Напрями державної інвестиційної політики та механізми її реалізації в Україні

Крот, Віталій Олегович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7846
Title:	Напрями державної інвестиційної політики та механізми її реалізації в Україні
Authors:	Ільченко, Наталія Вікторівна Крот, Віталій Олегович
Keywords:	інвестиції;державна інвестиційна політика;інвестиційна привабливість;державно-приватне партнерство;індустріальні парки
Issue Date:	Jun-2022
Abstract:	Кваліфікаційна робота бакалавра містить 82 сторінки, 8 таблиць, 20 рисунків, список літератури з 82 найменувань. Об’єктом дослідження є державна інвестиційна політика. Предметом дослідження є напрями підвищення ефективності державної інвестиційної політики в Україні. Мета кваліфікаційної робота бакалавра є виявлення напрямів та ефективних механізмів реалізації державної інвестиційної політики в Україні в сучасних умовах. Завданнями роботи є: виявити місце України в світових рейтингах з позиції інвестиційної привабливості, проаналізувати динаміку, виявити основні перешкоди та можливості для покращення своїх позицій на світовій арені; дослідити концептуальні засади державної інвестиційної політики: поняття, принципи, мету, завдання, основні види, методи та моделі; проаналізувати стратегічних напрямів підвищення інвестиційної привабливості в Україні в сучасних умовах; вивчити механізм державно-приватного партнерства та можливості його розвитку в Україні з метою підвищення рівня залучення інвестицій; дослідити підходи до створення та функціонування індустріальних парків та надати рекомендації щодо розвитку цього механізму в Україні. Результати дослідження полягають в в уточненні поняття та принципів державної інвестиційної політики, узагальненні основних напрямів розвитку державної інвестиційної політики на основі вітчизняних і міжнародних досліджень та сучасних реалій, рекомендації до удосконалення та активізації впровадження таких інноваційних механізмів як державно-приватне партнерство та індустріальні парки, а також впровадження у практику в Україні моделі на користь людей (People-first PPPs)
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7846
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Крот В.О..pdf Restricted Access		1.28 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Напрями державної інвестиційної політики та 
механізми її реалізації в Україні» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: здобувач 4 курсу, групи ЗПУА-188 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування» 
                                                                             _____  Крот В. О.________________ 
            (прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник ____Ільченко Н. В._________________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент _________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2022 року 
 4 
 
 
ЗМІСТ 
 
 
ВСТУП…………………………………………………………………… 5 
РОЗДІЛ 1 МІСЦЕ УКРАЇНИ В СВІТОВИХ РЕЙТИНГАХ З  
ПОЗИЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ…………………….. 8 
1.1 Аналіз інвестиційної привабливості України за рейтингом  
«Doing Business»………………………………………………………… 8 
1.2 Оцінка України за Індексом глобальної  
конкурентоспроможності………………………………………………. 16 
1.3 Рейтинг України за Індексом економічних свобод……………….. 26 
Висновки до розділу 1…………………………………………………... 30 
РОЗДІЛ 2 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ  
ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ………………………………………… 32 
2.1 Державна інвестиційна політика: поняття, види, механізми……... 32 
2.2 Стратегічні напрями підвищення інвестиційної привабливості в  
Україні……………………………………………………………………. 41 
Висновки до розділу 2…………………………………………………... 51 
РОЗДІЛ 3 ІННОВАЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ЗАЛУЧЕННЯ  
ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ………………………………………………. 53 
3.1 Розвиток державно-приватного партнерства в Україні…………… 53 
3.2 Розвиток індустріальних парків в Україні…………………………. 63 
Висновки до розділу 3…………………………………………………... 71 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 73 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….. 77 
 
  
5 
 
ВСТУП 
 
 
Інвестиції є однією з найважливіших рушійних сил розвитку економіки 
та соціальної сфери будь-якої країни, а отже і його конкурентоспроможності. 
В зв’язку з цим уряди більшості розвинутих країн ставлять перед собою 
завдання створити такі умови в своїй країні, щоб підвищити приплив як 
зовнішніх, так і збільшити обсяги внутрішніх інвестицій.  Саме ці завдання 
вирішуються в межах державної інвестиційної політики.  
В той же час, як свідчать багаточисельні дослідження рівень 
інвестиційної привабливості України є досить низький через низку 
законодавчих, інституційних та організаційних аспектів, а також рівня 
соціально-економічного розвитку країни в цілому. Крім того, на сьогодні 
Україна постала перед страшним викликом – війною, яка ще більше знизить 
рівень конкурентоспроможності країни в майбутньому через економічну та 
соціальну кризу, яку не важко спрогнозувати. Така ситуація ще більше 
актуалізує на сьогодні проблему підвищення ефективності інвестиційної 
політики в Україні та пошуку сучасних інноваційних механізмів залучення 
прямих іноземних інвестицій в країну. 
Дослідженням проблеми розробки ефективної інвестиційної політики 
займається низка вітчизняних науковців, серед яких: А. Богданенко, 
Ю. Бородінова, Н. Тимошенко, В. Бударна, Л. Гоцуляк, Л. Гриценко, 
Л. Квятковська, В. Таловер, Н. Коваль, Л. Терпель, М. Кондрашова, 
В. Кудрявцева, Д. Нікитенко, В. Приходько, В. Пшенична, Г. Рубцова-
Каменська, П. Сокуренко, О. Кришин та інші.  
Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є виявлення напрямів та 
ефективних механізмів реалізації державної інвестиційної політики в Україні 
в сучасних умовах.   
Для досягнення поставленої мети встановлені наступні завдання: 
6 
 
− виявити місце України в світових рейтингах з позиції  інвестиційної 
привабливості, проаналізувати динаміку, виявити основні перешкоди та 
можливості для покращення своїх позицій на світовій арені; 
− дослідити концептуальні засади державної інвестиційної політики: 
поняття, принципи, мету, завдання, основні види, методи та моделі; 
− проаналізувати стратегічних напрямів підвищення інвестиційної 
привабливості в Україні в сучасних умовах; 
− вивчити механізм державно-приватного партнерства та можливості 
його розвитку в Україні з метою підвищення рівня залучення інвестицій; 
− дослідити підходи до створення та функціонування індустріальних 
парків та надати рекомендації щодо розвитку цього механізму в Україні 
Об’єкт дослідження – державна інвестиційна політика. 
Предмет дослідження – напрями підвищення ефективності державної 
інвестиційної політики в Україні 
Інформаційна база дослідження. В роботі вивчалися теоретичні та 
практичні розробки зарубіжних та вітчизняних науковців; законодавчі та 
нормативно-правові акти; звіти з аналітичних досліджень; статистична 
інформація.  
Методи дослідження: порівняння –  при вивченні світового досвіду і 
можливості адаптування його до вітчизняних реалій; абстрагування – при 
вивченні концептуальних засад державної інвестиційної політики; дедукції – 
при формулюванні поняття та виявленні основних складових інвестиційної 
політики; аналізу - при оцінці рівня та динаміки інвестиційної привабливості 
України; синтезу – при формулюванні напрямів підвищення ефективності 
державної інвестиційної політики в Україні 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в уточненні поняття 
та принципів державної інвестиційної політики, узагальненні основних 
напрямів розвитку державної інвестиційної політики на основі вітчизняних і 
міжнародних досліджень та сучасних реалій, рекомендації до удосконалення 
7 
 
та активізації впровадження таких інноваційних механізмів як державно-
приватне партнерство та індустріальні парки, а також впровадження у 
практику в Україні моделі на користь людей (People-first PPPs) 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна робота бакалавра 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. 
Повний обсяг роботи становить 82 сторінки, список використаних джерел 
складається з 60  найменувань, 8 таблиць,  20 рисунків. 
 
 
  
8 
 
РОЗДІЛ 1 
МІСЦЕ УКРАЇНИ В СВІТОВИХ РЕЙТИНГАХ З ПОЗИЦІЇ 
ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ 
 
 
1.1 Аналіз інвестиційної привабливості України за рейтингом 
«Doing Business» 
 
Одним із міжнародних рейтингів, який використовується для оцінки 
інвестиційної привабливості країни є рейтинг Світового банку «Doing 
Business» [1]. Хоча треба зазначити, що Світовий банк оголосив, що більше не 
буде публікувати звіти, через низку порушень, які були виявлені у звітах 2018 
та 2020 років. Але розуміючи важливість таких досліджень для прийняття 
урядом стратегічних рішень щодо покращення соціально-економічного 
становища в країнах, науковці почали розробку нової методології, яка на їх 
думку, повинна усунути виявлені недоліки та можливості маніпуляції при 
проведенні оцінки [10]. 
Оскільки в розвинутих країнах рушієм економічного розвитку є малий 
та середній бізнес, то даний рейтинг саме оцінює простоту ведення 
підприємницької діяльності за 10 показниками (на основі оцінки нормативно-
законодавчих актів, які регулюють діяльність бізнесу, та їх фактичне 
використання, зокрема у таких сферах (рис. 1.1). 
Отже, рейтинг «Doing Business» є своєрідним сигналом для інвесторів 
щодо економічної привабливості країни та її потенціалу у розвитку бізнесу, 
тобто країни, які мають вищі місця або показують значний прогрес у 
підвищенні своїх позицій, мають більше можливостей у отриманні  прямих 
іноземних інвестицій. 
 
 
 
9 
 
 
Рейтинг «Doing Business» 
 
Ство рення підприємств Отримання дозволів на Підключення до систем 
будівництво електропостачання 
 
 
Реєстрація власності Отримання кредитів Захист міноритарних 
 інвесторів 
 
Оподаткування Міжнародна торгівля Забезпечення 
 виконання контрактів 
 
Вирішення питань 
неплатоспромож ності 
 
 
Вимірювання Вимірювання рівня Вимірювання Рівень 
сприятливості підприємницької  рівня корупції конкурнето-
бізнес-клімату активності здатності країни 
 
 
 
Сигнал для інвесторів Інструкція для уряду 
 
Рисунок 1.1 – Напрями оцінки для формування рейтингу «Doing 
Business» та сфери використання 
Джерело: розроблено автором на основі [36] 
 
Крім цього, уряд може використовувати даний показник для виявлення 
своїх «слабких» місць та на цій основі визначати пріоритетні сфери для 
проведення регулятивних реформ.  
Також, крім рейтингу, який показує місце країни серед 190 країн світу, 
у дослідженні розраховується показник сприятливості ведення бізнесу, який 
допомагає оцінити абсолютний рівень ефективності країни в регулюванні 
умов ведення бізнесу за певний період часу та відображає різницю між 
показником кожної країни та передовою практикою по кожному з індикаторів 
(0 – найгірший результат, 100 – найкращий). 
10 
 
Так, в 2020 році Україна посіла 64 місце серед 190 країн світу. 
В цілому Україна протягом 9 років показує позитивну динаміку у 
рейтингу «Doing Business» (рис. 1.2). 
 
160 152
137
140
120 112
96
100
83 80 76
80 71
64
60
40
20
0
2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020
 
Рисунок 1.2 – Україна в рейтингу «Doing Business» 
Джерело: розроблено автором на основі [1] 
 
Така тенденція свідчить про ефективність реформ, які здійснюються в 
країни, з метою покращення діяльності бізнесу. 
На діаграмі (рис. 1.3) представлено як змінився Рейтинг України у 2020 
році у порівнянні з 2019. 
Загальний рейтинг України підвищився на 7 позицій, а зростання 
відбулося за такими напрямами: 
− захист інвесторів (з 72 на 45 місце). Підвищення на 27 позицій 
відбулося за рахунок посилення захисту міноритарних інвесторів, шляхом 
запровадження вимоги більш докладного розкриття інформації про операції з 
зацікавленими сторонами; 
11 
 
Врегулювання питань щодо 146
неплатоспроможності 145
Забезпечення виконання контрактів 63
57
Міжнародна торгівля 74
78
Оподаткування 65
54
Захист міноритарних інвестоів 45
72
Отримання кредитів 37
32
Реєстарція власності 61
63
Підключення до електромереж 128
135
Отримання дозвілів на будівництво 20
30
Реєстрація підприємств 61
56
0 20 40 60 80 100 120 140 160
2020 2019
 
Рисунок 1.3 – Динаміка показників у рейтингу «Doing Business» в 
Україні за 2019-2020 роки 
 Джерело: розроблено автором на основі [1] 
 
− отримання дозволів на будівництво (з 30 на 20 місце). Підвищення 
на 10 позицій відбувся за рахунок спрощення отримання дозволів на 
будівництво, зокрема усунення вимоги щодо найму зовнішнього спостерігача 
і запровадження системи онлайн-повідомлень; 
− підключення до електромереж (з 135 до 128 місце). Підвищення на 
7 позицій відбулося через спрощення процесу отримання електроенергії за 
рахунок оптимізації випуску технічних умов і запровадження системи 
12 
 
географічної інформації, підвищено надійність енергопостачання, шляхом 
запровадження механізму компенсації за відключення; 
− міжнародна торгівля (з 78 на 74 місце). Збільшення на 4 позиції 
відбулося за рахунок скорочення часу на імпорт завдяки спрощенню вимог 
сертифікації відповідності для автозапчастин; 
− реєстрація власності (з 63 на 61 позицію). Збільшення на 2 пункти 
відбулося за рахунок підвищення прозорості системи управління земельними 
ресурсами [36]. 
За іншими показниками в 2020 році в Україні відбулося зниження. 
Проаналізуємо зміни показника сприяння ведення бізнесу в розрізі 
напрямів (табл. 1.1). 
 
Таблиця 1.1 – Співвідношення рейтингу та показнику сприятливості 
ведення бізнесу 
Doing Business Doing Business Doing Business 
Зміни в Показнику 
Напрями 2020 2020  2019 
(%) 
Рейтинг Показник Показник 
Глобально 64 70.2 69.1 ↑1.1 
Реєстрація підприємств 61 91.1 91.1 - 
Отримання дозволів на 
20 81.1 77.2 ↑3.9 
будівництво 
Підключення до 
128 62.5 59.2 ↑3.3 
електромереж 
Реєстрація власності 61 71.3 70.0 ↑1.3 
Отримання кредитів 37 75.0 75.0 - 
Захист міноритарних 
45 68.0 66.0 ↑2 
інвесторів 
Оподаткування 65 78.1 79.4 ↓1.3 
Міжнародна торгівля 74 80.1 77.6 ↑2.5 
Забезпечення виконання 
63 63.6 63.6 - 
контрактів 
Врегулювання питання 
щодо 146 31.4 31.7 ↓0.3 
неплатоспроможності 
Джерело: [36] 
 
Глобальний Показник сприятливості умов ведення бізнесу в Україні зріс 
на 1,1% і складає 70,2%. Це означає, що Україна наразі на 29.8% нижче 
13 
 
передової практики, встановленої з урахуванням результатів усіх 190 країн-
учасниць Рейтингу. Таким чином можна підсумувати, що переважно 
спостерігається повільне, але поступове наближення Показників України до 
передових практик [36]. 
В таблицях 1.2, 1.3  представлено місце України в рамках регіону Європа 
та Центральна Азія за результатами оцінювання «Doing Business - 2020». Як 
бачимо, Україна серед зазначеної групи країн (23 країни) знаходиться лише на 
17 позиції, а лідером є Грузія (7 місце) та Північна Македонія (17 місце), 
найнижчу позицію займає Таджикистан (106 місце).  
Порівняно з 2019 роком Україна збільшила свій показник легкості 
ведення бізнесу з 69,1 до 70,2. Це відбулося за рахунок збільшення кількості 
проведених реформ в цій сфері з 3 до 6 за зазначений період. Треба зазначити, 
що Україна одна із країн регіону після Сербії, яка в 2 рази збільшила кількість 
здійснених реформ. 
Треба зазначити, що в грудні 2019 року розпорядженням Кабінету 
міністрів України  від 4 грудня № 1413 було затверджено «Про затвердження 
плану заходів щодо дерегуляції господарської діяльності та покращення 
бізнес-клімату, плану дій щодо підвищення позиції України в рейтингу 
Світового банку «Ведення бізнесу» («Doing Business»), але розпорядженням 
Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №143-р назва 
розпорядження була змінена на таку як «Про затвердження плану заходів 
щодо дерегуляції господарської діяльності та  покращення умов ведення 
бізнесу в Україні». 
 
 
 
 
14 
 
Таблиця 1.2 – Рейтинг України в рамках регіону Європа і Центральна Азія 
Отримання Підключення Захист Забезпечення Вирішення 
Глобальний Реєстрація Реєстрація Отримання Міжнародна 
Країна дозволів на до міноритарних Оподаткування виконання неплато-
Рейтинг підприємств власності кредитів торгівля 
будівництво електромереж інвесторів контрактів спроможності 
Грузія 7 2 21 42 5 15 7 14 45 12 64 
Північна 
17 78 15 68 48 25 12 37 32 47 30 
Македонія 
Казахстан 25 22 37 67 24 25 7 64 105 4 42 
Російська 
28 40 26 7 12 25 72 58 99 21 57 
Федерація 
Туреччина 33 77 53 41 27 37 21 26 44 24 120 
Азербайджан 34 9 59 80 44 1 105 40 83 28 47 
Сербія 44 73 9 94 58 67 37 85 23 65 41 
Вірменія 47 10 62 30 13 48 120 52 43 30 95 
Молдова 48 13 156 84 22 48 45 33 38 62 67 
Білорусь 49 30 48 20 14 104 79 99 24 40 74 
Чорногорія 50 101 40 134 83 15 61 75 41 44 43 
Хорватія 51 114 150 37 38 104 37 49 1 27 63 
Кіпр 54 50 125 75 71 80 21 29 50 142 31 
Румунія 55 91 147 157 46 25 61 32 1 19 56 
Косово 57 12 160 90 37 15 128 48 31 53 12 
Болгарія 61 113 43 151 66 67 25 97 21 42 61 
Україна 64 61 20 128 61 37 45 65 74 63 146 
Узбекистан 69 8 132 36 72 67 37 69 152 22 100 
Киргизстан 80 42 90 143 7 15 128 117 89 134 78 
Албанія 82 53 166 107 98 48 111 123 25 120 39 
Боснія і 
90 184 173 74 96 67 88 141 27 93 37 
Герцеговина 
Сан-Марино 92 92 92 26 102 152 162 47 20 81 106 
Таджикистан 106 36 137 163 77 11 128 139 141 76 36 
Джерело: [36] 
 
15 
 
Таблиця 1.3 – Данні Рейтингу за країнами Регіону Європа та Центральна Азія 
Місце в Рейтингу Показник легкості ведення бізнесу 
Кількість здійснених реформ 
Країна (1-190) (0-100) 
DB 2020 DB 2019 DB 2020 DB 2019 DB 2020 
Азербайджан 34 73.6 76.7 8 4 
Албанія 82 67.0 67.7 1 1 
Білорусь 49 74.4 74.3 2 0 
Боснія і Герцеговина 90 65.4 65.4 0 0 
Болгарія 61 71.8 72.0 0 0 
Вірменія 47 73.2 74.5 6 4 
Грузія 7 83.5 83.7 3 1 
Казахстан 25 78.0 79.6 3 3 
Киргизстан 80 65.4 67.8 4 3 
Кіпр 54 72.8 73.4 2 2 
Косово 57 71.0 73.2 3 4 
Молдова 48 73.1 74.4 1 3 
Північна Македонія 17 80.7 80.7 1 1 
Російська Федерація 28 77.4 78.2 4 3 
Румунія 55 72.5 73.3 0 2 
Сан-Марино 92 64.2 64.2 1 1 
Сербія 44 73.9 75.7 1 6 
Таджикистан 106 55.4 61.3 1 3 
Туреччина 33 75.3 76.8 7 2 
Узбекистан 69 67.8 69.9 3 4 
Україна 64 69.1 70.2 3 6 
Хорватія 51 73.0 73.6 1 3 
Чорногорія 50 73.7 73.8 0 0 
Джерело: [36] 
 
16 
 
Хоча, як ми бачили з наведеного аналізу Україна поступово підвищувала 
свої позиції, але карантинні умови та воєнні дії досить сильно вплинули на 
спроможність Україні діяти відповідно затвердженого Плану дій. Треба 
зазначити, що спрогнозувати позитивні тенденції в цьому напряму 
неможливо, враховуючи значні економічні втрати, які отримала Україна з 
початку війни.  
 
1.2 Оцінка України за Індексом глобальної 
конкурентоспроможності 
 
Наступним важливим індексом, який дозволяє оцінити рівень 
інвестиційної привабливості країни є індекс глобальної 
конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Index, GCI). Даний 
індекс розраховується за методикою Всесвітнього економічного форуму 
(World Economic Forum) і визначає національну конкурентоздатність як 
здатність країни та її інститутів забезпечувати стабільні темпи економічного 
зростання, які б були стійкі в середньостроковій перспективі. Даний індекс 
може використовуватися державами, які хочуть проаналізувати та виявити 
проблеми в своїй економічній політиці та розробити на цій основі антикризові 
стратегії [59]. 
GCI складається з 113 змінних, котрі, в свою чергу, об’єднані в 12 
контрольних показників, які визначають конкурентоспроможність країни 
(рис. 1.4). 
 
 
 
 
 
 
 
17 
 
 
 Індекс глобальної конкурентоспроможності 
 
Ін ституції Навички Ринок праці Динаміка бізнесу 
 
 
Інфраструктура Товарний ринок Обсяг ринку Здоров’я 
 
 
Впровадження Макроекономічна Фінансова Спроможність до 
 
ІКТ стабільність система інновацій 
 
Рисунок 1.4 – Контрольні показники Індексу глобальної 
конкурентоспроможності 
Джерело: розроблено автором на основі [7] 
 
На рисунку 1.5 зображено динаміку Індексу глобальної 
конкурентоспроможності України.  
 
 
Рисунок 1.5 – Індекс глобальної конкурентоспроможності України 
потягом 2012-2018 років 
Джерело: [7] 
 
18 
 
Як бачимо найкращій рівень конкурентоспроможності в Україні 
відмічався в 2013 році і становив 73 місце. В 2019 році рівень 
конкурентоспроможності країни знизився порівняно з 2018 роком на 2 позиції 
і Україна зайняла 85 місце. 
На рис. 1.6 представлено Індекс конкурентоспроможності в розрізі 
окремих показників. 
 
 
Рисунок 1.6 – Показники Індексу конкурентоспроможності України в 
2019 році 
Джерело: [7] 
 
Як бачимо, найвищі позиці Україна займала за такими показниками, як 
навички (44 місце), обсяг ринку (47 місце), інфраструктура (57 місце), 
товарний ринок (57 місце). Найнижчі позиції – фінансова система  (136 місце), 
макроекономічна стабільність (133 місце), інституції (104 місце), охорона 
здоров’я (101 місце). 
Серед європейських країн Україна знаходиться в трійці аутсайдерів 
разом з Боснією та Герцеговиною (92 місце) та Молдовою (86 місце). 
19 
 
Таблиця 1.4 – Рейтинг за Індексом глобальної конкурентоспроможності 
в розрізі Європейських країн 
Країна 2019 2018 
Албанія  81 76 
Австрія 21 22 
Бельгія 22 21 
Боснія і Герцеговина 92 91 
Болгарія 49 51 
Хорватія 63 68 
Кіпр 44 44 
Чеська Республіка 32 29 
Данія 10 10 
Естонія 31 32 
Фінляндія 11 11 
Франція 15 17 
Німеччина 7 3 
Греція 59 57 
Угорщина 47 48 
Ісландія 26 24 
Ірландія 24 23 
Італія 30 31 
Латвія 41 42 
Литва 39 40 
Люхсембург 18 19 
Македонія 82 84 
Мальта 38 36 
Молдова 86 88 
Чорногорія 73 71 
Нідерланди 4 6 
Норвегія 17 16 
Польща 37 37 
Португалія 34 34 
Румунія 51 52 
20 
 
Країна 2019 2018 
Сербія 72 65 
Словаччина  42 41 
Словенія 35 35 
Іспанія 23 26 
Швеція 8 9 
Швейцарія 5 4 
Туреччина  61 61 
Україна 85 83 
Великобританія 9 8 
Джерело:  [8] 
 
Інша методика, за допомогою якої визначається 
конкурентоспроможність країни (дослідженням охоплено 63 країни), 
застосовується і публікується Міжнародним інститутом менеджменту і 
розвитку (IMD) у власній доповіді «World Competitiveness Yearbook». В 
процесі дослідження аналізується інформація за 330 критеріями та 
об’єднується в 4 основні групи: 
- стан економіки (Economic Performance); 
- ефективність уряду (Government Efficiency); 
- бізнес середовище (Business Efficiency); 
- стан інфраструктури (Infrastructure).  
При розрахунку даного індексу використовуються дані міжнародних 
організацій, зокрема ООН, ОЕСР, ВТО, Світового банку, МВФ та інших 
організацій та інституцій. 
В 2021 році Україна за даним показником зайняла 54 місце і покращила 
своє становище на 1 позицію порівняно з попереднім роком. Але, в цілому, 
зазначений результат є дуже невтішним з огляду на рівень 
конкурентоспроможності країни. На рис. 1.7 представлена динаміка 
зазначеного індексу протягом 2017-2020 років. 
21 
 
 
Рисунок 1.7 – Динаміка Рейтингу конкурентоспроможності (IMD World 
Competitiveness) України протягом 2017-2021 років 
Джерело: [2] 
 
На рис. 1.8, 1.9 представлено оцінка Рейтингу конкурентоспроможності 
в розрізі окремих показників, а також динаміку показників протягом 2017-
2021 років. 
 
 
Рисунок 1.8 – Рейтинг конкурентоспроможності України 2021 в розрізі 
окремих показників 
Джерело: [2] 
 
 
22 
 
 
Рисунок 1.9 – Динаміка показників Рейтингу конкурентоспроможності 
 
Джерело: [2] 
 
Як бачимо, найкращу динаміку протягом 2017-2021 року показала група 
показників, яка оцінює ефективність бізнес-середовища та ефективність 
уряду. 
Серед конкретних індикаторів найвищу позицію займає податкова 
поліція (24 місце), найгірші позиції – фінансова система (64 місце), здоров’я 
та навколишнє середовище (61 місце),  інституційні рамки (59 місце). 
Серед основних заходів, які б на думку експертів дозволили б 
покращити ситуацію в країні (на основі результатів оцінки 2021 року), були 
наступні: 
− взяти під контроль епідемію коронавірусу; 
− вирішити питання зі збройним конфліктом на сході України. Але 
очевидно, що враховуючи повномаштабне вторгнення росії на територію 
України, вирішення цього питання є наразі неможливим, і війна ще більше 
знизить рівень конкурентоспроможності країни в майбутньому; 
− сприяти економічному відновленню та реалізації приватно-
державного партнерства, особливо для інфраструктурних проєктів; 
− запустити повномасштабний ринок енергії та землі; 
23 
 
− активізувати вітчизняний фондовий ринок та накопичувальну 
систему.  
Не менш важливим для розвитку економіки, в тому числі для 
підвищення інвестиційної привабливості, є здатність країни використовувати 
сучасні технології та здійснювати технологічні перетворення в різних сферах. 
Для оцінки спроможності країни діяти в цьому напряму розраховується 
Рейтинг глобальної цифрової конкурентоспроможності, який також 
проводиться Міжнародним інститутом менеджменту (IMD) з 2017 року. 
Метою даного дослідження є оцінка рівня сприйняття країною цифрових 
технологій, на підставі якої можна формувати управлінські рішення державної 
політики у сфері конкурентоспроможності національної економіки, а також 
стратегічних бізнес-рішень. Оцінка відбувається за 50 індикаторами, які 
групуються в три основні показники: 
− знання (Knowledge) - показники, які відносяться до нематеріальної 
інфраструктури, і характеризують процес цифрової трансформації через 
відкриття, розуміння та вивчення нових технологій; 
− технології (Technology) – показники оцінюють загальний 
контекст, завдяки якому забезпечується впровадження та розвиток цифрових 
технологій (технологічне регулювання, наявність капіталу для інвестування в 
технологічну інфраструктуру тощо); 
− майбутня готовність (Future readiness) – показники, які оцінюють 
рівень прийняття технологій урядом, бізнесом та суспільством в цілому [33]. 
Україна за цим показником в 2021 році зайняла 54 місце і піднялася на 4 
позиції (рис. 1.10). 
 
24 
 
 
Рисунок 1.10 -  Динаміка Рейтингу глобальної цифрової 
конкурентоспроможності України протягом 2017-2021 років 
Джерело: [2] 
 
Оцінка в розрізі окремих показників та індикаторів представлена на рис. 
1.11.  
 
 
Рисунок 1.11 – Рейтинг глобальної цифрової конкурентоспроможності 
України в розрізі окремих показників та індикаторів в 2021 році   
Джерело: [2] 
 
 
25 
 
Як бачимо, найвища оцінка отримана за показником «Знання» (37 
позиція), серед яких такий індикатор, як «Навчання та освіта» отримав 18 
місце.  Показники «Технологія» та «Майбутня готовність» посіли аж 58 місце, 
а найнижчу позицію серед індикаторів зайняло «ІТ інтеграція» (61 місце).  
До слабких сторін України автори дослідження відносять захист прав на 
інтелектуальну власність, насамперед існування піратства, банківські і 
фінансові сервіси, високі інвестиційні ризики, а також рівень кібербезпеки. До 
сильних сторін країни віднесені можливості розпочати бізнес, швидкість 
Інтернет-підключень, e-демократія, використання великих даних та якість 
навчання [33]. 
На основі проведеного оцінювання конкурентоспроможності країни 
міжнародні експерти розробили низку рекомендацій для відновлення 
економіки, серед яких: 
1) впровадження сильних принципів управління, що базуються на 
довгостроковому прогнозуванні та плануванні розвитку країни, забезпечення 
зміцнення довіри громадян щодо дій влади;  
2) модернізація інфраструктури, забезпечення прискорення переходу до 
альтернативної енергетики, розширення доступу до енергоресурсів та ІКТ;  
3) перехід до більш прогресивного оподаткування, переосмислення 
способів оподаткування корпорацій, багатства, трудових ресурсів на 
національному рівні, узгодженого в рамках міжнародної співпраці;  
4) оновлення освітніх програм та збільшення інвестицій в освоєнні 
навичок, необхідних для створення робочих місць та «ринків майбутнього»;  
5) переосмислення трудового законодавства та соціального захисту з 
урахуванням реалій потреб нової економіки в трудових ресурсах;  
6) стимулювання збільшення направлення фінансових ресурсів на 
довгострокове інвестування в розвиток для укріплення стабільності та 
міжнародної інтеграції;  
26 
 
8) переосмислення конкурентного та антимонопольного законодавства 
у відповідності до вимог четвертої промислової революції, забезпечення 
доступу до ринків як на національному, так і міжнародному рівнях;  
9) сприяння створенню «ринків завтрашнього дня», особливо в сферах, 
які потребують співпраці суб’єктів державного та приватного секторів;  
10) стимулювання збільшення інвестицій в дослідження, інновації та 
винаходи, які можуть створити нові «ринки завтрашнього дня» та інше [33]. 
Треба зазначити, що моделювання конкурентоспроможності може 
допомогти політикам виявити ключові проблеми конкурентоспроможності, з 
якими стикається їх економіка, визначити та ранжувати пріоритети. А 
підвищення конкурентоспроможності та підвищення інвестиційної 
привабливості країни потребують розробки комплексних реформ в різних 
сферах економіки. 
 
1.3 Рейтинг України за Індексом економічних свобод 
 
Ще одним індексом, який є дуже важливим для оцінки спроможності 
країни до залучення інвестицій, є Індекс економічної свободи, який щорічно 
розраховується Wall Street Journal і Heritage Foundation для більшості країн 
світу з 1995 року. Індекс економічної свободи базується на 10-ти індексах, які 
оцінюються  за шкалою від 0 до 100 (показник 100 відповідає максимальній 
свободі), серед яких: 
− свобода торгівлі; 
− податкова свобода; 
− державні витрати; 
− грошова свобода; свобода інвестицій; 
− фінансова свобода; 
− захист прав власності; свобода від корупції; 
− свобода трудових стосунків. 
27 
 
 
Треба зазначити, що Україна показує дуже низькі показники у цьому 
індексі і в 2022 році результати погіршилися, так країна отримала 54,1 балів із 
ста можливих і втратила 2,1 бали порівняно з результатами 2021 року (рис. 
1.12). 
 
58
56,2
56
54,9
54,1
54
52,3
51,9
52
50
48,1
48
46
44
2017 2018 2019 2020 2021 2022
 
Рисунок 1.12 – Динаміка Індексу економічної свободи в Україні, балів 
Джерело: [3] 
 
Як бачимо, хоча з 2017 року спостерігалась певна позитивна тенденція 
щодо цього показника, але в 2022 році знову відбулося погіршання і Україна 
посіла 130-те місце серед 177 країн та розмістилася у категорії «переважно 
невільних» країни поміж Гвінеєю та Індією. Серед 45 європейських країн у 
рейтингу Україна посіла передостаннє місце. Найбільші недоліки у рейтингу 
мають такі показники, як свобода інвестицій, фінансова свобода та 
верховенство права. 
На рисунку 1.13 представлені результати оцінки в розрізі основних 
показників. 
28 
 
 
Рисунок 1.13 – Індекс Економічної свободи-2022 в Україні в розрізі основних 
показників 
Джерело: [3] 
 
Як бачимо, найбільше покращення відбулося по позиціям податкова та 
трудова свобода.  
Як зазначають дослідники, п’ять років тому українська економіка 
набирала сили, але зростання сповільнилося в 2019 році, а економіка 
скоротилася в 2020 році. Зростання відновилося в 2021 році. Завдяки 
зростанню свободи праці та грошової свободи Україна зафіксувала вражаючий 
загальний приріст економічної свободи на 6,0 бала з 2017 року, але все ще 
знаходиться в середніх рядах «переважно невільних» країн. Фіскальне 
здоров’я є певною мірою позитивним, але свобода інвестицій, фінансова 
свобода та верховенство права демонструють слабкі місця [3]. 
Права власності та система правосуддя підривається корумпованими 
судами. У 2021 році, намагаючись збільшити продуктивність та інвестиції, 
уряд скасував 20-річний мораторій на продаж сільськогосподарських земель. 
Сприйнятливість судової влади до політичного тиску, корупції та хабарництва 
послаблює довіру суспільства. Цілісність уряду залишається серйозно 
порушеною [3].  
Регулятивні рішення характеризуються високим ступенем свавілля та 
фаворитизму. Для прискорення розгляду та видачі патентів внесено зміну. Є 
29 
 
кваліфікована робоча сила з комп’ютерного програмного забезпечення. 
Більшість державних підприємств покладаються на державні субсидії для 
функціонування і не можуть конкурувати безпосередньо з приватними 
фірмами. У 2021 році відновлено субсидії на природний газ [3].  
В Україні діє 20 преференційних торговельних угод. Середньозважена 
торговельна тарифна ставка становить 3,2 відсотка, діє 150 нетарифних 
заходів. Незважаючи на прогрес, затяжна бюрократія стримує так необхідне 
зростання приватних інвестицій. Непрацюючі кредити продовжують 
гальмувати банківську систему. Відсутність розвитку ринку капіталу обмежує 
можливості фінансування [3].  
Зрозуміло, що для подальшого росту в рейтингу уряду необхідно 
підвищувати довіру інвестора, зокрема здійснюючи судові реформи, реформи 
в сфері захисту прав власності, зміцнення принципу верховенства права. 
Саме недовіра до судової системи та корупція є найбільшими 
перешкодами для залученні іноземних інвестицій. Зокрема, Міжнародний 
валютний фонд наполягає на очищенні Вищої ради правосуддя  та 
реформування Окружного адміністративного суду м. Київ, через який 
проходять всі резонансні справи [50]. 
Фінансова свобода України вже дванадцятий рік оцінюється  30 балів, 
що означає значне втручання уряду у діяльність банківської системи. Таке 
втручання характеризується, зокрема, впливом уряду на розподіл кредитів; 
контролем чи володінням більшістю фінансових установ; значними 
обмеженнями фінустанов та бар’єрами при створенні нових; значними 
обмеженнями іноземних фінансових установ. Зокрема, після націоналізації 
Приватбанку частка державних банків в активах складає більше половини, а 
саме 52,5%. У 2018 році Мінфін визначив, що вона мала б скоротитися до 25% 
до 2022 року. Але півроку тому уряд переніс цю ціль до 2025 року [50]. 
Треба зазначити, що ключ до більшої економічної свободи — зовсім не 
в зменшенні податків. Натомість треба радикально покращити правовладдя: 
реформувати судову систему, допомагати НАБУ, САП і НАЗК боротися з 
30 
 
корупцією. Також треба дати українським громадянам вільно обирати місце 
роботи, а бізнесу — працівників [50]. 
Не зважаючи на значну репрезентативність даного індексу, а також 
одного з найавторитетніших та найбільш цитованих показників інвестиційної 
привабливості країни, українською владою приділяється не достатня увага 
цьому рейтингу. 
 
Висновки до розділу 1 
 
Проведено аналіз інвестиційної привабливості Україна в контексті 
міжнародних рейтингів. З’ясовано, що в країні спостерігається позитивна 
динаміка за рейтингом «Doing Business», що свідчить про ефективність 
реформ, які відбуваються в країні протягом останніх років. Україна наразі на 
29,8% нижче передової практики. 
За Індексом глобальної конкурентоспроможності серед європейських 
країн Україна знаходиться в трійці аутсайдерів – 85 місце, і даний показник 
має тенденцію до зниження за рахунок недосконалої фінансової системи, 
неефективної діяльності інституцій, макроекономічної нестабільності, 
проблем в сфері охорони здоров’я тощо. 
За Рейтингом конкурентоспроможності (IMD World Competitiveness) в 
2021 році Україна посіла 54 місце серед 63 країн, що свідчить про низьку 
конкурентоспроможність країни. Оцінка за цим показником підтвердила 
результати, отримані за Індексом глобальної конкурентоспроможності, щодо 
проблемних сфер, зокрема фінансової системи, інституцій, здоров’я та 
навколишнього середовища. Серед основних заходів задля підвищення рівня 
конкурентоспроможності країни експертами рекомендується, в тому числі, 
сприяти економічному відновленню та реалізації приватно-державного 
партнерства, особливо для інфраструктурних проєктів; запустити 
повномасштабний ринок енергії та землі; активізувати вітчизняний фондовий 
ринок та накопичувальну систему. 
31 
 
За рейтингом глобальної цифрової конкурентоспроможності Україна 
покращує свої результати (в 2021 році – 54 позиція). До слабких сторін 
України віднесено захист прав на інтелектуальну власність, банківські і 
фінансові сервіси, високі інвестиційні ризики, а також рівень кібербезпеки, а 
до сильних сторін країни віднесені можливості розпочати бізнес, швидкість 
Інтернет-підключень, e-демократія, використання великих даних та якість 
навчання.  
За Індексом економічних свобод Україна серед європейських країн 
посіла передостаннє 130-те місце та розмістилася в категорії «переважно 
невільних» країн. Найбільші недоліки у рейтингу мають такі показники, як 
свобода інвестицій, фінансова свобода та верховенство права. З’ясовано, що 
Не зважаючи на значну репрезентативність даного індексу, а також одного з 
найавторитетніших та найбільш цитованих показників інвестиційної 
привабливості країни, українською владою приділяється не достатня увага 
цьому рейтингу. 
З огляду на війну в країні, яка розпочалася зі вторгненням росії 24 
лютого 2022 року, очкується, що позиції України за розглянутими індексами 
значно знизяться в наступних періодах, з огляду на тривалу економічну, 
фінансову та соціальну кризу в країні. 
  
32 
 
РОЗДІЛ 2 
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ 
ПОЛІТИКИ 
 
 
2.1 Державна інвестиційна політика: поняття, види, механізми 
 
Як показали дослідження інвестиції є однією з найважливіших рушійних 
сил розвитку економіки та соціальної сфери будь-якої країни, а отже і його 
конкурентоспроможності. В зв’язку з цим уряди більшості розвинутих країн 
ставлять перед собою завдання створити такі умови в своїй країні, щоб 
підвищити приплив як зовнішніх, так і збільшити обсяги внутрішніх 
інвестицій.  Саме ці завдання вирішуються в межах державної інвестиційної 
політики.  
Зрозуміло, що економічна наука акумулювала значну кількість 
теоретичних та практичних знань щодо формування та реалізації державної 
інвестиційної політики, в тому числі і до визначення її поняття та сутності. В 
таблиці 2.1 наведено деякі визначення «державної інвестиційної політики»   
вітчизняних науковців. 
Таблиця 2.1 – Визначення поняття «державна інвестиційна політика» 
Автор Державна інвестиційна політика - це 
П. Сокуренко, комплекс заходів і перспектив розвитку інвестиційної діяльності для 
О. Кришан залучення інвестиційного потенціалу до процесу відтворення, 
створення оптимальних умов для вкладення інвестицій, забезпечення 
стійкого соціально-економічного розвитку країни [54] 
О. Коюда,  визначення структурних та кількісних потреб в інвестиційних 
В. Гриньова ресурсах, збільшення джерел фінансування, вибір пріоритетних 
напрямків фінансування та формування ефективної пропозиції для 
залучення інвестицій [34] 
С. Чистов, комплекс правових, адміністративних та економічних заходів 
А. Никифоров, держави, спрямованих на поширення і активізацію інвестиційних 
Т. Куценко процесів [22] 
А. Загородній, загальнодержавні принципові рішення та заходи, що визначають 
Г. Вознюк, напрями використання капітальних вкладень у сферах і галузях 
Г. Партин економіки з метою забезпечення ефективності та пропорційності її 
розвитку, усунення міжгалузевих і внутрішньогалузевих 
33 
 
Автор Державна інвестиційна політика - це 
диспропорцій, досягнення оптимальних співвідношень між розвитком 
матеріального виробництва і невиробничої сфери [24, с. 685] 
М. Кондрашова складова економічної політики, що здійснюється державою у вигляді 
становлення структури та масштабів інвестицій і напрямів їхнього 
використання [32, с. 120]. 
В. Пшенична механізм, який є складовою економічної політики держави, що 
передбачає дію економічних інструментів, які забезпечують вплив на 
інвестиційний процес, в рамках чинних нормативно-правових актів 
країни, з метою досягнення соціального та економічного ефектів, при 
урахуванні ресурсних та інституційних обмежень [51, с. 32]. 
Д. Нікитенко – є складовою економічної політики держави;  
– складається із комплексу адміністративних, економічних та 
правових заходів, які витримують баланс між мінімальним державним 
регулюванням інвестиційної діяльності та максимальним захистом 
економіки та забезпеченням національної безпеки;  
– має на меті активізацію інвестиційних процесів загалом через 
реалізацію комплексу заходів щодо покращення інвестиційного 
клімату та інституційного середовища (пасивна інвестиційна 
політика), та, зокрема, через проведення активної інвестиційної 
політики з метою регулювання структурної перебудови народного 
господарства;  
– її сутність та пріоритети залежать від конкретного етапу 
економічного розвитку держави та загальносвітових тенденцій у сфері 
регулювання інвестиційної діяльності [39] 
 
Отже, як бачимо з наведених визначень, державна інвестиційна політика 
розглядається як складова економічної політики держави, як комплекс заходів 
з інвестиційної діяльності держави, як механізм, або як урядові рішення, щодо 
залучення та використання інвестиційних ресурсів. 
Враховуючи наведені вище визначення, а також вплив інвестицій на 
конкурентоспроможність країни, можемо запропонувати наступне визначення 
державної інвестиційної політики: це складова економічної політики держави, 
яка полягає у створенні правових, організаційних, інституційних умов  для 
підвищення інвестиційної привабливості країни; виробленні та реалізації 
обґрунтованих рішень щодо джерел, обсягів і напрямів використання 
інвестиційних ресурсів (промисловість, об’єкти соціальної, культурної 
інфраструктури тощо)  із залученням широкого кола зацікавлених осіб з метою 
підвищення рівня конкурентоспроможності країни.  
34 
 
Ефективність державної політики, в тому числі і інвестиційної, залежить 
від тих, принципів, на які вона спирається під час розробки та реалізації. 
Хочемо навести загальноорганізаційні принципи формування інвестиційної 
політики держави, запропоновану Л. Гриценко (табл.2.2). 
 
Таблиця 2.2 – Загальноорганізаційні принципи формування державної 
інвестиційної політики 
 Принцип Характеристика 
Системності Модель державної інвестиційної політики складає певну 
систему, що характеризується взаємоєдністю всіх її елементів – 
мети, завдань, пріоритетів, інструментів, очікуваних ефектів 
Узгодженості При реалізації державної інвестиційної політики має бути 
забезпечена її узгодженість з базовими положеннями загальної 
політики соціально-економічного розвитку країни, а саме між 
соціальною, політичною, економічною та інвестиційною 
політикою, які як базові напрями державної політики мають 
бути націлені на реалізацію єдиної загальної мети 
Послідовності Комплекс цілей і завдань державної інвестиційної політики має 
формуватися як цілісне «дерево цілей», у якому забезпечується 
послідовний рух від досягнення допоміжних цілей до головної 
мети 
Ефективності Необхідність здійснення заходів державної підтримки 
підприємницьких структур лише за умови досягнення 
позитивного економічного ефекту або досягнення очікуваних 
планових показників, що характеризують соціальні ефекти 
інвестування 
Пріоритетності Передбачає ранжування інвестиційних проектів за критерієм 
перспективності та прибутковості при включенні їх до програм 
державної фінансової підтримки 
Наукової Будь-які заходи, що реалізує держава, повинні бути науково 
обґрунтованості обґрунтованими та прорахованими на перспективу 
Єдності Єдність у діях усіх органів влади, які задіяні у інвестиційному 
процесі, зокрема, за рахунок створення спеціального органу, 
що дозволяє здійснювати стратегічне планування, реалізацію та 
оперативний контроль на всіх етапах інвестиційного процесу 
Забезпечення Відбір приватних партнерів для держави на конкурсній основі, 
ринкової з урахуванням всіх їх конкурентних переваг, а не надання 
конкурентності переваги тим чи іншим організаціям на корупційній основі, що 
призводить до реалізації інвестиційної політики в інтересах 
окремих галузей і в збиток інших 
Інформаційного Виявляється в повному, своєчасному наданні необхідної та 
забезпечення або достовірної інформації учасникам інвестиційного процесу, 
публічності та встановленні чітких, прозорих і стабільних правил у реалізації 
прозорості інвестиційних програм, що сприятиме зростанню довіри до 
інвестиційних державних органів, задіяних в інвестиційному процесі, і 
проектів 
35 
 
 Принцип Характеристика 
наслідок цього – зростання ефективності інвестиційної 
політики 
Збалансованості З метою створення довіри до державної влади у приватних 
бюджетних партнерів держава повинна надавати гарантії (такі як гарантії 
зобов’язань та їх від змін законодавства, гарантії збереження встановлених пільг 
ресурсного на заохочення інвесторів у довгостроковій перспективі, гарантії 
забезпечення компенсації та відшкодування збитків, включаючи втрачений 
прибуток і моральну шкоду, надання гарантій на випадок 
припинення інвестиційної діяльності та розірвання контрактів 
за бажанням держави), які мають бути підкріплені 
відповідними ресурсними можливостями їх забезпечення, 
зокрема створення спеціалізованих інвестиційних фондів 
Гнучкості Коригування інвестиційної політики на тій чи іншій стадії її 
реалізації з метою оперативності здійснення доцільних заходів 
Джерело: [21] 
 
До зазначених принципів формування державної інвестиційної політики 
пропонуємо додати ще принцип партнерства, оскільки в розвинутих країнах 
до прийняття та ухвалення рішень залучається різне коло зацікавлених осіб, а 
до фінансування важливих проєктів залучаються як державні, так і приватні 
кошти. 
Держава повинна вміти чітко сформувати мету державної інвестиційної 
політики, яка залежить від низки факторів, зокрема існуючого соціально-
економічного стану розвитку країни, стану ринку праці, фондового ринку, 
демографічного стану, рівня розвитку інфраструктури, міжнародних відносин 
тощо. 
В цілому до завдань інвестиційної політики можуть входити наступні: 
− формування прогресивної структури і підвищення 
конкурентоспроможності економіки країни; 
− підтримка розвитку окремих галузей та територій; 
− розвиток соціальної сфери; 
− розробка та впровадження інфраструктурних проєктів; 
− стабілізація валютно-фінансової системи; 
− зменшення рівня безробіття; 
− реструктуризація застарілих галузей промисловості; 
36 
 
− забезпечення обороноздатності країни тощо [14]. 
Наступним важливим елементом державної інвестиційної політики є 
чітке формулювання її результатів та індикаторів, за якими можна зрозуміти 
чи було  досягнуто таких результатів.  
Зокрема, в Національній економічній стратегії на період до 2030 року 
передбачені такі результати інвестиційної політики: 
− підвищення припливу інвестицій; 
− зменшення державних витрат через оптимізацію процесу відбору, 
реалізації та моніторингу державних інвестиційних проектів; 
− збільшення внутрішніх фінансових ресурсів через забезпечення 
розвитку фондового ринку, страхової медицини та накопичувальної пенсійної 
системи [46]. 
Для того, щоб зрозуміти чи досягнуті заплановані результати, необхідно 
розробити систему індикаторів, які в свою чергу, повинні постійно аналізувати 
(проводити проміжний аналіз досягнень) та коригувати в зв’язку з соціально-
економічним становищем в країні та світі і іншими факторами. 
Так, в Україні було визначено такі цільові індикатори, щодо досягнення 
стратегічних цілей  в сфері інвестиційної привабливості: 
− покращення позиції України у міжнародному рейтингу ризику 
країн Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD country 
risk classification) — до 5 (в найближчий рік), надалі — до 4 групи 
ризикованості; 
− покращення позиції України в міжнародних рейтингах S&P і Fitch: 
до ВВ до кінця 2022 року, до ВВ + до 2024 року, до B до 2030 року; 
− збільшення чистого притоку прямих іноземних інвестицій не 
менш як до 15 млрд. доларів США на рік, починаючи з 2025 року; 
− збільшення капіталізації фондового ринку України до 40 відсотків 
ВВП; 
37 
 
− збільшення обсягів активів накопичувального пенсійного 
забезпечення до 25 відсотків ВВП; 
− збільшення валового нагромадження основного капіталу до не 
менше як 20 відсотків ВВП; 
− збільшення обсягів публічних фінансів, вкладених у державні 
інвестиційні проекти з позитивною фінансовою та економічною віддачею; 
− збільшення частки проектів, виконаних у рамках державно-
приватного партнерства, у загальному переліку проектів з управління 
державною власністю; 
− збільшення частки державних інвестиційних проектів, що 
проходять конкурсний процес відбору до 100 відсотків. 
Зрозуміло, що з огляду на війну в Україні, зменшення рівня ВВП, кризу, 
підвищення рівня соціальних витрат, зазначені індикатори вже на сьогодні 
потребують перегляду, оскільки вони мають низьку реалістичність досягнення 
[46].  
Зрозуміло, що головною перешкодою у досягненні поставлених цілей 
може стати відсутність чіткого механізму її реалізації, що включає 
узгодженість всіх ланок, виконавців, строки виконання та інші важливі 
елементи. До його ключових елементів відносяться: джерела і методи 
повернення інвестицій; визначення термінів та вибір органів, відповідальних 
за реалізацію інвестиційної політики; формування нормативно-правових 
основ діяльності тощо [60]. 
Треба зазначити, що державна інвестиційна політика може існувати на 
різних рівнях: державному, регіональному, місцевому та конкретного 
підприємства. 
Державна інвестиційна політика невід’ємно пов’язана із іншими видами 
політики, які розробляються та реалізуються на рівні держави: 
− податкова політика; 
− грошово-кредитна політика; 
38 
 
− науково-технічна політика; 
− інноваційна політика; 
− амортизаційна політика тощо. 
В цілому держава може регулювати інвестиційну діяльність, як прямо, 
так і шляхом непрямої участі в інвестиціях, тобто створювати умови, які 
стимулюють інвестиційну діяльність в країні.  
Методи державного регулювання інвестиційних процесів науковці 
умовно поділяють на: адміністративні, інституційні, економічні (рис.2.1)[52, 
с. 61].  
 
Державне регулювання інвестиційними процесами 
 
 
А дміністративні Інституціональні Економічні методи 
 методи методи 
 
− нор мативно-правове - формування державних − проведення певної 
регулювання;  органів, що відповідають податкової політики; 
− ста ндартизація; за реалізацію − амортизаційна 
 − ліцензування; інвестиційної політики; політика; 
 − уп равління  − розробка  − регулювання 
інвестиційною інвестиційних програм відсоткових ставок і 
діяль ністю підприємств та прогнозів;  кредитів;  
держ авного сектору − підтримка об’єднань − валютний 
економіки інвесторів; зовнішньоторговельн
  − забезпечення ий та митний режими; 
функціонування  − державні гарантії 
 інформаційних систем, 
експертних рад із питань 
 інвестування 
 
Рисунок 2.1 – Методи державного регулювання інвестиційних процесів 
Джерело: [29] 
 
Адміністративно-правовими методами є способи і прийоми 
безпосереднього та цілеспрямованого впливу виконавчих органів (посадових 
осіб) на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах та 
39 
 
відповідній формі на підпорядковані їм органи і громадян. Економічні методи 
являють собою сукупність амортизаційної, податкової, кредитної, 
інноваційної, цінової політики та політики у сфері формування людського 
капіталу [29]. 
Світова практика інвестиційних процесів вирізняє два типи державної 
інвестиційної політики: пасивну та активну. Пасивна політика полягає в 
застосуванні державою методів переважно правового та економічного 
характеру – із обмеженням безпосереднього адміністративного втручання в 
інвестиційні процеси до мінімуму, навпаки, у разі активної політики держава 
широко застосовує всі доцільні і досяжні для неї методи і часто сама стає 
інвестором [29]. 
Треба зазначити, що кожна країна вибирає свою модель інвестиційної 
політики.  В таблиці 2.3 наведено особливості таких моделей деяких 
зарубіжних країн. 
 
Таблиця 2.3 – Моделі інвестиційної політики низки зарубіжних країн 
Країна Характерні риси 
США Модель інвестиційної політики більшою мірою орієнтована на 
реалізацію принципів економічної свободи та економічного 
лібералізму, ніж на серйозне пряме втручання в економічний процес: 
- забезпечення високого рівня припливу інвестицій в економіку країни 
за допомогою регіональної та державної політики; 
- стимулювання експорту та імпорту капіталу в рівній мірі, в зв'язку з 
чим, країна придбала статус «нетто-імпортера»; 
- високий ступінь контролю за іноземними інвестиціями з метою 
недопущення можливих зловживань (корупція, порушення кредитно-
фінансових угод та інших законодавчих норм); 
- відкритість ринку для інших учасників; 
- розвинена система податкового та інвестиційного законодавства; 
- дворівнева система правового регулювання інвестиційної діяльності 
та ін. 
Великобританія Модель спрямована, в першу чергу, на захист прав власників капіталу 
і на забезпечення найбільш безперешкодного та швидкого накоплення 
капіталу в інтересах власників капіталу: 
- відсутність єдиного закону, регулюючого інвестиційну діяльність у 
Великобританії; 
- регулювання діяльності професіоналів фондового ринку максимально 
відокремлене від держави; 
- сувора відповідальність за ефективність їх реалізації і витрачання на 
всіх рівнях; 
40 
 
Країна Характерні риси 
- прийняття і реалізація інвестиційних рішень здійснюються на 
позабюджетній (приватній) основі; 
- спрямованість системи регулювання інвестиційної діяльності на 
захист прав власників капіталу і на забезпечення найбільш 
безперешкодного доступу; 
- жорстка конкуренція між окремими учасниками фінансового ринку і 
ін.  
Німеччина Модель інвестиційної політики характеризується творчою 
спрямованістю по відношенню до внутрішніх фінансових інститутів, 
жорстке прогресивне оподаткування: 
 відсутність єдиного закону та органу, що регулює інвестиційну 
діяльність в Німеччині; 
- ускладнені умов проникнення на ринок нових фірм, що зменшує їх 
число і знижує можливості вибору для інвесторів; 
- високий ступінь контролю, що забезпечує Уряду максимальну 
зручність при здійсненні контрольних функцій; 
- жорстке прогресивне оподаткування доходів господарюючих 
суб'єктів; 
- сувора система оподаткування надприбутків і податкових санкцій за 
недобросовісну цінову конкуренцію; 
- низький рівень ризику втратити вкладені в інвестиційний фонд 
кошти; 
- децентралізоване регулювання ринку цінних паперів та  ін. 
Франція Модель має особливістю чітке розмежування між прямими та іншими 
іноземними капіталовкладеннями, застосовується  більш пільгове 
регулювання у відносинах останніх 
 відсутність єдиного закону, регулюючого інвестиційну діяльність у 
Франції; 
- низький рівень контролю над іноземними компаніями, діючими на 
території країни; 
- «пропускна система на ринок»; 
- система «попереднього повідомлення властей»; 
- чітке розмежування між прямими та іншими іноземними 
капіталовкладеннями і так далі. 
Японія Модель інвестиційної політики робить акцент на державному 
фінансуванні проектів, будується на активному партнерстві між 
державою і приватними інвесторами: 
- державний контроль банківської сфери; 
- самостійна мобілізація заощаджень населення та надання коштів на 
пільгових умовах корпораціям; 
- створення державою консультативних рад 
Джерело: [19]  
 
Отже, незалежно від специфіки формування та реалізації державної 
інвестиційної політики в кожній окремі країні, існує низка спільних рис: 
− державна інвестиційна політика повинна мати чітку мету, 
завдання, результати та реалістичні індикатори досягнення результатів; 
41 
 
− державна інвестиційна політика повинна будуватися на певних 
принципах; 
− стратегічні програми розвитку інвестиційної політики повинні 
будуватися на аналізі та прогнозах соціально-економічної ситуації в країні, та 
враховувати низку інших важливих факторів; 
− ефективність державної інвестиційної політики залежить від  
нормативно-правових, інституційних, організаційних передумов для 
залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій; 
−  метою державної інвестиційної політики є позитивний ефект, як 
піднесення економіки, вирішення соціальних проблем тощо. 
 
2.2 Стратегічні напрями підвищення інвестиційної привабливості в 
Україні 
 
Розуміючи важливість підвищення інвестиційної привабливості України 
в Національну економічну стратегію на період до 2030 року було включено, 
як один з основних напрямів – «Інвестиційна привабливість» (рис. 2.2). 
Такі цілі в державній інвестиційній політиці були сформовані з огляду 
стану справ в інвестиційній діяльності країни. Треба зазначити, що кількість 
інвестицій в економіку України, в тому числі і іноземні прямі інвестиції 
скорочуються. 
В 2020 році обсяг прямих іноземних інвестицій ще більше скоротився 
порівняно з 2019 роком, так за 10 місяців 2020 року обсяги надходжень прямих 
іноземних інвестицій скоротилися майже в 20 разів за відповідний період 
попереднього року і сягнули 221 млн. доларів. Хоча в 2021 році обсяг прямих 
іноземних інвестицій збільшився і станом на 31.12.2021 року становив 62131,4 
млн. доларів США.  
До основних країн-інвесторів належать  Кіпр  –  31,3%,  Нідерланди –  
21,6%,  Швейцарія – 6,2%, Велика Британія – 4,9%, Німеччина – 4,6%, Австрія 
42 
 
– 3,1%, Франція – 2,0 % і Люксембург – 1,9 %. 
 
 Інвестиційна привабливість 
 
 Візія: Україна – безпечне та конкурентне середовище з високодохідними, 
диверсифікованими  та сталими інвестиційними можливостями 
 
 
Стратегічні цілі 
 
Створення сприятливих  умов для залучення інвестицій 
 
Створення привабливої екосистеми для накопичення та примноження 
 вітчизняного капіталу 
 
 Забезпечення дохідного характеру державного інвестування 
 
 
Рисунок 2.2 – Візія та стратегічні цілі підвищення інвестиційної 
привабливості України 
Джерело: побудовано автором на основі  [46] 
 
Треба зазначити, що частка прямих іноземних інвестицій України в 
світовому обсязі становить близько 0,1 відсотки.  
Крім цього кредитний рейтинг України є досить низьким (табл.2.3) та 
поступається рейтингам країн Центральної Європи, таких як Польща та 
Словаччина, які є найближчими конкурентами України у залученні інвестицій. 
Таблиця 2.3 – Кредитний рейтинг України в 2020 році 
Рейтингове агентство Поточний рейтинг Прогноз 
Ratings (Fitch) В/В Стабільний 
Standart’s & Poor’s В/В Стабільний 
Moody’s Investors Service В3 стабільний 
Doing business 2020 64  
Джерело: [25]  
43 
 
В Україні практично не використовуються різноманітні стимули, які б 
змогли значно покращити інвестиційну діяльність, зокрема податкові 
стимули, податкові канікули, індустріальні парки тощо.  Відсутні також 
координаційні органи для інвесторів. Ще одна проблема, це те, що у інвесторів 
відсутня довіра до українського законодавства, шо також стримує приплив 
капіталу. У країні відсутні фінансові установи або єдиний координаційний 
орган, що керувалися б альтернативним правом — британським або ЄС, що 
найчастіше використовуються в міжнародному арбітражі. Також є 
малорозвиненим фондовий ринок України та ринок капіталів, які перебувають 
на початковому етапі розвитку.  
В країні відсутня практика існування Фондів національного багатства, 
які розподіляють дивіденди держави від користування природними багатства, 
а також суверенних інвестиційних фондів, які створюються з метою 
використання прибутків для майбутньої фіскальної стабілізації, накопичення 
надходжень від природних ресурсів, витрат на соціальні заходи тощо. 
Існують певні проблеми з відбором та адмініструванням державних 
інвестиційних проєктів. Але найбільша проблема – це колосальні втрати від 
російської агресії починаючи з 2014 року. Проблемою є також, що неможливо 
спрогнозувати рівень втрат, які країна несе з часу повномасштабного 
вторгнення росії. 
В таблиці 2.4 наведено основні завдання, які були поставлені в 
Національній економічній стратегії до 2030 року для підвищення 
інвестиційної привабливості країни 
 
 
 
 
 
 
44 
 
Таблиця 2.4 – Завдання досягнення стратегічних цілей України до 2030 
року 
Шляхи досягнення 
Завдання 
стратегічної цілі 
Стратегічна ціль 1: Створити необхідні умови для залучення інвестицій 
1. Стимулювання забезпечення впровадження кампанії із просування 
зовнішніх інвестицій інвестиційного потенціалу України та її сильних сторін 
забезпечення дотримання формальних критеріїв (інфляція, 
податкове навантаження тощо) суверенних кредитних рейтингів 
для підвищення в них позиції України 
2. Створення забезпечення впровадження механізмів податкових пільг 
ефективних інструментів інвесторам (податкові канікули, відшкодування частини 
залучення зовнішніх капітальних інвестицій, спеціальні податкові режими) у 
інвесторів більшості секторів економіки 
розширення та створення нових індустріальних парків, 
створення умов для ведення бізнесу в межах індустріального 
парку 
3. Запровадження пілотне впровадження нових завдань та підходів, викладених у 
пілотного режиму Стратегії, на територіях Донецької та Луганської областей, на 
стимулювання яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в 
інвестиційної та повному обсязі 
інноваційної діяльності створення трьох типів моделей територій, що передбачатимуть 
на територіях Донецької стимулюючі умови у сфері оподаткування, кредитування та 
та Луганської областей, митної політики для кожного окремого типу: у громадах, 
на яких органи прилеглих до тимчасово окупованих територій; на всій території 
державної влади Донецької та Луганської областей; на території окремих 
здійснюють свої виробничих та рекреаційних кластерів, зокрема інноваційних та 
повноваження в повному індустріальних парків 
обсязі запровадження нових інструментів захисту інвестицій, зокрема 
відкриття філіалів міжнародних комерційних арбітражів з 
розповсюдженням їх юрисдикцій на території пріоритетного 
розвитку Донецької та Луганської областей 
створення системи страхування від військових та політичних 
ризиків 
сприяння закріпленню на законодавчому рівні незмінності умов 
оподаткування господарської діяльності інвесторів 
утворення Фонду консорціумного фінансування для 
інвестування проектів розбудови транспортної, енергетичної та 
комунальної інфраструктури 
Стратегічна ціль 2: Створити привабливу екосистему для накопичення та примноження 
вітчизняного капіталу 
1. Ідентифікація капіталу активізація тіньового капіталу в інвестиційній діяльності 
України шляхом введення нульової декларації 
45 
 
Шляхи досягнення 
Завдання 
стратегічної цілі 
2. Утримання капіталу забезпечення утримання капіталу в країні шляхом створення 
Міжнародного фінансового центру Київ (International Financial 
Center Kyiv) 
лібералізація транскордонних платежів для іноземних та 
локальних компаній, а також вибудування стосунків з 
європейськими банками з чітким регулюванням процедур 
 запобігання відмивання доходів, вхідних та вихідних платежів 
3. Підвищення стимулювання інвестиційної діяльності суб’єктів 
ефективності господарювання України за рахунок введення податку на 
використання капіталу виведений капітал замість податку на прибуток 
надання фінансовим компаніям можливості залучати інвестиції 
не лише від професійних організацій та фондів, а і від приватних 
інвесторів 
розширення кількості можливих джерел фінансування для 
створення та розвитку компаній, а саме надання можливості 
формування уставного фонду компаній за рахунок залучених 
коштів 
4. Нарощування капіталу забезпечення впровадження накопичувальної пенсійної системи 
в Україні 
забезпечення впровадження страхової медицини в Україні 
забезпечення впровадження дворівневої платформи (малий та 
середній бізнес та великий бізнес) та механізму спрощеної 
процедури випуску акцій малого та середнього бізнесу 
консолідація та надання інформації про емітентів та гравців 
фондового ринку в єдиній системі 
забезпечення поширення інформації про фондовий ринок та 
підвищення фінансової обізнаності населення шляхом 
створення інформаційних платформ, надання публічних даних 
забезпечення розвитку ринку альтернативного кредитування — 
надання можливості альтернативним платформам щодо 
кредитування 
Стратегічна ціль 3: Забезпечити дохідний характер державного інвестування 
1. Покращення впровадження Національної інвестиційної стратегії строком на 
управління державними п’ять років, що міститиме чіткі та вимірювані ключові 
інвестиціями показники ефективності 
впровадження інформаційної системи управління державним 
бюджетом, що включає фіскальні заходи з формування 
бюджету, виконання та подання звітності 
забезпечення конкурентного процесу відбору та обґрунтування 
видатків на державну інвестиційну діяльність — усі 
інвестиційні проекти повинні проходити конкурсний відбір  
46 
 
Шляхи досягнення 
Завдання 
стратегічної цілі 
2. Покращення підвищення прозорості процесу ініціації державних 
розроблення та інвестиційних проектів шляхом розкриття повної інформації та 
економічного аналізу змісту відхилених концептуальних записок 
інвестиційних проектів забезпечення більшого залучення громадської думки до 
обговорення інвестиційних проектів 
підвищення рівня відповідальності розпорядників бюджетних 
коштів за проведення державної експертизи 
3. Оптимізація впровадження бальної системи оцінки (процес аналітичної 
процедури відбору ієрархії) проектів для незалежності вибору під час відбору 
інвестиційних проектів підвищення інституційної спроможності Мінекономіки для 
удосконалення процесу управління державними 
інвестиційними проектами 
4. Запровадження впровадження централізованої системи моніторингу 
моніторингу великомасштабних інвестиційних проектів для своєчасного 
інвестиційних проектів виявлення проектів із високим ризиком виникнення проблем 
під час їх реалізації та своєчасного вжиття необхідних заходів 
5. Запровадження нових Створення державного Фонду фондів (державне 
механізмів державного співфінансування інвестиційних фондів, що вже отримали 
інвестування зобов’язання від обмеженого переліку першокласних іноземних 
інвесторів) 
Джерело: [46]  
 
Крім цього, в Україні розроблено Національну Стратегію збільшення 
прямих іноземних інвестицій за підтримки Програми USAID 
«Конкурентоспроможна економіка України» компанією EY в Україні у 
співпраці з Офісом Національної Інвестиційної Ради, Міністерством 
економіки України та Офісом із залучення та підтримки інвестицій 
UkraineInvest. Дана Стратегія надає рекомендації щодо розвитку 
перспективних галузей для залучення інвестицій та шляхів збільшення 
притоку прямих іноземних інвестицій в Україну. Документ створений 
насамперед для міжнародної інвестиційної спільноти та українських 
інституцій, діяльність яких зосереджена у сфері залучення інвестицій [38]. 
Стратегія побудована навколо міжсекторальних (приватизація, 
просування експорту, освіта, цифрова трансформація тощо) і секторальних 
стимулів для збільшення іноземних інвестицій. Стратегія містить конкретні 
47 
 
рекомендації щодо того, як зробити країну більш привабливою для 
потенційних іноземних  інвесторів – як з точки зору релокації виробничих 
потужностей, так і з точки зору старту діяльності в Україні [38]. 
В Стратегії зазначено і співпадає з нашими висновками, наведеними в 
першому розділі, що Україна поступається поступається конкурентам майже 
за всіма факторами, причому найбільшими проблемами є верховенство права, 
корупція, ненадійна судова влада, слабке управління та середовище ведення 
бізнесу, висока вартість фінансування, адміністрування податків та 
відсутність макроекономічної стабільності [38].  
Але при цьому експерти виділяють декілька потенційних переваг, які 
повинні сприяти розвитку України в напряму залучення іноземних інвестицій: 
− Освічене та кваліфіковане населення робить український ринок 
праці конкурентоспроможним серед країн-конкурентів. Країна має високі 
результати по роках шкільного навчання та вступу до університетів. При 
цьому міграція робочої сили з України стрімко позбавляє Україну резерву 
талантів.  
− На ринку праці вартість найму працівника порівняно невелика. 
Податки на працю та ставки соціальних внесків порівняні з іншими країнами; 
проте продовження відтоку робочої сили, швидше за все, підніме ці витрати в 
середньостроковій перспективі.  
− Україна має більше, ніж середню кількість двосторонніх 
інвестиційних договорів. Якщо їх повністю реалізувати, це може призвести до 
значного виграшу у грі за залучення ПІІ.  
− Україна неухильно посилює свою увагу до інвестиційних стимулів 
[38].  
З огляду на стан справ в Україні та світові тенденції розвитку в 
інвестиційній сфері експерти надали такі рекомендації щодо загальних 
стратегічних напрямів щодо залучення іноземних інвестицій: 
48 
 
1) Розробку та прийняття відповідних законодавчих поправок, що дають 
можливість середньо- /довгострокових бюджетних зобов’язань у проєктах 
державно-приватного партнерства (ДПП) (експлуатаційні виплати), щоб 
збільшити подальший інтерес до проєктів ДПП;  
2) Перегляд основних інвестиційних гарантій, зокрема стабільності 
норм закону, щоб переконатися, що вони належним чином узгоджені з усіма 
ключовими спеціальними законами. Ці гарантії повинні ефективно 
збалансувати державні інтереси та потенціал держави з відповідними 
механізмами для ПІІ;  
3) Скорочення строків розгляду справ про визнання та виконання 
арбітражних рішень у судах першої інстанції та апеляційних судах з метою 
ефективнішого захисту прав інвесторів;  
4) Перегляд і можливе скорочення переліку документів, необхідних 
банкам для здійснення валютних операцій, для забезпечення чітких і 
передбачуваних правил контролю за капіталом для бізнесу (в ідеалі слід 
викласти вичерпний перелік, та спроможність банків вимагати інших 
документів, не включених до переліку, має бути обмеженою), встановлюючи 
вимірювані умови для розгляду банками документів про валютний контроль 
операцій;  
5) Перегляд низьких порогів дозволу на злиття та відповідних 
антимонопольних процедур для спрощення виходу на ринок іноземних 
інвесторів;  
6) Запуск процедури вирішення суперечок Вищим судом з питань 
інтелектуальної власності для підвищення ефективності правосуддя та 
послідовності рішень щодо захисту прав інтелектуальної власності;  
7) Скорочення переліку документів для усунення дублювання 
інформації з державних реєстрів, та подальший розвиток цифрової 
трансформації системи отримання дозволів;  
8) Впорядкування процедури оформлення прав на земельну ділянку під 
час приватизації об’єктів нерухомості (скорочення відповідних термінів);  
49 
 
9) Розвиток ефективного фондового ринку для сприяння залученню 
інвестицій за допомогою нового інструменту;  
10) Боротьба з суперечливою судовою практикою шляхом встановлення 
обов'язку Верховного Суду аналізувати практику комерційних спорів та 
повідомляти КМУ про невідповідності між законами та нормативними актами, 
щоб заохотити уряд вжити заходів для законодавчих змін;  
11) Спрощення працевлаштування іноземних громадян, зокрема (i) 
термін дії дозволів на роботу та службових карток може бути продовжений та 
(ii) зобов'язання отримати відповідні документи про дозвіл у разі великих 
інвестицій може бути скасовано [38]. 
Зрозуміло, що виконання значної кількості поставлених стратегічних 
завдань на сьогодні, є неможливим. І зараз одним з ключових завдань уряду є 
розробка політики щодо відновлення економіки та залучення інвестицій в 
воєнний та після воєнний час. До того ж масштабна відбудова України 
можлива лише за підтримки міжнародних донорів. Йдеться про аналог «Плану 
Маршалла». Частину коштів Україна отримає у вигляді кредитів, при цьому 
значні суми будуть надані безоплатно. 
У формуванні пулу міжнародної допомоги для відбудови України 
ключову роль мають відіграти ЄС, уряди країн-партнерів і міжнародні 
інститути – Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський 
інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, ін [12].  
Розглядається такий варіант, як створення Трастового фонду 
солідарності з Україною, який буде виконувати функції залучення та 
координації міжнародної допомоги, і підтримка буде відбуватися здебільшого 
у формі грантів, а не кредитів [12]. 
Важливим є впровадження фінансово-кредитних механізмів для 
підтримання промисловості та малого і середнього бізнесу, що допоможе 
створити робочі місця для населення, особливо для внутрішніх переселених 
осіб, демобілізованих службовців. Суттєва частина грантової та кредитної 
допомоги повинна спрямовуватися на відновлення та модернізацію 
50 
 
промислових підприємств, на технологічне оновлення технологій, які 
відповідають європейським стандартам, що, в свою чергу, дозволить 
підприємствам відновити свої позиції на ринку та інтегруватися в глобальні 
ланцюги створення вартості [12].  
Виходячи з досвіду поствоєнної відбудови Балканських країн, в Україні 
за підтримки міжнародних донорів можуть бути засновані такі інститути: 
1) Агенція з гарантування інвестицій. У Боснії та Герцеговині (БіГ) така 
агенція надавала гарантії для покриття політичних і воєнних ризиків 
фінансовим, торгівельним компаніям і банкам-нерезидентам, які кредитували 
оборотні активи або здійснювали інвестиції у місцеві 
підприємства.  Фінансування її діяльності забезпечувалося Світовим банком в 
сумі 50 млн доларів. Іноземна компанія-кредитор чи інвестор самостійна 
визначала партнера (боснійське підприємство) і приймала на себе комерційні 
ризики від партнерства з ним. Гарантії діяли протягом 3-х років від початку 
проєкту і поширювалися на всі корпоратизовані підприємства у БіГ. 
2) Спонсорський трастовий фонд Багатостороннього агентства 
гарантування інвестицій (MIGA). 
Фонд був покликаний стимулювати надходження прямих іноземних 
інвестицій до боснійської економіки, сприяючи таким чином її відродженню 
та розвитку. Фонд надавав іноземним інвесторам гарантії від політичних 
ризиків, що мали спонукати їх до створення нових підприємств. Спонсорами 
фонду виступали країни – члени MIGA, які погоджувалися покривати 
політичні ризики приватних компаній (резидентів своїх країн), що 
здійснювали інвестиції в боснійську економіку.  
3) Підприємницький фонд. Окремий проєкт Світового банку передбачав 
створення в БіГ фонду венчурного капіталу для МСП. Фонд був призначений 
для надання пайового фінансування та технічної допомоги боснійським 
підприємствам приватного сектору.  
4) Банк мікрофінансування. В рамках окремого проєкту Світового банку 
було засновано фінансову установу, яка перекредитовувала отримані від 
51 
 
донорів ресурси малим і мікро-підприємствам у БіГ для початку їх 
діяльності. Розмір кредитів зазвичай був меншим, ніж передбачалося 
стандартними умовами від боснійських банків, а ставки — більш 
низькими. До складу Ради директорів банку входили представники МБРР і 
МФК, які визначали стратегічні напрямки діяльності банку [12]. 
 
Висновки до розділу 2 
 
Проаналізовано низку визначень поняття «державна інвестиційна 
політика». З’ясовано, що державна інвестиційна політика розглядається як 
складова економічної політики держави, як комплекс заходів з інвестиційної 
діяльності держави, як механізм, або як урядові рішення, щодо залучення та 
використання інвестиційних ресурсів. 
На основі проаналізованих визначень запропоновано власне визначення 
поняття: інвестиційна політика - це складова економічної політики держави, 
яка полягає у створенні правових, організаційних, інституційних умов  для 
підвищення інвестиційної привабливості країни; виробленні та реалізації 
обґрунтованих рішень щодо джерел, обсягів і напрямів використання 
інвестиційних ресурсів (промисловість, об’єкти соціальної, культурної 
інфраструктури тощо)  із залученням широкого кола зацікавлених осіб з метою 
підвищення рівня конкурентоспроможності країни. 
Існуючі загальноорганізаційні принципи формування інвестиційної 
політики, до яких відносяться такі як: системності, узгодженості, 
послідовності, ефективності, пріоритетності, наукової обґрунтованості, 
єдності, забезпечення ринкової конкурентності, інформаційного забезпечення 
або публічності та прозорості інвестиійних проєктів, збалансованості 
бюджетних зобов’язань та їх ресурсного забезпечення, гнучкості, доповнено 
принципом партерства, який передбачає залучення широкого кола державних 
та приватних зацікавлених осіб до вироблення та реалізації інвестиційної 
політики. 
52 
 
Доведено, що незалежно від специфіки формування та реалізації 
державної інвестиційної політики в кожній країні, існує низка спільних рис: 
державна інвестиційна політика повинна мати чітку мету, завдання, 
результати та реалістичні індикатори досягнення результатів; державна 
інвестиційна політика повинна будуватися на певних принципах; стратегічні 
програми розвитку інвестиційної політики повинні будуватися на аналізі та 
прогнозах соціально-економічної ситуації в країні, та враховувати низку 
інших важливих факторів; ефективність державної інвестиційної політики 
залежить від  нормативно-правових, інституційних, організаційних передумов 
для залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій; метою державної 
інвестиційної політики є позитивний ефект, як піднесення економіки, 
вирішення соціальних проблем тощо. 
Проаналізовано стратегічні напрями підвищення інвестиційної 
привабливості в Україні задекларовані в Національній економічній стратегії 
на період до 2030 року, серед яких визначено такі, як створення сприятливих 
умов для залучення інвестицій, створення привабливої екосистеми для 
накопичення та примноження вітчизняного капіталу, забезпечення дохідного 
характеру державного інвестування. А також Національну Стратегію 
збільшення прямих іноземних інвестицій, в якій надано рекомендації щодо 
розвитку перспективних галузей для залучення інвестицій та шляхів 
збільшення притоку прямих іноземних інвестицій в Україну.  
З’ясовано, що виконання значної кількості поставлених стратегічних 
завдань на сьогодні є неможливим, і одним з ключових завдань уряду уряду є 
розробка політики щодо відновлення економіки та залучення інвестицій в 
воєнний та після воєнний час. Така відбудова можлива лише за допомоги 
міжнародної спільноти. Рекомендується дослідити міжнародний досвід 
поствоєнної відбудови країн, зокрема Балканських країн, в яких були створені 
спеціальні інституції, які надавали допомогу у залученні іноземних інвестицій, 
кредитів, грантів, які використовувалися для відновлення економіки: Агенція 
з гарантування інвестицій, Спонсорський трастовий фонд, Підприємницький 
фонд, Банк мікрофінансування тощо.  
53 
 
РОЗДІЛ 3 
ІННОВАЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ В 
УКРАЇНІ 
 
 
3.1 Розвиток державно-приватного партнерства в Україні 
 
Як показала оцінки конкурентоспроможності та інвестиційної 
привабливості України, одним з механізмів, який необхідно розвивати в країні 
для збільшення кількості інвестицій, зокрема для запровадження 
інфраструктурних проєктів, є державно-приватне партнерство. Як показав 
досвід використання цього механізму в зарубіжних країнах, він виявився 
досить ефективним при впроваджені проєктів в різних економіко-соціальних 
сферах з огляду на обмеженість державних ресурсів.  
Оскільки державно-приватне партнерство передбачає собою договірні 
відносини між державою та приватними партнерами щодо оновлення, 
створення та управління публічними об’єктами і надання публічних послуг, це 
дозволяє, в першу чергу, знизити навантаження на державний бюджет і 
залучити більше приватних інвестицій, по-друге, підвищити якість публічних 
послуг, а також підвищити ефективність управління об’єктами державної та 
комунальної власності.  
За кордоном даний механізм почав запроваджуватися ще з початку 90-х 
років минулого століття. На рис. 3.1 представлена динаміка угод ДПП в Європі 
за вартістю та кількістю проєктів [6]. 
 
 
54 
 
 
 
Рисунок 3.1 – Динаміка угод ДПП в Європі за вартістю та кількістю 
проєктів 
Джерело: [6] 
 
Кількість транзакцій державно-приватного партнерства в ЄС, які 
досягли фінансового завершення, дещо впала до 40 у порівнянні з 43 у 2020 
році. Середній розмір транзакції зменшився до 201 млн євро (215 млн євро у 
2020 році). У 2021 році було закрито три великі операції, а у 2020 році — сім. 
Їхня сукупна вартість склала 3,8 млрд євро, що становить 47% від загальної 
ринкової вартості (порівняно з 60% у 2020 році). Великі угоди, які досягли 
фінансового завершення в 2021 році: 
− Автомагістраль Педемонтана Ломбарда (Італія) –  2,1 млрд євро; 
− Автомагістраль Айдін-Денізлі-Бурдур (Туреччина) – т  1,1 млрд євро; 
− Швидка дорога D4 (Хайє-Миротіце) (Чехія) – т  530 мільйонів євро [6]. 
Країною, яка реалізувала угод з державно-приватного партнерства на 
найбільшу суму, була Італія (рис. 3.2). 
 
55 
 
 
Рисунок 3.2 – Кількість та вартість проєктів ДПП в розрізі 
європейських країн в 2021 році 
Джерело: [6] 
В 2021 році в Європейських країнах найбільше виконувалося проєктів 
ДПП в сфері охорони оточуючого середовища, але найбільша вартість була 
пов’язана з проєктами, пов’язаними з транспортуванням (рис. 3.3). 
 
Рисунок 3.3 – Кількість та вартість ДПП проєктів в розрізі секторів 
Джерело: [6] 
 
56 
 
Треба зазначити, що в Україні створено законодавчі, інституційні та 
організаційні умови щодо розвитку державно-приватного партнерства. 
Зокрема, правові, економічні та організаційні засади взаємодії держави та 
приватного сектору визначає Закон України «Про державно-приватне 
партнерство» від 01.07.2020 р № 2403-VI [45]. 
Даним Законом (ст.1) визначено, що «державно-приватне партнерство - 
співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, 
територіальними громадами в особі відповідних державних органів, що згідно 
із Законом України «Про управління об’єктами державної власності» 
здійснюють управління об’єктами державної власності, органів місцевого 
самоврядування, Національною академією наук України, національних 
галузевих академій наук (державних партнерів) та юридичними особами, крім 
державних та комунальних підприємств, установ, організацій (приватних 
партнерів), що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому цим 
Законом та іншими законодавчими актами, та відповідає ознакам державно-
приватного партнерства, визначеним цим Законом» [45].  
В статті 4 визначено, що державно-приватне партнерство може 
застосовуватися в різних сферах, зокрема:  
− виробництво, транспортування і постачання тепла та розподіл і 
постачання природного газу; 
− будівництво та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно-
посадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів і 
метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури; 
− машинобудування; 
− збір, очищення та розподілення води; 
− охорона здоров’я; 
− туризм, відпочинок, рекреація, культура та спорт; 
− забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем; 
− поводження з відходами, крім збирання та перевезення; 
57 
 
− виробництво, розподілення та постачання електричної енергії; 
− надання соціальних послуг, управління соціальною установою, 
закладом; 
− виробництво та впровадження енергозберігаючих технологій, 
будівництво та капітальний ремонт житлових будинків, повністю чи частково 
зруйнованих внаслідок бойових дій на території проведення 
антитерористичної операції; 
− встановлення модульних будинків та будівництво тимчасового 
житла для внутрішньо переміщених осіб; 
− надання освітніх послуг та послуг у сфері охорони здоров’я; 
− управління пам’ятками архітектури та культурної спадщини; 
− донорство крові та/або компонентів крові, заготівля, переробка, 
тестування, зберігання, розподіл і реалізація донорської крові та/або 
компонентів крові та інших [45]. 
В Україна дозволяється укладати такі угоди в рамках державно-
приватного партнерства, як концесійний договір, договір управління майном, 
договір про спільну діяльність та інших договори [45].  
Правові, фінансові та організаційні засади реалізації проєктів, що 
здійснюються на умовах концесії регулюються Законом України «Про 
концесію» від 03.10.2019 року [49]. 
Крім цього, затверджено низку нормативно-правових актів, що 
регулюють здійснення державно-приватного партнерства в Україні, зокрема: 
− Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2011 № 384 «Деякі 
питання організації здійснення державно-приватного партнерства» (в редакції 
постанови Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 294 «Про внесення 
змін до Порядку проведення аналізу ефективності здійснення державно-
приватного партнерства»); (в редакції постанови Кабінету Міністрів України 
від 20.05.2020 № 401 «Про внесення змін до Порядку проведення конкурсу з 
визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного 
58 
 
партнерства щодо об’єктів державної, комунальної власності та об’єктів, які 
належать Автономній Республіці Крим»); 
− Постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2020 № 541 «Про 
затвердження Порядку заміни приватного партнера (концесіонера) за 
договором, укладеним в рамках державно-приватного партнерства 
(концесійним договором)»; 
− Постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 621 «Про 
затвердження Порядку повернення концесієдавцю об’єкта концесії після 
припинення дії концесійного договору»; 
− Постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 706 «Про 
затвердження Методики розрахунку концесійних платежів»; 
− Постанова Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 950 «Про 
затвердження Порядку залучення радників для підготовки проекту, що 
здійснюється на умовах концесії»; 
− Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1210 «Деякі 
питання використання електронної торгової системи для проведення 
концесійних конкурсів»; 
− Постанова Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 232 «Про 
затвердження Методики виявлення ризиків здійснення державно-приватного 
партнерства, їх оцінки та визначення форми управління ними»; 
− Наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського 
господарства України від 26.05.2020 № 986 «Про затвердження Порядку 
подання державними партнерами (концесієдавцями) щорічного звіту про 
виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, 
у тому числі концесійного договору» зареєстрований у Міністерстві юстиції 
України від 06.07.2020 № 628/34911; 
− Наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського 
господарства України від 22.12.2020 № 2721 «Про затвердження Порядку 
59 
 
конкурсного відбору незалежних експертів», зареєстрований в Міністерстві 
юстиції України 15.02.2021 № 191/35813; 
− Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 
27.02.2012 № 255 «Деякі питання проведення аналізу ефективності здійснення 
державно-приватного партнерства», зареєстрований в Міністерстві юстиції 
України 15.03.2012 № 399/20712; 
− Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 
07.06.2016 № 944 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо 
застосування Методики виявлення ризиків здійснення державно-приватного 
партнерства, їх оцінки та визначення форми управління ними» [41]. 
Згідно даних Світового банку [4] протягом 1990-2021 років в Україні 
було завершено 85 проєктів державно-приватного партнерства на загальну 
суму 8474 млн. доларів.  
Основними сферами, в яких було впроваджено механізм ДПП були 
електроенергетична сфера, ІКТ, природний газ, порти, очищення / утилізація, 
вода та каналізація) (рис.3.4). 
 
 
Рисунок 3.4 – Кількість завершених проєктів державно-приватного 
партнерства в Україні протягом 1990-2021 років 
Джерело: [4] 
60 
 
 
Рисунок 3.5 – Обсяг інвестицій в проєкти державно-приватного 
партнерства в Україні протягом 1990-2021 років, млн. дол 
Джерело: [4] 
 
За даними центральних та місцевих органів виконавчої влади в Україні 
станом на 01.01.2022 на умовах ДПП укладено 193 договори, з яких 
реалізується 31 договір (22 – концесійних договорів, 5 - договорів про спільну 
діяльність, 4 - інші договори), 162 договорів не реалізується (119 – не 
виконується, 43 - розірвані / закінчився термін дії). 
Треба зазначити, що в 2020 році держава передала в концесію два 
морські порти «Олівію» (на 35 років) та «Херсон» (на 30 років). 
В першому випадку концесіонером проєкту стала катарська компанія 
QTerminals, яка управляє найбільшим торговим портом Катару - Хамад 
вартістю понад 7 млрд доларів, інвестує у розвиток порту на першому етапі 
близько 3,4 млрд грн. Всього за 35 років концесії буде залучено до 17,3 млрд 
грн інвестицій. Основними умовами договору є: 
− щорічний концесійний платіж становитиме щонайменше 80 млн 
грн. Це у 16 разів більше, ніж прибуток порту за минулий рік; 
− концесіонер має забезпечити мінімальний обсяг перевалки 
вантажів не менше 2,55 млн тонн на рік; 
61 
 
− близько 80 млн грн буде спрямовано на покращення 
інфраструктури Миколаєва; 
− планується будівництво нових об’єктів нерухомості на території 
підприємства - зернового терміналу/універсального перевантажувального 
комплексу; 
− впродовж перших 6 років концесіонер гарантує зайнятість 
трудовому колективу та належний рівень заробітної плати  [42]. 
 
 
Рисунок 3.5 – Кількість ДПП угод на 01.01.2022 в розрізі регіонів 
Джерело: [55] 
 
Концесіонером Херсонського порту є ТОВ «Рисоіл-Херсон», який 
інвестує у розвиток порту близько 300 млн грн. Ще понад 18 млн буде 
вкладено в місцеву інфраструктуру. Концесія укладена на 30 років, але вже у 
2030-му концесіонер зобов’язується забезпечити обсяги перевалки вантажів 
порту на рівні не менше 1,36 млн тонн. Концесіонер зобов’язується збільшити 
до 80% частки вантажів, що прямують до порту з використанням залізничного, 
62 
 
внутрішнього водного та інших видів транспорту, крім автомобільного. Також 
компанія проспівфінансує капремонт дорожнього покриття вулиць на шляху 
до порту та новий майданчик для стоянки вантажівок на в’їзді до міста [58]. 
В той же час, враховуючи російське повномасштабне вторгнення і 
тимчасову окупацію південних територій, подальша доля розглянутих 
концесійних угод не відома.  
До воєнних дій в Україні розглядалося впровадження таких проєктів з 
державно-приватного партнерства, як 
− проект концесії контейнерного термінала ДП "Морський 
торговельний порт «Чорноморськ» разом з причалами №№ 1−6 
Чорноморської філії ДП «Адміністрація морських портів України»; 
− концесія залізнично-паромної переправи у Чорноморську; 
− концесія міжнародного аеропорту «Херсон»; 
− концесія міжнародного аеропорту «Рівне»; 
− концесія пасажирського терміналу міжнародного аеропорту 
«Вінниця»; 
− пілотний проєкт концесії 7 залізничних вокзалів: Київ, Харків, 
Дніпро, Вінниця, Хмельницький, Миколаїв, Чоп; 
− проєкт ДПП у сфері охорони здоров’я; 
− концесія залізничної станції м. Львів; 
− програма ДПП у дорожній галузі; 
− концесія І та контейнерного терміналу у Чорноморську; 
− концесія міжнародного аеропорту «Чернівці»; 
− будівництво підземного багаторівневого майданчика для паркування 
у м.Львові тощо. 
Не дивлячись на складну ситуацію, яка існує в Україні на сьогодні, а 
також затяжну кризу та тривале відродження після війни, даний механізм 
залишається одним з найбільш перспективним механізмом залучення 
інвестицій в інфраструктурні, виробничі та соціальні об’єкти особливо з 
63 
 
огляду на зголошення міжнародних партнерів допомогти Україні у її 
відродженні. 
Крім цього, рекомендуємо в рамках подальшого розвитку механізму 
державно-приватного партнерства, особливо в контексті збройної агресії 
російської федерації та появі величезної кількості соціальних проблем в 
Україні, вивчити та впроваджувати у практику так звану модель ДПП на 
користь людей (People-first PPPs), яка була затверджена ЄЕК ООН для 
забезпечення сталого розвитку, а також орієнтуватися на керівні принципи 
ДПП на користь людей. Дана модель спрямована, в першу чергу, на створення 
цінності для людей замість простого залучення приватного фінансування [11].  
ЄЕК ООН розробляє принципи чіткого розмежування, з однієї сторони 
ініціативи, що здійснюються на базі ДПП, у рамках яких уряди рекомендують 
у першу чергу думати про інтереси споживачів, а також з іншого боку проекти 
«ДПП на користь людей», повинні бути спрямовані безпосередньо на: 
а) розширення доступу до основних послуг та зниження рівня соціальної 
нерівності та соціальної несправедливості; 
б) підвищення екологічної стійкості та турботи про навколишнє 
середовище; 
в) підвищення економічної ефективності; 
d) заохочення тиражування реалізованих і розробка нових проектів; 
e) забезпечення участі всіх зацікавлених сторін. 
Такі проекти, як «ДПП на користь людей» спрямовані не тільки на 
підвищення ефективності при надані основних громадських послуг, але і на 
зміну в цілому життя споживачів до кращого [5]. 
 
3.2 Розвиток індустріальних парків в Україні 
 
Наступним важливим інструментом для залучення інвестицій в Україні 
є індустріальні парки. Відповідно до Закону України «Про індустріальні 
парки» «індустріальний (промисловий) парк – визначена ініціатором 
64 
 
створення індустріального парку відповідно до містобудівної документації 
облаштована відповідною інфраструктурою територія, в межах якої учасники 
індустріального парку можуть здійснювати господарську діяльність у сфері 
переробної промисловості, переробки промислових та/або побутових відходів 
(крім захоронення відходів), а також науково-технічну діяльність, діяльність у 
сфері інформації і електронних комунікацій на умовах, визначених законом та 
договором про здійснення господарської діяльності у межах індустріального 
парку» [48]. 
Треба зазначити, що індустріальні парки – це досить давній інструмент 
стимулювання інвестиційної діяльності країни, але і на сьогодні він не втратив 
своєї актуальності. Так перші індустріальні парки були створені у Західній 
Європі та США. Наприклад, першим у світі було відкрито Траффордський 
індустріальний парк поблизу Манчестеру у 1896 році, а у США перший 
індустріальний парк з’явився біля Чикаго у 1907 році [18]. 
Наприклад, на сьогодні в США функціонує понад 400 індустріальних 
та технологічних парків, у Китаї – 375 , в  Південній Кореї – 1200,  в Польщі 
– 77, в Туреччині – 346 [30]. 
Основною перевагою індустріальних парків є те, що вони є вагомим 
чинником залучення до країни та окремих регіонів потужних інвесторів, а 
отже і передових технологій, дозволяє створювати нові робочі місця, а отже і 
збільшувати надходження в місцеві та загальний бюджет країни.  
Наприклад, В Китаї в індустріальних парках акумулюється близько 25% 
всіх прямих іноземних інвестицій, які дають країні приблизно 15% товарного 
експорту і більше 4 млн. робочих місць. В Південній Корії – забезпечують 80% 
національного експорту, 70% промислового виробництва і 50% зайнятості в 
промисловості. А в Туреччині там зосереджено понад 80% прямих іноземних 
інвестицій [30]. 
Отже індустріальні парки є юридично відокремленими цілісними 
земельними ділянками, призначеними головним чином для розміщення 
65 
 
промислового виробництва. Їх інвестиційна привабливість зумовлена низкою 
факторів: 
− земельні ділянки облаштовані зовнішньою інфраструктурою, що 
суттєво скорочує для інвестора «час до ринку» (держава субсидує 
інвестиційну діяльність, знижуючи реальні витрати бізнесу, що створює 
інвестиційний клімат, привабливий для інвесторів); 
− учасник отримує послуги керуючої компанії з облаштування та 
інжинірингу, супровід дозвільних і погоджувальних процедур (практично 
забезпечується супровід інвестора за принципом «єдиного вікна»); 
− додаткові сервіси керуючої компанії: бізнес-послуги, 
користування логістичними об’єктами, діловою та іншою інфраструктурою є 
ще однією перевагою для інвестора; 
− кластерний підхід та ефект синергії від близького розміщення 
суміжних виробництв є характерною ознакою сучасних індустріальних парків; 
− ознаки вільної економічної зони – встановлення в межах парку 
особливого режиму ведення бізнесу (пільги, преференції тощо) – разом із 
створеною інженерно-технічною і промисловою інфраструктурою 
забезпечують найсприятливіші умови для бізнесу [56 ]. 
Треба зазначити, що в Україні на сьогодні зареєстровано 52 
індустріальних парки, з яких лише 8 готові прийняти інвесторів. Більшість 
зареєстрованих як індустріальні парки ділянок в країні не мають підведених 
комунікацій [16]. 
Перший інноваційний парк в Україні відкрили у 2017 році – UNIT. City 
[9] в Києві. Це приватна платформа, яка об’єднує інфраструктуру та 
інноваційну екосистему для ІТ і технологічних компаній Центральної та 
Східної Європи. Площа парку становить 25 гектарів, на його території 
розташовані бізнес-кампуси, житловий комплекс, інноваційні навчальні 
заклади, R&D-центри, лабораторії VR і AR, виробничі потужності для 3D-
66 
 
друку і адитивного виробництва. У планах до 2025 року збільшити площу 
парку і створити простір для 30 тисяч орендарів, студентів і резидентів [28]. 
У 2017 році відкрили також інноваційний парк в Івано-Франківську – 
«Промприлад. Реновація». Він розташований на базі місцевого заводу, 
загальна площа ‒ більше 36 тисяч квадратів, але відремонтовано поки 6,2 
тисячі квадратів. Зараз в парку працюють 16 бізнесових, освітніх і культурних 
проєктів. Планується, що на базі об’єкта будуть лабораторії, офіси, 
виставковий і розважальний центри, готель, хостел, ресторани і фермерський 
ринок [28]. 
Наприклад, у Львові був відкритий інноваційний парк LvivTech.City. Це 
територія колишньої промзони, планується, що там будуть офіси, житлова 
частина, коворкінг, креативний простір, тренажерні зали тощо. Все 
будівництво йде за «зеленими» стандартами [28]. 
Крім цього, в Харкові відкрито індустріальний парк «Екополіс», у 
Вінниці створюється парк «Криста», спрямований на посилення наявних і 
створення нових високотехнологічних і креативних індустрій, індустріальний 
парк «Біла Церква», в Закарпатській області індустріальний парк 
«Соломоново» та інші.  
Аналіз ринку індустріальних парків в Україні показав, що спеціалізовані 
нові об’єкти пропонуються в основному як логістично-промислові, зокрема: 
- пропозиція «чисто» нових промислових об’єктів практично 
відсутні; 
- нові промислові об’єкти реалізуються тільки як В2В; 
- 98% рину пропозицій складають існуючі помислові зони 
радянських або пострадянських часів; 
- Основні споживачі – середній та малий бізнес. 
Пропозиція складається на 65% у вигляді промислових підприємств у 
неприданому стані, 30% пропозиції – безпосередньо земельні ділянки [27]. 
Отже, хоча Закон «Про індустріальні парки» в Україні було ухвалено ще 
в 2012 році, але фактично цей інструмент не отримав належного розвитку. 
67 
 
Основною причиною цього було недосконалість даного механізму, і зокрема 
відсутність стимулів, які отримують інвестори, які розташовують свій бізнес 
на території індустріальних парків. Саме існування різноманітних стимулів і 
підтримки з боку держави (компенсація за створення робочих місць, фіскальні 
та фінансові стимули, інституційна державна підтримка) зробило інвестиційні 
парки таким популярних інструментом залучення інвестицій закордоном.  
Наприклад, для резидентів індустріальних парків в Китаї, Туреччині та 
Південній Кореї запроваджено звільнення від ввізного мита на нове 
обладнання та комплектуючі; ввезення нового обладнання звільняєтся від 
сплати ПДВ [30]. 
Резиденти індустріальних парків в Польщі, Чехії, Південній Кореї, 
Словаччини отримують від держави нижчу ставку орендної плати за землю 
[30]. 
В Туреччині іноді ділянки під виробничі потреби можуть надаватися 
державою безкоштовно, надається дисконт на сплату єдиного соціального 
внеску дл 35% від розміру інвестицій протягом перших 10 років роботи [30].  
Важливим стимулом є зменшення ставки податку на прибуток залежно 
від розміру інвестицій в індустріальні парки. Наприклад,  у Польщі 
відрахування знижуються на 15-50% (залежно від регіону, сфери діяльності 
тощо), в Чехії – на 25%, в Словаччині – на 25-35%, в Туреччині – на 15-55%, у 
Китаї – безстрокова знижка при сплаті податку на прибуток 50% [30]. 
В Польщі за законодавством інвестори можуть отримувати компенсацію 
85% витрат на облаштування своєї інфраструктури та рекламу, а також гранти 
на навчання персоналу і фінансову допомогу в разі інвестування у пріоритетні 
галузі, податкові стимули. В країні створено спеціальне профільне державне 
агентство, яке надає інституційну підтримку у створенні індустріальних парків 
[26]. 
У Чехії виробники в індустріальних парках за різними програмами 
можуть отримати звільнення від сплати корпоративного податку на строк до 
10 років та на 5 років звільнення від податку на майно. Крім того, держава 
68 
 
надає гранти до 300 тис. крон за створення нового робочого місця на території 
індустріального парку. 
 У Македонії виробники в індустріальних парках на десять років взагалі 
звільняються від сплати корпоративного податку, ПДФО, ПДВ, податку на 
нерухомість та акцизів. Крім того, такий інвестор має право ввозити сировину 
та обладнання на територію ІП без сплати будь-яких мит [18]. 
Отже, до основних стимулів, що використовуються в міжнародній 
практиці для індустріальних парків відносяться наступні: 
− кредити за спеціальними пільговими ставками; 
− звільнення від податків та мит; 
− субсидіювання оренди;  
− надання землі на пільгових умовах;  
− субсидіювання тарифів на електрику та воду;  
− преференційні тарифи на телекомунікаційні послуги;  
− спрощені регуляторні процедури, єдине вікно;  
− колективне використання послуг та активів;  
− створення житлової та комунальної інфраструктури для 
працівників [18].  
Зрозуміло, що для отримання таких стимулів та пільг, індустріальний 
парк повинен відповідати певним умовам і залучити визначену кількість 
інвестицій, як це відбувається в Південній Кореї, Польщі, Чехії, Словаччині, 
Туреччині. Наприклад, у Польщі інвестор повинен вкласти в проєкт не менш 
за 100 тис. євро і 100% цієї суми повинно бути використано для купівлі нового 
обладнання. У Чехії мінімальні інвестицій в нове обладнання встановлені на 
рівні 50% від їх загального обсягу, а у словаків – 40%. До того ж не менше 
половини всієї суми має бути власними коштами інвестора/ Для Південної 
Кореї та Китаю важливо, що 50-80% продукції, яку виготовляє резидент 
індустріального парку йшла на експорт  [30]. 
69 
 
Треба зазначити, що в Україні почали розуміти виняткову важливість 
даного інструмента і в 2021 році було законодавчо прийнято низку стимулів 
для інвесторів індустріальних парків. 
Так 7 жовтня 2021 року набрав чинності новий Закон України про 
внесення змін до деяких законодавчих актів стосовно стимулювання 
створення індустріальних парків № 1710-ІХ [44]. Зазначений Закон 
спрямований на залучення прямих інвестицій у промисловий сектор 
української економіки через механізм індустріальних парків шляхом 
запровадження низки фінансових та інших стимулів, що відповідають 
сучасним світовим тенденціям. 
Відповідно до Закону, індустріальні парки спрямовані на: 
− залучення інвестицій та розвиток національної економіки; 
− створення нових робочих місць; 
− вирівнювання економічного розвитку регіонів та підвищення якості 
життя населення України; 
− запровадження інноваційних та енергозберігаючих технологій; 
− сталий розвиток та захист навколишнього природного середовища. 
Законом передбачено певні стимули для індустріальних парків, зокрема 
надання фінансових стимулів, як керуючих компаній, так і ініціаторів 
створення та учасників індустріальних парків, а саме фінансові стимули за 
рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та з інших джерел, не 
заборонених законом: 
− компенсація відсоткової ставки за кредитами (позиками) на 
облаштування та/або здійснення господарської діяльності у межах 
індустріальних парків; 
− надання коштів на безповоротній основі для облаштування 
індустріальних парків та/або забезпечення будівництва об’єктів суміжної 
інфраструктури (автомобільних шляхів, ліній зв’язку, засобів тепло-, газо-, 
водо- та електропостачання, інженерних комунікацій тощо), необхідних для 
створення та функціонування індустріальних парків; 
70 
 
− компенсація витрат на підключення та приєднання до інженерно-
транспортних мереж [44]. 
Вказані стимули залежатимуть від подальшого державного регулювання 
та норм, які будуть прийняті парламентом та урядом України. Мінімальний 
рівень бюджетних видатків на реалізацію цих стимулів, що закріплений на 
законодавчому рівні, становить 2 мільярди гривень (приблизно 65,2 мільйонів 
євро) на рік протягом 2022-2026 років. Точний розмір бюджетних видатків на 
реалізацію вказаних стимулів передбачатиметься урядом щорічно у 
державному бюджеті на відповідний рік [40]. 
Відповідно до Закону, до 1 січня 2025 року уряд повинен створити новий 
уповноважений державний орган, який здійснюватиме державну політику 
щодо створення та функціонування індустріальних парків в Україні. До 
створення цього органу, але не пізніше 1 січня 2025 року, функції 
уповноваженого державного органу буде виконувати Міністерство економіки 
України. Уповноважений державний орган отримуватиме звіти від керуючих 
компаній про функціонування індустріальних парків, забезпечуватиме 
сприятливі умови для створення та функціонування індустріальних парків, 
вестиме Реєстр та матиме інші повноваження, передбачені Законом [40]. 
Крім того, у шестимісячний строк з дня набрання чинності Законом уряд 
повинен створити державну установу для здійснення підтримки ініціаторів 
створення, керуючих компаній та учасників індустріальних парків. 
Відповідно до Закону, керуючі компанії, ініціатори – суб’єкти 
господарювання та учасники індустріальних парків мають право на податкові 
та митні стимули, передбачені законодавством (такі стимули мають бути 
додатково запроваджені парламентом). Парламент має затвердити ще два 
законопроекти, щоб повністю розкрити потенціал індустріальних парків 
– № 5688 та № 5689, які передбачають податкові та митні стимули [40]. 
Так, законопроєкт № 5688 передбачає зміни до Податкового кодексу 
України, зокрема:  
71 
 
− звільнення від податку на прибуток резидентів ІП на 10 років за 
його реінвестування в розвиток інвестиційного проєкту; 
− звільнення від оподаткування ПДВ нового устаткування 
(обладнання) для власного використання; 
− встановлення пільг з податку на нерухомість за рішенням органів 
місцевого самоврядування; 
− встановлення ставки земельного податку та орендної плати за 
землі державної та комунальної власності в розмірі меншому, ніж земельний 
податок (за рішенням органів місцевого самоврядування); 
− звільнення від сплати земельного податку (за рішенням органів 
місцевого самоврядування) [17]. 
Законопроєкт № 5689 вносить зміни до Митного кодексу України щодо 
звільнення від оподаткування митом нового устаткування (обладнання), що 
ввозиться учасниками індустріальних парків для власного використання. 
При впровадженні розглянутих законодавчих ініціатив, а також сильної 
підтримки держави та запланованого фінансування, прогнозується 
повноцінний запуск в Україні 50 індустріальних парків (з числа вже існуючих 
та нових), серед яких в існуючі парки може бути інвестовано 50 млн. доларів, 
а в нові – 100 млн. доларів, а додатковий обсяг залучення інвестицій може 
скласти 2,85 млрд. дол [26]. 
За оптимістичним сценарієм до воєнної агресії росії передбачалося 
можливим запуску 100 індустріальних парків, які б могли залучити 
додаткових 15,7 млрд. доларів [26]. 
Крім цього, індустріальні парки мають ще один позитивних ефект – це 
створення додаткових робочих місць, що дуже важливо в умовах значної 
трудової міграції населення. 
 
Висновки до розділу 3 
Досліджено інноваційні механізми залучення інвестицій в українську 
економіку, на які акцентовано увагу як в стратегічних вітчизняних 
72 
 
документах, так і в рекомендаціях міжнародних експертів, зокрема деражвно-
приватне партнерство та індустріальні парки. 
З’ясовано, що в Україні створено законодавчі, інституційні та 
організаційні умови щодо розвитку державно-приватного партнерства. 
Починаючи з 2020 року в Україні почали активно розроблятися та 
реалізуватися угоди з державно-приватного партнерства в різних сферах як на 
рівні України так і на регіональних рівнях. Але російське вторгнення 
поставило під сумнів подальшу реалізацію даних проєктів, зокрема в на 
півночі країни. В той же час, вважаємо, що даний механізм залишається одним 
з найбільш перспективним механізмом залучення інвестицій в 
інфраструктурні, виробничі та соціальні об’єкти. 
Рекомендовано вивчити та впроваджувати у практику так звану модель 
ДПП на користь людей (People-first PPPs), яка була затверджена ЄЕК ООН для 
забезпечення сталого розвитку, а також орієнтуватися на керівні принципи 
ДПП на користь людей. Дана модель спрямована, в першу чергу, на створення 
цінності для людей замість простого залучення приватного фінансування. 
Вивчено підходи до створення індустріальних парків, їх переваги та 
особливості функціонування і різних країнах. З’ясовано, що індустріальні 
парки – є ефективним механізмом до залучення інвестицій, а отже і відкриття 
нових підприємств та створення робочих місць.  
Виявлено, що хоча Закон «Про індустріальні парки» в Україні було 
ухвалено ще в 2012 році, але фактично цей інструмент не отримав належного 
розвитку. Основною причиною цього було недосконалість даного механізму, 
і зокрема відсутність стимулів, які отримують інвестори, які розташовують 
свій бізнес на території індустріальних парків. Тому на сьогодні відбувається 
удосконалення законодавчої бази як раз в напряму впровадження пільг та 
стимулів. А також, планується створити уповноважений державний орган, 
який здійснюватиме державну політику щодо створення та функціонування 
індустріальних парків в Україні. 
  
73 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
1. Проведено аналіз інвестиційної привабливості Україна в контексті 
міжнародних рейтингів. З’ясовано, що в країні спостерігається позитивна 
динаміка за рейтингом «Doing Business», що свідчить про ефективність 
реформ, які відбуваються в країні протягом останніх років. Україна наразі на 
29,8% нижче передової практики. 
2. За Індексом глобальної конкурентоспроможності серед європейських 
країн Україна знаходиться в трійці аутсайдерів – 85 місце, і даний показник 
має тенденцію до зниження за рахунок недосконалої фінансової системи, 
неефективної діяльності інституцій, макроекономічної нестабільності, 
проблем в сфері охорони здоров’я тощо. За Рейтингом 
конкурентоспроможності (IMD World Competitiveness) в 2021 році Україна 
посіла 54 місце серед 63 країн, що свідчить про низьку 
конкурентоспроможність країни. 
3. Серед основних заходів задля підвищення рівня 
конкурентоспроможності країни експертами рекомендується, в тому числі, 
сприяти економічному відновленню та реалізації приватно-державного 
партнерства, особливо для інфраструктурних проєктів; запустити 
повномасштабний ринок енергії та землі; активізувати вітчизняний фондовий 
ринок та накопичувальну систему. 
4. За рейтингом глобальної цифрової конкурентоспроможності Україна 
покращує свої результати (в 2021 році – 54 позиція). До слабких сторін 
України віднесено захист прав на інтелектуальну власність, банківські і 
фінансові сервіси, високі інвестиційні ризики, а також рівень кібербезпеки, а 
до сильних сторін країни віднесені можливості розпочати бізнес, швидкість 
Інтернет-підключень, e-демократія, використання великих даних та якість 
навчання.  
74 
 
5. За Індексом економічних свобод Україна серед європейських країн 
посіла передостаннє 130-те місце та розмістилася в категорії «переважно 
невільних» країн. Найбільші недоліки у рейтингу мають такі показники, як 
свобода інвестицій, фінансова свобода та верховенство права. З’ясовано, що 
Не зважаючи на значну репрезентативність даного індексу, а також одного з 
найавторитетніших та найбільш цитованих показників інвестиційної 
привабливості країни, українською владою приділяється не достатня увага 
цьому рейтингу. 
6. З огляду на війну в країні, яка розпочалася зі вторгненням росії 24 
лютого 2022 року, очкується, що позиції України за розглянутими індексами 
значно знизяться в наступних періодах, з огляду на тривалу економічну, 
фінансову та соціальну кризу в країні. 
7. На основі проаналізованих визначень поняття «інвестиційна 
політика» запропоновано власне визначення поняття: інвестиційна політика - 
це складова економічної політики держави, яка полягає у створенні правових, 
організаційних, інституційних умов  для підвищення інвестиційної 
привабливості країни; виробленні та реалізації обґрунтованих рішень щодо 
джерел, обсягів і напрямів використання інвестиційних ресурсів 
(промисловість, об’єкти соціальної, культурної інфраструктури тощо)  із 
залученням широкого кола зацікавлених осіб з метою підвищення рівня 
конкурентоспроможності країни. 
8. Існуючі загальноорганізаційні принципи формування інвестиційної 
політики  доповнено принципом партнерства, який передбачає залучення 
широкого кола державних та приватних зацікавлених осіб до вироблення та 
реалізації інвестиційної політики. 
9. Доведено, що незалежно від специфіки формування та реалізації 
державної інвестиційної політики в кожній країні, існує низка спільних рис: 
державна інвестиційна політика повинна мати чітку мету, завдання, 
результати та реалістичні індикатори досягнення результатів; державна 
інвестиційна політика повинна будуватися на певних принципах; стратегічні 
75 
 
програми розвитку інвестиційної політики повинні будуватися на аналізі та 
прогнозах соціально-економічної ситуації в країні, та враховувати низку 
інших важливих факторів; ефективність державної інвестиційної політики 
залежить від  нормативно-правових, інституційних, організаційних передумов 
для залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій; метою державної 
інвестиційної політики є позитивний ефект, як піднесення економіки, 
вирішення соціальних проблем тощо. 
10. Проаналізовано стратегічні напрями підвищення інвестиційної 
привабливості в Україні задекларовані в Національній економічній стратегії 
на період до 2030 року, серед яких визначено такі, як створення сприятливих 
умов для залучення інвестицій, створення привабливої екосистеми для 
накопичення та примноження вітчизняного капіталу, забезпечення дохідного 
характеру державного інвестування. А також Національну Стратегію 
збільшення прямих іноземних інвестицій, в якій надано рекомендації щодо 
розвитку перспективних галузей для залучення інвестицій та шляхів 
збільшення притоку прямих іноземних інвестицій в Україну.  
11. З’ясовано, що виконання значної кількості поставлених стратегічних 
завдань на сьогодні є неможливим, і одним з ключових завдань уряду уряду є 
розробка політики щодо відновлення економіки та залучення інвестицій в 
воєнний та після воєнний час. Така відбудова можлива лише за допомоги 
міжнародної спільноти. Рекомендується дослідити міжнародний досвід 
поствоєнної відбудови країн, зокрема Балканських країн, в яких були створені 
спеціальні інституції, які надавали допомогу у залученні іноземних інвестицій, 
кредитів, грантів, які використовувалися для відновлення економіки: Агенція 
з гарантування інвестицій, Спонсорський трастовий фонд, Підприємницький 
фонд, Банк мікрофінансування тощо 
12. Досліджено інноваційні механізми залучення інвестицій в українську 
економіку, на які акцентовано увагу як в стратегічних вітчизняних 
документах, так і в рекомендаціях міжнародних експертів, зокрема державно-
приватне партнерство та індустріальні парки. 
76 
 
13. З’ясовано, що в Україні створено законодавчі, інституційні та 
організаційні умови щодо розвитку державно-приватного партнерства. 
Починаючи з 2020 року в Україні почали активно розроблятися та 
реалізуватися угоди з державно-приватного партнерства в різних сферах як на 
рівні України так і на регіональних рівнях. Але російське вторгнення 
поставило під сумнів подальшу реалізацію даних проєктів, зокрема в на 
півночі країни. В той же час, вважаємо, що даний механізм залишається одним 
з найбільш перспективним механізмом залучення інвестицій в 
інфраструктурні, виробничі та соціальні об’єкти. 
14. Рекомендовано вивчити та впроваджувати у практику так звану 
модель ДПП на користь людей (People-first PPPs), яка була затверджена ЄЕК 
ООН для забезпечення сталого розвитку, а також орієнтуватися на керівні 
принципи ДПП на користь людей. Дана модель спрямована, в першу чергу, на 
створення цінності для людей замість простого залучення приватного 
фінансування. 
15. Вивчено підходи до створення індустріальних парків, їх переваги та 
особливості функціонування і різних країнах. З’ясовано, що індустріальні 
парки – є ефективним механізмом до залучення інвестицій, а отже і відкриття 
нових підприємств та створення робочих місць.  
16. Виявлено, що хоча Закон «Про індустріальні парки» в Україні було 
ухвалено ще в 2012 році, але фактично цей інструмент не отримав належного 
розвитку. Основною причиною цього було недосконалість даного механізму, 
і зокрема відсутність стимулів, які отримують інвестори, які розташовують 
свій бізнес на території індустріальних парків. Тому на сьогодні відбувається 
удосконалення законодавчої бази як раз в напряму впровадження пільг та 
стимулів. А також, планується створити уповноважений державний орган, 
який здійснюватиме державну політику щодо створення та функціонування 
індустріальних парків в Україні 
   
  
77 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. Doing Business. URL :   https://archive.doingbusiness.org/en/ 
doingbusiness 
2. IMD world competitiveness online. URL : 
https://worldcompetitiveness.imd.org/countryprofile/UA/wcy. 
3. Index of Economic Freedom 2022. URL : 
https://www.heritage.org/index/country/ukraine. 
4. Infrastructure Finance, PPPs & Guarantees // The World Bank : 
website. URL : https://ppi.worldbank.org/en/snapshots/country/ukraine 
5. List of PPP Standards. URL : https://unece.org/ppp/standards 
6. Review of the European public-private partnership market in 2021. 
URL : https://www.eib.org/attachments/publications/epec_market_update_ 
2021_en.pdf 
7. The Global Competitiveness Report 2019. World Economic Forum. 
URL : https://www3.weforum.org/docs/WEF_TheGlobalCompetitivenessReport 
2019.pdf. 
8. Trading Economics. URL : https://tradingeconomics.com/country-
list/competitiveness-rank?continent=europe. 
9. Unit City. Офіційний сайт. URL : https://unit.city/ 
10. World Bank Group to Discontinue. Doing Business Report. URL :   
https://www.worldbank.org/en/news/statement/2021/09/16/world-bank-group-to-
discontinue-doing-business-report 
11. База знань ДПП. URL : https://pppagency.me.gov.ua/uk/knowledge-
lab/ 
12. Богдан Т. Відбудова економіки: напрямки, важелі, інститути. Як 
фінансувалося післявоєнне відновлення у Боснії і Герцеговині і який досвід 
відбудови можна застосувати в Україні? URL : 
https://www.epravda.com.ua/columns/2022/04/25/686208/. 
78 
 
13. Богданенко А. Світовий досвід державної інвестиційної політики 
та можливості його використання в Україні. Публічне урядування. 2019. 16(1). 
С. 24-35. URL : https://doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-24-35. 
14. Бородінова Ю. Ю., Тимошенко Н. Ю. Економічна сутність та 
значення інвестиційної політики.  URL : http://ape.fmm.kpi.ua/article/view 
/73389/68766. 
15. Бударна В. О. Інвестиційна політика держави: стан законодавчого 
забезпечення. URL : http://econtlaw.nlu.edu.ua/wp-content/uploads/2017/01/3-
176-187.pdf 
16. В Україні з 52 індустріальних парків лише 8 готові прийняти 
інвесторів. URL : https://hromadske.radio/news/2021/12/16/v-ukraini-iz-52-
industrial-nykh-parkiv-lyshe-8-hotovi-pryyniaty-investoriv-sachuk 
17. Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроєкти, що 
забезпечують фіскальні стимули для індустріальних парків. URL : 
https://decentralization.gov.ua/news/14394 
18. Галасюк В. В. Індустріальні парки: світовий досвід та перспективи 
створення в Україні. URL : http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/ 
33691/1/7.pdf 
19. Гоцуляк Л. В. Інвестиційна політика розвинених країн в умовах 
становлення інноваційної економіки. URL : http://www.economy.nayka.com.ua/ 
?op=1&z=3330 
20.  Гриценко Л. Л. Державна інвестиційна політика: сутність, цілі та 
завдання. URL : http://www.kntu.kr.ua/doc/zb_22(2)_ekon/stat_20_1/15.pdf 
21. Гриценко Л. Л. Принципи формування державної інвестиційної 
політики в сучасному економічному середовищі. Науковий вісник 
Полтавського університету економіки і торгівлі. № 5 (50). 2011. 
http://journal.puet.edu.ua/files/journals/1/articles/16/public/16-39-1-PB.pdf 
22. Державне регулювання економіки : навч. посібник / С. М. Чистов, 
А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін. К.: КНЕУ, 2000. 316 с 
79 
 
23. Добрі, погані та негідні: як податкові стимули впливають на 
інвестиції. URL : https://voxukraine.org/dobri-pogani-ta-negidni-yak-podatkovi-
stimuli-vplivayut-na-investitsiyi/ 
24. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Партин Г. О.  Інвестиційний 
словник. Львів : «Бескид Біт». 2005. 512 с. 
25. Інвестиційна діяльність в Україні / Міністерство розвитку 
економіки, торгівлі та сільського господарства України. 
26. Індустріальні парки в Україні: 25 «точок росту» за три наступні 
роки. URL : https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/3325847-industrialni-
parki-v-ukraini-zamah-na-grivnu-a-udar-na-kopijku.html 
27. Індустріальні парки: ціни по областях і структура попиту 
(Інфографіка). URL : http://budport.com.ua/news/20581-industrialni-parki-cini-
po-oblastyah-i-struktura-popitu-infografika/ 
28. Інноваційні парки: що це і де вони будуть створені в Україні. URL 
: https://www.slovoidilo.ua/2021/04/16/infografika/suspilstvo/innovaczijni-parky-
ce-vony-budut-stvoreni-ukrayini 
29. Квятковська Л. А., Таловер В. А. Структурні елементи 
формування державної інвестиційної політики. URL : http://www.ej.kherson.ua/ 
journal/economic_17/1/13.pdf 
30. Кисилевський Д. Індустріальні парки: який міжнародний досвід 
може застосувати Україна. URL : https://www.epravda.com.ua/columns 
/2021/07/1/675532/ 
31. Коваль Н. О.,  Терпель Л. В. Проблеми та шляхи покращення 
інвестиційної діяльності в економіці України. Економічний аналіз: зб. наук. 
праць / Тернопільський національний економічний університет; редкол.: С. І. 
Шкарабан (голов. ред.) та ін. Тернопіль: Видавничо-поліграфічний центр 
Тернопільського національного економічного університету «Економічна 
думка», 2013. Том 13. С. 56-63.  
80 
 
32. Кондрашова М. В. Теоретичні основи формування державної 
інвестиційної політики на рівні регіону. Держава та регіони. Сер. : Держ. 
управління. 2008. № 2. С. 118–121. 
33. Конкурентоспроможність України. Інформаційний огляд та 
ситуаційний аналіз. Київ. 2021. 
34. Коюда О. П., Лепейко О. П., Коюда В. О., Гриньова В. М. 
Інвестування. К. : Знання, 2008. 452 с 
35.  Кудрявцева В. В. Механізм реалізації державної інвестиційної 
політики. URL : https://ndipzir.org.ua/wp-content/uploads/2018/03/ 
Kudriavtseva.pdf 
36. Місце України у рейтингу Світового банку «Doing Business». 
Аналітичний огляд. URL : https://me.gov.ua/old/Documents/Print?lang=uk-
UA&id=9cd60d26-fa44-481c-bb2a-1b28c713081f. 
37. Намлієва Н. В. Принципові основи державного регулювання 
інвестиційної діяльності. URL : http://global-national.in.ua/archive/23-
2018/21.pdf 
38. Національна стратегія збільшення прямих іноземних інвестицій в 
Україну. URL : https://ukraineinvest.gov.ua/uk/fdi-strategy/ 
39. Нікитенко Д. В. Сутність та змістовні ознаки поняття 
«інвестиційна політика». Наукові записки Національного університету 
«Острозька академія». Серія «Економіка» : науковий журнал. Острог : Вид-во 
НУ«ОА», березень 2017. № 4(32). С. 14–18 
40. Новий Закон України стосовно стимулювання створення 
індустріальних парків (інфографіка). URL : https://eba.com.ua/novyj-zakon-
ukrayiny-stosovno-stymulyuvannya-stvorennya-industrialnyh-parkiv-infografika/ 
41. Нормативно-правові акти. Міністерство економіки України. URL : 
https://me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk-UA&id=c5fe4de5-3213-413e-ac82-
71fef98f6933&title=OznakiDerzhavnoprivatnogoPartnerstva 
42. Порт «Ольвія» офіційно передали в концесію катарцям. URL : 
https://www.epravda.com.ua/news/2020/08/20/664226/ 
81 
 
43. Приходько В. П. Пріоритети інвестиційної політики держави в 
умовах загострення конкуренції // Економіка та економічна безпека держави. 
Теорія та практика : Монографічний навчальний посібник / С. Давиденко, О. 
Єгорова, В.  Приходько, П. Матішак, Я. Голоніч, П. Копінец, М. Мачкінова, М. 
Доброволска та ін. Ужгород: РІК-У, 2017.  С. 115-122.  
44. Про внесення змін до Закону України «Про індустріальні парки» 
та деяких інших законодавчих актів України щодо залучення інвестицій у 
промисловий сектор економіки шляхом стимулювання створення 
індустріальних парків : Закон України. URL :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1710-20#Text 
45. Про державно-приватне партнерство : Закон України  від 
01.07.2010 №2404-VI. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2404-17#Text. 
46. Про затвердження Національної економічної стратегії на період до 
2030 року : Постанова КМУ від 03 березня 2021 року №179.  URL : 
https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennya-nacionalnoyi-eko-a179 
47. Про інвестиційну діяльність : Закон України. URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1560-12#Text 
48. Про індустріальні парки : Закон України. URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5018-17#Text 
49. Про концесію : Закон України від 03.10.2019 № 155-ІХ. URL :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/155-20#Text 
50. Прохоров Б. Україна досі економічно невільна країна. URL : 
https://ces.org.ua/ukraine-still-mostly-unfree-country/. 
51. Пшенична В. П. Розвиток механізму реалізації державної 
інвестиційної політики України : дис. … канд.. екон. наук : 08.00.03 / В. П. 
Пшенична. – Донецьк : Донецьк. держ. ун-т управління, 2011. 205 с 
52. Пшенична В. П. Особливості формування та розвитку механізму 
реалізації державної інвестиційної політики в Україні. Економіка та держава.  
2010. № 6. С. 59-61. 
82 
 
53. Рубцова-Каменська Г. Державне управління інвестиційною 
діяльністю за участю іноземного інвестора. URL : http://pgp-
journal.kiev.ua/archive/2019/10/12.pdf 
54. Сокуренко П. І.,  Кришан О. Ф. Інвестиційна політика як 
ефективна форма управління ухваленням інвестиційних рішень. 
Європейський вектор економічного розвитку. 2010. № 1 (8). С. 208–214. 
55. Стан здійснення ДПП в Україні. URL : 
https://me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk-UA&id=9fc90c5e-2f7b-44b2-8bf1-
1ffb7ee1be26&title=StanZdiisnenniaDppVUkraini 
56. Федорчук О. С., Сторожук О. В. Практика використання 
інструментів стимулювання прямих іноземних інвестицій зарубіжними 
країнами. URL : https://economyandsociety.in.ua/journals/9_ukr/20.pdf 
57. Федюк В. Індустріальні парки як інструмент залучення інвестицій 
в місцевий і регіональний розвиток. URL : 
http://regionet.org.ua/ua/Indystrialni_parku_yak_instryment_zalychennya_investut
siy_v_mistsevuy_i_regionalnuy_rozvutok_1561.html#page_title 
58. Херсонський порт офіційно передали в концесію. URL : 
https://www.epravda.com.ua/news/2020/06/26/662312/ 
59. Чепелюк М. І. Індекс глобальної конкурентоспроможності як 
показник опірності країн світу в умовах глобальної кризи. Бізнес інформ. 2020. 
№ 8. URL : https://www.business-inform.net/export_pdf/business-inform-2020-
8_0-pages-6_12.pdf. 
60. Шестак М. Сутність і зміст поняття «державна інвестиційна 
політика». URL : https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/07/shestak_ 
sutnist.pdf
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
