«Напрями підвищення прозорості та відкритості органів державної влади та місцевого самоврядування»

Броварська, Анна Віталіївна
Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8110
Назва:	«Напрями підвищення прозорості та відкритості органів державної влади та місцевого самоврядування»
Автори:	Манн, Руслан Володимирович Броварська, Анна Віталіївна
Ключові слова:	ВІДКРИТІСТЬ;ВІДКРИТІ ДАНІ;ЕЛЕКТРОННА ДЕМОКРАТІЯ;ПРОЗОРІСТЬ
Дата публікації:	чер-2021
Короткий огляд (реферат):	Об’єктом дослідження є прозорість та відкритість органів державної влади та місцевого самоврядування при здійсненні владних повноважень. Предмет дослідження — забезпечення прозорості та відкритості органів державної влади та місцевого самоврядування. Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є пошук напрямів підвищення прозорості та відкритості органів державної влади та місцевого самоврядування. Завданнями кваліфікаційної роботи бакалавра є: проаналізувати сучасні принципи прозорості та відкритості в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні; розглянути зарубіжний досвід забезпечення прозорості та відкритості діяльності органів влади та розробити пропозиції щодо удосконалення механізмів прозорості і відкритості органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні. Метод дослідження – аналізу, синтезу, порівняння, моделювання, спостереження. За результатами дослідження сформульовані рекомендації щодо підвищення прозорості та відкритості органів державної влади та місцевого самоврядування. Одержані результати можуть бути використані для удосконалення комунікації з громадянами при реалізації владних повноважень державними органами та органами місцевого самоврядування.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу):	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8110
Розташовується у зібраннях:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Файли цього матеріалу:
Файл	Опис	Розмір	Формат
БРОВАРСЬКА А.В..pdf Restricted Access		1.59 MB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити Запит копії
Показати повний опис матеріалу Перегляд статистики
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
5 
 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Напрями підвищення прозорості та відкритості органів 
державної влади та місцевого самоврядування» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконала: здобувачка 4 курсу, групи ПУА-178 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування» 
                                                               Броварська А.В. 
 
                                                          Керівник                          Манн Р.В. 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент _________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
Черкаси 2021 року 
 
 
 
 
6 
 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 76 сторінок,  1 таблицю,                       
11 рисунків, список використаних джерел з 50 найменувань. 
Тема роботи: «Напрями підвищення прозорості та відкритості органів 
державної влади та місцевого самоврядування». 
Об’єктом дослідження є прозорість та відкритість органів державної 
влади та місцевого самоврядування при здійсненні владних повноважень.  
Предмет дослідження — забезпечення прозорості та відкритості органів 
державної влади та місцевого самоврядування. 
Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є пошук напрямів 
підвищення прозорості та відкритості органів державної влади та місцевого 
самоврядування. 
Завданнями кваліфікаційної роботи бакалавра є: проаналізувати 
сучасні принципи прозорості та відкритості в діяльності органів державної 
влади та місцевого самоврядування в Україні; розглянути зарубіжний досвід 
забезпечення прозорості та відкритості діяльності органів влади та розробити 
пропозиції щодо удосконалення механізмів прозорості і відкритості органів 
державної влади та місцевого самоврядування в Україні. 
Метод дослідження – аналізу, синтезу, порівняння, моделювання, 
спостереження. 
За результатами дослідження сформульовані рекомендації щодо 
підвищення прозорості та відкритості органів державної влади та місцевого 
самоврядування. Одержані результати можуть бути використані для 
удосконалення комунікації з громадянами при реалізації владних повноважень 
державними органами та органами місцевого самоврядування. 
КЛЮЧОВІ СЛОВА: ВІДКРИТІСТЬ; ВІДКРИТІ ДАНІ; ВІДКРИТИЙ 
УРЯД; ЕЛЕКТРОННА ДЕМОКРАТІЯ; ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ 
ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ; ПРОЗОРІСТЬ; ПУБЛІЧНА 
ІНФОРМАЦІЯ 
 
 
7 
 
ABSTRACT 
 
 
Qualification bachelor work has 76 pages, 1 charts, 11 pictures, list of used 
sources of 50 denominations. 
Theme: «Directions for increasing the transparency and openness the public 
authorities and local self government». 
A research object  is transparency and openness of public authorities and local 
self-government in the exercise of power. 
The article of the research  is to ensure transparency and openness of public 
authorities and local self-government. 
The aim of qualifying bachelor work is searching for different ways if 
increasing transparency and openness of public authorities and local self-government. 
The tasks of qualifying work of bachelor are: analyzing modern principles 
of transparency and openness in the activities of public authorities and local 
governments in Ukraine;  considering  foreign experience in ensuring transparency 
and openness of government bodies and  developing proposals for improving the 
mechanisms of transparency and openness of public authorities and local 
governments in Ukraine. 
Methods of the research - analysing, synthesis, comparing, supervising, 
generalization, designing. 
Based on the results of the study, recommendations are formulated to increase 
the transparency and openness of public authorities and local governments.  
The results can be used to improve communication with citizens in the exercise 
of power by public authorities and local governments. 
 KEYWORDS: OPENNESS; OPEN DATA; OPEN GOVERNMENT; 
ELECTRONIC DEMOCRACY; BODIES OF STATE AUTHORITY AND 
LOCAL SELF-GOVERNMENT; TRANSPARENCY; PUBLIC 
INFORMATION  
 
 
8 
 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП с. 5 
РОЗДІЛ 1 Нормативно-правове регулювання у сфері відкритості та с. 9 
прозорості органів державної влади та місцевого самоврядування 
1.1 Суть поняття «відкритість» та «прозорість»  с. 9 
1.2 Нормативно-правове регулювання у сфері відкритості та с. 12 
прозорості органів державної влади та місцевого самоврядування з 
урахуванням зарубіжного досвіду 
Висновки до розділу 1 с. 21 
РОЗДІЛ 2  Аналіз забезпечення принципів відкритості та прозорості в с. 23 
діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в 
Україні 
2.1 Відкритість та прозорість в контексті законодавства про доступ до с. 23 
публічної інформації 
2.2 Відкриті дані, поняття та сутність, їх переваги для влади, бізнесу та с. 33 
громадян. 
Висновки до розділу 2 с.40  
РОЗДІЛ 3 Шляхи забезпечення та удосконалення принципів с. 42 
відкритості та прозорості в діяльності органів державної влади та 
місцевого самоврядування 
3.1 Компоненти ефективної реалізації політики відкритості та с. 42 
прозорості в органах публічної влади  
3.2 Практичні аспекти ефективної комунікації державних органів та с. 52 
органів місцевого самоврядування з громадськістю 
Висновки до розділу 3 с. 68 
ВИСНОВКИ с. 70 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ с. 73 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
9 
 
 
ВСТУП 
 
 
Однією з передумов сталого демократичного розвитку суспільства є 
інформаційна відкритість органів влади. Адже саме прозорість дій влади є 
головною запорукою здійснення ефективної політики, уможливлення 
громадського контролю і зміцнення довіри до себе з боку людей. У 
демократичних країнах влада зобов'язана виконувати чіткі та зрозумілі 
процедури інформування громадян про свою діяльність і використовувати 
механізми залучення громадськості до формування державної політики та до 
оцінювання якості її реалізації. Натомість інформаційна "закритість" органів 
влади є однією з ключових причин виникнення корупції, проведення 
неефективної політики, відчуження можновладців від громадян. 
Оскільки головним завданням України є інтеграція до Європейського 
Союзу, то головним завданням органів державної влади має стати інтеграція в 
побудований на засадах відкритості і прозорості європейський 
адміністративний простір [23]. 
Відкритість та прозорість державних установ України належить до 
найважливіших показників ефективності їх функціонування при реалізації 
наданих повноважень, а також є невід’ємною умовою для здійснення постійної 
та якісної комунікації з громадянами. Метою державних комунікацій є 
забезпечення ефективного функціонування держави, підтримка прав громадян і 
створення сприятливих умов для діяльності підприємств та інших організацій. 
Діалог між владою та громадянами повинен бути безперервним, відкритим, 
інклюзивним, релевантним, зрозумілим, безпечним і таким, що заслуговує 
довіри.  
Основними напрямами державної інформаційної політики, відповідно до 
Закону України "Про інформацію" є забезпечення відкритості та прозорості 
діяльності суб'єктів владних повноважень. 
 
 
10 
 
  
 
Право на інформацію гарантується та забезпечується обов'язком суб'єктів 
владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації 
про свою діяльність і прийняті рішення. Прозорість інформації стосовно 
діяльності влади на всіх рівнях покликана забезпечити для населення реальний 
доступ до інформації про прийняті управлінські рішення та про поточну 
діяльність. Інформаційна відкритість, як органів державної влади так і органів 
місцевого самоврядування, дозволяє громадянам отримувати адекватне 
уявлення та формувати критичні судження про стан суспільства. Крім того, 
вона посилює ефективність громадського контролю за діяльністю органів, 
наділених владними повноваженнями.  
Право брати участь в управлінні справами держави є одним з основних 
політичних прав і свобод громадян. У свою чергу, право на інформацію про 
рішення органів державної влади та місцевого самоврядування є одним з 
основних і невід’ємних прав людини. Доступ до інформації про діяльність 
органів державної влади та місцевого самоврядування не може бути 
обмежений. Особа, яка хоче отримати доступ до такої інформації, не повинна 
виправдовувати необхідність її отримання. Якість нормативно-правової бази та 
вільний доступ громадян до інформації про діяльність органів державної влади 
є головними чинниками відкритості. 
Консультації з громадськістю сьогодні все більше визнаються як цінний 
засіб вдосконалення якості державної політики при зміцненні її легітимності. 
Для забезпечення в майбутньому кращого реагування та більшої гнучкості 
органів державної влади необхідними є подальші зусилля з удосконалення 
інструментів, основних процедур та врахування результатів публічних 
консультацій у процесі прийняття рішень. 
 
 
11 
 
Відкритість та прозорість є ключовими складовими для формування 
підзвітності та довіри, необхідних для функціонування демократичної правової 
держави та ринкової економіки.  
Проблематику відкритості та прозорості влади, як на загальнодержавному, 
так і на місцевому рівнях досліджували такі науковці, як: Е. Афонін, 
О. Бабінова, І. Василенко, Ю. Габермас, Н. Гудима, В. Дерець, І. Жаровська, 
В. Мельниченко, В. Комаровський, С. Телешун, Є. Тихомирова та ін. Усі ці 
дослідники акцентували увагу на різних аспектах забезпечення відкритості 
органів влади. Серед закордонних авторів над цим питанням працювали 
К. Берш, К. Болл, М. Даррелл, Е. Кац, Г. Міченер, Д. Сарторі та інші наукові 
діячі. 
Мета дослідження полягає у визначенні напрямів підвищення прозорості 
та відкритості органів державної влади та місцевого самоврядування. 
Для досягнення поставленої мети встановлені наступні завдання: 
- проаналізувати сучасні принципи прозорості та відкритості в діяльності 
органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні;  
- розглянути зарубіжний досвід забезпечення прозорості та відкритості 
діяльності органів влади; 
- розробити пропозиції щодо удосконалення механізмів прозорості і 
відкритості органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні. 
Об’єкт дослідження – прозорість та відкритість органів державної влади 
та місцевого самоврядування при здійсненні владних повноважень.  
Предмет дослідження – забезпечення прозорості та відкритості органів 
державної влади та місцевого самоврядування. 
При проведенні дослідження використовувалися наступні методи: 
аналізу, синтезу, порівняння, спостереження, узагальнення, моделювання. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в здійсненні 
комплексного дослідження стану відкритості та прозорості органів державної 
влади та місцевого самоврядування в умовах трансформації суспільства. 
 
 
12 
 
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони  
можуть бути використані для удосконалення принципів забезпечення 
відкритості та прозорості в органах державної влади та місцевого 
самоврядування з метою ефективної комунікації з громадськістю. 
Матеріали цієї дипломної роботи розкривають суть відкритості та 
прозорості органів державної влади та місцевого самоврядування, привертають 
увагу до проблем, які виникають в процесі їх діяльності. Одержані результати 
можуть бути використані для удосконалення комунікації з громадянами при 
реалізації владних повноважень державними органами та органами місцевого 
самоврядування. 
  Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна робота бакалавра 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел 
та додатків. Повний обсяг роботи становить 76 сторінок, 1 таблицю,                       
11 рисунків, список використаних джерел з 50 найменувань. 
 
 
13 
 
РОЗДІЛ 1 
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ВІДКРИТОСТІ 
ТА ПРОЗОРОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА МІСЦЕВОГО 
САМОВРЯДУВАННЯ 
 
 
 
1. 1  Суть поняття "відкритість" та "прозорість" 
  
Однією з найважливіших засад функціонування Європейського 
адміністративного простору є відкритість та прозорість публічних органів 
(органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У державах з 
демократичним суспільним устроєм діють політико-правові механізми, 
спрямовані на досягнення максимальної прозорості та відкритості діяльності 
органів влади. Прозора влада повинна належним чином забезпечувати діалог з 
громадськістю на всіх етапах прийняття рішень та забезпечувати постійний 
доступ до повної, об'єктивної, точної та зрозумілої інформації про діяльність 
органів та посадових осіб, які наділені владними повноваженнями. Саме від 
прозорості влади та якості інформування громадськості про діяльність її 
органів залежить ефективність публічного управління. 
В українській державі проблема забезпечення прозорості та відкритості 
органів публічної влади залишається однією з перешкод, що стоять на шляху 
розвитку демократичного суспільства. Однак, розуміння цієї проблеми на 
загальнодержавному рівні та прийняття ряду нормативно-правових актів у цій 
сфері, надають впевненості, що реформи, започатковані в нашій державі, 
відновлять довіру суспільства до публічних органів. 
Для розмежування понять "відкритість" та "прозорість" слід зазначити, 
що кожен із принципів є самостійним і потребує окремого закріплення в 
законодавстві. Так, принцип прозорості органів публічної влади полягає у 
забезпеченні доступу громадян до повної, достовірної та об’єктивної 
 
 
14 
 
інформації, що знаходиться у володінні органів публічної влади, а принцип 
відкритості органів публічної влади ґрунтується на можливості громадян 
впливати на діяльність цих органів, разом формувати та реалізовувати публічну 
політику.  
Для чіткого підходу та визначення понять прозорості та відкритості слід 
здійснити етимологічний аналіз цих слів. Так, термін "відкритий" пояснюється 
як незакритий, необмежений, неприхований [26], або ж доступний кожному у 
будь-який час всюди: чутливість до нових ідей та вимог, готовність оперативно 
реагувати. Такі науковці як Вівшант та Кауфман пояснюють прозорість, як 
"збільшення потоку своєчасної та достовірної економічної, соціальної та 
політичної інформації, що доступна для всіх зацікавлених сторін". Така 
перспектива гарантує не тільки доступність інформації, а й її надійність для 
ряду потенційних агентів [28]. Варто погодитися з думкою Ф. Шоера, який 
називає прозорість властивістю, що полегшує отримання інформації. Так, 
наприклад, прозорість можна визначити як заборону органам влади 
приховувати певну інформацію або ж як вимогу формулювати цю інформацію 
максимально доступно. Разом з тим, необхідно осмислювати прозорість як 
властивість, рівень якої може змінюватися. Це відбувається на основі двох 
характеристик: прозорості самої інформації (документи, з яких видалена певна 
інформація на основі міркувань щодо національної безпеки не є повністю 
прозорими, але і не є прихованими) та доступу до неї (певна інформація є, 
наприклад, у журналістів, але не у всього населення). Зокрема, Ф. Шоер 
аналізує прозорість у чотирьох її "формах": як регулятивний захід, як засіб 
підзвітності влади, як засіб покращення ефективності та прозорості та як теорію 
пізнання. Як регулятивний засіб прозорість є формою контролю (відкритість 
інформації вимагає від тих, хто надає цю інформацію слідувати нормам та 
регуляціям). Також необхідно зазначити, що прозорість, як засіб підзвітності 
влади, не є абсолютно позитивним явищем, адже громадськість не завжди 
приймає кращі рішення, ніж органи публічної влади. В свою чергу вільний обіг 
 
 
15 
 
інформації не завжди приводить до позитивних наслідків або ж взагалі до 
наслідків [35]. В цілому думку вченого поділяє і К. Гуд, який стверджує, що 
прозорість є багатозначним поняттям, яке часто поєднують з відповідальністю 
або навіть корупцією, неупередженістю та законністю. Принцип відкритості 
вказує на те, що поведінка органів публічної влади повинна бути 
передбачуваною, сама влада здійснювати свої функції не довільно, а відповідно 
до опублікованих правил. Зокрема, науковець визначає тенденцію до 
концептуального поєднання прозорості з нормативними стандартами, такі як 
верховенство закону, підзвітність, участь громадськості та дорадча демократія 
[23].  
Прозорість - це відкритість рішень і дій. Іншими словами, це означає 
вільний потік інформації про рішення та дії від джерела до одержувача. 
Прозорість публічного сектору - це потоки інформації про рішення та дії, які 
приймаються державними службовцями, політиками, суддями до різних груп, 
які будуть прагнути залучити їх до відповідальності.  
Словник Макмілана (The concise Oxford dictionary of politics) пояснює 
термін "прозорий" як простий, ясний, легко зрозумілий, а термін "відкритий", 
як чесний спосіб говорити і при цьому намагатись нічого не приховувати" [39]. 
В енциклопедичному словнику з державного управління, відкритість влади — 
прозорість, тобто перебування під публічним контролем: доступність кожному 
у будь-який час всюди: чутливість до нових ідей та вимог, готовність 
оперативно реагувати. Відкритість влади визначається трьома основними 
чинниками [45]: 
 – якість чинного нормативно-правового забезпечення, згідно з яким 
функціонує державний апарат;  
– існування дієвих і конкретних механізмів і процедур реалізації прав 
доступу громадян до інформації про діяльність державної влади;  
– існуючий у суспільстві, і зокрема в державному апараті, рівень 
політичної культури.  
 
 
16 
 
Відкритість влади є двостороннім процесом. З одного боку, її запорукою 
є існування суспільного запиту на отримання об’єктивної та вичерпної 
інформації про діяльність владних органів, активна позиція громадянського 
суспільства щодо державної влади. З іншого — рівень відкритості визначається 
реальною діяльністю конкретних органів державної влади з метою якомога 
кращого інформування громадськості про свою роботу, одним з чинників чого є 
бажання влади легітимізувати себе [39].  
Прозорість є одним із засобів формування суспільного значення у 
боротьбі з корупцією. Прозорість — це відкритий уряд та організації, а також 
це комплексний інструмент ефективного управління [40]. Прозорість та 
відкритість регулюється також внутрішніми нормативними документами, 
посібниками, які в такий самий простий спосіб роз’яснюють, як отримати 
доступ до тієї чи іншої інформації.  
 
 
 
1.2 Нормативно-правове регулювання у сфері відкритості  
та прозорості органів державної влади та місцевого самоврядування з 
урахуванням зарубіжного досвіду 
 
Питання інформаційної відкритості органів державної влади України 
регулює кілька десятків вітчизняних та міжнародних законодавчих актів. 
Звичайно, основним документом є Конституція України, стаття 34 якої 
гарантує кожному право мати свободу думки і слова, вільно виражати свої 
погляди та переконання, а також вільно збирати, зберігати, використовувати і 
поширювати інформацію. Стаття 40 Основного Закону України визначає, що 
всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення 
або ж особисто звертатися до органів державної влади і місцевого 
самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані 
розглядати ці звернення і надавати на них обгрунтовані відповіді в 
установлений законом строк. Одним із основних нормативно-правових актів, 
 
 
17 
 
які регулюють відносини, пов’язані з отриманням публічної інформації в 
Україні, є Закон України "Про доступ до публічної інформації". Окрім 
зазначеного базового закону, окремі питання доступу до публічної інформації 
врегульовано низкою інших нормативно-правових актів. Зокрема, стаття 7 
Закону України "Про інформацію" гарантує рівні права і можливості доступу 
до інформації всіх суб’єктів інформаційних відносин та надає право вільного 
вибору форм і джерел одержання інформації, а частина четверта статті 21 цього 
закону – містить перелік відомостей, доступ до яких не підлягає обмеженню.  
Стаття 47 Закону України "Про запобігання корупції" регулює порядок 
доступу до декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або 
місцевого самоврядування, визначаючи одночасно склад відомостей, які 
повинні оприлюднюватись та тих, опублікування яких заборонене. Стаття 5 
Закону України "Про захист персональних даних" містить положення про те, 
що персональні дані, які стосуються здійснення особою, уповноваженою на 
виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або 
службових повноважень, не належать до конфіденційної інформації, а 
персональні дані, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання 
функцій держави або місцевого самоврядування, оформленій за формою, 
визначеною відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", – не 
належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених 
цим самим законом. Закон України "Про відкритість використання публічних 
коштів" визначає умови та порядок забезпечення доступу до інформації про 
використання публічних коштів, встановлює зобов’язання оприлюднювати 
відповідні відомості на Єдиному вебпорталі використання публічних коштів. 
Низка статей Виборчого кодексу України також регулює питання доступу до 
публічної інформації під час виборів. Зокрема, частина друга статті 106 
Виборчого кодексу України передбачає, що інформація, що міститься у 
документах, поданих до Центральної виборчої комісії України для реєстрації 
кандидатів на пост Президента України, є відкритою і дає перелік відомостей 
 
 
18 
 
про кандидата, які підлягають оприлюдненню на офіційному сайті ЦВК 
України. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 835 
"Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають 
оприлюдненню у формі відкритих даних" встановлює порядок оприлюднення 
інформації у формі відкритих даних. Закон України "Про Уповноваженого 
Верховної Ради України з прав людини" регулює порядок здійснення 
парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод 
людини і громадянина, зокрема й на доступ до інформації. Стаття 212³ Кодексу 
України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність за 
порушення права на доступ до публічної інформації, а стаття 255 – визначає 
осіб, уповноважених на складання відповідних протоколів про адміністративні 
правопорушення. Крім того, існує чимало спеціальних законів, які тією чи 
іншою мірою врегульовують певні питання доступу до публічної інформації, а 
також тих, які регулюють суміжні сфери інформаційних відносин. Утім, на них 
ми зупинимось нижче, надаючи відповіді на конкретні запитання у цій сфері 
правовідносин.  
Складовою національного законодавства є також Міжнародний пакт про 
громадянські та політичні права, Європейська конвенція з прав людини та інші 
міжнародні акти, що визначають принципи доступу громадян до державної 
інформації [45]. 
Нерідко можна почути вислів "відкритий уряд". Відкритий уряд – це 
загальний термін для широкого кола практик, що просувають згадані принципи, 
включно з ініціативами щодо відкритих даних, доступом до законів про 
інформацію, політичними правами, захистом інформаторів, громадськими 
консультаціями та процесами залучення, поміж багатьма іншими принципами. 
Поняття відкритого уряду також нерідко передбачає ініціативи, 
спрямовані на інші потужні інститути (як-от бізнес, парламент, правові системи 
тощо). Відтак найчастіше доцільно розглянути таке поняття як відкрите 
управління або відкриту державу, а не відкритий уряд. 
 
 
19 
 
Джерела ідеї відкритого уряду пов’язують з поглядами Просвітництва, які 
містять важливі міркування про свободу преси та доступ до інформації. 
Перший законодавчий акт, який стосувався відкритого уряду, належить Швеції, 
яка першою запровадила законодавство про доступ до інформації. Закон про 
свободу преси, ухвалений у 1766 році та є частиною Конституції Швеції, 
надавав громадськості доступ до будь-яких офіційних документів, якщо вони 
не містили інформації, визначеної як таємна. З того часу у всьому світу 
запровадили понад 100 законів про доступ до інформації, хоча другий 
аналогічний закон ухвалили лише в 1966 року, а більшість затвердили вже 
після 2000 року [50, с.10]. 
Впродовж другої половини XX століття розробили важливі закони та 
практики, зокрема з прав людини, громадських консультацій, соціальної 
відповідальності та захисту інформаторів. Останніми роками можна 
спостерігати відродження відкритого уряду, зокрема підтримку розвитку 
інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), появу руху відкритих даних та 
прихильність відомих політичних лідерів. 
Наслідком такого відродження стало створення глобального Партнерства 
"Відкритий уряд". Партнерство, розпочате з членства восьми урядів, 
започаткувала Генеральна асамблея ООН у вересні 2011 року як "добровільну 
міжнародну ініціативу з багатьма зацікавленими сторонами, спрямовану на 
забезпечення конкретних зобов’язань урядів перед їхніми громадянами щодо 
сприяння прозорості боротьби з корупцією та використання нових технологій 
для посилення врядування". 
З моменту свого заснування Партнерство залучило понад 70 
національних урядів, які розробили понад 200 планів дій, що містять понад 
2500 зобов’язань. "Відкритий уряд" був суто партнерством держав-членів до 
2016 року, коли ініціатива представила Субнаціональну експериментальну 
програму з чотирнадцятьма субнаціональними урядами (включно з 
децентралізованими, регіональними та місцевими рівнями). У грудні 2016 року 
 
 
20 
 
субнаціональні уряди підписали Субнаціональну декларацію про відкритий 
уряд у Парижі. Реформи відкритого уряду було реалізовано для досягнення 
цілої низки цілей. Найуспішніші реформи – це ті, які вирішують конкретну 
проблему та мають добре розвинуту теорію змін. Деякі з найпоширеніших 
цілей реформ відкритого уряду – це прагнення до належного врядування, 
ефективнішого ухвалення рішень, більшої довіри громадськості, зменшення 
корупції та ефективніших державних послуг. 
Серед дванадцяти принципів належного врядування Ради Європи, 
закріплені у "Європейській стратегії інновацій та належного врядування на 
місцевому рівні", і визначають принципи відкритого уряду, як вирішальні для 
належного демократичного врядування, - це відкритість та прозорість, задля 
забезпечення доступу громадськості до інформації і полегшення розуміння 
того, як провадять місцеві публічні справи. 
З іншого боку, цінність того, що громадяни та інші зацікавлені сторони 
мають вплив на ухвалення рішень, у формі особистого досвіду, ідей, навичок та 
нагляду – визнають усе частіше. Таку динаміку підтверджують дослідження, 
які показують, що ширші та розмаїтіші групи людей зазвичай приймають кращі 
рішення, ніж менші та однорідні групи. 
Підвищення відкритості часто розглядають як шлях до подолання кризи 
довіри громадськості до державних установ, яку спостерігають в усьому світі. 
На практиці реальні відносини між відкритим урядом та довірою 
ускладнюються. Участь громадськості, де її активно ініціюють, здатна 
допомогти зміцнити довіру між громадянами та установами. Хоча люди, 
зазвичай, мають негативне сприйняття аморфної установи, особисті зустрічі з 
керівниками можуть допомогти побудувати довіру, особливо коли люди 
відчують, що їх слухають та цінують. З іншого боку, прозорість має потенціал 
для зниження довіри громадськості, адже вона робить видимою корупцію, 
неналежне ухвалення рішень та інші недоліки в публічних справах. 
 
 
21 
 
Проте збільшення довіри до влади – важливий провісник підвищення 
довіри громадськості, а прозорість може стати корисним механізмом для 
досягнення цього. Відкритість має регулювальний вплив на поведінку 
державних службовців, коли вони відчувають, що перебувають під наглядом 
громадськості, ЗМІ, громадянського суспільства або охоронців закону. Однак 
прозорість зменшуватиме корупцію лише за умови, якщо такий захід 
підтримуватиметься ефективними механізмами підзвітності, які передбачають 
санкції на корупціонерів. Без таких механізмів виявлення корупції лише 
зменшує довіру громадськості та відвертає інформаторів від надання свідчень. 
Тим не менш, коли наявна всеосяжна і ефективна система стандартів, 
виявлення, звітності, розслідування та санкцій на місці, відкритий уряд здатний 
допомогти значно зменшити корупцію/  
Нарешті відкритий уряд також часто пропонують, як механізм 
вдосконалення державних послуг. Таке бачення базується на "ідеї про те, що 
державні послуги, які підвищують відповідальність та підзвітність перед 
народом, і користь від їхнього розуміння, ідей, енергії та нагляду будуть 
працювати на благо людей". Відома низка прикладів з усього світу, які 
демонструють, що відкритий уряд здатен бути ефективним у підвищенні якості 
та доступності державних послуг для громадян. 
Проте відносини між відкритим урядом та ефективнішими послугами 
непрості й залежать від ряду чинників (зокрема громадянського простору, 
державної спроможності та незалежних медіа), належного проектування 
(формулювання чіткої проблеми та відпрацювання її з бігом часу) і чіткої теорії 
змін [50].  
Зокрема успішні реформи зазвичай вимагають чіткого зв’язку від 
прозорості (серед них доступ до інформації та відкритих даних) через участь до 
підзвітності (як-от стимули, санкції та цикли зворотного зв’язку). 
Доступ до інформації, ще відомий як право на інформацію чи свобода 
доступу до інформації, є обов’язковим елементом відкритого уряду. Він надає 
 
 
22 
 
громадянам законне право вимагати від уряду інформації, яку належить 
оприлюднювати, якщо вона не підпадає під вимоги спеціального виключення, 
визначені законом. 
Станом на вересень 2016 року 113 держав або територій мали положення 
про доступ до інформації у своїх національних або федеральних законах чи 
чинних постановах. На додаток до національних законів, право на інформацію 
було визнано міжнародними деклараціями, включно зі статтею 19 Загальної 
декларації прав людини, та міжнародними правозахисними трибуналами. 
Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів визначає 
низку стандартів, що регулюють право на доступ до офіційних документів, 
включно з виключеннями, процедурами запиту, процедурами звинувачення та 
розгляду. 
Водночас здійснення функції парламентського контролю за додержанням 
цього конституційного права, постійний моніторинг та відповідне реагування 
на порушення свідчать, що існують неоднозначні та суперечливі правові 
положення у перелічених законах, прогалини, які породжують неоднакове їх 
правозастосування як запитувачами інформації, так і її розпорядниками.  
Стаття 10 Європейської конвенції з прав людини передбачає право 
кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу 
дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без 
втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на доступ 
до публічної інформації напряму пов’язане з участю суспільства у процесі 
прийняття рішень в державі, сприяє прозорості органів державного управління, 
боротьбі з корупцією, є важливим компонентом належного врядування та 
показником демократичності та плюралізму у суспільстві. Рада Європи відіграє 
провідну роль у захисті права на інформацію ще з 1970-х років і з того часу 
встановила ряд стандартів у цій сфері шляхом прийняття відповідних 
декларацій та рекомендацій Парламентською Асамблеєю та Комітетом 
Міністрів Ради Європи. У 2009 році Рада Європи розробила перший 
 
 
23 
 
обов’язковий міжнародний документ, який визнає право на доступ до 
офіційних документів, якими володіють органи державної влади – Конвенцію 
про доступ до офіційних документів (Конвенцію Тромсе), яку Україна 
ратифікувала у травні 2020 року [9]. Конвенція юридично закріплює право на 
доступ до офіційних документів та містить мінімальний набір стандартів, яких 
необхідно дотримуватися під час обробки запитів на доступ до інформації, а 
також процедури перегляду ухвалених рішень. Конвенцію підписали 17 держав, 
і знаковим є те, що саме Україна стала десятою країною, яка ратифікувала 
Конвенцію і запустила її в дію. 1 грудня 2020 року Конвенція набула чинності. 
На основі перелічених вище стандартів, Європейський суд з прав людини 
напрацював вже доволі багату практику у сфері доступу до публічної 
інформації, визначивши у 2016 році чотири порогові критерії, за якими 
обмеження доступу до публічної інформації може визнаватись втручанням у 
реалізацію свободи вираження поглядів, гарантованою статтею 10 
Європейської конвенції з прав людини.  
Рада Європи визначає чотири принципи, необхідні для посилення 
конструктивних відносин між громадянським суспільством та урядами: 
1. Участь: неурядові організації збирають і поширюють погляди 
громадян. Це цінний внесок у процес ухвалення політичних рішень, зміцнення 
якості, розуміння й довготермінової реалізації політичних ініціатив. 
2. Довіра: Відкрите і демократичне суспільство засноване на чесній 
взаємодії між учасниками та секторами. Хоча неурядові організації та органи 
державної влади покликані відігравати різні ролі, їхня спільна мета – 
покращення життя людей – може бути успішно досягнута лише якщо вона буде 
ґрунтуватися на довірі, що передбачає прозорість, повагу та взаємну надійність 
сторін. 
3. Підзвітність та прозорість: Діяльність на підтримку громадських 
інтересів вимагає відкритості, відповідальності, ясності та підзвітності – як з 
 
 
24 
 
боку неурядових організацій, так і з боку органів державної влади – за 
одночасного дотримання принципів прозорості на всіх етапах. 
4. Незалежність: неурядові організації повинні бути визнані як вільні і 
незалежні органи щодо своїх цілей, рішень та діяльності. Вони мають право 
діяти незалежно і виступати з позицій, що відрізняються від позицій органів 
влади, із якими вони можуть так чи інак співпрацювати. 
 
 
25 
 
 
Висновки до розділу 1 
 
У державах з демократичним суспільним устроєм діють політико-правові 
механізми, спрямовані на досягнення максимальної прозорості та відкритості 
діяльності органів влади. 
В українській державі проблема забезпечення прозорості та відкритості 
органів публічної влади залишається однією з перешкод, що стоять на шляху 
розвитку демократичного суспільства. Однак, розуміння цієї проблеми на 
загальнодержавному рівні та прийняття ряду нормативно-правових актів у цій 
сфері, надають впевненості, що реформи, започатковані в нашій державі, 
відновлять довіру суспільства до публічних органів. 
Відкритість влади є двостороннім процесом. З одного боку, її запорукою 
є існування суспільного запиту на отримання об’єктивної та вичерпної 
інформації про діяльність владних органів, активна позиція громадянського 
суспільства щодо державної влади. З іншого — рівень відкритості визначається 
реальною діяльністю конкретних органів державної влади з метою якомога 
кращого інформування громадськості про свою роботу, одним з чинників чого є 
бажання влади легітимізувати себе. 
Прозорість є одним із засобів формування суспільного значення у 
боротьбі з корупцією. Прозорість — це відкритий уряд та організації, а також 
це комплексний інструмент ефективного управління. Прозорість та відкритість 
регулюється також внутрішніми нормативними документами, посібниками, які 
в такий самий простий спосіб роз’яснюють, як отримати доступ до тієї чи іншої 
інформації.  
Питання інформаційної відкритості органів державної влади України 
регулює кілька десятків вітчизняних та міжнародних законодавчих актів. 
Звичайно, основним документом є Конституція України, стаття 34 якої 
гарантує кожному право мати свободу думки і слова, вільно виражати свої 
 
 
26 
 
погляди та переконання, а також вільно збирати, зберігати, використовувати і 
поширювати інформацію. 
Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів визначає 
низку стандартів, що регулюють право на доступ до офіційних документів, 
включно з виключеннями, процедурами запиту, процедурами звинувачення та 
розгляду. Конвенцію підписали 17 держав, і знаковим є те, що саме Україна 
стала десятою країною, яка ратифікувала Конвенцію і запустила її в дію. 
 
 
 
27 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ ВІДКРИТОСТІ ТА 
ПРОЗОРОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА 
МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ 
 
 
 
2. 1 Відкритість та прозорість в контексті законодавства про доступ 
до публічної інформації 
 
Як вже згадувалося вище, одним із основних нормативно-правових актів, 
які регулюють відносини, пов’язані з отриманням публічної інформації в 
Україні, є Закон України "Про доступ до публічної інформації". Тому є потреба 
розглянути його більш детально. 
Цей закон дає визначення публічної інформації, встановлює порядок її 
отримання, зокрема порядок та підстави обмеження доступу до неї, окреслює 
коло запитувачів та розпорядників, обов’язки останніх, порядок оформлення 
запитів та строки їх розгляду, підстави відмови та відстрочки в задоволенні 
запитів, порядок оскарження правопорушень у сфері доступу до публічної 
інформації.[11]. 
За законом, до публічної належить інформація, яка вже існує і яка 
відображена чи задокументована на будь-яких носіях. Розпорядник не повинен 
спеціально створювати чи збирати ті чи інші відомості у відповідь на запит. 
Аналіз Закону України "Про доступ до публічної інформації" дозволяє зробити 
висновок про те, що ж належить до публічної інформації (див. рис.2.1) та хто є 
розпорядником такої інформації (див. рис.2.2). 
Закон України "Про доступ до публічної інформації" передбачає, що 
публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом. На 
практиці це означає, що насамперед діє презумпція, відповідно до якої вся 
публічна інформація вважається не секретною (відкритою), якщо інше не 
 
 
28 
 
встановлено законом. Саме в цій презумпції лежить принцип прозорості та 
відкритості діяльності суб’єктів владних повноважень [c.22-23 [35].  
Публічна  
інформація 
Інформація, пов’язана 
Уся інформація, що з виконанням особами 
перебуває у делегованих 
володінні суб’єктів 
Інформація щодо використання повноважень суб’єктів 
владних 
бюджетних коштів юридичними владних повноважень, 
повноважень-
особами, які фінансуються з серед яких надання 
інформації тощо 
державного, місцевих бюджетів, освітніх, оздоровчих, 
бюджету Автономної Республіки соціальних або інших 
Крим державних послуг 
Інформація про стан 
Інформація щодо довкілля; якість 
умов постачання харчових продуктів і 
товарів, послуг та цін Інша інформація, що предметів побуту; 
на них, якщо йдеться становить суспільний аварії, катастрофи, 
про суб’єктів інтерес небезпечні природні  
господарювання, які явища та інші 
займають домінуюче надзвичайні події, що 
становище на ринку сталися або можуть 
або є природними статися і загрожують 
монополіями здоров’ю та безпеці 
громадян 
Рисунок 2.1 - Публічна інформація 
 
Закон України "Про доступ до публічної інформації" визначає кілька 
можливих шляхів отримання доступу до інформації, зокрема: ознайомлення з 
інформацією, оприлюдненою в офіційних джерелах; направлення 
розпорядникові запиту на доступ до інформації та отримання відповіді на 
нього; особисте відвідування засідання колегіального суб’єкта владних 
повноважень; самостійне ознайомлення із відповідними документами в місці, 
спеціально відведеному для цієї мети розпорядником інформації. 
 
 
 
29 
 
Суб'єкти 
владних повноважень 
органи влади 
Автономної 
республіки Крим 
органи 
державної влади, 
інші державні 
органи 
органи місцевого 
самоврядування 
інші суб'єкти, що здійснюють владні 
управлінські функції відповідно до 
законодавства та рішення яких є 
обов'язковими для виконання 
 
 
 
Рисунок 2.2 - Розпорядники інформації 
 
Доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та 
оперативного оприлюднення розпорядниками інформації, зокрема:  
- в офіційних друкованих виданнях;  
- на офіційних сайтах в мережі Інтернет;  
- на Єдиному державному вебпорталі відкритих даних;  
- на Єдиному вебпорталі використання публічних коштів;  
- на інформаційних стендах;  
- на офіційних сторінках у соцмережах; будь-яким іншим способом. 
Найпоширенішими та найзручнішими джерелами публічної інформації є 
офіційні сайти розпорядників публічної інформації та інші різноманітні веб-
 
 
30 
 
ресурси, створені органами державної влади та органами місцевого 
самоврядування або підпорядкованими їм підприємствами. Вони дозволяють 
отримувати інформацію 24 години на добу 7 днів на тиждень і забезпечують 
доступ до інформації з будь-якого куточка світу [35]. 
Іноді запитувачі потребують безпосереднього ознайомлення з 
документами, тому суб'єкти владних повноважень повинні мати спеціально 
відведені місцях, де запитувачі мають право не тільки знайомитися з ними, але 
й робити виписки, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-
які носії інформації тощо. Це дозволяє частково зняти частину навантаження з 
відповідальних працівників розпорядника, тому може стати хорошою 
альтернативою запитам.  
Менш поширеним, але не менш ефективним способом отримання 
публічної інформації є відвідування засідань колегіальних суб’єктів владних 
повноважень, сесій місцевих рад тощо. Закон України "Про місцеве 
самоврядування" регламентує проведення сесій ради гласно із забезпеченням 
права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених 
законодавством. Порядок доступу до засідань визначається безпосередньо 
кожною радою відповідно до закону. Протоколи сесій ради є відкритими та 
оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про 
доступ до публічної інформації" [ 33]. 
Найпоширенішим способом отримання публічної інформації є запит, 
порядок підготовки та отримання інформації якого визначено законодавством. 
Водночас потрібно усвідомлювати, що сучасний розвиток інтернет-
технологій та законодавства в сфері інформаційних відносин надає можливість 
кожному отримати великий обсяг інформації з відкритих джерел (наприклад із 
реєстрів), що часто значно простіше, аніж написання запиту та очікування 
відповіді. І цими можливостями варто користуватись, не обмежуючись 
отриманням інформації лише на запит. 
 
 
31 
 
Та попри достатньо велику кількість законодавчих документів, що мали 
би забезпечити безперешкодний і легкий доступ громадян до інформації про 
діяльність органів влади, ситуація в Україні далека від ідеальної. Зумовлено це 
тим, що, на жаль, далеко не всі органи державної влади виконують норми 
законодавства щодо надання вчасних і коректних відповідей на інформаційні 
запити та звернення громадян і дотримуються положень нормативних актів, які 
регламентують порядок і частоту проведення пресконференцій, процедури 
обговорення проектів рішень та вивчення громадської думки. Навпаки, нерідко 
органи влади безпідставно закривають доступ до суспільно важливої 
інформації, ставлячи обмежувальні грифи "Не для друку", "Опублікуванню не 
підлягає", "Для службового користування". 
Не повною мірою виконується й вимога законодавства оприлюднювати 
проекти найважливіших соціально-економічних рішень та безпосередньо самі 
рішення. 
Дані щорічної доповіді за 2020 рік Уповноваженого Верховної Ради 
України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини і 
громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого 
самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, 
організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими 
особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини 
і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і 
свобод людини і громадянина [с.28. [32] свідчать, що лише 75% розпорядників 
інформації надають вчасно запитувану інформацію у повному обсязі. 
Порушення права на інформацію також зафіксовано у випадках, коли 
розпорядники інформації необґрунтовано обмежують доступ до публічної 
інформації, посилаючись на те, що запитувана інформація є службовою або 
конфіденційною. 
Результати проведеного моніторингу оцінки повноти та актуальності 
оприлюднення інформації веб-сайтами органів державної влади та місцевого 
 
 
32 
 
самоврядування відображені на рис. 2.3-2.4 та свідчать, що переважна 
більшість офіційних сайтів розпорядників не містить інформацію (або містить 
недостатню чи застарілу інформацію) про механізми чи процедури, за 
допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший 
 
Рисунок 2.3 - Відсоток повноти та актуальності інформації, оприлюденої 
на офіційному веб-сайті міських рад (міста-обласні центри) [32]. 
 
 
33 
 
 
спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації. Значна 
кількість розпорядників не оприлюднюють належним чином інформацію про 
свої  структурні  підрозділи  та розподіл компетенцій між ними. Розпорядникам  
слід також оприлюднювати інформацію про засоби для подання запитів до 
таких структурних підрозділів (електронні скриньки для прийому запитів, 
спеціальні телефони для прийому запитів та адреси спеціальних місць для 
ознайомлення запитувачів з документами). Деякі ради, які стали об’єктом 
моніторингу, не розміщують проектів своїх рішень на офіційних веб-сайтах 
вчасно та в повному обсязі. У випадках, коли проекти актів на веб-сайті 
розміщені, їх буває складно знайти з причини того, що вони знаходяться у 
розділах, назви яких мало пов’язані з проектами рішень. Інформація про 
порядок денний засідань колегіальних органів не завжди супроводжується 
посиланнями на проекти актів, що плануються до розгляду, а містить лише їх 
назви. Значні складнощі з пошуком інформації, оприлюдненої на офіційних 
сайтах розпорядників спричинені відсутністю уніфікованої структури 
офіційних сайтів. Це значно погіршує навігаційну доступність інформації, а 
також ефективність оприлюднення інформації, одночасно збільшуючи кількість 
запитів на доступ до інформації та навантаження на працівників розпорядника. 
За порушення (недотримання) Закону публічний службовець може бути 
притягнутий до адміністративної відповідальності, якщо він вчинив діяння, що 
передбачене Кодексом України про адміністративні правопорушення [2] і при 
цьому порушив правила, забезпечення яких входить до його службових 
обов'язків: 
Стаття 212³. Порушення права на інформацію та права на звернення 
Неоприлюднення інформації, обов’язкове оприлюднення якої 
передбачено законами України "Про доступ до публічної інформації", "Про 
оцінку впливу на довкілля", "Про засади моніторингу, звітності та верифікації 
викидів парникових газів", "Про особливості доступу до інформації у сферах 
 
 
34 
 
постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, 
централізованого постачання гарячої води, централізованого питного 
водопостачання та водовідведення", "Про доступ до архівів репресивних 
органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", "Про 
відкритість використання публічних коштів" та "Про запобігання корупції", - 
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до 
п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 
Отже, органи державної влади та місцевого самоврядування, своїми 
діями, порушують конституційні права громадян на звертання за інформацією 
та на отримання її. 
 
 
 
35 
 
Рисунок 2.4 - Відсоток повноти та актуальності інформації, оприлюденої 
на офіційному веб-сайті обласної ради [32]. 
Дисциплінарна відповідальність наступає за вчинення дисциплінарного 
проступку публічним службовцем за протиправне порушення: 
1) норм законодавства;  
2) покладених на нього службових обов'язків. 
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше 6 місяців з дня 
вчинення проступку.  
Види відповідальності за порушення законодавства про доступ до 
публічної інформації наведено в таблиці 1. 
 
Таблиця 1 - Види відповідальності 
Відповідальність 
 
Адміністративна: Дисциплінарна: 
За Кодексом про адміністративні За КзпП та ЗУ “Про доступ до 
правопорушення публічної інформації” 
 (за винятком норм КпАП) 
 
Цивільна: Кримінальна: 
За Цивільним кодексом України За Кримінальним кодексом 
(у разі завдання шкоди) України 
  
 
 
Порушення Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме: 
необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, 
ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, 
неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання 
інформації, надання недостовірної інформації, - 
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти 
до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 
 
 
36 
 
Обмеження доступу до інформації або віднесення інформації до 
інформації з обмеженим доступом, якщо це прямо заборонено законом, - 
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до 
вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 
Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне 
надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у відповідь 
на адвокатський запит, запит кваліфікаційно-дисциплінарної комісії 
адвокатури, її палати або члена відповідно до Закону України "Про адвокатуру 
та адвокатську діяльність" - тягне за собою накладення штрафу на посадових 
осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів 
громадян. 
Ненадання доступу до судового рішення або матеріалів справи за заявою 
особи, а також інше порушення Закону України "Про доступ до судових 
рішень" - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти 
п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 
Незаконна відмова у прийнятті та розгляді звернення, інше 
порушення Закону України "Про звернення громадян" - тягнуть за собою 
накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти 
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 
Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених 
частинами першою - восьмою цієї статті, за яке особу вже було піддано 
адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу на 
посадових осіб від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів 
доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до тридцяти 
годин. 
За розголошення відомостей про проведення медичного огляду на 
виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної 
інфекційної хвороби; розголошення державної таємниці; передачу або збирання 
відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка знаходиться у 
 
 
37 
 
володінні держави та несанкціоновані збут або розповсюдження              
інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-
обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, 
комп'ютерних мережах або на носіях такої інформації передбачена кримінальна 
відповідальність. Санкції статтей передбачають штрафом від двох тисяч до 
чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 
позбавленням волі на строк до двох років. Ті самі дії, вчинені повторно або за 
попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду, - 
караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. [3] 
 
2.2 Відкриті дані, поняття та сутність, їх переваги для влади,  
бізнесу та громадян 
 
Відкриті дані – це порівняно недавнє доповнення до відкритого уряду, 
яким передбачається вдосконалення інформаційно-комунікаційних технологій, 
яке дозволяє достатньо легко збирати, публікувати та опрацьовувати велику 
кількість даних. Закон України "Про доступ до публічної інформації" 
регламентує питання відкритих даних наступним чином: 
"Публічна інформація у формі відкритих даних — це публічна 
інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними 
засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше 
використання" [48]. 
Розпорядники інформації зобов’язані надавати публічну інформацію 
уформі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати 
її на єдиному державному вебпорталі відкритих даних та на своїх вебсайтах. 
Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для 
її подальшого вільного використання та поширення. 
Будь-яка особа може вільно копіювати, публікувати, поширювати, 
використовувати, у тому числі в комерційних цілях, у поєднанні з іншою 
 
 
38 
 
інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну 
інформацію у формі відкритих даних з обов’язковим посиланням на джерело 
отримання такої інформації. 
Отже, відкриті дані та матеріали можуть бути вільно використані, 
модифіковані та доступні для будь-яких цілей. Ці три якості важливі, щоб дані 
можна було вважати відкритими. 
У 2015 році було ініційовану Міжнародну хартію відкритих даних, яка 
визначає шість принципів випуску даних: 
1. Відкритість за замовчуванням; 
2. Оперативність і вичерпність; 
3. Доступність та готовність до використання; 
4. Порівнюваність та інтероперабельність; 
5. Для кращого врядування та участі громадськості; 
6. Для інклюзивного розвитку та інновацій. 
Україна приєдналася до цієї Хартії у вересні 2016 року, станом на кінець 
2018 року, Міжнародна хартія відкритих даних впроваджена 62 урядами й 
підтримана 57 організаціями. 
Оприлюднення публічної інформації у формі відкритих даних для 
вільного використання згідно із Законом України “Про доступ до публічної 
інформації” дасть змогу створити додаткові механізми реалізації права на 
доступ до інформації, що перебуває у володінні органів влади, підвищити 
прозорість діяльності таких органів, забезпечить вільний обіг інформації та 
можливість її подальшого використання з метою реалізації особистих прав та 
свобод людини і громадянина, розвитку інновацій та стимулювання ведення 
господарської діяльності, а також запобігання та викриття корупції [14]. 
З урахуванням переваг технологій відкритих даних основними заходами 
із забезпечення розвитку електронного урядування в Україні за даним 
напрямом є: 
 
 
39 
 
формування та розвиток інфраструктури відкритих даних на базі єдиного 
державного веб-порталу відкритих даних, інтегрованих з ним інших веб-
порталів відкритих даних, публічних інтерфейсів прикладного програмування 
(API), відкритих стандартів та форматів; 
оприлюднення та регулярне оновлення наборів даних у формі відкритих 
даних відповідно до суспільного інтересу, кращих світових практик, 
встановлених вимог щодо якості даних і відкритості та прозорості діяльності; 
стимулювання розвитку на базі відкритих даних загальнодоступних 
проектів і сервісів (соціальних, громадських, медійних та комерційних), у тому 
числі у співпраці з органами влади, для підвищення відкритості та ефективності 
їх діяльності, надання якісних послуг та розвитку інноваційного бізнесу. 
Результати щорічної доповіді за 2020 рік Уповноваженого Верховної 
Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод 
людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого 
самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, 
організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими 
особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини 
і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і 
свобод людини і громадянина [ с.28, [32] свідчать, що в умовах пандемії 
COVID-19 значно зросла потреба у доступі насамперед до цифрової інформації 
та електронних шляхів її пошуку. Оприлюднення публічної інформації у 
форматі відкритих даних, тобто у форматі, що дозволяє автоматизовану 
обробку таких даних з метою їх повторного використання, сприяє 
забезпеченню інформаційних прав громадян, підвищенню рівня прозорості та 
відкритості, дає змогу громадянам самостійно отримувати необхідну 
інформацію, зокрема ту, що становить суспільний інтерес. Уповноваженим 
спільно із Мінцифрою впродовж липня-вересня 2020 року у формі безвиїзних 
перевірок проведено моніторинг стану оприлюднення на Єдиному державному 
веб-порталі відкритих даних (URL: https://data.gov.ua/) публічної інформації у 
 
 
40 
 
форматі відкритих даних всіма міністерствами. Під час моніторингу 
перевірялось забезпечення міністерствами реалізації права осіб на отримання 
інформації у форматі відкритих даних (відповідно до статті 101 Закону № 2939–
VI та Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі 
відкритих даних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 
жовтня 2015 року № 835). За результатами виявлених під час моніторингу 
порушень до міністерств було направлено відповідні акти реагування з 
рекомендаціями щодо їх усунення. Рекомендації Уповноваженого виконала 
переважна більшість міністерств. Найвищий рівень повноти оприлюднення 
інформації у форматі відкритих даних забезпечили: Мінекономіки – 58 наборів, 
Мінінфраструктури – 44, МВС – 40. Не виконано рекомендацій 
Уповноваженого та показано найнижчий рівень оприлюднення інформації: 
Мінрегіон – 2, Мінфін – 1, взагалі не оприлюднює інформацію у форматі 
відкритих даних Мінреінтерграції. Також Уповноваженим впродовж червня-
жовтня 2020 року за сприяння ПРООН проведено моніторинг оприлюднення 
інформації у форматі відкритих даних на місцевому рівні, перевірено 24 
обласні та 48 міських рад. Результати моніторингу засвідчили, що інформацію у 
форматі відкритих даних у найбільшому обсязі оприлюднюють Херсонська 
обласна рада, Дніпровська, Житомирська, Маріупольська, Тернопільська міські 
ради – близько 90% загальних і спеціальних наборів даних (інформація 
стосується переважно організаційної структури розпорядника, переліку об’єктів 
комунальної власності, звітів про використання бюджетних коштів, 
містобудівних обмежень, переліку перевізників, що надають послуги 
пасажирського автомобільного транспорту, маршрутів перевезення та розкладу 
руху громадського транспорту, відомостей про ярмарки тощо). Водночас 
критично низький відсоток оприлюднення наборів даних в Івано-Франківській, 
Харківській обласних радах, Бродівській, Валківській, Калуській міських радах 
– близько 10%.  
 
 
41 
 
Згідно зібраних даних лише окремі розпорядники публічної інформації 
належним чином забезпечують повноту та актуальність інформації 
оприлюдненої на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних 
(https://data.gov.ua/). Середній відсоток оприлюднення інформації склав: для 
міст-обласних центрів – 44%, для обласних рад – 23%, для міст-районних 
центрів – 24%. Згідно зібраних даних переважна більшість розпорядників 
публічної інформації належним чином забезпечують повноту та актуальність 
інформації оприлюдненої на Єдиному веб-порталі використання публічних 
коштів. Середній відсоток оприлюднення інформації склав: для міст-обласних 
центрів – 82%, для обласних рад – 76%, для міст-районних центрів – 75%. Дані 
моніторингу відображені на рис.2.5-2.6 
 
 
 
42 
 
 
Рисунок 2.5 - Відсоток оприлюднення наборів на Єдиному веб-порталі 
відкритих даних (міста обласного значення) [32]. 
 
 
 
43 
 
 
 
Рисунок 2.6 - Відсоток оприлюднення наборів на Єдиному веб-порталі 
відкритих даних (обласні ради) [32]. 
 
Таким чином, розпорядникам інформації з метою додержання прав 
людини на інформацію необхідно приділяти окрему увагу оновленню наборів 
 
 
44 
 
відкритих даних, а також уніфікації підходів до оприлюднення інформації 
окремими структурними підрозділами розпорядників, оскільки не у всіх 
перевірених органах місцевого самоврядування інформація оприлюднена у 
спосіб, який дає можливість знайти її швидко, в актуальному стані [c. 78-79 
[28].  
За такою статистикою можна зробити висновок, що загалом органи 
публічної влади як центрального, так і місцевого рівнів, не повною мірою 
дотримуються вимог законодавства щодо відкритих даних, а відтак 
перешкоджають своєю бездіяльністю реалізації конституційних прав громадян 
на вільний доступ до інформації. 
 
Висновки до розділу 2 
 
Одним із основних нормативно-правових актів, які регулюють відносини, 
пов’язані з отриманням публічної інформації в Україні, є Закон України "Про 
доступ до публічної інформації". Саме цей з акон дає визначення публічної 
інформації, встановлює порядок її отримання, зокрема порядок та підстави 
обмеження доступу до неї, окреслює коло запитувачів та розпорядників, 
обов’язки останніх, порядок оформлення запитів та строки їх розгляду, 
підстави відмови та відстрочки в задоволенні запитів, порядок оскарження 
правопорушень у сфері доступу до публічної інформації. 
Результати щорічної доповіді за 2020 рік Уповноваженого Верховної 
Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод 
людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого 
самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, 
організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими 
особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини 
і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і 
свобод людини і громадянина свідчать, що в умовах пандемії COVID-19 значно 
 
 
45 
 
зросла потреба у доступі насамперед до цифрової інформації та електронних 
шляхів її пошуку. Оприлюднення публічної інформації у форматі відкритих 
даних, тобто у форматі, що дозволяє автоматизовану обробку таких даних з 
метою їх повторного використання, сприяє забезпеченню інформаційних прав 
громадян, підвищенню рівня прозорості та відкритості, дає змогу громадянам 
самостійно отримувати необхідну інформацію, зокрема ту, що становить 
суспільний інтерес.  
За проведеною аналітикою можна зробити висновок, що загалом органи 
публічної влади як центрального, так і місцевого рівнів, не повною мірою 
дотримуються вимог законодавства щодо публічних даних даних, а відтак 
своїми діями чи бездіяльністю перешкоджають реалізації конституційних прав 
громадян на вільний доступ до інформації. 
За порушення законодавства у сфері публічних даних передбачено 
дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність. 
Суттєвим недоліком можливості притягнення винних до відповідальності є 
обмежений строк його застосування - 6 місяців з дня вчинення 
правопорушення, тому багатьом порушникам вдається уникнути 
відповідальності. Лише невідворотність покарання стимулюватиме посадових 
осіб публічних органів дотримуватися законодавства в частині належного 
забезпечення доступу громадськості до інформації. 
 
 
46 
 
РОЗДІЛ 3 
ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ПРИНЦИПІВ 
ВІДКРИТОСТІ ТА ПРОЗОРОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ 
ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ 
 
 
3.1 Компоненти ефективної реалізації політики відкритості та 
прозорості в органах публічної влади 
 
Узагальнений аналіз законодавчих актів України щодо оприлюднення 
інформації державними органами дозволяє визначити такі основні форми 
доступу: 
а) офіційні сайти державних органів, включаючи інформацію у форматі 
сайту на електронних носіях чи інших електронних повідомленнях, що їх 
видають державні службовці; 
б) офіційні повідомлення власних інформаційних служб державних 
органів, включаючи прес-конференції та публічні виступи уповноважених 
посадових осіб; 
в) офіційні засоби масової інформації (друковані та електронні ЗМІ та 
інші видання, наприклад бюлетені та збірники, визначені законом або 
регулюючим органом); 
г) повідомлення безпосередньо зацікавленим особам або їх 
представникам (усні, письмові, надані засобами зв'язку чи за допомогою 
спеціальних засобів); 
д) державні архіви та власні архіви органів, наділених владними 
повноваженнями; 
е) повідомлення в інших друкованих та електронних засобах масової 
інформації, а також у мережі Інтернет. 
 
 
47 
 
Доступ до інформації, що підлягає обов'язковому оприлюдненню, 
здійснюється через офіційні повідомлення, сайти державних органів та офіційні 
засоби масової інформації. Як правило, в інших формах надається інформація 
на запит особи або додаткова інформація (роз'яснення або консультації щодо 
правових актів чи планів діяльності державного органу), надання якої 
безпосередньо державними службовцями і через офіційні ЗМІ технічно та 
економічно неефективне. 
Розширенню доступу до інформації можуть сприяти такі заходи, як 
обов'язкове опублікування проектів певних актів державних органів та 
повідомлень про плани діяльності державних органів у засобах масової 
інформації, які не є офіційними. Але це потребує змін не лише в правових 
актах. 
Уже давно справжню проблему і водночас загрозу для інформаційної 
безпеки України становить саме неефективність процесів комунікації між 
громадянами і державними органами. 
Тому державою впроваджується цілісна і послідовна державна політика 
щодо їх пріоритетного розвитку і, зокрема, щодо використання електронних 
ресурсів. Розвиток та застосування інформаційних комунікативних технологій  
сприймається сьогодні не тільки як необхідна умова підвищення 
конкурентоспроможності вітчизняної економіки, але й як розширення 
можливостей її включення в світову систему господарства, та як засіб 
підвищення ефективності державного управління й місцевого самоврядування, 
подальшого розвитку демократії. 
Право на інформацію гарантується та забезпечується обов'язком суб'єктів 
владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації 
про свою діяльність і прийняті рішення та визначити спеціальні підрозділи або 
відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації. 
У різних державних органах комунікаційні підходи організовано по-
різному: це можуть бути структурні підрозділи цих органів, що виконують 
 
 
48 
 
інформаційно-аналітичні функції та забезпечують зв'язки із засобами масової 
інформації, громадськістю у вигляді департаментів, відділів, управлінь чи 
окремих спеціалістів (прес-служба). Комунікаційний підрозділ державного 
органу поширює серед громадськості інформацію про політику в певній галузі 
або про рішення, які належать до компетенції цього органу. 
Порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів 
місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації регулюється 
відповідним Законом. 
Органи державної зобов'язані надавати засобам масової інформації повну 
інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні канали, 
забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених 
чинним законодавством, не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх 
виробничий процес. Засоби масової інформації можуть проводити власне 
дослідження і аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого 
самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати. 
Інформаційні служби (інформаційні управління, інформаційно-аналітичні 
підрозділи, прес-служби, прес-центри, управління і центри громадських 
зв'язків, прес-бюро, прес-секретарі та прес-аташе з відповідним апаратом) 
органів державної влади та органів місцевого самоврядування збирають, 
аналізують, обробляють та оперативно надають інформацію про діяльність цих 
органів у повному обсязі засобам масової інформації, крім випадків, 
передбачених законодавством. 
Для висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого 
самоврядування їх інформаційні служби мають право використовувати такі 
форми підготовки та оприлюднення інформації (див. рис.3.1). 
Дотримання принципів відкритості й прозорості в діяльності органів 
державної влади для демократичного суспільства є ключовою передумовою 
утвердження демократії участі. Вони надають можливість громадянам та їх 
об’єднанням безперешкодно контактувати з посадовими та службовими 
 
 
49 
 
особами цих органів, здійснювати спільно з ними заходи публічного характеру, 
а також використовувати публічну інформацію для більш ефективної участі в 
прийнятті органами державної влади нормативно-правових актів [26].   
 
Форми 
підготовки та оприлюднення 
інформації 
Забезпечення 
Випуск і поширення публікацій (виступів) 
бюлетенів у ЗМІ керівників або 
(спеціальних 
Проведення прес-конференцій, інших 
бюлетенів), прес-
брифінгів, організація інтерв'ю з відповідальних 
релізів, оглядів, 
керівниками органів державної працівників органів 
інформаційних 
влади та органів місцевого державної влади та 
збірників, експрес-
самоврядування для працівників органів місцевого 
інформації тощо вітчизняних і зарубіжних ЗМІ самоврядування 
Інші форми 
Створення архівів поширення 
інформації про офіційної 
діяльність органів Підготовка  інформації, що не 
державної влади та і проведення теле-  суперечать 
органів місцевого і радіопередач законодавству 
самоврядування України 
  
 
 
Рисунок 3.1 - Форми підготовки та оприлюднення інформації 
 
Принципи відкритості й прозорості як важливі передумови для 
утвердження демократії участі в діяльності органів державної влади набуває 
дедалі важливішого значення в Україні. Значущим кроком у цьому напрямі 
стало запровадження трьох нових для України механізмів, що ґрунтуються на 
використанні низки електронних інструментів.  
1. Електронні петиції. Відповідно до статті 231 Закону України "Про 
звернення громадян", громадяни можуть звернутися до Президента України, 
Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого 
самоврядування з електронними петиціями через офіційний вебсайт органу, 
 
 
50 
 
якому вони адресовані, або вебсайт громадського об’єднання, що здійснює збір 
підписів на підтримку електронної петиції. В електронній петиції має бути 
викладено суть звернення, зазначено прізвище, ім’я, по батькові автора 
(ініціатора) електронної петиції, адресу електронної пошти. На вебсайті 
відповідного органу або громадського об’єднання, що здійснює збір підписів, 
обов’язково зазначають дату початку збору підписів та інформацію щодо 
загальної кількості та переліку осіб, які підписали електронну петицію [16]. 
Першим запрацював спеціальний розділ "Електронні петиції" вебсайту 
Президента України в 2015 році. Запровадження сайту електронних петицій до 
Президента України викликало неабиякий суспільний інтерес до цієї форми 
комунікації з владою та загалом себе виправдало як механізм учасницької 
демократії [17].  
2. ProZorro – електронна система публічних закупівель, яка прийшла на 
зміну паперовим державним тендерам, інформація про які зазвичай не була 
доступна широкій громадськості. Систему закупівель ProZorro було 
передбачено Законом України «Про публічні закупівлі» . Відповідно до статті 1 
цього Закону, має бути створено вебпортал уповноваженого органу з питань 
закупівель, що є інформаційно-телекомунікаційною системою, до складу якої 
належать модуль електронного аукціону і база даних. Він є частиною 
електронної системи закупівель та забезпечує створення, зберігання й 
оприлюднення всієї інформації про закупівлі, проведення електронного 
аукціону, автоматичний обмін інформацією, документами та користування 
сервісами з автоматичним обміном інформацією, доступ до якого здійснюється 
за допомогою мережі Інтернет. Функціонування вебпорталу уповноваженого 
органу функціонує, зокрема, завдяки наданню авторизованим електронним 
майданчикам платного доступу до модуля електронного аукціону та бази 
даних. Порядок надання доступу та розмір плати встановлює Кабінет Міністрів 
України [17].  
 
 
51 
 
3. Електронне декларування. Відповідно до статті 45 Закону України 
"Про запобігання корупції", особи, уповноважені на виконання функцій 
держави або місцевого самоврядування, зобов’язані щорічно до 1 квітня 
подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства 
декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого 
самоврядування за минулий рік за формою, що визначається Національним 
агентством [4]. Електронне декларування стало справжнім революційним 
проривом, оскільки вперше в історії України було надано доступ для широкої 
громадськості до статків осіб, уповноважених на виконання функцій держави 
або місцевого самоврядування. З жовтня 2015 року близько 120 тисяч 
посадовців оприлюднили свої прибутки, майно та активи за 2015 рік. 
Сучасна ера цифрових комунікацій залишає все менше і менше простору 
як для традиційних засобів масової інформації, так і для традиційних каналів 
спілкування з громадськістю, спонукаючи державних службовців, 
відповідальних за комунікації, набувати нових навичок, пов’язаних із медійною 
діяльністю (наприклад: копірайтер, контент-менеджер). Оскільки соціальні 
медіа-платформи постійно працюють над розробкою нових інструментів для 
кращої взаємодії з аудиторією та час від часу змінюють свої політики, то і 
державні службовці повинні постійно розвивати свої навички. У той же час, 
якщо ваша цільова аудиторія не має доступу або не користується інтернетом, в 
нагоді стануть традиційні засоби комунікації (особисті зустрічі, статті в 
місцевих друкованих виданнях, друковані матеріали). Зважаючи на це, обмін 
досвідом між поколіннями варто заохочувати, сприяючи розбудові 
інституційної пам’яті. 
Розуміння того, яким чином відповідність контенту цілям та завданням 
державної установи впливає на сприйняття інформації, і є частиною процесу 
створення та поширення новини державним комунікатором. Окрім того, варто 
мати на увазі, що створення та поширення контенту – це постійна діяльність, 
безперервний процес.  
 
 
52 
 
Особливий інтерес у контексті дослідження структури державно-
управлінської комунікації становить концепція канадського вченого 
Дж.Томсона. в межах якої ним розроблено складну структуру інформаційно-
комунікативних процесів у сфері державно-управлінської діяльності, 
складовими якої виступають:  
1. Семантичний (розкриває залежність процесів передачі інформації та 
виникнення комунікації між суб’єктами від вживаних знаково-мовних форм). 
Саме тому органи державної влади у своєму арсеналі мають володіти такими 
інституційними структурами, які б запроваджували відповідні мовні форми, для 
подолання протиріч між спеціалізованими та неспеціалізованими споживачами 
урядової інформації. Саме тому державно-управлінська інформація має бути 
багатозначною, лінгвістично різнобічною і при цьому семантично цілісною.  
2. Технічний (включає різні технічні засоби, які забезпечують реалізацію 
інформаційно-комунікативних процесів) є важливою складовою інформаційної 
діяльності органів державної влади, оскільки забезпечує функціонування 
спеціальних організаційних структур, кадрових центрів, які відповідають за 
технології збереження та передачі інформації, гарантуючи тим самим 
адекватність відповідних комунікативних повідомлень та їх просування у всій 
державно-управлінській вертикалі. Органи державної влади мають володіти 
необхідною кількістю каналів для поширення офіційної інформації у формі 
мовних (брифінгів, інтерв’ю керівників) паперових (урядові бюлетені, 
публікації у газетах та журналах), візуальних та електронних (канали 
державного телебачення, національні та регіональні системи зв’язку і т.п.), які 
забезпечують безперебійну комунікацію зі своїми громадянами.  
3. Інфлуєнтальний (забезпечує ступінь впливу інформації на людську 
свідомість) рівень інформаційно-комунікативної діяльності держави визначає 
джерела, передумови та фактори ефективності функціонуючих на 
інформаційному ринку ідей та уявлень про систему державного управління. 
Саме тому, на думку вченого “для підвищення ефективності своєї діяльності у 
 
 
53 
 
даному напрямку окремі суб’єкти державно-управлінської практики мають 
керуватись уявленнями адресної подачі інформації, враховуючи особливості 
аудиторії, яка має справу з певними повідомленнями… позиціоновані лозунги 
та заклики мають відповідати умовам соціального середовища, орієнтуватись 
на діючі у груповій та масовій свідомості традиції та звичаї, домінуючі 
стереотипи та звички“ [44]. 
Комунікаційний процес як частина управління неможливий без інформації, 
як бази для комунікації, та комунікації, як процесу передавання інформації в 
процесі управління. Саме тому якість роботи державних інституцій значною 
мірою залежить від добре налагодженого комунікаційного процесу. 
Комунікаційний процес починається вже на етапі формування та вибору ідеї, 
охоплює фазу перетворення ідеї в повідомлення (так зване кодування), 
супроводжується вибором каналу передавання інформації, подальшим 
безпосереднім передаванням повідомлення, трансформацією символів 
відправника в думки отримувача (декодування) та оцінювання/ уточнення 
повідомлення отримувачем.  
 Комунікаційний процес - це процес обміну інформацією між двома або 
більше людьми. Його мета - забезпечити передачу і розуміння інформації, що є 
предметом обміну.  Якщо взаємне розуміння не досягається, то комунікація не 
відбулася, з чого випливає, що обидві сторони грають у ній активну роль. 
Комунікаційний процес - це взаємодія сукупності елементів, невід’ємними 
елементами комунікаційного процесу є:   
1. Відправник - особа, що генерує ідею або збирає інформацію і передає її. 
2. Повідомлення - безпосередньо інформація. 
3. Канал - засіб передачі інформації (усна передача, наради, телефонні 
переговори, письмова передача, службові записки, звіти, електронна пошта, 
комп'ютерні мережі). 
4. Одержувач (адресат) - особа, якій призначена інформація і яка 
інтерпретує її. 
 
 
54 
 
Прозорість інформації стосовно діяльності влади на всіх рівнях покликана 
забезпечити для населення реальний доступ до інформації про прийняті ними 
рішення та про поточну діяльність. Інформаційна відкритість влади дозволяє 
громадянам отримувати адекватне уявлення та формувати критичні судження 
про стан суспільства та державних органів. Крім того, вона посилює 
ефективність громадського контролю за діяльністю органів державної влади. 
Право брати участь в управлінні справами держави є одним з основних 
політичних прав і свобод громадян. У свою чергу, право на інформацію про 
рішення органів державної влади є одним з основних і невід’ємних прав 
людини. Доступ до інформації про діяльність органів державної влади та 
місцевого самоврядування не може бути обмежений, і така інформація 
надається безкоштовно (за винятком окремих випадків). Особа, яка хоче 
отримати доступ до такої інформації, не повинна виправдовувати необхідність 
її отримання. Таке право на доступ до інформації є основою для здійснення 
громадського контролю за діяльністю органів державної влади та місцевого 
самоврядування. Відмова надавати інформацію може бути оскаржена у вищому 
органі влади, у державного службовця вищого рівня або в суді. 
Закони України регулюють встановлення вимог щодо забезпечення 
доступу громадян та організацій до інформації про діяльність державних 
інституцій взаємодії структурних підрозділів центрального апарату між собою 
та територіальними органами, визначення складу інформаційних ресурсів, 
розподіл обов’язків тощо. Наявність інформації про діяльність органів влади 
(наприклад, про умови надання адміністративних послуг) є одним із важливих 
елементів, що впливають на якість комунікації щодо функціональної користі 
державної установи. Відкритість та доступність інформації про послуги також 
дозволяє споживачам отримати більш широке та глибоке розуміння своїх прав 
та обов’язків та оцінювати якість надання послуг. Відповідно суб’єкт 
здійснення владних повноважень завдяки відгукам громадян має можливість 
вдосконалювати систему надання послуг. 
 
 
55 
 
Можна виділити наступні імовірні способи доступу до інформації про 
діяльність органів влади (рис. 3.2): 
Водночас, доступ до інформації про діяльність органів публічної влади 
грунтується на принципах: 
- доступності та відкритості інформації; 
- безпеки особи, суспільства та держави; 
- інформування громадян про діяльність органів влади; 
 
 
Розміщення інформації в 
інформаційно-телекомунікаційних 
мережах, включаючи інтернет 
  
Розміщення інформації в громадських 
місцях (на стендах, дошках оголошень 
тощо) 
 
Ознайомлення з документами органів 
влади 
 
Присутність на засіданнях органів 
влади 
 
Надання інформації за запитом 
 
Публікація інформації 
 
 
Рисунок 3.2 - Способи доступу до інформації про діяльність органів влади. 
 
- законності пошуку, отримання та передачі інформації; 
 - надання достовірної інформації; 
 - захисті права на інформацію. 
 
 
56 
 
Слід зазначити, що серед пріоритетних заходів, спрямованих на 
підвищення рівня обізнаності громадськості про діяльність органів влади, є: 
 - підготовка та публікація публічних звітів про їх діяльність; 
 - видання буклетів, листівок та інших інформаційних матеріалів; 
 - залучення уваги ЗМІ до роботи органів влади (допомога засобам масової 
інформації у висвітленні роботи органів влади, сприяння у підготовці 
аналітичних матеріалів); 
 - проведення широкомасштабної роз’яснювальної роботи серед населення. 
Крім того, органи влади повинні продовжувати працювати над 
забезпеченням надання громадянам та організаціям інформації про свою 
діяльність через різні інформаційні канали. При цьому варто мати на увазі, що і 
веб-сайти державних установ, і їхні акаунти у соціальних мережах є власними 
медіа державних установ, що працюють на підтримку постійної комунікації з 
громадськістю. 
Аналіз та узагальнення зарубіжного досвіду щодо побудови відносин між 
державою і суспільством, зокрема Канади, Нідерландів, США, дозволив 
визначити перспективні напрями вдосконалення механізмів комунікативної 
діяльності місцевих органів влади в Україні: посилення прозорості діяльності 
владних органів та наближення їх до громадян-споживачів публічних послуг; 
формування організаційно-правових умов для розвитку діалогу між владою і 
громадськістю; перехід до партнерського співробітництва; підвищення 
відповідальності державних службовців за якість надання публічних послуг; 
запровадження інтегрованих комунікативних технологій і принципів 
маркетингу в діяльність владних установ; зміцнення зв‘язку професійного 
навчання державних службовців із процесами демократизації управління тощо. 
 
3.2 Практичні аспекти ефективної комунікації державних органів та 
органів місцевого самоврядування з громадськістю 
 
 
 
57 
 
Електронне урядування - форма організації державного управління, яка 
сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів 
державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням 
інформаційно-телекомунікаційних технологій для формування нового типу 
держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян [19]. 
З огляду на міжнародний досвід розвиток електронного урядування є 
одним з основних факторів забезпечення успішності реформування та 
підвищення конкурентоспроможності країни. Реформа будь-якої галузі в 
сучасних умовах спрямована на широке використання сучасних інформаційно-
комунікаційних технологій для досягнення необхідного рівня ефективності та 
результативності. Адже саме інструменти е-урядування здатні забезпечити 
значне покращення якості обслуговування фізичних і юридичних осіб та 
підвищення відкритості, прозорості та ефективності діяльності органів 
державної влади та органів місцевого самоврядування (далі - органи влади). 
Крім того, запровадження електронного урядування є базовою передумовою 
для розбудови в Україні ефективних цифрової економіки і цифрового ринку та 
його подальшої інтеграції до єдиного цифрового ринку ЄС (EU Digital Single 
Market Strategy). 
Згідно з останнім дослідженням ООН (United NationsЕ-government Survey 
2016) щодо розвитку електронного урядування(E-Government Development 
Index) Україна посіла 62 місце серед 193 країн. 
Це свідчить про значне відставання України від світових темпів розвитку 
електронного урядування та необхідність удосконалення державної політики у 
даній сфері, спрямованої на розв’язання таких першочергових проблем, як: 
недостатній рівень єдиної координації, контролю та взаємодії замовників 
завдань і проектів у сфері інформатизації та розвитку електронного урядування; 
економічна криза, що призвела до зменшення обсягу фінансування 
завдань та проектів у сфері розвитку електронного урядування; 
 
 
58 
 
низька якість, ефективність та результативність реалізації проектів і 
завдань у зазначеній сфері; 
несформованість та недосконалість нормативно-правової бази, що 
регулює сферу розвитку електронного урядування; 
низька якість управління розробленням, впровадженням, підтримкою 
функціонування та розвитком інформаційно-телекомунікаційних систем (бази 
даних, реєстри тощо) та ресурсів (центри обробки даних, телекомунікаційні 
мережі тощо) органів влади; 
несформованість базової інформаційно-телекомунікаційної інфра-
труктури електронного урядування як техніко-технологічної основи для 
реалізації всіх проектів і завдань у зазначеній сфері; 
відсутність автоматизованого обміну даними та інтероперабельності між 
інформаційно-телекомунікаційними системами органів влади; 
недостатній рівень інформаційної безпеки та захисту інформації в 
інформаційно-телекомунікаційних системах органів влади; 
низькі темпи запровадження електронних форм взаємодії між органами 
влади і фізичними та юридичними особами, зокрема надання електронних 
послуг та доступу до відкритих даних; 
неврегульованість питання електронної ідентифікації та автентифікації 
фізичних та юридичних осіб під час взаємодії з органами влади; 
низькі темпи розвитку внутрішніх систем електронного документообігу 
та сучасних інформаційно-аналітичних інструментів підтримки прийняття 
управлінських рішень; 
недостатній рівень готовності державних службовців та працівників 
органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб до 
запровадження і використання інструментів електронного урядування; 
цифрова нерівність у використанні інформаційно-комунікаційних 
технологій між органами влади на центральному та місцевому рівні; 
недостатній рівень участі громадян та контролю у зазначеній сфері. 
 
 
59 
 
Указом Президента України 12 січня 2015 р. № 5 схвалено Стратегію 
сталого розвитку "Україна - 2020" [16], метою якої є впровадження в Україні 
європейських стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі. 
Однією з першочергових завдань Стратегії є реалізація децентралізації та 
реформа державного управління. 
Саме реформа державного управління покликана до побудови прозорої 
системи державного управління, створення професійного інституту державної 
служби, забезпечення її ефективності. Результатом впровадження реформи має 
стати створення ефективної, прозорої, відкритої та гнучкої структури публічної 
адміністрації із застосуванням новітніх інформаційно-комунікативних 
технологій (е-урядування), яка здатна виробляти і реалізовувати цілісну 
державну політику, спрямовану на суспільний сталий розвиток і адекватне 
реагування на внутрішні та зовнішні виклики. 
Відповідно до Стратегії сталого розвитку “Україна-2020”, Кабінетом 
Міністрів України був затверджений середньостроковий план пріоритетних дій 
Уряду до 2020 року [19] в якому розвиток електронного урядування визначено 
одним з першочергових пріоритетів реформування системи державного 
управління. У межах реалізації  Угоди про асоціацію між Україною та 
Європейським Союзом Україна має забезпечити комплексний розвиток 
електронного урядування відповідно до європейських вимог. 
Реалізація Концепції покликана підтримати координацію та співпрацю 
органів державної влади та органів місцевого самоврядування для досягнення 
необхідного рівня ефективності та результативності розвитку електронного 
урядування, просування ідеї реформування державного управління та 
децентралізації на базі широкого використання сучасних інформаційно-
комунікаційних технологій в усій країні (див. рис. 3.3). 
 
 
60 
 
 
 
Рисунок 3.3 - Пріоритетні напрямки розвитку 
 
Основними принципами для реалізації Концепції визначені: 
1. Цифровий за замовчуванням.  
Цей принцип передбачає, що забезпечення будь-якої діяльності органів 
влади (у тому числі надання публічних послуг, забезпечення міжвідомчої 
взаємодії, взаємодії з фізичними та юридичними особами, інформаційно-
аналітичної діяльності) передбачає електронну форму реалізації як пріоритетну, 
а планування та реалізацію будь-якої реформи, проекту чи завдання - із 
застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій; 
2. Одноразове введення інформації. 
В межах реалізації цього підходу передбачається, що фізичні та юридичні 
особи лише один раз подають інформацію до органів влади, а у подальшому ця 
інформація повторно використовується органами влади для надання публічних 
послуг та виконання інших владних повноважень з дотриманням вимог захисту 
інформації та персональних даних; 
3. Сумісність за замовчуванням. 
 
 
61 
 
Цей принцип передбачає здійснення проектування та функціонування 
інформаційно-телекомунікаційних систем в органах влади відповідно до 
єдиних відкритих вимог та стандартів для забезпечення їх подальшої сумісності 
та електронної взаємодії та повторного використання; 
4. Доступність та залучення громадян; 
5. Відкритість та прозорість; 
6. Довіра та безпека. 
Повсякденне життя громадян стає дедалі все більш “цифровим”, що 
передбачає високий рівень очікувань від діяльності органів влади, зокрема 
розвитку сучасних електронних форм взаємодії, прозорості та відкритості 
діяльності, залучення громадян до прийняття управлінських рішень. 
На сучасному етапі розвитку країни вбачається можливість використання 
консервативного або трансформаційного шляхів для подальшого розвитку 
електронного урядування [ 50]. 
Консервативний шлях має еволюційний характер та суттєво не змінює 
існуючі принципи та цілі розвитку наявної інфраструктури електронного 
урядування, що може призвести до відставання від світових темпів розвитку. 
Натомість трансформаційний шлях, який пропонується в рамках даної 
Концепції, має революційний характер та робить акцент на посиленні 
функціональних можливостей електронного урядування та зниженні витрат 
органів влади на реалізацію владних повноважень шляхом застосування 
сучасних інноваційних підходів, методологій та технологій, а також 
застосування перспективних форм організації виконання завдань і проектів 
розвитку електронного урядування, зокрема публічно-приватного партнерства. 
Для досягнення мети Концепції слід забезпечити виконання комплексних 
заходів за такими напрямами: 
модернізація публічних послуг та розвиток взаємодії влади, громадян і 
бізнесу за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій; 
 
 
62 
 
модернізація державного управління за допомогою інформаційно-
комунікаційних технологій; 
управління розвитком електронного урядування. 
Розвиток та поширення сучасних інформаційно-комунікаційних 
технологій створює нові можливості для забезпечення взаємодії та співпраці 
органів влади, громадян і бізнесу, високоякісного обслуговування фізичних та 
юридичних осіб державою, у тому числі залучення громадян до проектування 
електронних послуг та отримання якісного зворотного зв’язку. 
Розвиток та підтримка доступних та прозорих, безпечних та не 
корупційних, найменш затратних, швидких та зручних електронних послуг 
дасть змогу покращити якість надання публічних послуг фізичним та 
юридичним особам, підвищити їх мобільність та конкурентоспроможність, 
зменшити корупційні ризики та забезпечити, щоб електронні послуги 
обслуговували економіку майбутнього.[  ]. 
З урахуванням переваг технологій електронних послуг основними 
заходами із забезпечення розвитку електронного урядування в Україні за даним 
напрямом є: 
запровадження електронних послуг, у тому числі адміністративних, в усіх 
сферах суспільного життя, а також надання інтегрованих електронних послуг за 
життєвими та бізнес-ситуаціями; 
реалізація принципу єдиного вікна (“one-stop-shop“) шляхом забезпечення 
розвитку та функціонування Єдиного державного порталу адміністративних 
послуг як єдиної точки доступу фізичних та юридичних осіб до електронних 
послуг; 
розвиток електронних публічних закупівель, електронних договорів і 
рахунків, електронних аукціонів; 
стимулювання використання електронних послуг фізичними та 
юридичними особами. 
 
 
63 
 
Активне впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в 
систему суспільно-політичних відносин значно розширює можливості громадян 
щодо їх участі в процесах державного управління та впливу на прийняття 
управлінських рішень, створює умови для формування якісно нового рівня 
взаємодії органів влади та громадян. 
З урахуванням переваг електронних інструментів залучення громадян до 
процесів управління основними заходами із забезпечення розвитку 
електронного урядування в Україні за даним напрямом є: 
розвиток інституту електронних звернень та електронних петицій; 
розвиток інструментів “відкритий бюджет”, “громадський бюджет”,он-
лайн обговорення проектів нормативно-правових актів та інших інструментів 
участі громадян у прийнятті управлінських рішень; 
запровадження електронних форм зворотного зв’язку на офіційних веб-
сайтах органів влади, у тому числі тематичних, для отримання якісного 
зворотного зв’язку з різних питань; 
широке залучення громадських об’єднань та профільних асоціацій до 
планування розвитку та моніторингу стану розвитку електронного урядування; 
стимулювання використання електронних інструментів залучення 
громадян та підтримка громадських ініціатив у сфері електронного урядування. 
Розвиток інфраструктури електронної ідентифікації дасть змогу 
забезпечити зручний та безпечний доступ громадян та суб’єктів 
господарювання до визначених даних з інформаційних систем органів влади, 
різноманітних електронних послуг та інтерактивних інструментів без 
необхідності використання декількох облікових записів в різних інформаційних 
системах, сприятиме розвитку електронних форм взаємодії громадян та 
держави. 
Державне управління в Україні потребує модернізації шляхом 
реінжинірингу існуючих та проектування оновлених адміністративних процесів 
в органах влади, оптимізованих з використанням сучасних інформаційно-
 
 
64 
 
комунікаційних технологій, спрямованих на електронну взаємодію та спільну 
роботу, відкритість та прозорість для громадян. 
Запровадження автоматизованого обміну даними між інформаційно-
телекомунікаційними системами органів влади дасть змогу забезпечити 
підвищення ефективності роботи органів влади шляхом скорочення часу 
отримання необхідних даних, покращення якості та актуальності опрацьованих 
даних, ліквідації багаторазового збору та дублювання даних в різних 
інформаційних системах, покращення доступності інформаційних ресурсів та їх 
систематизацію. 
З урахуванням переваг технологій електронної взаємодії основними 
заходами із забезпечення розвитку електронного урядування в Україні за даним 
напрямом є: 
запровадження системи електронної взаємодії державних електронних 
інформаційних ресурсів; 
розвиток електронної взаємодії суб’єктів владних повноважень на базі 
системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів, 
у тому числі підключення базових державних реєстрів і баз даних, центрів 
надання адміністративних послуг, а також розвиток транскордонної 
електронної взаємодії; 
розвиток організаційної, технічної та семантичної інтероперабельності 
інформаційно-телекомунікаційних систем органів влади, у тому числі 
поширення унікального номера запису в реєстрі єдиного демографічного 
реєстру для зв’язування даних в різних державних реєстрах та базах даних. 
Розвиток електронного документообігу забезпечить підвищення 
оперативності та ефективності у вирішенні поставлених перед органами влади 
задач у розрізі роботи із документами за рахунок прискорення та оптимізації 
внутрішніх процесів діловодства, посилення виконавської дисципліни та 
відповідного поточного контролю за нею, зміцнення інформаційно-аналітичної 
 
 
65 
 
підтримки прийняття управлінських рішень, підвищення відкритості та 
прозорості діяльності цих органів. 
З урахуванням переваг технологій електронного документообігу 
завданнями із забезпечення розвитку електронного урядування в Україні за 
даним напрямом є: 
розвиток систем внутрішнього електронного документообігу в органах 
влади та системи електронної взаємодії органів виконавчої влади; 
запровадження державного електронного архіву та електронних архівів 
органів влади і визначення порядку передачі електронних документів в 
державний електронний архів та порядку їх архівного зберігання; 
визначення порядку приймання-передачі електронних документів до 
державних архівних установ, архівних установ районних держадміністрацій та 
міських рад; 
визначення вимог до формату уніфікованого інформаційного об’єкта, що 
призначений для обміну електронними документами. 
Ефективне управління будь-якою галуззю у сучасних умовах неможливе 
без широкого застосування сучасних інструментів електронного урядування, у 
тому числі автоматизації обробки великих об’ємів даних та інформаційно-
аналітичного забезпечення прийняття управлінських рішень, оптимізації та 
автоматизації адміністративних процесів, запровадження електронних форм 
взаємодії. 
Основними завданнями із забезпечення розвитку електронного 
урядування у базових галузях України є запровадження інформаційно-
телекомунікаційних систем підтримки прийняття управлінських рішень та 
автоматизації адміністративних процесів (зокрема з використанням 
перспективних геоінформаційних технологій, Інтернету речей, технологій 
опрацювання даних великих обсягів (Big Data) і Blockchain). що дасть змогу 
забезпечити ефективний розвиток електронного урядування та підвищити 
якість і результативність реалізації проектів у зазначеній сфері, якість 
 
 
66 
 
управління та підтримки інформаційно-телекомунікаційних систем органів 
влади. 
Створення, розвиток та експлуатація інформаційно-телекомунікаційних 
систем органів влади здійснюються з урахуванням необхідності їх сумісності з 
базовою інформаційно-телекомунікаційною інфраструктурою електронного 
урядування та вимог законодавства у сфері захисту інформації. 
З урахуванням переваг ефективної системи управління завданнями із 
забезпечення розвитку електронного урядування в Україні за даним напрямом 
є: 
забезпечення ефективної роботи Міжгалузевої ради з питань розвитку 
електронного урядування; 
аналіз та систематизація нормативно-правової бази з питань електронного 
урядування, інформаційно-комунікаційних технологій на предмет їх дієвості та 
досягнення задекларованої мети та стратегічних цілей; 
актуалізація та розроблення нових нормативно-правових актів з питань 
електронного урядування, інформаційно-комунікаційних технологій, 
інформаційного суспільства та електронних адміністративних послуг тощо; 
надійний захист персональних даних та прав на приватність особи з 
метою зміцнення довіри до он-лайн середовища; 
модернізація і забезпечення виконання Національної програми 
інформатизації та регіональних програм інформатизації; 
запровадження проектного підходу до реалізації проектів у сфері 
електронного урядування та стандартів управління інформаційними системами; 
гармонізація та запровадження міжнародних стандартів у сфері 
інформаційних технологій; 
формування ефективної системи управління проектами з інформатизації 
та електронного урядування в органах влади, у тому числі вимог до 
розроблення, оцінки інвестицій та результативності таких проектів; 
 
 
67 
 
забезпечення багаторазового використання інформаційно-
телекомунікаційних систем з метою мінімізації бюджетних витрат та створення 
дублюючих систем та рішень; 
централізація підтримки функціонування державних електронних 
інформаційних ресурсів та здійснення типових заходів з інформатизації; 
визначення єдиних правил та вимог до створення, ведення і 
функціонування державних електронних інформаційних ресурсів та 
запровадження національного реєстру електронних інформаційних ресурсів; 
розвиток міжнародного співробітництва та інтеграція до 
загальноєвропейських проектів з розвитку електронного урядування; 
забезпечення захисту інформації в державних електронних 
інформаційних ресурсах; 
сприяння підвищенню готовності фізичних та юридичних осіб до 
використання інструментів електронного урядування; 
сприяння популяризації електронного урядування в Україні. 
До проведення моніторингу з метою дотримання об’єктивності та 
неупередженості залучатимуться громадські об’єднання, незалежні інститути та 
експерти. 
Координація та контроль за реалізацією положень Концепції 
здійснюються Державним агентством з питань електронного урядування. 
Очікувані результати 
Реалізація Концепції дасть змогу: 
підвищити ефективність роботи органів влади і досягти якісно нового 
рівня управління державою, що базується на принципах результативності, 
ефективності, прозорості, відкритості, доступності, довіри та підзвітності; 
покращити якість надання публічних послуг фізичним та юридичним 
особам відповідно до європейських вимог, а також забезпечити необхідну 
мобільність і конкурентоспроможність громадян та суб’єктів господарювання в 
сучасних економічних умовах (див.рис.3.4) 
 
 
68 
 
 
 
 
Рисунок 3.4 Публічні послуги для громадян та бізнесу.  
Шляхи покращення 
 
мінімізувати корупційні ризики під час виконання владних повноважень; 
покращити інвестиційну привабливість, діловий клімат та 
конкурентоспроможність країни; 
стимулювати соціально-економічний розвиток в Україні. Фінансування 
заходів щодо реалізації Концепції здійснюється за рахунок коштів державного і 
місцевих бюджетів, затверджених на відповідний рік, а також інших не 
заборонених законодавством джерел. 
Центральні органи виконавчої влади під час формування бюджетного 
запиту на відповідний рік передбачають видатки на реалізацію заходів 
Концепції. 
Належне документування управлінської діяльності забезпечує 
доступність, всеосяжність та надійність інформації і, тим самим, гарантує 
доступ до інформації та відкритість даних. Як зазначено в Керівництві з 
 
 
69 
 
Відкритого уряду [49], "саме діловодство не досягне відкритості, але 
відкритість неможлива без нього". 
Належні процедури діловодства гарантують, що інформація достовірна та 
надійна, її можна швидко і легко отримати, зберігати протягом певного періоду 
часу, нею можна безпечно та правильно розпоряджатися і вона належно 
захищена, якщо приватна або конфіденційна. 
Ключові заходи, зпроваджені владою в цьому напрямку наведено на 
рисунку 3.5 
Механізми відкритого уряду часто ґрунтуються на припущенні, що 
громадяни та громадянське суспільство вимагатимуть та отримуватимуть 
доступ до інформації й використовуватимуть її для залучення відповідальних 
осіб. Це можливо тільки там, де громадянське суспільство вільне від обмежень і 
не боїться можливих наслідків. Громадянський простір окреслено як "свободу 
та засоби (для окремих людей та організованих груп) говорити, отримувати 
доступ до інформації, приєднуватися, організовувати та брати участь в 
ухваленні рішень на державному рівні" та означено як важливу передумову 
відкритого уряду [22]. 
Залучення громадськості, ще відоме як участь громадськості, 
привернення громадськості та їхнє поєднання, стосується тієї ситуації, за якої 
уряд активно співпрацює з громадянами, громадянським суспільством та 
іншими групами зацікавлених сторін. 
 
 
 
70 
 
 
 
Рисунок 3.5 - Розвиток та впровадження електронного документообігу 
публічних органів. Ключові заходи. 
 
Залучення громадськості може відбуватися на будь-якому етапі 
політичного циклу, починаючи з визначення пріоритетів через інформування та 
ухвалення рішень і завершуючи впровадженням та оцінкою політики. Воно 
також може відбуватися на різних рівнях: від громадських консультацій, де 
зацікавлені сторони інформують про процес прийняття рішень, до участі у 
формуванні бюджету, де громадяни самостійно приймають остаточне рішення. 
Міжнародна асоціація з участі громадськості [ 27] визначає 5 рівнів участі: 
 1. Інформування: надавати громадськості збалансовану та об’єктивну 
інформацію, яка допоможе їй у розумінні проблем й у пошуку альтернатив, 
можливостей та рішень. 
 2. Консультування: отримувати громадську думку щодо аналізу, 
альтернатив та/або рішень. 
 
 
71 
 
 3. Залучення: працювати безпосередньо з громадськістю упродовж 
усього процесу, щоб забезпечити послідовне розуміння та розгляд суспільних 
проблем і прагнень. 
4. Співпраця: співпрацювати з громадськістю у кожному аспекті рішення, 
включно з розробкою альтернатив та визначенням бажаного рішення. 
5. Уповноваження: надати громадськості можливість остаточного 
ухвалення рішення. 
Враховуючи підвищення ролі громадянського суспільства в різних 
сферах діяльності органів державної влади та органів місцевого 
самоврядування, зокрема щодо впровадження реформ, на підтримку ініціативи 
громадськості, а також з метою налагодження ефективного діалогу та 
партнерських відносин органів державної влади, органів місцевого 
самоврядування з організаціями громадянського суспільства, передусім з 
питань забезпечення прав і свобод людини і громадянина, Указом Президента 
України від 26 лютого 2016 р. № 68/2016, затверджено Національну стратегію 
сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки 
[13]. 
Метою Стратегії є створення сприятливих умов для розвитку 
громадянського суспільства, налагодження ефективної взаємодії громадськості 
з органами державної влади, органами місцевого самоврядування на засадах 
партнерства, забезпечення додаткових можливостей для реалізації та захисту 
прав і свобод людини і громадянина, задоволення суспільних інтересів                      
з використанням різноманітних форм демократії участі, громадської ініціативи 
та самоорганізації. 
Неодмінними складовими стабільності взаємовідносин влади та 
інститутів громадянського суспільства є досконалість нормативно-правової 
бази, відкритість та прозорість діяльності владних структур, врахування 
громадської думки при застосуванні нових форм і технологій роботи з 
 
 
72 
 
громадськістю, залучення громадян до участі в реалізації муніципальних і 
регіональних соціальних програм. 
На сьогодні прийняття низки законодавчих актів дозволяє констатувати 
розширення правового поля для взаємодії органів публічної влади та інститутів 
громадянського суспільства. Серед інструментів такої взаємодії варто 
виокремити:  консультації з громадськістю;  роботу громадських рад;  участь          
у роботі спільних робочих груп (складаються із представників органів 
виконавчої влади, законодавчої влади, місцевих органів влади) тощо. На 
загальнодержавному та місцевому рівнях:  доступ до публічної інформації, 
інформаційні запити, звернення до депутатів, до органів державної влади;  
участь у громадських слуханнях, проведення громадських експертиз, участь у 
реалізації політики через конкурси соціальних проектів.  
 
Висновки до розділу 3 
 
То ж визначимо шляхи забезпечення та удосконалення принципів 
відкритості та прозорості в діяльності органів державної влади та місцевого 
самоврядування. Уже давно справжню проблему і водночас загрозу для 
інформаційної безпеки України становить саме неефективність процесів 
комунікації між громадянами і державними органами. Для висвітлення 
діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування 
повинні функціонувати належним чином створені професійні інформаційні 
служби, які забезпечать різні форми підготовки та оприлюднення інформації. 
Державою впроваджується цілісна і послідовна державна політика щодо 
пріоритетного розвитку і використання електронних ресурсів. Розвиток та 
застосування інформаційних комунікативних технологій сприймається сьогодні 
не тільки як необхідна умова підвищення конкурентоспроможності вітчизняної 
економіки, але й як розширення можливостей її включення в світову систему 
 
 
73 
 
господарства, та як засіб підвищення ефективності державного управління й 
місцевого самоврядування, подальшого розвитку демократії. 
Електронне урядування - форма організації державного управління, яка 
сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів 
державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням 
інформаційно-телекомунікаційних технологій для формування нового типу 
держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян. 
З огляду на міжнародний досвід, розвиток електронного урядування є 
одним з основних факторів забезпечення успішності реформування та 
підвищення конкурентоспроможності країни. 
Державне управління в Україні потребує модернізації шляхом 
реінжинірингу існуючих та проектування оновлених адміністративних процесів 
в органах влади, оптимізованих з використанням сучасних інформаційно-
комунікаційних технологій, спрямованих на електронну взаємодію та спільну 
роботу, відкритість та прозорість для громадян. 
Запровадження автоматизованого обміну даними між інформаційно-
телекомунікаційними системами органів влади дасть змогу забезпечити 
підвищення ефективності роботи органів влади шляхом скорочення часу 
отримання необхідних даних, покращення якості та актуальності опрацьованих 
даних, ліквідації багаторазового збору та дублювання даних в різних 
інформаційних системах, покращення доступності інформаційних ресурсів та їх 
систематизацію. 
Неодмінними складовими досконалості нормативно-правової бази, 
відкритості та прозорість діяльності владних структур є стабільні 
взаємовідносин влади та інститутів громадянського суспільства. Лише з 
урахуванням громадської думки, залученням громадян до участі в реалізації 
муніципальних і регіональних соціальних програм, наша країна може 
вважатися відкритою і демократичною. 
 
 
74 
 
ВИСНОВКИ 
 
Узагальнюючи результати здійсненого дослідження щодо визначення 
напрямів підвищення прозорості та відкритості органів державної влади та 
місцевого самоврядування в Україні та рекомендацій щодо їх наукового і 
практичного використання, сформулюємо низку положень й висновків. 
Зокрема, констатуємо, що сучасний рівень прозорості та відкритості 
органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні спричинив 
потребу у створенні окремого напрямку, який об’єднує знання різних галузей. 
На основі комплексного підходу, розкривши концептуальні засади щодо 
визначення поняття прозорості та відкритості органів публічної влади та 
причин її недосконалості, здійснено спробу розробки принципів підвищення 
рівня прозорості та відкритості органів державної влади та місцевого 
самоврядування в Україні, як нагального чинника ефективності публічної 
діяльності. 
Застосування різних методів дослідження поняття "відкритість" та 
"прозорість" та змісту вітчизняної інформаційної політики в державних органах 
дозволило проаналізувати сучасний стан її функціонування, виявити недоліки, 
а також сформувати певні вимоги та параметри застосування на шляху її 
покращення. 
Проаналізовано вітчизняне законодавство та міжнародний досвід, що 
регулює суспільні відносини у сфері публічності та відкритості органів 
державної влади та місцевого самоврядування: Конституція України; Закон 
України "Про інформацію"; Закон України "Про доступ до публічної 
інформації", Закон України "Про порядок висвітлення діяльності органів 
державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами 
масової інформації", Укази та Розпорядження Президента України; міжнародні 
договори та рішення міжурядових організацій; постанови та розпорядження 
Кабінету Міністрів України; міжвідомчі та відомчі нормативно-правові акти 
 
 
75 
 
(накази, інструкції, положення, постанови, програми, листи, рекомендації 
тощо). Ці нормативно-правові акти можуть бути використані органами 
публічної влади у своїй діяльності задля підвищення рівня відкритості та 
прозорості своєї діяльності та покращення комунікації з громадськістю.  
В роботі визначені проблеми щодо відкритості та прозорості в діяльності 
органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні, найбільш 
важливою серед яких є недосконалість нормативно-правового регулювання, що 
встановлює відповідальності за їх порушення. Практична значущість цієї 
роботи полягає в розробленні алгоритму формування єдиних підходів до 
забезпечення відкритості та прозорості органів державної влади та місцевого 
самоврядування в Україні шляхом внесення змін до Кодексу України про 
адміністративні правопорушення та розвитку електронного урядування в 
Україні. 
З метою посилення рівня прозорості та відкритості органів державної 
влади та місцевого самоврядування визначено шляхи застосування у цій сфері 
принципів електронної демократії та надання адміністративних послуг 
органами публічної влади в електронному вигляді без особистого звернення 
запитувача. Одним із завдань роботи було показати, що забезпечення 
прозорості та відкритості органів державної влади та місцевого самоврядування 
в Україні може бути реалізовано на основі співпраці з громадськістю. 
Акцентовано увагу на тій обставині, що чітке розуміння потреби 
суспільства у високому рівні відкритості та прозорості органів державної влади 
та місцевого самоврядування є запорукою успіху демократичних принципів 
розвитку держави в цілому. 
Результатом роботи є формування пропозицій по покращенню рівня 
відкритості та прозорості в діяльності публічних органів та механізм їх 
реалізації  крізь призму адміністративно-правових заходів, поданих у даній 
роботі. 
 
 
76 
 
Комплексне вивчення та дослідження питання прозорості та відкритості в 
діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні 
надасть змогу позбутися хаотичних підходів до розв’язання означених проблем. 
Розуміння сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та їх 
використання органами публічної влади дозволить значно розширити 
можливості Української держави в різних сферах суспільних відносин. 
 
 
77 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Конституція України / [Електронний ресурс] URL:  
https://zakon.rada.gov.ua; 
2. Верховна Рада України / Кодекс України про адміністративні 
правопорушення [Електронний ресурс] URL: https://zakon.rada.gov.ua; 
3. Верховна Рада України / Кримінальний Кодекс України / [Електронний 
ресурс] URL: https://zakon.rada.gov.ua; 
4. Верховна Рада України / Закон України „Про запобігання корупції“/ 
[Електронний ресурс] URL: https://zakon.rada.gov.ua; 
5. Верховна Рада України / Закон України „Про державну службу“/ 
[Електронний ресурс] URL: https://zakon.rada.gov.ua; 
6. Верховна Рада України / Закон України „Про інформацію“/ 
[Електронний ресурс] URL: https://zakon.rada.gov.ua; 
7. Верховна Рада України / Закон України „Про місцеве самоврядування“/ 
[Електронний ресурс] URL: https://zakon.rada.gov.ua; 
8. Верховна Рада України/ Закон України „Про громадські об'єднання“/ 
[Електронний ресурс] URL:  https://zakon.rada.gov.ua; 
9. Верховна Рада України/ Закон України „Про ратифікацію Конвенції 
Ради Європи про доступ до офіційних документів“ [Електронний ресурс] URL:  
https://zakon.rada.gov.ua; 
10. Верховна Рада України/ Закон України „Про звернення громадян“/ 
[Електронний ресурс] URL: https://zakon.rada.gov.ua 
11. Верховна Рада України/ Закон України „Про доступ до публічної 
інформації“/ [Електронний ресурс] URL:  https://zakon.rada.gov.ua 
12. Верховна Рада України/ Закон України "Про порядок висвітлення 
діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в 
Україні засобами масової інформації" [Електронний ресурс] URL: 
https://zakon.rada.gov.ua. 
 
 
78 
 
13. Президент України/ Указ від 26 лютого 2016 р. № 68/2016 "Про  
сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні"/[Електронний 
ресурс] URL: https://zakon.rada.gov.ua; 
14. Президент України / Указ від 30 вересня 2019 року № 722/2019 „Про 
Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року“ / [Електронний ресурс]                           
URL: https://zakon.rada.gov.ua; 
15. Президент України / Указ від 1 липня 2000 року № 928/2000 „ Про 
першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування 
конституційного права на звернення до органів державної влади та органів 
місцевого самоврядування“/ [Електронний ресурс] URL: 
https://zakon.rada.gov.ua; 
16. Президент України / Указ від 12 січня 2015 року № 5/2015 „Про  
Стратегію сталого розвитку "Україна - 2020" / [Електронний ресурс]                
URL: https://www.president.gov.ua; 
17. Кабінет Міністрів України/ Постанова від 03.11.2010 № 996 „Про 
забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної 
політики“ [Електронний ресурс] URL:  https://bit.ly/3q4cjg1; 
18. Кабінет Міністрів України/ Постанова від 05.11.2008 № 976  „Про 
затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи 
діяльності органів виконавчої влади“ [Електронний ресурс] URL: 
https://bit.ly/3lcwpRz; 
19. Кабінет Міністрів України/ Розпорядження від 20 вересня 2017 р. 
№ 649-р «Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в 
Україні»/ [Електронний ресурс]/ URL: https://zakon.rada.gov.ua; 
20. Кабінет Міністрів України/ Постанова від 18 квітня 2012 р. № 606 
"Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів 
обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в мм. Києві 
та Севастополі державних адміністрацій". [Електронний ресурс] URL: 
https://zakon.rada.gov.ua;  
 
 
79 
 
21. Бабчинська О. І. /Комунікаційний процес в управлінні: основні 
положення /Електронне наукове фахове видання "Ефективна економіка", № 9, 
2018; 
22. Гавкалова Н.Л., Грузд М.В./ Взаємодія органів публічної влади та 
інститутів громадянського суспільства /Актуальні проблеми економіки 
№10(160), 2014; 
23. Григорян О.О., / Світовий і вітчизняний досвід забезпечення 
прозорості та відкритості органів державної влади в реалізації публічної 
політики (інформаційний аспект)/НАДУ; 
24. Корж І. Ф. /Право на відкриті дані – як право приватного характеру/ 
Інформація і право, № 1(28)/2019;  
25. Косар. Л. /Комунікаційний інструментарій для державних 
службовців/, Київ, 2018 /  [Електронний ресурс] URL: https://eu-
ua.org/sites/default/files/ communication-toolkit-a4u-mip-ukr.pdf; 
26. Нестерович В.Ф. /Принципи відкритості та прозорості в діяльності 
органів державної влади як передумова утвердження демократії участі, 2016, 
№ 2(12) / Філософські та методологічні проблеми права /[Електронний ресурс]   
URL:file:///C:/Users/07052019IT/Downloads/Fmpp_2016_2_7.pdf; 
27.  Тимошенко Н. /Співвідношення принципів відкритості та прозорості 
в діяльносіт органів місцевого самоврядування: "Сіамські близнюки" чи 
узгоджена пара?"/ Збірник наукових праць. – 2015. – Вип. 44 "Ефективність 
державного управління" /[Електронний ресурс] URL: 
http://www.lvivacademy.com/vidavnitstvo_1/edu_44/fail/ch_1/17.pdf; 
28. Ткач І. В./ Принципи прозорості та відкритості як невід’ємна складова 
публічного управління: теоретичний аспект /Международный научный журнал 
«Интернаука» // № 12 (22), 1 т., 2016; 
29. Ткачук А.Ф./ Обласна державна адміністрація: короткий огляд статусу 
та можливостей у сучасних умовах / Анатолій Ткачук. –К., 2019. –58 с.; 
 
 
80 
 
30. Чемерис А. / Розроблення та управління проектами у публічній сфері: 
європейський вимір для України. Практичний посібник / Швейцарсько-укра-
їнський проект "Підтримка децентралізації в Україні – DESPRO". – К. : ТОВ 
"Софія-А". – 2012. – 80 с. 
31. Шевченко О. Н. /Особливості комунікацій з громадськістю у 
публічному управлінні/ Публічне адміністрування: наукові дослідження та 
розвиток, № 2, 2016;  
32. Звіт Уповноваженого з прав людини за 2020 рік /  [Електронний 
ресурс] URL: https://dpsu.gov.ua/upload/file/zvit_2020_rik.pdf; 
33. Рекомендації Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 
з питань додержання конституційного права людини і громадянина на доступ 
до інформації/Автори: Тетяна Олексіюк, Людмила Опришко, Христина 
Буртник, Віктор Барвіцький, Олексій Кабанов / Рада Європи, грудень 2020/ 
[Електронний ресурс] URL: https://bit.ly/3tXIK0q; 
34. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод / 
[Електронний ресурс] /URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text; 
35. Відкритість та прозорість органів державної влади в контексті 
законодавства про доступ до публічної інформації / Івано-Франківський центр 
науки, інновацій та інформатизації. – Івано-Франківськ: 2012. – с. – 115; 
36. Державне управління : підручник : у 2 т. / Нац. акад. держ. упр. при 
Президентові України; ред. кол. : Ю. В. Ковбасюк (голова), К. О. Ващенко 
(заст. голови), Ю. П. Сурмін (заст. голови) [та ін.]. – К. ; Дніпропетровськ : 
НАДУ, 2012. – Т. 1. – 564 с.; 
37. Державне управління та місцеве самоврядування, 2015, Випуск 3 (26)/ 
[Електронний ресурс]http://www.dridu.dp.ua/vidavnictvo/2015/2015_03(26)/10.pdf 
38. Запровадження комунікації органів державної влади : зб. мат-лів 
наук.-практ. конф. / упоряд. А.В. Баровська. – К. : Фенікс, 2016;  
 
 
81 
 
39. Зарубіжний досвід публічного адміністрування : метод. рек./авт. кол. : 
Н. М. Мельтюхова, В. В. Корженко, Ю. В. Дідок та ін. ; за заг. ред. Н. М. 
Мельтюхової. – К. : НАДУ, 2010. – 28 с. 
40. Енциклопедія державного управління : у 8 т. / Нац. акад. держ.упр. 
при Президентові України ; наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. – 
К. : НАДУ, 2011.Т. 1 : Теорія державного управління / наук.-ред. колегія : В. М. 
Князєв (співголова), І. В. Розпутенко (співголова) та ін. – 2011. – 748 с. 
41. Енциклопедичний словник з державного управління/ НАДУ, Київ, 
2010/ За редакцією Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна/ 
[Електронний ресурс]   URL: http://www.dut.edu.ua/uploads/l_168_62903572.pdf; 
42. Інформаційна відкритість органів місцевого самоврядування/Посібник 
для муніципільних посадовців /[Електронний ресурс] / URL: 
https://arpi.org.ua/doc2/posibnyk.pdf; 
43. Концептуальні засади взаємодії політики й управління : навч. посіб. / 
авт. кол. :  Е. А. Афонін, Я. В. Бережний, О. Л. Валевський та ін. ; за заг. ред. В. 
А. Ребкала, В. А. Шахова, В. В. Голубь, В. М. Козакова. - К. : НАДУ , 2010; 
44. Комунікації в органах державної влади: посібник / упоряд. 
Український кризовий медіа-центр. - Київ, 2016; 
45. Публічне управління та адміністрування в умовах інформаційного 
суспільства: вітчизняний і зарубіжний досвід: монографія / За заг. ред. Сергія 
Чернова, Валентини Воронкової, Віктора Банаха, Олександра Сосніна, Пранаса 
Жукаускаса, Йоліти Ввайнхардт, Регіни Андрюкайтене; Запоріз. держ. інж. 
акад. – Запоріжжя: ЗДІА, 2016. – 606 с.; 
46. Публічне управління та адміністрування в умовах інформаційного 
суспільства: вітчизняний і зарубіжний досвід: монографія / За заг. ред. С. 
Чернова; Запоріз. держ. інж. акад. – Запоріжжя: ЗДІА, 2016. – 606 с.; 
47. Концептуальні засади взаємодії політики й управління : навч. посіб. / 
авт. кол. :  Е. А. Афонін, Я. В. Бережний, О. Л. Валевський та ін. ; за заг. ред. В. 
А. Ребкала, В. А. Шахова, В. В. Голубь, В. М. Козакова. - К. : НАДУ , 2010; 
 
 
82 
 
48. Портал відкритих даних [Електронний ресурс] /URL: 
https://data.gov.ua/organization; 
49. Openness and Transparency - Pillars for Democracy, Trust and Progress 
[Електронний ресурс] / URL:  https://www.oecd.org/governance/ 
opennessandtransparency-pillarsfordemocracytrustandprogress.htm; 
50. OECD recommendation of the council for enhanced access and more 
effective use of public sector information /[Електронний ресурс] /URL: 
https://www.oecd.org/sti/44384673.pdf.
Репозиторій ЧДТУ
