Репозиторій ЧДТУ
Репозиторій ЧДТУ зберігає і дозволяє легкий і відкритий доступ до всіх видів цифрового контенту, включаючи текст, зображення, анімовані зображення, MPEG і набори даних
Дізнатися більше
Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7874| Назва: | ЗМІНИ СТРАТИФІКАЦІЇ ДОХОДІВ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ |
| Автори: | Петкова, Леся Омелянівна Процідило, Вероніка Володимирівна |
| Ключові слова: | доходи населення;якість життя населення;рівень життя населення;індекс людського розвитку |
| Дата публікації: | 30-січ-2023 |
| Короткий огляд (реферат): | АНОТАЦІЯ Магістерська дипломна робота містить 97 сторінок, 12 таблиць, 17 рисунків, список використаних джерел з 55 найменувань, 3 додатків. НАЗВА МАГІСТЕРСЬКОЇ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ (великими літерами) Предметом дослідження є теоретичні та прикладні аспекти вивчення рівня та якості життя населення, стратифікації доходів у глобальному світі. Об’єктом дослідження є процеси, що визначають рівень і якість життя населення країн світу в умовах глобальних викликів Метою магістерської кваліфікаційної роботи є дослідження рівня життя та якості життя населення світу Завдання магістерської кваліфікаційної роботи: визначити сутність поняття якості життя населення світу; розглянути умови стратифікації доходів населення; з’ясувати підходи до визначення рівня та якості життя населення; проаналізувати стан і тенденції зміни рівня та якості життя населення світу; дослідити як вплинула пандемія коронавірусної хвороби 2019 року (COVID-19) на рівень життя населення; розрахувати рівень та якість життя в Україні; здійснити динамічне порівняння якості життя населення по різних регіонах світу; проаналізувати світові моделі боротьби з бідністю та можливості їх впровадження в Україні. За результатами дослідження сформульовані пропозиції Зниження рівня бідності та загальне підвищення рівня життя населення, розвиток ринку праці та забезпечення гідних умов праці. Розробка та реалізація державних мінімальних соціальних програм, спрямованих на збереження балансу країни. Розвиток майбутніх програм державно-приватного партнерства дозволить людям підвищити рівень життя та задовольнити соціально-економічні потреби. Одержані результати можуть бути використані як теоретичний матеріал для вивчення якості та рівня життя населення на економіку світу, а також при написанні рефератів і курсових робіт. Рік виконання магістерської кваліфікаційної роботи 2022 Рік захисту магістерської кваліфікаційної роботи 2022 |
| URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7874 |
| Розташовується у зібраннях: | 051 Економіка (Міжнародна економіка) |
Файли цього матеріалу:
| Файл | Опис | Розмір | Формат | |
|---|---|---|---|---|
| Магістерська Процідило.pdf Restricted Access | 1.94 MB | Adobe PDF | Переглянути/Відкрити Запит копії |
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ ТА БІЗНЕСУ Спеціальність Міжнародна економіка Заочна форма навчання, 2 курс, група 3МЕ- 215 . МАГІСТЕРСЬКА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА на тему: ЗМІНИ СТРАТИФІКАЦІЇ ДОХОДІВ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ Студента(ки) Процідило Вероніки Володимирівни (підпис) Керівник д.е.н.,професор Петкова Л.О. ____________________________________________________ (вчене звання, прізвище та ініціали) (підпис) Робота допущена до захисту в ЕК Завідувач кафедри д.е.н., професор Петкова Л.О. (вчене звання, прізвище та ініціали) (підпис) Черкаси 2022 р. 2 ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СТРАТИФІКАЦІЇ ДОХОДІВ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ 1.1. Соціально економічна сутність якості життя 1.2. Концептуальні засади стратифікації доходів населення 1.3. Методичні підходи до визначення рівня та якості життя РОЗДІЛ ІІ. РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА РІВНЯ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ 2.1 Стан і тенденції змін рівня та якості життя населення світу 2.2 Вплив пандемії коронавірусної хвороби 2019 року (COVID-19) на рівень життя населення 2.3 Дослідження рівня та якості життя в Україні РОЗДІЛ ІІІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ 3.1 Перспективи динамічних та структурних змін населення світу 3.2 Світові моделі боротьби з бідністю та можливості їх впровадження в Україні ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 3 ВСТУП Актуальність теми. Розвиток економіки будь-яких країн світу у тому числі й нашої країни, визначається досягнутим рівнем та якістю життя населення. Концепція Програми розвитку ООН (ПРООН) вказує на те, що в процесі економічного розвитку будь-яка країна світу має насамперед створити сприятливі умови для довголіття, здоров’я та творчого життя людей. Якість життя - сукупність показників, що відображають матеріальне, фізичне, соціальне і культурне благополуччя населення. На першому місці при оцінці якості життя - рівень задоволення матеріальних і духовних потреб, стан здоров'я нації і тривалість життя в країні. Як соціально-економічна категорія рівень життя населення являє собою рівень і обсяг попиту людей на матеріальні блага, побутові та культурні послуги. Отже, аналіз рівня життя населення дозволяє визначити основні напрямки вдосконалення соціально-економічної політики країни. Українське суспільство потерпає від низького життєвого рівня населення у всіх його проявах. До комплексу причин цього явища далися ще й наслідки пандемії коронавірусу. В країні знижується зайнятість населення, що впливає на рівень доходів, зростає смертність, скорочується тривалість життя. Як багатогранна категорія, рівень життя населення потребує детального аналізу. До основних питань маємо віднести стратифікацію, зокрема соціально- економічну. Проблема соціально-економічної нерівності в сучасному світі загострюється. Визначення і вимірювання рівнів бідності – є найважливішим інструментом життєдіяльності людини. Важливу роль у теоретичному осмисленні нерівності суспільств відіграють праці М. Вебера, К. Маркса, Е. Дюркгейма та інших. Серед факторів, що визначають країну в системі соціальних координат та впливають на її економічний розвиток, визначено рівень доходів населення. Структура доходів населення в кінцевому підсумку знаходить своє відображення як у рівні доходів окремих осіб та домогосподарств, так і в їх розподілі між окремими групами, що характеризує соціальну стратифікацію. 4 Метою даної роботи є дослідження рівня життя та якості життя населення світу. У зв’язку з цим у роботі поставлено такі завдання: ˗ визначити сутність поняття якості життя населення світу; ˗ розглянути умови стратифікації доходів населення; ˗ з’ясувати підходи до визначення рівня та якості життя населення; ˗ проаналізувати стан і тенденції зміни рівня та якості життя населення світу; ˗ дослідити як вплинула пандемія коронавірусної хвороби 2019 року (COVID-19) на рівень життя населення; ˗ розрахувати рівень та якість життя в Україні; ˗ здійснити динамічне порівняння якості життя населення по різних регіонах світу; ˗ проаналізувати світові моделі боротьби з бідністю та можливості їх впровадження в Україні. Об’єктом дослідження роботи є процеси, що визначають рівень і якість життя населення країн світу в умовах глобальних викликів. Предметом дослідження є теоретичні та прикладні аспекти вивчення рівня та якості життя населення, стратифікації доходів у глобальному світі. Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі міжнародних економічних відносин, використані загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема, історичний метод, аналіз та синтез, індукція і дедукція, порівняльний та статистичний аналіз тощо. Інформаційну базу дослідження становлять вихідні та підсумкові статистичні дані, опубліковані в наукових та аналітичних виданнях, матеріали Державної служби статистики України, міжнародних орнганізацій, Міжнародної статистичної програми та Економічної та соціальної ради ООН. Кваліфікаційна робота магістра містить 95 сторінок, 12 таблиць, 17 рисунків, список використаних джерел з 55 найменувань, 3 додатків. 5 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СТРАТИФІКАЦІЇ ДОХОДІВ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ 1.1Соціально-економічна сутність якості життя У сучасній ситуації економічного розвитку України найважливішим критерієм ефективності управління економічними процесами та соціосферою, головною метою соціально-економічного розвитку має стати якість життя населення. У зв'язку із соціально-політичною та фінансово-економічною кризою якість життя в Україні залишається на низькому рівні порівняно з економічно розвиненими країнами Європейського Союзу населення. Обраний Україною шлях інтеграції до Європейського Союзу визначає чітке завдання покращення якості життя [21]. Поняття «якість життя» є одним із найскладніших понять у вивченні характеристик суспільства. Зміст цього поняття відображає всі сторони суспільного життя, на які безпосередньо впливають економічні, соціальні, політичні та ідеологічні закономірності суспільного розвитку. Термін «якість життя» з'явився в середині 1950-х років, коли стало зрозуміло, що категорія «рівень життя» не повністю відображає добробут людей. Головною причиною появи та широкого поширення терміну «якість життя» у суспільствах із високим рівнем споживання стала зміна всіх механізмів суспільного розвитку [28]. Термін «якість життя» ввів у науковий обіг Дж. Гелбрейт у шістдесятих роках минулого століття. У цей час у високорозвинутих країнах Заходу суспільний розвиток почав рухатися до постіндустріальної стадії. Це зумовило інтерес до гуманітарного змісту економічного прогресу. Слід зазначити, що спочатку поняття якості життя асоціювалося з питаннями охорони навколишнього середовища, здоров'я та відродження міст. Пізніше це питання почали розглядати з точки зору забезпечення життєздатності суспільства, в якому на перший план висувається гармонія соціальних і культурних 6 цінностей, а не грошей. Дослідження проблем якості життя почалися наприкінці шістдесятих років двадцятого століття. Незважаючи на різні трактування поняття «якість життя», здебільшого їх загальна висновок полягає в забезпеченні та задоволенні населення набором потреб і благ. Якість життя вважається категорією, що характеризує умови життя і призначена для оцінки задоволення потреб, що не підлягає прямому кількісному вимірюванню. Якість життя відображає досвід людини, а показники якості життя – це показники сфер життя, в яких люди відчувають різні рівні задоволення чи незадоволення. У минулому багато іноземних економістів пов'язували поняття економічного зростання з підвищенням суспільного добробуту, але сьогодні зростання виробництва не пов'язане безпосередньо з підвищенням рівня життя людей. На перший план виходить потреба надати життю людини ту якість, на яку вона заслуговує. Якість життя населення включає рівень життя (харчування, обслуговування, здоров'я, вільний час, житлові умови, громадська безпека, рівень освіти, безпека пересування) та умови життя (санітарні умови, умови дозвілля, умови транспорт), охорона здоров'я, екологія, психічний стан) [28]. Отже, можна стверджувати, що якість життя – це комплексна характеристика задоволення матеріальних і культурних потреб людей, існуючих умов життя, вільного розвитку особистості та суспільства в цілому, що включає такі показники, як комфорт і безпека життя, стабільність умов проживання та житло, добробут, освітня та культурна доступність, ефективність у сфері охорони здоров'я. Соціально-економічна література відображає інтегративний і частковий підхід до знань про якість життя. Комплексний підхід передбачає два види оцінювання: об'єктивне (за офіційними статистичними даними, що не передбачає узагальнення інформації, отриманої в результаті різноманітних опитувань громадської думки) і суб'єктивне. Суб'єктивна оцінка пов'язана з тим, що потреби та 7 інтереси конкретної людини завжди є особистими і відображаються в її суб'єктивних відчуттях, особистих думках і оцінках. Таблиця 1.1.1 Індикатори якості життя населення Якість життя Середовища Блоки (субсередовищ) Об’єктивна оцінка Суб’єктивна оцінка Стан Поточна ситуація Природне середовище Екологія Природне середовище Екологічна ситуація Оцінка екологічної ситуації Соціальне середовище Оцінка системи Здоров’я Система охорони Здоров’я населення охорони здоров’я та здоров’я власного здоров’я Освіта Система освіти Освіта населення Оцінка системи освіти та власної освіти Безпека Криміногенне Криміногенна Оцінка середовище ситуація особистої безпеки Культура, Сфера культури, Активність мистецтво, мистецтва, туризму населення у сфері Ставлення до відпочинок культури, культури, мистецтва, мистецтва, туризму туризму Житло Ринок житла Житлові умови Оцінка благоустрою та умов проживання Транспорт Транспортна інфраструктура Безпека на транспорті Оцінка роботи транспорту Економічне середовище Економіка Стан економіки Добробут Оцінка матеріального становища Зайнятість Ринок праці Зайнятість та Оцінка ситуації умови праці щодо зайнятості Суспільно-політичне середовище Громадянська Розвиток Суспільно- Оцінка активність громадянсько- го політична суспільно- суспільства ситуація політичної ситуації 8 Суспільне Стан середовище суспільного Соціальне уособлення Соціальне середовища самопочуття Розроблено автором на основі даних [28] Аналіз наукової літератури свідчить про те, що багато авторів стверджують, що суб’єктивні та об’єктивні оцінки якості життя не повинні просто співіснувати в одній системі, а повинні порівнюватися, відображаючи різні точки зору на ту саму сферу життя людини. Більшість дослідників дотримуються думки, що якість життя і самопочуття індивіда характеризується співвідношенням об’єктивних умов його життя та суб’єктивної оцінки індивіда. Як зазначалося вище, основними показниками якості життя є рівень споживання матеріальних благ, використання вільного часу, матеріальний стан, характеристики природного та соціального середовища, оцінки задоволеності діапазоном міжособистісних стосунків. Тобто існуючі уявлення про якість життя не лише зосереджують увагу на оцінці задоволеності життям, а й охоплюють різноманітні аспекти особистості людини у відношенні до природного та соціального середовища. Перш за все, розробка набору показників якості життя базується на з'ясуванні того, що розуміти під терміном «життя». Як відомо, це поняття складне і багатогранне. Життя як поняття відповідає предмету нашого дослідження. Саме діяльність людини і суспільства в її різноманітних проявах (суспільне, особисте, сімейне, духовне життя) забезпечує її існування, відродження, розвиток і вдосконалення [28]. Основними аспектами життя людини і суспільства є: • У рамках суспільних відносин, спрямованих на виробництво і споживання матеріальних благ, тим самим задовольняючи потреби членів суспільства в одязі, житлі, комфорті, зручності, транспорті, зв'язку тощо; • Життєдіяльність, спрямована на біологічне, соціальне та культурне відтворення людства, окремої людини та суспільства в цілому. • Всебічний розвиток особистості, творчого потенціалу людини в 9 процесі соціального і духовного розвитку. Водночас у соціально-орієнтованому суспільстві важливими показниками якості життя є також ступінь соціальної захищеності населення, свобода вибору людини, покращення соціального середовища. Найважливішими питаннями підвищення рівня та якості життя є забезпечення зайнятості населення, зміцнення соціальної захищеності, боротьба з бідністю, підвищення рівня заробітної плати, трансформація соціального забезпечення, розробка адресної соціальної політики для населення як допоміжний засіб. Інвестиції в соціальну інфраструктуру (будівництво житла, охорона здоров'я, культура, наука, освіта). Здоров'я людей є найважливішим показником, а також – очікувана тривалість життя, смертність, тривалість і тяжкість захворювання, фізичні та розумові здібності людей, добробут. Велике значення має і харчування: його склад, повноцінність, смакові якості, регулярність харчування. Для оцінки якості життя дуже важливі площа і планування житла, навколишнє середовище, зручність планування житлових приміщень [30]. Якість життя характеризується станом освіти. Тривалість та рівень освіти, володіння науковими знаннями, етичний зміст та художній рівень літератури, доступність бібліотек, телебачення, музеїв та інших закладів культури. Підвищена освіта веде до підвищення кваліфікації, що, у свою чергу, призводить до вищих доходів і кращої якості життя. На якість життя більш позитивно впливають умови і характер праці, її інтенсивність і ефективність, відповідність особистим схильностям і індивідуальним здібностям людей, свобода вибору професії і професії. Також важливі такі параметри, як тривалість робочого дня, співвідношення ручної та автоматизованої праці, частота та характер нещасних випадків на виробництві, моральне задоволення, яке приносить робота, мікроклімат у колективі, матеріальна та соціальна оцінка праці.. Для повноцінного життя, задоволення потреб та інтересів громадян необхідні належні умови відпочинку – наявність будинків для відпочинку та 10 санаторіїв, культурно-спортивних закладів протягом достатнього часу. Здopoв'я Xapчyвання Oсвіта Зaйятість і умови праці Житлові Coцiaльне Biдпoчинок і умови забезпечення Oдяг вільний час Пpaва людини Рис.1.1.1 Основні показники якості життя Джерело: побудовано автором на основі [30] Програма розвитку ООН створила інституційну основу для поширення ідей і практик людського розвитку по всьому світу. На думку експертів ООН, розвиток людського потенціалу є метою і критерієм суспільного прогресу. У той же час людський розвиток можна розглядати як фактор зростання продуктивності праці та національного доходу, але це зростання має сенс лише тоді, коли воно дійсно впливає на розширення можливостей людей [14]. Концепція людського розвитку, пропонує такі шляхи оптимізації зв’язку між економічним зростанням і людським розвитком. - Збільшити інвестиції в освіту, охорону здоров'я та професійну підготовку, що сприяє реалізації здібностей людей, активній участі у виробництві та розподілі вигод. - Справедливий розподіл доходів і багатства. Вона створює матеріальну базу для розвитку людського потенціалу менш конкурентоспроможних груп населення. - Досягти соціального балансу витрат, що зміцнює економічну базу соціальної сфери суспільства. - Розширення можливостей для людей робити власний вибір у політичній, соціальній та економічній сферах. 11 Таким чином, концепція людського розвитку поєднує вирішення проблеми виробництва і розподілу товарів і послуг з вирішенням проблеми формування і використання здібностей і здібностей людей, а розвиток здібностей людини є кінцевою метою суспільного прогресу, незалежно від його наслідків. 1.2. Концептуальні засади стратифікації доходів населення Економічна стратифікація – це наявність у суспільстві груп з різним рівнем доходу, наявність багатих, заможних і бідних. Нерівність у доходах населення є звичайною справою в країнах з ринковою економікою. Нерівності можуть бути серйозними, помірними або незначними. Коли господарюючому суб’єкту чогось не вистачає, йому необхідно знайти ресурси для отримання цієї нестачі, тому його присутність у суспільних відносинах має стимулювати розвиток. Однак ця теза застосовна, коли нерівність є помірною та незначною. Серйозна нерівність доходів має багато негативних наслідків для країни, розвитку та існування населення. «Історія вчить нас, що неприйнятна нерівність рано чи пізно призводить до катаклізмів, революцій, бунтів, безладних міграцій, терористичних атак, відкритих чи потенційних війн тощо» [8]. У країнах зі слабкою економікою нерівність є неминучим злом, яке перешкоджає процесу швидкого економічного зростання. Бідність обмежує можливості соціальної реалізації населення. «Так, медсестра, малий підприємець – активно сприяють добробуту своєї громади. Замість цього вони проводять більшу частину свого часу, несамовито зводячи кінці з кінцями. Якщо найбідніші сім’ї не матимуть грошей, щоб задовольнити свої основні потреби, найбідніші працівники втратять роботу, а ринок занепаде» [8]. У Звіті про людський розвиток 2022 р. [22] зазначається, що традиційно існує економічна нерівність, але вона додає й інші виміри нерівності, такі як нерівність у сферах охорони здоров’я, освіти, збереження гідності та поваги до прав людини. Оцінка нерівності повинна починатися з аналізу доходів і 12 добробуту. Для вимірювання нерівності в розподілі доходів використовуються децильні коефіцієнти, криві Лоренца, коефіцієнти Джині, коефіцієнти Пальми, інші. Що стосується оцінки глобальної нерівності, існує кілька баз даних, які є основою для вивчення цього явища науковцями, формулювання відповідної економічної політики органами влади та використання його журналістами та широкою громадськістю у своїй роботі. Це база даних PovcalNet Світового банку, База соціально-економічних даних країн Латинської Америки та Карибського басейну (SEDLAC) і База даних розподілу доходів OECP (IDD). Існують також різні джерела, які поєднують ці бази даних для розширення охоплення. Глобальна група з питань розподілу доходів (LM-WPID) і Стандартизована база даних про нерівність доходів у світі (SWIID). Доречно згадати Всесвітню базу даних нерівності доходів (WIID), складену ООН. Ця база даних складається з майже вичерпного перепису всіх основних баз даних та окремих дослідницьких ініціатив, включаючи детальну інформацію про використані концепції [11]. Ці бази даних базуються на особистих або віртуальних опитуваннях щодо доходів домогосподарств, матеріального становища, соціальних і демографічних аспектів життя. Така інформація дозволяє нам краще зрозуміти детермінанти нерівності доходів і багатства, а також допомагає висвітлити нерівність у ширшому контексті, який включає нації, раси, релігії тощо. Питанням нерівності присвячено чимало досліджень науковців не лише в Україні, а й у країні та за кордоном. Зокрема, доречно виділити роботи американських учених Д. Ацемоглу та Дж. Робінсона [8]. Вони намагаються знайти відповіді на питання, чому держави занепадають, а також джерела багатства та бідності в різних країнах. Економічні системи, Ф. Аджіон і Дж. Вільямсон досліджують зв’язок між економічним зростанням, нерівністю та глобалізацією. Що стосується вітчизняних науковців, то тут А. Корот та О. Герасименко висвітлюють загальносвітові тенденції розвитку соціально- трудових відносин, соціально-економічної нерівності. Є. Ліванов [9] 13 досліджує причини бідності населення, розшарування доходів і нерівності. А. Надточій та А. Смаглюк [10] представляють теоретичний підхід до визначення нерівності, намагаються оцінити її масштаби, визначити її наслідки та пропонують пропозиції щодо її подолання в українському суспільстві. Л. Клевчик [11] намагається представити нерівність як фактор дисбалансу суспільних відносин. Щодо оцінки економічної нерівності на національному рівні, то тут використовуються механізми вибіркових обстежень домогосподарств та оцінки статистичних показників. Моніторинг нерівності доходів населення України здійснюється через індикатори суспільного добробуту чи індикатори рівня життя. Валовий внутрішній продукт, загальний дохід населення, в тому числі на душу населення, індекс споживчих цін на товари та послуги, очікувана тривалість життя населення в майбутньому, тривалентний, очікуваний прибуток від освіти тощо. Для аналізу економічної поведінки домогосподарств вони зазвичай використовують статистику доходів і витрат. Він надає інформацію про рівень життя населення, забезпеченість необхідними товарами та послугами, рівень добробуту та активності. Індикатором добробуту населення є також межа бідності, яка визначається прожитковим мінімумом. Нерівність доходів – це те, як нерівномірно доходи розподіляються по всьому населенню. Чим менш рівний розподіл, тим вище нерівність доходів. Нерівність доходів часто супроводжується нерівністю багатства, що представляє собою нерівномірний розподіл багатства. Населення можна розділити по-різному, щоб показати різні рівні та форми нерівності доходів, такі як нерівність доходів за статтю чи расою. Різні заходи, такі як коефіцієнт Джині, можуть бути використані для аналізу рівня нерівності доходів в популяції [1]. Дохід включає потоки доходів від заробітної плати, підприємницького доходу, відсотків на ощадному рахунку, дивідендів від акцій, орендної плати та прибутку від продажу чогось дорожче, ніж ви заплатили за це. На відміну 14 від статистики багатства, цифри доходу не включають вартість будинків, акцій або іншого майна. Нерівність доходів означає ступінь нерівномірного розподілу доходів між населенням. Дохід може різко відрізнятися між країнами та всередині них. Такі показники, як ВВП на душу населення, середній дохід та індекс Джині, важливі для розуміння того, як найкраще розподілити наші ресурси для вирішення глобальної бідності. Найбільш широко використовуваним показником глобального розподілу доходів є ВВП на душу населення. Валовий внутрішній продукт, або ВВП, – це загальна грошова вартість всіх кінцевих товарів і послуг, вироблених всередині країни в даному році. Показники ВВП на душу населення суттєво різняться в різних країнах світу. Однак, дивлячись на ВВП кожної країни на душу населення, це не найкращий спосіб зрозуміти, наскільки добре функціонує економіка країни. Оскільки ВВП виключає діяльність, яка не відбувається на ринках, багато факторів можуть сприяти ВВП країни, не впливаючи на якість життя її жителів. Наприклад, збитки, завдані забрудненням, не фіксуються ВВП, якщо за них ніхто не платить ціну. І навпаки, корисні види діяльності, такі як робота по дому або проведення часу з сім'єю, не враховуються ВВП. Оскільки ВВП країни не обов'язково відображає добробут її громадян, часто корисніше дивитися на фактичні доходи людей у країні, щоб визначити їх багатство, а не загальний обсяг економічної діяльності (ВВП). Якби просто підрахувати загальний дохід населення країни, країни з великим населенням часто виглядали б багатшими, ніж країни з меншим населенням. І якби просто подивитися на ВВП на душу населення, ми могли б знехтувати тим, щоб врахувати шкідливі наслідки нерівності. Тому ми взагалі розглянемо середній дохід (сукупний дохід людей в країні, поділений на населення). Для більшості країн міри доходу розповідають зовсім іншу історію, ніж міра ВВП. Можна уявити, що різниця між середнім доходом і ВВП на душу населення невелика, але ці цифри часто розходяться. 15 Нерівність всередині країн вимірюється через індекс Джині. Він означає розрив між бідними і багатими верствами населення. Якщо ми хочемо дізнатися більше про нерівність. Для цього існує кілька різних способів. Одним з найбільш широко використовуваних є Індекс Джині (або «коефіцієнт Джині»). Говорячи простою мовою, індекс Джині – це міра того, наскільки рівним є розподіл доходів країни. Це оцінка від 0 до 1, де 0 представляє ідеальну рівність, а 1 – ідеальну нерівність. Досконала рівність означає, що загальний дохід країни розподіляється порівну між її жителями, тоді як ідеальна нерівність означає, що загальний дохід країни належить одній особі. Формула розрахунка коефіцієнту Джині: G =1 - 2 ∑ fвідн xсит + ∑xвідн fвідн , (1.1) де fвідн – частка і-тої групи; xвідн – частка ознаки і-тої групи; xсит – кумулятивна частка ознаки [1] Сьогоднішня глобальна нерівність є наслідком двох століть нерівного прогресу. Деякі місця зазнали значних покращень, а в інших – ні. Саме на нас сьогодні вирівняти шанси і дати кожному – незалежно від того, де вони народилися – шанс на гарне життя. Це не тільки правильно, але, ще й реалістично. Наша надія дати наступним поколінням шанс жити хорошим життям полягає в широкому розвитку, який робить можливим для кожного те, що досяжно лише для небагатьох сьогодні. Багатьох людей вражає як несправедливе те, що деякі люди здатні насолоджуватися здоровим, багатим, щасливим життям, тоді як інші продовжують жити в поганому здоров'ї, бідності та смутку. Для них має значення саме нерівність в результатах життя людей. Для інших саме нерівність у можливостях досягти хороших результатів – є несправедливою. Але ці два аспекти нерівності не є розділеними. Тоні Аткінсон сказав це дуже чітко: «Нерівність результатів серед сьогоднішнього покоління є джерелом 16 несправедливої переваги, отриманої наступним поколінням. Якщо ми стурбовані рівністю можливостей завтра, ми повинні бути стурбовані нерівністю результатів сьогодні». Сьогоднішня глобальна нерівність можливостей означає, що найважливіше для ваших умов життя – це добро чи невдача місця вашого народження. Нерівність у країнах і суспільствах – регіональні відмінності, расові відмінності, гендерні відмінності та нерівність в інших вимірах – також може бути великою, і всі вони знаходяться поза власним контролем будь-якої особи та несправедливі також[8]. Розберемо нерівність в умовах життя між найгіршими і найкращими країнами світу сьогодні в ряді аспектів. Здоров’я: Дитина, народжена в одній з країн з найгіршим станом здоров'я, в 60 разів частіше помирає, ніж дитина, народжена в країні з найкращим здоров'ям. У кількох африканських країнах більше одного з десяти дітей, народжених сьогодні, помруть, не доживши до п'яти років. У найздоровіших країнах світу – в Європі та Східній Азії – лише 1 з 250 дітей помре, не доживши до того, як йому виповниться 5 років. Нерівність між різними місцями світу набагато більша, ніж різниця, яку ви можете зробити самостійно. Коли ви народжуєтеся в бідному місці, де помирає кожна десята дитина, ви не зможете отримати шанси на те, що ваша дитина згасне до середнього рівня країн з найкращим здоров'ям дитини. У місці, де середньостатистична дитина може розраховувати лише на 5 років навчання, дитині буде надзвичайно важче отримати рівень освіти, навіть середньо статистична дитина потрапляє в найкращі місця. Різниця навіть більш суттєва для рівня доходів. У місці, де ВВП на душу населення становить менше 1,000 доларів, а більшість населення живе в умовах крайньої бідності, середні доходи зразка багатої країни недосяжні. Тобто, місце та країна проживання не просто важливіші, ніж всі інші характеристики, це важливіше, ніж все інше разом взяте. Індекс зобов'язань щодо зменшення нерівності (CRII) оцінює 158 17 урядів за своєю політикою щодо державних послуг, податків та прав працівників, три сфери, що мають вирішальне значення для зменшення нерівності та подолання шторму COVID-19 [20]. Індекс підкреслює, що жодна країна світу не робила достатньо для подолання нерівності до пандемії. Це показує, що лише 26 зі 158 країн витрачали рекомендовані 15 відсотків своїх бюджетів на охорону здоров'я, а в 103 країнах принаймні кожен третій працівник не мав основних трудових прав та захисту, таких як оплата лікарняних, коли вірус вразив. Це допомагає розпалити кризу і підвищило вразливість людей, які живуть у бідності, особливо жінок. Більшість країн, що знаходяться на вершині Індексу CRI 2020 року, є країнами ОЕСР. З вищим валовим внутрішнім продуктом вони мають набагато більше можливостей для збільшення прогресивних податкових надходжень. Так само вони мають більший простір для витрачання цих доходів на державні послуги та соціальний захист. Але навіть найефективніші країни могли б зробити набагато більше – тим більше, що багато хто з них десятиліттями відступали від політики, яка зменшує нерівність, як-от прогресивне оподаткування. Отже, нерівність доходів – це те, як нерівномірно доходи розподіляються по всьому населенню. Чим менш рівний розподіл, тим вище нерівність доходів. Дохід включає потоки доходів від заробітної плати, підприємницького доходу, відсотків на ощадному рахунку, дивідендів від акцій, орендної плати та прибутку від продажу. Нерівність доходів означає ступінь нерівномірного розподілу доходів між населенням. Тому для глобального розподілу доходів найбільш широко використовують показник ВВП на душу населення. А для порівняня нерівністі всередині країни використовують індекс Джині. Він означає розрив між бідними і багатими верствами населення. 18 1.3. Методичні підходи до визначення рівня і якості життя Сучасні методи оцінки якості життя населення враховують економічні, соціальні та демографічні показники місцевого розвитку. Відповідно до концепції сталого розвитку, якість життя громадян є найвищим критерієм ефективності функціонування держави. 29-та сесія Статистичної комісії ООН затвердила мінімальний перелік національних даних соціальної статистики, рекомендованих Робочою групою з координації Міжнародної статистичної програми та Економічної та соціальної ради ООН як показники рівня життя. До цього набору входять такі показники [29]: – Чисельність населення, включно з розбивкою за статтю, віком і (де це доречно) етнічними групами. ˗ Очікувана тривалість життя при народженні, розділена за статтю. ˗ Материнська смертність. ˗ Частка дітей з вагою при народженні менше 2,5 кг, розділена за статтю. ˗ Середня тривалість навчання в школі (цілий рік) і сегментація за статтю, а також матеріальний стан, якщо є. ˗ ВВП на душу населення; ˗ Середній дохід на одну особу домогосподарства (його рівень і склад); ˗ Мінімальна вартість продуктового кошика для задоволення харчових потреб. ˗ Відсоток безробітного населення за статтю. ˗ Співвідношення зайнятої частини населення до загальної кількості населення та розподіл за статтю і сектором економіки. ˗ Доступ до питної води. ˗ Забезпечення санітарно-гігієнічних умов проживання. ˗ Наявність житла (кількість кімнат на людину, без урахування кухонь і санвузлів). В Україні в 1970-1980-х роках над проблемою «оцінки якості життя» 19 працювало багато вчених – С.М.Кабакова, Г.І.Фірбаров, Г.І.Смоляр, Н.М.Дьомін та ін. У 1980-х роках був запропонований «Індекс фізичної якості життя». Розраховується як середнє значення рівня грамотності, очікуваної тривалості життя та рівня дитячої смертності. Кілька аспектів якості життя входять до параметрів Індексу людського розвитку. Тобто найважливішим показником якості життя є здоров'я людини, а багатьма показниками соціальної складової якості життя [34]. Соціальна складова якості життя людини виражає такі аспекти, як рівень економічного розвитку та цивілізованості суспільства, політичні відносини, економічні та ідеологічні особливості, ступінь соціальної та духовної свободи, рівень матеріального добробуту населення. Окрім соціальних та екологічних компонентів, поняття «якість життя» також має аспекти, що вкорінені в духовній сфері, такі як соціальні та психологічні установки людини. Таким чином, якість життя асоціюється з різними значеннями та сприйняттям у різних країнах. Тому це індивідуальна концепція. Проте поняття «якість життя» включає деякі загальні показники, наприклад якість навколишнього середовища. Таким чином, якість життя є високоінтегрованою характеристикою соціального розвитку, яка визначається соціальними, економічними та екологічними чинниками та є вбудованою в духовну сферу. Оскільки поняття «якість життя» є соціологічною категорією, що описує задоволення матеріальних і культурних потреб людей, показники, які вчені враховують при оцінці якості життя, дуже різноманітні. Житло, якість освіти, охорона здоров’я, сфери обслуговування – освіта, навколишнє середовище, рекреаційні структури, задоволення потреб в об’єктивній інформації, змістовне спілкування, знання, творча робота, рівні стресових умов, структурне переселення тощо. Якість життя разом із способом життя і рівнем життя, визначають умови способу життя людей [34]. Сьогодні Всесвітня організація охорони здоров'я пропонує оцінювати якість життя за кількома параметрами. 20 ˗ фізичні (енергійність, втома, фізичний дискомфорт, сон і відпочинок); ˗ психологічні (самооцінка, цілеспрямованість, позитивні емоції, негативний досвід, думки); ˗ незалежність (повсякденна діяльність, працездатність, залежність від психоактивних речовин і лікування); ˗ соціальне життя (повсякденна діяльність, соціальні зв’язки, дружба, прийняття людини в суспільстві та її соціальна значущість, професіоналізм); ˗ навколишнє середовище (житло та побут, безпека, відпочинок, доступність екологічної інформації; ˗ духовність і особисті переконання. Якість життя вважається системою показників, що характеризують реалізацію людьми своїх життєвих стратегій, задоволення ними своїх життєвих потреб. Якість життя – сукупність показників загального добробуту людей, що характеризують рівень матеріального споживання (рівень життя) і споживання благ, за які безпосередньо не оплачується [33]. Якість життя є менш стандартизованою категорією, ніж поняття «якість», представлене в міжнародних стандартах ISO. Кожне суспільство самостійно розробляє цю концепцію, спираючись на свої ідеали. У багатьох країнах поняття якості стало національним. В принципі, якість життя означає економічну безпеку суспільства, єдність з природою, відповідальність перед майбутніми поколіннями та багато інших показників. Поняття включає характеристики та показники рівня життя, умов праці та відпочинку, житлових умов, соціальної захищеності та безпеки, охорони правопорядку, дотримання прав особи, природно-кліматичних умов, екологічних показників як економічних категорій. Зручність використання захисту, наявність вільного часу та його можливості. Характеристика поняття якості життя як соціально-економічної категорії потребує виділення низки її характеристик. По-перше, поняття «якість життя» – це дуже широке, багатоаспектне та різнопланове поняття, яке неможливо порівняти з «рівнем життя». Це 21 соціологічна категорія, яка виходить далеко за межі економіки і охоплює всі сфери життя суспільства. По-друге, якість життя має два виміри: об’єктивний і суб’єктивний. Наукові норми потреб і проблем людей створюють основу для об'єктивної оцінки якості життя. По-третє, якість життя є категорією, яка пов’язана з багатьма іншими соціально-економічними категоріями та поєднує їх. Наприклад, якісна оцінка рівня життя та навколишнього середовища. Якість життя - це розвиток і повне задоволення всього комплексу потреб та інтересів людей, що виявляються як у різних видах діяльності, так і в самопочутті. Питання якості життя включають умови, результати та характер праці, а також демографічні, етнографічні та екологічні аспекти існування людей. Проблема має правові та політичні, поведінкові та психологічні, ідеологічні та культурні аспекти, пов’язані з правами та свободами. В Україні, як і в інших країнах світу, показники рівня населення та якості життя використовуються для планування соціально-економічного розвитку країни та її регіонів. Серед офіційно визнаних і застосовуваних українськими органами статистики методик насамперед слід виділити методики, представлені в статистичному збірнику «Соціальні показники рівня життя населення» [34]. Він базується на системі соціальних показників рівня населення та якості життя, які щорічно розраховуються та публікуються Держкомстатом України. Ця система соціальних показників включає наступні окремі групи показників. (Додаток А) Рівень і якість життя населення визначаються як за допомогою інтегрального індексу людського розвитку, так і дев'яти індексів, характеризують окремі його аспекти, а саме: – демографічний розвиток регіонів; – розвиток регіональних ринків праці; 22 – матеріальний добробут населення; – умови проживання населення; – стан і охорона здоров'я населення; – соціальне середовище; – рівень освіти населення; – економічна ситуація; – фінансування людського розвитку. Методика відрізняється від методики, запропонованої фахівцями ООН, тим, що в ній: збільшено кількість компонентів і показників, які включено до інтегрального індексу людського розвитку; крім позитивних характеристик (стимуляторів) людського розвитку, в оцінку включені і негативні (дестимулятори). Крім того, принциповою відмінністю запропонованої методики від міжнародної методики розрахунку індексів людського розвитку є відмова від гіпотези рівнозначності окремих складових у розрахунку індексу людського розвитку регіону. Для відбору окремих показників людського розвитку в методиці використовувався метод факторного аналізу. Для нормування показників тут запропоновані такі формули [34]: а) для показників-стимуляторів Z - Z ij j min Y ij = ____________ , де (1.1) Z - Z j max j min zij - значення і-го показника в j-му регіоні; zjmin - мінімальне значення і-го показника в j -му регіоні; zjmax - максимальне значення і-го показника в j- му регіоні; б) для показників - дестимуляторів: Z - Z jmax ij Y ij = ___________ (1.2) 23 Z - Z j max j min Розрахунки інтегральних показників (Iij), що характеризують окремі аспекти людського розвитку, здійснюються за формулою: n=27 I ji = ∑ yik W ik , де (1.3) k yik - нормований і-й показник людського розвитку в j-му регіоні; Wik - вага, з якою і-й показник враховується при розрахунку інтегрального показника. Індекс регіонального людського розвитку (Ij) розраховується, виходячи з інтегральних показників окремих його аспектів, (Iij) за формулою: l=9 I j = ∑ Iij Wij (1.4) I=l Недоліком вищезгаданих методів оцінки якості життя населення є відсутність інтегрального показника якості навколишнього середовища. Методи оцінки якості життя ґрунтуються на даних статистичної звітності, яка містить інформацію про викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, скиди стічних вод в поверхневі води та обсяги утворення відходів. Але ця інформація не висвітлює якісний стан компонентів навколиш- нього природного середовища. Зрозуміло, що дані статистичної звітності не обчислюють інтегральні показники якості довкілля, бо для цього потрібні фахівці. Рівень життя є однією з найважливіших соціально-економічних категорій, що характеризують становище людини в суспільстві, можливості реалізації її потреб і можливості людського розвитку. Під поняттям «рівень життя» найчастіше розуміють задоволення 24 матеріальних, духовних і соціальних потреб населення. Це визначення характеризує статичний рівень життя. З іншого боку, рівень життя є динамічним процесом, на який впливає багато факторів. З одного боку, рівень життя визначається постійно мінливими складом і кількістю потреб у різних товарах. Рівень життя, навпаки, обмежений можливостями задоволення потреб, виходячи з умов ринку товарів і послуг, доходів населення та заробітної плати найманих працівників. При цьому як розмір заробітної плати, так і рівень життя визначаються масштабами та ефективністю виробництва, станом науково-технічного прогресу, культурно-освітнім рівнем населення, національними особливостями, політичною владою тощо.[32] Рівень життя часто ототожнюють з поняттям «добробут», що розуміється як певний рівень споживання. З погляду концепцій людського розвитку природа життєвого рівня найбільш повно розкривається за допомогою такого визначення. Рівень життя є складною соціально- економічною категорією, яка відображає рівні розвитку фізичних, психічних і соціальних потреб. Задоволеність людей і соціальні умови для розвитку і задоволення цих потреб. Відповідно до конвенцій Міжнародної організації праці кожна людина має право на такий життєвий рівень (включаючи їжу, одяг, житло, охорону здоров’я та соціальні послуги), необхідний для підтримки здоров’я та благополуччя себе та своїх сімей. Право на підготовку у разі безробіття, інвалідності, втрати годувальника та ін. У кожній країні ці права реалізуються на основі національної концепції рівня життя. Підвищення рівня життя є метою і пріоритетним напрямком суспільного розвитку і пов'язане із соціальним прогресом суспільства. Динаміка рівня життя показує результати економічного розвитку країни та ступінь соціалізації економіки. Підвищення рівня життя є особливо важливим у суспільствах, які наголошують на людському розвитку [33]. У системах визначення рівня життя населення центральне місце займає показник доходу як первинне джерело інформації, що задовольняє 25 індивідуальні потреби в товарах і послугах і підвищує рівень добробуту. Концепції людського розвитку використовують показники доходів населення як міру управління ресурсами. Рівень доходу дає уявлення про матеріальні можливості людей, особливо якщо цей рівень дуже низький. Серед них, наприклад, подорожі та відпочинок, спілкування з рідними та друзями, купівля та надання житла, відвідування театрів та музеїв. Середній дохід на душу населення відображає, наскільки жителі конкретної держави залучені у світ соціальних відносин. Це особливо вірно, коли існує тісний зв’язок між ВВП на душу населення та різними показниками доступу до інформації та сучасних засобів. спілкування. Підвищення рівня доходу розглядається як один із основних засобів сприяння більшим людським можливостям і добробуту в концепції людського розвитку. Але дохід не є мірилом людського щастя. Цього недостатньо для задоволення багатьох інших нагальних потреб, окрім матеріального добробуту, в історії багато прикладів, коли не супроводжувалося підвищенням безпеки життя. Подібні картини були характерні для колишнього Радянського Союзу 1960-1980-х років. Більш того, як це не парадоксально, економічне зростання може супроводжуватися зростанням рівня бідності в країні. Так, між 1975 і 1995 роками ВВП на душу населення в Сполучених Штатах, Великій Британії та Новій Зеландії стабільно зростав, а рівень бідності також зростав. Не швидкість зростання багатства визначає зв'язок між накопиченням багатства та людським розвитком, а те, як люди його використовують. Суспільство може витрачати свій дохід на зброю або спрямовувати свої ресурси на розвиток освіти та медицини. Кілька заможних людей могли споживати дуже великий відсоток національного доходу, заганяючи значну частину населення в бідність. Люди можуть витратити частину свого доходу на покупку ліків і основних продуктів харчування. Важливий не сам процес накопичення багатства, а вибір людей і суспільств. З точки зору викликів людського розвитку, більшим можливостям і вищому рівню добробуту 26 людини сприяє не лише підвищення рівня доходів, але й справедливий розподіл. Рівність і нерівність – складні багатовимірні категорії. Ми можемо говорити про нерівність, як-от дохід і добробут, отримані корисності, політичні права та свободи, а також нерівність перед загрозою смерті. Щоб зрозуміти всю систему нерівності в суспільстві, необхідно вивчити відмінності між окремими соціальними та демографічними групами, між країнами та регіонами цих країн [6]. Серед різноманітних видів нерівності економічна нерівність займає особливе місце. Це стосується різниці між людьми та певними групами людей щодо доходу та накопиченого багатства. Природною широтою нерівності доходів є різниця в рівнях витрат і споживання різних людей. Природа економічної нерівності дуже різноманітна, але загалом причини, що її породжують, можна розділити на дві групи. Перший – сукупність індивідуальних характеристик, які впливають на ймовірність отримання того чи іншого рівня доходу, і споживчі характеристики індивіда. Серед них важливу роль відіграють стать і вік, сімейний стан і етап розвитку сім'ї, специфічні потреби та вподобання, здібності та психологічні особливості, рівень освіти. До другої групи причин належать особливості механізмів розподілу національного доходу та багатства або пряма дискримінація, яка спричиняє обмеження доступу широких верств населення до ресурсів. Тому, щоб встановити справжні індикатори та причини економічної нерівності, варто порівнювати людей за різними соціальними, демографічними, географічними та іншими характеристиками, а не за показниками доходу чи багатства [20]. Економічна нерівність спричиняє нерівний доступ до ресурсів. Це призводить до різних можливостей для розвитку різних колективних груп. Бідність, одна з головних проблем нашого часу, тісно пов’язана з нерівністю доходів. Крім того, надзвичайні рівні нерівності можуть призвести до ситуації, коли плоди економічного зростання споживає частина населення, що призводить до зниження рівня життя більшості [20]. 27 У теорії людського розвитку переважає точка зору, згідно з якою більш справедливий розподіл багатства і доходу прискорить, а не сповільнить людський розвиток. Це положення підтверджується як емпіричними даними, так і деякими теоретичними міркуваннями з досвіду багатьох країн (Японія, Тайвань (Китай), Швеція, Коста-Ріка та ін.). Зокрема, закон спадної віддачі пояснює, чому більш рівномірний розподіл має більший вплив на людський розвиток. Зрештою, у цьому випадку за інших рівних умов, бідніша частина населення, прогресує швидше, а віддача від підвищення доходу на охорону здоров’я та освіту є вищою для бідних, ніж для багатих. Незважаючи на значний прогрес в економічному розвитку за останні десятиліття, бідність залишається однією з основних невирішених проблем. У 1960-1970-х роках панувала думка, що швидке економічне зростання автоматично вирішить проблему бідності. Але час іде, а проблеми залишаються. Бідні країни та регіони все ще існують, і багато людей як у бідних, так і в багатих країнах все ще ризикують вижити. Отже, бідність є багатогранним явищем, і показники бідності мають відображати цю багатогранність. З цієї причини в рамках концепції людського розвитку було розроблено два показники бідності. Індекс бідності населення (бідності) для країн, що розвиваються (ІБН-1) та індекс бідності населення (бідності) для розвинутих країн (ІБН -2). Ці показники є комплексними та агрегованими показниками, які відображають різні аспекти депривації в житті людини відповідно до трьох основних факторів, відображених в ІЛР: очікувана тривалість життя, рівень освіти та матеріальний рівень життя. Інші елементи людського розвитку (політична свобода, особиста безпека тощо) важко виміряти і не можуть бути включені до індексу бідності населення. [45] Різниця між ІЛР та ІБН полягає в тому, що ІЛР вимірює рівень соціального прогресу, тоді як індекс бідності населення вимірює ступінь депривації населення, яку прогрес обходить. Індекс бідності населення складається з таких елементів: ІБН-1: 1) Частка людей, які не доживають до 40 років. 2) 28 Безграмотність. 3) Відсоток населення без доступу до безпечної води. Частка населення, яке не має доступу до медичних послуг, частка дітей із недостатньою вагою до 5 років. ІБН-2: 1) Частка людей, які не доживають до 60 років. 2) рівень функціональної неписьменності (не розуміють, що читають); 3) відсоток населення, яке вважається бідним за рівнем доходу (обмежується 50% середнього особистого доходу). 4) Рівень безробіття залишається на місці (більше 12 місяців). У концептуальних рамках людського розвитку бідність розглядається як багатогранне явище, яке не обмежується низькими доходами. Якщо розвиток людини полягає в розширенні можливостей жити гідним, творчим і здоровим життям, то бідність – це відсутність таких можливостей і варіантів. Отже, аналіз наукових досліджень показав, що серед вчених немає єдиної думки щодо визначення поняття "рівень життя". Різні вчені трактують цю категорію залежно від об’єкта і предмета свого дослідження. Рівень життя характеризує досягнутий на визначений проміжок часу в суспільстві ступінь задоволення різноманітних потреб населення (фізичні, соціальні, інтелектуальні, духовні, політичні), включаючи реальні економічні джерела та соціально-правові гарантії забезпечення умов життєдіяльності населення та інших. 29 30 РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА РІВНЯ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ 2.1 Стан і тенденції змін рівня та якості життя населення світу ІЛР вперше був опублікований в 1990 році з метою бути більш комплексним показником людського розвитку, ніж суто економічні заходи, такі як валовий внутрішній продукт. Індекс включає в себе три виміри людського розвитку: довге і здорове життя, знання і гідний рівень життя (Табл. 2.1.1). Різні показники використовуються для кількісної оцінки того, як країни працюють у кожному вимірі. Показниками, використаними у звіті за 2022 рік, були очікувана тривалість життя при народженні; очікувані роки навчання дітей у школі; середні роки навчання в школі для дорослих; і валовий національний дохід на душу населення. Показники використовуються для створення індексу здоров'я, індексу освіти та індексу доходу, кожен зі значенням від 0 до 1. Середнє геометричне з трьох індексів, тобто корінь куба добутку індексів, є індексом людського розвитку. Значення вище 0,800 класифікується як дуже високе, від 0,700 до 0,799 як високе, від 0,550 до 0,699 як середнє і нижче 0,550 як низьке значення. Дані, що використовуються для розрахунку ІЛР, надходять здебільшого від агентств Організації Об'єднаних Націй та міжнародних установ, таких як Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО), Департамент ООН з економічних та соціальних питань, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд та Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Рідко, коли один з показників відсутній, використовуються моделі крос-кантрі-регресії. Завдяки вдосконаленню оновлень даних та методології значення ІЛР не можна порівняти у звітах про людський розвиток; натомість у кожному звіті перераховується ІЛР за деякі попередні роки 31 Таблиця 2.1.1 Розміри та індикатори ІЛР Розміри Показники Індекс розмірності ІЛР Довге і здорове Тривалість життя при Індекс народженні дитини тривалості життя життя Очікувані роки навчання в Індекс Знання школі Середні роки Індекс освіти людського навчання в школі розвитку Гідний рівень ВНД на душу населення життя (ДПП $) Індекс ВНД Джерело [22] Звіт про людський розвиток також повідомляє про ІЛР для різних груп країн. До них належать регіональні угруповання на основі регіональних класифікацій групи ІЛР, включаючи країни, які зараз входять до певної категорії ІЛР, членів ОЕСР та інші групи ООН. Сукупні значення ІЛР розраховуються так само, як і для окремих країн, вхідні дані яких є середньозваженим значенням для всіх країн з наявними даними в групі. (Додаток Б) До трійки лідерів Індексу людського розвитку у звіті 2021 увійшли такі держави як: 1 місце Швейцація з показником 0,962, 2 місце Норвегія з показником 0,961 середньорічний приріст в цих країнаїнах піднявся до 19%, 3 місце зайняла Ісландія – показник 0,959, середньорічний приріст збільшився на 0,56% 32 Таблиця 2.1.2 Індекс людського розвитку згідно Звіту про людський розвиток у 2021 році Ранг ІЛР Дані за 2021 Дані за 2021 Середньорічний рік (звіт за Зміни з 2015 Нація року рік (звіт за приріст 2022 рік) 2022 рік) (2010–2021) 1 - Швейцарія 0.962 + 0,19% 2 - Норвегія 0.961 + 0,19% 3 - Ісландія 0.959 + 0,56% 4 +3 Гонконг 0.952 + 0,44% 5 +3 Австралія 0.951 + 0,27% 6 - Данія 0.948 + 0,34% 7 -2 Швеція 0.947 + 0,36% 8 +6 Ірландія 0.945 + 0,40% 9 -5 Німеччина 0.942 + 0,16% 10 -1 Нідерланди 0.941 + 0,24% Джерело:[48] У 2022 році Україна посіла за цим індексом 77 місце, при середньорічний приріст основного показника склав + 0,11% (Додаток 1) Таблиця 2.1.3 ІЛР України згідно Звіту про людський розвиток у 2021 році Ранг ІЛР Дані за 2021 Зміни з Нація Дані за 2021 Середньорічний рік (звіт за рік (звіт за приріст 2022 рік) 2015 року 2022 рік) (2010–2021) 76 -2 Іран 0.774 + 0,35% 77 -2 Україна 0.773 + 0,11% 78 5 Північна Македонія 0.770 + 0,39% 79 19 Китай 0.768 + 0,97% 80 16 Домініканська Республіка 0.767 + 0,73% 33 9 Молдова + 0,45% -7 Палау -0,07% Джерело: [48] Рівень життя населення в Україні оцінюється переважно показниками добробуту, від яких безпосередньо залежить рівень його забезпечення мате- ріальними та культурними благами, стан здоров’я і відтворення робочої сили (табл. 2.1.4). Таблиця 2.1.4 Показники добробуту населення України за 2018-2020 рр. Показники Значення показників за роками 2020 р./ 2018 2018 2019 2020 р., % Наявний дохід на душу населення, грн 15199 17934 19390 27,57418251 Середньомісячна номінальна 8865 10497 11591 30,750141 заробітна плата, грн Середній розмір місячної пенсії 2479 3083 3394 36,91004437 Індекс споживчих цін, % 109,8 104,1 105 х Розроблено автором на основі даних [47] Отже, за період, що аналізується, відбулася певна позитивна зміна значень цих показників. Так, у 2020 р. наявний дохід на душу населення становив 19390 грн, щона 4,1 тис. грн або майже вдвічі більше, ніж у 2018 р. Середній розмір пенсії в Україні збільшився вдвічі. Індекс споживчих цін зменшився із 109,8% у 2018 р. до 105,0% у 2020 р. Середньомісячна номінальна заробітна плата зросла із 8865 грн у 2018 р. до 11591 грн у 2020 р. або у 2,2 раза. Розмір середньомісячної заробітної плати в Україні значно відрізняється за видами економічної діяльності. Якщо її середній рівень у 34 2020р. склав 11591 грн, то у поштовій та кур’єрській діяльності – 6838 грн, або в 1,7 раза менше. У фінансовій та страховій діяльності середньомісячна заробітна плата перевищувала середню в країні в 1,8 раза, а в авіаційному транспорті – в 1,9 раза [10]. Невтішним є порівняння середньомісячної заробітної плати в Україні та деяких країнах світу (рис. 2.1.3). Рис. 2.1.3 Середньомісячна заробітна плата в країнах світу, 2019–2020 рр., дол. Джерело [49] Один із найвищих показників середньомісячної заробітної плати у 2019–2020 рр.мала Норвегія (4761 дол.). Її рівень в Україні (424 дол.) у 11,2 раза нижчий, ніж в Норвегії, у 7,5 разів нижчий, ніж у Ізраїлі, у 4,6 раза нижчий, ніж у Словенії. Меншою, ніж в Україні, середньомісячна заробітна плата була в Грузії (420 дол.), Азербайджані (419 дол.), Мексиці (380 дол.), Таджикистані (139 дол.). Одним із найбільш значущих показників рівня життя населення є зайнятість (табл. 2.1.5). 35 Таблиця 2.1.5 Рівень зайнятості населення України, 2018–2020 рр., % Абсолютне Групи населення 2018 2019 2020 відхилення 2020 р. від 2018 р., +, - Все населення віком 15 років і старше 57,1 51,7 49,9 -7,2 Жінки 52,5 45,4 43,8 -8,7 Чоловіки 62,1 59,3 57,2 -4,9 Міські поселення 58,1 53,1 51,2 -6,9 Сільська місцевість 55 48,9 47,1 -7,9 Розроблено автором на основі даних [47] В Україні відбувається значне зниження рівня зайнятості, що приводить до падіння рівня життя населення. У 2020 р. основною причиною зниження зайнятості, звичайно, була пандемія, однак падіння цього показника спостерігалось уже і в 2019 р. Аналізпоказує, що найбільше зниження рівня зайнятості відбулося серед жінок, а також у сільській місцевості. Основним показником рівня життя населення в блоці демографічних показників є природний приріст, який в Україні має від’ємне значення (табл. 2.1.6). Таблиця 2.1.6 Природний приріст населення України, 2018–2020 рр. Показники Роки Зміни (2020– 2018 2019 2020 2018),+- Кількість народжених на 1000 наявного 9,4 8,7 8,1 -1,3 населення Кількість померлих на 1000 наявного 14,5 14,8 14,7 0,2 населення Природний приріст на 1000 наявного -5,1 -6,1 -6,6 -1,5 населення Розроблено автором на основі даних [47] 36 Загальний коефіцієнт народжуваності (кількість народжених на 1000 наявного населення) становив у 2018 р. 9,4 %, а у 2020 р. – лише 8,1 ‰, зменшившись на 1,3. Звідси можна зробити висновок, що в Україні спостерігаєтьсятенденція до скорочення рівня народжуваності. Загальний коефіцієнт смертності збільшився в 2018–2020 рр. із 14,5 до 14,7 померлих на тисячу населення. Щороку в Україні вмирає населення більше, ніж народжується. В результаті коефіцієнт природного приросту населення в Україні щорічно має від’ємне значення: у 2018 р. він дорівнював (-5,1%), а в 2020 р. – (-6,6%). Отже, рівень життя населення країни доцільно оцінювати з використанням комплексу показників: економічних, соціальних та демографічних. За результатами проведеного аналізу слід зробити висновок про невисокий рівень життя українськогонаселення. Показник валового національного доходу (ВНД) на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) в Україні у 2020 р. складав 13,2 тис. дол., що набагато нижче, ніж у розвинених країнах (понад 60 тис. дол.). В Україні відбувається зростання середньомісячної заробітної плати та середньої пенсії. Проте рівень середньої заробітної плати в країні в 11,2 раза нижчий, ніж в Норвегії, у 7,5 разів нижчий, ніж у Ізраїлі, у 4,6 раза нижчий, ніж у Словенії. В Україні відбувається значне зниження рівня зайнятості, що приводить до падіння рівня життя населення. У 2020 р. основною причиною зниження зайнятості, звичайно, була пандемія, однак падіння цього показника спостерігалось і в 2019 р. У 2022 році Україна посіла за цим індексом людського розвитку 77 місце, при середньорічний приріст основного показника склав + 0,11%. У трійку лідерів Індексу людського розвитку у звіті 2021 увійшли такі держави як: 1 місце Швейцація з показником 0,962, 2 місце Норвегія з показником 0,961 середньорічний приріст в цих країнаїнах піднявся до 19%, 3 місце зайняла Ісландія – показник 0,959, середньорічний приріст збільшився на 0,56%. 37 2.2 Вплив пандемії коронавірусної хвороби 2019 року (COVID-19) на рівень життя населення Пандемія коронавірусної хвороби 2019 (COVID-19) повернула назад постійний прогрес у скороченні бідності за останні 25 років, і кількість людей у к райній бідності зросла вперше за покоління. Зараз зростання інфляції та наслідки війни в Україні можуть ще більше завадити прогресу. Сукупні кризи можуть призвести до того, що у 2022 році додаткові 75-95 мільйонів людей будуть жити в умовах крайньої бідності порівняно з прогнозами до пандемії. Хоча майже всі країни запровадили нові заходи соціального захисту у відповідь на кризу, багато з них були короткостроковими за своєю природою, і велика кількість уразливих людей ще не скористалася ними. Зараз світ не на шляху до подолання бідності до 2030 року, а для досягнення цієї мети біднішим країнам потрібні безпрецедентні рівні зростання на користь бідних. Кділеьнкьіс, тпьрлоюгндоезй2,0я1к5і –ж2и0в1у8т,ь2м0е1н9ш–2н0і2ж2нраок1і,90COVID-19 (мільйони) в додоталапрісалняа 2500 2000 675.5 1500 713.8 684.2 656.7 1000 621.1 599.7 581.3 500 0 739,5 710,14 684,7 656,4 641,4 немає прогнозу пандемії Covid - 2019 - базовий прогноз Песимістичний прогноз Рис. 2.2.1 Кількість людей, які живуть менш ніж на 1,90 долара на день, прогноз 2015–2018, 2019–2022 років до та після COVID-19 (мільйони) Розроблено автором на основі даних [44,49] 38 У період з 2015 по 2018 рік глобальна бідність продовжувала своє історичне зниження, при цьому рівень крайньої бідності знизився з 10,1 % до 8,6 % відсотка. Це означає, що кількість людей, які живуть менш ніж на 1,90 долара на день, за цей період знизилася з 740 мільйонів до 656 мільйонів. COVID-19 зробив серйозну вм'ятину в цьому прогресі. Зараз можна припустити, що глобальний рівень бідності різко зріс з 2019 по 2020 рік з 8,3% до 9,2 %, що є першим зростанням крайньої бідності з 1998 року і найбільшим з 1990 року. Це стерло більш ніж чотири роки стабільних приростів. Це також означає, що ще 93 мільйони людей у всьому світі потрапили в крайню бідність через пандемію (рис.2.2.1). З тих пір було досягнуто незначного прогресу в доковідної тенденції. Прогнози на 2022 рік показують, що на 75 мільйонів більше людей, ніж очікувалося до пандемії, будуть жити в умовах крайньої бідності. Зростання цін на продовольство та негативні наслідки війни в Україні можуть збільшити це число ще до 95 мільйонів, віддаливши мету щодо припинення крайньої бідності до 2030 року. ЧасткадзоалйанряатоСгШоАнансаелдеенннь,я2, я0к1е9–п2р0о2ж1ирвоакєим(евнідшсонтіожкн) а 1,90 40 36.738 37.9 35 30 25 20 19.2 17.6 18.8 15 10 7.5 8.1 6.6 3.7 4.2 6.7 7.24.4 3.3 6.9 5 2.9 3 1.0 1.1 0 1.0 пАіфвдреинкьавніад Океанія ПЦіевндтернанлаьнаСахари Азіяі АПфірвниікчантаа АЛмаетирнискьактаа ПСіхвідденнантоа- Світ Західна Азія Коасртирбосвьакі Східна Азія 2019 2020 2021 Рис. 2.2.2 Частка зайнятого населення, яке проживає менш ніж на 1,90 39 долара США на день, 2019–2021 роки (відсоток) Розроблено автором на основі даних [44, 49] У 2020 році вперше за два десятиліття частка працівників у світі, які живуть у крайній бідності, зросла, збільшившись з 6,7 % у 2019 році до 7,2%, що призвело до бідності ще 8 мільйонів працівників. Це відображає втрачений робочий час і зниження доходів для багатьох під час кризи COVID-19. Хоча рівень бідності працюючих дещо знизився у 2021 році до 6,9 %, він залишається вищим, ніж до пандемії. Більшість регіонів ще не відновилися до рівня 2019 року. Два регіони з найвищим рівнем бідності серед працюючих– Африка на південь від Сахари та Океанія (за винятком Австралії та Нової Зеландії) – також зазнали найбільшого зростання за останні два роки. Пандемія, ймовірно, посилила існуючі розбіжності в рівнях бідності серед працюючих, серед молоді та жінок, які вже частіше, ніж дорослі та чоловіки, належать до працюючих бідних. Молодь та жінки непропорційно постраждали від втрат робочого часу та скорочення заробітної плати у 2020 році, тобто ці прогалини, ймовірно, збільшаться (рис.2.2.2). дЧоапстокмаонгаа,севлреанзлнияв, іноасяокбуип, оошхоипрлюеєнтіьссояцхіаолчьанбоюодднта безроб оапгормоошгоовюа, зіатнрі,івянкеімотдроихмоудюівтькрграоїншио, в2у02д1опроікм(овгідуспоотобке)зробіттю, 90 85.4 80 70 60 62.8 64 50 52.2 46.9 40 34.4 30 24.9 28.9 20 17.5 15.2 13.4 18.6 10 5.5 7.8 0 0.8 Країндиохзовдиосмоким сКерраеїндинізмвдиосхоокдиомм- сКерраеїднниімз ндиожхочидмом- Крріванїнеимздноихзоьдкоимм Світ Населення Вразливі особи Безробітні особи Рис. 2.2.3 Частка населення, на яку поширюється хоча б одна грошова допомога, вразливі особи, охоплені соціальною допомогою, та безробітні, які отримують грошову допомогу по безробіттю, за рівнем доходів країни, 2021 40 рік (відсоток) Розроблено автором на основі даних [44,49] Надійні системи соціального захисту мають важливе значення для пом’якшення безпосередніх і довгострокових наслідків пандемії COVID-19 і запобігання бідності людей. Однак до 2020 року лише 46,9 % населення планети були ефективно охоплені принаймні однією грошовою виплатою соціального захисту, що залишило 4,1 мільярда людей незахищеними. У відповідь на кризу COVID-19 майже 1 900 заходів соціального захисту оголосили 211 країн і територій, хоча вони мали переважно (92 %) короткостроковий характер. Близько 39 % запроваджених заходів були спрямовані на вразливі групи населення, тоді як 26 % стосувалися забезпечення доходів та захисту від безробіття, що свідчить про високу важливість соціальної допомоги та допомоги по безробіттю у відповідь на кризу. Тим не менш, лише 96 країн мають схеми захисту від безробіття, і навіть там, де такі схеми існують, ефективне покриття часто обмежене, особливо в країнах з високим рівнем неформальної зайнятості. У всьому світі у 2020 році лише 43,1 % робочої сили були юридично охоплені схемами допомоги по безробіттю, і лише 18,6 % безробітних працівників у всьому світі фактично отримували допомогу по безробіттю. Аналогічно, лише 28,9 % людей, які вважаються вразливими – усі діти, а також люди похилого віку та працездатного віку, які не охоплені соціальним страхуванням, мали доступ до грошових виплат соціальної допомоги у 2020 році, при цьому охоплення значно відрізнялося в різних регіонах. 63% тих, хто вважався вразливим у країнах з високим рівнем доходу, отримували грошову допомогу порівняно з лише 7,8 % в країнах з низьким рівнем доходу (рис.2.2.3). Біологічні небезпеки, такі як COVID-19, поряд з іншими катастрофами, такими як тропічні циклони та повені, можуть погіршити бідність та уповільнити боротьбу з голодом. 41 Смертність0,0п0онва'ясзеалнеаннзяк)а,т2а0с1тр5о–2ф0а2м0ир(орківиень на 1007 6 5.74 5 4 3 2 2.02 1 0.75 0.66 0.65 0.42 0 2015 2016 2017 2018 2019 2020 Рис. 2.2.4 Смертність, пов'язана з катастрофами (рівень на 100 000 населення), 2015–2020 роки Розроблено автором на основі даних [44,.49] У 2020 році, на основі звітності з 80 країн в рамках Сендайської програми, рівень смертності, пов'язаної зі стихійними лихами, становив 5,74 особи на 100 000 населення. Ця оцінка враховує смертність, спричинену катастрофами будь-якого походження, включаючи COVID-19. За оцінками, щонайменше 80 % смертності, пов'язаної зі стихійними лихами, того року було пов'язано з коронавірусом. Навіть без урахування значного заниження звітності (Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) оцінює загальну кількість смертей у 4,5 мільйона в 2020 році), ця цифра вже різко контрастує з періодом 2015-2019 років, коли рівень смертності, пов'язаної зі стихійними лихами, в середньому становив 0,93 особи на 100 000 населення (рис.2.2.4). Оскільки країни справлялися з економічними наслідками пандемії, у 2020 році 33 країни повідомили про прямі економічні втрати в розмірі 16,5 мільярдів доларів США через інші катастрофи. З цієї суми 41% ($6,8 млрд) припадає на сільськогосподарський сектор, а 38% ($6,2 млрд) – на збитки, спричинені пошкодження або знищення критичної інфраструктури. Тим часом було досягнуто значного прогресу у збільшенні кількості 42 країн, які приймають національні стратегії зниження ризику стихійних лих. До кінця 2021 року 123 країни повідомили про наявність таких стратегій, порівняно з лише 55 у 2015 році. Отже, глобальний рівень бідності різко зріс з 2019 по 2020 рік з 8,3% до 9,2 %, що є першим зростанням крайньої бідності з 1998 року і найбільшим з 1990 року. Також у 2020 році вперше за два десятиліття частка працівників у світі, які живуть у крайній бідності, зросла, збільшившись з 6,7 % у 2019 році до 7,2%, що призвело до бідності ще 8 мільйонів працівників. Це відображає втрачений робочий час і зниження доходів для багатьох під час кризи COVID- 19. До 2020 року лише 46,9 % населення планети були ефективно охоплені принаймні однією грошовою виплатою соціального захисту, що залишило 4,1 мільярда людей незахищеними. 2.3 Дослідження рівня та якості життя в Україні На офіційному веб-сайті Міністерства соціальної політики України щокварталу розміщується інформація про основні показники рівня життя населення за такими показниками [39]: індекс споживчих цін, середня заробітна плата для штатних працівників, мінімальна заробітна плата, середня пенсія та відповідна фінансова допомога, мінімальна пенсія, мінімальний розмір допомоги по безробіттю, прожитковий мінімум, співвідношення середньої заробітної плати та пенсії до прожиткового мінімуму. Таблиця 2.3.1 Основні показники рівня життя населення України Показники 2021 рік 2022 рік 2020 рік січень-грудень грудень січень Індекс споживчих цін 105,0 110,0 100,6 101,3 (у % до попереднього місяця) (грудень 2020 року до грудня 2019 року) Середня заробітна плата штатних працівників, грн 11 591 14 014 17 453 - 43 Мінімальна заробітна плата, грн 4 723 – з 1 січня 6 000 – з 1 січня 5 000 – з 1 вересня 6 500 – з 1 грудня 6 500 6 500 Середній розмір пенсії разом із цільовою грошовою допомогою станом на 1 число кожного кварталу, грн (форма № 5-ПФ – квартальна) 3 082,98 3 991,53 (станом на 3 507,51 01.01.2020) (станом на - (станом на 01.01.2021) 01.01.2022) Мінімальна пенсія, грн 1 638 – з 1 січня 1 769 – з 1 січня 1 712 – з 1 липня 1 854 – з 1 липня 1 769 – з 1 грудня 1 934 – з 1 грудня 1 934 1 934 Рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, грн : - для працездатних осіб 525,50 – з 1 січня 794,50 – з 1 січня 868,35 1 116,45 549,25 – з 1 липня 832,65 – з 1 липня 567,50 – з 1 грудня 868,35– з 1 грудня - для осіб, які втратили працездатність, 1 638 – з 1 січня 1 769 – з 1 січня 1 934 1 934 та інвалідів 1 712 – з 1 липня 1 854 – з 1 липня 1 769 – з 1 грудня 1 934 – з 1 грудня Прожитковий мінімум (ПМ) в середньому на одну особу в місяць, грн 2 027 – з 1 січня 2 189 – з 1 січня у тому числі : 2 118 – з 1 липня 2 294 – з 1 липня 2 393 2 393 2 189 – з 1 грудня 2 393 – з 1 грудня 2 102 – з 1 січня 2 270 – з 1 січня ПМ для працездатних осіб, грн 2 197 – з 1 липня 2 239– з 1 липня 2 481 2 481 2 270 – з 1 грудня 2 481 – з 1 грудня 1 638 – з 1 січня 1 769 – з 1 січня ПМ для осіб, які втратили працездатність, грн 1 712 – з 1 липня 1 854 – з 1 липня 1 934 1 934 1 769 – з 1 грудня 1 934 – з 1 грудня Співвідношення: - середньої заробітної плати до ПМ для працездатних осіб - - 7,03 - - середньої пенсії до ПМ для осіб, які втратили 1,88 1,98 - 2,06 працездатність (станом на 01.01.2020) (станом на 01.01.2021) (станом на 01.01.2022) Джерело [39] За даними Держстату, середньомісячна заробітна плата штатних працівників у 2021 році становить 14 014 грн, що на 20,9% вище, ніж у 2020 році. Найнижчий рівень середньомісячної заробітної плати за видами 44 економічної діяльності за цей період становив 8 214 грн (58,6% від середнього рівня економіки) у працівників поштової та кур’єрської діяльності, на повітряному транспорті у працівників найвищий– 28 506 грн (203,4%). У промисловості середньомісячна заробітна плата у 2021 році порівняно з 2020 роком зросла на 16,8%, сягнувши 14 902 гривень. У регіональному розрізі найнижчий рівень заробітної плати за цей період спостерігався в Кіровоградській області – 11180 грн (79,8% від середнього рівня по економіці), найвищий – Донецькій області – 14853 грн (106,0%). У Києві – 20 558 грн (146,7%). Індекс реальної заробітної плати у 2021 році до 2020 року становив 110,5%. 2020 рік Динаміка середньої заробітної плати штатних працівників 2021 рік у 2020-2021 роках, грн 17,453 12,54913,61213,543 13,49914,313 14,34513,99714,23914,04514,282 12,337 14,179 10,727 10,847 11,446 11,579 11,804 11,998 12,174 11,987 10,430 10,542 11,446 с л б к т ч л с в ж л г Рис. 2.3.1 Динаміка середньої заробітної плати штатних працівників у 2020-2021 роках, грн Джерело [38] Середня заробітна плата штатних працівників у грудні 2021 року становила 17 453 грн, що порівняно до листопада 2021 року складала 122,2 %, а відносно грудня 2020 року – 123,1 % (по промисловості заробітна плата працівників становила 18 115 грн, або 121,7 % в порівнянні до грудня 2020 року). 45 Середня заробітна плата за видами економічної діяльності у грудні 2021 року, грн 17,453 Сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство 16,042 Промисловість 18,115 Будівництво 12,957 Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів 15,940 Транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність 16,703 Тимчасове розміщення й організація харчування 9,710 29,963 Інформація та телекомунікації 31,274 Фінансова та страхова діяльність Операції з нерухомим майном 13,445 Професійна, наукова та технічна діяльність 24,822 Діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування 13,406 Державне управління й оборона; обов'язкове соціальне страхування 26,924 Освіта 14,931 Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги 14,833 Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок 15,480 Надання інших видів послуг 15,853 Рис. 2.3.2 Середня заробітна плата за видами економічної діяльності у грудні 2021 року, грн Джерело [38] 46 За видами економічної діяльності, грн 37,580 9,710 Авіаційний транспорт Тимчасове розміщування й організація харчування Рис. 2.3.3 Найвищий та найнижчий рівнь заробітної плати за видами економічної діяльності Джерело [38] Коефіцієнт співвідношення між найвищим та найнижчим рівнями заробітної плати за видами економічної діяльності у грудні 2021 року становив 3,9 (для працівників авіаційного транспорту – 37 580 грн або 215,3 % до середнього рівня економіки; у працівників зайнятих тимчасовим розміщуванням й організацією харчування – 9 710 грн, або 55,6 % до середнього рівня по економіці). На регіональному рівні, грн 26,759 18,414 13,331 Кіровоградська Миколаївська м. Київ область область Рис.2.3.4 На регіональному рівні найнижча заробітна плата, грн Джерело [38] 47 На регіональному рівні найменша зарплата у грудні 2021 року була у працівників Кіровоградської області – 13 331 грн (76,4 % до середнього рівня економіки), а найвища – у працівників Миколаївської області – 18 414 грн (105,5 %). У Києві – 26 759 грн (153,3 %). Індекс реальної заробітної плати у грудні 2021 року по відношенню до листопада 2021 року становив 121,5 %, а в порівнянні з груднем 2020 року – 111,9%. (Додаток В) За даними Пенсійного фонду України (Звіт про розподіл пенсіонерів за місячними призначеними розмірами пенсій станом на 01.01.2022, форма № 5- ПФ щоквартальна) середній розмір пенсії та призначеною матеріальною допомогою станом на 1 січня 2022 року з урахуванням індексації становила 3 991,53 грн., що на 13,8 % вище розміру середньої пенсії на 1 січня 2021 року. Таблиця 2.3.2 Середній розмір пенсій з цільовою грошовою допомогою (станом на 01.01.2022) Україна 3 991,53 Вінницька 3 410,48 Волинська 3 398,80 Дніпропетровська 4 466,79 Донецька 5 062,09 Житомирська 3 641,53 Закарпатська 3 202,14 Запорізька 4 171,96 Івано-Франківська 3 429,59 Київська 4 132,42 Кіровоградська 3 564,10 Луганська 4 723,34 Львівська 3 617,30 Миколаївська 3 741,92 Одеська 3 831,93 Полтавська 3 925,16 48 Рівненська 3 379,00 Сумська 3 626,87 Тернопільська 3 114,68 Харківська 4 046,24 Херсонська 3 428,69 Хмельницька 3 377,91 Черкаська 3 554,34 Чернівецька 3 232,30 Чернігівська 3 648,00 м. Київ 5 474,46 Джерело [38] 3915.75 3991.53 3393.54 3410.60 3507.51 3724.65 3778.78 3082.98 3170.14 1854 1934 1638 1638 1712 1712 1769 1769 1854 1 січня 2020 р. 1 квітня 2020 р. 1 липня 2020 р. 1 жовтня 2020 1 січня 2021 р. 1 квітня 2021 р. 1 липня 2021 1 жовтня 2021 1 січня 2022 р. р. р. р. середній розмір пенсії мінімальна пенсія Рис. 2.3.5 Середня та мінімальна пенсія, грн. Джерело [38] За даними Держстатистики ціни на споживчому ринку в січні 2022 року порівняно з попереднім місяцем зросли на 1,3 %, а порівняно з січнем 2021 року – на 10 %. 49 Індекси споживчих цін у 2020-2022 роках 2020 (у % до грудня попереднього року) рік 2021 108.5 109.4 110.0 рік 106.5 107.5 102.3 104.1 104.8 106.1 106.4 106.2 101.3 101.3 104.1 100.2 99.9 100.7 101.5 101.8 102.0 101.4 101.2 101.7 102.7 105.0 с л б к т ч л с в ж л г Рис. 2.3.6 Індекси споживчих цін у 2020-2022 роках (у % до грудня попереднього року) Джерело [38] У січні 2022 року в порівнянні з груднем 2021 року, зросли ціни на продукти харчування та безалкогольні напої (на 2,5 %), освіта (на 1,6 %), транспорт (на 1,3 %), телекомунікації (на 1,1 %), алко. напої та тютюнові вироби (на 0,9 %), ресторани та готелі (на 0,9 %), житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива на ( 0,7 %), різні товари та послуги (на 0,7 %) та охорона здоров’я (на 0,5 %). Впали ціни на одяг і взуття (на 5,7 %) та на предмети домашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла (на 0,3 %). Ціни на відпочинок і культуру не змінились. Зміна цін на продукти харчування та безалкогольні напої у 2021-2022 роках 2021 рік (у % до попереднього місяця) +1+.42.5 +2.1 +2.1 +1.2 +1.7 +1.1 +1.1 +1.1 +1.2 -0.1 -0.1 -0.7 с л б к т ч л с в ж л г Рис. 2.3.7 Зміна цін на продукти харчування та безалкогольні напої у 2021-2022 роках Джерело [38] 50 Таблиця 2.3.3 Зміни споживчих цін у 2022 році Січень 2022 року у % до грудня 2021 року січня 2021 року Індекс споживчих цін 1,3 10,0 Продукти харчування та безалкогольні напої 2,5 14,0 Продукти харчування 2,6 14,5 Хліб і хлібопродукти 1,3 17,7 Хліб 1,9 19,6 Макаронні вироби 0,7 10,8 М’ясо та м’ясопродукти 1,3 14,2 Риба та продукти з риби 0,4 9,2 Молоко 1,5 12,8 Сир і м’який сир (творог) 0,8 10,1 Яйця 3,9 7,1 Масло 1,0 14,2 Олія соняшникова -0,5 34,2 Фрукти 2,5 -8,4 Овочі 20,5 27,5 Цукор -0,8 22,8 Безалкогольні напої 0,2 3,7 Алкогольні напої, тютюнові вироби 0,9 9,3 Одяг і взуття -5,7 -5,3 Одяг -5,4 -5,1 Взуття -6,1 -6,2 Житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива 0,7 4,3 Утримання та ремонт житла 0,3 13,6 Водопостачання 12,0 12,9 Прибирання сміття 1,0 1,0 Каналізація 14,9 16,2 Послуги з управління багатоквартирними будинками 1,1 7,3 Електроенергія 0,0 -7,4 Природний газ 0,1 21,1 Гаряча вода, опалення 0,0 -1,1 Предмети домашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла -0,3 3,9 Охорона здоров’я 0,5 6,2 Фармацевтична продукція, медичні товари та обладнання 0,3 4,4 Амбулаторні послуги 1,1 11,5 Транспорт 1,3 11,4 Паливо та мастила 2,6 26,8 Транспортні послуги 0,9 17,6 Залізничний пасажирський транспорт 2,9 20,0 Автодорожній пасажирський транспорт 0,7 20,1 Зв’язок 1,1 7,5 Відпочинок і культура 0,0 4,4 Освіта 1,6 17,4 Ресторани та готелі 0,9 9,7 Різні товари та послуги 0,7 8,4 Джерело [38] 51 Отже, індес споживчих цін у на січень 2022 показує що у січні 2021 зріс на 10,0% в порівнянні з груднем 2021 року. Продукти харчування у січні 2021 року зросли на 14%. Житло у січні 2021 також збільшилось на 4,3% у порівнянні до початку року. Охорона здоров’я зросла на 6,2 %. Показник освіти зріс аж на 17,4 %. Все це характеризує значне зростання споживцмх цін. Було проаналізовано індекс споживчих цін, середню заробітню плату для штатних працівників, мінімальна заробітна плата, середня пенсія та відповідна фінансова допомога, мінімальна пенсія, мінімальний розмір допомоги по безробіттю, прожитковий мінімум, співвідношення середньої заробітної плати та пенсії до прожиткового мінімуму. Середньомісячна заробітна плата штатних працівників у 2021 році становить 14 014 грн, що на 20,9% вище, ніж у 2020 році. Середній розмір пенсії та призначеною матеріальною допомогою станом на 1 січня 2022 року з урахуванням індексації становила 3 991,53 грн., що на 13,8 % вище розміру середньої пенсії на 1 січня 2021 року. 52 РОЗДІЛ ІІІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ 3.1 Перспективи динамічних та структурних змін населення світу Населення планети продовжує зростати, але темпи зростання сповільнюються. Населення світу досягло 8 мільярдів на 15 листопада 2022 року. Рис. 3.1.1 Темпи приросту населеня Джерело [30] Останні прогнози Організації Об'єднаних Націй припускають, що світове населення може зрости приблизно до 8,5 мільярда в 2030 році, 9,7 мільярда в 2050 році і 10,4 мільярда в 2100 році. Зростання населення частково викликане зниженням рівня смертності, що виражається в збільшенні рівня тривалості життя при народженні. У всьому світі тривалість життя досягла 72,8 років в 2019 році, що майже на 9 років більше, ніж у 1990 році. Прогнозується, що подальше зниження смертності призведе до середнього довголіття близько 77,2 років у всьому світі в 2050 році. 53 Рис. 3.1.2 Населення з 1950 р. до 2099 р. Джерело [30] Очікувана тривалість життя при народженні жінок перевищила таку для чоловіків на 5,4 року в усьому світі, при цьому тривалість життя жінок і чоловіків становила 73,8 і 68,4 відповідно. Перевага виживання жінок спостерігається у всіх регіонах і країнах, починаючи від 7 років в Латинській Америці і Карибському басейні і закінчуючи 2,9 роками в Австралії і Новій Зеландії. У 2021 році середня народжуваність населення світу становила 2,3 народження на одну жінку протягом усього життя, впавши приблизно з 5 пологів на одну жінку в 1950 році. Прогнозується, що до 2050 року глобальна народжуваність знизиться до 2,1 народження на одну жінку. У 2020 році темпи світового зростання впали нижче 1 відсотка на рік вперше з 1950 року. За прогнозами, населення світу досягне піку в 10,4 мільярда людей протягом 2080-х років і залишиться на цьому рівні до 2100 року. 54 Рис. 3.1.3 Світовий рівень народжуваності Джерело [30] Темпи приросту населення значно відрізняються в різних країнах і регіонах. У 2022 році два найбільш густонаселених регіони були в Азії: Східна та Південно-Східна Азія з 2,3 мільярдами людей (29 % світового населення) та Центральна та Південна Азія з 2,1 мільярдами (26 % ). Китай та Індія, маючи понад 1,4 мільярда кожен, становили більшу частину населення цих двох регіонів. Більше половини прогнозованого приросту світового населення до 2050 року буде зосереджено всього у восьми країнах: Демократичній Республіці Конго, Єгипті, Ефіопії, Індії, Нігерії, Пакистані, Філіппінах і Об'єднаній Республіці Танзанія. Різні темпи зростання серед найбільших країн світу змінять їх рейтинг за розміром. За прогнозами, протягом 2023 року Індія випередить Китай як найбільш густонаселену країну світу. 55 Рис 3.1.4 Зростання населення в Китаї та Індії Джерело [30] Очікується, що країни Африка на південь від Сахари продовжать зростати до 2100 року та сприятимуть більш ніж половині глобального зростання населення, очікуваного до 2050 року. У той час як популяції Австралії та Нової Зеландії, Північної Африка та Західної Азії та Океанії (за винятком Австралії та Нової Зеландії), очікується повільніше, але все ще позитивне зростання до кінця століття, популяції Східної та Південно-Східної Азії, Центральної та Південної Азії, Латинської Америки та Карибського басейну, а також Європи та Північної Америки, за прогнозами, досягнуть свого пікового розміру та почнуть скорочуватися до 2100 року. 46 найменш розвинених країн (LDC) є одними з найбільш швидко зростаючих у світі. За прогнозами, кількість населення подвоїться в період з 2022 по 2050 рік, створюючи додатковий тиск на ресурси та створюючи проблеми для досягнення Цілей сталого розвитку (ЦСР). Для багатьох країн і 56 територій, включаючи деякі малі острівні держави, що розвиваються (SIDS), проблеми, пов'язані з швидким зростанням, посилюються їх вразливістю до зміни клімату і підвищення рівня моря. Рівні та закономірності народжуваності та смертності широко варіюються в усьому світі. Розрив у тривалості життя при народженні між окремими групами країн залишається широким. У 2021 році очікувана тривалість життя в найменш розвинених країнах відставала на 7,0 років від середньосвітового показника, в основному через стабільно високий рівень дитячої та материнської смертності, а в деяких країнах – через насильство та конфлікти або постійний вплив епідемії вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ). У 2021 році рівень народжуваності, достатньо високі для підтримки позитивного зростання, був виявлений у Африка на південь від Сахари (4,6 народження на жінку), Океанії без урахування Австралії та Нової Зеландії (3,1), Північній Африка та Західній Азії (2,8) та Центральній та Південній Азії (2,3). Деякі країни, в тому числі кілька в Африка на південь від Сахари, а також в Латинській Америці і Карибському басейні, продовжують відчувати високий рівень народжуваності підлітків, з потенційними несприятливими наслідками для здоров'я і благополуччя як молодих матерів, так і їх дітей. У 2021 році 13,3 мільйона немовлят, або близько 10 відсотків від загальної кількості у всьому світі, народилися від матерів до 20 років. Чисельність населення похилого віку збільшується як за чисельністю, так і за часткою від загальної кількості. За прогнозами, частка населення світу віком від 65 років зросте з 10 відсотків у 2022 році до 16 відсотків у 2050 році. За прогнозами, до 2050 року кількість осіб віком від 65 років у всьому світі буде більш ніж удвічі більшою за кількість дітей віком до 5 років і приблизно такою ж, як кількість дітей віком до 12 років. У той час як зростання населення у старшому віці обумовлено нижчою смертністю та збільшенням виживаності, зрушення у віковому розподілі населення вгору спричинене стійким падінням рівня народжуваності. Через жіночу перевагу в тривалості життя жінки перевершують чоловіків у 57 старшому віці майже у всіх групах населення. У глобальному масштабі жінки становили 55,7% осіб віком 65 років і старше у 2022 році, і, за прогнозами, їхня частка дещо знизиться до 54,5% до 2050 року. Країни зі старіючим населення повинні вжити заходів для адаптації державних програм до зростаючої частки людей похилого віку, в тому числі шляхом підвищення стійкості систем соціального забезпечення та пенсійного забезпечення, а також шляхом створення універсальних систем охорони здоров'я та довгострокового догляду. Стійке падіння народжуваності призводить до посилення концентрації населення в працездатному віці, створюючи можливості для прискореного економічного зростання на душу населення. У більшості країн Африки на південь від Сахари, а також в деяких частинах Азії і Латинської Америки і Карибського басейну частка населення в працездатному віці (від 25 до 64 років) зростає в останні роки завдяки зниженню народжуваності. Цей зсув у віковому розподілі надає обмежені в часі можливості для прискореного економічного зростання, відомого як "демографічні дивіденди". Щоб максимізувати потенційні переваги сприятливого вікового розподілу, країни повинні інвестувати в подальший розвиток свого людського капіталу шляхом забезпечення доступу до охорони здоров'я та якісної освіти в будь-якому віці та шляхом сприяння можливостям для продуктивної зайнятості та гідної праці. Все більше країн почали відчувати скорочення населення. За прогнозами, населення 61 країни або району зменшиться на 1 відсоток і більше в період з 2022 по 2050 рік через стійко низький рівень народжуваності та, в деяких випадках, підвищені темпи еміграції. Загальна народжуваність помітно впала в останні десятиліття для багатьох країн. Сьогодні дві третини світового населення проживає в країні або районі, де народжуваність нижче 2,1 народження на жінку, приблизно рівень, необхідний для нульового зростання в довгостроковій перспективі для населення з низькою смертністю. Серед країн з населенням не менше півмільйона осіб найбільші 58 відносні скорочення чисельності населення до 2050 року зі збитками 20 і більше відсотків очікуються в Болгарії, Латвії, Литві, Сербії та Україні. Міжнародна міграція має важливий вплив на демографічні тенденції для деяких країн. У деяких частинах світу міжнародна міграція стала основним компонентом зміни чисельності населення. Для країн з високим рівнем доходу в період з 2000 по 2020 рік внесок міжнародної міграції в зростання населення (чистий приплив 80,5 млн) перевищив баланс народжень над смертями (66,2 млн). Протягом наступних кількох десятиліть міграція буде єдиним рушієм зростання населення в країнах з високим рівнем доходу. На відміну від цього, в доступному для огляду майбутньому збільшення населення в країнах з низьким рівнем доходу і нижче середнього буде і надалі обумовлено перевищенням народжуваності над смертями. У період з 2010 по 2021 рік 40 країн або районів зазнали чистого притоку понад 200 000 мігрантів кожна. У кожному з 17 з них чистий приплив за цей період перевищив 1 млн осіб. Для кількох країн, найбільших країн- приймачів, включаючи Йорданію, Ліван і Туреччину, високий рівень імміграції в цей період був обумовлений в основному рухами біженців, зокрема з Сирійської Арабської Республіки. У 10 країнах чистий відтік мігрантів перевищив 1 мільйон за період з 2010 по 2021 рік. У багатьох із цих країн відтік був спричинений тимчасовим переміщенням робочої сили, наприклад, у Пакистані (чистий потік -16,5 мільйонів), Індії (-3,5 млн), Бангладеш (-2,9 млн), Непалу (-1,6 млн) і Шрі-Ланки (-1,0 млн). В інших країнах, включаючи Сирійську Арабську Республіку (-4,6 млн), Венесуелу (Боліваріанська Республіка) (-4,8 млн) і М'янму (-1,0 млн), незахищеність і конфлікти призвели до відтоку мігрантів за цей період. Усі країни, незалежно від того, чи відчувають вони чистий приплив або відтік мігрантів, повинні вжити заходів для сприяння впорядкованій, безпечній, регулярній та відповідальній міграції, відповідно до цілі сталого розвитку 10.7. Пандемія COVID-19 вплинула на всі компоненти зміни населення, 59 включаючи народжуваність, смертність та міграцію. Глобальна очікувана тривалість життя при народженні знизилася до 71,0 року в 2021 році, в порівнянні з 72,8 в 2019 році, в основному через вплив пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19). Вплив пандемії на тривалість життя варіювався в різних регіонах і країнах. У Центральній і Південній Азії, а також в Латинській Америці і Карибському басейні тривалість життя при народженні впала майже на три роки в період з 2019 по 2021 рік. На відміну від цього, сукупне населення Австралії та Нової Зеландії зросло на 1,2 року через менші ризики смертності під час пандемії через деякі причини смерті. У деяких країнах пандемія стала причиною значного скорочення тривалості життя при народженні. Для Болівії (багатонаціональна держава), Ботсвани, Лівану, Мексики, Оману та Російської Федерації оцінки тривалості життя при народженні знизилися більш ніж на 4 роки в період з 2019 по 2021 рік. Дані про населення надають важливу інформацію для використання в плануванні розвитку. Якість оцінок і прогнозів населення залежить від збору достовірних і своєчасних демографічних даних, в тому числі за допомогою систем реєстрації актів цивільного стану і життєво важливої статистики, переписів населення, реєстрів населення і опитувань домогосподарств. Пандемія COVID-19 вплинула на багато операцій зі збору даних у всьому світі. Країни та партнери з розвитку повинні надати пріоритет поточному раунду національних переписів населення 2020 року, оскільки такі дані надають важливу інформацію для інформування про планування розвитку та оцінки прогресу на шляху досягнення Цілей сталого розвитку. Таким чином, можна зробити висновок що населення світу перевищило вже 8 мільярдів. Очікувана тривалість життя при народженні жінок перевищила таку для чоловіків на 5,4 року в усьому світі, при цьому тривалість життя жінок і чоловіків становила 73,8 і 68,4. Темпи приросту населення значно відрізняються в різних країнах і регіонах. У 2022 році два найбільш густонаселених регіони були в Азії. Країни зі старіючим населення повинні вжити заходів для адаптації 60 державних програм до зростаючої частки людей похилого віку, в тому числі шляхом підвищення стійкості систем соціального забезпечення та пенсійного забезпечення, а також шляхом створення універсальних систем охорони здоров'я та довгострокового догляду. Загальна народжуваність помітно впала в останні десятиліття для багатьох країн. Міжнародна міграція має важливий вплив на демографічні тенденції для деяких країн. У деяких частинах світу міжнародна міграція стала основним компонентом зміни чисельності населення. Для країн з високим рівнем доходу в період з 2000 по 2020 рік внесок міжнародної міграції в зростання населення (чистий приплив 80,5 млн) перевищив баланс народжень над смертями (66,2 млн). 3.2 Світові моделі боротьби з бідністю та можливості їх впровадження в Україні Прагнення мінімізувати поширення глобальної бідності та запобігти їй у майбутньому відображено в різноманітних моделях і концепціях. У сучасний час на теренах європейських країн діють такі моделі соціального захисту: континентальна, англосаксонська та скандинавська (табл.3.2.1). Таблиця 3.2.1 Загальна характеристика європейських моделей соціальної політики Назва моделі Характеристика Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія; Соціальні послуги гарантуються всім незалежно від страхового стажу; Скандинавська Система соціального захисту на 80% профінансована за рахунок модель податкових надходжень та на 20% за допомогою страхових внесків; Через державний бюджет перерозподіляється 50–60% ВВП, при цьому частка соціальних видатків становить 35%. Континентальна Австрія, Нідерланди, Німеччина, Франція; (консервативна) Встановлює жорсткий зв’язок між рівнем соціального захисту і тривалістю модель професійної діяльності; На 90% фінансується за рахунок внесків 61 роботодавців та найманих працівників; Рівень централізації ВВП у державному бюджеті становить 25–40%. Австралія, Великобританія, Ірландія, США, Японія; Ліберальна Модель ґрунтується на слаборозвиненому соціальному страхуванні й (англосаксонська) досить ефективній системі соціальних допомог; модель Держава гарантує захист мінімальних соціальних гарантій; Через державний бюджет перерозподіляється в середньому 20–30% ВВП. Джерело складено автором на основi [54] У всьому світі кожна держава прийняла особливий підхід до подолання бідності. Наприклад, у Сполучених Штатах ми вважаємо, що бідність є особистим вибором. Як така державна допомога не повинна забезпечувати надто комфортне життя малозабезпечених. Усі рівні та отримують однакову соціальну допомогу, але всі, хто її потребує – понад 15% населення країни – нею забезпечені. У південноєвропейських країнах люди не розраховують на державну допомогу, а чекають допомоги від родичів і близьких, тому допомога з державної скарбниці зовсім не важлива. Скандинавська модель вважається раєм для бідних. Відповідно до її принципів кожному гарантується високий рівень соціального захисту, незалежно від стажу роботи та сплати соціальних внесків.[54] Але сьогодні є країни, де дуже важко бути справді бідним. Наприклад, соціальні стандарти Бельгії дуже високі порівняно з іншими європейськими країнами. Незважаючи на те, що вони є одними з найбагатших лідерів у світі, бельгійці також борються з соціальною нерівністю. Біженці з таких країн, як Марокко та Туреччина, вважаються найбіднішими. Тому суспільство регулярно стежить за тим, щоб соціальні виплати та виплати не зменшувалися. Наприкінці 2019 року, після того, як уряд оголосив про плани скоротити соціальне забезпечення, у багатьох частинах країни відбулися чотири 62 масштабні страйки. Головним викликом для подолання бідності є розвиток освіти не лише для корінних народів, а й для тих, хто переселився на поселення, хто має можливість пройти курси перепідготовки, вивчити мови і, найголовніше, можна отримати роботу завдяки соціальним службам або за допомогою агентств, які допомагають з тимчасовими підробітками. Зазвичай це непрофесійна робота, але добре оплачувана. У Німеччині держава забезпечує фіксований прожитковий мінімум у формі соціальної допомоги. Це розраховується індивідуально для кожного випадку і коштує в середньому 700 євро. Це стосується всих і, що найважливіше, для всіх осіб, які легально проживають у Німеччині. Але соціальна допомога призначається, якщо людина дійсно зробила все, що могла щоб підтримувати себе, але з певних причин не досягла успіху. Деякі люди, які брали кредити, повністю втратили все - роботу, житло, здоров'я і т.д., вони оголошують про банкротство щоб отримати соціальну допомогу, щоб мати змогу оплачувати хоча б мінімальне житло та фізичні потреби, але натомість змушені працювати і віддавати борги, якщо дозволяє здоров'я. Через 7 років всі борги можуть бути списані. Після цього людина починає жити для себе. Після численних економічних реформ і державних соціальних програм, спрямованих на зменшення кількості бідних, більше половини населення Індії, близько 700 мільйонів людей, живе в злиднях, а кожна третя дитина голодує. У цій країні перестали вважатися бідними люди із зарплатою понад 14 доларів у селі та 17 доларів у містах. Але за загальноприйнятими критеріями ООН вона не тільки бідна, а й у крайній бідності. Держава надає допомогу громадянам, які потребують допомоги у вигляді пільгових продуктів і пального. Одна з наймасштабніших програм була реалізована влітку 2018 року. Через зростання цін на продукти харчування сотні мільйонів людей перетнули межу бідності. Уряд планував надати кожному можливість купувати 5 кг крупи на місяць за пільговою ціною. Однак індійські економісти зазначають, що повністю контролювати використання цих коштів практично 63 неможливо. Тому у 2019 році місцева влада запровадила нову концепцію боротьби з бідністю. Це полягає в прямій фінансовій допомозі нуждьонним [55]. В Іспанії соціальний захист не так розвинений, як у Німеччині, наприклад. Бо тут традиційно люди розраховують не на державу, а на допомогу рідних. Хоча є такі соціальні виплати, як безробіття, тимчасова непрацездатність, вагітність та догляд за дитиною. Наприклад, людина, яка тривалий час не працює, отримує понад 400 євро і має право на щомісячне відшкодування частини коштів, витрачених на оренду житла. Знижки на транспорт і купівлю товарів в окремих магазинах дозволяють безкоштовно освоювати нові спеціальності. Є варіанти стимулювання працевлаштування «безробітних». Якщо роботодавець бере на роботу людину, яка не працювала більше двох років, він отримує премію від держави, а її власник звільняється від податків, щоб стимулювати здачу житла бідним. Існують також різні благодійні програми, наприклад, під час різдвяних свят у супермаркетах було багато оголошень про збір продуктів для бідних. У Південній Кореї бідними вважаються люди з річним доходом менше 10 млн вон, тому проблема бідності також стрімко розвивається. Зараз це 9200 доларів. У 2019 році близько 15% корейців отримували менше 10 мільйонів вон на рік. При цьому пенсійна система з'явилася лише в 1988 році, і щоб стати її частиною, потрібно витратити багато часу і зібрати багато документів, тому приблизно половина людей похилого віку опустилася нижче цієї позначки. Лише третина пенсіонерів отримує пенсію, і то мізерно мала. Традиційно пенсія становить 200 тис. вон. Люди похилого віку можуть розраховувати лише на підтримку своїх дітей, компаній, у яких вони працювали, або приватних пенсійних фондів[55]. Сьогодні Латвія є однією з найбідніших країн Європейського Союзу із середньою зарплатою близько 500 євро. За даними Міністерства соціального забезпечення Латвії, в Латвії офіційно зареєстровано 64 760 бідних, що становить близько 3% населення. 3 457 000 євро виплачено допомоги. 53 євро 64 з людини. Максимальна сума допомоги, на яку може розраховувати працездатна особа в Ризі, становить 60 євро для пенсіонерів, до 130 євро. Однак багато залежить від місцевої влади. Існує поняття так званої абсолютної бідності, яке споріднене з поняттям межі бідності. Людина вважається бідною, якщо її рівень доходу (або споживання) нижчий за визначений рівень [55]. Міжнародною межею бідності є рівень доходу в 2 долари на день. Є ще одна лінія. Один долар на день - це міжнародний рівень бідності. Масштаби абсолютної бідності в світі вражають. На економічному форумі в Астані повідомили, що майже 1,5 мільярда людей витрачають лише 1 долар на день, а майже 2,5 мільярда – менше 2 доларів на день. Боротьба в рамках концепції абсолютної бідності полягає в прагненні дати якомога більшій кількості людей шанс просто вижити і забезпечити свої основні потреби на мінімальному рівні. Інший поширений підхід у світі – концепція відносної бідності. Нею, переважно, керуються багато країн Європи. Наприклад, за методикою Організації з економічного співробітництва і розвитку до бідних відносять людей, доходи яких нижче 60% від медіанного доходу суспільства. Він вираховується за складними формулами і являє собою певну суму, при якій половина населення країни має більше, а інша половина – менше неї. Це означає, що одна частина німців отримує менше, а інша – більше цієї суми. Тому, в багатьох країнах в число бідних потраплятимуть люди з достатнім рівнем життя. В деяких державах боротьба з бідністю спрямована на згладжування майнової нерівності громадян, а не на пошуки способу нормального задоволення потреб. Проте, є люди, які свідомо обирають бідний спосіб життя. До прикладу, у Німеччині безхатченки свідомо обирають життя на вулиці. Їм подобається цей шлях, позбавлений всякого тягаря відповідальності. Та й звичайна бідність часто теж усвідомлена: людина, наприклад, працює чотири дні на тиждень хоч і не відноситься до заможних, вона відмовляє собі в чомусь, але прагне працювати менше. В інших країнах є подібні добровільні безпритульці в деяких іспанців 65 це - спосіб життя. Вони люблять розважатися і подорожувати, тому не хочуть працювати. У подібному випадку відносна бідність породжується багатством економіки. І звісно, чим вищий розмір соціальної допомоги в заможному суспільстві, тим більше людей може виникнути спокуса скористатися соціальною допомогою «ддя бідних» [55]. Тому аналіз рівнів бідності в країнах світу та заходів, які вживаються для їх подолання, показує, що вони є незавершеними та потребують покращення. Проте було б вигідно реалізувати деякі соціальні переваги і в Україні. Соціальна політика Німеччини, наприклад, надає мешканцям, які відчайдушно потребують безпечного життя та справді шукають роботу, мінімальне житло та соціальну допомогу для покриття витрат на життя, але роботу, якщо дозволяє здоров’я, борг потрібно повертати. Через 7 років всі борги можуть бути списані. Після цього людина зможе жити собі. Це реальний стимул працювати для належного рівня життя. Стратегія Бельгії менш ефективна для українців. Її головним завданням у боротьбі з бідністю вважають розвиток освіти. Не тільки місцеві жителі, а й іммігранти, які приїхали сюди жити, пройти курси перекваліфікації, вивчити мову, а головне соціальні служби, або «інтерни», які допомагають їм з тимчасовою підробітком. за допомогою агентства. В принципі, це некваліфікована робота, але вона добре оплачується, тому заявка в Україні може стати хорошим стимулом дізнатися щось нове і знайти кращу роботу для студентів і людей без постійної роботи. Запровадження індійської моделі соціальної допомоги могло б стати реальним порятунком від крайньої бідності для тих, хто її потребує. Тому що держава надає їм допомогу у вигляді пільгового харчування та пального. Тому в Індії уряд пропонує кожному можливість щомісяця купувати 5 кг зерна за субсидованими цінами. Скандинавська модель, яка вважається раєм для бідних, також може бути ефективною моделлю подолання бідності. Відповідно до його принципів, кожному гарантується високий рівень соціального захисту, незалежно від 66 стажу роботи чи сплати соціальних внесків, але це коштує значних збитків для нашої держави, тому для реалізації необхідно скласти деякі пункти відповідно до характеристики економічного та соціального розвитку України. Таблиця 3.2.1 Інструменти удосконалення соціальної політики в Україні за світовим досвітом Розвиток спеціальної Головним викликом для подолання бідності в умовах військового та професійної освіти часу та повоєнного відновлення економіки України є розвиток професійної освіти, в тому числі, для тимчасово переміщених осіб, із врахуванням структурних економічних змін Заходи соціальної Забезпечення максимально повної та прозорої системи підтримки для людей соціальних виплат малозабезпеченим, пенсіонерам, тимчасовою з низькими доходами непрацездатним тощо. Розвиток програм Активізація політики стимулювання працівників та роботодавців недержавного щодо недержавного пенсійного страхування, розширення пенсійного інвестиційних інструментів зазначених пенсійних фондів, страхування використання переваг участі міжнародних партнерів. Джерело: розроблено автором Таким чином, причиною відносно низького рівня життя в Україні, є низький рівень доходів. Саме рівнь доходів населення визначає основу безпечного життя. Глобальні приклади моделей боротьби з бідністю показують, як країни економічно зростають, змінюються і мають соціальну перспективу. Приклад подолання пандемії коронавірусу засвідчив, що державним фінансуванням в Україні були забезпечені вакцинація населення, медична допомога. Соціальна допомога та пільги перебувають в повноваженнях ОМС за рахунок місцевих бюджетів, було зменшено обсяг дотацій населенню. Шляхом до покращення соціально-економічної ситуації залишаються системні реформи для довгострокового стійкого економічного зростання та збалансованої соціальної політики. 67 ВИСНОВКИ У ході дослідження були отримані наступні теоретичні та практичні висновки. В дипломній роботі, визначена сутність поняття як якості життя населення світу. Якість життя населення включає рівень життя (харчування, обслуговування, здоров'я, вільний час, житлові умови, громадська безпека, рівень освіти, безпека пересування) та умови життя (санітарні умови, умови дозвілля, умови транспорт), охорона здоров'я, екологія, психічний стан). Якість життя – це комплексна характеристика задоволення матеріальних і культурних потреб людей, існуючих умов життя, вільного розвитку особистості та суспільства в цілому, що включає такі показники, як комфорт і безпека життя, стабільність умов проживання та житло, добробут, освітня та культурна доступність, ефективність у сфері охорони здоров'я. Було розглянуто умови стратифікації доходів населення. Економічна стратифікація – це наявність у суспільстві груп з різним рівнем доходу, наявність багатих, заможних і бідних. Нерівність доходів – це те, як нерівномірно доходи розподіляються по всьому населенню. Чим менш рівний розподіл, тим вище нерівність доходів. Нерівність доходів часто супроводжується нерівністю багатства, що представляє собою нерівномірний розподіл багатства. В роботі були систематизовані підходи до визначення рівня та якості життя населення. Аналіз наукових досліджень показав, що серед науковців немає єдиної думки щодо визначення поняття «рівень життя». Загалом можна виділити два підходи до визначення поняття «рівень життя». На думку О. В. Горшеніна, рівень життя населення – це сукупність умов і показників, що характеризують рівень добробуту населення, споживання товарів і послуг, 68 досягнутий рівень добробуту. На переконання В.О. Мандібури, рівень життя визначається як різноманітні потреби населення (фізичні, соціальні, інтелектуальні, духовні), досягнуті протягом певного часу в суспільстві, включаючи фактичні економічні ресурси та соціальну та правову безпеку. , політичні) задоволення. За з визначенням ООН, рівень життя – це така сукупність показників: здоров'я, харчування, одяг, спожиті та накопичені кошти, умови праці, включаючи демографічні умови, освіта, житло, його поліпшення, соціальне забезпечення тощо. В дослідженні були проаналізовані стан і тенденції зміни рівня та якості життя населення світу. Для характеристики рівня життя ООН використовує такі показники, як «Індекс людського розвитку» (ІЛР). Він використовується з 1990 року як незалежний емпіричний аналіз ключових питань, тенденцій і політики на арені розвитку. За результатами визначеного впливу пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) на рівень життя населення було встановлено, що глобальний рівень бідності різко зріс з 2019 по 2020 рік з 8,3% до 9,2 %, що є першим зростанням крайньої бідності з 1998 року і найбільшим з 1990 року. У кваліфікайній роботі досліджено рівень та якість життя в Україні, а саме – проаналізовано індекс споживчих цін, середню заробітню плату для штатних працівників, мінімальна заробітна плата, середня пенсія та відповідна фінансова допомога, мінімальна пенсія, мінімальний розмір допомоги по безробіттю, прожитковий мінімум, співвідношення середньої заробітної плати та пенсії до прожиткового мінімуму. На основі динамічного порівняння якості життя населення по різних регіонах світу було встановлено, що очікувана тривалість життя при народженні жінок перевищила таку для чоловіків на 5,4 року в усьому світі, при цьому тривалість життя жінок і чоловіків становила 73,8 і 68,4. Темпи приросту населення значно відрізняються в різних країнах і регіонах. У 2022 році два найбільш густонаселених регіони були в Азії. Були проаналізовані світові моделі боротьби з бідністю та можливості 69 їх впровадження в Україні. В роботі наведено основні напрями та заходи щодо покращення рівня життя населення, зниження рівня бідності та загального підвищення рівня життя населення. Важливою в Україхні є розробка та реалізація державних мінімальних соціальних програм, спрямованих на збереження соціального балансу країни. Розвиток майбутніх програм державно-приватного партнерства дозволить людям підвищити рівень життя та задовольнити соціально-економічні потреби. Перш за все, слід забезпечити фінансування та координацію реалізації загальнодержавних програм охорони здоров’я, освіти, державної допомоги малозабезпеченим сім’ям та сім’ям з дітьми, чіткі механізми надання доступних житлових субсидій, регулювати міграційні процеси та сприяти забезпеченню житлом молоді. Хоча заходи цього напряму потребують чималих коштів і дадуть лише позитивний ефект у довгостроковій перспективі, результатом їх реалізації стане забезпечення громадян України вищого рівня життя. 70 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Колот А.М., Герасименко О.О. Соціальна нерівність доходів: глобальний вимір. Економічна теорія. 2017. № 4. С. 76–107. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecte_2017_4_7. 2. Реворт Кейт. Економіка пончика. Як економісти ХХІ століття бачать світ / пер.з англ. Дмитро Кожедуб. Київ : Наш формат, 2019. 296 с. 3. За рамками уровня доходов и средних показателей сегодняшнего дня: неравенство в человеком развитии в ХХІ веке: доклад о человеческом развитии 2019. URL: http://www.hdr.undp.org/sites/default/files/hdr_2019_ru.pdf. 4. Проект WID.WORLD та вимірювання економічної нерівності. Частина 1. URL: https://wir2018.wid.world/part-1.html. 5. Аджемоґлу Д. Чому нації занепадають / Дарон Аджемоґлу, Джеймс Робінсон ; пер. з англ. Олександра Дем’янчука. 2-ге вид., випр. Київ : Наш формат, 2017. 440 с. 6. Агийон Ф. Экономический рост, неравенство и глобализация: теория, история и политическая практика / Филипп Агийон, Джеффри Уильямсон ; пер. с англ. Юлии Набатовой. Москва : Издательский дом «Дело» РАНХиГС, 2015. 288 с. 7. Мартен Д. Метаморфози світу: Соціологія глобалізації / Домінік Мартен, Жан-Люк Мецжер, Філіп П’єр ; пер. з франц. Євгена Марічева. Київ : Видавничий дім «Києво- Могилянська академія», 2005. 302 с. 8. Колот А.М., Герасименко О.О. Новітні глобальні тенденції у сфері зайнятості і доходів та їх вплив на соціальну нерівність. Соціально-трудові відносини: теорія та практика. 2018. № 1. С. 8–35. URL: 71 http://nbuv.gov.ua/UJRN/stvttp_2018_1_3. 9. Лібанова Е.М. Нерівність в українському суспільств. Економіка України. 2014. № 3 (628). C. 4–19. 10. Надточій А.О., Смаглюк А.А. Нерівність в українському суспільстві: підходи до явища, оцінка масштабів, наслідки, пропозиції. Теорія та практика державного управління. 2020. № 2(69). С. 113–123. doi: 10.34213/tp.20.02.14.URL:http://tpdu.journal.kharkiv.ua/index.php/tpdu/article/vi ew/ 184/163 11. Клевчік Л.Л. Соціальна нерівність як основна диспропорція в суспільстві. Економіка та держава. 2019. № 4. С. 48–51. DOI:10.32702/2306- 6806.2019.4.48.URL: http://www.economy.in.ua/pdf/4_2019/10.pdf. 12. Україна у цифрах в 2020. Статистичний збірник. Київ, 2020. 46 с. URL:http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2020/zb/07/zb_Ukraine%20in %20figures_u.pdf. 13. Населення та міграція / Демографічна та соціальна ста- тистика Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua 14. Індекс людського розвитку. Україна. 2022. URL: http://hdr.undp.org/en/countries/profiles/UKR. 15. Сидорова А.В., Анісімова Г.В., Масич Л.О., Шамілева Л.Л. та інші. Практикум зі статистики : Навчальний посібник. Донецьк : Каштан, 2014. 284 с. (вид. 2-ге, перероб. та доповн.). 16. Gini coefficient of equivalised disposable income – EU-SILC survey (ilc_di12). Database. URL: https://ec.europa.eu/eurostat/web/income-and-living- conditions/data/database. 17. Доходи та умови життя / Демографічна та соціальна статистика. Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/virdg.htm 18. Самооцінка домогосподарствами України рівня своїх доходів (за даними вибіркового опитування домогосподарств, проведеного у січні 2020 року) Статистичний збірник. Державна служба статистики України. URL: 72 http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2020/zb/08/zb_sdrsd.pdf. 19. Петрушина Т.О. Социально-экономическое поведение населения Украины в условиях институциональных перемен. Київ : Институт социологии НАН Украины, 2008. 544 с. 20. Семке Н.М. Проблеми соціально-економічної нерівності в Україні. Вісник Національного технічного уні- верситету «ХПІ». Серія: 8 Актуальні проблеми розвитку українського суспільства. 2020. № 1. С. 5–8. DOI: 10.20998/2227-6890.2020.1.01. URL: http://aprus.khpi.edu.ua/ article/view/2227-6890.2020.1.01/221320. 21. Рівень і якість життя населення: Монографія / Під ред. Є.П. Кушнарьова. – Х.: ВД "ІНЖЕК", 2018. – 272 с 22. Соціальні індикатори рівня життя населення: Стат. зб. – К.: 2019. – 228 с. 23. Методика вимірювання людського розвитку регіонів України. – К., 2019. – 32 с. 24. Integrated Risk Information System (IRIS) : [Електронний ресурс] / U.S. Environmental Protection Agency (EPA). – Режим доступу: http://www.epa.gov/iris – Назва з титул. екрану 25. A. Yarchuk Таврійський державний агротехнологічний університет. https://jeou.donnu.edu.ua/article/view/2917 26. І.Романюк, асп. КНУ імені Тараса Шевченка, Київ http://157_91- 98.pdf (univ.kiev.ua) 27. Климчик О. М. канд. с.-г. наук, доцент кафедри екологічної безпеки та економіки природокористування Житомирського національного агроекологічного університету, м. Житомир https://conf.ztu.edu.ua/wp- content/uploads/2018/11/67.pdf 28. Риндзак О. Т. Якість життя населення: концептуалізація поняття. Modern Economics. 2021. № 29(2021). С. 151-155. DOI: https://doi.org/10.31521/modecon.V29(2021)-23 29. Звіт ООН з розвитку людського потенціалу. – [Електронний 73 ресурс]. – Режим доступу : http://www.un.org.ua/ua/publications-and-reports. 30. П'ять ключових висновків з перспектив народонаселення ООН у 2022 році - Наш світ у даних (ourworldindata.org) https://ourworldindata.org/world-population-update-2022 31. Красномовець В. А. Аналіз підходів до трактування рівня життя населення / В. А. Красномовець // Соціально-трудові відносини : теорія та практика. Збірник наукових праць. – К. : КНЕУ, 2018. – № 1(7). – С. 132-137. 32. Лук’янченко О. О. Формування системи моніторингу якості життя населення міст / О. О. Лук’янченко, В. Г. Сєвка // Економіка будівництва і міського господарства. – 2019. – Т. 8.- №3. – С. 219-226. 33. Мандибура В. О. Рівень життя населення та механізми його регулювання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня . д-ра екон. наук / В. О. Мандибура; Національна академія наук України. – К., 2019. – 36 c. 34. Мельниченко О. А. Підвищення рівня та якості життя населення : механізм державного регулювання : монографія / О. А. Мельниченко. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2018. – 232 с. 35. Rybalova O., Bryhada O., Korobkina K., Gorban A. Methodological Approaches to the Assessment of the Life’s Quality of the Population. The scientific heritage VOL 2, No 52 (52) (2020) (Budapest, Hungary), р.24-27 http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/11412 36. Дядик Т. В. Диференціація життєвого рівня населенняУкраїни. Електронний репозитарій ПДАУ: Home URL:http://dspace.pdaa.edu.ua:8080/bitstream/123456789/2194/1/Диференціація %20життєвого%20рівня%20населення%20України.pdf . 37. Нерівність в Україні: масштаби та можливості впливу : монографія. Київ: ІН-Т ДЕМОГРАФІЇ ТА СОЦ. ДОСЛІДЖ. ім. М.В. ПТУХИ НАН України, 2012. 404 с. 38. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» : Закон України від 18.04.2020 р. № 530. 74 39. Статистична інформація Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua. 40. Міністерство соцiальної політики України. (msp.gov.ua) https://www.msp.gov.ua/news/21405.html 41. Кравченко О. О. Аналіз рівня та якості життя населення України в умовах економічної та політичної нестабільності // Глобальні та національні проблеми економіки. 2019. Вип. 17. С. 572–578. 42. Шубенкіна В. О. Світовий досвід оцінювання якості життя населення // Молодий вчений. 2019. № 4(44). С. 799–803. 43. Черенько Л. М. Модель рівня життя в умовах соціально- економічної нестабільності: моногр. К.: Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, 2021. 423 с. 44. Лугінін О. Є., Білоусова С. В. Статистика: підруч. К.: Центр навчальної літератури, 2017. 580 с. 45. COVID-19 pandemic through the lens of modern humanities and law : [collective monogr.] / [D. Svyrydenko et al.] ; ed. by Denys Svyrydenko. – Maoming : Guangdong univ. of petrochemical technology ; Kyiv : Publ. house «Ludmyla», 2020. – 131 p. 46. Мармоза А. Т. Економічна статистика: підруч. К.: Центр учбової літератури, 2020. 600 с.Офіційний веб-сайт Міністерства соціальної політики України. URL: https://www.msp.gov.ua 47. Позняк О. В. Індекс людського розвитку // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=13350 48. Human Development Report 2020. The next frontier. Human development and the Anthropocene. URL: http://hdr.undp.org/sites/default/files/hdr2020.pdf 49. Офіційний веб-сайт Державної служби статистики України. URL: 75 http://www.ukrstat.gov.ua 50. Human Development Report 2021-2022 | Human Development Reports (undp.org) URL: https://hdr.undp.org/content/human-development-report-2021-22 51. Дані про середній розмір пенсійної виплати. URL: https://www.pfu.gov.ua 52. Середня зарплата в Україні та інших країнах світу. URL: https://www.slovoidilo.ua/2020/05/29/infografika/suspilstvo/serednya-zarplata- ukrayini-ta-inshyx-krayinaxsvitu 53. Соціально-економічне становище домогосподарств України у 2019 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств). URL: http://www.ukrstat.gov.ua 54. Церкасевич Л. В. Сучасні тенденції соціальної політики в країнах Європейського союзу. – СПб., 2018. – С. 33. 55. Приходько І. В. Теоретико-методологічні підходи до визначення поняття бідності. Молодий вчений - щомісячний науковий журнал. URL: http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2018/1/124.pdf . 76 ДОДАТКИ Додаток А Соціальні показники рівня та якості життя населення Макроекономічні показники: – валовий внутрішній продукт на душу населення; – реальні наявні доходи на душу населення; – фактичне кінцеве споживання домашніх господарств на душу населення; – витрати з бюджету на соціально- культурні заходи на душу населення; – середньомісячна номінальна заробітна плата на-селення; – структура фонду оплати праці; – розподіл чисельності тих, хто працює, за розміром заробітної плати; Демографічні показники – основні геополітичні характеристики; – щільність населення; – очікувана тривалість життя населення; – природний приріст населення; – окремі показники народжуваності; – коефіцієнт смертності немовлят; – коефіцієнт смертності дітей; – материнська смертність (із 77 зазначенням причин смерті); Охорона здоров'я і безпека – захворюваність населення (по видах хвороб); – ВІЛ-інфіковані і хворі на СНІД; – захворюваність активним туберкульозом; – захворюваність населення розладами психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю; – викиди шкідливих речовин в атмосферу; – умови праці робітників, зайнятих в основних галузях економіки; – чисельність потерпілих на виробництві; Освіта – чисельність осіб, що навчалися в навчальних закладах; – загальноосвітні навчальні заклади; – професійно-технічні навчальні заклади; – прийом студентів до вузів I - IV рівнів акре- дитації (із зазначенням джерел фінансування); – основні показники діяльності докторантур і аспірантур; розподіл населення за рівнем освіти Зайнятість населення – економічна активність населення (за місцем проживання, статтю і віковими трупами); – рівень зайнятості населення (із зазначенням місця проживання і статі); – вивільнення працівників; Показники матеріальної забезпеченості – доходи домогосподарств; 78 населення – структура сукупних ресурсів домогосподарств; – витрати громадських організацій на благодійну діяльність Рівень і структура особистого споживання – розподіл населення за рівнем середньодушових грошових витрат; – структура сукупних грошових витрат домогосподарств; – споживання продуктів харчування в домогосподарствах; – розподіл домогосподарств за рівнем середньо-душових сукупних витрат; – енергетична цінність і вміст поживних речовин у спожитих в домогосподарствах продуктах ха- рчування; Житлові умови населення – забезпеченість населення житлом; – введення в експлуатацію житлових будинків; – кількість родин, що перебувають на квартирному обліку; – надання житла окремим категоріям громадян; Показники пенсійного забезпечення насе – види і розміри пенсій; лення – чисельність пенсіонерів і середній розмір їх пенсій; – співвідношення розмірів середньої пенсії і середньої заробітної плати працівників, зайнятих в економіці Показники соціальної напруженості – заборгованість між підприємствами України; – заборгованість по виплатах; – рівень безробіття; – чисельність працівників, які 79 знаходяться в умовах змушеної неповної зайнятості; – кількість страйків та їх наслідки; – розгляд судами справ про порушення трудового законодавства; – коефіцієнт злочинності; – кількість самогубств. Додаток Б Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 рік Зміни Нація 2021 рік Середньорічний (звіт з 2015 (звіт приріст за року за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) 1 Швейцарія 0.962 0,19% 2 Норвегія 0.961 0,19% 3 Ісландія 0.959 0,56% 4 (3) Гонконг 0.952 0,44% 5 (3) Австралія 0.951 0,27% 6 Данія 0.948 0,34% 7 (2) Швеція 0.947 0,36% 8 (6) Ірландія 0.945 0,40% 80 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 Зміни Нація 2021 рік рік Середньорічний (звіт з 2015 (звіт приріст за року за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) 9 (5) Німеччина 0.942 0,16% 10 (1) Нідерланди 0.941 0,24% 11 Фінляндія 0.940 0,29% 12 (1) Сінґапур 0.939 0,29% (2) Бельгія 0,25% 13 0.937 (3) Нова Зеландія 0,15% 15 (2) Канада 0.936 0,25% 16 (1) Ліхтенштейн 0.935 0,22% 17 (3) Люксембург 0.930 0,18% 18 (3) Великобританія 0.929 0,17% Японія 0,27% 19 0.925 (3) Південна Корея 0,35% 21 (3) США 0.921 0,10% 81 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 Нація 2021 рік Зміни рік Середньорічний (звіт з 2015 (звіт приріст за року за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) 22 Ізраїль 0.919 0,25% (4) Мальта 0,58% 23 0.918 (1) Словенія 0,28% 25 (4) Австрія 0.916 0,14% 26 (9) Об'єднані Арабські Емірати 0.911 0,80% 27 Іспанія 0.905 0,38% 28 (3) Франція 0.903 0,27% 29 (3) Кіпр 0.896 0,41% 30 (1) Італія 0.895 0,13% 31 (2) Естонія 0.890 0,30% 32 (6) Чехія 0.889 0,20% 33 (2) Греція 0.887 0,19% 34 (1) Польща 0.876 0,37% 82 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 Зміни Нація 2021 рік рік Середньорічний (звіт з 2015 (звіт приріст за року за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) (3) Бахрейн 0,73% 35 (1) Литва 0.875 0,35% (2) Саудівська Аравія 0,64% 38 (2) Португалія 0.866 0,40% 39 (1) Латвія 0.863 0,42% (6) Андорра 0,11% 40 0.858 (5) Хорватія 0,40% (1) Чилі 0,46% 42 0.855 (1) Катар 0,23% 44 NA[a] Сан-Марино 0.853 NA[a] 45 (5) Словакія 0.848 0,09% 46 (1) Угорщина 0.846 0,20% 47 (4) Аргентина 0.842 0,09% 83 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 Зміни Нація 2021 рік рік Середньорічний (звіт з 2015 (звіт приріст за року за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) 48 (6) Туреччина 0.838 1,03% 49 (3) Чорногорія 0.832 0,27% 50 (1) Кувейт 0.831 0,20% 51 (3) Бруней 0.829 0,01% 52 (2) Росія 0.822 0,29% 53 (4) Румунія 0.821 0,16% 54 (3) Оман 0.816 0,32% 55 (2) Багами 0.812 0,00% 56 (4) Казахстан 0.811 0,51% 57 (2) Тринідад і Тобаго 0.810 0,23% (4) Коста-Ріка 0,43% 58 0.809 Уруґвай 0,25% 60 (3) Білорусь 0.808 0,21% 84 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 Нація 2021 рік Зміни рік Середньорічний (звіт з 2015 (звіт приріст за року за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) 61 Панама 0.805 0,37% 62 (1) Малайзія 0.803 0,39% (7) Грузія 0,50% 63 (2) Маврикій 0.802 0,55% (4) Сербія 0,41% 66 (6) Таїланд 0.800 0,75% 67 (2) Албанія 0.796 0,49% (9) Болгарія 0,06% 68 0.795 (2) Гренада 0,15% 70 (2) Барбадос 0.790 0,02% 71 (3) Антигуа і Барбуда 0.788 0,02% 72 (8) Сейшельські Острови 0.785 0,10% 73 (9) Шрі-Ланка 0.782 0,54% 85 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 рік Зміни Нація 2021 рік Середньорічний (звіт з 2015 (звіт приріст за року за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) 74 (10) Боснія і Герцеговина 0.780 0,67% 75 (2) Сент-Кітс і Невіс 0.777 0,21% 76 (2) Іран 0.774 0,35% 77 (2) Україна 0.773 0,11% 78 (5) Північна Македонія 0.770 0,39% 79 (19) Китай 0.768 0,97% (16) Домініканська Республіка 0,73% 80 (9) Молдова 0.767 0,45% (7) Палау 0,07% 83 (7) Куба 0.764 0,19% 84 (1) Перу 0.762 0,45% 85 (5) Вірменія 0.759 0,16% 86 (8) Мексика 0.758 0,15% 86 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 Нація 2021 рік Зміни рік Середньорічний (звіт з 2015 (звіт приріст за року за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) 87 (1) Бразилія 0.754 0,38% 88 (1) Колумбія 0.752 0,32% 89 (4) Сент-Вінсент і Гренадіни 0.751 0,21% 90 (6) Мальдіви 0.747 0,75% (2) Алжир 0,30% (1) Азербайджан 0,22% 91 0.745 (10) Тонга 0,40% (2) Туркменістан 0,43% 95 (14) Еквадор 0.740 0,05% 96 (4) Монголія 0.739 0,48% (13) Єгипет 0,73% 97 0.731 (1) Туніс 0,14% 99 (3) Фіджі 0.730 0,20% 87 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 Зміни Нація 2021 рік рік Середньорічний (звіт з 2015 (звіт приріст за року за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) (7) Суринам 0,09% 101 (11) Узбекистан 0.727 0,70% (11) Домініка 0,11% 102 0.720 (2) Йорданія 0,06% 104 (10) Лівія 0.718 0,26% 105 (2) Парагвай 0.717 0,42% (2) Палестина 0,36% 106 0.715 (11) Сент-Люсія 0,16% 108 (12) Гаяна 0.714 0,77% 109 (4) Південно-Африканська Республіка 0.713 0,50% 110 (3) Ямайка 0.709 0,06% 111 (6) Самоа 0.707 0,08% 112 (2) Габон 0.706 0,56% 88 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 Зміни Нація 2021 рік рік Середньорічний (звіт з 2015 приріст за року (звіт за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) (21) Ліван 0,79% 114 (3) Індонезія 0.705 0,55% 115 (5) Вʼєтнам 0.703 0,53% 116 Філіппіни 0.699 0,33% 117 (6) Ботсвана 0.693 0,44% Болівія 0,40% 118 0.692 Киргизстан 0,38% 120 (41) Венесуела 0.691 0,80% 121 (1) Ірак 0.686 0,63% 122 (3) Таджикистан 0.685 0,68% (14) Беліз 0,31% 123 0.683 (3) Марокко 1,14% 125 (2) Сальвадор 0.675 0,22% 89 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 рік Зміни Нація 2021 з 2015 рік Середньорічний (звіт року (звіт приріст за за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) 126 (1) Нікараґуа 0.667 0,76% 127 (6) Бутан 0.666 1,25% 128 (4) Кабо-Верде 0.662 0,25% 129 (11) Бангладеш 0.661 1,64% 130 (2) Тувалу 0.641 0,36% 131 (1) Маршаллові Острови 0.639 NA[a] 132 (1) Індія 0.633 0,88% 133 (5) Гана 0.632 0,88% 134 Мікронезія 0.628 0,04% 135 (6) Гватемала 0.627 0,33% 136 (1) Кірібаті 0.624 0,53% 137 Гондурас 0.621 0,36% 138 (4) Сан-Томе і Прінсіпі 0.618 1,00% 90 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 Нація 2021 рік Зміни рік Середньорічний (звіт з 2015 (звіт приріст за року за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) 139 (7) Намібія 0.615 0,46% (1) Лаос 0,88% 140 (4) Східний Тимор 0.607 0,18% (3) Вануату 0,24% 143 (4) Непал 0.602 0,94% 144 (4) Есватіні 0.597 1,57% 145 (6) Екваторіальна Гвінея 0.596 0,26% (3) Камбоджа 0,85% 146 0.593 (1) Зімбабве 1,34% 148 (3) Ангола 0.586 1,27% 149 (1) М'янма 0.585 1,26% 150 (5) Сирія 0.577 1,21% 151 (2) Камерун 0.576 1,06% 91 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 рік Зміни Нація 2021 з 2015 рік Середньорічний (звіт року (звіт приріст за за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) 152 Кенія 0.575 0,49% 153 (9) Республіка Конго 0.571 0,16% 154 (4) Замбія 0.565 0,60% 155 (1) Соломонові Острови 0.564 0,23% Коморські Острови 0,64% 156 0.558 (2) Папуа-Нова Гвінея 1,02% 158 (2) Мавританія 0.556 0,79% 159 (8) Кот-д’Івуар 0.550 1,38% 160 (2) Танзанія 0.549 0,98% 161 (2) Пакистан 0.544 0,68% 162 (4) Того 0.539 1,12% (3) Гаїті 1,94% 163 0.535 (1) Нігерія 0,95% 92 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 Зміни Нація 2021 рік рік Середньорічний (звіт з 2015 (звіт приріст за року за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) 165 Руанда 0.534 0,80% (6) Бенін 0,59% 166 0.525 (3) Уганда 0,41% 168 (3) Лесото 0.514 0,88% 169 (4) Малаві 0.512 1,06% 170 (1) Сенегал 0.511 0,80% 171 (1) Джибуті 0.509 0,96% 172 (4) Судан 0.508 0,40% 173 (3) Мадагаскар 0.501 0,16% 174 (1) Гамбія 0.500 0,76% 175 (6) Ефіопія 0.498 1,74% 176 (2) Еритрея 0.492 0,55% 177 (2) Гвінея-Бісау 0.483 0.79% 93 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 рік Зміни Нація 2021 з 2015 рік Середньорічний (звіт року (звіт приріст за за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) 178 Ліберія 0.481 0,41% 179 (1) Демократична Республіка Конго 0.479 1,01% 180 (5) Афганістан 0.478 0,59% 181 (1) Сьєрра-Леоне 0.477 1,01% 182 (1) Гвінея 0.465 1,04% 183 (6) Ємен 0.455 1,03% 184 (2) Буркіна-Фасо 0.449 1,72% 185 (2) Мозамбік 0.446 0,95% 186 (1) Малі 0.428 0,53% 187 (2) Бурунді 0.426 0,46% 188 (2) Центральноафриканська Республіка 0.404 0,75% 189 (2) Нігер 0.400 1,54% 94 Рангу ІЛР Дані Дані за за 2021 Зміни Нація 2021 рік рік Середньорічний (звіт з 2015 року (звіт приріст за за (2010–2021) 2022 2022 рік) рік) 190 (1) Чад 0.394 0,77% 191 (3) Південний Судан 0.385 1,00% 95 Додаток В Заробітна плата штатних працівників за грудень 2021 року Нараховано в середньому працівнику Індекс реальної заробітної плати: грудень у % до січень-грудень січень-грудень грудень 2021 р. січень-грудень 2021 року листопада грудня середнього рівня 2021 р. 2021 р. у % до січня- у % до листопада 2021 р. у % до грн 2021 року 2020 року по економіці грн грудня 2020 р. 2021 р. січня-грудня 2020 р. Україна 17 453 122,2 123,1 100,0 14 014 120,9 121,5 110,5 Вінницька 15 472 118,5 126,3 88,7 12 488 121,3 117,1 112,6 Волинська 14 568 125,6 125,3 83,5 11 445 123,6 124,8 112,3 Дніпропетровська 15 791 114,0 120,0 90,5 13 669 117,0 113,2 107,8 Донецька 17 191 116,1 116,8 98,5 14 853 117,4 116,0 106,0 Житомирська 14 621 122,4 123,8 83,8 11 625 121,4 121,8 111,5 Закарпатська 15 776 126,5 120,4 90,4 12 235 120,0 125,8 109,4 Запорізька 16 867 122,6 123,8 96,6 13 782 119,3 121,6 109,7 Івано-Франківська 13 988 117,5 115,7 80,1 11 988 120,1 116,3 109,8 Київська 17 409 118,0 121,7 99,7 14 290 120,2 117,4 109,0 Кіровоградська 13 331 116,4 117,0 76,4 11 180 116,4 115,6 105,2 Луганська 15 783 128,7 123,6 90,4 12 176 119,6 127,5 108,3 Львівська 15 262 119,8 121,9 87,4 12 530 121,7 118,5 111,6 Миколаївська 18 414 135,7 126,1 105,5 13 807 121,0 135,2 110,7 Одеська 15 379 123,2 122,5 88,1 12 326 119,3 122,2 108,6 Полтавська 15 990 120,4 125,8 91,6 12 988 120,0 119,9 110,0 Рівненська 17 202 136,5 122,1 98,6 12 762 124,5 135,7 113,6 Сумська 14 602 118,5 121,9 83,7 11 844 121,0 117,6 109,9 Тернопільська 14 384 117,7 120,4 82,4 11 595 123,6 116,7 114,0 Харківська 14 843 119,8 124,0 85,0 12 051 120,9 118,9 110,5 Херсонська 14 253 126,0 123,0 81,7 11 398 121,9 126,6 110,5 Хмельницька 16 194 129,4 125,0 92,8 12 326 124,9 128,4 114,4 Черкаська 14 421 118,3 123,8 82,6 11 965 122,1 117,6 109,8 Чернівецька 14 323 126,3 120,8 82,1 11 183 122,0 125,6 112,3 Чернігівська 13 537 116,4 124,0 77,6 11 363 121,8 115,6 110,9 м. Київ 26 759 126,6 122,7 153,3 20 558 120,3 126,2 110,1 96