ChSTU repository

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
  
 
 
Спеціальність 
232 Соціальне забезпечення, 
освітній ступінь магістр 
заочна форма навчання, 
II курс, 
група ЗСЗМ-812. 
 
  
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА  РОБОТА МАГІСТРА 
 
 
на тему: Механізм створення ефективної системи державного регулювання 
соціального захисту населення 
 
 
Студентки    Гунько Таїси Сергіївни                 
(підпис) 
 
Науковий керівник  к.е.н., доцент Журба Інна Олександрівна     
(Вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові)    (підпис) 
 
 
 
Робота допущена до захисту в ЕК 
 
Завідувач кафедри соціального забезпечення 
           к.е.н., доцент Журба І.О.       . 
   (вчене звання, прізвище та ініціали)      (підпис) 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2019 р. 
 3 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ  
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
Освітній ступінь магістр 
Спеціальність 232 – Соціальне забезпечення 
 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Завідувач кафедри  
соціального забезпечення 
 
                                                            ________________ к.е.н., доц. Журба І.О. 
 
«_____» ________________20 ___ р. 
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТУ 
                Гунько Таїсі Сергіївні  _______________ 
(прізвище, ім’я, по батькові) 
1. Тема роботи: МЕХАНІЗМ СТВОРЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СИСТЕМИ 
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ 
НАСЕЛЕННЯ 
Керівник роботи  к.е.н., доц.. Журба Інна Олександрівна      
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання) 
затверджені наказом вищого навчального закладу від «31» серпня 2019 р. № 248/01 
2. Строк подання студентом роботи «__» ____ 2019р. 
 
3. Вихідні дані до роботи законодавчі та нормативні дані з питань соціального забезпечення, 
аналітичні та статистичні дані, підручники, посібники, монографії, статті, Інтернет джерела. 
 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити) 
Теоретичні засади соціального захисту населення та роль держави у підтримці вразливих 
категорій населення. Нормативно-правова база соціального захисту населення в Україні. 
Управління системою соціального захисту населення. 
 
5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень, плакатів) 
Наукові підходи до системи соціального захисту населення, Схема соціального захисту 
населення , Вимоги до персоналу офісу управління програмою, Вимоги до регіонального 
персоналу, Вимоги до персоналу місцевого офісу, Вимоги до персоналу регіональних управлінь, 
, Проблемні питання системи соціального захисту населення, План реалізації проекту. 
6. Консультанти розділів кваліфікаційної роботи 
Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата 
Розділ 
консультанта завдання видав завдання прийняв 
1 К.е.н., доц. Журба І.О. 03.10.19 17.10.19. 
2 К.е.н., доц. Журба І.О. 17.10.19 25.10.19 
3 К.е.н., доц. Журба І.О.. 25.11.19 02.12.19 
 
7. Дата видачі завдання «11» вересня 2019 р. 
 
 4 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
№ Строк виконання 
Назва етапів випускної роботи  Примітка  
з/п етапів роботи 
1 Вибір напряму дослідження. Складання 
16.09.2019  
попереднього плану випускної роботи.. 
2 Опрацювання літературних джерел. 
27.09.2019  
Підготовка та групування матеріалів. 
3 Затвердження плану. Підготовка 
03.10.2019  
теоретичного розділу. 
4 Доопрацювання теоретичного розділу. 
Аналіз даних, необхідних для написання 13.10.2019  
аналітичного розділу. 
5 Підготовка аналітичного розділу. 17.10.2019  
6 Доопрацювання аналітичного розділу. 30.10.2019  
7 Підготовка та написання розрахункового 
08.11.2019  
розділу роботи. 
8 Розрахунок пропозицій. 22.11.2019  
9 Доопрацювання розрахункового розділу. 26.11.2019  
10 Підготовка висновків по роботі 28.11.2019  
11 Оформлення випускної роботи 12.12.2019  
 
 
Студентка    __________________  Гунько Т.С. 
          (підпис)                       (прізвище та ініціали) 
Керівник роботи    __________________  Журба І.О  
         (підпис)                       (прізвище та ініціали) 
Секретар ЕК      __________________  _____________ 
(підпис)                       (прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 5 
 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота магістра містить 98 сторінок, 5 рисунків, список 
літератури з 80 найменувань. 
 
НАЗВА МАГІСТЕРСЬКОЇ КВАЛІФІКЦІНОЇ РОБОТИ РОБОТИ 
 
Предметом дослідження є державне регулювання у сфері соціального 
захисту населення, його вплив на розвиток і стан соціального захисту 
населення в Україні. 
 
Об'єктом дослідження є соціальний захисту населення. 
  
Метою  роботи є аналіз організаційно-правових принципів державного 
регулювання  у сфері соціального захисту населення. 
 
Завдання роботи:  
- аналіз теоретичних підходів до дослідження системи соціального 
захисту населення ; 
- визначення сутності, змісту і моделей державного регулювання системи 
соціального захисту населення; 
- аналіз організаційних та правових принципів державного регулювання у 
системі соціального захисту населення; 
- проведення моніторингу сучасного стану системи державного 
регулювання соціального захисту населення; 
- визначення напрямків удосконалення державних механізмів 
регулювання соціального захисту населення. 
  
За результатами дослідження сформульовано, що на сьогодні старі 
методи керівництва відкинуті, однак нові, незважаючи на те, що минув значний 
період від народження держави, не працюють. Звідси і низька ефективність 
роботи всіх гілок влади. В умовах ринку та євроінтеграції визначальне питання, 
яке постає перед Україною – прийняття прозорої та чіткої схеми дій щодо 
ефективного державного регулювання системи соціального захисту. Це має 
супроводжуватися формуванням високої якості життя та підвищення добробуту 
населення через запровадження високих соціальних стандартів і становлення 
здорового соціального клімату в державі. Державна політика повинна відновити 
довіру суспільства до інститутів влади та віру в соціальну справедливість, що 
формується через використання економічно-правових важелів державного 
впливу. 
 
Одержані результати можуть бути використані у будь-яких установах 
соціального захисту населення, органах місцевого самоврядування та на основі 
 
 6 
розроблених пропозицій та рекомендацій можуть здійснювати якісний 
соціальний захист населення.  
 
 
 
Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра – 2020 
Рік захисту роботи – 2020  
 
 
 
                      Підпис студента ____________________ 
                      Дата ______________________________ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 7 
АНОТАЦІЯ 
Гунько Т.С. Механізм створення ефективної системи державного 
регулювання соціального захисту населення - Рукопис. Дослідження на 
здобуття освітнього ступеня «магістр» за спеціальністю 232 “Соціальне 
забезпечення”. - Черкаський державний технологічний університет, 2019. 
Робота присвячена  дослідженню системи державного регулювання 
соціального захисту населення. У першому розділі розглянуто теоретичні 
підходи до дослідження системи соціального захисту населення, а саме 
загальний контекст надання послуг із соціального захисту населення. У 
другому розділі організаційні принципи державного регулювання та загальна 
характеристика правових принципів державного регулювання соціального 
захисту населення України. У третьому розділі здійснено моніторинг сучасного 
стану системи державного регулювання соціального захисту населення в 
Україні на прикладі управління соціального захисту населення Чигиринської 
районної державної адміністрації. Кваліфікаційна робота магістра складається з 
вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 80 
найменувань. Робота містить 5 рисунки.  
Ключові слова: соціальний захист, система соціального захисту, 
державне управління, державне регулювання, державні соціальні гарантії. 
 
ANNOTATION 
Gunko TS  The mechanism of creating an effective system of state regulation 
of social protection of the population - Manuscript.  Research for the Master's Degree 
in the specialty 232 "Social Security".  - Cherkasy State Technological University, 
2019. 
The work is devoted to the research of the system of state regulation of social 
protection of the population.  The first section discusses theoretical approaches to the 
study of the social protection system of the population, namely the general context of 
the provision of social protection services to the population.  In the second section, 
organizational principles of state regulation and general characteristics of legal 
 
 8 
principles of state regulation of social protection of the population of Ukraine.  The 
third section monitors the current state of the system of state regulation of social 
protection of the population in Ukraine on the example of the social protection 
department of the population of the Chyhyryn district state administration.  Master's 
qualification work consists of an introduction, three sections, conclusions, a list of 
used sources of 80 titles.  The work contains 5 drawings. 
Keywords: social defence, system of social defence, state administration, gov
ernment control, state social guarantees. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 9 
ЗМІСТ 
 
ЗМІСТ ............................................................................................................................. 4 
 
ВСТУП ........................................................................................................................... 5 
 
РОЗДІЛ 1 
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО 
ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ............................................................................................. 9 
1.1 Теоретичнi підходи до дослiдження системи соцiального захисту населення 9 
1.2 Cутнiсть, змiст i моделi державного регулювання системи соцiального 
захисту населення........................................................................................................ 23 
Висновки до роздiлу 1 ................................................................................................ 33 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ПРИНЦИПІВ ДЕРЖАВНОГО 
РЕГУЛЮВАННЯ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ 
УКРАЇНИ ..................................................................................................................... 31 
2.1 Органiзаційнi принципи державного регулювання соцiального захисту 
населення України ....................................................................................................... 31 
2.2. Загальна характеристика правових принципiв державного регулювання 
соцiального захисту населення України ................................................................... 39 
Висновки до розділу 2 ................................................................................................ 64 
 
РОЗДІЛ 3 
МЕХАНІЗМ СТВОРЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО 
РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ (на прикладі 
управління соцiального захисту населення Чигиринської районної державної 
адміністрації) ............................................................................................................... 67 
3.1. Монiторинг сучасного стану системи державного регулювання соцiального 
захисту населення в Українi на прикладі управлiння соцiального захисту 
населення Чигиринської районної державної адміністрації................................... 67 
3.2.Удосконалення державних механiзмiв регулювання соцiального захисту 
населення ...................................................................................................................... 77 
Висновки до розділу 3 ................................................................................................ 89 
 
ВИСНОВКИ ................................................................................................................. 92 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ............................................................ 91 
 
 10 
ВСТУП 
 
Актуальність теми. Соцiальний захист населення стає актуальнiшим 
саме тодi, коли суспiльство, країна переживають важкi перiоди, коли рiзко 
загострюються соцiальнi проблеми. Причому їх рiшення залежить, перш за все, 
від можливостей матеріальної (фінансової) бази соціальної роботи, а також від 
суті і змісту державної соціальної політики.  
Система соціального захисту є сферою життєво важливих інтересів 
населення, якісні і кількісні характеристики якої свідчать про рівень 
соціального, економічного, правового і культурного розвитку держави і 
суспільства. Особливості організації національної системи соціального захисту 
багато в чому визначають порядок в країні, ступінь згоди в суспільстві, а також 
стійкість і динаміка економічного і соціального розвитку. Це обумовлює 
актуальність обраної проблеми.  
Соціальний захист населення України – це багатогранна система 
взаємопов’язаних з усіма законодавчими і виконавчими рішеннями різних 
рівнів економічних, правових і соціальних гарантій реалізації найважливіших 
соціальних прав кожного члена нашого суспільства незалежно від його місця 
проживання, працездатності, статі, віку. У широкому розумінні соціальний 
захист – це система організаційних, правових та економічних заходів щодо 
забезпечення основних соціальних прав громадянина в Україні. Структурно 
соціальний захист має такі складові: а) державний соціальний захист – загальна 
система соціального захисту (загальнообов’язкове державне страхування та 
державна соціальна допомога); б) спеціальний соціальний захист; в) 
додатковий соціальний захист і недержавне соціальне забезпечення ( 
недержавне пенсійне забезпечення та недержавні соціальні послуги). 
Теоретико-методологічні засади державного управління у сфері 
соціального захисту, його механізми, шляхи вирішення ключових питань 
реалізації соціальної політики досліджували українські вчені: В. Бакуменко, 
М.Білинська, Н. Борецька, Н. Власенко, О. Власюк, І. Гни Біденко, В. 
 
 11 
Гошовська, О. Дікова-Фаворська, І.Калачова, А. Колота, М. Кравченко, І. 
Курило, О. Лебединська, Е. Лібанова, В. Мамонова, О. Новікова, О. Палій, О. 
Піщуліна, А. Попок, Ю. Саєнко, В. Скуратівський, В. Трощинський, А. 
Халецька, І. Хожило та ін. 
Також було використано ряд державних документів, що регламентують 
діяльність державної служби в Україні у сфері соціального захисту населення: 
Закони України «Про державну службу», «Про місцеві державні адміністрації», 
«Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про основні засади 
соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку», «Про 
пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне 
страхування», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали 
внаслідок Чорнобильської катастрофи»та ін. 
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз 
організаційно-правових принципів державного регулювання  у сфері 
соціального захисту населення. 
Для цього були поставленні наступні завдання: 
- аналіз теоретичних підходів до дослідження системи соціального 
захисту населення ; 
- визначення сутності, змісту і моделей державного регулювання системи 
соціального захисту населення; 
- аналіз організаційних та правових принципів державного регулювання у 
системі соціального захисту населення; 
- проведення моніторингу сучасного стану системи державного 
регулювання соціального захисту населення; 
- визначення напрямків удосконалення державних механізмів 
регулювання соціального захисту населення. 
Об’єктом дослідження є соціальний захисту населення. 
Предметом дослідження державне регулювання у сфері соціального 
захисту населення, його вплив на розвиток і стан соціального захисту 
населення в Україні. 
 
 12 
Під час проведення дослідження застосовувались такі наукові методи 
дослідження: аналіз та синтез, індукція та дедукція, порівняння та 
узагальнення. 
Наукова новизна дослідження. Потрібно вказати, що необхідність 
розгляду даного питання викликана: 
- необхідністю прискорення реформ, розробки нових методів, механізмів і 
технологій у державному управлінні, які сприяли б максимальному 
задоволенню потреб  населення країни; 
- необхідністю уточнення на законодавчому та правовому рівнях форм, 
рівнів і механізмів реалізації соціальних гарантій, що забезпечуються 
державою;  
- необхідністю у формуванні єдиної інформаційної бази системи 
соціального захисту населення, що дозволить розробити і впровадити методики 
оцінки ефективності функціонування системи соціального захисту і зробити 
оцінку експериментальних проектів і нововведень. 
Практичне значення одержаних результатів. На сьогодні старі методи 
керівництва відкинуті, однак нові, незважаючи на те, що минув значний період 
від народження держави, не працюють. Звідси і низька ефективність роботи 
всіх гілок влади. В умовах ринку та євроінтеграції визначальне питання, яке 
постає перед Україною – прийняття прозорої та чіткої схеми дій щодо 
ефективного державного регулювання системи соціального захисту. Це має 
супроводжуватися формуванням високої якості життя та підвищення добробуту 
населення через запровадження високих соціальних стандартів і становлення 
здорового соціального клімату в державі. Державна політика повинна відновити 
довіру суспільства до інститутів влади та віру в соціальну справедливість, що 
формується через використання економічно-правових важелів державного 
впливу. 
Структура роботи.  Магістерська робота складається з 3 розділів та 6 
підрозділів, які в цілісній послідовності розкривають вибрану тему.  Повний 
 
 13 
обсяг роботи становить 98 сторінок. Список використаних джерел складається з 
80 найменувань. 
 
 
 
 14 
РОЗДІЛ 1 
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ 
СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ 
 
1.1 Теоретичні підходи до дослідження системи соціального захисту 
населення 
Система соціального захисту населення останніми роками все більш 
виразно виділяється як самостійний і надзвичайно важливий напрям реалізації 
державної соціальної політики, що має свою ідеологію, чітко виражену 
вертикальну структуру і систему управління, форми і технології реалізації, 
правову, фінансову, кадрову, науково-методичну, матеріально-технічну і 
інформаційно-аналітичну основи.  
Категорія «соціальний захист», як і переважна більшість понять 
соціально-гуманітарного профілю, трактується в науці вельми різноманітно. 
Пропоновані вченими визначення відрізняються і змістом, і широтою (багато 
авторів спочатку формулюють поняття в двох значеннях слова  широкому і 
вузькому).  
Одні дослідники намагаються показати, кого він захищає, другі хто 
захищає, треті як захищає, четверті за яких обставин захищає, п’яті з якою 
метою захищає і т.д. При цьому дуже небагато намагаються відповісти на 
питання «Від чого захищає?», хоч сама логіка аналізованого терміну вимагає 
відповіді в першу чергу саме на це питання. Головним чином соціальний захист 
спрямований захищати від безробіття та від соціальних ризиків. 
В Енциклопедії державного управління наводиться наступне визначення: 
соціальний захист  це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, 
спрямованих на забезпечення добробуту кожного члена суспільства в 
конкретних економічних умовах [3, с.270]. На сьогодні категорію «соціальний 
захист» закріплено в Конституції України. Вона містить у собі право на 
забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати 
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, 
 
 15 
по старості та в інших випадках. Це право гарантується загальнообов’язковим 
державним соціальним страхуванням, яке здійснюється за рахунок страхових 
внесків громадян, підприємств, установ і організацій, бюджетних та інших 
джерел соціального забезпечення, а також створенням мережі державних, 
комунальних (муніципальних), приватних закладів для догляду за 
непрацездатними громадянами [2]. 
Предметом категорії «соціальний захист» є соціально-економічні 
відносини, сутнісні зв’язки і інтереси соціальних суб’єктів (працівників і 
працедавців), громадських організацій і держави з приводу захисту працівників 
і членів їх сімей від чинників, що знижують якість життя, перш за все 
трудового, і соціальний статус сім’ї працівника. Найчастіше при визначенні 
соціального захисту у вітчизняній літературі дослідники спираються на такі 
категорії, як заходи, дії, заходи, зокрема їх комплекси, системи, іноді 
підкреслюючи, що вони є державними. Найчастіше в наукових публікаціях, у 
нормативній літературі соціальний захист ототожнюється з матеріальною 
допомогою, милосердям переважно у відношенні якнайменше соціально 
захищених і вразливих верств населення.. 
При цьому випускаємо з уваги, що соціальний захист може бути 
ефективним тільки в тому випадку, якщо він забезпечує не тільки матеріальний 
добробут, але й економічну самостійність, соціальний статус особистості, 
здоров’я і душевний комфорт. Отже, соціальний захист незрівнянно ширший 
від матеріальної допомоги, яка є тільки однією з форм соціального захисту. 
Аналіз різних підходів до розуміння категорії «соціальний захист» 
населення дозволяє зробити висновок про те, що трактується вона по  різному, 
а саме: 
1) підтримка індивіда в бідності (класичний підхід); 
2) вирішення протиріч між багатством і бідністю, яке полягає в 
перерозподілі національного доходу від багатих до бідних верств населення 
(некласичний підхід); 
 
 16 
3) соціальне маневрування доходами шляхом підрівнювання доходів 
людини впродовж усього її життя (кейнсіанський підхід); 
4) вирішення протиріч між можливостями ринку і потребами населення; 
5) вирішення протиріч між ефективністю суспільного виробництва і 
соціальною справедливістю (інституційний підхід); 
6) поєднання державно-стандартизованих (законодавчо закріплених і 
регламентованих) соціальних гарантій по забезпеченню соціального 
самозахисту; 
7) розробка державою механізмів локалізації негативних тенденцій, що 
перешкоджають функціонуванню системи організації соціального захисту 
населення (податкових, правових, інформаційних, адміністративних, соціально-
політичних); 
8) сприяння органів місцевого самоврядування суспільним організаціям у 
розробці і реалізації соціальних програм. 
Таким чином, соціальний захист населення охоплює практично все 
населення країни, але по відношенню до різних категорій населення можуть 
бути використані різні форми і механізми соціального захисту. Із цих позицій 
соціальний захист служить інструментом вирішення протиріч між 
ефективністю суспільного виробництва і соціальною справедливістю. Отже, всі 
автори, незважаючи на очевидні відмінності в підходах до визначення категорії 
«соціальний захист», єдині в тому, що необхідно при її організації 
орієнтуватися на перелік критеріїв, що стосуються всіх груп населення без 
будь-яких обмежень [4, 5, 7]. 
Узагальнюючи теоретико-методологічні підходи до категорії «соціальний 
захист» ми можемо визначити її як комплексну систему соціально-економічних 
відносин, що є складовою частиною соціально-економічної політики держави, 
націленої на підтримку матеріальної і духовної основи життєдіяльності 
громадян. Соціальний захист виражає відносини між економічними суб’єктами 
з приводу ліквідації бідності в суспільстві, поліпшення умов життя і розвитку 
 
 17 
особистості; є механізмом вирішення протиріч між економічною ефективністю 
і соціальною справедливістю [4, 5, 7]. 
Важливе методологічне значення для аналізу сутності соціального 
захисту населення має виділення суб’єктів її відносин і об’єктів, з приводу яких 
складаються відносини соціального захисту. 
Під об’єктом соціального захисту слід розуміти різні суспільні, 
професійні, територіальні, соціальні групи людей в межах конкретних 
організацій або систем (освіти, охорони здоров’я, культури, праці, спортивно-
оздоровчих комплексів) або групи людей, об’єднувані відповідно до свого 
соціального становища в суспільстві, а також все суспільство в цілому і 
кожного окремого його індивіда. 
Суб’єктами відносин соціального захисту, на нашу думку, виступають: 
держава як виразник суспільних інтересів у сфері соціального захисту; 
працедавці (окремі підприємства, підприємці; індивіди, які можуть здійснювати 
різні заходи щодо самозахисту в певних умовах); різні громадські об’єднання і 
організації (наприклад, спілка підприємців, професійні спілки, товариства 
сліпих і т.д.). Основні завдання соціального захисту: забезпечення максимально 
можливої стабільності в соціально-економічному стані людей; захист від 
чинників, що знижують життєвий рівень; створення умов, що дозволяють 
громадянам отримати робоче місце; формування сприятливих умов праці для 
найнятих робітників; захист їх від негативних впливів виробництва; надання 
матеріальної допомоги тим, кому через об’єктивні обставини вона необхідна. 
Система соціального захисту працівників включає широкий спектр 
компонентів і сегментів (елементів, форм, механізмів, систем і інститутів): 
 окремі нормативно-правові елементи, які не втілюються в якійсь 
організації, а функціонують або самі по собі, або в комбінації з іншими 
елементами. Наприклад, законодавчі норми трудового і соціального права 
(кодекс законів про працю, закони про пенсійне забезпечення і охорону 
здоров’я), які мають характер прямої дії: прийом і звільнення працівників, 
режими робочого часу, оплата наднормових і нічних робіт, захист праці жінок і 
 
 18 
підлітків, регулювання розмірів пенсій і допомог, а також норм медичної 
допомоги; 
 механізми соціального захисту, які включають окремі комбінації 
економічних, соціальних, правових і організаційних підсистем, спрямованих на 
забезпечення певних функцій і видів (сегментів) захисту (захист доходів 
працівників, охорону і медицину праці і т.д.), а також інструменти досягнення 
згоди між соціальними суб’єктами  тарифні угоди, колективні договори і 
трудові контракти; 
 інститути соціального захисту, що є організаційно-правовими 
структурами, призначеними виконувати цільові функції захисту відповідно до 
чітко визначеного юридичного статусу і економічних можливостей 
(обов’язкового і добровільного соціального страхування, соціальної допомоги, 
державного соціального забезпечення).  
Державні соціальні гарантії, які містять мінімальні соціальні стандарти в 
системі соціального захисту, виступають як її елементи (норми прямої дії) і 
одночасно  як інструменти і механізми довготривалої дії держави в даній сфері. 
Вони служать еталоном і цільовою настановою для обґрунтування коротко і 
довгострокового прогнозування соціальних процесів, визначення цілей і 
напрямів (пріоритетів) соціальної політики, застосовуються у вигляді критеріїв 
оцінки фактичного стану соціальної сфери, ефективності заходів у сфері 
передових соціальних технологій. Така багатофункціональна роль пояснюється 
їх природою. Державні соціальні гарантії  це зобов’язання держави, встановлені 
законом і спрямовані на реалізацію конституційних прав громадян. Основою 
державних соціальних гарантій виступають державні мінімальні соціальні 
стандарти, які є науково обґрунтованими показниками рівня забезпеченості і 
споживання найважливіших життєвих благ і послуг соціально-демографічних 
груп населення і регіонів країни.  
Дана система містить наступні компоненти: 
 соціальні норми і нормативи у сфері доходів населення 
(прожитковий мінімум, доходи у вигляді мінімального розміру оплати праці і 
 
 19 
пенсій; мінімальні розміри допомог у системі обов’язкового соціального 
страхування); 
 стандарти і норми, вимоги якості і технологій надання соціальних 
послуг (гарантований обсяг діагностичних, лікувальних і профілактичних 
процедур при наданні медичної допомоги і лікування); 
 механізми застосування і фінансового забезпечення реалізації 
стандартів; організаційна структура управління (наукове, проектне і 
статистичне забезпечення розробки і реалізації стандартів), яка містить органи 
виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. 
Система державних мінімальних соціальних стандартів стає одним з 
механізмів соціального захисту в бюджетному регулюванні і реалізації 
державної соціальної політики. 
Таким чином, ми вважаємо, що система соціального захисту, що 
формується і функціонує в суспільстві, яке трансформується, націлена на: 
1) пріоритетність проблем соціальної захищеності населення, збільшення 
ролі особистого трудового внеску в задоволення людських потреб населення і, 
отже, ліквідацію утриманства; 
2) формування нового механізму обґрунтування і реалізації соціальної 
політики, який припускає поетапний перехід від державного патерналізму до 
соціального партнерства. 
Необхідно виділити інституційну структуру соціального захисту, в якій, 
на наш погляд, можна виділити два види інститутів. З одного боку, соціально-
організаційні інститути, з іншого  соціально-нормативні. 
З позицій інституційного підходу до вирішення питання про суб’єкти 
соціального захисту найважливішим і найпотужнішим соціально-
організаційним інститутом можна вважати державу, яка в свою чергу, є 
складною інституційною системою і складається з безлічі різних інститутів. 
Крім того, до соціально-організаційних інститутів соціального захисту 
слід віднести: страхові компанії, різні спеціалізовані фонди; добродійні 
 
 20 
організації; громадські, політичні організації, що здійснюють соціальний захист 
певних соціальних груп і верств населення (наприклад, професійні спілки). 
Разом із соціально-організаційними інститутами в суспільстві є безліч 
нормативних систем, які не втілюються в якій-небудь організації. Але оскільки 
вони виступають засобами організації спільної діяльності людей, визначають їх 
роль і статус, то вони теж є соціальними інститутами. До них відносять: норми і 
закони в частини соціального захисту, цінності, традиції, звичаї, на основі яких 
функціонують і регулюються відносини соціального захисту. Таким чином, 
державу і громадські об’єднання, з одного боку, можна розглядати, як окремих 
суб’єктів соціального захисту, а з іншого боку  як інституційні структури в 
системі суб’єктів соціального захисту. 
Об’єктом соціального захисту, що розуміється в широкому значенні,  є 
населення країни. Конкретні властивості і якості даного об’єкта, які підлягають 
соціальному захисту: 
 життя людини, зокрема його тривалість, здоров’я (як природжене, так і 
набуте); 
 якісні аспекти робочої сили, перш за все фізіологічні; 
 індивідуальні властивості особи, такі як прагнення до успіху, бажання 
самореалізації і самовираження, підвищення рівня освіти, оволодіння новими 
навичками і професіями і т.д.; 
 особистий добробут, як джерело самореалізації і самовираження; 
 суспільний добробут, як база для нормального розвитку суспільства в 
цілому і індивіда зокрема; 
 властивості трудових ресурсів: здатність виконувати певні види робіт, 
продуктивність праці, ініціативність та інші.  
Людина може розглядатися, з одного боку, як об’єкт захисту, а з іншого – 
як її суб’єкт. Визначається це її роллю в процесі соціального захисту. Якщо 
вона виступає в ролі пасивного одержувача захисту, то вона об’єкт. Якщо ж 
людиною докладаються певні зусилля по самозахисту від негативних впливів 
ринку, вона є суб’єктом соціального захисту. Існує і проблема визначення 
 
 21 
об’єктів соціального захисту. Початковим тут є розуміння того, що при 
визначенні критеріїв виділення першочергових об’єктів соціального захисту 
слід виходити з припущення того, що кожний з них відображає вплив якого-
небудь чинника або групи чинників, що впливають негативно на умови 
життєдіяльності певної категорії населення і переводять її тим самим у розряд 
соціально незахищених або соціально неблагополучних, які потребують 
соціального захисту з боку суспільства в цілому. Базовими критеріями 
виступають, з одного боку, розмір середньомісячного доходу на одного члена 
сім’ї і його співвідношення із законодавчо встановленим мінімальним 
нормативним значенням, а з іншого боку  джерело коштів для існування (або 
критерій працездатності).  
У сукупності вони дозволяють виділити групи населення, які потребують 
соціального захисту, виходячи з ознаки малозабезпеченості (наприклад, 
багатодітні сім’ї, мало-імущі пенсіонери, інваліди і т.д.) [6]. Разом з тим, 
важливо врахувати регіональні прояви названих критеріїв, перш за все в плані 
впливу чинників соціального неблагополуччя і соціальної незахищеності на 
умови життєдіяльності населення. Врахувавши методологічні підходи 
вітчизняних науковців, дослідників, практиків щодо визначення сутності 
категорій «державне управління» та «соціальний захист», можна визначити 
«державне управління у сфері соціального захисту» як цілеспрямовану 
організаційно-координуючу діяльність держави щодо розробки та 
впровадження актів законодавства, формування та застосування відповідних 
механізмів управління, спрямованих на їх виконання, які забезпечують 
раціональне та ефективне використання наявних ресурсів держави з метою 
реалізації державної політики соціального захисту [1]. 
Взаємодія між центральними органами, соціальними фондами і медичним 
страхуванням у сфері зайнятості, підтримка рівня життя і соціального захисту 
здійснюється за допомогою різних механізмів, головними з яких є: 
1) Податковий механізм  надання податкових пільг і пільг по виплатах до 
соціальних фондів деяких видів діяльності на території територіальних 
 
 22 
утворень. У сфері зайнятості цей механізм використовується для збереження 
існуючих (економічно доцільних) і створення нових робочих місць, залучення в 
трудову діяльність найбільш соціально вразливих категорій населення, 
стимулювання професійного навчання і перенавчання (особливо безробітних 
або тих, хто знаходиться під загрозою звільнення). У сфері регулювання рівня 
життя і соціального захисту  для стимулювання добродійності. 
2) Кредитний механізм  надання кредитів (зокрема пільгових) з бюджетів 
і соціальних фондів на здійснення всіх цих видів діяльності на території 
територіальних утворень. 
3) Бюджетний механізм  пряме фінансування програм сприяння 
зайнятості і соціального захисту населення територіальних утворень (особливо, 
кризових) з бюджетів і позабюджетних фондів і надання ним субсидій, 
субвенцій і дотацій. 
4) Механізм держзамовлення розміщення на підприємствах 
територіальних утворень (в першу чергу кризових) замовлень, оплачуваних з 
державного бюджету. 
5) Адміністративний механізм – забезпечення зайнятості і соціального 
захисту за допомогою різного роду заборонних, дозвільних, обмежувальних і 
інших заходів. 
6) Організаційний механізм  створення при центральних органах влади 
спеціальних організаційних структур для реалізації державної і регіональної 
соціальної політики (прикладом можуть служити координаційні комітети 
сприяння зайнятості населення). 
7) Правовий механізм  розробка і ухвалення нормативних актів, що 
регламентують діяльність різних суб’єктів управління в сферах зайнятості, 
формування рівня життя і соціального захисту населення. 
8) Програмний механізм  включення різних територіальних утворень (в 
першу чергу кризових) у державні і регіональні програми, що сприяють 
підвищенню зайнятості, рівня життя і соціальному захисту населення. 
 
 23 
1.2 Cутність, зміст і моделі державного регулювання системи 
соціального захисту населення 
На сучасному етапі розвитку суспільства пріоритетним напрямом у 
формуванні соціальної політики держави є соціальний захист. Початок його 
розвитку сягає особистої доброчинності, якою характеризувалося людське 
суспільство, починаючи з доісторичних часів. Вияв доброчинності, з одного 
боку, був виразом природного співчуття й підтримкою особистого авторитету, 
а з іншого – адекватною відповіддю на суспільні потреби. З перших кроків 
цивілізації, коли родина, домогосподарство були основним виробничим 
осередком у суспільстві, цілком логічним було покладення турботи про 
непрацездатних на інших членів сім’ї, а в разі скрутного становища цілої 
родини або самотньої людини - на громаду. Захист нужденних здійснювався у 
формі індивідуальної та громадської благодійності в тих випадках, коли 
йшлося про виживання окремої людини чи цілої родини. 
Незважаючи на те, що соціальний захист у тій чи іншій формі завжди був 
притаманний суспільству, в Україні це поняття почало широко вживатись лише 
на етапі переходу до ринку і як його атрибут. Однак наразі на законодавчому 
рівні не визначено поняття “соціальний захист”. У науковій літературі його 
формулюють також по-різному, що зумовлює неузгодженість понятійного 
апарату і, врешті-решт, негативно впливає на ефективність управління цією 
сферою.  
Трактування соціального захисту, що існують, відрізняються за змістом 
та широтою. Найчастіше, визначаючи соціальний захист, науковці спираються 
на такі терміни: міри, дії, заходи, у тому числі їхні комплекси, системи [10]. 
Багато науковців описують соціальний захист через соціальні, економічні, 
правові та інші гарантії [1; 12]. Деякі дослідники пішли шляхом об’єднання 
кількох відправних термінів: система пріоритетів і механізмів; система заходів 
й установ; гарантії, засоби й заходи; система соціальних відносин, охоронних 
заходів і правових гарантій; гарантії та інститути тощо [2; 3; 8]. 
Досить часто в науковій літературі та практиці соціальний захист 
 
 24 
ототожнюється із соціальним забезпеченням, що, на нашу думку, є 
неправомірним. Вважаємо, що соціальний захист є більш широким поняттям, 
оскільки, крім соціального забезпечення, включає в себе й соціальне 
страхування та систему соціальних гарантій. 
Підтвердженням цього є доволі лаконічне і повне визначення соціального 
захисту В. Скуратівським, О. Палій та Е. Лібановою, які підкреслюють, що 
“соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних 
заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в 
конкретних економічних умовах” [11, с. 104]. 
Більш деталізованим є підхід, коли під соціальним захистом розуміють 
дві взаємопов’язані складові.  
По-перше, соціальний захист – це сукупність соціальних і юридичних 
гарантій, метою яких є забезпечення державою для кожного члена суспільства 
реалізації його основних соціально-економічних прав, передусім права на 
рівень життя, необхідний для нормального відтворення та розвитку 
особистості.  
І, по-друге, це ефективні засоби, що дають змогу впровадити необхідний 
рівень солідарності між особами, які отримують доходи, та тими, які їх не 
мають – через свій вік, стан здоров’я та неможливість знайти роботу [9, с. 184]. 
Соціальний захист являє собою, з одного боку, функціональну систему, 
тобто систему напрямків, по яких вона здійснюється, а з іншого боку – 
інституціональну, тобто систему інститутів, що її забезпечують (державу, суд, 
профспілки й інші громадські організації). 
Соціальний захист населення як система, що діє в ринкових умовах, є 
комплексом нормативних актів, форм, методів і дій, що мають забезпечити: 
обґрунтований та періодично оновлюваний розрахунок і затвердження 
прожиткового мінімуму, який, відповідно до чинного законодавства України, є 
основою для встановлення мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії 
за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, 
допомоги з безробіття, а також стипендій та інших соціальних виплат; 
 
 25 
реалізацію прав кожного громадянина на працю та своєчасну і не нижчу 
прожиткового мінімуму винагороду за неї, а також на безпечні умови та 
відпочинок; диференційний підхід до різних соціально-демографічних верств 
населення залежно від ступеня їхньої економічної самостійності, 
працездатності та можливості отримання доходів; надання різних форм 
допомоги безробітним; розробку і законодавче врегулювання комплексу 
заходів, що представляють у всій повноті систему соціального захисту 
населення (працюючих, непрацюючих у працездатному стані, непрацездатних, 
пенсіонерів, інвалідів, підростаючого покоління, багатодітних матерів, неповні 
та малозабезпечені сім’ї) та ін. 
Виходячи з цього кінцевою метою соціального захисту населення є 
надання кожному члену суспільства, незалежно від соціального походження, 
національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися та 
реалізовувати свої здібності. Інша мета – підтримання стабільності в 
суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у 
зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю. 
У ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний 
захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або 
тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з 
незалежних від них обставин, на старість та в інших випадках, передбачених 
законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним 
страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і 
організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; 
створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду 
за непрацездатними. При цьому пенсії та інші види соціальних виплат та 
допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень 
життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. 
Щоб забезпечити такий захист, держава в особі органів влади, 
насамперед, повинна здійснювати ефективне управління в усіх сферах 
суспільного життя, у тому числі забезпечити належне формування та 
 
 26 
реалізацію державної соціальної політики. Класифікуючи її за видами, 
виділяємо як окремий напрям державну політику у сфері соціального захисту 
населення [7, с. 17]. 
Слід зазначити, що “своєрідною формою державної політики і як засіб її 
практичного втілення в життя виступає державне управління” [4, с. 30]. Як 
стверджує В. Бакуменко, державне управління - це діяльність держави (органів 
державної влади), спрямована на створення умов якнайповнішої реалізації 
функцій держави, дотримання основних прав і свобод громадян, узгодження 
різноманітних груп інтересів у суспільстві та між державою й суспільством, 
забезпечення суспільного розвитку відповідними ресурсами [6, с. 150]. 
Варто наголосити і на специфіці державного управління як виді 
управління. Вона полягає в тому, що таке управління у своєму здійсненні 
спирається на владу - організовану силу суспільства, здатну до примусу; 
поширює свій вплив на все суспільство, піддаючи управлінській дії його 
найважливіші явища, процеси та взаємозв’язки, діє системно, поєднуючи 
функціонування таких структур, як державний апарат управління й публічні 
прояви суспільства [5]. 
Досліджуючи управлінські аспекти соціального захисту населення, ми не 
можемо не звернути увагу на його напрями, на основі єдності яких, на думку 
Ю. Юрченка, слід будувати управління вищезгаданою сферою. До таких 
напрямків автор відносить: соціальну допомогу, що гарантує громадянам, які 
опинилися за межею бідності та неспроможні з різних причин забезпечити собі 
життєвий мінімум, можливість психофізичного виживання у кризових 
соціально-економічних умовах; соціальне забезпечення, що гарантує певний 
рівень добробуту людини (відшкодування втрати регулярного прибутку, 
компенсація додаткових витрат у зв’язку з інфляційними процесами, 
запобігання причинам, що призводять до втрати регулярного прибутку, - 
унаслідок припинення виробництва тощо) та соціальні послуги, що 
забезпечують певний рівень трудової активності, участі у громадському житті 
(програми професійної перекваліфікації, створення додаткових робочих місць 
 
 27 
та ін.) [14, с. 7-8]. 
С. Юрій, М. Шаварина та Н. Шаманська дають таке визначення: “... 
соціальне забезпечення - це надання певним категоріям громадян соціальних 
виплат за рахунок коштів бюджетів”. При цьому вони вважають, що соціальні 
виплати малозабезпеченим сім’ям, сім’ям з дітьми, жертвам війни чи 
політичних репресій за умови трансформаційних перетворень економіки є 
необхідними та доцільними, але вони залежать як від економічної політики 
Уряду, стану державного бюджету, так і від механізму надання таких виплат 
[13, с. 15]. Однак дане визначення не враховує такої складової, як соціальні 
послуги. 
Вважаємо, що до складових соціального забезпечення слід включати 
пенсійне забезпечення, соціальні допомоги та соціальні послуги. 
Уперше поняття “соціальне забезпечення” було застосовано ще в 1935 р. 
(спочатку в законодавстві США, а потім Міжнародною організацією праці), і 
ще з радянських часів низка науковців-економістів у поняття соціального 
забезпечення включають і страхування, і забезпечення, і допомогу. 
На нашу думку, соціальне страхування доцільно виділяти як окрему 
складову соціального захисту, оскільки воно виходить на межі системи 
соціального забезпечення, вирішуючи завдання, пов’язані зі збереженням та 
відновленням здоров’я, профілактикою професійної захворюваності й 
виробничого травматизму, запобіганням безробіттю. Соціальне страхування 
базується на понятті соціального ризику. Отже, соціальне страхування, крім 
розподільчої, контрольної, відновлювальної, стимулювальної, виконує ще і 
відновно-компесаційну та охоронно-запобіжну функції. 
Ще одна складова соціального захисту населення, яка в зазначеному 
контексті не так часто згадується в наукових публікаціях, – державні гарантії 
щодо забезпечення соціальних прав (на достатній життєвий рівень для себе і 
своєї сім’ї; працю і своєчасну та гідну винагороду за неї; безпечні умови праці 
та відпочинку; соціальний захист; житло; охорону здоров’я, медичну допомогу 
та медичне страхування; освіту та права мігрантів).  
 
 28 
Враховуючи це, вважаємо, що державне управління соціальним захистом 
населення слід здійснювати за такими напрямами: соціальне забезпечення; 
соціальне страхування та державні гарантії щодо забезпечення соціальних прав 
(рис.1.1). 
 
 
 
Рис. 1.1. Напрями здійснення державного управління у сфері соціального 
захисту населення 
 
Державне управління у сфері соціального захисту населення 
здійснюється державними органами влади, які, виконуючи відповідні 
управлінські функції у зазначеній сфері, створюють необхідні передумови для 
 
 29 
розвитку виробництва, науки, освіти, культури, у цілому всіх галузей 
людського розвитку, у тому числі й досягнення економічних успіхів. 
Отже, під державним управлінням сферою соціального захисту 
пропонуємо розуміти діяльність держави, що характеризується сукупністю 
організаційно-правових, економічних та інших відповідних заходів щодо 
забезпечення соціальних прав і гарантій кожного члена суспільства та що 
ґрунтується на конституційному принципі соціальної держави. 
Вважаємо, що особливу роль в управлінні системою соціального захисту 
населення відіграє його фінансове забезпечення. Аналізуючи видатки на 
соціальний захист відзначимо їхнє постійне зростання, що є одним із головних 
інструментів поліпшення рівня матеріального становища населення. Водночас, 
використання цього соціально-економічного інструмента має бути вкрай 
виваженим, прогнозованим і науково обґрунтованим, оскільки щорічне 
збільшення зазначених видатків за рахунок зменшення інвестицій в економіку 
країни призведе до зниження макропоказників соціально-економічного 
розвитку держави. 
В умовах обмеженості фінансових ресурсів вважаємо за необхідне 
змінити роль і функції держави у сфері соціального захисту. Ми не заперечуємо 
того, що держава повинна надавати певну допомогу громадянам та їхнім 
родинам, якщо вони не можуть власними зусиллями з різних причин (хвороба, 
інвалідність, похилий вік тощо) підтримувати необхідний мінімальний 
життєвий рівень. Однак держава, у першу чергу, повинна створити такі умови 
для своїх громадян, за яких кожен зміг би забезпечити достойний рівень життя 
не тільки для себе, але й для своєї сім’ї. Це дозволить суттєво зменшити 
видатки на різного роду допомоги, а також посилити мотивацію працездатного 
населення щодо одержання гідної заробітної плати. У цьому випадку 
управління у сфері соціального захисту буде тісно переплетене з державною 
політикою зайнятості та охорони праці, яка також є одним із видів державної 
соціальної політики та включає політику: регулювання ринку праці й 
забезпечення ефективної зайнятості населення; організації та нормування 
 
 30 
праці; створення безпечних умов праці; забезпечення справедливого вирішення 
виробничих колективних спорів і трудових конфліктів. 
Розглядаючи теоретико-управлінські аспекти соціального захисту 
населення, можна зробити висновок, що управління в цій сфері є цілісною 
системою в рамках формування й реалізації державної соціальної політики, яке 
функціонує в тісній взаємодії з іншими її видами. 
Державне управління соціальним захистом населення визначаємо як 
діяльність держави, що характеризується сукупністю організаційно-правових, 
економічних та інших відповідних заходів із забезпечення соціальних прав і 
гарантій кожного члена суспільства та грунтується на конституційному 
принципі соціальної держави. 
Враховуючи складові соціального захисту, управління цією сферою 
доцільно здійснювати за такими напрямками: соціальне забезпечення, 
соціальне страхування та державні соціальні стандарти, гарантії та нормативи. 
Виходячи зі змісту та напрямів державного управління соціальним 
захистом в Україні, який визначається організаційно-правовим регулюванням 
та фінансовим забезпеченням цієї сфери, виділимо його основні завдання, що 
сприятимуть удосконаленню соціального захисту населення:  
 децентралізація управління соціальним захистом населення; 
розробка й здійснення заходів щодо посилення мотивації до праці;  
 формування дієздатної системи соціального страхування; 
впорядкування соціального законодавства, введення єдиної допомоги адресної 
спрямованості; 
 модернізація системи пенсійного забезпечення, що дасть змогу 
забезпечити справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового 
внеску працівника;  
 формування соціальних програм з урахуванням розробленого 
стратегічного курсу розвитку держави;  
 розвиток мережі недержавних організацій за рахунок залучення 
коштів приватного капіталу, коштів населення та ін.;  
 
 31 
 підвищення рівня соціальних інститутів, у першу чергу за 
допомогою інформаційної політики, спрямованої на роз’яснювання мети, 
діяльності та заходів, які проводяться.  
Розроблення заходів щодо визначених вище завдань розглядаємо як 
перспективи подальших досліджень у цьому напрямку. 
Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в 
адміністративно-командній економіці – превалювання ідеї вторинності 
соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий контроль державою соціальних 
відносин; зрівняльний принцип розподілу (егалітаризм), низький рівень 
доходів; визнання зарплати, отриманої на державних підприємствах, їх 
основним джерелом; заохочення колективних форм споживання, у тому числі в 
“натуральному вираженні” (надання безоплатного житла, відпочинку, 
соціальних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим трансфертам; 
незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні. 
Американська модель соціальної політики – найбільш лібералізований 
варіант, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від 
вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім 
соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість 
життя основної частини населення. 
Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) – 
найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на 
задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно 
високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), 
акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням 
ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною 
упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, 
жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, 
що забезпечується в основному за державні кошти. Тут соціальна політика 
тісно пов’язана з державним регулюванням економіки, яке має чітко виражену 
 
 32 
соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета 
економічної діяльності держави. 
Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується значними 
обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), 
створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення 
коштів держави та підприємців. 
Японська модель соціальної політики передбачає проведення політики 
вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система 
довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології 
колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними 
суб’єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виокремлення питань 
підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів. 
Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як 
проміжна між лібералізованою американською і соціально орієнованими 
шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для 
першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте 
нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл 
ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, цій моделі притаманний 
приблизно однаковий розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою 
та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці. 
Модель соціальної політики Української держави має представляти 
собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в 
умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для 
самореалізації і самозабезпечення економічних суб’єктів. Друга складова 
передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення. 
 
 
 
 
 
 
 33 
Висновки до розділу 1 
Підсумовуючи наведене вище пропонуємо поняття «соціальний захист 
населення» визначати як діяльність держави, що полягає у створенні 
відповідних інститутів, розробці заходів, застосуванні комплексу механізмів, 
призначених забезпечувати життєві та соціальні потреби соціально 
незахищених верств населення, реалізовувати їх громадянські права і свободи, 
створювати рівні можливості для інтеграції у суспільство. 
Отже, державне управління системою соціального захисту  це 
цілеспрямована організаційно-координуюча діяльність на всіх рівнях державної 
влади та місцевого самоврядування спеціально уповноважених органів шляхом 
прийняття ними управлінських рішень щодо розробки та виконання актів 
законодавства, власних рішень і завдань, створення умов для функціонування 
механізмів управління, спрямованих на раціональне та ефективне використання 
наявних ресурсів з метою забезпечення умов для реалізації державної політики 
соціального захисту. 
В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити 
соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну 
соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах. 
Соціальні амортизатори – це механізми соціального захисту (рис.1.2). 
 
Рис. 1.2. Призначення соціальних амортизаторів. 
Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах: 
— системної, соціально-економічної трансформації; 
— структурної перебудови; 
— виходу на новий щабель економічного розвитку; 
 
 34 
— переходу до нового рівня цивілізації. 
Розвиток державного управління соціальним захистом населення в 
Україні вимагає застосування сучасної методології вирішення проблем, які 
переважно належать до неструктурованих та слабо структурованих. У зв’язку з 
цим виникають проблеми вироблення, удосконалення і адекватного 
застосування загальних та спеціальних підходів і методів державного 
управління, зокрема аналізу державної політики, системного та ситуаційного 
аналізу, програмно-цільового підходу, методів експертних оцінок, а також 
принципів, закладених у сучасній парадигмі державного управління. 
Поняття „соціальний захист” визначено як  систему принципів, методів, 
законодавчо встановлених державою економічних, соціальних і правових 
засобів, соціальних гарантій, діяльність закладів та установ, які забезпечують 
надання оптимальних умов життя, задоволення потреб, підтримку різних 
соціальних категорій  та верств громадян, а також створення рівних з іншими 
громадянами можливостей участі у громадському житті. 
Адміністративно-правове регулювання у галузі соціального захисту – це 
заснована на адміністративно-правових нормах діяльність уповноважених 
державою суб’єктів публічного адміністрування з метою забезпечення прав 
громадян на соціальний захист, що здійснюється адміністративними методами 
у визначених законодавством формах.  
Соціальний захист посідає чільне місце в соціальній політиці. Як 
діяльність держави соціальний захист відноситься до одного із напрямів 
соціальної політики поряд із такими, як зайнятість населення, система охорони 
здоров’я, житлова політика, освіта тощо. 
За статтею 46 Конституції України право на соціальний захист включає 
право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати 
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, 
а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.  
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним 
страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і 
 
 35 
організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; 
створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за 
непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є 
основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий 
від прожиткового мінімуму, встановленого законом. 
Поняття «соціальний захист» закріплене конституційно. Разом з тим 
термін «соціальне забезпечення», який широко використовувався за радянських 
часів, продовжує знаходитися в науково-практичному обігу і є центральною 
категорією права соціального забезпечення, яке, в свою чергу, є невід’ємною 
складовою загальної системи національного права України. 
 
 36 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ПРИНЦИПІВ ДЕРЖАВНОГО 
РЕГУЛЮВАННЯ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ 
УКРАЇНИ 
 
2.1 Організаційні принципи державного регулювання соціального 
захисту населення України 
Соціальний захист населення змінюється під впливом стану економіки. 
Потреба в соціальному захисті населення значно зросла з переходом до 
ринкових відносин. З'явилися нові фактори соціального ризику, пов'язані з 
безробіттям, розшаруванням суспільства на бідних і багатих, з зростанням 
злочинності, з занепадом соціальної інфраструктури і ін. 
Світовий досвід свідчить, що ринкове господарство суперечливе і здатне 
привести не тільки до прогресу, але і до важкої кризи всієї економічної системи 
відтворення. Тому при побудові соціально орієнтованої ринкової економіки в 
Україні необхідно врахувати всі можливі негативні соціальні наслідки 
реформування економічних відносин. 
В умовах становлення ринкової економіки і різноманітних форм 
власності необхідним є новий, чітко визначений підхід до забезпечення 
соціально-економічної захищеності. Ринкова економіка породжує ряд явищ, що 
негативно позначаються на рівні життя людей. Це зростання цін, безробіття, 
поляризація доходів населення, розрив у рівні доходів підприємців і найманих 
працівників, нерівні можливості в одержанні високого рівня доходів і якісного 
медичного обслуговування, інфляція, монополізм і ін. 
Пропонуємо своє тлумачення соціального ризику: соціальним ризиком є 
небезпека, яка чинить перешкоди щодо функціонування і розвитку людини 
внаслідок втрати економічної самостійності та соціального благополуччя. Коли 
фактори соціального ризику мають постійний характер і сприяють формуванню 
негативних тенденцій у розвитку суспільства, то при формуванні соціальних 
програм на локальному, регіональному і державному рівні повинна 
 
 37 
забезпечуватися пріоритетність прийняття і реалізації заходів для їх 
нейтралізації. 
При переході до ринкових відносин в Україні не була попередньо 
розроблена стратегія і тактика державного регулювання соціальних процесів, 
унаслідок чого роль держави як гаранта рівня соціального розвитку суспільства 
звелася до мінімуму. Досвід роботи попередніх років показав, що через 
відсутність розробок теоретичних основ соціального захисту існують значні 
розбіжності у визначенні її сутності і змісту, і, відповідно, ускладнюється 
соціальне управління. 
Соціальний захист є одним з компонентів соціальної політики, у яку, крім 
соціального захисту населення, входять сфера праці і заробітної плати, 
соціальне забезпечення, соціальна робота та ін. 
Соціальний захист на певних етапах розбудови незалежної держави, в 
період економічної кризи, падіння виробництва і зменшення валового 
внутрішнього продукту, коли погіршуються рівень і умови життя народу, 
приймає форму соціального забезпечення. Сьогодні тільки соціальний захист, 
по суті, забезпечує виживання людей у складних умовах економічної кризи, 
значного падіння валового внутрішнього продукту і виробництва. Складність 
економічної ситуації обумовлює низький рівень соціального захисту населення 
– пенсії не перевищують 30 – 35% розміру середньої заробітної плати. 
Методологічні принципи є необхідною умовою не тільки формування 
бази соціальних нормативів, але і фактором гарантованості, збалансованості 
соціальних прав, можливостей і потреб їх задоволення для населення України. 
Виходячи з невирішеності багатьох проблем соціального захисту 
населення країни, з метою їх розв’язання, в роботі розроблено класифікацію та 
розкрито зміст методологічних принципів соціального захисту. На основі 
здійснених досліджень розроблено принципи побудови системи соціального 
захисту населення України. Вони складаються з ряду основних блоків, кожен з 
яких, в свою чергу, має своє методологічне значення (рис. 2.1). 
 
 
 38 
  
Принципи побудови системи соціального захисту населення України 
 
 
 
     
 Загальний характер Адресний і 
  Гнуч-
Формування Забезпече- забезпечення соці- диферен-
 кість і 
ність ального захисту ційований  
системи Ресурсне 
підхід динамізм 
соціальних реалізації забезпечен-
гарантій на законодавчо ня системи Охоплення всіх  
основі закріплених соціального сфер життєдіяль-
соціальних соціальних захисту ності   
нормативів гарантій, Соціальне 
прав і свобод партнерство 
Захист громадян  
на всіх стадіях 
життєвого циклу  
 
  
Охоплення всіх 
Інформаційна 
соціальних груп 
відкритість  
 
Рис. 2.1. Принципи побудови системи соціального захисту населення 
України 
 
В дисертації реформування соціального захисту в Україні пропонується 
здійснювати на принципах формування системи соціальних гарантій на основі 
соціальних нормативів; гарантовано виконання законодавчо закріплених 
соціальних гарантій, прав і свобод; ресурсного забезпечення; забезпечення 
адресності і диференційованого підходу, гнучкості і динамізму, соціального 
партнерства, інформаційної відкритості.  
Мінімальний рівень соціальних гарантій забезпечується державою, 
підвищується на рівні галузі і регіону, максимальний їх рівень визначається 
підприємством. Держава, орієнтуючись на реальну соціально-економічну 
ситуацію, встановлює для громадян соціальні гарантії матеріальної 
забезпеченості, соціально-трудові гарантії, гарантії щодо захисту від 
безробіття, соціальні гарантії щодо охороні праці і здоров'я, соціальні гарантії 
умов проживання, соціальні гарантії на відпочинок, соціальні гарантії на освіту. 
Автор пропонує розмежовувати соціальний захист непрацездатного 
населення, представлений системою заходів для формування і реалізації 
 
 39 
соціально-економічних і правових гарантій, що забезпечують рівень життя 
громадян, виходячи з економічних можливостей держави, і соціальний захист 
працюючих, розглянутий як система соціально-економічних і правових методів 
і засобів, що забезпечують умови і можливості реалізації інтересів працівників 
за рахунок трудового внеску, економічної самостійності та активності. 
В роботі встановлено, що фінансове забезпечення соціального захисту є 
складною проблемою. Основними джерелами фінансування довгий час були 
державний бюджет і позабюджетні фонди. Перший пов'язаний з податковими 
надходженнями, другий - забезпечується соціальним страхуванням. 
Проблема зайнятості з переходом до ринкової економіки значно 
загострюється. Поняття зайнятості здобуває якісно нового змісту. Зайнятість є 
найбільш уразливим місцем у системі ринкових відносин, і саме через цю 
сферу найбільш наочно висвітлюються всі економічні і соціальні протиріччя, 
визначається ефективність виробництва й умови життя громадян. 
Трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці України, 
вимагають удосконалення системи соціального захисту населення. В умовах 
обмеженості бюджетних ресурсів, що виділяються на соціальні цілі, коли 
держава не в змозі забезпечити задоволення мінімальних потреб тих, хто цього 
потребує (непрацездатні, пенсіонери), а для більшості працездатного населення 
не створює необхідних умов для одержання високих доходів, проблеми 
реформування системи соціального захисту населення набувають величезного 
значення. Автор вважає, що основним напрямом удосконалення національної 
системи соціального захисту є розвиток соціального страхування, що потребує 
нових підходів до вирішення наявних проблем і нових методів роботи. 
У рамках проведеного дослідження узагальнено зміст нормативно-
правової і законодавчої бази соціального захисту в Україні. Принциповою 
особливістю є те, що відповідальність за забезпечення соціальних гарантій 
розподіляється між державою, роботодавцями і працівниками. 
Трансформаційні прояви сучасних економічних процесів (роздержав-
лення, приватизація, розвиток підприємництва, торгівлі тощо) водночас 
 
 40 
актуалізували структурну невідповідність попиту і пропозиції робочої сили на 
ринку праці, загострили безробіття, інфляцію, неузгодженість платіжного 
балансу та бюджету, що призвело до напруженості у забезпеченні його 
соціальних статей. Відтак утворилась значна розбіжність в рівнях життя, мають 
місце малозабезпеченість і бідність, надмірна диференціація стартових 
можливостей різних категорій населення, обмеженість в реалізації базових 
потреб, а в кінцевому підсумку – дефіцит соціальної захищеності.  
Сьогодні  система соціального захисту населення як важливий соціальний 
інститут  починає  зазнавати  істотних змін.  В першу чергу, на нашу думку, це 
стосується терміна “соціальне забезпечення”, який використовувався за 
радянських часів і  характеризував специфічну організаційно-правову форму 
соціального піклування держави про населення, а в нових умовах замінено 
терміном “соціальний захист”. Хоча  термін “соціальне забезпечення” зберігає 
своє значення  і сьогодні. Проте справа не тільки в зміні термінології. 
Змінюється сам зміст соціального забезпечення. У порядок денний поруч із 
пенсійним забезпеченням постала потреба у розвитку інших організаційно-
правових форм соціальної підтримки населення і, в першу чергу, його найбільш 
уразливих верств. Саме тому в другій половині 1990-х рр. в Україні введено в обіг 
термін “соціальний захист”, який вже давно використовується у світовій 
практиці.  
Соціальний захист особи є одним із найважливіших напрямків соціальної 
політики в сучасному свiтi, бо перестав бути внутрішньою справою окремої 
держави i постає як вимога міжнародного співтовариства. Ступінь соціальної 
захищеності особи є яскравим показником розвинутостi та цивiлiзованостi 
певного суспільства, рівня розвитку відповідної держави. 
Результати здійснених досліджень свідчать про те, що подальше 
удосконалення системи соціального захисту населення, її наближення до вимог 
світових стандартів необхідно пов’язувати з діяльністю соціальних інститутів, 
від яких у значній мірі залежить стан справ у цій сфері. Саме  сьогодні в 
Україні склалися такі умови, за яких  виникла необхідність розробки 
 
 41 
концептуальної моделі соціальної політики в регіонах, яка взаємопов’язує 
економічні та соціальні заходи з поступовим переходом від переважно 
соціальної підтримки до соціального страхування населення з диференціацією 
економічних і соціальних ризиків залежно від розміру страхових внесків, віку 
та інших факторів. 
На думку фахівців, ця модель передбачає перебудову системи управління 
шляхом вибору найбільш адекватних та ефективних соціально-економічних 
регуляторів на підставі врахування об’єктивних закономірностей та тенденцій 
сталого соціального розвитку регіону. Стратегічні соціально-економічні 
перетворення в регіоні повинні здійснюватися в рамках відповідної системи, 
одним із елементів якої є спеціальні (вільні) економічні зони. 
В останні роки в Україні стабілізувалися основні умови життя. Це 
особливо помітно в порівнянні з першою половиною 90-х років. В зазначений 
період соціологічні дослідження фіксували щорічне погіршення матеріальних 
умов життя, гарантій зайнятості, умов виховання дітей, медичного 
обслуговування, особистої безпеки. Але поступово відбулася адаптація людей 
до таких погіршених умов і люди виробили новий спосіб життя в умовах 
бідності, відбулася перебудова настанов на мінімальні потреби. 
Позитивні зрушення у сфері трудових доходів це, здебільшого, результат 
поліпшення фінансового стану лише невеликої частини підприємств. Брак 
належних змін у структурі, диференціації доходів від трудової діяльності 
свідчить про низький рівень ефективності як державного, так і договірного 
регулювання доходів і, перш за все, регулювання заробітної плати.  
Однією з найбільш гострих проблем соціального захисту, яка 
залишається актуальною і до  сьогодні є потреба заміни пільг адресною 
державною допомогою у грошовій формі. 
В березні 2002 року Постановою КМУ № 253 була прийнята Стратегія 
заміни пільг на адресну грошову допомогу населенню. Стратегія повинна була 
реалізовуватися до 2006 року. Нею передбачалося вирішити проблему 
необґрунтованості пільг та непомірних для держави витрат для їх забезпечення. 
 
 42 
Право на різноманітні пільги мали 43 % населення, і в цінах 2002 року на їх 
забезпечення було потрібно 29 млрд. грн.. щорічно, або майже 60 % державного 
бюджету. Відповідно, з об’єктивних причин, забезпечення соціальних прав 
громадян на пільги стає неможливим. Крім того, система пільг ускладнює 
господарську діяльність підприємств житлово-комунального господарства та 
транспорту, оскільки вони змушені надавати пільги без належного фінансового 
забезпечення за рахунок державного бюджету.  
Система пільг в Україні складається із пільг по сплаті за житлово-
комунальні послуги, за житло; платі за користування паливом; платі за проїзд 
міським, приміським та міжміським пасажирським транспортом; щодо 
встановлення телефону та платі за нього; щодо забезпечення санаторно-
курортним лікуванням; забезпечення спеціальним автотранспортом; 
забезпечення протезами та протезно-ортопедичними засобами; плати за 
медикаменти, зубопротезування. 
Ці пільги визначені у численних законодавчих актах, які регулюють 
соціальний захист ветеранів, інвалідів, військовослужбовців, державних 
службовців, дітей-сиріт тощо. В Стратегії зазначалося, що негативні наслідки 
функціонування системи пільг посилюються за рахунок прийняття 
законодавчих актів щодо додаткового надання пільг. Як наслідок, правова база 
пільг є незбалансованою та суперечливою.  
Стратегія заміни пільг адресною грошовою допомогою повинна була 
реалізуватися у три етапи. На першому етапі - до 2004 року - передбачалося 
створити правові та законодавчі передумови переходу до адресної грошової 
допомоги із внесенням змін у відповідне законодавство. Також передбачалося 
здійснити перехід до грошової допомоги у сфері житлово-комунального 
господарства на основі системи житлових субсидій та затвердження 
розрахункових норм надання послуг у межах адресної грошової допомоги, 
формування реєстру одержувачів адресної допомоги. На другому етапі - 
впродовж 2004-2005 років - передбачалося поширення адресної допомоги на 
сферу медичного обслуговування, транспорту та зв’язку. На третьому етапі - 
 
 43 
впродовж 2006 року – передбачався остаточний перехід до адресної грошової 
допомоги.  
Незважаючи на стратегічне соціально-економічне значення Стратегії, 14 
квітня 2004 року вона була скасована урядом. Оцінка ще незавершеного 
першого етапу реалізації Стратегії не проводилася, повним ходом відбувалася 
реалізація проектів міжнародної технічної допомоги по запровадженню 
адресної допомоги у окремих регіонах. Експерти припускали, що основною 
причиною скасування Стратегії стало бажання уряду уникнути загострення 
політичної напруги навколо Стратегії.  
Таким чином, питання переходу до системи адресної грошової допомоги 
залишається досить гострим, оскільки патерналістська рудиментарна пільгова 
система в умовах ринкової економіки не може бути забезпечена державою і має 
негативний вплив на економіку. Принциповим є саме реальне забезпечення 
пільг без шкоди економіці та народному господарству. 
В Україні поки що не створено умов для формування середнього класу. 
Його частка в українському суспільстві оцінюється, за різними даними, від 10% 
до 15%. Причому, ці оцінки здебільшого включають лише майновий параметр. 
Проте, саме середній клас в демократичних країнах, який складає від 60% 
населення цих країн, виступає гарантом соціальної стабільності, носієм 
державницької ідеології та опорою демократичних перетворень в суспільстві. 
Базовою передумовою практичної реалізації Україною Європейського 
вибору, що передбачає забезпечення реальної демократії, піднесення 
економіки, побудованої на ринкових засадах, реалізацію прав і свобод людини, 
є, насамперед, досягнення нашою державною європейських стандартів у 
соціальній сфері. Але цей курс поки що не підкріплений практичними 
результатами. Зокрема, підписання Україною Європейської Соціальної Хартії 
ставить завдання щодо якнайскорішого вдосконалення чинного законодавства 
України у частині встановлення низки соціальних гарантій.  
Водночас, беззастережний підхід до ратифікації може призвести до 
невиконання зобов’язань, наслідком чого будуть знову таки санкції. Проте 
 
 44 
зрозуміло, що для вирішення цього завдання замало прийняття відповідної 
нормативно-правової бази. Необхідно вжити комплексних заходів, 
спрямованих на практичну реалізацію довгострокових стратегічних перспектив 
державної політики щодо докорінної зміни підходів до виконання державою 
своїх зобов’язань у соціальній сфері, збалансування соціальних пропорцій 
забезпечення життєдіяльності особи та держави на рівні сучасних вимог 
сталого розвитку, інтегрування соціальної сфери у національну економіку, 
побудовану на ринкових принципах. 
2.2. Загальна характеристика правових принципів державного 
регулювання соціального захисту населення України 
В науці немає єдності в розумінні категорії «принципи». Існують різні 
точки зору: одні автори розуміють під принципами права тільки «керівні ідеї» і 
виводять їх значення із змісту правових норм, інші вважають, що вони 
обов'язково повинні бути ще й закріплені в цих нормах. Наприклад, на думку 
І.М, Сироти принцип може визнаватися правовим, тобто принципом правового 
регулювання, лише в тому випадку, якщо він прямо закріплений у нормах права 
чи безпосередньо випливає з їхнього змісту. Крім того І.М. Сирота вважає, що у 
змістові поняття «принципи правового регулювання» повинна відображатися 
реальна дійсність, а не перспектива розвитку правового регулювання тих чи 
інших суспільних відносин.  
Правові ідеї і тенденції можуть вважатися основними принципами права 
соціального забезпечення лише тоді, коли вони відповідають певним вимогам. 
Це повинні бути саме такі правові ідеї, що спрямовані на регулювання 
суспільних відносин в сфері соціального забезпечення. Вони мають 
відображати принципи політики держави в галузі регулювання поведінки 
учасників у цих суспільних відносинах. При цьому кожна правова ідея повинна 
проявлятися  у  законодавстві  про  соціальне  забезпечення  таким чином, щоб 
бути закріпленою в конкретній правовій нормі безпосередньо або побічно. 
 
 45 
Принципи права соціального забезпечення в загальному вигляді не 
сформульовані ні в Конституції України ні в законодавстві про соціальне 
забезпечення.  
Але вони можуть бути виведені з аналізу і встановлення загальних, 
найбільш суттєвих рис фактичного змісту сукупності норм права соціального 
забезпечення.  
Вони являють собою об'єктивні закономірності в соціальному забезпе-
ченні і проходять через всю систему соціального забезпечення, відображуючи 
закономірності економічного розвитку держави і головні цілі економічної 
політики.  
В принципах права соціального забезпечення містяться керівні засади, які 
з одного боку вже реалізовані в законодавстві України про соціальне 
забезпечення, а з іншого боку містяться лише в Конституції України чи 
міжнародних нормах і служать відправними ідеями, певною програмою в 
майбутній законодавчій діяльності у цій сфері.  
Наприклад, ч. З ст. 46 Конституції України передбачає, що пенсії, інші 
види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, 
мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, 
встановленого законодавством.  
Під прожитковим мінімумом розуміється вартісна величина, достатня для 
забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його 
здоров'я, набору продуктів харчування, непродовольчих товарів і мінімальних 
послуг, необхідних для задоволення основних соціальних потреб особи.  
Але на сьогодні відповідним чинним законодавством, в силу причин, 
зазвичай, економічного характеру, передбачені розміри більшості пенсій і 
соціальних допомог значно менші від прожиткового мінімуму, встановленого 
законодавством. Разом з тим з боку держави постійно вживаються відповідні 
заходи щодо підвищення розмірів пенсій та допомог. 
 
 46 
Таким чином, принципи права соціального забезпечення характеризують 
зміст цієї галузі права, служать найбільш яскравим і виразним показником 
своєрідності природи права соціального забезпечення. 
Визначення правових принципів має важливе як теоретичне, так і 
практичне значення.  
Для права соціального забезпечення теоретичне значення правових 
принципів полягає в тому, що вони дають можливість порівняти право різних 
країн, а також право однієї країни на різних історичних етапах.  
Наприклад, для порівняння можна навести деякі системи принципів права 
соціального забезпечення, які були сформульовані за часів колишнього 
Радянського Союзу в період адміністративно-планової економіки, на основі 
старої бюджетно-розподільчої моделі соціальної політики за панування 
виключно класового підходу, заідеологізованих поглядів на принципи права, та 
системи принципів права соціального забезпечення, що розроблені в юридичній 
літературі за часів самостійності України в період переходу до економічних 
ринкових відносин та реформування державної системи соціального 
забезпечення.  
В юридичній літературі з права соціального забезпечення наводяться 
різні системи принципів. Так, О.Д. Зайкін, пропонує свою систему принципів: 
1)   поширення соціального забезпечення на всіх громадян; 
2)   багатоманітність форм і видів соціального забезпечення громадян; 
3)   здійснення соціального забезпечення за рахунок суспільства; 
4)   єдність і диференціація соціального забезпечення громадян; 
6)   участь трудящих в організації права на соціальне забезпечення; 
7)   стимулювання трудової діяльності інвалідів і престарілих; 
8)   охорона права громадян на соціальне забезпечення. 
В. С. Андреев до галузевих принципів права соціального забезпечення 
відносить: 
а) принцип усеосяжності соціального забезпечення; 
б) принцип усебічності й багатоманітності його видів; 
 
 47 
в) принцип  забезпечення   за  рахунок  державних  і   суспільних коштів; 
г)  принцип забезпечення у високих розмірах, які відповідають рівневі 
задоволення потреб громадян, що склався на даному етапі розвитку 
суспільства; 
д) принцип здійснення забезпечення самими трудящими через органи 
державного управління і громадські організації. 
У навчальному посібнику М.Л. Захарова принципи правового 
регулювання соціального забезпечення поділяються на дві групи.  
Перша група стосується змісту правових норм, які передбачають певні 
права громадян у сфері соціального забезпечення, а друга – забезпечення 
повної можливості реалізації суб'єктивного права на соціальне забезпечення.  
До принципів змісту правових норм М. Л. Захаров відносить доступність 
умов, які визначають право на соціальне забезпечення; високий рівень 
соціального забезпечення, диференціацію умов і норм соціального 
забезпечення. 
І.М. Сирота на перших етапах перехідного періоду економіки України до 
ринкових відносин сформулював принципи правового регулювання пенсійного 
забезпечення, які в певній мірі можна представити як і принципи соціального 
забезпечення, оскільки всі вони так чи інакше були закріплені в чинних на той 
час нормативних актах з соціального забезпечення. Це: 
1) загальність і доступність умов реалізації права на пенсію; 
2) багатоманітність видів пенсійного забезпечення; 
3) диференціація умов і норм пенсійного забезпечення; 
4) забезпечення на рівні межі малозабезпеченості; 
5) здійснення  пенсійного забезпечення за рахунок коштів державного 
Пенсійного фонду; 
6) здійснення пенсійного забезпечення державними органами; 
7) соціально-трудова   реабілітація   і   стимулювання   трудової 
діяльності громадян, які частково втратили працездатність; 
8) охорона   права   громадян   на   пенсійне   забезпечення. 
 
 48 
Після 1998 року, коли в Україні широкомаштабно розпочався процес 
реформування державної системи соціального забезпечення і в основу такого 
забезпечення було покладено загальнообов'язкове державне та добровільне 
соціальне і пенсійне страхування, І. М. Сиротою була сформульована система 
принципів права соціального забезпечення, яка в повній мірі відображує не 
тільки сьогодення, а й майбутнє в розвитку і вдосконаленні цієї галузі права. 
Це, зокрема: 
1)    соціальне забезпечення  на умовах  обов'язкового страхування всіх 
працюючих громадян; 
2)   багатоманітність форм і видів соціального забезпечення застра-
хованих працівників ( у всіх страхових випадках); 
3)   диференціація підстав і норм соціального забезпечення в залежності 
від характеру та тривалості трудової діяльності, рівня заробітної плати і 
розмірів страхових внесків працівників; 
4)   забезпечення  пенсіями   і  допомогами   на  рівні  прожиткового 
мінімума; 
5)   фінансування соціального забезпечення за рахунок обов'язкових 
страхових внесків і недержавних фондів; 
6)   здійснення соціального забезпечення органами державного уп-
равління; 
7)    охорона   і   захист   права   та   законних   інтересів   громадян   на 
соціального забезпечення.  
Але, незважаючи, що в основу соціального забезпечення покладено 
загальнообов'язкове державне та добровільне соціальне і пенсійне страхування, 
законодавством України на сьогодні передбачена також розгалужена система 
соціального забезпечення значного кола осіб, які не підлягають такому 
страхуванню. Фінансування такого забезпечення здійснюються з державного та 
місцевих бюджетів. Тому не з усіма принципами, сформульованими            
Сиротою Ї.М., можна погодитись. З огляду на це, на нашу думку, принципи 
 
 49 
права соціального забезпечення на сучасному етапі розвитку нашого 
суспільства можна викласти в такому вигляді: 
1)    поширення права на соціальне забезпечення на всіх громадян; 
2)   багатоманітність форм і видів соціального забезпечення; 
3)   диференціація підстав і норм соціального забезпечення; 
4)   забезпечення пенсіями  і допомогами на рівні прожиткового 
мінімуму; 
5)  фінансування соціального забезпечення за рахунок обов'язкових 
страхових внесків і недержавних фондів, а також державного і місцевих 
бюджетів та з інших джерел; 
6)  здійснення соціального забезпечення органами державного управління 
безпосередньо чи під їх контролем; 
7)  соціально-трудова реабілітація громадян, які частково втратили 
працездатність та стимулювання їх трудової діяльності. 
8) охорона  і   захист   права  та   законних   інтересів   громадян   на 
соціального забезпечення. 
Принципи, як керівні ідеї, мають важливе значення для ефективного 
функціонування всієї системи норм даної галузі права. За допомогою 
принципів не тільки формулюється сучасний державний підхід до правового 
регулювання сфери соціального забезпечення, але й визначається суть 
майбутніх правових норм.  
Принципи - це ідеї, виражені в формі правової норми. Це означає, що 
принципи є правовими приписами, причому приписами обов'язковими. 
Органами, які розглядають спори, пов'язані з соціальним забезпеченням 
громадян, основні принципи застосовуються як правила для тлумачення 
відповідних нормативних актів. Особливого значення принципи права 
набувають при реалізації норм права, в першу чергу тоді, коли відсутня 
конкретна правова норма і є потреба застосувати аналогію закону і навіть 
аналогію права. Тобто, правильно сформульовані принципи дозволяють 
усувати прогалини в законодавстві при застосуванні правових норм. 
 
 50 
Сучасне законодавство про соціальне забезпечення в Україні в багатьох 
питаннях є незавершеним, неповним і потребує вдосконалення. І в цій справі 
значення правових принципів важко переоцінити. 
Принципи повинні створювати певну систему, бути узгодженими між 
собою, а також і з загальними принципами права, з принципами державної 
політики, а також із принципами міжнародно-правового регулювання сфери 
соціального забезпечення. 
Принцип поширення права на соціальне забезпечення на всіх громадян 
можна вважати одним із основних принципів права соціального забезпечення.  
Цей принцип закріплений в ст. 46 Конституції України та в інших 
нормативних актах. Він полягає в тому, що кожна людина, яка на законних 
підставах мешкає в Україні (а в деяких випадках і за її межами), в разі настання 
певних умов, передбачених законом, має право на відповідний вид соціального 
забезпечення, незалежно від статі, майнового стану, політичних та релігійних 
поглядів, національності, громадянства, етнічного і соціального походження 
тощо. 
Разом з тим, із загального кола громадян слід виділити працюючих, 
соціальне забезпечення яких здійснюється на умовах страхування.  
Так особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на 
підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності і 
відомчого підпорядкування, а також у фізичної особи, підлягають 
обов'язковому державному соціальному і пенсійному   страхуванню.   Тобто   
страхові   внески   до   Пенсійного фонду та фондів соціального страхування за 
таких працівників сплачуються відповідним роботодавцем. А особи, які 
самостійно забезпечують себе роботою, в тому числі підприємці, творчі 
працівники тощо можуть бути застрахованими на добровільних засадах. На них 
поширюються лише ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть 
участь. Особи, які відповідно до законодавства не підлягають державному 
загальнообов'язковому пенсійному страхуванню, мають право на добровільну 
участь у системі такого страхування. 
 
 51 
Застрахованим особам передбачені такі види соціального забезпечення як 
допомоги по тимчасовій втраті працездатності, інші види соціальних допомог, 
трудові пенсії тощо. 
Чинним законодавством передбачене соціальне забезпечення і 
непрацюючим особам в разі втрати ними працездатності та в інших випадках, 
передбачених законом. Так в разі досягнення особою похилого віку, настання 
інвалідності чи в разі втрати годувальника, якщо такі особи не набули права на 
відповідну трудову пенсію, їм призначаються соціальні пенсії. 
В ряді випадків законодавством передбачені виплати соціальних допомог 
і працездатним громадянам, які в силу об'єктивних, тобто незалежних від них, 
обставин не можуть в достатній мірі матеріально забезпечити своє прожиття. 
Це соціальні допомоги малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, безробітним 
тощо. 
Тобто, у всіх випадках настання непрацездатності особи, незалежно від 
причин її настання, а також в інших, передбачених законом випадках, коли 
особа потребує матеріальної допомоги, держава гарантує відповідне, 
передбачене законом соціальне забезпечення. 
Принцип багатоманітності форм і видів соціального забезпечення також 
закріплений в Конституції України. Він полягає в тому, що система соціального 
забезпечення в Україні характеризується не тільки великими масштабами, але й 
універсальністю. В ній фактично представлені всі форми і види соціального 
забезпечення, передбачені Міжнародною організацією праці (МОП) в кон-
венціях і рекомендаціях з соціального забезпечення. 
Основними видами соціального забезпечення в Україні є: пенсії, 
соціальні допомоги, соціальне обслуговування. 
Пенсії - це основний, найбільш масовий вид соціального забезпечення, 
головне джерело засобів існування для пенсіонерів. На їх виплату витрачається 
більша частина коштів соціального забезпечення. Пенсії в свою чергу 
поділяються на державні і недержавні (додаткові). Державні пенсії поділяються 
на трудові і соціальні. Трудові поділяються на декілька підвидів: пенсії за 
 
 52 
віком, за вислугу років, по інвалідності, в разі втрати годувальника, а також 
пенсії за особливі заслуги перед Україною. 
Соціальні допомоги в системі соціального забезпечення грають особливу 
роль. Багатоманітність видів допомог, передбачених чинним законодавством, 
численні верстви громадян, охоплені ними, свідчать про велику соціальну 
значимість допомог у формуванні рівня життя населення України в сучасних 
умовах. Особливо це стосується сімей з дітьми, малозабезпечених сімей та 
інших категорій громадян, що потребують соціальної захищеності з боку дер-
жави. 
Соціальне обслуговування, як вид соціального забезпечення - поняття 
неоднорідне і реалізується в різноманітних формах. Якщо пенсія і соціальна 
допомога є матеріальною допомогою, яка видається у формі грошових виплат, 
то соціальне обслуговування являє собою також надання підтримки 
матеріального характеру, але в натуральній формі або у вигляді позитивних дій 
з боку відповідних державних органів на користь непрацездатної особи.  
Наприклад, протезування, надання засобів пересування інвалідам, 
утримання в будинках-інтернатах для осіб похилого віку та інвалідів, безплатне 
професійне навчання (перенавчання) інвалідів, медико-соціальне експертне 
обстеження з метою визначення ступеня втрати працездатності та рекомендацій 
не протипоказаних видів робіт, надання допомоги у працевлаштуванні 
інвалідам і контроль за їх раціональним працевлаштуванням, санаторно-
курортне лікування, утримання дітей-інвалідів в дошкільних та інших виховних 
закладах системи соціального захисту, а також інші багаточисленні послуги, 
пільги та переваги, що надаються непрацездатним, особливо таким категоріям 
громадян, як ветерани війни і праці. 
Перелічені види соціального забезпечення надаються громадянам у 
різних правових формах в залежності від джерел фінансування такого 
забезпечення. Основними такими формами є: державне соціальне страхування, 
державне пенсійне страхування, недержавне пенсійне забезпечення, соціальне 
забезпечення за рахунок прямих асигнувань із державного бюджету та 
 
 53 
забезпечення за рахунок коштів місцевих бюджетів. Соціальне забезпечення, 
яке носить додатковий цільовий характер, може здійснюватися також за 
рахунок коштів соціальних фондів підприємств, творчих об'єднань, 
благодійних організацій та приватних добровільних внесків громадян. 
Принцип диференціації підстав і норм соціального забезпечення 
безпосередньо випливає з аналізу правових норм, що регулюють соціальне 
забезпечення. Основною метою диференціації є призначення конкретного виду 
соціального забезпечення для відповідної категорії осіб, в залежності від тих чи 
інших життєвих обставин (юридичних фактів) та створення в деяких випадках 
певних переваг для тих, хто більше і краще працював, працював там, де важче. 
Найхарактерніші ознаки для диференціації підстав надання того чи 
іншого виду соціального забезпечення та їх розміри залежать від:  
1)   характеру та  умов трудової  діяльності.  Наприклад,  норми 
пенсійного забезпечення у працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах 
з шкідливими та особливо тяжкими умовами праці вищі, ніж у працівників, 
зайнятих на роботах з нормальними   умовами   праці.   Крім   того   вони   
мають   пільги   щодо пенсійного віку та тривалості трудового стажу; 
2)   тривалості  трудового  (страхового) стажу.   Тобто за наявності 
трудового (страхового) стажу більшої тривалості, ніж це передбачено законом 
для повної пенсії, розмір пенсії збільшується в  процентному  відношенні  до  
різниці  між  фактичною   і   необхідною   тривалістю   стажу.   І   навпаки   
розмір   пенсії   зменшується за неповного трудового стажу; 
3)   статі - зниження жінкам пенсійного віку і стажу; 
4)   категорії    працівників.    Наприклад    окремим    категоріям 
працівників (державні службовці, військовослужбовці, окремі працівники 
цивільної авіації, залізничного, водного транспорту тощо) передбачений 
пільговий вид пенсії - пенсія за вислугу років. Але умови та порядок 
призначення цих пенсій для кожної категорії неоднакові; 
5)   правового статусу громадян. Передбачені істотні пільги в сфері 
соціального забезпечення осіб, що потерпіли внаслідок Чорнобильської 
 
 54 
катастрофи, осіб, що мають статус ветерана війни та праці, осіб, які мають 
особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною тощо; 
6)   тяжкості інвалідності та причин її настання. Наприклад, якщо 
інвалідність   настала   внаслідок   трудового   каліцтва   чи   професійного 
захворювання, пенсія призначається незалежно від наявного   трудового   
(страхового)   стажу.    Розмір   пенсії   по інвалідності залежить від групи 
інвалідності; 
7)    розміру заробітку та розміру внесків до Пенсійного фонду та фондів   
соціального   страхування.    Тобто   розмір   пенсій   та соціальних допомог 
залежать і від цих чинників. 
Принцип забезпечення пенсіями і допомогами на рівні прожиткового 
мінімуму. Цей принцип має свою правову підставу – Конституцію України (ст. 
46), а також Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне 
страхування* від 9 липня 2003 р. (п. 2 ст. 7). Де сказано, що пенсії, інші види 
соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають 
забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встанов-
леного законом. 
Під прожитковим мінімумом розуміється вартісна величина достатнього 
для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження 
його здоров'я набору продуктів харчування а також мінімального набору 
непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для 
задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. 
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку 
на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних 
соціальних і демографічних груп населення: 
-  дітей віком до 6 років; 
-  дітей віком від 6 до 18 років; 
-  працездатних осіб; 
- осіб, які втратили працездатність. 
 
 55 
Прожитковий мінімум, визначений для осіб, які відповідно до 
законодавства підлягають обов'язковому державному соціальному 
страхуванню, збільшується на суму обов'язкових платежів. 
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто 
відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, за 
поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджується Верховною 
Радою України до початку розгляду Державного бюджету України і періодично 
переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з 
уточненням показників Державного бюджету України та публікується в 
офіційних виданнях. 
Принцип фінансування соціального забезпечення за рахунок обов'язкових 
страхових внесків і недержавних фондів, а також державного і місцевих 
бюджетів та з інших джерел. Цей принцип прямо пов'язаний з джерелами 
фінансування - Пенсійним фондом, фондами соціального страхування, 
Державним бюджетом, місцевими бюджетами і недержавними страховими 
фондами. Державні фонди пенсійного забезпечення і соціального страхування 
складають, по суті, економічну основу всієї системи соціального забезпечення. 
Наприклад, Пенсійний фонд визнаний в правових актах як основне джерело 
фінансування пенсійного забезпечення в країні. Його бюджет формується як 
складова частина консолідованого соціального бюджету. В системі 
загальнообов'язкового державного пенсійного забезпечення Пенсійним фондом 
створюється Накопичувальний фонд, як цільовий позабюджетний фонд. 
Джерелами формування коштів Накопичувального фонду є страхові внески за-
страхованих осіб, інвестиційний дохід, суми від фінансових санкцій та 
адміністративних стягнень, застосованих щодо поруш ників порядку сплати 
страхових внесків. 
Функції фінансування соціального забезпечення законодавством 
покладені і на спеціальні фонди соціального страхування (Фонд соціального 
страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування 
 
 56 
від нещасних випадків на виробництві, Фонд соціального страхування на 
випадок безробіття) та на фонд соціального захисту інвалідів. 
Бюджети зазначених фондів формуються за рахунок страхових внесків, 
асигнувань з Державного бюджету, благодійних внесків, прибутків, одержаних 
від тимчасово вільних коштів фонду та інших надходжень. 
Значна частина коштів на соціальне забезпечення виділяється з 
Державного бюджету. Зокрема з Державного бюджету фінансується пенсійне 
забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу 
органів внутрішніх справ, податкової міліції, працівників митних органів, 
прокуратури, суддів та інших категорій працівників. 
В межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці на потреби 
соціального забезпечення можуть виділятися кошти і з відповідних місцевих 
бюджетів. 
Останнім часом активно втілюється в життя ідея про додаткове пенсійне 
забезпечення за рахунок коштів недержавних пенсійних фондів. 
Органи державного управління соціальним забезпеченням є органами 
державної виконавчої влади. Вони складають систему органів спеціальної 
компетенції, які здійснюють свої повноваження в межах, визначених 
законодавством. Управління соціальним забезпеченням здійснюється на 
центральному і регіональних рівнях. В систему таких органів входять: 
Міністерство соціальної політики України і його органи, обласні, районні 
(міські) управління праці і соціального захисту населення, Пенсійний фонд 
України та їх регіональні управління, фонди соціального страхування та їх 
регіональні управління і відділення. 
Соціальне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків і 
мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за 
контрактом, осіб, які мають право на пенсію за Законом «Про пенсійне 
забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу 
органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» та членів їх сімей здійснюється 
відповідними службами соціального забезпечення Міністерства оборони 
 
 57 
України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, 
Управління державної охорони, органів управління інших військових 
формувань, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, 
Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту 
України з питань виконання покарань в порядку, що визначається Кабінетом 
Міністрів України. 
Держава законодавчо встановила порядок функціонування недержавних 
пенсійних фондів, контроль та нагляд за діяльністю яких здійснюється 
державними органами системи соціального забезпечення. 
Принцип соціально-трудової реабілітації громадян, які частково втратили 
працездатність та стимулювання їх трудової діяльності. Настання пенсійного 
віку чи встановлення однієї з трьох груп інвалідності не є тією причиною, яка 
завадила б пенсіонерові продовжувати займатися трудовою діяльністю. 
Навпаки, законодавство стимулює таку діяльність пенсіонерів. Зокрема, 
передбачається система заходів, спрямованих на стимулювання більш пізнього 
виходу на пенсію, виплата повної пенсії незалежно від отримуваного заробітку 
(доходу) за місцем проживання пенсіонера, а також певні пільги. 
Законодавчо закріплено низку заходів, спрямованих на сприяння у 
працевлаштуванні та професійному навчанні інвалідів, санаторно-курортному 
лікуванні й протезуванні, створенні умов для трудової діяльності на 
виробництві та вдома. Звісно, слід зазначити, що для інвалідів є певні 
обмеження у здійсненні їхнього права на працю: трудова діяльність повинна 
відповідати трудовій рекомендації, що встановлена МСЕК. Вирішення завдань 
щодо соціально-трудової реабілітації інвалідів входить до компетенції органів 
соціального захисту населення всіх рівнів. 
У нормативно-правових актах, які стосуються соціального захисту 
населення, тією чи іншою мірою розглядаються питання соціально-трудової 
реабілітації. Вони знайшли відображення в таких законодавчих актах, як Закон 
«Про основи соціального захисту інвалідів в Українській РСР» від 21 березня 
1991 p., Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального 
 
 58 
захисту» від 22 жовтня 1993 р. зі змінами й доповненнями від 22 грудня 1995 p., 
Закон України «Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та 
інших громадян похилого віку» від 16 грудня 1993 р. та інші. 
Правові питання соціально-трудової реабілітації інвалідів неодноразово 
розглядалися Кабінетом Міністрів України. Так, Постановою від 3 травня 1995 
р. «Про організацію робочих місць і працевлаштування інвалідів» встановлено 
для всіх підприємств, незалежно від форм власності, нормативи робочих місць, 
призначених для працевлаштування інвалідів. Цією постановою затверджено 
Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів. 
Отже, законодавством передбачено необхідні юридичні гаранти для 
стимулювання праці осіб похилого віку та інвалідів з метою залучення їх до 
трудової діяльності. 
Принцип охорони і захисту права та законних інтересів громадян на 
соціального забезпечення. Під охороною права громадян на соціальне 
забезпечення розуміють сукупність заходів, спрямованих на попередження 
порушень у цій сфері, усунення причин, що їх породжують. Під захистом права 
- розуміють заходи, спрямовані на відновлення порушених прав у сфері 
соціального забезпечення. І перше, і друге закріплено в Конституції та інших 
законодавчих актах України. Так, у ст. 46 Конституції України не лише 
зафіксовано право на соціальний захист, а й зазначені гарантії здійснення цього 
права. Воно гарантується загальнообов'язковим державним соціальним стра-
хуванням, створенням мережі державних, комунальних, приватних установ для 
догляду за непрацездатними і забезпеченням рівня життя громадян, основними 
джерелами існування яких є пенсії та допомоги, не нижче від прожиткового 
рівня, встановленого законом. 
Законодавством установлено також систему юридичних гарантій, за 
допомогою яких можливе здійснення й відновлення порушених прав громадян 
у сфері соціального забезпечення.  Вони відображені у  формі правових  норм 
про соціальне  забезпечення громадян. За їх допомогою забезпечується: 
 
 59 
а)    вільний   і   підсильний   вступ   громадян   у   конкретний   вид 
правовідносин з соціального забезпечення, його зміна і припинення; 
б)    оскарження відмови у прийнятті заяви про призначення того чи   
іншого   виду   соціального   забезпечення   чи   порушення термінів її розгляду; 
в)    дотримання    законності    під    час    призначення    і    надання 
відповідного виду соціального забезпечення та охорона права на його 
одержання. 
Розглянуті принципи правового регулювання пенсійного забезпечення на 
теперішній час є основними. Подальший розвиток державної системи 
соціального забезпечення передбачає, що її принципи отримають якісно новий 
зміст. 
Однією з форм соціального забезпечення, що витримала випробування 
часом, є страхування: обов’язкове державне пенсійне страхування, обов’язкове 
державне соціальне страхування в разі тимчасової непрацездатності, 
страхування на випадок безробіття та в разі нещасного випадку чи 
професійного захворювання. Обов’язкове державне соціальне страхування 
поширюється на осіб, які працюють за наймом, та інших осіб, які визначені 
законом. Для фінансування державного соціального страхування створені 
відповідні фонди, що функціонують як позабюджетні самоврядні фінансові 
системи. 
Соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань із державного 
бюджету. Ця система охоплює певну групу суб’єктів. За рахунок коштів з 
Державного бюджету здійснюється пенсійне забезпечення 
військовослужбовців, надаються численні види допомоги сім’ям з дітьми, а 
також видатки на професійне навчання й працевлаштування інвалідів, 
забезпечення засобами пересування та ін. 
Забезпечення за рахунок коштів соціальних фондів підприємств, 
благодійних організацій і приватних добровільних внесків громадян. 
Найбільшими суспільними об’єднаннями і фондами є «Союз Чорнобиль 
України» і Фонд України соціального захисту інвалідів. Чорнобильська 
 
 60 
організація надає допомогу особам, потерпілим унаслідок аварії на ЧАЕС. 
Допомога надається вибірково, враховується діагноз і матеріальний стан потер-
пілих. Фонд України соціального захисту інвалідів є державною організацією. 
Його кошти використовуються на фінансування державних програм зі 
соціальної захищеності інвалідів, професійної реабілітації, витрат на створення 
робочих місць для інвалідів та інші види соціальної допомоги інвалідам. Значну 
роль у соціальному забезпеченні окремих категорій громадян відіграють 
благодійні фонди, гуманітарні акції «Милосердя». 
Утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших 
установах соціального призначення. Таке утримання є самостійною формою 
соціального забезпечення, яке відбувається за рахунок прямих асигнувань із 
бюджету, та належить до сфери послуг для людей похилого віку (перебування в 
будинках-інтернатах та надомне обслуговування непрацездатних). 
Адресна соціальна допомога. Суб’єктами соціальної допомоги слід 
визнавати лише осіб, які потребують такої допомоги, виходячи зі стану їх 
нужденності (рівень доходів не досягає прожиткового мінімуму). Право на 
соціальну допомогу не обумовлюється трудовою діяльністю або сплатою 
страхових внесків. Тому фінансування цієї форми можливе тільки за рахунок 
бюджетів різних рівнів. Отже, це відносно нова форма допомоги конкретним 
непрацездатним чи малозабезпеченим залежно від рівня їхньої забезпеченості і 
можливостей держави. 
Недержавне пенсійне забезпечення громадян. Недержавна пенсія 
відрізняється від державної тим, що її розмір можна встановити за власним 
бажанням. Вкладники коштів у недержавні фонди не позбавляються державних 
пенсій, а лише одержують до них додатки. 
Названі організаційно-правові форми соціального забезпечення 
доповнюють одна одну і складають систему соціального захисту населення. 
Соціальне забезпечення виражається у певних грошових сумах або у 
формі матеріальних і побутово-культурних благ та послуг, що надаються 
окремим категоріям громадян. Перелік видів забезпечення визначений 
 
 61 
Конституцією України. Грошові суми виплачуються, як правило, у вигляді 
пенсій та допомог. 
Пенсії — це регулярні грошові виплати, які отримують громадяни від 
держави та спеціальних фондів після досягнення встановленого віку, у разі 
інвалідності, втрати годувальника, за вислугу років. Їх характерними ознаками 
є: 
 грошові виплати за віком та у разі непрацездатності, коли особа 
звільняється від обов’язку працювати або не може працювати за станом 
здоров’я; 
 виплати зі спеціальних фондів; 
 розмір залежить в основному від одержуваного заробітку. 
Допомоги — це такі грошові виплати (крім пенсій) громадянам у 
випадках, передбачених законом, що надаються з фондів соціального 
страхування та за рахунок державного бюджету. Види допомоги відрізняються 
між собою їх безпосередньою метою та низкою юридичних ознак. Допомоги 
можна класифікувати за періодичністю виплат (одноразові та регулярні), за їх 
метою (у разі тимчасової непрацездатності, у зв’язку з народженням дитини та 
ін.). 
Третім видом соціального забезпечення є соціальні послуги та пільги 
побутового характеру.  
Соціальні послуги — це комплекс правових, економічних, психологічних, 
освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі 
соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах 
та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх 
життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя [2, 
ст. 1].  
Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога 
та соціальне обслуговування. Матеріальна допомога надається особам, що 
перебувають у складній життєвій ситуації, у вигляді грошової або натуральної 
допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів 
 
 62 
догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, 
палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації. Соціальне 
обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг:  
 за місцем проживання особи (удома); 
 у стаціонарних інтернатних установах та закладах; у реабілітаційних 
установах та закладах; в установах та закладах денного перебування;  
 в установах та закладах тимчасового або постійного перебування;  
 у територіальних центрах соціального обслуговування;  
 в інших закладах соціальної підтримки (догляду). 
За Законом України «Про соціальні послуги» можуть надаватися такі 
види соціальних послуг: 
 соціально-побутові послуги — забезпечення продуктами харчування, 
м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними 
послугами, засобами малої механізації; здійснення соціально-побутового 
патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо; 
 психологічні послуги — надання консультацій з питань психічного 
здоров’я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, 
застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-
психологічних характеристик особистості, із метою її психологічної корекції 
або психологічної реабілітації, надання методичних порад; 
 соціально-педагогічні послуги — виявлення та сприяння розвитку 
різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих 
обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та 
корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої 
діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, 
громадських організацій, заінтересованих осіб; 
 соціально-медичні послуги — консультації щодо запобігання 
виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, 
підтримка та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-
оздоровчих заходів, працетерапія; 
 
 63 
 соціально-економічні послуги — задоволення матеріальних інтересів і 
потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються 
у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у 
вигляді одноразових компенсацій; 
 юридичні послуги — надання консультацій з питань чинного 
законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у 
складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу й 
реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій 
щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, 
захист прав та інтересів особи тощо); 
 послуги з працевлаштування — пошук підходящої роботи, сприяння у 
працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи; 
 послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними 
можливостями — комплекс медичних, психологічних, інформаційних заходів, 
спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації права на 
професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість; 
 інформаційні послуги — надання інформації, необхідної для 
вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдження 
просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); 
поширення об’єктивної інформації про споживчі властивості та види 
соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до 
соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги); 
Перелік та порядок надання соціальних послуг за видами 
загальнообов’язкового державного соціального страхування регулюються 
законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. 
Усі види соціального забезпечення мають спільну мету — соціальний 
захист громадян у передбачених законом випадках. 
 
 
 
 
 64 
Висновки до розділу 2 
Система соціального захисту населення являє собою діяльність, 
спрямовану на гарантовану реалізацію економічних, соціальних і політичних 
умов для населення та досягнення і підтримку узгодженої взаємодії всіх її 
елементів з метою забезпечення ефективного соціального захисту. 
Вирішення проблеми підвищення ефективності соціального захисту 
населення потребує проведення державою активної політики забезпечення 
зайнятості населення, контролю за перерозподілом коштів які виділяються на 
соціальні цілі між центром і регіонами, забезпечення стабільного фінансування 
адресної соціальної допомоги. 
Принцип здійснення соціального забезпечення органами державного 
управління безпосередньо чи під їх контролем випливає з самої суті державної 
системи соціального захисту. Держава шляхом видання відповідних 
нормативних актів встановлює види соціального забезпечення, визначає умови 
та порядок їх призначення, коло осіб, які мають право на відповідний вид 
соціального забезпечення, джерела фінансування, створює систему органів, че-
рез яку здійснюється соціальне забезпечення. 
Здійснення конституційного права на соціальний захист може бути 
організоване в державних і недержавних формах, які розмежовуються за 
такими ознаками, як суб’єкти забезпечення, джерела і способи формування 
фондів для фінансування відповідних заходів, види забезпечення, умови та 
розміри забезпечення, органи, які надають забезпечення [7, с. 7]. Соціальне 
забезпечення виступає в декількох організаційно-правових формах і видах, що 
пов’язано зі специфікою забезпечення окремих категорій громадян [6, с. 13]. 
Зазвичай реалізація суб'єктивного права громадян на відповідний вид 
соціального забезпечення не зустрічає протидії з боку органів соціального 
захисту населення, які здійснюють таке забезпечення. Однак, якщо цей орган 
відмовить громадянинові у призначенні чи наданні того чи іншого виду 
соціального забезпечення, він може звернутися за допомогою не лише до ви-
щестоящих органів чи органів державної виконавчої влади, а й до судових 
 
 65 
органів. Право на оскарження рішення органу, що здійснює соціальне 
забезпечення, передбачене Конституцією України, а також Законами України 
«Про пенсійне забезпечення» та «Про звернення громадян». Скарга у даному 
випадку є певною формою реагування на факти порушення суб'єктивного права 
на соціальне забезпечення, а також засобом усунення і попередження цих 
порушень. 
Система соціального захисту  в Україні формується на базі 
загальнообов'язкового державного соціального страхування. Однак тривала 
трансформація системи оподатковування, пенсійного забезпечення і медичного 
страхування призводить до того, що основний тягар витрат лягає на 
роботодавців і працівників, це гальмує розвиток нових форм соціального 
страхування і вимагає відволікання значних бюджетних коштів на 
фінансування відповідних сфер. При цьому механізм ресурсозабезпечення 
фондів соціального страхування не зазнав істотних змін і має потребу в 
глибокому вдосконаленні. 
Одним із напрямів є  забезпечення підготовки та перепідготовки 
висококваліфікованих кадрів для організації соціального страхування широкого 
спектра соціально-економічних, соціально-медичних, психолого-педагогічних, 
соціально-правових, реабілітаційних та інших видів соціальних послуг 
населенню. У правовому полі держави перебуває питання вдосконалення 
механізму соціального страхування щодо взаємовідносин між страховими 
агентами й особами, які підлягають страхуванню.  
Діюча система пільг є недосконалою, бо вона не забезпечує надання 
допомоги виключно бідним верствам населення, а це сприяє зростанню 
економічної нерівності, збільшує видатки із бюджету. Пільги поступово мають 
трансформуватися в адресну грошову допомогу. Однак у сфері адресної 
державної соціальної допомоги необхідно спочатку систематизувати соціальні  
виплати (соціальну допомогу та пільги) і реформувати їх з метою скорочення; 
переорієнтувати пільги на прожитковий мінімум; орієнтувати соціальну 
допомогу на активізацію власного потенціалу індивіда, сім’ї, самостійного їх 
 
 66 
виходу із ситуації матеріальної незабезпеченості; здійснити ефективне наукове 
і методологічне забезпечення державної соціальної допомоги.  
Напрями вдосконалення соціального захисту населення повинні 
реалізовуватися на засадах чітко обґрунтованої, зваженої та взаємоузгодженої 
політики за участю різних соціальних інститутів держави, громадських 
організацій у строгій відповідності зі стратегічними документами в галузі 
соціальної політики держави. Поступовий розвиток економіки, зниження рівня 
бідності та зменшення диференціації прибутків за рахунок посилення 
адресності соціальної підтримки, стимулювання випереджаючих темпів 
зростання заробітної плати, відчутне поліпшення життя населення мають стати 
основою переходу від соціального захисту до розвинених форм соціального 
забезпечення населення, що насамперед стане основою побудови громадського 
суспільства. 
Розвиток державного управління соціальним захистом населення в 
Україні вимагає застосування сучасної методології вирішення проблем, які 
переваж-но належать до неструктурованих та слабо структурованих. У зв’язку з 
цим виникають проблеми вироблення, удосконалення і адекватного 
застосування загальних та спеціальних підходів і методів державного 
управління, зокрема аналізу державної політики, системного та ситуаційного 
аналізу, програмно-цільового підходу, методів експертних оцінок, а також 
принципів, закладених у сучасній парадигмі державного управління 
 
 67 
РОЗДІЛ 3 
МЕХАНІЗМ СТВОРЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СИСТЕМИ 
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ 
НАСЕЛЕННЯ (на прикладі управління соціального захисту населення 
Чигиринської районної державної адміністрації) 
 
3.1. Моніторинг сучасного стану системи державного регулювання 
соціального захисту населення в Україні на прикладі управління 
соціального захисту населення Чигиринської районної державної 
адміністрації 
Слід виділяти два основні види адміністративної (управлінської) 
діяльності: адміністративно-правове регулювання, де суб’єктом виступає 
держава в особі відповідних структур (переважно це органи виконавчої влади 
різних рівнів), і суспільне  регулювання, суб’єктом якого є недержавні 
утворення. Провідну роль відіграють сьогодні органи виконавчої влади, які 
забезпечують соціальний захист від імені держави, хоча, звісно, все 
помітнішою є роль недержавних утворень. 
Структура органів виконавчої влади, які здійснюють адміністративну 
діяльність у сфері соціального захисту, повинна бути оптимальною та 
відповідати належним функціям. Повноваження, якими наділені державні 
службовці, то вони повинні бути чітко встановлені в посадових інструкціях або 
в паспорті посади, а функції державних органів повинні визначатися у 
відповідних нормативних актах і підлягати чіткому розмежуванню між 
галузями влади і самими структурними підрозділами державного органу. 
Враховуючи особливості  сфери соціального захисту населення, 
зазначено, що адміністративна діяльність органів соціального захисту – це 
врегульована нормами адміністративного права владна діяльність органів 
виконавчої влади та її структурних підрозділів, яка спрямована на забезпечення 
практичного здійснення охорони встановлених державою соціальних 
стандартів та благ. 
 
 68 
Адміністративно-правову діяльність щодо соціального захисту, на думку 
автора, потрібно розглядати  як державне регулювання суспільних відносин.  
Державне регулювання у вузькому розумінні – це адміністративна 
діяльність, тобто діяльність органів виконавчої влади, виконавчо-розпорядчих 
органів держави, спрямована на здійснення виконавчої влади як на рівні 
держави, так і на місцях. 
При дослідженні структури органів у галузі соціального захисту 
населення автор наводить власну класифікацію органів визначивши основні 
органи, галузеві та спеціальні. Автор  приділяє увагу лише окремим органам та 
надає їм правову характеристику.  
Наголошено, що система соціального захисту – це сукупність елементів 
(об’єкт, суб’єкт, правовідносини тощо), яким відповідають загальні властивості: 
цілісність, автономність, сумісність, взаємодія, самостійність. Зміст 
адміністративно-правового статусу органів виконавчої влади, в тому числі 
органів виконавчої влади у сфері соціального захисту, на думку автора, складає 
комплекс їх прав і обов'язків, закріплених нормами адміністративного права, а 
також гарантії захисту цих прав і обов'язків. Адміністративно-правовий статус 
органів виконавчої влади у сфері соціального захисту є частиною їхнього 
загального правового статусу, що відзначається Конституцією України, 
міжнародними договорами, а також іншими актами законодавства України. 
Зазначено, що досить актуальним питанням організації діяльності 
місцевих органів влади у сфері соціального захисту є чітке визначення та 
розмежування повноважень, компетенції і цілей місцевих органів виконавчої 
влади та місцевого самоврядування, особливо у сфері делегування деяких 
управлінських функцій одних органів іншим. Специфіка діяльності місцевих 
органів влади у сфері соціального захисту полягає у поєднанні двох видів дії – 
адміністративної (державної) та самоорганізації (самоврядування). 
Для прикладу розкриття основних механізмів державного регулювання 
соціального захисту населення візьмемо Управління соціального захисту 
 
 69 
населення Чигиринської районної державної адміністрації (далі - управління),  
утворюється головою районної державної адміністрації, входить до її складу.  
Управління підпорядковується голові районної державної адміністрації, 
директору Департаменту соціального захисту населення обласної державної 
адміністрації. 
Управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами 
України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами 
Міністерства соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики), 
розпорядженнями голови обласної державної адміністрації, наказами 
Департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації, 
розпорядженнями голови районної державної адміністрації, рішеннями 
районної ради.  
Управління та його статус як юридичної особи публічного права 
визначаються головою районної державної адміністрації. 
Основними завданнями управління є забезпечення реалізації державної 
політики у сфері соціального захисту населення. 
Управління відповідно до визначених галузевих повноважень виконує 
такі завдання: 
1) організовує виконання Конституції і законів України, актів Президента 
України, Кабінету Міністрів України, наказів Мінсоцполітики, розпоряджень 
голови районної державної адміністрації та здійснює контроль за їх 
реалізацією; 
2) забезпечує реалізацію державної політики у сфері соціально-трудових 
відносин, оплати і належних умов праці, соціальної та професійної адаптації 
військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та тих, які підлягають 
звільненню із Збройних Сил України та інших військових формувань;  
3) організовує ефективне співробітництво місцевих органів виконавчої 
влади та органів місцевого самоврядування з профспілками та їх об’єднаннями, 
організаціями роботодавців та їх об’єднаннями; 
 
 70 
4) забезпечує реалізацію державної політики з питань соціального захисту 
населення, підтримки сім’ї;  
5) забезпечує призначення та виплату соціальної допомоги, компенсацій 
та інших соціальних виплат, встановлених законодавством України, надання 
субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, 
придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива; 
6) організовує соціальне обслуговування населення, здійснення 
соціальної роботи та надання соціальних послуг, у тому числі соціального 
супроводу сімей/осіб, шляхом розвитку спеціалізованих закладів, установ та 
служб та залучення недержавних організацій, які надають соціальні послуги; 
7) розробляє та організовує виконання комплексних програм та заходів 
щодо поліпшення становища соціально вразливих верств населення, сімей та 
громадян, які перебувають у складних життєвих обставинах, та всебічне 
сприяння в отриманні ними соціальних виплат та послуг за місцем проживання, 
перебування;  
8) забезпечує соціальну інтеграції інвалідів, сприяння створенню умов 
для безперешкодного доступу інвалідів до об'єктів соціальної інфраструктури; 
9) здійснює нагляд за додержанням вимог законодавства під час 
призначення (перерахунку) та виплати пенсій органами Пенсійного фонду. 
Управління відповідно до визначених повноважень виконує такі функції: 
1) організовує виконання Конституції і законів України, актів 
Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів Мінсоцполітики та 
здійснює контроль за їх реалізацією; 
2) забезпечує у межах своїх повноважень захист прав і законних 
інтересів фізичних та юридичних осіб; 
3) здійснює державний контроль за дотриманням підприємствами, 
установами та організаціями правил, норм, стандартів у межах визначених 
повноважень; 
 
 71 
4) аналізує стан та тенденції соціально-економічного і культурного 
розвитку у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці та 
вживає заходів щодо усунення недоліків; 
5) бере участь у підготовці пропозицій до проектів програм соціально-
економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці; 
6) вносить пропозиції районній державній адміністрації та районній раді 
під час формування проекту районного бюджету щодо коштів у складі видатків 
на фінансування районних програм соціального захисту та соціального 
забезпечення на компенсацію фізичним особам, які надають соціальні послуги; 
7) забезпечує ефективне і цільове використання відповідних бюджетних 
коштів; 
8) бере участь у підготовці заходів щодо регіонального розвитку; 
9) забезпечує здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції; 
10) готує (бере участь у підготовці) проекти угод, договорів, протоколів 
зустрічей делегацій і робочих груп у межах своїх повноважень; 
11) розглядає в установленому законодавством порядку звернення 
громадян; 
12) забезпечує доступ до публічної інформації, розпорядником якої є 
управління; 
13) постійно інформує населення про стан здійснення визначених 
законом повноважень; 
14) здійснює повноваження, делеговані органами місцевого 
самоврядування; 
15) забезпечує у межах своїх повноважень виконання завдань 
мобілізаційної підготовки, цивільного захисту населення, дотримання вимог 
законодавства з охорони праці, пожежної безпеки; 
16) забезпечує у межах своїх повноважень реалізацію державної 
політики стосовно захисту інформації з обмеженим доступом; 
17) бере участь у вирішенні відповідно до законодавства колективних 
трудових спорів (конфліктів); 
 
 72 
18) залучає громадські та благодійні організації до виконання соціальних 
програм і здійснення відповідних заходів; 
19) здійснює нагляд за додержанням вимог законодавства під час 
призначення (перерахунку) та виплати пенсій органами Пенсійного фонду 
України в Чигиринському районі, проведення інформаційно-роз'яснювальної 
роботи; 
20) організовує роботу з визначення статусу осіб, які постраждали 
внаслідок Чорнобильської катастрофи та забезпечує, відповідно до 
законодавства, їх соціальний захист;  
21) у сфері соціально-трудових відносин, оплати праці та зайнятості 
населення: 
- забезпечує співробітництво місцевих органів виконавчої влади та 
органів місцевого самоврядування профспілками та їх об’єднаннями, 
організаціями роботодавців та їх об’єднаннями; 
- здійснює повідомну реєстрацію колективних договорів, їх перевірку на 
відповідність чинному законодавству та забезпечує зберігання копій; 
- здійснює моніторинг показників заробітної плати та своєчасності її 
виплати працівникам підприємств, установ, організацій всіх форм власності, а 
також фізичних осіб-підприємців;  
- забезпечує соціальний захист працівників, зайнятих на роботах зі 
шкідливими та важкими умовами праці, вживає заходів до якісного проведення 
атестації робочих місць;  
- розробляє (бере участь у розробленні) територіальну програму 
зайнятості населення, бере участь у реалізації інших заходів щодо поліпшення 
ситуації на ринку праці; 
 - забезпечує діяльність місцевих комісій у справах альтернативної 
(невійськової служби); 
- бере участь у виконанні заходів державних програм соціальної і 
професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку зі 
 
 73 
Збройних Сил України та інших військових формувань, та здійснює контроль 
за їх реалізацією; 
22) з питань реалізації заходів соціальної підтримки населення: 
- організовує в межах своєї компетенції роботу щодо надання населенню 
субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, 
придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, 
пільг з оплати житлово-комунальних послуг, послуг зв’язку, пільг на придбання 
твердого палива і скрапленого газу та пільгового проїзду окремим категоріям 
громадян, інших пільг, передбачених законодавством України, компенсації 
особам, які згідно із Гірничим законом України мають право на безоплатне 
отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають 
централізоване опалення тощо; 
- здійснює призначення та виплату державної допомоги сім’ям з дітьми, 
державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з 
дитинства та дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію та 
інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від 
сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце 
проживання їх невідоме, одноразової матеріальної допомоги інвалідам та 
непрацюючим малозабезпеченим особам та особам, які проживають разом з 
інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, компенсаційних виплат 
фізичним особам, які надають соціальні послуги, а також інших видів 
державної допомоги відповідно до законодавства України; державної 
соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і 
державної соціальної допомоги на догляд; щомісячної компенсаційної виплати 
непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом I групи, а також за 
престарілим, який досяг 80-річного віку; одноразової винагороди жінкам, яким 
присвоєно почесне звання „Мати-героїня”; 
- бере участь у роботі комісій, утворених при районній раді та районній 
державній адміністрації з питань соціального захисту населення; 
 
 74 
- сприяє громадянам в одержанні документів, необхідних для 
призначення окремих видів допомог, субсидій та надання пільг; 
- здійснює розрахунки з організаціями-надавачами послуг за надані 
пільги окремим категоріям громадян та призначені житлові субсидії 
населенню; 
- визначає право на отримання компенсації за оплату електроенергії, газу 
та централізованого опалення житла, здійснює її нарахування та виплату; 
- надає консультації з питань прийому документів для призначення усіх 
видів компенсацій, пільг, соціальної допомоги та послуг у сільській місцевості, 
у тому числі шляхом організації роботи „мобільних соціальних офісів”; 
- здійснює контроль відповідно до чинного законодавства за цільовим 
використанням коштів, спрямованих на надання державних соціальних допомог 
та інших видів соціальної підтримки, передбачених законодавством України; 
- організовує роботу державних соціальних інспекторів;  
23) у сфері реалізації державних соціальних гарантій окремим категоріям 
громадян: 
- організовує призначення та виплату допомоги, компенсацій та надання 
інших соціальних гарантій громадянам, які постраждали внаслідок 
Чорнобильської катастрофи, відповідно до законодавства України; 
- здійснює підготовку документів щодо визначення статусу осіб, які 
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; 
- організовує санаторно-курортне лікування інвалідів, ветеранів війни та 
праці, жертв нацистських переслідувань, громадян, які постраждали внаслідок 
Чорнобильської катастрофи, а також виплату грошових компенсацій вартості 
санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян відповідно до 
законодавства України; 
- подає пропозиції до проектів регіональних програм із соціального 
захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;  
- організовує в межах своєї компетенції роботу з надання пільг 
пенсіонерам, інвалідам, ветеранам війни та праці, одиноким непрацездатним 
 
 75 
громадянам та іншим категоріям осіб, які мають право на пільги відповідно до 
законодавства України; 
- організовує в межах своєї компетенції роботу щодо реєстрації громадян, 
які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів 
проведення антитерористичної операції та надання їм соціальних виплат; 
- аналізує стан виконання комплексних програм, здійснення заходів 
соціальної підтримки малозабезпечених верств населення, надання 
встановлених законодавством пільг України соціально незахищеним 
громадянам та подає голові районної держадміністрації пропозиції з цих 
питань; 
 - видає відповідні посвідчення громадянам, які мають право на пільги 
відповідно до законодавства України;  
24) у сфері соціального обслуговування, здійснення соціальної роботи та 
надання соціальних послуг населенню: 
 - забезпечує облік осіб, які звертаються в управління з питань 
направлення в установи та заклади, що надають соціальні послуги, сприяє в 
оформленні документів цим особам; 
- забезпечує доступність громадян до соціальних послуг, контролює їх 
якість та своєчасність надання відповідно до законодавства України; 
- сприяє волонтерським організаціям та окремим волонтерам у наданні 
допомоги соціально незахищеним громадянам; 
- у межах своєї компетенції організовує роботу, пов'язану з наданням 
благодійної (гуманітарної) допомоги соціально незахищеним громадянам та 
сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах; 
- сприяє влаштуванню за потреби до будинків-інтернатів (пансіонатів) 
громадян похилого віку, інвалідів та дітей-інвалідів; 
- сприяє благодійним, релігійним волонтерським громадським 
об'єднанням, установам та організаціям недержавної форми власності, окремим 
громадянам у наданні соціальної допомоги та соціальних послуг інвалідам, 
ветеранам війни та праці, громадянам похилого віку, а також іншим соціально 
 
 76 
незахищеним громадянам та сім’ям, які перебувають у складних життєвих 
обставинах;  
- вживає заходів до соціального захисту бездомних громадян та осіб, 
звільнених з місць позбавлення волі; 
 - сприяє підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації 
працівників управління;  
25) у сфері соціальної інтеграції інвалідів: 
- здійснює облік інвалідів, дітей-інвалідів та інших осіб, які мають право 
на безоплатне забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації; 
- здійснює роботу з оформлення документів для визначення права 
інвалідів та дітей-інвалідів на безоплатне та пільгове забезпечення 
автомобілями; 
- координує роботу реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-
інвалідів місцевого рівня і сприяє їх розвитку, розглядає пропозиції органів 
місцевого самоврядування щодо потреби у створенні, реорганізації, ліквідації 
реабілітаційних установ; 
- здійснює направлення до реабілітаційних установ інвалідів та дітей-
інвалідів відповідно до поданих заяв та документів, перелік яких визначено 
реабілітаційною установою; 
 - здійснює виплату грошових компенсацій, передбачених законодавством 
України; 
 - визначає потребу у забезпеченні інвалідів та окремих категорій 
населення технічними та іншими засобами реабілітації, автомобілями, 
санаторно-курортним лікуванням, у здійсненні компенсаційних виплат, 
передбачених законодавством України, та направляє узагальнену інформацію 
Департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації; 
 - подає пропозиції органам місцевого самоврядування щодо потреби у 
комунальних реабілітаційних установах для інвалідів та дітей-інвалідів; 
 - інформує інвалідів про послуги державної служби зайнятості щодо 
підбору роботи, проведення професійної орієнтації з метою вибору виду 
 
 77 
професійної діяльності та визначення виду професійного навчання шляхом 
професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; 
26) забезпечує ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру 
осіб, які мають право на пільги (ЄДАРП); 
27) інформує населення з питань, що належать до його компетенції, 
роз’яснює громадянам положення нормативно-правових актів з питань, що 
належать до його компетенції, у тому числі через засоби масової інформації; 
28) здійснює інші передбачені законом повноваження.  
Отже, виходячи з вищенаведеного, можна зрозуміти, що управління 
соціального захисту населення Чигиринської районної державної адміністрації 
здійснює не тільки прямий контроль за дотриманням законодавства у сфері 
соціального захисту населення, а й опосередковано впливає на інші органи 
виконавчої влади в районі задля забезпечення використання громадянами 
їхнього права на соціальне благополуччя.    
  3.2.Удосконалення державних механізмів регулювання соціального 
захисту населення 
Необхідною умовою сталого розвитку є соціальна стабільність в 
суспільстві. Економічне зростання значно залежить від стратегії та тактики 
державного регулювання, визначення пріоритетів і напрямів соціальної 
політики, адекватним ринковим відносинам, спрямованим на гарантування 
соціального захисту та безпеки населення. 
Дослідження засвідчують: регулюючі заходи держави сьогодні 
неструктуровані, а найбільшими загрозами для макроекономічної стабільності 
досі залишаються: 
-  недосконалість законодавства; 
-  непослідовність політичних рішень; 
-  недостатні темпи реформ; 
-  високий рівень корупції у державному секторі (це підтверджує і зайняте 
Україною 144 місце серед 177 держав світу в грудні 2013 р. за Індексом 
сприйняття корупції);  
 
 78 
-  накопичення зовнішнього боргу; 
-  інфляція; 
-  нестійкість національної валюти та низький рівень капіталізації 
вітчизняних банків; 
-  недосконалість податкової політики і нестабільність господарського 
законодавства; 
-  низький рівень інноваційної активності; 
-  зниження виробництва; 
-  нерівномірність розвитку міських і сільських територій. 
Формуючи механізм інституційного регулювання сфери соціального 
захисту населення, держава може спрямовувати зусилля у двох напрямах. 
Перший передбачає сприяння державних та недержавних інститутів у 
підтриманні високих життєвих стандартів і втручання в основні механізми 
виробництва та розподілу. Окремі науковці називають цей підхід універсальним 
[117, с. 17]. 
Другий напрям соціальної політики зорієнтований на найнезахищеніші 
прошарки населення і реалізується через допомогу малозабезпеченим сім'ям, 
доходи котрих нижчі від прожиткового мінімуму, допомогу з безробіття, 
пенсійне забезпечення за віком та втратою працездатності, мінімальний або 
гарантований доступ до медичних послуг. 
В Україні внаслідок постійного та хронічного дефіциту державного 
бюджету важелі державного регулювання переважно спрямовані на 
використання другого напряму. 
Особливо гостро постає проблема низької оплати праці, широкі масштаби 
неформальної (тіньової) зайнятості, що призводить до ухилення від сплати 
податків, практики заниження зарплат, а також значна диференціація у доходах, 
яка сформувала значну частину багатих та бідних. Усе критичнішим є 
відхилення від курсу зміцнення середньої верстви населення, котре, на нашу 
думку, становить запоруку економічного зростання України. 
Розглядаючи соціальний захист населення, ми вважаємо, що соціальний 
 
 79 
захист має бути спрямований не лише на вразливі соціальні групи 
непрацюючого населення, й на зайнятих у суспільному виробництві. Адже саме 
зайняті в суспільному виробництві створюють умови для підтримки соціально 
вразливих груп населення. 
З метою запровадження соціально-орієнтованої моделі розвитку економіки 
державні органи влади повинні у найближчі терміни визначити два основних 
напрями діяльності:  
1) активну політику зайнятості;  
2) адресну соціальну політику.  
Ця модель передбачає не лише соціальний захист, а й створення такого 
організаційно-економічного механізму, який би сприяв зменшенню частини 
населення, котре потребує соціальної допомоги. Вона повинна увібрати все 
краще, що результативно діє в країнах з ринковою економікою. Це: 
-  активний попереджувальний характер політики соціального захисту; 
-  створення соціальних та правових умов для реалізації економічної 
ініціативи громадян; 
-  оптимальний обсяг перерозподілу ВВП через бюджет на кожному етапі 
розвитку; 
-  активна участь приватних і громадських організацій у наданні 
соціальних послуг і благ соціальне незахищеним категоріям громадян; 
-  реалізація ідей соціальної солідарності й субсолідарності; 
- пріоритет соціально незахищених категорій громадян. 
Кожного року ми чуємо, що соціальні видатки в Україні зростають і вони 
дуже високі, порівняно з іншими видатками бюджету та порівняно з іншими 
країнами. 
На етапі розвитку ринкових відносин в Україні спостерігається тенденція 
накопичення значної кількості проблем, частина з котрих успадкована ще з 
радянських часів. Як результат - нагальною потребою державного регулювання 
соціального захисту є: 
1.  Конституційні гарантії, закладені в Конституції України. Вони повинні 
 
 80 
не лише існувати, а й виконуватися серед усіх гілок влади. Ст. 3: "Людина, її 
життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні 
найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії 
визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед 
людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини 
є головним обов'язком держави" [84]. 
2.  Удосконалення нормативної бази та стандартів правового регулювання 
повсякденних потреб суспільства відповідно за європейськими стандартами 
соціального захисту населення. Важливою передумовою вважається розроблення 
Соціального кодексу України на основі концепції соціальної стандартизації, яка 
охоплює: 
-  соціальну стандартизацію у сфері отримання доходів громадян, що 
забезпечує доступ до благ і послуг, потрібних для відтворення людини 
(відповідного рівня та якості життєдіяльності); 
-  соціальну стандартизацію у сфері розподілу фондів суспільного 
споживання, котрі забезпечують доступ до благ і послуг, необхідних для 
відтворення людини (відповідного рівня та якості життєдіяльності). 
Мають бути розв’язані також питання стосовно системи соціального 
законодавства, ієрархії та дії соціальних законів у часі, просторі й за колом 
осіб,що унеможливить маніпулювання, спрямоване на обмеження соціальних 
зобов'язань державою [119]. 
3.  Соціальне страхування. Воно повинне стати запобіжним заходом 
стосовно бідності населення, а соціальна допомога має спрямовуватись бідним 
лише на адресних засадах з урахуванням сукупного доходу сім’ї. Винятком може 
залишитися тільки допомога за народження дитини, яку, з огляду нанадзвичайну 
важливість підвищення народжуваності й створення рівних умов догляду всіх 
немовлят, доцільно і надалі надавати на універсальних засадах. 
4.  Адресати державної допомоги. Ними мають бути найменш захищені 
громадяни, котрі за тих чи інших обставин обмежені у можливостях повноцінно 
працювати і самостійно забезпечити собі мінімально необхідний рівень життя: 
 
 81 
соціальні пенсіонери; інваліди; діти сироти. Базовий розмір державної допомоги, 
формула та механізми її індексаціїя. відповідно до загальноекономічної та нової 
динаміки, мають бути встановлені Законом України і, в такий спосіб, вивільнені 
з-під в пливу політичних або передвиборчих коливань. 
5.  Трансформування чинної системи пільг, яка є фінансово 
необгрунтованою, соціально несправедливою і значно декларативною. 
Необхідно замінити пільги, що виконують функцію соціальної підтримки 
вразливих верств населення, адресною соціальною допомогою, гарантувати 
запобіганню необгрунтованому відтворенню контингенту пільговиків, і надавати 
пільги, пов’язані із компенсацією шкоди здоров'ю, у формі та розмірах, 
безпосередньо пов'язаних із масштабами та видом нанесеної шкоди. Надання 
професійних пільг повинні бути зведені до мінімуму або ж узагалі скасовані. На 
нашу думку, лише пільги за заслуги перед державою та соціальним вразливим 
верствам населення повинні мати місце в умовах ринку. Перехід до адресної 
соціальної допомоги в Україні не лише неминучий, а й життєво необхідний. 
Однак адресність варто розуміти не як масову монетизацію пільг і скасування 
або скорочення привілеїв, а як диференціацію підходів у взаємодії держави з 
різними суспільними групами [187]. Лише у такий спосіб держава зможе 
уникнути зрівнялівки і гарантувати гідний рівень життя для усіх громадян, не 
перетворюючи водночас соціальні зобов'язання на критичні ризики для 
національної економіки. 
6.  Підвищення стандартів оплати праці в Україні й щорічний моніторинг 
якості життя громадян. За результатами моніторингу необхідно здійснювати 
аналіз та вносити пропозицій з покращення якості життя громадян. 
7.  Пріоритетним напрямом посилення гарантійної складової політики 
соціального захисту в Україні на найближчу перспективу має стати завершення 
пенсійної реформи й остаточний перехід до трирівневої системи пенсійного 
забезпечення. Найактуальнішими завданнями вдосконалення пенсійної системи 
в Україні є: 
7.1.  Удосконалення механізму призначення й індексації пенсій. 
 
 82 
7.2. Законодавче регулювання гарантованого мінімального розміру пенсій. 
7.3. Запровадження накопичувального обов'язкового пенсійного 
страхування. 
7.4. Розвиток добровільного пенсійного страхування (приватних 
пенсійних   фондів), зокрема професійних пенсійних систем для фінансування 
дострокового виходу на пенсію працівників, зайнятих у шкідливих умовах. 
7.5.  Забезпечення прозорості пенсійної системи та кодифікації пенсійного 
законодавства. 
7.6.  В епоху технічного прогресу надавати можливість самостійно 
обраховувати власну пенсію та проводити освітні роботи серед населення щодо 
нарахування пенсій. 
8.  Посилення контролю за наданням житлових субсидій з метою  
недопущення випадків їхнього отримання громадянами з порівняно високим 
рівнем фактичних доходів. 
9.  Здійснення поетапного перерозподілу навантаження зі сплати внесків 
між страхувальниками та застрахованими особами й зменшення розміру 
відрахувань, котрі сплачуються страхувальники до Фондів соціального 
страхування. 
10. Удосконалення методики розрахунку прожиткового мінімуму. Адже в 
основу базового соціального стандарту покладено споживчий кошик,  
визначений ще у 14 квітня 2000 р., який не враховує життєві потреби людей 
сьогодення. Хоча, згідно зі Законом України «Про прожитковий мінімум», 
набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних 
соціальних і демографічних груп населення мають переглядатися не рідше, ніж 
раз на п’ять років (п.1 ст. 3 Закону України «Про прожитковий мінімум» у 
редакції від 9 грудня 2012 р. [56].) 
Важлива сфера державного регулювання - соціальний захист рівня 
індивідуального споживання. У частині непродовольчих товарів не 
враховуються сучасні життєво необхідні, навіть елементарні, витрати: оренда 
житла, медичне обслуговування, відпочинок, витрати на освіту (дошкільну, 
 
 83 
шкільну, вищу). Мобільний зв'язок та Інтернет теж не належать до складу 
споживчого кошика України.  
Для порівняння: до споживчого кошика Франції входять відвідування 
перукарні, засоби гігієни, витрати на няню, оренда машин, їжа для котів та собак, 
проїзд на таксі та ін.  
Споживчий кошик Великої Британії, окрім продовольчих товарів, містить 
комп’ютерні ігри, акустичну гітару, витрати на садівника, приватні школи й 
університети, перелік товарів для дому. 
У Німеччині - це відвідування фітнес-клубів, солярії, піца з доставкою, 
алкогольні напої тощо [78]. 
Необхідно: 
10.1.  Переглянути сучасний розмір прожиткового мінімуму, який значно 
занижений. 
10.2.  Розрахувати новий споживчий кошик, що відображав би 
мінімальний набір споживання товарів та послуг для задоволення основних 
соціальних і культурних потреб особи, а не для елементарного фізичного 
виживання (це простежуємо сьогодні). 
10.3.  Такий стан справ не потребує розробки та прийняття окремого 
Закону України «Про споживчий кошик». Для виправлення ситуації достатньо 
внести локальні зміни до Закону України «Про прожитковий мінімум» у частині 
термінів перезатвердження вмісту наборів непродовольчих товарів і послуг.  
Строк їхнього перезатвердження має бути скорочено до трьох років, 
оскільки зміни у структурі споживання для цих наборів відбуваються 
швидше,ніж для набору продуктів харчування.  
Потрібно внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 14 
квітня 2000 р. № 656 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів 
непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і 
демографічних груп населення»: вдосконалити вміст наборів продуктів 
харчування, непродовольчих товарів та послуг на базі оновленого у 2012 р. 
споживчого набору, що використовується для підрахунку Індексу споживчих 
 
 84 
цін.  
Запропонований підхід зумовлено двома чинниками.  
По-перше, вміст споживчого набору осучаснений і відповідає реальним 
вподобанням українців.  
По-друге, такий підхід не потребує грошових витрат та витрат часу. 
Необхідно також оновити норми споживання та строки служби для кожного з 
трьох наборів у споживчому кошику. 
11. Для ефективнішого витрачання бюджетних коштів на соціальний захист 
населення доцільно об'єднати ті соціальні програми, які виконують однакові 
функції. Наприклад, програму пільг на оплату житла та ЖКП і програму 
житлових субсидій (вони здійснюють ідентичні функції – захисту населення у 
сфері забезпечення певних стандартів житлових умов) об’єднати в єдину 
програму і надавати допомогу залежно від реальних потреб громадян у 
забезпеченні, принаймні, мінімальних житлових стандартів. 
12. Система соціальних послуг потребує негайних реформ та приведення у 
відповідність до міжнародних стандартів низки законодавчих актів.  
Окрім застарілої законодавчої бази, необхідно розв'язати низку інших 
питань. Це: 
12.1.  Визначення потреби населення у соціальних послугах з 
урахуванням особливостей кожної місцевості. 
12.2.  Взаємодія усіх суб’єктів господарювання стосовно надання 
соціальних послуг та децентралізація влади. 
12.3.  Урахування успішних практик соціального замовлення в областях 
України та країн-учасників ЄС. Серед переваг громадських організацій доцільно 
виокремити: мобільність; гнучку комунікацію з цільовою аудиторією; 
відсутність багаторівневого регулювання діяльності; можливість залучення 
спонсорської допомоги; можливість напрацювання альтернативних форм, 
методик надання соціальних послуг; свободу в процесі формування стратегії 
розвитку та прийняття рішень [208]. 
12.4.  Гідна оплата праці соціальному працівникові, адже за сьогоднішніх 
 
 85 
умов бути соціальним працівником - спеціальність непопулярна та невигідна. 
Тому громадяни, котрі не можуть стояти осторонь соціальних проблем 
незахищених верств населення, обирають волонтерство до основного виду 
зайнятості. 
12.5.  Кваліфікована підготовка працівників з надання якісної допомоги 
людям з особливими потребами, особам похилого віку, дітям-сиротам, сім’ям з 
дітьми, ветеранам війни, учасникам АТО, малозабезпеченим, бездомним та ін. 
12.6.  Збільшення соціальної реклами про заклади надання соціальних 
послуг, створення інтернет-ресурсів з постійною гарячою лінією. 
Згадаймо лише Євромайдан, який був та залишається волонтерським 
рухом, – величезній кількості потребуючих було надано кваліфіковану й 
оперативну допомогу. Таке вікно допомоги можна і необхідно створити для всіх 
категорій незахищених верств населення та тих, хто опинився у складних 
життєвих обставинах. 
13.  Необхідно запровадити податкову систему, де суперечності між 
необхідністю сплачувати податки та небажанням їх платити буде зведено до 
нуля. Лише досконала, побудована за загальноприйнятими принципами система 
оподаткування, яка забезпечує загальнообов'язковість (податки сплачують усі), 
стабільність (податки гарантовано сплачуються у визначеному державного 
обсязі), соціальну справедливість (податки сплачуватимуть залежно від обсягу 
доходів і витрат), спроможна суттєво вплинути на розвиток національної 
економіки та забезпечення соціальної справедливості в суспільстві [67]. 
14.  Створення необхідних передумов для формування середньої верстви 
в Україні. Адже частка в українському суспільстві оцінюється, за різними 
даними, від 10 % до 15 %. Саме середня верства у демократичних країнах, яка 
становить від 60 % населення цих країн, є гарантом соціальної стабільності, 
носієм державної ідеології й опорою демократичних перетворень. 
При розробці концептуального підходу були враховані результати 
впровадження механізму соціального страхування в Україні та здійснено 
 
 86 
спробу привести у відповідність механізм соціального захисту до рівня ризику 
в соціальній сфері суспільства ( рис.3.1, рис.3.2). 
Запропоновані автором шляхи і напрямки вдосконалення механізму 
соціального страхування в Україні в цілому дадуть можливість прискорити 
створення повноцінної системи соціального захисту населення. 
 
 
 87 
 Результат системного Виявлення Напрямки 
дослідження Фонду основних вирішення 
 соціального 
страхування проблем 
 
 Мета Обґрунтування концепції 
 
 
Управління грошовими потоками 
 Фонду соціального страхування 
 
обґрунтування тарифу з 
 урахуванням фактора ризику 
 автоматизована база 
 платників 
 удосконалення контролю 
цільового використання 
 коштів 
 
 
розробка моделі 
Метод управління 
 організаційно-економічного 
механізму Фонду 
 соціального страхування 
 
розробка прогнозного 
 фінансового балансу Фонду 
соціального страхування 
 
Врівноважений бюджет   
Фонду соціального Зміна доходів і 
страхування витрат  
 
 
 Перегляд пільг 
Посилення соціального захисту  
застрахованих Реформа соціального 
 
страхування 
 
Рис. 3.1. Схема вдосконалення організаційно-економічного механізму 
Фондів соціального страхування України 
 
 Правильний вибір методики Створення умов для підвищення Удосконалення системи Створення системи 
 формування і поповнення зацікавленості платників у контролю щодо сплати контролю щодо витрати 
фондів соціального 
 своєчасному внесенні внесків у внесків у фонди коштів фондів 
страхування, що фонди загальнообов'язкового загальнообов'язкового загальнообов'язкового 
  забезпечують достатній 
державного соціального державного соціального державного страхування 
 обсяг бюджетів фондів 
страхування страхування 
 
 
 
 
 Контроль динаміки і приведення у   
відповідність рівня середньої 
 КРИТЕРІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Формування єдиної 
заробітної плати, зміни рівня цін на 
ЕФЕКТИВНОСТІ інформаційної бази системи 
 споживчому ринку, співвіднесення соціального захисту 
 рівня заробітної плати працюючих, СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО населення 
 пенсій і допомоги із прожитковим ЗАХИСТУ 
мінімумом 
 
 
 
 Проведення регулярного 
со ціального моніторингу діючої 
 системи соціального захисту  
  
 
населення (виявлення і Сприяння в організації і Створення механізму 
  
закріплення ефективних заохоченні діяльності зворотного зв'язку щодо 
 Впровадження 
напрямків роботи, підведення недержавних фондів оцінки ефективності 
рекомендацій в сфері 
 підсумків соціального страхування, соціального захисту, 
соціального захисту 
е кспериментальної діяльності і впровадження гнучких нововведень, що 
населення, 
широке впровадження їх систем страхування і вводяться, 
 використання 
позитивних результатів) різноманітних форм експериментальних 
 зарубіжного досвіду 
соціального захисту розробок і 
 практичних досягнень 
 
Рис. 3.2. Критерії забезпечення ефективності системи соціального захисту населення 
 89 
Висновки до розділу 3 
Зроблено висновок, що у сфері соціального захисту громадян існує 
значна кількість проблем, які вимагають оперативної взаємодії державних і 
місцевих органів. Це проблеми, пов'язані з реалізацією державних і 
регіональних  програм, зокрема молодіжні соціальні програми, регіональні 
програми, направлені на захист інвалідів та осіб, постраждалих від 
Чорнобильської катастрофи, громадян, які не мають постійного місця 
проживання та низка інших програм. Очевидно, що розв’язання  перелічених 
проблем вимагає наявності певних організаційних структур, правовий статус 
яких повинен бути закріплений у відповідних нормативних актах. 
Підкреслено, що який би шлях не обрала держава, головним критерієм 
його результативності має бути створення ефективної системи координації 
діяльності виконавчої влади усіх рівнів і місцевого самоврядування також. 
Принцип розподілу влади передбачає як різне функціональне 
призначення кожної гілки єдиної державної влади, так і відмінності у правових 
актах, які ними приймаються. Відповідно до цього зовнішньо виражені дії 
органів виконавчої влади (їх посадових осіб), що здійснюються ними в межах 
своєї компетенції, є формами діяльності органів виконавчої влади.  
Виділяють такі форми роботи органів виконавчої влади у сфері 
соціального захисту:  
а) видання правових актів регулювання (розпоряджень, наказів);  
б) провадження дій юридичного характеру;  
в) здійснення організаційних заходів;  
г) виконання матеріально-технічних операцій. 
Встановлено, що до правових форм діяльності органів виконавчої влади 
можна віднести видання юридичних актів (розпоряджень, наказів) і здійснення 
на їх підставі інших дій юридичного характеру. До не правових норм можливе 
віднесення роботи структурних підрозділів (управлінь і відділів) апарату 
міністерства праці та соціальної політики, зокрема проведення семінарів, нарад, 
 
 90 
обробка отриманої інформації тощо, тобто здійснення широкого кола 
організаційних дій або матеріально-технічних операцій. 
Зміст роботи органів виконавчої влади повинен мати форму, що 
представляє собою її зовнішнє вираження.  Виділяють дві основні групи форм: 
правові та неправові. До неправових форм діяльності органів виконавчої влади 
відноситься проведення нарад з працівниками, підготовка аналітичних довідок і 
звітів,  поліпшення технічного та програмного забезпечення своєї роботи. До 
правових форм роботи органів виконавчої влади можна віднести: видання 
юридичних актів (розпоряджень, наказів) та здійснення на їх підставі інших дій 
юридичного характеру.  
Однією із форм роботи органів виконавчої влади у сфері  соціального 
захисту населення є прийняття державних програм і концепцій розвитку. Сфери 
діяльності, які забезпечують соціальні програми, групуються за видами: 
інформаційні, аналітичні, експертні, організаційні, правові, фінансові, кадрові, 
матеріально-технічні, навчально-освітні, прогнозуючі.  Встановлено, що цільові 
соціальні програми та системи адміністративної діяльності, що забезпечують їх 
реалізацію, визначаються як програмно-цільова діяльність. 
Діяльність органів виконавчої влади, з метою забезпечення соціального 
захисту населення, використовують такі основні методи роботи: 
адміністративний метод управління, метод переконання та примусу, 
економічний метод. 
Соціальна програма, як правова форма адміністративної діяльності 
відповідних органів – це комплекс узгоджених заходів за цілями, строками, 
ресурсами та виконавцями у масштабах визначеної території та галузі 
соціальної сфери, що спрямовані на вирішення комплексу соціальних проблем. 
Наявні соціальні програми є або оперативними (до 1 року), або 
короткостроковими (від 1 до 3 років).   
На особливу увагу заслуговує поширення адміністративних договорів як  
правової форми адміністративної діяльності у сфері соціального захисту. 
Наголошено, що розвиток адміністративно-договірних відносин є більш 
 
 91 
помітним у галузі соціального обслуговування населення, зайнятості, 
страхування.  
удосконалення адміністративно-правового регулювання у сфері 
соціального захисту населення має відбуватись на основі системного підходу 
щодо їх складових (законодавчо-правові гарантії та стандарти, фінансово-
економічна база, інформаційне та організаційно-програмне забезпечення) у 
таких напрямах: удосконалення системи соціального страхування; 
реформування державного забезпечення та надання соціальних пільг і послуг 
окремим категоріям населення за рахунок державного бюджету; регулювання 
соціальної допомоги та соціальної підтримки непрацездатних і 
малозабезпечених громадян за рахунок державного та місцевих бюджетів. 
 
 
 92 
ВИСНОВКИ 
 
Одним з найбільш актуальних напрямків соціальної політики щодо 
розвитку соціального страхування, який обумовлює індивідуалізацію внесків 
застрахованих громадян і встановлює залежність розміру соціальної допомоги 
від розміру сплачених внесків і страхового стажу, є модифікація системи 
соціального захисту на страховій основі. 
Досліджено такі методи роботи органів виконавчої влади у сфері 
соціального захисту, як адміністративні, економічні та морально-психологічні, 
метод переконання та заохочення.  
Наголошено, що при використанні адміністративних методів, які 
реалізуються через розробку наказів про виконання чи здійснення певних 
заходів, опису повноважень органів нижчого рівня та фахівців, які у них 
працюють, проявляється природа адміністративної діяльності, що 
характеризується субординаційними відносинами.  У взаємодії державних 
органів влади та громадських організацій важливу роль відіграють моральні та 
психологічні методи роботи органів виконавчої влади, виникає також 
необхідність запровадження економічних методів.  
Доведено, що для вирішення завдань соціального захисту населення 
необхідно використовувати регулювання соціально-економічних індикаторів 
рівня життя. Це, перш за все, межа малозабезпеченості (ММ), прожитковий 
мінімум (ПМ), мінімальний споживчий бюджет (МСБ), мінімальна заробітна 
плата (МЗП), індекс людського розвитку. Наслідок трансформації призвів до 
необхідності виділення частини населення, яка через нестачу коштів не може 
підтримувати необхідний рівень життя. Враховуючи, що офіційне визначення 
бідності та малозабезпеченості досить сильно відрізняється від їх суб’єктивного 
сприйняття та оцінки, у процесі написання роботи використовувалися та 
співставлялися відповідні експертні оцінки соціально-економічної захищеності 
особи та окремих груп населення. 
 
 93 
Для здійснення цього необхідно внести відповідні зміни в закони України 
з питань загальнообов'язкового державного страхування, в яких передбачити 
розмежування функцій і повноважень з організації і управління системою й 
окремими видами соціального страхування основних соціальних суб'єктів 
(роботодавців, працівників і держави) з їх позицій як страхувальників, 
застрахованих, організуючих і контролюючих органів. Ці зміни передбачають: 
 формування механізмів паритетної участі представників усіх суб'єктів 
обов'язкового соціального страхування в процесі управління; 
 визначення форм, рівнів і механізмів реалізації соціальних гарантій, що 
забезпечується різними видами соціального страхування; 
 визначення фінансових механізмів соціального страхування з 
урахуванням формування оптимального навантаження суб'єктів страхування, 
узгодженої з політикою заробітної плати і доходів, податковою політикою в 
країні;  
 закріплення в нормах соціального страхування положень щодо 
віднесення засобів і майна цільових страхових фондів до державної власності, 
яке передається в оперативне управління їх правлінням і виконавчим 
дирекціям, які подають Кабінету Міністрів пропозиції щодо розмірів страхових 
тарифів і кошториси доходів і витрат фондів; 
 створення умов для підвищення зацікавленості платників у своєчасному 
внесенні внесків у фонди загальнообов'язкового державного соціального 
страхування. Зацікавленість може досягатися мірами як заохочувального 
(регулювання величини страхових тарифів для платників, що справно вносить 
платежі у фонди), так і покарального характеру (введення твердої системи 
штрафів для платників, що ухиляються від своєчасних виплат у фонди); 
 удосконалення системи контролю по виплаті внесків у фонди 
загальнообов'язкового державного соціального страхування; 
 створення системи контролю щодо витрат коштів фондів 
загальнообов'язкового державного страхування. Кошториси доходів і виплат 
фондів на рік повинні розглядатися і затверджуватися Верховною Радою 
 
 94 
України, а порядок надходження, обліку і витрат коштів фондів - 
узгоджуватися з Національним банком України; 
 формування єдиної інформаційної бази системи соціального захисту 
населення, що дозволить розробити і впровадити методики оцінки ефективності 
функціонування системи соціального захисту і зробити оцінку 
експериментальних проектів і нововведень. 
Під час написання даної роботи:  
- було здійснено аналіз теоретичних підходів до дослідження системи 
соціального захисту населення ; 
- проведено визначення сутності, змісту і моделей державного 
регулювання системи соціального захисту населення; 
- проаналізовано організаційні та правові принципи державного 
регулювання у системі соціального захисту населення; 
- проведено моніторинг сучасного стану системи державного 
регулювання соціального захисту населення на прикладі Управління 
соціального захисту населення Канівської районної державної адміністрації; 
- визначено напрямки удосконалення державних механізмів регулювання 
соціального захисту населення. 
У науковій літературі „соціальний захист” ототожнюється з поняттям 
„соціальна безпека”. Проаналізувавши співвідношення їх змісту, встановлено, 
що „соціальний захист” – це процес досягнення соціальної безпеки. Поняттю 
„соціальна безпека” за змістом більш відповідає термін „соціальна 
захищеність”. Наголошено, що соціальна безпека і соціальна захищеність – це 
стан, який характеризує результативність та ефективність діяльності щодо їх 
забезпечення. При низькому рівні соціальної захищеності виникає соціальна 
небезпека функціонування та розвитку особи, суспільства та його окремих 
соціальних груп. Законодавче та нормативно-правове визначення та 
закріплення високого рівня прав, свобод і гарантій громадян разом із 
забезпеченням їх практичного втілення свідчать про високий рівень соціальної 
захищеності населення. 
 
 95 
 Підсумовуючи, зауважимо, що надто важливо визначити зрозумілі 
завдання. Сьогодні нам необхідна чітка ціль. Доки наміри влади не будуть 
зрозумілі для народу та не отримають його підтримки, доти не можна 
сподіватися на успіх будь-яких починань. Має здійснитись диференційована 
політика стосовно окремих груп населення з урахуванням їхніх цінностей. 
Старше покоління більше зорієнтоване на цінності закону та порядку, 
необхідності соціальної допомоги та державної підтримки, оскільки воно не 
може повністю адаптуватись до нового життя. Щодо цієї частини населення має 
бути збережений звичніший порядок речей, ті види і форми соціальної допомоги, 
котрі діяли раніше. 
 
 
 96 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 
1) Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради 
України 28 черв. 1996 p. // Офіц. сайт Верхов. Ради України. Законодавство 
України. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-
%D0%B2%D1%80  
2) Європейський кодекс соціального забезпечення [Електронний ресурс] 
: Міжнародний документ від 6 листоп. 1990 p. № ETS № 139 // Офіц. сайт 
Верхов. Ради України. Законодавство України. - Режим доступу : 
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_651 
3) Про соціальні послуги: Закон України від 19.06.2003 № 966-IV // 
Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 45. - Ст. 1458. - Режим доступу : 
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/966-15  
4) Про невідкладні заходи з подолання бідності : Указ Президента 
України від 26.02.2010 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: 
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/274/2010  
5) Hижник H. Р., Машков О. А. Системний підхід в оpганізації 
деpжавного упpавління: Hавч. посіб. / Укp. Акад. деpж. упp. пpи Пpезидентові 
Укpаїни; За заг. pед. H. Р. Hижник. — К., 1998. — 159 с. 
6) Аверин А. Н. Государственная система социальной защиты населения 
: учеб. пособие / А. Н. Аверин. - М. : Изд-во РАГС, 2007. - 124 с. 
7) Андреева Г. Н. Концепция “экономической конституции”: прошлое и 
настоящее / Г. Н. Андреева // Концепция “экономической конституции”: 
Современные исследования : сб. науч. тр. / РАН ИНИОН ; Центр соц. научн.-
информ. исслед. Отдел правоведения ; отв. ред. Г. Н. Андреева. - М., 2008. - 136 
с. - (Серия: Правоведение). - С. 10-24. 
8) Берданова О. Шляхи вдосконалення діяльності органів місцевого 
самоврядування щодо надання послуг соціального захисту / О. Берданова, Н. 
Гринчук // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 1. — С. 293-297. 
 
 97 
9) Бідак В. Складові системи державного регулювання соціального 
розвитку і соціального захисту / В. Бідак і і Україна: аспекти праці. - 2004. - № 
1. - С. 35^41. 
10) Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в 
Україні / Н. Б. Болотіна. - К. : Знання, 2005. - 405 с.  
11) Болотіна Н. Б. Соціальні права людини та їх державне забезпечення: 
сучасні тенденції розвитку / Н. Б. Болотіна // Захист соціальних прав людини і 
громадянина в Україні:проблеми юридичного забезпечення. - К.: МП Леся. - 
2003. - С. 14-28. 
12) Бородецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному 
етапі: стан і проблеми. Монографія. – Донецьк: Янтар, 2001. 
13) Виноградський М.Д., Бєляєва С.В., Виноградська А.М., Шкапова О.М. 
Управління персоналом. – К.: ЦНЛ, 2006 . – 504 с. 
14) Волкова О.В. «Ринок праці». Навчальний посібник. Київ. «Центр 
учбової літератури» 2007.с-426 
15)  Головатий М. Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. 
— К.: Наук. думка, 1993. — 237 с. 
16) Гончаров А. Поняття соціального захисту / А. Гончаров // 
Підприємство, господарство і право. - 2009. -№ 10. -С. 126-130. 
17) Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика. Навч. Посібник. –
Х.:Вид. ХДЕУ, 2003.–200с 
18) Горностаева Л. Проблеми соціально-культурної реабілітації інвалідів / 
Л. Горностаєва // Соціальний захист. - 2003. - № 3. - С. 26-27. 
19) Городяненко В. Г. Соціологія : підручник / В. Г. Городяненко ; за ред. 
В. Г. Городяненка. - К. : Академія, 2006. - 543 с. 
20) Гошовська В. А. Державне управління соціальною сферою в Україні 
[навч. посіб.] /В. А. Гошовська , Л. І. Ільчук ; за заг. ред. В. А. Гошовської. - К. : 
НАДУ, 2008. - 52 с. 
 
 98 
21) Гошовська В. А. Соціальна реальність у контексті розбудови 
демократичного суспільства : [навч.посіб.]. - К. : НАДУ, 2008. - 292 с. 
22) Дерега В. В. Шляхи вдосконалення системи соціального захисту в 
Україні: політологічний аналіз / В. В. Дерега, М. О. Багмет // Сучасна 
українська політика: політики і політологи про неї. - Київ, Миколаїв: Вид-во 
«Український центр політичного менеджменту», 2009. - Вип. 17.-С. 250-258. 
23) Дзюба С. Д., Ривак О. С. Основи економічної теорії. – К.: Знання, 2006. 
24) Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки – К.: 
Знання-Прес, 2002. — 214с. 
25) ДідківськаЛ.І., ГоловкоЛ.С. Державне регулювання економіки: Навч. 
посіб. - К.: Знання-Прес, 2000. - 209 с. 
26) Загорський В. Концептуальні засади державної соціальної політики / 
В. Загорський, Г. Лопушняк // Ефективність державного управління : зб. наук. 
пр. ЛРІДУ НАДУ / за заг. ред. чл.-кор. НАН України В. С. Загорського, доц. А. 
В. Ліпенцева. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2009. - Вин. 21. - С. 13-20. 
27) Іванова О. Л. Соціальна політика: теоретичні аспекти / О. Іванова. - К.: 
Вид. дім «КМ Академія», 2003. - 107 с. 
28) Іванова О.Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти. – К.: Академія, 
2003. – 107с. 
29) Іванова О.Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти. – К.: Академія, 
2003. – 107с. 
30) Князька Л.А.  Зайнятість населення, як один із напрямів соціального 
розвитку країни / Л.А. Князька // Трансформація національного законодавства 
через призму соціально–економічних аспектів розвитку суспільства : матеріали 
ІІІ міжрегіональної наук.-практ. конф. (м. Полтава, 16 квітня 2009 р.). / 
Полтавська філія МАУП. – Полтава: Полтавська філія МАУП,  2009. –  С. 69–
70. 
31) Князька Л.А.  Методологічні засади дослідження соціального захисту 
населення / Л.А. Князька // Національні інтереси та проблеми забезпечення 
 
 99 
безпеки України : матеріали Міжн. наук.-практ. конф. (м. Кіровоград, 2009 р.). / 
Національний технічний університет. – Кіровоград: Національний технічний 
університет,  2009. – С. 87–90. 
32) Князька Л.А.  Основні напрями розвитку адміністративно-правового 
регулювання в галузі соціального захисту населення /Л.А. Князька// 
Південноукраїнський правничий часопис. – 2009. – № 1. – С. 87–91. 
33) Князька Л.А.  Особливості соціальної політики держави в умовах 
економічної кризи / Л.А. Князька // Розвиток продуктивних сил України: від 
В.І.Вернадського до сьогодення : матеріали ювілейної міжнар. наук.-практ. 
конф.   (м. Київ, 20 березня 2009 р.): у 3–х ч. /РВПС України НАН України. – 
К.: РВПС України НАН України,  2009. – Ч. 2. – С. 237–239. 
34) Князька Л.А. Діяльність місцевих органів у сфері соціального захисту 
населення як об’єкт адміністративно-правового регулювання / Л.А. Князька // 
Україна на шляху соціально-економічних перетворень в умовах глобалізації : 
матеріали VII звітної наук.-практ. конф. (м. Кіровоград, 14 травня 2009 р.). / 
Кіровоградський юридичний інститут. – Кіровоград: Кіровоградський 
юридичний інститут, 2009 .– С.422–424. 
35) Князька Л.А. Сутність та зміст державних (місцевих)  програм 
соціального захисту населення  /Л.А. Князька //  Ринкова економіка: Сучасна 
теорія та практика управління. – 2009. – Т. 12 (Вип. 26) – Ч. 2. – С. 145–151. 
36) Князька Л.А. Форми і методи адміністративно-правової діяльності у 
сфері соціального захисту населення /Л.А. Князька // Південноукраїнський 
правничий часопис. – 2008. –№ 4. – С. 179–182. 
37) Кобзева С. И. Источники права социального обеспечения России : 
монография / С. И. Кобзева. - М.: Проспект, 2009. - 240 с. 
38) Коваль Л. В. Адміністpативне пpаво: Куpс лекцій для студентів юpид. 
вузів та фак. / Відп. pед. І. Д. Боpис. - 3-є вид. — К.: Вентуpі, 1998. — 207 с. 
39) Кравченко М. В. Розробка моделей організації управління соціальним 
захистом населення: національний та зарубіжний досвід : [навч. посіб.] / М. В. 
 
 100 
Кравченко, О. М. Петроє ; за заг. ред. М. В. Пітцика. - К. : Асоц. міст України та 
громад, 2007. - Кн. 19. - 250 с. - (Серія навчальних програм для працівників 
місцевого самоврядування). 
40) Кравченко М.В. Захист соціальний // Енциклопедія державного 
управління : у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; наук.-ред. 
колегія : Ю. В. Ковбаскж (голова) та ін. - К. : НАДУ, 2011. Т. 4 : Галузеве 
управління / наук.-ред. колегія : М. М. їжа(співголова), В. Г. Бодров 
(співголова) та ін. - 2011. - 648 с. - С. 270 - 271. 
41) Лич О. В. Соціально-трудові проблеми // Формування ринкових 
відносин в Україні. – 2007. – №5. – С. 130-134. 
42) Лібанова Е. Ринок праці та соціальний захист : [навч. посіб.] / Е. 
Лібанова, О. Палій. - К. : Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2004. - 491 с. 
43) Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної роботи: навч. посіб./ М.П. 
Лукашевич, Мигович. - 2-ге вид., допов. і випр. - К.: МАУП, 2003. - 168 с. 
44) М. Шаваріна, Н. Шиманська Соціальний захист населення: реалії та 
перспективи/М. Шаваріна, Н. Шиманська// Світ Фінансів - 2009; 4, с.99-104 
45) Михайлик О. Про правове забезпечення конституційних гарантій прав 
і свобод людини в Україні // Підприємство, господарство і право. – 2006. – №9 
– С. 55-57. 
46) Мочерний С.В. «Економічна теорія». Навчальний посібник.Київ. 
«Академія» 2001.с-378 
47) Мщюнова Т. К. Право и социальная защита / Т. К. Миронова. - М. : 
Права человека, 2006. - 336 с. 
48) Олефір О.І. Соціальний захист населення: необхідність перегляду 
сутності // Теорії мікро-макроекономіки / За ред. Ю.В.Ніколенка. - К., 2001. - 
Вип. № 7. - С. 45-52. 
49) Панченко М. М. Соціальна сфера і соціальна політика та їх 
співвідношення в аспекті державного управління соціальною сферою / М. 
 
 101 
Панченко // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Одеса : 
ОРІДУ НАДУ, 2009. - Вин. 1(37).-С. 180-183. 
50) Роик В. Д. Основы социального страхования: организация, экономика 
и право / В. Д. Роик. - М. : Изд-во “РАГС”, 2007. - 456 с. 
51) Семигіна Т. В. Словник із соціальної політики / Т. В. Семигіна. -К. : 
ВД “Києво-Могилянська академія”, 2005. -253 с. 
52) Сирота И. М. Право соціального обеспечения в Украине / И. М. 
Сирота. - X.: Одіссей, 2004. - 384 с. 
53) Скульська В.Є. Рівень безробіття обрахований за методикою 
Міжнародної організації праці. Професіійне навчання незайнятого населення в 
сучасних соціально-економічних умовах// Профорієнтаціія та професійне 
навчання. -2009. - С.22-24 
54) Скуратівський В. Соціальна політика / В. Скуратівський, О. Палій, Е. 
Лібанова. - К. : Вид-во УАДУ, 2003. - 265 с. 
55) Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. - К.: Вид-
во УАДУ, 2003. - 265 с. 
56) Спікер П. Соціальна політика : теорії та підходи. – К.: Фелікс, 
2000.-400с. 
57) Тропіна В.Б Бюджетне забезпечення СОЦІАЛЬНОЇ Функції держави в 
Україні/Тропіна В.Б. // Фінанси України. - 2008. - № 5. - С.15-31.  
58) Флорескул Н. «Система соціального захисту як чинник формування 
соціальної держави». Науковий журнал «Вісник» Київського національного 
торговельно-економічного університету.2009.№2.с-34  
59) Халецька А. А. Соціальний захист населення в Україні: теорія та 
практика державного управління: монографія / А. А. Халецька. - Донецьк: Юго-
Восток, 2010. - 430 с.  
60) Халецька А. А. Соціальний захист населення в Україні: теорія та 
практика державного управління : [монографія] / А. А. Халецька. - Донецьк : 
Юго-Восток, 2010. - 430 с. 
 
 102 
61) Хижный Э. Государственная система социальной защиты граждан в 
странах ЗападнойЕвропы : монография / Э. Хижный. - М. : РАН ИНИОН, 2006. 
- 272 с.  
62) Чистов С.М.«Державне регулювання економіки»:Навч.-метод. 
Посібник для самостійного вивчення дисципліни-К.:КНЕУ,2002.с-106 
63) Юрій С. І. Соціальне страхування : підручник/С. І. Юрій, М. П. 
Шаварина,Н. В. Шаменська. - К. : Кондор, 2004.-464 с. 
64) Юрченко Ю. Д. Державне управління у сфері соціального захисту 
населення: теоретико-методологічні аспекти : автореф. дис.... к.держ.упр.; спец. 
25.00.01 “Теорія та історія державного управління” / Юрій Дмитрович 
Юрченко;НАДУ при Президентові України. - К., 2006. -18с.  
65) Якубенко О. Функції соціальної держави//Соціальний захист. – 2003. – 
№7. – С. 35-37. 
66) Державна політика в соціогуманітарній сфері: підручник/[авт. кол. В. 
А. Скуратівський, В. П. Трощинський, П. К.Ситник та ін.]; за заг. ред. В. А. 
Скуратівського, В. П. Трощинського.- К. : НАДУ, 2010. - 284 с. 
67) Державна політика в соціогумантарній сфері : [навч. посіб.] / В. П. 
Трощинський, П. К. Ситнік, В. А. Скуратівський [та ін.] ; за заг. ред. О. Ю. 
Оболенського, С. В. Сьоміна, А. О. Чемериса [та ін.]. - К. : Вид-во НАДУ, 2007. 
- 94 с. 
68) Економічний аналіз реалізації соціально-гуманітарної політики 
України [монографія] / [Л. Ільченко-Сюйва, О. Кілієвич, І. Розпутенко, О. 
Романюк] ; за заг. ред. І. Розпутенка. - К. : НАДУ, 2008. -124 с. 
69) Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена 
резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 груд. 1948 р. 
[Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.un.org/Overview/rights.html 
70) Концептуальні засади державної політики в соціогуманітарній сфері 
на регіональному рівні: експертні матеріали : [навч. посіб.] / авт. кол. : В. П. 
 
 103 
Трощинський, В. А. Скуратівський, П. К. Ситник [та ін.] ; за заг. ред. В. П. 
Трощинського. - К. : НАДУ, 2008. - 80 с. 
71) Національна система загальнообов’язкового державного соціального 
страхування: сучасні проблеми та стратегія розвитку / [Е. М. Лібанова, В. М. 
Новіков, О. В. Макарова та ін.] ; Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН 
України ; Е. М. Лібанова (відп. ред.). - К., 2006. - 179 с. 
72) Социальная политика [Электронный ресурс]: энциклопедия / под ред. 
И. А. Волгина. - М. : Альфа-Пресс, 2006. - Режим доступа : 
http://www.bestbook.m/userfiles/books/pdf/Pages%20from%20Volgin_encicklop.pdf  
73) Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. 
Е.И.Холостова, А.С.Сорвина. -М.: ИНФРА-М, 2001. - 427 с. 
74) Социальный менеджмент : учебник / под ред. Д. В. Валового. - М. : 
ЗАО “Бизнес школа “Интел-Синтез”, Акад. труда и соц. отношений, 2000. - 384 
с. 
75) Соціальний захист населення України : [монографія] / авт. кол. : І. Ф. 
Гнибіденко, М. В. Кравченко, О. Ф. Новікова [та ін.] ; за ред. В. М. Вакуленка, 
М. К. Орлатого. - К. : НАДУ, 2009. - 184 с. 
76) Соціальний захист населення України : монографія / авт.кол.: І. Ф. 
Гнибіденко, М. В. Кравченко, О. Ф. Новікова та ін.; за ред. В. М. Вакуленка, М. 
К. Орлатого. - К. : НАДУ, 2009. - 184 с. 
77) Соціогумантарні виміри державної політики : [навч. посіб.] / В. П. 
Трощинський, П. К. Ситнік, В. А. Скуратівський та ін.; за заг. ред. В. П. 
Трощинського. - К. : Вид-во НАДУ, 2007. - 76 с. 
78) Українські Закони. Соціальний кодекс України: Проект / 
В.С.Журавський та ін., Християнсько-демократична партія України. - К.: Логос, 
1998. - 319 с. 
79) Управління соціальним і гуманітарним розвитком : [навч. посіб.] / 
[авт. кол. : В. А. Скуратівський, В. П. Трощинський, Е. М. Лібанова та ін.] ; за 
 
 104 
заг. ред. В. А. Скуратівського, В. П. Трощинського : у 2 ч. - К. : НАДУ, 2009. - 
700 с. 
80) Управління соціальним і гуманітарним розвитком : навч. посіб. / [авт. 
кол. В. А. Скуратівський, В. П. Трощинський, Е. М. Лібанова та ін.]; за заг. ред. 
В. А. Скуратівського, В. П. Трощинського: у 2 ч. - К. : НАДУ, 2009. - Ч. 1. - 456 
с.