Запобігання та протидія корупції на державній службі: стан та перспективи розвитку

Балкова, Анна  Сергіївна
Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7945
Назва:	Запобігання та протидія корупції на державній службі: стан та перспективи розвитку
Автори:	Манн, Руслан Володимирович Балкова, Анна Сергіївна
Ключові слова:	корупція;антикорупційна політика;державна влада;місцеве самоврядування;інститут уповноважених осіб
Дата публікації:	чер-2021
Короткий огляд (реферат):	Кваліфікаційна робота бакалавра складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 76 сторінок. Список використаних джерел складається з 56 найменувань, 4 таблиці, 13 рисунків. Об’єкт дослідження – державна антикорупційна політика. Предмет дослідження – підходи до підвищення ефективності державного управління в сфері запобігання та протидії корупції. Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є оцінка поточного стану та дослідження перспектив розвитку в сфері запобігання та протидії корупції на державній службі. Для досягнення поставленої мети встановлені наступні завдання: дослідження загальних засад антикорупційної політики в Україні; вивчення світового досвіду запровадження антикорупційної політики; оцінка рівня корупції в Україні; аналіз ефективності діяльності антикорупційних органів в Україні; виявлення основних заходів щодо вдосконалення антикорупційної політики в Україні; аналіз та удосконалення інституту уповноважених осіб із запобігання та виявлення корупції в органах державної влади та місцевого самоврядування. Наукова новизна одержаних результатів полягає в здійсненні комплексного дослідження ефективності державної антикорупційної політики та окресленні перспектив розвитку у сфері запобігання та протидії корупції в Україні.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу):	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7945
Розташовується у зібраннях:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Файли цього матеріалу:
Файл	Опис	Розмір	Формат
Балкова А.С..pdf Restricted Access		1.49 MB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити Запит копії
Показати повний опис матеріалу Перегляд статистики
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Запобігання та протидія корупції на державній службі: 
стан та перспективи розвитку» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконала: здобувачка 4 курсу, групи ПУА-178 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування» 
                                                                             ___________Балкова А.С._____________________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник _____ Манн Р.В._________________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент _________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2021 року 
 4 
 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП……………………………………………………………………. 5 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА 
7 
РЕАЛІЗАЦІЇ  АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ………………......... 
1.1 Загальні засади антикорупційної політики в Україні……………........ 7 
1.2 Світовий досвід запровадження антикорупційної політики…........ 14 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ  
АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ………………………. 27 
2.1 Оцінка рівня корупції в України……………………………………. 27 
2.2 Аналіз ефективності діяльності антикорупційних органів в  
Україні……………………………………………………………………. 35 
РОЗДІЛ 3 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ В СФЕРИ ЗАПОБІГАННЯ  
ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ ……………………………….. 50 
3.1 Напрями зниження рівня корупції державних службовців в  
Україні……………………………………………………………………. 50 
3.2 Аналіз та удосконалення інституту уповноважених осіб із  
запобігання та виявлення корупції в органах державної влади та  
місцевого самоврядування……………………………………………… 56 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 66 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………. 70 
 
 
  
5 
 
ВСТУП 
 
 
В свідомості людей на сьогодні досить поширеним є тісний 
взаємозв’язок між такими поняттями, як «державний службовець» та 
«корупція». Це одна із перших асоціацій, які виникають у населення, і яку 
вважають однією з найважливіших проблем в Україні. Як показує досвід, 
корупція викликає низку загроз для ефективного функціонування будь-якої 
держави, зокрема порушує права людини, перешкоджає розвитку демократії, 
соціальної справедливості, призводить до значних фінансових втрат, 
неефективному розподілу бюджетних коштів, в цілому перешкоджає як 
економічному, так і соціальному розвитку. Корупція призводить до 
неефективного державного управління на будь-якому рівні. Отже, подолання 
та запобігання корупції, побудова чесної, прозорої та відкритої системи 
публічного управління є однією з першочергових завдань в країні. 
На сьогодні, Україна стала на шлях реформування, зокрема і в сфері 
запобігання корупції. Так, розроблено відповідне законодавчо-нормативне, 
інституційне, кадрове забезпечення, реалізуються антикорупційні стратегії та 
низка заходів в сфері запобігання та протидії корупції.  
Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є оцінка поточного стану та 
дослідження перспектив розвитку в сфері запобігання та протидії корупції на 
державній службі.   
Для досягнення поставленої мети встановлені наступні завдання: 
− дослідження загальних засад антикорупційної політики в Україні; 
− вивчення світового досвіду запровадження антикорупційної 
політики; 
− оцінка рівня корупції в Україні; 
− аналіз ефективності діяльності антикорупційних органів в Україні; 
− виявлення основних заходів щодо вдосконалення антикорупційної 
політики в Україні; 
6 
 
−  аналіз та удосконалення інституту уповноважених осіб із 
запобігання та виявлення корупції в органах державної влади та місцевого 
самоврядування. 
Об’єкт дослідження – державна антикорупційна політика. 
Предмет дослідження – підходи до підвищення ефективності 
державного управління в сфері запобігання та протидії корупції. 
При проведенні дослідження використовувалися наступні методи:  
порівняння –  при вивченні світового досвіду і можливості адаптування його 
до вітчизняних реалій; аналізу – при вивченні основних складових, а також 
рівня ефективності державної антикорупційної політики; синтезу – при 
пошуку заходів для підвищення ефективності в сфері запобігання та протидії 
корупції. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в здійсненні 
комплексного дослідження ефективності державної антикорупційної політики 
та окресленні перспектив розвитку у сфері запобігання та протидії корупції в 
Україні. 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна робота бакалавра 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. 
Повний обсяг роботи становить 76 сторінок. Список використаних джерел 
складається з 56 найменувань, 4 таблиці, 13 рисунків. 
 
 
  
7 
 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ  
АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ 
 
 
1.1 Загальні засади антикорупційної політики в Україні 
 
Засади формування та реалізації антикорупційної політики в Україні 
визначаються в ст. 18 Закону України «Про запобігання корупції» [39]. 
Зокрема, там зазначено, що засади антикорупційної політики 
(Антикорупційна стратегія) визначаються Верховною Радою України. 
Антикорупційна стратегія, в свою чергу, розробляється Національним 
агентством на основі аналізу ситуації щодо корупції, а  також результатів 
виконання попередньої антикорупційної стратегії. Антикорупційна стратегія 
реалізується шляхом виконання державної програми, яка розробляється 
Національним агентством та затверджується Кабінетом Міністрів України. 
Зазначені антикорупційні програми приймаються в : Адміністрації Президента 
України, Апараті Верховної Ради України, Секретаріаті Кабінету Міністрів 
України, Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав 
людини, Офісі Генерального прокурора, Службі безпеки України, 
міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, інших 
державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, 
обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, 
державних цільових фондах; Апараті Ради національної безпеки і оборони 
України; Національному банку України - шляхом затвердження Правлінням 
банку; Рахунковій палаті, Центральній виборчій комісії, Вищій раді 
правосуддя, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласних радах, 
Київській та Севастопольській міських радах, Раді міністрів Автономної 
Республіки Крим [39]. 
8 
 
Відповідно до Закону зазначені антикорупційні програми повинні 
передбачать наступне: 
− визначення засад загальної відомчої політики щодо запобігання та 
протидії корупції у відповідній сфері, заходи з їх реалізації, а також з 
виконання антикорупційної стратегії та державної антикорупційної програми; 
− оцінку корупційних ризиків у діяльності органу, установи, 
організації, причини, що їх породжують та умови, що їм сприяють; 
− заходи щодо усунення виявлених корупційних ризиків, осіб, 
відповідальних за їх виконання, строки та необхідні ресурси; 
− навчання та заходи з поширення інформації щодо програм 
антикорупційного спрямування; 
− процедури щодо моніторингу, оцінки виконання та періодичного 
перегляду програм; 
− інші спрямовані на запобігання корупційним та пов’язаним з 
корупцією правопорушенням заходи [39]. 
Треба зазначити, що в 2020 році було прийнято за основу Закон України 
«Про засади державної антикорупційної політики на 2020-2024 роки». До 
другого читання 17.05.2021 до Проєкту Закону було внесено деякі правки. 
Концепція формування антикорупційної політики у 2020-2024 роках та 
пропонована до затвердження антикорупційна стратегія базуються на 
поєднанні двох підходів: 
- подальше удосконалення загальної системи запобігання та протидії 
корупції (розділи ІІ та ІV проекту Антикорупційної стратегії на 2020-2024 
роки); 
- мінімізація корупції у найбільш пріоритетних з точки зору подолання 
корупції сферах, в тому числі за рахунок проведення найбільш успішних 
галузевих реформ (розділ ІІІ проекту Антикорупційної стратегії на 2020-2024 
роки). 
9 
 
Проектом Закону пропонується не лише затвердити Антикорупційну 
стратегію на 2020-2024 роки, а й внести зміни до деяких положень Закону 
України «Про запобігання корупції» з метою підвищення ефективності 
механізмів моніторингу та координації реалізації державної антикорупційної 
політики. Зокрема, пропонується: 
- передбачити повноваження Національного агентства з питань 
запобігання корупції щодо визначення порядку здійснення моніторингу, 
координації, оцінки ефективності реалізації державної антикорупційної 
політики; 
- передбачити запровадження інформаційної системи з метою 
забезпечення відкритості відомостей про стан реалізації державної 
антикорупційної політики, інших заходів із запобігання та протидії корупції; 
- переглянути періодичність підготовки національних доповідей щодо 
ефективності державної антикорупційної політики та порядок їх 
затвердження; 
- визначити строки, на які мають розроблятись і затверджуватись 
Антикорупційна стратегія та відповідна державна програма; 
- уточнити положення щодо збору та опрацювання статистичної 
інформації про результати діяльності спеціально уповноважених суб’єктів у 
сфері протидії корупції [37]. 
Метою зазначеної Антикорупційної стратегії є досягнення суттєвого 
прогресу в запобіганні та протидії корупції, а також забезпечення 
злагодженості та системності антикорупційної діяльності всіх органів 
державної влади та органів місцевого самоврядування. У цій Антикорупційній 
стратегії корупція розглядається як ключова перешкода стабільному 
економічному зростанню і розбудові ефективних та інклюзивних 
демократичних інститутів [40]. 
Попередня Антикорупційна стратегія зосереджувалася на пріоритетах, 
пов’язаних із створенням системи сучасних антикорупційних інструментів 
(правових інститутів), та розбудові системи антикорупційних органів, що мали 
10 
 
забезпечити ефективну реалізацію цих інструментів. Водночас, завдяки 
реалізації інших програмних документів Урядом звужувалися можливості для 
корупції в окремих секторах через проведення галузевих реформ [40]. 
В Стратегії сформульовано такі основні принципи антикорупційної 
політики на 2021–2025 роки: 
1) оптимізація функцій держави та місцевого самоврядування, реалізація 
чого передусім передбачає: усунення дублювання повноважень різними 
органами; тимчасове припинення реалізації малоефективних повноважень, що 
супроводжуються високим рівнем корупції, до запровадження належних 
процедур, які мінімізуватимуть відповідні корупційні ризики; усунення 
випадків реалізації одним і тим самим органом повноважень, поєднання яких 
створює додаткові корупційні ризики; 
2) цифрова трансформація реалізації повноважень органами державної 
влади та органами місцевого самоврядування, прозорість діяльності та 
відкриття даних як основа для мінімізації корупційних ризиків у їх діяльності; 
3) створення на противагу існуючим корупційним практикам більш 
зручних та законних способів задоволення потреб фізичних і юридичних осіб; 
4) забезпечення невідворотності юридичної відповідальності за 
корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення, що створює додатковий 
стримувальний ефект для всіх суб’єктів правовідносин; 
5) формування суспільної нетерпимості до корупції, утвердження 
культури доброчесності та поваги до верховенства права [40]. 
В таблиці 1.1 наведено основні підходи до підвищення ефективності 
системи запобігання та протидії корупції в Україні, визначені в Проєкті 
Стратегії. 
 
 
 
 
11 
 
Таблиця 1.1 – Основні заходи з підвищення ефективності системи 
запобігання та протидії корупції в Україні  
 
Заходи Вирішення проблеми 
Державна антикорупційна політика не завжди ґрунтується на 
повних, об’єктивних та достовірних даних; зусилля різних органів 
державної влади, органів місцевого самоврядування та громадськості 
недостатньо скоординовані 
Безсистемні зміни до законодавства у сфері запобігання та протидії 
корупції негативно впливають на ефективність правозастосування. 
Формування та 
Положення нормативно-правових актів та їх проектів потребують 
реалізація 
подальшого удосконалення для усунення можливих корупціогенних 
державної 
факторів. 
антикорупційної 
Інститут уповноважених підрозділів (осіб) з питань запобігання 
політики 
корупції не повною мірою реалізує свій потенціал у зв’язку з 
недостатніми гарантіями автономності 
У багатьох сферах суспільного життя застосування корупційних 
практик є зручнішим, оперативнішим, ефективнішим, а інколи і 
єдиним способом задоволення потреб фізичних та юридичних осіб 
порівняно із задоволенням таких потреб у законний спосіб 
Корупційні практики на побутовому рівні є усталеною нормою 
поведінки і не сприймаються як порушення моральних чи правових 
норм. З боку населення відсутній стійкий запит (вимога) до 
Формування 
публічних осіб щодо дотримання ними визначених правил етичної 
негативного 
поведінки та доброчесності. 
ставлення до 
Відсутність об’єктивного висвітлення ситуації із запобігання та 
корупції 
протидії корупції в Україні призводить до викривленого сприйняття 
населенням причин корупції, її рівня, ефективності антикорупційних 
інституцій 
Вади законодавства та недостатність ефективних ризик-орієнтованих 
механізмів виявлення конфлікту інтересів обмежують можливості 
мінімізації корупції за рахунок запобігання та врегулювання 
конфлікту інтересів. 
Врегулювання 
Правова регламентація заборон та обмежень на одержання 
конфлікту 
подарунків, участі у певних правовідносинах є недосконалою, не в 
інтересів, 
усіх випадках заборони забезпечені заходами юридичної 
дотримання 
відповідальності 
загальних 
Діяльність суб’єктів, які здійснюють вплив (лобіювання) на 
обмежень та 
прийняття парламентом рішень, є непрозорою та непублічною 
заборон, правил 
На законодавчому рівні не закріплено стандарти етичної поведінки 
етичної 
народних депутатів України, депутатів місцевих рад та виборних 
поведінки 
осіб місцевого самоврядування. Існуючі правила етичної поведінки 
не реалізуються належним чином у зв’язку з невиконанням 
керівниками повноважень щодо притягнення винних у порушенні 
таких правил до відповідальності 
Законодавче регулювання щодо належності окремих категорій осіб 
Здійснення 
до суб’єктів декларування є недосконалим, що обмежує потенціал 
заходів 
інструментів фінансового контролю 
12 
 
Заходи Вирішення проблеми 
фінансового Процес подання інформації до Єдиного державного реєстру 
контролю декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або 
місцевого самоврядування, є обтяжливим через недостатню 
обізнаність суб’єктів декларування з вимогами до заповнення 
декларацій; періодичні проблеми у функціонуванні цього реєстру, 
недостатня якість законодавства 
Попередня діяльність із проведення контролю та перевірки 
декларацій, моніторингу способу життя була недостатньо дієвою 
Обтяжливий та непрозорий механізм утворення, діяльності та 
Забезпечення 
припинення політичних партій 
доброчесності 
Надмірний вплив на політичні партії та виборчі кампанії з боку 
політичних 
окремих фізичних та юридичних осіб призводить до превалювання у 
партій та 
представницьких органах приватних інтересів над публічними. 
виборчих 
Система контролю за фінансуванням діяльності політичних партій та 
кампаній 
фінансуванням їх участі у виборах потребує удосконалення 
Відсутність поваги до викривачів корупції у суспільстві, а також 
відсутність у осіб, які хочуть повідомити про корупцію, необхідних 
знань щодо правових гарантій захисту їх порушених прав 
Захист Відсутність необхідних знань для належного повідомлення про 
викривачів випадки корупції, суб’єктів, уповноважених їх розглядати, а також 
корупції механізму ефективного розгляду таких повідомлень 
Захист викривачів не здійснюється належним чином через 
недостатню інституційну спроможність уповноважених на це 
органів та недоліки в законодавчому регулюванні 
 
Джерело: розроблено на основі [40] 
 
На рисунку 1.1 визначено пріоритетні сфери, визначені в Стратегії 2021-
2025 років. Треба зазначити, що пріоритети Антикорупційної стратегі  були 
визначені на основі досліджень, даних опитувань громадян, бізнесу та 
експертів. Також НАЗК розглянуло понад 1000 зауважень до першого проекту 
документа. 
Важливим моментом, який зазначається в Проєкті Антикорупційної 
стратегії, є забезпечення механізму з невідворотності відповідальності за 
корупцію шляхом дисциплінарної та кримінальної відповідальності. 
 
 
 
 
 
13 
 
 
Пріоритетні сфери щодо запобігання корупції  
 
 Справедливий суд, прокуратура та органи правопорядку 
 
Державне регулювання економіки 
 
 Митна справа та оподаткування 
 
Державний та приватний сектор економіки 
 
 
Будівництво, земельні відносини та інфраструктура 
 
 Сектор оборони 
 
Охорона здоров’я, освіта і наука та соціальний захист 
 
Рисунок 1.1 – Пріоритетні сфери впровадження заходів із запобігання 
корупції в Україні 
Джерело: розроблено на основі [40] 
 
Треба зазначити, що основною метою державної політики в галузі 
протидії корупції є створення ефективної системи запобігання і протидії 
корупції, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків, 
викриття корупційних діянь, обов’язкової відповідальності винних. Успішна 
протидія корупції можлива за умови наявності належного антикорупційного 
законодавства, ефективного його застосування відповідними органами 
державної влади та координованості, поінформованості громадськості про 
здійснення заходів із запобігання та протидії корупції, взаємодії інститутів 
громадянського суспільства з органами державної влади у сфері формування 
та реалізації державної антикорупційної політики, підтримки 
антикорупційних заходів громадянським суспільством. Тому ефективність 
реалізації заходів щодо запобігання корупційній злочинності не може бути 
досягнута шляхом поодиноких і несистемних дій на різних рівнях, необхідні 
14 
 
довгострокові соціально-економічні, політичні та правові перетворення. Ця 
діяльність має ґрунтуватися на поєднанні низки запобіжних і репресивних 
заходів. 
 
1.2 Світовий досвід запровадження антикорупційної політики 
 
Згідно з рейтингом за Індексом сприйняття корупції – 2020, лідерами є 
наступні країни: Данія, Нова Зеландія, Фінляндія, Сінгапур, Швеція, 
Швейцарія, Норвегія, Нідерланди, Німеччина, Люксембург (табл. 1.2)  
 
Таблиця 1.2 – Країни лідери у рейтингу за Індексом сприйняття 
корупції – 2020 
Місце в рейтингу Країна Кількість балів 
1 Данія 88 
1 Нова Зеландія 88 
3 Фінляндія 85 
3 Сінгапур 85 
3 Швеція 85 
3 Швейцарія 85 
7 Норвегія 84 
8 Нідерланди 82 
9 Німеччина 80 
9 Люксембург 80 
11 Австралія 77 
11 Канада 77 
11 Гонконг 77 
11 Велика Британія 77 
Джерело: [2] 
 
Як бачимо з таблиці, перше місце в рейтинг ділять Данія та Нова 
Зеландія, на третьому місті 4 країни: Фінляндія, Сінгапур, Швеція та 
Швейцарія. Норвегія та Нідерланди відповідно на 7 та 8 місцях у рейтингу.  
Данія за даними Transparency International протягом декількох років 
очолює список лідерів за рівнем корупції. Треба зазначити, що в країні немає 
15 
 
спеціального антикорупційного органу, ефективно діють антикорупційні 
закони, висока інформаційна прозорість державних структур, існує ефективна 
система громадського контролю.  
Пакет антикорупційних законів у Данії включає близько двадцяти 
законодавчих актів і передбачає кримінальну та адміністративну 
відповідальність приватних та юридичних осіб за умисне використання 
службового становища для незаконного отримання майнових та немайнових 
благ та переваг, а також за підкуп цих осіб. Найбільш дієвим виявився 
прийнятий у 2002 році закон, який зобов’язує членів Уряду щорічно 
публікувати інформацію про свої доходи та майно. Одним з результатів його 
ухвалення став продаж міністрами своїх акцій в іноземних компаніях, з метою 
не наражатися на підозри у використанні службового становища у власних 
економічних інтересах [27]. 
Головним державним органом у боротьбі проти корупції є Прокуратура 
Данії з тяжких економічних та міжнародних злочинів. Окрім кримінальних 
справ щодо економічних злочинів, державний прокурор залучений до 
розшуку, арешту та конфіскація доходів, отриманих злочинним шляхом, а 
також первинного розгляду кримінальних справ, включаючи повідомлення 
про порушення прав інтелектуальної власності [6]. 
Антикорупційну діяльність у Данії переважно спрямовано на 
превентивні заходи, створення культури «абсолютної нетерпимості» корупції.  
Такої політики дотримується більша кількість компаній. Наприклад, при 
працевлаштуванні обов’язковим є підписання найнятим співробітником 
спеціальної угоди, що містить зобов’язання про відмову давати чи брати 
хабарі. Порушення цього зобов’язання тягне звільнення із зазначенням у 
особовій справі і характеристиці працівника причини розірвання із ним 
трудових відносин [27]. Цієї політиці активно сприяє Датська агенція 
міжнародного розвитку. Наприклад, Торгова рада Данії (TRD) розробила 
велику антикорупційну програму націлену на допомогу датським компаніям, 
які стикаються з загрозою корупції у процесі інтернаціоналізації. TRD надає 
16 
 
національним компаніям, які працюють на зовнішніх ринках, різноманітні 
консультативні послуги [47]. 
Як зазначалося, в Данії існує ефективна система громадського контролю 
в особі інститутів громадянського суспільства, які спостерігають за діями 
політиків і чиновників. Інформація про рух коштів у країні є прозорою, 
відповідно, посадовці практично не в змозі приховувати свої доходи і видатки. 
Спираючись на норму Закону «Про поліцію», будь-який громадянин має 
право, в тому числі анонімно, звернутися до правоохоронних органів із заявою 
про перевірку того чи іншого корупційного порушення [27]. 
Також діє і парламентський контроль за доходами міністрів. Відповідно 
до пункту 20 Конституційного регламенту парламенту Данії (Фолькетинг) 
будь-який його депутат може отримати інформацію про позицію будь-якого 
міністра з питання, що входить до компетенції цього міністра. На підставі 
вказаного положення датські міністри в обов’язковому порядку регулярно, 
письмово або усно, на засіданнях парламенту відповідають на запити 
депутатів, в тому числі щодо підозр у отриманні хабаря або лобіюванні 
інтересів певного бізнесу. Ці відповіді публікуються на веб-сайті Фолькетингу 
[27]. 
У Новій Зеландії довгий час не було окремо затвердженої Урядової 
антикорупційної стратегії, але у 2018 р. Уряд Нової Зеландії схвалив Програму 
боротьби з корупцією (Anti-Corruption Work Programme), запропоновану 
спільно Міністерством юстиції та Службою боротьби із шахрайством в 
особливо великих розмірах (Serious Fraud Office). Програма спрямована на 
попередження та стримування проявів корупції у державних, приватних і 
некомерційних секторах. Завдання Антикорупційної робочої програми 
спрямовані на посилення відповідності згідно міжнародних зобов’язань 
Конвенцій ОЕСР: «Про боротьбу з підкупом іноземців», «Державні службовці 
у міжнародних ділових операціях» та Конвенції ООН проти корупції 
(UNCAC). Головними цілями програми є побудова міцних міждержавних та 
17 
 
міжгалузевих партнерських відносин для підтримки антикорупційних зусиль 
[6]. 
В Новій Зеландії розроблено потужну законодавчу базу щодо питань 
боротьби та запобігання корупції. Перш за все, це –  Закон «Про злочини» 1961 
р., в якому в підрозділі «Хабарництво та корупція» частини шостої Закону 
містить положення про відповідальність за такі злочини: підкуп працівників 
органів судової влади, корупція та підкуп членів Парламенту, корупція та 
підкуп працівників правоохоронних органів, використання офіційної 
інформації з корупційною метою, корупція та підкуп іноземного державного 
службовця [6]. 
Закон «Про організовану злочинність та боротьбу з корупцією» 2014 р. 
є комплексним законом, що вносить зміни до 12 нормативно-правових актів, в 
тому числі до Закону «Про злочини», з метою удосконалення співробітництва 
з міжнародними партнерами у сфері подолання організованої злочинності, 
пришвидшення та збільшення ефективності діяльності правоохоронних 
органів у відповідь на нові виклики [6]. 
Закон «Про Службу боротьби із шахрайством в особливо великих 
розмірах» від 03.07.1990 р. визначає повноваження та сферу діяльності органу, 
відповідального за виявлення та розслідування фінансових злочинів особливої 
складності та у особливо великих розмірах [6]. 
Закон «Про державний аудит» 2001 р. визначає сферу повноважень 
Офісу контролера та Генерального аудитора. Унормовано процедуру 
моніторингу діяльності державних установ – від органів державної влади до 
державних підприємств [6]. 
Ключовим державним органом, що відповідає за протидію корупції, є 
Служба боротьби із шахрайством в особливо великих розмірах (Serious Fraud 
Office, SFO). В Новій Зеландії немає юридично зобов’язуючого визначення 
корупції. Натомість розроблено критерії, на основі яких керівництво SFO 
ухвалює рішення про належність справи до своєї компетенції є:  
18 
 
− вплив – скільки людей зазнало негативного впливу і наскільки 
значним цей вплив був;  
− масштаб – якщо це підриває суспільну довіру до Нової Зеландії як 
надійного місця (держави) для інвестування або ставить під сумнів 
благонадійність фінансових ринків країни;  
− складність – фактологічна, фінансова або юридична складність, 
що визначає неможливість успішного розслідування справи силами інших 
правоохоронних органів; громадський інтерес та запобіжно-виховний вплив, 
який може бути досягнутий у разі успішного судового переслідування [6].  
SFO має дві оперативні групи: групу з оцінки й розвідки (Evaluation and 
Intelligence team) та групу з розслідувань (Investigations team). Перша група 
відповідає за проведення первинної оцінки поданих позовів, а також у випадку 
їх невідповідності наведеним вище критеріям – їх перенаправлення до інших 
відомств. Цей підрозділ також відповідає за координацію зовнішньої та 
внутрішньої розвідки та підготовку пропозицій SFO до Стратегій запобігання 
фінансовим злочинам. До таких злочинів належать: загальне шахрайство, 
іпотечне шахрайство, шахрайство з державними закупівлями, шахрайство на 
фінансових ринках, підкуп та корупція. Директор SFO має статутні 
повноваження змушувати видавати інформацію та вимагати від свідків та 
підозрюваних відповідати на будь-які поставлені їм запитання, не звертаючись 
до права зберігати мовчання. Увага приділяється також запобіганню корупції, 
зокрема, в контексті підвищення рівня обізнаності суспільства [6]. Штат цієї 
установи нараховує лише близько 50 працівників, з яких 90% працюють «у 
полі»: це судові та фінансові слідчі і бухгалтери-криміналісти [28]. 
SFO взаємодіє із Поліцією, Агенцією по боротьбі із організованою та 
фінансовою злочинністю, Міністерством Юстиції, Департаментом 
Внутрішніх Справ, Офісом Генерального Прокурора та іншими 
правоохоронними і контролюючими органами. 
Важливим методом запобігання корупції у Новій Зеландії є просвіта 
громадян з питань своєчасного виявлення ознак корупційної поведінки та 
19 
 
протидії їй. Кожен новозеландець може пройти антикорупційний електронний 
навчальний курс. Він був розроблений британським відділенням 
«Transparency International» та адаптований місцевим підрозділом цієї 
організації спільно із SFO ( https://www.sfo.govt.nz/anti-corruption-training). За 
задумом розробників курсу, результатами навчання мають бути: 
− розуміння того, що таке корупція та чому важливо їй запобігати; 
− ознайомлення із прикладами сценаріїв - як запобігти та чинити опір 
хабарництву та корупції; 
− розуміння антикорупційного законодавства та його наслідків для 
кожного; 
− знання про те, як повідомляти про випадки хабарництва та корупції. 
До просвіти і навчання пересічних громадян та представників бізнесу з питань 
протидії корупції активно залучається і Міністерство Юстиції Нової Зеландії 
[28]. 
У Фінляндії не існує спеціального антикорупційного законодавства, і як 
і в Данії не існує окремих органів, як спеціалізуються на боротьбі з корупцією. 
Давання хабара та його приймання розглядаються як частина кримінальної 
злочинності та завжди підпадає під дію адміністративних інструкцій, 
Законодавства про державну службу, Кримінального кодексу, Конституції. 
Контроль за дотриманням норм здійснюють звичайні судові та правоохоронні 
органи. Для розгляду обвинувачень проти такої категорії посадових осіб, як 
члени уряду, канцлер юстиції, члени Верховного або Адміністративного судів, 
існує спеціальний інститут - Державний суд. Цей суд може також розглядати 
обвинувачення проти президента країни [52]. 
В своїй роботі державні органи влади керуються Довідником «Цінності 
в щоденній роботі - етика державного службовця», який ілюструє та надає 
настанови щодо цінностей та етики державних службовців, які працюють у 
державній адміністрації, з метою підтримання високих стандартів 
доброчесності Фінляндії та забезпечення низького рівня корупції. Окремі 
публічні інституції також розробили свої настанови для державних 
20 
 
службовців. Наприклад, Міністерство фінансів також опублікувало настанови 
для державних службовців щодо гостинності, пільг та подарунків. 
Національна контрольна служба, яка працює спільно з парламентом, 
відповідає за аудит фінансів Фінляндії, моніторинг та оцінку фіскальної 
політики та контроль за фінансуванням виборів політичні партії та дочірні 
організації. У зв’язку з цим Аудиторська служба може перевіряти рахунки та 
використання коштів будь-яким афілійованим суб'єктом, який підлягає 
моніторингу, і в певних ситуаціях має повноваження накладати санкції [1]. 
Фінляндія підписала низку міжнародних нормативно-правових актів та 
договорів, які регулюють питання боротьби та запобігання корупції, серед 
яких: 
− Конвенція ЄС про боротьбу з корупцією (1997); 
− Угода ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку) 
проти підкупу іноземних посадових осіб (підписання - у грудні 1998 року, 
ратифікація - у лютому 1999 року); 
− Договір Ради Європи про Кримінальний кодекс про боротьбу з 
корупцією (підписання - у січні 1999 року, ратифікація - у жовтні 2002 року); 
− Конвенція Ради Європи про цивільно-правову відповідальність за 
корупцію (підписана у червні 2000 року, ратифікована у жовтні 2001); 
− Угода Організації Об’єднаних Націй проти організованої 
злочинності (підписана у грудні 2000 року, ратифікація - у лютому 2004); 
− Угода ООН проти корупції (підписана у грудні 2003 року, ухвалено 
у червні 2006 року). 
У Фінляндії існує формальна антикорупційна мережа, що основана під 
егідою міністерства юстиції та об’єднує не тільки державні органи й органи 
місцевого самоврядування, а й приватний сектор, дослідницькі та недержавні 
організації. Цілі цієї мережі:  
− сприяння антикорупційної діяльності й унесення відповідних 
ініціатив;  
21 
 
− підвищення рівня усвідомлення небезпеки корупції суспільством і 
встановлення антикорупційних директив у державному, муніципальному і 
приватному секторах;  
− здійснення виконання зобов’язань згідно з міжнародними 
антикорупційними угодами (Конвенції ООН проти корупції, Конвенції 
Організації економічного співпраці і розвитку, Конвенції Ради Європи), а 
також зобов’язань міжнародних організацій (Організації економічного 
співробітництва та розвитку (ОЕСР), Групи держав з боротьби з корупцією 
(ГРЕКО));  
− сприяння вивченню й дослідженню корупції [3]. 
У боротьбі з корупційними проявами велику роль відіграє преса, яка у 
Фінляндії є ефективним інструментом цивільного контролю. Після 
журналістських розслідувань влада не може робити вигляд, що нічого не 
відбулося. Також корупцію у Фінляндії стримує компактна, економічна 
адміністративна система - бюрократичний штат не роздутий. При цьому вищі 
посадові особи країни зобов’язані надавати декларації про доходи та витрати. 
Є і ще один важливий фактор - у Фінляндії дуже невелике, порівняно з іншими 
країнами, соціальне розшарування суспільства. Надзвичайно мало дуже 
багатих і дуже мало таких, які живуть за межею бідності [52]. 
Наступним лідером у рейтингу за Індексом сприйняття корупції є 
Сінгапур. Серед основних законодавчих актів Сінгапуру в сфері регулювання 
боротьби з корупцією є Акт про запобігання корупції. 
Для подолання і протидії корупції у 1952 р. Британським колоніальним 
урядом було засновано спеціальний орган «Сorrupt Practices Investigation 
Bureau» (CPIB ) – «Бюро з розслідування випадків корупції» (БРВК) , яке має 
політичну і функціональну самостійність. Воно незалежне від поліції і інших 
урядових відомств. Директор бюро підпорядковується безпосередньо прем’єр-
міністру Сінгапуру, і ніхто не може наказати чи вплинути на рішення щодо 
припинення розслідування [34]. 
22 
 
Основними функціями цього незалежного органу є розслідування фактів 
корупції та інших кримінальних справ, пов’язаних з корупцією, в державному 
і приватному секторах економіки Сінгапуру. Установа займається перевіркою 
законності дій і рішень всіх посадових осіб; розглядом скарг громадян, що 
містять звинувачення в корупції і вимагають відшкодування збитків; 
розслідуванням випадків недбалості та байдужості, допущених державними 
службовцями; розслідуванням фактів зловживання службовим становищем та 
неналежного виконання службових обов’язків – у разі підозри про наявність 
ознак корупції; дослідженням процедур роботи державного сектора з метою 
зведення випадків корупції до мінімуму. Бюро вивчає методи роботи 
потенційно схильних до корупції державних органів для виявлення можливих 
«слабких місць» у системі управління. Крім того, одним із напрямів діяльності 
Бюро є запобігання корупції [34].  
Бюро складається з трьох відділів: оперативного, адміністративного та 
інформаційного. Два останніх, крім підтримки оперативної роботи, 
відповідають за «чистоту» бюрократії. В їхньому віданні відбір кандидатів на 
високі державні посади, профілактичні заходи та навіть організація тендерів 
на держзамовлення. Керівником цього органу є директор, який безпосередньо 
звітує перед прем’єр-міністром. Внаслідок чого ніякий міністр не може 
втручатися в розслідування або будь-яким чином вплинути на нього. Бюро 
несе відповідальність за підтримку принципу чесності та непідкупності 
державних службовців, а також заохочення вільних від корупції угод 
приватного сектора. Також у його обов’язки входить перевірка випадків 
зловживання серед державних чиновників. Повідомлення в подібних випадках 
відповідним органам для проведення необхідних дисциплінарних заходів. 
Бюро також вивчає методи роботи потенційних державних органів, які можуть 
бути схильні до корупційних правопорушень, з метою виявлення можливих 
уразливих частин у системі управління. Якщо з’ясовується, що подібні 
проблеми можуть призвести до корупції та зловживань, Бюро рекомендує 
23 
 
головам цих відділів вжити відповідних заходів щодо попередження злочинів 
[45]. 
Крім того, протидія корупції в Сінгапурі стала ефективною завдяки 
таким принципам, а саме: 
− застосування заходів до обох сторін (до тих, хто дає хабарі, а також 
до тих, хто їх бере); 
− чітке дотримання принципу відповідальності: корупцію необхідно 
карати в адміністративному або кримінальному порядку; 
− проведення чітких меж між державними обов’язками та 
особистими інтересами; 
− укріплення верховенства закону; 
− максимальне виключення корупції шляхом встановлення 
зрозумілих та чітких методів роботи та прийняття рішень власними 
структурами; 
− демонстрація лідерами особистих прикладів бездоганної 
поведінки на самому високому рівні, щоб підтримувати свій моральний 
авторитет, необхідний для боротьби з корупцією; 
− необхідність наявності гарантій, що саме визнання особистих та 
професійних досягнень, а не родинні зв’язки або політичне покровительство 
повинні бути визначальними факторами при призначенні посадових осіб; 
− дотримання принципу непідкупності та звільнення чиновників, які 
заплямували свою репутацію; 
− відповідна оплата праці державних службовців; 
− створення ефективного, працюючого за принципом чесності та 
відданості своїй справі органу по боротьбі з корупцією, захист інформаторів, 
які повідомляють про випадки корупції; 
− мінімізація кількості необхідних для документів підписів, що 
призводить до зменшення вчинення корупційної діяльності [45]. 
24 
 
В Швеції, в першу чергу, було встановлено високі етичні стандарти для 
чиновників. Державні службовці повинні декларувати будь-які подарунки 
вартістю понад 200 шведських крон (приблизно 637 грн.). У Швеції велику 
роль у протидії корупції грають церква і громадська думка, які вправі 
висловити свої підозри будь-якому бізнесмену, який за короткий період зумів 
отримати дуже високий дохід, або до чиновника, доходи якого істотно нижче 
його витрат. В Швеції діє цілий ряд громадських об’єднань антикорупційної 
спрямованості; найбільш велика з них - «Інститут проти хабарів» при Торговій 
палаті Стокгольма, а також громадська організація «Демократичний аудит», 
яка об’єднує в собі провідних шведських політологів, економістів та інших 
науковців [53]. 
На даний час, громадська думка в цій державі є на стільки впливовою, 
що за наявності будь-якої недовіри до чиновника, останній може бути 
позбавлений своєї недоторканності. Також, такий чиновник може бути 
звільнений зі своє посади, з подальшою забороною займати будь-яке державне 
становище та/або займатися приватним бізнесом. Для більш об’єктивного та 
прозорого оцінювання роботи державних органів громадянам було відкрито 
доступ до внутрішніх документів державного управління, що дозволив всім 
бажаючим розуміти, як працює держава [53]. 
В рамках шведського парламенту не існує окремої спеціалізованої 
структури парламентського антикорупційного контролю, яка б займалася 
питаннями корупції в країні. Однак, при необхідності, до такого роду роботі 
долучаються Конституційний комітет і Комітет у справах юстиції. Істотну 
роль в боротьбі з корупцією відіграє парламентський омбудсмен юстиції, 
наділений правом порушувати кримінальні справи проти посадових осіб [53]. 
В цілому в Європейському Союзі у сфері боротьби з корупцією 
найважливішим документом є Комюніке Європейської комісії від 28 травня 
2003 р. щодо комплексної політики Європейського Союзу з протидії корупції, 
в якій визначено основні засади боротьби з цим негативним явищем в 
Євросоюзі та окреслено принципи вдосконалення протидії корупції в нових 
25 
 
країнах-членах, країнах-кандидатах і третіх країнах, а також Рамкове рішення 
Ради Європейського Союзу №568 від 22 липня 2003 р. «Про боротьбу з 
корупцією в приватному секторі», в якому визначається поняття «активної» та 
«пасивної» корупції і встановлюються санкції у відношенні осіб, у тому числі 
юридичних, за вчинення такого роду злочинів [56]. 
Антикорупційна політики ЄС містить такі основні складові (рис. 1.2). 
 
 Складові антикорупційної політики ЄС 
 
Політична воля 
 
 Відповідність міжнародним конвенціям 
 Розширення сфери застосування 
 
Антикорупційне законодавство 
 
 Механізм його реалізації 
 
Ефективна діяльність усіх установ, відповідальних за дотримання 
 антикорупційних норм 
 
Удосконалена система прийняття на державну службу 
 
 Адекватна заробітна плата 
 
Прозорість та підзвітність діяльності влади 
 
 Толерантність 
 
Чіткі правила фінансового контролю 
 
 Реєстр корупціонерів 
 
Конфіскація майна 
 
Рисунок 1.2 – Складові антикорупційної політики Європейського 
Союзу  
Джерело: розроблено на основі [56] 
26 
 
Серед основних корупційних злочинів в ЄС визначають наступні: 
незаконне заволодіння майном у результаті зловживання владою або 
службовим становищем; упередженість під час проведення тендерів 
(державних закупівель); корупційні схеми працевлаштування; провладний 
тиск (торгівля впливом); незаконне фінансування партій; шахрайство з 
державними коштами (залучення їх до комерційної діяльності); захоплення 
земельних ділянок; одержання неправомірної вигоди [56]. 
Аналіз досвіду антикорупційної політки зарубіжних країн показав, що 
існує низка факторів, які формують головні умови високого рівня боротьби та 
запобігання корупційним проявам. В першу чергу, висока свідомість 
публічних службовців та населення, нульове толерування проявам корупції, 
розвинуті інститути громадянського суспільства, незалежність засобів масової 
інформації, відкритість та прозорість публічної політики та процесу прийняття 
рішень посадовими особами, державна гарантія захисту осіб, які сприяли 
компетентним органам у боротьбі з корупцією; ефективна система 
внутрішнього та зовнішнього контролю за діяльністю посадових осіб; гідний 
рівень заробітної плати державних службовців тощо. 
 
  
27 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ 
ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ 
 
 
2.1 Оцінка рівня корупції в України 
 
Важливість проблеми корупції в Україні підтверджують результати 
соціологічних досліджень, які проводяться в країні. Зокрема, Фондом 
«Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної 
соціології в 2020 році було проведено загальнонаціональне опитування (2005 
респондентів)  [54].  
За результатами дослідження можемо побачити, що більшість населення  
України вважають, що корупція має дуже сильний вплив на їх життя (рис. 2.1). 
Серйозна проблема, хоча є й 
41,5
важливіші питання
Корупція - найбільша проблема країна 40
Сильний вплив 31
Дуже сильний вплив 50
0 10 20 30 40 50 60
 
Рисунок 2.1 – Думка жителів України щодо рівня важливості проблеми 
корупції в країні 
Джерело: [54] 
Результати іншого дослідження «Корупція в Україні: розуміння, 
сприйняття, поширеність. Звіт за результатами опитування підприємців, 
28 
 
експертів та населення» показали, що серед основних проблем, які існують в 
Україні, названих респондентами, проблема корупції на другому місці і 69 % 
людей сприймають корупцію, як дуже серйозна. 
  
 
Рисунок 2.2 – Сприйняття основних проблем в Україні 
Джерело: [22] 
 
В той же час, відповіді респондентів вказують на те, що певні проблеми 
через корупційні дії виникають тільки у 34% населення, і тільки у 9,8% - 
серйозні проблеми (рис. 2.3). 
Згідно іншого дослідження видно, що за останні 12 місяців 15,6% 
населення особисто стикалися з корупцією, тобто або давали самі або ж від 
них вимагали хабаря, використовували зв’язки тощо. Ще 11,4% респондентів 
не стикалися особисто, але члени їхніх сім’ї стикалися — тобто загалом 27% 
українських родин стикалися з корупційними, на їхню думку, практиками. 
Якщо ж рахувати всіх, хто зазначив досвід практик, що мають ознаки 
корупційності, впродовж останніх 12 місяців у відповідь на загальне запитання 
про поширеність корупції в окремих сферах — то таких аж 44,2% [22]. 
 
29 
 
Серйозні проблеми 9,8
Певні проблеми 34
Важко відповісти 16
Таких проблем не було 39
0 5 10 15 20 25 30 35 40 45
 
Рисунок 2.3 – Відповіді респондентів на запитання: «Чи виникли у вас 
особисто проблеми через корупційні дії інших осіб?» 
Джерело: [54]. 
 
До основних сфер, де зазначені респонденти стикалися з проявами 
корупції: 
− охорона здоров’я – 47,1%; 
− освіта – 41,1%;  
− послуги енергетичних компаній – 17,2%;  
− органи державної влади та місцевого самоврядування: 
адміністративні послуги – 15,7%;  
− патрульна поліція – 7,0%;  
− правоохоронні органи – 5,1%;  
− судова система – 3,2%. 
На рисунку 2.4 представлено рівень сприйняття населенням корупції в 
різних сферах та інститутах за шкалою від 1 (найменший рівень) до 5 
(найвищий рівень). З діаграми бачимо, що до топ-10 найбільш  корумпованих 
інституції та сфери населення відносить такі, як митниця, суди, Верховна Рада 
30 
 
України, прокуратура, медицина, Кабінет Міністрів України, центральні 
органи виконавчої влади, поліція (крім патрульної), Служба безпеки України. 
 
 
Рисунок 2.4 – Індекс сприйняття поширеності корупції в окремих сферах чи 
інститутах за оцінками населення 
Джерело: [22] 
 
Відповідно до досліджень в 2020 році за Індексом сприйняття корупції 
Україна посіла 117 місце зі 180 країн і отримала 33 бали зі 100 можливих [19]. 
31 
 
На рисунку 2.5 представлена динаміка зміни Індексу сприйняття корупції в 
Україні. 
35 33
31
30 30
30 29
27
26
25
25
20
15
10
5
0
2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020
 
Рисунок 2.5 – Динаміка Індексу сприйняття корупції в Україні 
Джерело: [19] 
 
Як бачимо, починаючи з 2013 року відбувалося поступове підвищення 
Індексу сприйняття корупції в Україні з 25 (2013 рік) до 31 (2018 рік). В 2019 
році відбулося зменшення на 1 пункт, а в 2020 відбулося знову збільшення на 
3 пункти. 
Індекс України у 2020 році покращився завдяки запуску Вищого 
антикорупційного суду з відповідною підсудністю та перезапуску 
Національного агентства з питань запобігання корупції. Так само на 
позитивних результатах України у 2020 році відбилися антикорупційні зміни, 
зокрема, введення нових законодавчих норм щодо надання права самостійно 
здійснювати негласні слідчі дії для НАБУ, повернення відповідальності за 
незаконне збагачення, посилення захисту викривачів та необхідні зміни у 
сфері публічних закупівель [19]. Треба зазначити, що на початку року 
Transparency International Ukraine надала 5 рекомендацій, які б могли 
покращити показники України в CPI. Станом на кінець року, жодна з них не 
32 
 
була виконана повністю, дві були виконані частково, а три були не виконані. 
Зокрема, частково було виконано такі рекомендації: підвищити ефективність 
систем запобігання політичної корупції та запровадити відкритий та 
підзвітний процес приватизації державного майна. Не виконано наступні 
рекомендації: сформувати незалежну та професійну судову владу; забезпечити 
незалежність та спроможність органів антикорупційної сфери, позбавити СБУ 
та Нацполіцію повноважень у сфері боротьби з економічною злочинністю. 
Нижче представлено сфери, в яких на думку підприємців та населення, 
необхідно запроваджувати антикорупційні заходи в першу чергу (рис. 2.6). 
 
Рисунок 2.6 – Пріоритетні напрями боротьби з корупцією (респонденти 
обирали 3 варіанти) [22] 
33 
 
Як бачимо, і населення, і представники бізнесу вважають, що, в першу 
чергу, боротьба з корупцією повинна відбутися в судовій системі, у сфері 
охорони здоров’я, в діяльності органів внутрішніх справ та прокуратури, у 
податковій та митних сферах тощо.  
На нашу думку, такі відповіді корелюються з тим, що рівень довіри, до 
більшості інституцій є дуже низьким. Так, українським судам не довіряє 73,6% 
опитаного населення, прокуратурі – 70,6% [29] (рис. 2.7). 
 
 
Рисунок 2.7 – Рівень довіри населення організаціям (вересень 2020), % 
Джерело: [29] 
 
В той же час, коли населення  України визначає корупцію, як одну з 
найважливіших проблем, а також, що її рівень є дуже високий, а ефективність 
впровадження антикорупційних заходів низькою, але сам рівень обізнаності 
населення щодо цих питань за їх власною думкою є досить низьким (рис.2.8). 
Крім цього, як бачимо з рисунку, рівень обізнаності населення досить 
сильно зменшується за результатами опитування в 2020 року порівняно з 
аналогічним опитуванням в 2017 році. 
 
34 
 
 
Рисунок 2.8 – Частка населення, яка визнає себе достатньо поінформованими 
(обізнаними) щодо корупції 
Джерело: [22] 
Крім цього, більшість населення не готове здійснювати опір 
корупційним діям, а скоріше займуть нейтральну або пасивну позицію (рис. 
2.9 ). 
 
Рисунок 2.9 - Готовність обрати корупційну модель поведінки 
(використання корупції як інструменту) 
Джерело: [22] 
 
35 
 
Тобто, всього 10,1% (на противагу 14,7% в 2017 році) населення 
орієнтовані на викриття корупції. Більшість, біля 50% займуть нейтральну 
позицію, 27% - готові прийняти вимогу сплати неправомірної вигоди і 15,1% 
готові до використання альтернативного, але корупційного варіанту.  
В той же час, зрозуміло, що ефективна реалізація антикорупційної 
політики можлива, в тому числі, за умови наявності значної кількості 
населення, які негативно ставляться до проявів корупції та готові бути 
викривачем корупції, а також високого рівня довіри до основних суб’єктів 
протидії корупції. 
 
2.2 Аналіз ефективності діяльності антикорупційних органів в 
Україні 
 
Боротьбою з корупцією в Україні займаються чотири структури: 
− Національне антикорупційне бюро України (НАБУ); 
− Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП); 
− Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК); 
− Вищий антикорупційний суд України [21]. 
Антикорупційну інфраструктуру представлено на рис. 2.10 
Створення та запуск Національного антикорупційного бюро України 
було однією з вимог Міжнародного валютного фонду та Європейської комісії 
для лібералізації візового режиму України з Європейським Союзом. 
14 жовтня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про 
Національне антикорупційне бюро України». В січні 2015 року вперше в 
історії сучасної України було оголошено відкритий конкурс на заміщення 
вакантної посади керівника державного органу. 16 квітня 2015 року Президент 
України підписав два Укази: №217/2015 – про утворення Національного 
антикорупційного бюро України та №218/2015 – про призначення Артема 
Ситника директором Бюро [20].  
 
36 
 
 
 
Рисунок 2.10 – Антикорупційна інфраструктура в Україні 
Джерело: [5] 
 
Відповідно до ст.1 Закону України «Про Національне антикорупційне 
бюро України», Національне антикорупційне бюро України є державним 
правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, 
припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, 
віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових [43]. 
Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним 
правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, 
уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого 
самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці, а також вжиття 
інших передбачених законом заходів щодо протидії корупції [43]. 
Статтею 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро» 
визначено наступні права Національного бюро: 
37 
 
 1) заводити оперативно-розшукові справи на підставі постанови, що 
затверджується начальником відповідного підрозділу Національного бюро, та 
здійснювати на підставах і в порядку, установлених законом, гласні та негласні 
оперативно-розшукові заходи; 
2) за рішенням Директора Національного бюро, погодженим з 
прокурором, витребовувати від інших правоохоронних органів оперативно-
розшукові справи та кримінальні провадження, що стосуються кримінальних 
правопорушень, віднесених законом до підслідності Національного бюро, та 
інших кримінальних правопорушень, які не відносяться до його підслідності, 
але можуть бути використані з метою попередження, виявлення, припинення 
та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його 
підслідності; 
3) витребовувати за рішенням керівника структурного підрозділу 
Національного бюро та одержувати в установленому законом порядку у 
вказаному в запиті вигляді та формі від інших правоохоронних та державних 
органів, органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для 
виконання обов’язків Національного бюро, у тому числі відомості про майно, 
доходи, видатки, фінансові зобов’язання осіб, які ними декларуються у 
встановленому законом порядку, відомості про використання коштів 
Державного бюджету України, розпорядження державним або комунальним 
майном. 
4) знайомитися в державних органах, органах місцевого самоврядування 
із документами та іншими матеріальними носіями інформації, необхідними 
для попередження, виявлення, припинення та розслідування кримінальних 
правопорушень, віднесених законом до підслідності Національного бюро, у 
тому числі такими, що містять інформацію з обмеженим доступом та інше 
[43]. 
У 2020 році економічна ефективність від діяльності Національного 
антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури 
становила 1,9 млрд гривень. 
38 
 
Станом на кінець 2020 року на рахунку НАБУ було 805 проваджень, 405 
повідомлень про підозру, 541 обвинувачений, 300 справ, які уже скеровані до 
суду та 50 вироків. Від початку року детективи бюро уже розпочали 
розслідування у 192 кримінальних провадженнях та повідомили про підозру 
24 особам [21]. 
НАБУ визначило низку викликів, які постали перед організацією 
протягом 2020 року. В першу чергу, це – політичні виклики. Зокрема, 
Конституційним судом України в 2020 році було ухвалено декілька рішень, які 
негативно відбилися на діяльності НАБУ. В першу чергу, КСУ визнав окремі 
положення Закону «Про Національне антикорупційне бюро України» такими, 
що не відповідають Основному Закону, відводячи на врегулювання цих питань 
нереалістично короткий термін. Також було скасовано кримінальну 
відповідальність за недостовірне декларування статків посадовцями. Обидва 
рішення ухвалені за поданнями народних депутатів, серед яких чимало тих, 
чия діяльність досліджувалась в межах кримінальних проваджень 
детективами НАБУ. Наслідком рішення КСУ стало закриття кримінальних 
проваджень за ст. 366-1 КК України (92 — повністю, 19 — в частині ст. 366-1 
КК України), розслідуваних станом на 27 жовтня 2020 року [16]. 
Викликом для детективів НАБУ та прокурорів САП стала робота в 
умовах відсутності впродовж чотирьох останніх місяців 2020 року керівника 
САП. Через це підозри та інші документи стосовно низки осіб, підслідних 
НАБУ, доводиться підписувати в Генерального прокурора. Це, з одного боку, 
уповільнює ухвалення відповідних рішень, а, з іншого, нівелює незалежність 
керівництва процесуального нагляду в провадженнях детективів НАБУ. Крім 
цього, в НАБУ зазначають, що в 2020 році почастішали факти втручання з 
боку Офісу Генерального прокурора та створення перешкод детективам НАБУ 
в розслідуванні корупції за участі топ-посадовців [16]. 
Значним викликом для діяльності НАБУ стала епідемія COVID-19, 
зокрема у сфері досудових досліджень. Наприклад, компетентні органи інших 
держав перейшли на роботу в онлайн режимі та надсилали матеріали на запити 
39 
 
НАБУ з-за кордону в електронному вигляді. Це ускладнило процес визнання 
їх доказами в Україні та долучення до матеріалів слідства. Також у деяких 
країнах карантинні обмеження стали на заваді проведенню слідчих дій 
(обшуків) за запитами НАБУ. Оскільки законодавець не визначив окремого 
порядку роботи правоохоронних органів за умов пандемії, карантин став 
поважною причиною неприбуття особи на виклик детектива. Учасники 
кримінального процесу зловживали цим правом, затягуючи розслідування. 
Відсутність експертів і спеціалістів на роботі через хворобу теж негативно 
вплинула на тривалість слідства [16]. 
Треба зазначити, що у Верховній Раді України було зареєстровано 
законопроєкт №5459, яким передбачається внесення певних змін у діяльність 
НАБУ  [38]. В першу чергу, Законопроект пропонує змінити статус НАБУ та 
зробити його центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом 
(сьогодні НАБУ є державним правоохоронним органом –ІФ). Документ 
передбачає, що зміна статусу НАБУ не потребує яких-небудь додаткових 
заходів, пов’язаних із ліквідацією або реорганізацією органу. Автори 
законопроекту пропонують прибрати норму, за якою НАБУ створює 
президент [10]. 
В Законопроєкті передбачається обрання директора НАБУ конкурсною 
комісією з шести осіб, із яких трьох осіб делегує РНБО, а інших трьох – КМУ 
на підставі пропозицій партнерів, які надавали Україні допомогу у боротьбі з 
корупцією протягом останніх двох років. Для прийняття рішення необхідно 
принаймні 4 голоси членів комісії, з яких мінімум 2 голоси — від членів 
комісії, визначених РНБО, та мінімум 2 голоси експертів, запропонованих 
партнерами. Така норма зменшує можливість упередженого обрання 
директора і забезпечує рівноцінно важливу роль у процесі прийняття рішень 
як незалежних членів комісії, так і осіб від РНБО [18].  
Цей проєкт закону також містить законодавчу новелу, пов’язану з 
припиненням повноважень директора НАБУ: якщо №5459 
40 
 
приймуть, існуватиме можливість відсторонення останнього від посади з 
підстав та у порядку, визначеному КПК України [18].  
Новий законопроєкт встановлює і процес контролю за діяльністю 
НАБУ: його аудит проводитимуть щороку троє експертів, визначених урядом 
за пропозиціями партнерів. Позитивним є те, що сама комісія визначатиме 
методику та критерії аудиту, адже згідно з №5070 це робить Кабмін. 
Самостійне затвердження способу проведення аудиту учасниками комісії 
сприяє зменшенню загрози використання цієї процедури для незаконного 
зовнішнього впливу на НАБУ. Перший аудит буде проведений через рік після 
призначення нового директора Бюро. Висновок аудиту діяльності бюро є 
ухваленим за умови його підтримки всіма членами комісії. 
Крім того, з метою проведення аудиту №5459 передбачає можливість 
членам комісії користуватися допомогою помічників, а також звертатися до 
державних органів, фізичних та юридичних осіб за необхідною додатковою 
інформацією. Як члени комісії, так і їхні помічники зобов’язані не 
розголошувати персональні дані, отримані внаслідок своєї діяльності [18].  
 Треба зазначити, що експерти дають позитивну оцінку запропонованим 
законодавчим змінам, але пропонують внести зміни до положення про 
подання на розгляд уряду двох кандидатів на посаду Директора НАБУ. Задля 
мінімізації можливої маніпуляції та обрання менш добросовісного кандидата 
варто обрати серед претендентів одну особу, а не двох. А також вважають, що 
не менш ризикованим є залучення РНБО до процесу відбору, адже Президент, 
як голова цього органу, матиме можливість впливати на діяльність конкурсної 
комісії. А також вважають ризиковим дострокове звільнення чинного 
директора бюро поза передбачених законодавством підстав [18].  
В 2015 році було утворено Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру. 
Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) є самостійним 
структурним підрозділом Генеральної прокуратури України. До її обов’язків 
входить: 
41 
 
− здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення 
оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування кримінальних 
правопорушень Національним антикорупційним бюро України; 
− виконання вимог закону під час приймання, реєстрації, розгляду 
та вирішення заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, своєчасне 
внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань; 
− забезпечення швидкого, повного та неупередженого 
розслідування Національним антикорупційним бюро України кримінальних 
правопорушень та оскарження незаконних судових рішень на стадії 
досудового розслідування і судового розгляду; 
− запобігання незаконному притягненню особи до кримінальної 
відповідальності та необґрунтованому застосуванню до неї заходів 
процесуального примусу, виконання вимог закону про невідворотність 
відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення; 
− забезпечення підозрюваним, обвинуваченим безоплатної правової 
допомоги у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом 
України та інше  [41]. 
Керівник САП підпорядковується безпосередньо Генеральному 
прокурору України та за посадою є його заступником. З метою забезпечення 
невтручання в роботу САП та об’єктивності її роботи на законодавчому рівні 
передбачено суттєві важелі, які гарантують незалежність САП від тиску, 
зокрема з боку Генеральної прокуратури України. Так, Генеральний прокурор 
України, його перший заступник та заступники не мають права давати 
вказівки прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та 
здійснювати інші дії, які прямо стосуються реалізації прокурорами 
Спеціалізованої антикорупційної прокуратури їхніх повноважень. 
Ще одним важливою антикорупційною структурою в Україні є 
Національне агентство з питань запобігання корупції – центральний орган 
виконавчої влади зі спеціальним статусом. Національне агентство створене 
відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» [39]. 
42 
 
НАЗК працює за такими напрямками: 
− аналізує ситуацію з корупцією в Україні та розробляє відповідну 
Антикорупційну стратегію та державну програму з її реалізації, а також 
координує виконання цих документів; 
− виявляє корупційні норми у законодавстві та проектах актів; 
− контролює дотриманням правил етичної поведінки, законодавства 
щодо запобігання конфлікту інтересів у діяльності публічних службовців; 
− координує та надає методичну допомогу державним органам та 
органам місцевого самоврядування у виявленні та усуненні корупціогенних 
ризиків у їх діяльності, погоджує та контролює виконання антикорупційних 
програм у цих органах; 
− контролює та перевіряє декларації публічних службовців, проводить 
моніторинг способу їх життя; 
− стежить за дотриманням обмежень щодо фінансування політичних 
партій, законним та цільовим використанням партіями виділених з державного 
бюджету коштів, своєчасністю подання партіями відповідних звітів та 
достовірністю включених до них відомостей, розподіляє виділені з 
державного бюджету кошти на фінансування статутної діяльності політичних 
партій. 
− співпрацює з викривачами корупції, надає їм правовий та інший 
захист; 
− адмініструє: Єдиний державний реєстр декларацій осіб, 
уповноважених на виконання функцій держави або місцевого 
самоврядування; Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або 
пов’язані з корупцією правопорушення; Єдиний державний реєстр фінансових 
звітів політичних партій [42]. 
Одним з основних завдань НАЗК є розробка та впровадження 
антикорупційних стандартів, в рамках якого орган: 
43 
 
− взаємодіє з уповноваженими особами з питань запобігання та 
виявлення корупції, які працюють у державних органах, державних 
підприємствах, державних адміністраціях, органах місцевого самоврядування, 
цільових фондах та в юридичних особах, у яких не затверджуються 
антикорупційні програми; 
− взаємодіє з викривачами корупції; 
− проводить антикорупційні експертизи нормативно-правових 
актів; 
− розробляє типові антикорупційні програми, погоджує 
антикорупційні програми державних органів, стежить за їх виконанням; 
− перевіряє державні органи на виконання вимог антикорупційного 
законодавства; 
− розглядає заяви про корупцію [15]. 
Національне агентство впроваджує новий напрям експертного 
проактивного стратегічного аналізу корупційних ризиків для виявлення і 
усунення корупційних схем. Напрям передбачає: 
1. Визначення пріоритетних сфер публічного управління й економіки з 
високим рівнем корупційних ризиків для стратегічного аналізу. Визначення 
сфер для аналізу здійснюється на основі аналітичного дослідження за 
обґрунтованою методологією. За результатами визначаються група сфер, які 
поглиблено вивчаються на предмет корупційних ризиків та схем. 
2. Проведення аналізу у визначених сферах. Вивчаються всі існуючі 
джерела, що описують корупційні ризики та схеми: розслідування 
правоохоронних органів, журналістські та громадські напрацювання, 
повідомлення про корупцію, антикорупційні програми державних органів. 
Налагоджується співпраця з фаховими експертами, що володіють 
спеціальними знаннями у галузях. 
3. Документування зібраної інформації.  Зібрана інформація заноситься 
у основний аналітичний інструмент – Каталог корупційних ризиків. Це 
44 
 
структурований і детальний опис кожного задокументованого корупційного 
ризику. 
4. Усунення ризиків. Національне агентство готуватиме пропозиції 
щодо ефективного усунення та/або мінімізації  виявлених ризиків. Першим 
пунктом плану буде публічне висвітлення корупційної схеми і її механізму 
[49]. 
Оцінка ефективності діяльності НАЗК здійснюється за критеріями та 
методикою, визначеною постановою Кабінету Міністрів України від 
20.05.2020 № 458. Результати діяльності НАЗК у 2020 році засвідчують 
досягнення критеріїв, що визначають його ефективність у середньому 88% у 
всіх напрямах діяльності: 
− формування, координація та моніторинг антикорупційної 
політики – виконано на 88% (7 із 8 критеріїв); 
− організація здійснення заходів із запобігання та виявлення 
корупції – виконано на 79% (19 із 24 критеріїв); 
− моніторинг та контроль за дотриманням законодавства щодо 
конфлікту інтересів, інших вимог та обмежень Закону – виконано на 72% (21 
із 29 критеріїв); 
− перевірка декларацій, моніторинг способу життя суб’єктів 
декларування – виконано на 97% (34 із 35 критеріїв); 
− забезпечення законності та прозорості фінансування партій, їхньої 
фінансової звітності тощо – виконано на 100% (29 із 29 критеріїв); 
− діяльність у сфері захисту викривачів корупції – виконано на 100 
% (14 із 14 критеріїв); 
− взаємодія з органами влади, іноземними державами, 
міжнародними організаціями та громадськістю – виконано на 90% (26 із 29 
критеріїв); 
− управління та організаційна спроможність – виконано на 82% (46 
із 56 критеріїв) [17]. 
45 
 
Нижче наведено основні досягнення НАЗК за 2020 рік. Треба зазначити, 
що в цьому році запрацював механізм проведення антикорупційної 
експертизи, для чого фахівцями НАЗК розроблено інноваційні Методологію 
та Порядок проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-
правових актів, що вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України або 
Верховної Ради України. За результатами моніторингу на антикорупційну 
експертизу взято 42 проекти актів: 39 проектів законів України; 3 проекти 
постанов Кабінету Міністрів України. Всього за 2020 рік підготовлено 42 
висновки антикорупційної експертизи, у яких розробникам проектів надано 
детальні рекомендації, як усунути корупціогенні фактори [17]. 
Взаємодія з викривачами є однією із пріоритетних сфер діяльності 
Національного агентства. За 2020 рік досягнуто вагомих результатів у 
розбудові цього напряму. Так, протягом року виграно 15 справ щодо 
порушення прав викривачів, у яких НАЗК виступало на стороні викривача. 
Усього протягом року розглядалося 70 судових справ, у яких НАЗК виступало 
на боці викривачів, з них – 23 завершено у 2020 році. Було запропоновано 
створити Єдиний портал повідомлень викривачів та напрацювала основу для 
проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про 
запобігання корупції» щодо упорядкування окремих питань захисту 
викривачів». 5 листопада 2020 року проект був прийнятий Верховною Радою 
України в першому читанні. Станом на 15 квітня 2021 року проект готується 
до голосування після опрацювання пропозицій, наданих Президентом України 
[17]. 
За результатами проведення повних перевірок 443 декларацій НАЗК 
виявило низку фактів недостовірного декларування на загальну суму 497 млн 
гривень. У 97 деклараціях встановлено ознаки кримінальних порушень та 
направлено матеріали правоохоронцям. Результати перевірок 35 декларацій 
засвідчили наявність ознак адміністративного порушення, передбаченого ч. 4 
ст. 172-6 КУпАП, тобто подання у декларації завідомо недостовірних 
46 
 
відомостей, що відрізняються від достовірних на суму від 100 до 250 
прожиткових мінімумів для працездатних осіб [17].  
У 2020 році НАЗК уперше почало здійснювати моніторинг способу 
життя. Усього розпочато 47 моніторингів способу життя суб’єктів 
декларування. За результатами моніторингу способу життя НАЗК розпочало 7 
повних перевірок декларацій. Спеціальні перевірки НАЗК проводить 
спеціальні перевірки декларацій кандидатів на керівні посади в органах влади. 
Без цієї перевірки жоден керівник державного органу не може бути офіційно 
призначений. У 2020 році проведено 13315 спеціальних перевірок щодо 
достовірності відомостей, зазначених в декларації особи, уповноваженої на 
виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що на 4205 більше 
порівняно з показником 2019 року. Протягом 2020 року спеціалісти 
Управління проведення спеціальних перевірок та моніторингу способу життя 
склали 128 протоколів про адміністративні правопорушення, пов’язані з 
корупцією, стосовно посадових осіб, які займають відповідальне та особливо 
відповідальне становище [17].  
Завдяки співпраці НАЗК та Служби безпеки України (СБУ) у 2020 році 
вперше було забезпечено публічний доступ до декларацій високопосадовців 
Служби. Також вперше від запуску е-декларування НАЗК розпочало перевірку 
декларацій осіб, що належать до кадрового складу розвідувальних органів 
України та/або займають посади, перебування на яких пов’язане з державною 
таємницею.  
Серед найбільших здобутків Департаменту за 2020 рік є розробка 
Методичних рекомендацій щодо застосування окремих положень Закону 
України «Про запобігання корупції» стосовно запобігання та врегулювання 
конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції. Вони 
мають забезпечити єдиний підхід до розуміння і дотримання правил 
запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, обмежень щодо запобігання 
корупції з метою превенції порушень таких правил і обмежень. 
47 
 
Серед найбільших досягнень Департаменту запобігання політичній 
корупції за 2020 рік – розроблення електронного Єдиного державного реєстру 
звітності політичних партій POLITDATA. Реєстр розроблено за підтримки 
Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) та Проекту USAID «Підтримка 
організацій-лідерів у протидії корупції в Україні «ВзаємоДія». Впровадження 
Реєстру POLITDATA спростить процедуру подання таких звітів та сприятиме 
підвищенню ефективності контролю за діяльністю політичних партій. 
На рис.2.11 представлено динаміку даних, які внесено до реєстру 
корупціонерів. 
 
 
 
Рисунок 2.11 – Динаміка даних, які внесено до реєстру корупціонерів 
Джерело: [30] 
 
В 2019 році було створено Вищий антикорупційний суд України 
(ВАКС), який розглядає виключно справи топ-корупціонерів, які розслідує 
НАБУ. Створення цього суду було однією з головних вимог від Міжнародного 
валютного фонду для продовження співпраці з Україною.  
Його завданням є здійснення правосуддя відповідно до визначених 
законом засад і процедур судочинства з метою захисту особи, суспільства й 
держави від корупційних і пов’язаних із ними злочинів та судового контролю 
за досудовим розслідуванням цих злочинів, дотриманням прав, свобод та 
48 
 
інтересів осіб у кримінальному провадженні, а також вирішення питання про 
визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави у 
випадках, передбачених законом, у порядку цивільного судочинства [8]. 
Вищий антикорупційний суд: 
− здійснює правосуддя як суд першої та апеляційної інстанцій у 
кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до його юрисдикції 
(підсудності) процесуальним законом, а також шляхом здійснення у випадках 
та порядку, визначених процесуальним законом, судового контролю за 
дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у таких кримінальних 
провадженнях, здійснює правосуддя як суд першої та апеляційної інстанцій у 
справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід 
держави в порядку цивільного судочинства; 
− аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику 
в кримінальних та інших провадженнях, віднесених до його підсудності, 
інформує про результати узагальнення судової практики Верховний Суд та 
надає йому пропозиції до висновків щодо проєктів законодавчих актів, які 
стосуються організації та діяльності Вищого антикорупційного суду, 
спеціальних вимог до суддів цього суду та гарантій їх діяльності, а також 
оприлюднює їх на своєму офіційному вебсайті [8]. 
Треба зазначити, що населення досить низько оцінює ефективність 
роботи антикорупційних структур в Україні, таких як Національне 
антикорупційне бюро (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура 
(САП), Вищий антикорупційний суд. Близько 80% населення вважають, що їх 
робота або є неефективною, а скоріше неефективною (рис. 2.12). 
 
49 
 
 
 
Рисунок 2.12 – Оцінка ефективності роботи антикорупційних структур 
населенням України, % 
Джерело: [29] 
 
Отже, як бачимо в Україні запроваджено та діють чотири структури, які 
займаються боротьбою корупції в Україні. Відповідно до звітів, представлених 
зазначеними структурами, їх діяльність є досить ефективною, хоча і існують 
певні перешкоди законодавчого та політичного характеру, які заважають 
досягти більшої ефективності. В той же час, населення сприймає їх діяльність 
як недостатньо ефективну, що свідчить про низький рівень довіри населення 
до даних інституцій, а також не відповідає очікуванням людей щодо 
результатів боротьби з корупцією. Це вимагає посилення інформаційної 
кампанії серед населення щодо повноважень розглянутих антикорупційних 
органів, результатів їх діяльності, а з другого боку – підвищення прозорості, 
відкритості та ефективності діяльності даних організацій.  
 
 
 
  
50 
 
РОЗДІЛ 3 
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ В СФЕРИ ЗАПОБІГАННЯ ТА 
ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ  
 
 
3.1 Напрями зниження рівня корупції державних службовців в 
Україні 
 
Проведене дослідження дозволило виявити та узагальнити низку 
рекомендацій та заходів, які необхідно впроваджувати з метою підвищення 
ефективності антикорупційної політики в Україні. 
Зокрема, Transparency International Ukraine надало наступні 
рекомендації, які на їх думку допоможуть в Україні знизити рівень корупції. 
В першу чергу, необхідно запровадити прозоре та підзвітне управління 
публічними активами та гарантувати подальший розвиток сфери закупівель, 
зокрема: 
− розблокувати та підготувати об’єкти до приватизації. Зокрема 
внести зміни до Закону України «Про приватизацію державного і 
комунального майна», а саме скасувати норму, що забороняє проводити 
аукціони з продажу об’єктів на період дії карантинних обмежень; 
− розкрити інформацію про об’єкти державної власності. Розробити 
новий Реєстр об’єктів державної власності як доступний та зручний 
інструмент для візуалізації та пошуку об’єктів. Змінити законодавчу базу у 
сфері управління об'єктами державної власності. 
− вдосконалити сфери закупівель відповідно до взятих міжнародних 
зобов’язань. Мінімізувати ризики ухвалення законопроєктів, які суперечать 
Закону України «Про публічні закупівлі» та/або розширюють перелік винятків 
з-під дії вказаного закону. Забезпечити ефективний контроль та моніторинг 
закупівель Держаудитслужбою. 
51 
 
Наступною рекомендацією є необхідність забезпечити незалежність та 
спроможність антикорупційної інфраструктури, а саме: 
− провести прозорі та політично неупереджені конкурсні відбори 
керівників антикорупційних інституцій; 
− забезпечити дієву систему стримувань і противаг для незалежності 
антикорупційної інфраструктури від адміністративного та політичного 
тиску. За останній рік було подано ряд законопроєктів, що суперечать 
закріпленому в Конституції принципу розподілу гілок влади. Генеральний 
прокурор та Офіс Президента неодноразово ставили своїми діями під сумнів 
незалежність антикорупційних інституцій. 
− законодавчо забезпечити антикорупційні органи необхідними 
інструментами для повноцінного здійснення своїх функцій. Запровадити 
збалансовану кримінальну відповідальність за брехню в деклараціях та умисне 
неподання декларації, що передбачала б санкцію у вигляді позбавлення волі. 
Третім напрямом, який необхідно удосконалювати є формування 
професійної та незалежної судової влади: 
− обрати доброчесний склад Вищої ради правосуддя за участі 
міжнародної спільноти та громадських експертів. Це є вимогою 
МВФ, рекомендацією Венеціанської комісії та громадськості. Необхідно 
також оновити склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів, враховуючи 
найкращі практики проведення конкурсних процедур; 
− ліквідувати Окружний адміністративний суд Києва, відомий 
багатьма одіозними рішеннями, які складно назвати законними. Його 
діяльність немає нічого спільного зі здійсненням неупередженого і 
справедливого правосуддя. Окремі категорії справ, підсудні цьому суду мають 
бути передані до Верховного Суду або новоствореному адміністративному 
суду для розгляду справ національного рівня; 
− ініціювати новий комплексний законопроєкт з урахуванням 
усіх рекомендацій від Венеціанської комісії щодо реформи Конституційного 
Суду та розглянути його найближчим часом. Наприклад, необхідно 
52 
 
вдосконалити систему відбору суддів та забезпечити проведення 
доброчесного і відкритого конкурсу. Наразі жоден із законопроєктів не 
вирішує комплексно чинну проблему та не враховує повноцінно рекомендацій 
комісії [19]. 
Науковці виділяють п’ять базових елементів, здатних знизити рівень 
корупції в країні. 
Перший елемент – це підвищення підзвітності з боку політичного 
керівництва. Під політичною підзвітністю маються на увазі обмеження, що 
вводяться для посадовців організаціями і закладами, які мають право на 
санкції до них, що дозволяє відстежувати дії, рішення і особисті інтереси 
посадовців.  
Другий елемент – зміцнення інституціональних обмежень, тобто 
розподіл повноважень влади і створення перехресних обов’язків з нагляду між 
державними установами на основі безпристрасного і незалежного суду. 
Третій елемент – розвиток громадянського суспільства зі встановленням 
тісного діалогу між державою і суспільством. Без залучення громадськості не 
можна подолати корупцію, оскільки на нижчих рівнях управління корупція 
малочутлива до імпульсів влади, що йдуть згори. Тому, реалізовуючи 
програму боротьби з корупцією, влада повинна активно залучати до цього 
широкі громадські круги, а також засоби масової інформації. 
Четвертий елемент – відкритість засобів масової інформації (ЗМІ). 
Незалежні ЗМІ вносять важливий вклад в боротьбу з корупцією, розкриваючи 
і розголошуючи посадові зловживання і освітлюючи антикорупційну 
програму.  
П’ятий елемент – конкурентний приватний сектор. Створення 
конкурентного приватного сектора слугує фундаментом для формування 
несировинного сектора економіки, дозволивши динамічніше розвиватися 
малому і середньому бізнесу без ризику пригнічення великими корпораціями 
і корупційними перепонами  [23]. 
53 
 
Як показали дослідження вище, українське населення хоч і негативно 
відноситься до проблеми корупції, але саме готове порушувати закон, якщо це 
може вплинути на позитивне вирішення певної проблеми. А на основі 
успішного досвіду зарубіжних країн, таких як Данія, Фінляндія, Швеція та 
інших, ми можемо стверджувати, що основою успішної антикорупційної 
політики є підвищення антикорупційної політики в суспільстві, формування 
нульової толерантності до корупції. 
В Україні потрібно створити сприятливі умови для розвитку соціальної 
(тобто політичної, економічної, правової, моральної) культури громадян, 
низький рівень якої нівелює антикорупційний ефект від правових, судових, 
управлінських та інших реформ. Фахівці вважають, що для зміни такого 
становища, формування антикорупційної свідомості громадян і посилення їх 
антикорупційної мотивації необхідне здійснення комплексу заходів 
виховного, навчального та інформаційного характеру, спрямованих на 
роз'яснення громадянам сутності, небезпечності та усіх негативних наслідків 
корупції для суспільства, поширення серед громадян ідей нетерпимості до 
проявів корупції, формування високої антикорупційної правосвідомості та 
доведення переваг законослухняної поведінки тощо. У такому комплексі 
заходів можна виділити низку загальних напрямів. До них належить, 
передусім, формування у суспільстві чіткого розуміння сутності корупції, 
зокрема основних характеристик та різних аспектів цього явища, типових 
форм корупційних проявів та корупційних ситуацій, що можуть виникати у 
повсякденному житті [31]. 
Отже, задля того щоб сформувати у суспільстві негативну думку по 
відношенню до корупції необхідно: 
− на постійній основі проводити інформаційні роз’яснення, 
спрямовані на формування у суспільстві усталеної думки щодо неприйняття 
корупції як повсякденного явище, яке укорінилось у сучасному суспільстві та 
допомогою якого можливе вирішення особистих проблем;  
54 
 
− інформувати населення щодо антикорупційних заходів, які 
проводяться у державі;  
− проводити інформаційні роз’яснення щодо наявних нормативно-
правових актів щодо положень законодавства про запобігання та протидію 
корупції; 
− за допомогою спеціальних заходів сформувати у населення 
позитивне ставлення до викривачів;  
− проведення спеціальних лекцій у закладах освіти, вищих 
навчальних закладах для формування у учасників освітнього процесу 
правильної поведінки (антикорупційної) під час певних ситуацій та 
обізнаність їх про наслідки;  
− введення антикорупційної дисципліни (предмету вивчення) у 
вищих навчальних закладах по всій території України [24]. 
 Всі вищезгадані заходи мають бути націлені на подолання у суспільстві 
пасивної поведінки щодо протидії та запобігання корупції, усвідомлення 
населенням наслідків корупційних правопорушень або порушень пов’язаних з 
корупцією.  
Поряд з освітніми заходами, невід’ємною складовою формування 
антикорупційної культури суспільства є духовне оздоровлення нації. Оскільки 
політики та державні службовці є вихідцями із суспільного середовища, то 
вони сприймають із нього корупційну мораль, переносячи її у свою державну 
діяльність. Відповідні ціннісні установки мають закладатися в сім’ї й дитячих 
садочках та поширюватися на всі сфери суспільного життя за підтримки 
держави.  
Отже, важливим видається вироблення, закріплення в суспільній 
свідомості та поступове практичне втілення чіткого бачення майбутнього 
України як країни з гідним рівнем життя, яка розвивається на засадах 
життєтворчості та любові до ближнього, що несумісно з такими ганебними 
суспільними явищами, як корупція [31] 
 
55 
 
3.2 Аналіз та удосконалення інституту уповноважених осіб із 
запобігання та виявлення корупції в органах державної влади та 
місцевого самоврядування 
 
В державних органах, органах місцевого самоврядування, на 
підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління 
державного органу, а також у державних цільових фондах в обов’язковому 
порядку утворюються (визначаються) самостійні та функціонально незалежні 
структурні підрозділи (особи), на які покладаються функції із запобігання та 
виявлення корупції. 
Перелік органів та установ, в яких утворюється уповноважений 
підрозділ (уповноважена особа) з питань запобігання та виявлення корупції, 
визначений у статті 131 Закону України «Про запобігання корупції». 
Зокрема, уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань 
запобігання та виявлення корупції утворюються (визначаються) в: 
− Офісі Президента України, Апараті Верховної Ради України, 
Секретаріаті Кабінету Міністрів України, Секретаріаті Уповноваженого 
Верховної Ради України з прав людини; 
− апаратах Ради національної безпеки і оборони України, Рахункової 
палати, Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, Конституційного 
Суду України, Національного банку України, Фонду гарантування вкладів 
фізичних осіб; секретаріатах Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної 
комісії суддів України; 
− апаратах та територіальних органах міністерств, інших центральних 
органів виконавчої влади, інших державних органів, юрисдикція яких 
поширюється на всю територію України (крім Національного 
антикорупційного бюро України, Національного агентства); 
− апараті Ради міністрів Автономної Республіки Крим, апаратах 
органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим; 
56 
 
− обласних, Київській та Севастопольській міських, районних, 
районних у місті Києві державних адміністраціях; 
− апаратах Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, 
районних, міських рад, Севастопольської міської ради, секретаріаті Київської 
міської ради; 
− на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери 
управління державного органу (крім юридичних осіб, у яких відповідно до 
цього Закону затверджуються антикорупційні програми); 
− у державних цільових фондах [39]. 
До основних завдань уповноважених підрозділів (уповноваженої особи) 
належить: 
1) організація проведення антикорупційних заходів та контроль за 
виконанням антикорупційного законодавства; 
2) організація роботи з управління корупційними ризиками у діяльності 
органу влади; 
3) надання методичної та консультаційної допомоги стосовно 
антикорупційного законодавства; 
4) здійснення заходів з виявлення конфлікту інтересів та сприяння його 
врегулюванню; 
5) перевірка стану подання декларацій та повідомлення Національного 
агентства про випадки їх неподання чи несвоєчасного подання; 
6) розгляд повідомлень про порушення вимог Закону України «Про 
запобігання корупції»; 
7) забезпечення захисту працівників-викривачів, які повідомили про 
порушення вимог антикорупційного законодавства, від застосування 
негативних заходів впливу з боку керівника або роботодавця; 
8) інформування керівника відповідного органу, Національного 
агентства або інших спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії 
корупції про факти порушення антикорупційного законодавства [39]. 
57 
 
Національне агентство здійснює координацію та методичне 
забезпечення діяльності уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) . 
Зокрема, розроблено наступні нормативно-правові документи: 
− Типове положення про уповноважений підрозділ (уповноважену 
особу) з питань запобігання та виявлення корупції, затверджене наказом 
Національного агентства від 17.03.2020 № 102/20, зареєстрованим у Мін’юсті 
21.04.2020 за № 361/34644 [50]. 
− Порядок надання згоди Національним агентством з питань 
запобігання корупції на звільнення керівника уповноваженого підрозділу 
(уповноваженої особи), затверджене наказом Національного агентства від 
17.03.2020 № 100/20, зареєстрованим у Мін’юсті 22.04.2020 за № 371/34654 
[36]. 
− Обов’язкові вимоги до мінімальної штатної чисельності 
уповноваженого підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції в 
державних органах, затверджені наказом Національного агентства від 
24.03.2020 № 112/20, зареєстрованим у Мін’юсті 21.04.2020 за № 363/34646 
[35]. 
− Методичні рекомендації щодо діяльності уповноважених підрозділів 
(уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції, затверджені 
рішенням Національного агентства від 13.07.2017 № 317 [25]. 
На рисунку 3.1 представлено кількість уповноважених в Україні в розрізі 
регіонів.  
На сьогодні 97 уповноважених осіб працюють у загальнонаціональних 
органах влади, 24 – в обласних радах, 25 в обласних адміністраціях та КМДА, 
а також у міських та районних радах, на тисячах державних підприємств, 
установ та організацій – усього не менше 4,5 тис. осіб [7]. 
 
58 
 
 
Рисунок 3.1 – Єдина мапа уповноважених підрозділів/осіб державних 
органів України 
Джерело: [14] 
 
Не дивлячись на таку кількість уповноважених, експерти визначають, 
що результати їх діяльності за 5 років є не досить ефективними і практично не 
вплинули на чинні корупційні практики. Діяльність більшості з них 
обмежується розробкою антикорупційних програм, які є обов’язковими для 
всіх органів влади, державних установ та підприємств, але сумнівні за своїм 
впливом на корупцію, а також допомогою у заповненні декларацій, 
врегулювання конфліктів інтересів, проведенням різних навчань та 
інструктажів [7]. 
З метою з’ясування рівня ефективності діяльності уповноважених із 
запобігання та виявлення корупції Національним агентством з питань 
запобігання корупції було проведено оцінювання кількісних результатів 
роботи уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) державних органів 
та органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, 
59 
 
організацій (далі – антикорупційні уповноважені) за перше півріччя 2020 року 
та якісний стан здійснення напрямів їхньої діяльності [13]. 
Узагальнення результатів оцінки ефективності діяльності 
уповноважених підрозділів (осіб) наведені в таблицях 3.1, 3.2. 
 
Таблиця 3.1 – Ефективність напрямів діяльності антикорупційних 
уповноважених, % 
Орган влади 
Центральні 
58% 51% 94% 75% 65% 68,6% 
органи 
Обласні 
62% 48% 92% 73% 58% 66,7% 
ради 
Обласні 
70% 61% 77% 
державні 98% 62% 73,6% 
   
адміністрації 
Середній 
бал за 63,3% 53,3% 94,6% 75% 61,6% 69,6% 
напрямами 
Джерело: [13] 
 
Треба зазначити, що найбільш ефективними антикорупційні 
уповноважені виявилися в таких органах державної влади та місцевого 
самоврядування, як Державна аудиторська служба України (94,45), Державне 
агентство з питань кіно (94,45),  Міністерство оборони України (92,57), 
Рівненська обласна рада (89,68), Державна казначейська служба України 
(88,79), Національна служба здоров’я України (88,68), Міністерство 
внутрішніх справ України (87,9), Донецька обласна державна адміністрація 
(86,79), Державна служба України з лікарських засобів та контролю за 
наркотиками (84,13), Національна поліція України (84,02). 
Організація роботи з 
запобігання корупції 
Робота з корупційними 
ризиками 
Врегулювання конфлікту 
інтересів 
Дотримання вимог 
фінансового контрою 
Розгляд повідомлень про 
корупційні та пов’ язані з 
корупцією 
правопорушення та захист 
викривачів 
Середній бал за типом 
органів 
60 
 
 
Таблиця 3.2 – Ефективність напрямів діяльності антикорупційних 
уповноважених, % 
Орган влади 
Територіальні 
54% 60% 95% 82% 59% 70% 
органи ЦОВВ 
Районні 
державні 46% 54% 96% 73% 59% 66% 
адміністрації 
Міські  та 
39% 55% 94% 54% 36% 56% 
районні ради 
Середній бал 
46% 56% 95% 70% 51% 64% 
за напрямами 
 Джерело: [13] 
 
Найменш ефективними виявилися: Державне агентство розвитку 
туризму України (17,64), Національна комісія зі стандартів державної мови 
(17,75), Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (19,53), 
Служба безпеки України (22,78), Центральна виборча комісія (29,87), 
Генеральна прокуратура України (32,08), Фонд державного майну (36,51), 
Державна митна служба України (38,4). 
 Нижче наведено основні результати аналізу визначеного напряму 
діяльності уповноваженими особами, а також основні рекомендації, які 
дозволяють підвищити ефективність їх діяльності. 
1. Основні результати аналізу напряму «Організація роботи із 
запобігання корупції: 
− 13% центральних органів виконавчої влади не утворили 
уповноважений підрозділ або не надали аналітичної інформації щодо його 
діяльності% 
Організація роботи з 
запобігання корупції 
Робота з корупційними 
ризиками 
Врегулювання конфлікту 
інтересів 
Дотримання вимог 
фінансового контрою 
Розгляд повідомлень про 
корупційні та пов’ язані з 
корупцією 
правопорушення та захист 
викривачів 
Середній бал за типом 
органів 
61 
 
− 6% посад антикорупційних уповноважених залишаються 
вакантними; 
− 44% уповноважених державних органів влади та обласних 
державних адміністрацій не організовують заходи вертикальної 
антикорупційної взаємодії з уповноваженими підвідомчих або координованих 
ними інституцій; 
−  40% уповноважених органів влади не мали жодного заходу 
горизонтальної співпраці з питань запобігання корупції; 
− 7% державних органів не дотримуються норми щодо 
підпорядкування уповноваженого керівникові органу; 
−  19% органів влади не дотримали вимог мінімальної штатної 
чисельності антикорупційного уповноваженого підрозділу (особи); 
− у 32% органів влади, упродовж останніх трьох років, лише менш як 
половина антикорупційних уповноважених пройшла спеціалізоване 
антикорупційне навчання або підвищення кваліфікації [13]. 
В зв’язку з цим НАЗК надало наступні рекомендації: 
− державним органам забезпечити дотримання вимог щодо 
мінімальної штатної чисельності уповноваженого підрозділу при формуванні 
організаційної структури та штатного розпису органу, а органам місцевого 
самоврядування – враховувати ці вимоги при організації антикорупційної 
діяльності.  
− укомплектовувати вакантні посади уповноважених; 
− у положенні про уповноважений підрозділ (посадовій інструкції 
антикорупційного уповноваженого) визначити підзвітність і підконтрольність 
антикорупційного уповноваженого керівнику відповідного державного органу 
або органу місцевого самоврядування; 
− системно планувати заходи підвищення кваліфікації персоналу 
уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) за антикорупційною 
тематикою; 
62 
 
− посилити напрями взаємодії та обміну досвідом з питань 
запобігання корупції як на рівні координації підпорядкованих або 
підконтрольних структур, так і об’єднуючи зусилля з непідпорядкованими 
гілками уповноважених, забезпечуючи спільний результат та розбудовуючи 
професійну лідерську антикорупційну мережу; 
− формувати сталі рівноправні партнерства уповноважених у межах 
органів різних рівнів та адміністративно-територіальних одиниць (регіон, 
область, район, місто) [13]. 
Аналіз навчальної та консультативно-методичної роботи 
антикорупційних уповноважених показав наступне: 
− 47% антикорупційних уповноважених, зокрема у 62% обласних 
рад, не здійснюють облік наданих консультацій з питань запобігання корупції; 
− практично усі органи влади здійснюють навчання з питань 
запобігання корупції, проте лише у 50% з них впроваджено форми контролю 
отриманих знань та недостатньо впроваджуються плани-графіки такого 
навчання ) [13]. 
В зв’язку з цим, запропоновано наступні рекомендації щодо підвищення 
ефективності навчальної та консультативно-методичної роботи: 
− кожен орган має визначити підходи до форм консультацій 
(індивідуальних, групових, дистанційних); 
− забезпечити розробку і розповсюдження різними способами 
методичних матеріалів з питань дотримання антикорупційного законодавства; 
− розширювати тематичне спрямування навчальних заходів для 
персоналу органу, впровадити ведення планів-графіків та інших форм обліку 
їх проведення, використовувати форми контролю отриманих знань та якості 
такого навчання; 
− розвивати різні типи кооперації між уповноваженими при 
плануванні навчальних та консультативно-методичних заходів [13]. 
63 
 
Аналіз такого напряму діяльності, як управління ризиками, показав 
наступне: 
− у 23 державних органах, 3 обласних державних адміністраціях та 2 
обласних радах відсутній контроль уповноваженого за виконанням заходів з 
усунення корупційних ризиків; 
− 88% антикорупційних уповноважених центральних органів 
виконавчої влади, 96% - обласних державних адміністрацій та 75% - обласних 
рад здійснюють візування (антикорупційну експертизу) проєктів наказів 
(розпоряджень) органу влади; 
− у 24% державних органів та обласних рад, у 20% обласних 
державних адміністрацій відсутні погоджені НАЗК антикорупційні програми 
60% державних органів, 54% обласних рад та 40% обласних державних 
адміністрацій не висвітлюють стан виконання своїх антикорупційних програм 
[13]. 
Для підвищення ефективності діяльності антикорупційних 
уповноважених  з цього напряму діяльності рекомендовано наступне: 
− усім органам влади, що не мають чинної згідно зі ст. 19 Закону 
антикорупційної програми, вжити заходів з її розробки та погодження НАЗК.  
− антикорупційним уповноваженим здійснювати контроль якості 
заходів з усунення корупційних ризиків [13]. 
Ефективність діяльності щодо урегулювання конфлікту інтересів 
оцінюється на найвищому рівні серед усіх напрямів діяльності 
антикорупційних уповноважених (в середньому на рівні 95%). В той же час 
НАЗК рекомендує ще більше посилювати ініціативний пошук та 
врегулювання випадків конфлікту інтересів, а не тільки сприяти його 
врегулюванню за повідомлення [13]. 
За перше півріччя 2020 року до уповноважених центральних та обласних 
органів влади надійшло 1788 повідомлень про можливе вчинення корупційних 
або пов’язаних з корупцією правопорушень, але лише 11% з цих повідомлень 
були повідомленнями викривачів. Хоча  у 80% досліджених органів влади 
64 
 
вживаються заходи з ознайомлення працівників з можливістю повідомлення 
про корупцію, але лише у 16% органів влади впроваджено механізми 
заохочення та формування культури викривання корупції [13]. 
В зв’язку із зазначеним органам влади та іншим публічним інституціям 
рекомендується затверджувати локальними актами: 1) процедури прийняття 
та розгляду повідомлень про можливі факти корупційних або пов’язаних з 
корупцією правопорушень, інших порушень Закону; 2) механізми заохочення 
та формування культури повідомлення про корупцію; 3) алгоритм 
повідомлення НАЗК про застосування дисциплінарної відповідальності за 
корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення [13]. 
 
 
 
 
 
 
  
65 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
1. Досліджено основні засади формування та реалізації 
антикорупційної політики в Україні, які визначаються Законом України «Про 
запобігання корупції».  Антикорупційна політика та стратегія в Україні 
будується на поєднанні двох підходів, а саме подальшому удосконалення 
загальної системи запобігання та протидії корупції та мінімізації корупції у 
найбільш пріоритетних з точки зору подолання корупції сферах. 
2. Проаналізовано Проєкт Антикорупційної стратегії на 2021-2025 
роки, яка має на меті досягнення суттєвого прогресу в запобіганні та протидії 
корупції, та будується на принципах оптимізації функцій держави та місцевого 
самоврядування; цифрової трансформації реалізації повноважень; прозорості 
та відкритості; створення більш зручних та законних способів задоволення 
потреб; забезпечення невідворотності юридичної відповідальності, а також 
формування суспільної нетерпимості до корупції. 
3. Виявлено, що до основних заходів з підвищення ефективності 
системи запобігання та протидії корупції в Україні віднесено наступні: 
формування та реалізації державної антикорупційної політики; формування 
негативного ставлення до корупції; врегулювання конфлікту інтересів, 
дотримання загальних обмежень та заборон, правил етичної поведінки; 
здійснення заходів фінансового контролю; забезпечення доброчесності 
політичних партій та виборчих кампаній; захист викривачів корупції. 
4. Доведено, що успішна протидія корупції можлива за умови 
наявності належного антикорупційного законодавства, ефективного його 
застосування відповідними органами державної влади та координованості, 
поінформованості громадськості про здійснення заходів із запобігання та 
протидії корупції, взаємодії інститутів громадянського суспільства з органами 
державної влади у сфері формування та реалізації державної антикорупційної 
політики, підтримки антикорупційних заходів громадянським суспільством. 
66 
 
5. Виявлено, що країнами-лідерами (топ-10) за Індексом сприйняття 
корупції в 2020 році, є Данія, Нова Зеландія, Фінляндія, Сінгапур, Швеція, 
Швейцарія, Норвегія, Нідерланди, Німеччина, Люксембург. Проаналізовано 
особливості формування та реалізації антикорупційної політики в Данії, Новій 
Зеландії, Фінляндії та Сингапурі. 
6. Аналіз досвіду антикорупційної політки зарубіжних країн показав, 
що серед основних факторів, які формують головні умови високого рівня 
боротьби та запобігання корупційним проявам є висока свідомість публічних 
службовців та населення, нульове толерування проявам корупції, розвинуті 
інститути громадянського суспільства, незалежність засобів масової 
інформації, відкритість та прозорість публічної політики та процесу прийняття 
рішень посадовими особами, державна гарантія захисту осіб, які сприяли 
компетентним органам у боротьбі з корупцією; ефективна система 
внутрішнього та зовнішнього контролю за діяльністю посадових осіб; гідний 
рівень заробітної плати державних службовців тощо. 
7. З’ясовано, що більшість населення України вважають, що 
корупція має дуже сильний вплив на їх життя, і стикаються з проявами 
корупції в таких сферах, як охорона здоров’я, освіта, органи державної влади 
та місцевого самоврядування тощо. На сьогодні Україна посідає 117 місце із 
180 країн за Індексом сприйняття корупції. Рівень довіри, до більшості 
інституцій є дуже низьким. Але в той же час, рівень обізнаності населення 
щодо корупції є досить низьким. Більшість населення не готове здійснювати 
опір корупційним діям, а скоріше займуть нейтральну або пасивну позицію. 
8. Проаналізовано ефективність діяльності основних 
антикорупційних структур в Україні, зокрема національного 
антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної 
прокуратури, національного агентства з питань запобігання корупції, вищого 
антикорупційного суду України. Досліджено основні показники діяльності 
даних інституцій, виявлено основні перешкоди для ефективної діяльності та 
67 
 
заходи законодавчого та організаційного спрямування, які б дозволили 
зробити їх функціонування більш успішним. 
9. З’ясовано, що населення сприймає діяльність існуючих в Україні 
антикорупційних структур як недостатньо ефективну, що свідчить про 
низький рівень довіри населення до даних інституцій, а також не відповідає 
очікуванням людей щодо результатів боротьби з корупцією. Це вимагає 
посилення інформаційної кампанії серед населення щодо повноважень 
розглянутих антикорупційних органів, результатів їх діяльності, а з другого 
боку – підвищення прозорості, відкритості та ефективності діяльності даних 
організацій. 
10. Узагальнено низку рекомендацій та заходів, які необхідно 
впроваджувати з метою підвищення ефективності антикорупційної політики в 
Україні, зокрема запровадити прозоре та підзвітне управління публічними 
активами, забезпечити незалежність та спроможність антикорупційної 
інфраструктури, сформувати професійну та незалежну судову владу. 
11. Виявлено п’ять базових елементів, здатних знизити рівень 
корупції: підвищення підзвітності з боку політичного керівництва, зміцнення 
інституційних обмежень, розвиток громадянського суспільства зі 
встановленням тісного діалогу між державою і суспільством, відкритість та 
незалежність засобів масової інформації, конкурентний приватний сектор. 
12. Доведено, що основою успішної антикорупційної політики є 
підвищення антикорупційної політики в суспільстві, формування нульової 
толерантності до корупції. В Україні потрібно створити сприятливі умови для 
розвитку соціальної культури громадян, низький рівень якої нівелює 
антикорупційний ефект від правових, судових, управлінських та інших 
реформ. 
13. Проаналізовано діяльність інституту уповноважених осіб із 
запобігання та виявлення корупції в органах державної влади та місцевого 
самоврядування. З’ясована, що на сьогодні 97 уповноважених осіб працюють 
у загальнонаціональних органах влади, 24 – в обласних радах, 25 в обласних 
68 
 
адміністраціях та КМДА, а також у міських та районних радах, на тисячах 
державних підприємств, установ та організацій – усього не менше 4,5 тис. осіб. 
Експертами відзначається не досить висока ефективність діяльності 
антикорупційних уповноважених, що підтверджується відповідними 
дослідженнями.  Для підвищення діяльності антикорупційних уповноважених 
рекомендується впровадити низку заходів, зокрема організаційного характеру 
(укомплектувати кадрами та оптимізувати за чисельністю відповідний 
підрозділ); здійснювати підвищення кваліфікації персоналу; розробляти та 
розповсюджувати відповідні методичні матеріали, проводити більш 
ефективно інформаційну та роз’яснювальну роботу, здійснювати контроль 
якості заходів з усунення корупційних ризиків тощо. 
 
  
69 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. Annex Finland to the EU Anti-Corruption Report. Brussels. 3.2.2014. 
COM(2014) 38 Annex 26. URL : https://ec.europa.eu/home-
affairs/sites/default/files/what-we-do/policies/organized-crime-and-human-
trafficking/corruption/anti-corruption-
report/docs/2014_acr_finland_chapter_en.pdf (дата звернення 22.02.2021). 
2. Corruption perceptions index // Transparency International : веб-сайт.  
URL: https://www.transparency.org/en/cpi/2020/index/nzl (дата звернення 
15.02.2021).  
3. Joutsen М., Keranen J. Corruption and the prevention of corruption in 
Finland. URL: www.om.f. (дата звернення 22.02.2021). 
4. Альтернативний звіт з оцінки ефективності впровадження 
державної антикорупційної політики // О. Калітенко, Д. Калмиков, І. 
Коліушко, О. Лємєнов, Б. Малишев, А. Марчук, Р. Сіверс, В. Тимощук, М. 
Хавронюк. 2019 р. 366 с. URL : https://pravo.org.ua/ua/about/books/ar_2017/ 
(дата звернення 09.03.2021). 
5. Антикорупційна інфраструктура // Transparency International 
Ukraine : веб-сайт. URL : https://ti-ukraine.org/project/antykoruptsiina-
infrastruktura/ (дата звернення 15.03.2021). 
6. Антикорупційні стратегії: впровадження та моніторинг реалізації 
в різних країнах // Інформаційно-дослідницький центр Верховної Ради 
України : веб-сайт. URL: https://pdf.usaid.gov/pdf_docs/PA00XCMF.pdf (дата 
звернення 20.02.2021). 
7. Величко О. Антикорупційний десант для органів влади та місцевого 
самоврядування // Вокс Україна : веб-сайт. URL :  
https://voxukraine.org/antykoruptsijnyj-desant-dlya-organiv-vlady-ta-mistsevogo-
samovryaduvannya/ (дата звернення 21.04.2021). 
70 
 
8. Вищий антикорупційний суд : веб-сайт. URL :   
https://hcac.court.gov.ua/hcac/ (дата звернення 25.03.2021). 
9. Гаман П. І. Антикорупційна державна політика: проблеми та 
перспективи розвитку. URL :   http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/10_2018/3.pdf 
(дата звернення 13.02.2021). 
10. Депутати пропонують адаптувати закон про НАБУ до Конституції 
України // Interfax-Україна : веб-сайт.  URL :   
https://ua.interfax.com.ua/news/general/742034.html (дата звернення 10.05.2021) 
11.  Державна антикорупційна політика і запобігання та протидія 
корупції на публічній службі  в органах державної влади і органах місцевого 
самоврядування: монографія / автор. Кол.: В.В. Василевич, Т.Е. Василевсська, 
В.Ф. Нестерович, Е.В. Расюк, А.В. Савченко, В.Л. Федоренко (кер.) та ін.; за 
ред. проф. Ю.В. Ковбасюка і проф. В.Л. Федоренка. К.: Видавництво Ліра-К, 
НАДУ. 2016. с. 524. 
12. Державна політика України у сфері запобігання корупції. / Черніг. 
центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів держ. 
влади, місцевого самоврядування, держ. п-в, установ і орг.; Уклад.: Пузирний 
В.Ф. Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2016. 22 с. URL :  
https://sivertraining.org.ua/wp-
content/uploads/2017/01/METOD___politika_y_sferi_korypcii_1.pdf (дата 
звернення 18.02.2021). 
13. Ефективність державних антикорупційних уповноважених: 
пілотне дослідження діяльності уповноважених підрозділів з питань 
запобігання та виявлення корупції державних органів та органів місцевого 
самоврядування // Національне агентство з питань запобігання корупції : веб-
сайт. URL : https://nazk.gov.ua/wp-content/uploads/2021/01/Efektyvnist-
upovnovazhenyh.pdf. (дата звернення 21.04.2021). 
14. Єдина мапа уповноважених підрозділів/осіб державних органів 
України // Національне агентство з питань запобігання корупції : веб-сайт. 
71 
 
URL :  https://nazk.gov.ua/uk/monitoryng-diyalnosti-natsionalnogo-agenstva/#map 
(дата звернення 21.04.2021). 
15. Запобігання та виявлення корупції // Національне антикорупційне 
бюро України : веб-сайт. URL : https://nazk.gov.ua/uk/zapobigannya-ta-
vyyavlennya-koruptsiyi/ (дата звернення 25.03.2021). 
16. Звіт II півріччя 2020 року // Національне антикорупційне бюро 
України : веб-сайт. URL :  
https://nabu.gov.ua/sites/default/files/reports/zvit_ii_2020_.pdf (дата звернення 
15.04.2021) 
17. Звіт за 2020 рік. Київ.2021 // Національне агентство з питань 
запобігання корупції : веб-сайт. URL : https://nazk.gov.ua/wp-
content/uploads/2021/04/NAZK-Zvit-za-2020-rik-15.04.2021-1-1.pdf (дата 
звернення 25.03.2021). 
18. Зміни в закон про НАБУ: юридичний аналіз // Transparency 
International Ukraine : веб-сайт. URL : https://ti-ukraine.org/news/zminy-v-zakon-
pro-nabu-yurydychnyj-analiz/ (дата звернення 10.05.2021). 
19. Індекс сприйняття корупції-2020. URL :    http://cpi.ti-ukraine.org/#/ 
(дата звернення 15.03.2021). 
20. Історія становлення // Національне антикорупційне бюро України 
: веб-сайт. URL : https://nabu.gov.ua/istoriya-stanovlennya (дата звернення 
25.03.2021). 
21. Контроль ОП та суди: що стримує антикорупційну реформу в 
Україні. URL : https://www.slovoidilo.ua/2021/05/13/stattja/polityka/kontrol-op-
ta-sudy-strymuye-antykorupczijnu-reformu-ukrayini (дата звернення 15.03.2021). 
22. Корупція в Україні 2020: розуміння, сприйняття, поширеність. звіт 
за результатами опитування підприємців, експертів та населення. Київ, 2020. 
URL :   https://nazk.gov.ua/wp-content/uploads/2020/12/N73.pdf (дата звернення 
15.03.2021). 
23. Лазаренко С. Ж., Бабенко К. А. Базові принципи та елементи 
антикорупційної політики в Україні. URL :  
72 
 
https://6aas.gov.ua/ua/proekty/articles/b/558-bazovi-printsipi-ta-elementi-
antikoruptsijnoji-politiki-v-ukrajini.html (дата звернення 21.04.2021). 
24. Мельниченко Т. С. Формування негативного ставлення до 
корупції: виклики та перспективи. URL : http://www.nusta.edu.ua/wp-
content/uploads/2016/11/ (дата звернення 02.05.2021). 
25. Методичні рекомендації щодо діяльності уповноважених 
підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції 
: Рішенням Національного агентства від 13.07.2017 № 317. 
26. Миськевич Т. Стратегія антикорупційної політики України 
Громадська думка про правотворення. 2018. № 10 (154). С. 10-14. URL 
: http://nbuviap.gov.ua/images/dumka/2018/10.pdf. (дата звернення 10.03.2021). 
27. Міщенко В. Антикорупційний досвід Данії // Гурт : веб-сайт.  
URL: https://gurt.org.ua/articles/49562/ (дата звернення 20.02.2021). 
28. Міщенко В. Рецепти антикорупційного успіху Нової Зеландії // 
Гурт : веб-сайт.  URL :   https://gurt.org.ua/news/informator/50782/ (дата 
звернення 20.02.2021). 
29. Моніторинг громадської думки населення України: вересень 2020. 
Соціологічні зрізи громадської думки населення України. URL :   
https://smc.org.ua/monitoryng-gromadskoyi-dumky-naselennya-ukrayiny-veresen-
2020-1512/ (дата звернення 15.03.2021). 
30. Моніторинг діяльності Національного агентства // Національне 
агентство з питань запобігання корупції : веб-сайт. URL : 
https://nazk.gov.ua/uk/monitoryng-diyalnosti-natsionalnogo-
agenstva/#vikrivach%D1%96. (дата звернення 25.03.2021). 
31. Напрями формування антикорупційної культури українського 
суспільства. URL : http://pereyaslav-rda.gov.ua/upravlinnya-yustitsiji/news-
yust/2396-napriamy-formuvannia-antykoruptsiinoi-kultury-ukrainskoho-suspilstva 
(дата звернення 02.05.2021). 
73 
 
32. Наумчук К. М. Особливості формування та реалізації державної 
антикорупційної політики. Інвестиції: практика та досвід. № 4/2020. URL : 
http://www.investplan.com.ua/pdf/4_2020/25.pdf (дата звернення 09.03.2021). 
33. Новак А. М. Формування основ національної антикорупційної 
стратегії в умовах суспільно-політичних трансформацій в Україні URL : 
https://core.ac.uk/download/pdf/233892938.pdf (дата звернення 13.02.2021). 
34. Нонік В. В. Сінгапурська антикорупційна історія: досвід для 
України. Державне управління: удосконалення та розвиток № 10. 2017. URL : 
http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1509 (дата звернення 22.02.2021). 
35. Обов’язкові вимоги до мінімальної штатної чисельності 
уповноваженого підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції в 
державних органах : Наказ Національного агентства з питань запобігання 
корупції від 24.03.2020 № 112/20, зареєстрованим у Мін’юсті 21.04.2020 за № 
363/34646. 
36. Порядок надання згоди Національним агентством з питань 
запобігання корупції на звільнення керівника уповноваженого підрозділу 
(уповноваженої особи) : Наказ Національного агентства з питань запобігання 
корупції від 17.03.2020 № 100/20. 
37. Прийнято за основу проект Закону «Про засади державної 
антикорупційної політики на 2020-2024 роки» // Верховна Рада України : 
офіційний вебпортал. URL: https://www.rada.gov.ua/news/Novyny/199198.html 
(дата звернення 15.02.2021). 
38. Про внесення змін до деяких законів України стосовно приведення 
статусу Національного антикорупційного бюро України у відповідність до 
вимог Конституції України : Проект Закону України. URL :   
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=71832 (дата звернення 
25.03.2021). 
39. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 № 1700-
VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text/ (дата звернення 
15.02.2021). 
74 
 
40. Про засади державної антикорупційної політики на 2021-2025 
роки: Проект Закону. URL: 
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511 =70007 (дата звернення 
15.02.2021). 
41.  Про затвердження Положення про Спеціалізовану 
антикорупційну прокуратуру Офісу Генерального прокурора :  Наказ Офісу 
Генерального прокурора від 05.03.2020 № 125.  URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0125905-20#Text  (дата звернення 
25.03.2021). 
42. Про НАЗК // Національне антикорупційне бюро України : веб-
сайт. URL : https://nazk.gov.ua/uk/pro-nazk/ (дата звернення 25.03.2021). 
43. Про Національне антикорупційне бюро України : Закон України 
від 14.10.2014 № 1698-VII. URL :  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1698-
18#Text   (дата звернення 25.03.2021). 
44. Прокопів Б. Стан та шляхи вдосконалення реалізації 
антикорупційної політики України. Актуальні проблеми правознавства. URL :   
http://appj.wunu.edu.ua/index.php/appj/article/view/633 (дата звернення 
19.02.2021). 
45. Протидія корупції в Сінгапурі – один з найкращих прикладів 
системної роботи, спрямованої на подолання корупції. URL :  
https://com1.org.ua/borba-z-korupciyeyu-v-singapuri-recept-uspixu/ (дата 
звернення 22.02.2021). 
46. Ростовська К. В. Адміністративна процедура формування 
державної антикорупційної політики: проблеми змісту та правового 
регулювання. Вісник Харківського національного університету імені 
В. Н. Каразіна. Серія «ПРАВО». Випуск 26. 2018. URL :   
рікhttps://periodicals.karazin.ua/law/article/view/12674 (дата звернення 
19.02.2021). 
75 
 
47. Ситник Л. С. Можливості використання європейського досвіду 
протидії корупції в Україні. Економiка i органiзацiя управлiння. № 2 (22). 2016. 
С. 174-180. 
48. Смірнова Ю. О. Сутність державної антикорупційної політики 
України. Політичне життя.  2016. №4. URL 
: https://jpl.donnu.edu.ua/article/view/3091 (дата звернення 13.02.2021). 
49. Стратегічний аналіз корупційних ризиків // Національне 
антикорупційне бюро України : веб-сайт. URL : 
https://nazk.gov.ua/uk/strategichnyj-analiz-koruptsijnyh-ryzykiv/ (дата звернення 
27.03.2021). 
50. Типове положення про уповноважений підрозділ (уповноважену 
особу) з питань запобігання та виявлення корупції:  Наказ Національного 
агентства з питань запобігання корупції від 17.03.2020 № 102/20. URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0361-20#Text (дата звернення 21.04.2021). 
51. Фесенко Т. Принципи формування й реалізації державної 
антикорупційної політики України. Підприємство, господарство і право. 2020. 
№3. URL :  http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2020/3/31.pdf (дата звернення 
13.02.2021). 
52. Чому Фінляндія входить у трійку найбільш «антикорупційних» 
країн? // Укрінформ : веб-сайт. URL :  https://www.ukrinform.ua/rubric-
world/2222811-comu-finlandia-vhodit-u-trijku-najbils-antikorupcijnih-krain.html. 
(дата звернення 20.02.2021). 
53. Як шведи корупцію бороли? URL :   
http://anticorruption.com.ua/news-yak-shvedi-korupcyu-boroli.html (дата 
звернення 22.02.2021). 
54. Який злочин, таке і покарання. Або чому «народна відповідь» на 
перше питання президента нікого не здивує. URL :   
https://dif.org.ua/article/yakiy-zlochin-take-i-pokarannya-abo-chomu-narodna-
vidpovid-na-pershe-pitannya-prezidenta-nikogo-ne-zdivue (дата звернення 
15.03.2021). 
76 
 
55. Яременко О., Яременко С. Антикорупційний калейдоскоп: деякі 
питання антикорупційної стратегії. Держслужбовець. 2020/№ 10. URL : 
https://i.factor.ua/ukr/journals/ds/2020/october/issue-10/article-111360.html (дата 
звернення 19.03.2021). 
56. Міжнародний досвід щодо запобігання та протидії корупції URL :  
https://kmr.gov.ua/uk/file/103040/download?token=oEbXnKOOvJPm9rrQS5eJ6sP
q2cvl2pTNqtiL-kWqxfU (дата звернення 21.03.2021).
Репозиторій ЧДТУ
