ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8055| Title: | «Організаційно-правові аспекти формування державної антикорупційної політики в Україні» |
| Authors: | Кошеленко, Світлана Василівна Кулик, Олександра Максимівна |
| Keywords: | АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКА;АНТИКОРУПЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО;ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ;ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ |
| Issue Date: | Dec-2021 |
| Abstract: | Тема роботи: «Організаційно-правові аспекти формування державної антикорупційної політики в Україні». Об’єктом дослідження є організаційно-правові аспекти формування державної антикорупційної політики в Україні. Предмет дослідження – державно-правовий механізм формування антикорупційної політики. Метою кваліфікаційної роботи магістра є пошук ефективних шляхів удосконалення оганізаційно-правових аспектів формування державної антикорупційної політики в умовах децентралізації. Для написання цієї роботи були поставлені завдання: формулювання поняття та суті державної антикорупційної політики в Україні, як складової національної безпеки; проведення комплексного аналізу організаційно- правових основ антикорупційної політики в Україні; проаналізувати національне антикорупційне законодавство на відповідність міжнародно- правовим нормам і стандартам; визначити форми та характер впливу інститутів громадянського суспільства на формування та реалізацію державної антикорупційної політики в Україні; надання практичних пропозицій щодо удосконалення організаційно-правових аспектів реалізації державної антикорупційної політики в умовах децентралізації. Під час написання роботи були використані методи комплексного наукового дослідження, зокрема, аналізу, синтезу, спостереження та моделювання. За результатами дослідження сформульовані рекомендації щодо удосконалення організаційно-правових аспектів формування державної антикорупційної політики в умовах децентралізації в Україні. КЛЮЧОВІ СЛОВА: АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКА, АНТИКОРУПЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО, ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ, ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8055 |
| Appears in Collections: | 281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Кулик Олександра Максимівна.pdf Restricted Access | 840.71 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
Пояснювальна записка
до кваліфікаційної роботи магістра
на тему: «Організаційно-правові аспекти формування державної
антикорупційної політики в Україні»
Виконала: здобувачка 2 курсу,
групи ПУАМ-20
спеціальності 281 «Публічне управління та
адміністрування»
Кулик Олександра Максимівна
(прізвище та ініціали)
Керівник Кошеленко С.В.
(прізвище та ініціали)
Рецензент _________________________________
(прізвище та ініціали)
Черкаси 2021 року
ЧЕРКАCЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГIЧНИЙ УНIВЕРCИТЕТ
Факультет економiки та управлiння
Кафедра економiки та управління
Оcвiтнiй рiвень: магістр
Cпецiальнicть: 281 «Публiчне управлiння та адмiнicтрування»
ЗАТВЕРДЖУЮ
Завiдувач кафедри
економiки та управління
_______ проф. Манн Р.В.
“____” ____________ 2021 р
З А В Д А Н Н Я
на квалiфiкацiйну роботу магістра здобувачу вищої освіти
Кулик Олександра Максимівна
1.Тема роботи
Організаційно-правові аспекти формування державної антикорупційної
політики в Україні
керiвник роботи Кошеленко Світлана Василівна, кандидат економічних наук,
доцент
затвердженi наказом ректора ЧДТУ вiд 21.09.2021 р. №285/01
2. Cтрок подання cтудентом роботи_________________________________________
3. Вихiднi данi до роботи Робота складається зі вступу, трьох розділів, кожен з
яких складається із підрозділів, висновків, списку використаних джерел (не
менше 40 джерел). Обсяг роботи 65-75 сторінок.
4. Змicт розрахунково-пояcнювальної запиcки (перелiк питань, якi потрiбно
розробити): розкрити поняття «державна антикорупційна політика»; визначити
організаційно-правові аспекти формування державної антикорупційної
політики в Україні з урахуванням міжнародного досвіду; запропонувати
шляхи удосконалення оганізаційно-правових аспектів формування державної
антикорупційної політики в умовах децентралізації.
5. Перелiк графiчного матерiалу (з точним зазначенням обов’язкових
креcлень)__________________________________________________________
6. Конcультанти роздiлiв роботи
Роздiл Прiзвище, iнiцiали та Пiдпиc, дата
поcада конcультанта
завдання видав завдання прийняв
I Кошеленко С.В,
к.е.н., доцент
II Кошеленко С.В,
к.е.н., доцент
III Кошеленко С.В,
к.е.н., доцент
7. Дата видачi завдання ______________________________________________
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН
№ Назва етапiв квалiфiкацiйної роботи Cтрок виконання Примiтки
магістра етапiв роботи
з/п
1. Підбір літератури, її вивчення і виконано
обробка. Укладання бібліографії по 13.09.2021
основним джерелам
2. Укладання плану (змісту) виконано
магістерської роботи і погодження 20.09.2021
його з керівником
3. Розробка і подання на перевірку виконано
04.10.2021
першого розділу
4. Збір, систематизація та аналіз 18.10.2021 виконано
практичних матеріалів
5. Розробка і подання другого розділу 01.11.2021 виконано
6. Розробка і подання третього розділу 15.11.2021 виконано
7. Погодження з керівником висновків і 22.11.2021 виконано
пропозицій
8. Переробка (доопрацювання) виконано
магістерської роботи у відповідності 24.11.2021
з зауваженнями і подання її на
кафедру
9. Нормоконтроль 25.11.2021 виконано
10. Збір документів (відгук, рецензія) 29.11.2021 виконано
15. Подання на підпис завідувачу 30.11.2021 виконано
кафедри, прийняття рішення щодо
допуску до захисту
16. Захист кваліфікаційної роботи 21.12.2021 виконано
магістра
Здобувач вищої освіти ___________ Кулик О.М.
(пiдпиc)
Керiвник роботи __________ Кошеленко С.В.
(пiдпиc)
РЕФЕРАТ
Кваліфікаційна робота магістра містить 69 сторінок, 6 рисунків, список
використаних джерел з 67 найменувань.
Тема роботи: «Організаційно-правові аспекти формування державної
антикорупційної політики в Україні».
Об’єктом дослідження є організаційно-правові аспекти формування
державної антикорупційної політики в Україні.
Предмет дослідження – державно-правовий механізм формування
антикорупційної політики.
Метою кваліфікаційної роботи магістра є пошук ефективних шляхів
удосконалення оганізаційно-правових аспектів формування державної
антикорупційної політики в умовах децентралізації.
Для написання цієї роботи були поставлені завдання: формулювання
поняття та суті державної антикорупційної політики в Україні, як складової
національної безпеки; проведення комплексного аналізу організаційно-
правових основ антикорупційної політики в Україні; проаналізувати
національне антикорупційне законодавство на відповідність міжнародно-
правовим нормам і стандартам; визначити форми та характер впливу
інститутів громадянського суспільства на формування та реалізацію державної
антикорупційної політики в Україні; надання практичних пропозицій щодо
удосконалення організаційно-правових аспектів реалізації державної
антикорупційної політики в умовах децентралізації.
Під час написання роботи були використані методи комплексного
наукового дослідження, зокрема, аналізу, синтезу, спостереження та
моделювання.
За результатами дослідження сформульовані рекомендації щодо
удосконалення організаційно-правових аспектів формування державної
антикорупційної політики в умовах децентралізації в Україні.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКА, АНТИКОРУПЦІЙНЕ
ЗАКОНОДАВСТВО, ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ, ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ
ABSTRACT
A master`s qualification work has 69 pages, 6 drawings, a list of used sources
of 67 titles.
Theme of work: "Organizational and legal aspects of the formation the state
anti-corruption policy in Ukraine".
The object of research is organizational and legal aspects of the formation
state anti-corruption policy in Ukraine.
Subject of research is state and legal mechanism of anti-corruption policy
formation.
The aim of the Master`s qualification work is to search for effective ways
to improve the organizational and legal aspects of the formation state anti-corruption
policy in the context of decentralization.
The tasks of the Master`s: formulation of the notion and essence of the state
anti-corruption policy in Ukraine as a component of the national security;
conducting a comprehensive analysis of the organizational and legal framework of
anti-corruption policy in Ukraine; analysis of the national anti-corruption legislation
for compliance with international legal norms and standards; Identifying the forms
and nature of the impact of institutions of the civil society on the formation and
implementation of the state anti-corruption policy in Ukraine; Providing practical
suggestions for improvement of organizational and legal aspects of the
implementation of the state anti-corruption policy in the conditions of
decentralization.
As a result of the study recommendations to improve the organizational and
legal aspects of the formation of the state anti-corruption policy in the conditions of
decentralization in Ukraine were formulated.
Methods of research - analysis, synthesis, modelling, comparison,
observation.
KEYWORDS: ANTI-CORRUPTION POLICY, ANTI-CORRUPTION LEGISLATION,
PREVENTION OF CORRUPTION, DECENTRALIZATION
ЗМІСТ
ВСТУП 7
РОЗДІЛ 1 ДЕРЖАВНА АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКА В
УКРАЇНІ, ЯК СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ 10
1.1 Поняття та суть державної антикорупційної політики в Україні 10
1.2 Нормативно-правове регулювання у сфері запобігання та протидії 18
корупції
Висновки до розділу 1 23
РОЗДІЛ 2 ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ
АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ 24
2.1 Інституційний механізм державної антикорупційної політики 24
2.2 Стан виконання міжнародних зобов’язань у сфері запобігання та 31
протидії корупції
Висновки до розділу 2 45
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ 46
АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
3.1 Участь громадянського суспільства в процесах формування та 46
реалізації державної антикорупційної політики
3.2 Пропозиції щодо удосконалення організаційно-правових аспектів 51
формування державної антикорупційної політики в умовах
децентралізації
Висновки до розділу 3 57
ВИСНОВКИ 58
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 61
ВСТУП
Актуальність теми цього дослідження визначається тим, що
антикорупційна політика завжди виступає важливим фактором суспільного
розвитку і в сучасному демократичному суспільстві виконує ключову,
організаційно-управлінську функцію. Рівень антикорупційної політики в
державі характеризує рівень демократизації політичного режиму в країні
загалом.
Антикорупційна політика, як фактор, виступає надзвичайно важливим
чинником у загальному процесі державотворення. Ситемної протидії корупції
потребують сьогодні усі сфери суспільної діяльності, при цьому сама
антикорупційна політика потребує чіткої правової регламентації. Широкий
спектр проблем організаційно-правового характеру задля ефективного
функціонування антикорупційної політики набуває важливого теоретичного та
практичного значення. Чітке правове регулювання діяльності по запобіганню
та протидії корупції є запорукою ефективного використання державних
ресурсів. Будь-які обмеження чи заборони мають бути обгрунтованими, а не
обумовлюватися суто суб’єктивними факторами.
Антикорупційна політика виступає невід’ємною складовою сучасної
системи управління на шляху розвитку до правової держави і є суттєвим
чинником формування та розвитку громадянського суспільства, що входить до
широкого спектру питань національної безпеки в цілому. При цьому,
недосконалість нормативної бази, існуючі протиріччя та прогалини у
правозастосовчій практиці в цій сфері, ускладнюють трансформацію та
інтеграцію України в світовий простір. Отже, глибокий науково-теоретичний
аналіз та удосконалення практичної діяльності процесів формування та
реалізації державної антикорупційної політики є надзвичайно важливими на
сучасному етапі розвитку України.
Так, організаційно-правові аспекти формування державної
антикорупційної політики знайшли відображення в дослідженнях та наукових
працях: Василевич В., Василевська Т., Возьний В., Гаман П., Дем’янчук В.,
Ковбасюк Ю., Кустова Т., Міленко Т., Нестерович В., Расюк Е., Савченко А.,
Федоренко В., Хавронюк М. та ін. На особливу увагу заслуговує подальший
розвиток та формування державної антикорупційної політики на місцевому
рівні, особливо в умовах децентралізації, що потребує удосконалення та
пошуку нових механізмів її реалізації.
Об’єктом дослідження цієї роботи є організаційно-правові аспекти
формування державної антикорупційної політики в Україні.
Предметом дослідження – державно-правовий механізм формування
антикорупційної політики, що включає в себе інституційні форми,
організаційні методи, правові норми та принципи регулювання правовідносин
у сфері захисту держави, суспільства і громадян України від корупції.
Метою кваліфікаційної роботи магістра є пошук ефективних шляхів
удосконалення оганізаційно-правових аспектів формування державної
антикорупційної політики в умовах децентралізації.
Для написання цієї роботи були поставлені завдання:
- формулювання поняття та суті державної антикорупційної
політики в Україні, як складової національної безпеки;
- проведення комплексного аналізу організаційно-правових основ
антикорупційної політики в Україні;
- розкриття сутності інституційного механізму антикорупційної
політики та аналіз основних проблем організації його функціонування;
- проаналізувати національне антикорупційне законодавство на
відповідність міжнародно-правовим нормам і стандартам;
- визначення форм та характеру впливу інститутів громадянського
суспільства на формування та реалізацію державної антикорупційної політики
в Україні;
- надання практичних пропозицій щодо удосконалення
організаційно-правових аспектів реалізації державної антикорупційної
політики в умовах децентралізації.
Під час написання роботи були використані різноманітні методи
комплексного наукового дослідження, зокрема, порівняльно-правового
аналізу, синтезу, спостереження та моделювання.
За результатами дослідження сформульовані рекомендації щодо
удосконалення організаційно-правових аспектів формування державної
антикорупційної політики в умовах децентралізації в Україні, з урахуванням
перспектив розвитку. Одержані результати можуть бути використані
керівниками та відповідальними особами публічних органів при підготовці
навчально-методичних матеріалів з проблематики антикорупційного
законодавства та при розробці антикорупційних організаційно-правових
заходів.
Апробація дослідження Онищак Н. В., Кулик О. М. / Взаємодія органів
публічної влади, як важлива складова ефективної реалізації державної
антикорупційної політики /Теорія і практика сучасної економіки : матеріали
ХXІІ Міжнародної науково-практичної конференції: 20 жовтня 2021 р.
[Електронний ресурс] / відп. ред. Р. В. Манн ; М-во освіти і науки України,
Черкас. держ. технол. ун-т. – Черкаси : ЧДТУ, 2021. – 75 с., с. 44-46.
РОЗДІЛ 1
ДЕРЖАВНА АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ,
ЯК СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
1.1 Поняття та суть державної антикорупційної політики в Україні
Коли посадові особи публічних органів зловживають наданими їм
повноваженнями задля приватної вигоди, це свідчить про те, що вони не
просто незаконно збагачуються. Корупція позбавляє громадян рівного доступу
до життєво важливих суспільних послуг, відмовляючи їм в праві на якісне
медичне обслуговування, громадську безпеку, освіту та ін. Це погіршує
бізнес-середовище, підриває економічні можливості країни та посилює
нерівність суспільних мас. Такі порушення та зловживання часто призводять
громадян до міграції задля можливості дотримання прав людини.
Будучи основною загрозою верховенству права, корупція виснажує
державні інституції, підриває довіру суспільства до ефективного та підзвітного
управління, формує цинічні настрої у населення.
Більше того, наслідки корупції часто виходять далеко за межі
безпосереднього середовища, в якому відбуваються такі дії. В умовах
глобалізації суспільства, корупціонери використовують міжнародну фінансову
систему для приховування незаконних багатств та зловживань за кордоном,
що підриває довіру до демократичних інституцій та зміцнює вплив
авторитарних лідерів, правління яких грунтується на одноосібному
володарюванні.
За даними опитування, проведеного Gradus Research (2021), головним
завданням влади, на думку українців, є боротьба з корупцією (див. рис.1.1).
Опитування проводилося методом самозаповнения анкети в мобільному
застосунку gradus.app. В ньому прийняли участь 1000 українців у віці від 18 до
60 років з населених пунктів з населенням понад 50 тисяч жителів.
Рис.1.1 Топ головних завдань влади
Джерело: [https://gradus.app/documents/93/Gradus_Report_QNR_3.pdf].
Розвиток міжнародного правового регулювання у сфері боротьби з
корупцією починається з прийняття у грудні 1975 року резолюції Генеральної
Асамблеї ООН 3514(ХХХ). Цей документ закликає уряди всіх країн вжити на
національному рівні необхідних заходів щодо запобігання та протидії
корупції, які вони вважатимуть доцільними, включаючи законодавчі.
Визначені резолюцією завдання уточнено та деталізовано в різних документах,
прийнятих у рамках ООН.
На сьогодні головним документом світового масштабу у цій сфері є
Конвенція ООН проти корупції [66], прийнята на 58 сесії Генеральної
Асамблеї ООН у жовтні 2003 року, яка визначила фундаментальні засади
антикорупційної політики держав-учасниць цього міжнародного договору.
3 червня 2021 року президент Сполучених Штатів Америки Дж. Байден
підписав Стратегію боротьби з корупцією Сполучених Штатів, як основний
документ у сфері національної безпеки.
Хоча уряд США давно визнав, що протидія корупції є важливою метою
зовнішньої політики, зростання розуміння стратегічного впливу корупції та
посилення взаємопов'язаності світової економіки наголошує на необхідності
нового підходу в ефективній протидії сучасній корупції. Так, корупцію
визнано транснаціональною проблемою, і реагування на неї буде системним з
урахуванням місцевих умов [67].
Так, необхідно усунути вразливі місця в американській та міжнародній
фінансових системах; переглянути міжнародний досвід у боротьбі з корупцією
та передову міжнародну практику, актуалізувати нормативні акти та
правозастосовну діяльність; підтримати роль неурядових суб'єктів; створити
умови для боротьби з шахрайством, послідовно добиватися підзвітності
шляхом поєднання дипломатичної взаємодії та правозастосовних заходів.
Основним стратегічним документом у сфері національної безпеки в
Україні є Стратегія національної безпеки України «Безпека людини - безпека
країни», затверджена указом Президента України В. Зеленського 14 вересня
2020 року № 392/2020, яка визначає пріоритети національних інтересів
України та забезпечення національної безпеки, цілі та основні напрями
державної політики у сфері національної безпеки. Людина, її життя і здоров’я,
честь і гідність, недоторканність і безпека – визнаються найвищою соціальною
цінністю в Україні [16].
Пріоритети у сфері забезпечення національних інтересів та безпеки
України наведено на рис.1.1.
Одним із напрямків, за яким планується реалізація цих пріоритетів, є
захист особи, суспільства та держави від корупційних правопорушень.
Зокрема, корупція визнається однією з поточних та прогнозованих
загроз національній безпеці та національним інтересам України, з урахуванням
зовнішньополітичних та внутрішніх умов, що перешкоджає виведенню
української економіки з депресивного стану, унеможливлює її стале і
динамічне зростання, підвищує уразливість до загроз, криміналізує
середовище [16].
Рисунок 1.2 - Пріоритети у сфері забезпечення національних інтересів та
безпеки України [Джерело: складено автором на основі [16].
До основних напрямків зовнішньо- та внутрішньополітичної діяльності
України у сфері антикорупційної діяльності для забезпечення її національних
інтересів і безпеки належить утвердження принципу нульової толерантності до
корупції, забезпечення ефективної діяльності органів, які запобігають та
протидіють корупційним правопорушенням; підзвітність та прозорість в
діяльності державних органів; доброчесність посадових (службових) осіб;
ефективність та удосконалення системи правосуддя.
Незалежно від того, чи велика корупція здійснена впливовими елітами,
чи адміністративна корупція, що здійснюється чиновниками нижчої ланки, які
взаємодіють безпосередньо з населенням, корупційні дії завдають шкоди
громадським інтересам, перешкоджають розвитку країни та знижують
потенціал держави.
Доведений факт, що корупція значно знижує здатність держави
ефективно реагувати на виклики суспільного життя, сприяючи при цьому її
крихкості. Країни з високим рівнем корупції з більшою ймовірністю матимуть
населення, яке страждає від порушень прав людини. Корупція – це загроза
світового масштабу, яка здатна змінити світовий порядок. Зокрема,
транснаціональна корупція, керована політичними та економічними елітами за
сприяння співучасників серед постачальників фінансових та юридичних
послуг, підриває здатність країн з низьким рівнем доходу підвищувати
добробут своїх громадян та увічнює їх залежність від фінансової допомоги.
Враховуючи негативний вплив корупції на всі сфери суспільного життя,
виникає необхідність у здійсненні державою антикорупційної політики,
здатної мінімізувати цей вплив на суспільство.
«Корупція є серйозною загрозою для верховенства права, демократії,
прав людини, рівності та соціальної справедливості, що перешкоджає
економічному розвитку і створює небезпеку для стабільності демократичних
інституцій та моральних основ суспільства» (з Рекомендації № R (2000) 10
Комітету Міністрів Ради Європи) [43].
Розрізняють два основні види корупції – епізодичну і систематичну. Для
кожного з видів характерна типова група ознак, що дає можливість визначити
рівень корупції у конкретній державі (див. рис.1.2)
Рисунок 1.3 – Види корупції [45]
Епізодична корупція характерна для більшості країн світу. Однак аналіз
поданих ознак корупції дає усі підстави стверджувати, що в Україні корупція
набула не епізодичного, а системного характеру.
Вітчизняне законодавство містить визначення поняття «корупція» - що
вживається у значенні, як використання особою, на яку поширюються вимоги
Закону України «Про запобігання корупції» та яка зазначена у частині 1 статті
3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними
можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої
вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб
або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі,
або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю
особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи
пов’язаних з ними можливостей [7].
Стаття 4 цього ж Закону визначає статус Національного агентства з
питань запобігання корупції (НАЗК), як центрального органу виконавчої влади
зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну
антикорупційну політику.
Що стосується самого поняття «антикорупційна політика», то в
національному законодавстві відсутнє його визначення. Для того, щоб
з’ясувати його ітеологію, звернемося до думки науковців.
Політика в традиційному розумінні інтерпретується як середовище
взаємодії між різними соціальними групами, партіями, націями, народами,
державами, владою і населенням, а також громадянами та їх об'єднаннями. Це
найважливіший і найскладніший пласт суспільного життя, "самостійний світ
політичних цінностей". Сучасні політологи, ґрунтуючись на працях
мислителів минулого (Аристотель визначав політику як мистецтво управління
державою; Демокріт вважав таке мистецтво найвищим із усіх мистецтв),
зазначають, що політика - це також мистецтво можливого, мистецтво
компромісів, мистецтво узгодження бажаного та об'єктивно досяжного.
Політика означає здатність досягати цілей мирними засобами, а не шляхом
застосування сили [55, c.7]
Політика поняття багатовимірне. Елементи політики оточують людину у
всіх сферах її суспільного життя. В умовах демократизації суспільства, кожен
стає учасником політики, носієм політичної волі. Така політика дає
можливість народним масам впливати на вироблення загального курсу
розвитку держави, визначення її цілей, завдань, орієнтирів; будувати свої
взаємини із владою, контролювати її діяльність.
Під державною політикою слід розуміти сукупність ціннісних
цілей, державно-управлінських заходів, рішень і дій, порядок реалізації
державно-політичних рішень (поставлених державною владою цілей) і
системи державного управління розвитком країни. Їй притаманний
прагматизм, раціоналізм і діагностованість. Визначальним для державної
політики є результат її реалізації, тобто кількісний вимір її цілей. Оцінити
результати політики можливо за показниками результативності та
ефективності.
В українській науковій термінології слово "політика" відповідає двом
різним поняттям, для яких в інших мовах, зокрема англійській,
використовуються різні слова (policy та politics):
1) політика (politics) - це сфера взаємовідносин різних соціальних груп та
індивідів з приводу використання інститутів публічної влади задля реалізації
своїх суспільно значущих інтересів і потреб; політику в цьому розумінні (як
політичну діяльність, політичне життя) вивчають і аналізують переважно
політологи;
2) політика (policy) - це план, курс дій або напрям дій, прийнятий і
дотримуваний владою, керівником тощо; саме в розумінні курсу дій ідеться
про державну політику та про її окремі напрями (зовнішня, внутрішня,
економічна, соціальна) [55].
Для цілей цієї роботи скористаємося другим визначенням поняття
«політика» та сформулюємо, відповідно, своє бачення:
антикорупційна політика – це стратегічний напрямок, спрямований на
формування організаційно-правових заходів, які полягають у створенні
системи запобігання та протидії корупції, а також усунення причин, які її
обумовлюють.
1.2 Нормативно-правове регулювання у сфері запобігання та
протидії корупції
Нормативно-правове регулювання конституційних політичних прав і
свобод людини та громадянина в Україні здійснюється законами України.
Закони є основним видом нормативно-правових актів, що закріплюють
конституційні політичні права і свободи людини.
При формуванні антикорупційної політики в Україні вирішального
значення набуває вироблення відповідної стратегії та конкретних заходів з її
реалізації. Відтак, основою такої політики є нормативно-правове регулювання,
що полягає в розробці та прийнятті антикорупційного законодавства, яке
охоплює нормативно-правові акти, різні за юридичною силою, які містять:
закони, постанови Верховної Ради України, акти Президента та Кабінету
Міністрів України, акти відомчого характеру.
Сутність антикорупційного законодавства полягає в тому, щоб
обмежити, нейтралізувати чи усунути чинники корупції; чітко визначити
ознаки корупційних правопорушень та передбачити адекватні заходи
відповідальності за їх вчинення; належним чином врегулювати діяльність
суб’єктів, які безпосередньо протидіють корупції. Тож, під антикорупційним
законодавством слід розуміти закони та інші нормативно-правові акти, які
встановлюють спеціальні законодавчі положення щодо запобігання та протидії
корупції, виявлення та припинення її проявів, визначають ознаки корупційних
правопорушень та відповідальність за їх вчинення, регулюють діяльність
спеціальних органів, до компетенції яких входять протидія корупції,
координація такої діяльності чи контроль та нагляд за нею [45].
На виконання взятих Україною міжнародних зобов’язань та у зв’язку з
необхідністю приведення положень національного законодавства до
міжнародних стандартів у сфері запобігання та протидії корупції прийнято
низку надзвичайно важливих законів у цій сфері, зокрема:
- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо приведення національного законодавства у відповідність зі
стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» щодо
криміналізації всіх проявів корупційних діянь [11];
- Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-
процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо
лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» щодо
запровадження дієвого механізму конфіскації майна та доходів, отриманих від
корупційних діянь [12];
- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового
режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб щодо
встановлення відповідальності юридичних осіб за злочини [13] ;
- Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України» щодо
створення ефективної антикорупційної спеціалізації в правоохоронній системі
шляхом створення автономного спеціалізованого органу з антикорупційних
розслідувань[9];
- Закон України «Про запобігання корупції» щодо комплексного
реформування системи запобігання корупції відповідно до міжнародних
стандартів [7]. Цей Закон став інструментом імплементації в національне
законодавство положень статті 6 Конвенції ООН проти корупції щодо
забезпечення створення та функціонування органу з питань антикорупційної
політики.
Крім того, з урахуванням міжнародних стандартів основними складовими
превентивної антикорупційної системи згідно із Законом є:
- правила формування та реалізації антикорупційної політики;
- антикорупційні обмеження (щодо використання службового становища,
одержання подарунків, сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності,
спільної роботи близьких осіб після припинення діяльності, пов’язаної з
виконанням функцій держави або місцевого самоврядування);
- запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (види конфлікту
інтересів, шляхи врегулювання);
- спеціальні антикорупційні інструменти (антикорупційна експертиза,
спеціальна антикорупційна перевірка, Єдиний державний реєстр осіб, які
вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, вимоги щодо
прозорості та доступу до інформації);
- захист викривачів (захист осіб, які повідомляють про факти корупції від
незаконного звільнення, переведення, зміни суттєвих умов трудового
договору);
- відповідальність за корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення
(кримінальна за безпосередньо корупцію (зловживання повноваженнями,
незаконне збагачення тощо), адміністративна (за пов’язані з корупцією
правопорушення (порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з
іншими видами діяльності, щодо одержання дарунка (пожертви), вимог
фінансового контролю тощо), дисциплінарна та цивільно-правова (за обидва
види порушень);
- усунення наслідків корупційних правопорушень (скасування актів,
визнання нікчемними правочинів, відшкодування збитків у судовому
порядку);
- міжнародне співробітництво.
Україна, ратифікувавши ряд міжнародних документів у сфері
запобігання та протидії корупції, взяла на себе і відповідні зобов’язання.
Так, обов’язок щодо розробки, затвердження та реалізації засад
державної антикорупційної політики передбачено у вимогах Закону України
«Про запобігання корупції», третій розділ цього документу визначає порядок
формування та реалізації антикорупційної політики.
Засади антикорупційної політики (Антикорупційна стратегія)
визначаються Верховною Радою України, яка повинна щороку не пізніше
1 червня проводити парламентські слухання з питань ситуації щодо корупції,
затверджувати та оприлюднювати щорічну національну доповідь щодо
реалізації засад антикорупційної політики.
Сама ж Антикорупційна стратегія розробляється Національним
агентством з питань запобігання корупції на основі аналізу ситуації щодо
корупції, а також результатів виконання попередньої антикорупційної
стратегії.
Реалізація Антикорупційної стратегії відбувається шляхом виконання
державної програми, розробленої НАЗК та затвердженої Кабінетом Міністрів
України в установленому порядку.
На керівників державних органів покладається персональна
відповідальність за забезпечення реалізації державної програми з виконання
Антикорупційної стратегії.
Крім того, за результатами реалізації визначених заходів, висновків та
рекомендацій парламентських слухань з питань ситуації щодо корупції
Державна програма з виконання Антикорупційної стратегії підлягає
щорічному перегляду [7].
На момент написання цієї роботи в Україні не схвалено актуальної
Антикорупційної стратегії. Залишаються чинними попередні засади державної
антикорупційної політики, затверджені у жовтні 2014 року та розраховані на
період 2014-2017 років, які втратили свою актуальність [4].
Національним агентством з питань запобігання корупції напрацьовано та
винесено на розгляд Верховної Ради України кілька проектів нової
Антикорупційної стратегії, однак жоден з них так і не ухвалений, хоча свою
підтримку новому програмному документу заявляв Президент України
В. Зеленський, Перший Віце-спікер Верховної Ради України Р. Стефанчук.
Свою підтримку проект Стратегії отримав від інститутів громадянського
суспільства. Підтримку цьому законопроекту та готовність сприяти у
реалізації Антикорупційної стратегії висловили також дипломатичні
представництва ЄС і США [42].
За відсутності актуальної затвердженої Антикорупційної стратегії,
відсутня також і програма щодо її реалізаці.
Відсутність затвердженої Антикорупційної стратегії та програми щодо її
реалізації є одним із чинників, який негативно впливає на прогрес у зниженні
рівня корупції в Україні. Такі програмні документи консолідують зусилля
державних органів щодо здійснення заходів, які б поліпшували якість
врядування та знижували рівень корупції. Відтак, пріоритетним є прийняття у
другому читанні Антикорупційної стратегії. Після цього має відбутися
якнайшвидша підготовка та затвердження державної антикорупційної
програми з реалізації Антикорупційної стратегії [40].
Загалом, нормативно-правова база, як складова системи державної
антикорупційної політики, відповідає міжнародній практиці та регулює
юридичні аспекти функціонування як спеціалізованих органів у сфері
запобігання та протидії корупції, так і суспільно-правових відносин, що
виникають в діяльності публічних органів та їх посадових осіб.
Висновки до розділу 1
Встановлено, що корупція визнається однією з поточних та
прогнозованих загроз національній безпеці та національним інтересам
України, з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов, що
перешкоджає виведенню української економіки з депресивного стану,
унеможливлює її стале і динамічне зростання, підвищує уразливість до загроз,
криміналізує середовище.
До основних напрямків зовнішньо- та внутрішньополітичної діяльності
України у сфері антикорупційної діяльності для забезпечення її національних
інтересів і безпеки належить утвердження принципу нульової толерантності до
корупції, забезпечення ефективної діяльності органів, які запобігають та
протидіють корупційним правопорушенням; підзвітність та прозорість в
діяльності державних органів; доброчесність посадових (службових) осіб;
ефективність та удосконалення системи правосуддя.
Відсутність затвердженої Антикорупційної стратегії та програми щодо її
реалізації є одним із чинників, який негативно впливає на прогрес у зниженні
рівня корупції в Україні. Такі програмні документи консолідують зусилля
державних органів щодо здійснення заходів, які б поліпшували якість
врядування та знижували рівень корупції. Відтак, пріоритетним є прийняття у
другому читанні Антикорупційної стратегії. Після цього має відбутися
якнайшвидша підготовка та затвердження державної антикорупційної
програми з реалізації Антикорупційної стратегії [40].
Загалом, нормативно-правова база, як складова системи державної
антикорупційної політики, відповідає міжнародній практиці та регулює
юридичні аспекти функціонування як спеціалізованих органів у сфері
запобігання та протидії корупції, так і суспільно-правових відносин, що
виникають в діяльності публічних органів та їх посадових осіб.
РОЗДІЛ 2
ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ
АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
2.1 Інституційний механізм державної антикорупційної політики
Антикорупційна державна політика є різновидом державної політики та
державного управління та реалізується шляхом здійснення цілеспрямованої,
вольової діяльності конкретних людей, що є посадовими особами органів
державної влади (суб’єктів антикорупційної політики).
Вона має системний характер, оскільки здійснюється виключно в межах
складної соціальної системи, що забезпечує погодженість, координацію,
субординацію, необхідну цілеспрямованість, раціональність та ефективність
вказаного процесу. Реалізація антикорупційної політики є постійним
щоденним процесом та здійснюється виключно на основі чинного
законодавства.
Подолання корупції є еволюційним процесом, який можна прискорити
через створення антикорупційних органів і спеціальних інструментів для
підвищення прозорості та підзвітності держави, і навпаки - уповільнити через
встановлення державою необґрунтованих обмежень для бізнесу, часту зміну
політик та відсутність стратегічного бачення, непродуману кадрову політику
тощо.
Відповідно до Конституції України, державна влада в країні може
здійснюватися або безпосередньо народом, або через відповідні
інституції. В залежності від форм публічної влади розрізняють органи
державної влади і органи місцевого самоврядування.
Антикорупційну політику в Україні забезпечують різні інституції.
Закон України «Про запобігання корупції» містить визначення поняття
спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції - це органи
прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро
України, Національне агентство з питань запобігання корупції.
Отже, НАЗК – як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним
статусом, в межах наданих йому законодавством повноважень, забезпечує
формування та реалізацію антикорупційної політики, є відповідальним та
підконтрольним перед Верховною Радою України та підзвітний Кабінету
Міністрів України [7].
Основні повноваження НАЗК наведено в рис.2.1.
Після перезавантаження НАЗК (оновлення керівного складу) у 2019
році, цей орган показав свою результативність і спроможність забезпечити
ефективну антикорупційну політику. Однак, цього можна досягти лише у
тісній співпраці з іншими публічними органами.
В процесах формування державної антикорупційної політики
беруть участь:
В системі органів державної влади:
1. Президент України, який до 2014 року був ключовим носієм
політичної волі у сфері запобігання та боротьби з корупцією та брав на
себе роль визначення пріоритетів в антикорупційній сфері.
При Президентові України в 2014 році створено Національну раду з
питань антикорупційної політики, як консультативно-дорадчий орган, склад
якої оновлено у 2020 році Президентом В. Зеленським.
Відповідно до Положення про Національну раду з питань
антикорупційної політики основними її завданнями є підготовка та подання
Президентові України пропозицій щодо визначення, актуалізації та
вдосконалення антикорупційної стратегії; здійснення системного аналізу стану
запобігання і протидії корупції в Україні, підвищення ефективності
міжнародного співробітництва України у цій сфері [ 17].
ПОВНОВАЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО АГЕНТСТВА
1. Проведення аналізу стану запобігання та протидії корупції в Україні;
2. Розроблення проектів Антикорупційної стратегії та державної програми з її
виконання, здійснення моніторингу, координації та оцінки ефективності її виконання;
3. Підготовка та подання в установленому законом порядку до Кабінету
Міністрів України проекту національної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної
політики;
4. Формування та реалізація антикорупційної політики, розроблення проектів
нормативно-правових актів з цих питань;
5. Організація проведення досліджень з питань вивчення ситуації щодо корупції;
6. Здійснення моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства;
7. Координація та надання методичної допомоги щодо виявлення державними
органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого
самоврядування корупційних ризиків у своїй діяльності та реалізації ними заходів щодо
їх усунення, у тому числі підготовки та виконання антикорупційних програм;
8. Здійснення контролю та перевірки декларацій суб’єктів декларування,
зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя
суб’єктів декларування;
9.Здійснення державного контролю за дотриманням встановлених законом
обмежень щодо фінансування політичних партій та затвердження розподілу коштів,
виділених з державного бюджету на фінансування статутної діяльності політичних
партій, відповідно до закону;
10. Забезпечення ведення Єдиного порталу повідомлень викривачів, Єдиного
державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або
місцевого самоврядування, та Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні
або пов’язані з корупцією правопорушення;
11. Координація в межах компетенції, методичне забезпечення та здійснення
аналізу ефективності діяльності уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з
питань запобігання та виявлення корупції;
12. Погодження антикорупційних програм, розробка типової антикорупційної
програми юридичної особи;
13. Отримання та розгляд повідомлень, здійснення співпраці з викривачами,
участь у забезпеченні їх правового та іншого захисту, перевірка дотримання
законодавства з питань захисту викривачів, внесення приписів з вимогою про усунення
порушень трудових (звільнення, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у
призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) та інших прав
викривачів і притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні їхніх прав, у
зв’язку з такими повідомленнями;
14. Організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації з питань,
пов’язаних із запобіганням корупції; надання роз’яснень, методичної та консультаційної
допомоги;
17. Інформування громадськості про здійснювані Національним агентством
заходи щодо запобігання корупції, реалізація заходів, спрямованих на формування у
свідомості громадян негативного ставлення до корупції;
18) координація виконання міжнародних зобов’язань у сфері формування та
реалізації антикорупційної політики, співпраця з державними органами, неурядовими
організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями в межах своєї
компетенції;
20) інші повноваження, визначені законом.
Рисунок 2.1 – Основні повноваження НАЗК [14].
2. Кабінет Міністрів України – як вищий орган у системі органів
державної виконавчої влади, відповідно до Закону України „Про Кабінет
Міністрів України“ його діяльність, як одного з напрямків, спрямовується на
вирішення питань державного управління у сфері запобігання і протидії
корупції. Крім того, Кабінету Міністрів України відводиться функція
здійснення постійного контролю за виконанням органами виконавчої влади
Конституції України та інших актів законодавства України та вжиття заходів
для усунення недоліків у роботі зазначених органів [5].
Попередня Антикорупційна стратегія (на 2014–2017 роки) та Державна
програма з її реалізації були якісними програмними документами з високим
антикорупційним потенціалом. Разом з тим, реалізувати цей потенціал повною
мірою не вдалося передусім через тривалий процес створення
антикорупційних інституцій, що відбувався протягом 2014–2019 років [42].
На разі, Антикорупційна стратегія, яка знаходиться на розгляді
Парламенту з 21 вересня 2020 року в цілому так і не ухвалена, то і Державна
антикорупційна програма, яку повинен прийняти Уряд для її реалізації не
розроблена.
3. Міністерства, державні комітети, центральні органи зі спеціальним
статусом – центральні органи виконавчої влади; місцеві державні
адміністрації – місцеві органи державної виконавчої влади приймають участь у
формуванні та реалізації антикорупційної політики шляхом розроблення та
виконання Антикорупційних програм, відповідно до статті 19 Закону України
«Про запобігання корупції» [ 7].
4. Верховна Рада України – єдиний законодавчий орган.
Приведення вітчизняного антикорупційного законодавства у
відповідність до міжнародних норм шляхом ратифікації ряду документів,
створення системи антикорупційних органів є беззаперечною заслугою
Верховної Ради України.
Однак, вже чотири роки поспіль залишається не ухваленим основний
документ, що формує антикорупційну політику країни - Антикорупційна
стратегія, яка є фактично планом дій, як зробити Україну європейською
державою. Ще у вересні 2020 року винесено на розгляд Верховної Ради
України проект цього документа, однак він так і залишається не прийнятим.
Крім того, свою антикорупційну функцію Парламент реалізує через
Комітет з питань запобігання і протидії корупції, до відання якого входить
формування та реалізація антикорупційної політики; здійснення
антикорупційної експертизи законопроектів, поданих на розгляд Верховної
Ради України; запобігання та протидія корупції, в тому числі в діяльності
юридичних осіб; запобігання та врегулювання конфлікту інтересів; правила
етичної поведінки на публічній службі; фінансовий контроль стосовно осіб,
уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування,
та ряд інших фунцій, пов’язаних із забезпеченням державної антикорупційної
політики [14].
Звітність щодо діяльності цього Комітету систематично
оприлюднюється на сайті, однак результативності досягнуто не з усіх питань.
5. Система державних органів судової влади.
Наявність досконалого нормативно-правового регулювання запобігання
та протидії корупції не гарантує жодних результатів за відсутності ефективних
інституцій, які втілюють державну антикорупційну політику. І навпаки,
створення цілого комплексу антикорупційних органів та інституцій не матиме
бажаних наслідків без належної нормативно-правової основи [48].
З огляду на це, варто зазначити, що органи судової влади не можуть
залишатися осторонь процесів формування та забезпечення реалізації
державної антикорупційної політики.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні
здійснюється виключно судами. Судочинство здійснюється Конституційним
Судом України та судами загальної юрисдикції.
Протягом останніх років здійснено значні законодавчі та практичні заходи
для реформування судової влади, посилення контролю за діяльністю суддів та
членів органів суддівського врядування, забезпечення їх звітності, доброчесної
поведінки та усунення корупційних ризиків у судочинстві із дотриманням
принципу незалежності судді. Зокрема, усунення корупційних ризиків у
судочинстві є, без сумніву, пріоритетним завданням у діяльності не лише
антикорупційних органів, а й судової влади, водночас досягнення цілей
подолання корупції не повинно супроводжуватися запровадженням
невиправданих процедур, які за своїм змістом суперечать чинному
конституційному регулюванню суспільних відносин і є такими, що нівелюють
гарантії суддівської незалежності та завдають шкоди авторитету правосуддя.
Антикорупційна реформа в Україні стала беззаперечною вимогою суспільства.
Проте як антикорупційна, так і судова реформи повинні реалізовуватися без
порушення принципу незалежності судової влади та з дотриманням принципу
конституційності. Щоб мати вплив на корупцію, судові реформи повинні
вирішувати питання, що стосуються незалежності судової системи,
підзвітності та прозорості. Це включає створення структур для незалежної
судової влади, здатної до самоврядування [15].
6. Система органів влади Автономної Республіки Крим.
7. Система органів місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною
громадою, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування:
сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Районні та обласні ради є
органами місцевого самоврядування, які здійснюють представницькі
повноваження в спільних інтересах територіальних громад сіл, селищ та
міст [1].
В умова децентралізації, система державного управління потребує
удосконалення у сфері розмежування повноважень публічних органів та
формуванні чіткого механізму розподілу державних та самоврядних послуг,
що полягає в пошуку ефективних та дієвих форм і методів співпраці.
Відтермінування прийняття концептуально нового Закону України „Про
місцеве самоврядування“ є гальмівним чинником з реалізації державної
антикорупційної політики цим суб’єктом [53].
Підсумовуючи вище викладене, можна зробити висновок, що
взаємоузгоджена та взаємодоповнююча діяльність Верховної Ради
України, Президента і Кабінету Міністрів України, в умовах належного
забезпечення судочинства та співпраці з громадами є запорукою
ефективного формування та реалізації державної антикорупційної
політики.
2.2 Стан виконання міжнародних зобов’язань у сфері запобігання та
протидії корупції
Плани дій Ради Європи для України, які реалізуються з 2005 року, – це
стратегічні програмні документи, метою яких є підтримка України у виконанні
своїх зобов'язань, як держави-члена Ради Європи та сприяння імплементації
Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, зокрема шляхом підтримки
зусиль з узгодження законодавства, інституцій та практики з найкращими
європейськими стандартами у сфері прав людини, верховенства права та
демократії [39].
21 лютого 2018 року рішенням Комітету Міністрів Ради Європи був
затверджений План дій Ради Європи для України на 2018-2021 роки.
Загальний бюджет цього Плану дій становить 29,5 млн євро.
Цим Планом дій Рада Європи та Україна погоджуються через програми
співпраці спільно сприяти поступу реформ, спрямованих на зміцнення
незалежності та ефективності системи правосуддя, гармонізацію застосування
європейських стандартів у галузі прав людини, посилення парламентської
спроможності, вдосконалення врядування на всіх рівнях, протидію корупції та
відмивання грошей, та ін. Також було досягнуто домовленості про посилення
ролі громадянського суспільства в процесах реформування [39].
Серед визначених Планом дій напрямів співробітництва в здійсненні
антикорупційної діяльності, варто відзначити підвищення прозорості та
ефективності державного управління на центральному й місцевому рівнях та
зміцнення спроможності антикорупційних органів.
Виконання Планів дій підлягає періодичному спільному моніторингу
Радою Європи та органів державної влади України з метою оцінки
ефективності реалізації затверджених проектів та внесення змін і доповнень.
6 лютого 2020 р. у Києві відбулося засідання Керівного комітету Плану
дій Ради Європи для України на 2018-1921 рр., у ході якого представники Ради
Європи та причетних органів державної влади України обговорили ключові
досягнення та пропозиції щодо подальшої реалізації в Україні відповідних
проєктів. За результатами першої стадії реалізації Плану дій, одним з
пріоритетних напрямків, визначено більш активну імплементацію проектів з
питань боротьби з корупцією [42].
Рада Європи, у тісній координації з іншими міжнародними
організаціями, що працюють у цій сфері, пропонуватиме конкретну допомогу,
аби сприяти загальному моніторингу за проведенням антикорупційних реформ
і подальшому зміцненню антикорупційних установ. Співпраця з
національними органами влади у сприянні належному врядуванню та боротьбі
з корупцією продовжуватиметься через підвищення відповідності
рекомендаціям GRECO та чинним міжнародним стандартам. Рада Європи
підтримуватиме владу в оцінюванні законодавчих ініціатив. Наголос
робитиметься на розвитку інституційної та законодавчої спроможності щодо
повернення активів та управління конфіскованими активами.
Заохочуватиметься розширення можливостей правоохоронних і судових
органів у боротьбі з корупцією та притягненні до відповідальності за
економічні злочини.
Очікувані результати:
- антикорупційне законодавство переглянуто відповідно до
рекомендацій GRECO;
- розроблено та ухвалено законодавство про захист викривачів;
- підвищено спроможність антикорупційних установ (особливо НАБУ,
НАЗК, Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління
активами, одержаними від корупційних та інших злочинів) щодо ефективного
запобігання випадкам корупції та розслідування таких випадків, щодо
повернення доходів від корупції, а також компенсування збитків від корупції;
- підвищено спроможність Служби фінансових розслідувань;
- підвищено спроможність посадовців, майбутніх суддів і прокурорів
боротися з корупцією та відмиванням коштів (правова освіта).
1 липня 2020 р. Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив рішення щодо
подовження терміну дії Плану дій РЄ для України до кінця 2022 року задля
забезпечення досягнення усіх визначених у цьому документі цілей [39].
В 1996 році, ратифікувавши Цивільну Конвенцію про боротьбу з
корупцією, Україна приєдналася до Групи держав проти корупції (ГРЕКО). У
березні 2007 р. на 32-му пленарному засіданні ГРЕКО затверджено Звіт щодо
України, який містить 25 рекомендацій загального та спеціального характеру.
В Україні активно відбуваються процеси розвитку електронного
урядування антикорупційних органів, що забезпечує підзвітність і прозорість
діяльності в різних напрямах. Серед основних сфер упровадження технологій,
де існує найвищий рівень корупційних ризиків: розслідування корупційних
правопорушень; цифровізіація процесів приватизації, що збільшує
надходження до державного бюджету в шість разів порівняно із плановими
обсягами; цифровізіація декларування доходів та майна органів державної
влади; розроблення вебсайтів і порталів відкритих даних про діяльність
органів державної влади; цифровізіація адміністративних послуг;
цифровізіація державних закупівель. Розроблення інформаційно-аналітичного
забезпечення спрямоване на автоматизацію процесів досудових розслідувань і
кримінальних проваджень, захист інформації. Як інструмент забезпечення
підзвітності інформаційно-аналітичні системи можуть бути мало ефективними
через перевищення повноважень вищих антикорупційних органів внаслідок
політичного тиску елітних структур [40].
Згідно з Антикорупційною стратегією на 2014–2017 роки визначення
рівня імплементації міжнародних стандартів здійснюється за низкою
індикаторів, до числа яких належить стан виконання рекомендацій для
України, наданих Групою держав проти корупції (GRECO), а також
рекомендацій, наданих в рамках моніторингу Стамбульського плану дій з
питань боротьби з корупцією Антикорупційної мережі для Східної Європи та
Центральної Азії Організації економічної співпраці та розвитку (далі – ОЕСР),
імплементація Плану дій з лібералізації візового режиму з Європейським
Союзом у частині запобігання і протидії корупції та Плану дій у рамках
Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд».
Разом із цим варто відзначити, що у попередньому циклі антикорупційної
політики суттєво підвищилась роль зобов’язань та намірів України з
антикорупційних питань у взаємодії з Міжнародним валютним фондом та
Європейським Союзом.
Що стосується ратифікованих Україною Конвенції ООН проти корупції
та Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, які
зобов’язують держави-учасниці запровадити кримінальну відповідальність за
корупційні діяння, варто відзначити, що в цілому Україна дотримується цих
зобов’язань. Водночас існує потреба у вдосконаленні деяких положень
законодавства, зокрема щодо кримінальної відповідальності за зловживання
впливом та зловживання службовим становищем або владою, криміналізації
деяких діянь щодо перешкоджання здійсненню правосуддя, перегляду
встановлених санкцій за діяння, визначені у цих міжнародних договорах,
удосконалення норм про застосування заходів кримінально-правового
характеру за корупційні діяння щодо юридичних осіб, уточнення окремих
положень щодо застосування спеціальної конфіскації, перегляд строків
давності тощо.
Україна у сфері запобігання та протидії корупції тісно співпрацює з
Організацією економічного та соціального розвитку (ОЕСР) – міжнародна
організація, членами якої на сьогодні є 34 країни. За впливом ОЕСР належить
до трійки провідних світових економічних установ, поряд з Міжнародним
валютним фондом і Світовим банком. Співробітництво між Україною та ОЕСР
започатковано 1997 року підписанням Кабінетом Міністрів України та ОЕСР
Угоди щодо привілеїв, імунітетів і пільг, які надає ОЕСР на території України.
Угоду ратифіковано Верховною Радою України у липні 1999 року (Закон
України від 07 липня 1999 року № 850-XIV). У рамках ОЕСР створено
Антикорупційну мережу для країн Східної Європи і Центральної Азії, яка є
однією із зовнішніх програм ОЕСР і націлена на просування високих
стандартів боротьби з корупцією в країнах, які не є членами ОЕСР, за
допомогою обміну досвідом, взаємного навчання та вироблення передової
практики. Для досягнення вказаної мети Мережа організовує ряд заходів,
включаючи Загальні збори та семінари експертів, проведення досліджень і
підготовку аналітичних звітів, а також субреґіональні ініціативи. У рамках
роботи ОЕСР 2003 року представники урядових делегацій Азербайджану,
Вірменії, Грузії, Російської Федерації, Таджикистану та України схвалили
Стамбульський план дій боротьби з корупцією Антикорупційної мережі для
Східної Європи та Центральної Азії ОЕСР. Основні принципи Стамбульського
плану дій – розвиток ефективної і прозорої системи державної служби,
посилення боротьби з хабарництвом і забезпечення чесності в бізнесі,
підтримка активної участі громадськості у реформах [40]. Реалізація
Стамбульського плану дій передбачає огляди національного законодавства та
інститутів для боротьби з корупцією і поточний моніторинг виконання
рекомендацій, що стосуються реалізації положень Конвенції ООН проти
корупції та інших міжнародних стандартів, прописаних в інструментах ОЕСР і
Ради Європи. Результати обговорюють на реґіональних зустрічах і публікують
у відповідних доповідях. Процедура оцінювання в рамках Стамбульського
плану дій включає в себе збирання інформації через опитувальник, візити груп
експертів до країни оцінювання з метою збирання додаткової інформації через
зустрічі з високопосадовцями, представниками організацій, установ, що
відіграють ключову роль у країні оцінювання, та написання оцінного звіту.
Зокрема проведено три повних цикли оглядів: перший у 2004–2007 роках,
другий у 2008–2012 роках і третій у 2013–2015 роках. Стамбульський план дій
не містить власних антикорупційних стандартів, однак слугує ефективною
основою для комплексної і цілеспрямованої реалізації наявних конвенцій,
інших міжнародних стандартів і передової практики.
На виконання взятих Україною міжнародних зобов’язань та у зв’язку з
необхідністю приведення положень національного законодавства до
міжнародних стандартів у сфері запобігання та протидії корупції прийнято
низку надзвичайно важливих законів у цій сфері
За час попереднього циклу антикорупційної політики Україна
продовжила виконання рекомендацій у межах Стамбульського плану дій по
боротьбі з корупцією, оцінку виконання яких проводить Антикорупційна
мережа ОЕСР для країн Східної Європи та Центральної Азії.
За результатами IV раунду моніторингу Україні було надано
26 рекомендацій, які сукупно містять більше 100 заходів за різними напрямами
запобігання та протидії корупції. Окремо було надано 18 рекомендацій щодо
запобігання та протидії корупції у діяльності державних підприємств. У межах
цього раунду також було підготовлено два звіти про прогрес у реалізації
наданих рекомендацій (без оцінки прогресу у виконанні рекомендацій щодо
державних підприємств). Водночас варто відзначити, що більшість
рекомендацій, наданих у межах IV раунду моніторингу, не була реалізована
повноцінно, а тому їх втілення слід продовжувати й надалі.
Також Україна продовжує імплементацію міжнародних стандартів через
виконання рекомендацій GRECO. Починаючи з 2014 року, було затверджено
два звіти про стан виконання рекомендацій спільного І та ІІ раундів
оцінювання; три звіти про стан виконання рекомендацій ІІІ раунду
оцінювання, а також перший звіт щодо виконання рекомендацій, наданих у
межах IV раунду оцінювання.
У межах спільного І та ІІ раундів оцінювання Україні було надано
25 рекомендацій. В останньому звіті щодо виконання рекомендацій цього
спільного раунду зазначається про часткове виконання 4 рекомендацій щодо:
1) створення окремого органу без правоохоронних функцій для нагляду за
імплементацією антикорупційної політики з представництвом органів влади та
громадськості, з достатнім рівнем незалежності;
2) удосконалення законодавства про управління активами, на які
накладено арешт;
3) встановлення правового регулювання адміністративних процедур,
процедур прийняття рішень та ієрархії різних нормативно-правових актів
щодо діяльності публічної адміністрації;
4) заходів з реформування публічної адміністрації.
Крім того, у цьому звіті констатується факт невиконання рекомендації
щодо запровадження зовнішнього незалежного аудиту діяльності органів
місцевого самоврядування, який здійснюється на тих же принципах
незалежності, прозорості та контролю, які застосовуються до Рахункової
палати.
Ці рекомендації (крім тих, які стосуються створення органу для
моніторингу імплементації антикорупційної політики, удосконалення
законодавства про управління арештованими активами) залишаються
актуальними тією або іншою мірою, а тому потребують подальших зусиль для
повноцінної імплементації.
ІІІ раунд оцінювання стосувався двох тем – криміналізації корупційних
діянь та прозорості фінансування політичних партій. З цього раунду
залишилась частково виконаною одна рекомендація щодо криміналізації діянь
(стосовно необхідності розширення суб’єктів, які можуть нести
відповідальність за хабарництво у приватному секторі). Інші рекомендації за
цим аспектом були виконані задовільно. У грудні 2019 року було затверджено
перший звіт щодо виконання наданих рекомендацій у межах IV раунду
оцінювання. У цьому звіті констатовано, що Україна задовільно виконала 5
рекомендацій, частково виконала 15 рекомендацій, а інші 11 не виконала
взагалі.
Серед невиконаних передусім слід відзначити рекомендації щодо
необхідності ухвалення кодексу етики народних депутатів України, посилення
внутрішніх механізмів контролю за дотриманням етичних стандартів
народними депутатами, визначення правил лобіювання, забезпечення
обізнаності народних депутатів зі стандартами етичної поведінки,
удосконалення підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності
суддів та прокурорів, перегляд складу органу, який здійснює дисциплінарні
провадження щодо прокурорів, запровадження авторозподілу проваджень між
прокурорами, удосконалення процедур дисциплінарного провадження щодо
прокурорів тощо. Імплементацію цих рекомендацій слід продовжити у
наступному циклі антикорупційної політики.
В одному зі звітів слушно відзначається, що рекомендації ОЕСР та
GRECO стали більш предметними, лише незначна їх частина стосується
необхідності ухвалення тих або інших законів, тоді як більша увага тепер
приділяється необхідності належного правозастосування та удосконаленню
підзаконного нормативно-правового регулювання[ 35].
З 2014 року інтенсифікувалась співпраця України з Міжнародним
валютним фондом, який неодноразово визначав питання антикорупційної
політики серед пріоритетних у взаємодії з Україною. У межах попередніх
програм співпраці з Міжнародним валютним фондом Україна виконувала
зобов’язання щодо удосконалення положень законодавства про
відповідальність за незаконне збагачення, створення Національного
антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної
прокуратури, посилення гарантій їхньої інституційної та операційної
незалежності, створення Вищого антикорупційного суду відповідно до
висновків Венеціанської комісії та за визначальної участі міжнародних
експертів, запровадження електронного декларування публічних службовців
та забезпечення ефективності їх верифікації, посилення режиму протидії
легалізації активів, одержаних злочинним шляхом тощо. Усі ці зобов’язання
здебільшого були виконані.
Згідно з Листом про наміри та доданим до нього Меморандумом про
економічну і фінансову політику щодо нової 18-місячної Програми
Міжнародного валютного фонду Stand-by для України, який 2 червня 2020
року від імені України було підписано Президентом України, Прем’єр-
міністром України, Міністром фінансів України та Головою Національного
банку України, Україна взяла на себе такі основні зобов’язання у сфері
запобігання та протидії корупції:
1) забезпечення підтримки інституційної та операційної незалежності
Національного антикорупційного бюро України (у тому числі збереження
юрисдикції Національного антикорупційного бюро України, забезпечення
можливості автономного зняття інформації з транспортних
телекомунікаційних мереж; збереження обмеженого кола підстав для
припинення повноважень або звільнення Директора Національного
антикорупційного бюро України; проведення аудиту діяльності Національного
антикорупційного бюро України шанованими експертами зі значним
закордонним досвідом в антикорупційних питаннях);
2) забезпечення автономності діяльності Спеціалізованої антикорупційної
прокуратури, удосконалення процедур добору її посадовців, запровадження
аудиту діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, який має
проводитись шанованими експертами зі значним закордонним досвідом в
антикорупційних питаннях;
3) забезпечення належної діяльності Вищого антикорупційного суду, у
тому числі надання йому постійних приміщень;
4) внесення змін до законодавства, які б дали можливість забезпечити у
процесах добору бездоганну репутацію та доброчесність членів Вищої ради
правосуддя. Для цього має бути створено незалежну комісію для перевірки
потенційних кандидатів та оцінки їхньої доброчесності. Ця ж комісія має
провести таку одноразову перевірку діючих членів Вищої ради правосуддя.
Принаймні половину членів цієї комісії повинні становити експерти з
визнаними етичними стандартами та судовим досвідом, включно з досвідом у
інших країнах. Таким членам має бути надано визначальну роль у комісії;
5) внесення змін до законодавства щодо створення у Вищій раді
правосуддя постійного підрозділу інспекторів, які здійснюватимуть
дисциплінарні провадження щодо суддів та вноситимуть рекомендації членам
Вищої ради правосуддя щодо накладення дисциплінарних стягнень на суддів;
6) внесення змін до законодавства щодо передачі судового розгляду
зразкових адміністративних справ до Верховного Суду як суду першої
інстанції та Великої Палати Верховного Суду як апеляційної інстанції;
7) здійснення моніторингу імплементації законодавства про незаконне
збагачення;
8) удосконалення інформації про кінцевих бенефіціарних власників, яка
міститься у державному реєстрі.
Варто відзначити, що як останній, так і попередній меморандуми
відображали наміри з проведення ширших секторальних реформ, які мали
відчутний вплив на зниження рівня корупції у відповідних секторах. Зокрема,
з 2014 року співпраця з Міжнародним валютним фондом була одним зі
стимулів для проведення реформ у банківському секторі, реформування
енергетичного сектору, запровадження корпоративного управління
державними підприємствами тощо. Як відзначалось у наведених вище
дослідженнях, такі заходи сприяли зменшенню рівня корупції у відповідних
сферах.
Значна кількість зобов’язань та намірів України в антикорупційних
питаннях з 2014 року виникла у зв’язку із взаємодією України з
Європейським Союзом.
Першочергово слід відзначити зобов’язання, які випливають з Угоди про
Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом,
Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами,
з іншої сторони. У статті 22 цієї Угоди зазначено, що Сторони віддані
ефективному виконанню Конвенції ООН проти транснаціональної
організованої злочинності 2000 року та трьох Протоколів до неї, Конвенції
ООН проти корупції 2003 року та інших відповідних міжнародних документів.
Також згідно з положеннями цієї Угоди Сторони співпрацюють з метою
запобігання та протидії кримінальній та іншій незаконній діяльності, зокрема
для вирішення проблеми корупції у державному та приватному секторах. У
звітах про імплементацію цієї Угоди приділяється увага стану запобігання та
протидії корупції в Україні, також для цих питань зазначаються оцінки
Європейського Парламенту у резолюції щодо імплементації цієї Угоди.
Надання Європейським Союзом макрофінансової допомоги Україні також
супроводжувалось визначенням деяких зобов’язань України у питаннях
антикорупційної політики та врядування.
У 2013–2020 роках було укладено п’ять меморандумів щодо надання
такої допомоги. У них зазначались такі основні зобов’язання України у
питаннях антикорупційної політики:
– ухвалення антикорупційної стратегії з урахуванням найкращих
міжнародних практик та програми з її реалізації; імплементація національного
антикорупційного законодавства відповідно до рекомендацій GRECO та інших
міжнародних стандартів;
– імплементація положень антикорупційного законодавства про
декларування публічних службовців, підготовка законопроекту щодо
створення незалежного органу для належної імплементації та застосування
відповідного законодавства;
– створення Національного антикорупційного бюро України,
Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Національного агентства з
питань запобігання корупції із забезпеченням їх незалежності та належних
ресурсів; створення системи електронного декларування службовців;
запровадження механізму верифікації інформації про кінцевих бенефіціарних
власників; створення органу із повернення активів, здобутих злочинним
шляхом, та імплементації так званої «розширеної» та цивільної конфіскації;
– створення спеціалізованого антикорупційного суду; запровадження
автоматизованої перевірки декларацій та надання необхідного для цього
доступу до реєстрів та баз даних.
23 липня 2020 року було підписано Меморандум про взаєморозуміння
між Україною та Європейським Союзом (щодо отримання Україною
макрофінансової допомоги Європейського Союзу у сумі до 1 мільярда
200 мільйонів євро), який ратифіковано 25 серпня 2020 року.
Згідно з цим документом Україна взяла на себе такі основні зобов’язання
у питаннях антикорупційної політики, верховенства права та врядування:
– створення комісії з оцінки доброчесності кандидатів на посади членів
Вищої ради правосуддя та проведення аналогічної одноразової оцінки щодо
діючих членів Вищої ради правосуддя;
– формування нової Вищої кваліфікаційної комісії суддів за участі
міжнародних експертів;
– запровадження електронної системи управління справами для
Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої
антикорупційної прокуратури;
– продовження атестації прокурорів;
– удосконалення діяльності державних та приватних виконавців,
подальше здійснення заходів з повернення активів державних банків;
– проведення конкурсних доборів на найвищі посади державної служби та
проведення конкурсних відборів на керівні посади в антикорупційних органах
деполітизованими конкурсними комісіями;
– продовження розпочатих реформ митної та податкової служб;
– створення органу з розслідування серйозних фінансових та економічних
злочинів;
– продовження реформи корпоративного управління державними
підприємствами.
Низку антикорупційних зобов’язань Україна взяла на себе також у межах
лібералізації візового режиму з Європейським Союзом: створення та
забезпечення функціонування Національного антикорупційного бюро України
і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; створення Національного
агентства з питань запобігання корупції та запровадження системи
електронного декларування для публічних службовців; створення
Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління
активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, удосконалення
законодавства про розшук та конфіскацію активів, здобутих злочинним
шляхом; удосконалення законодавства щодо прозорості фінансування
політичних партій.
Усі ці зобов’язання були виконані.
Раніше також Європейський Союз зазначав про потребу реформувати
інститут імунітетів суддів та членів парламенту; створити єдину базу даних
кінцевих бенефіціарних власників юридичних осіб; запровадити єдиний
веб-портал публічних витрат; запровадити координаційний механізм для
імплементації антикорупційної стратегії. Ці зобов’язання також були
імплементовані.
У попередні роки Україна також імплементувала антикорупційні заходи у
межах планів дій у рамках Ініціативи Партнерство «Відкритий Уряд».
З 2012 року Україна реалізує вже четвертий план дій у межах цієї ініціативи
(три з яких охоплюють 2014–2020 роки).
Усі вони містили низку зобов’язань з питань антикорупційної політики
або інших державних політик, проте разом з цим мали значний потенціал для
зниження рівня корупції.
Україна на сьогодні запровадила найкращі інструменти запобігання
корупції: це найсучасніший Реєстр декларацій про доходи, Реєстр фінансових
звітів політичних партій. Всі ці інструменти чітко демонструють рішучість
України у сфері боротьби з корупцією.
Україна приділяє значну увагу виконанню міжнародних зобов’язань у
сфері запобігання та протидії корупції. Значною мірою виконані зобов’язання
щодо криміналізації корупційних діянь, хоча для усунення виявлених
розбіжностей є необхідним внесення деяких змін до законодавства [35].
Імплементація міжнародних стандартів сприяла як розвитку системи
запобігання та протидії корупції (включно зі спеціалізованими інституціями),
так і зменшенню рівня корупції в деяких секторах завдяки усуненню
корупційних ризиків. Подальше виконання цих зобов’язань і намірів матиме
позитивний вплив на зменшення рівня корупції та засвідчить про наявність
політичної волі на усіх рівнях для досягнення відчутних результатів
впровадження антикорупційної політики. Тому такі наміри та зобов’язання
мають стати складовою засад державної антикорупційної політики.
Висновки до розділу 2
Підсумовуючи вище викладене, можна зробити висновок, що
взаємоузгоджена та взаємодоповнююча діяльність Верховної Ради
України, Президента і Кабінету Міністрів України, в умовах належного
забезпечення судочинства та співпраці з громадами є запорукою
ефективного формування та реалізації державної антикорупційної
політики.
Україна на сьогодні запровадила найкращі інструменти запобігання
корупції: це найсучасніший Реєстр декларацій про доходи, Реєстр фінансових
звітів політичних партій. Всі ці інструменти чітко демонструють рішучість
України у сфері боротьби з корупцією.
Україна приділяє значну увагу виконанню міжнародних зобов’язань у
сфері запобігання та протидії корупції. Значною мірою виконані зобов’язання
щодо криміналізації корупційних діянь, хоча для усунення виявлених
розбіжностей є необхідним внесення деяких змін до законодавства [35].
Імплементація міжнародних стандартів сприяла як розвитку системи
запобігання та протидії корупції (включно зі спеціалізованими інституціями),
так і зменшенню рівня корупції в деяких секторах завдяки усуненню
корупційних ризиків. Подальше виконання цих зобов’язань і намірів матиме
позитивний вплив на зменшення рівня корупції та засвідчить про наявність
політичної волі на усіх рівнях для досягнення відчутних результатів
впровадження антикорупційної політики. Тому такі наміри та зобов’язання
мають стати складовою засад державної антикорупційної політики.
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ
ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
3.1 Участь громадянського суспільства в процесах формування та
реалізації державної антикорупційної політики
Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції значну увагу
приділяє участі суспільства у процесах формування та реалізації
антикорупційної політики [ 66].
Таку участь слід зміцнювати шляхом реалізації таких заходів (див.
рис.3.1)
Рисунок 3.1 – Участь суспільства в процесах реалізації та формування
антикорупційної політики. Джерело: складено автором на основі [66].
Як держава-учасниця, Україна імплементувала відповідну норму у
вітчизняне законодавство та передбачила участь громадськості в заходах щодо
запобігання корупції у статті 21 розділу 3 Закону України «Про запобігання
корупції».
Така участь забезпечується інститутами громадянського суспільства та
окремими громадянами шляхом повідомлень про виявлені факти вчинення
корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, реальний чи
потенційний конфлікт інтересів спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері
протидії корупції, Національному агентству, керівництву чи іншим
представникам органу, підприємства, установи чи організації, в яких були
вчинені ці правопорушення, а також громадськості.
Також представники громадськості мають право запитувати та
одержувати від державних органів, органів влади Автономної Республіки
Крим, органів місцевого самоврядування інформацію про діяльність щодо
запобігання корупції в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ
до публічної інформації» [7].
Доступ до публічної інформації є одним з елементів громадянського
демократичного контролю. Громадяни можуть здійснювати свою владу
шляхом демократичних виборів. Однак, для формування свого уявлення про
правильний вибір (кандидата, партії) громадянину необхідна повна і
об’єктивна інформація. Забезпечення цього права покладено на
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
З 2016 року спостерігається постійне збільшення скарг до
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу порушення
права на доступ до публічної інформації. Однак, не спостерігається
відповідного збільшення кількості притягнень до адміністративної
відповідальності за ці правопорушення. Тенденція ж до збільшення кількості
скарг свідчить про неефективність державної політики в сфері доступу до
публічної інформації.
Позитивна судова практика, яка виявляється в розширенні переліку
публічної інформації, доступ до якої не може бути обмеженим, в цілому не
покращує загальний стан захисту права на доступ до публічної інформації,
оскільки судові процеси можуть тривати роками, а запитувана інформація
швидко втрачає свою актуальність.
Залишається проблемою небажання органів правопорядку надавати
інформацію про резонансні кримінальні правопорушення, попри законодавчу.
З цього приводу неоднозначною є позиція Секретаріату Уповноваженої
Верховної Ради України з прав людини.
Потребують вдосконалення наявні реєстри з переліком публічної
інформації: необхідним є, з одного боку, наповнення їх актуальною та
релевантною інформацією, з іншого, підвищення рівня захисту наявної в них
інформації.
Одним з ефективних шляхів співпраці публічних органів з
громадськістю є проведення або замовлення проведення громадської
антикорупційної експертизи нормативно-правових актів та проектів
нормативно-правових актів, внесення за результатами експертизи пропозицій
до відповідних органів та одержання інформації про врахування поданих
пропозицій.
Також інститути громадянського суспільства та окремі громадяни мають
право участі у парламентських слуханнях та інших заходах з питань
запобігання корупції; вносити пропозиції суб’єктам права законодавчої
ініціативи щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що
виникають у сфері запобігання корупції;
проводити, замовляти проведення досліджень, у тому числі наукових,
соціологічних тощо, з питань запобігання корупції;
Важливою умовою демократичного розвитку держави та становлення
громадянського суспільства є налагодження комунікації між органами
державної влади, органами місцевого самоврядування, засобами масової
інформації і громадськістю. Порядок висвітлення діяльності органів державної
влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації
визначено Законом України «Про порядок висвітлення діяльності органів
державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами
масової інформації» [8].
З метою поліпшення умов для розвитку демократії, реалізації
громадянами конституційних прав на участь в управлінні державними
справами і на вільний доступ до інформації про діяльність органів виконавчої
влади, а також забезпечення гласності та відкритості діяльності цих органів
Кабінет Міністрів України затвердив Порядок оприлюднення у мережі
Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади. Оприлюднення у
мережі Інтернет інформації про діяльність органів вико-навчої влади
здійснюється з метою підвищення ефективності та прозорості діяльності цих
органів шляхом впровадження та використання сучасних інформаційних
технологій для надання інформаційних та інших послуг громадськості,
забезпечення її впливу на процеси, що відбуваються у державі [24].
З метою забезпечення прозорого та відкритого доступу громадськості
до реалізації завдань та заходів із покращення державного управління,
зокрема, у напрямку клієнтоорієнтованості, доцільно використовувати
комплексний підхід до забезпечення їх інформаційно-комунікативним
супроводом. Комплексна реалізація заходів з інформаційного супроводження
інновацій дозволить:
– залучити громадськість до участі в реалізації змін, що призведе до
позитивної оцінки проведених заходів і спричинить зростання довіри до
органів державної влади;
– отримати безперервний двохсторонній зв’язок між Урядом, органами
державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськістю, бізнес-
середовищем, міжнародною спільнотою щодо ходу покращення сфери
державного управління;
– забезпечувати державних службовців та посадових осіб місцевого
самоврядування актуальною інформацією щодо прогресу, темпу та масштабів
реалізації змін у системі державного управління;
– створити мережу серед зацікавлених ЗМІ, які готові до об’єктивного
висвітлення подій та заходів;
– забезпечувати комунікаційні та інформаційні потреби визначених
цільових груп;
– отримати ефективний механізм інформаційного супроводу, який у
подальшому можна буде використовувати при реалізації інших урядових
ініціатив.
Більшість заходів з інформаційного супроводження не тягнуть за собою
істотного збільшення фінансових витрат, оскільки носять більше
організаційний характер, який змінює систему взаємозв’язку і координації
основних учасників процесу інформаційного супроводу [34],
здійснювати громадський контроль за виконанням законів у сфері
запобігання корупції з використанням при цьому таких форм контролю, які не
суперечать законодавству.
Законодавством України врегульовані питання участі та інформування
громадськості, однак варто звернути увагу на низький рівень ініціативності
самих інститутів громадянського суспільства в управлінні справами. Так, у
великих містах активно взаємодіють із владою чисельні громадські організації,
які фінансуються за рахунок грандів, в тому числі міжнародних.
В малих населених пунктах, де в складі ГО є лише засновник та кілька
учасників і фінансуються вони за рахунок членських внесків, не йдеться про
особливу активність чи бажання займатися антикорупційною діяльністю. Не
рідко, в боротьбі за гранди, участь громадськості обмежується в управлінні
справами обмежується лише дотриманням бюрократичних процедур. І це є
серйозною проблемою, оскільки в таких випадках підриваються демократичні
суспільні принципи, знижуючи довіру до владних структур ще більше.
3.2 Пропозиції щодо удосконалення організаційно-правових аспектів
формування державної антикорупційної політики в умовах
децентралізації
Децентралізація влади, як складова загальнодержавної політики,
створила основу для здійснення кардинальних інституційних перетворень,
завдяки створенню нової системи розподілу владних повноважень між
центральними та місцевими органами влади. В Україні формується нова
система взаємовідносин між різними гілками влади та новий баланс
стримувань і противаг [56]. Посилення спроможності громади дієвим чином
впливати на суттєві характеристики якості свого життя – основа сталого
розвитку громади на засадах інклюзивності.
Між тим, пряма загроза для тіньового бізнесу та олігархічних ієрархій,
яка створюється децентралізацією, може бути важливим мотиватором
гальмування цього процесу, або ж спроб його «адаптації» під потреби наявних
корупційно-тіньових еліт. Децентралізація справедливо може вважатися
однією з найбільш «людиноцентричних» реформ, що здійснюються в Україні.
На основі зміцнення спроможності громад у стислі терміни відбувається
якісне поліпшення найближчого середовища життєдіяльності людей,
спроможності реалізувати їхні прагнення до якісних освіти, медицини,
культури, соціального захисту. Таке поліпшення відіграє важливу системну
роль для консолідації суспільства. Оскільки у добу поширення прагматизму
люди схильні довіряти насамперед власним оцінкам, якість надання основних
публічних послуг виступатиме основним критерієм оцінки ними якості
місцевої влади (самоврядування), а через неї – і якості влади в країні в цілому.
Якісні публічні послуги зміцнюють легітимність політики, що проводиться
державою, а отже, є підґрунтям проведення системних реформ, у тому числі
тих, які мають «непопулярний» характер [56].
За даними дослідження «Корупція в Україні 2020: розуміння, сприйняття,
поширеність», проведеного та презентованого Info Sapiens [57] за фінансової
підтримки Антикорупційної Ініціативи Європейського Союзу в Україні
(EUACI), що фінансується ЄС і співфінансується та впроваджується
Міністерством закордонних справ Данії, за оцінками населення, оцінка
корумпованості багатьох інституцій зросла. Рівень довіри населення вищий до
послуг, які надаються ЦНАП аніж місцевими органами державної влади та
органів місцевого самоврядування, див.рис.3.2.
Рисунок 3.2 – Поширеність корупційних практик [57].
Практичне започаткування реформи децентралізації відбулося в 2015
році та відчутно вплинуло на прискорення зростання довіри до місцевої влади.
Однак і досі зберігається високий рівень недовіри в громадах, що свідчить
саме про низький рівень локальної ідентичності та недостатню інклюзивність
територіального розвитку, через які значна частина членів територіальних
громад залишаються не включеними до локальних інституційних систем.
В Україні зберігається слабка координація дій між учасниками процесу
децентралізації, центральними і субнаціональними органами влади. Ця
проблемі слугує гальмівним чинником подальшого розвитку та вносить
сумніви щодо доцільності процесів децентралізації. В той час як на
формальному законодавчому рівні взаємоузгодженість стратегічних
документів держави, регіонів та громад є унормованою й існує потенційна
можливість міжвідомчого узгодження відповідним профільним міністром, на
практиці бракує дієвих інститутів, які забезпечували б консолідацію зусиль в
усіх необхідних сферах.
Значна робота необхідна для імплементації цілей децентралізації до
програмних документів секторального рівня, практичної діяльності
профільних міністерств та відомств, особливо у сфері антикорупційної
діяльності. Відсутність уніфікованих інституційних інструментів міжвідомчої
координації у сфері децентралізації призводить до того, що ця ніша
заповнюється міжнародними грантовими програмами. Не заперечуючи
важливості для України цього виду допомоги, все ж зазначимо, що за чинного
формату відбувається, по суті, імплементація імпортованих інститутів,
керована значною мірою зарубіжними фахівцями, які не володіють повнотою
знань щодо особливостей територіального розвитку України. Використання
міжнародної допомоги буде значно ефективнішим та даватиме помітніші
результати у разі посилення інституційної досконалості органів влади та
місцевого самоврядування – реципієнтів допомоги [56].
На разі антикорупційна діяльність на місцевому рівні здійснюється у
відповідності до Антикорупційних програм, однак такі програми присутні у
діяльності обласних, іноді районних рад. Місцеві органи самоврядування у
вигляді сільських, селищних рад можуть здійснювати свою діяльність у цьому
напрямку відповідно до Плану заходів по запобіганню та протидії корупції, які
приймаються та затверджуються рішенням відповідної ради. Однак
необов’язковість впровадження цих заходів стає стримуючим чинником
подальшого антикорупційного руху на місцях. Враховуючи обмежений
кількісний контингент працездатного насалення у сільській місцевості,
небезпечним чинником поширення побутової корупції в умовах
децентралізації стає кумівство та використання наданих повноважень
сільськими, селищними головами, старостами у власних інтересах та в
інтересах родини.
Як альтернатива вирішення цієї проблеми, може бути розроблена
Національним агентством з питань запобігання корупції типова програма
антикорупційних заходів саме для ОТГ та відповідно, організаційні заходи
контролю за її дотриманням. Відсутність регіональних підрозділів НАЗК
створюють перешкоду у своєчасності та повноті контролюючих функцій з
питань антикорупційної політики саме на місцях, цим самим провокуючи
збереження корупційних ризиків та формуючи недовіру громадян до
центральних органів влади та їх спроможності впливати на прийняття рішень
саме на місцевому рівні.
Водночас важливо звернути увагу на ризики, які виникають від
неприйняття нового Закону України «Про службу в органах місцевого
самоврядування», що сповільнює процеси реформування місцевого
самоврядування та подальшого забезпечення процесу децентралізації
публічної влади. Найважливішою складовою цієї реформи, разом із
матеріально-фінансовою основою, є її кадрове забезпечення: створення
правових передумов для підвищення престижності служби в органах місцевого
самоврядування, врегулювання статусу службовця місцевого самоврядування,
стимулювання кар’єрного зростання, деполітизації служби в органах місцевого
самоврядування, запровадження нової моделі оплати праці та впровадження
ефективного механізму запобігання корупції.
Вирішення питань та зменшення ризиків корупції на місцях потребує,
насамперед, нормативно-правого врегулювання вимог обов’язково публічного
звітування посадовців і депутатів органів місцевого самоврядування.
Відсутність зрозумілого та уніфікованого порядку звітування депутатів
призводить до ігнорування або довільного трактування депутатами відповідної
норми закону; порушення звітної дисципліни міського голови та виконавчих
органів (управлінь) перед територіальною громадою. З точки зору державного
управління реформа децентралізації покликана сприяти прозорішій процедурі
прийняття рішень, вищій якості послуг та стимулювати державних службовців
до належного виконання своїх обов’язків. Адже корупція є більш видимою на
місцевому рівні, й відповідно, її легше контролювати. В умовах, коли суди та
правоохоронні органи не користуються довірою суспільства і блокують
притягнення до відповідальності корупціонерів, лише публічний розголос і
тиск через ЗМІ може покращити ситуацію.
Моніторинг використання місцевих бюджетів громадськими активістами
з подальшою публікацією інформації про потенційні зловживання є
ефективним способом впливу на місцеву владу. Допомагає у боротьбі з
корупцією також широкий спектр електронних технологій – спеціальні
громадські сайти на основі масивів даних, програми, мобільні додатки,
онлайн-платформи.
Електронні сервіси, які спрямовані на розробку нових цифрових рішень
для потреб об'єднаних громад, таких як вирішення місцевих екологічних
проблем, контроль за локальними фінансами, залучення громадян,
управлінням запитами та скаргами громади; реєстр земельних ділянок та
автоматизованих робочих місць покликані сприяти ефективній роботі
працівників ОТГ та поліпшенню комунікації з жителями тощо.
Враховуючи вище викладене, за результатами проведених досліджень у
сфері нормативно-правового регулювання забезпечення антикорупційної
політики, сформовано Пропозиції щодо ефективних організаційно-правових
аспектів формування державної антикорупційної політики в умовах
децентралізації:
1) оптимізація функцій держави та місцевого самоврядування, реалізація
яких передбачає:
- усунення дублювання повноважень різними органами; тимчасове
припинення реалізації малоефективних повноважень, що супроводжуються
високим рівнем корупції, до запровадження належних процедур, які
мінімізуватимуть відповідні корупційні ризики;
- усунення випадків реалізації одним і тим самим органом повноважень,
поєднання яких створює додаткові корупційні ризики;
2) цифрова трансформація реалізації повноважень органами державної
влади та органами місцевого самоврядування, прозорість діяльності та
відкриття даних як основа для мінімізації корупційних ризиків у їх діяльності;
3) створення на противагу існуючим корупційним практикам більш
зручних та законних способів задоволення потреб фізичних і юридичних осіб;
4) забезпечення невідворотності юридичної відповідальності за
корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення, що створює додатковий
стримувальний ефект для всіх суб’єктів правовідносин та висвітлення цієї
інформації у ЗМІ;
5) формування суспільної нульової толерантності (нетерпимості) до
корупції, утвердження культури доброчесності та поваги до верховенства
права.
Враховуючи міжнародний досвіт, попри високий рівень демократичного
розвитку у європейських країнах та США, брак оприлюднення інформації
створює ризики для виникнення корупції на рівні місцевої влади. Тому задля
позитивних зрушень у напрямку ефективної реалізації антикорупційної
політики недостатньо лише внесення змін до нормативно-правоих документів
- потрібно активніше залучати до співпраці інститути громадянського
суспільства [52].
Висновки до розділу 3
Законодавством України врегульовані питання участі та інформування
громадськості, однак варто звернути увагу на низький рівень ініціативності
самих інститутів громадянського суспільства в управлінні справами. Так, у
великих містах активно взаємодіють із владою чисельні громадські організації,
які фінансуються за рахунок грандів, в тому числі міжнародних.
В малих населених пунктах, де в складі ГО є лише засновник та кілька
учасників і фінансуються вони за рахунок членських внесків, не йдеться про
особливу активність чи бажання займатися антикорупційною діяльністю. Не
рідко, в боротьбі за гранди, участь громадськості обмежується в управлінні
справами обмежується лише дотриманням бюрократичних процедур. І це є
серйозною проблемою, оскільки в таких випадках підриваються демократичні
суспільні принципи, знижуючи довіру до владних структур ще більше.
Тому задля позитивних зрушень у напрямку ефективної реалізації
антикорупційної політики недостатньо лише внесення змін до нормативно-
правоих документів - потрібно активніше залучати до співпраці інститути
громадянського суспільства.
Децентралізація влади, як складова загальнодержавної політики,
створила основу для здійснення кардинальних інституційних перетворень,
завдяки створенню нової системи розподілу владних повноважень між
центральними та місцевими органами влади. В Україні формується нова
система взаємовідносин між різними гілками влади та новий баланс
стримувань і противаг [56]. Посилення спроможності громади дієвим чином
впливати на суттєві характеристики якості свого життя – основа сталого
розвитку громади на засадах інклюзивності.
ВИСНОВКИ
У кваліфікаційній роботі магістра сформовано ряд теоретичних,
методичних і практичних положень щодо ефективних організаційно-правових
аспектів формування державної антикорупційної політики в умовах
децентралізації.
Основні результати дослідження знайшли відображення
у висновках і пропозиціях в контексті визначених у роботі мети і завдань.
1. З’ясовано, що державна антикорупційна політика є важливою
складовою загальнодержавної політики і її метою є зниження рівня корупції та
забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства від її
негативних наслідків.
Цієї мети можна досягти в роботі системи публічних органів шляхом
застосуванні комплексного підходу до вироблення логічно побудованої
структури взаємодії, що має включати нормативний, організаційний,
соціальний, інформаційний, економічний та інші аспекти, що сприятимуть
поліпшенню спільної діяльності між суб’єктами публічного управління.
Однак, відсутність стратегічного курсу держави щодо здійснення
заходів, спрямованих на запобігання та протидію корупції, вносить дисбаланс
у діяльність антикорупційних інституцій, тим самим ставлячи під сумнів їх
ефективність. Усунення цих причин може стати шляхом існування ідеальних
публічних відносин, і як наслідок, більш ефективної і результативної роботи
системи органів публічної влади, які беруть участь в реалізації державної
антикорупційної політики, спрямованої на розвиток суспільства та держави
загалом.
2. Державна антикорупційна політика потребує постійного
удосконалення, та має хороші перспективи розвитку, оскільки в країні вже
сформована, з урахуванням міжнародного досвіду, достатня нормативно-
правова база та система публічних органів, здатних забезпечити її ефективну
реалізацію.
Проаналізувавши стан нормативно-правового регулювання у сфері
запобігання корупції в Україні, з урахуванням виконання взятих на себе
Україною міжнародних зобов’язань у сфері антикорупційної політики, можемо
констатувати, що його достатньо для здійснення ефективної діяльності. Однак,
ряд заходів потребують консолідації зусиль усіх гілок влади по їх досягненню,
оскільки вже тривалий час залишаються нереалізованими, що слугує
гальмівним чинником успішної реалізації запобігання та протидії корупції.
3. Важливим кроком у реалізації державної антикорупційної політики на
місцевому рівні є ефективна діяльність органів місцевого самоврядування, яка
повинна грунтуватися на принципах відкритості і прозорості;
забезпечення регулярних та комплексних комунікацій у сфері
запобігання та протидії корупції з іншими публічними органами, неурядовими
організаціями та громадськістю;
інформування широкого загалу про реагування на корупційні
прецеденти; ініціювання та висвітлення антикорупційних ініціатив.
Тому задля позитивних зрушень у напрямку ефективної реалізації
антикорупційної політики недостатньо лише внесення змін до нормативно-
правоих документів - потрібно активніше залучати до співпраці інститути
громадянського суспільства.
Враховуючи міжнародний досвіт, попри високий рівень демократичного
розвитку у європейських країнах та США, брак оприлюднення інформації
створює ризики для виникнення корупції на рівні місцевої влади.
Враховуючи вище викладене, можемо констатувати, що існуючий стан
державної антикорупційної політики в Україні, особливо в умовах реформи
децентралізації, потребує нагального осучаснення та приведення у
відповідність до вимог сьогодення.
За результатами дослідження сформульовані рекомендації щодо
удосконалення організаційно-правових аспектів формування державної
антикорупційної політики в умовах децентралізації в Україні, з урахуванням
перспектив розвитку. Одержані результати можуть бути використані
керівниками та відповідальними особами публічних органів при підготовці
навчально-методичних матеріалів з проблематики антикорупційного
законодавства та при розробці антикорупційних організаційно-правових
заходів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України / [Електронний ресурс] URL:
https://zakon.rada.gov.ua;
2. Верховна Рада України / Кримінальний кодекс України /Електронний
ресурс] URL: https://zakon.rada.gov.ua;
3. Верховна Рада України / Кодекс України про адміністративні
правопорушення /Електронний ресурс] URL: https://zakon.rada.gov.ua;
4. Верховна Рада України / Закон України від 14 жовтня 2014 року №
1699-VII «Про засади державної антикорупційної політики в Україні
(Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» /Електронний ресурс] URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1699-18#Text;
5. Верховна Рада України / Закон України 27 лютого 2014 року № 794-VII
«Про Кабінет Міністрів України» /Електронний ресурс] URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794-18#Text;
6. Верховна Рада України / Закон України 10 грудня 2015 року № 889-
VIII „Про державну службу“/ [Електронний ресурс] URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text;
7. Верховна Рада України / Закон України 14 жовтня 2014 року № 1700-
VII „Про запобігання корупції“/ [Електронний ресурс] URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text;
8. Верховна Рада України / Закон України 23 вересня 1997 року №
539/97-ВР "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та
органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" /
[Електронний ресурс] URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/539/97-
%D0%B2%D1%80#Text;
9. Верховна Рада України / Закон України від 14 жовтня 2014р. №1698-
VII "Про Національне антикорупційне бюро України." [Електронний ресурс]. -
Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1698-18.
10. Верховна Рада України / Закон України від22 березня 2012 року №
4572-VI "Про громадські об’єднання" [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17#Text;
11. Верховна Рада України / Закон України від 18 квітня 2013р. № 221-VII
"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення
національного законодавства у відповідність зі стандартами Кримінальної
конвенції про боротьбу з корупцією" [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/221-18.
12. Верховна Рада України / Закон України від 18 квітня 2013р. № 222-VII
"Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального
кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації
Європейським Союзом візового режиму для України" [Електронний ресурс]. -
Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/222-18.
13. Верховна Рада України / Закон України від 23 травня 2013р. № 314-VII
"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання
Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для
України стосовно відповідальності юридичних осіб". [Електронний ресурс]. -
Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/314-18#Text
14. Верховна Рада України / Постанова від 4 грудня 2014 р. № 22-VIII (із
змінами) Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної
Ради України восьмого скликання. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/22-19/ed20141204#Text
15. Верховна Рада України/ Проект Закону № 4135 Про засади державної
антикорупційної політики на 2020-2024 роки / [Електронний ресурс] /
URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=70007;
16. Президент України / Указ від 14 вересня 2020 року № 392/2020 «Про
рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020
року «Про Стратегію національної безпеки України» / [Електронний ресурс]
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/392/2020#Text;
17. Президент України / Указ від 4 жовтня 2014 року № 808/2014 «Про
Національну раду з питань антикорупційної політики»./[Електронний ресурс] /
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/808/2014#Text
18. Кабінет Міністрів України / Розпорядження від 23 січня 2019 р. № 77-
р «Про затвердження плану заходів з реалізації нового етапу реформування
місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні на
2019-2021 роки» / [Електроний ресурс] / URL:
https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-zatverdzhennya-planu-zahodiv-z-realizaciyi-
novogo-etapu-reformuvannya-miscevogo-samovryaduvannya-ta-teritorialnoyi-
organizaciyi-vladi-v-ukrayini-na-20192021-roki;
19. Кабінет Міністрів України/ Постанова від 06 лютого 2019 року
№ 106 „Про затвердження Положення про систему професійного навчання
державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших
заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та
депутатів місцевих рад“ [Електронний ресурс] URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/106-2019-%D0%BF#Text;
20. Кабінет Міністрів України / Постанова від 01 жовтня 2014 р. № 500
„Про затвердження Положення про Національне агентство України з питань
державної служби“ / [Електронний ресурс] URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/500-2014-%D0%BF#Text;
21. Кабінет Міністрів України/ Розпорядження від 24.06.2016 р. № 474-р
„Деякі питання реформування державного управління України“ /
[Електронний ресурс] URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/474-2016-
%D1%80;
22. Кабінет Міністрів України/ Розпорядження від 24 лютого 2021 р. №
149-р «Про затвердження плану дій із впровадження Ініціативи “Партнерство
“Відкритий Уряд” у 2021-2022 роках» / [Електронний ресурс] URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/149-2021-%D1%80#Text;
23. Кабінет Міністрів України/ Розпорядження від 5 жовтня 2016 р. №
803-р «Деякі питання запобігання корупції в міністерствах, інших центральних
органах виконавчої влади» ./[Електронний ресурс] /
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/803-2016-%D1%80#n12
24. Кабінет Міністрів України/ Розпорядження від 23 серпня 2017р. №576-
2017-р "Про схвалення Стратегії комунікацій у сфері запобігання та протидії
корупції" [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/576-2017-%D1%80#Text
25. Національне агентство України з питань державної служби / Наказ від
19 травня 2021 р. № 83-21 «Про затвердження Положення про впровадження в
Національному агентстві України з питань державної служби, його
територіальному органі, підприємстві, установі і організації, що належить до
сфери його управління, механізмів заохочення викривачів та формування
культури повідомлення про можливі факти корупційних або пов’язаних з
корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання
корупції» / [Електронний ресурс] / URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show
/z0870-21#Text;
26. Національне агентство з питань запобігання корупції / Наказ
від 17.03.2020 № 102/20 „Про затвердження Типового положення про
уповноважений підрозділ (уповноважену особу) з питань запобігання та
виявлення корупції“ / [Електронний ресурс] /
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0361-20#Text;
27. Національне агентство з питань запобігання корупції / Наказ від
30.12.2020 № 610/20 „Про затвердження Антикорупційної програми
Національного агентства з питань запобігання корупції
на 2021 – 2022 роки“ / [Електронний ресурс] /
URL: https://nazk.gov.ua/uk/documents/nakaz-610-20-vid-30-12-2020-pro-
zatverdzhennya-antykoruptsijnoyi-programy-natsionalnogo-agentstva-z-pytan-
zapobigannya-koruptsiyi-na-2021-2022-roky-2/;
28. Національне агентство з питань запобігання корупції / Наказ від
26.11.2019 № 209-19 "Про затвердження Положення про вебпортал
управління знаннями у сфері професійного навчання «Портал управління
знаннями»/ [Електронний ресурс] / URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/
show/z1234-19#Text;
29. Національне агентство з питань запобігання корупції / Рішення від
09.02.2018 № 166/ Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 березня
2018 р. за № 345/31797/ "Про затвердження Положення про Єдиний державний
реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією
правопорушення"/[Електронний ресурс]/ URL:
https://nazk.gov.ua/uk/documents/rishennya-vid-09-02-2018-166-pro-
zatverdzhennya-polozhennya-pro-yedynyj-derzhavnyj-reyestr-osib-yaki-vchynyly-
koruptsijni-abo-pov-yazani-z-koruptsiyeyu-pravoporushennya/;
30. Національне агентство з питань запобігання корупції / Офіс розбудови
доброчесності / Міжнародне антикорупційне законодавство / [Електронний
ресурс] / URL: https://prosvita.nazk.gov.ua/blog/ofis-dobrochesnosti-ogoloshuye-
pro-zapusk-antykoruptsijnyh-urokiv;
31. Національне агентство з питань запобігання корупції / Корупція в
Україні 2020: розуміння, сприйняття, поширеність/
Презентація / [Електронний ресурс] / URL: https://nazk.gov.ua/wp-
content/uploads/2020/05/Corruption_Survey_ 020_Presentation_Info-Sapiens.pdf
32. Єдиний державний реєстр судових рішень / [Електронний ресурс] /
URL: https://reyestr.court.gov.ua;
33. Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні
правопорушення/[Електронний ресурс] / URL: https://corruptinfo.nazk.gov.ua
/reference/map;
34. Звіт голови Національного агентства України з питань державної
служби за 2020 рік / [Електронний ресурс] /URL: https://nads.gov.ua;
35. Звіт з антикорупційної діяльності 2020/ [Електронний
ресурс] / URL:https://nazk.gov.ua;
36. Корупція в Україні 2020: розуміння, сприйняття, поширеність/
[Електронний ресурс] / URL: https://nazk.gov.ua/wp-
content/uploads/2020/05/Corruption_Survey_2020_Presentation_Info-Sapiens.pdf;
37. Світове дослідження цінностей 2020 / Український центр європейської
політики. Київ, 2020/ [Електронний ресурс] / URL: https://sapiens.com.ua;
38. Офіс розбудови доброчесності / офіційна сторінка / [Електронний
ресурс] / URL:https://prosvita.nazk.gov.ua/blog/startap-na-derzhavnij-sluzhbi;
39. Рада Європи/ План дій для України на 2018-2021 рр. / [Електронний
ресурс] / URL: https://rm.coe.int/coe-action-plan-for-ukraine-2018-2021-
ukr/1680925bec;
40. Альтернативний звіт з оцінки ефективності впровадження Державної
антикорупційної політики / [О. В. Калітенко, Д. О. Калмиков, І. Б. Коліушко та
ін.] ; за заг. ред. М. І. Хавронюка. – К. : Москаленко О. М., 2019. – 366 с.;
41. Звіт з антикорупційної діяльності 2020. Звіт від 16.04.2021 р.
Національне агентство з питань запобігання корупції. [Електронний ресурс]. -
Режим доступу: https://nazk.gov.ua/wp-content/uploads/2021/04/NAZK-Zvit-za-
2020-rik-15.04.2021-1-1.pdf
42. Резюме до Альтернативного звіту з оцінки ефективності впровадження
державної антикорупційної політики [О. Калітенко, О. Лємєнов, Б. Малишев
та ін.] ; за заг. ред. М. Хавронюка. – К., 2021. – 47 с./[Електронний ресурс] /
URL: https://ti-ukraine.org/research/yak-zdijsnyuyetsya-antykoruptsijna-polityka-v-
ukrayini/
43. Рекомендації № R (2000) 10 Комітету Міністрів Ради Європи /
[Електронний ресурс]. – URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_175#Text
44. Антикорупційна доброчесність 2020: аналітичний огляд за
результатами соціологічного дослідження. — К., Національне агентство з
питань запобігання корупції, 2021. — 68 с.
45. Антикорупційна політика України : навчальний посібник для членів
громадських рад / Е. Р. Рахімкулов, О. В. Климович, С. І. Панцир, М. В.
Чугаєвський, Л. І. Лебедюк. – Львів, 2011. – 136 с.11-12
46. Василевич В. В, Василевська Т. Е, Нестерович В. Ф, Расюк Е. В,
Савченко А. В., Федоренко В. Л. (кер.) та ін. ; за ред. проф. Ковбасюка Ю.В. і
проф. Федоренка В. Л. Державна антикорупційна політика і запобігання та
протидія корупції на публічній службі в органах державної влади і органах
місцевого самоврядування: монографія / автор. кол. ;. – К. : Видавництво Ліра-
К, 2016. – 524 с.
47. Возьний В.І. Антикорупційна політика в Україні: Навчально-
методичний посібник. Тернопіль: ТНЕУ, 2013. 241 с.
48. Гаман П. І. Антикорупційна державна політика: проблеми та
перспективи розвитку. Державне управління: удосконалення та розвиток. -
2018. - № 10. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Duur_2018_10_3.
49. Дем'янчук В. Форми і методи ефективної реалізації антикорупційної
політики в Україні. Підприємництво, господарство і право, 8, 2020 р.
[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pgp-
journal.kiev.ua/archive/2020/8/37.pdf
50. Калітенко О. В. Калмиков Д. О. Коліушко І. Б. та ін.; за заг. ред.
Хавронюка М. І. : Альтернативний звіт з оцінки ефективності впровадження
Державної антикорупційної політики: К.: ФОП Москаленко О. М., 2019.
366 с.
51. Кустова Т. Формування й реалізація антикорупційної політики в
системі державної служби України: сучасний стан та шляхи вдосконалення.
Держ. упр. та місц. самоврядування : зб. наук. пр. / Дніпропетр. регіон. ін-т
держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Дніпро, 2019. –
Вип. 3(42).
52. Міленко Т.О. Протидія корупції: зарубіжний досвід та його
впровадження в антикорупційне законодавство в Україні. [Електронний
ресурс]. - Режим доступу: http://elar.naiau.kiev.ua/bitstream/123456789/13834.
53. Онищак Н. В., Кулик О. М. / Взаємодія органів публічної влади, як
важлива складова ефективної реалізації державної антикорупційної
політики /Теорія і практика сучасної економіки : матеріали ХXІІ Міжнародної
науково-практичної конференції: 20 жовтня 2021 р. [Електронний ресурс] /
відп. ред. Р. В. Манн ; М-во освіти і науки України, Черкас. держ. технол. ун-т.
– Черкаси : ЧДТУ, 2021. – 75 с., с. 44-46.
54. Шило С.М. Запобігання корупції: зарубіжний досвід та шляхи
імплементації в Україні. Збірники наукових праць, матеріали конференцій
(семінарів, круглих столів). [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
http://elar.naiau.kiev.ua/jspui/handle/123456789/13844.
55. Державна політика : підручник / Нац. акад. держ. упр. при Президен-
тові України ; ред. кол. : Ю. В. Ковбасюк (голова), К. О. Ващенко (заст.
голови), Ю. П. Сурмін (заст. голови) [та ін.]. – К. : НАДУ, 2014. – 448 с., c.7
56. Децентралізація влади: порядок денний на середньострокову
перспективу. Аналітична доповідь. Авт.: Жаліло Я.А., Шевченко О.В.,
Романова В.В. та ін. Національний інститут стратегічних досліджень. – К.:
2019. – 115 с.
57. Корупція в Україні 2020: розуміння, сприйняття, поширеність.
Презентація від 15 травня 2020 р. Національне агентство з питань запобігання
корупції. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://nazk.gov.ua/wp-
content/uploads/2020/05/Corruption_Survey_ 2020_Presentation_Info-Sapiens.pdf
58. Офіс розбудови доброчесності: Офіційна сторінка. [Електронний
ресурс]. - Режим доступу: https://prosvita.nazk.gov.ua.
59. План дій для України. Рада Європи. [Електронний ресурс]. - Режим
доступу: https://coe.mfa.gov.ua/spivrobitnictvo/plani-dij-radi-yevropi-dlya-
ukrayini.
60. Стамбульський план дій боротьби з корупцією: План. Організація
економічного співробітництва та розвитку. [Електронний ресурс]. - Режим
доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/966_001-04#Text
61. Світове дослідження цінностей 2020: Дослідження від 28 жовтня 2020
р. Український центр європейської політики. [Електронний ресурс]. - Режим
доступу: https://ucep.org.ua/wp-content/uploads/2020/11/WVS_UA_ 2020_
report_WEB.pdf.
62. European Code of conduct for all persons involved in local and regional
governance/ Рада Європи, 2019, / [Електронний ресурс] /
URL: https://rm.coe.int/168071b2e5;
63. International Code of Conduct for Public Officials/ [Електронний
ресурс] / URL: http://www.un.org/documents/ga/res/51/a51r059.htm;
64. Managing Conflict of Interest in the Public Service / [Електронний
ресурс] / URL: https://www.oecd.org/gov/ethics/48994419.pdf.
65. Transparency-Index-Local-Authorities-2021/[Електронний ресурс] /
URL: https://bit.ly/3rqBfRO
66. United Nations Convention against Corruption/ [Електронний ресурс] /
URL: https://www.unodc.org/unodc/en/treaties/CAC/;
67. United states strategy on countering corruption, 03.06.2021 /[Електронний
ресурс] / URL: https://www.whitehouse.gov/wp-content/uploads/2021/12/United-
States-Strategy-on-Countering-Corruption-1.pdf