Результативність децентралізації управління в Україні

Мартинюк, Сергій Степанович
Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7843
Назва:	Результативність децентралізації управління в Україні
Автори:	Ільченко, Наталія Вікторівна Мартинюк, Сергій Степанович
Ключові слова:	децентралізація;місцеве самоврядування;реформа;бюджет;об’єднана територіальна громада
Дата публікації:	чер-2022
Короткий огляд (реферат):	Кваліфікаційна робота бакалавра містить 96 сторінок, 10 таблиць, 16 рисунків, список літератури з 55 найменувань. Об’єктом дослідження є децентралізація системи державного управління. Предметом дослідження є ефективність реформи децентралізації в Україні. Мета кваліфікаційної робота бакалавра є оцінка результативності децентралізації управління в Україні. Завданнями роботи є: дослідити поняття, сутність та види децентралізації; вивчити принципи ефективної децентралізації; вивчення підходів до оцінки ефективності діяльності органів місцевого самоврядування; проаналізувати результати основних етапів реформи децентралізації в Україні; проаналізувати результати бюджетної децентралізації в Україні; вивчити особливості діяльності місцевого самоврядування під час війни; дослідити думку населення щодо реформи децентралізації в Україні; дослідити подальші напрями реформи децентралізації в Україні. Результати дослідження полягають в дослідженні ефективності процесів децентралізації в Україні
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу):	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7843
Розташовується у зібраннях:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Файли цього матеріалу:
Файл	Опис	Розмір	Формат
Мартинюк С.С..pdf Restricted Access		1.69 MB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити Запит копії
Показати повний опис матеріалу Перегляд статистики
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Результативність децентралізації управління в 
Україні» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: здобувач 4 курсу, групи ЗПУАск-187 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування» 
                                                                             _____Мартинюк С. С.________________ 
            (прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник ____Ільченко Н. В._________________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент _________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2022 року 
4  
 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП……………………………………………………………………. 5 
РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ  
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ………………………………………... 8 
1.1 Децентралізація: поняття, сутність та види………………………... 8 
1.2 Принципи ефективної децентралізації……………………………… 17 
1.3 Підходи до оцінки ефективності діяльності органів місцевого  
самоврядування…………………………………………………………. 27 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ  
УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ……………………………………………... 40 
2.1 Аналіз результатів основних етапів реформи децентралізації в  
Україні……………………………………………………………………. 40 
2.2 Аналіз результатів бюджетної децентралізації в Україні………… 47 
2.3 Особливості діяльності місцевого самоврядування під час війни.. 61 
2.4 Оцінка реформи децентралізації населенням України…………… 65 
РОЗДІЛ 3 ПОДАЛЬШІ НАПРЯМИ РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ  
В УКРАЇНІ ………………………………………………………………. 77 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 88 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….. 91 
 
  
5 
 
ВСТУП 
 
 
Децентралізація або реформа децентралізації — реформа місцевого 
самоврядування та територіальної організації влади в Україні, що розпочалася 
у 2014-му році, основною метою якої є створення умов для формування 
ефективної і відповідальної місцевої влади, здатної забезпечити комфортне та 
безпечне середовище для проживання людей по всій території України. 
Реформа передбачає не просто передачу повноважень та ресурсів від 
державних органів органам місцевого самоврядування, а й створення базового 
суб’єкта місцевого самоврядування – спроможної територіальної громади. 
Напрямок і логіка реформи місцевого самоврядування були визначені в 
Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної 
організації влади в Україні, затвердженої Кабінетом Міністрів України 1 
квітня 2014 року. З часу затвердження Концепції було сформовано базову 
правову рамку для проведення реформи, яка включає такі основні напрямки: 
адміністративно-територіальна реформа, фіскальна децентралізація, 
розширення повноважень органів місцевого самоврядування, реформа 
державної регіональної політики тощо. 
З 2015 року в Україні в рамках реформи децентралізації формувалися 
об'єднані територіальні громади, на основі яких у 2020 році було сформовано 
новий адміністративно-територіальний устрій. 
Багато міжнародних агенцій, організацій і іноземних дипломатичних 
представництв допомагають у впровадженні реформи децентралізації в 
Україні. Згідно із соціологічними дослідженнями, децентралізація вважається 
найуспішнішою з українських реформ, і є такою, що найбільше підтримується 
населенням. Це відзначається також міжнародними партнерами України . 
Зокрема, це було відзначено Європарламентом у резолюції від 11 лютого 2021 
року, в якій він також закликав Єврокомісію детально дослідити реформу 
6 
 
децентралізації в Україні, щоб використовувати її як успішний приклад в 
інших країнах. 
Реформа децентралізації передбачає здійснення наступних змін: 
посилення місцевого самоврядування; адміністративно-територіальна 
реформа; закріплення «принципу повсюдності» (землями за територією 
населених пунктів розпоряджаються відповідні органи місцевого 
самоврядування); гарантія наділення місцевого самоврядування достатніми 
повноваженнями та ресурсами; врахування історичних, економічних, 
екологічних та культурних особливостей при плануванні розвитку громад; 
передача «на місця» максимальної кількості повноважень, які органи 
місцевого самоврядування здатні виконати; створення об’єднаних 
територіальних громад. 
Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є оцінка результативності 
децентралізації управління в Україні.   
Для досягнення поставленої мети встановлені наступні завдання: 
− дослідити поняття, сутність та види децентралізації; 
− вивчити принципи ефективної децентралізації; 
− вивчення підходів до оцінки ефективності діяльності органів 
місцевого самоврядування; 
− проаналізувати результати основних етапів реформи децентралізації 
в Україні; 
− проаналізувати результати бюджетної децентралізації в Україні; 
− вивчити особливості діяльності місцевого самоврядування під час 
війни; 
− дослідити думку населення щодо реформи децентралізації в Україні; 
− дослідити подальші напрями реформи децентралізації в Україні. 
Об’єкт дослідження – децентралізація системи державного управління. 
Предмет дослідження – ефективність реформи децентралізації в 
Україні 
7 
 
Інформаційна база дослідження. В роботі вивчалися теоретичні та 
практичні розробки зарубіжних та вітчизняних науковців; законодавчі та 
нормативно-правові акти; звіти з аналітичних досліджень; статистична 
інформація.  
Методи дослідження: порівняння; абстрагування; дедукції; аналізу та 
синтезу; узагальнення. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в дослідженні 
ефективності процесів децентралізації в Україні. 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна робота бакалавра 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. 
Повний обсяг роботи становить 96 сторінок, список використаних джерел 
складається з 55  найменувань, 10 таблиць,  16 рисунків. 
 
  
8 
 
РОЗДІЛ 1 
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ 
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 
 
 
1.1 Децентралізація: поняття, сутність та види 
 
Децентралізація є доволі складним поняттям, яке можна розкривати 
через його вплив на: адміністративно-територіальний устрій держави, систему 
органів публічної адміністрації, розподіл між ними функцій, повноважень та 
фінансових ресурсів. Однак передусім нагадаємо, що децентралізацію 
задекларовано у статті 132 Конституції України як одну із засад, на яких 
ґрунтується територіальний устрій держави [7]. 
Історія децентралізації багато в чому склалася ще в XIX – на початку XX 
ст. Вона базується на висновках економічної теорії і, як правило, містить у собі 
наступні чотири тези:  
1. Децентралізація забезпечує більш ефективне розміщення ресурсів у 
громадському секторі. Система, при якій рішення про розміщення ресурсів у 
суспільному секторі приймаються на регіональному і муніципальному рівні, 
робить суспільний вибір більш точним, дозволяючи враховувати місцеві 
особливості суспільних переваг.  
2. Децентралізація сприяє росту підзвітності органів державної влади в 
питаннях витрачання бюджетних коштів. Суть даного аргументу полягає у 
тому, що при децентралізації зв’язок між сплаченими податками й 
отриманими суспільними благами і послугами виявляється більш прямим і 
прозорим, оскільки податки стягуються там, де здійснюються бюджетні 
витрати. 
9 
 
3. Наявність власної податкової бази спонукає регіональну і місцеву 
владу вживати заходів для її розширення, тобто заохочувати розвиток 
регіональних і місцевих економік.  
4. Наділення регіональної і місцевої влади правом самостійно 
розпоряджатися бюджетними коштами стимулює їх до скорочення 
необґрунтованих витрат у суспільному секторі  [20]. 
Перш ніж перейти до аналізу конкретних аспектів децентралізації, 
спробуємо окреслити базові підходи до цього поняття та передумови їх 
наявності у науковій літературі. Виходячи з принципу розподілу влади, для 
кожної демократичної держави необхідним є розмежування компетенції 
органів публічної адміністрації. В свою чергу, надзвичайно важливим є 
визначення оптимального рівня концентрації владних повноважень для 
кожної інституційної ланки в системі публічної адміністрації – з подальшою 
передачею «надлишкових» повноважень максимально наближеним до 
населення суб’єктам, тобто їх децентралізацією. Децентралізація означає 
такий спосіб визначення та розмежування завдань і функцій, за якого 
більшість з них передається з рівня центральних органів на рівень нижчий і 
стає власними завданнями та повноваженнями органів нижчого рівня [7]. 
В таблиці 1.1 представлено підходи до визначення поняття 
«децентралізація». 
У сучасних дослідженнях з адміністративного права децентралізацію 
визначено як такий спосіб організації публічної влади в державі, за якого 
адміністративно-територіальні одиниці або інші територіальні утворення 
мають право самостійно вирішувати питання місцевого значення і реалізувати 
власні завдання у межах, встановлених законодавством та під відповідальність 
уповноважених органів і посадових осіб, а втручання у їх діяльність може 
відбуватись винятково з метою нагляду за законністю в передбачених законом 
випадках і відповідних формах [7]. 
 
 
10 
 
Таблиця 1.1 – Підходи до визначення поняття «децентралізація» 
 Децентралізація – це 
Decentralization. процес передачі владних повноважень і фінансових ресурсів з 
Gov.ua центрального до нижніх рівнів державного управління, таких як 
регіони, провінції, райони і муніципалітети. Під поняттям «процес» 
розуміється безпосередня участь громадян в політичній і соціально-
економічній діяльності, що має посилити процес демократизації в 
подальшому 
Слухай С.В. передача прав, відповідальності за надання, коштів на виконання 
суспільних функцій від центрального управління до підпорядкованих 
або автономних органів влади або організацій, а також до приватного 
сектора [51]  
Одинцова Г.С., доцільна відповідність потребам суспільства функціональної 
Мостовий Г.І., відповідальності різних рівнів управління; самостійність у підходах до 
Амосов О.Ю управління з урахуванням багатоманітності місцевих особливостей 
при збереженні єдності в основному, в суттєвому [5]  
Гібсон Д., процес, який передбачає передачу влади ухвалювати рішення якомога 
Доннелі Д., нижчому рівню в межах організації 
Іваневич Д. 
Жан-Поль передача центральним урядом визначених функцій, з усіма 
Фагует необхідними для їх виконання адміністративними, політичними і 
економічними атрибутами, до місцевих органів влади, які є 
самостійними одиницями і суверенними в географічних межах або 
функціональних сферах діяльності, які визначені на законодавчому 
рівні. 
Кальман Міжей Децентралізація потрібна для більш рівномірного економічного 
(Угорщина) зростання і перерозподілу доходів. Органи місцевого самоврядування 
повинні реалізовувати власні проекти, а для цього їм потрібна власна 
податкова база, можливість прозорими методами захистити свою 
частку в центральних податках і певна автономія у використанні 
частини зібраних податків 
Лелеченко А. делегування повноважень, ресурсів і відповідальності від центральних 
до місцевих, напівавтономних державних органів влади, а також до 
приватних підприємницьких утворень [17]  
Литвак Ж. передача владних повноважень і відповідальності для виконання 
державних функцій з центрального уряду до підпорядкованих або 
напівнезалежних державних органів та/або до приватного сектору 
Линьов К. процес передачі відповідальності за планування, розподіл та 
реалізацію ресурсного забезпечення від центральних органів 
державної влади до регіональних, місцевих органів державної влади і 
самоврядування [18]  
Джерело: [20] 
 
Отож, особливістю таких визначень є новий підхід до розподілу і 
реалізації владних й інших адміністративних функцій, що передбачає відхід 
від ієрархічної системи управління й організації влади, високий рівень 
самостійності низки суб’єктів з одночасним обмеженням сфери нагляду та 
11 
 
контролю за їх діяльністю. За децентралізованої моделі організації влади орган 
вищого рівня не може втручатися в діяльність органу нижчого рівня, не може 
здійснювати щодо нього управлінської діяльності та видавати накази чи 
розпорядження. Межі самоврядування органів, що виконують завдання на 
засадах децентралізації публічної адміністрації, визначаються заходами 
нагляду. При цьому нагляд і контроль застосовують винятково у випадках та 
у спосіб, передбачені законом [7].  
Децентралізація влади передбачає також ширше коло суб’єктів 
реалізації завдань і функцій, що мають публічний характер, не обмежуючись 
лише рівнем територіальних одиниць, а отже й органами місцевого 
самоврядування.  
Децентралізація піддається аналізу з огляду не лише на територіальну 
організацію держави, але й з огляду на призначення, предмет та функції 
публічної адміністрації. Відтак, йдеться про різні види децентралізації, кожен 
з яких повинен мати відповідну правову форму у своїй практичній реалізації. 
Виділяють такі основні види децентралізації за суб’єктами та сферами впливу: 
− територіальна децентралізація – означає створення органів 
публічної адміністрації, які здійснюватимуть урядування в адміністративно-
територіальних одиницях самостійно і незалежно від органів державної влади, 
перебуваючи поза їх ієрархічною системою та підпорядкуванням, тобто 
органів місцевого та регіонального самоврядування$ 
− функціональна децентралізація – визнання самостійних і 
незалежних спеціалізованих організацій (об’єднання, спілки) суб’єктами 
владних повноважень із делегуванням їм права здійснювати певний обсяг 
завдань публічного характеру, зокрема, щодо урядування та виконання 
відповідних функцій у визначених законодавством сферах суспільного життя 
та згідно із встановленим порядком; 
− предметна децентралізація – професійне самоврядування як 
система управлінських взаємовідносин між усіма представниками певної 
професії, що реалізується визначеною законом представницькою 
12 
 
організацією, яка перебуває під наглядом органів державної влади. 
Децентралізація передбачає розмежування компетенції і конкретизацію 
повноважень не лише по вертикалі, але й по горизонталі; 
− вертикальна децентралізація означає чітке визначення порядку 
прийняття рішень керівними органами різного рівня. Принциповими 
питаннями вертикальної децентралізації є: глибина ієрархічної 
децентралізації; обсяг та сфера повноважень нижчих владних ланок (усіх 
суб’єктів, що наділені правом здійснювати функції публічного значення) і 
організація системи нагляду та контролю за діяльністю цих органів. При цьому 
важливо розуміти, що йдеться не лише про органи публічної адміністрації, а й 
про інших суб’єктів (професійні об’єднання, підприємницькі структури та ін.); 
− горизонтальна децентралізація – означає розподіл та визначення 
функцій і компетенції всіх інших елементів структури органів публічної 
адміністрації, крім керівного органу [7].  
Специфічною формою децентралізації адміністративних функцій є 
делегування повноважень – наділення тимчасовими повноваженнями 
конкретних суб’єктів щодо прийняття рішень із чітко визначених питань у 
справах, що належать до компетенції уповноважуючого органу. При 
децентралізації влади делегування повноважень є конкретизованою системою 
виконання повноважень та відповідно реалізації публічних функцій на чітко 
окреслений термін і з вказівкою на конкретного виконавця відповідного 
завдання. Метод делегування повноважень може бути реалізовано на різних 
рівнях адміністрації, а також всередині конкретного органу (від керівника – 
підлеглому). Делегування повноважень сприяє посиленню відповідальності, 
самостійності, підвищенню рівня кваліфікації, а також може застосовуватись 
адміністрацією як тимчасовий захід з експериментальною метою – перед 
децентралізацією певної функції на необмежений термін згідно із 
законодавством.  
Польський професор Є. Рушковський, аналізуючи територіальну 
децентралізацію, виокремлює три її системотворчі компоненти: 
13 
 
 1. Децентралізація політична (відповідний устрій). Публічно-правовий 
статус органів місцевого самоврядування походить від специфічного способу 
формування цих органів та їх представницького характеру. Відповідні 
конституційні гарантії формування системи органів місцевого 
самоврядування, її зміст та організація засвідчують незалежність таких органів 
від держави.  
2. Децентралізація адміністративна полягає в тому, що на органи 
місцевого самоврядування покладено завдання, а відтак функції і 
повноваження щодо задоволення публічного інтересу в межах відповідної 
території.  
3. Децентралізація фінансова передбачає наявність власних фінансових 
та матеріальних засобів і означає здійснення правомочностей щодо володіння, 
користування і розпорядження фінансовими ресурсами, які перебувають у 
власності громад [7]. 
Існують також основні форм децентралізації – деконцентрація, 
деволюція, делегування та дивестиція (рис.1.1) 
Перевагами та позитивними наслідками децентралізації є: 
− час і місце прийняття рішення відповідають очікуванням з боку 
громадськості (особи, колективу, громади тощо);  
− реалізація рішення відбувається за участі суб’єкта прийняття 
рішення або під його відповідальність. Відтак час і місце прийняття рішення є 
адекватними часу і місцю його реалізації;  
− завдяки оптимальній структурі управління спрощується система і 
процедура прийняття рішення;  
− прозорість і відкритість процедур прийняття рішення та процесу 
його реалізації, що призводить до підвищення ефективності адміністративної 
діяльності, виявлення помилок, джерел їх походження тощо;  
− період часу для надходження інформації з рівня виконавця на 
рівень прийняття рішення і навпаки – значно коротший;  
14 
 
 
Рисунок 1.1 – Форми децентралізації 
Джерело: [20] 
 
− підвищення свідомості та загострення почуття відповідальності за 
здійснені заходи і прийняті рішення. Посадова особа в децентралізованій 
системі перестає бути безособовим елементом у незрозумілому їй апараті; 
−  зміцнення інноваційного потенціалу при прийнятті владних 
рішень;  
− мінімізація бюрократизму. Зручність та відчуття безпеки і 
комфорту для фізичних і юридичних осіб. Взаємовідносини між особою та 
адміністрацією набувають ознак партнерства і породжують відчуття «спільної 
справи» в обох сторін;  
− звільнення керівництва від поточних справ, що посилює 
можливість зосередження керівної ланки на справах стратегічного значення, 
тощо;  
− гнучкість процесу виконання відповідних функцій, що дозволяє 
швидше пристосовуватися до зовнішніх чи внутрішніх змін;  
15 
 
−  підвищення ініціативності працівників нижчого рівня, більш 
повне та ефективне використання людського потенціалу, підвищення 
мотивації праці;  
− об’єктивна оцінка результатів прийнятих і реалізованих рішень. 
Потенційна гнучкість щодо їх покращання, вдосконалення, виправлення 
помилок тощо;  
− територіальна децентралізація передбачає наближеність до 
споживача публічних послуг тощо [7].  
За певних обставин децентралізація може мати ризики і небезпеки. В 
цьому разі деякі сфери державного та суспільного життя не можуть 
піддаватися децентралізації. Європейська наука оптимізації публічної 
адміністрації в загальних рисах сформулювала такі недоліки децентралізації 
управління: 
− автономізація цілей. Ризик виокремлення часткових цілей, що не 
покривають загальних цілей адміністрації та навіть можуть їм суперечити; 
− ризик реалізації одиничних амбіцій;  
− загроза монолітності політики держави у відповідних сферах;  
− дезінтеграція діяльності публічної адміністрації щодо надання 
публічних послуг та прийняття управлінських рішень;  
− ускладнення координації, труднощі узгодження цілей;  
− зростання ризиків із впливу на прийняття рішень неналежної 
кваліфікації посадовців, оскільки свобода прийняття ними рішень є досить 
великою. В окремих випадках відповідальність вищих посадових осіб може 
бути обумовлена некваліфікованими чи невідповідними діями навіть інших 
суб’єктів відповідної галузі (сфери), хоча вплив таких суб’єктів на вищих 
посадовців є суттєво обмежений [7].  
У будь-якому разі децентралізація влади на користь органів місцевого 
самоврядування й інших уповноважених суб’єктів не може мати абсолютний 
характер. Так, за місцевими державними адміністраціями, що входять до 
16 
 
централізованої системи органів виконавчої влади повинно бути збережено 
повноваження щодо контролю за законністю актів місцевого самоврядування 
та щодо координації діяльності територіальних органів виконавчої влади, що 
не входять до складу місцевих держадміністрацій. Окремі такі органи 
(наприклад, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади), 
збережуть власні повноваження з огляду на те, що їх функції недоцільно 
передавати місцевому самоврядуванню з міркувань ефективності реалізації. В 
будь-якому разі все залежить від державного устрою, державної політики, а 
також визначених критеріїв ефективності діяльності публічної адміністрації 
[7]. 
Досвід зарубіжних країн та найновіші наукові дослідження дозволяють 
виокремити такі передумови успішної імплементації децентралізаційних явищ 
та ефективного управління в системі децентралізованої влади:  
− утвердження принципу верховенства права;  
− визнання та гарантії місцевого самоврядування;  
− рівний правовий захист усіх форм власності;  
− демократичне й ефективне виборче законодавство;  
− незалежність, ефективність, доступність і прозорість судової 
системи, функціонування інститутів адміністративного судочинства;  
− досконалий бюджетний процес та висока фінансова дисципліна;  
− наявність адекватних соціальних стандартів;  
− розвинутий громадський сектор або стійка тенденція до його 
розвитку;  
− інші передумови.  
Отже, однією з найважливіших передумов успішної децентралізації 
публічної влади в державі як запоруки її демократизму і забезпечення в такій 
державі народовладдя є визнання, нормативне відображення та впровадження 
місцевого самоврядування до правової системи держави [7]. 
 
17 
 
1.2 Принципи ефективної децентралізації 
 
ОЕСР визначило десять керівних принципів з ефективної 
децентралізації, що сприяють регіональному розвитку [6]. 
Принцип 1: Чітко визначити функції кожного рівня державного 
врядування. Прозоре розподілення повноважень означає, що функції кожного 
з рівнів державного врядування викладені значно детально в основних 
законодавчих і регуляторних актах та/чи у міжвідомчих угодах, існують у 
традиції, а також широко оприлюднені. Таке нормування чітко визначає кожну 
підфункцію, роль різних рівнів врядування у формуванні політики, 
законодавства, стандартів, щодо виконання функції нагляду, фінансування, 
забезпечення виконання/адміністрування, щодо виробництва, розподілення, 
моніторингу результативності, оцінювання, розгляду скарг громадян, 
механізмів отримання зворотного зв’язку і задоволення вимог [6].  
Принциповий розподіл повноважень означає, що враховані наступні 
добре відомі принципи їх розподілення та відповідні міркування:  
− Принцип фіскальної еквівалентності. Юрисдикція щодо напрямів 
політики, оподаткування (доходи) та надання суспільних благ (видатки) мають 
перетинатися, тобто кожна місцева юрисдикція має самостійно фінансувати 
надання нею послуг з огляду на місцеву автономію, підзвітність та 
справедливе розподілення навантаження, щоб позбутися проблем із 
безоплатним споживанням суспільного блага.  
− Принцип відповідності. Юрисдикція, що визначає рівень надання 
кожного суспільного блага, має охоплювати чітко визначену групу осіб, які 
користуються цим благом. O Правило децентралізації. Кожну публічну 
послугу треба надавати в юрисдикції, що контролює географічну територію 
мінімального розміру, на якій можливо скористатися із позитивного 
співвідношення переваг надання послуги з видатками на її надання.  
18 
 
− Принцип субсидіарності. Повноваження оподатковувати, 
витрачати кошти й регулювати надання будь-якої послуги має належати 
найнижчому рівню врядування, за відсутності вагомих аргументів на користь 
вищого рівня. Формування переконливих доказів, щоб порушити 
субсидіарність, потребує поєднання економічних, політичних, 
адміністративних, соціальних, культурних та історичних аргументів щодо 
конкретного завдання. Потрібно вважати, що застосування цих принципів до 
індивідуальних обставин дає унікальні результати, пов’язані із специфікою 
країни.  
− Принцип збалансованої децентралізації. Розвиток економіки на 
місцевому й регіональному рівнях потребує інтегрованих, мультисекторних, 
системних підходів. Збалансованість децентралізованих функцій має 
забезпечити рух органів врядування субнаціонального рівня до покращення 
економічних і соціальних результатів, без перешкод через непродуманий, 
незбалансований розподіл повноважень. 
− Визнання економії на масштабі й більшому охопленні та існування 
вторинного ефекту між юрисдикціями. В процесі приділення функцій 
потрібно відповідним чином враховувати економію на масштабі та економію 
від більшого охоплення (відповідні пакети публічних послуг на місцях для 
підвищення рівня ефективності завдяки інформації та координації заходів 
економії, наприклад, послуги протипожежної охорони та швидкої медичної 
допомоги краще надавати спільними зусиллями), а також вторинній ефект 
взаємодії юрисдикцій з метою обмежити безоплатне споживання суспільного 
блага.  
− Принцип асиметричної децентралізації. Щоб децентралізація 
спрацювала, бажано, щоб функціональні обов’язки формувалися відповідно 
до місцевих потреб й уподобань, демографічних і географічних характеристик 
(площа території, чисельність населення, топографія, співвідношення міста і 
села, малих містечок і метрополій, рівнинних і гірських регіонів, 
19 
 
сільськогосподарських і промислових місцевостей) та фіскальної 
спроможності місцевої юрисдикції.  
− Стабільні завдання, проте вони підлягають перегляду в залежності 
від потреб. Глобалізація, революція у сфері інформації та зміни у 
внутрішньому та зовнішньому середовищі вимагають періодичного перегляду 
завдань та пристосування розподілу функцій до змін у світі та стану речей у 
країні. Повинні існувати інституції виконавчого й законодавчого федералізму, 
що мають можливості шукати рішення цим проблемам, мірою необхідності 
[6]. 
Принцип 2: Забезпечити достатність фінансування всіх функцій 
Фіскальна рівність юрисдикцій потребує, щоб зобов’язання щодо 
розпорядження коштами (потреби у видатках) були узгоджені з коштами 
доходу (власні доходи, розщеплені податки і трансферти) на кожному рівні 
врядування для виконання функції надання публічних послуг згідно 
повноважень рівня. 
Відповідність потоків доходу потребам у видатках сприяє 
відповідальності політики та реагуванню на місцеві уподобання. Зокрема, це 
відбувається так, коли в доходах переважають власні чи розщеплені податки. 
Розщеплені податки та безумовні трансферти вирівнювання також 
покращують ситуацію, якщо є стабільними та передбачуваними. Націлені на 
інвестування дотації послаблюють стимули місцевої відповідальності та 
реагування на місцеві преференції. Цей ризик можна дещо зменшити, якщо 
більшість трансфертів – це безумовні, розраховані за формулою дотації. І все 
ж є деякі випадки, коли цільові, орієнтовані на результат дотації, можна 
використати ефективно [6]. 
Принцип 3: Зміцнення фіскальної (бюджетної) автономії з метою 
вдосконалити підзвітність. Фіскальна/бюджетна автономія: йдеться про 
здатність органів врядування субнаціонального рівня реалізовувати 
фіскальні/бюджетні завдання (оподаткування, розпорядження коштами, 
залучення боргових коштів та фінансування) без необхідності отримати 
20 
 
ухвалення/ дозвіл/авторизацію від іншого органу державної влади. Якщо 
йдеться про повноваження справляти податки, це передбачає, що орган 
врядування на субнаціональному рівні має 
конституційне/правове/адміністративне повноваження визначати ставку і базу 
місцевих джерел доходу, як у сфері справляння й адміністрування податків, а 
також відносно доходів вищого рівня має можливості встановлювати 
додаткові ставки оподаткування бази вищого рівня [6].  
Автономність доходів буде сильною, якщо власні доходи більш менш 
відповідні функціям, тобто фінансують більшу частину власних видатків, а 
також якщо трансферти з вищого рівня врядування переважно базуються на 
формулі й безумовності. І крім цього, органи врядування субнаціонального 
рівня мають безумовну можливість доступу до ринків капіталу для 
фінансування довгострокових інвестицій шляхом емісії облігацій (бондів) або 
через запозичення [6].  
Автономність видатків (розпорядження коштами) стосується 
незалежності органів врядування субнаціонального рівня за власним вибором 
розподіляти кошти між секторами, приймати рішення щодо рівня й складових 
витрат за конкретними напрямами в рамках їх повноважень, встановлювати 
стандарти надання послуг, визначати способи виробництва, 
дистрибуції/надання послуг, місцевого планування й закупівель без посилання 
на орган управління вищого рівня врядування [6].  
Підзвітність на субнаціональному рівні передбачає, що органи 
врядування субнаціонального рівня при формуванні рішень підзвітні, 
головним чином, своїм виборцям.  
Термін «податкова автономія» охоплює різні концепції свободи органів 
врядування субнаціонального рівня у сфері оподаткування. Йдеться про такі 
характеристики, як право органів врядування субнаціонального рівня 
запровадити чи скасувати податок, встановлювати ставки податків, визначати 
базу оподаткування або надавати податкові знижки чи пільги фізичним особам 
і компаніям. У багатьох країнах оподаткування не є прерогативою одного 
21 
 
конкретного рівня врядування, радше є спільною функцією органів влади 
центрального і субнаціонального рівнів. Ця структура розщеплення податків 
робить неможливим одноосібний контроль субнаціонального органу 
врядування над ставками і базами оподаткування, проте колективно органи 
врядування субнаціонального рівня можуть вести перемовини з органами 
врядування центрального рівні про формулу розщеплення податків [6]. 
Принцип 4: Підтримка інституційної спроможності на 
субнаціональному рівні. Інституційна спроможність органів врядування 
субнаціонального рівня: це стосується здатності цих органів ефективно, 
компетентно і стабільно виконувати свої повноважні функції. Це стосується 
можливостей, зумовлених Конституцією/правом/традицією, ресурсів, 
компетентностей, навичок організації в цілому, її здатності до колективних дій 
та створення й підтримання своєї цінності для суспільства [6].  
Адміністративна спроможність: це стосується здатності органів 
врядування субнаціонального рівня виконувати свою місію/повноваження 
ефективно, достойно, підзвітно, непідкупно і реагувати. Це передбачає 
наявність у органів врядування субнаціонального рівня наступного: i) 
здатність надавати високоякісні послуги компетентно і з урахуванням 
інтересів всіх сторін; ii) здатність наймати, звільняти і визначати умови 
зайнятості власних співробітників; iii) спроможність координувати або 
реалізовувати політику й програми спільно з іншими органами врядування (по 
вертикалі й по горизонталі) та із зацікавленими сторонами поза сферою 
державного управління; iv) матеріальні можливості обачно управляти 
бюджетом і фінансами на високому рівні прозорості; а також v) здатність 
виконати аудит та оцінювання своїх послуг [6].  
Інституційна спроможність передбачає наявність ефективного 
партнерства та координації органів законодавчої, виконавчої гілок влади; 
міжвідомчого партнерства й координації; партнерства й координації поза 
сферою державного врядування; а також аудиту, оцінювання та зворотного 
зв’язку громадян [6].  
22 
 
Стратегічна спроможність – це здатність ставити стратегічні цілі для 
отримання результатів в соціальній, політичній й економічній сферах та мати 
адміністративну й інституційну спроможність досягти поставлених цілей у 
заплановані строки.  
Спроможність фінансового менеджменту – це здатність органів влади 
субнаціонального рівня забезпечити ефективне й доброчесне використання 
внутрішніх і зовнішніх ресурсів. Це охоплює управління готівковими 
коштами, прозорі процеси закупівель для зменшення корупції, здатність 
приймати рішення стосовно того, як і коли користуватися запозиченням, як 
отримати доступ до боргових коштів за помірною ціною, якими борговими 
інструментами користуватися, як емітувати боргові інструменти та управляти 
ними, як користуватися механізмами внутрішнього контролю й внутрішнього 
та зовнішнього аудиту для забезпечення ефективності й доброчесності [6]. 
Принцип 5: Розбудувати відповідні механізми координації між рівнями 
врядування. Для того, щоб багаторівневе врядування працювало, виникає 
потреба у щільній мережі політичних і бюрократичних взаємодій на 
національному, регіональному і місцевому рівнях, особливо у сферах, де 
врядування є спільним. Це потребує розвитку формалізованих і 
неформальних, вертикальних і горизонтальних механізмів і процесів 
міжвідомчих консультацій, координації, співпраці та спільного вироблення 
рішень. В цьому процесі мають бути задіяні й розробники політики та 
посадовці високого рівня, наприклад, в рамках так званих міжвідомчих 
форумів та форумів консультацій законодавчих органів різних рівнів. 
Взаємодія через такі форуми може бути кооперативною та консультативною, 
або, у певних випадках, - примусовою, в залежності від стосунків різних 
органів врядування в країні [6]. 
Принцип 6: Підтримка співробітництва між юрисдикціями. Координація 
співробітництва між юрисдикціями може відбуватися в чисельних формах, з 
відповідним підходом в залежності від характеристики місцевості чи регіону, 
а також від актуальних цілей політики й інвестування. На одному кінці спектру 
23 
 
форм знаходяться такі структури інтеграції, як об’єднання муніципалітетів та 
регіонів, що створює органи врядування метрополії шляхом злиття багатьох 
муніципалітетів. Проте, економія на масштабі, а відтак – «оптимальний 
розмір», - можуть відрізнятися за розміром інвестицій, наприклад, в транспорт, 
освіту й водовідведення. Рішення про об’єднання/злиття мають базуватися на 
комплексній оцінці розмаїття факторів, а не тільки на оцінці окремих 
інвестицій [6].  
Структури координації з більшою гнучкістю можуть краще підтримати 
досягнення цілей політики або кращої результативності певних інвестицій. До 
гнучких механізмів належать формування спільних повноважних органів, 
скоординованих стратегій інвестування, поліцентричного співробітництва на 
урбанізованих територіях, партнерських відносин між селом і містом, 
транскордонного співробітництва та платформ діалогу й співробітництва між 
юрисдикціями [6]. 
Співробітництво стає важливим аспектом надання фізичної 
інфраструктури, коли ефективність масштабу часто виходить за межі окремих 
регіонів чи місцевостей, а у сфері інновацій та інвестування в людські ресурси 
це важливо, коли не співпадають адміністративні й функціональні межі. 
Горизонтальне співробітництво є важливим і для надання публічних послуг на 
субнаціональному рівні, зокрема, коли йдеться про субнаціональні органи 
влади малого розміру з обмеженими ресурсами [6].  
Органи врядування центрального рівня відіграють важливу роль у 
засвоєнні зовнішніх факторів та наданні послуг у відповідному масштабі. 
Органи врядування центрального рівня можуть надавати підтримку 
добровільному співробітництву по горизонталі через систему трансфертів, або 
можуть просто націляти дотації на конкретні проекти з метою отримання 
ефективного масштабу державних інвестицій або надання послуг на місцях. 
Органи врядування субнаціонального рівня можуть мати стимул до співпраці 
без залучення центрального рівня врядування, зокрема, коли бюджети 
субнаціональних органів влади фінансують основну частку надання послуг з 
24 
 
надходжень з власних джерел, а також якщо послуги сильно регульовані 
нормативно. Для контроля над видатками, органи врядування 
субнаціонального рівня можуть активно шукати можливостей співпраці [6]. 
 Партнерські відносини села й міста стають формою співпраці в межах 
функціональних територій. Партнерства охоплюють територію з міською та 
сільською місцевостями, що мають один чи більше функціональних зв’язків 
(наприклад, ланцюги створення доданої вартості, регулярні поїздки до місця 
роботи й назад, природні ресурси, тощо). Такі зв’язки формують засади 
співпраці у партнерстві, яке, у свою чергу, управляє такими зв’язками з 
різними можливими цілями (наприклад, ланцюги постачання, 
индивідуалізація/брендинг території, надання послуг, захист довкілля, тощо). 
Отримані переваги – це вироблення суспільних благ, врахування негативних 
зовнішніх факторів, досягнення більшої економії на масштабі, подолання 
недоліків в координації так зміцнення спроможності [6]. 
Принцип 7: Посилити інноваційне та експериментальне врядування та 
сприяти залученню громадян. Державне врядування із залученням громадян 
(на субнаціональному рівні) стосується підходів до місцевого державного 
управління, що сприяють участі та залученню приватних осіб-громадян та 
інших зацікавлених сторін (наприклад, приватних і комерційних, і 
неприбуткових організацій; або мереж, що базуються на спільних інтересах чи 
скеровані надією/вірою; чи груп самодопомоги, тощо) до обговорення 
варіантів державної політики та надання публічних послуг на місцях у 
партнерстві або у конкуренції з формалізованим державним сектором [6].  
Існує різноманітний ряд підходів до розбудови врядування із залученням 
громадян. Сюди належать фокус на прозорості, наприклад, використання 
таких методів відкритого врядування, як відкриті та конкурентні закупівлі; 
формування бюджету на засадах результативності; максимальне розкриття 
інформації; реалізація права громадян знати; а також врядування, орієнтоване 
на громадянина чи на залучення громадськості; використання таких 
інструментів, як планування та бюджетування із залученням громадськості; 
25 
 
здійснення громадянським суспільством моніторингу результатів діяльності 
органів врядування; виконання соціальних аудитів; реалізація положень про 
пряму демократію (наприклад, референдуми стосовно основних 
ініціатив/проєктів; відкликання посадових осіб за невиконання обов’язків). 
Інновації у сфері підзвітності та відповідальності державного управління – це 
ще один механізм, який може сприяти місцевому уряду як фасилітатору 
управління мережею органів врядування з метою покращити результативність 
економіки та соціальних заходів. Хартії прав клієнта / громадянина та нові 
підходи до державного управління є додатковими засобами підтримки участі 
громади через орієнтоване на результат управління до підзвітності органів 
влади, до електронного уряду/використання інформаційної та комунікаційної 
технології (ІКТ), а також пілотних проєктів з потенціалом їх відтворення на 
регіональному та загальнонаціональному рівнях з метою вдосконалити 
надання послуг [6]. 
Принцип 8: Уможливити застосування схем асиметричної 
децентралізації та отримання від них максимальної користі. Термін 
«асиметрична децентралізація» стосується того факту, що політичні, 
адміністративні та фінансові схеми (на тому ж самому рівні врядування) 
можуть відрізнятися поміж юрисдикціями. Це може стосуватися і країн з 
федеральним устроєм, й унітарних країн. Асиметрична децентралізація в 
політиці – це ситуація, коли деякі органи влади субнаціонального рівня 
отримують обсяг політичного самоврядування, що відрізняється від норми чи 
виконання звичних завдань. В адміністративному сенсі, асиметрична 
децентралізація означає можливу різницю в покладених на юрисдикції 
обов’язках. Коли йдеться про бюджет, асиметричний федералізм або 
асиметрична децентралізація означає, що органи влади одного 
субнаціонального рівня мають різні повноваження щодо отримання доходів. 
Асиметрична децентралізація може відбуватися на рівні регіону (штату, 
провінції, землі-länder, великого міста (метрополії) та на місцевому рівні [6]. 
26 
 
Принцип 9: Постійно підвищувати рівень прозорості, вдосконалювати 
збирання даних та зміцнювати моніторинг результатів діяльності. Прозорість 
можна визначити як відкритість загалу громади щодо комплексного і 
детального розгляду структур і процесів урядування, системи фінансів, 
операційної діяльності, чистої вартості активів та результативності виконання 
функцій. Це потребує наявності публічного доступу до надійної, вчасної та 
легкої для розуміння інформації, якою можна скористатися для оцінювання 
відкритості й інклюзивності процесів формування рішень органами 
врядування. Крім цього, інформація у відкритому доступі уможливлює оцінку 
результатів діяльності та еталонне порівняння органів урядування та їх 
відомств й підпорядкованих суб’єктів [6].  
Збирання даних стосується спроможності органів врядування збирати та 
розповсюджувати інформацію щодо свого функціонування.  
Моніторинг результатів діяльності стосується здатності громадян, 
органів вищої ланки врядування, приватного сектору та інших зацікавлених 
сторін знати, чим займаються органи врядування та як добре виконують свої 
завдання 
Принцип 10: Посилення політики регіонального розвитку та систем 
вирівнювання. Загальнонаціональна політика регіонального розвитку є 
суттєвим фактором зменшення нерівності у розвитку територій та для 
зміцнення стосунків між містом і селом, в той час, коли мега-тренди 
справляють асиметричний вплив на регіони й міста в країнах, що спонукає 
зростання нерівності [6]. 
У більшості країн органи врядування регіонів мають різну фіскальну 
спроможність і різні бюджетні потреби, а відтак – різну здатність надавати 
публічні послуги на місцях.  
Трансферти вирівнювання є засобом зменшити бюджетну нерівність 
між центральним й субнаціональним рівнями врядування (вертикальний 
фіскальний розрив) та між органами врядування субнаціонального рівня 
(горизонтальний фіскальний розрив). Мета бюджетного вирівнювання – 
27 
 
створити спроможність субнаціональних органів урядування надавати 
публічні послуги на приблизно подібному рівні в умовах співставного 
податкового навантаження [6]. 
Бюджетне вирівнювання на регіональному й місцевому рівнях можна 
виконувати через вертикаль федеральних та/чи державних програм (в країнах 
з федеральним устроєм), або в рамках програми на центральному рівні 
врядування (в унітарних країнах). Бюджетне вирівнювання можливо 
реалізовувати в рамках двох типів горизонтальних програм (між-регіональне 
чи між-місцеве вирівнювання), коли заможні органи врядування 
регіонального/місцевого рівня роблять внески до пулу фінансових ресурсів, з 
якого органи врядування регіонального/місцевого рівня з недостатнім 
наповненням бюджету отримують дотацію згідно визначеної норми 
вирівнювання [6].  
Децентралізація не є самоціллю, а має бути складовою ширшої стратегії 
розвитку території. Результати децентралізації значною мірою залежать від 
розроблення та реалізації цього процесу, від наявності відповідної 
спроможності на субнаціональному рівні, а також від якості багаторівневого 
врядування, включно з ефективними механізмами координації на всіх рівнях 
державного управління. Взагалі варто пам’ятати, що реформи децентралізації 
потребують часу, а розподіл функцій варто періодично переглядати [6]. 
 
1.3 Підходи до оцінки ефективності діяльності органів місцевого 
самоврядування 
 
Будь-яка реформа, що впроваджується в країні, повинна мати чіткі плани 
та роз’яснення, а також оцінку її реалізації. Питання оцінки ефективності 
функціонування територіальних громад активно обговорюється і дискутується 
представниками органів державної влади, місцевого самоврядування та 
вітчизняних, а також зарубіжних експертів  [31]. 
28 
 
Так, Б. Рід, керівник Програми DOBRE, впевнений, що «вимірювання 
ефективності – це ключ до якісної та сучасної системи місцевого 
самоврядування. Місцеві органи самоврядування зможуть побачити, де вони 
працюють добре, а де потрібне покращення. Вони також зможуть легше 
визначатися із пріоритетами – на чому повинні сконцентруватися місцеві 
ресурси». На його думку, оцінка спроможності необхідна Україні, як погляд у 
перспективу [31]. 
І. Агімі, спеціалістка з демократії та врядування, США, наголосила на 
двох ключових елементах: до громад різних розмірів треба мати різний підхід, 
а також те, що окрім якості варто міряти ефективність і швидкість надання 
послуги. На її думку, «оцінка ефективності дає розуміння, як влада працює та 
як виконує свої функції. Це також допомагає зрозуміти який вплив ці функції 
мають на громадян та яким чином працює установа. Важливо відмітити, що 
оцінка ефективності допомагає нам впевнитись, що політики, стратегії та 
послуги рухаються в одному напрямку. Важливим є той аспект, що 
інформацію, яку органи влади збирають за допомогою інструменту з оцінки 
ефективності, допомагає зібрати пазл із послуг разом, зрозуміти, як ми 
виконуємо свої функції і який вплив вони мають» [31].  
Для малих населених пунктів (наприклад менше ніж 50 тис. жителів), 
але із великою територією, частини яких можуть бути віддаленими – можуть 
бути більш зрозумілими набір критеріїв для порівняння (бенчмаркінг) з 
пріоритетними фокусами, якщо ресурсів недостатньо для надання та 
занурення до повного спектру необхідних послуг [31]. 
Наприклад, у Польщі, не існує єдиного загальноприйнятого стандарту 
оцінювання діяльності органів місцевого самоврядування. Існують різні 
інструменти моніторингу змін умов життя на місцевому рівні, однак 
механізму, який давав би змогу однозначним і вичерпним способом 
вимірювати якість життя у польських ґмінах, не існує. 
Серед найважливіших інструментів моніторингу можна вказати: 
− офіційні статистичні дані; 
29 
 
− галузеві дані від окремих міністерств; 
− інструменти, які використовують асоціації органів місцевого 
самоврядування; 
− рейтинги, які складають різні інституції; 
− інструменти самооцінювання; 
− дослідження громадської думки. 
Найважливіша база даних про економіку, суспільство і довкілля, яку 
використовують для оприлюднення різних публічних статистичних даних, - це 
Банк Локальних Даних (БЛД) Головного статистичного управління ( 
https://bdl.stat.gov.pl/BDL/start ). БЛД пропонує понад 40 тисяч статистичних 
характеристик, згрупованих тематично, зокрема: 
− публічні фінанси; 
− Фонди ЄС; 
− житлово-комунальне господарство; 
− торгівля і споживання; 
− фізична культура, спорт і відпочинок; 
− культура і мистецтво; 
− лісове господарство і мисливство; 
− населення; 
− охорона здоров’я і соціальний захист; 
− промисловість і будівництво; 
− сільське господарство; 
− ринок праці; 
− місцеве самоврядування; 
− стан і захист довкілля; 
− навчання; 
− транспорт і сполучення; 
− туризм; 
− дошкільне виховання [31]. 
30 
 
Дані і показники, зібрані у БЛД, дають статистичний опис населених 
пунктів, ґмін, повітів, воєводств і всієї Польщі, а також територіальних 
одиниць відповідно до класифікації NUTS: макрорегіонів, регіонів і 
субрегіонів. База охоплює дані, починаючи з 1995 року. Інший корисний 
інструмент, який, з одного боку, призначений для моніторингу діяльності 
ОМС, а з іншого боку – для бенчмаркінгових порівнянь органів місцевого 
самоврядування у контексті результатів діяльності, спрямованої на розвиток, 
- це Система Аналітики Самоврядування ( https://www.systemanaliz.pl ), яку 
веде «Спілка польських міст». САС, як база даних і веб-портал, який 
накопичує й оприлюднює статистичні індикатори. 
На даний момент САС — це база даних показників, що показують: 
− витрати та кількісні та якісні результати послуг, що надаються 
органами місцевого самоврядування; 
− основні умови розвитку; 
− ефекти розвитку (показники сталого розвитку) [1]. 
САС спрямовує свої дослідження на вимірювання таких показників: 
− автомобільний, громадський транспорт (з 1999 р.); 
− соціальна допомога (з 1999 р.); 
− культура (з 1999 р.); 
− міське господарство (з 2007 р.); 
− житлове господарство (з 2007 р.); 
− енергоефективність у містах (з 2006 р.); 
− освіта (з 1999 р., а з 2006 р. на базі СІО) 
− фінанси органів місцевого самоврядування (з 2004 р.); 
− демографія (з 2007 р.); 
− показники сталого розвитку (з 2007 р.); 
− співпраця з неурядовими організаціями (2006 – 2010) [1]. 
Процес збору та обробки інформації відбувається наступним чином: 
31 
 
− отримання даних з міст (міст, які приєднаються до дослідження) 
або державної статистики (для всіх органів місцевого самоврядування); 
− створюються набори індикаторів (участь експертів та членів груп 
обміну досвідом); 
− ведеться база даних, яка дозволяє проводити будь-які порівняння 
між органами місцевого самоврядування (включаючи порівняльні групи); 
− проводиться секторальний аналіз – доступний на веб-сайті САС; 
− готуються звіти про стан міст з точки зору фінансів, освіти та 
розвитку міста. 
САС використовується: 
− як комплексний інструмент стратегічного управління – динамічний, 
порівняльний; 
− для оновлення стратегії розвитку органів місцевого самоврядування 
(включаючи соціально-економічну діагностику) – перспективний та 
середньостроковий план – основні тенденції та тенденції; 
− для оновлення/підготовка оперативних планів стратегії (за окремими 
пріоритетами стратегії чи секторів послуг); 
− показники використовуються для підготовки проектів і програм, 
моніторингу та звітності; 
− для обміну досвідом між фахівцями в органах місцевого 
самоврядування; 
− можливості перевірки якості життя [1]. 
Крім цього, САС пропонує інструменти для проведення дослідження 
громадської думки в окремих сферах послуг на рівні місцевого 
самоврядування. 
«Спілка польських міст» рекомендує використовувати САС, перш за все, 
як інструмент «бенчлернінгу» - механізм покращення якості управління у 
місцевому самоврядування, який стимулює обмін досвідом у сфері надання 
публічних послуг органами місцевого самоврядування [31]. 
32 
 
Як джерело інформації про результати діяльності органів місцевого 
самоврядування у Польщі використовують також різні рейтинги, як 
національного, так і регіонального масштабу. Один з найавторитетніших – 
рейтинг видання «Річ Посполита» (Rzeczpospolita, 
https://rankingsamorzadow.rp.pl ) [31]. 
Принципи, за якими формується цей рейтинг, встановлює незалежна 
колегія, головує в якій колишній прем’єр-міністр Польщі Єжи Бузек. До її 
складу входять також представники об’єднань органів місцевого 
самоврядування, громадських організацій, органів державної влади і 
представники редакції газети «Rzeczpospolita». Рейтинг верифікує 
ефективність діяльності органів місцевого самоврядування у формуванні 
сталого розвитку місцевої громади по трьох категоріях: економічна стійкість, 
екологічна стійкість, соціальна стійкість, а також у контексті якості 
управління [31]. 
Розмаїті рейтинги, які завжди базуються на державних статистичних 
даних, публікує також друкований орган місцевого самоврядування 
«Спільнота» («Wspólnota», https://wspolnota.org.pl/rankingi ). Найважливіші 
серед них – «Лідери інвестицій у самоврядуванні», «Багатство 
самоврядування», «Використання коштів ЄС» чи «Місця, приязні до освіти». 
Регіональні рейтинги складає і Фонд розвитку місцевої демократії, який 
у співпраці з Головним статистичним управління (і базуючись на його даних) 
раз на рік підсумовує діяльність органів місцевого самоврядування у декількох 
регіонах Польщі. 
Врешті-решт, достовірним джерелом інформації про діяльність органів 
місцевого самоврядування можуть стати різні інструменти самооцінювання. 
Однак, треба зазначити, що у Польщі їх широко не використовують. 
Найпопулярніший з них – CAF (Common Assessment Framework) – 
використовують майже 20% органів місцевого самоврядування у Польщі [31]. 
Розглядаючи можливості формування системи оцінювання діяльності 
органів місцевого самоврядування, треба відповісти собі на основне запитання 
33 
 
– яка мета запровадження такої системи. Чи наш намір полягає у визначенні 
стандартів надання публічних послуг, які використовуватимуться для 
контролю над діяльністю ОМС (й опосередковано також для контролю над 
способами розпорядження публічними фінансами), чи йдеться також про 
створення механізму моніторингу якості надання цих послуг, який має 
сприяти поступовому покращенню якості життя мешканців громад? Звичайно, 
ці два підходи не є абсолютно альтернативними. Тим не менш, у першому 
випадку йдеться про принаймні часткове обмеження автономії місцевого 
самоврядування, а отже, про позбавлення їх відповідальності за вчинені дії. У 
другому, натомість, маємо пам’ятати, що місцеві умови надання публічних 
послуг можуть принципово відрізнятися [31]. 
В Україні Програма DOBRE  регулярно проводить оцінку показників, 
відповідно до розробленої методології за Індексом спроможності місцевого 
самоврядування (РМСІ) в громадах-партнерах Проєкту та вимірює думку 
мешканців громад, серед яких: 
− рівень задоволеності громадян послугами; 
− покращення якості наданих послуг; 
− доступ громадян до інформації; 
− прозорість в діяльності та процесах територіальних громад; 
− управління фінансами та бюджетування; 
− участь громадян у прийнятті рішень ОМС; 
− запровадження інструментів електронного врядування; 
− рівень довіри до місцевого самоврядування та впевненість 
громадян у діяльності; 
− підтримка реформи децентралізації [50]. 
На сьогодні в Україні розроблено Методику формування спроможних 
територіальних громад, яка визначає критерії, які дозволяють оцінити рівень 
спроможності громади [21].  
Відповідно до п.7 Методики, оцінка рівня спроможності громади нині 
проводиться на основі критеріїв, що характеризують основні соціально-
34 
 
економічні показники, які впливають на розвиток відповідної спроможної 
територіальної громади. Критеріями оцінки рівня спроможності, відповідно до 
Методики, є: 
− чисельність населення, що постійно проживає на території 
спроможної територіальної громади; 
− чисельність учнів, що здобувають освіту в закладах загальної 
середньої освіти, розташованих на території спроможної територіальної 
громади;  
− площа території спроможної територіальної громади;  
− індекс податкоспроможності бюджету спроможної територіальної 
громади; 
− частка місцевих податків та зборів у доходах бюджету спроможної 
територіальної громади.  
Оціночний рівень спроможності територіальних громад визначається на 
основі суми числових значень критеріїв оцінки та становить: – низький рівень 
спроможності – від 1,5 до 2,1; – середній рівень спроможності – від 2,2 до 3,8; 
– високий рівень спроможності – від 3,9 до 5 [21]. 
Розглянемо методологію, яку запропонував Український інститут 
майбутнього, для оцінки ефективності функціонування територіальних громад 
на основі низки індикаторів, які охоплюють різні сфери життєдіяльності 
громади. Систему управління і функціонування органів місцевого 
самоврядування з виявленням у них успішних індикаторів ми умовно 
поділимо на три блоки: фінансово-економічний блок індикаторів, соціальний 
блок індикаторів та інфраструктурний блок індикаторів. У кожному з цих 
напрямків є підпункти, які стосуватимуться лише міських або, навпаки, лише 
сільських селищних громад, проте в цілому кожний представник ОМС зможе 
знайти там свої параметри територій з кількістю населення та приміряти 
критерії ефективності на свої власні показники [13]. 
35 
 
В таблиці 1.2 наведено критерії оцінки показників ефективності 
управління за зазначеною методикою. 
 
Таблиця 1.2 – Критерії оцінки показників ефективності управління 
Сфера застосування Показник Примітка 
Фінанси 
Наповнення частки Не нижче 25% Всі громади мають бути 
місцевих податків і зборів в згруповані та розділені за 
структурі місцевого кількістю мешканців та 
бюджету площею (з урахуванням 
особливостей географії) 
Дохід на одного мешканця Пропонується за критерій Ключовий показник, що 
(співвідношення власних шкали брати 75% від наряду із видатками на 1 
надходжень до кількості мінімальної зарплати мешканця характеризує 
мешканців, що проживає на фінансову спроможність 
території ОМС) громади 
Ефективність витрат на 20% від власних Саме така норма є 
апарат управління ОМС надходжень оптимальною та дає 
можливість створювати 
бюджети розвитку, а не 
проїдання 
Створення інституцій Зростання частки Показник комплексний, не 
місцевого розвитку надходжень місцевих враховує витрати на 
бюджетів у порівняні із брендування територій та 
коштами вкладеними у виконання планів МЕР 
розвиток інституцій 
Медицина (фінансування здійснюється за рахунок коштів НСЗУ) 
Чисельність середнього 2,6 працівника Зростання показника буде 
медичного персоналу, що говорити про «роздутість 
припадає на 1 лікаря штатів» ЦПСМД» 
первинної медицини 
Чисельність іншого 1,2 працівника 
персоналу, що припадає на 
1 лікаря первинної 
медицини 
Частка фінансування Не більше 10% Зростання показників 
закладів ЦПСМД за говорить про 
рахунок місцевого бюджету неефективність витрат в 
самому закладі, 
необхідність оптимізації 
штатів та не 
обґрунтованість вартості 
медичних послуг з 
розрахунку на 1 мешканця 
Кількість ФАП на 10 тис. 15 ФАП на 10 тис. Показник може мати інші 
населення значення в гірських та 
степових районах 
Освіта 
36 
 
Сфера застосування Показник Примітка 
Частка витрат на освіту в Не більше 65% Зростання показника 
структурі місцевих говорить про необхідність 
бюджетів оптимізації освітньої 
мережі громади 
Витрати на 1 учня Розраховується щорічно Є ключовим показником, 
виходячи з розміру який характеризує вартість 
субвенцій та рівня зп і освіти в розрізі навчальних 
вартості енергоносіїв закладів 
Витрати на  1 вчителя Розраховується щорічно  
виходячи з розміру 
субвенції та рівня зп і 
вартості енергоносіїв  
Індекс фінансової Розраховують виходячи із Показник свідчить про 
спроможності громади різниці між розрахунковою якість освітньої мережі 
та фактичною громади 
наповненістю класів з 
урахуванням субвенції на 1 
учня 
Фізична культура та спорт 
Відсоток витрат в структурі Не менше 3% Показник слід аналізувати у 
бюджету розрізі витрат на оплату 
праці та відсотку витрат 
капітального характеру на 
розвиток галузі 
Питома вага заробітної Не більше 85% Збільшення витрат на зп 
плати та витрат на розвиток призводить до відсутності 
(у відсотка) від загальної розвитку галузі та її 
частини витрат на матеріально-технічної бази 
напрямок на фізичне 
виховання та спорт 
Витрати на утримання 1  Нестала величина, яка 
кв.м спортивної характеризує розвиток 
інфраструктури матеріально-технічної бази 
та дає можливість оцінити 
енергоефективність та 
економічність витрат 
Співвідношення витрат на  Величина, яка характеризує 
напрямок фізкультури на динаміку витрат порівняно 
1000 мешканців громади з іншими галузями та 
іншими роками 
Кількість кв.м вуличних Величина буде варіюватися Показник характеризує 
споруд на 1000 мешканців в залежності від типу можливість мешканців до 
громади населеного пункту та власного фізичного 
густоти населення розвитку 
Кількість км. велодоріжок Величина буде варіюватися Показник характеризує 
на 1000 м мешканців в залежності від типу можливість мешканців до 
громади населеного пункту та власного фізичного 
густоти населення розвитку 
Напрямок сфери культури 
37 
 
Сфера застосування Показник Примітка 
Кількість відвідувань Не менше 25% числа Показник характеризує 
мешканцями (відсоток від мешканців залученість мешканців до 
загального числа культурного життя громад 
мешканців, що відвідує 
заходи культури 
Відсоток дітей, від Не менше 25% числа Показник характеризує 
загального числа від всіх мешканців залученість дітей до 
дітей шкільного віку, що позашкільної та гурткової 
навчається, наприклад, в роботи в сфері культурного 
художніх та музичних життя громади 
школах громади 
Відсоток витрат на галузь Не менше 3,5%  
культури в структурі 
бюджету 
Питома вага заробітної Не більше 85% Збільшення витрат на з/п 
плати та витрат на розвиток призводить до відсутності 
в структурі витрат на галузь розвитку  галузі та її 
культури в цілому матеріально-технічної бази 
Кількість працівників Величина буде варіюватися Показник характеризує 
культури на 1000 в залежності від типу доступність послуг в 
мешканців громади населеного пункту та громаді та можливість в 
густоти населення сфері культури, а також 
питому вагу витрат за 
напрямком 
Витрати на матеріально-   
технічну базу (грн/ на 
одного мешканця громади) 
Індикатор демографічного Сукупність факторів, вплив  
показника щодо яких мають усі 
Загальні коефіцієнти  вищенаведені показники  
(народжуваність, життя, громади, рівень яких 
смертність, шлюб, прямо впливає на 
розлучення) демографічний стан 
Коефіцієнт смертності за громади в цілому  
віком 
Сумарний коефіцієнт  
народжуваності 
Середня очікувана  
тривалість життя 
Показник материнської  
смертності 
Безпека та управління кризами 
Досягнення стандарту 10 хв. в міських умовах та Показник характеризує 
реагування під час максимум 20 хв. у безпечність проживання в 
кризових ситуацій віддалених від центру громаді та швидкість 
громади сільських реагування на кризові 
територіях явища 
Збільшення кількості До 1% мешканців Показник  залученості 
добровльців-вогнеборців та громадян до вирішення 
інших волонтерів питань в сфері безпеки 
38 
 
Сфера застосування Показник Примітка 
Покращення статистика  Показник характеризує 
запобігання динаміку 
адміністративним 
правопорушенням та 
злочинам завдяки 
ефективно працюючій 
системі 
відеоспостереження і 
реагуванню на їх подолання 
через єдину диспетчерську 
службу громади  
Ключові питання у створенні системи надання соціальних послуг в громадах 
Створення та організація Соціальні менеджери Показник характеризує 
роботи територіальних Фахівці із соціальної можливості отримання 
центрів соціального роботи мешканцями доступу до 
обслуговування ОТГ (ЦСО)  1 менеджер до 30 тис. осіб системи соціальних послуг 
міського населення та до 3 в громаді 
тис. осіб сільського 
населення; 1 фахівець на 1 
тис. жителів ОТГ в 
громадах із чисельністю 
населення до 5 тис. осіб, 1 
фахівець на 1,5 тис. жителів 
ОТГ в громадах із 
чисельністю населення від 
5 тис. до 10 тис. жителів 
ОТГ в громадах, 1 фахівець 
на 2,5 тис. жителів ОТГ в 
громадах чисельністю 
населення понад 10 тис. 
осіб 
Розширення переліку Збільшення кількості  
соціальних послуг, які послуг, які реально 
надаються в ОТГ надаються відповідно до 
переліку затвердженого 
Мінсоцполітики 
Відсоток витрат на Не менше 10% від бюджету Показник характеризує 
соціальний захист та громади соціальну спрямованість 
соціальні програми в місцевого бюджету 
громаді 
Місцева інфраструктура 
Безпека дорожнього руху Нульова кількість Впровадження та 
дорожньо-транспортних дотримання концепції 
пригод Vision Zero, базовим 
принципом якої є 
неприпустимість дорожньо-
транспортних пригод з 
летальним наслідком 
Веломережі % користувачів Збільшенню кількості 
велотранспортом від користувачів сприяє й 
39 
 
Сфера застосування Показник Примітка 
загальної кількості побудована безпечна 
користувачів усіма видами веломережа, з наявною 
пересування супутньою 
велоінфраструктурою 
Управління системою Відсоток забезпеченості  
водопостачання та якісною питною водою 
водовідведення населення громади 
Управління системою Нульова кількість відходів  
поводження з відходами 
Джерело: [13] 
 
Перш за все, пріоритетність реалізації вищезазначених індикаторів 
залежить від аналізу ситуації в громаді. Адже в одній громаді гостре питання 
щодо дорожньої інфраструктури, в іншій – водопостачання тощо. Після 
аналізу становища громади повинна початися робота над формування 
стратегічних цілей, заходів, та й візії та місії Вашої громади в цілому. Залучати 
до розробки таких документів необхідно фахівців, міжнародну допомогу, а 
також членів своєї громади, котрі обізнані з ситуацією найкраще. Наявність 
стратегічного документа дозволяє керівникові мати перед очима чіткий 
перелік задач, які потрібно реалізувати, так званий «to do list». Кожен 
муніципалітет повинен мати відділ/спеціаліста з моніторингу виконання 
стратегічних документів. Більше того, формування бюджету громади повинне 
базуватись також задля імплементації стратегічних цілей. Це дозволить не 
лише крок за кроком досягнути поставлених цілей, задовольнити потреби 
громади, а також сприятиме ефективнішому залученню додаткових коштів. 
Наявність стратегічного документа та хоча б часткова реалізація поставлених 
цілей – це додаткова можливість швидше залучити кошти як від держави, так 
й від міжнародних донорів. Наступним обов’язковим елементом, після 
стратегічних документів, є наявність конкретних проектів (проектно-
кошторисна документація), для реалізації яких можна залучити кошти (бізнес, 
державні, міжнародні партнери). Відповідно в муніципалітеті громади 
повинен бути спеціаліст, який матиме чіткий перелік наявних 
проектів/документацій, що потребують залучення додаткового фінансування, 
й займатиметься їх пошуком (так званий фандрейзер). Окрім вищезазначеного, 
управління громадською інфраструктурою повинно базуватись на принципах: 
ефективності; доцільності; якості; й сталості загалом [13].  
40 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ В 
УКРАЇНІ 
 
 
2.1 Аналіз результатів основних етапів реформи децентралізації в 
Україні 
 
Державна політика України у сфері місцевого самоврядування 
спирається на інтереси жителів територіальних громад і передбачає 
децентралізацію влади – тобто передачу від органів виконавчої влади органам 
місцевого самоврядування значної частини повноважень, ресурсів та 
відповідальності. В основу цієї політики закладено положення Європейської 
хартії місцевого самоврядування та найкращі світові стандарти суспільних 
відносин у цій сфері [27]. 
Законодавче підґрунтя для докорінної зміни системи влади та її 
територіальної основи на всіх рівнях почало формуватися у 2014 році. У квітні 
2014 року Уряд схвалив основний концептуальний документ - Концепцію 
реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади. 
Після цього був затверджений План заходів щодо її реалізації, які дали старт 
реформі. Для реалізації положень Концепції та завдань Плану заходів, 
необхідно було в першу чергу внести відповідні зміни до Конституції України, 
а також сформувати пакет нового законодавства. Зміни до Конституції перш 
за все мали вирішити питання утворення виконавчих органів обласних та 
районних рад, реорганізації місцевих державних адміністрацій в органи 
контрольно-наглядового типу, дати чітке визначення адміністративно-
територіальної одиниці – громади [27]. 
Зусиллями вітчизняних фахівців, практиків, науковців, експертів проект 
змін до Конституції був розроблений та переданий на широке публічне 
обговорення. Запропоновані зміни підтримало суспільство та високо оцінила 
41 
 
Венеційська Комісія. На жаль, політичні обставини не дозволили Верховній 
Раді України прийняти подані Президентом України зміни до Конституції 
щодо децентралізації. Тому Уряд з 2014 року розпочав реформу в межах 
чинної Конституції [27]. 
За цей час вже сформований і діє основний пакет нового законодавства, 
впроваджуються першочергові законодавчі ініціативи. Мова йде про Закони 
про внесення змін до Бюджетного та Податкового кодексів України. Завдяки 
цим змінам відбулася фінансова децентралізація: місцеві бюджети зросли на 
206,4 млрд грн: з 68,6 млрд в 2014 до 275 млрд грн в 2019 році. 
 Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Дав змогу 
почати формувати спроможний базовий рівень місцевого самоврядування. За 
2015-2019 роки в Україні добровільно створено 982 об’єднані територіальні 
громади (ОТГ). До складу цих ОТГ увійшли близько 4500 колишніх місцевих 
рад (з майже 12 тисяч). Такі темпи міжмуніципальної консолідації міжнародні 
експерти назвали дуже високими. Закон також запровадив інститут старост в 
ОТГ, які представляють інтереси сільських мешканців в раді громади. У 2018 
році об’єднані громади отримали у комунальну власність майже 1,5 млн га 
земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів 
[27]. 
Закон «Про співробітництво територіальних громад» створив механізм 
вирішення спільних проблем громад: утилізація та переробка сміття, розвиток 
спільної інфраструктури тощо. Цим механізмом скористалися вже сотні 
громад. 
Закон «Про засади державної регіональної політики». Державна 
підтримка регіонального розвитку та розвитку інфраструктури громад за час 
реформи зросла у 41,5 разів: з 0,5 млрд в 2014 до 20,75 млрд грн у 2019 році. 
За рахунок цієї підтримки в регіонах та громадах реалізовано у 2015-2019 
роках більше 12 тисяч проектів [27]. 
Пакет законів щодо розширення повноважень органів місцевого 
самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг. Це 
42 
 
дозволило делегувати органам місцевого самоврядування відповідного рівня 
повноваження з надання базових адміністративних послуг: реєстрацію місця 
проживання, видачу паспортних документів, державну реєстрація юридичних 
та фізичних осіб, підприємців, об’єднань громадян, реєстрацію актів 
цивільного стану, речових прав, вирішення земельних питань тощо [27]. 
Нова законодавча база значно посилила мотивацію до міжмуніципальної 
консолідації в країні, створила належні правові умови та механізми для 
формування спроможних територіальних громад сіл, селищ, міст, які 
об’єднують свої зусилля у вирішенні нагальних проблем. Також вже 
виправдала себе нова модель фінансового забезпечення місцевих бюджетів, 
які отримали певну автономію і незалежність від центрального бюджету [27]. 
Другий етап децентралізації в Україні розпочався в 2020 році. В цей 
період Кабінет Міністрів України визначив підтримку реформи 
децентралізації в Україні одним з пріоритетних завдань, що сприятиме 
розвитку місцевого самоуправління і економічного розвитку країни в цілому. 
2020 рік став ключовим у питанні формування базового рівня місцевого 
самоврядування: 12 червня 2020 року Уряд затвердив новий адміністративно-
територіальний устрій базового рівня. Відповідно до розпоряджень Кабінету 
Міністрів, в Україні сформовано 1469 територіальних громад, які 
покриватимуть усю територію країни.  
17 липня 2020 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 3650 
«Про утворення та ліквідацію районів». Згідно з документом, тепер в Україні 
136 районів. Старі 490 районів парламент ліквідував. 
15 липня 2020 року Верховна Рада України прийняла постанову 3809 про 
призначення чергових місцевих виборів на 25 жовтня 2020 року. 16 липня 
Верховна Рада України прийняла зміни до виборчого законодавства. 25 
жовтня 2020 року пройшли місцеві вибори на новій територіальній основі 
громад і районів [27]. 
В той же час, треба зазначити, що процес втілення Реформи не 
відзначився системністю та послідовністю, як було визначено Планом заходів 
43 
 
з реалізації нового етапу реформування місцевого самоврядування та 
територіальної організації влади в Україні на 2019-2021 роки. Попри внесення 
змін та перенесення дат виконання заходів, Мінрегіон так і не зміг 
дотриматися встановлених строків виконання, що призводило до порушення 
логічності впровадження реформи. Із 13 основних завдань Концепції виконано 
6, частково або в стадії виконання – 5, не виконано – 2 (табл 2.1). 
 
Таблиця 2.1 – Стан реалізації Концепції реформування місцевого 
самоврядування та територіальної організації влади в Україні 
 Завдання з реалізації Концепції Стан виконання на кінець 2020 року 
Перший підготовчий етап (2014 рік) 
1 У першочерговому порядку внести Не виконано. 
до Конституції України зміни щодо 
утворення виконавчих органів 
обласних і районних рад та 
розподілу повноважень між ними. 
2 Розробити проєкти та прийняти Не виконано. Профільний Комітет ВРУ не 
акти законодавства щодо підтримав кілька законопроєктів щодо 
запровадження механізму прямого місцевого референдуму. Частково 
народовладдя, удосконалення реалізовано через впровадження механізму 
правового регулювання процедур відкликання місцевих депутатів та голови. 
проведення загальних зборів Впроваджено імперативний мандат 
громадян за місцем їх проживання Відкликання депутатів та голови виборцями 
та встановлення додаткових складніше, аніж відкликання за рішенням 
гарантій діяльності органів організації партії. Зменшується вплив 
самоорганізації населення, створити виборців на депутатів через запровадження 
сприятливі правові умови для пропорційної системи виборів у громадах з 
широкого залучення населення до виборцями більше 10 тис. У Методичних 
прийняття управлінських рішень рекомендаціях по розробленню Статуту 
органами місцевого громади рекомендовано ОМС самостійно 
самоврядування. розробити положення про загальні збори та 
місцеві ініціативи 
 Створити законодавчу основу для Виконано. Прийнято Закон України «Про 
реалізації права територіальних добровільне об’єднання територіальних 
громад на добровільне об’єднання, громад» та зміни до нього (щодо спрощення 
передбачивши при цьому надання процедури затвердження перспективних 
державної підтримки об’єднаним планів формування територій громад), 
громадам протягом п’яти років постанову КМУ «Про затвердження 
після утворення для поліпшення методики формування спроможних громад» 
інфраструктури надання послуг та (із змінами від 25.09.2019). Фінансова 
транспортної доступності. державна підтримка об’єднаним громадам 
тривала з 2016 по 2020 рік. У Державному 
бюджеті на 2021 рік субвенція на формування 
інфраструктури об’єднаних територіальних 
громад не передбачена. 
44 
 
 Завдання з реалізації Концепції Стан виконання на кінець 2020 року 
 Створити законодавчу основу для Виконано. Прийнято закон «Про 
реалізації права територіальних співробітництво територіальних громад». 
громад на співробітництво на 
засадах ресурсно-організаційної 
кооперації та отримання державної 
підтримки для реалізації проєктів 
такого співробітництва. 
 Законодавчо врегулювати нову Частково виконано. Проєкт закону «Про 
систему адміністративно- засади адміністративно-територіального 
територіального устрою. устрою» № 8051 від 22.02.2018 відкликано. 
Законом України «Про внесення змін до 
деяких законів України щодо визначення 
територій та адміністративних центрів 
територіальних громад» № 562-IX від 
16.04.2020 надано повноваження КМУ 
визначати адміністративні центри 
територіальних громад та території 
територіальних громад. Законопроєкт «Про 
вирішення питань АТУ» не був внесений у 
ВРУ у 2020 році. Лише наприкінці 2020 
пройшли обговорення урядового 
законопроєкту, який розроблений 
Мінрегіоном. Має численні вади та обмежує 
права як територіальних громад, так і ОМС. 
 Здійснити моделювання Виконано. Перспективні плани покрили 100 
адміністративно-територіальних % територій. Перспективні плани не 
одиниць у регіонах та розробити відповідають методиці, зокрема в частині 
проєкти нормативних актів, міст обласного значення. 
необхідних для завершення 
формування нової системи 
адміністративно-територіального 
устрою. 
 Визначити Мінрегіон головним Виконано. 
центральним органом виконавчої 
влади з проведення реформування 
місцевого самоврядування та 
територіальної організації влади і 
розробити на рівні Кабінету 
Міністрів України механізм 
координації проведення 
зазначеного реформування 
 Провести широку інформаційно- Виконано. 
роз’яснювальну роботу з питань 
реформування місцевого 
самоврядування та територіальної 
організації влади. 
 Завершити формування Частково виконано. 
законодавчої бази з питань 
діяльності органів місцевого 
самоврядування та органів 
45 
 
 Завдання з реалізації Концепції Стан виконання на кінець 2020 року 
виконавчої влади на новій 
територіальній основі з 
визначенням їх повноважень та 
ресурсного забезпечення відповідно 
до вимог цієї Концепції. 
Другий етап реалізації Концепції (2015-2017 роки) 
 Уніфікувати і стандартизувати Частково виконано. У попередньому періоді 
публічні послуги, що надаються прийнято низку законів, якими оновлено 
населенню органами місцевого Закон України «Про адміністративні 
самоврядування та органами послуги», передбачено децентралізацію 
виконавчої влади з урахуванням адміністративних послуг з питань 
принципів максимальної містобудування, державної реєстрації 
доступності послуг для споживачів бізнесу, нерухомості, місця проживання 
та визначити на законодавчому фізичних осіб тощо. Проте багато питань 
рівні умови для їх належного залишилося невирішеними: запровадження 
фінансування. електронних сервісів, оптимізація наявних 
адміністративних послуг тощо. Залишається 
багато невирішених питань у сферах 
соцзахисту і соцдопомоги, освіти, охорони 
здоров’я. Досі відсутній вартісний компонент 
та єдиний перелік послуг 
 Провести інституційну Частково виконано. Прийнято Закон України 
реорганізацію органів місцевого «Про внесення змін до деяких законів 
самоврядування та місцевих органів України щодо впорядкування окремих питань 
виконавчої влади на новій організації та діяльності органів місцевого 
територіальній основі самоврядування і районних державних 
адміністрацій» від № 1009-IX від 17.11.2020 
 Провести місцеві вибори з Виконано. Проведено 25 жовтня 2020 року 
урахуванням реформованої системи чергові місцеві вибори в територіальних 
органів місцевого самоврядування. громадах, які були утворені 
адміністративним шляхом. 
 Удосконалити систему планування Частково виконано. Прийнято Закон України 
території громад, вирішити питання «Про внесення змін до деяких законодавчих 
забезпечення новостворених громад актів України щодо планування використання 
схемами планування території та земель» № 711-IX від 17.06.2020. Згідно з 
генеральними планами. Законом, з'являється можливість складання 
схем просторового планування території 
громади як інструменту комплексного 
управління у сфері використання земель 
громади, встановлення їх призначення, 
зонування території та визначення напрямів її 
збалансованого розвитку. Також визначається 
процедура встановлення меж громад і 
планування їх територій. 
Джерело: [22] 
 
В 2020 році було прийнято і інші важливі законодавчі акти щодо 
організації діяльності ОМС. Зокрема, колегіальні ОМС отримали можливість 
46 
 
проводити свої засідання дистанційно Поширення на початку року 
коронавірусної хвороби COVID-19 змусило суспільство по-іншому 
організовувати своє життя та діяльність. Не стали виключенням у цьому 
випадку і ОМС, які як органи публічної влади змушені були не припиняти 
свою діяльність, адже вона спрямована на задоволення потреб громадян. З 
огляду на це законодавство потребувало оперативних змін, аби вчасно та 
ефективно реагувати на виклики та забезпечити функціонування ОМС, що 
було враховано  у Законі від 30 березня 2020 року № 540-IX. Зокрема, було 
дозволено виконавчим комітетам у невідкладних випадках проводити свої 
засідання дистанційно (шляхом відео конференції та аудіо конференцій). Такі 
зміни дозволять берегти здоров’я людей і безперервність здійснення місцевого 
самоврядування [22].  
У новій редакції Регламенту КМУ збережено інструменти консультацій 
ОМС з ЦОВВ Нова редакція Регламенту КМУ суттєво обмежувала, порівняно 
із чинною редакцією Регламенту, залучення представників ОМС та ВАОМС 
до розробки проєктів урядових рішень. Але було внесено правки, які дозволять 
всеукраїнським асоціаціям органів місцевого самоврядування бути 
присутніми на засіданнях Кабінету Міністрів України та Урядового комітету 
з питань місцевого самоврядування з правом дорадчого голосу. Це дозволить 
більш ефективно впливати на державну політику щодо місцевого 
самоврядування та регіонального розвитку.  
Прийнято Закон щодо зменшення строку оприлюднення проєктів 
нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування. 
Ухвалений 15 вересня Закон, яким скорочується термін оприлюднення 
проєктів нормативно-правових актів, рішень органів місцевого 
самоврядування, оптимізував роботу ОМС. Положення про оприлюднення 
проєктів актів за 20 днів не відповідало нормам інших законів та ускладнювало 
роботу ОМС. Скорочення терміну оприлюднення з 20 до 10 днів дозволило 
вирішити низку проблем, виявлених у ході практичного застосування Закону 
України «Про доступ до публічної інформації» органами місцевого 
47 
 
самоврядування. Зокрема, ОМС зможуть більш оперативно реагувати на 
вирішення важливих питань для громади [22].   
Знято вікові обмеження перебування на службі в органах місцевого 
самоврядування Верховна Рада України 16 грудня прийняла Закон про 
внесення змін до Закону України «Про державну службу» щодо зняття вікових 
обмежень для роботи на державній службі» (№ 4096), яким, зокрема, 
врегульована можливість продовження служби в органах місцевого 
самоврядування після досягнення 65 років. Законом додатково знімаються 
вікові обмеження перебування на службі в органах місцевого самоврядування 
лише на посадах, на які особи затверджується відповідною радою (для 
посадових осіб, які обираються на відповідні посади прямими виборами такі 
обмеження відсутні). Для інших категорій посадових осіб пропонується 
можливість за певною процедурою продовжити службу в органах місцевого 
самоврядування після досягнення 65-річного віку. Така процедура передбачає 
бажання посадової особи продовжити службу та згоду сільського, селищного, 
міського голови, голови районної, районної у місті , обласної ради залишити 
таку особу на службі, що оформлюється відповідним актом. Проходження 
такої процедури необхідне кожного року, але реалізація права на перебування 
на службі припиняється у разі досягнення особою 70-річного віку [22].   
 
2.2 Аналіз результатів бюджетної децентралізації в Україні 
 
У грудні 2014 року Верховна Рада України прийняла ряд законів 
України, якими місцевому самоврядуванню передано додаткові бюджетні та 
фіскальні повноваження, оновлено перелік джерел наповнення місцевих 
бюджетів. Прийнято Закони України, що поклали початок реалізації реформи 
бюджетної децентралізації:  
Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України 
щодо реформи міжбюджетних трансфертів» №79-VIII від 28 грудня 2014 року; 
48 
 
Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України 
щодо податкової реформи» №71-VIII від 28 грудня 2014 року. Зміни до 
Бюджетного кодексу України визначили фіскальні інструменти стимулювання 
громад до об’єднання, серед яких, зокрема, є:  
– у разі об’єднання громади наділяються повноваженнями та ресурсами, 
як у міст обласного значення (60% ПДФО, 25% екологічного податку, 5% 
акцизного податку з реалізації підакцизних товарів, 100% єдиного податку, 
100% податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної 
власності, 100% податку на майно – нерухомість, землю та транспорт);  
– перехід бюджетів об’єднаних громад на прямі міжбюджетні відносини 
з державним бюджетом (отримання напряму, без районного рівня, трансфертів 
з державного бюджету – освітньої та медичної субвенцій, субвенції на 
розвиток інфраструктури ОТГ та ін.);  
– включення до оновленої стимулюючої системи горизонтального 
вирівнювання (отримання базової дотації чи сплата реверсної дотації). Далі у 
2017 році Уряд схвалив Стратегію реформування системи управління 
державними фінансами на 2017—2020 роки та відповідний План її реалізації, 
що визначили наступні кроки впровадження бюджетної децентралізації [22]. 
У 2020 році доходи місцевих бюджетів з урахування трансфертів склали 
471,5 млрд грн, що на 239,8 млрд грн або вдвічі більше, ніж у 2014 році 
(рис.2.1).  
У порівнянні із 2019 роком доходи місцевих бюджетів менші на 15,9 %, 
що обумовлено:  
– плановим скороченням обсягу спрямованих із держбюджету 
трансфертів; До прикладу, у держбюджеті-2020 у зв’язку з реалізацією ІІ етапу 
медичної реформи з 1 квітня 2020 року видатки з державного бюджету 
місцевим бюджетам на надання медичної субвенції не передбачено. Натомість 
відповідні видатки передбачили здійснювати за рахунок коштів держпрограми 
«Реалізація програми державних гарантій медичного обслуговування 
населення»;  
49 
 
– недоотриманням власних надходжень громад через запровадженні 
карантині обмеження, сповільнення ділової активності та надання податкових 
пільг за рахунок місцевих податків і зборів;  
– скороченням повністю або частково обсягу субвенцій та дотацій, 
передбачених місцевому самоврядування, і переспрямуванням вивільненого 
фінансового ресурсу на формування державного Фонду боротьби COVID-19 
[22]. 
 
Рисунок 2.1 –  Динаміка макропоказників бюджетної децентралізації 
протягом 2014–2020 років, млрд грн 
Джерело: [22] 
 
У 2020 році доходи зведеного бюджету склали 1 379,7 млрд грн, а доходи 
місцевих бюджетів 2020 з врахуванням трансфертів – 471,5 млрд грн. Таким 
чином, органи місцевого самоврядування у 2020 році розпоряджалися 34,3 
відсотками загального фінансового ресурсу країни. Така частка у 2014 році 
становила 50,8 %. Варто зауважити, що частка доходів місцевих бюджетів (без 
міжбюджетних трансфертів) в загальному обсязі публічних коштів країни 
50 
 
протягом 2014–2020 років залишалась в межах 21-23 %. Щодо структури 
доходів місцевих бюджетів (табл.2.2), то протягом 2014–2020 років:  
– питома вага податкових надходжень у доходах місцевих бюджетів 
протягом 2014–2020 років зросла із 37,7% до 60,6%. Водночас частка 
міжбюджетних трансфертів зменшилась на 22,4 в.п. із 56,4% до 34%;  
– у 2020 році податкові надходження склали 285,6 млрд грн, що на 198,3 
млрд грн (або в 3,3 рази) більше, ніж у 2014 році. 
 
Таблиця 2.2 –  Динаміка структури доходів місцевих бюджетів протягом 
2014–2020 років , % 
Показники 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 
Податкові 37,7 33,4 40,1 40,0 41,3 48,3 60,6 
надходження 
Неподаткові 5,3 6,8 6,0 5,2 5,0 4,7 4,6 
надходження 
Офіційні 56,4 59,1 53,4 54,3 53,2 46,4 34,0 
трансферти 
Інші 0,7 0,7 0,5 0,5 0,5 0,6 0,9 
надходження 
 Джерело: [22] 
Протягом 2014–2020 років серед власних доходів6 місцевого 
самоврядування роль податкових надходжень у наповненні бюджетів 
зміцнилась. Частка податкових надходжень у загальному обсязі власних 
доходів місцевих бюджетів зросла на 5,3 в.п. із 86,4% у 2014 році до 91,7% у 
2020 році. У 2020 році основні бюджетоформуючі доходи місцевих бюджетів 
показали таку динаміку (табл.2.3):   
– обсяг надходжень податку на доходи фізичних осіб за січень-грудень 
2020 року становить 177,8 млрд грн. У порівнянні із аналогічним періодом 
2019 року приріст надходжень становить 12,3 млрд грн (+7,4%);  
– рентної плати та плати за використання інших природних ресурсів 
протягом 2020 року надійшло в сумі 4,6 млрд грн, що на 0,7 млрд грн (або 
13,2%) менше, ніж у 2019 році;  
– надходження акцизів на пальне за січень-грудень 2020 року склали 8,4 
млрд грн, що на 1 млрд грн (або 13,5%) більше, ніж у 2019 році, акцизу на 
51 
 
тютюн і алкоголь надійшло 7,2 млрд грн, що на 0,9 млрд грн (або 14,3%) 
більше надходжень 2019 році;  
– обсяг надходжень місцевих податків і зборів у 2020 році склав 75,7 
млрд грн, що на 2,1 млрд грн (або 2,9%) більше, ніж у 2019 році;  
– неподаткових надходжень протягом січня-грудня 2020 року надійшло 
21,5 млрд грн, що на 4,6 млрд грн (або 17,6%) менше, ніж у 2019 році [22]. 
 
Таблиця 2.3 – Динаміка надходжень основних бюджетоутворюючих доходів 
місцевих бюджетів , млрд грн 
Показники 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 
Податок на доходи фізичних осіб 62,6 54,9 78,9 110,7 138,2 165,5 177,8 
Рентна плата та плати за 
використання інших природніх 2,5 2,1 2,5 2,4 4,8 5,3 4,6 
ресурсів 
Акцизи на пальне - 7,7 11,6 7,2 7,9 7,4 8,4 
Акциз на роздрібний продаж 
0,2 - - 6,0 5,9 6,3 7,2 
тютюну та алкоголю 
Місцеві податки і збори 8,0 27,0 42,3 52,3 61,0 73,6 75,7 
Інші податки і збори 1,3 2,1 5,7 15,7 5,4 2,2 2,1 
Неподаткові надходження 12,3 20,1 21,9 26,0 28,0 26,1 21,5 
Джерело: [22] 
 
1 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про оренду 
державного і комунального майна», метою якого, зокрема, було змінити 
механізми передачі в оренду об’єктів так званої «комерційної нерухомості», 
змінити принципи «пільгової оренди» комунального майна. Однак реалізація 
цього закону протягом 2020 року не призвела до зростання надходжень від 
орендної плати за комунальне майно. Так, надходження від орендної плати за 
користування комунальним майном до місцевих бюджетів у 2020 році склали 
1,03 млрд грн, в той час як у 2019 році такі надходження були на 10% більшими 
– 1,15 млрд грн. Завдяки наполегливій позиції місцевого самоврядування та за 
підтримки народних депутатів вдалось відстояти продовження зарахування до 
місцевих бюджетів надходжень акцизів на пальне. Також у 2020 році були 
чергові спроби скасувати акциз на роздрібний продаж тютюнових виробів. 
52 
 
Однак внаслідок дій АМУ з недопущення скасування акцизного податку з 
реалізації роздрібної торгівлі підакцизних товарів вдалося у 2020 році 
уникнути втрат місцевих бюджетів в обсязі 4 млрд грн. Протягом 2014–2020 
років:  
– надходження податку на доходи фізичних осіб зросли на 115,3 млрд 
грн або в 2,8 рази, що обумовлено в основному щорічним зростанням 
заробітної плати, запровадженням малопрогресивної шкали оподаткування, 
змінами в оподаткуванні продажу нерухомості (ставка 18 %);  
– надходження рентної плати та плати за використання інших природних 
ресурсів у 2020 році у порівнянні із 2014 роком скоротились на 68,2 %, що 
спричинено скасуванням окремих рентних платежів та зменшенням удвічі 
ставок рентних платежів для потреб населення та промисловості, а також 
виключенням плати за землю із рентних платежів та включенням її до 
місцевих податків;  
– посилилась роль місцевих податків і зборів у наповненні бюджетів 
громад і у 2020 році місцевих податків і зборів надійшло в обсязі 75,7 млрд 
грн, що у 9,4 рази більше, ніж у 2014 році;  
– майже вдвічі зросли надходження екологічного податку із 1,2 млрд грн 
до 2,1, що більшою мірою обумовлено підняттям ставок податку. Водночас у 
порівнянні із показником 2016 року обсяг надходжень екологічного податку 
має низхідну динаміку, що спричинена звуженням кола платників податків та 
бази оподаткування, а також зменшенням задекларованих обсягів 
забруднюючих речовин [22]. 
Протягом 2014–2020 років зміцнилась роль місцевих податків та зборів 
у наповненні місцевих бюджетів:  
– частка місцевих податків і зборів у надходженнях місцевих бюджетів 
зросла на 16,3 в.п. – із 8 % у 2014 році до 24,3 у 2020 році;  
– посилилась позиція місцевих податків і зборів серед інших податкових 
надходжень: частка місцевих податків та зборів у податкових надходженнях 
місцевих бюджетів протягом 2014–2019 років зросла на 17,9 в.п. – із 9,3 % у 
53 
 
2014 році до 27,2 % у 2019 році. У 2020 році від оподаткування місцевими 
податками та зборами надійшло 75,7 млрд грн, що на 2,9 % (+2,1 млрд грн) 
більше, ніж за аналогічний період попереднього року. Протягом 2014–2020 
років надходження місцевих податків та зборів зросли на 67,3 млрд грн, тобто 
у понад 9 раз (табл.2.4) [22]. 
 
Таблиця 2.4 –   Динаміка надходжень місцевих податків і зборів до місцевих 
бюджетів протягом 2014–2020 років , млн грн 
Показники 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 
Місцеві 
податки і 19 734,2 27 041,2 42 261,5 52 586,8 61 026,4 73 575,3 75 686,2 
збори, в т.ч.: 
1. Податок на 
12 173,7 16 011,1 24 989,4 29 056,1 31 272,0 37 993,9 37 433,4 
майно, в т.ч.: 
- податок на 
нерухоме 
майно, 
89,8 745,7 1 418,9 2 425,7 3 636,0 4 882,3 5 758,9 
відмінне від 
земельної 
ділянки 
- плата за 
12 083,9 14 831,4 23 323,6 26 384,5 27 321,1 32 835,7 31 471,7 
землю 
- транспортний 
- 434,0 246,9 245,9 314,9 276,0 202,8 
податок 
2. Єдиний 
7 413,3 10 975,1 17 167,1 23 388,3 29 564,2 35 270,2 38 031,0 
податок 
3. Збір за місця 
для паркування 
122,4 60,2 66,2 77,6 99,9 114,9 91,2 
транспортних 
засобів 
4.Туристичний 
24,8 37,1 54,1 70,2 90,7 196,2 130,6 
збір 
Джерело: [22] 
 
Зростання надходжень місцевих податків і зборів відбулося значною 
мірою завдяки збільшенню обсягу надходжень плати за землю та єдиного 
податку, оскільки частка надходжень плати за землю у надходженнях 
місцевих податків і зборів протягом 2014–2020 років в середньому складає 
понад 50 %, а єдиного податку – понад 40 %. Плати на землю у 2020 році 
надійшло 31,5 млрд грн, у 2,6 рази більше, ніж у 2014 році. Позитивний 
54 
 
приріст обумовлений зміною критеріїв та умов оподаткування (бази, ставок) 
податком, включаючи і те, що окремим категоріям землекористувачів 
скасовано пільги зі сплати податку. Проте у порівнянні із 2019 роком у 2020 
році надійшло на 1,4 млрд грн (або 4,2 %) менше плати за землю, це 
обумовлено наданням податкових пільг у зв’язку із COVID-19. Окрім цього 
внаслідок непроведення індексації нормативно-грошової оцінки землі місцеві 
бюджети щорічно втрачають 2,0 млрд грн. Водночас у 2020 році в черговий 
раз були наміри запровадити пільгові умови оподаткування земель залізниці, 
проте місцеве самоврядування не допустило надання таких пільг, і для 
місцевих бюджетів збережено фінансовий ресурс в обсязі 5 млрд грн. Приріст 
надходжень єдиного податку протягом 2014–2020 років склав +30,6 млрд грн 
або у понад 5 раз. Приріст обумовлений оновленням груп платників податків, 
розширенням кола платників шляхом внесення змін до критеріїв для суб’єктів 
господарювання сплачувати податки за спрощеним оподаткування (переліку 
видів діяльності, обсягів доходів підприємців). Проте у порівнянні із 2019 
роком у 2020 році єдиного податку надійшло лише на 2,8 млрд грн більше (або 
7,8 %), тоді як середній темп приросту протягом 2014–2019 років складав 
понад 30 %. Падіння темпу приросту надходжень єдиного податку у 2020 році 
cпричинене сповільнення ділової активності через запроваджені урядом 
карантинні заходи та наданням податкових пільг у зв’язку із COVID-19. 
Податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2020 році 
надійшло в обсязі 5,8 млрд грн, в той же час як у 2014 році такого податку - 
0,1 млрд грн. Це обумовлено зміною правил визначення розміру податкових 
зобов’язань, розширенням бази оподаткування шляхом оподаткування, як 
житлової, так і нежитлової нерухомості. Проте попри загалом позитивну 
динаміку зростання надходжень податку на нерухоме майно у 2019 та 2020 
року темпи приросту цього податку сповільнись [22]. 
Транспортний податок, що у 2015 році став новим джерелом наповнення 
місцевих бюджетів (це податок із так званої «групи податків на розкіш») у 
2020 році надійшов в обсязі 202,8 млн грн, що удвічі менше, ніж у 2015 році і 
55 
 
також менше надходжень 2019 року. Обсяг надходжень збору за місця для 
паркування транспортних засобів у 2020 році склав 91,2 млн грн, що 31,2 млн 
грн або 25,5 % менше, ніж у 2014 році, і на 23,7 млн грн або 20,6 % менше, ніж 
у 2019 році. У 2020 році туристичного збору надійшло 130,3 млн грн, що у 
понад 5 разів більше, ніж у 2014 році. Це обумовлено зміною, починаючи із 
2019 року, механізму оподаткування збором. Оновлений механізм 
оподаткування передбачає, що розмір туристичного збору визначатиметься як 
відсоток від мінімальної заробітної плати. Водночас у 2020 році порівнянні із 
надходженнями туристичного збору у 2019 році надійшло на 65,6 млн грн або 
на 33,4 % менше збору. Таке падіння обсягу надходжень туристичного збору 
спричинене дією карантинних обмежень, запроваджених урядом [22]. 
Щодо видаткової складової місцевих бюджетів, то протягом 2014–2018 
років загальний обсяг видатків місцевих бюджетів характеризувався сталою 
динамікою до зростання (табл. 2.5). 
Таблиця 2.5 –  Динаміка фактичних видатків місцевих бюджетів за 
функціональною класифікацією протягом 2014–2020 років, млрд грн 
Показники 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 
Загальнодержавні 
11,0 14,5 16,2 23,8 28,6 34,9 41,0 
функції 
Громадський порядок, 
0,2 0,3 0,4 0,6 1,1 1,3 1,8 
безпека та судова влада 
Економічна діяльність 9,2 19,1 34,8 55,9 77,2 81,9 93,9 
Охорона 
навколишнього 
0,9 1,5 1,5 2,6 3,0 3,4 2,4 
природного 
середовища 
Житлово-комунальне 
17,7 15,7 17,5 27,2 30,0 34,4 32,1 
господарство 
Охорона здоров’я 46,6 59,6 63,0 85,7 93,2 89,8 50,9 
Духовний та фізичний 
9,0 9,6 11,9 16,4 18,9 21,6 21,9 
розвиток 
Освіта 71,4 84,0 94,6 136,6 165,7 187,1 199,4 
Соціальний захист та 
57,4 72,6 106,4 141,3 145,5 103,2 24,0 
соціальне забезпечення 
Міжбюджетні 
2,1 3,1 4,2 6,0 7,3 8,7 10,7 
трансферти 
Усього 225,6 280,1 350,5 496,1 570,6 566,2 478,1 
 Джерело: [22] 
56 
 
Проте починаючи із 2019 року спостерігається спад обсягу видатків 
місцевих бюджетів, і у 2020 році такі видатки склали 478,1 млрд грн, що на 
88,1 млрд грн або 15,6 % менше, ніж у 2019 році. Така динаміка обумовлена 
скороченням обсягів видатків на охорону здоров’я (-38,9 млрд грн) та 
соціальний захист (-79,2 млрд грн), що пояснюється процесами реформування 
у цих сферах та зміною порядку фінансування – переходу від надання 
трансфертів місцевим бюджетам на закладення відповідних видатків у 
держбюджеті у вигляді держпрограм, відмінних від трансфертів. У порівнянні 
із 2014 роком видатки зросли на 252,5 млрд грн – із 225,6 млрд грн у 2014 році 
до 478,1 млрд грн у 2020 році, тобто більше, ніж у 2 рази. Варто відзначити 
яскраву динаміку зростання протягом 2014–2020 років обсягу видатків 
місцевих бюджетів на економічну діяльність із 9,2 до 93,9 млрд грн (тобто на 
84,7 млрд грн або у понад 10 разів) та громадський порядок із 0,2 до 1,8 млрд 
грн, тобто на 1,6 млрд грн або у 9 разів. Основними статтями видатків місцевих 
бюджетів протягом 2014–2020 років були видатки на освіту (в середньому 
понад 30 % від усіх видатків), соціальний захист та соціальне забезпечення (в 
середньому понад 20 % від усіх видатків), охорону здоров’я (в середньому 
понад 17 % від усіх видатків) та на економічну діяльність (в середньому понад 
11 % від усіх видатків). Проте у 2020 році структура видатків місцевих 
бюджетів у порівнянні із 2014 роком відчутно змінилась: зростала частка 
видатків на економічну діяльність із 4,1 % у 2014 році до 11,4 у 2020 році та 
видатків на освіту із 31,6 % у 2014 році до 41,7 у 2020 році (рис. 2.2). 
Аналіз видатків місцевих бюджетів у розрізі економічної класифікації, 
тобто поділу видатків на поточні та капітальні, показує відчутну 
переорієнтацію місцевого самоврядування на здійснення капітальних видатків 
(зокрема, видатків на капітальне будівництво, ремонт, реконструкцію об’єктів 
соціально-економічного значення, на придбання обладнання і предметів 
довгострокового користування): – обсяг капітальних видатків у 2020 році 
склав 98,6 млрд грн, що на 84,7 млрд грн більше, ніж у 2014 році або у понад 
57 
 
7 разів; – частка капітальних видатків від усіх видатків у 2020 році становить 
20,6 %, що на 14,4 в.п. більше, ніж у 2014 році (табл. 2.6) [22]. 
 
 
Рисунок 2.2  - Структура видатків місцевих бюджетів за функціональною 
класифікацією видатків у 2014–2020 роках 
Джерело: [22] 
 
Таблиця 2.6 – Динаміка видатків місцевих бюджетів та їх структури за 
економічною класифікацією протягом 2014–2020 років 
Показники 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 
Поточні видатки, млрд 
211,7  247,9 297,9 421,7 479,4 466,4 379,5 
грн 
Капітальні видатки, млрд 
13,9  32,2 52,7 74,3 91,2 99,8 98,6 
грн 
Всього видатків 225,6  280,1 350,6 496,0 570,6 566,2 478,1 
Частка поточних 
видатків у загальному 93,8  88,5 85,0 85,0 84,0 82,4 79,4 
обсязі видатків, % 
Частка капітальних 
видатків у загальному 6,2  11,5 15,0 15,0 16,0 17,6 20,6 
обсязі видатків, % 
Джерело: [22] 
 
Варто відзначити і вагоме зростання протягом 2014-2020 році обсягу 
поточних видатків із 211,7 млрд грн у 2014 році до 379,5 млрд грн у 2020 році, 
58 
 
тобто більше, ніж удвічі. Проте протягом впровадження реформи 
децентралізації державою було перекладено на бюджети територіальних 
громад ряд повноважень та видатків без належного фінансового ресурсу. 
Зокрема, відбулося перекладення навантаження на місцеве самоврядування із 
забезпечення додаткових повноважень та видатками без виділення фінансових 
ресурсів:  
– фінансування закладів професійно-технічної освіти;  
– виплата заробітної плати непедагогічним працівникам, утримання 
закладів середньої освіти, забезпечення навчального процесу (раніше 
фінансувалося за рахунок освітньої субвенції);  
– фінансування комунальних послуг та енергоносіїв закладів охорони 
здоров’я;  
– фінансове забезпечення державних соціальних гарантій (пільговий 
проїзд, пільговий зв’язок тощо);  
– видатки на зовнішнє освітлення та електротранспорт через підвищення 
тарифів на електроенергію в чотири рази на ці потреби [22]. 
Окрім цього, у 2020 році перед місцевим самоврядування постав виклик 
невідкладної необхідності фінансового забезпечення видатків на боротьбу із 
COVID-19, внаслідок чого громади змушені були переглянути бюджетні 
показники в бік скорочення капітальних видатків, економії на інших поточних 
потребах та переспрямування вивільненого ресурсу на реалізацію 
запровадження карантинних заходів, підвищення зарплат медикам, закупівлю 
ліків, масок, тестів, обладнання, організацію підвозу медиків на роботу, 
доставку продуктів для літніх людей і соціально незахищених сімей, 
підтримку економіки в цілому та суб’єктів підприємницької діяльності 
зокрема тощо. За даними Рахункової палати України з місцевих бюджетів на 
боротьбу з COVID-19 витрачено понад 10 млрд грн [22]. 
23 січня 2019 року Уряд схвалив План заходів з реалізації нового (ред. 
другого) етапу реформування місцевого самоврядування та територіальної 
59 
 
організації влади в України на 2019-2021 роки (розпорядження КМУ № 77-р) 
(далі – Урядовий План реалізації другого етапу децентралізації).  
17 вересня 2020 року Верховна Рада України ухвалила проєкт Закону 
України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо 
приведення у відповідність положень бюджетного законодавства у зв’язку із 
завершенням адміністративно-територіальної реформи» №3614 від 09.06.2020 
у другому читанні та в цілому як закон. Прийнятими змінами до Бюджетного 
кодексу України (Закон №907-ІХ) збережено та розширено ресурсну базу 
бюджетів усіх територіальних громад шляхом переходу до дворівневої 
концепції місцевого самоврядування «громада-область», розмежування 
доходів і видатків між бюджетами територіальних громад та районів, 
встановлення доходів і видатків для новоутворених сільських, селищних, 
міських територіальних громад (бюджетів місцевого самоврядування) в 
обсягах, які були у міст обласного значення та ОТГ [22]. 
15 грудня 2020 року було остаточного визначено конфігурацію 
оновленої бюджетної системи та завершено черговий етап бюджетної 
децентралізації. Доходи, що були закріплені за бюджетами територіальних 
громад, внаслідок реалізації другого етапу бюджетної децентралізації, 
представлені на рисунку 2.3. 
Держбюджетом на 2021 рік переведено на прямі міжбюджетні відносини 
1438 бюджетів територіальних громад, що відповідає новому адміністративно-
територіальному устрою. У Держбюджеті на 2021 рік в частині місцевих 
бюджетів, зокрема, передбачено:  
– 99,6 млрд грн освітньої субвенції, що на 20,5 млрд грн більше, ніж у 
2020 році (приріст +25,9 відсотків); 
 – 123,5 млрд грн обсягу програми державних гарантій медичного 
обслуговування, що на 34,6 млрд грн або +38,9 відсотків більше, ніж 2020 році; 
 – 18,1 млрд грн субвенції на автомобільні дороги, що на 4,1 млрд грн 
менше, ніж у 2020 році (приріст -18,5 відсотків);  
60 
 
– 6,0 млрд грн субвенції на здійснення заходів щодо соціально-
економічного розвитку окремих територій, що на 4,3 млрд грн більше, ніж у 
2020 році;  
– 5,9 млрд грн додаткової дотації на здійснення переданих з державного 
бюджету видатків з утримання закладів освіти та охорони здоров’я, що на 2 
млрд грн менше, ніж у 2020 році (приріст -25,3 відсотків); 
 – 4,5 млрд грн обсягу держфонду регіонального розвитку, що на 0,4 
млрд грн менше, ніж у 2020 році (приріст -8,2 відсотків);  
– 2,9 млрд грн субвенції на здійснення підтримки окремих закладів та 
заходів у системі охорони здоров’я, що на 1,4 млрд грн більше, ніж у 2020 році 
(приріст +93,3 відсотків) [22].  
 
Рисунок 2.3 –  Доходи бюджетів сільських, селищних, міських 
територіальних громад з 2021 року 
Джерело: [22] 
61 
 
Водночас на 2021 рік не змінено необ’єктивний та непропорційний 
механізм розподілу додаткової дотації на здійснення переданих з державного 
бюджету видатків з утримання закладів освіти та охорони здоров’я та 
субвенції на автомобільні дороги. Це попри неодноразове привернення уваги 
уряду та парламенту представниками місцевого самоврядування на існуючу 
негативну ситуації із розподілом таких трансфертів [22]. 
 
 2.3 Особливості діяльності місцевого самоврядування під час війни 
 
В перші години широкомасштабної війни в України ввели воєнний стан. 
Це змінило життя усіх українців, діяльність державних і самоврядних 
інституцій. 
Указом Президента України, що був затверджений Законом України, 
обласні, Київська міська державна адміністрація, органи місцевого 
самоврядування мали утворити ради оборони та забезпечити сприяння 
військовому командуванню у запровадженні та здійсненні заходів правового 
режиму воєнного стану. У населених пунктах на територіях активних бойових 
дій створили військові адміністрації. 
Попри воєнний стан, місцеве самоврядування продовжує свою роботу 
сьогодні. Органи місцевого самоврядування (ОМС) усіх рівнів співпрацюють 
з військовим командуванням та військовими адміністраціями, а за потреби 
погоджують між собою окремі повноваження. Додаткові функції, які випали 
на долю місцевої влади у перші дні війни, стосувалися великого напливу 
внутрішньо переміщених осіб. ОМС організували реєстрацію відповідного 
статусу, видачу довідок і за допомогою членів громад налагодили процес 
розміщення людей, які покинули свої оселі. 
Під час воєнних дій окремі населені пункти України опинилися під 
тимчасовою російською окупацією. Перед представниками тамтешніх ОМС 
постало питання щодо дій за таких умов. Правова група Офісу підтримки 
62 
 
реформи з децентралізації Мінрегіону підготувала Роз’яснення щодо 
можливих дій і рішень в умовах окупації.   
Державна влада достатньо швидко врегулювала діяльність державних 
органів та місцевого самоврядування в умовах воєнного стану. Парламент 
прийняв законопроєкт №7153, який спрощує функціонування місцевого 
самоврядування та Уряду у період воєнного стану. Закон надіслано 
Президентові України на підпис. 
Також 20 квітня Верховна Рада прийняла за основу законопроєкт № 7269 
про внесення змін до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» 
щодо функціонування місцевого самоврядування у період дії воєнного стану. 
Проєкт передбачає врегулювання здійснення повноважень ОМС в умовах 
воєнного стану, спрощення процедури прийняття кадрових рішень щодо посад 
в ОМС, посад керівників суб’єктів комунального сектору економіки [23]. 
Президент України підписав Закон України  «Про внесення змін до 
Закону України «Про правовий режим воєнного стану» щодо функціонування 
місцевого самоврядування у період дії воєнного стану» №2259-IX 
(реєстр.№7269). Цей Закон підсилює спроможність органів місцевого 
самоврядування, зокрема дозволяє оперативно приймати необхідні для 
забезпечення життєдіяльності громад рішення [38]. 
Також цей Закон розширює перелік повноважень міських, селищних та 
сільських голів; змінює умови функціонування військових адміністрацій 
населених пунктів; спрощує процедуру прийняття актів місцевою владою. 
Закон на час дії воєнного стану надає сільським, селищним, міським 
головам одноособові повноваження з прийняття рішень щодо: 
− звільнення земельних ділянок комунальної власності від 
незаконно розміщених тимчасових споруд; 
− обстеження будівель і споруд, пошкоджених внаслідок бойових 
дій; 
− демонтажу будівель і споруд, які за результатами обстеження 
визнані аварійно небезпечними і такими, що становлять загрозу життю людей; 
63 
 
− передачі коштів з відповідного місцевого бюджету на потреби 
Збройних Сил України та/або для забезпечення заходів правового режиму 
воєнного стану; 
− створення установ з надання безоплатної первинної правової 
допомоги, призначення на посади і звільнення з посад керівників таких 
установ; 
− боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями; 
− поводження з небезпечними відходами [38]. 
Крім того, на час дії воєнного стану спрощуються процедури прийняття 
актів органів місцевого самоврядування та сільських, селищних, міських голів: 
− при прийнятті на службу не потрібно проводити конкурси, 
подавати декларацію, проводити спеціальну перевірку, подавати документ про 
підтвердження рівня володіння державною мовою (за наявності такого 
обов’язку) – проведення цих процедур та подання документів переноситься на 
мирний час; 
− на акти органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб не 
поширюються вимоги щодо оприлюднення проєктів актів за Законом України 
«Про доступ до публічної інформації», а також закони України «Про засади 
державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про 
державну допомогу суб’єктам господарювання». 
Також Закон змінює умови створення, порядок і строк здійснення 
військовою адміністрацією населеного пункту повноважень місцевого 
самоврядування [23]. 
За умов необхідності розв’язання складних проблем воєнного стану 
суттєво підвищено ефективність взаємодії між органами державної влади, 
керівництвом територіальних громад та представниками громадських і 
волонтерських організацій. Зокрема налагоджено механізм економічної 
підтримки Збройних Сил України, здійснено успішну релокацію частини 
бізнесу із зони бойових дій і сусідніх із нею територій у західні регіони, 
проводиться евакуація цивільного населення. 
64 
 
Це є свідченням ефективності такої самоорганізації суспільства, як 
місцеве самоврядування. Досвід, набутий Україною за час війни, демонструє 
беззаперечну перевагу самоорганізації населення перед централізованим 
управлінням. 
Попри активну фазу російсько-української війни та перехід всіх 
політичних і громадських процесів у воєнну площину, в Україні 
продовжується законотворча робота щодо вдосконалення механізмів місцевої 
демократії. А також — щодо покращення відкритості й прозорості діяльності 
органів місцевого самоврядування. Так, зареєстровано законопроєкт №7283 
«Про народовладдя на рівні місцевого самоврядування». Законопроєкт 
розширює правові можливості залучення мешканців і громадських організацій 
до вироблення рішень на рівні місцевого самоврядування. 
Через війну в Україні, яку розв’язала росія, третина українців можуть 
мати проблеми в отриманні достатньої кількості харчових продуктів. В цьому 
напрямку ініційовано впровадження ініціативи «Сади Перемоги» — надання 
консультаційної підтримки територіальним громадам та домогосподарствам, 
які займатимуться городництвом, зберіганням, переробленням продукції 
тощо. 
Крім того, ті громади, які постраждали від російської агресії, та нині 
звільнені від окупації, розпочали відбудову територій. Представники 
місцевого самоврядування обстежують пошкоджене житло, оцінюють збитки 
й вже отримують від держави ресурси на відшкодування завданої шкоди [24]. 
Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій 
України спільно з Міністерством цифрової трансформації України запустили 
цифрову платформу, де в режимі реального часу відображаються території, які 
є тимчасово окупованими, а також тими, що знаходяться в оточенні 
(блокуванні) та на яких ведуться активні бойові дії. 
Дана платформа відображає актуальну інформацію щодо статусу 
громад. Її ви можете знайти за посиланням - https://map.edopomoga.gov.ua/.   
65 
 
Інформацію про статус надають відповідні обласні, Київська міська 
військова  адміністрація.  На її основі формується Перелік територіальних 
громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій, або які 
перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Він затверджується 
Мінреінтеграції за погодження Міноборони [55]. 
 
2.4 Оцінка реформи децентралізації населенням України 
 
Важливим питанням є розуміння того, як саме населення сприймає та 
оцінює поступ реформ і як їх оцінює. В зв’язку з цим в Україні проводиться 
щорічне опитування. Так, в 2021 році було проведено 6 хвилю такого 
соціологічного дослідження [8]. 
Треба зазначити, що кількість людей, які вважають, що реформа 
децентралізації потрібна збільшилася в 2021 році порівняно з декількома 
попередніми. Це свідчить про те, що люди побачили реальні результати 
реформи, і оцінили їх позитивно (рис.2.4). 
 
 
66 
 
Рисунок 2.4 - Як Ви вважаєте, потрібна чи не потрібна реформа 
місцевого самоврядування та децентралізація влади в Україні, яка веде до 
збільшення повноважень і ресурсів на місцях? (% серед усіх респондентів/-ок) 
Джерело: [8] 
 
Абсолютна більшість респондентів/-ок – 83% – принаймні щось чули 
про адміністративно-територіальну реформу 2020 року, хоча з них добре 
поінформовані – 36% (рис. 2.5). 
 
Рисунок 2.5 –  Чи відомо Вам, що у минулому 2020 році в результаті 
реформи утворені нові укрупнені територіальні громади та створено нові 
великі райони? (% серед усіх респондентів/-ок) 
Джерело: [8] 
 
Як і в 2020 році, найбільше респондентів/-ок – 58% (стільки ж було 
раніше) – очікують, що внаслідок реформи зменшиться корупція (рис. 2.6). 
Другим основним очікуванням, як і раніше, лишається поліпшення якості та 
доступності послуг, хоча в цьому випадку за останній рік з 52% до 42% стало 
менше тих, хто очікує на такий наслідок. На покращення благоустрою громад 
чекають 32.5% респондентів/-ок (ріст з 27% порівняно з 2020 роком). Про інші 
очікування говорили менше респондентів/-ок. Водночас, крім росту очікувань 
щодо благоустрою громад, також стало дещо більше тих, хто очікує на 
67 
 
збільшення можливостей населення впливати на владу, збільшення доходів 
домогосподарств і покращення зайнятості. При цьому, менше респондентів/-
ок говорили про зменшення свавілля чиновників [8]. 
. 
 
Рисунок 2.6 - Які з перелічених на цій картці можливих результатів 
реформи місцевого самоврядування та децентралізації влади Ви хотіли б 
відчути в першу чергу? Ви можете обрати 3 варіанти відповіді. (% серед усіх 
респондентів/-ок) 
Джерело: [8] 
 
Лише 10% респондентів/-ок вважають, що реформа децентралізації не 
сприятиме збереженню локальної культурної ідентичності (рис.2.7). 
Натомість, 41% вважають, що це сприятиме збереженню, а 34.5% вважають, 
що це ніяк не вплине. 
68 
 
 
Рисунок 2.7 –  Як, на Вашу думку, реформа місцевого самоврядування 
та децентралізація може вплинути на збереження місцевої ідентичності 
(збереження Ваших традицій, ремесл, цінностей, інших важливих для Вас 
елементів сприйняття вашої малої батьківщини)? (% серед усіх 
респондентів/-ок) 
Джерело: [8] 
 
Серед респондентів/-ок 33% добре оцінюють поточну ситуацію загалом 
у своєму населеному пункті проти 14%, які погано оцінюють (рис.2.8). Ще 
50% оцінюють ситуацію як «посередню» (ні добру, ні погану). Серед 23 
окремих напрямків, за якими оцінювалася поточна ситуація в населеному 
пункті, у випадку 16 напрямків від третини до половини респондентів/-ок 
добре оцінювали ситуацію і при цьому частка тих, хто давав позитивні оцінки, 
переважала частку тих, хто давав негативні оцінки, на не менше, ніж 10% (при 
цьому, у число таких напрямків входять шкільні та дошкільні заклади і 
соціальний захист – у їх випадку чверть/третина респондентів/-ок не 
визначилися зі своїми оцінками). Відносно найкраще респонденти оцінюють 
ситуацію з вуличним освітленням (60% добре оцінюють проти 17%, які дають 
негативні оцінки), вивезенням сміття (56% проти 19.5%), питною водою (55% 
проти 19.5%), транспортом між та усередині населеного пункту (52% проти 
17% і 46% проти 26%), торгово-розважальними закладами (46% проти 27%), 
69 
 
каналізацією (45% проти 22%), адміністративними послугами (44.5% проти 
15%), шкільними закладами (42% проти 11%), заняттям спортом (42% проти 
21%), культурою і відпочинком (42% проти 22%), безпекою (40% проти 20%), 
дошкільними закладами (40% проти 11%). Іншими напрямками із загалом 
позитивним балансом сприйняття є довкілля (39% проти 23%), охорона 
здоров’я на первинному рівні (38% проти 27%), соціальний захист (33% проти 
21%).  
 
 
Рисунок 2.8 –  Як би Ви оцінили ситуацію у Вашому селі/селищі/місті 
за наступними показниками? (% серед усіх респондентів/-ок) 
Джерело: [8] 
 
У випадку 3 напрямків простежується приблизний паритет позитивних / 
негативних оцінок: ремонт доріг (36% проти 33%), охорона здоров’я на 
вторинному рівні (28% проти 29%) і правова допомога (19% проти 24.5%). При 
70 
 
цьому, є 4 напрямки, за якими простежується переважання негативних оцінок: 
наявність підприємств (22.5% проти 46%), можливості для підприємницької 
діяльності (18% проти 32%), працевлаштування (16% проти 54%) і житловий 
фонд (14% проти 53%) [8]. 
 
 
Рисунок 2.9 –  Ви згоді чи не згодні з наступними твердженнями? (% 
серед усіх респондентів/-ок) 
Джерело: [8] 
 
У середньому, за 5-бальною шкалою (де 1 означає «дуже погано», а 5 – 
«дуже добре») респонденти оцінюють роботу голови і місцевої ради на, 
відповідно, 3.3 і 3.2 бали (рис.2.10). Загалом, 41% респондентів/-ок позитивно 
оцінюють роботу голови, негативно – 15% (ще 29% ні добре, ні погано оцінили 
роботу). У 2020 році співвідношення було 37% до 21%, тобто за останній рік 
оцінки помітно покращилися. Зокрема, якщо в 2020 році баланс позитивних-
негативних оцінок був +16%, то зараз – +26%. Респонденти дещо більш 
критично оцінюють діяльність місцевої ради: 33% позитивно оцінюють її 
71 
 
роботу, негативно – 16% (ще 31% ні добре, ні погано оцінили роботу). 
Водночас, у 2020 році співвідношення було 26% до 20%, тобто за останній 
оцінки теж помітно покращилися. Баланс оцінок зріс з +6% до +17%. У 
населених пунктах-не центрах громад також ставилося питання про оцінку 
діяльності старост. Загалом, 51% респондентів/-ок позитивно оцінили 
діяльність старост, негативно – 9% (ще 19% оцінили ні добре, ні погано) [8]. 
 
 
Рисунок 2.10 – Оцініть, будь ласка, у цілому роботу органів місцевого 
самоврядування у Вашому населеному пункті за 5-бальною шкалою, де 5 – 
«дуже добре», а 1 – «дуже погано». (% / середнє значення серед усіх 
респондентів/-ок; для старост – респонденти/-ки, які проживають в населених 
пунктах, які не є центрами громади) 
Джерело: [8] 
 
Більшості респондентів/-ок (63%) невідомо, чи здійснювалися після 
минулих виборів звіти голови перед громадою (або вони не визначилися з 
відповіддю), а ще 17% стверджують, що звітів узагалі не було (рис.2.11). 
72 
 
 
Рисунок 2.11 –  Як часто, від минулих місцевих виборів (у жовтні 2020 
року), проходили звіти перед громадою сільського/ селищного/міського 
голови? (% серед усіх респондентів/-ок) 
Джерело: [8] 
 
На думку респондентів/-ок, основними факторами, які могли б сприяти 
покращенню ситуації у населеному пункті, є допомога з боку держави (50% 
зараховують до топ-5 таких факторів), інвестиції (31%), збільшення співпраці 
влади і громади (29%), розвиток наявних і створення нових підприємств (27%) 
та створення умов для підприємницької діяльності (27%) (рис. 2.12). 
До основних бар’єрів покращення ситуації у своєму населеному пункті 
належать, на думку респондентів/-ок, загальна криза в Україні (48% 
зараховують до топ-5 бар’єрів), відсутність інвестицій (37%) і відсутність / 
нестача підприємств (34%) (рис. 2.13). Також досить багато респондентів/-ок 
говорили про недостатню співпрацю між владою і громадою (23%), 
неефективне використання коштів бюджету (22%), низьку спроможність 
місцевих депутатів (21%) і пасивність населення (20%) [8]. 
 
73 
 
 
Рисунок 2.12 –  Що, на Вашу думку, може найбільше сприяти 
покращенню ситуації у Вашому селі/селищі/місті? Оберіть до 5 відповідей, 
що найбільше підходять. (% серед усіх респондентів/-ок) 
Джерело: [8] 
 
 
74 
 
 
Рисунок 2.13 –  Що, на Вашу думку, найбільше заважає покращенню 
ситуації у Вашому селі/селищі/місті? Оберіть до 5 відповідей, що найбільше 
підходять. (% серед усіх респондентів/-ок) 
Джерело: [8] 
 
Якщо в 2020 році 37% респондентів/-ок стверджували, що вони за 
останні 2-3 роки брали участь у принаймні одному заході місцевої демократії, 
то зараз – 31% (рис.2.14). Найбільше респондентів/-ок брали участь у зборах 
громадян/-ок (22%). 
 
75 
 
 
Рисунок 2.14 – За останні два-три роки чи користувались Ви котримось 
із перелічених нижче механізмів місцевої демократії? Оберіть усе, що 
підходить. (% серед усіх респондентів/-ок) 
Джерело: [8] 
 
За останній рік з 31% до 40% стало більше людей, які вважають, що в 
їхній громаді враховуються потреби різних груп населення громади (жінок та 
чоловіків, дітей, літніх людей, людей з інвалідністю та ін.) при проведенні 
робіт з благоустрою тощо (рис. 2.15). При цьому, 38% вважають, що їхні 
потреби не враховуються (у 2020 році таких було 45%). 
76 
 
 
Рисунок 2.15 –  Чи враховуються потреби та інтереси різних груп населення 
громади (жінок та чоловіків, дітей, літніх людей, людей з інвалідністю та ін.) 
при проведення робіт з благоустрою, проектах містобудування, планування 
території та архітектури, організації транспортних перевезень, тощо у Вашій 
громаді? (% серед усіх респондентів/-ок) 
Джерело: [8] 
 
Отже, бачимо з опитування, що населення покращило свої оцінки щодо 
процесів в рамках реформи децентралізації, зокрема розуміють необхідність 
проведення таких Реформ, відмічають покращення роботи органів місцевого 
самоврядування та покращення в різних сферах життєдіяльності громади, а 
також  підвищення рівня та якості життя в громаді в цілому. 
  
77 
 
РОЗДІЛ 3 
ПОДАЛЬШІ НАПРЯМИ РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В 
УКРАЇНІ  
 
31 травня Уряд схвалив Бюджетну декларацію на 2022-2024 роки, в якій 
Уряд представив бачення бюджетної політики на середньострокову 
перспективу. Документ визначає основні бюджетні показники, цілі державної 
політики у відповідній сфері з показниками їх досягнення і є основою для 
складання проекту державного бюджету на 2022 рік. Також він містить 
загальні показники доходів і фінансування держбюджету, загальні граничні 
показники видатків держбюджету, розмір мінімальної заробітної плати, 
прожитковий мінімум, визначає взаємовідносини  державного бюджету з 
місцевими бюджетами та мітить інші цілі державної політики [14]. 
Серед пріоритетів бюджетної політики документом визначено: 
посилення обороноздатності і безпеки держави; розвиток агропромислового 
комплексу; формування чистого та безпечного довкілля; розвиток 
адміністративних послуг та їх цифровізація; посилення енергонезалежності; 
створення ефективної та досконалої системи здійснення соціальної підтримки 
та пенсійного забезпечення населення; забезпечення якісної, сучасної, 
доступної й інклюзивної освіти; забезпечення якісного рівня медицини; 
підвищення рівня прозорості в управлінні державними фінансами [14]. 
Також у схваленій Урядом Бюджетній декларації надано пропозиції 
щодо змін  до Податкового кодексу України, що повинні стати ресурсною 
базою для збільшення доходів держбюджету в середньостроковий період. 
 На 2022-2024 роки основні прогнозні макропоказники економічного і 
соціального розвитку визначено на рівні (табл.3.1) [14]. 
 
 
 
78 
 
Таблиця 3.1 –  Прогнозні макропоказники економічного і соціального 
розвитку на 2022-2024 
Назва 2020 2021 2022 2023 2024 
Звіт Очікуване Прогноз 
Валовий внутрішній 4 4 808,5 5 5 6 
продукт: номінальний, млрд грн 194,1 368,7 993,9 651,0 
у % до попереднього року 96,0 104,1 103,8 104,7 105,0 
Індекс споживчих цін (ІСЦ): грудень до 105,0 108,9 106,2 105,3 105,0 
грудня попереднього року, % 
Індекс цін виробників (ІЦВ): грудень до 114,5 117,0 107,8 106,2 105,7 
грудня попереднього року, % 
Рівень безробіття населення, % 9,5 9,2 8,5 8,0 7,8 
          
Обмінний курс гривні до долара 27,0 28,0 28,6 28,8 29,2 
США, гривень за долар США в 
середньому за період 
 Джерело: [14] 
 
Треба зазначити, що ці показники повинні переглядатися в зв’язку з 
війною в Україні. 
Державні соціальні стандарти передбачаються наступні: 
− розмір мінімальної заробітної плати: 
− з 01 січня 2022 року - 6 500 грн, з 01 жовтня 2022 року - 6 700 грн; 
− з 01 січня 2023 року - 7 176 грн; 
− з 01 січня 2024 року - 7 665 грн; 
− розмір посадового окладу працівника І тарифного розряду Єдиної 
тарифної сітки: 
− з 01 січня 2022 року - 2 893 грн, з 01 жовтня 2022 року - 2 982 грн; 
− з 01 січня 2023 року - 3 193 грн; 
− з 01 січня 2024 року - 3 411 грн [14]. 
 
79 
 
Таблиця 3.2 – Розмір прожиткового мінімуму, грн 
  2022 рік 2023 рік 2024 рік 
з з з з з з з з з 
січня липня грудня січня липня грудня січня липня грудня 
Прожитковий                   
мінімум, грн: 2393 2508 2589 2589 2713 2778 2778 2911 2972 
на 1 особу 
для дітей віком 2100 2201 2272 2272 2381 2438 2438 2555 2609 
до 6 років 
для дітей віком 2618 2744 2833 2833  2969 3040 3040 3186 3253 
від 6 до 18 років 
для 2481 2600 2684 2684 2813 2880 2880 3018 3082 
працездатних 
осіб 
для осіб, які                   
втратили 1934 2027 2093 2093 2193 2246 2246 2354 2403 
працездатність 
 Джерело: [14] 
 
В Бюджетній декларації визначено, що державна бюджетна політика 
щодо місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин у 2022 – 2024 роках буде 
спрямовано на: 
− подальший розвиток середньострокового бюджетного планування на 
місцевому рівні; 
− удосконалення міжбюджетного регулювання; 
− збереження дворівневої системи міжбюджетних відносин; 
− зміцнення фінансової спроможності місцевих бюджетів; 
− підвищення прозорості та результативності використання 
бюджетних ресурсів [14]. 
 Важливо, що з метою реалізації встановлених цілей бюджетної 
політики та у рамках подальшого розвитку реформи міжбюджетних відносин 
в Бюджетній декларації передбачається: 
80 
 
− продовження процесу децентралізації бюджетних повноважень, а 
також упорядкування сфер відповідальності органів місцевого 
самоврядування та органів виконавчої влади в рамках нової територіальної 
основи для діяльності органів влади; 
− подальший розвиток організаційних, правових та фінансових 
передумов для зміцнення місцевого самоврядування; 
− забезпечення динаміки доходів, що зараховуються до місцевих 
бюджетів, збереження рівня їх надходжень не нижче 20% доходів зведеного 
бюджету України та зменшення частки трансфертів в доходах місцевих 
бюджетів; 
− удосконалення підходів щодо здійснення горизонтального 
вирівнювання податкоспроможності місцевих бюджетів відповідно до нового 
адміністративно-територіального устрою та за результатами реформування 
місцевого самоврядування і територіальної організації влади в Україні; 
− складання прогнозів місцевих бюджетів для підвищення 
передбачуваності та послідовності бюджетної політики на місцевому рівні, 
узгодження таких прогнозів із середньостроковими програмами соціально-
економічного розвитку громад; 
− стимулювання соціально-економічного розвитку територій, 
спрямовуючи кошти державного фонду регіонального розвитку на виконання 
інвестиційних програм і проектів регіонального розвитку, в тому числі на 
проекти розвитку регіону українських Карпат; 
− підтримка заходів соціально-економічної компенсації ризиків 
населення, яке проживає на території зони спостереження; 
− розвиток інфраструктури індустріальних парків та центрів 
креативної економіки [14]. 
Також передбачається подальший розвиток рівня автоматизації процесів 
у сфері управління державними фінансами на місцевому рівні через 
впровадження новітніх інформаційних технологій та удосконалення 
81 
 
програмно-цільового методу, у тому числі шляхом інтеграції гендерно 
орієнтованого підходу у бюджетний процес [14].  
 Дохідну частину місцевих бюджетів розраховано із урахуванням 
чинних норм податкового та бюджетного законодавства, макроекономічних 
показників економічного та соціального розвитку країни та поточного 
виконання місцевих бюджетів. 
Обсяг доходів місцевих бюджетів прогнозується на: 
− 2022 рік – 403,1 млрд грн (зростання до 2021 року - на 49 млрд грн 
(+13,8%); 
− 2023 рік – 447,7 млрд грн (зростання до 2022 року – на  44,5 млрд 
грн (+11%); 
− 2024 рік – 498,4 млрд грн (зростання до 2023 року – на 50,7 млрд 
грн (+11,3%). 
− Передбачається, що прогнозна частка трансфертів з державного 
бюджету місцевим бюджетам у загальному обсязі фінансового ресурсу 
місцевих бюджетів буде зменшуватися та становитиме у 2022 році – 28,1%, 
2023 році – 27,7% та у 2024 році – 27,0% [14]. 
 Передбачається продовжити реалізацію реформи загальної середньої 
освіти «Нова українська школа» та під час планування проекту Державного 
бюджету України на 2022 рік врахувати кошти в обсязі 1,4 млрд грн. 
У рамках реалізації пілотного всеукраїнського інноваційного освітнього 
проекту «Розроблення і впровадження навчально-методичного забезпечення 
для закладів загальної середньої освіти в умовах реалізації Державного 
стандарту базової середньої освіти» планується оснастити 260 класів шкіл 
новим обладнанням і комп’ютерною технікою та підвищити кваліфікацію 33,1 
тис. учителів і асистентів учителів [14]. 
З метою охоплення інклюзивною освітою дітей в усіх закладах освіти на 
2022 рік прогнозується передбачити 504,5 млн грн на надання державної 
підтримки особам з особливими освітніми потребами, що дозволить охопити 
82 
 
інклюзивними послугами у закладах освіти понад 42 тис. дітей, у тому числі у 
закладах загальної середньої освіти – 32,5 тис. дітей, дошкільної освіти – 9 тис. 
дітей, професійної (професійно-технічної) освіти – 0,6 тис. дітей [14]. 
Також передбачається інші видатки у галузі освіти з метою реалізації 
державної політики в цій сфері. 
 На 2022-2023 рр. передбачається продовжити реалізацію субвенції з 
державного бюджету місцевим бюджетам на створення мережі 
спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього 
насильства та/або насильства за ознакою статі, в обсягах, визначених 
Державною програмою, а саме на 2022 рік – 235,9 млн грн, 2023 рік – 175,4 
млн грн, за рахунок яких буде створено 270 служб для постраждалих осіб [14]. 
З метою дотримання прав дітей та подальшого розвитку сімейних та 
інших форм виховання дітей, наближених до сімейних, передбачаються 
видатки на 2022 – 2024 роки у вигляді субвенції з державного бюджету 
місцевим бюджетам на проектні, будівельно-ремонтні роботи, придбання 
житла та приміщень для розвитку сімейних та інших форм виховання, 
наближених до сімейних, та забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, 
позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа. 
 Видатки на охорону здоров’я на 2022 – 2024 роки визначено з 
урахуванням продовження реалізації заходів реформи фінансування системи 
охорони здоров’я відповідно до Закону України «Про державні фінансові 
гарантії медичного обслуговування населення» [14]. 
Зокрема, враховано додаткові видатки на реалізацію програми медичних 
гарантій для: 
− первинної медичної допомоги з урахуванням збільшення кількості 
населення, яке заключило декларацію з лікарем, у 2022 році до 85,7%, у 2023 
році – 90,4% та у 2024 році – 95,8% загальної кількості населення; 
− екстреної медичної допомоги, спроможної забезпечити вчасне, 
якісне та ефективне реагування на випадки невідкладних станів; 
83 
 
− амбулаторної та стаціонарної вторинної (спеціалізованої) і 
третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги з урахуванням 
пріоритетних послуг та станів; 
− паліативної медичної допомоги та медичної реабілітації; 
− тощо. 
 За рахунок коштів державного дорожнього фонду планується 
спрямувати місцевим бюджетам кошти на фінансове забезпечення 
будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг 
загального користування місцевого значення, вулиць і доріг комунальної 
власності у населених пунктах у 2022 році – 22375,4 млн грн, у 2023 році – 
23407,7 млн грн, у 2024 році – 23817,1 млн грн [14]. 
 Статтею 241 Бюджетного кодексу України передбачається, що під час 
складання Бюджетної декларації та проекту Державного бюджету України 
ДФРР визначається в обсязі не менше 1% прогнозного обсягу доходів 
загального фонду проекту державного бюджету на відповідний бюджетний 
період [14]. 
Відповідно до норм бюджетного законодавства, передбачається 
державна підтримки розвитку регіонів через ДФРР у таких розмірах: у 2022 
році – 10,7 млрд грн, 2023 році – 11,8 млрд грн, 2024 році – 12,9 млрд грн.  
 Також у Бюджетній декларації зазначається, що з метою удосконалення 
порядку розподілу та використання коштів ДФРР, підвищення взаємозв’язку 
між стратегічним та бюджетним плануванням Уряд підготував зміни до статті 
241 Бюджетного кодексу України, якими пропонується: 
1) поетапно збільшити обсяг ДФРР з 1% до 3% прогнозного обсягу 
доходів загального фонду проекту державного бюджету на відповідний 
бюджетний період; 
2) спрямовувати кошти ДФРР виключно на реалізацію Державної 
стратегії регіонального розвитку та регіональних стратегій розвитку із 
закріпленням відповідного фінансового ресурсу за такими критеріями 
розподілу: 
84 
 
50% – на програми і проекти, які забезпечують виконання завдань, 
визначених Державною стратегією регіонального розвитку, із здійсненням 
відбору проектів Комісією Міністерства розвитку громад та територій України 
за участю членів Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та 
Комітету Верховної Ради України, до предмета відання якого віднесено 
питання регіональної політики та розвитку місцевого самоврядування; 
30% – на програми і проекти, які забезпечують виконання завдань, 
визначених регіональними стратегіями розвитку, зі збереженням діючих 
критеріїв розподілу коштів між регіонами: 80% – відповідно до чисельності 
населення у регіоні та 20% – з урахуванням рівня соціально-економічного 
розвитку регіонів відповідно до показника валового регіонального продукту в 
розрахунку на одну особу (для регіонів, у яких цей показник менше 75% 
середнього показника по Україні); 
20% – на програми і проекти сільських, селищних, міських рад 
відповідно до програм їх соціально-економічного розвитку з розподілом 
коштів пропорційно між бюджетами відповідних громад з урахуванням 
показників чисельності сільського населення та площі громади; 
3) передбачити можливість зарахування до ДФРР коштів у рамках 
програм допомоги ЄС, програм транскордонного співробітництва, урядів 
іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ для цілей 
регіонального розвитку із спрямуванням їх рішеннями Уряду на реалізацію 
пріоритетних проектів регіонального розвитку [14]. 
У Бюджетній декларації наголошено, що зміцнення фінансової 
спроможності громад та їх економічний розвиток залежить від ефективності 
використання активів, якими володіє та розпоряджається громада. Розвиток 
території можливий лише за умови ефективного використання та 
користування її внутрішнім потенціалом, що передбачає капіталізацію активів 
та створення доданої вартості. А розвиток підприємницьких структур на 
території адміністративно-територіальної одиниці дозволить забезпечити: 
створення робочих місць; збільшення податкових надходжень до місцевих 
85 
 
бюджетів; формування соціальної відповідальності бізнесу перед громадою. У 
свою чергу, формування практики соціальної відповідальності бізнесу перед 
громадою може забезпечити швидкий її розвиток [14]. 
В той же час експерти відмічають, що війна значно вплине на підходи до 
процесів децентралізації в Україні і подальшої реалізації державної політики. 
На думку Віталія Безгіна, голови підкомітету з питань адміністративно-
територіального устрою Комітету Верховної Ради України з питань організації 
державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та 
містобудування сама регіональна стратегія тепер має ґрунтуватися на новій 
типології територій. Якщо раніше ми ділили їх за критерієм географічним, 
рельєфним (наприклад, гірські території), то зараз ключовим фактором стає 
безпека і віддаленість від збройних можливостей агресора. Саме на це в першу 
чергу зважатиме інвестор. Рельєф, логістика, наявність інфраструктури і 
робочих рук стає тим, що набувається, але не є критичним для інвестора [54]. 
Мінрегіон вже провів тут гарну роботу, але вона потребуватиме 
законодавчого забезпечення. Бо типологія потягне за собою відмінності в 
підходах до управління, оподаткування і, навіть, адміністрування місцевих 
податків.  
Є спільна позиція з Мінрегіоном, Асоціацією Міст України, що тепер у 
нас буде 4 типи територій:  
− тимчасово окуповані території; 
− території, де відбуваються бойові дії;  
− опорні території – там, де спокійно, але при цьому вони надають 
першу допомогу тим територіям, де є бойові дії. Яскравий приклад подібного 
взаємозв’язку зараз – це Одеса-Миколаїв. Одеса цілеспрямовано щоденно 
завантажує гуманітарні вантажі на Миколаїв. Опорними також можна назвати 
Житомирську, Дніпропетровську області [54].  
− території глибоко тилу – найбезпечніші області, куди 
переселилося найбільше населення, куди відбувається релокація підприємств. 
86 
 
Це регіони, котрі тепер генеруватимуть основу економіки та мають стати 
основою для економічного стрибка. 
Найперший крок – це надати Уряду інструменти розподілити регіони на 
відповідні території. Після цього у різних регіонах має запрацювати дещо 
різна податкова та економічна політика [54]. 
Наприклад, у територіях глибокого тилу було б актуально нарешті 
здійснити передачу адміністрування місцевих податків на місця. Бо зараз 
держава не може повноцінно опікуватися цим питанням із низки причин.  
Якщо раніше ми говорили про певні преференції та інвестиції для 
високогірних територій, то тепер маємо забезпечити їх для територій, де 
тривали активні бойові дії і де потрібні активна відбудова та відновлення. Це 
означає, що якісь кошти вийматимуться з бюджетів територій глибоко тилу та 
йтимуть у вигляді базової дотації на слабші регіони, що стали вразливими 
внаслідок війни [54]. 
Якщо раніше вимагалася  стратегія громади щонайменше на сім років, 
відповідно до державної стратегії, то тепер зрозуміло, що «цементувати» щось 
на такий тривалий термін просто не актуально. Зараз має бути більше 
тактичних кроків.  
Потрібно мати стратегічне планування на випадок абсолютно мирного 
плану, на випадок повторення загострення та на випадок нового 
повномасштабного вторгнення. І відповідно до цього розуміти, як 
працюватиме економіка тієї чи іншої території у тих чи інших умовах. Маємо 
бути готові до кожного сценарію розвитку подій [54]. 
На його переконання, щонайменше у трьох областях, що звільнені від 
окупантів (Київська, Чернігівська, Сумська), конфігурації громад 
потребуватимуть перегляду. Дуже ймовірно, що ця ситуація повториться і в 
інших регіонах, де наразі тривають бойові дії [54]. 
Також вкрай актуальною темою, що потребуватиме врегулювання, 
стануть поодинокі анклави, що були збережені через законодавчі прогалини в 
87 
 
2020. Війна продемонструвала, що це гостро впливає на ефективність 
управління територіями. І це треба виправляти. 
Змінилася і вся економіка. Раніше ми формували громади на основі 
економічних показників, перспектив на основі кількості дітей шкільного 
дошкільного віку тощо. Тепер, через внутрішню міграцію та збитки, нанесені 
окупантами нашій інфраструктурі, все змінилося [54]. 
Підхід до житлового забезпечення переселенців має ґрунтуватися на 
робочих місцях, а інфраструктура – зростати навколо цього. Якщо 
першочерговою стане роздача житла, без забезпечення роботою, – ризикуємо 
наплодити гетто.  
Тож питання житла для переселенців має бути зав’язане тісно зв’язане з 
питанням перезапуску економіки. Повинна діяти формула: підприємство – 
місце робити – місце навчання дітей – місце проживання людей. 
Зазначені моменти необхідно закласти в оновлену редакцію 
законопроєкту про державну регіональну політику [54]. 
 
  
88 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
1.  З’ясовано, що децентралізація – це новий підхід до розподілу і 
реалізації владних й інших адміністративних функцій, що передбачає відхід 
від ієрархічної системи управління й організації влади, високий рівень 
самостійності низки суб’єктів з одночасним обмеженням сфери нагляду та 
контролю за їх діяльністю. Розглянуто різні види децентралізації: 
територіальну, функціональну, предметну, вертикальну, горизонтальну, 
політичну, адміністративну та фінансову. 
2. Виявлено, що основними передумовами успішної імплементації 
децентралізації управління є утвердження принципу верховенства права;  
визнання та гарантії місцевого самоврядування; рівний правовий захист усіх 
форм власності; демократичне й ефективне виборче законодавство; 
незалежність, ефективність, доступність і прозорість судової системи, 
функціонування інститутів адміністративного судочинства; досконалий 
бюджетний процес та висока фінансова дисципліна; наявність адекватних 
соціальних стандартів; розвинутий громадський сектор або стійка тенденція 
до його розвитку; інші передумови. 
3. Досліджено десять керівних принципів з ефективної децентралізації 
серед яких: чітке визначення функцій кожного рівня державного врядування; 
забезпечення достатності фінансування всіх функцій; зміцнення фіскальної 
автономії; підтримка інституційної спроможності; розбудова механізмів 
координації між рівнями врядування; підтримка співробітництва між 
юрисдикціями; посилення інноваційного та експериментального врядування 
та сприяти залученню громадян; уможливлення застосування схеми 
асиметричної децентралізації; підвищення рівня прозорості, вдосконалення 
збирання даних та зміцнення моніторингу результатів діяльності; посилення 
політики регіонального розвитку та систем вирівнювання. 
89 
 
4. Вивчено підходи до оцінки ефективності реформи децентралізації, в 
тому числі зарубіжний та вітчизняний досвід. Розглянуто методологію оцінки 
за Індексом спроможності місцевого самоврядування; методику формування 
спроможних територіальних громад; методологію Українського інституту 
майбутнього; польську Систему Аналітики Самоврядування (САС). 
5. Проаналізовано основні етапи реформи децентралізації в Україні. 
З’ясовано, що процес втілення Реформи не відзначився системністю та 
послідовністю, як було визначено Планом заходів з реалізації нового етапу 
реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади 
в Україні на 2019-2021 роки. Попри внесення змін та перенесення дат 
виконання заходів, Мінрегіон так і не зміг дотриматися встановлених строків 
виконання, що призводило до порушення логічності впровадження реформи. 
Із 13 основних завдань Концепції виконано 6, частково або в стадії виконання 
– 5, не виконано – 2. 
6. Проведено аналіз бюджетної децентралізації в Україні. З’ясовано, що 
протягом реалізації реформи децентралізації було створено законодавче 
підґрунтя для надання фінансової децентралізації органам місцевого 
самоврядування, що дозволило значно підвищити доходи місцевих бюджетів, 
а також витрати на одного мешканця. Було оновлено бюджету систему та 
завершено черговий етап бюджетної децентралізації. Держбюджетом на 2021 
рік переведено на прямі міжбюджетні відносини 1438 бюджетів 
територіальних громад, що відповідає новому адміністративно-
територіальному устрою. 
7. З’ясовано, що з початком повномасштабної війни на території 
України, яку розпочала росія, було здійснено низку законодавчих ініціатив, які 
дозволили місцевому самоврядуванню продовжити свою роботу у період 
воєнного стану. 
8.  Аналіз реформи децентралізації через призму населення показав, що 
кількість людей, які вважають, що реформа децентралізації потрібна 
збільшилася в 2021 році порівняно з декількома попередніми. В цілому люди 
90 
 
бачать позитивні зрушення, зокрема розуміють необхідність проведення таких 
Реформ, відмічають покращення роботи органів місцевого самоврядування та 
покращення в різних сферах життєдіяльності громади, а також  підвищення 
рівня та якості життя в громаді в цілому. 
9. Виявлено, що серед пріоритетів бюджетної політики на 2022 рік було 
визначено: посилення обороноздатності і безпеки держави; розвиток 
агропромислового комплексу; формування чистого та безпечного довкілля; 
розвиток адміністративних послуг та їх цифровізація; посилення 
енергонезалежності; створення ефективної та досконалої системи здійснення 
соціальної підтримки та пенсійного забезпечення населення; забезпечення 
якісної, сучасної, доступної й інклюзивної освіти; забезпечення якісного рівня 
медицини; підвищення рівня прозорості в управлінні державними фінансами. 
10. З’ясовано, що війна значно вплине на підходи до процесів 
децентралізації в Україні і подальшої реалізації державної політики, зокрема 
може вплинути на удосконалення адміністративно-територіального поділу, а 
також поділу території на 4 типи: тимчасово окуповані території; території, де 
відбуваються бойові дії; опорні території; території глибоко тилу. Відповідно 
до такого поділу буде перегляд  податкової та економічної політики для 
кожної території, що повинно бути враховано в законопроєкті про державну 
регіональну політику. 
  
91 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. Co to jest sas? – Prezentacja. URL :  https://www.systemanaliz.pl/co-
to-jest-sas 
2. Бюджетний кодекс України. URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17#Text 
3. Весперіс С. З., Решетняк Я. В. Децентралізація: проблеми 
новосформованих об’єднаних територіальних громад. URL :    
https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/24181/1/%D0%94%D0%95%D0%
A6%D0%95%D0%9D%D0%A2%D0%A0%D0%90%D0%9B%D0%86%D0%97
%D0%90%D0%A6%D0%86%D0%AF%20%D0%9F%D0%A0%D0%9E%D0%9
1%D0%9B%D0%95%D0%9C%D0%98%20%D0%9D%D0%9E%D0%92%D0%
9E%D0%A1%D0%A4%D0%9E%D0%A0%D0%9C%D0%9E%D0%92%D0%90
%D0%9D%D0%98%D0%A5.pdf 
4. Вплив пандемії Covid-19 на місцеві фінанси. URL :    
https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/716/ULEAD_COVID19_Report
_29.04.2021_.pdf 
5. Державне управління і менеджмент: навч. посібник у таблицях і 
схемах / Г.С. Одинцова, Г.І. Мостовий, О.Ю. Амосов та ін.; за заг. ред. д-ра 
екон. Наук, проф., Г.С. Одінцової. Х.: ХарРІУАДУ, 2002. 492 с. 
6. Десять керівних принципів ОЕСР з ефективної децентралізації, що 
сприяють регіональному розвитку. URL :   
https://www.oecd.org/eurasia/competitiveness-programme/eastern-
partners/supporting-decentralisation-reform-ukraine-2019-ukrainian.htm 
7. Децентралізація публічної влади: досвід європейських країн та 
перспективи України / [Бориславська О., Заверуха І., Захарченко Е., та ін.]; 
Швейцарсько-український проект «Підтримка децентралізації в Україні – 
DESPRO. К. : ТОВ «Софія». 2012. 128 с. 
8. Децентралізація та реформа місцевого самоврядування: 
результати шостої хвилі соціологічного дослідження. Аналітичний звіт 
92 
 
Листопад 2021. URL :   https://www.kiis.com.ua/materials/pr/20211209_dec/A_ 
Report_Decentralization_Wave_6_ukr.pdf 
9. Децентралізація. Офіційний сайт. URL :  decentralization.gov.ua 
10. Дячкова О. М., Черкасов О. О. Децентралізація, основні аспекти 
громад. URL : http://orcid.org/0000-0002-2523-9662 
https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/2. 
11. Ефективність використання міжбюджетних трансфертів: основні 
порушення. URL : https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/727/U-
LEAD_budget.pdf 
12. Запровадження цілісного середньострокового планування 
бюджету ТГ. URL :    https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/747/ 
posibnic_SSBP_plan_budget_21_WEB.pdf 
13. Індикатори успішності та їх інструменти в системі управління 
місцевими громадами / Український інститут майбутнього. URL :   
https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/610/indykatory_cmprsd_.pdf 
14. Казюк Я. Бюджетна декларація на 2022 – 2024 роки: особливості 
взаємовідносин державного та місцевих бюджетів. URL :    
https://decentralization.gov.ua/news/13661 
15. Крат М., Софій О. Аналітична записка Порівняльний аналіз 
процесу децентралізації України та Польщі. URL : http://dialog.lviv.ua/wp-
content/uploads/2017/10/Porivnyalniy-analiz-protsesu-detsentralizatsiyi-Ukrayini-
ta-Polshhi.pdf 
16. Круглашов А., Бурега В. Здобутки і труднощі в реалізації 
децентралізації влади в Україні. Аспекти публічного управління. Том 9. № 2. 
2021. С. 68-76. 
17. Лелеченко А.П., Васильєва О.І., Куйбіда В.С., Ткачук А.Ф. 
Місцеве самоврядування в умовах децентралізації повноважень. Навчальний 
посібник. К. 2017. 110 с. 
18. Линьов К.О. Централізація, децентралізація та нелінійність у 
державному управлінні: автореф. Дис. Кандидата наук з державного 
управління: 25.00.01. Нац. Академ. Держ. упр. При През. Укр. К., 2001. 20 с. 
93 
 
19. Лисенко Ж.П., Олексин А.Г. Проблеми та шляхи удосконалення 
реформи фінансової децентралізації з урахуванням міжнародного досвіду. 
URL :    http://www.econ.vernadskyjournals.in.ua/journals/2020/31_70_3/31_ 
70_3_2/14.pdf 
20. Маслов А. О., Гладковська А. Т. Сутність, типи, форми, 
можливості і загрози децентралізації. URL : 
http://www.economy.nayka.com.ua/pdf/2_2019/13.pdf 
21. Методика формування спроможних територіальних громад : 
Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2015 р № 214 в редакції 
постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 р. № 34. URL :   
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/34-2020-%D0%BF#Text 
22. Місцеве самоврядування в Україні 2020. URL :   
https://auc.org.ua/sites/default/files/library/stan_2020_print_out_web.pdf. 
23. Місцеве самоврядування в умовах війни : підсумки за травень. 
URL :  https://uplan.org.ua/analytics/mistseve-samovriaduvannia-v-umovakh-
viiny-pidsumky-za-traven/.  
24. Місцеве самоврядування в умовах війни: підсумки за період від 24 
лютого до 23 квітня. URL :   https://uplan.org.ua/analytics/mistseve-
samovriaduvannia-v-umovakh-viiny-pidsumky-za-period-vid-24-liutoho-do-30-
kvitnia/ 
25. Модель прозорої та підзвітної системи управління фінансами і 
комунальним майном в об’єднаних територіальних громадах. URL :     
https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/569/5.pdf 
26. Моделювання ефективної фінансової діяльності органів місцевого 
самоврядування ОТГ в умовах децентралізації. Консолідований підхід. 
Практичний посібник. URL :     https://decentralization.gov.ua/uploads/library 
/file/563/UA-UNDP-financial-operations-for-local-gov-ATC-1.pdf 
27. Навіщо децентралізація?. URL :   
https://decentralization.gov.ua/about 
28. Оленич К. В. Пріоритетні напрями процесу децентралізації. URL  
: https://doi.org/10.37320/2415-3583/12.25. 
94 
 
29. Орловська Ю. В., Кірюхін Р О. децентралізація влади в Україні: 
проблеми та перспективи розвитку. DOI: https://doi.org/10.32782/2224-
6282/172-15 
30. Осадчук С., Крупник А. Формування базового рівня місцевого 
самоврядування: чого вже вдалося досягти. URL : 
https://samoorg.com.ua/blog/2020/09/07/finansova-deczentralizacziya-v-konteksti-
reformuvannya-misczevogo-rivnya-pozytyvni-zminy-ta-nagalni-problemy/ 
31. Оцінка ефективності місцевого самоврядування: як і навіщо. URL 
:   https://decentralization.gov.ua/news/12893 
32. Перші кроки громад. «Забезпечення виконання бюджетів до кінця 
бюджетного періоду та підготовка проєкту бюджету на 2021 рік». URL :     
https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/681/Budgety_2020-2021.pdf 
33. Податковий кодекс України. URL :    
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text 
34. Полякова С.В. Децентралізація влади в Україні: проблеми 
об’єднаних громад URL :     https://economyandsociety.in.ua/journals/13_ukr 
/172.pdf 
35. Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо 
приведення у відповідність положень бюджетного законодавства у зв’язку із 
завершенням адміністративно-територіальної реформи : Закон України від 17 
вересня 2020 року №3614 від 09.06.2020.  URL :  
https://www.rada.gov.ua/news/Novyny/197646.html 
36. Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи 
міжбюджетних трансфертів : Закон України від 28 грудня 2014 року №79-VIII. 
URL :  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/79-19#Text 
37. Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування 
окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і 
районних державних адміністрацій : Закон України. URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1009-20#Text.    
38. Про внесення змін до деяких законів України щодо 
функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії 
95 
 
воєнного стану: Закон України  №2259-IX. URL :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2259-20#Text 
39. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо 
розвитку інституту старост : Закон України. URL :     
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1638-20#Text 
40. Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо 
податкової реформи : Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII. URL :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/71-19#Text. 
41. Про добровільне об’єднання територіальних громад : Закон 
України.  URL :  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/157-19#Text 
42. Про засади державної регіональної політики : Закон України. URL 
:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/156-19#Text. 
43. Про затвердження плану заходів з реалізації нового етапу 
реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади 
в України на 2019-2021 роки : Розпорядження КМУ № 77-р. URL :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/77-2019-%D1%80#Text. 
44. Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та 
реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва 
щодо майна, прав та обов’язків районних державних адміністрацій, що 
припиняються. Постанова Кабінету Міністрів України. URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1321-2020-%D0%BF#Text    
45. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України. URL :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text 
46. Про призначення чергових місцевих виборів у 2020 році : 
Постанова Верховної Ради України від 15 липня 2020 року № 3809. URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/795-20#Text  
47. Про співробітництво територіальних громад : Закон України. URL 
:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1508-18#Text. 
48. Про схвалення Концепції реформування місцевого 
самоврядування та територіальної організації влади в Україні : Розпорядження 
Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2014 р. № 333-р. URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-%D1%80#Text . 
96 
 
49. Про утворення та ліквідацію районів. Постанова Верховної Ради 
України від 17 липня 2020 року № 3650. URL :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/807-20#Text. 
50. Програма «Децентралізація приносить кращі результати та 
ефективність» (DOBRE). URL :   
https://donors.decentralization.gov.ua/project/dobre 
51. Слухай С.В. Міжурядові трансферти: теорія і практика: 
монографія. К.: Аграр Медіа Груп, 2013. 422 с 
52. Стандарти витрат у розрізі галузей як основа ефективного 
фінансового управління для різних типів ОТГ. URL :    
https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/694/financial-management-for-
ATC.pdf 
53. Хомик О. Д. Фінансова децентралізація та місцевий економічний 
розвиток. Проблеми і перспективи економіки та управління. № 3(23). 2020.  
URL :    http://ppeu.stu.cn.ua/article/view/224540 
54. Як війна змінить регіональну політику в Україні: децентралізація, 
громади, податки, економіка. URL :   https://agropolit.com/blog/503-yak-viyna-
zminit-regionalnu-politiku-v-ukrayini-detsentralizatsiya-gromadi-podatki-
ekonomika 
55. Які громади відносяться до зон бойових дій, ТОТ та оточених, 
тепер можна бачити в режимі реального часу: запрацювала цифрова 
платформа. URL :  https://www.kmu.gov.ua/news/yaki-gromadi-vidnosyatsya-do-
zon-bojovih-dij-tot-ta-otochenih-teper-mozhna-bachiti-v-rezhimi-realnogo-chasu-
zapracyuvala-cifrova-platforma
Репозиторій ЧДТУ
