ChSTU repository

Міністерство освіти і науки України 
Черкаський державний технологічний університет 
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра соціального забезпечення 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
на тему: «Особливості надання реабілітаційних послуг  в 
закладах соціального захисту та соціального 
забезпечення» 
 
Виконав студент (ка) 
денної скороченої форми 
навчання 
ІІ курсу, групи СЗСК -1610 
Заярного Руслана Вікторовича   
(прізвище, ім’я та ім’я по батькові) 
№ залік. книжки СЗСК 1949  
 
Робота подана на кафедру Соціального забезпечення  
Перевірив: 
к.е.н., доцент, кафедри соціального забезпечення 
Тернова Людмила Юріївна 
Відмітка про перевірку    ___________________________ 
 
Черкаси  2020 р. 
 
 
 2 
ЗМІСТ 
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ  3 
ВСТУП 4 
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ІНФОРМУВАННЯ  
НАСЕЛЕННЯ ПРО СОЦІАЛЬНІ ТА РЕАБІЛІТАЦІЙНІ 
ПОСЛУГИ  
1.1. Загальні завдання та принципи інформування 5-16 
1.2. Етапи процесу інформування населення. 17-19 
Висновок до розділу 1  20 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ  
ПОСЛУГ НАСЕЛЕННЮ УКРАЇНИ  
2.1. Загальна характеристика підготовка даних про 21-30 
соціальні та реабілітаційні послуги 
2.2. Зарубіжний досвід надання соціальних та 31-34 
реабілітаційних послуг 
Висновок до розділу 2  35 
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ  
НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХПОСЛУГ 
3.1. Проблеми фінансування соціальних послуг та 36-45 
пропозиції щодо їх    вирішення 
3.2.   Реформування системи надання соціальних послуг в 46-55 
Україні 
Висновок до розділу 3  56 
ВИСНОВОК ТА ПРОПОЗИЦІЇ 57 - 60 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ   61 
ДОДАТКИ  69-94 
 
 
 
 
 
 
 3 
ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 
ЗМІ – засоби масової інформації  
МСП – Міністерство соціальної політики України  
ОДА – обласна державна адміністрація  
СЗН – соціальний захист населення  
МСЕК – медико-соціальна експертна комісія  
РДА – районна державна адміністрація  
ЮНІСЕФ – Дитячий фонд Організації об’єднаних націй  
НДО – недержавна організація КМУ – Кабінет міністрів України 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 4 
ВСТУП 
Соціальна сфера безпосередньо пов’язана з допомогою людям, які 
перебувають у складних життєвих обставинах. Для того, щоб люди мали 
змогу скористатися цією допомогою, їх потрібно забезпечити інформацією 
про те, де і на яких умовах вони можуть її отримати. 
Сучасна система соціальних послуг має відповідати потребам громадян і 
орієнтуватися на поліпшення якості їхнього життя. В умовах реформування 
системи соціального захисту в Україні особливу увагу слід приділити 
соціальним послугам, які надаються державою, оскільки саме вони 
впливають на рівень життя населення, на основі якого можна оцінити 
результативність державних соціальних витрат. Метою дослідження є 
розробка пропозицій з удосконалення системи надання соціальних послуг 
населенню України.  Об’єктом дослідження є процес соціального захисту 
населення.Предметом є організація процесу вдосконалення системи надання 
соціальних послуг. 
Теоретичною та методологічною основою написання роботи 
послужили законодавча база щодо регулювання системи надання соціальних 
послуг в Україні, роботи вітчизняних і зарубіжних учених з публічного 
управління та адміністрування, матеріали науково-практичних конференцій, 
методичні розробки, періодична література.  
Завдань роботи застосовано комплекс взаємодоповнюючих методів 
загальнонаукових і спеціальних методів дослідження:  
▪ метод систематизації та використання інформаційного матеріалу 
(аналіз, синтез, індукція і дедукція, теоретичне узагальнення, 
класифікація);  
▪ метод огляду існуючої системи; метод порівняльного аналізу; 
аналітичний, графічний та статистичний методи. 
 
 
 
 
 
 5 
РОЗДІЛ 1.  ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ІНФОРМУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ ПРО 
СОЦІАЛЬНІ ТА РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ПОСЛУГИ 
 
1.1. Принципи та завдання  інформування про соціальні послуги 
Надання соціальних послуг на сьогоднішній день найбільш потребує 
кардинальних реформ та змін. В умовах фінансово-економічної кризи, інших 
деструктивних процесів в українському суспільстві парадоксальною та 
цілком неприпустимою видається ситуація, в якій мають місце 
несправедливий розподіл, украй низька адресність і висока розпорошеність 
державних соціальних трансфертів, рівні задоволення потреб і доступу 
отримувачів до соціальних послуг. Сьогодні в Україні принципово важливим 
питанням є створення ефективної системи надання соціальних послуг та 
забезпечення ними всіх, хто їх потребує.  
Комунікація  – інформаційний зв’язок суб’єкта з тим чи іншим об’єктом, 
завдяки чому передається інформація про предмети, їх властивості, явища, дії 
та процеси. Інформування громадськості – систематична робота з поширення 
інформації через різні канали інформування, тобто способи донесення 
інформації (ЗМІ, телефонні лінії, консультативну роботу тощо), спрямована 
на громадськість у цілому, певний її сегмент або окремих індивідів. Цільова 
група (аудиторія) – населення або певна група, на яку спрямована діяльність 
у рамках інформаційно-роз’яснювальної роботи. 
 Інформація про соціальні і реабілітаційні послуги – це будь-яка 
інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній 
формі щодо наявності, обсягів, порядку та умов отримання тих чи інших 
видів соціальних і реабілітаційних послуг.  
Реабілітаційні послуги – система медичних, психологічних, 
педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, 
соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги з 
відновлення та компенсації порушених або втрачених функцій організму для 
досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової 
 
 
 6 
адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення інвалідів 
технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного 
призначення. 
Соціальні послуги – комплекс заходів з надання допомоги особам, 
окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих 
обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв’язання їхніх 
життєвих проблем. Суб’єкти, що надають реабілітаційні послуги  – 
підприємства, установи, організації та заклади незалежно від форми 
власності та господарювання, фізичні особи, які надають реабілітаційні 
послуги. 
 Суб’єкти, що надають соціальні послуги  – підприємства, установи, 
організації та заклади незалежно від форми власності та господарювання, 
фізичні особи – підприємці, які відповідають критеріям діяльності суб’єктів, 
що надають соціальні послуги, а також фізичні особи, які надають соціальні 
послуги.. Загальні завдання та принципи інформування Цілі діяльності з 
інформування громадськості про соціальні та реабілітаційні послуги 
полягають у тому, щоб сприяти доступу населення до послуг через надання 
повної та достовірної інформації, а також у сприянні реалізації державної 
соціальної політики.  
Основні завдання інформування про соціальні та реабілітаційні послуги 
такі:   
 забезпечити населення належними відомостями з питань 
отримання послуг та щодо суб’єктів, що їх надають;   
 забезпечити інформацією про наявні послуги спеціалістів, 
які за своїми повноваженнями повинні надавати населенню 
інформацію про такі послуги;   
 спонукати спеціалістів установ освіти, охорони здоров’я, 
органів внутрішніх справ, контактних центрів, представників 
громадських організацій, представників інших організацій та установ 
до скеровування населення до установ, що надають соціальні та 
 
 
 7 
реабілітаційні послуги, та проведення інформаційно-роз’яснювальної 
роботи;  
 сприяти підтриманню позитивного ставлення громадян до 
соціальної політики держави через забезпечення належною 
інформацією про державні соціальні гарантії, підвищенню довіри до 
суб’єктів, що надають соціальні послуги. 
Принципи інформування громадськості в соціальній сфері:   
 забезпечення повноти та об’єктивності інформації;   
 своєчасність і доступність подання інформації;  
 врахування закономірностей функціонування масової 
свідомості, відносин між людьми, владою та громадськістю; 
 дотримання принципів універсального дизайну; 
  врахування потреб різних соціальних груп (толерантність); 
 інформаційно-роз’яснювальна діяльність не повинна 
жодним чином за жодних обставин допускати дискримінацію та 
стигматизацію людей, які потребують соціальних і реабілітаційних 
послуг, вона повинна відбуватися із застосуванням позитивної 
лексики;  безперервність та послідовність процесу інформаційно 
роз’яснювальної роботи;  
 застосування випереджального підходу, за якого суб’єкти, 
що надають соціальні і реабілітаційні послуги, мають надавати 
громадськості відповідну інформацію до того, як виникнуть 
запитання щодо послуг; 
 врахування процесів двосторонності комунікації, коли 
відбувається як процес передачі певної інформації, так і 
отримання зворотного зв’язку від різних соціальних груп, 
залучення їх до процесу інформування; 
Інформування населення про соціальні та реабілітаційні послуги:  
міжвідомчий підхід та взаємодія у збиранні та поширенні інформації;  
легітимність: відповідність інформаційно-роз’яснювальної діяльності 
 
 
 8 
нормативно-правовим актам України, нормам і принципам міжнародного 
права, міжнародним стандартам, етичним принципам соціальної роботи.  
Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» можуть 
надаватися такі види соціальних послуг:  
1) соціально-побутові послуги – забезпечення продуктами харчування, 
м’яким і твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними 
послугами, засобами малої механізації; здійснення соціально-побутового 
патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо. До 
таких соціально-побутових послуг відносяться: 
а) соціальна послуга зі стаціонарного догляду – заходи, зокрема, зі 
створення умов для проживання, забезпечення харчуванням, твердим і 
м’яким інвентарем, надання допомоги у самообслуговуванні та набуття 
відповідних навичок, спостереження за станом здоров’я, організації 
розпорядку дня, реабілітації та надання медичної допомоги;  
б) соціальна послуга з паліативного/ хоспісного догляду – заходи, 
зокрема, з надання допомоги у самообслуговуванні, спостереження за 
станом здоров’я, сприяння наданню медичної допомоги, навчання членів 
сім’ї щодо догляду, представництва інтересів, психологічної підтримки;  
в) соціальна послуга з денного догляду – заходи, зокрема, зі 
створення умов для денного перебування, надання допомоги у 
самообслуговуванні, спостереження за станом здоров’я, реабілітації;  
2) соціально-психологічні послуги – надання консультацій з питань 
психологічного здоров’я та поліпшення відносин з оточуючим соціальним 
середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення 
соціально-психологічних характеристик особистості з метою її психологічної 
корекції або психологічної реабілітації; надання медичних порад;  
3) соціально-педагогічні послуги – виявлення та сприяння розвитку 
різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих 
обставинах; організація індивідуального навчального, виховного та 
корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та 
 
 
 9 
художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних 
закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб; 
4) соціально-медичні послуги – консультації щодо запобігання 
виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, зберігання, 
підтримка та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-
оздоровчих заходів, працетерапія;  
5) соціально-економічні послуги – задоволення матеріальних інтересів і 
потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що 
реалізуються у формі надання матеріальної чи грошової допомоги, а також 
допомоги у вигляді одноразових компенсацій;  
6) юридичні послуги – надання консультацій з питань чинного 
законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у 
складних життєвих обставинах; сприяння застосуванню державного примусу 
і реалізації юридичної відповідальності осіб, які вдаються до протиправних 
дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська 
допомога, захист прав та інтересів особи тощо);  
7) послуги з працевлаштування – пошук підходящої роботи, сприяння у 
працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи;  
8) послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними 
можливостями – комплекс медичних, психологічних, інформаційних заходів, 
спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації права на 
професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість;  
9) інформаційні послуги – надання інформації, необхідної для вирішення 
складної життєвої ситуації (довідкові послуги);  
10) просвітницькі послуги – розповсюдження просвітницьких та 
культурноосвітніх знань;  
11) рекламно-пропагандистські послуги – поширення об’єктивної 
інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування 
певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем;  
 
 
 10 
12) інші соціальні послуги. Право на отримання соціальних послуг 
мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, у 
тому числі біженці, які проживають в Україні на законних підставах і 
перебувають у складних життєвих обставинах [42]. 
 
Рис. 1.1. - Види соціальних послуг [42]  
Перелік соціальних послуг, опис їх змісту та якості зазначаються в 
Державному класифікаторі соціальних стандартів та нормативів, що 
затверджується Кабінетом Міністрів України і публікується в засобах 
масової інформації відповідними центральними органами виконавчої влади.  
Соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і безкоштовно.  
Надання соціальних послуг та соціальний супровід сімей (осіб), які 
перебувають у складних життєвих обставинах, здійснюється районними, 
міськими, районними у містах центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та 
молоді (далі центри) разом із суб’єктами, що надають соціальні послуги та 
суб’єктами соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю. Соціальний 
супровід включає в себе комплекс соціальних заходів, що передбачає 
сприяння, підтримку і послуги окремих осіб (сімей) для подолання або 
поліпшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та 
повноцінної життєдіяльності.  
 
 
 11 
Правила підготовки інформації про соціальні та 
реабілітаційні послуги  
Простота речень. Речення мають містити в собі не більше однієї ідеї та 
не більше одного образу. Найкраще, якщо речення має не більше 15 слів. В 
оголошеннях та буклетах добре сприймаються виділені графічно переліки. 
Прості слова. Слова в тексті та під час усного спілкування мають бути 
простими і зрозумілими для визначеної цільової аудиторії. Що менше у 
повідомленні довгих і складних слів, то краще сприймається інформація. 
Переконливість. Інформацію доцільно підсилити фактами, цифрами, 
документами, щоб читач/слухач/глядач міг переконатися в точному 
відображенні подій. Водночас не слід надуживати статистикою, яка 
переважно не цікавить людей і не слугує реальною аргументацією, бо від 
того, що ви дізнаєтесь про кількість певних соціальних центрів у країні, 
навряд чи зміниться ваша поведінка. 
Природність стилю. Потрібно розуміти те, про що ви готуєте матеріал. 
Під час написання успішних інформаційних повідомлень бажано 
використовувати спосіб «перегорнутої пірамід», згідно з яким 
найважливіша інформація має бути подана на початку повідомлення – у 
перших фразах або абзацах. Наступну інформацію подають за зниженням її 
значущості. 
Позитивна налаштованість. Слід уникати дискримінаційних та 
стигматизуючих зворотів, засудження поведінки, речень, що забороняють 
певну поведінку, надуживають частками «не» і «ні». Подана інформація має 
демонструвати позитивну модель поведінки: що бажано роботи (а не те, 
чого робити не слід). 
Розглянемо також особливості комунікації з представниками деяких 
цільових соціальних груп. 
Люди похилого віку – неоднорідна соціально-демографічна група. Адже 
до неї належать особи з різним рівнем освіти та досвідом роботи, різним 
ставленням до життя й очікуваннями, різними фізіологічними 
 
 
 12 
особливостями та функціональними обмеженнями. У кожному разі такі 
люди, навіть якщо вони потрапили у складні життєві обставини, 
потребують шанобливого ставлення з боку фахівців. 
Тим, хто проводить інформаційно-роз’яснювальну роботу серед людей 
похилого віку, слід взяти до уваги різні типи пристосування до старості. Є 
люди, котрим притаманний конструктивний тип пристосування до старості, 
які адекватно сприймають вікові обмеження. У частини людей формуються 
установки «ображеного героя», вони багато вимагають і схильні до 
постійного звинувачення інших. Трапляються  й такі, хто соромиться 
попросити про допомогу, замикається в собі, в своїх проблемах. Психологи 
звертають увагу, що з віком відбувається акцентуація характеру, тобто 
посилення певних рис. Наприклад, комунікабельна людина стає надміру 
балакучою, заощадлива – скнарою, та, що звикла перебувати в центрі уваги, 
– егоцентричною і т.д. І це відбивається на спілкуванні з конкретною 
людиною і унеможливлює підготовку інформаційних матеріалів, однаково 
придатних для всіх людей похилого віку. 
Загальні поради для підготовки інформаційних матеріалів для людей 
похилого віку такі. 
В інформаційних матеріалах слід вживати зрозумілі для більшості 
людей слова (тобто потрібен «переклад» термінів нормативно -правових 
документів, наведення прикладів). 
Доцільним є використання достатньо великого шрифту – щонайменше 
16-го розміру (чимало людей з віком мають різні проблеми з зором). 
Усні консультації, оголошення на стендах треба доповнювати 
інформаційними листівками (А4), які можна взяти з собою, докладно 
вивчити, обміркувати. На листівках має бути контактна інформація, 
зокрема, номер телефону, за яким можна отримати додаткові довідки. На 
листівці можна залишити «Місце для нотаток», аби людина могла дописати 
те, що вона дізналась чи що її ще цікавить. 
Оскільки певні соціальні та реабілітаційні послуги надаються лише 
 
 
 13 
окремим категоріям людей похилого віку, доцільно виразно зазначити 
категорію отримувачів послуги. Якщо для отримання послуги потрібні 
довідки, направлення або інші документи, то необхідно вказати, де ці 
документи видають (і дуже важливо зазначити, яким є термін дії тієї чи 
іншої довідки, якщо це встановлено). Спілкування з людьми з 
інвалідністю має свої особливості. Їх 
врахування дасть змогу налагодити ефективну та коректну комунікацію 
з представниками цієї цільової групи. 
Головне — людина, а не її інвалідність. Спілкуватись із людиною з 
інвалідністю потрібно так, як і з будь-якою іншою людиною, але з 
урахуванням функціональних обмежень, які зумовлюють інвалідність. 
Не треба поводитися поблажливо (звисока) у ставленні до людини з 
фізичною вадою чи з розумовою відсталістю (класти руку на пле- че, 
звертатися зменшуваними іменами тощо). 
Розмовляючи з людиною з інвалідністю, слід звертатися безпосередньо 
до неї, а не до особи, що її супроводжує, або перекладача жестової мови, 
який присутній при розмові. 
Візок, крісло — це частина недоторканного простору людини. 
Спиратися на інвалідний візок — те саме, що спиратися на людину. 
Якщо людина слабкозора, то потрібне: 
 належне освітлення приміщення; 
 виготовлення копій роздаткового матеріалу збільшеного формату (по 
можливості – забезпечення роздатковим матеріалом, надруко- ваним дуже 
великим шрифтом, та тифлоілюстраціями); 
 інформування про наявні послуги через громадські організації та 
спеціалізовані видання. 
Надаючи інформацію людям із порушеннями слуху, зважайте на те, що 
вони часто зчитують інформацію з губ, а тому: 
 переконайтеся, що Ваше обличчя достатньо освітлене і на нього 
не падає тінь; 
 
 
 14 
 говоріть чітко, не дуже швидко та зберігайте ритм і хід думок; 
 тримайте поруч блокнот, щоб записати необхідну інформацію, 
імена, адреси тощо. 
Люди, які мають знижений інтелектуальний розвиток, здатні за- 
своювати інформацію, проте сприймають нову інформацію повільніше, ніж 
інші. 
Умовами успішного спілкування з цією категорією людей з інва- 
лідністю є: 
 надання інформації «кроками», щоб у співрозмовника була мож- 
ливість обміркувати кожний «крок» після пояснення, 
 використання доступної мови, уникнення словесних штампів і об- 
разних висловів, уникнення сарказму й натяків; 
 використання ілюстрацій або фотографій. 
Люди у стані гострої кризи або в стресовому стані (стан гостро- го горя, 
стан після того, як людина зазнала насильства, довідалась про те, що у неї 
складна невиліковна хвороба тощо) потребують особливо уважного 
ставлення. Відтак у процесі інформаційно-роз’яснювальної роботи з ними 
доцільне застосування певних технік підтримки: 
 надання інструкцій – працівник, який надає інформацію людині 
(родині) в кризі, прямо й конкретно зазначає, що потрібно зроби- ти для 
досягнення певних цілей, наприклад для отримання тих чи інших 
соціальних і реабілітаційних послуг; 
 використання малюнків, буклетів та інших способів комунікації. 
Інформація надається не тільки усно, а і в друкованому вигляді, що дає 
змогу перечитати інформацію, усвідомити її; 
 надання достатнього часу, адже в стані кризи чи шоку людині 
притаманні такі відчуття, як шок, страх, заперечення, гнів. Інформація, що 
надається дисфункціональним (проблемним) 
Сім’ям із дітьми, дітям, зокрема дітям, що живуть на вулиці, людям 
із залежностями тощо має бути: 
 
 
 15 
 максимально позитивною (без залякувань і засуджень поведінки); 
 заохочувальною до зміни становища і отримання соціальних по- 
слуг, 
 спрямованою на розуміння потенційними отримувачами 
сутності власних проблем і можливих шляхів їх розв’язання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 16 
1.2.  Нормативно-правове регулювання діяльності з інформування 
населення про соціальні та реабілітаційні послуги  
Діяльність з інформування громадськості про соціальні та реабілітаційні 
послуги унормовується законодавчими актами, що належать до різних сфер 
правовідносин (схематично представлено на рис. 1.1).  
Зокрема в Конституції України, в законах «Про інформацію», «Про 
телебачення і радіомовлення», «Про порядок висвітлення діяльності органів 
державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової 
інформації в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про друковані засоби 
масової інформації (пресу) в Україні», «Про звернення громадян», «Про 
захист персональних даних», у постанові Кабінету Міністрів України «Про 
порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів 
виконавчої влади» та ін. Повноваження та відповідальність суб’єктів, що 
надають послуги, органів державного та місцевого управління в частині 
надання соціальних та реабілітаційних послуг визначено відповідним чинним 
законодавством (Законами України «Про місцеві державні адміністрації», 
«Про місцеве самоврядування в Україні», Положенням про Міністерство 
соціальної політики України, Типовим положення про структурний підрозділ 
місцевої державної адміністрації тощо).  
З іншого боку, забезпечення широкого доступу до інформації про 
соціальні і реабілітаційні послуги має відбуватися відповідно до Законів 
України «Про соціальні послуги», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», 
«Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», «Про попередження 
насильства в сім’ї», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання 
щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації 
державної політики» тощо. методичний посібник 13 Важливими 
нормативними документами, які наголошують на потребі посилення 
інформаційної роботи з населенням щодо соціальних та реабілітаційних 
послуг, є: Стратегія реформування системи надання соціальних послуг 
(затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2012 
 
 
 17 
р. № 556-р); Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження 
плану заходів на 2013-2016 роки щодо реалізації Стратегії реформування 
системи надання соціальних послуг» (від 13 березня 2013 р. № 208-р) та «Про 
затвердження плану заходів з реалізації Національної стратегії профілактики 
соціального сирітства 
Етапи процесу інформування населення Інформування населення про 
соціальні та реабілітаційні послуги здійснюється органами виконавчої влади 
та місцевого самоврядування, а також суб’єктами, що надають соціальні 
послуги. Інформування громадськості про соціальні та реабілітаційні послуги 
має ієрархічну організаційну структуру, яка передбачає три рівні: районний 
(місцевий), обласний і центральний. Процес інформування населення щодо 
соціальних і реабілітаційних послуг складається з трьох етапів: 14 
Інформування населення про соціальні та реабілітаційні послуги:  
підготовчого, на якому суб’єкти, що надають послуги, подають інформацію 
про них до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення 
місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які 
цю інформацію узагальнюють (див. другий розділ цього посібника);  
внутрішньо- та міжвідомчої комунікації, який передбачає поширення 
інформації серед тих організацій та фахівців, до яких звертаються люди, у 
яких виникла або потенційно може виникнути потреба в соціальних і 
реабілітаційних послугах (див третій розділ посібника);  організована 
інформаційна робота з населенням, під час якого поширюється інформація 
про послуги серед усього загалу населення або певних груп (див четвертий та 
п’ятий розділи посібника) 
Рис.1.2. Нормативно-правове регулювання діяльності з інформування 
населення про соціальні та реабілітаційні послуги 
Законодавство, що 
 регулює надання 
Законодавство, що 
соціальних і 
рег улює інформаційні 
реабілітаційних 
відносини  
послуг 
 Інформування 
Законодавство, що громадськості про Нормативно-правові 
 
визначає соціальні та акти, що регулюють 
повноваження органів реабілітаційні послуги питання 
державного та реформування 
місцевого управління соціальної сфери 
 
 
 18 
Для більш ефективного розгляду сутності соціальних послуг необхідним 
є дослідження не стільки чималої кількості існуючих на сьогоднішній день їх 
визначень, скільки вивчення безпосереднього переліку соціальних послуг, що 
надаються в Україні. Незважаючи на високу актуальність дослідження 
сутнісних характеристик соціальних послуг та їх значущості для 
забезпечення конституційних гарантій з боку держави, у наукових працях їм 
не приділено достатньої уваги. До проблем дослідження належать 
розбіжності в переліку і визначенні соціальних послуг навіть у контексті 
діючих нормативних правових актів. Розглянемо, як тлумачиться поняття 
«соціальна послуга» в наукових працях та нормативних документах (Додаток 
А) 
Існують такі визначення, що відображають соціальні послуги: 
 послуги, надання яких громадянам України гарантується державою на 
безоплатній та безповоротній основі державними установами 
відповідно до законодавства України; 
 діяльність із соціально-економічної підтримки, надання соціально-
побутових, медико-соціальних, психологічних, правових послуг, 
спрямованих на соціальну адаптацію; 
 дія (комплекс дій, діяльності), спрямована на задоволення потреб 
фізичної особи та / або групи, що не спричиняє виникнення 
матеріального речового результату, і орієнтована на підвищення рівня 
життя, добробуту і життєзабезпечення; 
 сукупність процесу та результату цільової діяльності органів 
державної влади та господарюючих суб’єктів щодо задоволення 
конкретної соціальної потреби мешканця, а також супутні товари, 
роботи, послуги, без використання яких є неможливим належне 
виробництво соціальної послуги [5]. 
Для визначення сутності і змісту поняття «соціальна послуга» необхідно 
звернутися до походження слова «соціальний». Але спочатку слід визначити, 
що сутність – це внутрішній зміст предмета, що фіксує стійкі й основні 
 
 
 19 
характеристики предмета. Зміст – визначальний бік цілого, сукупність його 
частин [4, с. 376]. Тобто сутність являє собою основну системоутворюючу 
характеристику, а зміст – сукупність елементів. 
Складний та багатовекторний процес реформування системи соціальних 
послуг в Україні після здобуття нею незалежності та вибору курсу на 
побудову ринкових відносин було розпочато з утвердження 
загальнонаціональної парадигми соціального розвитку держави – визнання 
честі й гідності людини, її громадянських прав верховною цінністю держави, 
що було закріплено Конституцією України  [19]. 
Тим не менш в орієнтації на те що, осіб, які потребують соціальної 
підтримки та надання адресних соціальних послуг, в Україні досить багато, 
соціальні послуги стали однією з основних форм державної підтримки 
соціально незахищених верств населення. 
Тому разом із зазначеним Законом з’явилася ціла низка нормативно-
правових документів, покликаних регулювати діяльність у цій важливій для 
розвитку незалежної України сфери, що доповнюють та пояснюють одне. 
Для того щоб розглянути нормативно-правову базу (комплексний 
перелік законів та підзаконних актів, а також інших регуляторних 
документів), скористаймося такими методами наукових досліджень, як 
синтез та узагальнення. За допомогою їх структуруємо законодавчу базу за 
видами та напрямами державної соціальної допомоги (Додаток Б). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 20 
Висновок до розділу 1 
З метою усунення правової колізії та забезпечення соціальної 
справедливості щодо всіх одержувачів соціальних послуг Урядом ухвалено 
рішення про зміну порядку надання соціальних послуг з установленням 
диференційованої плати залежно від складності та обсягу наданих послуг. 
Згідно Постанови КМУ від 22.08.2018 р. № 629, виклав у новій редакції 
Порядок надання соціальних послуг із встановленням диференційованої 
плати, затверджений постановою КМУ від 19.12.2012 р. № 1184 (далі – 
Порядок). 
Відповідно до оновленого Порядку, соціальні послуги із встановленням 
диференційованої плати надаються особам, які мають право на їх отримання 
відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», крім осіб, які мають 
право отримувати такі послуги безоплатно. 
Особа або її законний представник, що звертається за наданням 
соціальних послуг, є відповідальними за подані відомості про доходи, що 
вплинули або могли вплинути на встановлення розміру диференційованої 
плати. 
Також Порядком урегульовується питання електронного обміну 
інформацією про доходи осіб, які потребують надання соціальних послуг. 
Отже, на сьогодні в Україні діє значна соціально-захисна нормативна 
база, що закріплює умови і порядок надання населенню соціальних грошових 
виплат і соціальних послуг. Проте ця велика кількість законодавчих актів 
характеризується складністю та заплутаністю, оскільки немає базового 
правового акта, який закріпив би загальні засади надання соціальних послуг 
населенню. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 21 
РОЗДІЛ 2. ПІДГОТОВКА, ЗБІР ІНФОРМАЦІЇ ПРО СОЦІАЛЬНІ ТА 
РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ПОСЛУГИ 
2.1. Загальна характеристика підготовка даних про соціальні та 
реабілітаційні послуги 
Складний та багатовекторний процес реформування системи соціальних 
послуг в Україні після здобуття нею незалежності та вибору курсу на 
побудову ринкових відносин було розпочато з утвердження 
загальнонаціональної парадигми соціального розвитку держави – визнання 
честі й гідності людини, її громадянських прав верховною цінністю держави, 
що було закріплено Конституцією України  [19].  
Фундаментальним законом щодо регулювання цієї ключової для 
держави галузі став Закон України «Про соціальні послуги», положеннями 
якого були визначені основні організаційні та правові засади надання 
соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах 
та потребують сторонньої допомоги [42]. Під складними життєвими 
обставинами, у межах Закону, було запропоновано розуміти «обставини, що 
об’єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона 
не може подолати самостійно» [42].  
Законом був уведений категорійно-понятійний апарат визначення 
основних термінів, що застосовуються до сфери соціальних послуг. Зокрема, 
на рівні закону з’явилися такі терміни: 
 суб’єкти, що надають соціальні послуги – підприємства, установи, 
організації та заклади незалежно від форми власності та 
господарювання, фізичні особи – підприємці, які відповідають 
критеріям діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги, а 
також фізичні особи, які надають соціальні послуги;  
 соціальний робітник – особа, яка надає соціальні послуги та має 
підготовку, що відповідає вимогам і характеру роботи, що 
виконується; 
 
 
 22 
 соціальна група – група осіб, об’єднаних за спільною соціальною, 
демографічною або іншою ознакою, які перебувають у складних 
життєвих обставинах і потребують надання їм однотипних 
соціальних послуг;  
 державний стандарт соціальної послуги – визначені нормативно-
правовим актом центрального органу виконавчої влади у сфері 
соціальної політики зміст та обсяг, норми і нормативи, умови та 
порядок надання соціальної послуги, показники її якості; 
 показники якості соціальних послуг – сукупність показників, що 
використовуються для оцінювання діяльності суб’єктів, які 
надають соціальні послуги, що ґрунтуються на позитивній 
результативності соціальних послуг відносно її одержувачів і 
ступеня задоволення їхньої потреби в цих послугах;  
 соціальне замовлення – засіб регулювання діяльності у сфері 
надання соціальних послуг шляхом залучення на договірній основі 
суб’єктів господарювання для задоволення потреб у соціальних 
послугах, визначених місцевими органами виконавчої влади та 
органами місцевого самоврядування [42, ст. 1]. 
Цим Законом, положення якого базувалися на використанні передових 
надбань міжнародного досвіду діяльності соціальних служб, сьогодні суттєво 
розширені можливості забезпечення ефективної державної та громадської 
підтримки населення шляхом розвитку інфраструктури соціальних послуг, 
удосконалення механізмів їхнього надання, розширення кола учасників 
ринку таких послуг, а також створення передумов поліпшення їхньої якості.  
У результаті система надання соціальних послуг стала сферою, до якої 
вкладають значні кошти не лише державні органи, а й різноманітні 
міжнародні донори. Але відсутність координації та паралельна робота 
(дублювання повноважень) призводить до появи нормативно-правових 
документів, що суперечать один одному та сприяють не реформуванню 
системи, а її деформації. Наприклад, виданню Закону України «Про соціальні 
 
 
 23 
послуги» [42] передувало завдання реформування державного управління 
соціальною сферою. Розглянемо державну соціальну допомогу, надану 
громадянам України в 2019 році. 
У державному бюджеті України на 2019 рік для виплати державної 
допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з дитинства, 
дітям-інвалідам та тимчасової допомоги дітям і допомогу особі, яка доглядає 
за інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, надані кошти на 
суму 53, 9 млрд гривень. 
На 2019 рік була розрахована і виплачена державна допомога на 
загальну суму майже 51,6 млрд. грн. 
Станом на 01.01.2019 р. державну допомогу сім’ям з дітьми отримали 1 
701,3 тис. осіб, в тому числі: 
 у зв’язку з вагітністю та пологами – 27,3 тис. осіб; 
 при народженні дитини – 1316,3 тис. осіб; 
 для дітей, над якими була встановлена опіка чи піклування – 33,8 
тис. осіб; 
 для одиноких матерів – 320 500 осіб; 
 для прийомних дітей – 3,4 тис. осіб [24]. 
Державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям отримали 306,2 
тис. малозабезпечених сімей (в яких виховано 703,3 тис. дітей), в тому числі 
понад 112,4 тис. багатодітних сімей, що становить 36,7% від загального 
числа одержувачів. 
Середній розмір допомоги склав 3120,5 грн, а в малозабезпечених сім’ях 
з багатодітними сім’ями 4054,8 грн. Відповідно до постанови Кабінету 
Міністрів України від 28.12.2016 № 1045 «Деякі питання виплати соціальних 
стипендій студентам (курсантам) державних вищих навчальних закладів» 
місцеві органи соціального захисту населення забезпечують прийом від 
вищих навчальних закладів списків студентів (курсантів), яким призначено 
соціальну стипендію та подання до Мінсоцполітики заявок щодо потреби в 
коштах для виплати соціальної стипендії [24]. 
 
 
 24 
В Україні за участю органів державної влади, місцевого самоврядування 
була створена велика мережа установ і закладів, що надають соціальні 
послуги, зокрема, станом на 01.01.2019: 
674 територіальні центри соціальних послуг (надання соціальних 
послуг) (далі – терцентри), які надали послуги майже 1,3 млн. громадян, з 
яких     41 – в об’єднаних територіальних громадах; 
19 центрів надання соціальних послуг (в об’єднаних територіальних 
громадах); 
286 житлових будинків, в яких проживає майже 46 300 осіб; 
111 місць для бездомних і центри соціальної адаптації осіб, звільнених з 
місць позбавлення волі, які обслуговували близько 24,3 тис. осіб; 
633 центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; 
93 установи соціальної підтримки сімей дітей та молоді (20 центрів 
соціальної та психологічної допомоги, 17 соціальних центрів для матерів і 
дітей, 27 соціальних притулків для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без 
піклування батьків; 18 центрів соціальної та психологічної реабілітації дітей 
та молоді з функціональними обмеженнями (з них створено два центри у 
2017 році (Савранський районний Одеської області та Тульчинський міський 
Вінницької області)); 6 центрів для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді, 5 
центрів ресоціалізації для наркозалежної молоді [24]. 
У територіальних центрах соціального обслуговування забезпечується 
надання соціальних послуг, зокрема: 
соціально-педагогічну послугу «Університети третього віку», яку 
отримали понад 41тис. осіб у всіх областях України; 
паліативна допомога на дому – більше 900 чоловік (Хмельницька, 
Харківська, Черкаська області та Київ); 
догляд на дому за людьми з психічними розладами понад 1000 осіб 
(Харків, Черкаська область і Київ); 
безкоштовне харчування – 77 столових, які отримали гаряче харчування 
для більш 15 тисяч чоловік; 
 
 
 25 
транспортні послуги – близько 60 тисяч чоловік [24]. 
Понад 67 тис. людей похилого віку та інвалідів отримують соціальні 
послуги від непрацюючих, що на 400 осіб менше, ніж у минулому році. 
Формується реєстр 116 організацій і установ, які залучають іноземців та 
осіб без громадянства до волонтерської діяльності в Україні, який був 
опублікований на офіційному веб-порталі Міністерства соціальної політики. 
Станом на 01.01.2019 р. реєстр містить інформацію про 241 таку організацію. 
В умовах децентралізації та реформування системи соціального захисту 
населення виникають питання організації соціальної роботи з сім’ями, дітьми 
та молоддю, які перебувають у важкій життєвій ситуації, безпосередньо за 
місцем свого проживання, в територіальній громаді.  
У 2019 році загальна кількість сімей, охоплених соціальними послугами, 
збільшилася. Зокрема, близько 500 тисяч сімей вразливих груп населення, в 
яких виховано 627 тис. дітей, отримали різні види соціальних послуг, що 
майже на 8% більше, ніж у минулому році. 
З них майже 160 тис. сімей – це сім’ї, які перебувають у важких 
життєвих умовах (далі – сім’я СЖО). 
Протягом року 45% (71 729) сімей у СЖО завершили свою роботу, з 
яких 42% (66 852) сім’ї вийшли з кризової ситуації, і тільки 3% не змогли 
подолати або мінімізувати складні життєві ситуації. 
Станом на 01.01.2019 року функціонує 633 центрів соціальних служб 
для сім’ї, дітей та молоді. Для надання соціальних послуг сім’ям, дітям та 
молоді, які перебувають у складних умовах життя на рівні територіальних 
громад: 
236 OТГ ввели 528 посад фахівців із соціальної роботи, соціальних 
працівників та інших фахівців, відведених для здійснення соціальної роботи 
в штатах виконавчих комітетів рад; 
17 ОТГ створили центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді 
(101 співробітник, в тому числі 63 фахівця із соціальної роботи) в 11 
областях (Хмельницька, Житомирська, Львівська, Полтавська та Рівненська, 
 
 
 26 
Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Тернопільська і 
Чернігівська); 
в 28 комунальних установах, створених в ОТГ, є підрозділи (сектори), в 
чиї повноваження входить виконання соціальної роботи (213 фахівців) в 14 
областях (Хмельницька, Житомирська, Херсонська, Донецька, Запорізька, 
Луганська, Миколаївська, Дніпропетровська, Львівська, Одеська, Полтава, 
Суми, Тернопіль та Харків); 
91 OTГ за рахунок адресної дотації районному бюджету з бюджету 
фонду OTГ 143 посади фахівців із соціальної роботи районних центрів 
соціального обслуговування сімей, дітей та молоді в 16 областях 
(Тернопільська, Дніпропетровська, Вінницька, Миколаїв, Суми, Полтава, 
Чернігів, Донецьк, Луганськ, Рівне, Кіровоград, Хмельницький, Житомир, 
Івано-Франківськ, Львів і Запоріжжя) [24]. 
Продовжувалася робота з удосконалення механізмів надання соціальних 
послуг та стандартизації. 
Наказ Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2017 року 
№ 626 доповнено переліком соціальних послуг, що надаються особам, які 
перебувають у важкій життєвій ситуації, новими послугами «фізична 
підтримка інвалідів з порушеннями», «служба перекладу на мову жестів», 
«натуральна допомога». 
Затверджено наказом Міністерства соціальної політики від 07.06.2017 № 
956 державний стандарт послуг соціальної підтримки людей похилого віку та 
інвалідів; в даний час проходить узгодження проект державного стандарту на 
соціальні послуги з соціальної реабілітації осіб з психічними та розумовими 
розладами. Всього за 2013-2017 роки Міністерство соціальної політики 
затвердив 21 державний стандарт соціальних послуг. 
Розпочато роботу по впровадженню нормативно-правової та 
методологічної бази реформування дитячих будинків в системі соціального 
захисту населення. Наказами Міністерства соціальної політики затверджено 
Типові положення про відділення (групи) допоміжного розміщення літніх 
 
 
 27 
людей та інвалідів, Типове положення про відділення (групи) транзитного 
перебування, Типове положення про відділення (групи) п’ятиденного 
стаціонарного лікування, Типові положення про відділення паліативної 
допомоги літнім людям, інвалідам та дітям з обмеженими можливостями 
відповідно. 
Зібрана об’єктивна та вірогідна інформація про надання соціальних і 
реабілітаційних послуг суб’єктами підприємствами, установами та 
організаціями  всіх форм власності і господарювання, що надають такі послуги, 
зокрема територіальними центрами соціального обслуговування (надання 
соціальних послуг); центрами соціальних служб для сімей, дітей та молоді; 
реабілітаційними установами та закладами для інвалідів та дітей-інвалідів; 
будинками-інтернатами системи соціального захисту населення та іншими 
інтернатними установами та закладами; закладами для бездомних осіб та осіб 
звільнених з місць позбавлення волі; притулками, кризовими центрами, 
іншими закладами соціальної підтримки (догляду); а також фізичними 
особами, які надають соціальні та реабілітаційні послуги тощо. 
На цьому етапі суб’єкти, що надають послуги: 
готують інформацію (інформаційне повідомлення) за встановленим  
шаблоном: 
загальну інформацію про свою організацію, 
детальну інформацію щодо кожної з послуг (картки кожної послуги), 
подають інформацію (інформаційне повідомлення) в електронному 
вигляді до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення 
місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, 
які здійснюють перевірку та узагальнення інформації, отриманої від різних 
суб’єктів, що надають послуги. 
Особлива увага приділяється вразливим категоріям дітей, які 
потребують державної підтримки, в першу чергу дітям-сиротам, дітям, 
позбавленим батьківського піклування, дітям-інвалідам, дітям, які живуть у 
сім’ях, які перебувають у важких життєвих умовах. 
 
 
 28 
За минулий рік загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених 
батьківського піклування, зменшилася на 1274, і за станом на 01.01.2018 року 
їх було 71 566  (на 1 січня 2017 року – 72 840 дітей) (рис. 2.1).  
 
100787 
98119 
90772 
83716 
73182 72784  71566 
2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017
 
Рис. 2.1 - Кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського 
піклування протягом 2011-2017 рр. [24] 
 
З метою захисту прав детей-сиріт і детей, позбавлених батьківського 
піклування, у 2017 році були розроблені проекти законів України та внесені 
до Верховної Ради на розгляд: 
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо 
вдосконалення соціального захисту дітей», в якому, зокрема, передбачено 
виключне право суду вирішувати спір між батьками щодо участі у вихованні 
дитини; усиновлення без згоди опікуна/піклувальника (крім родичів), якщо 
суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам; призначення 
опікуна/піклувальника особи, яка не перебуває в родинних/сімейних 
відносинах з дитиною; 
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання 
відпустки усиновлювачам при усиновленні дитини-сироти, дитини, що 
залишився без піклування батьків». 
 
 
 29 
В цілому 65 393 дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування 
батьків, були охоплені сімейними формами навчання, що становить 91,3% 
від загального числа таких дітей (рис. 2.2). 
Для забезпечення можливості влаштування таких дітей до сімейних 
форм навчання з ініціативи Міністерства соціальної політики в державний 
бюджет України на 2017 рік вперше були передбачені витрати на загальну 
суму 277,726 млн. грн. як субвенція з державного бюджету місцевим 
бюджетам на будівництво/капітальний ремонт/реконструкцію невеликих 
групових будинків, будинків притулків, будівництво/придбання житла для 
дитячих будинків сімейного типу, соціальне житло для дітей-сиріт, дітей, які 
залишилися без піклування батьків, виготовлення проектно-кошторисної 
документації. 
 13 530        13 689       
 13 469       
 13 356        13 408       
 11 751       
2012 2013 2014 2015 2016 2017
  
Рис. 2.2 -  Кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського 
піклування, організованих для дитячих будинків сімейного типу та 
прийомних сімей [24] 
Станом на 31 грудня 2017 року Єдиного реєстру учасників 
антитерористичної діяльності була представлена інформація про надання 
статусу учасника бойових дій більше 324 тис. чол., які взяли участь в АТО 
(рис. 2.4). 
 
 
 30 
У 2017 році була надана одноразова грошова допомога у зв’язку зі 
смертю 24 учасників АТО і 58 осіб у зв’язку з встановленням інвалідності на 
загальну суму 30,3 млн. грн. 
 
 
Рис. 2.3 - Кількість учасників АТО станом на 31.12.2017, зі статусом 
учасника бойових дій за місцем реєстрації [24] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 31 
2.2.  Зарубіжний досвід надання соціальних та реабілітаційних послуг 
У деяких країнах світу, таких як Німеччина, об’єднане Королівство 
Великобританії, Франція, Угорщина, основними суб’єктами у сфері надання 
соціальних послуг є: державні суб’єкти, комерційні установи, неприбуткові 
організації, окремі фізичні особи, а також неформально соціальні послуги 
надаються сім’ями, друзями, колегами та волонтерами. Окремо в 
Об’єднаному Королівстві Великобританії суб’єкти надання соціальних 
послуг поділяються на дві групи: індивіди та організації. Організації можуть 
бути різними: неприбуткові організації, товариства, товариства з обмеженою 
відповідальністю та інші приватні комерційні структури, консорціуми 
кількох організацій включно з органами місцевої влади. В Угорщині майже 
20% суб’єктів надання соціальних послуг є неприбутковими організаціями 
[48, с. 16]. 
Громадяни з інвалідністю є серед усіх верств населення будь-якого 
суспільства, і їх чисельність постійно збільшується. Відмінною рисою 
інвалідів є те, що вони, внаслідок різних причин, не в змозі брати повноцінну 
участь у суспільному житті суспільства і потребують додаткового 
соціального захисту. Від так, кожна країна має розробляти і реалізовувати 
політику щодо соціальної реабілітації інвалідів у суспільство, метою якої є 
формування активної життєвої позиції, залучення до суспільної-корисної, 
соціально-економічної діяльності. На сьогодні рівень інвалідизації жителів 
планети сягає показника в понад мільярд осіб або 15 % [5]. В Україні на 
початку 90-х рр. минулого століття загальна чисельність інвалідів становила 
1,5 млн осіб, або 3 %, а у 2014 р. – вже 2,67 млн , або 5,3 % від загальної 
кількості населення [4].  
Тривалий час в Україні осіб з інвалідністю розглядали як таких, що 
втратили працездатність (повністю або частково). Зараз питання інвалідів 
розглядається під іншим кутом зору – як життя, що є цінним саме собою і 
мова вже йде про те, щоб усунути бар’єри, які можуть виникнути у інваліда у 
зв’язку з реалізацією ним своїх конституційних прав. Реабілітація інвалідів - 
 
 
 32 
це система заходів, спрямованих на відновлення здоров'я, порушених 
функцій, працездатності, повернення в суспільно-корисне і соціальне життя 
суспільства. Реабілітація в даний час міцно увійшла в практику соціального 
обслуговування більшості країн світу. Важливе місце в цій системі заходів 
займає працевлаштування інвалідів, яке складається з декількох етапів: огляд 
лікарями-експертами (медекспертиза), профорієнтація, підготовка до праці 
(набуття відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня), 2 підготовка 
виробництва (робочого місця) до працевлаштування інваліда і контроль його 
якості [3].  
Розроблена у США модель реалізації громадянських прав розглядається 
як міжнародний еталон соціальної політики, в тому числі і щодо реалізації 
прав людей з обмеженими можливостями [6]. Відповідно до законів про 
забезпечення інвалідів і осіб з обмеженими можливостями місцеві органи 
влади США в межах своєї території відповідають за соціальну підтримку 
інвалідів. Практично вона здійснюється за допомогою спеціалізованих 
інвалідних організацій і фондів, тому що муніципалітети (за плату) 
залучають їх для надання інвалідам значної частини покладених за законом 
послуг. Основними серед послуг є: житло-побутовий пристрій, транспорт, 
надання роботи, навчання, адаптація, виплата спеціальної допомоги і 
компенсацій. Останні передбачені для проведення заходів 
соціальнореабілітаційного характеру, що сприяють підвищенню дієздатності 
інваліда, а також на протезування, професійну підготовку або загальну освіту 
[1].  
Соціальні служби США мобілізують всі можливості для того, щоб 
допомогти людям жити в будинку. Ті, хто потребує додаткової підтримки в 
денний час, можуть відвідувати денний центр, що перебуває в межах 
досяжності від їхнього будинку. У центрах соціального навчання США увага 
звертається на придбання навичок спілкування й соціалізації. Служби 
соціального навчання також пропонують альтернативні види діяльності в 
денний час, такі як групова робота з місця проживання та ін. Проте не завжди 
 
 
 33 
є можливість забезпечити інтенсивний або тривалий догляд за людьми вдома, 
які мають серйозні порушення, особливо якщо вони самотні або родичі й 
друзі не справляються із цим. У таких випадках підтримка й догляд за 
хворими здійснюється безпосередньо в інтернаті або пансіонаті [1].  
3 Оскільки працевлаштування інвалідів вважається головним чинником 
їх інтеграції у суспільство, розглянемо більш детально закордонний досвід у 
цій сфері. Найбільш широко і ефективно соціально-трудова реабілітація 
інвалідів здійснюється у Німеччині, що пояснюється необхідністю подолати 
наслідки світової війни, яка залишила після себе багато інвалідів. Рішенням 
проблем соціально-трудової реабілітації інвалідів в цій країні зайняті багато 
організацій: державні установи, благодійні агентства, різні громадські та 
церковні організації.  
Загальне керівництво діяльністю по реабілітації інвалідів в Німеччині 
покладено на Федеральне управління з праці, яке організовує обстеження 
інвалідів, навчання, перенавчання, працевлаштування. Вирішальне місце в 
професійній підготовці інвалідів і їхньому працевлаштуванню у Німеччині 
відводиться біржам праці, які здійснюють професійну консультацію і 
посередницькі послуги в працевлаштуванні, в тому числі навчання, 
професійну адаптацію, допомогу роботодавцю в облаштуванні робочого 
місця тощо.  
Спеціальні відділи професійної реабілітації інвалідів на біржах праці 
здійснюють лікарсько-трудову експертизу, визначають конкретну професію і 
інші заходи реабілітації, наприклад, забезпечення технічними засобами. У 
складних випадках інваліди направляються для трудових випробувань в 
центри професійної реабілітації. Реабілітаційні центри в Німеччині можуть 
здійснювати тільки медичну або тільки професійну реабілітацію, а також 
поєднувати ці обидва види реабілітації [3].  
Також корисний досвід Канади з працевлаштування інвалідів. У рамках 
спеціальної програми «Стратегія працевлаштування молоді» передбачено ряд 
заходів по отриманню молоддю спеціальної або вищої освіти, 
 
 
 34 
працевлаштування, пільги для роботодавців, які працевлаштовують молодих 
інвалідів, компенсація вартості необхідного обладнання для облаштування 
робочого місця інваліда [2].  
4 Широкого розповсюдження набула трудотерапія, головною метою якої 
є корекція фізичного і психологічного станів інвалідів за допомогою 
специфічної трудової діяльності, яка здійснюється для надання допомоги 
інвалідам і досягнення їхньої незалежності у всіх аспектах повсякденного 
життя. Метод трудотерапії може бути актуальним і для України, адже він 
дозволить відновити порушені функції, сформувати компенсаторні навички з 
самообслуговування, ведення домашнього господарства, рукоділля, 
виконання трудових операцій і при цьому дуже простий у застосуванні та не 
вимагає високих матеріальних витратах на її організацію, може 
використовуватись на всіх етапах реабілітації.  
У розвинених країнах світу велика увага приділяється питанню 
соціальної реабілітації інвалідів і залучення їх до суспільно-корисної 
діяльності. Вивчення досвіду такої роботи дозволяє дійти висновку щодо 
необхідності реформування системи соціальної реабілітації інвалідів в 
Україні, в тому числі, шляхом створення додаткових реабілітаційних центрів 
та допоміжних служб в кожній області, забезпечення їх належного 
фінансування, для того, щоб дати шанс людям з інвалідністю стати 
активними, повноправними членами суспільства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 35 
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 2 
Міністерство соціальної політики України, як центральний орган 
виконавчої влади, відповідальний за формування та реалізацію державної 
соціальної політики, вживає заходів по реагуванню своєчасно на соціальні 
потреби суспільства. 
Робота зі зверненнями громадян в міністерство спрямована на надання 
громадянам їх конституційного права на оскарження, на реалізацію цього 
права відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», Указу 
Президента Республіки Білорусь. Україна від 7 лютого 2008 року № 109/2008 
«Про пріоритетні заходи щодо реалізації та гарантування конституційного 
права на доступ до органів державної влади та місцевого самоврядування». 
У 2018 році до центрального апарату Міністерства від громадян 
надійшло 34752 звернення, у тому числі 1595 – колективних.  
У розрахунку на сто тисяч населення найбільшу кількість звернень 
зареєстровано від жителів м. Києва (221,6), Київської (142,7), Полтавської 
(103,3), Харківської (99,0), Чернігівської (87,6) та Дніпропетровської (86,0) 
областей; найменшу – від мешканців Луганської (34,9), Закарпатської (38,9), 
Волинської (44,7), Тернопільської (45,6), Донецької (46,9) та Чернівецької 
(48,0) областей. 
Отже, протягом 2019 році Міністерством соціальної політики України та 
за участю її структурних підрозділів, Державною службою України у справах 
ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, Державною служби 
України з питань праці, Пенсійним фондом, Фондом соціального захисту 
інвалідів, Державною служби зайнятості виконано великий обсяг робіт щодо 
надання соціальних послуг населенню України. 
 
 
 
 
 
 
 36 
РОЗДІЛ 3 
НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ НАДАННЯ 
СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ  
 
3.1. Проблеми фінансування соціальних послуг та пропозиції щодо їх 
вирішення 
На сьогоднішній день у суспільстві спостерігається значне загострення 
соціальних проблем, що викликане економічною кризою, жорсткими 
бюджетно-фінансовими обмеженнями, зростанням тарифів, незадоволенням 
громади рівнем надання соціальних послуг та їх якістю, внаслідок чого 
постає гостра необхідність у реформуванні соціальної сфери з метою 
забезпечення належного рівня життя населення з урахуванням досвіду 
європейських країн. До основних елементів соціальної сфери можна 
віднести: соціальні групи людей та їх інтереси, цінності, соціальну безпеку; 
соціальну інфраструктуру, діяльність якої спрямована на надання соціальних 
послуг; безпосередньо соціальні послуги і соціальні відносини.  
Зупинимось більш детально на питанні фінансового забезпечення сфери 
надання соціальних послуг, оскільки це є важливим напрямом державної 
соціальної політики. Від раціонального розподілення коштів залежить рівень 
соціальної напруги в суспільстві та соціальна стабільність загалом.  
Відповідно до законодавства України, фінансування соціальних послуг 
здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, 
спеціальних фондів, коштів підприємств, установ та організацій, плати за 
соціальні послуги, коштів благодійної допомоги (пожертвувань), коштів 
одержувачів соціальних послуг та інших джерел, передбачених 
законодавством. Причому в державному та місцевих бюджетах повинні бути 
завчасно передбачені кошти для фінансування певних соціальних послуг. У 
разі залучення бюджетних коштів до фінансування соціальних послуг, які 
надаються в установленому порядку недержавними суб'єктами чи фізичними 
особами, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування 
на конкурсній основі укладають із суб'єктами, що надають соціальні послуги, 
 
 
 37 
договір щодо умов фінансування та вимог до обсягу, порядку й якості 
надання соціальних послуг [8, с. 189]. 
Підходи до організації процесу фінансування соціальних послуг 
змінюються, як в рамках реформування системи надання соціальних послуг, 
так і в рамках децентралізації. Існуюча модель соціальних послуг має 
декілька проблемних питань, без вирішення яких неможливі забезпечення 
ефективного надання соціальних послуг на рівні громади в умовах 
децентралізації. Можна визначити наступні проблеми фінансування 
соціальних послуг в існуючий моделі: 
1. Фінансування закладів, а не послуг що, у тому числі, заважає 
деінституціоналізації, та недосконалість програмно-цільового методу 
формування бюджету. 
2. Низький рівень адресності в наданні соціальних послуг 
3. Відсутність базового пакету соціальних послуг, гарантованих державою та 
недосконалість механізмів визначення пріоритетів в їх наданні. 
4. Відсутність реального роздержавлення соціальної сфери, ефективного 
запровадження механізмів фінансування недержавних надавачів соціальних 
послуг та забезпечення фінансування з різних джерел соціальної сфери.  
Існуюча модель фінансування соціальних послуг передбачає:  
1. Фінансування закладів соціального захисту, які в той чи іншій мірі 
надають соціальні послуги. Тому основна частина коштів до 90% 
приходиться на комунальні витрати та заробітну плату працівників закладу. 
За основу при розрахунку обсягів фінансування приймаються видатки 
попереднього періоду. Фінансування закладів і установ здійснюється в межах 
бюджетних призначень відповідно до затвердженого кошторису та плану 
асигнувань відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 28 
лютого 2002 року № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, 
затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних 
установ».  
 
 
 38 
2. Фінансування здійснюється в рамках бюджетних програм, які 
розробляються та приймаються на різних рівнях відповідно до 87-91 статей 
Бюджетного Кодексу України. Виділення коштів в рамках цих соціальних 
програм практично не залежить від структури та вартості соціальних послуг, 
що закріпленні в Положеннях про соціальні заклади, на які виділяються 
кошти. Ця ситуація супроводжується затягуванням з визначенням вартості 
соціальних послуг (прийняття методики розрахунку), відсутністю офіційно 
затверджених розрахунків соціальних послуг, під які вже були розроблені 
стандарти, та їх неефективністю. На рівні міністерств (молоді, соціальної 
політики, МОЗ), департаменти не хочуть оптимізувати старі мережі закладів, 
навпаки, вони намагаються їх зберегти і залишити фінансування. 
Міністерства хочуть залишити вертикаль власних закладів і не поспішають 
змінювати принципи фінансування, вони лише змінюють назву статей 
фінансування установ і фінансувати їх, як надавачів послуг. 
Важливою ступеню щодо поліпшення існуючої моделі фінансування 
соціальних послуг є визначення Мінімального базового комплексу (МБК) 
соціальних послуг, які гарантовані державою та повинні призначатись на 
місцевому рівні.  
В існуючий системі, навіть Мінсоцпалітики не заперечує, що в нас діє 5 
систем соціальних послуг, а саме: інваліди; пенсіонери; діти та сім’ї; 
маргінальні групи (бездомні, наркоспоживачі, звільнені з місць позбавлення 
волі, тощо); ВПО. 
Наприклад, за «подушовою формулою» як у Північній Ірландії, чи, як у 
Німеччині, де вартість соціальних послуг визначається як добуток середніх 
для всієї Німеччини земельних доходів на одну особу та зваженої 
чисельності населення регіону.  
Відсутність єдиного підходу до МБК може викликати дублювання послуг, 
неможливість чіткого визначення пріоритетів у їх фінансуванні. Ця проблема 
пов’язана також з механізмами та навичками на рівні об’єднаних громад та 
міст обласного значення щодо визначення соціальних проблем 
 
 
 39 
територіальної громади та їх зв’язок з досить складною та неефективною 
системою визначення потреб в соціальних послугах на рівні адміністративно-
територіальних громад. Для ефективного бюджетного планування соціальної 
сфери на місцевому рівні, необхідно визначити порядок визначення 
пріоритетних проблем громади частиною якого повинна стати процедура 
визначення потреб в соціальних послугах, як тих, що закріплені в МБК, так і 
додаткових.  
Керівники ОТГ не розуміють, які саме послуги належать до їх 
компетенції, а які повинні фінансуватись з інших джерел. Ця проблема 
усугубляється громіздкістю формулювань та визначень в нормативно-
правових документах, які регламентують надання соціальних послуг.  
Також необхідно збільшити залучення недержавних надавачів соціальних 
послуг, які довгий час виконували лише ті послуги які не надають 
комунальні заклади соціального захисту. Проблема наявності необхідної 
кількості провайдерів соціальних послуг гальмує впровадження таких 
механізмів, як «гроші ходять за клієнтом» та «соціальні замовлення». 
Соціальне замовлення не реалізовується, як постійно діючий механізм і 
потребує окремого лобіювання на місцевому рівні при бюджетному 
плануванні. 
В існуючій системі не має стимулів для створення необхідної кількості 
недержавних надавачів соціальних послуг для здійснення реальних конкурсів 
по всій території держави. Залучення недержавних надавачів до надання 
соціальних послуг, як гарантованих, так і додаткових соціальних послуг, 
потребує наявності ринку соціальних послуг. Але ринок соціальних послуг 
не може бути створено тільки за рахунок бюджетних коштів. Необхідно 
створити умови для залучення соціальних інвестицій в цю сферу та 
забезпечення умов для зацікавлення вкладання коштів з боку бізнесу у цю 
сфері.  
Ринок соціальних послуг на рівні громади забезпечує: нові робочі місця; 
створення попиту на додаткові соціальні послуги серед населення; 
 
 
 40 
зменшення соціальної напруги та підвищення якості життя у громаді та 
поліпшення показників людського розвитку; конкуренцію на ринку 
соціальних послуг. 
Але, для залучення додаткових коштів та створення сприятливих умов 
на законодавчому рівні для інвестицій у вирішенні соціальних проблем 
громади потрібно забезпечити: 
■ прозорість та ефективність при визначенні проблем громади та 
потреб в соціальних послугах; 
■ чіткі правила фінансування послуг з боку клієнтів; 
■ адресність та чіткі критерії у призначенні безкоштовних послуг; 
■ чіткі процедури закупівель соціальних послуг, які 
розповсюджуються, як на гарантовані державою, так і на 
додаткові, що визначені пріоритетними на рівні громади [10].  
Існують різні думки стосовно того, чи слід запровадити визначення 
права на отримування соціальних виплат та безкоштовних соціальних послуг 
лише за рівнем доходу, чи враховуючи майновий стан. В різних країнах це 
проходить по різному, але для України безкоштовні послуги та виплати 
потрібно призначати лише за рівнем доходів. Це обумовлено, перш за все, 
наявністю нерухомості у незаможного населення, особливо в сільський 
місцевості, яка була отримана після розвалу СРСР в рамках приватизації 
державного майна. 
Важливим фактором підвищення ефективності в наданні соціальних 
послуг та оцінки ефективності використання коштів в цій сфері є розподіл 
функцій: 
 з призначення та планування,  
 фінансування надання соціальних послуг; 
 оцінки якості та моніторинг надання соціальних послуг. 
Не може один і той же орган забезпечувати одночасно ці функції, це 
призводить до неефективного планування та фінансування соціальних 
послуг. Важливою умовою створення ринку соціальних послуг є залучення 
 
 
 41 
організацій отримувачів та організацій надавачів соціальних послуг у 
процеси регулювання ринку соціальних послуг та забезпечення ефективності 
в надані соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів.  
Вдосконалення електронного врядування та створення «наскрізної» 
єдиної бази даних населення прив’язаної наприклад, до ідентифікаційному 
коду, дозволять говорити о забезпечення адресності соціальних послуг. 
Зусилля Всесвітнього банку стосовно впровадження електронних баз даних, 
що на рівні Мінсоцполітики, забезпечать необхідний рівень ефективності у 
реалізації цього найважливішого завдання. Реєстри надавачів та отримувачів 
соціальних послуг, які передбачені в новій редакції ЗУ «Про соціальні 
послуги», дозволять значно підвищити рівень адресності в наданні 
соціальних послуг. Але необхідно забезпечити включення цих реєстрів в 
систему електронного врядування в соціальній сфері. 
Критичний аналіз нормативно-правової бази дозволяє виявити два нові 
для України напрями соціального захисту населення та, відповідно, надання 
соціальних послуг. Це соціальний захист учасників так званої 
«антитерористичної операції», скороченої в нормах законодавства до 
абревіатури «АТО», та сімей загиблих під час проведення цієї операції, а 
також забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, що також 
постраждали від проведення АТО в місцях їхнього проживання. Перший із 
зазначених напрямів регулюється цілою низкою законів та постанов, 
прийнятих з 2014 р. (з початку проведення військової операції на сході 
України), серед яких як ключові можна виділити постанови Кабінету 
Міністрів України: «Про затвердження Порядку надання статусу учасника 
бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну 
цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній 
операції, забезпеченні її проведення» від 20 серпня 2014 р. № 413; «Про 
затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному 
бюджеті для здійснення заходів із соціальної та професійної адаптації 
учасників антитерористичної операції» від 31 березня 2015 року № 179; «Про 
 
 
 42 
затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному 
бюджеті для забезпечення житлом осіб, які брали безпосередню участь в 
антитерористичній операції» від 17 червня 2015 р. № 407.  
Щодо другого нового напряму, основними документами його 
безпосереднього регулювання виступають постанови Кабінету Міністрів 
України: «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо 
переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на 
оплату житлово-комунальних послуг» від 1 жовтня 2014 р. № 505; «Про 
затвердження Порядку використання коштів, що надійшли від фізичних та 
юридичних осіб для надання одноразової грошової допомоги постраждалим 
особам та внутрішньо переміщеним особам» від 1 жовтня 2014 р. № 535; 
«Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 
листопада 2014 р. № 637. 
Слід зазначити, що історично Україні була притаманна модель надання 
соціальних послуг населенню у вигляді забезпечення роботи соціальних 
служб та центрів, які безпосередньо надавали такі послуги. Із розвитком 
процесів децентралізації державного управління, зміцненням ролі ринкових 
інститутів у процесах становлення української держави та, відповідно, 
домінування ринкових підходів в усіх сферах її суспільно-політичного й 
економічного буття, пріоритети зсунулися у бік фінансового забезпечення 
нужденних – тобто надання не стільки безпосередньо послуг, скільки 
фінансової допомоги для вирівнювання можливостей громадян на вільне 
отримання таких послуг в умовах ринку.  
Ця тенденція суттєво посилилася з розгортанням військової операції в 
Україні та загостренням збройного конфлікту в її східному регіоні – 
відбулася переорієнтація виробничого комплексу держави зі зміною 
пріоритетів із розвитку сільського господарства галузей важкої 
промисловості до переважної підтримки розвитку галузі оборонної 
промисловості. Відповідно, зросла питома вага видатків державного 
бюджету на фінансування цієї галузі на шкоду іншим галузям, таким як 
 
 
 43 
освіта, наука, медицина тощо. Відповідно, підвищилися норми допомоги 
військовослужбовцям та особам, задіяним у проведенні АТО, а також різко 
зросли можливості отримання ними соціальних послуг на різних рівнях 
управлення. Ці питання наразі вважаються одними з найбільш пріоритетних 
у державі, що зумовлює актуалізацію проблеми формування та 
вдосконалення відповідної нормативно-правової бази їхнього регулювання 
[11]. 
У цілому, незважаючи на комплексність проведеної роботи щодо 
формування нормативно-правової бази реформування системи надання 
соціальних послуг в Україні, на сьогодні ще не створено такої законодавчої 
основи, яка б давала змогу в належний спосіб регулювати діяльність 
соціальних установ та упроваджувати соціальні стандарти, покликані 
гарантувати високу якість соціального обслуговування.  
З метою прискорити розроблення законодавства та з огляду на те, що 
питання організації діяльності у сфері надання соціальних послуг належать 
до компетенції не лише Міністерства соціальної політики України [42], а й 
інших міністерств і відомств, при Мінсоцполітики було утворено міжвідомчу 
робочу групу з реалізації Закону України «Про соціальні послуги». До її 
складу увійшли фахівці центральних органів виконавчої влади, науковці, 
експерти міжнародних проектів технічної допомоги, керівники низки 
соціально орієнтованих всеукраїнських організацій та об’єднань. Зусилля 
робочої групи зосереджувалися на розробленні стандартів якості соціальних 
послуг для окремих груп населення. Проте діяльність міжвідомчої групи 
продемонструвала, що лише розроблення стандартів недостатньо. Стало 
очевидним, що задля досягнення визначеної Урядом стратегічної мети – 
підвищення якості життя громадян – необхідно мати чітку, прозору, 
доступну й ефективну систему соціальних послуг як на державному, так і на 
місцевому рівні та на рівні соціальних служб. Виникла потреба щодо 
визначення ключових засад державної політики, спрямованої на створення в 
Україні принципово нової системи надання соціальних послуг, оскільки 
 
 
 44 
чинна система соціального обслуговування громадян неспроможна 
забезпечити повною мірою реалізацію положень Закону України «Про 
соціальні послуги».  
Тому Міністерством соціальної політики України за сприяння та 
активної участі низки міжнародних проектів було розпочате розроблення 
стратегічного документа – Концепції реформування системи соціальних 
послуг [43]. Цей документ був створений у тісній співпраці вітчизняними та 
міжнародними експертами та увібрав у себе найкращий світовий та 
національний досвід. Він окреслив підходи та стратегічні напрями 
реформування системи, у ньому описано засади, згідно з якими має діяти 
вдосконалена система соціальних послуг. Результатом реформування, згідно 
з цією Концепцією, мало стати упровадження таких механізмів, які здатні 
забезпечити якість соціальних послуг, гнучкість у виборі видів та форм 
їхнього надання, стимулювати постійне оновлення системи і можливість 
швидко реагувати на виниклі соціальні потреби людей [43]. Проте 
розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції 
реформування системи соціальних послуг» втратило чинність у 2012 р. На 
заміну йому з’явилось розпорядження КМУ «Про схвалення Стратегії 
реформування системи надання соціальних послуг» від 8 серпня 2012 р. № 
556-р, що досі залишається стратегічним документом реформування системи 
надання соціальних послуг в Україні. 
Гарантоване надання якісних соціальних послуг усіма суб’єктами стає 
важливою умовою їхньої діяльності. При цьому особливого значення набуває 
визначення основоположних принципів побудови чіткої структури системи 
управління якістю.  
Отже, маємо підстави констатувати, що проведено значну роботу зі 
створення правових засад діяльності системи соціальних послуг. Проте 
аналіз нормативно-правової бази з предмета дослідження дає підстави 
стверджувати, що її ефективність на сьогодні не є достатньою. 
 
 
 45 
Низка практичних проблем досить чітко проявляється при визначенні 
потреб у соціальних послугах на рівні адміністративно-територіальних 
одиниць, громад. Забезпечення адресності соціальної допомоги у вигляді 
пільг та компенсацій і соціальних послуг ускладнюється відсутністю чітких 
та прозорих механізмів багаторівневого планування, а також механізму 
визначення актуальних потреб населення в соціальних послугах. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 46 
3.2.   Реформування системи надання соціальних послуг в Україні 
 
В Україні налічується понад 130 категорій одержувачів різних видів 
соціальних виплат за соціальною та професійною ознакою. Водночас усі 
пільгові, у тому числі соціально незахищені, категорії громадян мають право 
на більш як 120 видів пільг, а також понад 60 видів грошових трансфертів – 
соціальних і компенсаційних виплат населенню. В українському 
законодавстві надання соціальних послуг регулюється в чотирьох умовних 
сферах: 
 діти, сім’я, молодь – Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, 
дітьми та молоддю» та підзаконні акти; 
 пенсіонери, ветерани – закони України «Про соціальні послуги», «Про 
основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян 
похилого віку», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального 
захисту»; 
 громадяни з особливими потребами – Закон України «Про реабілітацію 
осіб з інвалідністю в Україні»; 
 соціальні групи «ризику» (бездомні, звільнені з місць позбавлення волі, 
ВІЛ-інфіковані, тощо) – Закон України «Про основи соціального обліку 
бездомних громадян та безпритульних дітей» тощо. 
Система надання соціальних послуг ґрунтується на Конституції України 
і регулюється більше ніж 50 законами та понад 120 підзаконними 
нормативно-правовими актами, що визначають схеми соціальної підтримки 
нужденних відповідно до міжнародних договорів України з питань надання 
соціальних послуг, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою 
України. Однак на практиці подібна громіздка законодавча база за 
відсутності координації між різними нормативно-правовими документами 
породжує «паралельні» системи соціальних послуг, які в окремих випадках 
вступають навіть у суперечність. Водночас занадто розгалужена система 
пільг та соціальних виплат посилює дисбаланс між зобов’язаннями з боку 
держави та її фінансовими можливостями, стаючи тягарем для державного 
 
 
 47 
бюджету. Тож існує об’єктивна необхідність удосконалення діючої 
законодавчої бази з метою підвищення якості соціальних послуг у коротко- 
та довгостроковій перспективі. 
Базовим документом для запущеного ще на початку 2000-х процесу 
реформування соціальної політики в нашій державі став Закон України «Про 
соціальні послуги» № 3143, прийнятий Верховною Радою України у 2003 р., 
що встановлює основні цілі та основні принципи надання соціальних послуг, 
а також основні напрями державної політики з питань надання соціальних 
послуг. Цей Закон був покликаний стати каталізатором осучаснення 
сформованої за радянських часів системи соціального захисту населення та 
приведення її у відповідність з умовами ринкових відносин. Проте, як 
виявилось, способи утворення «ринку соціальних послуг», викладені в 
зазначеному Законі, вдосконаленню системи соціального захисту в країні 
посприяти не змогли. Як мінімум, у документі не було прописано ключової 
для нього дефініції «соціальна послуга» – натомість визначення «соціальні 
послуги» в множині як комплексу заходів давало досить широке тлумачення, 
що унеможливило на практиці зведення соціальної послуги до заходів, для 
яких можна прорахувати кошторис. Внаслідок цього автоматично 
блокувалися механізми закупівель соціальних послуг та розробка механізмів 
визначення вартості соціальної послуги. Подібні неузгоджені підходи до 
визначення форм, методів та видів соціальних послуг, що призводять до 
проблем в їх оцінці та плануванні на регіональному рівні, і досі 
зустрічаються в оновленому Законі України «Про соціальні послуги», а 
також в інших нормативних актах.    
У 2007 р. уряд схвалив «Концепцію реформування системи соціальних 
послуг» № 178. Проте вона не була реалізована в повному обсязі «внаслідок 
відсутності законодавчого регулювання питань, зокрема, щодо формування 
соціального замовлення, визначення потреб адміністративно-територіальної 
одиниці у соціальних послугах, їх видах та обсягах, планування та надання 
соціальних послуг з урахуванням визначених потреб і запровадження 
 
 
 48 
стандартизації зазначених послуг», – ідеться в «Стратегії реформування 
системи надання соціальних послуг» від 8 серпня 2012 р. № 556-р, що 
припинила чинність Концепції. Досягнення цілей Стратегії передбачало 
розробку плану заходів з її реалізації та фінансових розрахунків – 
відповідний документ «План заходів на 2013–2016 роки щодо реалізації 
Стратегії реформування системи надання соціальних послуг» було 
затверджено 13 березня 2013 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України. 
За словами експертів, ця Стратегія дала змогу здійснити певні кроки в 
напрямі запровадження системної реформи у сфері надання соціальних 
послуг. Так, у рамках її реалізації було здійснено ряд важливих кроків у 
напрямі забезпечення правового регулювання формування системи 
соціальних послуг, зокрема: 
– з урахуванням європейського досвіду розроблено проект нової редакції 
Закону України «Про соціальні послуги» та внесено зміни до законів України 
«Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», «Про статус ветеранів 
війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального 
захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про 
реабілітацію інвалідів в Україні» тощо; 
– прийнято низку актів, у тому числі Кабінету Міністрів України, щодо 
визначення критеріїв діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги; 
переліку соціальних послуг, що надаються особам, які перебувають у 
складних життєвих обставинах; здійснення соціального замовлення за 
рахунок бюджетних коштів; визначення потреб населення адміністративно-
територіальної одиниці у соціальних послугах; моніторингу та оцінки якості 
надання соціальних послуг тощо; 
– запроваджено стандартизацію соціальних послуг, зокрема, 
затверджено 14 державних стандартів соціальних послуг; 
– здійснено децентралізацію фінансування установ та закладів, що 
надають соціальні послуги. 
 
 
 49 
У березні 2016 р. Кабінет Міністрів України схвалив «Стратегію 
подолання бідності», два з трьох з основних напрямів якої передбачали 
реформування системи соціальних послуг, а також затвердив згідно з 
«Планом дій КМУ на 2016 рік» розроблення проекту акта Кабінету Міністрів 
України щодо схвалення «Стратегії розвитку системи надання соціальних 
послуг до 2022 року». Саме цей документ у найближчій перспективі 
визначатиме мету та основні завдання реалізації державної політики у сфері 
надання соціальних послуг в Україні. Виходячи з оприлюдненого на сайті 
Бюро соціальних та політичних розробок тексту проекту Стратегії, на цьому 
етапі одним з важливих завдань реформування визначається координація між 
процесами модернізації системи надання соціальних послуг та впровадження 
механізмів децентралізації влади. 
Реформа місцевого самоврядування та фінансової децентралізації стала 
додатковим викликом для реалізації завдань соціальної політики в Україні. В 
умовах проведення структурних реформ повноваження щодо планування, 
фінансування та організації надання соціальних послуг передається органам 
місцевого самоврядування. Однак на рівні територіальної громади досі не 
запроваджено ефективні механізми надання соціальних послуг з урахуванням 
потреб громади, зокрема, відсутні механізми стратегічного прогнозування та 
планування, контролю та оцінки якості соціальних послуг, незалежного 
моніторингу; правил накладання санкцій за порушення стандартів надання 
соціальних послуг та низьку якість соціальних послуг тощо. При цьому на 
фоні скорочення закладів та введення соціальних працівників до складу 
виконкомів невирішеними залишаються питання, пов’язані з підготовкою 
кадрів для органів соціальної сфери. 
Суттєвою перепоною на шляху впровадження системи надання 
соціальних послуг на місцевому рівні стає також недосконала система 
фінансування соціальних установ та закладів з боку органів місцевого 
самоврядування. По-перше, занадто складна система цільових груп та 
зобов’язань держави заважає місцевій владі визначати пріоритети 
 
 
 50 
фінансування у сфері соціальних послуг. По-друге, з причини нестачі 
фактичних коштів у місцевих бюджетах, соціальна допомога, як правило, 
фінансується за залишковим принципом щодо таких пріоритетних напрямів 
фінансування, як медицина та освіта. 
Окремі проблемні питання виникають у зв’язку з переходом від 
бюджетного фінансування відповідних державних установ до програмного 
фінансування на конкурсних засадах суб’єктів-надавачів соціальних послуг, 
у тому числі з недержавного сектору, що вимагатиме створення та ведення 
відповідного реєстру. Наразі саме недержавні провайдери є більш гнучкими 
та мобільними відносно впровадження інноваційних форм соціальних 
послуг, володіючи при цьому достатнім досвідом, кадровими та матеріально-
технічними ресурсами. Передбачається, що введення в практику на 
законодавчому рівні грошових компенсацій приватним суб’єктам з боку 
держави або місцевого бюджету сприятиме виведенню їх «з тіні» та стане 
стимулом для входження до новоствореного реєстру. Разом з тим вже 
існуючі приватні провайдери соціальних послуг можуть стати альтернативою 
створенню спеціалізованих закладів з усіма супутніми організаційними та 
фінансовими наслідками, що даватиме змогу суттєво знизити витрати з 
місцевих бюджетів, а у громадян з’явиться можливість самим обирати 
постачальника послуг. Поява такої конкуренції означатиме для державних 
постачальників остаточний вихід на ринок, що передбачає посилення вимог 
до якості управління, ефективності розпорядження ресурсами, якості послуг, 
кваліфікації персоналу тощо. Однак, слід враховувати, що в значній кількості 
регіонів недержавні надавачі соціальних послуг, серед яких можливо було б 
провести конкурс на соціальне замовлення, просто відсутні. 
17 січня 2019 р. Верховна Рада у другому читанні та в цілому ухвалила 
чергову редакцію Закону України «Про соціальні послуги». Відповідний 
законопроект № 4607 у першому читанні депутати ухвалили ще в березні 
2017 р. – тоді до проекту надійшло понад 500 правок, 438 з яких повністю 
або частково було враховано до другого читання. За ухвалення відповідного 
 
 
 51 
рішення проголосували 230 народних депутатів при мінімально необхідних 
226. Закон презентував перший заступник голови Комітету ВРУ у справах 
ветеранів та осіб з інвалідністю, глава фракції «Народний фронт» М. Бурбак, 
зазначивши, що відповідно до законопроекту соціальні послуги будуть 
надаватися тільки за результатами оцінювання індивідуальних потреб осіб, 
які належать до уразливих груп населення та тим, хто перебуває у складних 
життєвих обставинах. М. Бурбак також розповів, що такі соціальні послуги, 
як консультування, надання притулку, представництво інтересів, 
сурдопереклад, тифлосурдопереклад, а також соціальні послуги, що надають 
екстрено, будуть безкоштовними. Водночас іншим категоріям осіб, дохід 
яких становить від двох до чотирьох прожиткових мінімумів для відповідної 
категорії осіб, соціальна послуга надаватиметься за часткову оплату; 
відповідно, повною сплата за соцпослуги буде для тих категорій осіб, дохід 
яких перевищує чотири прожиткових мінімуми. 
Згідно з пояснювальною запискою, метою законопроекту є 
вдосконалення чинного законодавства, зокрема в частині адміністрування 
соціальних послуг, підвищення статусу соціальних працівників та інших 
фахівців, що надають соціальні послуги, забезпечення захисту прав осіб, які 
отримують соціальні послуги, розширення повноважень місцевих органів 
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань організації 
надання соціальних послуг за місцем проживання осіб, які отримують такі 
послуги. Зазначається, що ухвалення законопроекту сприятиме активізації 
реформування системи надання соціальних послуг, залучення до надання 
соціальних послуг інститутів громадянського суспільства, а також 
покращення якості соціальних послуг. 
Документом передбачається, що соціальні послуги повинні надавати 
професіонали: це можуть бути державні, комунальні організації, або ж 
громадські об’єднання, благодійні або релігійні організації, які надають 
соцпослуги без здійснення підприємницької діяльності. Непрофесіонали 
можуть надавати соціальні послуги лише своїм родичам, з якими разом 
 
 
 52 
проживають. При цьому передбачається виплата компенсації постачальникам 
соціальних послуг: якщо йдеться про недержавні організації (громадські, 
релігійні та ін.) – це 70 % мінімальної зарплати в погодинному розмірі, але не 
більш як 360 годин на місяць (це 17,59 грн за кожну годину). Тим, хто надає 
соцпослуги родичам, компенсацію обчислюють як різницю між прожитковим 
мінімумом і середньомісячним сукупним доходом сім’ї за попередні півроку. 
Законом встановлюються основні організаційні та правові засади 
надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику, подолання 
складних життєвих обставин та/або мінімізацію їх наслідків, 
особам/сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, а 
також визначаютьсярізновиди соціальних послуг за типами, наприклад 
екстрена, постійна, тимчасова або одноразова допомога; соціальна 
профілактика, соціальна підтримка та соціальне обслуговування. 
Затверджувати державні стандарти з надання послуг буде Мінсоцполітики, 
яке має стати держателем Реєстру постачальників і одержувачів соціальних 
послуг – автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи, що 
містить інформацію про надавачів та одержувачів соціальних послуг. Дані в 
реєстрі вважаються конфіденційними та захищаються відповідно до Закону 
України «Про захист персональних даних». На практиці занесення в рєстр є 
необхідною умовою доступу приватних організацій, що здійснюють 
соціальні послуги до державного фінансування та компенсацій за надані 
послуги. 
Слід зазначити, що за кордоном практика взаємодії недержавних 
організацій з державою в наданні соціальних послуг населенню є доволі 
широкою. У США та країнах Європи склалася досить гнучка система 
державного фінансування недержавних організацій у соціальній сфері, 
основними механізмами якої є гранти та угоди про співпрацю; операційні 
субсидії; контракти; відшкодування вартості наданих послуг, державні 
кредити, державні кредитні гарантії; податкові пільги, звільнення від сплати 
податків тощо. При цьому в багатьох західних країнах можна спостерігати 
 
 
 53 
тенденцію переходу системи соціальних послуг у бік аутсорсингу на фоні 
діючої системи приватного соціального страхування. Так, наприклад, у 
Великобританії вже близько 80 % соцпослуг надають волонтери та зовнішні 
провайдери, а в США взагалі немає єдиної загальнонаціональної 
централізованої системи соціального забезпечення, натомість існує три типи 
організації соціальних послуг: державні, приватні некомерційні, приватні 
комерційні служби, функціонування яких регламентуються або федеральним 
законодавством, або законодавством штату, або спільно федеральними 
органами та органами штатів, також окремі програми вживає місцева влада. 
До слова, американська модель системи соціального захисту передбачає 
мінімальну участь держави в соціальному забезпеченні громадян, а державну 
матеріальну підтримку отримують лише найбідніші верстви населення. 
Найяскравішим прикладом соціальної держави зі сформованою та 
розвинутою системою соціального захисту для всіх без винятку громадян є 
Швеція, яка уособлює собою скандинавську модель соціального 
обслуговування. Система соціальних служб у Швеції регулюється «Актом 
про соціальне обслуговування» з доповненнями «Про обов’язкове 
обслуговування молоді» та «Про обов’язкову допомогу алкоголікам і 
наркоманам»; «Актом про медичне обслуговування та охорону здоров’я» та 
«Актом про надання соціальних послуг розумово відсталим громадянам». 
Відповідно до шведського законодавства, у наданні послуг беруть участь 
соціальні служби, муніципальні та губернські органи влади, муніципальні та 
окружні комітети соціального добробуту, а також сім'ї та окремі громадяни. 
Наприклад, у шведському місті на 100 тис. осіб буде тисяча соціальних 
працівників та приблизно п’ять окружних комітетів. Кожен комітет буде 
включати три відділи: відділ турботи про дітей, відділ соціального добробуту 
та відділ турботи про літніх людей. Відділ турботи про дітей відповідає за 
надання допомоги здоровим дітям, обслуговування дитячих садків і 
підготовчих груп для школи. Показово, що дитячих будинків у Швеції немає 
– дітей-сиріт одразу забирають у сім’ї. Відділ соціального добробуту 
 
 
 54 
організовую соціальне забезпечення, зокрема, здійснює грошові виплати, 
індивідуальне та сімейне лікування, утримання будинків для алкоголіків і 
центрів для молоді. Відділ допомоги людям похилого віку працює над 
наданням домашньої соціальної допомоги; утриманням центрів денного 
перебування для пенсіонерів та осіб з обмеженими можливостями; 
обслуговуванням пенсіонерів з повним харчуванням; утриманням будинків 
по догляду за людьми похилого віку; утриманням центрів з повним 
пансіоном для громадян, які страждають на старече слабоумство. 
Також при кожному окрузі є будинки сестринського догляду для людей 
похилого віку, працюють спеціально обладнані будинки, де живуть 
пенсіонери на державному забезпеченні, які здали житло державі. Окремо 
функціонують притулки для підлітків, служби з контролю за наркотиками та 
кризові центри, у яких можна отримати безкоштовну допомогу психологів 
і соціальних працівників та навіть тимчасове житло. У системі соціального 
обслуговування Швеції не виділяють окремі категорії громадян для надання 
допомоги. Підтримку може отримати будь-яка людина. 
Повертаючись до українських реалій, важливо відмітити, що передовий 
досвід соціально-благополучних країн демонструє факт приділення належної 
уваги саме профілактицінегативних соціально-економічних явищ, сутність 
яких полягає в запобіганні виникненню складних життєвих обставин, 
формами реалізації яких є, зокрема, соціальна реабілітація, інтеграція, 
реінтеграція тощо, тоді як в Україні систему надання соціальних послуг 
намагаються використовувати не як інструмент виведення осіб зі складних 
життєвих обставин чи недопущення потрапляння соціальних груп в складні 
життєві обставини, а як інструмент боротьби з бідністю. 
Подальше зволікання з реальною модернізацією системи соціального 
захисту в нашій державі вочевидь становить загрозу для її майбутнього 
розвитку. Тим часом чергові задекларовані реформаторські наміри 
Мінсоцполітики поки що залишаються у своїй більшості нереалізованими, а 
впровадження нових нормативно-правових документів у сфері надання 
 
 
 55 
соціальних послуг лише спричиняє ще більші труднощі та подальше 
поглиблення соціальної кризи 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 56 
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 3 
Задоволення потреб соціальними послугами людей, що опинились в 
складних життєвих обставинах є одним із ключових завдань діяльності 
системи надання соціальних послуг. Ефективність діяльності системи 
соціальних послуг напряму впливає на соціальну та політичну стабільність 
держави [11]. Таким чином, проведений аналіз дає змогу узагальнити, що 
системи надання соціальних послуг у форматі «прозорий офіс» являється 
новим підходом до поліпшення якості надання цих послуг та автоматизації 
технологічних процесів пов’язаних. Основними перевагами є: 
система ставить за мету максимально вилучити суб’єктивний людський 
чинник, значно звузити часові рамки оформлення необхідних документів; 
автоматизація відповідальної роботи введення спеціалістом даних первинної 
документації за допомогою розроблених алгоритмів контролю, тобто 
максимально виключається введення некоректної інформації. 
Отже, основними принципами запровадження єдиних стандартів 
обслуговування у форматі «прозорий офіс» є: відмова від паперового 
документообігу при оформленні документів; дистанційне обслуговування 
громадян; мінімізація людського чинника. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 57 
ВИСНОВОК ТА ПРОПОЗИЦІЇ 
На основі проведеного дослідження можна зазначити, що соціальні 
послуги – це послуги, які не мають прямого економічного або фінансового 
виміру, сприяють задоволенню духовних, інтелектуальних потреб і підтримці 
нормальної життєдіяльності громадян, задоволенню їх соціальних інтересів, 
забезпеченню соціальної безпеки, розвитку соціальних відносин, і які можуть 
надаватися як державними, так і комунальними, громадськими і приватними 
установами.  
Проблеми, які існують у сфері надання соціальних послуг, можна 
розділити на три групи:  
недосконалість законодавчої бази, якою регламентується низка питань 
галузі;  
недостатня якість та ефективність послуг, соціальна несправедливість, 
низький рівень адресності послуг, високі адміністративні витрати, 
недостатня прозорість, практична відсутність системи стандартів, 
невідповідність мережі бюджетних установ у сфері надання соціальних 
послуг її повноваженням, багаторівнева ієрархія мережі бюджетних установ;  
недофінансування установ у сфері надання соціальних послуг, низька 
ефективність механізму кошторисного фінансування, не пов’язаного з 
результатами діяльності бюджетних установ у сфері надання соціальних 
послуг, відсутність правової регламентації діяльності адміністрації 
бюджетної установи щодо розпорядження доходами від підприємницької 
діяльності, що призводить до неефективного використання цих коштів. 
За результатами проведеного аналізу запропоновано такі рекомендації:  
у сфері нормативно-правової бази пропонується розробити 
довгострокову національну та регіональну стратегії розвитку соціальної 
сфери загалом і, зокрема, стратегію надання соціальних послуг уразливим 
верствам населення. Доцільно буде зупинити чинність окремих законодавчих 
актів або положень цих актів у сфері соціальних послуг, видатки на 
виконання яких у бюджеті не передбачені або передбачені не в повному 
 
 
 58 
обсязі. Це дасть змогу суттєво оздоровити бюджетну систему і водночас 
запобігти зростанню заборгованості за соціальними зобов’язаннями держави, 
які не можуть бути виконані; 
розподіл бюджетних видатків під час формування бюджету необхідно 
поділяти на видатки, що є чинними згідно з раніше прийнятими 
законодавчими актами, і видатки, які передбачається прийняти, що допоможе 
підтримувати жорсткіші бюджетні обмеження, оскільки виділення 
асигнувань на прийняття нових зобов’язань стане можливим після виділення 
коштів на виконання чинних зобов’язань; 
забезпечити запровадження мораторію щодо законодавчого 
встановлення нових видів соціальних пільг та розширення категорій 
отримувачів, проведення строгого законодавчого розмежування та чітке 
визначення понять «соціальна послуга», «соціальна пільга», «соціальні 
гарантії», «соціальні норми», «соціальні нормативи». Чіткість термінології 
дасть змогу детальніше окреслити специфіку соціальних послуг і водночас 
визначити сфери досягнення більшої ефективності, покращання фінансового 
забезпечення соціальних послуг.  
Необхідним вважається здійснення поступового переходу від 
кошторисного фінансування постачальників соціальних послуг до іншої 
форми прямого фінансування – замовлення соціальних послуг, яке 
здійснюється за принципом купівлі послуг, де розпорядник бюджетних 
коштів стає повноцінним замовником послуг на користь третіх осіб – 
споживачів послуг. Потрібне встановлення обґрунтованих норм і нормативів 
споживання соціальних послуг, у межах яких надаються пільги з їх оплати 
громадянам, що мають на них право; впровадження фінансових нормативів 
надання соціальних послуг, їх раціональної диференціації з урахуванням 
особливостей установ у гірській місцевості, у сільських районах, об’єктивної 
різниці у вимогах щодо якості послуг стандартної чи вищої якості. 
Дослідженням встановлено, що у сьогоднішніх умовах економічної та 
соціальної кризи в Україні потреба в якісному фінансовому забезпеченні 
 
 
 59 
сфери надання соціальних послуг є дуже високою. Соціальні послуги 
передбачають певні заходи, які спрямовані на соціальне забезпечення осіб у 
складних життєвих обставинах, що становлять ризики для життя. В Україні 
сфера соціальних послуг недостатньо розвинена та потребує вдосконалення 
законодавства, децентралізації функцій суб’єктів, що надають соціальні 
послуги, та тісної взаємодії державного та недержавного секторів. 
Для цього необхідно розробити концепцію реформування сфери 
державних соціальних послуг на місцевому рівні, яка послужить основою для 
прийняття нового закону для державних соціальних установ і зміни діючих 
законів. Також потрібна нормативно-методична узгодженість дій на 
місцевому рівні з законами. Для вирішення цих завдань і з метою 
вдосконалення організації та управління у сфері державних послуг необхідно 
розробити методику реалізації закону; пропозиції щодо підготовки посадових 
регламентів, регламентація діяльності державних соціальних установ, з 
описом основної мети, функцій, прав і обов'язків соціальних установ. 
Необхідно зазначити, що проблемою надання державних послуг є і 
відсутність системи інформування споживачів державних послуг.  
Якщо заявника цікавить інформація по тій чи іншій послузі, виникають 
труднощі, не всі споживачі державних послуг мають доступ в інтернет, 
багатьом не зрозуміла інформація, викладена в документах, а безкоштовні 
інформаційні та консультаційні центри відсутні. Тому необхідний 
громадський моніторинг і підвищення відкритості процесів надання 
державних соціальних послуг для суспільства. 
Для здійснення цього може послужити інформованість про успішну 
практику застосування передових технологій в інших країнах, розвиток 
системи передачі знань і навичок при впровадженні організаційно-
управлінських технологій, використання кращою в своїй галузі практики, 
впровадження організаційних структур в державних соціальних установах, 
що відповідають за пошук, розробку і впровадження передових 
організаційно-управлінських технологій. Важливим є підвищення 
 
 
 60 
компетенції персоналу державних соціальних установ, потрібно 
позбавлятися від «закостенілості системи». 
Сучасна система надання державних послуг, як правило, вимагає багато 
часу, щоб зібрати необхідні документи. Часто це пов'язано з тим, що 
заявнику доводиться звертатися за отриманням різних довідок, виписок, та 
інших відомостей в різні органи, позабюджетні фонди, які могли б 
самостійно обмінюватися необхідними даними для надання конкретної 
державної послуги заявнику. Такий обмін повинен здійснюватися за 
допомогою електронного документообігу з електронно-цифровим захистом, 
тобто це так звана, міжвідомча взаємодія.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 61 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ  
1. Досвід США у процедурі встановлення інвалідності, розроблення 
програми реабілітації, та існування подібних комісій [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу : http://www.pilga.in.ua/node/6213.  
2. Капанадзе Б. П. Актуальні проблеми соціального захисту інвалідів 
[Електронний ресурс] / Б. П. Капанадзе. – Режим доступу : 
http://www.pravoisuspilstvo.org.ua/archive/2015/4_2015/21.pdf.  
3. Корнюшина Р. В. Зарубежный опыт социальной работы / Р. В. 
Корнюшина [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://window.edu.ru/resource/960/40960/ files/dvgu081.pdf.  
4. Кравченко М. В. Актуальні проблеми соціального захисту інвалідів / 
М. В. Кравченко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://www.nbuv.gov.ua /ejournals/pdf.  
5. Про становище осіб з інвалідністю в Україні [Електронний ресурс] : 
національна доповідь. – Режим доступу: 
mlsp.kmu.gov.ua/document/174635/1.doc.  
6. Чалдаева Д. А. Зарубежный опыт социальной реабилитации инвалидов 
/ Д. А. Чалдаева, И. Г. Нигматьянова // Весник Казанского 
технологического университета. – 2010. - № 3. – С. 20-30 
7. http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/conf/2016- 
2/doc/2/16.pdfАбрахамсон П. Социальная эксклюзия и бедность / П. 
Абрахамсон // Общественные науки и современность. – 2001. – № 2. – 
С. 58 – 66  
8. Бєлєвцова Я. C. Механізм підвищення якості соціальних послуг на 
рівні місцевих органів влади: автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. : 
25.00.02 / Бєлєвцова Яна Сергіївна. – Харків, 2011. – 20 с.  
9. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту України: [навч. посібник] / 
Н.Б. Болотіна. – К. : Знання, 2005. – 615 с. 
10. Большой энциклопедический словарь /гл. ред. A. M. Прохоров. – 
Москва : Сов. энцикл., 1993. – 1628 с.  
 
 
 62 
11. Бородкин Ф. М. Социальные эксклюзии / Ф. М. Бородкин // Социол. 
жури. – 2000. – № 3 – 4. – С. 23 – 32  
12. Бурменко T. Д. Сфера услуг: экономика : учеб. пособие / Т. Д. 
Бурменко, Н. Н. Даниленко, Т. А. Туренко; под ред. Т. Д. Бурменко. – 
Москва : Кнорус, 2007. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: 
http://uchebnik-online.com/soderzhanie /textbook_130.html  
13. Бухтіяров О.С. Європейські тенденції фінансування систем соціального 
забезпечення / О.С. Бухтіяров // Наука і правоохорона. – 2014. – № 
1(23). – С. 107–110. Випуск 8. 2016 
14. Воронцова А.С. Порівняльна характеристика фінансового забезпечення 
сфери надання соціальних послуг / А.С. Воронцова // Вісник Сумського 
національного аграрного університету. Серія «Економіка та 
менеджмент». – 2015. – Вип. 4(63). – С. 188–192. 
15. Дидик С.М. Зарубіжний досвід фінансування соціального захисту 
населення / С. М. Дидик // Економічні науки. – 2010. – № 4. – С. 127–
129.  
16. Дубич К. В. Державне управління соціальними послугами: 
термінологічний аналіз / К. В. Дубич // Державне управління: теорія та 
практика. – 2014. – № 1. – С. 47 – 60  
17. Дубич К. В. Сучасна система надання соціальних послуг України / К.В. 
Дубич // Електронне наукове фахове видання «Державне управління: 
удосконалення та розвиток» №3, 2015. – [Електронний ресурс] – Режим 
доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/ ?op=1&z=821. 
18. Дубич К.В. Партнерство державного та недержавного суспільних 
секторів як ефективний механізм управління у сфері надання 
соціальних послуг у країнах Євросоюзу / К.В. Дубич // Державне 
управління: теорія і практика. – 2013. – № 2. – С. 30–42. 
19. Дьяченко В. Концептуальні засади реформування системи соціальних 
послуг в Україні / В. Дьяченко // Соціальна політика і соціальні робота. 
– 2007. – № 1. – С. 5-16. 
 
 
 63 
20. Европейская социальная хартия: СЕД№ 163. Страсбург, 03.05.1996 г. // 
Совет Европы и Россия : сб. документов / отв. ред. Ю. Ю. Берестнев. – 
Москва : Юрид. лит., 2004. – 21 с.  
21. Звіт-моніторинг системи соціальних послуг в Україні // Бюро 
соціальних та політичних розробок, 2015. – [Електронний ресурс] – 
Режим доступу: http://bureau.in.ua/downloads/social-reform/ reportua.pdf  
22. Звіт-моніторинг системи соціальних послуг в Україні [Електронний 
ресурс]/М-во закордон. справ Республіки Чехія; Робоча група 5 «Соц.-
трудова політика та соц. діалог»; Центр розвитку Армавіру (Вірменія); 
Бюро соц. та політ. розробок (Україна). Київ, – 2015. – 27 с.  
23. Землетрус для гаманців. // Урядовий кур’єр, – 2014, – 10 квітня. 5. 
Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок надання платних 
соціальних послуг та затвердження їх переліку» №12 від 14.01.2004 р. 
// Урядовий кур’єр. – 2004. – 22 січня. 
24. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД-2010, КВЕД-2012, 
КВЕД-2013, КВЕД-2014, КВЕД-2015, КВЕД-2016): Розділ 94. – 
[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://evrovektor.com/ 
kved/2010/129/Dijalnist-gromadskih-organizacij  
25. Конституція України: Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР 
(зі змінами від 15 берез. 2016 р.). – [Електронний ресурс] – Режим 
доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show  
26. Критерії діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги. 
Затверджено постановою Кабінету Міністрів України №1039 від 
14.11.2012р. // Урядовий кур’єр,-2012, – 24 листопада.  
27. Литвиненко В. M. Соціальні послуги у сфері соціального захисту 
населення : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Литвиненко В. М. ; 
Харків. нац. ун-т внутр. справ. – Харків, 2012. – 20 с.  
28. Матвійчук А.С. Основні способи взаємодії громадських організацій із 
державою / А.С. Матвійчук // Сучасна українська політика. Політики і 
політологи про неї. – 2011. – № 15. – С. 214–223. 
 
 
 64 
29. Міщенко К. С. Соціальні послуги у сферах зайнятості та соціального 
обслуговування: порівняльний аналіз та перспективи розвитку / К. С. 
Міщенко // Виробничо-практичний науковий журнал «Ринок праці та 
зайнятість населення», № 4(41). – 2014. – С. 53–57. 
30. Офіційний сайт Міністерство соціальної політики України 
[Електронний ресурс] – Режим доступу: 
https://www.msp.gov.ua/news/16389.html 
31. Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для 
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 
затверджене Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту 
України, Міністерства соціальної політики України 10.09.2012 № 
995/557 II Офіційний вісник України. -2012.-15 жовг. (№ 76). – С. 187. 
32. Положення про навчально-реабілітаційний центр : затверджене 
Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 
16.08.2012 № 920 II Офіційний вісник України. – 2012. – 24 верес. (№ 
70). – 100 с. 
33. Положення про психологічну службу системи освіти України : 
затверджено Наказом Міністерства освіти України 03.05.99 № 127 // 
Офіційний вісник України. – 2000. – 21 січ. (№ 1). – 128. 
34. Положення про спеціальну загальноосвітню школу школу-інтернат) 
для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового 
розвитку : затверджене Наказом Міністерства освіти і науки України 
15.09.2008 № 852 II Офіційний вісник України. – 2009. – 8 січ. (№ 99). – 
24. 
35. Положення про центр медико-соціальної реабілітації дітей : 
затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 
1996 р. № 1072. 
36. Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка 
Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) 
психолого-медико-педагогічні консультації : затверджено Наказом 
 
 
 65 
Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук 
України 07.07.2004 № 569/38 // Офіційний вісник України. – 2004. – 13 
серп. (№ 30). -Т.2.- 746 с. 
37. Понікаров В.Д. Пенсійне та соціальне забезпечення: Підручник. / В.Д. 
Понікаров, М.М. Топоркова – Харків: ВД «ІНЖЄК», 2006. – 400 с.  
38. Попова С. М. Особливості надання соціальних послуг в Україні / 
Попова С. М., Попова Л. М. // Європейські перспективи № 10. – 2014. – 
С. 29–36. 
39. Про благодійну діяльність та благодійні організації : Закон України від 
5 липня 2012 року // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 25. 
– Ст. 252. 
40. Про волонтерську діяльність : Закон України від 19 квіт. 2011 р. № 
3236-VI (у ред. від 1 квіт. 2016 р.). URL: 
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3236-17 (назва з екрану).  
41. Про громадські об’єднання : Закон України від 22 березня 2012 року // 
Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 1. – Ст. 1. 
42. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон 
України №2017-III від 05.10.2000. – [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2017-14.  
43. Про затвердження Методичних рекомендацій визначення потреб 
населення адміністративно-територіальної одиниці у соціальних 
послугах: наказ М-ва соц. політики України від 15 жовт. 2012 р. № 648. 
– [Електронний ресурс] – Режим доступу: 
http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article?art_ 
id=161211&cat_id=161045  
44. Про затвердження Порядку визначення потреб населення 
адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах: наказ 
М-ва соц. політики України від 20 січ. 2014 р. № 28/зареєстр. в М-ві 
юстиції України 7 лют. 2014 р. за № 253/25030. – [Електронний ресурс] 
 
 
 66 
– Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ z0253-14 (назва з 
екрану). 
45. Про затвердження Порядку регулювання тарифів на платні соціальні 
послуги: постанова Кабінету Міністрів України від 9 квіт. 2005 р. № 
268. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: 
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2682005-п (назва з екрану).  
46. Про затвердження рішення колегії Міністерства соціальної політики 
України від 27.10.2017 «Про затвердження інтегрованої моделі у сфері 
соціального захисту населення»: наказ Міністерства соціальної 
політики України №1758 від 06.11.2017. – [Електронний ресурс] – 
Режим доступу: http://kharkivoda.gov.ua/content/documents/912/91199/ 
files201758.pdf. 
47. Про порядок надання платних соціальних послуг та затвердження їх 
переліку: постанова Кабінету Міністрів України від 14 січ. 2004 р. № 
12. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: 
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ 12-2004-%D0%BF (назва з екрану).  
48. Про соціальні послуги: Закон України від 19 черв. 2003 р. № 966-IV, зі 
змінами від 26 січ. 2016 р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: 
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/anot/966-15 (назва з екрану).  
49. Про соціальні послуги: проект Закону України від 18 верес. 2015 р. – – 
[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.mlsp.gov.ua/ 
labour/control/ uk/publish/ article7art_idM78679  
50. Про Стратегію подолання бідності: Указ Президента України від 15 
серп. 2001 р. № 637/2001. – [Електронний ресурс] – Режим доступу:  
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/637/2001 (назва з екрану).  
51. Про схвалення Концепції реформування системи соціальних послуг: 
розпорядження КМУ від 13 квіт. 2007 р. № 178-р (втрата чинності від 8 
серп. 2012 р.). – [Електронний ресурс] – Режим доступу:  
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/178-2007 (назва з екрану). 
 
 
 67 
52. Про схвалення Стратегії реформування системи надання соціальних 
послуг: розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 серп. 2012 р. 
№ 556-р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: 
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/556-2012 (назва з екрану). 
53. Соціальний звіт – 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/ uk/publish/category?cat_id=160211.  
54. Соціальні послуги: як побудувати українську модель на європейських 
підходах. – К., 2006. – 225 с. 
55. Сташків Б. І. Теорія права соціального забезпечення : навч. посіб. / 
Сташків Б. І. – Київ : Знання, 2005. – 405 с.   
56. Стаховська Н.М. Відносини в праві соціального забезпечення : дис. ... 
канд.. юрид. наук/Н.М. Стаховська. – К., 2000. – 196 с. 
57. Стратегія реформування системи надання соціальних послуг. Схвалено 
розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.08.2012р. // 
Урядовий кур’єр. – 2012. – 17 серпня.  
58. Типове положення про будинок дитини : затверджене Наказом МОЗ 
України 18.05.98 № 123 // Офіційний вісник України. – 1998. – 25 черв. 
(№ 23). – 271 с. 
59. Типове положення про службу у справах дітей обласної, Київської та 
Севастопольської міської державної адміністрації ; затверджене 
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 р. – № 
1068II Урядовий кур’єр. – 2007. – 13 верес. – (№ 167). 
60. Управління праці та соціального захисту населення. – [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу: https://www.facebook.com/Svyatoshino/ posts/ 
1905151256373314. 
61. Фертікова T. M. Дослідження динаміки добробуту населення України / 
Т. М. Фертікова // Бюл. Міжнар. Нобелів. економ. форуму. – 2010. – № 
1(3), т. 2. – С. 338 – 346  
62. Финансовый энциклопедический словарь. – Москва : Инфра-М, 1998. – 
840 с.  
 
 
 68 
63. Методичні рекомендації  до написання та захисту кваліфікаційної 
роботи бакалавра для здобувачів освітнього ступеня бакалавра зі 
спеціальності 232  «Соціальне забезпечення» усіх форм навчання // 
уклад. Журба І.О., Тернова Л.Ю. – Черкаси : ЧДТУ, 2019. – 34 с. 
64. Методичні рекомендації до проходження переддипломної практики для 
здобувачів освітнього ступеня «бакалавр» зі спеціальності 232 
“Соціальне забезпечення” усіх форм навчання / [Упоряд. : Журба І.О.] ; 
М-во освіти і науки України, Черкас. держ. технол. ун-т. – Черкаси : 
ЧДТУ, 2019. – 19 с. – Назва з титульного екрана. 
65. Заярний Р.В. Актуальні проблеми соціальної реабілітації // Соціально-
орієнтована економіка: теорія та практика соціального забезпечення: 
збірник тез наукових робіт учасників ІІ Всеукраїнської науково-
практичної конференції з соціального забезпечення (м. Черкаси, 2-4 
червня 2020 р.), 2020. – 100 с. 
66. Заярний Р.В., Тернова Л.Ю. Проблеми визначення категорії «соціальна 
послуга» // Матеріали студентської науково-практичної конференції 
"Дні студентської науки 2020: Актуальні проблеми гуманітарних 
технологій" (14-29 квітня 2020 р.) [Електронний ресурс] / [упорядники 
Махиня Н.В., Усик Л.М.] ; М-во освіти і науки України, Черкас. держ. 
технол. ун-т. – Черкаси : ЧДТУ, 2020. 
67. Заярний Р.В., Тернова Л.Ю. Проблеми визначення категорії «соціальна 
послуга» // Збірник тез доповідей студентської науково-практичної 
конференції ЧДТУ : 27–30 квітня 2020 р. [Електронний ресурс] / 
[упоряд. Мельник І. В.] ; М-во освіти і науки України, Черкас. держ. 
технол. унт. – Черкаси : ЧДТУ, 2020. – 329 с. 
68. Заярний Р.В. Проблеми визначення  категорії «соціальна послуга»/ 
Тернова Л.Ю., Заярний Р.В.// Комп’ютерне моделювання в хімії та 
технологіях і системах сталого розвитку – КМХТ-2020: Збірник 
наукових статей Восьмої міжнар. наук.-практ. конф. – Київ: КПІ ім. 
Ігоря Сікорського, 2020 – 462 с. – С. 424-428. 
 
 
 69 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Д О Д А Т К И 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
 
 
 70 
ДОДАТОК А 
Зміст поняття «соціальна послуга» 
Джерело Формулювання Нормативно-правові акти 
1 2 
Закон України «Про Комплекс заходів із надання допомоги особам, окремим соціальним 
соціальні послуги» групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть 
(2003) самостійно їх подолати, з метою розв’язання їхніх життєвих проблем 
[42] 
Наказ Мінмолодь- Форма соціальної підтримки, яка передбачає надання конкретній 
спорт у справах сім’ї, особі чи сім’ї комплексу соціальних послуг 
молоді та спорту від 
25 квітня 2008 р. № 
1795 
 
Наказ Мінсоц- «Соціальний супровід» визначено як соціальну послугу 
політики від 3 вересня 
2012 р. № 5 
Проект Закону Дії, спрямовані на попередження виникнення складних життєвих 
України «Про ситуацій, надання постійної, тимчасової, періодичної, разової 
соціальні послуги» допомоги жінкам/чоловікам, дівчатам/хлопцям, сім’ям, які 
(2015) перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно 
їх подолати, для подолання цих обставин, адаптації до них або 
мінімізації їх негативних наслідків [43] 
Я. С. Бєлєвцова Вид діяльності, спрямованої на задоволення основних соціальних 
потреб людини, попередження та подолання складних життєвих 
обставин, які вона не здатна подолати самотужки, з метою 
поліпшення або відтворення її життєдіяльності, сприяння соціальній 
адаптації, повернення до самостійного життя [2, с. 5] 
В. М. Литвиненко Діяльність відповідних уповноважених законом суб’єктів, 
спрямована на відновлення нормального життя людини, що зазнала 
негативного впливу складних життєвих обставин, шляхом усунення 
такого впливу або його максимального зменшення [21] 
Б. І. Сташків Діяльність соціальних служб, спрямована на задоволення потреб 
особи щодо її пристосування до існуючого середовища, реабілітації 
та можливості жити повноцінним життям [49, с. 76] 
К. В. Дубич Сукупність заходів, що спільно формуються та вживаються органами 
державної влади, фізичними особами та недержавними 
організаціями, спрямованих на пом’якшення або подолання складних 
життєвих обставин, соціального становища окремих осіб чи груп 
населення та повернення їх до повноцінної життєдіяльності [10] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 71 
ДОДАТОК Б 
Структура нормативно-правової бази регулювання системи соціальних 
послуг в Україні 
 
Види та напрями 
Основні нормативно-правові документи, що регулюють відносини в 
державної соціальної 
сфері надання та отримання соціальних послуг 
допомоги 
Соціальні гарантії Закони України: 
пільги та допомоги «Про соціальні послуги», 
«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», 
«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок 
Чорнобильської катастрофи», 
«Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших 
громадян похилого віку в Україні», «Про соціальний захист дітей війни», 
 
Соціальні гарантії «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», 
пільги та допомоги «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх 
сімей», 
«Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», 
«Про жертви нацистських переслідувань», 
«Про державну службу», 
«Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», 
«Про пенсійне забезпечення», 
«Про наукову і науково-технічну діяльність», 
«Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», 
«Про зайнятість населення», 
«Про донорство крові та її компонентів», 
«Про соціальний захист дітей війни», 
«Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових 
акцій громадського протесту та членам їх сімей», 
Соціальні гарантії «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»,  
пільги та допомоги  «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»,  
 «Про протидію торгівлі людьми», 
 «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-
сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».  
Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги 
малозабезпеченим сім’ям 
Соціальні послуги Закони України: 
інвалідам: реабілітація, «Про реабілітацію інвалідів в Україні»,  
соціальне забезпечення «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»,  
та утримання «Про гуманітарну допомогу». 
Постанови Кабінету Міністрів України (КМУ):  
«Про затвердження порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам 
реабілітаційних послуг», 
«Про надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг», 
«Про затвердження Порядку забезпечення технічними та іншими засобами 
реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів та інших окремих категорій населення, 
переліку таких засобів» 
 
 
 72 
Праця та зайнятість Закони України:  
населення «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської 
діяльності», 
«Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з 
порушенням строків їх виплати», 
«Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», 
«Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 р. № 5067-VI,  
«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок 
безробіття»,  
Праця та зайнятість «Про колективні договори і угоди»,  
населення «Про соціальний діалог в Україні», 
«Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»,  
«Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності».  
Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затверджене 
Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 386/2011. 
Постанови КМУ: 
«Про затвердження Положення про Державну службу України з питань 
праці» від 11 лютого 2015 р. № 96, 
«Про затвердження Програми сприяння зайнятості населення та 
стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року» 
Поселення до будинків- Закони України: 
інтернатів системи «Про психіатричну допомогу»,  
соціального захисту «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». 
населення Типове Положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та 
інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, 
затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України 29 
грудня 2001 р. №549 
Соціальний захист Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і 
бездомних громадян безпритульних дітей» 
Постанова КМУ «Про затвердження основних напрямів запобігання 
бездомності до 2017 року» від 13 березня 2013 р. № 162 
Забезпечення Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 
санаторнокурортним Постанова КМУ «Деякі питання організації оздоровлення громадян, які 
лікуванням пільгових постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 27 березня 2013 р. 
категорій громадян № 261 
Порядок забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій 
громадян органами праці та соціального захисту населення, затверджений 
постановою КМУ від 22 лютого 2006 р. № 187 
Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного 
лікування деяким категоріям громадян, затверджений постановою КМУ від 
17 червня 2004 р. № 785 
Житлові  Постанови КМУ:  
субсидії, пільги та «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-
компенсації комунального обслуговування» від 6 серпня 2014 р. № 409., 
«Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-
комунального обслуговування від 6 серпня 2014 р. № 409, 
«Про новий розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, 
придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива 
у разі надання житлової субсидії» від 27 липня 1998 р. № 1156 (зі змінами і 
доповненнями), 
«Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на 
пільги» від 29 січня 2003 р. № 117, 
«Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з 
урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім’ї» від 4 червня 2015 
р. № 389 
«Про затвердження Правил користування електричною енергією для 
населення» від 26 липня 1999 р. № 1357, 
 
 
 73 
«Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, 
постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору 
про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та 
гарячої води і водовідведення» від 21 липня 2005 р. № 630 
«Про встановлення мінімальних норм забезпечення населення твердим 
паливом і скрапленим газом та граничних показників їх вартості для 
надання пільг і житлових субсидій за рахунок субвенції з державного 
бюджету місцевим бюджетам» від 23 квітня 2012 р. № 356, 
«Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних 
послуг» від 11 квітня 2012 р. № 295. 
Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для 
відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання 
скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, 
затверджене постановою КМУ від 21 жовтня 199 р. № 848 (зі змінами і 
доповненнями). 
 Порядок призначення і надання населенню компенсації додаткових витрат 
на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на 
послуги, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 
2014 р. № 83 
Соціальний захист Постанови КМУ: 
учасників АТО та сімей «Про затвердження Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, 
загиблих які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України 
і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її 
проведення» від 20 серпня 2014 р. № 413, 
«Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у 
державному бюджеті для здійснення заходів із соціальної та професійної 
адаптації учасників антитерористичної операції» від 31 березня 2015 р. № 
179, 
«Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у 
державному бюджеті для забезпечення житлом осіб, які брали 
безпосередню участь в антитерористичній операції» від 17 червня 2015 р. № 
407 
Забезпечення прав і Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених 
свобод внутрішньо осіб» Постанови КМУ: 
переміщених осіб «Про облік внутрішньо переміщених осіб» від 1 жовтня 2014 р. № 509, «Про 
надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам 
для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-
комунальних послуг» від 1 жовтня 2014 р. № 505, 
«Про затвердження Порядку використання коштів, що надійшли від 
фізичних та юридичних осіб для надання одноразової грошової допомоги 
постраждалим особам та внутрішньо переміщеним особам» від 1 жовтня 
2014 р. № 535, «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо 
переміщеним особам» від 8 червня 2016 р. № 365, 
«Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 
листопада 2014 р. № 637 
 
 
 
 
 
 
 
 74 
ДОДАТОК В 
 
КАРТКИ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ПОСЛУГИ 
 
Територіальний центр N-cького району ....... 
м. NNN, вул. Зелена, б. 4 контактний телефон: 12-34-56, 
електронна  пошта: hgjg@jhhjhj 
Приймальні години: 9.00 – 16.30 
Назва послуги: СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ 
Зміст послуги: Розвиток і підтримка соціально-побутових навичок (само- 
обслуговування, комунікації, позитивної поведінки, приготування їжі, 
ко- ристування грошима, орієнтування тощо) 
Форма надання: денна 
Термін надання: не визначено (за потреби) 
Соціальні групи: діти віком 14–18 років, які мають інтелектуальну недо- 
статність 
Гранична чисельність отримувачів: 25 осіб 
Умови: безоплатно, за розкладом, складеним у центрі 
Документи, потрібні для отримання послуги: 
Заява батьків або піклувальників.... 
Довідка про..., видана....   районним управлінням (м. ХХ, вул. ХХХ, тел. 
ХХХ), не пізніше ніж за 2 місяці до моменту звернення за послугою 
Правові підстави: Закон України «Про ..... ...... ....... ....», ст. 8 (від 18.04.2002 р.) 
Підстави для відмови в наданні послуги: 
неповний комплект поданих документів; 
…. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 75 
ДОДАТОК Г 
Індивідуальна програма реабілітації інваліда N ___ 
(вікова категорія від 18 років і старше) 
Дата заповнення _________ МСЕК ___________________________________________________ 
                                                                                                                              (найменування МСЕК) 
1. Прізвище, ім'я, по батькові інваліда ___________________________________________________ 
2. Дата народження _________________________ 3. Стать _________________________________ 
4. Місце проживання ______________________________ тел. _______________________________ 
5. Освіта: немає; дошкільна освіта; початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; 
повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; неповна вища освіта; базова вища 
освіта; повна вища освіта (підкреслити). 
6. Професія __________________________________________________________________________ 
7. Працює (спеціальність, посада) _______________________________________________________ 
8. Група інвалідності ____________ Причина інвалідності ___________________________________ 
9. Загальна тривалість перебування на інвалідності _______________________________________ 
10. Програма реабілітації складена: уперше, удруге (підкреслити) 
11. Клініко-функціональний діагноз та код за МКХ-10 ______________________________________ 
_____________________________________________________________________________________ 
12. Супутні захворювання (код за МКХ-10) _______________________________________________ 
_____________________________________________________________________________________ 
_____________________________________________________________________________________ 
13. Обмеження життєдіяльності:  
Ступінь обмеження  
N  Види обмеження  до виконання ІПР  після виконання ІПР  
I  II  III  I  II  III  
до 
13.1              
самообслуговування  
13.2  до пересування              
13.3  до орієнтації              
13.4  до спілкування              
до контролю за 
13.5              
своєю поведінкою  
до трудової 
13.6              
діяльності  
13.7  до навчання              
до професійного 
13.7.1              
навчання  
13.7.2  до здобуття освіти              
14. Реабілітаційні заходи та їх реалізація 
 
 
 76 
Рекомендації МСЕК  
Види та форми 
термін 
реабілітаційних 
обсяг  проведення місце проведення  
заходів  
  
I Послуги            
1. Медична 
          
реабілітація  
відновна терапія            
профілактичні заходи            
реконструктивна 
          
хірургія  
санаторно-курортне 
          
лікування  
психіатрична 
          
допомога  
слухопротезування            
кохлеарна 
          
імплантація  
медичне 
          
спостереження  
2. Психолого-
педагогічна           
реабілітація  
консультування            
психолого-
педагогічна           
діагностика  
психолого-
педагогічний           
патронаж  
психологічна та 
          
педагогічна корекція  
освітні послуги: 
- колективна форма 
навчання, у тому 
числі інтегроване та           
інклюзивне навчання 
- індивідуальна форма 
навчання 
 
 
Коригування 
реабілітаційн
их заходів  
Відмітка про 
виконання  
 77 
- дистанційна форма 
навчання, екстернат  
3. Фізична 
          
реабілітація  
консультування            
ерготерапія            
кінезотерапія            
лікувальний масаж            
лікувальна 
          
фізкультура  
4. Професійна 
          
реабілітація  
експертиза 
потенційних 
          
професійних 
здібностей  
професійна 
          
орієнтація  
професійний відбір            
професійна 
підготовка, 
перепідготовка та           
підвищення 
кваліфікації  
професійна освіта            
5. Трудова 
          
реабілітація  
пристосування та 
створення робочого 
місця з урахуванням           
безпеки та особливих 
потреб інваліда  
раціональне 
працевлаштування 
(поновлення трудової 
          
діяльності інваліда за 
колишньою або за 
новою професією)  
види професій і           
 
 
 78 
спеціальності, 
доступні за станом 
здоров'я  
6. Фізкультурно-
спортивна           
реабілітація  
навчання навичкам 
занять з фізичної           
культури  
оздоровлення та 
реабілітація у таборах 
фізкультурно-           
спортивної 
реабілітації інвалідів  
навчально-
тренувальні заняття з 
          
фізичної культури і 
спорту  
заняття спортом            
7. Соціальна та 
побутова           
реабілітація  
навчання основним 
          
соціальним навичкам  
пристосування 
меблів, установлення 
обладнання для           
адаптації житлових 
приміщень  
соціально-побутовий 
          
патронаж  
працетерапія            
II Технічні та інші 
          
засоби реабілітації  
1. Засоби 
пересування: 
- крісла-колісні           
(коляски) різних типів 
- палиці 
 
 
 79 
- милиці 
- допоміжні засоби 
для ходіння  
2. Спеціальні засоби 
для орієнтування, 
спілкування та 
обміну інформацією: 
- мобільні телефони 
для письмового 
спілкування, факси та 
інші сурдотехнічні 
засоби 
- спеціальні 
магнітофони 
- електронні записні 
книжки з 
брайлівським і 
мовним виводом 
- телевізійні 
збільшувальні 
          
прилади 
- прилад для письма 
шрифтом за Брайлем 
- тифломагнітоли 
- машини, що 
читають 
- папір для писання 
рельєфно-крапковим 
шрифтом Брайля 
- диктофони 
- плеєри для 
відтворення 
звукозапису 
- годинник 
- книги, видруковані 
шрифтом Брайля 
- тростини тактильні  
3. Спеціальні засоби 
для           
самообслуговування
 
 
 80 
: 
- допоміжні побутові 
пристрої  
4. Спеціальні засоби 
для догляду: 
- допоміжні засоби 
для туалету 
- допоміжні засоби           
для підіймання 
- крісла-стільці із 
санітарним 
оснащенням  
5. Спеціальні засоби 
для освіти і занять 
трудовою 
діяльністю: 
- комп'ютерні 
програми для 
навчання           
- спеціальні 
підручники, 
література шрифтом 
Брайля 
- меблі спеціального 
призначення  
6. Протезні вироби: 
- ортопедичні вироби 
          
- ортопедичне взуття 
- спеціальний одяг  
7. Спеціальне 
фізкультурно-
спортивне 
обладнання і 
спорядження, 
спортивний           
інвентар: 
- тренажери 
- спеціальні крісла-
колісні (коляски) для 
заняття окремими 
 
 
 81 
видами спорту 
- шведська стінка 
- інші спеціальні 
тренажери та 
спеціальне 
фізкультурно-
спортивне 
обладнання  
III Вироби 
медичного           
призначення  
- протезування 
клапанів 
- забезпечення 
кардіостимуляторами 
(ШВРС) 
- ендопротези та інші 
вироби медичного 
призначення згідно зі 
стандартами МОЗ 
- сечоприймачі 
- калоприймачі 
- слухові апарати 
- очні протези 
(тимчасові або 
індивідуальні)           
- окуляри 
- контактні лінзи 
- лупи 
- гіперокуляри 
- світлофільтри 
- діафрагмальні, 
мінусові ручні лінзи 
- акустичні окуляри 
- тростини 
- епіпротези, 
орбітальний 
імплантат для 
операції енуклеації 
ока 
 
 
 82 
- протези зубів, 
щелеп  
15. Реабілітаційний потенціал: високий, середній, низький (підкреслити). 
16. Мета реабілітації: відновлення обмеження життєдіяльності (часткове, повне), 
відновлення соціально-побутового стану (часткове, повне), відновлення професійної та 
трудової діяльності (часткове, повне), технічна компенсація обмеження життєдіяльності 
(підкреслити), інше (вписати) ___________________ 
17. Проведена співбесіда з інвалідом; 
      Дата ___________________ Підпис фахівця _____________________ 
18. Додаткові відмітки (побажання інваліда, його законного представника) ___________ 
_____________________________________________________________________________ 
19. Дата контролю за виконанням ІПР ___________________________________________ 
20. Підпис інваліда (законного представника)       ___________________________ 
Підпис  Голови МСЕК _____________________________                    Печатка МСЕК 
21. Результати реабілітації: 
21.1. Обмеження життєдіяльності: відновлено повністю; відновлено частково; не 
відновлено, погіршено (підкреслити). 
21.2. Побутова активність: повністю відновлена; частково; без динаміки; погіршилась 
(підкреслити). 
21.3. Технічні засоби: компенсують обмеженість життєдіяльності в повному обсязі; 
частково; не компенсують (підкреслити). 
21.4. Рекомендації щодо подальшої реабілітації: не потребує, потребує продовження 
реабілітаційних заходів (підкреслити або вказати яких) 
____________________________________________________________________________ 
21.5. ІПР виконана: у повному обсязі; частково; не виконана (підкреслити). 
21.6. Мета ІПР: досягнута; не досягнута (підкреслити). 
21.7. Причини невиконання ІПР: небажання інваліда; ускладнення при отриманні 
реабілітаційної допомоги; інше (підкреслити). 
Підсумки МСЕК щодо результатів реабілітації ____________________________________ 
Підпис голови та членів МСЕК _________________ 
(ініціали, прізвище)  
Печатка МСЕК __________________               Дата ___ _____________ ____  
   
Начальник Відділу   
медико-соціальної експертизи   
та проблем інвалідності  В. В. Марунич  
  
 
 
 
 
 
 83 
ДОДАТОК Д 
 
ЗАТВЕРДЖЕНО 
наказом Міністерства охорони здоров'я України 
від 8 жовтня 2007 р. N 623  
Форма 
індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда, що видається лікарсько-
консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів 
Індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами 
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, 
підприємствами, установами, організаціями, у яких працює або перебуває інвалід, дитина-
інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності (стаття 23 
Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні") 
Індивідуальна програма реабілітації дитини-інваліда N ___ 
(вікова категорія від 0 до 18 років) 
Дата заповнення _____________________ ЛКК ___________________________________________ 
                                                                                                                       (найменування лікувально-
профілактичного закладу)  
1. Прізвище, ім'я, по батькові дитини-інваліда ______________________________________________ 
2. Дата народження _______________________ 3. Стать ____________________________________ 
4. Місце проживання ___________________________ тел. ___________________________________ 
5. Освіта: немає; дошкільна освіта; початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна 
загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; неповна вища освіта; базова вища освіта; повна 
вища освіта (підкреслити) 
6. Професія ___________________________________________________________________________ 
7. Працює (спеціальність, посада) ________________________________________________________ 
8. Наявність інвалідності ________________________________________________________________ 
9. Загальна тривалість перебування на інвалідності __________________________________________ 
10. Програма реабілітації складена: уперше, удруге (підкреслити) 
11. Клініко-функціональний діагноз та код за МКХ-10 _______________________________________ 
_____________________________________________________________________________________ 
12. Супутні захворювання (код за МКХ-10) ________________________________________________ 
13. Обмеження життєдіяльності:  
Ступінь обмеження  
N  Види обмеження  до виконання ІПР  після виконання ІПР  
I  II  III  I  II  III  
до 
13.1              
самообслуговування  
13.2  до пересування              
 
 
 84 
13.3  до орієнтації              
13.4  до спілкування              
до контролю за 
13.5              
своєю поведінкою  
до трудової 
13.6              
діяльності  
13.7  до навчання              
до професійного 
13.7.1              
навчання  
13.7.2  до здобуття освіти              
14. Реабілітаційні заходи та їх реалізація 
Рекомендації ЛКК  Відмітка 
Види та форми Коригування 
про 
реабілітаційних терміни реабілітаційни
обсяг  місце проведення  виконан
заходів  проведення  х заходів  
ня  
I Послуги            
1. Медична 
          
реабілітація  
відновна терапія            
профілактичні 
          
заходи  
санаторно-курортне 
          
лікування  
реконструктивна 
          
хірургія  
психіатрична 
          
допомога  
слухопротезування            
кохлеарна 
          
імплантація  
медичне 
          
спостереження  
2. Психолого-
педагогічна           
реабілітація  
консультування            
психолого-
педагогічна           
діагностика  
 
 
 85 
психолого-
педагогічний           
патронаж  
психологічна та 
          
педагогічна корекція  
освітні послуги: 
- колективна форма 
навчання, у тому 
числі інтегроване та 
інклюзивне навчання           
- індивідуальна 
форма навчання 
- дистанційна форма 
навчання, екстернат  
3. Фізична 
          
реабілітація  
консультування            
ерготерапія            
кінезотерапія            
лікувальний масаж            
лікувальна 
          
фізкультура  
4. Професійна 
          
реабілітація  
професійна 
          
орієнтація  
професійний відбір            
професійна освіта            
експертиза 
потенційних 
          
професійних 
здібностей  
професійна 
підготовка, 
перепідготовка та           
підвищення 
кваліфікації  
5. Трудова 
          
реабілітація  
 
 
 86 
пристосування та 
створення робочого 
місця з урахуванням 
          
безпеки та фізичних 
можливостей 
інваліда  
раціональне 
працевлаштування 
(поновлення 
трудової діяльності           
інваліда за 
колишньою або за 
новою професією)  
види професій і 
спеціальності, 
          
доступні за станом 
здоров'я  
6. Фізкультурно-
спортивна           
реабілітація  
навчання заняттям з 
          
фізичної культури  
оздоровлення та 
реабілітація у 
таборах 
          
фізкультурно-
спортивної 
реабілітації інвалідів  
навчально-
тренувальні заняття з 
          
фізичної культури і 
спорту  
заняття спортом            
7. Соціальна та 
побутова           
реабілітація  
навчання основним 
соціальним           
навичкам  
 
 
 87 
соціально-побутовий 
          
патронаж  
працетерапія            
пристосування 
меблів, установлення 
обладнання для           
адаптації житлових 
приміщень  
II Технічні та інші 
          
засоби реабілітації  
1. Засоби 
пересування: 
- крісла-колісні 
(коляски) різних 
типів           
- палиці 
- милиці 
- допоміжні засоби 
для ходіння  
2. Спеціальні засоби 
для орієнтування, 
спілкування та 
обміну 
інформацією: 
- мобільні телефони 
для письмового 
спілкування, факси 
та інші сурдотехнічні 
засоби 
- спеціальні           
магнітофони 
- електронні записні 
книжки з 
брайлівським і 
мовним виводом 
- телевізійні 
збільшувальні 
прилади 
- тифломагнітоли 
- машини, що 
 
 
 88 
читають 
- прилад для письма 
шрифтом Брайля 
- папір для писання 
рельєфно-крапковим 
шрифтом Брайля 
- диктофони 
- плеєри для 
відтворення 
звукозапису 
- годинник 
- тростини тактильні  
3. Спеціальні засоби 
для 
самообслуговуванн
          
я: 
- допоміжні побутові 
пристрої  
4. Спеціальні засоби 
для догляду: 
- допоміжні засоби 
для туалету 
- допоміжні засоби           
для підіймання 
- крісла-стільці із 
санітарним 
оснащенням  
5. Спеціальні засоби 
для освіти і занять 
трудовою 
діяльністю 
- меблі спеціального 
призначення 
- комп'ютерні           
програми для 
навчання 
- спеціальні 
підручники, 
література шрифтом 
Брайля  
 
 
 89 
6. Протезні вироби: 
- ортопедичні вироби 
          
- ортопедичне взуття 
- спеціальний одяг  
7. Спеціальне 
фізкультурно-
спортивне 
обладнання і 
спорядження, 
спортивний 
інвентар: 
- спеціальні крісла-
колісні для занять 
          
окремими видами 
спорту 
- шведська стінка, 
інші спеціальні 
тренажери 
- спеціальне 
фізкультурно-
спортивне 
обладнання  
III Вироби 
медичного           
призначення  
- протезування 
клапанів 
- забезпечення 
кардіостимуляторами 
(ШВРС) 
- ендопротези та інші 
вироби медичного 
призначення згідно зі           
стандартами МОЗ 
- сечоприймачі 
- калоприймачі 
- слухові апарати 
- очні протези 
(тимчасові або 
індивідуальні) 
 
 
 90 
- окуляри 
- контактні лінзи 
- лупи 
- гіперокуляри 
- світлофільтри 
- діафрагмальні, 
мінусові ручні лінзи 
- акустичні окуляри 
- епіпротези, 
орбітальний 
імплантат для 
операції енуклеації 
ока 
- протези зубів, 
щелеп  
15. Реабілітаційний потенціал: високий, середній, низький (підкреслити). 
16. Мета реабілітації: відновлення обмеження життєдіяльності (часткове, 
повне), відновлення соціально-побутового стану (часткове, повне), 
відновлення професійної та трудової діяльності (часткове, повне), технічна 
компенсація обмеження життєдіяльності (підкреслити), інше 
(вписати) ________________ 
17. Проведена співбесіда з дитиною-інвалідом, його законним 
представником; 
Дата __________ Підпис фахівця _________________________________ 
18. Додаткові відмітки (побажання дитини-інваліда, його законного 
представника) ____________________________________________________ 
19. Дата контролю за виконанням ІПР ________________________________ 
20. Підпис інваліда (законного представника дитини-інваліда) 
_______________________________ 
Підпис Голови ЛКК _______________  
Печатка ЛКК 
21. Результати реабілітації: 
21.1. Обмеження життєдіяльності: відновлено повністю; відновлено 
частково; не відновлено, погіршено (підкреслити) 
21.2. Побутова активність: повністю відновлена; частково; без динаміки; 
погіршилась (підкреслити). 
21.3. Технічні засоби: компенсують обмеженість життєдіяльності в повному 
обсязі; частково; не компенсують. 
21.4. Рекомендації щодо подальшої реабілітації: не потребує, потребує 
продовження реабілітаційних заходів (указати, яких) (підкреслити) 
 
 
 91 
_____________________________________________________________ 
21.5. ІПР виконана: у повному обсязі; частково; не виконана (підкреслити). 
21.6. Мета ІПР: досягнута; не досягнута (підкреслити). 
21.7. Причини невиконання ІПР: небажання законного представника дитини-
інваліда; ускладнення при отриманні реабілітаційної допомоги; інше. 
Підсумки ЛКК щодо результатів реабілітації 
__________________________________________________________________
_________________________________________________________________ 
Підпис голови та членів ЛКК ____________________________ 
                                                                                (ініціали, прізвище)  
Печатка ЛКК __________________                Дата _____________________  
 
 
  
Начальник Управління   
материнства, дитинства   
та санаторної справи  В. В. Бондаренко  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 92 
ДОДАТОК Є 
КАРТКА ПОСЛУГИ ДОГЛЯДУ ВДОМА 
Територіальний центр 
м.Черкаси, вул. Пушкіна,13 
контактний телефон: 37-55-09, 
Приймальні години: 8.00 – 17.00 
Назва послуги: ДОГЛЯД ВДОМА 
Зміст послуги: допомога в самообслуговуванні, у пересуванні в побуто- 
вих умовах, у веденні домашнього господарства, в організації взаємодії з 
іншими фахівцями та службами; навчання навичкам самообслуговування; 
допомога в забезпеченні технічними засобами реабілітації, навчання на- 
вичкам користування ними; психологічна підтримка; надання інформації з 
питань соціального захисту населення; допомога в отриманні безоплатної 
правової допомоги; допомога в оформленні документів 
Форма надання: денна 
Термін надання: за потреби 
Соціальні групи: пенсіонери та інваліди м.Черкаси  
Гранична чисельність отримувачів: 680 осіб 
Умови: безоплатно (одинокі особи або ті, що мають дітей пенсійного віку 
чи інвалідів) та на платній основі (особи, що мають дітей працездатного 
віку), згідно з графіком відвідування соціальним робітником 
Документи, потрібні для отримання послуги: 
1. Письмова заява особи. 
2. Медичний висновок про нездатність до самообслуговування (надає лі- 
кувальний заклад за місцем проживання). 
3. Копія довідки про встановлення групи інвалідності (надає МСЕК). 
 
 
 
 
 93 
ДОДАТОК Е 
КАРТКА ПОСЛУГИ ДОГЛЯДУ СТАЦІОНАРНОГО 
Черкаський геріатричний пансіонат ветеранів війни та праці 
Приймальні години: понеділок – четвер з 8.00 – 17.15, 
п’ятниця з 8.00 – 16.00 
Назва послуги: ДОГЛЯД СТАЦІОНАРНИЙ 
Зміст послуги: проживання, харчування, обслуговування, догляд, 
медич- не спостереження та лікування 
Форма надання: стаціонар 
Термін надання: постійно; тимчасово від 
1 до 6 місяців 
Соціальні групи: інваліди ВВВ, учасники бойових дій, учасники війни, 
діти війни, особи похилого віку від 70 років, особи чоловічої статті з 
психонев- рологічними захворюваннями віком від 18 років, що мають 
інтелектуальну недостатність 
Гранична чисельність отримувачів: 305 осіб 
Умови: 
Безоплатно – для осіб, які не мають працездатних родичів, зобов’язаних 
їх утримувати за законом, з урахуванням ст. 10 Закону України «Про 
державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та 
інвалідам» та ст. 48 Закону України «Про загальнообов’язкове державне 
пенсійне страху- вання» (75% призначеної пенсії іде на утримання 
пенсіонера в закладі, 25% пенсійного забезпечення виплачується 
пенсіонерові). 
Платно, з відшкодуванням витрат на утримання – для осіб, які мають 
пра- цездатних родичів, зобов’язаних їх утримувати за законом (за 
наявності вільних місць). 
 
 
 94 
Документи, потрібні для отримання послуги: приймання до 
Пансіонату здійснюється за путівкою, виданою Департаментом праці та 
соціального захисту населення Полтавської обласної держадміністрації, 
на підставі: 
■ особистої заяви особи про її прийняття до пансіонату; 
■ паспорта (або іншого документа, що засвідчує особу); 
■ медичної картки про стан здоров’я з висновком про необхідність 
сторон- нього догляду; 
■ довідки про розмір призначеної пенсії; 
■ довідки про склад сім’ї за встановленою формою; 
■ довідки медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності  
осо- би, що приймається до будинку-інтернату за наявності групи 
інвалідності. 
Правові підстави: «Типове Положення про будинок-інтернат для грома- 
дян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для 
вете- ранів війни та праці», затверджене наказом Міністерства праці та 
соціаль- ної політики України 29.12.2001 р. N 549; та статут пансіонату. 
Підстави для відмови в наданні послуг: 
■ неповний комплект документів; 
■ закінчення терміну дії путівки; 
■ медичні протипоказання.