Напрями розвитку електронного урядування в Україні

Коваль, Юлія Ігорівна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7860
Title:	Напрями розвитку електронного урядування в Україні
Authors:	Манн, Руслан Володимирович Коваль, Юлія Ігорівна
Keywords:	електронний уряд;електронне урядування;електронна демократія;електронне голосування;інформаційне суспільство;цифровізація;цифровий розвиток
Issue Date:	Jun-2023
Abstract:	Кваліфікаційна робота бакалавра містить 93 сторінки, 10 таблиць, 16 рисунків, 1 додаток, список літератури з 61 найменування. Об’єктом дослідження - електронне урядування. Предметом дослідження – напрями та перспективи розвитку електронного урядування в Україні. Мета кваліфікаційної робота бакалавра - дослідження сучасного стану та подальших напрямів розвитку електронного урядування в Україні. Завданнями роботи є: вивчити концепцію та сутність електронного урядування; дослідити основні моделі та типи електронного урядування; вивчити підходи до оцінки рівня цифрового розвитку країни; проаналізувати основні етапи розвитку електронного урядування в Україні; оцінити рівень розвитку електронного урядування в Україні; вивчити перспективи впровадження електронного голосування в Україні. Результати дослідження полягають в узагальненні концептуальних засад електронного урядування; доповненні принципів впровадження електронного урядування принципами доступності та всеохоплюваності, а також соціальної інтеграції; аналізі рівня розвитку електронного урядування в Україні, а також оцінці можливостей та доцільності впровадження інструменту електронного голосування
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7860
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Коваль Ю.І..pdf Restricted Access		1.54 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Напрями розвитку електронного урядування в 
Україні» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконала: здобувачка 4 курсу, групи ПУА-198 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування» 
                                                                             _____Коваль Ю. І.______________ 
            (прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник ____Манн Р. В._________________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент _________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2023 року 
4  
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП…………………………………………………………………… 5 
РОЗДІЛ 1КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕЛЕКТРОННОГО  
8 
УРЯДУВАННЯ………………………………………………………….. 
1.1 Електронне урядування: концепція та сутність……………. 8 
1.2 Основні моделі та типи електронного урядування………… 14 
1.3 Підходи до оцінки рівня цифрового розвитку країни……... 22 
Висновки до розділу 1…………………………………………… 39 
РОЗДІЛ 2АНАЛІЗ СТАНУ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННОГО  
41 
УРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ…………………………………………… 
2.1 Аналіз основних етапів розвитку електронного урядування  
41 
в Україні…………………………………………………………………. 
2.2 Оцінка рівня розвитку електронного урядування в Україні 55 
Висновки до розділу 2…………………………………………… 65 
РОЗДІЛ 3 ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО  
67 
ГОЛОСУВАННЯ В УКРАЇНІ…………………………………………. 
Висновки до розділу 3…………………………………………… 83 
ВИСНОВКИ………………………………………………………. 85 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………... 88 
ДОДАТКИ………………………………………………………… 95 
 
  
5 
 
ВСТУП 
 
Швидкий розвиток інформаційно-комунікаційних технології призвів до 
формування, так званого інформаційного суспільства, яке характеризується 
визнанням інформації одним з найважливіших ресурсів. Зрозуміло, що 
потреби такого суспільства значно відрізняються від потреб індустріального 
та постіндустріального суспільства і призводять до корінних змін в усіх 
сферах життя, як соціально-економічній, так і політичній. Суспільство стає 
більш вимогливим до діяльності органів влади, переглядає свою роль у в 
політичних процесах, а також в процесах державного управління, зокрема, 
хоче бути більш поінформованим, залученим. Задоволення таких потреб 
неможливо здійснювати традиційними управлінськими методами, а отже 
необхідно шукати та впроваджувати нові інноваційні підходи, одним з яких є 
електронне урядування. 
Досвід впровадження концепції електронного урядування показав її 
високу ефективність, зокрема підвищення якості надання публічних послуг, 
подолання корупції, дебюрократизацію, розвиток демократичних процесів 
тощо.  
Інтеграційні процеси України до Європейського Союзу обумовлюють 
необхідність розвитку електронного урядування в країні, що робить вибрану 
тему дослідження актуальною. 
В дослідженні використовувалися наробки зарубіжних та вітчизняних 
науковців, таких як: Q. Fan, А. Семенченко, І. Куспляк, Л. Лойко, І. Хочь, 
С. Чукут, В. Малиновський, Н. Грицяк, В. Дрешпак, К. Синицький, 
Я. Олійник, М. Міхальова та інші. 
Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є дослідження сучасного 
стану та подальших напрямів розвитку електронного урядування в Україні. 
Для досягнення поставленої мети встановлені наступні завдання: 
− вивчити концепцію та сутність електронного урядування; 
6 
 
− дослідити основні моделі та типи електронного урядування; 
− вивчити підходи до оцінки рівня цифрового розвитку країни; 
− проаналізувати основні етапи розвитку електронного урядування в 
Україні; 
− оцінити рівень розвитку електронного урядування в Україні; 
− вивчити перспективи впровадження електронного голосування в 
Україні. 
Об’єкт дослідження – електронне урядування. 
Предмет дослідження – напрями та перспективи розвитку електронного 
урядування в Україні. 
Інформаційна база дослідження. Монографії, наукові статті, 
посібники, законодавчі та нормативно-правові акти, аналітичні дослідження, 
статистичні дані. 
Методи дослідження: аналізу – при вивченні принципів, складових, 
видів електронного урядування, оцінці рівня розвитку електронного 
урядування в Україні та закордоном; порівняння –  при вивченні світового 
досвіду і можливості адаптування його до вітчизняних реалій; синтезу – при 
узагальненні та наданні висновків і рекомендацій. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в узагальненні 
концептуальних засад електронного урядування; доповненні принципів 
впровадження електронного урядування принципами доступності та 
всеохоплюваності, а також соціальної інтеграції; аналізі рівня розвитку 
електронного урядування в Україні, а також оцінці можливостей та 
доцільності впровадження інструменту електронного голосування. 
Апробація дослідження. Коваль Ю. І. Інструменти оцінки рівня 
цифрового розвитку країни (Сучасні тенденції розвитку  економіки та 
держави: матеріали VІІ Всеукраїнської студентської науково-практичної 
конференції : 19 квітня 2023 р. / від. ред. Р.В. Манн; М-во освіти і науки 
України,  Черкас. держ. технол. ун-т.  Черкаси : ЧДТУ, 2023) 
7 
 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна робота бакалавра 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, 
додатків. Повний обсяг роботи становить 93 сторінки, список використаних 
джерел складається з 61 найменування, 10  таблиць, 16 рисунків, 1 додаток 
 
 
 
  
8 
 
РОЗДІЛ 1 
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ 
 
 
1.1 Електронне урядування: концепція та сутність 
 
Можливість використання ІКТ в різних соціально-економічних сферах 
до появи різноманітних електронних інструментів таких як, електронна 
медицина, електронна освіта, електронна комерція тощо. В тому числі, 
відбулося поступове застосування ІКТ і в сфері публічного управління, що 
призвело до появи нового терміну «електронне урядування».  
Хочемо зазначити, що низка науковців вважає, що електронне 
урядування – це удосконалений процес публічного управління та 
адміністрування, зокрема надання публічних послуг різним споживачам за 
рахунок використання ІКТ, що дозволяє підвищити якість даних послуг: 
доступність, прозорість, швидкість. В цьому випадку електронне урядування 
як правило ототожнюється з електронним урядом. Так, наприклад, К. Фан – 
австралійський науковець, вважав, що електронне урядування – це 
електронний уряд, а саме використання інформаційно-комп’ютерних 
технологій в управлінні та надання публічних послуг в усіх державних 
установах [10]. 
В глосарії ООН також зазначають, що «електронне урядування: це 
застосування ІКТ в державному управлінні для оптимізації його внутрішніх і 
зовнішніх функцій» [15], а також, що «немає суттєвої різниці між цифровим 
урядом та електронним урядом…», який «відноситься до використання 
Інтернет-технологій як платформи для обміну інформацією, надання послуг та 
здійснення операцій з громадянами, підприємствами та іншими органами 
влади. Електронне урядування може застосовуватися законодавчими, 
судовими чи адміністративними органами з метою покращення внутрішньої 
9 
 
ефективності, надання державних послуг або процесів демократичного 
управління [15]. 
Згідно визначення Європейської комісії, електронний уряд – «це 
використання інструментів і систем, які стали можливими завдяки 
інформаційно-комунікаційним технологіям для надання кращих державних 
послуг громадянам і підприємствам» [11]. 
Український науковець А. Семенченко, також зазначає що «електронне 
урядування – це система взаємодії органів державної влади з населенням, що 
базується на широкому застосуванні інформаційних технологій, у тому числі 
на мережі Інтернет, з метою підвищення доступності та якості державних 
послуг, зменшення термінів їх надання, а також зниження адміністративного 
навантаження на громадян та організації, обумовленого їх отриманням» [52, с. 
8]  
В Концепції розвитку електронного урядування в Україні визначено, що 
«електронне урядування – форма організації державного управління, яка 
сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів 
державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням 
інформаційно-телекомунікаційних технологій для формування нового типу 
держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян» [17]. 
Не дивлячись на те, що деякі науковці ототожнюють поняття 
«електронний уряд» і « електронне урядування», ми погоджуємося з думкою 
Куспляк І.С., що « електронний уряд розглядається як спосіб організації та 
розвитку політичної системи держави та її відкритості, новий підхід щодо 
взаємодії державних інститутів з суспільством з метою ефективнішої 
діяльності уряду, надання кращих публічних послуг, а електронне урядування 
– це концептуальний підхід навколо функцій уряду, процес співпраці влади з 
громадянами за допомогою ІКТ за для збільшення можливостей для громадян 
[29]. 
10 
 
На нашу думку, електронне урядування – це ширше ніж лише 
електронний уряд і застосування ІКТ для удосконалення надання державних 
послуг та обміну інформацією між урядом та населенням і бізнесом. 
 Перш за все, урядування – це про можливість широкої участі громадян 
в процесах вироблення та реалізації державної політики. Як стверджують 
фахівці ПРООН, урядування – це «здійснення економічної, політичної та 
адміністративної влади для управління справами країни на всіх рівнях. Він 
містить механізми, процеси та інституції, за допомогою яких громадяни та 
групи формулюють свої інтереси, здійснюють свої законні права, виконують 
свої зобов’язання та усувають свої розбіжності» [18]. 
Це є, на думку спеціалістів Світового банку, «... втіленням 
передбачуваної, відкритої та освіченої політики; бюрократія, пройнята 
професійним етосом; виконавчий орган влади, відповідальний за свої дії; 
сильне громадянське суспільство, яке бере участь у державних справах; і всі 
діють відповідно до верховенства права» [18]. 
Отже, процеси урядування стосуються якості участі, необхідної «для 
забезпечення того, щоб політичні, соціальні та економічні пріоритети 
базувалися на широкому консенсусі в суспільстві та щоб голоси відчужених, 
найбідніших і найуразливіших верств населення були почуті під час прийняття 
рішень» [5]. 
В зв’язку із зазначеним вище, вважаємо, що визначення електронного 
урядування, яке дається Департаментом ООН з економічних та соціальних 
питань є більш повним: «Електронне урядування – використання ІКТ та їх 
застосування урядом для надання інформації та суспільних послуг людям. 
Таким чином, мета електронного урядування полягає в тому, щоб забезпечити 
ефективне урядове управління інформацією для громадян; покращення 
надання послуг громадянам; і розширення можливостей людей через доступ 
до інформації та участь у прийнятті державних рішень» [17]. 
Подібне визначення надає Європейська організація вищих органів 
контролю державних фінансів: «Використання урядом інформаційних та 
11 
 
комунікаційних технологій має на меті: а) впровадження більшої кількості 
і/або кращої якості інформації та інших послуг назовні для громадян та 
бізнесменів, а також внутрішньо для інших урядових організацій; б ) 
вдосконалення урядових операцій для досягнення більшої ефективності і/або 
продуктивності; в) підвищення політичної участі»  [31]. 
Отже, бачимо, що існує багато визначень поняття «електронне 
урядування», а також різні підходи до визначення. Зокрема, один з них 
технократичний, в якому електронне урядування розглядається як одна з 
базових технологій інформаційного суспільства, або як один з етапів 
впровадження ІКТ у публічне управління: комп’ютеризація – інформатизація 
– електронне урядування. А другий, концептуальний, в якому електронне 
урядування розглядається як відповідна ідеологія, концепція, теорія або як 
одна з сучасних форм державного управління, що базується на таких підходах, 
як новий державний менеджмент, політичні мережі, належне урядування 
(«good governance»), «відкритий уряд» тощо [4]. 
Можемо виділити такі основні цілі електронного урядування: 
− покращення процесу надання та доступності будь-якої урядової 
інформації в суспільних інтересах; 
− побудова співпраці між владою та населенням; 
− заохочення та підвищення рівня залучення та участі населення в 
виробленні та реалізації державної політики, а також в управлінських 
процесах; 
− встановлення прозорості та підзвітності процесу управління; 
− зменшення державних витрат на надання публічних послуг. 
Отже, електронне урядування є потужним засобом в сфері публічного 
управління та адміністрування в сучасних умовах, що призводить до таких 
позитивних наслідків: 
12 
 
− дебюрократизації – відбувається зменшення нерозуміння між 
владою та населенням, полегшується процес комунікації між ними, 
зменшується кількість бюрократичних процедур; 
− надання публічних послуг в електронному форматі (електронні 
послуги) через мережу Інтернет: G2C (уряд-громадяне); G2G (уряд-уряду); 
G2B (уряд-бізнесу); G2E (уряд-державний працівник); 
− надання міжнародних послуг – за допомогою електронного 
урядування всі основні послуги можуть бути надані громадянам, які живуть за 
межами своєї країни з метою роботи або з будь-яких інших причин; 
− розширення права громадян на волевиявлення – можливість 
використання інструментів е-демократії: обговорення законопроекту, подання 
петиції тощо; 
− сприяння економічного розвитку за рахунок доступності 
економічної інформації, а також можливості реєстрації та ведення бізнесу 
онлайн; 
− зменшення нерівності – покращується доступ до інформації, знань, 
що дозволяє розширювати свої можливості [4]. 
Ефективність впровадження електронного урядування залежить від 
дотримання низки обов’язкових принципів, серед яких виділяють наступні: 
− прозорість і відкритість влади; 
− конфіденційність та інформаційна безпека; 
− єдині технічні стандарти і взаємна сумісність; 
− орієнтованість на інтереси і потреби споживачів послуг; 
− підконтрольність та підзвітність органів влади громадянам та 
суспільству [48]. 
Безумовно, усі наведені принципи є дуже важливими, і не дотримання 
хоча б одного з них, може призвести не тільки до зниження ефективності 
електронного урядування, а й неможливості впровадження даної моделі. Але, 
на нашу думку, доцільно доповнити дані принципи такими як доступність усім 
13 
 
верствам населення та всеохоплюваність, оскільки наявність «цифрового 
розриву» особливо серед міського та сільського населення, низька можливість 
доступу людей похилого віку, а також маргіналізованих груп населення до 
сучасних інформаційно-комп’ютерних технологій, не дозволить в повній мірі 
забезпечити високу ефективність електронного урядування.  
З наведеного вище принципу також випливає принцип, зазначений серед 
інших в стратегічному документів Великої Британії щодо розвитку 
електронного урядування, а саме принцип «соціальної інтеграції» [9]. 
С. Чукут в своєму дослідженні виокремлює декілька основних проблем, 
які виникають перед урядами в зв’язку із впровадженням електронного 
урядування: 
− проблема сумісності, яка полягає в необхідності синхронізувати та 
зробити сумісними усі технології електронного урядування; 
− проблема національної безпеки полягає в створенні безпекових 
механізмів для захисту інформації, яка може бути використана в злочинних 
цілях; 
− проблема національної самобутності виникає в разі застосування 
іноземних розробок без адаптації до специфіки певної країни (в тому числі і 
мовний аспект); 
− проблема економічної безпеки може виникнути в разі недостатньої 
захищеності інформації бізнес-одиниць; 
− проблема захисту приватності, не вирішення якої може призвести до 
того, що персональні дані громадян можуть неправомірно використовуватися; 
− проблема відповідальності полягає в тому, що більшість працівників 
органів державної влади та місцевого самоврядування, бізнесу та сфери 
обслуговування не несуть відповідальності щодо використання та надання 
зацікавленим особам персональної інформації громадянам; 
− проблема «форс-мажорних» обставин потребує створення резервних 
механізмів, які б допомогли відновити всю інформацію, яка переводиться в 
14 
 
електронний форма в разі непередбачуваних обставин (відключення світла, 
проблема з серверами, несанкціонований доступ та пошкодження даних тощо) 
[59]. 
Крім зазначених проблем хотілося б ще додати проблеми довіри. 
Відсутність довіри серед суспільства до інструментів електронного 
урядування може стати значною перешкодою до його впровадження. 
 
1.2 Основні моделі та типи електронного урядування 
 
Треба зазначити, що країни, які стояли у витоків електронного 
урядування пройшли свій власний шлях розвитку, і на сьогодні виділяють три 
основні моделі електронного урядування: англо-американську (США, Канада, 
Велика Британія); континентально-європейську (більшість країн Європи), 
азійську (Сінгапур, Південна Корея, Японія) [32]. 
У США основний акцент зроблено на створенні інформаційних 
супермагістралей, що дають змогу забезпечити універсальне обслуговування 
громадян та забезпечити їх інформацією відносно питань публічного 
управління [32].  
Великобританія в 2016 році була лідером у сфері цифрового урядування 
[16] і займала перше місце у рейтингу за Індексом розвитку електронного 
урядування (E-Government Development Index), хоча в 2022 році країна 
опустилася на 7 місце, а перше – посіла Данія. Великобританія націлена на 
формування спроможності уряду не лише проектувати, розробляти та 
експлуатувати сучасні цифрові публічні послуги, але й трансформувати стару 
державну інфраструктуру, а отже краще реагувати на потреби споживачів [13]. 
 Континентально-європейська модель характеризується:  
− наявністю наддержавних структур (Європарламент, Єврокомісія, 
Європейський суд), рекомендації яких є обов’язковими для всіх країн ЄС;  
− високим ступенем інтеграції європейських країн та народів; 
15 
 
− чітким законодавством, що регламентує інформаційні відносини в 
європейському інформаційному просторі [32].  
Управління та діяльність органів влади та наднаціональних структур в 
цій моделі спрямовані, насамперед, на потреби громадян – користувачів 
інформаційних систем та мереж (доступ до публічної інформації, оперативне 
отримання якісних публічних послуг, участь у формуванні державної 
політики). Цей тип управління дає можливість споживачеві (фізичній чи 
юридичній особі) отримувати урядову інформацію в режимі реального часу та 
успішно здійснювати свою діяльність, використовуючи систему електронного 
голосування чи сервісні послуги уряду [32]. 
Азійська модель електронного урядування враховує особливості 
специфічного стилю управління, тип корпоративної культури та багаторівневу 
систему публічного управління, що базується на суворій ієрархії. В цій моделі 
основні зусилля спрямовані на впровадження сучасних ІКТ у сферу освіти та 
культури, а також широким доступом населення до інформаційних ресурсів 
[32].  
Наприклад, в Японії уряд працює над просуванням таких ініціатив, як 
онлайн-використання адміністративних процедур, електронне надання 
урядової інформації, оптимізація роботи та систем, удосконалення державних 
закупівель, пов’язаних з інформаційними системами, та заходи безпеки 
інформації [6]. 
Науковець А. Халачмі в своїй роботі «Теорія та практика електронного 
уряду: докази з Туннессі (США)», наводить п’ять моделей електронного 
урядування, які можуть бути використані залежно від ситуації та підходів до 
управління, серед яких наступні: 
− модель транслювання (The Broadcasting Model); 
− модель критичного потоку (The Critical Flow Model); 
− модель порівняльного аналізу (The Comparative Analysis Model); 
16 
 
− модель електронного адвокації/мобілізації та лобіювання (The E-
Advocacy/Mobilisation and Lobbying Model); 
− модель інтерактивних послуг (The Interactive-Service Model) [7]. 
Модель транслювання базується на розповсюдженні/трансляції 
корисної інформації про управління, яка є загальнодоступною, у ширше 
суспільне надбання за допомогою ІКТ та конвергентних медіа. Сила моделі 
полягає в тому, що більш поінформоване суспільство може краще судити про 
функціонування існуючих механізмів управління та робити відповідні 
висновки. Широке застосування цієї моделі виправляє «ситуації 
інформаційного збою», надаючи людям відповідну інформацію, що дає їм 
можливість висловлювати обґрунтовану думку та впливати на процеси 
управління. Крім того, використання ІКТ відкриває людям альтернативний 
канал доступу до інформації, а також перевірки існуючої інформації з різних 
джерел [7]. 
Модель критичного потоку базується на поширенні/направленні 
критично важливої інформації для цільової аудиторії за допомогою ІКТ та 
конвергентних медіа. Сильна сторона цієї моделі полягає в тому, що ІКТ 
робить зайвим поняття «відстань» і «час», коли інформація розміщена в 
цифровій мережі, і це можна вигідно використовувати, миттєво передаючи 
критично важливу інформацію своїй стратегічній групі користувачів, 
розташованій де завгодно або зробивши її з вільним доступом для широкого 
загалу [7]. 
Модель порівняльного аналізу є дуже важливою для країн, що 
розвиваються, і її можна використовувати для розширення можливостей 
людей. По суті, модель постійно асимілює найкращі практики в сферах 
управління, а потім використовує їх як еталони для оцінки інших практик 
управління. Потім результат використовується, щоб пропагувати позитивні 
зміни або впливати на «громадську» думку щодо цих практик управління. 
Порівняння можна зробити за певний часовий масштаб, щоб отримати знімок. 
Сильна сторона цієї моделі полягає в безмежній здатності цифрових мереж 
17 
 
зберігати різноманітну інформацію, отримувати й миттєво передавати її через 
усі географічні та ієрархічні бар’єри [7]. 
Модель електронного адвокації/мобілізації та лобіювання допомагає 
глобальному громадянському суспільству впливати на глобальні процеси 
прийняття рішень. Воно базується на плановому, спрямованому налагодженні 
потоку інформації для створення сильних віртуальних союзників для 
доповнення дій у реальному світі. Створюються віртуальні спільноти, які 
поділяють схожі цінності та проблеми, і ці спільноти, у свою чергу, 
об’єднуються або підтримують реальні групи/діяльність для узгоджених дій 
[7]. 
Модель інтерактивних послуг відкриває шляхи для безпосередньої 
участі людей у процесах управління та забезпечує більшу об’єктивність і 
прозорість у процесах прийняття рішень за допомогою ІКТ. По суті, ІКТ 
мають потенціал залучити кожну людину до цифрової мережі та забезпечити 
інтерактивні (двосторонні) потоки інформації між ними. Відповідно до цієї 
моделі різноманітні послуги, які пропонує уряд, стають безпосередньо 
доступними для громадян в інтерактивному режимі. Це робиться шляхом 
відкриття інтерактивного каналу «Уряд – споживач – уряд» (G2C2G) у різних 
аспектах управління, таких як вибори урядовців (електронні бюлетені); 
розгляд конкретних претензій онлайн; обмін проблемами та надання 
експертних знань; опитування громадської думки з різних питань; тощо [7]. 
Наведені моделі, на нашу думку, можна співставити з етапами розвитку 
та впровадження електронного урядування від простого інформування 
населення до його безпосередньої участі в процесах державного управління. 
Тобто, кожна наступна модель є розвитком попередньої. На нашу думку, 
модель інтерактивних послуг не можливо впровадити без належного розвитку 
попередніх моделей.  
Якщо розглядати електронне урядування в залежності від особливостей 
його впровадження, то можна розрізнити чотири основних інституційні 
моделі, такі як [28]:  
18 
 
− модель політичної та інвестиційної координації, в рамках якої 
створюється структурний підрозділ або окрему структуру в складі 
міністерства фінансів, якому/якій надаються функції з управління та 
координації електронного урядування, тобто стратегії електронного 
урядування одразу ж інтегруються до економічних стратегій країни; 
− модель адміністративної координації, в рамках якої електронне 
урядування розвивається на основі міністерства державного управління 
(державних послуг, державного розвитку, адміністративних реформ), тобто, в 
першу чергу, відбувається узгодження з процесами пов’язаними з 
адміністративними реформами та децентралізацією; 
− модель технічної координації базується на міністерствах 
пов’язаних з технікою та технологією (міністерство промислової політики, 
міністерство науки та технологій, міністерство інформаційних технологій). На 
відміну від попередніх моделей, основною перевагою даної моделі є висока 
забезпеченість технічним персоналом, технічними засобами, специфічними 
знаннями.  В той же час, може бути слабке узгодження діяльності міністерства 
з адміністративними процесами в державі; 
− модель розподіленої координації або відсутньої координації. В 
даному випадку відповідальність та впровадження та розвиток електронного 
урядування розподіляється між різними міністерствами в межах відповідних 
компетенцій. Така модель може призвести до неефективно витрачання 
бюджетних коштів [28]. 
Якщо ми проаналізуємо модель електронного урядування за 
розглянутою ознакою в Україні, то можемо сказати, що ми пішли по шляху 
розвитку моделі технічної координації. Зокрема, питання електронного 
урядування регулюються Міністерством цифрової трансформації України. 
Саме використання даної моделі, на нашу думку, дозволило досягти значних 
успіхів в різних сферах електронного урядування в Україні за досить короткий 
термін у порівнянні з досвідом інших країн. 
19 
 
До основних видів електронного урядування відносять наступні 
(рис.1.1): 
− G2C (уряд - громадянам); 
− G2G (уряд - уряду); 
− G2B (уряд - бізнесу); 
− G2E (уряд – державний службовець). 
 
 
Методи е-навчання Транспорт 
 Розповсюдження Охорона здоров’я 
G2C  
знань серед Освіта 
 (уряд – населенню) 
працівників Зайнятість 
 тощо тощо 
 
G2C  Електронне G2C  
 (уряд – державний урядування (уряд – уряду) 
службовець) 
 
 
Е-податки Е-секретаріат 
G2C  
 Онлайн Е-поліція 
(уряд – уряду) 
відкриття/закриття Е-суд 
 бізнесу Електронний вхід 
Отримання ліцензії до звітів та 
Б езпечні електронні документообіг 
 транзакції тощо 
тощо  
  
Рисунок 1.1 – Види електронного урядування 
Джерело: [4] 
 
В рамках взаємодії G2C (уряд громадянину) уряд повинен створити 
прозорий та підзвітний механізм взаємодії з громадянами для розширення їх 
соціальних та економічних можливостей шляхом надання державних послуг у 
різних сферах: транспорт (реєстрація автотранспортних засобів, видача 
водійських посвідчень, стягнення відповідних податків та зборів тощо), 
медицина (електронна медицина), освіта (доступність громадян до 
електронного навчання, розширення права на освіту), онлайн-портал вакансій, 
20 
 
різноманітні клієнтські служби, адміністративні послуги (видача паспортів, 
робочих карток, подання податкових декларацій тощо). Основними цілями 
G2C є забезпечення справедливого розподілу інформації для всіх, прийняття 
відгуків громадян  та покращення публічних послуг. 
Взаємодія G2G (від уряду до уряду) має на меті підвищити якість 
урядового процесу шляхом скорочення витрат, підвищення продуктивності та 
встановлення стратегічних зв’язків в уряді. Основними ключовими напрямами 
типу електронного урядування G2G є: Електронний секретаріат (уся цінна 
інформація щодо функцій уряду використовується  різними департаментами), 
E-Police (кадрові записи поліції, судимості тощо), а також Електронний суд 
(створення бази даних усіх попередніх справ, справ, що знаходяться на 
розгляді, і справ, що тривають), загальнодержавні мережі. 
Тип електронного урядування G2B (уряд для бізнесу) включає 
різноманітні сервіси, які надаються урядом бізнесу, наприклад Е-
оподаткування, отримання ліцензій, реєстрація та закриття бізнесу онлайн, 
безпечні електронні транзакції тощо. 
Взаємодія G2E (держава для працівника) передбачає формування 
інформаційної моделі уряд-державний працівник, системи послуг з 
електронного навчання, обміну знаннями між співробітниками тощо. 
Науковець Дж. Фенг у своїй праці «E-Government in the Digital Era: 
Concept, Practice, and Development» розширює кількість типів взаємодії або 
моделей електронного урядування і виділяє вісім основних типів серед яких 
наступні: 
− G2C (уряд до громадянина) – сприяє наданню державних послуг в 
Інтернеті, зокрема, через електронну службу доставки для надання інформації 
та комунікацій; 
− C2G (громадянин до уряду)  – сприяє наданню громадських послуг в 
Інтернеті, зокрема, через електронну службу доставки для обміну 
інформацією та комунікації;  
21 
 
− G2B (уряд до бізнесу) – переведення в електронний формат 
різноманітних угод, зокрема електронних закупівель та розробки 
електронного ринку для державних закупівель; виконання тендерів державних 
закупівель за допомогою електронних засобів обміну інформацією та 
товарами;  
− B2G (бізнес урядові) – управління бізнесом, що активно здійснює 
операції з такими електронними угодами, як електронні закупівлі та розробка 
електронного ринку для державних закупівель; використання тендерів з 
державних закупівель за допомогою електронних засобів продажу товарів і 
послуг;  
− G2E(уряд до співробітника) – ініціативи, які сприяють управлінню 
державною службою та внутрішнього зв’язку з урядовими співробітниками, 
щоб розробити додатки з електронної кадрової служби, запровадження 
електронного документообігу тощо; 
− G2G (уряд до уряду) – забезпечує електронну взаємодію 
різноманітних державних департаментів та агентств, наповнення та 
використання державних баз даних тощо; включає в себе внутрішній обмін 
інформацією й товарами;  
− G2N (уряд до некомерційних організацій) – уряд надає інформацію 
та здійснює комунікації з некомерційними організаціями, політичними 
партіями і громадськими організаціями, законодавчого і т.п. спрямування;  
− N2G (некомерційні організації до уряду) – обмін інформацією та 
комунікації між урядовими та неприбутковими організаціями, політичними 
партіями та громадськими організаціями, законодавчими організаціями тощо 
[60]. 
Цінним в наведених типах електронного урядування вважаємо те, що 
науковець чітко показав необхідність зворотної взаємодії та зв’язку між 
урядом і всіма стейкхолдерами. Крім цього, важливим є створення таких 
взаємозв’язків як G2N та N2G, оскільки громадські організації відіграють 
22 
 
важливу роль в формуванні та реалізації державної політики, отже необхідно 
створити прозорі та дієві механізми взаємодії з ними. 
В низці країн виокремлюють модель G2I «уряд–міжнародні організації 
та інші держави», що на нашу думку також є доцільним, оскільки в умовах 
глобалізації ринку праці та капіталу, виробництва продукції та надання послуг 
цей вид взаємодії набуває особливого значення. 
Отже, можемо зазначати, що електронне урядування – це  інклюзивна 
політика, яка спрямована на підвищення якості, ефективності, прозорості та 
підзвітності державного управління шляхом формування двосторонньої 
взаємодії з широким колом зацікавлених сторін (населення, бізнес, неурядові 
організації, уряд, державні службовці, міжнародні організації та інші 
держави), а також створення механізмів залучення населення для вирішення 
суспільних проблем і участі у формуванні та реалізації державної політики, за 
допомогою інформаційно-комп’ютерних технологій. 
 
1.3 Підходи до оцінки рівня цифрового розвитку країни  
 
Зрозуміло, що ефективність реалізації концепції електронного 
урядування можливе лише за умови високого рівня цифрового розвитку 
країни. Цифрова трансформація впливає на багато аспектів економіки та 
суспільства складним і взаємопов’язаним чином. Одним із інструментів, який 
допомагає країнам зорієнтуватися в цих змінах та виробити кращі політики в 
сфері цифрової трансформації є Going Digital, який включає сім вимірів 
політики, які необхідно скоординувати для формування спільного цифрового 
майбутнього, яке покращить життя всіх людей:  
− доступ до комунікаційної інфраструктури, послуг і даних;  
− ефективне використання цифрових технологій і даних; 
− інновації на основі даних та цифрові інновації; 
− гарна робота для всіх;  
23 
 
− соціальне процвітання та інтеграція;  
− довіра в епоху цифрових технологій;  
− відкритість ринку в цифровому бізнес-середовищі [2]. 
В таблицях нижче представлено опис зазначених вимірів, а також 
основні показники та індикатори, за допомогою яких можна оцінити рівень 
конкретного виміру та загальний стан цифрового розвитку, що дозволить 
сформулювати та удосконалити існуючі політики. Також, представлені оцінки 
за даними показниками та індикаторами (країна-лідер, середні значення по 
країнам ОЕСР та/або ЄС)) серед країн, в яких проводилися дослідження 
(країни ОЕСР, а також Індія, Індонезія, Південна Африка, Бразилія, Китай). 
Нажаль, України в даному переліку немає. Але цікавою є інформація, щодо 
рівня середніх показників серед країни ОЕСР або країн-членів Європейського 
Союзу, оскільки їх можна брати для порівняння з метою оцінювання стану 
справ в цій сфері в Україні. 
Комунікаційні інфраструктури та послуги підтримують використання 
цифрових технологій і сприяють взаємодії між підключеними людьми, 
організаціями та машинами. Вони служать основою для відкритого, 
взаємопов’язаного та розподіленого Інтернету, який забезпечує глобальний 
вільний потік інформації. Високоякісний доступ до комунікаційних мереж і 
послуг за конкурентними цінами є фундаментальним для цифрової 
трансформації (табл. 1.1). 
Таблиця 1.1 – Опис основних показників виміру «Доступ до 
комунікаційної інфраструктури, послуг і даних»  
Показники Опис Рівень 
показнику 
(країна-лідер) 
1. Кількість Цей показник вимірює використання технологією Швейцарія 
абонентів фіксованого широкосмугового зв’язку населенням, 48,4 (2021) 
фіксованого виражене як кількість підписок на 100 жителів на Середній по 
широкосмуго- послуги з рекламованою швидкістю завантаження країнам ОЕСР 
вого зв’язку на 256 Кбіт/с або більше 34 (2021) 
100 жителів, осіб 
 
24 
 
Продовження таблиці 1.1 
Показники Опис Рівень 
показнику 
(країна-лідер) 
2. SIM-картки Індикатор відображає SIM-карти, призначені для Ісландія 
M2M (machine- використання в машинах і пристроях (наприклад, 316,6 (2021) 
to-machine) на автомобілях, інтелектуальних лічильниках, Середній по 
100 жителів, од побутовій електроніці) і які не є частиною споживчої країнам ОЕСР  
підписки 31,8 (2021) 
3. Кількість  Цей показник вимірює використання технологією Японія 
абонентів мобільного широкосмугового зв’язку населенням, 190 (2021) 
мобільного виражену як кількість абонентів на 100 жителів на Середній по 
широкосмуго- послуги мобільної мережі, що пропонують швидкість країнам ОЕСР  
вого зв’язоку на 256 Кбіт/с або більше (такі як HSPA і довгострокова 126 (2021) 
100 жителів, % еволюція LTE мережі) 
4. Частка Цей показник вимірює використання Корея 
домогосподарств широкосмугового підключення 100 (2021) 
із широкосму- домогосподарствами. Він відображає частку Середній по 
говим домогосподарств, які мають доступ до послуг країнам ЄС   
підключенням, фіксованого широкосмугового зв’язку (DSL, 90 (2021) 
% кабельного, оптоволоконного, супутникового, 
наземного фіксованого бездротового або інших 
фіксованих дротових технологій) або послуг 
мобільного широкосмугового зв’язку із заявленою 
швидкістю 256 Кбіт/с або більше. Він забезпечує 
міру зв’язку в міських і сільських районах, а також за 
рівнем доходу 
5. Частка Цей показник вимірює впровадження технологій Данія  
підприємств із фіксованого широкосмугового зв’язку (DSL, 97,1 (2022) 
широкосму- кабельного, оптоволоконного, супутникового, Середній по 
говою наземного фіксованого бездротового або інших країнам ЄС  
швидкістю 30 фіксованих дротових технологій) підприємствами. 84,2 (2022) 
Мбіт/с або Він відображає відсоток підприємств, які 
більше, % підписалися на послуги широкосмугового зв’язку 
фіксованого зв’язку зі швидкістю 30 Мбіт/с або 
більше за контрактом, від усіх підприємств 
6. Частка Цей показник відображає, наскільки широко Бельгія 
населення, доступні з’єднання 4G, виміряні часткою населення, 100 (2020) 
охопленого яке живе в межах досяжності сигналу мобільного 
принаймні широкосмугового зв’язку 4G. Однак показник не 
мобільною вказує на ступінь охоплення, на який впливає цілий 
мережею 4G, % ряд факторів, включаючи доступність і доступність, 
серед інших. 
 
 
 
25 
 
Продовження таблиці 1.1 
Показники Опис Рівень 
показнику 
(країна-лідер) 
7. Різниця у Цей показник вимірює різницю у використанні Ізраїль 
використанні широкосмугового зв’язку між міськими та -9,8 (2020) 
широкосмуго- сільськими домогосподарствами. Він відображає 
вого зв’язку між частку домогосподарств, які придбали послуги 
міськими та фіксованого зв’язку (DSL, кабельного, 
сільськими оптоволоконного, супутникового, наземного 
домогосподар- фіксованого бездротового або інших фіксованих 
ствами, в.п. дротових технологій) або послуг мобільного 
широкосмугового зв’язку із заявленою швидкістю 
256 Кбіт/с або більше, і розраховується як частка 
міських домогосподарств із широкосмуговим 
доступом до Інтернету мінус частка сільських 
домогосподарств. 
  Джерело: розроблено автором на основі [2] 
 
Якщо ми проаналізуємо рівень доступу до комунікаційної 
інфраструктури, послуг і даних в розрізі такого показника, як «Кількість 
абонентів фіксованого широкосмугового зв’язку на 100 жителів» в України, то 
побачимо, що відповідно до Звіту про роботу Національної комісії, що 
здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації за 2021 рік 
даний показник в середньому по країні становить 54,2 [27]. Тобто, його 
значення вище ніж в Швейцарії та на 20 пунктів вище ніж в середньому по 
країнам ОЕСР. На рисунку 1.2 представлено рівень забезпеченості 
домогосподарств фіксованим доступом до мережі Інтернет у розрахунку на 
100 домогосподарств, за регіонами станом на 30.06.2021. 
Як бачимо з рисунка, найбільший показник в 2021 році був в м. Києві та 
Київській області. Низький рівень – Донецька та Луганські області (зона 
бойових дій), Кіровоградська, Черкаська та Чернівецька.  
 
26 
 
 
Рисунок 1.2 – Забезпеченість домогосподарств фіксованим доступом до 
мережі Інтернет у розрахунку на 100 домогосподарств в Україні (станом на 
30.06.2021) 
Джерело: [27] 
 
Що стосується кількості активних ідентифікаційних 
телекомунікаційних карток мережі рухомого (мобільного) зв’язку, то вона 
становила станом на 31.12.2021 рік 55926 тис.од, що на 3,6% або на 1 948 тис. 
од. більше, ніж станом на 31.12.2020 [27]. 
Забезпеченість споживачів рухомим (мобільним) зв’язком на 100 
жителів, за регіонами станом на 31.12.2021 в середньому по Україні становила 
135,9. Даний показник є нижчим ніж в Ісландії (316,6), але значно вищий ніж 
в середньому по країнам ОЕСР (31,8) [27]. 
Станом на 31.12.2021 р. регіонами з найвищою забезпеченістю 
населення рухомим (мобільним) зв’язком були м. Київ, Київська, Одеська, 
Харківська та Дніпропетровська області, а з найнижчою – Донецька, 
Луганська, Тернопільська, Закарпатська та Чернівецька області (рис. 1.3). 
27 
 
 
Рисунок 1.3 – Забезпеченість споживачів рухомим (мобільним) 
зв’язком на 100 жителів, за регіонами станом на 31.12.2021 
Джерело: [27] 
 
Якщо, проаналізувати розподіл ліній фіксованого Інтернет в розрізі 
швидкості доступу, то тут найбільшу частку складають лінії (точки) 
фіксованого доступу на швидкості від 30 до менше ніж 100 Мбіт/с, частка яких 
у загальній кількості ліній (точок) фіксованого доступу до мережі Інтернет у 
2021 році склала 59,7%. Лінії (точки) фіксованого доступу на швидкості менше 
ніж 2 Мбіт/с складають лише 0,2% [27]. Така ситуація є досить позитивною і 
за цим показником ми йдемо на рівні з середніми показниками по країнам ЄС. 
Відсоток населених пунктів покритих технологією 4G рухомого 
(мобільного) зв’язку відповідно до встановлених показників якості в Україні 
також є досить високим і в середньому складає  91,6% [27]. 
Станом на 31.12.2021 р. регіонами з найвищим відсотком населених 
пунктів покритих технологією 4G рухомого (мобільного) зв’язку були м. Київ, 
Чернігівська, Сумська, Харківська, Полтавська, Львівська, Хмельницька, 
28 
 
Житомирська та Вінницька області, а з найнижчим – Донецька, Луганська, 
Закарпатська та Чернівецька області (рис. 1.4) [27]. 
 
 
Рисунок 1.4 –  Відсоток населених пунктів покритих технологією 4G 
рухомого (мобільного) зв’язку відповідно до встановлених показників якості, 
за регіонами станом на 31.12.2021 
Джерело: [27] 
 
Отже, в цілому рівень розвитку за показником «Доступ до 
комунікаційної інфраструктури, послуг і даних» в Україні є досить високим. 
Важливою проблемою є нерівномірний розподіл доступу до комунікаційної 
інфраструктури, послуг і даних в міській та сільській місцевості, що значно 
знижує можливості сільських жителів користуватися перевагами їх 
використання. 
Наступним виміром в рамках оціночної моделі, яка розглядається, є 
«Ефективне використання цифрових технологій і даних» (табл.1.2). 
29 
 
Таблиця 1.2 – Опис основних показників виміру «Використання»  
Показники Опис Рівень показнику 
(країна-лідер) 
1.Частка Цей показник вимірює кількість користувачів Норвегія 
фізичних осіб як Інтернету як частку окремих осіб, щоб визначити 100 (2022) 
користувачі рівень використання Інтернету дорослим Середній по ЄС  
Інтернету, % населенням. 90 (2022) 
2 Частка осіб, Цей показник вимірює частку осіб, які  
які використовують Інтернет для взаємодії з 
використовують державними органами в приватних цілях, як 
Інтернет для частку всіх дорослих. Під органами державної 
взаємодії з влади маються на увазі державні послуги та 
органами адміністративна діяльність на місцевому, 
державної влади, регіональному чи національному рівнях. 
% 
2.1 Завантаження офіційних форм - останні 12 міс, % Фінляндія, 
Угорщина 
70 (2022) 
2.2 Відвідування веб-сайтів органів державної влади або взаємодія з Ісландія 
ними - останні 12 міс, % 94 (2022) 
3. Частка Цей показник відображає поширеність онлайн- Нідерланди 
користувачів покупок інтернет-користувачів як частку всіх 92 (2022) 
Інтернету, які інтернет-користувачів. Середній по ЄС 
зробили покупки 75 (2022) 
онлайн, % 
4. Частка малих Цей показник вимірює продажі через Австралія 
підприємств, які електронну комерцію малими фірмами (від 10 63 (2020) 
здійснюють до 49 працівників) як частку всіх підприємств із Середній по ЄС 
продажі через 10 чи більше співробітниками.  21 (2021) 
електронну 
комерцію, % 
5. Частка Цей показник вимірює частку компаній, які Фінляндія 
компаній, які присутні в Інтернеті, включаючи роботу веб- 96 (2021) 
присутні в сайту чи домашньої сторінки, або присутність на Середній по ЄС 
Інтернеті, % веб-сайті іншої організації, над якою бізнес має 78 (2021) 
контроль. 
6. Частка Цей показник вимірює кількість підприємств, Швеція  
компаній, які які придбали хмарні послуги, як частку всіх 73 (2021) 
купують хмарні підприємств із 10 чи більше співробітниками. Середній по ЄС 
послуги, % 38 (2021) 
 
 
 
 
 
30 
 
Продовження таблиці 1.2 
Показники Опис Рівень показнику 
(країна-лідер) 
7. Середнє Цей показник вимірює середньомісячне Фінляндія 
місячне використання даних на одну підписку на 35,8 (2021) 
використання мобільний широкосмуговий зв’язок, що вказує Середній по 
мобільних даних на те, якою мірою мобільний широкосмуговий країнам ОЕСР 
на підписку на зв’язок дає користувачам доступ до онлайн- 8,4 (2021) 
мобільний сервісів та їх вмісту 
широкосмуговий 
доступ 
8. Частка Цей показник вимірює частку дорослих, які Нова Зеландія  
дорослих, які набрали найвищий бал при розв’язанні проблем 44 (2015) 
вміють у високотехнологічному середовищі (рівні 2 і 3), 
вирішувати як частку всіх дорослих. Він визначає здатність 
проблеми в дорослих використовувати цифрові технології, 
високотехноло- інструменти комунікації та мережі для 
гічному отримання та оцінки інформації, спілкування з 
середовищі, % іншими та виконання практичних завдань. 
  Джерело: розроблено автором на основі [2] 
 
Треба зазначити, що оцінити рівень використання цифрових технологій 
та даних за наведеними показниками в Україні досить важко, оскільки немає 
таких статистичних даних. Проводяться окремі дослідження в цьому 
напрямку, але цілісну картину дослідити досить важко. 
Так, наприклад, Державна служба статистики України в 2019 та в 2020 
році представляла дослідження щодо використання інструменті електронної 
демократії органами державної влади та місцевого самоврядування [23], в 
якому наведено дані щодо кількості органів державної влади та місцевого 
самоврядування, що надають можливість використання інструментів 
електронної демократії  розрізі різних критеріїв, а також кількість 
зареєстрованих та розглянутих «Е-звернень» та оприлюднених та підтриманих 
«Е-петицій» органами державної влади та місцевого самоврядування і 
інформація про реалізовані проєкти «Бюджет участі». 
Інформацію, щодо рівня взаємодії населення з органами державної 
влади (електронний уряд) можна знайти у статистичному збірнику «Доступ 
домогосподарств України до Інтернету». Так, в 2021 році відповідно до 
31 
 
опитувань частка людей, що взаємодіяла з органами державної влади через 
Інтернет в Україні складала всього 4,3% (в 2020 році – 3,3%), з яких 5,3% 
приходиться на міські населені пункти, а 2,2 – на сільську місцевість [25]. 
Отже, порівняно з Європейськими країнами частка таких людей в Україні є 
досить невеликою.  
Відповідно до зазначеного опитування замовляють (купують) товари та 
послуги за допомогою Інтернет-мережі близько 20,6% опитаних респондентів 
(2021 рік) [25]. Згідно з іншими дослідженнями – майже 33% дорослого 
населення регулярно здійснює покупки онлайн [61]. Порівняно з 
середньостатистичними показниками по країнам ЄС – це показник значно 
нижчий. 
Наступним виміром, який оцінюється є вимір «Інновації» (табл.1.3). 
Таблиця 1.3 – Опис основних показників виміру «Інновації»  
Показники Опис Рівень показнику 
(країна-лідер) 
1. Частка Цей показник вимірює рівень інвестиції в ІКТ як Нідерланди 
інвестицій в  ІКТ частку валового внутрішнього продукту (ВВП). 4,22 (2017) 
у ВВП, % Він описує міру поширення ІКТ в економіці.  
2. Частка витрат Цей показник вимірює витрати на НДДКР, які Ізраїль 
бізнесу на здійснюють підприємства в інформаційних 2,71 (2019) 
НДДКР в галузях, незалежно від джерела фінансування, як 
інформаційних частку валового внутрішнього продукту (ВВП). 
галузях у ВВП, Він визначає відносну інтенсивність досліджень 
% і розробок в інформаційних галузях 
3. Частка Цей показник вимірює інвестиції венчурного Ізраїль 
інвестицій капіталу в сектор інформаційно-комунікаційних 2,27 (2020) 
венчурного технологій (ІКТ) як частку валового 
капіталу в внутрішнього продукту (ВВП). 
сектор ІКТ у 
ВВП, % 
4. Частка фірм- Цей показник вимірює кількість фірм- Колумбія 
початківці в початківців до двох років (тобто новостворених 38,3 (2021) 
інформаційних підприємств, а також тих, яким виповнився один 
галузях , % і два роки) в інформаційних галузях як частку від 
загальної кількості підприємств-роботодавців.  
 
 
32 
 
Продовження таблиці 1.3 
Показники Опис Рівень показнику 
(країна-лідер) 
5. 10% найбільш Цей показник вимірює 10% найбільш цитованих Люксембург  
цитованих документів з інформатики (або інших галузей) як 18,3 (2020) 
документів у частку документів у 10% найбільш цитованих Середній по ЄС 
галузі документів у всіх галузях. Він оцінює рівень 6,3 (2020) 
інформатики, як досконалості досліджень у галузі інформатики 
частка 10% відносно середнього рівня досконалості 
найпопулярні- досліджень у всіх галузях в країні. 
ших документів 
у всіх галузях 
6. Частка Нематеріальні активи (наприклад, патенти, Китай 
патентів в ІКТ- організаційний капітал і програмне 55,9 (2018) 
технологіях в забезпечення) сприяють цифровим інноваціям. Середній по ЄС 
загальній Цей показник вимірює патенти в галузі 19,0 (2020) 
кількості інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) 
патентів IP5, % як частку від загальної кількості патентів IP5. 
  Джерело: розроблено автором на основі [2] 
 
Важливим напрямом в сфері цифрової трансформації є розвиток ринків 
праці, створення більшої кількості робочих місць та сприяння простому 
переходу з одного робочого місця на інше. Основні показники, які необхідно 
досліджувати в цьому напряму, представлено в таблиці 1.4. 
Таблиця 1.4 – Опис основних показників виміру «Робота»  
Показники Опис Рівень показнику 
(країна-лідер) 
1. Частка Цей показник вимірює частку працівників, які Люксембург 
робочих місць, працюють у сферах інформаційно- 27 (2021) 
пов’язаних із комунікаційних технологій (ІКТ). Він визначає Середній по ЄС 
ІКТ, % частку робочої сили, яка виконує завдання, 12 (2021) 
пов’язані з ІКТ, включно з тими, що виконуються 
фахівцями з ІКТ (починаючи від використання 
Інтернету до обробки текстів і програмування) 
2. Частка Цей показник вимірює зайнятість у цифрових Нідерланди 
секторів із секторах як частку від загальної зайнятості. Він 60 (2021) 
інтенсивним визначає частку робочої сили, зайнятої в 
використанням секторах, які характеризуються високою та 
цифрових середньо-високою цифровою інтенсивністю. 
технологій у 
загальній 
зайнятості, % 
 
33 
 
Продовження таблиці 1.4 
Показники Опис Рівень показнику 
(країна-лідер) 
3. Частка Навчання є важливим способом доповнення та Фінляндія 
працівників, які розвитку академічних та інших кваліфікацій, 76 (2012) 
проходять щоб працівники могли перекваліфікуватися та 
професійну адаптуватися до змін у попиті на ринку праці. 
підготовку, в Цей показник вимірює кількість осіб, які 
загальній проходять професійну підготовку, як частку від 
зайнятості, % загальної зайнятості. 
4. Частка осіб, Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) Ісландія 
які мають вирішальне значення для полегшення 38 (2018) 
використовують дистанційної роботи, а отже, для продовження Середній по ЄС 
цифрове економічної діяльності. Цей показник вимірює 25 (2018) 
обладнання на частку осіб, які використовують комп’ютери, 
роботі та портативні пристрої чи комп’ютеризоване 
працюють обладнання на роботі та працюють дистанційно з 
дистанційно з дому раз на тиждень або частіше. 
дому раз на 
тиждень або 
частіше, % 
5. Нові Цей показник вимірює кількість нових США 
випускники випускників вищих навчальних закладів у галузі 480  (2020) 
вищих науки, технологій, інженерії (включаючи галузі 
навчальних ІКТ) і математики (STEM) як частку всіх нових 
закладів у галузі випускників. Він відображає людський капітал 
природничих країни в деяких ключових галузях навчання, 
наук, необхідних для розвитку в епоху цифрових 
технологій, технологій. 
інженерії та 
математики, 
тис.ос 
6. Частка Цей показник вимірює витрати центральних і Нова Зеландія 
державних місцевих органів державної влади на програми, 4,05 (2021) 
витрат на спрямовані на безробітних, непрацюючих або Середній по 
активну зайнятих, але яким загрожує вимушена втрата країнам ОЕСР 
політику ринку роботи, як частку валового внутрішнього 0,77 (2021) 
праці у ВВП, % продукту (ВВП). Основним серед активних 
стратегій ринку праці в багатьох країнах є 
навчання, яке допомагає людям отримати 
навички, необхідні для роботи, включно з 
навичками інформаційно-комунікаційних 
технологій (ІКТ). 
  Джерело: розроблено автором на основі [2] 
 
Цифрові технології впливають на суспільство складним і 
взаємопов’язаним чином, і всі зацікавлені сторони повинні працювати разом, 
34 
 
щоб збалансувати вигоди та ризики. Тому, вважається важливим вивчати 
напрям «Суспільство» (табл.1.5) 
 
Таблиця 1.5 – Опис основних показників виміру «Суспільство»  
Показники Опис Рівень показнику 
(країна-лідер) 
1.Частка осіб Цей показник вимірює частку людей у віці 55-74 Норвегія 
віком 55-74 років, які мають доступ до Інтернету. Він 99,2  (2022) 
років, які визначає потенційні можливості для покращення Середній по ЄС 
користуються загального рівня використання Інтернету 77,8 (2022) 
Інтернетом, % населенням у різних демографічних групах. 
2. Частка осіб, Цей показник вимірює частку осіб, які живуть у Норвегія 
які живуть у домогосподарствах у квінтилі з найнижчим 99,7  (2022) 
домогосподарс- доходом, які є користувачами Інтернету. Цей Середній по ЄС 
твах з доходом у показник визначає цифровий розрив, пов’язаний 90 (2022) 
нижчому з різницею в доходах. 
квінтилі, які 
користуються 
Інтернетом, % 
3. Частка жінок, Розширення прав і можливостей жінок і дівчат із Данія 
які вміють набором навичок для розвитку в цифровому світі 20,8 (2021) 
програмувати має вирішальне значення для подолання Середній по ЄС 
серед населення цифрового гендерного розриву. Цей показник 13,2 (2021) 
віком 16-24 вимірює частку жінок серед усіх підлітків віком 
років, % 16–24 років, які вміють програмувати. 
4. Різниця у Цей показник вимірює різницю між часткою Колумбія 
використанні чоловіків, які є користувачами Інтернету, та -2,8 (2021) 
Інтернету між часткою жінок. Він визначає потенційні 
чоловіками та можливості для покращення загального рівня 
жінками, в.п. використання Інтернету за статтю. 
5. Найкращі учні Цей показник вимірює відсоток учнів у віці 15-16 Корея 
15-16 років з років, які мають найкращі результати в 26,6 (2018) 
природничих природничих науках, математиці та читанні. Він Середній по 
наук, підкреслює рівень базових навичок, набутих на країнам ОЕСР 
математики та ранньому етапі, які необхідні людям для життя та 15,3 (2018) 
читання, % роботи в цифровій економіці та суспільстві. 
6.Індекс Індекс цифрового уряду ОЕСР (DGI) оцінює Корея 
цифрового уряду комплексність стратегій та ініціатив цифрового 0,74 (2019) 
ОЕСР уряду, оцінюючи наявність загальнодержавного Середній по 
підходу до впровадження цифрових технологій і країнам ОЕСР 
використання даних у центральних і 0,51 (2019) 
федеральних організаціях державного сектора. 
 
 
 
35 
 
Продовження таблиці 1.5 
Показники Опис Рівень показнику 
(країна-лідер) 
7. Утворення Цей показник вимірює кількість електронних  
електронних відходів, утворених за певний рік на одного 
відходів на душу жителя, і кількість електронних відходів, які 
населення, кг на були перероблені. Електронні відходи – це всі 
особу елементи електричного та електронного 
обладнання, які були викинуті як відходи без 
наміру повторного використання. Він показує 
вплив ІКТ на навколишнє середовище на 
виробництво та споживання. 
7.1 Кількість електронних відходів, утворених за певний рік на Норвегія 
одного жителя, кг на особу 26,0 (2019) 
Середній по 
країнам ОЕСР 
17,1 (2019) 
7.2 Кількість електронних відходів, які були перероблені, кг на особу Норвегія 
16,3 (2019) 
  Джерело: розроблено автором на основі [2] 
 
Статистична інформація, яка формується в Україні дозволяє нам 
проаналізувати рівень деяких розглянутих вище показників, зокрема, що 
стосується частки осіб віком 55-74 років, які користуються Інтернетом. Згідно 
опитувань, в 2021 році 79,5% респондентів повідомило, що вони користуються 
Інтернетом. Тобто, маємо рівень користування Інтернетом трохи вище за 
середній по ЄС. 
Щодо, рівня користування Інтернетом серед домогосподарств з 
найнижчим рівнем доходів, то серед останніх 60,8% повідомили, що 
користуються інтернетом. Бачимо, що даний показник в Україні на 30% менше 
ніж по країнам ЄС, що свідчить про значний цифровий розрив між населенням 
з низькими та високими рівнями доходів. 
Також, в Україні існує велика проблема з електронним відходами. За 
даними ДП «Укрекоресурси», в Україні щороку утворюється близько 
півмільйона тон електронних відходів. Згідно інформації ГО «Let`s Do It Green 
Ukraine», на кожного українця на сьогодні припадає майже 28,5 кг e-waste [54], 
що навіть більше ніж в Норвегії – країні, де на сьогодні найвищий рівень 
36 
 
утворення електронних відходів. Але, в той же час в цій країні і найвищий 
рівень їх утилізації, але в Україні відсутня розгалужена інфраструктура 
переробки електронних відходів. Так, в Україні нараховується трохи більше 
200 підприємств, що мають ліцензію на переробку небезпечних (в т.ч. 
електронних) відходів, але відповідну матеріально-технічну базу мають лише 
20 [54]. 
Науковці вважають, що успішна цифрова трансформація та її ефективне 
використання можливі тільки при високій довірі до цифрового середовища. 
Основні показники, за якими пропонують оцінити таку довіру представлені в 
таблиці 1.6. 
 
Таблиця 1.6 – Опис основних показників виміру «Довіра»  
Показники Опис Рівень показнику 
(країна-лідер) 
1. Частка Цей показник вимірює частку користувачів Чехія 
користувачів Інтернету, які зазнали порушень 0,84 (2015) 
Інтернету, які конфіденційності в Інтернеті. Порушення Середній по ЄС 
зазнали конфіденційності стосуються зловживання 3,43 (2015) 
зловживань особистою інформацією, надісланою через 
особистою Інтернет, та/або інших порушень, таких як 
інформацією або зловживання зображеннями, відео або 
порушили особистими даними, завантаженими на веб-сайти 
конфіденцій- спільнот. Це один із показників довіри до 
ність, % Інтернету. 
2. Частка Цей показник вимірює частку користувачів Угорщина 
користувачів Інтернету, які не купували в Інтернеті через 4,3 (2021) 
Інтернету, які не міркування безпеки платежів і конфіденційності, Середній по ЄС 
купують онлайн як частку користувачів Інтернету, які не 20,3 (2021) 
через проблеми замовляли товари чи послуги. Проблеми безпеки 
безпеки платежів говорять про «трійку» довіри: безпека, 
платежів, % конфіденційність і захист споживачів. 
3. Частка Цей показник вимірює частку користувачів Угорщина 
користувачів Інтернету, які не купують онлайн через 0,4 (2021) 
Інтернету, які не занепокоєння щодо повернення продуктів, як Середній по ЄС 
купують онлайн частку користувачів Інтернету, які не замовляли 5,1 (2021) 
через товари чи послуги через Інтернет. Він описує 
побоювання захист споживачів в електронній комерції, як 
щодо важливий аспект довіри споживачів в Інтернеті. 
повернення 
товарів, % 
 
 
37 
 
Продовження таблиці 1.6 
Показники Опис Рівень показнику 
(країна-лідер) 
4. Частка Співробітники, які виконують діяльність, Латвія 
підприємств, на пов’язану з безпекою ІКТ – тестування безпеки, 24,44 (2019) 
яких власні навчання ІКТ із безпеки та вирішення інцидентів Середній по ЄС 
працівники безпеки ІКТ – є важливими чинниками цифрової 20,62  (2019) 
здійснюють безпеки. Цей показник вимірює, наскільки 
діяльність, підприємства інтегрують навички управління 
пов’язану з ризиками цифрової безпеки на підприємстві. 
безпекою ІКТ, % 
5. Інтенсивність Особисті дані про здоров’я є одними з найбільш Данія, Фінляндія, 
обміну даними чутливих з точки зору конфіденційності особи. Норвегія 
про здоров’я Такі дані також необхідні для підвищення 100 (2020) 
ефективності систем охорони здоров’я, 
покращення результатів лікування та розробки 
нових методів лікування. Нефрагментовані та 
надійні системи управління даними про здоров’я 
відіграють ключову роль у забезпеченні 
безпечного доступу до даних. Цей індикатор 
вимірює, якою мірою національні набори даних 
охорони здоров’я можуть бути передані 
внутрішнім і міжнародним зацікавленим 
сторонам. Значення індикатора становить 100%, 
коли всі національні набори даних про охорону 
здоров’я можуть бути надані всім групам 
зацікавлених сторін. 
Джерело: розроблено автором на основі [2] 
 
Ще одним фактором, який впливає на ефективність цифрової 
трансформації, є відкритість ринку. В табл. 1.7 представлено основні 
показники, за допомогою яких можна оцінити відкритість ринку. 
Таблиця 1.7 – Опис основних показників виміру «Відкритість ринку»  
Показники Опис Рівень показнику 
(країна-лідер) 
1. Частка Цей показник вимірює частку компаній, які Люксембург 
компаній, які продають товари клієнтам в інших країнах через 62,4 (2020) 
здійснюють електронну комерцію, у відношенні всіх Середній по ЄС 
продажі через компаній, що здійснюють продажі через 43,1  (2020) 
електронну електронну комерцію. Продаж через електронну 
комерцію та комерцію означає продаж товарів або послуг, що 
продають за здійснюється через комп’ютерні мережі 
кордон,% методами, спеціально розробленими для 
отримання або розміщення замовлень. Це вказує 
на потенціал для стимулювання зростання та 
добробуту споживачів. 
38 
 
Продовження таблиці 1.7 
Показники Опис Рівень показнику 
(країна-лідер) 
Цифрові послуги Цей показник вимірює частку цифрових послуг у  
як частка загальному обсязі торгівлі комерційними 
торгівлі послугами. Він включає як імпорт, так і експорт, 
комерційними і він дає вказівку на важливість торгівлі 
послугами цифровими послугами в різних країнах 
Товари та Режими відкритої торгівлі та інвестицій Ірландія 
послуги ІКТ як пропонують нові шляхи для швидкої 50 (2020) 
частка модернізації технологій і збільшення 
міжнародної спеціалізації, оскільки передові технології, 
торгівлі, % програми та процеси поширюються на відкритих 
ринках. Цей показник вимірює частку товарів і 
послуг інформаційно-комунікаційних технологій 
(ІКТ) у загальній міжнародній торгівлі. Це вказує 
на важливість торгівлі ІКТ між країнами. 
Додана вартість Цифрові інтенсивні послуги стосуються  
цифрових продуктів високо- та середньо-високо цифрових 
послуг, втілена в інтенсивних секторів послуг (див. примітки). 
експорті Додана вартість цифрових послуг, втілена в 
промислової експорті продукції обробної промисловості, дає 
продукції, як зрозуміти взаємозалежність цифрових послуг і 
частка вартості промислової експортної діяльності. 
експорту 
промислової 
продукції 
Індекс ОЕСР Індекс обмеження торгівлі цифровими Канада 
щодо обмеження послугами (DSTRI) вимірює наскрізні бар’єри, 0 (2022) 
торгівлі які перешкоджають або повністю забороняють 
цифровими фірмам надавати послуги за допомогою 
послугами  електронних мереж, незалежно від сектора, в 
якому вони працюють. 
Індекс ОЕСР Індекс регулятивних обмежень прямих Люксембург 
щодо іноземних інвестицій (FDI RRI) оцінює чотири 0 (2020) 
регулятивних типи законодавчих обмежень щодо ПІІ: 1) Середній по 
обмежень обмеження щодо іноземного капіталу, 2) вимоги країнам ОЕСР 
прямих щодо перевірки та попереднього схвалення, 3) 0,06 (2020) 
іноземних правила для ключового персоналу та 4) інші 
інвестицій  обмеження щодо діяльності іноземних 
підприємств. 
Джерело: розроблено автором на основі [2] 
 
Отже, наведений підхід до оцінки цифрової трансформації країни є 
комплексним та включає важливі показники та індикатори, вимірювання та 
аналіз яких може бути дієвим підґрунтям для уряду у формуванні політики 
цифрового розвитку і, в тому числі, електронного урядування. 
39 
 
Висновки до розділу 1 
 
Існує значна кількість визначень поняття «електронне урядування» та 
розуміння його сутності і мети, серед яких найбільш відповідними, є ті, що 
поєднують два підходи: технократичний, в якому електронне урядування 
розглядається як одна з базових технологій інформаційного суспільства, або 
як один з етапів впровадження ІКТ у публічне управління, та концептуальний, 
в якому електронне урядування розглядається як відповідна ідеологія, 
концепція, теорія або як одна з сучасних форм державного управління, що 
базується на таких підходах, як новий державний менеджмент, політичні 
мережі, належне урядування, відкритий уряд тощо. 
До основних цілей електронного урядування відносяться наступні: 
покращення процесу надання та доступності будь-якої урядової інформації в 
суспільних інтересах; побудова співпраці між владою та населенням; 
заохочення та підвищення рівня залучення та участі населення в виробленні 
та реалізації державної політики, а також в управлінських процесах; 
встановлення прозорості та підзвітності процесу управління; зменшення 
державних витрат на надання публічних послуг тощо. 
Основні принципи впровадження електронного урядування, зокрема, 
прозорість і відкритість влади; конфіденційність та інформаційна безпека; 
єдині технічні стандарти і взаємна сумісність; орієнтованість на інтереси і 
потреби споживачів послуг; підконтрольність та підзвітність органів влади 
громадянам та суспільству, необхідно доповнити принципом «доступності та 
всеохоплюваності» для зменшення «цифрового розриву», а також принцип 
«соціальної інтеграції» з метою залучення вразливих категорій населення до 
процесів електронного урядування. 
В процесі становлення та розвитку електронного урядування 
сформувалося три основні моделі, які мають свої особливості, англо-
американська (США, Канада, Велика Британія); континентально-європейська 
(більшість країн Європи), азійська (Сінгапур, Південна Корея, Японія). 
40 
 
Залежно від ситуації та підходів до управління виділяють наступні моделі: 
транслювання, критичного потоку, порівняльного аналізу, електронної 
адвокації/мобілізації та лобіювання, інтерактивних послуг. 
До основних видів електронного урядування відносяться такі: G2C (уряд 
- громадянам); G2G (уряд - уряду); G2B (уряд - бізнесу); G2E (уряд – 
державний службовець). Важливим є розвиток таких взаємозв’язків як G2N 
(уряд до некомерційних організацій) та N2G (некомерційні організації до 
уряду), оскільки громадські організації відіграють важливу роль в формуванні 
та реалізації державної політики, отже необхідно створити прозорі та дієві 
механізми взаємодії з ними, а також G2I «уряд–міжнародні організації та інші 
держави», оскільки в умовах глобалізації ринку праці та капіталу, виробництва 
продукції та надання послуг цей вид взаємодії набуває особливого значення. 
Напрацьовано різні підходи до оцінки рівня цифрового розвитку країни. 
Одним з яких є інструмент Going Digital, який включає сім вимірів політики, 
які необхідно скоординувати для формування спільного цифрового 
майбутнього, яке покращить життя всіх людей: доступ до комунікаційної 
інфраструктури, послуг і даних; ефективне використання цифрових 
технологій і даних; інновації на основі даних та цифрові інновації; гарна 
робота для всіх; соціальне процвітання та інтеграція; довіра в епоху цифрових 
технологій; відкритість ринку в цифровому бізнес-середовищі. Вимірювання 
рівня цифрового розвитку країни за цими показниками дозволяє отримати 
комплексні результати, які можна використовувати при формуванні політики 
цифрового розвитку і, в тому числі, електронного урядування. 
Аналіз стану цифрового розвитку України за деякими з показників 
показав, що за деякими з них наша країна займає досить високу позицію 
порівняно з країнами ЄС та ОЕСР, що оцінювали за даною методикою, 
наприклад в цілому за показником «Доступ до комунікаційної 
інфраструктури, послуг і даних», але існує проблема «цифрового розриву» між 
міськими та сільськими територіями. За більшістю інших показників важко 
зробити аналіз, оскільки статистичні дані за такими напрями відсутні.   
41 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ СТАНУ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ В 
УКРАЇНІ 
 
 
2.1 Аналіз основних етапів розвитку електронного урядування в 
Україні 
 
Україна в своєму розвитку та впровадженні концепції електронного 
урядування пройшла декілька етапів. 
В цілому з 90-х років в країні спостерігалася діяльність уряду щодо 
формування нормативно-правової бази в сфері електронного урядування, а 
також впровадження ІКТ в різних сферах країни. Зокрема можемо відміти 
наступні важливі нормативні документи, які були ухвалені в початковий 
період впровадження концепції електронного урядування: 
− Концепція формування системи національних електронних 
інформаційних ресурсів від 05.05.2003 № 259-р [42], метою якої було 
визначення стратегії формування системи національних електронних 
інформаційних ресурсів; 
− Закон України «Про електронні документи та електронний 
документообіг» від 22.05.2003 № 851-IV [41], який встановлює основні 
організаційно-правові засади електронного документообігу та використання 
електронних документів; 
− Порядок засвідчення наявності електронного документа 
(електронних даних) на певний момент часу [43]; 
− Указ Президента України «Про першочергові завдання щодо 
впровадження новітніх інформаційних технологій» [45] та інші. 
Наступним важливим етапом розвитку концепції електронного 
урядування в Україні було затвердження в 2007 році Закону України «Про 
42 
 
основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 
роки» [44]. В цьому нормативному документі визначено основні завдання 
розвитку інформаційного суспільства в Україні, зокрема «сприяння кожній 
людині на засадах широкого використання сучасних ІКТ можливостей 
створювати інформацію і знання, користуватися та обмінюватися ними, 
виробляти товари та надавати послуги, повною мірою реалізовуючи свій 
потенціал, підвищуючи якість свого життя і сприяючи сталому розвитку 
країни» [44]. А до основних стратегічних цілей було саме віднесено, в першу 
чергу, «прискорення розробки та впровадження новітніх 
конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя, зокрема в 
економіку України і в діяльність органів державної влади та місцевого 
самоврядування»; державна підтримка нових «електронних» секторів 
економіки (торгівлі, надання фінансових і банківських послуг тощо); 
створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах 
охорони здоров’я, освіти, науки, культури, охорони довкілля; використання 
ІКТ для вдосконалення державного управління, відносин між державою і 
громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами 
державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та 
юридичними особами; захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо 
доступності інформації, захисту інформації про особу, підтримки 
демократичних інститутів та мінімізації ризику «інформаційної нерівності»; 
вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин тощо 
[44]. 
Наступним важливим кроком є ухвалення в 2010 році Концепції 
розвитку електронного урядування в Україні [47], метою якої є  визначення 
засад та створення умов для  досягнення  європейських стандартів якості 
послуг,  відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та 
органів місцевого самоврядування. В Концепції зазначено, що  «впровадження 
електронного   урядування  передбачає  створення якісно нових форм 
організації діяльності органів  державної  влади та органів місцевого 
43 
 
самоврядування, їх взаємодію з громадянами та суб’єктами господарювання  
шляхом  надання  доступу  до  державних інформаційних ресурсів, можливості 
отримувати електронні адміністративні послуги,  звертатися до органів 
державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням 
Інтернету» [48]. 
В Концепції було передбачено три етапи розвитку електронного 
урядування (табл.2.1). 
Треба зазначити, що не всі заплановані заходи було здійснено, що 
свідчить про недостатньо ефективне планування та відсутність необхідних 
ресурсів. В той же час, впроваджені заходи дозволили створити потужне 
підґрунтя для подальшого розвитку електронного урядування. 
Після втрати чинності розглянутого документа в 2017 році було 
схвалено наступну Концепцію розвитку електронного урядування в Україні 
[47], яка враховувала проблеми, що виникли на попередньому етапі. Серед 
основних проблем було визначено наступні: 
− недостатній рівень єдиної координації, контролю та взаємодії 
замовників завдань і проектів у сфері інформатизації та розвитку електронного 
урядування; 
− економічна криза, що призвела до зменшення обсягу фінансування 
завдань та проектів у сфері розвитку електронного урядування; 
− низька якість, ефективність та результативність реалізації проектів і 
завдань у зазначеній сфері; 
− несформованість та недосконалість нормативно-правової бази, що 
регулює сферу розвитку електронного урядування; 
− низька якість управління розробленням, впровадженням, підтримкою 
функціонування та розвитком інформаційно-телекомунікаційних систем (бази 
даних, реєстри тощо) та ресурсів (центри обробки даних, телекомунікаційні 
мережі тощо) органів влади; 
44 
 
− несформованість базової інформаційно-телекомунікаційної 
інфраструктури електронного урядування як техніко-технологічної основи для 
реалізації всіх проектів і завдань у зазначеній сфері та інші [47]. 
Таблиця 2.1 – Етапи розвитку електронного урядування, визначені в 
Концепції розвитку електронного урядування (2010 року) 
Етап Перелік та зміст заходів 
1 етап розроблення необхідної нормативно-правової та нормативно-технічної бази, 
2011-2012 зокрема щодо надання адміністративних послуг в електронній формі, а також 
роки єдиних стандартів, протоколів і регламентів взаємодії суб’єктів 
електронного урядування, їх гармонізація з міжнародними стандартами; 
забезпечення функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади всіх 
рівнів на основі єдиних стандартів; створення єдиної загальнодержавної 
системи  електронного документообігу; створення Національного реєстру 
електронних інформаційних ресурсів та  веб-сайтів  органів  державної  влади   
та органів місцевого самоврядування на усіх рівнях; забезпечення надання  
органами  державної влади та органами місцевого самоврядування послуг в 
електронній формі громадянам  і суб’єктам господарювання з  
використанням Інтернету, зокрема реєстрація суб’єктів господарювання, 
подання звітності; створення єдиної інформаційної  системи,  що  містить  
реєстр адміністративних послуг,  які надаються органами виконавчої влади 
та органами місцевого самоврядування,  та інформацію про умови  їх 
отримання;  створення Єдиного веб-порталу адміністративних послуг;  
створення спеціальних центрів (пунктів) надання послуг, центрів 
обслуговування населення (кол-центрів); створення умов для участі 
громадян, їх об’єднань і суб’єктів господарювання у процесі підготовки 
державних рішень; створення  спеціального веб-порталу з метою  
забезпечення прозорості використання державних фінансів; забезпечення 
розвитку  Національної  системи  конфіденційного зв’язку.  
2 етап організація надання  послуг в електронній формі в усіх сферах  
2013-2014 суспільного життя; проведення повномасштабного  реінжинірингу   
роки адміністративних процесів в органах державної  влади та органах місцевого 
самоврядування; створення сприятливих умов для залучення громадських 
організацій до управління державними справами; освоєння технологій 
інтерактивної взаємодії органів державної влади та органів місцевого 
самоврядування з громадянами і суб’єктами господарювання;  впровадження 
в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування 
типових організаційно-технологічних рішень у сфері електронного 
урядування; забезпечення передачі електронних документів у державні 
архіви, музеї, бібліотеки, їх довгострокове зберігання, підтримка  
в актуалізованому стані та надання доступу до них.  
3 етап об’єднані веб-портали органів виконавчої влади, призначені  
2014-2015 для проведення відповідних трансакцій; єдину інформаційно-
роки телекомунікаційну інфраструктуру органів державної влади та органів 
місцевого самоврядування; Єдиний веб-портал  електронного  урядування  як  
єдине  місце доступу до всіх видів електронних послуг для громадян та 
суб’єктів господарювання з урахуванням потреб  громадян  і функціональних 
аспектів; Національний депозитарій електронних інформаційних ресурсів. 
Джерело: [48]  
45 
 
Хоча дія Концепції передбачалася до 2020 року, але вона залишається 
чинною до сьогодні, з огляду неможливості в повній мірі виконати поставлені 
мету та завдання. 
В Концепції виділено для реалізації три наступні напрями: 
1. Модернізація публічних послуг та розвиток взаємодії влади, 
громади і бізнесу за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, 
зокрема: 
− розвиток електронних послуг; 
− розвиток відкритих даних; 
− розвиток електронних інструментів залучення громадян; 
− розвиток електронної ідентифікації та довірчих послуг. 
2. Модернізація державного управління за допомогою 
інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема: 
− розвиток електронної взаємодії; 
− розвиток електронного документообігу; 
− електронне урядування базовими галузями та підтримка 
пріоритетних реформ (у сфері охорони здоров’я, у сфері екології та природних 
ресурсів, у сфері освіти і науки, у сфері соціального захисту, у сфері 
фінансової та бюджетної політики, у сфері охорони прав і свобод людини, у 
сфері транспорту і інфраструктури, у сфері регіонального розвитку та 
реформування місцевого самоврядування і територіальної організації влади, у 
виборчій сфері, в архівній сфері. 
3. Управління розвитком електронного урядування, зокрема: 
− формування базової інформаційно-телекомунікаційної 
інфраструктури електронного урядування; 
− підвищення ефективності управління розвитком електронного 
урядування [47]. 
Серед основних результатів реалізації Концепції очікується досягти 
наступні: 
46 
 
− підвищити ефективність роботи органів влади і досягти якісно нового 
рівня управління державою, що базується на принципах результативності, 
ефективності, прозорості, відкритості, доступності, довіри та підзвітності; 
− покращити якість надання публічних послуг фізичним та юридичним 
особам відповідно до європейських вимог, а також забезпечити необхідну 
мобільність і конкурентоспроможність громадян та суб’єктів господарювання 
в сучасних економічних умовах; 
− мінімізувати корупційні ризики під час виконання владних 
повноважень; 
− покращити інвестиційну привабливість, діловий клімат та 
конкурентоспроможність країни; 
− стимулювати соціально-економічний розвиток в Україні [47]. 
Питанням розвитку електронного урядування в Україні до вересня 2019 
року займалося Державне агентство України з питань розвитку електронного 
урядування, а у вересні було створено Міністерство цифрової трансформації 
України, яке є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого 
спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.  
Відповідно до Положення про Міністерства цифрової трансформації 
України, Мінцифри забезпечує: 
− формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації, 
цифрової економіки, цифрових інновацій, електронного урядування та 
електронної демократії, розвитку інформаційного суспільства; 
− формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку 
цифрових навичок та цифрових прав громадян; 
− формування та реалізацію державної політики у сфері відкритих 
даних, розвитку національних електронних інформаційних ресурсів та 
інтероперабельності, розвитку інфраструктури широкосмугового доступу до 
Інтернету та телекомунікацій, електронної комерції та бізнесу; 
47 
 
− формування та реалізацію державної політики у сфері надання 
електронних та адміністративних послуг; 
− формування та реалізацію державної політики у сфері електронних 
довірчих послуг; 
− формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку ІТ-
індустрії; 
− виконання функцій центрального засвідчувального органу шляхом 
забезпечення створення умов для функціонування суб’єктів правових 
відносин у сфері електронних довірчих послуг [38]. 
Офіційні цілі Мінцифри України до 2024 року: 
− забезпечити громадян України та бізнес-сектор 100% публічними 
послугами онлайн; 
− покрити 95% території України якісним рухомим (мобільним) 
інтернетом; 
− навчити 6 мільйонів українців базовим цифровим навичкам; 
− збільшити частку надходжень від ІТ-сектору в Україні до 10% 
[37]. 
До основних досягнень Міністерства можемо віднести запровадження в 
2020 році Єдиного державного веб-порталу електронних послуг «Портал Дія». 
На сьогодні на порталі пропонується 92 послуги (72 послуги в 2021 році), а 
користувачами порталу є 22 млн. користувачів. В мобільному застосунку на 
кінець 2022 року – 23 послуги, 14 документів, 18,5 млн. користувачів [39]. 
В 2021 році запущено технологію Дія.Підпис – захищений електронний 
підпис, який можна створити у мобільному додатку Порталу Дія (Дія), що дає 
можливість українцям підписувати будь-які документи, отримувати державні 
послуги з телефона [26].  
Кількість державних послуг, інформація про які розміщується на 
Порталі Дія через програмний засіб «Гід з державних послуг» зросла до 2000 
адміністративних та інших публічних послуг, що надаються органами 
48 
 
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Інформація на Гіді є 
актуальною та доступною для громадян та бізнесу [26]. 
У вересні 2021 року Мінцифри презентовано Національну веб-
платформу центрів надання адміністративних послуг (платформа Дія.Центрів)  
(https://center.diia.gov.ua/). Даний онлайн ресурс призначений для отримання 
фізичними та юридичними особами інформації, необхідної для звернення до 
центрів надання адміністративних послуг, та забезпечення постійного 
підвищення якості надання адміністративних та інших публічних послуг у 
центрах [26].  
В 2021 році було створено умови для подальшого розвитку сфери 
відкритих даних, а саме: урегульовано деякі питання оприлюднення наборів 
даних та публічної інформації у формі відкритих даних, зокрема розширено 
перелік обов’язкових до публікації наборів даних до більш ніж 1000, 
імплементовано принципи Міжнародної Хартії відкритих даних, яка наближає 
українське законодавство до Директиви 2019/1024/ ЄС; розпочато публікацію 
Фінансової звітності; опубліковано знеособлені митні декларації, набір даних 
«Відомості про транспортні засоби та їх власників» доповнено модулем з VIN-
кодом транспортного засобу [26].  
До навчання цифровій грамотності на порталі «Дія. Цифрова освіта» 
залучено понад 1,35 млн. зареєстрованих користувачів. Скоротився відсоток 
українців, цифрові навички яких знаходиться нижче позначки «базовий 
рівень» - на 5,2% або 1,42 млн. осіб у порівнянні з 2019 роком. В 2021 році цей 
показник становить 47,8%, тоді як перше загальнонаціональне дослідження 
рівня цифрових навичок громадян у 2019 році показало 53,0% [26].  
Завдяки прийняттю Закону України «Про стимулювання розвитку 
цифрової економіки в Україні» запроваджено правовий режим Дія Сіті - 
сприятливі умови для ведення інноваційного бізнесу, розбудови цифрової 
інфраструктури, залучення інвестицій, а також талановитих спеціалістів. 
Також продовжується реалізація експериментального проекту із 
49 
 
запровадження в Україні електронного резидентства, розпочатого 2020 року 
[26].  
Створено умови для подальшого розвитку мережі центрів надання 
адміністративних послуг та послуг, що надаються у таких центрах, а саме: 
забезпечено єдиний підхід щодо критеріїв територіальної доступності центрів 
надання адміністративних послуг (ЦНАП), територіальних підрозділів та 
віддалених (у тому числі пересувних) робочих місць адміністраторів; 
затверджено перелік адміністративних послуг, які є обов’язковими для 
надання через ЦНАП; унормовано моніторинг якості надання 
адміністративних послуг [26].  
Завдяки реалізації субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам 
на реалізацію заходів, спрямованих на підвищення доступності 
широкосмугового доступу до Інтернету в сільській місцевості, в 2021 році в 
3000 населених пунктів сільської місцевості вперше з’явилася інфраструктура 
широкосмугового доступу до Інтернету. Технічну можливість підключитись 
до швидкісного Інтернету отримали близько 1 млн. людей. Більше 6 тисяч 
закладів соціальної інфраструктури були вперше підключені до швидкісного 
Інтернету та покриті Wi-Fi мережами, серед них: більше 900 шкіл, 545 закладів 
дошкільної освіти, 1927 будинків культури, 841 бібліотек, 1638 амбулаторій, 
18 лікарень, 55 пожежних частин, 392 закладів, що надають адміністративні 
послуги (ЦНАП, сільські ради, тощо) та інші заклади соціальної 
інфраструктури [26]. 
В 2022 році для того, щоб кожна громада самостійно керувала 
процесами цифрового розвитку, Мінцифра запровадила посаду СDТО – 
заступників із цифрового розвитку та цифровізації. Офіційно призначено 17 
CDTO, з них у Київській, Херсонській та Хмельницькій областях – під час 
війни.  
Затверджено 5 регіональних програми інформатизації за погодженням 
Мінцифри. Загалом затверджено 15 регіональних програм інформатизації 
50 
 
(РПІ). Загальний державний бюджет на розвиток цифрової трансформації у 
регіонах в 2022 році становив 188,3 млн грн. 
За підтримки Фонду Східна Європа спільно із консалтинговою 
компанією Deloitte розроблено інструментарій вимірювання цифрової зрілості 
у громадах України. Проведено апробацію дослідження у 5 територіальних 
громадах, що презентують усі макрорегіони України та напрацьовано 
методологію реалізації Індексу ЦТ у громадах України [50]. 
Міністерство цифрової трансформації брала участь та продовжує 
виконувати низку проєктів міжнародної технічної допомоги (табл.2.2), які є 
дуже важливим для подальшого розвитку електронного урядування в Україні. 
Таблиця 2.2 – Проєкти міжнародної технічної допомоги Міністерству 
цифрової трансформації України  
Назва проєкту Строк реалізації 
Прозорість та підзвітність у державному управлінні та послугах 
До 03.08.2022 
(TAPAS) 
Супровід урядових реформ в Україні (SURGe) До 31.12.2024 
Електронне врядування задля підзвітності влади та участі громади 
До 30.06.2023 
(EGAP) 
Підтримка організацій-лідерів у протидії корупції в Україні (SACCI) До 13.06.2022 
Кібербезпека критично важливої інфраструктури України До 17.09.2024 
Децентралізація для розвитку демократичної освіти (DECIDE) До 31.01.2025 
EU4Digital: підтримка цифрової економіки і суспільства у Східному 
До 13.01.2022 
партнерстві 
Інтероперабельність, е-послуги та кібербезпека (EU4DigitalUA) До 31.03.2024 
EU4DigitalUA: розвиток потенціалу, комунікація та захист даних До 31.05.2024 
Мобільні центри надання адміністративних послуг для 
До 31.12.2022 
постраждалого від конфлікту населення Східної України 
Цифрові, інклюзивні, доступні: підтримка цифровізації державних 
До 31.12.2023 
послуг в Україні (Підтримка DIA) 
Зміцнення громадської довіри (UCBI II) До 09.04.2022 
Конкурентоспроможна економіка України До 15.10.2023 
Діджиталізація економіки як елемент сталого розвитку України та 
До 14.11.2023 
Таджикистану 
Трансформація комунікацій До 30.06.2025 
51 
 
Продовження таблиці 2.2 
Назва проєкту Строк реалізації 
Інноваційна лабораторія підтримки асоціації Україна–ЄС 
До 31.12.2023 
(ІнноЛабЄС) 
«U-LEAD з Європою»: програма для України з розширення прав і 
можливостей на місцевому рівні, підзвітності та розвитку 
(Компонент 2 «Створення центрів надання адміністративних послуг До 22.04.2022 
та підвищення поінформованості населення про місцеве 
самоврядування») 
Побудова кращого майбутнього: відновлення мікро-, малих і 
середніх підприємств України після COVID у напрямку До 31.03.2022 
посилення стійкості та сталого розвитку 
Підтримка цифрової політики України До 26.09.2024 
Джерело: [19] 
Т 
акож, Міністерство цифрової трансформації стане пілотним державним 
органом, на базі якого випробують аналітичну систему Government BI (GBI). 
Після завершення бета-тестування проект планується масштабувати на інші 
центральні органи виконавчої влади. Проект Government BI дасть змогу 
державним органам оперативно збирати масиви інформації та враховувати її 
під час ухвалення рішень. Система використовуватиме інструменти штучного 
інтелекту. На останніх етапах реалізації проекту запланована розбудова 
інститутів BigData, які розвиватимуть систему відкритих даних, коли вся 
інформація від держорганів буде інтегрована між собою [35]. 
Треба зазначити, що в 2023 році ЄС виділяє Україні 17,4 млн євро 
допомоги для реалізації проєкту «Цифрова трансформація для України» 
(DT4UA) та швидкого реагування на виклики війни за допомогою 
запровадження ефективних, доступних та безпечних державних послуг за 
чотирма напрямами: 
1. Розвиток цифрових послуг та застосунку «Дія». 
2. Вдосконалення обміну даними між реєстрами та держустановами. 
3. Розвиток інфраструктури електронної ідентифікації відповідно до 
регламенту eIDAS. 
52 
 
4. Розвиток системи електронного управління, що уможливить 
прозорий розгляд кримінальних справ [36]. 
Агенція США з міжнародного розвитку (USAID) виділяє 
60 млн дол. США на захист об’єктів критичної інфраструктури, зокрема 
енергетичної, телекомунікаційної та систем зберігання даних [34].  
Також, Ратифіковано Угоду між Україною та ЄС про участь України у 
програмі Європейського Союзу «Цифрова Європа» [46]. Участь у зазначеній 
Програмі надає нашій державі додаткові стимули стійкості, зокрема фінансові, 
для цифрової трансформації пріоритетних галузей і сфер суспільного життя, 
розвитку цифрової економіки, ІТ-бізнесу. За оцінкою Світового банку, 
відновлення телекомунікаційної сфери України до рівня довоєнного розвитку 
потребуватиме 1,79 млрд дол. США [36]. 
Окрему увагу хочемо звернути на систему електронної взаємодії 
державних електронних інформаційних ресурсів в Україні – «Трембіта», яка є 
одним із ключових елементів інфраструктури надання електронних послуг 
громадянам та бізнесу, який забезпечує зручний уніфікований доступ до даних 
державних реєстрів [53]. Основу системи «Трембіта» становить удосконалена 
естонська платформа обміну даними X-ROAD, яка є фундаментом естонського 
цифрового суспільства. Функціонування та експлуатація системи «Трембіта» 
визначається регламентом, що визначає організаційні та технічні умови 
забезпечення електронної інформаційної взаємодії. 
Учасниками системи «Трембіта» є органи державної влади, органи 
місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання, які можуть 
використовувати її відповідно до вимог: 
− Положення про електронну взаємодію державних електронних 
інформаційних ресурсів (затверджено постановою Кабінету Міністрів України 
від 8 вересня 2016  р. № 606 «Деякі питання електронної взаємодії державних 
електронних  інформаційних ресурсів»); 
− Порядку організації електронної інформаційної взаємодії державних 
електронних інформаційних ресурсів (затверджено постановою Кабінету 
53 
 
Міністрів України від 10 травня 2018  р. № 357 «Деякі питання організації 
електронної взаємодії державних  електронних інформаційних ресурсів»). 
− Незалежно від постачання даних чи отримання даних -  потрібно 
підключитись до системи Трембіта [53].  
Відповідно до аналізу, проведеного в рамках Проєкту EU4DigitalUA, з 
моменту запуску в експлуатацію «Трембіта» провела понад 1,3 млрд транзакцій 
[12]. До «Трембіти» підключено 70 електронних інформаційних ресурсів (ЕІР). 
В таблиці 2.3 наведено аналіз ефективності даного електронного 
інструменту за 16 індикаторами. 
Таблиця 2.3 – Аналіз ефективності системи «Трембіта» 
№ Індикатор 30.09.21 31.12.21 31.03.22 
Кількість органів державної влади, органів 
місцевого самоврядування, суб’єктів 
1 159 170 172 
господарювання, які уклали угоду про 
підключення до «Трембіти» 
2 Кількість учасників «Трембіти» 155 167 169 
Загальна кількість ЕІР, які підключені до 
3 55 67 70 
«Трембіти» 
Кількість ЕІР, які підключені до «Трембіти» та 
4 40 49 48 
мають опубліковані в системі вебсервіси 
Частка ЕІР, які підключені до «Трембіти» та 
5 73% 73% 69% 
мають опубліковані в системі вебсервіси 
Кількість ЕІР, які підключені до «Трембіти» та 
6 34 39 43 
мають опубліковані в системі активні вебсервіси 
Частка ЕІР, які підключені до «Трембіти» та 
7 61% 58% 61% 
мають опубліковані в системі активні вебсервіси 
Кількість ЕІР, які підключені до «Трембіти» та 
8 мають побудовані електронні інформаційні 46 52 53 
взаємодії 
Частка ЕІР, які підключені до «Трембіти» та 
9 мають побудовані  електронні інформаційні 84% 78% 76% 
взаємодії 
Кількість ЕІР, які підключені до «Трембіти» та 
10 34 43 50 
мають активні електронні взаємодії 
54 
 
Продовження таблиці 2.3 
№ Індикатор 30.09.21 31.12.21 31.03.22 
Частка ЕІР, які підключені до «Трембіти» та 
11 60% 64% 71% 
мають активні електронні взаємодії 
Загальна кількість вебсервісів, які опубліковані у 
12 223 277 329 
«Трембіті» 
13 Кількість активних вебсервісів 118 122 133 
Кількість активних електронних взаємодій між 
14 217 228 248 
ЕІР у «Трембіті» 
15 Кількість транзакцій у «Трембіті» за квартал 
Кількість транзакцій у «Трембіті» з початку 
16 
введення системи в промислову експлуатацію 
 Джерело: [12] 
 
Аналіз показує, що найбільш затребуваними вебсервісами в системі 
«Трембіта» за перший квартал 2022 року були вебсервіси наступних ЕІР: 
− ДРФО (Державний реєстр фізичних осіб – платників податків); 
− ЕСОЗ (Електронна система охорони здоров’я); 
− ДРАЦС (Державний реєстр актів цивільного стану); 
− БДКІ (База даних кредитних історій); 
− АСВП (Автоматизована система виконавчих проваджень). 
Проведений аналіз Переліку пріоритетних державних електронних 
інформаційних ресурсів для запровадження електронної взаємодії, який 
зазначений  в Постанові Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 р. № 
606 «Про деякі питання електронної взаємодії електронних інформаційних 
ресурсів» показав, що з 21 реєстру: 
235236 882 62783 863 
1012602567 777365 685 
1310750999 298148 432 
55 
 
– до промислового середовища «Трембіти» підключено 17 реєстрів, а 
Державний реєстр обтяжень рухомого майна та Єдиний реєстр об’єктів 
державної власності підключені до тестового середовища, Державний 
земельний кадастр та Реєстр платників податку на додану вартість ще не 
підключені; 
– всі підключені реєстри мають активні вебсервіси, крім Єдиного 
державного реєстру ветеранів війни; 
– всі підключені реєстри мають електронні інформаційні взаємодії, крім 
Єдиного реєстру довіреностей та Єдиного державного реєстру ветеранів 
війни. 
Отже, проведений аналіз основних етапів розвитку електронного 
урядування показав, що процес розвитку йде досить швидкими темпами. В 
Україні розроблена нормативно-правова база з регулювання даної сфери, 
створено взаємодії з основних видів електронного урядування (G2C; G2G; 
G2B; G2E), які постійно розширюються та вдосконалюються. 
 
2.2 Оцінка рівня розвитку електронного урядування в Україні 
 
Одним з основних світових індексів, який використовується для оцінки 
рівня розвитку електронного урядування є Індекс готовності електронного 
уряду (EGDI). Він складається з трьох індексів з однаковою вагою: індекс 
онлайн-сервісів, індекс телекомунікацій та індекс людського капіталу: 
− індекс телекомунікаційної інфраструктури вимірює існуючу 
інфраструктуру, яка необхідна громадянам для участі в електронному 
урядуванні; 
− індекс людського капіталу використовується для вимірювання 
здатності громадян користуватися послугами електронного урядування [8]. 
Проаналізуємо динаміку зміни Індексу готовності електронного уряду в 
Україні (рис. 2.1, 2.2). 
56 
 
 
100
87
90 82
80
68 69
70 62
60 54 54
45 48
50 46
41
40
30
20
10
0
2003 2004 2005 2008 2010 2012 2014 2016 2018 2020 2022
 
Рисунок 2.1 – Динаміка рейтингу України за Індексом готовності 
електронного уряду 
Джерело: розроблено автором на основі [14]  
 
Як бачимо, міжнародний рейтинг України щодо готовності 
електронного уряду значно підвищився, починаючи з 2018 року з 82 до 46 
позиції, що свідчить про значні успіхи в напрямі розвитку електронного 
урядування. 
 
0,9
0,8029
0,8
0,7119
0,7
0,60760,6165
0,5728
0,6 0,5653
0,53280,5456 0,5181 0,503
0,5 0,4617
0,4
0,3
0,2
0,1
0
2003 2004 2005 2008 2010 2012 2014 2016 2018 2020 2022
 
 
Рисунок 2.2 – Динаміка Індексу готовності електронного уряду України  
Джерело: розроблено автором на основі [14]  
57 
 
З наведеної динаміки бачимо, що починаючи з 2003 року (виняток 2010 
та 2014 роки відбувається впевнене збільшення індексу. В 2022 році його 
значення досягло 0,8029.  
Нижче, для порівняння наведено значення Індексу в 2022 році країн, які 
займають перші двадцять позицій у рейтингу. 
 
 
Рисунок 2.3 – Значення Індексу готовності електронного уряду (топ-20 країн) 
в 2022 році 
Джерело: [14]  
58 
 
Лідуючу світову позицію в 2022 році займає Данія. На другому місці – 
Фінляндія, а на третьому – Корейська Республіка.  
Бачимо, що різниця індексу України з індексом, отриманим Австрією, 
складає 0,0772 пукти. 
Розглянемо динаміку даного індексу в розрізі основних складових 
елементів. На рисунку 2.4 представлено  динаміку індекс телекомунікаційної 
інфраструктури України.  
Індекс телекомунікаційної інфраструктури визначається за такими 
елементами: 
1. Інтернет-користувачі (на 100 жителів) – це особи, які протягом 
останніх трьох місяців користувалися Інтернетом з будь-якого місця. 
2. Основні фіксовані телефонні лінії (на 100 жителів) – це телефонні 
лінії, що підключають кінцеве обладнання клієнта (наприклад, телефонний 
апарат, факсимільний апарат) до комутованої телефонної мережі загального 
користування (PSTN), яка має виділений порт на телефонній станції.  
3. Абоненти мобільного зв’язку (на 100 жителів) - кількість підключень 
до послуг мобільного зв’язку за останні три місяці. Це включає аналогові та 
цифрові стільникові системи та технології, такі як IMT-2000 (3G) та IMT-
Advanced. Враховуються користувачі як передплачених підписок, так і 
облікових записів з передоплатою. 
4. Підписки на бездротовий широкосмуговий зв’язок – це сума підписок 
на супутниковий широкосмуговий зв’язок, наземний фіксований бездротовий 
широкосмуговий зв’язок і активну мобільну широкосмугову мережу в 
публічному Інтернеті. 
5. Підписка на фіксований широкосмуговий зв’язок (на 100 жителів) 
означає фіксовану підписку на високошвидкісний доступ до 
загальнодоступного Інтернету (з’єднання TCP/IP) зі швидкістю низхідного 
потоку, що дорівнює або перевищує 256 кбіт/с. Це включає в себе кабельний 
модем, DSL, оптоволокно до дому/будівлі, інші фіксовані (провідні) 
широкосмугові передплати, супутникове широкосмугове та наземне 
59 
 
фіксоване бездротове широкосмугове з’єднання. Ця загальна сума 
вимірюється незалежно від способу оплати [3].  
 
0,8
0,727
0,7
0,5942
0,6
0,5 0,4364
0,38020,3968
0,4 0,3535
0,3 0,23360,2487
0,2
0,11570,11170,1161
0,1
0
2003 2004 2005 2008 2010 2012 2014 2016 2018 2020 2022
 
Рисунок 2.4 – Динаміка Індексу телекомунікаційної інфраструктури 
України  
Джерело: розроблено автором на основі [14]  
 
Як бачимо з рисунку, індекс телекомунікаційної інфраструктури 
підвищується в Україні з кожним роком. Можемо спостерігати стрімке його 
збільшення протягом 2018-2022 років. 
Якщо порівняти його значення з топ-20 країн (рис 2.5), то побачимо, що 
Україна за цим показником має досить низький розвиток і знаходиться між 
Іраном та Суринамом (рис. 2.6).  
На рисунку 2.7 представлено динаміку індекс людського капіталу в 
Україні. 
Індекс людського капіталу розраховується за такими показниками: 
1. Грамотність дорослих вимірюється як відсоток людей віком від 15 
років, які можуть з розумінням прочитати та написати коротке просте 
висловлювання про своє повсякденне життя. 
2. Валовий коефіцієнт охоплення вимірюється як сукупний валовий 
коефіцієнт охоплення початковою, середньою та вищою загальною кількістю 
60 
 
учнів, зарахованих до початкової, середньої та вищої школи, незалежно від 
віку, як відсоток населення шкільного віку для цього рівень. 
 
 
 
Рисунок 2.5 – Значення Індексу телекомунікаційної інфраструктури (топ-20 
країн) в 2022 році 
Джерело: [14]  
 
 
61 
 
 
 
Рисунок 2.6 – Місце України за Індексом телекомунікаційної інфраструктури 
в 2022 році 
Джерело: [14]  
 
3. Очікувані роки шкільного навчання — це загальна кількість років 
шкільного навчання, яку дитина певного віку може очікувати отримати в 
майбутньому, припускаючи, що ймовірність того, що вона буде відвідувати 
школу в будь-якому конкретному віці, дорівнює поточній кількості 
зарахованих до школи, співвідношення віку. 
4. Середня кількість років навчання показує середню кількість років 
навчання, завершене дорослим населенням країни (25 років і старше), за 
винятком років, витрачених на повторення класів [3]. 
0,98 0,9647
0,96 0,9508
0,94
0,94 0,93
0,92 0,9176
0,92
0,9
0,88 0,8616 0,8669
0,8591
0,86 0,8390,8436
0,84
0,82
0,8
0,78
0,76
2003 2004 2005 2008 2010 2012 2014 2016 2018 2020 2022
.  
Рисунок 2.7 – Динаміка Індексу людського капіталу України  
Джерело: розроблено автором на основі [14]  
62 
 
Як бачимо, індекс людського капіталу в Україні починаючи з 2010 року 
мав тенденцію до зниження і лише в 2016 році почалося його поступове 
збільшення, але навіть в 2022 році не вдалося досягти рівня 2003 року. На 
сьогодні Індекс людського капіталу в Україні становить 0,8669. Така тенденція 
є дуже негативною, як для розвитку електронного урядування, так і в цілому 
для розвитку економіки. 
Для порівняння (рис.2.8), країни, які входять в топ-20 за цим індексом 
мають значення від 0,9173 (Аргентина) до 1,000 (Австралія). Такий рівень 
показника Україна мала до 2014 року. 
 
Рисунок 2.8 – Значення Індексу людського капіталу (топ-20 країн) в 2022 
році 
Джерело: [14]  
 
63 
 
Україна за показником Індекс людського капіталу знаходиться між 
Тонго та Португалією (рис. 2.9). 
 
 
 
 
 
Рисунок 2.9 – Місце України за Індексом людського капіталу в 2022 році 
Джерело: [14]  
 
На рисунку 2.10 представлено динаміку індексу онлайн-сервісів в 
Україні. Для отримання значення за даним показником здійснюється оцінка 
національного веб-сайту кожної країни рідною мовою, включаючи 
національний портал, портал електронних послуг і портал електронної участі, 
а також веб-сайти відповідних міністерств освіти, праці, соціальних служб, 
охорони здоров’я, фінансів та навколишнього середовища. 
 
0,9 0,8148
0,8
0,6824
0,7
0,5560,5808 0,5870,5694
0,6 0,5351
0,5 0,4248
0,4 0,3493 0,346
0,3 0,2677
0,2
0,1
0
2003 2004 2005 2008 2010 2012 2014 2016 2018 2020 2022
  
Рисунок 2.10 – Динаміка Індексу онлайн-сервісів України  
Джерело: розроблено автором на основі [14]  
64 
 
Отже, починаючи з 2014 року в Україні відбувається підвищення даного 
показника, і в 2022 році досяг значення 0,8148. Така тенденція свідчить про 
покращення якості роботи державних онлайн-сервісів в Україні, і у порівнянні 
з країнами-лідерами, має досить сильні позиції. 
 
 
Рисунок 2.11 – Значення Індексу онлайн-сервісів (топ-20 країн) в 2022 році 
Джерело: [14]  
 
65 
 
 
 
Рисунок 2.12 – Місце України за Індексом онлайн-сервісів в 2022 році 
Джерело: [14]  
 
Отже, аналіз Індексу готовності електронного уряду в Україні показав, 
що країна впевнено покращує свої позиції серед світового співтовариства, але 
все ще потребує розвитку телекомунікаційна інфраструктура і головне 
особливу увагу необхідно звернути на посилення людського капіталу, який є 
дуже низький. 
 
Висновки до розділу 2 
 
Україна в своєму розвитку та впровадженні концепції електронного 
урядування пройшла декілька етапів, протягом яких було сформовано 
законодавчо-нормативну базу, зокрема прийнято Закон України «Про 
електронні документи та електронний документообіг», «Про основні засади 
розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», 
Концепцію розвитку електронного урядування в Україні та інші.  
За формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації, 
цифрової економіки, цифрових інновацій, електронного урядування та 
електронної демократії, розвитку інформаційного суспільства відповідає 
Міністерство цифрової трансформації України.  Офіційні цілі Мінцифри 
України до 2024 року: забезпечити громадян України та бізнес-сектор 100% 
публічними послугами онлайн; покрити 95% території України якісним 
рухомим (мобільним) інтернетом; навчити 6 мільйонів українців базовим 
66 
 
цифровим навичкам; збільшити частку надходжень від ІТ-сектору в Україні до 
10%. Міністерство активно працює в напряму досягнення зазначених цілей. 
Аналіз основних етапів розвитку електронного урядування показав, що 
процес розвитку йде досить швидкими темпами. В Україні розроблена 
нормативно-правова база з регулювання даної сфери, створено взаємодії з 
основних видів електронного урядування (G2C; G2G; G2B; G2E), які постійно 
розширюються та вдосконалюються. 
Аналіз рівня розвитку електронного урядування в Україні за 
міжнародним Індексом готовності електронного уряду показав, що в цілому з 
2018 року країна піднялася з 82 позиції до 46, що свідчить про значні успіхи в 
напрямі розвитку електронного урядування. В розрізі окремих складових 
індексу, найкраща ситуація за Індексом телекомунікаційної інфраструктури 
України (підвищення з 0,4364 бали в 2018 році до 0,727 бали в 2021 році). 
Натомість Індекс людського капіталу становить 0,8669 балів, що є досить 
низьким рівнем порівняно з країнами-лідерами. Стан розвитку державних 
онлайн-сервісів в Україні оцінено досить високо (0,8148 балів) і 
прослідковується стабільна тенденція до покращення цього показника. 
 
  
67 
 
РОЗДІЛ 3 
ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО 
ГОЛОСУВАННЯ В УКРАЇНІ 
 
 
В Концепції розвитку електронного урядування в Україні однім із 
напрямів розвитку визначено впровадження його елементів у виборчу сферу, 
а саме розвиток та запровадження інформаційної системи проведення 
виборчого процесу в електронній формі [47]. 
Електронне голосування - це термін, який охоплює кілька різних видів 
використання електронних засобів на виборах для безпосередньо голосування 
та/або підрахунку голосів. Зазвичай це можуть бути електронні машини для 
безпосередньо голосування або інші електронні способи реєстрації голосів на 
виборчій дільниці. Онлайн-голосування або Інтернет-голосування - це версії 
електронного голосування, де виборці мають можливість віддати свій голос, 
не відвідуючи саму виборчу дільницю, використовуючи комп’ютер, планшет 
або смартфон. Як і інші підходи до електронного голосування, ці системи 
також полегшують підрахунок голосів [30] . 
Електронне голосування на виборчих дільницях використовується в 
деяких із найбільших демократичних країн у світі. Е-голосування часто 
розглядається як інструмент просування демократії, формування довіри до 
управління виборчими системами, підвищення рівня довіри до результатів 
голосування та поліпшення загальної ефективності виборчого процесу [22]. 
Технічно більшість систем електронного голосування підпадають під 
один із наступних чотирьох типів: 
− Електронні апарати для голосування з прямим записом (direct 
recording electronic machines – DRE). DRE можуть поставлятися з паперовим 
слідом або без нього (voter-verified paper audit trail (VVPAT) або контрольний 
паперовий слід, що перевіряється виборцем). Паперові сліди призначені для 
забезпечення фізичних доказів поданих голосів. 
68 
 
− Системи оптичного розпізнавання міток (optical mark recognition – 
OMR), які використовують сканери, що можуть розпізнати вибір громадянина 
на спеціальних виборчих бюлетенях, що піддаються автоматичному 
зчитуванню. Системи OMR можуть бути центральними системами підрахунку 
(якщо виборчі бюлетені сканують і підраховують у спеціальних центрах 
підрахунку голосів) або дільничними системами оптичного сканування й 
підрахунку (precinct count optical scanning – PCOS) (коли сканування та 
підрахунок відбуваються на виборчій дільниці, безпосередньо коли виборці 
вкидають свій виборчий бюлетень до автомату для голосування). 
− Електронні принтери бюлетенів (electronic ballot printers – EBP), – 
пристрої, подібні до машин DRE, які видруковують папірці для машинного 
зчитування або електронні жетони, що містять вибір громадянина. Ці жетони 
кидають до окремого сканеру виборчих бюлетенів, який здійснює 
автоматичний підрахунок голосів. 
− Системи голосування в Інтернеті, коли голоси передаються через 
Інтернет до центрального серверу підрахунку. Голосувати можна з 
комп’ютерів у громадських місцях або з кіосків для голосування на виборчих 
дільницях, або, найчастіше, з будь-якого підключеного до Інтернету 
комп’ютера, доступного виборцю [22]. 
Електронне голосування практикують у декількох країнах: Бельгія 
(електронні машини для голосування (ЕМГ) для всіх видів виборів та 
референдумів); Болгарія (ЕМГ тільки для національних виборів та виборів до 
Європарламенту, а також виборів президента й віце-президента Республіки 
Болгарії, але не для референдумів); Естонія (інтернет-голосування на всіх 
національних виборах, але не для проведення місцевих референдумів, під час 
яких використовують інші технічні рішення); автономний регіон Аландських 
островів у Фінляндії (інтернет-голосування, нещодавно використання 
призупинено); Франція (ЕМГ у 66 комунах та інтернет-голосування для 
французьких експатів під час парламентських виборів і консульських виборів, 
на місцевому рівні для проведення виборів у муніципальні ради можуть 
69 
 
використовувати інтернет-голосування); Ісландія та Норвегія (інтернет 
голосування лише для місцевих референдумів); Швейцарія (інтернет-
голосування під час проведення виборів та голосувань на федеральному рівні, 
а також на рівні кантонів і комун; наразі використання призупинено) [33]. 
 Виключно електронний підрахунок (технологію оптичного 
розпізнавання позначок) практикують в Угорщині (лише для попередніх 
результатів), Латвії, на Мальті (із травня 2019 року для виборів до 
Європейського Парламенту і місцевих рад), Норвегії, Швейцарії (деякі 
кантони здійснюють сканування та підрахунок паперових бюлетенів під час 
голосування на референдумах), а також у Великобританії (Англія 
використовує його з 2000 року на місцевих і національних виборах; Шотландія 
використовувала цю систему на місцевих та національних виборах 2007 року. 
Тоді ж було виявлено істотні помилки в оформленні бюлетенів. Електронний 
підрахунок знову використовували на місцевих виборах 2012 і 2017 років – 
успішно. Підрахунок виборчих бюлетенів [при системі єдиного перехідного 
голосу] скоротився з трьох/чотирьох днів до кількох годин).  
Електронне голосування планують упровадити в Азербайджані, Румунії, 
Сербії, Україні та у Великобританії. Застосування цієї системи частково або 
повністю призупинили чи скасували в Болгарії, Фінляндії, Франції, Німеччині, 
Ірландії, Нідерландах, Норвегії, Швейцарії та Великобританії [33]. 
Електронне голосування розглядали в контексті проведення виборів та 
референдумів, проте не запровадили в Австрії, Чехії, Данії, Фінляндії [33]. 
Наведена вище ситуація пов’язана з тим, що поруч із значною кількістю 
переваг, існує і значна кількість недоліків використання електронного 
голосування. Серед переваг наводять наступні: 
− швидший підрахунок голосів і формування таблиць; 
− точніші результати через виключення фактору помилок (виключення 
людського фактору); 
− краще представлення складних виборчих бюлетенів; 
70 
 
− більша зручність для виборців (технічні засоби надають можливість 
віддаленого голосування, відпадає необхідність безпосереднього відвідування 
виборчої дільниці); 
− потенційне зростання рівня участі та явки на виборах, особливо за 
використання голосування в Інтернеті (молоді; людей, які тимчасово 
знаходяться не за місцем реєстрації); 
− краще пристосоване до потреб все більш мобільного суспільства 
(відсутність прив’язки до фізичного місця проведення виборів); 
− попередження шахрайства на виборчих дільницях та під час підбиття 
підсумків завдяки зниженню втручання людини; 
− підвищення рівня доступності, наприклад, аудіо-бюлетені для 
незрячих виборців, а також голосування в Інтернеті для виборців, які не 
залишають свій дім, та виборців з-за кордону; 
− зменшення псування виборчих бюлетенів, адже система голосування 
може попередити виборців щодо будь-яких недійсних варіантів голосування; 
−  потенційна довгострокова економія коштів за рахунок заощадження 
часу працівників дільниць і зменшення витрат на виготовлення та 
розповсюдження виборчих бюлетенів.  
− економія коштів за допомогою інтернет-голосування: глобальне 
охоплення за дуже невеликих логістичних накладних витрат. Відсутність 
витрат на доставку, відсутність затримок із відправленням матеріалів і 
поверненням їх назад [22]. 
Отже, можемо коротко сказати про переваги електронного голосування: 
− зручно; 
− доступно; 
− економічно вигідно; 
− знижує рівень шахрайства та корупції. 
Цікавий додатковий стимул у виборчому процесі використовується в 
Естонії – можливість змінювати свій вибір. Тобто, виборець може фактично 
71 
 
голосувати декілька раз протягом часу, визначеного для голосування (4-6 днів, 
окрім останнього дня голосування), якщо його переваги змінилися під дією 
певних факторів [56]. 
В той же час, існує низка пересторог та перешкод, які можуть знизити 
ефективність електронного голосування. 
Якщо, позитивні критерії зручності та доступності, в більшій мірі 
стосуються молодих людей, то для людей похилого віку електронне 
голосування може стати перешкодою в зв’язку з відсутністю цифрових 
навичок та/або необхідного технічного забезпечення і доступу до Інтернет-
мережі. Як показав проведений вище аналіз, рівень цифрової грамотності 
українців хоч і підвищується з кожним роком, але є ще не достатньо високим. 
Крім того, все ще існує цифровий розрив між міським та сільським 
населенням. Також, не усі люди похилого віку забезпечені смартфонами. На 
початку 2022 року Міністерством цифрової трансформації була ініційована 
програма щодо надання безкоштовних мобільних телефонів людям старше 60 
років за умови вакцинації від COVID-19. Але дана ініціатива так і не знайшла 
втілення внаслідок розгортання повномасштабної війни з росією. Хоча, треба 
зазначити, що в будь-якому випадку так і не було чітко затвердженої програми 
щодо заходів та джерел фінансування цієї ініціативи. 
Наступною важливою проблемою під час електронного голосування є 
збереження конфеденційності, зокрема збереження таємниці голосування та 
можливості посилення нелегального нагляду з боку держави [56]. Розуміння 
населенням такої можливості може знизити рівень довіри до електронного 
голосування. Виборці повинні мати гарантії, що за допомогою електронного 
голосування не буде здійснюватися додаткове стеження за ними. Але, нажаль, 
гарантувати це не можливо, навіть в найдемократичніших країнах. 
Щодо вартості електронного голосування, то досвід Естонії показує, що 
«одне е-голосування коштує 2 євро, а «паперове» – 4-6 (у розрахунку на один 
«голос»)» [56], що є набагато дешевше. В той же час, впровадження 
72 
 
електронного голосування передбачає досить високих капіталовкладень, які 
окупляться лише через певний період часу.  
Крім того, приклад Естонії свідчить, про те, що підготовчий процес до 
е-голосування тривав досить довго. Було здійснено низку кроків, які 
дозволили в 2007 році нарешті запустити інноваційний виборчий механізм. 
Так, основними кроками були наступні: 
1) розробка технологій максимального спрощення обміну інформацією 
між державними установами та службами;  
2) забезпечення електронного доступу громадян до публічної 
інформації, в тому числі, інформації про рішення, ухвалені усіма владними 
інститутами;  
3) розробка заходів для захисту кіберпростору;  
4) комп’ютеризація та забезпечення доступом до Інтернету усіх 
навчальних закладів;  
5) навчання комп’ютерній грамотності усіх категорій населення 
засобами формальної та неформальної освіти. У 2000-му році введено ID-
карту, яка слугує, в тому числі, для ідентифікації виборця [56]. 
На розвиток е-врядування держава щорічно витрачає 1% ВВП.  
Динаміка участі естонців у е-голосуванні така: експериментальне е-
голосування на місцевих виборах у 2005 році – менше 1% виборців; місцеві 
вибори 2009 року – 9,5%; парламентські вибори 2011 року – 24,5%; вибори до 
Європарламенту 2019 року – 40 %; парламентські вибори 2019 року – 47% [56]. 
Отже, не дивлячись на те, що Україна вже здійснила досить потужні 
кроки в розбудову електронного урядування і сформувала підґрунтя для 
електронного голосування, але пришвидшення цього процесу може призвести 
до зниження ефективності даного інструмента, а отже і до втрати до нього 
довіри з боку виборців.   
Також, при електронному голосуванні, з одного боку, є можливість 
знизити фальшування результатів вибору, але в той же час при 
несанкціонованому втручанні існує можливість змінити результати 
73 
 
голосування не лише в межах однієї виборчої дільниці або округу, але і в 
цілому по країні. Тобто, рівень захищеності програмного забезпечення 
повинен бути дуже високим, а спеціалісти причетні до розробки програмного 
забезпечення – дотримуватися високих професійних та етичних стандартів. 
В зв’язку із зазначеними загрозами, Франція та Фінляндія згорнули 
практику запровадження електронного голосування та повернулися до 
звичайного. Більшість країн, які впроваджують електронне голосування, 
зберігають і традиційне «паперове» для нейтралізації подібних загроз [56]. 
Отже, до основних недоліків та слабких сторін електронного урядування 
відносять наступні: 
− брак прозорості; 
− обмежена відкритість і розуміння системи тими, хто не є експертами; 
− брак узгоджених стандартів для систем е-голосування; 
− потенційне порушення таємниці голосування, особливо за систем, які 
одночасно виконують функції аутентифікації виборців і голосування; 
− ризик маніпулювання інсайдерами з розширеним доступом до 
системи або хакерами ззовні; 
− імовірність шахрайства шляхом масштабної маніпуляції невеликою 
групою інсайдерів; 
− зростання витрат на придбання та обслуговування систем е-
голосування; 
− зростання вимог до інфраструктури й оточуючого середовища, 
наприклад, стосовно електропостачання, технологій зв’язку, температури, 
вологості; 
− зростання вимог до безпеки для захисту системи голосування під час 
виборів і в період між виборами, зокрема під час транспортування, зберігання 
й обслуговування; 
− нижчий рівень контролю виборчою адміністрацією через високу 
залежність від постачальників та/або технологій; 
74 
 
− обмежені можливості перерахунку; 
− потреба в додаткових інформаційних кампаніях для виборців; 
− можливий конфлікт з існуючою правовою базою; 
− можливий брак довіри з боку громадськості до виборів у режимі е-
голосування внаслідок недоліків, зазначених вище [22]. 
Питання впровадження електронних виборів в Україні почало 
підніматися ще в 2019 році, і уряд мав намір втілити даний проєкт на місцевих 
виборах 2020 року [24], що на нашу думку було занадто амбіційним, оскільки 
така діяльність потребує значної підготовки і не тільки технічної, але 
психологічної (високий рівень довіри населення до онлайн голосування). 
Погоджуємося з експертами громадянської мережі ОПОРА, які 
зазначили, що електронне голосування доцільно впроваджувати лише тоді, 
коли буде: 
− довіра суспільства до результатів таких виборів; 
− гарантована безпека від зовнішнього втручання та хакерських атак на 
систему; 
− передбачена можливість перевірки правильності результатів [24].  
У Рекомендаціях, які були схвалені у березні 2004 року, Венеціанська 
комісія попередила про необхідність вжиття заходів для мінімізації ризиків 
фальсифікацій та визначила основні принципи, які відображають засади 
європейської демократії та однаково придатні як для виборчих кампаній, так і 
для проведення референдумів: 
− універсальне право голосу: всі люди мають право голосу; 
− рівні права голосу: кожен виборець має рівну кількість голосів; – 
свобода права голосу;  
− таємність права голосування;  
− пряме право голосу [21].  
Зважаючи на це, Венеціанська комісія рекомендувала:  
75 
 
− електронне голосування може використовуватися лише за умови, що 
система є безпечною/захищеною і надійною;  
− система електронного голосування повинна бути прозорою, тобто 
надавати можливість перевірки інформації щодо її функціонування;  
− виборці повинні мати змогу одержати підтвердження свого вибору і 
виправити його у разі допущення помилки;  
− для полегшення перерахунку голосів у разі конфліктної ситуації 
може передбачатися процедура роздрукування голосів. Зазначалося, що при 
дотриманні вказаних умов, електронне голосування не суперечить 
положенням «Кодексу належної практики у виборчих правах» та 
Європейській конвенції про права людини. Таким чином, прийнятність 
системи електронного голосування визначається правовими, процедурними і 
технологічними стандартами, які використовуються в процесі голосування та 
відповідають зазначеним вимогам [21]. 
Наприклад, зниження довіри виборців в США відбулося в 2000 році під 
час президентських виборів через не якісні машини для голосування з 
використанням перфокарт Votomatic System. Зазначена подія призвела до 
проведення загальнонаціональної виборчої реформи, в результаті якої усі старі 
машини замінили сучасним цифровим обладнання. 
Треба зазначити, що в США використовуються різні форми 
голосування: паперові бюлетені, електронне голосування та змішана система 
голосування. 
Так, є низка округів, в яких голосування відбувається виключного 
електронним шляхом. Виборець вибирає потрібних кандидатів на сенсорному 
екрані та підтверджує свій вибір. Машина друкує результат на папері з 
підтвердженням вибору [51]. 
Для «електронного голосування використовують так звані Direct 
Recording Electronic машини. Більш сучасні версії DRE оснащені сенсорним 
екраном і використовують у 923 каунті. Значною перевагою використання цих 
76 
 
машин є те, що вони дозволяють обирати мову інтерфейсу та, відповідно, 
тексту бюлетеня. Ця можливість суттєво спрощує процес голосування для 
неангломовних громадян. Додатковою перевагою є можливість збільшення 
розміру тексту на екрані. Такі машини здатні попередити виборця про 
недостатню кількість обраних кандидатів та не дають змоги проголосувати за 
більшу кількість кандидатів, ніж дозволено [51]. 
Тобто, в США досить швидко зреагували на проблему, яка могла досить 
сильно підірвати довіру до електронного голосування, що змусило б людей 
відмовитися від даного виду волевиявлення. 
Як зазначалося вище, першою країною, яка провела онлайн- 
голосування на місцевих виборах в 2005 році була Естонія, і з кожним роком 
кількість виборців, які надають перевагу цій формі голосування зростає. Для 
голосування потрібно було мати id-картку, пристрій для зчитування чіпу на 
картці, комп’ютер з підключенням до мережі Інтернет. Система шифрування 
дещо схожа на голосування по пошті, коли виборець вкладає бюлетень в 
анонімний конверт, який потім вкладається в зворотний конверт, а на дільниці 
анонімний конверт дістається та вкидується у скриньку для голосування. Так 
і тут: виборець заповнює свої дані, система ідентифікує, що ця людина має 
право голосу і голосує лише 1 раз, після чого дані про людину зберігаються, а 
сам виборець голосує анонімно [57]. 
Треба зазначити, що систему електронного голосування в Естонії 
критикували фахівці з комп’ютерної безпеки. В 2019 році в Естонії було 
створено робочу групу з електронних виборів, яка розробила документ щодо 
поліпшення онлайн-голосування, який містив в тому числі такі пункти: 
інформаційна кампанія з приводу функціонування системи, збільшення 
кількості людей, які займаються безпекою, збільшення кількості незалежних 
аудиторів системи, підвищення рівня комп’ютерної грамотності населення, 
створення можливості голосувати за допомогою мобільного телефону, 
обмеження можливості зміни голосу [57]. 
77 
 
Так, у 2019 році на парламентських виборах з 332,9 тисяч онлайн 
проголосували 247 тисяч виборців [40].  
Для можливого зменшення тиску на виборця під час процесу 
голосування в Естонії запроваджено можливість повторного голосування і при 
цьому кожен новий голос скасовує останній. При цьому підкуп виборців, як і 
продаж свого голосу, караються кримінально. Купівля е-голосів є злочином, 
так само, як і інші форми покупки голосів, а передача ID-карти і її кодів 
заборонена: за збереження цифрової особистості кожен громадянин несе 
відповідальність. Підкуп карається законом відповідно до статті 162 
Кримінального кодексу, покаранням є штраф або тюремне ув’язнення [40]. 
Серед основних елементів безпеки електронного голосування в Естонії 
виділяють такі: 
− архітектура системи інтернет-голосування, в якій 
використовуються інші часто використовувані безпечні компоненти, такі як 
урядове електронне посвідчення особи, реєстр виборців. А також збереження 
таємниці голосування шляхом шифрування голосів до того, як вони 
відправляються в Інтернет; 
− перевірка голосів, яка дозволяє виборцю визначити, чи дійшов 
його голос до центрального сервера виборів і чи правильно відображає вибір 
виборця. Перевірити, чи буде зарахований голос, можна і зі смартфона [40]. 
Безпека естонського е-голосування в значній мірі забезпечується тим 
фактом, що необхідна для його функціонування інфраструктура (карти, 
зчитувачі, програмне забезпечення) не призначена спеціально для часу 
виборів, а використовується щодня в робочих процедурах і в банківській 
справі [40]. 
В Швейцарії згідно зі статтею 8а  «Федерального акту про політичні 
права», кантони можуть ініціювати пілотні проєкти електронного 
голосування, обмежені по географічному принципу, термінами проведення та 
питаннями, які виносяться на голосування. У разі успішного виконання 
пілотного проєкту, кантони можуть використовувати електронне голосування 
78 
 
на постійній основі, зберігаючи право відмовитись від нього в будь-який 
момент [57].  
Відповідно, низка кантонів має право на сьогодні застосовувати 
електронне голосування. Станом на 2019 рік в Швейцарії працювало 2 системи 
електронного голосування: система CHvote (з більше ніж 100000 виборців 
приблизно 60% голосували за допомогою електронної системи) та система 
розроблена поштою Швейцарії [57].  
В більшості кантонів Швейцарії не використовують систему 
електронного голосування через значну її вартість (для її функціонування 
потрібно закупка техніки, програмного забезпечення, навчання персоналу (для 
запровадження онлайн-голосування по всій країні потрібно щонайменше 700 
млн швейцарських франків), звичку використовувати паперові бюлетені та 
пошту і досить незначний попит серед населення електронного голосування. 
Ще однією проблемою стала безпека онлайн-систем. В лютому 2019 року в 
країні стартував збір підписів за народною ініціативою щодо заборони 
електронного голосування під час виборів через вразливість електронних 
систем [57].  
Щодо Канади, то на федеральному рівні електронні вибори не 
проводяться, основною причиною чому є можлива кіберзагроза 
демократичному процесу. Більшість провінцій країни виступають проти 
електронного голосування на місцевому рівні, але певні громади провінцій 
Нова Шотландія та Онтаріо використовуються як онлайн голосування, так і 
телефонний зв’язок. Наприклад, у Новій Шотландії у 2016 році виборці 
голосували не тільки на виборчих дільницях, а й телефоном і онлайн. Кожен 
виборець мав унікальний пін-код, який він вносив разом зі своїми даними на 
відповідному сайті, після чого міг проголосувати.  Або виборець вводив на 
клавіатурі телефону дату народження та пін-код, після чого знову за 
допомогою клавіатури голосував за відповідного кандидата [58].  
У Норвегії онлайн-голосування було вперше використано в десяти 
округах на місцевих виборах 2011 року. На парламентських виборах 2013 року 
79 
 
онлайн-голосування стало можливим у 12 округах. Експеримент закінчився, 
коли до влади прийшла політична партія, яка виступає проти е-голосування 
[40]. 
Науковці на основі вивченого досвіду впровадження електронного 
голосування зробили наступні висновки: 
− політичний та соціальний контекст у різних країнах неоднаковий. 
Якщо в Естонії експеримент виявився успішним, це аж ніяк не означає, що 
така модель підходить будь-якій іншій країні; 
− вартість є важливим фактором. Усі витрати мають бути належним 
чином пораховані ще перед початком обговорення, аби усі зацікавлені сторони 
цілком розуміли критерії, за якими вони виносять свої рішення. 
− на сьогодні немає жодного прикладу, коли б впровадження 
інтернет-голосування підвищило явку виборців; 
− використання нових технологій в процесі голосування вимагає 
внесення суттєвих змін до національного законодавства. Це потребує часу і 
може суттєво відтермінувати впровадження технології для проведення 
обов’язкових виборів; 
− впровадження технології не обов’язково сприяє зростанню довіри. 
Забезпечити довіру до виборів можна лише встановленням чітких процедур та 
аудитом результатів, а також достатньою прозорістю, аби зацікавлені сторони 
мали належний доступ до інформації і повною мірою розуміли порядок та 
механізми процесу голосування. Довіра вибудовується від самого початку – 
орган управління виборчим процесом (ОУВП) має забезпечити участь 
зовнішніх зацікавлених сторін щонайменше на рівні консультацій на етапі 
дизайну та пілотного випробування системи; 
− віддалене голосування негативно впливає на таємність 
голосування. Якщо виборці голосують, наприклад, не під наглядом членів 
виборчих комісій, існує можливість зовнішніх впливів на рішення виборця, 
80 
 
купівлі голосів та примусу і залякування, відтак передбачити заходи для 
протидії таким порушенням; 
− безпека і, що не менш важливо, впевненість громадян у безпеці 
виборів мають бути ключовою темою у дискусіях щодо інтернет-голосування 
[20]. 
Досвід зарубіжних країн, зокрема Естонії, свідчить про можливість та 
високу успішність використання ІКТ у виборчому процесі. В той же час, існує 
низка перешкод і небезпек, пов’язаних з цим процесом, що потребує більш 
детального вивчення даного питання в контексті українських реалій. 
Так, естонські спеціалісти зазначають, що для впровадження 
електронного голосування необхідно виконати три основні умови: 
− надійний інструмент електронної ідентифікації. В той же час 
українські  Bank ID для цих цілей не підходять, оскільки власником у цьому 
випадку виступає приватна особа. Держава повинна мати власний 
ідентифікатор, який має великий кредит довіри. Це – головна попередня умова 
електронних виборів; 
− політична консолідація. Електронні вибори – це дорогий процес, 
який вимагає нормативно-правової підготовки; 
− ресурс, зокрема електронні реєстри, сховища інформації і 
можливості обробляти отримані дані [40]. 
Але найголовнішою умовою, на нашу думку, без якої всі попередні 
умови не будуть мати ніякого сенсу, - це високий рівень довіри населення до 
такого інструменту голосування. 
Так, згідно опитуванням Громадської мережі «ОПОРА» 65,9% українців 
негативно ставляться до можливого запровадження дистанційного 
голосування через інтернет [1]. 
Експерти зазначають, що «відповідальне ставлення до ідеї втілення 
електронного голосування у контекст української виборчої системи 
передбачає, що кроки з реалізації такої системи доцільно здійснювати лише у 
81 
 
випадку, коли технічні, організаційні, правові умови в Україні 
відповідатимуть проголошеним Рекомендацією КМ Ради Європи CM/Rec 
(2017)  щодо стандартів для електронного голосування» [55]. 
В Україні фактично вже впроваджені деякі елементи електронної 
системи виборів (формування виборчих комісій, складання списків виборців, 
висування та реєстрація кандидатів, передвиборча агітація, підрахунок голосів 
виборців, встановлення та оприлюднення результатів голосування значною 
мірою автоматизовані), а також здійснена певна «технічна» підготовка до 
запровадження електронного голосування:  
1. запроваджені сучасні електронні методи ідентифікації особи, серед 
яких внутрішні паспорти у вигляді ID-карток та біометричні закордонні 
паспорти громадян України, Mobile ID, Bank ID, які у перспективі можуть бути 
використані для ідентифікації виборця під час електронного голосування;  
2. громадяни України мають можливість отримати електронний 
цифровий підпис, який у майбутньому може бути використаний при 
підтвердженні вибору (подачі голосу) під час електронного голосування;  
3. через спеціальний сервіс на сайті Державного реєстру виборців 
українці мають змогу перевірити свою присутність у виборчих списках; 
 4. упроваджено додаток «Дія» – сервіс, за допомогою якого реалізується 
ідея «країни в смартфоні», одним з етапів якої у більш віддаленому 
майбутньому може стати електронне голосування [55]. 
Також, створено початкову нормативно-правову базу, що може бути 
використана для подальшого правового забезпечення порядку електронного 
голосування:  
− Закон України № 2155-VIII від 05.10.2017 р. «Про електронні 
довірчі послуги» дає можливість запровадити в Україні сучасні електронні 
методи ідентифікації особи, серед яких Mobile ID; 
− Закон України № 2163-VIII від 05.10.2017 р. «Про основні засади 
забезпечення кібербезпеки України» визначає основні цілі, напрями та 
82 
 
принципи державної політики у сфері кібербезпеки, також повноваження та 
обов’язки державних органів в цій сфері; 
− Виборчий кодекс України передбачає активне використання 
інформаційно-комунікативних технологій у частині реєстрації виборців та 
уточнення відомостей про виборців у Державному реєстрі виборців; 
− відповідно до Закону України № 698-V від 23.07.2020 р. «Про 
Державний реєстр виборців» Реєстр ведеться в електронній формі; заява щодо 
включення до Реєстру особи, яка має право голосу, може бути надіслана нею 
до органу ведення Реєстру в електронній формі за електронним цифровим 
підписом [55]. 
В додатку А наведено основні ризики, з якими можуть зіткнутися при 
впровадженні електронного голосування в Україні. 
Однією з рекомендацій відповідно до основних ризиків є: 
«запроваджувати нову систему голосування, слід провести опитування 
громадської думки, розробити стратегічні комунікаційні кампанії для 
населення і чітко пояснити, що має бути реалізовано, чому, і яку користь 
принесе нова система українському суспільству, розробити дорожню карту 
для громадсько-просвітницької роботи» [24], а також «слід розпочати 
інклюзивний, широкомасштабний процес консультацій з усіма українськими 
зацікавленими сторонами у сфері виборів. Перед консультаціями або під час 
них мають відбутись поглиблений обмін знаннями та інформативні воркшопи 
і семінари для підвищення розуміння зацікавленими сторонами багатьох 
питань щодо електронного та Інтернет-голосування. Невелика кількість 
високообізнаних представників зацікавлених сторін всередині країни має бути 
доповнена відповідними міжнародними експертами та фахівцями-
практиками» [24]. 
Також, рекомендується розробити Концепцію запровадження 
електронного голосування в Україні та Програму щодо впровадження [55]. 
Треба зазначити, що така Концепція подавалася до розгляду у Верховну Раду 
ще в 2011 році [49]. 
83 
 
Наступна рекомендація – це підвищення бюджетних асигнувань, 
оскільки, як зазначалося вище, перехід на електронне голосування – це досить 
коштовний процес. Але, з огляду на повномасштабну війну з росією, наразі 
існує великий дефіцит бюджету, і проведення електронного голосування в 
2024 році, як планувалося, буде неможливим. 
Враховуючи іноземних досвід, необхідно вибрати найбільш прийнятні 
та ефективні інструменти електронного голосування для України, а також 
провести дослідження знань громадян про е-демократію [24]. 
Також, доцільно провести голосування в тестовому режимі (як варіант 
на обмеженій території) та зробити ретельний аналіз результатів виборів. Це 
дозволить виявити ефективність запропонованих технологій, а також довести 
(якщо процес виборів буде прозорим і відкритим), що такий підхід має право 
на існування. 
Тобто, запровадження електронного голосування повинно відбуватися 
поступово, з урахуванням рівня готовності населення до цього процесу і 
психологічно і технічно, попередньо створивши відповідне законодавче, 
інституційне, техніко-технологічне, фінансове та етичне підґрунтя для цього 
процесу. В іншому випадку електронне голосування стане черговим 
інструментом, який певна політична сила (як зовнішня та і внутрішня) зможе 
використати для своїх власних потреб. 
 
Висновки до розділу 3 
 
В Концепції розвитку електронного урядування в Україні однім із 
напрямів розвитку визначено впровадження його елементів у виборчу сферу, 
а саме розвиток та запровадження інформаційної системи проведення 
виборчого процесу в електронній формі. 
Електронне голосування в тій чи іншій формі практикують у декількох 
країнах, найбільш успішний приклад впровадження даного інструменту – 
84 
 
Естонія. Натомість є низка країн, в яких електронне голосування повністю 
призупинили чи скасували через низку проблем і недоліків. 
До основних переваг електронного голосування відносять: швидший 
підрахунок голосів і формування таблиць; точніші результати через 
виключення фактору помилок (виключення людського фактору); краще 
представлення складних виборчих бюлетенів; більша зручність для виборців 
тощо. А до недоліків: брак прозорості; обмежена відкритість і розуміння 
системи тими, хто не є експертами; брак узгоджених стандартів для систем е-
голосування; потенційне порушення таємниці голосування; ризик 
маніпулювання інсайдерами з розширеним доступом до системи або хакерами 
ззовні; імовірність шахрайства шляхом масштабної маніпуляції невеликою 
групою інсайдерів тощо. 
В Україні фактично вже впроваджені деякі елементи електронної 
системи виборів, а також здійснена певна «технічна» підготовка до 
запровадження електронного голосування (електронні методи ідентифікації 
особи, упроваджено додаток «Дія»), а також створено початкову нормативно-
правову базу, яка може бути використана для подальшого правового 
забезпечення порядку електронного голосування (Закон України  «Про 
електронні довірчі послуги», Закон України  «Про основні засади забезпечення 
кібербезпеки України», Виборчий кодекс України тощо). Разом з тим існує 
низка ризиків, з якими можуть зіткнутися при впровадженні електронного 
голосування в Україні, для уникнення яких треба провести попередню роботу 
з підвищення довіри суспільства до результатів таких виборів; гарантувати 
безпеку від зовнішнього втручання та хакерських атак на систему; 
передбачити можливість перевірки правильності результатів. Також 
необхідно розробити Концепцію запровадження електронного голосування в 
Україні та Програму щодо впровадження, вивчити іноземний досвід, провести 
голосування в тестовому режимі та зробити ретельний аналіз результатів 
виборів.  
85 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
З’ясовано, що існує значна кількість визначень поняття «електронне 
урядування» та розуміння його сутності і мети, серед яких найбільш 
відповідними, є ті, що поєднують два підходи: технократичний, в якому 
електронне урядування розглядається як одна з базових технологій 
інформаційного суспільства, або як один з етапів впровадження ІКТ у публічне 
управління, та концептуальний, в якому електронне урядування розглядається 
як відповідна ідеологія, концепція, теорія або як одна з сучасних форм 
державного управління, що базується на таких підходах, як новий державний 
менеджмент, політичні мережі, належне урядування, відкритий уряд тощо. 
Доповнено основні принципи впровадження електронного урядування, 
зокрема, прозорість і відкритість влади; конфіденційність та інформаційна 
безпека; єдині технічні стандарти і взаємна сумісність; орієнтованість на 
інтереси і потреби споживачів послуг; підконтрольність та підзвітність органів 
влади громадянам та суспільству, такими як «доступності та 
всеохоплюваності» для зменшення «цифрового розриву», а також принципом 
«соціальної інтеграції» з метою залучення вразливих категорій населення до 
процесів електронного урядування. 
Виявлено, що до основних видів електронного урядування відносяться 
такі: G2C (уряд - громадянам); G2G (уряд - уряду); G2B (уряд - бізнесу); G2E 
(уряд – державний службовець). Рекомендовано звернути увагу на розвиток 
таких взаємозв’язків як G2N (уряд до некомерційних організацій) та N2G 
(некомерційні організації до уряду), оскільки громадські організації 
відіграють важливу роль в формуванні та реалізації державної політики, отже 
необхідно створити прозорі та дієві механізми взаємодії з ними, а також G2I 
«уряд–міжнародні організації та інші держави», оскільки в умовах глобалізації 
ринку праці та капіталу, виробництва продукції та надання послуг цей вид 
взаємодії набуває особливого значення. 
86 
 
Проаналізовано такий інструмент оцінки рівня цифрового розвитку 
країни, як Going Digital, який включає сім вимірів політики, які необхідно 
скоординувати для формування спільного цифрового майбутнього, яке 
покращить життя всіх людей: доступ до комунікаційної інфраструктури, 
послуг і даних; ефективне використання цифрових технологій і даних; 
інновації на основі даних та цифрові інновації; гарна робота для всіх; 
соціальне процвітання та інтеграція; довіра в епоху цифрових технологій; 
відкритість ринку в цифровому бізнес-середовищі. Вимірювання рівня 
цифрового розвитку країни за цими показниками дозволяє отримати 
комплексні результати, які можна використовувати при формуванні політики 
цифрового розвитку і, в тому числі, електронного урядування. 
Аналіз стану цифрового розвитку України за деякими з показників 
показав, що за деякими з них наша країна займає досить високу позицію 
порівняно з країнами ЄС та ОЕСР, зокрема за показником «Доступ до 
комунікаційної інфраструктури, послуг і даних», але існує проблема 
«цифрового розриву» між міськими та сільськими територіями. За більшістю 
інших показників важко зробити аналіз, оскільки статистичні дані за такими 
напрями відсутні.  
Проаналізовано основні етап розвитку електронного урядування в 
Україні, досліджено основну законодавчу та нормативно-правову базу, а 
також суб’єктів державного управління в сфері електронного урядування. 
З’ясовано, що процес розвитку йде досить швидкими темпами. В Україні 
розроблена нормативно-правова база з регулювання даної сфери, створено 
взаємодії з основних видів електронного урядування (G2C; G2G; G2B; G2E), 
які постійно розширюються та вдосконалюються. 
З’ясовано, що Україна займає 46 позицію за міжнародним Індексом 
готовності електронного уряду. В розрізі окремих складових індексу, 
найкраща ситуація за Індексом телекомунікаційної інфраструктури України 
(підвищення з 0,4364 бали в 2018 році до 0,727 бали в 2021 році). Натомість 
Індекс людського капіталу становить 0,8669 балів, що є досить низьким рівнем 
87 
 
порівняно з країнами-лідерами. Стан розвитку державних онлайн-сервісів в 
Україні оцінено досить високо (0,8148 балів) і прослідковується стабільна 
тенденція до покращення цього показника. 
Виявлено, що в Концепції розвитку електронного урядування в Україні 
однім із напрямів розвитку визначено впровадження його елементів у виборчу 
сферу, а саме розвиток та запровадження інформаційної системи проведення 
виборчого процесу в електронній формі. З’ясовано, що в Україні фактично вже 
впроваджені деякі елементи електронної системи виборів, а також здійснена 
певна «технічна» підготовка до запровадження електронного голосування 
(електронні методи ідентифікації особи, упроваджено додаток «Дія»), а також 
створено початкову нормативно-правову базу, яка може бути використана для 
подальшого правового забезпечення порядку електронного голосування. 
Разом з тим існує низка ризиків, з якими можуть зіткнутися при впровадженні 
електронного голосування в Україні, для уникнення яких треба провести 
попередню роботу з підвищення довіри суспільства до результатів таких 
виборів; гарантувати безпеку від зовнішнього втручання та хакерських атак на 
систему; передбачити можливість перевірки правильності результатів; 
розробити Концепцію запровадження електронного голосування в Україні та 
Програму щодо впровадження, вивчити іноземний досвід, провести 
голосування в тестовому режимі та зробити ретельний аналіз результатів 
виборів. 
Зроблено висновок, що запровадження електронного голосування 
повинно відбуватися поступово, з урахуванням рівня готовності населення до 
цього процесу і психологічно і технічно, попередньо створивши відповідне 
законодавче, інституційне, техніко-технологічне, фінансове та етичне 
підґрунтя для цього процесу. В іншому випадку електронне голосування стане 
черговим інструментом, який певна політична сила (як зовнішня та і 
внутрішня) зможе використати для своїх власних потреб. 
 
  
88 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. «Ще в жодній країні впровадження нового способу голосування не 
проходило легко» — аналітик про онлайн-вибори в Україні. URL:  
http://www.nrcu.gov.ua/news.html?newsID=97345 
2. A holistic approach to policymaking in the digital age.  URL: 
https://goingdigital.oecd.org/dimensions 
3. Annexes Survey Methodology. URL:  https://publicadministration.un.org/ 
egovkb/Portals/egovkb/Documents/un/2016-Survey/Annexes.pdf 
4. Biswas А. E-Governance: Meaning, Objectives, Features, And 4 Types. 
URL:  https://schoolofpoliticalscience.com/what-is-e-governance/ 
5. Discussion Paper Governance for Sustainable Development Integrating 
Governance in the Post-2015. Development Framework. March 2014. URL: 
https://www.undp.org/sites/g/files/zskgke326/files/publications/Discussion-Paper--
Governance-for-Sustainable-Development.pdf 
6. e-Gov Portal. URL: https://www.e-gov.go.jp/en 
7. E-Governance: concept and significance. Unit 1. URL: 
https://egyankosh.ac.in/bitstream/123456789/25880/1/Unit-1.pdf 
8. E-Government Development Index (EGDI). URL:  
https://publicadministration.un.org/egovkb/en-us/About/Overview/-E-
Government-Development-Index 
9. E-government. A strategic framework for public services in the 
information age.  URL: https://ntouk.files.wordpress.com/2015/06/e-government-
strategy-2000.pdf APRIL 2000 
10. Fan Q. E-Government Development at the Local Level in Australia Using 
a Framework for Connected E-Government. DOI: 10.4018/IJEEI.2018070104  
11. Information Society Portal. URL: http://ec.europa.eu/information 
_society/activities/egovernment/index_en.htm 
89 
 
12. Trembita.gov.ua – звіт за 1-й квартал 2022 року. URL:  
https://eu4digitalua.eu/news/trembita-gov-ua-zvit-za-1-j-kvartal-2022-roku/ 
13. UK Digital Strategy. URL: https://www.gov.uk/government/publications 
/uk-digital-strategy 
14. UN E-government Knowledgebase. URL:  
https://publicadministration.un.org/egovkb/en-us/ 
15. UN Glossary. 2022. URL: https://publicadministration.un.org/egovkb/ 
en-us/Resources/Glossary 
16. UNE-Government Knowledgebase.   URL: https://publicadministration. 
un.org/egovkb/Data-Center 
17. United Nations Global e-Government Readiness Report 2005: From e-
Government to e-Inclusion. URL:http://unpan1.un.org/intradoc/groups/public/ 
documents/ un/unpan021888.pdf. 
18. What is Governance? URL: http://web.worldbank.org/archive/website 
01020/WEB/0__CON-5.HTM 
19. Аналітична оцінка діяльності Мінцифри у 2021 році. URL: 
https://intelmag.com/digitalization/16921-analitychna-oczinka-diyalnosti-
minczyfry-u-2021-roczi/ 
20. Апплгейт М., Чануссот Т., Басистий В. Інтернет-голосування: 
питання до розгляду Загальний огляд для органів адміністрування виборів 
Квітень 2020. URL:  https://ifesukraine.org/wp-content/uploads/2020/04/IFES-
White-Paper-Applegate-Chanussot-Basysty-%E2%80%98Considerations-on-
Internet-Voting%E2%80%99-Mar-2020-Ukr-1.pdf 
21. Венда Г. Стандарти Ради Європи з електронного голосування. 
Вісник центральної виборчої комісії. 2017. № 1 (35). С. 20-22. 
22. Впровадження електронного голосування основні аспекти. 
Програмний документ. Грудень 2011 р. URL:  https://www.idea.int/sites/default/ 
files/publications/introducing-electronic-voting-essential-considerations-UK.pdf 
23. Державна служба статистики. Офіційний сайт. URL: 
https://www.ukrstat.gov.ua/ 
90 
 
24. Дослідження доцільності запровадження нових виборчих 
технологій. Лютий 2020. URL:  https://ifesukraine.org/wp-
content/uploads/2019/04/IFES-Ukraine-Feasibility-Study-on-the-Introduction-of-
New-Elections-Technology-for-Ukraine-v1-2020-02-13-Ukr.pdf 
25. Доступ домогосподарств України до інтернету у 2021 році. 
Статистичний збірник. Київ, 2022. URL: https://ukrstat.gov.ua/ 
druk/publicat/kat_u/2022/zb/07/zb_dd_internet_21.pdf 
26. Звіт про виконання плану роботи Міністерства цифрової 
трансформації України на 2021 рік. URL: 
https://cms.thedigital.gov.ua/storage/uploads/files/page/ministry/%D0%97%D0%
B2%D1%96%D1%82_%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D1%
96%D0%BD%D1%86%D0%B8%D1%84%D1%80%D0%B8_2021.pdf 
27. Звіт про роботу Національної комісії, що здійснює державне 
регулювання у сфері зв’язку та інформатизації за 2021 рік. Київ. 2022. URL: 
https://nkrzi.gov.ua/images/upload/142/10078/report-12-05-2022_for_print_To 
Print.pdf 
28. Кращі практики впровадження електронного урядування: 
зарубіжний досвід / авт. кол.: К. Синицький, Я. Олійник, М. Міхальова та ін.; 
за заг. ред. С. А. Чукут, О. В. Загвойської. К., 2010. 144 с. URL: 
https://ktpu.kpi.ua/wp-content/uploads/2016/02/Krashhi-praktiki-vprov adzhennya-
elektronnogo-uryaduvannya_zarubizhnij-dosvid.pdf 
29. Куспляк І. С. Основні теоретичні підходи до поняття «електронне 
урядування»: порівняльний аналіз. URL: http://app.nuoua.od.ua/archive/40_2010 
/52.pdf 
30. Ліллестрьом М. Переваги та ризики електронного голосування та 
онлайн-голосування. URL:  https://decentralization.gov.ua/news/12905 
31. Лойко Л., Хочь І. Інструменти, механізми та еволюція електронного 
урядування. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789 
/36878/63-Loiko.pdf?sequence=1 
91 
 
32. Малиновський В. Я., Грицяк Н. В., Семенченко А. І. Електронне 
урядування та електронна демократія. Навчальний посібник у 15 частинах. 
Вступ до курсу. Концептуальні засади електронного урядування та 
електронної демократії (Частина перша). Загальна редакція А. І. Семенченко, 
В. М. Дрешпак. URL: https://old.suitt.edu.ua/wp-content/uploads/2018/05/ 
Part_001_Feb_2018.pdf 
33. Маурер А. Д. Цифрові технології у виборах. Питання, висновки та 
перспективи Рада Європи. Березень 2020. 
34. Мінцифра розширює співпрацю з USAID: агенція виділить 60 млн 
доларів на посилення кібербезпеки України. URL:  
https://thedigital.gov.ua/news/mintsifra-rozshiryue-spivpratsyu-z-usaid-agentsiya-
vidilit-60-mln-dolariv-na-posilennya-kiberbezpeki-ukraini 
35. Мінцифри разом з Держстатом створюють аналітичну платформу 
Government BI для якісних управлінських рішень. URL: 
https://www.kmu.gov.ua/news/mintsyfry-razom-z-derzhstatom-stvoriuiut-
analitychnu-platformu-government-bi-dlia-iakisnykh-upravlinskykh-rishen 
36. Огляд інструментів цифрової трансформації економіки України 
(лютий 2023). URL:  https://niss.gov.ua/news/komentari-ekspertiv/ohlyad-
instrumentiv-tsyfrovoyi-transformatsiyi-ekonomiky-ukrayiny-lyutyy 
37. Офіційний сайт Міністерства Цифрової трансформації. URL: 
https://thedigital.gov.ua/ministry 
38. Питання Міністерства цифрової трансформації. Постанова Кабінету 
Міністрів України № 856 від 18 вересня 2019 року URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/856-2019-%D0%BF#Text 
39. Підсумки роботи Мінцифри 2022 рік. URL: 
https://2022.thedigital.gov.ua/ 
40. Порахувати голоси всього за 2 години замість 2 тижнів: як в Естонії 
організовані електронні вибори. URL:  https://rubryka.com/article/e-elections-
estonia/ 
92 
 
41. Про електронні документи та електронний документообіг. Закон 
України від 22.05.2003 № 851-IV URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/851-
15#Text 
42. Про затвердження Концепції формування системи національних 
електронних інформаційних ресурсів. Розпорядження Кабінету Міністрів 
України; Концепція від 05.05.2003 № 259-р URL: https://zakon.rada.gov.ua/ 
laws/show/259-2003-%D1%80#Text. 
43. Про затвердження Порядку засвідчення наявності електронного 
документа (електронних даних) на певний момент часу. Постанова Кабінету 
Міністрів України; Порядок від 26.05.2004 № 680 URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/680-2004-%D0%BF#Text 
44. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні 
на 2007-2015 роки. Закон України від 09.01.2007 № 537-V  URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/537-16#Text 
45. Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх 
інформаційних технологій. Указ Президента України від 20.10.2005 № 
1497/2005 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1497/2005#Text 
46. Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським Союзом про 
участь України у програмі Європейського Союзу «Цифрова Європа» (2021–
2027) : Проект закону № 0187 від 03.02.2023. URL:  
https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/41298 
47. Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в 
Україні. Розпорядження Кабінету Міністрів України; Концепція, 
від 20.09.2017 № 649-р URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/649-2017-
%D1%80#Text 
48. Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в 
Україні. Розпорядження Кабінету Міністрів України; 
Концепція від 13.12.2010 № 2250-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 
2250-2010-%D1%80#Text 
93 
 
49. Проект Закону України Про Концепцію «Запровадження системи 
електронного голосування в Україні». URL:  
https://ips.ligazakon.net/document/JF6OG00A 
50. Рік незламності Мінцифри: як цифрова трансформація регіонів 
працює під час війни. URL: https://dn.gov.ua/news/rik-nezlamnosti-mincifri-yak-
cifrova-transformaciya-regioniv-pracyuye-pid-chas-vijni 
51. Свердан Р. Від паперу до тачскріну. Чому в США неможливо 
підтасувати результати голосування. URL:  https://www.eurointegration.com.ua 
/articles/2016/11/7/7057035/ 
52. Семенченко А. І. Електронне урядування в Україні: проблеми та 
шляхи вирішення. Електронне урядування. 2010. № 1.  С. 8 
53. Система «Трембіта». URL:  https://trembita.gov.ua/ua/projects/trembita-
vzayemodiya-reyestriv 
54. Тітамир О. Чому сотні тисяч тонн електронних відходів в Україні 
розкладаються на полігонах, а не проходять рециклінг? URL: 
https://www.dsnews.ua/ukr/blog/chomu-sotni-tisyach-tonn-elektronnih-vidhodiv-
v-ukrajini-rozkladayutsya-na-poligonah-a-ne-prohodyat-recikling-07102021-
439129 
55. Токар-Остапенко О. В. Електронне голосування: перспективи 
впровадження в Україні. URL:  https://niss.gov.ua/sites/default/files/2021-
02/tokar-1.pdf. 
56. Топалова С., Фоломєєв М. Е-вибори та е-голосування: потенційні 
переваги та виклики. URL:  https://lb.ua/blog/svetlana_topalova/456060_ 
evibori_egolosuvannya.html 
57. Хвильовий М. Раннє та дистанційне голосування: Досвід Європи. 
URL: https://www.oporaua.org/news/vybory/19666-rannie-ta-distantsiine-
golosuvannia-dosvid-evropi 
58. Хвильовий М. Раннє та дистанційне голосування: досвід країн 
Північної Америки. URL:  https://oporaua.org/article/vybory/19691-rannie-ta-
distantsiine-golosuvannia-dosvid-krayin-pivnichnoyi-ameriki 
94 
 
59. Чукут С. А. Тенденції та проблеми впровадження електронного 
урядування в Україні. URL: https://ktpu.kpi.ua/wp-content/uploads/2016/ 
02/Tezi_Tendentsiyi-ta-problemi-vprovadzhennya-elektronnogo-uryaduvannya.pdf 
60. Чукут  С. А., Загвойська О. В., Цимбаленко Я. Ю. Основи 
електронного урядування. Навчальний посібник для здобувачів ступеня 
бакалавра за освітніми програмами «Адміністративний менеджмент» та 
«Електронне урядування» спеціальності 281 Публічне управління та 
адміністрування та студентів інших спеціальностей. Київ: КПІ ім. Ігоря 
Сікорського, 2022. 268 с.  
61. Як змінюються звички українських інтернет-покупців. Результати 
дослідження CBR URL: https://retailers.ua/uk/news/menedjment/11463-kak-
menyayutsya-privyichki-ukrainskii-internet-pokupateley-rezultatyi-issledovaniya-
cbr 
 
  
9 5 
 
Додаток А 
 Основні ризики впровадження електронного голосування в Україні 
Ризик Імовірність Вплив Способи пом’якшення 
Кібербезпекові інциденти Середня Великий ЦВК має проводити оцінку 
ставлять під сумнів ризиків щодо кожної нової 
доброчесність виборів. технології, яка використовується 
на виборах, у співпраці з 
національними агенціями. 
Сприйняття процесу як Середня Великий Зайнятись боротьбою з 
такого, що залежить від дезінформацією, прогресивним 
іноземного або розгортанням технології на 
внутрішнього кібервпливу виборах без зобов’язуючих 
негативно позначається на наслідків для розробки 
довірі до виборчого фундаменту. 
процесу. 
ЦВК не здатна Середня Великий Пілотні дослідження, прозорий 
забезпечити довіру процес закупівлі, прозорий аналіз 
політичних партій до результатів пілотних тестів, 
нової технології. потенційне відкриття вихідного 
Представники партій коду для зовнішнього аналізу. 
намагаються 
дискредитувати нову 
систему через політичні 
інтереси 
Нездатність відповідного Низька Великий Стратегічне планування, ранні 
відділу чи постачальника  закупівлі, ефективний 
послуг забезпечити ЦВК менеджмент проекту, пілотні 
дієвим програмним тести всіх систем 
рішенням 
Пропозиції нової Середня Середній Запровадження нової технології 
інноваційної виборчої під керівництвом ЦВК. 
технології Інклюзивні консультації на ранніх 
використовуються як етапах та підтримка від усіх 
політичний інструмент зацікавлених сторін. 
проти ЦВК як маріонетки 
уряду. 
Бюджет або часові рамки Висока Середній Правильне планування бюджету 
ЦВК недостатні для заздалегідь, до початку діяльності. 
забезпечення проведення Зобов’язання досліджувати нову 
досліджень та пілотних технологію має підкріплюватися 
тестів до розгортання відповідними бюджетними 
нової технології, що асигнуваннями. 
примушує Комісію 
відмінити розгортання 
ЦВК не вживає належних Низька Середній Потрібні спеціальні норми, щоб 
дій для внесення правок гарантувати можливість пілотних 
до Виборчого кодексу, і тестів, а до повноцінного 
використання технології запровадження технологій слід 
юридично оскаржується. провести аналіз і здійснити 
належні реформи 
9 6 
 
Неадекватна Висока Великий Слід провести 
ІТінфраструктура загальнонаціональне оцінювання 
(відсутність покриття ІТ-інфраструктури/ охоплення 
Інтернетом усієї України Інтернетом і вжити належних 
та розповсюдження технічних кроків для вирішення 
необхідного програмного/ проблеми відсутності технології в 
апаратного забезпечення) неохоплених районах України 
зашкодить 
запровадженню 
технологій е-голосування 
або і-голосування 
Якщо і-голосування буде Середня Великий Розробити та провести пілотні 
запроваджено в Україні і тести системи і-голосування та 
для громадян, які живуть і впровадити її на територіях, 
працюють за кордоном та контрольованих українською 
на владою. Запровадити іголосування 
анексованих/окупованих для українців, які проживають і 
територіях, є великі працюють за кордоном (за 
ризики винятком Росії, Білорусі, країн-
неконтрольованого членів Митного союзу) у 
голосування та примусу з безпечних середовищах, як-от у 
боку Росії, а також приміщеннях посольств з 
Білорусі та країн-членів відмежованим кіберсередовищем 
Митного Союзу 
Погано розроблена ЦВК Середня Великий Розглянути можливість залучення 
та відповідальними ряду національних реєстрів 
агенціями система (Державний реєстр виборців, 
ідентифікації виборців для Державний демографічний реєстр, 
верифікації виборцями е- біометричний реєстр Державної 
голосування або і- міграційної служби, реєстр 
голосування Міністерства внутрішніх справ) 
для використання їх з метою 
ідентифікації виборців, щоб бути 
в змозі провести е-/іголосування. 
Неприйняття громадянами Середня Великий Перш ніж запроваджувати нову 
України нової, вже систему голосування, слід 
впровадженої у виборчий провести опитування громадської 
процес технології. думки, розробити стратегічні 
комунікаційні кампанії для 
населення і чітко пояснити, що 
має бути реалізовано, чому, і яку 
користь принесе нова система 
українському суспільству, 
розробити дорожню карту для 
громадсько-просвітницької роботи 
Можливий продаж е- Висока Великий Не поспішати впроваджувати нову 
голосів українськими систему до того, як основні 
виборцями в Інтернеті державні послуги будуть 
через фінансові причини впроваджені на платформах е-
чи просто бажання послуг, навчити населення 
заробити додаткові кошти використанню еінструментів для 
 
97 
 
зацікавленим політичним своїх щоденних потреб та 
акторам, які будуть запроваджувати і-голосування, 
недовіряти всім зусиллям коли основна частина громадян 
ЦВК і державних органів України буде користуватись е-
із впровадження послугами і матиме довіру до 
технології іголосування, держави щодо впровадження 
хоча ті вже раніше нової технології в країні. 
успішно створили 
платформи е-послуг в 
Україні 
 
Джерело: [24]
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
