ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7850| Title: | Формування перспектив економічного розвитку підприємства |
| Authors: | Демиденко, Віктор Вячеславович Онойко, Віталій Вадимович |
| Keywords: | підприємство;розвиток;економіка;показники;фінансовий результат;прибуток;рентабельність;enterprise;development;economy;indicators;financial result;profit;profitability |
| Issue Date: | Dec-2023 |
| Abstract: | Об’єкт дослідження: показники економічного розвитку підприємства..
Предмет дослідження: напрями формування перспектив економічного розвитку підприємства.
Мета дослідження: розробка засад і рекомендацій щодо ефективного економічного розвитку підприємств на основі проблемно-діагностичного моделювання.
Завдання дослідження: опрацювання наукових підходів і концепцій, що розкривають сутність та зміст ефективного економічного розвиту підприємства; визначення системи показників та чинників оцінки економічного розвитку підприємства в ринкових умовах; обґрунтування вихідних положень проблемно-діагностичного моделювання економічного розвитку підприємства; надання організаційно-економічної характеристики ТОВ «Світ ласощів»; аналіз основних показників економічного розвитку ТОВ «Світ ласощів»; розробка заходів щодо покращення показників економічного розвитку ТОВ «Світ ласощів».
Методи дослідження: історичний підхід і діалектичний метод пізнання; комплексний і системний підхід; економіко-правовий підхід; метод ланцюгових підстановок та інтегральний метод, метод групувань і порівняльного аналізу та інші види статистичного аналізу; метод логічного аналізу.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що у кваліфікаційній роботі розроблено систему управління оборотним капіталом, запропоновано стратегії управління капіталом підприємства залежно від його стратегічних цілей, розроблено алгоритм системи управління оборотним капіталом, запропоновано найбільш прийнятний варіант диверсифікації виробництва і капіталу для досліджуваного підприємства за допомогою двомірної матриці.
Одержані результати можуть бути використані підприємствами в Україні. Оbject of study: indicators of economic development of the enterprise. Subject of study: directions of formation of prospects for the economic development of the enterprise. The purpose of study is to improve the organization and increasing the economic efficiency of production and sales of bakery products. The tasks of study: to develop of scientific approaches and concepts that reveal the essence and content of effective economic development of the enterprise; to determinate of the system of indicators and factors for assessing the economic development of the enterprise in market conditions; to justificate of the initial provisions of the problem-diagnostic modeling of the economic development of the enterprise; provision of organizational and economic characteristics of "Svit Lasoschiv" LLC; to analyze of the main indicators of the economic development of " Svit Lasoschiv " LLC; to develop of measures to improve indicators of economic development of "World of Sweets" LLC. Research method: historical approach and dialectical method of cognition; complex and systematic approach; economic and legal approach; the method of chain substitutions and the integral method, the method of grouping and comparative analysis and other types of statistical analysis; method of logical analysis. The scientific novelty of the obtained results: the working capital management system was developed in the qualification work, capital management strategies of the enterprise were proposed depending on its strategic goals, the algorithm of the working capital management system was developed, and the most acceptable variant of production and capital diversification for the enterprise under study was proposed using a two-dimensional matrices. The practical significance of the obtained results is that its results can be used by enterprises in Ukraine. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7850 |
| Appears in Collections: | 076 Підприємництво, торгівля і біржова діяльність/Підприємство та торгівля (ОП Підприємництво та економіка підприємства) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Онойко Віталій.pdf Restricted Access | 2 MB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
Пояснювальна записка
до кваліфікаційної роботи магістра
на тему: «Формування перспектив економічного розвитку
підприємства»
Виконав: здобувач 2 курсу, групи ЕПМ-22-2
спеціальності 076 «Підприємництво, торгівля та
біржова діяльність»
______________________Онойко В.В.________________
(прізвище та ініціали)
Керівник Демиденко В.В.
(прізвище та ініціали)
Рецензент _______________________________________
(прізвище та ініціали)
Черкаси 2023 року
Форма № Н-9.01
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет економіки та управління
Кафедра економіки та управління
Освітній рівень: магістр
Спеціальність: 076 Підприємництво, торгівля та біржова діяльність
ЗАТВЕРДЖУЮ
Завідувач кафедри
економіки та управління
_______ проф. Манн Р.В.
«____» ____________ 2023 р.
З А В Д А Н Н Я
на кваліфікаційну роботу магістра
Онойку Віталію Вадимовичу
(прізвище, ім’я та по батькові)
1.Тема роботи
Формування перспектив економічного розвитку підприємства
керівник роботи Демиденко Віктор В’ячеславович, к.е.н., доцент
(прізвище, ім’я по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
затверджені наказом ректора ЧДТУ від 25.09.2023 р. № 248/04
2. Строк подання здобувачем роботи 30.11.2023
3. Вихідні дані до роботи Наукові статті, монографії, аналітичні
дослідження, статистична інформація, законодавчо-нормативна база, проєктні
та стратегічні документи, форми звітності
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно
розробити)
Розділ 1 Теоретичні основи оцінки перспектив економічного розвитку
підприємства
Розділ 2 Аналіз економічного розвитку ТОВ «Світ ласощів»
у 2020-2022 рр.
Розділ 3 Напрями покращення показників економічного розвитку
ТОВ «Світ ласощів»
5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень)
Таблиці, схеми, рисунки, діаграми
6. Консультанти розділів роботи
Розділ Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата
консультанта завдання завдання
видав прийняв
1 Демиденко В.В., доцент
2 Демиденко В.В., доцент
3 Демиденко В.В., доцент
7. Дата видачі завдання _______25.09.2023___________________________________
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН
№ Строк виконання
Назва етапів магістерської роботи Примітки
з/п етапів роботи
1. Підбір літератури, її вивчення і обробка.
Укладання бібліографії по основним 25.09.2023-30.09.2023
джерелам
2. Укладання плану (змісту) магістерської
30.09.2023-02.10.2023
роботи і погодження його з керівником
3. Розробка і подання на перевірку першого
02.10. 2023-10.10.2023
розділу
4. Розробка і подання другого розділу 19.10.2023-01.11.2023
5. Розробка і подання третього розділу 01.11.2023-15.11.2023
6. Погодження з керівником висновків і
16.11.2023-20.11.2023
пропозицій
7. Переробка (доопрацювання) магістерської
роботи у відповідності з зауваженнями і 21.11.2023-25.11.2023
подання її на кафедру
8. Перевірка на плагіат 26.11.2023
9. Нормоконтроль, 26.11.2023
10. Збір документів (відгук, рецензія) 26.11.2023-27.11.2023
11. Подача на підпис до завідувача кафедри 30.11.2023
12. Розробка тез доповіді для захисту 27.11.2023-30.11.2023
Здобувач вищої освіти Онойко В.В.
(підпис) (прізвище та ініціали)
Керівник роботи Демиденко В.В.
(підпис) (прізвище та ініціали)
РЕФЕРАТ
Кваліфікаційна робота магістра містить 103 сторінки, 9 таблиць, 6
рисунків, список літератури з 39 найменування, 6 додатків.
Тема дослідження: Формування перспектив економічного розвитку
підприємства.
Об’єкт дослідження: показники економічного розвитку підприємства..
Предмет дослідження: напрями формування перспектив економічного
розвитку підприємства.
Мета дослідження: розробка засад і рекомендацій щодо ефективного
економічного розвитку підприємств на основі проблемно-діагностичного
моделювання.
Завдання дослідження: опрацювання наукових підходів і концепцій,
що розкривають сутність та зміст ефективного економічного розвиту
підприємства; визначення системи показників та чинників оцінки
економічного розвитку підприємства в ринкових умовах; обґрунтування
вихідних положень проблемно-діагностичного моделювання економічного
розвитку підприємства; надання організаційно-економічної характеристики
ТОВ «Світ ласощів»; аналіз основних показників економічного розвитку
ТОВ «Світ ласощів»; розробка заходів щодо покращення показників
економічного розвитку ТОВ «Світ ласощів».
Методи дослідження: історичний підхід і діалектичний метод
пізнання; комплексний і системний підхід; економіко-правовий підхід; метод
ланцюгових підстановок та інтегральний метод, метод групувань і
порівняльного аналізу та інші види статистичного аналізу; метод логічного
аналізу.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що у
кваліфікаційній роботі розроблено систему управління оборотним капіталом,
запропоновано стратегії управління капіталом підприємства залежно від його
стратегічних цілей, розроблено алгоритм системи управління оборотним
капіталом, запропоновано найбільш прийнятний варіант диверсифікації
виробництва і капіталу для досліджуваного підприємства за допомогою
двомірної матриці.
Одержані результати можуть бути використані підприємствами в
Україні.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підприємство, розвиток, економіка, показники,
фінансовий результат, прибуток, рентабельність.
ABSTRACT
Master’s thesis contains 103 pages, 9 tables, 6 figures, bibliography of 39
titles, 6 applications.
Theme of study: Formation of the perspectives of economic development of
the enterprise.
Оbject of study: indicators of economic development of the enterprise.
Subject of study: directions of formation of prospects for the economic
development of the enterprise.
The purpose of study is to improve the organization and increasing the
economic efficiency of production and sales of bakery products.
The tasks of study: to develop of scientific approaches and concepts that
reveal the essence and content of effective economic development of the
enterprise; to determinate of the system of indicators and factors for assessing the
economic development of the enterprise in market conditions; to justificate of the
initial provisions of the problem-diagnostic modeling of the economic
development of the enterprise; provision of organizational and economic
characteristics of "Svit Lasoschiv" LLC; to analyze of the main indicators of the
economic development of " Svit Lasoschiv " LLC; to develop of measures to
improve indicators of economic development of "World of Sweets" LLC.
Research method: historical approach and dialectical method of cognition;
complex and systematic approach; economic and legal approach; the method of
chain substitutions and the integral method, the method of grouping and
comparative analysis and other types of statistical analysis; method of logical
analysis.
The scientific novelty of the obtained results: the working capital
management system was developed in the qualification work, capital management
strategies of the enterprise were proposed depending on its strategic goals, the
algorithm of the working capital management system was developed, and the most
acceptable variant of production and capital diversification for the enterprise under
study was proposed using a two-dimensional matrices.
The practical significance of the obtained results is that its results can
be used by enterprises in Ukraine.
KEYWORDS: enterprise, development, economy, indicators, financial
result, profit, profitability.
4
ЗМІСТ
ВСТУП ...................................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ПЕРСПЕКТИВ
ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА ............................................... 8
1.1. Сучасні концепції економічного розвитку підприємства ............................... 8
1.2. Сутнісно-змістовна характеристика процесу розвитку підприємства ......... 21
1.3. Методичні підходи до діагностики економічного розвитку підприємства.. 31
1.4. Законодавча база для аналізу фінансового стану підприємства ................... 42
1.5. Методика оцінки фінансового стану підприємства: зарубіжний і
вітчизняний аспекти ............................................................................................... 45
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТОВ «СВІТ ЛАСОЩІВ»
У 2020-2022 РР. ...................................................................................................... 61
2.1. Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства ............. 61
2.2. Аналіз активів і пасивів підприємства ........................................................... 63
2.3. Аналіз основних показників фінансової стабільності підприємства............ 73
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ЕКОНОМІЧНОГО
РОЗВИТКУ ТОВ «СВІТ ЛАСОЩІВ» ................................................................... 81
3.1. Удосконалення системи управління оборотним капіталом та оцінка її
впливу на фінансовий стан підприємства ............................................................. 81
3.2. Диверсифікація виробництва і капіталу як фактор стабілізації фінансового
стану підприємства ................................................................................................ 88
ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 97
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................. 100
ДОДАТКИ ............................................................................................................ 104
5
ВСТУП
Актуальність теми. Становлення та розвиток національної економіки
визначає об’єктивну необхідність набуття більш глибоких знань та вмінь
практичного використання закономірностей трансформаційних перетворень.
Акцентом сучасного етапу управління економікою є активізація процесів
розвитку на промислових підприємствах України. Однак, майже повна
відсутність комплексних наукових розробок, спрямованих на вирішення
проблем управління розвитком, не дозволяє здійснювати ефективне управління
економічним розвитком на базі накопиченого досвіду, сучасного стану і
стратегічних цілей діяльності суб’єктів господарювання.
Незважаючи на значний інтерес до окресленої проблематики з боку
науковців та фахівців, система ефективного управління економічним розвитком
підприємств чітко не окреслена. Крім того, відсутня загальновизнана точка зору
щодо основних індикаторів економічного розвитку промислових підприємств,
методології його діагностики, та вибору ефективного інструментарію
управління діяльністю господарюючих суб’єктів для забезпечення активізації їх
економічного розвитку.
Існуючі сьогодні методики оцінки ефективності розвитку підприємств
промисловості не орієнтовані на процес управління цим складним
полісистемним явищем, а виступають лише інструментом одномоментної
фіксації досягнутого рівня ефективності.
Висвітлення робіт відомих авторів. Теоретичною основою наукових
досліджень проблематики розвитку підприємств стали роботи Л. Маслоу, Ф.
Герцберга, Д. Макгрегора, Л. Лайкерта, К. Аджириса, У. Бенніса, Р. Бекхарда,
Г. Лінніта, В. Френча, С. Белла, Т. Камінге, Х. Уорлея, М. Мескона, М.
Альберта, Ф. Хедуорі, Т. Норберта, М. Хаммер, Дж. Чампі.
У сучасній науковій літературі практично відсутні вдалі спроби розробки
універсальних технологій управління розвитком підприємств, що суттєво
6
перешкоджає підвищенню ефективності їх діяльності. Теоретичне,
методологічне та практичне значення успішного розв’язання вказаних проблем,
їх глибока теоретична і прикладна розробка обумовлює актуальність обраної
теми, мету кваліфікаційної роботи, її завдання та напрями дослідження.
Мета і завдання дослідження. Метою кваліфікаційної роботи є
розробка засад і рекомендацій щодо ефективного економічного розвитку
підприємств на основі проблемно-діагностичного моделювання.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких
завдань:
1) опрацювання наукових підходів і концепцій, що розкривають сутність
та зміст ефективного економічного розвиту підприємства;
2) визначення системи показників та чинників оцінки економічного
розвитку підприємства в ринкових умовах;
3) обґрунтування вихідних положень проблемно-діагностичного
моделювання економічного розвитку підприємства;
4) надання організаційно-економічної характеристики ТОВ «Світ
ласощів»;
5) аналіз основних показників економічного розвитку ТОВ «Світ
ласощів»;
6) розробка заходів щодо покращення показників економічного розвитку
ТОВ «Світ ласощів».
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є показники
економічного розвитку підприємства.
Предметом дослідження є напрями формування перспектив
економічного розвитку підприємства.
Методи дослідження. У кваліфікаційній роботі використані такі методи
дослідження: історичний підхід і діалектичний метод пізнання (у вивченні
світового досвіду); комплексний і системний підхід (при розробці методики
ефективного управління підприємством); економіко-правовий підхід (при
дослідженні нормативно-правової бази); метод ланцюгових підстановок та
7
інтегральний метод, метод групувань і порівняльного аналізу та інші види
статистичного аналізу (при аналізі фінансового стану підприємства, а також
при пошуку шляхів ефективного управління ним); метод логічного аналізу (при
формулюванні висновків за результатами проведених розрахунків).
Інформаційною базою дослідження слугували закони та інші нормативні
документи з питань економічної політики, Положення (стандарти)
бухгалтерського обліку, спеціальна література з управління фінансовим станом
підприємства (монографії, підручники, посібники таких науковців як
І.А. Бланк, Ф.Ф. Бутинець, В.А. Плаксов, А.Н. Поддєрьогін, С.Ф. Покропивний,
Г.В. Савицька, Л.М. Чернелевський та ін.), комплекс періодичних видань
(Економіка України, Економіка, фінанси, право, Економіст, Фінанси України та
ін.), методичні рекомендації, планова та звітна інформація підприємства:
Баланс (Звіт про фінансовий стан), Звіт про фінансові результати (Звіт про
сукупний дохід) та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у
кваліфікаційній роботі розроблено систему управління оборотним капіталом,
запропоновано стратегії управління капіталом підприємства залежно від його
стратегічних цілей, розроблено алгоритм системи управління оборотним
капіталом, запропоновано найбільш прийнятний варіант диверсифікації
виробництва і капіталу для досліджуваного підприємства за допомогою
двомірної матриці.
Апробація результатів роботи. Основні результати дослідження
апробовані на ХХІV міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і
практика сучасної економіки», яка відбулася 20 жовтня 2023 року (м. Черкаси,
Черкаський державний технологічний університет).
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний зміст викладено
на 103 сторінках друкованого тексту. Робота містить 9 таблиць, 13 рисунків, 6
додатків. Список використаних джерел налічує 39 найменувань.
8
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ПЕРСПЕКТИВ ЕКОНОМІЧНОГО
РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Сучасні концепції економічного розвитку підприємства
Процес ефективного функціонування економіки виступає головним
елементом розвитку будь-якого суспільства, як на макрорівні (на рівні держави,
великих промислових регіонів), так і на мікрорівні (рівні підприємств,
промислових комплексів).
Розуміння проблем і перспектив економічного розвитку мають важливе
значення для України, її промислового сектора, тому що можуть бути основою
для наукового відновлення стратегічних напрямів трансформації окремих
промислових підприємств і оцінки ефективності дійсних і майбутніх досягнень.
Успішна реалізація накопичених позитивних змін на рівні підприємств
припускає розробку і впровадження в практичну повсякденну економічну
діяльність механізмів управління ефективним розвитком, теоретичні основи
яких пов’язані з теоріями економічного росту, що, хоча і є теоріями макрорівня,
все-таки дозволяють визначити економічні передумови для ефективного
розвитку промислових підприємств, що складають основу кожної розвинутої
економічної системи.
Особливості і стимули економічного розвитку знаходяться завжди в колі
найбільш актуальних проблем і виступають об’єктом вивчення ще з часів
становлення класичної економічної думки.
Одним з перших представників школи економічного росту вважається
Адам Сміт, що опублікував у 1776 р. «Дослідження про природу і причини
багатства народів». Але, як стверджує відомий теоретик і практик у даній
області Мікаель Тодаро, систематичне дослідження проблем і процесів
економічного розвитку ведеться лише починаючи з 50-х і 60-х років XX ст. У
9
першу чергу, активізація досліджень у цей час пов’язана з успіхами
економічного росту розвинутих країн. Цьому періодові відповідає безліч
наукових публікацій в області теорії економічного росту.
Теорія економічного росту, що сформувалася як методологія науково-
теоретичних досліджень і практичного втілення в реальну економічну
діяльність вивчає економічні, політичні і культурні умови, необхідні для
здійснення структурної та інституціональної трансформації держави, з метою
найбільш ефективного поширення результатів прогресу на якомога більше
число підприємств і широкі шари населення.
У наукових дослідженнях з питань економічного росту для аналізу стану
економіки і тенденцій її розвитку найбільш часто використовуються
неокласичні підходи, відповідно до яких учені-економісти свою увагу
приділяють як проблемам довгострокового характеру, так і короткостроковим
економічним задачам.
У науковій літературі з питань вивчення проблем економічного розвитку
виділяють наступні основні напрями аналізу, до яких відносять:
- модель лінійних стадій росту;
- теорії структурних перетворень;
- теорія зовнішньої залежності;
- неокласична теорія (приватизація і вільні ринки);
- концепція ендогенного росту або так звана нова теорія економічного
росту.
Аналіз кожного з названих напрямів вимагає більш докладного розгляду
цих альтернативних підходів для обґрунтування напрямів управління
ефективним розвитком і вибору науково-обґрунтованих механізмів їхньої
реалізації на рівні підприємства.
Найбільш відомим представником теорії стадій економічного росту
вважається американський економіст і історик Уолт У. Ростоу. Економічний
устрій будь-якого суспільства може бути охарактеризований за допомогою
одного з п’яти понять: традиційне суспільство; дозрівання передумов для
10
ривка; ривок до самопідтримуваного росту; перехід до технологічної зрілості;
ера масового споживання. Ці стадії мають не тільки описовий характер і
служать не тільки способом узагальнення процесу розвитку в сучасному
суспільстві. Вони мають свою внутрішню логіку і послідовність і є, нарешті,
теорією економічного росту.
Відповідно до його теорії вихід зі стану слаборозвинутості може бути
описаний серією кроків або стадій, через які повинна пройти будь-яка країна.
Цей висновок був отриманий як результат вивчення економічної історії
розвинутих країн, що пройшли через стадію ривка до самопідтримуваного
росту. Що ж стосується інших країн, у тому числі й України, то вони
знаходяться на стадіях або традиційного суспільства, або дозрівання передумов
для ривку. Перейти ж до ривка вони можуть тільки при виконанні визначених
умов. Одна з головних умов – мобілізація внутрішніх й іноземних інвестицій з
метою прискорення економічного росту.
Економічний механізм, за допомогою якого інвестиції можуть
прискорити зростання, описується моделлю Харрода-Домара.
Інші підходи до пояснення особливостей економічного росту
використовуються в теоретичних й емпіричних моделях структурних
перетворень і парадигми зовнішньої залежності, підходів прямо протилежних
теорії стадій росту.
Теорія структурних перетворень акцентує увагу на механізмі
перетворення економіки країни в господарство з більш розвинутою галузевою
структурою. Для аналізу тут використовуються неокласичні поняття ціни і
розподілу ресурсів, а також сучасні економетричні методи. Широко відомими
прикладами підходу структуралістів до розвитку є двосекторна модель
трудонадлишкової економіки Артура Льюіса та емпіричний аналіз форм
розвитку Холліса Ченері.
Однією з найвідоміших теоретичних моделей розвитку, у центрі уваги
якої знаходиться структурна трансформація натуральної споживчої економіки,
є модель Артура Льюіса, лауреата Нобелівської премії, створена ним у середині
11
1950-х рр., а пізніше розширена і формалізована Джоном Фаєм і Густавом
Рейнісом у 60-і та на початку 70-х рр. Двохсекторна модель Льюіса
відрізняється простотою й у цілому відбиває історичний досвід розвитку
західних країн.
У моделі Льюіса слаборозвинена економіка складається з двох секторів.
Це традиційний сектор, з натуральним сільським господарством, схованим
перенаселенням і «нульовою» граничною продуктивністю праці. Даний підхід
дозволив Льюісу ввести поняття про надлишкову робочу силу в цьому секторі,
яку можна вилучити, не зменшуючи обсягу виробництва. Другим сектором, що
існує поряд із традиційним у слаборозвиненій економіці, є сучасний сектор, до
якого належить міська промисловість і в якій поступово рухається робоча сила
із сільського господарства.
Поряд з моделлю Льюіса до теорій структурних перетворень належить
теорія емпіричного аналізу форм розвитку. Аналіз форм розвитку акцентує
увагу на послідовних змінах в економічній, індустріальній та інституціональній
структурах, що ведуть до заміни традиційних галузей (сільськогосподарської
або промислових) новими, що, і становить суть процесу розвитку.
На відміну від моделі Льюіса і теорії стадій росту, збільшення
заощаджень та інвестицій розглядається в цій моделі як необхідна, але
недостатня умова економічного росту. Для переходу від традиційної до
сучасної економічної системи необхідний комплекс взаємозалежних змін у
структурі економіки країни. Ці зрушення охоплюють практично всі сфери -
виробництво, споживчий попит, зовнішню торгівлю, розподіл ресурсів,
соціально-економічні фактори.
Емпіричні дослідження структурних змін знайшли наявність як
внутрішніх, так і зовнішніх обмежень розвитку. Внутрішні обмеження
поділяються на економічні та інституціональні. Перші залежать від ресурсного
потенціалу, розмірів, країни і чисельності її населення, до другого відносять
цілі і засоби державної політики. Зовнішні обмеження включають ступінь
доступу до іноземних інвестицій, технологій і ринків.
12
Нерівномірність у розвитку різних країн світу багато в чому пояснюється
цими внутрішніми і зовнішніми обмеженнями. Наявність зовнішніх обмежень
при цьому вважається головною відмінністю ситуації у постсоціалістичних
країнах і країнах, що розвиваються, від ранніх періодів в історії сучасних
розвинутих країн.
Починаючи з 1980-х рр. XX сторіччя широкого поширення набула
неокласична теорія. Вона віддавала перевагу стимулюванню сукупної
пропозиції і приватизації державних підприємств у розвинутих країнах. У світі,
що розвивається, прихильники цієї теорії також виступали за скорочення
державного втручання в економіку.
Така переоцінка переваг ринкового саморегулювання виходила з такого
підходу, що прискорити економічний ріст можна шляхом заохочення вільних
ринків, приватизації державних підприємств, усунення перешкод для експорту і
залучення іноземних інвестицій. Зміст усіх цих заходів полягає у зменшенні
втручання держави в економіку, у скороченні перекручувань цін на ринках
товарів, факторів виробництва і фінансових послуг.
Одним із основних постулатів неокласичної теорії є теза, відповідно до
якої лібералізація внутрішнього ринку і зовнішньої торгівлі збільшує суму
внутрішніх і зовнішніх іноземних інвестицій у країні і прискорює
нагромадження капіталу. Це, у свою чергу, призводить до росту норми
нагромадження, показника капіталоозброєності праці і прибутків на душу
населення.
У закритій економіці країни з більш низькою нормою нагромадження, за
інших рівних умов, розвиваються повільніше, ніж країни з високим рівнем
нагромаджень, і зберігають низький рівень доходу на душу населення. Що
цілком підтверджує практика економічного розвитку України й інших держав
колишнього СРСР до початку перебудови.
І все-таки у відкритій економіці (при наявності зовнішньої торгівлі,
іноземних інвестицій тощо) збільшення доходів відбувається лише за умови
досягнення більш високого рівня розвитку, коли починається перелив капіталів
13
з багатих країн у бідні, де коефіцієнт «капітал-праця» нижчий, а доходи на
інвестиції вищі. Якщо ж регулювання економіки спрямоване на недопущення
припливу іноземних інвестицій, то тим самим гальмується економічний ріст у
країні.
Теоретики залежності розглядали економічну відсталість як явище,
привнесене ззовні, а їхні неокласичні опоненти (в основному економісти
західних країн) бачили в слабкому розвитку, насамперед, внутрішні корені,
пов’язані з надмірним утручанням держави в економіку, і неефективну
економічну політику.
Розглядаючи неокласичну тезу про те, що вільні ринки і обмеження
втручання держави в економіку є головними умовами розвитку, слід зазначити,
що з погляду критерію ефективності (абстрагуючись від проблем розподілу
доходів) немає ніяких сумнівів у тому, що ринкові ціни ведуть до більш
ефективного використання ресурсів, ніж механізм державного регулювання.
Проблема полягає в тому, що економіка України як і багатьох інших
постсоціалістичних країн відрізняється від господарства країн Заходу як
структурою, так і принципами організації. Тому для нашої держави положення
неокласичної теорії щодо поведінки економічних суб’єктів багато в чому є
суперечливими, як і рецепти цієї теорії в області політики.
Рівень конкурентноздатності більшості промислових підприємств на
момент набуття Україною незалежності був дуже низьким, і навряд чи широку
появу на українському ринку сильних західних конкурентів можна було б
вважати бажаною, та й сам підхід не можна вважати інструментом
довгострокового розвитку при наявних в Україні інституціональних,
культурних та історичних умов. Виробники, неважливо, приватні або державні
підприємства, мають широкі можливості встановлення цін на свою продукцію й
обсягів продажів. Усе це дуже далеко від поняття зробленої конкуренції. І тому
неокласична модель ринкової рівноваги в цих випадках часто не підходить.
14
Аналіз таких ринків випливає із моделі структурного пристосування, в
якій ефекти від зміни цін і зарплати можуть бути зворотними тим, що
передбачаються в звичайних моделях вільного ринку.
Відповідно до положень неокласиків в економіці немає якихось
внутрішніх джерел для росту протягом тривалих відрізків часу. Ріст ВНП на
душу населення розглядається як тимчасове явище, викликане змінами в
технології або пристосуванням до зовнішніх впливів. Не дивно, що така теорія
не може пояснити феномен тривалого економічного росту в окремих державах.
Будь-який приріст ВНП, не пов’язаний з короткостроковими змінами
витрат праці або капіталу, прийнято відносити до так називаного залишку
Солоу. На цей «залишок» припадає 50 % від приросту ВНП у розвинутих
країнах в історичній ретроспективі. Неокласична теорія розглядає його як
результат дії екзогенного, тобто зовсім незалежного від економічної системи
фактора - технічного прогресу. Даний підхід з погляду особливостей його
застосування в Україні має два серйозних недоліки.
По-перше, у неокласичній схемі неможливо побачити причини самого
технічного прогресу, оскільки він зовсім не залежить від рішень економічних
суб’єктів.
По-друге, за допомогою цієї теорії не можна пояснити великі
розходження у величині залишку Солоу в країнах з однаковим рівнем розвитку
техніки. Іншими словами, величезна роль у неокласичній теорії відведена
зовнішньому фактору, дія якого дуже слабко вивчена.
Традиційна теорія не може дати задовільне пояснення цим явищам і саме
на зростання інвестицій була націлена політика формування вільного ринку, що
Всесвітній банк і МВФ нав’язували країнам з великою зовнішньою
заборгованістю.
Ріст інвестицій, як очікувалося, повинен був викликати ріст
продуктивності праці і рівня життя. Однак, незважаючи на запропоновану
лібералізацію зовнішньої торгівлі і внутрішніх ринків, багато країн, що
15
розвиваються, не вийшли зі стагнації і не змогли залучити нові іноземні
інвестиції; їм не вдалося навіть зупинити витікання своїх капіталів закордон.
Аналіз цього неприродного напряму переливів капіталів (з бідних країн у
багаті) викликав появу п’ятого основного підходу в теоріях росту і розвитку -
концепції ендогенного росту (нової теорії росту).
Ця теорія спрямована на аналіз ендогенного росту - постійного
збільшення ВНП, визначеного тією економічною системою, що реально керує
суспільним виробництвом у країні.
На відміну від неокласичної теорії подібні моделі розглядають ріст ВНП
як природний продукт довгострокової рівноваги. Головними цілями даної
теорії росту є пояснення міжкраїнних розходжень у темпах росту і факторів, від
яких ці темпи залежать.
Моделі ендогенного росту відкидають неокласичний підхід з позицій
убутної граничної продуктивності капіталу, припускають можливість ефекту
масштабу виробництва в рамках всієї економіки і часто акцентують увагу на
впливі зовнішніх ефектів на рентабельність капіталовкладень. Хоча технічному
прогресу надається чимала роль у цих моделях, він уже не є єдино можливою
причиною економічного росту в довгостроковому плані.
Підкреслюючи роль заощаджень для прискорення розвитку, нова теорія
росту робить низку висновків, що прямо суперечать традиційній теорії.
По-перше, під час відсутності зовнішньоекономічних зв’язків не існує
якого-небудь автоматичного вирівнювання темпів росту між країнами, вони
залишаються незмінними і залежать від рівня нагромаджень і розвитку техніки
в даній країні.
По-друге, не існує і тенденції до зближення прибутків на душу населення
у багатих і бідних країнах з однаковою нормою внутрішніх заощаджень.
Важливий висновок, який випливає з цих положень, полягає в тому, що
тимчасове або тривале гальмування росту в країні веде до її хронічного, все
більш сильного відставання від більш багатих країн за рівнем доходів на душу
населення.
16
Теорія ендогенного росту при всій її науковій привабливості, так само
має суперечливі положення. Так, ця теорія не бере до уваги такі важливі
перешкоди для економічного росту, як неефективна інституціональна
структура, слаборозвинутість інфраструктури, недосконалість ринків товарів і
факторів виробництва.
У реальному економічному житті причиною повільного росту ВНП
можуть бути не тільки низька норма заощаджень, але й неефективність
економічних стимулів, нераціональний розподіл ресурсів. Вплив таких
диспропорцій на коротко - і середньострокові темпи росту недооцінюється
новою теорією, яка концентрує увагу на факторах, що визначають
довгостроковий ріст.
Проведений аналіз теорій економічного росту дозволив визначити
основні теоретичні передумови ефективного розвитку промислових
підприємств і показав, що кожна з розглянутих теорій має свої сильні і слабкі
сторони, і в даний час немає ні однієї стійкої і загальновизнаної доктрини.
Модель стадій росту відбиває ключову роль заощаджень й інвестицій у
довгостроковому прискоренні росту. Двохсекторна модель Льюіса відбиває
важливість аналізу взаємозв’язків традиційного сільського господарства і
сучасної промисловості. Емпіричні дослідження Ченері спрямовані на пошук
конкретних кількісних параметрів, що визначають процеси структурних змін.
Значна частина традиційної неокласичної теорії має потребу в
модифікації, щоб врахувати унікальні соціальні, структурні та інституціональні
умови, але немає сумнівів, що ефективна система цін і розподілу ресурсів
виступає невід’ємною частиною будь-якого успішного процесу розвитку.
Успішний розвиток вимагає розумного балансу між ринковим
механізмом і раціональним державним регулюванням там, де дія ринкових сил
веде до небажаних економічних і соціальних наслідків.
Нова теорія росту, хоча і знаходиться ще в стадії становлення, за
допомогою аналізу джерел ендогенного економічного росту сприяє кращому
осмисленню розходжень і довгостроковій динаміці розвитку країн.
17
Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. зростає розуміння необхідності заново
досліджувати традиційні парадигми економічної конкурентноздатності й
економічного змагання. Моделі і концепції конкурентноздатної стратегії,
розроблені у 80-і роки, залишаються досить корисними, але вони вже
виглядають неповними, незадовільними і навіть суперечливими в багатьох
сучасних стратегічних контекстах.
Зміни, що мали місце в другій половині ХХ сторіччя, внесли істотні
корективи й обумовили спрямованість питань стратегії підприємства. Варто
підкреслити, що відбувається і зворотний вплив теоретичних досліджень та
їхніх результатів на практику стратегічного управління.
Відмовившись від традиційного стратегічного планування, Г. Хемел і
К. К. Прахалад ввели поняття «стратегічні наміри» і «стратегічна архітектура»,
що означають прояснення контурів майбутньої області в міру її створення. Щоб
«застолбити» місце в майбутньому, важливо, на їхню думку, не обмежувати
стратегічні цілі наявними сьогодні ресурсами, а, навпаки, «відсувати» цілі від
ресурсів якнайдалі. Якщо напрям обраний правильно і всі підрозділи фірми
рухаються до мети узгоджено, ресурси потрібно нарощувати «на марші». Рух
до майбутнього – означає використання тих можливостей, що необхідні для
чергового кроку, у тому числі створення альянсів фірм із різними перевагами.
Концепція стратегічних намірів і базових компетенцій одержала
подальший розвиток у складі концепції стратегічної платформи, що вперше
була запропонована директором Бостонської консалтингової групи
Ж. Міланом. Стратегічна платформа підприємства поєднує ресурси, базові
компетенції і його організаційні можливості для забезпечення підприємству
довгодіючої конкурентноздатності.
Основоположник сучасної економічної науки А. Маршалл говорив, що
тенденція до розмаїтості служить головною причиною прогресу.
Питання про те, наскільки парадигма стратегічного управління здатна
забезпечити підприємствам у сучасному світі підвищені шанси на виживання,
18
комерційний успіх і стійкий розвиток, сьогодні представляється дуже
своєчасним і актуальним.
Вивчення зарубіжного і вітчизняного досвіду розвитку підприємства
показує, що:
- у наші дні як у підприємства, що будує свою діяльність відповідно до
визначеної стратегії, так і підприємства, що не має стратегії, шанси вижити
практично рівні;
- у сучасному мінливому зовнішньому оточенні парадигма стратегічного
управління сама по собі не є панацеєю і не гарантує успішного розвитку
підприємства, хоча і вносить в управління підприємством певну доцільність;
- на підприємствах, що не мають чітко сформульованої стратегії
функціонування, розвиток має еволюційний характер, тоді як на підприємствах,
керованих відповідно до стратегічного плану, такий розвиток відбувається
революційно;
- успіх супроводжує ті підприємства, чиї стратегії націлені на активне
використання їхнього внутрішнього потенціалу для зміни зовнішнього
оточення, а не простого пристосування до нього.
Г. Мінцберг показав, що стратегічне управління має місце, як правило, у
тих організаціях, де готові йти на революційні зміни. Незважаючи на те, що
організаційне оточення вказує на особливий шлях розвитку організації, остання
продовжує рухатися раніше наміченим стратегічним курсом. Але поступова
невідповідність зовнішніх умов і способу функціонування організації досягає
своєї критичної межі. Це протистояння рано чи пізно призводить до
організаційної кризи. В умовах організаційної кризи така організація раптово
здійснює революційні внутрішні зміни, що виводять її на зовсім новий рівень
розвитку.
Якщо мова йде про стратегічне управління на вітчизняних підприємствах,
то не складно помітити, що успіх адаптації до ринкових відносин окремих
суб’єктів господарювання обумовлений наявністю чітко визначеної за метою і
скоординованої за ресурсами і термінами стратегії.
19
На необхідність розробки стратегії в умовах радикальних перетворень
звертав увагу й І. Ансофф . Він вважав, що стратегія потрібна, якщо в
зовнішньому середовищі підприємства відбуваються швидкі і непов’язані між
собою дії. У таких умовах накопичений організацією досвід уже не спрацьовує.
Через відсутність стратегії окремі частини підприємства будуть
розвиватися різноспрямовано, що призведе до виникнення протиріч і зниження
ефективності. З цим твердженням не можливо не погодитися.
Крім того, діяльність більшості вітчизняних підприємств вимагає
радикальних стратегічних змін. З позиції економічної раціональності всі
радикальні стратегії можна розділити на дві основні групи:
- реактивні стратегії – спрямовані на здійснення часткових перетворень,
мають фрагментарний характер, мета – відтворення попереднього стану;
- проактивні стратегії – дозволяють уникнути погіршення стану,
припинення розвитку, сприяють подальшому підвищенню темпів росту (табл.
1.1).
Таблиця 1.1 – Типологія радикальних стратегій підприємства
Основні Реактивні стратегії Проактивні стратегії
характеристики Відновлення, пожвавлення Переорієнтація, трансформація
1. Стан
підприємства на Тимчасове Тимчасове
Кризовий Передкризовий
момент вибору запобігання кризи запобігання кризи
стратегії
Системне
Точкові, окремі Точкові, окремі
2. Масштабність і Зміна набору поліпшення
елементи елементи
спрямованість напрямів діяльності у
системи, види системи, види
змін діяльності межах існуючого
діяльності діяльності
набору напрямів
Створити нову
Перепозиціонувати
організацію
Забезпечити Поліпшити підприємство з
3. Головна мета краще адаптовану
виживання показники орієнтацією на
до майбутніх
майбутнє
умов
До групи реактивних стратегій належать такі:
- стратегія відновлення або виходу з кризового стану (оздоровлення,
санація, відновлення);
20
- стратегія пожвавлення або запобігання кризи (реакція на ранні сигнали
появи кризи).
Обидві стратегії мають характер «антикризового управління» і їхнє
використання виправдане лише за умов короткострокового періоду, як бази для
використання проактивних стратегій.
До групи проактивних стратегій належать переорієнтація (зміна напрямів
діяльності) і трансформація (принципові зміни у межах існуючих напрямів
діяльності). В обох випадках акцент робиться на стратегічний потенціал
підприємства.
Специфічні умови формування ринкової економіки в Україні, слабкість
реального сектора економіки, де переважає орієнтація бізнесу на сферу обігу,
підвищений підприємницький ризик, потреби в первісному нагромадженні
капіталу обумовлюють досягнення найбільш прийнятної для суб’єктів
господарювання надприбутковості.
Це скорочує тимчасові рамки управлінського циклу (у
короткостроковому періоді одержання надприбутку – явище нормальне і
типове), дійсні інтереси ставляться вище перспективних, стратегічні цілі стають
більш примітивними, змістовно бідними і «близькими» за часом. Економічна
політика, що генерує умови одержання надприбутку, обмежує перспективи
розвитку підприємницького сектора.
Що стосується визначення тимчасових параметрів довгострокового
періоду, то і тут, на нашу думку, доцільно базуватися на теорії мікроекономіки,
а не на тривалості виробничого циклу підприємства: вони повинні бути
достатні для зміни виробничих потужностей підприємства за умови, що всі
фактори виробництва розглядаються як змінні, а підприємства-конкуренти
встигають зробити маневр проникнення у галузь.
Таким чином, у сучасних умовах підприємство повинне використовувати
нові методи управління, спрямовані на революційний розвиток, досягнення
якісно нового стану підприємства.
21
Стратегія розвитку підприємства повинна бути спрямована не тільки на
розширення підприємства (відновлення складу і структури) і сфер його впливу,
а й на досягнення кардинально нової конкурентноздатної стратегічної позиції.
Враховуючи це, можна виділити чотири етапи розвитку потенціалу
підприємства.
1. Управління на основі контролю за виконанням.
2. Управління на основі екстраполяції (темпу прискорення змін).
3. Управління на основі передбачення зміни тенденцій і реакції на них.
4. Управління на основі гнучких негайних вирішень, коли завдання
виникають стрімко і їх неможливо вчасно передбачити - управління за
слабкими сигналами, які тільки формуються.
Сучасним економічним умовам відповідає саме останній етап, що
обумовлено високим рівнем невизначеності зовнішнього середовища.
1.2. Сутнісно-змістовна характеристика процесу розвитку підприємства
Сучасний етап розвитку економічної наукової думки характеризується
переосмисленням традиційних підходів і методик управління соціально-
економічними системами різних рівнів. Якщо в недалекому минулому
вимірювання досягнень підприємств здійснювалося за допомогою таких
методів управління розвитком господарюючих суб’єктів, які базувалися на
управлінні фінансовими показниками діяльності, то сьогодні реалії сучасного
ведення бізнесу вимагають переосмислення основних факторів економічного
розвитку. Сьогодні існують багато проблем теоретичного та прикладного
характеру, що заважають ефективному й якісному розвитку підприємств.
Необхідність удосконалення довгострокових механізмів управління
підприємствами зумовлена глибинними структурними перетвореннями у
світових економічних відносинах, які проявляються в усіх сферах суспільного
життя:
22
динамічні зміни структури суспільних потреб, що викликають
зникнення традиційних та активний розвиток нових ринків;
швидкий розвиток науково-технічної бази суспільного виробництва,
що призводить до внутрішньої нестабільності виробничих систем;
зміни суспільної свідомості та відношення до економічної діяльності,
як такої, зумовлюють формування соціальних стереотипів чи моделей бізнес-
діяльності;
глобалізація економічних відносин різних рівнів, що якісно змінює
характер функціонування самих виробничо-комерційних систем, надаючи їм як
нові можливості, так і генеруючи нові ризики.
Починаючи теоретичні дослідження розвитку підприємств, слід
визначитися з ключовими загальнонауковими категоріями, що формують
філософську базу досліджень.
Ключовими поняттями поставленої наукової проблематики, які
дозволяють її позиціонувати у понятійно-категоріальному полі економічної
науки, слід вважати:
Управління. Дану категорію слід аналізувати з двох основних позицій:
1) як процес;
2) як стан динамічного функціонування. У найбільш загальному
контексті, під управлінням ми будемо розуміти процеси, основною метою яких
є забезпечення здатності соціально-економічних систем зберігати та, у певних
межах, змінювати свою якісну та кількісну визначеність. Термін «управління»
вживається стосовно усіх різновидів систем (соціальних, економічних,
організаційних, біологічних, механічних, хімічних тощо) і передбачає зусилля
щодо їх цілеспрямованих змін.
Розвиток. У цілому категорія визначає характер змін, які відбуваються у
будь-яких предметах, системах, явищах. Розвиток, як загальнонаукове поняття,
характеризується кількома змістовними властивостями, що його визначають:
1) спрямованість;
2) швидкість;
23
3) результат;
4) причинність. Традиційно виокремлюють дві форми розвитку будь-яких
систем, явищ, процесів – прогрес (розвиток від «нижчого» до «вищого») та
регрес (розвиток від «вищого» до «нижчого»). Зазначимо, що в економічних
відносинах розвиток володіє усіма перерахованими рисами.
Категорія «управління» виражає здатність підприємства, як єдності
соціально-економічної, матеріально-технічної та організаційно-технологічної
систем, зберігати свою визначеність, підтримуючи стан динамічної рівноваги
між внутрішніми та зовнішніми чинниками діяльності. Діяльність, у даному
контексті, означає таке ставлення учасників бізнесу до соціально-економічного
середовища господарювання, що передбачає його перетворення і
підпорядкування їхнім економічним інтересам [44].
У загальнотеоретичному аспекті категорія «розвиток» розкриває характер
змін, які відбуваються у системі підприємства 21. Іншими словами, це
послідовність переходів соціально-економічної системи підприємства з одного
стану в інший від моменту його створення до дати його ліквідації (юридичної
та фізичної). Слід особливо зазначити, що підприємство, в рамках роботи
трактується, як організаційно відокремлена, економічно самостійна, відкрита
соціально-економічна система, яка на основі внутрішнього стану взаємодіє з
зовнішнім середовищем і виготовляє продукцію (товари, роботи, послуги) 2,
3.
Розвиток підприємства є незворотнім процесом, який забезпечує
спонтанні чи керовані переходи від одного неповторного стану до іншого через
процеси змін. Неповторність кожного конкретного економічного стану
підприємства забезпечується неможливістю повного повторення
різноманітності, якості, кількості та сили впливу факторів, які його визначили.
Першоосновою розвитку підприємств слід вважати різноманітні зміни
(внутрішнього та зовнішнього характеру), які виступають результатом
взаємодії економічних предметів (об’єктів), їх різних властивостей, рис і
параметрів. Соціально-економічні зміни у системі підприємства носять
24
об’єктивний характер, тобто не залежать від волі та бажання людини
(власників, менеджерів, працівників, інвесторів, кредиторів тощо).
З метою позиціонування поняття «розвиток підприємства» в системі
економічних категорій, можна рекомендувати вивчення характеру його зв’язків
з основними загальнонауковими суміжними термінами (рис. 1.1).
ФАКТОР –
об’єкт, явище, процес
внутрішнього чи зовнішнього
середовища підприємства
СТАН – ПРИЧИНА – НАСЛІДОК –
визначений та зафіксований сукупність властивостей, результат взаємодії
стан соціально-економічної параметрів, якостей об’єктів, матеріальних, соціальних,
системи явищ, процесів економічного природних та інших об’єктів
середовища господарювання (процесів, явищ)
ЗМІНА –
перехід від одного відносно
стійкого стану до іншого,
тобто виявлення відмінностей
одного стану від іншого
РУХ –
безперервні зміни соціально-
економічної системи
підприємства
(вдосконалення чи регрес)
РОЗВИТОК
Рис. 1.1 – Логічний генезис поняття «розвиток підприємства»
На основі проведеного формально-логічного аналізу категорії «розвиток»
та поняття «розвиток підприємства», слід відзначити, що джерелом розвитку
підприємства є об’єктивно існуюча невизначеність і внутрішні протиріччя
економічних систем.
Ключовим фактором у цьому процесі слід вважати протиріччя між
обмеженими економічними ресурсами та необмеженістю економічних потреб
25
людини. Таким чином, розвиток підприємств слід визначити на чотирьох
рівнях, кожен з яких створює основу для наступних рівнів:
Науково-теоретичному рівні: розвиток – це сукупність внутрішньо та
зовнішньо обумовлених послідовностей переходів підприємства (чи окремих
його підсистем) з одного стану відносної стійкості у інший, починаючи від
моменту його створення до повного припинення функціонування.
Методологічному рівні: розвиток підприємства – це постійні зміни
структури, функцій, елементів, а також їх окремих властивостей, які
дозволяють більш чи менш ефективно функціонувати соціально-економічній
системі підприємства за умов динамічного середовища господарювання.
Методичному рівні: розвиток підприємства – це процес поступової зміни
кількісних і якісних характеристик окремих бізнес-процесів і цільової
ефективності підприємницької діяльності у цілому.
Прикладному рівні: розвиток підприємства – це постійні зміни
(підвищення) цільової ефективності використання основних засобів, оборотних
коштів, персоналу, земельних ділянок тощо у короткостроковій,
середньостроковій і довгостроковій перспективах.
Як правило, термін «розвиток» вживається тільки у контексті
прогресивних змін, що удосконалюють бізнес-процеси підприємства. Не слід
забувати й про інші можливі напрямки розвитку підприємств – регресивні
зміни, які цілком допустимі за певних обставин. У науковій літературі [2, 5,19
та ін.], під розвитком підприємства найчастіше розуміють саме удосконалення
діяльності, тобто зміни по висхідній траєкторії – від нижчого до вищого, від
простого до складного. На наш погляд, не можна однозначно вказати на
прогресивність таких змін.
Проблеми забезпечення ефективності розвитку підприємств належать до
сфери стратегічного управління. Практичні результати визначення напрямків і
кількісних параметрів розвитку підприємств втілюються у їхніх стратегіях,
деталізуються у тактичних планах і доводяться до практичних заходів у рамках
оперативних вказівок 1, 27 та ін..
26
Розвиток соціально-економічних систем різних рівнів (в тому числі малих
підприємств) буває спрямований (цілеорієнтований) та неспрямований
(спонтанний). Крім того, слід виокремлювати свідоме та несвідоме управління,
що передбачають різні процеси та мають різну структуру. Вивчення наукових
праць вітчизняних і зарубіжних науковців дало можливість побудувати
комплексну класифікацію видових проявів процесів розвитку на підприємстві
(табл. 1.2).
Таблиця 1.2 – Видові прояви процесів розвитку на підприємстві
№ Класифікаційна Коротка
Видові прояви
з/п ознака характеристика
1 2 3 4
1 За масштабом Загально- Сукупність змін, що відбуваються у
змін у соціально- корпоративний соціально-економічній системі
економічній розвиток підприємства внаслідок
системі загальносистемних процесів; слід
підприємства наголосити, що характер та інтенсивність
розвитку окремих елементів системи не
визначає розвиток усієї системи
Внутрішньо- Сукупність змін, які відбуваються у
корпоративний соціально-економічній, структурно-
(локальний) розвиток функціональній та організаційно-
функціональній складових:
розвиток структурних одиниць;
розвиток бізнес-процесів (бізнес-
функцій)
2 За якістю змін у 2.1. Прогресивний Процеси, які забезпечують підвищення
соціально- розвиток ефективності функціонування
економічній виробничо-комерційної системи
системі підприємства, підвищення якості його
підприємства діяльності; розвиток «від нижчого до
вищого»
2.2. Регресивний Процеси, які призводять до погіршення
розвиток чи незмінності ефективності
функціонування виробничо-комерційної
системи підприємства, зниження
(фіксації) якості його діяльності;
розвиток «від вищого до нижчого»
3 Залежно від 3.1. Організаційний Сукупність змін, які призводять до
об’єкту змін у розвиток удосконалення (погіршення) системи
соціально- управління діяльністю підприємства:
економічній структурний розвиток;
системі функціональний розвиток.
підприємства
27
Продовження табл. 1.2
1 2 3 4
3.2. Техніко- Зміни техніко-технологічної системи
технологічний підприємства, що призводять до
розвиток підвищення (пониження) рівня
прогресивності технологічних процесів,
рівня технічної ефективності
функціонування виробництва
3.3. Соціальний Сукупність змін, які зумовлюють
розвиток покращання (погіршення) соціально-
психологічного клімату на підприємстві,
а також його перехід на якісно новий
рівень
3.4. Економічний Сукупність безперервних змін, які
розвиток призводять до удосконалення
(погіршення) методів, способів, форм
економічних розрахунків та економічної
роботи в цілому
4 Залежно від 4.1. Спрямований Сукупність змін, що виникають та
характеру змін розвиток впливають на соціально-економічну
систему підприємства у одному
напрямку (однаковим чином)
4.2. Циклічний Безперервно повторювана послідовність
розвиток змін, що характеризуються коливанням
ефективності діяльності, розміру витрат
та інших показників діяльності
підприємства
4.3. Спіральний Безперервно повторювана послідовність
розвиток змін, що характеризується не тільки
циклічними коливаннями показників
(параметрів) діяльності підприємства,
але й їх переходом на якісно новий
рівень
5 Залежно від типу 5.1. Лінійний Сукупність змін, загальний напрямок
тренду розвиток яких може бути апроксимований у
лінійну функцію
5.2. Нелінійний Сукупність змін, загальний напрямок
розвиток яких не може бути апроксимований у
лінійну функцію
6 Залежно від 6.1. Рівномірний Зміни у соціально-економічній системі
динаміки змін у розвиток підприємства, що відбуваються з
соціально- (еволюційний) однаковою швидкістю, або з однаковим
економічній прискоренням:
системі рівноприскорений розвиток;
підприємства рівноуповільнений розвиток.
6.2. Нерівномірний Зміни у соціально-економічній системі
розвиток підприємства, що відбуваються зі
(революційний) змінною швидкістю або зі змінним
прискоренням:
нерівномірно прогресуючий розвиток;
стрибкоподібний розвиток інше.
28
Продовження табл. 1.2
1 2 3 4
7 За природою 7.1. Абсолютний Сукупність змін у соціально-економічній
ключового розвиток системі підприємства, що можуть бути
критерію виміряні у вартісних, натуральних чи
умовних одиницях та призводять до
абсолютного зростання чи зменшення
показників (зв’язків, параметрів)
7.2. Відносний Сукупність змін у соціально-економічній
розвиток системі підприємства, що можуть бути
виміряні відносно інших економічних
показників, їх зростання чи зменшення
показників (зв’язків, параметрів)
7.3. Умовний (псевдо-) розвиток
8 Залежно від рівня 8.1. Прогнозований Зміни у соціально-економічній системі
невизначеності (достовірний) підприємства, що можуть бути
процесів розвиток передбачені керівництвом підприємства
з достатньою ймовірністю
8.2. Випадковий Зміни у соціально-економічній системі
розвиток підприємства, що не можуть бути
передбачені керівництвом підприємства
з достатньою ймовірністю
9 Залежно від 9.1. Екстенсивний Зміни у соціально-економічній системі
основи змін у (кількісний) розвиток підприємства та ефективності її
соціально- функціонування, що досягаються за
економічній рахунок кількісного збільшення
системі (зменшення) обсягів факторів
підприємства виробництва
9.2. Інтенсивний Зміни у соціально-економічній системі
(якісний) розвиток підприємства та ефективності її
функціонування, що досягаються за
рахунок якісного покращання
(погіршення) способів, методів чи
технології використання факторів
виробництва (підвищення їх якісного
рівня)
10 Залежно від 10.1. Керований Зміни у соціально-економічній системі,
можливості розвиток які відбуваються під впливом
управління осмислених дій менеджерів
змінами підприємства чи спеціально створених
зв’язків
10.2. Спонтанний Зміни у соціально-економічній системі
розвиток підприємства, які не є результатом
осмислених дій менеджерів
підприємства, а виникають випадковим
чином
11 Залежно від 11.1. Адаптивний Зміни, які мають на меті пристосування
корпоративної розвиток характеру функціонування підприємства
стратегії до поточних умов діяльності
(внутрішнього та зовнішнього характеру)
29
Продовження табл. 1.2
1 2 3 4
11.2. Реактивний Зміни, що відбуваються у соціально-
розвиток економічній системі підприємства і
мають своєю причиною зміни першого
рівня аналізу
11.3. Випереджаючий Зміни соціально-економічної системи
розвиток підприємства, що передують іншим
змінам другого рівня аналізу
12 Залежно від 12.1. Елементний Зміни, які виникають та протікають в
складності змін у розвиток рамках одного структурного елементу,
соціально- бізнес-процесу і т.д. та не справляють
економічній істотний вплив на інші характеристики
системі соціально-економічної системи
підприємства підприємства
12.2 Інтегральний Сукупність змін, які виникають,
розвиток протікають та впливають на декілька
структурних елементів, бізнес-процесів і
т.д., впливаючи на аналогічні процеси
12.3 Системний Зміни, які виникають, протікають та
розвиток впливають на декілька структурних
елементів, бізнес-процесів і т.д. та
справляють істотний вплив на усі
характеристики соціально-економічної
системи підприємства
13 Залежно від мети 13.1 Простий Зміни, які не забезпечують перехід
змін розвиток соціально-економічної системи
підприємства на якісно новий рівень
функціонування
13.2 Розширений Зміни, які забезпечують перехід
розвиток соціально-економічної системи
підприємства на якісно новий рівень
функціонування
Отже, розвиток підприємства – це сукупність змін різної економічної
природи, спрямованості, інтенсивності, що об’єктивно відбуваються у
соціально-економічній системі підприємства під впливом внутрішніх і
зовнішніх факторів, а також призводять до переходу та фіксації підприємства у
різних організаційно-економічних станах (відносно стійкого характеру).
Теоретично визначено, що суттєвий вплив на розвиток підприємств має
сукупність факторів макро-, мезо- та мікросередовища. Стосовно будь-якого
підприємства вони відіграють неоднакову роль і можуть впливати на його
30
діяльність позитивно, негативно або залишитися нейтральними [35].
Комбінаційний склад чинників, їх варіації, вагомість та інтенсивність впливу
залежать від цілей підприємства, організаційної структури, виробничих і
комерційних зв’язків.
Забезпечення розвитку підприємств повинно супроводжуватися
постійною діагностикою факторів впливу на їхню господарську діяльність у
декомпозиційному аспекті. З позиції вирішення поставленого завдання та
дотримання основних принципів методології досліджень (визначеності,
конкретності, причинності, розвитку, об’єктивності) було проаналізовано
портфель методичних підходів до здійснення багатофакторного аналізу
зовнішнього та внутрішнього середовища промислових підприємств [4].
Дійсно, економічний розвиток підприємства залежить від багатьох
чинників (факторів), що є взаємозалежні між собою і нерідко впливають в
різних напрямках. Тому його аналіз та оцінку слід проводити з врахуванням
сучасних умов та чинників, що визначають функціонування підприємств та
впливають на їх економічний розвиток.
Класифікація здійснена за такими ознаками:
1. За можливістю керованості чинниками економічного розвитку;
2. За місцем виникнення;
3. За характером впливу на функціонування підприємств.
Така класифікація дозволяє виділити ті з них, які є найбільш важливими
для оцінки економічного розвитку і які слід відібрати для аналітичних
розрахунків.
В розрахунок алгоритму економічного розвитку пропонується включати
тільки керовані чинники, оскільки вони є залежними від підприємства та
можуть ним регулюватись. Вплив зовнішніх чинників може бути значним,
навіть вирішальним в їх діяльності. Проте підприємства не можуть їх змінити,
але, реагуючи на їх вплив, пристосовують відповідно до них свою внутрішню
виробничу структуру, технологію, персонал. Відмічається значний вплив в
31
останні роки зовнішніх чинників, що робить менш стійкою економічну
рівновагу та стабільність суб’єктів господарювання.
1.3. Методичні підходи до діагностики економічного розвитку
підприємства
На даному етапі досліджень спробуємо проаналізувати існуючі методики
комплексної оцінки розвитку підприємств, розпочинаючи з вітчизняних.
Відзначимо, що в основу усіх прикладних методик аналізу та оцінки
ефективності розвитку підприємств покладено результативний критерій
(ефективність підприємницької діяльності).
Об’єктом дослідження вітчизняних науковців, як правило, виступали два
види розвитку підприємств - інтенсивний та екстенсивний. Виокремлення саме
цих видів організаційно-економічного розвитку проводилося на основі
застосування принципів діалектичної логіки та відображало закон «переходу
кількісних властивостей у якісні».
Однією з найбільш типових методик оцінки та аналізу організаційно-
економічного розвитку підприємств слід вважати доробок Р.М. Петухова [34].
Під інтенсивним розвитком підприємства він розуміє такий спосіб змін,
змістом як8х є використання у виробництві найновіших досягнень науки і
техніки, передового практичного досвіду тощо; це процес, особливий спосіб
розвитку підприємства, що спирається на досягнення науково-технічного
прогресу, метою та результатом якого є підвищення економічної ефективності
виробництва і зростання на цій основі обсягів виготовлення продукції. Під
екстенсивним типом розвитку підприємств розуміється нарощування обсягів
виробництва, підвищення його ефективності за рахунок залучення у
господарський оборот більшої кількості економічних ресурсів. Пріоритетним
визнається інтенсивний тип розвитку підприємств, що забезпечує більш повне
задоволення потреб суспільства без зростання обсягів необхідних ресурсів.
32
Результатами інтенсифікації діяльності підприємства виступають такі
зміни соціально-економічної системи підприємств, як збільшення його
виробничої потужності, підвищення продуктивності праці, зростання
швидкості оборотності коштів, активізація процесів технічного переозброєння
та оновлення і т.д. Автор вважає, що перелічені організаційно-економічні
результати слід розцінювати як проміжні, що не можуть бути визнані метою
розвитку. Метою визнаються зміни загально системної ефективності
функціонування підприємств, тобто співвідношення між отриманими
результатами та понесеними для цього витратами.
На практиці спостерігаються різні типи поєднання динаміки виробництва
продукції, витрат і рівня їх віддачі (ефективності). Різноманітні комбінації
спрямованості та відносної швидкості зміни випуску продукції, виробничих
витрат і рівня їх віддачі визначають характер розвитку підприємств [34].
У якості базових критеріїв аналізу та оцінки ефективності організаційно-
економічного розвитку використовуються такі індекси: виробництва (Івп (рп)) -
розраховується як співвідношення досягнутого рівня виробництва (реалізації)
продукції та його базової величини; сукупних витрат на виробництво та
реалізацію продукції (Ів) - розраховується аналогічно попередньому показнику;
рівня економічної ефективності (Іеф) - визначається на основі співставлення
досягнутих результатів та витрат на їх досягнення, а також співвідношення Іе /
Ів (dеф).
На основі визначених Петуховим Р.М. критеріїв можуть бути
виокремленні основні типи інтенсивного та екстенсивного розвитку (табл.1.3).
З наведеної табл. 1.3 можна зробити висновок, що виробництво
розвивається прогресивно (з економічної точки зору) тільки у випадку, коли dеф
> 1. Чим більше значення показника dеф, тим вище рівень інтенсивності
розвитку підприємства.
33
Таблиця 1.3 – Можливі моделі розвитку підприємств
Значення економічних критеріїв Тип розвитку
Варіант розвитку
Івп (рп) Ів Іеф dеф підприємства
1 2 3 4 5 6
Економічна
ефективність
КЕі Інтенсивний,
найбільш
Івп (рп) > 1 Ів < 1 Іеф > 1 dеф > 1
КЕ прогресивний,
б
розвиток
Сі Сб
0
Сукупні витрати на виробництво та
реалізацію продукції
Економічна
ефективність
КЕі
Інтенсивний
Івп (рп) > 1 Ів = 1 Іеф > 1 dеф > 1 (прогресивний)
КЕб розвиток
Сб
0
Сукупні витрати на виробництво та
реалізацію продукції
Економічна
ефективність
КЕі Переважно
інтенсивний
Івп (рп) > 1 Ів > 1 Іеф > 1 dеф > 1
КЕ прогресивний
б
розвиток
Сб Сі
0
Сукупні витрати на виробництво та
реалізацію продукції
34
Продовження табл. 1.2
1 2 3 4 5 6
Економічна
ефективність
Переважно
КЕі
екстенсивний мало
Івп (рп) > 1 Ів > 1 Іеф > 1 dеф < 1
КЕ прогресивний
б
розвиток
Сб Сі
0
Сукупні витрати на виробництво та
реалізацію продукції
Економічна
ефективність
КЕб Екстенсивний
Івп (рп) > 1 Ів > 1 Іеф < 1 dеф < 1 регресивний
КЕі розвиток
Сб Сі
0
Сукупні витрати на виробництво та
реалізацію продукції
Економічна
ефективність
Екстенсивний
КЕб стабільний
Івп (рп) > 1 Ів > 1 Іеф = 1 dеф < 1
(регресивний)
розвиток
Сб Сі
0
Сукупні витрати на виробництво та
реалізацію продукції
Система оцінки ефективності та якості розвитку підприємства за Р.М.
Петуховим включає такі показники:
Приріст випуску продукції за рахунок зростання витрат, що відтворює
екстенсивний шлях розвитку підприємства:
ВПекст (Сі Сб )КЕб , (1.1)
35
де: ΔВПекст – частка приросту обсягів виробництва продукції за рахунок
екстенсивних факторів;
Сб та Сі – повна собівартість продукції, відповідно базового та
розрахункового періодів;
КЕб – економічна ефективність виробництва базового періоду, яка
визначається як співвідношення отриманих результатів і витрат на їх
досягнення.
Приріст обсягів виробництва продукції, що зумовлена зміною
ефективності виробництва, тобто інтенсивних факторів:
ВП інт (КЕі КЕб )Сі , (1.2)
де: ΔВПінт – частка приросту обсягів виробництва продукції за рахунок
інтенсивних факторів;
Сі – повна собівартість продукції розрахункового періоду;
КЕі – економічна ефективність виробництва розрахункового періоду, яка
визначається як співвідношення отриманих результатів і витрат на їх
досягнення.
Загальний приріст обсягів виробництва продукції визначається
наступним чином:
ВПзаг ВПі ВПб ;
(1.3)
ВПзаг ВПекст ВПінт.
Відповідно до проведених розрахунків, найкращим визнається той
сценарій розвитку, що забезпечує найбільшу частку інтенсивних факторів у
загальному збільшенні обсягів виробництва. Висувається теза щодо можливості
віднесення до інтенсивного типу розвитку тільки ті варіанти, що забезпечують
не менше 50% зростання за рахунок інтенсивних факторів.
Запропонований алгоритм розрахунків Петухов Р.М. пропонує доповнити
показниками оцінки суспільної цінності отриманих приростів обсягів
виробництва за рахунок екстенсивних та інтенсивних факторів:
ВПі1 ВПінт ВП
І екст
оер , (1.4)
ВПі1
36
де: Іоер – темп організаційно-економічного розвитку підприємств;
β – коефіцієнт економічної значущості інтенсивних факторів розвитку,
визначений на основі цільових орієнтирів розвитку підприємства, сфери бізнесу
та економіки у цілому;
ВПі-1 – випуск продукції у попередньому періоді (році).
Той самий показник, з метою спрощення користування, рекомендується
представляти у формі:
Іоер (Івп( рп) Ів ) Ів , (1.5)
де: Ів – індекс зміни повних (приведених) витрат на виробництво та
реалізацію продукції.
На цій основі визначається індекс організаційно-економічного розвитку
(Коер) підприємства, як співвідношення:
Іоер
К (1.6)
оер
Івп
Наведені показники, за переконанням Петухова Р.М., повинні бути у
подальшому деталізовані системою аналітичних коефіцієнтів другого порядку.
Іншим прикладом методик аналізу та оцінки процесів організаційно-
економічного розвитку можна вважати метод збалансованих оціночних звітів
(Balanced Scorecard чи BSC), розроблений у середині 90-х років Р. Капланом та
Д. Нортоном [32]. Дана методика призначена для аналізу ефективності
функціонування підприємств протягом тривалих проміжків часу та
використовує високорівневі економічні співвідношення у поєднанні з
традиційними фінансовими показниками, що дозволяє більш точно
прогнозувати довгостроковий успіх підприємства. Аналітичні коефіцієнти в
рамках методики носять назву оціночних індикаторів та, на думку авторів,
сприяють управлінню вартістю бізнесу.
Методика BSC визначає чотири перспективи підприємства, які
дозволяють більш точно визначити, наскільки ближче підійшла компанія до
досягнення своїх цільових орієнтирів:
37
маркетингова (споживча) перспектива (як споживачі оцінюють діяльність
підприємства);
внутрішня перспектива (які бізнес-процеси можуть забезпечити
підприємству конкурентні переваги);
фінансова перспектива (як оцінюють бізнес власники);
перспектива розвитку (навчальна) (яким чином досягти подальшого
успіху).
Крім того, методика дозволяє оцінювати такі параметри розвитку
підприємства, що безпосередньо не пов’язані з його фінансовими результатами,
наприклад, рівень професіоналізму співробітників чи гудвіл компанії в очах
споживачів [17].
Можливість та необхідність використання методики BSC оцінюється за
наступною матрицею (рис. 1.3):
ІНТЕРАКТИВНА СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ
Чи здатне
підприємство Так Ні
функціонувати?
Повний контроль над Втрата господарської
Так
діяльністю підприємства стійкості
Ні Втрата контролю над
Загроза надмірного
підприємницькою
фокусування діяльності
діяльністю
Рис. 1.2 – Матриця оцінки господарських ситуацій
На основі наведеної матриці виокремлюються чотири поля, кожне з яких
відрізняється рівнем контролю над підприємницькою діяльністю, що визначає
вимоги щодо системи показників. При використанні системи оціночних
індикаторів повинні виконуватися ряд умов:
ДІАГНОСТИЧНА СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ
38
1) на підприємстві повинна функціонувати розвинута система
інформаційних зв’язків;
2) організаційна культура та філософія компанії повинна бути врахована
при створенні системи показників конкретного підприємства;
3) система оціночних індикаторів повинна бути пов’язана зі стратегією
підприємства.
Загальну систему показників методики у розрізі окремих проекцій
(фінансової, маркетингової, внутрішньої та розвитку) наведено на рис.1.3.
ПОКАЗНИКИ МЕТОДИКИ ВSС
Фінансова проекція Маркетингова проекція Внутрішня проекція Проекція розвитку
розвитку підприємства розвитку підприємства розвитку підприємства підприємства
(розвиток з позицій (розвиток з позицій (розвиток з позицій (розвиток з позицій
інвесторів) клієнта) підприємства) гнучкості та перспектив)
1. Темпи зростання обсягів 1. Покращання 1. Кількість нових 1. Значення індексу
продаж співвідношення клієнтів у цільових періоду “напіврозпаду”
“ціна/якість” сегментах ринку вартості підприємства
2. Рентабельність капіталу
підприємства 2. Частка нових товарів 2. Темпи зростання попиту 2. Індекс задоволення
(послуг) у загальному на окремих регіональних співробітників роботою
обсязі продаж сегментах
3. Величина позитивного
грошового потоку 3. Кількість пропозицій
3. Частка продажу 3. Кошти, спрямовані на щодо удосконалення
постійним клієнтам формування потреб окремих бізнес-процесів в
4. Рентабельність споживачів розрахунку на одного
продукції підприємства 4. Ринкова частка співробітника
основного постачальника 4. Кількість робочих днів
5. Інші фінансові тощо між отриманням
4. Інші показники
замовлення та його
показники
задоволенням тощо.
Рис. 1.3 – Система показників аналізу організаційно-економічного розвитку
згідно методики BSC
Використання даної методики передбачає реалізацію такого алгоритму:
Визначення мети та цільових орієнтирів діяльності - що ми намагаємося
досягти?
Підбір індикаторів для вимірювання стратегії розвитку підприємства
(встановлення пріоритетів) – що важливіше?
Ідентифікація індикаторів – що ми повинні вимірювати?
Прогнозування результатів – що потрібно виміряти та змінити?
Узгодження – кому це потрібно?
39
Планування наступних заходів - куди потрібно рухатися далі?
Іншим прикладом аналізу розвитку підприємства на основі його ринкової
вартості може слугувати технологія Т. Коупленда, Т. Коллера та Дж. Муррина
[21,22], співробітників консалтингової групи «МакКінсі». Технологія аналізу
реалізує процесний підхід до вивчення розвитку підприємства, основним
критерієм при цьому виступає ринкова вартість бізнесу. Причому, показник
вартості бізнесу здобуває різні значення залежно від цільової основи
розрахунку – вартість для акціонерів, вартість для інвесторів, вартість для
суспільства, вартість для кредиторів тощо. Методичну основу визначення та
аналізу вартості бізнесу (підприємства) створює пентаграма оцінки, приведена
на рис. 1.4.
Поточна
Поточний розрив
ринкова
вартості
підприємства вартість Максимальні можливості
перебудови
Фактична вартість Оптимальна
компанії реструктурована
вартість
Стратегічні та Можливості
оперативні фінансового
можливості конструювання
Потенційна вартість з Потенційна вартість з
урахуванням урахуванням
внутрішніх змін внутрішніх і
Можливості
розформування чи зовнішніх змін
поглинання
Рис. 1.4 – Схема визначення можливостей структурної перебудови
організації
Для визначення вартості бізнесу використовуються традиційні методики:
Модель дисконтованого грошового потоку єдиного об’єкту оцінки –
вартість підприємства визначається на основі вартості основної діяльності за
вирахуванням усіх зобов’язань. Вартість основної діяльності розраховується на
40
основі генерованого нею грошового потоку, з урахуванням чинника
приведення. Особливо корисною, з огляду на специфіку нашого дослідження, є
технологія визначення «продовженої вартості», тобто вартості після
завершення прогнозного періоду (що фактично оцінює ефективність розвитку
підприємства). Загальна формула розрахунку носить наступний вигляд:
Вартість Приведена вартість грошового потоку Приведена вартість грошового потоку
(1.7)
підприємства протягом прогнозного періоду по закінченню прогнозного періоду
Модель економічного прибутку – вартість підприємства оцінюється на
основі суми інвестованого капіталу, з урахуванням суми економічного
прибутку від його використання. Величина економічного прибутку формується
у кожен період функціонування капіталу в господарському обороті і служить
вимірником вартості, яку створює компанія за певний піріод в рамках своєї
діяльності:
Економічний Інвестований Чиста рентабельність Середньозважені витрати
(1.8)
прибуток капітал інвестованого капіталу на користування капіталом
Модель оцінки опціонів та інше.
У рамках цієї концепції для оцінки можливостей зростання підприємства
пропонується використовувати формулу Міллера-Моділ’яні, що дозволяє
визначити вартість перспектив зростання підприємства:
Вартість R WACC
k n , (1.9)
росту WACC(1WACC)
де: k – частка чистого прибутку, інвестована у проекти заради зростання;
n – кількість років, протягом яких компанія інвестує кошти у власне
зростання;
R – рентабельність інвестованого капіталу;
41
WACC – середньозважені витрати на користування капіталом.
Згідно цього підходу, якщо підприємство протягом тривалого періоду
часу виявляє стійкі темпи зростання, що вище середніх по галузі, тоді воно
повинно орієнтуватися на такі часові «горизонти» (рис. 1.5) [21].
Горизонти зростання (розвитку )
3. Формування
реальних
1. Розвиток 2. Створення
існуючих нових напрямків перспектив
майбутнього
напрямків бізнесу
розвитку
діяльності
Типи Створення нових і
підприємницької Забезпечення ефективної розвиток існуючих Створення реальних
діяльності ключових напрямків бізнесу, для
діяльності гарантій для
забезпечення наступного
напрямків бізнесу подальшого розвитку
розвитку
Забезпечення Виконання реальних Пошук нових реальних
додаткового розвитку і можливостей і можливостей для
Завдання отримання максимальної концентрація забезпечення
управління вартості після потужностей, з метою майбутнього розвитку і
закінчення життєвого створення потенціалу перевірка нових
циклу бізнесу для розвитку концепцій бізнесу
Основна мета Прибутковість Розвиток підприємства Створення стійкого
діяльності підприємства та ефективність потенціалу розвитку при
діяльності використання капіталу різних сценаріях змін
середовища господар.
Рис. 1.5 – Розвиток підприємства згідно концепції вартості бізнесу
Кожен «горизонт» розвитку характеризується певною специфікою оцінки
та аналізу, а також управлінням цими процесами. Підбиваючи підсумки нашого
методологічного дослідження підходів до оцінки та аналізу процесів
організаційно-економічного розвитку підприємств, слід відзначити, що у якості
критеріїв можуть слугувати:
Ефективність підприємницької діяльності чи окремих її складових (бізнес-
процесів). Даний критерій так чи інакше використовується в усіх розглянутих
методиках і тому носить універсальний характер. Теоретичною основою
використання цього критерію є ключове протиріччя економічних відносин
«необмежені потреби – обмежені ресурси – обмежені економічні блага».
42
Час протікання процесів. Використання даного критерію в економічних
дослідженнях формалізовано в механізмах перерахунку вартісних показників
до одного періоду часу.
Незважаючи на різноманітність інструментарію управління розвитком,
більшість вітчизняних підприємств використовують традиційні фінансові
показники та моделі. Звичайно, це не може не позначитися на ефективності
управління цим складним соціально-економічними явищем. В основі
традиційної технології управління розвитком підприємства лежить формула
розрахунку доданої вартості (економічного прибутку) та фінансові коефіцієнти
іммобілізації капіталу.
На наш погляд, зважаючи на вищевикладене, жодна з існуючих концепцій
вимірювання досягнень підприємства неспроможна найбільш точно та
коректно детермінувати рівень розвитку підприємства. Однак, з поміж усіх
аналізованих концепцій найбільш близькою до досягнення визначеної мети, на
нашу думку, є система збалансованих показників.
1.4. Законодавча база для аналізу фінансового стану підприємства
Для регулювання фінансової діяльності підприємства прийнято
нормативно-правові акти, які визначають норми цивільного, фінансово-
кредитного, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей
чинного законодавства [36, 14]. Адже нерівномірність надходження коштів,
збільшення рівня інфляції, зміна форм і методів роботи підприємств впливають
на планування, облік, контроль і фінансування, тому досить важливим при
цьому є правове регулювання фінансової діяльності підприємств.
Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні здійснюється
низкою законів, а саме: Господарським кодексом, законами про власність,
інвестиції, оподаткування, зовнішньоекономічну діяльність тощо. Поряд з цим
діють також Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів.
43
Господарський кодекс України від 16.07.2019 р. № 436-IV [1] встановлює
відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності
(господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання
різних форм власності. Господарський кодекс України має на меті забезпечити
зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток
підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного
виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції
України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі
України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами. Після
набрання чинності Господарського кодексу України втратили свою чинність
такі закони як Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р.
№887-XII.
Правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької
діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території
України визначав Закон України “Про власність” від 7.02.1991 р. № 697-XII [2],
який втратив чинність на підставі Закону № 997-V від 27.04.07 р. у зв’язку з
прийняттям Цивільного кодексу від 16.01.2019 р. № 435-IV.
Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10.12.97 р. № 710/97-ВР [3]
визначає правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній
системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні.
Відносини, які виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і
провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою
забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку,
врегульовані Законом України “Про цінні папери і фондовий ринок” від
23.02.2010 р. № 3480-IV [4].
Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів” від
30.10.1996 р. № 448/96-ВР [5] визначає правові засади здійснення державного
регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і
обігом цінних паперів та їх похідних в Україні.
44
Податковий кодекс визначає платників податку на додану вартість,
об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та
звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних
та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку,
звітування та внесення податку до бюджету.
З 1 січня 1995 року основним прямим податком на юридичних осіб в
Україні став податок на прибуток, який був введений Законом України “Про
оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (втратив
чинність). Окремий розділ Податкового кодексу присвячений характеристиці
об’єкту оподаткування і порядку обчислення оподатковуваного прибутку. Це
дуже важливий закон, оскільки основним джерелом формування власних
фінансових ресурсів підприємства є прибуток.
Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом
зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму
валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.
Ставка податку на прибуток підприємств становить 18% до об’єкта
оподаткування.
Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. № 1576-
ХІІ [8] визначає поняття і види господарських товариств (акціонерні
товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з
додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства),
правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та
засновників.
З 1 січня 1995 р. в Україні скасовано порядок, що передбачав вилучення
державою частини амортизаційних коштів державних підприємств до
державного бюджету для створення централізованих фондів капіталовкладень,
тобто вся сума амортизаційних відрахувань перебуває у розпорядженні
підприємств для витрат за цільовим призначенням. Але не виключено, що,
враховуючи інвестиційну ситуацію в країні, такий порядок може бути
запроваджено знову.
45
Порядок формування форми і змісту основних бухгалтерських звітів
регламентується відповідними Положеннями (стандартами) бухгалтерського
обліку:
1. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 „Загальні
вимоги до фінансової звітності”, затверджене наказом Міністерства фінансів
України від 07.02.2021 р. № 73, яким визначено “Баланс” (Форма № 1) і “Звіт
про фінансові результати” (Форма № 2);
2. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2
„Консолідована фінансова звітність”, затверджене наказом Міністерства
фінансів України від 27.06.2021 № 628 [44].
3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 “Звіт про рух
грошових коштів” (Форма № 3);
4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 “Звіт про власний
капітал” (Форма № 4).
Положення (стандарт) Аналіз нормативно-правових актів, які регулюють
фінансово-господарську діяльність вітчизняних підприємств, свідчить про
мінливість і нестабільність законодавства, оскільки державні органи влади
постійно вносять зміни до діючих нормативно-правових актів, що в свою чергу
заважає нормальному функціонуванню підприємств в Україні.
1.5. Методика оцінки фінансового стану підприємства: зарубіжний і
вітчизняний аспекти
У загальному розумінні методика – це сукупність взаємопов’язаних
способів та прийомів доцільного проведення будь-якої роботи; документ, який
описує послідовність методів, правил і засобів виконання роботи; вчення про
методи викладання певної науки, предмета.
Враховуючи, що діяльність господарюючого суб’єкта може бути не
тільки прибутковою, а й збитковою, формуватися за дією факторів
46
внутрішнього і зовнішнього економічного середовища, в обліку й аналізі дають
загальну оцінку фінансових результатів, які характеризуються системою
абсолютних і відносних показників.
Абсолютними показниками є суми прибутку (чи збитку) за структурою
його утворення чи розподілу і використання. Відносні показники фінансових
результатів – значення рентабельності, які характеризують відносний (у
процентах) ступінь прибутковості вкладеного капіталу в цілому і за його
структурою, здійсненних витрат чи отриманого доходу. Ці показники
розраховують залежно від мети оцінки відносної прибутковості [16, 45-46].
Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового
потенціалу, матеріально-речової й вартісної (грошової) структур виробництва і
таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-
речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі
досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке
управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.
Зовнішню щодо суб’єкта господарювання стійкість слід визначати на
основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються
його операції. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням
ринкової економіки.
Можливе й виділення так званої спадкової стійкості, яка визначається
наявністю певного запасу міцності, досягнутого підприємством за період його
попередньої діяльності, і яка захищає від впливу несприятливих
дестабілізуючих факторів.
Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови
стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію,
надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом,
щоб виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з
постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Водночас для розвитку
підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і всіх
зобов’язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу
47
розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень,
здійснювати соціально-культурні програми для своїх працівників,
забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці. Тобто
загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його
грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над
витратами.
Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним
компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість
відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього
використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими
засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва й реалізації
продукції, а також затрати на його розширення й оновлення [39, 15-17].
Найвища ознака фінансової стійкості підприємства – його здатність
функціонувати й розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього
середовища, які істотно змінюються. Для цього підприємство повинно володіти
гнучкою структурою фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість
залучати позичкові засоби, тобто бути кредитоспроможним.
Кредитоспроможним є підприємство, що має передумови для одержання
кредитних ресурсів і здатне своєчасно повернути одержану позику з виплатою
належних процентів за рахунок прибутку та інших фінансових ресурсів.
Кредитоспроможність підприємства тісно пов’язана з його фінансовою
стійкістю. Вона характеризується тим, наскільки акуратно (тобто в повному
обсязі та у встановлений строк) підприємство розраховується з раніше
одержаними кредитами, наскільки проявляється його здатність при
необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятих умовах
тощо. Однак, найістотніше, чим визначається кредитоспроможність, – це
поточний фінансовий стан підприємства, а також прогнозовані перспективи
його зміни і в який бік.
Як правило, будучи тісно пов’язаними, зазначені фактори нерідко
різнонаправлено впливають на результати функціонування підприємства, а
48
значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів
здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших.
Наявність цих факторів потребує групування за ознаками:
1) за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх
факторів;
2) за важливістю результату – основних і другорядних;
3) за структурою – простих і складних;
4) за часом дії – постійних і тимчасових.
Враховуючи, що підприємство є одночасно й суб’єктом, і об’єктом
відносин у ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості
впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість,
найважливішим є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо
залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо
нього, їх зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Цим поділом
і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і
намагаючись управляти фінансовою стійкістю.
Розглянемо насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи
невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й
структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому
важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково
визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких
моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання
залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.
Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно
пов’язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний
склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість
підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать
від якості поточних активів, від того, скільки задіяні обігових засобів і яких
зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі тощо. Коли
підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти
49
капіталу у виробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак,
разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його
зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи
матеріалів.
Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості – склад і
структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління
ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед
прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у
збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний
обсяг прибутку, а й структура його розподілу і особливо та частка, яка
спрямовується на розвиток виробництва. Також важливо проаналізувати
використання прибутку в двох напрямках:
- по-перше, для фінансування поточної діяльності – на формування
обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо;
- по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери.
Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства
справляють кошти, що додатково мобілізується на ринку позичкових капіталів.
Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші
його фінансові можливості. Водночас зростає і фінансовий ризик нездатності
підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.
При управлінні фінансовою стійкістю визначальними внутрішніми
факторами є:
1) галузева належність суб’єкта господарювання;
2) структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її
частка в загальному платоспроможному попиті;
3) розмір оплаченого статутного капіталу;
4) величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими
доходами;
5) майно і фінансові ресурси, включаючи запаси й резерви, їхній склад і
структуру [48, 195-197].
50
На фінансову стійкість істотний вплив справляє фаза економічного циклу
в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання темпів
реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається останніми
роками в Україні, хоч і саме виробництво різко впало. Зменшується інвестиції в
товарні запаси, що ще більше скорочує збут. Зменшується в цілому доходи
суб’єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги
прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх
платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств.
Незадовільний платоспроможний попит, властивий кризовим явищам в
економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення
конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, істотний зовнішній фактор
фінансової стійкості підприємств.
Важливими факторами фінансової стійкості є податкова й кредитна
політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й
зовнішньоекономічних зв’язків, використання порівняльних й абсолютних
переваг міжнародного поділу праці.
У цій кваліфікаційній роботі важливо визначити та проаналізувати
чотири основних показників фінансової стійкості, таких як: коефіцієнт
автономії, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт маневреності власного
капіталу та коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними
коштами.
1. Коефіцієнт автономії (Кав) характеризує частку коштів власників
підприємства у загальній сумі коштів, авансованих у діяльності. Визначається
за формулою:
Квл
Кав , (1.10)
Вб
де: Квл – загальна сума власного капіталу, грн;
Вб – загальна величина балансових коштів (валюта балансу), грн
Даний коефіцієнт також характеризує ступінь незалежності підприємства
від зовнішніх джерел фінансування. Тому чим більше значення коефіцієнту,
51
тим краще є фінансовий стан підприємства, тим більше підприємство є
фінансово стійким, стабільним і незалежним від зовнішніх інвесторів у світовій
практиці вважають, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати
величини власних джерел фінансування.
2. Коефіцієнт фінансової залежності (Кзал) є зворотнім коефіцієнту
автономії і визначається за формулою:
Вб
Кзал . (1.11)
Квл
Зростання даного показника в динаміці означає збільшення частки
позичених коштів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення
наближається до одиниці. Це означає, що власники повністю фінансують своє
підприємство, якщо перевищує одиницю – навпаки.
3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу (Кмв) показує ступінь
мобілізації власних коштів підприємства і визначається за формулою:
Квк
Кмв , (1.12)
Квл
де: Квк – власні кошти підприємства, грн;
Квл – власний капітал, грн
Цей коефіцієнт показує, яка частка власного капіталу використовується
для фінансування поточної діяльності. Тобто яку частку вкладено в оборотні
кошти, а яку – капіталізовно. Значення цього показника може змінюватись
залежно від структури капіталу і галузевої належності підприємства.
4. Коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними
коштами (Кзоб). Визначається за формулою:
Квк
Кзоб , (1.13)
Коб
де: Коб – оборотні кошти підприємства, грн
Мінімальне значення цього показника – 0,1. Якщо показник опускається
за це значення, то структура визначається незадовільною, а підприємство –
неплатоспроможним, більша за мінімальне значення величина показника
52
свідчить про негативний фінансовий стан підприємства і його спроможність
проводити незалежну фінансову політику [49, 104-107].
Аналіз фінансового стану підприємства найчастіше починається з
визначення коштів підприємства, а також джерел їх виникнення – власних та
позикових, що знаходяться в його розпорядженні. Величина джерел власних
коштів, особливо прибутку, залежить не тільки від комерційних результатів
діяльності підприємства, але й від вартості його активного майна, яка
змінюється в залежності від коливання ринкових цін на матеріальні ресурси,
цінні папери, валютні кошти і таке інше.
Особливу роль відіграє оцінка фінансового положення. Стійкість фінансів
підприємства є необхідною умовою діяльності при ринкових відносинах, тому
від цього залежить своєчасність та повнота погашення його зобов’язань по
оплаті праці робітників, розрахунках з бюджетом, банками та постачальниками
матеріальних ресурсів, по виплаті дивідендів і таке інше.
Одним з найважливіших критеріїв фінансового стану підприємства є
оцінка його платоспроможності, під якою розуміють здатність підприємства
своєчасно і в повному обсязі розраховуватись по своїх довгострокових
зобов’язаннях. Платоспроможним є те підприємство, у якого активи більше,
ніж зовнішні зобов’язання. Здатність підприємства своєчасно та без затримки
платити по своїм короткостроковим зобов’язанням називається ліквідністю.
Тобто підприємство вважається ліквідним, якщо в змозі виконати свої
короткострокові зобов’язання, реалізуючи поточні активи. Основні засоби
(якщо тільки вони не закуповуються з метою подальшого перепродажу) не є
джерелами погашення поточної заборгованості підприємства, оскільки грають
специфічну роль в процесі виробництва, а також через складні умови їх
строкової реалізації. Для попередньої оцінки ліквідності підприємства
використовуються дані бухгалтерського балансу. Інформація, що
відображається в ІІ та ІІІ розділах активу балансу, характеризує величину
поточних активів на початок та кінець звітного року. Дані про короткострокові
зобов’язання підприємства містяться в ІІІ розділі пасиву балансу.
53
Підприємство може бути ліквідним в тому чи іншому ступені, оскільки до
складу поточних активів належать різноманітні оборотні кошти, серед яких є як
ті, що швидко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються в цілях погашення
зовнішньої заборгованості.
У той же час у складі короткострокових пасивів виділяють зобов’язання
різного ступеню строковості. Звідси одним із способів оцінки ліквідності на
стадії попереднього аналізу є співставлення деяких елементів активу та пасиву
між собою. З цією метою зобов’язання підприємства групуються по ступеню їх
строковості, а його активи – по ступеню ліквідності (швидкості можливої
реалізації). Так, найбільш строкові зобов’язання підприємства (строк сплати
яких наступає в поточному місяці) зіставляються з величиною активів, які
мають максимальну ліквідність (грошові кошти, цінні папери, що швидко
реалізуються). При цьому частина строкових зобов’язань, які залишаються
незабезпеченими, повинна бути врівноважена менш ліквідними активами
дебіторської заборгованості підприємств із стійким фінансовим станом,
запасами товарно-матеріальних цінностей, що швидко реалізуються. Інші
короткострокові зобов’язання зіставляються з такими активами, як готова
продукція, виробничі запаси і таке інше. В практиці оцінки фінансового стану,
платоспроможності підприємства використовується ціла гама показників.
Розглянемо найважливіші з них.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (коефіцієнт строковості) (Кал)
показує, яка частина поточної заборгованості може бути погашена на дату
складання балансу або іншу конкретну дату, і розраховується за формулою:
Аал
Кал , (1.14)
Зобкр
де: Аал – як співвідношення грошових коштів та цінних паперів, що швидко
реалізуються (ІІ розділ активу);
Зобкр – короткострокової заборгованості (ІІІ розділ пасиву).
Уточнений коефіцієнт (швидкої) ліквідності (Кшл) характеризує частину
поточних зобов’язань, яка може бути погашена не тільки за рахунок готівки,
54
але і за рахунок очікуваних надходжень за відвантажену продукцію, і
визначається за формулою:
Ашл
Кшл , (1.15)
Зобкр
де: Ашл – грошові коштів, цінні папери та дебіторська заборгованість (ІІ
розділ активу);
Слід мати на увазі, що ефективність висновків по результатам
розрахунків вказаного коефіцієнта та його динаміки у значній мірі залежать від
“якості” дебіторської заборгованості (фінансового стану боржника тощо).
Значна питома вага сумнівної дебіторської заборгованості може створити
загрозу фінансовій стійкості підприємства.
Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття) (Кзл) дозволяє
встановити, в якій кратності поточні активи покривають короткострокові
зобов’язання, і визначається за формулою:
Ап
Кзл , (1.16)
Зобкр
де: Ап – поточні активи (підсумок ІІ розділу активу + підсумок ІІІ розділу
активу).
У загальному випадку нормальним вважається значення цього показника,
що знаходиться у межах від 2 до 3. Якщо відношення поточних активів і
короткострокових зобов’язань нижче, чим 1:1, то можна казати про високий
фінансовий ризик, пов’язаний з тим, що підприємство не в змозі сплатити свої
рахунки. Справа в тому, що співвідношення 1:1 передбачає рівність поточних
активів та короткострокових зобов’язань. Приймаючи до уваги різний ступінь
ліквідності активів, можна з впевненістю передбачити, що не всі активи будуть
реалізовані в терміновому порядку, тобто в даній ситуацій буде загроза
фінансовій стабільності підприємства. Якщо ж це значення коефіцієнта
покриття значно перевищує співвідношення 1:1, то можна бути впевненим в
тому, що підприємство володіє значними вільними ресурсами, що формуються
за рахунок власних джерел.
55
З позиції кредиторів підприємства подібний варіант формування
оборотних коштів є найбільш бажаним. З точки зору менеджера значне
акумулювання запасів, відволікання коштів в дебіторську заборгованість може
бути пов’язане з невмілим управлінням активами.
Коефіцієнт критичної ліквідності (Ккл) показує частку поточних активів
(без врахування виробничих запасів і затрат) у короткострокових зобов’язаннях
підприємства і визначається за формулою:
Ап Вз З
Ккл , (1.17)
Зобкр
де: Вз – виробничі запаси;
З – затрати.
Зауважимо, що при розрахунку критичної ліквідності до ліквідних
відносяться і готова продукція, і відвантажені товари.
Коефіцієнт платоспроможності (Кпс) фіксує частку власного
(акціонерного) капіталу у загальних зобов’язаннях підприємства.
Кв
Кпс , (1.18)
Зобз
де: Кв – власний (акціонерний) капіталу;
Зобз – загальні зобов’язання підприємства.
Теоретично вважається нормальним (економічно обґрунтованим)
співвідношення 2:1.
Частка оборотних засобів в активах (Чоз) визначається співвідношенням
оборотних засобів до величини власного капіталу.
Об
Чоз , (1.19)
Кв
де: Об – оборотні засоби;
Кв – величина власного капіталу.
Економічна інтерпретація показника полягає у тому, що він показує яка
сума оборотних коштів залишається в розпорядженні підприємства після
розрахунків за короткостроковими зобов’язаннями. У певному розмірі це
56
характеристика свободи маневру та фінансової стійкості підприємства з позиції
короткострокової перспективи.
При характеристиці ліквідності та платоспроможності фірми
визначається величина власних оборотних коштів, яка характеризується
часткою власного капіталу підприємства, який є джерелом покриття поточних
активів підприємства (тобто активів з частотою обороту менше 1 року). Цей
показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів.
Він має важливе значення для підприємств, що займаються комерційною
діяльністю та іншими посередницькими операціями. При інших рівних умовах
зростання даного показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція
[42, 36-39].
Ще один показник – коефіцієнт покриття. Він надає загальну оцінку
ліквідності активів, демонструє, скільки гривень поточних активів
підприємства приходиться на одну гривню поточних зобов’язань. Якщо поточні
активи перевищують поточні зобов’язання, підприємство може бути віднесено
до успішно функціонуючих. Розмір перевищення характеризується
коефіцієнтом покриття. Значення показника може суттєво змінюватися по
галузям та видам діяльності, а його зростання в динаміці розглядається як
сприятлива тенденція. Коефіцієнт покриття дорівнює сумі поточних активів,
поділеної на поточні зобов’язання.
Практикується також коефіцієнт швидкої ліквідності, який
розраховується по більш вузькому колу поточних активів, коли з розрахунку
виключені виробничі запаси. В умовах ринкової економіки стандартною є
ситуація, коли при ліквідації підприємства виручають 40% і менш від облікової
вартості запасів.
Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства можуть
використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу. їхня
кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та
визначаються його завданнями у кожному конкретному випадку.
Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану
57
підприємства, слід ще раз підкреслити, що необхідність та значення такої
оцінки зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за
ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в
поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком резервів
зміцнення фінансової стабільності підприємства.
У економічно розвинених країнах заходу для обчислення фінансового
стану підприємства обчислюють такі показники:
1) коефіцієнт норми прибутку;
2) коефіцієнт прибутковості активів(ROA);
3) коефіцієнт норми прибутковості акціонерного капіталу(ROE).
Коефіцієнт норми прибутку, який називається також маржею прибутку,
або рентабельністю продажу, визначається за формулою:
Коефіцієнт норми прибутку = Чистий прибуток / Продаж * 100%. (1.20)
Коефіцієнт прибутковості активів визначає прибуток на долар активів.
Показник визначається за формулою:
Коефіцієнт ROA = Чистий прибуток / Активи * 100% (1.21)
ROA = Маржа прибутку * Оборотність активів (1.22)
Коефіцієнт норми прибутку на власний капітал визначається за
формулою:
ROЕ = Чистий прибуток / Власний капітал * 100 % (1.23)
У західних країнах світу поширеними є системні методи аналізу
фінансової звітності корпорації, засновані на використанні системи певних
коефіцієнтів для визначення одного показника, зокрема:
- система Дюпон;
- модель Альтмана,
Система Дюпон використовується для аналізу прибутковості власного
капіталу. Моделі Альтмана і його прихильників застосовуються для
прогнозування можливого банкрутства корпорації.
Система Дюпон названа на честь американської ТНК Дюпон, фінансові
аналітики якої ввели даний метод аналізу. Заслуга аналітиків полягала в тому,
58
що вони знайшли залежність прибутковості власного капіталу від трьох
коефіцієнтів:
маржі прибутку;
оборотності активів;
коефіцієнта власного капіталу.
Аналітики виводять рівняння Дюпон так:
RОА = Маржа прибутку * Оборотність активів, (1.24)
тобто прибутковість активів залежить від двох показників — прибутковості
продажу й оборотності активів. З рівняння RОА виводиться рівняння RОЕ:
RОЕ = RОА * Коефіцієнт власного капіталу (1.25)
Таким чином, вибудовується система Дюпон:
ROE = (Чистий прибуток / Продаж) * (Продаж / Активи) *
(Активи / Власний капітал). (1.26)
Фінансовий аналітик, чиї зусилля спрямовані на зростання показника
прибутковості акціонерного капіталу, може визначити шляхи досягнення
поставленої мети. Для підвищення найголовнішого показника прибутковості,
що дасть змогу збільшити добробут акціонерів, він може запропонувати:
збільшити маржу прибутку, наприклад, за умови незмінності цін
знизити операційні витрати;
підвищити ефективність використання активів, тобто вчасно
звільнятися від зайвих активів:
використовувати фінансовий леверидж, тобто випускати зобов’язання,
за умови підтримання оптимального співвідношення борг/акціонерний капітал.
Фінансовий та Інші відділи (у великих корпораціях — управління) на
основі пропозицій аналітиків розробляють конкретні заходи для їх виконання.
Важливим питанням в управлінні фінансами корпорації є прогнозування
можливого банкрутства. Для дослідження фінансового стану корпорації
американський економіст І. Е. Альтман використовував мультиплікативний
дискримінантний аналіз (Multiple Discriminant Analysis) платоспроможності
корпорації. Його сутність полягає в тому, що визначаються дві вибірки
59
підприємств (за обсягом продажу та за видом діяльності або за іншими
ознаками). Перша вибірка включає підприємства, близькі до дефолту, друга –
підприємства зі стійким фінансовим станом. У кожній з вибірок виділяється
підприємство з кращими показниками. Потім за допомогою прийомів
дискримінантного аналізу складається формула, що може служити
інструментом для прогнозування неплатежів. Формула має такий вигляд:
Z = x1R1 + x2R2 + x3R3 + x4R4 + x5R5 (1.27)
Кожний елемент формули (x1R1) є добутком двох коефіцієнтів: показника
функції (x1…x5) і фінансового коефіцієнта (R1…R5). Показники функції
відповідно до методу Альтмана визначені в такий спосіб:
Z = 1,2R1 + 1,4R2 + 3,3R3 + 0,6R4 + 1,0R5 (1.28)
Альтмам виділив п’ять фінансових коефіцієнтів, на підставі яких можна
скласти певне уявлення про платоспроможність фірми:
R1 — працюючий капітал/активи,
де Працюючий капітал = Поточні активи – Поточні зобов’язання;
R2 — нерозподілений прибуток/активи;
R3 — прибуток до сплати процентів і податків/активи;
R4 — ринкова вартість акціонерного капіталу/балансова вартість усіх
зобов’язань;
R5 — продаж/активи.
Альтман установив критичні значення показника Z:
Z< 1,81 — висока ймовірність банкрутства;
Z> 3 — мала ймовірність банкрутства;
Z> 5—10 — імовірності банкрутства немає.
На думку І. Е. Альтмана, модель Z може передбачити в 94 % випадків
банкрутство фірми, у 95 % — віднести корпорацію до банкрутів або
небанкрутів, передбачити банкрутство досить точно за два роки наперед.
Численні послідовники I. Е. Альтмана проводять свої дослідження
ймовірності банкрутства. Так, наприклад, у Великобританії Р. Теффер виділяє
такі фінансові коефіцієнти для включення їх у формулу:
60
прибуток до сплати процентів і податків/активи;
зобов’язання/нетто використовуваний капітал;
«швидкі» активи/активи;
працюючий капітал/чиста вартість;
продаж/акціонерний капітал.
У Франції показник платоспроможності досліджували Конан і Гольдер.
Вони визначили формули показників для трьох галузей: громадських
будівельних робіт, оптової торгівлі і транспорту. [48, с.118]
Свій внесок у вивчення платоспроможності зробили центральні банки.
Так, управління звітності Банку Франції розробляє функції показника
платоспроможності. Функції,, визначені на початку 70-х років XX ст.,
тестуються щороку на нових вибірках підприємств і слугують для розрахунку, з
якого починається індивідуальне досьє, одержуване підприємством від
управління звітністю. У ньому містяться рекомендації використання показника
Z:
починати аналіз із визначення внеску кожного складового елемента;
розглянути фінансовий стан підприємства в зіставленні з його галуззю;
вивчити можливість затримки платежів;
вивчити досьє, знайти причини ймовірних затримок платежів і дати
пояснення ситуації.
У західній літературі відзначається, що модель Альтмана може дати
інформацію про погіршання фінансового стану підприємства. Однак
обмежуватися цим показником не варто. Тому всі дослідники підкреслюють,
що, крім показника Z, необхідно постійно й уважно вивчати фінансові потоки.
У працях західних авторів висловлюється думка, що сама по собі модель
Альтмана має обмеження. По-перше, підбір фінансових коефіцієнтів
суб’єктивний. По-друге, підбір груп підприємств зі стійким фінансовим станом
і нестійким також суб’єктивний. По-третє, фінансова звітність не завжди
відбиває справжній стан речей.
61
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТОВ «СВІТ ЛАСОЩІВ»
У 2020-2022 РР.
2.1. Загальна організаційно-економічна характеристика
підприємства
Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ ласощів» була створена
у 1990 р. на базі колективної власності, на підставі законодавства України,
зокрема, Конституції України, Господарського кодексу України, Законів
України “Про господарські товариства” та “Про власність”, “Про режим
іноземного інвестування” а також Статуту, розробленого у відповідності до
діючого законодавства. Засновника Товариства є фізичні особи, які здійснюють
господарську діяльність та беруть участь у розподілі прибутку в залежності і
пропорційного вкладу у зареєстрований капітал Товариства, а за особисту
працю їм нараховується заробітна плата.
Підприємство знаходиться у м. Сміла Черкаської обл.
За законодавством України ТОВ «Світ ласощів» є юридичною особою,
має круглу печатку, штамп і бланки зі своїм найменуванням, товарний знак,
інші реквізити, самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в
установах банків.
Держава та її організації не відповідають за зобов’язаннями засновників
Товариства. Відповідальність засновників за зобов’язаннями Товариства
Кондитерської фабрики обмежується розміром їх внесків у статутний фонд
товариства. Засновники, які не повністю зробили внески, відповідають за
зобов’язання Товариства також в межах не внесеної частини вкладу.
Товариство несе відповідальність усім належним їй майном.
Метою діяльності Товариства є надання усього спектру товарів та послуг
юридичним та приватним особам, задоволення потреб народного господарства
62
держави у виробничо-технічних засобах, технологіях, сировині, устаткуванні,
товарах широкого вжитку, в науково-технічних, соціально-побутових,
культурних та інших послугах, а також реалізація соціальних та економічних
інтересів засновників і членів трудового колективу Товариства на основі
одержаного прибутку.
Предметом діяльності Товариства є:
1) виробництво сухарів і сухого печива;
2) виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок
тривалого зберігання;
3) виробництво какао, шоколаду та цукрових кондитерських виробів.
Структура виробничої бази ТОВ «Світ ласощів» наведено у додатку А.
Виконавчим органом Товариства є Директор, який обирається Зборами
учасників. Директор вирішує всі питання діяльності Товариства, здійснює
поточне керівництво, забезпечує діяльність та несе відповідальність за
організацію бухгалтерського обліку, контролю, аналізу на підприємстві.
Головний бухгалтер веде бухгалтерський облік на підприємстві:
- забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних
методологічних засад бухгалтерського обліку, складанні і подання у
встановлені строки фінансової звітності;
- організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського
обліку всіх господарських операцій;
- бере участь у проведенні інвентаризаційної роботи.
Основні напрямки діяльності Кондитерської фабрики:
кондитерська промисловість;
оптова і роздрібна торгівля паливно-мастильними матеріалами;
посередництво в торгівлі продуктами харчування, напоями та
тютюновими виробами;
оптова торгівля іншими продуктами харчування;
дослідження i розробки в галузі природничих наук;
дослідження i розробки в галузі технічних наук;
63
консультування з питань комерційної діяльності та управління.
За період існування ТОВ «Світ ласощів» та його попередників
виготовлялося морозиво, напої.
З 1999 р. освоєно виробництво інноваційного продукту для України –
карамелі. У 1999 р. було виготовлено 14,5 тон карамелі, а у 2022 р. – 397,7 тон,
тобто випуск карамелі збільшився у 27 разів.
Компанія експортує товари в наступні країни: Азербайджан, Білорусь,
Естонія, Грузія, Німеччина, Ізраїль, Казахстан, Киргизстан, Монголія, Молдова,
Росія, Таджикистан, Туркменистан.
На підприємстві ведеться активне технічне переоснащення виробництва,
завдяки чому споживачам пропонуються все нові інноваційні для України види
продукції.
У 2000 році кількість працюючих на підприємстві склала 290 чоловік.
Кількість працюючих нині – 1274 чоловік.
Підприємство постійно надає спонсорську та благодійну допомогу
спортивним клубам, дитячим будинкам, дошкільними закладами і школами
тощо. Співпрацює з Управлінням праці та соціального захисту.
Активно ведеться оздоровлення співробітників: щорічно організуються
виїзди працівників до санаторіїв та на бази відпочинку.
2.2. Аналіз активів і пасивів підприємства
Активи ТОВ «Світ ласощів» класифіковано та оцінено відповідно до
Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 „Загальні
вимоги до фінансової звітності”, затверджене наказом Міністерства фінансів
України від 07.02.2021 р. № 73. Форма і зміст Балансу (Звіту про фінансовий
стан) ТОВ «Світ ласощів» відповідає цьому Положенню (стандарту)
бухгалтерського обліку.
64
Протягом 2020-2022 рр. активи балансу зросли з 1072 тис. грн наприкінці
2019 р. до 1663 тис. грн наприкінці 2022 р., тобто на 591 тис. грн (на 55,1%)
(табл. 2.1).
Таблиця 2.1 – Склад активів ТОВ «Світ ласощів»
Необоротні активи Оборотні активи Разом
Дата
тис. грн % тис. грн % тис. грн
31.12.2019 493 46,0 579 54,0 1072
31.12.2020 1026 58,2 733 41,6 1762
31.12.2021 1090 72,0 423 28,0 1513
31.12.2022 1283 77,1 380 22,9 1663
Активи досліджуваного підприємства складаються з необоротних активів,
які зросли з 493 тис. грн наприкінці 2019 р. до 1283 тис. грн наприкінці 2022 р.,
тобто на 790 тис. грн (на 160,2%), й оборотних активів, які зменшилися з 579
тис. грн наприкінці 2019 р. до 380 тис. грн наприкінці 2022 р., тобто на 199 тис.
грн (на34,4%).
Потягом досліджуваного періоду змінилася структура активів
підприємства (рис. 2.1).
Рис. 2.1 – Структура активів ТОВ «Світ ласощів»
65
Протягом 2020-2022 рр. необоротні активи збільшилися з 46% (493 тис.
грн) до 77,1% (1283 тис. грн), а оборотні активи відповідно зменшилися з 54%
(579 тис. грн) до 22,9% (380 тис. грн).
Необоротні активи ТОВ «Світ ласощів» складаються в основному з
основних засобів (рис. 2.2).
Рис. 2.2 – Динаміка основних засобів ТОВ «Світ ласощів»
Облік основних засобів в акціонерному товаристві ведеться згідно з
Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби»,
затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92.
Придбані основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первинною
вартістю. Облік основних засобів ведеться в бухгалтерських реєстрах по
інвентарних об’єктах та по матеріально-відповідальних особах. Нарахування
амортизації в бухгалтерському обліку здійснюється протягом строку корисного
використання об’єкта при умові визнання цього об’єкта активом.
Основні засоби ТОВ «Світ ласощів» складаються з будинків, споруд та
передавальних пристроїв, машин і обладнання, транспортних засобів,
інструментів, приладів, інвентарю (меблів).
66
Основні засоби переважно складаються із будівель і споруд, частка яких
протягом 2020-2022 рр. зменшилася з 46,9% (481 тис. грн) наприкінці 2020 р. до
41,3% (513 тис. грн) наприкінці 2022 р. Питома вага машин і обладнання
зменшилася з 499,9% (512 тис. грн) наприкінці 2020 р. до 46,7% (581 тис. грн)
наприкінці 2022 р.
У складі оборотних активів ТОВ «Світ ласощів» присутні запаси,
дебіторська заборгованість, грошові кошти та інші оборотні активи. Зауважимо,
що питома вага кожного з видів необоротних активів не характеризується
сталістю (табл. 2.2).
Таблиця 2.2 – Склад оборотних активів ТОВ «Світ ласощів»
Дебіторська Інші оборотні
Запаси Грошові кошти Разом
Дата заборгованість активи
тис. грн % тис. грн % тис. грн % тис. грн % тис. грн
31.12.2019 401 69,3 106 18,3 66 11,4 6 1,0 579
31.12.2020 467 63,7 226 30,8 10 1,4 30 4,1 733
31.12.2021 140 33,1 248 58,6 3 0,7 32 7,6 423
31.12.2022 93 24,5 159 41,8 5 1,3 123 32,4 380
Так, протягом 2020-2022 рр. запаси підприємства зменшилися з 69,3%
(401 тис. грн) станом на 31.12.2019 р. до 24,5% (93 тис. грн) станом на
31.12.2022 р.. Дебіторська заборгованість навпаки зросла з 18,3% (106 тис. грн)
до 41,8% (159 тис. грн) відповідно. Грошові кошти зменшилися з 11,4% (66 тис.
грн) до 1,3% (5 тис. грн).
Класифікація запасів ТОВ «Світ ласощів» відповідає П(С)БО № 9
«Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999
р. № 246 із змінами та доповненнями. Згідно цього Положення, облік запасів
ведеться на підставі первинних документів по ціні їх придбання.
При відпуску запасів у виробництво, продаж та іншому вибутті оцінка їх
здійснюється за методом ідентифікованої собівартості.
Аналітичний облік руху запасів ведеться по кожному субрахунку окремо,
в розрізі матеріально-відповідальних осіб.
67
Динаміка зміни запасів ТОВ «Світ ласощів» зображена на рис. 2.3.
Рис. 2.3 – Динаміка зміни запасів ТОВ «Світ ласощів»
Так, у структурі запасів переважає готова продукція, яка становить 63,8%
на початку 2020 р. і 50,5% на кінець 2022 р., тобто відбулося зменшення готової
продукції на 13,3 відсоткових пункти, або на 209 тис. грн (на 81,6%).
Відповідно структура виробничих запасів протягом досліджуваного
періоду збільшилися з 36,2% до 49,5%. В абсолютному вираженні виробничі
запаси зменшилися з 145 тис. грн до 46 тис. грн, тобто на 99 тис. грн (68,3%).
Визнання й оцінка реальної дебіторської заборгованості в акціонерному
товаристві проводиться відповідно до П(С)БО № 10 «Дебіторська
заборгованість», який затверджений наказом Міністерства фінансів України від
8.10.1999 р. № 237.
Бухгалтерський облік розрахунків з покупцями за реалізовані товарно-
матеріальні цінності, виконані робот та надані послуги здійснюється на рахунку
361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», на рахунку 377 «Розрахунки з
іншими дебіторами», оскільки рахунок 371 «Розрахунки за виданими авансами»
в Товаристві не ведеться, суми, що були зайво сплачені постачальникам
68
враховуються по дебету рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними
постачальниками».
Протягом 2020-2022 рр. дебіторська заборгованість збільшилася з 106
тис. грн до 159 тис. грн, тобто на 53 тис. грн (на 50%). Проаналізуємо її
структуру (рис. 2.4).
Рис. 2.4 – Склад дебіторської заборгованості ТОВ «Світ ласощів»
Протягом 2020-2022 рр. змінилася структура дебіторської заборгованості.
в основному переважала дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
90,6% станом на 31.12.2019 р. – 85,4% станом на 31.12.2020 р. Потім цю
дебіторську заборгованість витіснила дебіторська заборгованість за
розрахунками, яка станом на 31.12.2021 р. становила 80,6%. Станом на
31.12.2022 р. дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги і за
розрахунками практично врівноважилася: перша становила 54,7%, а друга –
45,3%.
Вся дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги має
прострочку до 12 місяців.
69
Облік касових операцій ТОВ «Світ ласощів» ведеться у відповідності до
вимог «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в
Україні», затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 р. № 637, а облік
безготівкових розрахунків – згідно «Інструкції про безготівкові розрахунки в
Україні в національній валюті», затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004
р. № 22.
Грошові кошти ТОВ «Світ ласощів» зменшилися з 66 тис. грн (11,4%)
станом на 31.12.2019 р. до 5 тис. грн (1,3%) станом на 31.12.2022 р., тобто на 61
тис. грн (на 92,4%).
Всі грошові кошти ТОВ «Світ ласощів» знаходяться у національній
валюті і на поточних рахунках в банку.
Пасиви ТОВ «Світ ласощів» складаються в основному з власного
капіталу, а позичковий капітал – незначний (табл. 2.3).
Таблиця 2.3 – Склад пасивів ТОВ «Світ ласощів»
Довгострокові
Власний капітал Поточні зобов’язання Разом
Дата зобов’язання
тис. грн % тис. грн % тис. грн % тис. грн
31.12.2019 798 74,4 274 25,6 0 0,0 1072
31.12.2020 805 45,7 319 18,1 638 36,2 1762
31.12.2021 944 62,4 231 15,3 338 22,3 1513
31.12.2022 1034 62,2 391 23,5 238 14,3 1663
Протягом 2020-2022 рр. власний капітал підприємства зріс з 798 тис. грн
наприкінці 2019 р. до 1034 тис. грн наприкінці 2022 р., тобто на 236 тис. грн (на
29,6%).
Позичковий капітал складається з поточних і довгострокових зобов’язань.
Поточні зобов’язання збільшилися з 274 тис. грн в кінці 2019 р. до 391 тис. грн
в кінці 2022 р., або на 117 тис. грн (42,7%). По структурі поточні зобов’язання
коливаються в межах 15,3-25,6% (рис. 2.5).
70
Рис. 2.5 – Структура пасивів ТОВ «Світ ласощів»
Довгострокові зобов’язання з’явилися у 2020 р. у вигляді
довгострокового банківського кредиту на суму 638 тис. грн (36,6% пасивів).
Станом на кінець 2022 р. частина кредиту була погашена і залишок становив
238 тис. грн (14,3% пасивів).
Власний капітал ТОВ «Світ ласощів» складається зі статутного капіталу,
додаткового капіталу і нерозподіленого прибутку (непокритих збитків) (табл.
2.4).
Таблиця 2.4 – Склад власного капіталу ТОВ «Світ ласощів»
Зареєстрований Додатковий Нерозподілений
Разом
Дата капітал капітал прибуток
тис. грн % тис. грн % тис. грн % тис. грн
31.12.2019 510 63,9 321 40,2 -33 -4,1 798
31.12.2020 499 62,0 333 41,4 -27 -3,4 805
31.12.2021 503 53,3 333 35,3 108 11,4 944
31.12.2022 638 61,7 333 32,2 63 6,1 1034
Зареєстрований капітал протягом 2020-2022 рр. збільшився з 510 тис. грн
станом на кінець 2019 р. до 638 тис. грн станом на кінець 2022 р., тобто на 128
тис. грн (на 25,1%).
71
Аналітичний облік зареєстрованого капіталу ведеться на балансовому
рахунку № 40 «Зареєстрований капітал». Порядок його формування відповідає
вимогам методології, розробленої наказом Міністерства фінансів України від
16.12.1993 р. № 109 «Порядок відображення у бухгалтерському обліку і
звітності операцій, пов’язаних із приватизацією і орендою державних
підприємств».
Частка зареєстрованого капіталу в загальній сумі власного капіталу має
тенденцію до зменшення: з 63,9% наприкінці 2019 р. до 61,7% наприкінці
2022 р.
На балансі підприємства є додатковий капітал у розмірі 333 тис. грн Його
питома вага зменшилася з 40,2% наприкінці 2019 р. до 32,2% наприкінці 2022 р.
Варто відзначити, що завдяки ефективному управлінню підприємство змогло
подолати збитки і отримати прибутки (рис. 2.6).
Рис. 2.6 – Динаміка зміни нерозподіленого прибутку (непокритих збитків)
ТОВ «Світ ласощів»
Протягом 2019-2020 рр. ТОВ «Світ ласощів» був збитковим. Непокриті
збитки підприємства становили від 33 тис. грн наприкінці 2019 р. до 27 тис. грн
наприкінці 2020 р. Наприкінці 2021 р. підприємство отримало нерозподілений
72
прибуток в обсязі 108 тис. грн, а до кінця 2022 р. даний показник зменшився до
63 тис. грн, тобто на 45 тис. грн (на 41,7%).
Визнання, облік та оцінка зобов’язань в акціонерному товаристві
проводиться відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку
№ 11 «Зобов’язання», затверджене наказом Міністерства фінансів України від
31.01.2000 р. № 20.
Поточні зобов’язання підприємства формуються з кредиторської
заборгованості за товари, роботи і послуги та поточних зобов’язань за
розрахунками (табл. 2.5).
Таблиця 2.5 – Склад поточних зобов’язань ТОВ «Світ ласощів»
Кредиторська заборгованість за Поточні зобов’язання за
Разом
Дата товари, роботи, послуги розрахунками та інші
тис. грн % тис. грн % тис. грн
31.12.2019 13 4,7 261 95,3 274
31.12.2020 70 21,9 249 78,1 319
31.12.2021 128 55,4 103 44,6 231
31.12.2022 140 35,8 251 64,2 391
Бухгалтерський облік розрахунків з постачальниками за отримані
товарно-матеріальні цінності здійснюється на рахунку 631 «Розрахунки з
вітчизняними постачальниками». Оскільки рахунок 681 «Розрахунки за
авансами одержаними в Товаристві не ведеться, суми авансів, що були сплачені
покупцями враховуються по кредиту рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними
покупцями». Оскільки рахунок 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» в
Товаристві на ведеться, то суми заборгованості за послуги враховуються по
кредиту рахунку 377 «Розрахунки з іншими дебіторами».
Кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги становить
незначну частку в поточних зобов’язаннях, але має тенденцію до зростання з 13
тис. грн станом на кінець 2019 р. до 140 тис. грн станом на кінець 2022 р., тобто
на 127 тис. грн (у 10,8 рази). По структурі кредиторська заборгованість за
73
товари, роботи, послуги значно зросла з 4,7% до 35,8% протягом
досліджуваного періоду.
Поточні зобов’язання за розрахунками зменшилися з 261 тис. грн
наприкінці 2019 р. до 251 тис. грн наприкінці 2022 р., тобто на 10 тис. грн (на
3,8%), а по структурі – з 95,3% до 64,2% відповідно, тобто на 31,1 відсотковий
пункт.
2.3. Аналіз основних показників фінансової стабільності
підприємства
Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших
характеристик фінансового стану підприємства. У світовій і вітчизняній
практиці розроблено систему показників, які характеризують фінансову
стійкість підприємства. Ці показники поділяються на два класи.
До першого класу відносять показники зі встановленими нормативними
значеннями (усі перелічені показники ліквідності та платоспроможності); до
другого класу – показники без встановлених нормативних значень (показники
рентабельності, ефективності управління, ділової активності). До основних
показників фінансової стійкості належать: коефіцієнт автономії, коефіцієнт
фінансової залежності, коефіцієнт маневреності власного капіталу, коефіцієнт
співвідношення власних і залучених коштів, коефіцієнт забезпеченості
оборотних коштів власними оборотними коштами та інші [32, 217-218].
Визначимо та проаналізуємо такі показники фінансової стійкості як:
коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт
маневреності власного капіталу, коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів
власними оборотними коштами. Розрахунки виконуємо згідно формул,
описаних у питанні 1.3 і результати занесемо табл. 2.6.
74
Таблиця 2.6 – Аналіз показників фінансової стійкості ТОВ «Світ ласощів»
Відхилення
Показник 2020 2021 2022
2021-2020 2022-2021
Коефіцієнт автономії 0,457 0,624 0,622 +0,167 -0,002
Коефіцієнт фінансової залежності 2,19 1,60 1,61 -0,59 +0,01
Коефіцієнт маневреності 0,91 0,45 0,37 -0,46 -0,08
Коефіцієнт забезпеченості оборотних
0,61 0,45 -0,03 -0,16 -0,48
коштів власними оборотними коштами
1. Коефіцієнт автономії розраховуємо за формулою 1.1:
Коефіцієнт автономії підприємства свідчить про те, що протягом 2020-
2022 рр. частка власного капіталу зросла з 45,7% до 62,2%. Отже, підприємство
є практично на 50% залежним від позичкового капіталу.
2. Коефіцієнт фінансової залежності розраховуємо за формулою 1.2:
Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта автономії і на протязі 2020-
2022 рр. зменшився на 26,5%. Це означає, що фінансування підприємства за
рахунок власного капіталу зростає, але оскільки цей коефіцієнт перевищує
одиницю, то це означає, що підприємство є залежним від позичкового капіталу.
75
3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховуємо за формулою
1.3:
Коефіцієнт маневреності власного капіталу протягом 2020-2022 рр.
значно зменшився, що говорить про зменшення частки власного капіталу, яка
використовується для фінансування поточної діяльності.
4. Коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними
коштами розраховуємо за формулою 1.4:
Цей коефіцієнт свідчить про погіршення фінансового стану підприємства
і зменшення спроможності проводити незалежну фінансову політику, а
наприкінці 2022 р. підприємство стало неплатоспроможним і структура його
стала незадовільно.
Одним із етапів аналізу фінансового стану підприємства є оцінка
ліквідності та платоспроможності. Аналіз ліквідності балансу полягає у
порівнянні засобів за активом, згрупованих за рівнем їх ліквідності, і
розташованими у порядку її зменшення, із зобов’язаннями за пасивом,
згрупованими за строками їх погашення і розташованими у порядку збільшення
строків [20, 48].
У таблицях 2.7 і 2.8 згруповано активи і пасиви ТОВ «Світ ласощів» у
2020-2022 рр.
76
Для комплексної оцінки ліквідності балансу визначимо абсолютні та
відносні показники ліквідності (табл. 2.7).
Таблиця 2.7 – Аналіз показників ліквідності і платоспроможності
ТОВ «Світ ласощів»
Відхилення
Показник 2020 2021 2022
2021-2020 2022-2021
Коефіцієнт абсолютної ліквідності 0,031 0,029 0,028 -0,002 -0,001
Коефіцієнт швидкої ліквідності 1,026 1,087 0,286 0,061 -0,801
Коефіцієнт загальної ліквідності 2,307 1,831 0,972 -0,476 -0,859
Коефіцієнт критичної ліквідності 0,834 1,268 0,734 0,434 -0,534
Коефіцієнт платоспроможності 2,524 4,087 2,645 1,563 -1,442
1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал) розраховуємо за формулою
1.5:
Як видно з розрахунків даний показник зменшився з 2020 до 2022 рр. на
0,003 відсоткових пункти і становить близько 3%, що означає незадовільний
стан абсолютної ліквідності, так як величина наявних грошових коштів на
розрахунковому рахунку підприємства недостатня для покриття найближчим
часом короткотермінової заборгованості.
2. Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кшл) розраховуємо за формулою 1.6:
77
Коефіцієнт швидкої ліквідності характеризує здатність підприємства
виконувати свої поточні зобов’язання за рахунок швидко ліквідних активів. Він
допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових
зобов’язань у випадку його критичного стану. Як бачимо з розрахунків цей
коефіцієнт дуже малий в порівняні з нормативним значенням (норматив:
1<Кшл>2), що свідчить про високий фінансовий ризик.
3. Коефіцієнт загальної ліквідності або коефіцієнт покриття (Кзл)
розраховуємо за формулою 1.7:
Наприкінці 2020 р. коефіцієнт загальної ліквідності відповідав
нормативному значенню – 2-3. Але до кінця 2022 р. цей показник значно
знизився (на 57,9%), у результаті чого виникла загроза високого фінансового
ризику.
4. Коефіцієнт критичної ліквідності (Ккл) визначається за формулою 1.8:
Цей показник відповідає нормативному значенню – 0,7-0,8.
5. Коефіцієнт платоспроможності (Кпс) фіксує частку власного
(акціонерного) капіталу в загальних зобов’язаннях і визначається за формулою
1.9:
78
Коефіцієнт платоспроможності наприкінці 2020 і 2022 рр. відповідав
нормативному значенню, а у 2021 р. перевищував нормативне значення у 2
рази. У загальному підсумку можна зробити висновок про підвищення
платоспроможності підприємства.
Одним з основних елементів, що характеризують фінансовий стан,
вважається рентабельність. Оцінка рентабельності дає змогу одержати ключові
показники характеристики стану поточної основної виробничої діяльності
підприємства. Аналіз рентабельності спрямовується на виявлення визначальних
факторів досягнутого стану підприємства, прогнозування майбутньої ситуації і
обґрунтування перспективних рішень, виявлення і мобілізація резервів
підвищення ефективності діяльності даного підприємства.
Для здійснення аналізу рентабельності використано дані основних форм
річної звітності підприємства.
Аналіз ефективності діяльності підприємства проводиться за групами
відносних показників. Витратні показники характеризують дохідність
понесених витрат (виробничих, комерційних, інвестиційних) у процесі
діяльності [29, 78].
Загальновідомо, що на короткострокову та довгострокову
платоспроможність підприємства впливає його можливість отримувати
прибуток. У цьому зв’язку необхідно здійснити аналіз прибутковості діяльності
підприємства за показником рентабельності, який є якісним аспектом
ефективності його роботи.
Коефіцієнти рентабельності наведено у табл. 2.8.
79
Таблиця 2.8 – Аналіз показників рентабельності ТОВ «Світ ласощів»
Відхилення
Показник 2020 2021 2022
2021-2020 2022-2021
Рентабельність продаж, % 0,26 1,47 1,08 1,21 -0,39
Рентабельність активів, % 0,49 8,49 5,67 8 -2,82
Рентабельність капіталу, % 0,54 15,89 9,10 15,35 -6,79
Рентабельність продукції, % 0,37 1,99 1,52 1,62 -0,47
1. Рентабельність продаж розраховується шляхом ділення чистого
прибутку на дохід від реалізації продукції.
Рентабельність продаж свідчить, кожна гривня, отримана при реалізації
продукції, направляється на покриття комерційних і управлінських витрат у
незначній кількості. Низький рівень рентабельності продаж на даному
підприємстві свідчить про неефективну діяльність підприємства, оскільки во
практично не отримує прибуток від продажу.
2. Рентабельність активів розраховується як відношення чистого
прибутку до середньорічної вартості активів.
Рентабельність активів свідчить про те, що кожна гривня, вкладена в
активи підприємства, у 2021 р. збільшувала прибуток на 8 грн, а у 2022 р. – на 5
грн.
80
3. Рентабельність капіталу розраховується як відношення чистого
прибутку до середньорічної вартості власного капіталу.
Збільшення показника рентабельності капіталу свідчить про підвищення
ефективності використання підприємством власного капіталу.
Рентабельність продукції визначається як відношення чистого прибутку
до собівартості реалізованої продукції.
Рентабельність продукції характеризує рівень прибутку на 1 грн витрат на
виробництво цієї продукції. Отримані показники рентабельності продукції
свідчать про неефективність її реалізації на даному підприємстві.
Отже, підсумовуючи виконаний аналіз, варто відзначити, що
підприємство є нерентабельним, низьколіквідним і неплатоспроможним і
потребує розробки дієвого механізму по підвищенню його фінансового стану.
81
РОЗДІЛ 3
НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ЕКОНОМІЧНОГО
РОЗВИТКУ ТОВ «СВІТ ЛАСОЩІВ»
3.1. Удосконалення системи управління оборотним капіталом та
оцінка її впливу на фінансовий стан підприємства
У процесі дослідження розвитку теорії управління оборотним капіталом
виділено чотири основні школи: класичну, радянську, сучасну (пострадянську)
та західну.
Представники класичної школи (Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс)
часто виходили із різних теоретичних позицій щодо визначення сутності
оборотного капіталу та управління ним. Вони вперше запропонували поділ
капіталу на основний та оборотний, акцентуючи увагу на співвідношенні між
обома частинами. Представники марксистської теорії поділили оборотний
капітал на оборотні виробничі фонди та фонди обігу.
У радянські часи поняття «капітал» було взагалі вилучено з вживання як в
економічній теорії, так і на практиці. Більше приділялось уваги поняттю
«оборотні фонди» або «оборотні кошти», що було внутрішньо притаманно
командно-адміністративній системі з її жорстким розподілом фондів і лімітів.
У сучасній економічній літературі існує багато різних підходів до
визначення економічної сутності оборотного капіталу. Але більшість
вітчизняних науковців визначає його як частину капіталу, що авансується у
виробництво, вартість якого повністю входить до нового товару і повертається
в грошовій формі за один кругообіг.
У західній економічній літературі більшість авторів визначають
оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових
зобов’язань, тобто не розглядають теоретичні основи сутності оборотного
82
капіталу, а приділяють увагу методам і прийомам управління ним
(процедурному аспекту).
Проведене дослідження показує, що оборотний капітал слід розглядати як
авансовану вартість в елементи оборотних виробничих фондів і фондів обігу
для забезпечення безперервного процесу виробництва та реалізації продукції з
метою досягнення достатнього рівня прибутковості підприємства. Цим
підкреслено, по-перше, вартісну природу оборотного капіталу, по-друге,
виділяється його речове втілення – оборотні виробничі фонди і фонди обігу, і,
по-третє, визначається мета авансування – досягнення достатнього рівня
прибутковості.
У результаті дослідження економічної літератури виявлено відсутність
єдиних методологічних підходів до аналізу системи управління оборотним
капіталом. Тому в роботі запропоновано застосовувати системний або
комплексний підхід до управління оборотним капіталом на підприємствах.
Такий підхід дозволяє виявити взаємозв’язок між елементами оборотного
капіталу, структурою та джерелами його формування і пов’язати зі
стратегічними цілями функціонування підприємства.
У роботі обґрунтовано, що управління оборотним капіталом – це система,
яка включає декілька підсистем, а саме: управління на кожній стадії кругообігу
(в процесі формування запасів, виробництва, реалізації), управління
складовими елементами оборотного капіталу (виробничі запаси, дебіторська
заборгованість, готова продукція, грошові кошти), кожна з яких, маючи свою
специфіку і інструментарій, поєднана з іншими взаємним впливом на кінцевий
результат обороту.
Для удосконалення управління оборотним капіталом з метою покращення
фінансового стану підприємства запропоновано систему управління оборотним
капіталом, яку відображено у вигляді схеми (рис. 3.1).
83
СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМ КАПІТАЛОМ
О птимізація обсягів Оптимізація структури Оптимізація джерел
оборотного капіталу оборотного капіталу формування
оборотного капіталу
Управління складовими елементами оборотного капіталу підприємства
О птимізація оборотного Контроль за зберіганням та Прогнозування вибору
капіталу на кожній стадії ефективним використан- стратегії управління
кругообігу ням оборотного капіталу оборотним капіталом
Оцінка впливу системи управління оборотним капіталом
на фінансовий стан підприємства
Рис. 3.1 – Система управління оборотним капіталом підприємства
В основу системи управління оборотним капіталом підприємства
покладено принципи комплексності, оперативності, ефективності і контролю.
Поряд з цим ефективна система управління оборотним капіталом повинна
базуватися на принципах адекватності (забезпечення виробництва оборотним
капіталом у необхідних обсягах і структурі), результативності (досягнення
прибутковості), гнучкості (можливості врахування впливу зовнішніх і
внутрішніх факторів), керованості (можливості внесення тимчасових змін
залежно від потреб виробництва).
Доведено, що всі ці принципи повинні діяти одночасно, оскільки вони
визначають умови рівноваги та ефективного функціонування системи
управління оборотним капіталом, а рівень реалізації принципів може слугувати
критерієм якості самої системи управління оборотним капіталом.
Динамічність зовнішнього середовища, непередбачувані зміни факторів
впливу на підприємства (попит, нові технології, поява нових конкурентів та
ін.), обумовлюють необхідність розробки стратегії управління оборотним
капіталом.
84
У процесі дослідження встановлено, що стратегія управління оборотним
капіталом – це управлінська діяльність, спрямована на досягнення стратегічної
цілі підприємства через процес формування обсягів, структури оборотного
капіталу, джерел його фінансування та вартості залучення коштів, ефективне
використання.
Запропоновано стратегії управління оборотним капіталом підприємства
залежно від його стратегічних цілей, які відображено у табл. 3.1.
Таблиця 3.1 – Стратегії управління оборотним капіталом
залежно від стратегічних цілей підприємства
Стратегічні цілі Стратегія управління оборотним капіталом
підприємства Поточні активи Поточні пасиви
Прибутковість Компромісна Агресивна
Інвестиційна привабливість Агресивна Компромісна
Фінансова стійкість Компромісна Консервативна
Розширення виробництва Компромісна Компромісна
Стратегія управління оборотним капіталом повинна забезпечити пошук
компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи
підприємств.
При розробці методики визначення впливу стратегічних цілей
підприємства на його тактичні рішення в сфері управління оборотним
капіталом доцільно використовувати програмно-цільове моделювання.
Для планування та оцінки наслідків впливу управління оборотним
капіталом на фінансовий стан підприємств запропоновано використовувати
імітаційну модель, яка ґрунтується на використанні відкритих форм фінансової
звітності – форма № 1 «Баланс» і форма № 2 «Звіт про фінансові результати».
Запропонований інструментарій оптимізації обсягів і структури
оборотного капіталу базується на поєднанні таких складових: виборі
показників, пов’язаних з обсягом і рухом оборотного капіталу; аналізі динаміки
показників у звітних періодах; моделі рівняння балансу, правилі ранжування
елементів оборотного капіталу; системи штучного інтелекту для вирішення
85
задач багатокритеріальної оптимізації, та повинен підпорядковуватися
основним завданням розвитку підприємства: досягненню достатнього рівня
прибутковості, збільшенню загальної рентабельності, збільшенню обсягу
виробництва і, відповідно, обсягів продажу тощо.
При розробці інструментарію оптимізації обсягів і структури оборотного
капіталу спочатку визначається співвідношення між окремими елементами
оборотного капіталу і, відповідно, обсяг для кожної складової, а потім
будується алгоритм загальної моделі оптимізації структури оборотного
капіталу та здійснюється вибір необхідної стратегії формування і фінансування
оборотного капіталу, що дозволяє підвищити якість фінансового менеджменту
на підприємстві.
Алгоритм системи управління оборотним капіталом підприємства
наведено на рис. 3.2.
Для побудови ефективної системи управління оборотним капіталом
необхідно розробити критерій оцінки впливу цієї системи на фінансовий стан
підприємства. Автором запропоновано використовувати комплексний
показник, який характеризує ступінь ефективності використання системи
управління оборотним капіталом та є цільовою функцією оцінки впливу
системи управління на фінансовий стан підприємств. Визначення цільової
функції базується на оптимізації багатокритеріальної моделі.
Для визначення цільової функції потрібно виділити такі стадії:
1. Формується набір окремих фінансових показників підприємства, які на
підставі попереднього аналізу найбільше відносяться до оцінки впливу системи
управління оборотним капіталом на фінансовий стан підприємств харчової
промисловості. Припустимо, що таких показників N.
2. У N-мірному просторі, утвореному виділеними показниками,
проводиться гіперплощина, що найкраще відокремлює успішні підприємства
від неуспішних, на підставі даних дослідженої статистики.
86
Алгоритм системи управління оборотним капіталом
підприємств харчової промисловості
Оцінка ефективності використання оборотного капіталу та його вплив на
фінансовий стан досліджуваного підприємства
Вибір стратегії управління оборотним капіталом
на підприємстві у звітному періоді
Удосконалення системи управління оборотним капіталом
на підприємстві
Оптимізація обсягів Оптимізація структури Оптимізація джерел
оборотного капіталу оборотного капіталу формування оборотного
капіталу
Розробка критеріїв та розрахунок параметрів
оптимізації оборотного капіталу
Зас тосування системи штучного Впровадження еволюційного
інтелекту для вирішення задач (генетичного) алгоритму для
багатокритеріальної оптимізації вирішення задачі пошуку оптималь-
ного управління оборотним капіталом
Комплексна програма управління оборотним капіталом
на харчових підприємствах, враховуючи стратегічні і
тактичні цілі підприємства
Рис. 3.2 – Алгоритм системи управління оборотним капіталом
підприємства
Рівняння цієї гіперплощини має такий вигляд:
n
CC (α K ) ,
i i
i 1 (3.1)
87
де: СС – комплексна оцінка впливу системи управління оборотним капіталом
на фінансовий стан підприємства;
Ki – функції показників фінансової звітності;
n – кількість показників;
i – питома вага і-го показника, отримана в результаті аналізу.
Відповідно до заданої цільової функції визначено послідовність етапів
комплексної оцінки впливу системи управління оборотним капіталом на
фінансовий стан підприємства:
1. Визначається Кі (показники фінансового стану підприємств). Для цього
необхідно визначитися з системою показників, що використовуватимуться.
2. Групування підприємств за рівнем фінансового ризику залежно від
показників оцінки їх фінансового стану. Виділяється 5 класифікацій
підприємств за рівнем фінансового ризику, що дозволяє віднести досліджуване
підприємство до визначеного класу ризику (І – дуже високий ризик, ІІ –
високий ризик, ІІІ – середній ризик, IV – низький ризик, V – дуже низький
ризик).
3. Визначається питома вага кожного з відібраних фінансових показників
(для узагальнення розрахунку використовуватимемо інтервал часу – 1 рік).
4. Розрахунок комплексного показника оцінки результатів впливу
системи управління оборотним капіталом на фінансовий стан підприємства
методом здійснення подвійної згортки даних:
5 N
СС g r λ
j1 ji1 i ij
, (3.2)
де: j – рівень показника (від 1 – дуже високий, до 5 – дуже низький);
i – номер показника,
r 1
j , (3.3)
(5- j)
g 2 1
j . (3.4)
Відповідно до заданої цільової функції (3.1), з використанням
кореляційного аналізу встановлено граничні нормативи показника СС:
88
СС 15 – система управління оборотним капіталом незадовільна;
15 < СС < 35 – система управління має задовільну ефективність
використання оборотного капіталу;
СС 35 – система управління оборотним капіталом високоефективна.
Для практичного використання запропонованого інструментарію
оптимізації обсягів і структури оборотного капіталу та системи управління ним
необхідне створення засобів автоматизованого вирішення задач з оптимізації
управління оборотним капіталом підприємства.
Практичне застосування методики управління оборотним капіталом
дозволить підтримувати на певному рівні абсолютну платоспроможність і
отримувати додатковий прибуток від раціонального використання оборотного
капіталу на підприємствах харчової промисловості з урахуванням змін
економічних умов господарювання підприємств.
3.2. Диверсифікація виробництва і капіталу як фактор стабілізації
фінансового стану підприємства
Процес диверсифікації виробництва і капіталу на підприємстві є одним з
основних питань, якому приділяють увагу багато вчених економістів.
Диверсифікація пройшла довгий шлях розвитку і досліджень паралельно з
розвитком ринкового господарства. Кожен з етапів розвитку процесу
диверсифікації формувався під впливом чинників, які були притаманними тому
чи іншому етапу розвитку економіки. При цьому змінювались мотиви та мета,
якими керувались підприємства при застосуванні диверсифікації, як методу
забезпечення сталого розвитку підприємства.
Аналіз існуючих досліджень дозволів виділити основні мотиви, які
визначають необхідність диверсифікації виробництва і капіталу на
підприємстві, які можна згрупувати у макроекономічні, законодавчі,
внутрішньогалузеві та внутрішньофірмові.
89
Аналіз досліджень, присвячених процесу диверсифікації, виявив деякі
розбіжності щодо визначення самого поняття диверсифікація. На наш погляд
існуючі формулювання віддзеркалюють сутність процесу диверсифікації,
мають право на існування, але потребують уточнення.
Проведений аналіз динаміки рентабельності капіталу вітчизняних
підприємств, коливань маневреності їх капіталу, свідчить про необхідність
підвищення стабільності їх фінансового стану, що, у першу чергу, досягається
диверсифікацією виробництва і капіталу.
Проведений аналіз досліджень свідчить також про відсутність
загальноприйнятої класифікації диверсифікації. Вказуючи назву напряму та
методу диверсифікації, його принципові ознаки, переваги та недоліки,
більшість авторів не конкретизують схему вибору варіанту диверсифікації,
найбільш вигідного для підприємства. Порядок вибору напрямів
диверсифікації, запропонований у існуючих дослідженнях, не передбачає
цілеспрямованого пошуку оптимального варіанту в умовах обмеженості
ресурсів підприємства, необхідності їх найбільш ефективного використання з
метою максимізації прибутку за рахунок підвищення конкурентної позиції
підприємства.
Аналіз досліджень, опублікованих із проблем диверсифікації в 1960-
2010 рр., присвячених факторам ефективності процесу диверсифікації,
дозволив виявити розбіжності щодо визначення синтезуючого показника
ефективності процесу диверсифікації і, на наш погляд, потребує додаткових
теоретичних обґрунтувань.
Існуючі у світовій практиці підходи, щодо обґрунтування та вибору
варіантів диверсифікації, не в повній мірі враховують проблему визначення
чинників та результативних показників для визначення оптимального для
підприємства предмету, напряму та методу диверсифікації, та вибору
оптимальної структури доходів для різних напрямів диверсифікації. Таким
чином, аналіз використання диверсифікації виробництва і капіталу у світовій
практиці господарювання та існуючих теоретичних підходів до вибору
90
ефективних напрямів і методів диверсифікації дозволив встановити логічну
схему дослідження, визначити його мету і завдання.
Процес стабілізації, тобто покращення (або збереження) позитивних
тенденцій розвитку фінансового стану підприємства є основною задачею його
керівників і власників. Диверсифікація виробництва і капіталу розглядається,
як один з найбільш прийнятних засобів оптимізації структури отримання
прибутків, що впливають на фінансовий стан підприємства і підвищення його
конкурентоспроможності.
Як засвідчили дослідження, результати яких викладені вище, існуючі
класифікації видів і напрямів диверсифікації не в повній мірі віддзеркалюють
класифікаційні ознаки, які притаманні диверсифікації. Автором на базі
узагальнення існуючих досліджень, розгляду сутності процесу диверсифікації,
розроблена класифікація цього процесу, в якій на відміну від існуючих,
окреслені предмет, напрями і методи диверсифікації, що дозволяє здійснити
більш детальну декомпозицію цього процесу, і на цій основі удосконалити
процес прийняття рішень щодо диверсифікації виробництва і капіталу (рис.
3.3).
Згідно з розробленою класифікацією, за предметом диверсифікація
поділяється на диверсифікацію виробництва і капіталу. При цьому під
диверсифікацією виробництва мається на увазі розвиток на підприємстві нових
(раніше не притаманних йому) видів виробництва, а під диверсифікацією
капіталу – розподіл коштів на формування активів. За напрямами, на наш
погляд, доцільно розрізняти горизонтальну (блок 2.1) та вертикальну
диверсифікацію (блок 2.2).
За методами здійснення диверсифікації нами виділені пряме (блок 3.1) та
портфельне вкладення капіталу (блок 3.2).
При диверсифікації капіталу, як фактору виробництва, можна виділити
наступні об’єкти вкладення: основні засоби виробництва; модернізація
основних засобів; нематеріальні активи; приріст запасів товарно-матеріальних
цінностей (не пов’язаний із зростанням виробництва існуючої продукції).
91
Диверсифікація
1. За предметом диверсифікації
1.1 Диверсифікація виробництва 1.2 Диверсифікація капіталу
2. За напрямами диверсифікації
2.1 Горизонтальна 2.2 Вертикальна
За часткою продукції (капіталу) в загальному обсязі, пов’язаних За часткою основного, проміжного і побічного продукту
(або не пов’язаних) одна з одною господарських галузей (капіталу) у загальному обсязі
2.1.1 Споріднена 2.1.2 Неспоріднена 2.1.3 Змішана 2.2.1 З орієнтацією 2.2.2 З орієнтацією на повний цикл
виробництва з часткою побічної
диверсифікація диверсифікація диверсифікації на повний цикл
виробництва продукції
3. За методами диверсифікації
3.1 Пряме вкладення капіталу 3.2 Портфельні вкладення капіталу
3.1 .1 Розвиток нових 3.1.2 Придбання або 3.2.1 Участь своїм 3.2.2 Придбання боргових
ви робництв у межах створення підприємств капіталом у корпоративних фінансових інструментів
св ого підприємства правах інших підприємств
Рис. 3.3 – Класифікація процесу диверсифікації
92
Така диверсифікація капіталу безпосередньо пов’язана з диверсифікацією
виробництва.
Такий підхід до розкриття сутності диверсифікації дозволив сформувати
поняття „диверсифікація виробництва і капіталу», яке на відміну від попередніх
підходів, не відносить процес диверсифікації до існуючого набору стратегій, а
розглядає її, як один із чинників стабілізації фінансового стану підприємства.
Таким чином, диверсифікація виробництва і капіталу – процес розподілу
майна і ресурсів підприємства між різними видами діяльності з метою
підвищення рівня ефективності діяльності підприємства та стабілізації його
фінансового стану.
Для різних підприємств напрями та методи диверсифікації виробництва і
капіталу не рівнозначні як з погляду можливості реалізації, так і економічного
ефекту. Тому вибір напрямів диверсифікації для кожного підприємства є
індивідуальним.
Аналіз чинників та результативних показників, на підставі яких можна
рекомендувати найбільш прийнятні напрями і методи диверсифікації
виробництва і капіталу, проведений у ході дослідження, засвідчив, що
визначальними є обмеження пов’язані з дотриманням вимог антимонопольного
законодавства та наявністю у підприємства інвестиційних ресурсів. Це
дозволило науково обґрунтувати віднесення до чинників, які впливають на
вибір напрямів і методів диверсифікації, таких як „частка підприємства на
ринку певної продукції» (Чр) та „стартовий фінансовий стан підприємства»
(VК).
В Україні для визначення частки ринку певної продукції, яку займає
підприємство, користуються „Методикою визначення монопольного
(домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку».
Запас фінансової міцності визначає розмір можливого зниження обсягу
реалізації продукції при несприятливій кон’юнктурі ринку, тобто можливі межі
маневрування підприємства у ціновій політиці та у обсягах виробництва, у разі
зменшення попиту на продукцію або підсилення конкуренції.
93
Запас фінансової міцності у відносному вимірі (Кзфм) визначається за
формулою:
Зф
К зфм 100% ; (3.5)
ВР
Зф ВР ПР (3.6)
,
де: Зф – запас фінансової міцності, грн;
ВР – виручка від реалізації продукції у звітному періоді, грн;
ПР – виручка від реалізації продукції, яка забезпечує підприємству
беззбитковість діяльності, грн
У довгостроковому періоді рівень коефіцієнта запасу фінансової міцності
може значно коливатись, що може свідчити про нестабільну господарську
діяльність підприємства. На наш погляд, для визначення стартового
фінансового стану підприємства, доцільно розраховувати варіацію коефіцієнта
запасу фінансової міцності.
п
(К зфм 2
і К зфм)
і1
п
VК зфм (3.7)
К зфм ,
де: VK зфм – варіація коефіцієнта запасу фінансової міцності підприємства, %;
К зфмі – коефіцієнт запасу фінансової міцності підприємства у і-му
періоді, %;
К зфм – середній коефіцієнт запасу фінансової міцності підприємства, за
кілька спостережень, %;
п – кількість спостережень, од.
У разі, якщо варіація коефіцієнту запасу фінансової міцності
підприємства знаходиться в межах від 0% до 33% можна вважати підприємство
фінансово стійким. І навпаки, якщо коефіцієнт варіації знаходиться поза
межами визначеного інтервалу, підприємство має незадовільний фінансовий
стан. У разі, якщо запас фінансової міцності підприємства упродовж значного
94
періоду має від’ємне значення, підприємству необхідно здійснювати заходи
спрямовані на покращення використання існуючих виробничих потужностей, а
вже потім здійснювати диверсифікацію.
Використання запропонованих чинників та методики розрахунку їх
показників дозволяє, на відміну від існуючих підходів, найбільш точно оцінити
стабільність прибутковості підприємства та його здатність до здійснення
капіталовкладень.
Використовуючи вище вказані чинники, в роботі пропонується визначати
найбільш прийнятні варіанти диверсифікації виробництва і капіталу для
підприємства за допомогою двомірної матриці (табл. 3.2).
Таблиця 3.2 – Матриця визначення напрямів і методів диверсифікації
виробництва і капіталу
Стійкий стартовий фінансовий стан Нестійкий стартовий фінансовий стан
Споріднена диверсифікація Споріднена диверсифікація
Неспоріднена диверсифікація
Змішана диверсифікація
Розвиток нових виробництв у межах свого Розвиток нових виробництв у межах
підприємства свого підприємства
Придбання боргових фінансових
інструментів
Споріднена диверсифікація Споріднена диверсифікація
Неспоріднена диверсифікація
Змішана диверсифікація
Вертикальна диверсифікація з Вертикальна диверсифікація з
орієнтацією на повний цикл виробництва орієнтацією на повний цикл виробництва
Вертикальна диверсифікація з Вертикальна диверсифікація з
виробництвом побічного продукту виробництвом побічного продукту
Розвиток нових виробництв у межах свого Розвиток нових виробництв у межах
підприємства свого підприємства
Придбання (злиття) або створення інших
підприємств
Участь у корпоративних правах інших
підприємств
Придбання боргових фінансових
інструментів
Її використання дозволяє підприємствам визначитись з можливих
напрямів і методів диверсифікації в залежності від частки ринку (Чр < 35%, Чр ≥
Чр < 35% Чр ≥ 35%
95
35%) та стартового фінансового стану.
В роботі обґрунтовано механізм визначення варіантів диверсифікації, які
доцільно здійснювати, з урахуванням розмірів вкладеного капіталу,
прибутковості та ризику.
У разі, якщо підприємство обирає два або більше варіантів
диверсифікації, при обмежених фінансових ресурсах, перед ним постає задача
визначення оптимальної суми вкладення капіталу у різні варіанти
диверсифікації. Встановлено, що розподіл капіталу між двома або більше
варіантами диверсифікації доцільно здійснювати з використанням економіко-
математичної моделі динамічного програмування. При цьому використовується
дискретна динамічна модель розподілу капіталу між різними варіантами
диверсифікації виробництва і капіталу, прибутковість яких не пов’язана між
собою. Підприємство може вкладати свій капітал у розмірах що є, в будь-яких
можливих напрямах і різними методами, отримуючи при цьому різну величину
прибутку.
Як передбачає розроблений механізм, на наступному етапі здійснюється
розподіл, визначеного на попередньому етапі капіталу в залежності від
напрямів і методів диверсифікації: при горизонтальній диверсифікації – між
різними видами продукції, що планується випускати; при вертикальній
диверсифікації – між сферами діяльності, які входять у технологічний ланцюг
виробництва певної продукції; при вкладенні капіталу у корпоративні та
боргові цінні папери – між окремими фінансовими інструментами.
Завершальним етапом є розрахунок економічних наслідків впровадження
диверсифікації виробництва і капіталу.
Розрахунок економічного ефекту від впровадження пропозицій занесемо
у табл. 3.3.
96
Таблиця 3.3 – Розрахунок економічного ефекту після впровадження
пропозицій
Відхилення
Показники До пропозиції Після пропозиції
абсолютне відносне, %
Оборотні активи, тис. грн 1663 1859,0 +196,0 +11,8
Виручка від реалізації
8364 9175,3 +811,3 +9,7
продукції, тис. грн
Чистий прибуток, тис. грн 90 135,2 +35,2 +39,1
Рентабельність капіталу,
9,1 13,7 +4,6 +50,5
%
Коефіцієнт автономії 0,622 0,714 +0,092 +14,8
У результаті застосування запропонованих заходів щодо покращення
фінансового стану підприємства до ТОВ «Світ ласощів» будуть отримані
наступні результати:
1) оборотні активи підприємства зростуть з 1663 тис. грн до 1859 тис. грн,
тобто на 196 тис. грн (на 11,8%);
2) виручка від реалізації продукції зросте з 8364 тис. грн до 9175,3 тис.
грн, тобто на 811,3 тис. грн (на 9,7%);
3) чистий прибуток підприємства збільшиться з 90 тис. грн до 135,2 тис.
грн, тобто на 35,2 тис. грн (на 39,1%);
4) рентабельність капіталу підприємства зросте з 9,1% до 13,7%, тобто на
4,6 відсоткових пункти (на 50,5%);
5) коефіцієнт автономії збільшиться з 0,622 до 0,714, тобто на 0,092 (на
14,8%).
97
ВИСНОВКИ
У результаті виконаного аналізу фінансового стану ТОВ «Світ ласощів»
виявлено:
1) зростання активів і пасивів балансу з 1072 тис. грн наприкінці 2019 р.
до 1663 тис. грн наприкінці 2022 р., тобто на 591 тис. грн (на 55,1%);
2) збільшення необоротних активів 46% (493 тис. грн) до 77,1% (1283 тис.
грн), а оборотних активів відповідно зменшення з 54% (579 тис. грн) до 22,9%
(380 тис. грн);
3) У складі оборотних активів присутні запаси, які зменшилися з 69,3%
(401 тис. грн) станом на 31.12.2019 р. до 24,5% (93 тис. грн) станом на
31.12.2022 р.; дебіторська заборгованість, яка зросла з 18,3% (106 тис. грн) до
41,8% (159 тис. грн) відповідно; грошові кошти, які зменшилися з 11,4%
(66 тис. грн) до 1,3% (5 тис. грн);
4) у складі пасивів переважає власний капітал, який зріс з 798 тис. грн
наприкінці 2019 р. до 1034 тис. грн наприкінці 2022 р., тобто на 236 тис. грн (на
29,6%);
5) поточні зобов’язання збільшилися з 274 тис. грн в кінці 2019 р. до 391
тис. грн в кінці 2022 р., або на 117 тис. грн (42,7%), довгострокові зменшилися з
638 тис. грн до 138 тис. грн відповідно;
6) у структурі власного капіталу переважає статутний, частка якого
зменшилася з 63,9% наприкінці 2019 р. до 61,7% наприкінці 2022 р.;
7) непокриті збитки підприємства становили від 33 тис. грн наприкінці
2019 р. до 27 тис. грн наприкінці 2020 р. Наприкінці 2021 р. підприємство
отримало нерозподілений прибуток в обсязі 108 тис. грн, а до кінця 2022 р.
даний показник зменшився до 63 тис. грн, тобто на 45 тис. грн (на 41,7%);
8) у складі поточних зобов’язань переважають поточні зобов’язання за
розрахунками, частка яких зменшилася з 95,3% до 64,2%, тобто на 31,1
відсотковий пункт;
98
9) збільшився коефіцієнт автономії підприємства з 0,457 у 2020 р. до
0,622 у 2022 р., але зменшився коефіцієнт маневреності з 0,91 до 0,37 і
коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами з
0,61 до (-0,03), що свідчить про погіршення фінансової стійкості підприємства;
10) зменшилися практично всі показники ліквідності підприємства, крім
швидкої ліквідності, але трохи збільшився коефіцієнт платоспроможності;
11) відбулося незначне зростання показників рентабельності
підприємства, зокрема, рентабельності продаж, активів, капіталу і продукції.
Для покращення основних показників економічного розвитку ТОВ «Світ
ласощів» запропоновано:
1) систему управління оборотним капіталом. В основу цієї системи
покладено принципи комплексності, оперативності, ефективності і контролю.
Поряд з цим ефективна система управління оборотним капіталом повинна
базуватися на принципах адекватності (забезпечення виробництва оборотним
капіталом у необхідних обсягах і структурі), результативності (досягнення
прибутковості), гнучкості (можливості врахування впливу зовнішніх і
внутрішніх факторів), керованості (можливості внесення тимчасових змін
залежно від потреб виробництва);
2) стратегії управління оборотним капіталом підприємства залежно від
його стратегічних цілей. Ці стратегії повинні забезпечити пошук компромісу
між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи підприємства;
3) алгоритм системи управління оборотним капіталом підприємства. Цей
алгоритм дозволяє вирішувати задачі багатокритеріальної оптимізації обсягів і
структури оборотного капіталу, він дозволяє планувати та оцінювати наслідки
управління оборотним капіталом і обирати стратегію управління ним.
Запропонований інструментарій оптимізації базується на поєднанні таких
складових: виборі показників, пов’язаних з обсягом і рухом оборотного
капіталу; аналізі динаміки показників у звітних періодах; моделі рівняння
балансу, ранжуванні елементів оборотного капіталу; системи штучного
інтелекту, та повинен підпорядковуватися основним завданням розвитку
99
підприємства: досягненню достатнього рівня прибутковості, збільшенню
загальної рентабельності, збільшенню обсягу виробництва і, відповідно, обсягів
продажу тощо;
4) класифікацію процесу диверсифікації, згідно з якою за предметом
диверсифікація поділяється на диверсифікацію виробництва і капіталу. При
цьому під диверсифікацією виробництва мається на увазі розвиток на
підприємстві нових (раніше не притаманних йому) видів виробництва, а під
диверсифікацією капіталу – розподіл коштів на формування активів. За
напрямами доцільно розрізняти горизонтальну (блок 2.1) та вертикальну
диверсифікацію (блок 2.2). За методами здійснення диверсифікації виділено
пряме (блок 3.1) та портфельне вкладення капіталу (блок 3.2). Запропоновано
визначати найбільш прийнятні варіанти диверсифікації виробництва і капіталу
для підприємства за допомогою двомірної матриці.
Економічним ефектом від впровадження пропозицій є наступне:
1) оборотні активи підприємства збільшаться з 1663 тис. грн до 1859 тис.
грн, тобто на 196 тис. грн (на 11,8%);
2) виручка від реалізації продукції зросте з 8364 тис. грн до 9175,3 тис.
грн, тобто на 811,3 тис. грн (на 9,7%);
3) чистий прибуток підприємства збільшиться з 90 тис. грн до 135,2 тис.
грн, тобто на 35,2 тис. грн (на 39,1%);
4) рентабельність капіталу підприємства зросте з 9,1% до 13,7%, тобто на
4,6 відсоткових пункти (на 50,5%);
5) коефіцієнт автономії збільшиться з 0,622 до 0,714, тобто на 0,092 (на
14,8%).
100
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV
// www.rada.gov.ua.
2. Закон України «Про власність» (втратив чинність) від 7.02.1991 р.
№ 697-XII // www.rada.gov.ua.
3. Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.97 р. (після чисельних
змін і доповнень цей закон діє у редакції Закону України від 15.09.2004 р.
№ 437) // www.rada.gov.ua.
4. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.1991 р.
(після чисельних змін і доповнень з 18.06.1991 р. цей закон діє у редакції
Закону України від 05.02.2004 № 1455-IV) // www.rada.gov.ua.
5. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від
30.10.96 р. № 475/96-ВР після чисельних змін та доповнень, внесеними
Законами України від 15.09.2004, № 448/96-ВР // www.rada.gov.ua.
6. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. №
1576-ХІІ // www.rada.gov.ua.
7. Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану
підприємств, що підлягають приватизації: Наказ Міністерства фінансів
України, Фонду державного майна України № 49/121 від 26.01.2005 р.
// www.rada.gov.ua.
8. Балабанов І.Т. Фінансовий аналіз і планування господарюючого
суб’єкта. Київ: Либідь, 2020. 208 с.
9. Бернстайн Л.А. Аналіз фінансової звітності: Теорія, практика й
інтерпретація : пер. з англ./ Наук. ред. перекладу чл.-кор. РАН Й.Й. Єлісєєва.
Гол. ред. серіі проф. Я.В. Соколов. Дніпро : Фінанси і статистика, 2016. 624 с.
10. Бланк І.А. Основи фінансового менеджменту. Киїі : Ніка-Центр,
2019. Т.1. 592 с., Т.2. 512 с.
101
11. Бланк І.А. Словник-довідник фінансового менеджера. Київ : Ніка-
Центр, 2018. 480 с.
12. Білик М.Д. Сутність фінансового стану підприємства. Фінанси
України. 2015. № 3. С. 117.
13. Економічний аналіз : навч. посіб. / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський,
М.І. Горбатюк; за ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. Київ : КНЕУ, 2021.
540 с.
14. Економічний аналіз : навч. посіб. для студентів вищих навчальних
закладів / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. Житомир : ПП «Рута», 2019. 680 с.
15. Економіка підприємства : підручник /за заг. ред. С.Ф. Покропивного.
вид 2-ге, перероб. та доп. Київ : КНЕУ, 2017. 528 с.
16. Журавльова Ю.Ю. Сутність платоспроможності підприємства.
Фінанси України. 2019. № 1. С. 116-121.
17. Колесар К. Моделі діагностики банкрутства підприємств в Україні.
Економіст. 2022. № 10. С. 60-68.
18. Коробов М.Я. Фінансово–економічний аналіз діяльності підприємств
: навч. посіб. Київ : Т-во «Знання», 2020. 378 с.
19. Маркар`ян Е.А., Герасименко Г.П. Фінансовий аналіз. Харків, 2017.
256 с.
20. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового
стану підприємства : навч. посіб. Київ : Вища школа. 2021. 360 с.
21. Мицак О.В. Ліквідність як елемент фінансового управління
діяльністю підприємства. Фінанси України. 2018. № 10. С. 62.
22. Молоштан І. В. Практичні аспекти визначення типу політики
фінансування оборотних активів торговельних підприємств. Матеріали
Міжнародної научково-практичної конференції «Актуальні проблеми
фінансового менеджменту на підприємтсві», 18-19 квіиня. 2023. Тернопіль,
2023. С. 49-53.
102
23. Осмоловський В.В. Теорія аналізу господарської діяльності :
підручник для студентів економічних спеціальностей. Львів : Нові знання.
188 с.
24. Петриненко Л.Ю. Критерії стійкості комерційного банку. Фінанси
України. 2022. № 7. С. 128-132.
25. Плаксов В.А., Пальчевич Г.Т. Економічний аналіз показників праці
та фінансового стану підприємства : навчальний посібник. Кіровоград : ДКП
«Поліграфія», 2020. 182 с.
26. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства:
навчальний посібник. Київ : Знання. 2022. 654 с.
27. Савлук В.П. Управління фінансами підприємства. Київ : БІНОМ.
Лабораторія знань, 2017. 480 с.
28. Савчук В.П. Фінансовий менеджмент підприємств: прикладні
питання з аналізом ділових ситуацій. Київ : Видавництво «Максимум», 2019.
600 с.
29. Сопко В.В., Завгородній В.П. Організація бухгалтерського обліку,
економічного контролю та аналізу : підручник. Київ : КНЕУ, 2019. 260 с.
30. Суков Г.С. Підходи до вирішення сучасних проблем обліку
оборотних активів. Економіка: проблеми теорії та практики. Дніпро, 2019.
Вип. 202. Т. 2. С. 340-345.
31. Терещенко С.І. Моделі оцінки платоспроможності підприємств.
Фінанси України. 2022. № 7. С. 69-75.
32. Фінансово-економічний аналіз : підручник / Буряк П.Ю., Римар М.В.,
Биць М.Т. та ін. Під заг. ред. П.Ю. Буряка, М.В. Римара. Київ : ВД
«Професіонал», 2019. 528 с.
33. Фінансовий словник-довідник / Дем`яненко М.Я., Лузан Ю.Я.,
Каблук П.Т., Скупий В.М. та ін.; за ред. Дем`яненко М.Я. Київ : КНЕУ. 2020.
507 с.
34. Фінанси підприємств : підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. проф.
Дем’яненко М.Я. Київ : КНЕУ. 2021. 371 с.
103
35. Фінанси підприємств : підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. проф.
Поддєрьогін А.М. 4-те і 5-те вид., перероб. та доп. Київ : КНЕУ. 2017. 328 с.
36. Хотомлянський О., Черната Т., Северина Г. Комплексна оцінка
фінансового стану підприємства на основі використання матричної моделі.
Економіка України. 2021. № 3. С. 35-41.
37. Чернелевський Л.М. Економічний аналіз на підприємствах
промисловості і торгівлі : підручник. Київ : Либідь, 2022. 312 с.
38. Шеремет А.Д., Ненашев Е.В. Методика фінансового анализу. Дніпро
: ІНФРА-Д. 2019. 139 с.
39. Економічний аналіз : підручник для вузів / Під ред.
Л.Т. Гіляровської. Херсон : ЮНІТІ-ДАНА, 2019. 527 с.
104
ДОДАТКИ