Підвищення ефективності публічного управління та адміністрування в сфері культури в Україні

Пасічна, Тетяна Володимирівна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7847
Title:	Підвищення ефективності публічного управління та адміністрування в сфері культури в Україні
Authors:	Манн, Руслан Володимирович Пасічна, Тетяна Володимирівна
Keywords:	культура;державна культурна політика;сфера культури;креативні індустрії;культурна спадщина;міністерство культури;об’єкти культури
Issue Date:	Jun-2022
Abstract:	Кваліфікаційна робота бакалавра містить 85 сторінок, 9 таблиць, 9 рисунків, список літератури з 63 найменувань, 5 додатків. Об’єктом дослідження є державна культурна політика. Предметом дослідження є методи та механізми підвищення ефективності публічного управління та адміністрування культурною сферою. Метою кваліфікаційної робота бакалавра є пошук шляхів підвищення ефективності публічного управління та адміністрування в сфері культури в Україні. Завданнями роботи є: вивчити роль та значення культури в соціально-економічному розвиту країни; дослідити концептуальні засади формування державної культурної політики; вивчити зарубіжний досвід формування та реалізації державної культурної політики; проаналізувати законодавчо-нормативну базу та суб’єктів публічного управління та адміністрування культурною сферою в Україні; вивчити сучасний механізм та обсяги фінансування розвитку культурної сфери в Україні; пошуки шляхів відновлення об’єктів культури та культурної спадщини, які постраждали від воєнних злочинів; вивчити підходи до формування партнерських відносин для підвищення ефективності публічного управління та адміністрування в культурній сфері. Результати дослідження полягають в уточненні принципів та передумов формування ефективної державної політики в культурній сфері, виявленні та узагальненні основних проблем в сфері управління та адміністрування культурної сфери в Україні та запропоновано низку заходів щодо вирішення даних проблем, зокрема розвивати різні форми партнерських відносин, такі як як державно-приватна співпраця, державно-приватне партнерство, державно-приватне спільне підприємство
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7847
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Пасічна Т..pdf Restricted Access		1.09 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Підвищення ефективності публічного управління та 
адміністрування в сфері культури в Україні» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконала: здобувачка 4 курсу, групи ПУА-
188+ск 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування» 
                                                                             _____Пасічна Т. В.________________ 
            (прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник ____Манн Р. В._________________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент _________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2022 року 
4  
 
 
ЗМІСТ 
 
 
ВСТУП…………………………………………………………………… 5 
РОЗДІЛ 1КУЛЬТУРА ТА ДЕРЖАВНА КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА..  8 
1.1 Роль та значення культури в соціально-економічному розвитку  
країни……………………………………………………………………... 8 
1.2 Концептуальні засади формування державної культурної  
політики………………………………………………………………….. 17 
1.3 Зарубіжний досвід формування та реалізації державної культурної  
політики…………………………………………………………………. 24 
Висновки до розділу 1…………………………………………………... 33 
РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА  
АДМІНІСТРУВАННЯ В КУЛЬТУРНІЙ СФЕРІ В УКРАЇНІ………… 35 
2.1 Законодавчо-нормативна база та суб’єкти публічного управління  
та адміністрування культурною сферою в Україні…………………… 35 
2.2 Механізми та рівень фінансування розвитку культурної сфери в  
Україні……………………………………………………………………. 46 
Висновки до розділу 2…………………………………………………… 54 
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ  
ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ  
КУЛЬТУРНОЮ СФЕРОЮ В УКРАЇНІ……………………………….. 57 
3.1 Оцінка воєнних злочинів проти культурної спадщини України  та  
напрями її  відновлення…………………………………………………. 57 
3.2 Роль та види партнерських відносин в розвитку культурної сфери  
та збереженні культурної спадщини: закордонний та вітчизняний  
досвід……………………………………………………………………… 64 
Висновки до розділу 3…………………………………………………… 74 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 76 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………... 79 
ДОДАТКИ  
 
  
5 
 
ВСТУП 
 
 
Протягом останніх років українські державотворці почали розуміти 
важливість культури не тільки для соціально-економічного розвитку країни, 
але й як безпосереднього існування держави як такої. Уряд почав більш 
послідовно та системно підходити до формування культурної політики, 
впроваджувати реформи, спрямовані на підвищення якості надання 
культурних послуг, збільшення обсягів фінансування, посилення прозорості 
механізмів фінансування та доступу до ресурсів, розбудову інституційної 
бази.  
На сьогодні культура розглядається як важливе джерело доходів до 
бюджету країни, як інструмент підвищення рівня зайнятості, інвестиційної 
привабливості країни та розвитку людського потенціалу. 
Не дивлячись на позитивні зрушення в цьому напряму все ще існує 
потреба у вивченні та впровадженні інноваційних та ефективних механізмів 
публічного управління та адміністрування в культурній сфері та сфері 
креативних індустрій. 
Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є пошук шляхів підвищення 
ефективності публічного управління та адміністрування в сфері культури в 
Україні.   
Для досягнення поставленої мети встановлені наступні завдання: 
− вивчити роль та значення культури в соціально-економічному 
розвиту країни; 
− дослідити концептуальні засади формування державної культурної 
політики; 
− вивчити зарубіжний досвід формування та реалізації державної 
культурної політики; 
6 
 
− проаналізувати законодавчо-нормативну базу та суб’єктів 
публічного управління та адміністрування культурною сферою в Україні; 
− вивчити сучасний механізм та обсяги фінансування розвитку 
культурної сфери в Україні; 
− пошуки  шляхів відновлення об’єктів культури та культурної 
спадщини, які постраждали від воєнних злочинів; 
− вивчити підходи до формування партнерських відносин для 
підвищення ефективності публічного управління та адміністрування в 
культурній сфері. 
Об’єкт дослідження – державна культурна політика. 
Предмет дослідження – методи та механізми підвищення ефективності 
публічного управління та адміністрування культурною сферою 
Інформаційна база дослідження. В роботі вивчалися теоретичні та 
практичні розробки зарубіжних та вітчизняних науковців; законодавчі та 
нормативно-правові акти; звіти з аналітичних досліджень; статистична 
інформація.  
Методи дослідження: абстрагування – при вивченні концептуальних 
засад державної культурної політики; порівняння –  при вивченні світового 
досвіду і можливості адаптування його до вітчизняних реалій; аналізу - при 
оцінці внеску культури та культурних індустрій у економіку, аналізі обсягів 
фінансування культурної сфери, діяльності державних культурних інституцій. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в уточненні принципів 
та передумов формування ефективної державної політики в культурній сфері, 
виявленні та узагальненні основних проблем в сфері управління та 
адміністрування культурної сфери в Україні та запропоновано низку заходів 
щодо вирішення даних проблем, зокрема розвивати різні форми партнерських 
відносин, такі як як державно-приватна співпраця, державно-приватне 
партнерство, державно-приватне спільне підприємство. 
7 
 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна робота бакалавра 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, 
додатків. Повний обсяг роботи становить 85 сторінок, список використаних 
джерел складається з 63  найменувань, 9 таблиць,  9 рисунків, 5 додатків.  
8 
 
РОЗДІЛ 1 
КУЛЬТУРА ТА ДЕРЖАВНА КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА  
 
 
1.1 Роль та значення культури в соціально-економічному розвитку 
країни 
 
Чисельні зарубіжні та вітчизняні дослідження доводять, що культурна 
галузь та креативна індустрія в сучасному світі починає відгравати 
надзвичайно важливо роль у формуванні ВВП будь-якої країни, а також 
сприяє вирішенню різноманітних соціально-економічних проблем, таких як 
зниження рівня безробіття, розвиток суміжних галузей, покращення іміджу 
країни, збільшення ланцюга доданої вартості тощо. 
В цілому, культура як галузь національної економіки включає в себе 
сукупність культурних та креативних галузей, до яких в цілому можна 
віднести наступні: 
− культурна та природна спадщина (включаючи діяльність музеїв, 
території археологічних розкопок і пам’яток); 
− художні виступи та святкування (включаючи театральну, 
танцювальну, оперну професійну діяльність); 
− декоративно-прикладне мистецтво (включаючи фотографування, 
створення картин, скульптур, прикрас); 
− книги та ЗМІ (усі види друкованих видань: книги, газети, 
періодичні видання; бібліотечна справа); 
− аудіовізуальні та інтерактивні медіа (включаючи передачі на радіо 
та телебаченні, виробництво фільмів та відеоігор); 
− послуги у сфері дизайну та креативні послуги [6]. 
В Законі України «Про культуру»  (ст. 12) до основних видів діяльності 
в сфері культури віднесено: 
9 
 
− створення, виконання, тиражування, розповсюдження, 
демонстрування (публічний показ і публічне сповіщення) та популяризація 
творів літератури і мистецтва; 
− створення, збереження, охорона, використання та популяризація 
національного культурного надбання; 
− проведення наукових досліджень у сфері культури, літературна і 
художня критика, кінокритика; 
− організація відпочинку і дозвілля громадян [48]. 
В свою чергу, креативні індустрії в Законі України «Про культуру» 
визначаються як види економічної діяльності, метою яких є створення доданої 
вартості і робочих місць через культурне (мистецьке) та / або креативне 
вираження [48]. 
Базові види економічної діяльності, які належать до креативних 
індустрій визначені розпорядженням КМУ від 24.04.2019 № 265-р «Про 
затвердження видів економічної діяльності, які належать до креативних 
індустрій» [45]. До них входять 34 види економічної діяльності та загалом 
включають такі сектори:  
− візуальне мистецтво: живопис, графіка, скульптура, фотографія тощо;  
− сценічне мистецтво: жива музика, театр, танець, опера, цирк, 
ляльковий театр тощо;  
− література, видавнича діяльність та друковані засоби масової 
інформації;  
− аудіальне мистецтво;  
− аудіовізуальне мистецтво: кіно, телебачення, відео, анімація, 
мультиплікація тощо;  
− дизайн;  
− мода;  
10 
 
− нові медіа та інформаційно–комунікаційні технології: програмне 
забезпечення, відеоігри, цифрові технології в мистецтві (3D–друк; віртуальна, 
доповнена, змішана реальність тощо);  
− архітектура і урбаністика;  
− реклама, маркетинг, зв’язки з громадськістю та інші креативні 
послуги;  
− бібліотеки, архіви та музеї;  
− народні художні промисли.  
Як вже зазначалося вище, культурні та креативні індустрії (ККІ) в 
останні роки набувають актуальності більше, ніж будь-який інший сектор 
бізнесу, зокрема вони стають провідним сектором економічного зростання та 
створення нових робочих місць. Так, наприклад, в Європі ККІ дають 558 млрд 
євро доданої вартості до ВВП (4,4 загального ВВП ЄС) і створює 8,3 млн. 
робочих місць на повний робочий день (3,8% загальної робочої сили ЄС) [1]. 
В Україні також відбуваються досить активні зрушення в цій сфері. На 
рис. 1.1 представлено динаміку валової доданої вартості ККІ в Україні 
протягом 2013-2019 років. 
В 2020 році обсяг валової доданої вартості в сфері культури та 
креативної індустрії в Україні збільшився і досяг більше 132400, млн.грн і 
становив 4,2% у структурі ВДВ [40]. В додатку А наведено показники доданої 
вартості креативних технологій в Україні в розрізі видів економічної 
діяльності.  
Значна частка цього зростання припадає на сектор ІТ. Чотири види 
економічної діяльності ІТ (58.21,58.29,62.01,62.02) створили понад 60% 
доданої вартості у структурі креативних індустрій. Ще 15% припадає на 
рекламу і PR(70.21,73.11,73.12), 13% -на кіно й телебачення 
(59.11,59.12,59.13,59.14,60.20), близько3% -на архітектурну діяльність (71.11), 
близько 3% - на видавничу справу (58.11,58.13,58.14,58.19,74.30), 2% -на 
концертну і театральну діяльність (90.01,90.02,90.04) [40]. 
11 
 
 
 
 
Рисунок 1.1 –  Динаміка валової доданої вартості ККІ в Україні протягом 
2013-2019 років 
Джерело:  [38] 
 
Рівень зайнятості в культурі та креативних індустріях також 
збільшується з кожним роком (рис. 1.2) 
 
 
 
Рисунок1.2 –  Динаміка зайнятого населення в ККІ в Україні протягом 2013-
2019 років 
Джерело:  [38] 
 
12 
 
В 2020 році кількість зайнятих в креативній індустрії збільшилося до 
360,3 тис. осіб, що склало 4,0% від загальної кількості офіційно зайнятого 
населення в Україні [40]. 
У секторі ІТ зайнято більш як 210тис.працівників, що складає 58% від 
усіх зайнятих у креативних індустріях. Що стосується інших секторів, то в 
структурі креативних індустрій:10%працівників зайнято в секторі реклами та 
PR; 9% - у кіно й телебаченні; 6% - у видавничій справі; 5% - в архітектурі; 3% 
- у театральній і концертній справі [40]. Зайнятість населення в розрізі видів 
діяльності представлена в додатку Б. 
Щодо кількості суб’єктів господарювання, то за статистикою приблизно 
кожен десятий підприємець в Україні – креативний: кількість суб’єктів 
господарювання у сфері креативних індустрій становила 11,7% (230,7тис.) від 
загальної кількості підприємств, з них 92% (211,8тис.) – фізичні особи-
підприємці [40]. 
 У 2020 році обсяг реалізованої продукції (товарів, послуг) суб’єктів 
господарювання у сфері креативних індустрій становив 333,9 млрд грн – це 
3% від загального обсягу реалізованої продукції в Україні. У 2019 році ці 
показники становили 286,1млрд грн і 2,7% відповідно. В додатку В 
представлено обсяги реалізованої продукції в розрізі видів діяльності. За 
абсолютними показниками обсягу реалізованої продукції у структурі 
креативних індустрій: 66% належить сектору ІТ; 17% - рекламі та PR; 7,4% -
кіно й телебаченню; 3% - видавничій справі; 2,7% - архітектурі; 1,5% - 
дизайну. 
Якщо порівняти рівень внеску українського культурного та креативного 
сектору у розвиток економіки з деякими розвинутими країнами, то побачимо, 
що Україна розвивається на середньому рівні (табл.1.1) 
 
 
 
13 
 
Таблиця 1.1 – Зведені економічні показники ККІ України та низки 
зарубіжних країн 
Країна  Сфера  Рік  Вклад у Вклад у Вклад у зовнішню 
додану зайнятість  торгівлю  
вартість  
Україна  Креативні 2019  3,94% 3,8%  Товари:  
індустрії  Експорт – 1%  
Імпорт – 1,5%  
Послуги:  
Експорт – 30%  
Імпорт -6,1%  
Велика Креативний 2018  5,8%  1,9%  Товари:  
Британія  сектор  Експорт – 3,1%  
Імпорт – 1,5%  
Послуги:  
Експорт – 11,9%  
Імпорт -9,2%  
Польща  Креативні 2018  6,3%  2,4%  Товари:  
індустрії  Експорт – 1,6%  
Імпорт – 1,1%  
Послуги:  
Експорт – 4,4%  
Імпорт -6,6%  
Туреччина Культурний 2018  0,3%  2,3%  Товари:  
 сектор  Експорт – 4,2%  
Імпорт – 2,2%  
Послуги:  
Експорт – 3,6%  
Імпорт – 16,3%  
США  Мистецтво 2017  4,7% 3,3%  Товари та послуги:  
та Експорт – 3,1%  
креативні Імпорт – 1,5%  
індустрії  
Канада  Креативні 2018  2,7%  3,5%  Товари та послуги:  
індустрії  Експорт – 2,5%  
Імпорт – 3,3%  
Німеччина  Культурні 2018  3,3%  3,5%  Товари:  
та Експорт – 1,9%  
креативні Імпорт – 2,3%  
індустрії  Послуги:  
Експорт – 8,2%  
Імпорт 9,6%  
Джерело: [38] 
 
Отже, можемо стверджувати, що ці дані досить повно характеризують 
економічні масштаби сфери ККІ та особливості цього сектору, зокрема в 
Україні. 
14 
 
В цілому на сьогодні виділяють чотири основні моделі взаємодії 
культури та економіки (табл.1.2). 
 
Таблиця 1.2 – Моделі взаємодії культури та економіки 
Модель Культура - це чиста економічна «плата», яку варто заплатити, 
добробуту оскільки її глобальний вплив на добробут має позитивний характер, 
(Welfare model) адже мова йде про виробництво культурних товарів високої 
цінності, які мають низьку ринкову вартість. 
Державне втручання у формі культурної політики обґрунтовується 
або наявністю «публічних благ», або теорією «недосконалості 
ринку», згідно з якою ринок нездатний інтерналізувати культурну 
цінність блага (товару). 
Конкурентна Культура є одним із секторів економіки. Тому зміни масштабів 
модель креативних індустрій змінюють економіку певною мірою. Сфера 
(Competitive культури є структурно нейтральною, а тому її загальні динамічні 
model) ефекти в плані доходу, продуктивності такі ж, які генерують інші 
сектори. 
З точки зору публічної політики, культура або заслуговує, або не 
заслуговує субсидій, як і інші види продуктивної діяльності. 
Модель зростання Креативні індустрії є таким же напрямом економічного зростання, 
(Growth model) як і промислові підприємства в 1950-80 рр. При цьому вважається, 
що креативні індустрії породжують екстерналії, які так чи інакше 
впливають на продуктивність або конкурентоспроможність інших 
секторів або сприяють запровадженню нових ідей та технологій та 
підтримці високого науково-технічного рівня відповідних 
виробничо- комерційних процесів. 
За таких умов у плані політики ці галузі потребують особливого 
ставлення, зважаючи на їхній вплив на інші сектори економіки 
Інноваційна Креативні індустрії не є сектором як таким, їх коректніше 
модель розглядати як складову частину національної інноваційної системи. 
(Innovation model) Культура змінює економічні процеси і вважається суспільним 
благом у динамічному сенсі. 
За таких умов культура та креативні галузі стають об’єктом 
національної інноваційної політики з усіма відповідними 
наслідками. 
Джерело: [3; 17]  
 
Як бачимо, кожна з наведених моделей показує певний зв’язок між 
економікою та культурою, а також передбачає розробку та реалізацію певної 
державної політики в цій сфері.  
З наведено аналізу впливу культурної та креативної індустрії на 
економіку можна виділити прямі і непрямі ефекти такого впливу, а також так 
званий індукований вплив (рис. 1.3). 
15 
 
 
 
Рисунок 1.3 – Загальний вплив креативних індустрій на економіку – рівні 
впливу 
Джерело: [2]  
 
До прямих ефектів культури та креативної індустрії на економіку 
можемо віднести: 
− підвищення рівня зайнятості та зниження безробіття; 
− безпосередній внесок в економіку через валову додану вартість, 
внесок у ВВП тощо; 
− підвищення добробуту населення через виплати заробітних плат 
працівникам культурної сфери, доходів підприємців, які працюють в цій 
сфері; 
− платіжний баланс (експорт та імпорт відповідних товарів та 
послуг); 
− підвищення продуктивності при застосуванні інноваційний 
креативних технологій; 
− розвиток малого та середнього підприємництва. 
Серед непрямих ефектів можемо навести наступні: 
16 
 
− допомагає розвитку пов’язаних та суміжних галузей, тобто тих, 
хто є споживачами товарів та послуг сектору культури та креативних 
індустрій; 
− допомагає розвитку галузей-постачальників товарів та послуг 
сектору ККІ; 
− створення культурно-креативних кластерів може породжувати 
зовнішню економію на масштабах виробництва; 
− розвиток ККІ підвищує інвестиційну привабливість відповідної 
території; 
− культура та креативні індустрії сприяє розвитку людського 
капталу; 
− ККІ є головним джерелом інноваційних ідей тощо [17]. 
Важливим позитивним ефектом від розвитку культури та креативних 
індустрій є розвиток інноваційної сфери, що, як показав досвід, є надзвичайно 
важливо для розвитку економіки будь-якої країни. В таблиці 1.3 представлено 
взаємозв’язок інновацій та культурної сфери. 
 
Таблиця 1.3 – Взаємозв’язок культурної сфери та інновацій 
Типологія Опис та адаптація інновацій у секторі культури 
інновацій 
Креативні Креативні «резервуари»  - набір суб’єктів, ідей, цінностей, знань, 
«резервуари» форм комунікацій та соціалізації. Ці «резервуари» мають 
креативний потенціал, який значно перевищує спроможність 
підприємств та бізнесів, і фактично є новим ресурсом 
В основі креативних «резервуарів» лежать організаційні моделі, які 
характерні для мережевих структур 
Креативні класи Згідно з цією концепцією ключову роль відіграє креативні люди як 
автори інновацій 
Професіонали, які працюють у секторі мають три властивості: 
технології, таланти та толерантність 
Масова Мова йде про ситуацію, коли дослідження та виробничі процеси 
креативність та відбуваються в самому суспільстві 
інновації Сфера культури впливає на три сфери життя суспільства: сприяння 
(приховані суспільному діалогу, широке використання нових технологій 
інновації) (сприяння через креативний контент) та потребу переосмислити 
національну освітню модель (розвиток творчих та креативних 
навичок тощо) 
17 
 
Типологія Опис та адаптація інновацій у секторі культури 
інновацій 
Інновації, Взаємодія між виробниками та споживачами є фундаментальною 
драйвером яких є рисою культурних організацій: ці організації в авангарді 
споживач споживання відповідних товарів та послуг та трансформації укладів 
життя, вони мають схильність до пошуку нового та експериментів, 
а культура споживання має велике значення 
Соціальні Соціальні інновації – це розробка та імплементація нових ідей 
інновації (товарів, послуг та моделе), які задовольняють відповідні потреби 
суспільства  
На відміну від інших економічних агентів, організації у сфері 
культури, зазвичай, мають більш тісні зв’язки з територіями, де 
вони функціонують, а їхня система цінностей інтегрована в процес 
соціальних змін 
Інституційні Культура відіграє важливу роль у сприянні появі та запровадженню 
інновації інституційних інновацій через реалізацію програм міжнародної 
співпраці та специфічні види діяльності, спрямовані на 
модернізацію змісту та механізмів надання публічних послуг 
Культура «виступає» як ресурс місцевого розвитку, його 
планування та менеджменту 
Джерело: [5; 17] 
  
Наведений вище аналіз доводить надзвичайну важливість культури та 
креативних індустрій для розвитку економіки, а отже потребує посиленої 
уваги держави та розробки ефективної державної політики в цій сфері. 
 
1.2 Концептуальні засади формування державної культурної 
політики 
 
У «Концепції державної культурної політики в галузі культури» 
відзначається: державна культурна політика визначає характер взаємин між 
державою та культурною сферою життя суспільства і являє собою сукупність 
цілей, що їх переслідує держава в культурній сфері, принципів, що їх, держава 
(і все суспільство) при цьому дотримується; врешті-решт механізмів, які 
мають забезпечити дотримання згаданих принципів та досягнення цілей [28].  
С. Чукут наголошує, що виходячи із розуміння сутності політики як 
системи колективних дій, що спрямовані на досягнення певних цілей, а також 
програми застосування тих чи інших методів досягнення бажаних результатів, 
на нашу думку, культурну політику держави можна визначити як здійснення 
18 
 
державної політики в сфері культури, першочерговими завданнями якої має 
бути: виховання своїх громадян, збереження культурної самобутності, 
дотримання певних ритуалів, норм тощо в суспільній життєдіяльності 
громадян, а також підтримку їх, творчої діяльності, чи точніше, їх особистий 
внесок в становлення та розвиток духовної культури тощо [62]. 
ЮНЕСКО під культурною політикою розуміє «комплекс операційних 
принципів, адміністративних та фінансових видів діяльності й процедур, які 
забезпечують основні засади дій держави у сфері культури. Культурна 
політика - це вся сукупність свідомих дій чи утримання від дій у суспільстві, 
які спрямовані на досягнення певних культурних цілей шляхом оптимального 
використання всіх фізичних та духовних ресурсів, які має суспільство» [62]. 
Науковці відзначають значну розбіжність у поглядах фахівців щодо 
напрямків державної політики у сфері культури. Дослідники виокремлюють 
такі підходи до її реалізації:  
− гіперболізаційний (представник – Дж. Дональд, Р. Ашер, М. 
Едвардс). Його прихильники стверджують, що внаслідок поширення 
глобалізаційних процесів, винайдення нових форм глобальної культури, 
поняття «національна культура» вже не відповідає сучасним соціокультурним 
реаліям та потребам суспільства. Культури взаємозбагачуються у глобальному 
діалозі, а ті культурні форми та елементи, що стають неспроможними 
виконувати свої функції, відживають та змінюються новими, більш 
придатними та корисними. Характерними є наголос на необхідність 
зменшення втручання держави в культурну сферу, наголошення на 
неефективності державного фінансування культурної діяльності. 
− скептичний (представники – А. Аппадураї, Е. Грін, С. Томпсон). 
Його прихильники стверджують, що в сучасних умовах роль держави у 
підтримці та стимулюванні розвитку культури не зменшується і не 
нівелюється, що необхідна протекціоністська політика держави у сфері 
культури і істотне збільшення державного фінансування сфери культури. 
19 
 
− трансформаційний (представники Е. Гідденс, П. Джонс). 
Прихильники цього підходу відзначають падіння ролі держави та зростання 
ролі міжнародних внутрішньодержавних громадських організацій. На їх 
думку, лише міжнародні організації здатні підтримати та стимулювати 
розвиток національних культур [9; 30]. 
Фахівцями ЮНЕСКО в контексті сучасних глобальних змін виділяються 
чотири основних аспекти культурної політики:  
1. Перший аспект полягає в переконаності в тому, що подібно до того як 
мистецтво знаходиться в серцевині культурного сектора, творчий процес 
покладено в основу самого мистецтва. Відповідно до цього, культурна 
політика має сприяти процесу творчості.  
2. Культурна політика все більше визнає економічне значення 
культурної індустрії. Ця індустрія зовнішньо «випромінюється» від 
мистецької творчості, охоплюючи видавничу справу, радіо, фільми й відео, 
нові засоби масової інформації тощо. 
3. Третій аспект культурної політики стосується культурної спадщини. 
Культурна політика фактично в усіх країнах світу має за прерогативу захист 
культурної спадщини, як матеріальної, так і не матеріальної. 
4. Четвертий аспекту культурної політики зумовлюється роллю 
кіберкультури [62]. 
Зрозуміло, що кожна країна має свої підходи до формування та реалізації 
культурної політики, але політика всіх країн спрямована, щоб повною мірою 
реалізувати економічний, соціальний, людський потенціал культурної сфери.  
Ефективність політики розвитку сфери культури залежіть від низки 
внутрішніх та зовнішніх чинників, до яких можна віднести наступні: 
1. Рівень економічного розвитку країни, який, серед іншого, визначає 
національну економічну спроможність у плані фінансування відповідної 
політики та рівень добробуту суспільства. 
20 
 
2. Якість та особливості національної системи врядування (інституційна 
спроможність уряду, процеси та процедури прийняття відповідних рішень, 
розподіл владних повноважень між центральним урядом та регіонами тощо). 
3. Рівень та особливості інтеграції країни в міжнародні потоки товарів, 
капіталів, послуг, робочої сили та міжнародні системи регулювання тих чи 
інших сфер (міжнародні зобов’язання країни, участь у роботі відповідних 
міжнародних організацій тощо). 
4. Особливості розвитку національного банківського сектору та ринку 
фінансових послуг (потенційні можливості недержавного фінансування сфери 
ККІ). 
5. Коротко-, середньо- та довгострокові пріоритети соціально-
економічного розвитку країни (ідеться про реальне місце, яке займає розвиток 
сфери ККІ в системі національних пріоритетів, що реалізуються через 
відповідні стратегії). 
6. Загальносвітові тенденції розвитку сфери ККІ культури та національні 
політики сприяння розвитку цього сектору в інших країнах світу. Мова йде 
про необхідність адекватного реагування на відповідні виклики та проблеми в 
такий спосіб, щоб максимально повно скористатись потенціалом сфери ККІ в 
цілому та, зокрема, посилити національну конкурентоспроможність у цій 
сфері. 
7. Особливості національної культурної спадщини в широкому 
розумінні цього терміну. 
8. Політична ситуація та безпека в країні, в регіоні та у світі. 
9. Особливості демографічної ситуації в країні, етнонаціонального 
складу населення тощо. 
10. Географічне розташування країни. 
11. Цифрова революція, яка веде до фундаментальної трансформації 
зміни сфери культури в широкому розумінні цього терміну. Діджиталізація 
впливає як на споживання, так і на виробництво культурних продуктів та 
послуг. 
21 
 
12. Глобалізація як чинник зростання відкритості національних 
економік, взаємодії національних культурних процесів та міжнародної 
мобільності талантів та працівників сфери, передусім у сфері культурних 
індустрій [17]. 
Наприклад, такі канадські науковці, як Гаррі X. Шартраном і Клер Мак-
Кафі розробили типологію культурної політики за моделями фінансування, 
зокрема - це такі моделі, як «держава-помічник», «держава-інженер», 
«держава-архітектор» і «держава-патрон» [8]. 
Модель «держава-помічник» характеризується тим, що держава 
«надихає», стимулює бізнесово-комерційний сектор вкладати гроші у 
розвиток сфери культури. Таке залучення фондів та приватних спонсорів 
характерне, наприклад, для США. Плюс у тому, що бізнес мотивується 
завдяки економічним або податковим пільгам. Хоча, в той же час, така модель 
не є досконалою, бо фінансування, яке залежить від  вподобань і фінансової 
спроможності суб’єктів-донорів, не завжди може бути системним і стабільним 
[8]. 
Другу модель, «держави-інженера», обирають переважно країни 
Східної Європи. Обмеженням цього типу фінансування культури є той факт, 
що процес надходження коштів до сфери культури й подальший контроль їх 
використання визначається лише органами влади. Як наслідок, творчі проекти 
майже повністю залежні від державної ідеології, й зумовлюється поява 
«офіційної» та опозиційної культур [8]. 
Для «держави-архітектора» характерними є створення великої кількості 
офіційних творчих об’єднань й  централізоване довгострокове фінансування 
культурного сектору. На сьогодні   ця модель наближається до політики 
«патронату» з більш-менш стабільним надходженням коштів на фінансування 
проектів у сфері культури, що є позитивним для країни. З іншого боку, існує 
ризик залежності розвитку культурної індустрії від державного бюджету. У 
Франції (яка є одним з найхарактерніших представників даної моделі) подібна 
проблема вирішується впровадженням багатоканального фінансування [8]. 
22 
 
Четверта модель за даною класифікацією, і якої дотримується 
Великобританія, вважається однією з найбільш ефективних. Це – «держава-
патрон», яка діє за принципом «витягнутої руки» («the arms — length 
principle»). Значна перевага цієї системи полягає у тому, що фінансування 
культурної сфери дає змогу швидко і гнучко адаптуватися до змін 
відповідно  потребам культури, й стимулювати інновативність. Це 
відбувається завдяки створенню неурядових або напівурядових незалежних 
організацій, які стають медіаторами між державою та культурою. Вони 
формують експертну оцінку, на основі якої  розподіляються фінансові ресурси 
[8]. 
Не залежно від підходу до формування та реалізації державної політики 
в сфері культури та культурних індустрій, необхідно дотримуватися низки 
правил та принципів. 
В першу чергу, розвиток ККІ має стати реальним загальнонаціональним 
пріоритетом державної політики, реалізація якого здійснюється як на 
загальнонаціональному, так і на регіональному (місцевому) рівні. Це означає 
наступне: 
− при розробці відповідних документів політики слід завжди 
враховувати їхній вплив на розвиток ККІ з тим, щоб максимальною мірою 
реалізувати їх потенціал; 
− розбудову інституційної спроможності на центральному та 
регіональному (місцевому) рівнях влади адекватно реагувати на виклики та 
проблеми, пов’язані з розвитком ККІ з метою отримання відповідних 
соціально-економічних ефектів; 
− розробку системи фінансування розвитку ККІ, яка б органічно 
включала державне та приватне фінансування та доходи відповідних 
економічних агентів від власної виробничо-комерційної діяльності; 
− створення умов на національному та регіональному рівнях для 
залучення іноземного капіталу у сферу ККІ [17]. 
23 
 
Відповідно до зазначеного, можна сформулювати такі основні принципи 
та передумови, на яких повинна ґрунтуватися державна культурна політика.  
1. Суспільні інтереси як центр політики. Державна політика у сфері ККІ 
в кінцевому підсумку має бути спрямована саме на суспільство, а не культурну 
індустрію, творців (митців) чи культуру як таку. 
2. Комплексний підхід. Державна політика має так чи інакше 
охоплювати весь, так би мовити, технологічний цикл культурно-креативної 
діяльності, а саме: творчість (сreation), виробництво продукту (production), 
розповсюдження – торгівля (dissemination-trade), збереження (preservation) та 
освіта – професійна підготовка – менеджмент (education-training-management). 
На кожному етапі держава може використовувати прямі та непрямі 
інструменти сприяння розвитку ККІ. 
3. Зв’язок з іншими політиками. Політика розвитку ККІ має бути тісно 
пов’язана з державними галузевими політиками у сфері розвитку МСБ, освіти 
та професійно-технічної підготовки, розвитку інновацій та політики державної 
допомоги, розвитку людського капіталу, інвестиційної політики тощо. 
4. Стратегічна спрямованість державної культурної політики. 
5. Ефективність (економічна, соціальна).  
6. Чітке розмежування функцій вироблення та реалізації державної 
політики між різними органами державної влади. 
7. Адекватне усвідомлення динаміки й особливостей явищ та процесів, 
які відбуваються у сфері ККІ [17]. 
8. Наявність ефективної системи контролю, в тому числі, громадського 
за реалізацією державної політики. 
9. Широке залучення до вироблення та реалізації політики зацікавлених 
осіб: влада, бізнес, громада. 
10. Наявність системи оцінки та моніторингу реалізації державної 
культурної політики. 
11. Наукова обгрунтованість результатів реалізації державної 
культурної політики. 
24 
 
12. Наявність ефективної системи захисту прав інтелектуальної 
власності. 
Відсутність наведених вище принципів та передумов зробить 
неможливим формування  ефективної державної політики в сфері культури та 
креативних індустрій. 
 
1.3 Зарубіжний досвід формування та реалізації державної 
культурної політики 
 
Як відмічають науковці, на сьогодні у розвинених країнах світу 
сформувалися три основні моделі відносин держави з культурною сферою, що 
розрізняються рівнем державного втручання в процеси культурного розвитку 
та масштабом недержавної допомоги суб’єктам культури:  
1. Американська модель, яка сповідує децентралізовану підтримку 
культури, де провідну роль у фінансуванні культури відіграють 
пожертвування і громадські організації. За таких умов культивується високий 
рівень індивідуальної продуктивності культури і мистецьких подій.  
2. Англійська модель передбачає підтримку культури державою за 
типом «витягнутої руки», методом розподілу бюджетних коштів через 
автономні недержавні і напівдержавні установи. Тобто уряд дає конкретні 
засоби на підтримку культури, хоча не бере на себе ролі в їх розподілі. 
 3. Французька модель містить сильну і досить централізовану державну 
підтримку національної культури [25; 32]. 
Сполучені Штати Америки не мають спеціальної глибинної політики у 
сфері культури, немає ні центрального міністерства, ні відомств, які б 
займались розробкою системи ведення культурної політики, розподілом 
бюджету і контролем над культурними надбаннями. Сполучені Штати 
Америки дотримуються децентралізованої системи культурної політики, яка 
має на меті не контроль над фінансуванням культурної сфери, а заохочення 
податковими пільгами всіх приватних організацій та осіб, що вкладають 
25 
 
кошти у культуру. При цьому державою не контролюється культурна 
діяльність митців, вона також не має і впливу на її зміст [54]. 
У США є три щаблі управління культурою (або сприяння): федеральний, 
штатів і місцевий [32]. 
Разом з цим в Америці існує багато різних агенцій, які працюють в 
культурній сфері та мають свої окремі бюджети. На рівні штатів діє окрема 
мистецька агенція, яку утримують за рахунок місцевих податків та інших видів 
доходів. Пріоритетними напрямками всіх організацій у сфері культури є 
розвиток та вдосконалення культурницьких заходів, при цьому вони не несуть 
відповідальності за результати праці [54]. 
Об’єктом культурної політики у США вважаються Arts – високе 
мистецтво та Humanities – сфера гуманітарного плану (суспільні науки, 
мистецька критика, освіта тощо), де безумовної підтримки потребує Arts, а 
вибіркової – Humanities [60]. 
Зазначені агенції лише на 8% фінансуються з державного сектору, 55% 
фінансування здійснюється за рахунок власних доходів організації, 25% - за 
допомогою грантів фондів та культурних меценатів, 12% - покривають доходи 
від інвестицій та цінних паперів [60]. 
Не дивлячись на те, що в США майже не здійснюється пряма фінансова 
підтримка культурної політики, але уряд розуміє необхідність розвитку 
культурної сфери і тому підтримка здійснюється за рахунок надання 
спеціальних грантів. Слід також зауважити, що більша частина виділених 
державних коштів йде на допомогу музеям та бібліотекам, а менша – на 
розвиток виконавського мистецтва. Така політика розподілу проводиться 
через розуміння того, що фінансові вливання до музеїв та бібліотек є 
меншими, ніж фінансовий обіг приватного виконавського мистецтва [60]. 
На відміну від досвіду США в європейських країнах створено 
державний орган, який відповідає за розробку та реалізацію державної 
політики в культурній сфері. Наприклад: у Франції – Міністерство культури, 
в Фінляндії – Міністерство освіти і культури; в Угорщині – Міністерство 
26 
 
людських ресурсів; в Італії – Міністерство спадщини та культурної діяльності; 
в Нідерландах – Міністерство освіти, культури і науки, в Польщі – 
Міністерство культури і національної спадщини, в Іспанії – Міністерство 
культури і спорту, у Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної 
Ірландії – Департамент із цифрових витань, культури, медіа та спорту [39]. 
Кожна країна має свої пріоритети у сфері культури, який визначається 
державними програмами, стратегіями, наприклад: 
− культурна спадщина (Бельгія, Чехія, Франція, Польща, 
Португалія, Велика Британія); 
− якість і доступ до мистецтва (Австрія, Бельгія, Велика Британія); 
− креативні індустрії (Австрія, Бельгія, Франція, Італія,  Польща, 
Португалія, Велика Британія); 
− освіта (Франція, Італія, Латвія, Словенія, Велика Британія); 
− залучення неприбуткових організацій або бізнесу (Болгарія, 
Німеччина, Ірландія, Словаччина, Словенія, Іспанія); 
− плюралізм (Австрія, Данія, Франція, Німеччина) [39]. 
Системи державного управління також розрізняються за мірою 
централізації. До централізованих систем управління в сфері культури 
відносяться Франція, Данія, Італія, а до федералізованих або 
децентралізованих – Німеччина, Австрія, Угорщина, Іспанія. 
В Німеччині одним з найбільш захищених фундаментальних прав є 
мистецька свобода, яке закріплене в статті 5 «Основного Закону» Німеччини. 
Згідно зі статтею 30 німецького «Основного закону», федеральні землі 
(Bundesländer) мають «культурний суверенітет», відтак кожна з 16 
федеральних земель має власну культурну політику зі своїм законодавством, 
власними пріоритетами та структурою фінансування. 
Кожна федеральна земля має свій парламент та парламентські комітети 
з питань культури, а також профільні міністерства. Як правило, культура 
поєднується з іншими сферами, головним чином, освітою чи наукою, і в таких 
27 
 
випадках у складі міністерств передбачаються відділи з питань культури. 
Лише в кількох федеральних землях відповідальність за культуру 
покладається на Державну чи Сенатську канцелярію [23]. 
В таблиці 1.4 наведено особливості державного управління сферою 
культури в Німеччини в розрізі різних рівнів управління. 
Таблиця 1.4 – Державне управління культурною сферою в Німеччині  
Рівень Федеральний (національний) Федеральні землі Муніципальний 
культурної рівень (регіональний) рівень (локальний) рівень 
політики 
Органи / • Федеральний уряд, • Федеральні уряди та • Муніципальні 
установи • Бундестаг (Парламент), парламентські адміністрації і збори рад 
• Бундесрат (Федеральна Рада), комітети з питань / місцеві ради, 
• Комітет з питань культури та культури у 16 • Комітети з культурних 
медіа в Бундестазі, федеральних землях, відносин у більших 
• Комітет з питань культури в • Міністерства містах, 
Бундесраті, культури. • Відділи культурних 
• Уповноважений  відносин, як правило в 
федерального уряду з питань поєднанні з іншими 
культури та медіа (Міністр функціями, включаючи 
культури та медіа), офіси культурних 
• Федеральне міністерство відносин, культурні 
закордонних справ, інститути 
• Федеральне міністерство  
освіти та наукових досліджень 
Німеччини, 
• інші міністерства. 
 
Компетенції •  Загальне законодавство як • Первинні культурні • конституційно 
основа для культурно- компетенції гарантоване право 
мистецької творчості (культурний «регулювати всі питання 
(податкове і соціальне суверенітет) місцевої громади, які є в 
законодавство), федеральних земель їх відповідальності», 
• особливе законодавство в згідно зі статтею 30 • введення в дію 
мистецькому полі (н-д, «Основного Закону», інструкцій щодо 
законодавство про авторське • законодавство в фінансування, 
право, промоцію кіно), окремих секторах з • податкове 
• технічні компетенції стосовно особливими регулювання, 
зовнішньої культурної напрямами (н-д, • цільові кошти, 
політики. законодавство про • планування 
 культуру Саксонії, культурного розвитку. 
бібліотечні закони,  
закони захисту 
культурної спадщини, 
освітні закони). 
 
Об’єднані Міжвідомча співпраця між Постійна конференція Німецька асоціація міст, 
інституції та генеральними Міністерства Освіти та Німецька асоціація 
співпраця директоратами/підрозділами культури федеральних містечок і 
федеральних міністерств. земель з комітетом з муніципалітетів, 
питань культури і Асоціація німецьких 
спеціалізованим округів, у деяких 
департаментом. випадках з комітетом з 
28 
 
Рівень Федеральний (національний) Федеральні землі Муніципальний 
культурної рівень (регіональний) рівень (локальний) рівень 
політики 
культурних відносин та 
спеціалізованим 
відділом, асоціація 
місцевих органів влади. 
Фонди як оператори культурних інституцій і програм Спільна діяльність 
фінансування (Фундація пруської культурної культурних інституцій, 
спадщини, Федеральний культурний фонд, Культурний програм (наприклад, 
фонд федеральних земель), культурні інституції, які державних театрів), та 
мають спільне фінансування (н-д, Художньо- інституцій для 
виставковий зал Федеративної республіки Німеччини). фінансування культури 
(н-д, Культурні 
секретаріати Північного-
Рейну Вестфалії). 
 Федеральні, регіональні та місцеві органи влади: наприклад, Німецький 
літературний архів Марбах, Рурський фестиваль у Реклінгаузені, Байройтський 
фестиваль, Паркове королівство Дессау-Вьорліц. 
(Спів) 1. (Спів)фінансування Федеральні/державні: Муніципальні: 
фінансування культурних інституцій в • музеї, • театри, 
культурної рамках промоції культурної • театри, • музеї, 
діяльності. столиці, • бібліотеки, • музичні школи, 
Можливості/ 2. Федеральний культурний • архіви • бібліотеки, 
Програми фонд,  • концертні зали 
3. посередницькі організації в  
міжнародній культурній 
політиці, 
4. Deutsche Welle 
 
Джерело: [23] 
 
В Швейцарії також застосовується децентралізований підхід до 
управління культурною сферою і повноваження передаються на «місця», 
тобто на рівень кантонів, які є незалежними в культурних питаннях. З видатків 
державного бюджету на культуру трохи більше 50% припадає на комуни і 
трохи менше 40% на кантони [24]. 
У швейцарській конституції немає положення, яке б вимагало від 
Конфедерації підтримувати культуру і Конфедерація підтримує культуру 
переважно двома способами. По-перше, у швейцарському Міністерстві 
внутрішніх справ є Федеральне управління культури, яке має широкі 
повноваження і надає субвенції для літератури, театру, музики, пластичного 
мистецтва, кіно, а також збереження пам’яток. Конфедерація також виділяє 
кошти для Pro Helvetia, Мистецької ради Швейцарії  або іншими словами 
Швейцарського культурного фонду [24]. 
29 
 
На відміну від попередніх прикладів децентралізованого управління, в 
таких країнах, як  Данія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Ісландія управління 
культурною сферою є централізованим і запроваджено потужну державну 
підтримку розвитку та стимулювання культурної сфери. З одного боку, так 
склалося історично, а з іншого – у митців цих країн є маленька ринкова сфера, 
яка обмежується кількістю населення що ускладнює отримання прибутку з 
внутрішніх ринків, так і мовою, адже такий контент доволі складно просувати 
за кордоном. Саме тому у нордичних країнах державна підтримка митців 
завжди розглядалася, як компенсація за орієнтацію на малі ринки і вважалася 
важливим захистом від тиску комерційних ринків [22]. 
На сьогодні Данія підтримує мистецтво шляхом надання грантів 
інституціям відповідно до об’єктивних критеріїв або за принципом 
«витягнутої руки», відповідно до якого підтримка не залежить від політичних 
пріоритетів, а надається після спеціальної оцінки художніх якостей заявника. 
Тому відповідальність за надання державної підтримки мистецтву в значній 
мірі покладається на незалежні установи, ради та комітети, члени яких 
спеціалізуються в окремих видах мистецтва (зокрема, Данський мистецький 
фонд чи Данський інститут кіно) [22].  
В Польщі також приділяють особливу вагу розвитку культури, зокрема 
в документі  Polityka Kulturalna Państwa – Założenia (sierpień 1993) сформовані 
основні засади культурної політики і зазначено, що «людина є водночас метою 
і сенсом культури, замкнене коло, в якому ми творимо культуру, щоб 
збагачувати самих себе». 
Польща ставить перед собою завдання передусім зберігати й розвивати 
культуру на трьох рівнях відносно соціальної реальності. Перший рівень – 
індивідуальний, рівень окремої особистості. Відносно цього рівня метою 
держави є сприяння культурному розвитку й самореалізації 
особистості. Другий рівень стосується народу, для нього головним є створення 
й підтримка національної ідентичності. Держава зміцнює демократичну 
систему країни і культурний розвиток громадян. Важливим на цьому рівні є 
30 
 
те, що держава також підтримує діяльність, скеровану на охорону й розвиток 
цінностей локальних культур й етнічних меншин, адже саме це дає можливість 
створити поле для загальнонаціонального діалогу в межах однієї країни, що 
якнайкраще сприяє прийняттю «іншого» та взаємному порозумінню. Третій 
рівень – міжнародний, скерований на просування польської культури за 
кордоном, в пріоритеті – європейські країни  [15]. 
Пряма відповідальність за формування та реалізацію культурної 
політики Польщі розподілена між державними інститутами законодавчої та 
виконавчої влади різних рівнів. 
На центральному рівні відповідальність за розвиток культури лежить на 
польському парламенті та польському уряді. Парламент встановлює правову 
базу для своєї культурної політики на основі матеріалів державних структур 
та парламентських комітетів. Уряд спільно із  Радою з питань культури та 
громадських ЗМІ відповідає за розробку концепції культурної політики та її 
реалізацію структурами державного управління. Засади культурної політики 
викладені у форматі довгострокових (10-річних) та середньострокових (3-
річних) програм розвитку культури. Виконавчим органом є Міністерство 
культури й національної спадщини [15]. 
Для досягнення цілей розвитку культурної політики Міністерством 
культури надаються гранти в межах 11 операційних програм, управління 
якими здійснюють окремі культурні інституції [15]. 
Франція вважає свою культуру своїм національним надбанням і її 
політику можна охарактеризувати як «Культура – наше все». Державні 
культурні установи отримують 100% фінансування і держава не втручається в 
заробітки великих і відомих установ. На жаль, кризові явища, що відбулися в 
економіці за останні роки свідчать, що стовідсоткове державне фінансування 
має свої недоліки, особливо у випадку необхідності перерозподіляти бюджетні 
кошти на інші потреби. Тому Франція на сьогодні вивчає досвід залучення до 
фінансування і інших приватних партнерів [36]. Наприклад, у Франції для  
компаній встановлена податкова знижка з податку на прибуток у розмірі 60 % 
31 
 
від суми пожертви, але не більше 0,5% від доходу компанії. Для фізичних осіб 
податкова знижка з податку на доходи фізичних осіб становить 66% від 
пожертви, але не більше 20 % від персонального доходу такої особи [39]. 
В цілому виокремлюють сім основних закономірностей фінансування 
сфери культури в країнах Європи: 
1) державне фінансування сфери культури переважає над приватним;  
2) зростає роль місцевого самоврядування та недержавних 
неприбуткових організацій; 
3) великого значення набуває діяльність фірм-посередників у сфері 
фінансування культури;  
4) держава запроваджує механізми стимулювання участі приватного 
капіталу у фінансуванні культури;  
5) здійснюється пошук нових джерел фінансування сфери культури;  
6) держава підтримує не лише установи, які реалізовують проекти та 
заходи у сфері культури, а й індивідуальну творчу діяльність;  
7) культурна політика охоплює, поряд із традиційними установами 
культури, і комерційно орієнтовані галузі [61]. 
Фінансування сфери культури може здійснюватися  у формі прямого 
фінансування, за допомогою цільових трансфертів регіональним бюджетам, 
через незалежні посередницькі структури, з бюджетів різних рівнів, створення 
робочих місць, формування нормативної бази тощо.  Пряме фінансування 
організацій культури відбувається у формі повного фінансування поточних 
витрат і капіталовкладень, спеціальних цільових трансфертів, а також у формі 
ґрантів. У багатьох країнах поширене державне фінансування з 
позабюджетних фондів,  джерелом коштів  для  яких  є надходження  від 
національних лотерей, лото, спортивних тоталізаторів. Окрім  державного  
фінансування,  ґрантова  допомога  надається державними та приватними 
організаціями [39]. 
Отже, аналіз особливостей формування та реалізації державної політики 
в сфері культури та державного управління, показав, що уряди країн 
32 
 
розуміють надзвичайну важливість розвитку даної сфери і створюють 
відповідні умови та стимули для підвищення ефективності діяльності цієї 
галузі. Не дивлячись на різні нормативні, інституційні підходи та підходи до 
фінансування, рівень втручання держави в процеси розвитку, всі країни 
намагають створювати партнерські мережі та широко залучати приватний та 
громадський сектор.   
Треба зазначити, що в Україні запроваджено вже низка механізмів, які 
використовуються за кордоном, зокрема це і Український культурний фонд, 
через який надається грантова підтримка на розвиток різних галузей 
культурної сфери, але необхідно і надалі вивчати і впроваджувати позитивний 
досвід, особливо в аспекті фінансування:  
− Вивчити досвід створення культурно-креативних кластерів та 
сприяти їх створенню в Україні.  
− Розглянути можливості створення спеціальної системи повного чи 
часткового гарантування позик, які надаються сектору ККІ.  
− Проведення спеціальних інформаційно-адвокаційних кампаній із 
метою пропаганди благодійництва в цілому та у сфері культури зокрема.  
− Розробка та реалізація політики, спрямованої на формування 
інституту культурного та креативного інвестора. 
− Розвиток системи співфінансування ККІ Урядом проектів у сфері 
ККІ, які реалізуються на регіональному (місцевому) рівні та інших 
інструментів допомоги розвитку ККІ (консультування, навчання, адвокація 
тощо) особливо в невеликих містах, населених пунктах та сільській місцевості. 
− Фінансування сфери культури за рахунок доходів від грального 
бізнесу та лотерей. 
− Розбудова інституційних спроможностей Українського 
культурного фонду, Українського інституту книги, Державного агентства 
України з питань кіно та Українського інституту з метою посилення їх ролі у 
фінансовій підтримці розвитку ККІ [17]. 
33 
 
Висновки до розділу 1 
 
Доведено, що культурні галузі та креативні індустрії на сьогодні 
розглядаються, як одні з найперспективніших для розвитку галузі в економіці 
будь-якої країни. Вони здійснюють значний вклад у додану вартість (в деяких 
країнах до 6% у структурі ВВП), сприяють зростанню зайнятості  (до 4%), 
підвищують добробуту населення та доходів підприємців, зайнятих у цих 
сферах, покращують платіжний баланс країни, допомагають розвитку 
суміжних галузей, підвищують інвестиційну привабливість території тощо. 
Виявлено, що хоча кожна країна має свої підходи до формування та 
реалізації культурної політики, але політика всіх країн спрямована, щоб 
повною мірою реалізувати економічний, соціальний, людський потенціал 
культурної сфери. А напрями формування та її ефективність залежить від 
низки факторів таких як: рівень економічного розвитку країни; якість та 
особливості національної системи врядування; рівень та особливості 
інтеграції країни в міжнародну систему; особливості розвитку банківського 
сектору; пріоритети соціально-економічного розвитку тощо. 
Розглянуто типологію державної політики за моделями фінансування: 
держава-помічник, держава-інженер, держава-архітектор, держава-патрон. 
З’ясовано, що Україні необхідно прагнути до моделі «держава-патрон», яка 
вважається найбільш ефективною і управління діє за принципом «витягнутої 
руки», а фінансування культурної сфери дає змогу швидко і гнучко 
адаптуватися до змін відповідно  потребам культури, й стимулювати 
інновативність. 
Сформульовано основні принципи та передумови, на яких повинна 
ґрунтуватися державна культурна політика, серед яких суспільні інтереси, як 
центр політики; комплексний підхід; тісний зв’язок з іншими політиками; 
стратегічна спрямованість; економічна та соціальна ефективність; ефективна 
система оцінки, моніторингу та контролю; усвідомлення динаміки й 
особливостей явищ та процесів, які відбуваються у сфері ККІ; наукова 
34 
 
обґрунтованість; широке залучення до вироблення та реалізації політики 
зацікавлених осіб: влада, бізнес, громада; ефективна система захисту прав 
інтелектуальної власності; чітке розмежування функцій вироблення та 
реалізації державної політики між різними органами державної влади. 
Розглянуто різні моделі відносин держави з культурною сферою, а саме 
американську, англійську та французьку моделі. аналіз особливостей 
формування та реалізації державної політики в сфері культури та державного 
управління, показав, що уряди країн розуміють надзвичайну важливість 
розвитку даної сфери і створюють відповідні умови та стимули для 
підвищення ефективності діяльності цієї галузі. Не дивлячись на різні 
нормативні, інституційні підходи та підходи до фінансування, рівень 
втручання держави в процеси розвитку, всі країни намагають створювати 
партнерські мережі та широко залучати приватний та громадський сектор.   
Рекомендується в Україні надалі вивчати і впроваджувати позитивний 
досвід, а саме вивчити досвід створення культурно-креативних кластерів та 
сприяти їх створенню в Україні; проводити спеціальні інформаційно-
адвокаційні кампанії із метою пропаганди благодійництва в цілому та у сфері 
культури зокрема; розвивати системи співфінансування ККІ, фінансувати 
сферу культури за рахунок доходів від грального бізнесу та лотерей тощо. 
 
  
35 
 
РОЗДІЛ 2 
ОСОБЛИВОСТІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА 
АДМІНІСТРУВАННЯ В КУЛЬТУРНІЙ СФЕРІ В УКРАЇНІ 
 
 
2.1 Законодавчо-нормативна база та суб’єкти публічного 
управління та адміністрування культурною сферою в Україні 
 
В Україні сформована певна законодавча та нормативно-правова база 
регулювання культурної сфери, а також існує концептуальне та стратегічне 
підґрунтя для її розвитку. 
В Конституції закріплено основні цілі, принципи й пріоритети політики 
держави у сфері культури. Так, відповідно до ст. 11 Конституції «держава 
сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, 
традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та 
релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин 
України» [27]. Згідно зі ст. 54 Конституції громадянам гарантується свобода 
літературної, художньої творчості; держава забезпечує збереження історичних 
пам'яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів 
для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її 
межами [27]. 
Рамковим законом для сфери культури є Закон України «Про культуру», 
який визначає правові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні 
відносини, пов’язані із створенням, використанням, розповсюдженням, 
збереженням культурної спадщини та культурних цінностей, і спрямований на 
забезпечення доступу до них. 
Відповідно до статті 2, законодавство України про культуру має на меті: 
− забезпечення реалізації і захист конституційних прав громадян 
України у сфері культури - створення правових гарантій для вільного 
36 
 
провадження культурної діяльності, свободи творчості, доступу до 
культурних цінностей, культурної спадщини та інформації про них; 
− збереження і примноження національного культурного надбання; 
− врегулювання відносин суб’єктів діяльності у сфері культури 
щодо інтелектуальної власності у сфері культури, забезпечення реалізації та 
захист авторського права і суміжних прав; 
− визначення пріоритетів державної політики у сфері культури, 
форм, підстав, умов та порядку надання державної підтримки культури, 
гарантій невтручання держави у творчі процеси, механізму впливу 
громадськості на формування і реалізацію державної політики у сфері 
культури  [48]. 
Законодавство України про культуру регулює діяльність у сфері 
художньої літератури, кінематографії, театрального, музичного, 
хореографічного, пластичного, образотворчого та декоративно-ужиткового 
мистецтва, архітектури, фото мистецтва, дизайну; нематеріальної культурної 
спадщини; охорони національного культурного надбання; архівної справи; 
бібліотечної справи; книговидання, створення видавничої продукції, її 
розповсюдження і використання; створення і розповсюдження фонограмної та 
аудіовізуальної продукції; художньо-естетичної освіти, спеціальної 
культурно-мистецької освіти, позашкільної освіти сфери культури, 
педагогічної діяльності у закладах освіти сфери культури; наукових 
досліджень у сфері культури; міжнародних культурних зв’язків, а також 
переміщення культурних цінностей через державний кордон; виробництва 
матеріалів та обладнання, необхідних для збереження, створення і 
використання культурних цінностей та культурної спадщини; а також іншу 
діяльність, основною метою якої є створення, збереження, розповсюдження і 
використання культурних цінностей, культурної спадщини та культурних благ 
[48]. 
В Законі України «Про культуру» визначаються основні засади і 
пріоритети державної культурної політики. Серед них:  
37 
 
− визнання культури одним з основних факторів самобутності 
Українського народу; 
− сприяння створенню єдиного культурного простору України, 
збереженню цілісності культури; 
− захист і збереження культурної спадщини та культурних 
цінностей як основи національної культури, турбота про розвиток культури; 
− забезпечення свободи творчості, захист прав інтелектуальної 
власності, авторських і суміжних прав; 
− підтримка вітчизняного виробника у сфері культури; 
− стимулювання розвитку креативних індустрій та вироблення 
конкурентоспроможного креативного продукту тощо [48]. 
Інші закони в галузі культури поглиблюють та розширюють визначення 
сфер культури та особливості їх регулювання, такі як: закони України «Про 
театри і театральну справу», «Про гастрольні заходи в Україні», «Про 
авторське право і суміжні права», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про 
інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби 
масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про 
охорону культурної спадщини», «Про внесення змін до Закону України «Про 
охорону культурної спадщини» щодо збереження пам’яток культурної 
спадщини, включених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО», «Про 
музеї та музейну справу», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних 
цінностей», «Про охорону археологічної спадщини», «Про національний 
архівний фонд та архівні установи», «Про народні художні промисли», «Про 
внесення змін до Закону України «Про культуру» щодо визначення поняття 
«креативні індустрії»» та інші. 
Розробка та реалізація державної політики в сфері культури базується на 
низці стратегічних документів та концепцій.  
Так, всі стратегічні та програмні документи в Україні базуються на 
Цілях сталого розвитку на період до 2030 року. Указ «Про Цілі сталого 
38 
 
розвитку України на період до 2030 року фактично підтримує глобальні цілі 
розвитку до 2030 року, проголошені Генеральною Асамблеєю ООН, та 
адаптовані до української специфіки у Національній доповіді «Цілі сталого 
розвитку: Україна». Окремі питання розвитку культури входять до Цілі 11 
«Сталий розвиток міст та громад» цієї доповіді. Мова йде зокрема про 
збереження культурної спадщини, розвиток туризму, рекреації та місцевої 
культури.42 Указ Президента вказує, що цілі сталого розвитку мають бути для 
України орієнтирами при розробці програмних та прогнозних документів 
тощо [51]. 
Так, довгострокову Стратегію розвитку української культури було 
затверджено розпорядженням КМУ № 116-р від 01.02.2016 року.44 
Вказується, що «метою Стратегії є створення умов для сприяння творчій 
активності громадянина і формування в Україні громадянського суспільства 
європейського рівня, що передбачає забезпечення реалізації політичних, 
громадянських, економічних, соціальних і культурних прав громадян, 
засвоєння та використання новітніх знань і технологій, збереження безцінної 
культурно-духовної спадщини» [49]. 
Стратегія визначає 5 стратегічних напрямів реформ, які передбачають 
наступне: 
− визнання центрального місця культури в загальнонаціональному 
розвитку та винятковості національної ідентичності, що спирається на 
українську культуру; посилення ролі культури в соціально-економічному 
розвитку України шляхом взаємодії і посилення відповідальності державних 
органів та громадянського суспільства. Залучення якнайширшого 
представництва заінтересованих сторін до процесу формування та реалізації 
державної культурної політики; 
− удосконалення та модернізація правових, структурних і 
фінансових інструментів підтримки культури; 
− забезпечення доступу до культури через традиційні та нові форми 
культурної діяльності; 
39 
 
− забезпечення державної підтримки культурного розмаїття 
України: всі громадяни України незалежно від місця проживання, статусу, 
приналежності до певної соціальної чи етнічної групи; незалежно від 
майнового статусу, походження, статі мають рівні права на формування 
власної культурної ідентичності та її вираження, доступ до національного і 
світового культурного надбання, участь у культурному житті; 
− забезпечення державної підтримки національного культурного 
продукту і провідної ролі митців та менеджерів культури у створенні, 
поширенні та збереженні національного культурного продукту; формування 
попиту і споживача сучасного культурного продукту і культурних послуг, 
культурної політики та ринкових умов; вдосконалення культурної освіти; 
формування цілісного інформаційно-культурного простору; 
−  підтримка інновацій, нових знань, креативних індустрій, що 
відповідають викликам XXI століття [49]. 
Концепція реформування системи забезпечення населення культурними 
послугами (схвалена розпорядженням КМУ від 23 січня 2019 р. № 27-р.) 
визначає такі основні завданням реформування системи забезпечення 
населення культурними послугами: 
1) затвердження мінімальних стандартів забезпечення громадян 
культурними послугами; 
2) реформування фінансового забезпечення системи надання 
культурних послуг; 
3) впровадження політики модернізації наявної інфраструктури для 
надання культурних послуг; 
4) створення умов для формування якісного (висококваліфікованого) 
кадрового забезпечення системи надання культурних послуг; 
5) розроблення системи здійснення моніторингу та оцінки якості 
культурних послуг [50]. 
Заплановано також створення нової моделі фінансування, яка 
передбачає: 
40 
 
1) чіткі та прозорі гарантії держави щодо переліку та обсягу культурних 
послуг, які безоплатно надаються громадянам; 
2) впровадження проектного підходу до формування конкурентних 
ринків культурних послуг та їх фінансування; 
3) залучення у сферу культури бюджетних коштів через такі 
інструменти, як субвенції, кошти Державного фонду регіонального розвитку 
тощо; 
4) створення умов для залучення у сферу культури позабюджетних 
коштів для ревіталізації культурного ресурсу регіонів і окремих громад, 
створення нових закладів культури та культурних просторів [50].  
В січні 2021 року Міністерство культури та інформаційної політики 
презентували стратегію з розвитку креативних індустрій та сфери гостинності. 
Розробка такої стратегії вказує на розуміння українським урядом важливості 
розвитку креативних індустрій, оскільки цей сектор економіки показує 
стабільне зростання з 2015 року. В той же час, даний сектор, як показав досвід, 
є найбільш уразливим від різноманітних надзвичайних впливів, наприклад, 
епідемія Ковід-19, а на сьогодні воєнні дії на території країни.  
В Стратегії визначено такі пріоритети у сфері креативних технологій: 
− Початок національно-культурної програми розвитку народних 
художніх промислів на 2021-2025 роки для оновлення їх економічної моделі і 
розкриття потенціалу. 
− Наявність  моделі креативних хабів для допомоги підприємцям 
підвищити рівень продукту і спроможність бізнесу.  
− Розробка стратегії розвитку креативних індустрій із залученням 
міжнародних експертів. 
− Запуск Ради з розвитку креативної економіки при Кабінеті Міністрів 
України для створення платформи на найвищому політичному рівні. Вона 
розроблятиме міжсекторальні та галузеві програми підтримки щодо 
проблемних питань сфери, стимулюватиме розвиток та налагодження діалогу 
у форматі «влада – бізнес», зокрема на регіональному рівні.  
41 
 
− Створення і функціонування Національного офісу з розвитку 
креативних індустрій для просування і підтримки їх розвитку в Україні та за 
межами кордону. Зокрема, проведення досліджень, промоція українського 
креативного продукту, надання консультаційних послуг підприємцям (або 
майбутнім підприємцям) в сфері креативних індустрій. 
− Створення Інституту дизайну для популяризації українського 
дизайну за кордоном та підтримки українських дизайнерів (програми 
резиденцій, нагороди та премії, консалтинг). 
Пріоритети у сфері гостинності та туризму: 
− Для ефективного управління галуззю та сталого розвитку ринкової 
екосистеми запуск Національної туристичної організації України, організації 
з менеджменту та маркетингу дестинацій, єдиний туристичний реєстр 
європейські стандарти якості в туризмі. 
− Розвиток конкурентоспроможних туристичних продуктів: проект 
«Туристичні маршрути України», комплексний розвиток туристичних 
територій, програми мобільності для молоді та підтримки подорожей літніх 
людей, освітні програми для бізнесу та громад. 
− Формування культури подорожей та просування галузі: промоція 
внутрішнього туризму, зокрема в рамках #МандруйУкраїною, Міжнародної 
маркетингової кампанії UkraineNOW та туристичного порталу України [44]. 
Міністерство культури та інформаційної політики (МКІП) є головним 
органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує 
формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної 
мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, 
інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління 
цілісним майновим комплексом Українського національного інформаційного 
агентства «Укрінформ») та інформаційної безпеки, а також забезпечує 
формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та 
збереження національної пам’яті, міжнаціональних відносин, релігії та 
захисту прав національних меншин в Україні, мистецтв, охорони культурної 
42 
 
спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних 
цінностей [35]. 
МКІП є головним органом у системі центральних органів виконавчої 
влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в 
інформаційній та видавничій сфері, а також забезпечує формування та 
реалізацію державної політики у сфері телебачення і радіомовлення [35]. 
Мінкультури відповідно до покладених на нього завдань:  
1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що 
належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення 
законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та 
в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України; 
 2) розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з 
питань, що належать до його компетенції;  
3) погоджує проекти законів, інших актів законодавства, які надходять 
на погодження від інших міністерств та центральних органів виконавчої 
влади, готує в межах повноважень, передбачених законом, висновки і 
пропозиції до проектів законів, інших актів законодавства, які подаються на 
розгляд Кабінету Міністрів України, та проектів законів, внесених на розгляд 
Верховної Ради України іншими суб’єктами права законодавчої ініціативи, 
нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;  
4) готує в межах повноважень, передбачених законом, зауваження і 
пропозиції до прийнятих Верховною Радою України законів, що надійшли на 
підпис Президентові України;  
5) здійснює нормативно-правове регулювання у сферах культури та 
мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення 
культурних цінностей, державної мовної політики, міжнаціональних відносин, 
релігії та захисту прав національних меншин, кінематографії, відновлення та 
збереження національної пам’яті та інше [43]. 
43 
 
В додатку Г представлено бюджетний запит Міністерства на 2022-2024, 
де видно, на досягнення яких  стратегічних цілей спрямована діяльність 
інституції: 
1. Забезпечення доступності культурних послуг та консолідація 
українського суспільства. 
2.  Збереження, захист та популяризація культурної спадщини та 
культурних цінностей українського народу. Збереження національної пам’яті 
українського народу. 
3. Підтримка конкурентоспроможних інноваційних підходів у сфері 
культури, креативних індустрій, розвиток людського потенціалу. Формування 
цілісного україномовного культурно-інформаційного простору та розвиток 
кінематографу. 
4. Розвиток туристичного потенціалу, заохочення населення до 
внутрішнього туризму та популяризація України у світі. 
5. Захист свободи слова та українського інформаційного простору, 
створення взаємоузгодженої державної системи інформаційної безпеки. 
Виконання таких стратегічних цілей  в цілому спрямована на досягнення 
такої визначеної місії Міністерства: забезпечення приналежності громадян 
України до єдиного культурного простору та можливості споживання 
доступних культурних послуг, збільшення кількості подорожуючих Україною 
людей та зменшення обсягу маніпулятивного контенту та фейкових новин, 
повідомлень, матеріалів. 
Міністерство культури також здійснює координацію Українського 
культурного фонду (УКФ), який був створений у 2017 році, на підставі 
відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної 
культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для 
розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, 
широкого доступу громадян до національного культурного надбання, 
підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий 
культурний простір [57].  
44 
 
Стратегічними цілями діяльності організації є: 
− підсилення інституційної та фінансової спроможності;  
− сприяння творенню культурного продукту;  
− підсилення ролі культури у розвитку суспільства;  
− інтернаціоналізація української культури [57]. 
Пріоритетні напрями діяльності Фонду на 2022 було визначено 
наступні:  
− сприяння збереженню, захисту та популяризації культурної 
спадщини, культурних цінностей та національної пам’яті українського народу 
задля зміцнення сучасної української ідентичності, формування спільних 
цінностей громадянського суспільства. 
− підтримка розвитку та функціонування української мови в усіх 
сферах суспільного життя на території України, а також поза її межами. 
− сприяння впровадженню сучасних цифрових технологій, розробці 
інноваційного культурного продукту, кроссекторальних та міжрегіональних 
проектів для розкриття творчого потенціалу, ефективної творчої та 
економічної діяльності у сфері культури та креативних індустрій. 
− підтримка культурного розмаїття (зокрема проектів етнічних 
спільнот, національних меншин і корінних народів) та проектів, спрямованих 
на посилення культурної толерантності й поваги, що сприятиме відчуттю 
громадянами своєї приналежності до України. 
− сприяння дотриманню культурних прав, безбар’єрного доступу до 
споживання і створення культурного продукту, забезпеченню рівних 
можливостей для особистісного розвитку та самореалізації для всіх громадян 
та спільнот. 
− підтримка проєктів, спрямованих на проведення прикладних та 
інших досліджень культури та креативних індустрій з метою вивчення стану 
справ і забезпечення формування доказової політики в цих сферах. 
45 
 
− сприяння створенню конкурентоспроможного регіонального 
культурного продукту, розвитку локальних культур та ідентичностей, 
трансформації мереж закладів культури в умовах децентралізації. 
− підтримка проєктів міжнародної співпраці та просування 
українського культурного продукту за кордоном, посилення зв’язків з 
міжнародним культурним середовищем для створення позитивного іміджу 
України. 
− сприяння створенню масштабних суспільно значущих подій, 
спрямованих на формування об’єднаної української ідентичності та створення 
позитивного іміджу України та українців. 
− підтримка навчальних ініціатив для професійного розвитку митців 
та діячів культури і креативних індустрій. 
− підтримка проєктів, спрямованих на протидію інформаційній 
складовій російської військової агресії, осмислення ролі українських воїнів у 
забезпеченні безпеки України та Європи під час збройної агресії Російської 
Федерації, створення позитивного іміджу захисників і захисниць України [57]. 
Головними інструментами впровадження Стратегії УКФ є конкурсні та 
інституційні програми Фонду. Для кожної програми визначено перелік 
пріоритетів та секторів підтримки, першочергові завдання та категорії 
можливих заявників та учасників. До основних конкурсних програм 
Українського культурного Фонду в 2021 було віднесено  наступні: 
«Створюємо інноваційний культурний продукт»; «Навчання. Обміни. 
Резиденції. Дебюти»; «Знакові події для української культури»; «Український 
культурний монітор»; «Підсилення потужності українського аудіовізуального 
сектору»; «Інклюзивне мистецтво»; «Промоція культури та місцевий 
розвиток»; «Розбудова зв’язків – мережування». 
Реалізація Стратегії здійснюється за рахунок та в межах коштів 
державного бюджету; добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому 
числі нерезидентів України; добровільних внесків урядів, агентств та установ 
зарубіжних країн, міжнародних фінансових та інших організацій, у тому числі 
46 
 
у формі цільових грантів; а також інших джерел, не заборонених 
законодавством України [29]. 
 
2.2 Механізми та рівень фінансування розвитку культурної сфери в 
Україні 
 
Зрозуміло, що розвиток будь-якої сфери та галузі залежить, в тому числі, 
від рівня його фінансування. Фінансування сфери культури в Україні завжди 
здійснювалося за залишковим принципом, що і призвело, на нашу думку, до 
тих проблем в сферах утримання і збереження культурної спадщини, розвитку 
театрів, музей тощо, які ми маємо на сьогодні.  
На рис.2.1 представлено видатки Зведено бюджету України на культуру 
та мистецтво. 
 
Рисунок 2.1 – Видатки Зведеного бюджету України на культуру та 
мистецтво, млн.грн 
Джерело: [21]   
47 
 
 Як ми бачимо, з рисунку динаміка щодо фінансування культурної сфери 
є позитивною, але зростання фінансування відбувається в основному не за 
рахунок коштів Державного бюджету, а за рахунок коштів місцевих бюджетів. 
Тобто, відповідальність за культурну сферу перекладається на місцеві рівні.  
В державному бюджеті на 2022 рік на культуру, креативні індустрії та 
інформаційну політику передбачено 15,5 млрд грн, що майже 2 млрд. більше 
ніж в 2021 році, у тому числі субвенції – 1,8 млрд грн (Велика Реставрація та 
Центри культурних послуг).  
Так, на 2022 рік, в рамках програми Велика Реставрація на реставрацію 
закладів загальнодержавного значення, будівництво Меморіалу жертв 
Голодомору, Меморіалу Героїв Небесної Сотні та на реставрацію пам’яток 
культурної спадщини місцевого значення – 3,6 млрд грн. Заплановані наступні 
заходи: 
− фінансування Державної інспекції культурної спадщини України 
– 13,8 млн грн та Державної служби охорони культурної спадщини України – 
19,3 млн грн.; 
− на збереження історико-культурної та архітектурної спадщини в 
національних і державних заповідниках закладені 597,7 млн грн.; 
− для реалізації планів Українського інституту національної пам’яті 
передбачили 167,3 млн грн.; 
− фінансово посилюється діяльність Українського інституту книги, 
підтримка книговидавничої справи та популяризація української літератури у 
світі – 335,5 млн грн.; 
− на забезпечення діяльності національних музеїв, національних і 
державних бібліотек та культурно-просвітницьких центрів передбачені 1,1 
млрд грн.; 
− врахована субвенція місцевим бюджетам на створення центрів 
культурних послуг (ЦКП) – 100 млн грн за рахунок субвенцій; 
48 
 
− на забезпечення функціонування Українського культурного 
фонду, у тому числі здійснення Фондом заходів з підтримки проєктів 
передбачені 703 млн грн.; 
− закладені кошти для підготовки кадрів для сфери культури і 
мистецтва закладами фахової передвищої та вищої освіти – 1,6 млрд грн, у 
тому числі капітальні видатки розвитку для Київського державного 
хореографічного училища – 132 млн грн; 
− заплановані заходи у сферах культури та мистецтв, охорони 
культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних 
цінностей, державної мовної політики, міжнаціональних відносин, релігії та 
захисту прав національних спільнот із врахуванням проведення Днів України 
в Європі та Міжнародного мистецького форуму – 469 млн грн; 
− на роботу національних художніх колективів, концертних 
організацій та їхніх дирекцій, національних і державних циркових організацій 
передбачено 942,7 млн грн; 
− на надання освіти закладами загальної середньої та позашкільної 
освіти державної форми власності, методичне забезпечення діяльності 
закладів освіти – 273,6 млн грн; 
− на діяльність Державної служби України з етнополітики та 
свободи совісті – 17,2 млн грн; 
− для Державного агентства України з питань мистецтв та 
мистецької освіти передбачено 20,1 млн грн; 
− вперше фінансуватимуть цифровізацію культури – 40 млн грн, 
наголосив очільник МКІП [63]. 
В додатку Д представлено перелік проєктів, які планувалося реалізувати 
у 2021 році в рамках програми «Велике будівництво» з метою виконання 
завдань, пов’язаних з реалізацією державної політики щодо розвитку культури 
в Україні [46]. 
За інформацією Міністерства культури  у 2021 році до програми 
відібрали 57 проектів для реалізації та виділили на них кошти. Із них 31 об’єкт 
49 
 
державної форми власності, а 26 – об’єкти комунальної форми власності. 
Серед них такі знакові об’єкти, як Одеська філармонія, Національний 
художній музей та Консерваторія Чайковського у Києві, Костел у Підгірцях, 
відновлення комплексу на Хортиці, Хотинська фортеця. 
У 2021 році на Велику Реставрацію було профінансовано 711,1 млн грн. 
З них: 
− 435,7 млн грн – на об’єкти державної форми власності; 
− 275,4 млн грн – на об’єкти комунальної форми власності. 
Наразі зріз по ремонту консервації реставрації державних об’єктів на 
2021 рік виглядає так: 
− 100% готовність об’єктів – 40% (13 проектів) – завершено. 
− 99-80% готовність об’єктів – 13% (4 проекти) – роботи буде 
завершено у першому кварталі 2022 року. 
− 79-60% готовність об’єктів – 10% (3 проекти) – завершення протягом 
2022 року. 
− 59-40% готовність об’єктів – 18% (6 проектів) – завершення 
протягом 2022 року. 
− 10-39% готовність об’єктів – 21% (7 проектів) – завершення 
протягом 2022 року [14]. 
Зрозуміло, що війна в Україні унеможливлює продовження в повній мірі 
зазначеної програми. Але наведений аналіз свідчить, про підвищення інтересу 
держави до розвитку культурної сфери та сфери креативних індустрій.  
Якщо проаналізувати статистику фінансування проєктів у сфері 
культури через Український культурний фонд, то з 2018 по 2020 роки було 
реалізовано 1003 проєкти, серед яких індивідуальних проєктів – 865, проєктів 
національної співпраці – 86, проєктів міжнародної співпраці - 52 [55]. В 
таблиці 2.1 представлено рівень фінансування даних проєктів і в тому числі в 
розрізі секторів. 
 
50 
 
Таблиця 2.1 – Обсяги фінансування культурних проєктів Українськи 
культурним фондом протягом 2018-2020 років 
 
Тип конкурсу/сектор культури і мистецтва Обсяг фінансування, млн.грн 
Індивідуальний проєкт 658,57 
Проєкт національної співпраці 113,07 
Проєкт міжнародної співпраці 87,35 
Сектор культури та мистецтв  
Аудіовізуальне мистецтво 398,16 
Культурні та креативні індустрії 131,06 
Культурна спадщина 105,1 
Література та видавнича справа 74,17 
Перформативне та сценічне мистецтво 56,09 
Література та видавнича справа 56,05 
Візуальне мистецтво 38,21 
Дизайн та мода 27,15 
Джерело: [55] 
 
 
Рисунок 2.2 – Кількість профінансованих проєктів за 2018-2020 роки 
Джерело: [55] 
 
Як бачимо, найбільша кількість проєктів, які подаються до фінансування 
та підтримуються через Український культурний фонд є проєкти в сфері 
аудіовізуального мистецтва, культурної спадщини та культурних і креативних 
технологій. Найменша кількість – дизайн та мода, візуальне мистецтво, 
література та видавнича справа. 
Якщо проаналізувати активність заявників в розрізі регіонів, то 
найбільша кількість проєктів в м. Київ (табл.2.2). 
51 
 
 
Таблиця 2.2 – Кількість проєктів тв сума грантів в розрізі областей 
України за 2018-2020 роки 
Область заявника Кількість проєктів Сума гранту, млн.грн 
Івано-Франківська 25 17,98 
Волинська 9 5,07 
Вінницька 23 16,99 
Дніпропетровська 19 12,64 
Донецька 12 11,13 
Житомирська 11 5,52 
Закарпатська 26 9,71 
Запорізька 17 9,06 
Київ 456 538,49 
Київська 25 23,65 
Кіровоградська 7 2,08 
Луганська 6 1,64 
Львівська 113 95,66 
Миколаївська 11 5,454 
Одеська 40 23,38 
Полтавська 7 5,37 
Рівненська 40 17,93 
Сумська 3 2,52 
Тернопільська 12 6,65 
Харківська 63 35,39 
Херсонська 18 6,78 
Хмельницька 20 11,71 
Черкаська 13 9,29 
Чернівецька 16 8,46 
Чернігівська 11 3,32 
Джерело: [55] 
 
На фінансування можуть подаватися, як неурядові організації, так і 
підприємства, а також органи державної влади та місцевого самоврядування 
(рис. 2.3). Як бачимо, що найбільше участь в проєктній діяльності беруть 
участь громадські організації 
 
52 
 
 
Рисунок 2.3 – Кількість профінансованих проєктів протягом 2018-2020 
років в розрізі організаційно-правових форм заявників 
Джерело: [55] 
 
Не дивлячись на підвищення обсягів державного фінансування, все одно 
даний рівень є дуже малий. Як правило, він становить 1-1,5% видатків 
зведеного бюджету і 2-2,4% місцевих бюджетів, в той час, коли в більшості 
європейських країн така частка є значно більшою (рис. 2.4) 
 
 
Рисунок 2.4 – Державні видатки у сфері культури, % місцевих бюджетів 
(2017 році) 
Джерело: [55] 
53 
 
Треба зазначити, що підвищення частки самофінансування в структурі 
джерел фінансування культурних закладів в України практично не можливо, 
оскільки попит на культурні послуги в країні є досить низьким. Як показали 
дослідження лише 1% дорослого населення країни відвідує культурні заклади 
так часто, як побажає, а більшість не може собі цього дозволити (рис.2.5 ) 
 
 
 
Рисунок 2.5 – Результати соціологічного дослідження КМІС проведеного в 
2018 році 
Джерело: [52]  
 
В зв’язку з цим, Кабінетом міністрів була ухвалена Концепція реформи 
фінансування системи забезпечення населення культурними послугами, етапи 
якої представлені на рис. 2.6 
 
54 
 
 
Рисунок 2.6 – Етапи реформи фінансування системи забезпечення населення 
культурними послугами 
Джерело: [52]  
 
Реформа має на меті запровадити новий механізм фінансування системи 
забезпечення населення культурними послугами, а саме: 
− підвищити ефективність та прозорість використання бюджетних 
коштів в сфері; 
− залучити позабюджетні кошти в сферу; 
− створити конкурентний ринок культурних послуг; 
− забезпечити конкурентний рівень оплати праці працівників сфери; 
− забезпечити високий рівень якості надання культурних послуг 
Крім цього, як зазначалося в 1 розділі необхідно вивчати зарубіжний 
досвід підходів до фінансування культурної сфери і адаптувати їх до 
вітчизняних умов. Можемо стверджувати, що використовуючи лише 
бюджетні кошти, покращити функціонування культурної сфери в Україні є 
неможливим 
 
Висновки до розділу 2 
Проаналізовано законодавчу та нормативно-правову базу регулювання 
культурної сфери, а також концептуальні та стратегічні документи, зокрема 
55 
 
Закон України «Про культуру», Стратегію розвитку української культури, 
Концепцію реформування системи забезпечення населення культурними 
послугами, Стратегію з розвитку креативних індустрій та сфери гостинності. 
Виявлено, що до основних стратегічних напрямів реформ в культурній сфері є 
визнання центрального місця культури в загальнонаціональному розвитку та 
винятковості національної ідентичності; удосконалення та модернізація 
правових, структурних і фінансових інструментів підтримки культури; 
забезпечення доступу до культури через традиційні та нові форми культурної 
діяльності; забезпечення державної підтримки культурного розмаїття 
України; забезпечення державної підтримки національного культурного 
продукту і провідної ролі митців та менеджерів культури. 
Проаналізовано основні завдання та функції Міністерства культури та 
інформаційної політики, яке є головним органом у системі центральних 
органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну 
політику в інформаційній та видавничій сфері, а також забезпечує формування 
та реалізацію державної політики у сфері телебачення і радіомовлення. А 
також основні напрями діяльності Українського культурного фонду. 
З’ясовано, що динаміка щодо фінансування культурної сфери є 
позитивною, але зростання фінансування відбувається в основному не за 
рахунок коштів Державного бюджету, а за рахунок коштів місцевих бюджетів. 
Реалізується державна програма «Велика реставраціям» в рамках програми 
«Велике будівництво», в рамках якої здійснюється фінансування відновлення 
та реставрації пам’яток культури та культурної спадщини.  
Стан справ в сфері культури та культурних індустрій в Україні свідчить 
про необхідність формування та реалізації системної протекціоністської 
державної культурної політики, яка спрямована на підтримку культури та 
культурних індустрій [7]. Це, в свою чергу, вимагає визнання на урядовому 
рівні пріоритетності розвитку ККІ, як одного із актуальних напрямів 
економічної, інноваційної та суспільної політики, зокрема ухвалення низки 
документів щодо державної політики в сфері культури та культурних 
56 
 
індустрій; створення належного рівня нормативно-правової бази 
функціонування ККІ; підтримка конкурентоздатних інноваційних проектів; 
забезпечення економічної самодостатності культурної сфери, яка довгий час 
фінансувалася за залишковим принципом; розвиток державних і громадських 
інститутів, які сприяють реалізації інноваційної культурної діяльності; 
запровадження передового досвіду щодо розширення джерел фінансування 
культурної сфери та сфери культурних індустрій 
 
  
57 
 
РОЗДІЛ 3 
НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПУБЛІЧНОГО 
УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ КУЛЬТУРНОЮ СФЕРОЮ В 
УКРАЇНІ 
 
 
3.1 Оцінка воєнних злочинів проти культурної спадщини України  
та напрями її  відновлення 
 
Міністерство культури та інформаційної політики (МКІП) з початку 
повномасштабного вторгнення росії на територію України фіксує воєнні 
злочини росіян проти української культурної спадщини. Треба зазначити, що 
кількість цих злочинів постійно збільшується. Так, станом на 31 березня 2022 
року було зафіксовано 135 епізодів. [37]. А вже станом на 27 травня 2022 року 
задокументовано 367 епізодів. Зокрема, відомо про повну руйнацію 9 об’єктів 
культурної спадщини в Донецькій, Київській, Сумській та Чернігівській 
областях.  На цей час росіяни знищилися 42 меморіальних пам’ятника на честь 
історичних особистостей та подій XIX- початку XXI ст., 29 будівель та 
комплексів музеїв і заповідників, 74 споруди будинків культури, театрів та 
бібліотек та інші об’єкти цінної історичної забудови [35]. 
Треба зазначити, що руйнування культурної спадщини – це воєнний 
злочин за Гаазькою конвенцією. Україна є стороною Конвенції про захист 
культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 року, 
відповідно до статті 3 якої Високі Договірні Сторони зобов’язуються 
підготувати ще в мирний час охорону культурних цінностей, розташованих на 
їх власній території, від можливих наслідків збройного конфлікту, вживаючи 
заходів, які вони вважають необхідними. 
Заходами з охорони (збереження) культурних цінностей можуть бути, 
зокрема: 
58 
 
– систематизація інформації про культурні цінності, включаючи 
мінімальну інформацію про кожну культурну цінність, що дозволяє 
однозначно її ідентифікувати, з обов’язковим фотографуванням і дублювання 
інформації на надійних різних засобах зберігання; 
– заходи протипожежної безпеки в закладах культури, що зберігають 
культурні цінності; 
– заходи захисту від викрадення, знищення чи пошкодження культурних 
цінностей; 
– підготовлення планів і забезпечення допоміжними матеріалами 
(захисні плівки, бокси, возики, мотузки, захисний одяг персоналу, драбини, 
тощо), необхідними для екстреної евакуації культурних цінностей першої 
черги (найцінніших) у разі виникнення пожежі чи інших загроз знищення чи 
пошкодження культурних цінностей; 
– проведення періодичних навчальних тренувань з питань захисту 
культурних цінностей для працівників закладів культури, у тому числі з 
евакуації культурних цінностей; 
– за можливості облаштування захисних споруд та інших засобів захисту 
закладів культури, що зберігають культурні цінності [19]. 
Зазначимо, що питання захисту культурних цінностей у разі збройного 
конфлікту в Україні регулює така нормативно-правова база: 
− IV Конвенція про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: 
Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року 
(Гаазька конвенція 1907 року, дата набрання чинності якої для України 
24.08.1991); 
− Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного 
конфлікту від 14 травня 1954 року (Гаазька конвенція 1954 року); 
− Виконавчий регламент Конвенції про захист культурних цінностей у 
випадку збройного конфлікту (прийнятий одночасно з Гаазькою конвенцією 
1954 року); 
59 
 
− Протокол про захист культурних цінностей у разі збройного 
конфлікту (прийнятий одночасно з Гаазькою конвенцією 1954 року); 
− Другий протокол до Гаазької конвенції про захист культурних 
цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року (згідно з Законом України від 
30 квітня 2020 року № 585-IX); 
− Кодекс цивільного захисту України; 
− Закон України «Про правовий режим воєнного стану»; 
− Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий 
режим на тимчасово окупованій території України»; 
− Порядок проведення евакуації у разі загрози виникнення або 
виникнення надзвичайних ситуацій, затверджений постановою Кабінету 
Міністрів України від 30 жовтня 2013 року № 841; 
− Інструкція про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного 
права у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони 
України 23 березня 2017 року № 164, зареєстрованим у Міністерстві юстиції 
України 09 червня 2017 року за № 704/30572; 
− Методика планування заходів з евакуації, затверджена наказом 
Міністерства внутрішніх справ України від 10 липня 2017 року № 579, 
зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01 серпня 2017 року за № 
938/30806 [19]. 
Треба зазначити, Міністерство культури ще навесні 2021 року 
актуалізували перелік музейних об’єктів, які підлягають першочерговій 
евакуації («червоний список»), але з початком війни музеї так і не отримали 
чітких інструкцій щодо їх подальших дій, що свідчить про низьку 
ефективність та координацію державних управлінський процесів в цій сфері 
на усіх рівнях.  Деякі музеї взяли на себе відповідальність та самостійно 
заздалегідь вивезли свої цінні колекції в більш безпечні західні регіони, 
зокрема музейні установи Одеси, Маріупольський художній музей, музеї 
Вінниуі, Житомира, Сум, Чернігова, Дніпровський історичний музей, 
60 
 
Національний музей історії в Києві [41]. Така ж ситуація склалася в сфері 
збереження існуючих в містах пам’яток культури. Активні дії щодо їх захисту 
почали здійснюватися місцевими активістами та добровольцями.  
Така ситуація показала, що Україна не була готова до охорони закладів 
культури та культурної спадщини в умовах воєнного стану, не дивлячись на 
те, що бойові дії в країни ведуться ще з початку 2014 року. Це не дозволило 
мінімізувати негативний вплив і призвело до значних пошкоджень об’єктів 
культури, про що згадувалося вище. До того ж ця кількість зростає з кожним 
днем. 
На сьогодні Міністерство створило спеціальний ресурс для належного 
документування злочинів проти людяності та об’єктів культурної спадщини 
[20]. 
Експерти рекомендують надалі створити загальнонаціональний реєстр 
зруйнованих і пошкоджених об’єктів історичної спадщини і культурних 
закладів, розробити єдину методику визначення обсягів матеріальних і 
фінансових ресурсів, необхідних для їх відновлення та реставрації [13]. 
На сьогодні Міністерство культури та інформаційної політики активно 
консультується з ЮНЕСКО щодо правильного та безпечного зберігання 
об’єктів під час війни,  а також об’єктів міжнародним знаком «Блакитний 
щит», що надає статусу посиленого захисту. Знищення таких пам’яток є 
прямим свідченням воєнного злочину проти культурної спадщини [41].  
На початку березня було створено Штаб порятунку спадщини, який 
координується ЮНЕСКО, Міжнародною радою музеїв, ICCROM та іншими 
міжнародними організаціями. Спільно з Національним музеєм Революції 
гідності вони створили інструкцію з «першої допомоги» для профільних 
установ, а також займаються іншою діяльністю, що спрямована на сприяння 
порятунку культурної спадщини в умовах війни та її пост-кризовому 
відновленню [41]. 
Доцільно створити спеціальний міжнародний фонд для підтримки 
відновлення об’єктів культурної спадщини та закладів культури. 
61 
 
На сьогодні, низка європейських партнерів готові надати необхідну 
фінансову та організаційну підтримку Україні в цьому напряму. Зокрема, 
Литва та Латвія готові взяти участь у створенні національної платформи з 
управління культурною спадщиною в Україні. Німеччина планує надати 
допомогу у відновленні культурних пам’яток в Чернігові, Швеція – у Києві, 
Франція – в Україні в цілому [18]. 
Зарубіжні партнери вже зараз надають методичну, організаційну, 
інформаційну та фінансову підтримку українським закладам культури. Так, 
понад 40 польських музеїв створили Комітет допомоги українським музеям, 
німецькі профільні організації об’єдналися в Мережу захисту культурних 
цінностей України з метою дослідження актуальних проблем. Фінляндія 
допомагає пакувальними матеріалами та засобами для забезпечення 
оптимальних умов зберігання колекцій, а Федеральне відомство культури 
Швейцарії вже виділило 750000 франків на збереження культурної спадщини 
України. До того ж Міжнародний альянс захисту культурної спадщини в зоні 
конфліктів (Швейцарія) виділив 2 мільйони доларів для підтримки невеликих 
музейних установ Києва та Сходу України. Сайт Мережі європейських 
музейних організацій створив окрему онлайн-платформу Museums support 
Ukraine, де зібрані міжнародні ініціативи та гранти, спрямовані на збереження 
культурної спадщини України у війні, фінансову підтримку, забезпечення 
роботою українських спеціалістів галузі тощо. В Австрії було створено архів 
Saving Ukrainian Cultural Heritage Online, а в Канаді запроваджено ініціативу 
UART разом з місцевими державними закладами та університетськими 
партнерами, з метою зберігання важливих оцифрованих документів (архівних 
колекцій, польових досліджень, баз даних тощо). ЮНЕСКО разом з Blue Shield 
Denmark ініціювали створення платформи Backup Ukraine, де збирають 
цифрові ЗD-копії пам’ятників та важливих історичних споруд  в Україні [41]. 
Міжнародний центр з дослідження, збереження та реставрації 
культурних цінностей надасть Україні фінансову підтримку для оцінки 
масштабу післявоєнного відновлення культурної спадщини. Міністерство 
62 
 
культури та інформаційної політики України домовилось з членами центру 
про проведення тренінгів щодо першої допомоги культурній спадщині в 
надзвичайних ситуаціях та під час військових конфліктів. В майбутньому 
сторони також планують підготувати Меморандум між Штабом Порятунку 
Спадщини (Heritage Emergency Response Initiative), Міжнародним центром з 
дослідження, збереження та реставрації культурних цінностей (ICCROM) і 
Міністерством культури та інформаційної політики України щодо створення 
спільної групи задля порятунку української спадщини [53]. 
В Україні Український культурний фонд спільно з Міністерством 
культури та інформаційної політики, а також ІТ-компанією «SoftServe» 
запускають платформу «Культурний простір» ( http://help.uaculture.org/). 
Платформа передбачає збір інформації від українських діячів культури 
та установ і організацій культурного сектору, які потрапили у скрутне 
фінансове становище через війну та потребують допомоги як для відновлення 
своєї діяльності, так і для реалізації ідей та проєктів, що підкреслюють 
культурну цінність української ідентичності й можуть реалізовуватися під час 
воєнного стану та після перемоги України.  
На платформі відкрито чотири форми для збору інформації відповідно 
до таких напрямів: 
− підтримка митців та мисткинь, які потребують допомоги для 
відновлення своєї діяльності; 
− потреби фізичних осіб-підприємців та організацій всіх форм 
власності, які потребують допомоги для відновлення діяльності; 
− проєкти під час війни – підтримка фізичних осіб-підприємців та 
організацій всіх форм власності, які мають ідеї та проєкти, що можуть бути 
реалізовані в умовах воєнного стану; 
− благодійність – окремий напрям для фізичних та юридичних осіб 
всіх форм власності, які мають змогу та готові підтримати українську 
культуру, стати благодійником чи донором [57]. 
63 
 
Зрозуміло, що нагальним питанням на сьогодні є розроблення 
Стратегічного плану та заходів з відновлення та розвитку об’єктів культурної 
спадщини. До цього часу лише прийнято Указ Президента України №266/2022 
щодо утворення Національної ради з відновлення України від наслідків війни, 
до завдань якої віднесено розроблення плану заходів з післявоєнного 
відновлення та розвитку України, в тому числі щодо відновлення та 
збереження об’єктів культурної спадщини; визначення та напрацювання 
пропозицій щодо пріоритетних реформ, прийняття та реалізація яких є 
необхідним у воєнний і післявоєнний періоди; підготовка стратегічних 
ініціатив, проєктів нормативно-правових актів, прийняття і реалізація яких є 
необхідним для ефективної роботи та відновлення України у воєнний і 
післявоєнний періоди [42]. 
Крім цього, експерти радять ініціювати низку заходів на міжнародному 
рівні, зокрема ініціювати виключення Росії з міжнародних культурних 
організацій, таких як UNESCO (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, 
науки і культури), ICOMOS (Міжнародна рада з охорони пам’яток та 
історичних місць), ICCROM (Міжнародний центр вивчення питань 
збереження та відновлення культурних цінностей) [13].  
Треба зазначити, що вже десятки авторитетних міжнародних культурних 
інституцій, музеїв, театрів, кінофестивалів, фондів, галерей, виставок, творчих 
колективів, підтримуючи Україну, відмовилися від співпраці з 
представниками російської культурної сфери. 
Також, Україна має стати ініціатором змін і доповнень до міжнародного 
законодавства у сфері культури (передусім до Гаазької конвенції про захист 
культурних цінностей у випадку збройного конфлікту) з метою посилення 
правової відповідальності за руйнування та знищення культурних об’єктів під 
час війни та на тимчасово окупованих територіях, упровадження в міжнародне 
право санкційних механізмів, які діятимуть навіть у разі неприєднання 
держави-агресора до відповідного міжнародного документа [13]. 
 
64 
 
3.2 Роль та види партнерських відносин в розвитку культурної 
сфери та збереженні культурної спадщини: закордонний та вітчизняний 
досвід 
 
Розвиток культурної сфери та утримання і збереження об’єктів 
культурної спадщини потребує значних обсягів фінансування. Дана проблема 
стосується не лише України, де культурна сфера фінансується за залишковим 
принципом, але й і інших розвинутих країн, в яких надається великої уваги 
культурним об’єктам через розуміння їх цінності та здатності принести 
економічні і соціальні вигоди країні. В зв’язку з цим відбувається постійний 
пошук «недержавних» джерел фінансування, а використання державних 
коштів намагаються оптимізувати і збільшити ефективність їх використання. 
Крім цього, може відчуватися нестача і інших видів ресурсів, в тому числі 
людських та інформаційних, а також брак знань та навичок для здійснення 
певних видів діяльності.  
  Розширення джерел зазначених ресурсів стає можливим за рахунок 
налагодження сталих партнерських відносин держави, бізнесу та неурядових 
організацій, а також громадськості. 
Розрізняють різні форми такого державно-приватного співробітництва. 
Наприклад, в дослідженні «Public-private cooperation in cultural heritage 
revitalisation» [4] науковці виокремили такі їх форми, які можуть 
застосовуватися у відродженні культурної спадщини: 
− державно-приватна співпраця (Public-Private Collaboration 
(PPColl); 
− державно-приватне партнерство (Public-Private Partnership (PPP))  ; 
− державно-приватне спільне підприємство (СП) (Public-Private Joint 
Venture (JV)) [4]. 
До державно-приватної співпраці науковці відносять укладання 
короткострокових угод, угод користувачів, угод про доступ або фінансові 
угоди. Завдання та відповідальність часто обмежуються кількома проблемами. 
65 
 
Це може бути спонсорство, загальне фінансування проєкту або передача 
використання. Адміністративний інтерес PPColl полягає у підтримці 
перспективних проектів, які сприяють досягненню цілей ревалорізації, тобто 
підвищення архітектурно-художньої цінності певного культурного об’єкта 
його відродження [4]. 
Державно-приватне партнерство забезпечує доступ до інтегрованих 
адміністративних послуг, які можуть стосуватися планування, будівництва, 
фінансування, обслуговування або експлуатації громадської інфраструктури. 
Розраховано на довгострокову співпрацю та залучення коштів та досвіду 
приватного бізнесу. Інтереси партнерів можуть стосуватися сталої валорізації 
інфраструктури та соціально-культурно-економічної продукції. Термін ДПП 
застосовується лише до певного типу проектів, що характеризуються 
(довгостроковим) контрактом та чітким розподілом ризиків між державним та 
приватним сектором [4]. 
Спільне підприємство регулює права та обов’язки між муніципалітетами 
та творчо-культурними партнерами як співакціонерами компанії чи установи. 
Метою є проектування, будівництво, планування, фінансування, 
обслуговування та експлуатація інфраструктури та/або управління соціально-
культурною діяльністю. Зазвичай інфраструктурна частина виставляється на 
тендер з умовами стати акціонером компанії після підписання контракту [4]. 
Відмінності між розглянутими формами державно-приватного 
співробітництва наведено в табл.3.1. 
Наведемо декілька успішних прикладів розглянутих форм державно-
приватного співробітництва.  
Проєкт відродження Будинку Лаєру (Layerjeva hiša) в м. Крань 
(Словенія), який був побудований у 18 столітті, і в якому певний період часу 
проживав Леопольд Лаєр один з найважливіших словенських живописців. Цей 
будинок є одним з «магнітів» громади, що робить важливим його належне 
утримання. 
66 
 
Таблиця 3.1 – Характеристика форм державно-приватного 
співробітництва 
Форма державно- Характеристика 
приватного 
співробітництва 
Державно-приватна − короткострокові контрактні угоди; 
співпраця − спільні/доповнюючі цілі, які стосуються узгодженої 
діяльності; 
− приватний партнер робить свій внесок у розвиток 
культурної сфери 
Державно-приватне − довгострокові контракти; 
партнерство − партнерство спеціального призначення; 
− завдання та ризики державних органів частково 
передаються приватному партнеру 
Державно-приватне − необмежена тривалість; 
спільне підприємство − компанія/установа спеціального призначення; 
− розподіл ризиків між приватними та державними 
акціонерами; 
Джерело: [4] 
 
Так, в протягом 2009-2010 років муніципалітет вирішив зробити ремонт 
даного об’єкту, до основних цілей якого було віднесено наступні: 
− культурні: придбати новий простір для громадської культурної 
інфраструктури; створити культурний квартал в старому центрі міста; 
− екологічна: використовувати природні ресурси та забезпечити 
ефективне використання енергії; 
− економічні та соціальні: проведення різних культурних заходів, 
стимулювання культурної та творчої діяльності та підприємництва, 
відродження старого центру міста; збільшення кількості відвідувачів міста; 
створення нових робочих місць; покращення пропозицію культурного 
туризму в місті та регіоні; підвищення якості життя в м. Крань. 
На сьогодні Layerjeva hiša представляє перший цілісний арт-хаус проект 
у Словенії. Тут розміщені кав’ярня, книжковий магазин, музей, сувенірний 
магазин, виставковий простір, апартаменти для художників та туристів, 
простір для проведення різних святкових та інших заходів тощо. 
67 
 
Після ремонту муніципалітет призначив неурядову організацію (НУО) 
«Puhart» для управління будинком, але фінансових ресурсів місцевого 
бюджету та НУО було не достатньо для утримання зазначеного культурно 
об’єкту. Тому до управління в 2011 році долучилася ще одна НУО – «Zavod 
Carnica». Отже, виникла певного роду державно-приватна співпраця. Так, 
муніципалітет міста є власником будівлі і частково фінансує цю культурну 
програму, а також контролює використання міського майна та роботу Будинку 
Лаєра. НУО «Zavod Carnica», яка працює в сфері культури та туризму, 
безпосередньо впроваджує арт-хаус проект та отримує кошти, від його 
реалізації, які використовує для подальшої реалізації програми контракту [4].  
Одним з прикладів державно-приватного партнерства у галузі 
збереження культурної спадщини є поле Геттісбурзької битви в США, яка 
стала ключовим епізодом у Громадянській війні 1863 року. Поле отримало 
статус національного парку та перетворилось на меморіал просто неба з 
безліччю монументів та пам’ятних знаків, встановлених родинами, різними 
армійськими групами, урядами штатів, громадськими установами. Але 
утримання та побудова всієї необхідної інфраструктури (центр візитерів: 
музей, бібліотека, кінотеатр, архів, кінозал тощо) вимагало великих 
фінансових ресурсів. В зв’язку з цим, до реалізації даного проєкту була 
залучена НУО «Друзі Геттісбургу», яка взяла на себе відповідальність щодо 
фандрейзингу, будівництва Центру візитерів, утримання території 
історичного поля битви. Вартість робіт становила 103 млн. доларів. 
Економічний та соціальний ефект за п’ять років після відкриття Центру: 
− кількість відвідувачів – 6254432 осіб; 
− 420000 доларів річного прибутку; 
− збереження близько 1 млн артефактів, реставрація 430 гармат; 
− 76947 безкоштовних автобусних турів; 
− внесок у місцеву економіку - 73 млн. доларів; 
− створення близько 1000 робочих місць  [56]. 
68 
 
Ще один приклад проекту державно-приватного партнерства з 
відродження спадщини – це реставрація Палацу Вараждинського повіту 
(Хорватія), який входить до списку культурних цінностей, що охороняється 
державою. Він був побудований в стилі рококо в 1768 році майстром-
будівельником Якобом Ербером. З роками його значення поступово 
зменшувалося, що призвело до його занедбаності та неналежного 
використання та облаштування. Ремонт палацу розпочався у 1990-х роках. Це 
був повільний процес через брак фінансування. Найбільший обсяг 
реконструкції відбувся у 2006 році, коли за рахунок державно-приватного 
партнерства було забезпечено достатнє фінансування. Це дозволило 
відремонтувати палац у відносно короткий термін. Приватним партнером 
виступив Meteor-Privatno Partnerstvo d.o.o. Предметом договору було 
встановлено наступне: приватний інвестор фінансує будівництво та 
утримання палацу, що належить окрузі, протягом 20 років, тоді як округ 
сплачує щомісячну орендну плату приватному партнеру, яка покриває витрати 
на фінансування інвестицій та обслуговування палацу. Розрахункова вартість 
капіталу склала 1197000 євро (без ПДВ). Великий реставраційний та 
консерваційний проект повернув палац до початкового стану, і тепер у ньому 
знову розміщується штаб-квартира Вараждинського повіту – його початкове 
призначення, для якого він був побудований [4].  
Цікавим для вивчення є досвід Великої Британії щодо залучення 
неурядових організацій до збереження культурної спадщини. Зокрема, в цій 
сфері працюють як загальнонаціональні організації, так і локальні. До 
загальнонаціональних організацій відносяться: Національний траст (National 
Trust) – найбільша в Європі благодійна організація, що займається 
збереженням культурної спадщини, Траст англійської спадщини (English 
Heritage Trust), Товариство старовинних пам’яток (Ancient Monuments 
Society), Товариство захисту старовинних будівель (Society for the Protection of 
Ancient Buildings) [31].  
69 
 
Наприклад, Національний траст (National Trust) є однією з найстаріших 
благодійних організацій Великої Британії у сфері збереження культурної 
спадщини. Він був заснований у 1895 році і зараз нараховує близько 6 млн. 
членів. У власності Національного трасту знаходяться понад п’ятсот 
історичних будинків, замків, парків і садів, близько мільйона витворів 
мистецтва, понад 250 тис. га землі, понад 780 миль берегової лінії. Власність 
набувалася шляхом купівлі або через заповіти. Вона не може бути відчужена 
або передана у заставу без спеціальної парламентської процедури. Всі об’єкти 
є відкритим для відвідування. Діяльність Трасту поширюється на території 
Англії, Уельсу та Північної Ірландії (у Шотландії з 1932 року діє свій 
Національний траст). Траст має щорічний дохід понад 680 млн. фунтів 
стерлінгів від членських внесків, пожертв та спадщини, своїх магазинів, 
ресторанів та іншої власності, грантів від інших благодійних організацій, 
урядових установ, місцевих органів влади [31]. 
Існують також об’єднання неурядових організацій зі збереження 
культурної спадщини, наприклад, Альянс спадщини (Heritage Alliance), 
членами якого є 140 організацій, починаючи з таких великих як: Національний 
траст, Англійська спадщина (English Heritage), Траст каналів і річок (Canal & 
River Trust), Фонд історичних будинків (Historic Houses Foundation), і 
закінчуючи меншими і більш спеціалізованими, що представляють інтереси 
власників об’єктів культурної спадщини, професіоналів, волонтерів і 
науковців у цій галузі, музеї тощо. Загалом до його діяльності залучені понад 
7 млн осіб [31]. 
Такі організації допомагають зняти фінансове навантаження на місцеві 
бюджети з утримання різноманітних культурних пам’яток. Крім цього, 
існують спеціальні благодійні фонди, які фінансують різноманітні проєкти із 
збереження культурної спадщини. Наприклад, Фонд історичних будинків 
(Historic Houses Founation) надає гранти для: відновлення та консервації 
історичних сільських будинків, а також прилеглих садів і господарських 
70 
 
споруд; реставрації і збереження творів мистецтва і предметів, що становлять 
науковий та історичний інтерес [31].  
Держава, може надавати фінансову підтримку за рахунок 
спеціалізованих джерел грошових надходжень, наприклад, таких як 
Лотерейний фонд спадщини – позавідомчої державної організації, яка отримує 
кошти від Національної лотереї для підтримки проектів, пов’язаних з 
культурною спадщиною. 
Треба зазначити, що кількість можливостей для отримання 
різноманітних грантів із збереження культурної спадщини в Великобританії 
досить велика,  і різниться джерелами, обсягами та напрямками  [31]. 
Як бачимо з наведених прикладів, формування такого роду 
партнерських зв’язків в сфері культури та збереження культурної спадщини є 
дуже важливими, особливо з огляду на те, в Україні є величезна кількість 
історичних будівель і споруд в занедбаному стані, але які можуть стати 
«магнітами» для розвитку туристичної та інших супутніх галузей.   
Треба зазначити, що в Україні створено законодавчі та інституційні 
передумови для розвитку державно-приватного партнерства в Україні. 
Зокрема, прийнято низку законів, що регулюють сферу державо-
приватного партнерства, серед яких закони України «Про державно-приватне 
партнерство», «Про концесію», «Про оренду державного та комунального 
майна», «Про передачу об’єктів права державної і комунальної власності», 
«Про інвестиційну діяльність». 
У чинному законодавстві зазначено, що ДПП застосовується в таких 
сферах, як туризм, відпочинок, рекреація, культура, управління пам’ятками 
архітектури та культурної спадщини. Визначено загальні засади оренди і 
передавання права власності об’єктів державного та комунального майна, що 
надають культурні послуги. Задекларовано пільгові умови інвесторам, які 
здійснюють інвестиційну діяльність у галузі культури та охорони культурної 
спадщини. [11]. 
71 
 
В той же час, культурна сфера є не дуже привабливою для приватних 
інвесторів, оскільки фінансова віддача, як правило, тут може відбутися тільки 
у віддаленій перспективі. Не всі приватні інвестори розуміють, що крім 
прибутку, ці проєкти дають ще соціальні ефекти, а також дозволяють зберегти 
та розвинути культурний та людський потенціал, що, в свою чергу, в 
довгостроковій перспективі може згенерувати значні економічні прибутки, як 
для інвестора безпосередньо, так і для громади або певного регіону.  
Треба зазначити, що в Україні були спроби укладання угод з ДПП в 
культурній сфері, зокрема через концесію пам’яток культури, тобто передачі 
об’єктів державної власності у користування приватним підприємствам. Але 
більшість проєктів ДПП впроваджених в Україні є невдалими. До таких 
проєктів можна віднести наступні: 
− палац Потоцьких (м. Тартаків, Львівська обл., Україна): у 2010 
році був переданий приватному підприємцю, який зобов’язувався через 10 
років ввести його в експлуатацію як музейно-відпочинковий комплекс, у 2013 
році було розірвано угоду з ініціативи концесіонера;  
− замок князів Острозьких (с. Старе Село, Львівська обл., Україна): 
у 2010 році передано у користування приватному підприємцю з перспективою 
проведення фестивалів на території, однак жодні роботи так і не розпочалися, 
а будівля зазнала ще більших руйнувань; 
− Палац графів Реїв (с. Приозерне, Івано-Франківська обл., Україна): 
у 2001 році палац передано у користування, а з 2005 року – у власність церкви 
з метою заснування у його стінах монастиря, однак цього ж року з палацу були 
вивезені всі цінності і з’явилося оголошення про продаж за 700 тис. євро. 
Керівництво церкви не підтвердило факт продажу, а з боку нащадку 
Потоцьких були ініціативи залучення європейських інвесторів і перетворення 
палацу на культурний центр, однак статус пам’ятки на сьогодні не 
підтверджений і вона зазнає подальших руйнувань [59].  
Серед причин «неуспішності» зазначених проєктів називають такі: 
72 
 
− необ’єктивне оцінювання вартості відновлення пам’ятки і, як 
наслідок, брак коштів на проведення робіт;  
− відсутність практики застосування санкцій до концесіонерів, які не 
виконують своїх зобов’язань і погіршують стан отриманих у користування 
пам’яток;  
− непрозорі процедури конкурсного відбору концесіонерів; 
−  складність бюрократичних процедур щодо одержання дозволів і 
незацікавленість органів влади у співпраці з інвесторами;  
− недосконалість законодавчого регулювання концесії 
(неврахування законом особливостей культурної сфери) [59]. 
В той же час є декілька успішних прикладів ДПП в сфері культури. 
Наприклад, замок Сент-Міклош (смт Чинадійово, Закарпатська обл., Україна), 
який у 2001 році передали користування місцевому художнику, який з 
допомогою меценатів відновив будівлю і створив у ньому культурно-
мистецький центр. Там щорічно проходить міжнародний фестиваль 
середньовічної культури [59].  
На думку експертів, для умов України найбільш оптимальними формами 
ДПП у сфері культури можуть бути: оренда, концесія, аутсорсинг, 
інвестиційні домовленості. Зокрема, оренда може застосовуватися щодо 
музеїв, бібліотек, концертних залів, архітектурних пам’яток. Водночас для 
всіх форм ДПП щодо історичних пам’яток має бути вимога охоронного 
зобов’язання зі збереження об’єкта спадщини [11]. 
Крім зазначеного, в Україні існує низка вітчизняних фондів зі 
збереження культурної спадщини, а також проводять діяльність і іноземні 
благодійні фонди. Серед них є наступні: 
− Благодійний фонд «Софос», засновано у 2017 році задля втілення 
ініціатив зі збереження і відновлення КС в Україні, який акумулює кошти від 
благодійних внесків, грантів та продажу сувенірної продукції. Діяльність 
включає: підбір об’єкт, який потребує відновлення;  створення плану, проекту 
73 
 
й кошторису відновлення; погодження плану й проекту з місцевими органами 
влади і Міністерством культури України; збір коштів: через здобуття грантів, 
через краудфандингові платформи, через пожертви приватних осіб та 
організацій, за допомогою організації та проведення культурних благодійних 
заходів; пошук підрядників для виконання робіт; фінансування і контроль 
виконуваних робіт; передача виконаних робіт; звіт про витрати й виконані 
роботи. 
−  Польський фонд культурної спадщини, заснований у 2012 році з 
метою захисту та просування польської національної спадщини як елементу 
європейської культурної спадщини. Фонд реалізує свої цілі шляхом організації 
консерваційно-реставраційних робіт, а також проведення навчальних, 
видавничих, кінематографічних заходів тощо. В Україні фонд у 2018 році 
відновив фасад Колегіального костелу Святої Трійці в Олиці (XVII ст., 
Волинська обл., Україна) з вартістю робіт 1,5 млн злотих.  
− Благодійний фонд «Збереження історико-архітектурної спадщини 
міста Львова», заснований у 2000 році задля акумулювання благодійних 
внесків і їхнє використання для проведення реставраційних, консерваційних і 
ремонтних робіт на об’єктах КС м. Львова. Серед проектів фонду є реставрації 
ікон, барельєфів, каплиць міста, а також проведені конференції за тематикою 
збереження КС, благодійні аукціони та інші [59]. 
Отже, враховуючи перспективність та ефективність розглянутих 
партнерських  відносин в сфері розвитку культури та збереження культурної 
спадщини, необхідно продовжувати удосконалювати законодавчу та 
нормативно-правову базу. Зокрема, розглянути можливість та доцільність 
залучення неурядових організацій до цього процесу і внести необхідні зміни 
та доповнення до законів «Про охорону культурної спадщини», «Про 
благодійну діяльність та благодійні організації», «Про державно-приватне 
партнерство» щодо розширення прав і повноважень неурядових організацій в 
управлінні культурною спадщиною [31]. 
74 
 
Також, з метою активізації механізму державно-приватного партнерства 
експерти рекомендують  Міністерству культури та інформаційної політики 
України разом із заінтересованими експертними та бізнесовими організаціями 
ініціювати створення Білої книги з питань розвитку державно-приватного 
партнерства у сфері культури, де було б проаналізовано зміст та специфіку цієї 
діяльності. У Білій книзі необхідно визначити проблеми, які перешкоджають 
розробленню оптимального механізму ДПП для культурної сфери, та умови 
підвищення інтересу потенційних приватних інвесторів і органів влади до 
спільної участі в реалізації культурних проєктів. Також, розробити   підзаконні 
акти і методичні рекомендації щодо застосування механізмів ДПП у сфері 
культури [31]. 
 
Висновки до розділу 3 
 
З’ясовано, що під час нападу росії на територію України станом на 
кінець травня 2022 року було зафіксовано 367 епізодів руйнування та 
пошкодження об’єктів культурної спадщини і кількість злочинів постійно 
збільшується, що є воєнним злочином за Гаазською конвенцією.  
Виявилося, що Україна не була готова до охорони закладів культури та 
культурної спадщини в умовах воєнного стану, не дивлячись на те, що бойові 
дії в країни ведуться ще з початку 2014 року. Це не дозволило мінімізувати 
негативний вплив і призвело до значних пошкоджень об’єктів культури та 
культурної спадщини.  
Зроблено висновок, що нагальним питанням на сьогодні є розроблення 
Стратегічного плану та заходів з відновлення та розвитку об’єктів культурної 
спадщини, ініціювання виключення Росії з міжнародних культурних 
організацій, таких як UNESCO, ICOMOS, ICCROM; стати ініціатором змін і 
доповнень до міжнародного законодавства у сфері культури (передусім до 
Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного 
конфлікту) з метою посилення правової відповідальності за руйнування та 
75 
 
знищення культурних об’єктів під час війни та на тимчасово окупованих 
територіях; залучення зарубіжних партнерів до процесів відновлення 
культурної спадщини. 
Вивчено партнерські механізми, які дозволяють збільшити обсяги 
фінансових, інформаційних, людських та інших видів ресурсів у розвиток 
культурної сфери, такі як державно-приватна співпраця, державно-приватне 
партнерство, державно-приватне спільне підприємство. Розглянуто практичні 
приклади використання цих механізмів та економічні і соціальні ефекти від їх 
застосування. 
З’ясовано, що в Україні створено законодавчі та інституційні 
передумови для розвитку державно-приватного партнерства в Україні. В той 
же час, культурна сфера є не дуже привабливою для приватних інвесторів, 
оскільки фінансова віддача, як правило, тут може відбутися тільки у 
віддаленій перспективі. З метою активізації механізму державно-приватного 
партнерства експерти рекомендують  Міністерству культури та інформаційної 
політики України разом із заінтересованими експертними та бізнесовими 
організаціями ініціювати створення Білої книги з питань розвитку державно-
приватного партнерства у сфері культури; розробити   підзаконні акти і 
методичні рекомендації щодо застосування механізмів ДПП у сфері культури. 
 
  
76 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
1. Доведено, що культурні галузі та креативні індустрії на сьогодні 
розглядаються, як одні з найперспективніших для розвитку галузі в економіці 
будь-якої країни. Вони здійснюють значний вклад у додану вартість (в деяких 
країнах до 6% у структурі ВВП), сприяють зростанню зайнятості  (до 4%), 
підвищують добробуту населення та доходів підприємців, зайнятих у цих 
сферах, покращують платіжний баланс країни, допомагають розвитку 
суміжних галузей, підвищують інвестиційну привабливість території тощо. 
2. Розглянуто типологію державної політики за моделями фінансування: 
держава-помічник, держава-інженер, держава-архітектор, держава-патрон. 
З’ясовано, що Україні необхідно прагнути до моделі «держава-патрон», яка 
вважається найбільш ефективною і управління діє за принципом «витягнутої 
руки», а фінансування культурної сфери дає змогу швидко і гнучко 
адаптуватися до змін відповідно  потребам культури, й стимулювати 
інновативність. 
3. Сформульовано основні принципи та передумови, на яких повинна 
ґрунтуватися державна культурна політика, серед яких суспільні інтереси, як 
центр політики; комплексний підхід; тісний зв’язок з іншими політиками; 
стратегічна спрямованість; економічна та соціальна ефективність; ефективна 
система оцінки, моніторингу та контролю; усвідомлення динаміки й 
особливостей явищ та процесів, які відбуваються у сфері ККІ; наукова 
обґрунтованість; широке залучення до вироблення та реалізації політики 
зацікавлених осіб: влада, бізнес, громада; ефективна система захисту прав 
інтелектуальної власності; чітке розмежування функцій вироблення та 
реалізації державної політики між різними органами державної влади. 
4. Розглянуто різні моделі відносин держави з культурною сферою, а 
саме американську, англійську та французьку моделі. аналіз особливостей 
формування та реалізації державної політики в сфері культури та державного 
77 
 
управління, показав, що уряди країн розуміють надзвичайну важливість 
розвитку даної сфери і створюють відповідні умови та стимули для 
підвищення ефективності діяльності цієї галузі. Не дивлячись на різні 
нормативні, інституційні підходи та підходи до фінансування, рівень 
втручання держави в процеси розвитку, всі країни намагають створювати 
партнерські мережі та широко залучати приватний та громадський сектор.   
5. Рекомендується в Україні надалі вивчати і впроваджувати позитивний 
досвід, а саме вивчити досвід створення культурно-креативних кластерів та 
сприяти їх створенню в Україні; проводити спеціальні інформаційно-
адвокаційні кампанії із метою пропаганди благодійництва в цілому та у сфері 
культури зокрема; розвивати системи співфінансування ККІ, фінансувати 
сферу культури за рахунок доходів від грального бізнесу та лотерей тощо. 
6. Доведено, що стан справ в сфері культури та культурних індустрій в 
Україні свідчить про необхідність формування та реалізації системної 
протекціоністської державної культурної політики, яка спрямована на 
підтримку культури та культурних індустрій. Це, в свою чергу, вимагає 
визнання на урядовому рівні пріоритетності розвитку ККІ, як одного із 
актуальних напрямів економічної, інноваційної та суспільної політики, 
зокрема ухвалення низки документів щодо державної політики в сфері 
культури та культурних індустрій; створення належного рівня нормативно-
правової бази функціонування ККІ; підтримка конкурентоздатних 
інноваційних проектів; забезпечення економічної самодостатності культурної 
сфери, яка довгий час фінансувалася за залишковим принципом; розвиток 
державних і громадських інститутів, які сприяють реалізації інноваційної 
культурної діяльності; запровадження передового досвіду щодо розширення 
джерел фінансування культурної сфери та сфери культурних індустрій 
7. З’ясовано, що під час нападу росії на територію України станом на 
кінець травня 2022 року було зафіксовано 367 епізодів руйнування та 
пошкодження об’єктів культурної спадщини і кількість злочинів постійно 
збільшується, що є воєнним злочином за Гаазською конвенцією.  
78 
 
8. Зроблено висновок, що нагальним питанням на сьогодні є 
розроблення Стратегічного плану та заходів з відновлення та розвитку об’єктів 
культурної спадщини, ініціювання виключення Росії з міжнародних 
культурних організацій, таких як UNESCO, ICOMOS, ICCROM; стати 
ініціатором змін і доповнень до міжнародного законодавства у сфері культури  
з метою посилення правової відповідальності за руйнування та знищення 
культурних об’єктів під час війни та на тимчасово окупованих територіях; 
залучення зарубіжних партнерів до процесів відновлення культурної 
спадщини. 
9. Вивчено партнерські механізми, які дозволяють збільшити обсяги 
фінансових, інформаційних, людських та інших видів ресурсів у розвиток 
культурної сфери, такі як державно-приватна співпраця, державно-приватне 
партнерство, державно-приватне спільне підприємство. Розглянуто практичні 
приклади використання цих механізмів та економічні і соціальні ефекти від їх 
застосування. 
10. З’ясовано, що в Україні створено законодавчі та інституційні 
передумови для розвитку державно-приватного партнерства в Україні. В той 
же час, культурна сфера є не дуже привабливою для приватних інвесторів, 
оскільки фінансова віддача, як правило, тут може відбутися тільки у 
віддаленій перспективі. З метою активізації механізму державно-приватного 
партнерства експерти рекомендують  Міністерству культури та інформаційної 
політики України разом із заінтересованими експертними та бізнесовими 
організаціями ініціювати створення Білої книги з питань розвитку державно-
приватного партнерства у сфері культури; розробити   підзаконні акти і 
методичні рекомендації щодо застосування механізмів ДПП у сфері культури. 
 
  
79 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Antwerpen J., Fesel B.,  Kaltenbach L. The cultural and creative 
industries in europe. Entrepreneurial assets and capacities need more support. URL: 
https://ecbnetwork.eu/wp-content/uploads/2015/07/ECBN_manifesto-20151.pdf  
2. Contribution of the arts and culture industry to the UK economy. 
England. May. 2020. URL :  
https://www.artscouncil.org.uk/sites/default/files/download-
file/CEBR%20Main%20Report%20Contribution%20of%20the%20arts%20and%2
0culture%20industry%20to%20the%20UK%20economy_0.pdf 
3. Jason Potts and Stuart Cunningham. Four models of the creative 
industries. International Journal of Cultural Policy. Volume 14. 2008. Issue 3. Pp. 
233-247. 
4. Murovec N., Kavaš D. Public-private cooperation in cultural heritage 
revitalisation. URL : https://www.interreg-central.eu/Content.Node/D.T1.2.3-
PPC.pdf 
5. Rausell Köster (coord), Pau; Abeledo Sanchís, Raül ; Boix Sempere, 
Rafael; Marco Serrano, Francisco; alli., e Culture as a factor for economic and social 
innovation, Project report, Tome 01, 2012, p. 21. URL :  
https://www.uv.es/soste/pdfs/Sostenuto_Volume1_ENG.pdf 
6. Regulation (EU) No 1295/2013 of the European Parliament and of the 
Council of 11 December 2013 establishing the Creative Europe Programme (2014 
to 2020) and repealing Decisions No 1718/2006/EC, No 1855/2006/EC and No 
1041/2009/EC Text with EEA relevance. URL : 
http://data.europa.eu/eli/reg/2013/1295/oj 
7. Актуальні проблеми реалізації державної політики у сфері 
розвитку креативних і культурних індустрій. Аналітична записка. URL : 
https://niss.gov.ua/doslidzhennya/gumanitarniy-rozvitok/aktualni-problemi-
realizacii-derzhavnoi-politiki-u-sferi 
80 
 
8. Актуально: про культурну політику. URL :  
https://uaculture.org/texts/aktualno-pro-kulturnu-polityku/ 
9. Батіщева О. Державне управління розвитком національної 
культури в умовах глобалізації : дис. … канд. держ. упр. спец. 25.00.01. Теорія 
та історія державного управління. Львів. 2007. 227 с 
10. Бовсунівська І. В., Бутник О. О. Децентралізація в сфері культури: 
досвід ефективної реформи європейських країн для України. URL : 
http://www.investplan.com.ua/pdf/24_2018/16.pdf 
11. Валевський О. Л. Актуальність розвитку державно-приватного 
партнерства у сфері культурної політики. URL : 
https://niss.gov.ua/sites/default/files/2020-10/aktualnist-rozvytku-derzhavno-
pryvatnogo-partnerstva.pdf 
12. Валевський О. Л. Пріоритетні завдання державної підтримки 
інноваційних форм розвитку у сфері культури. Аналітична записка. Серія 
«Гуманітарний розвиток». № 7. 2019. 
13. Валевський О. Л., Литвиненко О. М. Cитуація у сфері культури: 
виклики та події. URL : https://niss.gov.ua/sites/default/files/2022-
04/kultura_vikliki.pdf 
14. Велика Реставрація: в Україні вперше за часів незалежності 
комплексно підійшли до порятунку культурних пам’яток. URL : 
https://www.kmu.gov.ua/news/velika-restavraciya-v-ukrayini-vpershe-za-chasiv-
nezalezhnosti-kompleksno-pidijshli-do-poryatunku-kulturnih-pamyatok]/ 
15. Волковинська Д. Культурна політика Польщі та 11 програм 
розвитку. URL : https://uaculture.org/texts/kulturna-polityka-polshhi-ta-11-
program-rozvytku/ 
16. Гудима Л. О. Креативна економіка: світовий досвід та виклики для 
України в межах кризових перетворень. Бізнес Інформ. 2020. №5. C. 100–106. 
URL : https://doi.org/10.32983/2222-4459-2020-5-100-106 
17. Економічна привабливість української культури. Аналітична 
доповідь. Київ., 2019 
81 
 
18. Зараз, а не після війни. Ткаченко анонсував ініціативи з відбудови 
культурних пам’яток. URL : 
https://life.pravda.com.ua/culture/2022/04/25/248394/. 
19. Захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту. URL : 
https://mkip.gov.ua/content/zahist-kulturnih-cinnostey-u-razi-zbroynogo-
konfliktu.html 
20. Збираємо свідчення злочинів проти культурної спадщини, 
вчинених російськими окупаційними військами на території України. URL : 
https://culturecrimes.mkip.gov.ua/ 
21. Інформаційно-аналітична довідка про бюджетне фінансування 
предметів відання Комітету. URL : 
https://kompkd.rada.gov.ua/uploads/documents/34128.pdf 
22. Кива Н. Культурна політика Данії та Данський мистецький фонд. 
URL : https://uaculture.org/texts/kulturna-polityka-daniyi-ta-danskyj-mysteczkyj-
fond/ 
23. Кива Н. Культурна політика Німеччини та Федеральний 
Культурний фонд. URL : https://uaculture.org/texts/kulturna-polityka-
nimechchyny-ta-federalnyj-kulturnyj-fond/ 
24. Кива Н. Культурна політика Швейцарії та Фонд Pro Helvetia. URL 
: https://uaculture.org/texts/kulturna-polityka-shvejczariyi-ta-fond-pro-helvetia/ 
25. Колісник Г. М. Зарубіжний досвід державного регулювання 
соціально-культурної сфери та його адаптація в Україні. URL : 
https://ird.gov.ua/sep/sep20181(129)/sep20181(129)_144_KolisnykH.pdf 
26. Колісніченко Н. Транспарентность і доступность взаємодій в 
управлінні культурою: європейський досвід. Актуальні проблеми державного 
управління. 2021. № 1(82). С. 112–117. 
27. Конституція України. URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text 
28. Концепції державної культурної політики в галузі культури. URL:  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2460-15#Text 
82 
 
29. Культура та креативність для порозуміння та розвитку. Стратегія 
Українського культурного фонду на 2019-2021 роки. URL : 
https://ucf.in.ua/storage/docs/12022019/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B0%
D1%82%D0%B5%D0%B3%D1%96%D1%8F%20%D0%A3%D0%BA%D1%80
%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3
%D0%BE%20%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%
80%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%D
0%B4%D1%83.pdf 
30. Кучин С. П. Особливості державної політики в сфері культури та 
освіти (соціально-економічний аспект). URL :  
http://zt.knute.edu.ua/files/2013/2(67)/uazt_2013_2_8.pdf 
31. Литвиненко О. М. Участь неурядових організацій у збереженні 
культурної спадщини (досвід Великої Британії). URL : 
https://niss.gov.ua/sites/default/files/2021-05/kulturna-spadshchyna1.pdf 
32. Мельник І. В. Механізми формування державної культурної 
політики: зарубіжний досвід. URL :  
https://pubadm.vernadskyjournals.in.ua/journals/2022/2_2022/11.pdf 
33. Мерзляк А., Огнарьов Є. Державне управління сферою культури: 
вітчизняний та зарубіжний досвід. Публічне адміністрування: теорія та 
практика. 2017. Вип. 1. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Patp_2017_1_4. 
34. Міністерство культури та інформаційної політики продовжує 
фіксувати воєнні злочини росіян проти української культурної спадщини. 
Станом на 27 травня 2022 року задокументовано 367 епізодів. URL : 
https://mkip.gov.ua/news/7195.html  
35. Міністерство культури та інформаційної політики. Офіційний 
сайт. URL : https://mkip.gov.ua/content/pro-ministerstvo.html 
36. Місевич М. А., Дідковська Т. В. Європейський досвід управління 
в сфері культури. Агросвіт № 5. 2020. URL :  
http://www.agrosvit.info/pdf/5_2020/10.pdf 
83 
 
37. МКІП зафіксовано 135 епізодів воєнних злочинів росіян проти 
культурної спадщини в Україні. Міністерство культури та інформаційної 
політики України : офіц. сайт. 2022. 1 квіт. URL: 
https://mkip.gov.ua/news/7021.html 
38. Ніколаєва О., Онопрієнко А., Таран С., Шоломицький Ю., 
Яворський П. Креативні індустрії: вплив на розвиток економіки України. URL: 
https://kse.ua/ua/kse-research/kreativni-industriyi-vpliv-na-rozvitok-ekonomiki-
ukrayini/ 
39. Овсяник А. М. Державна політика у сфері охорони культурної 
спадщини: міжнародний досвід. URL :  
https://epa.nltu.edu.ua/index.php/journal/article/view/176/173 
40. Основні економічні показники креативних індустрій в Україні. 
Міністерство культури та інформаційної політики в Україні. 2021. 
41. Перемогти і зберегти: як в Україні захищають пам’ятки від війни. 
URL : https://discover.ua/inspiration/peremohty-i-zberehty-yak-v-ukrayini-
zakhyshchayut-pamyatky-vid-viyny 
42. Питання Національної ради з відновлення України від наслідків 
війни : Указ Президента України. URL : №266/2022 
https://www.president.gov.ua/documents/2662022-42225 
43. Положення про Міністерство культури та інформаційної політики. 
URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/495-2014-%D0%BF#Text 
44. Презентовано стратегію розвитку креативних індустрій та сфери 
гостинності. URL : https://mkip.gov.ua/news/4890.html 
45. Про затвердження видів економічної діяльності, які належать до 
креативних індустрій : розпорядження КМУ від 24.04.2019 № 265-р. URL :   
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2019-%D1%80#Text. 
46. Про затвердження переліку проєктів, які будуть реалізовані в 
рамках «Велике будівництво»  у 2021 році : Наказ Міністерства культури та 
інформаційної політики від 18.05.2021 № 337. URL : 
https://mkip.gov.ua/files/pdf/337_%20(1).pdf 
84 
 
47. Про заходи щодо підтримки сфери культури, охорони культурної 
спадщини, розвитку креативних індустрій та туризму : Указ Президента 
України №329/2020. URL : https://www.president.gov.ua/documents/3292020-
34717 
48. Про культуру : Закон України від від 14.12.2010 із змінами від 
04.03.2020. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2778-17#Text 
49. Про схвалення Довгострокової стратегії розвитку української 
культури - стратегії реформ. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 
1 лютого 2016 р. № 119-р. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/119-2016-
%D1%80 
50. Про схвалення Концепції реформування системи забезпечення 
населення культурними послугами : Розпорядження Кабінету Міністрів 
України від 23.01.2019 р. № 27-р. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/27-
2019-%D1%80#n10 
51. Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року : Указ 
Президента. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/722/2019#Text 
52. Реформа фінансування системи забезпечення населення 
культурними послугами. URL : 
https://mkip.gov.ua/files/pdf/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D
0%BD%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D1%80%D0%B5%
D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B8%20%D0%BA%D1%83%D0%B
B%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D1%96%20%D0%BF%D0%
BE%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%B8.pdf 
53. Римський центр допомагатиме Україні рятувати об’єкти 
культурної спадщини після руйнувань внаслідок війни. URL : 
https://old.loda.gov.ua/news?news_departments=14&id=67359 
54. Сінкевич Є. Г., Ільїка В. С. Фінансування та система управління 
культурою в сполучених штатах Америки. URL :  
http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2018/5/52.pdf 
85 
 
55. Статистика проектів #запідтримкиУКФ. URL : 
https://uaculture.org/statystyka-proektiv-zapidtrymkyukf/. 
56. У пошуках нових підходів до збереження культурної спадщини: 
приватно-громадське партерство. URL : 
https://uccs.org.ua/detsentralizatsiia/statti/u-poshukakh-novykh-pidkhodiv-do-
zberezhennia-kulturnoi-spadshchyny-pryvatno-hromadske-parterstvo/ 
57. Український культурний фонд спільно з МКІП запускають 
платформу «Культурний простір». URL : https://ucf.in.ua/news/kulturnyi_prostir 
58. Український культурний фонд. Офіційна сторінка. URL : 
https://ucf.in.ua/p/about 
59. Управління місцевою культурною спадщиною в Україні: огляд 
державної політики, джерел та моделей фінансування : Біла книга / упоряд. Л. 
Кривецька. Львів : Лабораторія міського простору, 2019. 55 с. (Електронна 
версія) 
60. Фесенко Н. С. Загальні принципи адміністрування сфери культури 
в країнах-членах Європейського Союзу та США. Теорія та практика 
державного управління : зб. наук. пр. Харків : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 
2015. Вип. 1 (48). С. 224–230. 
61. Черба В. М. Використання європейських підходів до реалізації 
економічних механізмів державного управління сферою культури. URL : 
http://www.investplan.com.ua/pdf/16_2013/36.pdf. 
62. Чукут С. А. Гуманітарна політика щодо розвитку культури. URL :  
https://ktpu.kpi.ua/wp-content/uploads/2016/02/Gumanitarna-politika_-
Rozdil_Kulturna-politika.pdf 
63. У бюджеті-2022 на культуру виділили майже на 2 мільярди 
більше, ніж торік – Ткаченко. URL : https://suspilne.media/186094-u-budzeti-
2022-na-kulturu-vidilili-majze-na-2-milardi-bilse-niz-torik-tkacenko/
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
