ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8087| Title: | «Розвиток інноваційної діяльності у підприємницькому середовищі (на матеріалах ТОВ «Альтера Ацтека Мілінг Україна», м. Черкаси)» |
| Authors: | Котенко, Тетяна Миколаївна Лифар, Олександр Сергійович |
| Keywords: | Інновації;Регулювання;Розвиток;Діяльність;Удосконалення |
| Issue Date: | Dec-2024 |
| Abstract: | Об’єктом дослідження є процес формування та реалізації управління інноваційним розвитком підприємництва в Україні. Предметом дослідження є сукупність теоретико-методичних і прикладних засад, що виникають в процесі формування інноваційного підприємництва та особливості його розвитку в Україні. Мета дослідження необхідність подальшого вдосконалення теоретико-методологічних та методико-прикладних підходів до формування механізму розвитку інноваційного підприємництва в Україні. Завдання роботи: узагальнити теоретичні основи формування механізму розвитку інноваційного підприємництва; систематизувати наукові підходи до формування та розробки механізму інноваційного розвитку підприємництва; обґрунтувати формування механізму інноваційного розвитку підприємництва; обґрунтувати інноваційний фільтр через визначення інноваційної активності; розробити модель оцінювання інноваційних можливостей підприємства; удосконалити методичний підхід до управління ризиком втрати інноваційних можливостей підприємства; сформувати науково-методичні засади формування збалансованої стратегії інноваційного розвитку підприємства; розробити механізм реалізації збалансованої стратегії інноваційного розвитку металургійних підприємств Методи дослідження: методи аналізу та формалізації - для дослідження теоретичних підходів до визначення сутності механізму інноваційного підприємництва; системно-структурного аналізу - для обґрунтування моделі процесу оцінки інноваційних можливостей підприємства; стратегічного аналізу - в рамках проведення формалізації функціональної карти інформаційного забезпечення процесу управління ризиком втрати інноваційних можливостей підприємства; метод експертних оцінок - для оцінки ефективності реалізації збалансованої стратегії інноваційного розвитку підприємств; графічний - для наочного подання теоретичного і методичного матеріалу. За результатами дослідження сформульовані основні теоретичні та методологічні аспекти розвитку діяльності підприємств, запропоновані методи удосконалення інноваційної діяльності. Одержані результати можуть бути використані для удосконалення механізмів діяльності підприємств. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8087 |
| Appears in Collections: | 076 Підприємництво, торгівля і біржова діяльність/Підприємство та торгівля (ОП Підприємництво та економіка підприємства) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| ЛИФАР.pdf Restricted Access | 615.79 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до кваліфікаційної роботи магістра на тему: «Розвиток інноваційної діяльності у підприємницькому середовищі (на матеріалах ТОВ «Альтера Ацтека Мілінг Україна», м. Черкаси)» Виконав : здобувач 2 курсу, групи ЕПМ-23 спеціальності 076 Підприємництво, торгівля та біржова діяльність Лифар О.С. (прізвище та ініціали) Керівник К.е.н., доцент, Котенко Т.М. (прізвище та ініціали) Рецензент ________________ (прізвище та ініціали) Черкаси 2024 року ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Факультет економіки та управління Кафедра економіки та управління Освітній рівень: магістр Спеціальність: 076 Підприємництво, торгівля та біржова діяльність ЗАТВЕРДЖУЮ Завідувач кафедри економіки та управління _______ проф. Манн Р.В. «____» ____________ 2024 р. З А В Д А Н Н Я на кваліфікаційну роботу магістра Лифара Олександра Сергійовича (прізвище, ім’я та по батькові) 1.Тема роботиРозвиток інноваційної діяльності у підприємницькому середовищі (на матеріалах ТОВ «Альтера Ацтека Мілінг Україна», м. Черкаси) керівник роботи Котенко Т.М., к.е.н., доцент (прізвище, ім’я по батькові, науковий ступінь, вчене звання) затверджені наказом ректора ЧДТУ від 27.09.2024 р. № 289/04 2. Строк подання здобувачем роботи 3. Вихідні дані до роботи Наукові статті, монографії, законодавчі акти, аналітичні та статистичні дослідження, Інтернет джерела, доробки науковців у сфері реалізації інноваційної діяльності на підприємствах 4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити) РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень) Таблиці, рисунки 6. Консультанти розділів роботи Розділ Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата консультанта завдання видав завдання прийняв 1 Котенко Т.М., к.е.н., доцент 2 Котенко Т.М., к.е.н., доцент 3 Котенко Т.М., к.е.н., доцент 7. Дата видачі завдання ____________________________________________________ КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН № Назва етапів магістерської роботи Строк виконання з/п етапів роботи Примітки 1. Підбір літератури, її вивчення і обробка. 01.09-20.09 Укладання бібліографії по основним джерелам 2. Укладання плану (змісту) магістерської 21.09-24.09 роботи і погодження його з керівником 3. Розробка і подання на перевірку першого 25.09-15.10 розділу 4. Збір, систематизація та аналіз практичних 16.10-20.10 матеріалів 5. Розробка і подання другого розділу 21.10-31.10 6. Розробка і подання третього розділу 01.11-15.11 7. Погодження з керівником висновків і 16.11-20.11 пропозицій 8. Переробка (доопрацювання) магістерської 21.11-29.11 роботи у відповідності з зауваженнями і подання її на кафедру 9. Нормоконтроль 30.11-01.12 10. Збір документів (відгук, рецензія) 01.12 11. Подача на підпис до завідувача кафедри 02.12 12. Розробка тез доповіді для захисту 03.12. Здобувач _______________________ Лифар О.С. (підпис) (прізвище та ініціали) Керівник роботи ____________________________ Котенко Т.М. (підпис) (прізвище та ініціали) 4 РЕФЕРАТ Кваліфікаційна робота магістра містить 116 сторінок, 30 таблиць, 14 рисунків, список використаних джерел з 75 найменувань. Тема роботи: Розвиток інноваційної діяльності у підприємницькому середовищі (на матеріалах ТОВ «Альтера Ацтека Мілінг Україна», м. Черкаси) Об’єктом дослідження є процес формування та реалізації управління інноваційним розвитком підприємництва в Україні. Предметом дослідження є сукупність теоретико-методичних і прикладних засад, що виникають в процесі формування інноваційного підприємництва та особливості його розвитку в Україні. Мета дослідження необхідність подальшого вдосконалення теоретико- методологічних та методико-прикладних підходів до формування механізму розвитку інноваційного підприємництва в Україні. Завдання роботи: узагальнити теоретичні основи формування механізму розвитку інноваційного підприємництва; систематизувати наукові підходи до формування та розробки механізму інноваційного розвитку підприємництва; обґрунтувати формування механізму інноваційного розвитку підприємництва; обґрунтувати інноваційний фільтр через визначення інноваційної активності; розробити модель оцінювання інноваційних можливостей підприємства; удосконалити методичний підхід до управління ризиком втрати інноваційних можливостей підприємства; сформувати науково-методичні засади формування збалансованої стратегії інноваційного розвитку підприємства; розробити механізм реалізації збалансованої стратегії інноваційного розвитку металургійних підприємств Методи дослідження: методи аналізу та формалізації - для дослідження теоретичних підходів до визначення сутності механізму інноваційного підприємництва; системно-структурного аналізу - для обґрунтування моделі процесу оцінки інноваційних можливостей підприємства; стратегічного аналізу - в рамках проведення формалізації функціональної карти інформаційного забезпечення процесу управління ризиком втрати інноваційних можливостей підприємства; метод експертних оцінок - для оцінки ефективності реалізації збалансованої стратегії інноваційного розвитку підприємств; графічний - для наочного подання теоретичного і методичного матеріалу. За результатами дослідження сформульовані основні теоретичні та методологічні аспекти розвитку діяльності підприємств, запропоновані методи удосконалення інноваційної діяльності. Одержані результати можуть бути використані для удосконалення механізмів діяльності підприємств. КЛЮЧОВІ СЛОВА: ІННОВАЦІЇ, РЕГУЛЮВАННЯ, РОЗВИТОК, ДІЯЛЬНІСТЬ, УДОСКОНАЛЕННЯ 5 ABSTRACT The master's thesis contains 116 pages, 30 tables, 14 figures, a list of used sources with 85 names. Theme of study: Development of innovative activity in the business environment (based on materials from Altera Azteca Milling Ukraine LLC, Cherkasy) The object of the study is the process of forming and implementing management of innovative development of entrepreneurship in Ukraine. The subject of the study is a set of theoretical, methodological and applied principles that arise in the process of forming innovative entrepreneurship and the features of its development in Ukraine. The purpose of the study is the need for further improvement of theoretical, methodological and methodological approaches to the formation of a mechanism for the development of innovative entrepreneurship in Ukraine. The objectives of the work: to generalize the theoretical foundations of the formation of a mechanism for the development of innovative entrepreneurship; to systematize scientific approaches to the formation and development of a mechanism for the innovative development of entrepreneurship; to substantiate the formation of a mechanism for the innovative development of entrepreneurship; to substantiate an innovation filter through the definition of innovative activity; to develop a model for assessing the innovative capabilities of an enterprise; to improve a methodological approach to managing the risk of loss of the enterprise's innovative capabilities; to form scientific and methodological principles for the formation of a balanced strategy for the innovative development of an enterprise; to develop a mechanism for implementing a balanced strategy for innovative development of metallurgical enterprises Research methods: methods of analysis and formalization - for studying theoretical approaches to determining the essence of the mechanism of innovative entrepreneurship; system-structural analysis - to substantiate the model of the process of assessing the innovative capabilities of an enterprise; strategic analysis - within the framework of formalizing the functional map of information support for the process of managing the risk of loss of innovative capabilities of an enterprise; expert assessment method - to assess the effectiveness of implementing a balanced strategy for innovative development of enterprises; graphic - for a visual presentation of theoretical and methodological material. According to the results of the study, the main theoretical and methodological aspects of the development of the activities of enterprises are formulated, methods for improving innovative activities are proposed. The results obtained can be used to improve the mechanisms of the activities of enterprises. KEYWORDS: INNOVATION, REGULATION, DEVELOPMENT, ACTIVITY, IMPROVEMENT 6 ЗМІСТ ВСТУП 7 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ 10 ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА 1.1. Теоретичні аспекти формування сутності інноваційного 10 підприємництва та його розвитку 1.2. Чинники впливу на розвиток інноваційного підприємництва 19 1.3. Формування та структура механізму інноваційного 26 підприємництв Висновки до 1 розділу 39 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ 41 СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 2.1. Оцінка тенденцій інноваційного розвитку 41 сільськогосподарських підприємств Черкаської області 2.2. Розвиток інноваційних процесів 53 2.3. Особливості інноваційної діяльності сільськогосподарських 59 підприємств Висновок до 2 розділу 69 РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ 72 СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 3.1. Обґрунтування та ресурсне забезпечення реалізації 72 інноваційних процесів 3.2. Формування інноваційного потенціалу сільськогосподарських 81 підприємств 3.3. Забезпечення інноваційної діяльності сільськогосподарських 94 підприємств Висновки до 3 розділу 104 ВИСНОВКИ 106 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 109 7 ВСТУП Процес розвитку бізнесу в Україні розпочався з здобуттям незалежності, але його функції та розвиток залишається на недосконалому рівні. Переважно це пов'язано з недостатньою підтримкою інновацій та інвестицій та неефективними механізмами оподаткування, що є наслідком відсутності підстав для національної регуляторної політики у сфері підприємництва. Інноваційна політика розвитку підприємництва повинна зосереджуватися на розв’язанні проблем, включаючи ефективне використання наявної логістики, сировини та трудового потенціалу, задоволення потреб внутрішнього ринку за допомогою сучасних комунікацій, сприяння реалізації основних науково-дослідних програм та впровадженню для підтримки інновацій. Слід сприяти підвищенню конкурентоспроможності інвесторів приватного сектору (комерційних банків, інвестиційних фондів тощо) у реалізації національної інноваційної політики, планів та проєктів потенційних пріоритетних галузей, впровадженню інновацій та формуванню економічного способу стимулювання інновацій та розвитку підприємців. Проблеми функціонування підприємництва здавна були об’єктом досліджень науковців багатьох країн світу: Р. Гільфердінга, П. Друкера, Р. Кантильона, А. Маршала, Ж.-Б. Сея, А. Сміта, Й. Шумпетера та ін. Також особливо слід підкреслити значний внесок українських вчених: О. Амоші, А. Гальчинського, В. Геєця, В. Герасимчук, М. Єрмошенка, Г. Кіндрацької, А. Кузнєцової, О. Кузьміна, О. Манойленка, А. Наливайко, Б. Патона, А. Шегди, В. Щербак, А. Яковлева у розробку питань формування інноваційної політики та інноваційних процесів, проте аспектам визначення доцільності впровадження інновацій у підприємницьку діяльність приділено недостатньо уваги. Проте досі існує цілий ряд питань, пов’язаних з формуванням цілісного комплексного підходу до вивчення актуальних теоретико- методологічних, методичних і практичних питань залишилися недостатньо дослідженими. 8 Актуальність теми дослідження обумовлена дією низки чинників: підвищенням значущості інноваційної діяльності як для розвитку національної економіки, так і для підприємницьких структур; низькою ефективністю системи стратегічного управління інноваціями в країні, дефіцитом фінансових та інвестиційних ресурсів, необхідних для розробки та реалізації інноваційних проектів; недостатністю методичних розробок щодо аналізу та оцінювання ефективності управління інноваційним розвитком підприємництва. Необхідність подальшого вдосконалення теоретико-методологічних та методико-прикладних підходів до формування механізму розвитку інноваційного підприємництва в Україні і зумовила актуальність теми роботи, мету і завдання дослідження. Для досягнення даної мети в роботі поставлено та вирішено такі завдання: - узагальнити теоретичні основи формування механізму розвитку інноваційного підприємництва; систематизувати наукові підходи до формування та розробки механізму інноваційного розвитку підприємництва; - обґрунтувати формування механізму інноваційного розвитку підприємництва; - обґрунтувати інноваційний фільтр через визначення інноваційної активності; - розробити модель оцінювання інноваційних можливостей підприємства; - удосконалити методичний підхід до управління ризиком втрати інноваційних можливостей підприємства; - сформувати науково-методичні засади формування збалансованої стратегії інноваційного розвитку підприємства; - розробити механізм реалізації збалансованої стратегії інноваційного розвитку металургійних підприємств Об’єктом дослідження є процес формування та реалізації управління інноваційним розвитком підприємництва в Україні. 9 Предмет дослідження є сукупність теоретико-методичних і прикладних засад, що виникають в процесі формування інноваційного підприємництва та особливості його розвитку в Україні. Методи дослідження: методи аналізу та формалізації - для дослідження теоретичних підходів до визначення сутності механізму інноваційного підприємництва; системно-структурного аналізу - для обґрунтування моделі процесу оцінки інноваційних можливостей підприємства; стратегічного аналізу - в рамках проведення формалізації функціональної карти інформаційного забезпечення процесу управління ризиком втрати інноваційних можливостей підприємства; метод експертних оцінок - для оцінки ефективності реалізації збалансованої стратегії інноваційного розвитку підприємств; графічний - для наочного подання теоретичного і методичного матеріалу. Інформаційною базою дослідження виступатимуть законодавчі та нормативні акти, дані Державного комітету статистики України, звітні дані вітчизняних промислових підприємств, спеціальні наукові та інші джерела. 10 РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА 1.1. Теоретичні аспекти формування сутності інноваційного підприємництва та його розвитку В теперішній час діяльність інноваційного підприємництва має справу із якісно новими процесами, які виражаються у зміщенні акцентів із матеріальних складових довгострокового успіху підприємництва на ринку в бік його нематеріальних характеристик таких, як знання, компетенції та здатності суб’єкта господарювання; зростання ролі інформації та інформаційних ресурсів у процесі створення споживчої цінності; глобалізації, у результаті якої зникають кордони між країнами як економічними системами та відкривається доступ до нових ринків збуту, тощо. Таким чином, інноваційний розвиток підприємництва став одним із головних чинників забезпечення його конкурентоспроможності. С. Ілляшенко наголошує на тому, що у наш час екстенсивний шлях розвитку (який базується на виробничих чинниках) підприємництва практично вичерпав себе і на зміну прийшов інноваційний, який є логічним продовженням інтенсивного (рис. 1.1). Інтенсивний шлях розвитку підприємництва – це процес суспільного виробництва, який базується на застосуванні кваліфікованої робочої сили, ,предметів праці, методів організації праці, ефективних засобів виробництва найновіших досягнень науково - технічного прогресу. Екстенсивний шлях розвитку підприємництва – це спосіб збільшення обсягів виробництва, за допомогою кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил та чинників виробництва при сталому рівні технічної основи виробництва. 11 Характеристики шляхів Екстенсивний шлях Інтенсивний шлях розвитку Інноваційний шлях розвитку підтприємництва розвитку підприємництва підприємництва розвитку підприємництва Збільшення обсягів Зниження питомих витрат Концепції розвиту виробництва покупця Збільшення доходів та витрат Ринок продавця Ринок продавця і ринок Тип ринку покупця Ринок покупця Охоплення ринку Увесь ринок у цілому Вибіркові сегменти Вибіркові сегменти і інші частини ринку Конкуренція Практично немає Переважно цінова Переважно не цінова Запити споживачів Стабільні запити Мінливі запити Постійні зміни Переважаючий тип виробництва Масове виробництво Серйозне виробництво Дрібносерійне та одиночне Підхід до управління Адміністративний Системний Ситуаційний Розвиток на основі Розвиток на основі Розвиток на основі інноваційних чинників інвестицій інноваційної діяльності Рис. 1.1. - Порівняльна характеристика шляхів розвитку підприємництва Дослідження джерел щодо інноватики дозволило встановити існування різних точок зору щодо визначення поняття «інновації». Визначення поняття «інновація» представлено на рис.1.2. Цілеспрямовані зміни, які свідомо впроваджуються в процесі Предмет, результат, продукт, об'єкт, що відтворення для кращого отриманий в процесі або модифікації задоволення наявної або формування науки та техніки нової суспільної потреби Процес отримання результатів, та Будь-яка технічна, організаційна, Інновація суспільне відношення, що створює економічна і управлінська зміна, умови для здійснення цього процесу відмінна від існуючої практики на підприємстві Принципове джерело добробуту і результат творчої діяльності, Комплексний процес створення, спрямований на розроблення, створення поширення і використання нового і поширення нових видів практичного засобу для кращого конкурентоспроможної на світовому задоволення відомої потреби людей ринку продукції 12 Рис.1.2. - Визначення поняття «Інновація» Інновації варто порівнювати з процесом створення нового технічного продукту і поширення його по всій економіці, а в довгостроковому плані розглядати як принципове джерело добробуту і результат творчої діяльності, спрямованої на розроблення, створення і поширення нових видів конкурентоспроможної на світовому ринку продукції, сучасних технологій, впровадження нових, адекватних ринковим умовам господарювання організаційних форм і методів управління, нових економічних структур. Інновація – це, перетворення чого - небудь у джерело прибутку (нововведення), яке виражене у конкретному продукті і принесло конкретну ефективність. На ринку поява нового обладнання відноситиметься до інновацій, в той час коли спроба використання цього обладнання всередині певної організації буде класифікуватися як нововведення. Взаємозв’язок цих понять відображено на рис. 1.3. ІДЕЯ-Формування основних відмінностей для створення нового з метою подальшого впровадження НОВАЦІЯ-Створення, зміна або оновлення технології або продукції без подальшого втілення НОВОВВЕДЕННЯ-Впровадження в практику нового, зміненого або оновленого як кінцевий продукт ІННОВАЦІЯ РЕСУРСИ ПЕРЕТВОРЕННЯ-продукт, технологія, тощо МОЖЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИБУТОК 13 Рис. 1.3. - Взаємозв’язок основних понять інноватики Узагальнюючи усі точки зору і методологічні підходи щодо суті інновацій виокремлено такі їх характерні риси: - інновація є корисною зміною в попередньому стані якого − небудь об’єкту, процесу; - ця зміна має отримати корисний − результат; - інновації вважаються основним засобом реалізації цілей розвитку −суб’єкта, результатом чого є покращення ефективності його діяльності. Поняття «інновація» у деяких випадках порівнюють і з поняттям «нововведення». Основною їх відмінністю є розуміння нововведення (лат. novation – оновлення, зміна) як новації, що втілюється в технологію або продукт, але яка не буде кінцевим продуктом інноваційної діяльності чи товаром. Новація є результатом інноваційних процесів, а їх впровадження в практику визначається нововведенням, з моменту прийняття до поширення. В табл.1.1 представлено основні відмінності понять «нововведення» і «інновація». Таблиця 1.1. - Основні відмінності понять «нововведення» та «інновація» Автор Основна характеристика М.Х. Мескон, М. Нововведення – це результат наукової праці, спрямований на Альберт, Ф. удосконалювання суспільної практики і призначений для Хедоури безпосередньої реалізації в суспільному виробництві. Р.А.Фатхутдінов Інновація – кінцевий результат впровадження нововведення з метою зміни об’єкта управління і одержання науково-технічного або іншого виду ефекту. Б. Санто Інновація – це суспільно – економічний процес, що через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращих по своїх властивостях виробів, технологій у випадку, якщо інновація орієнтована на економічну вигоду, прибуток, її поява на ринку може принести додатковий доход. В. Томпсон «Нововведення є генерування, прийняття і впровадження нових ідей, процесів, продуктів та послуг». Розглядаємо термін «стартап». Стартап — це новостворена компанія (не обов’язково юридична особа), яка перебуває на стадії інноваційного розвитку і може будувати свій бізнес на основі нових технологій, які нещодавно з’явилися [83]. В теперішній час термін «стартап» застосовується відносно інтернет - компаній й інших організацій, які працюють в сфері інформаційних технологій, 14 однак, це поняття розповсюджується і на інші сфери підприємницької діяльності. Основним ресурсом для створення стартапу служить новація. Характерні ознаки стартапу представлено на рис.1.4. Наявність здатності бізнес-плану стати Висока швидкість розвитку проекту і маштабованою, бути повторною і максимально ефективне просування розширеною компанії на ринку Мінімальні витрати ресурсів збоку акторів стартапу Новизна і унікальність ідеї Ознаки стартапу Коротка історія операційної діяльності Нове підприємництво (проект), може не бути зареєстрованим у відповідальних органах влади Впевненість в проекті та його гнучкість з урахуванням Здатність до адаптації потреб ринку Рис. 1.4. - Характерні ознаки стартапу Найбільш вдалими стартапами всесвітньої павутини є: 1) соціальні мережі «Facebook», «Viber». 2) інтернет - енциклопедія — Вікіпедія. Аналогів якій немає в інтернеті, число статей на цьому ресурсі неможливо підрахувати, бо їх кількість щодня зростає; 3) YouTube — найбільша та найкраща база відеороликів; 4) Twitter — популярна платформа створена Джеком Дорсі для обміну короткими повідомленнями; Інші класичні приклади успішних стартапів — Microsoft (засновники — Білл Гейтс і Пол Аллен), Apple Computer inc. (засновники Стів Джобс і Стів Возняк) і Google (засновники — Леррі Пейдж і Сергій Брін) [30]. Однією з основних причин створення, успішного інноваційного розвитку та подальшого існування стартапів вважають неповороткість і повільність великих корпорацій, які успішно використовують. Найбільш вдалими стартапи в Україні є: 1) Petcube Bites + Petcube Play: хліб і видовища для домашніх улюбленців .Один з найбагатших та успішних стартапів України Petcube; 15 2) Coppertino - стартап українських винахідників. Coppertino став відомим після того, як їх популярний VOX плеєр для компьютерів Apple довгий час очолював рейтинги загрузок в Mac App Store, а зараз у цієї програми у родився «молодший брат» для Iphone; 3) Poptop.fm – український сервіс для заказів артистів та фотографів. Заснований Євгеном Шемтепаловим, працює по всьому світу та щомісячно генерує біля 250 запросів на виступ. В Україні надалі діють жорсткі умови кредитування для стартапів, а знайти інвесторів і зацікавити їх в нашій небагатій країні дуже складно, а також існують ризики і тиск з боку конкурентів і влади. Існують різні способи залучення інвестицій до фінансування стартапів. Серед основних моделей фінансування стартапів виділяють такі: франшизу; венчурні фонди; конкурси; бізнес-акселератори; краудфандинг; Smart money (розумні гроші); стратегічні інвестори; субсидії держави. Наступним поняттям дослідження є «розвиток». Слово «розвиток» наслідує латинське «evolution» – еволюція (від «evolvo» – розгортання) [19]. Ці підходи відображають різні сторони прояву цього явища, а саме те: - по – перше, розвиток відображає як зростання кількісних, так і покращення якісних характеристик підприємництва; - по – друге, джерела та чинники розвитку підприємництва мають як внутрішню, так і зовнішню природу; - по – третє, розвиток – зміни, що сприяють досягненню довгострокових цілей та орієнтують на роботу протягом тривалого періоду часу; - по – четверте, результати діяльності відображаються цінністю як для підприємництва, так і для суспільства загалом. Під впливом ринкових механізмів здійснюється інноваційна діяльність підприємництва (механізму рівноваги виробництва і споживання, механізм ринкового ціноутворення, механізмів економічних циклів), серед них, також механізми державного та регіонального регулювання та підтримки. Принцип 1. До інновацій відносяться як до дисципліни. Ставлення до інновації як до дисципліни передбачає на практиці, що працівники розуміють, як 16 генерувати ідеї та виділяти ті з них, які відповідають цілям, як відстоювати та просувати свої ідеї, знаходити потрібні ресурси, долати перешкоди і знаходити підтримку цих ідей. Принцип 2. Інновації розглядаються всебічно. Інновація має охоплювати всю діяльність підприємництва: нові продукти, послуги, процеси, план розвитку, бізнес-моделі та канали збуту та ринки. Принцип 3. Інновація передбачає систематичний, організований пошук нових можливостей. Підприємництво, розглядається, як спосіб забезпечення зростання, що допомагає йому на початковому етапі інноваційного процесу знаходити нові необхідні можливості. Принцип 4. До інновацій залучаються всі працівники інноваційного підприємництва. Більшість організацій не застосовують жодних методів стимулювання своїх працівників, крім розгляду пропозицій щодо економії витрат. Принцип 5. Інновація орієнтується на споживача. Необхідно заохочувати клієнта до висвітлення своєї думки та ідеї, які необхідні враховувати при розробці та реалізації нових концепцій, що в майбутньому забезпечать зростання. Інноваційний розвиток підприємництва визначають як процес, що залежить від його потенціалу та джерелом якого є інновації, що створюють нові можливості для подальшої інноваційної діяльності на ринку шляхом реалізації уміння знаходити нові рішення, ідеї та у результаті винаходів. Поняття «інноваційний розвиток підприємництва» представлено у табл. 1.2. Таблиця 1.2. - Поняття «інноваційний розвиток підприємництва» Автори Інноваційний розвиток підприємництва - це Відмітні характеристики О. Адаменко діяльність, що спирається на постійний пошук Нові методи і засоби нових методів та засобів задоволення задоволення потреб споживацьких потреб та підвищення споживачів, підвищення ефективності господарювання; розвиток, що ефективності; передбачає розширення меж інноваційної впровадження інновацій діяльності у різні сфери діяльності I. Борисова створення на фондовому ринку привабливості Дохідність з точки зору дохідності інвестиційного інвестиційного ризику; ризику, тобто підвищення вартості бізнесу вартість бізнесу шляхом управління інноваціями 17 Х. Гумба не тільки основний інноваційний процес, але і Інноваційний процес; розвиток системи факторів та умов, інноваційний потенціал необхідних для його здійснення, тобто інноваційного потенціалу Н. Заглумша сукупність відносин, що виникають у ході Сукупність відносин; цілеспрямованого підвищення економічної підвищення ефективності ефективності та конкурентоспроможності та організації на основі інновацій конкурентоспроможності через інновації С. Ілляшенко процес господарювання, що спирається на це процес безупинному пошуку і використанні нових господарювання; способів і сфер реалізації потенціалу реалізація потенціалу; підприємств у мінливих умовах зовнішнього модифікація діяльності; середовища у рамках обраної місії та ринки збуту прийнятої мотивації діяльності і пов’язаний з модифікацією існуючих і формуванням нових ринків збуту М. Касс складний та довготривалий процес Інноваційні інноваційних перетворень, що включає набір перетворення; процес цілей, заходів, які плануються, систему проведення наукових мотивації та способи фінансування досліджень і розробок, створення новинок та освоєння їх у виробництві А. Кібіткін, розгортання інноваційного процесу Процес упровадження М. Чечуріна впровадження нововведень (частіше за все нововведень технічного, технологічного характеру) Дослідження показує, що: - ряд науковців пов’язують інноваційний розвиток із розгортанням інноваційного процесу; - деякі науковці наголошують на тісному взаємозв’язку між інноваційним розвитком підприємництва; - науковці, дуже вузько визначають це поняття і акцентують увагу лише на джерелі розвитку – інновація- по - четверте, науковці ставлять знак рівності між інноваційним розвитком та діяльністю [33,34]. Характеристика інноваційного розвитку представлено на рис.1.5. 18 ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА РІВЕНЬ ІННОВАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ ІННОВАЦІЙНИМИ ЯКІСНІ ЗМІНИ СТАНУ ПІДПРИЄМНИЦТВА РЕСУРСАМИ ПІДПРИЄМНИЦТВА Інтенсивність Створення нових Матеріальні, технічні, використання фінансові, Ресурси, які сприяють продуктів, техніки та Підвищення Функціонування науково-технічних технологій інтелектуальні, інформаційному розвитку ефективності підприємства робіт інформаційні Соціальна, Впровадження нових Впровадження нових економічна, технологій машин, обладнання екологічна сфера, тощо З позиції ознак його З позиції його інноваційності розвитку Рис. 1.5. - Характеристика інноваційного розвитку підприємництва Загалом представлено два основних підходи до розуміння терміну «інноваційний розвиток»: 1) предметно – технологічний або орієнтований на науковий результат, при якому інноваційний розвиток розглядається як кінцевий результат наукової чи науково – технічної діяльності; 2) функціональний, при якому інноваційний розвиток пов’язується із функціями створення, впровадження, поширення нововведень, реалізації інноваційних проектів. Створено законодавчу базу для інноваційного розвитку підприємництва: Закони «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про режим іноземного інвестування», «Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні», «Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи», «Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи», «Про утворення Державного департаменту інтелектуальної власності». 19 Інноваційне підприємництво, що вступило на інноваційний шлях розвитку, повинне функціонувати за такими принципами: - адаптивності – спонукання до підтримки певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей інноваційного розвитку; - динамічності – стрімке приведення у відповідність цілей і спонукальних стимулів діяльності інноваційного підприємництва (включаючи його власників, менеджерів, фахівців, працівників); - самоорганізації – самостійне забезпечення підтримки умов функціонування, тобто обміну ресурсами (інформаційними, фінансовими) між елементами виробничо - збутової системи інноваційного підприємництва, - саморегуляції коректування системи управління виробничо – збутовою діяльністю інноваційного підприємництва відповідно до умов функціонування; - саморозвитку – самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку інноваційного підприємництва. Тобто, інноваційний розвиток підприємництва варто визначати як процес спрямованої закономірної зміни стану підприємства, що залежить від інноваційного потенціалу цього підприємства та джерелом якого є інновації, що створюють якісно нові можливості для подальшої діяльності підприємства на ринку шляхом реалізації уміння знаходити нові рішення, ідеї та у результаті винаходів. 1.2. Чинники впливу на розвиток інноваційного підприємництва Розвиток глобалізації підвищує конкуренцію між учасниками ринку. Для економіки України постає питання, чи зможе вона виправити невідповідність для ефективного розвитку якої наявні усі необхідні ресурси (кваліфікаційні, фінансові, інтелектуальні тощо). Спочатку підприємства конкурували тільки у межах країни, то зараз таких обмежень немає. Конкурентна боротьба проходить на всіх ринках світу, так і всередині країни оскільки для споживачів немає значення місце виробництва товару, що купується. Висуваються вимоги споживачів до виробництва продукції: дилерська мережа по обслуговуванню 20 продукції, оптимальне співвідношення ціни та якості; гарантійна якість і безпечність продукції; популярність продукції. В табл. 1.3. представлено групи чинників, що негативно та позитивно впливають на інноваційний розвиток підприємництва (ІРП). Таблиця 1.3. - Негативний та позитивний вплив чинників на інноваційний розвиток підприємництва Групи чинників, що негативно впливають на Групи чинників, що позитивно впливають на ІРП ІРП « - » Техніко - економічні чинники « + » Відсутність (недостатній обсяг) джерел Наявність достатнього резерву фінансових фінансування інноваційних проектів; та матеріально –технічних заходів; наявність слабкість наукової та недостатність господарської та науково –технічної матеріально –технічної бази; високий інфраструктури; скорочення тривалості економічний ризик; домінування інтересів життєвого циклу наукоємних товарів; домінуючого виробництва; брак інформації розвиток конкурентної боротьби; про ринки; відсутність попиту на збереження науково – технічного інноваційну продукцію; подорожчання і потенціалу; державне та регіональне ускладнення науково –технічних розробок; стимулювання інноваційної діяльності. низький науково –технічний потенціал регіонів та держави у цілому. « - » Організаційно – управлінські чинники « + » Неефективні оргструктури, надмірна Демократичний стиль управління консервативність стилю управління, підприємством, гнучкість оргструктур. централізація ієрархічних принципів Перевага горизонтальних потоків побудови організації, перевага вертикальних інформації; можливість коригувань, потоків інформації, труднощі в міжгалузевих індикативінсть планування, автономія, взаємодіях, установча закритість; орієнтація децентралізація, формування проблемних на сталі ринки, на короткострокову сфер; міжнародна науково – технічна окупність; низький рівень міжнародного кооперація (співпрація); створення науково – технічного співробітництва; інноваційної інфраструктури (технопарків, відсутність науково – інноваційних науково – технічних центрів, бізнес – організаційних структур інкубаторів, венчурних фірм, інноваційних кластерів, центрів трансферу технологій) « - » Політико – правові чинники « + » Недосконалість вітчизняної законодавчо – Законодавчі заходи (особливі пільги, правової баз из питань інноваційної закони), що сприяють та заохочують діяльності, охорони інтелектуальної інноваційну діяльність, забезпечують власності тощо. інтелектуальну діяльність. « - » Соціально – психологічні (суспільні) чинники « + » Опір стратегічним змінам, які можуть Сприятливість до інноваційних змін; викликати такі наслідки, як необхідність моральна винагорода; мумпільне визнання; нової діяльності, зміна стереотипів розвиток умов творчої праці, можливість поведінки, наявних традиції; острах самореалізації, матеріальні стимули; невизначеності, відповідальності за нормальний психологічний клімат у помилку, спротив усьому новому, що трудовому колективі. з’являється (« синдром чужого винаходу»); низький професійний статус інноватора ( менеджера інноваційних процесів), 21 відсутність матеріальних стимулів, умов творчої праці, відплив наукових кадрів. « - » Природно – ресурсні чинники « + » Відсутність ресурсо- та енергозберігаючих Розвиток та впровадження технологій, хо технологій; великі екологічні витрати при підвищують обсяги виробництва продукції виробництві продукції; використання не на одиницю споживчого ресурсу; розбудова відтворюваних природних ресурсів темпами, екологічної інфраструктури. які перевищують час їх створення за рахунок відтворюваних. Організаційно - управлінські чинники впливають на розвиток інноваційної інфраструктури, кадрову політику та систему управління підприємств. Соціально - психологічні чинники впливають на систему соціальної підтримки кадрового потенціалу підприємства. Мають вплив на розвиток ресурсо- та енергозберігаючих технологій, розбудову екологічної інфраструктури. Існують такі визначення чинників інноваційного розвитку підприємництва як: - недостатню інвестиційна діяльність вітчизняних та зарубіжних інвесторів; - проблему державного фінансування інноваційного розвитку та недостатність власних коштів підприємств. До групи інформаційних чинників які сприяють високому рівню інноваційного розвитку підприємництва включають: високу якість, правдивість маркетингової інформації; створення потужної інформаційної бази для проведення дослідно – конструкторських та науково- дослідних робіт (НДДКР); налагоджені канали обміну між інноваційними підприємствами. На відміну від них, недостовірна та застаріла інформація, відсутність необхідного рівня захисту прав на інформаційні ресурси, відсутність ефективних каналів обміну інформацією здатні загальмувати інноваційний розвиток. Класифікація чинників за типом згрупована у п’ять груп: макроекономічні; інноваційно - технічні; фінансово - інноваційні; ринково - 22 кількісні; платоспроможні. Цей масив впливу чинників зовнішнього середовища, у свою чергу, групується за критерієм стимулювання розвитку у три групи: - чинники розвитку – чинники, які формують економічні основи для поширення інновацій; - чинники стагнації – не впливають на інноваційну складову бізнеспроцесів; - чинники занепаду – чинники, які мають негативні тенденції у цілому. Ґрунтуючись на дослідженні представлених підходів щодо чинників впливу на впровадження інновацій (табл.1.4), представлено власне бачення класифікації та характеристики основних груп чинників впливу на інноваційний розвиток підприємництва. Таблиця 1.4. - Чинники впливу на інноваційний розвиток підприємництва Автор Класифікація чинників впливу на інноваційний розвиток підприємництва О. Кузьмін, Т. Кужда Законодавчі; організаційно – управлінські; інституційно – організаційні; фінансово – економічні; техніко – технологічні; соціальні; екологічні; гуманітарні; інформаційні. П. Гаврилко Законодавчі; організаційно – управлінські; інституційно – організаційні; фінансово – економічні; техніко – технологічні; соціальні; екологічні; гуманітарні; інформаційні, політичні,інвестиційні. Д. Пантелейчук Низька інвестиційна активність вітчизняних і зарубіжних інвесторів; низький рівень фінансування державою інноваційного розвитку й нестача власних коштів підприємств; послаблення зв’язків науки та виробництва; недосконалість вітчизняного податкового законодавства. О. Ящук, Н. Миськова та О. Організаційно - управлінські; фінансово-економічні; Ігнатенко техніко –технологічні; соціальні; екологічні; гуманітарні; інформаційні, виробничі; правові; інвестиційні. Ю. Грачова, Л. Соляник Необхідний розмір інвестицій в інновації; рівень значущості в інновації; рівень ризику інноваційної діяльності; масштаб ефекту від інноваційної діяльності. Т. Городиський нормативно-правові; фінансово-економічні; організаційні. І. Підкамінний, В. Ціпуринда Узгодження цілей інноваційного розвитку підприємства та цілей розвитку зовнішнього середовища; узгодження ресурсних потреб і інноваційних можливостей підприємства; узгодження стратегії й тактики розподілу ресурсів впродовж конкретної фази життєвого циклу підприємства; узгодження всіх видів господарсько - технологічних процесів підприємства в єдиному алгоритмі; узгодження функціональної діяльності усіх 23 підрозділів підприємства; узгодження всіх комунікацій між підрозділами підприємства А. Тельнов, С. Попель Внутрішні та зовнішні; позитивні та негативні; прямі та непрямі; постійно діючі й тимчасово діючі; ті, що регулюються та ті, які регулюванню не піддаються. Н. Чорна Макроекономічні; структурні; правові; управлінські; працересурсні; технологічні; регіональні; геолокаційні; соціальні. В. Стадник, М. Йохна макрооточення: економічні, науково-технологічні, політичні, правові, соціально-культурні; макрооточення: постачальники, споживачі, конкуренти; внутрішнє середовище: інноваційний потенціал. До них відносяться: - чинники внутрішнього характеру, що визначають потенціал підприємництва до інноваційного розвитку (обмеження інноваційного розвитку), визначають його рівень та впливають на формування і реалізацію заходів стратегічного характеру (матеріально - технічні чинники, виробничо - збутові чинники, організаційно - управлінські чинники, фінансово - економічні чинники, науково - дослідні чинники, інтелектуальні чинники); - чинники зовнішнього характеру, що визначають сукупність об’єктів і умов з якими сучасне підприємництво взаємодіє безпосередньо або опосередковано, і які повинні враховувати при формуванні інструментів забезпечення результативності інноваційного розвитку (чинники галузевого середовища, чинники політико - правового середовища, чинники економічного середовища, чинники маркетингового середовища, чинники інфраструктурного забезпечення та тенденції світових ринків до глобалізації). Оскільки вони мають єдиний об’єкт впливу (прямого чи опосередкованого) підприємництва, то розглядатися повинні у загальній сукупності. Соціально-психологічні чинники впливають на систему соціальної підтримки кадрового потенціалу інноваційного підприємництва. Мають вплив на розвиток ресурсо- та енергозберігаючих технологій, розбудову екологічної інфраструктури, тощо. Матеріально - технічні чинники характеризують стан технічної, технологічної, матеріально - ресурсної бази, які впливають на масштаби і темпи 24 інноваційних змін. Важливу роль серед матеріально - технічних чинників відіграє науково - технічний прогрес, котрий є фундаментом суспільного виробництва та є головним із основних елементів системи ринку. Структура чинників впливу на підприємництво представлено на рис.1.6. Тенденції світових ринків до глобалізації Урахування вимог міжнародних стандартів і Чинники зовнішнього характеру норм при розробці інновацій, Визначають сукупність об’єктів і інноваційних продуктів та процесі умов з якими підприємництво ПІДПРИЄМНИЦТВО взаємодіє безпосередньо або Чинники внутрішнього характеру опосередковано, і які воно повинно Формують потенціал підприємництва враховувати при формуванні до інноваційного розвитку, інструментів забезпечення визначають його рівень та впливають на вибір заходів стратегічного характер Структура чинників впливу на Галузевого середовища підприємництво Матеріально-технічний Тенденції розвитку галузі Стан технічної і технологічної бази промисловості; зміна кон’юнктури підприємства, що впливає на масштаби ринку; поява нових конкурентів і темпи інноваційної діяльност Політико-правового середовища Виробничо-збутовий Стратегія розвитку промисловості; Створення та ефективність освоєння законодавче забезпечення інноваційної підприємством продукції високих технологій та діяльності промислових підприємств; об’єктів права зміни державної інноваційної політики інтелектуальної власност Економічного середовища Рівень інфляції та безробіття; Організаційно-управлінський процентна ставка за кредити банків; Ефективна побудова оргструктури з валютний курс; тенденції розвитку метою реалізації новацій; Інтелектуальний економіки країни налагодження зв’язків між Наявність підрозділами підприємств висококваліфікова них кадрів, які здатні Маркетингового середовища Фінансово-економічний виробляти, Постачальники, споживачі, торгові Наявність фінансових ресурсів у розробляти та посередники, акціонери підприємства для забезпечення реалізовувати інноваційної діяльності Інфраструктурного забезпечення Науково-дослідний Поява наукових винаходів світового Наявність заділу у значення; напрями фундаментальних підприємства наукових досліджень і прикладних, їх результатів науково- фінансування дослідних робіт Рис.1.6. - Структура чинників впливу на підприємництво Науково - дослідні чинники оцінюють наявність заділу результатів науково - дослідних робіт, забезпеченість підрозділів науково - дослідних, дослідно- конструкторських робіт (НДДКР) підприємствами вільним доступом до джерел науково-технічної інформації з метою забезпечення їх нормативно - технічною, конструкторською документацією, патентними описами, власними інноваційними розробками та ноу - хау, які впроваджує підприємство. Зазначимо, що правильне співвідношення та використання внутрішніх чинників, 25 їх зв'язок через систему управління сприятиме підвищенню рівня результативності інноваційного розвитку підприємництва. Важливими чинниками, які визначають рівень інноваційного розвитку підприємництва у країні, є саме фінансування. Для всіх етапів і стадій інноваційного виробництва воно є основним: науково - технічної діяльності, стадії новаторської творчості та стану впровадження технологій й техніки. Джерелами коштів, які використовуються для фінансування розвитку інноваційного підприємництва в Україні є: - державні інвестиційні ресурси (бюджетні кошти, грошові засоби позабюджетних фондів, державні запозичення); - інвестиційні (фінансові), ресурси суб’єктів господарювання комерційного та некомерційного характеру, а також громадських організацій, фізичних осіб тощо. Фінансова складова інноваційного потенціалу визначається також фінансовими ресурсами, які витрачає підприємство на впровадження інновацій. Тому діагностика фінансової складової проводиться на основі: - аналізу достатності суми власних і позикових коштів для реалізації інноваційного проекту; - розрахунку поточного та перспективного рівнів прибутковості підприємництва; - оцінки економічної ефективності інноваційних проектів за показниками (індекс дохідності, внутрішня норма дохідності, термін окупності та інші). Кадрове забезпечення інноваційного розвитку підприємництва передусім залежить від рівня кваліфікації, освіти, інноваційної свідомості персоналу, досвіду та стажу роботи, мотивації праці всіх категорій персоналу. Ця складова характеризує можливості персоналу підприємництва застосовувати нові технології, реалізувати нові організаційні й управлінські рішення, розробити й виготовити нові товари. Вона забезпечує фахову підготовку персоналу підприємства відповідно до профілю його діяльності, яка відповідає сучасному рівню розвитку науки і техніки. 26 Для удосконалення інноваційного розвитку підприємництва в Україні необхідно: - розробити дієву державну програму інноваційного розвитку економіки України з урахуванням досвіду провідних економік світу; - доповнити існуючу систему нормативно - правових актів документами, які б створювали умови для подальшого розвитку венчурного фінансування, впровадження високих технологій у виробництво; - прийняти закони України стосовно розвитку венчурних фондів та інвестиційних компаній. Їх мета – розширення джерел фінансування інноваційного розвитку за рахунок фінансових ресурсів венчурних інвесторів; - забезпечити активну участь підприємствам, наукових організацій та інших зацікавлених структур регіону в основних державних цільових програм в інноваційній сфері, які діють на регіональному рівні до їх закінчення, ініціювати до розробки, затвердження та фінансування державних та регіональних цільових програм. Отже, за умов нестабільної економічної ситуації необхідно приділяти увагу саме тим чинникам, які можуть впливати на залучення інвестицій та додаткових джерел фінансування для розвитку інноваційного підприємництва. 1.3. Формування та структура механізму інноваційного підприємництва Під формуванням механізму інноваційного розвитку підприємництва слід розуміти сукупність взаємопов'язаних елементів, що дають змогу регулювати і стимулювати проведення послідовності незворотних змін шляхом здійснення цілеспрямованих необхідних перетворень інноваційного характеру в різних сферах його діяльності. При формуванні механізму інноваційного розвитку підприємництва необхідно враховувати наступні особливості: 27 - причинно-наслідкові зв’язки, з однієї сторони, між підприємствами та галузями всередині держави, а з другої, - держави з світовою системою. Це завдання особливо актуальне сьогодні, в період інтеграції економіки України до світового ринкового господарства, участі у міжнародному розподілі праці; - національну специфіку відтворювального циклу. Сюди відносяться такі питання, як національні традиції і спеціалізація в окремих виробництвах, селективність науково-технічної політики розвинених країн, можливості власного науково-технічного потенціалу, особливості інвестиційної політики країни, потреби в імпорті науково-технічних досягнень та можливості його реалізації; - своєрідність процесу впровадження, який є результатом наукових та виробничих операцій та процедур; - можливість та необхідність заміни старих засобів праці та предметів праці, технологічних процесів та видів продукції; - необхідність забезпечення періодичного перетворення виробництва на основі нових технологій; - прискорення темпів морального старіння і формування на цій основі науково-технічного прогресу; - необхідність виникнення зацікавленості виробничих підприємств в освоєнні новітніх досягнень науки і техніки, основаних на науково- технічних принципах; - потреби суспільства у підтриманні високого наукового рівня фундаментальних та прикладних досліджень, які є основою для використання нових технічних рішень при створенні техніки і технології; - важливість забезпечення єдності. Побудова будь - якого раціонального механізму в рамках діяльності господарюючого суб'єкта має ґрунтуватися на принципах: 1. Принцип сумісності, який орієнтує на відбір певних елементів і зв'язків, завдяки яким їх сукупність перетворюється в систему, що володіє ознаками, відсутніми у складниках її елементів. 28 2. Принцип актуалізації передбачає виявлення всіх можливих функцій елементів системи і зв'язків між ними, встановлення їх кількісної та якісної визначеності і свідоме підтримання даних зв'язків для досягнення поставленої перед підприємництвом. Цей принцип інакше називають принципом відповідності. Він визначає ступінь результативності механізму. 3. Принцип зосередження полягає в підпорядкуванні окремих функцій здійснення основної системної функції. 4. Принцип лабільності означає свідоме підтримання процесу, що відбувається в розвитку системи, підвищення рівня її організованості. 5. Принцип збалансованості зводиться до оптимального розподілу обмежених ресурсів, необхідних для здійснення інноваційного розвитку, з метою ліквідації виникаючих диспропорцій. 6. Принцип прискорення означає інтенсифікацію науково - технічного прогресу (появу нових видів продуктів, процесів, технологій і т. п.) під впливом зростання й ускладнення суспільних потреб. 7. Принцип безперервності передбачає орієнтацію господарюючого суб'єкта на безперервний, стійкий, якісний рух уперед для забезпечення його стабільного розвитку. 8. Принцип економічної ефективності передбачає створення економічно виправданого механізму інноваційного розвитку підприємництва. Основними вимогами, що висуваються до побудови механізму інноваційного розвитку підприємництва, є такі: - механізм інноваційного розвитку підприємництва повинен бути представлений у вигляді точної структурної схеми (від визначення потреби в інноваційному розвитку до розрахунку показників, що дають змогу оцінити ефективність обраної моделі); - необхідно більше приділяти увагу інноваціям у всіх сферах діяльності (технічної, технологічної, організаційної, управлінської та ін.); - повинен бути представлений ресурсний підхід, який може дати змогу найкращим чином здійснювати інноваційний розвиток підприємництва; 29 - для ефективної побудови механізму необхідно ввести кількісні показники, які дадуть змогу оцінити потребу господарюючого суб'єкта в інноваційному розвитку, а також результати від запровадження даного механізму; - розроблений механізм інноваційного розвитку підприємництва не повинен суперечити місії і корпоративній меті; - вибір програми інноваційного розвитку підприємництва повинен бути заснований на економічному потенціалі окремого господарюючого суб'єкта; - інноваційний розвиток підприємництва має ґрунтуватися на сучасних і майбутніх фундаментальних знаннях; - механізм інноваційного розвитку підприємництва не повинен суперечити основним вимогам і принципам, покладеним в основу регулювання (державної, регіональної) інноваційної діяльності господарюючих суб'єктів [11]. формування механізму інноваційного підприємництва можна визначити як сукупність організаційних, фінансових і економічних методів, способів, форм, інструментів і важелів (кожному з яких властиві власні форми управлінського впливу), що чинять вплив на економічні і організаційні параметри системи управління підприємством та здійснюється регулювання організаційно- технічних, виробничотехнологічних, фінансово-економічних процесів. Формування механізму інноваційного розвитку підприємництва напряму пов’язане і з якісними перетвореннями у питаннях державної політики і державного втручання в інноваційну сферу. Сучасний ринок технічно розвинених країн є спілкою приватних, державних і суспільних підприємств та організацій. Науково-технічна політика визначає основні цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері. Науково-технічна діяльність охоплює фундаментальні та прикладні наукові дослідження, а також доведення її результатів до стадії практичного використання. Держава покликана створювати сучасну інфраструктуру науки і готувати науковотехнічні кадри, надавати державне фінансування та приоритетне матеріально-технічне 30 забезпечення фундаментальних досліджень, довготермінових державних науково- технічних програм, підтримку приоритетних напрямків розвитку науки і техніки. Серед основних проблем, які стримують формування механізму інноваційного підприємництва можна виділити: –недосконала система нормативно-методологічного забезпечення та державної підтримки; –недосконале кредитування основних галузей економіки; –недостатнє стимулювання створення ефективних форм кооперації і формування організаційно-економічних структур, які б забезпечили інтеграцію освіти, науки і виробництва при здійсненні інноваційної діяльності (технопарків); –відсутність системи мотивацій для національного та іноземного інвестора. Основні визначення поняття «механізму управління інноваційним розвитком підприємництва 1) визначення потреби у розробці механізму інноваційного розвитку; 2) оцінка зовнішнього та внутрішнього середовища, визначення місії і формування цілей; 3) планування інноваційного розвитку та визначення його завдань; 4) реалізація (розробка планів, проведення структурних змін, формування бюджетів); 5) контроль (оперативне управління, оцінка та контроль інноваційного розвитку). 1) визначення цілей інноваційної діяльності підприємництва на основі аналізу поточних та майбутніх планів його діяльності; 2) виявлення загроз і можливостей зовнішнього середовища та сильних і слабких сторін внутрішнього середовища; 31 3) формування комплексу заходів для реалізації плану розвитку, обраної на попередньому етапі, а також вибір інструментарію реалізації інноваційних заходів, визначення джерел фінансування, оптимізація їх структури тощо; 4) практична реалізація інноваційних заходів, що включає контроль за їх виконанням та підведення підсумків. 1) планування інновацій, спрямованих на досягнення кінцевої мети; 2)підтримка і стимулювання інноваційної діяльності підприємництва; 3) система фінансування інноваційних процесів; 4) оподаткування і страхування інноваційних ризиків; 5) стратегічний і тактичний інноваційний маркетинг; 6) ціноутворення. 1) державне та регіональне управління інноваційної діяльності підприємства; 2) менеджмент підприємства (джерела інноваційного розвитку: виробничі і технологічні ресурси; кадри; фінансові та капітальні ресурси; підприємницькі та управлінські можливості; інформаційні ресурси); 3) інноваційне планування; 4) мотивація інновацій; 5) організація інновацій; 6) регулювання інноваційних процесів; 7) контроль за інноваційною діяльністю. Основні визначення поняття «механізму управління інноваційним розвитком підприємництва (табл.1.5.). Таблиця 1.5. - Основні визначення поняття «механізму управління інноваційним розвитком підприємництва» Автор (и), джерело Основні визначення поняття «механізму управління інноваційним розвитком підприємництва А. Тріфілова 1) визначення потреби у розробці механізму інноваційного розвитку; 2) оцінка зовнішнього та внутрішнього середовища, визначення місії і формування цілей; 3) планування інноваційного розвитку та визначення його завдань; 4) реалізація (розробка планів, проведення структурних змін, формування бюджетів); 5) контроль (оперативне управління, оцінка та контроль інноваційного розвитку). 32 О. Мірошниченко, В. 1) визначення цілей інноваційної діяльності підприємництва на Карюк основі аналізу поточних та майбутніх планів його діяльності; 2) виявлення загроз і можливостей зовнішнього середовища та сильних і слабких сторін внутрішнього середовища; 3) формування комплексу заходів для реалізації плану розвитку, обраної на попередньому етапі, а також вибір інструментарію реалізації інноваційних заходів, визначення джерел фінансування, оптимізація їх структури тощо; 4) практична реалізація інноваційних заходів, що включає контроль за їх виконанням та підведення підсумків. І. Золотих 1) планування інновацій, спрямованих на досягнення кінцевої мети; 2)підтримка і стимулювання інноваційної діяльності підприємництва; 3) система фінансування інноваційних процесів; 4) оподаткування і страхування інноваційних ризиків; 5) стратегічний і тактичний інноваційний маркетинг; 6) ціноутворення. І. Кузовлєва, С. 1) державне та регіональне управління інноваційної діяльності Кузнєцов, О. Кураленко підприємства; 2) менеджмент підприємства (джерела інноваційного розвитку: виробничі і технологічні ресурси; кадри; фінансові та капітальні ресурси; підприємницькі та управлінські можливості; інформаційні ресурси); 3) інноваційне планування; 4) мотивація інновацій; 5) організація інновацій; 6) регулювання інноваційних процесів; 7) контроль за інноваційною діяльністю Вчені структурують процес розробки інноваційного механізму інноваційного розвитку підприємництва, враховуючи теоретичні основи його формування та сутнісні характеристики, особливості діяльності інноваційного підприємництва, які мають відмінність від поетапного формування механізму інноваційного розвитку: − перший етап – визначення мети розробки механізму розвитку інноваційного підприємництва; − другий етап – визначення принципів, які забезпечать досягнення головної мети формування механізму інноваційного розвитку підприємництва, законів, додержання яких є необхідним атрибутом існування кожного явища або процесу у часі та просторі, дослідження наукових праць вчених, а також фахівців у сфері управління інноваційним розвитком, стратегічного управління, управління суб’єктом господарювання в умовах ринку; − третій етап – дослідження чинників, які впливають на інноваційний розвиток підприємництва; 33 − четвертий етап – розробка системного підходу та показників оцінювання інноваційного розвитку на основі дослідження існуючих підходів у сфері науки та інновацій; − п’ятий етап – визначення методики розрахунку інтегрального показника та відповідної якісної шкали для визначення альтернатив інноваційного розвитку підприємництва; − шостий етап – розробка компенсаційних заходів для усунення «слабких сторін» підприємництва, щоб сформувати резерви для підвищення потенціалу реалізації інноваційного розвитку; − сьомий етап – визначення інструментів реалізації інноваційного розвитку підприємництва; – восьмий етап – встановлення цільових показників для проведення аналізу, оцінки і контролю необхідних перетворень інноваційного розвитку підприємництва; розроблення заходів щодо зменшення опору стратегічним змінам. Формування механізму інноваційного розвитку підприємництва повинно виконувати наступні функції: - реалізація потенціалу, закладеного у кожній формі власності та господарювання; - забезпечення конкуренції та співпраці між ними у справі використання інноваційного потенціалу при виході з економічної кризи на шлях економічного зростання; - додержання незмінних стимулів підприємців, менеджерів, працівників і колективів у створенні якісно нових технологій, форм організації виробництва, маркетингового обслуговування, реалізації кваліфікації та творчого потенціалу всіх суб’єктів відтворення; - створення рівних економічних умов для формування потенціалу та господарювання в організації ефективного інноваційного процесу. Необхідною умовою формування механізму інноваційного розвитку підприємництва є трансфер технологій. Йдеться про передачу технологій, які розроблені у державному секторі та передаються в підприємницький сектор. 34 Для організації даного трансферу технологій необхідно вирішити такі завдання: - визначити форми передачі технологій; - формулювати потрібні критерії відбору технологій; - визначити структуру ціноутворення на передані ліцензії та патенти; - підвищити зацікавленість організацій - розробників у такій передачі; - створити необхідну інформаційну інфраструктуру взаємодії покупця і розробника. Головними цілями інноваційного розвитку повинні стати: - достатнє фінансування новітніх технологій; - забезпечення справедливої конкуренції у всіх галузях; - забезпечення захисту інтелектуальної власності; - розвиток механізмів венчурного фінансування, технологічної й інформаційної інфраструктури. Тобто формування інноваційного розвитку підприємництва не обмежується лише визначенням цілей інноваційного розвитку підприємництва, а потребує оцінки можливостей фірми щодо їх реалізації. Необхідно враховувати сукупність чинників, що впливають на формування механізму інноваційного розвитку підприємництва яку, на нашу думку, доцільно поділити на дві групи (табл. 1.6). Таблиця 1.6. Чинники, що впливають на формування механізму інноваційного розвитку підприємництва Вид чинників Чинники впливу Чинники, що Чинники, які сприяють розвитку стримують розвиток Чинники впливу зовнішнього середовища 1 Чинники, що Кон’юнктура ринку, розвиток конкуренції, високий характеризують динаміка розвитку високий попит на економічний ризик, рівень конкурентних виробників, інноваційну відсутність конкуренції на кон'юнктура розвитку продукцію, інформації про ринку зовнішніх ринків підвищення ринки платоспроможності споживачів 2 Фінансово- система банківського розвинута система недостатня економічні кредитування, рівень пільгового кількість джерел чинники фінансування, 35 інфляції, система оподаткування та неоптимальний оподатковування кредитування рівень оподаткування 3 Чинники сприятливий інноваційний високий рівень відсутність обумовлені клімат, прискорення науково-технічного достовірної рівнем науково- процесів трансферу розвитку, міжнародна інформаційної бази технічного результатів досліджень і науково-технічна щодо інноваційних прогресу розробок кооперація розробок, тривалий термін окупності нововведень Чинники впливу внутрішнього середовища 1 Чинники виробнича, маркетингова, наявність резервів нестача власних поточного логістична діяльність, різних видів ресурсів коштів і ресурсів, функціонування впровадження для здійснення орієнтація на підприємництва ресурсозберігаючих інноваційного усталені ринки, технологій розвитку високий економічний ризик 2 Чинники перспективне планування наявність гнучкої орієнтація на стратегічного технічного розвитку системи управління, усталені ринки, на розвитку підприємства, його міжнародної науково- короткострокову підприємництва виробничої бази технологічної окупність, кооперації, відсутність формування цільових інформації про груп ринки 3 Чинники Морально-психологічний розвинута система відсутність соціального клімат, система мотивації в матеріальних матеріальних стану досягненні загальних цілей заохочень до стимулів та умов підприємництва виробництва впровадження творчої праці інноваційних розробок Серед них: – чинники впливу на інноваційний розвиток підприємництва зовнішнього середовища; – чинники впливу на інноваційний розвиток підприємництва внутрішнього середовища підприємства Особливе значення для формування механізму інноваційного розвитку підприємництва має: – нестабільність розвитку економічних процесів зовнішнього і внутрішнього середовища; – відповідність продукції підприємства потребам споживачів; 36 – рівень розвитку внутрішнього середовища (забезпечення ресурсами, фінансово - економічний стан підприємництва, наявніть кадрів високої кваліфкації); – високий рівень конкуренції інноваційної продукції на ринку. Структура формування механізму інноваційного розвитку підприємництва представлена на рис. 1.8. Індекативне регулювання інноваційного розвитку Принципи інноваційного розвитку Завдання інноваційного розвитку Чинники зовнішнього середовища Механізм інноваційного підприємництва Ресурсне забезпечення інноваційного розвитку Мета інноваційного розвитку Чинники внутрішнього середовища Оцінка ефективності ііноваційного розвитку Функції управління інноваційним розвитком Рис. 1.8. - Структура формування механізму інноваційного розвитку Державна підтримка інноваційного розвитку підприємництва може здійснюватися шляхом прямого фінансування (система пільгового кредитування, оподаткування, митного обкладення, грантів тощо) і непрямого (надання повністю чи частково безоплатних послуг в інфраструктурній, інформаційній, правовій та інших сферах). Законом України «Про інноваційну діяльність», державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється у таких напрямах: – визначення та підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів; – формування та реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих програм; 37 – створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки й стимулювання інноваційної діяльності; – фінансова підтримка виконання інноваційних проектів; – встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності; – підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури. Є можливим поетапне формування етапів інноваційного розвитку, яке дозволяє одночасно впроваджувати однотипні нововведення та послідовно формувати впровадження взаємозалежних інновацій, з одного боку розподіляючи інноваційні цілі між етапами інноваційної діяльності, з іншого ефективно досягти поставленої мети інноваційного розвитку підприємництва (рис. 1.9). 1. Соціально-психологічний етап Інноваційна сприятливість і 2. Організаційно-управлінський Ефективна організація діяльності 3. Маркетинговий етап Вихід на нові ринки 4. Економічний етап Економічна ефективність 5. Виробничий етап Оновлення виробництва 6. Науково-технічний етап Створення нового продукту, послуги Рис. 1.9. - Етапи формування механізму інноваційної підприємництва 38 Визначення мети формування механізму інноваційного розвитку підприємства. 1. етап Визначення мети формування механізму інноваційного розвитку підприємства 1. Визначення основних понять інноватики. 2. Дослідження наукових праць вчених, а також фахівців у сфері управління інноваційним розвитком, стратегічного управління та управління 2. етап суб’єктом господарювання в умовах ринку. 3. Визначення основних понять інноватики 3. етап Проведення дослідження чинників формалізованих та важко формалізованих, які впливають на стан інноваційного розвитку підприємництва Розробка методичного підходу та системи показників для моніторингу інноваційного розвитку 4. етап підприємництва на основі дослідження існуючих підходів щодо його оцінювання та з урахуванням міжнародних стандартів у сфері науки та інновацій 5 етап 1. Розробка інструментарію розрахунку інтегрального показника рівня ІРП 2. Здійснення градації параметрів оцінювання рівня ІР та відповідної лінгвістичної шкали 1. Формування портфелю стратегій ІРП відповідно до рівня ІР. 2. Розробка компенсаційних 6. етап заходів для усунення «слабких сторін» підприємства для накопичення резервів підвищення потенціалу реалізації розвитку Визначення інструментів та методів реалізації стратегічних змін ІР. Дослідження особливостей 7. етап вибору інноваційних проектів та програми. Розроблення системи фінансування та стимулювання ІРП, організаційного проектування та контролю Встановлення цільових показників для проведення аналізу, оцінки і контролю реалізації 8 етап стратегічних перетворень на підприємстві. Визначення «стратегічних помилок»; розроблення заходів щодо зменшення опору стратегічним змінам 1. РЕЗУЛЬТАТ НЕГАТИВНИЙ, Ефективність механізму під сумнівом, тоді все почитається з 9 етап другого етапу знов. 2. РЕЗУЛЬТАТ ПОЗИТИВНИЙ. Мета досягнута Рис. 1.10. - Процес вдосконалення структури формування механізму інноваційного розвитку підприємництва Для вирішення проблем з формуванням механізму інноваційного розвитку підприємництва необхідно: - вдосконалити нормативно-правову базу державного регулювання та стимулювання інноваційної сфери; - збільшувати обсяги фінансового забезпечення інноваційної діяльності, наукових розробок. Фінансування наукових програм з державного бюджету має носити адресний та цільовий характер (повинні фінансуватися найпріоритетніші проекти); - створити ефективну самостійну національну інноваційну систему, яка діяла б за ринковими принципами та інтегрувалася у наукову сферу; 39 - проводити системну виважену політику щодо стимулювання нарощування та використання інноваційного потенціалу підприємств; - сформувати систему державного замовлення науково-технічної та інноваційно-технологічної продукції; - сформулювати та затвердити на державному рівні стратегію науково- технологічного та інноваційного розвитку; - створити умови для формування інфраструктури, що здійснювала б фінансовий, інформаційний, консалтинговий, маркетинговий та інші види підтримки інноваційних процесів; - розробити пропозиції щодо вдосконалення обліково-аналітичного забезпечення інноваційних процесів з метою зменшення ризику щодо прийняття управлінських рішень для вибору оптимального варіанта інноваційних проектів). Формування механізму інноваційного розвитку підприємництва в кінцевому підсумку повинно привести до забезпечення стабільності економічного розвитку як на рівні інноваційного підприємництва, так і на рівні країни. Висновки до 1 розділу 1. Визначено, що поняття інноваційного розвитку підприємництва та виділених їх характеристик та ознак, а також походженні слів, що утворюють дане поняття, автором запропоновано розглядати його як результат керованого багаточинного процесу оновлення підприємництва, який залежить від виділення ключових, для формування конкурентних переваг, елементів і векторів інноваційних змін та підтримання збалансованості відповідних нововведень. 2. Досліджено, що під формуванням механізму інноваційного розвитку підприємництва необхідно розуміти сукупність взаємопов’язаних дій у дослідженні етапів та структури інноваційної діяльності підприємництва, які ґрунтуються на моніторингу поточного стану підприємництва та результатів попередніх інноваційних змін, на основі яких можна прийняти рішення щодо 40 вибору напрямів інноваційного розвитку та формування відповідних програм і проектів розвитку, що забезпечуватиме системність, збалансованість діяльності підприємництва. 3. Обгрунтовано, що важливими чинниками, які визначають рівень інноваційного розвитку підприємництва у країні, є саме фінансування. Для всіх етапів і стадій інноваційного виробництва воно є основним: науково -технічної діяльності, стадії новаторської творчості та стану впровадження технологій й техніки. 4. Досліджено, що необхідною умовою формування механізму інноваційного розвитку підприємництва є трансфер технологій. Йдеться про передачу технологій, які розроблені у державному секторі та передаються в підприємницький сектор. Необхідність такого кроку пов'язана з тим, що держава не в змозі фінансувати розробку та подальше впровадження нових технологій, які отримані з державних науково - дослідних інститутів. У держави немає достатніх коштів для фінансування стадій запровадження, тому було б правильно надати підприємницьким структурам можливість використати у виробництві такі розробки господарювання в організації ефективного інноваційного процесу. 5. Визначено, що забезпечення високої конкурентоспроможності інноваційного підприємництва можливе за умови формування ефективної системи управління його інноваційним розвитком із врахуванням всіх необхідних вимог і принципів. 41 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 2.1. Оцінка тенденцій інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств Черкаської області Стрімкий розвиток діяльності сільськогосподарських підприємств спостерігається в усіх регіонах країни, у тому числі й у Черкаській області. При відносно стабільних обсягах виробництва сільськогосподарської продукції в господарствах населення у підприємствах області упродовж 2014-2022 рр. вони зросли більш ніж у 2,2 раза, забезпечивши помітне підвищення показників галузі загалом. 14000 12000 12000 10000 10000 8000 8000 6000 6000 4000 4000 2000 2000 0 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021 2022 господарства населення підприємства Рис. 2.1. Обсяг виробництва продукції сільського господарства основними категоріями сільгоспвиробників Черкаської області, млн грн. 42 Темпи розвитку аграрного бізнесу у Черкаській області в останні роки помітно переважали середні по країні, однак частка підприємств у загальному обсязі виробництва сільськогосподарської продукції попри тенденцію до зростання залишається відносно низькою. У Черкаській області у 2022 році було зареєстровано близько 1,4 тис. сільськогосподарських підприємств (табл. 2.1). Загальна їх кількість у динаміці характеризується тенденцією до зростання. Таблиця 2.1. Кількість сільськогосподарських підприємств Черкаської області та економічна ефективність їх функціонування Показник 2018 р. 2019 р. 2020 р. 2021 р. 2022 р. 2022 р. до 2018 р., %, +/- п. Кількість підприємств 1141 1111 1209 1186 1387 121,6 у т. ч. господарські 228 224 251 232 - - товариства приватні підприємства 133 128 119 114 - - виробничі кооперативи 14 16 31 12 15 107,1 фермерські господарства 760 727 788 813 792 104,2 державні підприємства 6 6 7 6 - - підприємства інших форм 17 10 13 9 - - господарювання Частка підприємств, які 82,6 84,7 80,9 83,2 86,2 + 3,6 п. одержали чистий прибуток, % Рівень рентабельності 30,6 12,8 22,0 16,2 9,3 - 21,3 п. операційної діяльності, % Результатом конкурентного відбору є підтримання відносно високої частки серед сільськогосподарських підприємств Черкаської області прибуткових. Упродовж останніх років вона перевищувала 80%. Для порівняння, у 2022 році в сільському господарстві Черкаської області частка збиткових підприємств становила 13,8%, тоді як загалом по області вона становила 26,3%, у т.ч. в промисловості – 28,5%, а серед підприємств з виробництва харчових продуктів і напоїв – 28,6%. Значно вищими за середні по області були й показники рентабельності операційної діяльності сільськогосподарських підприємств. Зазначимо, що показники рентабельності є важливим індикатором фінансового 43 стану підприємства, який серед іншого визначає й наявність у нього можливостей для знаходження джерел фінансування інноваційних проєктів. У сільськогосподарських підприємствах спостерігається доволі висока варіація показників рентабельності окремих видів продукції. Вона відображає мінливість умов для господарської діяльності та впливає на зміни у структурі виробничої діяльності підприємств галузі. Останні знаходять відображення в динаміці посівних площ і поголів’я тварин (табл. 2.2). Таблиця 2.2. Динаміка посівних площ і поголів’я тварин у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області Показник 2017 р. 2018 р. 2019 р. 2020 р. 2021 р. 2022 р. 2022 р. до 2010 р.,%, разів Загальна площа 222,1 307,9 317,8 343,0 365,7 366,7 165,1 посівів під урожай поточного року, тис. га Зібрана площа, тис. га: 124,5 183,2 180,8 185,3 181,7 182,7 146,7 зернових та зернобобових буряку цукрового 12,4 15,3 12,1 12,9 15,5 11,3 91,1 фабричного соняшнику 0,1 14,2 11,0 26,3 35,1 34,1 у 342 рази сої 3,1 22,7 38,9 48,5 57,5 52,4 у 16,9 разів ріпаку і кользи 42,3 51,7 52,7 44,0 56,6 68,1 161,0 картоплі 2,2 2,0 2,0 2,0 1,8 1,8 81,8 овочевих культур 1,4 1,5 1,6 1,5 1,4 1,3 92,9 Площа насаджень 1,4 2,0 1,9 1,8 2,1 2,5 178,6 плодових і ягідних культур, тис. га Поголів’я на кінець 24,2 20,8 20,1 19,3 18,2 17,4 71,9 року, тис. голів: великої рогатої худоби у т. ч. корів 9,8 8,3 7,8 7,3 7,0 7,1 72,4 свиней 109,5 173,4 196,7 214,0 211,2 256,1 233,9 птиці всіх видів 3159,9 3586,4 2844,1 2391,3 3220,0 3452,2 109,3 У сільськогосподарських підприємствах області зменшується поголів’я великої рогатої худоби. Відносно високі показники рентабельності молока підтримують інтерес до молочного скотарства в обмеженого кола суб’єктів 44 господарювання. Загальна кількість підприємств, які утримують молочнотоварні ферми, зменшується. Через збитковість згортається й виробництво яловичини. Протягом 2014-2022 років у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області помітно зросло поголів’я свиней. Підприємства вклали у створення відгодівельних комплексів значні кошти, запровадили технології, які можна вважати інноваційними для регіону. Інноваційні технології знайшли застосування й у низці птахівничих підприємств, яким доводиться витримувати доволі гостру конкуренцію з іншими вітчизняними виробниками яєць і м’яса птиці. У рослинництві стрімке зростання обсягів виробництва соняшнику, сої, плодів і ягід є результатом диверсифікації з ознаками продуктових інновацій для багатьох агровиробників. Зростання більш ніж утричі протягом 2014-2022 років валового збору зерна слід пов’язувати насамперед з процесовими інноваціями, які забезпечили помітне підвищення урожайності зернових культур. У тваринництві привертає увагу розвиток свинарства та тенденція до збільшення обсягів виробництва молока. Результати впровадження інновацій знаходять відображення в динаміці показників урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин. Зростання цих показників відносимо до основних індикаторів ефективності процесових інновацій, спрямованих на удосконалення технологій виробництва сільськогосподарської продукції. За цими показниками оцінюємо й результати впровадження продуктових інновацій: для того, щоб нова для сільськогосподарського підприємства чи навіть певного регіону продукція була конкурентоспроможною, вона повинна відзначатися достатньо високим рівнем технологічної ефективності виробництва. Наведені в табл. 2.3 дані свідчать про те, що упродовж останніх років у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області мали місце доволі високі темпи зростання урожайності основних культур. Виділяється стрімке зростання урожайності плодових і ягідних культур, пов’язаних з запровадженням інновацій у галузі, до якої сільськогосподарські 45 товаровиробники до останнього часу не приділяли особливої уваги. Як високі можна охарактеризувати й темпи зростання урожайності зернових культур та сої. Таблиця 2.3. Динаміка урожайності основних культур і продуктивності тварин у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області Рік Урожайність сільськогосподарських культур, ц/га Надій Середн Середн Середн зернов буряку соняш сої ріпаку і карт ово плодов молока ьодобов ьодобов ьорічна их та цукров нику кользи оплі чев их і на одну ий ий несучіс зерноб ого их ягідних корову, приріст приріст ть обових фабрич куль культур кг в.р.х. свиней курей ного тур несучок 2014 26,0 402 16,8 14,2 23,0 221 134 7,1 2930 468 507 232 2015 39,3 398 15,3 12,5 23,4 227 172 13,1 3202 510 579 228 2016 39,9 439 18,6 18,8 26,8 219 180 20,2 3635 533 593 147 2017 43,6 406 22,7 17,6 27,5 232 173 33,2 3829 536 642 207 2018 53,4 499 20,3 21,4 30,4 287 192 38,0 3469 535 544 217 2019 50,4 475 25,4 19,5 26,8 235 223 66,8 3799 530 540 238 2020 52,5 517 25,7 23,0 26,9 230 201 141,8 4081 450 785 217 2021 52,7 517 21,0 23,1 31,1 265 214 101,3 4652 - - - 2022 56,1 585 23,4 29,5 30,4 282 193 107,3 5503 - - - 2022 215,8 145,5 139,3 207, 132,1 127, 144, в 15,1 187,8 - - - р. до 7 6 0 раза 2014 р., % Елементи інноваційних технологій забезпечили помітне зростання в сільськогосподарських підприємствах Черкаської області продуктивності корів молочного стада. Щоправда, як зазначали, інтерес до розвитку молочного скотарства проявляє відносно невелика кількість суб’єктів господарювання. На жаль, зміни у статистичній звітності не дають можливості визначити в останні роки показники продуктивності тварин у м’ясному скотарстві, свинарстві та птахівництві. Інформація дає підстави для висновку про помітне зростання упродовж досліджуваного періоду середньодобових приростів свиней. Практично відсутні прогресивні зміни у м’ясному скотарстві і яєчному птахівництві. У табл. 2.4 наведені дані про основні показники такої ефективності в сільськогосподарських підприємствах Черкаської області та в межуючому з нею Вінницької області. Вони вказують на те, що переважна більшість аналізованих показників у підприємствах Черкаської області є вищими, нерідко – значно вищими, аніж їх демонструють фермери сусіднього регіону. І хоча в багатьох країнах Євросоюзу ефективність виробництва сільськогосподарської продукції 46 значно вища, очевидно, що застосування вітчизняними агровиробниками процесових інновацій значно підвищує рівень їх конкурентоспроможності. Таблиця 2.4. - Показники технологічної ефективності виробництва основних видів сільськогосподарської продукції Показник Сільськогосподарські Вінницька область підприємства Черкаської області 2021 р. 2022 р. 2021 р. 2022 р. Урожайність, ц/га: 52,7 56,1 39,1 39,0 зернових у т.ч. пшениці 53,2 49,1 38,5 37,3 ячменю 55,3 51,9 35,4 31,1 жита 39,4 38,0 28,0 25,3 гречки 9,3 11,0 15,2 15,6 кукурудзи на зерно 73,8 99,0 71,9 89,8 картоплі 265 282 265 243 цукрових буряків 517 585 677 643 ріпаку і кользи 31,1 30,4 24,2 26,0 капусти 295 233 445 400 моркви 318 280 227 220 яблук 166,9 198,5 61,6 153,3 вишні 86,3 55,5 13,2 28,4 малини й ожини 58,9 34,7 33,5 42,9 суниці й полуниці 86,5 69,2 26,7 30,8 Надій молока на 4652 5503 4424 4099 одну корову, кг Високі темпи зростання урожайності культур і продуктивності тварин у аграрних підприємствах характерні для України загалом. Пов’язуючи їх із застосовуваними суб’єктами господарювання інноваціями, проаналізуємо середньорічні темпи зростання технологічної ефективності виробництва продукції підприємствами в розрізі окремих галузей сільськогосподарського виробництва (табл. 2.5). Для того, щоб урахувати проміжні значення членів динамічного ряду, які часто характеризуються різнонаправленими коливаннями, середній коефіцієнт зростання, який згодом перераховано в темп зростання, обчислено за формулою: ( 1) К = 2 ��1×��2⋯�� 1 , (2.1) (��0) де Y0, Y1, … Yn – рівні динамічного ряду, n – число рівнів динамічного ряду. 47 Таблиця 2.5. - Середньорічні темпи зростання урожайності основних культур і продуктивності тварин у сільськогосподарських підприємствах упродовж 2014-2022 рр., % Показник Україна Черкаська область Урожайність, ц/га: зернових 110,9 114,6 цукрових буряків 111,2 103,8 соняшнику 107,5 105,4 сої 105,9 108,1 ріпаку і кользи 108,1 104,3 картоплі 106,0 102,4 овочів відкритого ґрунту 112,6 108,4 плодів і ягід 111,7 153,8 Надій молока на одну корову, кг 106,1 106,8 Наведені в табл. 2.5 дані свідчать, що доволі високими упродовж останніх років в Україні й у Черкаській області були темпи зростання урожайності зернових культур. Стимулом до розвитку зерновиробництва є підтримання високих закупівельних цін на зерно завдяки його експорту. Експортування продукції вирощування олійних культур та продуктів їх переробки також є стимулом для удосконалення технологій їх вирощування. Уже відзначали стрімкий розвиток у сільськогосподарських підприємствах плодівництва і ягідництва на основі застосування прогресивних технологій вирощування відповідних культур. Наведені в табл. 2.5 показники розглядаємо як індикатори достатньо вагомого ефекту від впровадження процесових інновацій у молочне скотарство. Удосконалення виробничих технологій, яке забезпечує зростання урожайності культур і продуктивності тварин та складає зміст процесових інновацій у сільському господарстві, потребує значних коштів. У дод. З наведені показники рівня витрат на виробництво продукції у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області з розрахунку на 1 га посівів і одиницю поголів’я тварин. Вони характеризують рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва, аналіз якого вважаємо важливим елементом дослідження процесових інновацій, що запроваджуються аграрними підприємствами. 48 У табл. 2.6 наведені дефлятовані до рівня 2014 року показники витрат на 1 га посівів та одиницю поголів’я тварин у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області, де відповідні номінальні показники поділені на коефіцієнт інфляції, що склався за відповідний період. Останній є добутком ланцюгових (до попереднього року) сукупних індексів витрат на виробництво сільськогосподарської продукції підприємствами України. Таблиця 2.6. - Дефлятовані виробничі витрати на 1 га посівів та одиницю поголів’я тварин у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області, грн Показник 2014 р. 2018 р. 2019 р. 2020 р. 2021 р. 2022 р. 2022 р. до 2010 р.,% Витрати на 1 га 3322 5222 5041 5417 4870 5062 152,4 посівів: зернових у т.ч. пшениці 3197 4980 4876 5443 4772 4904 153,4 кукурудзи на зерно 5043 6578 6629 6789 6748 6746 133,8 цукрових буряків 11024 12101 12511 13060 11153 11396 103,4 соняшнику 3154 4306 4987 4525 4412 4659 147,7 сої 2927 4901 4449 5445 5121 5233 178,8 ріпаку і кользи 5794 6202 5449 6401 6357 6192 106,9 картоплі 28084 32534 29551 23528 19501 20084 71,5 Витрати на 1 га: 2183 23839 10596 14134 15756 5644 258,5 культур плодових культур ягідних 25425 36690 32342 23322 13234 10756 42,3 Витрати на корову 5540 8265 7139 9151 7359 10529 190,1 молочного стада Наведені в табл. 2.6 дані характеризують зміни в натуральному обсязі ресурсів, що були використані для виробництва сільськогосподарської продукції. Вони вказують на те, що зростання цього обсягу відбувалося в основному до 2018 року. У подальшому дефлятовані витрати з розрахунку на 1 га посівів помітним зростанням не відзначалися, ба більше, нерідко знижувалися. Це означає, що в останні роки сільськогосподарські підприємства нарощували виробництво продукції не за рахунок збільшення обсягів задіяних ресурсів, а забезпечуючи ефективніше їх застосування. У молочному скотарстві за нашими розрахунками темпи зростання витрат на одиницю поголів’я були дещо вищими, аніж в основних рослинницьких галузях. 49 Показники рівня інтенсивності виробництва сільськогосподарської продукції помітно варіюють у розрізі окремих підприємств. Також одним із чинників, що впливає на впровадження інновацій в аграрному виробництві, є розмір суб’єкта господарювання. Для з’ясування відповідних залежностей на прикладі виробництва пшениці й молока застосоване аналітичне групування сільськогосподарських підприємств, які звітували за формою №50-сг (табл. 2.7). З 2021 року перелік показників, що включені в зазначену форму, помітно зменшився, і це змушує обмежити період дослідження 2020 роком. Таблиця 2.7. Залежність формування витрат та ефективності виробництво окремих видів продукції від розмірів сільськогосподарських підприємств Черкаської області, 2022 р. Показник Квінтильна (20%) група підприємств за За виручкою від реалізації сільськогосподарської сукупністю продукції та послуг 1 2 3 4 5 Пшениця Обсяг витрат на 1 га 6337 8394 10894 11100 15395 13868 посівів, грн у т.ч. оплата праці 474 318 610 362 521 488 оплата послуг і робіт, 387 582 873 943 1941 1605 виконаних сторонніми організаціями амортизація необоротних 164 350 508 407 1009 826 активів Обсяг накладних витрат у 21 35 17 18 66 54 розрахунку на 1 ц реалізованої продукції, грн Урожайність, ц/га 27,1 34,1 45,6 47,1 56,0 52,3 Ціна реалізації 1 ц, грн 284 283 319 295 359 344 Рівень рентабельності, % 5,7 - 4,2 25,8 16,9 5,9 7,9 Молоко Обсяг витрат на одну 7813 13897 15023 11693 30560 23317 корову молочного стада, грн у т.ч. оплата праці 657 2519 3060 1807 3750 3164 оплата послуг і робіт, 557 1240 951 110 1116 818 виконаних сторонніми організаціями амортизація необоротних 236 247 1658 144 2946 1986 активів Обсяг накладних витрат у 128 40 44 27 9 19 розрахунку на 1 ц реалізованої продукції, грн 50 Надій молока на одну 2896 3705 4030 3299 6069 5053 корову молочного стада, кг Ціна реалізації 1 ц, грн 480 463 550 465 596 568 Рівень рентабельності 23,1 11,8 28,5 25,3 20,8 21,1 молока, % Спостерігається тісний зв’язок між рівнем витрат на одиницю посівної площі й поголів’я тварин і технологічною ефективністю виробництва. Це підтверджує зроблений вище висновок про ефективність технологічних інновацій, індикатором застосування яких виступають відповідні витрати. Однак перевагу від впровадження цих інновацій отримують насамперед великі за розмірами підприємства. У табл. 2.7 наведені дані про накладні витрати у повній собівартості реалізованої продукції. Відповідні видатки не включаються до виробничої собівартості. В основному вони формуються з адміністративних витрат та витрат на збут і в значно меншій мірі – з відсотків за кредити та відсотків і винагород за лізингову діяльність. Збільшення цих витрат вважаємо індикатором запровадження організаційних та маркетингових інновацій у діяльності сільськогосподарських підприємств. Аналіз показників дає підстави для висновку про відмінності в реалізації маркетингових та організаційних інновацій у рослинницьких і тваринницьких галузях. Спостерігався позитивний вплив накладних витрат на формування ціни продажу пшениці, чого не простежувалося в молочному скотарстві. Упродовж останніх років відбулися певні зміни у структурі витрат на виробництво продукції в сільськогосподарських підприємствах. Їх аналіз дає змогу зробити певні висновки про характер інновацій, застосовуваних цими підприємствами. У витратах на виробництво продукції рослинництва вона зменшилася з 7,4% у 2014 році до 4,3% у 2022 році, у витратах на виробництво тваринницької продукції за цей же період – з 5,8% до 4,2%. Вагому частку у структурі витрат на виробництво основних видів продукції в сільськогосподарських підприємствах займають матеріальні 51 витрати. Їх зростання нерідко є результатом технологічних інновацій, пов’язаних з використанням матеріальних оборотних засобів. Дієвість таких інновацій засвідчують результати проведеного нами кореляційно-регресійного аналізу з використанням даних у розрізі підприємств Черкаської області, які звітували за формою № 50-сг, за 2022 рік. Встановлено, що спостерігався прямий зв’язок між рівнем матеріальних витрат на одиницю посівної площі та поголів’я тварин і технологічною ефективністю виробництва пшениці й молока. Його описують наступні рівняння регресії: �� 1 = 16,802 + 0,0032 1 , (2.2) �� 2 = 1868 + 0,176 2 , (2.3) де УХ1 – урожайність пшениці, ц/га; УХ2 – надій молока на одну корову молочного стада, кг; х1, х2 – матеріальні витрати з розрахунку відповідно на 1 га посівів пшениці та на одну корову, грн. Коефіцієнти кореляції (r1 = 0,82; r2 = 0,85) вказують на наявність тісного зв’язку між досліджуваними ознаками, що й підтвердило зроблений висновок про суттєвість впливу втілених у матеріальних витратах інновацій на результати виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств. У витратах на виробництво продукції рослинництва в сільськогосподарських підприємствах Черкаської області у 2022 році на вартість мінеральних добрив припадало 22,1%, у витратах на вирощування пшениці цей показник сягав 27,4%. Система удобрення відноситься до основних чинників, що формує рівень урожайності сільськогосподарських культур. Інформація про внесення мінеральних добрив у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області наведена в табл. 2.8. Таблиця 2.8. Динаміка внесення мінеральних добрив у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області, на 1 га посівної площі у поживних речовинах, кг 52 Культура, група 2014 р. 2018 р. 2019 р. 2020 р. 2021 р. 2022 р. 2022 р. культур до 2014 р., % С.-г. культури всього 121 155 156 163 154 204 168,9 Зернові та зернобобові 92 139 148 167 152 216 238,0 (без кукурудзи) Кукурудза на зерно 139 154 174 188 179 178 128,1 Технічні культури 189 180 166 163 153 194 102,6 З них: буряк цукровий 294 347 387 387 311 405 137,8 соняшник 161 78 64 89 103 137 85,1 ріпак і кольза 175 209 213 210 206 241 137,7 соя 119 86 77 103 90 118 99,2 У зв’язку з цим слід звернути увагу на високу питому вагу в структурі виробничих витрат оплати послуг і робіт сторонніх організацій. Зокрема, у витратах на вирощування пшениці вона становила у 2022 році 12,1%, сої – 12,6%. Ці показники вказують на те, що інновації в технічному забезпеченні виробництва продукції рослинництва часто здійснюються через аутсорсинг. У такій організації використання техніки проявляється одна з особливостей трансферу інновацій в галузі. У Черкаській області кількість сертифікованих операторів органічного ринку зросла з 12 наприкінці 2018 року до 25 на початку 2022 року. До них відносяться не тільки сільгоспвиробники, а й структури, що обслуговують ведення органічного аграрного бізнесу. Сільськогосподарські підприємства, задіяні в рганічному виробництві, доволі різні за розмірами і спеціалізацією. Здебільшого їх діяльність пов’язана з виробництвом продукції рослинництва. Низка агровиробників, що займаються органічним ягідництвом, створили кооператив, а наприкінці 2022 року заклали розсадник для вирощування органічної малини. Інноваційний характер має вирощування в регіоні енергетичних культур – швидкоростучих рослин, що можуть використовуватися як калорійне паливо. Використання біомаси у свою чергу можна розглядати як інновацію в системі енергозабезпечення сільськогосподарських підприємств. Площа енергетичних культур у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області у 2021 році становила 387 га, у 2022 – зменшилася до 285 га. Отже, йдеться про інновацію, 53 яка не гарантує високої економічної ефективності, але до неї існує певний інтерес з боку агровиробників. Сільськогосподарські підприємства Черкаської області приділяють певну увагу вирощуванню так званих нішевих культур. Йдеться про малопоширені, здебільшого трудомісткі культури, вирощування яких здатне забезпечити високий вихід прибутку з одиниці площі. Серед таких культур – прянощі, посівна площа яких у сільськогосподарських підприємствах області становила у 2022 році 2,12 га, окремі види овочевих культур, наприклад, шпинат, базилік, спаржа. З багаторічних насаджень характер продуктових інновацій носить вирощування в підприємствах персика (14,5 га у 2022 році), нектаринів (0,2 га), лохини (6,1 га). Окремі культури доволі поширені в господарствах населення, але до останнього часу не привертали уваги підприємств. Тому як інновацію розглядаємо вирощування підприємствами області часнику (його площа у 2022 році зросла до 11,9 га), ревеню (5,0 га), аґрусу (2,0 га) та ін. Отже, впровадження процесових інновацій у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області забезпечило помітне зростання упродовж останніх років технологічної ефективності та збільшення обсягів виробництва продукції. Вирощування окремих технічних культур набуло стрімкого поширення в середніх і великих підприємствах. Малі товаровиробники проявляють певний інтерес до виробництва плодоягідної продукції, вирощування окремих малопоширених культур. Інноваційний розвиток сільськогосподарських підприємств упродовж останнього десятиліття спричинив помітні зміни в системі аграрного виробництва області. 2.2. Розвиток інноваційних процесів Комплексний їх вплив формує умови розвитку інноваційних процесів у аграрному секторі. Здійснюючи наше дослідження, вважаємо за доцільне виділити в їх складі умови: фінансового та наукового забезпечення інноваційного розвитку, трансферу інновацій та інституційні. 54 Очевидно, існує прямий зв’язок між масштабами впровадження інновацій в окремій галузі економіки та рівнем її інвестування. У табл. 2.9 наведені дані про динаміку обсягів капітальних інвестицій у сільське господарство Черкаської області. Звичайно, не всі вони пов’язані з реалізацією інноваційних проєктів. Попри тенденцію до зростання частка обсягу капітальних інвестицій у сільське господарство у Черкаській області значно нижча за середню по Україні, де у 2022 році вона становила близько 11 %. Для порівняння, вклад сільськогосподарських підприємств країни у формування випуску валового внутрішнього продукту в основних цінах склав у цьому році 6,8%. Ці показники свідчать про високу інвестиційну привабливість аграрного сектора країни, яка у свою чергу є стимулом для впровадження інновацій. Таблиця 2.9. - Інвестування сільського господарства Черкаської області Показник 2014 р. 2018 р. 2019 р. 2020 р. 2021 р. 2022 р. 2022 р. до 2014 р., %, +/- п. Обсяг капітальних 275,4 447,9 649,7 1092,1 1338,8 1427,3 518,3 інвестицій у сільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги, млн грн у % до загального 3,1 4,7 4,9 5,9 5,6 4,9 + 1,6 п. обсягу капітальних інвестицій в економіку області Обсяг прямих 119520 40693 37221 34803 32539 31497 26,4 іноземних інвестицій у сільське господарство, лісове та рибне господарство, на кінець року, тис. дол. США у % до загального 9,5 3,7 3,6 4,2 3,5 3,4 - 6,1 п. обсягу іноземних інвестицій в економіку області Наведені на рис. 2.2 дані вказують на те, що упродовж останніх років спостерігалася тенденція до збільшення обсягу короткострокового кредитування банківськими установами сільськогосподарських підприємств Черкаської області. Частка виданих їм кредитів у загальному обсязі кредитних зобов’язань 55 свідчить, що агровиробники розглядаються банками як відносно надійні партнери. Однак обсяг одержуваних ними кредитів недостатній для задоволення поточних потреб та модернізації матеріально-технічної бази. Доходимо висновку про наявність проблем з фінансовим забезпеченням інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств. 1800 25 1600 1400 20 1200 15 1000 800 10 600 400 5 200 0 0 2019 2020 2021 2022 обсяг зобов'язань, млн. грн. частка у загальному обсязі зобов'язань усіх підприємств області, % Рис. 2.2. - Поточні зобов’язання підприємств сільського, лісового та рибного господарства за короткостроковими кредитами банків, на кінець року Станом на кінець травня 2022 року на кредити, отримані підприємствами сільського, лісового та рибного господарства, припадало 7,7% від загального обсягу виданих депозитними корпораціями позик. З них на кредити в національній валюті припадало 72,9%, решта були позики, видані в іноземній валюті. Варто відзначити відносно невелику варіацію вартості кредитів у національній валюті в розрізі областей України, вона у травні 2022 року коливалася від 18,5% річних у Донецькій до 20,9% у Кіровоградській області. Натомість процентна ставка за кредитами в іноземній валюті суттєво різнилася – від 2,5% у річному обчисленні в Рівненській до 9,0% у Миколаївській області. 56 За умов стійкого курсу національної валюти, який спостерігали у 2020-2022 рр., вигіднішим є отримання кредитів у іноземній валюті, однак такі для сільськогосподарських товаровиробників були доступні не в усіх областях України. На кінець травня 2022 року в Україні на кредити, видані підприємствам сільського, лісового та рибного господарства зі строком погашення до одного року, припадало 43,0% від загального обсягу позик виданих суб’єктам відповідних галузей, зі строком погашення 1-5 років – 51,8%, більше 5 років – лише 5,2%. Очевидно, більшою мірою з фінансуванням інноваційних проєктів пов’язані довготермінові кредити, тоді як короткотермінові (на період до одного року) позики сільськогосподарські підприємства беруть для забезпечення поточних потреб, гострота яких зумовлена сезонністю аграрного виробництва. У зазначений час не спостерігалося суттєвих відмінностей у розподілі за строками погашення між кредитами, виданими в національній та іноземній валютах. У Черкаській області у 2022 році наукові дослідження і розробки здійснювали 72 організації. Наукові організації відносяться до кількох секторів науки – академічного, галузевого, вищої освіти. Ресурсне забезпечення наукових організацій Черкаської області наведене в табл. 2.10. Вона дає уявлення про процеси в системі вітчизняної науки на регіональному рівні. Виходячи з теми нашого дослідження, окремо виділені показники щодо діяльності наукових організацій у галузі сільськогосподарських наук. Таблиця 2.10. - Кадрові та фінансові ресурси, задіяні в діяльності наукових організацій Черкаської області Показник 2018 р. 2019 р. 2020р. 2021 р. 2022 р. 2022 р. до 2014 р., % Кількість працівників, задіяних у 4783 4274 4468 4680 4869 94,1 виконанні наукових досліджень, на кінець року, осіб у т.ч. з сільськогосподарських наук 574 529 400 408 418 68,9 57 Кількість дослідників, задіяних у 2850 2643 3542 3622 3862 135,5 виконанні наукових досліджень, на кінець року, осіб у т.ч. з сільськогосподарських наук 320 305 259 263 277 86,6 Внутрішні витрати організацій на 294,3 309,2 264,8 366,0 426,8 145,0 виконання наукових досліджень, млн грн з них з сільськогосподарських наук 32,8 31,9 26,4 37,9 41,3 125,9 У 2021 році в Україні наукову діяльність здійснювали 86 організацій Національної академії аграрних наук. У них у виконанні наукових досліджень були задіяні 6064 працівники, у т.ч. 3832 дослідники. Спостерігається тенденція до зменшення їх кількості. Переважна більшість учених (84%) від загальної кількості виконували дослідження в галузі сільськогосподарських наук. Окрім того, науковці академії працювали в галузях технічних, природничих, суспільних (в основному економічних) наук. Серед джерел фінансування внутрішніх витрат на наукові дослідження організацій академії упродовж досліджуваного періоду найбільша частка припадала на кошти бюджету. В основному вони складалися з коштів державного бюджету. У 2021 році лише 1,2% у загальному обсязі фінансування припадало на видатки з бюджетів інших рівнів. У системі НААН зосереджені значні площі сільськогосподарських угідь, використання яких дає змогу фінансувати дослідження з власних джерел. Порівняно невелика частка серед джерел фінансування припадала на кошти підприємницьких структур (3,0% у 2021 році), що вказує на не надто тісний зв’язок організацій академії з аграрним бізнесом. Незначним було використання для фінансування наукових досліджень і коштів іноземних держав, хоча в динаміці їх обсяг зростав. 58 Таблиця 2.11. Кадрове забезпечення та фінансування діяльності наукових організацій Національної академії аграрних наук України Показник 2020 р. 2021 р. 2022 р. 2022 р. до 2020 р., %, рази, +/- п. Кількість працівників, задіяних у 6451 6337 6064 94,0 виконанні наукових досліджень, осіб Кількість дослідників, осіб 4077 4025 3832 94,0 Фінансування внутрішніх витрат на 455,3 557,9 685,6 150,6 виконання наукових досліджень, млн грн у т.ч. за рахунок: коштів бюджету 352,7 293,4 408,7 115,9 власних коштів 95,6 208,8 234,1 244,9 коштів організацій державного сектору 1,8 2,0 16,2 у 9,0 разів коштів організацій підприємницького 4,9 51,0 20,3 у 4,1 раза сектору коштів іноземних держав 0,2 2,2 5,1 у 25,5 раза з інших джерел 0,1 0,5 1,2 у 12 разів Частка у внутрішніх витратах на виконання наукових досліджень, %, видатків на: фундаментальні дослідження 58,3 45,5 44,5 - 13,8 п. прикладні дослідження 36,2 35,1 37,6 + 1,4 п. науково-технічні (експериментальні) 4,5 19,5 17,9 + 13,4 п. розробки Частка у валових витратах на виконання наукових досліджень, %, видатків на: оплату праці - 51,8 55,0 - устаткування - 3,4 1,8 - Серед валових витрат організацій академії на наукові дослідження більше половини припадало на оплату праці і лише кілька відсотків – на устаткування. Така структура витрат не сприяє розвитку матеріально-технічної бази, що негативно позначається на ефективності науково-дослідної роботи. Одним із способів надання дорадчих послуг сільськогосподарським виробникам Черкаської області є функціонування при департаменті агропромислового розвитку Черкаської облдержадміністрації Консультаційно- дорадчого центру. Він розпочав діяльність у 2022 року, і в ньому на громадських засадах працюють фахівці різного профілю – вчені університетів, науководослідних інститутів, працівники органів державної влади. Консультації з різноманітних питань можуть отримати сільськогосподарські та 59 харчопереробні підприємства, фермерські й особисті селянські господарства, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, органи місцевого самоврядування, об’єднані територіальні громади. На базі Консультаційно- дорадчого центру проводять навчання, надають допомогу в підготовці документації для участі в програмах державної підтримки агровиробників. Центр став важливим елементом інфраструктури, що забезпечує інноваційний розвиток системи аграрного виробництва у Черкаській області, зокрема тої її частини, яку представляють малі форми господарювання. У Черкаській області, як і в Україні загалом, спостерігаються певні позитивні зміни в умовах розвитку інноваційних процесів у сільському господарстві. Вони й забезпечили динаміку зростання обсягів і підвищення ефективності виробництва продукції сільськогосподарськими підприємствами. Однак залишається чимало невирішених проблем, які вимагають поліпшення інвестиційного забезпечення інноваційних процесів у галузі, зміцнення зв’язків наукових організацій з виробництвом, удосконалення інституційного забезпечення інноваційної діяльності. 2.3. Особливості інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств За результатами здійснюваних статистичних обстежень у статистичних збірниках «Наукова та інноваційна діяльність України» подається інформація про інноваційну діяльність лише промислових підприємств, а також певних інших видів економічної діяльності, переважно пов’язаних з наданням послуг. На обласному рівні, зокрема у статистичних збірниках «Наука та інновації у Черкаській області», також подається доволі детальна інформація про інноваційну діяльність лише промислових підприємств. Це не дає змоги досліджувати з використанням офіційних статистичних даних інноваційні процеси в сільському господарстві. Водночас аналіз таких даних дає певне 60 уявлення про особливості організації та розвитку інноваційних процесів у національній економіці загалом та в регіонах. Виходячи з цих міркувань, ми проаналізували основні показники інноваційної діяльності промислових підприємств Черкаської області. Частка вартості інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції промисловими підприємствами Черкаської області була незначною, зменшившись від 3,0% у 2017 році до 0,8% у 2022 році. Отже, продуктові інновації займали не надто помітне місце в інноваційній діяльності промислових підприємств. Очевидно, переважали процесові інновації, з якими й пов’язане придбання машин, обладнання, нових технологій. Значно вищою була частка вартості інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції підприємств з виробництва харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів – суміжної з сільським господарством галузі. Упродовж останніх років стрімко зростала кількість найменувань інноваційних видів продукції, виробництво яких було освоєне цими підприємствами. Це може свідчити й про розширення попиту на сировину для виробництва відповідних харчових продуктів, що має певний вплив на інноваційні процеси безпосередньо в сільському господарстві. Із 87 підприємств, котрі здійснювали певну інноваційну діяльність, 85 звітували за формою №50 сг і лише 2 – за формою № 2-ферм. Отже, серед обстежених середніх і великих сільськогосподарських підприємств частка інноваційно активних становила 53,1%, серед малих – лише 22%. Оскільки стосовно останніх йшлося про найрозвиненіших у відповідній категорії господарств суб’єктів, вважаємо, підтвердилося припущення, що підприємства з невеликими розмірами не проявляють високої інноваційної активності. Усі респонденти, незалежно від того, здійснювали вони упродовж обстежуваного періоду інноваційну діяльність чи ні, надали певні загальні відомості про підприємство, з яких можна зробити висновки про їх оцінку важливості такої діяльності та схильність до її здійснення. Зокрема, окремі позиції бланку опитування стосувалися оцінки стратегій розвитку 61 сільськогосподарських підприємств, реалізація яких супроводжується змінами, прямо чи опосередковано пов’язаними з інноваційною активністю (табл. 2.12). Таблиця 2.12 Оцінка важливості для сільськогосподарських підприємств Черкаської області окремих стратегій розвитку їх економічної діяльності у 2020- 2022 рр. (частка підприємств, %) Зміст стратегії Ступінь важливості високий середній низький неважливий або не надали відповіді Зосередження уваги на поліпшенні якісних 41,4 36,7 3,0 18,9 характеристик вироблюваної продукції Зосередження уваги на впровадженні 16,0 32,0 18,3 33,7 виробництва абсолютно нової для підприємства сільськогосподарської продукції або продуктів її переробки Зосередження уваги на зниженні 42,6 17,8 3,0 22,5 собівартості продукції Зосередження уваги на виході на нові 35,5 14,8 10,7 22,5 ринки збуту своєї продукції Підприємства виділили як найбільш актуальне з запропонованого переліку завдання поліпшення якісних характеристик продукції, яке дасть змогу підвищити ціну її продажу. Його відзначили високим або середнім рівнем важливості 84,4% респондентів. Значну увагу сільськогосподарські підприємства приділяють зниженню собівартості продукції: високий та середній ступінь важливості такої діяльності відзначили 60,4% суб’єктів господарювання. Реалізація відповідних стратегій розвитку націлена на підвищення рентабельності вироблюваної продукції завдяки процесовим та, можливо, організаційним інноваціям. Результати інноваційної діяльності залежать від комунікаційної активності суб’єктів, причетних до трансферу інновацій. Сільськогосподарським підприємствам запропонували відзначити, якими з джерел отримання інформації, що може бути використана для організації інноваційної діяльності, вони послуговувалися упродовж останніх років. З’ясовано, що всі без винятку підприємства використовували один чи декілька таких джерел, перелік яких був наведений у бланку обстеження. Отримані результати відображені в табл. 2.13. 62 Таблиця 2.13. - Використання сільськогосподарськими підприємствами Черкаської області упродовж 2020-2022 рр. джерел інформації, що можуть бути використані в інноваційній діяльності Джерело Кількість респондентів Частка респондентів, % інформації всього у т.ч. тих, що інноваційну всього у т.ч. тих, що діяльність інноваційну діяльність здійснювали не здійснювали не здійснювали здійснювали Конференції, 118 70 48 69,8 80,5 58,5 ярмарки або виставки Наукові 107 64 43 63,3 73,6 52,4 журнали або галузеві видання Інформація 55 38 17 32,5 43,7 20,7 професійних або галузевих асоціацій Дорадчі 25 16 9 14,8 18,9 11,0 служби, заклади вищої освіти Найчастіше сільськогосподарські підприємства в якості джерела інформації, що може бути корисною для організації інноваційної діяльності, відзначали участь у конференціях, ярмарках, виставках. У таких брали участь упродовж 2020-2022 рр. 70% підприємств. Доволі активно агровиробники послуговувалися спеціальною літературою – науковими журналами, галузевими виданнями, які викликали інтерес у фахівців 63% підприємств. Певну інформацію сільськогосподарські виробники могли отримувати від контактів у рамках громадських об’єднань – професійних або галузевих асоціацій. Відзначили таку можливість близько третини респондентів. І лише кожне сьоме підприємство з числа обстежених показало, що використовувало в якості джерела інформації контакти з дорадчими службами, закладами вищої освіти. З’ясовано, що доволі часто сільськогосподарські підприємства Черкаської області впроваджували упродовж досліджуваного періоду кілька видів інновацій. Зокрема, зазначили, що здійснювали діяльність, пов’язану з усіма 63 чотирма видами інновацій, 11 підприємств (12,6% від числа інноваційно активних або ж 6,5% від загальної сукупності). Показали, що впроваджували три види інновацій 14 підприємств, два – 24 та один вид інновацій – 38 суб’єктів господарювання. Отже, частина агровиробників більшою чи меншою мірою практикували комплексний підхід до забезпечення свого інноваційного розвитку. Інформація про застосування окремих видів інновацій сільськогосподарськими підприємствами наведена в табл. 2.14. Таблиця 2.14. Впровадження окремих видів інновацій сільськогосподарськими підприємствами Черкаської області у 2020-2022 рр. Вид інновацій Кількість Частка підприємств підприємств у сукупності, % Продуктові 49 29,0 У т.ч. пов’язані з: виробництвом продукції рослинництва 41 24,3 продукції тваринництва 9 5,3 продукту переробки с.-г. продукції 3 1,8 наданням послуг у сфері с.-г. виробництва 6 3,6 Процесові 52 30,8 У т.ч. пов’язані з: технологіями виробництва с.-г. продукції або 47 27,8 продуктів її переробки зберіганням, переміщенням, розміщенням 25 14,8 продукції підприємства допоміжними видами діяльності 25 14,8 Організаційні 40 23,7 У тому числі пов’язані з: управлінням підприємством 19 11,2 формуванням системи відповідальності і 30 17,8 стимулюванням працівників організацією стосунків з іншими підприємствами 11 6,5 та організаціями Маркетингові 31 18,3 У тому числі пов’язані з: стимулюванням збуту продукції 12 7,1 новими методами розміщення продукту або 22 13,0 каналами його продажу Не впроваджували інновацій 82 48,5 У табл. 2.15 деталізовано застосування аграрними підприємствами процесових інновацій, пов’язаних з виробництвом та переробкою сільськогосподарської продукції. 64 Таблиця 2.15. Впровадження підприємствами Черкаської області процесових інновацій у виробництві та переробці сільськогосподарської продукції, 2020-2022 рр. Процес Кількість Частка підприємств підприємств у сукупності, % Виробництво продукції рослинництва 38 22,5 у тому числі: вирощування с.-г. культур за інтенсивними 27 16,0 технологіями придбання й застосування новітньої техніки 26 15,4 впровадження нових високоурожайних сортів 29 17,2 культур інше 4 2,4 Виробництво продукції тваринництва 19 11,2 у тому числі: впровадження інновацій у годівлі тварин 12 7,1 механізація виробничих процесів 11 6,5 впровадження високопродуктивних порід тварин 5 3,0 інше 1 0,6 Переробка сільськогосподарської продукції 6 3,6 У рамках обстеження підприємствам, які здійснювали процесові та продуктові інновації, запропонували оцінити їх результати. Відповідна інформація наведена в табл. 2.16. Близько половини респондентів не дали чіткої відповіді на поставлене питання, вказавши, що надто рано робити висновки. Водночас негативну оцінку результатів впровадження процесових інновацій надав представник лише одного підприємства. Вищим було невдоволення результатами продуктових інновацій. Як невдалі їх оцінили 10% підприємств, що започатковували виробництво нових для себе видів продукції. 65 Таблиця 2.16. - Оцінка результатів впровадження технологічних інновацій у 2020-2022 рр. сільськогосподарськими підприємствами Черкаської області Показник Продуктові інновації Процесові інновації кількість частка % кількість частка підприємств підприємств % Кількість підприємств, що 49 100,0 52 100,0 впроваджували інновації Оцінка результатів інноваційної діяльності: перевершено плани 1 2,0 1 1,9 плани загалом досягнуті чи майже 20 40,8 23 44,2 досягнуті плани не досягнуті взагалі 5 10,2 1 1,9 занадто рано, щоб оцінювати 23 46,9 27 51,9 У рамках обстеження сільськогосподарським підприємствам запропонували зазначити зміни в обсягах їх видатків на інноваційну діяльність у найближчі роки. Одержані результати наведені в табл. 2.17. Таблиця 2.17. -Очікувана зміна витрат сільськогосподарських підприємств Черкаської області на інноваційну діяльність Варіант відповіді 2021 р. порівняно з 2020 р. 2022 р. порівняно з 2021 р. кількість частка % кількість частка % підприємств підприємств Інноваційно активні у 2020-2022 рр. підприємства Витрати появляться, якщо їх не 23 26,4 24 27,6 було в попередньому році, або зростуть Витрати залишаться приблизно 32 36,8 16 18,4 такими ж Витрати знизяться 6 6,9 4 4,6 Не очікуються жодні витрати на 10 11,5 3 3,4 інновацію Не знаю 16 18,4 40 46,0 Всього підприємств 87 100,0 87 100,0 Інноваційно неактивні у 2020-2022 рр. підприємства Витрати появляться, якщо їх не 21 25,6 21 25,6 було в попередньому році, або зростуть Не очікуються жодні витрати на 20 24,4 11 13,4 інновацію Не знаю 41 50,0 50 61,0 Всього підприємств 82 100,0 82 100,0 66 До чинників, що впливають на інноваційну активність сільськогосподарських підприємств, відноситься нормативно-правове забезпечення відповідного процесу. Нормативно-правові акти можуть прямо передбачати здійснення певних нововведень або ж стимулювати до інновацій опосередковано з метою підтримки конкурентоспроможності суб’єкта господарювання та/або його продукції. У рамках обстеження інноваційної діяльності сільськогосподарським підприємствам запропонували дати оцінку відповідного впливу. Отримані результати наведені в табл. 2.18. Таблиця 2.18. - Оцінка впливу нормативно-правових актів на інноваційну діяльності сільськогосподарськими підприємствами Черкаської області Сфера дії нормативно- Форма впливу, частка підприємств, % правового акту Стимулювали Перешкоджали, Не впливали / не інновації стримували або мали значення збільшували витрати на інноваційну діяльність Захист прав споживачів, 12,4 4,1 83,4 вимоги до якості продукції Охорони навколишнього 14,2 4,1 81,7 середовища Зайнятості, безпеки 17,2 4,7 78,1 працівників, з соціальних питань Сільськогосподарським підприємствам у рамках обстеження запропонували оцінити наявність негативного впливу низки чинників на започаткування або здійснення інноваційної діяльності. Це дало змогу порівняти значимість впливу окремих чинників. Отримані результати наведені в табл. 2.19. 67 Таблиця 2.19. - Оцінка негативного впливу окремих чинників на інноваційну діяльність сільськогосподарських підприємств Черкаської області у 2020-2022 рр. Чинник Частка підприємств, що відзначили ступінь Середня впливу % оцінка, Високий (3 середній низький відсутній бали бали) (2 бали) (1 бал) (0 балів) Нестача власних коштів 39,6 32,5 8,3 19,5 1,92 Відсутність кредитів та 19,5 28,4 17,2 34,9 1,32 інших форм залучення капіталу Нестача кваліфікованих 14,8 26,6 17,2 41,4 1,15 працівників Відсутність партнерів для 7,7 15,4 25,4 51,5 0,79 співпраці Невизначений ринковий 19,5 18,9 16,0 45,6 1,12 попит на інноваційні продукти Відсутність доступу до 9,5 18,9 26,0 45,6 0,92 зовнішніх знань, інформації про перспективність інноваційної діяльності Цілком очікувано найбільш складною проблемою сільськогосподарські підприємства вважають нестачу власних коштів для фінансування інноваційної діяльності. Та навіть серед тих підприємств, які в останні роки були інноваційно активними, 10% зазначили, що не відчували негативного впливу цього чинника. Очевидно, все залежить від фінансового стану суб’єкта господарювання. Окремі підприємства, вклавши в інноваційну діяльність доволі значні суми, не показували, що це було для них великою проблемою. Ще нижче респонденти оцінювали негативний вплив на їх інноваційну активність відсутності кредитів та інших зовнішніх джерел фінансування. Однак відомо, що нерідко агровиробники й не планують брати кредити через високу їх вартість. Результати дослідження інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств узагальнені в матриці SWOT-аналізу (табл. 2.20). Згідно з традиційними підходами, у ній зазначено сильні й слабкі сторони такої діяльності, пов’язані з внутрішнім середовищем функціонування підприємств галузі, а також сприятливі можливості й потенційні загрози, що стосуються 68 впливу зовнішнього середовища на інноваційну активність агвиробників. Нумерація окремих позицій у матриці відображає ранжування чинників внутрішнього і зовнішнього середовища за значимістю їх впливу на досліджуваний процес. Серед сильних чинників внутрішнього середовища, що стимулюють інноваційну активність агровиробників, слід виділити відносно високу інвестиційну привабливість вітчизняного сільського господарства. Притік інвестицій, у тому числі іноземних, супроводжується трансфером інновацій, які забезпечили. Таблиця 2.20. - SWOT-аналіз інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств Сильні сторони Слабкі сторони 1. Висока інвестиційна привабливість 1. Низький рівень забезпечення фінансовими аграрного сектору економіки. ресурсами більшості сільськогосподарських 2. Трансфер інновацій разом з іноземними підприємств. інвестиціями. 2. Недостатнє фінансування аграрної науки, 3. Усвідомлення перспективності інновацій слабкий зв’язок наукових закладів з завдяки позитивним прикладам їх агровиробниками. впровадження. 3. Диспропорції в застосуванні окремих 4. Можливість варіації інноваційних рішень видів інновацій. залежно від ресурсного забезпечення 4. Низький рівень розвитку інноваційного підприємства, його розмірів. менеджменту, особливо серед малих 5. Можливість комплексного застосування підприємств. різних видів інновацій з синергетичним 5. Відносно низький рівень інноваційної ефектом. активності малих сільськогосподарських 6. Низький рівень конкуренції між товаровиробників. агровиробниками за ринки збуту, що 6. Обмеження технологічного й екологічного полегшує впровадження продуктових характеру в поширенні окремих видів інновацій. інновацій. Сприятливі можливості Потенційні загрози 1. Державна підтримка діяльності 1. Недосконалість інституційного сільськогосподарських підприємств, забезпечення функціонування зокрема малих. сільськогосподарських виробників і 2. Наявність в Україні потужних центрів впровадження інновацій. аграрної освіти і науки. 2. Відтік з галузі ініціативних 3. Розвиток дорадчих служб, зорієнтованих кваліфікованих кадрів. на співпрацю з малими агровиробниками. 3. Нерівномірний розвиток окремих 4. Створення інноваційних кластерів. продуктових підкомплексів АПК. 5. Вихід завдяки інноваціям на нові ринки 4. Зростання конкуренції з зарубіжними збуту, зокрема в країни ЄС. виробниками, що може призвести до втрати 6. Впровадження продуктових інновацій, окремих ринків збуту. зорієнтованих на специфічні групи 5. Слабкий рівень розвитку вітчизняного споживачів. сільськогосподарського машинобудування. 69 6. Невизначена позиція розвинених країн щодо співпраці з виробниками агропродовольчої продукції України. Значних успіхів у впровадженні процесових інновацій досягли великі підприємства, що спеціалізуються на виробництві експортоорієнтованої продукції рослинництва, великі птахофабрики. Однак інноваційна активність у інших тваринницьких галузях доволі низька, що пов’язано серед іншого з відносно тривалим періодом окупності інвестицій. Чимало підприємств недооцінюють впровадження організаційних і маркетингових інновацій, про що засвідчили результати проведеного нами обстеження. У табл. 2.20 наведені ті чинники внутрішнього і зовнішнього середовища, які вважаємо ключовими при формуванні інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств. Звичайно, їх перелік може бути доповнений і конкретизований. Порівняння окремих складових матриці SWOT-аналізу дає підстави для висновку, що сьогодні позитивні чинники, які стимулюють і забезпечують цю діяльність, переважають вплив негативних обставин. Підтвердженням цьому є помітні позитивні зміни в аграрному секторі економіки упродовж останнього десятиліття. Однак залишаються численні проблеми, від вирішення яких залежить конкурентоспроможність сільського господарства України загалом, вектори і темпи його розвитку. Висновок до 2 розділу 1. Протягом останніх років сільськогосподарські підприємства Черкаської області швидкими темпами нарощували обсяги виробництва продукції. Відбулося це завдяки зростанню урожайності культур і продуктивності тварин, диверсифікації напрямів і способів реалізації продукції, змін в організації діяльності підприємств. Такі тенденції є результатом інноваційного розвитку системи аграрного виробництва, ефективність якої відображає й висока частка прибуткових сільськогосподарських підприємств. Більшою мірою інноваційний розвиток характерний для рослинницьких галузей. Можливості великих за 70 розмірами підприємств щодо впровадження інновацій значно вищі, ніж відносно менших суб’єктів господарювання. Прикладами продуктових інновацій є розширення вирощування окремих технічних культур з застосуванням прогресивних технологій, реалізація низки проєктів з виробництва органічної продукції. 2. Характер інноваційних процесів у сільськогосподарських підприємствах можна простежити за змінами у виробничих витратах. Динаміка дефлятованих витрат у розрахунку на 1 га посівів та одиницю поголів’я тварин у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області показала, що зростання обсягу використовуваних при виробництві продукції ресурсів у натуральних показниках відбувалося в основному до 2018 року. В останні роки підприємства використовували якісніші ресурси в раціональніший спосіб. Висока частка у структурі витрат на виробництво продукції рослинництва оплати послуг і робіт сторонніх організацій вказує на здійснення інновацій через застосування аутсорсингу. 3. В Україні й у Черкаській області зокрема частка капітальних інвестицій у сільськогосподарські підприємства перевищує вклад цих підприємств у формування випуску валового продукту на національному й регіональному рівнях. 4. Важливими елементами інфраструктури, що забезпечують розробку і трансфер інновацій для потреб аграрного виробництва, є наукові установи та дорадчі служби. Львівська область характеризується високим рівнем наукового потенціалу, дорадчу діяльність здійснюють представники двох університетів аграрного профілю, низки науково-дослідних установ. На території області зареєстровано кілька дорадчих служб. 5. Використання офіційних матеріалів Державної служби статистики України не дає змоги достатньо глибоко аналізувати інноваційні процеси, що відбуваються в сільському господарстві. Зважаючи на це, в рамках дослідження проведено обстеження інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств Черкаської області, яким було охоплено 169 суб’єктів 71 господарювання. Отримані дані свідчать про відносно високий рівень інноваційної активності цих підприємств: 51,5% обстежених суб’єктів зазначили, що здійснювали упродовж 2020-2022 років діяльність, яка підпадає під визначення інноваційної. 6. За результатами обстеження узагальнена інформація про оцінку сільськогосподарськими підприємствами негативного впливу окремих чинників на їхню інноваційну діяльність. Найбільш актуальною проблемою респонденти вважають нестачу власних коштів для фінансування відповідної діяльності. Натомість проблеми, пов’язані з браком інформації, нестачею кваліфікованих працівників, невизначеністю ринкового попиту на інноваційні продукти, загалом не оцінюються агровиробниками як значні. 7. Розвиток інноваційної діяльності в сільському господарстві ускладнює недосконалість інституційного забезпечення функціонування агровиробників та трансферу інновацій. Певна невизначеність щодо перспектив розвитку галузі не сприяє реалізації масштабних інноваційних проєктів малими і середніми підприємствами. За результатами проведеного обстеження близько 80% сільськогосподарських підприємств зазначили, що не відчували суттєвого впливу нормативно-правової бази на їх інноваційну діяльність. Відсутність у цьому плані стимулюючого впливу формальних інституцій розглядаємо як негативну обставину. 72 РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 3.1. Обґрунтування та ресурсне забезпечення реалізації інноваційних процесів Основною формою інноваційної активності підприємства, зорієнтованою на досягнення визначених ним далекосяжних конкретизованих цілей, слід вважати реалізацію суб’єктом господарювання певного проєкту. Останній, зважаючи на різні підходи до трактування відповідної дефініції, розглядаємо як комплекс взаємопов’язаних заходів, розроблених для досягнення поставлених цілей протягом заданого часу при встановлених ресурсних обмеженнях. Заходи, що визначають зміст проєкту, передбачають досягнення певних змін у системі, якою є функціонуюче підприємство. Наявність обґрунтованого й збалансованого за показниками ресурсного забезпечення проєкту є необхідною умовою ефективної інноваційної діяльності підприємства. Документально оформлений інноваційний проєкт є результатом планування таких нововведень на підприємстві, які підпадають під визначення інновацій. Саме націленість на інноваційні зміни й вирізняє інноваційний проєкт з поміж інших видів проєктів, що можуть реалізовуватись суб’єктом господарювання. Інші ж риси інноваційного проєкту є ознаками, характерними для проєктів загалом, і, зокрема, пов’язані з часовими та ресурсними обмеженнями, залежністю від зовнішнього оточення, неповторністю та ін. Процесова інновація передбачає збільшення доходів за рахунок удосконалення технологічних та маркетингових процесів, здійснення організаційних змін у тих елементах господарського механізму, що вже створені на підприємстві. 73 Стадія ідентифікації Завдання: визначення цілей проекту та генерування ідей щодо їх досягнення Зміст: - постановка завдання, що має бути виконане в рамках проєкту; - визначення сфери застосування інновації; - визначення виду та змісту інновації за результатами ранжування висунутих ідей щодо виконання поставленого завдання Стадія розробки Завдання: Оцінка перспективності інноваційного проєкту з урахуванням ресурсних можливостей підприємства та умов зовнішнього середовища Зміст: - конкретизація технічних та комерційних засад реалізації проєкту; - оцінка внутрішніх умов (кадрових, матеріально-технічних, фінансових та ін.) для реалізації проєкту; - визначення джерел фінансування проєкту; - оцінка впливу зовнішнього середовища на реалізацію проєкту Стадія експертизи Завдання: формування деталізованого плану реалізації проєкту Зміст: - обґрунтування техніко-технологічних, комерційних рішень; - визначення економічної ефективності проєкту; - врахування соціальних та екологічних екстерналіїв у результатах реалізації проєкту; - формування команди проєкту з розподілом завдань і повноважень; - розробка графіка реалізації проєкту Рис. 3.1. Алгоритм проєктної фази реалізації підприємством інноваційного проєкту На стадіях розробки і експертизи інноваційного проєкту оцінюють очікувані результати, що їх планує досягти підприємство, та встановлюють обсяг необхідних витрат. Якщо проєкт пов’язаний з виробництвом певного виду сільськогосподарської продукції, важливим результатом його впровадження буде досягнутий рівень технологічної ефективності – урожайності культур чи продуктивності тварин. Підвищення технологічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції завдяки впровадженню процесової інновації забезпечує збільшення обсягів виробництва, а отже й доходів від реалізації цієї продукції. Водночас виникає питання щодо окупності цими доходами витрат на 74 реалізацію проєкту. При впровадженні продуктової інновацій актуальним є питання, якими мають бути показники урожайності культур чи продуктивності тварин, щоби отримати передбачений проєктом економічний ефект, та з якою ймовірністю підприємство зможе їх досягти. Для встановлення зв’язку між показниками витрат і ефективності інноваційних проєктів, що реалізуються сільськогосподарськими підприємствами, під час їх розгляду доцільно використовувати маржинальний аналіз. Для застосування маржинального аналізу витрати на виробництво продукції слід розділити на змінні й умовно-постійні. Рівень урожайності культур чи продуктивності тварин, необхідний для досягнення бажаного показника прибутковості виробництва відповідного виду продукції, визначатимемо за формулою: �� = + , (3.1) �� де У – виробництво товарної продукції з розрахунку на 1 га посівів (одиницю поголів’я тварин), ц; Е – бажаний обсяг прибутку з розрахунку на 1 га посівів (одиницю поголів’я тварин), грн; P – ціна 1 ц продукції, грн; FC – постійні витрати на виробництво товарної продукції з розрахунку на 1 га посівів (одиницю поголів’я), грн; VC – змінні поточні витрати з розрахунку на 1 га посівів (одиницю поголів’я), грн. Щоб прийняти рішення про впровадження інновацій, варто оцінити ефективність виробництва відповідного виду продукції іншими підприємствами галузі. У табл. 3.1 наведені показники технологічної ефективності виробництва окремих видів продукції, за яких сільськогосподарські підприємства Черкаської області у 2023 році могли розраховувати на досягнення певних показників рентабельності. Вони визначені за допомогою маржинального аналізу, для чого були використані дані про ціни реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами Черкаської області та здійснені цими підприємствами витрати (джерело інформації – зведені дані форми 50-сг). Розглянуті три варіанти: досягнення мінімального прийнятного рівня рентабельності певного виду 75 продукції (5%), за якого зберігаються економічні стимули для продовження його виробництва; досягнення доволі комфортного показника рентабельності продукції (20%), який створює умови для подальшого розвитку відповідного виду бізнесу; досягнення високого рівня рентабельності (40%), який вказує на пріоритетність розвитку відповідної продуктової галузі для підприємства. Якщо йдеться про продуктові інновації (наприклад, вирощування соняшнику чи сої) з застосуванням поширеної в підприємствах області технології, дані, приклад яких наведений у табл. 3.1, дають змогу оцінити очікувані результати реалізації відповідного проєкту. Водночас слід враховувати, що відповідні показники відображають ситуацію, яка склалася в конкретному періоді й уже в наступному році умови господарювання (погодні, ринкової кон’юнктури тощо) можуть помітно змінитися. Таблиця 3.1. Розрахункова технологічна ефективність виробництва, необхідна для досягнення сільськогосподарськими підприємствами Черкаської області у 2023 р. запланованих показників рентабельності окремих видів продукції Показник Очікуваний рівень рентабельності продукції 5% 20% 40% Урожайність, ц/га: пшениці 48 54 59 кукурудзи на зерно 77 89 101 ріпаку 25 29 33 сої 23 27 30 соняшнику 23 25 28 Виробництво товарного молока на 59 66 73 одну корову, ц Порівняння з даними щодо умов досягнення певного рівня рентабельності підприємствами області дає змогу встановити необхідність впровадження процесової інновації, спрямованої на підвищення технологічної ефективності виробництва та/або зниження собівартості продукції. Наприклад, наведені в табл. 3.1 показники свідчать про важливість оптимізації витрат у молочному скотарстві в сільськогосподарських підприємствах Черкаської області. Ці підприємства в останні роки демонстрували доволі високі темпи зростання 76 продуктивності корів, однак за існуючого рівня витрат та їх розподілу на змінні й умовно-постійні досягнення бажаних показників рентабельності молока є доволі проблематичним. Отже, плануючи процесові інновації, слід орієнтуватися не тільки на підвищення продуктивності корів, а й на раціональне використання коштів за окремими статтями витрат. Статистичний метод передбачає визначення ймовірності настання ризикової ситуації та обсягу ймовірних втрат на основі вивчення результатів функціонування досліджуваного підприємства та аналогічних суб’єктів господарювання (тієї ж галузі в тому ж регіоні, зі схожими параметрами ресурсного потенціалу). Цей метод має доволі високу практичну цінність при дослідженні перспектив реалізації інноваційних процесів у сільськогосподарських підприємствах, оскільки виробництво певного виду продукції чи технології виробництва вже може застосовуватись іншими аграрними підприємствами, але вважається інновацією для суб’єкта господарювання, що приймає рішення про запровадження відповідної зміни у своїй діяльності. Застосовуючи статистичний метод, можна зробити висновки про очікуваний рівень ефективності виробництва сільськогосподарської продукції унаслідок застосування процесових інновацій, про наявність попиту на певний вид продукції, що вже просувається на ринок іншими агропідприємствами. Вивчення варіації окремих показників дає змогу оцінити ймовірність досягнення певного результату. Слід зазначити, що з допомогою опрацювання даних про результати діяльності сукупності сільськогосподарських підприємств області чи країни оцінюють насамперед рівень ризиків, спричинених чинниками зовнішнього середовища. Ретроспективний аналіз результатів функціонування підприємства, що планує реалізовувати інноваційний проект, дає змогу оцінити вплив чинників внутрішнього середовища. Відповіді на окремі питання анкети респондентам запропонували оцінити за шкалою від 1 до 10 (1 – рівень ризику чи вплив чинника незначний, 10 – відповідний критерій дуже високий). Узагальнені результати опитування 77 наведені в табл. 3.2. Найнижчим рівнем ризиків, на думку експертів, відзначається реалізація інноваційних проектів, пов’язаних з удосконаленням технологій виробництва сільськогосподарської продукції. Натомість найвищі ризики респонденти пов’язують з непередбачуваним впливом на результати аграрного виробництва природних чинників. Розрахунково-аналітичний метод дає змогу при оцінці ризиків врахувати вплив чинників як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. З його допомогою з’ясовують, як зміняться результати реалізації проекту при зміні окремих закладених у ньому параметрів (наприклад, цін реалізації продукції, вартості окремих видів ресурсів, рівня урожайності тощо). Для встановлення наслідків відповідних змін здійснюють аналіз окремих ймовірних сценаріїв реалізації інноваційного проекту, визначають за допомогою маржинального аналізу точку беззбитковості чи умови досягнення бажаних економічних показників тощо. Таблиця 3.2. Результати опитування експертів щодо ризиків інноваційних проектів, які реалізовуються сільськогосподарськими підприємствами (за 10- бальною шкалою) Поставлене завдання Середня оцінка Оцініть рівень ризиків реалізації в аграрному бізнесі 7,2 України проектів інноваційного розвитку, пов’язаних з: – виробництвом нової для підприємства продукції (продуктовими інноваціями) – удосконаленням технологій виробництва продукції (процесовими 4,9 інноваціями) – виходом зі своєю продукцією на нові ринки збуту, застосуванням 6,5 нових для підприємства форм реалізації продукції (маркетинговими інноваціями) Оцініть вплив окремих видів ризиків на перспективи інноваційного 6,9 розвитку аграрного бізнесу: – невизначеність попиту на сільськогосподарську продукцію (ринкові ризики) – непередбачуваний вплив природних чинників (несприятливих 7,4 погодних умов, захворювань тварин та ін.) – інституційні ризики, пов’язані зі зміною аграрної політики держави, 7,1 зміною політичної ситуації в країні, запровадженням ринку земель сільськогосподарського призначення та ін. – неспроможність досягти поставлених цілей через брак компетенцій 5,8 працівників підприємства 78 Ідентифікація та встановлення рівня ризиків інноваційних проектів мають важливе значення для розробки заходів, спрямованих на їх уникнення чи нейтралізацію (пом’якшення) негативного впливу. Кожен інноваційний проект супроводжується сукупністю ризиків з індивідуальними їх характеристиками. Водночас узагальнення відповідної інформації є важливим для розробки дієвих механізмів управління ризиками, що супроводжують інноваційний розвиток сільського господарства. Для оцінки економічної ефективності інноваційно-інвестиційних проєктів у сільськогосподарських підприємствах можуть застосовуватися традиційні методи проектного аналізу – розрахунок чистої приведеної вартості (Net Present Value), внутрішньої норми рентабельності або прибутковості (Internal Rate of Return), прибутковості інвестицій (Profitability Index), періоду окупності інвестицій (Payback Period) тощо. Вони передбачають порівняння очікуваних доходів і запланованих витрат. Методика розрахунку відповідних критеріїв, детально описана в навчальній та науковій літературі, передбачає складання грошового потоку (cash flow) як різниці між грошовими надходженнями та видатками в окремі періоди (яке правило, роки). Застосування відповідних методів та критеріїв оцінки актуальне насамперед для проєктів, що передбачають впровадження технологічних інновацій. Їх реалізація здебільшого пов’язана з придбанням основних засобів, здійсненням значних витрат на матеріальні оборотні ресурси, оплату праці тощо. Відповідні проєкти можуть характеризуватися відносно тривалим терміном окупності, що потребує ретельного обґрунтування їх параметрів. Натомість проєкти, пов’язані з впровадженням нетехнологічних інновацій, переважно розраховані на доволі швидку віддачу. При їх обґрунтуванні також можуть застосовуватися методи економічної оцінки ефективності інвестицій, водночас очікувані результати часто спрогнозувати складніше. Розрахунок зазначених вище критеріїв економічної оцінки інвестиційних проєктів передбачає здійснення процедури дисконтування грошових потоків. 79 Передбачити можливі коливання цих параметрів доволі складно, тому при складанні грошового потоку інвестиційного проєкту в аграрному секторі варто орієнтуватися на усереднені темпи зростання цін на сільськогосподарську продукції та окремі елементи витрат. Наведені в табл. 3.3 дані свідчать, що в окремі роки спостерігалося помітне коливання темпів зростання цін на сільгосппродукцію та витрат на її виробництво. Упродовж досліджуваного періоду простежувався певний диспаритет між цінами реалізації та витратами на виробництво продукції тваринництва, доволі швидкими темпами зростали видатки на оплату праці. Однак попри наявність таких коливань при аналізі інвестиційного проєкту в сільському господарстві можна розраховувати на те, що ціни на вироблювану продукцію та споживані ресурси зростатимуть приблизно однаковими темпами, якщо інакше не передбачене самим проєктом. Доволі поширеним для сільського господарства явищем є значні втрати агровиробників через несприятливі обставини у певному календарному році, які, як свідчить практика, можуть бути компенсовані в наступному періоді. Таблиця 3.3. Індекси цін реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами України та витрат на її виробництво, % Показник Ланцюгові індекси, до попереднього року 2022 р. 2018 р. 2019 р. 2020 р. 2021 р. 2022 р. до 2018 р. Індекс цін реалізації продукції 124,3 154,5 109,0 111,5 109,3 255,1 сільського господарства у т.ч. продукції рослинництва 129,2 167,2 116,3 107,3 109,8 296,0 продукції тваринництва 119,1 141,3 101,7 130,7 108,6 242,9 Сукупний індекс витрат на 117,9 150,9 113,5 121,8 113,9 280,1 виробництво с.-г. продукції Індекс цін на матеріально- 120,0 145,6 104,2 124,6 115,9 262,9 технічні ресурси промислового походження, що споживаються сільським господарством Оплата праці, грудень до грудня 110,5 126,4 130,3 150,3 114,8 314,0 За допомогою процедури дисконтування можна враховувати й ризики інноваційно-інвестиційного проєкту. Для цього коригують ставку дисконту: в проєкті з високим ризиком її дещо збільшують, що тим самим занижує очікуваний економічний ефект. 80 Оцінюючи ефективність інноваційно-інвестиційного проєкту, основну увагу звертають на економічні критерії. Водночас слід враховувати й побічні ефекти (так звані естерналії), що можуть мати місце унаслідок його реалізації. Відповідний аналіз особливо важливий, коли за економічними параметрами ефективність проєкту буде оцінена як невисока. Враховуючи екстерналії, отримуємо додаткові аргументи на користь впровадження інновацій чи відхилення проєкту. Успішна реалізація інноваційного проєкту безпосередньо залежить від наявності на підприємстві персоналу, здатного забезпечити прогресивні зміни як виходячи з рівня професійної кваліфікації, так і ментально. Як показали результати проведеного нами обстеження інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств Черкаської області, самі агровиробники не вважають проблему нестачі кваліфікованих працівників особливо гострою. Та якщо брак певних спеціальних знань можна ліквідувати через залучення консультантів, додаткове навчання персоналу тощо, то дуже складно розраховувати на успіх за недостатнього рівня у працівників загальних компетенцій, умотивованості до прогресивних змін. Формування команди, що забезпечуватиме впровадження інновації, та обґрунтування витрат на заробітну плату відповідним працівникам є одним із важливих елементів ресурсного забезпечення реалізації інноваційного проєкту. Щодо персонального складу цієї команди, на практиці можливі різні варіанти залежно від виду та масштабу інновації: покладання відповідних обов’язків на працівників підприємства без виділення окремої організаційної структури; формування окремого колективу (підрозділу чи служби підприємства) з числа наявного персоналу; прийняття на роботу нових працівників з введенням їх у існуючі підрозділи чи служби або ж у новостворені структури. У рамках обґрунтування ресурсного забезпечення інноваційного проєкту враховують його масштаб. Насамперед це актуально при впровадженні продуктових і маркетингових інновацій. 81 Розробка сільськогосподарським підприємством проєкту, пов’язаного з впровадженням певної інновації, передбачає, з одного боку, застосування методичних засад і підходів,традиційних для реалізації інвестиційних проєктів, а з іншого, повинна враховувати специфіку аграрного виробництва. Ця специфіка знаходить відображення в наповненні змісту окремих стадій проєктної фази реалізації інноваційного проєкту, в оцінці його ризиків, обґрунтуванні окремих параметрів господарської діяльності, завдання досягнення яких ставить перед собою підприємство. 3.2. Формування інноваційного потенціалу сільськогосподарських підприємств Масштаби, спрямованість та ефективність інноваційної діяльності підприємств залежать насамперед від їх здатності до впровадження інновацій. Ця здатність визначається багатьма обставинами, зокрема наявністю необхідних ресурсів та умовами їх використання. Формування інноваційного потенціалу та забезпечення ефективного його використання є завданням, від виконання якого залежать результати інноваційного розвитку як окремого суб’єкта господарювання, так і економічних систем вищого організаційного рівня. На рівні підприємства комплекс заходів з формування інноваційного потенціалу буде особливо ефективним тоді, коли його плануватимуть і здійснюватимуть у рамках реалізації певного інноваційного проєкту. Тоді, виходячи з мети проєкту, відповідні зусилля будуть направлені на вирішення конкретних завдань, здійснюватимуться в рамках обґрунтованого кошторису. Звичайно, підвищення кваліфікації кадрів чи придбання нової техніки підприємством можуть бути здійснені й поза реалізацією інноваційного проєкту. Виходячи з цих міркувань, вважаємо, що формування інноваційного потенціалу в рамках реалізації певного інноваційно-інвестиційного проєкту 82 повинно розпочатися з аналізу існуючої ситуації – встановлення наявності та фактичного стану тих матеріальних і нематеріальних ресурсів, що можуть бути задіяні в реалізації проєкту, уточнення умов їх використання. З’ясовують характеристики окремих елементів інноваційного потенціалу, їх відповідність цілям проєкту. У табл. 3.4 наведений перелік показників, що їх пропонуємо застосовувати при оцінці інноваційного потенціалу сільськогосподарського підприємства з позицій аналізу здатності відповідного суб’єкта реалізувати інноваційний проєкт. Передбачено здійснення оцінки в розрізі окремих складових інноваційного потенціалу – кадрової, матеріальної, інформаційної, організаційно-управлінської та маркетингової, виходячи з певних критеріїв. Перелік показників може бути уточнений, доповнений з урахуванням особливостей проєкту, інформаційного забезпечення відповідного аналізу, рівня підготовки аналітика тощо. Значна частина показників, наведених у табл. 3.4, можуть бути визначені на основі даних первинного обліку і звітності підприємства, інформації з інших доступних джерел, наприклад, щодо вартості тих чи інших товарів та послуг. Водночас чимало індикаторів передбачають відображення суб’єктивного судження аналітика щодо відповідності окремих елементів інноваційного потенціалу завданням проєкту. Відповідна оцінка може бути проставлена в балах за розробленою шкалою. Зокрема, може бути застосована 5-бальна шкала, де 1 бал відображає різко негативну оцінку, 5 балів – повну відповідність вимогам. Саме за таким принципом можуть бути оцінені індикатори рівня розвитку організаційної структури підприємства, якості інформації та умов її отримання тощо. 83 Таблиця 3.4. Критерії оцінки інноваційного потенціалу сільськогосподарського підприємства Складова Критерій оцінки Індикатори (показники) потенціалу Кадрова Наявність 1.Кількість працівників, що мають необхідні компетенцій у компетенції та можуть бути задіяні до реалізації працівників інноваційного проєкту 2.Кількість працівників, що можуть набути необхідні знання і компетенції унаслідок навчання (підвищення кваліфікації) та бути залученими до реалізації інноваційного проєкту Умотивованість 1.Рівень заробітної плати (абсолютний та відносно працівників мінімального, середнього по галузі тощо) 2.Частка премій і доплат у оплаті праці працівників підприємства 3.Вагомість соціального пакету для працівників підприємства Матеріальна Кількість і склад 1.Площа угідь, що використовуватиметься для матеріальних виробництва в рамках продуктової інновації ресурсів 2.Кількісні показники і склад основних засобів підприємства, що використовуватимуться для впровадження продуктової чи маркетингової інновації 3.Склад основних засобів, що їх необхідно придбати (орендувати) в рамках реалізації інноваційного проєкту, обсяг відповідних витрат 4.Вартість і склад матеріальних оборотних активів, що мають бути вироблені чи придбані для реалізації інноваційного проєкту Характеристики 1.Експлуатаційні характеристики наявних у матеріальних підприємства основних засобів, необхідних для ресурсів реалізації інноваційного проєкту, їх відповідність передбаченим вимогам 2.Відповідність встановленим вимогам характеристик матеріальних оборотних активів, які можуть бути вироблені на підприємстві і задіяні для реалізації інноваційного проєкту Інформаційна Якість інформації Оцінка повноти та точності (надійності) наявної у підприємства інформації, необхідної для реалізації інноваційного проєкту Умови отримання 1.Вартість інформаційних послуг та їх частка у інформації загальних витратах підприємства, пов’язаних з інноваційною діяльність 2.Надійність і мобільність каналу поступлення інформації Фінансова Обсяг витрат Загальна вартість інноваційного проєкту з розбивкою за періодами Використання Фактичні за останні роки та планові показники власних джерел чистого доходу (виручки) та чистого прибутку фінансування підприємства 84 Перспективи 1.Показники фінансового стану, що враховуються залучення коштів фінансовими установами для надання позик (рентабельності, фінансової стійкості, ліквідності, ділової активності) 2.Вартість кредитів та інших запозичень, їх частка у загальних витратах на реалізацію інноваційного проєкту 3.Обсяг коштів, що може бути отриманий у рамках реалізації програм державної підтримки сільськогосподарського виробництва Організаційно- Рівень розвитку 1.Рівень відповідності організаційної структури управлінська організаційної (існуючих підрозділів і служб) завданням структури інноваційного розвитку підприємства 2.Потреба у створенні додаткових підрозділів і служб, введення у штат підприємства додаткових фахівців 3.Рівень зв’язків із зовнішніми партнерами, що будуть залучені до реалізації інноваційного проєкту 4.Імідж підприємства як ділового партнера Ефективність 1.Кількість керівників і фахівців підприємства, що системи управління будуть залучені до реалізації інноваційного підприємством проєкту, обсяг відповідних витрат 2.Оцінка ефективності роботи управлінського апарату за системою індикаторів (оперативності, надійності, окупності витрат на утримання апарату та ін.) Маркетингова Умови продажу 1.Обсяг інноваційної продукції, що може бути продукції – реалізований з урахуванням ринкового попиту результату 2.Витрати на збут інноваційної продукції та їх інноваційної частка в загальних витратах на виробництво й діяльності реалізацію цієї продукції 3.Ціна реалізації інноваційної продукції, її відношення до середньоринкових цін-аналогів Ефективність 1.Рівень цін реалізації продукції підприємства маркетингової порівняно з середньоринковими за останні роки служби (системи 2. Окупність витрат на організацію збуту продукції збуту продукції) за останні роки підприємства Практично значимим є представлення результатів аналізу інноваційного потенціалу підприємства у вигляді довідки, де буде зроблений висновок про відповідність кожної зі складових інноваційного потенціалу підприємства завданням реалізації інноваційного проєкту. У розрізі окремих складових узагальнююча характеристика, яка може бути подана в балах за певною шкалою, цілком доречна, оскільки в рамках групи взаємозв’язаних індикаторів низькі значення окремих із них можуть бути компенсовані іншими. За відсутності 85 компетентних фахівців може бути організоване навчання власних працівників чи прийняття на роботу додаткових тощо. Зважаючи на високий рівень плинності кадрів у галузі, звертають увагу на удосконалення системи матеріального стимулювання працівників. У зв’язку з цим варто передбачити доплати за оволодіння новими компетенціями (додатковими професіями, підвищення класності тощо). Нерідко для впровадження продуктової інновації сільськогосподарське підприємство може задовольнятися використанням тої матеріально-технічної бази, яка вже є в його розпорядженні. Якщо ж потрібні додаткові технічні засоби, окрім придбання розглядають варіанти їх оренди (для виконання окремої технологічної операції) або лізингу. Для малих агровиробників перспективним варіантом є вирішення проблем матеріально-технічного забезпечення через членство в обслуговуючих кооперативах. Однак бажання самого фермера для застосування цього інструменту замало. Вирішення питань, пов’язаних з розвитком сільськогосподарської обслуговуючої кооперації, переміщується з мікрорівня (окремого суб’єкта господарювання) на вищі організаційні рівні. Обґрунтовуючи заходи з формування інформаційної складової інноваційного потенціалу підприємства, враховують обсяг і зміст інформації, який потрібен для реалізації проєкту. Інформація є ресурсом, що інтенсивно використовується вже на початкових етапах підготовки інноваційного проєкту. Витрати на збір початкової інформації, наприклад, на дослідження ринку, здійснюються ще до прийняття рішення про реалізацію проєкту. Згідно з існуючими підходами, їх не слід включати до витрат на проєкт при оцінці його окупності, тобто, не слід розглядати повернення цих витрат через реалізацію проєкту [16, с. 93]. Складаючи грошовий потік проєкту, враховують вартість лише тої інформації, яка буде надходити у процесі його реалізації. Формуючи інформаційну складову інноваційного потенціалу підприємства, особливу увагу звертають на можливість одержання надійної інформації на постійній основі. Серед каналів поступлення інформації до 86 сільськогосподарського підприємства доцільно виділити: співпрацю з дорадчими службами; отримання інформаційної підтримки від органів державного управління аграрним сектором; обмін інформацією завдяки співпраці в рамках аграрного кластера, членства в громадській організації, кооперативі. Потрібно орієнтуватися на комплексне використання різних інформаційних каналів, застосування сучасних інформаційних технологій. Рішення щодо формування організаційно-управлінської складової інноваційного потенціалу підприємства стосуються удосконалення внутрігосподарського механізму суб’єкта господарювання та розвитку його зв’язків із зовнішніми партнерами. На внутрішньогосподарському рівні може бути прийняте рішення про використання існуючої структури організації для реалізації інноваційного проєкту, при цьому лише уточнюються завдання окремим підрозділам і службам, за потереби – удосконалюють координацію їх діяльності. Такий підхід домінує в невеликих і середніх підприємствах. У великих підприємствах може йтися про створення окремого підрозділу чи служби, у складних формуваннях агрохолдингового типу – навіть про створення відокремленої в організаційному плані господарської одиниці. Налагодження співпраці з зовнішніми партнерами в рамках реалізації інноваційного проєкту може здійснюватися з застосуванням різних форм інтеграції – контрактної, партнерської, кооперативної, кластерної тощо. Вибираючи окрему з них, виходять насамперед із завдань проєкту, що повинні бути вирішені. Важливу роль у формуванні цього елемента інноваційного потенціалу відіграє розбудова неформальних інституцій, що відображають добровільно прийняті партнерами норми поведінки, етику ведення бізнесу. Заходи з розвитку маркетингової складової інноваційного потенціалу на рівні сільськогосподарського підприємства передбачають обґрунтування каналу, ціни та інших умов продажу продукції, виробництво якої є результатом продуктової інновації. В одних випадках ці умови диктуються ринком, у інших – підприємство має змогу їх встановлювати. Щодо останнього, рівень 87 отримуваної вигоди залежатиме від ефективності діяльності збутової служби підприємства, тому за потреби розглядається питання про її удосконалення. Формування інноваційного потенціалу на мікрорівні відбувається в рамках дії певного внутрігосподарського механізму. Та оскільки аналогічний процес відбувається й на вищих рівнях організації економічних відносин, слід вести мову про механізм формування й використання інноваційного потенціалу системи аграрного виробництва. Схема його наведена на рис. 3.1. Мікрорівень (підприємства) Мета: формування потенціалу для реалізації інноваційного проєкту. Форма реалізації: інвестиційна та операційна діяльність підприємства у рамках реалізації проєкту Формування потреб, Мезорівень (території, регіону) стимулювання Мета: формування потенціалу для забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектора економічними та економіки території (регіону). адміністративними Основні форми реалізації: важелями, Формування потреб, прояв - формування інноваційних аграрних кластерів; - координація діяльності наукових установ, їх моніторинг і ініціатив, лобіювання інтересів співпраці з аграрним бізнесом;- розвиток системи аграрного дорадництва; контроль - реалізація програм підтримки інноваційного розвитку важливих для регіону сегментів системи аграрного виробництва Макрорівень (національний) Мета: формування потенціалу для забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектора економіки країни. Основні форми реалізації: - фінансування аграрної освіти і науки; - моніторинг інноваційних процесів у сільському господарстві; - підтримка сільськогосподарських товаровиробників за пріоритетними напрямками їх діяльності; - реалізація цільових програм інноваційного розвитку системи аграрного виробництва Рис. 3.2. Механізм формування й використання інноваційного потенціалу системи аграрного виробництва* Формування та розвиток інноваційного потенціалу аграрного сектора на мезорівні (регіону чи меншої території) передбачає реалізацію організаційних заходів з консолідації зусиль суб’єктів, що можуть бути у ньому задіяні. Вищою формою такої консолідації є створення інноваційного кластеру. Питання суті, принципів створення й функціонування кластерів достатньо широко висвітлені в публікаціях зарубіжних і вітчизняних авторів. Участь у кластері наукових установ, націленість його учасників на створення інноваційного продукту, впровадження прогресивних технологій виробництва й просування на ринок 88 продукції дає підстави розглядати кластер як інноваційний. Важливою ознакою такого кластера є й охоплення всього ланцюга – від розвитку фундаментальної наукової ідеї до виробництва та дистрибуції готової продукції. Учасники аграрного кластеру – сільськогосподарські підприємства та їх партнери з інших галузей і сфер економіки, зберігаючи юридичну самостійність, координують свої зусилля для формування замкнутого технологічного циклу виробництва й реалізації певного виду продукції (групи видів продукції). Сам факт створення кластера можна розглядати як інструмент впровадження маркетингової (якщо в рамках об’єднання вирішуються питання просування продукції до споживача) або організаційної (оскільки йдеться про налагодження нових партнерських зв’язків) інновації. Попри наявність інформації про створення в Україні низки аграрних кластерів, модель їх формування і функціонування ще потребує практичного відпрацювання. Для створення інноваційного кластеру повинні бути сформовані відповідні умови. Серед них – наявність наукового потенціалу, структур, що здатні довести до споживачів наукові розробки. Як зазначали у Черкаській області сформований достатньо потужний науковий потенціал у сфері аграрного виробництва, що дає підстави вести мову про створення інноваційного аграрного кластеру. Саме наукові установи, опираючись на підтримку державних органів, провідних агровиробників області, повинні виступити ініціаторами створення інноваційного аграрного кластера, розробити основні напрями і принципи його діяльності. Однак наявності самого лише наукового потенціалу для створення інноваційного кластера недостатньо. Потрібна певна кількість суб’єктів, насамперед агровиробників, зацікавлених у постійних і тісних зв’язках у рамках реалізації програм інноваційного розвитку аграрного сектора. Формування такої зацікавленості, визначення оптимальних для конкретної області засад функціонування аграрного кластеру є тривалим процесом. Функцію мобілізації суб’єктів, зацікавлених у відповідній співпраці, можуть певною мірою взяти на себе органи державної влади та/чи місцевого самоврядування, громадські 89 об’єднання агровиробників. Водночас практично значимим є розвиток на обласному рівні інших форм співпраці науки й аграрного бізнесу. Рух від простіших до складніших форм такої співпраці є раціональним підходом до формування інноваційного потенціалу аграрного сектора на мезорівні. Серед програмних заходів з забезпечення розвитку інноваційного потенціалу на рівні регіону чи окремої території доцільно виділити: - розвиток діяльності дорадчих служб; - проведення на регулярній основі виставкової діяльності, інших заходів з презентацією досягнень аграрної науки і передового досвіду; - грантову підтримку на конкурсній основі цінних для задоволення суспільних потреб інноваційних проєктів (зокрема пов’язаних з виробництвом органічної та нішевої сільськогосподарської продукції, розвитком сільськогосподарської кооперації, використанням альтернативних джерел енергії, формуванням інфраструктури для збуту сільськогосподарської продукції тощо). Реалізація відповідних заходів потребує належного забезпечення фінансовими та іншими ресурсами. У його формуванні повинні брати участь усі зацікавлені в інноваційному розвитку аграрного сектора суб’єкти – органи державної влади і місцевого самоврядування, наукові установи, сільськогосподарські підприємства та їх об’єднання, інші комерційні структури. Фінансова підтримка відповідних процесів з боку державних органів є важливою, однак на неї в сучасних реаліях не слід покладати надмірні сподівання. Потрібно орієнтуватися на солідарну участь у реалізації відповідних програм усіх зацікавлених сторін. На макрорівні роль органів державної влади у забезпеченні інноваційного розвитку аграрного сектора економіки країни є особливо вагомою. Це пов’язано з тим, що, з одного боку, держава фінансує функціонування закладів аграрної освіти і науки, а з іншого, формує нормативно-правову базу розвитку сільського господарства й аграрного сектора економіки загалом. Напрямки і механізми підтримки формування інноваційного потенціалу аграрного сектора, обсяги 90 відповідних видатків визначаються з урахуванням реальних можливостей державних фінансів. З урахуванням обмеженості останніх особливого значення набуває моніторинг і контроль з боку держави процесів інноваційного розвитку аграрного сектора. Для забезпечення такого моніторингу більшою мірою повинні використовуватися можливості Державної служби статистики України. Як зазначали, органи цієї служби проводять обстеження інноваційної діяльності суб’єктів підприємницької діяльності. Однак у офіційних статистичним матеріалах, де відображені результати таких обстежень, інформація про інноваційну активність сільськогосподарських підприємств відсутня. Проведене нами обстеження інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств Черкаської області показало практичну значимість інформації про таку діяльність. Державна служба статистики може організувати її збір на систематичній основі. Така інформація буде цінною для потреб управління інноваційним розвитком сільського господарства на національному і регіональному рівнях. Прикладом диференційованого підходу до суб’єктів, що забезпечують інноваційний розвиток, є їх грантова підтримка. Держава чи інші зацікавлені структури оголошують конкурсний відбір серед потенційних грантоодержувачів. Претенденти на грант (котрі планують проведення наукових досліджень, апробацію їх результатів на практиці тощо) повинні показати не тільки практичну значимість реалізації поданого на конкурс проєкту, а й здатність самостійно продовжувати відповідну діяльність після завершення грантового фінансування. Принциповим у формуванні й організації використання інноваційного потенціалу системи аграрного виробництва є те, що як на мезорівні, так і на рівні національному поряд з органами державної влади участь у створенні відповідного механізму повинні брати й інші зацікавлені структури. На макрорівні йдеться про залучення до розробки програм підтримки інноваційного розвитку сільського господарства суб’єктів підприємницької діяльності та їх 91 об’єднань, співпрацю з іноземними виробниками інноваційних розробок, залучення стейкхолдерів до співфінансування цільових програм інноваційного розвитку системи аграрного виробництва. Застосування принципів трирівневого механізму формування й використання інноваційного потенціалу системи аграрного виробництва забезпечує комплексний підхід до вирішення проблем інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств. Розглянемо можливості застосування такого механізму для підтримки поширення в сільському господарстві України системи точного землеробства, яка передбачає впровадження сукупності новітніх технологій та інструментів, що базуються на останніх досягненнях електроніки, у виробництві продукції рослинництва. Серед елементів технологій точного землеробства, що знайшли практичне застосування в Україні, виділимо: - впровадження системи паралельного водіння (автопілотування), яка дає змогу мінімізувати пропуски і перекриття при суміжних проходах агрегатів, що забезпечує суттєву економію пально-мастильних матеріалів, насіння, добрив, засобів захисту рослин, а також підвищує продуктивність праці механізаторів, дає змогу працювати в умовах поганої видимості; - планування за даними моніторингу полів, аналізу стану ґрунту, погодних умов окремих технологічних операцій (термінів їх проведення, обсягу внесення мінеральних добрив і агрохімікатів тощо), що дає змогу оптимізувати витрати; - управління логістикою, контроль за допомогою встановлених на техніці датчиків витрат пального, насіннєвого матеріалу, агрохімікатів, переміщення зібраного врожаю, що запобігає як порушенню технології виробництва, так і втратам (зокрема й крадіжкам) товарно-матеріальних цінностей. Впровадження в Україні технологій точного землеробства зростає доволі швидкими темпами. За оцінками експертів, окремі їх елементи застосовують на 20-30% оброблюваних площ. На вітчизняному ринку працюють фірми («Farmers Edge», «Start Farming», «Комплексний Агросервіс», «AgriLab», «Ерідон Тех», 92 «Гільдія інжиніринг» та ін.), які пропонують сільськогосподарським підприємствам пакети відповідних послуг практично по всій території країни. Серед відповідних заходів на макрорівні доцільно виділити такі: 1. Фінансування наукових досліджень з адаптації технологій точного землеробства для потреб малих і середніх агровиробників. Виконавці досліджень –наукові установи НААН України, заклади вищої освіти у рамках тематики затверджених наукових робіт. Крім того, може бути оголошений конкурсний відбір проєктів наукових досліджень і розробок у відповідній сфері. До виконання проєктів окрім вітчизняних наукових установ доцільно залучити сільськогосподарські та інші підприємства, зарубіжних представників. 2. Підтримка вітчизняних виробників технічних засобів, придатних для застосування в рамках технологій точного землеробства. У попередні роки в Україні діяла бюджетна програма фінансової підтримки сільгоспвиробників за напрямком «Часткова компенсація вартості сільськогосподарської техніки і обладнання вітчизняного виробництва». Вона передбачала значну компенсацію агровиробникам (до 40%) вартості техніки та обладнання з затвердженого переліку. Доцільно розглянути можливість запровадження аналогічної програми у рамках підтримки вітчизняних розробок у сфері точного землеробства. 3. Створення в Україні громадського об’єднання, учасники якого зацікавлені у впровадженні технологій точного землеробства. Прикладом такої структури є створена у 2020 році Бразильська асоціація точного землеробства (AsBraAP). Мета асоціації, що об’єднує як юридичних (компанії), так і фізичних (професіоналів, зокрема й студентів) осіб – сприяння поширенню використання в країні практики, прийомів та технологій точного землеробства. Членство у AsBraAP передбачає сплату річних внесків, диференційованих для різних категорій учасників. Натомість члени асоціації отримують знижки з оплати за участь у навчальних та інших заходах. Вони мають право брати участь у комісіях та інших зібраннях з обговорення питань щодо удосконалення державної політики у відповідній сфері. Про зацікавлення в аналогічному об’єднанні в Україні свідчить група «Точне землеробство – Україна» у Facebook. 93 Серед заходів, що їх доцільно реалізовувати на мезорівні, особливо важливими є ті, що спрямовані на поширення елементів точного землеробства у малих і середніх підприємствах. Цього можна досягти за рахунок: - діяльності сільськогосподарських кооперативів, зокрема з технічного забезпечення агровиробників; - диверсифікації діяльності дорадчих служб; - активності у відповідному напрямку громадських об’єднань – створених на регіональному рівні асоціацій фермерів і приватних землевласників, інших структур відповідного профілю. На мезорівні вирішують питання підготовки кадрів з впровадження технологій точного землеробства – для сільськогосподарських та обслуговуючих підприємств. Відповідні дії передбачають формування навчальних програм у закладах вищої освіти, організацію навчання та підвищення кваліфікації працівників підприємств, експертів дорадчих служб. Фахівці відзначають доволі високу ефективність застосування системи паралельного водіння (автопілотування), хоча ця технологія є доволі дорогою: оснащення одиниці техніки сягає кількох тисяч доларів США. Та за достатньо повного завантаження техніки у великих підприємствах в Україні відповідні витрати можуть окупитися упродовж одного року. Окрім оптимізації витрат ефект від впровадження точного землеробства досягається за рахунок підвищення врожайності і якості сільськогосподарської продукції, поліпшення якості угідь, зниження антропогенного навантаження на довкілля. Використання накопиченої раніше інформації про особливості локального прояву ґрунтово- кліматичних умов при вирощуванні різних сільськогосподарських культур цінне для прогнозування результатів діяльності конкретного підприємства. Щодо оцінки інших форм економічної вигоди, то, за твердженням експерта І. Кравець, витрати на програмне забезпечення та професійний моніторинг руху товарних матеріальних цінностей становлять декілька доларів на гектар у рік, що значно менше за середньостатистичні втрати від розкрадання врожаю, пального, насіння, добрив тощо. 94 Використання мініатюрних датчиків дає змогу безперервно отримувати інформацію про здоров’я і самопочуття окремих тварин, їх місцезнаходження тощо. Це виводить на новий якісний рівень управління виробництвом продукції тваринництва. Тому формування потенціалу для впровадження сільськогосподарських підприємствах інноваційних розробок з застосуванням інноваційних технологій не повинно обмежуватися потребами рослинницьких галузей. Отже, формування інноваційного потенціалу сільськогосподарських підприємств включає комплекс заходів, що здійснюються на різних рівнях – окремого суб’єкта господарювання, регіональному, національному. Виходячи з системного підходу до виконання поставлених завдань, ці заходи слід розглядати у рамках єдиного механізму формування й використання інноваційного потенціалу системи аграрного виробництва. 3.3. Забезпечення інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств Впровадження агровиробниками інновацій є складним багатоплановим процесом, який вимагає належного забезпечення різними видами ресурсів. Принциповою обставиною є те, що здебільшого продуцентами інноваційних розробок (технологій і технічних засобів, способів організації й обслуговування виробничих процесів) виступають суб’єкти, що безпосередньо не спеціалізуються на сільськогосподарському виробництві – наукові установи, виробники матеріально-технічних засобів тощо. Тому ефективність інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств залежить від обслуговування процесу трансферу інновацій, їх наукового супроводу, нагляду за практичним застосуванням. Відповідні процедури покладаються на численні підприємства й установи, виокремлені підрозділи та служби в їх складі, які 95 формують інфраструктуру, що забезпечує інноваційний розвиток системи аграрного виробництва. Сукупність основних функцій, які покладаються на цю інфраструктуру, вважаємо за доцільне класифікувати на: - фінансове забезпечення трансферу та впровадження інновацій; - інформаційне забезпечення потреб інноваційного розвитку агровиробників; - організаційно-координаційні – з забезпечення комунікацій між суб’єктами, задіяними у продукуванні, трансфері та практичній реалізації інноваційних розробок; - контролюючі, що передбачають захист інтересів власників інноваційних розробок, суб’єктів, задіяних у впровадженні інновацій, споживачів агропродовольчої продукції; - комерційно-посередницькі – з забезпечення руху товарів, що є інноваційними продуктами або використовуються в процесі їх виробництва і застосування. На основі цих функцій можна виділити сектори інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств, ключові елементи яких зображено в таблиці 3.1. Віднесення певних елементів до якогось із виділених сегментів носить дещо умовний характер, оскільки одні й ті ж підприємства та організації на практиці можуть не обмежуватися виконанням вузького кола завдань. Таблиця 3.5. Складові та ключові елементи інфраструктурного забезпечення інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств Інфраструктура забезпечення Фінансова інноваційного мережа комерційних банків; венчурне фінансування розвитку (венчурні фонди та сільськогосподарських «бізнес-ангели»); фонди фінансової підтримки підприємств сільськогосподарських товаровиробників з бюджетів різних рівнів; фінансово- промислові групи; лізингова система; товарні кредити та ін. Інформаційна консалтингові служби підприємств – виробників інноваційних продуктів (засобів виробництва); дорадчі 96 служби; система підготовки та перепідготовки кадрів у мережі закладів профільної освіти; організатори виставкової діяльності; видавці науково-технічної літератури; центри аналітики та інформаційного обслуговування Організаційно-координаційна та контролююча органи державного управління агропромисловим розвитком; вертикальні інтегровані об’єднання агровиробників; агротехнопарки, інноваційні центри, бізнес-інкубатори; галузеві громадські об’єднання; служби сертифікації, стандартизації, контролю якості продукції Посередницька приватні торговельні посередники; сільськогосподарські кооперативи Відносини між суб’єктами інфраструктури та сільськогосподарськими виробниками ґрунтуються на застосуванні певних економічних інструментів – прямих платежів за надані ресурси і послуги, стимулів для збільшення товарообігу, реалізації статутних функцій тощо. Тому можна вести мову про формування певної економічної моделі функціонування відповідної інфраструктури. Оптимізація параметрів цієї моделі є актуальним завданням для вітчизняної системи аграрного виробництва та органів управління нею. Специфіка сільськогосподарського виробництва, зокрема пов’язана з вираженою його сезонністю, тривалим виробничим циклом, зумовлює необхідність використання зовнішніх джерел фінансування. Незважаючи на тенденцію до збільшення обсягів кредитування сільськогосподарських підприємств Черкаської області, його рівень залишається недостатнім. У такій ситуації важливо знаходити можливість для використання інших джерел фінансового забезпечення діяльності агровиробників крім традиційних банківських кредитів. Окремі з них доволі детально опрацьовані в теорії й апробовані на практиці, однак їх застосування стосовно забезпечення саме інноваційної діяльності викликає певні застереження. Наприклад, в Україні набуває поширення практика використання аграрних розписок. Та вона передбачає виділення коштів на фінансування поточних витрат (переважно посівної кампанії) для виробництва високоліквідної продукції рослинництва, що загалом слабо узгоджується з цілями й способами 97 забезпечення інноваційного розвитку. Сільськогосподарські підприємства можуть отримувати матеріальні ресурси через систему лізингу, у формі товарних кредитів, але такі операції вважатимуться інноваційно спрямованими лише тоді, якщо йтиметься про постави якісно нових, передових для даного суб’єкта господарювання засобів виробництва. В Україні розвивається діяльність венчурних фондів у формі інститутів спільного інвестування. За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу в країні у підпорядкуванні компаній з управління активами налічувалося 1165 таких інститутів, сукупна вартість активів яких становила 332,9 млрд грн. Позитивні приклади венчурного інвестування аграрного бізнесу спостерігаємо в економічно розвинених країнах. З урахуванням цих обставин окремі вітчизняні вчені розглядають можливість розвитку такої практики і в аграрному секторі економіки Україні. Певний об’єкт бізнесу буде привабливим для венчурного фінансування, якщо відповідатиме низці умов, серед яких: - галузь чи сегмент бізнесу відзначається високим потенціалом зростання; - організаційною формою суб’єкта господарювання є мале або середнє за розмірами підприємство; - бізнес є ліквідним, оскільки інвестор з часом повинен буде вийти з нього, продавши корпоративні права з вигодою для себе. У сільському господарстві функціонує велика кількість малих та середніх підприємств, зацікавлених у зовнішніх інвестиціях. Однак вони в основному виробляють традиційні для галузі види продукції, які реалізовують на ринках з великою конкуренцією, що не цікавить венчурних інвесторів. До видів діяльності, які можуть стати предметом уваги цих інвесторів, дослідники відносять виробництво малопоширених (унікальних, нішевих) видів продукції, виробництво біогазу з відходів сільськогосподарського виробництва. Однак реальні передумови для реалізації таких проєктів через залучення венчурних інвестицій у близькій перспективі слід оцінювати як доволі скромні. 98 Відповідний процес помітно не впливатиме на вектор розвитку вітчизняної системи аграрного виробництва. Натомість перспективним для венчурного фінансування вважаємо суміжні з сільським господарством галузі, в яких створюються інноваційні засоби виробництва і технології. Їх споживачами виступають суб’єкти аграрного бізнесу, велика кількість та зацікавленість яких в інноваційному розвитку обіцяють високий попит на відповідні розробки. Увагу інвесторів можуть викликати проєкти з виробництва обладнання, пов’язаного з використанням альтернативних джерел енергії в сільському господарстві, переробкою малопоширеної сировинної продукції, впровадженням систем точного землеробства. Останні, як зазначали, передбачають застосування в рослинництві ІТ-технологій, інтерес до фінансування розвитку яких з боку венчурного капіталу доволі високий. Забезпечення трансферу інновацій в системі аграрного виробництва передбачає не тільки задоволення існуючого на них попиту з боку сільськогосподарських підприємств, а й формування цього попиту через ознайомлення суб’єктів господарювання з можливими виробничо- технологічними й організаційними нововведеннями. Відповідна функція покладається на різні служби, підрозділи, організації, які здійснюють інформаційне забезпечення інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств. Сьогодні в Україні найпоширенішими елементами відповідного інфраструктурного забезпечення є маркетингово-консалтингові підрозділи компаній, які пропонують сільськогосподарським виробникам техніку, обладнання, агрохімікати та ветпрепарати, кормові добавки тощо. Вони ж надають консультації з застосування їх продукції. Така діяльність обслуговує впровадження процесових інновацій, пов’язаних з удосконаленням технологій, застосуванням сучасних технічних засобів. Та слід зазначити, що діяльність відповідних служб не може повною мірою задовольнити інформаційні потреби усіх категорій агровиробників. 99 Як свідчить світова практика, суттєво розширює доступ аграріїв до надбань науки й передової практики діяльність дорадчих служб. Такі, як зазначали у другому розділі, створені в Україні, однак поки що не справляють помітного впливу на інноваційний розвиток вітчизняних сільськогосподарських підприємств. Слід зауважити, що досі не визначено, яка модель аграрного дорадництва найбільшою мірою відповідає специфіці нашої країни. Обґрунтовуючи засади цієї моделі, визначаємо оптимальні шляхи вирішення низки проблем, пов’язаних із фінансовим забезпеченням діяльності дорадчих служб, формуванням їх кадрового потенціалу, налагодженням комунікаційних зв’язків з сільськогосподарськими виробниками. Способи вирішення цих проблем справляють помітний вплив на вибір організаційно- правової форми дорадчої служби. Поширення окремих їх форм і визначає модель аграрного дорадництва, що розвивається в країні. Із 70 дорадчих служб, дані про яких містилися на офіційному сайті Національної асоціації дорадчих служб України, 40 мали статус громадської організації, 16 – господарських товариств, 5 – приватних підприємств, 4 – сільськогосподарських кооперативів, 2 – благодійних організацій, 2 – структур при державних навчальних закладах, одна – асоціації. У статутах майже всіх дорадчих служб, створених у формі громадських організацій, зазначено, що їх діяльність здійснюється на безприбутковій основі. Статус неприбутковості мають і дорадчі служби, організаційно-правовою формою яких є сільськогосподарський обслуговуючий кооператив. Декларування неприбутковості є вигідним для організацій, діяльність яких спрямована на задоволення потреб (обслуговування) їх учасників, оскільки дає змогу уникнути подвійного оподаткування. Однак засновниками і учасниками громадських організацій виступають особи, які не потребують дорадчих послуг, а готові їх надавати. З усіх зареєстрованих в Україні сільськогосподарських дорадчих служб статус громадських організацій мають близько 40. З них лише 14 станом на 2022 року були включені у чинний реєстр Міністерства розвитку економіки, торгівлі 100 та сільського господарства України (всього в реєстрі налічувалося 21 така служба). На зазначений період лише дві дорадчі служби зі статусом громадських організацій мали власний сайт і 4 – сторінку у Facebook. Доходимо висновку, що формат громадських організацій сьогодні не забезпечує достатніх стимулів у їх засновників і учасників розвивати дорадчу діяльність в аграрній сфері. Високі стимули до ефективної діяльності мають суб’єкти підприємництва, мета функціонування яких полягає в отриманні прибутку від своєї діяльності. Серед зареєстрованих в Україні дорадчих служб налічується більше двох десятків підприємницьких структур у формі товариств з обмеженою відповідальністю та приватних підприємств. Однак і вони не демонструють високої ефективності у виконанні функцій сільськогосподарського дорадництва. Дорадчі служби у формі громадських організацій, кооперативів, господарських товариств і приватних підприємств є недержавним структурами, на послуги яких досі не сформовано стійкого попиту з боку сільськогосподарських товаровиробників. Останні не демонструють готовності до отримання дорадчих послуг на основі повної оплати їх вартості. Як свідчить світовий досвід, успішнішою в умовах України може бути модель сільськогосподарського дорадництва, яка ґрунтується на залученні державних організацій і державних фінансів. В Україні залучення до дорадчої діяльності вчених аграрних університетів та наукових установ вирішує проблему кадрового забезпечення дорадчих служб кваліфікованими фахівцями з окремих питань господарської діяльності. Елементи системи Extension service спостерігаємо в Україні. Дорадчі служби були створені при багатьох закладах вищої освіти аграрного профілю, переважно у формі громадських організацій. Та їх діяльність не набула бажаного розвитку через відсутність постійних і системних контактів з сільськогосподарськими товаровиробниками. Забезпечувати такі контакти повинна адміністрація дорадчих служб, сформована особами, котрі здійснюють дорадчу діяльність на професійній основі (робота в дорадчій службі є для них основним місцем праці), здатних забезпечити залучення коштів для 101 фінансування дорадчої діяльності, налагодити контакти з сільськогосподарськими виробниками. Однак здебільшого в університетах керівні органи дорадчих служб не відзначаються високою активністю. Певною мірою це пояснюється відсутністю дієвих механізмів оплати за надані консультаційні послуги з використанням надбань аграрної освіти і науки. До налагодження комунікаційних зв’язків між дорадчими службами й агровиробниками доцільно залучати профільні департаменти та відділи обласних і районних державних адміністрацій. Ці структури мають певні можливості для забезпечення зв’язку сільгоспвиробників з центрами аграрної науки, підсилені перспективами використання під час реалізації інноваційно- інвестиційних проєктів програм державної підтримки аграрного сектора. Такий варіант розвитку сільськогосподарського дорадництва апробують у Черкаській області, де при департаменті агропромислового розвитку облдержадміністрації створено консультаційно-дорадчий центр. У роботі центру задіяні науковці аграрних університетів та науково-дослідних інститутів, що функціонують на території області. Участь у розвитку сільськогосподарського дорадництва органів державної виконавчої влади сприяє вирішенню питання фінансового забезпечення відповідної діяльності через виділення коштів у бюджетах різних рівнів. Разом з тим, департаменти та відділи агропромислового розвитку не можуть підміняти своєю діяльністю дорадчі служби. Їх приміщення й системи комунікацій повинні використовуватися насамперед для технічного забезпечення дорадчої діяльності, у тому числі для забезпечення зв’язків сільськогосподарських виробників з експертами-дорадниками з числа наукових працівників. Вивчення практики функціонування консультаційно-дорадчого центру при департаменті агропромислового розвитку Черкаської облдержадміністрації, а також діючих в області громадської організації «Сільськогосподарський дорадчий центр «Фермерська країна» та Черкаської аграрної дорадчої служби дало змогу сформувати певні пропозиції щодо налагодження комунікації суб’єктів дорадництва з сільгоспвиробниками (табл. 3.6). 102 Таблиця 3.6. Перспективні форми і напрями комунікації дорадчих служб зі стейкхолдерами Форма і напрям комунікації Завдання, що вирішуються, форми співпраці Дистанційне спілкування Надання інформаційних послуг про ринкову кон’юнктуру, (скайп, електронна пошта, наявність інноваційних технічних і технологічних продуктів, телефон) що можуть бути впроваджені у підприємстві. Надання консультацій з правових питань, обліковоаналітичної роботи, прийняття окремих технологічних рішень. Розробка та/чи уточнення бізнес-планів реалізації інноваційних проєктів. Розробка в електронній формі навчальних матеріалів для фермерів. Тематичні зустрічі з Конференції, панельні дискусії, круглі столи в рамках групами виставкових заходів з промоцією інноваційних продуктів та сільгоспвиробників способів їх застосування. Тематичні семінари (у тому числі виїзні) для агровиробників з розглядом перспективних варіантів інноваційних рішень в окремих сферах аграрного бізнесу. Участь персоналу дорадчих служб у нарадах, зборах, організованих на регіональному рівні з представниками аграрного бізнесу. Системні контакти з Співпраця з місцевими органами виконавчої влади та органами виконавчої влади органами місцевого самоврядування щодо розробки програм й місцевого підтримки й регулювання розвитку системи аграрного самоврядування, виробництва, соціального розвитку сільських територій. структурами, що Налагодження через представників органів виконавчої влади обслуговують й місцевого самоврядування системних контактів з широким сільгоспвиробників чи колом агровиробників. зацікавлені у співпраці з Співпраця з зарубіжними і вітчизняними недержавними ними грантодавцями щодо виділення коштів для реалізації в сільському господарстві інноваційних проєктів соціального характеру. Розвиток співпраці з підприємствами промисловості, торгівлі, науково-дослідними та фінансовими установами з метою формування стійких контактів на рівні кластерної взаємодії. Одним із ключових є питання фінансових взаємовідносин між дорадчими службами і сільськогосподарськими товаровиробниками. Не викликає сумнівів, що дорадчі послуги повинні оплачуватись. Ми твердо переконані, що сільськогосподарські підприємства повинні нести певні видатки, пов’язані з оплатою діяльності дорадників та експертів-дорадників. Кошти з державних і недержавних програм і грантових проєктів можуть покривати певну частину видатків, пов’язаних з діяльністю дорадчих служб, здешевлювати їх послуги, 103 однак їх не слід розглядати як єдине чи домінуюче джерело фінансування. Понесені агровиробниками витрати формують високу їх зацікавленість в отриманні ефекту від впровадження рекомендацій і напрацювань дорадників. З іншого боку, зростає відповідальність дорадників перед підприємцями за якість надаваних послуг. У вартості дорадчих послуг можна виділити змінні за характером видатки, пов’язані з оплатою праці дорадників під час виконання конкретного завдання, видатки на відрядження, вартість витратних матеріалів на проведення певних аналізів, експертиз тощо. Іншою складовою є адміністративні (накладні) витрати, пов’язані з забезпеченням діяльності аграрної служби загалом. Очевидно, чим більшою є кількість клієнтів дорадчої служби, тим меншою може бути вартість відповідних послуг. Діяльність дорадчих служб, створених при університетах, є змішаною формою агроконсалтингу, що передбачає фінансування з різних джерел. Доходи від надання дорадчих послуг експертів-дорадників з числа науковопедагогічних працівників не є для них основними і не мусять носити регулярний характер. Це, з одного боку, пом’якшує гостроту питання фінансування діяльності дорадчої служби, а з іншої, не стимулює її працівників до пошуку клієнтів. Винагорода експертів-дорадників за їх діяльність може бути прив’язана до тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ: для наукових співробітників – 13-16 тарифні розряди, старших наукових співробітників – 16-17, провідних наукових співробітників – 17-18, головних наукових співробітників – 18-19 тарифні розряди. Кожен працівник дорадчої служби при університеті – штатний чи за сумісництвом – приймається на роботу на відповідну посаду. У випадку надання разових консультацій може йтися про застосування годинних тарифних ставок, при виконанні масштабніших наукових послуг – про оформлення строкового договору на надання наукових послуг. Вартість послуг дорадника повинна ґрунтуватися насамперед на затратах його часу з урахуванням кваліфікації відповідного фахівця, відображеної в тарифному розряді. Важливим є налагодження довірливих і прозорих відносин між усіма суб’єктами дорадчої діяльності як одна з основних умов її успішності. 104 У процесі забезпечення інноваційного розвитку аграрного виробництва задіяна значна кількість суб’єктів підприємницької діяльності, установ, організацій, служб, між якими можуть встановлюватися різні за конфігурацією і складністю зв’язки. На практиці виникає потреба в регулюванні цих зв’язків, їх оптимізації та конкретизації. У реалізації відповідних функцій (організаційно- координаційної, контролюючої) задіяні як державні структури, так і організації, створені в результатів інтеграційних процесів за участю сільськогосподарських товаровиробників. У сільському господарстві України повинно знайтися місце для різних за організаційно-правовою формою і принципами діяльності суб’єктів, що забезпечують інноваційний розвиток сільськогосподарських підприємств. Видова різноманітність і кількісне збільшення елементів відповідної інфраструктури посилює конкуренцію між ними, що сприяє підвищенню якості надання інноваційних послуг та здешевлення їх для агровиробників. Висновки до 3 розділу 1. Впровадження інновацій у сільськогосподарських підприємствах слід розглядати як реалізацію інноваційно-інвестиційного проєкту. Це передбачає застосування класичних підходів до розробленням проєкту з виділенням фаз проєктування і впровадження, розрахунком грошового потоку, визначенням на його основі ефективності проєкту. Окрім традиційних критеріїв економічної ефективності проєкту слід враховувати позитивні та негативні побічні ефекти від його реалізації. 2. Методика обґрунтування інноваційно-інвестиційного проєкту передбачає оцінку ризиків його реалізації. Застосування методу експертних оцінок показало високу варіацію поглядів фахівців щодо ризиків упровадження інновацій у сільськогосподарських підприємствах. 3. Розробка інноваційно-інвестиційного проєкту передбачає оцінку інноваційного потенціалу підприємства. 105 4. Формування інноваційного потенціалу сільськогосподарських підприємств включає комплекс заходів, що здійснюються на різних організаційних рівнях. 5. Перспективним напрямком інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств є впровадження ними технологій точного землеробства, що ґрунтується на застосуванні інформаційних технологій. Забезпечення розвитку відповідної діяльності передбачає здійснення комплексу заходів на різних організаційних рівнях. 6. Ефективність інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств залежить від обслуговування процесу трансферу інновацій, фінансового забезпечення їх впровадження, наукового супроводу, нагляду за практикою застосування. 7. Важливим елементом інфраструктури, що забезпечує доступ аграріїв до надбань науки і передової практики, є дорадчі служби. Їхня діяльність в Україні поки що не справляє помітного впливу на інноваційну діяльність сільськогосподарських підприємств. 106 ВИСНОВКИ 1. Інновацією для сільськогосподарських підприємств є технологія, продукт або послуга, організаційне рішення, виробництво чи застосування яких раніше на цьому підприємстві не здійснювалося та впровадження яких забезпечило істотне підвищення ефективності функціонування суб’єкта господарювання, вирішення актуальних для нього проблем. Різноманітність інновацій, що можуть бути впроваджені в сільському господарстві, обумовлює доцільність їх класифікації. Поширений у світовій практиці підхід з поділом інновацій на технологічні (продуктові та процесові) і нетехнологічні (маркетингові та організаційні) може бути доповнений іншими варіантами класифікації інновацій, які дають змогу повніше розкрити їх зміст, напрями й форми застосування. 2. Інноваційний розвиток підприємства розглядається як процес прогресивних змін у його стані, що відображається в зростанні ефективності функціонування, набутті конкурентних переваг, зміцненні ринкових позицій тощо, досягнутих завдяки впровадженню ним інновацій. 3. Інноваційна діяльність сільськогосподарських підприємств перебуває під впливом багатьох чинників. Сформульовані пропозиції щодо їх класифікації за організаційним рівнем формування – на чинники світового (мега-) рівня, в яких відображаються процеси глобалізації, макрорівня (країни), мезорівня (галузі, регіону) та мікрорівня (суб’єкта господарювання). Між зазначеними групами чинників існує тісний зв’язок: чинники вищого рівня впливають на процеси, у тому числі формування чинників, на нижчих організаційних щаблях. 4. Упродовж останніх років сільськогосподарські підприємства Черкаської області помітно збільшили обсяги виробництва продукції. Відбулося це завдяки зростанню урожайності культур і продуктивності тварин, диверсифікації напрямів і способів реалізації продукції, змін в організації діяльності підприємств. Такі тенденції є результатом інноваційного розвитку системи аграрного виробництва, ефективність якої відображає й висока частка 107 прибуткових сільськогосподарських підприємств. Встановлено, що інноваційний розвиток більшою мірою характерний для рослинницьких галузей. 5. З’ясовано, що найчастіше агровиробники впроваджували процесові інновації, пов’язані з удосконаленням технологій виробництва і зберігання продукції. Доволі висока частка підприємств, які здійснювали продуктові інновації, сформувалася завдяки започаткуванню виробництва нових для суб’єктів господарювання видів продукції рослинництва. Нерідко підприємства одночасно впроваджували кілька видів інновацій. Однак чимало підприємств недооцінюють впровадження організаційних і маркетингових інновацій. Результати обстеження показали відсутність чітких підходів у більшості сільськогосподарських підприємств до планування подальшого розвитку інноваційної діяльності. Актуальною проблемою респонденти вважають нестачу власних коштів для її фінансування. 6. Впровадження інновацій у сільськогосподарських підприємствах слід розглядати як реалізацію інноваційно-інвестиційного проєкту. Сформульовані пропозиції щодо застосування при обґрунтуванні таких проєктів маржинального аналізу. З його допомогою встановлюють перспективи досягнення при впровадженні продуктових і процесових інновацій показників технологічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції, необхідних для досягнення бажаного рівня економічної ефективності. Результати маржинального аналізу є цінними при плануванні організаційних та маркетингових інновацій, які передбачають зростання умовно-постійних витрат, оскільки дають змогу оцінити перспективи їх окупності. 7. Перспективи інноваційного розвитку аграрного виробництва залежать від формування й використання у сільськогосподарських підприємствах та на вищих організаційних рівнях інноваційного потенціалу. Елементами інноваційного потенціалу підприємства, які відображають окремі його функції та види задіяних ресурсів, є наступні складові: кадрова, матеріальна, фінансова, організаційно-управлінська, інформаційна, маркетингова. Ці складові 108 інноваційного потенціалу підприємства є частинами відповідних складових загального його потенціалу. 8. Ефективність інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств залежить від обслуговування процесу трансферу інновацій, фінансового забезпечення їх впровадження, наукового супроводу, нагляду за практикою застосування. Відповідні функції покладаються на інфраструктуру, що забезпечує інноваційну діяльність агровиробників. З урахуванням виконуваних функцій виділено наступні складові цієї інфраструктури – фінансову, інформаційну, організаційно-координаційну та контролюючу, посередницьку. Елементом інформаційної складової інфраструктури інноваційного розвитку сільського господарства є дорадчі служби. Сформульовані пропозиції щодо розвитку діяльності дорадчих служб в Україні. Вони стосуються налагодження комунікаційних зв’язків між дорадчими службами й агровиробниками, у формуванні яких повинні брати участь профільні департаменти та відділення обласних і районних державних адміністрацій. 109 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Адаменко М. В. Інноваційні здібності та можливості працівників як важливі складові інноваційного потенціалу персоналу підприємства. Маркетинг і менеджмент інновацій. 2015. № 4. С. 155-163. 2. Антонюк Л. Л., Поручник А. М., Савчук В. С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації: монографія. Київ : КНЕУ, 2013. 394 с. 3. Антохов А. А. Інноваційний розвиток економіки України через призму зарубіжного досвіду. Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. Серія : Економічні науки. 2015. № 2. С. 7-15. 4. Аранчій В. І., Зоря О. П., Галінська Т. С., Голбан Т. Т. Інституційні засади формування інвестиційно-інноваційних кластерів в аграрному секторі. Український журнал прикладної економіки. 2019. Т. 4, № 2. С. 17-23. 5. Баланюк І. Ф., Шеленко Д. І. Ефективність розвитку сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм в умовах різноукладності. 200 Інфраструктура ринку. 2022. № 22. С. 48–54. URL: http://www.marketinfr.od.ua/uk/22-2022. 6. Бардиш Г. О. Проектний аналіз : підручник. Київ: Знання, 2006. 415 с. 7. Безкровний М. Ф. Система організаційно-економічних зв’язків сільськогосподарської дорадчої служби з органами управління, організаціями наукового забезпечення АПВ. Агросвіт. 2017. № 17. С. 15-19. 8. Бервено О. В., Артамонова А. Ю. Методичні підходи щодо активізації інноваційного потенціалу підприємства. Бізнес Інформ. 2017. № 12. С. 171- 9. Бистров А. Г. Систематизація підходів до класифікації інновацій. Управління проектами та розвиток виробництва. 2011. № 3. С. 41-45. 10. Бояринова К. О. Функціонування інноваційно орієнтованих підприємств: методологія забезпечення розвитку : монографія. Київ; 2017. 435 с. 11. Василенко В. О., Шматько В. Г. Інноваційний менеджмент : навчальний посібник. Київ : Центр навчальної літератури, 2005. 440 с. 110 12. Васильців Т. Г., Шехлович А. М., Рудик С. А. Розвиток інноваційних кластерів як чинник забезпечення економічної безпеки держави. Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. 2022. № 1. С. 101-105. 13. Верхоглядова Н. І., Каширнікова І. О.Методичний підхід до визначення інноваційного потенціалу підприємства. Ефективна економіка. 2013. № 11. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/efek_2013_11_13 (дата звернення: 10.03.2022). 14. Вишнівська Б. В. Сутність інноваційного потенціалу аграрних підприємств. Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія : Економіка, аграрний менеджмент, бізнес. 2014. Вип. 200(1). С. 72-75. 15. Волощук Л. О. Інноваційний розвиток промислового підприємства: сутність та проблеми аналітичного забезпечення в умовах індикативного управління. Бізнес Інформ. 2014. № 11. С. 75-79. 16. Ганечко І. Г., Зелінський Д. Е., Скляренко О. В. Практичні аспекти оцінювання інноваційного потенціалу підприємства. Економіка і управління. 2022. № 1. С. 51-56. 17. Гнатишин Л. Б. Виробничий потенціал фермерських господарств: монографія. Львів: Сполом, 2022. 404 с. 18. Гончаренко О. В. Інноваційний процес в агропромисловому виробництві: структуризація та особливості організації. Економічний аналіз. 2013. Т. 14(1). С. 54-58. 19. Готра В. В., Ігнатко М. І. Теоретичні основи управління інноваційним розвитком агропромислового виробництва України. Науковий вісник Мукачівського державного університету. Сер.: Економіка. 2017. Вип. 1. С. 16-21. 20. Гуторов А. О. Інноваційний потенціал розвитку аграрного сектора економіки. Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. 2022. № 3(2). С. 183-192. 111 21. Давуд А. Д. Аналіз зарубіжного досвіду впливу економічних важелів на розвиток інноваційного середовища. Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. Серія : Економічні науки. 2017. № 5. С. 80- 86. 22. Данилків Х. П. Фінансово-кредитні інструменти інноваційного розвитку малого підприємництва в Україні : дис. канд. екон. наук. Львів, 2014. 218 с. 23. Денисюк В. А., Марков А. В. Фактори та модель інноваційно- орієнтованого економічного розвитку. Економіст. 2009. № 4. С. 20-25. 24. Дикань О. В. Удосконалення сутності та структури інноваційного потенціалу підприємства. Вісник економіки транспорту і промисловості. 2015. Вип. 50. С. 282-285. 25. Дорадчі служби в регіонах. Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України [сайт]. URL: http://www.dorada.org.ua/doradchisluzhbi-ukrajini/advisory-services-in-regions.html (дата звернення: 05.08.2019). 26. Доценко О. Ю. Інвестиційний потенціал позабюджетних фондів в умовах інноваційного розвитку регіонів України. Економічний вісник Національного гірничого університету. 2012. № 4. С. 4-11. 27. Жидяк О. Р. Державна підтримка інноваційної діяльності підприємств аграрної сфери. Інноваційна економіка. 2013. № 1. С. 80-83. 28. Жураковська Л. А. Щодо державної підтримки розвитку сільськогосподарського дорадництва в Україні. Аналітична записка Національний інститут стратегічних досліджень (2014). URL: http://www.niss.gov.ua/articles/1521 (дата звернення: 15.02.2022). 29. Замлинський В. А. Венчурне інвестування підприємств аграрної сфери. Вісник [Київського інституту бізнесу та технологій]. 2015. Вип. 3. С. 32-37. 30. Захарченко В. І., Корсікова Н. М., Меркулова М. М. Інноваційний менеджмент: теорія і практика в умовах трансформацій економіки: навч. посіб. Київ: Центр учбової літератури, 2012. 448 с. 112 31. Зубков Р. С. Зарубіжний досвід інвестиційно-інноваційного розвитку регіону. Інвестиції: практика та досвід. 2017. № 10. С. 11-16. 32. Калачова І. В., Шубравська О. В., Прокопенко К. О. Інноваційна діяльність сільськогосподарських підприємств: перешкоди та напрями розвитку. Статистика України. 2013. № 1. С. 10-16. 33. Кирилов Ю. Є., Грановська В. Г. Агротехнопарки – інноваційний напрям конкурентоспроможного розвитку підприємств аграрного сектору. Економіка АПК. 2017. № 6. С. 65-73. 34. Кириченко Н. В. Сучасний стан впровадження інновацій у діяльність аграрних підприємств Херсонської області Вісник Одеського національного університету. Серія : Економіка. 2014. Т. 19, Вип. 3(2). С. 87-92. 35. Ковтуненко К. В. Інноваційний процес та інноваційна діяльність як рушійна сила формування інтелектуального капіталу промислового підприємства. Економіка. Управління. Інновації. 2013. № 1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eui_2013_1_25 (дата звернення: 20.11.2017). 36. Крамськой Д. Ю., Кучинський В. А. Аналіз та удосконалення економічного змісту понять інновації і інноваційний розвиток. Вісник Національного технічного університету «ХПІ». Сер. : Технічний прогрес та ефективність виробництва. 2013. № 22. С. 22-32. 37. Краус Н. М. Інноваційний процес як основа формування механізму інноваційної інфраструктури: інституціональний аспект. Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. Сер. : Економічні науки. 2013. № 4. С. 15-20. 38. Крисанов Д. Ф., Водянка Л. Д. Інноваційний потенціал переробно- харчових підприємств: оцінювання та реалізація. Економіка і прогнозування. 2013. № 2. С. 84-105. 39. Лабунська С. В. Розвиток методологічних основ класифікації інновацій в системі управління витратами інноваційної діяльності підприємства. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Економічні науки. 2014. Вип. 9(6). С. 74-78. 113 40. Мазнєв Г. Є. Перспективи застосування проектного фінансування для інноваційних агротехнологій. Бізнес Інформ. 2014. №6. С. 164-167. 41. Николюк О. М. Напрями сприяння інноваційному розвитку сільськогосподарських підприємств. Економіка України. 2016. № 10. С. 35-45. 42. Петришин Л.П. Іноваційно-інвестиційний тип розвитку як напрям удосконалення внутрішнього середовища сільськогосподарських підприємств. Інноваційна економіка. 2017. №7-8. С. 78-84. 43. Сіренко Н. М. Управління стратегією інноваційного розвитку аграрного сектора економіки України : монографія. Миколаїв : Дизайн та поліграфія, 2010. 416 с. 44. Скляр В. В., Одарущенко О. О., Івасюк О. О., Бульба Є. М. Інформаційна технологія для автоматизації завдань точного землеробства. Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка. 2013. Вип. 142. С. 53-55. 45. Смовженко Т. С. Кузнєцова А. Я., Шмігельська З. К. Інноваційна діяльність малого і середнього бізнесу: основні засади управління: монографія. Київ : УБС НБУ, 2010. 198 с. 46. Смоляров Ю. Г. Ризики в інноваційній діяльності сільськогосподарських підприємств. Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія : Економіка і менеджмент. 2013. Вип. 6. С. 86-90. 47. Смулка О. І. Банківське кредитування інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств. Фінансування, інвестування та кредитування в Україні: проблеми та перспективи розвитку в кризовій економіці: Збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної науково-практичної інтернетконференції, 20 травня 2022р. Частина 1. ДДАЕУ, 2022. С. 363-365. 48. Соловйов А. І. Ефективне управління агровиробництвом на базі технологій точного землеробства. Вісник Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва. Сер. : Економічні науки. 2014. №6. С. 169-176. 114 49. Стельмащук А. М. Проектування інноваційного аграрного технопарку як основи сталого розвитку сільського господарства. Інноваційна економіка. 2014. № 2. С. 215-225. 50. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки: [навч. посібник]. Київ : МАУП, 2007. 176 с. 51. Танклевська Н. С., Кириченко Н. В. Активізація та ефективність впровадження інновацій аграрними підприємствами : монографія. Херсон : Грінь Д. С., 2015. 216 с. 52. Тельнов А. С., Попель С. А. Інноваційна діяльність : аналіз чинників впливу на макро-, мезо-, мікроекономічних рівнях. Інноваційна економіка.2012. № 10. С. 6-13. 53. Тивончук С. О., Тивончук Я. О. Організаційно-економічний механізм активізації інноваційного розвитку агропродовольчого комплексу України в ринкових умовах (концептуальні та методичні положення). Економіка АПК. 2013. № 7. С. 98-105. 54. Тимофієва Г. Інноваційна складова конкурентних переваг аграрних підприємств на світовому аграрному ринку. Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Сер. : Економічні науки. 2013. Вип. 34(1). С. 113-116. 55. Точне землеробство – ресурсозберігаюче землеробство. URL: http://kas32.com/ua/post/view?id=66 (дата звернення: 20.01.2020). 56. Удовиченко В. П. Зарубіжний досвід венчурного інвестування інвестиційно-інноваційної моделі розвитку аграрної економіки. Український журнал прикладної економіки. 2016. Т. 1, № 2. С. 115-123. 57. Фарат О. В. Сутність та види розвитку інноваційних кластерів. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Економічні науки. 2014. Вип. 9 (7). С. 67-71. 58. Федулова Л. І., Колош М. О. Інноваційний потенціал підприємства як фактор забезпечення результативності реструктуризації. Наукові праці МАУП. 2007. № 3. С. 48-51. 115 59. Харів П. С.. Інноваційна діяльність підприємства та економічна оцінка інноваційних процесів. Тернопіль : Економічна думка, 2003. 326 с. 60. Харченко Г. А., Дерева М. А. Формування інноваційного потенціалу сільськогосподарських підприємств. Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. 2015. № 1. С. 165-167. 61. Черваньов Д. М., Нейкова Л. І. Менеджмент інноваційно- інвестиційного розвитку підприємств України. Київ : Знання, 1999. 516 с. 62. Черевко Г. В. Янишин Я.С., Піняга Н.О. Ефективність використання ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств: монографія. Львів: Ліга-Прес, 2017. 260 с. 63. Черкасова Т. І. Богаченко Я. В. Формування та оцінка інноваційного потенціалу підприємства. Економіка. Фінанси. Право. 2017. № 12. С. 14-17. 64. Чичкало-Кондрацька І. Б. Зарубіжний досвід використання механізмів стимулювання інноваційного розвитку. Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. 2012. № 1. С. 420-432. 65. Чорна М. В., Глухова С. В. Оцінка ефективності інноваційної діяльності підприємств : монографія. Харків : ХДУХТ, 2012. 210 с. 66. Шабан К. С., Зозульов О. В. Класифікація інновацій підприємств, що входять до міжорганізаційних об’єднань. Економічний вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». 2016. № 13. С. 493-500. 67. Шаманська О. І., Тітаренко О. М. Сільськогосподарська дорадча діяльність: сутність та особливості здійснення. Економіка. Фінанси. Менеджмент: актуальні питання науки і практики. 2015. № 1. С. 44-50. 68. Шкарлет С. М, Ільчук В. П., Садчиков В. С. Мінімізація ризиків інноваційної діяльності в системі підвищення економічної безпеки аграрних підприємств. Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Серія : Економічні науки. 2014. № 3. С. 83-90. 116 69. Шпикуляк О. Г., Тивончук С. О., Тивончук С. В. Формування системи оцінювання інноваційної діяльності в аграрному секторі економіки України. Економіка АПК. 2013. № 12. С. 79-84. 70. Шубравська О. В., Прокопенко К. О. Поширення агроновацій у контексті забезпечення ефективного галузевого зростання. Економіка АПК. 2022. № 2. С. 71-76. 71. Щодо державної підтримки розвитку сільськогосподарського дорадництва в Україні. Аналітична записка – Л. А. Жураковська. Національний ін-ститут стратегічних досліджень [сайт]. URL:http://old2.niss.gov.ua/articles/1521/ (дата звернення: 05.08.2019). 72. Янченко З. Б. Інноваційний потенціал підприємства: термінологічні підходи та змістовне наповнення. Бізнес-навігатор. 2013. № 2. С. 65-69. 73. Яців І. Б., Яців С. Ф. Вплив накладних витрат на формування повної собівартості реалізованої сільськогосподарської продукції. Ефективна економіка. 2017. №4. URL: http://www. economy.nayka.com.ua/?op=1&z=5524 (дата звернення: 02.03.2022). 74. Agricultural innovation systems: an investment sourcebook / International Bank for Reconstruction and Development; International Development. Washington, 2012. 662 p. 75. Barrientos-Fuentes J. C., Berg E. Impact assessment of agricultural innovations: a review. Agronomía Colombiana. 2013. №31(1), 120-130.