Соціальні функції спорту

Тищук, Богдан Романович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8154
Title:	Соціальні функції спорту
Authors:	Тернова, Людмила Юріївна Тищук, Богдан Романович
Issue Date:	2020
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8154
Appears in Collections:	232 Соціальне забезпечення (Соціальне забезпечення)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Тищук Богдан дипломна.pdf Restricted Access		1.33 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
1 
 
Міністерство освіти і науки України 
Черкаський державний технологічний університет 
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра соціального забезпечення 
 
  
 
 
 
 КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА  
на тему: «Соціальні функції спорту»  
 
 
 Виконав студент (ка) 
Денної скороченої форми навчання 
ІІ курсу, групи СЗСК -1610 
Тищук Богдан Романович  
(прізвище, ім’я та ім’я по батькові)
    
 
№ залік. книжки НП -1619
 
     
  
Робота подана на кафедру Соціального забезпечення  
Перевірив: 
к.е.н., доцент, кафедри соціального забезпечення 
Тернова Л.Ю. 
Відмітка про перевірку    ___________________________ 
  
 Черкаси  2020 р.  
 
 
2 
 
 
ЗМІСТ 
ВСТУП  3 – 5  
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ  
СОЦІАЛЬНОГО СПОРТУ  
1.1. Характеристика соціальних функцій спорту  6 – 13 
1.2. Закордонний досвід в спорті 14 – 27  
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 1  28 – 29  
РОЗДІЛ 2 ПЕРСПЕКТИВИ ТА ПРОБЛЕМИ  СПОРТУ В  
УКРАЇНІ  
2.1.  Фінансування фізичного виховання та спорту в Україні  30 – 34  
2.2.  Актуальні проблеми спорту в Україні. 35 – 41 
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 2  42 
РОЗДІЛ 3 СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ   
3.1. Професійні спортсмени на ринку праці  43 – 49  
3.2. Спортсмени в умовах професіоналізації та  комерціалізації 50 - 68 
спорту вищих досягнень  
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 3  69 – 75  
ВИСНОВОК ТА ПРОПОЗИЦІЇ 76 – 78  
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 79 – 87  
ДОДАТКИ 88 – 97  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
3 
 
ВСТУП 
Тривалий час спостерігається стійка тенденція до зниження рівня 
здоров’я населення України. На сьогодні в державі середня тривалість життя 
громадян нижча на 10 - 12 років , а передчасна смертність, є вищою в 3–4 
рази. Як наслідок – в Україні відзначається соціально небезпечне 
співвідношення чоловіків до жінок як 1:1,4 (найгірше в Європі). В Україні 
зафіксовано один з найвищих у світі показників природного зменшення 
населення (6,4 на тисячу осіб). Здоров’я людини більш ніж на 50 % 
визначається способом життя, тобто поведінкою та ставленням особистості 
до власного здоров’я і здоров’я оточуючих.  
Фізична культура та спорт відіграють значиму роль в житті індивіда та 
суспільства. Спортивне та фізичне виховання створюють новий компонент 
людської культури, а саме фізичну культуру. В сучасному суспільстві 
систематичні заняття фізичною культурою та спортом перетворюються в 
обов’язкову умову нормального функціонування людини. Це пов’язано, перш 
за все, зі способом життя сучасного індивіда, відсутністю активності та 
здорового способу життя. Також можна говорити про моду на фізичну та 
спортивну активність серед певних груп населення в сучасних умовах. 
Більшість теоретиків, які працюють в сфері соціології спорту та 
фізичної культури, виділяють специфічні соціальні функції спорту та 
фізичної культури. В.Д. Паначев акцентує свою увагу на виховній функції 
спорту: спорт виховує характер громадянина, загартовує його волю, розвиває 
естетичні почуття, затверджує правила чесної гри. 
Спорт є фактором інтеграції, а найголовніша його функція в суспільстві 
– консолідуюча; саме такої точки зору дотримується В.І. Лукащук. Реалізація 
спортом консолідуючої функції сприяє його комунікативним можливостям. 
Участь у спільних тренуваннях та змаганнях, як правило, породжує у різних 
людей почуття єдності, дружби, товариства, співробітництва і приналежності 
до колективу. Це може бути ефективним фактором скорочення соціальної 
 
 
4 
 
дистанції між людьми, оскільки сприяє дружнім відносинам, розвитку 
почуття єдності. 
Специфічна соціальна функція спорту та фізичної культури – 
змагально-еталонна. Досягнення, які виявляються та фіксуються в спорті, 
набувають суспільного визнання, слугують свого роду еталонним виміром 
індивідуальних та суспільних можливостей, а разом з тим – і виділення 
орієнтирів на шляху реалізації цих можливостей. Саме таку функцію 
виділяють В.І.Жолдак, С.Г. Сейранов. Також вони виділяють евристичну 
функцію та функцію досягнень, де соціальна цінність спорту зводиться до 
розуміння його як особливого типу евристичної, тобто творчо-пошукової, 
діяльності, що включає моменти відкриття, знаходження нового. 
Зазначені специфічні функції спорту є похідними від його сутності і 
виражають суттєві особливості діяльності, яка розгортається відповідно 
націленості на максимальну реалізацію людських можливостей та розвиток 
здатності подолання перешкод. 
До загальних соціальних функцій спорту можна віднести функцію 
особистісно спрямованого виховання, навчання та розвитку, оздоровчо-
рекреативну, емоційно-видовищну, функцію соціальної інтеграції та 
соціалізації особистості, комунікативну та економічну функції. 
З вищезазначеного можна зробити висновок, що на сьогодні всі вже почали 
усвідомлювати суспільну значущість таких соціальних феноменів, як спорт 
та фізична культура. Незважаючи на велике різноманіття типологій 
соціальних функцій спорту та фізичної культури, треба відзначити єдність 
дослідників у визнанні консолідуючого впливу спорту не лише на окремі 
ворогуючі групи, а навіть на країни та континенти. Спорт є 
багатофункціональним соціальним феноменом. 
Я вважаю, що  спорт та фізична культура виконують функції, які можна 
звести до комплексних, а саме: підготовка людини до праці; виховання 
всебічно розвиненої та гармонійної особистості; збереження та укріплення 
здоров’я людей, їх фізичне самовдосконалення; зміцнення миру, дружби та 
 
 
5 
 
товариських відносин між народами. На даному етапі розвитку суспільства 
необхідним є пошук нових форм існування та розвитку фізичної культури й 
спорту в сфері соціальної діяльності, які формуватимуть особистісні 
характеристики індивіда, що забезпечить повнішу реалізацію цих функцій в 
українському суспільстві. 
Мета роботи проаналізувати соціальні функції спорту. 
Об’єкт дослідження соціальні практики масового спорту. 
Предмет дослідження типові характеристики соціальних практик 
спорту,фізичної культури та закордонний досвід. 
Задачі роботи: 
1. Розкрити сутність спорту, як соціального інституту, описати основні 
функції. 
2. Описання стану спорту, як соціального інституту в сучасній Україні. 
3. Проаналізувати стан сучасного професійного спорту в Україні, . 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
6 
 
РОЗДІЛ 1   
ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ  СОЦІАЛЬНОГО 
СПОРТУ 
1.1. Характеристика соціальних функцій спорту  
 
Спорт взагалі, і професійний спорт зокрема, є потужним соціальним 
явищем, що тісно пов'язане з різними галузями діяльності. Тому функції 
професійного спорту характеризуються великою різноманітністю та 
багатоплановістю. Виходячи з цього доцільно розрізняти загальні та 
специфічні функції спорту. 
До загальних функцій відносяться такі, що лише частково притаманні 
професійному спорту і більш ґрунтовно реалізуються іншими галузями 
людської діяльності. Це такі функції – оздоровча, виховна, освітня, 
видовищна, рекламна, комунікативна тощо. 
Оздоровча функція полягає у зміцненні здоров'я і підвищенні опірності 
організму до несприятливих впливів навколишнього середовища за рахунок 
раціонально організованої рухової активності. Заняття спортом дозволяють 
забезпечити оптимальний рівень розвитку рухових якостей та життєво 
важливих органів і систем організму людини, досконале володіння 
необхідними руховими вміннями і навичками. Цього вимагає характерна для 
спорту настанова на досягнення якомога вищого результату. 
Порівняно з іншими видами діяльності, що застосовуються для 
зміцнення здоров'я, спорт ставить найвищі вимоги до функціональних 
можливостей організму, а отже і найбільшою мірою сприяє їхньому 
розвиткові. Проте надмірні навантаження можуть призвести до цілком 
протилежного ефекту - втрати здоров'я. Тому звичайно ця функція 
реалізується лише за умови адекватності тренувальних та змагальних впливів 
біологічним можливостям організму конкретного спортсмена. 
Виховна функція полягає у формуванні в людини морально-етичних 
цінностей демократичного суспільства. Серед великого розмаїття ціннісних 
 
 
7 
 
характеристик сучасного суспільства (особливо в США) соціологи надають 
перевагу таким:  
- індивідуальні досягнення в результаті наполегливої праці; 
- прагнення до перемоги за умов конкуренції; 
- прагнення до вищого 
- соціального статусу і матеріального забезпечення при тотожності 
можливостей і дотриманні правил. 
В основі системи ціннісних орієнтацій масової свідомості лежить ідея 
"індивідуального успіху", котрий сприймається як успіх чисто особистий, де 
на перший план виступає не суспільне благо колективу, а успіх окремої 
людини. Найбільш цінна особистість це та, що досягла статусу і 
матеріального стану завдяки власним зусиллям у змагальних умовах.  
Для досягнення успіху необхідні три основні чинники:  
 здатність до кропіткої і наполегливої праці;  
 постійна спрямованість до перемоги у конкурентній боротьбі;  
 адекватна винагорода.  
Саме ці чинники яскраво проявляються у спорті вищих досягнень 
спорті. Спортсмени своїм прикладом демонструють можливості людини в 
досягненні особистого успіху і вони є прикладом для наслідування, особливо 
для молоді. Спорт сприяє формуванню особистості, програми її поведінки. 
Реалізується це через необхідність наполегливо і свідомо тренуватися, 
змагатися, дотримуватися правил для досягнення якомога більшого успіху. 
Змагання перетворилося на головну соціальну цінність, що існує у 
суспільстві як стимул в поведінці.  
Спорт має виховне значення не тільки для тих, хто ним безпосередньо 
займається. Уболівальники - це не пасивні спостерігачі, вони є 
співучасниками, суттєвим компонентом відповідного функціонування 
інституту спорту як для суспільства в цілому, так і для індивіда. 
 
 
8 
 
Завдяки своїй популярності та доступності сприйняття спорт формує 
початкову уяву про світ і життя у більшості людей. Заняття спортом 
сприяють вихованню чесності, шляхетності, вірності партнерам по команді, 
поваги до правил і суперника, здатності до співпраці. Спорт суттєво впливає 
на суспільну свідомість, залучає людей до дотримання етичних норм 
поведінки, звичаїв, поглядів, що домінують у суспільстві. 
Спорт відіграє важливу роль у соціалізації особистості. Соціалізація 
особистості розглядається як соціальний процес, що спрямований на  
виховання і функціонування людини в суспільстві, підвищення її соціально-
економічної ефективності відповідно до суспільних ідеалів. 
Соціалізація через спорт передбачає адаптацію особистості до складної 
системи цінностей, норм і принципів, що існують у певному соціально- 
політичному середовищі. Іншими словами через спорт людина навчається 
бути членом суспільства, сприймати загально визнані цінності,  відношення і 
форми поведінки. При цьому спорт має важливе значення в соціалізації як 
для спортсменів, так і для вболівальників.  
До основних елементів соціалізації уболівальника відносяться: 
1) дисциплінованість (підтримують певний образ поведінки); 
2) суперництво (сприймають перемогу улюбленої команди чи 
спортсмена як свій успіх, допускають поразку, але наполегливо 
вимагають справедливості поєдинку); 
3) зовнішня відповідність (одягають відповідну одежу або окремі її 
елементи з почуттям гордості за свою команду); 
4) інтелектуальна відповідність (набуття і демонстрація знань 
стосовно команди чи спортсмена); 
5) формування характеру (хоч і допускається критичний підхід до 
оцінки команди, але вимагається беззастережна відданість їй, 
повага до травмованих спортсменів); 
 
 
9 
 
6) релігійність, забобони, ритуалізм (встають під час звучання 
національного гімну, скандують при виконанні бойової пісні, 
носять той самий одяг на кожну гру або якийсь талісман тощо); 
7) націоналізм (почуття гордості від того, що виконується 
національний гімн;  
8) почуття захоплення від того, що на матчі присутні 
високопоставлені особи і політичні лідери). 
Заняття спортом і спортивна мужність є чинниками, що мають значущий 
вплив на набуття високого соціального статусу. Заняття професіональним 
спортом розглядаються як еталон виховання мужності, прагнення до 
досягнення мети, засіб набуття сили, життєвого досвіду, самостійності та 
інших соціально важливих якостей. 
Освітня функція полягає у набутті, передачі і розширенні нових знань, 
умінь, навичок. Спортивній діяльності, що спрямована на досягнення 
високих результатів, внутрішньо притаманний творчий, пошуковий, 
евристичний характер. Шлях до нових перемог - це одвічний пошук. Адже 
кожний, хто претендує на більш високе спортивне досягнення, має знайти 
нові способи збільшення і мобілізації потенційних можливостей організму, 
навчитися найефективніше їх використовувати. Подібно до гігантської 
творчої лабораторії спорт сприяє пізнанню можливостей людини. Створені у 
професійному спорті нові засоби та методи вдосконалення у подальшому 
застосовуються в аматорському спорті. Сказане характеризує суттєве 
значення спорту як діяльності, котра поглиблює знання щодо можливостей 
людини та розширює їхні межі. В цьому переважно і проявляється  освітня 
функція спорту, що має вагому як особистісну, так і соціальну цінність. 
Видовищна функція полягає у задоволенні потреб суспільства у 
розвагах. Спорт із давніх давен є надзвичайно популярним як видовище. 
Сучасні технічні засоби масових комунікацій, особливо телебачення, 
сприяли тому, що аудиторія спортивних видовищ постійно розширювалася. 
 
 
10 
 
Відповідно зростав і вплив спорту на емоційний світ людства. В основі 
видовищної привабливості спорту лежать об'єктивно йому притаманні 
естетичні властивості. Життєстверджуюча сила спортивної діяльності, 
демонстрація у змаганнях вищих і гармонійних проявів фізичних і духовних 
якостей людини, справжня краса чесної, мужньої і безкомпромісної 
боротьби за перемогу, досконалість форм спортивних рухів викликають 
захоплення у глядачів і відповідають усім естетичним критеріям. Не 
випадково спорт широко відображений у різних видах мистецтва, а сам, у 
свою чергу, набув ряд ознак мистецтва. Популярність спорту як видовища 
пояснюється також особливою емоційною доступністю, гостротою 
переживань, а також універсальністю "мови спорту", що доступна практично 
кожній людині. 
Рекламна функція полягає в популяризації різноманітних товарів, моди, 
послуг, способу життя тощо. Не випадково, що такі потужні корпорації як 
"Кока-кола", "Дженерал моторс", "Кодак" та багато інших широко 
використовують спорт як засіб реклами. Водночас професійний спорт може 
виконувати рекламно-пропагандистські функції і стосовно самого себе. Так, 
успішні виступи збірної команди Німеччини з футболу у міжнародних 
змаганнях, в тому числі в чемпіонаті Європи 1996 р. Сприяли тому, що в 
сезоні 1995/96 рр. до футбольних клубів вступили близько 203 тис. нових 
членів. Успішні виступи на професійному рингу у другій половині 1990 років 
братів Володимира та Віталія Кличків за даними Національної федерації 
боксу України, сприяли зростанню кількості боксерів в Україні на 40% у 
порівнянні з кінцем 1980 років. 
Комунікативна функція полягає у зближенні та об'єднанні людей. 
Безпосередньо в процесі спортивної діяльності та у зв'язку з нею люди 
вступають у різноманітні відносини:  
 суперництва і співдружності;  
 між членами однієї команди і між конкуруючими командами; між 
спортсменами і спортивними суддями; 
 
 
11 
 
 між спортсменами та уболівальниками тощо. 
Сукупність цих взаємовідносин є визначальною основою формуючого 
впливу спорту на особистість. Спорт сприяє зближенню і об'єднанню людей 
у певні організації на основі спільності інтересів і практичної діяльності. 
Спорт сприяє покращенню взаєморозуміння між народами. Не випадково 
Президент України Л.Кучма на зустрічі з українськими олімпійцями сказав, 
звертаючись до дворазової олімпійської чемпіонки Л.Подкопаєвої: "Ті 
секунди - справжні миттєвості істини, а твоя сльозинка, Лілю, я певен, 
більшою мірою прислужиться єднанню народу і зростанню могутності нашої 
Батьківщини, ніж сотні лекцій чи настанов про необхідність виховання 
патріотичних почуттів". 
Специфічні функції, що властиві спортові: змагальна, престижна, 
гедоністична, нормативна, прикладна, комерційна, моделювання поведінки, 
духовності, підтримання надії, індивідуалізації, відволікання, інтеграції. 
Змагальна функція полягає у задоволенні природної потреби людини 
порівнювати свої можливості і можливості інших. 
Престижна функція полягає у підвищенні авторитету окремих осіб, 
організацій та країн за рахунок спортивних досягнень, успішної організації 
змагань, виникнення новітніх методик тренування тощо. 
Гедоністична функція. Спорт використовується як засіб задоволення як 
в цілому, так і у вузькому розумінні як «м’язове задоволення» плюс 
позитивні відчуття для вболівальників. 
Нормативна функція. Спорт є полігоном де створюються моделі 
розвитку людини. Спорт формує у суспільстві думку про належний рівень 
фізичного розвитку людини, оптимальну величину фізичних навантажень, 
антропометричні показники для орієнтації на той чи інший вид спорту. 
Прикладна функція виявляється у підготовці людини до різних умов 
життя та діяльності (зміцнення здоров’я, розвиток фізичних якостей, 
покращення реагування. Розвиток конкурентоспроможності. 
 
 
12 
 
Комерційна функція реалізується у можливості отримувати прибутки за 
рахунок спортивної діяльності. 
Функція моделювання поведінки полягає у формуванні соціально 
виправданого світогляду. Спортсмени, завдяки їх надзвичайній популярності, 
є взірцем для наслідування. Якості і здібності, що формуються під час 
занять спортом, використовуються певною мірою як модель для виховання 
інших членів суспільства. 
Функція духовності полягає у вихованні віри в певні цінності. 
Спорт виконує роль духовного, майже релігійного соціального  
інституту. В ньому широко застосовуються ритуали і церемонії, що 
спрямовані на ствердження ціннісних орієнтацій суспільства. Це має 
неабиякий вплив на формування суспільної поведінки як самих спортсменів, 
так і широких мас суспільства, на поширення та зміцнення духовних 
цінностей, що регулюють людські взаємовідносини у суспільстві. 
Функція підтримання надії. На думку соціологів, спорт діє як опій, 
котрий підтримує віру в те, що люди з нижчих прошарків населення зможуть 
піднятися по соціальних сходинках через успіх у спорті. Багатомільйонні 
контракти спортсменів-професіоналів сприяють підтримці надії на краще 
майбутнє і мобілізують на його досягнення. 
Функція індивідуалізації полягає у формуванні непересічної 
особистості. Незважаючи на те, що спорт, як своєрідний вид діяльності, має 
ряд рис, котрі йдуть у розріз з суспільними цінностями (надмірна 
спрямованість на перемогу, допінги, наркотики, "чорний" тоталізатор тощо), 
він, однак є потужним стимулом індивідуалізації особистості. Тільки 
максимальний розвиток індивідуальних вроджених задатків, наполеглива 
праця і здатність виживати за умов гострої конкуренції можуть сприяти тому, 
щоб надії на краще майбутнє збулися. 
Функція відволікання полягає у певному "відключенні" від 
повсякденних турбот. Специфіка сучасного спорту, його висока популярність 
дає змогу ефективно реалізовувати цю функцію. Люди настільки 
 
 
13 
 
захоплюються видовищем спортивного змагання, що забувають, певною 
мірою, про свої життєві негаразди. 
Спорт набув прогресивного розвитку і отримав підтримку владних 
структур, як один із ефективних засобів контролю за організацією дозвілля 
широких верств населення. Звичайно, що деякою мірою, ця функція може 
мати і класовий, і ідеологічний характер. Проте для сотень мільйонів 
пересічних громадян, які відвідують змагання або спостерігають за ними по 
телебаченню це, насамперед, можливість переключитися з повсякденних 
турбот на високоемоційне видовище, а отже відпочити. 
Функція інтеграції полягає в об'єднанні людей навколо соціально 
значимих цінностей. Однією з характерних рис спорту є його участь в 
узаконенні та збереженні статус-кво в сучасному суспільстві. Спорт сприяє 
формуванню поважного і схвального ставлення до законів та існуючої влади, 
політичного консерватизму поглядів, бажання виділитися із загального 
середовища і піднятися по суспільних сходинках. Перетворення 
професійного спорту на продукт споживання сприяє поглибленню соціальної 
інтеграції. Споживання у сфері спорту є пряме і опосередковане.  
Пряме - безпосереднє спостереження за спортивними подіями на 
стадіонах.  
Опосередковане - читання спортивної преси, перегляд і слухання теле- і 
радіорепортажів, обговорення спортивних передач тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
14 
 
1.2. Закордонний досвід в спорті 
Спорт у Німеччині 
У середині 50-х років минулого століття у цій державі лише один із 
десяти співгромадян займався спортом. Це були в основному молоді люди, 
переважно юнаки і чоловіки. Як відзначає E. Dienstl, два покоління тому 
заняття спортом з оздоровчою метою вважались в Німеччині абсурдною 
ідеєю. Завдяки ж концепції спорту для всіх за останні пів століття у декілька 
разів зросла кількість населення Німеччини, яке охоплено заняттями 
спортом. Зараз майже 30 % громадян різних вікових груп та соціального 
положення беруть активну участь у спортивній діяльності (найбільш 
популярні види – плавання, ходьба, біг підтюпцем, велоспорт, фітнес, 
боулінг, футбол, теніс). Домінуючим мотивом занять є забезпечення 
активного, повноцінного дозвілля та зміцнення здоров’я. Приблизно третина 
з осіб, які займаються спортом, здійснюють це самостійно. Спортивні клуби 
охоплюють три четвертих громадян, які надають перевагу груповим формам 
спортивної діяльності, а решту – прибуткові спортивні організації. 
Німецький шлях до спорту для всіх базується на п’яти принципах: 
відкритості; різноманітності; порівнянності; публічності; співробітництва. 
Принцип відкритості передбачає забезпечення доступності спортивної 
діяльності для широких верств населення, залучення до неї без примусу і 
будь-якого тиску. Основний акцент робиться на користі рухової активності 
для здоров’я, пізнання свого тіла, знайомства з новими людьми. Заклики і 
спортивні компанії під гаслом «Будьте здорові», «Не старійте разом зі 
спортом», «Чому би не зайнятися знову плаванням?», «Грайте знову», 
«Спорт – це добре для Німеччини», «Інтеграція через спорт» та інші набули 
великої популярності. Така відкритість спорту забезпечує постійне зростання 
чисельності та підвищення ефективності діяльності Німецького спортивного 
союзу і його асоційованих членів. Цей союз є однією з найбільших 
спортивних асоціацій у світі, оскільки налічує понад 27 мільйонів членів у 90 
тисячах клубів, половина з яких спеціалізуються на спорті для всіх. 
 
 
15 
 
Для залучення бажаючих займатися спортом у клубах 
розповсюджуються так звані «карти знайомств» (Einladungskarten) під гаслом 
«Приведи з собою ще одного друга» (Bring einen mit). Опитування 
підтверджує, що це ефективний спосіб залучення населення до організованої 
рухової активності. 
Уже тривалий час для підвищення привабливості та престижності 
спортивних занять використовують золоті, срібні та бронзові значки 
Німецького спортивного союзу. Щорічно більше 750 тисяч німців здають 
нормативи для одержання цих значків. 
Все більшої популярності в Німеччині набувають «фітнес-студії», які 
працюють на комерційній основі. Вік 60 % їх учасників це – молодь у віці 19-
30 років. Терміни перебування у цих студіях коротші, ніж у громадських 
організаціях фізкультурно-спортивної спрямованості. В середньому 40 % 
учасників студій протягом року вибувають з них, а згодом більше половини 
знову повертається. Кожна окрема «Фітнес-студія” охоплює майже 300 осіб. 
За результатами дослідження Німецької компанії дозвілля встановлено, 
що вільний час (включаючи вихідні дні та відпустку) пересічного німця 
складає щорічно 2457 годин, а робочий – 1600 годин. Серед популярних 
видів діяльності під час дозвілля в Німеччині відзначають такі активні форми 
відпочинку: поїздки на велосипеді (55,3 %), робота в саду (43,5 %), ходьба 
(41,9 %), участь у спортивних заходах (40,5 %), катання на лижах (20,1 %). 
Принцип різноманітності. Розвиток спорту для всіх потребує постійного 
пошуку нових видів рухової активності. За останні 50 років у Німеччині 
вдвічі збільшилась їх кількість. Вказаний принцип лежить в основі 
популярних змагань, ігор оздоровчого характеру, відомих під назвою 
«Challenge Day», які щорічно проводяться серед міст Німеччини. 
Принцип порівнянності. У спорті вищих досягнень молоді люди 
виборюють очки, демонструють максимальні результати на регіональних, 
національних і міжнародних змаганнях, стають відомими як переможці або 
 
 
16 
 
як переможені. У спорті для всіх використовується комплекс показників з 
урахуваннях різних фізичних можливостей його учасників. 
Принцип публічності. В Німеччині останні десятиріччя вулиці і майдани 
почали широко використовувати для масового спорту. Це привело до 
створення та популяризації ігрових фестивалів. Перший з таких фестивалів 
відбувся в 1978 році у центральному парку міста Ессена, в якому взяло 
участь більше 20 тисяч городян. Зараз «Фестивалі спорту» на міських 
майданах, вулицях, у парках та в інших місцях відпочинку населення 
включаються в календарі масових спортивних заходів практично усіх міст 
Німеччини. Німецький спортивний союз є першою великою організацією, 
яка ще з 1970 року використовує можливості реклами в неприбуткових цілях 
через безоплатне розповсюдження плакатів, оголошень, популярної 
інформації про здоровий спосіб життя та соціальні цінності рухової 
активності. Це дозволило перетворити спорт для всіх в унікальний 
соціальний феномен. Вартість рекламних послуг, наданих за рахунок 
спонсорства та пожертвувань, починаючи з першої компанії по сьогодення 
оцінюється експертами більше як у 350 мільйонів євро. 
Масовий спорт в Німеччині має позитивний вплив на економіку. W. 
Weber, C. Schnieder, B. Horak вказують, що 1,4 % загального національного 
продукту в Німеччині надходить зі спорту в якому, до речі, задіяно біля 700 
тисяч працівників. У свою чергу на спорт спрямовується півтора відсотка 
державного бюджету і три відсотка регіональних бюджетів. Розмір сприяння 
спорту на базовому рівні складає, як правило, від 2 до 8 % загального 
комунального бюджету. Частка індивідуальних витрат на спорт є відносно 
сталою величиною і становить 2–3 % загальних доходів громадян. В 
розвиток цієї думки W. Baumann констатує, що «приватне споживання у 
сфері спорту в Німеччині майже у чотири рази більше ніж державні витрати 
на спорт». Основним спонсором загальнонімецьких оздоровчих програм з 
використанням засобів організованої рухової активності, як правило, 
виступають медичні каси. 
 
 
17 
 
У 1999-2003 рр. у рамках реалізації програми «Золотий план Сходу», що 
передбачав модернізацію інфраструктури для масового спорту нових 
федеральних земель, з центрального бюджету було виділено 52,1 мільйона 
євро. 
Ключова роль у фінансуванні розвитку масового спорту в Німеччині 
відводиться місцевим органам влади. В структурі земельних і муніципальних 
бюджетів значна стаття видатків припадає на будівництво, реконструкцію та 
утримання спортивних споруд, які, зазвичай, безкоштовно надаються для 
місцевих спортивних клубів. 
Принцип співробітництва. У майже 90 тисячах німецьких спортивних 
організацій безоплатно працює більше 3 мільйонів волонтерів. Вони відають 
на користь масового спорту понад 500 мільйонів годин. На оплату їх послуг 
необхідно було б витрачати щорічно декілька мільярдів євро. А це призвело б 
до суттєвого збільшення членських внесків і негативно позначилось би на 
масовості занять. Отже, без добровольців спорт для всіх є неможливим. В 
Німеччині та інших європейських країнах інтенсивно розробляються та 
використовуються механізми заохочення осіб, які витрачають свій час на 
добровільних засадах для впровадження спорту в повсякденне життя 
співгромадян. 
Спорт для всіх залишається в Німеччині пріоритетом на наступні 
десятиріччя. Спостерігається тенденція до зростання кількості прихильників 
спорту для всіх на фоні зниження чисельності населення. Спорт у вільний час 
динамічно змінюється відповідно до суспільних потреб. Німецький 
спортивний союз весною 2002 р. розпочав реалізацію загальнонаціональної 
компанії «Спорт робить Німеччину кращою», яка включає такі соціальні 
проекти: «Спорт за здоров’я»; «Родина і спорт»; «Спорт проти насильства». 
Зазначена компанія має на меті сприяти: 1) об’єднанню людей різного 
походження; 2) поверненню громадян до активного способу життя після 
хвороби; 3) підготовці молодого покоління до дорослого життя; 4) 
покращенню якості життя людей похилого віку; 5) витривалості на шляху до 
 
 
18 
 
успіху окремої особистості та суспільства; 6) добровільній діяльності та 
взаєморозумінню; 7) зміцненню сімейних традицій. 
Колишній президент Федеративної Республіки Німеччини Йоханес Рау 
перед відкриттям компанії відзначив: «Спорт несе добро всій нашій країні, 
тому що він об’єднує людей і зміцнює зв’язок між молодими і старими. 
Спорт ще ніколи не був таким цінним як сьогодні. Німецький спортивний 
союз хоче доказати усім як спорт сприяє кращому життю у нашій країні. Це 
дуже важлива і добра справа. Тому я охоче підтримую компанію «Спорт 
робить Німеччину кращою». Через три роки Федеральний президент Хорст 
Кьохлер також відзначав важливість зазначеної компанії для зміцнення 
єдності держави та розвитку громадянського суспільства. Важливо, щоб 
спорт для всіх в Німеччині був різноманітним, успішним та захоплюючим. 
Спорт у Франції 
Масовий спорт визначається важливим компонентом спортивної 
політики Французької Республіки. Відповідно до законодавства цієї держави 
органи місцевої влади повинні забезпечувати розвиток спорту передусім з 
метою створення умов для включення кожного французького громадянина 
незалежно від статі, віку, здібностей і суспільного положення до рухової та 
спортивну діяльності – важливий фактор здоров’я, розвитку кожної людини, 
один з головних елементів виховання, культури і суспільного життя. 
Статтею 33 Закону Французької Республіки «Про організацію та 
підвищення ролі у суспільстві фізичної і спортивної активності» (редакція від 
8 серпня 1994 року за № 94-679) передбачено функціонування Національної 
ради фізичної та спортивної активності як консультативного органу, який 
кожних два роки подає на розгляд Міністра у справах спорту доповідь про 
підсумки та перспективи державної політики у сфері як масового, так і 
спорту вищих досягнень. 
Фізична і спортивна активність населення все більше відходить від 
традиційних моделей, які передбачають обов’язковість змагальної практики. 
З точки зору муніципальної спортивної політики у Франції розрізняють два 
 
 
19 
 
типи розвитку масового спорту – «неорганізований», коли для занять 
використовуються не призначені для цієї мети території населених пунктів, 
та «організований» спорт у вільний час на спортивних спорудах або в 
пристосованих місцях. 
«Неорганізовані» заняття спортом характерні, передусім, для дітей та 
молоді, які використовують різноманітні катання (ролики, скейтборд, 
велосипед тощо), метання, ковзання, ігри з м’ячем, лазіння (скалами, 
розвалинами, по канату тощо). Дорослі практикують здебільшого два види 
«неорганізованих» занять – біг та їзда на велосипеді. «Організовані» заняття 
масовим спортом в цьому контексті характеризуються як індивідуальні, 
оскільки здійснюються поза спортивними клубами, асоціаціями та 
організаціями приватного сектора. Вони пов’язані з використанням 
муніципальних спортивних споруд або спеціальних місць для занять 
(безоплатно чи за незначну плату) – басейнів, тенісних кортів, «трас 
здоров’я», місць для занять скелелазінням, роликами, настільним тенісом, 
ігрових, легкоатлетичних і гімнастичних містечок тощо. 
Організація занять спортом для всіх здійснюється головним чином в 
громадському секторі. У 2001 році було зареєстровано 170 тис. спортивних 
асоціацій, в яких нараховувалось понад 14 млн. членів. До їх діяльності 
залучено більше ніж 2 млн. волонтерів. 
З 1980 року в Франції функціонує Асоціація «Спорт для всіх» перед 
якою стоять такі завдання: 1) розроблення та розповсюдження програм для 
спортивних клубів; 2) організація та проведення ігор і фестивалів за 
програмою «Спорт для всіх»; 3) проведення науково-дослідної роботи з 
проблем масового спорту; 4) підготовка програм активного відпочинку; 5) 
організація Тижня спорту для всіх; 6) проведення курсів з профілактики 
серцево-судинних захворювань. 
Французькі муніципальні спортивні служби постійно здійснюють 
детальний аналіз спортивних потреб населення та забезпечують адаптацію 
виявлених потреб до реальних можливостей відповідних органів місцевої 
 
 
20 
 
влади. 89 % комун, населення яких перевищує 5000 мешканців, мають 
спортивні служби. Розрахунок, виконаний Національною федерацією 
муніципальних спортивних служб, показує, що на 1 людину, яка працює у 
службі, припадає приблизно 1000 жителів населеного пункту. У Франції 
більшість комун виділяють такі пріоритети у розвитку спорту для всіх: 
утримання спортивних споруд, формування політики спорту для всіх, участь 
у профілактиці захворювань різними формами організованої рухової 
активності. 
Впродовж останніх років у Франції все більшої популярності набуває 
свято спорту під девізом «Раз, два, три ... переможемо у грі», яке проводиться 
у двох варіантах. Перший – впродовж визначених двох днів одночасно 
відбуваються масові заходи практично у всіх населених пунктах Франції. 
Другий – проведення окремих свят різними спортивними організаціями 
національного або регіонального рівня. Щорічно відбувається понад 20 таких 
заходів під патронатом Міністерства у справах молоді та спорту Франції. 
З 2004 року щорічно в одні з вихідних організовуються по всій Франції 
Дні сімейного спортивного дозвілля. У 2007 році – це 29–30 вересня. До їх 
програми включають відповідні наукові форуми, дискусії, освітні програми 
для батьків і дітей, розпродаж за знижками «ліцензій» спортивних асоціацій 
для сімейних занять тощо. Практично у кожній комуні організовуються 
масові спортивні заходи з різних популярних у цій місцевості видів рухової 
активності. 
У Кодексі спорту Франції від 25 травня 2006 року чітко регламентовано 
процедуру проведення спортивних свят в частині отримання попереднього 
дозволу, страхування учасників таких заходів та забезпечення їх безпеки. 
Зокрема у Статті 332-5 цього кодексу зазначається, що за проникнення у 
місця проведення спортивного свята у нетверезому стані, або шляхом 
застосування сили чи обману, застосовується покарання через ув’язнення до 
року та сплати штрафу 15 тис. євро. 
 
 
21 
 
З 1999 року до 2003 року кількість громадян Франції старше 15 років 
залучених до спорту для всіх зросла з 42 до 45 %. Разом із цим, достатній 
рівень рухової активності для зміцнення здоров’я і профілактики 
захворювань спостерігається у 24 % французів. У Франції культивується 
більше 335 спортивних дисциплін, серед яких найбільшою популярністю 
користуються плавання, різні види велоспорту, ходьба, біг підтюпцем, 
аеробіка, йога, боулінг, лижні види спорту, футбол, теніс, рибальство. 
Впродовж 2017–2019 рр. у Франції проведено інвентаризацію всіх 
спортивних споруд незалежно від підпорядкування та форм власності. На 
основі результатів цієї інвентаризації можна констатувати, що станом на 1 
січня 2019 року у цій країні функціонувало 313557 спортивних об’єктів 179 
типів.  
Ряд 1 
90%
80%
70%
60%
50%
40%
30%
20%
Ряд 1 
10%
0%
 
Комерційною є кожна двадцята споруда, а кожна тридцята – це 
власність спортивних асоціацій. По 1,7–1,8 % зазначених об’єктів належить 
державі та регіональній владі, а також приватним особам для власних потреб 
без комерційного використання. 
Фінансування спорту з державного бюджету складає 0,2 % його 
загального обсягу, а з бюджету провінцій – від 2 до 7 % та понад 5 % 
комунального бюджету. У 2002 році асигнування на спорт з усіх джерел 
 
 
22 
 
(фізичні особи, бюджети усіх рівнів, підприємства) склали 26,5 млрд. євро, 
або 1,7 % ВНП Франції. При цьому витрати населення дорівнюють половині 
зазначеної суми, а держави і місцевих органів влади – 41 %. Внесок 
підприємств традиційно скромний – 9 %. З 1995 по 2003 рік обсяги 
фінансування спортивного сектору зросли у Франції на 62 %. 
В 1979 році у Франції створено Національний фонд допомоги спорту 
(FNDS). Міністр спорту є розпорядником коштів і визначає основні напрями 
їх використання за поданням Ради Фонду, половина складу якої формується 
Національним олімпійським комітетом, а інша – центральним органом 
виконавчої влади з питань спорту. Надходження до FNDS забезпечуються за 
рахунок 2,9 % збору з продажу квитків на спортивні змагання високого рівня 
та 2 % від прибутків державного підприємства «Французька лотерея». З 2000 
р. до зазначеного Фонду відраховується 5 % від оплати за право на 
телевізійну трансляцію спортивних подій високого рівня. У 2005 році FNDS 
розпоряджався 260 млн. євро, що в 1,3 рази більше, ніж у 2002 році. З поміж 
напрямів використання коштів FNDS домінуюче місце відводиться підтримці 
регіональних і місцевих організацій на зміцнення матеріально-технічної бази 
розвитку спорту. 
У Франції відповідним законом від 10 січня 1991 р. заборонена реклама 
та спонсорство спорту відносно алкогольних напоїв. Цей закон також 
забороняє продаж алкогольних напоїв у місцях проведення змагань. Закон від 
27 січня 1993 р. забороняє рекламу тютюнових виробів у спортивному 
секторі. 
Президентом Франції Ніколя Сарказі у травні 2007 р. створено 
Міністерство здоров’я, молоді та спорту. Як зазначає Міністр Р. Бечелот-
Наргені, таке поєднання охорони здоров’я і спорту в одному центральному 
органі виконавчої влади має дати добрий сигнал для суспільства щодо 
використання можливостей рухової активності для оздоровлення населення 
країни. Одним з пріоритетів нового міністерства визначено пошук шляхів 
залучення коштів від медичного страхування для розвитку спорту для всіх. З 
 
 
23 
 
поміж головних завдань – сприяння будівництву нових спортивних споруд в 
комунах з урахуванням необхідності забезпечення їх рівномірного розподілу 
між регіонами та підвищення доступності для широких верств населення. 
Мета державної політики – продовження роботи зі створення умов для 
ліквідації відставання Франції від північних країн Європи щодо залучення 
співгромадян до спортивної діяльності. 
Спорт  у Фінляндії 
Активний відпочинок та спорт для всіх є дуже популярними серед фінів. 
За рівнем охоплення населення відповідними заняттями ця країна займає 
провідне місце у світі. Кінець 60-х–початок 70-х років минулого століття 
стали початком інтенсивного розвитку у Фінляндії масового спорту. У заяві 
тодішнього Державного комітету спорту, який діяв у структурі Міністерства 
освіти Фінляндії, зазначається: «Кожному громадянину країни повинні бути 
надані рівні можливості для занять спортом і фізкультурою відповідно до 
його здібностей та схильностей». Організація масового спорту («спорту для 
всіх») повинна гарантувати громадянам свободу вибору тієї чи іншої форми 
спортивної активності, а також можливість участі у процесі прийняття 
рішень, що мають безпосереднє відношення до масових видів спорту. 
Основні положення спортивної політики у Фінляндії визначені у Законі 
про спорт (1980 р.) та його новій редакції від 18 грудня 1998 р. На 
законодавчому рівні встановлено, що «Створення загальних передумов для 
спорту повинно бути завданням держави та муніципалітетів. Спортивні 
організації, головним чином, відповідають за організацію спорту». 
Серед пріоритетів державної політики особливе місце відведено 
забезпеченню бази для розвитку масового спорту, що передбачає: 1) 
задоволення потреби населення у спортивних спорудах за місцем 
проживання (будівництво, утримання); 2) збереження навколишнього 
середовища; 3) формування мережі підготовки кваліфікованих інструкторів і 
керівників програм фізичної рекреації для всіх груп населення; 4) проведення 
наукових досліджень у сфері спорту для всіх. 
 
 
24 
 
Розвитком спорту для всіх у Фінляндії опікуються губернські (12) і 
муніципальні (445) спортивні ради, а також Фінська асоціація «Спорт для 
всіх», Фінська центральна спортивна федерація, Робітничий спортивний союз 
і Консультативний комітет зі спорту для спеціальних груп населення. 
Останнім часом фінські корпорації все більшу увагу приділяють створенню 
умов працівникам для занять спортом для всіх заради зміцнення здоров’я. 
У Фінляндії нараховується біля 6800 діючих фізкультурних і спортивних 
клубів, членами яких є 25 % населення країни. Водночас до занять у клубах 
залучаються не тільки їх члени, а і всі бажаючі. Так, за деякими оцінками 
зазначені клуби об’єднують у своїй діяльності дві третіх фінів. Вони 
займаються більше ніж 60-ма видами спорту. Молодь до 16 років 
захоплюється футболом, лижним спортом, хокеєм з шайбою, плаванням, 
легкою атлетикою, ковзанярським спортом, велоспортом, гімнастикою та 
ходьбою. Майже половина усіх дітей є членами спортивних клубів. Більшість 
дорослого населення займається спортивною діяльністю самостійно або у 
неформальних спортивних об’єднаннях без певного плану, найчастіше з 
метою відпочинку. Вони віддають перевагу традиційним видам спорту – 
ходьбі, велоспорту, лижам, ковзанам, плаванню та бігу. З поміж видів спорту, 
які пропонуються спортивними клубами, дорослим імпонує гімнастика, 
футбол, волейбол, спортивне орієнтування та хокей з шайбою. Жінки 
займаються спортом практично на рівних з чоловіками. 
Розвиток спорту для всіх здійснюється у Фінляндії через розробку та 
реалізацію відповідних загальнонаціональних проектів та програм. У першій 
половині 90-х років минулого століття виконувалась програма «Фінляндія в 
русі» з метою надання громадянам різноманітних спортивних послуг, що 
відповідають їх запитам. Основні завдання цієї програми: забезпечити 
реалізацію місцевих та регіональних проектів для розвитку спортивних 
послуг і створення сприятливих умов для підготовки нових проектів; 
збільшувати масовість спортивної діяльності на місцях шляхом кооперації, 
 
 
25 
 
широкої просвітницької та інформаційної діяльності. Усі фінські партії 
підтримали реалізацію цієї програми. На неї було виділено 2 млн. доларів. 
З 1995 року реалізується програма «Фітнес для життя», в якій значна 
увага приділяється використанню засобів фізичної культури і спорту для 
профілактики типових для Фінляндії захворювань, а саме, респіраторних, 
серцево-судинних та опорно-рухового апарату. M. Palkama, L. Nieminen 
зазначає, що в Фінляндії впродовж останніх років конкурентоспроможність 
спортивної організації все більше залежить від того наскільки вона 
задовольняє потреби кожного члена, кожного клієнта, тобто за допомогою 
механізму «потреби-поставки» та якості обслуговування. Важливо з’ясувати 
чим насправді хочуть займатися члени організації, а не керуватися позицією 
лише її керівництва. Організація прогресує та має необхідні ресурси лише 
тоді, коли існує потреба в її послугах. 
У 2002 році урядом Фінляндії прийнято спеціальну резолюцію щодо 
політики з розвитку рухової активності та оздоровлення, а також 
Національну програму «Здоров’я – 2015». З 2006 року Фінською асоціацією 
спорт для всіх реалізується компанія «Рухайся 30», мета якої – це поширення 
щоденних 30-ти хвилинних занять фізичними вправами та сприяння дружнім 
відносинам між особами та командами, що змагаються між собою за 
програмою цієї компанії. «Рухайся 30» організована для працівників 
підприємств, установ та організацій, первинною її ланкою є команда – 5 
членів з капітаном. Ключовою особою є капітан, який організовує заняття 
команди, готує інформацію про команду та її щоденну організовану рухову 
активність, надсилає цю інформацію на вебсайт компанії «Рухайся 30». 
Використання сучасних інформаційних технологій (Інтернет, sms-
повідомлення, спеціальні комп’ютерні програми) забезпечує підвищення 
ефективності запропонованих заочних змагань між командами, 
структурними підрозділами окремого підприємства та між підприємствами 
загалом. 
 
 
26 
 
Аналізуючи кадрове забезпечення масового спорту у Фінляндії, М. І. 
Золотов, Н. О. Платонова, О. І. Вапнярська відзначають, що муніципальний 
округ у цій країні з населенням не менше 10 тис. осіб або декілька 
муніципальних округів загальною чисельністю не менше 10 тис. осіб мають 
право на державне фінансування заробітної плати одного інструктора зі 
спорту для соціально незахищених груп населення. 
Волонтери залишаються головним ядром фінського масового спорту. 
Більше 800 тисяч добровольців на громадських засадах виконують свої 
функції у 90 % спортивних клубів. Вони працюють інструкторами, 
офіційними представниками на змаганнях, суддями, обслуговуючим 
персоналом і керівниками організацій. Критеріями відбору добровольців є 
ентузіазм та бажання працювати. Ціна вкладу добровольців у розвиток 
спорту складає більше 800 мільйонів доларів на рік. 
На законодавчому рівні у Фінляндії унормовано питання організації 
просвітницької роботи щодо спорту для всіх. Зокрема, Постанова про 
Фінський інститут спорту встановлює обов’язок для цієї установи проводити 
рухові, оздоровчі та освітні курси для широких верств населення. 
Фінляндія має один з найвищих показників у світі за рівнем 
забезпеченості населення спортивними спорудами (один об’єкт на 180 осіб). 
Найбільш популярні споруди – басейни, де значна кількість населення країни 
активно займається плаванням і «водним джогінгом». 
Фінський спорт фінансується громадянами (55 %), державою та 
муніципалітетами (25 %), спортивними організаціями (20 %). Більшість 
коштів, які фінські сім’ї витрачають на спорт, йде на оплату спортивних 
послуг, подорожей, інформаційних послуг, придбання спортивного 
обладнання та екіпіровки. 
Спорт отримує з державного бюджету та муніципальних бюджетів 
відповідно 0,2 % та 1,5 % їх видаткової частини. Значні кошти, призначені 
для розвитку спорту для всіх, надходять від тоталізаторів і державних 
лотерей. Встановлено, що спорт складає 0,9 % валового національного 
 
 
27 
 
продукту. Відповідно до закону про оподаткування кожен працюючий у 
Фінляндії має право скористатись послугами щодо занять спортом на 200 
євро в рік і на цю суму йому зменшується обсяг податку з фізичної особи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
28 
 
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 1  
Система організації та функціонування спорту для всіх у країнах з 
високим рівнем охоплення населення організованою руховою активністю 
характеризується орієнтацією на потреби та можливості людей. Зазначена 
система постійно адаптується до їх запитів та особливостей життєдіяльності.  
Головне завдання держави та місцевого самоврядування у системі 
спорту для всіх – це створення сприятливих умов для розвитку масового 
спорту (нормативно-правова база, підготовка кадрів, наукова робота, 
будівництво та утримання спортивних споруд, встановлення необхідних 
економічних та інших преференцій тощо), а безпосередня організація занять 
привабливими видами рухової активності – це завдання спортивних 
організацій різних форм власності.  
Основну відповідальність за розвиток спорту для всіх беруть на себе 
органи місцевого самоврядування.  У країнах з високим рівнем охоплення 
населення організованою руховою активністю розробляються, приймаються 
та реалізуються відповідні загальнонаціональні програми, які спрямовані на 
забезпечення доступності спортивних занять для широких верств населення 
на основі об’єднання зусиль усіх зацікавлених сторін. 
 Найбільш популярними видами рухової активності у вказаних країнах є 
ходьба, біг підтюпцем, їзда на велосипеді, плавання, аеробіка, лижні види 
спорту та футбол. Проте, цей показник залежить і від національних 
особливостей, так у Фінляндії багато громадян віддають перевагу хокею з 
шайбою, а у Франції та Німеччині – тенісу. З поміж характерних форм 
масового спорту виділяють самостійні та сімейні заняття, членство у 
спортивних клубах. участь у різних спортивних фестивалях та святах. 
Високий рівень охоплення населення організованою руховою 
активністю обумовлений належним рівнем забезпечення спортивними 
майданчиками, плавальними басейнами та залами різного профілю, а також 
кваліфікованими кадрами і волонтерами. Через засоби масової інформації 
здійснюється вплив на суспільну свідомість стосовно доцільності і 
 
 
29 
 
необхідності занять масовим спортом для різних груп населення. А в 
Фінляндії для громадян та їх дітей встановлені податкові заохочення до 
організованої рухової активності. 
Спорт для всіх має позитивний вплив на економіку країн з високим 
рівнем охоплення населення організованою руховою активністю. 
Спортивний сектор складає 1,2–1,4 % валового національного продукту.  
Визначені характерні ознаки системи організації та функціонування 
спорту для всіх у Фінляндії, Німеччині та Франції – країнах з високим рівнем 
охоплення населення організованою руховою активністю доцільно врахувати 
для обґрунтування перспективних шляхів і соціальних технологій реалізації 
державної політики у сфері масового спорту в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
30 
 
РОЗДІЛ 2 
ПЕРСПЕКТИВИ ТА ПРОБЛЕМИ СПОРТУ В УКРАЇНІ 
2.1.  Фінансування фізичного виховання та спорту в Україні  
Держава сприяє подальшому розвитку усіх напрямів спорту вищих 
досягнень – паралімпійському, дефлімпійському спорту, видів спорту, які не 
входять до програми Олімпійських, Паралімпійських, Дефлімпійських ігор та 
професіонального спорту. Основу розвитку спорту вищих досягнень складає 
система централізованої підготовки спортсменів, яка поступово 
наповнюється сучасними формами та технологіями у всіх її складових. З 
цією метою здійснюється активна співпраця з відповідними суб'єктами 
громадського та приватного секторів сфери фізичної культури і спорту, 
надання їм підтримки для забезпечення ефективної навчально- тренувальної 
та змагальної діяльності. Водночас держава вживає усіх заходів для 
запобігання розвиткові в Україні тих видів спорту, що пов'язані з 
антигуманістичними проявами. 
Із зміцненням здоров'я громадян країни тісно пов'язане фізичне виховання 
дітей, підлітків, дорослого населення. Фізична культура є важливим засобом 
підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх 
моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби 
взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і 
зміцнення миру. Спорт - органічна частина фізичної культури, особлива 
сфера виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних 
видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом 
змагальної діяльності. Соціальна цінність спорту визначається його дієвим 
стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств 
населення. 
Видатки на фізкультуру і спорт фінансуються за розділом "Духовний та 
фізичний розвиток" (код 0800) функціональної класифікації. Він включає такі 
підрозділи, як "фізична культура і спорт" (код 0810), "Дослідження і 
 
 
31 
 
розробки у сфері духовного та фізичного розвитку" (код 0840), "Інша 
діяльність у сфері духовного та фізичного розвитку" (код 1850). 
За рахунок коштів державного бюджету фінансуються: 
а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд 
та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення; 
б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації; 
в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості. За рахунок 
коштів місцевих бюджетів фінансуються видатки державних програм 
розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна 
робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл 
республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), 
заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій 
фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого 
значення. 
Обласні бюджети та бюджет АРК беруть участь у фінансуванні державних 
програм з інвалідного спорту і реабілітації, а також забезпечують навчально-
тренувальну роботу дитячо-юнацьких спортивних шкіл (усіх типів 
республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) та 
проводять заходи з фізичної культури і спорту. 
Пріоритетом матеріально-технічного забезпечення є формування 
розгалуженої мережі сучасних спортивних споруд з урахуванням запитів 
різних соціальних, професійних груп населення, їх інтересів та рівня 
спортивної підготовленості. Для цього необхідно удосконалити відповідні 
соціальні та будівельні стандарти і нормативи, які мають відповідати 
вимогам міжнародних спортивних організацій, створити систему 
моніторингу їх дотримання, особливу увагу звернувши на охорону довкілля. 
За рахунок модернізації відповідного сектору промисловості внутрішній 
ринок треба наповнити конкурентноспроможною вітчизняною продукцією 
спортивного призначення. Держава має створити привабливі економічні 
 
 
32 
 
умови для залучення приватних інвестицій у розвиток матеріально-технічної 
бази сфери фізичної культури і спорту. 
Державне управління сферою фізичної культури і спорту забезпечує 
розв'язання таких питань, як визначення стратегічних напрямів розвитку 
фізичної культури і спорту в країні, підготовка та виконання відповідних 
державних програм та заходів, створення сприятливих умов для 
функціонування фізкультурно-спортивних організацій усіх форм власності, 
які мають пройти інвентаризацію та бути занесені до відповідного 
державного реєстру. Необхідно посилити процеси демократизації та 
децентралізації державного управління – з чітким визначенням меж 
повноважень та відповідальності суб'єктів відповідного сектора сфери 
фізичної культури і спорту. 
Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування 
основну увагу приділяють реалізації державної політики у сфері фізичної 
культури і спорту з урахуванням територіальних, соціальних та інших 
особливостей, зміцненню матеріально-технічної бази розвитку фізичної 
культури і спорту, впровадженню передових технологій, забезпеченню 
функціонування суб'єктів державного сектора цієї сфери та створенню 
сприятливих умов для відповідних суб'єктів громадського і приватного 
секторів, які безпосередньо npc`m3gnbs~r| і проводять фізкультурно-
спортивну діяльність. Функціонування громадського сектору сфери фізичної 
культури і спорту є проявом реальних потреб громадян у фізкультурно-
спортивній діяльності та їх самодіяльної ініціативи. Діяльність фізкультурно-
спортивних товариств, спортивних федерацій та інших громадських 
організацій фізкультурно-спортивного спрямування забезпечує формування 
та реалізацію відповідних мотивацій та інтересів громадян, захист їх прав у 
сфері фізичної культури і спорту. Органи виконавчої влади на договірних 
засадах взаємодіють із суб'єктами громадського сектору сфери фізичної 
культури і спорту. Розвиток приватного сектору сфери фізичної культури і 
спорту спрямовується на підвищення якості та розширення обсягу 
 
 
33 
 
фізкультурно-спортивних послуг. Держава – через механізм правового 
регулювання – сприяє функціонуванню суб'єктів приватного сектора сфери 
фізичної культури і спорту та забезпечує захист інтересів споживачів 
фізкультурно-спортивних послуг. Організаційною основою розвитку 
фізичної культури і спорту в Україні повинна стати розгалужена мережа 
спортивних клубів та центрів різних форм власності та спрямованості – 
оздоровчих, за спортивними інтересами, з окремих видів спорту тощо. 
Держава вживає заходів щодо створення належних умов для функціонування 
таких клубів та центрів у навчальних закладах, на підприємствах, в установах 
та організаціях, за місцем проживання та масового відпочинку населення. 
Економічна діяльність у сфері фізичної культури і спорту спрямовується на 
задоволення зростаючих потреб населення України у фізкультурно-
спортивних послугах високої якості та сприятиме зростанню ділової 
активності суб'єктів усіх секторів цієї сфери, гармонізації їх економічних 
відносин з іншими суб'єктами господарювання.  
Майно суб'єктів господарювання у сфері фізичної культури і спорту 
формується за рахунок різноманітних джерел: грошові та майнові внески 
засновників; доходи, одержані від надання фізкультурно-спортивних послуг 
та від здійснення інших видів господарської діяльності; доходи від цінних 
паперів; кредити банків та інших кредиторів; кошти державного та місцевих 
бюджетів; гранти, кошти громадських і благодійних організацій. Загальні 
обсяги видатків державного і місцевих бюджетів на фізичну культуру і спорт 
поступово повинні наблизитися в Україні до рівня середніх показників у 
європейських державах і мають спрямовуватися передусім на забезпечення 
фізичного виховання на сучасному рівні у державних і комунальних 
навчальних закладах, фінансування ефективної діяльності спортивних шкіл, 
інших суб'єктів державного сектора сфери фізичної культури і спорту, 
підготовку за державним замовленням фахівців у вищих навчальних закладах 
за напрямом „Фізична культура і спорт" та підвищення їх кваліфікації, 
проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень з проблем 
 
 
34 
 
фізичного виховання і спорту, створення мережі сучасних спортивних 
споруд, модернізацію баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської 
підготовки відповідно до міжнародних стандартів, забезпечення підготовки 
та участі збірних команд України в Олімпійських, Паралімпійських іграх та 
інших міжнародних змаганнях, фінансування державного замовлення на 
виготовлення і трансляцію телевізійних і радіопрограм з оздоровчої та 
спортивної тематики, надання на конкурсних умовах фінансової допомоги 
суб'єктам сфери фізичної культури і спорту для проведення спортивних 
заходів та реалізації відповідних програм та проектів, здійснення адресних 
компенсацій спортивним спорудам за безкоштовне використання їх певними 
групами населення. З урахуванням світової практики суб'єктам господарської 
діяльності у сфері фізичної культури і спорту в Україні повинні надаватися 
інвестиційні, податкові, митні та інші переваги. З метою захисту прав 
споживачів фізкультурно- спортивних послуг держава використовує 
відповідні механізми ліцензування, сертифікації та стандартизації. Широкого 
впровадження повинні набути державні спортивні лотереї, кошти від яких 
мають використовуватися виключно на розвиток фізичної культури і спорту. 
Економічна діяльність учасників професіонального спорту здійснюється 
згідно з вимогами, що визначаються міжнародними спортивними організацій 
та не суперечать чинному законодавству України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
35 
 
 
2.2. Актуальні проблеми спорту в Україні  
Підприємництво в сфері фізичної культури й спорту розвивається в 
сучасному світі дуже динамічно. Зміни у житті людей, соціальному й 
культурному середовищі, поступове усунення соціальних і релігійних 
забобонів, додало новий імпульс розвитку спорту в більшості країн світу. У 
ХХ столітті відбулися процеси, які зробили спорт і фізичну культуру 
головними життєвими потребами людей різного віку, стимулювали інтерес 
до всіх галузей фізичної культури й фізичного виховання. Масовий попит на 
спорт, спортивні товари й послуги вплинув на створення індустрії спорту й 
комплексної системи спортивного бізнесу, під яким будемо розуміти всю 
сукупність підприємств, інститутів і економічних відносин, пов'язаних зі 
здійсненням підприємницької діяльності в сфері фізичної культури й 
спорту[9]. Роль та комерціалізація спорту зумовлені в значній мірі його 
соціальною значимістю в сучасному суспільстві. Незважаючи на зростаючу 
роль комерційного аспекту, спорт вищих досягнень не є продуктом, 
придатним до відтворення в великому масштабі. Як об'єкт конкурентної 
діяльності, спорт перетворюється у видовище, частину індустрії розваг, яка, в 
свою чергу, є ринком корпоративної реклами й об'єктом широкого 
висвітлення засобами масової інформації. Роль фізичної активності й 
оздоровчих видів спорту в підтримці й зміцненні здоров'я населення є 
визнаною в усьому світі. Існує тісний взаємозв'язок між спортом і 
економікою, тому спорт вже не може залишатися поза ринковими 
відносинами - він став специфічним товаром. Обсяг цього ринку на рубежі 
XXI століття, включаючи спортивну індустрію, оцінювався в окремих 
країнах на рівні 1 - 2% від загального валового внутрішнього продукту. 
Наприклад, тільки на придбання квитків на різні спортивні змагання 
мешканці США витрачають більше 5 млрд. дол. на рік [10, с. 14]. 
Підприємництво в сфері фізичної культури й спорту - це ініціативна, 
самостійна, здійснювана від свого імені, на свій ризик, під свою майнову 
 
 
36 
 
відповідальність діяльність фізичних і юридичних осіб, яка спрямована на 
систематичне одержання доходу, прибутку від користування майном, 
виконання робіт і надання послуг щодо фізичного виховання й оздоровлення 
населення й спортсменів на комерційній основі. Все різноманіття видів 
підприємництва у сфері фізичної культури й спорту в умовах ринку, що 
розвивається, можна класифікувати за сукупністю різних ознак 
Класифікаційні ознаки підприємницької діяльності в галузі спорту [розробка 
авторів] Зазначимо, що державні і комерційні структури в галузі спорту 
мають багато в чому схожі завдання. І ті, і інші зацікавлені в збільшенні 
чисельності людей, що займаються фізичною культурою й спортом, і таких, 
що ведуть здоровий спосіб життя, у зниженні податків на фізкультурно-
спортивну діяльність, створенні сприятливих умов для занять спортом, 
збільшенні кількості робочих місць у сфері фізкультури й спорту[2]. Спільні 
інтереси мають на увазі координацію зусиль у системи планування та 
управління фізичною культурою й спортом. Державні управлінські 
структури, діючи в тісному контакті із представниками спортивної індустрії 
й спортивного бізнесу, виробляють спільні плани й програми, у яких 
визначається певний розподіл функцій і обов'язків сторін, установлюється 
їхня компетенція й умови функціонування, терміни виконання заходів і 
джерела їхнього фінансування. Таким чином, управління фізкультурно-
спортивними подіями відбувається більш впорядковано й узгоджено, з 
мінімальною кількістю недоробок і зривів[2]. Діяльність некомерційних 
організацій у сфері фізичної культури й спорту не орієнтована на 
максимізацію прибутку, пов'язана з виконанням соціально значимих функцій 
і очікує на значну підтримку з боку держави, що відповідає змішаному 
суспільному характеру багатьох фізкультурних та спортивних послуг. 
Розвиток масової мережі фізкультурно-спортивних організацій і установ 
повинен забезпечувати населення доступними послугами фізичної культури 
й спорту з урахуванням задоволення соціально - гарантованих потреб. Це 
можна забезпечити на основі ринкового попиту або добровільним шляхом. 
 
 
37 
 
Розвиток господарчого механізму спорту вищих досягнень визначається 
суспільною потребою в підготовці висококваліфікованих спортсменів з 
метою підтримки престижу країни на міжнародній арені, проведення великих 
спортивних змагань і задоволення попиту населення на видовищні акції. В 
організації й фінансуванні спорту вищих досягнень важливого значення 
набуває державна підтримка. Професійний спорт розвивається в межах 
комерційного сектора, тому тут держава виконує непряму регулюючу 
функцію зі встановлення «правил гри», які виражаються в законодавчій базі. 
Державний патерналізм в організації й споживанні соціально-культурних 
послуг, зумовлений їх особливою особистісною й суспільною значимістю та 
обмеженістю суверенітету споживачів, накладає свої рамки на економічні 
відносини й господарчий механізм у даній сфері. Доступність забезпечується 
через пільгове ціноутворення або безоплатність найважливіших соціально-
культурних послуг, що сплачуються державою й надаються у державних 
установах, а всеохопність і гарантованість їхнього споживання реалізується 
через механізм примусу на основі законодавства. Тобто, в господарчому 
механізмі соціально-культурних галузей важливу роль грають принципи 
нормативної економіки. Важливу роль в системі управління фізичною 
культурою та спортом мають сучасні тенденції до регіоналізації державного 
управління. Слід зазначити, що українське законодавство приділяє значну 
увагу управлінню розвитком фізичної культури та спорту на регіональному 
рівні. Так, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає 
систему й повноваження органів місцевого самоврядування в галузі фізичної 
культури, спорту та туризму. До відання виконавчих органів сільських, 
селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: 
управління закладами фізкультури й спорту, оздоровчими закладами, 
молодіжними, підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх 
матеріальнотехнічного та фінансового забезпечення. Вони розв'язують 
питання організації медичного обслуговування й харчування в закладах 
фізичної культури та спорту, створюють умови для занять фізичною 
 
 
38 
 
культурою й спортом за місцем проживання населення та в місцях масового 
відпочинку; відповідно до законодавства реєструють статути (положення) 
фізкультурно-оздоровчих закладів, незалежно від форм власності. Місцеві 
ради запроваджують систему пільг і заохочень для підприємств, які 
спрямовують частину свого прибутку на розвиток фізичної культури й 
спорту, будівництво об'єктів фізкультури та спорту, організацію відпочинку. 
Координуючу роль щодо проведення державної політики в сфері соціального 
становлення й розвитку молоді здійснює спеціально уповноважений 
центральний орган виконавчої влади, який забезпечує її реалізацію та несе 
відповідальність за її виконання (ст. 4). Cистемний аналіз проблематики 
управління розвитком фізичної культури та спорту на регіональному рівні, 
проведений В.Е. Куделко, свідчить, що управління розвитком фізичної 
культури і спорту на рівні регіону є складною багаторівневою 
організаційною, соціально-психологічною, техніко-технологічною задачею. 
За її дослідженнями, «організаційна ситуація в системі фізичного виховання і 
спорту характеризується такими даними: емпіричним рівнем розвитку 
основних елементів системи управління (функцій, процесів, кадрів 
управління); недосконалістю умов функціонування системи й об'єктів 
управління; недостатньою насиченістю основних видів документів, 
інформацією з організаційно-управлінської роботи. В системі управлінської 
діяльності регіонального спортивного комітету в його нижчих ланках 
існують суперечності в системі управління фізичною культурою і спортом. 
Для їх реалізації необхідно вивчати організаційно-управлінську діяльність 
керівних органів, федерацій з видів спорту, спортивних клубів, що дозволяє в 
стратегічному аспекті цілеспрямовано визначати шляхи і способи дії на всі 
процеси у сфері фізкультурного руху району. Особливо ретельно слід 
вдосконалювати технологію розробки й ухвалення управлінських рішень, 
процесів планування роботи на перспективу, розробку і впровадження 
комплексних програм, як у масштабах країни, так і безпосередньо в 
навчальних закладах, в місцях мешкання і відпочинку людей. Важливим 
 
 
39 
 
чинником для оптимізації діяльності з фізичного вихоКласифікаційні ознаки 
видів підприємницької діяльності в галузі спорту вид діяльності форми 
власності кількість працівників організаційна форма ступінь охоплення вання 
і спорту є поліпшення умов праці і занять зі спортом (матеріально-технічних, 
санітарно-гігієнічних, соціально-психологічних і ін.)» [3]. О.О. Кузьменко 
зазначає, що основним трендом в сучасному управлінні розвитком фізичної 
культури та спорту в світі є його децентралізація та регіоналізація. Останні 
кілька десятиріч поняття децентралізації державного управління фізичною 
культурою й спортом є основним у Європі, воно також стало об’єднувальним 
гаслом щодо економічного розвитку регіонів у цій частині світу. 
Децентралізація як концепція набуває багатьох форм, зважаючи на історію 
країн, їхні географічні особливості, рівні розвитку, культури й підходи до 
державного управління. Існують вагомі аргументи на користь децентралізації 
повноважень як у державному управлінні фізичною культурою і спортом, так 
і з питань регулювання. Якщо школа не забезпечує належного рівня знань 
своїм учням, це непокоїть місцевих вихователів і батьків так само, як і 
міністра освіти. Збереження цих послуг у віданні державного управління 
унеможливлює використання місцевих ресурсів та місцевої відповідальності, 
чого вимагає від органів місцевого самоврядування децентралізована 
система[5]. Однак, в регіоналізації розвитку фізичної культури та спорту 
існують і певні проблеми. Спортивні послуги населенню, що надаються в 
рамках спорту для всіх, мають ряд особливостей, серед яких основними 
можна назвати їх високі капітало- і інформоємність. Будівництво й 
оснащення фізкультурноспортивної споруди вимагає значних 
капіталовкладень, а тенденція розширення послуг, що надаються, включення 
додаткових і супутніх послуг у комплекс обслуговування населення, 
утворюють стійку передумову збільшення цих витрат. Аналогічна тенденція 
стосується трудових ресурсів: постійно не лише підвищується безпосередньо 
кваліфікація тренерського й управлінського персоналу, а й зростають вимоги 
до їх роботи – збільшується інформаційне навантаження, з’являються нові 
 
 
40 
 
методики, засоби і методи тренування тощо[5]. Рішення цих проблем 
потребує в більшості регіонів централізованого фінансування, оскільки є 
непосильним для місцевих бюджетів. У зв’язку з цим, мають бути закладені 
підвалини оптимізації економічних відносин між державою та суспільним 
сектором сфери фізичної культури і спорту. Водночас має формуватися 
система економічних відносин, яка б ґрунтувалась на принципі партнерства. 
Наприклад, центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і спорту 
або органи місцевої влади на конкурсній основі можуть визначати 
виконавців проектів з конкретних проблем розвитку фізичної культури і 
спорту (фізкультурно-спортивні товариства, федерації тощо) й забезпечувати 
їх фінансування за рахунок коштів відповідних бюджетів. У цьому випадку 
економічні відносини між партнерами повинні врегульовуватися 
відповідними угодами, контроль за укладанням та виконанням яких може 
здійснюватися з боку суспільства[5]. Наступним важливим чинником, що 
визначає особливості економічних відносин у соціальнокультурному 
комплексі та впливає на розвиток підприємницької діяльності, є особливий 
характер нематеріальної сфері суспільного виробництва, головною формою 
яких є послуга або корисний ефект праці. Цей ефект невідділимий від його 
творця - тренера, спортсмена, лікаря, викладача - і споживається в процесі 
його виробництва через надання індивідуальних і колективних послуг 
споживачам. Як вказує О. Кузьменко, з втратою державної підтримки і 
державного захисту, комерційний спорт в Україні активно використовує 
умови становлення ринкових відносин у країні. Багато які його атрибути 
(змагання, спортсмени, тренери й ін.) одержали високу оцінку у ринковій 
вартості. Ці зміни не можуть не торкнутися системи управлінських і 
правових відносин суб'єктів некомерційного спорту, оплати праці 
спортсменів, а також серйозно впливають на їх ціннісні орієнтації [4]. Як 
вважає А. Площинська, саме поняття «професійний комерційний спорт» 
припускає наявність певних сутнісних характеристик, що відрізняють його 
від інших різновидів сучасного спорту. У науковій літературі існують спроби 
 
 
41 
 
аналізу цих відмінностей. Критеріями диференціації різних «типів» спорту 
виступають: ціль проведення змагання; ціль участі в них спортсменів; 
джерела фінансування; соціальні функції, виконувані тим або іншим видом 
спорту; суб'єкт менеджменту; умови спортивної діяльності; рівень 
спортивних досягнень; мотивація спортсменів та ін. Використовуючи ті або 
інші критерії, автор виділяє різні градації сучасного спорту: масовий, 
олімпійський, комерційний; оздоровчий, змагальний, видовищний; масовий, 
напівпрофесійний, професійний; аматорський і професійно-комерційний [7]. 
В цілому погоджуючись із наявними підходами до типології сучасного 
спорту в аспекті його розподілу на комерційний та аматорський, спробуємо 
визначити також інші типологічні характеристики професійного 
комерційного спорту як світового явища на відміну від так званого спорту 
вищих досягнень (олімпійського).  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
42 
 
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 2 
На наш погляд, дані відмінності можна розділити на дві групи, умовно 
позначивши першу як загальні, а другу як специфічні. До числа загальних 
відмінностей слід віднести: 
 – виражений комерційний характер як видів спорту, так і технології 
проведення змагань;  
– нормативно-правове забезпечення (наявність спеціального 
законодавства, що регламентує управлінські й трудові відносини); 
 – організаційно-управлінські відмінності, що проявляються в прагненні 
професійних клубів до створення об'єднань (ліг, спілок тощо), метою яких є 
не тільки проведення змагань, але й відстоювання економічних інтересів 
партнерів;  
– чітко структуровану систему винагороди спортсменів;  
– іншу функціональну орієнтацію, спрямовану в першу чергу на 
видовишність й рекламу; 
 – правове положення спортсменів (соціальне й медичне страхування, 
пенсійне забезпечення, наявність контрактів, їхнє утримування, можливість 
створення профспілок).  
До групи специфічних відмінностей можна віднести:  
– специфіку структурування й логістику складення розкладу змагань;  
– особливу систему рангування спортсменів: комерційні відносини в 
спорті припускають інші критерії, аніж спортивні розряди й звання. 
На перший план висуваються рейтинги спортсменів, вартісні показники, 
кількість грошей, зароблених за сезон, місце в системі драфту й т.д.; – 
відмінності в правилах проведення змагань, спрямовані, у першу чергу, в 
сторону посилення видовишності; – особливості тренувального режиму, що 
випливають із особливостей спортивної діяльності й умов, зазначених у 
контракті спортсмена [10].  
 
 
 
 
43 
 
РОЗДІЛ 3 СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ  
3.1. Колишні професійні спортсмени на ринку праці 
У наш час сфера професійного спорту стала дуже розвинутою, 
спортсмени багато заробляють, але усім відомо про те, як і що роблять віце- 
спортсмени після покидання професійної арени. Не всі галузі професійного 
спорту дають змогу спортсмену заробити багато та й не і в усіх виходить 
досягти високих результатів. Тому після закінчення професійної кар'єри, не 
усім вистачає грошей щоб забезпечити себе усім необхідним. Тож у екс-
спортсменів виникає потреба у пошуку джерел доходу, вони шукають роботу 
або додатковий заробіток. 
У вітчизняній літературі не багато робіт та досліджень де висвітлена 
тема професійного спорту та спорту в цілому, багато аспектів ще 
потребують, дослідження та вивчення. Тому ми вирішили присвятити наше 
дослідження темі, яка на нашу думку потребує уваги, а саме майбутнє 
працевлаштування професійних спортсменів після завершення кар'єри. 
Об'єкт дослідження професійні спортсмени, експерти, тренери, 
спеціалісти в галузі спорту, професійні спортсмени, які покинули професійну 
арену. 
Предмет дослідження - трудові відносини та положення на ринку праці 
спортсменів яки покинули професійну арену. 
Мета дослідження - визначити де і на яких умовах працюють екс-
спортсмени, чи є попит на них серед роботодавців. 
Завдання дослідження: 
1. З'ясувати основні види зайнятості колишніх професійних спортсменів. 
2. Визначити ті місця роботи, для яких колишні спортсмени є 
пріоритетними, і на які їх би прийняли відразу, де вони можуть бути 
найбільш ефективно задіяні. 
3. З'ясувати мотиви, цілі колишніх професіональних спортсменів, якими 
вони керуються при пошуку і виборі роботи. 
 
 
44 
 
4. Виявити основні професії, які відкриті для колишніх професійних 
спортсменів. 
5. З'ясувати погляди молодих та починаючих кар'єру професійних 
спортсменів про своє майбутнє працевлаштування. 
6. З'ясувати про поточні заробітки, систему соціального захисту 
спортсменів, та додатковий дохід. 
Спорт (від англ. sport, скор. від (disport - гра, розвага) - "виховна, ігрова, 
змагальна діяльність, заснована на використанні фізичних вправ, що має 
соціальнозначемі результати. 
Ринок праці - сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. 
Ринок праці можливий тільки при умові, що робітник є власником своєї 
здібності до праці. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на 
певний термін. 
Професійний спорт - це підприємницька діяльність, метою якої є 
задоволення інтересів професійних спортивних організацій, спортсменів, що 
вибрали спорт своєю професією. 
Професіоналізм діяльності - це якісна характеристика суб'єкта 
діяльності, представника даної професії, яка визначається мірою володіння їм 
сучасним змістом і сучасними засобами рішення професійних задач, 
продуктивними способами її здійснення. 
Професійний спортсмен - людина, для якої спорт є основним видом 
прибутку, його зайняття мають систематичний характер, він вступає у 
трудові відносини в рамках спорту та є об'єктом на ринку праці пов'язаному 
зі спортом. 
Для проведення даного дослідження ми обрали якісний метод 
дослідження - метод інтерв'ю. 
Глибинне інтерв'ю - слабо структурована особиста бесіда інтерв'юєра з 
респондентом у формі, спонукаючій останнього до докладних відповідей на 
питання, що ставляться. перевага глибинних інтерв'ю: за допомогою 
глибинних інтерв'ю можна одержати повнішу інформацію про поведінку 
 
 
45 
 
людини, про причини такої поведінки, його глибинні мотиви, що не завжди 
можливо в фокус групі, де респонденти чинять тиск один на одного і складно 
визначити, хто саме дав ту або іншу відповідь. Експертне інтерв'ю - є бесіда 
на тему дослідження з фахівцем певного ринку. Як такі фахівці виступають 
респонденти, що мають певний високий статус (що часто посідають яку-
небудь керівну посаду) і що володіють компетентністю в області, що 
вивчається. Інтерв'ю проводиться відповідно до наперед певного списку 
питань і дозволяє одержати думку експерта по кругу тем інтерв'ю. 
Експертний опрос - метод, який є способом акумуляції наукових знань і 
практичного досвіду професіоналів з питань, що мають безпосереднє 
відношення до предмету опиту. 
Інтерв'ю з респондентом проходить за наперед складеним сценарієм 
обговорення досліджуваної теми. Проводить інтерв'ю професійний 
інтерв'юєр високого рівня. Бесіда записується на диктофон, потім всі записи, 
зібрані в ході дослідження, розшифровуються і аналізуються. Як правило, 
експертні інтерв'ю доповнюють кабінетні дослідження і дозволяють 
одержати сформульовану думку професіоналів. У ході проведення інтерв'ю 
були опитані п'ятнадцять спортсменів, тренерів та спортивних фахівців : 
Артеменко В. - майстер спорту з боксу та тайського боксу, профессійний 
спортсмен; Чермандрін О. В. - Чемпіон світу з карате, тренер, заслужений 
майстер спорту з карате; Мурашкін О. М. - майстер спорту з тайського боксу, 
тренер, екс - професійний спортсмен; Махова Р. М. - рекордсменка світу з 
легкої атлетики; Євген Гладченко - тренер дорослої команди Харкова з 
хокею і хлопців 1986 г.р., член тренерської ради Федерації Хокею України; 
Валерій Пляшенник - майстер спорту з плавання, пенсіонер; Володимир 
Куракин - чемпіон Європи зі стрибків у довжину, суддя міжнародної 
категорїї; Валієв Ельдар - кандидат у майстри спорту України, тренер з 
кікбоксингу, президент Луганської федерації кік - боксингу; Полухін І. - 
Чемпіон Європи з боксу, майстер спорту, в минулому професійний 
спортсмен; Басов. В. - тренер з боротьби; Валерий Гончаров, - гимнаст, 
 
 
46 
 
призер Кубку Світу; Максим Хворост - фехтувальник, майстер спорту; 
Кутовий С. С. - спортивний суддя, чемпіон Азії з тайського боксу; Шайдулін 
М. М. - тренер з боксу, суддя; Галоян Е. - Чеппіон Європи з боксу, 
професійний спортсмен. 
Серед опитаних фахівців більшість людей задіяна або пов'язана з 
професійним спортом впродовж багатьох років, що дає можливість 
припустити що дані одержані в процесі проведення інтерв'ю будуть 
максимально об'єктивні і достовірні. 
Більша половина опитаних на питання про мотиви діяльності в спорті, 
відповіли, що інтерес був ще з дитинства: велике бажання займатися, мати 
міцний організм і хороше здоров'я, стати відомим спортсменом. Менша 
частина відповіли що вони пов'язали своє життя із спортом тому що їх до 
цього привело сильне бажання готувати хороших спортсменів, передавати їм 
свої навики, тобто бажання бути тренером. В цілому респонденти дійшли 
такого висновку, що вони прийшли в спорт не по економічним міркуванням, 
а по моральним і духовним. Більшість респондентів, а це особи середнього 
віку, опитаними посилаються на те, що у той час коли вони починали 
займатися до спорту було зовсім інше відносини і інша ідеологія, на їх думку 
спорт за останні роки став дуже великим інститутом, в якому з кожним 
роком з'являється така кількість нюансів, що деколи навіть важко розібратися 
в них навіть фахівцям в цій області. 
На думку більшості фахівців у даному виді спорту, можливо стати 
професіоналами більшість сказала що все залежить від декількох критеріїв: 
1) престижність виду спорту; 
2) рівня тренерського складу; 
3) тренувальних комплексів; 
4) фінансування( інтенсивного); 
5) підтримка з боку державної влади. 
Існують і визначені, так скажемо, вакантні місця для спортсменів 
любителів високо рівня, тобто замовлення на певну кількість спортсменів. 
 
 
47 
 
Також був виявлений той факт, що люди йдуть в професійний спорт, що 
маючі свої інтереси у виборі, професії, роботи, але насправді починається все 
це як захоплення, а потім і виникає цей професіоналізм. Щоб спортсмен був 
успішним, йому потрібна більшість свого часу присвячувати тренувальному 
процесу. Відповідно спортсмену потрібні засоби для існування, важливим 
чинником як відзначили фахівці, є матеріальна сторона - існують види 
спорту, які винагороджуються дуже високо і спортсменам достатньо 
матеріальних засобів щоб жити самим і забезпечувати своїх близьких, але є 
так само мало оплачувані види спорту, де спортсмен одержує за професійну 
діяльність дуже мало коштів, що мимовільно примушує людину шукати 
додаткові джерела прибутку. 
По результатам інтерв'ю експертів можна сказати, що наскільки швидко 
спортсмен стане професіоналом, то це залежить від того, наскільки 
талановита людина, а також важливу роль, за їх словами грає рівень 
майстерності тренера, що готує спортсмена, та від спонсорів. Важливу роль 
відіграє певний вид спорту, наприклад, щоб стати професійним футболістом 
гравцю потрібен мінімум 5 років, при умові, що він дуже талановитий; так 
боксер може стати професіоналом за декілька років, але за умови хороших 
виступів. У ході дослідження було виявлено цікавий факт, що існує багато 
видів спорту, де спортсмени отримують високий гонорар, тут все залежить 
від кількості виступів, тобто чим частіше виступає спортсмен, тим більший 
його прибуток. також на це впливає і рівень змагання на якому спортсмен 
виступає, а чим вище рівень змагань, тим вище рівень спортсменів 
виступаючих на них. Як приклади видів спорту де заробітна плата залежить 
від рівня професіоналізму були названі футбол, бокс, гольф, теніс. 
Було виявлено, що пенсійний вік спортсменів складає 40 років, такий вік 
встановили не так давно, в умовах нинішньої спортивної конкуренції тільки 
молоді спортсмени можуть ставити рекорди і перемагати більш дорослі люди 
не можуть скласти їм конкуренцію, до речі пенсійний вік такий, у військових 
і балерин відзначили респонденти. Виплати пенсій спортсменів залежать від 
 
 
48 
 
законодавства країни, якщо в ньому передбачені пенсійні виплати колишнім 
спортсменам, нараховується вона за спортивне звання і вислугу років, 
особливим категоріям спортсменів ( травмованим з необоротними 
наслідками і т.п.) вважаються надбавки. Премії спортсмени можуть 
одержувати під час діяльності від спонсорів. Є такі випадки, коли 
рекламодавці і рекламні агентства звертаються до спортсменів для реклами їх 
продукції або послуг, що відповідно веде до отримання спортсменом 
додаткового прибутку. 
В ході проведення дослідження з'ясувалося, що у спортсменів існує 
обов'язкове страхування. Після того, як систематичні заняття спортом 
людини визнали як професію, то це закріплюється в Трудовому Кодексі як 
обов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і 
професійних захворювань. Так, обов'язковим є страхування на час 
проведення змагань, додали респонденти. Дослідження показало,що у 
кожному клубі і організації існують свої правила підписання контрактів із 
спортсменами. Це залежить від таких умов: виду спорту, бюджету клубу, 
успішності і перспектив спортсмена. А терміни контракту обмовляються 
безпосередньо під час підписання договорів. Спортсмен має вільний вибір 
спортивного клубу про умові, що у нього ні з ким більше не підписаний 
договір. Клуби пропонують свій умови, а спортсмен вже вирішує самостійно 
погодитися на це, чи ні. 
Також було виявлено, що колишні професійні спортсмени - люди 
середнього і старшого віку, основна частина яких вже на пенсії. Деякі з них 
займаються приватним бізнесом, деякі працюють в охоронних закладах, де 
займають як виконуючі так і на керівні посади, але все ж велика частина 
займається тренерською підготовкою спортсменів в різних спортивних 
клубах. Респондентами була висловлена наступна думка, що специфіка 
кожного виду спорту унікальна і різноманітна, тому і спортсмени, які 
залишають спорт мають специфічні дані і можливості. Для деяких 
спортсменів після завершення кар'єри і не потрібно працювати, оскільки 
 
 
49 
 
сума їх гонорарів за роки кар'єри дає можливість не бідувати, але таких видів 
спорту дуже мало, тому спортсмени часто шукають можливість додаткового 
заробітку. В першу чергу, колишніх професіоналів завжди хочуть бачити 
спортивні клуби як тренерів, радників. Так само особливий інтерес до 
колишніх спортсменів проявляють охоронні агентства; як фахівців 
запрошують в букмекерські контори; колишні спортсмени часто стають 
рефері(офіційна особа змагання, яке управляє поєдинком відповідно до 
правил, починає і закінчує поєдинок. В його обов'язку входить ухвалення 
рішення і дотримання правил змагань під час поєдинку); суддями, так само 
спортивними коментаторами на телебаченні і радіо. 
Дослідження показало, що респонденти не знайомі з організаціями, які 
займаються працевлаштуванням спортсменів, пояснюючи це тим що наша 
країна ще дуже молода та і спорт, як професійний вид діяльності був 
визнаний відносно недавно. Проте висловили таку думку, що створення 
подібного роду організації було б дуже позитивним моментом в розвитку 
вітчизняного спорту. Із дослідження можна сказати що, посади на які можуть 
претендувати колишні спортсмени відносяться до сфери спорту, це 
пояснюється тим що спортсмени мають специфічні навики у сфері спорту. 
На першому місці це сфера спортивних послуг( тренери, судді). Спортсмени, 
які займалися єдиноборством працюють як охоронці. А ті у кого є вища 
освіта влаштовуються за фахом. 
На питання про освітницьку діяльність спортсмена респонденти 
відповіли, що спортивну освіту спортсмен одержує в спеціальних спортивних 
установах, але якщо йдеться про спеціальну освіту, то це особиста справа 
кожного спортсмена. Якщо у людини є бажання він навчається, але річ у 
тому, що якщо спортсмен регулярно тренується, то часу на отримання 
додаткової спеціальної освіти не залишається. 
 
 
 
 
 
50 
 
3.2. Спортмен у умовах професіоналізації та 
комерціалізації спорту вищих досягнень  
 
Останнім часом серед фахівців сфери спорту вищих досягнень та 
олімпійської підготовки сформовано тверде переконання в тому, що 
реалізація спортсменом своїх природних задатків і досягнення найвищих 
результатів є не лише наслідком схильності до майстерності в 
конкретному виді спорту, добре спланованою і забезпеченою 
тренувальною та змагальною діяльністю, а й створенням навколо 
спортсмена атмосфери соціального і психологічного благополуччя, 
профілактикою факторів ризику, рішенням численних життєвих проблем, 
що виникають протягом спортивної кар’єри. 
У сучасній системі спорту вищих досягнень, зокрема олімпійського, 
поряд зі спортсменами задіяно величезну кількість різних фахівців: 
чиновників різного  рівня, менеджерів, тренерів, лікарів, масажистів і 
представників різних галузей науки (фізіологів, біохіміків, психологів, 
біомеханіків, дієтологів, фармакологів, економістів, юристів та ін.), 
технічних сфер, пов’язаних із підготовкою й експлуатацією спортивних 
споруд, спортивного інвентарю та обладнання тощо. Проте ніхто не 
заперечує, що центральною фігурою в сучасному спорті є спортсмен, 
тобто людина, майстерність якої створює дивовижне за красою, 
емоційною насиченістю і непередбачуваністю результатів захопливе 
видовище, що привертає увагу, приводить на трибуни і до екранів 
телевізорів величезну глядацьку аудиторію, котра значно перевищує, 
характерну для інших сфер людської діяльності (В. М. Платонов, С. І. 
Гуськов, 1994; С. Н. Бубка, 2013). Не менш важливою є виховна роль 
спортсменів, майстерність і досягнення яких залучають до спорту 
мільйони дітей, підлітків, юнаків і дівчат, формують у різних верств 
населення прагнення до фізичної  досконалості,  здорового  способу  
життя  (В. М. Платонов  та  ін.,  2009; О. А. Томенко, 2012; С. Н. Бубка, 
 
 
51 
 
2013). 
Проте роль, що відводиться спортсмену в системі олімпійського 
спорту, як свідчать спеціальні дослідження і численні випадки з практики 
спорту вищих досягнень, не вберігає його від безлічі проблем і 
неприємностей, які супроводжують багаторічну спортивну кар’єру і 
негативно впливають на психіку спортсмена, стан його здоров’я, психічне та 
емоційне благополуччя. За твердженням фахівців (В. М. Платонов, 2004, 
2015; С. Н. Бубка, 2013; В. О. Дрюков, 2016) спортсмен у системі сучасного 
спорту є найменш захищеною і найбільш вразливою фігурою, яка перебуває в 
незрівнянно гіршому становищі порівняно з іншими фахівцями – 
представниками МОК, НОК, міжнародних і національних спортивних 
федерацій, спонсорами, медичними та науковими працівниками, тренерами і 
менеджерами (В. М. Платонов та ін., 2009). 
У спортивній кар’єрі будь-якого спортсмена виникають труднощі у 
взаєминах із тренерами, батьками, друзями, товаришами по тренувальній 
групі і спортивній команді тощо, які не тільки можуть ускладнити і 
знизити ефективність підготовки та участі в змаганнях, а й привести до 
закінчення спортивної кар’єри. 
Неадекватні тренувальні та змагальні навантаження, форсування 
процесу підготовки, нераціональний режим роботи і відпочинку, 
нераціональне харчування і багато інших чинників не тільки позначаються 
на якості підготовки, а й є серйозним ризиком для здоров’я спортсменів 
(В. О. Дрюков, 2016; Т. К. Єсєнтаєв, 2016). 
На якість підготовки та змагальної діяльності впливає безліч 
факторів, пов’язаних із комерціалізацією і професіоналізацією спорту, 
взаємовідносинами з представниками засобів масової інформації, 
поєднанням занять спортом з навчанням і роботою, використанням 
фармакологічних засобів і застосуванням допінгу, переходом з однієї 
вікової і кваліфікаційної категорії в іншу, закінченням спортивної кар’єри 
та соціальною адаптацією до нових умов життя і діяльності. 
 
 
52 
 
Проблеми, які виникають у цих та інших сферах, вважали 
предметом особливої уваги фахівців спорту в останні десятиліття, багато в 
чому загострилися у зв’язку з різким зростанням конкуренції в сучасному 
спорті та збільшенням тривалості спортивної кар’єри, яка у переважної 
більшості спортсменів знаходиться в межах 18–22 років, а в багатьох 
випадках може збільшуватися до 25–30 і більше років (В. М. Платонов, 
2013). Протягом такого тривалого періоду спортсмен змушений витрачати 
дуже великий обсяг часу на тренувальну і змагальну діяльність і 
переносити величезні фізичні навантаження. Перші 8–12 років спортивної 
кар’єри, від початку занять спортом (зазвичай у 7–12 років) до виходу на 
рівень вищих досягнень у 18–22-річному віці, як правило, вимагають 
близько 10 000 годин, що можна порівняти з часом, який відводився на 
навчання в середній школі. У наступні роки спортивної кар’єри на заняття 
спортом і супутні заходи можуть щодня витрачатися до 6–8 годин, 
формуючи для спортсменів принципово інший спосіб життя, порівняно з 
однолітками (І. В. Большакова, 2014). Труднощі, проблеми, фактори 
ризику, здатні негативно позначитися на ефективності тренувальної та 
змагальної діяльності, здоров’ї, професійних перспективах, місці у 
соціальному житті тощо, привертають увагу фахівців, що відображається 
у спеціальній літературі (В. М. Платонов, 2015; В. О. Дрюков, 2016; Т. К. 
Єсєнтаєв, 2016). Проте, наведені відомості фрагментарні і не 
систематизовані, велика частина матеріалу, що стосується спорту 1950–
1970-х років, не враховує радикальних змін, що відбулися в останні роки в 
спорті вищих досягнень, особливо олімпійському. У зв’язку з цим 
вивчення проблем і чинників ризику, з якими стикаються спортсмени на 
різних етапах спортивної кар’єри, розробка шляхів їх подолання, 
рекомендації до систематизації способу життя атлетів, що забезпечує 
оптимальне поєднання занять спортом з іншими складовими (освітою, 
сімейними стосунками, культурними потребами тощо) являє безперечну 
актуальність. 
 
 
53 
 
Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Дослідження 
виконано відповідно до «Зведеного плану науково-дослідної роботи в 
сфері фізичної культури і   спорту   на   2011–2015 рр.»   Міністерства   
науки   і   освіти   України   за   темою 
1.9 «Історичні умови та соціальні наслідки участі українських спортсменів 
в Олімпійських іграх» (№ державної реєстрації 0113U004010) та «Плану 
науково- дослідної роботи Національного університету фізичного 
виховання і спорту України на 2016–2020 рр.» за темою 2.38 «Сучасні 
системи розвитку спорту вищих досягнень, стратегія розвитку спорту та 
олімпійської підготовки спортсменів України на найближчу і віддалену 
перспективу» (№ державної реєстрації 0116U007019). Роль автора як 
співвиконавця теми полягає у всебічному вивченні ролі і місця 
спортсменів у спорті вищих досягнень в умовах професіоналізації і 
комерціалізації    олімпійського    спорту,    факторів    зовнішнього    і 
внутрішнього 
середовища, які впливають на тривалість і успішність спортивної кар’єри, 
проблем, пов’язаних з отриманням освіти і майбутньої професії, а також 
адаптації спортсменів вищої кваліфікації до постспортивного життя. 
Мета дослідження – вивчення способу життя спортсменів вищої 
кваліфікації в умовах професіоналізації і комерціалізації спорту вищих 
досягнень, проблем, небезпек і факторів ризику, здатних негативно 
позначитися на ефективності тренувальної і змагальної діяльності, способі 
життя та здоров’ї спортсмена, його освіті, культурному розвитку, життєвих 
перспективах, соціальній і професійній адаптації. 
Завдання дослідження: 
1. Охарактеризувати роль і місце спортсмена в сучасному спорті та 
соціальному житті і розглянути особливості його спортивної діяльності. 
2. Всебічно вивчити сукупність проблем і чинників ризику, з якими 
стикаються спортсмени протягом спортивної кар’єри і після її закінчення. 
3. Здійснити аналіз проблем і чинників ризику, що впливають на 
 
 
54 
 
ефективність тренувальної та змагальної діяльності спортсменів і 
знаходяться власне у сфері спорту. 
4. Здійснити аналіз проблем і чинників ризику, що впливають на 
кар’єру спортсменів і знаходяться у зовнішньому середовищі відносно 
тренувальної і змагальної діяльності. 
5. Вивчити проблему адаптації спортсмена після завершення 
спортивної кар’єри до нових умов життя і професійної діяльності. 
Об’єкт дослідження – місце і спосіб життя спортсмена в умовах 
професіоналізації і комерціалізації спорту вищих досягнень. 
Предмет дослідження – проблеми, труднощі, фактори ризику, 
пов’язані з заняттям спортом, що впливають на ефективність тренувальної 
та змагальної діяльності, трудове і соціальне життя спортсмена. 
Методи дослідження. Використовувався діалектичний метод 
пізнання як загальнонауковий метод, який визначав методологію 
досліджень. Для досягнення мети роботи та вирішення її конкретних 
завдань було застосовано вивчення й аналіз біографічної і 
автобіографічної, науково-методичної літератури в галузі спорту вищих 
досягнень, анкетне опитування, біографічний, ретроспективний та 
порівняльно-історичний метод, системний аналіз. 
Наукова новизна роботи полягає у визначені ролі та місця 
спортсмена в сучасному спорті вищих досягнень в умовах 
професіоналізації і комерціалізації, вивченні та аналізі проблем, 
труднощів і факторів ризику, які супроводжують його професійну 
спортивну діяльність, обмежуючи життєві перспективи та ускладнюючи 
соціальне життя і трудову діяльність після завершення спортивної 
кар’єри. 
У результаті проведених досліджень: 
- уперше піддано всебічному вивченню роль і місце спортсмена в 
сучасному спорті вищих досягнень, численні труднощі і фактори ризику, 
які обмежують ефективність тренувальної та змагальної діяльності, 
 
 
55 
 
ускладнюючи спосіб життя і життєві перспективи, соціальну адаптацію та 
трудову діяльність після завершення спортивної кар’єри; 
- уперше представлено у вигляді цілісної системи сукупність 
проблем і чинників ризику, з якими стикаються спортсмени безпосередньо 
у сфері спорту вищих досягнень: стосунки з тренерами та спортивними 
чиновниками різного рівня, нераціонально побудовані підготовка і 
змагальна діяльність, травми і захворювання, труднощі поєднання занять 
спортом з освітою, культурним і громадським життям, сімейні стосунки, 
використання речовин і методів, віднесених до допінгу тощо; 
- уперше представлено у вигляді цілісної системи сукупність 
проблем і чинників ризику, з якими стикаються спортсмен поза сферою 
спорту вищих досягнень: незадоволеність життєво-побутовими умовами, 
фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням; проблеми, які 
породжуються політизацією спорту, проявами расизму, тероризму, 
військовими конфліктами, надлишковою комерціалізацією спорту й 
експлуатацією спортсменів, залежністю від менеджерів і організаторів 
змагань, недобросовісністю і тенденційністю засобів масової інформації, 
соціальною та професійною адаптацією після завершення спортивної 
кар’єри тощо; 
- уперше показана роль Комісії з антуражу атлетів Міжнародного 
олімпійського комітету та значно розширено поняття «оточуюче 
середовище»; 
- доповнено дані про різноманітні фактори, що впливають на 
спортсменів, мають динамічний характер і залежать як від історичного 
етапу розвитку спорту вищих досягнень, так і від ставлення держави до 
розвитку спорту і досягнень на світовій та олімпійській аренах, 
фінансових, матеріально-технічних, організаційних можливостей системи 
спорту вищих досягнень; 
- після всебічного аналізу розширено знання про проблематику, 
пов’язану з різким зростанням в останні роки тривалості спортивної 
 
 
56 
 
кар’єри, яка часто досягає 20–30 і більше років, формуванням у 
спортсменів спортивної ідентичності, її розмиванням і втратою після 
завершення спортивної кар’єри, труднощами переходу до 
постспортивного життя; 
- уперше встановлено, що перехід спортсменів високого класу до 
постспортивного життя і трудової діяльності на сьогодні перетворився в 
одну з гострих соціальних проблем, вирішення якої залежить від 
усвідомлення її наявності та реалізації сукупності превентивних заходів 
протягом спортивної кар’єри; 
- уперше вивчено питання поєднання спортивної кар’єри з 
отриманням освіти і підготовкою до трудової діяльності після завершення 
занять спортом; показано, що найбільш раціональною виявляється 
орієнтація спортсменів на отримання освіти та трудову діяльність у сфері 
спорту і фізичного виховання, де сьогодні існує широкий перелік 
спеціальностей. 
Практична значущість соціального дослідження полягає у 
всебічному аналізі місця і ролі спортсменів вищої кваліфікації в сучасній 
системі спорту вищих досягнень, вивченні численних проблем і 
труднощів, які супроводжують спортсмена в процесі тренувальної та 
змагальної діяльності, впливають на його спосіб життя й ускладнюють 
процес соціальної адаптації та переходу до трудової діяльності після 
завершення спортивної кар’єри. 
Результати наукового дослідження впроваджено у практику 
діяльності Міністерства молоді та спорту України, Національного 
олімпійського комітету України, Олімпійської академії України, 
Міжнародного центру олімпійських досліджень та олімпійської освіти, 
державного підприємства «ОНСЦ Конча-Заспа», Федерації стрільби 
України, Луганського обласного відділення НОК України, про що 
свідчать відповідні акти. 
Матеріали соціального дослідження відбулися на VIII Міжнародній 
 
 
57 
 
науковій конференції «Молодь та  олімпійський  рух» (Київ, 2015), 
Всеукраїнському семінарі для тренерів вищої кваліфікації 
«Періодизація і зміст процесу підготовки за рік до Олімпійських ігор» 
(Київ, 2015), Всеукраїнському семінарі для тренерів вищої кваліфікації 
«Система підготовки спортсменів до Олімпійських ігор: спортивно-
педагогічні та медичні аспекти» (Київ, 2015), щорічних науково-
методичних конференціях кафедри історії та теорії олімпійського спорту 
(Київ, 2013–2016), засіданнях виконкому Національного олімпійського 
комітету України. 
Розглянуто сучасний олімпійський спорт як сферу діяльності та 
місце і роль спортсмена у ньому. Проаналізовано фактори зовнішнього та 
внутрішнього середовища, які впливають на спортсмена  і на процес 
тренувальної та змагальної діяльності. 
Зазначено, що в сучасних умовах професіоналізації та 
комерціалізації спорту вищих досягнень, у тому числі й олімпійського, 
відбувається виділення професії 
«спортсмен» в окремий вид професійної діяльності (С. Н. Бубка, 2013), 
оскільки спортсмени  перейшли  від  3–5  до  10–12  годин  та  більше  
занять  на  тиждень   (В. М. Платонов,  2013;  І. В. Большакова,  2014),  що  
становить  понад   1200–   1500 годин на рік. Крім того, тривалість 
спортивної кар’єри значно збільшується і у деяких видах спорту досягає 
20–25 років виступів на рівні вищих досягнень. 
У зв’язку з постійним розширенням оточення спортсмена (тренери, 
спортивні психологи, менеджери, медики, фізіологи, фармацевти та ін.), а 
також організацій, які тим чи іншим чином зацікавлені у розвитку спорту 
(державні установи, навчальні заклади, виробники спортивних товарів, 
засоби масової інформації, керівництво спортклубів і спортивних команд 
тощо), постало питання створення Комісії з антуражу атлетів МОК, 
завданнями якої є регулювання взаємовідносин спортсменів з 
менеджерами, агентами, тренерами, медичним персоналом, вченими, 
 
 
58 
 
спортивними організаціями, спонсорами, юристами і найближчим 
оточенням, включаючи членів сім’ї (С. Н. Бубка, 2013). 
Розглянуто роль освіти у житті спортсменів та труднощі, що 
виникають при поєднанні спортивної кар’єри з навчанням (P. De Knop et 
al., 1999; N. B. Stambulova et al., 2007; та ін.). Виявлено, що у науковій 
літературі не приділяється достатньо уваги аналізу ролі профілю освіти у 
вищому навчальному закладі та сфери трудової діяльності після 
завершення спортивної кар’єри (P. De Knop et al., 1999; Y. Stephan et al., 
2003; P. Wylleman, 2008; A. Reints, P. Wylleman, 2013; та ін.). 
До методів дослідження, які було використано, належать вивчення 
науково- методичної літератури, діалектичний метод пізнання, 
біографічний, ретроспетивний, порівняльно-історичний метод та 
системний аналіз. Провідне місце займали вивчення та аналіз біографічної 
та автобіографічної літератури для визначення проблем та труднощів, які 
в різні періоди розвитку олімпійського спорту виникали у житті та 
професійній діяльності спортсменів вищої кваліфікації. З метою 
уточнення проблем спортсменів у сучасному спорті вищих досягнень було 
проведено анкетне опитування серед чемпіонів і призерів Олімпійських та 
Паралімпійських ігор, переможців та призерів чемпіонатів світу, Європи, 
України. 
Відповідно до поставленої мети та завдань дослідження включало 
ряд послідовних, відносно самостійних, логічно взаємопов’язаних етапів. 
На першому етапі на основі вивчення літературних джерел, статистичного 
матеріалу, законодавчих і нормативних актів, опитування експертів було 
проаналізовано роль та місце спортсменів у спорті вищих досягнень, 
включаючи олімпійський спорт, історичні передумови та сучасні підходи  
до організації сприятливого оточуючого середовища спортсмена високого 
класу, також розглянуто діяльність і досвід Комісії з антуражу атлетів 
Міжнародного олімпійського комітету. Другий  етап  включав  проведення  
анкетного  опитування   групи   спортсменів вищого класу з метою отримання 
 
 
59 
 
інформації про їхнє спортивне життя, проблеми та труднощі, що виникають у 
спортивній, соціальній і професійній сферах. Також було проведено 
дослідження професійного шляху та особистих біографій понад ста відомих 
українських спортсменів різних років стосовно факторів оточуючого 
середовища, що впливали на ефективність їхньої підготовки та змагальної 
діяльності, аналізувались труднощі, які виникали на етапі отримання освіти, 
трудової діяльності та адаптації до постспортивного життя після завершення 
спортивної кар’єри. 
На третьому етапі проводили обробку, аналіз та узагальнення даних, 
отриманих за допомогою анкетування. Було проаналізовано проблеми  і 
фактори ризику, що впливають на ефективність тренувальної та змагальної 
діяльності спортсменів. 
Четвертий етап був присвячений вивченню питань поєднання 
спортивної кар’єри з отриманням освіти та підготовки до трудової 
діяльності після завершення занять спортом; проаналізовано практичний 
досвід провідних спортсменів, які були орієнтовані на отримання освіти та 
трудову діяльність у галузі спорту та фізичного виховання, порівняно зі 
спортсменами, які обрали інший профіль спеціалізації. Також 
досліджувалися проблеми адаптації спортсмена до нових умов життя та 
професійної діяльності після завершення спортивної кар’єри. 
П’ятий етап досліджень включав всебічний аналіз проблематики, 
пов’язаної з різким збільшенням в останні роки тривалості спортивної 
кар’єри, формуванням у спортсменів спортивної ідентичності, її 
розмиттям та втратою після завершення спортивної кар’єри, труднощами 
адаптації до постспортивного життя. 
Проаналізовано комплекс проблем, які тим чи іншим чином 
ускладнюють життя та діяльність спортсменів, задіяних у спорті вищих 
досягнень, включаючи олімпійський спорт. Аналіз здійснювали у два 
етапи. 
На першому етапі розглядали фактори, що були актуальними у період 
 
 
60 
 
виступів українських спортсменів у складі збірних команд СРСР на 
Олімпійських іграх (1952– 1991 рр.). Виявилось, що ці проблеми залишились 
актуальними і після здобуття Україною державної незалежності. 
Узагальнивши інформацію про українських спортсменів, які виступали у 
складі збірних команд СРСР, ми виділили такі основні проблеми: труднощі у 
взаємовідносинах між спортсменом та тренером; недостатня кваліфікація 
тренера (професійні, педагогічні, організаційні та інші якості); неоптимальна 
побудова тренувального процесу, його стратегії і тактики; некваліфіковане, 
необ’єктивне чи тенденційне суддівство на національних та міжнародних 
спортивних змаганнях; захворювання, травматизм та їх наслідки; 
«навколоспортивні ігри» чиновників спортивних установ, включаючи 
формування збірних команд, забезпечення належних умов спортивної 
підготовки тощо; неякісні та застарілі інвентар та обладнання; нераціональний 
режим дня, відхилення від здорового способу життя, недостатньо збалансоване 
харчування; складнощі у поєднанні занять спортом з навчанням; використання 
допінгу та інших заборонених у спорті засобів та методів. 
На другому етапі досліджено фактори, які стали актуальними для 
спортсменів України після 1991 р. Вони пов’язані з процесами 
протікаючими у світовому спорті вищих досягнень після активної 
комерціалізації та професіоналізації олімпійського спорту, а також 
обумовлені політичними, економічними та соціальними процесами, що 
відбувалися та відбуваються в Україні. До цих факторів ми віднесли: 
надмірне захоплення участю в комерційних та інших неосновних 
турнірах, що суперечить планомірній підготовці до головних змагань року 
(чемпіонату світу) або чотирирічного циклу (Олімпійських ігор); переїзд в 
іншу країну та зміна громадянства (відповідно і виступ у подальшому за 
іншу країну на міжнародних змаганнях); явища, пов’язані з глобалізацією, 
комерціалізацією і професіоналізацією олімпійського спорту; від’їзд до 
інших країн не тільки провідних спортсменів, а й деяких досвідчених 
тренерів; недостатнє фінансове і матеріально-технічне забезпечення 
 
 
61 
 
спорту вищих досягнень, у тому числі і провідних спортсменів; залучення 
спортсменів у політичні кампанії, рекламно-комерційні та інші проекти. 
Усі проблеми ми узагальнили та поділили на дві великі групи: 
перша – проблеми, обумовлені різними факторами, що впливають на 
спортсменів в самій сфері спорту; друга – проблеми, що залежать від 
факторів, які діють на спортсменів поза сферою спорту. 
До першої групи було віднесено наступне: 
1. Проблеми, що виникають через складні взаємостосунки між 
спортсменом і його тренером чи тренерами збірних команд. 
2. Проблеми, зумовлені нераціонально спланованою тренером 
(тренерами) підготовкою, включаючи надмірне її форсування, 
перенавантаження, недостатнє відновлення, неоптимальну групову 
підготовку. 
3. Проблеми, пов’язані з «навколоспортивними іграми» чиновників 
та інших функціонерів спортивних відомств і тенденційністю спортивних 
суддів, а також необ’єктивною заміною в командах досвідчених 
спортсменів молодшими. 
4. Негативні наслідки для здоров’я атлетів, викликані різними 
травмами і захворюваннями внаслідок впливу інтенсивних навантажень, 
передчасного відновлення тренувальної та змагальної діяльності після 
хвороби, через низьку якість спортивного інвентарю і обладнання, 
надмірну складність спортивних споруд тощо. 
5. Проблеми, що виникають у спортсменів через використання тих 
чи інших заборонених засобів та методів. 
6. Проблеми психологічного, соціального чи іншого характеру, що 
пов’язані зі спортивною самоідентифікацією внаслідок тривалої 
багаторічної концентрації інтересів спортсмена і його зусиль винятково на 
спортивній підготовці та змагальній діяльності. 
Друга група включає: 
1. Проблеми, що виникають через незадоволення спортсменів 
 
 
62 
 
своїми житлово-побутовими умовами, фінансовим та матеріально-
технічним забезпеченням, а також через складні взаємовідносини зі 
спортивним керівництвом. 
2. Проблеми, які породжуються політизацією спорту вищих 
досягнень і виникають через протистояння окремих держав та їхніх блоків 
на міжнародній арені. 
3. Проблеми, що виникають через прояви таких негативних 
чинників, як расизм, військова агресія, тероризм. 
4. Проблеми, що породжуються факторами, пов’язаними з 
комерціалізацією олімпійського спорту. 
5. Проблеми, які є наслідком тенденційності та заангажованості 
засобів масової інформації. 
6. Проблеми, пов’язані із залученням відомих атлетів до різних 
політичних кампаній, комерційних та інших акцій. 
7. Проблеми, з якими спортсмени стикаються після завершення 
виступів у спорті вищих досягнень, у тому числі труднощі в отриманні 
повноцінної освіти і гідної роботи після закінчення спортивної кар’єри, 
труднощі в ході звикання до звичайного постспортивного життя тощо. 
Фактори, які тим чи іншим чином впливають на життя українських 
спортсменів і їхню професійну (тренувальну і змагальну) діяльність в 
спорті вищих досягнень, мають різний характер: об’єктивний (у зв’язку зі 
специфікою виду спорту, віку початку занять спортом та ін.), 
суб’єктивний (у тому, що стосується вибору виду спорту, травм і їх 
наслідків, а також причин, що змусили атлета завершити свою спортивну 
кар’єру, та ін.), об’єктивно-суб’єктивний (щодо кількості годин, що 
витрачаються спортсменом на тренувальну і змагальну діяльність, 
труднощів поєднання занять спортом з навчанням тощо). 
Акцентовано увагу на тому, що в умовах комерціалізації та 
професіоналізації сучасного олімпійського спорту об’єктивною 
необхідністю та усвідомленою реальністю стало виокремлення занять 
 
 
63 
 
спортом на рівні вищих досягнень у самостійний вид професійної 
діяльності та, відповідно, формування професії «спортсмен». 
У зв’язку з надмірними тренувальними та змагальними 
навантаженнями у спорті вищих досягнень, де спортсмен задіяний 
протягом 20–30 років та щорічно витрачає понад 1200–1500 годин на 
тренувальну та змагальну діяльність, формується спортивна ідентичність, 
яка стає центральною та, в подальшому, суттєво ускладнює адаптацію до 
постспортивного життя. Крім того, спортивна самоідентифікація може 
являти небезпеку для самого спортсмена. Наприклад, нерідко амбіції 
атлетів високого класу перешкоджають розвитку особистості і заважають 
належним чином поводитися у сім’ї, суспільстві, професійному 
середовищі. 
Для полегшення адаптації спортсменів до постспортивного життя 
слід приділяти увагу отриманню повноцінної освіти. Очевидно, що 
діючому спортсмену, який має 10–12 тренувань на тиждень та велику 
кількість змагань (у тому числі за кордоном), важко  поєднувати  
спортивну  кар’єру  з  навчанням.  Під час трудової діяльності у сфері, 
не пов’язаній зі спортом, професійному  атлету важко конкурувати з 
тими, хто присвятив роки не  спорту  вищих досягнень, а отриманню 
належної освіти та практичних навичок, професійному вдосконаленню. 
Як показали наші дослідження, що включали вивчення біографій 
понад ста відомих українських спортсменів (чемпіонів та призерів 
Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та ін.), сфера спорту має широкий 
спектр різних спеціальностей, де отримані в процесі спортивної кар’єри 
знання та навички слугують базисним надійним фундаментом для 
отримання спеціалізованої вищої освіти. У сучасному спорті вищих 
досягнень для підготовки висококваліфікованих спортсменів необхідною 
стає робота команди спеціалістів – тренерів, менеджерів, агентів, фізіологів, 
біохіміків, психологів, дієтологів, спортивних лікарів, реабілітологів, 
фізіотерапевтів, фахівців у сфері теорії і методики спортивної підготовки 
 
 
64 
 
тощо, крім того в спорті необхідні спортивні журналісти, фотографи, 
судді, юристи та інші спеціалісти. Отже існує велика кількість суміжних 
професій, в яких глибокі знання особливостей спорту вищих досягнень 
надають значну перевагу для професійної діяльності. Під час навчання на 
відповідних спортивних факультетах атлетам легше поєднувати 
навчальний та тренувальний процеси, а вивчення теоретичних дисциплін 
закріплюється практичними навичками. 
Адаптація спортсмена до постспортивного життя залежить від ряду 
факторів, які тим чи іншим чином пов’язані з причинами завершення 
кар’єри. Перш за все, постспортивна адаптація ускладнюється спортивною 
самоідентифікацією. У випадку, якщо спортивна кар’єра раптово 
переривається (через серйозну травму, відрахування з команди, сімейні чи 
інші обставини), то різко й при цьому негативно змінюються 
взаємовідносини спортсмена у звичному для нього соціальному 
середовищі, і, як правило, він виявляється не готовий до нового життя, 
іншої професійної діяльності, через що виникають як фінансові труднощі, 
проблеми у сімейних взаєминах, так і психічна пригніченість через 
нереалізовані можливості у спорті вищих досягнень. Якщо спортсмен на 
певному етапі багаторічної підготовки усвідомлено приймає рішення про 
завершення спортивної кар’єри, то ситуація, зазвичай, складається та 
розвивається значно сприятливіше, супроводжується раціональними 
поведінковими реакціями, що полегшує атлету адаптацію до реалій 
постспортивного життя. 
Гострі соціальні проблеми, що нерідко з’являються у спортсменів 
при поєднанні спортивної кар’єри з отриманням освіти та переході зі 
спорту вищих досягнень до постспортивного життя і трудової діяльності, 
в останні роки активно обговорюються та вирішуються в різних країнах на 
державному рівні. Крім того, актуальність цих проблем підтверджується 
їх розглядом і на міжнародному рівні – на олімпійських конгресах, у 
комісії Міжнародного олімпійського комітету, на засіданнях 
 
 
65 
 
Європейського парламенту та ін. 
На сучасному етапі виникла необхідність у створенні Комісії з 
антуражу атлетів МОК, яка займається питаннями взаємовідносин 
спортсмена з його оточенням (менеджерами, агентами, тренерами, 
медичним персоналом, вченими, спортивними організаціями, спонсорами, 
юристами, членами родини, друзями, колегами по спортивній команді 
тощо). Ця комісія ставить перед собою завдання забезпечити найбільш 
сприятливе оточуюче середовище для спортсмена. У різних країнах 
розробляються та реалізуються спеціальні програми, спрямовані на 
підтримку атлетів, які завершують спортивну кар’єру, та підтримку 
ветеранів спорту. Такі програми впроваджуються і в Україні за підтримки 
Національного олімпійського комітету України. 
Проаналізовано та узагальнено результати роботи, проведено 
порівняння з теоретичними даними в науковій і науково-методичній 
літературі. Наголошується на впливі інтенсивної професіоналізації та 
комерціалізації олімпійського спорту, які привели до росту популярності 
Олімпійських ігор, різкого підвищення їх політичної значущості  та   
економічної  могутності  (О. К. Козлова,   2012;   С. Н. Бубка,   2013; 
T. К. Єсєнтаєв, 2016). Завдяки Х. А. Самаранчу було розроблено та 
успішно реалізовано програми співробітництва з найбільшими 
компаніями, які стали активними  спонсорами  МОК  та  заходів,  що   
проходили   за   його   підтримки  (В. М. Платонов, 2015); найбільші 
телеканали включили популяризацію олімпійського спорту, трансляцію 
Олімпійських ігор у ряд пріоритетних та комерційно вигідних проектів (В. 
М. Платонов, Т. К. Єсєнтаєв, 2015); керівники та політичні лідери різних 
країн побачили в олімпійському спорті могутній інструмент 
популяризації політики та демонстрації досягнень їхніх країн на світовій 
арені, розширення міжнародного співробітництва, консолідації та 
розвитку патріотизму націй, впровадження передових досягнень у різні 
сфери життя, відволікання дітей та молоді   від    впливу    негативних    
 
 
66 
 
проявів    сучасного    життя    (В. О. Дрюков, Ю. О. Павленко, 2016; Т. К. 
Єсєнтаєв, 2016). 
У різних країнах стала активно розвиватися професія «спортсмен», 
яка в багатьох випадках стала виключно прибутковою. У підготовку 
спортсменів поступово включилась велика кількість спеціалістів різного 
профілю – менеджерів, тренерів, лікарів, інженерів, представників різних 
галузей науки – теорії  та методики підготовки спортсменів, фізіологів, 
біохіміків, фармакологів, психологів, економістів, юристів тощо. У 
результаті усіх цих змін процес підготовки до змагальної діяльності 
професійних спортсменів суттєво розширюється та ускладнюється (Д. А. 
Девіс, 2013; H. Westerbeek, A. Huhn, 2013), потребує значних часових 
затрат (В. М. Платонов, 2013), а також всебічної організаційно- 
управлінської, матеріально-фінансової, методичної, наукової та медичної 
підтримки (Ю. О. Павленко, 2012; Т. К. Єсєнтаєв, 2016). 
Зрозуміло, що умови сучасного спорту ставлять особливі вимоги до 
способу життя спортсменів, вимагають значних зусиль у сферах 
організації, матеріально- технічного, фінансового, кадрового, медичного 
та наукового супроводу підготовки, пов’язані з виникненням у спортсмена 
багатьох проблем психологічного, емоційного, соціального характеру, 
включаючи проблеми отримання освіти, професійної та соціальної 
адаптації після завершення кар’єри, житлово-побутового, матеріального, 
сімейного та ін. характеру. 
Усе це загострило увагу до формування так званого «оточуючого 
середовища», яке включає багато факторів, здатних як позитивно, так і 
негативно вплинути на спосіб життя спортсмена, якість його підготовки та 
змагальної діяльності. Доповнено фактори соціально-політичного та 
економічного (V. De Bosscher et al., 2013; L. Ferkins, M. van Bottenburg, 
2013; Т. К. Єсєнтаєв, 2016), організаційно-управлінського (В. М. 
Платонов, 2013; Т. К. Єсєнтаєв, 2016), культурно-освітнього (С. Н. Бубка, 
2013; М. М. Булатова, С. Н. Бубка, 2012; 
 
 
67 
 
B. Houlihan, 2013) характеру. 
Уперше показано роль Комісії з антуражу атлетів Міжнародного 
олімпійського комітету, метою якої є створення сприятливого оточуючого 
середовища (Н. П. Коваленко, 2015), включаючи взаємовідносини зі 
спортивними організаціями, спонсорами, тренерами, медичним 
персоналом, науковими співробітниками, юристами, агентами, сім’єю та 
іншими, хто здатен вплинути на стан та ефективність підготовки 
спортсмена. У нашому дослідженні на основі вивчення досвіду видатних 
спортсменів значно розширено поняття «оточуюче середовище» та 
доповнено інформацію про рівень впливу різних факторів на спосіб життя 
спортсменів, їхній психічний та емоційний стан, якість підготовки та 
участі у змаганнях (J. Mazanov et al., 2013; B. Sweetenham, 2013; B. 
Houlihan, 2013; J. Van Hoecke et al., 2013; Т. К. Єсєнтаєв, 2016). 
Усі фактори вперше було систематизовано та класифіковано, у 
результаті чого, поділено на дві групи: проблеми, що знаходяться 
безпосередньо у сфері 
спорту (стосунки у команді, між тренером та спортсменом, між особистим 
тренером та тренерами збірної команди, якість побудови тренувального 
процесу, медичного та наукового забезпечення, травматизм, принципи 
формування збірних команд, рівень суддівства, якість інвентарю та 
обладнання тощо), та ті, що знаходяться поза сферою спорту (отримання 
освіти, побутові умови, відносини з керівництвом спортивних організацій, 
з представниками засобів масової інформації, діяльність Всесвітнього 
антидопінгового агентства, фінансове, організаційне і матеріально- 
технічне забезпечення підготовки тощо). 
Новизна нашого дослідження полягає у ретроспективному вивченні 
проблеми оточуючого середовища, починаючи з 1950-х років до сьогодні, 
що дозволило визначити їх роль залежно від етапу розвитку спорту вищих 
досягнень. Деякі з них набули значущості останнім часом, тоді як вплив 
більшості факторів залишається актуальним протягом багатьох років. 
 
 
68 
 
Розширено знання про проблематику, пов’язану з формуванням 
спортивної ідентичності (B. W. Brewer et al., 1993; D. Lavallee et al., 1997; 
H. Y. Li, 2006; 
A. Lally, 2007) і труднощами професійної та соціальної адаптації, що 
виникають у атлетів після завершення спортивної кар’єри. Уперше 
встановлено, що перехід спортсменів високого класу до постспортивного 
життя і трудової діяльності на сьогодні перетворився в одну з гострих 
соціальних проблем, вирішення якої залежить від усвідомлення її 
наявності та реалізації сукупності превентивних заходів протягом 
спортивної кар’єри. 
Уперше вивчено питання поєднання спортивної кар’єри з 
отриманням освіти і підготовкою до трудової діяльності після завершення 
занять спортом. Акцентовано увагу на проблемах, що виникають у ході 
отримання спортсменами освіти та у подальшій трудовій діяльності після 
завершення занять спортом. Умови сучасного спорту вищих досягнень 
значно ускладнюють процес отримання якісної освіти і професійним 
спортсменам в подальшому важко конкурувати у професійній діяльності з 
тими, хто присвятив роки не спорту, а повноцінній освіті та набуттю 
практичних навичок (R. Naul, 1994; D. Lavallee et al., 2001; K. Taelman, 
2013). Тому, за результатами нашого дослідження, найбільш 
раціональною виявляється орієнтація спортсменів на отримання освіти та 
трудову діяльність у сфері спорту і фізичного  виховання,  де   на  сьогодні  
існує  широкий  перелік  спеціальностей,     а набутий у процесі 
спортивної кар’єри досвід буде значною перевагою, до того ж не 
виникатимуть проблеми з адаптацією та спортсмени збережуть свій 
авторитет  (С. Н. Бубка, 2013; Н. П. Коваленко, 2015). 
 
 
 
 
 
 
69 
 
Висновок до розділу 3  
За результатами проведеного дослідження можна дійти наступних 
висновків:  
– особливості системи управління в галузі фізичної культури та спорту 
визначаються процесами його комерціалізації, яка розділила аматорський та 
професійний спорт;  
– основним фактором, який визначає особливості управління в 
професійному спорті, є той, що він є частиною галузі розважальних послуг. 
Це потребує постійного моніторингу зовнішнього середовища, організації 
потужної реклами, розробки специфічних методів мотивації спортсменів та 
ін.;  
– в некомерційних організаціях та установах основу фінансування 
складають державні кошти, а специфіка управління обумовлена соціальною 
спрямованістю даних організацій; – некомерційні організації в сфері фізичної 
культури та спорту як правило фінансуються та управляються державою.  
На сьогодні важливим завданням вдосконалення системи державного 
управління галуззю є її децентралізація та розширення процесів 
регіоналізації, що відповідає сучасним європейським тенденціям 
менеджменту у зазначеній сфері. Однак, суттєвою вадою цього процесу є 
нездатність місцевих органів влади забезпечувати фінансування 
широкомасштабних проектів розвитку спортивної інфраструктури; – під час 
реформування системи управління розвитком фізичної культури та спорту 
необхідно максимально використовувати існуючий досвід розвинутих країн, 
де функції державного управління виконуються виключно відносно 
Олімпійського руху, та залучення в фізкультурний рух максимально 
широких верств населення, в той час, як управління комерційною складовою 
має бути побудовано на суто ринкових механізмах з урахуванням останніх 
досягнень сучасного менеджменту. 
Головними фігурами в олімпійському спорті є спортсмени, причому не 
тільки в суто спортивних, а й в соціальних аспектах, оскільки саме вони 
 
 
70 
 
своїми виступами створюють такі масштабні, захопливі й емоційні 
видовища, як спортивні змагання. Проте, при всьому цьому атлети є 
найбільш уразливими і найменш захищеними серед усіх, хто задіяний у 
спорті вищих досягнень (і перш за все – в олімпійському спорті). Саме тому 
спортсмени стикаються з дуже великою кількістю 
різноманітних (не тільки суто спортивних, а й соціальних, 
економічних, психологічних та інших) проблем, які породжуються 
різними негативними факторами, що діють усередині сфери спорту і поза 
нею. 
Фактори, що так чи інакше впливають на життя і професійну 
спортивну діяльність атлетів, задіяних у різних видах спорту вищих 
досягнень, мають або об’єктивний характер (у зв’язку зі специфікою виду 
спорту – вік початку занять спортом, вік завершення спортивної кар’єри 
тощо), або суб’єктивний (вибір виду спорту, травми і їхні наслідки, різні 
причини, що змушують атлета закінчити заняття спортом, тощо), або 
змішаний – об’єктивно-суб’єктивний характер (кількість годин, витрачених 
спортсменом на тренувальну і змагальну діяльність, питання поєднання 
занять спортом з навчанням та ін.). 
Увесь великий комплекс багатогранних проблем, з якими стикаються 
спортсмени, задіяні в спорті вищих досягнень (включаючи олімпійський 
спорт), можна розділити на дві великі групи. Одна об’єднує проблеми, 
породжувані факторами, які впливають на спортсменів всередині сфери 
спорту. А в іншу входять проблеми, що обумовлені факторами, котрі 
впливають на спортсменів ззовні сфери їх тренувальної і змагальної 
діяльності. 
Різноманітні чинники, що впливали і впливають на спортсменів 
України, задіяних у спорті вищих досягнень (включаючи олімпійський 
спорт), класифіковані залежно від історичного етапу. До першого етапу 
віднесено чинники, які були актуальними в цій сфері в період 1952–1991 
рр. (тобто з першого для спортсменів СРСР, у тому числі і українських 
 
 
71 
 
атлетів, виступу на олімпійській арені в Гельсінкі на Іграх XV Олімпіади 
1952 року – і до розпаду СРСР у 1991 році) і зберегли свою актуальність 
після здобуття Україною державної незалежності. На другому етапі 
аналізувалися фактори, що стали актуальними для спортсменів нашої 
країни в незалежній Україні (1991 і до сьогодні) як у зв’язку з 
різноманітними процесами, що відбувалися в цей період у світовому спорті 
вищих досягнень (перш за все в олімпійському спорті), так і з політичними, 
соціальними, економічними та іншими процесами в самій країні, в тому 
числі у вітчизняному спорті вищих досягнень та в різних суміжних з ним 
сферах. 
До першого етапу належать фактори, які були актуальними для 
радянських (в тому числі українських) спортсменів в 1952–1991 рр. і 
залишилися актуальними і нині, а саме: взаємини спортсмена з тренером, 
недостатня професійна кваліфікація тренера, його педагогічні та 
організаційні здібності, риси характеру; неоптимальна побудова 
тренувального процесу, зайве форсування спортивної підготовки, 
перевантаження та ін.; некваліфіковане і тенденційне суддівство 
спортивних змагань, «навколоспортивні ігри» спортивних чиновників та 
інших функціонерів, їх упереджене і несправедливе ставлення до 
спортсменів; травматизм і його наслідки; незадовільні умови проведення 
тренувальних занять, неякісні та застарілі спортивні снаряди, інвентар та 
обладнання, складні спортивні споруди; незбалансоване харчування, 
нераціональний режим дня, порушення правил здорового способу життя; 
використання допінгу й інших заборонених у спорті засобів і методів; 
проблеми, що породжуються труднощами поєднання тренувальної та 
змагальної діяльності з навчанням і т.д. 
На другому етапі виділено чинники, які стали особливо актуальними 
для українських атлетів у період з 1991 року і нині, а саме: надмірне 
захоплення спортсменів участю в комерційних турнірах, що шкодить 
планомірній олімпійській підготовці; зміна громадянства – з переїздом з 
 
 
72 
 
України в інші держави і виступом  за них на Олімпійських іграх, 
чемпіонатах світу та інших міжнародних змаганнях – і інші явища, 
пов’язані з глобалізацією сучасного світу, комерціалізацією олімпійського 
спорту; збільшення тенденції до переходу спортсменів з 
«любителів» у «професіонали» (в тих видах спорту, де зберігається 
такий поділ, наприклад, у боксі); від’їзд за кордон не тільки відомих 
українських спортсменів, а й ряду досвідчених українських тренерів; 
незадовільне фінансове і матеріально- технічне забезпечення 
вітчизняного спорту вищих досягнень, в тому числі і провідних 
українських спортсменів, чиї умови життя і професійної спортивної 
діяльності, зазвичай, далекі від належних; нерідке залучення українських 
спортсменів до політичних кампаній, бізнес-проектів та інших різних 
комерційних акцій. 
В умовах великих обсягів високих навантажень у тренувальній та 
змагальній діяльності спортсменів, задіяних у сучасному спорті вищих 
досягнень (включаючи олімпійський спорт), і, що особливо актуально, за 
значної його професіоналізації і комерціалізації, виділення занять спортом 
у вид професійної діяльності і формування відповідної професії 
«спортсмен» стало об’єктивною необхідністю й усвідомленою реальністю 
цієї сфери. Протягом останніх декількох десятиліть у різних олімпійських 
видах спорту було переконливо показано, що спортсмени можуть 
прогресувати протягом ряду років після виходу на рівень вищих 
спортивних досягнень і ще багато років зберігати конкурентоспроможність 
на олімпійській і світовій аренах. 
До числа основних проблем, з якими стикається атлет вищої 
кваліфікації, який завершує або закінчив спортивну кар’єру, належить його 
сформована спортивна ідентичність: він сприймає себе вийнятково в ролі 
спортсмена, який входить до тієї соціальної групи, в яку атлет входив 
протягом багатьох років своєї тренувальної та змагальної діяльності в 
спорті вищих досягнень. Оскільки для більшості висококваліфікованих 
 
 
73 
 
атлетів (особливо – видатних) їхня спортивна ідентичність є центральною, 
то її неминуче розмивання і втрата після завершення спортивної кар’єри 
створюють для спортсмена гостру психосоціальну проблему, серйозно 
утруднює йому перехід до нового – постспортивного – життя. 
У ході підготовки спортсменів високого класу до життя після 
завершення занять спортом, особлива увага звертається на отримання 
повноцінної середньої і вищої освіти під час спортивної кар’єри і 
оптимальне її поєднання зі спортивною кар’єрою. При цьому 
висококваліфікованим діючим спортсменам часто важко поєднувати 
активну багаторічну тренувальну і змагальну діяльність з процесом 
отримання належної освіти і подальшою успішною трудовою діяльністю в 
тій чи іншій сфері, й складно конкурувати на ринку праці з людьми, які 
присвятили ці роки не спорту вищих досягнень, а різнобічній базовій і 
фаховій освіті, виробничій практиці і тривалій трудовій діяльності. 
Найважливішим питанням, що стосується отримання спортсменом 
освіти і планування подальшої трудової діяльності (професійної кар’єри), 
є правильний вибір професії та спеціальності. Як показує проведений 
аналіз, спортсмену практично не вдається гармонійно поєднувати 
отримання  повноцінної освіти з успішною спортивною кар’єрою. Рівень 
знань і професійних навичок, отриманих у ВНЗ студентом-спортсменом, 
через об’єктивні причини виявляється в кращому випадку на мінімально 
допустимому рівні, який явно нижчий, ніж у тих студентів, які не були 
обтяжені багатогодинними щоденними заняттями спортом і могли 
приділяти навчанню значно більше сили і часу. У той самий час, як 
показало проведене нами вивчення біографій понад ста відомих 
спортсменів – переможців та призерів Олімпійських ігор і чемпіонатів 
світу з різних видів спорту, є сфера професійної діяльності (з дуже 
широким переліком спеціальностей), в якій спортивна кар’єра й отримані 
в її процесі знання, навички та досвід складають потужний фундамент 
для отримання спеціальної вищої освіти, служать, як правило, гарантією 
 
 
74 
 
працевлаштування і ефективної трудової діяльності. Ця сфера – сучасний 
спорт, який постійно розвивається як самостійна галузь професійної 
діяльності, що вимагає фахівців різного профілю. 
Адаптація спортсмена до нових умов життя після завершення 
спортивної кар’єри залежить від багатьох причин. Вимушене або 
незаплановане її припинення (через серйозну травму, в зв’язку з 
відрахуванням з команди тощо) вкрай ускладнює перехід атлета до 
нового для нього постспортивного життя, спричиняючи зміни у 
звичному для нього соціальному середовищі, психічну пригніченість 
через невикористані можливості в спорті, непідготовленість до нової 
професійної кар’єри, фінансові ускладнення, проблеми у сімейних 
стосунках тощо. Інша ситуація виникає, коли атлет на тому чи іншому 
етапі багаторічної підготовки свідомо завершує свою спортивну кар’єру. 
Таке його рішення супроводжується посиленим відчуттям 
самоефективності і раціональними поведінковими реакціями, що 
полегшує атлету перехід до нового способу життя. 
В останні роки з боку Міжнародного олімпійського комітету і 
національних олімпійських комітетів різних країн посилилась увага до 
необхідності розробки методології і спеціальних програм підтримки 
колишніх спортсменів і спортсменів, які завершують спортивну кар’єру. 
Програму адаптації колишніх спортсменів, орієнтовану на їх участь у 
соціальному житті і надання їм підтримки в освіті і працевлаштуванні, 
протягом ряду років реалізує і Національний олімпійський комітет 
України. 
Подальші дослідження будуть присвячені вивченню необхідності 
багаторічного перебування у сфері спорту вищих досягнень великої 
кількості спортсменів, які не мають реальних перспектив для досягнення 
результатів міжнародного рівня, їх соціального і морально-
психологічного стану, перспектив постспортивної кар’єри; поглибленим 
дослідженням, спрямованим на оптимізацію способу життя, спортивної 
 
 
75 
 
та освітньої діяльності спортсменів протягом багаторічної кар’єри, що 
забезпечують їх різнобічний розвиток, життєві та професійні 
перспективи після завершення спортивної кар’єри. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
76 
 
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ 
В бакалаврській роботі  я розглянув наступні питання: інститут спорту в 
суспільстві, функції спорту в суспільстві, структура спорту як соціального 
інституту, інститут спорту в сучасній Україні, досліджено питання 
працевлаштування колишніх професійних спортсменів. Сучасний інститут 
спорту має дуже розвинену структуру, є складною багаторівневою освітою з 
безліччю не розглянутих питань і проблем. В сучасному світі інститут спорту 
розвивається дуже швидкоплинно і тому стежити за деякими змінами дуже 
складно. Спорт у наш час придбав більш механічний відтінок. Всі 
спортсмени виконують завдання і змагаються по схемах раннє розробленими 
іншими фахівцями у зв'язку з чим спортсмен стає лише виконавцем. Так само 
спорт став тією сферою де знаходиться велика кількість капіталів. з'явилося 
явище яке назвали - «комерціалізація» спорту. Серед громадськості різко 
виник величезний інтерес до спортивних заходів, видовищам, що у 
відповідності як магнітом потягнуло кредиторів. Спорт став професією, 
трудовою діяльністю, яка приносить прибуток, що стали підкріплювати 
законодавчі акти, регулюючі і регламентуючі діяльність спортсменів і 
трудові відносини спортсменів. Попит на професійних спортсменів різко 
зріс. 
Цю сферу в найзагальнішому вигляді можна позначити як відому 
сукупність різних суспільних відносин приватного і публічного характеру, 
що виникають між суб'єктами у зв'язку з їх участю в професійній спортивній 
діяльності. Спортсмени одержують відносно високу заробітну платню, але в 
той же час обмежені в дозвіллі, в трудових договорах вказують жорстокі 
тимчасові і поведінкові критерії. 
Професійні спортсмени сталі суб'єктами ринку праці, але ринок праці 
одержав назву «ринок зірок», тим самим підкреслюється його відмінність від 
звичного ринку праці. Задачею даної роботи виступило, з'ясувати де 
працюють колишні спортсмени, на яких посадах, в яких сферах. В ході 
проведення інтерв'ю з'ясувалося, що раніше спорт викликав більш 
 
 
77 
 
естетичний інтерес у людей, люди приходили в спорт для поліпшення і 
оптимізації своїх фізичних можливостей, тепер спорт став комерційною 
сферою, і багато кого він привертає своїм заробітчанством, славою. В Україні 
у всіх видах спорту за рік професійними спортсменами стають одиниці, це 
говорить про те що поки не існує такої потреби оскільки в деяких видах 
спорту наші спортсмени поки що не можуть протистояти спортсменам з 
інших країн. Шлях від спортсмена любителя до професіонала нелегкий і 
дуже довгий, професіоналізм у спортсмена виникає тоді, коли він повністю 
пізнає секрети даного виду спорту. Для цього людина повинна присвячувати 
себе цьому на сто відсотків. Термін за який спортсмен може стати 
професіоналом визначається лише фізичними даними людини, його 
здібностями і майстерністю, професіонали одержують високу заробітну 
платню, за кожні змагання спортсмен одержує гонорар, але у всіх видах 
спорту вони різні, це залежить від масовості даного виду спорту, визнання 
глядачами, олімпійський цей спорт чи ні, рівня змагань, рівня спортсменів. 
Професійна діяльність спортсмена відносно не довга, в 40 років спортсмен 
вважається пенсіонером, це їх пенсійний вік, встановлений такий критерій у 
зв'язку з високою травматичністю в професійному спорті. В ході проведення 
інтерв'ю було з'ясовано що спортсмени професіонали часто після завершення 
кар'єри залишаються працювати у сфері спорту. Як правило це тренерська 
діяльність, посади рефері, суддів на змаганнях, стають начальниками 
спортивних організацій і федерацій, часто спортсмени займалися 
єдиноборством і тепер працюють в охоронних службах, запрошуються як 
охоронці, деяких запрошують для роботи в букмекерські контори. 
Ті спортсмени які одержали спеціальну освіту у Вузі, шукають роботу за 
фахом. В даний момент популярним стає переквалифікуваня спортсменів 
професіоналів в спортивних лікарів, тому що ні хто не може знати більше 
про хворобу і травму, ніж людина, яка випробувала все це особисто. Але 
звичайно ж колишні професіональні спортсмени є особливою категорією на 
загальному ринку праці, але все ж таки для них існує маса видів діяльності. 
 
 
78 
 
У наш час професійний спорт набув широкого попиту, спорт почав 
давати людині заробіток та прибутки. Спорт став дуже популярним серед 
глядачів, тому він представляє інтерес для багатьох цільових груп. 
В ході написання роботи було проведене дослідження, після обробки 
даних було виявлено декілька цікавих моментів, наприклад пенсійний вік 
спортсменів дорівнює пенсійному віку воєнних, це пов'язано з специфічними 
умовами праці професійних спортсменів, у них дуже високий рівень 
професійного травматизму, дуже великі ризики для організму, спортсменам 
виплачується спортивна пенсія, цим займається пенсійний фонд. Було 
виявлено, що основною сферою де працюють колишні професійні 
спортсмена - сфера спорту, бо у колишнього спортсмена дуже багатий 
арсенал знань та попиту, який він може використати для оптимізації 
спортсменів та системи загалом. 
Тож професійний спорт є дуже широкою та цікавою сферою суспільного 
життя, і широким полем для соціологічних досліджень. 
Отже, на основі проаналізованого матеріалу можна виокремити 
наступні рекомендації щодо розвитку системи «Спорту для всіх» у 
напрямку роботи із молоддю: 
 Співпраця із комерційними організаціями та робота із 
державними організаціями з метою забезпечення співробітників 
можливістю займатись спортом. 
 Поширення інформації про безкоштовні спортивні секції/місця 
заняття спортом, проведення заходів із фізичного виховання (навчання 
роботі із спортивним інвентарем, та правилам фізичного тренування) у 
вигляді масових заходів із залученням тренерів. 
 Орієнтація заходів та кампаній на групи молодих людей, а не 
індивідів, сприяння створенню неформальних об’єднань та забезпечення 
комунікації їх із державними та недержавними організаціями. 
 
 
 
79 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
1. Ананьев Б. Человек как предмет познания. Л. 1969. 
2. Визитей Н. Н. Образ жизни. Спорт и личность. Кишинев 1980. 
3. Понамарев Н. И. Социальные функции физической культуры и спорта. М 
1974. 
4. Лубышева Л.И. Социальная роль спорта в развитии общества и 
социализации личности. Теория и практика физической культуры и 
спорта. 2001-№ 4- стр.11-15. 
5. Пономарев Н. И. Спорт - феномен культуры. Лекция - Л 1987. 
6. Лисицин Б. А. Буржуазная физическая культура на службе милитаризма. 
М. 1968. 
7. Философия и социология спорта в 21 веке. Журнал «Теория и практика 
физической культуры». 2000 № 6. 
8. Киселев Р. США - спорт и общество. М. 1978. 
9. Критика буржуазной социологии спорта. Сбоник под редакцией А. А 
Френкина. М 1965. 
10. Люшен Г. Взаимозависимость между спортом и культурой. Спорт и образ 
жизни( сборник статей Столяров, Кравчик. М 1979). 
11. Лукащук В. И. Тенденция развития спорта в условиях рыночных 
преобразований. Харьков 2006. - Автореферат. 
12. Виноградов П.А., В.И. Жолдак, В.И. Чеботкевич. Пенза, 1995. - 347 с. 
13. Жолдак В.И., Н.В. Коротаева. Социология физической культуры и спорта. 
Учебн. пос. -- Малаховка: МОГИФК, 1994. - 295 с. 
14. Пономарев Н.А. Основы социологии физической культуры. Ленинград, 
1976. - 129 с. 
15. Харчева В. Основы социологии. Учебник для средних специальных 
учебных заведений.- М.: Логос, 1997. - 304 с. 
16. Ромашев О. В. Социология труда. М. 2001 
17. Федорова О. К. Социология труда. (WWW.strana- oz. ru). 
 
 
80 
 
18. Ромашев О. В.Социология труда и экономическая социология. Гардарики 
-2007. 
19. Сараф М. Я. «Спорт в культуре 20 века».// Теория и практика физической 
культуры.- 1997.- №4. 
20. К. Маркс. «Капитал». М. Политиздат 1984 . 
21. Головаха Є., Паніна Н. Пострадянська деінституціоналізація і 
становлення нових соціальніх інститутів в українському суспільстві.// 
Соціологія - теорія, методи, маркетинг.- 24. Выдрин В. М. Спорт в 
современном обществе.- М.,1980. 
22. Гуськов С. И. Из истории вопроса о любительстве. Любительство и 
профессионализм в спорте// Спортивная жизнь России.-1987.-№6- С.19-
20. 
23. Пономарчук В. А . Взгляд на арену // Социологические исследования .- 
1991.-№5. 
24. Александров С. Э. Социальные функции физической культуры как 
составной общечеловеческой культуры // Теория и практика физической 
культуры.-1990.-№11.-С.-51-54. 
25. Виноградов П. А., Жолдак В. И., Чеботкевич В.И. Социология 
физической культуры и спорта.- Пенза, 1995 
26. Визетей Н. Н. Физическая культура и спорт как социальное явление.- 
Кишинев, 1986. 
27. М.А.Захаров. Социология спорта: учебно - методическое пособие 
Смоленск: СГАФКСТ, 2007. 
28. Столяров. В. И. Хрестоматия по социологии физической культуры и 
спорта. М .2007. 
29. Содержание психологической подготовки специалистов физической 
культуры и спорта Гогунов Е.Н. - Вестник ОГУ , 2005. 
30. Пространство физической культуры и спорта в вузе и особенности его 
развития. Филимонова С.и., Осипов М.н. - Научная сессия МИФИ-2007. 
 
 
81 
 
31. Социология спорта. Телесные практики субъективации и 
самоинсценировки. «Логос» 2006, №3. 
32. Социология спорта: Учебно-методическое пособие Захаров М.А. 
(Смоленск: СГАФКСТ, 2008). Федеральный образовательный портал 
"Экономика. Социология. Менеджмент". 
33. Уразова С.Г.Социология физической культуры и спорта. Учебное 
пособие - Кострома: КГУ, 2000.- 29 с 
34. Выдрин В. М . Спорт в современном обществе.-М.- 1980. 
35. Социология: краткий энциклопедический словарь / Под редакцией В. И. 
Воловича - К.,1998. 
36. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. - 
М., 1991 
37. Харчева В. Основы социологии. Учебник для средних специальных 
учебных заведений.- М.: Логос, 1997. - 304 с. 
38. Социология: Учебное пособие под редакцией С. А. Макеева. - К., 2003 
39. Веблен Т. Теория праздного класса. - М., 1984. 
40. Мария Степаненко. "Обучение за рубежом"," Кузницы олимпийских 
чемпионов", июль-август, 2002. 
41. Шугальский С. С. Социальные практики: интерпретация понятия / С. С. 
Шугальский. // Знание. Понимание. Умение. – 2012. – №2. – С. 276–280. 
42. Элиас Н.Генезис спорта как социологическая проблема /Н.Элиас //Логос 
2006. - №3(54) – С. 41-63 
43. Молодь України-2017 [Електронний ресурс] // Міністерство молоді та 
спорту України. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: 
http://www.dsmsu.gov.ua/media/2017/11/16/7/Socdoslidjennya_2017.pdf 
44. Головаха Є., Паніна Н. Пострадянська деінституціоналізація і 
становлення нових соціальніх інститутів в українському суспільстві.// 
Соціологія - теорія, методи, маркетинг.- 24. Выдрин В. М. Спорт в 
современном обществе.- М.,1980. 
 
 
82 
 
45. Гуськов С. И. Из истории вопроса о любительстве. Любительство и 
профессионализм в спорте// Спортивная жизнь России.-1987.-№6- С.19-
20. 
46. Александров С. Э. Социальные функции физической культуры как 
составной общечеловеческой культуры // Теория и практика физической 
культуры.-1990.-№11.-С.-51-54. 
47. Виноградов П. А., Жолдак В. И., Чеботкевич В.И. Социология 
физической культуры и спорта.- Пенза, 1995 
48. Визетей Н. Н. Физическая культура и спорт как социальное явление.- 
Кишинев, 1986. 
49.  М.А.Захаров. Социология спорта: учебно - методическое пособие 
Смоленск: СГАФКСТ, 2007. 
50. Столяров. В. И. Хрестоматия по социологии физической культуры и 
спорта. М .2007.  Содержание психологической подготовки специалистов 
физической культуры и спорта Гогунов Е.Н. - Вестник ОГУ , 2005. 
51. Пространство физической культуры и спорта в вузе и особенности его 
развития. Филимонова С.и., Осипов М.н. - Научная сессия МИФИ-2007. 
52. Социология спорта. Телесные практики субъективации и 
самоинсценировки. «Логос» 2006, №3. 
53. Социология спорта: Учебно-методическое пособие Захаров М.А. 
(Смоленск: СГАФКСТ, 2008). Федеральный образовательный портал 
"Экономика. Социология. Менеджмент". 
54. Уразова С.Г.Социология физической культуры и спорта. Учебное 
пособие - Кострома: КГУ, 2000.- 29 с 
55. Харчева В. Основы социологии. Учебник для средних специальных 
учебных заведений.- М.: Логос, 1997. - 304 с. 
56. Мария Степаненко. "Обучение за рубежом"," Кузницы олимпийских 
чемпионов", июль-август, 2002. 
57. Акимова Л. А. Социология досуга / Л. А. Акимова. – Москва: МГУКИ, 
2003. – 123 с. Ашмарин Б.А. Теория и методика
 
 
83 
 
 педагогических исследованийв физическом воспитании. — М.: 
Физкультура и спорт, 1978. – С. 287 Бурдье П. Поле литературы / П. 
Бурдье. // Новое литературное обозрение.2000. – С. 22–87. 
58. Бурдье П. Различение: социальная критика суждения / Пьер Бурдье // 
Экономическая социология. – 2005. – №3. – С. 25–48. 
59. Бурдье П. Формы капитала / П. Бурдье. // Экономическая социология. – 
2002. – №5. – С. 60–74. 
60. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен. – Москва: Прогресс, 1984. 
61. Веблен Т. Теория праздного класса. Перевод с английского / Т. Веблен. 
– Москва: Прогресс, 1984. – 366 с. 
62. Веселовська В. О. Вплив гіпокінезії на організм людини / В. О. 
Веселовська. // «Біологічні дослідження – 2014»: Збірник наукових 
праць V Всеукраїнської науково - практичної конференції молодих 
учених і студентів.. – 2014. – С. 452 – 455. 
63. Гречишников А. Л. Понятие «Массовый спорт» как объект 
рассмотрения социологии управления / А. Л. Гречишников. // 
Современные проблемы науки и образования. – 2014. – №6 – С.12-34. 
64. Дутчак М. В. Теоретико-методологічні засади формування системи 
спорту для всіх в Україні : спец. 24.00.02 "Фізична культура, фізичне 
виховання різних груп населення" / Дутчак М. В. – Київ, 2009. – 41 с. 
65. Енциклопедія для фахiвцiв соціальної сфери / за заг. Ред. Проф. І. Д. 
Звєрєвої. – Київ, Сiмферополь: Унiверсум, 2013. – 536 с. 
Жолдак В.И., Коротаева Н.В. Социология физической культуры и спорта. 
Учебное пособие. – Малаховка, МОГИФК. 1994 – С.  
Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді 
в Україні»: за станом на 7 жовт. 2017. – Відомості Верховної Ради офіц. 
Вид. - Київ Парлам. Вид-во, 2017- № 2 - ст.25. 
66. Кашанина Т.В. Происхождение государства и праваУчебное пособие / 
Кашанина Т.В. - М.: Высш. шк. - 325 c.. 2004 
67. Кошелева Ю. П. Роль «Значимого другого» в динамике значимых 
 
 
84 
 
отношений у молодежи / Ю. П. Кошелева. // Вестник МГЛУ. – 2014. – 
№7. – С. 70–81. 
68. Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта / Ласло Кун. – 
Москва: Радуга, 1982. – 398 с. 
69. Лукащук В. І. Еволюція соціологічних підходів до вивчення спорту / В. 
І. Лукащук [Електронний ресурс] // Український соціум. - 2012. - № 1. - 
С. 39-52. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Usoc_2012_1_5. 
70. Масионис Дж Социология(9-е изд)/Москва: - Питер 2004 - 748 с. 
71. Мария Степаненко. "Обучение за рубежом"," Кузницы олимпийских 
чемпионов", июль-август, 2002. 
72. Коваленко Н. Проблемы, с которыми сталкиваются спортсмены в спорте 
высших достижений / Наталья Коваленко // Наука в олимпийском спорте. 
– 2015. – № 1. – С. 71–83. (Видання включено до міжнародної 
наукометричної бази: Index Copernicus). 
73. Коваленко Н. Объективные и субъективные факторы, влияющие на жизнь 
и профессиональную деятельность спортсменов Украины / Наталия 
Коваленко // Наука в олимпийском спорте. – 2015. – № 3. – С. 64–68. 
(Видання включено до міжнародної наукометричної бази: Index 
Copernicus). 
74. Коваленко Н. Негативні фактори, які впливають на відомих спортсменів у 
спорті вищих досягнень / Наталія Коваленко // Теорія і методика 
фізичного виховання і спорту. – 2015. – № 3. – С. 104–109. (Видання 
включено до міжнародної наукометричної бази: Index Copernicus). 
75. Коваленко Н. Проблемы спортсменов, связанные с их социальной 
самоидентификацией, трудностями в получении полноценного 
образования и необходимостью адаптации к обычной жизни после 
окончания спортивной карьеры / Наталия Коваленко // Наука в 
олимпийском спорте. – 2015. – № 4. – С. 74–87. (Видання включено до 
міжнародної наукометричної бази: Index Copernicus). 
 
 
85 
 
76. Коваленко Н. Сучасні проблеми спортсменів України у спорті вищих 
досягнень / Наталія Коваленко // Теорія і методика фізичного виховання і 
спорту. – 2015. – № 4. – С. 12–16. (Видання включено до міжнародної 
наукометричної бази: Index Copernicus). Опубліковані роботи 
апробаційного характеру 
77. Коваленко Н. Роль оптимального выбора спортсменами профиля вуза для 
последующей успешной профессиональной трудовой деятельности 
[Електронний ресурс]  /  Наталия  Коваленко  //  Молодь  та  олімпійський  
рух  :  зб.  тез  доп.   VIII Міжнар. наук. конф., 10–11 верес. 2015 р. – К., 
2015. – С. 243–244. – Режим доступу : http://www.uni- 
sport.edu.ua/sites/default/files/zbirnyk_materialiv_04.08.2015_ 1.pdf 
78. Коваленко Н. Социальная самоидентификация спортсменов в спорте 
высших достижений [Електронний ресурс] / Наталия Коваленко // 
Молодь та олімпійський рух : зб. тез доп. IX Міжнар. наук. конф., 12–
13 жовт. 2016 р. – К., 2016. – С. 408–409. – Режим доступу : 
http://www.uni-sport.edu.ua/sites/default/files/ foto_legk_atletics/ 
legk_2012/zbirnyk_tez_2016_11.pdf  E-mail: [email protected] Сайт .cc.ua 
79. http://uareferats.com/index.php/referat/details/2955 
80. http://referatua.org.ua/category_content.php?c=fitness&id=38  
81. http://repository.ldufk.edu.ua/bitstream/34606048/4021/1/Тема%20№2%20%2
0Соціальні%20функції%20спорту.pdf 
82. https://studfile.net/preview/5857428/page:88/ 
83. https://dt.ua/internal/sport-v-ukrayini-perspektivi-mozhlivo sti-smisli-
241146_.html 
84. http://www.economy.in.ua/pdf/7_2017/16.pdf 
85. https://uni-
sport.edu.ua/sites/default/files/vseDocumenti/materialy_hi_mizhnarodnoyi_inter
net_konferenciyi_sport_ta_suchasne_suspilstvo.pdf 
86. http://ck-oda.gov.ua/sport/  
87. http://ck-oda.gov.ua/docs/2018/03012018.pdf 
88. http://www.investplan.com.ua/pdf/11_2012/25.pdf  
89. http://virtuni.education.zp.ua/info_cpu/sites/default/files/Vlasova_diser_0.pdf  
90. https://ppt-online.org/118063 
 
 
86 
 
91. https://uni-
sport.edu.ua/sites/default/files/vseDocumenti/aref_kovalenko_n.p.pdf 
92. https://www.sportpedagogy.org.ua/html/journal/2014-06/14rvppds.pdf 
93. Платонов В. Н. Олимпийский спорт: учебник (в 2 кн.) / Платонов В. 
94. Н., Гуськов С. И. – К. : Олимпийская литература, 1994. – 496 с. – ISBN 5- 
7707-5870-8. 
95. Келлер В. С. Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів / 
96. Келлер В. С., Платонов В. М. – Л.: Українська спортивна Асоціація, 
1992. – 269  
97. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/45052/20-
Matrosova.pdf?sequence=1 
98. Методичні рекомендації  до написання та захисту кваліфікаційної роботи 
бакалавра для здобувачів освітнього ступеня бакалавра зі спеціальності 
232  «Соціальне забезпечення» усіх форм навчання // уклад. Журба І.О., 
Тернова Л.Ю. – Черкаси : ЧДТУ, 2019. – 34 с. 
99. Методичні рекомендації до проходження переддипломної практики для 
здобувачів освітнього ступеня «бакалавр» зі спеціальності 232 “Соціальне 
забезпечення” усіх форм навчання / [Упоряд. : Журба І.О.] ; М-во освіти і 
науки України, Черкас. держ. технол. ун-т. – Черкаси : ЧДТУ, 2019. – 19 с. 
– Назва з титульного екрана. 
100. Тищук Б.Р. Соціальні функції адаптивного спорту// Соціально-
орієнтована економіка: теорія та практика соціального забезпечення: 
збірник тез наукових робіт учасників ІІ Всеукраїнської науково-практичної 
конференції з соціального забезпечення (м. Черкаси, 2-4 червня 2020 р.), 
2020. – 100 с. 
 
 
 
 
 
 
 
87 
 
 
 
 
ДОДАТКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
88 
 
 
ДОДАТОК А 
Єдиний календарний план фізкультурно-оздоровчих та спортивних 
заходів області на 2020 рік 
Досягнення з олімпійських видів спорту у 2019 році 
За 2019 рік на виконання „Програми розвитку фізичної культурита 
спорту в областіна 2016 – 2020 роки“ Управлінням у справах сім’ї, молоді та 
спорту Черкаської обласної державної адміністрації забезпечено та 
проведено 416 заходів, зокрема 275 – з олімпійських видів спорту. 
З них забезпечено участь збірних команд області в 52 чемпіонатахта Кубках 
України, в яких взяли участь 1794 спортсмени; проведено 51 навчально-
тренувальний збір з олімпійських видів спорту, з них 724 спортсмени 
прийняли участь, а також забезпечено проведення 72 чемпіонати та Кубки 
області, де приймало участь 14 416спортсменів, тренерів та суддів. В області 
функціонує 38 дитячо-юнацьких спортивних шкіл,в яких культивується 54 
види спорту, загальна кількість вихованців – 11 552, з них віком до 18 років – 
11 026. 
У дитячо-юнацьких спортивних школах Черкаської області функціонує 
171 відділення за видами спорту, з них 130 відділень з олімпійських видів 
спорту, в яких займається 9751 вихованець, серед яких 9337 дітей віком до 18 
років. 
З метою подальшого розвитку пріоритетних видів спорту, що 
культивуються в області за 2019 рік було укладено 24 договори про 
співпрацю з відокремленими підрозділами громадських організації з видів 
спорту, зокрема з олімпійських видів спорту – 4. Загалом з управлінням 
підписано 28 договорів про співпрацю з відокремленими підрозділами 
громадських організацій з олімпійських видів спорту. 
У 2019 році присвоєно звання майстер спорту України (олімпійські види 
 
 
89 
 
спорту) – 18 спортсменам області, майстер спорту міжнародного класу 
– 3 спортсменам, заслужений тренер України – 1 тренеру-викладачу. 
В звітному періоді присвоєно 66 кваліфікаційних категорій тренерам 
(тренерам-викладачам): 
o Вища кваліфікаційна категорія тренера (тренера-викладача) – 9 
особам; 
o Перша кваліфікаційна категорія тренера (тренера-викладача) –15 
особам; 
o Друга кваліфікаційна категорія тренера (тренера-викладача) – 42 
особам. 
Загалом, в області 36 спортсменів є членом національної збірної 
команди України, 51 спортсмен – кандидати до національних збірних, та 29 – 
в резерві національних збірних команд. Протягом 2019 року управлінню 
вдалося вирішити низку нагальних та гострих питань у галузі спорту з метою 
реалізації державної політики щодо зміцнення здоров’я населення, 
популяризації здорового та активного способу життя, організацію 
та  проведенню змістовного дозвілля різних верств населення, підготовки 
спортсменів високого класу та спортивного резерву, виявлення та реалізацію 
талантів творчо-обдарованих дітей, їхнє оздоровлення та відпочинок. 
Відповідно до рішення обласної ради від 26.06.2012 № 16-10/VI „Про 
заснування обласної стипендії перспективним спортсменам області“внесено 
зміни про заснування з 01 вересня 2019 року щомісячні обласні стипендії 
для провідних спортсменів в розмірі двох мінімальних заробітних плат в 
кількості 5-ти спортсменів.  
А також 20 спортсменів є обласними стипендіатами як перспективні 
спортсмени  області. 20 спортсменів є обласними стипендіатами: 
Омельяненко Дмитро – стрільба кульова; Шаріпова Дарія – стрільба кульова; 
Чепурна Наталія – стрільба кульова; Овсянніков Євгеній – бокс; Гончар 
Мирослав – бокс; Коваленко Владислав – легка атлетика; Сапсай Анастасія – 
дзюдо; Каракай Олександр – фехтування; Чепурний Назар – гімнастика 
 
 
90 
 
спортивна; Залевська Діана – фехтування; Сюткін Олексій – триатлон; 
Петрович Вадим – спортивне орієнтування; Некоз Ярослав – кікбоксинг 
WAKO; Мовчан Анжела – кікбоксинг WAKO; Миронюк Аліна – спортивне 
орієнтування; Кошова Фаіна – морські багатоборства; Чуйко Артем – годзю-
рю карате; Денисенко Олександр – кульова стрільба (УОРА); Дорошенко 
Володимир – армспорт (УОРА); Жук Максим – веслування академічне 
(УОРА). 
З метою якісної підготовки та участі провідних спортсменів області у 
змаганнях різного рівня протягом 2019 року виділено кошти в межах 
бюджетних асигнувань для задоволення потреб спортсменів. 
 Досягнення з неолімпійських видів спорту у 2019 році 
За 2019 рік на виконання „Програми розвитку фізичної культури та спорту в  
області на 2016 – 2020 роки“ Управлінням у справах сім’ї, молоді та спорту 
Черкаської обласної державної адміністрації забезпечено та проведено 416 
заходів,  зокрема 141 – з неолімпійських видів спорту. З них забезпечено 
участь збірних команд області в 49 чемпіонатах та Кубках України, в яких 
взяли участь 497 спортсмени; проведено 44 навчально-тренувальних збори з 
неолімпійських видів спорту, з них 703 спортсмени прийняли участь, а також 
забезпечено проведення 49 чемпіонатів та Кубків області, де приймало 
участь 6 786 спортсменів, тренерів та суддів. 
У дитячо-юнацьких спортивних школах Черкаської області функціонує 
171 відділення за видами спорту, з них 34 відділення  з неолімпійських видів 
спорту, в яких займається 1633 вихованці, серед яких 1590 дітей віком до 18 
років.  
З метою подальшого розвитку пріоритетних видів спорту, що 
культивуються в області за 2019 рік було укладено 24 договори про 
співпрацю з відокремленими підрозділами громадських організації з видів 
спорту, зокрема 18 з неолімпійських видів. Загалом, в області 98 спортсменів 
є членами національної збірної команди України, 100 – основний склад 
збірної, 51 спортсмен – кандидати до національних збірних, а 29 – в резерві 
національних збірних команд. За звітний період в області підготовлено 5 
майстрів спорту України міжнародного класу, 39 майстрів спорту України, з 
них 4 майстри спорту України (УОРА), 1 Заслужений тренер України з легкої 
атлетики та зокрема 18 майстрів спорту з неолімпійських видів спорту: 
мотоциклетний спорт, універсальний бій, спортивне орієнтування, комбат 
 
 
91 
 
самозахист ІСО, бодібілдинг, кунгфу, грепплінг, пожежно-прикладний спорт, 
морські багатоборства та автомобільний спор. 
  
КЗ «Школа вищої спортивної майстерності» Черкаської обласної 
ради 
Понад 10 років в області працює КЗ «Школа вищої спортивної 
майстерності» Черкаської обласної ради. У спортивній школі функціонує 
13 відділень з видів спорту: академічне веслування, баскетбол, бокс, 
веслування на байдарках і  каное, дзюдо, кінний спорт, кульова стрільба, 
легка атлетика, триатлон, фехтування, хокей на траві, гімнастика спортивна. 
В ШВСМ 124 спортсмени постійного та 36 змінного складу. 
Найкращі досягнення спортсменів КЗ «Школа вищої спортивної 
майстерності» ЧОР: 
o  Кандидат у майстри спорту з дзюдо Прудіус Іван завоював 5 
місце на Кубку Європи з дзюдо; 
o  Майстер спорту України міжнародного класу Сапсай Анастасія 
– чемпіонка ІІ Європейських Ігор у м. Мінськ, бронзова призерка Відкритого 
Континентального Кубку з дзюдо; 
o  Майстер спорту України міжнародного класу Болобан Андрій на 
ІІ Європейських Іграх у м. Мінськ посів 4 місце; 
o  Заслужений майстер спорту України Куліш Сергій у 2019 році 
на Чемпіонаті України з кульової стрільби встановив рекорд України у вправі 
МГ-6  та у складі збірної команди України приймав участь у ІІ Європейських 
Іграх; 
o  легкоатлетка майстер спорту України міжнародного класу 
Іваненко Валерія виборола золоту медаль на Чемпіонаті України з 
легкоатлетичних метань та у липні місяціу складі збірної команди України 
приймала участь у Чемпіонаті Європи з легкої атлетики; 
o  баскетболіст майстер спорту України міжнародного класу 
Ліповцев Дмитро приймав участь у ІІ Європейських Іграх у м. Мінськ; 
o спортсмени відділення спортивної гімнастики на XVІІ 
Міжнародному турнірі  UKRAINEINTERNATIONALCUP (організатор – 
Стелла Захарова) посіли: МСУ Назар Чепурний – І місце, МСУМК Ілля 
Ковтун – ІІ місце; 
на Європейському юнацькому олімпійському фестивалі, що відбувся в Баку 
(Азербайджан) Ілля Ковтун та Назар Чепурний вибороли загалом 9 нагород 
фестивалю; 
o триатлоністка КМСУ Бережна Дар’я фінішувала п’ятою на 
Чемпіонаті світу з мультиспорту у дисципліні крос-триатлон серед юніорів; 
Вихованці відділення боксу Овсянніков Євгеній на Кубку України 
виборов срібну нагороду, Кофан Максим та Колісніченко Дмитро здобули 
бронзові нагороди на чемпіонаті України серед молоді. 
 
 
92 
 
Вдалі виступи є у вихованців відділення фехтування на шаблях, де 
бронзовими призерками стало одразу три спортсменки: Гнідашева Валерія, 
Залевська Діана, Прокуда Олена. Вихованці Зелевська Діана та Іваненко 
Валерія включені до списочного складу кандидатів на участь в Олімпійських 
іграх -2020 в Токіо. Куліш Сергій виборов 6 місце на чемпіонаті Європи зі 
стрільби з малокаліберної зброї в м.Болонья, Італія. В Бухаресті відбувся 
другий етап чемпіонату Європи зі стрільби з лука,де Єлизавета Сікало 
виборола золоту медаль. В місті Бурос (Швеція) проходив юніорський 
чемпіонат Європи з легкої атлетики, участь у якому у складі збірної команди 
України взяла Валерія Іваненко та виборола золото (метання молота).  
У м.Баку, Азербайджан відбувся ХV літній Європейський юнацький 
олімпійський фестиваль, де у командній першості черкаські гімнасти 
тріумфували та вибороли медаль найвищого ґатунку, а саме: Назар 
Чепурний, Ілля Ковтун та Володимир Костюк. Руслов Микита та Ткаченко 
Іван у чемпіонаті Світу з баскетболу 3х3 серед молоді посіли третє місце. 
Чемпіонат Європи з академічного веслування, який проходив в Греції, підвів 
Тищенка Івана на п’яту сходинку. 
Сапсай Анастасія виборола ІІІ місце на Континентальному Кубку з 
дзюдо в м.Прага, Чехія. 
  
Комунальна установа „Черкаський обласний центр фізичного 
здоров’я населення „Спорт для всіх“ Черкаської обласної ради 
На Черкащині функціонують 12 центрів фізичного здоров’я населення 
«Спорт для всіх»: 1 обласний, 3 районних, 7 міських і 1 селищний. 
З метою підвищення рівня фізичної підготовки молоді для проходження 
служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях у 2019 році в 
області проведено Спартакіаду серед допризовної молоді. 
Фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність серед сільського 
населення області забезпечується ФСТ „Колос“ та центрами фізичного 
здоров’я населення „Спорт для всіх“. 
У місцях масового відпочинку населення (парках, скверах, пляжах) 
проведено спортивно-масові та фізкультурно-оздоровчі заходи з бігу на різні 
дистанції, волейболу, футболу, стрітболу, настільного тенісу, шахів, шашок, 
спортивного туризму, пішохідного туризму, велоспорту. 
Загалом, Комунальною установою Черкаською обласною радою 
„Черкаський обласний центр фізичного здоров’я населення „Спорт для всіх“ 
було проведено 32 спортивно-масових заходи та залучено понад 
3 318 осіб населення різного віку. Згідно рішення Черкаської обласної 
ради у 2019 році створено сектор фізкультурно-оздоровчої діяльності з 
 
 
93 
 
учасниками бойових дій. В області проводиться сприяння підготовці 
учасників бойових дій в АТО до участі у міжнародних змаганнях „Іграх 
Нескорених – 2020“. 
За звітний період Комунальною установою Черкаською обласної ради 
„Черкаський обласний центр фізичного здоров’я населення „Спорт для всіх“ 
проведено три прес-конференції та укладено 16 договорів про співпрацю з 
федераціями з олімпійських та неолімпійських видів спорту задля розвитку 
спорту ветеранів. 
З обласного бюджету виділено 703,9 тис. грн., на будівництво 
майданчика зі штучним покриттям, який збудували та готовий для введення в 
експлуатацію. 
Зокрема, традиційними є щорічні змагання «Найспортивніше село 
Черкащини», захід спрямований на популяризацію фізичної культуриі 
спорту, пропаганду здорового способу життя серед сільського населення. 
Переможці та призери змагань відповідно до програми органів 
місцевого самоврядування в області отримують грошові винагороди для 
придбання спортивного інвентарю. 
В області фізкультурно-оздоровчою діяльність займаються 2729 
учасників ветеранського спортивного руху, з них 2403 ветеранів спорту 
беруть участь у спортивних змаганнях. Культивуються такі види спорту 
серед ветеранів спорту: настільний теніс, міні-футбол, легка атлетика, теніс, 
теніс настільний, шашки, баскетбол, пляжний волейбол, футзал, волейбол, 
футбол, волейбол, дартс, гирьовий спорт, шахи, плавання, поліатлон, 
веслування на байдарках і каное. 
В регіоні за 2019 рік було проведено 157 спортивно-масових змагань 
серед ветеранівза календарним планом регіонального структурного 
підрозділу з фізичної культури та спорту в м. Жашків, м. Кам’янка, 
м. Звенигородка, м. Золотоноша, м. Ватутине, м. Умань, м. Сміла, м. Тальне, 
м. Чигирин, м.Городище, смт. Чорнобай, с. Кобринове, с. Ліпляве, 
с. Білозір’я, с. Веселий кут, с. Косарітам.Черкаси. 
  
Обласні осередки Всеукраїнських фізкультурно-спортивних 
товариств 
В області функціонує чотири обласні осередки Всеукраїнських 
фізкультурно-спортивних товариств: „Україна“, „Спартак“, „Динамо“, 
„Колос“. В своїй практичній роботі фізкультурно-спортивні товариства тісно 
контактують з профспілковими комітетами підприємств і організацій 
з міськими управліннями з фізичної культури і спорту. 
 
 
94 
 
Черкаська обласна організація ФСТ „Динамо“України проводить свою 
роботу, спрямовану на виконання статутних завдань. Організація охоплює 
5 850 працівників правоохоронних органів та рятувальних служб, 
військовослужбовців. 
У 2019 році проведена 65-та Спартакіада ЧОО ФСТ „Динамо“, зі службово-
прикладних та масових видів спорту. Проведено змагання з п’яти видів 
спорту за програмою кубків організації: поліатлон, гирьовий спорт, теніс 
настільний, армреслінг, волейбол пляжний; та п’яти чемпіонатів: футзал, 
перетягування канату, легкоатлетичного кросу, рукопашного бою та 
волейболу. Всього прийняло участь 524 спортсмени, порівняно з 2018 роком 
– 412 спортсменів. 
А також понад 20 спортивно-масових та фізкультурно-оздоровчих 
заходів серед правоохоронців, присвячених професійним та державним 
святам. 
Обласна організація ФСТ «Динамо» України разом із відділом 
ювенальної превенції Головного Управління Національної  поліції в 
Черкаській області проводить спортивно-оздоровчі заходи серед дітей, які 
опинились в конфлікті з законом, та дітей вразливих категорій (діти-сироти, 
діти, позбавлені батьківського піклування та діти, які навчаються в 
спеціальних інтернатах), та залучила дітей міста до безкоштовних  занять в 
спортивних секціях організації з дзюдо та тенісу настільного. 
На виконання Меморандуму про співпрацю між Національною поліцією 
України та фізкультурно-спортивним товариством „Динамо“України у сфері 
організації та проведення фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів для 
дітей, Черкаською обласною організацією „Динамо“України спільно з 
відділом ювенальної превенції ГУНП в Черкаський області проведені обласні 
змагання:настільний теніс (юнаки та дівчата), м. Звенигородка, міні-
футбол  (юнаки та дівчата), м. Черкаси. 
При Черкаській обласній організації ФСТ „Динамо“України працює 
обласна дитячо-юнацька спортивна школа „Динамо“, яка була заснована 
рішенням президії ради Черкаської обласної організації ФСТ 
„Динамо“України. Спортивна школа розпочала діяльність 01 січня 2007 року. 
В обласній ДЮСШ „Динамо“ працюють 5 відділень з олімпійських видів 
спорту (відділення боксу, гімнастики художньої, дзюдо, тхеквондо ВТФ, 
тенісу настільного). За період 2019 року вихованці ОДЮСШ прийняли 
участь у 35 обласних, 12 всеукраїнських та 7 міжнароднихзмаганнях. 
Вихованці спортивної школи взяли участь у міжнародних змаганнях та 
чемпіонатах України з дзюдо, тенісу настільно, боксу, гімнастики художньої 
в особисто-командних чемпіонатах ФСТ «Динамо» України з боксу та 
 
 
95 
 
дзюдо.Загальна кількість дітей, які займаються в ОДЮСШ – 200 осіб, 
навчально-спортивна робота проводиться за навчальними програмами з видів 
спорту, що затверджені Міністерством молоді та спорту України, а також 
навчальними планами. 
У звітному періоді Черкаською обласною організацією ВФСТ «Колос» 
спільно з районними радами, фізкультурно-оздоровчими клубами проведено 
більше 700 фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів. 
ГО „Черкаське обласне фізкультурно-спортивне товариство „Україна“ у 
2019 проведено 5 галузевих Спартакіад серед працюючих та членів їх сімей; 
11 першостей та чемпіонатів з видів спорту серед працюючих та членів та їх 
сімей, 9 першостей та чемпіонатів обласних, міських організацій товариства з 
видів спорту серед дітей та молоді. Всього участь в заходах ГО «ЧО ФСТ 
„Україна“ взяли участь 2 670 учасників. 
Черкаська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства 
„Спартак“ та міські організації товариства у 2019 році спільно з обласними 
галузевими профспілковими організаціями провели 10 обласних галузевих 
Спартакіад та міжгалузеву Спартакіаду профспілок області в яких прийняло 
участь 2 745 осіб. Відповідно до календарного плану проведено 25 змагань 
обласного та міського рівнів з видів спорту в яких прийняло участь 2 004 
особи.  Найбільш масовими заходами були Спартакіади: держслужбовців, 
охорони здоров’я, працівників соціальної сфери та серед депутатів всіх 
рівнів. 
Всього обласна та міські організації товариства за звітний період провели 39 
спортивно-масових заходів та змагань з видів спорту, в яких прийняло участь 
4 612 особи. 
Учотирьох відділеннях обласноїДЮСШ навчається 211 вихованців, 
навчально-тренувальний процес з ними проводять 10 тренерів-викладачів. 
В 2019 році на належному рівні проведені змагання обласної Спартакіади 
серед дітей та підлітків „Юний Спартаківець“.Збірна команда з боксу 
виборола друге загальнокомандне місце. 
Спортивні прес конференції 
За 2019 рік Управлінням у справах сім’ї, молоді та спорту Черкаської 
обласної державної адміністрації проведено 26 прес конференцій, круглих 
столів та нарад. Заходи відбувались за участі перших заступників голови 
Черкаської обласної державної адміністрації громадськості, провідних 
спортсменів, тренерів, директорів ДЮСШ, голів федерацій з видів спорту, 
спортивного активу області. 
 
 
96 
 
У щомісячних прес конференціях обговорювались актуальні питання 
функціонування галузі фізичної культури та спорту, здобутки спортсменів 
Черкащини на міжнародній арені. 
Управлінням проводяться зустрічі з представниками об’єднаних 
територіальних громад, з метою обговорення питань розвитку фізичної 
культури і спорту на рівні громад, стан кадрового і фінансового 
забезпечення, наявні проблеми, визначення відповідних повноважень, 
розвиток та збереження спортивної інфраструктури. 
В області існує практика розподілу коштів з урахуванням пріоритетності 
відповідних видів спорту. Пріоритетними напрямками в 2019 році, є види 
спорту, які за підсумками 2019 року принесли найбільшу кількість залікових 
очок до скарбнички області з неолімпійських видів спорту. 
В естонському місті Нарва відбувся чемпіонат Європи з морських 
багатоборств, в якому черкащанка Фаїна Кошова здобула перемогу в складі 
збірної команди України та стала віце-чемпіонкою в особистому заліку; 
Анастасія Сапсай у місті Мінськ (Республіка Білорусь) здобула „золото“ 
Міжнародного турніру категорії „А“ зі спортивного та бойового самбо. 
У змаганнях брали участь представники двох десятків країн. Загальна 
кількість учасників – три сотні. Анастасія Сапсай посіла перше місце у 
надважкій категорії серед жінок. 
Роман Щербатюк та Іван Ткаченко здобули нагороди чемпіонату  
Світу з кікбоксингу WАКО, у місті Анталії(Туреччина). В Боснії та 
Герцоговині відбувся чемпіонат Світу з кікбоксингу WАКО, Щербатюк 
Роман став срібним призером. 
У складі збірної команди України Черкащани показали високий рівень 
підготовки у Баку (Азербайджан) на чемпіонаті світу з грепплінгу серед 
юніорів, кадетів, школярів, де Гиря Анна завоювала золото чемпіонату світу, 
Стрілець Ярослав, Пустовіт Анастасія та Феоктістова Юля стали срібними 
призерами. 
Срібломолодіжногочемпіонатусвіту з боротьби самбо здобула Владислава 
Торопцеваназмаганнях у Ташкенті (Республіка Узбекистан). 
 
 
97 
 
Андрій Липа та Вадим Петрович здобули “срібло” чемпіонату Світу зі 
спортивного орієнтування, (рогейн, 24 години), який відбувся з 27 по 28 
липня 2019 року в м.Ла-Моліна, Іспанія. 
У м. Нікосія, Республіки Кіпр відбувся 4-й чемпіонат світу з хортингу, в 
якому команда Черкащини здобула 11 золотих та 6 бронзових нагород.
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
