Технології зв’язків з громадськістю в системі публічного управління в Україні

Кравченко, Людмила Миколаївна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8005
Title:	Технології зв’язків з громадськістю в системі публічного управління в Україні
Authors:	Волошин, Ігор Володимирович Кравченко, Людмила Миколаївна
Keywords:	зв’язки з громадськістю;публічна політика;залучення громадськості;консультації з громадськістю;публічна інформації;відкриті данні
Issue Date:	Dec-2022
Abstract:	Кваліфікаційна робота магістра містить 114 сторінок, 14 таблиць, 22 рисунків, список використаних джерел з 85 найменувань, 1 додатку. Об’єктом дослідження є зв’язки з громадськістю. Предмет дослідження — технології зв’язків з громадськістю в системі публічного управління. Метою кваліфікаційної роботи магістра є формування теоретичної та практичної бази щодо підвищення ефективності зв’язків з громадськістю в публічному управлінні. Завданнями кваліфікаційної роботи магістра є: дослідити зміст та сутність поняття «зв’язки з громадськістю»; розкрити роль та місце зв’язків з громадськістю в державній політиці; вивчення зарубіжного досвіду урядової комунікаційної політики; проаналізувати вітчизняне законодавство щодо регулювання сфери зв’язків з громадськістю; проаналізувати ефективність зв’язків з громадськістю органів влади в Україні; дослідити рівень готовності органів влади та громадськості до ефективного комунікаційного процесу; вивчити особливості використання соціальних мереж для організації зв’язків з громадськістю; запропонувати інструменти для удосконалення технологій зв’язків з громадськістю. Наукова новизна полягає в уточненні принципів та визначення поняття «зв’язки з громадськістю»; наданні рекомендацій щодо ініціювання всеукраїнського соціологічного опитування з метою формування портрету споживача інформаційного продукту в Україні, та розробки на цій основі спеціального методичного посібника (інструкції) для органів влади та організацій публічної сфери з порадами щодо впровадження актуальних технологій та інструментів зв’язків з громадськістю; формуванні пропозицій щодо удосконалення зв’язків з громадськістю за допомогою соціальних мереж та впроваження системи Citizen relationship management Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що його результати можуть бути використані для удосконалення технологій зв’язків з громадськістю на рівні органів державної влади та місцевого самоврядуванні, а також подальших досліджень в цій сфері.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8005
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Кравченко Л.М..pdf Restricted Access		2.71 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
 до кваліфікаційної роботи магістра 
 
 
на тему: «Технології зв’язків з громадськістю в системі 
публічного управління в Україні» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконала: здобувачка 2 курсу, групи ЗПУАМ-211 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування»    
                                                                             ____________Кравченко Л. М.______________________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник _______Волошин І. В.__________________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент _______________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2022 року 
 
 4 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП………………………………………………………………….. 5 
РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЗВ’ЯЗКІВ З  
ГРОМАДСЬКІСТЮ В КОНТЕКСТІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ 8 
1.1 Зміст і сутність поняття «зв’язки з громадськістю»……………... 8 
1.2 Зв’язки з громадськістю як інструмент державної політики……. 20 
1.3 Урядова комунікаційна політика: зарубіжний досвід…………… 34 
Висновки до розділу 1…………………………………………………. 45 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ ЗВ’ЯЗКІВ З  
ГРОМАДСЬКІСТЮ В УКРАЇНІ……………………………………… 48 
2.1 Аналіз вітчизняного законодавства щодо регулювання сфери  
зв’язків з громадськістю ………………………………………………. 48 
2.2 Аналіз ефективності зв’язків з громадськістю органів влади в  
Україні ………………………………………………………………….. 60 
2.3 Аналіз рівня готовності органів влади та громадськості до  
ефективного комунікаційного процесу……………………………….. 77 
Висновки до розділу 2…………………………………………………. 87 
РОЗДІЛ 3 ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ  
ДЛЯ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ……….. 90 
3.1 Особливості використання соціальних мереж для організації  
зв’язків з громадськістю……………………………………………….. 90 
3.2 Застосування системи citizen relationship management для  
удосконалення технологій зв’язків з громадськістю………………… 95 
Висновки до розділу 3…………………………………………………. 100 
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….. 102 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………… 105 
ДОДАТКИ  
  
5 
 
ВСТУП 
 
 
Сучасною тенденцією усіх розвинутих країн є побудова відкритого 
уряду. Саме відкритий уряд має вирішальне значення для формування довіри 
громадян і є ключовим фактором досягнення таких політичних результатів, як 
доброчесність державного сектору та боротьба з корупцією, модернізація 
державного сектору, громадянські свободи, цифрове урядування тощо.  
Відкритий уряд, в першу чергу, передбачає побудову тісних зв’язків з 
громадськістю з використанням різних методів, технологій та інструментів. 
Ці зв’язки з громадськістю можуть мати різні форми, канали та цільові 
групи, тому перед органами державною влади та місцевого самоврядування 
стоїть завдання вибирати та застосовувати такі комунікаційні технології, які б 
були найбільш ефективними в тій чи іншій ситуації, тобто скласти правильне 
комунікаційне повідомлення і донести його відповідним способом саме 
потрібної цільової групи, щоб викликати необхідну реакцію від неї.  
Дослідження побудоване на різноманітних вітчизняних та зарубіжних 
стратегічних, законодавчо-нормативних, інструктивно-методичних 
документах, наукових та практичних розробках таких дослідників, як:  
J. E. Grunig, S. Hartmann, A. Mainka, W. G. Stock, H. F. Moore, F. B. Kalupa,  
D. Pamukcu, C. W. Zobel, M. Stračiak, I. B. Šindleryová, R. Suyono, 
M. Hanathasia, Г. Бондар, М. Бутко, М. Дітковська, В. Гапоненко,  В. Рихлік, 
І. Грищенко, Л. Горбата, М. Дурман, О. Коврига, О. Коновець, М. Левчук, 
С. Мильніченко, Н. Ільченко, В. Мойсеєв, Є. Тихомирова та інші.   
Метою кваліфікаційної роботи магістра є формування теоретичної та 
практичної бази щодо підвищення ефективності зв’язків з громадськістю в 
публічному управлінні.  
Завдання кваліфікаційної роботи магістра: 
− дослідити зміст та сутність поняття «зв’язки з громадськістю»; 
6 
 
− розкрити роль та місце зв’язків з громадськістю в державній 
політиці; 
− вивчення зарубіжного досвіду урядової комунікаційної політики; 
− проаналізувати вітчизняне законодавство щодо регулювання сфери 
зв’язків з громадськістю; 
− проаналізувати ефективність зв’язків з громадськістю органів влади 
в Україні; 
− дослідити рівень готовності органів влади та громадськості до 
ефективного комунікаційного процесу; 
− вивчити особливості використання соціальних мереж для організації 
зв’язків з громадськістю; 
− запропонувати інструменти для удосконалення технологій зв’язків з 
громадськістю. 
Об’єктом дослідження є зв’язки з громадськістю. 
Предметом дослідження є технології зв’язків з громадськістю в системі 
публічного управління. 
При проведенні дослідження використовувалися наступні методи: 
порівняння –  при вивченні світового досвіду і можливості адаптування його 
до вітчизняних реалій; абстрагування – при вивченні концептуальних засад 
державної політики щодо зв’язків з громадськістю; дедукції – при 
формулюванні поняття та принципів зв’язків з громадськістю в публічному 
управлінні; аналізу - при оцінці ефективності зв’язків з громадськістю в 
Україні; синтезу – при формулюванні напрямів підвищення ефективності 
зв’язків з громадськістю в Україні. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в: 
− уточненні принципів та визначення поняття «зв’язки з 
громадськістю», як комплексної системи (PR-системи), основною метою 
функціонування якої є забезпечення високого рівня довіри та взаєморозуміння 
між учасниками  комунікаційного процесу, що побудована на таких основних 
принципах, як науковість, креативність, відкритість, прозорість, етичність, 
7 
 
керованість, адекватність та гнучкість, взаємовигода,  індивідуальність, а 
також ефективність, та складається з таких взаємопов’язаних підсистем: 
управлінська, науково-дослідна, кадрова, технологічна, інформаційно-
презентаційна, комунікаційна, фінансова, матеріально-технічна; 
− наданні рекомендацій щодо ініціювання всеукраїнського 
соціологічного опитування з метою формування портрету споживача 
інформаційного продукту в Україні, та розробки на цій основі спеціального 
методичного посібника (інструкції) для органів влади та організацій публічної 
сфери з порадами щодо впровадження актуальних технологій та інструментів 
зв’язків з громадськістю; 
− формуванні пропозицій щодо удосконалення зв’язків з 
громадськістю за допомогою соціальних мереж та впроваження системи 
Citizen relationship management. 
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що його 
результати можуть бути використані для удосконалення технологій зв’язків з 
громадськістю на рівні органів державної влади та місцевого самоврядуванні, 
а також подальших досліджень в цій сфері. 
Апробація дослідження. Волошин І. В., Кравченко Л. М. Особливості 
використання соціальних мереж для організації зв’язків з громадськістю. 
Теорія і практика сучасної економіки : матеріали ХXІІІ Міжнародної науково-
практичної конференції : 20 жовтня 2022 р. / відп. ред. Р. В. Манн ; М-во освіти 
і науки України, Черкас. держ. технол. ун-т. Черкаси : ЧДТУ, 2022. 199 с. С.34-
36. 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна магістерська робота 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел 
та додатків. Повний обсяг роботи становить 114 сторінок. Список 
використаних джерел складається з 85 найменувань,  14 таблиць,  22 рисунків, 
1 додатку. 
  
8 
 
РОЗДІЛ 1 
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ В 
КОНТЕКСТІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ 
 
 
1.1 Зміст і сутність поняття «зв’язки з громадськістю»  
 
«Система відносин владних структур, органів державного управління і 
громадської думки є одним з найважливіших показників суспільного розвитку 
і демократії. Відомо, що чим активніше і повніше влада дозволяє масам брати 
участь у суспільно-політичних процесах – тим вона більш демократичніша і 
ефективніша» [35]. 
В свою чергу, залучення громадськості до соціально-політичних 
процесів вимагає розробки відповідних методів, технологій та інструментів, 
які б дозволили створити ефективний зв’язок з представниками громадськості, 
з метою донесення необхідної інформації, створення певного впливу, а також 
отримання зворотної реакції. В ідеалі, такий зв’язок повинен 
використовуватися з метою підвищення ефективності прийняття рішень 
представниками публічного сектору, а також підвищення рівня довіри до них, 
але, як показує досвід, досить часто він використовується з метою 
маніпулятивного впливу, однобічного представлення потрібної інформації і 
створення тільки видимості залучення населення до формування державної 
політики. 
Створити ефективний зв’язок з громадськістю не можливо без сильного 
науково-методичного та організаційного підґрунтя, оскільки – це 
«комунікативна наука, яка вивчає різні соціальні групи та їх ставлення до того 
чи іншого явища» [35]. Крім цього, це «…й мистецтво. Діяльність фахівців по 
зв’язках із громадськістю завжди має творчий характер та розрахована на 
розробку цікавих, нестандартних методів роботи з широкою громадськістю» 
[61, с. 21]. 
9 
 
Враховуючи позитивні результати такого підходу, в сфері публічного 
управління та адміністрування виникла нова управлінська функція – зв’язки з 
громадськістю або англійською «public relation» (PR).  
Треба зазначити, що в своєму розвитку підходи та методи зв’язків з 
громадськістю пройшли тривалий шлях і на сьогодні продовжують 
змінюватися і вдосконалюватися під впливом розвитку технологій, 
розширення інформаційного поля та безпосередньо змінами у сприйнятті 
інформації самими споживачами. 
Розвиток PR, як зазначили Ф. Мур та Ф. Калупа в своєму дослідженні 
[13] розпочався з часів грецької цивілізації, яка характеризувалася сильною 
тенденцією до секуляризації та індивідуалізму, наділивши людину почуттям 
особистості. Думка стала ключовим фактором у житті людей. Влада в 
грецьких містах все більше звертають увагу на громадську думку, і починають 
ся розвиватися відповідні комунікації,  які зараз називаються зв’язками з 
громадськістю [15]. 
У римлян також є концепція громадської думки та зв’язків з 
громадськістю, виражена такими термінами: «romores, voxpopuli, respublicae» 
(перекладається як «чутки», «голос народу», «республіка») та SPQR (senatus 
populusque Romanus).  
Термін «паблік рілейшнз» було вперше використано в посланні 
президента СІЛА Томаса Джефферсона (1743-1826) до Конгресу «Про 
становище в країні» (1807 p.). У тому контексті він означав зусилля політичних 
інститутів, спрямовані на формування довіри в національному масштабі. У 30-
ті роки XIX ст. термін «public relations» використовували як синонім 
словосполучення «relations for the general good» («відносини для загального 
блага»). На ту пору припадає зародження у США нової професії – пресагентів, 
обов’язком яких була організація роботи з пресою. Першим ПР-фахівцем 
вважають (з 1896 р.) співробітника газети «Вашингтон Стар» Вільяма Прайса. 
У 1902 р. в адміністрації президента США Теодора Рузвельта було створено 
прес-службу [43]. 
10 
 
Наведемо та проаналізуємо низку визначень поняття «зв’язки з 
громадськістю» (табл.1.1).  
 
Таблиця 1.1 – Визначення поняття «зв’язки з громадськістю» («public 
relations» 
Джерело Визначення 
Інститут Public relations –  це плановані, тривалі зусилля, спрямовані на 
суспільних створення і підтримку доброзичливих відносин і взаєморозуміння 
відносин (IPR) між організацією і її громадськістю, де під «громадською 
(Великобританія) організацією» розуміються працівники, партнери і споживачі (як 
місцеві, так і за рубіжні) [29] 
Світова асамблея Public relations – це мистецтво і наука аналізу тенденцій, 
асоціацій паблік передбачення їх наслідків, видачі рекомендацій керівництву 
рилейшнз організацій і здійснення програм дій в інтересах і організацій, і 
громадськості [32] 
Ф. Джефкінс Паблік рилейшнз складається з усіх форм планомірно здійснюваної 
комунікації, зовнішніх і внутрішніх, між організацією та її 
громадськістю в цілях досягнення між ними взаєморозуміння [28] 
С. Блэк Public relations –  це мистецтво і наука досягнення гармонії за 
допомогою взаєморозуміння, що ґрунтується на правдивості і повній 
поінформованості [28] 
Webster New Public relations – це сприяння встановленню взаєморозуміння і 
International доброзичливості між особистістю, організацією та іншими людьми, 
Dictionary групами людей або суспільством в цілому за допомогою 
розповсюдження роз’яснювального матеріалу, розвитку обміну 
(інформацією) і оцінки суспільної реакції 
Р. Херлоу Public relations – це одна з функцій управління, що сприяє 
встановленню і підтримці спілкування, взаєморозуміння, 
прихильності і співпраці між організацією і громадськістю. Вона 
включає в себе вирішення різних проблем: забезпечує керівництво 
організації інформацією про громадську думку і надаю йому 
допомогу у виробленні відповідних заходів; забезпечує діяльність 
керівництва в інтересах громадськості; підтримує його в стані 
готовності до різних змін шляхом завчасного передбачення 
тенденцій; використовує дослідження і відкрите спілкування в 
якості основних засобів діяльності [20] 
Дж. Марконі Зв’язки з громадськістю – всеосяжний термін; це система, що 
виконує безліч завдань і функцій: комунікацію, суспільні взаємини, 
виробничі відносини, взаємини між співробітниками, контакти з 
споживачами, відносини з замовниками, міжнародні відносини, 
відносини з інвесторами, процес управління проблемами, зв’язку з 
мас-медіа, контакти з пресою, просування, паблісіті, відносини з 
акціонерами, підготовка текстів публічних виступів і відносини з 
відвідувачами [20] 
 
 
11 
 
Продовження таблиці 1.1 
Джерело Визначення 
Товариство Public relations сприяючи встановленню взаєморозуміння між 
громадських окремими групами і організаціями, допомагають нашому складному 
відносин плюралістичному суспільству приймати рішення і діяти більш 
Америки ефективно. Вони забезпечують гармонізацію приватної і суспільної 
діяльності. 
Public relations служать багатьом суспільним інститутам, таким як: 
підприємництво, профспілки, урядові установи, добровільні 
асоціації, фонди, лікарні, освітня і релігійні організації. Для 
досягнення своїх цілей ці організації повинні встановити міцні 
відносини з безліччю різноманітних аудиторій або громадських 
груп: працівниками, членами різних об’єднань, споживачами, 
місцевими громадами, акціонерами і т.д., а також з суспільством в 
цілому. 
Досягнення цілей організації вимагає від її керівника знань і 
розуміння поглядів і цінностей людей, з якими його організація 
працює. Самі ж цілі визначаються зовнішніми факторами. 
Спеціаліст з Public relations виступає в ролі радника керівника і як 
посередник, що допомагає тому перевести особисті цілі й завдання в 
розумну, прийнятну для громадськості політику [20] 
О. Коновець Public relations – управлінська діяльність, метою якої є встановлення 
взаємовигідних відносин між державними або приватними 
структурами і громадськістю, від якої багато в чому залежить успіх 
функціонування цих структур. Уміння впливати на суспільну думку 
на користь фірми для переконання споживача в тому, що діяльність 
фірми здійснюється заради його благополуччя, комфорту, економії 
часу тощо [38] 
М. Бутко, М. Public relations – функція управління, що передбачає вивчення й 
Дітковська аналіз настрїв громадськості, гармонізацію політики організації або 
особи з суспільними інтересами, сприяє реалізації програми дій, 
спрямованих на досягнення громадського розуміння та схвалення 
[25] 
 
З наведеного неповного переліку визначень поняття «зв’язки з 
громадськістю» бачимо, що це комплексне поняття, яке розглядається і як 
наука, і мистецтво, і функція управління, і безпосередньо управлінська 
діяльність, і система. Спільним у цих визначеннях є мета «зв’язків з 
громадськістю» - досягнення взаєморозуміння та гармонізація відносин між 
державними/приватними інститутами та суспільством.   
Науковці описали такі чотири елементи зв’язків з громадськістю 
(рис.1.1) 
 
12 
 
 
 
Соціальна Політичні 
 філософія рішення 
 
 
Елементи 
 зв’язків з 
громадськістю 
 
Реалізація Комунікація 
 політики 
 
 
Рисунок 1.1 – Елементи зв’язків з громадськістю за Ф. Муром та 
Ф. Калупою 
Джерело: розроблено автором на основі [15] 
 
Отже, основним елементом PR є соціальна філософія, тобто керівництво 
повинно ставити суспільні інтереси на перше місце у всьому, що стосується 
організаційної поведінки. По-друге, зв’язки з громадськістю - це соціальна 
філософія, виражена в політичних рішеннях. Кожне агентство має політику, 
що визначає кількість дій, яких необхідно дотримуватися в його діяльності. 
Формування політики, включаючи низку функцій, є кінцевою 
відповідальністю керівництва. Політичне рішення відображатиме громадські 
інтереси. По-третє, PR –  це дія в результаті політики. Заява про політику, яка 
хоча й відображає намір керівництва служити суспільним інтересам, 
недостатня. політика повинна бути виражена в діях, які відповідають цій 
політиці, іншими словами – реалізовуватися. По-четверте, PR – це комунікація 
шляхом дослуховування до громадської думки, а також розгляд можливостей 
змінити характер, підхід або акцент кожного етапу політики. Через 
комунікацію з громадськістю керівництво оголошує, пояснює, підтримує або 
просуває свою політику для встановлення розуміння та прийняття [15]. 
13 
 
Дж. Грюніг в своїй праці «Excellence in Public Relations and 
Communication Management. New York: Lawrence Elrabium Associate» [10] 
запропонував такі 4 моделі зв’язків з громадськість (табл.1.2). 
 
Таблиця 1.2 – Моделі зв’язків з громадськістю за Дж. Грюнігом 
Вид моделі Опис 
Модель прес- Ця модель є односторонньою моделлю комунікації та стосується 
агентства/ стратегії комунікації без необхідності ретельної розробки та 
пропагандистська вивчення цільової аудиторії. Потік комунікацій йде від 
організації до цільової аудиторії і не містить зворотного зв’язку. 
Модель публічної У цій моделі все ще використовується односторонній зв’язок, але 
інформації використовується підхід чесності в спілкуванні. Роль зв’язків з 
громадськістю в організації в тому, щоб об’єктивно інформувати 
громадськість та використовувати методи засобів масової 
інформації. Ця модель не зосереджена на переконанні, а 
використовує просту та відносно об’єктивну інформацію 
Двостороння Модель розглядає зв’язки з громадськістю як наукову програму 
асиметрична модель переконання, де де вона наголошує на потребах методу 
соціальних досліджень у визначенні ефективного повідомлення 
та переконання. Спілкування є одностороннім спілкуванням від 
організації до цільової аудиторії та спробою переконати 
одержувача повідомлення виконати певну дію. У цій моделі 
комунікатори отримують відповідь від громадськості, а потім 
застосовують теорію комунікації та переконання у своїх 
висновках, а потім переконують аудиторію прийняти точку зору 
організації. 
Двостороння Основною характеристикою цієї моделі є необхідність 
симетрична модель організаціям вести прямий діалог із зацікавленими сторонами, не 
лише переконувати, а й слухати, вчитися, а головне – адаптувати 
поведінку організації в результаті комунікаційного процесу. На 
відміну від моделі лінійної односторонньої комунікації, в цій 
моделі організація та цільова аудиторія одночасно адаптуються 
та будують взаємозв’язки. 
Двосторонні симетричні зв’язки з громадськістю здійснюються 
за допомогою чесного двостороннього спілкування, взаємної 
віддачі та взаємного прийняття, поваги, зосередженості на 
загальному розумінні між сторонами, залученими в спілкування. 
Важливим елементом цього процесу є переговори та готовність 
до адаптації та компромісу. Це вимагає від організації участі в 
заходах зі зв’язків з громадськістю, бажання внести корективи в 
роботу організації, щоб вона могла пристосуватися до 
громадськості та її аудиторії. Важливо, що ця модель широко 
використовувалася саме в публічному  управлінні та 
адміністрування 
Джерело: розроблено на основі [10] 
 
14 
 
Зрозуміло, що доцільним є поєднання у використанні усіх цих моделей 
відповідно до встановленої мети комунікації. Але четверта модель є 
найдосконалішою і їй притаманні такі риси:  
− повне усвідомлення суб’єктом діяльності зв’язків з громадськістю, 
необхідності порозуміння із громадськістю й взаємовпливу зовнішнього 
соціального середовища та органу державної влади;  
− мета діяльності зв’язків з громадськістю – взаємна користь органу 
державної влади й громадськості (тобто «симетричність»);  
− поширена практика ведення переговорів, підписання угод, 
використання стратегії розв’язання конфліктів, що призводить до модифікації 
позицій, думок і поведінки громадськості й органу державної влади; 
− акценти у функціях спеціалістів зв’язків із громадськістю 
зміщуються від журналістських і рекламних до дослідницьких і 
консультативних [40]. 
Зазначають, що теоретично найкращими є дві моделі зв’язків з 
громадськістю – проактивна та реактивна. Обидва пов’язані з діяльністю 
експертів зі зв’язків з громадськістю та з організацією в цілому. Правильне 
формування відносин із запитами громадськості робить акцент на обох 
моделях. Реактивний PR в основному використовується в кризовій комунікації 
в державному секторі. Модель проактивного PR необхідна для застосування в 
більшості організацій і є необхідною умовою для побудови позитивних 
відносин з громадськістю. Він має тісно співпрацювати з реактивним PR, що 
забезпечує задоволення попиту на інформацію. Проактивний PR також можна 
віднести до активної медіа-політики. Ця діяльність допомагає забезпечити 
публічність конкретних людей або тем. [21]. 
Використання тієї чи іншої моделі зав’язків з громадськістю повинні 
базуватися на певних правилах так законах. В першу чергу, перш ніж 
намагатися змінити громадську думку, її слід ідентифікувати і зрозуміти. По-
друге, необхідно чітко визначити цільові групи громадськості. Також, фахівці 
15 
 
сфери зв’язків із громадськістю в центрі уваги повинні тримати «закони» 
формування громадської думки, якими б аморфними ці закони не були [24]. 
 Відомий американський фахівець із паблік рілейшнз, соціальний 
психолог Х. Кентріл сформулював наступні 15 «законів» громадської думки: 
1. Громадська думка надзвичайна чутлива до значних подій.  
2. Незвично привабливі за силою події здатні на певний час штовхнути 
громадську думку з одних крайнощів до інших. Громадська думка не 
стабілізується доти, доки значення наслідків подій не стане зрозумілим.  
3. Громадська думка, як правило, швидше формується під впливом 
подій, ніж слів, у всякому випадку допоки усні заяви як такі не набудуть 
значення «події».  
4. Усні заяви і словесні формулювання з приводу політичного курсу 
здобувають максимальну вагу тоді, коли думка ще не сформована й люди 
очікують їхньої інтерпретації з боку джерела, що заслуговує на довіру.  
5. Громадська думка в більшості випадків не передбачає критичних 
ситуацій – вона лише реагує на них.  
6. З психологічної точки зору громадська думка детермінована головним 
чином корисливими інтересами людей. Події, слова і будь-які інші стимули 
впливають на думку настільки, наскільки очевидний їхній зв’язок з особистим 
інтересом.  
7. Громадська думка не буде довгий час перебувати в збудженому стані, 
якщо люди не відчують, що це торкається їхніх власних інтересів, або ж думка, 
пробуджена словесно, не підтвердиться розвитком подій.  
8. Оскільки зачіпаються корисливі інтереси людей, громадську думку не 
так легко змінити.  
9. Коли зачіпаються корисливі інтереси, у демократичному суспільстві з 
боку громадської думки можна чекати випередження практичних дій 
офіційних органів.  
16 
 
10. Якщо думка розділяється незначною більшістю людей або ж вона ще 
суттєво не структурована, тоді факт, що відбувся, може схилити громадську 
думку до його схвалення.  
11. У критичних ситуаціях люди стають прискіпливими, оцінюючи 
компетентність свого керівництва: якщо вони йому довіряють, то готові 
надати керівництву повноваження, що перевищують звичайні; якщо ж вони 
йому відмовляють у довірі, то стають менш толерантними.  
12. Опір на рішучі заходи, що вживає керівництво, набагато слабкіший 
тоді, коли люди відчувають, що і вони якоюсь мірою беруть участь в ухваленні 
рішень.  
13. У людей набагато більше думок і вище готовність висловлювати їх 
із приводу висунутих цілей, а не методів, необхідних для досягнення цих 
цілей.  
14. Громадська думка, так само як і особиста думка, завжди емоційно 
пофарбована. Якщо громадська думка базується головним чином на емоціях, 
у такому випадку вона готова до особливо різких змін під впливом подій.  
15. У цілому, якщо громадяни демократичного суспільства мають 
можливість отримувати освіту й користуються широким доступом до 
інформації, то громадській думці властиві тверезість і здоровий глузд. Чим 
більше люди розбираються у власних перевагах, створюваних подіях і 
запропонованих їм проектах, тим швидше схильні вони погодитися з більш 
об’єктивними думками реалістично мислячих фахівців [24]. 
На нашу думку, зв’язки з громадськістю – це система, яка формується та 
функціонує  на принципах науковості, креативності, відкритості, прозорості, 
етичності, керованості, адекватності та гнучкості, взаємовигідності 
індивідуальності,  та ефективності (рис. 1.2).  
 
 
 
 
17 
 
 
 Науковість Креативність Відкритість 
 
 Прозорість Етичність 
Принципи системи 
 «зв’язки з 
Адекватність та громадськістю» Індивідуальність 
 гнучкість 
 
Керованість Взаємовигода Ефективність 
 
 
Рисунок 1.2 – Принципи побудови та функціонування системи «зв’язки 
з громадськістю» 
Джерело: розроблено автором 
 
Як було зазначено вище, науковість є однією з основних вимог 
формування та підтримання побудови ефективної системи «зв’язків з 
громадскістю». Тільки наукові методи та підходи можуть дати чіткі відповіді 
на запитання «З ким?», «Для чого?», «Яким чином?» треба будувати 
комунікаційний зв’язок. В іншому випадку, як комунікаційне повідомлення, 
так і комунікаційний канал, та навіть цільова група для інформаційного 
повідомлення може бути вибрана невірно. Крім цього, без наукової складової 
неможливо оцінити наскільки ефективно працює комунікаційний зв’язок. 
Дотримання принципу креативності дозволяє в процесі формування та 
функціонування  PR-системи застосовувати нові креативні рішення при 
формуванні як комунікаційного повідомлення, каналів комунікації та 
технологій залежно від цільової групи. 
Принцип креативності тісно пов’язаний з принципами індивідуальності, 
тобто особливостями тієї чи іншої цільової групи до сприйняття інформації, 
надання зворотного зв’язку, психологічних особливостей, соціальної позиції в 
суспільстві, рівня добробуту тощо. Кожен з наведених факторів може значно 
вплинути на підходи до створення комунікаційного зв’язку.  
18 
 
Як наслідок, необхідно дотримуватися принципу адекватності та 
гнучкості, тобто використовувати адекватні повідомлення, методи, технології, 
які підходять до тієї чи іншої цільової групи, а також вміти гнучко реагувати 
на зміну їх потреб. 
Принцип відкритості означає, що PR-система повинна бути відкритою, 
щоб мати змогу будувати зворотні зв’язки, що є одним з найважливіших 
завдань системи. Для будь-якої організації цінним є саме отримання зворотної 
реакції, а не надання одностороннього повідомлення. 
Прозорість підвищує рівень довіри, а саме довіра є основою рівня 
сприйняття інформації і формування відповідної реакції. Наприклад, якщо 
відсутня довіра до джерела інформації, то сприйняття інформації буде 
нульовим, або навіть негативних. 
Не на останньому місті повинен йти принцип етичності, оскільки, як 
вказувалося вище, будь-яка комунікація може бути використана в якості 
маніпуляції, що може призвести до дуже негативних економічних та 
соціальних наслідків. Яскравим прикладом на сьогодні може бути пропаганда 
в росії, яка сформувала уявлення про Україну та українців, спровокувала, 
виправдала та підживлює військові дії.  
PR-система повинна бути керованою, як на рівні певною конкретної 
організації, так по зовнішні вертикальним та горизонтальним зв’язкам. На 
рівні організації повинен бути один «вихід» інформації, що передбачає 
наявність відповідного відділу, представника по зв’язкам з громадськістю 
тощо. Різні «виходи» можуть призвести до розпорошеності та різноплановості 
інформації, нерозуміння обсягу охоплення цільової аудиторії тощо. Тобто, 
бажано, щоб інформаційні потоки та запити збиралися в одному місці, щоб 
існувала можливість сформувати концентроване повідомлення та професійно 
підійти до вибору  каналу та технологій комунікаційного процесу.  
І звичайно PR-система повинна бути ефективною. Тобто, затрачені 
ресурси: фінансові, матеріальні, людські, технічні, повинні дати позитивний 
ефект від комунікаційного процесу, тобто поставлена мета та завдання 
19 
 
повинні бути виконані. А також комунікаційних процес повинен бути 
взаємовигідним для усіх учасників комунікаційного процесу. 
На нашу думку, основною метою PR-системи є забезпечення високого 
рівня довіри та взаєморозуміння між учасниками  комунікаційного процесу. 
Високу ефективність функціонування PR-системи повинні забезпечити 
такі підсистеми: науково-дослідна, управлінська, кадрова, технологічна, 
інформаційно-презентаційна, комунікаційна, фінансова, матеріально-
технічна, які взаємопов’язані між собою, і спрямовані на досягнення мети PR-
системи (рис.1.3). 
 
Управлінська 
 підсистема  
 
 
Науково-дослідна Кадрова підсистема  
 підсистема  
 
 
Технологічна Комунікаційна 
п ідсистема  підсистема  
 
 
Інформаційно- Фінансова підсистема  
 
презентаційна 
 підсистема  
 Матеріально-технічна 
підсистема  
 
 
Рисунок 1.3 – Складові PR-системи та їх взаємозв’язки 
Джерело: розроблено автором 
 
Отже, може сформулювати наступне визначення «зв’язків з 
громадскістю»: «Зв’язки з громадськістю – це комплексна система (PR-
система), основною метою функціонування якої є забезпечення високого рівня 
20 
 
довіри та взаєморозуміння між учасниками  комунікаційного процесу, що 
побудована на таких основних принципах, як науковість, креативність, 
відкритість, прозорість, етичність, керованість, адекватність та гнучкість, 
взаємовигода,  індивідуальність, а також ефективність, та складається з таких 
взаємопов’язаних підсистем: управлінська, науково-дослідна, кадрова, 
технологічна, інформаційно-презентаційна, комунікаційна, фінансова, 
матеріально-технічна. 
 
1.2 Зв’язки з громадськістю як інструмент державної політики 
 
Зв’язки з громадськістю, в контексті публічного управління є 
функціональною вимогою в контексті поширення інформації про програмну 
політику та діяльність державних установ серед громадськості. У всіх країнах 
функція PR в уряді є важливою. PR є продовженням процесу визначення 
політики та надання державних послуг із ставленням, пристосованим до 
інтересів людей або груп, для того, щоб агентства в особі PR завоюють довіру 
громадськості чи суспільства в широкому сенсі. Обов’язки урядового PR 
полягають у наступному: 
− наданні інформації громадськості щодо державної політики, 
заходів і дій, а також у наданні послуг громадськості у формі необхідної 
інформації: відкрито, чесно та об’єктивно; 
− наданні допомоги засобам масової інформації у формі 
інформаційних матеріалів про державну політику та заходи та дії, у тому числі 
щодо засобів висвітлення важливих офіційних подій. Уряд є важливим 
джерелом інформації для ЗМІ; 
− для сприяння економіці та культурі розвитку, якого досягла нація 
для вітчизняного та закордонного суспільства; 
21 
 
− відстеження громадської думки щодо урядової політики, а потім 
передавання громадської реакції у формі зворотного зв’язку відповідним 
керівникам державних установ як вхідні дані [15]. 
Отже, комунікації з громадськістю діють як ключовий інструмент 
політики та підтримують основні принципи відкритого уряду, серед яких: 
− прозорість: інформація про діяльність уряду є відкритою, 
всеосяжною, своєчасною, вільно доступною для громадськості, і такою, що 
відповідає основним стандартам відкритих даних; 
− участь громадян: уряд залучає громадян до участі в обговореннях, 
що сприяє прийняттю рішень, які враховують громадську думку, є більш 
інноваційними та ефективними; 
− підзвітність: наявність правил, норм і механізмів, які змушують 
урядові структури до обґрунтування своїх дій, здійснення діяльності 
відповідно до визначених для них вимог, реагування на критику, прийняття 
відповідальності за невідповідність дій законам або зобов’язанням; 
− технології та інновації для прозорості та підзвітності: уряд враховує 
важливість надання громадянам відкритого доступу до технологій, а також 
усвідомлює роль нових технологій в просуванні інновацій та важливість 
розширення можливостей використання технологій громадянами [53]. 
Важливість і необхідність розвитку комунікаційного процесу з 
громадськістю для побудови відкритого уряду зазначені також в 
Рекомендаціях ОЕСР щодо відкритого уряду: 
Положення 1: «вживати заходів у всіх гілках і на всіх рівнях уряду для 
розробки та реалізації стратегій та ініціатив відкритого уряду у співпраці із 
зацікавленими сторонами та сприяти прихильності політиків, членів 
парламентів, вищих державних керівників і державних службовців, щоб 
забезпечити успішне впровадження та запобігти чи подолати перешкоди, 
пов’язані з опором змінам» [60]. 
22 
 
Положення 6: «Активно інформуйте про стратегії та ініціативи 
відкритого уряду, а також про їхні результати, результати та вплив, щоб 
переконатися, що вони добре відомі в уряді та за його межами» [60]. 
Положення 7: «Завчасно надавати чіткі, повні, своєчасні, надійні та 
відповідні дані та інформацію державного сектору, які є безкоштовними, 
доступними у відкритому та непатентованому машинозчитуваному форматі, 
які легко знайти, зрозуміти, використати, і поширювати за допомогою 
багатоканального підходу, щоб визначити пріоритети після консультацій із 
зацікавленими сторонами» [60]. 
Положення 8: «Надайте всім зацікавленим сторонам рівні та справедливі 
можливості отримувати інформацію та консультації та активно залучайте їх 
до всіх етапів циклу політики, розробки та надання послуг. Це має бути 
зроблено з достатнім часом і з мінімальними витратами, уникаючи 
дублювання, щоб мінімізувати втому консультації. Крім того, слід спрямувати 
конкретні зусилля на те, щоб охопити найбільш відповідні, вразливі, 
недостатньо представлені або маргіналізовані групи суспільства, уникаючи 
при цьому неправомірного впливу та захоплення політики» [60]. 
Отже, надання актуальної, точної та своєчасної інформації разом із 
можливістю участі зацікавлених сторін та отримання зворотного зв’язку є 
важливими елементами процесу формування демократичної політики. Вони є 
ключовими факторами, які на кожному етапі політичного циклу можуть 
покращити його якість, краще адаптувати його результати та забезпечити 
більший вплив. 
З цією метою важливо, щоб комунікація була різною мірою інтегрована 
на кожному етапі політичного циклу, а не лише після схвалення політики, коли 
комунікатори беруть участь у процесі розробки політики з самого початку. 
Забезпечення двостороннього потоку інформації та зворотного зв’язку може 
сприяти оперативнішому та покращеному виробленню політики. На кожному 
етапі процесу прийняття політичних рішень повинна бути залучена 
громадськість тим чи іншим чином. 
23 
 
Зрозуміло, що рівень участі громадськості на різних етапах процесу 
прийняття політичних рішень може змінюватись у залежності від 
інтенсивності залучення. Існують чотири рівні участі - від найнижчого до 
найвищого ступеню залучення.  
В Кодексі кращих практик участі громадськості виділяють такі рівні: 
інформація, консультація, діалог та партнерство (рис.1.4). 
 
 
Рисунок 1.4 – Види залучення громадськості до процесів прийняття 
політичних рішень 
Джерело: [36] 
 
1. Інформація Доступ до інформації є основою всіх наступних кроків на 
шляху залучення неурядових організацій до процесу прийняття політичних 
рішень. Це відносно низький ступінь залучення, який зазвичай полягає в 
отриманні інформації від органів державної влади, та не потребує і не 
передбачає втручання або залучення неурядових організацій. Інформація 
актуальна на всіх етапах процесу прийняття рішень [36].  
2. Консультація. Це така форма ініціативи, коли органи державної влади 
просять неурядові організації висловити їхню думку стосовно конкретного 
політичного питання чи політичного процесу. Консультація зазвичай включає 
24 
 
інформування неурядових організацій органами державної влади про 
поточний стан політичного процесу та прохання прокоментувати, висловити 
думки і відреагувати. Ініціаторами та авторами тем є органи державної влади, 
а не неурядові організації. Консультація актуальна на всіх етапах процесу 
прийняття рішень, особливо на етапах складання проекту політики, 
моніторингу та повторного формулювання [36].  
3. Діалог. Будь-яка зі сторін може ініціювати діалог, який в свою чергу 
може бути необмежений або конкретний. Необмежений діалог - це 
двостороннє спілкування, яке ґрунтується на взаємних інтересах та потенційно 
спільних цілях, з метою забезпечити регулярний обмін думками. Конкретний 
діалог ґрунтується на взаємних інтересах стосовно окремого політичного 
процесу. Такий діалог зазвичай веде до вироблення спільної рекомендації, 
стратегії або законопроекту. Діалог високо цінується на кожному етапі 
процесу прийняття політичних рішень, і має вирішальне значення для 
встановлення порядку денного, складання проекту політики та повторного 
формулювання [36].  
4. Партнерство. Партнерство передбачає спільну відповідальність на 
кожному етапі процесу прийняття політичних рішень: від встановлення 
порядку денного, складання проекту і прийняття рішень до реалізації 
політичних ініціатив. Він є вищим рівнем участі. Партнерство може 
здійснюватися на всіх етапах процесу прийняття політичних рішень і є 
особливо актуальним на етапах встановлення порядку денного або здійснення 
політики [36]. 
В додатку А представлено обов’язки органів державної влади та можливі 
інструменти і механізми зв’язків з громадськістю на кожному етапі 
політичного циклу. 
Як зазначалося вище, налагодження ефективного зв’язку з 
громадськістю щодо розробки та реалізації державної політики, може значно 
підвищити рівень довіри населення до урядових установ та уряду в цілому. 
25 
 
Населення повинно бачити, що їх залучення є не просто формальним, а їх 
думка та голос дійсно враховується під час ухвалення рішень.  
Якщо ми подивимося на результати міжнародного дослідження  Edelman 
Trust Barometer 2022 [8], то побачимо зниження довіри до уряду та ЗМІ на 
глобальному рівні порівняно з дослідженням 2021 року, а найбільшою 
довірою користується бізнес (рис.1.5). 
 
 
Рисунок 1.5 – Індекс довіри 2022 
Джерело: [8] 
 
Дослідження показало, що довіра до уряду впала у 17 з 27 країн (рис.1.6). 
Найбільша довіра до уряду в Китаї, ОАЄ, Саудівській Аравії, Індонезії, Індії 
та Сингапурі, в багатьох європейських країнах, таких як Ірландія, Італія, 
Німеччина, Великобританія, а також в США, Японії рівень довіри до уряду 
досить низький і має тенденцію до зниження порівняно з попереднім роком. 
Цікаво, що рівень довіри знижується саме в демократичних країнах. 
 
26 
 
 
 
Рисунок 1.6 – Рівень довіри до уряду в розрізі країн, % 
Джерело: [8] 
 
Біля 50% респондентів різних країн вважають, що як уряд так і ЗМІ 
розколюють суспільство (рис.1.7). 
 
Рисунок 1.7 – Розподіл відповідей респондентів на запитання: «Ці 
інституції є роз’єднуючими чи об’єднуючими силами в суспільстві», % 
Джерело: [8] 
 
Такі відповіді, на нашу думку, свідчать, в тому числі, про низьку якість 
та ефективність комунікативних зв’язків із громадськістю, зокрема 
інформаційних повідомлень. Багато респондентів (76%) бояться збільшення 
27 
 
рівня неправдивої інформації та фейкових новин і те, що їх можуть 
використати як зброю впливу на свідомість. 
В той же час, дослідження показало, що саме якість інформації є 
найпотужнішим фактором, який впливає на формування довіри між 
інституціями (рис. 1.8). 
 
Рисунок 1.8 – Ланцюжок формування довіри між інституціями 
Джерело: [8] 
 
Як бачимо, для уряду та ЗМІ якість інформації визначена як така, що 
робить найвищий внесок у формування довіри. Не менш важливими для 
формування довіри до уряду відіграють і наявність таких характеристик, як 
роль лідера, ефективне застосування влади, довгострокове мислення та 
планування, а також притягнення до відповідальності. 
Отже, наведені та інші результати дослідження підтверджують 
необхідність формування ефективних зв’язків з громадськістю, в тому числі 
через надання якісної та своєчасної інформації, яка б не розколювала 
суспільство і не виступало джерелом маніпуляцій. В той же час, з’ясовано, що 
рівень довіри до уряду та ЗМІ зменшується, в тому числі і в більшості 
демократичних країн. На нашу думку, це пов’язано з погіршанням економічної 
ситуації на фоні пандемії  COVID-19. Надалі можемо очікувати посилення 
недовіри до уряду в зв’язку з енергетичною кризою, яка поглибить економічну 
нестабільність. Тому, на нашу думку, зокрема уряди європейських країн 
повинні розробити ефективну комунікативну політику з громадськістю, щоб 
зменшити можливі ризики. 
28 
 
Поряд з впливом на рівень довіри, зв’язки з громадськістю впливають і 
на рівень демократії в цілому. Так, наприклад, Індекс демократії, який 
складений та визначається Economist Intelligence Unit (EIU), дослідницьким 
підрозділом Economist Group, базується на 60 показниках, які згруповані у 
п’ять різних категорій, серед яких виборчий процес та плюралізм; 
функціонування уряду; політична участь; політична культура та громадянські 
свободи. При детальному розгляді опитувальника, який пропонується 
респондентам для відповідей, ми знайдемо низку запитань, які стосуються 
саме комунікаційних аспектів громадськості та органів державної влади, 
готовності як уряду так і населення комунікувати, а також брати участь в 
політичних процесах, наприклад такі: 
− Чи існують достатні механізми та інституції для забезпечення 
підзвітності влади перед виборцями в період між виборами? 
− Чи є функціонування уряду відкритим і прозорим, з достатнім 
доступом громадськості до інформації? 
− Чи мають етнічні, релігійні та інші меншини розумний ступінь 
автономії та голос у політичному процесі? 
− Який рівень залучення громадян до політики. 
− % людей, які дуже чи певною мірою цікавляться політикою. 
− Наскільки доросле населення виявляє інтерес і стежить за 
політикою в новинах. 
− % населення, яке щодня стежить за політикою в ЗМІ (друкованих 
виданнях, на телебаченні чи радіо). 
− Влада докладає серйозних зусиль для сприяння політичній участі. 
− % людей, які вважають, що було б дуже або досить добре, щоб 
експерти, а не уряд, приймали рішення для країни. 
− % людей, які не згодні з думкою, що демократії погано підтримують 
порядок. 
− Ступінь підтримки населенням демократії. 
29 
 
− % людей, які погоджуються або повністю погоджуються з тим, що 
демократія краща за будь-яку іншу форму правління. 
− Чи існують вільні електронні ЗМІ? 
− Чи є безкоштовні друковані ЗМІ? 
− Чи надійне висвітлення в ЗМІ? Чи існує відкрите та вільне 
обговорення громадських питань із розумним розмаїттям думок? 
− Чи існують політичні обмеження на доступ до Інтернету? 
− Чи надають інституції громадянам можливість звертатися до уряду 
з проханням усунути скарги?  [4] 
Ці та низка інших запитань, свідчать про те, що ефективні зв’язки з 
громадськістю, високий рівень залучення населення до прийняття та реалізації 
політичних рішень є важливими для формування та посилення демократичних 
процесів.  
Якщо ми проаналізуємо результати оцінки Індексу демократії в 2021 
році, то побачимо, що він погіршується протягом двох років у всьому світі 
(табл.1.3) 
Таблиця 1.3 – Динаміка Індексу демократії 
Регіон К-сть 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021 
країн 
Світ 167 5.49 5.52 5.53 5.55 5.55 5.52 5.48 5.48 5.44 5.37 5.28 
Північна 2 
8.59 8.59 8.59 8.59 8.56 8.56 8.56 8.56 8.59 8.58 8.36 
Америка 
Західна 
21 8.40 8.44 8.41 8.41 8.42 8.40 8.38 8.35 8.35 8.29 8.23 
Європа 
Латинська 
Америка та 
24 6.35 6.36 6.38 6.36 6.37 6.33 6.26 6.24 6.13 6.09 5.83 
Карибський 
басейн 
Азія та 
28 5.51 5.56 5.61 5.70 5.74 5.74 5.63 5.67 5.67 5.62 5.46 
Австралія 
Центральна 
та Східна 28 5.50 5.51 5.53 5.58 5.55 5.43 5.40 5.42 5.42 5.36 5.36 
Європа 
Субсахарська 
44 4.32 4.33 4.36 4.34 4.38 4.37 4.35 4.36 4.26 4.16 4.12 
Африка 
Близький 
Схід і 
20 3.62 3.73 3.68 3.65 3.58 3.56 3.54 3.54 3.53 3.44 3.41 
Північна 
Африка 
Джерело: [5] 
 
30 
 
Основною причиною зниження Індексу демократії в 2020 році 
вважаються дії уряду, які були спрямовані на вирішення проблем, викликаних 
пандемією коронавірусу [3]. Зокрема, було з’ясовано серед усього іншого, що  
62% респондентів не довіряють інформації про пандемію, яку передають 
національні уряди; 91 країна зазнала нових або посилених обмежень на засоби 
масової інформації внаслідок спалаху [6]. В 2021 році дана тенденція 
зберіглася. 
Отже, можемо стверджувати, що комунікації з громадськістю діють як 
ключовий інструмент політики та спроможні підвищити довіру до уряду, 
ефективність державного управління в цілому, а також посилити демократичні 
процеси (рис. 1.9) 
 
 Контекст Ефективні урядові комунікації 
  
  Базуються на: 
 1. Інституцій та управлінські передумови 
Низь кий рівень довіри до (мандати, правові та адміністративні 
уряду структури, людські та фінансові ресурси, які 
 
Попит на надійну підтримують чітко визначну, інтегровану та 
інфо рмацію скоординовану комунікаційну діяльність у 
Очікування на більше державному секторі) 
залу чення та вплив на 2. Елементи стратегічної комунікації 
політику (цілеспрямовані стратегії, засновані на 
 доказах (на основі даних, аудиторії та 
поведінкових уявленнях), які контролюються 
 
та оцінюються на всіх етапах) 
 
 
Результати 
Сер едньострокові: покращення політик та послуг; посилення відкритості, 
включності, підзвітності та участі; стійкість до помилкової інформації та 
дезіф ормації; посилення діалогу та співпраці з стейкхоледрами  
 
 
Довготермінові: посилення демократії, відновлення довіри громадян до урядових 
інст итуцій; більш інклюзивне зростання 
 
Рисунок 1.9 – Результати ефективних урядових комунікацій 
Джерело: [17] 
31 
 
Треба зазначити, що головним в управлінні комунікаційною функцією є 
її впровадження в етичний та незаангажований спосіб. Також важливо, щоб 
комунікації не були заполітизовані, хоча зрозуміло, що уникнути повної 
деполітизації неможливо. В той же час, треба розуміти, що ризик високого 
ступеня політизації публічної комунікації є основною проблемою для 
ефективності функції як інструменту відкритого урядування та для 
відновлення та підтримки громадської довіри. Це особливо гостро в 
середовищі, де інформація все більше стає зброєю не тільки для різних 
зовнішніх суб’єктів, але й політичних партій та рухам, і де неправдива 
інформація та дезінформація залишається важливою проблемою [17].  
Щоб допомогти зменшити такі ризики та поступово просуватися до 
більш неупередженого та відкритого спілкування, уряди прийняли кілька 
підходів, які допомагають краще визначити межі між політичним та 
публічним спілкуванням. У деяких країнах відповідні положення були 
включені до політики та законів, що стосуються публічної комунікації. Це 
випадок Нідерландів, де Принципи урядової комунікації стверджують, що 
інформація, яка надається урядовими джерелами, «завжди має бути 
зосереджена на змісті політики, а не на створенні іміджу для окремих членів 
уряду» [9]. 
Хоча реалізація таких заходів є складною, вони, тим не менш, мають 
фундаментальне значення для обмеження, наскільки це можливо, ймовірності 
зловживання комунікаційною діяльністю для політичних цілей. Інші загальні 
рамки включають закони та протоколи, які забороняють державним 
службовцям брати участь у деяких видах політично партійної діяльності, 
зокрема у сфері комунікацій. Закон Хетча 1939 року в Сполучених Штатах є 
одним із таких законів, який поширюється на всіх працівників виконавчої 
влади, а також на комунікаційну функцію, і вимагає від них виконувати свою 
роль з політичним нейтралітетом і утримуватися від участі в партійних 
ініціативах. Часто ці положення також включені до етичних принципів або 
кодексів поведінки для державних службовців. 
32 
 
Керівні принципи та стандарти етичної поведінки повинні охоплювати 
такі аспекти: 
− цінності, включаючи порядність, чесність, неупередженість, 
гнучкість, досконалість тощо; 
− необхідність реалізації комунікаційних функцій, що служать 
суспільним інтересам і дискусії; 
− доступність інформації, відкритість та залученість; 
− повнота, достовірність і точність інформації, що використовується та 
поширюється; 
− попередження про ризики конфлікту інтересів; 
− механізми контролю за рекламою чи фінансуванням (оголошення, 
кампанії тощо) та прозорістю закупівель і витрат. 
Отже, встановлення чітких стандартів, директив, вказівок або процедур 
щодо управління, наскільки це можливо, щодо розмежування між політичною 
та інституційною сферами комунікацій є корисною та необхідною практикою 
для забезпечення виконання цієї ключової функції в інтересах і на службі 
громадськості. Така політика повинна чітко визнати, що неупереджена 
інформація має важливе значення для розширення можливостей громадян 
брати конструктивну участь у суспільному житті та притягувати свої уряди до 
відповідальності. 
Крім розробки політичних документів, які  встановлюють мету та 
оперативні вимоги до комунікації, необхідно розробляти спеціальні стратегії, 
які  визначають її реалізацію та суть: політичні цілі, які вони прагнуть досягти, 
форму, яку набуде комунікація (тобто ключові повідомлення та зміст для їх 
доставки), а також докази та показники. Тобто, стратегії є ключовими для того, 
щоб комунікації виконували свій мандат на практиці. 
Комунікаційна стратегія – це письмовий, обмежений за часом документ, 
який визначає комунікаційне рішення проблеми, встановлює підхід до 
досягнення цілей, а також визначає дії та тактику, які необхідно здійснюється. 
33 
 
Зазвичай він доповнюється планом комунікації, який детально описує вміст, 
який потрібно надати, і послідовність дій. Він може бути широким за обсягом, 
наприклад, охоплювати комунікації для всього уряду або цілих міністерств 
щодо багатьох політик і питань. Також вони можуть бути специфічними для 
кожної сфери політики чи програми, і та сама установа може мати декілька 
одночасних стратегій, присвячених окремим питанням. Періодична розробка 
стратегії, якою б вузькою чи всеохоплюючою вона не була, є передумовою 
стратегічної комунікації.  
У той час як політика, повноваження та стратегії, визначають місію 
комунікації, наявні інституційні структури є засобом їх реалізації на практиці. 
Дійсно, те, як в уряді організована функція комунікації з громадськістю, і які 
ресурси а неї виділяються, є важливими сприятливими факторами. 
Також, хочемо відзначити, що ефективність зв’язків з громадськістю 
при формуванні та реалізації публічної політики залежить від якісних даних, 
тобто комунікацію можна вважати стратегічною лише тоді, коли вона 
ґрунтується на аналізі аудиторії, яку вона прагне залучити. Ця основа дозволяє 
розробляти заходи та контент на основі чіткого розуміння того, як конкретні 
суспільні групи сприймають певну проблему, споживають інформацію та 
довіряють повідомленням уряду. Це набуває все більшої важливості на 
сьогодні, оскільки розвиток інформаційних технологій та цифровізація 
приводять до переповнення інформаційного простору різноманітним 
контентом (часто не якісним і навіть дезінформаційним), численні    
зацікавлені сторони в ЗМІ, приватному секторі та громадянському суспільстві 
змагаються за увагу громадськості. Нинішнє середовище, як ніколи раніше, 
вимагає зробити комунікацію більш цілеспрямованою та привабливою для 
певної аудиторії. Для цього потрібне розуміння поведінкових, когнітивних і 
психологічних характеристик конкретних груп громадян, а також знання 
каналів спілкування, які вони використовують. Не маючи надійної доказової 
бази, інституції передають свої повідомлення невизначеній громадськості в 
переповненому комунікаційному просторі, мало знаючи про те, чи 
34 
 
отримується інформація і як. З цієї причини докази – у формі аналізу аудиторії, 
соціального слухання або поведінкових аналізів – є необхідною умовою для 
стратегічного підходу до комунікації. 
Завдяки цифровій трансформації комунікацій та величезній кількості 
даних, створених онлайн-діяльністю, уявлення про аудиторію стали не тільки 
більш різноманітними та точними, але й дешевшими, швидшими та легшими. 
Великі дані та платформи програмного забезпечення для онлайн-аналітики 
спростили отримання та обробку цієї інформації навіть для команд, які не 
мають компетенцій у спеціалізованих дослідженнях або наукових даних.  
Розуміння населення є фундаментальним для ефективного та 
інклюзивного спілкування з усіма групами суспільства, включаючи меншини 
та недостатньо представлені групи. Збір і використання аналізу аудиторії може 
допомогти зробити публічну комунікацію більш актуальною та впливовою, 
адаптуючи вибір різних каналів і повідомлень до певної цільової аудиторії. 
І ще одним важливим моментом комунікаційного процесу є його 
оцінювання, що допомагає зрозуміти, як цільова аудиторія розуміє 
повідомлення. Серед численних переваг оцінка може сприяти 
професіоналізації сфери публічних комунікацій. Це також може допомогти 
урядам у визначенні тенденцій, які можуть стати основою для розробки 
майбутніх комунікаційних стратегій та ініціатив. Оцінка впливу публічної 
комунікації особливо важлива в контексті зусиль урядів щодо забезпечення 
підзвітності та прозорості в середовищі, яке характеризується зростанням 
очікувань громадян.  
 
1.3 Урядова комунікаційна політика: зарубіжний досвід 
 
Наведемо декілька прикладів розробки та реалізації комунікаційної 
політики в розвинутих країнах. 
В Нідерландах у центральному уряді було погоджено, що всі 
міністерства використовуватимуть однакові базові принципи для комунікації. 
35 
 
Право на комунікацію закріплено в Конституції країни та Законі про державну 
інформацію (публічний доступ) [9].  
Наведемо деякі приклади того, як центральний уряд спілкується з 
громадськістю в Нідерландах: 
− громадські кампанії на радіо, телебаченні та в Інтернеті з метою 
інформування людей про державну політику; 
− щотижнева прес-конференція прем’єр-міністра для інформування 
громадськості про рішення, прийняті кабінетом; 
− служба громадської інформації, яка щороку відповідає на близько 
340 000 запитань уряду. Веб-сайт Rijksoverheid.nl, який щороку відвідують 
мільйони відвідувачів, і його еквівалентний англійський сайт Government.nl.; 
− податкова та митна адміністрація намагається максимально 
спростити подачу декларації та оформлення пільг; 
− Закон про державну інформацію (публічний доступ) стосується як 
активного, так і пасивного обміну інформацією, тобто обміну інформацією за 
запитом [9].  
В країні розроблений спеціальний документ «Принципи урядової 
комунікації» (The principles of government communication) [23], до яких 
відносяться наступні: 
1. Право на комунікацію. Основна мета комунікації центрального 
уряд полягає в тому, щоб забезпечити представникам громадськості 
здійснювати своє право комунікувати з центральним урядом і отримувати 
інформацію від нього, а також підтримувати добре функціонуючу демократію. 
Активне поширення офіційної інформації є одним із ключових завдань 
урядової комунікації. З точки зору громадськості, мета урядової комунікації 
полягає в тому, щоб дати людям змогу оптимально виконувати свою роль як 
громадян, громадян Нідерландів і споживачів. Метою урядової комунікації 
також є вплив на формування, реалізацію та оцінку політики [23]. 
36 
 
2. Впізнаванність. Завжди має бути зрозуміло, що держава є 
джерелом інформації, незалежно від каналу чи середовища, що 
використовується. Щоб уникнути завуальованого впливу, комунікація уряду 
повинна завжди позначатися як така. Чіткість щодо джерела комунікації 
сприяє довірі та прозорості [23]. 
3. Урядові комунікації мають стосуватися політики. Комунікації 
завжди мають бути зосереджені на змісті політики, а не на формуванні іміджу 
окремих членів уряду. Членам уряду  рекомендується бути обережними, 
використовуючи власні медіа-канали та продукти третіх сторін, у які держава 
вносить фінансовий внесок. Вони ніколи не повинні з’являтися в платних 
медіа-кампаніях, таких як телевізійна реклама. Міністри та державні секретарі 
не мають права виступати в проплачених ЗМІ. Будь-яка діяльність, яка 
відхиляється від цього правила, попередньо розглядається Інформаційною 
радою [23]. 
4. Активне спілкування. Уряд повинен активно роз’яснювати свою 
політику та міркування, що лежать в її основі, якнайширшій аудиторії всіма 
доступними засобами комунікації. З метою залучити до комунікаційного 
процесу менш доступні цільові групи, рекомендується використовувати кілька 
засобів масової інформації [23]. 
5. Чітке повідомлення про фазу політики. У своїх комунікаційних та 
інформаційних кампаніях центральний уряд завжди вказує етап політики, 
якого стосується інформація. Характер, зміст, тон і обсяг спілкування 
пристосовані до відповідної фази. У разі потреби центральний уряд також 
зазначатиме, що він робить, і що він хоче від громадськості. Надання 
інформації з боку уряду, незалежно від етапу політики, має бути вичерпним, 
своєчасним, пристосованим до відповідної аудиторії та відповідним. 
Комунікація повинна також згадувати статус інформації в рамках політичного 
процесу, наприклад: це початкова орієнтація, пропозиція чи указ. Під час 
оголошення пропозицій щодо політики рекомендується, щоб вміст 
37 
 
поширювався не лише через офіційні канали, але й у формах, які є більш 
доступними для громадськості [23]. 
6. Інтерактивна підготовка політики. На ранній стадії розробки 
політики уряд повинен вказувати чи буде залучатися громадськість, яким 
чином, та в якій якості. Має бути зрозуміло, як внесок громадськості 
вписується в загальний процес прийняття рішень і що буде зроблено з 
результатами [23]. 
7. Доступність і чутливість. Центральний уряд гарантує, що він 
доступний для всіх громадян, які бажають комунікувати. На запити 
інформації, скарги тощо буде надано швидку та належну відповідь. Люди 
можуть самі вирішувати, який канал вони хочуть використовувати для зв’язку 
з урядом. «Чутливий» означає, що уряд швидко та належним чином розглядає 
запити, скарги тощо від громадськості. Контролюючи власну ефективність, 
порівнюючи її з діяльністю інших організацій і публікуючи результати, уряд 
прагне покращити свою доступність і швидкість реагування [23]. 
8. Адекватність та точність. Повідомлення центрального уряду 
повинні бути точними і містити достатньо інформація, яка б дозволила 
зацікавленим сторонам і стейкхолдерам сформувати власні думки щодо 
поточної та майбутньої політики. Не дозволяється пропускати, надмірно 
підкреслювати або неправильно повідомляти факти чи аргументи з метою 
спонукати цільову аудиторію до іншої думки з приводу питання [23]. 
9. Доступність, зрозумілість та доцільність. З точки зору технології, 
що використовується, та змісту повідомлення урядова комунікація має бути 
достатньо доступною, зрозумілою, своєчасною та адаптованою до цільової 
аудиторії. Мета і засіб завжди повинні відповідати одне одному [23]. 
10. Пропорційність. У своїй комунікації центральний уряд повинен 
дотримуватися принципу пропорційність при розгляді тем, які є 
суперечливими та/або предметом публічного обговорення. Він також робить 
це щодополітики, яка ще не була прийнята парламентом. У таких випадках 
комунікація не повинна бути більш широкою, ніж комунікація інших сторін 
38 
 
громадянського суспільства, які прагнуть донести своє повідомлення, і не 
повинна втручатися в роботу незалежних ЗМІ. На всіх етапах політичного 
процесу уряд повинен уникати «надміру» щодо своєї комунікації [23]. 
В Норвегії Міністерством державного управління та реформ 
Комунікаційну політику центрального уряду було переглянуто і оновлено в 
2009 році в зв’язку зі швидким технологічним розвитком.  
Документ окреслює основні цілі та принципи комунікації уряду з 
громадянами, підприємствами, неурядовими організаціями та іншими 
державними установами і містить три частини. Частина 1 – це коротка версія 
урядової комунікаційної політики; цілі, передумови та принципи, так звана 
«Урядова комунікаційна платформа». Частина 2 є розробкою принципів із 
більш детальним описом. Частина 3 є розробкою політики у вибраних сферах, 
описуючи більш конкретно деякі вибрані сфери особливого значення для 
державних установ [2]. 
Уряд Норвегії визначив для себе наступну мету комунікаційної політики 
– забезпечення того, щоб громадяни: 
− отримати правильну та чітку інформацію про свої права, обов’язки 
та можливості; 
− мали доступ до інформації про діяльність уряду; 
− отримали запрошення взяти участь у формуванні політики, 
домовленостей і послуг [2]. 
В комунікаційній політиці прописані передумови для досягнення 
зазначених цілей: 
− мати знання про потреби, умови та точки зору своїх цільових груп; 
− брати участь у громадських дебатах і підтримувати розширення 
демократичної участі; 
− використовувати добре написану та чітку мову, зрозумілу кожному; 
− гарантувати, що публічна інформація та комунікація є надійними та 
скоординованими; 
39 
 
− спілкуватися та інформувати в цілеспрямований та ефективний 
спосіб, щоб переконатися, що охоплені усі цільові групи; 
− ефективно та доцільно використовувати можливості, які 
пропонують нові технології та нові канали; 
− проявляти повагу і поблажливість у своїй комунікативній 
діяльності [2]. 
Принципи ефективної комунікації досить схожі з принципами, 
прописаними у відповідному нідерландському документі, розглянутому вище, 
зокрема: 
− відкритість. У спілкуванні з громадянами влада має бути 
відкритою, зрозумілою та доступною; 
− участь. Уряд має отримати пропозиції від постраждалих громадян 
і залучити їх до розробки політики та послуг; 
− вседосяжність. Уряд повинен дбати про те, щоб відповідна 
інформація дійшла до всіх зацікавлених осіб; 
− активність. Уряд має активно та своєчасно інформує про права, 
обов’язки та можливості; 
− когерентність. Урядова комунікація повинна сприйматися як 
комплексна та скоординована; 
− лінійність управління. Відповідальність за спілкування 
супроводжує відповідальність за справу [2].  
Важливим моментом організації комунікаційного процесу в Норвегії є 
те, що це є відповідальністю керівництва. Саме керівники в державних 
установах несуть відповідальність за те, щоб комунікація та інформація 
використовувалися професійно, ефективно, відповідно до етичних стандартів, 
як всередині, так і ззовні. Державна агенція має переконатися, що керівники 
всіх рівнів, а також виконавчі посадові особи та співробітники мають 
необхідну компетенцію для забезпечення високоякісного спілкування [2].  
40 
 
Треба зазначити, що в Норвегії основним каналом для діалогу між 
громадянами та державними органами розглядають електронну комунікацію. 
Даний канал має базуватися на сучасних вимогах до форматів документів та 
універсального дизайну. Але, якщо певна група громадян не має можливості 
користуватися цифровими каналами, то необхідно забезпечити і інші, 
відповідні канали [2]. 
Також, особлива увага звертається на мову подання інформації. Ця мова 
повинна бути зрозумілою всім відповідним цільовим групам. Мова в 
державних документах має бути правильною, а державні службовці повинні 
дотримуватися чинних правил орфографії та використання мови. Державні 
установи повинні приділяти особливу увагу користувачам саамської мови, а 
також, щоб охопити іммігрантів державною інформацією державні агенції 
можуть використовувати англійську та інші мови за потреби [2]. 
Уряд Канади дуже серйозно ставиться до процесу комунікації з 
громадськістю. Так, перший документ щодо комунікаційної урядової політики 
було розроблено ще в 2004 році, який двічі переглядався та вдосконалювався 
в 2016 та в 2019 роках, і зараз він має назву «Політика щодо комунікацій та 
федеральної ідентифікації» та надає контекст і правила того, як Уряд Канади 
забезпечую комунікацію з громадськістю щодо політики, програм, послуг та 
ініціатив, включаючи адміністрування офіційної символіки Уряду Канади 
[19]. 
Комунікація займає центральне місце в роботі уряду Канади та 
безпосередньо сприяє довірі канадської громадськості до свого уряду. Уряд 
спілкується з громадськістю обома офіційними мовами, щоб інформувати 
канадців про політику, програми, послуги та ініціативи, а також про права та 
обов’язки канадців згідно із законом.  
В документі зазначено, що урядові повідомлення мають бути 
об’єктивними, фактичними, незаангажованими, чіткими та написаними 
простою мовою. Вважається, що комунікаційна функція передбачає більше, 
ніж просто надання або отримання інформації. Спосіб, у який уряд передає 
41 
 
свої повідомлення, впливає на цінність інформації, на те, як вона сприймається 
громадськістю, і на довіру до її джерела. Пристосування повідомлень до 
конкретної аудиторії збільшує вплив способу сприйняття інформації [19]. 
Велика увага для підвищення ефективності та організації відкритого 
діалогу з дедалі більш різноманітною канадською громадськістю приділяється 
інноваційним  цифровим інструментам та онлайн-платформам, оскільки 
населення все частіше використовує технології для спілкування у 
повсякденному житті та очікують так само їх використовувати для взаємодії з 
урядом [19]. 
Фірмовим стилем Уряду Канади керує Федеральна програма 
ідентифікації (FIP). Уніфікована федеральна ідентичність, яка послідовно 
застосовується в усіх департаментах, гарантує, що громадськість може легко 
впізнати уряд Канади та його програми, послуги, засоби, активи, заходи та 
офіційних осіб у формі. FIP підтримує принцип підзвітності уряду шляхом 
чіткого визначення сфер федеральної відповідальності та розподілу 
державних коштів [19]. 
Основними цілями урядової комунікаційної політики Канади є 
забезпечення наступного: 
−  комунікації уряду Канади є позапартійними, ефективно 
керованими, добре скоординованими, чіткими та чутливими щодо 
різноманітних інформаційних потреб громадськості; 
− Уряд Канади враховує погляди та інтереси громадськості під час 
розробки політики, програм, послуг та ініціатив; 
− Уряд Канади є видимим і впізнаваним для громадськості в Канаді 
та за кордоном, і проектується однаково обома офіційними мовами; 
− використання урядом Канади та адміністрування його фірмового 
стилю є економічно ефективними та забезпечують економію завдяки 
стандартизації. 
42 
 
Велика Британія має довгу історію та досвід розвитку урядових 
комунікацій. Так, перша прес-служба Уайтхолла була створена в Міністерстві 
закордонних справ у 1914 році; і першою великою централізованою 
комунікаційною кампанією був набір добровольчої армії чисельністю понад 2 
мільйони чоловік у 1914 та 1915 роках [1].  
Першу центральну державну комунікаційну функцію було створено в 
1917 році, а через рік було створено Міністерство інформації, яке було 
скасовано наприкінці війни. Протягом більшої частини наступного століття 
комунікаційні можливості уряду Великобританії активізувалися в подібні 
моменти національної кризи та знову скорочувалися, коли криза минула, що 
свідчить про відсутність стратегічної ясності щодо того, для чого насправді 
призначені урядові комунікації. Лише під час Другої світової війни міністр 
інформації Б. Брекен змусив уряд зрозуміти наскільки важливо розуміти, що 
думає та відчуває населення, що і дозволило створити комунікаційну модель, 
яка базується на залученні та діалозі, і яка діє до тепер [1]. 
В 1946 році уряд, вирішивши залишити інформацію та комунікацію в 
центрі управлінських процесів і створив Центральне управління інформацією, 
в якому працювало понад 1600 осіб. Управління відповідало за плакатну 
рекламу, виставки, фотографії, публікації та фільми, а також забезпечував 
центральний канал для розповсюдження новин із відділів [1].  
Поява нових засобів комунікацій, таких як газети, потім радіо, 
телебачення, і насьогодні, Інтернет і цифрова революція, вимагали 
удосконалювати технології урядових комунікацій. Так, в 1997 році було 
підтверджено те, що комунікації повинні бути: двостороннім процесом 
взаємодії з громадськістю; більш ініціативними; і прийняти більш тривалий, 
більш стратегічний погляд [1].   
Так, в 2003 році уряду було надано рекомендацію створити єдиний 
урядовий веб-сайт для державної інформації та державних послуг, який 
43 
 
(GOV.UK) з’явився через вісім років. Зараз він отримує 3,6 мільйона 
відвідувань щодня [1]. 
В 2014 році було створено Службу урядових комунікацій (GCS), 
визнаючи статус комунікацій як одного з чотирьох основних важелів уряду, 
поряд із законодавством, регулюванням і оподаткуванням. GCS визначає свою 
мету як підтримку професіоналів із комунікацій, щоб допомогти 
громадськості зрозуміти бачення та пріоритети уряду; пояснення таких вимог, 
як податкові декларації; заохочення людей вести безпечний, здоровий спосіб 
життя; інформування населення про державні послуги; просування інтересів 
Великобританії на міжнародному рівні тощо [1]. 
Досвід реалізації державної комунікаційної політики у Великобританії 
дозволив зробити наступні висновки: 
− недостатньо просто оприлюднити інформацію, необхідно 
пояснити, чому це робиться, що очікується від людей та які варіанти можуть 
бути; 
− в центрі комунікації поряд із наданням інформації повинні йти 
вміння чути, розуміти та реагувати на потреби; 
− цінними є професійні комунікатори, які можуть надати відповідні 
поради та інформацію з медіа-питань представникам уряду, а також розвивати 
діапазон засобів комунікацій; 
− державні засоби зв’язку повинні бути швидкими, щоб 
адаптуватися до регулярних збоїв, спричинених технологічними змінами. 
Уряд Великобританії усвідомлює, що завдяки надзвичайно швидкому 
розвитку технологій, поширення медіа-каналів відкривається безпрецедентна 
можливість донести урядові повідомлення різними способами до різних груп; 
− важливим є оцінка ефективності комунікацій. Щоб задовольнити 
цю вимогу, GCS зробив оцінку центральною частиною своєї операційної 
моделі сучасних комунікацій. Ця модель заснована на найкращих порадах 
щодо організації ефективних комунікаційних команд, які є інтегрованими, 
44 
 
цифровими за замовчуванням і використовують дані та аналіз аудиторії для 
створення комунікацій із реальним і помітним ефектом. Він підтримується 
новою системою оцінювання з основним набором показників, які допомагають 
комунікаторам довести, що створені ними повідомлення дають бажані 
результати; 
− розуміння потреб населення дозволить уряду належним чином 
зреагувати, що дозволить підвищити рівень довіри громадськості до уряду. 
Комунікація, якій люди довіряють, є важливою для належного 
функціонування демократії. Ця довіра, побудована на діалозі між 
суспільством і державою, є основою сучасних урядових комунікацій [1]. 
В 2018 році в зв’язку із змінами у поведінці аудиторії, а також розвитком 
прогресу поширення та обробки інформації, GCS визначив вісім завдань для 
урядових комунікацій, серед яких наступні:  
1. Покращуйте двосторонню комунікацію, використовуючи активне 
слухання для зміцнення довіри та покращення всіх основних урядових 
кампаній. 
2. Створіть можливості швидкого реагування в соціальних мережах, щоб 
швидко боротися з дезінформацією та відновити публічні дебати, засновані на 
фактах. 
3. Підвищити стандарти, припинивши непрозорий цифровий маркетинг, 
зосередившись на цінності, безпеці та прозорості, створивши більшу 
підзвітність уряду. 
4. Збільшити роль урядових комунікацій у боротьбі зі зниженням довіри 
до інституцій за допомогою чесних, релевантних і чутливих кампаній. 
5. Продемонструйте роль комунікації як цінного стратегічного 
інструменту, який може забезпечити економічно ефективні рішення державної 
політики. 
6. Наполегливіше працюйте над тим, щоб оволодіти технікою 
поведінкової науки та почати розглядати аудиторію як за особистістю, так і за 
демографічною ознакою. 
45 
 
7. Створюйте привабливий контент, який буде доступний аудиторії – 
зображення, відео та факти. 
8. Перетворіть масу даних, які ми маємо про аудиторію, у практичну 
інформацію, яка буде використана для покращення урядових кампаній [1]. 
Отже, як бачимо, проблемі урядових комунікацій в розвинутих країнах 
приділяють дуже важливу увагу, оскільки вважають, що вчасне та коректне 
донесення інформації та отримання зворотного зв’язку від громадськості є 
основою успішної та ефективної державної політики, а також підвищує довіру 
до уряду. До основних принципів формування комунікаційної політики в 
зарубіжних країнах відносять: право громадян на комунікацію, впізнаванність 
джерела інформації, зосередженість на змісті політики, активне спілкування, 
чіткість інформації, доступність та чутливість, адекватність та точність, 
зрозумілість та доцільність, пропорційність, когернтність, відповідальність.  
Важливу увагу уряди приділяють використанню сучасних засобів зв’язку та 
пошуку ефективної їх комбінації, щоб охопити інформацією та комунікацією 
якомога ширші верстви населення. Комунікаційна політика не є сталою. Вона 
постійно переглядається беручі до уваги інформаційний та технологічний 
розвиток. Головним моментом ефективної комунікації – це наявність 
висококваліфікованих спеціалістів, скоординована робота на всіх рівнях, 
відповідальність за свою діяльність, а також наявність нормативних та 
інструктивних матеріалів, які дозволяють урядовим організаціям діяти в 
одному напряму.  
 
Висновки до розділу 1 
 
Досліджено зміст і сутність поняття «зв’язків з громадськістю», яке 
розглядається науковцями і практиками як «наука», «мистецтво», «функція 
управління», «система», «управлінська діяльність зі встановлення 
взаємовигідних відносин», «сприяння встановленню взаєморозумінню і 
доброзичливості» тощо, а серед основних елементів зв’язків з громадськістю 
46 
 
виділяють соціальну філософію, політичні рішення, реалізацію політики та 
комунікації. 
Виділяють декілька моделей зв’язків з громадськістю серед яких: модель 
прес-агентства (пропагандистська), публічної інформації, двостороння 
асиметрична модель, двостороння симетрична модель, кожна з яких 
використовується відповідно до мети комунікації, але найбільш «включеною» 
визначають двосторонню симетричну модель, оскільки вона потребує широко 
залучення громадськості для формування та реалізації політик, програм, 
проєктів та заходів. 
Розробка комунікаційної моделі повинна базуватися на певних 
принципах та розуміннях «законів» громадської думки, які визначають 
швидкість реакції громадськості на комунікаційне повідомлення, силу та 
період його впливу, а також основні ефекти та ефективність від певного 
комунікаційного зв’язку. 
Уточнено визначення поняття «зв’язки з громадськістю», яке 
сформульовано наступним чином: «Зв’язки з громадськістю – це комплексна 
система (PR-система), основною метою функціонування якої є забезпечення 
високого рівня довіри та взаєморозуміння між учасниками  комунікаційного 
процесу, що побудована на таких основних принципах, як науковість, 
креативність, відкритість, прозорість, етичність, керованість, адекватність та 
гнучкість, взаємовигода,  індивідуальність, а також ефективність, та 
складається з таких взаємопов’язаних підсистем: управлінська, науково-
дослідна, кадрова, технологічна, інформаційно-презентаційна, комунікаційна, 
фінансова, матеріально-технічна. 
З’ясовано, що зв’язки з громадськістю є обов’язковим елементом 
процесу визначення політики та надання державних послуг, і підтримують 
основні принципи відкритого уряду: прозорість, участь громадян, підзвітність, 
технології та інновації для прозорості та відкритості.  
Доведено, що зв’язки з громадськістю та комунікація повинні бути 
різною мірою інтегровані на кожному етапі політичного циклу, а не лише після 
схвалення політики, коли комунікатори беруть участь у процесі розробки 
політики з самого початку. Забезпечення двостороннього потоку інформації та 
47 
 
зворотного зв’язку може сприяти оперативнішому та покращеному 
виробленню політики. На кожному етапі процесу прийняття політичних 
рішень повинна бути залучена громадськість шляхом інформування, 
консультування, діалогу та/або партнерства.  
Доведено, що якість поданої інформації в рамках комунікаційного 
процесу впливає на  формування рівня довіри, зокрема, і уряду. Крім цього, 
зв’язки з громадськістю впливають на рівень демократії в цілому, що довело 
дослідження складових Індексу демократії, який містить, в тому числі, 
показники, які дозволяють оцінити ефективність зв’язків з громадськістю в 
країні, рівень залученості населення до політичних процесів, відкритість та 
прозорість уряду тощо. 
Ефективні урядові комунікації повинні базуватися на інституційних та 
управлінських передумовах та елементах стратегічної комунікації, що 
дозволить отримати низку середньострокових (покращення політик та послуг; 
посилення відкритості, включності, підзвітності та участі; стійкість до 
помилкової інформації та дезіформації; посилення діалогу та співпраці з 
стейкхоледрами) та довготермінових результатів (посилення демократії, 
відновлення довіри громадян до урядових інституцій; більш інклюзивне 
зростання). 
Досліджено урядові комунікаційні політики низки зарубіжних країн, 
зокрема, Нідерландів, Норвегії, Канади та Великобританії. З’ясовано, що в 
даних країнах надають велике значення формуванню та реалізації урядових 
комунікаційних політики, розуміючи їх важливість для підвищення довіри до 
уряду та ефективності державного управління в цілому. До основних 
принципів формування комунікаційної політики в зарубіжних країнах 
відносять: право громадян на комунікацію, впізнаванність джерела 
інформації, зосередженість на змісті політики, активне спілкування, чіткість 
інформації, доступність та чутливість, адекватність та точність, зрозумілість 
та доцільність, пропорційність, когернтність, відповідальність.  Важливу увагу 
уряди приділяють використанню сучасних засобів зв’язку та пошуку 
ефективної їх комбінації, щоб охопити інформацією та комунікацією якомога 
ширші верстви населення.   
48 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ 
В УКРАЇНІ  
 
 
2.1 Аналіз вітчизняного законодавства щодо регулювання сфери 
зв’язків з громадськістю 
 
В Україні на сьогодні вже сформована певна законодавчо-нормативна 
база, що регулює питання комунікаційних зв’язків між органами державної 
влади та громадськістю. 
В першу чергу, право кожного громадянина в управлінні державними 
справами закріплено Конституцією України (ст. 36), а також звертатися до 
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, 
які повинні розглянути таке звернення і дати обґрунтовану відповідь (ст. 40) 
[39], тобто органи влади зобов’язані забезпечити комунікаційний процес з 
громадськістю. Отже, основний закон встановлює базові права людей на 
отримання інформації та участі в формуванні та реалізації державної політики. 
Наступним важливим законодавчим актом є Закон України «Про 
інформацію» [54], який регулює відносини щодо створення, збирання, 
одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту 
інформації, а також визначає основні принципи інформаційних відносин (ст. 
2), серед яких: 
− гарантованість права на інформацію; 
− відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; 
− достовірність і повнота інформації; 
− свобода вираження поглядів і переконань; 
− правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та 
захисту інформації; 
49 
 
− захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя [54].  
Крім цього, визначає основні напрями державної інформаційної 
політики серед яких наступні: забезпечення доступу кожного до інформації; 
забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, 
зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення 
умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення 
відкритості та прозорості діяльності суб’єктів владних повноважень та інші 
[54]. 
Закон України «Про звернення громадян» [52] досліджує порядок та 
інструментарії комунікації між органами публічної влади, державними 
установами та громадськістю в Україні, зокрема з приводу внесення в органи 
державної влади, об’єднання громадян пропозиції про поліпшення їх 
діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, 
державних і громадських органів.  
В статті 23 визначається порядок подання та розгляду електронних 
петицій, які є сучасною і важливою технологією зв’язків з громадськістю.  
В 1997 році було затверджено Закону України «Про порядок висвітлення 
діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в 
Україні засобами масової інформації», в якому зазначається, що ЗМІ 
відповідно до законодавства України мають право висвітлювати всі аспекти 
діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а ті, 
в свою чергу, зобов’язані надавати ЗМІ повну інформацію про свою діяльність 
через відповідні інформаційні служби, а також забезпечувати журналістам 
вільний доступ. В свою чергу, ЗМІ не мають право розривати чи змішувати 
зміст офіційної інформації, що оприлюднюється, своїми коментарями [57]. 
В другому розділі даного Закону розглядаються питання організації та 
функціонування інформаційних служб та засобів масової інформації органів 
державної влади та органів місцевого самоврядування. Стаття 6 передбачає 
такі форми підготовки та оприлюднення інформації зазначеними службами, 
як: 
50 
 
− випуск і поширення бюлетенів (спеціальних бюлетенів), прес-релізів, 
оглядів, інформаційних збірників, експрес-інформації тощо; 
− проведення прес-конференцій, брифінгів, організація інтерв'ю з 
керівниками органів державної влади та органів місцевого самоврядування 
для працівників вітчизняних і зарубіжних засобів масової інформації; 
− підготовка і проведення теле- і радіопередач; 
− забезпечення публікацій (виступів) у засобах масової інформації 
керівників або інших відповідальних працівників органів державної влади та 
органів місцевого самоврядування; 
− створення архівів інформації про діяльність органів державної влади 
та органів місцевого самоврядування; 
− інші форми поширення офіційної інформації, що не суперечать 
законодавству України [57]. 
В 2002 році в зв’язку з розвитку ІКТ та розвитком інтернет мереж, 
вийшла Постанова КМУ «Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет 
інформації про діяльність органів виконавчої влади» [58], з метою підвищення 
ефективності та прозорості діяльності цих органів шляхом впровадження та 
використання сучасних інформаційних технологій для надання інформаційних 
та інших послуг громадськості, забезпечення її впливу на процеси, що 
відбуваються в державі.  
Ще в 2004 році Указом Президента України «Про забезпечення умов для 
більш широкої участі громадян у формуванні та реалізації державної 
політики» пріоритетними завданнями місцевих органів виконавчої влади 
визнано створення ефективних організаційних та правових умов для всебічної 
реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні 
державними справами, забезпечення відкритої діяльності органів виконавчої 
влади, врахування громадської думки у процесі підготовки та організації 
виконання їх рішень, підтримання постійного діалогу з усіма соціальними 
групами громадян, створення можливостей для вільного та об’єктивного 
51 
 
висвітлення усіх процесів у цій сфері засобами масової інформації [50]. А у 
жовтні 2004 року прийнято рішення про системне проведення органами 
виконавчої влади консультацій з громадськістю, а також створення 
громадських консультативно-дорадчих органів — громадських рад.  
В 2010 році було схвалено Концепцію проекту Закону України «Про 
основні засади державної комунікативної політики» [59], в якій передбачалося 
розробка відповідного закону України з визначенням відповідних термінів, 
принципів реалізації державної комунікативної політики, цілі та пріоритети 
політики, серед яких розробка стандартів комунікації між органами державної 
влади, органами місцевого самоврядування, засобами масової комунікації, що 
відповідають міжнародним вимогам; підвищення рівня відкритості і 
прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого 
самоврядування; формування у населення комунікативної культури; права та 
обов’язки органів державної влади, органів місцевого самоврядування, засобів 
масової комунікації та інститутів громадянського суспільства тощо [59]. 
В той же час, даний законодавчий документ так і не було розроблено. 
Хоча, як показало дослідження, наявність такого документу, яке б визначало 
загальні принципи та підходи до урядової комунікаційної політики є 
важливим.  
 В 2011 році було прийнято Закон України «Про доступ до публічної 
інформації», метою якого є  забезпечення прозорості та відкритості суб’єктів 
владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на 
доступ до публічної інформації [48]. Даний Закон визначає гарантії 
забезпечення права на доступ до публічної інформації (ст. 3), зокрема 
обов’язок розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, 
визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів 
або відповідальних посадових осіб,  максимальне спрощення процедури 
подання запиту та отримання інформації, доступ до засідань колегіальних 
суб’єктів владних повноважень, юридичну відповідальність за порушення 
законодавства про доступ до публічної інформації [48]. Крім цього 
52 
 
визначаються основні принципи забезпечення доступу до публічної 
інформації: прозорості та відкритості діяльності суб’єктів владних 
повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого 
використання інформації, що була надана або оприлюднена; рівноправності 
[48].  
Статтею 5 даного Закону визначається, що доступ до інформації 
забезпечується шляхом «систематичного та оперативного оприлюднення 
інформації в офіційних друкованих видання, на офіційних веб-сайтах в мережі 
Інтернет, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, на 
інформаційних стендах або будь-яким іншим способом, а також надання 
інформації за запитом» [48]. Тобто, дана стаття визначає обов’язкові, але не 
обмежує канали комунікаційних зв’язків з громадськістю. 
Важливим нормативно-правовим актом в сфері зв’язків з громадськістю 
є Постанова Кабінету міністрів України від 3 листопада 2010 р №996 «Про 
забезпечення участі громадськості у формування та реалізації державної 
політики» [50], якою затверджується Порядок проведення консультацій з 
громадськістю з питань формування та реалізації державної політики та 
Типове положення про громадську раду при міністерстві, іншому 
центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки 
Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у 
мм. Києві та Севастополі державній адміністрації. 
В Порядку проведення консультацій з громадськістю визначається, що 
консультації проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні 
державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до 
інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення 
гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів [50]. 
Консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються 
суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод 
громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та 
інших інтересів. Результати проведення консультацій з громадськістю 
53 
 
враховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного 
рішення або в подальшій його роботі. 
Консультації з громадськістю організовує і проводить орган виконавчої 
влади, який є головним розробником проекту нормативно-правового акта або 
готує пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері 
державного і суспільного життя. А інформація, пов’язана з організацією та 
проведенням консультацій з громадськістю, оприлюднюється у спеціально 
створеній рубриці «Консультації з громадськістю» офіційного веб-сайту 
органу виконавчої влади [50]. 
В обов’язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у 
формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій 
з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які: 
− стосуються конституційних прав, свобод та обов’язків громадян; 
− стосуються життєвих інтересів громадян, у тому числі впливають 
на стан навколишнього природного середовища; 
− передбачають провадження регуляторної діяльності у певній сфері; 
− визначають стратегічні цілі, пріоритети і завдання у відповідній 
сфері державного управління (у тому числі проекти державних і регіональних 
програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішення стосовно 
їх виконання); 
− стосуються інтересів територіальних громад, здійснення 
повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої 
влади відповідними радами; 
− визначають порядок надання адміністративних послуг; 
− стосуються правового статусу громадських об’єднань, їх 
фінансування та діяльності; 
− передбачають надання пільг чи встановлення обмежень для 
суб’єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства; 
54 
 
− стосуються присвоєння юридичним особам та об’єктам права 
власності, які за ними закріплені, об’єктам права власності, які належать 
фізичним особам, імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових 
дат, назв і дат історичних подій; 
− стосуються витрачання бюджетних коштів (звіти головних 
розпорядників бюджетних коштів за минулий рік) [50]. 
Вивчення громадської думки може здійснюватися шляхом: 
− проведення соціологічних досліджень та спостережень 
(опитування, анкетування, контент-аналіз інформаційних матеріалів, фокус-
групи тощо); 
− створення телефонних «гарячих ліній», проведення моніторингу 
коментарів, відгуків, інтерв’ю, інших матеріалів у друкованих та електронних 
засобах масової інформації для визначення позиції різних соціальних груп 
населення та заінтересованих сторін; 
− опрацювання та узагальнення висловлених у зверненнях громадян 
пропозицій та зауважень з питання, що потребує вивчення громадської думки 
[50]. 
В Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері 
господарської діяльності» в ст.6 зазначаються права громадян, суб’єктів 
господарювання, їх об’єднань, наукових установ та консультативно-дорадчих 
органів у здійсненні державної регуляторної політики [51]. 
Зокрема, громадяни, суб’єкти господарювання, їх об’єднання та наукові 
установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах 
державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють 
інтереси громадян та суб’єктів господарювання, мають право: 
− подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність 
підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх 
перегляду; 
55 
 
− у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці 
проектів регуляторних актів; 
− подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів 
регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, 
пов’язаних з регуляторною діяльністю; 
− бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів 
регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та 
виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів; 
− самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів 
регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати 
результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності 
зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно 
до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності 
регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду; 
− одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, 
подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної 
діяльності [51]. 
Необхідність розвитку взаємодії влади, громадян і бізнесу за допомогою 
інформаційно-комунікаційних технологій піднімається в Концепції розвитку 
електронного урядування в Україні [59], зокрема необхідність розвитку 
відкритих даних, що дасть змогу створити додаткові механізми реалізації 
права на доступ до інформації, яка перебуває у володінні органів влади, 
підвищити прозорість діяльності таких органів, забезпечить вільний обіг 
інформації та можливість її подальшого використання з метою реалізації 
особистих прав та свобод людини і громадянина, розвитку інновацій та 
стимулювання ведення господарської діяльності, а також запобігання та 
викриття корупції. А також розвиток електронних інструментів залучення 
громадян, зокрема розвиток інституту електронних звернень та електронних 
петицій; розвиток інструментів «відкритий бюджет», «громадський бюджет», 
56 
 
он-лайн обговорення проектів нормативно-правових актів та інших 
інструментів участі громадян у прийнятті управлінських рішень; 
запровадження електронних форм зворотного зв’язку на офіційних веб-сайтах 
органів влади, у тому числі тематичних, для отримання якісного зворотного 
зв’язку з різних питань; широке залучення громадських об’єднань та 
профільних асоціацій до планування розвитку та моніторингу стану розвитку 
електронного урядування; стимулювання використання електронних 
інструментів залучення громадян та підтримка громадських ініціатив у сфері 
електронного урядування [59]. 
Ще одним важливим стратегічним документом, який було затверджено 
в 2021 році є Національна стратегія сприяння розвитку громадянського 
суспільства в Україні на 2021-2026 роки, одним із стратегічних завдань якого 
є вдосконалення саме зв’язків органів державної влади з громадськістю, серед 
яких такі: 
− унормування стандартів та загального порядку проведення 
органами державної влади, органами місцевого самоврядування публічних 
консультацій на всіх етапах формування та реалізації державної політики на 
національному та регіональному рівнях, вирішення питань місцевого 
значення; 
− аналіз практики функціонування громадських рад при органах 
виконавчої влади та подальше удосконалення засад їх діяльності, зокрема в 
частині процедури обрання складу громадських рад, посилення їх експертних 
функцій та залучення до формування і реалізації державної політики; 
− розвиток місцевої демократії та посилення гарантій участі 
територіальних громад у здійсненні місцевого самоврядування;  
− удосконалення законодавчого регулювання місцевих ініціатив; 
закріплення права членів територіальної громади подавати місцеві ініціативи 
на розгляд ради або її виконавчого органу шляхом збору підписів жителів на 
їх підтримку; встановлення обов’язку органів місцевого самоврядування 
57 
 
розглядати місцеві ініціативи на найближчих своїх засіданнях за участю 
ініціаторів та приймати за результатами рішення; 
− удосконалення законодавчого регулювання громадських слухань, 
зокрема визначення переліку питань, щодо яких громадські слухання 
проводяться обов'язково; встановлення, що громадські слухання можуть 
проводитися як на території територіальної громади, так і в окремих її 
частинах; 
− закріплення на законодавчому рівні права органів місцевого 
самоврядування створювати консультативно-дорадчі органи, а також права 
інститутів громадянського суспільства на проведення громадської експертизи 
діяльності виконавчих органів рад та обов'язку органів місцевого 
самоврядування сприяти її проведенню; 
− забезпечення доступу членів територіальних громад до засідань 
колегіальних органів місцевого самоврядування та постійних комісій місцевих 
рад; 
− удосконалення правового регулювання порядку публічного 
звітування депутатами та посадовими особами місцевого самоврядування, 
встановлення чітких строків такого звітування, оприлюднення відповідних 
звітів; 
− посилення прозорості і публічності розроблення місцевих 
бюджетів, у тому числі обов’язкове затвердження бюджетних регламентів 
проходження бюджетного процесу на місцевому рівні, проведення бюджетних 
слухань перед прийняттям місцевих бюджетів та за результатами їх 
виконання, впровадження гендерно орієнтованого бюджетування; 
− удосконалення з урахуванням розвитку інформаційно-
комунікаційних технологій та принципів безбар’єрності законодавчого 
регулювання порядку та способів подання звернень, у тому числі юридичними 
особами, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх 
58 
 
посадових осіб, а також розгляду таких звернень, відповідальності за їх 
неналежний розгляд та зловживання правом на звернення; 
− удосконалення правового регулювання процедури подання та 
розгляду електронних петицій, що набрали необхідну кількість підписів, у 
тому числі передбачення їх розгляду на засіданнях органів місцевого 
самоврядування з наданням слова ініціатору петиції або його уповноваженому 
представнику; 
− удосконалення законодавчого регулювання та впровадження 
нових інформаційно-комунікаційних технологій для забезпечення механізмів 
місцевої демократії та доступних форматів для осіб з інвалідністю; 
− сприяння забезпеченню процедур безпосередньої участі членів 
територіальних громад у вирішенні питань місцевого значення в умовах 
особливого порядку місцевого самоврядування в окремих районах Донецької 
та Луганської областей; 
− удосконалення доступу до публічної інформації, зокрема, в 
частині: посилення державного контролю у відповідній сфері, 
відповідальності належних розпорядників інформації; розширення переліку 
публічної інформації, яка підлягає оприлюдненню розпорядниками такої 
інформації, у тому числі передбачення оприлюднення повних звітів 
контролюючих органів; закріплення обов’язку органів державної влади, 
органів місцевого самоврядування мати офіційний вебсайт з уніфікацією 
базових технічних вимог до такого вебсайту, включаючи базові функції щодо 
взаємодії з громадськістю; забезпечення безбар’єрності для врахування потреб 
різних груп населення, у тому числі осіб з інвалідністю, під час організації 
доступу до публічної інформації, у тому числі оприлюднення інформації та 
проведення відкритих засідань розпорядників інформації; унормування 
питання щодо безоплатного надання наявних електронних копій електронних 
документів на запити на інформацію; 
59 
 
− удосконалення механізму Всеукраїнського громадського 
бюджету, зокрема в частині процедури і критеріїв відбору проектів, а також 
проведення активної інформаційної кампанії для його популяризації; 
− упровадження в діяльність органів державної влади, органів 
місцевого самоврядування інструментів діалогу як підходу до вирішення 
чутливих питань, розв’язання конфліктів тощо; 
− упровадження онлайн-платформи для взаємодії органів 
виконавчої влади з громадянами та інститутами громадянського суспільства, 
що забезпечуватиме, зокрема, доступ до механізмів електронних консультацій 
з громадськістю та громадської експертизи діяльності органів виконавчої 
влади; 
− реалізація проектів і програм, спрямованих на підвищення 
спроможності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, 
громадян та інститутів громадянського суспільства використовувати 
інструменти громадської участі; 
− удосконалення механізмів і процедур залучення інститутів 
громадянського суспільства та суб’єктів господарювання до процесу 
розроблення регуляторних актів; 
− залучення представників громадських об’єднань осіб з 
інвалідністю до прийняття рішень на всіх етапах розробки та впровадження 
політики; 
− вивчення та поширення кращих вітчизняних та зарубіжних 
практик громадської участі у формуванні та реалізації державної політики на 
національному та регіональному рівнях, вирішенні питань місцевого значення 
[55]. 
Отже, бачимо, що перелічені стратегічні заходи спрямовані на 
підвищення рівня залученості громадянського суспільства до формування та 
реалізації державної політики, ухвалення важливих рішень на різни рівнях, 
удосконалення інструментів та технологій залучення і комунікаційних 
60 
 
механізмів, підвищення прозорості та підзвітності органів держаної влади та 
місцевого самоврядування, створення умов для залучення вразливих верств 
населення шляхом застосування більш зручних та доступних засобів доступу 
до інформації та участі в усіх процесах.  
 
2.2 Аналіз ефективності зв’язків з громадськістю органів влади в 
Україні  
 
В першу чергу проаналізуємо стан виконання  органами виконавчої 
влади основних положень Закону України «Про доступ до публічної 
інформації». 
З початку дії Закону за період з травня 2011 року по грудень 2021 року 
запитувачі надіслали до органів виконавчої влади 836297 запитів, у тому числі 
до міністерств – 281070 (що складає 33,6% від загальної кількості), до інших 
центральних органів виконавчої влади – 410992 (49,1%), до місцевих органів 
виконавчої влади – 144235 запитів (17,3%). На адресу Кабінету Міністрів та 
його Секретаріату за аналогічний період надійшло 38553 запити на 
інформацію [34].  
Найбільша кількість запитів була отримана Національною поліцією 
(153122), Міністерством внутрішніх справ (100038), Пенсійним фондом 
(67017), Київською міською державною адміністрацією (49146), 
Міністерством юстиції (34430), Адміністрацією Державної прикордонної 
служби (24122), Міністерством охорони здоров’я (23465), Державною 
службою статистики (20045), Міністерством інфраструктури (19985), 
Міністерством соціальної політики (18997), Харківською обласною 
державною адміністрацією (16546), Міністерством освіти і науки (15150), 
Міністерством енергетики (13516), Міністерством оборони (12384), 
Міністерством економіки (11087), Фондом державного майна (10081) [34]. 
Основними комунікаційними каналами були: електронна пошта (52,4% 
звернень від загальної кількості), пошта (34,3%), телефон (0,9%), факс (0,8%), 
61 
 
а також особиста передача, а також через Систему електронної взаємодії 
органів виконавчої влади, через спеціальні скрині у адмінбудівлях (11,6%). 
Тобто, електронна пошта на сьогодні є каналом, який найбільш 
використовується для подання запитів і його популярність збільшується 
протягом років (рис.2.1) [34]. 
Рисунок 2.1 – Надходження запитів до органів виконавчої влади за 
допомогою електронної пошти у 2018 – 2021 роках 
Джерело: [34] 
 
 Переважну більшість запитувачів цікавила правова інформація (15,1%), 
інформація про фізичну особу (14,2%), статистична інформація (9,2%), 
інформація довідково-енциклопедичного характеру (7,6%) [34]. 
Найбільш активними запитувачами є фізичні особи, від яких до органів 
виконавчої влади надійшло 68,3% запитів, від юридичних осіб (18,8%), від 
ЗМІ (8,1%) [34].  
Для роботи запитувачів з документами чи їх копіями у 86 із 99 опитаних 
органів виконавчої влади створено спеціальні робочі місця. 
Згідно зі статтею 101 Закону та постанови Кабінету Міністрів від 21 
жовтня 2015 р. № 835 «Про затвердження Положення про набори даних, які 
підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» розпорядники 
інформації зобов’язані надавати публічну інформацію у формі відкритих 
62 
 
даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на Єдиному 
державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах. 
Як свідчить аналіз отриманої Секретаріатом Кабінету Міністрів 
інформації, із 99 опитаних органів виконавчої влади, розміщення наборів 
даних на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних 
забезпечують 92 органи, що є досить непоганим результатом [34]. 
Відповідно до статті 14 Закону розпорядники інформації утворюють 
спеціальні структурні підрозділи або визначають відповідальних осіб, які 
організовують доступ до публічної інформації. 
Станом на грудень 2021 року 53 органи виконавчої влади мають 
структурний підрозділ у складі відділу/управління/департаменту, у 29 – 
визначені відповідальні особи, окремі структурні підрозділи функціонують 
у 17 органах виконавчої влади [34]. 
Згідно з постановою Кабінету Міністрів від 21 листопада 2011 р. № 1277 
«Питання системи обліку публічної інформації» до обов’язків розпорядників 
інформації належить систематичне ведення обліку документів, що 
знаходяться у їхньому володінні. Система обліку публічної інформації 
функціонує у 86% органів виконавчої влади, майже 79% органів оприлюднили 
систему обліку публічної інформації на власних веб-сайтах [34]. 
В той же час, відповідно до змісту запитів, що надходили до того, чи 
іншого органу виконавчої влади, з’ясувалося, що на 4,8% від загальної 
кількості запитів запитувачам надіслано відмови у наданні інформації, 
оскільки органи виконавчої влади не були розпорядниками запитуваної 
інформації (3,2% від загальної кількості запитів); запитувана ними інформація 
мала обмеження доступу (1,6%) [34]. 
Переважна більшість опитаних органів виконавчої влади визначила 
невірне трактування громадськістю Закону України «Про доступ до публічної 
інформації» (звернення по суті, визначаються громадянами як запити) 
найактуальнішою проблемою. Також, мають місце зловживання з боку 
запитувачів з проханнями надати копії документів, які були надані на 
63 
 
виконання попереднього інформаційного запиту, масштабні і деталізовані 
запити, що потребують значного часу, людських ресурсів і сил на 
опрацювання. Крім того, фізичні та юридичні особи посилаючись на Закон 
України «Про доступ до публічної інформації» продовжують звертатися за 
отриманням адміністративних послуг [34]. 
Наступним важливим інструментом зв’язків з громадськістю є 
проведення консультацій, які проводяться з метою залучення громадян до 
участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного 
доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також 
забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених 
органів. Консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються 
суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод 
громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та 
інших інтересів. Результати проведення консультацій з громадськістю 
враховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного 
рішення або в подальшій його роботі [47]. 
Основною метою проведення консультацій з громадськістю є наступне: 
1. Для органів виконавчої влади:  
− підвищення якості управлінських рішень; 
− можливість донести до громадян позицію органу виконавчої 
влади;  
− підтримка прийнятих рішень громадськістю;  
− успішність реалізації прийнятих рішень;  
− уникнення акцій протесту;  
− підвищення рівня довіри до органів виконавчої влади 
2. Для соціальних груп населення, суб’єктів господарювання, інститутів 
громадянського суспільства, громадян:  
− можливість бути почутими;  
− можливість впливати на рішення;  
64 
 
− можливість здійснення контролю за діяльністю органів влади [45]. 
Інформація, пов’язана з організацією та проведенням консультацій з 
громадськістю, оприлюднюється у спеціально створеній рубриці 
«Консультації з громадськістю» офіційного веб-сайту органу виконавчої 
влади. Для проведення електронних консультацій у рубриці «Консультації з 
громадськістю» офіційного веб-сайту органу виконавчої влади створюється 
підрубрика «Електронні консультації з громадськістю». 
Проаналізуємо кількість та спосіб проведення громадських 
консультацій в Україні протягом 2017-2021 років (табл. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5). 
 
Таблиця 2.1 – Кількість проведених консультацій з громадськістю 
протягом 2017 року 
Органи влади Проведено заходів у рамках Обговорено суспільно важливих 
консультацій з громадськістю питань 
1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 
Міністерства 217 257 198 284 956 194 239 182 271 886 
Інші ЦОВВ 238 165 210 190 803 230 164 201 181 776 
Обласні, Київська 
міська 394 330 320 400 1444 413 328 321 432 1494 
держадміністрації 
Джерело: [66; 71; 75; 80]  
 
Таблиця 2.2 – Кількість проведених консультацій з громадськістю 
протягом 2018 року 
Органи влади Проведено заходів у рамках Обговорено суспільно важливих 
консультацій з громадськістю питань 
1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 
Міністерства 251 252 275 211 989 256 237 272 208 973 
Інші ЦОВВ 214 203 155 218 790 214 200 150 225 789 
Обласні, Київська 
міська 395 343 332 378 1448 404 348 328 320 1400 
держадміністрації 
Джерело: [67; 71; 84; 85] 
 
 
 
 
65 
 
Таблиця 2.3 – Кількість проведених консультацій з громадськістю 
протягом 2019 року 
Органи влади Проведено заходів у рамках Обговорено суспільно важливих 
консультацій з громадськістю питань 
1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 
Міністерства 295 315 173 174 957 285 295 173 174 927 
Інші ЦОВВ 147 164 147 121 579 124 146 143 118 531 
Обласні, Київська 
міська 320 424 538 461 1743 340 417 533 450 1740 
держадміністрації 
Джерело: [68; 72; 77; 81]  
 
Таблиця 2.4 – Кількість проведених консультацій з громадськістю 
протягом 2020 року 
Органи влади Проведено заходів у рамках Обговорено суспільно важливих 
консультацій з громадськістю питань 
1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 
Міністерства 260 268 297 269 1094 260 268 297 269 1094 
Інші ЦОВВ 100 186 154 132 572 92 179 142 120 533 
Обласні, Київська 
міська 445 353 332 311 1441 434 341 322 300 1397 
держадміністрації 
Джерело: [69; 73; 78; 82]  
 
Таблиця 2.5 – Кількість проведених консультацій з громадськістю 
протягом 2021 року 
Органи влади Проведено заходів у рамках Обговорено суспільно важливих 
консультацій з громадськістю питань 
1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 1 кв 2 кв 3 кв 4 кв Разом 
Міністерства 276 235 247 211 969 276 235 247 211 969 
Інші ЦОВВ 137 184 178 148 647 123 168 162 122 575 
Обласні, Київська 
міська 339 292 248 284 1163 313 274 230 260 1077 
держадміністрації 
Джерело: [70; 74; 79; 83]  
 
На рис.2.2 представлено динаміку проведених консультацій протягом 
2017-2021 років. 
66 
 
2000
1743
1800
1600 14441448 1441
1400
1163
1200 1094
956989957 969
1000 803790
800
579 647
572
600
400
200
0
Міністерства Інші ЦОВВ Обласні, Київська 
міська 
держадміністрації
2017 2018 2019 2020 2021
 
Рисунок 2.2 –  Динаміка проведених консультацій з громадськістю 
протягом 2017-2021 років 
Джерело: розроблено автором з використанням [66-85] 
 
Як бачимо, протягом 2017-2021 років міністерствами було проведено в 
середньому 960 консультацій на рік і їх кількість практично не змінюється. 
Консультації з громадськістю іншими центральними органами виконавчої 
влади має тенденцію до зменшення протягом трьох років, а в 2021 році їх 
кількість зросла до 647. А консультації проведені обласними та. Київською 
держадміністраціями значно збільшилася в 2019 році порівняно з попередніми 
роками, але в 2020-2021 році знову спостерігається їх зменшення. Така 
ситуація може бути викликана ковідними обмеженнями. 
Якщо проаналізувати більш детально ситуацію в четвертому кварталі 
2021 року, то найбільшу кількість заходів у рамках консультацій з 
громадськістю провели: серед міністерств – МОН (38), Мінсоцполітики (28), 
Мінмолодьспорт (23); серед інших центральних органів виконавчої влади – 
ДПС (19), Держгеонадра (12); серед місцевих органів виконавчої влади – 
67 
 
Полтавська облдержадміністрація (83), Київська міськдержадміністрація (43) 
[74]. 
 Консультації з громадськістю в більшості випадків проводилися в 
електронному форматі (це найбільш характерно для міністерств). Інші органи 
виконавчої влади та місцеві ОВВ поряд з електронними консультаціями з 
громадськістю проводили також засідання громадських рад. Але, поруч з тим 
проводилися і круглі столи, конференції, форуми, громадські слухання тощо 
(рис.2.3) 
 
 
 
Рисунок 2.3 – Формат консультацій з громадськістю, проведені 
міністерствами у IV кварталі 2021 року 
Джерело: [74] 
 
68 
 
 
Рисунок 2.4 – Консультації з громадськістю, проведені центральними 
органами виконавчої влади у IV кварталі 2021 року 
Джерело: [74] 
 
 
 
Рисунок 2.5 – Консультації з громадськістю, проведені місцевими 
органами виконавчої влади у IV кварталі 2021 року 
Джерело: [74] 
69 
 
Треба зазначити, що ефективність консультацій з громадськістю на 
сьогодні не на дуже високому рівні і носить досить часто формальний 
характер. Основною причиною цього є те, що в Україні консультації з 
громадськістю – це переважно набір окремих, часто не поєднаних спільною 
метою заходів (як правило, разових) з публічного обговорення проектів тих чи 
інших нормативно-правових актів, тобто, фактично визначених варіантів 
вирішення певної проблеми. В європейських країнах публічні консультації 
передбачають комплексний аналіз позицій заінтересованих сторін, не 
орієнтуються на досягнення заздалегідь визначеного результату, включають 
низку етапів: а) підготовчий етап з формулюванням цілей, визначенням 
заінтересованих груп, графіка проведення консультацій; б) етап розроблення 
процесу з обранням методів проведення консультацій, підготовкою 
консультаційних документів; в) етап впровадження (або етап безпосереднього 
проведення консультацій) з виконанням плану проведення консультацій та 
оцінкою їхніх результатів; г) етап аналізу, який включає підготовку звіту за 
результатами консультацій; д) етап інформування заінтересованих сторін про 
результати консультацій; е) етап оцінки змісту і процесу консультацій [62].  
Зазначене вище вимагає більш комплексного підходу до організації і 
проведення консультацій з громадськістю, більш широкого залучення 
організацій громадянського суспільства, проведення активної інформаційної 
компанії щодо важливості участі громадськості у виробленні політичних 
рішень. 
Хочемо приділити увагу такій формі зв’язків з громадськістю, як е-
консультації, оскільки, як показано вище, на сьогодні це є одним з найбільш 
популярних видів. 
Державна служба статистики в 2019 році почала збирати інформацію 
щодо використання інструментів електронної демократії органами державної 
влади та місцевого самоврядування. На жаль, починаючи з 2020 року дана 
інформація не оновлювалася, хоча на нашу думку такі статистичні дані є 
корисними для розуміння стану розвитку електронної демократії в Україні. 
70 
 
Нижче наведено основні показники щодо використання інструментів 
електронної демократії в Україні в 2020 році 
 
Таблиця 2.6 – Кількість органів державної влади та місцевого 
самоврядування, що надають можливість використання інструментів 
електронної демократії, за угрупуваннями установ у 2020 році 
З них 
органами державними 
органами органами 
  Усього  місцевого організаціями 
державної судової 
самовряд (установами, 
влади системи 
ування закладами) 
Кількість установ, які 
надавали можливість 
використання 
інструментів 
електронної 
демократії, од 3233 1036 538 1504 155 
З них      
«Е-звернення» 2564 904 514 1026 120 
«Е-петиція» 467 к х 451 к 
«Е-консультація» 262 101 – 151 10 
«Бюджет участі 
(громадський 
бюджет)» 341 27 х 314 х 
Джерело: [26]  
 
Таблиця 2.7 – Використання інструментів електронної демократії 
органами державної влади та місцевого самоврядування за угрупуваннями 
установ у 2020 році 
З них 
державними 
органами органами органами 
  Усього організаціями 
державної судової місцевого 
(установами, 
влади системи самоврядування 
закладами) 
«Е-звернення» 
Кількість 
зареєстрованих  «Е- 1316433 429910 217723 534314 134486 
звернень», од 
Кількість  розглянутих 
1314106 429407 217591 532842 134266 
«Е-звернень», од 
 
 
71 
 
Продовження таблиці 2.7 
З них 
державними 
органами органами органами 
  Усього організаціями 
державної судової місцевого 
(установами, 
влади системи самоврядування 
закладами) 
Частка розглянутих «Е-
звернень» у загальній 
кількості 99,8 99,9 99,9 99,7 99,8 
зареєстрованих «Е-
звернень», % 
«Е-петиції» 
Кількість 
оприлюднених «Е- 6822 к х 6344 к 
петицій», од 
Кількість підтриманих 
(які набрали необхідну 
кількість голосів на їх 882 к х 875 к 
підтримку) «Е-
петицій», од 
Кількість «Е-петицій», 
підтриманих рішеннями 
459 к х 458 к 
органів, яким 
адресовані петиції, од 
Частка «Е-петицій», 
підтриманих рішеннями 
органів, яким 
адресовані петиції, у 
загальній кількості 
52,0 33,3 х 52,3 – 
підтриманих (які 
набрали необхідну 
кількість голосів на їх 
підтримку) «Е-
петицій», % 
«Е-консультації» 
Кількість 
оприлюднених "Е- 49697 35473 – 14093 131 
консультацій", од 
Кількість 
оприлюднених звітів за 
6229 5168 – 937 124 
результатами "Е-
консультацій", од 
Примітка: символ (к) – дані не оприлюднюються з метою забезпечення виконання вимог 
Закону України «Про державну статистику» щодо конфіденційності статистичної інформації;      
тире (–) –  явищ не було;   символ (х)  –  заповнення рубрики за характером побудови таблиці не має 
сенсу.                                                     
Джерело: [26]  
 
Отже, як бачимо за таблиці вище, кількість зареєстрованих «Е-звернень» 
в 2020 році становило 1316433 одиниць, з яких 99,8% було розглянуто. 
72 
 
Кількість оприлюднених «е-петицій» становило 6822, з яких органами 
місцевого самоврядування – 6344. Необхідну кількість голосів набрало 882 
петиції, з яких 52% було підтримано рішенням органів, яким дані петиції були 
адресовані. Кількість оприлюднених «Е-консультацій» в 2020 році становила 
49697 одиниць (для порівняння в 2019 році – 11399), а оприлюднених звітів – 
6229 одиниць (в 2019 році – 6603). 
Якщо ми проаналізуємо кількість зареєстрованих «Е-звернень» в розрізі 
регіонів, то побачимо, що на першому місці за загальною кількістю є місто 
Киів, на другому місці Одеська область (121739 од.), на третьому - Львівська 
область (107890 од.). Найменша кількість звернень – в Волинській (3968 од.), 
Чернігівській (3991 од.), Черкаській (4492 од.), Чернівецькій (4595 од.). 
 
Таблиця 2.8 – Кількість зареєстрованих «Е-звернень» органами 
державної влади та місцевого самоврядування за угрупуваннями установ та 
регіонами у 2020 році 
З них 
органами 
  Усього органами іншими 
місцевого 
державної влади установами 
самоврядування 
Україна 1316433 429910 534314 352209 
Вінницька 4710 1790 1471 1449 
Волинська 3968 2493 1114 361 
Дніпропетровська 65132 29836 29360 5936 
Донецька 29750 15169 13903 678 
Житомирська 6005 2164 2616 1225 
Закарпатська 18820 3721 4195 10904 
Запорізька 29322 12592 5473 11257 
Івано-Франківська 18814 4040 1862 12912 
Київська 10051 467 8483 1101 
Кіровоградська 7823 4587 2823 413 
Луганська 5544 3555 943 1046 
Львівська 107890 10057 96201 1632 
Миколаївська 45202 14692 6058 24452 
Одеська 121739 9102 62485 50152 
Полтавська 10142 6901 2139 1102 
Рівненська 35891 4146 11111 20634 
Сумська 9108 4990 3585 533 
Тернопільська 17645 6894 9758 993 
Харківська 48903 10010 33493 5400 
Херсонська 14641 8386 2110 4145 
73 
 
Продовження таблиці 2.8 
З них 
органами 
  Усього органами іншими 
місцевого 
державної влади установами 
самоврядування 
Хмельницька 23628 2621 3959 17048 
Черкаська 4492 1671 2303 518 
Чернівецька 4595 3678 754 163 
Чернігівська 3991 1926 1696 369 
м. Київ 668627 264422 226419 177786 
Джерело: [26]  
 
Як бачимо з таблиці, найбільша кількість оприлюднених «Е-петицій» в 
2020 році була в Києві (1093) та Харківський області (1000), але в той же час в 
Києві з 1093 петицій необхідну кількість голосів набрало 7 і жодна не була 
підтримана рішенням органів влади,  а в Харківській області з 1000 підписи 
набрали лише 19, хоча 14 з них були підтримані. В багатьох інших областях 
така ж ситуації щодо співвідношення поданих та підписаних і підтриманих 
петицій. Це може свідчити про досить низьку якість поданих петицій, 
неактуальність проблеми, яку хочуть вирішити, та/або невисоку активність 
громадян щодо вивчення та голосування за подані пропозиції. Найкраща 
ситуація спостерігалася в Черкаській області, де було оприлюднено 210 
петицій, 136 з них зібрали необхідну кількість голосів і 71 петиція знайшла 
підтримку органів влади. Отже, більше половини петицій були дійсно 
актуальними для жителів Черкащини і значну частину з них (53%) підтримали 
органи влади. 
Кількість оприлюднених та підтриманих «Е-петицій» органами 
державної влади та місцевого самоврядування за регіонами у 2020 році 
представлена в таблиці 2.9. 
 
 
 
 
74 
 
Таблиця 2.9 –  Кількість оприлюднених та підтриманих «Е-петицій» 
органами державної влади та місцевого самоврядування за регіонами у 2020 
році 
Кількість «Е-петицій» 
підтриманих рішеннями 
  підтриманих (які набрали 
органів державної влади та  
оприлюднених необхідну кількість 
місцевого самоврядування, 
голосів на їх підтримку) 
яким адресовані петиції 
Україна 6822 882 459 
Вінницька 16 5 5 
Волинська 73 42 14 
Дніпропетровська 483 49 15 
Донецька 650 105 47 
Житомирська 29 к 4 
Закарпатська 94 37 31 
Запорізька 696 22 16 
Івано-Франківська 64 27 27 
Київська 182 66 56 
Кіровоградська 108 15 10 
Луганська 120 7 к 
Львівська 432 60 33 
Миколаївська 24 3 3 
Одеська 106 15 10 
Полтавська 139 23 3 
Рівненська 190 35 6 
Сумська 284 72 19 
Тернопільська 249 30 27 
Харківська 1000 19 14 
Херсонська 24 к к 
Хмельницька 147 13 10 
Черкаська 210 136 71 
Чернівецька 221 47 19 
Чернігівська 188 43 16 
м. Київ 1093 7 – 
Джерело: [26]  
 
 
 
 
 
75 
 
Таблиця 2.10 – Кількість оприлюднених «Е-консультацій» та звітів за 
результатами «Е-консультацій» органами державної влади та місцевого 
самоврядування за угрупуваннями установ та регіонами у 2020 році 
Кількість оприлюднених  Кількість оприлюднених звітів за 
«Е-консультацій» результатами «Е-консультацій» 
  з них з них 
органами органами органами органами 
усього усього 
державної місцевого державної місцевого 
влади самоврядування влади самоврядування 
Україна 49697 35473 14093 6229 5168 937 
Вінницька 332 325 7 332 325 7 
Волинська 17 к к к к к 
Дніпропетровська 948 178 770 737 174 563 
Донецька 119 79 40 110 79 31 
Житомирська 34 28 6 32 28 4 
Закарпатська 10 – 10 6 – 6 
Запорізька 14 14 – – – – 
Івано-
37 – 37 33 – 33 
Франківська 
Київська 107 84 23 68 52 16 
Кіровоградська 105 70 35 84 52 32 
Луганська 5 – 5 4 – 4 
Львівська 241 87 96 157 41 58 
Миколаївська 885 108 777 107 99 8 
Одеська 12263 501 11758 104 83 17 
Полтавська – – – – – – 
Рівненська 9 – 9 к к к 
Сумська 68 9 6 66 9 4 
Тернопільська 30 4 20 23 4 19 
Харківська 3 – 3 1 к к 
Херсонська 68 – 61 64 – 57 
Хмельницька 292 – 289 10 – 8 
Черкаська 115 84 31 56 56 – 
Чернівецька 16 к к 15 к к 
Чернігівська 17 17 – 9 9 – 
м. Київ 33962 33869 93 4205 4141 64 
Джерело: [26]  
 
Як бачимо, лідерами серед кількості оприлюднених консультацій є місто 
Київ (33962 од.) та Одеська область (12263 од.). Інші області мають досить 
великий розрив з наведеними регіонами. Є такі області, в яких взагалі не було 
оприлюдення консультацій – це Полтавська область. 
76 
 
Ще раз хочемо наголосити, що збір таких статистичних даних є досить 
корисним і важливим для розуміння стану розвитку інструментів Е-демократії 
в Україні, як в розрізі видів, так і в розрізі інституцій та регіонів. Тому 
рекомендуємо продовжувати збір інформації з цієї проблематики і 
оприлюднювати на офіційному сайті Державної служби статистики.  
Позитивним моментом у запроваджені сучасних інструментів зв’язків з 
громадськістю є розробка «Порталу громадського обговорення 
законопроєктів, мета якого залучити громадян до законодавчого процесу через 
ознайомлення, коментування та висловлювання зауважень і пропозицій до 
законопроєктів, запропонованих для обговорення в онлайн-режимі [33]. Окрім 
того, на порталі ВРУ інтегровані й інші інструменти е-участі, зокрема е-
петиції та е-звернення. Однак суттєвим недоліком залишається низька 
поінформованість / низький рівень зацікавленості громадян цим ресурсом, як 
результат — низькі показники голосування.  
Крім цього, у межах швейцарсько-української програми EGAP було 
розроблено «Єдина платформа місцевої електронної демократії», куди 
увійшли уже наявні сервіси «Місцеві електронні петиції», «Громадський 
бюджет», «Відкрите місто», «Електронні консультації з громадськістю» [46]. 
На рисунку наведено статистику на грудень 2022 року щодо поданих 
проєктів, звернень, отриманих консультацій та вирішених проблем за 
допомогою даної платформи (рис.1.6). 
 
Рисунок 2.6 – Статистика Платформи електронної демократії на 
01.12.2022 
77 
 
Джерело: [46]  
 
Отже, як бачимо в Україні створено організаційні та інформаційні 
можливості для залучення населення до участі в формуванні та розробки 
державної політики, вирішення проблем місцевого рівня. Використовуються 
різні форми та інструменти зв’язків з громадськістю, які оновлюються і 
удосконалюються відповідно до потреб населення та розвитку цифровізації і 
інформатизації. В той же час існує низка проблем, як з боку організації даного 
процесу органами державної влади, так і низькою інформованістю та 
активністю громадськості. 
 
2.3 Аналіз рівня готовності органів влади та громадськості до 
ефективного комунікаційного процесу 
 
Як показало проведене досліджене ефективність урядової 
комунікаційної політики досить тісно пов’язано з рівнем демократії та довіри 
в суспільстві.  
За індексом демократії Україна займає 86 місце (в попередньому році – 
76) і потрапляє до країн з «гібридним режимом» (табл. 2.11). 
 
Таблиця 2.11 – Індекс демократії 2021 в Україні в розрізі показників  
Загальний Місце Виборчий Функціо- Політична Політична Громадян-
показник процес та нування участь культура ські права 
плюралізм уряду  
5,57 86 8,25 2,36 6,67 5,00 5,59 
Джерело: [4] 
  
Як бачимо,  Україна отримала дуже низькі оцінки за категорією 
показників «Функціонування уряду», «Політична культура», «Політична 
участь» та «Громадянські права». Саме групи показники і містять оцінку, в 
тому числі, рівня комунікаційного процесу уряду та органів влади з 
громадськістю, а також рівень залученості населення до політичних процесів. 
78 
 
Рівень довіри до уряду та владних інституцій в Україні також досить 
невисокий. Так, за результатами соціологічного опитування, що проводилося 
Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва разом із 
соціологічною службою Центру Разумкова влітку 2022 року, рівень довіри до 
державних та громадських інституцій є досить низьким на відміну від довіри 
до збройних сил України, ДСНС та Національної гвардії (рис.2.7) (хоча рівень 
довіри має незначне збільшення порівняно з минулим опитуванням). 
Як бачимо, громадськість менше всього довіряє політичним партіям, 
судовій системі та державному апарату. 
Нами було вивчено результати дослідження «Демократія, права і 
свободи громадян та медіаспоживання в умовах війни» проведеного в липні 
2022 [30]. Треба зазначити, що респонденти на сьогодні в більшості віддають 
перевагу ідеям «сильної руки» ніж демократії та плюралізму (рис.2.8), що не 
дуже позитивно впливає на їх бачення свого місця в формуванні та реалізації 
державної політики. Хоча, можливо, у умовах війни – така думка може бути 
певною мірою виправдана.  
 
 
Рисунок 2.8 – Узагальнені відповіді респондентів на тематику: «Сильна 
держава / сильне керівництво vs. демократична система і плюралізм» 
Джерело: [30] 
 
 
79 
 
 
Рисунок 2.7 – Відповідь респондентів на запитання: «Оцініть наскільки 
Ви довіряєте наступним державним органам і соціальним інститутам» за 
балансом «довіри-недовіри», розрахованим як різниця між часткою тих, хто 
довіряє і тих, хто не довіряє 
Джерело: [31] 
 
80 
 
Провідними джерелами інформації для українців є на сьогодні  - 
соціальні мережі (59% серед усіх респондентів користувалися ними за останні 
7 днів і зараховують їх до топ-2 за важливістю для себе, а загалом 69% за 
останні 7 днів отримували інформацію з соціальних мереж) і телемарафон 
«Єдині новини» (43% зараховують його до топ-2 за важливістю, а загалом 57% 
дивилися його за останні 7 днів) (рис.2.9). 
Такі отримані результати повинні бути цікавими і корисними для вибору 
каналів розповсюдження інформації. 
 
 
 
Рисунок 2.9 – Основні джерела інформації в Україні 
Джерело: [30] 
 
Свою мотивацію у виборі тих чи інших джерел інформації в основному 
пояснюють тим, що там можуть отримати достовірну і правдиву інформацію, 
а також, що зручно користуватися (рис.2.10). Тобто, для респондентів важлива 
правдивість інформації і зручність доступу. 
81 
 
 
Рисунок 2.10 – Відповіді респондентів щодо причин вибору джерела 
інформації 
Джерело: [30] 
 
Але, цікаво, що на офіційні сторінки/канали органів влади, посадових 
осіб серед користувачів соціальних мереж підписані лише 39% (і більшості на 
сторінку Президента та ЗСУ). Тобто, це свідчить, що громадськість не дуже 
активно готова сприймати інформацію саме з офіційних джерел. 
Також цікавими є результати щодо форми сприйняття інформації, що 
може також бути корисним органам державної влади при формуванні свого 
комунікаційного плану. Більшість респондентів надають перевагу коротким 
відео та коротким інформаційним повідомленням (рис. 2.11). 
В зв’язку з цим виникає така ситуація: люди не готові сприймати 
великий обсяг інформації. В той же час, при інформуванні про серйозну 
соціально-економічну проблему, або при роз’ясненні політик, або при 
залученні для їх розробки, важко уникнути довгих серйозних текстів або 
аудіо- та відео матеріалів. Зрозуміло, що розуміючи ці проблеми, спеціалісти 
відповідальні за дизайн та подачу інформації намагаються використовувати 
інфографіку, рисунки, табличні форми тощо, щоб привернути увагу та 
спростити сприйняття інформації населенням. 
 
82 
 
 
Рисунок 2.11 – Відповіді респондентів на запитання «Яким видам контенту в 
інтернеті Ви надаєте перевагу?» 
 
Джерело: [30] 
 
Також респонденти хотіли б отримувати правдиву інформацію, але вони 
вважають, що інформаційне поле в Україні є недосконалим. 40% респондентів 
стверджують, що через велику кількість джерел їм важко визначити, де саме 
правда (при цьому 52% упевнені, що можуть визначити одне чи декілька 
правдивих джерел). Більш ніж половина (56%) покладають на державу 
відповідальність за боротьбу з фейками та дезінформацією (на самих громадян 
– 35%). Також значною мірою думки респондентів розділилися щодо 
обмеження доступу до певної інформації: 57% вважають, що ЗМІ мають чесно 
і повністю доносити до громадськості інформацію, а 40% переконані, що не 
всю інформацію потрібно робити публічною [30]. 
Відповідно до дослідження «Українські медіа, ставленням та довіра у 
2022 р» найбільш надійними джерелами інформації для респондентів є родина 
та друзі, а серед органів державної влади найбільше довіряють Генеральному 
83 
 
штабу Збройних Сил України/Міністерству оборони та Офісу Президента 
України (рис.2.12). 
 
 
Рисунок 2.12 – Відсоток довіри до джерел інформації 
Джерело: [63] 
 
Як бачимо, подібні дослідження можуть дати цікаву інформацію щодо 
позиції громадськості в інформаційному просторі, що може допомогти 
органам державної влади формувати ефективну комунікаційну стратегію та 
тактику. В той же час, бачимо, що дані дослідження  здійснюються з певною 
метою, відмінною від тих потреб, які виникають у органів влади для 
підвищення ефективності зв’язків з громадськістю. Тому, на нашу думку, 
уряду необхідно ініціювати всеукраїнське соціологічне опитування з метою 
формування портрету споживача інформаційного продукту в Україні: 
джерела, потреби, форма, рівень довіри тощо, а також з’ясування, що може 
громадськість змусити краще комунікувати з органами влади, зокрема 
звертатися до офіційних джерел інформації, а також давати зворотній ефект. 
Отримана інформація може бути використана для розробки спеціального 
методичного посібника (інструкції) для органів влади та організацій публічної 
сфери з порадами щодо впровадження актуальних технологій та інструментів 
зв’язків з громадськістю. Таке опитування повинно відбуватися періодично з 
84 
 
метою актуалізації даних та подальшого удосконалення комунікаційного 
процесу.   
З метою зрозуміти наскільки органи влади успішно взаємодіють з 
громадянами і які інструменти використовують для цього, ГО «Інститут 
Республіка» було проведе опитування в жовтні 2021 року, в якому взяли 
участь як представники ОМС так і громадянського суспільства [37].  
Основними результатами опитування були наступні: 
1. Переважна більшість ОМС (38%) не має розробленої 
комунікаційної стратегії. В основному, кожен дотримується власної стратегії 
комунікації з громадянами, керуючись  основоположними законами про 
інформацію та доступу до неї, сюди входить:  індивідуальним підхід до 
громадянина, особисті прийоми, офіційні листи та інформаційні запити, 
спілкування та висвітлення інформації у соціальних мережах та на власних 
інтернет-ресурсах установ (28%). Стратегію мають 25% опитаних ОМС, яка  
прописана у посадових інструкціях респондентів та в декількох випадках має 
вигляд окремо затвердженого документу. 9% зазначили, що така стратегія 
розробляється. Майже всі опитані зазначають, що основними принципами в 
комунікації є прозорість та відкритість, взаємоповага, відповідальність, 
звітність, добропорядність та чесність [37].   
Організації громадянського суспільства, які брали участь в дослідженні, 
також в своїй більшості не мають Комунікаційної стратегії (58%) [37].   
На нашу думку, наявність Комунікаційної стратегії з детально 
розробленим операційним планом для органів державної влади та місцевого 
самоврядування, а також громадських організацій є необхідною умовою для 
формування ефективних зв’язків з громадськістю. Тому бачимо за доцільне 
для органів публічної сфери активізувати процеси до їх розробки та 
впровадження. 
2.  70% респондентів (ОМС) відповіли, що головним для них є вислухати 
й почути людину та, не менш головним, допомогти їй. В зв’язку з цим, основна 
перевага віддається особистому спілкуванню, а вже другорядним є 
85 
 
спілкування в інтернет мережі. Практично всі зазначили, що основним 
правилом є відкритість. Застосовуються й інші правила, якими керуються 
опитані у своїй повсякденній діяльності. Це: етичність, ввічливість, 
толерантність, відповідальність, дотримання норм закону, достовірність 
наданої інформації, оперативність, відвертість, конструктив [37].   
3. Серед основних інструментів, які використовуються для зв’язків з 
громадськістю є  месенджери, соціальні мережі, офіційні веб-портали 
(сайтам), онлайн платформи (57%). Особисті зустрічі, прийоми у громадських 
приймальнях використовуються рідше (33%). На листування та відповіді на 
офіційні запити, публікації в газетах та інших засобах масової інформації 
відноситься 10% [37].  
4. В той же час більш дієвим вважають особисте спілкування з 
громадянами (50%). Друге місце відведено спілкуванню в соціальних 
мережах, месенджерах та за допомогою інших інтернет-ресурсів (26%). 
Найменш ефективними - бачать  офіційне листування та спілкування з 
допомогою телефонного зв’язку (7%), а також повідомлення в газетах та інших 
засобах масової інформації (4%). Цікаво, що організації громадянського 
суспільства також відділи перевагу особистим зустрічам (32%) і 
інформаційним запитам та листуванню (29%) [37].  
 5. Найбільшою проблемою в комунікаційному процесі бачать недовіру 
людей до влади (42%), а також незнання громадянами  законодавства та 
механізмів вирішення проблемних питань (37%). З свого боку організації 
громадянського суспільства до основних комунікаційних проблем відносять 
байдужість та закритість влади, її загальне небажання чути громадянське 
суспільство (63%) [37].  
6. Для покращення комунікаційного процесу респондентами (ОМС) 
було запропоновано наступне: ведення особистої роз’яснювальної роботи з 
громадянами в частині, що стосується діяльності органів місцевого 
самоврядування та проведення інших навчально-просвітницьких заходів 
86 
 
(52%); збільшення фінансування з метою розвитку офіційних веб-порталів та 
використання сучасних інструментів веб-дизайну (37%).  
Представники громадянського суспільства пропонують налагодити 
чіткіший та тісніший діалог з владою на місцях (51%) за допомогою 
електронних  та інших автоматизованих систем надання та отримання 
інформації. Дещо менша кількість учасників опитування вказує на те, що 
діяльність влади має бути більш відкритою та дієвою (39%) [37].  
Отже, як бачимо на сьогодні існує низка проблем в сфері комунікацій 
між органами місцевого самоврядування та громадськості, вирішення яких 
можливо за рахунок організації більш відкритого та прозорого діалогу. 
Не дивлячись на те, що в Україні створено передумови до залучення 
громадськості до процесів формування та реалізації державної політики, але 
як показують численні дослідження, самі громадяни ще не готові до цієї 
діяльності.  
Так, згідно результатів опитування, проведеного USAID в 2021 році 
«Опитування громадян щодо громадських організацій та їхньої діяльності» 
[44], населення не готово ще активно брати участь в формуванні та реалізації 
державної політики, зокрема брати участь в громадських слуханнях, 
обговореннях законопроєктів, в офіційному дорадчому органі при 
місцевих/державних органах влади; подавати скарги та інформаційні запити 
до державних органів тощо (рис.2.13), хоча значна частина респондентів 
ознайомлена з такими можливостями. 
 
87 
 
 
Рисунок 2.13 – Відповіді респондентів на запитання: «Чи доводилось 
вам коли-небудь займатись такими видами діяльності/чи зацікавить вас 
участь у таких видах діяльності» 
Джерело: [44]  
Отже, як бачимо, тотальну пасивність населення та нерозуміння своєї 
ролі в процесах формування та реалізації державної політики.  Першим кроком 
до покращення ситуації є підвищення поінформованості населення з цих 
питань, проведення просвітницьких компаній починаючи з шкільного рівня. 
По-друге, це – підвищення рівня довіри населення до органів державної влади 
та місцевого самоврядування та державних інституцій, а також неурядових 
організацій. По-третє, налагодження ефективного комунікаційного зв’язку 
між громадськістю та органами державної влади і місцевого самоврядування. 
 
Висновки до розділу 2 
 
З’ясовано, що в Україні створено відповідну законодавчу та 
нормативно-правову базу, що регулюють питання у сфері організації зв’язків 
з громадськістю органів державної влади та місцевого самоврядування, до 
якої, зокрема, відносяться такі законодавчі акти: ЗУ «Про інформацію»; ЗУ 
«Про звернення громадян»; ЗУ «Про порядок висвітлення діяльності органів 
державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами 
масової інформації»; ЗУ «Про доступ до публічної інформації»; Постанова 
КМУ «Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про 
88 
 
діяльність органів виконавчої влади»; Указ Президента України «Про 
забезпечення умов для більш широкої участі громадян у формуванні та 
реалізації державної політики»; Постанова КМУ «Про забезпечення участі 
громадськості у формування та реалізації державної політики» та інші. В той 
же час існує низка потреб щодо удосконалення технологій, процедур та 
інструментів зв’язків з громадськістю, що, зокрема, враховується в 
Національній стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в 
Україні на 2021-2026 роки. 
Проаналізовано стан виконання органами виконавчої влади положень 
ЗУ «Про доступ до публічної інформації», стан проведення консультацій з 
громадськістю органів виконавчої влади, е-консультацій, е-звернень та е-
петицій. З’ясовано, поступовий розвиток впровадження зазначених 
інструментів, але, з одного боку, існує проблема формального відношення з 
боку органів державної влади та місцевого самоврядування до цього процесу, 
а з, іншого боку, низька активність громадськості у цих процесах, а також 
нерозуміння та неправильне трактування змісту та процесу застосування 
низки інструментів зв’язків з громадськістю. 
Під час проведення аналізу рівня довіри в суспільстві та рівня демократії 
в Україні, як основних індикаторів ефективного комунікаційного процесу між 
урядом та громадськістю, з’ясувалося, що за Індексом демократії Україна 
займає 86 місце і потрапляє до країн з «гібридним режимом», а рівень довіри 
до уряду та владних інституцій також досить низький. Але, й суспільство 
віддає перевагу ідеям «сильної руки» ніж демократії та плюралізму, що 
свідчить про їх не дуже активну позицію брати участь у формуванні та 
реалізації державної політики.  
Більшість інформації населення на сьогодні отримує з соціальних 
мереж, надають перевагу коротким повідомленням, вважають інформаційне 
поле недосконалим через велику кількість інформації в багатьох випадках 
неправдивої. 
89 
 
Доведено, що необхідно ініціювати всеукраїнське соціологічне 
опитування з метою формування портрету споживача інформаційного 
продукту в Україні: джерела, потреби, форма, рівень довіри тощо, а також 
з’ясування, що може громадськість змусити краще комунікувати з органами 
влади, зокрема звертатися до офіційних джерел інформації, а також давати 
зворотній ефект. Отримана інформація може бути використана для розробки 
спеціального методичного посібника (інструкції) для органів влади та 
організацій публічної сфери з порадами щодо впровадження актуальних 
технологій та інструментів зв’язків з громадськістю. 
На основі оброблених досліджень, що були проведені в Україні, 
з’ясовано, що переважна більшість органів місцевого самоврядування не має 
розроблено комунікаційної стратегії, яка є необхідною умовою для 
формування ефективних зв’язків з громадськістю, що вимагає активізувати 
процеси до їх розробки та впровадження, щоб створити більш відкритий та 
прозори діалог. 
З’ясовано, що не дивлячись на те, що в Україні створено передумови до 
залучення громадськості до процесів формування та реалізації державної 
політики, але як показують численні дослідження, самі громадяни ще не готові 
до активної участі у цьому процесі, що вимагає підвищення поінформованості 
населення з цих питань, підвищення рівня довіри населення до органів 
державної влади та місцевого самоврядування, та налагодження більш 
ефективного зв’язку з громадськістю. 
 
 
 
  
90 
 
РОЗДІЛ 3 
ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ 
УДОСКОНАЛЕННЯ ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ 
 
 
3.1 Особливості використання соціальних мереж для організації 
зв’язків з громадськістю  
 
Процеси діджиталізації, які швидкими темпами відбуваються в усіх 
соціально-економічних галузях, не змогли оминути і сферу державного 
управління та адміністрування. Одним із напрямів, на які поширюється 
застосування цифрових технологій є організація зв’язків з громадськістю 
органами державної влади та місцевого самоврядування. 
Одним з методів, який набуває популярності в цьому напряму є 
використання соціальних мереж для надання необхідної інформації 
громадянам, а також створення можливості отримання зворотного зв’язку.  
Корисність та ефективність даного каналу підтверджує 
загальнонаціональне дослідження «Медіаспоживання в Україні: зміна 
медіапотреб та програм російської пропаганди», яке було проведено на 
замовлення ГО «Детектор медіа» Фондом «Демократичні ініціативи» імені 
Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова в грудні 
2022 року [41]. Так, соціальні мережі, як джерела інформації, за популярністю 
займають друге місце після телебачення, їм надають перевагу 44% споживачів.  
Серед соціальних мереж 56% українців вибирають фейсбук, 25% – інстаграм, 
24% – вайбер, 13% – телеграм. В розрізі вікових категорій соціальні мережі 
обирають 67,4% молодих людей віком від 18 до 29 років; 59,5% – 30-39 років; 
50,1% – 40-49 років; 39,1 – 50-59 років; 19,4% – населення старше 60-ти років. 
[41]. Хоча за результатами інших досліджень, на першому місці за 
популярністю на сьогодні є саме телеграм, і йому надають перевагу 60% 
респондентів, тоді як фейсбук – на другому місці (25%) [63]. 
91 
 
Отже, соціальні мережі є потужним інформаційним джерелом для людей 
різних вікових категорій і може використовувати, як ефективний інструмент 
зв’язків з громадськістю в сфері публічного управління та адміністрування. 
Зрозуміло, що до обов’язків розпорядників публічної інформації в 
Україні не входить оприлюднення публічної інформації у соціальних мережах, 
але іноді їх використання є оптимальним шляхом реалізації права на доступ 
[65], зокрема в умовах карантинних обмежень або військових дій.  
Якщо ми проаналізуємо, наприклад, фейсбук, то побачимо, що багато 
органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також 
підприємств, установ та організацій публічної сфери в Україні вже створили 
власні акаунти та використовують їх для надання різноманітної інформації 
(наприклад, Міністерство освіти і науки України, Міністерство фінансів, 
Міністерство оборони України, Міністерство охорони здоров’я, Національний 
банк України та інші).   
Позитивним моментом застосування такого інструмента є зменшення 
дистанції між органами державної влади та місцевого самоврядування та 
населенням, оскільки в даному випадку може спрацювати психологічний 
ефект безпосереднього адресного звернення до читачів соціальної мережи, що 
не відбувається, якщо цю ж інформацію, наприклад, розмістити на офіційній 
сторінці.  Це може призвести до покращення сприйняття інформації, особливо 
якщо існує можливість надати зворотній зв’язок.  
Проблемою є те, що, не дивлячись, на декількаступеневу верифікацію 
облікового запису і існування певних вимог до його створення, може бути 
створений фейковий акаунт з метою дезінформації, що може зменшити рівень 
довіри до органів державної влади або певних публічних осіб.  
Так, наприклад, для підтвердження сторінок правоохоронних органів, 
органів місцевого самоврядування, політиків і виборних посадових осіб 
застосовуються деякі додаткові вимоги:  
− Правоохоронні органи – кожен користувач, який керує сторінкою, 
повинен увімкнути двоетапну перевірку для свого профілю;  
92 
 
− Органи місцевого самоврядування – назва сторінки має містити 
слова «Урядова організація», щоб уникнути плутанини з фізичним місцем 
розташування;  
− Політик – назва сторінки може включати державну посаду чи 
абревіатуру, як-от народний депутат, голова ОДА, міський голова тощо. Назва 
сторінки не може містити фрази на кшталт «голосуйте за», «за [ваша країна]» 
тощо. Категорію сторінки має бути встановлено як «Політик». 
− Виборна посадова особа – назва сторінки має включати державну 
посаду чи абревіатуру, як-от народний депутат, голова ОДА, міський голова 
тощо. Категорію сторінки має бути встановлено як «Державний службовець». 
У розділі сторінки «Про себе» має бути чітко вказано, що це сторінка 
представника органу влади [65]. 
Зрозуміло, що використання соціальних мереж повинно бути 
інтегровано в загальну комунікаційну стратегію органів державної влади та 
місцевого самоврядування, щоб зробити даний канал більш ефективним.  
Цікавим до вивчення є приклад застосування соціальних мереж в 
діяльності органів державної влади в італійських містах. Так, місто Трієст не 
тільки активно працює в шести різних соціальних мережах, але й зуміло 
побудувати дієвий внутрішній і зовнішній потік інформації завдяки 
диверсифікації мови та контенту. Таким чином, кожен канал має чітку 
комунікаційну ідентичність, і місто розробляє окремий редакційний контент 
для кожного з них [14]. 
Іншим не менш цікавим прикладом є Квіріналь, резиденція італійського 
уряду, яка має щонайменше чотири офіційні облікові записи, які 
використовуються залежно від вмісту, яким потрібно поділитися. Він 
використовує Twitter для надання оновленої інформації про діяльність 
Президента та Президента Республіки; Instagram використовується для обміну 
фотографіями щодо діяльності президента; канал Youtube ділиться 
відеоконтентом, створеним прес-службою; він також колись використовував 
93 
 
Google+, щоб повідомляти новини про президентство англійською для 
міжнародної громадськості [14]. 
Дуже активно соціальні мережі для зв’язків з громадськістю  
використовуються в США, хоча і не регулюються законом. Але відповідний 
державний орган або департамент може розробити для себе певну інструкцію, 
або інший документ, який би регулював використання соціальних медіа. Так, 
наприклад Департамент внутрішніх справ США має інструкцію для роботи в 
соціальних медіа, яка містить положення щодо того, як повинна себе поводити 
посадова особа у роботі із соціальними мережами [7]. 
В цьому документів присутні такі розділи: 
− Запит облікових записів у соціальних мережах. 
− Підключення та відключення. 
− Ведення блогу. 
− Посилання/обмін. 
− Етика. 
− Фотографії. 
− Коментарі. 
− Невдачі: що робити, коли все йде не так. 
− Записи в соціальних мережах. 
− Найкращі методи безпеки. 
− Конфіденційність. 
− 508 Відповідність. 
− Тролі. 
− Репозиторії для обміну документами та даними. 
− Соціальні закладки [7].  
Наприклад, у відповідних розділах подаються наступні настанови і 
роз’яснення: 
− розміщуйте лише ту інформацію, яка є загальнодоступною на 
первинному відомчому або урядовому вебсайті (OMB M-10-23, Розділ 3, 
94 
 
«Люди повинні мати можливість самі обирати джерело про інформації та 
послуги»); 
− не вступайте в суперечки чи дебати з офіційних акаунтів уряду. 
Відповідати фактично на основні питання – це нормально, але вступати в 
політичні дебати – ні; 
− перевіряйте, щоб комерційна реклама не з’являлась на вашій сторінці 
у соціальних мережах, перш ніж робити її загальнодоступною. Вживайте 
необхідних заходів, щоб постачальник видалив комерційну рекламу, як тільки 
ви виявите її; 
− робіть репости та поширюйте лише ту інформацію, яка стосується 
місії Департаменту. Перш ніж поширити щось або поділитися якимось 
посиланням, обов’язково прочитайте весь зміст. 
Окреме положення в інструкції відведено інтернет-тролям:  
− не годуй тролів. Не корміть їх увагою.  
− якщо дружня федеральна агенція вас тролить – все одно ігноруйте їх 
або зв’яжіться з ними телефоном чи електронною поштою [65]. 
На офіційному сайті Уряду Канади є цілий розділ присвячений 
протоколу соціальних мереж, а також перелік офіційних акаунтів державних 
органів у соціальних мережах.  
Державні департаменти та службовці Уряду Канади використовують 
соціальні мережі для: 
− офіційної державної комунікації; 
− збору й обміну знаннями та інформацією у мережі; 
− особистого користування в межах визначених інструкцій. 
Окрім інструкцій, існують ще спеціальні процедури щодо створення, 
налаштування, розпорядження та управління офіційними обліковими 
записами [65]. 
Отже, як бачимо використання соціальних мереж для взаємодії з 
громадськістю є незворотнім процесом [65]. Але, для більш ефективного та 
95 
 
безпечного використання даного інструменту необхідно створити якісне 
нормативно-організаційне та кадрове забезпечення. 
Зрозуміло, що ведення офіційної сторінки в соціальних мережах вимагає 
наявності спеціаліста по роботі з соціальними мережами, який би був  
грамотний та коректний, умів подавати інформацію враховуючи різні вікові та 
цільові аудиторії, розумів усі переваги соціальних мереж та був технічно 
підготовленим.   
Також, на думку експертів необхідно: 
1. Розробити єдину політику належного використання державними 
органами соціальних мереж, яка б відповідала чинному законодавству, але не 
обмежувалась ним.  
2. Розробити єдині Правила користування соціальними мережами для 
державних органів, які б враховували чинне законодавство та умови надання 
послуг кожної мережі й встановлювали мережевий етикет з використання 
облікових записів державних органів.  
3. Розробити профільні інструкції, що ґрунтуватимуться на специфіці 
роботи конкретних органів [65]. 
 
 
3.2 Застосування системи citizen relationship management для 
удосконалення технологій зв’язків з громадськістю  
 
Управління відносинами з громадянами стає однією з багатьох 
державних електронних програм. Сучасні уряди зрозуміли, що їхні старі 
способи роботи більше не можуть задовольнити потреби їхніх громадян, 
особливо молодих громадян. Сьогодні багато людей використовують Інтернет 
для доступу до інформації та пошуку необхідних для них даних. Вони не 
хочуть дзвонити, призначати зустрічі та стояти в чергах, щоб знайти 
інформацію, яка, на їхню думку, мала бути доступною в Інтернеті. 
96 
 
Крім цього, в останні десятиріччя в практиці публічного управління та 
адміністрування окреслилася тенденція застосування таких методів та 
інструментів, які притаманні для бізнес-сфери. Це обумовлено необхідністю 
переходу системи управління від жорстких бюрократичних методів до більш 
гнучких та ефективних, спрямованих на краще задоволення потреб споживачів 
публічних послуг, більш швидке відслідковування та реагування на них, 
налагодження ефективнішої комунікації та зворотного зв’язку [42].  
Одним з таких інструментів є застосування в публічному управлінні та 
адмініструванні системи Citizen Relationship Management (CRM, CiRM), що 
базується на принципах Custom Relationship Management (CRM), програми, 
яка використовується бізнес-структурами для підвищення ефективності 
взаємодії за своїми клієнтами.  
Якщо дослідити сутність та переваги застосування системи Custom 
Relationship Management для бізнесу, то бачимо, що вона спрямована на 
вивчення ринку і конкретних потреб клієнтів, та спирається на такі принципи, 
як: наявність єдиного сховища інформації, звідки в будь-який момент доступні 
усі відомості про усі випадки взаємодії з клієнтом; синхронізація управління 
множинними каналами взаємодії; постійний аналіз зібраної інформації про 
клієнтів та прийняття відповідних організаційних рішень [64]. 
Застосування системи CRM в компаніях дозволяє отримати такі 
можливості: 
− швидкий доступ до актуальної інформації про клієнтів; 
− оперативність обслуговування клієнтів та проведення операцій; 
− автоматизація документообігу; 
− швидке отримання всіх необхідних звітних даних та аналітичної 
інформації; 
− управління бізнес-процесами; 
− планування та управління; 
− управління роботою співробітників тощо [64]. 
97 
 
 Як бачимо, наведені переваги використання системи Custom 
Relationship Management актуальні і для публічної сфери, зокрема, з одного 
боку, призводять до кращого розуміння потреб та проблем споживачів 
публічних товарів та послуг, що дозволяє підвищити їх якість, а з іншого – 
дозволяє залучити споживачів до обговорення цих потреб, підвищити їх 
активність у громадському житті, заохотити людей висловлювати свої думки 
та контролювати якість тих послуг, які вони отримують від підприємств, 
установ та організацій публічного сектору. Крім цього, застосування такої 
системи дозволить підвищити внутрішню ефективність діяльності самої 
організації, оскільки автоматизація процесів дуже полегшує збір, обробку та 
аналіз інформації, а також планування, організацію та контроль власне 
результатів діяльності. Організація зворотного зв’язку зі споживачами, в свою 
чергу, дозволяє підвищити рівень прозорості публічного сектору, що є дуже 
важливим  для формування громадської думки, а також підвищення рівня 
довіри населення до держави [42].  
Отже, впровадження системи Citizen Relationspip Management, на нашу 
думку, є досить перспективним напрямом удосконалення діяльності 
публічного сектора, а тотальна діджиталізація  та наявність мобільних 
присторіїв у значної кількості населення дозволяє технічно використовувати 
програму CiRM в будь-який час, повідомляючи про певну проблему, або 
навпаки отримувати потрібну інформацію [42]. 
Вивчення прикладів застосування подібної системи в зарубіжних 
країнах показали досить високу ефективність для управлінських процесів. 
Наприклад, в Сполучених Штатах Америки запроваджену систему 311 
неекстренних викликів, яка є частиною реалізації CiRM для низки місцевих 
органів влади. На відміну від більш відомої системи 911, створеної для 
надзвичайних ситуацій, система 311 дозволяє муніципалітету отримувати 
запити громадян на ненадзвичайні послуги через різні рижими доступу. Треба 
зазначити, що систем 311 була створена ще в 1997 році, як телефонна «гаряча 
лінія» [18].  
98 
 
На сьогодні ця система розвинулася до багатоканальної системи зв’язку, 
яка пропонує широкий спектр публічних послуг, наприклад, веб-портали 
самообслуговування, соціальні мережі та мобільні додатки. В багатьох 
випадках він функціонує як єдиний контактний цент для вирішення будь-яких 
проблем, які можуть виникнути в певній громаді [11].  
Однією з найповніших систем неекстреного виклику 311 вважається 
система, створена в Нью-Йорку. NYC311 був офіційно створено у 2003 році та 
успішно впроваджено 311 Citizen Service Management як частину міської 
стратегії CiRM. Щоб покращити доступність, прозорість і підзвітність міської 
влади, дані 311 доступні для громадського використання через ініціативу 
відкритих даних Нью-Йорка (https://opendata.cityofnewyork.us/) [18]. Свою 
місію дана ініціатива визначила як: «Відкриті дані для всіх», а саме 
можливість залучити жителів Нью-Йорка до інформації, яку створює та 
використовує міська влада [16].   
Громадяни можуть підключитися до системи NYC311 через веб-сайт, 
текстове повідомлення, телефонний дзвінок, дзвінок по Skype, соціальні 
мережі або додаток для смартфона. Система NYC 311 дозволяє громадянам 
надсилати фотографії через додаток 311 або веб-сайт, і вона має 50 варіантів 
мови в онлайн-сервісі та 175 варіантів мови в сервісі телефонного дзвінка. 
Крім того, NYC 311 пропонує послугу відеоретрансляції (VRS), опції 
текстового телефону для глухих, людей із вадами слуху чи порушеннями мови 
[18]. 
Кожен запис виклику 311 складається з атрибутів, які включають час і 
дату запиту, конкретну агенцію, до якої телефонували, тип скарги, адресу 
вулиці, район, як і чи було вирішено запит, дату вирішення та широту і довготу 
інциденту [18]. 
S. Hartmann, A. Mainka та W.G. Stock в своїй науковій праці [11] виклали 
результати дослідження ефективності системи 311 в трьох містах Сполучених 
Штатів, таких як: Нью-Йорк, Бостон та Філадельфії. Серед основних висновків 
їх дослідження можна навести такі, що усі три міста розробили комплексні 
99 
 
системи 311, які пропонують низку різноманітних каналів зв’язку, що 
дозволяє охопити більшу кількість груп населення різних вікових категорій, а 
також соціальних прошарків. Найпопулярніші запити на послуги – це ті, які 
стосуються повсякденного життя громадян, наприклад, стан вулиці чи 
будинку. Крім того, кожне місто розробило додаткові програми, наприклад, 
Philly Neighborhood Liaisons, і послуги, наприклад, допомогу бездомним, або 
програми, наприклад, додаток City Worker у Бостоні, щоб задовольнити 
конкретні потреби чи проблеми, які вони помітили протягом багатьох років 
[11]. 
Було з’ясовано, що з одного боку багатоканальність зв’язків дозволяє 
отримати більшу кількість інформації від різних груп населення, але в той же 
час призводить до значно більших проблем і витрат для місцевих органів 
влади. Багатоканальні системи не тільки спричиняють більші витрати на 
технічне обслуговування, але також вимагають більшої гнучкості в 
обслуговуванні громадян рівномірно набагато більшою кількістю способів, 
ніж уряди звикли раніше. Крім того, простіші шляхи доступу призвели до 
збільшення кількості запитів, які, ймовірно, зростуть ще більше в 
майбутньому, але громадяни не зменшуватимуть своїх очікувань щодо 
прийнятного терміну вирішення питання [11]. 
Не дивлячись на зазначені складнощі було виявлено, що державні 
агенції почали працювати більш ефективно, оскільки система 311 дозволила 
їм аналізувати результати своїх послуг та задоволеність клієнтів. Очікується, 
що зазначений позитивний вплив буде збільшуватися і надалі. Використання 
даних 311 допомогло зробити урядові процеси більш прозорими та 
ефективними. Велика кількість даних про проблеми громадянського та 
сусідського життя, які збирає 311, відкриває нові можливості в наданні 
урядової інформації та послуг [11]. 
Зрозуміло, що впровадження системи CiSM вимагає дотримання певних 
умов: 
1. Дані, що збираються повинні бути безепчними. 
100 
 
2. Додаток Citizen Relationship Management повинен мати версії для iOS 
і Android. Крім того, додаток має функціонувати 24/7, щоб задовольнити 
потреби та запити громадян. 
3. Програма має бути підключена до відповідних міських систем і 
персоналу, щоб автоматично отримувати та надсилати дані. 
4. Додаток Citizen Relationship Management має включати адекватні 
зв’язки з системами громадських робіт, суспільного блага та громадської 
безпеки.  
5. Система повинна забезпечувати доступ за вимогою та в режимі 
реального часу до всіх даних для всього персоналу відділу, який бере участь 
[12]. 
Отже, розглянутий інструмент, який був звичний для застосування 
скоріше в сфері бізнесу, виявився досить ефективним в секторі публічних 
послуг, що свідчить про необхідність подальшого його тестування та адаптації 
до специфіки системи публічного управління та адміністрування. Враховуючи 
швидкі темпи розвитку діджиталізації, доцільно розглянути можливості 
впровадження системи CiSM в Україні. 
 
Висновки до розділу 3 
 
Досліджено особливості використання соціальних мереж для організації 
зв’язків з громадськістю, які є на сьогодні найбільш популярним джерелом 
отримання інформації. З’ясовано, що позитивним моментом застосування 
такого інструмента є зменшення дистанції між органами державної влади та 
місцевого самоврядування та населенням, оскільки в даному випадку може 
спрацювати психологічний ефект безпосереднього адресного звернення до 
читачів соціальної мережи. 
Доведено, що соціальні мережі активно використовуються для зв’язків з 
громадськістю в зарубіжних країнах та активно розвиваються в Україні. Але з 
метою безпечного та ефективного використання даного інструменту 
101 
 
рекомендується створити якісне нормативно-організаційне та кадрове 
забезпечення; розробити єдину політику належного використання 
державними органами соціальних мереж та єдині Правила користування 
соціальними мережами для державних органів, а також профільні інструкції, 
що ґрунтуватимуться на специфіці роботи конкретних органів. 
До сучасних технологій зв’язків з громадськістю віднесено систему 
Citizen relationship management (CiRM), яка базується на принципах програми 
Custom Relationship Management, що використовується бізнесом для 
підвищення ефективності взаємодії зі своїми клієнтами.  Застосування даного 
інструменту в публічній сфері довели, що з його допомогою відбувається 
краще розуміння потреб та проблем споживачів публічних товарів та послуг, 
а також дозволяє залучити споживачів до обговорення цих потреб, підвищити 
їх активність у громадському житті, заохотити людей висловлювати свої 
думки та контролювати якість тих послуг, які вони отримують від 
підприємств, установ та організацій публічного сектору. 
Вивчення прикладів застосування подібної системи в зарубіжних 
країнах показали досить високу ефективність для управлінських процесів, що 
дозволяє рекомендувати розглянути можливості впровадження системи CiSM 
в Україні. 
 
 
  
102 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
Уточнено принципи та визначення поняття «зв’язки з громадськістю», 
яке сформульовано наступним чином: «Зв’язки з громадськістю – це 
комплексна система (PR-система), основною метою функціонування якої є 
забезпечення високого рівня довіри та взаєморозуміння між учасниками  
комунікаційного процесу, що побудована на таких основних принципах, як 
науковість, креативність, відкритість, прозорість, етичність, керованість, 
адекватність та гнучкість, взаємовигода,  індивідуальність, а також 
ефективність, та складається з таких взаємопов’язаних підсистем: 
управлінська, науково-дослідна, кадрова, технологічна, інформаційно-
презентаційна, комунікаційна, фінансова, матеріально-технічна. 
З’ясовано, що зв’язки з громадськістю є обов’язковим елементом 
процесу визначення політики та надання державних послуг, і підтримують 
основні принципи відкритого уряду: прозорість, участь громадян, підзвітність, 
технології та інновації для прозорості та відкритості. Доведено, що зв’язки з 
громадськістю та комунікація повинні бути різною мірою інтегровані на 
кожному етапі політичного циклу, а не лише після схвалення політики, коли 
комунікатори беруть участь у процесі розробки політики з самого початку. 
Забезпечення двостороннього потоку інформації та зворотного зв’язку може 
сприяти оперативнішому та покращеному виробленню політики. На кожному 
етапі процесу прийняття політичних рішень повинна бути залучена 
громадськість шляхом інформування, консультування, діалогу та/або 
партнерства.  
Виявлено, що ефективні урядові комунікації повинні базуватися на 
інституційних та управлінських передумовах та елементах стратегічної 
комунікації, що дозволить отримати низку середньострокових (покращення 
політик та послуг; посилення відкритості, включності, підзвітності та участі; 
стійкість до помилкової інформації та дезіформації; посилення діалогу та 
103 
 
співпраці з стейкхоледрами) та довготермінових результатів (посилення 
демократії, відновлення довіри громадян до урядових інституцій; більш 
інклюзивне зростання). 
З’ясовано, що в Україні створено відповідну законодавчу та 
нормативно-правову базу, що регулюють питання у сфері організації зв’язків 
з громадськістю органів державної влади та місцевого самоврядування, але 
вона потребує удосконалення, що враховано в Національній стратегії 
сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026 роки. 
Доведено, що необхідно ініціювати всеукраїнське соціологічне 
опитування з метою формування портрету споживача інформаційного 
продукту в Україні: джерела, потреби, форма, рівень довіри тощо, а також 
з’ясування, що може громадськість змусити краще комунікувати з органами 
влади, зокрема звертатися до офіційних джерел інформації, а також давати 
зворотній ефект. Отримана інформація може бути використана для розробки 
спеціального методичного посібника (інструкції) для органів влади та 
організацій публічної сфери з порадами щодо впровадження актуальних 
технологій та інструментів зв’язків з громадськістю. 
З’ясовано, що не дивлячись на те, що в Україні створено передумови до 
залучення громадськості до процесів формування та реалізації державної 
політики, але як показують численні дослідження, самі громадяни ще не готові 
до активної участі у цьому процесі, що вимагає підвищення поінформованості 
населення з цих питань, підвищення рівня довіри населення до органів 
державної влади та місцевого самоврядування, та налагодження більш 
ефективного зв’язку з громадськістю. 
Доведено, що соціальні мережі активно використовуються для зв’язків з 
громадськістю в зарубіжних країнах та активно розвиваються в Україні. Але з 
метою безпечного та ефективного використання даного інструменту 
рекомендується створити якісне нормативно-організаційне та кадрове 
забезпечення; розробити єдину політику належного використання 
державними органами соціальних мереж та єдині Правила користування 
104 
 
соціальними мережами для державних органів, а також профільні інструкції, 
що ґрунтуватимуться на специфіці роботи конкретних органів. 
Розглянуто переваги використання системи Citizen relationship 
management, яка застосовується для забезпечення більш ефективного зв’язку з 
громадськістю, та рекомендовано вивчити зарубіжний досвід її застосування 
та розглянути можливості впровадження в Україні. 
 
 
 
 
 
 
  
105 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. A century of government communications. URL: 
https://quarterly.blog.gov.uk/2018/07/02/a-century-of-government-
communications/ 
2. Central Government Communication Policy. Norvegian Ministry of 
Government Administration and Reform. URL: 
https://www.regjeringen.no/globalassets/upload/fad/vedlegg/informasjonspolitikk/s
tatkompol_eng.p 
3. Democracy Index 2020. In sickness and in health? A report by The 
Economist Intelligence Unit. URL: https://pages.eiu.com/rs/753-RIQ-
438/images/democracy-index-2020.pdf?mkt_tok= NzUzLVJJUS00MzgAAAGAjh 
DVzaEXHJUvPdpLoFnBfTrMIocomb6QcKHhnx-wtZ5bNVjFFd5QHJ yfSYkuSr 
TvOJXcwDu2xpRl3PXPFz0ZHi4eLjnIspMDbcsUHf_gbzbBzw 
4. Democracy Index 2021. The China challenge. URL:  
https://www.eiu.com/n/campaigns/democracy-index-2021-download-success/ 
5. Democracy Index. Wikipedia. URL: https://en.wikipedia.org/wiki/ 
Democracy_Index. 
6. Democracy under lockdown. October 2020. URL: 
https://freedomhouse.org/sites/default/files/2020-10/COVID-19_Special_Report_ 
Final_.pdf 
7. Digital Media Guide U.S. Department of the Interior. URL: 
https://www.doi.gov/employees/dmguide/social 
8. Edelman Trust Barometer 2022. URL:  
https://www.edelman.com/sites/g/files/aatuss191/files/2022-
01/2022%20Edelman%20Trust%20Barometer%20Global%20Report_Final.pdf 
9. Government communications policy. Government of the Netherlands. 
URL: https://www.government.nl/topics/government-communications/government 
-communications-policy. 
106 
 
10. Grunig, James E. Excellence in Public Relations and Communication 
Management. New York: Lawrence Elrabium Associate, 2013. 
11. Hartmann, S., Mainka, A., Stock, W.G. Citizen Relationship 
Management in Local Governments: The Potential of 311 for Public Service 
Delivery. In: Paulin, A., Anthopoulos, L., Reddick, C. (eds) Beyond Bureaucracy. 
Public Administration and Information Technology, vol 25. Springer, Cham. 2017. 
URL: https://doi.org/10.1007/978-3-319-54142-6_18 
12. How A Citizen Relationship Management Solution Can Transform 
Your City. URL: https://www.rattletech.com/citizen-relationship-management-
solution-transform-city/ 
13. Moore, H. F., Kalupa, F. B. Public Relation: Principles, Cases, and 
Problems (9th ed.). Homewood, Illinois: R. D. Irwin, 1985. 
14. New public administration technologies: The future is here. URL: 
https://www.doxee.com/blog/digital-marketing/new-public-administration-
technologies-the-future-is-here/ 
15. Ngadisah, Hasan Е., Sari Y., Ermanto C., Darmono. The ideal position 
of public relation in the government of Indonesia in Ministry of Cooperative and 
Smes. International Journal of Governmental Studies and Humanities (IJGH). URL: 
http://ejournal.ipdn.ac.id/index.php/ijgsh. 
16. NYCOpenData. URL: https://opendata.cityofnewyork.us/ 
17. OECD Report on Public Communication : The Global Context and the 
Way Forward. URL: https://www.oecd-ilibrary.org/sites/22f8031c-
en/1/3/1/index.html?itemId=/content/publication/22f8031c-
en&_csp_=010df73ac7c672500399f38b883dde4f&itemIGO=oecd&itemContentT
ype=book#section-d1e1821 
18. Pamukcu D., Zobel C. W. Characterizing 311 System Reactions to a 
Global Health Emergency . URI: https://hdl.handle.net/10125/70885 
19. Policy on Communications and Federal Identity. URL: 
https://www.tbs-sct.canada.ca/pol/doc-eng.aspx?id=30683 
107 
 
20. PR: визначення різними авторами. URL: http://pr-portal.com.ua/pr-
viznachennya-352.html. 
21. Stračiak M., Šindleryová I. B. Model Systems and Models of Public 
Relations. 2nd International Conference on Education Reform and Modern 
Management. 2015. 
22. Suyono R., Hanathasia M. Analysis of Public Relation Model`s Utility 
In Public Diplomacy Activities Via Twitters. Journal Communication Spectrum. 
2014. Vol. 4. No. 1 Februari. URL: https://media.neliti.com/media/publications/ 
244392-none-b9992719.pdf. 
23. The principles of government communication. URL: 
https://www.government.nl/topics/government-communications/documents/ 
directives/2017/03/01/the-principles-of-government-communication 
24. Бондар Г. Л. Комунікативна політика в діяльності державного 
службовця : навч. посіб. Миколаїв : Вид-во ЧДУ імені Петра Могили, 2015. 
300 с. 
25. Бутко М. П., Дітковська М. Ю. Формування інформаційного 
забезпечення в системі державного управління: монографія. Ніжин : Аспект-
Поліграф, 2010. 244с. 
26. Використання інструментів електронної демократії органами 
державної влади та місцевого самоврядування. URL: 
https://www.ukrstat.gov.ua/ 
27. Волошин І. В., Кравченко Л. М. Особливості використання 
соціальних мереж для організації зв’язків з громадськістю. Теорія і практика 
сучасної економіки : матеріали ХXІІІ Міжнародної науково-практичної 
конференції : 20 жовтня 2022 р. / відп. ред. Р. В. Манн ; М-во освіти і науки 
України, Черкас. держ. технол. ун-т. Черкаси : ЧДТУ, 2022. 199 с. С.34-36. 
28. Гапоненко В. А.,  Рихлік В. А. Зв’язки з громадськістю: навч. 
посібник. К. : КНЕУ, 2015. 238 с. 
29. Грищенко І. М., Горбата Л. П. Пріоритетні напрями і шляхи 
забезпечення інформаційної відкритості в органах публічної влади. Public and 
108 
 
municipal administration: theory, methodology, practice: Collective monograph. 
Riga: Izdevnieciba «Baltija Publishing», 2020. 318 p. С. 20-39. 
30. Демократія, права і свободи громадян та медіаспоживання в 
умовах війни. URL: https://www.oporaua.org/report/viyna/24250-demokratiia-
prava-i-svobodi-gromadian-ta-mediaspozhivannia-v-umovakh-viini-lipen-2022 
31. Довіра до держави: як зберегти національну єдність заради 
перемоги. URL: https://dif.org.ua/article/dovira-do-derzhavi-yak-zberegti-
natsionalnu-ednist-zaradi-peremogi?fbclid=IwAR2YqXB2VhZZaFY3zFWOtgue 
I4oYW3bBxzXPNvK3Yq5tpmEXh0easBvzkAE 
32. Дурман М. О. Відкриті дані як інструмент інформаційного 
забезпечення прозорості публічної влади. Теорія та практика державного 
управління і місцевого самоврядування. Херсон. 2017. № 1. URL: http://nbuv. 
gov.ua/jpdf/Ttpdu_2017_1_15.pdf. 
33. Електронний кабінет громадянина. URL: 
https://itd.rada.gov.ua/idsrv/ 
34. Забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної 
інформації з 9 травня 2011 року по 31 грудня 2021 року. URL: 
https://www.kmu.gov.ua/gromadskosti/dostup-do-publichnoyi-
informaciyi/rezultati-anketuvannya-organiv-vikonavchoyi-vladi-ta-monitoringu-
oficijnih-veb-sajtiv/zabezpechennya-organami-vikonavchoyi-vladi-dostupu-do-
publichnoyi-informaciyi-z-9-travnya-2011-roku-po-31-grudnya-2021-roku 
35. Коврига О. С. Взаємодія органів державної влади з громадськістю 
в системі державного управління. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. 
Серія: Державне управління. 2020. №2. 4 Том31 (70). С.109-114 
36. Кодекс кращих практик участі громадськості у процесі прийняття 
рішень. URL: https://rm.coe.int/16802eeddb 
37. Комунікація громадян з органами влади. Результати опитування. 
URL: https://inrespublica.org.ua/bez-kategoriyi-uk/rezultaty-opytuvannya-
komunikatsiya-gromadyan-z-organamy-vlady.html 
109 
 
38. Коновець О. Ф. Масова комунікація: теорії, моделі, технології: 
навч. посібник. Київ: Абрис, 2007. 266 с. 
39. Конституція України. Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text 
40. Левчук М. Г. Моделі зв’язків з громадськістю органів місцевого 
самоврядування. Економiка та держава. 2009. № 8. URL: 
http://www.economy.in.ua/pdf/8_2009/26.pdf 
41. Медіаспоживання в Україні: зміна медіапотреб та програм 
російської пропаганди. URL: https://detector.media/infospace/article/196442/ 
2022-02-15-mediaspozhyvannya-v-ukraini-zmina-mediapotreb-ta-progrash-
rosiyskoi-propagandy/ 
42. Мильніченко С. М., Ільченко Н. В. Система citizen relationship 
management: сутність та переваги застосування. Теорія і практика сучасної 
економіки : матеріали ХXІІІ Міжнародної науково-практичної конференції : 
20 жовтня 2022 р. [Електронний ресурс] / відп. ред. Р. В. Манн ; М-во освіти і 
науки України, Черкас. держ. технол. ун-т. Черкаси : ЧДТУ, 2022. 199 с. С.111-
114.  
43. Мойсеєв В. А. Паблік рілейшнз: Навч. посіб. К.: Академвидав, 
2007. 224 с. 
44. Опитування громадської думки для оцінки змін в обізнаності 
громадян щодо громадських організацій та їхньої діяльності. Основні 
висновки 9-ї хвилі (літо 2021). URL: 
https://dif.org.ua/files/%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%B0%D0%B7%D0%B
2%D0%B0%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D0%B0%D0%BF%D0%BA%D0
%B0/ukr_Pact%20USAID_Engage_CEP_poll_w9_Aug-Sept21_slides_Ukr_ 
public.pdf 
45. Планування, організація та проведення консультацій з 
громадськістю. Департамент інформації та комунікацій з громадськістю 
Секретаріату Кабінету Міністрів України. URL: 
https://khoda.gov.ua/image/catalog/files/archive/%D0%A0%D0%B5%D0%BA%
110 
 
D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%86%D1%96%D
1%97.pdf 
46. Платформа електронної демократії. URL: https://e-dem.ua/ 
47. Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань 
формування та реалізації державної політики. Постанова Кабінету Міністрів 
України від 03.11.2010 № 99. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/2731877 
48. Про доступ до публічної інформації. Закон України від 13.01.2011 
№ 2939-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text 
49. Про забезпечення умов для більш широкої участі громадян у 
формуванні та реалізації державної політики. Указ Президента України від 31 
липня 2004 року № 854/2004. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/854/2004#Text 
50. Про забезпечення участі громадськості у формування та реалізації 
державної політики. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 
2010 р №996. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-
%D0%BF#Text 
51. Про засади державної регуляторної політики у сфері 
господарської діяльності. Закон України. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1160-15#Text 
52. Про звернення громадян. Закон України від 02.10.1996 № 393/96-
ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text  
53. Про Ініціативу. Урядовий портал. URL:  
https://www.kmu.gov.ua/gromadskosti/gromadyanske-suspilstvo-i-
vlada/partnerstvo-vidkritij-uryad/koordinacijna-rada 
54. Про інформацію Закон України від 02.10.1992. № 2657-XII. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12#Text 
55. Про Національну стратегію сприяння розвитку громадянського 
суспільства в Україні на 2021-2026 роки. Указ Президента України; 
Стратегія від 27.09.2021 № 487/2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 
487/2021#Text 
111 
 
56. Про основі засади державної комунікативної політики Про 
схвалення Концепції проекту Закону України. Розпорядження Кабінету 
Міністрів України від 13.01.2010 №85-р. URL:  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/85-2010-%D1%80#Text 
57. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та 
органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації. 
Закон України від 23.09.1997 № 539/97-ВР. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/539/97-%D0%B2%D1%80#Text 
58. Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про 
діяльність органів виконавчої влади. Постанова Кабінету Міністрів України 
від 4 січня 2002 р. № 3. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3-2002-
%D0%BF#Text 
59. Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в 
Україні. Розпорядження Кабінету Міністрів України; Концепція, 
Перелік від 20.09.2017 № 649-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/649-
2017-%D1%80#Text 
60. Рекомендація Ради щодо відкритого уряду. ОЕСР. 2017. URL:  
https://www.oecd.org/gov/Recommendation-Open-Government-Approved-
Council-141217.pdf 
61. Тихомирова Є. Б. Зв’язки з громадськістю. Київ : НМЦВО, 2014. 
96 с. 
62. Удосконалення консультацій з громадськістю. Пропозиції 
громадськості та влади. Фінальний аналітичний звіт. За ред. К. С. Ковриженко; 
Всеукр. громад. організація «Комітет виборців України». К. : КВУ, 2012. С.73 
63. Українські медіа, ставлення та довіра у 2022 р. Опитування 
USAID-Internews щодо споживання медіа. URL: https://internews.in.ua/wp-
content/uploads/2022/11/Ukrainski-media-stavlennia-ta-dovira-2022-1.pdf 
64. Управління відносинами з клієнтами. Стаття з Вікіпедії. URL: 
https://bit.ly/3swSZdO 
112 
 
65. Чи є дописи у Facebook джерелом публічної інформації. URL: 
https://cedem.org.ua/analytics/facebook-publichna-informatsiya/ 
66. Як проводились консультації з громадськістю у І кварталі 2017 
року. URL: https//www.kmu.gov.ua/storage/app/media/17-civik-
2018/rubrik_konsult/2017_Ikv.pdf  
67. Як проводились консультації з громадськістю у І кварталі 2018 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/1kv_%202018%20.pdf 
68. Як проводились консультації з громадськістю у І кварталі 2019 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/2019_Ikv.pdf 
69. Як проводились консультації з громадськістю у І кварталі 2020 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/zvit-2020-konsul-1.pdf 
70. Як проводились консультації з громадськістю у І кварталі 2021 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/zvit-2021-konsul1.pdf. 
71. Як проводились консультації з громадськістю у ІV кварталі 2017 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/2017_IVkv.pdf 
72. Як проводились консультації з громадськістю у ІV кварталі 2019 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/kons-zvit-4-2019.pdf 
73. Як проводились консультації з громадськістю у ІV кварталі 2020 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/zvit-2020-konsul-4.pdf 
74. Як проводились консультації з громадськістю у ІV кварталі 2021 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/zvit-2021-konsul-4-kv-1.pdf 
113 
 
75. Як проводились консультації з громадськістю у ІІ кварталі 2017 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/2017_IIkv.pdf 
76. Як проводились консультації з громадськістю у ІІ кварталі 2018 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/2kv_%202018%20.pdf 
77. Як проводились консультації з громадськістю у ІІ кварталі 2019 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/2019_IIkv.pdf. 
78. Як проводились консультації з громадськістю у ІІ кварталі 2020 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-
2018/rubrik_konsult/zvit-2020-konsul-4.pdf 
79.  Як проводились консультації з громадськістю у ІІ кварталі 2021 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/zvit-2021-konsul2.pdf. 
80. Як проводились консультації з громадськістю у ІІІ кварталі 2017 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/2017_IIIkv.pdf 
81. Як проводились консультації з громадськістю у ІІІ кварталі 2019 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/2019-iii0kv.pdf. 
82. Як проводились консультації з громадськістю у ІІІ кварталі 2020 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/zvit-2020-konsul-3.pdf  
83. Як проводились консультації з громадськістю у ІІІ кварталі 2021 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-2018/rubrik_ 
konsult/zvit-2021-konsul-3-kv.pdf. 
84. Як проводились консультації з громадськістю у ІV кварталі 2018 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/gromadskosti/gromadyanske-suspilstvo-i-
vlada/konsultaciyi-z-gromadskistyu/informacijno-analitichni-materiali 
114 
 
85. Як проводились консультації з громадськістю у ІII кварталі 2018 
року. URL: https://www.kmu.gov.ua/gromadskosti/gromadyanske-suspilstvo-i-
vlada/konsultaciyi-z-gromadskistyu/informacijno-analitichni-materiali 
 
  
 115 
 Додаток А 
 
Етап 1: Встановлення порядку денного 
 
 
 Обмін інформацією: забезпечити усі зацікавлені сторони актуальною, 
  точною, своєчасною інформацією у прийнятному форматі 
 
  Процедури: розвивати та дотримуватися прозорості у процесі 
Обов’язки 
 прийняття рішень 
органів 
держа вної Ресурсне забезпечення: уможливити участі громадськості шляхом 
влади фінансової, організаційної, матеріальної підтримки  
 
 Реагування: забезпечити активне залучення представників 
відповідних органів державної влади; слухати, реагувати, 
забезпечувати зворотній зв’я зок  
 
Інструменти та механізми зв’язків з громадськістю 
 
 
 Простий та відкритий доступ до інформації, документів, осіб: 
 онлайнові бази даних  
 
 Проведення дослідже нь проблемних питань 
 
 Інформаційні кампан ії та лобіювання НУО: програмні 
Інформація документи, плакати, листівки, веб-сайти, прес-релізи, 
маніфестації  
 
Веб-сайт з повним доступом до ключових документів та 
повідомлень про пуб лічні заходи 
 
 Подання петицій  
  
Консультація 
Консультації в різних  форматах з метою збору інформації  
 
 Слухання та публічні форуми, форуми громадян 
Діалог  
Контакт з ключовими  представниками урядових органів  
 
Партнерство Робоча група або комітет, сформовані як постійна або 
тимчасова робоча гру па для консультацій 
Рисунок А1 – Інструменти та механізми зв’язків з громадськістю на 
етапі встановлення порядку денного 
Джерело: розроблено з використанням [36] 
 116 
 Продовження додатку А 
 
Етап 2: Складання пр оєкту політики 
 
 Обмін інформацією: забе зпечити своєчасною та вичерпною 
 інформацією щодо поточного процесу консультацій 
  
 Процедури: розвивати та дотримуватися мінімальних 
Обов’язки  
консультаційних стандартів: зрозумілі цілі, участь, терміни тощо 
органів 
 
державної Ресурсне забезпечення: передбачати адекватні строки та способи 
влади проведення консультацій   
 
Реагування: забезпечити активне залучення представників 
відповідних органів держ авної влади; слухати, реагувати, 
забезпечувати зворотній зв’язок  
 
Інструменти та механізми зв ’язків з громадськістю 
 
 Відкритий та безкоштовний доступ до програмних 
 
 документів, створення єдиного пункту доступу до інформації 
  
 Веб-сайт з повним доступом до ключових документів 
  
 Інформаційні кампанії та лобіювання щодо проєкту політики 
Інформація за допомогою докуме нтів, листів та маніфестів 
Веб-мовлення зі слуха нь, нарад та дебатів 
 
Проведення досліджень 
 
 Слухання та групи пи тань і відповідей з учасниками для 
 визначення чутливих питань, збору пропозицій  
  
Консультація та Семінари та наради експертів  
діалог  
Багато сторонні коміт ети та консультативні органи, які 
включають представників НУО (можуть бути постійними або 
спеціальними)  
 
Партнерство Спільне складання проєкту політики: активне залучення до 
законотворчого проце су 
 
Рисунок А2 – Інструменти та механізми зв’язків з громадськістю на 
етапі складання проєкту політики  Джерело: розроблено з використанням [36] 
 
117 
 Продовження додатку А 
 
Етап 3: Прийнят тя рішень 
 
 Обмін інформацією: надавати  інформацію про політичне рішення, що 
 приймається 
  
 
Обов’язки Процедури: пропонувати т а слідувати процедурам механізмів 
органів вироблення спільних рішень, де це можливо 
 
державної 
влади Ресурсне забезпечення: умож ливити та підтримувати активну участь 
громадянського суспільства із залучення НУО  
 
Реагування: слухати, брати  до уваги та реагувати на вимоги 
громадянського суспільства  
 
Інструменти та механізми зв ’язків з громадськістю 
 
 
 Проведення кампаній  та лобіювання з метою вплинути на 
Інформація суб’єктів прийняття рішень за допомогою, наприклад, 
листівок, веб-сайтів,  прес-релізів та маніфестів 
 
 
  
 Відкриті пленарні засідання чи засідання комітетів для 
Консультація та забезпечення відкрит ого доступу до дебатів під час процесу 
діалог прийняття рішень  
 
 
 
 Спільне прийняття рішень шляхом форумів, конференцій для 
 
 досягнення консенсусу та інших загальних зборів 
Партнерство  
Спільне прийняття р ішень як, наприклад, складання бюджету 
із залучення зацікавлених осіб 
 
 
Рисунок А3 – Інструменти та механізми зв’язків з громадськістю на 
етапі прийняття рішень 
Джерело: розроблено з використанням [36] 
1 18 
 
Продовження додатку А 
 
Етап 4: Здійсненн я політики 
 
 Обмін інформацією: надават и інформацію про стратегії реалізації 
 політики, процедури публічних тендерів та керівні принципи проєктів 
  
 Процедури: дотримуватися в становлених правил та норм реалізації 
Обов’язки політики 
органів 
 
державної Ресурсне забезпечення: уможливити участь громадянського 
влади суспільства шляхом фіна нсової, організаційної, матеріальної 
підтримки  
 
Реагування: бути доступним та реагувати на конкретні потреби, які 
пов’язані з обставинами, що  виникають під час реалізації політики  
 
Інструменти та механізми зв ’язків з громадськістю 
 
 Вільний та безкоштовний доступ до документів публічного 
 характеру щодо проєк тів та виконання рішень 
  
 «Питання-відповіді» у режимі онлайн або іншим чином  
  
 Розсилка на електронну пошту з анонсом запланованих 
Інформація проєктів та можливос тей фінансування 
Веб-сайт з повним до ступом до ключових документів та 
повідомлень про публічні заходи 
 
Публічно оголошені т енденрні процедури  
Консультація Заходи, конференції, ф оруми та семінари для обговорення з 
НУО та громадськістю процес реалізації політики 
 
 Семінари з управлінн я потенціалом для покращення знань і 
Діалог компетенцій у процесі реалізації політики 
 
Тренінгові семінари д ля НУО та органів державної влади про 
подачу заявок, фінансування тощо 
 
 Стратегічне партнерство між НУО та органами державної 
Партнерство влади у формі від мал их пілотних проєктів до повної 
відповідальності за реалізацію 
 
Рисунок А4 – Інструменти та механізми зв’язків з громадськістю на 
етапі здійснення політики  Джерело: розроблено з використанням [36] 
 119 
 
Продовження додатк у А 
Етап 5: Моні торинг 
 
 Обмін інформацією: забезпеч увати інформацією про актуальний стан 
Обов’язки реалізації політики 
органів  
державної Процедури: слухати та р еагувати на конкретні питання, які 
влади виникають у неурядових організацій та громадянського суспільства 
 
Інструменти та механізми зв ’язків з громадськістю 
 
 Відкритий та безкоштовний доступ до інформації про процес 
 реалізації політики  
 
  
Збір фактів та статистичних матеріалів щодо реалізації 
 проєкту  
Інформація 
Оцінка політики та її н аслідків шляхом проведення 
конференцій та звітува ння 
Наукові незалежні дос лідження для висновків 
 
 Механізм зворотного  зв’язку для відстеження прогресу – 
Консультація опитування, інтернет- дослідження, анкети 
 
 Робоча група або ком ітет, які складаються із НУО 
Діалог (споживачів та постачальників) і відповідають за моніторинг 
та оцінку політичної  ініціативи  
 
 Робоча група або ком ітет, які складаються із НУО та органів 
Партнерство  державної влади, об’єднаних для стратегічного партнерства з 
метою здійснення мон іторингу та оцінки політичних 
ініціатив  
 
Рисунок А5 – Інструменти та механізми зв’язків з громадськістю на 
етапі моніторингу 
Джерело: розроблено з використанням [36] 
 
 
120 
 
Продовження додатку А 
 
Етап 6: Повторне ф ормулювання 
 
 Обмін інформацією: надавати  інформацію про можливість перегляду 
 політики та про їхнє бачення змін, що потрібні у політиці 
  
 Процедури: забезпечувати  зрозумілий, відкритий та доступний 
Обов’язки процес участі 
органів 
 
державної Ресурсне забезпечення: уможливити та підтримувати участь 
влади громадянського суспільства   
 
Реагування: брати до уваги внесок НУО та діяти з урахуванням цього 
внеску   
 
Інструменти та механізми зв ’язків з громадськістю 
 
 Відкритий та безкоштовний доступ до інформації про оцінки, 
 
Інформація результати досліджень та інші дані щодо поточної політики 
 
 Конференція або нара ди для визначення наступних кроків, 
 які плануються органами державної влади  
 
Консультація 
Онлайн консультації д ля збору точок зору громадянського 
суспільства стосовно напрямку, у якому слід продовжувати 
 
політику/проєкт  
 
 Семінари та дискусійн і форуми з метою залучення 
Діалог зацікавлених осіб до розробки нових напрямів у політичній 
сфері: «світове кафе»,  «викритий простір», інші методи 
мозкового штурму 
 
 
 Робоча група або комітет, в яких неурядові організації 
 формують експертну  групу разом з іншими зацікавленими 
Партнерство сторонами та органами державної влади з метою вироблення 
рекомендацій стосов но перегляду політики 
 
Рисунок А6 – Інструменти та механізми зв’язків з громадськістю на 
етапі повторного формулювання 
Джерело: розроблено з використанням [36]
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
