ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7917| Title: | РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ БАЛТІЇ |
| Authors: | Лещенко, Марина Миколаївна Кейт, Артем Олексійович |
| Keywords: | зовнішня політика;міжнародне економічне співробітництво;міжнародні економічні відносини;економічний розвиток |
| Issue Date: | 30-Jan-2023 |
| Abstract: | АНОТАЦІЯ на кваліфікаційну роботу магістра на тему: РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ БАЛТІЇ студента групи МЕМ-21 Кейта А.О. факультету економіки та управління денної форми навчання освітня програма «Міжнародна економіка» освітній ступінь «бакалавр» Кваліфікаційна робота магістра містить 81 сторінку, таблиць, 7 рисунків, список використаних джерел з 34 найменувань. Об’єктом дослідження є процеси взаємодії України з іншими країнами у сучасному світовому господарстві. Предметом дослідження є практичні засади розвитку економічних відносин України з країнами Балтії. Мета кваліфікаційної роботи магістра полягає у теоретико-методичному обґрунтуванні сучасних детермінантів міжнародного співробітництва України та країн Балтії та розробці практичних рекомендації щодо напрямів активізації такої співпраці з метою ефективної взаємодії у військовій, економічній, фінансовій та гуманітарній сферах. Завдання визначити базові детермінанти формування незалежних держав Балтії; проаналізувати досвід країн Балтії у формуванні зовнішньої політики; дослідити особливості формування передумов розвитку міжнародного економічного співробітництва України; проаналізувати економічні показники інтеграції країн Балтії до світового господарського простору; дослідити результативність економічного співробітництва України з країнами Балтії; вивчити досвід країн Балтії в ході інтеграції України до ЄС; визначити перспективи економічних взаємин України та країн Балтії в сучасних умовах; здійснити оцінку впливу макроекономічних факторів країн Балтії та України на індикатори економічного середовища. За результатами дослідження сформульовані перспективи щодо напрямів розвитку міжнародного співробітництва України з країнами Балтії. Одержані результати можуть бути використані при формуванні програм розвитку міжнародного співробітництва України на міжнародній арені. Результати дослідження можуть бути використані органами державної влади України для вдосконалення державної політики у сфері міжнародного співробітництва, а також, як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення економічних дисциплін, при написанні рефератів та курсових робіт. Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра: 2022 Рік захисту кваліфікаційної роботи магістра: 2022 |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7917 |
| Appears in Collections: | 051 Економіка (Міжнародна економіка) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Магістерська_Кейт.pdf Restricted Access | 513.48 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ Кафедра міжнародної економіки та бізнесу Спеціальність 051 «Економіка» ОП Міжнародна економіка денна форма навчання, 2 курс, група МЕМ-21 КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА на тему: РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ БАЛТІЇ Студентки Кейт Артем Олексійович (підпис) Керівник к.е.н. доц. Лещенко М.М. (вчене звання, прізвище та ініціали) (підпис) Робота допущена до захисту в ЕК Завідувач кафедри міжнародної економіки та бізнесу, д.е.н., проф. Петкова Л.О. (вчене звання, прізвище та ініціали) (підпис) Черкаси 2022 р. ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………….… 5 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ БАЛТІЇ …………………………………………….. 9 1.1. Базові детермінанти формування незалежних держав Балтії………….. 9 1.2. Досвід країн Балтії у формуванні зовнішньої політики……………..… 16 1.3. Формування передумов розвитку міжнародного економічного співробітництва України...………...……...…………………………...…….… 21 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО СПІРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ БАЛТІЇ …………………………………………………………... 28 2.1. Економічні показники інтеграції країн Балтії до світового господарського простору……………………….……………………………… 28 2.2. Аналіз економічного співробітництва України з країнами Балтії……... 39 2.3.Аналіз досвіду країн Балтії в ході інтеграції України до ЄС………………………………………………………..…………….………... 51 РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ ТА КРАЇН БАЛТІЇ………………………… 60 3.1. Перспективи економічних взаємин України та країн Балтії в сучасних умовах………………………………………………………………………..…... 60 3.2. Оцінка впливу макроекономічних факторів країн Балтії та України на індикатори економічного середовища…………………………………….. 65 ВИСНОВКИ……………………………..………………………………..… 73 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...… 76 ВСТУП Актуальність теми. Найбільшою подією кінця XX ст. став крах соціалістичної системи, що призвів до кардинальних змін геополітичного балансу Європи і водночас став головною передумовою формування нового міжнародного порядку. В ході цього процесу зміни торкнулися суспільно- політичного устрою, географічних та економічних кордонів, пошуків нових засад співіснування держав. Трансформаційні процеси, що протікали в державах Балтії (Латвії, Литві, Естонії) в останні два з половиною десятиліття, відрізняє від інших пострадянських або постсоціалістичних держав Центрально-Східної Європи різними особливостями їх економічного розвитку та позиціонуванням на світовій арені. Крім того, надзвичайно важливим є досвід країн Балтії щодо євроінтеграції, адаптації національного законодавства до європейського, реформування економічного, політичного та соціального устрою. Відносини між Україною та балтійськими країнами були започатковані з початком утворення незалежних держав. Україна і держави балтійського регіону здобули незалежність на початку 90-х рр. ХХ ст. і аналіз такого співробітництва дає можливість вивчити усі процеси становлення міждержавних контактів, починаючи зі встановлення дипломатичних відносин, розвитку співпраці у політичній, економічній, культурній і гуманітарній сферах та, закінчуючи співробітництвом у системі загальноєвропейських відносин та в міжнародних організаціях. Вивчення українсько-балтійських відносин є актуальним, оскільки завдяки спільним зовнішньополітичним діям України та балтійських країн сформувалися досить розвинені двосторонні міждержавні відносини на різних рівнях і напрямках. Вони охоплюють весь комплекс співробітництва даних країн та базуються на збігу основних державних інтересів та їх реалізації через механізми координації діяльності суверенних держав на міжнародній арені. Можливості взаємовигідного співробітництва між Україною і країнами Балтії зумовлені історичними, культурними, партнерськими політичними відносинами, господарськими контактами і спільними цілями у реалізації курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, спільними регіональними інтересами. Саме тому, актуальним є комплексний аналіз відносин країн Балтії та України, що дозволить визначити позитивні і негативні аспекти співпраці та виявити чинники, які гальмують розвиток двосторонніх відносин. Особливості становлення державності та соціально-економічного розвитку розглянуті у роботах таких вітчизняних науковців, як Ю. Гарячої, В. Завадського, М. Сидорук, В. Ціватого та ін. Дослідження інтеграційних процесів у контексті хнього впливу на економічний розвиток здійснено у наукових працях таких українських вчених, як В. Будкін, В. Вергун, А. Гальчинський, І. Грабинський, А. Голіков, М. Дудченко, Г. Климко, Д. Лук’яненко, З. Луцишин, Ю. Макогон, С. Макуха, В. Новицький, Ю. Пахомов, А. Поручник, Н. Резнікова, О. Рогач, А. Румянцев, В. Сіденко, С. Соколенко, А. Філіпенко, В. Чужиков, О. Шнирков та ін. Водночас, подальшого розвитку потребують питання дослідження міжнародного співробітництва між Україною та країнами Балтії, оскільки країни Балтії для України становлять геополітичний інтерес як для розвитку балтійсько- чорноморського співробітництва, так і для реалізації її власних політичних та економічних цілей на півночі Європи. Крім того, балтійські народи від початку війни демонструють надзвичайну солідарність з Україною. Позиція усіх країн Балтії – Литви, Латвії та Естонії – є важливою для України, оскільки вони вимагають найжорсткіших заходів щодо Росії, надають величезну воєнну допомогу в розрахунку на населення та ВВП, допомагають десяткам тисяч українських біженців. Тому, обрана тематика наукового дослідження є особливо актуальною. Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у теоретико- методичному обґрунтуванні сучасних детермінантів міжнародного співробітництва України та країн Балтії та розробці практичних рекомендації щодо напрямів активізації такої співпраці з метою ефективної взаємодії у військовій, економічній, фінансовій та гуманітарній сферах. Для досягнення визначеної мети було поставлено та вирішені такі завдання: визначити базові детермінанти формування незалежних держав Балтії; проаналізувати досвід країн Балтії у формуванні зовнішньої політики; дослідити особливості формування передумов розвитку міжнародного економічного співробітництва України; проаналізувати економічні показники інтеграції країн Балтії до світового господарського простору; дослідити результативність економічного співробітництва України з країнами Балтії; вивчити досвід країн Балтії в ході інтеграції України до ЄС; визначити перспективи економічних взаємин України та країн Балтії в сучасних умовах; здійснити оцінку впливу макроекономічних факторів країн Балтії та України на індикатори економічного середовища. Об’єктом дослідження є процеси взаємодії України з іншими країнами у сучасному світовому господарстві. Предметом дослідження є практичні засади розвитку економічних відносин України з країнами Балтії. Для досягнення мети та вирішення основних завдань роботи застосовані різноманітні методи дослідження: діалектичний метод пізнання; логічний та формально-логічний методи; метод порівняння, узагальнення, систематизації та синтезу, системний і комплексний підходи, економіко-статистичні, методи групування, графічного аналізу, методи експертної діагностики, прогнозування. Теоретико-інформаційну основу дослідження становлять фундаментальні положення економічної теорії, періодичні та монографічні видання звіти міжнародних організацій, статистичні матеріали міжнародних статистичних баз даних. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їхнього використання при формуванні програм міжнародного співробітництва в Україні. Результати дослідження можуть бути використані як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення економічних дисциплін, при написанні рефератів та курсових робіт. Структура й обсяг роботи. Структура роботи складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел з 34 найменувань, ілюстрована 7 рисунками та 16 таблицями. Повний обсяг роботи становить 80 сторінок. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ БАЛТІЇ 1.1. Базові детермінанти формування незалежних держав Балтії Історія незалежності балтійських країн почалася в роки радянської «перебудови» з інституційним оформленням рухів за незалежність, що спочатку виникли в балтійських республіках у 1988 р. як рухи на підтримку перебудови, на чолі яких після проведення з 1 по 3 квітня 1988 року об'єднаних пленумів творчих спілок у всіх трьох прибалтійських РСР стали переважно представники національної творчої інтелігенції – причому не лише титульної (тобто латиші, литовці, естонці), а й російськомовної: 8 жовтня – Народний фронт у Латвії, 21–2 «Саюдіс» у Литві та 1–2 грудня – Народний фронт в Естонії. Початкові вимоги до необхідності реформування договірної бази Союзу РСР та розширення господарської самостійності республік, не зустрічаючи серйозного опору з боку центру, а також знайшовши за рік значну масову підтримку в самих республіках та моральну підтримку за кордоном, переросли у 1989–1990 рр. н. у вимоги суверенітету та набуття незалежності. Першою республікою, що відкрито заявила про свої претензії на велику самостійність, стала Естонія – 16 листопада 1988 р. було прийнято «Декларацію про суверенітет Естонії» та закон «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного закону) Естонської РСР». У Латвії та Литві спочатку були прийняті закони про економічну самостійність і державну мову, що вступили в пряму суперечність з Конституцією СРСР. Потім, 26 травня 1989 р. (Литва) і 28 липня 1989 р. (Латвія), ці республіки також прийняли декларації про державний суверенітет, в яких проголошувалися пріоритет республіканського законодавства над загальносоюзним, політична спадкоємність щодо буржуазних республік міжвоєнного періоду «Незаконних дій» СРСР, і прагнення до того, що «в майбутньому відносини з СРСР та іншими державами повинні встановлюватися тільки на основі міждержавних договорів» [1]. Паралельно з початком юридичного оформлення самостійності балтійських країн, йшов процес відокремлення республіканських громадських організацій (професійних, творчих спілок) загальносоюзних. У республіках створювалися нові, альтернативні друковані видання, в яких велася активна антирадянська пропаганда, формувалася ворожість до Радянського Союзу, загальної радянської історії ( у більш ранній період у пресі титульними мовами, на відміну від російськомовної преси, друкувалися праці опозиційного характеру). Проводилися масові акції, створені задля підтримку руху до більшої самостійності (найвідоміша – «Балтійський шлях» 23 серпня 1989 р., висловила солідарність між трьома балтійськими республіками у прагненні незалежності). Відбулося роз’єднання Компартій республік, у яких утворилися по дві Комуністичних партії – самостійна республіканська і платформі загальносоюзної КПРС [2]. Найбільш серйозною і значущою подією в процесі відокремлення республік від СРСР стали прийняті в 1990 декларації незалежності. Хоча їх не було юридично визнано з боку загальносоюзного центру, нинішні політичні режими в країнах Балтії вважають дати прийняття цих документів початком відновлення своєї незалежності. Проголошенню декларацій про незалежність передували вибори до Верховної Ради балтійських республік, за підсумками яких перемогу здобули депутати від Народних фронтів. Зокрема, у Латвії коаліція, очолювана Народним фронтом, отримала 138 мандатів із 201, у Литві кандидати від «Саюдісу» та близьких до нього рухів – 101 із 141 місць. В Естонії Народний фронт отримав лише 24% (з 280 депутатів), проте Е. Савісаар, призначений головою Ради міністрів ЕстРСР 3 квітня 1990 р., включив до уряду переважно представників саме Народного фронту [3]. Першим акт «Про відновлення незалежної Литовської держави» ухвалила Верховна Рада ЛиттРСР 11 березня 1990 р., того ж дня було ухвалено й акт «Про відновлення Конституції 1938 року». У Латвії «Декларацію про відновлення Латвійської республіки» було прийнято Верховною Радою Латвії 4 травня 1990 р. Нарешті, Естонія заявила про незалежність прийняттям двох документів: 2 лютого 1990 р. було прийнято «Декларацію з питання державної незалежності Естонії», а 30 березня – Верховної Ради ЕстРСР «Про державний статус Естонії». Крім того, з'їздом народних депутатів, а потім Верховною Радою СРСР було ухвалено рішення про проведення Всесоюзного референдуму про збереження СРСР, що відбувся 17 березня 1991 року. Питання, на яке повинні були дати відповідь голосуючі, звучало таким чином: «Чи вважаєте Ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права та свободи людини будь-якої національності?». Однак, участь у референдумі не було підтримано керівництвом Компартій балтійських республік. В результаті, до списків голосування, сформованих тільки для тих виборчих дільниць, які перебували під контролем Центру, увійшла частина населення, яка переважно проживала в регіонах з прикладу, в Латгалії та великих містах, з переважно російським населенням півночі і північного сходу Латвії, в селах або в містах, де на південному сході Естонії знаходилися великів промислові підприємства. У той же час, керівництвом республік Балтії було прийнято рішення про проведення власних референдумів з питання незалежності. Так, в Естонії це опитування отримало назву «референдуму» та формат – «всенародне опитування», по суті, ці «опитування» також були референдумами, проте змінена назва дозволяла уникнути формальних юридичних наслідків в умовах підготовки до всесоюзного референдуму та його бойкотування керівництвом ЛатРСР та ЛітССР. У Литві у «всенародному опитуванні» взяли участь 84,74% жителів ЛітРСР (2 247 810 осіб із зареєстрованих у списках 2 652 638 осіб). З них за проголосували 90,47%, проти – 6,56%. У Латвії на основі постанов Верховної Ради Латвії «Про проведення опитування мешканців Латвії» та «Про порядок проведення опитування мешканців Латвії» «опитування» виборців з питання «Ви за демократичну та незалежну Латвію?» пройшов 3 березня 1991 року. У списках виборців було зареєстровано 1 902 802 мешканців ЛатРСР, з них взяли участь 1 666 128 чол., або 87,56% (голосувати мали право усі жителі ЛатРСР, тобто не лише латиші, а й представники інших національностей). За підсумками голосування 73,68% висловилися за, 24,69% - проти (табл. 1.1) [4]. Таблиця 1.1 Результати офіційного референдуму про проголошення незалежності республік Балтії (складено автором з даними [4]) Кількість Кількість громадян, які Кількість громадян, які громадян у прийняли участь в відповіли «так» списках для голосуванні голосування (осіб) % (осіб) % (осіб) ЛатССР 670 828 436 783 65,1 415 147 90,47 ЛитССР 582 262 501 375 86,1 496 050 73,68 ЕстССР 299 681 222 240 74,2 211 090 77,83 В Естонії референдум про незалежність відбувся також 3 березня 1991 року. У списках виборців було приблизно 1,145 млн осіб. (голосувати мали право усі жителі ЕстРСР), із них взяли участь майже 940 тис. (82,86%). Результати голосування були такими: 77,83% – за, 21,43% – проти. Офіційно незалежність Латвії, Литви та Естонії було визнано постановами Державної Ради СРСР 6 вересня 1991 року (після цього пройшла низка зізнань іншими державами). Прибалтійські республіки стали єдиними з-поміж радянських республік, чий вихід зі складу СРСР був підтверджений спеціальною постановою загальносоюзного органу. Варто відзначити, що після виходу з СРСР балтійські республіки продемонстрували нездатність союзного центру впоратися з наростаючою системною кризою та запропонувати національним республікам ефективну модель реформування загальносоюзної інституційної структури. Так чи інакше, країни Балтії скористалися ситуацією, що склалася в СРСР, і успішно реалізували шанс на здобуття власної незалежності та самостійності. Крім того, варто додати, що на відміну від інших пострадянських республік країни Балтії у XX столітті мали двадцятирічний досвід державності у міжвоєнний період, причому як демократії, так і авторитаризму. Слід зазначити, що саме він у 1990–1991 роках для багатьох правоконсервативних політиків став тим «історичним ідеалом», «міфом», який пропонувалося покласти в основу державного будівництва прибалтійських держав, що знову отримали незалежність. Варто, втім, відзначити, що в перші роки незалежності, поки при владі та в уряді залишалися представники нетитульної частини Народних фронтів, ними пропонувалося геополітичне та геоекономічне майбутнє їхніх країн як «мосту» між Сходом та Заходом. Однак, у міру приходу до влади правоконсервативних націоналістичних сил та відсунення з поля політичної боротьби російськомовних інтелектуалів, які в період «перебудови» також були активними ідейними прихильниками незалежності, ця позиція була витіснена з політичного дискурсу і стала переважно змістом практичної діяльності бізнес-спільноти країн Балтії [5]. В той же час, країни Заходу, які спочатку скептично сприйняли перспективи збереження незалежності відтворених балтійських держав, активно почали залучення країн Балтії до інтеграційних структур. Після здобуття незалежності країни Балтії, як і їхні сусіди східноєвропейським регіоном, стали на шлях політичного та соціально- економічного транзиту. Метою та водночас джерелом моделей державного будівництва стали Німеччина та північноєвропейські країни. Політичні системи, що формувалися в той час, носили багатопартійний характер і в цілому не відрізнялися стабільністю. Так, у Латвії за період з 1991 р. до сьогодні змінилося 19 урядів, у Литві – 14, в Естонії – 16. Інший приклад: у Латвії до 2006 р. на парламентських виборах щоразу перемагала партія, якій у період попередніх виборів взагалі не існувало. Крім того, слід зазначити ще одну характерну особливість партійно-політичних систем Латвії та Естонії, що склалися – протягом усіх років незалежності домінуючий вплив у них мали партії правоцентристського (правоконсервативного) штибу. Винятком стало формування вже в листопаді 2016 р. урядової коаліції на чолі з Центристською партією, яка постійно перебувала в опозиції. Схожа ситуація склалася і в партійно-політичній системі Латвії, де центристські/соціал-демократичні сили жодного разу при владі виявитися не змогли. Литовська партійно-політична система також виявилася багатопартійною, але більш структурованою та поляризованою. Причиною було те, що Комуністична партія у Литві, на відміну компартій північних сусідів, змогла трансформуватися в сучасну соціал-демократичну партію. Крім того, перший президент незалежної Литви, а незадовго до цього – перший секретар Комуністичної партії ЛитССР – А. Бразаускас відіграв значну роль у процесі виходу Литви зі складу СРСР, та й сама партія розглядалася суспільством як політичний інструмент відстоювання позиції автономізації, а потім і здобуття республікою незалежності В цілому, після здобуття незалежності розвиток усіх трьох країн Балтії відбувався за однаковою моделлю, хоча й нерівномірно. Кожна з трьох країн намагалася відхреститися від «прибалтійності», прагнучи провести реформи, вступити до євроатлантичних структур, насамперед ЄС і НАТО, швидше за інших, пишаючись, якщо успіхи були помітнішими, ніж у сусідів. Самі ж країни ЄС керувалися так званим принципом «регати», тобто розпочали переговори з конкретною країною відповідно до її власних досягнень у міру виконання необхідних умов. В результаті Естонія потрапила до країн «першої хвилі», які були запрошені до переговорів про членство в ЄС, у 1997 р., тоді як Латвія та Литва – у 1999 р. Щодо вступу до НАТО, то тут, навпаки, Литва швидше інших здійснювала реформування оборонної сфери. Хоча зрештою всі три країни вступили до ЄС та НАТО одночасно – у 2004 році [6]. В цілому ж глобальним цілям євроатлантичної інтеграції було підпорядковано реформування соціально-економічних систем (тобто демократизація, лібералізація, приватизація та ін.). Необхідність відповідності Копенгагенським критеріям для вступу до ЄС визначала зміст та швидкість проведення економічних реформ – швидкий перехід до національних валют, денаціоналізація підприємств у вигляді комерційної приватизації, реструктуризація, кардинальна перебудова податкової, бюджетної та банківської систем, лібералізація цін, формування ринкового механізму регулювання зовнішньої торгівлі. Вступ країн Балтії до Європейського Союзу у травні 2004 року став якісно новим етапом інтеграційних процесів в Європі і у світі. Разом новими учасниками європейського товариства стали 10 країн, а це було найбільше розширення ЄС істотно вплинуло на стан економіки у старих країнах-членах, але перш за все мало визначальні наслідки у всіх сферах економіки для нових країн-членів. Оцінка позитивних і негативних явищ, які супроводжували розширення ЄС має важливе значення для країн, які мають або розглядають можливість вступу до ЄС у майбутньому, при формуванні довгострокової економічної політики і прийнятті рішення про напрями їх інтеграції. Країни Центральної Європи і Балтії є найбільш наближеними до України за рівнем розвитку у ЄС, і тому їх досвід може бути корисним для нашої держави. 1.2. Досвід країн Балтії у формуванні зовнішньої політики Починаючи з міжнародного визнання незалежності держав Балтії у 1991 р., основними принципами, що визначали їхню зовнішню (а частково і внутрішню) політику, стала концепція «відновленої державності». Вона передбачала юридичну наступність сучасних держав Балтії з Литвою, Латвією та Естонією міжвоєнного періоду. Такий підхід давав балтійським країнам численні переваги. Насамперед, він дозволив національним елітам цих республік уникнути складної та тривалої процедури виходу зі складу СРСР, передбаченої радянським законодавством. Натомість, вони просто оголосили своє включення до складу Радянського Союзу незаконним, оскільки, як зазначалося, воно стало результатом насильницької окупації 1940 року. По-друге, концепція «відновленої державності» дозволила лідерам Литви, Латвії та Естонії провести чітку межу між своїми країнами та державами СНД, які до 1991 р. ніколи не мали більш-менш тривалого досвіду реальної національної державності, та претендувати на те, щоб країни Балтії розглядалися західними державами та міжнародними інституціями в одній групі з перехідними країнами Центральної та Східної Європи, які також набули своєї національної державності після Першої світової війни, а після Другої світової потрапили під радянський контроль. Такий підхід мав як символічне, а й важливе практичне значення, як зазначає П. Ван Елсувеге. Саме той факт, що політичне керівництво Литви, Латвії та Естонії завзято відстоювало тезу про «відновлений характер» своєї державності, у результаті спонукав ЄЕС вже з січня 1992 р. поширити на них дію програми ФАРЕ (англ. Poland and Hungary: Aid for Restructuring of the Economies, Phare) [2, с. 102], спочатку розробленої для допомоги у структурній розбудові економік Польщі, Угорщини та інших країн Центрально-Східної Європи. Ця програма мала значно масштабніші цілі та обсяги фінансування, ніж програма ТАСІС (англ. Technical Assistance to the Commonwealth of Independent States), в рамках якої здійснювалась допомога державам СНД. Крім того, декларування наступності щодо довоєнних Литви, Латвії та Естонії давало можливість їхнім пострадянським урядам претендувати на повернення колишньої закордонної власності цих держав (переважно дипломатичних місій у Європі та США) та фінансових активів, розміщених ними на депозитах у західних банках. У разі практично повної відсутності у роки незалежності власних валютних резервів в усіх республік колишнього СРСР, крім Росії, це також давало вагомі переваги. Варто відзначити, що ще на початку формування їхньої національної державності у роки Першої світової війни провідні алтійські політичні та національні діячі, такі як Й. Шлюпас, С. Шалкаускіс, О. Мілош, Я. Тиніссон і К. Р. Пуста, виступали за орієнтацію держав Балтії та їх регіональних об'єднань на країни Антанти, обґрунтовуючи це необхідністю захисту від домагань та тиску таких сильних та експансіоністськи налаштованих сусідів, як Росія та Німеччина. Потім саме підтримка західних країн на Паризькій мирній конференції 1919 р. дозволила Литві, Латвії та Естонії домогтися міжнародного визнання свого суверенітету та виведення зі своєї території іноземних військ. Тому весь міжвоєнний період вони розглядали Великобританію та Францію як основні гаранти свого суверенітету та безпеки [7]. Важливе значення мав і те що, що Заходу засудили висновок радянсько- німецького пакту Молотова – Ріббентропа, особливо секретного протоколу щодо нього розподіл сфер впливу Східної Європи, і визнали наступного внаслідок цих домовленостей приєднання країн Балтії до СРСР 1940 р. У деяких із них у післявоєнний період навіть продовжували діяти дипломатичні представництва Литви, Латвії та Естонії. Тому, балтійські політичні еліти пізньорадянського та пострадянського періодів, які прагнули всіляко наголосити на спадкоємності традицій національної державності, що існувала у міжвоєнний час, обрали саме прозахідний зовнішньополітичний курс. По-друге, прозахідну орієнтацію розглядали як єдину надійну гарантію безпеки країн Балтії. У зв'язку з цим основним аргументом виступала теза про те, що Литва, Латвія та Естонія – малі країни, затиснуті між великими та сильними сусідами, які вже не раз протягом історії захоплювали та приєднували до себе їхню територію, не зважаючи на думку населення. Особливо наголошувалося, що неучасть країн Балтії у військових союзах у міжвоєнний період не допомогла їм зберегти незалежність. Тому, щоб уникнути повторення подібного в майбутньому, їм необхідно приєднатися до міжнародних структур колективної безпеки, які б не перебували під контролем цих сусідів і могли б створити певну противагу їхньому впливу. Як зазначає дослідник фінського Центру російських та східноєвропейських досліджень Університету Гельсінкі Е. Драгомір, міркування зміцнення безпеки відігравали важливу роль у мотивації вступу не лише до НАТО, а й до Євросоюзу. На її думку, особливо у перші роки після відновлення незалежності у країнах Балтії переважали емоційні, а не раціональні оцінки західних міжнародних структур та вигід від приєднання до них [8, с. 296]. З огляду на те, що ЄС спрощено сприймався як спільнота миру, процвітання та високого рівня життя, а вступ до нього – як гарантія захисту національних економік Литви, Латвії та Естонії від зовнішніх загроз, насамперед від тиску з боку Росії та ризиків, пов'язаних із нестабільністю та конфліктним потенціалом пострадянського простору. Виходячи з цього, можна виділити два теоретичні підходи, які дозволяють якнайкраще пояснити появу ключових орієнтирів зовнішньої політики та її стійкість у міжнародних відносинах держав Балтії (табл. 1.2). Відправною точкою у розвитку відносин між країнами Балтії та Європейським союзом стало рішення ЄЕС визнати незалежність Литви, Латвії та Естонії 27 серпня 1991 р. Як зазначає Ван Елсувеге, майже відразу ж після його керівних органів почалися дискусії про можливі шляхи розвитку відносин з країнами Балтії . Обговорювалися три можливі опції. Перша передбачала включення країн Балтії до політики ЄЕС щодо колишнього СРСР. Це дозволило б уникнути тертя з Москвою, але означало б непослідовність у визнанні відновленої державності Литви, Латвії та Естонії. Друга опція полягала в тому, щоб, виходячи з тези про відновлену державність, не визнавати їх частиною пострадянського простору і поширити на них політику ЄЕС щодо країн ЦСЄ. Такий вибір загрожував ускладненнями відносин із Росією, яка розглядала держави Балтії, як і країни СНД, як свою традиційну сферу геополітичного впливу. Третій варіант передбачав особливий статус країн Балтії, відмінний як від статусу країн СНД, і від статусу країн ЦСЄ. Однак у цьому випадку, на думку європейських політиків, вони залишалися у «сірій зоні» між регіоном Центральної та Східної Європи та Росією [10, c. 101]. У результаті було знайдено наступний компроміс: укладання з країнами Балтії угод про асоціацію, аналогічних тим, що вже були укладені з державами ЦСЄ, було визнано передчасним через їх економічну ситуацію та недавнє радянське минуле. Тому було вирішено укласти з ними угоди про торгівлю та співробітництво, які мали замінити на їх території дію угоди про торгівлю та співробітництво, укладену ще з СРСР. Але водночас керівництво ЄЕС вирішило надіслати країнам Балтії чіткий політичний сигнал про те, що розглядає їх окремо від країн СНД. Таблиця 1.2 Теоретичні засади формування зовнішньої політики країн Балтії після здобуття незалежності (складено автором на основі [9]) Назва теорії Концептуальні засади Переваги та можливості Загрози Для захисту своїх інтересів у малих країн є Союз із сильнішими країнами та їх Вага малої країни в лише дві можливі опції у міжнародній підтримка дозволяють малим країнам міжнародній політиці навряд чи політиці: балансування (balancing) чи підвищити свою вагу в міжнародних буде достатньою, щоб істотно примикання (bandwagoning). Балансування питаннях, отримати військово- посилити слабший бік і в такий означає, що в протистоянні на міжнародній політичний захист або вигідніші умови спосіб змінити загальний баланс Теорія альянсів арені мала країна примикає до слабшого боку для ведення торгівлі та розвитку власної сил. та балансу сил цього протистояння, щоб таким чином мати економіки. При цьому неодмінною Витрати ж від того, що країна С. Уолта певний вплив на цю сторону, посилюючи її умовою вибору такого шляху для них є опиниться на боці тих, хто потенціал, і спільно створювати противагу розуміння того, що витрати від такого програв, можуть бути незмірно впливу сильнішої сторони (яка, союзу (наприклад, втрата частини великими, оскільки переможці усвідомлюючи свою силу, меншою мірою суверенітету) будуть меншими, ніж навряд чи пощадять її лише через готова цінувати союзників), запобігаючи її передбачувані вигоди її слабкість. ще більшому посиленню. Щоб віднести ту чи іншу проблему до сфери Коли представник держави оголошує Така схема виявилася дуже безпеки, її спочатку потрібно політизувати актуальну ту чи іншу проблему, він цим вигідною для політичних еліт (зробити такою, що широко обговорюється), переводить її в ранг загрози. І це, своєю держав Балтії, оскільки а потім сек'юритизувати – оголосити чергою, виправдовує правомірність дозволяла їм, з одного боку, Теорія екзистенційною загрозою. щоб будь-яких заходів протидії їй. Щоб розігруючи карту беззахисності сек'юритизації сек'юритизація відбулася, її актер повинен сек'юритизація відбулася, її актер своїх країн перед «величезним та та комплексів мати достатній авторитет у суспільстві. Крім повинен мати достатній авторитет у неспокійним сусідом зі сходу», регіональної О. того, суспільство легше переконати у суспільстві. Крім того, суспільство отримувати підтримку від Уівера. необхідності надзвичайних заходів, коли легше переконати у необхідності Заходу, а з іншого – мобілізувати проблема асоціюється з минулими бідами надзвичайних заходів, коли проблема внутрішню підтримку (наприклад, у разі давньої ворожнечі із асоціюється з минулими бідами електоратом своєї політики на сусідньою державою). (наприклад, у разі давньої ворожнечі із ґрунті консолідації суспільства сусідньою державою). перед зовнішньої загрози. Слід відзначити, що за підсумками Люксембурзького саміту держави Балтії виявилися розділені – лише Естонія потрапила до списку кандидатів першої хвилі, тоді як перспективи Латвії та Литви залишалися невизначеними. Це викликало бурхливу критику з боку їхніх урядів і скарги на те, що прийняття в ЄС лише однією з країн Балтії згубно позначиться на соціально-економічних зв'язках, що склалися між ними. Естонське керівництво прагнуло відмежуватися від подібної критики, а при нагоді не упускало можливості підкреслити суттєві відмінності своєї країни від південних сусідів. Рішення Люксембурзького саміту викликало критику з боку країн- кандидатів, які не увійшли до Люксембурзької групи, та в самих державах ЄС. Багато експертів стверджували, що диференціація кандидатів призведе до посилення розриву між ними та подальшого відставання тих країн, з якими було вирішено поки що не розпочинати переговори. Міжнародна ситуація також сприяла зміні позиції ЄС з цього питання. Косовська криза 1999 р. відродила стратегічні та політичні мотиви східного розширення та сприяла прискоренню переговорів про вступ із країнами ЦСЄ [11, c. 57]. На Гельсінському саміті в грудні 1999 р. було прийнято рішення про початок переговорів про вступ з кандидатами, що залишилися, у тому числі з Латвією і Литвою. Ця група отримала назву Гельсінської. З державами Люксембурзької групи переговори про вступ було розпочато 31 березня 1998 р., а з країнами Гельсінської групи – 15 лютого 2000 р. Таким чином, формування курсу на європейську інтеграцію було пов'язане з двома ідеями, які визначали зовнішню, а частково і внутрішню політику держав Балтії – концепцією «відновленої державності» та гаслом «повернення до Європи». Перша допомогла політичним лідерам Литви, Латвії та Естонії домогтися більш пріоритетного ставлення ЄС до своїх країн, ніж до інших республік колишнього СРСР. Друга сприяла тому, що завдання вступу до ЄС (як і до НАТО) набуло особливого, майже сакрального сенсу. Можна сказати, що проблема членства в ЄС була сек'юритизована – оголошена запорукою виживання держав Балтії. У випадку з ЄС набуття повноправного членства упиралося у виконання цілої низки вимог щодо масштабної реструктуризації економіки та адаптації національних законодавств до норм європейського права, а також необхідність дочекатися завершення інституційної реформи в самому Євросоюзі. Тому друга половина 1990-х років. стала для країн Балтії періодом напруженого очікування та трансформації економічних і законодавчих систем, необхідні виконання вступних критеріїв. 1.3. Формування передумов розвитку міжнародного економічного співробітництва України Загальна спрямованість, зміст та основні завдання зовнішньополітичної діяльності України, пріоритети у розвитку її двосторонніх та багатосторонніх відносин визначаються низкою факторів, різних за природою та ступенем впливу. Вони становлять умовно три основні взаємопов'язані між собою блоки, а саме: основні сучасні тенденції розвитку світової спільноти; геополітичні чинники та внутрішньо-економічні та зовнішньоекономічні фактори. За першим блоком слід визначити наступне. Формування сучасної структури міжнародних відносин відбувається під впливом двох протилежних тенденцій, що виявляються як на глобальному, так і на регіональному рівнях. Першою є дезінтеграція і децентралізація тоталітарної системи, яка існувала в умовах «холодної війни» в Східній Європі та Азії. Її проявом став швидкий розпад низки багатонаціональних держав колишнього соціалістичного табору та створення замість кожного з них кількох нових, переважно мононаціональних. Ця тенденція призвела до швидкої зміни політичної карти євразійського континенту, остаточні риси якої, як це демонструють події на Кавказі та колишній СФРЮ, ще не сформувалися [14]. Поява на політичній карті Європи суверенної України, всупереч багаторічному стримуванню її державності, є одним із результатів розвитку дезінтеграційних процесів. Як і кожна молода держава, Україна з перших днів свого існування зіткнулася з низкою проблем економічного, внутрішньо- та зовнішньополітичного порядку. У зовнішньоекономічній сфері Україні довелося практично з самого початку налагоджувати та будувати відносини з іншими державами, у тому числі з найближчими сусідами, створювати договірно-правову базу для розвитку дво- та багатосторонніх відносин, закладати основи нової економічної співпраці з різними країнами світу на нових ринкових. засадах, відкривати дипломатичні представництва, готувати дипломатичні кадри тощо. Багато таких зв'язків, а також пов'язаних з ними проблем, успадковуються і зберігаються. Вони сильно впливають на контакти нових держав із зовнішнім світом [15]. Повною мірою сказане стосується й України. Україна як держава, яка виникла внаслідок розпаду СРСР, успадкувала, зокрема, три чверті лінії державного кордону, який раніше був виключно адміністративним; встановлені з часів СРСР торгові відносини, що мали централізований і не завжди раціоналізований характер; третій у світі за потужністю ядерний потенціал; Чорнобильську АЕС; проблему поділу активів та пасивів колишнього Союзу; завдання облаштування депортованих народів, які повертаються на свою історичну батьківщину тощо. Слід зазначити, що робота над вирішенням зазначених проблем вже дала конкретні результати, як в економічній, так і в політичній та соціальній площині. Іншою глобальною тенденцією світового розвитку є інтеграція. Найбільшого розмаху вона досягла у Західній Європі, Північній Америці, Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Її наслідком є формування нової системи міжнародних відносин, особливо під значним впливом економічних чинників. Поза світовими глобальними та регіональними інтеграційними процесами становлення політично стабільної, демократичної, економічно процвітаючої України просто неможливо. Поступове повне включення до європейських та світових міжнародних політичних, економічних, гуманітарних та інших процесів, розвиток України як надійної ланки у будівництві нової, мирної, стабільної та процвітаючої всесвітньої системи міжнародних відносин, нової європейської архітектури безпеки є важливим завданням зовнішньої політики нашої молодої держави. Тому природними є активізація діяльності України в рамках ООН та ОБСЄ, зусилля, спрямовані на входження до Ради Європи та поглиблення співпраці з ЄС, НАТО та ЗЕС, участь у підписанні Пакту стабільності в Європі, підключення до механізмів регіонального та субрегіонального співробітництва тощо [16]. Варто зауважити, що Україна першою з країн СНД підписала програму «Партнерство заради миру» з НАТО, а 16 вересня цього року у Брюсселі Північноатлантична рада офіційно схвалила Індивідуальну програму партнерства НАТО – Україна. Україна також ще 1994 року підписала широкомасштабну Угоду про партнерство та співпрацю з ЄС, а на початку літа цього року підписала з Євросоюзом тимчасову угоду про торгівлю. У вересні- жовтні поточного року Парламентська Асамблея Ради Європи у Страсбурзі ухвалила принципове рішення про приєднання України до Ради Європи, яке має набути формального статусу на початку листопада. На субрегіональному рівні Україна послідовно нарощує зв'язки та співпрацю у рамках Центрально-Східноєвропейського регіону. Тут вона активно співпрацює в Асоціації Чорноморського економічного співробітництва, прагне прискорити приєднання до Асоціації вільної торгівлі країн Центральної Європи та вступ до Центрально-Європейської ініціативи (ЦЄІ). Крім того, Україна розпочала активну співпрацю з Північною та Балтійською Радами та виступає за посилення взаємозв'язків з ними. Місце України в сучасній складній геоекономічній архітектурі, що постійно змінюється та розвивається, визначається абсолютними реаліями (рис. 1.1). А саме тим, що Україна: країна, друга за територією та п'ята за кількістю населення серед держав Європи (саме тому поява на політичній карті світу України як нової незалежної держави є однією з найважливіших геополітичних змін у післявоєнній Європі). Внаслідок цього, розвиток ситуації як у самій країні, так і навколо неї здатний відчутно позначитися на політичному кліматі всього європейського континенту; країна, що частково перебуває у смузі нестабільності, що тягнеться від Балкан через Придністров'я та південь України (Крим) до Закавказзя; опинилася на лінії нового можливого геостратегічного розколу Європи у зв'язку із запланованим розширенням НАТО на Схід; кардинальний розворот зовнішньої політики України у бік західних країн викликаний змінами у розстановці сил усередині країни, внаслідок чого посилилися позиції представників радикальних націоналістичних сил у розстановці політичних сил. Зазначені загальні особливості геополітичного становища значною мірою визначають напрями та завдання зовнішньої політики України [17]. Важливо відзначити, що політичні події 2014 року стали переломними у внутрішньополітичному розвитку України. Дії опозиції були підтримані західними країнами, які зробили висновки з геополітичних коливань колишніх українських президентів та зробили ставку на націоналістів, ідеологія яких відкидає якесь зближення з росією [18]. Крім того, з 2014 року залучення західних країн в українські події зросла. Насамперед, ЄС та США використовували так званий «кримський фактор» (входження Криму до складу росії у березні 2014 року за підсумками псевдо-референдуму), який надавав великий вплив на зовнішню політику України. Національна безпека. Зростання економічного, політичного, військового, Цілі зовнішньої культурного, інтелектуального потенціалу. політики Зростання престижу держави та зміцнення позицій на світовій арені. Забезпечення суверенітету й територіальної цілісності України. Пріоритети Протидія агресивній політиці росії. зовнішньої політики Курс на членство в ЄС і НАТО. Захист прав та інтересів громадян України за кордоном. Просування українського експорту та залучення іноземних інвестицій. Технологічна й екологічна трансформація України. Розвивати міжнародні відносини на основі Напрями та національних інтересів для розв'язання конкретних інструменти зовнішньополітичних завдань. зовнішньої політики Посилювати економічну дипломатію для сприяння сталому розвитку економіки та зростанню добробуту громадян України. Захищати й просувати національні інтереси країни у міжнародних організаціях, глобальних та регіональних багатосторонніх ініціативах. Рис. 1.1. Базові детермінанти міжнародного економічного співробітництва України (складено автором) Підвищена увага українських урядовців до «проблеми» Криму і дотепер підтримується США та європейськими країнами. У Вашингтоні та Брюсселі заохочують «зусилля українського уряду з повернення півострова до складу України. Крім того, США та європейські країни зацікавлені зберегти увагу до Криму з боку міжнародного спільноти, оскільки кримська проблематика дозволяє продовжувати конфронтаційну політику щодо росії, висуваючи їй нові вимоги та запроваджуючи додаткові санкції [19]. Розширення співробітництва України з США та ЄС супроводжується активізацією контактів з НАТО. Створено різні тренувальні табори із залученням інструкторів Альянсу, проводяться спільні навчання, обговорюються варіанти розширення присутності НАТО у Чорноморському регіоні. Нові імпульси набуває політична взаємодія України з НАТО. Відображенням цього є ухвалення Парламентською асамблеєю НАТО резолюції. про солідарність з Україною та засудження політики Росії. Дуже важливе значення для України мають економічні відносини з країнами Європи як на двосторонній, так і багатосторонній основі. Україна прагне розвивати та поглиблювати всебічну співпрацю з Європейським Союзом та поступово інтегруватися у загальноєвропейський економічний простір. Досягнуто значної інтенсифікації зв'язків із країнами Балтії та Північної Європи. Україні, крім цього, вдалося значно розширити географію зовнішньополітичних зв'язків (Японія, Бразилія, ПАР), пожвавились міждержавні контакти у різних сферах життя. Україна заклала основи подальшого будівництва зв'язків із країнами Близького та Середнього Сходу. Таким чином, географічне положення України та наявність розвиненої транспортної інфраструктури створювало гарні перспективи для економічного розвитку, політичної стабільності, участі у міжнародних транспортних та трубопровідних проектах. Часто, внутрішньополітичні проблеми, які дісталися країні від радянського минулого, за роки незалежного розвитку не подолано в повній мірі. Неувага до питань політичного розвитку, міжрегіональні протиріччя та геополітичні амбіції послабили позиції України, як одного з акторів зовнішньої політики [20]. Слід зазначити, що і Європейське співтовариство також зацікавлене у такому зближенні. З одного боку, інтеграція України до європейського простору є історично обумовленим об'єктивним процесом. Україна відстоювала і відстоюватиме зміцнення партнерства та співпраці у загальноєвропейському масштабі, а не реалізацію політичних розрахунків на європейському ландшафті. Запорукою зміцнення політичного та економічного суверенітету України є успішне здійснення широкомасштабної програми соціально-орієнтованих ринкових реформ. Це дає можливість зняти гостроту питань, пов'язаних із конфліктними ситуаціями, протиріччями геополітичної орієнтації різних регіонів нашої держави. Проводячи паралелі між зовнішньою політикою краї Балтії та України, варто відзначити, що ефективність участі Литви, Латвії та Естонії у європейських інституціональних структурах є надзвичайно актуальним, особливо на тлі військової агресії росії проти України. Адже війна у всіх її проявах впливає на рівень національної безпеки країн балтійського регіону. Стурбованість уряду країн Балтії пояснюється тим, що фактори, які ускладнюють політичну стабільність в умовах зовнішньої загрози , практично такі ж самі, як і в Україні. Крім того, на сьогодні, країни Балтії надають Україні вагому допомогу, як у війні з росією, так і на дипломатичному просторі. Уряди Литви, Латвії та Естонії висловлюють рішучу підтримку у воєнному відстоюванні Україною власної свободи та незалежності. Причому, таку підтримку балтійські країни надають Україні, починаючи з 2014 р., тобто від самого початку збройної агресії росії проти України. Напрямки та обсяги допомоги Україні від країн Балтії надзвичайно важливі та різноспрямовані – це і політична, дипломатична, політична, гуманітарна підтримка, надання фінансової допомоги, підтримка для українців, що були вимушені покинути Україну, втікаючи від війни. Тим самим країни Балтії демонструють обширну підтримку України на світовій арені, у прагненні відвоювати незалежність, суверенітет та самостійність. Питання захисту України, допомога її економіці, суспільству є на сьогодні пріоритетними для країн Балтії, що значно зміцнюють міжнародне співробітництво у всіх його напрямках між країнами. РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО СПІРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ БАЛТІЇ 2.1. Економічні показники інтеграції країн Балтії до світового господарського простору Країни Балтії після проголошення незалежності стали повноправними учасниками міжнародних економічних відносин, а після приєднання до європейського співтовариства, стали повноправною частиною європейського економічного простору. Варто відзначити, що у розвитку відносин між державами Балтії та Євросоюзом у період до початку з ними переговорів про вступ виділяються два етапи. Перший із них (1992–1995 рр.) можна умовно назвати періодом форсованої інституалізації. У цей час були сформовані основи договірно- правової бази відносин: були укладені та вступили вдію угоди першої (про торгівлю і співробітництві) і другої (про асоціації) хвилі. В результаті, за рівнем розвитку відносин з ЄС держави Балтії швидко наздогнали країни Центрально- східної Європи, що вже стали учасниками європейського співтовариства. Крім того, завдяки лобізму Швеції та Фінляндії Брюссель уклав з Литвою, Латвією та Естонією угоди про вільну торгівлю, які не були укладені більше ні з ким із країн Європи, що відносились до групи з перехідною економікою та які претендували на вступ до ЄС. Таким чином, в останні місяці 1995 р. держави Балтії стали офіційними кандидатами на вступ до Євросоюзу. Однак, на цьому можливості форсованої інституалізації відносин із Заходом певним чином були зупинені. В зазначений період інститути Європейського союзу надійно виконували роль гарантії економічної стабільності та джерела фінансової допомоги соціально-економічному розвитку (розвиток сільського господарства, створення нових робочих місць, підтримка малого та середнього бізнесу, проекти в освітній сфері, науковій, інноваційній сферах, НДДКР, тощо) та розвитку інфраструктури, за рахунок якої, забезпечувалося близько 25% ВВП країн центрально-східної Європи (табл. 2.1). Таблиця 2.1 Показники якості соціально-економічного розвитку в країнах Балтії, 2004- 2020 рр. (складено автором на основі [12]) ВВП на душу Відношення ВВП на Кількість населення населення, тис. євро душу населення в країнах країн Балтії, як Балтії до знаходяться в умовах загальноєвропейського, ризику бідно ті або % соціального напруження, % 2004 2020 2004 2020 2005 2020 Латвія 10,3 21,7 45,8 70 46,3 28,4 Литва 11,0 24,9 48,9 81 41,0 28,3 Естонія 12,2 25,1 54,0 81 25,9 24,4 ЄС 22,5 30,9 100 100 25,7 21,9 З моменту вступу до ЄС країнам Балтії було виділено 33,87 млрд. євро допомоги: Латвії – 10,11 млрд. євро, Литві – 15,2 млрд. євро, Естонії – 8,56 млрд. євро. При цьому з 2020 р., обсяги фінансування з Брюсселю були дещо скорочені – причому не лише через вихід Великобританії з ЄС, а й через те, що рівень соціально-економічного розвитку країн Балтії значно зріс, тоді як у рамках регіональної політики (політики об'єднання) ЄС кошти повинні надаватися тільки тим територіям, на яких ВВП на душу населення становить менше 75% середнього рівня Європейського Союзу [9]. В ході дослідження особливостей економічного розвитку країн Балтії, варто проаналізувати основні макроекономічні показники, зокрема і для аналізу міри їх відповідності до тих можливостей, які стали доступні в умовах євроінтеграції. Зокрема, важливим є показник кількості населення, як важливий індикатор соціально-економічного розвитку на будь-якому ринку (табл. 2.2) Таблиця 2.2 Показники чисельності населення країн Балтії, 2004-2020 рр., тис. осіб (складено автором на основі [12]) Кількість Зміна Кількість Зміна Кількість Зміна населення в чисельності населення в чисельності населення в чисельності Рік Естонії в порівнянні Латвії в Литві в з 2006 р., % порівнянні порівнянні з 2006 р., % з 2006 р., % 1 2 3 4 5 6 7 2004 1,366,3 100 2,276,5 100 3,398,9 100 2006 1,358,9 99,5 2,249,7 98,8 3,355,2 98,7 2008 1,350,7 98,9 2,227,9 97,7 3,289,8 96,8 2009 1,342,9 98,3 2,208,8 97,0 3,250,0 95,6 2010 1,338,4 98,0 2,191,8 96,3 3,212,6 94,5 2012 1,325,2 97,0 2,044,8 89,8 3,003,7 88,4 2015 1,320,2 96,6 2,023,8 88,9 2,971,9 87,4 2014 1,315,8 96,3 2,001,5 87,9 2,943,5 86,6 2017 1,314,9 96,2 1,986,1 87,2 2,921,3 85,9 2018 1,315,9 96,3 1,969,0 86,5 2,888,6 85,0 2019 1,315,6 96,3 1,950,1 85,7 2,847,9 83,8 2020 1,319,1 96,5 1,934,4 85,0 2,808,9 82,6 За даними статистичних баз ЄС, чисельність населення Латвії складає менше 2 млн. осіб, а найбільша чисельність населення серед країн Балтії зафіксована в Естонії, для якої також характерне і найменше скорочення кількості населення, починаючи з 2004 р. Що стосується Литви та Латвії, но негативна динаміка кількості населення створює основну проблему функціонування їх ринків в межах національних економік. Вступ країн Балтії до ЄС відкрив кордони для вільного переміщення людей та капіталів, і збільшив обсяг міграції з країн Балтії – найбільше з Литви та Латвії. Варто зауважити, що проблема зайнятості населення на внутрішніх ринках, низький (стосовно інших європейських країн) рівень заробітних плат, нераціональна структура економіки, більшою мірою характерна для Латвії, ніж для інших балтійських країн. Зокрема, темпи зменшення частки промисловості та сільського господарства в Латвії були самими високими в Європі. Швидкими темпами розвивався ринок послуг, що на початку 2010 р. отримав долю у 77 % ВВП країни. Крім того, важливу роль у економічному розвитку відіграла торгівля, на долю якої припадала вища частка створеної доданої вартості та найбільша кількість зайнятих. Слід відзначити, що криза 2008 р. завдала значної шкоди економікам кран Балтії – за показниками 2009 року ВВП Литви скоротився на 14,8 %, Естонії – на 14, 4 % а Латвії – на 14,2 % (табл. 2.3). Таблиця 2.3 Темпи зростання реального ВВП країн Балтії, 2007-2020 рр., % (складено автором на основі [12]) Приріст ВВП Приріст Приріст ВВП Приріст Приріст ВВП Приріст Естонії, % до ВВП Латвії, % до ВВП Литві, % до ВВП Рік попереднього Естонії, попереднього Латвії, попереднього Литви, періоду (2010 р.- періоду (2010 р.- періоду (2010 р.- 100 %) 100 %) 100 %) 2007 7,6 10,0 11,1 2009 –14,4 –14,2 –14,8 2010 2,7 100,0 –4,5 100,0 1,5 106,0 2015 1,8 117,8 3,3 119,2 2,0 123,5 2018 2,6 120,9 1,8 121,3 2,6 128,7 2019 5,7 127,8 3,8 125,9 4,2 133,4 2020 4,8 133,9 4,6 131,7 3,6 136,0 Так, з 2011 р. показники ВВП краї Балтії зростали в середньому від 2 до 4 % щороку, проте, за умови якщо післякризовий 2010 р. прийняти за базовий, то приріст ВВП для всіх трьох країн перевищив 30 %. Серед інших важливим макроекономічних показників, чільне місце в аналізі особливостей економічного розвитку займають показники зайнятості та безробіття. Варто відзначити, що наслідки світової фінансово-економічної кризи зачепили також і ринки праці країн Балтії, що викликало значний відтік працездатного населення у більш стабільні країни Європейського Союзу. Після швидкого скорочення кількості зайнятих у період економічного спаду , в ході покращення економічної ситуації, слід відмітити позитивну тенденцію у динаміці зайнятих. Зокрема, якщо у 2009 р. в Естонії зайнятим були 63,8 % економічно- активного населення, то вже наприкінці 2020 р. рівень зайнятості склав 74,8 %. Найнижчий показник зайнятості слід відмітити у Литві у 2009 р. – 59,9 ?, проте вже за підсумками 2020 р. Литва за рівнем зайнятості (72,4 %) випередила Латвію (71,8 %), при цьому варто зазначити, що за підсумками 2012-2014 рр. рівень зайнятості в Латвії\ перевищила аналогічні показники в середньому серед держав ЄС. При цьому, рівень безробіття у Латвії за даними 2018-2020 рр. був вищим, ніж у найближчих сусідів – Литви (6,2 %) та Естонії (5,4 %), табл.2.4. Варто відзначити, що при цьому, найбільшою проблемою для країн Балтії – дефіцит працездатної робочої сили, що постійно зростає та зростання кількості пенсіонерів, що одночасно з низькими показниками народжуваносте і та високими темпами еміграції населення до більш багатих країн ЄС примушує роботодавців підвищувати заробітні плати для своїх працівників, тим самим штучно підвищуючи вартість робочої сили, що, зрештою веде до утворення дисбалансу між продуктивністю праці та її вартістю. Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати після 2004 р. у всіх країнах Балтії зросла практично у 3-4 рази, хоча мінімальна заробітна плата залишається низькою, порівняно з іншими країнами ЄС. Таблиця 2.4 Темпи зайнятості та безробіття економічно-активного населення країн Балтії, 2009-2020 рр., % (складено автором на основі [12]) Рівень Рівень Рівень Рівень Рівень Рівень Рік зайнятості безробіття зайнятості безробіття зайнятості безробіття в в в в в в Литві, % Естонії, % Естонії, % Латвії, % Латвії, % Литві, % 2009 63,8 13,5 60,3 17,5 59,9 13,8 2010 61,2 16,7 58,5 19,5 57,6 17,8 2012 65,3 12,3 60,8 16,2 60,2 15,4 2014 67,1 10,0 63,0 15,0 62,0 13,4 2015 69,6 7,4 66,3 10,8 65,7 10,7 2016 71,9 6,2 68,1 9,9 672 9,1 2018 72,1 6,8 68,7 9,6 69,4 7,9 2019 74,1 5,8 70,1 8,7 70,4 7,1 2020 74,8 5,4 71,8 7,4 72,4 6,2 В цілому ж, країнам Балтії вдалося скористатися багатьма перевагами європейської інтеграції, зокрема стати повноцінними учасниками міжнародної торгівлі, що відобразилось в динаміці показників експорту та імпорту. Так, у Латвії слід відзначити поступове зростання показників експорту, зокрема з показників 5,1 млрд. євро (42,5 % від ВВП) у кризовому 2009 р. , відбулось зростання показника до 10 млрд. євро (61,2 % від ВВП) у 2016 р. та 17,4 млрд. євро (61,3 % від ВВП) у 2020 р. (рис. 2.1). 100 90 80 70 60 50 40 30 20 10 0 2007 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2017 2018 2019 2020 ЕІмкпспооррт,т,ЛЕисттвоанія Імпорт, Естонія Експорт, Латвія Імпорт, Латвія Експорт, Литва Рис. 2.1. Показники динаміки експорту та імпорту країн Балтії, % до ВВП, 2007-2020 рр. (складено автором на основі [12]) Тобто, враховуючи, що Латвія – це невелика країна, без наявних стратегічних запасів сировини та енергоносіїв, з обмеженим внутрішнім ринком, подальший економічний розвиток буде залежати від рівня інтеграції країни у світовий економічний простір, розвитком експортних можливостей країни, що, водночас робить економіку країни залежною від динаміки розвитку глобальної економіки. Варто відзначити, що Литва, яка продемонструвала негативний приріст ВВП у роки кризи, вийшла на позитивні показники, починаючи з 2020 року, демонструючи позитивні тенденції економічного розвитку. Особливістю розвитку литовського ринку є його орієнтація на внутрішній попит, який підтримується зростанням місцевого споживання. Ще однією особливістю економіки Литви є те, що на сучасному етапі, як і раніше, економічна активність в країні забезпечується інвестиціями у підприємницьку діяльність. Основні макроекономічні показники свідчать про приріст ВВП Литви у 2020 р. на 3,6 % в порівнянні з показниками 2017 р. Експорт Литви з 2009 по 2016 рр. зріс більш ніж у 2 рази та склав 24,6 млрд. євро (72,3 % від ВВП). Імпорт за той же період з показника 12,83 млрд. Євро (70,5 % від ВВП) у 2016 р. та 30,9 млрд. євро (73,7 % від ВВП) у 2020 р. Варто зауважити, що литовська економіка також значною мірою залежить від експорту, та співвідношення експорту та імпорту свідчить про більші обсяги, ніж на ринках Латвії. Крім того, міграційні процеси, які можуть негативно вплинути на розвиток економіки, мають певні національні особливості в Литві. Населення Латвії виїзжає з країни з метою заробітку грошей, які потім вони вкладають у початок власної підприємницької справи, стимулюючи таким чином внутрішні ринки та національну економіку. В якості ризиків слід відзначити наростання дефіциту робочої сили, особливо кваліфікованої, та певні негативні прогнози, що стосуються конкурентоздатності експорту. Динаміка розвитку економіки Естонії, в свою чергу, базується на створенні інструментів отримання конкурентоздатних продуктів з високою доданою вартістю. Естонія, з моменту вступу до ЄС, обрала таку модель економічного розвитку, на основі якого використовуються всі можливості вільного ринку з метою підтримання внутрішнього попиту. З огляду на динаміку ключових економічних показників, варто відзначити, що приріст ВВП в цілому характеризувався позитивною динамікою – зростання в середньому на 5-7 %. Обсяг експорту зріс з 6,48 млрд. євро (60,5 % від ВВП) у 2009 р. до 12,26 млрд. євро до 14,4 млрд. євро (55,6 % від ВВП) у 2020 році. Обсяги імпорту зросли з 7,27 млрд. євро (55,6 % від ВВП) у 2009 р. до 13,6 млрд. євро (77,9 % від ВВП) у 2016 р. і до 7,27 млрд. євро (70,7 % від ВВП) у 2020 році. Слід відзначити, що при початкових однакових умовах для економічного розвитку, економіки країн Балтії розвиваються по-різному. Не дивлячись на певну схожість у показниках економічного розвитку, варто відзначити, що після інтеграції до ЄС, найбільше позитивних ефектів було отримано для Естонії. Ринок Литви можна віднести на другу позицію за показниками перспективності та привабливості для ведення бізнесу. Ринок Латвії виявився найбільш проблемним, та характеризується гіршими показниками розвитку, в порівнянні з іншими країнами Балтії. Проте, всі три країни націлені на створення продуктивного економічного потенціалу для майбутнього розвитку, нарощування обсягів експорту та подолання негативного сальдо зовнішньої торгівлі. Слід відмітити, що для всіх трьох країн, показник експорту – це показник конкурентоздатності економіки. Тому, важливого значення набувають показники залучення ПІІ до країн Балтії, що є важливим фактором економічного росту в умовах європейської інтеграції. В ході аналізу виявлено, що головними джерелами надходження ПІІ до країн Балтії є сусідні країни регіону Балтійського моря. Зокрема, найбільшими інвесторами країн Балтії виступають Швеція, Німеччина, Данії, Естонія та Нідерланди, на сукупну частку яких припадає більше половини залучених ПІІ до балтійських економік, охоплюючи багато сфер – від фінансів та торгівлі, до створення промислово-орієнтованого виробництва. Серед зазначених країн лідируючі позиції займає Швеція, залучені інвестиції спрямовані у сферу фінансів. Варто зауважити, що литовські інвестори більш націлені на торгівлю та сферу послуг, інші країни також інвестують в операції з нерухомістю, обробну промисловість, харчову промисловість, хімічну та фармацевтичну галузі. Так, аналізуючи показники залучення ПІІ до Латвії, варто відзначити, що менша їх частина направлена до секторів економіки з високою доданою вартістю, а більша – до сектору послуг. За темпами залучення ПІІ до обробної промисловості, Латвія значно поступається Литві та Естонії (рис. 2.2). 140 120 114.4 101.8 105.9 100 97.9 97.7 103.7 96.8100.2 103.4 95.9 99.2 98 86.184.386.484.4 80 60 52.655.753.9 54 40 34.936.135.835.1 20 0 Естонія ПЕрситорнісітя,П%ІІ, Латвія ПІІП,Лраитрвіісят, % Литва ПЛрииртвісат, П%ІІ, Рис. 2.2. Показники залучення ПІІ до країн Балтії, % до ВВП, 2007-2020 рр. (складено автором на основі [12]) Варто відзначити, що в попередні роки Литва сприймалась як приклад успішного залучення іноземного капіталу. До країни 53% інвестицій надходять від Швеції, Польщі, Німеччина та Нідерландів, які спрямовані переважно до сектору послуг – торгівлю та фінанси. Натомість Естонія є лідером серед країн Центральної та Східної Європи за показниками залучення іноземних інвестицій. На першому місці серед галузей-реципієнтів знаходяться фінансові послуги та страхування, далі – оптова та роздрібна торгівля та промисловість. Варто зауважити, що в Естонії іноземних інвесторів захищають міждержавні договори, що є додатковою перевагою для інвесторів в ході прийняття рішень про інвестиції. Також, в порівнянні з іншими країнами в країні слід відмітити сприятливі умови для ведення бізнесу, в тому числі за участі іноземного капіталу. Зокрема, за показниками рейтингу Doing Business у 2020 р., всі країни Балтії можуть вважатися зручними ринками для ведення бізнесу, хоча з певними недоліками (табл. 2.5). Таблиця 2.4 Показники рейтингу країн Балтії Doing Business, 2020 р., місце в загальному рейтингу (складено автором на основі [13]) Показник рейтингу Естонія Литва Латвія Загальна оцінка 20 12 21 Реєстрація підприємств 31 126 21 Дозволи на будівництво 42 2 34 Доступність електроенергії 24 4 6 Реєстрація власності 34 33 67 Отримання ресурсів 80 37 48 Захищеність інвесторів 61 2 3 Сплата податків 10 80 68 Міжнародна торгівля 37 49 62 Забезпечення виконання контрактів 45 35 37 Процес неплатоспроможності 1 40 24 В цілому, аналізуючи такі показники в динаміці, варто відзначити, що лідером за привабливістю економіки серед балтійських країн, з огляду на результаті розташування у рейтингу країн світу, посідає Литва, яка за рядом показників випереджає Естонію. Можна підсумувати, що основою такого процвітання є доволі збалансована структура економіки, активний внутрішній попит, ефективна стимуляційна макроекономічна політика. В цілому ж, всі три країни демонструють порівняно сприятливий клімат для міжнародного економічного співробітництва. 2.2. Аналіз економічного співробітництва України з країнами Балтії В ході дослідження особливостей економічного співробітництва країн Балтії та України, варто відзначити, що події в Україні, починаючи з 2014 р., призвели до загострення міжнародно-політичної обстановки, а регіон Балтійського моря, який після закінчення Другої світової війни вважався регіоном «вічного миру» та співробітництва, все частіше розглядається експертами як ймовірний кут зіткнення інтересів Сходу та Заходу. Тож, в ході реформування курсу на міжнародній арені, Україна опинилася у фокусі зовнішньої політики держав Скандинавсько-Балтійського регіону (Данія, Латвія, Литва, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Естонія). Внаслідок різних факторів, таких як географічні положення, економічний потенціал і стратегічні інтереси політика кожної із зазначених держав щодо України має власну специфіку. При цьому найбільш енергійними акторами політики щодо України у своїх субрегіонах є країни балтійського регіону, а серед решти інших –Швеція. Слід зауважити, що на сьогодні, Україна позиціонується як європейська держава, яка прагне демократії, а самі країни Балтії розглядають свій 25-річний досвід як зразок, який могла б наслідувати Україна, щоб, як і вони, вирватися з «імперського, тоталітарного» минулого (не лише радянського), протистояти «гібридним загрозам», пропаганді та реальній війн із боку росії, брати участь у формуванні та розвитку регіональної політичної, економічної та культурної суб'єктності. Більше того, після подій 2013–2014 років, з боку балтійських країн Україна розглядається як країна, яка має вагомий вплив на формування тенденцій розвитку всього регіону. В ході аналізу показників економічного співробітництва між Україною та країнами Балтії, першочерговими є показники розвитку зовнішньої торгівлі. Зокрема, за показниками експорту та імпорту на країни Балтії припадає відповідно близько 2 % та 3 % від сукупних показників (табл. 2.1). Таблиця 2.1 Показники зовнішньої торгівлі товарами між Україною так раїнами Балтії, 2017- 2021 рр., тис. дол. США (складено автором на основі [22]) 2021 2020 2019 Країни Експорт Імпорт Експорт Імпорт Експорт Імпорт Усього 68072328,8 72843126,6 49191824,5 54336136,7 50054605,8 60800173,1 Естонiя 168628,9 169808,0 109748,0 177570,2 139859,9 144388,1 Латвiя 288575,1 210303,4 229426,4 158959,8 300080,9 166467,0 Литва 576917,6 1290895,4 431448,5 813405,6 410796,4 1144499,2 2018 2017 Експорт Імпорт Експорт Імпорт Усього 47334987,0 57187578,0 43264736,0 49607173,9 Естонiя 152061,5 95790,9 133067,0 83508,4 Латвiя 294422,5 152139,3 213716,6 144296,9 Литва 342714,8 879136,2 374177,6 679832,8 Протягом досліджуваного періоду слід відмітити тенденцію до зростання обсягу зовнішньої торгівлі між країнами Балтії та Україною. Зокрема, якщо у 2017 р. обсяг експорту товарів з країн Балтії до України становив 720961,2 тис. дол. США та обсяг імпорту склав 907638,1 тис. дол. США, то вже за результатами 2021 року слід відмітити зростання на 43 % та 84 % відповідно, що у вартісному вираженні склало 1034121,6 тис. дол. США експорту та 1671006,8 тис. дол. США імпорту відповідно. Також, слід відмітити, що протягом аналізованого періоду зросли і частки країн Балтії у загальному обсязі експорту та імпорту України. Зокрема, за результатами 2021 р. на сумарну частку країн Балтії припадало 1,8 % загального експорту товарів та 2,2 % у сукупному імпорті товарів до України. Динаміка міжнародної торгівлі послугами між Україною та країнами Балтії також має позитивну динаміку і свідчить про активізацію міжнародного економічного співробітництва (табл. 2.2). Таблиця 2.2 Показники зовнішньої торгівлі послугами між Україною так раїнами Балтії, 2017-2021 рр., тис. дол. США (складено автором на основі [22]) 2000 2005 2010 2015 2016 Експорт/Exports Усього 3655052,7 6443165,3 12324180,0 11936316,7 9867999,7 Естонія 3293,7 12868,1 113987,3 113725,7 145692,5 Латвія 15970,1 39794,4 31671,2 29966,5 70978,1 Литва 4954,7 12628,5 36756,7 36400,2 35741,9 Імпорт/Imports Усього 1151042,9 2941751,8 5467233,4 5421645,1 5326512,7 Естонія 4513,9 8508,3 12126,8 12126,8 48859,4 Латвія 8012,0 12962,4 32004,2 31882,4 44395,7 Литва 3251,2 6720,5 16154,6 16148,1 16050,4 Експорт/Exports 2017 2018 2019 2020 2021 Усього 10790369,5 11679950,6 15660855,9 11547174,0 12785587,5 Естонія 128905,8 176080,5 202556,9 202962,3 150761,6 Латвія 73238,1 68764,6 54446,7 44465,5 54879,2 Литва 43053,9 47659,2 64522,5 56827,6 66885,9 Імпорт/Imports Усього 5652148,9 6361810,2 7027150,2 5876542,0 7976456,3 Естонія 67818,7 67079,8 51692,6 46302,4 65475,3 Латвія 35735,2 39396,1 51209,2 42833,4 71541,2 Литва 19917,1 28716,9 45299,1 38809,7 77367,9 Так, якщо за результатами 2010 р. сумарний показник експорту послуг до країн Балтії склав 3657052,7 тис. дол. США, то у 2017 р. він зріс до 10792386,5 млрд. дол. США а у 2021 р. – до 12787608,5 млрд. дол. США. Натомість, показники імпорту послуг до України з країн Балтії змінювались від 15777,0 млрд. дол. США у 2000 р. до 123471,0 тис. дол. США у 2017 р. та до 214384,4 млрд. дол. США у 2021 р. Слід відзначити, що серед країн Балтії найактивнішим учасником зовнішньої торгівлі товарами є Латвія (рис. 2.1) а найактивнішим партнером у торгівлі послугами – Естонія (рис. 2.2). Естонiя Латвiя Литва 1400000.0 1200000.0 1290895.4 1000000.0 800000.0 600000.0 679832.8 576917.6 400000.0 374177.6 200000.0 288575.1 168628.9 169820180.0303.4 0.0 133026173.0716.6 8350184.44296.9 Експорт 2021 Імпорт 2021 Експорт 2017 Імпорт 2017 Рис. 2.1. Показники експорту та імпорту країн Балтії у зовнішній торгівлі товарами України, тис. дол. США (складено автором на основі [22]) Дані рисунку підтверджують той факт, що саме Литва – внаслідок наявності значної історичної традиції державності та приналежності до Pax Latina – демонструє на пострадянському просторі із трьох балтійських держав найбільшу активність у взаємодії з Україною. Це значною мірою позначається на її зовнішньополітичному курсі щодо України, що пов'язано не лише із загальним дотриманням євроатлантичного курсу зовнішньої політики, а й із власними регіональними амбіціями, що ґрунтуються на історичному минулому (Велике князівство Литовське) [23]. Естонія Латвія Литва 160000.0 150761.6 140000.0 120000.0 100000.0 80000.0 66885.9 6547751.354717.2367.9 60000.0 54879.2 40000.0 20000.0 15970.1 3293.7 4954.7 45138.9012 0.0 3.0251.2 Експорт 2000 Імпорт 2000 Експорт 2021 Імпорт 2021 Рис. 2.2. Показники експорту та імпорту країн Балтії у зовнішній торгівлі послугами України, тис. дол. США (складено автором на основі [22]) Слід відзначити, що Литовська республіка посідає 39 місце серед 174 країн світу, до яких експортуються українські товари та 18 місце за обсягами імпорту серед 171 країни світу, з яких надходить продукція до України. Протягом 2017- 2021 років товарообіг українських товарів та послуг до Литовської Республіки зріс у вартісному та відносному значеннях. Зокрема, за результатми 2017 р. обсяг експорту до Литви склав 374177,6 тис. дол. США а імпорту 679832,8 тис. дол. США, то вже за показниками 2021 р. відповідні показники склали 576917,6 млрд. дол. США у 2017 р. та 1290895,4 тис. дол. США у 2021 р. відповідно. При цьому близько 95% зовнішньоторговельного обороту традиційно припадає на товари і 5% - на послуги. Так, за показниками зовнішньої торгівлі послугами також слід відмітити зростання експорту послуг з 4954,7 тис. дол. США у 2000 р. до 66885,9 тис. дол. США у 2021 р. та зростанні імпорту послуг з 3251,2 тис. дол. США у 2000 р. до 77367,9 тис. дол. США у 2021 р. (табл. 2.3) Таблиця 2.3 Динаміка торгівлі товарами та послугами між Україною та Литвою, млн. дол. США (складено автором на основі [22]) 2017 % 2019 % 2020 % 2021 % ЗТО 1114,9 139,2 1 682, 3 129,9 1 340,5 79,7 2 004,1 149,5 Експорт 415,1 141,9 492,5 127,2 488,3 99,1 643,5 131,8 Імпорт 699,7 137,6 1 189,8 131,1 852,2 71,6 1 360,6 159,7 Сальдо -284,6 - -697,3 - -363,9 - -717,1 - У структурі експорту з України до Литовської Республіки найбільші обсяги зайняли чорні метали – 27,7%; деревина та вироби з деревини – 8%; залишки та відходи харчової промисловості – 8%; зернові культури – 5,8%, жири та олії – 5,2%; котли, машини, апарати та механічні пристрої – 4,5%. У структурі імпорту з Литовської Республіки в Україну найбільші обсяги займали енергетичні матеріали, нафту та продукти її перегонки – 78,2%; котли, машини, апарати та механічні пристрої – 4%; полімерні матеріали, пластмаси – 2,8%; алкогольні та безалкогольні напої – 1,7%; папір та картон – 1,4%; вата – 1,3%. У структурі експорту послуг з України до Литви 80,2% припадає на послуги транспорту та зв'язку, 12,7% – послуги в операціях з нерухомістю, 2,8% – послуги у обробній промисловості, 2,2% – послуги готелів та ресторанів. У структурі імпорту послуг із Литви 87,3% припадає на послуги транспорту та зв'язку, 3,7% на послуги в операціях з нерухомістю, 2,8% – послуги, пов'язані з фінансовою діяльністю, 2,1% – послуги, пов'язані з державною управлінням, 2% – послуги у обробній промисловості, 1,6% – послуги готелів та ресторанів. 3 Таблиця 2.4 Показники двосторонньої торгівлі товарами між Україною та Литвою, млн. дол. США (складено автором на основі [22]) 4-2021 4-2022 +/- 2021/2020, % Товарообіг 451,3 403,6 -47,7 89,4 Експорт 153,2 197,3 44,1 128,8 Імпорт 298,1 206,3 -91,8 69,2 Сальдо -144,9 -9,0 Також активно розвиваються міжнародні економічні відносини між Україною та Латвією. Так, за показниками 2021 р. сукупні показники зовнішньої торгівлі товарами та послугами перевищили аналогічні показники за попередні роки, зокрема 470,3 млн. дол. США у 2020 р. та склали 616,8 млн. дол. США. У структурі зовнішньої торгівлі вартість експорту товарів та послуг склала 338,6 млн. дол. США , а вартість імпорту товарів та послуг – 278,2 млн. дол. США, що вплинуло на формування позитивного сальдо зовнішньої торгівлі між Україною та Латвією в розмірі 60,4 млн. дол. США. Після початку війни між Україною та росією у лютому 2022 р., показники результативності зовнішньої торгівлі значно знизилися – на 32 % знизився експорт, що в березні 2022 р. склав 12,1 млн. євро, та на 63 % зменшився імпорт, в порівнянні з попереднім періодом, і склав 4,8 млн. євро. Проте, вже восени, у квітні 2022 р. слід відмітити зростання обсягів торгівлі товарами, та зростання як показників експорту, що у вартісному вираження склав 19,2 млн. євро, так і показників імпорту – 11,9 млн. євро, що було майже в три рази більше за показники березня 2022 р. Хоча, безперечно в умовах війни доволі складно повноцінно оцінювати динаміку та масштаби взаємної торгівлі товарами та послугами між країнами (рис. 2.3). Рис. 2.3. Обсяги експорту України до Латвії, млн. дол. США (складено автором на основі [24]) В розрізі секторів міжнародної торгівлі України та Латвії, слід відмітити лідируючі позиції агро-промислового комплексу, фармацевтичної галузі, сфери інформаційно-комунікаційних технологій. Зокрема, найбільшу питому вагу у сукупній торгівлі товарами та послугами домінують продукти сільськогосподарського сектору, мінералів, фармацевтичної та хімічної промисловості, транспортні послуги, послуги у сфері інформації та комунікації, фінансові послуги. За структурою експорту України до Латвії близько 19 % загального обсягу припадало на продукцію агро-промислового комплексу, близько 15 % - на товари видобувного сектору (мінеральне паливо, нафта, продукти нафтопереробки), 16 % - на продукцію хімічної промисловості. Серед експорту послуг майже 51 % припадає на транспортні послуги, 13 % - на ділові послуги, 13 % - на послуги переробного сектору. За структурою імпорту з Латвії до України за підсумками 2021 р. лідируючі позиції зайняло постачання аграрної продукції та продукції сектору АПК – практично 25 %; 12 % припадало на фармацевтичну промисловість, 7 % - на імпорт мінерального палива та добрив, 6 % - на торгівлю полімерними матеріалами, 4 % - на імпорт виробів з деревини. У загальній структурі імпорту послуг левова частка припадає на транспортні послуги – майже 68 % та послуги у секторі інформаційно-комунікаційних технологій – 16 % від загального обсягу імпорту послуг з Латвії до України. Двосторонні відносини між Естонією та Україною також є продуктивними, включаючи тісно переплетені політичні відносини двох країн, а також контакти між підприємствами та суспільні зв’язки. Двосторонні економічні відносини між Україною та Естонією стрімко розвиваються та зростають останніми роками. На даний момент ще є можливості для збільшення експорту естонських компаній в Україну, а також збільшення частки українських інвестицій в Естонії. У двосторонній торгівлі в 2020 році Україна була 22-м зовнішньоторговельним партнером Естонії з оборотом 200 млн. євро, експорт збільшився на 12%, а імпорт збільшився на 28%. Серед товарів, що імпортувалися до України, переважно експортувалася хімічна продукція. Більшість товарів – це герметизуючі суміші та інші мастики, лакофарбові матеріали, ліки та косметика. Другими за величиною експорту були машини та устаткування (17%). На третьому місці продукти тваринного походження (13%) (особливо морепродукти). За підсумками 2021 р. сукупні показники зовнішньої торгівлі між Україною та Естонією зафіксовано на позначці 543,3 млн дол. США, що у 1,2 рази більше за відповідні показники 2020 р. Слід відзначити стабільну структуру експорту- імпорту між країнами протягом останніх років. Показники загального товарообігу між Україною та Естонією та результатами 2021 р. 338,8 млн. дол. США, що за підсумками 2020 р. зріз на 18,2%. За показниками вартості експорту з України до Естонії його вартість склала 169,1 млн дол. США, а вартість імпорту – 169,8 млн дол. США (рис. 2.4). Сумарні показники товарообігу між Україною та Естонією за показниками 2021 року склав 25,1 млн. дол. США. Вартість експорту вітчизняних товарів до Естонії склала 17,3 млн. дол. США, що на 85 % більше, ніж у 2020 р., а вартість імпорту з Естонії до України - 7,8 млн. дол. США, що на 23,7 % менше в порівнянні з показниками 2020 р. Рис. 2.4. Обсяги експорту України до Естонії, млн. дол. США (складено автором на основі [24]) В цілому ж, обсяг торгівлі послугами між країнами за 2021 р. зріс в порівнянні з попереднім роком на 102,1 % і становив 204,5 млн. дол. США. Вартість експортованих послуг з України зменшилась на 3,3%, а вартість імпорту послуг з Естонії до України зросла на 34,1 %. Відповідно, сальдо міжнародної торгівлі послугами було позитивне і склало 80,3 млн. дол. США. У структурі зовнішньої торгівлі товарами на експорт товарів до Естонії з України припадає найбільше на вироби з деревини (12 %), котли (12,2%), чорні метали (10,5 %), паливо, нафта, продукти переробки (11%), продукти рослинного походження (5 %), машини та устаткування (8,6 %). У структурі імпорту до України з Естонії найбільшу частку складають котли, промислові машини та устаткування, продукти харчування (риба та ракоподібні), електричні машини та устаткування – 36,5 %, 10,6 %, 8,4 % відповідно. Серед експортованих до Естонії українських послуг найбільшу частку становлять послуги щодо переробки ресурсів – 56,2%; транспортні послуги – 25,7%; телекомунікаційні послуги – 10,7%. Домінуючі у структурі імпорту послуг визначаються послуги у сфері транспорту – 50,7%, телекомунікаційні послуги – 23,8%; ділові – 17,4%; туристичні послуги – 5,3%. Особливу роль в розвитку міжнародного економічного співробітництва міжУкраїною та країнами Балтії відіграє рух іноземних інвестицій. Так, протягом останніх років слід відмітити позитивну динаміку у русі прямих іноземних інвестицій (ПІІ) між Україною та країнами Балтії (табл. 2.5). Таблиця 2.5 Показники ПІІ між Україною так раїнами Балтії, 2016-2020 рр., млн. дол. США (складено автором на основі [22]) Країни/Роки 2016 2017 2018 2019 2020 ПІІ в Україну Усього 32 122,5 31 230,3 31 606,4 32 905,1 35 809,6 Естонія 243,3 222,1 235,0 239,0 248,2 Латвія 49,0 40,0 38,2 43,0 44,2 Литва 137,1 121,7 124,6 150,0 183,3 ПІІ з України Усього 6 315,2 6 346,3 6 322,0 6 294,4 6 272,7 Естонія * * * * * Латвія 69,8 68,4 60,9 72,5 73,0 Литва * * * 13,9 14,7 За результатами 2021 р. показники інвестицій з Латвії в Україну зафіксовано на позначці 76,9 млн. дол. США (що на 11,8 млн. дол. США ніж в попередньому році). Сукупний обсяг ПІІ з Латвії в економіку України становить 112 млн. дол. США. Слід відзначити, що на міжнародному ринку капіталів, Латвія більшою мірою виступає як країна для залучення інвестицій, та не здійснює значної інвестиційної активності на міжнародних ринках, зокрема через брак власних фінансових ресурсів. До того ж, показники продуктивності економіки Латвії значною мірою залежать від фінансової підтримки з боку ЄС. Литва займає лідируючі позицій за показниками інвестиційного співробітництва між Україною та країнами Балтії. Так, за підсумками 2021 р. обсяг ПІІ з Литви до України становив 212,7 млн дол. США, а приріст інвестованого капіталу за відповідний рік склав 1,9 млн. дол. США. Серед найбільш привабливих галузей для ПІІ з Литви лідируючі позиції займають торгівля (оптова та роздрібна), операції з нерухомістю, фінанси та страхування. У вартісному вираженні сукупний обсяг інвестицій з України в економіку Латвії у 2021 р. становив 77,6 млн. дол. США, що менше на 3,4 млн. дол. США в порівнянні з показниками 2020 р. Найбільшу частку інвестицій з України до Латвії (майже 94%) направлено у сектори фінансів та страхування. За підсумками 2021 р. у Латвії функціонувало 1010 підприємств, у капіталі яких визначено інвестиції з України. Щодо показників ПІІ з Естонії, то до України всього було залучено 208,8 млн дол. США капіталу, що становить 0,33% від сукупного надходження ПІІ до України від інших країн. За результатами 2021 р. показники ПІІ до України зросли на 41,3 млн дол. США, а сукупний інвестиційний портфель капіталу з Естонії склав 208,8 млн дол. США. З залучених ПІІ з Естонії до України найбільше капіталу надійшло до промисловості – 68,7%; торгівлі та ремонту – 12,4%; операції з нерухомістю – 9,4%; транспортних послуг та зв’язку – 4,5%; ІКТ послуг – 1,7%; освітньої та наукової діяльності – 1,6%. Особливої уваги заслуговують показники ПІІ з України до Естонії, проте, оскільки їх обсяг не є значним, а кількість інвесторів – обмежена, то дані на сайті статистики не відображаються. Українські громадяни зареєстрували в Естонії найбільшу кількість компаній у рамках e-Residency – естонської державної програми, створеної для іноземних онлайн-підприємців. За допомогою естонської цифрової ID-картки українські бізнесмени вже створили понад 450 компаній. Таким чином, країни Балтії відіграють вагому роль у процесах розвитку міжнародного економічного співробітництва України на міжнародній арені. 2.3. Аналіз досвіду країн Балтії в ході інтеграції України до ЄС В контексті дослідження досвіду євроінтеграції від країн балтійського регіону слід відзначити, що Україна завжди сприймалася частиною Європейського світу як невід’ємна складова західної цивілізації. Про це красномовно свідчать її історичні зв'язки з Європою, які сформували сучасну українську націю з її культурою та цінностями. Такі ж зв'язки з Європою мають і інші західнослов'янські народи, які вважаються, безумовно, європейськими націями. На жаль, через різні історичні причини Україна була відірвана від Європи і практично насильно інтегрована в зовсім іншу цивілізацію, сформовану колишньою Російською Імперією, а потім і Радянським Союзом. Все це фактично перервало національний розвиток України, реально загрожуючи повним зникненням самобутності української нації та асиміляцією з народами колишнього СРСР. В аналогічну ситуацію потрапили інші країни Центрально- Східної Європи (ЦСЄ), вирвані Москвою з європейської системи та включені до складу Організації Варшавського договору. Розпад Радянського Союзу та соціалістичного табору призвів до радикальних змін і відкрив колись підконтрольним росії країнам шлях до Європи [25]. На сьогодні більшість країн центрально-східної Європи вже скористалися цим шансом у рамках своєї інтеграції до НАТО та ЄС. Членами цих організацій стали країни Балтії, які також свого часу були анексовані Радянським Союзом. Процес повернення до Європи є надзвичайно важливим і для України, як єдиний можливий спосіб відродження української нації. У цьому плані Україні може бути корисним вивчення з подальшим використанням досвіду європейської та євроатлантичної інтеграції країн Центрально-Східної Європи та Балтії, які успішно подолали цей шлях. Загалом, процес інтеграції країн Балтії до європейського співтовариства з двох послідовних етапів, а саме: приєднання країн колишнього соціалістичного блоку до НАТО і після цього вступ до ЄС. Ще в процесі підготовки до членства в Альянсі країни Центрально-Східної Європи та Балтії виконали необхідні процедури, узгоджуючи свої політичні, законодавчі та економічні системи з європейськими стандартами. Так створювалися передумови для подальшої їх інтеграції до Європейського Союзу, що висуває більш широкі вимоги до країн- членів організації. Зокрема це стосується гарантій інвестувати в їхню економіку як з колективних фондів ЄС, так і з боку окремих європейських інвесторів [26]. Все, вказане вище, особливо актуальне для України сьогодні, коли росія активно створює Євразійський союз та втягує до його складу Україну. А це фактично означає відновлення колишнього СРСР та втрату незалежності Україною, яка остаточно може втратити перспективу повноцінного входження до Європи. Вирішальний крок на шляху до європейської інтеграції було зроблено Україною у 2014 р. Так, Верховна Рада та Європарламент 16 вересня синхронно ратифікували угоду про асоціацію між ЄС та Україною. А вже 28 лютого 2022 року президент, прем’єр та спікер спільно підписали заявку на членство у Європейському Союзі європейської держави Україна. Проте це лише початок в процедурі вступу України до ЄС, Україна ще має пройти цілу низку кроків: отримати статус кандидата, провести переговори, узгодити договір про вступ, який потім має ще бути схвалений Європейським Парламентом та затверджений Європейською Радою, та після офіційного підписання Договір про вступ ще має бути ратифікований всіма державами-членами ЄС та Україною згідно з їх конституційними нормами. З моменту вступу до ЄС країнам Балтії було виділено 33,87 млрд. євро допомоги: Латвії – 10,11 млрд. євро, Литві – 15,2 млрд. євро, Естонії – 8,56 млрд. євро. Країнам Балтії вдалося скористатися багатьма перевагами європейської інтеграції, проте деякі питання членства викликають конфлікт інтересів між національними урядами та Брюсселем. Так, міграційна криза призвела до зростання євроскептицизму, а в Естонії навіть зумовила попадання в уряд вкрай правої Консервативної народної партії Естонії (EKRE). Зі значних підсумків європейської інтеграції не можна не згадати, звичайно, і до певної міри формальні, але водночас символічно важливі для будь- якої (особливо малої) країни Євросоюзу події – головування прибалтійських держав у Раді ЄС. Литва була головою у другій половині 2013 р., Латвія – у першому півріччі 2015 р., Естонія – з липня по грудень 2017 р. Безумовно, у міжнародно-політичній пам'яті залишаться роль Литви у просуванні програми «Східного партнерства» та наслідки Вільнюського з яких вона намагалася реалізовувати свої геополітичні амбіції. В іншому головування мали технічний характер, хоча не можна не відзначити просування Естонією «електронної повістки» і, загалом, значуще місце, яке за останнє десятиліття зайняла ця країна на ринку електронних послуг. В ході аналізу досвіду країн Балтії в процесі інтеграції до ЄС варто приділити увагу успішності європейської інтеграції, як ставлення населення. З одного боку, мешканці країн Балтії відчувають демократичний дефіцит і не вірять у можливість впливати на загальноєвропейські процеси (табл. 2.6). Це, однак, не є винятковою особливістю прибалтійських держав і може бути характерним для будь-якої європейської країни (насамперед – «нових» членів ЄС), оскільки консоціативність Європейського союзу робить прийняття рішень предметом міжелітного консенсусу, а саму процедуру може характеризувати як непрозору. Таблиця 2.6 Відчуття демократичного дефіциту в країнах Балтії («Мій голос враховується в ЄС», %, складено автором на основі [12]) відповідь 2004 2009 2014 2020 «скоріше погоджуюсь» 39 38 40 45 ЄС «скоріше не 52 53 53 50 погоджуюсь» «скоріше погоджуюсь» 17 14 21 32 Латвія «скоріше не 69 78 68 62 погоджуюсь» «скоріше погоджуюсь» 33 29 29 33 Литва «скоріше не 46 56 56 65 погоджуюсь» «скоріше погоджуюсь» 21 28 24 23 Естония «скоріше не 71 66 60 68 погоджуюсь» З іншого боку, рівень довіри до інституцій ЄС у порівнянні з національними органами влади в країнах Балтії вищий. За проведеними опитуваннями, у Латвії «довіряють» ЄС 46% опитаних (проти 38%, які вибрали варіант «не довіряю»), у Литві – 63% та в Естонії – 50%. Водночас 65% латишів та 56% литовців не довіряють своєму уряду, а у разі парламентів ці значення досягають 72% та 74% відповідно. Респондентам у рамках дослідження було також поставлено питання про те, що особисто для них означає членство в ЄС. 64% латишів, 74% литовців та 76% естонців заявили, що для них це, насамперед, свобода пересування («свобода подорожувати, навчатися та працювати») у рамках усього Європейського союзу. Друге, третє та четверте місця у їхніх відповідях зайняли наявність єдиної валюти – євро (25% латишів, 23% литовців та 43% естонців), підтримання миру (21% латишів, 26% литовців, 23% естонців) та культурна різноманітність (25% латишів, 33% литовців, 26% естонців) [27]. Слід відзначити, що якщо членство в ЄС забезпечує країнам Балтії економічну стабільність, то участь у НАТО гарантує безпеку. Причому особлива роль у рамках НАТО, безумовно, завжди відводилася взаємодії зі США, сприйняття яких як гаранта безпеки бере свій початок ще в подіях 1940 р. В останні кілька років, проте, під впливом деякого зниження уваги адміністрації президента США до східноєвропейського регіону, а також в очікуванні брекзиту та зміцнення франко-німецького тандему, позиція прибалтійських столиць щодо Постійного структурованого оборонного співробітництва (PESCO) почала еволюціонувати у бік пом'якшення. За минулі півтора десятиліття членства країни Балтії перетворилися з простих споживачів безпеки під «парасолькою» НАТО на повноцінний варіант та пріоритетний напрямок стратегічного планування Альянсу, обравши як модель зовнішньополітичного позиціонування роль «останнього бастіону Заходу». Так, Литва, Латвія та Естонія разом із Польщею фактично зайняли нішу «експертів щодо росії» в рамках ЄС та НАТО, одночасно апелюючи до політичних кіл на Заході, які сприймають Балтію як «прифронтову лінію». Символічний статус «прифронтової держави», форпосту на східних кордонах ЄС дозволяє підвищити дуже скромну дипломатичну вагу Литви, Латвії та Естонії на Заході та загальмувати витіснення теми місця країн Балтії на світовій арені у центр уваги європейських столиць та США [28]. російська військова агресія проти України, всупереч Мінським домовленостям щодо припинення вогню та мирного врегулювання конфлікту, не припиняється, викликаючи серйозне занепокоєння у країн Центрально-Східної Європи та Балтії, які вважають, що саме вони є потенційними об'єктами для такого ж вторгнення. Вказані вище обставини забезпечують стійку фінансову підтримку інфраструктурного розвитку країн Балтії у сфері оборони та безпеки. Це і модернізація аеродромів у Зокняй (Литва), Емарі (Естонія), що використовуються в операції Baltic Air Policing (патрулювання повітряного простору країн Балтії), та Лієлварді (Латвія); та створення з широкою міжнародною участю центрів передового досвіду (в Естонії – кібернетичної безпеки у 2007 р., у Литві – енергетичної безпеки у 2013 р., у Латвії – стратегічної комунікації у 2015 р.); та регулярні закупівлі (нехай найчастіше і застарілої) військової техніки; та ін. Втім, і самі прибалтійські держави, демонструючи євроатлантичну солідарність, стали одними з небагатьох країн НАТО, які довели рівень видатків на оборону до 2% ВВП (табл. 2.6) і навіть заявили про готовність до 2030 р. наростити його до 2, 5% ВВП. В абсолютних цифрах ці витрати збільшилися з 2004 р. у Латвії – у 2 рази, у Литві – у 3 рази, в Естонії – у 2 рази. Таблиця 2.6 Витрати на оборону в країнах Балтії та в Україні, % від ВВП (складено автором на основі [29]) 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 Естонія 1,70% 1,45% 1,39% 1,66% 1,77% 1,79% 1,69% 1,66% 1,88% Латвія 1,60% 1,61% 1,72% 1,55% 1,63% 1,38% 1,09% 1,04% 0,90% Литва 1,20% 1,16% 1,17% 1,11% 1,13% 1,08% 0,88% 0,79% 0,77% Україна 1,97% 2,41% 2,39% 2,47% 2,30% 1,91% 1,90% 1,53% 1,61% 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021 Естонія 1,90% 1,91% 2,01% 2,05% 2,01% 2,01% 2,02% 2,36% 2,16% Латвія 0,93% 0,94% 1,04% 1,45% 1,59% 2,06% 2,03% 2,26% 2,28% Литва 0,76% 0,88% 1,14% 1,48% 1,71% 1,97% 2,01% 2,13% 2,02% Україна 1,58% 2,25% 3,25% 3,15% 2,88% 3,19% 3,52% 3,81% 3,23% Зрозуміло, що країни Балтії, у тісній співпраці зі США та НАТО, змушені нарощувати свої зусилля для протидії загрозам росії. Не випадково це стало однією з центральних тем саміту НАТО в Уельсі, де було ухвалено рішення про посилення військової присутності США та НАТО у Литві, Латвії, Естонії та Польщі (у кожній з цих країн розгортаються тактичні групи на рівні роти на ротаційній основі загальною чисельністю до 1 тис. військовослужбовців), а також про активізацію заходів оперативної та бойової підготовки Об'єднаних збройних сил (ЗСВ) Альянсу в регіоні. Таблиця 2.7 Витрати на оборону в країнах Балтії та в Україні, млн. дол. США (складено автором на основі [29]) 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 Естонія 205,0 204,5 236,3 372,0 429,7 353,4 332,2 389,2 436,9 Латвія 229,4 272,6 367,8 481,5 581,8 363,8 259,7 296,8 255,7 Литва 270,8 303,8 351,6 442,0 541,4 404,8 326,3 344,6 328,6 Україна 1322,2 2072,3 2572,9 3528,8 4144,7 2320,4 2587,4 2502,3 2835,9 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021 Естонія 479,3 512,1 463,6 497,7 537,4 614,9 637,0 718,1 764,0 Латвія 283,6 295,7 282,7 404,6 482,5 709,4 691,9 742,0 826,6 Литва 354,9 426,9 471,2 635,4 812,1 1056,4 1093,8 1174,1 1240,5 Україна 2895,0 2997,2 2959,6 2943,8 3246,8 4169,7 5419,1 5924,2 5942,8 Варто відзначити, що не у всіх країнах Балтії підтримки населенням членства в НАТО мають такий однозначний характер, як це має місце за участю у європейській інтеграції. Так, згідно з результатами опитувань, у Литві членство в НАТО позитивно оцінює 86% жителів. В Естонії ці цифри стабільно коливаються протягом останнього десятиліття на рівні 70–80% (березень 2018 р. – 71%). Однак соціологи зазначають, що якщо серед титульного естонського населення рівень підтримки сягає 90%, серед російськомовних значно нижче (32%), тоді як 48% російськомовних виступає проти членства Естонії в Альянсі. Що стосується Латвії, то опитування, показало, що позитивно оцінюють внесок НАТО до безпеки Латвії 59% респондентів. Для порівняння з національними наведемо дані опитування, проведеного у країнах Східної Європи американським інститутом громадської думки Gallup. Згідно з його результатами, НАТО як структуру, що забезпечує безпеку, оцінюють 57% жителів Литви, 52% – Естонії та лише 49% – Латвії. Слід відзначити, що за показниками витрат на оборону Україна випереджає країни Балтії як за фактичними показниками в млн. дол. США, так і у частці таких витрат у ВВП (рис. 2.5, рис. 2.6). 7000.0 6000.0 5942.8 5000.0 4000.0 3000.0 2997.2 2000.0 826.6 1240.5 1322.2 1000.0 205.0512.1764.0 229.4295.7 270.8426.9 0.0 Естонія Латвія Литва Україна 2004 2014 2021 Рис. 2.5. Витрати на оборону в країнах Балтії та в Україні, млн. дол. США (складено автором на основі [29]) Так, витрати України на оборону зросли з 1322,2 млн. дол. США у 2004 р. до 2997,2 млн. дол. США у 2014 р. і до 5942,8 млн. дол. США у 2021 р. Дані показники у 2021 р. були на 5178,8млн. дол. США більше ніж у Естонії, на 5116,1 млн. дол. США ніж у Латвії та 4702,2 млн. дол. ніж у Литви. 2004 2014 2021 0.035 0.03 3.23% 0.025 2.16% 0.02 2.28% 2.02% 0.015 0.01 0.005 0 Естонія Латвія Литва Україна Рис. 2.6. Витрати на оборону в країнах Балтії та в Україні, % від ВВП (складено автором на основі [29]) Для показників частки витрат на оборону у ВВПУкраїна також випереджає країни Балтії. Так, частка витрат на оборону у ВВП в Україні зросла з 1,97% у 2004 р. до 2,25% у 2014 р. та до 3,23% у 2021 р. Дані показники були у 20201 р. більші ніж у Естонії на 1,07%, ніж у Латвії – на 0,95%, більші, ніж у Литви на 1,21%. Таким чином, геополітичне переформатування пострадянського простору триває майже три десятиліття, і, як показує сучасний етап війни України з росією та участі в цьому процесі країн ЄС та США, цей процес ще далекий від свого завершення. Однак, саме країни Балтії виділились серед колишніх радянських республік знайти держави, оскільки послідовно і неухильно, незважаючи на всі перешкоди та бар’єри, проблеми економічного розвитку, прагнули свідомого розриву зі своїм минулим і цілеспрямованої зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної переорієнтації у бік європейського простору та нових стандартів суспільно-політичного, економічного розвитку. РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ ТА КРАЇН БАЛТІЇ 3.1. Перспективи економічних взаємин України та країн Балтії в сучасних умовах Специфіка країн Балтії полягає в тому, що внаслідок свого територіального розташування Латвія, Естонія та Литва є країнами, яким необхідно взаємодіяти із прикордонними країнами та країнами ЄС. Це відкриває можливості для прагматичних альтернатив та взаємовигідних проектів на європейському та євразійському просторі в рамках євразійської інтеграції. Слід наголосити, що країни Балтії реалізують свої відносини також у межах ЄС у межах відповідних органів Союзу. Питання полягає в тому, наскільки ці країни можуть самостійно приймати рішення щодо їх економічного зростання на національному рівні або ці рішення повинні прийматися на наднаціональному рівні. З огляду на те, що економічна складова, суспільний розвиток країн, підвищення конкурентоспроможності та якості життя населення є основними цілями країн Євросоюзу, що дотримується наднаціонального принципу, оскільки частина суверенітетів держав-членів перейшла під керівництво ЄС, тоді можна зробити висновки, що для Євросоюзу необхідно буде активізувати інтенсифікацію та зміцнити економічні зв'язки з країнами, що також не є його повноцінними учасниками, в тому числі і з Україною. На користь розвитку міжнародного співробітництва з Україною свідчить і той факт, що, Естонія, Латвія та Литва на початку 2017 р. підписали угоду про військове співробітництво зі США. Угода встановлює правовий статус збройних сил США, що базуються у країнах Балтії для зміцнення оборонних можливостей країн Балтії. Так звана «Угода про статус сил» Status of Forces Agreement (SOFA) доповнює існуючі угоди НАТО. Важливо, що таким чином країни Балтії втрачають широкий спектр імунітетів, вони підкоряються лише юрисдикції США – тобто контроль з боку національної влади над їхніми діями обмежений. При цьому слід зазначити, що кількість великих навчань, які проводять НАТО під керівництвом США, що охоплюють сухопутну, морську та повітряну міць своїх союзників у регіоні Балтійського моря збільшується. Відповідно до статті 61 Концепції зовнішньої політики України системні проблеми в ЄвроАтлантичному регіоні, що накопичилися протягом останньої чверті століття, що виразилися в здійснюваній НАТО і ЄС геополітичній експансії при небажанні розпочати реалізацію політичних заяв про формування загальноєвропейської системи безпеки та співробітництва, викликали подальший розвиток співробітництва між Україною, країнами Балтії та державами Заходу; проведений США та їх союзниками курс на стримування росії, здійснення на неї політичного, економічного, інформаційного та іншого тиску дає можливість країнам ЄС до забезпечення довгострокових інтересів усіх сторін, що відповідає зростаючій у сучасних умовах потребі у співпраці та протидії транснаціональним викликам та загрозам. Специфіка процесів європейської інтеграції в країнах Балтії полягає в тому, що спочатку вона носила не тільки і не стільки орієнтований на членство у Європейському союзі характер, скільки в широкому розумінні передбачала інтеграцію до євроатлантичних блокових військово-політичних та економічних структур («повернення на Захід»). У перші роки це прагнення було продиктовано головним чином ціннісним вибором відмови від будь-якої реінтеграції з іншими державами пострадянського простору. Далі, у міру зміцнення незалежності, сформувалося прагматичне обґрунтування цього вибору: процеси становлення та збереження державності перебудови соціально-політичної системи нерозривно пов'язані з євроатлантичною інтеграцією. З моменту набуття незалежності прибалтійські держави стали учасниками основних західних міжнародних організацій та інтеграційних структур: НБСЄ/ОБСЄ (1991 р.), ООН (1991 р.), Рада Європи (Литва та Естонія – у 1993 р.); Латвія – у 1995 р. після пом'якшення за вимогою РЄ свого закону про громадянство), СОТ (Латвія та Естонія – 1999 р , Литва – у 2001 р., ЄС (2004 р.), НАТО (2004 р.), ОЕСР (Естонія – 2010 р.; Латвія – 2016 р.; Литва завершує переговори про вступ) Крім того, говорячи про членство в Європейському Союзі, варто додати, що з 2007 р. країни Балтії приєдналися до Шенгенського простору, а потім стали повноцінними учасниками Економічного та валютного союзу, вступивши до зони євро (Естонія – 2011 р., Латвія – 2014 р., Литва – 2015 р.). Членство в Європейському Союзі розглядається в країнах Балтії, з одного боку, як логічне завершення «шляху до Європи» і повернення до «європейської родини», з іншого боку, як панацея від можливих економічних негараздів, а сам союз – як гарант «м'якої» (соціально-економічної) безпеки, тоді як НАТО – наріжний камінь «жорсткої» безпеки. У 2004 р. основним завданням перебування в ЄС для Латвії, Литви та Естонії стало отримання економічних вигід від членства замість максимального приборкання власних національних вимог та інтересів. Крім того, країни Балтії, по суті, беззастережно та в умовах практично повної згоди з боку парламентських політичних партій (як правлячих, і опозиційних) підтримали ряд великих ініціатив Європейської комісії: Договір про введення Конституції для Європи, Лісабонський договір, введення т н Європейського семестру, створення Європейського стабілізаційного механізму та прийняття Європейського фіскального пакту. Балтійські держави з моменту вступу активно прагнули якісно посилити свою інтегрованість у загальноєвропейські інститути, стати законослухняними європейцями, що сприятиме подальшому розширенню ЄС. Варто зауважити, що переважна частина українського народу бачить своє майбутнє у європейській моделі побудови суспільства. Мова не йде про нав'язливе прагнення вже завтра стати членом ЄС. Це процес, що потребує часу та зусиль із двох сторін. Але те, що прийнято називати європейською стратегією, насамперед означає побудову в Україні суспільства, яке б відповідало європейським стандартам та цінностям. Країни Балтії є стратегічним партнером України, що проявляється насамперед у євроінтеграційній складовій взаємних відносин. Зокрема, Литва має велике значення тому, що весь цей час вона залишається послідовною та твердою у підтримці українських євроінтеграційних зусиль, і без жодного сумніву є надійним другом та партнером нашої держави. В цілому ж, Балтійсько-Чорноморський регіон має вигідні можливості особливо в енергетичному плані. Литва докладає великих зусиль щодо будівництва LNG-терміналу в Клайпеді. Україна вже підписала угоду щодо нафти та газу з Азербайджаном, який є великим енергетичним комунікатором між Європою та Азією. В Україні вже розвідано великі родовища сланцевого газу, а також великі нафтогазові ресурси на чорноморському шельфі. Так, провідні корпорації «Shell» і «Chevron» займатимуться розробкою родовищ сланцевого газу, італійська компанія «ENI» розпочинає роботу на шельфі у Чорному морі. Названі компанії є лідерами енергетики, що підтверджує, що Україна серйозно працює над забезпеченням своєї енергетичної незалежності. У цьому плані можуть відкритися і нові можливості для співпраці і з Литвою, країнами Балтії та з ЄС в енергетичній сфері. Таким чином, можна окреслити як мінімум ри потужні майданчики: енергетичний, транспортний та торгово- інвестиційний, де країна має дуже хороший потенціал співпраці, над реалізацією якого варто працювати у економічній взаємодії з країнами Балтії та з іншими країнами європейського простору. Крім того, в контексті економічного співробітництва, варто відзначити, що Латвія та Україна мають потенціал для розвитку більш інтенсивної співпраці в галузі економіки, науки та технологій, включаючи машинобудування та космічні технології. Зокрема, в перспективі йдеться про активізацію вантажного залізничного сполучення Латвія – Україна та залучення вантажів з Туреччини. Слід відзначити, що після початку війни в Україні, Латвія попри шкоду власній економіці всіляко демонструвала підтримку України. Так, воєнне вторгнення росії в Україну і подальше зростання цін на товари, особливо енергоресурси, погіршили перспективи відновлення Латвії після пандемії, а призупинення торгівлі з росією призведе до втрати доходів від експорту та суттєво підвищить ціни на деревину та метали, які в основному постачала країна-окупант. Країни Балтії загалом, та Латвія всіляко підтримують застосовані до росії та білорусі економічні та фінансові санкції, а також намір їх повністю відмовитись від російського газу може значно вплинути на макроекономічні показники національних економік та переформатування зовнішньої політики. Важливо відзначити, що уряд Естонії також схвалює позиції, представлені міністром закордонних справ України, та підтримав надання Україні швидкої та ясної перспективи вступу до Європейського союзу та статусу кандидата. У висунутих естонським парламентом позиціях, національний уряд вважає за важливе, щоб Європейський Союз повністю підтримав Україну в її підготовці до членства в ЄС. Уряд також підтверджує готовність Естонії поділитися з Україною своїм досвідом європейської інтеграції та підтримати Україну у процесі вступу до ЄС та вважає за необхідне, щоб Європейський Союз швидко узгодив такі конкретні та амбітні кроки на шляху України до інтеграції до ЄС. Також уряд підтверджує готовність Естонії поділитися з Україною досвідом щодо євроінтеграції та підтримати Україну в процесі її приєднання до ЄС. Також, важливо відзначити, що країни Балтії підтримують якнайшвидший вступ України до НАТО та закликають на світовий арені, що сьогодні всі країни – члени НАТО повинні допомогти Україні ефективним озброєнням та будь-якою іншою економічною, фінансовою, соціальною підтримкою. 3.2. Оцінка впливу макроекономічних факторів країн Балтії та України на індикатори економічного середовища Для проведення дослідження нами було використано методику кореляційно-регресійного аналізу економетричної моделі, першим кроком якого є побудування таблиці вихідних даних. До найвпливовіших факторів на експорт було віднесено: інфляцію, ВВП на душу населення, прямі іноземні інвестиції, імпорт, реальний ефективний обмінний курс та митні ставки. Як результативну ознаку «y» , було використано показники експорту товарів та послуг (% від ВВП). Для проведення дослідження було використано базу даних Світового банку. Раціональним проміжком часу для аналізу було визначено період з 2000 по 2020 рр., тобто період тривалістю в 20 років. Наступним кроком є побудова матриці кореляції, з результатів якої вже можна робити проміжна висновки щодо аналізу взаємозв’язків між факторними ознаками та результуючими (табл. 3.1). Таким чином, завдяки проведеному кореляційному аналізу, можемо проаналізувати взаємозалежність між результативною ознакою та показниками, що на неї впливають. Тобто експорт товарів та послуг в залежить від х1, а саме ВВП на душу населення на – 74%, від х3 (прямих іноземних інвестицій) на – 48% та від х4 (імпорту) на 78%. Всі зв’язки є прямим та взаємозалежними. Чим більший експорт, тим більше витрат несуть іноземці на виробництво національного ВВП, тому збільшення експорту збільшує ВВП країни. Імпорт, навпаки, означає, що певна частка наших витрат на споживчі та інвестиційні товари є витратами на виробництво іноземного ВВП. Таблиця 3.1 Матриця кореляції для Литви (складено автором) ВВП на Прямі душу іноземні Обмінний населення Інфляція інвестиції Імпорт Мито курс Експорт ВВП на душу населення 1 -0,31448 0,49458 0,54269 -0,74616 -0,04582 0,73664 Інфляція -0,31448 1 -0,13781 0,29453 0,33546 -0,16363 -0,15951 Прямі іноземні інвестиції 0,49458 -0,13781 1 0,30754 -0,43623 0,11032 0,48204 Імпорт 0,54269 0,29453 0,30754 1 -0,70267 -0,71938 0,78181 Мито -0,74616 0,33546 -0,43623 -0,70267 1 0,51401 -0,71562 Обмінний курс -0,04582 -0,16363 0,11032 -0,71938 0,51401 1 -0,50659 Експорт 0,73664 -0,15951 0,48204 0,78181 -0,71562 -0,50659 1 Якщо ж говорити про залежність прямих іноземних інвестицій та експорту, важливо буде наголосити на тому, що чим більше інвестицій буде залучатися, тим швидше і більше буде розширятися виробництво, а відповідно й експорт буде рости. Щоб визначити тісноту зв’язку скористаємося шкалою Чеддока. Згідно з шкалою показники х1 та х4 мають високу тісноту зв’язку, а зв'язок х3 є помірним, що означає, що ППІ менше впливають на експорт, ніж ВВП на душу населення та імпорт товарів та послуг у Литві. Оскільки Хі2 розрахункове (81,72) більше, ніж Хі2 табличне (25,0), то мультиколінеарність присутня. Розрахувавши показники за критерієм Стюарда, визначили, що значення більше від табличного для t14, t16, t24, t36. Найчастіше серед іксів зустрічається х1, що утворює мультиколеніарність з іншими факторами, а отже його потрібно вилучити із моделі і пройти перевірку за алгоритмом Фарара Глобера для решти іксів. Виключивши із факторів ВВП на душу населення, повторно розрахували матрицю кореляції (табл. 3.2). Оскільки Хі2 розрахункове (17,58) менше, ніж Хі2 табличне (18), то мультиколінеарність усього масиву пояснювальних змінних не присутня. Отже, на експорт впливають такі фактори: х2 – інфляція, х3 – прямі іноземні інвестиції (% від ВВП), х4 – імпорт, х5 – мито, х6 – обмінний курс. Таблиця 3.2 Розрахункові коефіцієнти (складено автором) 1,00000 -0,13781 1,00000 0,29453 0,30754 1,00000 0,33546 -0,43623 -0,70267 1,00000 -0,16363 0,11032 -0,71938 0,51401 1,00000 -0,15951 0,48204 0,78181 -0,71562 -0,50659 1,00000 Провівши додаткові розрахунки, отримали таке рівняння регресії: У = -0,15951 * х2 + 0,48204 * х3 + 0,78181* х4 – 0,71562 * х5 – 0,50659 * х6 Також можемо розглянути динаміку розвитку протягом 20 років кожного показника окремо, щоб чіткіше розуміти коливання, які відбуваються в економіці Литви. Бачимо стабільну тенденцію зростання тільки у ВВП, а спричинити це може збільшення виробництва в країні, підвищення вартості товарів та послуг та інше. Помірний розвиток з невеликими коливаннями був серед показників експорту, імпорту, реального обмінного курсу та митних ставок. Різкі коливання протягом 2000-2020 років відбувалися з прямими іноземними інвестиціями та інфляцією. Від'ємне значення показника інфляції за 2009 рік говорить про стабілізацію цін. До причин коливання експерти включають зростання цін на світових ринках, скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі та від'ємне значення зовнішньоторговельного балансу. Аналогічні дії проводимо для інших досліджуваних країн. Наступним кроком є побудова матриці кореляції, з результатів якої вже можемо робити аналіз (табл. 3.3). Таблиця 3.3 Матриця кореляції для Латвії (складено автором) ВВП на Прямі душу іноземні Валютний населення Інфляція інвестиції Імпорт Мито курс Експорт ВВП на душу населення 1 Інфляція 0,231201 1 Прямі іноземні інвестиції 0,795977 0,525823 1 Імпорт -0,32705 0,577318 0,044902 1 - Мито -0,69783 -0,52897 -0,78031 0,36486 1 Валютний - курс 0,937787 0,026067 0,672376 0,56829 -0,49088 1 Експорт -0,3709 0,560529 0,011162 0,952 -0,32229 -0,58507 1 Оскільки Хі2 розрахункове (125,48) більше, ніж Хі2 табличне (25,0), то мультиколінеарність присутня. Розрахувавши показники за критерієм Стюарда, визначили, що значення більше від табличного для t16. Найчастіше серед іксів зустрічається х1, що утворює мультиколеніарність з іншими факторами , а отже його потрібно вилучити із моделі і пройти перевірку за алгоритмом Фарара Глобера для решти іксів. Виключивши із факторів ВВП на душу населення, повторно розрахували матрицю кореляції (табл. 3.4). Таблиця 3.4 Розрахункові значення (складено автором) 1 0,525823 1 0,577318 0,044902 1 -0,52897 -0,78031 -0,36486 1 0,026067 0,672376 -0,56829 -0,49088 1 0,560529 0,011162 0,952 -0,32229 -0,58507 1 Оскільки Хі2 розрахункове (10,72) менше, ніж Хі2 табличне (18), то мультиколінеарність усього масиву пояснювальних змінних не присутня. Отже, на експорт впливають такі фактори: х2 – інфляція, х3 – прямі іноземні інвестиції (% від ВВП), х4 – імпорт, х5 – мито, х6 – обмінний курс. Провівши додаткові розрахунки, отримали таке рівняння регресії: У = 0,560529 * х2 + 0,011162 * х3 + 0,952 * х4 – 0,32229* х5 – 0,58507 * х6 Таблиця 3.5 Матриця кореляції для Естонії ВВП на Прямі душу іноземні Валютний населення Інфляція інвестиції Імпорт Мито курс Експорт ВВП на душу населення 1 Інфляція 0,109978 1 Прямі іноземні інвестиції -0,27563 -0,03891 1 Імпорт 0,909668 0,199977 -0,04234 1 Мито -0,70142 -0,18522 0,210975 -0,61765 1 Валютний - курс 0,488407 0,166719 -0,47733 0,151714 0,43854 1 Експорт 0,925912 0,157953 -0,19351 0,978787 -0,6937 0,226938 1 Оскільки Хі2 розрахункове (76,12) більше, ніж Хі2 табличне (25,0), то мультиколінеарність присутня. Розрахувавши показники за критерієм Стюарда, визначили, що значення більше від табличного для t14, t16, t26. Найчастіше серед іксів зустрічається х1, що утворює мультиколеніарність з іншими факторами , а отже його потрібно вилучити із моделі і пройти перевірку за алгоритмом Фарара Глобера для решти іксів. Виключивши із факторів ВВП на душу населення, повторно розрахували матрицю кореляції (табл. 3.6). Таблиця 3.6 Розрахункові значення (складено автором) 1 -0,03891 1 0,199977 -0,04234 1 -0,18522 0,210975 -0,61765 1 0,166719 -0,47733 0,151714 -0,43854 1 0,157953 -0,19351 0,978787 -0,6937 0,226938 1 Оскільки Хі2 розрахункове (17,27) менше, ніж Хі2 табличне (18), то мультиколінеарність усього масиву пояснювальних змінних не присутня. Отже, на експорт впливають такі фактори: х2 – інфляція, х3 – прямі іноземні інвестиції (% від ВВП), х4 – імпорт, х5 – мито, х6 – обмінний курс. Провівши додаткові розрахунки, отримали таке рівняння регресії: У = 0,157953* х2 – 0,19351* х3 + 0,978787* х4 – 0,6937* х5 + 0,226938* х6 Наступним кроком є побудова матриці кореляції, з результатів якої вже можемо робити аналіз (табл. 3.7). Таблиця 3.7 Матриця кореляції для України (складено автором) ВВП на Прямі душу іноземні Валютний населення Інфляція інвестиції Імпорт Мито курс Експорт ВВП на душу населення 1 Інфляція -0,20242 1 Прямі іноземні інвестиції 0,692047 -0,07125 1 Імпорт 0,168973 0,170349 -0,11822 1 Мито -0,79342 0,007194 -0,36026 -0,25319 1 Валютний курс 0,445656 -0,3671 0,751664 -0,3722 0,010897 1 Експорт -0,75136 0,256296 -0,63465 0,387084 0,677591 -0,48086 1 Оскільки Хі2 розрахункове (62,42) більше, ніж Хі2 табличне (25,0), то мультиколінеарність присутня. Розрахувавши показники за критерієм Стюарда, визначили, що значення більше від табличного для t36, t56. Найчастіше серед іксів зустрічається х6. Виключивши із факторів обмінний курс, повторно розрахували матрицю кореляції (табл. 3.8). Таблиця 3.8 Розрахункові коефіцієнти (складено автором) 1 -0,20242 1 0,692047 -0,07125 1 -0,79342 0,007194 -0,36026 1 0,445656 -0,3671 0,751664 0,010897 1 -0,75136 0,256296 -0,63465 0,677591 -0,48086 1 Оскільки Хі2 розрахункове (13,91) менше, ніж Хі2 табличне (18), то мультиколінеарність усього масиву пояснювальних змінних не присутня. Провівши додаткові розрахунки, отримали таке рівняння регресії: У = -0,75136 * х1 + 0,256296* х2 – 0,63465 * х3 + 0,677591 * х4 – 0,48086 * х5 Таблиця 3.9 Рівняння кореляції для досліджуваних країн (складено автором) Країна Рівняння кореляції Литва У = -0,15951 * х2 + 0,48204 * х3 + 0,78181* х4 – 0,71562 * х5 – 0,50659 * х6 Латвія У = 0,560529 * х2 + 0,011162 * х3 + 0,952 * х4 – 0,32229* х5 – 0,58507 * х6 Естонія У = 0,157953* х2 – 0,19351* х3 + 0,978787* х4 – 0,6937* х5 + 0,226938* х6 Україна У = -0,75136 * х1 + 0,256296* х2 – 0,63465 * х3 + 0,677591 * х4 – 0,48086 * х5 Отже, бачимо, що у більшості досліджуваних країн результат після проведеного аналізу схожий, а значить експортна діяльність у цих економіках відносно однаково залежить від вибраних факторів. ВИСНОВКИ В ході дослідження особливостей економічного співробітництва України та країн Балтії визначено базові детермінанти формування незалежних держав Балтії та проаналізовано досвід країн Балтії у формуванні зовнішньої політики. Варто відзначити, що після виходу з СРСР балтійські республіки продемонстрували нездатність союзного центру впоратися з наростаючою системною кризою та запропонувати національним республікам ефективну модель реформування загальносоюзної інституційної структури. Так чи інакше, країни Балтії скористалися ситуацією, що склалася в СРСР, і успішно реалізували шанс на здобуття власної незалежності та самостійності. Після здобуття незалежності країни Балтії, як і їхні сусіди східноєвропейським регіоном, стали на шлях політичного та соціально-економічного транзиту. Політичні системи, що формувалися в той час, носили багатопартійний характер і в цілому не відрізнялися стабільністю. Крім того, декларування наступності щодо довоєнних Литви, Латвії та Естонії давало можливість їхнім пострадянським урядам претендувати на повернення колишньої закордонної власності цих держав (переважно дипломатичних місій у Європі та США) та фінансових активів, розміщених ними на депозитах у західних банках. У разі практично повної відсутності у роки незалежності власних валютних резервів в усіх республік колишнього СРСР, крім Росії, це також давало вагомі переваги. Досліджено особливості формування передумов розвитку міжнародного економічного співробітництва України та місце України в сучасній складній геоекономічній архітектурі, що постійно змінюється та розвивається, визначається абсолютними реаліями. Так, Україна – країна, друга за територією та п'ята за кількістю населення серед держав Європи (саме тому поява на політичній карті світу України як нової незалежної держави є однією з найважливіших геополітичних змін у післявоєнній Європі). Внаслідок цього, розвиток ситуації як у самій країні, так і навколо неї здатний відчутно позначитися на політичному кліматі всього європейського континенту; країна, що частково перебуває у смузі нестабільності, що тягнеться від Балкан через Придністров'я та південь України (Крим) до Закавказзя; опинилася на лінії нового можливого геостратегічного розколу Європи у зв'язку із запланованим розширенням НАТО на Схід; кардинальний розворот зовнішньої політики України у бік західних країн викликаний змінами у розстановці сил усередині країни, внаслідок чого посилилися позиції представників радикальних націоналістичних сил у розстановці політичних сил. Проводячи паралелі між зовнішньою політикою краї Балтії та України, варто відзначити, що ефективність участі Литви, Латвії та Естонії у європейських інституціональних структурах є надзвичайно актуальним, особливо на тлі військової агресії росії проти України. Адже війна у всіх її проявах впливає на рівень національної безпеки країн балтійського регіону. Проаналізовано економічні показники інтеграції країн Балтії до світового господарського простору. Визначено, що країнам Балтії вдалося скористатися багатьма перевагами європейської інтеграції, зокрема стати повноцінними учасниками міжнародної торгівлі, що відобразилось в динаміці показників експорту та імпорту. Так, у Латвії слід відзначити поступове зростання показників експорту, зокрема з показників 5,1 млрд. євро (42,5 % від ВВП) у кризовому 2009 р. , відбулось зростання показника до 10 млрд. євро (61,2 % від ВВП) у 2016 р. та 17,4 млрд. євро (61,3 % від ВВП) у 2020 р. лідером за привабливістю економіки серед балтійських країн, з огляду на результаті розташування у рейтингу країн світу, посідає Литва, яка за рядом показників випереджає Естонію. Можна підсумувати, що основою такого процвітання є доволі збалансована структура економіки, активний внутрішній попит, ефективна стимуляційна макроекономічна політика. В цілому ж, всі три країни демонструють порівняно сприятливий клімат для міжнародного економічного співробітництва. Досліджено результативність економічного співробітництва України з країнами Балтії. Протягом досліджуваного періоду слід відмітити тенденцію до зростання обсягу зовнішньої торгівлі між країнами Балтії та Україною. Зокрема, якщо у 2017 р. обсяг експорту товарів з країн Балтії до України становив 720961,2 тис. дол. США та обсяг імпорту склав 907638,1 тис. дол. США, то вже за результатами 2021 року слід відмітити зростання на 43 % та 84 % відповідно, що у вартісному вираженні склало 1034121,6 тис. дол. США експорту та 1671006,8 тис. дол. США імпорту відповідно. Також, слід відмітити, що протягом аналізованого періоду зросли і частки країн Балтії у загальному обсязі експорту та імпорту України. Зокрема, за результатами 2021 р. на сумарну частку країн Балтії припадало 1,8 % загального експорту товарів та 2,2 % у сукупному імпорті товарів до України. В контексті дослідження досвіду євроінтеграції від країн балтійського регіону слід відзначити, що Україна завжди сприймалася частиною Європейського світу як невід’ємна складова західної цивілізації. Про це красномовно свідчать її історичні зв'язки з Європою, які сформували сучасну українську націю з її культурою та цінностями. Саме країни Балтії виділились серед колишніх радянських республік знайти держави, оскільки послідовно і неухильно, незважаючи на всі перешкоди та бар’єри, проблеми економічного розвитку, прагнули свідомого розриву зі своїм минулим і цілеспрямованої зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної переорієнтації у бік європейського простору та нових стандартів суспільно-політичного, економічного розвитку. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Декларація Верховної Ради Литовської Радянської Соціалістичної Республіки "Про державний суверенітет Литви". Прийнята Верховною Радою Литовської РСР 26 травня 1989 р. Вільнюс. URL: http://www.gorby.ru/userfiles/litva.pdf 2. Van Elsuwege, P. (2008). From Soviet Republics to EU Member States: A Legal and Political Assessment of the Baltic States’ Accession to the EU. Vol. 2. Leiden, Boston: Martinus Nijhoff Publishers, 589 p. 3. Lamoreaux, J. W., Galbreath, D. J. (2008). The Baltic States As ‘Small States’: Negotiating тhe ‘East’ вy Engaging тhe ‘West’. In: Journal of Baltic Studies, 39(1), p. 1–14. 4. Про підсумки референдуму СРСР, що відбувся 17 березня 1991 (З повідомлення Центральної комісії референдуму СРСР) URL: http://www.gorby.ru/userfiles/file/referendum_rezultat.pdf 5. Vitkus, G. (1998). National Parliamentary Control of EU policy in Lithuania. In: Lithuanian Foreign Policy Review. URL: http://lfpr.lt/wp- content/uploads/2015/07/LFPR-2-Vitkus.pdf 6. The Baltic States in EU: Yesterday, Today and Tomorrow. Studies&Reports 98 / A. Grigas, A. Kasekamp, K. Maslauskaite, L. Zorgenfreija; foreword by E.Buzek. Paris: Notre EuropeJaques Delors Institute; July 2013. P. 20 URL: http://www.eng.notre-europe.eu/011-16347-The-Baltic-states-in-the- EUyesterday-today-and-tomorrow.html 7. Talts M. Some aspects of the Baltic Countries‘ Prie- and Post-Accession Convergence to the European Union // Baltic Journal of European Studies (Tallinn University of Technology). 2013. Vol.3, Issue 1. 8. Dragomir, E. (2010). Lithuanian Public Opinion and the EU Membership. In: Revista Romana pentru Studii Baltice si Nordice, 2(2), p. 295–312. 9. Simonjan, R. H. (2011). The Baltic States: from gaining the independence to the economic crisis. In: Нorizons of the economy, 1, p. 33–43. 10. Vilpisauskas, R. (2003). The Final Stage of the EU Accession Game: The Baltic States, Likely Victims of their own Success? A draft paper for the Eighth Biennial International Conference of the European Union Studies Association, Nashville, Tennessee, March 27–29, 2003. Vilnius: Institute of International Relations and Political Science, 22 p. 11. Latvia and the EU – Chronology of Relations // Ministry of Foreign Affairs of the Republic of Latvia URL : https://www.mfa.gov.lv/en/policy/european- union/history/latvia-and-he-eu-chronology-of-relations 12. Eurostat. Statistical Atlas - European Union URL : https://ec.europa.eu/eurostat/web/main/home 13. Doing Business URL : https://archive.doingbusiness.org/en/doingbusiness 14. Кононенко К. А. Далекосхідний вектор як важливий елемент зовнішньої політики України : аналіт. доповідь / [К. А. Кононенко, А. З. Гончарук, С. А. Кошовий ; за заг. ред. К. А. Кононенка]; Нац. ін-т стратег. дослідж. – Київ : НІСД, 2017. 15. Антсу Г. На передовій новітнього партнерства: від проблемного минулого до передвісників змін / Г. Антсу // Україна дипломатична : наук. щорічник / М-во закордонних справ України [та ін.]. – Київ, 2019. – Вип. 20. – С. 274–281 16. Зубко Д. Двосторонні відносини. Литва / Д. Зубко // Українська призма: зовнішня політика 2016 : [аналіт. дослідж.] / [О. Борділовська, Ю. Вдовенко, М. Воротнюк та ін. ; редкол.: Г. Максак (заг. ред.) та ін. ; Рада зовніш. політики "Українська призма", Фонд ім. Ф. Еберта]. – Київ, 2017. – С. 90–92. 17. Гуменюк Б. І. Формування нової архітектури європейської безпеки: місце і роль України / Б. І. Гуменюк // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – Київ, 2009. – Вип. 15 : Світова та українська дипломатія: історичний досвід, сучасний стан, перспективи. – С. 17–23. 18. Рjabokon A. Reaction of local authorities and the public of the southeast areas of Ukraine on events in the Kiev. Resonance. 2013;98: 13–22. 19. Кривонос Р. Зміни в європейській системі міжнародних відносин унаслідок "української кризи" 2014–2015 рр. / Р. Кривонос // Вісник Львівського університету. Філософсько-політологічні студії / Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 2015. – Вип. 7. – С. 202–211 20. Капітоненко М. Дилеми зовнішньої політики України у 2018 році / М. Капітоненко // Україна дипломатична :науковийщорічник / М-во закордонних справ України. – Київ, 2018. – Вип. 19. – С. 580–589 21. Особливості розвитку геополітичної ситуації у світі в 2016 році та нові виклики і загрози світовій безпеці 2017 року в контексті національних інтересів і безпеки України // БІНТЕЛ : журнал геополітичної аналітики.– Київ, 2016. – № 4. – С. 2–28. 22. Державна служба статистики України URL: https://www.ukrstat.gov.ua/ 23. A Ukraine closer to Europe // Norwegian-Ukrainian Chamber of Commerce. – October 10, 2016. – URL: https://nucc.no/aukraine-closer-to-europe/ 24. United Nations database on international trade URL: https://comtrade.un.org/data/ 25. Гвоздь В. Україна в центрі світового геополітичного шторму / В. Гвоздь // БІНТЕЛ : журнал геополітичної аналітики. – Київ, 2017. – № 2 (6). – С. 2–7. 26. Кондратенко О. Балто-Чорноморська співдружність: витоки та стратегічні можливості для України / О. Кондратенко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. – Київ, 2020. – Вип. 1 (51). – С. 11–17 27. Europeans in 2019. Special Eurobarometer 486 // European Commission. – March, 2019. – URL: http://ec.europa.eu/commfrontoffice/publicopinion/index.cfm/Survey/getSurveyDetail /instrument s/SPECIAL/surveyKy/2225 28. Дергачов О. Реальна інтеграція України до євроатлантичних структур залежить від внутрішніх передумов / О. Дергачов // Національна безпека і оборона. – Київ, 2002. – № 8. – С. 49–50 29. SIPRI Military Expenditure Database https://milex.sipri.org/sipri 30. Trunk A. EU – Ukrainian relations – Developments since the Kiel Conference 2014 / A. Trunk, N. Panych // The future of cooperation between the EU and Ukraine : materials of a conference in Kiel on 4 July 2014 / Alexander Trunk, Nazar Panych (eds.). – Berlin, 2016. – P. 91–92. 31. Тимків Я. Вплив сучасних викликів для європейської безпеки на відносини Україна–ЄС / Я. Тимків // Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія міжнародні відносини. – Львів, 2006. – Вип. 16. – С. 13–16 32. Копійка В. В. Європейський вибір України та європейська політика сусідства / В. В. Копійка // Актуальні проблеми міжнародних відносин / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Ін-т міжнар. відносин. – Київ, 2006. – Вип. 62, ч. 1. – С. 18–20. 33. Зубко Д. Двосторонні відносини. Литва / Д. Зубко // Українська призма: зовнішня політика 2016 : [аналіт. дослідж.] / [О. Борділовська, Ю. Вдовенко, М. Воротнюк та ін. ; редкол.: Г. Максак (заг. ред.) та ін. ; Рада зовніш. політики "Українська призма", Фонд ім. Ф. Еберта]. – Київ, 2017. – С. 90–92. 34. Podorozhnii Y. Formation of European integration development strategy of Ukraine / Y. Podorozhnii, S. Boldizhar, O. Sofilkanich // Baltic journal of economic studies. – Riga, 2018. – Vol. 4, No. 1, January. – P. 283– 292