 10%
5,3%
50
0,7% 39,0 21,0 1,9% 15,0 5%
2,0
0 0%
31.12.2019    31.12.2020     31.12.2021    31.12.2022     31.12.2023  
Дата
Рис. 2.9 – Склад і структура поточних зобов’язань за розрахунками зі 
страхування на ТОВ “Пономар” 
Тис. грн.
Тис. грн.
 31.12.2010
 31.12.2010
 31.12.2011  31.12.2011
 31.12.2012
 31.12.2012
 31.12.2013
 31.12.2013
 31.12.2014
 31.12.2014
 69 
По-структурі поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування також 
зросли з 0,7% до 1,9% наприкінці 2019 і 2023 рр. відповідно, або на 1,2 
відсоткових пункти. Виключенням є значне збільшення питомої ваги поточних 
зобов’язань за розрахунками зі страхування до 27,7%. 
240,0
250,0 40,0%
30,6% 183,0 31,0%
200,0
30,0%
22,3%
150,0 122,0
13,7% 20,0%
100,0 18,7%
65,0 74,0
10,0%
50,0
0,0 0,0%
31.12.2019    31.12.2020   31.12.2021  31.12.2022   31.12.2023  
Дата
Рис. 2.10 – Склад і структура поточних зобов’язань за розрахунками з 
оплати праці на ТОВ “Пономар” 
 
Поточні зобов’язання за розрахункам з оплати праці зросли з 22,3% в 
кінці 2019 р. до 31% в кінці 2023 р., тобто на 8,7 відсоткових пункти. 
200,0 40,0%
180,0 31,3% 161,0 35,0%
160,0
30,0%
140,0 125,0
120,0 25,0%
100,0 91,0 85,0 20,0%
80,0 20,8%
15,0%
60,0 16,8%
10,0%
40,0
8,7%
20,0 5,0%
0,0
0,0 0,0%
31.12.2019    31.12.2020     31.12.2021    31.12.2022     31.12.2023 
 
Дата
Рис. 2.11 – Склад і структура поточних зобов’язань за розрахунками з 
учасниками на ТОВ “Пономар” 
 
В абсолютному виразі поточні зобов’язання за розрахунками з оплати 
Тис. грн.
Тис. грн.
 31.12.2010
 31.12.2010
 31.12.2011
 31.12.2011
 31.12.2012  31.12.2012
 31.12.2013  31.12.2013
 31.12.2014
 31.12.2014
%
 70 
праці збільшилися з 65 тис.  грн. до 240 тис.  грн. протягом 2020-2023 рр., тобто 
на 175 тис. грн. (в 3,7 рази), що в середньому за рік дорівнює 43,75 тис. грн. 
(92,5%). 
Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками зросли з 0 тис. грн. у 
кінці 2019 р. до 161 тис. грн. у кінці 2023 р., тобто на 100%. Середньорічне 
зростання зазначених зобов’язань – 40,25 тис. грн. (25%). Питома вага цих 
зобов’язань зросла до 20,8% у кінці 2022 рр. 
Облік витрат виробництва ведеться на ТОВ “Пономар” у відповідності з 
вимогами П(С)БО 16 “Витрати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів 
України від 31.12.1999 р. №318. 
До собівартості виробленої продукції включаються прямі матеріальні 
витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загально-
виробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. У Товаристві 
постійні загальновиробничі витрати повністю розподіляються і відносяться на 
виробничу собівартість продукції. 
Калькуляція витрат на виробництво продукції ТОВ “Пономар” наведена у 
табл. 2.9 (додатки Б, Г, Е, К). 
 
Таблиця 2.9 – Витрати на виробництво продукції ТОВ “Пономар” 
2019 2020 2021 2022 2023 
Статті витрат тис. тис. тис. тис. тис. 
% % % % % 
грн. грн. грн. грн. грн. 
Матеріальні витрати 6894,0 71,7 10447,0 79,1 10332,0 76,3 15297,0 72,1 19295,0 72,5 
Витрати на оплату праці 1156,0 12,0 1318,0 10,0 1670,0 12,3 2513,0 11,8 3142,0 11,8 
Відрахування на соціальні 
27,0 0,3 28,0 0,2 35,0 0,3 282,0 1,3 340,0 1,3 
заходи 
Амортизація 381,0 4,0 336,0 2,5 537,0 4,0 1604,0 7,6 2119,0 8,0 
Інші операційні витрати 1152,0 12,0 1081,0 8,2 967,0 7,1 1511,0 7,1 1726,0 6,5 
Разом 9610,0 100,0 13210,0 100,0 13541,0 100,0 21207,0 100,0 26622,0 100,0 
 
Серед витрат на виробництво продукції ТОВ “Пономар” переважають 
матеріальні витрати, які збільшилися з 6894 тис. грн. (71,7%) у 2019 р. до 19295 
тис. грн. (72,5%) у 2023 р., або 12401 тис. грн. (у 2,8 рази). Середньорічний 
темп зростання матеріальних витрат – 79,9%. 
 71 
Протягом зазначеного періоду витрати на оплати праці зросли з 1156 тис. 
грн. (12%) до 3142 тис. грн. (11,8%), тобто на 1986 тис. грн. (в 2,7 рази), що в 
середньому за рік складає зростання на 71,9%. 
Амортизація зросла з 381 тис.  грн. (4%) у 2019 р. до 2119 тис.  грн. (8%) у 
2023 р., тобто на 1738 тис. грн. (на 82%). У середньому за рік амортизація 
зростала на 20,5%. 
Облік доходів на цьому підприємстві ведеться у відповідності з вимогами 
П(С)БО 15 “Дохід”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 
14.12.1999 р. №290. Доходи визнаються, класифікуються і оцінюються згідно 
методологічних засад, затверджених у П(С)БО 15 “Дохід”. 
Суми доходів відображаються на балансових рахунках 701 “Доходи від 
реалізації готової продукції”, 702 “Доходи від реалізації товарів”, 732 “Відсотки 
одержані”. Суми доходів відображені на балансових рахунках відповідають 
даним аналітичного обліку та первинним бухгалтерським документам на 
реалізацію готової продукції та товарів. 
Протягом 2019-2023 р. на ТОВ “Пономар” відбувається зростання 
чистого доходу (виручки) від реалізації продукції та собівартості реалізованої 
продукції (рис. 2.12). 
Тис. грн.
25000,0
20000,0
15000,0
10000,0
5000,0
0,0   2019       2020        2021       2022       2023 
2010 2011 2012 2013 2014 Роки
Чистий дохід (виручка) від реалізації
Собівартість реалізованої продукції
 
Рис. 2.12 – Динаміка виручки від реалізації і собівартості реалізованої 
продукції ТОВ “Пономар” у 2019-2023 рр. 
 72 
Протягом 2019-2023 рр. на ТОВ “Пономар” чистий дохід (виручка) від 
реалізації продукції (без ПДВ) зріс з 6484 тис. грн. до 23549 тис. грн., тобто на 
17065 тис. грн. (у 3,6 рази), що в середньому за рік склало приріст на 72,6%. 
Собівартість реалізованої продукції зросла з 5079 тис. грн. до 14444 тис. грн. 
відповідно , тобто на 9365 тис. грн. (в 2,4 рази), або на 56,9% щорічно. 
Відзначимо позитивне зростання розриву між виручкою від реалізації 
продукції та її собівартістю з 1405 тис. грн. (21,7%) у 2019 р. до 9105 тис. грн. 
(38,7%) у 2023 р. 
Тис. грн.
12000
9481 9672
10000
8000 6125
5174
6000
4000
1249
2000
0
  20190         202101         2  020121       2  0210232       2 2001243 Роки
 
Рис. 2.13 – Динаміка чистого прибутку ТОВ “Пономар” у 2019-2023 рр. 
 
Чистий прибуток ТОВ “Пономар” має тенденцію до зростання: з 1249 
тис.  грн. у 2019 р. до 9672 тис. грн. у 2023 р., тобто на 8423 тис. грн. (в 7,7 
рази). Середньорічний темп зростання становив 154,9%. 
З метою аналізу фінансового стану ТОВ “Пономар” проаналізуємо такі 
показники: 
коефіцієнт загальної ліквідності – характеризує на скільки обсяг 
поточних зобов’язань можливо погасити за рахунок мобілізованих оборотних 
активів; 
коефіцієнт абсолютної ліквідності – показує на скільки короткострокові 
зобов’язання можуть бути негайно погашені за рахунок швидко ліквідних 
грошових коштів та цінних паперів; 
коефіцієнт фінансової стійкості (незалежності) – свідчить про питому 
 73 
вагу власних коштів в загальній сумі пасивів; 
коефіцієнт фінансового ризику – показує співвідношення між позичковим 
капіталом і власним капіталом. 
Розрахунок показників фінансового стану ТОВ “Пономар” здійснено на 
основі Балансу і Звіту про фінансові результати за 2020-2023 рр. (додатки А, Б, 
В, Г, Д, Е). 
Показники фінансового стану ТОВ “Пономар” наведено у табл. 2.10. 
 
Таблиця 2.10 – Показники фінансового стану ТОВ “Пономар” 
№ Оптимальне Значення показника на кінець 
Показники 
з/п значення 2019 р. 2020 р. 2021 р. 2022 р. 2023 р. 
Коефіцієнт загальної 
1 1,0-2,0 10,8 14,1 8,6 7,5 9,7 
ліквідності 
Коефіцієнт абсолютної 
2 0,25-0,5 0,16 0,6 0,05 0,34 0,58 
ліквідності 
Коефіцієнт фінансової 
стійкості 
3 0,25-0,5 0,93 0,95 0,88 0,92 0,94 
(платоспроможності, 
автономності) 
Коефіцієнт фінансового 
4 1-1,5 0,07 0,05 0,13 0,09 0,07 
ризику 
 
Аналіз наведених в таблиці розрахунків свідчить про те, що фінансовий 
стан ТОВ “Пономар” не відповідає оптимальним значенням. Коефіцієнт 
загальної ліквідності перевищив оптимальне значення в 5,4-10,8 разів у 2019 р. 
і у 4,85-9,7 рази у 2023 р., а коефіцієнт абсолютної ліквідності протягом 
зазначеного періоду перевищував оптимальне значення в 1,2-2,4 рази у 2020 р. і 
в 1,16-2,32 рази у 2023 р. і набував значення значно нижче оптимального на 36-
68% у 2019 р. 2021-2022 рр. характеризуються відносно сталою абсолютною 
ліквідністю і відповідають нормативним значенням. Такі значення коефіцієнтів 
ліквідності свідчать про здатність підприємства негайно погасити борги 
оборотними активами. Але значне перевищення над оптимальним значенням є 
свідченням неефективного управління оборотними засобами, в т.ч. і грошовими 
коштами, які можна було б покласти в банк на депозитний рахунок і 
отримувати відсотки. 
 74 
Коефіцієнти фінансової стійкості і фінансового ризику також не 
відповідають оптимальному значенню і значно відхиляються від цього 
значення. Так, на підприємстві 88-95% – власний капітал, а позичковий капітал 
практично відсутній. Зауважимо, що довгострокові кредити взагалі відсутні, за 
винятком 2023 р., коли довгострокові кредити склали 1306 тис.  грн. на початку 
року і 1309 тис. грн. на кінець року. Така ситуація діє не на користь 
підприємства. З метою ефективного управління підприємством необхідно 
змінити структуру позичкового і власного капіталу до рівня 50:50 – 60:40. 
Результати виконаних розрахунків дозволяють зробити висновок про в 
цілому задовільний фінансовий стан ТОВ “Пономар”. Зауважимо, що на 
підприємстві існують певні недоліки, до яких слід віднести неефективне 
управління оборотними засобами та незадовільну структуру позичкового і 
власного капіталу.  
 
 
 75 
РОЗДІЛ 3 
НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ 
ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ПІДПРИЄМСТВА 
 
 
3.1. Оптимізація джерел формування фінансових ресурсів 
підприємства 
 
Управління фінансовими ресурсами підприємства характеризується 
якісною зміною співвідношення джерел і методів їх формування, результатом 
якого є забезпечення фінансової стійкості і позитивної динаміки рентабельності 
діяльності суб’єкта господарювання. Основною ознакою стабільного 
фінансового стану підприємства, його здатністю виживання в ринкових умовах 
є формування такого складу та структури фінансових ресурсів при якому 
забезпечується достатня фінансова стійкість. Фінансова стійкість відображає 
такий стан фінансових ресурсів, при якому мале підприємство, вільно 
здійснюючи маневрування грошовими засобами, здатне шляхом ефективного їх 
використання забезпечити безперебійний процес виробництва, реалізації 
продукції і має можливість забезпечити розширене відтворення. Отже, 
головною метою управління фінансовими ресурсами є забезпечення фінансової 
стійкості підприємства, в тому числі. 
Фінансова стійкість підприємства характеризується системою 
абсолютних і відносних показників, які розраховують шляхом співвідношення 
власних і позикових коштів, що належать підприємству, його довгострокових і 
короткострокових зобов’язань, матеріальних оборотних коштів і власних 
джерел фінансових ресурсів. 
Підсумовуючи результати оцінки фінансової стійкості підприємств 
України, можна констатувати: 
- спостерігається політика формування складу та структури фінансових 
ресурсів, при якій забезпечується достатня фінансова стійкість; 
 76 
- у структурі джерел фінансування найбільшу питому вагу займають 
власні фінансові ресурси;  
- значення показників фінансової стійкості свідчить про неефективне 
формування позикових фінансових ресурсів.  
В сучасних умовах для більшості українських підприємств найбільш 
доступним є використання власних джерел фінансових ресурсів і такий метод 
фінансування, як самофінансування. Однак, як правило, внутрішніх ресурсів не 
вистачає, і тому практично завжди виникає необхідність у залученні коштів із 
зовнішніх джерел. 
Складність функціонування підприємства за умов ринкової економіки 
полягає в тому, що воно повинно вирішити для себе, за рахунок яких джерел 
буде фінансуватися його діяльність. Вдале вирішення означеної проблеми 
вплине на ефективність діяльності підприємства. При виборі джерела 
фінансових ресурсів необхідно оцінювати ризики і вартість кожного з варіантів, 
з огляду на: основні цілі підприємницької діяльності; схильність до ризику 
керівництва підприємства; фінансове положення підприємства; вартість 
альтернативних джерел фінансування; темпи інфляції; тенденції розвитку 
грошового ринку. Але навіть за умови наявності відповіді на дані питання, 
керівник підприємства неодмінно має обґрунтувати оптимальну структуру 
джерел формування фінансових ресурсів підприємства за певних економічних 
умов.  
Практика свідчить про те, що не існує єдиних рецептів ефективного 
співвідношення власних та позикових джерел фінансових ресурсів не тільки 
для всіх підприємств, але і для одного підприємства на різних стадіях його 
розвитку за умови різної кон’юнктури товарного та фінансового ринку.  
Разом з тим існує ряд об’єктивних і суб’єктивних факторів, урахування 
яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру фінансових ресурсів, за 
умови ефективного їх використання на кожному конкретному підприємстві. 
Отже, важливим моментом при виборі джерел фінансування розвитку  
підприємств є визначення оптимальних пропорцій у їхній структурі. 
 77 
Основними з цих факторів є: 
Стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що орієнтуються 
на розширення, знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають 
конкурентноздатну продукцію, можуть  залучати для фінансування фінансових 
ресурсів більшу частку позикових джерел. Типові підприємства, особливо ті, 
що знаходяться в стадії зрілості, повинні в більшій мірі використовувати власні 
джерела фінансових ресурсів. 
Вид економічної діяльності. Чим більша фондомісткість галузі, тим 
нижчий кредитний рейтинг і більше потрібно розраховувати на власні 
фінансові ресурси. Чим менша тривалість операційного циклу в галузі, тим в 
більшій мірі можна залучати позикові фінансові ресурси. 
Кон’юнктура товарного ринку. Кон’юнктура ринку та попит на 
продукцію підприємств. Стабільний попит не продукцію свідчить про 
безпечність залучення позикових фінансових ресурсів для розвитку 
підприємницької діяльності. 
Прибутковість підприємства. Чим вищий рівень рентабельності, тим 
менше потреба у позикових фінансових ресурсах і вигідніші умови позики. 
Відношення кредиторів до підприємства. Малі підприємства мають 
низький  кредитний рейтинг, що змушує  їх орієнтуватися у своєму розвитку на 
власні фінансові ресурси. 
Система оподаткування. В умовах спрощеної системи оподаткування 
або використання малим підприємством податкових пільг зменшується 
податкова економія і різниця у вартості позикових та власних джерел 
фінансових ресурсів є не такою істотною. При традиційній системі 
оподаткування та обліку збільшується ефект від залучення позикових коштів 
Мотивація власників підприємства. Сьогодні керівники підприємств 
розглядають проблему формування структури фінансових ресурсів досить 
обмежено. Тобто зараз, одним із основних факторів, який впливає на процес 
формування структури фінансових ресурсів підприємств, є менталітет і діловий 
стиль власників. Основою формування стратегії фінансування діяльності 
 78 
виступають власні кошти малого підприємства. При цьому, залучення 
позикових фінансових ресурсів здійснюється тільки в тому обсязі, якого не 
вистачає для реалізації відповідного проекту. За умови достатності власних 
фінансових ресурсів варіанти залучення позики навіть  не розглядаються, хоча 
це не завжди є обґрунтовано та ефективно. 
Асиметричність інформації. При ринковій недооцінці підприємства, 
коли кредитори та інвестори не мають інформації про очікуваний високий ріст 
прибутку, можна тимчасово збільшити частку позикових фінансових ресурсів. 
Оптимальна структура фінансових ресурсів являє собою таке 
співвідношення використання власних та позикових фінансових коштів, що 
забезпечить  найбільш ефективну пропорційність між коефіцієнтом фінансової 
рентабельності та коефіцієнтом стійкості підприємства. 
Проаналізувавши літературні джерела присвячені питанням формування 
фінансових ресурсів підприємств, в тому числі і малих [10; 13; 16], була 
розроблена схема оптимізації структури фінансових ресурсів підприємства, яка 
представлена на рис. 3.1. 
Ця схема має 6 етапів: 
1. Формування бюджетів підприємства, які містять запланований рух 
фінансових ресурсів. 
2. Аналіз стану фінансових ресурсів підприємства. 
3. Оцінка зовнішніх факторів впливу на стан фінансових ресурсів 
підприємства. 
4. Визначити можливі варіанти структури капіталу з урахуванням 
обмежень з боку банка-позичальника і підприємства. 
5. Розрахувати показники структури фінансових ресурсів за різними 
критеріями оптимальності. 
6. Обґрунтувати варіант оптимальної структури фінансових ресурсів на 
основі проведених розрахунків. 
 
 
 79 
 
1. Формування бюджетів підприємства, які містять інформацію про 
 запланований рух фінансових ресурсів 
 
 2. Аналіз стану фінансових ресурсів підприємства 
  
 
3. Оцінка зовнішніх факторів фінансових ресурсів підприємства 
 
 
 
4. Вибір джерел фінансових ресурсів підприємства 
 
 
 
5. Вибір  критеріїв 
 оптимізації структури фінансових ресурсів 
 
 6. Розробка та застосування моделі управління фінансовими ресурсамние т 
підприємств на основі засобів економіко-математичного моделювання 
 
 да 
 Оцінка вартості Виконання 
 
фінансових критерію 
 ресурсів оптимізації 
  
 
 
Формування оптимальної структури фін. ресурсів підприємства 
 
Рис. 3.1 – Схема оптимізації структури джерел фінансових ресурсів 
підприємства 
 
На першому етапі формується система бюджетів, яка є основою для 
прогнозування та планування прибутку підприємства – основного джерела 
фінансового ресурсу суб’єкта господарювання.  
На другому етапі основним завданням є дослідження тенденцій динаміки 
обсягів та складу фінансових ресурсів, їх фінансову стійкість та х вплив на 
ефективність використання фінансових ресурсів підприємства. 
 80 
Фінансова незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування 
являє собою фінансову стійкість. Запас джерел власних засобів – це запас 
фінансової стійкості підприємства за умови, що власні засоби перевищують 
позикові. Стабільність економіки неможлива без фінансової стійкості 
підприємств. У процесі аналізу фінансового стану варто розрізняти статичну і 
динамічну стійкість. Перша ототожнюється зі спокоєм, пасивністю, друга – зі 
стабільним розвитком підприємства. Вищою формою стійкості є стійкість – 
опір . Це стан рівноваги підприємства, яке зберігається , незважаючи на вплив 
зовнішніх і внутрішніх факторів, що можуть вивести підприємство з рівноваги. 
Для збереження стійкості підприємству потрібно, щоб рух його грошових 
потоків, надавав можливість розрахуватися з постачальниками, кредиторами, 
державою. Необхідно забезпечити платоспроможність, ліквідність і 
кредитоспроможність підприємства. Це нижня границя його фінансової 
стійкості, у разі не виконання цієї умови йому загрожує банкрутство. 
На третьому етапі оптимізації структури фінансових ресурсів необхідно 
оцінити фактори, що зумовлюють їх структуру. Практика доводить, що не існує 
загальної методики визначення ефективного співвідношення власних та 
позикових фінансових ресурсів.  
Внутрішні джерела розвитку підприємства (прибуток, амортизаційні, 
різні резервні й страхові фонди) не можуть розглядатися в якості серйозної 
фінансової основи, що дозволить йому розвиватися й виживати в складних 
умовах становлення ринкових відносин в країні. Державна фінансова підтримка 
вітчизняного малого бізнесу носить епізодичний характер, невелика за 
розміром і , як правило, не доходить до адресата. В таких умовах потенційним 
постачальником фінансово-інвестиційного ресурсу може бути банківська 
система, що зосередила значні запаси заощаджень фізичних і доходів 
юридичних осіб. 
Саме це обумовлює основне завдання четвертого етапу – оцінки 
ефективності залучення позикових фінансових ресурсів з метою максимізації 
прибутковості підприємства. 
 81 
Одним з найбільш складних методичних аспектів при реалізації даного 
алгоритму є вибір та обґрунтування найкращого критерію оптимальності 
оцінки вартості та структури фінансових ресурсів. 
Оптимізація структури фінансових ресурсів – це безперервний процес 
адаптації до змін економічної ситуації, податкового законодавства, сил 
конкуренції. Рішення про вибір структури фінансових ресурсів не можна 
приймати ізольовано. Вони мають бути часткою обґрунтованої стратегії 
фінансування, в процесі формування якої слід враховувати ринкову позицію 
підприємства, майбутні фінансові можливості, очікувані грошові потоки і 
потребу у фінансуванні. 
У сучасній економічній літературі не існує єдиного критерію 
оптимальності структури фінансових ресурсів. Кожний з можливих критеріїв 
(величина чистого прибутку, рівень фінансового ризику економічна 
рентабельність, внутрішня норма доходності тощо) має свої переваги і 
недоліки. Прийняття кінцевого рішення щодо структури фінансових ресурсів 
має, перш за все, узгоджуватися зі цілями розвитку кожного окремого 
підприємства. 
Із загальних міркувань можна припустити, що досягнення оптимуму 
можливе, коли граничні витрати від кредиту врівноважуються з граничними 
прибутками. 
Економічно обґрунтована оптимізація структури фінансових ресурсів 
дозволяє підприємствам правильно орієнтуватися у всіх питаннях, пов’язаних з 
управлінням фінансовими ресурсами. Тому необхідні принципово нові підходи 
в процесі управління фінансовими ресурсами, які б дозволили використовувати 
нетрадиційні методи управління ним. Отже, основним завданням нашого 
дослідження є наукове обґрунтування та розробка інструментарію оптимізації 
обсягів і структури фінансових ресурсів для підприємств. 
Досягнення заданої мети можливе за рахунок використання економіко-
математичної моделі та розробки методів і алгоритмів для її реалізації.  
Сутність економіко-математичного моделювання в оптимізації структури 
 82 
фінансових ресурсів полягає в тому, що воно дозволяє знайти кількісне 
вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками і факторами, що їх 
визначають. 
Цей зв’язок виражається через економіко-математичну модель. 
Економіко-математична модель – точний математичний опис економічного 
процесу, тобто опис факторів, що характеризують структуру і закономірності 
зміни економічного явища за допомогою математичних символів і прийомів 
(рівнянь, нерівностей, таблиць, графіків). Модель може будуватися за 
функціональним або кореляційним зв’язком . 
В економіко-математичну модель повинні включатися тільки основні 
фактори. Якість моделей перевіряється практикою. Практика застосування 
моделей показує, що складні моделі з безліччю параметрів є не придатними для 
практичного використання. Визначення оптимальності структури фінансових 
ресурсів на основі економіко-математичного моделювання – основа для 
функціонування автоматизованої системи управління фінансовими ресурсами. 
Ми розробили агреговану модель підприємства, взаємозв’язки між 
змінними якої представлені системою функцій, залежних від фактору часу. 
Вважаємо, що мале підприємство може розвиватися як за рахунок 
внутрішніх джерел (прибутку), так і за рахунок зовнішньої фінансової 
підтримки у вигляді інвестицій. Основні виробничі фонди є єдиним фактором, 
що лімітує, визначальний випуск продукції. Підприємство функціонує при 
незмінній технології, що припускає сталість його фондовіддачі. 
З урахуванням зроблених припущень виробнича діяльність описується 
однофакторною виробничою функцією типу Леонтьева, а темпи розвитку 
підприємства визначаються динамікою основних виробничих фондів. 
Залежності між основними змінними моделі підприємства представлені 
наступною системою рівнянь: 
V(t)  f*A(t)           (3.1) 
M1(t)  (1 c)*V(t)    (3.2) 
 83 
M 2(t)  М1(t)-N(t)    (3.3) 
N(t)  τ1V(t)  τ2 (V (t) 1V (t))   (3.4) 
dA
 M 2 (t)  I (t)    (3.5) 
dt
t[0,T ];  [0,1]                  (3.6)  
де: V(t) – випуск продукції в момент t у вартісному вираженні; 
f – показник фондовіддачі; 
A(t) – вартість основних виробничих фондів; 
M1(t) – загальний прибуток підприємства; 
M2(t) – чистий прибуток за винятком податкових відрахувань; 
N(t) – сума податкових відрахувань; 
τ1 τ2 – ставки оподатковування на обсяг випуску й прибуток відповідно; 
ξ(t) – частка чистого прибутку, що відраховує на реінвестування; 
І(t) – зовнішні інвестиції на безоплатній основі. 
При цьому рівняння:  
(3.1) – визначає лінійну виробничу функцію підприємства; 
(3.2) – процес формування його загального прибутку за винятком витрат 
виробництва; 
(3.3) – величина чистого прибутку за винятком загальної суми податкових 
відрахувань;  
(3.4) – спрощений алгоритм розрахунку податкових відрахувань, що 
складаються з податків двох видів: 
 а) залежних від обсягів виробництва (ПДВ);  
 б) нараховують на прибуток. При цьому пільги, надані підприємствам, 
які реінвестують свій прибуток у виробництво, враховуються за допомогою 
частки інвестиційних відрахувань ξ  і коефіцієнта k  (величина його звичайно 
залежить від границі дії пільг ξ≤ξ   ); 
(3.5) – динаміку приросту основних виробничих фондів за рахунок 
власних коштів і зовнішніх інвестицій. 
 84 
Підставляючи рівняння (3.2) і (3.4) у співвідношення (3.5), одержуємо:  
M 2(t) (1 c)V(t)1V (t)  2 (V (t) 1V (t)) 
V (t)[(1 c) 1]
 
2 (V (t) 1V (t))
Виражаючи  змінну M(t) у співвідношенні (3.7), маємо:  
M 2(t) V (t)*(1 c 1  2 1 * 2 )             (3.7) 
Звідси, підставляючи (3.7) в (3.8), одержуємо:  
dA
 aˆV (t)  I (t)                                           (3.8) 
dt
де: aˆ  (1 c 1  2 1 * 2 ) *  
Або, з огляду на (3.1), одержуємо остаточно диференціальне рівняння, до 
якого зводиться система співвідношень (3.1)-(3.2), що має наступний вид:  
dA
 aA(t) I (t)     (3.9)  
dt
де: a  f *aˆ . 
Розглянемо ситуацію одноразового кредитування підприємства, що 
функціонує в описаних умовах, але без державної підтримки:  I(t)=0, і яке 
здійснює рівномірне погашення боргу з урахуванням нарахованих відсотків, що 
позначається на його показниках прибутку (відшкодування основного боргу) і 
собівартості (витрати, пов’язані з виплатою відсотка).  
Надання одноразового кредиту в момент часу t=0 у розмірі K0 
відбивається в моделі шляхом збільшення вартості початкових основних 
виробничих фондів A0 на суму кредиту K0. По кредиту нараховуються прості 
pt
відсотки , безперервним аналогом яких, є функція. Таким чином, розмір 
100*T
боргового зобов’язання D(T), що погашає до моменту t становить величину. 
pt
D(t)  K0  K0 *     (3.10)  
100*T
За умови рівномірного погашення боргу, виданого на період T, величина 
виплачуваної в кожен момент t суми боргових зобов’язань Z(t) є постійною й 
 85 
розраховується в такий спосіб:  
pt
Z (t)  K0 *  const    (3.11) 
100*T
Величина D(t) може бути представлена у вигляді суми:  S – частини 
основного боргу в момент t; + s  - відсотків, виплачуваних у цьому ж періоді:  
pt
D(t)  K0  K0 *  S  s              (3.12) 
100*T
K
S  0
де:  ; 
t
pt
s  K0 * . 
100*T
Константа S зменшує прибуток малого підприємства M(t) для кожного t, а 
константа   s – обумовлює ріст питомої собівартості в такий спосіб:  
~ s
c  с       (3.13) 
P(t)
~
Де: c  – нова питома собівартість.  
Із врахуванням зроблених припущень система співвідношень моделі 
малого підприємства може бути переписана в такий спосіб:  
~
A0  A0  K0 ;     (3.14) 
~
V (t)  fA(t) ;    (3.15) 
(0,1)  ;     (3.16) 
M 2  M1(t)  N (t) ;    (3.17) 
dA
 [M (t)  S]  .   (3.18) 
dt
Відзначимо, що: 
s
M1(t)  [1 c~  ]*V (t)  (1 c)V (t)  s
V (t)  (3.19) 
Очевидно, що рішення розглянутої системи рівнянь (3.14)-(3.19) з 
точністю до константи збігається з отриманим раніше рішенням системи (3.2)-
 86 
(3.18) при I0  ξ *s ~
 й A0  A0  K0  й являє собою наступне 
співвідношення:  
[ ξS ˆ ξS
A(t)  (A0  K0 ) ] expat                 (3.20) 
aˆ aˆ
де:  a
~  (1 c 1  2 1 * 2  s) * * f . 
Аналіз співвідношення (3.20) свідчить про те, що темп росту системи в 
значній мірі визначається показником експоненти, що залежить, головним 
чином, від внутрішнього економічного механізму підприємства; проте 
співвідношення констант визначальні умови кредитування й формуючий 
співмножник експоненти ã, може істотно вплинути на динаміку його основних 
виробничих фондів. 
Таким чином, для забезпечення росту підприємства повинні бути 
виконані дві умови:  
1) Необхідне (розмір відсотків не повинен перевищувати загального 
прибутку, співвідношення (3.21)):  
M1(t)  (1 c)V (t)  s  0 .    (3.21) 
2) Достатнє (розмір чистого прибутку повинен перевищувати боргові 
зобов’язання, співвідношення (3.22)):  
dA
 0      або  M 2 (t)  S  0 .  (3.22) 
dt
В економічних дослідженнях величина доступності кредиту звичайно 
оцінюється індикатором µ(t), що обчислюється як відношення боргового 
зобов’язання S(t) до величини M2(t):  
S(t)
(t)                  (3.23) 
M 2 (t)
При µ≤1  кредит у момент t є доступним, при µ>1 – відповідно до 
недоступних. Умова (3.23) визначає співвідношення параметрів, що входять в  
S й M2(t) , і   кредитів, що забезпечують доступність, для підприємства. У цьому 
випадку маємо:  
 87 
K
(t)  0
~  
(1 c 1  2 1 * 2  s) * f * A(t)
де:  A(t) – рішення (3.23). 
Таким чином, при досить швидкому росту A(t) забезпечується µ(t)<1. 
В приведеній моделі оптимізації фінансових ресурсів передбачається 
прийняття управлінських рішень на підставі економічних розрахунків, з 
орієнтацією на максимізацію прибутку як основного джерела 
відтворювальних процесів. 
Для практичного використання запропонованого інструментарію 
необхідне створення засобів автоматизованого вирішення задач з оптимізації 
управління структурою фінансових ресурсів підприємства. 
Враховуючи те, що на сьогодні не існує готових програмних засобів, що 
реалізують розроблену методику, був створений обчислювальний комплекс з 
використанням універсального середовища Delphi. 
Основними перевагами універсального середовища Delphi є: 
1) орієнтація на роботу з числовими масивами; 
2) опис вирішення економіко-математичних задач задається за 
допомогою простих математичних формул і знаків ; 
3) можливість використання функцій та даних з інших систем, у тому 
числі Excel (версій 95, 97 та 2000), та фактична інтеграція з ними; 
4) широкі можливості роботи з зовнішніми файлами даних різних 
форматів і прості засоби їх імпортування в систему; 
5) різноманітні засоби вирішення задач оптимізації лінійного та 
нелінійного програмування; 
6) багаті інтегровані засоби символьної математики, що дозволяють в 
аналітичному не числовому, а “стандартному” економіко-математичному 
вигляді отримувати рішення рівнянь, систем, коефіцієнтів поліномів, 
розкладення функцій в ряди та ін.; 
7) наявність вбудованої мови програмування; 
 88 
8) можливість створення електронної книги (handbook) – функціонально 
завершених систем інтерактивного вирішення визначених користувачем задач з 
можливістю автономного виконання на машині користувача; 
9) доступність для масового використання. 
Усі перераховані переваги, зокрема, в межах поставленої задачі, 
визначили вибір універсального середовища як інструмента створення 
інтерактивної обчислювальної системи для вирішення задач з оптимізації 
управління структурою фінансових ресурсів підприємства на базі 
запропонованого інструментарію. 
До інтерактивної обчислювальної системи для вирішення задач з 
оптимізації управління фінансовими ресурсами на базі запропонованого 
інструментарію входять такі компоненти: 
1) опис формату вихідних даних, необхідного для підготовки вихідної 
інформації позапрограмного комплексу та її наступного автоматичного вводу в 
програму; 
2) автономно функціонуюча програма для підготовки вихідної 
інформації з даних, що зберігаються в файлах dbf-формату, 
найрозповсюджених бухгалтерських систем в Україні – “1С: Бухгалтерія 6.0” та 
“1С: Підприємство 7.х”; 
3) програми розрахунків в форматі handbook (електронної книги). 
Ця модель оптимізації структури фінансових ресурсів підприємства була 
застосована до ТОВ “Пономар”, що послужило доказом можливості її 
практичного застосування (табл. 3.1). 
Отже, перший варіант структури джерел фінансових ресурсів для ТОВ 
“Пономар” – 92,1 % власні ресурси і 7,9 % залучені ресурси. 
Другий варіант – 91,5 % власні ресурси і 8,5 % залучені ресурси. 
Третій варіант – 90,8 % власні ресурси і 9,2 % – залучені ресурси. 
 
 
 
 89 
Таблиця 3.1 – Обґрунтування економічної доцільності залучення кредитів 
банків за умови реалізації різних варіантів структури джерел фінансових 
ресурсів ТОВ «Пономар» на основі звітних даних за 2023 рік 
№ з/п Показники ТОВ “Пономар” 
1 Фінансові ресурси (тис. грн.) 42144,2 
1.1 Власні фінансові ресурси (тис. грн.) 39441,0 
1.2 Наявні позикові фінансові ресурси (тис. грн.) 2703,2 
1.3 Необхідно залучити:  
Кредити банків, (тис. грн.) 
1.3.1 700,0 
(1 варіант) 
1.3.2 (2 варіант) 1000,0 
1.3.3 (3 варіант) 1300,0 
Критерій оптимізації структури джерел фінансових ресурсів підприємства (граничні 
прибутки дорівнюють граничним витратам µ(t)<1) 
µ(t)=0,4699 
2. (1 варіант) 
структура є оптимальною 
µ(t)=0,7945<1 
3. (2 варіант) 
структура є оптимальною 
µ(t)=1,0416 
4. (3 варіант) 
структура не оптимальна 
 
На основі аналізу результатів оцінки ефективності залучення позикових 
фінансових ресурсів для ТОВ “Пономар” можна зробити наступний висновок: 
перший та другий варіант структури джерел фінансових ресурсів є економічно 
вигідним для даного підприємства і у разі застосування на практиці буде 
сприяти їх розвитку та розширеному відтворенню; третій варіант структури 
джерел фінансових ресурсів не відповідає критерію оптимізації і є не доцільним 
для практичного впровадження. 
Використовуючи вище наведені пропозиції підприємства можуть значно 
підвищити рівень свого фінансового забезпечення та за допомогою планування 
та прогнозування своїх фінансово-економічних показників розвитку визначити 
економічно доцільний обсяг залучення позикових фінансових ресурсів 
дозволить правильно визначити ціну та необхідну норму прибутковості в 
майбутніх періодах. 
 
 
 90 
3.2. Напрями підвищення ефективності використання фінансових 
ресурсів підприємств 
 
Проведення Україною економічних реформ створює умови для 
підвищення ділової активності підприємств. Однак реальність, в якій 
перебувають суб’єкти підприємництва, є складною. Підприємства, маючи право 
прийняття всіх управлінських рішень, у тому числі й фінансових, вирішують 
проблеми оцінки своєї діяльності з погляду на адекватність існуючих обставин 
та економічної ефективності. Зрозуміло, така оцінка діяльності є складним 
завданням, оскільки залежить від багатьох об’єктивних чинників і, в значній 
мірі, від економічної системи підприємства, в рамках якої здійснюються 
управлінські рішення. 
На нашу думку, гостра нестача ресурсів для фінансування поточної і 
перспективної діяльності вимагають розробки нових, дієвих методів фінансово-
економічної стратегії, які базуються на ефективному розподілі і використанні 
фінансових ресурсів. 
За таких умов на перший план висуваються проблеми розробки і 
впровадження нових концепцій управління, регулювання та планування на 
рівні суб’єктів господарювання. 
З нашої точки зору, забезпечити раціональне використання фінансових 
ресурсів на підприємстві може система управління фінансовими ресурсами з 
чіткою логікою функціонування, що передбачає певний набір елементів і 
процедур. 
Одним із ефективних напрямків удосконалення системи управління 
фінансовими ресурсами підприємства є впровадження системи бюджетування, 
яка позитивно зарекомендувала себе в країнах з розвиненою ринковою 
економікою. 
Розроблена автором система управління фінансовими ресурсами 
підприємства та її основні елементи представлені на рис. 3.2. 
 
 91 
 
 
 
 
 
 
Рис. 3.2 – Система управління фінансовими ресурсами підприємства 
 92 
Управління фінансовими ресурсами підприємства зводиться до 
безперервного процесу обробки фінансової інформації, її аналізу і подальшої 
розробки і прийняття управлінських рішень за результатами аналізу. 
Формування бюджетів здійснюється відповідно до прийнятої на 
підприємстві методики, на основі організаційного забезпечення. 
Механізм прийняття управлінських рішень передбачає з одного боку, 
прогнозування впливу прийнятих рішень на виконання планів, з іншого боку, 
наявність певного набору критеріїв, що передбачають необхідність прийняття 
тих чи інших типів управлінських рішень. Таким чином, даний механізм 
повинний забезпечувати управління, орієнтоване на виконання планів, і 
включати контрольну функцію як важіль, що забезпечує своєчасне реагування 
на зміну ситуації, але не як засіб, що дозволяє констатувати виконання або 
невиконання планів. 
Контроль за виконанням заданих планових показників, здійснюваний за 
підсумками визначеного періоду, необхідний як процедура, в результаті якої 
формується інформація щодо виконання планів, а також здійснюється аналіз 
причин відхилень фактичних показників від планових і приймаються рішення, 
спрямовані на компенсування цих відхилень в наступних періодах. Основа 
механізму контролю на підприємстві – система управлінського обліку. В 
процесі організації на підприємстві системи управлінського обліку 
визначаються правила обліку фактичних даних про формування доходів і 
витрат підприємства з метою забезпечення можливості їх порівняння з 
плановими нормативами, визначаються періодичність і форми контролю. 
Дані управлінського і бухгалтерського обліку є базою для прийняття 
рішення про матеріальне стимулювання працівників. При цьому на 
підприємстві повинні бути розроблені принципи матеріального заохочення, що 
передбачають визначення критеріїв для стимулювання, його періодичність і 
форми. 
Усі описані елементи системи управління фінансовими ресурсами 
підприємства функціонують у постійному взаємозв’язку як єдиний механізм 
 93 
управління його фінансовими ресурсами. 
Структурні відмінності сформульованої вище системи управління 
фінансовими ресурсами підприємства від аналогічної системи великого 
підприємства, на думку автора, полягають у її однорівневості. Тобто система 
управління фінансовими ресурсами підприємства повинна бути орієнтована на 
просту, однорівневу організаційно-фінансову структуру. 
Крім того, система управління фінансовими ресурсами підприємства 
відрізняється відсутністю ряду функціональних елементів, що входять до 
аналогічних, характерних для великих підприємств. Зокрема, механізм 
матеріального стимулювання передбачає чітку централізацію. Зміст інших 
елементів не ускладнюється значними обсягами керованих фінансових 
ресурсів, різноманіттям і масштабами діяльності. 
Перераховані функціональні відмінності, у першу чергу, торкаються 
системи планування діяльності підприємства.  
Важливим інструментом досягнення цілей управління фінансовими 
ресурсами є бюджет. 
На нашу думку, розробка і впровадження ефективної системи 
бюджетування дає змогу підприємству отримати додаткові конкурентні 
переваги і забезпечити вищу ефективність управління і використання 
фінансових ресурсів. 
З метою  підвищення ефективності використання фінансових ресурсів для 
підприємств рекомендується створення сучасної системи бюджетування, яка б 
була заснована на розробці і контролі виконання ієрархічної системи бюджетів. 
Згідно із сучасними трактуваннями, бюджет – це сума коштів, які є в 
розпорядженні для виконання визначених функцій та проведення певних 
заходів у рамках загально фірмового планування. Він може складатися у формі 
заданих показників, яких слід дотримуватися у плановому періоді. 
Цей термін останніми роками зайняв міцну позицію в роботах 
українських і зарубіжних учених [16; 34; 8]. Погляди на визначення бюджету є 
досить різними. Але багато учених вважають, що бюджет,  по-перше – це план, 
 94 
а по-друге, він складається переважно у грошовому вимірі. Саме таке 
визначення бюджету наводять вітчизняні науковці С.Ф. Голов, 
Н.Г. Данілочкіна, В.В. Стадник, М.А. Йохна [49, с. 216], російський вчений 
В.В. Ковальов [19, с. 295] та американський Євхен Брігхем [8, с. 388].  
І.О. Бланк розглядає бюджет як «…оперативний фінансовий план, який 
розробляється зазвичай в рамках до одного року, що відображає витрати і 
надходження коштів за окремими напрямками господарської діяльності» [6, с. 
172]. Колектив авторів підручника «Фінанси підприємств» доповнює 
визначення бюджету контрольною функцією і характеризує бюджет як 
«оперативний фінансовий план, що складається у формі кошторису або балансу 
доходів і витрат на короткостроковий період і забезпечує ефективний контроль 
за надходженням та витрачанням коштів на підприємстві»[53, с. 433]. 
У контексті  підприємств під бюджетом розуміється короткостроковий план, 
в якому відображається розподіл ресурсів. 
Процеси, які пов’язані із складанням та виконанням бюджету, отримали 
назву «бюджетування». 
Наприклад, О. С. Стоянова відзначає, що «…процес бюджетування є 
складовою частиною фінансового планування, тобто процесу визначення 
майбутніх дій із формування і використання фінансових ресурсів» [52, с. 409], 
або як частина планування взагалі. Вітчизняний науковець С.Ф. Голов визначає 
бюджетування (Budgeting) як «процес планування майбутніх операцій 
підприємства та оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів». З 
ним згодний В.П. Савчук, який вважає, що «бюджетування – це процес 
планування майбутньої діяльності підприємства, результати якого 
оформляються системою бюджетів. Звичайне створення бюджетів здійснюється 
в рамках оперативного планування. Виходячи зі стратегічних цілей фірми, 
бюджети вирішують задачі розподілу економічних ресурсів, що перебувають в 
розпорядженні організації. Розробка бюджетів додає кількісну визначеність 
обраним перспективам існування фірми». 
Теоретико-методологічні та прикладні засади формування бюджетів на 
 95 
підприємствах розкриваються у працях М.Білик, В. Бочарова, В. Гамаюнова, С. 
Голова, О. Жамойди, М. Колісникова, Т. Сізової, В. Хруцького та ін. При цьому 
всі автори розглядають чинники середовища функціонування, які необхідно 
враховувати при побудові бюджетів. Наприклад, В.Бочаров зазначає, що при 
розробленні бюджетів необхідно враховувати вплив  на виробничо-
господарську діяльність організації таких чинників як асортимент й 
номенклатура продукції та послуг, чисельність працівників та їх кваліфікація, 
можливості виробництва та обмеження за потужностями, стабільність 
виробничого циклу, закупівельних та реалізаційних цін, наявність виробничих 
запасів та необхідність їх поповнення, швидкість обороту поточних активів, 
циклічність виробництва, технологічні аспекти (стан обладнання, його 
моральна та фізична зношеність), сервісні можливості, ринкові умови, потреба 
у додатковому фінансуванні тощо. Також значна частина авторів вказує на те, 
що бюджети на підприємстві повинні розроблятись з урахуванням так званого 
вузького місця, тобто найбільш обмежувального чинника діяльності підприємства. 
При цьому в названих працях не розглянуті особливості здійснення бюджетування 
на підприємствах, також недостатньо висвітлюються питання взаємозв’язку і 
послідовності бюджетів через призму інформаційних потоків. 
Вагомий внесок в розроблення теоретичних і методологічних основ 
бюджетування на підприємствах внесли такі зарубіжні вчені, як Т.Діккі, Дж. 
Шим К. [16]. Проте використання західних концепцій без їхньої адаптації до 
вітчизняних умов господарювання є недоцільним з огляду на низку суттєвих 
національних особливостей менеджменту, системи обліку й звітності, рівня 
інформаційного забезпечення. 
У бюджеті можуть відображатися як вартісні, так і кількісні показники 
планового періоду. 
До основних характеристик бюджетування можна віднести: 
• короткостроковість (до одного року); 
• високий рівень конкретизації; 
• внутрішню спрямованість; 
 96 
• тісну інтеграцію з контролем та аналізом відхилень. 
У літературі, можна зустріти різні підходи до формулювання функцій 
бюджетування. Найвдалішою, на нашу думку, є класифікація функцій, запропонована 
німецькими науковцями  А. Цюндом та Я. Хорвачем [57, с. 73-79]: 
• функція регулювання фінансових компетенцій (визначення потреби у 
фінансових ресурсах, необхідних для досягнення поставлених цілей окремими 
підрозділами підприємства); 
• функція прогнозування (в бюджетах знаходять свій фінансовий вираз 
майбутні операції підприємства); 
• функція координації (наявні та мобілізовані фінансові ресурси повинні 
спрямовуватися на досягнення цілей, визначених у стратегії розвитку 
підприємства); 
• функція мотивації (виконання бюджетних показників є критерієм 
ефективності діяльності окремих осіб, структурних підрозділів тощо). 
Необхідною передумовою і складовою бюджетування є планування, яке власне й 
конкретизується в бюджетах. І хоча досить часто в літературних джерелах поняття 
“бюджетування” та “планування” вживаються як синоніми, їх слід розрізняти: 
бюджетування зорієнтоване в основному на фіксацію та координацію 
показників у короткостроковому періоді, а планування – на прогнозування 
шляхів і засобів досягнення поставлених цілей як у коротко-, так і 
довгостроковій перспективі. На думку О.Терещенко фінансовий план виконує 
два основні завдання: 
• по-перше, він є фінансовим прогнозом, який надає випереджаючу 
інформацію про розвиток грошових надходжень і видатків у майбутньому; 
• по-друге, його можна розглядати як фінансовий бюджет, в якому 
відображаються задані показники [51, с. 259]. 
Бюджетування як інструмент бізнесу надає можливість поєднувати 
фінансовий і маркетинговий плани підприємства, ефективно контролювати 
практичну реалізацію проекту  вчасно реагувати на проблеми, котрі виникають. 
Застосування інструменту бюджетування тим ефективніше, чим коротші 
 97 
терміни його застосування. 
Розроблення системи взаємопов’язаних бюджетів на підприємстві 
вимагає якісної системи збору, систематизації, обробки релевантної інформації. 
При цьому залежно від видів бюджетів на малому підприємстві, обраних 
об’єктів бюджетування, моделі консолідування бюджетних показників суттєво 
залежать обсяги, структура та склад інформаційного забезпечення На підставі 
результатів аналізу економічного, бухгалтерського та податкового підходів до 
формування витрат визначено, що основними бюджетами, які доцільно 
формувати в сучасних умовах на підприємствах України, є бюджет прибутків і 
збитків, бюджет руху грошових кошті, балансовий бюджет. При цьому на 
малому підприємстві варто формувати допоміжні бюджети, які сприяють 
розробленню основних бюджетів, наприклад бюджет собівартості, бюджет 
продаж, бюджет основної діяльності, бюджет оборотних коштів, бюджет 
кредитних ресурсів. Також на малому підприємстві необхідно формувати ще 
спеціальні бюджети, які деталізують окремі елементи або статті витрат з метою 
відображення їх ресурсного забезпечення (бюджет маркетингових досліджень, 
бюджет сировини й матеріалів, бюджет оплати праці). Такі бюджети можуть 
формуватися з метою чіткого відслідковування використання та розподілу 
обмежених фінансових ресурсів. 
Важливими елементами системи бюджетування малого підприємства є 
вибір і розробка так званого первинного бюджету, в якому фіксуються планові 
значення фактора, що найбільше обмежує діяльність суб’єкта господарювання. 
Тип первинного бюджету залежить від специфіки фінансово-господарської 
діяльності малого підприємства та потенціалу залучення ресурсів. Він може бути 
зорієнтований на збут продукції, постачання факторів виробництва чи на 
можливості фінансування. Наприклад, якщо обсяги виробництва та реалізації 
продукції залежать від рівня забезпеченості підприємства дефіцитною 
сировиною, то первинним бюджетом, очевидно, буде бюджет  матеріального 
забезпечення. Якщо обсяги діяльності визначають висококваліфіковані кадри, то 
за первинний слід брати бюджет персоналу тощо. 
 98 
В якості  первинного бюджету розглядають, як правило, бюджет реалізації 
продукції, оскільки саме величина продажів найчастіше є обмежуючим діяльність 
малого підприємства чинником. Враховуючи можливості збуту продукції, 
обчислюється необхідний рівень технологічних потужностей підприємства, для 
забезпечення якого розраховується потреба у фінансових ресурсах для 
фінансування основних засобів та нематеріальних активів. На основі інформації 
про тривалість операційного циклу та величини затрат на виробництво і 
реалізацію продукції визначають потребу в капіталі для фінансування оборотних 
активів. Можливості покриття потреби у фінансових ресурсах прогнозуються на 
основі аналізу руху коштів у рамках фінансової діяльності. 
Розроблена автором структурно-логічна схема системи бюджетування на 
підприємствах, що відбиває інформаційні взаємозв’язки планових форм і етапів 
планування, представлена на рис. 3.3. 
 БЮДЖЕТ МАРКЕТИНГОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ 
 
 
БЮДЖЕТ ПРОДАЖ 
 
 
 БЮДЖЕТ  БЮДЖЕТ 
СИРОВИНИ І  ОБОРОТНИХ 
 
МАТЕРІАЛІВ БЮДЖЕТ КОШТІВ 
 ОСНОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 
БЮДЖЕТ БЮДЖЕТ 
 
ОПЛАТИ КРЕДИТНИХ 
 ПРАЦІ РЕСУРСІВ 
 
 БЮДЖЕТ ПРИБУТКІВ 
ТА ЗБИТКІВ 
 
 
 БЮДЖЕТ БЮДЖЕТ 
БЮДЖЕТ БЮДЖЕТНИЙ 
ФІНАНСОВИХ МАТЕРІАЛЬНОГО 
 ІНВЕСТИЦІЙ БАЛАНС ПОТОКІВ ЗАОХОЧЕННЯ 
Рис. 3.3 – Система бюджетів на підприємстві 
БЮДЖЕТ 
СОБІВАРТОСТІ 
 99 
Як свідчать проведені дослідження, для формування основних бюджетів 
підприємства використовується незначний перелік вхідної документації. 
Бюджет прибутків та збитків доцільно визнавати базовим бюджетом, оскільки 
він відображає фінансову результативність функціонування підприємства тобто 
негрошове зростання добробуту суб’єкта господарювання. При розроблені 
цього бюджету визначається цільовий показник – чистий прибуток. Слід 
зауважити, що в цьому бюджеті також відображається розподіл прибутку. 
Собівартість продукції складається з усіх витрат на виробництво та збут 
продукції, яку планується реалізувати, та інші витрати, що виникають в процесі 
інвестиційної, фінансової  та операційної діяльності. 
Наступним основним бюджетом підприємства, який безпосередньо 
пов’язаний з бюджетом прибутків та збитків, є бюджет грошових коштів, 
розроблення якого здійснюється на базі інформації з допоміжних та 
спеціальних бюджетів і демонструє рух грошових коштів, який відбувається в 
процесі здійснення виробничо-господарської діяльності. Бюджет руху 
грошових коштів запобігає виникненню касових розривів, сприяє підтриманню 
відповідного рівня платоспроможності підприємства з урахуванням наявних 
зобов’язань. За оцінками експертів переважна більшість підприємств банкротує 
через невміння управляти грошовими потоками, що призводить до тотального 
невиконання зобов’язань, виникнення штрафів, неустойок, нарощення обсягів 
неплатежів тощо. Саме тому більшість вітчизняних підприємств, не володіючи 
достатніми ресурсами для впровадження комплексних бюджетних систем, 
намагаються формувати бюджет руху грошових коштів, на засадах якого при 
виявленні касових розривів у плановому періоді приймаються рішення щодо 
додаткового фінансування, перегляд умов роботи з постачальниками та 
споживачами чи інвестування тимчасово вільних коштів підприємства. Сальдо 
на кінець періоду є сумою сальдо на початок періоду та касового приросту. При 
цьому сальдо на кінець періоду є перехідним і автоматично стає сальдо на 
початок наступного періоду. 
Формування третього основного бюджету – балансового бюджету, – 
 100 
здійснюється на засадах вже розроблених основних та допоміжних бюджетів. 
При цьому визначаються зміни у пасивах та активах підприємства, що 
зумовлюються здійсненням операцій виробничо-господарської діяльності. 
Призначення балансового бюджету полягає у відображенні зміни вартості 
підприємства протягом бюджетного періоду внаслідок здійснення певних видів 
економічної діяльності. Крім того на основі балансу можна розрахувати 
значний перелік показників, що демонструють рівень фінансової стабільності 
підприємства. 
Варто зазначити, що запропоновані основні бюджети формують 
інформаційну базу для визначення фінансового стану підприємства шляхом 
розрахунку показників майнового стану, ліквідності фінансової стійкості, 
ділової активності рентабельності. 
Розроблена автором система бюджетів є максимально простим та 
зручним інструментом управління фінансовими ресурсами підприємств. На 
відміну від існуючих систем бюджетування вона не вимагає інформації 
бухгалтерського характеру. Запропонована система бюджетів дозволить: 
- ефективно планувати фінансовий портфель та перспективи розвитку 
підприємства; 
- раціонально використовувати поточні фінансові ресурси; 
- планувати та чітко контролювати розрахунки з постачальниками та 
контрагентами; 
- визначати оптимальні строки товарних кредитів; 
- змоделювати різні випадки відхилення від бюджетних показників з 
метою вибору оптимального варіанту дій в умовах невизначеності, дефіциту 
інформації та часу на прийняття рішень. 
Враховуючи вищенаведені пропозиції і розрахунки, можемо дослідити їх 
вплив на діяльність ТОВ “ПОНОМАР” та на загальний його фінансовий стан. 
Ефективність від впровадження даних заходів для ТОВ “ПОНОМАР” 
розраховано в табл. 3.2. 
 
 101 
Таблиця 3.2 – Економічний ефект від впровадження пропозицій на 
ТОВ «Пономар» 
До Після Економічний ефект 
Показник провадження впровадження Абсолютне Відносне 
пропозиції пропозиції відхилення. відхилення,% 
Чистий дохід від 
реалізації продукції 
23549,0 25983,5 +2434,5 +10,3 
(товарів, робіт, послуг), 
тис. грн. 
Чистий прибуток, тис. 
9672,0 10165,3 +493,3 +5,1 
грн. 
Власні ресурси,     
тис. грн. 39441,0 39441,0 0,0 0,0 
% 93,6 92,1 -1,5 х 
Позичені ресурси,     
тис. грн. 2703,2 3403,2 +700 +2,6 
% 6,4 7,8 +1,5 х 
Власні ресурси,     
тис. грн. 39441,0 39441,0 0,0 0,0 
% 93,6 91,5 -2,1 х 
Позичені ресурси,     
тис. грн. 2703,2 3703,2 +1000  
% 6,4 8,5 0,21 х 
 
Економічний ефект від впровадження пропозицій на ТОВ “Пономар” 
полягатиме в наступному: 
1) чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) 
збільшиться на 2434,5 тис. грн. (на 10,3 %); 
2) чистий прибуток збільшиться на 493,3 тис. грн. (на 5,1 %); 
3) структура власних і позичених ресурсів становитиме 92,1 і 7,8 % 
відповідно у першому випадку та 91,5 і 8,5 у другому випадку. 
Запропонована система бюджетів забезпечить підприємствам підвищення 
власної фінансової результативності, платоспроможності, ліквідності, ділової 
активності, що позитивно відбиватиметься на розвитку бізнесу в цілому, 
оскільки збільшуватимуться оборотність капіталу, дебіторської і кредиторської 
заборгованості, рівень інвестування у розвиток підприємницьких структур. 
Запропонована система управління є об’єктивною основою реалізації 
задач соціально-економічного розвитку підприємства, і разом з тим вона 
піддається цілеспрямованій зміні, виходячи з поставлених цілей. 
2 варіант 1 варіант 
 102 
ВИСНОВКИ 
 
У кваліфікаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та 
запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає в 
комплексному дослідженні методологічних основ управління фінансовими 
ресурсами суб’єктів підприємництва. 
У результаті виконаного дослідження на ТОВ “Пономар” виявлено: 
зростання активів балансу з 9477,0 тис. грн. на початку 2019 р. до 42144,2 
тис. грн. наприкінці 2023 р., тобто на 32667,2 тис. грн. (в 3,4 рази). Зауважимо, 
що активи досліджуваного підприємства складаються в основному з оборотних 
активів, які зросли з 6666,0 тис. грн. наприкінці 2019 р. до 26645,0 тис. грн. 
наприкінці 2023 р., тобто на 19979 тис. грн. (в 3,4 рази), і необоротних активів, 
які зросли з 2811,0 тис. грн. наприкінці 2019 р. до 15499,2 тис. грн. наприкінці 
2023 р., тобто на 12688,2 тис. грн. (у 5,2 рази); 
необоротні активи складаються в основному з основних засобів: 2769,0 
тис. грн. (98,5 %) наприкінці 2019 р. – 14613,0 тис. грн. (94,3 %) наприкінці 
2023 р. Основні засоби складаються в основному з машин і обладнання, частка 
яких у 2023 р. зросла з 77,3 % (11500 тис. грн.) на початку року до 81,5 % 
(16254 тис. грн.) наприкінці року; 
збільшення запасів у грошовому виразі й зменшення питомої ваги запасів 
у загальних оборотних активах підприємства: з 5920 тис. грн. (88,8 %) станом 
на 31.12.2019 р. до 20565 тис. грн. (77,2 %) станом на 31.12.2023 р., або на 
14645 тис. грн. (в 2,5 рази); 
збільшення дебіторської заборгованості як у грошовому виразі, так і по 
структурі: 640 тис. грн. (9,6 %) станом на 31.12.2019 р. – 4547 тис. грн. (17,1 %) 
станом на 31.12.2023 р., тобто на 3907 тис. грн. (в 7,1 рази); 
зростання грошових коштів із 100 тис. грн. (1,5 %) станом на 31.12.2019 р. 
до 803 тис. грн. (3 %) станом на 31.12.2023 р., тобто на 703 тис. грн. (у 8 разів); 
зростання власного капіталу підприємства з 8860 тис. грн. наприкінці 
2019 р. до 39441 тис. грн. наприкінці 2023 р., тобто на 30581 тис. грн. (в 4,45 
 103 
рази); 
позичковий капітал складається в основному з поточних зобов’язань, які 
збільшилися з 617 тис. грн. в кінці 2019 р. до 1394,2 тис. грн. в кінці 2023 р., або 
на 777,2 тис. грн. (на 126 %). Довгострокові зобов’язання практично відсутні. 
Винятком є 2023 р., коли довгострокові зобов’язання на початок року 
становили 1306 тис. грн., а на кінець – 1309 тис. грн.; 
зростання нерозподіленого прибутку з 4253 тис. грн. наприкінці 2019 р. 
до 34705 тис. грн. наприкінці 2023 р., тобто на 30452 тис. грн. (у 8,16 разів). Це 
в середньому за рік склало зростання на 7613 тис. грн. (в 2,04 рази); 
зростання кредиторської заборгованості за товари, роботи і послуги в 
абсолютному виразі з 326 тис. грн. станом на 31.12.2019 р. до 620 тис. грн. 
станом на 31.12.2023 р, тобто на 294 тис. грн. (на 90,2 %), і зменшення по 
структурі з 52,8 % до 44,5 % відповідно; 
зростання поточних зобов’язань за розрахунками з 291 тис. грн. 
наприкінці 2019 р. до 774,2 тис. грн. наприкінці 2023 р., тобто на 483,2 тис. грн. 
(на 166 %); 
зростання собівартість реалізованої продукції зросла з 5079 тис. грн. до 
14444 тис. грн. відповідно , тобто на 9365 тис. грн. (в 2,4 рази), або на 56,9 % 
щорічно; 
зростання чистого прибутку з 1249 тис. грн. у 2019 р. до 9672 тис. грн. у 
2023 р., тобто на 8423 тис. грн. (в 7,7 рази). 
З метою удосконалення формування і використання фінансових ресурсів 
підприємств запропоновано: 
1. Схему оптимізації структури джерел фінансових ресурсів 
підприємства, яка складається з 6 етапів: 1) формування бюджетів 
підприємства, які містять запланований рух фінансових ресурсів; 2) аналіз 
стану фінансових ресурсів підприємства; 3) оцінка зовнішніх факторів впливу 
на стан фінансових ресурсів підприємства; 4) визначення можливих варіантів 
структури капіталу з урахуванням обмежень з боку банка-позичальника і 
підприємства; 5) розрахунок показників структури фінансових ресурсів за 
 104 
різними критеріями оптимальності; 6) обґрунтування варіанту оптимальної 
структури фінансових ресурсів на основі проведених розрахунків. 
2. Модель оптимізації структури джерел фінансових ресурсів 
підприємства, яка базується на використання економіко-математичних методів. 
Ця модель забезпечує обґрунтування доцільності використання різних джерел 
формування фінансових ресурсів підприємства, їх обсягу та структури з 
урахуванням очікуваних грошових потоків і потреби у фінансуванні. 
Для ТОВ “Пономар” за допомогою цієї модель було визначено, що для 
оптимізації структури джерел фінансових ресурсів необхідно додатково 
залучити 700-1000 тис. грн. 
3. Систему управління фінансовими ресурсами підприємства, яка 
зводиться до безперервного процесу обробки фінансової інформації, її аналізу і 
подальшої розробки і прийняття управлінських рішень за результатами аналізу. 
4. Складання формалізованих планових документів – бюджетів: бюджет 
маркетингових досліджень, бюджет продаж, бюджет основної діяльності, 
бюджет сировини і матеріалів, бюджет оплати праці, бюджет собівартості, 
бюджет оборотних коштів, бюджет кредитних ресурсів, бюджет прибутків і 
збитків, бюджет інвестицій, бюджетний баланс, бюджет фінансових потоків, 
бюджет матеріального заохочення. 
Запропоновані науково-практичні рекомендації дають можливість 
підвищити ефективність управління фінансовими ресурсами підприємств, 
адаптувати сучасні форми і методи цього управління до складних умов 
становлення і розвитку ринкової економіки. 
 
 105 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит : Навчальний 
посібник. Вид.2-ге, перероб. і доп. Київ : ЦУЛ, 2022. С.126. 
2. Ансоф І. Стратегічне управління. Харків : Економіка, 1989. 518 с. 
3. Байда В. Системний підхід – визначальний напрям удосконалення 
менеджменту витрат на сільськогосподарських підприємствах. Економіка 
АПК. 2021. № 9. С. 103–108. 
4. Балабанов І.Т. Основи фінансового менеджменту. Як управляти капіталом. 
Одеса : Фінанси і статистика, 2020. 384 с.  
5. Білолипецький В.Г. Фінанси фірми: курс лекцій / Під ред. І.П. Мерзлякова. 
Одеса : ІНФРА-М., 2018. 298 с. 
6. Бланк І.А. Фінансовий менеджмент : навч. посіб. Київ : Ніка-Центр, 2019. 
527 с. 
7. Блауберг І.В., Юдін Е.Г. Становленння і сутність системного підходу. Київ 
: 2003. 241 с. 
8. Брігхем Е. Основи фінансового менеджменту. Київ : Молодь, 20177. 1000 с. 
9. Бузько І.Р., Вартанова Е.В., Голубенко А.А. Стратегічне управління 
інвестиціями і інноваційною діяльністю підприємства. Запоріжжя : Вид-во 
В. Даля, 2018. 176 с. 
10. Буряк П.Ю. Мобілізація фінансових ресурсів для активізації малого та 
середнього бізнесу. Фінанси України. 2019. №12. 33-37 с. 
11. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. Київ : Т-во 
«Знання», КОО, 2019. 277 с. 
12. Василик О.Д. Теорія фінансів : навч. посібник. Київ : НЮС, 2000. 
411 с. 
13. Воробйов Ю.М. Фінансовий капітал підприємств : теорія, практика, 
управління. Запоріжжя : Таврія, 2016. 364 с. 
14. Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент : навч. посіб. для самостійного 
 106 
вивчення дисципліни. Харків : Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2018. 328 с. 
15. Господарський кодекс України : Кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-
IV / Верховна Рада України. URL : http://zakon4.rada.gov.ua/laws. 
16. Дикки Т. Бюджетування малого бізнесу. Азбука підприємництва : практичні 
поради, як досягти фінансового успіху. / Пер. с англ. А.В. Гузман. Киїі : 
Полігон, 2019.  
17. Карданська Н.А. Прийняття управлінських рішень. Київ: Лібра, 2019. 
407 с. 
18. Кизим М.О., Забродський В.А., Зінченко В.А. Оцінка і діагностика 
фінансової стійкості підприємства. Харків : ВД “Інжек”, 2018. 141 с. 
19. Ковальов В.В. Введення у фінансовий менеджмент. Фінанси і 
статистика. 2020. 768с. 
20. Колисник М. Раціональне бюджетування, або дороги, які ми обираємо. 
Компаньйон. Стратегії. 2022. № 2. С. 26-31. 
21. Конституція України : Закон України від 28.06.1996.р. № 254к/96-ВР 
(поточна редакція від 02.03.2023) / Верховна Рада України. URL : 
http://zakon4.rada.gov.ua/laws. 
22. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємства : 
навч. посіб. Київ : Знання, 2017. 378 с. 
23. Крайнік О.Н, Клєпікова З.В. Фінансовий менеджмент. Львів: Львівська 
політехника, 2022. 260 с. 
24. Короткий економічний словник / Під ред. А.Н. Азріляна. Запоріжжя : Нова 
економіка, 2019. 1088 с. 
25. Крушельницька О. Управління матеріальними ресурсами : навч. посіб. 
Житомир : ЖІТІ, 2019. 200 с. 
26. Лопатніков Л.І. Економіко-математичний словник. Хмельрницький : ABF, 
2019. 704 с. 
27. Мейтланд Я. Управління персоналом у малому бізнесі / Пер. с англ., под 
ред. І.І. Єлісєєвої. Київ :Аудит, 2016. 
28. Новікова І.В. Характеристика джерел фінансування інноваційної 
 107 
діяльності підприємств. Проблеми науки, 2021. № 2. С. 8 – 17. 
29. Нідлз Б., Андерсон X., Колдуелл Д. Принципи бухгалтерського обліку. 
Пер. з англ. / Під ред. Я.В. Соколова. Київ : Лібра, 2003. 322 с. 
30. Опарін В. Фінансові ресурси та суспільний капітал. Вісник НБУ. 2002. 
№ 7. С. 26-28. 
31. Павлова Л.П. Фінансовий менеджмент. Управління грошовим оборотом 
підприємства : підручник для вузів. Миколаїв : Банки і біржі, 2015. 400 с. 
32. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави : монографія. Київ : "НІОС", 
2017. 242 с. 
33. Пітер Уілсон. Фінансовий менеджмент у малому бізнесі. Одеса : Аудит, 
2015. 255 с. 
34. Поліщук Н.В. Планування фінансової діяльності підприємства. Фінанси 
України. 2013. № 4. C. 18-21. 
35. Райзберг Б.А., Лозовський Л.Ш., Стародубцева Є.Б. Сучасний економічний 
словник. Львів : Лібра, 2018. 477 с. 
36. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент : посібник. Київ : Академвидав, 
2021. 464 с. 
37. Суторміна В.М., Федоров В.М., Рєзанов Н.С. Фінанси зарубіжних 
корпорацій : навч. посіб. Київ : Либідь, 2018. 247с. 
38. Терещенко О.О. Антикризове фінансове управління на підприємстві : 
монографія. Київ : КНЕУ, 2021. 268 с. 
39. Фінансовий менеджмент: теорія і практика : підпручник / Є.С. Стоянова, 
І.Т. Балабанов, І.А. Бланк та ін. ; під ред. Є.С. Стоянової. 5-е вид., перероб. 
і доп. Київ : Вид-во «Наука», 2000. 656 с. 
40. Фінанси підприємств : підручник / А. М. Поддерьогін, М. Д. Білик, Л. Д. 
Буряк та ін. 5-те вид., перероб. та допов. Київ : КНЕУ, 2015. 546 с. 
41. Футало Т. Залучення кредитних ресурсів підприємствами малого бізнесу 
у сфері торгівлі. Фінанси України. 2013. 10. С. 76-83. 
42. Ховард К. Мале підприємництво : практич. посіб.; пер. з англ. Луцьк : 
Лібра, 2008. 
 108 
43. Економіка / Під ред А. С. Булатова. Київ : Издательство БЕК, 200. 816 с. 
44. Zuend A. Treasuree und Controler – Umrisse zweier moderner Berufsbuilder im 
Finanz-und Rechnungswesen groserer Unternehmungen. Buro und Verkauf, 1973. –
S. 73-76. 
45. Villa F. Elementi di Amministratione e Contabilita. 3 Aufl. Pavia, 1857. 
 
 
 109 
 
ДОДАТКИ