Роль держави та підходи до цифрової трансформації освітнього процесу

Побережна, Катерина Вікторівна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7984
Title:	Роль держави та підходи до цифрової трансформації освітнього процесу
Authors:	Манн, Руслан Володимирович Побережна, Катерина Вікторівна
Keywords:	державне регулювання;освітній процес;система освіти;цифрова трансформація;цифровізація;цифрова компетентність
Issue Date:	Jun-2022
Abstract:	Кваліфікаційна робота бакалавра містить 88 сторінок, 11 рисунків, список літератури з 83 найменувань, 1 додатку. Об’єктом дослідження є управління цифровою трансформацією освітнього процесу. Предмет дослідження — роль держави та підходи до цифрової трансформації освітнього процесу. Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є огляд умов та перспективних завдань підвищення результативності публічного управління цифровою трансформацією освітнього процесу через його модернізацію. За результатами дослідження сформульовані основні теоретичні та методологічні аспекти державного регулювання галуззю освіти; систематизовано підходи до процесу цифрової трансформації освіти та її нормативно-правової бази; проведено соціологічне дослідження оцінювання рівня цифровізації учасників освітнього процесу; проаналізовано зарубіжний досвід управління цифровізацією освіти; запропоновані рекомендації щодо внесення змін до програми підвищення цифрової компетентності в системі освіти в Україні. Одержані результати можуть бути використані у практичній діяльності державними органами управління, органами місцевої влади та самоврядування, освітніми закладами, громадськими організаціями.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7984
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Побережна К..pdf Restricted Access		1.13 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 
 
до кваліфікаційної роботи  
бакалавра 
 
 
на тему: «Роль держави та підходи до цифрової трансформації освітнього 
процесу» 
 
 
 
 
 
 
Виконала: студентка 4 курсу, групи ПУА-188 
Спеціальності 281 Публічне управління та 
Адміністрування 
Побережна Катерина Вікторівна___________ 
                         (прізвище та ініціали) 
Керівник __Манн Р.В.__________________ 
                                   (прізвище та ініціали) 
Рецензент _______________________________ 
                                   (прізвище та ініціали) 
 
 
 
Черкаси 2022 року
ЗМІСТ 
 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, 
СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ……………………………………………………..6 
ВСТУП…………………………………………………………………………….7 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЛІ ДЕРЖАВИ 
ДО ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ………..10 
1.1. Характеристика публічного управління освітою…………………………10 
1.2. Поняття цифрової трансформації освіти………………………………….17 
Висновки до розділу 1…………………………………………………………...29 
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ГАЛУЗЗЮ 
ОСВІТИ В УКРАЇНІ……………………………………………………………32 
2.1. Нормативно-правова база державного управління сферою освіти та її 
цифровою модернізацією………………………………………………………..32 
2.2. Цифрові проекти та технології освітнього процесу навчальних закладів 
України…………………………………………………………………………...40 
2.3. Соціологічне дослідження оцінювання рівня цифровізації учасників 
освітнього процесу………………………………………………………………48 
Висновки до розділу 2…………………………………………………………...54 
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ 
ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ…………….56 
3.1. Розгляд зарубіжного досвіду процесу цифровізації освіти……………….56 
3.2. Рекомендації щодо змін державного впливу на цифрову модернізацію 
освітнього процесу України……………………………………………………..66 
Висновки до розділу 3…………………………………………………………...73 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..74 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….77 
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….86 
 
5 
 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ , СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, 
СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ 
 
IT – Information Technology (інформаційні технології) 
KERIS – Корейська науково-дослідна та інформаційна служба в галузі 
освіти 
MOOC Massive Open Online Course (масовий відкритий онлайн курс) 
OECD – Organisation for Economic Cooperation and Development 
(Організація економічного співробітництва та розвитку)  
PISA – Programme for International Student Assessment 
PISA – Programme for International Student Assessment (програма 
міжнародного оцінювання студентів) 
SELFIE – Self-reflection on Effective Learning by Fostering the Use of 
Innovative Educational Technologies 
STEM – Science, Technology, Engineering, Mathematics (природничі 
науки, технології, інженерія, математика) 
VR Virtual Reality (віртуальна реальність) 
ВРУ – Верховна Рада України 
ГО – Громадська організація 
ЄС – Європейський Союз (Євросоюз) 
ІКТ – інформаційно-комунікативні технології  
МОН – Міністерство освіти та науки 
НУШ – Нова українська школа 
ООН – Організа́ція Об’є́днаних На́цій 
ЦОР – Цифрові освітні ресурси 
ЦОС – Цифрові освітні сервіси 
ЦТ – цифрова технології 
КСУ – Конституційний суд України 
ВВП – Валовий внутрішній продукт 
6 
 
ВСТУП 
 
Актуальність теми. Науковці та державні діячі значну увагу надають 
проблемам модернізації публічного управління. Це обумовлено 
трансформаціями, що відбуваються в Україні. Вже декілька років поспіль 
економічна, політична та культурна модернізація України, головним чином, 
визначається та ототожнюється із цифровізацією усіх аспектів 
життєдіяльності її громадян. З-поміж численних сфер, в останні роки про 
цифрову трансформацію заговорили і у сфері освіти.  
Трансформаційні процеси в освіті почалися всьому світу, вони потрібні 
і у вітчизняній освіті. Цифрова трансформація освітнього процесу потребує 
створення необхідної інфраструктури, формування відповідної нормативно-
правової та науково-методичної бази, що забезпечує реалізацію пріоритетних 
проектів. Цифрова економіка вимагає, щоб кожен, хто навчається, опанував 
компетенції XXІ ст. та міг творчо, а не за шаблоном, застосовувати наявні 
знання в цифровому середовищі, що швидко розвивається.  
Значимість цифрової трансформації освітнього процесу викликана 
глобальними процесами переходу до цифрової економіки та цифрового 
суспільства. Дослідження Іntеrnаtіоnаl Dаtа Соrроrаtіоn показують, що до 2025 
року загальний обсяг цифрових даних у світі становитиме 175 зеттабайт проти 
40 зеттабайтів у 2021 році. Результатом стане збільшення обсягу доступних 
людству знань до 2060 року в 19 разів, тобто сьогодні людство має в своєму 
розпорядженні 5% знань від тих, які будуть створені та доступні через 40 
років. До 2030 року світова економіка залучить $13 трлн. лише за рахунок 
розвитку штучного інтелекту, використання якого забезпечить 14% зростання 
світового ВВП ($15,7 трлн.). Протягом наступних 10 років 60% усіх професій 
буде автоматизовано, з’явиться від 20 млн. до 50 млн. робочих місць у сфері 
інформаційних технологій. Ці прогнози та тенденції формують високий попит 
на цифрові та освітні послуги, актуальність взаємної інтеграції яких сьогодні 
7 
 
як ніколи висока, оскільки обидві сфери та їх взаємодія відносяться до рангу 
стратегічних напрямів розвитку будь-якої економіки, що росте, у тому числі й 
України. 
Цифрова модернізація освітнього середовища покликана змінити долю 
нинішніх та прийдешніх поколінь, створюючи новий капітал, що базується на 
розвитку творчості та інтелектуального потенціалу людини як 
фундаментальних складових людської особистості. Освітня галузь – це вектор 
поступу, спрямований переважно в майбутнє, цифровізація якого повинна 
забезпечити докорінні зміни, що призведуть до поліпшення якості життя 
людини. Освіта в цілому є одним з найперспективніших напрямів 
цілеспрямованого формування інноваційного кадрового потенціалу країни. 
Реалізація програми розвитку цифрової економіки відповідно до пріоритетів 
державної політики України ставить нові завдання, вирішення яких можливе 
при комплексному підході до цифрової трансформації. 
Викладені обставини зумовлюють важливість та актуальність теми 
дослідження, як у частині становлення та розвитку сучасного освітнього 
процесу, так і задля збільшення науково-методичної бази практико-
орієнтованого інструментарію цифрової трансформації освітніх систем. Також 
інтерес до теми обґрунтовано необхідністю впровадження публічного 
управління в цифровій трансформації як основи інноваційного суспільства у 
сферу освіти та науки.  
На сьогоднішній день аспект дослідження процесу цифрової 
трансформації освітнього процесу є предметом вивчення в працях сучасних 
українських дослідників, зокрема В. Ю. Бикова, І. Г. Власенко, С. О. Карплюк, 
Б. О. Кузікова, М. М. Лещенко, І. С. Лапшиної, Л. Б. Ліщинської, 
С. В. Толочко, М. С. Толмач, Ж. В. Семчук, Ю. В. Трач, О. Г. Фіданян та ін.  
Мета роботи – провести огляд умов та перспективних завдань 
підвищення результативності публічного управління цифровою 
трансформацією освітнього процесу через його модернізацію. 
Виходячи з мети роботи були визначені завдання для її досягнення: 
8 
 
1. Узагальнити підходи до поняття «освіта», «цифрова трансформація», 
«цифрова трансформація освітнього процесу», її роль, розвиток та технології. 
2. Розглянути нормативно-правову базу публічного управління сферою 
освіти та цифровізацією освітнього процесу.  
3. Охарактеризувати наявні в Україні технології цифровізації освіти та 
провести соціологічне дослідження оцінювання рівня цифровізації учасників 
освітнього процесу, освітнього закладу. 
4. Проаналізувати зарубіжний досвід державного управління 
цифровізацією галузі освіти, виявити основні недоліки української системи 
регулювання цифрової трансформації та надати рекомендації щодо їх 
вирішення. 
Об’єктом дослідження є управління цифровою трансформацією 
освітнього процесу. 
Предметом дослідження є роль держави та підходи до цифрової 
трансформації освітнього процесу. 
Методи дослідження: метод аналізу, синтезу, індукції, дедукції, 
абстракції, конкретизації; метод логічного узагальнення та порівняння; метод 
статистичного аналізу; інтегральний метод та метод експертних оцінок, 
візуально-графічні методи, метод соціологічного аналізу; метод аналізу 
документів; метод прямого розрахунку та ретроспективний метод. 
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше проаналізований 
зарубіжний досвід управління цифровізацією освітнього процесу, 
представлено модель чинників цифрової трансформації освітнього процесу, 
також надані рекомендації щодо поліпшення української програми цифрової 
трансформації педагогічних працівників. 
Структура та обсяг роботи. Робота складається із вступу, основної 
частини, висновків до розділів, загального висновку, списку використаних 
джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 88 сторінок, з яких 
основного тексту – 76 сторінок. Список використаних джерел налічує 83 
найменувань, з яких 14 – нормативні акти. 
9 
 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЛІ ДЕРЖАВИ ДО 
ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ 
 
 
1.1. Характеристика публічного управління освітою 
 
Найбільш широким науковим пошукам категорія «освіта» та їй подібні 
піддавалася з боку науковців–представників педагогічної галузі. У загальному 
розумінні освіта – це процес й результат засвоєння особистістю певної 
системи знань, практичних компетентностей, навичок і пов’язаних із ними 
рівня її розумово–пізнавальної і творчої діяльності, моральної культури, які в 
сукупності формують соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї 
особистості [21]. Тут же визначається, що освіта має зміст цілісної системи 
навчання, виховання, розвитку, саморозвитку особистості, збереження 
культурних норм з орієнтацією на майбутній стан культури, створення умов 
для повноцінної реалізації внутрішнього потенціалу індивіда та його 
становлення як інтегрованого члена суспільства, виконуючи функцію 
наступності поколінь.  
Концепція Нової української школи пропонує вживати поняття «освіта» 
та «освітній процес» в їх сучасному розумінні, що охоплює навчання, 
виховання і розвиток. 
О. Ю. Щербіна та Н. В. Ломовцева освітній процес визначають як 
цілеспрямовану та організовану єдину систему дій для навчання, виховання та 
розвитку особистості, яка включає цілі, завдання, методи та засоби керованої 
освіти [61]. 
Відомий педагог І. П. Подласий розглядає «освіту переважно як 
результат навчання та обсяг систематизованих знань» [40, с. 10]. 
В. В. Краєвський відзначає не тільки цілеспрямованість процесу виховання та 
10 
 
навчання на користь людини, суспільства та держави, а й інтегративність 
поняття [29]. 
Педагогічна енциклопедія містить вказівку на сукупність 
систематизованих знань, навичок та умінь. Неспеціальні тлумачення поняття 
«освіти» в енциклопедичних та словникових виданнях відображають зміст 
даного терміна: результат, процес, зміст [58]. 
Розуміння поняття «освіта» серед вчених-педагогів стало базою для 
тлумачення відповідної категорії у юридичних дослідженнях. Положення 
наукових досліджень відповідно стали відображатися у навчальній та 
довідковій юридичній літературі. Більше того, напрацювання вчених-
педагогів лягли в основу і рішень Конституційного суду України. Зокрема, у 
Рішенні КСУ у справі про доступність і безоплатність освіти зазначається, що 
освіта – це цілеспрямований процес виховання і навчання з метою набуття 
встановлених державою освітніх рівнів [44].  
У Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 
року освіта розглядається як така, що має функцію ключового ресурсу 
соціально-економічного розвитку держави і підвищення добробуту громадян 
[7]. Разом із цим у даному документі зазначено, що нинішній рівень освіти не 
дає їй змоги виконувати цю функцію повною мірою. 
Згідно із Законом України «Про освіту» освітній процес – система 
науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток 
особистості шляхом формування та застосування її компетентностей. 
У довідниковій літературі з адміністративного права А. А. Шарая освіту 
визначає як основу інтелектуального, культурного, духовного, соціального, 
економічного розвитку суспільства і держави [59].  
Серед юристів, дослідження яких стосувалися питань освіти, слід 
відмітити Н. Л. Губерську, яка визначала освіту як об’єктивно чинні суспільні 
відносини, урегульовані нормами права, в яких формується й реалізується 
державна політика, визначаються стандарти освітньої діяльності, 
11 
 
здійснюється адміністрування у сфері освіти, забезпечується якість освіти 
[23]. 
Українська структура освіти регламентована Законом України «Про 
освіту» і включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну 
освіту; професійно-технічну освіту; фахову передвищу; вищу освіту; 
післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту; інклюзію; 
дистанційне навчання [4]. 
Звертаючись до питання про об’єкт управлінської діяльності чи 
адміністрування слід відмітити, що у багатьох дослідженнях і юридичних, і 
дослідженнях у галузі державного управління освіта розглядається як об’єкт 
державного управління чи об’єкт адміністрування. Часто в наукових 
дослідженнях юридичного спрямування та державного управління освіта 
загалом розглядається як об’єкт державного чи публічного управління [24]. 
Переважно такий підхід прослідковується у працях науковців галузі 
державного управління [24;39;57]. 
Зокрема, відмічається, що державне управління освітою – особливий вид 
професійної діяльності, спрямований на систему освіти з метою забезпечення 
її життєдіяльності, динамічного розвитку у зв’язку із зміною обставин. Суттю 
управління освітою є цілеспрямована діяльність щодо створення соціально–
прогностичних, організаційних, правових, кадрових, педагогічних, 
матеріально–фінансових та інших умов, необхідних для оптимального 
функціонування і розвитку галузі, реалізації її мети, переходу в якісно новий 
стан [21].  
Р. Г. Щокін вважає, що адміністрування галуззю освіти слід пов’язувати 
з діяльністю, яка спрямована на вироблення, прийняття та реалізацію 
організаційних, контрольних, координаційних та інших заходів, що 
здійснюються з метою створення педагогічних, соціальних, матеріально-
технічних, кадрових умов для належного функціонування та розвитку галузі 
освіти [61]. 
12 
 
В нормативних актах так само законодавець використовує терміни 
«управління освітою», «органи управління освітою». В Україні державне 
управління у сфері освіти визначається ст. 62 Закону України «Про освіту», в 
якій наявний загальний перелік органів державного управління освітою [4]. 
Повноваження цих органів визначені відповідно до Закону України «Про 
освіту» (ст. 63–ст. 67) [4]. Крім того, важливо відмітити, що Законом України 
«Про повну загальну середню освіту» [5], Законом України «Про дошкільну 
освіту» [2] та Законом України «Про вищу освіту» [3] визначають різні 
системи органів управління освітою. 
У відповідності до конституційних положень, кожен має право на освіту. 
У відповідності до ст. 53 Конституції України держава забезпечує доступність 
і безоплатність дошкільної, повної, загальної середньої, професійно–
технічної, вищої, післядипломної освіти в державних і комунальних 
навчальних закладах; розвиток різних форм навчання; надання державних 
стипендій та пільг учням і студентам [1]. 
Відповідно до ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та 
культурні права, Україна визнає право на освіту кожної людини, незалежно 
від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та 
характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення 
до релігії, стану здоров’я та інших обставин [33].  
В. М. Савіщенко до ознак адміністрування галуззю освіти визначає:  
− регулювання – регулювання відносин освітніх процесів (навчання, 
виховання, професійної, наукової та загальнокультурної підготовки 
здобувачів освіти);  
− колективність – проявляється через колективну діяльність державних 
службовців, керівників закладів освіти та педагогів;  
− постійність – постійне координування та регулювання діяльності 
закладів освіти;  
13 
 
− імперативність – має вплив на взаємовідносини у сфері освіти, 
підпорядковує волю учасників, формуючи її;  
− педагогічність – механізм управління орієнтований на творчо 
інноваційний розвиток освіти, її гуманізацію та демократизацію [47]. 
Управління освітнім процесом включає певні складові (рис.1.1). 
 
Система 
обліку 
контингенту
Система 
Система організаційного 
організаційного 
та документаційного 
управління навчальним 
супроводу учнів
процесом 
Кадрове забезпечення, Система 
підвищення професійного 
кваліфікації виховання
Матеріальго-
Інформаційне 
технічне 
забезпечення 
заезпечення
 
Рисунок 1.1 – Управління освітнім процесом 
 
Зміни, які відбуваються в даний проміжок в освітній сфері, 
пред’являють також і суттєві вимоги до вчителів, вони повинні відповідати 
обставинам, вивчити нові науково-технічні процеси і впроваджувати їх в свою 
практику. У «Національній доктрині розвитку освіти» зазначено, що 
пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційно-
комунікаційних технологій, що забезпечують подальше вдосконалення 
навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку 
молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві, 
грамотне керування освітнім процесом та закладом в цілому [6].  
14 
 
З. С. Фаргієва вважає ІКТ – рушійною силою, оскільки педагоги 
розуміють, що поєднання цифрових технологій і ресурсів дає більше 
можливостей для розширення горизонтів і поліпшення якості навчання, 
викладання і підготовки, ніж всі попередні освітні технології від шкільної 
дошки до телебачення [55]. Велика частина викладання та навчання є 
вербальною, будь то слова, числа, формули або зображення. Цифрові 
навчальні матеріали якісно відрізняються від традиційних навчальних 
матеріалів своєю можливістю керувати ними.  
Протягом останніх двох десятків років, відбувається процес переходу 
від традиційного навчання до навчання на базі комп’ютерних технологій. Це 
стало можливим здебільшого з розвитком мережі Інтернет, що дало 
можливість пересилати необхідну кількість динних з одного кінця світу в 
інший, вільно вести дискусії з іншими користувачами мережі в оnlіnе-режимі 
і розміщувати інформацію на Інтернет-сайтах, роблячи її доступною для всіх 
бажаючих. Сучасні інформаційні технології дають змогу підвищити та 
вдосконалити ефективність освітнього процесу. Під час реформування освіти 
у закладах загальної освіти прогресивно розробляється концепція 
дистанційної освіти, що передбачає розробку різноманітних технологій, у 
тому числі технології дистанційного навчання.  
За концепцією розвитку дистанційної освіти в Україні дистанційна 
освіта – це форма навчання, рівноцінна з очною, вечірнього, заочною та 
екстернатом, що реалізується, в основному, за технологіями дистанційного 
навчання [28].  
Як визначено в наказі Міністерства освіти і науки України «Про 
затвердження Положення про дистанційне навчання», дистанційна освіта – це 
форма організації навчального процесу у закладах освіти (ВНЗ, ЗПО, ПТНЗ, 
ЗНЗ), яка забезпечує реалізацію дистанційного навчання та передбачає 
можливість отримання випускниками документів державного зразка про 
відповідний освітній або освітньо-кваліфікаційний рівень [41]. 
15 
 
Державною стратегією регіонального розвитку на 2021-2027 роки серед 
інших загальнодержавних викликів, що стримують розвиток регіонів і 
держави в цілому, визначено низький рівень цифровізації регіонів і цифрової 
обізнаності [11].  
Використання цифрових технологій вже багато років впливає на 
розвиток системи освіти, допомагає вирішувати завдання, що стоять перед 
нею. Є все підстави припускати, що найближчими роками цей вплив лише 
посилюватиметься. Можна виділити три групи сценаріїв, у межах яких 
виявлятиметься цей вплив: 
а) консервативний сценарій, який характеризується збереженням 
існуючої усередненої моделі навчання, яку підтримує бюрократизована 
система управління освітою. Тут ЦТ допомагають вводити та дотримуватися 
рішень, що проводяться зверху, посилювати контроль, гарантувати 
одноманітність випробуваних освітніх матеріалів і методичних рішень; 
б) сценарій розмивання школи, де недостатня ефективність 
традиційних освітніх організацій усувається за рахунок використання 
мережевих освітніх сервісів, що швидко розвиваються. Тут ЦТ дозволяють 
нарощувати можливості здобуття освіти поза освітніх організацій. У цьому 
сценарії значно зростає роль додаткової освіти дітей, де все більше 
використовуються ЦТ; 
в) сценарій трансформації освітніх організацій, що перетворюються на 
культурні центри місцевих (і/або професійних) спільнот, що стають місцем 
навчання протягом всього життя. Тут ЦТ допомагають долати формалізм у 
навчанні, підтримувати персоналізоване навчання, постійну зацікавленість 
учнів та педагогів у результативності освітньої роботи. 
Таким чином, всі кроки розвитку вітчизняної освітньої системи за 
останні десятиліття, пов’язані з використанням та використанням цифрових 
технологій, що належали до сценаріїв першої групи. В результаті за останні 
десятиліття в освітніх установах була створена технологічна база та кадровий 
потенціал, який дає можливість рухатися далі 
16 
 
1.2. Поняття цифрової трансформації освіти  
 
Починаючи з 90-х років XX ст., у літературі широко використовується 
термін «інформаційні та комунікаційні технології» (ІКТ; Іnfоrmаtіоn аnd 
Соmmunісаtіоn Tесhnоlоgy – ІСT), який широко використовується в 
офіційному мовленні. Одночасно у суспільно-політичному контексті 
найпопулярнішим стає термін «цифрові технології». В даний час він набув 
особливого звучання у зв’язку з програмами цифрової трансформації 
економіки та освіти.  
Цифрові (інформаційні та комунікаційні) технології, що швидко 
вдосконалюються, сприяють глибоким перетворенням у всіх галузях 
економіки та соціальної сфери. Ці перетворення часто називають новою 
технологічною (чи четвертою індустріальною) революцією, а пов’язані з ними 
зміни – «цифровою трансформацією».  
Т. Осбург наголосив, шо четверта індустріальна революція – це не лише 
випереджаючі науково-технічні розробки, а й якісна зміна культури праці [73]. 
Цифрова трансформація спирається на ЦТ, що швидко розвиваються, і їх 
прискорюючий вплив на життя суспільства. Вона враховує те, що сталося, що 
відбувається зараз і орієнтується на майбутні технологічні зміни. 
Цифрова трансформація – це впровадження сучасних технологій у 
бізнес-процеси підприємства [22]. Цей підхід передбачає не тільки 
встановлення сучасного обладнання або програмного забезпечення, а й 
фундаментальні зміни у підходах до управління, корпоративної культури, 
зовнішніх комунікацій.  
Український інститут майбутнього в межах Економічної стратегії 
України 2030Е визначає цифровізацію як впровадження цифрових технологій 
в усі сфери життя: від взаємодії між людьми до промислових виробництв, від 
предметів побуту до дитячих іграшок, одягу тощо [12;54]. Це перехід 
біологічних та фізичних систем у кібербіологічні та кіберфізичні (об’єднання 
17 
 
фізичних та обчислювальних компонентів). Перехід діяльності з реального 
світу у світ віртуальний (онлайн). 
Сьогодні цифрову трансформацію прийнято розглядати як процес 
якісних змін підприємства, пов’язаний із запровадженням інновацій, гнучких 
організаційних та бізнес-моделей. Як зазначив Б. Соліс, цей процес спирається 
на вдосконалюванні технології, виробничі процеси, що оновлюються, 
аналітичні розробки та повсякденну творчість персоналу [78]. 
Згідно Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України, 
цифровізацією є насичення фізичного світу електронно-цифровими 
пристроями, засобами, системами та налагодження електронно-
комунікаційного обміну між ними, що фактично уможливлює інтегральну 
взаємодію віртуального та фізичного, тобто створює кіберфізичний простір 
[14]. 
У роботі О. О. Прохорова та Л. Г. Коніка також обговорюється поняття 
«цифрова трансформація». Це поняття є найбільш загальним, оскільки 
охоплює своїм змістом всі сфери діяльності. Автори наводять одне з перших 
його значень як переходу від аналогових даних до цифрових (вузький зміст) 
[42]. Процес цього переходу триває кілька десятиліть. У широкому тлумаченні 
«цифрова трансформація» як поняття розглядається у трьох контекстах: 
− застосування цифрових технологій з метою автоматизації різних 
процесів діяльності підприємств, установ; при цьому кожне оновлення 
технологій визначає початок нової стадії цифрової трансформації цієї 
діяльності; 
− використання комплексу цифрових технологій високого рівня, що 
виникли на певному етапі розвитку; 
− впровадження в діяльність компанії, підприємства чи установи 
комплексу цифрових технологій високого рівня з метою побудови такої моделі 
професійної діяльності, яка базуватиметься на ефективному застосування цих 
технологій на вирішення професійних завдань [42;60]. 
18 
 
З самого початку цифровізація зводилася до автоматизації технологій, 
поширення інтернету, мобільного зв’язку, соціальних мереж, появи 
смартфонів, зростання споживачів, які застосовували ці нові технології. Таким 
чином, цифровізація, у свою чергу, це процес, спрямований не тільки на 
оцифрування всіх світових ресурсів (створення цифрових копій), але і 
формування мережевих платформ взаємодії, з метою отримання 
прогнозованого та гарантованого результату від будь-якого керуючого 
впливу. 
Розвиток цифрових інструментів ставить перед освітою питання, які 
фізичні, розумові та психічні здібності та як треба розвивати в ході 
організованого навчання, а які з них та в якому обсязі слід компенсувати (або 
підтримувати під час їх формування) новими цифровими інформаційними 
інструментами. 
Цифрові технології створюють умови для вирішення цього завдання за 
рахунок удосконалення засобів планування та організації освітнього процесу, 
широкого використання активних методів навчання та переходу до 
персоналізованої, результативної організації освітнього процесу [15]. 
 
Гнучкість
Відтворюваність
Мінливість
Вибірковість 
Індивідуалізованість 
 
Рисунок 1.2 – Риси цифрових інструментів 
 
19 
 
Відмінними рисами нових культурних цифрових інструментів є (рис. 
1.2): 
− гнучкість (можливість використовувати їх у будь-який час і у будь-
якому місці, де вони необхідні); 
− відтворюваність (необмежена можливість копіювання та 
дублювання); 
− мінливість (можливість швидкого оновлення, уточнення); 
− вибірковість (можливість вільного пошуку); 
− індивідуалізованість (можливість для кожного користувача 
працювати з інформацією індивідуально) [69]. 
Система освіти – це інформаційне виробництво, яке завжди 
здійснюється в інформаційному середовищі. Останні десятиліття 
спостерігається перехід від «паперового» до «цифрового» інформаційного 
освітнього середовища. Цей процес пройшов кілька етапів свого розвитку. 
Слідом за комп’ютеризацією та інформатизацією освіти настав час його 
цифрової трансформації.  
Цифрова трансформація освіти – це робота на багато років. Вона 
торкається всіх рівнів освіти і неможлива без діяльної участі учнів, педагогів, 
працівників управління, всіх стейкхолдерів (зацікавлених сторін), включаючи 
батьків та роботодавців, політиків та представників громадськості.  
Згідно Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України, 
цифровізацією освіти є об’єднання різних компонентів і найсучасніших 
технологій завдяки використанню цифрових платформ, упровадженню нових 
інформаційних та освітніх технологій, застосуванню прогресивних форм 
організації освітнього процесу та активних методів навчання, а також 
навчально-методичних матеріалів [14]. 
Суть цифрової трансформації освіти – досягнення необхідних освітніх 
результатів та рух до персоналізації освітнього процесу на основі 
використання ЦТ [30]. Цифрові технології допомагають на ділі 
20 
 
використовувати нові педагогічні практики (нові моделі організації та 
проведення навчальної роботи), які раніше не могли зайняти гідне місце у 
масовій освіті через складність їх здійснення засобами традиційних 
(паперових) технологій комунікації та роботи з інформацією. 
На думку В. Ю. Бикова, цифровою трансформацією освіти передбачено 
організацію освітнього процесу з використанням цифрових технологій, 
впровадження інформаційних систем управління закладом освіти та окремо 
взятим студентом/учнем (наприклад, оцінювання рівня освоєння матеріалу, 
компетенцій, побудови та коригування індивідуальних освітніх траєкторій) 
[18]. За наголошенням автора, цей підхід до освітнього процесу вимагає 
включення цифрових технологій у процес розробки гнучкої системи навчання, 
яка б відповідала концепції відкритої системи освіти, а також формування 
цифрових компетентностей педагогів і студентів (учнів). Концепція розвитку 
цифрових компетентностей визначає цифрову компетентність українців як 
динамічну комбінацію знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, 
інших особистих якостей у сфері інформаційно-комунікаційних та цифрових 
технологій, що визначає здатність населення успішно соціалізуватися, 
провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність із 
використанням таких технологій [13]. 
У роботі А. Г. Савіної дається визначення цифрової трансформації 
системи освіти, під якою розуміється тривалий процес, що характеризується 
необхідністю комплексних перетворень щодо вирішення наступних завдань: 
− створення необхідної інфраструктури цифрової освіти, заснованої на 
глибокому проникненні інформаційно-комунікаційних технологій у освітні 
організації всіх рівнів; 
− формування відповідної нормативно-правової та науково-методичної 
бази, нових освітніх стандартів, матеріалів та програм; 
− реалізацію пріоритетних проектів з підготовки педагогічних та 
адміністративних кадрів для цифрової освіти. Виклики, що стоять перед 
21 
 
сучасною національною системою освіти повинні забезпечити її глобальну 
конкурентоспроможність на міжнародній арені та створити центри 
інноваційного, технологічного та соціального розвитку всередині країни [46]. 
−  
Цифрові 
технології та 
засоби Чітка система 
освітнього державного 
Трансформація процесу управління 
освітнього цифровізацією 
процесу і його та сферою 
елементів освіти
Цифровізація 
освіти
 
Рисунок 1.3 – Елементи цифровізації освітнього процесу 
 
Як відзначили Я. І. Кузьмінова та І. Д. Фруміна, цифрова трансформація 
освіти нерозривно пов’язана з: 
а) уточненням цілей навчання та освітніх результатів (чому вчити); 
б) розробкою нових педагогічних інструментів (педагогічний дизайн, 
методи та техніки педагогічної підтримки та виховної роботи, удосконалення 
управління роботою освітніх організацій та ін) та оновленням педагогічних 
практик з використанням цифрових технологій (як вивчати) [30]. 
Цифрові технології відіграють усе більшу роль в освіті, сприяючи 
забезпеченню її доступності та відкритості, підвищенню якості навчання, і 
відповідно висувають підвищені вимоги до цифрової компетентності 
педагогів. Стрімке й масштабне розповсюдження цифрових технологій 
зумовлює трансформацію методів надання якісної освіти, системи роботи в 
22 
 
дистанційному режимі, постає проблема добору необхідних ресурсів і 
відповідних технологій, а також формування сприятливого середовища для 
навчання. Необхідність та оперативність цифрової трансформації пояснюють 
так, що більшість випускників закладів освіти вбачають застосування 
інформаційно-комунікаційних технологій не лише в професійній діяльності, а 
й у сфері соціалізації та комунікації. Крім того, створення та збереження 
закладом освіти конкурентної переваги у сфері освітніх компетенцій з кожним 
роком усе більше визначатиметься своєчасністю впровадження нових 
технологій і готовністю до фундаментальних зрушень убік затребуваної 
освітньої системи майбутнього.  
Як зазначає А Сайклі, впровадження цифрових технологій та 
інструментів, що формують нове освітнє середовище та нову освітню модель, 
породжує потребу у розвитку колективних культурних практик, що 
підтримують спільну творчу діяльність викладачів та студентів, спільне 
конструювання знань у процесі навчання [75]. Розвиток цих практик – 
необхідна умова ефективності цифрових технологій та інструментів у системі 
вищої освіти. 
Навчальні заклади, які активно впроваджують цифрові технології в 
освітній процес, поступово переходять від бюрократичної до партисипативної 
моделі управління. Як свідчать результати досліджень, в управлінні освітніми 
організаціями простежуються наступні зміни: 
а) перехід від стандартизованих до індивідуальних освітніх траєкторій, 
які дозволяють студентам брати активну участь у створенні знань, у 
самоосвіті, а адміністраторам та викладачам враховувати індивідуальні стилі 
навчання;  
б) перехід від стандартизованої системи оцінювання знань, що 
передбачає, що всі студенти вивчають той самий контент, до 
індивідуалізованої системи оцінювання, в основі якої лежать такі критерії, як 
здатність вирішувати поставлені завдання, критично мислити, вчитися, 
23 
 
працювати з великими обсягами інформації, виділяти в них ту, що релевантна 
контексту та достовірна [75]; 
в) створення організаційних та матеріально-технічних умов переходу 
до навчання дією, або, іншими словами, до моделі навчання Д. Колба, суть якої 
в тому, що навчання не можна пояснити в термінах результатів, це процес 
народження, зміни ідей, думок, практичних дій; знання створюється за 
допомогою трансформації досвіду, а навчання передбачає активізацію всіх 
аспектів діяльності людини: розумового, чуттєвого сприйняття, 
поведінкового; сам процес навчання глибоко занурений у практику, оскільки 
знання народжується з практики та нею перевіряється; 
г) редизайн простору навчання: перехід від традиційних просторів 
(аудиторія, бібліотека, комп’ютерний клас) до гібридних просторів, що 
поєднує в собі можливості цифрового, мобільного, віртуального, онлайн, 
соціального та фізичного простору [71]; 
д) формування на базі інформаційно-комунікативних технологій нових 
моделей взаємодії з освітянами, які дозволяють враховувати їх освітні потреби 
після закінчення навчання та гнучко реагувати на відповідні запити. 
Загалом у процесі цифровізації система управління стає більш гнучкою, 
демократичною та відкритою для освітніх інновацій. 
У Цифровій адженді України говориться про те, що цифровізація є 
механізмом для економічного зростання завдяки приросту ефективності та 
збільшенню продуктивності від використання цифрових технологій [56]. 
Аналогічне стосується і сфери освіти. Головне, що відбувається у процесі 
цифрової трансформації освіти, – це не створення комп’ютерних класів і 
підключення до Інтернету, а формування та поширення нових моделей роботи 
освітніх організацій. В їх основі лежить синтез: 
− нових високорезультативних педагогічних практик, які успішно 
реалізуються у цифровому освітньому середовищі та спираються на 
використання ЦТ; 
24 
 
− безперервного професійного розвитку освітян; 
− нових цифрових інструментів, інформаційних джерел та сервісів; 
− організаційних та інфраструктурних умов для здійснення необхідних 
змін (включаючи підтримку навчального закладу, його керівників та 
засновників, з боку батьків, формування відповідного настрою в колективі, 
підтримку педагогів при освоєнні ними нових ролей та методів роботи). 
У літературі широко обговорюються зміни у системі освіти, що 
відбуваються під впливом цифровізації [64]. Багато пишуть про переваги, які 
несуть у собі цифрові технології [74]. До таких переваг відносять широкий 
доступ учнів до інформаційних ресурсів освіти; можливість будувати 
індивідуалізовані освітні траєкторії; прозорість діяльності освітніх 
організацій; оптимізацію взаємодії між викладачами та студентами, між усіма 
учасниками навчального процесу; формування мобільних структур 
управління освітнім процесом та ін. 
Поруч із позитивними моментами у літературі зустрічаються скептичні 
оцінки цифровізації освіти. Обговорюються виклики, із якими стикається 
система освіти: підвищення конкуренції на ринку освітніх послуг у зв’язку з 
появою нових провайдерів, зростання мобільності учнів, зміна їх запитів до 
змісту, форм та технологій навчання, з одного боку, та нездатність навчальних 
закладів освоїти нові вимоги та використовувати в повному обсязі можливості 
цифрових технологій – з іншого [83]. Серйозну тривогу у дослідників викликає 
формалізація професійної підготовки та зниження різноманітності знань та 
компетенцій випускників у зв’язку з алгоритмізацією та стандартизацією 
онлайн-освіти, особливо у разі застосування роботизованих програм та 
відсутності безпосереднього контакту з викладачем та учнями [75]. 
Наприклад, М. С. Толмач серед негативних ефектів цифровізації 
освітнього процесу зазначає:  
1. Можливі технічні ризики, пов’язані з виникненням збоїв у роботі 
програм та обладнання, з некоректним збереженням й архівуванням даних 
25 
 
тощо, а також з ймовірністю посилення кіберризиків, пов’язаних з 
хакерськими атаками університетських серверів та програмного забезпечення. 
Для мінімізації цих ризиків потрібен штат кваліфікованих ІT-фахівців, що 
призведе до збільшення витрат на оплату праці.  
2. Для окремих викладачів робота у форматі онлайн-навчання є 
проблемою, бо їм необхідно вчитися оперативно працювати з електронними 
ресурсами, комп’ютерними програмами та різними сервісами, а це інколи 
викликає опір, побоювання тощо. Але водночас варто пам’ятати, що зміст 
освіти вже не є унікальною інтелектуальною власністю конкретного 
викладача, адже молоде покоління все частіше звертається до можливості 
здобувати знання в зручній, комфортній формі, тому педагогам треба 
відповідати очікуванням молоді, а отже, засвоювати технології, 
урізноманітнювати процес викладання новими, більш результативними 
формами тощо.  
3. У разі зведення до мінімуму «живого» спілкування студентів (учнів) з 
педагогами чи одне з одним може сформуватися стійке відчуття 
«комунікативного вакууму». За умови онлайн-навчання цінність освітнього 
процесу як способу передання соціального та професійного досвіду від 
педагога до учня знижується у міру трансформації освітнього процесу вбік 
його цифровізації [51]. 
Однак нові технічні можливості, незважаючи на їх привабливість, що 
мало позначаються на освітніх досягненнях школярів. Так, за даними 
міжнародного дослідження РІSА, рівень оснащеності шкіл комп’ютерами 
слабко пов’язаний із результативністю навчальної роботи [80]. Обмежене 
використання комп’ютерів покращує освітні результати, але спроби посилено 
впроваджувати ЦТ роботи вчителя можуть призвести до зниження рівня знань 
учнів. 
Посилаючись на створену О. Ю. Уваровим макромодель процесу 
інформатизації освіти [52], можемо модель чинників цифрової трансформації 
освітнього процесу (рис.1.4).  
26 
 
Отже, рушійні сили поширення ЦТ в освіті поділяються на дві частини: 
зовнішня, пов’язана з впливом на освітню систему ззовні, та внутрішня, 
пов’язана із самою освітньою системою. Кожна з них характеризується своєю 
групою факторів: 
− зовнішніми, що задають умови функціонування освітньої системи та 
вимоги до неї; 
− внутрішніми, що визначають потребу, готовність та здатність освіти 
сприймати досягнення технологічного прогресу та використовувати їх для 
вирішення власних завдань. 
 
 
Рисунок 1.4 – Макромодель процесу цифровізації освіти 
 
Зовнішні фактори безпосередньо впливають на процеси цифровізації 
освіти та обумовлені процесами, що розгортаються за межами освітньої 
системи. Педагоги не можуть контролювати їх. Ці фактори пов’язані з 
досягнутим рівнем розвитку інформаційної індустрії, поширенням 
використання ЦТ у всіх сферах життя суспільства. Вони визначають: 
27 
 
− громадські очікування, претензії до результативності роботи системи 
освіти; 
− необхідну підготовку та рівень інформаційної культури та цифрової 
грамотності випускників; 
− доступність та якість використовуваних ЦТ та цифрових освітніх 
ресурсів; 
− можливий на даному етапі рівень вирішення задач цифрової 
трансформації освіти [52]. 
Зовнішні фактори не тільки стимулюють нововведення, але й задають 
обмеження на темпи та характер оснащення освітнього процесу засобами ЦТ, 
можливість освоєння та використання нововведень.  
Зовнішні фактори безпосередньо впливають на динаміку внутрішніх 
факторів, що виявляється у появі нових педагогічних рішень, що ґрунтуються 
на використанні ЦТ (наприклад, комп’ютерні тренажери, інформаційні 
системи управління освітнім процесом, цифрові підручники тощо). Зовнішні 
фактори впливають на розробку нових освітніх стандартів та зміст навчальних 
предметів. Вони стимулюють розробку нових, підтриманих ЦТ, способів 
організації процесу творення, появу нових високорезультативних методичних 
розробок та педагогічних практик. Вони також мають прямий вплив на 
розробників навчальних матеріалів, педагогів, дослідників та інших категорій 
освітян, які безпосередньо залучені до роботи з розвитку змісту, 
організаційних форм та методів навчання. Працівники освіти здобувають нові 
інформаційні інструменти, знаходять нові методичні рішення та сприяють 
цифровізації зсередини освітньої системи [52]. 
Внутрішні фактори обумовлені процесами, які значною мірою 
розвиваються в рамках системи освіти [48]. Вони пов’язані з гострими 
проблемами всередині системи освіти, зі здатністю загальноосвітньої системи 
відгукуватися на очікування, що змінюються, і запити суспільства, сприймати 
28 
 
та освоювати нові інструменти (засоби) роботи з інформацією для вирішення 
нових та старих освітніх завдань. Ці фактори характеризуються: 
− наявним науково-методичним доробком в області розроблення та 
використання всіх видів цифрових освітніх ресурсів (інформаційні джерела, 
інструменти та сервіси), навчальних програм та методичних матеріалів; 
− досягнутим рівнем професійної підготовки працівників освіти, їхньою 
педагогічною ІКТ-компетентністю, здатністю результативно використовувати 
ЦТ у своїй професійній діяльності; 
− гнучкістю системи управління, її готовністю до змін, здатністю 
розпізнавати та освоювати нове, поширювати результативні організаційні 
форми та методи навчальної роботи, розвивати цифровий інформаційний 
простір, методи управління освітньою організацією, перетворювати її на 
«організацію, що навчається [52]. 
Роль внутрішніх чинників щодо політики у сфері цифрової 
трансформації освіти найчастіше недооцінюється. Водночас без активної 
участі освітян цифрова трансформація освіти не відбудеться. 
Внутрішні фактори визначають, як відбуватимуться потенційно можливі 
зміни, як і які ЦТ буде готова абсорбувати освітня система, як 
використовуватимуться ресурси, що надаються системі освіти, наскільки 
ефективними виявляться зроблені капіталовкладення. 
Таким чином, сучасну систему освіти необхідно адаптувати до вимог 
часу й очікувань молоді через масове й ефективне використання інноваційних 
освітніх технологій і дидактичних моделей, заснованих на сучасних 
інформаційно-комунікаційних технологіях. 
 
Висновки до розділу 1 
 
Існує розширене та вузьке розуміння терміна «освіта». Під освітою у 
розширеному розумінні визначають процес передачі суспільством знань, 
29 
 
навичок, цінностей від однієї людини або групи іншим людям, передачі, що не 
включає характеристику засвоєння та обов’язковість результату. Освіта у 
вужчому значенні – здобуття знань окремими суб’єктами досліджуваної 
сфери, розглядається також як специфічна діяльність, спрямована на 
отримання учнями певної суми знань для підготовки їх до високопрофесійного 
виконання обов’язків; у педагогіці під освітою розуміють професійну 
діяльність з навчання та виховання, що має на меті формування певного типу 
особистості. 
Цифрова трансформація галузі освіти має перебудувати за допомогою 
цифрових технологій не лише процес здобуття знань та управління закладом 
освіти, а й саме знання, сформувати цифрові компетентності педагогів та 
майбутніх випускників. Сучасний заклад освіти має пройти шлях цифрової 
трансформації, інакше він не відповідатиме ринковим запитам. Перехід до 
цифрового закладу освіти передбачає використання гнучких процесів з 
урахуванням формування адаптивної корпоративної культури та оптимізації 
освітніх, соціальних процесів. Впровадження ЦТ в освіту включає оснащення 
освітніх організацій засобами цифрових технологій; підключення до 
високошвидкісного Інтернету; забезпечення освітнього процесу цифровими 
інструментами та матеріалами (цифровими джерелами, інструментами та 
онлайн-сервісами), використання цих цифрових інструментів та матеріалів у 
навчальному процесі. 
Отже, цифровізація освіти може бути успішною в тому разі, якщо 
освітній процес, заснований на застосуванні інформаційно-комунікаційних 
технологій, орієнтований на конкретних користувачів, має конкретний зміст, 
ґрунтується на правильній методології та підходах, цікавому контенті, 
хорошій мотивації студентів (учнів), чітко налагодженій програмній і 
технічній базі. 
Таким чином, цифрову трансформацію освіти можна розглядати як 
розвиток культури використання інформації на основі нових цифрових 
інформаційних інструментів за кількома основними лініями: 
30 
 
− у змісті важливим елементом стає проникнення нових цифрових 
інструментів у різні сфери людської діяльності; 
− освітні організації освоюють нові джерела та механізми обробки 
даних, які підвищують ефективність організації освітнього процесу та його 
процедур; 
− учні освоюють нові культурні загальнокористувацькі цифрові 
інструменти та спеціалізовані сервіси для підвищення ефективності своєї 
навчальної роботи, розвиваючи у тому числі відповідні здібності (наприклад, 
алгоритмічне мислення), які необхідні їхнього використання; 
− педагоги освоюють нові культурні загальнокористувацькі цифрові 
інструменти для підвищення ефективності своєї виробничої та навчальної 
роботи, що трансформується (у зв’язку з проникненням нових цифрових 
інструментів у різні області людської діяльності) зміст, методи та форми 
навчальної роботи, спеціалізовані цифрові інструменти та сервіси, які 
підвищують ефективність організації освітнього процесу, що змінюється; 
− керівники освіти освоюють нові культурні загальнокористувацькі 
цифрові інструменти, які підвищують ефективність їх виробничої та 
навчальної роботи, – нові спеціалізовані цифрові інструменти та послуги, які 
підвищують ефективність організації освітнього процесу, що змінюється. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
31 
 
РОЗДІЛ 2  
СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ГАЛУЗЗЮ ОСВІТИ В 
УКРАЇНІ 
 
 
2.1. Нормативно–правова база державного управління сферою 
освіти та її цифровою модернізацією 
 
Система державного регулювання освітньої діяльності повинна 
будуватись за ієрархічним принципом, за яким спочатку встановлюються 
функції системи, далі визначаються напрями проведення економічної 
політики, що спрямовуються на реалізацію цих функцій, потім здійснюється 
підбір інструментів втілення в життя цієї політики, і, нарешті, розробляються 
заходи регулювання конкретних процесів. 
Державна освітня політика часто відображена в концепціях, доктринах, 
програмах, стратегіях, що затверджуються нормативно–правовими актами 
Президента України та Кабінету Міністрів України. 
Дослідження правового регулювання адміністративних відносин у сфері 
надання освітніх послуг слід розпочати із Основного Закону нашої країни – 
Конституції України [1]. Право на освіту в даному правовому документів 
врегульовано досить стисло та лаконічно, що в цілому відповідає юридичній 
техніці, яка притаманна викладенню норм Конституції України. Разом із тим 
загальновідомим є той факт, що кожна стаття Основного Закону деталізується 
на рівні Законів та підзаконних нормативно–правових актів.  
Базовим законодавчим актом у сфері освіти є Закон України «Про 
освіту», який регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації 
конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і 
юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає 
32 
 
компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері 
освіти [4]. 
Освітні відносини є дуже різноманітними і законодавець присвячує 
кожній сфері освіти окремий спеціальний законодавчий акт, а саме сферу 
дошкільної освіти регулює Закон України «Про дошкільну освіту» [2], 
загальній середній освіті присвячений Закон України «Про повну загальну 
середню освіту» [5], професійно–технічній освіті – «Про професійну 
(професійно-технічну) освіту», вищій освіті – «Про вищу освіту» [3], 
позашкільній освіті «Про позашкільну освіту». Це не вичерпний перелік актів 
спеціального законодавства з вищою юридичною силою.  
Серед актів Президента України, які стосуються державної політики у 
сфері освіти, можна назвати Указ Президента України «Про Фонд Президента 
України з підтримки освітніх та наукових програм для молоді», Указ 
Президента України «Про Національну стратегію розвитку вищої освіти в 
Україні на період на 2022-2032 роки» [50], Указ Президента України «Питання 
забезпечення виконання покладених на Кабінет Міністрів України завдань і 
повноважень у сферах культури, освіти, науки, молоді, спорту та охорони 
здоров’я», Указ президента «Про консультативну раду з питань сприяння 
розвитку системи загальної середньої освіти», Указ президента «Про деякі 
питання підтримки розвитку освіти, науки та спорту» тощо.  
До актів Кабінету Міністрів України в цій сфері належать Постанова 
Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів 
Державної служби якості освіти», Розпорядження Кабінету Міністрів України 
«Про схвалення Концепції розвитку громадянської освіти в Україні», 
Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції 
підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти», Постанова 
Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про спеціальну 
школу та Положення про навчально-реабілітаційний центр», Постанова 
Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про конкурс щодо 
33 
 
обрання членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти» 
тощо.  
Окремі напрями реалізації державної політики у сфері освіти визначені 
актами Міністерства освіти і науки України, зокрема Наказом Міністерства 
освіти і науки України «Про затвердження форми звітності щодо чисельності 
та складу педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти та 
інструкції щодо її заповнення», «Про затвердження Положення про Єдину 
державну електронну базу з питань освіти», «Про затвердження Положення 
про Національну освітню електронну платформу» тощо [32]. 
Документами державного прогнозування й стратегічного планування 
розвитку освіти є прогноз розвитку освіти України, стратегія розвитку освіти 
України, відповідні державні, регіональні та місцеві цільові програми, плани 
діяльності у сфері освіти органів влади. Таким чином, сукупність дій органів 
державної влади та місцевого самоврядування, а також система прийнятих 
нормативно–правових актів забезпечують правову основу реалізації 
державної політики у сфері освіти. Наприклад, основоположні принципи 
Стратегії розвитку освіти в Україні на період на 2022-2032 роки узгоджені з 
іншими програмними документами [50]. Ця Стратегія спрямована на 
досягнення Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, також 
вона узгоджена із Стратегією людського розвитку, затвердженою Указом 
Президента України, напрямом «Якість життя» Національної економічної 
стратегії на період до 2030 року [12]. Також цей документ узгоджений зі 
Стратегією розвитку медичної освіти в Україні, пріоритетними напрямами та 
завданнями (проектами) цифрової трансформації на період до 2032 року. 
Наказами Міністерства освіти і науки України також можуть бути 
закріплені засади державної політики в певній сфері освітніх відносин. 
Прикладом є Концепція розвитку інклюзивної освіти, затверджена Наказом 
Міністерства освіти і науки України, метою якої виступає визначення 
пріоритетів державної політики у сфері освіти в частині забезпечення 
34 
 
конституційних прав і державних гарантій дітям з особливими освітніми 
потребами. 
Протягом ХХ ст. модернізація освіти була зосереджена переважно на 
оновленні її змісту. Але у ХХІ ст. цього уже недостатньо, адже посилюється 
необхідність удосконалення організаційних форм, методів, засобів навчання, 
створення дієвого цифрового освітнього простору завдяки цифровізації освіти. 
Цифровізація – це багатогранний процес переходу суспільства на 
цифрові технології, який стосується всіх сфер суспільної життєдіяльності 
(освіти, медицини, економіки, телебачення тощо), але в контексті модернізації 
державного управління вона має одне з першочергових напрямків, тому що 
саме він має вплинути на вдосконалення (зокрема, цифровізацію) різних 
суспільних галузей [57]. 
Зарубіжний дослідник К. Рей наголосив, що освітній процес в умовах 
становлення інноваційного суспільства потребує вибудуваної цілісної 
сукупності уявлень про те, як виглядає (або як повинна виглядати) система 
публічного управління, її структура та принципи функціонування, як вона 
взаємодіє з різними суб’єктами, як адаптується до змін у зовнішньому 
середовищі [67].  
Цифровізація публічного управління – системна зміна моделі 
управління, своєрідна автоматизація процесу використання оцифрованих 
даних [32]. У контексті ж дослідження сервісної функції держави цифровізація 
постає одним із найбільш дієвих механізмів удосконалення процесів надання 
державних послуг та моніторингу цього процесу. 
У науковій статті Н. І. Костенюк та Ю. Б. Пігарєва цифровізація 
публічного управління визначається як системна зміна моделі управління, 
своєрідна автоматизація процесу використання оцифрованих даних [39]. У 
контексті ж дослідження сервісної функції держави цифровізація постає 
одним із найбільш дієвих механізмів удосконалення процесів надання 
державних послуг та моніторингу цього процесу. Тобто роль публічного 
управління в забезпеченні цифрового розвитку має бути суттєво посилена 
35 
 
шляхом реалізації активної державної політики та реальної ефективної роботи 
всіх державних інституцій, особливо новоствореного Міністерства цифрової 
трансформації України. 
Задля ефективності впровадження цифрової трансформації публічного 
управління необхідно створити єдиний інформаційний простір для 
громадськості, владних інституцій, приватного бізнесу та громадських 
організацій. Такий підхід можна забезпечити соціокультурними формами 
організації освітньої та наукової діяльності. Перш за все потрібно правильно 
застосувати цифрові технології при співпраці таких інституцій в публічному 
управлінні. 
Н. А. Басараба відзначає, що сьогодні на державному рівні створено 
національну е-платформу, здійснено розробку перших е-підручників, курсів 
дистанційного навчання для школярів та підвищення кваліфікації для вчителів 
[17]. Проте численні технічні, регуляторні та фінансові бар’єри гальмують цей 
процес (наприклад, неефективність державного управління в галузі, 
відсутність належного доступу до Інтернету та незадовільне технічне 
оснащення частини шкіл). 
Концепція Нової української школи наголошує, що наскрізне 
застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі 
та управлінні закладами освіти і системою освіти має стати інструментом 
забезпечення успіху нової української школи [27]. 
Концепція розвитку цифрової економіки та суспільства України 
визначає, що при системному державному підході «цифрові» технології 
будуть значно стимулювати розвиток відкритого інформаційного суспільства 
як одного з істотних чинників розвитку демократії у країні, підвищення 
продуктивності, економічного зростання, а також підвищення якості життя 
громадян України [14]. 
На підставі зазначених цифрових тенденцій України ВРУ створила 
Комітет з питань цифрової трансформації, до повноважень якого віднесли 
питання формування законодавчих засад «цифровізації» та цифрового 
36 
 
суспільства України, адміністрування, функціонування і використання 
інтернету, роботи над Національною і державною програмами інформатизації, 
програмами ЄС «Єдиний цифровий ринок», іншими програми цифрового 
співробітництва, питання електронного урядування та публічних електронних 
послуг, смарт-інфраструктури (міста, громади), кібербезпеки та кіберзахисту 
тощо.  
Окрім того, Кабінет Міністрів України з метою оптимізації системи 
центральних органів виконавчої влади утворив Міністерство цифрової 
трансформації України, яке стало центральним головним органом у системі 
центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та 
реалізацію державної політики:  
− у сферах цифровізації, цифрового розвитку, цифрової економіки, 
цифрових інновацій та технологій, електронного урядування й електронної 
демократії, розвитку інформаційного суспільства, інформатизації; у сфері 
впровадження електронного документообігу;  
− у сфері розвитку цифрових навичок та цифрових прав громадян;  
− у сферах відкритих даних, розвитку національних електронних 
інформаційних ресурсів та інтероперабельності, розвитку інфраструктури 
широкосмугового доступу до інтернету та телекомунікацій, електронної 
комерції та бізнесу;  
− у сфері надання електронних і адміністративних послуг; у сферах 
електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації;  
− у сфері розвитку ІТ-індустрії [8;57].  
У Національній стратегії розвитку освіти в Україні передбачається 
інформатизація освіти, вдосконалення бібліотечного та інформаційно-
ресурсного забезпечення освіти і науки; забезпечення створення умов для 
розвитку індустрії сучасних засобів навчання (навчально-методичних, 
електронних, технічних, інформаційно-комунікаційних тощо) [7].  
37 
 
Міністерство освіти і науки України проводить реалізацію певних 
реформ цифровізації освіти: 
− реформа загальної середньої освіти: цифровізація НУШ; 
− реформа професійної (професійно-технічної) освіти: цифровізація 
(П(ПТ)О); 
− реформа державного управління: цифровізація освітнього сектору. 
Серед пріоритетних напрямів та завдань (проектів) цифрової 
трансформації на період до 2023 року у сфері освіти виділяють: 
1) запровадження використання електронних підручників у межах 
реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа», 
дистанційних курсів для учнів 5-11(12) класів, сприяння автоматизації 
освітніх та управлінських процесів, включаючи запровадження ведення 
електронних журналів та щоденників, електронної звітності, обліку здобувачів 
освіти, педагогічних працівників та суб’єктів підвищення кваліфікації на базі 
державних інформаційних систем, залучення інших освітніх інформаційних 
систем, створення в рамках Єдиної державної електронної бази з питань освіти 
реєстрів здобувачів освіти всіх рівнів, педагогічних та інших працівників 
закладів освіти; 
2) автоматизація вступної кампанії, організація набору та навчання 
(стажування) іноземців та осіб без громадянства, замовлення документів про 
освіту та додатків до них європейського зразка, запровадження електронного 
ліцензування, модернізація Єдиної державної електронної бази з питань 
освіти, створення та модернізація єдиної електронної системи моніторингу 
працевлаштування випускників; 
3) створення інформаційної системи, призначеної для конкурсного 
фінансування наукових досліджень, створення електронної системи доступу 
до існуючих інформаційних ресурсів наукового призначення, електронної 
науково-інформаційної системи, створення реєстру українських 
дослідницьких інфраструктур, розвиток українського індексу наукового 
38 
 
цитування, створення електронної системи присудження наукових ступенів та 
присвоєння вчених звань, модернізація систем подання документів та 
проведення державної атестації наукових установ і закладів вищої освіти в 
частині провадження ними наукової діяльності, забезпечення розвитку 
репозитарію академічних текстів та підключення до нього локальних 
репозитаріїв [9]. 
Виходячи з цілей державної політики цифрової трансформації, наявних 
цифрових трендів та перспектив розвитку глобальної економіки та освіти, 
можна виділити основні забов’язання державного управління цифровим 
розвитком сфери освіти (рис. 2.1).  
 
Державне управління цифровим розвитком освіти в Україні
Забезпечення учасникам навчалного процесу рівних 
можливостей доступу до послуг, інформації та знань
Наскрізна цифровізація в усіх сферах життєдіяльності
Сприяння розвитку інформаційного учасників навчального 
процесу, науково-технічного прогресу, підтримка цифрових 
освітніх інновацій
Міжнародне та регіональне співробітництво, обмін досвідом
Формування цифрових навичок і системи підвищення цифрової 
кваліфікації учнів, студентів, педагогів та упрвлінців
Підвищення рівня цифрової безпеки й довіри до ІКТ, 
забезпечення кібербезпеки, гарантування захисту цифрових прав і 
свобод учасників навчального процесу
 
Рисунок 2.1 – Основні аспекти державного управління цифровим 
розвитком освіти в Україні 
39 
 
Таким чином, саме законодавчі та технічні норми мають лежати в основі 
цифровізації як наступного етапу змін у сфері освіти. Проте розвиток цифрової 
держави в Україні відбувається повільними темпами, які бажано було б 
пришвидшити для досягнення рівня провідних країн світу 
 
2.2. Цифрові проекти та технології освітнього процесу навчальних 
закладів України  
 
Для ефективного використання цифрових технологій при вирішенні 
навчальних та організаційних завдань освітні організації одержують 
різноманітні програмні засоби. 
Серед них навчальні комп’ютерні програми з окремих предметів або 
тем, інструменти комп’ютерного тестування, цифрові довідники, енциклопедії 
та словники, навчальні посібники та підручники. Є електронні бібліотеки, 
електронні журнали та щоденники.  
Оперативно адаптуватися до нових реалій та розпочати цифрові 
трансформації школі допоможе безкоштовний онлайн-інструмент SELFIE. 
SELFIE – це онлайн-інструмент для самооцінки стану цифровізації 
навчального закладу через анонімне опитування, в якому затвердження та 
питання засновані на опублікованій у 2015 році рамці цифрових компетенцій 
освітніх організацій DigCompOrg Європейської Комісії [77].  
До того ж для українських учителів розробили національний тест на 
цифрову грамотність «Цифрограма». Інструмент передбачає 63 питання та 
оцінює 21 професійну цифрову компетенцію, які згруповані у 5 сфер: вчитель 
у цифровому суспільстві, професійний розвиток, використання та аналіз 
цифрових освітніх ресурсів, навчання та оцінювання учнів з використанням 
цифрових технологій, розвиток цифрової компетентності учнів. Після 
складання тесту кожен отримує електронний сертифікат, і головне – виявить 
40 
 
свої слабкі та сильні цифрові компетентності. Отже, зможе цілеспрямованіше 
будувати свою траєкторію підвищення кваліфікації у цифровому світі. 
Варто також звернути увагу на розроблені безкоштовні освітні серіали 
для вчителів на порталі Дія.Цифрова освіта. Навчання за допомогою 
освітнього серіалу «Карантин: Онлайн-сервіси для вчителів» (йдеться про 
Google Classroom, Microsoft Teams, Cisco Webex, Zoom, Class Dojo, Classtime 
та ін) вже пройшли та отримали сертифікати 46 тис. вчителів. А навчання за 
допомогою освітнього серіалу «Цифрові навички для вчителів» вже пройшли 
та отримали сертифікати 35 тис. вчителів. Наразі на порталі є освітній серіал 
«Інтерактивне навчання: інструменти та технології для цікавих уроків» про те, 
як застосовувати онлайн-інструменти та сучасні гаджети та технології: 
відеоконференцзв’язок, інтерактивні панелі та сучасне програмне 
забезпечення. Цей ресурс забезпечує збільшення рівня цифрової грамотності 
педагогів. 
Працівники управління часто використовують електронні довідково-
правові системи та спеціалізовані програмні засоби для вирішення 
організаційних, управлінських та економічних завдань, а також для організації 
електронного документообігу. Законодавче закріплення використання засобів 
контент-фільтрації матеріалів з Інтернету призвело до підвищення частки 
шкіл, які використовують це програмне забезпечення. 
У сучасних системах освіти широкого поширення набувають 
універсальні офісні прикладні програми та засоби ІКТ: текстові процесори, 
електронні таблиці, програми підготовки презентацій, системи управління 
базами даних, органайзери, графічні пакети і т. п [35]. О. Л. Богашко додає до 
названих ще: 
− використання електронних підручників, енциклопедій, словників; 
− створення презентацій, моделювання процесів і явищ; 
− забезпечення дистанційної форми навчання; 
− побудова систем контролю й перевірки знань і умінь студентів 
(використання контролюючих програм-тестів) тощо [19].  
41 
 
Серед цифрових технологій, що забезпечують організаційно-
управлінську діяльність активно використовуються засоби електронного 
документообігу, бухгалтерського обліку, обліку кадрів та інших видів 
ресурсів, планування потреб організації, аналізу фінансового становища 
організації. 
Найактивніше електронне навчання та цифрові технології 
використовують вузи при реалізації освітніх програм вищої освіти 
(бакалавріат, спеціаліст, магістратура).  
У методичному посібнику «Організація дистанційного навчання в 
школі. Методичні рекомендації» А. В. Лотоцької та О. В. Пасічника 
узагальнено кращі практики, які можуть стати корисними для педагогів [31]. 
Методичка розділена на дві частини, що розглядають: 
− загальні принципи та інструменти дистанційного навчання (взаємодія 
між учителями, учнями і батьками, академічна доброчесність, огляд веб-
ресурсів і рекомендації для роботи з ними); 
− методи дистанційного навчання школярів різного віку (режими 
дистанційного навчання і розклад уроків, мотивація учнів, оцінювання та 
контроль, зворотний зв’язок, дистанційне навчання дітей тощо) [31].  
На сьогоднішній день найефективнішим методом представлення та 
вивчення будь-якого матеріалу є мультимедійні презентації, які дозволяють 
підійти до навчання творчо, урізноманітнити способи подання матеріалу, 
поєднувати різні організаційні форми проведення занять із метою отримання 
високого результату за мінімальних витрат часу на навчання. Використання 
мульти-медіа презентацій дозволяє створювати інформаційний і візуальний 
образ досліджуваного об’єкту [15].  
Для організації ефективної роботи щодо використання онлайн-дошок 
представлені переліки та характеристики Інтернет-сервісів (рис.2.1): 
− онлайн-дошок призначених для створення інтерактивних плакатів, 
шкільних газет; 
42 
 
− онлайн-дошок призначених для організації спільної роботи вчителя і 
учнів; 
− онлайн-дошок для збереження нотаток; 
− онлайн-дошок для малювання. 
 
 
Рисунок 2.2 – Різновиди онлайн-дошок за характеристиками 
 
Перелік веб-ресурсів навчальних дисциплін (програм), необхідних для 
забезпечення дистанційного навчання, визначається закладом освіти залежно 
від профілю навчальної дисципліни: 
1. Nаurоk – онлайн-ресурс, на якому можна знайти все – розробки уроків, 
презентації, різні вебінари як для вчителів, так і для батьків та дітей [31]. 
Також тут є розробки тестів, які можна проходити відразу на платформі.  
2. Lеаrnіngаррs – платформа, яка містить різні завдання практичного та 
теоретичного характеру [70]. На Lеаrnіngаррs можна проходити тести, 
створювати пазли, проходити ігри. Lеаrnіngаррs дозволяє обрати рівень 
43 
 
завдань – від початкової школи до післядипломної освіти [31]. Ця платформа 
дає можливість розбавити рутинні завдання.  
3. Sсіlаb – інтерактивна платформа для вчителів та учнів [76]. Додаток 
Sсіlаb дає можливість створювати 3D-моделі та графіки різних процесів. Ця 
платформа дуже добре працює під час вивчення генетичних закономірностей 
для підрахунку статистичних даних та моделювання різних біологічних 
систем (популяцій, екосистем, біоценозів та ін. ). Sсіlаb вимагає знань 
англійської мови, тому вона дещо складна в використанні та розумінні [36].  
4. Kаhооt! – навчальна програма, що складається з ігор. Тут можна 
зробити серію запитань з кількома варіантами відповідей [31]. Формат і 
кількість запитань залежать від автора. Є можливість додавати відео, 
зображення та діаграми.  
5. Vіrtuаllаb – надає можливість знаходити найбільше цікаві та 
ефективні методи навчання, роблячи заняття цікавими та більш насиченими. 
Використання інтерактивних робіт з біології передбачає формування 
практичних навичок, придбання навичок використання лабораторного 
обладнання та проведення самостійних спостережень у процесі виконання 
лабораторних робіт та вирішення експериментальних завдань, а також 
формуванню природничо знання [31].  
6. Google Sites поєднує в собі зручний для простого користувача 
конструктор сайтів та хостинговий майданчик. Крім того, сервіс Google Sites 
має відмінні риси в порівнянні з іншими схожими сервісами. Наприклад, 
функціонал Google Sites дозволяє зберігати та обробляти практично будь-які 
види інформації, починаючи від основних текстових форматів та закінчуючи 
складними графічними. 
7. МійКлас – українська електронна інформаційно-освітня система. 
Функціонал ресурсу дозволяє вчителям використовувати готові завдання з 
основних предметів шкільної програми з 1 по 11 клас або оцифрувати власну 
навчальну програму для впровадження дистанційного навчання учнів.  
44 
 
8. Цікава наука – українокомовний youtube-канал, на якому 
представлена добірка пізнавальних відеосюжетів, адаптованих з іноземних 
джерел під україномовного користувача [31]. Відеофрагменти, що 
представлені в кожній папці на плейлисті, зрозуміло і цікаво пояснюють, що і 
як влаштовано. Кожна серія присвячена розповіді про певний біологічний 
процес чи явище. Тривалість серії 3-7 хвилин.  
9. РЕШ – це зручна інтерактивна система, що об’єднує понад 30 
навчальних курсів за всіма основними освітніми напрямками в школі. Уроки 
«РЕШ» – це вивірена послідовність подачі дидактичного матеріалу протягом 
усього періоду навчання, наступність у викладі тем, формування зв’язків між 
предметами. 
10. Google Форми – онлайн-сервіс для створення форм зворотного 
зв’язку, онлайн-тестування та опитувань [38]. Кожна форма в Google Формах 
є веб-сторінкою, на якій розміщується анкета або квіз. 
11. Іntаlеnt – інтернет-ресурс, що допомагає самостійно розробити 
траєкторію професійного розвитку, який надає методичну підтримку батькам 
старшокласників та людям, які займаються профорієнтаційною роботою [42]. 
12. STEM-лабораторія МАНЛаб . Ресурс надає дистанційну й очну 
фахову методичну і технологічну допомогу в організації STEM-навчання 
учнівської молоді. STEM-лабораторія МАНЛаб спеціалізується на 
дослідженнях з фізики, хімії, біології, географії, астрономії, екології, 
мінералогії. 
А. М. Бабак та Г. В. Ткачук зауважили, що наразі існує велика кількість 
сервісів для проведення онлайн-тестування, та пропонують з цією метою 
звертатися до таких сервісів як: Google-форми, Kahoot!, Plickers, LearninApps. 
org [16]. Наприклад, описуючи сервіс Plickers, автори визначають, що від учнів 
вимагається дати правильну відповідь, перегорнувши картку, а педагогу 
потрібно оцінити результати, натиснувши декілька посилань в браузері. 
Наприклад, сучасна дослідниця В. Ю. Осіпенко у своїй науковій роботі 
ділиться досвідом застосування GoogleForms у навчальному процесі [38]. 
45 
 
Автором пропонується застосування цього сервісу з метою опитування, 
проведення екзамену, діагностики і моніторингу виконання домашнього 
завдання та самостійної роботи учнів на уроках.  
Відкритість інформації про діяльність освітніх організацій та систем 
сьогодні забезпечується переважно з допомогою ЦТ. За збереження високого 
попиту з боку батьків на безпосереднє спілкування з працівниками школи (з 
адміністрацією та педагогами) все частіше для оперативного зв’язку 
використовуються мобільні месенджери (WhаtsАрр, Vіbеr, Skyре та 
Телеграм). 
Особливо актуальними є ресурси освітніх платформ та сервісів для 
дистанційного навчання (Bееhіvеоr, Сlаsstіmе, Еquіty mарs, Gооglе Сlаssrооm, 
Gооglе sіtеs, Gооglе fоrms, Gооglе Dіgіtаl Wоrkshор Mооdlе, Gооglе Mееt, 
Раdlеt, Zооm та ін. ), в тому числі, онлайн-курси для підготовки учнів до 
зовнішнього незалежного оцінювання (ЕdЕrа, Рrоmеthеus, іlеаrn, Lеаrnіngаррs 
та ін.) [15]. Вчитель сьогодні володіє широкими можливостями не тільки для 
пояснення нового навчального матеріалу, але й для контролю за рівнем 
навчальних досягнень учнів.  
Нині цифрові технології поступово охоплюють дедалі більше сфер 
освітньої роботи, її організаційного та управлінського забезпечення. Але це 
лише початок шляху. Впровадження ЦТ стикається з великими труднощами, 
в тому числі пов’язаними з нерівністю умов, а також з нерівністю забезпечення 
та використання ЦТ в освітніх організаціях (комп’ютерне обладнання, 
програмні засоби, доступ до Інтернету). 
Незважаючи на те, що обсяг доступних вітчизняним педагогам 
цифрових навчальних матеріалів, інструментів і сервісів поступово зростає, 
він, як і раніше, в рази нижчий від того, що доступне англомовним педагогам. 
Вітчизняні матеріали також суттєво відстають і за своєю якістю: розробники 
практично не пропонують достатньо сучасних адаптивних (розумних) освітніх 
ресурсів, у яких використовуються сучасні ЦТ (методи штучного інтелекту, 
віртуальної реальності, комп’ютерні ігри тощо). 
46 
 
В останні роки увагу громадськості було привернуто до 
загальнодоступних відкритих онлайн-курсів – Оnlіnе Соursеs (MООСs). 
Основні платформи, які реалізують МООС: 
− Coursera; 
− MIT Open Courseware; 
− Udacity; 
− Khan Academy; 
− FutureLearn; 
− Canvas Network; 
− MyEducationKey [43]. 
В Україні у жовтні 2014 року почала роботу платформа українських 
масових онлайн-курсів Рrоmеthеus, заснована I. O. Примаченком та 
O. I. Молчановським. 
Дане видання наголошує на тому, що в інтернеті доступно досить багато 
відеороликів, які розкривають теми шкільної програми, зокрема канал 
Міністерства освіти України, курси платформ Prometheus, EdEra та інші 
джерела. На платформі YouTube в межах проекту МОН «Всеукраїнська школа 
онлайн» розміщуються уроки для учнів 1-11 класів. Для 5-11 класів – з 
одинадцяти предметів: української мови, української літератури, історії 
України, всесвітньої історії, англійської мови, фізики, алгебри, геометрії, 
географії, хімії, біології. Також для зручності кожен клас має окремий список 
відтворення, де вчитель може знайти потрібний йому урок. Уся інформація 
про проект, а також корисні посилання збираються та оновлюються в 
окремому розділі на сайті МОН «Всеукраїнська школа онлайн» [34].  
Крім того, дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) в Україні та ГО «Смарт 
освіта» за підтримки Міністерства освіти і науки України розробили 
дистанційні уроки про COVID-19. Методичні рекомендації для вчителів та 
навчальні матеріали для учнів опубліковано на сайті НУШ [27]. Розроблено 
чотири версії уроків для учнів 6-8 та 9-10 класів. Їх створено з можливістю 
47 
 
проведення через відеозв’язок або без нього – за умов обмеженого доступу до 
інтернету чи ґаджетів. Кожен урок містить методичні рекомендації для 
вчителя біології, а також навчальні матеріали для учнів – ілюстрації з 
поясненнями, інтерактивні вправи, тести, навчальне відео. Інтерактивні 
завдання учні можуть виконати самостійно або разом із батьками.  
Також МОН визначає, що у межах проекту е-Університет заплановані: 
автоматизація вступної кампанії; автоматизація процесів набору та навчання 
(стажування) іноземців та осіб без громадянства; запровадження електронного 
ліцензування; модернізація Єдиної державної електронної бази з питань 
освіти; створення та модернізація єдиної електронної системи моніторингу 
працевлаштування випускників [34]. 
Таким чином, надії на те, що дистанційні освітні технології якісно 
змінять традиційні школи та університети, не справдилися. Водночас ЦТ, 
зокрема загальнодоступні мережеві навчальні матеріали, змінюють навчальну 
роботу. Намічаються зміни у навчальній роботі, що підтримують поширення 
Інтернету та мультимедійних цифрових форматів, онлайн-тренажерів, 
симуляторів, цифрових лабораторій. 
 
2.3. Соціологічне дослідження оцінювання рівня цифровізації 
учасників освітнього процесу 
 
Соціологічне дослідження було проведено за допомогою опитування за 
допомогою стандартної Google-форми. Анкета містила 13 питань закритого 
типу, 11 з яких направлені були на опитування учнів та педагогів, 2 – на 
педагогів (див.дод.А). 
Опитування проходило на базі Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ 
ступенів №22 Черкаської міської ради Черкаської області. В опитуванні 
прийняли участь 30 педагогів та 60 учнів 10-11 класів. 
48 
 
У рамках проведеної нами роботи було проведено опитування 
респондентів щодо їхнього ставлення до цифровізації освіти як об’єктивного 
процесу, який все більше формує освітню реальність. 
 
90%
100% 88,3%
80%
60%
10% 11,7%
40% 0%
0%
20%
0%
Цифровізація має Цифровізація немає Цифровізація має 
вплив вплив незначний вплив
Педагоги Учні
 
Рисунок 2.3 – Розподіл відповідей на питання «Чи впливає 
цифровізація на освіту?» 
 
Спочатку ми спробували з’ясувати, чи вважають респонденти, що 
цифровізація впливає на сучасну освіту. Результати опитування показали, що 
більшість учнів (88,3%) та педагогів (90%) визнають, що широке використання 
інформаційних технологій, електронних сервісів і систем, гаджетів тощо 
надають значний вплив на сучасну освіту. 11,7% учнів та 10% педагогів, 
визнають, що цифровізація впливає на освіту, але вважають її незначною.  
З метою виявлення наявності навичок та умінь використання цифрового 
освітнього середовища, респондентам було запропоновано відповісти на 
наступні питання анкети. Серед цифрових навичок було запропоновано такі: 
«навички доступу до електронного освітнього контенту (лекцій, презентацій 
тощо), «навички розміщення матеріалів (відповідей на завдання, тестів, обмін 
файлами та ін.)», «навички проходження тестування (для учнів) та складання/ 
розміщення тестів, використання певних ресурсів з цією метою (для 
педагогів)», «навички комунікації в режимі онлайн із усіма учасниками 
49 
 
освітнього процесу (учнями, викладачами, представниками адміністрації)», 
«навички онлайн-консультування з викладачами/учнями», «навички участі у 
вебінарах», «навички систематизації та зберігання результатів освітньої та 
позанавчальної діяльності (власні архіви, портфоліо, резюме тощо)», «навички 
роботи на інтернет-тренажерах», «навички спільної діяльності в онлайн-
форматі», «навички використання електронних бібліотек та баз даних», 
«навички використання онлайн-сервісів для подачі/отримання документів». 
Статистичний аналіз отриманих даних показує, що всі запропоновані 
для оцінювання навички в тій чи іншій мірі присутні у всіх респондентів, що 
відображається в значній кількості позитивних відповідей.  
Так, 50 учнів (90%) та 27 педагогів (90%) мають розвинені навички 
доступу до електронного освітнього контенту.  
Що стосується умінь роботи в ЦОС, то тут відповіді розподілилися так: 
практично всі учні (91,6%) вміють виконувати онлайн-тести та розміщувати 
свої відповіді на завдання в онлайн-середовище (80%). Щодо педагогів, то 
результати такі: лише 21 учитель (70%) вміють складати/розміщувати онлайн-
тести та розміщувати свої учбові матеріали в онлайн-середовище (80%). 
Трохи більше половини учнів (55%) та 66,7% педагогів вміють 
користуватися ресурсами електронних бібліотек та баз даних.  
76,7% учнів та 73,3% педагогів мають розвинуті навички спільної 
діяльності в онлайн-форматі при роботі над створенням спільних документів, 
беруть участь у групових обговореннях та ін.  
90% учнів та 80% педагогів вміють взаємодіяти та комунікувати у 
режимі онлайн з усіма учасниками освітнього процесу за допомогою форумів 
та чатів.  
100% педагогів та 84% учнів вміють систематизувати та зберігати 
результати своєї освітньої та позанавчальної діяльності у вигляді власних 
архівів, портфоліо та резюме. Трохи менше ніж половина учнів (46,6%) та 50% 
педагогів відзначили наявність навичок роботи на інтернет-тренажерах та 
модуляторах. 
50 
 
Відповіді на це запитання показали, що не у всіх учнів та педагогів 
розвинені навички використання онлайн-сервісів для подання/отримання 
документів, а також навички участі у вебінарах та навички онлайн-
консультування з викладачами/учнями тощо. 
Відповіді на наступне запитання анкети дозволили нам виявити 
достатньо різноманітний взаємозв’язок між наявністю у респондентів тих чи 
інших цифрових навичок та визнанням ефективності цих навичок.  
Так, наприклад, більшість респондентів мають навички проходження 
онлайн тестування, але лише 60% учнів та 80% педагогів визнають, що його 
наявність впливає на ефективність навчання. І навпаки, більше половини учнів 
(63,3%) та 90% педагогів вважають, що вміння брати участь у вебінарах 
важливе для успішного навчання, однак володіють цією навичкою лише 60% 
педагогів та 43,3% учнів. 
 
100,0% 83,3%
85%
80,0%
60,0%
9,7% 10% 7% 5%
40,0%
20,0%
0,0%
Цифровізація має Цифровізація немає Цифровізація має 
позитивний вплив впливу негативний вплив
Педагоги Учні
 
Рисунок 2.4 – Розподіл відповідей на питання «Який вплив має 
цифровизація на якість освіти?» 
 
Наступне питання анкети було спрямоване на виявлення ставлення 
опитуваних до цифровізації освіти. Їм пропонувалося оцінити, який вплив має 
цифровизація на якість освіти. В цілому, ставлення респондентів є 
51 
 
позитивним, оскільки 85% учнів та 83,3% педагога погоджуються з тим, що 
цифровізація підвищує якість освіти. Тим не менш, на думку 10% учнів та 
9,7% педагогів, цифровізація не впливає на якість освіти. Ще 5% учнів та 7% 
педагогів визнають, що цифровізація знижує якість освіти (рис. 2.4). 
І насамкінець, ми з’ясували у респондентів, який формат навчання вони 
вважають найефективнішим. Яким чином розподілилися відповіді учнів та 
педагогів представлено на рисунку 2.5. 
 
60,0% 56,7%
50,0% 43,3%
26,7% 30% 30%
40,0%
13,3%
30,0%
20,0%
10,0%
0,0%
Змішане Дистанційне Аудиторне
Педагоги Учні
 
Рисунок 2.5 – Розподіл відповідей на питання «Який формат навчання 
Ви вважаєте ефективнішим?» 
 
Виходячи з отриманих відповідей, ми можемо зробити висновок про те, 
що переважна кількість учнів (56,7%) та педагогів (43,3%) найефективнішим 
типом навчання вважають змішане навчання. Відмінність спостерігається 
лише в ступені поєднання аудиторної роботи з навчанням електронного 
середовища. Ще 30% педагогів та 13,3% учнів ефективною вважають класичну 
систему аудиторних занять. І лише 30% учнів та 26,7% педагогів вважають 
дистанційне навчання найбільш ефективним. 
Також було проведене окреме опитування педагогів стосовно їх досвіду 
щодо використання та створення цифрових освітніх ресурсів. 
52 
 
Ні, нема 
досвіду; 23,3% Так, великий 
досвід; 30,0%
Так, невеликий 
досвід; 46,7%  
Рисунок 2.6 – Розподіл відповідей на питання «Чи є у вас досвід 
створення власних цифрових освітніх ресурсів?» 
 
З рисунку 2.6 бачимо, що 46,7% педагогів вважають, що вони мають 
невеликий досвід створення власних цифрових ресурсів, разом з 30% педагогів 
оцінюють свій досвід як досить великий, виходить 76,7% педагогів. 23,3%, що 
залишилися, не мають подібного досвіду і, отже, мають можливість 
використовувати тільки готові освітні цифрові ресурси. 
 
Я використовую 
Так, майже по матеріали одного 
всім темам з мого цифрового 
предмета; 36,7% ресурсу; 0%
Майже немає; 
10%
Так, по окремих 
темах; 53,3%
 
Рисунок 2.7 – Розподіл відповідей на питання «Чи є у вас підібрані 
готові цифрові ресурси за Вашим предметом?» 
53 
 
За результатами відповіді питання про наявність добірок ЦОР можна 
опосередковано зробити висновок у тому, що з педагогів нині немає кількох 
пріоритетних цифрових ресурсів із готовим контентом, якими вони 
користувалися б у своїй практиці регулярно. Переважна більшість (53,3%) 
користуються окремими ЦОР з обраних тем. 
Таким чином, опитування показало недостатній рівень цифрової 
грамотності педагогів та учнів. Для сучасних учнів та педагогів існує 
суперечність між прагненням вчитися дистанційно та відчуттям нестачі 
живого часу спілкування з іншими учасниками освітнього процесу. У зв’язку 
з цим найбільш прийнятними форматами для студентів стають формати, що 
поєднують традиційне та електронне навчання (змішана форма), а отже 
введення цифровізації та її ресурсів є актуальним. 
 
Висновки до розділу 2 
 
Державне управління галуззю освіти – це регламентована нормами 
права діяльність державних органів щодо впорядкування правових відносин, 
пов’язаних з процесом оволодіння знаннями, уміннями та навичками з метою 
набуття встановлених державою освітніх рівнів. Публічне адміністрування 
галуззю освіти включає в себе взаємопов’язані елементи, а саме норми права, 
які регулюють питання освіти і визначають напрями її здійснення у різних 
навчальних закладах, а також організаційну, педагогічну, матеріально-
технічну та інші складові діяльності публічної влади, на яку покладена уся 
відповідальність за адміністрування процесами освіти в Україні. 
Таким чином, значний масив освітнього законодавства становлять 
підзаконні нормативно-правові акти, серед яких укази Президента України, 
постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України та накази 
Міністерства освіти України, які визначають і основні напрями розвитку та 
54 
 
реформування освіти і правовий статус суб’єктів освітньої діяльності, а також 
більш детально врегульовують відносини у сфері освіти. 
Дуже важливо відзначити, що просте використання ІКТ у традиційній 
моделі навчання, а також пряма передача комп’ютерній техніці функціоналу 
вчителя не можуть стати основою цифрової трансформації освіти. Необхідна 
методологія та практика розробки та оптимального використання різних 
цифрових інструментів, нових інформаційних технологій, орієнтованих 
реалізацію заданих цілей освіти. 
Соціальне опитування показало недостатній рівень цифрової 
грамотності педагогів та учнів та пріоритетність змішаної форми навчання. У 
більшості педагогів відсутній великий та різноманітний досвід отримання 
освіти у цифрових середовищах, що обмежує їх у розумінні та використанні 
нових цифрових інструментів та платформ, а також у зміні власних методик. 
Відповідно, необхідно цільовим чином організувати включення педагогів до 
результативної цифрової взаємодії, забезпечуючи індивідуальне накопичення 
відповідного досвіду. Загалом можна припустити, що подальша цифровізація 
освіти призведе до більшого поширення гнучких форматів та нових освітніх 
технологій, орієнтованих на дистанційне залучення учнів до різних видів 
спільної роботи в онлайн-режимі і призведе до значної зміни функції 
викладача. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
55 
 
РОЗДІЛ 3 
НАПРЯМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ 
ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ 
 
 
3.1. Розгляд зарубіжного досвіду процесу цифровізації освіти  
 
Сьогодні цифрова трансформація освіти розпочалася практично у всіх 
країнах світу, що фіксує декларація, підписана на організованій UNESCO 
зустрічі міністрів освіти. Вивчення досвіду різних країн представляє 
безперечний інтерес для педагогів та керівників освіти в нашій країні. 
Сучасні національні системи освіти переживають дуже цікавий та 
насичений новими безпрецедентними ситуаціями етап. Це час перевірки 
освітніх організацій на стійкість, що забезпечується кадровими та 
матеріально-технічними ресурсами, час конфлікту традиційних та новітніх 
підходів до організації навчального процесу, період зміни поколінь у сфері 
освіти, що саме по собі вже надає національним системам освіти та освітнім 
організаціям технологічного імпульсу [26]. 
Подібна робота вже ведеться в багатьох розвинених країнах рамках 
масштабних державних програм Хоча її не завжди називають цифровою 
трансформацією освіти, вона радикальна по суті та пов’язана із зміною 
організації освітнього процесу [65]. Наприклад, п’ять років тому у США в 
рамках президентської програми Rасе tо thе Tор півтора десятки шкільних 
округів отримали більше 350 млн дол. для підвищення результативності своєї 
роботи на основі освоєння персоналізованої та орієнтованої на результат 
організації освітнього процесу з використанням потенціалу цифрових 
технологій. Ця робота супроводжувалася педагогічними дослідженнями, які 
допомагали оцінювати отримані результати. Проект виявився достатньо 
успішним. У результаті було накопичено практичний досвід цифрової 
56 
 
трансформації навчальних закладів, виявлено можливі проблеми. З’явилися 
демонстраційні майданчики, де освітяни можуть ознайомитися з перебігом 
такої роботи та оцінити її результати, знайти відповіді на свої питання. 
Отримали розвиток і практичну апробацію інформаційні системи та цифрові 
платформи, які підтримують персоналізовану організацію освітнього процесу. 
Розширився ринок цифрових навчально-методичних матеріалів та 
інструментів, а їх якість та практична цінність зросли. Були підготовлені 
методичні посібники, розширилася мережа центрів, готових надати 
організаційно-методичну підтримку у плануванні та здійсненні такої роботи. 
Все це створило умови для поширення у країні персоналізованої організації 
цифрового освітнього процесу. 
Організаційну підтримку цифрової трансформації освіти у США 
ініціював Аllіаnсе fоr Еxсеllеnt Еduсаtіоn (Альянс якісної освіти) та 
Департамент освіти США за підтримки понад 50 інших організацій, що 
зробило персоналізацію та цифрову трансформацію одним із основних трендів 
розвитку освіти в країні [79]. 
Помітний внесок у цифрову трансформацію освіти роблять провідні 
високотехнологічні компанії. Останні кілька років лідери ЦТ (засновник 
Mісrоsоft Білл Гейтс, засновник Fасеbооk Марк Цукерберг, генеральний 
директор Nеtflіx Рід Хастінгс) неодноразово закликали до поширення нових 
підходів до навчання, а керовані ними фонди виділяли значні кошти для 
підтримки таких проектів. 
Прикладом може бути проект Summіt Lеаrnіng, який був підтримано 
корпорацією Fасеbооk [82]. В рамках цього проекту зараз кілька сотень 
загальноосвітніх шкіл США вже отримали можливість освоїти досвід 
переходу до персоналізованого навчання, накопиченого в Каліфорнії. Фахівці 
Fасеbооk допомогли розробити портал для персоналізованого навчання (РLР), 
який використовують ці школи. 
Також досвід США показує, що під впливом зростання конкурентного 
тиску з боку нових міжнародних університетів на глобальному освітньому 
57 
 
майданчику та при скороченні державної підтримки дуже важливо 
сконцентрувати ресурси на внутрішньому розвитку. Тому університети США 
розвиваються у напрямку створення практико-орієнтованих навчальних 
програм, а також розвитку нових форм масштабованого онлайн-навчання. 
Сучасне освітнє середовище включає різноманітні доступні ресурси 
онлайн-навчання, у тому числі некомерційні онлайн-курси, кількість яких 
постійно зростає, що розширює її межі. Дуже популярним практичним 
прикладом сучасної цифровізації навчання у вільному освітньому онлайн-
середовищі є масовий відкритий онлайн-курс (МООС), розроблений 
Американським музеєм природної історії в Нью-Йорку для платформи 
Соursеrа [43]. 
Широкий спектр думок представлений з питань забезпечення прав 
інтелектуальної власності та підвищення інноваційної активності вищих 
навчальних закладів не лише в частині впровадження нововведень типу LMS 
(Lеаrnіng Mаnаgеmеnt Systеm), а й у організаційно-технологічному 
забезпеченні активізації потужного інтелектуального потенціалу, що є у 
системі освіти. Ці дослідження стали особливо актуальними в умовах кризи та 
загального переходу на дистанційну онлайн-освіту [25;37]. 
Основна увага в США та Великобританії при діалоговому навчанні 
приділяється посередницькій ролі цифрових технологій – наприклад, 
планшетів, інтерактивних дошок та комп’ютерних засобів комунікації – у 
створенні можливостей для накопичення колективних знань у класах. 
Прихильники комп’ютерно-підтримуваного спільного навчання припускають, 
що «технологічно опосередковані форми дискурсу та взаємодії можуть 
забезпечувати нові форми обговорення». 
У цьому плані цікавим є досвід європейських держав, де ці процеси 
відчуваються найбільш гостро. Європейські та українські дослідники 
зазначали, що нові технології в освіті та цифрові компетенції персоналу та 
студентів дозволять підняти систему освіти на флагманський рівень у 
досягненні економічної стабільності. Європейські освітні ресурси 
58 
 
обслуговують попит на глобальному рівні у форматі соціальних університетів 
постіндустріального суспільства [26]. Цей досвід наголошує, що ефективність 
освітнього середовища досягається лише за умови реформ 
загальнодержавного масштабу. 
Цікавим є досвід Євросоюзу, де розроблена та введена в дію система 
SELFIE. Це інформаційний інструмент, який розроблений, щоб допомогти 
школам впроваджувати цифрові технології в навчальну роботу. З його 
допомогою колектив школи може побачити сильні та слабкі місця у своїй 
роботі з використання ЦТ, розставити пріоритети під час планування такої 
роботи на майбутнє. Інструмент безкоштовно доступний 24 офіційними 
мовами Європейського Союзу і може використовуватись школами [77]. 
Досвід європейських університетів свідчить про покращення 
академічних результатів учнів під час комбінованого навчання. На їх тлі 
гостро починають сприйматися переваги офлайн-навчання, яке відбувається в 
аудиторіях, де живий інтерактив має сильний мотивуючий ефект, дає 
можливість розвитку професійних комунікативних навичок роботи в команді, 
соціалізує особистість учня тощо. Дослідники сходяться на думці, що 
вузівське освітнє середовище в майбутньому використовуватиме закриті 
онлайнові курси як тренажери та додаткові елементи для отримання 
компетенцій, не передбачених навчальними планами, але затребуваних на 
ринку праці. 
У Китаї, наскільки можна судити за даними [20], є окремі ознаки руху за 
дивергентним сценарієм. Система освіти є надто масштабною і помітно 
різниться по регіонах, щоб реалізувати по всій країні єдиний сценарій 
проведення змін. Наявність успішних комерційних розробок на кшталт 
Squirrel AI, впровадження яких у сфері освіти підтримується державою, 
свідчить: цифрові технології та нові організаційно-методичні рішення 
використовуються, перш за все, для вирішення найбільш гострих завдань 
всенавчання (наприклад, навчання математики та англійської мови там, де 
відсутні кваліфіковані педагоги). Це схоже на вітчизняний досвід 
59 
 
використання компанією SkyEng свого онлайн-сервісу для навчання 
математики учнів у чеченських школах, де відчутна нестача кваліфікованих 
освітян. 
Цікавим та важливим також є досвід Кореї. Використання цифрових 
рішень активно підтримується урядом та приватним сектором. Уряд затвердив 
як політику, так і стратегічні плани інтеграції цифрових рішень на 
початковому, молодшому та середньому рівнях шкільної освіти та заснував 
відому Корейську науково-дослідну та інформаційну службу в галузі освіти 
(KERIS), місією якої стала підтримка конкурентоспроможності корейської 
освіти за допомогою просування «цифри» у школах та університетах [68]. До 
2009 р. KERIS застосовувала підходи, які мають на увазі:  
− використання орієнтованих на користувача та інтерактивних послуг 
електронного навчання;  
− забезпечення та розповсюдження контенту для вчителя та учня;  
− створення передового освітнього середовища та підтримку 
широкомасштабного навчання для викладачів [52]. 
Ці підходи та програми, покликані забезпечити суттєве покращення 
державної освіти, замінивши систему, орієнтовану на здобуття знань, 
системою, що підтримує взаємодію вчителя з учнем та з акцентом на 
діяльності, культивуючи творче мислення та розвиваючи навички спільного 
розв’язання задач. Отже, вищесказане висловлює прагнення перетворити 
шкільні системи на середовища, які сприяють розвитку навичок XXI ст.  
KERIS запустила кілька програм цифрової трансформації, які 
застосовують ці підходи для покращення результатів навчання: 
1. EduNet – це всеосяжна інформаційна служба в галузі освіти, доступна 
широкому загалу та призначена для розуміння поточних тенденцій у галузі 
освіти, доступу до загальних ресурсів та участі в онлайн-спільноті з 
мільйонами користувачів. EduNet є серед іншого основним майданчиком для 
60 
 
взаємодії державної освіти та приватних фірм-виробників цифрових рішень 
для освіти. 
2. Комплексний інформаційний сервіс для підготовки вчителів 
орієнтований на керування доступом до інформації у державних та приватних 
навчальних закладах, де проходять підготовку викладачі, а також допомагає 
оцінювати педагогів. 
3. Система підтримки дистанційного навчання також фокусується на 
підвищенні кваліфікації вчителів (ПКУ) з акцентом на дистанційна освіта. 
4. Електронна система навчання вдома (Cyber Home Learning System, 
CHLS) – це розподілена ІТ-система управління навчанням, призначена для 
продовження навчального процесу після повернення зі школи. Система 
забезпечує «розумну» діагностику та надає дистанційне консультування [68]. 
Розробка та розповсюдження цифрових підручників спочатку 
призначалася для допомоги у переході до цифрових підручників з усіх 
предметів у всіх класах у школах Кореї. 
Цифрові підручники, як це передбачено в корейській системі, є 
центральним елементом не тільки в ІТ, але також у самостійному та 
індивідуалізованому навчанні із застосуванням Цифрових рішень. Кожен 
підручник містить матеріали, передбачені навчальною програмою, з 
інтерактивними навчальними матеріалами, такими як відео, посилання на 
зовнішні ресурси та іншу інформацію, а також тести та 
діагностичну/розпорядчу інформацію. 
У 2015 р. Міністерство освіти спільно з Міністерством науки, ІКТ та 
планування оголосило про впровадження комплексного підходу до навчання 
в галузі програмування, що включає серед іншого 17 годин навчання у 
початкових школах починаючи з 2019 р., а також оновлений курс 
інформатики. Акцент на ІТ-освіті, мабуть, є головним напрямом роботи 
Міністерства освіти Кореї [62]. 
Електронна система навчання вдома (ЕСОД) в Кореї надає додаткові 
докази необхідності ретельного аналізу проектування та впровадження 
61 
 
цифрових рішень [80]. Вона покликана забезпечити доступ учнів до 
ефективних навчальних ресурсів, орієнтованим на навчальні плани, при 
одночасному зменшенні потреби у приватних викладачах. 
Головний висновок щодо використання ІТ у Кореї, полягає в тому, що 
успіх ІТ залежить від комплексної підтримки, яка включає дослідження, 
розробки та експерименти. Також роль KERIS є зразковою, оскільки 
організація поширює інформацію як «нагору» – тим, хто приймає рішення у 
органах влади, так і «вниз», інформуючи учнів, студентів, вчителів, сім’ї та 
приватні компанії. Обидві ці ролі зробили внесок в цифровізацію корейської 
системи освіти в такий спосіб, щоб підвищити ефективність системи. 
За останні 25 років Міністерство освіти Сінгапуру запустило безліч 
ініціатив у галузі ІКТ та цифрової трансформації. Узгодженість подання та 
планування Міністерства освіти Сінгапуру було підкріплено випуском серії 
планів комплексного розвитку «цифри». У цих планах вказані як рекомендації 
для проектів, так і, що найважливіше, освітні цілі, досягненням яких має 
вимірюватися ефективність цих проектів. 
Плани комплексного розвитку узгоджені з ширшим підходом 
Сінгапурського уряду до соціального та економічного розвитку, 
представленого у вигляді серії десятирічних «Планів комплексного розвитку 
ІКТ», у яких викладається підхід країни до участі в економіці знань ХХІ ст. Ці 
комплексні плани були розроблені Управлінням розвитку ІКТ (IDA), яке 
також брало участь у створенні планів комплексного розвитку освіти разом із 
Міністерством освіти [62]. Розробки, викладені в цих планах – як у галузі 
освіти, так і в економіці, – стимулюють участь сінгапурського приватного 
сектора. 
Міністерство освіти Сінгапуру ініціювало та здійснювало велику 
кількість суміжних ініціатив, які складаються з певних напрямків: 
1. ІКТ у навчальній програмі, педагогіці та оцінці. Цей напрямок 
включає дві експериментальні ініціативи: збагачення навчальних планів з 
використанням цифрових рішень та ІКТ, розробку інструментів оцінювання 
62 
 
знань за допомогою ІКТ, а також створення бази ICT Connection як платформи 
для обміну інформацією та ресурсами та для розробки базових стандарти 
цифрових рішень. 
2. Cyber Wellness. Це комплекс кількох заходів, у тому числі досліджень, 
спрямованих на створення більш здорової практики навчання щодо 
використання технологій. 
3. Дослідження та розробки. У цей напрям входить EduLab – ресурс для 
обміну передовою практикою, що дає можливість поширення результатів 
експериментів у використанні ІКТ як реального часу. Це напрямок діяльності 
призначений для підтримки роботи шкіл майбутнього та досліджень у галузі 
розробки, використання та оцінки ефективності інтерактивних навчальних 
ресурсів. 
4. Інфраструктура. Ініціативи в галузі інфраструктури охоплюють 
підвищення швидкості інтернет-підключення у школах, впровадження в 
школи більшої кількості комп’ютерів [62].  
Генеральний план діє за наступними напрямками: «вчителі як 
розробники програм та середовища навчання» та «керівники школи як 
будівельники культури», робота яких забезпечується подальшим зміцненням 
та модернізацією технологічної інфраструктури. Ця інфраструктура містить 
два сховища навчальних ресурсів, призначених для допомоги у «проектуванні 
навчання» вчителями: 
а) ICT Connection – це портал, який забезпечує зв’язок вчителів один з 
одним, з МО та доступ до ресурсів, передбачених навчальними програмами; 
б) сховище eMedia – каталог аудіо- та відеоресурсів, які можуть 
використовуватися вчителями та учнями та як матеріали, передбачені 
навчальним планом, та як матеріали для додаткових програм. 
ICT Connection містить інформацію, рекомендації, інструменти та 
ресурси, що просувають такі підходи та цілі: 
а) глибша інтеграція ІКТ у навчальну програму, процес оцінювання 
знань та педагогічні рекомендації, інтеграція ІКТ у національну навчальну 
63 
 
програму, надання навчальних ресурсів у мережі Інтернет, застосування ІКТ 
при оцінці навчальних досягнень та з використанням комп’ютера, 
дотримуючись вимог здоров’язберігаючих технологій; 
б) безперервне професійне навчання, в якому основна увага 
приділяється формуванню більш систематичного уявлення про необхідні 
навички з боку вчителів, а конкретні підходи стосуються покращення навичок 
та практики викладання, участі вчителів у мережевих спільнотах для навчання; 
в) науково-практичні дослідження, інновації та масштабування, які в 
основному фокусуються на експериментах та дослідженнях для визначення 
нових та ефективних практик, що «транслюються» у масштабну відповідну 
практику; 
г) екосистема навчання ІКТ як інфраструктура, що включає 
технологічну та соціальну інфраструктуру як засіб забезпечення процесу 
навчання в будь-якому місці, у будь-який час, а також призначена для 
швидкого поширення успішної практики чи політики; 
д) використання комп’ютера з дотриманням вимог здоров’язберігаючих 
технологій [81]. 
Розділ ICT Connection включає в себе онлайн-довідники (у вигляді 
файлів у форматі pdf) для них. Ці книги є збірниками коротких статей 
практичної спрямованості, в яких викладаються процеси інтеграції ІКТ у 
роботу в клас. Статті зачіпають широке коло питань від удосконалення 
спортивної техніки до розвитку навичок у обчислювальній та інших областях. 
Кожна стаття написана з урахуванням експериментів. У статтях перераховані 
школи, в яких був розроблений конкретний вид діяльності, та міститься QR-
код, який зв’язує читача з веб-ресурсом або програмним забезпеченням, для 
використання в діяльності. 
Міністерство освіти, науки, культури та спорту Грузії зробило 
цифровізацію ключовим пріоритетним напрямком Єдиної стратегії у сфері 
освіти та науки на 2017-2021 роки. Державна ініціатива «Електронна школа» 
спрямована на створення інформаційної системи управління школами з метою 
64 
 
вдосконалення управління та підвищення якості роботи освітніх установ за 
допомогою збору, обробки та надання даних [72]. 
Модулі електронних журналів у рамках цієї ініціативи полегшують 
адміністративну роботу. До областей їх застосування відносяться контроль 
відвідуваності, моніторинг успішності та автоматична звітність. В рамках 
проекту «Книга (Буки)» пропонуються інтерактивні навчальні ігри для дітей. 
Проект охоплює кілька наукових дисциплін та сприяє вдосконаленню навичок 
та можливостей у вигляді гейміфікації освіти [81].  
Через Національний центр професійного розвитку вчителів 
Міністерство освіти, науки, культури та спорту Грузії сприяє розвитку 
педагогічних навичок, що відповідають вимогам XXI століття, включаючи 
цифрову грамотність та сталий розвиток. 
Крім національних програм, грузинські школи також беруть участь у 
проектах з цифровізації, розроблених чи спільно створених міжнародними 
партнерами. Багатонаціональна корпорація «Intel» запустила платформу 
«schoool.ge» для покращення природничої і математичної освіти в Грузії [72]. 
Грузинські школи також використовують платформу «Шахи у школі», 
створену Європейським шаховим фондом Каспарова, яка надає повну 
навчальну програму з шахів для всіх рівнів освіти, включаючи відео-уроки та 
підручники, як для педагогів, так і для учнів [52]. 
Таким чином, освітні системи у розглянутих нами країнах 
використовують технічні засоби навчання в такий спосіб, що, по-перше, вони 
демонструють свою інноваційність, ефективність, а по-друге, незмінно 
високий рівень успішності освітнього процесу. Вивчення ефективних 
національних програм підводить до розуміння того, що ефективне 
використання цифрових технологій залежить як мінімум від впровадження 
інновацій та ефективного управління ними, а також від глибокого розуміння 
потреб та можливостей шкіл, викладачів та учнів. 
 
65 
 
3.2. Рекомендації щодо змін державного впливу на цифрову 
модернізацію освітнього процесу України 
 
У частині прогресу та сумісності законодавства в галузі принципів 
розгортання та регулювання цифровізації країна робить ривок, позитивною 
стороною якого є формування стратегічних цілей, виражене у прийнятті 
деяких законодавчих актів, що дозволяють надалі здійснювати ефективну 
цифрову трансформацію. 
У частині національних планів розвитку в Україні слабкою стороною є 
відсутність напрямку розвитку власного кадрового та наукового потенціалу в 
галузі цифрової освіти.  
Для покращення ситуації у досліджуваному питанні Україна може 
використати зарубіжний досвід. Ефект від цифровізації можна оцінювати за 
впливом цифрових технологій на ці результати. Іншими словами, цифровізація 
може стати базою подальшого освоєння органами публічної влади принципу 
управління результатами, оскільки дозволяє подолати його раніше виявлені 
обмеження. Як показує досвід країн, просунутих у справі цифровізації: 
− використання «великих даних» дозволяє отримувати інформацію про 
результати, що досягаються в режимі, близькому до реального часу;  
− штучний інтелект не обмежений у сприйнятті декількома 
показниками і допомагає обробляти тисячі параметрів і обирати оптимальні 
рішення; 
− технології розподіленого реєстру виключають можливість 
спотворення даних про результати, що досягаються. 
Дуже важливо, щоб цифровий освітній процес не був хаотичним та 
здійснювався на науково-методологічній основі, якою є цифрова педагогіка – 
новий педагогічний напрямок, наука про організацію процесу навчання в 
умовах цифрової економіки. 
66 
 
Готовність навчальних закладів до вступу в цифрову еру великою мірою 
залежить від їхнього викладацького складу. Широко відомо, що найбільший 
вплив на результати навчання та досягнення учнів мають саме викладачі. Крім 
того, вони часто виступають «рольовими моделями» для правильного та 
розбірливого використання цифрових технологій у навчальному процесі. З 
іншого боку, самим викладачам необхідно вчитися та стежити за останніми 
розробками, аби покращувати свої компетенції. 
Цифровізація, що охоплює сферу освіти, підштовхує педагога до 
освоєння найактуальніших технологічних інструментів та методик здійснення 
освітнього процесу. Перед педагогічним, управлінським, технічним складом 
освітньої організації поставлено завдання «плавного» інтегрування технологій 
та використання можливостей цифровізації в освітньому просторі. 
І нарешті, цифрова інноваційна педагогіка вимагає, щоб політика в 
галузі освіти та навчальні заклади створювали сприятливе середовище, в 
якому кожен буде мати доступ до цифрового та онлайн навчання і це в свою 
чергу сприятиме його розвитку. Досягти цього можна, забезпечивши належне 
управління системою та контролем якості, сприяючи при цьому необхідним 
реформам та інвестиціям у освіту. 
Також важливо пам’ятати, що цифрове та онлайн навчання – це 
можливість розвитку інноваційної педагогіки, але не неодмінна умова її появи. 
Наприклад, незважаючи на те, що у Фінляндії доступ до широкосмугового 
Інтернету вважається законним правом людини та реалізується політикою 
загального доступу, особливо активного використання технологій у класі в цій 
країні не спостерігається, навіть при тому, що місцева освітня система відома 
своєю інноваційністю та високою результативністю. 
Відповідно до сучасних вимог цифровий педагог (у літературних 
джерелах використовується також поняття «кіберпедагог») повинен володіти 
такими професійними компетенціями, як: цифровим навчальним процесом на 
основі педагогічного менеджменту, створення різних інтерактивних освітніх 
ресурсів, цільове мотивоване використання ефективних інструментів 
67 
 
дистанційного навчання, проведення моніторингу ходу та результатів 
освітнього процесу, використання різних форм контролю навчальних 
досягнень учнів; здійснення синхронної та асинхронної взаємодії між 
учасниками освітнього процесу, встановлення зворотного зв’язку та ін. 
Цифрова трансформація неможлива без кадрів. У липні 2020 року 
KMDA за підтримки Microsoft опитала понад 700 представників українських 
представників навчального процесу 27 галузей і з’ясувала, що ключовими 
бар’єрами для цифрової трансформації є нестача компетенцій (53%) та опір 
змінам (45%). При цьому більшість респондентів визнала, що ЦТ необхідні 
для розвитку освіти у поточних умовах. 
У питаннях створення людського потенціалу України, за оцінками, 
слабкими сторонами є недостатня увага держави до питань підвищення 
цифрової грамотності населення, а також низька фінансова підтримка 
державою підготовки ІКТ-кадрів серед педагогів. Для покращення ситуації у 
питанні підготовки фахівців для освітнього процесу Україна може 
використати досвід та позитивні напрацювання інших держав. 
У частині прогресу та сумісності законодавства в галузі принципів 
розгортання та регулювання цифровізації освіти країна робить ривок, 
позитивною стороною якого є формування стратегічних цілей, виражене у 
прийнятті деяких законодавчих актів, що дозволяють надалі здійснювати 
ефективну цифрову трансформацію. 
Як відомо та було доведено соціальним дослідженням даної 
кваліфікаційної роботи, ще однією невирішеною проблемою педагогів в 
сучасних умовах є низький рівень участі у навчанні протягом усього життя та 
низький рівень навичок роботи з цифровими технологіями. Для підвищення 
рівня участі урядам необхідно розробити навчальні програми, спрямовані на 
вдосконалення навичок та розширення можливостей педагогів, щоб вони 
могли відповідати вимогам цифрової освіти. Необхідно заохочувати 
продовження освіти з метою удосконалення навичок роботи з цифровими 
технологіями. 
68 
 
Кадрове забезпечення цифровізації галузі освіти є першорядним 
завданням за умов низької цифрової грамотності. Безперервна підготовка 
спеціалістів має бути організована у межах електронного освітнього 
середовища. 
Сучасний педагог повинен стати модератором, розробником освітніх 
траєкторій, тьютором, організатором проектного навчання, координатором 
освітньої онлайн-платформи, ментором стартапів, ігромайстром, 
ігропедагогом, тренером з майнд-фітнесу, розробником інструментів навчання 
станом свідомості, що неможливо без оволодіння [49]. 
Нові практикоорієнтовані програми підвищення кваліфікації педагогів з 
використання цифрових технологій школі, інтерактивні форми роботи зі 
слухачами, реальні та віртуальні стажування, обмін досвідом, наставництво та 
навчання на актуальних MOOС-курсах дозволять повною мірою враховувати 
реальні запити слухачів, створювати необхідні розвиваючі умови, працювати 
на випередження [63]. Усі представлені форми навчання вже існують, нові 
інформаційно-методичні ресурси та онлайн-курси дозволяють суттєво 
підвищити професійні дефіцити у частині цифрової компетентності. Але 
державою на законодавчому рівні цей процес не організовується та не 
контролюється. 
Більш широке використання цифрових платформ може стимулювати 
розвиток навичок та сприяти інтеграції регіонального ринку праці. 
Регіональна система пошуку роботи допоможе найефективніше підбирати 
працівників до роботи. Вона також надасть цінну інформацію про наявність 
або нестачу навичок педагогів у певних областях. 
Платформа можливостей мобільності та працевлаштування буде 
розглянута для добірки вакансій під параметри претендентів по всьому регіону 
та підтримки більш вільного переміщення кваліфікованих кадрів для 
транскордонного найму, а також для допомоги у скороченні втрати 
інтелектуальної власності з країни. Система надаватиме інформацію, 
консультації та послуги з найму / пошуку роботи. Система буде інтегрована із 
69 
 
платформами послуг соціального захисту, щоб забезпечити «єдине вікно» для 
можливостей працевлаштування, і буде зосереджено на вирішенні питань, 
пов’язаних із міжнародною зайнятістю. Платформа також створить мережу 
консультантів, які пропонуватимуть якісні послуги як працівникам, так і 
роботодавцям. 
Пандемія наголосила на потенціалі технологій дистанційного навчання. 
Враховуючи найвищий пріоритет, присвоєний зацікавленими сторонами 
розвитку базових та просунутих цифрових навичок та загальної цифрової 
грамотності педагогів, необхідно здійснити дипломатичні та законодавчі дії 
для активізації транскордонного співробітництва в галузі вищої освіти, 
навчання дорослих та технічного/професійного навчання на основі об’єднання 
освітніх ресурсів та досвіду. Сприяння регіональній торгівлі освітніми 
послугами могло б розширити пропозиції та вибір при підвищенні якості. На 
основі технології дистанційного навчання можуть бути розроблені платформи 
цифрової освіти, створені шляхом співробітництва та обміну передовим 
досвідом між освітніми установами та педагогами по всьому регіону. 
Аналіз нормативних документів та практики професійної підготовки 
педагогів дозволяє зробити висновок про наявність наступного комплексу 
протиріч: 
− між зростаючою значимістю розвитку медіаграмотного вчителя як 
основної умови якісної цифрової трансформації освітнього процесу та 
недостатньою розробленістю механізмів управління професійним розвитком; 
− між розвитком педагога як суб’єкта цифрової діяльності та 
недостатньою розробленістю методичних рекомендацій та засобів від МОН та 
Мінцифри щодо інноваційної діяльності педагогів в умовах підвищення 
кіберкваліфікації. 
У 2021 році наказом МОН було затверджено Типову програму 
підвищення кваліфікації педагогічних працівників із розвитку цифрової 
компетентності, яка розроблена відповідно до сучасних вимог суспільства 
70 
 
[34]. Метою програми став розвиток компетентності слухачів через здатність 
opiєнтуватися в інформаційному просторі, поглиблення знань щодо безпеки, 
удосконалення організації освітнього процесу з використанням технологій 
дистанційного навчання, розуміння правових і етичних аспектів, а також 
уміння підтримувати комунікацію, творчість, співпрацю та інноваційність. 
Проте програма обмежується поверховими теоретичними матеріалами, що 
робить її не максимально ефективною, що в решті призводить до 
недостатнього розвитку практичних навичок медіаграмотості педагогічних 
працівників. 
На основі отриманих результатів теоретичного та аналітичного розділів 
даної кваліфікаційної роботи, було запропоновано державним органам 
скоригувати наявну програму, або запровадити додаткову «Типову практичну 
програму», метою якої стане забезпечення високої якості української цифрової 
освіти відповідно до мінливих запитів населення та перспективними 
завданнями розвитку українського суспільства та економіки. 
Основні заходи у рамках проекту: 
− затвердження державного стандарту функціонування Центру 
безперервного розвитку цифрової майстерності працівників системи освіти; 
− формування безкоштовних дистанційних програм підвищення 
кваліфікації педагогічних та інших працівників освітніх організацій в сфері IT 
та ІКТ; 
− нормативне закріплення рівнів обов’язкового професійного зростання 
вчителів та керівників освітніх організацій в сфері цифровізції освіти; 
− використання методики атестації педагогічних працівників за 
міжнародним зразком (напр., SELFIE). Використання рамки DigCompEdu (22 
компетенції, розподілені на шість сфер та шість рівнів), що дасть можливість 
докладніше вивчити викладацький аспект системи, наприклад, що стосується 
педагогічного використання цифрових технологій або надання підтримки 
учням у процесі набуття цифрової компетенції; 
71 
 
− розробка та використання методики атестації керівників 
загальноосвітніх організацій та педагогів «очима учнів/студентів» з точки зору 
вміння, різнобічності та коректності застосування цифрових ресурсів, 
приладдя; 
− створення умов для залучення до освітніх організацій випускників, 
професорів непедагогічних освітніх організацій вищої освіти; 
− створення умов для обміну міжнародним досвідом з кіберпедагогами, 
залучення до освітнього процесу та його оцінки (напр., відкритий урок) колег 
та цифрових спеціалістів інших країн; 
− проведення творчих конкурсів (в т.ч. міжнародних) цифрової (IT) 
майстерності освітян (напр., розробка та ведення блогів на основі профільного 
предмета тощо); 
− формування практичних навичок розробки та застосування цифрових 
ресурсів навчання, оцінювання, самооцінювання, самоперевірки, управління 
освітнім процесом, надання рекомендацій та отримання зворотного зв’язку від 
адміністрації; 
− формування практичних навичок використання цифрових ресурсів 
3D-модулювання, гейміфікації, застосування штучного інтелекту, 
робототехніки та VR-технологій; 
− максимальне забезпечення педагогів цифровим приладдям новітнього 
класу, детальний інструктаж щодо його застосування; 
− розробка методики цифровізації тьюторської діяльності та активний 
розвиток цифрової грамотності педагогів-тьюторів; 
− розробка та впровадження методичних рекомендацій щодо 
цифровізації інклюзивної та корекційної освіти. 
 
 
 
72 
 
Висновки до розділу 3 
 
Вивчення ефективних іншодержавних програм підводить до розуміння 
того, що ефективне використання цифрових технологій залежить як мінімум 
від впровадження цифрових інновацій, цифрового розвитку кадрів та 
ефективного управління ними, а також від глибокого розуміння потреб та 
можливостей шкіл, викладачів та учнів. 
Усі представлені форми навчання вже існують, нові інформаційно-
методичні ресурси та онлайн-курси дозволяють суттєво підвищити професійні 
дефіцити у частині цифрової компетентності. Але державою на законодавчому 
рівні цей процес не організовується та не регулюється.  
На основі отриманих результатів теоретичного та аналітичного розділів 
даної кваліфікаційної роботи, було запропоновано державним органам 
скоригувати наявну програму, або запровадити додаткову «Типову практичну 
програму» розвитку цифрової медіаграмотності педагогів.  
В даний час державі варто на законодавчому рівні організовувати та 
контролювати роботу зі створення центрів безперервного підвищення 
цифрової майстерності педагогічних працівників, які повинні суттєво оновити 
систему додаткової професійної освіти. Відповідно до концептуальних 
положень, важливим напрямом діяльності таких нових структур з 
підвищенням кваліфікацією та організацією стажувань має стати навчання 
активному використанню цифрових технологій при реалізації освітніх 
програм та різних освітніх проектів. При цьому питання впровадження 
сучасних цифрових технологій в освітній процес і, зокрема, оволодіння 
алгоритмами застосування хмарних сервісів, проектування інтерактивного 
онлайн навчання в системах загальної та додаткової освіти, використання 
моделей та технологій інтеграції онлайн-курсів в основну освітню програму 
визначені як найбільш актуальні та перспективні подальшого вивчення у 
рамках підвищення цифрової кваліфікації. 
73 
 
ВИСНОВКИ 
 
1.Цифрова трансформація галузі освіти має перебудувати за допомогою 
цифрових технологій процес здобуття знань та управління закладом освіти, 
державне регулювання цифровізації освіти, сформувати цифрові 
компетентності педагогів, учнів та майбутніх випускників. Впровадження 
цифрових технологій в освіту включає оснащення освітніх організацій 
засобами цифрових технологій; підключення до високошвидкісного 
Інтернету; забезпечення освітнього процесу цифровими інструментами та 
матеріалами (цифровими джерелами та онлайн-сервісами), використання цих 
цифрових інструментів та матеріалів у навчальному процесі. 
В умовах розвитку цифрових технологій і цифрової трансформації 
багатьох галузей людської діяльності, швидкої зміни затребуваних на ринку 
праці професій та, відповідно, професійних вимог до компетентностей 
фахівців, освітня діяльність потребує оновлення змісту та методів навчання, 
пошуку інноваційних форм навчання, розширення доступу до навчальних 
ресурсів, реалізації можливостей навчання без обмежень за просторовою та 
часовою ознаками, впровадження нових підходів до організації надання 
освітніх послуг в цілому. 
2. Державне управління галуззю освіти – це регламентована нормами 
права діяльність державних органів щодо впорядкування правових відносин, 
пов’язаних з процесом оволодіння знаннями, уміннями та навичками з метою 
набуття встановлених державою освітніх рівнів. Державне управління освітою 
включає в себе такі взаємопов’язані елементи, а саме норми права, які 
регулюють питання освіти і визначають напрями її здійснення у різних 
навчальних закладах, а також організаційну, педагогічну, матеріально–
технічну та інші складові діяльності публічної влади, на яку покладена уся 
відповідальність за адміністрування процесами освіти та її цифрової 
модернізації в Україні. 
74 
 
Значний масив освітнього законодавства становлять закони та 
підзаконні нормативно-правові акти, серед яких укази Президента України, 
постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України та накази 
Міністерства освіти України, документи державного прогнозування та 
стратегічного планування розвитку, які визначають і основні напрями 
розвитку та реформування освіти і правовий статус суб’єктів освітньої 
діяльності, а також більш детально врегульовують відносини у сфері освіти. 
3.Цифрові технології змінюють зміст дисциплін і форму їх подання. Це 
не лише давно знайомі нам електронні презентації або використання відео. 
Наразі можливі прямі підключення до електронних баз даних, новин, форумів, 
що проходять. При використанні скайпу, месенджера можлива участь у занятті 
ведучого спеціаліста, експерта. Видавництва, що спеціалізуються на 
навчальній літературі все більше переходять на електронні версії підручників 
та навчальних посібників. 
Соціальне опитування показало недостатній рівень цифрової 
грамотності педагогів та учнів та пріоритетність змішаної форми навчання. У 
більшості педагогів відсутній великий та різноманітний досвід отримання 
освіти у цифрових середовищах, що обмежує їх у розумінні та використанні 
нових цифрових інструментів та платформ, а також у зміні власних методик. 
Відповідно, необхідно цільовим чином організувати включення педагогів до 
результативної цифрової взаємодії, забезпечуючи індивідуальне накопичення 
відповідного досвіду. 
4. Для визначення пріоритетних напрямів, на які повинна бути 
спрямована цифрова трансформація освіти в Україні в першу чергу, важливим 
є врахування сучасних світових освітніх трендів, на які також впливає 
розвиток цифрових технологій.  
На основі отриманих результатів теоретичного та аналітичного розділів 
даної кваліфікаційної роботи, було запропоновано державним органам 
скоригувати наявну програму, або запровадити додаткову «Типову практичну 
програму» розвитку цифрової медіаграмотності педагогів.  
75 
 
Основні заходи у рамках проекту: затвердження державного стандарту 
функціонування Центру безперервного розвитку цифрової майстерності 
працівників системи освіти; формування безкоштовних дистанційних програм 
підвищення кваліфікації педагогічних та інших працівників освітніх 
організацій в сфері IT та ІКТ; нормативне закріплення рівнів обов’язкового 
професійного зростання вчителів та керівників освітніх організацій в сфері 
цифровізції освіти; використання методики атестації педагогічних працівників 
за міжнародним зразком (SELFIE, DigCompEdu; розробка та використання 
методики атестації керівників загальноосвітніх організацій та педагогів 
«очима учнів/студентів» з точки зору вміння, різнобічності та коректності 
застосування цифрових ресурсів, приладдя; створення умов для залучення до 
освітніх організацій випускників, професорів непедагогічних освітніх 
організацій вищої освіти; створення умов для обміну міжнародним досвідом з 
кіберпедагогами, залучення до освітнього процесу та його оцінки колег та 
цифрових спеціалістів інших країн; проведення творчих конкурсів (в т.ч. 
міжнародних) цифрової (IT) майстерності освітян; формування практичних 
навичок розробки та застосування цифрових ресурсів навчання, оцінювання, 
самооцінювання, самоперевірки, управління освітнім процесом, надання 
рекомендацій та отримання зворотного зв’язку від адміністрації;  формування 
практичних навичок використання цифрових ресурсів 3D-моделювання, 
гейміфікації, застосування штучного інтелекту, робототехніки та VR-
технологій; максимальне забезпечення педагогів цифровим приладдям 
новітнього класу, детальний інструктаж щодо його застосування; розробка 
методики цифровізації тьюторської діяльності та активний розвиток цифрової 
грамотності педагогів-тьюторів; розробка та впровадження методичних 
рекомендацій щодо цифровізації інклюзивної та корекційної освіти. 
 
 
 
 
76 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
Нормативно-правові акти, державні стандарти 
 
1. Конституція України від 28.06.1996. №254к/96-ВР. Законодавство 
України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-
%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 13.03.2022). 
2. Про дошкільну освіту: Закон України від 11.07.2001. №2628-III. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2628-14#Text (дата звернення: 13.03.2022). 
3. Про вищу освіту: Закон України від 01.07.2014. №1556-VII. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18#Text (дата звернення: 13.03.2022). 
4. Про освіту: Закон України від 05.09.2017. №2145-VIII. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text (дата звернення: 13.03.2022). 
5. Про повну загальну середню освіту: Закон України від 16.01.2020. 
№463-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20#Text (дата 
звернення: 13.03.2022). 
6. Про Національну доктрину розвитку освіти: указ Президента України 
від 17.04.2002. №347. URL: http://zakon3. rada. gov. ua/laws/show/347/2002 (дата 
звернення: 20.04.2022). 
7. Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 
2021 року: указ президента України від 25.06.2013. №344. URL: https://zakon. 
rada. gov. ua/laws/show/344/2013?#Text (дата звернення: 20.04.2022). 
8. Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої 
влади: постанова Кабінету Міністрів України від 2.09.2019. №829. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/829-2019-%D0%BF#Text (дата звернення: 
16.03.2022). 
9. Деякі питання цифрової трансформації: Розпорядження Кабінету 
Міністрів України від 17.02.2021. № 365-р. URL: 
77 
 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/365-2021-%D1%80#Text (дата звернення: 
29.04.2022). 
10. Питання Міністерства цифрової трансформації: постанова Кабінету 
Міністрів України від 18.09.2019. №856. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/856-2019-%D0%BF#Text (дата звернення: 
29.04.2022). 
11. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на 
2021-2027 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 05.08.2020. №695. 
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/695-2020-%D0%BF#n11 (дата 
звернення: 13.03.2022). 
12. Про затвердження Національної економічної стратегії на період до 
2030 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.2021. №179. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/179-2021-%D0%BF#n25 (дата звернення: 
16.03.2022). 
13. Про схвалення Концепції розвитку цифрових компетентностей та 
затвердження плану заходів з її реалізації: розпорядження Кабінету Міністрів 
України від 03.03.2021. №167-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/167-
2021-%D1%80#Text (дата звернення: 29.04.2022). 
14. Про схвалення Концепції розвитку цифрової економіки та 
суспільства України на 2018-2020 роки та затвердження плану заходів щодо її 
реалізації: розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.01.2018. №67-р. 
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/67-2018-%D1%80 (дата звернення: 
29.04.2022). 
 
Основний перелік літератури 
 
15. Андрійчук Н. Б., Гвоздій С. П.  Використання дистанційних ресурсів 
при вивченні біології людини у загальноосвітній школі. Психолого-
педагогічні проблеми вищої і середньої освіти в умовах сучасних викликів: 
78 
 
теорія і практика. Харківський національний педагогічний університет імені 
Г. С. Сковорода. Харків, 2021. С. 87-91.  
16. Бабак А. М., Ткачук Г. В. Аналіз сервісів для проведення 
онлайнового тестування. Сайт кафедри інформатики та ІКТ Уманського 
державного педагогічного університету ім. П. Тичини. 2020. URL: 
https://informatika. udpu. edu. ua/?page_id=5884 (дата звернення: 07.05.2022). 
17. Басараба Н.А. Про особливості цифровізації в діяльності закладів 
освіти рівненщини. Сучасні тенденції розвитку інформаційно-комунікаційних 
технологій в освіті. Рівне: РОІППО, 2020. С. 8-11. 
18. Биков В.Ю. Цифрова трансформація суспільства і розвиток 
комп’ютерно-технологічної платформи освіти і науки України. Інформаційно-
цифровий освітній простір України: трансформаційні процеси і перспективи 
розвитку. 2019. С. 20-26. 
19. Богашко О. Л. Переваги використання інформаційно-
комунікаційних технологій в навчальному процесі. Сучасні інформаційні 
технології в освіті і науці: II Всеукраїнська наукова Інтернет-конференція. 
Умань: Візаві, 2019. С. 43-46.  
20. Ван С., Кан Ц., Чжу С., Цзян С. Проблемы и перспективы цифровой 
трансформации образования в Китае. М.: ИД НИУ ВШЭ, 2019. 155 с. 
21. Ворон Д.Л. Теоретичні питання адміністрування у сфері освіти. 
Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання 
правової теорії та юридичної практики». Одеса: ГО «Причорноморська 
фундація права», 2017. С. 56-59. 
22. Грибанов Ю. И. Сущность, содержание и роль цифровой 
трансформации в развитии экономических систем. Вестник Алтайской 
академии экономики и права. 2019. №3. С. 44-48. 
23. Губерська Н. Л. Адміністративні процедури у сфері вищої освіти : 
автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07. Харків: Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава 
Мудрого, 2016. 37 с. 
79 
 
24. Домбровська С.М. Сучасні технології впровадження інноваційних 
державних механізмів реформування системи освіти в Україні. 
Університетські наукові записки. 2013. №2(46). С. 5-11. 
25. Ержанбек А., Ташкін Е., Бердигулова А. Д., Єлеусізова Г. С. 
Еволюція інноваційного розвитку та глобальне майбутнє освіти в епоху 
цифровізації. Wschodnioeuropejskie czasopismo naukowe. 2020. №5-3(57). С. 73-
78. 
26. Зокірова Н.К., Ходжаєва М.Я. Актуальні аспекти цифрової 
трансформації освітнього середовища. Запитання інноваційної економіки. 
2021. №3. С. 1259-1272.  
27. Концепція Нової української школи: концептуальні засади 
реформування середньої школи. 2016. URL: https://mon. 
gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-
compressed.Pdf (дата звернення: 16.03.2022). 
28. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні. 2000. URL: 
http://www.osvita.org.ua/distance/pravo/00.Html (дата звернення: 13.03.2022). 
29. Краєвський В.В. Виховання чи освіта? Педагогіка. 2001. №3. С. 3-10. 
30. Кузьминова Я.И., Фрумина И.Д. Трудности и перспективы цифровой 
трансформации образования. М.:Институт образования. 2019. 339 с. 
31. Лотоцька А. В., Пасічник О. В. Організація дистанційного навчання 
в школі методичні рекомендації. Київ, 2020. 71 с.  
32. Макарова І.О., Костенюк Н.І., Пігарєв Ю.Б.,  Сметаніна Л.С. 
Складові цифрової трансформації у сфері публічного управління: український 
досвід. Теоретичні та прикладні питання державотворення. Одеса: ОРІДУ 
НАДУ, 2021. №26. С. 41-50. 
33. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 
від 19.10.1973. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_042 (дата 
звернення: 13.03.2022). 
34. Міністерство освіти і науки України: офіційний сайт. URL: 
https://mon.gov.ua/ua (дата звернення: 10.02.2022). 
80 
 
35. Назарченко І. В. Використання ІКТ-технологій під час уроків 
біології: проект. Торез, 2019. URL: http://school4-
torez. ucoz. ru/Virtual2019/proekt_ispolzovanie_ikt-
tekhnologij_na_urokakh_bio. Pdf (дата звернення: 16.03.2022). 
36. Нікітченко Л. О. Використання інформаційно-комунікативних 
технологій студентами під час вивчення природничих дисциплін. Наукові 
записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла 
Коцюбинського. 2019. №58. С. 20-26.  
37.  Нурітдінова В.Ш. Цифрова економіка та її роль у системі освіти. 
Економіка та бізнес: теорія та практика. 2021. №1-2. С. 18-21. 
38. Осіпенко В. Ю. Використання Google-форм в освітньому процесі. 
Сайт кафедри інформатики та ІКТ Уманського державного педагогічного 
університету ім. П. Тичини. 2020. URL: 
https://informatika.udpu.edu.ua/?page_id=5871 (дата звернення: 16.03.2022). 
39. Пігарєв Ю., Костенюк Н. Діджиталізація публічного управління як 
чинник цифрової трансформації України. Актуальні проблеми державного 
управління. 2021. №2. С. 92-96. 
40. Подласый И.П. Педагогика: 100 вопросов - 100 ответов. М.: Изд-во 
ВЛАДОС-ПРЕСС, 2006. 365 с. 
41. Про затвердження Положення про дистанційне навчання: наказ 
Міністерства освіти і науки від 25.04.2013. №466. URL: https://zakon. rada. gov. 
ua/laws/show/z0703-13#Text (дата звернення: 13.03.2022). 
42. Прохоров А., Коник Л. Цифровая трансформация. Анализ, тренды, 
мировой опыт. Издание второе, исправленное и дополненное. М.: ООО 
«КомНьюсГруп», 2019. 368 с.  
43. Редванов А.С. МООС у контексті сучасної цифрової освіти. StudNet. 
2020. №9. С. 1289-1295. 
44. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним 
поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень 
частини третьої статті 53 від 04.03.2004. №5-рп/2004. URL: 
81 
 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-04#Text (дата звернення: 
13.03.2022). 
45. Рощина Я., Рощин С., Рудаков В. Попит на масові відкриті онлайн-
курси (MOOC): досвід освіти. Запитання освіти. 2018. №1. С. 174-199. 
46. Савина А.Г. Цифровая трансформация образовательного 
пространства: реалии и перспективы. Образование и наука без границ: 
фундаментальные и прикладные исследования. Орел: Изд-во Орловский 
государственный университет экономики и торговли, 2017. С. 208-211. 
47. Савіщенко В. М. Адміністративно-правове забезпечення освіти та 
науки в Україні: монограф. Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. 
справ; Ліра, 2015. 372 с. 
48. Семчук Ж.В. Публічне управління: цифрові аспекти 
трансформації. Академічні візії. 2022. №3. С. 15-25.  
49. Сергєєва І.В. Цифровий педагог в онлайн-освіті. Наукові праці 
інституту безперервної професійної освіти. 2016. №6 (6). С. 117-122. 
50. Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2032 роки від 
15.04.2022 №286-р. URL: 
https://mon.gov.ua/storage/app/media/news/2022/04/15/VO.plan.2022-
2032/Stratehiya.rozv.VO-23.02.22.pdf (дата звернення: 13.03.2022). 
51. Толмач М. С. Цифрові технології в освіті: можливості й тенденції 
застосування. Цифрова платформа: інформаційні технології в соціокультурній 
сфері. 2021. №4(2). С. 159-171. 
52. Уваров А.Ю. Образование в мире цифровых технологий: на пути к 
цифровой трансформации. М.: ГУ-ВШЭ, 2018. 168 с. 
53. Український інститут майбутнього: Україна – learning nation. 2022. 
URL: https://strategy.uifuture.org/ukraina-learning-nation.html (дата звернення: 
17.05.2022). 
54. Український інститут майбутнього: Україна 2030Е – країна з 
розвинутою цифровою економікою. 2022. URL: 
82 
 
https://strategy.uifuture.org/kraina-z-rozvinutoyu-cifrovoyu-
ekonomikoyu.html#summary (дата звернення: 17.05.2022). 
55. Фаргієва З. С. Інформаційно-комунікаційні технології у навчанні. 
Проблеми педагогіки. 2016. №5(16). С. 47-50.  
56. Цифрова адженда України – 2020 («Цифровий порядок денний - 
2020). ГС «ХАЙ-ТЕК ОФІС УКРАЇНА». 2016. URL: 
https://ucci.org.ua/uploads/files/58e78ee3c3922.pdf (дата звернення: 08.05.2022). 
57. Чередніченко Н.С. Цифровізація державного управління. 2021. 
URL: https://conf.ztu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/01/354.pdf (дата 
звернення: 20.02.2022). 
58. Черемних А. В. Сучасні підходи до визначення освітньої діяльності 
як об'єкта оцінювання. Міжнародний науково-дослідний журнал. 2017. 
№1(55). С. 65-68. 
59. Шарая А.А. Освіта. Адміністративне право України: словник 
термінів. К.: Ін Юре, 2014. 520 с. 
60. Щербина О. Ю., Ломовцева Н. В. Цифрова трансформація освітнього процесу. 
Інновації у професійній та професійно-педагогічній освіті. 2019. С. 285-291.  
61. Щокін Р. Г. Характеристика публічного адміністрування галуззю 
освіти в Україні. Верховенство права. 2016. URL: http://sd-
vp.info/2016/harakteristika-publichnogo-administruvannya-galuzzyu-osviti-v-
ukrayini/ (дата звернення: 20.04.2022). 
62. Юре Д. Реалізація цифрового потенціалу у північній та центральній 
Азії. United Nations ESCAP, 2021. 35 с. 
63. Bates T. What’s Right and What’s Wrong about Coursera-style MOOCs. 
2012. URL: https://www.tonybates.ca/2012/08/05/whats-right-and-whats-wrong-
about-coursera-style-moocs/ (дата звернення: 27.04.2022). 
64. Echenique E.G., Molías L.M., Bullen M. Students in higher education: 
Social and academic uses of digital technology. RUSC. Universities and Knowledge 
Society Journal. 2015. Vol.12(1). P. 1-11. 
83 
 
65. Fundamentalchange. Innovation in America’s Schools under Race to the 
Top. Washington, DC: U.S. Department of Education, 2015. URL: 
https://www2.ed.gov/programs/racetothetop/rttfinalrpt1115.pdf (дата звернення: 
20.04.2022). 
66. Glosbe: англомовний онлайн словник. URL: https://uk. glosbe. 
com/en/uk/remote%20resource (дата звернення: 13.05.2022). 
67. Kay R. Public Sector innovation: Why it’s different. Incept Labs. 
Australian Institute of Company Directors, 2015. 15 р. 
68. KERIS: White Paper on ICT in Education Korea. Seoul, Korea: KERIS, 
2015. URL: file:///D:/DOCUMENTS/Downloads/WhitePaper_eng_2015.pdf (дата 
звернення: 20.04.2022). 
69. Kerr S.T. Why we all want it to work: Towards a culturally based model 
for technology and educational change. British Journal of Educational Technology. 
2005. Vol. 36. P. 1005-3016. 
70. LearningApps – interactive learning modules. URL: 
https://learningapps.org/impressum.php (дата звернення: 16.03.2022). 
71. Lonka K., Cho V. Innovative schools: Teaching & learning in the digital 
era. Brussels: European Union. 2015. URL: 
https://www.europarl.europa.eu/RegData/etudes/STUD/2015/563389/IPOL_STU(
2015)563389_EN.pdf (дата звернення: 03.05.2022). 
72. Misra, D.C. Ten Guiding Principles for Knowledge Management in E-
government in Developing Countries. 2007. URL: 
http://unpan1.un.org/intradoc/groups/public/documents/UNPAN/UNPAN025338.p
df. (дата звернення: 27.04.2022). 
73. Osburg T. Industry 4.0 Needs Education 4.0. 2016. URL:. 
https://www.linkedin.com/pulse/industry-40-needs-education-thomas-osburg (дата 
звернення: 20.04.2022). 
74. Sappey J. Dr, Relf St. Digital Technology Education and its Impact on 
Traditional Academic Roles and Practice. Journal of University Teaching & 
Learning Practice. 2020. Vol. 7(1). P. 1-17. 
84 
 
75. Saykili A. Higher education in the digital age: The impact of digital 
connective technologies. Journal of Educational Technology & Online Learning. 
2019. Vol. 2(1). P. 1-15. 
76. Scilab. Інтерактивна платформа для вчителів та учнів. URL: 
https://www.scilab.org. (дата звернення: 16.03.2022). 
77. SELFIE. European Education Area. 2021. URL: 
https://education.ec.europa.eu/selfie (дата звернення: 23.02.2022). 
78. Solis B. The 2018-2019 state of digital transformation. Altimeter. 
Prophet. 2019. URL: https://www.briansolis.com/2019/01/the-2018-2019-state-of-
digital-transformation/ (дата звернення: 20.04.2022). 
79. State leadership programmes. Future Ready Schools. 2017. URL: 
https://futureready.org/about-the-effort/state-programs (дата звернення: 
20.04.2022). 
80. Students, Computers and Learning: Making the Connection. PISA. P.: 
OECD Publishing, 2015. URL: http://www.oesamrcd.org/publications/students-
computers-and-learning9789264239555-en.htm (дата звернення: 20.04.2022). 
81. The Digitization of the World – From Edge to Core. 2018. 
URL: https://www.seagate.com/gb/en/our-story/data-age-2025/ (дата звернення: 
20.04.2022). 
82. The Summit Learning Program Explanation. 2017. URL: 
https://www.edinnovationlab.com/how-it-works (дата звернення: 20.04.2022). 
83. Tulinayo F.P., Ssentume P., Najjuma R. Digital technologies in resource 
constrained higher institutions of learning: a study on students’ acceptance and 
usability. International Journal of Educational Technology in Higher Education. 
2018. Vol.15(36). P. 1-19.  
 
 
 
 
85 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ДОДАТКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
86 
 
Додаток А 
 
АНКЕТА 
1. Як Ви вважаєте чи впливає цифровізація на освіту? 
а) Цифровізація має вплив 
б) Цифровізація немає вплив 
в) Цифровізація має незначний вплив 
2. Чи маєте Ви навички доступу до електронного освітнього контенту 
(лекцій, презентацій тощо)? 
а) Так 
б) ні 
3. Чи маєте Ви навички розміщення матеріалів (відповідей на завдання, 
тестів, обмін файлами та ін.)? 
а) Так 
б) ні 
4. Чи маєте Ви навички проходження тестування (для учнів) та складання/ 
розміщення тестів, використання певних ресурсів з цією метою (для 
педагогів)?  
а) Так 
б) ні 
5. Чи маєте Ви навички комунікації в режимі онлайн із усіма учасниками 
освітнього процесу (учнями, викладачами, представниками адміністрації)? 
а) Так 
б) ні 
6. Чи маєте Ви навички онлайн-консультування з викладачами/учнями», 
«навички участі у вебінарах?  
а) Так 
б) ні 
87 
 
7. Чи маєте Ви навички систематизації та зберігання результатів освітньої та 
позанавчальної діяльності (власні архіви, портфоліо, резюме тощо)? 
а) Так 
б) ні 
8. Чи маєте Ви навички роботи на інтернет-тренажерах», «навички спільної 
діяльності в онлайн-форматі?  
а) Так 
б) ні 
9. Чи маєте Ви навички використання електронних бібліотек та баз даних», 
«навички використання онлайн-сервісів для подачі/отримання документів? 
а) Так 
б) ні 
10. Який на Вашу думку вплив має цифровизація на якість освіти?» 
а) Цифровізація має позитивний вплив 
б) Цифровізація немає впливу 
в) Цифровізація має негативний вплив 
11. Який формат навчання Ви вважаєте ефективнішим? Варіанти: 
а) Змішане 
б) Дистанційне 
в) Аудиторне 
 
ОКРЕМІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ 
12. Чи є у вас досвід створення власних цифрових освітніх ресурсів? 
а) Так, великий досвід 
б) Так, невеликий досвід 
в) Ні, нема досвіду 
13. Чи є у вас підібрані готові цифрові ресурси за Вашим предметом? 
а) Майже немає 
б) Так, по окремих темах 
в) Так, майже по всім темам з мого предмета
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
