ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7920| Title: | ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ПОЛІТИЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ |
| Authors: | Пасенко, Владислав Михайлович Комунар, Ростислав Едуардович |
| Keywords: | енергетична безпека;енергетичний сектор;світове господарство;міждержавні енергетичні відносини |
| Issue Date: | 30-Jan-2023 |
| Abstract: | АНОТАЦІЯ на кваліфікаційну роботу магістра на тему: ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ПОЛІТИЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ студента групи МЕМ-21 Комунара Р.Е. факультету економіки та управління денної форми навчання освітня програма «Міжнародна економіка» освітній ступінь «бакалавр» Кваліфікаційна робота магістра містить 80 сторінок, 11 таблиць, 16 рисунків, список використаних джерел з 43 найменувань. Об’єктом дослідження є процеси забезпечення ефективності виробництва та використання енергетичних ресурсів у світовому господарстві. Предметом дослідження є практичні засади забезпечення міжнародної енергетичної безпеки в умовах політичної нестабільності. Мета кваліфікаційної роботи магістра полягає у теоретико-методичному обґрунтуванні сучасних інструментів забезпечення міжнародної енергетичної безпеки в умовах політичної нестабільності та розробці практичних рекомендації щодо напрямів міжнародної співпраці в енергетичній сфері. Завдання кваліфікаційної роботи магістра: проаналізувати теоретичні підходи до визначення поняття «енергетична безпека; визначити особливості формування енергетичної безпеки в сучасному світовому господарстві; провести аналіз геополітичних факторів формування енергетичної безпеки; визначити сучасні тенденції формування світового енергетичного сектору; провести дослідження характеристик сучасного етапу енергетичного забезпечення у світі; здійснити аналіз актуальних викликів глобальній енергетичній безпеці; виокремити шляхи зміцнення енергетичної безпеки в сучасній економіці; визначити особливості формування енергетичної безпеки України в сучасних умовах. За результатами дослідження сформульовані перспективи щодо напрямів забезпечення міжнародної енергетичної безпеки в умовах глобальної нестабільності. Одержані результати можуть бути використані при формуванні програм підтримки енергетичної безпеки України. Результати дослідження можуть бути використані органами державної влади України для вдосконалення державної політики в енергетичній сфері, а також, як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення економічних дисциплін, при написанні рефератів та курсових робіт. Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра: 2022 Рік захисту кваліфікаційної роботи магістра: 2022 |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7920 |
| Appears in Collections: | 051 Економіка (Міжнародна економіка) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Магістерська_Комунар.pdf Restricted Access | 658.38 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
1 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ Кафедра міжнародної економіки та бізнесу Спеціальність 051 «Економіка» ОП Міжнародна економіка денна форма навчання, 2 курс, група МЕМ-21 КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА на тему: ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ПОЛІТИЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ Студентки Комунар Ростислав Едуардович (підпис) Керівник к.е.н. доц. Пасенко В.М. (вчене звання, прізвище та ініціали) (підпис) Робота допущена до захисту в ЕК Завідувач кафедри міжнародної економіки та бізнесу, д.е.н., проф. Петкова Л.О. (вчене звання, прізвище та ініціали) (підпис) Черкаси 2022 р. 2 ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………….… 5 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ………………………………………………………………………. 8 1.1. Теоретичні підходи до визначення поняття «енергетична безпека»……………………………………………………………………….... 8 1.2. Особливості формування енергетичної безпеки в сучасному світовому господарстві…………………………………………………………………..… 14 1.3. Визначення геополітичних факторів формування енергетичної безпеки...………...……...………………………………………….…...…….… 22 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ………………………………………………………………………… 28 2.1. Сучасні тенденції формування світового енергетичного сектору…….. 28 2.2. Аналіз характеристик сучасного етапу енергетичного забезпечення у світі……………………………………………………………………………… 39 2.3. Аналіз актуальних викликів глобальній енергетичній безпеці…..……………………………………………..…………….………….. 49 . РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ ТА КРАЇН БАЛТІЇ………………………… 59 3.1. Шляхи зміцнення енергетичної безпеки в сучасній економіці……………………………………………………………………..…... 59 3.2. Особливості формування енергетичної безпеки України в сучасних умовах …………………………………….………………………………..…….. 64 ВИСНОВКИ……………………………..…………………………………..… 74 СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ………………………………..…...… 77 3 ВСТУП Актуальність теми. Проблеми енергетичної безпеки національної та світової економіки привертають останнім часом все більшу увагу як науковців, так і суспільства. Така увага до національної та міжнародної безпеки в галузі енергетики цілком виправдана. Національна енергетична безпека означає гарантоване забезпечення національної економіки енергетичними ресурсами, необхідними для її сталого розвитку та модернізації. Це забезпечення залежить від низки факторів: ступеня обґрунтованості державної політики у розвитку енергетики; загального стану світової економіки та її енергетичного сектора; рівня міжнародного співробітництва в енергетиці. Міжнародна енергетична безпека характеризується розмірами та структурою енергетичних ресурсів у світовій економіці, що гарантують взаємне їх використання на планеті та прогрес у створенні сталої системи міжнародного енергетичного партнерства. Протягом другої половини ХХ століття у світовій економіці склалася ситуація, для якої характерним стало, з одного боку, все більш масштабне використання нафти та газу, з іншого – прагнення активного розвитку атомної енергетики. В свою чергу, ХХІ століття, зберігаючи орієнтацію на подальше використання традиційних енергетичних ресурсів, вносить, однак, у вирішення проблем національної та міжнародної енергетичної безпеки принципово нові акценти. Сучасний етап глобалізації характеризується розвитком наноіндустріальної науково-технічної революції, яка докорінно перетворює технологічні основи виробництва і, насамперед, енергетики, оскільки нанотехнології створюють можливість застосування як енергетичних ресурсів водню та сонячної енергетики. Саме тому, актуальним є комплексний аналіз питань формування енергетичної безпеки особливо в контексті нових викликів для розвитку світового господарства. 4 Особливості та проблемні питання формування енергетичної безпеки у світі та Україні висвітлювали у своїх наукових працях такі науковці, як: В. Бараннік, З. Варналій, А. Гальчинський, В. Геєць, М. Земляний, М. Ковалко, Л. Криворуцький, В. Лір, Р. Подолець, Ю. Руденко, В. Саприкін, Б. Стогній, О. Суходоля, А. Шевцов та інші. Водночас, подальшого розвитку потребують питання дослідження особливостей забезпечення міжнародної енергетичної безпеки, особливо в умовах сучасних світових викликів для національних економік та суспільства. Крім того, постають питання реформування системи регулювання ринків на глобальному, регіональному та національному рівнях, а також їх взаємодії, особливо поєднання ринкових механізмів та державного регулювання в енергетичній сфері. Тому, обрана тематика наукового дослідження є особливо актуальною. Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у теоретико- методичному обґрунтуванні сучасних інструментів забезпечення міжнародної енергетичної безпеки в умовах політичної нестабільності та розробці практичних рекомендації щодо напрямів міжнародної співпраці в енергетичній сфері. Для досягнення визначеної мети було поставлено та вирішені такі завдання: проаналізувати теоретичні підходи до визначення поняття «енергетична безпека; визначити особливості формування енергетичної безпеки в сучасному світовому господарстві; провести аналіз геополітичних факторів формування енергетичної безпеки; визначити сучасні тенденції формування світового енергетичного сектору; провести дослідження характеристик сучасного етапу енергетичного забезпечення у світі; 5 здійснити аналіз актуальних викликів глобальній енергетичній безпеці; виокремити шляхи зміцнення енергетичної безпеки в сучасній економіці; визначити особливості формування енергетичної безпеки України в сучасних умовах. Об’єктом дослідження є процеси забезпечення ефективності виробництва та використання енергетичних ресурсів у світовому господарстві. Предметом дослідження є практичні засади забезпечення міжнародної енергетичної безпеки в умовах політичної нестабільності. Для досягнення мети та вирішення основних завдань роботи застосовані різноманітні методи дослідження: діалектичний метод пізнання; логічний та формально-логічний методи; метод порівняння, узагальнення, систематизації та синтезу, системний і комплексний підходи, економіко-статистичні, методи групування, графічного аналізу, методи експертної діагностики, прогнозування. Теоретико-інформаційну основу дослідження становлять фундаментальні положення економічної теорії, періодичні та монографічні видання звіти міжнародних організацій, статистичні матеріали міжнародних статистичних баз даних. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їхнього використання при формуванні програм забезпечення енергетичної безпеки в Україні в умовах політичної нестабільності. Результати дослідження можуть бути використані як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення економічних дисциплін, при написанні рефератів та курсових робіт. Структура й обсяг роботи. Структура роботи складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел з 43найменувань, ілюстрована 16 рисунками та 11 таблицями. Повний обсяг роботи становить 82 сторінки. 6 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ 1.1. Теоретичні підходи до визначення поняття «енергетична безпека» Забезпечення енергетичної безпеки сучасного світу є однією з найактуальніших проблем. Протягом останніх кількох десятиліть людство використовувало вуглеводневих енергоресурсів більше, ніж за попередні періоди. Альтернативні джерела енергії поки що не здатні повністю витіснити вуглецеве паливо та забезпечити стабільне постачання держави енергоресурсами. Надійне енергозабезпечення виступає сьогодні одним із найбільш істотних факторів стабільного економічного розвитку. Від якості та безперебійної роботи енергетики багато в чому залежать і рівень енергетичного обслуговування населення, та національна безпека країни загалом. Таким чином, енергетична безпека є найважливішим компонентом національної безпеки будь-якої держави. Зростаючий останнім часом інтерес до вивчення проблеми енергетичної безпеки пояснюється тим, що, за прогнозами, найближчим часом конкуренція за доступ до енергоресурсів та за забезпечення безперебійних поставок загострюватиметься. Розвинені країни перестали бути основними покупцями енергоресурсів, але не тому, що скоротилися їхні потреби (навпаки, споживання у цій групі країн зростає), тому, що темпи зростання економік вищі, ніж розвинених. Відповідно, з'являються нові потужні гравці на енергетичному ринку. що також сприяє наростанню суперництва за доступом до джерел енергії. Сучасна ситуація на енергетичному ринку, події в Україні, ряд інших складних геополітичних питань у світі, знову висувають проблему забезпечення енергобезпеки на порядок денний дня у міжнародних відносинах. Слід відзначити, що стратегічна потреба держави у постійному та безперебійному забезпеченні енергоресурсами стала явною наприкінці XIX 7 століття, тобто в той час, коли йшла активна механізація збройних сил. Саме в той час, армія, що масово переходила на оснащення військової технікою та різними механізмами, постійно потребувала постачання палива [2]. Протягом XX століття проблема постачання економіки джерелами енергії неодноразово поставала перед розвиненими державами Заходу, що зумовило становлення сучасної системи енергетичної безпеки з її інститутами та механізмами регулювання. Зазначимо, що незважаючи на наявність великої кількості досліджень, на сьогодні немає єдиного загальноприйнятого визначення терміну «енергетична безпека». Варто відзначити, що вперше це поняття було використано у 1947 р. у зв'язку з прийняттям у США законодавчого документа, що регламентував політику держави у сфері забезпечення національної безпеки [1, с.41]. Однак, безпосередньо концепція «енергетичної безпеки» з'явилася після нафтової кризи 1973 року. Після створення на її фоні спеціального міжнародного інституту, в 1974 р. Міжнародне енергетичне агентство дало таке формулювання: «енергетична безпека є впевненість у тому, що енергія буде в розпорядженні в тому числі й тієї якості, які потрібні за цих економічних умов» [1, с.42]. Зауважмо, що в даний час поняття «енергетична безпека» набуває нового значення. Якщо перші наукові визначення обмежувалися рамками однієї країни, визначали енергобезпеку як необхідне постачання енергією населення та національної економіки, що панує протягом останніх тридцяти років, то на сьогодні таке визначення піддається переосмисленню та розширюється за рахунок таких складових, як, наприклад, екологічна та техногенна безпека. Так, за словами засновника Кембриджської асоціації енергетичних досліджень Дж. Станіслау, енергобезпека «в сучасних умовах – це не просто надійність постачання. Концепція Енергетична безпека визначається більш широко. Енергетична безпека охоплює питання безпеки у політичному, природоохоронному, інфраструктурному значеннях і навіть з погляду загрози 8 тероризму, з урахуванням нової задачі сталого розвитку та проблеми кліматичних змін» [18]. У сучасній вітчизняній науці поняття енергобезпеки сприймається як «гарантія захищеності громадян і держави від загроз порушення доступу до енергоресурсів, спричинених проявом несприятливих природних, техногенних, внутрішньо зовнішньополітичних, соціально-економічних та інших факторів» [20; 21]. Існуючі підходи до вивчення енергетичної безпеки ґрунтуються на теоріях міжнародної безпеки, основними напрямами яких є неореалізм та неолібералізм. Прихильники першого підходу представляють міжнародні відносини як певний безладний розвиток, в якому відсутня верховна влада, а держави змушені нарощувати військову міць з метою збереження своїх позицій на світовій арені. Даному підходу заперечують прихильники неоліберального підходу, які приписують «особливу роль у забезпеченні безпеки міжнародним інститутам та міждержавному співробітництву»[1, с. 43]. Однак, в той же час, багато авторів вважають за краще сьогодні поєднувати окремі положення кожного з теоретичних напрямів, що дозволяє їм скласти найбільш повну картину подій. Елементи розглянутих вище підходів активно використовуються щодо проблем енергетичної безпеки. Крім того, відповідно до неореалістичної концепції (Д. Моран, Д. Рассел, М. Клер) визначальний вплив на енергетичну сферу вибудовує взаємовідносини між окремими державами. Кожна з держав, своєю чергою, прагне забезпечити себе стабільними поставками енергоресурсів або постачати свої енергоносії до інших країн на максимально вигідних умовах, що в результаті призводить до зростання напруженості, виникнення збройних конфліктів та нарощування військової могутності. 9 Центральною тезою неореалістичного підходу є так званий «ресурсний націоналізм, тобто посилений контроль із боку держави над природними ресурсами» [2]. Така політика щодо природних багатств характерна, насамперед, для видобувних країн, які таким чином прагнуть посилити свої позиції на міжнародної арені та захистити свої інтереси на світовому ринку. Положення неореалізму піддаються критиці з боку прихильників неоліберальної концепції (А. Голдтау, Я. М. Вітте, А. Брессан). Важливе місце неоліберали відводять ринковим механізмам, які визначають основні тенденції розвитку енергетичної сфери. Саме функціонування глобального вільного ринку енергоресурсів знижує ймовірність використання так званої «енергетичної зброї» шляхом введення ембарго на постачання енергоносіїв, а також не дозволяє будь- якій стороні підпорядкувати собі механізми ціноутворення. Крім того, прихильники неоліберального спрямування зазначають, що ключову роль у регулюванні енергетичних відносин, а також в оформленні певних норм співробітництва відіграють такі наднаціональні структури, як, наприклад, Міжнародне енергетичне агентство чиМіжнародний енергетичний форум. Таким чином, енергетична безпека базується на взаємній зацікавленості у співпраці країн-експортерів та країн-імпортерів. Ідеї неолібералізму знаходять свій відбиток у іншому підході до глобалізації – Вашингтонському консенсусі, що закликає до лібералізації ринку енергоресурсів [1]. Прихильники цього напряму (США, країни ЄС) виступають за вільний доступ до сировини, не ускладненої перешкодами політичного характеру, за розширення вільного ринку та проти довгострокових угод, які призводять до «замикання» частини вуглеводнів у довгострокових контрактах та неможливості їх виходу на вільний ринок [37]. 10 Розглядаючи проблеми енергетичної безпеки, багато авторів вважають за краще використовувати одночасно як елементи неореалістичного підходу, так і неоліберального, оскільки чітко розмежувати вплив на розвиток енергетичної сфери ринкових механізмів, з одного боку, та міждержавного суперництва – з іншого, дуже складно. Таке об'єднання елементів двох підходів характерне, зокрема, для Дж. Станіслау, який, вирізняючи складні взаємини імпортерів з експортерами енергоресурсів, водночас підкреслює їхню взаємну зацікавленість у співпраці [19]. Багато вітчизняних дослідників у своїх роботах використовують елементи обох підходів. Так, О.М. Суходоля, зазначає про високу залежність ряду країн та регіонів від постачання енергоресурсів, що може стати причиною потенційного військового конфлікту. Незважаючи на те, що, на думку автора, ключовими є воєнні аспекти. міжнародної енергетичної безпеки, він не заперечує роль таких міжнародних інституцій, якМіжнародне енергетичне агентство та ОПЕК, а також транснаціональних корпорацій. Звісно, стабільність на енергетичних ринках важлива всім учасників, проте керуються вони, насамперед, власними вигодами, ігноруючи чинник глобальної взаємозалежності [20]. Роботи іншого вітчизняного дослідника – В. О. Баранніка, що розглядає енергетичну дипломатію у своїх дослідженнях, також поєднують обидва напрями: як і прибічники неоліберальної концепції, він наголошує на величезному значенні міжнародних інститутів для вибудовування енергетичного діалогу між партнерами, проте за прихильниками неореалізму автор звертає увагу, що більшість країн-лідерів енергетичного сектору можуть зміцнити свої позиції на світовому ринку лише завдяки ефективному та конструктивному співробітництву нафтогазових компаній з органами державної влади, тобто завдяки активній підтримці енергетичної сфери сторони держави [1]. Важливо розуміти наповнення поняття «енергетична безпека» (рис. 1.1). 11 12 Впевненість у наявності енергії в тій кількості та якості, в якій потрібно;Стан «захищеності» інтересів індивідів, суспільства, економіки, держави від зовнішніх та внутрішніх загроз;Енергетична безпека Стан безпеки держави, суспільства, економіки в умовах обмеженості ресурсів, зокрема й енергетичних, забезпечення безперебійного постачання паливних та енергетичних ресурсів. Стан міждержавних відносин, завдяки яким Енергетична жодна зі сторін (держав) не має намірів та не стабільність вдається до дій щодо порушення енергетичного балансу, існуючі домовленості та використовувати енергетичний фактор для досягнення своїх політичних цілей. Стан захищеності енергетичних відносин, Міжнародна систем та процесів від будь-яких факторів, що енергетична безпека можуть порушити енергетичну безпеку на регіональному чи глобальному рівнях. Рис. 1.1. Теоретичний зміст поняття «енергетична безпека» (складено автором) Таким чином, у сучасній науці існують різні підходи до розуміння енергетичної безпеки, продовжуються дискусії між прихильниками неореалістичного та неоліберального підходів. Перші вважають, що взаємини між державами, кожна з яких має на меті, визначають розвиток енергетичної сфери. Прихильники ж неоліберальної концепції, навпаки, основу підтримки енергетичної безпеки приймають глобальні ринкові механізми і водночас відводять ключову роль інститутам міжнародного співробітництва. Проте, суперечки між прихильниками різних підходів зовсім на виключають можливість одночасного використання положень обох напрямів, що дуже характерно для 13 сучасних досліджень і дозволяє найповніше висвітлити всі аспекти енергетичної безпеки. Перед різними регіонами стоять різні завдання щодо забезпечення енергетичної безпеки: для країн-імпортерів важливо зберегти надійність енергопостачання та диверсифікувати джерела постачання енергоресурсів; країнам-експортерам важливо закріпитися на стратегічних ринках за вигідними цінами та мати в наявності засоби для подальшого видобутку енергоресурсів; третьою силою виступають транзитні країни, які прагнуть отримати зиск від транспортування енергоресурсів їхньою територією. Важливо розуміти, що енергетична безпека можлива лише в умовах взаємної співпраці всіх трьох сторін енергетичного обміну. 1.2. Особливості формування енергетичної безпеки в сучасному світовому господарстві Енергетична безпека на сьогодні це спільна мета споживача та постачальника, хоча ці актори дуже часто мають різні інтереси. Щоб розглядати енергетичну безпеку як загальне благо, вона повинна інтегрувати інтереси всіх сторін-споживачів, постачальників і транзитерів. У найширшому сенсі енергетичну безпеку слід розуміти як усунення загрози того, що енергетичний фактор стане потенційною перешкодою для економічного зростання країни у довгостроковій перспективі. Аналізуючи енергетичну безпеку у сучасному світовому господарстві, особливу увагу необхідно приділити наступним аспектам. По перше, це стабільність або передбачуваність енергетичних потоків з урахуванням різних гарантій як пропозиції, і попиту. Зрозуміло, передбачуваність не виключає диверсифікацію, так само як вона не може скасувати технічний прогрес, що веде до появи на ринку нових гравців та видів 14 енергоресурсів. По-друге, адекватний обсяг інвестицій у розвідку, видобуток та транспортну інфраструктуру. По третє, стабільність функціонування транспортної інфраструктури як у технічному сенсі, і з погляду транзитних ризиків політичного характеру. По-четверте, механізми ціноутворення на енергоресурси, здатні забезпечити низьку волатильність цін та справедливий розподіл доходів між енергетичними компаніями країн-виробників та країн- споживачів. В іншому випадку, в системі відносин неминуче накопичуватимуться економічні та політичні протиріччя, результат яких може виявитися непередбачуваним. По-п’яте, системи регулювання ринків на глобальному, регіональному та національному рівнях, а також їх взаємодія, особливо поєднання ринкових механізмів та державного регулювання. Важливу роль у формуванні енергетичної безпеки відіграють інвестиції в енергоресурси, їх добуток, переробку, продаж і т.д. Слід відзначити, що сумарні світові запаси нафти і газу є досить великими, щоб задовольнити зростання попиту і до 2030 року, і надалі. Проте, немає впевненості, що існуючі запаси будуть розроблятися досить швидко. Сьогодні світ пожинає плоди високих цін на енергоресурси середини 2000-х років, які стимулювали компанії інвестувати у розвідку та видобуток. Оскільки інвестиції в паливно-енергетичний комплекс останніми роками різко скоротилися, існує ймовірність, що за кілька років попит на вуглеводні перевищить пропозицію, внаслідок чого на світовому ринку виникне фізична нестача енергоресурсів. Коливання попиту та пропозиції, а також цінова волатильність зачіпають і виробників, і споживачів. Справа в тому, що сучасна система регулювання глобального ринку енергоресурсів не може ефективно згладжувати коливання цін, оскільки відсутні інструменти для узгодження довгострокових інтересів різних акторів і не існує раціональної основи для формування цінових очікувань [39]. Необхідними умовами для того, щоб необхідні інвестиції були реально залучені до енергетичних проектів, особливо в країнах, що розвиваються, є такі 15 як: зниження та усунення бар'єрів на шляху інвестиційного співробітництва в енергетиці; створення умов, за яких компанії країн-виробників та країн- споживачів енергоресурсів мали б можливість здійснювати взаємні інвестиції, набувати активів у сфері їх видобутку, розвідки, переробки та збуту в інших країнах; створення нових потужностей у нафто- та газопереробці та нафтохімії; заходи, спрямовані на підвищення надійності та ефективності енергетичних потужностей та енергомереж, а також на їх поєднання з системами інших держав (розвинених та тих, що розвиваються); заходи щодо забезпечення національної енергетики кваліфікованим персоналом на довгострокову перспективу та деякі інші, включаючи розвиток «енергетичного діалогу» [27, с.12]. Ще одним важливим питанням у формуванні енергетичної безпеки є транспортування енергоресурсів. Транспортування традиційно є однією з ключових ланок енергетичної безпеки. Дуже важливо, щоб на політичному та комерційному рівнях було усвідомлено загальну відповідальність за розвиток транспортної інфраструктури. Досвід газової кризи 2009 року показав важливість оперативних контактів та незалежного моніторингу. Незабаром після кризи ряд країн вдосконалили механізм раннього попередження у сфері енергетики, який встановив порядок практичних заходів у разі надзвичайної ситуації у сфері постачання газу, нафти та електроенергії. Подібні інструменти підвищують рівень взаємної довіри. Важливо зауважити, що країни-експортери зацікавлені у більш прийнятному для них механізмі ціноутворення. За справедливого ціноутворення видобуток енергоресурсів повинен давати доходи, достатні для розширеного відтворення за рахунок власних ресурсів. У цій ситуації залучення іноземних інвестицій диктуватиметься не завданнями «виживання» постачальника, а зіставленням вартості ресурсів та можливості через іноземні інвестиції отримати доступ до нових технологій чи ринків збуту. 16 Таблиця 1.1 Глобальні виклики енергетичній безпеці в сучасному світовому господарстві (складено автором) Виклик Зміст виклику Особливості прояву Боротьба за Володіти необхідними Інтенсивне нарощування виробництва з енергоресурси енергоресурсами експлуатацією природних ресурсів (в першу чергу безпосередньо або через енергетичних), має певні межі з якими варто підконтрольні уряди рахуватися. Енергоресурси піддаються інших держав виснаженню, а саме, сировинні та водні ресурси, ліси, чорноземи. Більшість країн ніколи не матимуть тих ресурсів, що є у найрозвиненіших країнах. Енергоресурси стали все більш важливими у світовій політиці та становлять виключний інтерес для їх урядів. Боротьба за енергоресурси має довгострокову перспективу і є важливою причиною виникнення криз в геополітичних відносинах між країнами, або навіть військового протистояння. Боротьба країн за Країни, що в тій чи Багато країн, що отримали незалежність, разом з можливість іншій мірі забезпечені тим, потрапили в нові форми економічної та розпоряджатися енергоресурсами, фінансової залежності від біль багатих країн. енергоресурсами повинні забезпечити Останні намагаються посилити свій вплив будь- можливість самостійно якими засобами. Тому, може з’явитися загрозо у розпоряджатися ними менш розвинутих країнах щодо національно- визвольного руху в залежних державах. Боротьба за Справедливий розподіл Політичний устрій більшості країн передбачає соціальну доходів, отриманих від наявність різних верств суспільства з різними справедливість експорту енергоресурсів доходами та матеріальним становищем. Особливо глибокий рівень протиріч спостерігається в економічно слабких країнах. Така ситуація є нестійкою та передбачає можливість виникнення протестів та громадянських протистоянь. Боротьба країн за Розподіл сфер впливу У різних країнах та регіонах світу національними лідерство в між державами на урядами або наднаціональними інститутами енергетичній регіональному та використовуються різноманітні інструменти сфері субрегіональному енергетичної політки. Інтереси сторін часто не рівнях щодо співпадають, що впливає на виникнення кризових формування та ситуацій між країнами а також виникненню та розподілу енергетичних активізації військових протистоянь. ресурсів Спроби перегляду Прагнення включити до Практично у всіх регіонах світу мають місце кордонів території своєї країни територіальні претензії держав одна до одної щодо спірні території, зокрема сусідніх територій. Найбільшу загрозу становлять енергоресурсні регіони спроби вирішити такі спори військовим шляхом. Постійне Країни стають Формування нового порядку у міжнародних зростання причиною енергетичної енергетичних відносинах з активізацією політичної, чисельності нестабільності та економічної, інформаційної боротьби за енергозалежних невизначеності у енергоресурси та лідерство, зростання країн. міжнародних інтенсивності кризових ситуацій та енергетичного відносинах. суперництва між країнами. 17 Більше того, справедливе ціноутворення має дозволяти країнам- виробникам вилучати значну частину нафтогазових доходів для розвитку інших галузей економіки та вирішення соціальних завдань. Така вимога не має надмірного характеру, а лише дозволить збалансувати існуючий розподіл доходів. Водночас, збереження довгострокових контрактів та прив'язка експортних газових цін до поточних нафтових цін залишаються ключовим елементом надійності при реалізації великих експортно-імпортних поставок. Без довгострокових контрактів обсяг газу, що надходить на ринок, залежить від привабливості цін. Якщо пропоновані ціни низькі, то комерційна логіка змушує виробника піти на привабливіші ринки або притримати газ до кращих часів. І тоді під час підвищення цін магістральні газопроводи можуть просто не впоратися з піковими навантаженнями. Надійність забезпечення багатьох країн енергоресурсами може опинитися під загрозою. Якщо споживач бажає стабільності поставок, він має бути готовим платити за енергоресурси та приплачувати за стабільність [24]. Особливе місце в концепції енергетичної безпеки займає дискусія про роль держави, методи регулювання галузі. Багато експертів вважають, що основне джерело енергобезпеки – ринки, що дозволяють попиту та пропозиції більш оперативніше реагувати на шоки та дисбаланси, а не керована система. Як оцінюють експерти, єдиний ліберальний енергетичний ринок – світовий ринок нафти. Проте, як показує практика, механізми біржової торгівлі, що лежать в його основі, ведуть до високої волатильності цін. Сьогодні понад 80% біржових угод на ринку нафти укладають фінансові інвестори. Як наслідок, ціну формує «паперовий ринок», відірваний від фізичного постачання нафти. Енергетична безпека не може бути спонтанним результатом ринкового саморегулювання навіть у разі високого ступеня лібералізації. Точніше, ліберальний (але не вільний від державного регулювання) ринок енергії може існувати в рамках однієї країни 18 або групи країн з відносно гомогенними інтересами внаслідок схожої ресурсозабезпеченості та структури паливно-енергетичного комплексу. Дискусія про роль держави в енергетиці має трансформуватися в дискусію про те, як поєднувати більшою чи меншою мірою лібералізовані національні ринки окремих країн (груп країн) з принципово меншою ринковою системою взаємодії між цими ринками, заснованою в тому числі і на таких не цілком ринкових механізмах, як двосторонні та багатосторонні угоди, довгострокові контракти та передбачувані ціни. Якщо послатися на прогнози, то до середини XXI століття світовий газовий ринок являтиме олігополію-олігопсонію з трьома найбільшими постачальниками (росія, Іран і Катар) і трьома найбільшими споживачами (США, ЄС та Східна Азія), що навряд чи створює передумови для глобального режиму ліберального торгівлі газом [29]. Крім того, варто відзначити вплив науково-технічного прогресу на енергетичну безпеку у світі. Зокрема, досягнення світової науки та техніки, зростання виробничої бази, створення нових технологій, дозволяє говорити про розширення номенклатури енергетичного ресурсу. Сьогодні це доступно не лише розвинутим країнам, але й країнам, що розвиваються. Також, варто зауважити, про нестійкість існуючої геополітичної системи світу, що безперечно впливає на енергетичну безпеку. Основні причини нестійкості полягають у глобалізації, яка порушує існуючу рівновагу між традиційними державними інститутами прийняття рішень та наднаціональними центрами, які контролюють необхідні ресурси для їх реалізації, особливо залежно від міри їх повноважень. Таким чином, рівновага порушується ще більше, особливо в прагненні окремих країн до захвату територій, матеріальних та енергетичних ресурсів. Також йде мова про прагнення окремих країн до звільнення від політичної, економічної, енергетичної залежності від інших країн, ідеологічному протистоянню різних соціальних систем, спробах окремих 19 політиків використовувати в корисних намірах національну різницю між різними прошарками населення та державами, наявності міжкласових суперечок. Один із пріоритетів у державній енергетичній політиці, як показує досвід багатьох країн, це здійснення енергозберігаючих заходів щодо економного витрачання нафти, газу, вугілля, підвищення ефективності кінцевого споживання енергії, розвитку відновлюваних енергоресурсів (гідроенергії, біомаси, сонячної енергії, енергії вітру та геотермальної). Підвищення рівня енергозбереження та енергоефективності передбачає спільні зусилля: щодо мінімізації втрат нафти та нафтопродуктів під час транспортування, а також витоку газу із систем газопостачання; з розвитку трансмодальних та транскордонних перевезень та створення транспортних засобів, що використовують водневі паливні елементи; щодо збільшення масштабу використання різних видів біопалива та широкого використання стиснутого та зрідженого природного газу та синтетичного рідкого палива; щодо прискорення розвитку альтернативної та низьковуглецевої енергетики, розширення використання відновлюваних джерел енергії, розробки інноваційних ядерних енергетичних систем – за умови дотримання «режиму нерозповсюдження» [8]. Крмі того, варто зауважити, що своєрідним викликом енергетичній безпеці є розвиток та розповсюдження проривних технологій у сфері енергетики, в тому числі, цифрових та інтелектуальних технологій, що безперечно стимулює до розвитку енергетичного сектору в нових напрямках. Міжнародна спільнота, як і раніше, продовжує бачити в прогресі при розробці та впровадженні новітніх інформаційних технологій та засобів комунікації найширші позитивні можливості для розвитку цивілізації (на загальне благо всіх держав, творчий потенціал людства та додаткові зрушення на краще). Однією з загроз енергетичній безпеці є «протиправне використання інформаційно-телекомунікаційних технологій, у тому числі здійснення 20 комп'ютерних атак на об'єкти інформаційної інфраструктури та мережі зв'язку, що використовуються для організації їхньої взаємодії, здатне призвести до порушень функціонування інфраструктури та об'єктів паливно-енергетичного комплексу», яке не може не завдати шкоди енергетиці держави. Ризики в галузі енергетичної безпеки пов'язані як з внутрішніми, так і зовнішніми викликами та загрозами енергетичній безпеці. Ризиком транскордонного характеру є «невідповідність технологічного рівня російських організацій паливно- енергетичного комплексу сучасним світовим вимогам та надмірна залежність їхньої діяльності від імпорту деяких видів обладнання, технологій, матеріалів та послуг, програмного забезпечення, що посилюється монопольним становищем їх постачальників». Таким чином, ризик займає якесь перехідне становище – будь-який виклик енергетичної безпеки може перерости в загрозу, а потенційна можливість такої модуляції і є, власне, ризиком [19]. Останні роки кібератаки стають все більш поширеним явищем, становлять серйозну загрозу міжнародній та національній безпеці. З використанням кібертехнологій збільшуються ризики відключення ядерних центрифуг, протиповітряної оборони та електричних мереж. Наразі експертна спільнота приділяє особливу увагу проблемі забезпечення ядерної безпеки, зокрема об'єктів ядерного паливного циклу, на які можуть бути здійснені кібератаки. Проблеми забезпечення кібербезпеки в енергетичному секторі вимагають міжнародного обговорення з метою зміцнення довіри між країнами та вироблення конкретних міжнародно-правових норм, що забороняють ведення кібервійни або, допускаючи військові атаки, що обмежують їх узгодженими умовами та рамками. Суперечки щодо застосування існуючого міжнародного права до кіберпростору та протиборства в його межах мають змінитися міжнародною правотворчістю, інакше збереження невизначеності в регулюванні низки ключових питань призведе до згубних наслідків для всього світу. 21 1.3. Визначення геополітичних факторів формування енергетичної безпеки Концепція енергетичної безпеки доволі складною не тільки через безліч її вимірювань, а також різноманітність учаснків, що її формують. Причому, у різних країн, залежно від міри забезпечення енергетичними ресурсами, є власне бачення формування концепції енергетичної безпеки. Очевидно, що енергія є важливим фактором і рушійною силою зростання та соціальних змін. Контроль за джерелами енергії та потоками забезпечує стратегічну перевагу у несприятливих умовах, особливо у кризових ситуаціях. У таких випадках енергетична безпека визначається, значною мірою, динамікою ринку, крім традиційних геополітичних міркувань. Насправді, енергія може відігравати різні ролі, перешкоджаючи розбіжностям або поруджуючи їх, призводячи до потенційних зіткнень. У більш конкретному плані обсяги видобування нафти або газу можуть чинити тиск на ціни, а також на надійність поставок. Можна припустити, що якщо зростає видобуток нафти чи газу, це призведе до зниження доходів країн-експортерів, тоді як пошук альтернативних джерел енергії може бути значно дорожчий та довший. Якщо навпаки, виробництво зменшиться, ціни, швидше за все, зростатимуть, що матимуть місце прямі негативні наслідки для країн споживачів . Це означає, що в контексті використання енергії як «зброї» можуть мати місце наслідки у наданні важелів впливу або шантажу, особливо для найбагатших країн-виробників. Для цього мають бути виконані три умови: 1) виробництво досягає регіонального або навіть глобального масштабу, тому рішення про збільшення або скорочення видобутку дійсно впливає на ринки; 2) країна має сильний економічний та виробничий потенціал у багатьох галузях, так що вона може бути захищена від зовнішніх загроз та тиску; 3) можливі коригування перед 22 більш ворожим міжнародним середовищем, яке може виникнути в результаті такого курсу політики, яке може мати на увазі економічні втрати в різних галузях. Варто зауважити, що конфлікти, пов'язані з енергією, різні, і між ресурсами та конфліктами не існує лінійного прямого зв'язку. Фактично, конфлікти, пов'язані з енергетикою, можуть виникати через політичні розбіжності або розбіжності інтересів, як, наприклад, у випадку Китаю та Індії, коли вони обговорювали одні й ті самі джерела для своїх постачання енергії. Ця суперечка була вирішена шляхом підписання угод, що регулюють доступ обох країн до ресурсів. Тому, конкуренція за ресурси може призвести до конфлікту, вона може сприяти і співробітництву. Сучасна геополітика енергетики у міжнародному контексті, відзначена глибокими змінами, значною мірою залежить від цих джерел енергії. Нестабільність на Близькому Сході змушує країни шукати більш надійних постачальників, в результаті сформувалссь нова стратегічна карта світу, яка відображає появу нових акторів та факторів (або принаймні додавання нових факторів до більш традиційних) [41]. Фундаментальні зрушення у геополітиці енергетики роблять енергетичну безпеку вичзначальною у розвитку міжнародних економічних відносин. Ці зміни пов'язані з тим, що традиційні споживачі енергії, такі як Японія, Європа і США поступаються місцем економікам інших країн з високим попитом на енергоносії, такі як Китай, Туреччина, Індія та інші країни, що розвиваються. Цей зсув має глибокі наслідки в ланцюжках виробництва-постачання розподілу і знижує домінуючу роль Заходу в енергетичних відносинах, зменшуючи його присутність серед найбільших споживачів. Це пов'язано з розвитком диверсифікацією джерел енергії в західні країни та повільнішими темпами їх економічного зростання. 23 Модель побудови міждержавних енергетичних відносин Пірамідальна модель Багатополярна модель Країни представлені як множина залежних один від одного пар суб’єктів Держави розташовані в ній за спеціальним енергетичних взаємовідносин. Кожна пара порядком (у вигляді піраміди), залежно виникає коли між країнами є енергетичні від економічного розвитку та відносини. Держави постають як сторони забезпеченості енергетичними ресурсами. у взаємній енергетичній залежності. В Наявність ієрархій та правил взаємодії між кожній парі держави пов’язані між собою державами. Основні інструменти та різними типами енергетичних відносин. напрямки взаємодії задають лідери, що Кількість таких пар може змінюватися. Ї знаходіться на вершині піраміди – США, кількість та відносини між ними ЄС, Японія, Китай, Індія, Бразилія. На змінюються залежно від обставин та лідерів покладається відповідальність за процесів у світовому господарстві. Самі збереження енергетичної стабільності та пари також можуть бути пов’язані між уникнення воєнних конфліктів у боротьбі собою. Тому зміна у відносинах всередині за енергоресурси. пари чи між парами може викликати зміни у структурі багатополярних енергетичних відносин та світу. Рис. 1.2. Моделі побудови міждержавних енергетичних відносин (складено автором) Зауважимо, що надмірна залежність країни/регіону від конкретного джерела палива, навіть відновлюваного джерела енергії, збільшує ймовірність широкомасштабного економічного потрясіння у випадку нестачі чи зриву поставок. Однак і надлишкова диверсифікація без можливості заміщення поставок чи наявності інфраструктури, здатної обробляти різноманітні види ресурсів, також може бути проблематичною та дорогою. Для будь-якої країни, яка залежить від імпорту енергоносіїв, надійність глобальних поставок і торгових 24 потоків має критично важливе значення і залежить від здатності та готовності транзитних країн гарантувати транспортування через їх межі. Міжнародні економічні відносини та політика, що проводиться країною чи регіоном, набувають все більшого значення при обслуговуванні грошових потоків від енергоресурсів (в основному нафти) для країн-імпортерів та експортерів через зростання попиту від нових економік, що розвиваються. Неважко визначити, які важелі впливу ня використовують експортери на імпортерів (ефективна взаємозалежність, але можливо і асиметричність відносин) і яку відносну вигоду вони отримують у політичному плані. Сьогодні великі світові виробники і споживачі діють методами, суперечать ними принципами торгівлі на відкритих ринках, а це може підірвати міжнародну енергетичну безпеку. Варто зауважити, що на сьогодні, енергетична система проходить певну трансформацію з погляду фізичного характеру, інфраструктури, динаміки ринку та надійності, а коливання вартості на ресурси створюють проблеми і країнам та регіонам, і всьому світовому господарству. Волатильність цін дестимулює довгострокові інвестиції через невизначеність у розвитку енергетичного ринку. Якщо скорочення попиту на енергоресурси супроводжується економічним зростанням, це означає, що економіка є більш ізольованою від коливання цін на енергоносії. Однак, зменшення їх споживання через високі ціни не означає, що зріс рівень енергетичної безпеки [27]. Енергетична надійність часто вимірюється з точки зору відключення або дефіциту електроенергії, але це поняття можна трактувати значно ширше: очікування розвинених країн у цьому плані істотно відрізняються від очікувань тих, країн, де енергія доступна у певний час доби або за особливих обставин. Негативно на неї впливає недбалість, порушення в галузі фізичної інфраструктури, її старіння, безгосподарність. Важко прогнозувати майбутні 25 рівні надійності через побудову нової інфраструктури і впровадження нових технологій. На нашу думку, слід виділити основні фактори, що визначають рівень міжнародної економічної безпеки в умовах світового співробітництва, причому вони по-різному можуть впливати на енергетичну безпеку, чи то у бік зростання чи зменшення, але це залежить від зовнішніх та внутрішніх умов: рівень участі на ринку енергетичних ресурсів, тобто частка ринку; енергоефективність споживання; тенденції та динаміка ринку/волатильність цін; доступність родовищ; різноманітність видів палива; диверсифікація постачальників та диверсифікація генеруючих видів палива; прагнення країн до власної атомної енергії; стабільність та надійність договірних зобов'язань; безпека торгових потоків [31]. Слід відзначити, що зовнішніми умовами, що впливають на стійкість енергетичної безпеки імпорт або експорт різних видів енергії, транзит через територію сусідніх та третіх держав, її вартість та обсяги на зовнішніх ринках. До внутрішніх умов можна віднести наявність достатніх ресурсів доступної первинної енергії, забезпеченість за обсягам виробництва всіх їх видів, стан транспортної інфраструктури, купівельна спроможність галузей економіки та населення, розвиток та підтримка відновлюваних джерел енергії. Таким чином, рівень енергетичної безпеки на світовому ринку визначається взаємодією виявлених факторів і загроз політичного, економічного, соціального, екологічного, природного, техногенного та організаційно- управлінського характеру, які загалом повинні забезпечити надійне та доступне енергопостачання споживачів та гарантовані поставки. 26 Підсумовуючи вищевикладене, варто відзначити, що наукові погляди багатьох учених, думки аналітиків, співпадають у тій частині, що стійкість геополітичної ситуації у світі залежить від кількості центрів сили. На думку більшості, чим більше буде таких центрів, тим більшого рівня стійкості можна буде досягти і у світовій економіці та енергетичній безпеці. На сьогодні сучасні тенденції в геополітиці викликають ряд протистоянь в енергетичній сфері. Сучасною особливістю світового енергетичного порядку є те, що в умовах боротьби за енергетичні ресурси все більше конфлікти переростають у реальні протистояння між країнами та ряд дій обмежувального характеру у сфері національної та міжнародної енергетичної безпеки, що веде до погіршення політичних взаємин між країнами. В результаті виникають загрози для стабільності енергетичної безпеки у світі. Все частіше енергетичні ресурси стають інструментом боротьби між країнами на світовій арені за домінуючі позиції, для досягнення власних політичних цілей. 27 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 2.1. Сучасні тенденції формування світового енергетичного сектору На початку ХХІ ст. загострилися проблеми забезпечення енергетичної безпеки. Це сталося як у зв'язку із зростанням споживання традиційних паливно- енергетичних ресурсів та прогнозами щодо скорочення їх запасів, так і внаслідок підвищення цін на нафту. Проте наприкінці першого десятиліття ХХІ ст. ситуація змінилася, коли відбувся технологічний прорив, який дозволив розпочати великомасштабне освоєння сланцевих зон нафтогазононакопичення (переважно в Північній Америці). Варто відзначити, що так званий сланцевий бум на тлі уповільнення темпів зростання світової економіки зумовив надмірну пропозицію на нафтових ринках і, як наслідок, падіння у другому півріччі 2014 р. цін на нафту, яке продовжилося у 2015 р. Рис. 2.1. Динаміка цін на нафту, 1960-2022 рр. (складено автором за даними [32]) 28 Нові умови змінили підходи країн до забезпечення енергетичної безпеки та надали безпосередній вплив співвідношення різних засобів усунення загроз у енергетичній сфері. Однак, фундаментальні засади забезпечення енергетичної безпеки як виробників, так і споживачів енергоресурсів зберігаються, але при цьому адаптуються до ситуації у світовій політиці та економіці. Слід відзначити, що нестабільність енергетичної безпеки спричиняє негативні наслідки для всієї світової економіки, і звичайно для кожної країни, що виступає або експортером або імпортером енергетичних ресурсів. Найважливіше питання для всього світового суспільства – забезпеченість обмеженими енергетичними ресурсами, такими як природний газ та нафта, що є невідновлюваними джерелами енергії, та в поєднанні з високими показниками викидів вуглекислого газу становлять важливу загрозу енергетичній безпеці. Дане питання є важливим для всіх національних економік, оскільки не всі країни в повній мірі забезпечені енергоресурсами. Також різний і ревінь володіння природними ресурсами у кожної з країн, а це, в свою чергу, важливо при оцінці стану та факторів впливу на енергетичну безпеку. Оцінювати стан енергетичної безпеки у світовому господарстві можна за різними показниками. Важливу роль при цьому відіграє становище країни на світовій енергетичній арені – чи є країна імпортером енергоресурсів, чи є вона експортером. Для країн, що виступають експортерами на світовому енергетичному ринку важливим є питання стабільного попиту на енергоресурси, оскільки за рахунок їх експорту забезпечується левова частка надходжень до державного бюджету. Для країн, що імпортують різні енергоресурси важливою є їх вартість, динаміка та рівень цін, оскільки ці фактори впливають на результуючі показники платіжного балансу країни. 29 Разом з тим, доцільно виділити узагальнюючі фактори, що впливають на стан енергетичної безпеки національних економік у світовому господарстві: обсяг видобування природних енергоресурсів; запаси природних енергоресурсів; обсяг споживання енергоресурсів у кожній з країн; ефективність споживання (виробнича і невиробнича) енергоресурсів; рівень цін на енергоресурси; розташування країн-експортерів та країн-імпортерів [25]. Оцінюючи роль кожного з факторів для різних країн, слід виходити з того, що не всі країни світу забезпечені власними природними енергоресурсами, такими як нафта, газ, різні види палива. Крім того, кількість покладів таких ресурсів у світі обмежена, тому країнам доводиться купувати їх на міжнародному ринку, аби забезпечити потреби власної економіки в енергетичних ресурсах. Зокрема, варто відзначити, що за показниками обсягів запасів природних ресурсів, що становлять основу енергетичного сектору, лідируючі позиції займають природний газ, нафта та вугілля. Серед них слід відзначити більше покладів вугілля ніж інших видів ресурсів. За оцінками фахівців, вугілля, що знаходиться в надрах землі повинно вистачити біль ніж на сто років вперед для забезпечення потреб світового господарства. Разом з тим, природного газу значно менше – на 60 років, нафти – на 54 роки, урану – на 85 років (табл. 1.1). Слід відзначити, що у 2021 р. світовий видобуток газу виправився від наслідків пандемії COVID-19 і виріс на цілих 4 %. Видобуток газу у світі суттєво збільшився через високий (особливо в Азії) попит. Видобуток газу збільшення у Північній Америці, Азії та Африці (на 2,4 %, на 6,4 % та на 9,8 % відповідно), причому переважно за рахунок США, Китаю, Алжиру та Єгипту (сумарно на 58 млрд кубічних метрів). Особливо значне зростання зафіксовано в Алжирі (на 17%). Причина цього — збільшення експорту до ЄС (особливо до Іспанії та Італії). Максимальне зростання видобутку зафіксовано в Індії (на 20%) та Алжирі 30 (на 17%). Через скорочення у Великій Британії (зниження на 18 %) і Нідерландах (зниження на 10 %) видобуток газу в Європі продовжує зменшуватися (зниження на 4 %), навіть незважаючи на попит, що зростає. Крім того, суттєвий спад (зниження на 3,5%) зафіксовано в Австралії. Таблиця 2.1 Поклади природних ресурсів за регіонами світу, 2020 р. (складено автором на основі [34]) Природний газ Нафта Вугілля Регіони світу 3 Питома трлн. м тис. млн Питома Питома вага, % т вага, у % млн т вага, % Північна Америка 10,8 5,6 34,2 14,3 258709 25,0 Центральна Америка 8,2 4,2 51,2 21,4 14016 1,4 Європа 3,0 1,6 1,7 0,7 100405 9,7 СНД 59,2 30,6 19,7 8,2 223228 21,6 Близький Схід 79,1 40,9 109,3 45,7 Африка 13,8 7,2 16,7 7,0 14420 1,4 Азіатсько-Тихоокеанський 19,3 10,0 6,4 2,7 424234 41,0 регіон Разом 193,5 100,0 239,3 100,0 1035012 100,0 За наведеними даними, обсяги природного газу, що знаходиться в родовищах землі становить більше 193 трлн. м3. За країнами, де покладів природного газу найбільше, лідируючі позиції займають країни Близького Сходу – майже 40 % всіх світових запасів, що у кількісному вимірі складає 79 трлн. м3. Крім того, вагому частку становлять країни СНД, на вагу яких припадає більше 30 % всіх запасів природного газу. Серед таких країн варто відзначити росію (близько 18% запасів світового обсягу природного газу, 35 трлн. м3, Іран – більше 17 % запасів світового обсягу природного газу, 33 трлн. м3, Катар – більше 12 % запасів світового обсягу природного газу, 25 трлн. м3 , Туркменістан – більше 10 % засів світового обсягу природного газу, 19 трлн. м3. 31 Також, варто відмітити і різницю між країнами світу у забезпеченні нафтою, хоча загальні тенденції регіонального розподілу залишаються спільними. Так, найбільшу частку у світовому обсязі запасів нафти складають країни Близького Сходу – практично 46 %, що складає практично 110 тис. млн т, із загальносвітових запасів розміром у 240 тис. млн т. Серед країн найбільшу частку становлять: Венесуела, із запасами нафти розміром 47,3 тис. млн т ( що складає майже 18 % світових запасів, та робить країну лідером у світі за цим показником), Саудівська Аравія, на частку якої припадає більше 15 % світових запасів, що становить в обсязі 37 тис. млн т, Іран – на частку якого припадає 9,5 % світових запасів, що становить фактично 21,6 тис. млн т. За запасами вугілля, найбільшу частку мають країни Азіатсько- Тихоокеанського регіону, на частку яких припадає більше 40 % всіх світових запасів, у кількісному вираженні це складає 1035012 млн т. Також вагомі показники у країн Північної Америки – майже 25 % світового обсягу запасів вугілля, що складає у кількості 258709 млн т та країни СНД – більше 20 % світових запасів, що становить у кількості 223228 млн т. У розрізі країн, найбільше запасів вугілля мають такі країни, як: США, на частку яких припадає близько 24 % загального обсягу запасів вугілля у світі, що складає – 250916 млн т, росія - на частку якої припадає близько 15 % загального обсягу запасів вугілля у світі, що складає – 160364 млн т, Австралія – на частку якої припадає близько 14 % загального обсягу запасів вугілля у світі, що складає – 144818 млн т та Китай – з показниками 13 % та 138819 млн т відповідно. Аналізуючи показники забезпеченості країн та регіонів світу енергоресурсами, варто вказати на те, що протягом останніх років маємо різну динаміку у їх видобутку. Так, в цілому можна відзначити зростання видобування природного газу практично за всіма країнами-експортерами та регіонами світу (рис. 2.2). 32 Європа СНД Північна Америка Латинська Америка Азія Африка Близький Схід 2000 2005 2010 2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021 Рис. 2.2. Показники видобутку природного газу за регіонами світу, (млрд куб. м) (складено автором на основі [34]) Очевидне лідерство у позиціях видобування природного газу належить країнам Північної Америки – більше 25 %, після них – країни СНД (22 %), далі – країни Близького Сходу (17 %), країни Азії та Тихоокеанського регіону (16 %), країни Європи (6 %), країни Африки – майже 6 % та країни Центральної Америки (з показниками 4,5 %). Слід відзначити, що довгострокова мета енергетичної політики США має три виміри. По-перше, це забезпечення стабільних поставок енергоресурсів, по- друге, це формування та підтримання вартості енергій на доволі низькому рівні для задоволення потреб економіки, що постійно зростає, відповідно і потреби постійно збільшуються. По-третє, йде мова про захист навколишнього середовища при виробництві та споживанні енергії від ключових енергоресурсів. Слід відзначити, що попри постійні заяви про підтримку та пріоритетність альтернативної енергетики, США часто зберігають орієнтаціющодо традиційних джерел енергії, що постає особливо актуальним в питаннях нарощування 320 13 770236 1247 196251 330 1 791 17899 303234 699 317 211 760827209 424567 261 219 839 931 204 449 585 260 212 844 450 939 218 606 261 208 900964 237 460 623 247 2029 963 47 473 1067 636 230 206 991 1150 248 484 655 212 187 930 243 475 1138 665 205 191 1009 505 1165 267 676 33 видобутку сланцевого газу та нафти. Тому, актуально зауважити, що до поки у сучасному світі буде актуальним нарощування обсягів видобутку сланцевої нафти та сланцевого газу, доки в країні буде існувати гостра необхідність у створенні потужного сектору відновлювальної енергетики. До того ж часу, в американському енергетичному секторі буде зберігатися положення домінування нафти та природного газу та збільшенні обсягів видобування ресурсів, в яких зацікавлені найбільші нафтові компанії. Також, варто відзначити зростання видобутку і нафти, як важливого енергоресурсу (рис. 2.3). Європа СНД Північна Америка Латинська Америка Азія Африка Близький Схід 1990 1995 2000 2005 2010 2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021 Рис. 2.3. Динаміка видобутку нафти у регіонах та країнах світу, 1990-2021, млн. т нафтового еквівалента (складено автором на основі [34]) Зокрема, за порівнянням динаміки зростання видобутку нафти, лідируючі позиції належать країнам Північної Америки, зростання відбулось на 17 %, або ж на 132,9 млн т; також зростання видобутку нафти відбулось і у країнах Близького Сходу – на 12 % та 155,1 млн т відповідно. В той же час, у окремих 220 239240381 505577 845 313453 329 454494348 1000 336392 340 47 387 5830 1138 275 573 357 450 478569 1239 201 498 656375 505139 1212 169 531 677 382 789 396 1378 170 506 687 369 766 373 1507 168 478 691 35 819 3791 1464 167 353294839 704 934 1479 163 4 709 350 1015 40189 1401 172 652 334412404 940 1280 166 664 323 964 254402 1300 34 країнах та регіонах відбулось зменшення обсягів видобутку нафти, зокрема в таких регіонах, як країни Центральної Америки – на 3% та 10,9 млн т, у країнах Африки – на 6,5 % та 25 млн т відповідно, та у країнах Азії та країнах Тихоокеанського басейну – на 4,6 % та 18,5 млн т відповідно. Варто відзначити, що бурхливе зростання видобутку нафти в сланцевих зонах нафтогазонакопичення США сприяло тому, що країна до 2015 р. увійшла до трійки провідних виробників нафти поряд із росією та Саудівською Аравією. Хоча у США видобуток нафти здійснюють приватні компанії, держава може впливати на цю сферу шляхом регулювання експорту. З 1975 р. запроваджено фактичну заборону експорт сирої нафти з метою збереження власних запасів. Однак, американська нафтопереробна промисловість вже не справляється зі зростаючими обсягами видобутку, у зв'язку з чим підвищується привабливість продажу нафти на зовнішніх ринках. Слід відзначити, що у 2021 р. видобуток сирої нафти у світі зріс менше ніж на 1 %, тоді як у 2020 р. скоротився на 7,4 %.На тлі пожвавлення світової економіки завдяки збільшенню числа вакцинованих проти COVID-19 та послабленню пов'язаних з пандемією обмежень попит на сиру нафту зростав швидше за пропозицію. У зв'язку з цим у 2021 р. ціни на нафту у світі зросли майже на 70%, незважаючи на те, що в січні члени ОПЕК+ погодилися поступово повернути на ринок. 2 млн барелів/добу та в липні схвалили пропозицію щомісяця починаючи з серпня нарощувати видобуток на 0,4 млн барелів/добу аж до вичерпання обмеження з видобутку у розмірі 5,8 млн барелів/добу. Також, у 2021 р. видобуток сирої нафти у США (17 % світового видобутку) зріс на 1,3 %. росія стала другою країною у світі за обсягом видобутку сирої нафти, обігнавши Саудівську Аравію приблизно на 1,5%. Видобуток нафти збільшився на Близькому Сході (на 1,6 %), де, незважаючи на санкції, лідирує Іран (зростання на 17,6 %), у Північній Америці (зростання на 2,5 %), у тому числі на 5,9 % у Канаді, в СНД (зростання на 1,8%) та в Азії (зростання на 3,3%). Обсяг 35 видобутку продовжив скорочуватися в Латинській Америці (зменшення на 0,5% у регіоні та зростання на 1,1% у Бразилії) та в Африці (зростання на 5,3%), де на регіональний показник суттєво вплинула Нігерія (зростання на 11,4%). Варто також відмітити, що Китай є другим після США найбільшим споживачем нафти та світовим лідером за обсягами її чистого імпорту (при цьому Китай є найбільшим світовим виробником та споживачем вугілля, на який припадає 77 % вироблення електроенергії в країні. Разом з тим, однією з загроз енергетичній безпеці представлений дефіцит власних паливно-енергетичних ресурсів, що обумовлює необхідність не тільки нарощування імпорту нафти та природного газу, а й паралельного розвитку відновлюваної та атомної енергетики. Щодо видобутку вугілля у світі, тут варто зазначити, що протягом останніх років, обсяг видобутого вугілля практично у всіх регіонах знизився (рис. 2.4). Європа СНД Північна Америка Латинська Америка Азія Африка Близький Схід 1990 1995 2000 2005 2010 2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021 Рис. 2.4. Динаміка видобутку вугілля у регіонах та країнах світу, 1990- 2021, млн. т (складено автором на основі [34]) В цілому, слід відзначити зниження обсягів видобутку вугілля відбулось у деяких країнах, з подальшим зростанням протягом останнього року. Зокрема, 220 381 505577239240 845 313453 332 494 498454 1000 333692 340 4758387 30 1138 275 357450 573 478569 1239 201 375 49 5058139 656 1212 169 531 677 382 789 396 1378 170 687 3 766 36793 506 1507 168 691 335971478 819 1464 167 352439 704 934 398 1479 163 3544019 709 1015 08 1401 172 404 652 3344 940 12 1280 166 33252402 664 4 964 1300 36 серед регіонів слід відзначити зниження обсягів видобутого вугілля у країнах Північної Америки – на 22 % та 111,2 млн т н. е. відповідно. Серед країн Європи зниження відбулось на рівні 12 % та 22,9 млн т н. е., а у країнах Азії та країнах Тихоокеанського басейну – на 3 % та 88,3 млн т н. е. відповідно. Натомість у таких країнах, як країни Центральної Америки обсяги видобутого вугілля зросли на 2,8 %, тобто на 1,8 млн т н. е., у країнах Близького Сходу – зростання було на 14%, або ж на 0,1 млн т н. е. у кількісному вимірі, а для країн Африки відповідні показники становили – 1,4 % та 2,1 млн т н. е. Разом з тим, слід відзначити, що у 2021 р. у відповідь на збільшення глобального попиту видобуток вугілля у світі збільшився на 5,7 % (трохи вище 2019 р., тобто рівня до пандемії). У 2021 р. видобуток вугілля в Європі зріс на 11,9%: на 17,7% у Німеччині, на 6,9% у Польщі та на 15 % у Туреччині. Зростання зумовлене підвищенням попиту на електроенергію та високими цінами на газ. Крім того, рівень видобутку значно збільшився в СНД (зростання на 7,4%), у тому числі в Росії (зростання на 8,8%), та у Північній Америці (зростання на 8%). Вуглевидобувні країни Азії, на частку яких припадає практично 70 % вугілля у світі, збільшили сукупний обсяг видобутку на 6,1 %: зростання на 9,8 % в Індії, яка прагне знизити залежність від імпорту, зростання на 7,7 % в Індонезії та зростання на 5 ,1% у Китаї. В Австралії видобуток вугілля суттєво скоротився (на 7,3%). Причиною цього стали неофіційна заборона на імпорт до Китаю та проблеми виробничого характеру. У 2021 р. найбільше вугілля та лігніту у світі, як і раніше, добувалося в Китаї. Перед цієї країни припадає половина (49,5 %) всіх поставок, а за нею йдуть Індія (10 %) та Індонезія (7 %). Слід відзначити, що особливе місце серед споживачів енергоресурсів посідає Європейський Союз, ряд країн які не мають енергоресурсів взагалі або мають дуже незначні запаси паливно-енергетичних ресурсів і, таким чином, змушені покладатися на імпорт нафти та природного газу для задоволення потреб у енергії. У зв'язку із сильною залежністю від імпорту енергоносіїв країни ЄС 37 протягом майже десяти років розробляли стратегію забезпечення енергетичної безпеки ЄС, основи якої закладено у низці документів. Так, у 2006 р. Європейська комісія опублікувала так звану Зелену книгу під назвою «Європейська стратегія використання стабільної, конкурентоспроможної та безпечної енергії». У ній було намічено та запропоновано до обговорення можливі напрями та засоби зміцнення енергетичної безпеки ЄС. Зокрема, було визначено шість потенційних пріоритетів: створення європейських ринків електроенергії та природного газу; гарантування стабільного постачання енергії та енергоресурсів у рамках внутрішнього ринку за рахунок забезпечення солідарності між країнами-членами Євросоюзу; формування стійкого, ефективного та диверсифікованого енергобалансу; застосування інтегрованого підходу до боротьби зі зміною клімату; стимулювання впровадження інноваційних технологій; реалізація узгодженої зовнішньої енергетичної політики [29]. Водночас, слід зазначити, що Європейський Союз, будучи не в змозі самостійно досягти поставленої мети, повинен активно співпрацювати із закордонними партнерами, співпрацювати з розвиненими країнами, країнами, що розвиваються, споживачами та виробниками енергоресурсів, для забезпечення конкурентоспроможної, стійкої та надійної енергетики, а сама енергетика має стати центральним компонентом усіх зовнішніх відносин ЄС. Отже, на сьогодні у світовому господарстві всі країни різною мірою забезпечені енергоресурсами, вони виступають в ролі експортерів та імпортерів природного газу, нафти, вугілля. Слід зазначити, що пошук шляхів забезпечення енергетичної безпеки є актуальним не тільки для імпортерів, а й для експортерів паливно-енергетичних ресурсів, проте їх цілі різняться. Це зумовлюється тим, що споживачі зацікавлені у постачанні енергоносіїв за доступними або ж 38 низькими цінами, тоді як для виробників вигідні високі ціни, що сприяють збільшенню експортної виручки та, як наслідок, доходів до бюджету. Таким чином, у сучасних умовах для забезпечення енергетичної безпеки основні споживачі та виробники енергоресурсів дотримуються таких стратегій: розвиток сектора сланцевих вуглеводнів, що дозволяє наростити власний видобуток та скоротити імпорт нафти та газу; збільшення в енергобалансі частки відновлюваних джерел енергії, що дає можливість імпортерам знизити залежність від зовнішніх постачальників, а експортерам – задовольнити внутрішній попит і збільшити експорт за рахунок обсягів вуглеводневого палива, що вивільнилися; впровадження енергоефективних технологій для оптимізації споживання та сприяння боротьбі з екологічними загрозами. Слід зауважити, що різне поєднання цих стратегій буде характерним для країн і регіонів планети залежно від стану та напрямів забезпечення їхньої енергетичної безпеки. Водночас змінна динаміка світового паливно- енергетичного комплексу, яка визначається зниженням цін на нафту та природний газ, впливатиме на вибір країнами тієї чи іншої стратегії. Під загрозою може опинитися стратегія використання відновлюваних джерел енергії, які на тлі дешевої нафти та нафтопродуктів можуть стати менш привабливими порівняно із традиційними способами виробництва енергії. 2.2. Аналіз характеристик сучасного етапу енергетичного забезпечення у світі Енергетичний сектор, який відомий за своїм повільним темпом перетворень, на сьогодні перебуває у процесі динамічного переходу на новий рівень. Актуальність питань, що полягають у тому, щоб знайти вирішення рішення таких проблем, як зміна клімату, енергетична бідність та енергетична безпека, нові пріоритети розвитку та промислової стратегії, призвела до того, що 39 розвиток відновлюваних джерел енергії та супутніх технологій стали ключовими характеристиками сучасного етапу розвитку енергетичного сектору. Завдяки політичним факторам, технологічним чинниками, науковим розробкам та міжнародному співробітництву ці технології перестали займати вузьку нішу та отримали широке застосування, особливо протягом останніх десяти років. Навіть в умовах кризи, спричиненої пандемією COVID-19, системи на основі відновлюваних джерел енергії продемонстрували чудову стійкість: електроенергетичні системи, в яких використовується велика частка сонячної та вітрової енергії, підтвердили свою технічну надійність. В результаті, слід відзначити, що певною мірою сформувався консенсус, про те, що енергетичний перехід, заснований на відновлюваних джерелах енергії та технологіях, що підвищує ефективність та економне використання ресурсів – стає важливим фактором, що може дати можливість обмежити глобальне потепління до 2050 на 1,5 °C [34]. При тому, на сьогодні навіть деякі найконсервативніші учасники енергетичного ринку прийняли такий підхід як єдиний реалістичний варіант для досягнення миру з безпечним кліматом. Такі кардинальні та глибокі зміни у поглядах зумовлені незаперечними фактами – не лише серйозними світовими проблемами, але також тенденціями у сфері технологій, політики та ринків, завдяки яким уже понад десять років триває трансформація енергетичного сектору. Так, за останні сім років в енергомережу було включено більше потужностей, що працюють на поновлюваній енергії, ніж об'єктів, що використовують викопне та атомне паливо разом. Технології використання відновлюваних джерел енергії зараз займають домінуюче становище на світовому ринку нових потужностей з вироблення електроенергії, оскільки вони стали найдешевшим джерелом електроенергії на багатьох ринках. Так, у 2020 році по всьому світу в експлуатацію було введено 260 гігават (ГВт) генеруючих потужностей на основі відновлюваних джерел енергії – це 40 рекордний рівень, який більш ніж у чотири рази, що перевищує додані потужності, що працюють на інших джерелах (рис. 2.5.). 270 90 225 75 180 60 135 45 90 30 45 15 0 0 2001 2003 2005 2007 2009 2011 2013 2015 2017 2020 Нові потужності невідновлювальних Нові потужності відновлювальних Частка джерел енергії, ГВт джерел енергії, ГВт відновлювальних джерел енергії, % Рис. 2.5. Динаміка частки енергетичних потужностей, %, 2001-2020 рр. (складено автором на основі [42]) Слід відзначити, що серйозних успіхів було досягнуто, наприклад, у таких галузях, як електричні транспортні засоби, акумуляторне зберігання, цифрові технології та штучний інтелект. Крім того, такі зміни спонукають звернути більшу увагу на необхідність раціонального видобутку та підходу до рідкісних природних ресурсів та мінералів, а також інвестицій у безвідходну економіку. Завдяки сприятливій політиці та ринкам новим інтелектуальним енергосистемам – від міні-мереж до електричних мереж надвисокої напруги, що зміцнюють здатність електроенергетичного сектора впоруватися зі змінним характером відновлюваних джерел енергії. Завдяки прямому використанню відновлюваних джерел енергії, включаючи біо-енергію та «зелений» водень, сучасні рішення реалізуються на транспорті, будівлях та промисловості. Крім того, у 2019 році із 58 мільйонів робочих місць у світовому енергетичному секторі близько 20% припадало на 41 відновлювану енергетику. Зміна глобальної структури зайнятості відбиває нові тенденції у розвитку енергетичного сектора. Кількість працівників, зайнятих у секторі відновлюваної енергетики, зросла з 7,3 млн. осіб у 2013 році до 11,5 млн. осіб у 2020 році (рис. 2.6). Протягом цього ж періоду кількість робочих місць в енергетичному секторі зменшувалася внаслідок зростаючої автоматизації, низької конкурентоспроможності деяких видів палива та нестабільної динаміки енергетичного ринку. Крім того, зростання відновлюваних джерел енергії покращило гендерний баланс в енергетичному секторі: у сфері відновлюваної енергетики 32% робочих місць припадає на жінок, порівняно з 22% у нафтогазовій галузі. 10 9 0.18 00..1828 8 0.19 00.9.24 0 0.16 0.8 7 0.76 0..2834 0.81 1.17 1.16 1.15 1.16 6 5 00.22 00.20.8.5 3 1.08 .89 3 1.03 3.05 3.18 3.58 4 0.75 2.99 2.88 2.74 3 2.5 2 2.4 2.27 2.49 2.77 3.09 3.37 3.68 3.75 1 0 1.36 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 СВоітнряоченнаерфгоеттоиеклаектрика Б інше Соіонняечрнгеетоипкаалення та охолодження Рис. 2.6. Зайнятість у сфері відновлюваних джерел енергії та залежно від технології, млн. робочих місць, 2013-2020 рр. (складено автором на основі [10, 10]) Слід відзначити, що зростаюча кількість країн, що вибрали стратегію досягнення нульових вуглецевих викидів, вказує на серйозне зрушення у міжнародному співробітництві щодо клімату та енергії. Аналогічні тенденції спостерігаються на всіх рівнях уряду та в приватному секторі, включаючи 42 складно декарбонізовані галузі та нафтогазовий сектор. У той час, коли світ намагається подолати економічний спад, інвестиції на перетворення енергетичної системи можуть допомогти узгодити короткострокові пріоритети з середньостроковими та довгостроковими цілями в галузі розвитку та клімату. Це унікальна можливість для стимулювання стійкої зміни за допомогою далекоглядного цільового інвестування в енергетичний сектор, перш за все, в інфраструктуру, ефективність та відновлювані джерела енергії. В умовах, коли щонайменше 80% людей у світі живуть у країнах, які є чистими імпортерами різних видів палива, кожна країна має певний потенціал відновлюваних джерел енергії, який можна використовувати для підвищення енергетичної безпеки та стати потужним фактором, що вирішить ряд дисбалансів. Така енергетична ості з мінімальними витратами. Трансформація світової енергетичної системи, яка визначена метою обмеження потепління клімату до 1,5°C, система вимагає інтенсивної розробки та впровадження стійких технологій, а також інвестування у людські ресурси та інституційні структури. Рішення у секторі відновлювальних джерел енергії, принципи дії яких розроблені десятиліття тому, створюють з використанням нових матеріалів та сучасних інженерних підходів, завдяки чому станції обходяться дешевше та стають більш ефективними. На прикладі сонячних батарей, у вдосконалення яких вкладено значні за обсягом фінансові ресурси, такий розвиток є найбільш помітним, але для підвищення ефективності відповідних рішень є й інші підходи. Наприклад, у Південній Кореї побудовано плаваючу сонячну електростанцію, батареї якої є поворотними, щоб протягом дня зберігати оптимальну орієнтацію на Сонце. Розміщення батарей на водній поверхні спрощує зміну орієнтації панелей, аналогічне рішення можна створити і наземне, тільки воно виявиться складнішим і дорожчим. Саме розміщення панелей на воді 43 дозволяє уникнути нагріву, що сильно зменшує ефективність сонячних батарей. Є також ряд інших факторів, які ускладнюють роботу подібних рішень [40]. В цілому, варто відзначити, що частка відновлюваних джерел енергії у світовому енергетичному балансі в період з 2020 по 2021 р. залишалася стабільною (28,1 %), що вище за рівень 2019 р. (26,3 %). Після суттєвого збільшення у період з 2019 по 2020 р. (на 1,75 пункту) у 2021 р. світове вироблення електроенергії з відновлюваних джерел не зазнало суттєвих змін. Частка відновлюваних джерел енергії в енергетичному балансі особливо висока в країнах з великими гідроресурсами, таких як Бразилія, Канада, Швеція та Норвегія (більше 2/3 електроенергії, що виробляється) (рис. 2.6). 70 60 50 40 30 20 10 0 2000 2005 2010 2015 2021 ЄАвзіряопа СТиНхДий океан АПфіврниічкнаа Америка ЛБлаитизьнксиькйаСАхмідерика Рис. 2.6. Географічний розподіл регіонів світу за часткою відновлювальних джерел енергії у виробництві електрики, % (складено автором на основі [34]) Однак, нещодавно ця частка почала зростати завдяки амбітній політиці щодо відновлюваних джерел енергії та стабільному падінню цін на сонячні та вітрові технології. 44 Згадані фактори призвели до зростання вироблення електроенергії з відновлюваних джерел, особливо у 2010 р., у Європі: переважно у Великій Британії (зростання на 33 відсоткові пункти до 41 %), Німеччини (зростання на 24 пункти до 41 %) та Нідерландах (зростання на 23 пункти до 33) %), Китаї (зростання на 10 пунктів до 29 %), США (зростання на 10 пунктів до 21 %) та Австралії (зростання на 18 пунктів до 27 %), а також у Південній Кореї та ПАР (по зростання на 7 пунктів до 9% в обох) країнах). З 2010 р. частка відновлюваних ресурсів (у тому числі гідроенергії) у світовому енергетичному балансі зросла на 8 пунктів та перевищила 28 % всього згаданого балансу. Статистика потужності відновлювальних джерел енергії у 2020 році від Міжнародного агентства з відновлюваних джерел енергії (IRENA) показує, що на нові джерела енергії, головним чином, гідро- та вітроенергію, сонячну, геотермальну та біоенергетику, торік припадало 72 % всього приросту потужності. Енергія від ВДЕ збільшилася на 7,6 % у 2019 році, додавши 176 гігават (ГВт) генеруючих потужностей у світі, трохи нижче (переглянутої) 179 ГВт, доданої у 2018 році. Слід відзначити, що відновлювані джерела енергії є джерелом електропостачання, що зростає найбільш швидко, але важливо мати на увазі, що на електроенергію припадає лише близько 20 % споживаної енергії. Решта, в основному, це викопне паливо: вугілля, нафта і газ. Обсяги сонячної енергії збільшилися з 586 ГВт на 20 %, а вітрової - з 623 ГВт на 10 %. Слід зауважити, що Китай і США продовжували домінувати в нарощуванні вітроенергетики, у той час як Китай, Індія, Японія, Республіка Корея і В'єтнам в 2019 році мали найвищі нові потужності в сонячній енергетиці. На гідроелектроенергію припадає найбільша частка в загальному обсязі світового виробництва. Вона збільшилася мінімально на 12 ГВт (на 1 % до 2018 року), можливо через те, що деякі великі проекти не завершили роботу в плановані терміни. Найбільша частка розширення припала на Китай та Бразилію. Інші відновлювальні джерела енергії 45 включали 124 ГВт біоенергії, 14 ГВт геотермальної та 0,5 ГВт морської енергії. Так, Туреччина, а за нею Індонезія та Кенія лідирують у розширенні частки використання геотермальної енергії. Слід зауважити, що на частку Азії припало 54% нових потужностей у 2021 році (44% від загальносвітового обсягу). Обсяги в Європі та Північній Америці збільшилися на 6,6 і 6% відповідно. Океанія і Близький Схід були найбільш зростаючими регіонами (відповідно, до 18,4 і 12,6%), хоча їхня частка в глобальній частці невелика. Африка збільшила обсяги лише на 2,0 ГВт (до 4,3 %) та досягла 48 ГВт (табл. 2.2). Таблиця 2.2 Частка енергії вітру та сонця у загальній кількості виробленої електроенергії за регіонами, 1990-2021 рр., % (складено автором на основі [34]) 2020 - 2000 - 1990 2000 2005 2015 2020 2021 2021 2021 (зміна) (зміна) Світ 0,5 0,7 1,1 4,9 9,6 10,7 1,1 10,0 Європа 0,2 0,9 2,4 11,8 19,1 18,6 -0,5 17,7 ЄС 0,2 1,0 2,9 12,9 19,8 19,4 -0,5 18,3 СНД 0,0 0,0 0,0 0,2 1,0 1,5 0,4 1,5 Північна Америка 0,5 0,5 0,8 5,7 10,8 12,0 1,2 11,6 Латинська Америка 1,0 0,8 0,9 3,3 10,2 11,6 1,5 10,8 Азія 1,2 1,1 0,9 3,6 8,4 10,0 1,6 8,9 Океанія 1,2 1,3 1,8 9,1 16,5 20,0 3,5 18,8 Африка 0,1 0,2 0,3 2,0 4,0 4,6 0,6 4,4 Близький світ 0,0 0,0 0,0 0,2 1,2 1,4 0,2 1,4 В контексті необхідності зростання обсягів відновлювальних джерел енергії, та згідно зі звітом Міжурядової групи експертів зі зміни клімату про обмеження глобального потепління до 1,5 °C до 2050 року, вугілля та нафта вже мали досягти пікового рівня викидів, а природний газ повинен досягти свого піку у 2025 році. Незважаючи на очевидні докази антропогенної зміни клімату, 46 загальну підтримку Паризької угоди та поширеність чистих, економічних та стійких джерел енергії, викиди CO2, пов'язані з виробництвом енергії, щорічно зростали в середньому на 1,3% у період 2014-2019 років, тенденція зберіглась і у 2020-2021 рр. (табл. 2.3). Таблиця 2.2 Викиди CO2 від спалювання палива (млн. т CO2), 1990-2021 рр. (складено автором на основі [34]) 2000 - 2020 - 1990 2000 2010 2015 2020 2021 2021 2021 (%) (%/рік) Світ 20297 22827 29900 31698 31266 32969 5,4 1,8 Європа 4418 4246 4175 3833 3338 3575 7,1 -0,8 ЄС 3558 3357 3236 2931 2499 2657 6,3 -1,1 СНД 3494 2196 2382 2240 2323 2526 8,7 0,7 Північна Америка 5296 6347 5992 5617 4889 5178 5,9 -1,0 Латинська 852 1204 1522 1680 1380 1459 5,7 0,9 Америка Азія 4829 6819 12764 14881 15832 16612 4,9 4,3 Океанія 286 371 428 421 423 408 -3,4 0,5 Африка 534 679 1043 1184 1224 1335 9,0 3,3 Близький світ 589 965 1595 1842 1857 1876 1,0 3,2 Слід відзначити, що на сьогодні у світовій спільності ресурси та технології, необхідні для прискорення енергетичного переходу, доступні у необхідному обсязі. Світова спільнота прокладає курс до різкого та неухильного зниження викидів вуглекислого газу (CO2) до 2030 р. – на 45% від рівня 2010 р. – та досягнення нульових викидів до 2050 р. Слід відзначити, що досягти необхідних змін у відношенні цільового показника 1,5 °C, може стати можливо, з огляду на наступні умови: 47 скорочення викидів від виробництва енергії в найближче десятиліття, і напрямок траєкторії досягнення цільового значення в 1,5°C; підтримка нових технологій, які стануть конкурентоздатними в короткостроковій перспективі та найбільш ефективними в скороченні викидів у довгостроковій перспективі; обмеженість інвестицій в нафтогазовий та здійснення керованого переходу; резервування технологій уловлювання та зберігання вуглецю для економік, які сильно залежать від нафти та газу, а також у якості проміжного рішення там, де відсутні інші варіанти; адаптація ринкових структур до нової енергетичної епохи; інвестування в комплекс стратегій з метою посилення стійкості, інклюзивності та справедливості, а також захисту всіх суб’єктів, що пов’язані з енергетичним переходом; прийняття заходів для того, щоб усі країни та регіони мали можливість брати участь у глобальному енергетичному переході та користуватися його перевагами [34; 31; 29]. Отже, на сьогодні сформувалися технологічні напрями, що ведуть до декарбонізованої енергетичної системи та використовують в основному такі рішення, які можна реалізувати швидко та масштабно. Технології, ринки та бізнес-моделі постійно вдосконалюються, але для енергетичного переходу вже є всі необхідні умови, ресурси та можливості. 2.3. Аналіз актуальних викликів глобальній енергетичній безпеці 48 На сьогодні світове господарство переживає першу по-справжньому глобальну енергетичну кризу, оскільки проблеми на ринках природного газу у всьому світі, скорочення поставок великими виробниками нафти, війна в Україні, санкції проти росії та значні переформатування у геополітиці неминуче відобразяться на енергетичному секторі. Безперечно, війна росії проти України позначилася на балансі світового енергетичного ринку, оскільки росія є вагомим гравцем на енергетичній арені (табл. 2.3). Таблиця 2.3 Розподіл країн та регіонів за обсягами виробленої енергії, 2021 р. [34]. Всього, Нафта , млн. Природний млн. т н. е. т. н.е. газ, млрд куб. Вугілля, м млн. т Всього у світі 14646 4189 4176 8017 ЄС 591 24 52 352 росія 1516 523 791 435 Україна 61 2 19 25 Північна Америка 2742 964 1165 571 Латинська Америка 879 208 191 73 Китай 2947 43 209 3969 Індія 615 322 32 829 Африка 1102 1300 267 261 Близький Схід 1909 4189 676 2 Фахівці енергетичного сектору зазначають, що сучасна енергетична криза викликає безпрецедентний за масштабами та складністю шок для світової економіки. Найбільші потрясіння відчуваються на ринках природного газу, вугілля та електроенергії – із значними потрясіннями на ринках нафти, що призвело до необхідності двох безпрецедентних за масштабами випусків нафти країнами-членами Міжнародного енергетичного агентства, щоб уникнути ще більш серйозних перебоїв у постачанні. 49 В умовах безперервних геополітичних та економічних проблем енергетичні ринки залишаються надзвичайно вразливими, а криза дає своєрідний сигнал про крихкість та нестійкість нинішньої глобальної енергетичної системи. Як зазначають фахівці Міжнародного енергетичного агентства, вторгнення росії в Україну та глобальна енергетична криза прискорить перехід найбільших країн на відновлювані джерела енергії, щоби зменшити залежність від експортерів традиційних видів енергоресурсів. Слід відзначити, що росія, що на разі є головним деструктивним фактором у глобальній енергетичній безпеці займає лідируючі позиції за часткою вироблених енергоресурсів у світі (рис. 2.7). Україна 0.42 Індія 4.2 Латинська Америка 6 Африка 7.52 росія 10.35 Саудівська Аравія 4.1 США 15.05 Китай 20.12 ЄС 4.03 0 5 10 15 20 25 Рис. 2.7. Частка країн та регіонів світу у загальносвітовому обсязі енергоресурсів, %, 2021 р. [34] Так, росія є найбільшим гравцем на міжнародних енергетичних ринках. Згідно зі статистичним оглядом світової енергетики, її частка у світовій торгівлі енергоносіями у 2021 р. склала 12,5 % сирої нафти та нафтопродуктів, 18 % вугілля та 24 % природного газу. Вона відіграє ключову роль на європейському енергетичному ринку, куди постачає 20 % вугілля, 25 % сирої нафти та 50 нафтопродуктів (до 31 % оскільки частина імпорту, можливо, реекспортується на інші ринки) та 37 % природного газу. Оголошуючи в міру затягування конфлікту про нові «пакети», США та ЄС досягли межі безпеки власних економік і, по суті, вичерпали можливості нарощування економічного тиску без критичної шкоди для себе самих. Незабаром після початку військової операції ЄС вжив заходів, щоб припинити, нехай і не відразу, постачання вугілля з росії, оскільки йшлося про достатній простір для маневру, щоб переключитися на альтернативних постачальників чи паливо. Відповідно, Сполучені Штати Америки, Канада та Великобританія також швидко запровадили поетапну заборону на імпорт російської нафти та нафтопродуктів, не настільки суттєву для ринків Північної Америки та Великобританії. Проте, гостро постало питання про можливість та структуру ембарго на російську нафту та нафтопродукти. Після низки фальстартів ЄС прийшов до складної схеми заборон, вона, як і раніше, не включає більшу частину нафти, що транспортується трубопроводом, на якій працюють нафтопереробні заводи, що не мають виходу до моря, в Центральній Європі. Це, звичайно, викликає труднощі у російських виробників і переробників, оскільки частина з 4,3 млн. барелів на день нафти і нафтопродуктів, що експортувалися раніше до Європи (на додаток до 0,65 млн. барелів на добу, що вирушали до США), не може бути розміщена на світовому ринку через проблеми в логістиці. В той же час, обсяг російської «нафти на воді» (тобто нафти, що знаходиться на борту танкерів-перевізників) різко збільшився, що означає подовження маршрутів транспортування, збільшення часу плавання (в середньому на 12–14 днів) та підвищення вартості фрахту, причому не лише для танкерів Aframax/Suezmax, які віддають перевагу російським експортерам. Це також призвело до скорочення обсягів нафтопереробки (приблизно на мільйон 51 барелів на добу у червні порівняно з лютим) та створило надлишок нафти на внутрішньому ринку [28]. Надалі санкційні обмеження можуть створити і вельми специфічний для Росії ефект: її нафтопереробна промисловість історично сильно тяжіє до виробництва дизельного палива та мазуту, тоді як вітчизняний автопарк переважно працює на бензині. Таким чином, для виробництва бензину, достатнього для насичення місцевого ринку, російські нафтопереробні заводи повинні працювати на рівні, близькому до їхньої встановленої потужності. Зазвичай, більшість надлишкових середніх дистилятів і мазуту йшла переважно європейським покупцям. Тепер скорочення обсягів переробки нафти через закриття експортних ринків може створити дефіцит бензину, а це товар, який є політично чутливим для уряду, який використовується урядом для пропаганди серед населення, що військові дії в Україні не вплинуть на повсякденне життя. Надалі санкційні обмеження можуть створити і вельми специфічний для Росії ефект: її нафтопереробна промисловість історично сильно тяжіє до виробництва дизельного палива та мазуту, тоді як вітчизняний автопарк переважно працює на бензині. Таким чином, для виробництва бензину, достатнього для насичення місцевого ринку, російські нафтопереробні заводи (НПЗ) повинні працювати на рівні, близькому до їхньої встановленої потужності. Зазвичай більшість надлишкових середніх дистилятів і мазуту йшла переважно європейським покупцям. Тепер скорочення обсягів переробки нафти через закриття експортних ринків може створити дефіцит бензину, а це товар, який є політично чутливим для уряду, який переконує населення, що військові дії в Україні не вплинуть на повсякденне життя. Однак зростання світових цін на нафту в поєднанні з рекордно високою маржою нафто-переробних заводів що іноді перевищує 20 доларів за барель в Європі і сягає 40 доларів за барель в Азії, і європейським крек-спредом на транспортне паливо, що досягав 48 доларів за барель, дозволили російським 52 нафтовим компаніям зберегти прибутковість навіть з урахуванням зростаючої різниці цін на Brent та Urals (з 1–5 доларів за барель у лютому до 32–35 доларів за барель у червні-липні). Рис. 2.8. Волатильність цін на енергетичних ринках: сира нафта і газ 20 (Індекс цін, база = 1 жовтня 2021 р.) [40] Також, варто визначити ще одну важливу причину стійкості росії до нафтових санкцій. На відміну від трубопровідного газу, нафта набагато ліквідніша і взаємозамінна. Більшість російських барелів, витіснених із ринків Європи та США, прямують до країн Азії. Фактично, китайський імпорт російської нафти зріс до трохи менше 2,0 млн. барелів на добу в травні, і Росія випередила Саудівську Аравію як найбільший постачальник нафти до Китаю, у червні в Індії спостерігалося ще різкіше багаторазове зростання імпорту російської нафти до 950 тисяч барелів на добу. Важливо відзначити, що сорти нафти Urals та ESPO підходять для китайських нафтопереробних заводів і конкурують із близькосхідними сортами, впливаючи на їх цінові диференціали до Brent. Ще до початку російської спецоперації в Україні Китай погодився купувати у росії додаткові 200 тисяч барелів нафти на добу, що постачаються трубопроводом через Казахстан. Вже в 53 березні повідомлялося, що з урахуванням знижок, що ростуть на Urals, Китай почав заповнювати свої сховища цією маркою нафти. Звичайно, збільшення китайських та індійських закупівель російської нафти відбувається в основному за рахунок відходу конкуруючих сортів нафти з цих ринків. Вважається, що нафта Саудівської Аравії та інших країн Перської затоки навряд чи поступиться російським конкурентам, оскільки на карту поставлені серйозні ризики контрагентів та стійкість контролю ринкової частки. Більшість постачань нафти з країн Перської затоки здійснюється за довгостроковими контрактами, відмовитися від яких покупцям буде непросто. Крім того, доставка російської нафти до китайських портів займає приблизно вдвічі більше часу, що створює ризики перебоїв. Також санкції породжують численні проблеми із фрахтом, страхуванням, з методами оплати тощо. Однак знижки, які пропонують російські трейдери, досить великі, щоб витіснити деякі менш значущі сорти нафти з Китаю і особливо Індії. Повідомлялося, що іранська, бразильська, західноафриканська та американська нафта звільняють ринок для збільшення обсягів поставок російської нафти. Адже росія є другою за величиною країною-постачальником нафти до Індії після Іраку, та її частка у загальному обсязі індійського імпорту наближається до 20 % (з 0,5 % у 2020 р.). Найбільшу вигоду від того, що відбувається, отримують індійські нафтопереробники, які збільшили закупівлі російської нафти в кварталі з квітня по червень 2022 року до 682 тисячі барелів на добу з усього лише 22,5 тисячі барелів на добу за той же період 2021 року. Нині деякі індійські нафтопереробні заводи працюють із перевищенням номінальної потужності, експортуючи частину продукції до Європи, оскільки рекордно високі крек- спреди у Європі дозволяють проводити такі незвичайні угоди. У деяких азіатських країнах спостерігається надлишок нафтопереробки, тому їхня продукція потрапить до Європи, Африки та Америки. Оскільки ланцюжки поставок неминуче подовжаться, збої стануть ймовірнішими, а 54 логістика подорожчає, що призведе до імпортованої інфляції та спотворення регіонального ціноутворення. У результаті саме на Європу ляже основний тягар ризиків і витрат, тоді як Індія та Китай опиняться у чистому виграші. Слід відзначити, що криза змусила уряди найбільших країн – США, ЄС, Японії, Південної Кореї, Китаю та Індії зробити більш впевнені кроки у бік структурних змін у виробництві та споживанні енергії. Якщо всі заявлені програми виконуватимуться, світові інвестиції в «чисту енергію» до 2030 року зростуть на 50% до 2 трлн. дол. США на рік. Водночас, близько 2025 року світовий попит на викопне паливо досягне пікових значень, після якого почне падати. За оцінками міжнародних агенцій, російський експорт енергоносіїв ніколи не повернеться до рівнів 2021 року, а до 2030 року впаде рівно на 50%. Водночас, частка росії на світовому газовому ринку впаде з 30% у 2021 році до 15% у 2030 році у базовому сценарії та до 10% в оптимістичному. Виручка від газового експорту знизиться з 75 млрд. дол. США до менш ніж 30 млрд. дол. США в оптимістичному сценарії. За прогнозами, російський нафтовий експорт до 2030 року впаде на 25%, до 2050-го – на 40%. Більшу частину російського експорту замінять близькосхідні постачальники, але частина припаде і на Північну Америку, яка до 2025 р. повинна обігнати росію за часткою світового ринку [34]. Жорсткі санкції щодо росії та подальша енергетична криза змусила країни ЄС піти на відчутну економію енергоресурсів. Заходи економії змусили жителів європейських країн гостріше відчувати у повсякденному житті негативні наслідки війни між росією та Україною, що триває вже більше 9 місяців. Якщо на першому етапі заходи економії стосувалися суто державного сектора, то на наступному етапі національні уряди ухвалили рішення, які торкнуться безпосередньо населення. Найбільш серйозні заходи щодо економії енергоресурсів вжив уряд Німеччини. Країна вже відчуває на собі наслідки енергетичного дефіциту, спричиненого конфліктом в Україні, коли багато 55 місцевих домогосподарств та підприємств ще за кілька місяців до настання зимового сезону змушені економити на електроенергії та газі. Для економії газу знову буде відновлено роботу електростанцій на вугіллі. Для виробництва електроенергії використовуватиметься більше відновлювальних джерел енергії. Такі приміщення, як великі холи, коридори та технічні приміщення, які не використовуються регулярно, не опалюватимуться. Власники будинків із газовою системою опалення будуть зобов'язані застосовувати режим регулювання температури. Газове опалення басейнів у житлових будинках буде заборонено. Також йде мова про продовження на певний період роботи атомних електростанцій, які раніше було прийнято рішення закрити. Влада федеральних земель відмовилася від підсвічування громадських будівель і заборонила використання теплого душу в спортивних залах. У Хорватії, Словенії, Італії, Іспанії та Франції також планують кроки щодо зниження витрат на витрати енергоресурсів. В той же час, варто відзначити, що для західних урядів, які прагнуть покарати росію, але побоюються сплеску глобальної інфляції через високі ціни на енергоносії, важливо підтримувати баланс на ринках. Це можливо шляхом або знаходження замінників російських обсягів енергоносіїв, або утримання цих обсягів у світовому енергетичному балансі, але так, щоб при цьому карати росію нижчими цінами (наприклад, активно обговорюється запровадження граничної ціни на російську нафту). Щоб змусити російські компанії погодитися на нижчі ціни за нафту та нафтопродукти, буде потрібний високий ступінь одностайності між переважною більшістю світових покупців. Для даного варіанту існують ряд перешкод. По-перше, багато хто з найважливіших покупців не виявили прагнення брати участь у санкційній кампанії під керівництвом Заходу. По-друге, російські трейдери і так уже пропонують великі знижки. Запровадження спеціальних імпортних тарифів на російську нафту та нафтопродукти навряд чи буде набагато ефективнішим через 56 наявність у російських трейдерів доступу до альтернативних покупців. Крім того, такий крок загрожує збільшенням закупівельної вартості, що протилежно до поставленої мети. Більшість держав-союзників США залежать від імпорту сировинних товарів і, враховуючи збільшення вартості їхнього імпорту, матимуть набагато менший торговий профіцит або зіткнуться з торговим дефіцитом. Це знизить їхній апетит до купівлі американських активів, особливо у випадку європейських партнерів, оскільки очікується, що тільки імпорт газу коштуватиме їм цього року на 200 млрд. дол. США більше, ніж у 2021 році [43]. Передбачити вплив санкцій на видобуток та експорт російської нафти та нафтопродуктів і, зрештою, на нафтову ціну на сьогодні доволі складно. Оскільки глобальний доступний додатковий видобуток зможе подолати розрив, залишений підсанкційними російськими барелями, іншим чинником є складність оцінки руйнації попиту, який буде необхідний приведення глобального енергетичного балансу в рівновагу. Якщо санкції залишаться чинними на невизначений термін, особливо у поєднанні з продовженням політики декарбонізації в Європі та решті західного світу, росія неминуче намагатиметься перенаправити розвиток інфраструктури доставки енергоносіїв на нові ринки в Азії. Це означатиме величезні додаткові витрати, що, можливо, не було б фінансово обґрунтованим у нормальних умовах з огляду на традиційні альтернативи експорту сировини. Проте міркування безпеки, санкції та європейські екологічні податки підштовхнуть росію до цього. В той же чам, європейські споживачі платитимуть сотні мільярдів євро через додаткові (часто субоптимальні та непотрібні в нормальних умовах) витрати на капітальні витрати та закупівлю енергоресурсів з-за кордону, що однозначно більше за вартістю, ніж російський трубопровідний газ, якщо використовувати вже існуючу трубопровідну інфраструктуру з росії. Крім того, якщо нова реальність не зменшить політичний імпульс до переходу до безвуглецевої енергетики, брак дешевого російського газу для 57 заповнення перехідного розриву в технологічній ефективності «зелених» рішень призведе спочатку до повернення вугільної та атомної енергетики, а потім до поспішного впровадження більш дорогих зелених технологій, що значно здорожчить досягнення заявлених цілей у боротьбі з глобальним потеплінням. Отже, ризики для глобальної економічної стабільності та безпеки, пов'язані з конфліктом війною в Україні та подальшими санкціями Заходу щодо росії, є надзвичайно гострими на сьогодні, тому існує великий ризик нової глобальної рецесії, уникнути якої можна лише припинивши війну росії проти України, а вже потім шляхом пошуку консенсусу на рівні міжнародного співробітництва. 58 РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ 3.1. Шляхи зміцнення енергетичної безпеки в сучасній економіці В сучасних умовах для забезпечення стабільності у енергетичному секторі світового господарства та формування ефективних важелів енергетичної безпеки, важливим є досягнення стабільності світового геоекономічного простору та забезпечення ефективного переходу до відновлювальних джерел енергії. Надзвичайно важливою частиною світового енергетичного переходу є міжнародне співробітництво. Для об’єднання країн з метою прийняття зобов’язань щодо справедливого переходу, який не веде до втрат країнами ресурсів чи положення на світовій арені і не використовує міжнародний потік фінансування, потужностей і технологій, потрібна ціла світова рамкова концепція. Важливим елементом такої рамкової концепції є інструменти політики в області захисту клімату. Інші заходи повинні включати свою податкову політику (наприклад, адекватні тарифи на викиди вуглецю, що охоплюють викиди в різних галузях) і державне фінансування, інструменти якого включають реалізацію політики по співробітництву для формування сприятливих умов і забезпечення справедливого і стабільного переходу. Елементи останніх вимог включають в себе промисловий розвиток, освіту та навчання, а також соціальний захист. На внутрішньому ринку не завжди будуть доступні необхідні фінансові ресурси. Для забезпечення такої підтримки, особливо для менш розвинутих країн і малих острівних країн, що розвиваються, потрібне ефективне міжнародне співробітництво. Основою досягнення міжнародної енергетичної безпеки є не самозабезпеченість країн, а різноманітність джерел постачання та технологій. Наприклад, напередодні Першої світової війни Уінстон Черчілль прийняв 59 історичне рішення про заміну вугілля з родовищ в Уельсі нафтою з Персії як паливо для кораблів британських ВМС і добився того, що британський флот за швидкістю став перевершувати німецький. Надмірна залежність країни/регіону від конкретного джерела палива, навіть від поновлюваного джерела енергії, збільшує ймовірність широкомасштабного економічного падіння у разі нестачі або зриву постачання. Однак, і зайва диверсифікація без можливості заміщення постачання або наявності інфраструктури, здатної обробляти різноманітні види ресурсів, також може бути проблематичною та дорогою. Для будь-якої країни, яка залежить від імпорту енергоносіїв, надійність глобальних поставок та торгових потоків має критично важливе значення і залежить від здатності та готовності транзитних країн гарантувати транспортування через їхні кордони. Також, слід зазначити, що зростають ризики поширення ядерної зброї через доступ до ядерного палива та засоби його виробництва. Неможливо передбачити, чи буде надійною система стримування у майбутньому (у середині 1960-х рр. ядерні арсенали були в 5 держав, зараз вони вже в 9) [27]. Однак, ядерні технології наступного покоління можуть дуже швидко поширитися по всьому світу, що створить загрозу застосування в регіональному і навіть глобальному масштабі. В даний час енергетична система зазнає трансформації з точки зору фізичної інфраструктури, динаміки ринку та надійності, а коливання вартості на ресурси створюють проблеми і країнам/регіонам, і всій світовій спільноті. Волатильність цін дестимулює довгострокові інвестиції через невизначеність у розвитку енергетичного ринку. Якщо скорочення попиту на енергоресурси супроводжується економічним зростанням, це означає, що економіка є більш ізольованою від коливання цін на енергоносії. Однак зменшення їх споживання через високі ціни не означає, що рівень енергетичної безпеки є стабільно високим. Існуючі приклади є майданчиками для країн, які спільно вирішують питання енергетичного сектору. Механізм взаємодії країн різних рівнях 60 передбачає систему заходів економічного, технічного, інституційного і політичного характеру (табл. 3.1). Таблиця 3.1 Організаційно-економічні інструменти забезпечення міжнародної енергетичної безпеки за рівнями інтеграції (складено автором) Заходи Інструменти Структурно- Ресурсозбереження (обладнання та технології для виробництва, передачі та інвестиційні розподілу електроенергії, альтернативна енергія, а також енергозберігаюче обладнання та технології, засоби автоматизації та системи контролю) та енергоефективність для зниження потреби в енергії (збільшення частки неенергоємних галузей у виробництві). Грошово- Держава фінансує в середньому не менше ніж 25–30% вартості енергозберігаючих кредитні заходів господарських організацій; пільгове кредитування ресурсозберігаючих заходів; фокусне субсидування, надання цінових та податкових пільг на споживання та виробниче застосування відновлюваних джерел енергії; зменшення рівня субсидування технологій, що базуються на використанні органічних енергоресурсів. Податкові Диференціація регіонального оподаткування залежно від джерела енергії та труднощі її видобутку; встановлення щодо підприємств-споживачів енергії спеціального енергетичного податку; диференційоване регулювання ставок оподаткування залежно від енергетичних продуктів; підвищене оподаткування галузей та напрямів економіки, орієнтованих на традиційні види джерел енергії. Цінові Наявність опосередкованого державного втручання у діяльність природних монополій для створення та підтримки конкурентних середовищ, сумісних з природними монополіями. Нормативно- Комплекс законів та підзаконних актів, що регулюють ресурсозберігаючу правові політику всіх видів господарюючих та негосподарських організацій, а також закони, що визначають видачу субсидій та встановлюють державні гарантії на позики для придбання та впровадження ресурсозберігаючих технологій, встановлення різних податкових знижок та норм прискореної амортизації енергетичного обладнання (стимулюючи його оновлення); спеціальні акти, спрямовані на ресурсозбереження та охорону природи, що передбачають звільнення від оподаткування облігацій регіональних та місцевих органів. Програмно- Наявність стратегічних планів в основному на п'ять років з щорічним цільові коригуванням їх з урахуванням змінних умов і ретельним опрацюванням нормативних показників наступного року. Інформаційні Створення державної інформаційної системи в галузі енергозбереження та підвищення енергоефективності; інформаційно-рекламна політика енергоресурсної переорієнтації. Адміністративно- Спеціальні органи, відповідальні за енергетичну політику; наукові та навчальні організаційні та центри з енергозбереження, акцентована підтримка НДР, спрямованих на управлінські розробку технологічних та технічних рішень нетрадиційного енергоресурсного забезпечення та розвиток енергозберігаючих систем. 61 До методів взаємодії країн у забезпеченні міжнародної енергетичної безпеки також необхідно віднести ліцензування (дає право на здійснення різних видів діяльності в енергетиці) та сертифікацію (підтверджує відповідність робіт та послуг, атестацію випробувального обладнання, що використовується в енергомашинобудуванні) видів діяльності в енергетиці) та сертифікацію (підтверджує відповідність робіт та послуг, атестацію випробувального обладнання, що використовується в енергомашинобудуванні). За дослідженнями, ефективні енергетичні ринки – на національному, регіональному та міжнародному рівні – це необхідна умова енергетичної безпеки та сталого розвитку. З одного боку, вони повинні забезпечувати безпечне, надійне та доступне енергопостачання, з іншого – за допомогою широкого використання доступних чистих технологій можуть робити внесок у скорочення викидів парникових газів [14] Реалізація ефективного механізму взаємодії у забезпеченні міжнародної енергетичної безпеки відіграє значну роль у функціонуванні світового паливно- енергетичного комплексу та потребує державного регулювання рівня інтегрованості у глобальний енергетичний простір, інтересів компаній, витрат ресурсів. Нами встановлено, що в основі цього механізму є системне поєднання певних заходів, інструментів, методів на базі об'єктивно існуючих та специфічних принципів забезпечення енергетичної безпеки, які формуються суб'єктами управління енергетичною безпекою країн для досягнення та захисту їх національних інтересів. Крім того, слід зазначити, що у найближче десятиліття пріоритетною задачею є оновлення, модернізація та розширення інфраструктури (табл. 3.2). 1 Таблиця 3.2 Сучасні інструменти підтримки рішень у сфері енергетичного переходу (складено автором) Технологічний Ціль Рекомендації напрям Відновлювальні Впровадження поновлюваної Дані інструменти політики включають нормативні заходи, що регулюють джерела енергії енергетики у сферах ринок, а також податкові та фінансові стимули для підвищення їх цінової кінцевого споживання доступності та збільшення їх конкурентоспроможності у плані витрат порівняно з рішеннями на викопних видах палива. Впровадження поновлюваної Вибір інструменту та його конструкції повинні враховувати характер рішення енергетики в електроенергетичній (наприклад, промислове, розподілене, автономне), рівень розвитку галузі, галузі організаційну структуру електро-енергетичної системи та цілі політики. Енергозбереження та Підвищення Інструменти політики у сфері енергоефективності, такі як суворі будівельні енергоефективність енергозбереження та норми, підтримка модернізації будівель та стандарти побутових приладів, енергоефективності критично важливі в енергетичному переході для будівель та промислових в системах опалення та охолодження процесів. Збільшення Зниження викидів вуглецю в транспортній галузі, крім інших заходів, вимагає енергозбереження в переходу від енергоємних режимів до низьких викидів вуглецю. транспорті Електрифікація Електрифікація систем Цільові показники для поновлюваної електроенергетики мають враховувати кінцевого опалення та охолодження зростання попиту внаслідок електрифікації кінцевого споживання відповідно споживання Електрифікація транспорту до довгострокових цілями декарбонізації. Крім того, для підтримки електрифікації при реалізації її потенціалу з метою забезпечення гнучкості системи потрібні відповідні інструменти політики та пристрій електроенергетичної системи. «Зелений водень» Підтримка розвитку Стимулююча рамкова концепція повинна включати чотири основні елементи: «зеленого» водню національну стратегію у галузі «зеленого» водню, встановлення пріоритетів, гарантії походження та стимулюючу політику. Екологічно стійка Безпека екологічно Щодо відновлюваної енергетики теж існують питання щодо екологічної біоенергетика сталого використання стійкості. Серед цих проблемних питань – викиди парникових газів, пов'язані біоенергетики зі зміною землекористування, а також вплив на якість повітря та води та біологічна різноманітність. 62 Крім того, варто зауважити, що до 2050 р. необхідно інвестувати понад 80% загальної суми у 131 трлн. дол. США у технології енергетичного переходу, у тому числі в ефективність, відновлювані джерела енергії, електрифікацію кінцевого споживання, електромережі, гнучкість, водень, а також в інновації, що дозволяють новим та вузькоспеціалізованим рішенням стати окупними. Поточні стратегії більшості національних урядів уже передбачають значні інвестиції в енергетику у розмірі 98 трлн. дол. США до 2050 р. Дані стратегії мають на увазі майже дворазове збільшення щорічних інвестицій в енергетику, які у 2019 р. склали 2,1 трлн дол. США. Значні інвестиції будуть спрямовані на модернізацію старіючої інфраструктури та задоволення зростаючого попиту на енергію. Крім того, експертами прогнозується, що у 2050 році у трансформованій енергетичній галузі буде забезпечено122 мільйони робочих місць. Відповідно до Стратегії з обмеження глобального потепління до 1,5 ° C, кваліфікація, навички та професії все більше концентруватимуться у виробництві, з постачанням палива на другому місці. Навчання таким професій щодо просте і забезпечує можливості для працівників з галузі викопних видів палива. Вимоги до утворення робочої сили змінюються в міру переходу, постійно зростає частка кількість працівників з базовою освітою та піком працівників з вищою освітою до 2030 року [34]. Міжнародне співробітництво регулюється угодами, меморандумами, протоколами, спільними деклараціями та заявами, договорами, що укладаються на міжнародному, двосторонньому (більша частина їх стосується питань постачання та транзиту енергоресурсів), регіональному, міждержавному, міжурядовому, міжвідомчому рівнях [30]. В цілому ж, заходи політики та інвестиції в енергетичний перехід можуть забезпечити ширший структурний зрушення у бік стійкості економіки та суспільства. Для забезпечення повного розуміння впливу переходу та його своєчасності та справедливості енергетичну галузь необхідно розглядати як 63 невід'ємну частину економіки ширшому плані. Вихідні умови, соціально- економічні пріоритети та ресурси розрізняються по регіонах та країнах, всі вони впливають на предмет та швидкість їх енергетичного переходу (табл. 3.3). Таблиця 3.3 Особливості структурних змін та справедливої політики за умов структурного енергетичного переходу (складено автором) Мета Пропозиції та рекомендації Врахування потенційних Забезпечення справедливого та чесного переходу перекосів на ринках праці вимагатиме вжиття заходів для подолання тимчасових, географічних дисбалансів та дисбалансів, пов'язаних з навичками. Розвиток місцевих виробничо- Посилення та ефективне використання можливостей збутових ланцюжків всередині країни вимагає застосування ретельно опрацьованих стимулів та правил, ініціатив з бізнес- інкубації, програм розвитку постачальників, підтримки малих та середніх підприємств та просування ключових промислових центрів. Надання можливостей у сфері Раннє інформування про теми, пов'язані з навчання та нарощування відновлюваною енергетикою, і кар'єрних потенціалу можливостях є вкрай важливим для залучення інтересу молодих людей до кар'єрного зростання в даній галузі, а також для підвищення рівня інформованості населення. Підтримка безвідходної економіки для забезпечення стійкості рішень, пов'язаних із енергетичним переходом, та їх плавної інтеграції в існуючі екосистеми з точки зору екологічної стійкості, принципів безвідходної економіки та зменшення впливу на довкілля потрібні інструменти політики та відповідні заходи. Підтримка спільнот та залучення Енергетика на рівні спільнот може відігравати громадян важливу роль у прискоренні впровадження відновлюваних джерел енергії, при цьому забезпечуючи місцеві соціально-економічні переваги та збільшуючи громадську підтримку для виконання локального енергетичного переходу. Оновлення старої інфраструктури або інвестування в її розширення є важливою частиною енергетичного переходу та фактором, що сприяє розвитку сучасних технологій. У найближчі десять років із збільшенням частки відновлених джерел енергії це стане особливо актуальною задачею, що потребує 64 гнучкості системи та сучасних мереж. Розвиток інфраструктури має бути узгоджено з довгостроковими планами та відображати більш загальні стратегії, включаючи інтеграцію регіонального ринку. Отже, надзвичайно важливою частиною світового енергетичного переходу є міжнародне співробітництво. Для об'єднання країн з метою прийняття зобов'язань щодо справедливого переходу, який посилює міжнародний потік фінансування, потужностей та технологій, потрібна цілісна загальносвітова рамкова концепція. Вкрай важливим елементом такої рамкової концепції є інструменти політики у сфері захисту клімату. Інші заходи повинні включати податкову політику (наприклад, адекватні тарифи на викиди вуглецю, що охоплюють викиди в різних галузях) та державне фінансування з метою реалізації політики щодо сприяння створенню сприятливих умов та забезпечення справедливого та стабільного переходу. 3.3. Особливості формування енергетичної безпеки України в сучасних умовах Економіка України має за основу потужний паливно-енергетичний комплекс, проте, який на сучасному етапі не додає конкурентних переваг національній економіці. Важливими проблемами його функціонування є висока енергоємність виробленого в країні валового продукту та високий рівень залежності від імпорту енергетичних ресурсів. Сучасний енергетичний потенціал України є важливою основою для економічного розвитку, складовою економічної безпеки, джерелом формування додаткових конкурентних переваг. Важливим базисом сучасного енергетичного потенціалу України є видобуток вугілля, однієї з ключових галузей первинного сектору. Сукупне виробництво вугілля за 2021 р. становить 25 млн. т. н.е., що складає 0,3 % 65 світового видобутку, а запаси вугілля в Україні – більше 3 % світових запасів (рис. 3.1) 180 160 140 120 100 80 60 40 20 0 19901991199219931994199519961997199819992000200120022003200420052006200720082009201020112012201320142015201620172018201920202021 Рис. 3.1. Обсяги видобутку вугілля в Україні, 1990-2021 рр., млн. т (складено автором на основі [7]) Наша країна належить до групи країн, що певною мірою забезпечені різними видами природними ресурсами, в тому числі корисними копалинами для виробництва первинної енергії. Проте, на жаль обсяги таких природних ресурсів, їх кількість не дають країні сформувати енергетичну незалежність. Слід відзначити, що за показниками запасів вугілля, як корисних копалин, Україна входить до десятки лідерів у країнах світу. Такі показники та забезпеченість покладами вугілля, роблять його важливим енергетичним ресурсом для національної економіки, особливо, коли відсутні значні запаси інших стратегічних енергетичних ресурсів, таких як гази та нафту. За оцінками фахівців, запасів вугілля має вистачити Україні більш ніж на 300 років, а використання сучасних технологій для використання вугілля при виробництві теплової енергії дасть можливість сформувати ефективну систему для видобутку та переробки вугілля, з метою отримання теплової енергії та виробництва хімічних продуктів. 66 Проте, як видно з рис. 3.1, війна в Україні з 2014 р. не дозволяє використовувати запаси вугілля для зростання національної економіки повною мірою. Окрім вугільної промисловості стратегічно важливою для України є газова промисловість, що є однією з ключових секторів енергетичного комплексу та енергетичного потенціалу національної економіки. Так, сукупні доведені поклади природного газу в Україні становили на початок 2020 р. близько 1 трлн. м3, що складає майже 0,5 % світових запасів, а сукупні показники видобутку природного газу становили у 2021 р. (рис. 3.2). Слід відзначити, що важливу роль в національній економіці відіграє газотранспортна система, що за показниками свого розвитку складає конкурентну перевагу національної економіки – вона включає близько 39 тис. км газопроводів, велика частина яких є унікальними, зокрема з розвинутими магістральними мережами та наявністю відгалужених газопроводів, компресорних станцій, газорозподільчих станцій, газовимірювальних станцій, система підземних сховищ газу, тощо. 30 28 25 23 21 21 21 21 21 20 21 19 20 20 20 20 20 20 20 20 20 20 20 18 18 18 20 18 18 18 18 19 19 19 18 15 10 5 0 19901991199219931994199519961997199819992000200120022003200420052006200720082009201020112012201320142015201620172018201920202021 Рис. 3.2. Обсяги видобутку природного газу в Україні, 1990-2021 рр. 1990- 2021, млрд. м3 (складено автором на основі [10, 18]) 67 Слід відзначити, що така розвинена газотранспортна система дає ряд переваг для національної економіки. Зокрема, про її ефективність свідчать такі фактичні показники як загальна місткість сховищ газу - понад 32 млрд м3, сукупна пропускна властивість системи транспортування газу в Україні на вході складає майже 290 млрд м3 за рік, а на виходi – 179 млрд м3 за рік, у т. ч. близько 143 млрд м3 за рік припадає на європейський напрямок. Слід зауважити, що Україна є активним споживачем нафти та нафтопродуктів для виробництва електроенергії а також для виробництва продуктів з нафти (табл. 3.4) Таблиця 3.4 Динаміка споживання нафти в Україні та країнах ЄС, 1990-2021, млн. т нафтового еквівалента (складено автором на основі [34]) 2020 - 2000 - 1990 2000 2005 2010 2015 2020 2021 2021 2021 (%) (%/year) ЄС 524 544 553 492 445 408 423 3,8 -1,2 Бельгія 18 23 23 22 21 18 19 9,0 -0,8 Чехія 9 8 10 9 8 8 9 9,7 0,8 Франція 80 86 85 75 71 60 64 7,8 -1,4 Німеччина 119 119 112 101 97 90 87 -2,9 -1,5 Італія 88 86 81 67 54 43 48 10,2 -2,8 Нідерланди 21 23 26 25 23 23 21 -6,8 -0,4 Польща 13 19 21 25 23 29 30 4,2 2,3 Португалія 11 15 15 11 9 8 8 2,2 -2,7 Іспанія 44 61 68 57 48 43 46 7,2 -1,3 Швеція 15 15 14 12 10 8 9 5,9 -2,5 Великобританія 73 68 69 60 57 48 50 4,1 -1,5 Норвегія 8 8 9 9 9 8 8 2,5 0,1 Туреччина 22 30 28 29 37 42 44 5,7 1,9 Україна 67 12 14 13 10 10 10 3,3 -0,8 68 Важливу роль у формуванні та збереженні енергетичної безпеки в Україні складає також нафтова промисловість. Сектор нафтової промисловості охоплює транспортування нафти для використання на потреби внутрішнього ринку, а також для транзитного транспортування до європейських країн. До складу нафтотранспортної системи входять: магістральні нафтопроводи, нафтоперекачувальні станції, нафтові термінали, сховища та резервуари, системи електропостачання, зв’язку, інфраструктурні системи [8]. Аналізуючи систему електроенергетики України, варто відзначити, що національна економіка забезпечена розвиненою енергетичною системою, що здійснює централізоване забезпечення необхідною кількістю електроенергії внутрішній ринок, задовольняє потреби національних виробників та споживачів, а також функціонує для експорту та імпорту електроенергії (рис. 3.3). BWRorld O BelIgCiSum ECu ECD zerochpe GEu7ropean Union GPoelramnadny Italy ia Franc Portugal RNoemthae erla Spain Sweden UnitedniKa nds No ingdom СKaпz rway Turkey CIS оaжkиhвstаaнnня електроенергії Russia Виробництво електроенергії 990 991 2 3 4 5 6 7 8 9 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 0 1 2 3 4 5 6 1 1 199 199 199 199 199 199 199 199 200 200 200 200 200 200 200 200 200 200 201 201 201 201 201 201 201 201 7 8 9 0 1 201 201 202 202 Рис. 3.3. Виробництво електроенергії в Україні та національне споживання електроенергії, (ТВт*год), 1990-2021 рр. (складено автором на основі [34]) 230 299 224 279 208 253 190230 166203 158194 142 183 136 178 130 173 126 172 124 171 122 173 123 174 129 180 135 182 138 186 144 193 149 196 148 193 134174 148 189 152 195 150 199 148 194 134 183 124164 124 165 121156 122160 120154 117148 124157 69 Варто відзначити високий технічний рівень та технологічні характеристики нафтопроводів в Україні, що є вагомою конкурентною перевагою та забезпечує реалізацію функції транзиту енергоресурсів до країн Європи, а також для покриття потреб національної економіки. В ході оцінки рівня енергетичної безпеки України варто відзначити, що на її стабільність впливає роль зовнішнього сектору, зокрема для України принциповою особливістю є залежність від імпорту енергоресурсів (табл. 3.5). Протягом 2014-2020 рр. слід відзначити тенденцію до зменшення обсягів імпорту первинної енергії, зокрема з причин скорочення споживання природного газу та нарощення імпорту біопалива та відходів. Таблиця 3.5 Показники імпорту енергоресурсів за видами, 2014-2020 рр., тис. т н. е. (складено автором на основі [34) Роки 2020р. до 2020 р. у % Первинна енергія 2014 р. (+, -) до 2014 р. 2014 2016 2018 2020 Природний газ 22589 13288 8809 11262 -11327 49,9 Сира нафта 849 238 527 1331 482 156,8 Нафтопродукти 7258 7887 9155 9671 2413 133,2 Вугілля й торф 9022 9940 10617 12993 3971 144,0 Біопаливо та відходи 1 30 38 - х х Електроенергія 3 193 7 4 1 133,3 Всього 39722 31575 29152 35261 -4461 88,8 Крім того, слід відзначити очевидний прорив України у виробництві відновлювальних джерел енергії (рис. 3.4). 70 ЄС Бельгія Франція Німечиина Польща Великобританія Україна 50.0 45.0 44.8 44.4 39.0 41.5 40.0 37.7 40.7 35.0 30.0 27.4 25.0 22.9 24.3 23.282.6 20.0 16.4 17.6 18.4 15.0 14.1 14.1 13.7 14.6 17.4 16.1 11.8 10.0 6.9 6.7 8.4 7.37.77.1 5.0 1.7 3.92.52.43.6 2.7 3.03.4 0.0 1990 2000 2010 2020 2021 Рис. 3.4. Показники країн ЄС та України за часткою відновлювальних джерел енергії у виробництві електрики, % (складено автором на основі [34]) Слід відзначити, що Україна обіймає чільне місце на міжнародному ринку енергоресурсів, переважно за рахунок своєї ролі як провідної транзитної держави на шляху між Європою та Азією, крім того, Україна є експортером зовнішніх енергоресурсів для внутрішніх потреб та виробництва продуктів з енергетичних ресурсів. Проте, серед загроз енергетичній безпеці слід виділити наступні: нестабільність світового ринку енергоресурсів та цін на енергоносії, високий рівень залежності від імпорту, монополізація енергетичних ринків, геоекономічний та геополітичний тиск інших країн, війна росії проти України, недостатня диверсифікація джерел постачання первинних ресурсів. Крмі того, серед внутрішніх факторів слід відзначити подекуди неефективне використання первинної енергії, надмірна енергоємність національної економіки, низькі темпи нарощування видобутку первинних ресурсів, тощо. В контексті дослідження показників енергетичної безпеки в Україні, варто визначити роль кожного з регіонів, які її формують. Для аналізу та оцінки 71 енергетичної безпеки важливо врахувати ті показники, які відображають особливості наявності енергетичних ресурсів, їх використання та ефективність. Оцінку рівня енергетичної безпеки пропонуємо дослідити за допомогою використання методів інтегральної оцінки, на основі порівняння з інтегральними визначеними пороговими індикаторами. Дане дослідження включає в себе такі етапи: визначення складових для розрахунку інтегрального індексу, визначення форми інтегрального індексу та методу його розрахунку, визначення вагових та порогових коефіцієнтів, проведення розрахунків [23]. Для проведення розрахунків нами було використано наступні вхідні показники: ВВП на душу населення (дол. США), показники споживання електроенергії на 1 особу (т.н.е./рік ), частка енергетичного сектору у ВВП (%), рівень інвестицій до енергетичного сектору (млн. дол. США), рівень викидів СО2 (т. СО2/т.н.е), частка імпорту енергоресурсів у ВВП країни (%), енергетичний баланс (% енергоресурсів у загальній структурі). Здійснюючи поетапно формалізацію даних, визначення порогових значень та вагових коефіцієнтів, у загальному вигляді багатофакторна модель енергетичної безпеки України матиме наступний вигляд. Рис. 3.5. Багатофакторна модель енергетичної безпеки України 72 До складу моделі входять розрахунки інтегральних індексів за такими складовими: ресурсна достатність, економічна доступність, економічна прийнятність, екологічна прийнятність, ресурсно-технічне забезпечення, інституціонально-організаційне забезпечення, відповідність політиці, відповідність цілям. Варто відзначити, що для більшості складових у вигляді інтегральних показників відсутні значення показників, що перебувають і оптимальній зоні, для більшості характерні перебування у зоні нижчого порогу. Крмі того, варто взяти до уваги умовний характер даного моделювання, де більшість індикаторів визначені як наявні для майбутнього, бажаного стану. Рис. 3.6. Показники сукупного інтегрального індексу рівня енергетичної безпеки на період із 2000 до 2030 рр. 73 Слід відзначити, що ключові індикатори інтегральної оцінки енергетичної безпеки України, їх складові та значення можуть бути основою для стратегічного планування розвитку енергетичного сектору національної економіки. Оцінка складових за вказаною методикою, моніторинг їх динаміки та вагових значень може стати основною для визначення поточних те перспективних тенденцій розвитку рівня енергетичної безпеки України. Отже, енергетична безпека – це один з найважливіших пріоритетів національних урядів та необхідний елемент функціонування національної економіки та життєдіяльності суспільства. Тому врахування зовнішніх та внутрішніх чинників, потенційних можливостей та загроз є важливими складовими комплексу регулювання енергетичного сектору в Україні. 74 ВИСНОВКИ В ході дослідження особливостей формування та забезпечення енергетичної безпеки у світовому господарств в контексті глобальних викликів, слід відзначити, що на сьогодні світ опинився у певному роді енергетичній кризі внаслідок геополітичних факторів, спричинених війною в Україні та санкцій ними діями стосовно росії. Визначено, що на сьогодні перед різними регіонами стоять різні завдання щодо забезпечення енергетичної безпеки: для країн-імпортерів важливо зберегти надійність енергопостачання та диверсифікувати джерела постачання енергоресурсів; країнам-експортерам важливо закріпитися на стратегічних ринках за вигідними цінами та мати в наявності засоби для подальшого видобутку енергоресурсів; третьою силою виступають транзитні країни, які прагнуть отримати зиск від транспортування енергоресурсів їхньою територією. Важливо розуміти, що енергетична безпека можлива лише в умовах взаємної співпраці всіх трьох сторін енергетичного обміну. Також, варто зауважити, про нестійкість існуючої геополітичної системи світу, що безперечно впливає на енергетичну безпеку. Основні причини нестійкості полягають у глобалізації, яка порушує існуючу рівновагу між традиційними державними інститутами прийняття рішень та наднаціональними центрами, які контролюють необхідні ресурси для їх реалізації, особливо залежно від міри їх повноважень. Таким чином, рівновага порушується ще більше, особливо в прагненні окремих країн до захвату територій, матеріальних та енергетичних ресурсів. Також йде мова про прагнення окремих країн до звільнення від політичної, економічної, енергетичної залежності від інших країн, ідеологічному протистоянню різних соціальних систем, спробах окремих політиків використовувати в корисних намірах національну різницю між різними прошарками населення та державами, наявності міжкласових суперечок. 75 На сьогодні сучасні тенденції в геополітиці викликають ряд протистоянь в енергетичній сфері. Сучасною особливістю світового енергетичного порядку є те, що в умовах боротьби за енергетичні ресурси все більше конфлікти переростають у реальні протистояння між країнами та ряд дій обмежувального характеру у сфері національної та міжнародної енергетичної безпеки, що веде до погіршення політичних взаємин між країнами. В результаті виникають загрози для стабільності енергетичної безпеки у світі. Визначено, що в сучасних умовах для забезпечення енергетичної безпеки основні споживачі та виробники енергоресурсів дотримуються таких стратегій: розвиток сектора сланцевих вуглеводнів, що дозволяє наростити власний видобуток та скоротити імпорт нафти та газу; збільшення в енергобалансі частки відновлюваних джерел енергії, що дає можливість імпортерам знизити залежність від зовнішніх постачальників, а експортерам – задовольнити внутрішній попит і збільшити експорт за рахунок обсягів вуглеводневого палива, що вивільнилися; впровадження енергоефективних технологій для оптимізації споживання та сприяння боротьбі з екологічними загрозами. Слід відзначити, що на сьогодні у світовій спільності ресурси та технології, необхідні для прискорення енергетичного переходу, доступні у необхідному обсязі. Світова спільнота прокладає курс до різкого та неухильного зниження викидів вуглекислого газу (CO2) до 2030 р. – на 45% від рівня 2010 р. – та досягнення нульових викидів до 2050 р. Визначено, що Україна обіймає чільне місце на міжнародному ринку енергоресурсів, переважно за рахунок своєї ролі як провідної транзитної держави на шляху між Європою та Азією, крім того, Україна є експортером зовнішніх енергоресурсів для внутрішніх потреб та виробництва продуктів з енергетичних ресурсів. Проте, серед загроз енергетичній безпеці слід виділити наступні: нестабільність світового ринку енергоресурсів та цін на енергоносії, високий рівень залежності від імпорту, монополізація енергетичних ринків, 76 геоекономічний та геополітичний тиск інших країн, війна росії проти України, недостатня диверсифікація джерел постачання первинних ресурсів. Крмі того, серед внутрішніх факторів слід відзначити подекуди неефективне використання первинної енергії, надмірна енергоємність національної економіки, низькі темпи нарощування видобутку первинних ресурсів, тощо. 77 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бараннік В. О. Енергетична безпека держави: обгрунтування основних складників, залежностей та взаємозалежностей. Стратегічні пріоритети. 2012. № 2 (23). С. 40–46. 2. Бобров Є. Енергетична безпека держави : монографія. Київ : Ун-т економіки та права «КРОК», 2013. 308 с. 3. Воронцов С. Б. Оцінка стану енергетичної безпеки України: Методологічні підходи, критерії, індикатори. Стратегічні пріоритети. 2012. № 2. С.22 – 30. 4. Гріненко А. Ю. Сучасні проблеми енергетичної безпеки України у трансформаційному світі Наукові записки Національного університету “Острозька академія”. 2018. № 9. С. 4 – 10. 5. Гулій В. Основні передумови і шляхи раціонального використання власних паливно-енергетичних ресурсів в Україні. Чорноморська безпека.2010. № 3. С. 56 – 61. 6. Дарнопих Г. Ю. Паливно-енергетичний комплекс України в умовах глобалізації. Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. 2011. № 2. С.19 – 28. 7. Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua 8. Енергетична безпека України. Світові та національні виклики / Б. С. Стогній, О. В. Кириленко, С. П. Денисюк. Київ : Українські енциклопедичні знання, 2006. 408 с. 9. Енергетична безпека України: стратегія та механізми забезпечення / А. І. Шевцов, М. Г. Земляний, В. О. Бараннік [та ін.] ; за ред. А. І. Шевцова. Дніпропетровськ : Пороги, 2002. 264 с. 10. «Зелена» економіка: глобальний тренд розвитку / Kazenergy. Енергія єдності URL: 78 http://www.kazenergy.com/ua/2012–06–20–08–42–46/2012–06–20–13–01– 53/9027- lr-.html 11. Земляний М. Г. До оцінки рівня енергетичної безпеки. Концептуальні підходи. Стратегічна панорама. 2009. № 2. С. 56–63 12. Корінний С. О. Сучасний стан паливно-енергетичного комплексу та можливості використання енергозбереження підприємствами. Держава та регіони. 2011. № 6. С. 33 – 37. 13. Коцко Т.А. Проблеми енергетичної безпеки України в контексті формування передумов переходу до моделі сталого розвитку / Т.А. Коцко // Економічна безпека держави: міждисциплінарний підхід: колективна монографія / за ред. Є.В. Хлобистова. – Черкаси: видавець Ю.А. Чабаненко, 2013. – 642 с. 14. Лір В. Е. Національна енергетична безпека в контексті глобальних цілей сталого розвитку. Східна Європа: економіка, бізнес та управління. 2018. Вип. 1 (12). С. 77–83. 15. Макогон Ю. В. Забезпечення енергетичної безпеки підприємства в умовах сталого розвитку. Вісник економічної науки України. 2018. № 1 (34). С. 106 – 110. 16. Матвійчук Н. М. Пріоритетні напрями забезпечення енергетичної безпеки України. Економічний форум. 2018. № 2. С. 183 – 187. 17. Організаційні та правові аспекти забезпечення безпеки і стійкості критичної інфраструктури України / за ред. О. М. Суходолі. Київ : НІСД, 2019. 224 c 18. Свірчевська Ю.А. Сутність енергетичної безпеки країни та чинники, що на неї впливають URL: http://geopolitika.crimea.edu/arhiv/.../042svirch.pdf 19. Структурно-інституціональні трансформації та економічна безпека держави: колективна монографія; за заг. ред. О.С. Власюка, А.І. Мокія. – Львів: Апріорі, 2013. – 836 с. 79 20. Суходоля О. М. Виклики та загрози енергетичній безпеці України: результати реформування енергетики у період 2014 – 2017 років. Стратегічна панорама. 2018. № 1. С. 77 – 87. 21. Суходоля О. М. Теоретико-методологічні засади забезпечення енергетичної безпеки України. Стратегічні пріоритети. 2014. № 2. С. 129–139. 22. Тартасюк Л. Енергетична безпека. Українське слово. 2011. № 31. С. 4 – 5. 23. Харазішвілі Ю. М., Дронь Є. В. Адаптивний підхід до визначення стратегічних орієнтирів економічної безпеки України. Економіка України. 2014. № 5. С. 28–45. 24. A European Strategy for Sustainable, Competitive and Secure Energy: Green Paper: Doc. COM (2019) 105 final. Brussels. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal- content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:52006DC0105&from=EN 25. Azzuni, A., & Breyer, C. Definitions and dimensions of energy security: a literature review. WIREs Energy Environ. 2018. 26. Clayton, B. The Case of Allowing U.S. Crude Oil Export / B. Clayton URL: http://www.cfr.org/oil/case-allowing-us-crude-oil-exports/p31005 27. Cуходоля О. М. Проблеми визначення сфери регулювання енергетичної безпеки. Стратегічні пріоритети. 2019. № 1. С. 5 – 17. 28. Energy Information Administration. URL: http://www.eia.gov 29. European Commission. Green Paper. A European Strategy for Sustainable, Competitive and Secure Energy. COM (2020) 105 final. Brussels. 2020. 8 March. Р. 3 30. European Commission. URL: http://ec.europa.eu 31. Global Trends in Renewable Energy Investment 2021. Datapack URL: h t t p : / / f s - u n e p - centre.org/sites/default/files/attachments/unep_gtr_data_file_11_may_2015_amc_lm. pdf 32. International Energy Agency. URL: http://www.iea.org 80 33. International Energy Statistics URL: http://www.eia.gov/cfapps/ipdbproject/iedindex3.cfm?tid=90&pid=44&aid=8 34. IRENA Global Energy Transformation Forecast (2021): Strategy to Limit Global Warming to 1.5°C URL: https://www.irena.org/publications/2021/Jun/World- Energy-Transitions-Outlook 35. Kalicki, J., & Goldwyn,D. Energy and Security: Toward a New Foreign Policy Strategy. Baltimore: Woodrow Wilson Center Press, Johns Hopkins University Press. 2005. 36. King Abdullah City for Atomic and Renewable Energy URL: http://www.kacare.gov.sa/en/ 37. Luft, G., & Korin, A. Energy Security Challenges for the 21st Century: A Reference Handbook. Praeger Security International. 2009. 38. Organization of the Petroleum Exporting Countries. 2019. Who Gets What from Imported Oil? // Vienna. OPEC. July 2019. P. 1-2. 39. Scholl E., & Westphal, K. European Energy Security Reimagined. Stiftung Wissenschaft und Politik. 2017. 40. Westing, Arthur. Global Resources and International Conflicts. Environmental Factors in Strategic Policy and Action. Oxford University Press. 1986. OPEC. URL: http://www.opec.org 41. Winzer, Christian. Conceptualizing Energy Security. CWPE 1151 & EPRG 1123. 2011. 42. World Energy & Climate Statistics – Yearbook 2022 URL: https://energystats.enerdata.net/crude-oil/crude-oil-balance-trade-data.html 43. World Energy Council. URL: http://www.worldenergy.org