«Державна полiтика у сферi оборонних закупiвель та виробництва зброī»

Стрекалов, Іван Олександрович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7964
Title:	«Державна полiтика у сферi оборонних закупiвель та виробництва зброī»
Authors:	Данилевський, Валерій Вікторович Стрекалов, Іван Олександрович
Keywords:	ОБОРОННІ ЗАКУПІВЛІ;ТОВАРИ ВІЙСЬКОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ;ОЗБРОЄННЯ;ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС
Issue Date:	Jun-2025
Abstract:	на кваліфікаційну роботу бакалавра на тему: Державна полiтика у сферi оборонних закупiвель та виробництва зброī Кваліфікаційна робота бакалавра містить 79 сторінок, список літератури з 66 найменувань Об’єктом дослідження - державна політика в сфері оборонних закупівель і виробництва зброї Предметом дослідження – сучасний стан процедури оборонних закупівель і виробництво зброї в Україні та методи вдосконалення оборонно-промислової політики країни шляхом використання іноземного досвіду. Мета кваліфікаційної робота бакалавра - дослідити державну політику у сфері оборонних закупівель та регуляцію виробництва зброї в Україні та закордоном. Завданнями роботи є: розкрити концептуальні засади та принципи формування державної політики щодо оборонних закупівель та виробництва зброї в Україні; проаналізувати процедуру оборонних закупівель та виробництво зброї в Україні, описати аналогічні процедури в Сполучених Штатах Америки, країнах Європейського Союзу та Республіки Корея; на основі отриманих даних розробити рекомендації щодо реформування процедури оборонних закупівель та виробництва зброї в Україні. Методи дослідження: синтез, аналіз, узагальнення, порівняння, опис Результати дослідження полягають в узагальнені іноземного досвіду розвитку державної політики щодо процедури оборонних закупівель та виробництва зброї, формування рекомендацій для покращення ефективності оборонно-промислової політики України. КЛЮЧОВІ СЛОВА: ОБОРОННІ ЗАКУПІВЛІ, ТОВАРИ ВІЙСЬКОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ, ОЗБРОЄННЯ, ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС, ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВА ПОЛІТИКА
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7964
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
СТРЕКАЛОВ І.О..pdf Restricted Access		1.05 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Державна полiтика у сферi оборонних закупiвель та 
виробництва зброī» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: здобувач 4 курсу, групи ПУА-218 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування» 
                                                                             _____Стрекалов І. О.______________ 
            (прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник к.і.н доцент Данилевський В.В._ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент ________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2025 року 
 
5 
 
 
ЗМІСТ 
 
 
ВСТУП…………………………………………………………………….  5 
РОЗДІЛ 1 ДЕРЖАВНА ПОЛІТИТИКА ЩОДО ОБОРОННИХ  
ЗАКУПІВЕЛЬ ТА ВИРОБНИЦТВА ЗБРОЇ В УКРАЇНІ……………… 8 
1.1 Концептуальні засади та принципи формування державної  
 
політики щодо оборонних закупівель та виробництва зброї в 
 
Україні………………………………………………………………... 8 
1.2 Аналіз процедури оборонних закупівель в Україні………………. 14 
1.3 Державна політики щодо виробництва зброї в Україні………….. 22 
 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ІНОЗЕМНОГО ДОСВІДУ ЩОДО РОЗВИТКУ 
 
ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ ТА ВИРОБНИЦТВА ЗБРОЇ …………. 31 
2.1 Аналіз військово-промислової політики США…………………… 31 
2.2 Аналіз військово-промислової політики країн Європейського  
Союзу……………………………………………………………………. 39 
2.3 Державна політика Республіки Корея у сфері оборонних  
закупівель та  виробництва зброї………………………………………. 51 
РОЗДІЛ 3 РЕКОМЕДАЦІЇ ЩОДО РЕФОМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ  
ПОЛІТИКИ ВІДНОСНО ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ ТА  
ВИРОБНИЦТВА ЗБРОЇ…………………………………………………. 57 
3.1 Формування сприятливих умов для проведення реформ  
оборонних  закупівель та виробництва зброї в Україні………………. 57 
3.2 Рекомендації щодо реформування системи оборонних закупівель  
в Україні………………………………………………………………….. 61 
3.3 Рекомендації щодо реформування державної оборонно-  
промислової політики  Україні………………………………………. 64 
ВИСНОВКИ…………………………………………………………... 69 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 72 
  
6 
 
 
  
 
ВСТУП 
 
Державне управління охоплює практично усі сфери життя людини в 
тому числі і забезпечення її безпеки. Для захисту суверенітету, територіальної 
цілісності України, життя та здоров’я її громадян існує окрема категорія 
державних службовців – безпекові службовці. Для ефективного виконання 
поставлених перед ними завдань вони повинні бути забезпечені усім 
необхідним, у першу чергу – озброєнням і спеціальною технікою. 
На жаль, протягом майже усього часу існування незалежної України, 
органи державної влади та місцевого самоврядування не приділяли даній 
потреби достатню кількість уваги, що у свою чергу до значної кризи у сфері 
оборонної промисловості та і загалом національної безпеки. Країна зіткнулася 
перший раз з наслідками даної політики у 2014 році, коли Сили Оборони 
України зіткнулися з дефіцитом якісного озброєння та спеціальної техніки, що 
у свою чергу негативно вплинуло на результат бойових дій.  
Зараз, на четвертий рік повномасштабного вторгнення Російської 
Федерації на територію України, ця проблема не втрачає актуальності. 
Особливо вона загострюється під час перебоїв з поставками озброєння від 
Сполучених Штатів Америки та країн Європейського союзу. Тому одним із 
завдань органів державної влади і органів місцевого самоврядування 
зашиється забезпечення СОУ озброєнням на організацією власного 
повноцінного військово промислового комплексу. Звичайно, держава вже 
зробила перші кроки у цьому напрямку але до ідеалу ще дуже далеко. 
Окрім виробництва, важливу роль в процесі ефективного постачання 
озброєння має і сама процедура державних закупівель. Дуже часто виникають 
ситуації коли виробник не може адекватно поставити у війська свою 
продукцію через позицію регулюючих органів або складність бюрократичних 
7 
 
процедур.  Тому цей процес також необхідно реформувати для досягнення 
максимальної ефективності та прозорості оборонних закупівель. 
Окремо хочеться зазначити ряд скандалів, що були пов’язані з 
корупцією або неефективним використанням бюджетних коштів при 
проведенні оборонних закупівель. Така ситуація негативно вливає на 
обороноздатність країни, що є вкрай важливим в умовах війни. Тому реформи 
у цій галузі є вкрай важливими і ніколи не втратять своєї актуальності. 
Для проведення ефективних змін у вищезгаданих сферах необхідно 
скористатися досвідом тих країн, які вже налагодили у себе систему 
виробництва зброї та оборонних закупівель. Особливу увагу тут слід 
приділити Сполученим Штатам Америки, країнам Європейського Союзу та 
Республіки Корея. Слід дослідити їх системи, обставини за яких вони дійшли 
до них та  чи підходять їх методи для імплементації в Україні. 
Кваліфікаційна робота заснована на дослідженнях  вітчизняних та 
зарубіжних науковців О. Левчука, О. Голоти, М. Лудмарка, Л. Гіовачіні та 
інших, а також нормативно-правових актів, що регулюють процедуру 
оборонних закупівель та виробництва зброї в Україні, Сполучених Штатах 
Америки, країнах Європейського Союзу та Республіки Корея. 
Мета кваліфікаційної роботи – дослідити державну політику у сфері 
оборонних закупівель та регуляцію виробництва зброї в Україні та 
закордоном. 
Завдання  кваліфікаційної роботи: 
- розкрити концептуальні засади та принципи формування державної 
політики щодо оборонних закупівель та виробництва зброї в Україні; 
-  проаналізувати процедуру оборонних закупівель та виробництво 
зброї в Україні, описати аналогічні процедури в Сполучених Штатах Америки, 
країнах Європейського Союзу та Республіки Корея; 
-  на основі отриманих даних розробити рекомендації щодо 
реформування процедури оборонних закупівель та виробництва зброї в 
Україні. 
8 
 
Об’єктом дослідження є державна політика в сфері оборонних 
закупівель і виробництва зброї (військово-промисловий комплекс). 
Предмет досліджень є сучасний стан процедури оборонних закупівель і 
виробництво зброї в Україні та методи вдосконалення оборонно-промислової 
політики країни шляхом використання іноземного досвіду. 
Апробація результатів дослідження: І. Стрекалов. Державний оператор 
тилу як приклад ефективної реформи державного підприємства (Сучасні 
тенденції розвитку  економіки та держави: матеріали IX Всеукраїнської 
студентської науково-практичної конференції : 23 квітня 2025 р. / від. ред. Р.В. 
Манн; М-во освіти і науки України,  Черкас. держ. технол. ун-т. Черкаси : 
ЧДТУ, 2025). 
Кваліфікаційна робота бакалавра складається з вступу, трьох розділів, 
висновків, списку використаних джерел з  66 найменувань. Загальний обсяг 
роботи 79  сторінок. 
  
9 
 
РОЗДІЛ 1  
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИТИКА ЩОДО ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ 
ТА ВИРОБНИЦТВА ЗБРОЇ В УКРАЇНІ 
 
 
1.1 Концептуальні засади та принципи формування державної 
політики щодо оборонних закупівель та виробництва зброї в Україні 
 
Оборонні закупівлі є досить специфічним напрямком діяльності органів 
державної влади та місцевого самоврядування, тому сама концепція даного 
процесу потребує особливого розгляду та ретельного вивчення теорії. 
Слід зауважити, що оборонні закупівлі потрібно розглядати як частину 
загального процесу розробки, виробництва і реалізації на ринку озброєння та 
спеціальної військової техніки. Такий підхід може дати більш ширшу картину 
процесів що відбуваються у секторі оборони та допоможе пропрацювати 
проблеми і в кінці кінців провести ряд ефективних реформ, що значно 
покращать ситуацію у галузі та загалом у сфері національної безпеки [1]. 
Ще одним важливим фактором, який необхідно мати на увазі при 
дослідженні оборонного сектору – його закритість. Непублічність 
спеціалізованих структур Міністерства оборони зумовлена особливостями їх 
діяльності і тому застосування методів реформ закупівель, які застосовуються 
у інших структурах, є неможливим. Особливо це актуально в період дії 
військового стану, коли розкриття інформації у даній галузі може загрожувати 
національній безпеці. Така сама ситуація відбувається у національному 
військово промисловому комплексі – дані щодо об’єму виробництва, 
номенклатурі озброєння та його технічні характеристики є засекреченими.  
Саме тому більша частина даних (які знаходяться у публічному доступі) 
у вищезазначених галузях є поверхневою і тому оцінка реального стану дій, 
описана у досліджені, може частково не співпадати з реальним станом дій. 
10 
 
Останньою проблемою, з я якою ми стикаємось при формуванні 
концептуальних засад державної політики щодо оборонних закупівель та 
виробництва зброї в Україні є технічний аспект продукції військової 
промисловості, який має свої особливості, методи та підходи. Вони 
потребують ретельного дослідження як з теоретичної так і з практичної точки 
зору. До того, технічна частина роботи не залишається на місці і постійного 
прогресує в умовах війни, через що ті чи інші рекомендації можуть застаріти 
або навпаки поновити свою актуальність. Зі зміною технічних обставин 
повинна змінитися у державна політика у вищезазначених галузях [1]. 
Після розгляду особливостей та проблем, з якими дослідник може 
зіштовхнутися при формуванні концептуальних засад оборонної політики, 
слід перейти до розгляду ключових термінів, пов’язаних з темою даної 
дипломної роботи.  
Почати слід з такого терміну як оборонні закупівлі. Згідно зі статтею 21 
Закону України «Про оборонні закупівлі» даний термін визначається як : 
«Оборонні закупівлі - здійснення державним замовником закупівель товарів, 
робіт і послуг, призначених для виконання державних програм у сферах 
національної безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для 
гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони» [2]. У свою чергу у 
науковій літературі обороні закупівлі визначаються як частина державних 
закупівель, що фінансується з державного або місцевого бюджету та  
напрямлена на задоволення специфічних потреб органів державної влади, що 
відповідають за забезпечення національної безпеки держави [3].  Цю 
термінологію можна розширити, додавши усі закупівлю товарів військового 
чи подвійного призначення, які з 2014 року закупали для потреб Сил Оборони 
України благодійні фонди, громадські організації та окремі волонтери. 
З економічної точки зору обороні закупівлі являють собою двосторонні 
відносини, що складаються з замовника, у ролі якого виступають органи 
державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації та 
волонтери, та підрядником у вигляді державної або приватної компанії. Цей 
11 
 
термін буде важливий під час обговорення процедури оборонних закупівель 
або державної регуляції функціонування оборонних компаній [3].   
Наступним важливим терміном є поняття військово-промислового 
комплексу. Саме воно є ключовим під час розгляду державної політики щодо 
виробництва зброї та спеціальної військової техніки.  
Законодавче визначення ОПК представлено у пункті 13 статті 1 Закону 
України «Про національну безпеку України» : «Оборонно-промисловий 
комплекс України - сукупність органів державного управління, підприємств, 
установ і організацій промисловості та науки, що розробляють, виробляють, 
модернізують і утилізують продукцію військового призначення, надають 
послуги в інтересах оборони для оснащення та матеріального забезпечення сил 
безпеки і сил оборони, а також здійснюють постачання товарів військового 
призначення та подвійного використання, надання послуг військового 
призначення під час виконання заходів військово-технічного співробітництва 
України з іншими державами» [4]. 
Енциклопедія Britannica визначає ВПК як комплекс фізичних осіб та 
організацій, які займаються розробкою та виготовленням військової продукції. 
У словнику зазначено, що військово-промисловий комплекс країни зазвичай 
намагається використовувати політичне лобіювання для продовження чи 
збільшення військових витрат національним урядом. [5]. 
Згідно визначенню енциклопедії історії України, написаної Інститутом 
історії України, військово-промисловий комплекс країни – це сукупність 
підприємств, організацій та компаній, які знаходяться на території тієї чи 
іншої країни та займаються виробництвом, обслуговуванням, ремонтом та 
продажом товарів війкового або подвійного призначення для потреб 
національної безпеки держави або експорту за кордон. У сучасних реаліях 
більшість країн відмовилися від концепції закритого військово-промислового 
комплексу (виробництво усіх елементів озброєння та військової техніки в 
самій державі) і перейшли до кооперації для досягнення максимальної 
ефективності в даному напрямку. Саме тому розглядати військово-
12 
 
промисловий комплекс однієї держави неможливо розглядати без дослідження 
оборонної промисловості її партнерів [6]. 
Для того щоб зрозуміти політику держави щодо виробництва товарів 
військового призначення, потрібно розібратися з тим, що являє собою даний 
тип продукції. Згідно зі словником Британського імперського коледжу, до 
військових товарів відносяться усі товари, які були розроблені або 
модифіковані спеціально для використання збройними силами або іншими 
військовими угрупуваннями у збройних конфліктах. Частіше за все 
виробництво військової продукції потребує особливих ліцензій та стоїть на 
стратегічному контролі органів  державної влади [7].  
Товари подвійного призначення — це товари, якими можуть 
користуватися як цивільні, так і військові. Загалом, товари подвійного 
використання означають товари, які можуть служити більш ніж одній меті в 
певний час, як-от система глобального позиціонування (GPS). Прикладами 
товарів подвійного призначення є хімікати (певного типу), машини, 
технологічні матеріали та програмне забезпечення. Крім того, товари 
подвійного використання стосуються товарів невибухового призначення та 
будь-якої форми допомоги у виробництві ядерної зброї [7]. 
Останнім терміном, що є важливим для формування концептуальних 
засад є державна військово-промислова політика. 
Це  комплекс правових, економічних, організаційних та інших заходів  
впливу органів державної влади на діяльність, спрямовану на всебічне  
розвиток обґрунтованих і визначених згідно військової доктрини держави (або 
військово-політичного альянсу держав) потреб військових підрозділів 
Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів військових 
формувань та правоохоронних органів у фінансових і матеріальних ресурсах у 
мирний час та під час дії надзвичайного або військового стану. Таким чином, 
саме грамотно організована та ефективна військово-промислова політика є 
запорукою до безпеки держави [8]. 
13 
 
Вищезазначена термінологія є одним з найважливіших елементів у 
дослідженні і лягає в основу її теоретичної частини. Також вона допомагає 
основні побудувати концептуальні засади та розробити ряд пропозицій для 
розвитку оборонних закупівель та військово-промислового комплексу. 
Першою важливим принципом, на якому повинна будуватися майбутня 
стратегія розвитку вищезазначених галузей це актуальність. Оцінка 
актуальності  необхідна для того, щоб органи державної влади грамотно 
розставили пріоритети та ефективно розподіли бюджетні кошти та матеріальні 
ресурси, що знаходяться у державній власності. Особливо це важливо для 
України, тому що її ресурси на даний момент є дуже обмеженими і тому 
фінансувати ті чи інші проекти необхідно з максимальною обережністю. 
Станом на початок 2025 року ступінь актуальності реформування 
військово-промислового комплексу, оборонних закупівель та загалом 
національної регуляції у сфері озброєння, оцінюється як високий. На це є 
декілька важливих причин: 
1. З моменту отримання Україною незалежності, органи державної влади 
не приділяли належної уваги даному напрямку, що у купі з 
загальноекономічними проблемами, призвело до значної кризи у галузі. 
Велика кількість підприємств закрилося, а ті що залишилися, були вимушені 
значно скоротити об’єм виробництва. Така ситуація призвела до падіння 
обороноздатності держави та втрати великої кількості висококваліфікованих 
спеціалістів, частина з яких поїхала працювати на оборонні підприємства 
Російської Федерації. Реформи допоможуть виправити ситуацію, відновити 
обороноздатність держави та зменшити залежність від іноземних партнерів. 
2. У 2014 році, коли на сході України розпочалися бойові дії, держава 
зіткнулася з проблемою забезпечення Сил Оборони України усім необхідним 
озброєнням та спеціальною військовою технікою. Оборонно-промисловий 
комплекс хоч і почав працювати на повну потужність, але не покривав витрат 
потреб безпекових служб. До того ж була відсутня адекватна система 
оборонних закупівель, що сильно гальмувало вирішення вищезазначеної 
14 
 
проблеми. Проведені в період з 2014 по 2022 рік реформи хоча і мали 
позитивний ефект, але були половинчасті та не змінили ряд ключових аспектів 
в оборонних закупівлях та державній політиці щодо виробництва зброї [8]. 
Відсутність корінних змін призвела до глибокої безпекової кризи із 
початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації у 2022 році. На 
той час Україна не мала достатніх ресурсів для оборони своєї території. 
Звичайно, окрім вищезазначених проблем існував ряд інших чинників, таких 
як різниця в кількості ресурсів між сторонами конфлікту,  але проблеми 
військово промислової політики відіграли одну з ключових ролей у тяжкому 
становищі країни під час війни. Тому, станом на початок 2025 року, побудова 
ефективної системи оборонних закупівель та налагодження власного 
військово-промислового  комплексу  є не просто можливістю для розвитку, а 
і нагальною потребою, від якої зараз залежить виживання України та 
українців.   
3. Розвиток оборонного виробництва актуальний як один із методів 
відновлення української економіки. Військово-промисловий комплекс є 
високотехнологічною галуззю, яка виробляє велику кількість продукції з 
доданою вартістю. Тому розвиток ВПК є одним із ключових напрямків з 
подолання нашою країною технологічного відставання.  Розбудова даної 
сфери збільшить кількість   робочих місць населення, зменшить відтік 
високваліфікованих спеціалістів та допоможе розвинути суміжні галузі, такі 
як електроніка або металообробка. Звичайно, зараз усі ці підприємства будуть 
працювати на потреби фронту, але після закінчення війни озброєння може 
стати одною з ключових статей експорту держави. Це наповнить бюджет 
валютною виручкою та збільшить податкові надходження.  У свою чергу 
реформа оборонних закупівель допоможе ефективно оптимізувати державні 
видатки у сфері оборони, при цьому не тільки не знизивши, а й зміцнивши 
обороноспроможність України. 
15 
 
Таким чином реформи державної політики щодо оборонних закупівель 
та виробництва зброї в Україні є актуальною тому їх реалізація є одним із 
пріоритетів державної політики України в умовах війни. 
Ще одним з принципів, на яких будуть відбуватися реформи державної 
політики щодо оборонних закупівель та виробництва зброї в Україні є 
дотримання балансу у розвитку галузі. Під дотриманням балансу автор має на 
увазі що держава хоч і повинна ставити обороноспроможність в пріоритет, 
проте не повинна зосереджувати усі ресурси у даному напрямку. Надмірна 
зосередженість на «оборонці» може призвести до того, що виробництво зброї 
перетвориться з державного надбання на бюджетний тягар. Прикладом 
подібної політики є Радянський Союз, який вкладав в оборонний сектор і 
закупівлю зброї великі кошти, що і стало однією з причин його розвалу. Тому 
розвиток галузі повинен бути збалансованим та йти паралельно із загальним 
розвитком усіх державних служб та органів місцевого самоврядування, тому 
що зростання можливе лише при всебічному розвитку. 
Останнім принципом засадою можна назвати ефективність, тому що 
саме ефективні довгострокові зміни зможуть принести корінний перелом у 
діючій системи, що у свою чергу стане запорукою миру і процвітання держави. 
Отже, основними принципи формування державної політики щодо 
оборонних закупівель та виробництва зброї в Україні є актуальність, 
ефективність та дотримання балансу у розвитку. 
 
1.2 Аналіз процедури оборонних закупівель в Україні 
 
Оборонні закупівлі є одним із ключових елементів обороноздатності 
будь-якої держави. Саме від їх належної організації залежить кількість, якість 
спорядження, озброєння та спеціальної військової техніки, що поступає від 
виробника та передається на баланс Сил Оборони України. Також від 
ефективності оборонних закупівель залежать видатки державного бюджету на 
оборону та своєчасність виконання оборонних контрактів. 
16 
 
Зараз перед системою оборонних закупівель стоять серйозні виклики, 
пов’язані з потребою в забезпеченні усім необхідним спорядженням 
українську армію. Станом на початок 2025 основники викликами, що стоять 
перед оборонними закупівлями є інтенсивні бойові дії, обмежені ресурси 
держави, технологічний характер війни та великий розмір української армії 
(близько 880 тис. чоловік) [9]. Особливо це важливо у ті моменти, коли уряди 
країн-партнерів скорочують військову та фінансову допомогу Україні. Також 
важливість оборонних закупівель було від значено у пункті 4 статті 1 закону 
України «Про оборонні закупівлі» : «гарантоване забезпечення потреб безпеки 
і оборони - забезпечення суб’єктів, визначених пунктом 10 частини першої 
цієї статті, товарами, роботами і послугами, необхідними для виконання 
завдань з відсічі збройній агресії та відвернення загроз національній безпеці, 
незалежності України, її територіальній цілісності і недоторканності, щодо 
боротьби з тероризмом, усунення обставин, що зумовили необхідність 
введення надзвичайного стану» [2]. 
Згідно з чинним законодавством, а саме пунктом 3 статті 2 закону 
України «Про оборонні закупівлі» діяльність оборонних закупівель 
поширюється на «закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення 
через міжнародні спеціалізовані організації, їх представництва, спеціалізовані 
фонди, підприємства, установи та організації, а також через програми 
міжнародних військових продажів, перелік яких визначений Кабінетом 
Міністрів України» [2]. 
Тепер можна перейти до органів державної влади та місцевого 
самоврядування, які і відповідають за оборонні закупівлі. У першу чергу це 
Міністерство оборони України. Саме цей орган виконавчої влади відповідає за 
забезпечення усім необхідним спорядженням та озброєнням найбільшої 
безпекової служби у державі – Збройних Сил України. Метою міністерства 
оборони є максимально швидке і ефективне постачання ресурсів за 
стандартами НАТО. При цьому усі оборонні закупівлі повинні відбуватися за 
принципами максимальної прозорості та постійної оптимізації видатків [10]. 
17 
 
Станом на початок 2025 року у структурі Міністерства оборони України 
існують дві організації, які відповідають за оборонні закупівлі – ДОТ 
(Державний оператор тилу) та АОЗ (Агенція оборонних закупівель). Таке 
розділення зумовлено великим аспектом потреб Збройних Сил України та 
необхідністю швидкого їх забезпечення. До того ж, різні товари потребують 
різних спеціалістів для проведення процедури сертифікації (одна й та ж сама 
людина не може однаково ефективно розбиратися в якості продуктів 
харчування, палива та спеціальної військової техніки) [10]. 
Почати слід з Державного оператору тилу (ДОТ). Ця структура є досить 
молодою і була фактично утворена 24 листопада 2023 року постановою 
Кабінету Міністрів України під назвою «Деякі питання формування 
статутного капіталу державного підприємства Міністерства оборони 
України». Сама ж робота даного державного підприємства розпочалася 1 
грудня 2023. Метою ДОТ стала організація та розвиток системи забезпечення 
Збройних Сил України за стандартами Північноатлантичного альянсу [11]. 
Згідно до статуту, Державний оператор тилу здійснює постачання : 
1) їжі та продуктів харчування;  
2) одягу та суміжного спорядження (наприклад маскувальних сіток); 
3) пально-мастильних матеріалів та бензину; 
4) медичного майна та обладнання для медичної служби ЗСУ [11]. 
Загалом ДОТ має широкий функціонал і для його виконання 
підприємство забезпечено досить великим бюджетом. Через це організація 
потребує особливого контролю з боку громадськості [11]. 
Першою перевагою Державного оператору тилу є тендерна система. 
Майже усі закупівлі підприємства відбуваються через відкриті тендери на 
публічних платформах таких як Prozorro або zakupivli.pro. Такий підхід дає 
можливість установі оптимізувати видатки, зменшити корупційну складову 
при закупівлі та знайти найкращого постачальника того чи іншого обладнання. 
Крім цього, система є відкритою, що дає можливість громадянам перевіряти 
усі тендери на добросовісність [12]. 
18 
 
Другою перевагою Державного оператору тилу є високий ступінь 
цифровізації роботи. Згідно зі звітом ДОТ за 2024 рік, підприємство 
впровадило інноваційну електронну систему DOT-Chain, яка дозволила 
консолідувати всю інформацію про забезпечення ЗСУ, пришвидшити цикл 
постачання в чотири рази та позбутися зайвих 30 000 паперових документів 
щотижня. Це дійсно непоганий показник, але система є недосконалою і 
потребує модернізації. Особливо це стосується місцевого рівня закупівель та 
окремих пунктів майнового забезпечення ЗСУ [13]. 
Останньою перевагою організації можна назвати впровадження 
портфоліо-менеджементу. Такий підхід дозволяє дозволяє додавати нові 
програми та оперативно реагувати на додаткові потреби, зберігаючи високий 
рівень контролю та ефективності на кожному етапі виконання програм. 
Портфоліо-менеджмент підвищує якість управління в організації, 
наближуючи її до стандартів НАТО. До того ж, більша частина спеціалістів 
ДОТ походить з бізнес структур, що прискорює впровадження нововведень в 
управлінні [13].    
Окрім позитивних сторін, Державний оператор тилу має ряд суттєвих 
недоліків, які не дозволяють організації стати на сто відсотків ефективною та 
наблизитися до стандартів північноатлантичного альянсу. 
Першою проблемою державного підприємства є прагнення керівництва 
ДОТ максимально зекономити кошти та звести видатки до мінімуму. Частково 
оператор це робить за рахунок ефективного менеджменту та відкритих 
тендерів, але трапляються випадки, коли заради економії страждає якість 
продукції. Прикладом подібної політки є випадок з постачанням неякісних 
консервів у Збройні Сили України у жовтні 2024 року. Тоді ДОТ не провів 
належних лабораторних досліджень продукції, орієнтуючись лише на низьку 
ціну товару. Такі випадки не  поодинокі і підривають боєздатність ЗСУ [14].    
Другою проблемою є  відсутність відповідальності співробітників ДОТ 
за неякісну продукцію чи невчасне забезпечення спорядженням Збройних сил. 
Згідно зі звіту ДОТ, підприємство не змогло виконати 16% зобов’язань по 
19 
 
забезпеченням одягом та амуніцією, 10% по паливо- мастильним матеріалам 
та 5% - їжі та харчування. При цьому жоден з посадовців не був притягнутий 
до відповідальності за невиконання плану закупівель. Усі дії Міністерства 
Оборони закінчилися на розірванні контрактів з компаніями, що не виконали 
свої зобов’язання перед Державним оператором тилу [13]. 
Загалом ДОТ є досить ефективним державним підприємством, яке 
значно покращило ефективність оборонних закупівель та забезпечення 
Збройних сил України низкою важливих товарів таких як їжа, одяг, амуніція 
та пально-мастильними матеріалами. Проте ДОТ має ряд суттєвих недоліків 
таких як невдала оптимізація видатків, слабкий контроль якості продукції та 
відсутність відповідальності посадових осіб за невиконання контрактів. 
Другою організацією у складі Міністерства Оборони, в компетенцію 
якої входять оборонні закупівлі є Агенція оборонних закупівель (надалі АОЗ). 
АОЗ також є повністю державним підприємством, яке було створене наказом 
Міністра оборони України №159 «Про утворення державного підприємства 
Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"». Метою нової 
організації стала оптимізації процесу закупівель озброєння та спеціальної 
військової техніки згідно зі стандартами НАТО. Також в їх компетенцію 
входить боротьба з бюрократією та корупцією у оборонній галузі [15]. 
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №494 «Деякі питання 
здійснення оборонних закупівель службою державного замовника» [16] 
Агенція оборонних закупівель набула статус основного державного замовника 
озброєння та військової техніки для Збройних сил України.  
Згідно зі статутом, ключовими напрямами діяльності АОЗ визначено : 
1. Закупівля сучасного озброєння та військової техніки. 
2. Підвищення ефективності і оперативності постачання 
вищезазначених товарів і послуг до Збройних сил України. 
3. Оптимізація державних видатків на оборонні закупівлі 
4. Розбудова співпраці Міністерства Оборони та вітчизняних виробників 
озброєння та спеціальної військової техніки для підвищення відсотку 
20 
 
локалізації у Збройних силах України та зменшення залежності від іноземної 
військово-технічної допомоги [10]. 
Діяльність державного підприємства регламентована «Стратегічним 
оглядом системи оборонних закупівель України на період 2025-2027 року» 
[17], який був прийнятий 4 липня 2024.  Метою стратегічного огляду є 
уніфікація закупівель озброєння та спеціальної військової техніки, 
імплементація наукових інновацій в оборонній галузі та впорядкування 
закупівель на рівні окремих підрозділів чи військових частин. Це допоможе 
найбільш ефективно використати 497,7 млрд гривень, які були виділені для 
агенції оборонних закупівель на 2025 рік. Сам план включає такі пункти : 
1. Розробка детального плану по трансформації управління у сфері 
оборонних закупівель на основі практик північноатлантичного альянсу. 
2. Стандартизацію практики оборонних закупівель як загальну складову 
стратегії національної оборони України. 
3. Розроблення «рамкової» структури процедур укладання оборонних 
контрактів на закупівлі озброєння та спеціальної військової техніки, 
включаючи прямі контракти та закриті відбори. 
4. Проведення збору та аналізу інформації щодо ефективності 
управління оборонними закупівлями під час повномаштабних бойових дій. 
5. Обмін знаннями та розвиток співпраці з державами-членами НАТО та 
іншими міжнародними партнерами України [17]. 
При досліджені роботи державного підприємства «Агенція оборонних 
закупівель» можна побачити ряд переваг даної організації. По-перше, агенція 
проходить процес постійної реформації та вдосконалення роботи. Це дає 
можливість підвищити ефективність оборонних закупівель та збільшити об’єм 
постачання озброєння та військової техніки до Збройних Сил України. 
По-друге АОЗ активно співпрацює з міжнародними партнерами та 
адаптує їх методи та підходи управління оборонними закупівлями до 
українських реалій, що дає можливість отримати цінний досвід та додаткові 
ресурси, які можна використати на потреби національної безпеки України. 
21 
 
Прикладом такого співробітництва «Стратегічний огляд оборонних закупівель 
Україна-НАТО». Це список рекомендацій наданий Міжнародним 
секретаріатом НАТО (NATO IS OPS) у 2024 році і напрямлені на модернізацію 
оборонних закупівель в Україні з використанням іноземного досвіду. Крім 
цього документу існує ряд партнерських програм з різними країнами, що 
допомагають розвитку Агенції оборонних закупівель [17]. 
По-трете, одним із пріоритетів АОЗ є співпраця з вітчизняними 
виробниками. Станом на початок 2025 року, Україна зіткнулася з перебоями у 
постачанні військової допомоги від країн-партнерів (особливо це стосується 
озброєння від Сполучених Штатів Америки). Тому зараз необхідно розвивати 
власне виробництво та допомагати вітчизняним зброярам. Завдяки програмам 
Агенції оборонних закупівель вдалося розгорнути ряд військових виробництв 
(наприклад локалізувати виробництво комплектуючих для БПЛА). Також з 
2024 року АОЗ надає перевагу в продукції від вітчизняного виробника [10]. 
Не дивлячись на свої переваги, АОЗ має ряд критичних недоліків, які не 
дозволяють підприємству проводити ефективну політику щодо управління 
оборонними закупівлями. Першим таким недоліком можна назвати високий 
ступінь таємності. На даний момент майже 90% усіх оборонних контрактів 
агенції є засекреченими, тому підприємство досить низький ступінь 
прозорості та  фінансової підзвітності. У таких умовах неможливий 
ефективний громадський контроль за діяльністю АОЗ, що у свою чергу 
негативно вливає на роботу самою агенції [17]. 
Друга проблема Агенції оборонних закупівель є високий рівень 
корупції. Протягом усього свого існування підприємство потрапляло у 
численні скандали, пов’язані з постачанням неясного озброєння та 
боєприпасів до ЗСУ. Наприклад, влітку 2024 відбувся скандал, пов’язаний зі 
зривом постачання у ЗСУ 122 мм артилерійських боєприпасів. Тоді АОЗ 
заплатив великий аванс одному підприємству з сумнівною репутацією (За 
інформацією видавництва «Бабель», станом на початок 2024 року з 20 млрд 
гривень прострочених поставок за контрактами АОЗ чверть — борги цього  
22 
 
українського підприємства), але завод так і не зміг виконати замовлення. Ще 
одним таким випадком є постачання неякісних 82 та 120 мм мін до ЗСУ восени 
2024 року. Тоді військові виявили ряд критичних проблем у боєприпасах, 
таких як неякісний підривач та сирий порох. Це приводило до того, що міни 
падали на землю одразу після пострілу або не могли вилетіти з міномета.  
Загалом майже усю партію  з 24 000 мін було визнано непридатними до 
використання у ЗСУ.  Подібні скандали показують високий рівень корупції в 
агенції та неефективне управління оборонними закупівлями [18]. 
Третьою проблемою підприємства є неструктурованість та 
безсистемний характер управління оборонними закупівлями. Згідно з 
рекомендаціями Міжнародного секретаріату НАТО, АОЗ не має чіткого 
регламенту щодо оборонних закупівель, єдиних стандартів якості та 
впорядкованої бази постачальників озброєння та спеціальної військової 
техніки. Це породжує хаотичність та неорганізованість оборонних контрактів, 
що у свою чергу значно знижує їх ефективність [17]. 
Отже, Агенція оборонних закупівель є досить суперечливим державним 
підприємством. З одного боку, агенція має ряд критичних недоліків таких як 
необгрунтовано високий ступінь таємності, безсистемний характер 
управління закупівлями та високий ступінь корумпованості. З іншого боку, 
агенція постійно вдосконалює методи управління оборонними закупівлями та 
активно використовує іноземний досвід. Також до позитивних моментів 
можна віднести тісну співпрацю АОЗ з вітчизняними виробниками, що 
позитивно впливає на український військово-промисловий комплекс. 
Окрім структур Міністерства Оборони, важливу роль в забезпеченні 
Збройних Сил України відіграють органи місцевого самоврядування. З самого 
початку бойових дій у 2022 році, ОМС активно включилися у допомогу 
збройним силам та почали закупати озброєння та спеціальну військову техніку 
за рахунок коштів місцевих бюджетів. Слід зазначити, що органи місцевого 
самоврядування мають обмеження в оборонних закупівлях і можуть 
передавати лише ті товари військового або подвійного призначення, які можна 
23 
 
легально придбати на ринку. До таких товарів відносяться транспортні засоби 
та запчастини до них, військову амуніцію, прилади спостереження та 
контролю (наприклад тепловізори), медикаменти та медичне обладнання, 
інструменти, інженерну техніку та безпілотні літальні апарати. У свою чергу 
законодавство забороняє напряму купляти зброю та боєприпаси [19]. 
Перевагою такої системи є можливість додаткової допомоги збройним 
силам з боку територіальних громад і можливість прямих контактів між 
військовими підрозділами та органами місцевого самоврядування. Також, як і 
будь-які закупівлі ОМС, оборонні закупівлі відбуваються прозоро на 
публічних платформах таких як Prozorro або zakupivli.pro. Недоліком є 
відсутність контролю якості закупівель, високий ризик корупції та  низький 
рівень компетентності місцевих службовців у оборонних закупівлях [12]. 
Отже, система оборонних України відіграє значну роль у структурі 
національної безпеки країни. Основним органом виконавчої влади, який 
пов’язаний з даним напрямком є Міністерство Оборони. В його структурі 
існують два державних підприємства – ДОТ (Державний оператор тилу), що 
відповідає за харчування, одяг, амуніцію і медикаменти та АОЗ (Агенція 
оборонних закупівель), в повноваження якої входить постачання озброєння, 
боєприпасів та спеціальної військової техніки до лав ЗСУ. Також важливим 
елементом у відіграють органи місцевого самоврядування. 
 
1.3 Державна політика щодо виробництва зброї в Україні 
 
Одним з найважливіших показників обороноздатності держави є її 
можливість не тільки закупати, а й самостійно виготовляти продукцію 
військового чи подвійного призначення для потреб власних збройних сил. 
Особливо це актуально для України, де вже більш ніж три роки розгортаються 
повномасштабні бойові дії. Стримування російської агресії потребує 
залучення великої кількості ресурсів і не завжди країни партнери можуть їх 
вчасно надати у потрібній кількості. Тому одним із пріоритетів в оборонній 
24 
 
галузі є реформа військово-промислового комплексу України та розгортання 
сучасного виробництва зброї, обладнання та спеціальної військової техніки. 
Для формування ефективної оборонно-промислової політики потрібно почати 
з аналізу українського ВПК станом на початок 2025 року. 
Почати аналіз слід з формування поняття оборонно-промислової 
політики, тому що вона не обмежується простим виробництвом зброї та 
військової техніки. Це комплекс заходів з боку органів державної влади, 
органів місцевого самоврядування, громадських організацій та приватних 
компаній спрямованих на розробку, технічне забезпечення, виробництво 
оснащення військових підрозділів Збройних Сил України та інших утворених 
відповідно до законів збройних формувань та правоохоронних службовців 
озброєнням, військовою і спеціальною технікою для виконання завдань по 
забезпеченню територіальної цілісності України та безпеки її громадян, або 
експорт її за кордон задля отримання прибутку. 
Основними пріоритетами державної військово-промислової політики є: 
1. Забезпечення національних інтересів України та українського народу. 
2. Впорядкованість дій та активна співпраця між собою органів 
державної влади, органів місцевого самоврядування та приватного бізнесу для 
побудову та розвитку ефективного вітчизняного оборонно-промислового 
комплексу. 
 3. Забезпечення виконання міжнародних зобов’язань України щодо 
розроблення та виробництва звичайних видів озброєння, зброї масового 
знищення та засобів її доставки. 
4. Підзвітність та підконтрольність державі суб’єктів розробки та 
виробництва озброєння і експорту, боєприпасів та спеціальної військової 
техніки. Слід зазначити що підконтрольність не повинна означати абсолютно 
монополію державних підприємств у сфері виробництва озброєння. 
5. Запобігання  провадженню незаконної діяльності, пов’язаної з 
розробленням, виробництвом, ремонтом, модернізацією, утилізацією і 
продаже на внутрішньому ринку або за кодоном виробів військового або 
25 
 
подвійного призначення. При цьому держава повинна впроваджувати методи 
по розвитку легальних виробництв та виходу з «сірого ВПК» із тіньової 
економіки та забезпечення максимальної прозорості виробництва. 
6. Впровадження у сфері розроблення і виробництва озброєння, 
військової і спеціальної техніки, боєприпасів та військової амуніції, механізму 
проектного менеджменту, заснованого на нормативних документах та 
рекомендаціях наданих країнами партнерами України з НАТО [8]. 
Після розгляду основних пріоритетів держаної військово-промислової 
політики слід перейти до коротко екскурсу в історію державної політики 
українського уряду щодо розвитку вітчизняного військово-промислового 
комплексу. Це необхідно для визначення причин начальних проблем а також 
допоможе державним структурам уникнути багатьох помилок минулого. 
З проголошенням незалежності у 1991 році Україна успадкувала від 
колишнього СРСР один із найбільших у Східній Європі оборонно-
промислових комплексів. Близько трьох мільйонів людей працювали на 3594 
підприємствах, які виробляли продукцію військового або подвійного 
призначення. Україна тоді була центром будівництва транспортних літаків 
(КБ «Антонов»), ракет (Південмаш), танків (ХТБ ім. Малишева), вантажних 
автомобілів (КрАЗ та ЛуАЗ) та іншою номенклатури озброєння, боєприпасів 
та спеціальної військової техніки [20]. 
 Вже тоді військова промисловість України зіштовхнулася з рядом 
проблем, в основному пов’язаних з критичними недоліками радянської 
планової економіки.  
Після розпаду Радянського Союзу і так непроста  ситуація на ринку зброї 
переросла у критичну, що призвело до закриття багатьох підприємств в 1990-
х та 2000-х роках. До основних причин кризи можна віднести такі фактори : 
1. Розрив ланцюгів поставок комплектуючих та сировини з-за кордону. 
Військово-промисловий комплекс СРСР діяв як єдиний механізм, де кожній 
республіці відводилася своя роль. З розпадом соціалістичного табору 
незалежні країни почали вибудовувати власні зв’язки, в тому числі і в сфери 
26 
 
оборони та безпеки. Це призвело до втрати Україною цілого постачальників 
сировини та запчастин, необхідних для виготовлення озброєння. Яскравим 
прикладом є гармата 2а46, яка була встановлена на всіх збудованих у Харкові 
танках та  вироблялася лише в Російській Федерації. Організувати власне 
виробництво комплектуючих молода українська держава не могла. 
2. Загальне скорочення виробництва зброї. Після закінчення Холодної 
Війни, більшість країни світу почали поступово роззброюватися та 
скорочувати власні збройні сили. Це призвело до падіння попиту на зброю на 
світовому ринку, що значно вдарило по українському ВПК, який практично не 
отримував великих замовлень. Одним із небагатьох виключень став контракт 
на поставку 320 танків т-80УД до Пакистану у 1996 році. Подібні замовлення 
врятували вітчизняних зброярів від повного банкрутства [21]. 
3. Повна монополія держави на ринку озброєння. Молода українська 
держава успадкувала від СРСР не тільки підприємства, а й старий підхід до 
управління ними. В умовах ринкової економіки радянські методи організації 
виробництва виявилися неефективними і більша частина підприємств стала 
просто нерентабельними. При цьому в оборонному секторі не було проведено  
широкомасштабної прозорої приватизації, яка б дозволила створити приватні 
компанії, які б вибудували ефективний ВПК. Особливо це стосується великих 
підприємств, які і досі знаходяться у власності держави.  
4. Загальна економічна криза. У 1990-ті роки Україна зітнулася з 
глибокою економічною кризою що тривала майже десятиліття. Вона охопила 
усі сфери економіки та промисловості, в тому числі і військово-промисловий 
комплекс. При цьому органи державної влади не провели ефективних реформ 
щодо подолання кризи та відновлення економічного розвитку країни. Це 
призвело до браку фінансових та матеріальних ресурсів, що у свою чергу не 
дало можливості провести модернізацію ВПК та перебудувати під нові реалії. 
5) Відсутність чіткої державної політики щодо розвитку ринку зброї в 
Україні. Протягом 1990-х та 2000-х органи державної влади та місцевого 
самоврядування не приділяли належної уваги розвитку обороноздатності 
27 
 
держави, тим самим поглиблюючи і так важкий стан, в якому знаходився 
український оборонно-промисловий комплекс. Так політика призвела до ряду 
проблем таких як недостатнє фінансування національної оборони, відсутність 
адекватного законодавства щодо виробництва озброєння та боєприпасів, та 
мала кількість державних замовлень [20]. 
Вищезазначені фактори призвели до поступової деградації українського 
військово-промислового комплексу в період з 1991 по 2014 роки. Це призвело 
до того, що з початком бойових дій на сході України вітчизняний ВПК не 
забезпечити Збройні Сили України  необхідною кількістю, озброєння, 
боєприпасів та спеціальної техніки. Для вирішення цієї надважливої задачі 
уряд розпочав масштабну програму з відновлення оборонного сектору країни. 
Протягом наступних років у даній галузі відбулися масштабні 
перетворення, пов’язані з викликами антитерористичної операції. Держава 
значно збільшила оборонний бюджет, суттєво розширило оборонні 
замовлення та почало фінансувати підприємства ОПК. Окрім органів 
державної влади до процесу модернізації військово-промислового комплексу 
долучилися місцеві територіальні громади та волонтерські організації. Це 
призвело до поступового відродження низки підприємств (в основному 
пов’язаних з ремонтом та модернізацією військової техніки радянського 
зразка) та появі нових гравців на ринку.  Також даний період характеризується 
поступовим залученням приватних компаній до виробництва військової 
продукції та товарів подвійного призначення. Цьому сприяло впровадження 
ряду законодавчих ініціатив, таких як «Про особливості реформування 
підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» 
[22] та «Про національну безпеку України» [4]. 
Ще однією яскравою рисою, яка характеризувала період розвитку ринку 
озброєння у 2014-2022 роках, є відновлення активної дослідно-
конструкторської діяльності. Зі збільшенням державного фінансування, ОКБ 
нарешті вийшли з кризи та змогли реалізувати ряд важливих для національної 
обороних проектів. Яскравими прикладами є лінійка протитанкових ракет 
28 
 
розробки КБ «Луч» та модернізація бойових танків Т-64БВ та Т-80БВ 
від  ХКБМ  імені O. O. Морозова. [21] Також активно долучилися до розробки 
та впровадження нових технологій і приватні компанії. Лідером серед них 
можна назвати НВО «Практика» - компанію, що спеціалізується на 
виробництві спеціальної автомобільної техніки для ЗСУ, Національної гвардії 
та Державної прикордонної служби України. [24] 
 Останнім напрямком розвитку військово-промислової політики 
України в період з 2014 до 2022 є розвиток інноваційних технологій, таких як 
безпілотні розвідувальні системи  та засоби радіоелектронної боротьби. 
Особливістю даного напрямку є залучення великої кількості виробників та 
інженерів, що призвело до високої якості продукції через конкуренцію [25]. 
Не дивлячись на суттєвий прогрес, якого зазнав розвиток військово-
промислового комплексу України, органи державної влади допустили ряд 
суттєвих помилок. По-перше, держава не провела суттєвих структурних 
реформ у ОПК та не модернізувала підхід до управління державними 
підприємствами. По-друге, уряд практично не стимулював появу великих 
приватних корпорацій та переходу ринку озброєння на конкурентні засади. 
По-третє, рівень міжнародної кооперації з західними виробниками озброєння 
залишався на досить низькому рівні, що зменшувало модернізаційний 
потенціал вітчизняного ринку озброєння. 
Таким чином зміни у військово-промисловій політиці держави в період 
з 2014 по 2022 призвели до значного розвитку вітчизняного ОПК, але не 
змогли вирішити фундаментальних проблем на ринку озброєння. 
З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації в 
лютому 2022 року, український ОПК зіштовхнувся з новими викликами та 
загрозами. Активні бойові дії потребували від уряду швидке якісне та 
кількісне збільшення випуску військової продукції та товарів подвійного 
призначення. При цьому держава втратила ряд критично важливих оборонних 
підприємств, які були зруйновані обстрілами  з боку РФ або залишилися на 
тимчасово окупованих територіях.  
29 
 
Не зважаючи на обмежені матеріальні та фінансові ресурси, уряд почав 
активну розбудову оборонно-промислового комплексу. Бюджет розвитку 
вітчизняного ВПК зріс 2,5 млрд грн. у 2022 році до 12 млрд у 2023 та досяг 
свого піку у 2024 – 51 млрд грн. Велика частина цих коштів була надана 
Україні у якості фінансової допомоги країнами-партнерами [26]. 
Першим кроком на шляху до побудови ефективного військово-
промислового комплексу стала релокація стратегічних підприємств вглиб 
території України та за кордон (Польща, Чехія, Болгарія), де були створені 
спільні центри з ремонту та обслуговування військової техніки. Це дозволило 
вивести низку підприємств з під ударів РФ та налагодити безпечне 
виробництво, ремонт та модернізацію озброєння [27]. 
Другим кроком стала модернізація та диверсифікація виробництва 
військової продукції. Замість розбудови великих підприємств, які є 
вразливими до атак ворога, українські зброярі створили велику кількість 
малих цехів та майстерень, що були менш вразливими до атак ворога. Також 
велика кількість маленьких виробництв посилила конкуренцію на ринку 
озброєння та диверсифікувала систему постачання [27]. 
Третім кроком стало активне залучення великої кількості приватних 
компаній до виробництва зброї та боєприпасів. Для ефективного 
співробітництва між виробниками військових товарів та державою, уряд 
створив Українську раду зброярів [28]. Метою даної організації є розвиток 
кооперації між виробниками, впровадження інновацій у вітчизняний 
військово-промисловий комплекс та розбудова співпраці з ОПК країн-
партнерів. Рада зброярів є досить ефективним інструментом з розбудови та 
маштабування українського ринку озброєнь. Ще одним важливим 
інструментом допомоги приватним компаніям, став запуск на початку 2025 
року цифрової бази комплектуючих для компаній оборонно-промислового 
комплексу [29].  Вона допоможе полегшити виробництво військової продукції 
та товарів подвійного призначення завдяки швидкій та ефективній взаємодії 
між підприємствами та виробниками комплектуючих. 
30 
 
Вищезазначені дії уряду призвели до значного зростання долі приватних 
виробників у вітчизняному ВПК (приблизно 50-60%). Звичайно, переважну 
частину складають невеликі майстерні та малі підприємства, але це все одно 
показує позитивну тенденцію на поступову ліквідацію державної монополії у 
на ринку військової продукції [27]. 
Четвертим кроком є великі інвестиції у інноваційне озброєння і науково-
дослідні роботи. Мова йде як у розвиток «класичного» озброєння такого як 
САУ «Богдана» чи протикорабельних ракет «Нептун», так і нових видів зброї 
– у першу чергу це БПЛА та засоби РЕБ. Згідно з інформацією видання «Слово 
і Діло» Україна за останні роки збільшила виробництво безпілотників у сто 
разів та залучила більше 200 підприємств. Спільні дії органів державної влади, 
органів місцевого самоврядування по інноваціям у даній сфері вивели Україну 
в світові лідери як у виробництві БПЛА, так і у протидії ворожим дронам [26]. 
П’ятим і останнім кроком органів державної влади стала активна 
співпраця України з міжнародними партнерами. ОПК України активно залучає 
технічних партнерів та фінансові інвестиції для розвитку виробництва та 
покращення якості військової продукції. Уряд провів у вересні 2023 
Міжнародний форум оборонних технологій, на якому виробники уклали 
контракти в 250 компаніями з 30 країн, направлені на виробництво БПЛА, 
амуніції, боєприпасів та бронетехніки на українських виробництвах. Завдяки 
цим контрактам Україна змогла налагодити виробництво 155 мм боєприпасів 
та освоїти ремонт західної бронетехніки на своїй території [30]. 
В рамках міжнародного співробітництва, український ОПК почав 
активно використовувати іноземні ліцензії. Наприклад, у 2024 році 
Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості  та  компанії COLT 
CZ та Česká Zbrojovka надали ліцензії на виробництво чеської штурмової 
гвинтівки Bren-2. Станом на початок 2025 українські зброярі виробляють 400 
гвинтівок на день [31]. Також компанія «Українська бронетехніка»  отримала 
від Czechoslovak Group ліцензії на виробництво 105 мм боєприпасів [32]. 
31 
 
Вищезазначені дії уряду, органів місцевого самоврядування та 
приватних компаній призвели до зростання об’ємів виробництва військової 
продукції у три рази в 2023 році та в шість разів у 2024 в порівнянні з 2024. 
Проте, уряд припустив ряд суттєвих помилок, які не дозволили повністю 
розкрити потенціал вітчизняного ОПК та налагодити ефективний ринок зброї. 
Першою проблемою була відсутність структурних реформ в 
українському ОПК. Основний держаний оборонний концерн – АТ 
«Укроборонпром» залишається неефективним і потребує кардинальних змін. 
До того ж держава не сприяє приватизації  нерентабельних оборонних 
підприємств та поступове формування великих корпорацій зброярів. Другою 
проблемою є правові та податкові обмеження, що гальмують розвиток 
військового виробництва. Третьою проблемою є високий ступінь залежності 
від країн-партнерів. 
Отже, український військово-промисловий комплекс пройшов довгий 
шлях від занепаду 1990х та 2000х роках до поступового відновлення після 
2014. Повномасштабне вторгнення Російської Федерації мало значний вплив 
на розвиток вітчизняного ОПК. З одного боку,  ракетно-бомбові удари ворога 
та окупація частини підприємств завдали значних ушкоджень вітчизняному 
ОПК. З іншого боку, активні інвестиції уряду, фінансова та технічна допомога 
від країн партнерів, розвиток приватних оборонних підприємств та активна 
кооперація призвели до бурхливого розвитку ринку зброї в країна. Станом на 
початок 2025 року Україна фактично створює новий сучасний ОПК. 
  
32 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ІНОЗЕМНОГО ДОСВІДУ ЩОДО РОЗВИТКУ ОБОРОННИХ 
ЗАКУПІВЕЛЬ ТА ВИРОБНИЦТВА ЗБРОЇ 
 
 
2.1 Аналіз оборонно-промислової політики США 
 
Станом на початок 2025 року, Україна потребує реформи державної 
політики щодо оборонних закупівель та ринку озброєння. Формування нової 
оборонно-промислової політики є одним із ключових елементів для 
виживання країни під час повномасштабної війни. Одним із методів, який 
дозволить уряду провести максимально ефективні реформи є аналіз 
зарубіжного досвіду. Він дозволить пропрацювати оптимальні методики для 
розвитку вищезазначених галузей, знайти способи вирішення нагальних 
проблем та не допустити помилок, яких припустилися ті чи інші країни під час 
розвитку власної оборонно промислової політики. 
Першою країною, досвід якої можна використати під час реформування 
оборонних  закупівель та ринку зброї в Україні, є Сполучені Штати Америки. 
Станом на початок 2025 року, США є одним із найважливіших військових 
партнерів України та має чи не найкращий у світі військово-промисловий 
комплекс, що є передовим як у технічному так і в організаційному плані. Тому 
вивчення їх підходу до оборонно-промислової політики є ключовим під час 
розробки та імплементації реформ у вітчизняний ОПК. 
Слід зазначити, що при адаптації підходів Сполучених Штатів Америки 
потрібно враховувати різницю в матеріальних та фінансових ресурсів між 
країнами. Наприклад бюджет Міністерства Оборони США склав 842 млрд за 
2024 рік, що є найбільшим показником у світі [32].  
Основним законом, який регулює оборонні закупівлі в США є «Закон 
про національну оборону» (National Defence Authorisation act) [32]. На відміну 
від України, закон приймається кожного року і визначає стратегію 
33 
 
національної оборони США на наступний фінансовий рік. NDAA визначає 
бюджет Департаменту Оборони та стратегію оборонних закупівель. 
При розгляді даного законопроекту можна помітити цікаву особливість 
оборонних закупівель у Сполучених Штатах Америки. Збройні сили США не 
мають єдиної централізованої програми закупівель. Замість неї існує чотири 
окремі програми для кожного роду військ (сухопутні війська, військово-
повітряні сили, військово-морські сили та корпус морської піхоти.) 
Департамент оборони у свою чергу займається контролем і регулюванням цих 
програм та сприяє кооперації армійських структур. Така децентралізація з 
одного боку полегшує управління армійськими закупівлями та дає можливість 
військовим підібрати для себе найкраще озброєння. З іншого боку даний 
підхід збільшує навантаження на контролюючі органи та ускладнює 
впровадження єдиних стандартів щодо зброї та боєприпасів. [33] 
Другим важливим нормативно-правовим документом у сфері оборонних 
закупівель є «Доповнення до федерального положення про федеральні 
закупівлі для потреб Департаменту оборони» (Defense Federal Acquisition 
Regulation Supplement) [34]. Він є частиною загального закону «Про 
регулювання федеральних закупівель» (Federal Acquisition Regulation) та 
визначає основні положення, методи та процедури, за якими повинні 
здійснюватися оборонні закупівлі. Як і NDAA, вищезазначений документ 
приймається на один фінансовий рік, що дає можливість швидкої адаптації 
законодавства під сучасні реалії. Також DFARS встановлює чіткі критерії та 
стандарти за якими приватна компанія може отримати доступ до оборонних 
замовлень того чи іншого рівня. Це дає можливість значно знизити ризики при 
укладанні оборонних контрактів та зменшити фактор корупції при їх 
заключенні. Крім цього, норми DFARS регулюють секретність оборонних 
закупівель та слідкують за дотриманням прозорості [34]. 
Після розгляду основних нормативно-правових актів, необхідно 
розглянути організації, в повноваження яких входять оборонні закупівлі. У 
Сполучених Штатах Америки цю роль відіграє Агентство по ціноутворенню, 
34 
 
заключенню контрактів та закупівель (Defense Pricing, Contracting, and 
Acquisition Policy), що входить до складу Департаменту Оборони (DoD) [35]. 
Вищезазначена організація має широкий спектр повноважень, який 
суттєво відрізняється від аналогічних підприємств в Україні. В їх компетенцію 
входять такі функції : 
1. Надання військовим та представникам DoD консультацій задля 
формування більш гнучких та ефективних способів закупівлі товарів та послуг 
для збройних сил, а також забезпечення того, щоб укладення оборонного 
контракту відповідали законам та інтересам Департаменту оборони. 
2. Оцінка вартості оборонних закупівель та формування справедливої 
ціни на військові товари та послуги. Агентство проводить фінансові 
дослідження оборонного ринку і формує ціну контракту за системою «Win-
Win», яка передбачає задоволення інтересів обох сторін оборонного 
контракту. Така політика дозволяє оптимізувати оборонні видатки та зберегти 
партнерські відносини між приватним бізнесом та DoD. 
3. Стимулювання використання товарів та послуг, що надаються 
вітчизняними виробниками. Департамент постійно прагне збільшити наші 
закупівлі товарів, продуктів, матеріалів і послуг з джерел, які допомагають 
американським підприємствам конкурувати в стратегічних відходах і 
допомагають американським робочим процвітати. При цьому організація 
може закупити іноземне озброєння та військову техніку, якщо вони мають 
конкурентну перевагу над вітчизняною. Прикладом є відкритий конкурс на 
виробництво колісної САУ для армії США, основними учасниками якого є 
іноземні оборонні компанії. 
4. Забезпечення належного рівня діджиталізації для ефективного 
укладання оборонних контрактів в цифровому форматі. Це домагає проводити 
оборонні закупівлі в короткий термін із забезпеченням усіх стандартів 
прозорості. Також агенція відповідає за кібербезпеку оборонних закупівель, 
захист даних (в тому числі і секретних) та формування стандартів щодо 
35 
 
використання цифрових та телекомунікаційних засобів зі сторони 
потенційного підрядника. [35] 
Як можна побачити з вищенаведених повноважень, агенція не проводить 
закупівлі напряму, а лише розроблює рекомендації та здійснює контроль і 
цифрове забезпечення оборонних закупівель. Це дає можливість військовим 
самостійно обрати для себе найкраще спорядження, але при цьому дає 
можливість Департаменту оборони контролювати процес закупівель. 
Сама процедура оборонних закупівель для збройних сил США являє 
собою відкритий конкурс, в якому може прийняти участь будь-яка вітчизняна 
чи іноземна компанія, яка відповідає стандартам, що прописані в DFARS. Для 
кожного конкурсу формується спеціальна комісія, яка складається з 
військових технічних та фінансових експертів. В їх компетенції проведення 
оцінки кандидатів і затвердження переможця. Звіт  конкурсної комісії є 
публічним і з ним може ознайомитися кожен охочий. [34] 
Існують три виключення з вищезазначених правил. Першим є великі 
об’єми закупівель, такі як великі партії літаків чи замовлення крупнотонажних 
кораблів. У такому випадку голова Пентагону повинен отримати дозвіл 
Конгресу США на проведення конкурсу та подальшу реалізацію оборонного 
контракту. До другого виключення відносять секретні закупівлі, що 
проводяться поза конкурсом з «невідомим» підрядником. Яскравим 
прикладом є розвідувальний літак Lockheed SR-71 Blackbird, який був 
повністю засекреченим. Останнім виключенням є невідкладні закупівлі, 
пов’язані з потребою негайно поставити товар до війська у максимально стислі 
терміни. При цьому, агенція повинна обґрунтувати необхідність подібного 
роду закупівель і отримати дозвіл від керівництва DoD. [33] 
Більшість оборонних контрактів для армії Сполучених Штатів Америки 
є публічними і доступними для широкого загалу. Кожен охочий може 
переглянути їх на офіційному сайті DoD або переглянути звіт, який 
Департамент оборони надає Конгресу в кінці року. 
36 
 
Як і будь-яка система, система оборонних закупівель у США має власні 
недоліки. Основною проблемою на даний момент є велика кількість правил та 
стандартів, які обмежують роботу установ. За словами  радника голови 
генерального штабу, Олександра Міллера, військові прописали стандарти 
навіть на окремі гвинти та розміщення дисплею у електронних приладах. 
Такий підхід заважає впроваджувати інновації у збройні сили та підвищує 
видатки (виробнику приходиться переробляти готовий товар з урахуванням 
великої кількості вимог), зростає ступінь бюрократизації оборонних установ. 
До того ж, надмірний контроль значно знижує ступінь ініціативності та 
відповідальності серед працівників агенції, що у свою чергу приводить до 
значної втрати її ефективності та зменшенню  потенціалу для розвитку [36]. 
Отже система оборонних закупівель США є досить прозорою, 
відкритою та децентралізованою, що дозволяє вітчизняним збройним силам 
отримувати найкращі військові товари та послуги. Проте існує ряд, обмежень 
таких як занадто високий стандартизації, безініціативність чиновників та 
відсутність єдиної програми закупівель для збройних сил США.  
Після аналізу системи оборонних закупівель, необхідно перейти до 
розгляду структури американського військово-промислового комплексу. 
Американський ОПК має довгу історію, що тягнеться ще з війни за 
незалежність США, а але свій сучасний вигляд він набув лише під час 
правління президента Дуайта Д. Ейзенхауера (1953-1961). Тоді США активно 
розгорнули військове виробництво для досягнення паритету з СРСР під час 
холодної війни. Сформовані в ті часи принципи роботи американських 
виробників озброєння, залишаються актуальними і в 2025 році [37]. 
Протягом усієї Холодної війни уряд сполучених Сполучених Штатів 
проводив масу локальних військових конфліктів, таких як війна у В’єтнамі, та 
активно спонсорував велику кількість країн союзників по всьому світу 
(наприклад Ізраїлю або Чилі). Така політика призводила до необхідності 
виробництва великої кількості високоякісного озброєння, боєприпасів та 
37 
 
спеціальної військової техніки, що у свою чергу спричинило інтенсивний 
розвиток виробництва військових товарів [37]. 
Після завершення Холодної Війни та розпаду СРСР американський ОПК 
зазнав ряд значних перетворень. З одного боку, уряд США значно зменшив 
видатки на оборону, що призвело до скорочення виробництва та злиття 
оборонних компаній. Яскравим прикладом подібної тенденції є поява у 1995 
році корпорації Lockheed Martin [38], що утворилася під час з’єднання 
компаній  Lockheed и Martin Marietta. З іншого боку, американський ОПК 
позбувся основного конкуренту у вигляді Радянського Союзу та отримав 
доступ до ринків озброєння постсоціалістичних країн таких як Польща [37]. 
Станом на початок 2025 року основою військово-промислового 
комплексу США є великі приватні корпорації такі як General Dynamics Land 
Systems Inc [39], Lockheed Martin, AM General [40],  та багато інших. Окрім 
суто оборонних компаній, існують підприємства які виробляють як цивільну 
так і військову продукцію. Наприклад, до них можна віднести General Motors 
та Boeing. Завдяки великим капіталам вони мають можливість самостійно 
проводити розробку, випробування, виробництво та обслуговування широкої 
лінійки озброєння. Це дозволяє компаніям ефективно виконувати державне 
замовлення та постійно впроваджувати інновації, щоб залишатися 
актуальними на ринку. 
Окрім вітчизняних компаній, на території Сполучених Штатів Америки 
розміщена велика кількість філіалів іноземних військово-промислових 
концернів. Яскравим прикладом є британська корпорація BAE Systems, що 
займається випуском бронетехніки та артилерійських систем [41] . 
Ставка на приватні підприємства дозволила уряду США створити 
відносно вільний ринок озброєння, де компанії діяли за принципами вільної 
конкуренції. Такий підхід підвищив ефективність американського військово-
промислового комплексу та зменшив навантаження на державний апарат. На 
відміну від державних підприємств, більшість приватних оборонних 
38 
 
концернів є рентабельними і слугують не тільки засобом зміцнення 
обороноздатності країни, а і є наповнювачами державної скарбниці. 
Не зважаючи на переважання приватних компаній в структурі 
американського ОПК, існує невелика кількість великих держаних оборонних 
підприємств. Більшість з них почали свою роботу ще у 19 столітті, до появи 
на ринку великих концернів і  належать до національного надбання США. 
Яскравим прикладом такого є Рок-Айлендський арсенал, що функціонує з 
1880-х років та виробляє артилерію та артилерійські боєприпаси. [42] 
Уряд США активно стимулює експортну діяльність військово-
промислового комплексу, що дає можливість корпораціям отримувати 
додаткові доходи та зменшити залежність від  замовлення американських 
збройних сил. До того ж, експорт озброєння слугує одним із інструментів 
геополітичного впливу США у всьому світі.  
Повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію 
України у лютому 2022 призвело до значного збільшення активності 
оборонно-промислового комплексу Сполучених Штатів Америки. До 
основних причин зростання можна віднести такі фактори. 
1. Активні поставки зброї Україні – за три роки війни уряд США надав 
нашій країні в рамках військової допомоги мільйони боєприпасів, десятки 
тисяч одиниць стрілецького озброєння та тисячі одиниць військової техніки. 
Для підтримання боєздатності американським збройним силам необхідно було 
поповнювати склади, що змусило військове керівництво збільшити кількість 
оборонних контрактів. Це призвело до розгортання нових виробничих 
потужностей та загальному зростанню об’єму виробництва. 
2. Початок переозброєння країн Європейського союзу – після початку 
російсько-української війни велика частина країн Європи почала програму 
модернізації збройних сил, що включала в себе закупівлю сучасного 
озброєння (часто на заміну тої зброї, яка була поставлено в Україну в рамках 
військової допомоги). Одним із найбільших підрядників стали американські 
компанії (наприклад корпорація Lockheed Martin постачає літаки F-16 та F-35). 
39 
 
Згідно з дослідженнями Стокгольмського університету, частка 
американського ОПК на світовому ринку зросла до 43%. [43] 
3. Падіння експортних можливостей Російської Федерації. В зв’язку з 
проведенням активних бойових дій на території України, РФ скоротила 
експорт озброєння та боєприпасів на 64%. Це дозволило американським 
зброярам опанувати нові ринки, в основному на Близькому Сході та в 
Азійсько-Тихоокеанському регіоні, що стало одним із факторів розвитку 
американського військово-промислового комплексу в останні роки. [43] 
Ще однією визначною рисою, що характеризує сучасну оборонно-
промислову політику США є активне міжнародне співробітництво. 
Американський ВПК активно співпрацює з великою кількістю компаній по 
всьому світу, включаючи спільні військо-технічні дослідження, спільні 
підприємства та закупівлю вузлів і агрегатів для виробництва озброєння. 
Наприклад на танку Abrams встановлена ліцензійна копія німецької 
гармати  Rh120 та ізраїльський комплекс активного захисту Trophy [42]. 
Не дивлячись на всі переваги вищезазначеної оборонно-промислової 
стратегії США, вона має один критичний недолік – лобіювання. Завдяки 
власному капіталу і великим об’ємам замовлень, військово-промислові 
концерни здатні впливати на американських політиків та лобіювати власні 
економічні інтереси. Такі дії значно збільшують корупційні ризики та можуть 
призвести до неефективних управлінських рішень уряду у оборонній галузі. 
Також це породжує часто завищені ціни на виробництво озброєння. 
Отже, США впровадили досить ефективну військово промислову 
політику, що складається з розвиненої прозорої та стандартизованої системи 
оборонних закупівель і розвиненого високотехнологічного оборонно-
промислового комплексу, що складається переважно з приватних компаній. 
Проте, як і у будь-якої системи, існує ряд критичних недоліків. Це 
безініціативність чиновників Пентагону, надмірна зарегульованість 
оборонних закупівель та лоббізм приватних компаній. 
 
40 
 
2.2 Аналіз оборонно-промислової політики країн Європейського 
Союзу 
 
Після аналізу оборонно-промислової політики Сполучених Штатів 
Америки, слід перейти до аналогічного розгляду країн Європейського Союзу. 
Особливістю даного дослідження є використання комплексного підходу, 
пов’язаного з тісними зв’язками країн ЄС. Вищезазначений факт робить 
неможливим об’єктивний аналіз однієї країни у відриві від її партнерів. 
Ще одним важливим фактором, який слід враховувати при дослідженні 
оборонних закупівель та ринку зброї в Європі є неможливість детального 
аналізу. До складу Євросоюзу входить 27 країн і кожна має свої особливості 
розвитку військово-промислового комплексу. Крім того до складу ЄС входять 
країни-карлики такі як Мальта та Люксембург, розгляд яких у даному 
досліджені є нерелевантним. Тому автор буде робити акцент на великих 
країнах з розвиненими інституціями та потужним військово-промисловим 
комплексом, які Україна могла б розглядати як приклад. 
Аналіз досвіду європейських країн є важливим для України через їх 
близькість до нашої країни (особливо це стосується тих, хто має з Україною 
спільний кордон або є сусідами Російської Федерації), що у свою чергу 
породжує тісні зв’язки з вітчизняною оборонною промисловістю. Також 
вищезазначені країни є основними з донорів озброєння, боєприпасів та 
спеціальної військової техніки для потреб Сил Оборони України. 
Ще однією важливою причиною є  те, що об’єм ресурсів, які мають 
національні ВПК Європи, значно менші за американські і тому можуть 
допомогти українській оборонці ефективно розвиватися при обмежених 
ресурсах та проблемах з фінансуванням. 
Розгляд процедури оборонних закупівель ЕС необхідно почати з аналізу 
Німеччини. Це найбільша за населенням країна даного економічного 
об’єднання, а також одна з найбільших економік світу. Багато країн беруть за 
основу власного розвитку саме німецьку модель. 
41 
 
Оборонні закупівлі в Німеччині мають широку нормативно-правову 
базу, яка представлена такими нормативно-правовими актами : 
1. Положення про укладання державних контрактів (Verordnung über die 
Vergabe öffentlicher Aufträge). Даний закон регулює усі процедури державних 
закупівель, Згідно пункту 15 розділу 2 VgV усі державні закупівлі  повинні 
відбуватися на основі прозорого та відкритого тендеру, до якого мають бути 
допущені усі компанії, що відповідають нормам даного закону. [44] 
2. Положення про закупівлі у сфері оборони та національної безпеки 
(Vergabeverordnung für die Bereiche Verteidigung und Sicherheit) регулює 
процедури оборонних закупівель, встановлює чіткі правила проведення 
тендерів та описує стандарти, яких повинна притримуватися компанія для 
участі в тендері.  Згідно з законом, усі оборонні закупівлі повинні бути 
прозорими відбуватися на конкурсній основі, за виключенням невідкладних 
закупівель (наприклад терористичних атак) та послуг які може надати лише 
один підрядник (наприклад виробництво та модернізація танків). [44] 
3. Регламент PR  № 30/53 про ціноутворення в державних контрактах 
(Verordnung PR über die Preise bei öffentlichen Aufträge № 30/53)  містить 
положення про ціноутворення та перегляд цін у державних контрактах (закон 
про ціноутворення та принцип). [44] 
4. Закон проти обмеження конкуренції  (Gesetz gegen 
Wettbewerbsbeschränkungen) гарантує рівність всіх учасників конкурсного 
відбору та дає можливість органам державної влади протидіяти впливу 
монополій та великих приватних компаній під час проведення тендерів. Цей 
закон забезпечує максимально ефективний конкурсний відбір, заснований на 
принципах вільної ринкової конкуренції. [44] 
 
Основною організацією в структурі Міністерства оборони ФРН, в  
повноваження якої входить своєчасне забезпечення Бундесверу усім 
необхідним спорядженням, є Федеральне управління з озброєння, 
інформаційних технологій та забезпечення бундесверу (Bundesamt für 
42 
 
Ausrüstung, Informationstechnik und Nutzung der Bundeswehr) [45]. Згідно зі 
статутом в повноваження даного управління входить : 
1. Управління проектами у сфері оборонних закупівель. 
2. Інтеграція системних технологій у збройні сили. 
3. Замовлення військово-технічних досліджень. 
4. Закупівля широкого спектру обладнання, починаючи одягом та 
продуктами харчування і завершуючи бойовими броньованими машинами. 
5. Контроль за ціноутворенням та економічними аспектами оборонних 
закупівель та експлуатаційної підтримки (наприклад ремонтними роботами). 
6. Експертний аналіз по експлуатації озброєння та військової техніки в 
бойових умовах. Це стосується не тільки Бундесверу, а й інших країн, що 
експлуатують озброєння, яке має німецьке походження. Наприклад, аналіз 
роботи німецької техніки, що перебуває у складі ЗСУ. 
7. Підготовка технічних службовців для потреб Бундесверу 
8. Утилізація списаних оборонних матеріалів.  
Як можна побачити із вищезазначеного списку, BAAINBw має занадто 
велику кількість повноважень, дуже часто не пов’язаних між собою. Це може 
призвести до перенавантаження управління у випадку стрімкого збільшення 
оборонних закупівель. Також широкий спектр повноважень потребує від 
керівництва організації дуже високої компетенції у різних сферах, що 
негативно може позначитися на ефективності роботи BAAINBw. Ще однією 
проблемою є високий ступінь забюрократизованісті підприємства, що сильно 
ускладнює і так нелегке управління BAAINBw. Єдиною перевагою такої 
системи є централізація і спрощення контролю за оборонно-технічним 
забезпеченням збройних сил. 
Загалом  централізована система оборонних закупівель Німеччини є 
протилежністю децентралізованої американської і відображає інший підхід до 
військово-промислової політики країни. 
Після аналізу процедури оборонних закупівель для Бундесверу, 
необхідно перейти до аналізу військово-промислового комплексу ФРН. 
43 
 
Історія сучасного німецького ОПК бере свій початок в часи Холодної Війни, 
коли ФРН стала бастіоном НАТО у боротьбі с країнами соціалістичного 
табору. Починаючи з 1950-х років, США та країни північноатлантичного 
альянсу активно вкладали ресурси у розвиток західнонімецького ОПК та 
підтримку роботи Бундесверу. Це призвело до появи одного з найбільших 
військово-промислових комплексів у складі Західного блоку. У свою чергу 
СРСР проводив інвестиції у  оборонну промисловість НДР, намагаючись 
досягти паритету у гонці озброєнь. [46] 
Після падіння Берлінської стіни в 1989 році і возз'єднання Німеччини в 
1990 році, країна почала поступово скорочувати військові видатки, що 
призвело до падіння об’єму виробництва озброєння на 60%, закриття ряду 
оборонних підприємств і зменшенню кількості співробітників, задіяних у 
галузі з 290 000 до менш ніж 100 00. Це тенденція продовжувалася наступні 30 
років і була підтримана німецьким урядом. Наприклад, у 2014 році тодішній 
віце-канцлер Зігмар Габріель (СДПН) заявив, що він не зацікавлений у 
«веденні бізнесу зі смертю». Це призвело до  системної кризи і неготовності 
німецького ОПК до викликів буремного 2022 року. [47] 
З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації на 
територію України, Німеччина була вимушена збільшити видатки на оборону 
та збільшити загальну кількість військово-промислових контрактів. 
Основними факторами стали необхідність переозброєння Бундесверу для 
відновлення його боєздатності, великий об’єм військової допомоги Україні та 
велика кількість оборонних замовлень з боку європейських країн. Основні 
оборонні підприємства почали розгортувати нові лінії виробництва та 
збільшувати штат, що призвело до значного зростання випуску продукції. 
Яскравим прикладом є концерн Rheinmetall AG, який збільшив випуск 155 мм 
артилерійських боєприпасів у декілька разів. [47] 
Як і Сполучених Штатах Америки основою військових виробництв є 
великі приватні корпорації, такі як Krauss-Maffei Wegmann [48] та Rheinmetall 
AG [49]. Проте, на відміну від США, уряд Німеччини не стимулює розвиток 
44 
 
оборонної промисловості (дані відзначені на початок 2025) [47] та накладає 
ряд обмежень на вітчизняних зброярів. Дана стратегія влади змусила 
військово-промислові компанії перенести виробництва до інших країн 
(наприклад випуск великої частини броньованих машин відбувається в 
Австралії) та заважає активному розвитку розвитку військово-промислового 
комплексу на території ФРН. Окрім органів державної влади, існує проблема 
у вигляді непорозуміння між німецьким суспільством та представниками 
оборонних концернів. В багатьох містах проходять мітинги проти будівництва 
військових виробництв. Наприклад у 2023 році громадськість зірвала плани 
Rheinmetall по будівництво оборонного заводу у провінції Саксонія. [47] 
Вищезазначені фактори стають перепоною для ефективного розвитку 
німецької військової промисловості і потребують кардинальної зміни 
військово промислової політики уряду та активної роботи із населенням. 
Ще однією рисою оборонно-промислового комплексу Німеччини є 
активне міжнародне співробітництва. Вітчизняні компанії мають велику 
кількість філіалів за кордоном та беруть участь у міжнародних проектах з 
іншими оборонними корпорації. Яскравим прикладом є проект 
загальноєвропейського військового літака Eurofighter Typhoon [50], активну 
участь у якому приймає і ФРН. Загалом німецькі зброярі мають контакти з 
більш ніж сотнею компаній з усіх куточків світу. 
Отже оборонно-промислова політика Німеччини станом на початок 2025 
року не відповідає потребам сучасності. Не дивлячись на досить непогану 
матеріальну базу та прозорі оборонні закупівлі, німецький ОПК страждає від 
бюрократизації, обмежень з боку уряду, роздутих повноважень державних 
служб недофінансування та несприйняття у суспільстві. Уряду необхідно 
провести рішучі реформи для поновлення обороноздатності країни. 
Наступною країною Європейського Союзу, яку необхідно дослідити під 
час аналізу військово-промислової політики країн Європи є Франція. Франція 
має одну з найбільших армій на європейському континенті, яку забезпечує 
широка мережа військово-промислових виробництв. До того ж, Париж є 
45 
 
одним із основних союзників України – французи надають великий об’єм 
військової і фінансової допомоги, готують нові бригади ЗСУ. 
Нормативно-правова база французьких оборонних закупівель, 
складається з таких документів. Ці тексти імплементують Директиви ЄС; вони 
також встановлюють правила, які стосуються французької юрисдикції : 
1. Постанова № 2015-899 від 23 липня 2015 року, який встановлює 
загальні рамки для контрактів на громадські роботи, послуги та постачання, а 
також контрактів на оборону та безпеку, на які поширюється Директива 
2009/81/EC. Даний документ регулює загальні державні закупівлі та 
наголошує на необхідність проведення відкритих, прозорих та конкурентних 
торгів на будь-які закупівлі, що відбуваються за кошт бюджету. [51] 
2. Закон № 2016-361 від 25 березня 2016 року, який встановлює 
спеціальні правила щодо контрактів на оборону та безпеку. Згідно з чинним 
законодавством, оборонні закупівлі також мають проходити шляхом вільних 
торгів, проте існує ряд важливих виключень, таких як : 
2.1 Контракти на закупівлю зброї, боєприпасів і матеріальних засобів, 
коли істотні інтереси безпеки французької держави вимагають такого 
виключення (відповідно до статті 346 ДФЄС). 
2.2 Договори про закупівлю, щодо яких застосовуючи Постанову № 
2016-360 означало б розкриття інформації, що суперечить основним інтересам 
безпеки французької держави. 
2.3 Контракти на закупівлі, пов'язані з розвідувальною діяльністю. [51] 
Як можна побачити з вищенаведеного законодавства, законодавство 
Франції щодо оборонних закупівель схоже на німецьке, проте має ряд 
відмінностей. Основною з них є виключення щодо проведення закупівель без 
відкритого конкурсу з формулюванням «захисту інтересів держави». Даний 
пункт є розпливчастим і тому значно знижує ступінь прозорості французьких 
оборонних закупівель, що є негативною рисою. 
Основною організацією, що відповідає за закупівлі  товарів для потреб 
збройних сил Франції є Головне управління озброєнь (Direction générale de 
46 
 
l'armement) [52]. Дана структура є частиною Міністерства оборони Франції і 
займається централізованою закупівлею товарів та послуг. Також до їх 
повноважень входить випробування озброєння та військово-технічна 
експертиза, будівництво кораблів для військово-морського флоту та 
підготовка кадрів до інженерних сил. Таким чином, департамент має досить 
вузький профіль роботи, що дозволяє йому ефективно контролювати, процес 
оборонних закупівель, не відволікаючись на сторонні завдання. 
Важливим аспектом роботи департаменту є його статус. Не дивлячись 
на те, що DGA входить до структури французького Міністерства оборони, 
Генеральний директор з питань озброєння, знаходиться на тому ж 
ієрархічному рівні, що й начальник оборони, звітуючи напряму президенту 
Франції. Така особливість дозволяє полегшити контроль оборонних 
закупівель з боку уряду, але наражає департамент на політичний тиск. [53] 
Ще однією визначною рисою визначною рисою французьких оборонних 
закупівель є стимулювання вітчизняного виробництва. Французький уряд хоче 
мати незалежну військово-промислову політику тому надає перевагу закупівлі 
у вітчизняних виробників, навіть коли їх продукція поступається за якістю 
іноземним аналогам. Це явище часто називають «оборонним націоналізмом». 
Прикладом є відмова Франції приймати участь у програмі Eurofighter Typhoon. 
Головним недоліком DGA є неготовність до впровадження інновацій. Як 
зазначає у своїй статті викладач університету Сорбонни Жан-Марі Ковальскі, 
департамент проводить досить консервативну політику в сфері оборонних 
закупевель і не готовий до оперативних вимог, які ставить уряд перед 
організацією. Впровадження нових підходів допомогло б департаменту 
змінити власну політику і стати драйвером змін у збройних силах. [53] 
Отже, збройні сили Франції мають спеціалізовану та досить ефективну 
систему оборонних закупівель, що має під собою широку правову базу. Проте 
дана система має ряд недоліків таких як розпливчасті формування у 
законодавстві, можливий політичний тиск з боку уряду та консервативна 
політика, що не дає можливість швидко імплементувати інновації. 
47 
 
Після розгляду системи оборонних закупівель Французької республіки, 
слід перейти до аналізу військово-промислового комплексу. Історія сучасного 
французького ОПК бере свій початок у 1960-х роках, коли генерал Шарль де 
Голь, який тоді обіймав посаду президента Франції. Він наголосив, що країні 
потрібна власна військова промисловість, що може забезпечити потреби 
власних збройних сил і при цьому не залежати від США.  
Період з 1961 по 1991 став «золотою ерою» французького оборонно-
промислового комплексу. Потреби французької армії під час Холодної Війни 
забезпечили вітчизняним зброярам великий об’єм замовлень а великі науково-
технічні видатки стимулювали випуск конкурентоспроможної продукції. [54] 
Після завершення протистояння з соціалістичним блоком, Франція 
скоротила власні збройні сили, що призвело до падіння об’єму випуску 
продукції і переорієнтації більшої частини підприємств до експортних 
замовлень. Проте, на відміну від Німеччини, французький уряд не накладав 
обмежень на діяльність оборонних компаній, що дозволило їм ефективно 
функціонувати та залишити виробництво на території власної країни. [54] 
З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації, 
французький ОПК також пришвидшив розвиток та істотно збільшив об’єми 
виробництва. Причини такого зростання аналогічні німецьким та 
американським : збільшення фінансування власних збройних сил, великий 
об’єм військової допомоги Україні та ріст експортних замовлень. 
Основною особливістю військово-промислової політики Франції, є 
велика доля підприємств державної власності. Яскравим прикладом можна 
назвати корпорацію Nexter [55], яка забезпечує більшу частину потреб 
французької армії у бронетехніці та повністю належить державі. Також існує 
ряд компаній, таких як Naval Group [56], де уряд має ключовий пакет акцій 
тримає уряд, але приватні інвестори можуть придбати собі міноритарний 
пакет акцій. 
Окрім державних підприємств, у Франції існує ряд приватних 
корпорацій, які виробляють військову продукцію. Більшість з них відносяться 
48 
 
до аерокосмічної галузі (наприклад Dassault Aviation та Airbus) і практично всі 
суміщають оборонне виробництво з цивільним. Таким чином компанії 
диверсифікують свою продукцію, що підвищує їх фінансову стабільність. 
Не дивлячись на «оборонний націоналізм», французький ОПК приймає 
активну участь у міжнародних проектах з великою кількістю країн, що 
дозволяє вітчизняним зброярям отримувати доступ то іноземних технологій та 
досвіду іноземних країн, що підвищує їх ефективність. Наприклад, державна 
компанія Nexter об’єдналася з німецькою  Krauss-Maffei Wegmann у KNDS 
[55]. Це дасть можливість французьким виробникам розширити експортний 
ринок та вдосконалити власне виробництво. 
Отже, військово-промисловий комплекс Франції є досить суперечливим 
З одного боку його перевагами є відсутність державних обмежень, 
впровадження сучасних стандартів виробництва та міжнародна кооперація. З 
іншого боку країна має недостатнє фінансування, займає досить невеликий 
експортний ринок а велика частина оборонних компаній є державними що 
порушує принципи вільної конкуренції та збільшує державні видатки. 
Останньою країною, аналіз якої необхідний для розуміння оборонно-
промислової політики Європейського Союзу, є Республіка Польща. Це прямий 
сусід України, який має схожу історію розвитку військово-промислової 
політики. Дослідження оборонних закупівель та військово-промислово 
комплексу Польщі надасть можливість отримати досвід побудови ефективної 
військово-промислової політики практично з нуля. 
Республіка Польща має досить сучасну правову базу, основою якої є 
загальне європейське законодавство у сфері оборонних закупівель. Усі 
державні закупівлі, в тому числі і оборонні повинні проходити шляхом 
відкритого тендеру або конкурентного діалогу. Проте на відміну від 
Німеччини чи Франції, в польському законодавстві наявна велика кількість 
обставин, які дозволяють проводити закупівлі без конкурсу. Також закупівлі 
характеризуються великим відсотком державної таємниці, що у свою чергу 
49 
 
значно зменшує їх прозорість. Таким чином правова система оборонних 
закупівель Польщі є недосконалою і потребує редакції. [57] 
Основною організацією, що реалізує державну політику Польщі у сфері 
оборонних закупівель є Агенція по озброєнням (Agencja Uzbroenia). В її 
повноваження входить пряма закупівля озброєння, боєприпасів та військової 
техніки шляхом проведення відкритого тендеру або конкурентного діалогу. 
Виключенням є випадки, зазначені у законодавстві. Крім того, організація 
опікується дослідно-конструкторськими роботами. Також в повноваження 
агенції входять тестування військової продукції та контроль за її якістю. 
Останній пункт є дуже важливим, тому що вміння ефективно контролювати 
якість продукції та вчасно визначати відповідальних за порушення стандартів 
дає можливість побудувати досить стабільну систему закупівель. [58] 
З початком російсько-української війни у 2022 році, Польща збільшила 
оборонні видатки на 68,6%, що сприяло розвитку оборонних закупівель для 
потреб вітчизняних збройних сил. Агенція відіграла значну  роль в 
переозброєнні польської армії, заключивши велику кількість контрактів з 
міжнародними підрядниками. Її оперативна робота дозволила в швидкі теми 
укладати договори та ефективно їх контролювати.  Ще однією позитивною 
Агенції по озброєнням є постійні позитивні реформи, що призводять до 
підвищення загальної ефективності оборонних закупівель. Недоліками 
вищезазначеної роботи є брак прозорості та відсутність єдиних стандартів, що 
може з часом призвести до логістичних проблем. [57] 
Отже, оборонні закупівлі Республіки Польща являють собою типову 
європейську систему військових закупівель, побудовану на принципах 
відкритості та вільної конкуренції. Агенція по озброєнням досить непогано 
виконує свої обов’язки і є однією з основ переозброєння польської армії. Проте 
на відміну від інших країн Європи, Польща має дефекти у законодавстві, що 
значно знижують рівень прозорості та призводять до проблем зі стандартами 
у оборонних закупівлях.  
50 
 
Як і у попередніх розглянутих країнах Європейського Союзу, аналіз 
військово-промислового комплексу Республіки Польща бере свій початок з 
його історії. Нинішній польський ОПК зародився після Другої Світової війни, 
коли країна стала частиною соціалістичного табору і приєднала до Холодної 
Війни на стороні Радянського Союзу. Починаючи з 1950-х років, ПНР починає 
виготовляти озброєння, боєприпаси та спеціальну військову техніку 
радянського зразка. Протягом наступних сорока років польський оборонний 
комплекс розвився і досяг свого піку наприкінці 1980-х років. Тоді на території 
країни було розташовано 3400 оборонних підприємств, на яких працювало 
більше 250 000 людей, а часта польського озброєння на світовому ринку 
займала 2% (7-8 місце у світі). [59] 
Як і в Україні, військово-промисловий Республіки Польща, 
зіштовхнувся з глибокою кризою у 1990-ті роки. Причини були аналогічні : 
відсутність адекватного управління оборонними підприємствами, падіння 
експорту зброї та розрив ланцюгів поставок комплектуючих та сировини. 
Проте на відміну від України, уряд Польщі у 2000-х роках починає поступове 
відродження оборонного комплексу та перехід військового виробництва на 
стандарти північноатлантичного альянсу. Важливу роль в цьому процесі 
відігравали залучені кошти та інвестиції від іноземних партнерів. [59] 
Початок російсько-української війни значно прискорив розвиток 
польського військово-промислового комплексу. Уряд збільшив видатки на 
оборону на украв значну кількість оборонних контрактів, що призвело 
зростання об’ємів виробництва військової продукції. Яскравим прикладом є 
завод Łucznik у Радомі, який проектує та виробляє стрілецьку зброю, 
включаючи штурмову гвинтівку Grot. Першу партію цих гвинтівок було 
доставлено до України у березні 2022 року. У тому ж році виробництво 
гвинтівок Grot збільшилося до 17 000 одиниць, а в 2023 - до 35 000. До 2026 
Łucznik має намір виробляти 100 000 гвинтівок на рік. Також іноземні компанії 
відкривають свої філіали на території країни, що позитивно впливає на 
розвиток вітчизняного ОПК. [60] 
51 
 
Що до структури польського оборонно-промислового комплексу, то 
більша частина військових виробництв відноситься до державного оборонного 
концерну Polska Grupa Zbrojeniowa SA. Він контролює практично все 
виробництво військової продукції – починаючи від стрілецької зброї і 
завершуючи будівництвом військово-морських кораблів та обслуговуванням 
іноземної бронетехніки. Натомість приватний ринок озброєння практично не 
розвинутий і представлений невеликою кількістю малих підприємств. Подібна 
ситуація знижує ефективність вітчизняних підприємств через відсутність 
адекватної конкуренції на ринку озброєння та збільшує залежність оборонно-
промислового комплексу від державних видатків. До того ж якість державного 
адміністрування частіше за все є нижчою за приватний менеджмент. [61] 
Не дивлячись на вищенаведені недоліки, оборонно-промисловий має ряд 
важливих переваг. По-перше, Polska Grupa Zbrojeniowa SA має високі 
стандарти виробництва, які відповідають усім сучасним нормам 
північноатлантичного альянсу. Це дає можливість виробляти продукцію 
високої якості. По-друге, польські зброярі постійно вивчають досвід 
російсько-української війни і проводять модернізацію продукції відповідно до 
вимог часу. По-третє, польський ОПК активно співпрацює з міжнародними 
партнерами, отримуючи нові технології та досвід. Наприклад підприємство з 
виробництва артилерії Huta Stalowa Wola співпрацює з корейською компанією 
Hanwha Aerospace Co та британською BAE Systems для спільного виробництва 
САУ Krab. Вищезазначені фактори надають польському військово-
промисловому комплекту ряд переваг та підвищують його ефективність. [61] 
Отже, військово-промислова політика Республіки Польща є вкрай 
суперечливою. З одного боку вона характеризується високими стандартами 
якості, великим об’ємом оборонних видатків та активною міжнародною 
співпрацею. З іншого боку існує ряд недоліків таких як відсутність 
конкурентного ринку зброї, недостатній рівень прозорості оборонних 
закупівель та недостатні промислові потужності. 
52 
 
Як можна побачити з вищенаведеної інформації, військово-промислова 
політика країн ЄС характеризується прозорими оборонними закупівлями, 
низькою промисловою базою та збільшенням оборонних видатків в останні 
роки. Існує три основних підходи – польський, французький та німецький. 
 
2.3 Державна політика Республіки Корея у сфері оборонних 
закупівель та виробництва зброї  
 
Після аналізу оборонних закупівель і військово-промислового 
комплексу Сполучених Штатів Америки та країн Євросоюзу, необхідно 
дослідити ще одну розвинену країну, чий досвід є релевантним для 
використання під час реформ військово-промислової політики України. Це 
Республіка Корея (Південна Корея), яка відома завдяки розвиненим 
державним інституціям та  побудові з нуля ефективного  
високотехнологічного військово-промислового комплексу. До того ж, 
Південна Корея є одним із військових та економічних лідерів Азіатсько-
Тихоокеанського регіону. 
Перед викладенням основного матеріалу слід зазначити, що автор не 
володіє корейською мовою в достатній мірі і тому буде використовувати 
англомовні варіанти назв та термінів, які стосуються Республіки Корея. 
Основним нормативно-правовим актом, який регулює оборонні 
закупівлі Республіки Корея є «Закон про оборонні закупівлі» (DEFENSE 
ACQUISITION PROGRAM ACT) [62], що є частиною загального 
законодавства про державні  закупівлі і  регулює купівлю усіх товарів 
військового або подвійного призначення для органів державної влади. Стаття 
1 даного закону наголошує, що основною метою оборонних закупівель 
Південної Кореї є підвищення обороноздатності країни шляхом побудови 
сучасного конкурентоспроможного військово-промислового комплексу.  
 Як і у інших країнах, які були розглянуті в цьому дослідженні, оборонні 
закупівлі для збройних сил Кореї відбуваються шляхом відкритого та 
53 
 
прозорого конкурсу або конкурентного діалогу. Критерії конкурсу визначає 
замовник, на підставі роботи експертної комісії до якої входять представники 
збройних сил та цивільні чиновники. В їх компетенцію входить формування 
найкращих якісних параметрів за максимально можливого зниження ціни [62]. 
 Оборонні закупівлі можуть проходити без процедури конкурсу лише за 
термінової необхідності, яку військові повинні обґрунтувати перед комісією 
або у випадку коли лише підрядник може виконати оборонне замовлення. На 
відміну від польського законодавства, усі процедури детально прописані, що 
дає можливість максимально зменшити фактор корупції [62]. 
 Цікавим є пункт 6 статті 2 закону про оборонні закупівлі, який 
зобов’язує чиновників, експертів та військових, які беруть участь в оборонних 
закупівлях, давати клятву чесності при заключенні будь-якого оборонного 
контракту чи субпідряду. На думку законодавців, клятва допоможе підвищити 
рівень справедливості та прозорості під час проведення тендерів [62]. 
 Також важливим моментом оборонних закупівель Південної Кореї є 
законодавчо закріплена посада омбудсмена по оборонним закупівлям, в 
повноваження якого входить розгляд скарг та петицій від 
військовослужбовців та представників громадськості, з приводу порушень 
правил проведення конкурсу чи закупівля продукції, що не відповідає 
стандартам якості. Омбудсмен має широкі повноваження, які дають йому 
можливість проводити власні  незалежні розслідування та виявляти фактори 
корупції чи зловживання повноваженнями. Таким чином, система стає більш 
прозорою та відкритою, що значно підвищує її  ефективність [62]. 
 Таким чином, Республіка Корея має гарну нормативно-правову базу, де 
детально описана процедура оборонних закупівель, прописані виключення та 
розбудована грамотна система стримувань та противаг. 
 Основною організацією, в обов’язки якої входять оборонні закупівлі 
для збройних сил Південної Кореї є Управління програми оборонних 
закупівель (Defense Acquisition Program Administration) [63]. Як і у Франції, 
54 
 
управління має статус окремого міністерства і підзвітне напряму уряду та 
президенту Кореї. Згідно зі статутом в повноваження DAPA входить : 
1. Закупівля озброєння, боєприпасів та спеціальної військової техніки 
відповідно до потреб збройних сил Республіки Корея. 
2. Закупівля невійськових товарів для армії, таких як одяг, медикаменти 
чи продукти харчування. 
3. Контроль якості та військово-технічні випробування  продукції, що 
надходить до збройних сил. Забезпечення стандартів якості озброєння. 
4.  Активне сприяння військо-технічним дослідженням та імплементація 
інновацій у збройні сили шляхом співробітництва DAPA, науково-
дослідницьких інститутів та приватних компаній. 
5. Співробітництво з вітчизняними військово-промисловими 
компаніями та розробка планів середньострокового розвитку вітчизняного 
військово-промислового комплексу. 
6. Стимулювання експорту корейського озброєння за кордоном.  
Як можна побачити з вищенаведених повноважень, DAPA виконує 
широкий спектр задач по забезпеченню усім необхідним вітчизняних 
збройних сил. Проте на відміну від Німеччини, де місцевий департамент 
виконує задачі з різного спектру, DAPA має вужчу спеціалізацію, що у 
зменшує навантаження на управління і робить його більш ефективним в 
порівнянні з європейським аналогом. До того ж, поєднання оборонних 
закупівель та співпраця з представниками ОПК дозволяє розробити 
комплексний підхід до вирішення нагальних проблем, які стоять перед 
організацією. Звичайно, така структура має і мінуси – велика кількість 
повноважень збільшує ризик корупції а також може перевантажити 
адміністративний апарат [63].  
Після розгляду структури оборонних закупівель Республіки Корея, 
необхідно перейти до другого елементу військово-промислової політики даної 
країни – військово-промисловому комплексу. Сучасний корейський ОПК бере 
свій початок у 1969 році, коли президент США Річард Ніксон почав 
55 
 
скорочувати контингент американських військ у Південній Кореї, тим самим 
ставлячи під загрозу національну безпеку держави. Уряд зрозумів, що країні 
вкрай необхідна розбудова сучасних збройних сил, забезпечених 
високоякісним вітчизняним озброєнням [64]. 
Під час проведення 3 п’ятирічного  плану індустріального розвитку 
(1972-1976), Науково-промисловий інститут оборонної промисловості 
підготував стратегію розвитку військово-промислового комплексу, 
заснованому на досвіді Туреччини. Стратегія була напрямлена на розбудову 
власних оборонних підприємств та зниження залежності від іноземного 
імпорту. Не маючи власної технологічної бази, Корея вдалася до активного 
залучення ліцензій від Сполучених Штатів Америки. Також уряд активно 
стимулював появу приватних оборонних підприємств, що в купі з 
вищезазначеними діями призвело до появи промислової бази з високим 
потенціалом для розвитку [64]. 
В 1990 році уряд почав нову п’ятирічну програму військово-технічного 
розвитку, інвестувавши більше 40 мільярдів в університети та дослідницькі 
компанії для розробки передових матеріалів, мікроелектроніки, біоінженерії, 
тонкої хімії, оптики та літаків. Ефективні інвестиції поступово призвели до 
переходу від ліцензійного виробництва до власних високотехнологічних 
розробок. На відміну від країн Європи, що почали скорочувати військові 
виробництва, Корея розгортає все нові і нові виробництва До того ж держава 
активно починає стимулювати експорт оборонної продукції, тим самим 
підвищуючи незалежність вітчизняного ОПК від державних контрактів. 
Кульмінацією даної політики стало проголошення оборонної промисловості 
національним пріоритетом в 2008 [64].  
В останні роки експорт зброї з Південної Кореї досяг значного рівня, і, 
за даними SIPRI, щорічний експорт зброї досяг 15 мільярдів доларів, що 
робить Південну Корею восьмим за величиною експортером зброї у світі. 
Зацікавленість країн Східної Європи гаубицею K9 та танком K2, що 
виробляються в Південній Кореї, відіграла важливу роль у цьому успіху. 
56 
 
Вторгнення Росії в Україну стимулювало глобальні зусилля щодо збільшення 
виробництва ракет, танків, артилерійських снарядів та інших боєприпасів. 
Протягом цього періоду дуже мало країн змогли збільшити своє виробництво 
так швидко, як Південна Корея. У квітні 2023 року Південна Корея досягла 
угоди на 12,4 мільярда доларів про постачання приблизно 1000 танків K2, 
понад 600 артилерійських систем та низки винищувачів до Польщі. Ця угода 
стала найбільшою на сьогодні угодою Південної Кореї щодо постачання зброї. 
На даний момент корейський ОПК є одним із світових лідерів у оборонній 
галузі  і продовжує свій активний розвиток [64]. 
З історії розвитку корейського ОПК можна побачити, що розбудова 
високотехнологічного, якісного та конкурентоспроможного військово-
промислового комплексу потребує імплементації системної політики органів 
держаної влади, напрямленої на структурні зміни. 
Південна Корея має особливу структуру військово-промислового 
комплексу. Більша частина військових виробництв належать до великих 
приватних корпорацій, але не відміну від Німеччини або США оборонні 
компанії Республіки Корея не є самостійними. Вони входять до складу чеболів 
– великих корпорацій, які займаються виробництвом широкої лінійки товарів, 
починаючи продуктами харчування і завершуючи військовими кораблями. 
Прикладами таких корпорацій є всім відомі бренди Sumsung [65]. (виготовляє 
САУ К9) та Hyundai Motor Company (виготовляє танк K2) [66]. Перевагами 
чеболів є дуже великі капітали, які дозволяють їм робити значні інвестиції в 
оборонну галузь протягом короткого терміну та акумулювати великий 
ресурсів для швидкого нарощення виробництва. Недоліком даної системи є 
формування олігополій на ринку зброї, що заважає вільній конкуренції та 
справедливому розподілу державних контрактів. До того ж, чеболі, як і 
американські оборонні компанії, лобіюють власні інтереси в уряді, що значно 
збільшує корупційні ризики та не дозволяє новим гравцям зайти на корейський 
ринок. 
57 
 
Що стосується міжнародного партнерства, то Корейські оборонні 
концерни активно залучені до міждержавних проектів. По-перше, Південна 
Корея досі залучає американські та європейські ліцензії для виробництва 
військової техніки (наприклад  американських військових літаків F-16) [38] 
або окремих запчастин таких як двигун або механізм заряджання танків. Крім 
того, корейські зброярі і самі активно надають ліцензії на свою продукцію, 
таку як самохідні артилерійські установки K9 [65]. До того ж, представники 
військово-промислового комплексу республіки Корея активно співпрацюють 
з різними компаніями, реалізуючи велику кількість спільних проектів, з 
виробництва і обслуговування зброї, боєприпасів та військової техніки. 
Загалом південнокорейський ОПК є досить ефективним. Його 
перевагами є великий капітал корейських зброярів, системна державна 
політика по розвитку, високотехнологічність та експортоорієнтованість. 
Недоліками у свою чергу можна назвати формування олігополій на ринку 
зброї та високий ступінь залежності від іноземних компонентів. 
Отже, державну політику Республіки Корея у сфері оборонних 
закупівель та виробництва зброї можна вважати вдалою та ефективною. 
Системний та послідовна політика корейських урядів дали можливість 
сформуватися сталій інституції оборонних закупівель та розвиненому 
високотехнологічному оборонно-промисловому комплексу. 
Проаналізувавши держану політику щодо оборонних закупівель та 
виробництва зброї у Сполучених Штатах Америки, країнах Європейського 
союзу та Південної Кореї, можна побачити характерні риси, притаманні 
розвиненим країнам. До таких рис можна віднести відкритість, прозорість та 
вільна конкуренція під час проведення оборонних закупівель. У свою чергу 
військо-промисловим комплексам притаманні міжнародне партнерство, 
використання високих технологій та незалежність від державних замовлень.  
58 
 
РОЗДІЛ 3  
РЕКОМЕДАЦІЇ ЩОДО РЕФОМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ 
ПОЛІТИКИ ВІДНОСНО ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ ТА 
ВИРОБНИЦТВА ЗБРОЇ 
 
 
3.1 Формування сприятливих умов для проведення реформ 
оборонних закупівель та виробництва зброї в Україні 
 
Імплементація будь-яких реформ є досить складним і трудомістким 
процесом, навіть у випадку коли уряд використовує успішний іноземний 
досвід. Особливо це важко в українських реаліях, коли фінансові, матеріальні 
та трудові ресурси суттєво обмеженими і потребують грамотного 
менеджменту. Саме тому для успішної імплементації реформ процедури 
державних закупівель та виробництва зброї потрібно підготувати сприятливі 
умови і провести суттєві зміни у суміжних напрямках державної політики. Це 
значно підвищить ефективність перетворень та закріпить їх на інституційному 
рівні. Тому зараз мова піде про додаткові реформи, які бажано провести в 
сукупності з модернізацією військово-промислової політики України. 
Слід зазначити, що усі рекомендації які будуть зазначені автором у 
даному пункті є поверхневими та суб’єктивними. Неможливо дослідити усі 
аспекти нищезазначених явищ, через те що вони не є предметом дослідження. 
Перший важливий аспект, який необхідно модернізувати – фіскальна 
система. Податки є важливим джерелом фінансових ресурсів та серйозно 
впливають на роботу приватних компаній, в тому числі і тих, що працюють на 
оборонну галузь. Митна політика у свою чергу впливає на імпорт товарів і 
запчастин із за кордону, що є важливим як для оборонних закупівель так і для 
виробництва зброї в Україні. До того ж, через проблеми в вищезазначених 
галузях зростають корупційні ризики, що негативно відображається на усій 
59 
 
системи державного управління. Саме тому реформування фіскальної 
політики є важливим елементом підвищення обороноздатності держави. 
На даний момент податкова та митна політика є неефективними і 
заважають розвитку вітчизняної оборонної галузі. Причинами даного явища є 
високі податки на легальне підприємство, значний відсоток «сірого» ринку та 
великий об’єм контрабанди і контрафакту на митниці.  
Для вирішення вищезазначених проблем, уряду необхідно провести 
комплексні реформи. У першу чергу держава має змінити корінні принципи 
фіскальної політики, перейшовши від одностороннього управління доходами 
і зборами до співпраці між фіскальними органами з підприємцями, 
громадськими активістами та військовими. Це допоможе розробити 
оптимальну стратегію розвитку податкової системи, яка б дозволила 
адекватно розвиватися вітчизняному приватному виробництву озброєння. 
Також необхідно спростити процес оподаткування і зменшити бюрократичне 
навантаження оборонний комплекс країни, що на даний момент у значній мірі 
стримує його розвиток. І останнім кроком є збільшення прозорості податкової 
системи та публічна звітність податківців перед громадськими радами. 
Щодо стосується змін митної політики, то уряд повинен провести серію 
розслідувань щодо контрабанди та корупції серед співробітників даної 
структури. Зниження корупційних ризиків дозволить спростити імпорт 
товарів, запчастин та матеріалів, які необхідні для ефективного 
функціонування оборонно-промислового комплексу та пришвидшить 
постачання з закордону товарів військового і подвійного призначення. Ще 
одним важливим елементом є створення прозорої системи ввозу оборонних 
компонентів та спрощене оформлення військової продукції. 
Вищезазначені реформи налагодять адекватне функціонування системи 
імпорту товарів і послуг для оборонної галузі, а також дозволить стимулювати 
збільшення виробництва військової продукції приватними компаніями. 
Другим важливим аспектом, необхідним для створення сприятливих 
умов під час впровадження реформ оборонних закупівель та виробництва 
60 
 
зброї в України  є реформування правової системи. Для ефективного розвитку 
будь-якої галузі необхідно забезпечення верховенства права і оборонно-
промислова політика не є виключенням.  
Основними компонентами, які забезпечать систему верховенства права 
в оборонній галузі, можна назвати : 
1. Захист права приватної власності, який надасть захист фізичних та 
юридичних осіб від проявів рейдерства, обману, покращення інвестиційного 
клімату в державі та збільшення привабливості України для внутрішніх та 
міжнародних інвесторів у оборонній галузі завдяки їхній впевненості у 
непорушності прав на відповідні активи. 
2. Створення ефективної пенітенціарної системи, яка зможе ефективно 
притягнути до відповідальності порушників закону та відшкодувати збитки, 
які були нанесені підприємствам оборонно-промислового комплексу або 
органам державної влади, що відповідають за оборонні закупівлі. 
3. Забезпечення правового захисту населення шляхом впровадження 
рівного, справедливого та прозорого судочинства. Саме судова система є 
гарантом виконання законів та можливістю для представників військово-
промислового комплексу отримати правові гарантії  
4. Зниження корупційних ризиків шляхом ефективної роботи слідчих та 
судових органів та створення ефективних інституцій, напрямлених на 
боротьбу с корупцією та зловживанням повноваженнями з боку представників 
органів влади, які відповідають за оборонні закупівлі. 
5. Перехід до електронної нотаріальної системи та створення єдиних 
електронних баз, що збільшить доступність правових послуг для 
представників оборонно-промислового комплексу та полегшить їх роботу з 
документами та юридичними контрактами. 
Останнім важливим аспектом, який би підвищив результативність 
реформи державної політики у сфері оборонних закупівель та виробництва 
зброї є реформа української освіти. Основною причиною освітньої реформи є 
необхідність підготовки великої кількості адміністративних, фінансових та 
61 
 
технічних спеціалістів, які в б працювали у структурах Міністерства Оборони 
та на державних і підприємствах оборонно-промислового комплексу. Будь-яка 
реформа потребує кадрового забезпечення і даний випадок не є виключенням. 
Неможливо включити в роботу велику кількість спеціалістів в короткі терміни 
без попередньої підготовки в освітніх установах. 
Станом на початок 2025 року, освітня система України напрямлена на 
підготовку спеціалістів гуманітарних галузей, які не можуть ефективно 
використати свої знання в оборонній галузі, що і спричиняє дефіцит 
кваліфікованих робітників. До того ж, оборонній промисловості не вистачає 
не тільки випускників вищих навчальних закладів, що будуть займатися 
дослідно-конструкторськими роботами, а й інженерно-технічних кадрів з 
професійно-технічних училищ. 
Для вирішення вищезазначених проблем, уряд повинен докорінно 
змінити підхід до розвитку системи освіти в країні. Першим кроком у даному 
напрямку повинна стати збільшення ролі точних наук у програмі середньої 
школи, що надасть майбутнім спеціалістам потрібну базу для подальшого 
професійного розвитку. Також необхідно збільшити кількість шкіл з фізико-
математичним профілем та модернізувати програму під сучасні стандарти. 
Другим кроком освітньої реформи повинно стати відродження мережі 
професійно-технічних училищ, які готують технічних спеціалістів. Необхідно 
модернізувати навчальну програму в училищах і коледжах, оновити 
обладнання і викладацький склад та провести широкомасштабну кампанію з 
залучення абітурієнтів до навчальних закладів. 
Останнім кроком є підготовка спеціалістів високого рівня у вищих 
навчальних закладах. Це і управлінські кадри, і інженерні для роботи з 
високотехнологічним обладнанням і майбутні інженери-конструктори, які 
будуть впроваджувати інновації у вітчизняний ВПК. 
Отже, для ефективної імплементації реформи державної політики щодо 
оборонних закупівель та виробництва зброї в Україні необхідно провести ряд 
62 
 
супутніх реформ, таких як судова реформа, фіскальна і освітня. Вони значно 
підвищать ефективність позитивних змін і забезпечать розвиток галузі. 
 
3.2 Рекомендації щодо реформування системи оборонних закупівель 
в Україні 
 
Розглянувши усі умови, які необхідні для максимально результативної 
імплементації реформи державної політики щодо оборонних закупівель та 
виробництва зброї в Україні, можна перейти до рекомендацій. Рекомендації 
автора засновані на іноземному досвіді розвитку системи оборонних 
закупівель і описаному в попередньому розділі. 
Першою рекомендацією щодо реформування процедури оборонних 
закупівель є створення єдиних стандартів у системі оборонних закупівель. 
Станом на початок 2025 року Державний оператор тилу та Агенція оборонних 
закупівель не мають єдиної системи стандартів і критеріїв якості товарів та 
послуг, якою підприємства могли б користуватися під час проведення тендерів 
чи укладанні закритих оборонних контрактів [17]. Це негативно впливає на 
якість продукції, що закуповується, та збільшує корупційні ризики. Як можна 
побачити з зарубіжного досвіду, стандартизацію використовує Республіка 
Корея та усі країни Європейського Союзу. Практика вищезазначених країн 
показує, що впровадження єдиних стандартів не тільки підвищує якість 
товарів і послуг, що поступають до збройних сил країни, а дозволяють 
зменшити фактор корупції та зловживання повноваженням під час проведення 
оборонних закупівель. Це у свою чергу призведе до зменшення видатків на 
оборонні закупівлі і можливості використання коштів у інших галузях або для 
додаткових закупівель озброєння для потреб Сил оборони України. 
Другою рекомендацією щодо підвищення результативності оборонних 
закупівель є реформування статусу державної таємниці під час заключення 
оборонних контрактів. Станом на початок 2025 року, більше 90% оборонних 
закупівель, що проходять через АОЗ є закритими та непублічними [17]. Це не 
63 
 
дозволяє  волонтерам та громадським організаціям проводити суспільний 
контроль за оборонними закупівлями. До того ж, низький ступінь прозорості 
дає можливість посадовим особам Агенції оборонних закупівель зловживати 
власними повноваженнями при заключенні договорів на поставку озброєння 
та боєприпасів. Негативними наслідками даної практики є численні 
корупційні скандали, пов’язані з невиконанням оборонних контрактів, 
постачанням неякісної продукції або її надмірною ціною. Вирішення даної 
проблеми можливо лише через реформування правової бази, пов’язаної зі 
статусом державної таємниці. Ґрунтуючись на досвіді Сполучених Штатів 
Америки та країн Європейського Союзу, необхідно поступово знижувати 
відсоток секретних закупівель та  переводити їх у публічний простір. 
Звичайно, в умовах повномасштабної війни, неможливо досягти 5% рівня 
державної таємниці, проте велику частину контрактів можна розсекретити без 
загрози нашкодити обороноздатності України. До того ж, реформування 
статусу державної таємниці є однією з рекомендацій Міжнародного 
секретаріату НАТО. Прозорі оборонні закупівлі дозволять значно підвищити 
якість товарів та послуг, які закуповує АОЗ, зменшити корупційні ризики та 
імплементувати інструменти громадського контролю за діяльністю даного 
державного підприємства. Крім того, публічні оборонні закупівлі дозволять 
вибудувати конкурентне середовище серед оборонно-промислових компаній, 
що у свою чергу буде позитивно впливати на їх розвиток. 
Третьою рекомендацією є посилення роботи контрольно-ревізійних 
органів та проведення службових розслідувань щодо діяльності посадових 
осіб, в повноваження яких входять оборонні закупівлі. За останні роки 
представники ДОТ та АОЗ неодноразово потрапляли у численні скандали, 
пов’язані з постачанням неякісних товарів та послуг за завищеними цінами. 
Також деякі посадовці були звинувачені в корупції і перевищені повноважень. 
Відсутність відповідальності чиновників негативно впливає на 
обороноздатність держави і одним із найважливіших кроків повинно стати 
посилення роботи контрольно-ревізійних органів. Правоохоронці разом з 
64 
 
представниками Міністерства оборони повинні провести масштабний аудит на 
вищезазначених державних підприємствах та перевірити укладені оборонні 
контракти. Логічним наслідком аудиту має стати притягнення до 
відповідальності посадових осіб, відповідальних за порушення законодавства. 
Проведення судової реформи, описаної у минулому пункті значно підвищить 
результативність роботи правоохоронної системи і допоможе викрити 
максимальну кількість порушень, що відбулися під час проведення оборонних 
закупівель. Разом із введенням єдиних стандартів, аудит допоможе значно 
підвищити ефективність закупівельної діяльності, знизить випадки корупції а 
вчасна робота контрольно-ревізійних органів допоможе запобігти 
виникненню нових порушень законодавства у майбутньому. 
Проте слід зазначити, що в даному напрямку уряду потрібно бути 
стриманим і дотримуватися певного балансу. Надмірна регламентація та 
занадто сильний контроль над діяльністю закупівельних органів призведе до 
падіння ініціативи серед посадовців та значного уповільнення впровадження 
будь-яких інновацій. Прикладом вищезазначеного явища американська 
система оборонних закупівель, де чиновники бояться взяти на себе ініціативу 
і прикриваються великою кількістю правил та інструкцій. 
Четвертою і останньою рекомендацію є налагодження прямого 
співробітництва між окремими підрозділами СОУ та органами місцевого 
самоврядування. Даний крок можливий лише за дотримання двох умов: 
1. Розширення повноважень ОМС щодо оборонних закупівель з 
наданням дозволу на прямі поставки озброєння та боєприпасів до ЗСУ. 
2. Збільшення фінансування окремих підрозділів та військових частин, 
для налагодження більш оперативних і децентралізованих оборонних 
закупівель. Слід зазначити, що для цього потрібно налагодити адекватну 
систему військового аудиту та посилити антикорупційні заходи. 
Таким чином, органи місцевого самоврядування зможуть надавати 
більше допомоги силам оборони України та посилювати регіональну 
співпрацю між ОМС та окремими підрозділами збройних сил [17]. 
65 
 
Отже, основними рекомендаціями щодо реформування оборонних 
закупівель в Україні є введення єдиних стандартів, зниження відсотку 
державної таємниці, аудит у ДОТ та АОЗ та регіональна співпраця. 
 
3.3 Рекомендації щодо реформування державної оборонно-
промислової політики  України 
 
Розглянувши рекомендації щодо модернізації процедури оборонних 
закупівель, слід перейти другого важливого елементу дослідження – 
виробництва зброї. Рекомендації були розроблені на основі іноземного досвіду 
розбудови військово-промислового комплексу з урахуванням нинішніх) 
українських реалій. Слід зазначити, що частина цих рекомендацій є 
актуальною для військового часу, а частина – для післявоєнної розбудови. 
Першою рекомендацією щодо реформування оборонно-промислової 
політики є правове врегулювання виробництва озброєння. На даний момент в 
українському законодавстві немає єдиного нормативно-правового акту, який 
би регулював діяльність підприємств, які виробляють озброєння, боєприпаси 
та спеціальну військову техніку. Існують лише окремі положення інших 
законів, таких як наприклад «Про національну безпеку України» [4] чи наказ 
МВС № 622 від 21.08.1998. Відсутність єдиної правової бази ускладнює 
розвиток приватних підприємств та створює ряд колізій у роботі державних. 
Поява єдиного закону про оборонно-промисловий комплекс спростить 
державне регулювання галузі та встановить чіткі, прозорі правила за якими 
будуть працювати підприємства. Це позитивно вплине на ефективність їх 
роботи та спростить планування стратегії розвитку військово-промислового 
комплексу та врегулює ряд існуючих правових неточностей. 
Другою рекомендацією щодо розвитку українського виробництва зброї 
є посилене фінансування дослідно-конструкторських бюро. Одним із 
основних елементів розвинутого військово-промислового комплексу є сучасна 
науково-технічна база. Станом на початок 2025 року військово науково-
66 
 
дослідні інститути та конструкторські бюро є недофінансованими, а більшість 
досліджень відбувається силами волонтерів та військових. Така ситуація може 
привести до технологічного відставання України у майбутньому і тому одним 
із пріоритетів уряду повинно бути виправлення даної ситуації.  
На даний момент Україна не може використати досвід США, Німеччини 
або Південної Кореї з розбудови приватних дослідницьких центрів і тому 
найбільш релевантним є використання моделі, яка використовується в 
Республіці Польща [57]. В вищезазначеній країні науково-дослідні центри є 
державними і мають значну підтримку від уряду. Вони активно впроваджують 
інновації в оборонно-промисловий комплекс Польщі та зменшують його 
технологічне відставання від інших розвинених країн.  
Україна вже має ряд державних конструкторських бюро, проте існує 
суттєва необхідність в їх реорганізації, модернізації матеріальної бази та 
насичення новими спеціалістами. Через обмеженість ресурсів, уряд буде 
вимушений вибрати ряд стратегічно важливих напрямків в оборонній 
промисловості, які і будуть отримувати фінансування. Зі стабілізацією 
фінансової ситуації в Україні, можна розгорнути широкомасштабну програму 
розвитку військово-технічної галузі у партнерстві зі Сполученими Штатами 
Америки та країнами Європейського Союзу. Таким чином Україна зможе 
розроблювати та впроваджувати сучасні військові технології, що зможе 
надати їй конкурентної переваги не тільки на полі бою, а й на міжнародному 
ринку озброєння після завершення війни. 
Третьою рекомендацією є зміна структури власності основних 
оборонно-промислових підприємств. Як показала українська практика та 
досвід Сполучених Штатів Америки, країн Євросоюзу та Республіки Корея, 
приватні оборонні підприємства є більш ефективними та рентабельними за 
державні. Тому найбільш оптимальним рішенням в даному випадку є 
стимулювання появи нових приватних підприємства та розширення існуючих. 
Одним із шляхів розбудови нових підприємств є приватизація існуючих 
нерентабельних державних виробництв з гарантією їх відновлення або 
67 
 
модернізації. Таким чином держава позбудеться збиткового майна та 
підвищить ефективність вітчизняного ОПК. Проте існують складності з 
залученням інвесторів і тому одним із пріоритетів уряду є розробка 
стратегічного плану з приватизації, який би і дозволів знайти підприємствам 
нових власників, які мають достатній капітал щоб налагодити рентабельне 
виробництво. Звичайно, в умовах повномасштабної війни неможливо знайти 
крупного інвестора, тому першочерговим є приватизація малих та середніх 
виробництв. Після завершення бойових можна перейти до продажу великих 
підприємств, таких як «Харківський тракторний завод». 
На жаль, українські підприємці не мають достатнього капіталу для 
створення і розвитку великих оборонно-промислових концернів, як це 
відбувається у Сполучених Штатах Америки та Німеччині. Тому оптимальною 
моделлю в даному випадку є французька, коли більша частина стратегічних 
підприємств належать державі, але існує значна кількість приватних 
оборонних компаній [55]. Така модель дозволить ліквідувати  створити 
конкурентний ринок озброєння, що буде стимулювати усіх гравців проводити 
модернізацію та підвищувати власну ефективність. 
Четвертою рекомендацію що підвищення результативності державної 
військово-промислової політики є реформа державних оборонних 
підприємств. Станом на початок 2025 року основний державний оборонно-
промисловий концерн «Українська оборонна промисловість» хоч і пройшов 
процедуру корпоратизації в 2023, проте залишився малоефективним. Одним із 
методів вирішення проблеми може стати перетворення Укроборонпрому на 
ряд відкритих акціонерних товариств з ключовим пакетом власності у органів 
державної влади (50%+1 акція) та можливістю придбання інших акцій 
приватними особами та юридичної організації. Прикладом успішної реалізації 
подібної моделі є французькі державні підприємства такі як KNDS France [55]  
та Naval Group [56]. Таким чином, уряд зможе залучити приватні інвестиції 
для розвитку підприємств, підвищить ефективність їх роботи та спростять 
процес адміністрування. Недоліком французької моделі є необхідність у 
68 
 
виплаті дивідендів інвесторам, проте це може бути стимулом для більш 
результативної роботи менеджменту та раціональному використанні коштів. 
П’ятою рекомендацією є продовження та поглиблення міжнародного 
співробітництва оборонно-промислового комплексу України з 
представниками країнам-партнерів. Як можна побачити з досвіду Сполучених 
Штатів Америки, країн Європейського Союзу та Республіки Кореї, активне 
міжнародне співробітництво є одним із найважливіших елементів розвитку 
виробництва зброї для будь-якої країни. Існує декілька напрямків партнерства, 
які могли б підвищити ефективність українського ОПК : 
1. Використання іноземних ліцензій допоможе України в короткі 
терміни розвернути виробництво високотехнологічної продукції і подолати 
технологічне відставання в оборонній галузі. Прикладом ефективного 
використання ліцензій є Республіка Корея, яка на початку розбудови власного 
військово-промислового комплексу активно виробляла озброєння, боєприпаси 
та спеціальну військову техніку за американськими технологіями [64]. Це дало 
поштовх корейському ОПК, що поступово зміг наростити матеріально-
технічну базу і перейти до виробництва озброєння за власними технологіями. 
2. Розгортання спільних підприємств з виробництва, ремонту та 
обслуговування озброєння допоможе Україні залучити іноземний капітал та 
розгорнути нові виробничі потужності в короткі терміни. Прикладом успішної 
роботи спільних підприємств є французько-німецький оборонний концерн 
KNDS [55]  [48]  , що дозволила обом країнам збільшити об’єми виробництва 
та прискорити імплементацію нових інновацій. 
3. Участь у міжнародних військово-промислових проектах надасть 
можливість українським зброярам отримати доступ до нових технологій, 
залучити міжнародні інвестиції та забезпечити СОУ новою 
високотехнологічною продукцією. Яскравим прикладом є проект 
загальноєвропейського військового літака Eurofighter Typhoon [50]. 
Отже, для ефективного розвитку оборонно-промислового комплексу 
України та збільшення кількісного і якісного об’єму виробництва зброї 
69 
 
необхідно впровадити ряд важливих заходів таких як правове врегулювання 
виробництва озброєння, посилене фінансування дослідно-конструкторських 
бюро, приватизація малих і середніх підприємств, реформа державних 
оборонних підприємств та активне міжнародне співробітництво. 
  
70 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки: 
1. Розкрито основні теоретичні поняття такі як «оборонні закупівлі», 
«оборонно-промисловий комплекс», «товари військового призначення» та 
«товари подвійного призначення». Було доведено актуальність реформування 
вищезазначеної галузі через необхідність забезпечення Сил Оборони України 
озброєнням під час повномасштабної війни. Встановлено концептуальні 
принципи побудови державної політики в сфері оборонних закупівель та 
виробництва зброї, такі як: актуальність, ефективність та дотримання балансу 
у розвитку. 
2. Досліджено процедуру оборонних закупівель в Україні. В ході 
дослідження виявлено такі недоліки нинішньої системи оборонних закупівель 
як відсутність єдиних стандартів якості, низький рівень прозорості оборонних 
контрактів, неналежна робота контрольно-ревізійних органів та відсутність 
відповідальності посадових осіб за невиконані оборонні замовлення.  
3. Проведено аналіз оборонно-промислового комплексу. В ході аналізу 
було виявлено, що органи державної влади в період з 1991 по 2014 приділяли 
недостатню увагу розвитку оборонної галузі та проводили неефективну 
військово-промислову політику, що призвело до деградації українського ОПК. 
Зазначено, що в період з 2014 по 2022 відбулося пожвавлення роботи 
військово-промислового комплексу шляхом збільшення фінансування та 
оборонного замовлення. Проте відсутність структурних реформ не дозволила 
викорінити основні проблеми. Встановлено що з початком повномасштабного 
вторгнення Російської Федерації український військово-промисловий 
комплекс зіштовхнувся із кризою, пов’язаною з руйнуванням підприємств та 
окупацією території. Проте активні реформі, підтримка країн партнерів та 
розширене фінансування дозволили Україні перебудувати оборонну галузь та 
значно підвищити її ефективність. 
71 
 
4. Проаналізовано іноземний досвід щодо розвитку процедури 
оборонних закупівель та виробництва зброї. В ході аналізу Сполучених 
Штатів Америки було виявлено відкриту і прозору процедуру оборонних 
закупівель, в основі якої лежить вільна конкуренція, програмний підхід та 
підзвітність структур  DoD перед Конгресом США. Було зазначено недоліки 
даної системи у вигляді безініціативності чиновників Пентагону, надмірної 
зарегульованісті оборонних закупівель та лоббізму приватних компаній. 
Аналізуючи військово-промисловий комплекс США визначено, що в основі 
ОПК лежать великі приватні компанії, орієнтовані на експорт продукції. Така 
система знижує видатки на управління підприємствами, створює 
конкурентний ринок озброєння та зменшує залежність підприємств від 
державних замовлень.  
5. Аналізуючи систему оборонних закупівель країн Європейського 
союзу визначено, що в основі ефективної закупівельної діяльності лежать 
принципи відкритості, прозорості, підзвітності та вільної конкуренції. Також 
виявлено спільність підходів до оборонних закупівель між країнами ЄС. При 
дослідженні структури оборонно-промислового комплексу країн Європи було 
встановлено три основних типи розбудови ОПК : німецький, французький і 
польський. Німецька модель являє собою декілька великих оборонних 
корпорацій, сильно обмежених органами державної влади. Такий підхід 
значно знижує ефективність роботи військово-промислових корпорацій, що 
дає значно гірший результат в порівнянні з США. Французька модель має на 
увазі державну власність великих підприємств, що побудовані за 
корпоративним принципом. Проте поряд з державними існує велика кількість 
приватних оборонних компаній, що дозволяє створити конкурентне 
середовище. Таким чином система є досить ефективною, проте її недоліком є 
висока залежність оборонної галузі від державної політики. У свою чергу 
польська модель заснована на державній власності практично усій військових 
виробництв, що є малоефективним, породжує високу залежність ОПК від 
державної політики та великі видатки на оборону. 
72 
 
6. Проаналізовано досвід Республіки Корея як прикладу ефективної 
системи оборонних закупівель та розвиненого військово-промислового 
комплексу. Виявлено, що система оборонних закупівель Південної Кореї 
будується на таких засадах як прозорість, відкриті тендери та широкі 
повноваження Управління програми оборонних закупівель. Було визначено, 
що саме системний підхід, ставка на великі корпорації та активне 
використання іноземних ліцензій дозволили Кореї розбудувати розвинений 
високотехнологічний оборонно-промисловий комплекс. В процесі аналізу 
також було знайдено ряд критичних недоліків корейського підходу, таких як 
протекціонізм та вплив чеболів на військово-промислову політику країни. 
7. Розроблено рекомендації щодо реформування процедури оборонних 
закупівель та виробництва зброї в Україні, зокрема, необхідність створення 
сприятливих умов для модернізації оборонної галузі шляхом проведення 
судової, освітньої та фіскальної реформ. Вони значно підвищать 
результативність змін у процедурі оборонних закупівель та виробництва зброї. 
Основними реформами у сфері оборонних закупівель повинні стати введення 
єдиних стандартів, зниження відсотку державної таємниці, аудит у ДОТ та 
АОЗ з метою притягнення до відповідальності посадових осіб, що порушили 
закон та регіональна співпраця між органами місцевого самоврядування та 
окремими військовими частинами. У свою чергу, для модернізації військово-
промислового комплексу та виробництва зброї потрібно правове 
врегулювання виробництва озброєння, посилене фінансування дослідно-
конструкторських бюро, приватизація малих і середніх підприємств, реформа 
державних оборонних підприємств та активне міжнародне співробітництво. 
 
 
 
 
  
73 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. Левчук О.В. Тенденції у розвитку ОПК України та здійснення 
оборонних закупівель в умовах відбиття збройної агресії РФ проти України. 
Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони 
України, Київ. 30.05.2024. URL: http://znp-
cvsd.nuou.org.ua/article/view/311370/302586 
2. Про оборонні закупівлі. Закон України № 808-IX від 17.06.2020 
(остання редакція від 04.12.2024). URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/808-20#Text 
3. Голота О.П. Теоретичні основи понять «державні оборонні 
закупівлі» та «система державних оборонних закупівель» як складові 
економічної системи держави. Національний університет оборони України, 
Київ. 29.02.2020. URL :https://modecon.mnau.edu.ua/issue/20-2020/holota.pdf 
4. Про національну безпеку України. Закон України № 2469-VIII. 
21.06.2022. (чинна редакція від 16.07.2024). URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text 
5. Encyclopedia Britannika. Military-industrial complex meaning. URL : 
https://www.britannica.com/topic/military-industrial-complex  (дата звернення 
10.04.2025). 
6. Інститут історії України при НАН України. Енциклопедія історії 
України. Тепмін ВПК. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-
bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S
21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=T
RN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Voienno_promyslovyj_kompleks 
7. Imperial College London online dictionary. URL:  
https://www.imperial.ac.uk/research-and-innovation/research-office/research-
security/research-security-legislation/export-controls/do-i-need-an-export-
licence/military-items/ 
74 
 
8. Про внесення змін до Порядку постачання озброєння, військової і 
спеціальної техніки та боєприпасів під час особливого періоду, введення 
надзвичайного стану, проведення заходів із забезпечення національної 
безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та у період 
проведення антитерористичної операції. Постанова КМУ № 1097 від 
30.09.2022. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1097-2022-
%D0%BF#Text  
9. Чисельність ЗСУ. РБК Україна, 15.01.2025. URL : 
https://www.rbc.ua/rus/news/zahishchayut-usyu-teritoriyu-zelenskiy-nazvav-
1736948784.html 
10. Офіційний сайт Міністерства Оборони України.  URL : 
https://mod.gov.ua/ (дата звернення 10.04.2025). 
11. Офіційний сайт Державного оператору тилу. URL : 
https://dotua.org/ (дата звернення 11.04.2025). 
12. Офіційний сайт платформи державних закупівель Prozzorro. URL: 
https://prozorro.gov.ua/uk 
13. Офіційний звіт державного оператору тилу за 2024 рік. URL : 
https://docs.google.com/presentation/d/1ODcIwi48YMKOrck1nzlBmfNBZOPZrv
Qg_dqxsBTZdgk/edit#slide=id.p1 
14. Проц А. Глава ДОТ про неякісні консерви для ЗСУ: Всі працюють 
над тим, щоб з’ясувати причину. Українська правда. 14.10.2024. URL : 
https://www.pravda.com.ua/news/2024/10/14/7479622/ 
15. Наказ Міністра Оборони України №159 «Про утворення 
державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних 
закупівель"».  17.06.2022. URL : 
https://www.mil.gov.ua/content/mou_orders/mou_2022/159_nm.pdf 
16. Постанова КМУ №494 «Деякі питання здійснення оборонних 
закупівель службою державного замовника». 16.05.2023 URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/494-2023-%D0%BF#Text 
75 
 
17. Столтенберг Є. «Стратегічний огляд системи оборонних 
закупівель України на період 2025-2027 року.» 04.08.2024. URL : 
https://www.army-pro.com/wp-content/uploads/2024/10/strategichnyj-oglyad-
oboronnyh-zakupivel-ukrayina-nato.pdf 
18. Коваленко О., Коберник К. АОЗ, Міноборони і антикорупціонери 
кілька місяців звинувачують одне одного в зриві поставок зброї, корупції та 
брехні. Видавництво Бабель. 03.02.2025. URL : https://babel.ua/texts/115033-
aoz-minoboroni-i-antikorupcioneri-kilka-misyaciv-zvinuvachuyut-odne-odnogo-v-
zrivi-postavok-zbroji-korupciji-ta-brehni-rozkazuyemo-cyu-istoriyu-spochatku-z-
detalyami-i-ciframi-pro-yaki-vi-ne-znali 
19. Закон України №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в 
Україні".URL: https://www.president.gov.ua/documents/28097-vr-57 
20. Звіт Національного агентства з питань запобігання корупції. 
Розділ 2. Підрозділ 2.6 Сектор Оборони. URL : https://nazk.gov.ua/wp-
content/uploads/2022/11/2.6.-DAP-17.11.22-1.docx 
21. Інтернет-портал «Мілітарний». Олександр Ян. Чи може Україна 
виробляти танки ? 12.09.2023. URL : https://militarnyi.com/uk/articles/chy-
mozhe-ukrayina-vyroblyaty-tanky/ 
22. Закон України № 1630-IX «Про особливості реформування 
підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». 
13.07.2021 (чинна редакція від 27.07.2022). URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1630-20#Text 
23. Офіційний сайт НВО «Практика». URL : https://practika.ua/uk/ 
24. Мілітарний подкаст №30. Суб’єктивні підсумки “Зброї та безпеки-
2021”. Інтернет-портал «Мілітарний».  18.06. 2021. URL : 
https://militarnyi.com/uk/news/militarnyj-podkast-30-sub-yektyvni-pidsumky-
zbroyi-ta-bezpeky-2021/ 
25. Кірєєв М. Оборонно-промисловий комплекс та його розвиток під 
час війни. Finance.ua 03.01.2024. URL : https://finance.ua/ua/goodtoknow/opk-
ukrainy#headline_3 
76 
 
26. Письменний О. Кречко С. Бестюк Р. Розвиток ОПК України в 
умовах війни та повоєнного відновлення. ISSN 2522-9842 Journal of Scientific 
Papers “Social Development and Security”, Vol. 14, No. 2, – 2024. 30.04.2024. 
URL : 
https://www.researchgate.net/publication/380579811_Rozvitok_OPK_Ukraini_v_
umovah_vijni_ta_povoennogo_vidnovlenna/fulltext/6644bd1e479366623aecb0e4/
Rozvitok-OPK-Ukraini-v-umovah-vijni-ta-povoennogo-vidnovlenna.pdf 
27. Офіційний сайт Ради Зброярів. URL : https://ucdi.org.ua/ 
28. Приходько Р. В Україні запрацювала бібліотека комплектуючих 
для виробників зброї. Інтернет-портал «Мілітарний».  07.04.2025. URL : 
https://militarnyi.com/uk/news/v-ukrayini-zapratsyuvala-biblioteka-
komplektuyuchyh-dlya-vyrobnykiv-zbroyi/ 
29. Мартинович Ю. Шлях до перемоги: як український ОПК долає 
історичні труднощі та залучає міжнародні компанії. Пояснюємо. Інтернет-
портал «Мілітарний».  27.10.2024. URL : https://espreso.tv/poyasnuemo-shlyakh-
do-peremogi-yak-ukrainskiy-vpk-dolae-istorichni-trudnoshchi-ta-zaluchae-
mizhnarodni-kompanii-poyasnyuemo 
30. Володимир Б. Мінстратегпром обговорив із COLT CZ та Česká 
Zbrojovka розробку нової штурмової гвинтівки. Інтернет-портал 
«Мілітарний».  18.03.2025. URL : https://militarnyi.com/uk/news/minstrategprom-
obgovoryv-iz-colt-cz-ta-ceska-zbrojovka-rozrobku-novoyi-shturmovoyi-
gvyntivky/ 
31. Ян О. Українська бронетехніка” виготовлятиме танкові та 105-мм 
артилерійські боєприпаси. Інтернет-портал «Мілітарний».    23.12. 2024. URL 
: https://militarnyi.com/uk/news/ukrayinska-bronetehnika-vygotovlyatyme-
tankovi-ta-105-mm-artylerijski-boyeprypasy-eksklyuzyv/ 
32. National Defense Authorization Act for Fiscal Year 2024. Public Law 
No: 118-31 (12/22/2023).URL : https://www.congress.gov/bill/118th-
congress/house-bill/2670 
77 
 
33. Офіціний сайт Міністерства Оборони США (Department of 
defense). URL : https://www.defense.gov/ (Дата звернення 15.04.2025). 
34. Defense Federal Acquisition Regulation Supplement.17.01.2025 
(URL: https://www.acquisition.gov/dfars (Дата звернення 15.04.2025). 
35. Офіційний сайт Defense Pricing, Contracting, and Acquisition Policy 
Office. URL : https://www.acq.osd.mil/asda/dpc/api/index.html (Дата звернення 
16.04.2025). 
36. Грохман Я. Танк M1E3 Abrams несе культурну революцію в 
Пентагоні. Інтернет-портал «Мілітарний».  17.04.2025. URL : 
https://militarnyi.com/uk/blogs/tank-m1e3-abrams-nese-kulturnu-revolyutsiyu-v-
pentagoni/ 
37. Samthosh M. American Military-Industrial Complex: A history of War 
and Profit. TheSundayGuardian 18.08.2024. 
URL:https://sundayguardianlive.com/world/american-military-industrial-complex-
a-history-of-war-and-profit 
38. Офіційний сайт компанії Lockheed Martin. (URL : 
https://www.lockheedmartin.com/ (дата звернення 18.04.2024) 
39. Офіційний сайт компанії General Dynamics Land Systems Inc. (дата 
звернення 18.04.2024) URL : https://www.gdls.com/  
40. Офіційний сайт компанії  AM General URL : 
https://www.amgeneral.com/ (дата звернення 18.04.2024) 
41. Офіційний сайт компанії BAE Systems URL :  
https://www.baesystems.com/en (дата звернення 18.04.2024) 
42. Офіційний сайт Рок-Айлендського арсеналу URL : 
http://www.ria.army.mil/ (дата звернення 19.04.2024) 
43. M. Lundmark Ukraine the world's largest arms importer; United States' 
dominance of global arms exports grows as Russian exports continue to fall. 
Stockholm International Peace Research Institute. 10.03.2025 URL : 
https://www.sipri.org/media/press-release/2025/ukraine-worlds-biggest-arms-
importer-united-states-dominance-global-arms-exports-grows-russian 
78 
 
44. Офіційний сайт Bundeswehr. Procurement in the German Armed 
Forces. URL : https://www.bundeswehr.de/en/organization/equipment/contract-
award/foundations-of-procurement (дата звернення 22.04. 2025). 
45. Офіційний сайт Bundesamt für Ausrüstung, Informationstechnik und 
Nutzung der Bundeswehr. URL : 
https://www.bundeswehr.de/de/organisation/ausruestung-baainbw (Дата 
звернення 24.04.2025) 
46. Kollmar D. Aufrüstung Deutschlands nach dem zweiten Weltkrieg. 
Hochschulgruppe Freiburg. 02.09.2019. URL : 
https://www.sicherheitspolitik.de/aktuelles/detailansicht/aufruestung-deutschlands-
nach-dem-zweiten-weltkrieg 
47. Kinkartz S. Tailwind for the German arms industry? Deutsche Welle. 
31.03. 2024. URL : https://www.dw.com/en/rearmament-tailwind-for-the-german-
arms-industry/a-68704891 
48. Офіційний сайт Krauss-Maffei Wegmann. URL : 
https://knds.com/en/subsidiaries/knds-deutschland (Дата звернення 27.04.2025) 
49. Офіційний сайт Rheinmetall. URL : https://www.rheinmetall.com/en 
(Дата звернення 27.04.2025) 
50. Офіційний сайт Eurofighter Typhoon. URL : 
https://www.eurofighter.com/. (Дата звернення 27.04.2025) 
51.  Public Procurement world. French lows. URL: 
https://resourcehub.bakermckenzie.com/en/resources/public-procurement-
world/public-procurement/france/topics/1-the-laws. (дата зверення 29.04.2025). 
52. Офіційний сайт Direction générale de l'armement. URL: 
https://www.defense.gouv.fr/dga (дата зверення 29.04.2025). 
53. Kovalski J-M. The French procurement transformations: A historical 
perspective over sovereignty and innovation. ScienceDirect 16.09.2024. URL :  
https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0308597X24002343 
79 
 
54. M. Lundmark  L.Giovachini The development of French defence 
industry on 20th. Swedish defence research agency. URL :https://www.foi.se/rest-
api/report/FOI-R--1573--SE 
55. Офіційний сайт KNDS France (Nexter). URL : 
https://knds.com/en/subsidiaries/knds-france. (дата звернення 30.04.2025) 
56. Oфіційний сайт Naval Group. URL:https://www.naval-group.com/en 
(дата звернення 30.04.2025) 
57. Sobiepanek-Kukuryka Z. Poland Country Commercial Guide. Defense 
Industry. International Trade Administration. 01.06. 2024. URL : 
https://www.trade.gov/country-commercial-guides/poland-defense-industry 
58. Офіційний сайт Agencja Uzbroenia. URL : https://www.wojsko-
polskie.pl/au/. (дата звернення 30.04.2025) 
59. Puchala F. Rozwój i regres polskiego przemysłu zbrojeniowego. Klub 
Generałów i Admirałów Rzeczypospolitej Polskiej. 2013. URL: 
https://klubgiarp.pl/rozwoj-i-regres-polskiego-przemyslu-zbrojeniowego/ 
60. Czulda R. Progress in Poland’s defence industry. Europian Security s 
Defence. 04.09.2024. URL : https://euro-sd.com/2024/09/articles/40140/progress-
in-polands-defence-industry/ 
61. Офіційний сайт Polska Grupa Zbrojeniowa SA. URL : 
http://pgzsa.pl/(дата звернення 02.05.2025) 
62. DEFENSE ACQUISITION PROGRAM ACT № 20190. 06.02.2024. 
URL:https://elaw.klri.re.kr/eng_mobile/viewer.do?hseq=64704&type=part&key=1
3 
63. Офіційний сайт Defense Acquisition Program Administration. URL : 
https://www.dapa.go.kr/dapa_en/main.do (дата звернення 04.05.2025) 
64. SAHA Blog. Historical Development of the South Korean Defense 
Industry. Istanbul defence and aviation cluster. 02.10.2023. URL :   
https://www.sahaistanbul.org.tr/en/saha-blog/historical-development-of-the-south-
korean-defense-industryhttps://www.sahaistanbul.org.tr/en/saha-blog/historical-
development-of-the-south-korean-defense-industry 
80 
 
65. Офіційний сайт Hanwha Techwin. URL : 
https://www.hanwhavision.com/ko/ (дата звернення 06.05.2025) 
66. Офіційний сайт Hyundai Rotem. URL : https://www.hyundai-
rotem.co.kr/en/main/index.do. (дата звернення 06.05.2025)
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
