ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7978| Title: | «СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ» |
| Authors: | Манн, Руслан Володимирович Бабій, Назар Русланович |
| Keywords: | ГРОМАДСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО;ГРОМАДСЬКЕ СЕРЕДОВИЩЕ,;ГРОМАДСЬКІСТЬ;ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ |
| Issue Date: | Jun-2021 |
| Abstract: | Робота містить 82 сторінки, 9 таблиць, 6 рисунки, список літератури з 84 найменувань, 2 додатки. Об’єкт дослідження – взаємодія громадського середовища з органами публічної влади. Предмет дослідження – пошук ефективних форм взаємодії громадськості з органами публічної влади. Метою дослідження є пошук напрямів вдосконалення взаємодії громадських організацій та органів публічного управління в Україні. Основними завданнями дослідження є наступні: дослідити теоретичні основи взаємодії громадськості з органами публічної влади; дослідити форми взаємодії громадських організацій з органами публічної влади вивчити зарубіжний досвід залучення громадськості до формування та реалізації публічної політики; провести аналіз законодавства України щодо участі громадськості в публічному управлінні; провести аналіз практики проведення громадських консультацій органами виконавчої влади; провести оцінювання практики використання інструментів електронної участі у сфері публічного управління в Україні. За результатами дослідження було розроблено пропозиції щодо покращення взаємодії громадськості та органів публічної влади. Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використовувати їх в органах публічної влади. КЛЮЧОВІ СЛОВА: ГРОМАДСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ГРОМАДСЬКЕ СЕРЕДОВИЩЕ, ГРОМАДСЬКІСТЬ, ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ГРМАДСЬКІ КОНСУЛЬТАЦІЇ, ЕЛЕКТРОННА УЧАСТЬ. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7978 |
| Appears in Collections: | 281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Бабій Назар_Б_281_2021.pdf Restricted Access | 1.62 MB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
Пояснювальна записка
до кваліфікаційної роботи
бакалавра
на тему: «СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ОРГАНІВ
ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ»
Виконав: здобувач 4 курсу, групи ПУА-178
спеціальності 076 «Публічне управління та
адміністрування»
Бабій Назар Русланович
Керівник: д.е.н., проф. Манн Р.В.
Рецензент _________________________________
(прізвище та ініціали)
Черкаси 2021 року
РЕФЕРАТ
кваліфікаційної роботи бакалавра
на тему: «СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВЗАЄМОДІЇ
ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ»
Робота містить 82 сторінки, 9 таблиць, 6 рисунки, список літератури з
84 найменувань, 2 додатки.
Об’єкт дослідження – взаємодія громадського середовища з органами
публічної влади.
Предмет дослідження – пошук ефективних форм взаємодії
громадськості з органами публічної влади.
Метою дослідження є пошук напрямів вдосконалення взаємодії
громадських організацій та органів публічного управління в Україні.
Основними завданнями дослідження є наступні:
дослідити теоретичні основи взаємодії громадськості з органами
публічної влади;
дослідити форми взаємодії громадських організацій з органами
публічної влади
вивчити зарубіжний досвід залучення громадськості до формування
та реалізації публічної політики;
провести аналіз законодавства України щодо участі громадськості в
публічному управлінні;
провести аналіз практики проведення громадських консультацій
органами виконавчої влади;
провести оцінювання практики використання інструментів
електронної участі у сфері публічного управління в Україні.
За результатами дослідження було розроблено пропозиції щодо
покращення взаємодії громадськості та органів публічної влади.
Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості
використовувати їх в органах публічної влади.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: ГРОМАДСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ГРОМАДСЬКЕ
СЕРЕДОВИЩЕ, ГРОМАДСЬКІСТЬ, ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ,
ГРМАДСЬКІ КОНСУЛЬТАЦІЇ, ЕЛЕКТРОННА УЧАСТЬ.
ABSTRACT
for bachelor’s qualification work
at the subject
on the topic: "MODERN STATE AND PROSPECTS OF INTERACTION
DEVELOPMENT BETWEEN OF INTERACTION OF PUBLIC
ORGANIZATIONS AND PUBLIC PUBLIC ADMINISTRATION»
Bachelor’s qualification work consists of the: 82 pages, 9 tables, 6 drawings, list of
references of the 84 names, 2 applications.
The subject of the research is the search for effective forms of public interaction
with public administration.
The object of the study is the interaction of the public environment with public
administration.
The purpose of the bachelor’s qualification work: is to find ways to improve the
interaction of public organizations and public administration in Ukraine.
The purpose of the work is:
explore the theoretical foundations of public interaction with public
administration;
to study the forms of interaction of public organizations with public
administration
to study foreign experience of public involvement in the formation and
implementation of public policy;
to analyze the legislation of Ukraine on public participation in public
administration;
to analyze the practice of conducting public consultations;
evaluate the practice of using e-participation tools of public administration in
Ukraine.
According to the results of the research proposals were developed to improve
the interaction between the public and public administration.
The results obtained can be used in the possibility of using them in public
administration.
KEY WORDS: CIVIL SOCIETY, PUBLIC ENVIRONMENT, PUBLIC
ORGANIZATIONS, PUBLIC CONSULTING, ELECTRICITY.
ЗМІСТ
стор.
ВСТУП……………………………………………………… 5
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВЗАЄМОДІЇ
ГРОМАДСЬКОСТІ З ОРГАНАМИ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ. 8
1.1 Громадське суспільство як елемент публічної влади…… 8
1.2 Форми взаємодії громадських організацій з органами
публічної влади……………………………………………… 11
1.3 Зарубіжний досвід залучення громадськості до
формування та реалізації публічної політики…………….. 25
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО
СЕРЕДОВИЩА ДО СФЕРИ ПУБЛІЧНОГО
УПРАВЛІННЯ.....…………………………………………. 35
2.1 Аналіз законодавства України щодо участі громадськості 35
в публічному управлінні…………………………………..
2.2 Аналіз практики проведення громадських консультацій 46
органами виконавчої влади………………………………..
2.3 Оцінка практики використання інструментів електронної
участі у сфері публічного управління……………………… 53
ВИСНОВКИ ………………………………………………… 66
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………… 73
ДОДАТКИ…………………………………………………… 83
ВСТУП
Сьогодні в Україні відбувається новий етап в історії розвитку
громадянського суспільства, який демонструє вплив громадськості на
суспільно-політичні процеси і став поштовхом для оновлення та
переформатування влади. Такі суспільно-політичні процеси вимагають
створення повноцінних громадських інститутів, здатних отримати
інформацію на початкових стадіях ухвалення державно-управлінських
рішень, запропонувати альтернативні шляхи розв’язання проблем,
здійснювати контроль за реалізацію прийнятих рішень.
Держава і громадянське суспільство утворюють певну діалектичну
єдність. Чим демократичніше держава, тим більше вона здатна діяти в
інтересах громадянського суспільства і його інститутів. І чим менш
розвинуте громадянське суспільство, тим сильнішою є держава, тим більше
вона обмежує саморегулюючі можливості суспільства. Але водночас
розвиток громадянського суспільства і характер його взаємовідносин з
владою залежить від політично-правових та економічних умов, які формує
сама держава.
Демократична і правова держава не може існувати без розвиненого
громадянського суспільства. Особливість їх взаємодії полягає в тому, що
громадянське суспільство підпорядковує собі державу і контролює її
діяльність. Взаємозв’язок громадянського суспільства з державою, його
вплив на неї повинен ґрунтуватися на принципах демократії. За цих умов
вихідним є принцип народного суверенітету, який проголошує народ носієм
суверенітету і єдиним джерелом влади в суспільстві. А це означає, що влада
держави і її суверенітет є похідними від суверенітету народу. Громадянське
суспільство повинно створювати державу для задоволення власних потреб, а
не заради неї самої. Держава не повинна бути вищою за суспільство, тому що
саме вона покликана йому служити.
Формування громадянського суспільства є важливим й в контексті
Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, оскільки вона сприяє формуванню
в Україні такого інституціонального середовища, в основі якого знаходяться
принципи та цінності ЄС. Курс України на європейську інтеграцію вимагає
від органів державної влади, в тому числі, побудову та розвиток нових
партнерських відносин з громадськістю.
Інститути громадянського суспільства активно впливають на
розроблення владними інституціями політики, контролює їх публічну
діяльність спрямовану на реалізацію виробленої політики. У цьому контексті
актуальним є питання забезпечення органами публічної влади України
ефективних форм взаємодії з громадськістю, адже вони є важливим
чинником створення умов для участі громадян у формуванні та реалізації
публічної політики, налагодження громадського контролю та зміцнення
довіри громадськості до органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, тобто до органів публічної влади. Хоча в Україні
накопичено значний досвід у цьому напряму, але все ще існує низка проблем,
які не дозволяють діяти зазначеним механізмам ефективно. В зв’язку з цим,
актуальним завданням на сьогодні є пошук напрямів удосконалення
взаємодії органів публічної влади та громадськими організаціями.
Питання участі та залучення громадян та громадських організацій до
всіх етапів державної політики є об’єктом уважного вивчення Ради ООН з
прав людини, Ради Європи, ПРООН та інших міжнародних організацій. Цій
проблемі присвячено низку вітчизняних законодавчих та нормативно-
правових актів; проведено численні дослідження щодо вивчення стану
розвитку механізмів участі в Україні та закордоном. Серед науковців-
дослідників, які займаються дослідженням даної проблеми можна виділити
таких як: Д. Вілкокс, О. Григорян, Н. Ільченко, А. Крупник, М. Лахижа, М.
Черчатий, О. Левченко, Н. Величко, Л. Ковшун та інші.
Метою дослідження є пошук напрямів вдосконалення взаємодії
громадських організацій та органів публічного управління в Україні.
Для досягнення поставленої мети встановлені наступні завдання:
дослідити теоретичні основи взаємодії громадськості з органами
публічної влади;
дослідити форми взаємодії громадських організацій з органами
публічної влади
вивчити зарубіжний досвід залучення громадськості до формування
та реалізації публічної політики;
провести аналіз законодавства України щодо участі громадськості в
публічному управлінні;
провести аналіз практики проведення громадських консультацій
органами виконавчої влади;
провести оцінювання практики використання інструментів
електронної участі у сфері публічного управління в Україні.
Об’єкт дослідження – взаємодія громадського середовища з органами
публічної влади.
Предмет дослідження – пошук ефективних форм взаємодії
громадськості з органами публічної влади.
При проведенні дослідження використовувалися наступні методи:
діалектичний – для розгляду усіх процесів та явищ у загальному
взаємозв’язку; системного аналізу, за допомогою якого розкрито основні
напрямки наукової думки та становлення інститутів громадськості, публічної
влади; громадянського суспільства; порівняльно-правовий – для дослідження
правових та організаційних засад і механізмів взаємодії громадськості з
органами публічної влади.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що його
результати дослідження можуть бути використані для подальших напрямів
удосконалення взаємодії між органами публічної влади та громадськими
організаціями.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДСЬКОСТІ З
ОРГАНАМИ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ
1.1 Громадське суспільство як елемент публічної влади
Дослідження взаємодія громадськості з органами публічної влади
необхідно почати із з’ясування основного понятійного апарату таких понять
як: держава, громадянське суспільство, громадські організації.
Держава - це особлива організація політичної влади соціально-
неоднорідного суспільства, що розміщується на певній території,
характеризується суверенітетом, здійснюється шляхом діяльності системи
спеціальних органів, наділена правом приймати загальнообов’язкові правила
поведінки і застосувати легітимний примус [8, с. 57].
Громадянське суспільство – це сукупність громадянських і соціальних
інституцій та організаційних заходів, які формують основу суспільства у
противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від
політичної системи). Тобто, під громадянським суспільством слід розуміти
таку систему інститутів поза державними і комерційними межами, яка
забезпечує самоорганізацію та розвиток населення, сферу недержавних
суспільних інститутів і відносин, тобто сферу непримусової людської
солідарності [92].
Громадські об’єднання, за законодавством, - це «добровільні,
неприбуткові об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного
права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних,
зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших
інтересів» [19].
Поняття громадянського суспільства застосовується для пізнання усієї
сукупності існуючих у суспільстві відносин, які не є державно-політичними,
перебувають поза сферою державного директивного регулювання. У такому
суспільстві самовияв вільних індивідів і організацій громадян захищені
законом від прямого втручання і довільної регламентації з боку органів
публічної влади.
Громадське суспільство – це сфера спілкування, взаємодії,
самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно
сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого
втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські
цінності [30].
Основними суб'єктами громадського суспільства є: громадянин зі
своїми громадянськими правами і громадські (неполітичні й недержавні)
організації-асоціації, об'єднання, рухи і громадські інститути [8].
Одним із головних чинників розвитку громадського суспільства є
налагодження взаємодії між організаціями громадянського суспільства та
органами державної влади, місцевого самоврядування тощо.
На рис. 1.1 представлено модель структури державного управління, яка
побудована за принципом значущості: громадянин територіальна громада
(село, селище, місто); місцева Рада депутатів із підпорядкованим виконавчим
комітетом (рівень об’єднаних територіальних громад); обласна (регіональна
Рада депутатів із підпорядкованим виконавчим комітетом; центральні органи
влади. За цією структурою, в концепцію якої покладено ідею людино
центризму, головною одиницею виступає сама людина.
Чим вищим є рівень розвитку громадського суспільства, тим кращим
чином воно саморегулюється і менше потребує втручання з боку держави.
Легітимна держава – це лише делегування їй владних повноважень та
визначення її допоміжного характеру відносно суспільства.
Громадя
нин
Територальніа
громада
(село, селище,
місто)
Місцева Рада депутатів із
підпорядкованим виконавчим
комітетом
Обласна Рада депутатів з
підпорядкованим виконавчим
комітетом
Центральні органи публічної влади
Рис.1.1 – Людиноцентриська модель структури державного управління
Громадське суспільство - це система, яка складається із таких
складових:
1) громадські організації (інститути), які виконують соціальні функції;
2) механізми взаємодії між суспільством і державою;
3) механізми контролю суспільства владних відносин.
Важливими структурними елементами цієї системи є організації
(політичні партії, громадські об’єднання, асоціації) та об’єднання
(професійні, творчі, спортивні, конфесійні), що охоплюють усі сфери
суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.
Атрибутами громадського суспільства є наступні:
- наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації в чого
формується сфера громадського життя і громадської думки;
- організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів,
чиї права захищені конституцією та законами;
- незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких
усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні [68].
Основними функціями громадського суспільства є:
- здійснення самоорганізації громадського механізму для виконання
суспільних справ;
- здійснення противаги владним структурам;
- засіб соціалізації, що зменшує відчуженість індивідів та орієнтує їх на
виконання суспільних справ;
- створює сприятливе суспільне середовище для поширення
громадянської політичної культури і через неї відбувається зміцнення
демократичного ладу [68].
Отже, чим розвинутішим є громадське суспільство та його інститути,
тим легше громадянам захищати свої власні інтереси, і тим більшими є їхні
можливості щодо самореалізації у різних сферах суспільного життя і тим
меншою є небезпека захоплення політичної влади.
Слід зазначити, що основу громадського суспільства в Україні
складають:
– громадські організації та об’єднання громадян;
– політичні партії, що не прийшли до влади;
– благодійні організації;
– громадські ЗМІ;
– самоврядні територіальні громади;
– трудові та навчальні колективи;
– професійні та творчі спілки;
– релігійні об’єднання, тощо [68].
Основними принципами функціонування принципами громадянського
суспільства є наступні:
– відокремлена від держави структура суспільства, яка утворена різними
асоціаціями, добровільними об'єднаннями людей;
– відповідна політична система, де держава є похідною від громадянського
суспільства та процесів, що відбуваються у ньому;
– сфера вільної реалізації інтересів громадян [68].
Так, частина перша статті 36 Конституції України [33] гарантує
громадянам право на свободу об’єднання, в тому числі у громадські
організації, для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення
політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.
Свобода об’єднання означає, зокрема, правову (де-юре) і фактичну (де-
факто) можливість добровільно, без примусу чи попереднього дозволу,
утворювати об’єднання громадян або вступати до них. Згідно з частиною
четвертою статті 36 Конституції України, ніхто не може бути примушений до
вступу в будь-яке об’єднання громадян.
Слід зазначити, що в основі розвинутого громадського суспільства
лежить активна діяльність інститутів громадянського суспільства. Відповідно
до абзацу другого пункту 2 Порядку сприяння проведенню громадської
експертизи діяльності органів виконавчої влади, затвердженого постановою
КМУ від 5 листопада 2008 р. № 976, до інститутів громадянського
суспільства віднесено: громадські організації, професійні та творчі спілки,
організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи
самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші
непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до
законодавства [46].
Розвинуте громадське суспільство є важливою передумовою існування
демократичної правової держави, основним обов’язком якої є захист
інтересів та прав громадян.
Отже, можна зазначити, що під громадським суспільством розуміють
неформальне соціальне партнерство, яке регулює взаємодію організацій
громадянського суспільства із органами місцевого самоврядування.
Організації громадського суспільства покликані забезпечити певний баланс
між соціальними та політичними силами, регулювати відповідні відносини за
допомогою правових норм.
Основою створення та функціонування громадського суспільства в
Україні є положення Конституції України, а саме: права і свободи людини та
їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави; держава
відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення
прав і свобод людини є головним обов’язком держави; держава гарантує
право кожного на свободу світогляду і віросповідання; держава закріплює
право за громадянами України на свободу об’єднання в політичні партії та
громадські організації; держава гарантує право громадянам брати участь в
управлінні державними справами; держава створює належні умови, що
забезпечують право усіх направляти індивідуальні чи колективні письмові
звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів
місцевого самоврядування тощо [46].
Нормативно-правовою базою регулювання діяльності громадського
суспільства є Цивільний кодекс України; Закони України «Про об’єднання
громадян», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про політичні
партії в Україні», «Про звернення громадян», «Про органи самоорганізації
населення», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про соціальні
послуги»; Указ Президента України «Про забезпечення участі громадськості
у формуванні та реалізації державної політики»; постанова Кабінету іністрів
України «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері
надання соціальних послуг» тощо [68].
Основними функціями громадського суспільства в Україні є наступні:
- забезпечення участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та
реалізації державної, регіональної політики, зокрема, шляхом створення умов
для забезпечення широкого ефективного представництва інтересів громадян
в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування,
проведення регулярних консультацій (діалогу) із громадськістю з
найважливіших питань життя суспільства і держави;
- запровадження громадського контролю за діяльністю органів виконавчої
влади, органів місцевого самоврядування, посилення впливу інститутів
громадянського суспільства на прийняття управлінських рішень та їх
реалізацію [46].
В рамках демократичного устрою держава та громадське суспільство
зацікавлені в здійсненні діалогу та реалізації партнерських відносин. Але без
розвиненого громадянського суспільства, без створення належних умов для
забезпечення свободи думки і слова, свободи об'єднань, вільного вираження
поглядів свободи зборів, участі громадян в управлінні державними справами
та місцевому самоврядуванні, держава не може забезпечити функціонування
різних моделей демократії що у поєднанні з безпосередньою та
представницькою демократією є умовою успішної модернізації, європейської
інтеграції та сталого розвитку.
В Україні в цілому сформовано нормативно-правове підґрунтя
взаємодії органів публічної влади з інститутами громадського суспільства у
виробленні й реалізації публічної політики.
Вітчизняні нормативно-правові акти визначають значну кількість
інституційних форм громадської участі у виробленні публічної політики,
прийнятті політико-управлінських рішень та контролю за їх виконанням.
Найбільш важливими серед них є: інформування (прес-релізи, прес-
конференції, веб-сайти тощо), участь у виборах, референдумах, мітингах,
опитуваннях з метою з’ясування громадської думки, індивідуальні чи
колективні звернення громадян, круглі столи, громадські слухання,
консультації з громадськістю, громадські ініціативи, громадські ради,
громадський контроль, громадські експертизи, соціальний діалог,
моніторинг, інноваційні веб-простори, електронні петиції, інтернет-
платформи, партнерські програми, теле і радіодебати, «гарячі лінії» тощо.
Громадська участь повинна бути процесом двосторонньої комунікації
задля спільного вироблення певної політики та ефективних політико-
управлінських рішень спрямованих на розв’язання суспільно важливих
проблем.
Сьогодні розвиток громадянського суспільства в Україні свідчить про
наявність низки проблем, серед них можна назвати наступні:
- непрозорість, закритість та високий рівень бюрократизації в діяльності
органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування замість
налагодження ефективного діалогу із суспільством;
- недосконалість чинного законодавства, яке створює штучні бар'єри для
успішної діяльності інститутів громадянського суспільства;
- частково реалізуються механізми участі громадськості у формуванні та
здійсненні державної політики;
- існуюче податкове навантаження не стимулює діяльність і розвиток
інститутів громадянського суспільства та їх підтримку вітчизняними
благодійними організаціями;
- більшість інститутів громадянського суспільства не має доступу до
державної фінансової та вітчизняної благодійної підтримки;
- частково використовується потенціал інститутів громадянського
суспільства щодо надання соціальних послуг населенню [68].
Держава повинна сприяти розвитку громадського суспільства, залучати
організації громадянського суспільства до боротьби з корупцією, проведення
глобальних економічних та соціальних реформ тощо.
Громадське суспільство активно сприяє процесам політичної
демократизації, набуття державою ознак правової держави. Розвиток
громадянського суспільства сприяє матеріальній і духовній незалежності
людини від держави, прагнучи правової гарантії незалежності, захисту
приватних і суспільних інтересів людей. Між органами місцевого
самоврядування та організаціями громадянського суспільства повинен
існувати взаємозв’язок.
2.1 Форми взаємодії громадських організацій з органами публічної
влади в Україні
Громадські об’єднання - це «добровільні, неприбуткові об’єднання
фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та
захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних,
соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів» [19].
Суспільство, у якому присутня достатня кількість будь-яких
недержавних організацій, можна вважати громадським. Адже
взаємовідносини та взаємодія між державою й громадянським суспільством
визначаються наявністю механізмів цієї взаємодії через ефективне
функціонування громадських об’єднань [19].
Вплив держави на громадські об’єднання полягає у тому, що держава
видає загальнообов’язкові юридичні норми і регулює за їх допомогою
створення і функціонування громадських об’єднань, тобто створює «правила
гри» і взаємодіє з громадськими об’єднаннями тільки через правові форми
[19].
У демократичних країнах влада намагається максимально гарантувати
незалежність громадських об’єднань, які у свою чергу допомагають державі
вирішувати завдання соціально-економічного і культурного характеру.
Конституція України є основним нормативно-правовим фундаментом для
залучення інститутів громадянського суспільства в Україні. Низка статей
Конституції створює умови для реалізації регулювання взаємовідносин з
органами державної влади [33].
Ця сфера також регулюється такими законодавчими актами як: Закон
України «Про громадські об’єднання», Закон України «Про звернення
громадян», Закон України «Про доступ до публічної інформації», Закон
України «Про Запобігання корупції» та іншими нормативно-правовими
актами, міжнародними договорами.
Як відомо, дослідження громадської думки є важливим елементом,
який має бути врахований для здійснення ефективної державної політики.
Діяльність громадських організацій здійснюється на макро- і мікрорівнях.
Метою їх діяльності може бути сприяння у формуванні правої держави,
економічної політики, міжнародного порядку тощо (таблиця 1).
На макрорівні основні завдання громадських організацій спрямовані на
розвиток громадянського суспільства, а саме: зміцнення матеріально-
ресурсної основи громадянського суспільства; зміцнення місцевих
організацій, створення та зміцнення інститутів, які представляють і
відстоюють різноманітні інтереси; формування ідеологічної основи
громадянського суспільства тощо.
Таблиця 1.2 - Напрями та способи співпраці громадських організацій та
органів публічної влади
Напрями співпраці Способи співпраці
Формування правової Лобіювання інтересів суспільства й окремих громадян,
держави інформування громадян для забезпечення їх виваженого
політичного вибору, забезпечення прозорості й звітності державних
структур, моніторинг виконання міжнародних конвенцій і вимог
власного законодавства тощо
Формування Інформування громадськості в різноманітних питаннях у сфері
економічної політики виробництва, зміцнення організацій, які захищають права робочих,
споживачів тощо
Формування Рівноправні торгові відносини, складання угод щодо захисту
міжнародного порядку навколишнього середовища, права людини тощо
Ефективне функціонування різноманітних за сферою діяльності
громадських об’єднань у межах єдиного правового поля об’єктивно
забезпечує виконання таких завдань:
1) через посередництво громадських об’єднань держава може розв’язувати
різного роду проблеми усіх соціальних груп;
2) виявлення різних настроїв, оприлюднення своїх інтересів та позицій
громадськими об’єднаннями сприяє своєчасному реагуванню і
коректуванню державними структурами процесу формування та
реалізації державної політики [46].
Завдяки громадським об’єднанням громадяни сприяють суспільству у
нормальному функціонуванні і розвитку; через ці об’єднання громадяни
мають можливість виражати і відстоювати свою позицію щодо управління в
державі, що загалом має позитивний вплив на розвиток громадської
відповідальності [45].
На характер взаємодії суттєво впливає вид самого громадського
об’єднання. Вони можуть поділятися за організаційно-правовою формою
утворення на громадські організації або громадські спілки.
За своєю суттю політичні партії також є громадськими об’єднанням, хоч
їх правовий статус і врегульовано спеціальним законом. Зважаючи на це,
значимість і роль громадських об’єднань як «рупорів» громадської думки
стає очевидною. Отож, вони виступають своєрідними артеріями взаємодії
громадянського суспільства і держави.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування можуть
залучати громадські об’єднання до процесу формування і реалізації
державної політики, вирішення питань місцевого значення, зокрема, шляхом
проведення консультацій з громадськими об’єднаннями стосовно важливих
питань державного і суспільного життя, розробки відповідних проектів
нормативно-правових актів, утворення консультативних, дорадчих та інших
допоміжних органів при органах державної влади, органах місцевого
самоврядування, в роботі яких беруть участь представники громадських
об’єднань [68].
Громадяни через громадські об’єднання мають можливість вплинути на
ситуацію у суспільстві, брати участь у житті держави та взаємодіяти з нею.
Громадські об’єднання є однією з найефективніших артерій взаємодії
держави і суспільства. Вони є формою підтримки зв’язків між громадянським
суспільством і державою. Громадські об’єднання не залежать від держави,
вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство
від необґрунтованого втручання держави в громадське життя. Їх паритетні
взаємовідносини обов’язково повинні базуватися на взаємній повазі та
обопільному врахуванні інтересів кожного.
Основними недоліками у сфері законодавчого регулювання правового
статусу громадських організацій можна назвати наступні:
- відсутність у юридичних осіб права бути засновниками громадських
організацій та унеможливлення створення спільних об’єднань фізичними та
юридичними особами;
- поділ громадських об’єднань за їх територіальним статусом на міжнародні,
всеукраїнські та місцеві, що призводило до заборони їм провадити свою
діяльність за межами території реєстрації;
- можливість громадських об’єднань захищати виключно права членів цих
об’єднань, що фактично рівнозначно забороні захисту прав інших громадян,
що унеможливлювало розвиток правозахисного руху у суспільстві;
- установлення порядку фактично подвійної реєстрації громадських
організацій із досить складною та тривалою у часі процедурою.
Співпраця органів публічної влади та громадських організацій
супроводжується серйозними проблемами та перешкодами. Основними
формами організації взаємодії органів публічної влади та громадських
організацій можна вважати наступні:
– участь громадських організацій в розробленні та обговоренні проектів
нормативно-правових актів з питань, що стосуються суспільно-економічного
розвитку держави, інтересів широких верств населення, прав і свобод
людини та громадянина;
– здійснення ними громадського контролю за діяльністю органів публічної
влади щодо розв’язання проблем, що мають важливе суспільне значення (у
формі громадського моніторингу підготовки та виконання рішень,
експертизи їх ефективності, подання органам публічної влади експертних
пропозицій);
– надання громадським організаціям соціальних послуг населенню
відповідно до укладених з органами державної влади договорів;
– утворення спільних консультативно-дорадчих та експертних органів, рад,
комісій, груп для забезпечення врахування громадської думки у формуванні
та реалізації державної політики;
– проведення органами публічної влади моніторингу та аналізу громадської
думки, забезпечення своєчасного публічного реагування на пропозиції та
зауваження громадськості;
– виконання спільних проектів інформаційного, аналітично-дослідницького,
благодійного і соціального спрямування тощо [19].
Одним з головних завдань процесу демократизації українського
суспільства, розвитку громадянського суспільства є створення і забезпечення
ефективного функціонування системи взаємодії влади та інститутів
громадянського суспільства.
Запорукою є наявність налагоджених ефективно функціонуючих
напрямів співпраці органів публічної влади та громадського середовища.
Проблема громадянського суспільства в Україні полягає у відсутності
належного державного фінансування. Більшість громадських організацій
існують на благодійні та бюджетні кошти, які не завжди розподіляються
рівномірно. Постійний пошук джерел фінансування примушує громадські
організації на співпрацю із бізнесовими і державними організаціями, що
призводить до втрати ними незалежності.
Необхідно зазначити, що сьогодні організації громадянського
суспільства не мають особливого впливу на ухвалення рішень політичного
характеру. Основною причиною цього є закритість влади та її
відокремленість від зовнішніх рекомендацій. Але громадські організації
можуть впливати на створення відповідної громадської думки та на
ставлення громадськості до негативних соціальних явищ у суспільстві.
Взаємодії інститутів громадянського суспільства з органами публічної
влади відбувається у таких правових формах:
1. Участь інститутів громадянського суспільства у нормотворчій
діяльності держави, яка забезпечується участю у розробленні та обговоренні
проектів нормативно-правових актів. Участь у правотворчій діяльності є
найпоширенішою формою участі громадських організацій у державному
управлінні. Громадське обговорення проектів нормативних актів є
обов’язковим етапом нормотворчого процесу в системі органів виконавчої
влади. Консультації з громадськістю в нормотворчому процесі проводяться з
метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами,
надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність
органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та
прозорості в діяльності цих органів. Проведення консультацій з
громадськістю має також сприяти налагодженню системного діалогу органів
виконавчої влади і громадськості, підвищенню якості підготовки та
прийняття рішень з важливих питань державного і суспільного життя з
урахуванням думки громадськості, створенню умов для участі громадян у
розробленні проектів таких рішень. Консультації з громадськістю
проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку
держави та життєвих інтересів широких верств населення.
2. Участь інститутів громадянського суспільства у правозастосовчій
діяльності держави, яка забезпечується шляхом:
- передачі повністю повноважень державних органів;
- передачі часткової повноважень державних органів;
- громадського контролю.
З метою залучення громадських організацій до правозастосовчої
діяльності органів виконавчої влади законодавством передбачена передача
громадській організації повністю повноважень (функцій), що їх виконує
відповідний державний орган, або передача лише окремих функцій
державних органів громадським організаціям, які діють паралельно або
спільно з відповідними органами держави. Громадські організації також
беруть участь у наданні адміністративних послуг на підставі повноважень,
які їм надані законом або нормативно-правовим актом органу виконавчої
влади.
Це також залучення інститутів громадянського суспільства до надання
соціальних послуг; здійснення інститутами громадянського суспільства
громадського контролю за діяльністю органів державної влади у формі
громадського моніторингу підготовки та виконання рішень, експертизи їх
ефективності, подання органам державної влади експертних пропозицій,
утворення спільних консультативно-дорадчих та експертних органів, рад,
комісій, груп для забезпечення врахування громадської думки у формуванні
та реалізації державної політики; проведення органами державної влади
моніторингу і аналізу громадської думки, забезпечення своєчасного
публічного реагування на пропозиції та зауваження громадськості;
ознайомлення широких верств населення з формами його участі у
формуванні та реалізації державної політики, виконання спільних проектів
інформаційного, аналітично-дослідницького, благодійного і соціального
спрямування тощо.
3. Участь інститутів громадянського суспільства у правоохоронній
діяльності держави, яка забезпечується шляхом:
- реалізації права складати протоколи про адміністративні
правопорушення;
- участі інститутів громадянського суспільства у діяльності органів
внутрішніх справ по забезпеченню охорони громадського порядку;
- реалізації права вживати спільно з працівниками міліції заходів до
припинення адміністративних правопорушень і злочинів;
- участі інститутів громадянського суспільства з органами Державної
прикордонної служби України в охороні державного кордону.
За останні роки Верховною Радою України прийнято ряд важливих
законів, які розширили предмет, зміст і межі громадського контролю за
діяльністю держави. Наприклад, громадські організації беруть участь у
здійсненні цивільного контролю над Воєнною організацією держави та
правоохоронними органами, здійснюють громадський контроль за
дотриманням законів, спрямованих на запобігання та протидію корупції, з
використанням при цьому таких форм контролю, які не суперечать чинному
законодавству.
У здійсненні правоохоронних повноважень органів виконавчої влади
беруть участь громадські організації, наділені деякими державно-владними
повноваженнями. Так, відповідно до Кодексу України про адміністративні
правопорушення (ст. 255) у справах про адміністративні правопорушення, що
розглядаються органами, зазначеними в ст. 218–221, протоколи про
правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи.
Протоколи про правопорушення мають право складати також представники
громадських організацій або органів громадської самодіяльності: член
громадського формування з охорони громадського порядку і державного
кордону; громадський інспектор Українського товариства охорони пам’яток
історії та культури.
Запровадження наведених форм участі інститутів громадянського
суспільства в управлінні державними справами на сьогодні визначено
низкою нормативно-правових актів, а саме:
- Законами України «Про засади державної регуляторної політики у
сфері господарської діяльності», «Про професійні спілки, їх права та
гарантії діяльності», «Про організації роботодавців», «Про фізичну
культуру і спорт», «Про захист прав споживачів», «Про асоціації
органів місцевого самоврядування»;
- актами КМУ: Концепція сприяння органами виконавчої влади розвитку
громадянського суспільства (розпорядження від 21.11.2007 N 1035),
Регламент КМУ (постанова від 8 липня 2009 р. N712), Порядок
сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів
виконавчої влади (постанова КМУ від 5 листопада 2008 р. N 976),
постанова КМУ від 26 листопада 2009 р. № 1302 «Про додаткові
заходи щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та
реалізації державної політики», постанова КМУ від 6 січня 2010 р. №10
«Про затвердження Порядку залучення громадян до формування та
реалізації державної політики».
Сутність і зміст наведених правових актів дозволяють зробити
висновок, що сучасна українська правотворча практика відповідає вимогам,
що ставляться до сучасних демократичних держав, створюючи всі необхідні
передумови для вирішення громадськістю питань участі у прийнятті та
реалізації рішень органів державної влади, органів місцевого
самоврядування.
Проте інститути громадянського суспільства також повинні бути
готовими до взаємодії із державою. З метою вирішення цих та інших питань
комунікативної політики Міністерством юстиції підготовлено проекти:
Законів України «Про громадські організації»; «Про волонтерський рух»;
«Про основні засади державної комунікативної політики в Україні».
Органи публічної влади повинні приділяти увагу правоосвітній роботі з
інститутами громадянського суспільства, щоб навчити їх використовувати
механізми їх залучення до правотворчої та правоохоронної діяльності
держави.
Зокрема, необхідно роз’яснювати положення Концепції сприяння
органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, що
схвалена розпорядженням КМУ від 21 листопада 2007 р. №1035-р, Порядку
сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої
влади, затвердженого постановою КМУ від 5 листопада 2008 р. № 976,
Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та
реалізації державної політики, затвердженого постановою КМУ від 15
жовтня 2004 р. № 1378.
Така робота органів юстиції спрямована на довгострокову перспективу,
її наслідком має стати максимальне узгодження діяльності інститутів
громадянського суспільства із законодавством України, підвищення якості
статутних документів, оптимізація правової експертизи, процесів утворення і
діяльності цих інститутів, їх взаємодії із органами державної влади, уміння
використовувати механізми їх залучення до правотворчої та правоохоронної
діяльності держави.
Вибори,
референдуми,
збори громадян,
місцеві ініціативи,
громадські слухання,
ОСББ, ОСН, громадські Органи публічної
ГРОМАДСКІСТЬ ради, конференції, влади (центральні,
семінари, форуми, круглі регіональні, місцеві)
столи, громадські
приймальні, дебати,
дискусії, інтерв’ю,
електронні консультації,
електронні петиції
Рис.1.2 – Форми взаємодії громадськості та органів публічної влади
Таким чином, можна зазначити, що взаємодія державних інститутів з
інститутами громадянського суспільства є умовою існування правової
демократичної держави, інститути громадянського суспільства можуть бути
партнерами держави у реалізації нормотворчих та правоохоронних функцій.
1.3 Зарубіжний досвід залучення громадськості до формування та
реалізації публічної політики
Розглянемо на приклади залучення громадськості до процесів
формування та реалізації публічної політики. В дослідженні «Досвід деяких
держав-членів Ради Європи щодо функціонування в органах виконавчої
влади структур відповідальних за залучення громадськості у процесі
формування та реалізації політики» представлено цікавий порівняльний
аналіз декількох країн Європи. Вважаємо за доцільно представити декілька
викладок з зазначеного дослідження з метою адаптації та застосування його у
вітчизняних реаліях.
В Естонії Державна канцелярія сприяє залученню зацікавлених сторін
до процесу прийняття рішень у всьому уряді, зокрема через організацію
тренінгів та здійснення координування мережі радників з питань публічних
консультацій у міністерствах. Аналіз, планування та координування
державної політики у сфері громадянського суспільства, зокрема щодо
забезпечення більш ефективної взаємодії між державними структурами,
місцевими органами влади та ОГС здійснює Міністерство внутрішніх справ.
Окрім того, Міністерство відповідає за впровадження Концепції розвитку
громадянського суспільства Естонії (КРГСЕ) та супровідних стратегій з
розвитку ОГС, що передбачає вжиття заходів для заохочення взаємодії з
ОГС. Міністерство внутрішніх справ також запровадило роботу у сфері
залучення ОГС до процесу прийняття рішень у різних департаментах [13].
В країні створено Спільну комісію для впровадження Концепції
розвитку громадянського суспільства Естонії. До її складу входять
представники від кожного міністерства та ОГС із різних сфер. Комісія
виконує різноманітні завдання, що мають стосунок до впровадження КРГСЕ,
зокрема щодо участі та залучення ОГС у процесі прийняття рішень [13].
У Великобританії у Секретаріаті кабінету міністрів Великої Британії
створено команду «Policy Lab», що підтримує групи з вироблення політик
(«policy teams») в усьому уряді країни у напрямку кращого, інноваційного
процесу формування політики, зокрема через удосконалення практик
здійснення комунікації та залучення зацікавлених сторін. Офіс з питань
розвитку громадянського суспільства, що наразі входить до складу
Департаменту з питань цифрових технологій, культури, ЗМІ та спорту,
опікується питаннями впровадження Стратегії громадянського суспільства,
що охоплює різноманітні заходи зі сприяння взаємодії між національними й
місцевими органами самоврядування та громадянським суспільством [13].
«Policy Lab» надає практичну підтримку групам з формування політик
(«Policy teams») та просуває розробку підходів, орієнтованих на громадян у
процесі формування політики, а також надає допомогу посадовцям, які
відповідають за формування політики, через інструменти та практичну
підтримку у залученні громадян. Окрім того, групи отримують підтримку
безпосередньо на їхній запит. Офіс з питань розвитку громадянського
суспільства відповідає за політику, що стосується надання послуг молоді,
волонтерам, благодійним організаціям, соціально орієнтованим
підприємствам та сектору публічних послуг. Пріоритетні сфери його роботи
визначено у Стратегії громадянського суспільства, у якій охоплено безліч
аспектів розвитку громадянського суспільства та послуги для громадян.
Зокрема, ці аспекти націлені на заохочення залучення ОГС та громадян до
процесу прийняття рішень та досягнення політичних цілей у різних сферах
[13].
У Хорватії функціонує спеціалізований орган, експертний підрозділ
уряду, який відповідає за розвиток та сприяння взаємодії уряду з ОГС –
Державний офіс з питань співпраці із НУО. Офіс здійснює координацію
роботи міністерств, центральних державних офісів, урядових офісів та
державних адміністративних органів, а також адміністративних органів на
місцевому рівні щодо моніторингу та покращення їхньої взаємодії із
сектором ОГС. До 2019 року Офіс вважався головним органом влади,
відповідальним за впровадження стандартів громадської участі у процес
прийняття рішень. У 2019 році ця сфера компетенції перейшла до
Державного офісу з питань законодавства. Важливу роль також відіграє
Інформаційний Комісар (ІК), який відповідає за впровадження Закону «Про
право на доступ до публічної інформації», у якому серед іншого, визначено
обов’язок органів виконавчої влади проводити консультації із громадськістю
під час розробки законів та нормативних актів. Інформаційний Комісар
здійснює регулярні перевірки органів влади щодо до процесу впровадження
Закону «Про право на доступ до публічної інформації», й може вживати
заходів, спираючись на результати такої перевірки, зокрема встановлювати
заборону державним органам на вчинення дій, які порушують положення
Закону. Будь-який громадянин може звернутися зі скаргою до
Інформаційного Комісара у тому разі, якщо не було проведено публічну
консультацію, або проведення консультації не відбулося відповідно до
встановлених процедур [13].
Державний офіс з питань співпраці із ОГС впроваджує різноманітні
заходи, які націлені на підтримку ОГС та сприяють взаємодії з урядом,
зокрема: розробляє та здійснює моніторинг впровадження «Національної
стратегії створення сприятливих умов для розвитку громадянського
суспільства»; координує роботу державних органів з метою гармонізації
політики та стандартів для фінансування ОГС; надає пропозиції стосовно
експертної підтримки уряду у питаннях, пов’язаних із ОГС, зокрема стосовно
взаємодії з останніми та їхнього залучення до процесу прийняття рішень; а
також сприяє потенціалу та надає підтримку ОГС (через навчання,
консультації) тощо [13].
У 2009 році уряд створив Раду з питань розвитку громадянського
суспільства, дорадчий урядовий орган, робота якого направлена на розвиток
взаємодії між громадянським суспільством та урядом. До складу Ради
входять тридцять сім членів: сімнадцять представників відповідних
державних адміністративних органів та офісів уряду Хорватії, чотирнадцять
представників ОГС та неприбуткових організацій, три представники
громадянського суспільства від фондів, профспілок та асоціацій
роботодавців, а також три представники національних асоціацій органів
місцевого і регіонального самоврядування [13].
У Сербії відповідальність за надання підтримки та формування
громадського діалогу між державними установами та ОГС покладено на Офіс
з питань співпраці з громадянським суспільством, підрозділ Уряду Сербії.
Завданням Офісу, серед іншого, є встановлення стандартів та процедури для
залучення ОГС на усіх рівнях процесу прийняття рішень. Окрім того, цей
орган бере участь у розгляді органами влади питань, які впливають на
організації громадянського суспільства з метою забезпечення ефективної
комунікації та кращого розуміння між публічними органами влади та ОГС, та
з кінцевою метою створення сприятливих умов для функціонування ОГС.
Водночас Офіс надає допомогу ОГС через забезпечення їх інформацією про
можливості фінансування, а також надає відкриті та юридичні консультації,
організовує тренінги [13].
Механізм секторальної підтримки організацій громадянського
суспільства (SEKO) – це приклад спеціально створеного
майданчика/платформи з метою покращити ефективність розробки програм
та використання фондів розвитку, а також з метою налагодження
конструктивного діалогу між державою та громадянським суспільством.
Офіс з питань європейської інтеграції розпочав створення цього майданчика
та виступає головним координатором його діяльності. SEKO – це механізм
для проведення консультацій, що розподілений на сектори (зокрема сектор
верховенства права, реформ державного управління, економічного,
енергетичного, сільськогосподарського розвитку та розвитку сільської
місцевості тощо). Він покликаний сприяти: комунікації та взаємодії між
міністерствами та різноманітними державними офісами та ОГС; формуванню
мережі організацій, залучених до його використання; встановленню та
впровадженню механізмів для здійснення комунікації та обміну інформацією
між мережею організацій, залучених до його використання; а також участі у
консультаціях у процесі прийняття рішень та моніторингу програм його
порядку денного. Механізм SEKO допомагає у розв’язанні таких проблем:
короткі терміни проведення консультацій; недостатня поінформованість
міністерств про важливість залучення ОГС у питаннях використання
міжнародних фондів; відсутність зацікавленості та/або людських та
фінансових ресурсів у ОГС для участі у процесі прийняття рішень; сприяння
залученню ОГС тощо [13].
В Канаді формування політики базується на принципі відкритості
(Open government). Основні засади викладаються в Національному плані дій
Канади щодо відкритого уряду (Canada’s 2018-2020 National Action Plan on
Open Government). Принципи, яких дотримують при формування політики:
включення (широке залучення громадян з різних верств до процесів
прийняття рішень); гендерна справедливість (рівна участь чоловіків та жінок
у прийнятті рішень); доступність (забезпечення доступу до відкритої
інформації); мислення орієнтоване на користувачів (спілкування з
населенням зрозумілою ним мовою); примирення (залучення до прийняття
рішень корінних народів); співпраця (налагодження зв’язків, обмін
інформацією, співпраця з партнерами всередині країни та поза її межами). Є
обов’язковим проведення консультацій на всіх етапах циклу політики
(семінари, круглі столи, громадські збори за допомогою як традиційних
засобів так і сучасних інформаційних технологій).
Проведенням консультацій займаються аналітики (фахівці) політики.
Так, наприклад в країні протягом 2016-2018 року було проведено більше 300
публічних консультацій [1]. Для розробки плану 2018-2020 років з листопада
2017 року по квітень 2018 року уряд Канади провів широкий процес
залучення громадськості, щоб зрозуміти пріоритети та очікування населення.
Загалом через особисті та онлайн-заходи взяли участь понад 10 000 людей,
надаючи пропозиції та ідеї щодо Плану 2018-2020 років. Особисті заходи
проходили у 14 містах Канади, а онлайн-заходи включали дискусію Reddit,
вебінари щодо ключових тематичних напрямків, онлайн-анкету та постійний
діалог у Twitter. Ідеї також надсилалися електронною поштою та в Інтернеті
через open.canada.ca. В ході консультацій від канадців по всій країні
надійшло понад 5000 ідей та коментарів [1].
Створено Канадський форум стейкхолдерів з питань відкритого уряду,
який складається з 12 членів, 8 - від громадянського суспільства та 4 - від
уряду Канади. Форум підтримує постійний діалог між урядом та канадським
громадянським суспільством щодо відкритого уряду. Його мандат полягає в
наданні інформації та консультацій щодо зобов’язань уряду Канади щодо
відкритого уряду, визначення нових сфер уваги та створення відкритої
урядової громади по всій Канаді. Члени громадянського суспільства на
Форумі стейкхолдерів визначили ряд ключових напрямів дій для включення
до Національного плану дій, таких як доступ до інформації, відкритий
феміністичний уряд та прозорість бенефіціарного права [1].
Існує необхідність у вдосконаленні механізму публічних консультацій та
більш широкого залучення зацікавлених осіб. В зв’язку з цим уряд Канади
розробить та запустить нову платформу для залучення та консультування
громадян. Завдяки цій розширеній платформі канадці зможуть легко брати
участь у будь-яких федеральних консультаціях, які їх зацікавлять.
Особливості соціальних медіа також будуть вбудовані в дизайн нової
платформи для просування та інформування канадців про заплановані або
триваючі консультації [1].
Уряд Канади працює над створенням цифрового уряду, який є більш
відкритим і більш спільним, і який забезпечує покращені цифрові послуги,
орієнтовані на користувачів. З цією метою розроблено та впроваджується
Digital Operations Strategic Plan: 2018-2022 [1].
У рамках програми «Приязна адміністрація» з 2000 р. у Польщі
здійснено низку заходів: створено інформаційні кіоски з поширення
електронної оперативної інформації про послуги адміністрації та вакантні
місця в них; створено інформаційний центр цивільної служби, що зробив
більш доступною інформацію про діяльність адміністрації, послуги й
компетенцію органів державної влади та їх працівників, можливості розвитку
цивільної служби; упроваджено в академічному середовищі інформацію про
напрями розвитку та проблеми органів державної влади, організацію
презентацій і конференцій тощо; розповсюджено практичний довідник, що
містить інформацію та пропозиції щодо проблемних питань діяльності
адміністрації, набору, навчання кадрів, розвитку комунікацій тощо.
Постійним напрямом роботи органів влади Польщі стало інформування
громадян про наміри адміністрації з питань удосконалення надання послуг,
проведення конкурсів та інших заходів, спрямованих на покращення роботи.
У межах програми «Приязна адміністрація» оцінюються дії адміністрації,
спрямовані на вдосконалення послуг, що ними надаються. Таким чином,
проекти, що реалізуються польською владою, ініціюють зміни в
адміністраціях, особливо щодо поширення досвіду відкритості дій та
надають громадянам інформацію про найважливіші процедури
адміністративних органів, спрямованість послуг, документи, оплату [9; 36].
Онлайн-консультації з громадськістю є частиною ініціативи
електронного уряду Мальти. Широка ініціатива також включає надання
електронних послуг органами державної влади, в тому числі електронні
форми eForms (дозволяє створювати онлайн-форми); рахунки MyBills
(рішення державного органу щодо виставлення рахунків онлайн) та
електронні закупівлі eProcurement (дозволяє відстежувати державні
закупівлі). Онлайн-консультації з громадськістю поділені на чотири етапи:
відкрита консультація: громадськість запрошується для надання зауважень;
закрита консультація: усі отримані коментарі проходять процедуру
перевірки; надання зворотного зв’язку: публікується частина зворотного
зв’язку, відібрана в процесі перевірки; (4) підведення підсумків консультацій:
розробляється детальний звіт про результати проведених консультацій, після
чого надається громадськості для ознайомлення. Подання коментарів
можливе через просту інтерактивну форму, електронною поштою або за
телефоном. Для того, щоб зробити механізм найбільш ефективним, важливо
забезпечити залучення громадян та навчити їх користуватись інструментами
електронного державного органу. У зв’язку з цим було організовано декілька
безкоштовних базових курсів ІКТ для ознайомлення громадян з правилами
користування інтернетом та комп’ютерами в цілому. З боку органів
державної влади, величезне значення має використання всіма міністерствами
інтерактивних інструментів та постійне оновлення платформи з додаванням
нових документів для проведення консультацій [67].
«Стандарти участі громадськості» було прийнято Радою міністрів Австрії 2
липня 2008 року та спочатку було рекомендовано до застосування
федеральній адміністрації Австрії. Документ підготовлено міжвідомчою
робочою групою за участю органів влади та установ Австрії, ГО та зовнішніх
експертів. У документі відображена точка зору, що політики та органи
управління можуть отримати вигоду від участі громадськості, якщо якість
такої участі є високою. Це можна забезпечити шляхом застосування
стандартів, метою яких є максимальна ефективність та результативність
участі громадськості. Стандарти поділено на три розділи: стандарти
підготовки процесу участі; стандарти реалізації процесу участі; стандарти
моніторингу та оцінювання результатів після процесу участі. Їх
сформульовано у формі переліку питань, на які необхідно надати відповідь
для кожного процесу прийняття рішень. Якщо на всі питання можна
відповісти ствердно, якість участі громадськості вважається високою. Наразі
рекомендується застосовувати стандарти в усіх сферах державного
управління. Функціональність механізму значною мірою залежить від
можливостей державних службовців та їх вірності застосуванню стандартів.
Завдяки розробці документа за участю громадськості, стандарти вже широко
поширено та прийнято багатьма ключовими суб’єктами у сфері державного
управління. Для підтвердження того, що стандарти застосовуються
уніфіковано, рекомендується організовувати тренінги для державних
службовців, які застосовують їх на практиці [67].
Урядом Фландрії прийнято декілька нормативних документів, що
забезпечують гарантії участі громадськості в процесах прийняття рішень,
виділяючи два рівні участі. Постановою про відкритий уряд від 26 березня
2004 передбачено, що всі законопроекти повинні проходити процес
консультацій з населенням Фландрії. Також існує необов’язковий Кодекс про
консультації (Consultatiecode), що регулює мінімальні стандарти та керівні
принципи для проведення консультацій. Кодекс слугує практичним
інструментом, що допомагає держслужбовцям планувати, організовувати,
виконувати, аналізувати, оцінювати громадські консультації та озвучувати їх
результати. Активне залучення: Відповідно до нещодавно опублікованого
документа під назвою Участь громадськості в процесі прийняття рішень,
розробленого Центром інформаційних послуг, співпраці та розвитку ГО,
Закон про стратегічні консультативні органи було прийнято, і їм призначено
стратегічну консультативну раду для кожного сектора. Однією з таких рад
стала, наприклад, Стратегічна консультативна рада із закордонних прав, що
складається з 20 учасників: 10 незалежних експертів та 10 представників ГО.
До червня 2015 року Рада надавала консультації офіційним органам Фландрії
щодо реалізації зовнішньої політики, їх політики щодо міжнародного
підприємництва, туризму, міжнародної співпраці [67].
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА
ДО СФЕРИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
2.1 Аналіз вітчизняного законодавства щодо участі громадськості в сфері
публічного управління
Нормативно-правове поле, що сприяє розширенню можливостей участі
громадян в управлінні державними справами, протягом останніх років
інтенсивно формується, значним є нормативне поліпшення умов комунікації
між органами державної влади та організаціями громадянського суспільства.
З метою реалізації цього права громадян, на державному рівні створюються
спеціальні механізми та приймаються відповідні законні та підзаконні
нормативно-правові акти. До низки основних законодавчих та нормативних
актів можемо віднести наступні:
Конституція України;
Закон України «Про громадські об’єднання»;
Закон України «Про звернення громадян»;
Закон України «Про інформацію»;
Закон України «Про доступ до публічної інформації»;
Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів
державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами
масової інформації»;
Закон України «Про засади державної регуляторної політики у
сфері господарської діяльності»;
Указ Президента України від 5 травня 2011 р. № 547 «Питання
забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної
інформації»;
Указ Президента України від 26 лютого 2016 р. № 68 «Про
сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні»;
Постанова Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 р. № 3 «Про
Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів
виконавчої влади»;
Постанова Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. №
976 «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської
експертизи діяльності органів виконавчої влади»;
Постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. №
996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації
державної політики»;
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2004 р. №
759 «Про роботу центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо
забезпечення відкритості у своїй діяльності, зв’язків з громадськістю та
взаємодії із засобами масової інформації»;
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 січня 2010 р. №
85 «Про схвалення Концепції проекту Закону України «Про основні засади
державної комунікативної політики»;
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 р. №
2311 «Про проведення публічного громадського обговорення системних
соціально-економічних реформ»;
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 р. №
297 «Про затвердження плану заходів на 2018 рік щодо реалізації
Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на
2016 – 2020 роки»;
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2018 р. №
985 «Деякі питання удосконалення комунікативної роботи органів
виконавчої влади» та інші.
Стаття 38 Конституції України закріплює передбачене Загальною
декларацією прав людини право кожного громадянина в управлінні
державними справами [33]. Це право може бути реалізоване лише через
конкретні види прав, викладені в цій статті, зокрема в контексті взаємодії
органів виконавчої влади з громадськістю передбачається:
проведення консультацій з громадськістю з питань, що стосуються
суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод
громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних
та інших інтересів;
звернення до органів влади;
забезпечення інформування громадян про рішення органів
виконавчої влади, проведення роз’яснювальної роботи щодо цілей, змісту
державної політики у відповідній сфері, галузі, регіоні;
оскарження рішень органів виконавчої влади [8].
Основні принципи інформаційних відносин відображені у статті 5 Закону
України «Про інформацію» [83]:
гарантованість права на інформацію;
відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;
об’єктивність, вірогідність інформації;
повнота і точність інформації;
законність одержання, використання, поширення та зберігання
інформації [83].
Указом Президента України від 31 липня 2004 року № 854/2004 «Про
забезпечення умов для більш широкої участі громадян у формуванні та
реалізації державної політики» пріоритетними завданнями місцевих органів
виконавчої влади визнано створення ефективних організаційних та правових
умов для всебічної реалізації громадянами конституційного права на участь в
управлінні державними справами, забезпечення відкритої діяльності органів
виконавчої влади, врахування громадської думки у процесі підготовки та
організації виконання їх рішень, підтримання постійного діалогу з усіма
соціальними групами громадян, створення можливостей для вільного та
об’єктивного висвітлення усіх процесів у цій сфері засобами масової
інформації [8].
У жовтні 2004 року прийнято рішення про системне проведення
органами виконавчої влади консультацій з громадськістю, а також створення
громадських консультативно-дорадчих органів — громадських рад.
Стаття 5 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»
основними засадами внутрішньої політики у сфері формування інститутів
громадянського суспільства визначає:
утвердження громадянського суспільства як гарантії
демократичного розвитку держави;
завершення політичної реформи, посилення взаємодії органів
державної влади та органів місцевого самоврядування і об’єднань громадян,
запровадження громадського контролю за діяльністю влади;
забезпечення незалежної діяльності об’єднань громадян,
посилення їх впливу на прийняття суспільно важливих рішень;
підвищення ролі та відповідальності політичних партій, сприяння
політичній структуризації суспільства на засадах багатопартійності,
створення умов для забезпечення широкого представництва інтересів
громадян у представницьких органах влади;
проведення регулярних консультацій з громадськістю з важливих
питань життя суспільства і держави;
проведення всеукраїнських та місцевих референдумів як
ефективних форм народного волевиявлення, участі народу у прийнятті
суспільно важливих рішень [24].
У 2010-2012 рр. прийнято низку важливих рішень, спрямованих на
створення більш сприятливих умов для функціонування інститутів
громадянського суспільства, їхньої участі в формуванні та реалізації
державної політики. Було істотно оновлено нормативні засади створення і
діяльності громадських рад при органах виконавчої влади. Запровадження
різних форм участі громадськості у формуванні та реалізації державної
політики на сьогодні визначено низкою нормативно-правових актів [8].
Метою Закону України «Про доступ до публічної інформації» є
забезпечення прозорості та відкритості суб’єктів владних повноважень і
створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної
інформації [20].
Важливим нормативно-правовим актом є Постанова Кабінету міністрів
України від 3 листопада 2010 р №996 «Про забезпечення участі
громадськості у формування та реалізації державної політики» [46], якою
затверджується Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань
формування та реалізації державної політики та Типове положення про
громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої
влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та
Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі
державній адміністрації.
В Порядку проведення консультацій з громадськістю визначається, що
консультації проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні
державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до
інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення
гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів [46].
Консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються
суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод
громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних
та інших інтересів. Результати проведення консультацій з громадськістю
враховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного
рішення або в подальшій його роботі.
Консультації з громадськістю організовує і проводить орган виконавчої
влади, який є головним розробником проекту нормативно-правового акта або
готує пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері
державного і суспільного життя. А інформація, пов’язана з організацією та
проведенням консультацій з громадськістю, оприлюднюється у спеціально
створеній рубриці «Консультації з громадськістю» офіційного веб-сайту
органу виконавчої влади [46].
В Порядку визначено, що консультації з громадськістю проводяться у
формі публічного громадського обговорення, електронних консультацій з
громадськістю (безпосередні форми) та вивчення громадської думки
(опосередкована форма). Консультації з громадськістю у формі публічного
громадського обговорення, електронних консультацій з громадськістю та
вивчення громадської думки з одних і тих самих питань можуть проводитись
одночасно [46].
В обов’язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у
формі публічного громадського обговорення та/або електронних
консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які:
стосуються конституційних прав, свобод та обов’язків громадян;
стосуються життєвих інтересів громадян, у тому числі впливають на
стан навколишнього природного середовища;
передбачають провадження регуляторної діяльності у певній сфері;
визначають стратегічні цілі, пріоритети і завдання у відповідній
сфері державного управління (у тому числі проекти державних і
регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку,
рішення стосовно їх виконання);
стосуються інтересів територіальних громад, здійснення
повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої
влади відповідними радами;
визначають порядок надання адміністративних послуг;
стосуються правового статусу громадських об’єднань, їх
фінансування та діяльності;
передбачають надання пільг чи встановлення обмежень для суб’єктів
господарювання та інститутів громадянського суспільства;
стосуються присвоєння юридичним особам та об’єктам права
власності, які за ними закріплені, об’єктам права власності, які належать
фізичним особам, імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових
дат, назв і дат історичних подій;
стосуються витрачання бюджетних коштів (звіти головних
розпорядників бюджетних коштів за минулий рік) [46].
Строк проведення таких консультацій з громадськістю визначається органом
виконавчої влади і повинен становити не менш як 15 календарних днів [46].
Вивчення громадської думки може здійснюватися шляхом:
проведення соціологічних досліджень та спостережень
(опитування, анкетування, контент-аналіз інформаційних матеріалів, фокус-
групи тощо);
створення телефонних «гарячих ліній», проведення моніторингу
коментарів, відгуків, інтерв’ю, інших матеріалів у друкованих та
електронних засобах масової інформації для визначення позиції різних
соціальних груп населення та заінтересованих сторін;
опрацювання та узагальнення висловлених у зверненнях
громадян пропозицій та зауважень з питання, що потребує вивчення
громадської думки [46].
В типовому положенні про громадську раду визначені основні
організаційні засади щодо їх створення та функціонування.
Зокрема, визначено, що основними завданнями громадської ради є:
сприяння реалізації громадянами конституційного права на участь в
управлінні державними справами;
сприяння врахуванню органом виконавчої влади громадської думки
під час формування та реалізації державної, регіональної політики;
сприяння залученню представників заінтересованих сторін до
проведення консультацій з громадськістю та моніторингу результатів
формування та реалізації державної, регіональної політики;
проведення відповідно до законодавства громадського моніторингу
за діяльністю органу виконавчої влади;
здійснення підготовки експертних пропозицій, висновків,
аналітичних матеріалів з питань формування та реалізації державної,
регіональної політики [46].
Громадська рада відповідно до покладених на неї завдань:
1) готує та подає органу виконавчої влади пропозиції до орієнтовного
плану проведення консультацій з громадськістю;
2) готує та подає органу виконавчої влади пропозиції щодо організації
консультацій з громадськістю, у тому числі щодо залучення представників
заінтересованих сторін;
3) готує та подає органу виконавчої влади обов’язкові для розгляду
пропозиції, висновки, аналітичні матеріали щодо вирішення питань у
відповідній сфері, підготовки проектів нормативно-правових актів,
удосконалення роботи органу;
4) проводить громадський моніторинг за врахуванням органом
виконавчої влади пропозицій та зауважень громадськості, забезпеченням ним
прозорості та відкритості своєї діяльності, а також дотриманням нормативно-
правових актів, спрямованих на запобігання та протидію корупції;
5) інформує громадськість про свою діяльність, прийняті рішення та
стан їх виконання, подає в обов’язковому порядку відповідні відомості
органу виконавчої влади для оприлюднення на його офіційному веб-сайті та
будь-яким іншим способом;
6) збирає, узагальнює та подає органу виконавчої влади пропозиції
громадськості щодо вирішення питань, які мають важливе суспільне
значення;
7) готує та оприлюднює щорічний звіт про свою діяльність [46].
Пропозиції громадської ради розглядаються органом виконавчої влади в
установленому порядку. Розгляд пропозицій щодо проектів нормативно-
правових актів відображається у звіті за результатами проведення
консультацій з громадськістю [46].
В Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері
господарської діяльності» в ст.6 зазначаються права громадян, суб’єктів
господарювання, їх об’єднань, наукових установ та консультативно-дорадчих
органів у здійсненні державної регуляторної політики [21].
Зокрема, громадяни, суб’єкти господарювання, їх об’єднання та
наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при
органах державної влади та органах місцевого самоврядування і
представляють інтереси громадян та суб’єктів господарювання, мають право:
подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність
підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх
перегляду;
у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці
проектів регуляторних актів;
подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів
регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань,
пов’язаних з регуляторною діяльністю;
бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів
регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та
виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів;
самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів
регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати
результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності
зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно
до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності
регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду;
одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані
у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної
діяльності [21].
В розпорядженні Кабінету міністрів України від 18 жовтня 2004 р.
№759-р «Про роботу центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо
заезпечення відкритості у своїй діяльності, зв’язків з громадскістю та
взаємодії із засобами масової інформації» наголошується про необхідність
враховувати у своїй роботі рекомендації для центральних та
місцевих органів виконавчої влади щодо опрацювання пропозицій,
висвітлюваних у засобах масової інформації, а також одержаних під
час проведення консультацій з громадськістю [63].
В 2016 році Указом Президента було затверджено Національну
стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-
2020 роки [65].
Основними причинами розроблення та впровадження зазначеної
стратегії було виявлення наступних проблем:
відсутність ефективного громадського контролю за діяльністю органів
державної влади, органів місцевого самоврядування;
недостатність залучення громадськості до формування та реалізації
державної політики і вирішення питань місцевого значення;
відсутність у благодійників ефективних стимулів з боку держави,
зокрема податкових, обтяжені бюрократичними процедурами, відсутній
дієвий механізм захисту від шахрайства та інших зловживань у сфері
благодійництва;
більшість організацій громадянського суспільства не має доступу до
державної фінансової підтримки через її обмежений обсяг;
потенціал організацій громадянського суспільства не повною мірою
використовується органами виконавчої влади, органами місцевого
самоврядування для надання соціальних та інших суспільно значущих
послуг;
недостатніми є стимули щодо здійснення організаціями
громадянського суспільства підприємницької діяльності, спрямованої на
вирішення соціальних проблем (соціальне підприємництво), долучення
таких організацій до надання соціальних послуг зі сприяння у
працевлаштуванні та професійної підготовки соціально вразливих верств
населення;
відсутність єдиної державної інформаційно-просвітницької політики у
сфері сприяння розвитку громадянського суспільства [65].
В зв’язку з цим було визначено такі стратегічні напрями розвитку
громадянського суспільства:
створення сприятливих умов для формування та інституційного
розвитку організацій громадянського суспільства;
забезпечення ефективних процедур участі громадськості під час
формування та реалізації державної, регіональної політики, вирішення
питань місцевого значення;
стимулювання участі організацій громадянського суспільства в
соціально-економічному розвитку України;
створення сприятливих умов для міжсекторальної співпраці [65].
Отже, можемо стверджувати, що в Україні здійснюється системна
робота щодо розробки та удосконалення законодавчо-нормативної бази з
питань залучення громадськості до формування та реалізації публічної
політики.
2.2 Аналіз практики проведення громадських консультацій з органами
виконавчої влади
Як вже зазначалося, відповідно до Порядку проведення консультацій з
громадськістю з питань формування та реалізації державної політики,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996
консультації з громадськістю проводяться з метою залучення громадян до
участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх
вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а
також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності
зазначених органів. Консультації з громадськістю проводяться з питань, що
стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту
прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних,
культурних та інших інтересів. Результати проведення консультацій з
громадськістю враховуються органом виконавчої влади під час прийняття
остаточного рішення або в подальшій його роботі [44].
Основною метою проведення консультацій з громадськістю є наступне:
Для органів виконавчої влади: підвищення якості управлінських
рішень;можливість донести до громадян позицію органу виконавчої влади;
підтримка прийнятих рішень громадськістю; успішність реалізації прийнятих
рішень; уникнення акцій протесту; підвищення рівня довіри до органів
виконавчої влади
2. Для соціальних груп населення, суб’єктів господарювання, інститутів
громадянського суспільства, громадян: можливість бути почутими;
можливість впливати на рішення; можливість здійснення контролю за
діяльністю органів влади [42].
Річний орієнтовний план проведення консультацій з громадськістю органу
виконавчої влади:
складається з урахуванням Програми діяльності Уряду, Програми
соціально-економічного розвитку, плану законопроектних робіт,
регіональних програм, плану роботи органу виконавчої влади;
затверджується до початку року, оприлюднюється на офіційному веб-
сайті органу виконавчої влади та в інший прийнятний спосіб;
повинен бути обговорений з громадськістю, громадською радою.
У разі коли пропозиція щодо проведення консультацій надійшла не
менш ніж від 3 інститутів громадянського суспільства, такі консультації
проводяться обов’язково. До консультацій мають бути в обов’язковому
порядку залучені всі заінтересовані сторони. Нікому не може бути
відмовлено в участі в консультаціях.
Треба зазначити, що заінтересовані сторони – всі репрезентативні
соціальні групи населення, а також суб’єкти господарювання, інститути
громадянського суспільства, органи місцевого самоврядування та інші
заінтересовані суб’єкти:
на які поширюватиметься дія прийнятого акта/рішення;
діяльність яких має значний вплив на сферу регулювання;
які володіють необхідною інформацією, досвідом, ресурсами, щоб
здійснити оцінку впливу;
які контролюють відповідні інструменти реалізації.
Інформація, пов’язана з організацією та проведенням консультацій з
громадськістю, оприлюднюється у спеціально створеній рубриці
«Консультації з громадськістю» офіційного веб-сайту органу виконавчої
влади.
Для проведення електронних консультацій у рубриці «Консультації з
громадськістю» офіційного веб-сайту органу виконавчої влади створюється
підрубрика «Електронні консультації з громадськістю».
Проаналізуємо кількість та спосіб проведення громадських
консультацій в Україні протягом 2017-2020 років (табл. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4).
Таблиця 2.1 – Кількість проведених консультацій з громадськістю протягом
2017 року
Органи влади Проведено заходів у рамках Обговорено суспільно важливих
консультацій з громадськістю питань
1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом
Міністерства 217 257 198 284 956 194 239 182 271 886
Інші ЦОВВ 238 165 210 190 803 230 164 201 181 776
Обласні, Київська
міська 394 330 320 400 1444 413 328 321 432 1494
держадміністрації
Джерело: [71; 75; 77; 81]
Таблиця 2.2 – Кількість проведених консультацій з громадськістю протягом
2018 року
Органи влади Проведено заходів у рамках Обговорено суспільно важливих
консультацій з громадськістю питань
1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом
Міністерства 251 252 275 211 989 256 237 272 208 973
Інші ЦОВВ 214 203 155 218 790 214 200 150 225 789
Обласні, Київська
міська 395 343 332 378 1448 404 348 328 320 1400
держадміністрації
Джерело: [72; 78]
Таблиця 2.3 – Кількість проведених консультацій з громадськістю протягом
2019 року
Органи влади Проведено заходів у рамках Обговорено суспільно важливих
консультацій з громадськістю питань
1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом
Міністерства 295 315 173 174 957 285 295 173 174 927
Інші ЦОВВ 147 164 147 121 579 124 146 143 118 531
Обласні, Київська
міська 320 424 538 461 1743 340 417 533 450 1740
держадміністрації
Джерело: [73; 76; 79; 82]
На рис.2.1 представлено динаміку проведених консультацій протягом 2017-
2019 років.
2000
1743
1800
1600 1444 1448
1400
1200
956 989 957
1000 803 790
800
579
600
400
200
0
Міністерства Інші ЦОВВ Обласні, Київська
міська
держадміністрації
2017 2018 2019
Рисунок 2.1 – Динаміка проведених консультацій з громадськістю протягом
2017-2019 років
Джерело: розроблено автором з використанням [71; 72; 73; 75; 76; 77; 78; 79; 81; 82]
Отже, протягом 2017-2019 років міністерствами було проведено в
середньому 960 консультацій на рік і їх кількість практично не змінюється.
Консультації з громадськістю іншими центральними органами виконавчої
влади має тенденцію до зменшення протягом трьох років. А консультації
проведені обласними та Київською держадміністраціями значно збільшилася
в 2019 році порівняно з попередніми роками.
Таблиця 2.4 – Кількість проведених консультацій з громадськістю протягом
2020 року
Органи влади Проведено заходів у рамках Обговорено суспільно важливих
консультацій з громадськістю питань
1 кв 2 кв Разом 1 кв 2 кв Разом
Міністерства 260 268 528 260 268 528
Інші ЦОВВ 100 186 286 92 179 271
Обласні, Київська
міська 445 353 798 434 341 775
держадміністрації
Джерело: [74; 80]
В другому кварталі 2020 року найбільшу кількість заходів у рамках
консультацій з громадськістю провели:
серед міністерств – Мінекономіки (126), МОН (35), Мінсоцполітики (30);
серед інших центральних органів виконавчої влади – Національна поліція
(54), Держенергоефективності (18);
серед місцевих органів виконавчої влади – Закарпатська (103), Київська
міська держадміністрація (60), Донецька (23).
Нижче наведено кількість проведених консультацій в розрізі їх видів (рис.2.2,
2.3, 2.4)
Рисунок 2.2 – Консультації з громадськістю, проведені міністерствами у ІІ
кварталі 2020 року
Джерело: [80]
Рисунок 2.3 – Консультації з громадськістю, проведені іншими
центральними органами виконавчої влади у ІІ кварталі 2020 року
Джерело: [80]
Рисунок 2.4 – Консультації з громадськістю, проведені місцевими органами
виконавчої влади у ІІ кварталі 2020 року
Джерело: [80]
Отже, найбільш популярними формами взаємозв’язків з громадськістю,
які проводяться міністерствами та ЦОВВ на сьогодні, які є електронні
консультації з громадськістю та та зустрічі (наради) он-лайн. Однією з
причин цього є запровадженні в 2020 році карантинні заходи через
поширення коронавірусної інфекції COVID-19. Місцеві органи виконавчої
влади більш часто проводять електронні консультації та засідання
громадських рад і інших консультативно-дорадчих органів.
Треба зазначити, що ефективність консультацій з громадськістю на
сьогодні не на дуже високому рівні і носить досить часто формальний
характер. Основною причиною цього є те, що в Україні консультації з
громадськістю – це переважно набір окремих, часто не поєднаних спільною
метою заходів (як правило, разових) з публічного обговорення проектів тих
чи інших нормативно-правових актів, тобто, фактично визначених варіантів
вирішення певної проблеми. В європейських країнах публічні консультації
передбачають комплексний аналіз позицій заінтересованих сторін, не
орієнтуються на досягнення заздалегідь визначеного результату, включають
низку етапів: а) підготовчий етап з формулюванням цілей, визначенням
заінтересованих груп, графіка проведення консультацій; б) етап розроблення
процесу з обранням методів проведення консультацій, підготовкою
консультаційних документів; в) етап впровадження (або етап
безпосереднього проведення консультацій) з виконанням плану проведення
консультацій та оцінкою їхніх результатів; г) етап аналізу, який включає
підготовку звіту за результатами консультацій; д) етап інформування
заінтересованих сторін про результати консультацій; е) етап оцінки змісту і
процесу консультацій [84].
Зазначене вище вимагає більш комплексного підходу до організації і
проведення консультацій з громадськістю, більш широкого залучення
організацій громадянського суспільства, проведення активної інформаційної
компанії щодо важливості участі громадськості у виробленні політичних
рішень.
2.3 Оцінка практики використання інструментів
електронної участі у сфері публічного управління
Як бачимо з наведених вище діаграм, однією з популярних видів
консультацій з громадськістю на сьогодні є електронні консультації (е-
консультації).
Згідно даних Державної служби статистики України [11] в 2019 році
було загалом проведено 11399 «Е-консультацій» (табл. 2.5).
Треба зазначити, що згідно з позицією експертів ООН, у методології
оцінювання індексу електронної участі Організації Об’єднаних Націй Е-
консультації є не просто компонентом е-участі, а окремим етапом розвитку :
1. Е-інформація – односторонній зв’язок, органи влади надають
інформацію громадянам.
2. Е-консультація – двосторонній зв’язок, громадяни мають можливість
залишати пропозиції на відповідних урядових веб-порталах, сторінках
соціальних мереж (онлайн-форуми, онлайн-опитування), формуючи
законотворчий «порядок денний».
3. Е-залучення до прийняття рішень – уряд розглядає пропозиції громадян (е-
консультації), звітує перед громадськістю про опрацювання е-консультацій і
прийняті рішення [5].
Таблиця 2.5 – Кількість проведених Е-консультацій у 2019 році
З них
органами державними
органами органами
Усього місцевого організаціями
державної судової
самоврядув (установами,
влади системи
ання закладами)
Кількість
оприлюднених 11399 5639 – 5736 24
«Е-консультацій», од
Кількість
оприлюднених звітів
6603 4735 – 1844 24
за результатами «Е-
консультацій», од
Джерело: [11]
Серед найпоширеніших у світовій практиці типів Е-консультацій відмічають
наступні:
дискусійні форуми, інтегровані з урядовими сайтами, де консультації
представлені у форматі «питання - відповідь». На таких дискусійних
майданчиках громадян заохочують залишати свої запитання / зауваження /
пропозиції, на які потім дають відповіді від уповноважених урядових
працівників;
електронні опитування використовуються для швидкого оцінювання
позиції громадської думки стосовно запропонованого питання;
е-петиції та е-свідчення використовуються для надсилання одноосібних
або колективних пропозицій/скарг із описом запропонованого рішення
безпосередньо урядові;
е-панелі передбачають залучення експертів для надання коментарів і
рецензій щодо соціально значимих питань, озвучених на онлайнових
дискусійних форумах, в е-опитуваннях. Такі експерти виступають у якості
фасилітаторів для налагодження діалогу між самими громадянами (citizen-to-
citizen) і взаємодії з органами влади (citizen-to-decision maker);
«редакторські» консультації - громадян і представників громадських
організацій запрошують надати коментар щодо винесеного на обговорення
питання. Зазвичай це добре промодеровані платформи, де підсумком
обговорення має стати консенсусне рішення або ж поодинокі рекомендації.
[4].
Згідно з визнаними міжнародними практиками, найефективнішим
інструментом для забезпечення е-участі є розробка державних порталів, які
поєднують у собі одразу декілька напрямів: доступ до інформації,
консультації та залучення до прийняття рішень. Також деякі країни
об’єднують інструменти е-участі та е-послуг у єдиному кабінеті. Державні
інтегровані портали в багатьох країнах наразі модернізуються саме в цьому
напрямі [14].
Однією з дієвих європейських практик запровадження Платформи,
зокрема для публічних консультацій, є ConsulProject – безкоштовна
платформа, з відкритим кодом, якою вже користуються 33 країни світу та 100
інституцій (адмініструється Мадридською міською радою). Вона постійно
вдосконалюється в реальному часі завдяки поширенню досвіду
користувачами платформи Consul. Платформа пропонує безпечний
інструмент для проведення е-консультацій, дебатів, подання пропозицій від
громадськості, голосування за проекти Громадського бюджету та
голосування за пропозиції громадян, в тому числі і за допомогою мобільного
додатку.
У 2014 р. лідерами за індексом розвитку електронних консультацій
були визнані Нідерланди (86,36 %), Великобританія, Франція (по 77,27 %); у
2016 р. — Великобританія (100 %), Італія, Іспанія, Нідерланди (по 94,7 %). У
2018 р. з цього переліку безперечне лідерство вдалось зберегти лише
Нідерландам (табл. 2.6 ) [6].
Таблиця 2.6 – Позиції країн-лідерів індексу електронної участі ООН (ІІ
стадія)
Показник, % Країна
100 Данія, Нідерланди, Норвегія, Південна Корея, Росія,
Фінляндія
95,65 Австралія, Бразилія, Болгарія, Великобританія, Індія,
Іспанія, Італія, Нова Зеландія, ОАЕ, США, Угорщина,
Японія
91,30 Албанія, Ірландія, Малайзія, Мексика, Молдова,
Португалія, Сінгапур, Туреччина, Уругвай, Франція,
Філіппіни, Швеція
Джерело: [6]
Україна займає наступне місце в індексі е-участі (табл. 2.7).
Таблиця 2.7 – Індекс е-участі ООН для України
Критерій 2016 2018
Е-інформування 76,5% 63,33%
Е-консультації 84,2% 65,22%
Е-залучення 42,9% 81,81%
Рейтинг 32 75
Джерело: [6]
З-поміж 15 критеріїв, які беруться до уваги під час оцінювання індексу е-
участі, 3 безпосередньо стосуються е-консультацій:
дані про залучення громадян до консультацій/обговорень щодо
покращення онлайн/мобільних послуг і підвищення рівня задоволеності
громадян;
дані про залучення громадян до консультацій / обговорень питань, що
стосуються освіти, охорони здоров'я, фінансування, соціального захисту,
зайнятості населення, довкілля;
дані про оприлюднення урядом результатів проведення е-консультацій.
Е-консультації є інструментом електронної демократії, розвиток якого,
згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про схвалення
Стратегії розвитку інформаційного суспільства» від 15 травня 2013 року №
386, визначено одним із пріоритетних напрямів державної політики.
Правовою основою розвитку е-демократії в Україні є Концепція розвитку
електронної демократії в Україні, Концепція розвитку електронного
урядування в Україні, Стратегія державної політики сприяння розвитку
громадянського суспільства в Україні (Указ Президента України від 24
березня 2012 року № 212).
У Концепції розвитку електронної демократії України електронні
консультації визначені як «форма публічних консультацій, що передбачає,
зокрема, оприлюднення проектів актів органів державної влади або питань,
що потребують вирішення, для отримання пропозицій та зауважень» . Але на
законодавчому рівні в Україні поняття «електронні консультації» передбачає
саме вертикальний вектор взаємодії між органами влади та громадянами. Для
органів місцевого самоврядування, консультації з громадськістю практично
жодним чином не врегульовані на рівні законодавства. При цьому місцеві
ради можуть самостійно визначати порядок і конкретні формати проведення
консультацій шляхом їх закріплення 18 у статуті та інших нормативно-
правових актах.
Відповідно до Плану заходів «Відкритий парламент» за підтримки
Програми USAID РАДА та за ініціативи Управління комп’ютеризованих
систем Апарату Верховної Ради України було розроблено «Портал
громадського обговорення законопроектів» - один із ресурсів веб-порталу
Верховної Ради України, мета якого - залучити громадян до законодавчого
процесу через ознайомлення, коментування та висловлення зауважень і
пропозицій до законопроектів, запропонованих для обговорення в онлайн-
режимі. Портал у тестовому режимі з’явився ще наприкінці 2016 р.
(https://itd.rada.gov.ua/idsrv/) (рис.).
Поява окремої платформи для громадського обговорення
законопроектів уже є позитивним зрушенням, яке відповідає
загальносвітовим тенденціям. Окрім того, на порталі ВРУ інтегровані й інші
інструменти е-участі, зокрема е-петиції та е-звернення. Однак суттєвим
недоліком, по-перше, залишається низька поінформованість та низький
рівень зацікавленості громадян цим ресурсом, як результат - низькі
показники голосування. Також не всі розуміють тексти, написані юридичною
мовою, і тим більше їхню суть, що теж знижує зацікавленість потенційних
учасників обговорення відповідних НПА.
По-друге, громадськість залучається до консультацій уже на стадії
створеного законопроекту, що негативно впливає на можливість внесення
суттєвих змін.
По-третє, на сайті відсутня інформація про результати консультації, є
лише статистична інформація.
Незважаючи на те, що Постанова № 996 має рекомендаційний характер
для органів місцевого самоврядування, деякі міста вже почали активно
впроваджувати електронні консультації з громадськістю, розуміючи переваги
такої співпраці.
Однією з характерних рис використання електронних консультацій в
Україні на місцевому рівні є розпорошеність відповідних сервісів на різних
електронних платформах. У межах швейцарсько-української програми EGAP
було розроблено «Єдина платформа місцевої електронної демократії»
(https://e-dem.ua/about_us), куди увійшли уже наявні сервіси «Місцеві
електронні петиції», «Громадський бюджет», «Відкрите місто», «Електронні
консультації з громадськістю».
На сьогодні вже 227 українських громад почали користуватися
зазначеним сервісом, але тільки незначна кількість (14 громад) використовує
всі 4 наявних сервіси.
Основною причиною цього бачимо низьку поінформованість громадян
щодо існуючих можливостей, а також низької активності органів місцевої
державної влади щодо користування даною платформою.
Для проведення ефективних електронних консультацій однаково
важливими є як технічний бік забезпечення процесу (створення спеціальних
платформ для проведення е-консультацій, розробка зрозумілого й доступного
інтерфейсу таких платформ, використання зрозумілої мови), так і загальний
підхід до організації е-консультацій (залучення зацікавлених сторін на ранніх
стадіях прийняття рішення, вибір сфер залучення, популяризація е-
консультацій, відкритість аналізу результатів). Окрім упровадження онлайн-
ресурсів для проведення е-консультацій громадян має проводитись
паралельна адекватна, професійна офлайнробота з громадськими групами,
представниками громадськості при державних органах, у відповідних
форматах (конференцій, рад, круглих столів, ідеатонів і т. ін.). Саме такий
повний цикл співпраці може забезпечити результативність громадської
участі.
З-поміж функціональних і технічних вимог провадження електронних
консультацій варто виокремити такі:
залучення громадян до публічних консультацій на всіх етапах
розробки політичних рішень, а не лише на погодженні вже запропонованих
органом влади;
інформування громадян про результат розгляду наданих пропозицій;
розміщення на сайті (порталі) коментаря з інформацією, як буде
вчинено з пропозицією: її додадуть до документа, залишать для подальшого
обговорення чи відхилять з обґрунтуванням причини;
публікація звітів за результатами публічних консультацій;
призначення суб'єктом ініціювання консультації координатора з
питань оповіщення громадськості та процедури проведення консультацій,
відповідального за загальну координацію цього процесу та пов'язану з ним
адміністративну роботу;
розробка окремого порталу для е-консультацій та інших інструментів
е-участі (за принципом one-stop-shop, як, наприклад, портал GOV.UK у
Великобританії та ін.); модерація на веб-платформах для е-консультацій —
інтуїтивно зрозумілий інтерфейс, авторизація користувачів, наявність
анотації та супровідних матеріалів до винесеного на обговорення питання
тощо; паралельна офлайн-робота з громадськими групами, представниками
громадськості при органах державної влади та в ОМС.
Оскільки електронні консультації є порівняно новою практикою е-
участі в Україні, наразі важливо поширити просвітницьку й інформаційну
кампанію стосовно ефективних механізмів реалізації цього інструменту.
Для органів влади важливо чітко розуміти, заради чого вони проводять
консультації, який формат консультування є доречним у кожному
конкретному випадку, яким чином враховуватимуться та
реалізовуватимуться результати обговорення.
Ще одним важливим електронним інструментом е-демократії є
електронні петиції. Термін «петиція» (petitio) перекладається з латини як
клопотання, звернення, прохання. Кембриджський словник визначає її як
документ, що підписаний значною кількістю людей та вимагає або просить
вчинення якихось дій з боку уряду чи іншого органу влади [2].
Практика подання електронних петицій була започаткована у Великій
Британії. У 1999 році на сайті парламенту Шотландії був відкритий сервіс E-
Petitioner, за допомогою якого громадяни могли направити депутатам
звернення через спеціальну електронну форму. Першою такою петицією
стала ініціатива Всесвітнього фонду дикої природи (WTF) щодо створення
національного парку в частині узбережних територій. На
загальнодержавному рівні е-петиції у Британії з’явились у 2006 році з
ініціативи тодішнього прем’єр-міністра Т. Блера [32].
Паралельно е-петиції розвивалися в інших частинах світу. У 2002 році
вони були запроваджені в парламенті Квінсленду (Автралія); у 2005 році – у
законодавчих органах ФРН і Португалії; у 2007 – в Асамблеї Уельсу, згодом
– в інших демократичних державах, включаючи країни Центральної та
Східної Європи. У 2011 році в США створено платформу «We the People»,
що дозволяє направляти електронні петиції президентській адміністрації та є
доволі популярною серед американських громадян [32].
Рекомендація CM/Rec(2009)1 Комітету Міністрів Ради Європи щодо
електронної демократії від 18 лютого 2009 року визначає е-петицію як
електронне подання протесту чи рекомендації демократичному інститутові:
громадяни підписують петицію та можуть брати участь у дискусії з цього
питання, вказавши свої імена та адреси онлайн [3]. При цьому зазначається,
що електронні петиції сприяють донесенню інформації до парламенту та
інших демократичних інститутів, її обговоренню й обмірковуванню серед
громадян [3].
В Україні перший спеціалізований сервіс для подачі е-петицій був
запроваджений на офіційному веб-сайті Президента України; згодом такі
сервіси почали створюватися на місцях, а також були запущені на сайтах
парламенту й уряду.
Наразі громадяни можуть подати е-петиції на офіційних веб-сайтах:
Президента України (https://petition.president.gov.ua/); Верховної Ради
України (https://itd.rada.gov.ua/services/Petitions/); Кабінету Міністрів України
(https://petition.kmu.gov.ua/) та органів місцевого самоврядування. А також –
через онлайн-платформи такі як: «Єдина система місцевих петицій» (http://e-
dem.in.ua); Розумне місто (https://rozumnemisto.org/project); веб-сайти
об’єднаних громад України (https://gromada.org.ua/); Мій Голос (до будь-
якого органу влади чи ОМС) (https://miygolos.org.ua/) [15].
На загал, Е-петиції виконують декілька функцій:
допомагають винести ту чи іншу проблему на порядок денний;
дозволяють запропонувати власний варіант вирішення піднятої проблеми,
завдяки чому громадяни долучаються до процесу ухвалення рішень;
петиції пожвавлюють горизонтальну комунікацію між самими
громадянами, адже для того, аби зібрати необхідну кількість підписів,
ініціатори мають схилити на підтримку петиції інших осіб [32].
Право громадян направляти індивідуальні чи колективні письмові
звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх
посадових і службових осіб гарантоване статтею 40 Конституції України.
Реалізацію цього права забезпечує Закон «Про звернення громадян», який
серед іншого регламентує процедури подачі та розгляду електронних
петицій.
У статті 5 цього закону електронна петиція визначається як особлива
форма колективного звернення громадян до Президента України, Верховної
Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого
самоврядування. Звідси випливає, що на відміну від звернень громадян, які
направляються до будь-якого органу влади, посадової чи службової особи,
електронні петиції можуть подаватися тільки до згаданих адресатів [22]. А
тому вони не можуть бути адресовані окремим центральним органам
виконавчої влади, обласним і районним державним адміністраціям,
територіальним підрозділам органів виконавчої влади тощо. Згідно зі статтею
23-1 Закону, громадяни можуть звернутися до Президента України,
Верховної Ради, Кабінету Міністрів, органу місцевого самоврядування з
електронними петиціями через офіційний веб-сайт органу, якому вона
адресована, або веб-сайт громадського об’єднання, що збирає підписи на
підтримку електронної петиції. Цей дуже важливий пункт закріплює, що
органи влади не володіють монополією на механізм електронних петицій, і
будь-яке громадське об’єднання може самостійно організувати та
реалізовувати петиційний процес.
Як бачимо з таблиці 2.8 кількість поданих петицій в 2019 році
становила 10350 одиниць, але лише 1551 петиції були підтримані, тобто
набрали необхідну кількість голосів. Тобто, рівень результативності е-
петицій в Україні є не дуже високий
Таблиця 2.8 – Кількість поданих Е-петицій органам державної влади в 2019
році
З них
органами державними
органами органами
Усього місцевого організаціями
державної судової
самовряд (установами,
влади системи
ування закладами)
Кількість
оприлюднених 10350 к х 9607 к
«Е-петицій», од
Кількість підтриманих
(які набрали необхідну
кількість голосів на їх 1551 к х 1533 к
підтримку)
«Е-петицій», од
Кількість «Е-петицій»,
підтриманих
рішеннями органів, 934 к х 918 к
яким адресовані
петиції, од
Частка «Е-петицій»,
підтриманих
рішеннями органів,
яким адресовані
петиції, у загальній
60,2 84,6 х 59,9 100,0
кількості підтриманих
(які набрали необхідну
кількість голосів на їх
підтримку) "Е-
петицій", %
Джерело: [11]
Фахівці відмічають такі основні причини нерезультативності е-петицій і на
стадії голосування і на стадії їх підтримання органами виконавчої влади:
1. Ініціювання петицій, які не відповідають повноваженням органів місцевого
самоврядування.
2. Петиції сформульовані надто абстрактно, не містять конкретних
пропозицій.
3. Петиції нереалістичні.
4. Петиції мають приватний характер і часто сформульовані як скарги
5. Петиції стосуються питань, які вже й так вирішені.
Одним із способів підвищення ефективності і результативності е-
петицій є створення спеціальних петиційних комісій як постійно діючих
колегіальних робочих органів. У випадку органу місцевого самоврядування
така комісія може, наприклад, складатися з представника підрозділу,
відповідального за роботу зі зверненнями громадян/зв’язки з громадськістю,
представника юридичного підрозділу та одного із заступників голови.
Основними завданнями таких петиційних комісій мають бути:
щоденний попередній розгляд зареєстрованих е-петицій, їх перевірка на
відповідність вимогам законодавства та прийняття рішення про їх
оприлюднення або ж відмову в оприлюдненні для збору підписів;
контактування з ініціаторами з приводу можливого корегування текстів
електронних петицій (за потреби);
прийняття рішень про направлення петицій, які зібрали необхідну
кількість підписів, в ті чи інші структурні підрозділи для розгляду;
контроль за дотриманням вимог законодавства та місцевих НПА при
розгляді електронних петицій.
Також, фахівці пропонують наступні рекомендації щодо вдосконалення
механізму Е-петицій:
внести зміни до Закону України «Про звернення громадян»,
зокрема запровадити обов’язкову вимогу, що електронна петиція повинна
відповідати повноваженням органу публічної влади, якому вона
адресована, а також надати органам влади (включаючи місцеве
самоврядування) право не оприлюднювати петицію для збору підписів,
якщо порушені в ній питання не належать до їх повноважень. Одночасно
має бути запроваджений обов’язок органу влади інформувати автора
петиції, якому органу публічної влади її необхідно переадресувати;
розширити перелік вимог, яким має відповідати електронна
петиція, для того аби бути оприлюдненою для збору підписів. Зокрема, до
вже прописаних у законі вимог, додати також, що петиція не може містити
матеріали та вислови порнографічного, еротичного та сексуального
характеру; матеріали та вислови, які містять передвиборчу агітацію,
рекламу товарів, робіт та послуг; ненормативну лексику та прямі образи на
ім’я конкретних осіб; неправдиві відомості;
додати положення, згідно з яким електронна петиція не
оприлюднюється для збору підписів, якщо на момент її подання вже
здійснюється збір підписів за аналогічну за змістом петицію;
запровадити механізм попереднього розгляду електронних
петицій перед їх оприлюдненням для збору підписів спеціальними
петиційними комісіями;
привести місцеву нормативно-правову базу у відповідність із
Законом «Про звернення громадян»;
усім міським радам оприлюднювати не лише остаточну відповідь
на петицію, але й усю інформацію про процес її розгляду (які доручення
кому дані, які рішення прийняті на засіданнях, де петиція розглядалася,
тощо);
провести навчання для фахівців підрозділів, які відповідають за
роботу з електронними петиціями, щодо ідентифікації в текстах звернень
закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної
цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості,
розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, закликів до
вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.
Гарантувати недопущення до оприлюднення для збору підписів
електронних петицій, які містять хоча б одну із зазначених ознак;
розробити методичні рекомендації для громадян з питань
ініціювання та формулювання текстів електронних петицій у вигляді FAQ
(типові запитання з відповідями) та розмістити їх у відповідних рубриках на
власних веб-сайтах.
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО
СЕРЕДОВИЩА ДО СФЕРИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
2.1 Аналіз вітчизняного законодавства щодо участі громадськості в
сфері публічного управління
Нормативно-правове поле, що сприяє розширенню можливостей
участі громадян в управлінні державними справами, протягом останніх років
інтенсивно формується, значним є нормативне поліпшення умов комунікації
між органами державної влади та організаціями громадянського суспільства.
З метою реалізації цього права громадян, на державному рівні створюються
спеціальні механізми та приймаються відповідні законні та підзаконні
нормативно-правові акти. До низки основних законодавчих та нормативних
актів можемо віднести наступні:
Конституція України;
Закон України «Про громадські об’єднання»;
Закон України «Про звернення громадян»;
Закон України «Про інформацію»;
Закон України «Про доступ до публічної інформації»;
Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів
державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами
масової інформації»;
Закон України «Про засади державної регуляторної політики у
сфері господарської діяльності»;
Указ Президента України від 5 травня 2011 р. № 547 «Питання
забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації»;
Указ Президента України від 26 лютого 2016 р. № 68 «Про
сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні»;
Постанова Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 р. № 3 «Про
Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів
виконавчої влади»;
Постанова Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. №
976 «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської
експертизи діяльності органів виконавчої влади»;
Постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. №
996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації
державної політики»;
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2004 р. №
759 «Про роботу центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо
забезпечення відкритості у своїй діяльності, зв’язків з громадськістю та
взаємодії із засобами масової інформації»;
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 січня 2010 р. №
85 «Про схвалення Концепції проекту Закону України «Про основні засади
державної комунікативної політики»;
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 р. №
2311 «Про проведення публічного громадського обговорення системних
соціально-економічних реформ»;
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 р. №
297 «Про затвердження плану заходів на 2018 рік щодо реалізації
Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на
2016 – 2020 роки»;
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2018 р. №
985 «Деякі питання удосконалення комунікативної роботи органів
виконавчої влади» та інші.
Стаття 38 Конституції України закріплює передбачене Загальною
декларацією прав людини право кожного громадянина в управлінні
державними справами [33]. Це право може бути реалізоване лише через
конкретні види прав, викладені в цій статті, зокрема в контексті взаємодії
органів виконавчої влади з громадськістю передбачається:
проведення консультацій з громадськістю з питань, що стосуються
суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод
громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних
та інших інтересів;
звернення до органів влади;
забезпечення інформування громадян про рішення органів
виконавчої влади, проведення роз’яснювальної роботи щодо цілей, змісту
державної політики у відповідній сфері, галузі, регіоні;
оскарження рішень органів виконавчої влади [8].
Основні принципи інформаційних відносин відображені у статті 5
Закону України «Про інформацію» [83]:
гарантованість права на інформацію;
відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;
об’єктивність, вірогідність інформації;
повнота і точність інформації;
законність одержання, використання, поширення та зберігання
інформації [83].
Указом Президента України від 31 липня 2004 року № 854/2004 «Про
забезпечення умов для більш широкої участі громадян у формуванні та
реалізації державної політики» пріоритетними завданнями місцевих органів
виконавчої влади визнано створення ефективних організаційних та правових
умов для всебічної реалізації громадянами конституційного права на участь в
управлінні державними справами, забезпечення відкритої діяльності органів
виконавчої влади, врахування громадської думки у процесі підготовки та
організації виконання їх рішень, підтримання постійного діалогу з усіма
соціальними групами громадян, створення можливостей для вільного та
об’єктивного висвітлення усіх процесів у цій сфері засобами масової
інформації [8].
У жовтні 2004 року прийнято рішення про системне проведення
органами виконавчої влади консультацій з громадськістю, а також створення
громадських консультативно-дорадчих органів — громадських рад.
Стаття 5 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої
політики» основними засадами внутрішньої політики у сфері формування
інститутів громадянського суспільства визначає:
утвердження громадянського суспільства як гарантії
демократичного розвитку держави;
завершення політичної реформи, посилення взаємодії органів
державної влади та органів місцевого самоврядування і об’єднань громадян,
запровадження громадського контролю за діяльністю влади;
забезпечення незалежної діяльності об’єднань громадян,
посилення їх впливу на прийняття суспільно важливих рішень;
підвищення ролі та відповідальності політичних партій, сприяння
політичній структуризації суспільства на засадах багатопартійності,
створення умов для забезпечення широкого представництва інтересів
громадян у представницьких органах влади;
проведення регулярних консультацій з громадськістю з важливих
питань життя суспільства і держави;
проведення всеукраїнських та місцевих референдумів як
ефективних форм народного волевиявлення, участі народу у прийнятті
суспільно важливих рішень [24].
У 2010-2012 рр. прийнято низку важливих рішень, спрямованих на
створення більш сприятливих умов для функціонування інститутів
громадянського суспільства, їхньої участі в формуванні та реалізації
державної політики. Було істотно оновлено нормативні засади створення і
діяльності громадських рад при органах виконавчої влади. Запровадження
різних форм участі громадськості у формуванні та реалізації державної
політики на сьогодні визначено низкою нормативно-правових актів [8].
Метою Закону України «Про доступ до публічної інформації» є
забезпечення прозорості та відкритості суб’єктів владних повноважень і
створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної
інформації [20].
Важливим нормативно-правовим актом є Постанова Кабінету міністрів
України від 3 листопада 2010 р №996 «Про забезпечення участі
громадськості у формування та реалізації державної політики» [46], якою
затверджується Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань
формування та реалізації державної політики та Типове положення про
громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої
влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та
Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі
державній адміністрації.
В Порядку проведення консультацій з громадськістю визначається, що
консультації проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні
державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до
інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення
гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів [46].
Консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються
суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод
громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних
та інших інтересів. Результати проведення консультацій з громадськістю
враховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного
рішення або в подальшій його роботі.
Консультації з громадськістю організовує і проводить орган виконавчої
влади, який є головним розробником проекту нормативно-правового акта або
готує пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері
державного і суспільного життя. А інформація, пов’язана з організацією та
проведенням консультацій з громадськістю, оприлюднюється у спеціально
створеній рубриці «Консультації з громадськістю» офіційного веб-сайту
органу виконавчої влади [46].
В Порядку визначено, що консультації з громадськістю проводяться у
формі публічного громадського обговорення, електронних консультацій з
громадськістю (безпосередні форми) та вивчення громадської думки
(опосередкована форма). Консультації з громадськістю у формі публічного
громадського обговорення, електронних консультацій з громадськістю та
вивчення громадської думки з одних і тих самих питань можуть проводитись
одночасно [46].
В обов’язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у
формі публічного громадського обговорення та/або електронних
консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які:
стосуються конституційних прав, свобод та обов’язків громадян;
стосуються життєвих інтересів громадян, у тому числі впливають
на стан навколишнього природного середовища;
передбачають провадження регуляторної діяльності у певній
сфері;
визначають стратегічні цілі, пріоритети і завдання у відповідній
сфері державного управління (у тому числі проекти державних і
регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку,
рішення стосовно їх виконання);
стосуються інтересів територіальних громад, здійснення
повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої
влади відповідними радами;
визначають порядок надання адміністративних послуг;
стосуються правового статусу громадських об’єднань, їх
фінансування та діяльності;
передбачають надання пільг чи встановлення обмежень для
суб’єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства;
стосуються присвоєння юридичним особам та об’єктам права
власності, які за ними закріплені, об’єктам права власності, які належать
фізичним особам, імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових
дат, назв і дат історичних подій;
стосуються витрачання бюджетних коштів (звіти головних
розпорядників бюджетних коштів за минулий рік) [46].
Строк проведення таких консультацій з громадськістю визначається
органом виконавчої влади і повинен становити не менш як 15 календарних
днів [46].
Вивчення громадської думки може здійснюватися шляхом:
проведення соціологічних досліджень та спостережень
(опитування, анкетування, контент-аналіз інформаційних матеріалів, фокус-
групи тощо);
створення телефонних «гарячих ліній», проведення моніторингу
коментарів, відгуків, інтерв’ю, інших матеріалів у друкованих та
електронних засобах масової інформації для визначення позиції різних
соціальних груп населення та заінтересованих сторін;
опрацювання та узагальнення висловлених у зверненнях
громадян пропозицій та зауважень з питання, що потребує вивчення
громадської думки [46].
В типовому положенні про громадську раду визначені основні
організаційні засади щодо їх створення та функціонування.
Зокрема, визначено, що основними завданнями громадської ради є:
сприяння реалізації громадянами конституційного права на участь в
управлінні державними справами;
сприяння врахуванню органом виконавчої влади громадської думки
під час формування та реалізації державної, регіональної політики;
сприяння залученню представників заінтересованих сторін до
проведення консультацій з громадськістю та моніторингу результатів
формування та реалізації державної, регіональної політики;
проведення відповідно до законодавства громадського моніторингу
за діяльністю органу виконавчої влади;
здійснення підготовки експертних пропозицій, висновків,
аналітичних матеріалів з питань формування та реалізації державної,
регіональної політики [46].
Громадська рада відповідно до покладених на неї завдань:
1) готує та подає органу виконавчої влади пропозиції до орієнтовного
плану проведення консультацій з громадськістю;
2) готує та подає органу виконавчої влади пропозиції щодо організації
консультацій з громадськістю, у тому числі щодо залучення представників
заінтересованих сторін;
3) готує та подає органу виконавчої влади обов’язкові для розгляду
пропозиції, висновки, аналітичні матеріали щодо вирішення питань у
відповідній сфері, підготовки проектів нормативно-правових актів,
удосконалення роботи органу;
4) проводить громадський моніторинг за врахуванням органом
виконавчої влади пропозицій та зауважень громадськості, забезпеченням ним
прозорості та відкритості своєї діяльності, а також дотриманням нормативно-
правових актів, спрямованих на запобігання та протидію корупції;
5) інформує громадськість про свою діяльність, прийняті рішення та
стан їх виконання, подає в обов’язковому порядку відповідні відомості
органу виконавчої влади для оприлюднення на його офіційному веб-сайті та
будь-яким іншим способом;
6) збирає, узагальнює та подає органу виконавчої влади пропозиції
громадськості щодо вирішення питань, які мають важливе суспільне
значення;
7) готує та оприлюднює щорічний звіт про свою діяльність [46].
Пропозиції громадської ради розглядаються органом виконавчої влади
в установленому порядку. Розгляд пропозицій щодо проектів нормативно-
правових актів відображається у звіті за результатами проведення
консультацій з громадськістю [46].
В Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері
господарської діяльності» в ст.6 зазначаються права громадян, суб’єктів
господарювання, їх об’єднань, наукових установ та консультативно-дорадчих
органів у здійсненні державної регуляторної політики [21].
Зокрема, громадяни, суб’єкти господарювання, їх об’єднання та
наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при
органах державної влади та органах місцевого самоврядування і
представляють інтереси громадян та суб’єктів господарювання, мають право:
подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність
підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх
перегляду;
у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці
проектів регуляторних актів;
подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів
регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань,
пов’язаних з регуляторною діяльністю;
бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів
регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та
виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів;
самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів
регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати
результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності
зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно
до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності
регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду;
одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення,
подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної
діяльності [21].
В розпорядженні Кабінету міністрів України від 18 жовтня 2004 р.
№759-р «Про роботу центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо
заезпечення відкритості у своїй діяльності, зв’язків з громадскістю та
взаємодії із засобами масової інформації» наголошується про необхідність
враховувати у своїй роботі рекомендації для центральних та
місцевих органів виконавчої влади щодо опрацювання пропозицій,
висвітлюваних у засобах масової інформації, а також одержаних під
час проведення консультацій з громадськістю [63].
В 2016 році Указом Президента було затверджено Національну
стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-
2020 роки [65].
Основними причинами розроблення та впровадження зазначеної
стратегії було виявлення наступних проблем:
відсутність ефективного громадського контролю за діяльністю
органів державної влади, органів місцевого самоврядування;
недостатність залучення громадськості до формування та
реалізації державної політики і вирішення питань місцевого значення;
відсутність у благодійників ефективних стимулів з боку держави,
зокрема податкових, обтяжені бюрократичними процедурами, відсутній
дієвий механізм захисту від шахрайства та інших зловживань у сфері
благодійництва;
більшість організацій громадянського суспільства не має доступу
до державної фінансової підтримки через її обмежений обсяг;
потенціал організацій громадянського суспільства не повною
мірою використовується органами виконавчої влади, органами місцевого
самоврядування для надання соціальних та інших суспільно значущих
послуг;
недостатніми є стимули щодо здійснення організаціями
громадянського суспільства підприємницької діяльності, спрямованої на
вирішення соціальних проблем (соціальне підприємництво), долучення таких
організацій до надання соціальних послуг зі сприяння у працевлаштуванні та
професійної підготовки соціально вразливих верств населення;
відсутність єдиної державної інформаційно-просвітницької
політики у сфері сприяння розвитку громадянського суспільства [65].
В зв’язку з цим було визначено такі стратегічні напрями розвитку
громадянського суспільства:
створення сприятливих умов для формування та інституційного
розвитку організацій громадянського суспільства;
забезпечення ефективних процедур участі громадськості під час
формування та реалізації державної, регіональної політики, вирішення
питань місцевого значення;
стимулювання участі організацій громадянського суспільства в
соціально-економічному розвитку України;
створення сприятливих умов для міжсекторальної співпраці [65].
Отже, можемо стверджувати, що в Україні здійснюється системна
робота щодо розробки та удосконалення законодавчо-нормативної бази з
питань залучення громадськості до формування та реалізації публічної
політики.
2.2 Аналіз практики проведення громадських консультацій з
органами виконавчої влади
Як вже зазначалося, відповідно до Порядку проведення консультацій з
громадськістю з питань формування та реалізації державної політики,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996
консультації з громадськістю проводяться з метою залучення громадян до
участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх
вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а
також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності
зазначених органів. Консультації з громадськістю проводяться з питань, що
стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту
прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних,
культурних та інших інтересів. Результати проведення консультацій з
громадськістю враховуються органом виконавчої влади під час прийняття
остаточного рішення або в подальшій його роботі [44].
Основною метою проведення консультацій з громадськістю є наступне:
Для органів виконавчої влади: підвищення якості управлінських
рішень;можливість донести до громадян позицію органу виконавчої влади;
підтримка прийнятих рішень громадськістю; успішність реалізації прийнятих
рішень; уникнення акцій протесту; підвищення рівня довіри до органів
виконавчої влади
2. Для соціальних груп населення, суб’єктів господарювання,
інститутів громадянського суспільства, громадян: можливість бути
почутими; можливість впливати на рішення; можливість здійснення
контролю за діяльністю органів влади [42].
Річний орієнтовний план проведення консультацій з громадськістю
органу виконавчої влади:
складається з урахуванням Програми діяльності Уряду, Програми
соціально-економічного розвитку, плану законопроектних робіт,
регіональних програм, плану роботи органу виконавчої влади;
затверджується до початку року, оприлюднюється на офіційному
веб-сайті органу виконавчої влади та в інший прийнятний спосіб;
повинен бути обговорений з громадськістю, громадською радою.
У разі коли пропозиція щодо проведення консультацій надійшла не
менш ніж від 3 інститутів громадянського суспільства, такі консультації
проводяться обов’язково. До консультацій мають бути в обов’язковому
порядку залучені всі заінтересовані сторони. Нікому не може бути
відмовлено в участі в консультаціях.
Треба зазначити, що заінтересовані сторони – всі репрезентативні
соціальні групи населення, а також суб’єкти господарювання, інститути
громадянського суспільства, органи місцевого самоврядування та інші
заінтересовані суб’єкти:
на які поширюватиметься дія прийнятого акта/рішення;
діяльність яких має значний вплив на сферу регулювання;
які володіють необхідною інформацією, досвідом, ресурсами, щоб
здійснити оцінку впливу;
які контролюють відповідні інструменти реалізації.
Інформація, пов’язана з організацією та проведенням консультацій з
громадськістю, оприлюднюється у спеціально створеній рубриці
«Консультації з громадськістю» офіційного веб-сайту органу виконавчої
влади.
Для проведення електронних консультацій у рубриці «Консультації з
громадськістю» офіційного веб-сайту органу виконавчої влади створюється
підрубрика «Електронні консультації з громадськістю».
Проаналізуємо кількість та спосіб проведення громадських
консультацій в Україні протягом 2017-2020 років (табл. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4).
Таблиця 2.1 – Кількість проведених консультацій з громадськістю
протягом 2017 року
Органи влади Проведено заходів у рамках Обговорено суспільно важливих
консультацій з громадськістю питань
1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом
Міністерства 217 257 198 284 956 194 239 182 271 886
Інші ЦОВВ 238 165 210 190 803 230 164 201 181 776
Обласні, Київська
міська 394 330 320 400 1444 413 328 321 432 1494
держадміністрації
Джерело: [71; 75; 77; 81]
Таблиця 2.2 – Кількість проведених консультацій з громадськістю
протягом 2018 року
Органи влади Проведено заходів у рамках Обговорено суспільно важливих
консультацій з громадськістю питань
1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом
Міністерства 251 252 275 211 989 256 237 272 208 973
Інші ЦОВВ 214 203 155 218 790 214 200 150 225 789
Обласні, Київська
міська 395 343 332 378 1448 404 348 328 320 1400
держадміністрації
Джерело: [72; 78]
Таблиця 2.3 – Кількість проведених консультацій з громадськістю
протягом 2019 року
Органи влади Проведено заходів у рамках Обговорено суспільно важливих
консультацій з громадськістю питань
1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом
Міністерства 295 315 173 174 957 285 295 173 174 927
Інші ЦОВВ 147 164 147 121 579 124 146 143 118 531
Обласні, Київська
міська 320 424 538 461 1743 340 417 533 450 1740
держадміністрації
Джерело: [73; 76; 79; 82]
На рис.2.1 представлено динаміку проведених консультацій протягом
2017-2019 років.
2000
1743
1800
1600 1444 1448
1400
1200
956 989 957
1000 803 790
800
579
600
400
200
0
Міністерства Інші ЦОВВ Обласні, Київська
міська
держадміністрації
2017 2018 2019
Рисунок 2.1 – Динаміка проведених консультацій з громадськістю
протягом 2017-2019 років
Джерело: розроблено автором з використанням [71; 72; 73; 75; 76; 77; 78; 79; 81;
82]
Отже, протягом 2017-2019 років міністерствами було проведено в
середньому 960 консультацій на рік і їх кількість практично не змінюється.
Консультації з громадськістю іншими центральними органами виконавчої
влади має тенденцію до зменшення протягом трьох років. А консультації
проведені обласними та Київською держадміністраціями значно збільшилася
в 2019 році порівняно з попередніми роками.
Таблиця 2.4 – Кількість проведених консультацій з громадськістю
протягом 2020 року
Органи влади Проведено заходів у рамках Обговорено суспільно важливих
консультацій з громадськістю питань
1 кв 2 кв Разом 1 кв 2 кв Разом
Міністерства 260 268 528 260 268 528
Інші ЦОВВ 100 186 286 92 179 271
Обласні, Київська
міська 445 353 798 434 341 775
держадміністрації
Джерело: [74; 80]
В другому кварталі 2020 року найбільшу кількість заходів у рамках
консультацій з громадськістю провели:
серед міністерств – Мінекономіки (126), МОН (35),
Мінсоцполітики (30);
серед інших центральних органів виконавчої влади – Національна
поліція (54), Держенергоефективності (18);
серед місцевих органів виконавчої влади – Закарпатська (103),
Київська міська держадміністрація (60), Донецька (23).
Нижче наведено кількість проведених консультацій в розрізі їх видів
(рис.2.2, 2.3, 2.4)
Рисунок 2.2 – Консультації з громадськістю, проведені міністерствами
у ІІ кварталі 2020 року
Джерело: [80]
Рисунок 2.3 – Консультації з громадськістю, проведені іншими
центральними органами виконавчої влади у ІІ кварталі 2020 року
Джерело: [80]
Рисунок 2.4 – Консультації з громадськістю, проведені місцевими
органами виконавчої влади у ІІ кварталі 2020 року
Джерело: [80]
Отже, найбільш популярними формами взаємозв’язків з громадськістю,
які проводяться міністерствами та ЦОВВ на сьогодні, які є електронні
консультації з громадськістю та та зустрічі (наради) он-лайн. Однією з
причин цього є запровадженні в 2020 році карантинні заходи через
поширення коронавірусної інфекції COVID-19. Місцеві органи виконавчої
влади більш часто проводять електронні консультації та засідання
громадських рад і інших консультативно-дорадчих органів.
Треба зазначити, що ефективність консультацій з громадськістю на
сьогодні не на дуже високому рівні і носить досить часто формальний
характер. Основною причиною цього є те, що в Україні консультації з
громадськістю – це переважно набір окремих, часто не поєднаних спільною
метою заходів (як правило, разових) з публічного обговорення проектів тих
чи інших нормативно-правових актів, тобто, фактично визначених варіантів
вирішення певної проблеми. В європейських країнах публічні консультації
передбачають комплексний аналіз позицій заінтересованих сторін, не
орієнтуються на досягнення заздалегідь визначеного результату, включають
низку етапів: а) підготовчий етап з формулюванням цілей, визначенням
заінтересованих груп, графіка проведення консультацій; б) етап розроблення
процесу з обранням методів проведення консультацій, підготовкою
консультаційних документів; в) етап впровадження (або етап
безпосереднього проведення консультацій) з виконанням плану проведення
консультацій та оцінкою їхніх результатів; г) етап аналізу, який включає
підготовку звіту за результатами консультацій; д) етап інформування
заінтересованих сторін про результати консультацій; е) етап оцінки змісту і
процесу консультацій [84].
Зазначене вище вимагає більш комплексного підходу до організації і
проведення консультацій з громадськістю, більш широкого залучення
організацій громадянського суспільства, проведення активної інформаційної
компанії щодо важливості участі громадськості у виробленні політичних
рішень.
2.4 Оцінка практики використання інструментів
електронної участі у сфері публічного управління
Як бачимо з наведених вище діаграм, однією з популярних видів
консультацій з громадськістю на сьогодні є електронні консультації (е-
консультації).
Згідно даних Державної служби статистики України [11] в 2019 році
було загалом проведено 11399 «Е-консультацій» (табл. 2.5).
Треба зазначити, що згідно з позицією експертів ООН, у методології
оцінювання індексу електронної участі Організації Об’єднаних Націй Е-
консультації є не просто компонентом е-участі, а окремим етапом розвитку :
3. Е-інформація – односторонній зв’язок, органи влади надають
інформацію громадянам.
4. Е-консультація – двосторонній зв’язок, громадяни мають
можливість залишати пропозиції на відповідних урядових веб-порталах,
сторінках соціальних мереж (онлайн-форуми, онлайн-опитування),
формуючи законотворчий «порядок денний».
3. Е-залучення до прийняття рішень – уряд розглядає пропозиції
громадян (е-консультації), звітує перед громадськістю про опрацювання е-
консультацій і прийняті рішення [5].
Таблиця 2.5 – Кількість проведених Е-консультацій у 2019 році
З них
органами державними
органами органами
Усього місцевого організаціями
державної судової
самоврядув (установами,
влади системи
ання закладами)
Кількість
оприлюднених 11399 5639 – 5736 24
«Е-консультацій», од
Кількість
оприлюднених звітів
6603 4735 – 1844 24
за результатами «Е-
консультацій», од
Джерело: [11]
Серед найпоширеніших у світовій практиці типів Е-консультацій
відмічають наступні:
дискусійні форуми, інтегровані з урядовими сайтами, де
консультації представлені у форматі «питання - відповідь». На таких
дискусійних майданчиках громадян заохочують залишати свої запитання /
зауваження / пропозиції, на які потім дають відповіді від уповноважених
урядових працівників;
електронні опитування використовуються для швидкого
оцінювання позиції громадської думки стосовно запропонованого питання;
е-петиції та е-свідчення використовуються для надсилання
одноосібних або колективних пропозицій/скарг із описом запропонованого
рішення безпосередньо урядові;
е-панелі передбачають залучення експертів для надання
коментарів і рецензій щодо соціально значимих питань, озвучених на
онлайнових дискусійних форумах, в е-опитуваннях. Такі експерти
виступають у якості фасилітаторів для налагодження діалогу між самими
громадянами (citizen-to-citizen) і взаємодії з органами влади (citizen-to-
decision maker);
«редакторські» консультації - громадян і представників
громадських організацій запрошують надати коментар щодо винесеного на
обговорення питання. Зазвичай це добре промодеровані платформи, де
підсумком обговорення має стати консенсусне рішення або ж поодинокі
рекомендації. [4].
Згідно з визнаними міжнародними практиками, найефективнішим
інструментом для забезпечення е-участі є розробка державних порталів, які
поєднують у собі одразу декілька напрямів: доступ до інформації,
консультації та залучення до прийняття рішень. Також деякі країни
об’єднують інструменти е-участі та е-послуг у єдиному кабінеті. Державні
інтегровані портали в багатьох країнах наразі модернізуються саме в цьому
напрямі [14].
Однією з дієвих європейських практик запровадження Платформи,
зокрема для публічних консультацій, є ConsulProject – безкоштовна
платформа, з відкритим кодом, якою вже користуються 33 країни світу та 100
інституцій (адмініструється Мадридською міською радою). Вона постійно
вдосконалюється в реальному часі завдяки поширенню досвіду
користувачами платформи Consul. Платформа пропонує безпечний
інструмент для проведення е-консультацій, дебатів, подання пропозицій від
громадськості, голосування за проекти Громадського бюджету та
голосування за пропозиції громадян, в тому числі і за допомогою мобільного
додатку.
У 2014 р. лідерами за індексом розвитку електронних консультацій
були визнані Нідерланди (86,36 %), Великобританія, Франція (по 77,27 %); у
2016 р. — Великобританія (100 %), Італія, Іспанія, Нідерланди (по 94,7 %). У
2018 р. з цього переліку безперечне лідерство вдалось зберегти лише
Нідерландам (табл. 2.6 ) [6].
Таблиця 2.6 – Позиції країн-лідерів індексу електронної участі ООН (ІІ
стадія)
Показник, % Країна
100 Данія, Нідерланди, Норвегія, Південна Корея, Росія,
Фінляндія
95,65 Австралія, Бразилія, Болгарія, Великобританія, Індія,
Іспанія, Італія, Нова Зеландія, ОАЕ, США, Угорщина,
Японія
91,30 Албанія, Ірландія, Малайзія, Мексика, Молдова,
Португалія, Сінгапур, Туреччина, Уругвай, Франція,
Філіппіни, Швеція
Джерело: [6]
Україна займає наступне місце в індексі е-участі (табл. 2.7).
Таблиця 2.7 – Індекс е-участі ООН для України
Критерій 2016 2018
Е-інформування 76,5% 63,33%
Е-консультації 84,2% 65,22%
Е-залучення 42,9% 81,81%
Рейтинг 32 75
Джерело: [6]
З-поміж 15 критеріїв, які беруться до уваги під час оцінювання індексу
е-участі, 3 безпосередньо стосуються е-консультацій:
дані про залучення громадян до консультацій/обговорень щодо
покращення онлайн/мобільних послуг і підвищення рівня задоволеності
громадян;
дані про залучення громадян до консультацій / обговорень питань,
що стосуються освіти, охорони здоров'я, фінансування, соціального захисту,
зайнятості населення, довкілля;
дані про оприлюднення урядом результатів проведення е-
консультацій.
Е-консультації є інструментом електронної демократії, розвиток якого,
згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про схвалення
Стратегії розвитку інформаційного суспільства» від 15 травня 2013 року №
386, визначено одним із пріоритетних напрямів державної політики.
Правовою основою розвитку е-демократії в Україні є Концепція розвитку
електронної демократії в Україні, Концепція розвитку електронного
урядування в Україні, Стратегія державної політики сприяння розвитку
громадянського суспільства в Україні (Указ Президента України від 24
березня 2012 року № 212).
У Концепції розвитку електронної демократії України електронні
консультації визначені як «форма публічних консультацій, що передбачає,
зокрема, оприлюднення проектів актів органів державної влади або питань,
що потребують вирішення, для отримання пропозицій та зауважень» . Але на
законодавчому рівні в Україні поняття «електронні консультації» передбачає
саме вертикальний вектор взаємодії між органами влади та громадянами. Для
органів місцевого самоврядування, консультації з громадськістю практично
жодним чином не врегульовані на рівні законодавства. При цьому місцеві
ради можуть самостійно визначати порядок і конкретні формати проведення
консультацій шляхом їх закріплення 18 у статуті та інших нормативно-
правових актах.
Відповідно до Плану заходів «Відкритий парламент» за підтримки
Програми USAID РАДА та за ініціативи Управління комп’ютеризованих
систем Апарату Верховної Ради України було розроблено «Портал
громадського обговорення законопроектів» - один із ресурсів веб-порталу
Верховної Ради України, мета якого - залучити громадян до законодавчого
процесу через ознайомлення, коментування та висловлення зауважень і
пропозицій до законопроектів, запропонованих для обговорення в онлайн-
режимі. Портал у тестовому режимі з’явився ще наприкінці 2016 р.
(https://itd.rada.gov.ua/idsrv/) (рис.).
Поява окремої платформи для громадського обговорення
законопроектів уже є позитивним зрушенням, яке відповідає
загальносвітовим тенденціям. Окрім того, на порталі ВРУ інтегровані й інші
інструменти е-участі, зокрема е-петиції та е-звернення. Однак суттєвим
недоліком, по-перше, залишається низька поінформованість та низький
рівень зацікавленості громадян цим ресурсом, як результат - низькі
показники голосування. Також не всі розуміють тексти, написані юридичною
мовою, і тим більше їхню суть, що теж знижує зацікавленість потенційних
учасників обговорення відповідних НПА.
По-друге, громадськість залучається до консультацій уже на стадії
створеного законопроекту, що негативно впливає на можливість внесення
суттєвих змін.
По-третє, на сайті відсутня інформація про результати консультації, є
лише статистична інформація.
Незважаючи на те, що Постанова № 996 має рекомендаційний характер
для органів місцевого самоврядування, деякі міста вже почали активно
впроваджувати електронні консультації з громадськістю, розуміючи переваги
такої співпраці.
Однією з характерних рис використання електронних консультацій в
Україні на місцевому рівні є розпорошеність відповідних сервісів на різних
електронних платформах. У межах швейцарсько-української програми EGAP
було розроблено «Єдина платформа місцевої електронної демократії»
(https://e-dem.ua/about_us), куди увійшли уже наявні сервіси «Місцеві
електронні петиції», «Громадський бюджет», «Відкрите місто», «Електронні
консультації з громадськістю».
На сьогодні вже 227 українських громад почали користуватися
зазначеним сервісом, але тільки незначна кількість (14 громад) використовує
всі 4 наявних сервіси.
Основною причиною цього бачимо низьку поінформованість громадян
щодо існуючих можливостей, а також низької активності органів місцевої
державної влади щодо користування даною платформою.
Для проведення ефективних електронних консультацій однаково
важливими є як технічний бік забезпечення процесу (створення спеціальних
платформ для проведення е-консультацій, розробка зрозумілого й доступного
інтерфейсу таких платформ, використання зрозумілої мови), так і загальний
підхід до організації е-консультацій (залучення зацікавлених сторін на ранніх
стадіях прийняття рішення, вибір сфер залучення, популяризація е-
консультацій, відкритість аналізу результатів). Окрім упровадження онлайн-
ресурсів для проведення е-консультацій громадян має проводитись
паралельна адекватна, професійна офлайнробота з громадськими групами,
представниками громадськості при державних органах, у відповідних
форматах (конференцій, рад, круглих столів, ідеатонів і т. ін.). Саме такий
повний цикл співпраці може забезпечити результативність громадської
участі.
З-поміж функціональних і технічних вимог провадження електронних
консультацій варто виокремити такі:
залучення громадян до публічних консультацій на всіх етапах
розробки політичних рішень, а не лише на погодженні вже запропонованих
органом влади;
інформування громадян про результат розгляду наданих
пропозицій;
розміщення на сайті (порталі) коментаря з інформацією, як буде
вчинено з пропозицією: її додадуть до документа, залишать для подальшого
обговорення чи відхилять з обґрунтуванням причини;
публікація звітів за результатами публічних консультацій;
призначення суб'єктом ініціювання консультації координатора з
питань оповіщення громадськості та процедури проведення консультацій,
відповідального за загальну координацію цього процесу та пов'язану з ним
адміністративну роботу;
розробка окремого порталу для е-консультацій та інших
інструментів е-участі (за принципом one-stop-shop, як, наприклад, портал
GOV.UK у Великобританії та ін.); модерація на веб-платформах для е-
консультацій — інтуїтивно зрозумілий інтерфейс, авторизація користувачів,
наявність анотації та супровідних матеріалів до винесеного на обговорення
питання тощо; паралельна офлайн-робота з громадськими групами,
представниками громадськості при органах державної влади та в ОМС.
Оскільки електронні консультації є порівняно новою практикою е-
участі в Україні, наразі важливо поширити просвітницьку й інформаційну
кампанію стосовно ефективних механізмів реалізації цього інструменту.
Для органів влади важливо чітко розуміти, заради чого вони проводять
консультації, який формат консультування є доречним у кожному
конкретному випадку, яким чином враховуватимуться та
реалізовуватимуться результати обговорення.
Ще одним важливим електронним інструментом е-демократії є
електронні петиції. Термін «петиція» (petitio) перекладається з латини як
клопотання, звернення, прохання. Кембриджський словник визначає її як
документ, що підписаний значною кількістю людей та вимагає або просить
вчинення якихось дій з боку уряду чи іншого органу влади [2].
Практика подання електронних петицій була започаткована у Великій
Британії. У 1999 році на сайті парламенту Шотландії був відкритий сервіс E-
Petitioner, за допомогою якого громадяни могли направити депутатам
звернення через спеціальну електронну форму. Першою такою петицією
стала ініціатива Всесвітнього фонду дикої природи (WTF) щодо створення
національного парку в частині узбережних територій. На
загальнодержавному рівні е-петиції у Британії з’явились у 2006 році з
ініціативи тодішнього прем’єр-міністра Т. Блера [32].
Паралельно е-петиції розвивалися в інших частинах світу. У 2002 році
вони були запроваджені в парламенті Квінсленду (Автралія); у 2005 році – у
законодавчих органах ФРН і Португалії; у 2007 – в Асамблеї Уельсу, згодом
– в інших демократичних державах, включаючи країни Центральної та
Східної Європи. У 2011 році в США створено платформу «We the People»,
що дозволяє направляти електронні петиції президентській адміністрації та є
доволі популярною серед американських громадян [32].
Рекомендація CM/Rec(2009)1 Комітету Міністрів Ради Європи щодо
електронної демократії від 18 лютого 2009 року визначає е-петицію як
електронне подання протесту чи рекомендації демократичному інститутові:
громадяни підписують петицію та можуть брати участь у дискусії з цього
питання, вказавши свої імена та адреси онлайн [3]. При цьому зазначається,
що електронні петиції сприяють донесенню інформації до парламенту та
інших демократичних інститутів, її обговоренню й обмірковуванню серед
громадян [3].
В Україні перший спеціалізований сервіс для подачі е-петицій був
запроваджений на офіційному веб-сайті Президента України; згодом такі
сервіси почали створюватися на місцях, а також були запущені на сайтах
парламенту й уряду.
Наразі громадяни можуть подати е-петиції на офіційних веб-сайтах:
Президента України (https://petition.president.gov.ua/); Верховної Ради
України (https://itd.rada.gov.ua/services/Petitions/); Кабінету Міністрів України
(https://petition.kmu.gov.ua/) та органів місцевого самоврядування. А також –
через онлайн-платформи такі як: «Єдина система місцевих петицій» (http://e-
dem.in.ua); Розумне місто (https://rozumnemisto.org/project); веб-сайти
об’єднаних громад України (https://gromada.org.ua/); Мій Голос (до будь-
якого органу влади чи ОМС) (https://miygolos.org.ua/) [15].
На загал, Е-петиції виконують декілька функцій:
допомагають винести ту чи іншу проблему на порядок денний;
дозволяють запропонувати власний варіант вирішення піднятої
проблеми, завдяки чому громадяни долучаються до процесу ухвалення
рішень;
петиції пожвавлюють горизонтальну комунікацію між самими
громадянами, адже для того, аби зібрати необхідну кількість підписів,
ініціатори мають схилити на підтримку петиції інших осіб [32].
Право громадян направляти індивідуальні чи колективні письмові
звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх
посадових і службових осіб гарантоване статтею 40 Конституції України.
Реалізацію цього права забезпечує Закон «Про звернення громадян», який
серед іншого регламентує процедури подачі та розгляду електронних
петицій.
У статті 5 цього закону електронна петиція визначається як особлива
форма колективного звернення громадян до Президента України, Верховної
Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого
самоврядування. Звідси випливає, що на відміну від звернень громадян, які
направляються до будь-якого органу влади, посадової чи службової особи,
електронні петиції можуть подаватися тільки до згаданих адресатів [22]. А
тому вони не можуть бути адресовані окремим центральним органам
виконавчої влади, обласним і районним державним адміністраціям,
територіальним підрозділам органів виконавчої влади тощо. Згідно зі статтею
23-1 Закону, громадяни можуть звернутися до Президента України,
Верховної Ради, Кабінету Міністрів, органу місцевого самоврядування з
електронними петиціями через офіційний веб-сайт органу, якому вона
адресована, або веб-сайт громадського об’єднання, що збирає підписи на
підтримку електронної петиції. Цей дуже важливий пункт закріплює, що
органи влади не володіють монополією на механізм електронних петицій, і
будь-яке громадське об’єднання може самостійно організувати та
реалізовувати петиційний процес.
Як бачимо з таблиці 2.8 кількість поданих петицій в 2019 році
становила 10350 одиниць, але лише 1551 петиції були підтримані, тобто
набрали необхідну кількість голосів. Тобто, рівень результативності е-
петицій в Україні є не дуже високий
Таблиця 2.8 – Кількість поданих Е-петицій органам державної влади в
2019 році
З них
органами державними
органами органами
Усього місцевого організаціями
державної судової
самовряд (установами,
влади системи
ування закладами)
Кількість
оприлюднених 10350 к х 9607 к
«Е-петицій», од
Кількість підтриманих
(які набрали необхідну
кількість голосів на їх 1551 к х 1533 к
підтримку)
«Е-петицій», од
Кількість «Е-петицій»,
підтриманих
рішеннями органів, 934 к х 918 к
яким адресовані
петиції, од
Частка «Е-петицій»,
підтриманих
рішеннями органів,
яким адресовані
петиції, у загальній
60,2 84,6 х 59,9 100,0
кількості підтриманих
(які набрали необхідну
кількість голосів на їх
підтримку) "Е-
петицій", %
Джерело: [11]
Фахівці відмічають такі основні причини нерезультативності е-петицій
і на стадії голосування і на стадії їх підтримання органами виконавчої влади:
1. Ініціювання петицій, які не відповідають повноваженням органів
місцевого самоврядування.
2. Петиції сформульовані надто абстрактно, не містять конкретних
пропозицій.
3. Петиції нереалістичні.
4. Петиції мають приватний характер і часто сформульовані як скарги
5. Петиції стосуються питань, які вже й так вирішені.
Одним із способів підвищення ефективності і результативності е-
петицій є створення спеціальних петиційних комісій як постійно діючих
колегіальних робочих органів. У випадку органу місцевого самоврядування
така комісія може, наприклад, складатися з представника підрозділу,
відповідального за роботу зі зверненнями громадян/зв’язки з громадськістю,
представника юридичного підрозділу та одного із заступників голови.
Основними завданнями таких петиційних комісій мають бути:
щоденний попередній розгляд зареєстрованих е-петицій, їх
перевірка на відповідність вимогам законодавства та прийняття рішення про
їх оприлюднення або ж відмову в оприлюдненні для збору підписів;
контактування з ініціаторами з приводу можливого корегування
текстів електронних петицій (за потреби);
прийняття рішень про направлення петицій, які зібрали необхідну
кількість підписів, в ті чи інші структурні підрозділи для розгляду;
контроль за дотриманням вимог законодавства та місцевих НПА
при розгляді електронних петицій.
Також, фахівці пропонують наступні рекомендації щодо вдосконалення
механізму Е-петицій:
внести зміни до Закону України «Про звернення громадян»,
зокрема запровадити обов’язкову вимогу, що електронна петиція повинна
відповідати повноваженням органу публічної влади, якому вона адресована,
а також надати органам влади (включаючи місцеве самоврядування) право не
оприлюднювати петицію для збору підписів, якщо порушені в ній питання не
належать до їх повноважень. Одночасно має бути запроваджений обов’язок
органу влади інформувати автора петиції, якому органу публічної влади її
необхідно переадресувати;
розширити перелік вимог, яким має відповідати електронна
петиція, для того аби бути оприлюдненою для збору підписів. Зокрема, до
вже прописаних у законі вимог, додати також, що петиція не може містити
матеріали та вислови порнографічного, еротичного та сексуального
характеру; матеріали та вислови, які містять передвиборчу агітацію, рекламу
товарів, робіт та послуг; ненормативну лексику та прямі образи на ім’я
конкретних осіб; неправдиві відомості;
додати положення, згідно з яким електронна петиція не
оприлюднюється для збору підписів, якщо на момент її подання вже
здійснюється збір підписів за аналогічну за змістом петицію;
запровадити механізм попереднього розгляду електронних
петицій перед їх оприлюдненням для збору підписів спеціальними
петиційними комісіями;
привести місцеву нормативно-правову базу у відповідність із
Законом «Про звернення громадян»;
усім міським радам оприлюднювати не лише остаточну відповідь
на петицію, але й усю інформацію про процес її розгляду (які доручення
кому дані, які рішення прийняті на засіданнях, де петиція розглядалася,
тощо);
провести навчання для фахівців підрозділів, які відповідають за
роботу з електронними петиціями, щодо ідентифікації в текстах звернень
закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної
цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості,
розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, закликів до
вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.
Гарантувати недопущення до оприлюднення для збору підписів електронних
петицій, які містять хоча б одну із зазначених ознак;
розробити методичні рекомендації для громадян з питань
ініціювання та формулювання текстів електронних петицій у вигляді FAQ
(типові запитання з відповідями) та розмістити їх у відповідних рубриках на
власних веб-сайтах.
ВИСНОВКИ
На основі проведеного дослідження взаємодії громадського
середовища та органів публічної влади можна зробити наступні висновки.
1. Громадське суспільство – це сфера спілкування, взаємодії,
самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно
сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого
втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські
цінності. Основними суб'єктами громадського суспільства є: громадянин зі
своїми громадянськими правами і громадські (неполітичні й недержавні)
організації-асоціації, об'єднання, рухи і громадські інститути. Одним із
головних чинників розвитку громадського суспільства є налагодження
взаємодії між організаціями громадянського суспільства та органами
державної влади, місцевого самоврядування тощо. Чим вищим є рівень
розвитку громадського суспільства, тим кращим чином воно
саморегулюється і менше потребує втручання з боку держави. Легітимна
держава – це лише делегування їй владних повноважень та визначення її
допоміжного характеру відносно суспільства.
2. Громадське суспільство - це система, яка складається із таких
складових: громадські організації (інститути), які виконують соціальні
функції; механізми взаємодії між суспільством і державою; механізми
контролю суспільства владних відносин. Чим розвинутішим є громадянське
суспільство та його інститути, тим легше громадянам захищати свої власні
інтереси, і тим більшими є їхні можливості щодо самореалізації у різних
сферах суспільного життя і тим меншою є небезпека захоплення політичної
влади.
3. Основними принципами функціонування принципами
громадянського суспільства є: відокремлена від держави структура
суспільства, яка утворена різними асоціаціями, добровільними об'єднаннями
людей; відповідна політична система, де держава є похідною від
громадянського суспільства та процесів, що відбуваються у ньому; сфера
вільної реалізації інтересів громадян
4. Основу громадського суспільства в Україні складають: громадські
організації та об’єднання громадян; політичні партії, що не прийшли до
влади; благодійні організації; громадські ЗМІ; самоврядні територіальні
громади; трудові та навчальні колективи; професійні та творчі спілки;
релігійні об’єднання,
5. Розвинуте громадське суспільство є важливою передумовою
існування демократичної правової держави, основним обов’язком якої є
захист інтересів та прав громадян. Основою створення та функціонування
громадського суспільства в Україні є положення Конституції України. Нормативно-
правовою базою регулювання діяльності громадського суспільства є
Цивільний кодекс України; Закони України «Про об’єднання громадян»,
«Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про політичні
партії в Україні», «Про звернення громадян», «Про органи самоорганізації
населення», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про соціальні
послуги» та інші.
6. Основними функціями громадського суспільства в Україні є
наступні:
- забезпечення участі інститутів громадянського суспільства у
формуванні та реалізації державної, регіональної політики, зокрема, шляхом
створення умов для забезпечення широкого ефективного представництва
інтересів громадян в органах виконавчої влади та органах місцевого
самоврядування, проведення регулярних консультацій (діалогу) із
громадськістю з найважливіших питань життя суспільства і держави;
- запровадження громадського контролю за діяльністю органів
виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, посилення впливу
інститутів громадянського суспільства на прийняття управлінських рішень та
їх реалізацію
7. В Україні в цілому сформовано нормативно-правове підґрунтя
взаємодії органів публічної влади з інститутами громадського суспільства у
виробленні й реалізації публічної політики. Вітчизняні нормативно-правові
акти визначають значну кількість інституційних форм громадської участі у
виробленні публічної політики, прийнятті політико-управлінських рішень та
контролю за їх виконанням. Найбільш важливими серед них є: інформування
(прес-релізи, прес-конференції, веб-сайти тощо), участь у виборах,
референдумах, мітингах, опитуваннях з метою з’ясування громадської думки,
індивідуальні чи колективні звернення громадян, круглі столи, громадські
слухання, консультації з громадськістю, громадські ініціативи, громадські
ради, громадський контроль, громадські експертизи, соціальний діалог,
моніторинг, інноваційні веб-простори, електронні петиції, інтернет-
платформи, партнерські програми, теле і радіодебати, «гарячі лінії».
Громадська участь повинна бути процесом двосторонньої комунікації
задля спільного вироблення певної політики та ефективних політико-
управлінських рішень спрямованих на розв’язання суспільно важливих
проблем.
8. Сьогодні розвиток громадянського суспільства в Україні свідчить
про наявність низки проблем, серед них можна назвати наступні:
- непрозорість, закритість та високий рівень бюрократизації в
діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування
замість налагодження ефективного діалогу із суспільством;
- недосконалість чинного законодавства, яке створює штучні бар'єри
для успішної діяльності інститутів громадянського суспільства;
- частково реалізуються механізми участі громадськості у формуванні
та здійсненні державної політики;
- існуюче податкове навантаження не стимулює діяльність і розвиток
інститутів громадянського суспільства та їх підтримку вітчизняними
благодійними організаціями;
- більшість інститутів громадянського суспільства не має доступу до
державної фінансової та вітчизняної благодійної підтримки;
- частково використовується потенціал інститутів громадянського
суспільства щодо надання соціальних послуг населенню.
9. Громадські об’єднання - це «добровільні, неприбуткові об’єднання
фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та
захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних,
соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів». Суспільство, у
якому присутня достатня кількість будь-яких недержавних організацій,
можна вважати громадським. Вплив держави на громадські об’єднання
полягає у тому, що держава видає загальнообов’язкові юридичні норми і
регулює за їх допомогою створення і функціонування громадських
об’єднань, тобто створює «правила гри» і взаємодіє з громадськими
об’єднаннями тільки через правові форми.
10. Дослідження громадської думки є важливим елементом, який має бути
врахований для здійснення ефективної державної політики. Громадяни через
громадські об’єднання мають можливість вплинути на ситуацію у
суспільстві, брати участь у житті держави та взаємодіяти з нею. Громадські
об’єднання є однією з найефективніших артерій взаємодії держави і
суспільства. Вони є формою підтримки зв’язків між громадянським
суспільством і державою. Громадські об’єднання не залежать від держави,
вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство
від необґрунтованого втручання держави в громадське життя. Їх паритетні
взаємовідносини обов’язково повинні базуватися на взаємній повазі та
обопільному врахуванні інтересів кожного.
11 .Основними формами організації взаємодії органів публічної влади
та громадських організацій можна вважати наступні:
– участь громадських організацій в розробленні та обговоренні
проектів нормативно-правових актів з питань, що стосуються суспільно-
економічного розвитку держави, інтересів широких верств населення, прав і
свобод людини та громадянина;
– здійснення ними громадського контролю за діяльністю органів
публічної влади щодо розв’язання проблем, що мають важливе суспільне
значення (у формі громадського моніторингу підготовки та виконання
рішень, експертизи їх ефективності, подання органам публічної влади
експертних пропозицій);
– надання громадським організаціям соціальних послуг населенню
відповідно до укладених з органами державної влади договорів;
– утворення спільних консультативно-дорадчих та експертних органів,
рад, комісій, груп для забезпечення врахування громадської думки у
формуванні та реалізації державної політики;
– проведення органами публічної влади моніторингу та аналізу
громадської думки, забезпечення своєчасного публічного реагування на
пропозиції та зауваження громадськості;
– виконання спільних проектів інформаційного, аналітично-
дослідницького, благодійного і соціального спрямування тощо.
12. Проблема громадянського суспільства в Україні полягає у
відсутності належного державного фінансування. Більшість громадських
організацій існують на благодійні та бюджетні кошти, які не завжди
розподіляються рівномірно. Постійний пошук джерел фінансування
примушує громадські організації на співпрацю із бізнесовими і державними
організаціями, що призводить до втрати ними незалежності.
13. Дослідження досвіду низки зарубіжних країн щодо підходів та
механізмів залучення громадськості до процесів формування та реалізації
публічної політики (Естонії, Великобританії, Хорватії, Сербії, Канади,
Польщі, Мальти, Австрії, Фландрії) свідчить, про те, що в даних країнах
сформовано досить сильну державну інституційну підтримку з метою
забезпечення більш ефективної взаємодії уряду, органів влади та організацій
громадянського суспільства; розроблено концептуальні документи, які
стосуються розвитку громадянського суспільства та залучення
громадськості; застосовуються різноманітні механізми залучення, серед яких
публічні консультації, он-лайн форуми, он-лайн платформи, громадські
збори, круглі столи, семінари, соціологічні дослідження тощо.
14. В Україні Міністерствами, іншими Центральними органами
виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади систематично
проводять консультації з громадськістю у таких форматах, як: засідання
громадських рад та інших консультативно-дорадчих органів, електронних
консультацій з громадськістю, громадських слухань, конференцій, форумів,
засідань за круглим столом, електронних консультацій, зустрічей, нарад з
громадськістю, в тому числі і в он-лайн форматі. Ефективність консультацій
з громадськістю на сьогодні не на дуже високому рівні і носить досить часто
формальний характер через те, що консультації з громадськістю – це
переважно набір окремих, часто не поєднаних спільною метою заходів (як
правило, разових) з публічного обговорення проектів тих чи інших
нормативно-правових актів, тобто, фактично визначених варіантів вирішення
певної проблеми. Рекомендується вивчити європейський досвід проведення
публічних консультацій, які передбачають комплексний аналіз позицій
заінтересованих сторін, а не орієнтуються на досягнення заздалегідь
визначеного результату. Аналізуючи практику застосування інструментів
електронної участі в Україні, з’ясовано, що електронні консультації та
електронні петиції на сьогодні набувають все більшої популярності,
Створюються умови для можливості участі населення у процесах е-участі,
але не простежується високий рівень активності користування даними
платформами через низьку поінформованість громадян.
15. Аналіз показав, що рівень готовності залучення громадськості до
процесів формування та реалізації державної політики дуже низький. Згідно з
дослідженнями 65% населення не бере участі в даних процесах через брак
часу або цілковиту незацікавленість, тобто існує тотальна пасивність
населення та та нерозуміння своєї ролі в процесах формування та реалізації
державної політики. Рекомендовано підвищувати рівень поінформованості
населення до цих питань, та підвищення рівня довіри населення до органів
державної влади, місцевого самоврядування, державних інституцій та
неурядових організацій через доведення ефективності своєї діяльності.
16. Таким чином, для посилення взаємодії між громадським
середовищем та органами публічної влади потрібно:
– розроблення та впровадження стандартів взаємодії між громадськими
організаціями й органами публічного управління;
– розроблення та впровадження стандартів участі громадян у процесі
прийняття рішень державними й місцевими органами влади;
– розроблення і впровадження стандартів моніторингу результатів і
дієвості взаємодії громадян та органів публічної влади;
– розроблення чітких і прозорих правил для отримання державної
грантової підтримки
– застосування механізму соціального замовлення;
– упровадження податкових пільг для донорів неурядових
громадських організацій;
– створення національного фонду розвитку громадського суспільства;
– запровадження законодавчих змін і заохочення створення
ендавмент-фондів;
– проведення навчань для державних службовців з питань ефективної
взаємодії з громадськістю;
– проведення широких досліджень з пошуку дієвих механізмів для
забезпечення ефективної взаємодії між державними органами та
громадським сектором.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Canada`s 2018-2020 National Plan on Open Government. URL:
https://open.canada.ca/en/content/canadas-2018-2020-national-action-plan-open-
government#toc3
2. Petition. URL: http://dictionary.cambridge.org/dictionary/english/
petition.
3. Recommendation CM/Rec(2009)1 of the Committee of Ministers to
member states on electronic democracy (edemocracy): Adopted by the Committee
of Ministers on 18 February 2009. URL: http://www.coe.int/dgap/democracy/
Activities/GGIS/CAHDE/2009/RecCM2009_1_and_Accomp_Docs/Recommendat
ion%20CM_Rec_2009_1E_FINAL_PDF.pdf.
4. Tomkova J. E-consultations – new tools for civic engagement or
facades for political correctness? European Journal of ePractice, 7, March 2009.
URL: https://joinup.ec.europa.eu/sites/default/files/document/2014-
06/ePractice%20Journal-Vol.7-March%202009.pdf.
5. UNDP. UN E-Government Survey 2016: e-government in support of
sustainable development. United Nations. URL:
https://publicadministration.un.org/egovkb/en-us/reports/un-e-government-survey-
2016.
6. United Nations E-Government Survey 2018. Gearing e-government to
support transformation towards sustainable and resilient societies. URL:
https://publicadministration.un.org/egovkb/Portals/egovkb/Documents/un/2018-
Survey/E-Government.pdf
7. Wilcox, D. The Guide to Effective Participation. Режим доступу:
URL: http://www.partnerships.org.uk/guide/
8. Взаємодія з громадськістю в умовах реалізації адміністративної
реформи. Івано-Франківськ: Івано-Франківський центр науки, інновацій та
інформатизації, 2012. 95 с.
9. Григорян О.О. Світовий і вітчизняний досвід забезпечення
прозорості та відкритості органів державної влади в реалізації публічної
політики (інформаційний аспект). URL:
http://academy.gov.ua/ej/ej15/txts/12GOOPIA.pdf
10. Декларація про рівність жінок та чоловіків як основний критерій
демократії MEG-4(1997)018 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/
994_903#Text
11. Державної служби статистики України. URL:
http://www.ukrstat.gov.ua/.
12. Додатковий протокол до Європейської хартії місцевого
самоврядування про право участі у справах органів місцевої влади, CETS
207-Місцеве самоврядування від 16 листопада 2009 р. URL:
http://www.coe.int/en/web/conventions/full-list/-/conventions/rms/0900001680084
82a
13. Досвід деяких держав-членів Ради Європи щодо функціонування
в органах виконавчої влади структур, відповідальних за залучення
громадськості у процесі формування та реалізації політики. Порівняльний
аналіз. URL: https://rm.coe.int/coe-overview-study-on-government-structures-for-
civic-engagement-in-eu/16809d6e66
14. Е-консультації як елемент публічних консультацій. Практичне
дослідження. URL: https://cid.center/wp-content/uploads/2019/02/pdf
15. Електронні петиції в Україні. URL:
https://www.prostir.ua/?library=elektronni-petytsiji-v-ukrajini
16. Європейська конвенція про участь іноземних громадян у
суспільному житті на місцевому рівні, доступно за посиланням: URL:
http://www.coe.int/fr/web/conventions/full-list/-/conventions/rms/090000168007
bd26
17. Єдина платформа місцевої електронної демократії». URL:
(https://e-dem.ua/about_us
18. Загальна декларація прав людини. URL:
https://www.coe.int/uk/web/compass/the-universal-declaration-of-human-rights-
full-version-.
19. Закон України «Про громадські об’єднання». URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17#Text.
20. Закон України «Про доступ до публічної інформації». URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text
21. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у
сфері господарської діяльності». URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1160-15#Text
22. Закон України «Про звернення громадян». URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/#Text.
23. Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів
державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами
масової інформації». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/539/97-
%D0%B2%D1%80#Text.
24. Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики».
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2411-17#Text.
25. Ільченко Н. В. Концепція участі та методи залучення населення
до розвитку територіальної громади. Державне управління: удосконалення та
розвиток. 2010. № 7. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Duur_2010_7_7..
26. Інформація про взаємодію органів виконавчої влади з
громадськими радами протягом ІІІ кварталу 2019 року. URL:
https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_grom-rad/info-
ovv-gr-3-2019.pdf.
27. Інформація про взаємодію органів виконавчої влади з
громадськими радами протягом І кварталу 2020 року. URL:
https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_grom-rad/info-
gromrad-ovv-2020-i.pdf.
28. Інформація про взаємодію органів виконавчої влади з
громадськими радами протягом ІІ кварталу 2020 року. URL:
https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_grom-rad/info-
gromrad-ovv-2020-2.pdf.
29. Інформація про взаємодію органів виконавчої влади з
громадськими радами протягом ІІI кварталу 2020 року. URL:
https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_grom-rad/info-
gromrad-ovv-2020-3.pdf.
30. Керівні принципи щодо громадської участі у процесі прийняття
політичних рішень. URL: https://rm.coe.int/guidelines-on-civil-participation-in-
political-decision-making/168076e135
31. Кодекс кращих практик участі громадськості у процесі прийняття
рішень. URL: https://rm.coe.int/16802eeddb.
32. Колесников О. Е-петиції у системі місцевої демократії: досвід
обласних центрів України. URL: https://samoorg.com.ua/wp-
content/uploads/2017/02/Petitsiyi_gotov-1.pdf
33. Конституція України. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.
34. Консультації з громадськістю і стейкголдерами. унормовуємо і
впроваджуємо. Методично-практичні рекомендації з проведення органами
місцевого самоврядування консультацій з громадськістю та заінтересованими
сторонами (стейкголдерами). URL:
https://decentralization.gov.ua/uploads/attachment/document/664/pdf
35. Крупник А. С. Громадські ради в Україні: пошук найкращого
формату діяльності. URL: https://samoorg.com.ua/blog/2018/09/03/gromadski-
radi-v-ukrayini-poshuk-naykrashhogo-formatu-diyalnosti/
36. Лахижа М., Черчатий М. Реалізація програми «Приязна
адміністрація» та проведення конкурсів з метою вдосконалення діяльності
органів влади: польський досвід. Вісн. держ. служби України. 2007. № 3.
37. Левченко О., Величко Н., Ковшун Л. Партисипативний підхід та
практики на рівні громади. Посібник для громадських активістів та всіх
зацікавлених. URL: https://www.hubs.org.ua/wp-
content/uploads/2018/10/partysypatyvnyj-pidkhid.pdf.
38. Лісабонський договір про внесення змін до Договору про
Європейський Союз та Договору про заснування Європейського
Співтовариства від 13 грудня 2007 р., 2007/C 306/0. URL: http://eur-
lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=celex%3A12007L%2FTXT
39. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text
40. ОБСЄ/ПРООН, Збірка матеріалів зі стратегії сталого розвитку,
Лондон, 2002 рік.
41. Опитування громадської думки для оцінки змін в обізнаності
громадян щодо громадських організацій та їхньої діяльності. URL:
https://rpr.org.ua/wp-
content/uploads/2020/03/USAID_ENGAGE_CEP_Winter2020_UKR-2.pdf
42. Планування, організація та проведення консультацій з
громадськістю Департамент інформації та комунікацій з громадськістю
Секретаріату Кабінету Міністрів України. URL:
https://khoda.gov.ua/image/catalog/files/archive.pdf
43. Портал громадського обговорення законопроектів. URL:
https://itd.rada.gov.ua/idsrv/
44. Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань
формування та реалізації державної політики. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-%D0%BF#Text
45. Посібник щодо проведення публічних консультацій URL:
http://icps.com.ua/assets/uploads/images/files/manual_on_public_consultations_ic
ps_.pdf
46. Постанова Кабінету міністрів України від 3 листопада 2010 р
№996 «Про забезпечення участі громадськості у формування та реалізації
державної політики». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-
%D0%BF#Text
47. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 р. № 3 «Про
Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів
виконавчої влади». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3-2002-
%D0%BF#Text.
48. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. №
976 «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської
експертизи діяльності органів виконавчої влади». URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/976-2008-%D0%BF#Text.
49. Рамкова Конвенція щодо захисту національних меншин,
доступно за посиланням. URL: http://www.coe.int/fr/web/conventions/full-list/-
/conventions/rms/090000168007cdac
50. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Декларація про право та
обов’язок окремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати та захищати
загальновизнані права людини та основні свободи» від 8 березня 1999 р.,
А/RES/53/144. URL: http://www.ohchr.org/Documents/Issues/Defenders/
Declaration/declaration.pdf
51. Резолюція Ради ООН з прав людини «Простір громадянського
суспільства: створення і підтримання в законодавстві та на практиці
безпечного і сприятливого середовища» від 9 жовтня 2013 р.,
A/HRC/RES/24/21, URL: https://daccess-
ods.un.org/access.nsf/Get?Open&DS=A/HRC/RES/22/6&Lang=E
52. Резолюція Ради ООН з прав людини «Рівна участь у політичному
житті: резолюція» від 8 жовтня 2013 року, A/HRC/RES/24/8. URL:
http://dag.un.org/bitstream/handle/11176/305484/A_HRC_RES_24_8-
EN.pdf?sequence=3&isAllowed=yn
53. Резолюція Ради ООН з прав людини «Рівноправна участь у
політичних і громадських справах» від 12 жовтня 2015 р., A/HRC/RES/30/9.
URL:http://docbox.un.org/DocBox/docbox.nsf/GetFile?OpenAgent&DS=A/HRC/
RES/30/9&Lang=E&Type=DOC
54. Рекомендація CM/Rec (2012)2 щодо участі дітей та молоді до 18
років. URL: http://www.refworld.org/docid/506981802.html
55. Рекомендація CM/Rec (97)3 щодо участі молоді та щодо
майбутнього громадянського суспільства. URL:
http://pjpeu.coe.int/documents/1017981/
56. Рекомендація CM/Rec(2007)14 Комітету Міністрів країнам-
учасницям щодо правового статусу громадських організацій в Європі,
доступно за посиланням: URL: https://wcd.Council of
Europe.int/ViewDoc.jsp?id=1194609
57. Рекомендація CM/Rec(2009)2 Комітету Міністрів країнам-
учасницям щодо оцінювання, аудиту та моніторингу участі та політик щодо
участі на місцевому та регіональному рівнях, доступно за посиланням: URL:
https://wcd.Council of Europe.int/ViewDoc.jsp?Ref =
58. Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи «Про участь
громадян у місцевому публічному житті». URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_739#Text;
59. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 р. №
297 «Про затвердження плану заходів на 2018 рік щодо реалізації
Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на
2016 – 2020 роки». URL: https://www.kmu.gov.ua/gromadskosti/gromadyanske-
suspilstvo-i-vlada/-20162020-roki.
60. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2018 р.
№ 985 «Деякі питання удосконалення комунікативної роботи органів
виконавчої влади». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/985-2018-
%D1%80#Text.
61. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 січня 2010 р. №
85 «Про схвалення Концепції проекту Закону України «Про основні засади
державної комунікативної політики». URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/85-2010-%D1%80#Text
62. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 р. №
2311 «Про проведення публічного громадського обговорення системних
соціально-економічних реформ». URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2311-2010.
63. Розпорядження Кабінету міністрів України від 18 жовтня 2004 р.
№759-р «Про роботу центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо
заезпечення відкритості у своїй діяльності, зв’язків з громадскістю та
взаємодії із засобами масової інформації». URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/759-2004Text
64. Світове дослідження цінностей 2020 в Україні. Український
центр європейської політики. Київ. 2020.
65. Указ Президента України «Про сприяння розвитку
громадянського суспільства в Україні». URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/68/2016#Text
66. Указ Президента України від 5 травня 2011 р. № 547 «Питання
забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації».
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/547/2011#Text.
67. Участь громадськості в процесі прийняття рішень. Огляд
стандартів та практик у країнах – членах Ради Європи. URL:
https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/17-civik 2018/rubrik_rekomehdation/
civik_Europe_2016.pdf
68. Участь громадськості у процесі прийняття рішень на місцевому
рівні: навчально-методичний посібник. Київ: ДП «Укртехінформ», 2013. 250
с.URL: https://www.zoda.gov.ua/files/WP_Article_File/original/000047/47349.pdf
69. Участь громадськості у процесі прийняття рішень на місцевому
рівні [Текст] : посіб. К. : Ленвіт, 2012 . 64 с.
70. Як підвищити спроможності громадських рад на здійснення
громадського контролю? URL: http://eidos.org.ua/wp-
content/uploads/2018/10/.pdf
71. Як проводились консультації з громадськістю у І кварталі 2017
року. URL: https//www.kmu.gov.ua/storage/app/media/17-civik-
2018/rubrik_konsult/2017_Ikv.pdf
72. Як проводились консультації з громадськістю у І кварталі 2018
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/17-civik-
2018/rubrik_konsult/1kv_%202018%20.pdf
73. Як проводились консультації з громадськістю у І кварталі 2019
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-
2018/rubrik_konsult/2019_Ikv.pdf
74. Як проводились консультації з громадськістю у І кварталі 2020
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-
2018/rubrik_konsult/zvit-2020-konsul-1.pdf
75. Як проводились консультації з громадськістю у ІV кварталі 2017
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/17-civik-
2018/rubrik_konsult/2017_IVkv.pdf
76. Як проводились консультації з громадськістю у ІV кварталі 2019
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-
2018/rubrik_konsult/kons-zvit-4-2019.pdf
77. Як проводились консультації з громадськістю у ІІ кварталі 2017
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/17-civik-
2018/rubrik_konsult/2017_IIkv.pdf
78. Як проводились консультації з громадськістю у ІІ кварталі 2018
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/17-civik-
2018/rubrik_konsult/2kv_%202018%20.pdf
79. Як проводились консультації з громадськістю у ІІ кварталі 2019
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-
2018/rubrik_konsult/2019_IIkv.pdf.
80. Як проводились консультації з громадськістю у ІІ кварталі 2020
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-
2018/rubrik_konsult/zvit-2020-konsul-2-1.pdf
81. Як проводились консультації з громадськістю у ІІІ кварталі 2017
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/17-civik-
2018/rubrik_konsult/2017_IIIkv.pdf
82. Як проводились консультації з громадськістю у ІІІ кварталі 2019
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-
2018/rubrik_konsult/2019-iii0kv.pdf.
83. Закон України «Про інформацію». URL :
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12#Text
84. Удосконалення консультацій з громадськістю. Пропозиції
громадськості та влади. Фінальний аналітичний звіт. За ред. К. С.
Ковриженко; Всеукр. громад. організація «Комітет виборців України». К. :
КВУ, 2012. С.73