Соціальне страхування на випадок безробіття в умовах війни

Погорянов, Дмитро Володимирович

Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8172

Назва:	Соціальне страхування на випадок безробіття в умовах війни
Автори:	Губар, Олександра Євгенівна Погорянов, Дмитро Володимирович
Дата публікації:	2023
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу):	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8172
Розташовується у зібраннях:	232 Соціальне забезпечення (Соціальне забезпечення)

Файли цього матеріалу:

Файл	Опис	Розмір	Формат
Погорянов магістерська 2023.pdf Restricted Access		1.58 MB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити Запит копії

Показати повний опис матеріалу Перегляд статистики

Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.

Extracted text

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій
Кафедра соціального забезпечення

ЗАТВЕРДЖУЮ:
Зав. кафедри
____________к.е.н., доц. Журба І.О.
“_____” _______________20 ____ р.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

кваліфікаційної роботи
освітнього ступеня «магістр»

Зі спеціальності 232 «Соціальне забезпечення»

на тему: «Соціальне страхування на випадок безробіття в умовах війни»

Студента групи

СЗМ-022 Погорянова Дмитра Володимировича

Керівник роботи

кандидат економічних наук, доцент О. Є. Губар.

Черкаси – 2023

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій
Кафедра соціального забезпечення

Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр
Галузь знань 23 Соціальна робота
Спеціальність 232 «Соціальне забезпечення»

ЗАТВЕРДЖУЮ:
Зав. кафедри
____________к.е.н., доц. Журба І.О.
“_____” _______________2023 р.

ЗАВДАННЯ
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТУ
Погорянова Дмитра Володимировича

1. Тема роботи: «Соціальне страхування на випадок безробіття в умовах
війни»

керівник роботи О.Є. Губар, кандидат економічних наук, доцент.

затверджені наказом по університету від “____” __________ 20___ р. № ____

2. Строк подання студентом роботи “____” __________ 2023 р.

3. Вихідні дані до роботи
1. Нормативно-правова база досліджуваного питання.
2. Наукова література за темою дослідження
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно
дослідити): Система соціального страхування як об’єкт державного регулювання
економіки; концептуальні основи державного регулювання системи соціального
страхування; стратегічні напрями вдосконалення механізму державного
регулювання системи соціального страхування як засобу
стабілізації соціально- економічного розвитку України.
5. Перелік графічного матеріалу (20 таблиць і 25 рисунків)

6. Дата видачі завдання __________________________________________

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

Строк
№
Назва етапів магістерської роботи виконання Примітка
з/п
етапів роботи
1. Розробка завдання, складання календарного плану до виконано
виконання кваліфікаційної роботи
2. Аналіз літературних джерел до виконано
3. Виконання першого розділу і обговорення її з до 14.09.2023 виконано
науковим керівником
4. Виконання другого розділу і обговорення її з до 21.09.2023 виконано
науковим керівником
5. Виконання третього розділу і обговорення її з до 21.10.2023 виконано
науковим керівником
6. Узагальнення результатів статистичного матеріалу. до 21.11.2023 виконано
Формулювання висновків та підготовка текстової
частини кваліфікаційної магістерської роботи
7. Доопрацювати роботу, оформити її кінцевий варіант до 30.11.2023 виконано
8. Отримати відгук керівника та рецензію до 2.12.2023 виконано
9. Підготувати доповідь на захист до 5.12.2023 виконано

Студентка _________ Погорянов Д.В,
Керівник роботи __________ Губар О.Є..
Секретар ЕК __________ Макарова М.М.

4
РЕФЕРАТ

Кваліфікаційна робота магістра містить 122 сторінки, 20 таблицю,20 рисункиів
список літератури з 29 найменувань.
«Соціальне страхування на випадок безробіття в умовах війни»
тМета і завдання дослідження. Метою кваліфікаційної роботи є розроблення
теоретико-методологічних засад, обґрунтування пріоритетів, механізмів і засобів
державного регулювання розвитку системи соціального страхування на випадок безробіття
в умовах війни вУ країні. Досягнення поставленої мети обумовило вирішення таких завдань:
 сформувати теоретико-методологічні основи державного регулювання
соціального розвитку;
 розробити концептуальні засади державної політики у сфері соціального
захисту населення в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки;
 узагальнити сутнісні характеристики та базові елементи соціального
страхування у системі соціального захисту населення і з’ясувати особливості його
державного регулювання;
 виявити процеси становлення системи соціального страхування, його
елементи і завдання державного регулювання;
 систематизувати ризики державного регулювання системи соціального
страхування в умовах невизначеності;
 узагальнити структуру фінансового механізму державного регулювання
системи соціального страхування;
 обґрунтувати роль та значення державного регулювання соціального
страхування у поліпшенні фінансового забезпечення соціального захисту населення;
 оцінити вплив системи соціального страхування та її державного
регулювання на стан соціального розвитку в Україні;
 проаналізувати взаємозв’язки та удосконалити інституційно- інфраструктурне
забезпечення державного регулювання соціального страхування та подолання критичних
диспропорцій доходів населення;
 провести якісне оцінювання державної політики фінансування видаткових
повноважень фондів соціального страхування та обґрунтувати напрями її удосконалення;
 ідентифікувати альтернативні види соціального страхування в умовах
скорочення бюджетного фінансування соціальної сфери держави;
 обґрунтувати перспективні напрями державної політики модернізації системи
соціального страхування в умовах адаптації до світових практик становлення соціально
орієнтованої ринкової економіки.
Об’єктом дослідження є процес реалізації державної політики забезпечення
розвитку системи соціального страхування.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні засади,
механізми, інструменти, засоби державного регулювання розвитку системи соціального
страхування в умовах становлення соціально орієнтованої економіки в Україні.

Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра 2023 рік
Рік захисту роботи 2024 рік

Підпис студента ____________________
Дата ______________________________

5
ЗМІСТ
Вступ ................................................................................................................................................. 6
РОЗДІЛ 1
СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ ЯК ОБ’ЄКТ
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ ..................................................................... 11
1.1. Теоретико-методологічні основи державного регулювання
соціального розвитку ............................................................................................................ 11
1.2. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту
населення ................................................................................................................................ 20
1.3. Соціальне страхування у системі соціального захисту населення ................................... 26
Висновки до розділу 1 ................................................................................................................... 33
РОЗДІЛ 2 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ ......................................................................... 37
2.1. Становлення соціального страхування, його сутність і завдання .................................... 37
2.2. Систематизація соціальних ризиків в умовах невизначеності .......................................... 41
2.3. Фінансовий механізм регулювання соціального страхування в
Україні на сучасному етапі: системний підхід ................................................................... 54
Висновки до розділу 2 ................................................................................................................... 81
РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ
ЯК ЗАСОБУ СТАБІЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНО- ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
УКРАЇНИ.................................................................................................................................. 84
3.1.Зарубіжний досвід функціонування системи соціального страхування в контексті
застосування у вітчизняній практиці.............................................................................. 84
3.2.Актуальні питання запровадження альтернативних видів соціального страхування
в умовах скорочення бюджетного фінансування соціальної сфери в Україні....... 99
3.3.Перспективні напрями модернізації системи соціального страхування в умовах адаптації до
вимог світового господарства ...................................................................................................108
Висновки до розділу 3 ................................................................................................................ 122
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

6
ВСТУП

Актуальність теми. Одним з головних пріоритетів, визначених
стратегічними плановими документами соціально-економічного розвитку
України, є становлення ефективно функціонуючої соціально орієнтованої
ринкової економіки. За період незалежності держави у напрямі реалізації
цього завдання досягнуто певних успіхів, однак ще немає підстав
стверджувати про сформованість в Україні економічної системи, організованої
на засадах ринкового саморегулювання, в якій ринкові методи
господарювання ефективно поєднуються з державним регулюванням
національної економіки та її соціальною спрямованістю.
Нестабільність внутрішньої економічної ситуації, підсилена негативним
впливом глобальних фінансово-економічних та соціальних криз, зовнішня
військова, політична та економічна агресія призвели до посилення тенденцій,
пов’язаних зі зниженням рівня реальних доходів і витрат населення, падінням
рівня якості життя, зростанням чисельності осіб за межею бідності та
критичною диференціацією доходів громадян, погіршенням доступності
системи соціальних послуг для значних верств населення, наростанням низки
критичних дисбалансів і проблем у сферах медичного, освітнього, житлово-
комунального забезпечення.
Однією з базових умов становлення соціально орієнтованої ринкової
економіки є розвиток системи соціального страхування як фундаментальної
основи та інструменту державного регулювання, з використанням якого
мінімізується значна частина соціальних ризиків і загроз. Попри наявність в
Україні інституційно-організаційних засад функціонування, ефективність цієї
системи залишається низькою, що підтверджується недостатнім пенсійним
забезпеченням, нерозвиненістю системи медичного страхування, низьким
рівнем соціальної безпеки та захищеності працюючих, що негативно
позначається та перешкоджає, по-перше, формуванню інтелектуально-
кадрового ресурсу розвитку національної економіки і, по-друге, перетворень

7
соціального страхування на один із чинників, стимулів, а також фінансово-
ресурсну передумову соціально-економічного розвитку держави.
Зазначене обумовлює високу актуальність досліджень, спрямованих на
обґрунтування теоретико-методологічних і прикладних засад ефективної
державної політики розвитку системи соціального страхування в умовах
послаблення взаємозв’язків у сфері економічного і соціального розвитку
держави, критичного погіршення ключових індикаторів соціального захисту
населення та наявності об’єктивно існуючої потреби в реформуванні системи
соціального страхування.
Питання вдосконалення державного регулювання становлення і
розвитку системи соціального страхування висвітлені в наукових працях таких
науковців, як Г. Башнянин, О. Білорус, Л. Весельська, О. Вовчак, О. Давидюк,
О. Губар, Н. Коленда, О. Копилюк, Е. Лібанова, Б. Мінін, О. Новікова, В.
Паламарчук, С. Пирожков, О. Повстин, Т. Русанова, А. Самійло, В.
Серебряніков, В. Скуратівський, А. Хлоп’єв, О. Хомра, В. Черкасова та ін.
Наукові здобутки перелічених дослідників сформували теоретико-
методологічні засади державної політики становлення та розвитку системи
соціального страхування в ринково орієнтованих економіках. Однак
обґрунтування концептуальних засад, принципів, стратегічних пріоритетів,
механізмів, методів і засобів державного регулювання у сфері модернізації та
розвитку системи соціального страхування, особливо в умовах поєднання цих
завдань із проблемами необхідності посилення соціальної орієнтованості
системи національного господарства, наростання кризових явищ в економіці,
низької ефективності програм і продуктів соціального страхування,
нерозвиненості сектору добровільного соціального страхування, вимагає
системного наукового та нового підходу до удосконалення державного
регулювання розвитку системи соціального страхування в Україні, визначення
стимулів та інструментів його активізації і підвищення соціальної та
фінансово-економічної ефективності.
Мета і завдання дослідження. Метою кваліфікаційної роботи є
розроблення теоретико-методологічних засад, обґрунтування пріоритетів,
механізмів і засобів державного регулювання розвитку системи соціального

8
страхування на випадок безробіття в умовах війни в Україні. Досягнення
поставленої мети обумовило вирішення таких завдань:
 сформувати теоретико-методологічні основи державного
регулювання соціального розвитку;
 розробити концептуальні засади державної політики у сфері
соціального захисту населення в умовах соціально орієнтованої ринкової
економіки;
 узагальнити сутнісні характеристики та базові елементи
соціального страхування у системі соціального захисту населення і з’ясувати
особливості його державного регулювання;
 виявити процеси становлення системи соціального страхування,
його елементи і завдання державного регулювання;
 систематизувати ризики державного регулювання системи
соціального страхування в умовах невизначеності;
 узагальнити структуру фінансового механізму державного
регулювання системи соціального страхування;
 обґрунтувати роль та значення державного регулювання
соціального страхування у поліпшенні фінансового забезпечення соціального
захисту населення;
 оцінити вплив системи соціального страхування та її державного
регулювання на стан соціального розвитку в Україні;
 проаналізувати взаємозв’язки та удосконалити інституційно-
інфраструктурне забезпечення державного регулювання соціального
страхування та подолання критичних диспропорцій доходів населення;
 провести якісне оцінювання державної політики фінансування
видаткових повноважень фондів соціального страхування та обґрунтувати
напрями її удосконалення;
 ідентифікувати альтернативні види соціального страхування в
умовах скорочення бюджетного фінансування соціальної сфери держави;
 обґрунтувати перспективні напрями державної політики
модернізації системи соціального страхування в умовах адаптації до світових
практик становлення соціально орієнтованої ринкової економіки.

9
Об’єктом дослідження є процес реалізації державної політики
забезпечення розвитку системи соціального страхування.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні
засади, механізми, інструменти, засоби державного регулювання розвитку
системи соціального страхування в умовах становлення соціально
орієнтованої економіки в Україні.
Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення поставлених
завдань у кваліфікаційної роботи використано такі загальнонаукові і
спеціальні методи пізнання: системний підхід (для встановлення характеру
взаємозв’язків та взаємозалежностей між державним регулюванням і
забезпеченням розвитку системи соціального страхування та посиленням
соціального захисту населення); структурно-логічний та семантичний аналіз
(для уточнення і формулювання понятійного апарату державної політики
розвитку системи соціального страхування); кількісного та якісного
порівняння (для оцінювання джерел формування та напрямів використання
ресурсного забезпечення державного регулювання соціального захисту та
соціального страхування); статистичного аналізу, графічні методи та метод
інтегрального оцінювання (для аналізу і оцінювання ефективності державного
регулювання розвитку системи соціального страхування); аналоговий метод
(для визначення порогових значень індикаторів державного регулювання
соціального страхування); аналіз головних компонент (для визначення вагових
значень індикаторів державного регулювання розвитку системи соціального
страхування); системно-структурний аналіз та моделювання (при оцінюванні
впливу державного регулювання системи соціального страхування на
соціальний розвиток).
Теоретичною та інформаційною основою дослідження є законодавчі і
нормативні акти України, дані Державної служби статистики України,
Міністерства фінансів України та Національного банку України, інформація
міжнародних економічних організацій і міжнародних фінансових інституцій,
праці вітчизняних і зарубіжних науковців з проблем державного регулювання
соціального страхування, соціального захисту та соціальної політики держави,
аналітичні доповіді, інтернет-ресурси, а також матеріали, отримані в

10
результаті досліджень, проведених автором.
Структура та обсяг роботи. Загальний обсяг становить 122 сторінки
і містить вступ, три розділіи, висновки, список використаних джерел.

11
РОЗДІЛ 1
СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ ЯК ОБ’ЄКТ
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

1.1. Теоретико-методологічні основи державного регулювання
соціального розвитку

Фінансова криза, одна із найпотужніших за останнє десятиліття не лише
для економіки України, а й для світової економіки, суттєво позначилась на
усіх підсистемах соціальної сфери, знизила здатність до відтворення й
всебічного життєзабезпечення особистості й соціальної спільноти. Отже, за
таких умов для підтримки загального рівня добробуту ключову роль повинна
відігравати держава, адже згідно зі Конституцією України, статтею 13 саме
вона забезпечує «…соціальну спрямованість економіки», стаття 1 стверджує,
що Україна є «…соціальною державою», а стаття 3 зазначає, що «людина, її
життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в
Україні найвищою соціальною цінністю» [81].
Тобто, ключовою особливістю сучасного етапу розвитку суспільства є
соціалізація усіх сфер людського життя та підпорядкування їх соціальним цілям,
адже взірець соціально та економічно розвинених країн спонукає до створення
моделі соціальної держави. Таким чином, державні та місцеві органи влади
покликані створити необхідні умови для формування соціальної держави.
За підсумками узагальнення теоретико-методологічних основ
державного регулювання соціального розвитку встановлено, що державна
політика в цій сфері передусім орієнтується на недопущення реалізації ризиків
і загроз та забезпечення, таким чином, високого рівня соціального захисту
населення. Відтак об’єктами регулювання в значній мірі стають загрози
соціальній сфері, які класифіковано за низкою ознак: джерелом виникнення
(внутрішні та зовнішні), наслідками дії (прийнятні, критичні, катастрофічні),
тривалістю дії (короткочасні та постійні), частотою виникнення (стохастичні,
періодичні, перманентні), рівнем прийняття рішень (глобальні та локальні), а
також за спрямованістю на той чи інший компонент державного регулювання

12
соціального страхування, що визначає рівень життя суспільства (загрози
освіті, здоров’ю, зайнятості та умовам праці, доступу до товарів
(споживанню), забезпеченню продовольством, житловим умовам,
пересуванню, відпочинку, свободі особистості, демографічні, поширенню
соціальних хвороб, моральним та духовним цінностям) (рис. 1.1).
Особливої уваги, на нашу думку, заслуговує групування державного
регулювання соціального страхування, запропоноване О. Іляш за такими
підходами:
 «вертикальний» (А. Татаркін, А. Скопін, Г. Клейнер та ін.), розгляд
державного регулювання соціального страхування держави з позиції окремих
елементів ієрархічної структури, що описує забезпечення формування та
розвитку системи соціального страхування на мікроекономічному і
регіональному рівнях;
 «горизонтальний» (О. Іляш) – акцентується увага на функціональній
структурі державного регулювання соціального страхування;
 «зовнішньоекономічний» (С. Загашвілі, Н. Гусаків, А. Оболенський та
ін.) визначає захищеність життєво важливих інтересів соціальних суб’єктів на
макро- та мікрорівнях, збереження і розвиток людського потенціалу,
підтримку ефективного стимулювання діяльності людей, систем їхньої
соціалізації та життєзабезпечення;
 «моністичний» (А. Сантос, Л. Косалс та ін.), який характеризує
найважливіші пріоритети забезпечення державного регулювання соціального
страхування, пов’язані з вирішенням проблеми розповсюдження тіньової
економіки, корупції, «інституційних пасток» [59, с. 24-25].

13

Внутрішні
За джерелом виникнення
Зовнішні

Прийнятні

За наслідками дії
Критичні

Катастрофічні

Короткочасні
За тривалістю дії
Тривалі / постійні

Стохастичні (випадкові)
За частотою виникнення Періодичні (регулярні)
Перманентні (постійні)

Глобальні
За масштабами прояву
Локальні

Здоров’ю

Освіті

Зайнятості та умовам праці

Споживанню товарів

Забезпечення продовольством

Житловим умовам

За спрямованістю

Пересуванню

Відпочинку

Свободі особистості

Демографічні

Поширенню соціальних хвороб

Моральних та духовних цінностей

Рис. 1.1 Класифікація загроз соціальній сфері

Хоча «Концепція (основи державної політики) національної безпеки
України» втратила чинність із прийняттям Закону України «Про основи

14
національної безпеки України», однак саме вона законодавчо обґрунтовувала
поняття системи національної безпеки як сукупності «державних структур і
недержавних організацій, які функціонують у сфері захисту прав і свобод
людини, базових цінностей суспільства від зовнішніх і внутрішніх загроз, а
також відповідна система законодавчих актів держави і нормативних
документів (статутів, декларацій, програм) недержавних організацій» [82].
Фактично до системи національної безпеки віднесено суб’єкти, об’єкти,
національні інтереси, загрози та нормативно-правове забезпечення. У
наступних нормативно-правових актах визначення системи національної
безпеки відсутнє.
Виходячи з того, що будь-яка система включає внутрішні і зовнішні
системоутворюючі зв’язки, пропонуємо наступну структуру системи
державного регулювання соціальної сфери (рис. 1.2).
Доцільно зауважити, що між рівнями можна виокремити горизонтальні
зв’язки, тобто між різними державами виникають соціально-економічні
взаємовідносини, а отже, здійснюється взаємний вплив на рівні державного
регулювання соціального страхування. Це спостерігається також й на інших
рівнях: на рівні регіонів (міжрегіональні відносини) та на рівні окремих
громадян.

15

СУБ’ЄКТ И ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

СОЦІАЛЬНОІ СФЕРИ:
- органи державної та місцевої влади;
- підприємства, організації, установи;
- громадяни та їх об’єднання

МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Методи Організаційні
Ресурсне забезпечення

Заходи Економічні

Нормативно-правове

Інструменти
Інформаційне

Важелі

Фінансове

ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

Демократизму та суспільного
Антропоцентричності
контролю
Верховенства права
Міждержавної підтримки
Компромісу

Професіоналізму
Своєчасності та адекватності заходів

Відкритості та прозорості
Розмежування по вноважень

Попередження
та Забезпечення
нейтралізація
загроз національним інт ересам у національних інтересів
суспільній сфер і у соціальній сфері

ОБ’ЄКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ:
- людина і громад янин – їхні конституційні права і свободи;
- суспільство – етичні, інтелектуальні, матеріальні цінності,
інформаційне й природне середовище, природні ресурси

Джерело: побудовано автором на основі [74, 216, 219].
Рис. 1.2 Система державного регулювання соціальної сфери

Отже, суб’єкти забезпечення державного регулювання соціальної сфери
впливають на відповідні об’єкти, застосовуючи сукупність методів, важелів,
інструментів для подолання загроз національним інтересам у соціальній сфері

16
та реалізації пріоритетів соціальних інтересів, ґрунтуючись у своїй діяльності
на принципах забезпечення державного регулювання соціального страхування
та використовуючи норми чинної законодавчої бази, оскільки державне
регулювання соціальної сфери забезпечується завдяки обдуманій соціальній
політики відносно прийнятих програм, концепцій та стратегій.
Механізм забезпечення державного регулювання соціального
страхування ґрунтується на чітких принципах:
 пріоритету прав і свобод людини і громадянина;
 верховенства права;
 пріоритету договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;
 своєчасності і адекватності заходів захисту національних інтересів
реальним і потенційним загрозам;
 чіткого розмежування повноважень та взаємодії органів державної
влади у забезпеченні національної безпеки;
 демократичного цивільного контролю;
 вибору засобів і шляхів забезпечення національної безпеки,
адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам;
 професіоналізму, відкритості та прозорості у процесі формування і
реалізації державної політики;
 використання в інтересах України міждержавних систем та
механізмів міжнародної колективної безпеки [216].
Серед ключових пріоритетів соціальних інтересів України законодавчо
закріплені наступні:
 гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;
 розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
 зміцнення соціальної стабільності в суспільстві;
 створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової
економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту
населення;

17
 забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов
життєдіяльності громадян і суспільства;
 розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу
українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для
розширеного відтворення населення;
 істотне посилення соціальної складової економічної політики, реальне
підвищення життєвого рівня населення, передусім на основі піднесення
вартості оплати праці, своєчасної виплати заробітної плати та гарантованих
законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної
підтримки, зниження рівня безробіття;
 створення умов для подолання бідності і надмірного майнового
розшарування в суспільстві;
 збереження та зміцнення демографічного і трудоресурсного
потенціалу країни, подолання кризових демографічних процесів;
 створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони
та відновлення її фізичного і духовного здоров’я, ліквідації алкоголізму,
наркоманії, інших негативних явищ;
 ліквідація бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед
дітей і підлітків [216];
 створення економічних і соціальних умов для підвищення рівня
народжуваності та зниження рівня смертності, зменшення відтоку населення
за кордон, повернення трудових мігрантів в Україну;
 забезпечення відповідності національного ринку освітніх послуг
перспективним потребам суспільства і держави у трудових ресурсах
необхідної кваліфікації;
 створення доступної, високоякісної та ефективної системи медичної
допомоги, боротьба із соціально небезпечними захворюваннями, здійснення
протиепідемічних заходів;
 зниження рівня соціального та майнового розшарування населення,
наближення системи соціальних гарантій до принципів і норм держав – членів

18
ЄС;
 дальше реформування пенсійної системи, підвищення ефективності
соціальних гарантій для найбільш уразливих верств населення;
 ужиття заходів щодо запобігання та подолання бездомності,
безпритульності;
 запобігання поширенню пропаганди екстремізму, насильства,
ксенофобії, релігійної нетерпимості, моральної розбещеності.
 формування збалансованої системи природокористування на основі
принципу гранично допустимих екологічних змін довкілля, ощадливого
споживання природних ресурсів, збереження біологічного та ландшафтного
різноманіття, зменшення викидів, скидів забруднюючих речовин у
навколишнє природне середовище, застосування сучасних екологічно
безпечних ресурсозберігаючих технологій;
 поліпшення екологічного стану водних ресурсів, якості питної води,
запобігання дальшому забрудненню басейнів Чорного та Азовського морів,
підземних вод;
 реабілітація техногенно забруднених територій, підвищення рівня
техногенної, екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, перетворення об’єкта
«Укриття» на екологічно безпечну систему;
 забезпечення якісно вищого рівня безпеки праці, модернізація за
рахунок роботодавця основних фондів і технологій, потенційно небезпечних
для життя і здоров’я працівників;
 здійснення інженерного захисту територій від небезпечних
геологічних процесів та гідрометеорологічних явищ;
 реформування житлово-комунального господарства, модернізація
його основних фондів та підвищення якості житлово-комунальних послуг,
зокрема через залучення приватних інвестицій і розвиток конкуренції у цій
сфері [219].
Механізм державного та регіонального управління державним
регулюванням соціальної сфери, його структура та етапи реалізації висвітлені

19
у дослідженні О. Снігової, яка зазначає, що механізм державного та
регіонального управління державним регулюванням соціальної сфери – «це
цілісна система послідовних етапів, взаємопов’язаних і взаємодіючих
структурних елементів, що визначає порядок, особливості, методи та
інструменти цілеспрямованого впливу органів державної влади та місцевого
самоврядування (суб’єктів управління) на соціально-економічні процеси на
державному та регіональному рівнях (об’єкти управління) з метою
перешкоджання виникненню, послабленню або подоланню загроз соціальній
сфері». Автор також пропонує розрізняти механізм формування державного
регулювання соціальної сфери, який, на її думку, передбачає «виявлення
сукупності структурних елементів системи (соціальних інтересів, загроз та
причин, що їх обумовлюють), визначення їхнього місця в системах
національної безпеки, державного та регіонального управління, створення
теоретичних основ державного регулювання соціальної сфери; оцінку стану та
можливостей державного та регіонального управління щодо забезпечення
державного регулювання соціальної сфери, що, по-суті, відповідає змісту
системи, а механізм забезпечення «окреслює процес формування комплексу
організаційно-управлінських заходів щодо створення умов реалізації основних
положень Стратегії державного регулювання соціальної сфери» [233, с. 88].
У «Економічній енциклопедії» під механізмом розуміють систему
певних ланок та елементів, що приводить їх у дію [46, с.355]. Тому,
погоджуючись із думкою Н. Коленди [74], вважаємо, що механізм
забезпечення можна трактувати як сукупність методів ресурсного
забезпечення, взаємопов’язаних важелів, інструментів та заходів, що
застосовуються певними інституціями, ґрунтуючись на чітких принципах
досягнення державного регулювання соціального страхування. О. Снігова
виокремлює п’ять етапів управління (рис. 1.3).
Як слушно зауважує І. Лапшина, пострадянським країнам притаманна
державоцентрична модель державного регулювання соціальної сфери, що
кардинально відрізняється від західноєвропеської – антропоцентричної [92],

20

1 етап Формування системи управління державним регулюванням

2 етап Оцінка стану державного регулювання соціального страхування

Оцінка стану та можливостей державного
3 етап та регіонального управління щодо забезпечення державного
регулювання соціального страхування

Розробка та впровадження інструментарію державного та
4 етап
регіонального управління державним регулюванням

5 етап Моніторинг, спостереження та контроль

Джерело: побудовано автором на основі [233, с.89-91].
Рис. 1.3 Етап управління державним регулюванням соціальної сфери

тому в економіці добробуту державне регулювання соціальної сфери має
вирішальне значення та виступає цільовою функцією соціальної політики, тоді
як у вітчизняних реаліях соціальні цілі підпорядковуються економічним
пріоритетам, що мають першочергове значення. Оскільки воно здійснюється
через інструменти соціальної політики, адекватна соціальна політика
покликана вирішити низку конфліктів, що виникають у соціальній сфері.

1.2. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту
населення
Розуміння соціальної політики в економіках добробуту та країнах, що
розвиваються, суттєво відрізняється, адже спроби її імплементації у цих
системах суттєво відірвані в часі. Ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
стало очевидним, що ринковий шлях розвитку необхідний для підвищення
рівня добробуту, однак державне втручання необхідне для захисту тих
категорій та верств населення, які не могли отримати переваги від ринкової
економіки. Отже, на противагу ідеям комодифікації, притаманним ринковим
відносинам, все більшого значення набувають питання соціальних прав
людини. Найбільшого поширення отримали вчення про соціальну політику
Г. Еспінга-Андерсона, адже на його дуку «…визначальним критерієм
соціальних прав повинна виступати межа, яка дозволяє людям унезалежнити

21
їхні життєві стандарти від чисто ринкових сил» [285, с. 3].

Таким чином, держава покликана засобами соціальної політики
формувати необхідні умови для того, щоб працездатна людина була у змозі
забезпечити собі та своїй сім’ї достойний рівень життя у відповідності із
затраченими зусиллями, сплачуючи при цьому соціальні внески, реалізуючи
на практиці самозабезпечення та самозахист. А також держава повинна
гарантувати громадянам рівні можливості у наданні робочого місця у
відповідності із знаннями та навичками особи [180].
Принцип рівноправності ґрунтується на праві кожного громадянина на
соціальний захист, незалежно від національності, статі, віку, політичних та
релігійних переконань тощо. А принцип соціальної справедливості, своєю
чергою, передбачає справедливий та неупереджений розподіл коштів шляхом
реалізації соціальної політики.
Реалізація двох попередніх принципів неможлива без належного
функціонування принципу солідарності, адже спільна участь у формуванні
фондів фінансування заходів соціальної політики дозволяє згодом їх
перерозподіляти між членами суспільства на основі принципів соціальної
справедливості та рівноправності. Саме тому законодавчо закріплені заходи
соціальної справедливості повинні бути обов’язковими до виконання всіма
суб’єктами соціальної сфери, якщо законодавчо не визначено протилежне.
Також, на нашу думку, важливою передумовою реалізації ефективної
соціальної політики є принцип ранжування. Адже в умовах обмеженості
ресурсів та збільшення числа потребуючих соціального захисту, особливо за
наслідками світової глобальної кризи, важливого значення набуває
диференціація цих заходів за ступенем пріоритетності. Саме тому
першочергово будуть фінансуватися заходи із найвищим пріоритетом, а
заходи з низьким пріоритетом – за залишковим принципом.
Серед універсальних принципів не останнє місце посідає контроль за
ефективністю реалізації соціальної політики. Разом із принципом публічності
та прозорості вони складають дійовий інструмент моніторингу процесу
реалізації соціальної політики на всіх її етапах.

22
Другу важливу групу принципів соціальної політики становлять
спеціальні принципи. Нами проведено їхній розподіл відповідно до сфер
суспільного життя, а також окремих аспектів цих сфер, зазначених у
«Конвенції про основні цілі та норми соціальної політики» [117], зокрема
таких аспектів економічної (виробничої) сфери, як умови праці, винагорода
найманих робітників і незалежних виробників, житлове забезпечення,
соціальної – соціальний захист, піклування про сім’ю та найменш захищені
верстви населення (жінки, діти, малозабезпечені, особи похилого віку,
інваліди тощо), політичної – об’єднання громадян та духовної – деякі аспекти
освіти, охорони здоров’я.
Отже, принципи, зазначені у статях 2, 3, 6, 21, 22, 26 Європейської
соціальної хартії, які полягають у тому, що усі працівники мають право на:
справедливі умови праці, безпечні та здорові умови праці, укладання
колективних договорів, на інформацію та консультації, брати участь у
визначенні та поліпшенні умов праці та виробничого середовища, на захист
їхньої гідності на роботі [48], можна віднести загалом до аспектів умов праці;
принципи, висвітлені у статі 4 □ усі працівники мають право на справедливу
винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх
сімей та статі 31 метою якої є забезпечення ефективного здійснення права на
житло – до відповідних аспектів економічної сфери (див. табл. 1.3).
Принципи, віднесені нами до соціальної сфери, включають статі 12, 14,
24, 25, 28, 29, 30 Європейської соціальної хартії, що характеризують аспекти
соціального захисту, полягають у забезпеченні ефективного здійснення права
на: соціальне забезпечення; забезпеченні ефективного здійснення права на
користування послугами соціальних служб, на захист у випадках звільнення,
на захист їхніх прав у разі банкрутства їхнього роботодавця, на виконання
ними своїх обов’язків, права працівників отримувати інформацію та
консультації у випадках колективного звільнення; на захист від бідності та
соціального відчуження; статях 16, 27, які окреслюють аспекти піклування про
сім’ю: Принципи, які окреслюють аспекти піклування про сім’ю, включають
статі16, 27 Європейської соціальної хартії полягають у забезпеченні умов,
необхідних для всебічного розвитку сім’ї, яка є головним осередком

23
суспільства та у забезпеченні здійснення права працюючих чоловіків та жінок
із сімейними обов’язками на рівні можливості та рівне ставлення до них, а
також між такими працівниками та іншими працівниками; статі 8 та 20
стосуються становища жінок: забезпечення ефективного здійснення права
працюючих жінок на охорону материнства та забезпечення ефективного
здiйснення права осiб похилого вiку на соцiальний захист; статі 7 та 17
стосуються захисту дітей: діти та підлітки мають право на належний
соціальний, правовий та економічний захист, особливий захист від фізичних
та моральних ризиків, на які вони наражаються; статі 18 та 19 стосується
становища трудових мігрантів: громадяни будь-якої зі Сторін мають право
займатися будь-якою прибутковою діяльністю на території держави будь-якої
іншої Сторони на засадах рівності з громадянами останньої з урахуванням
обмежень, які ґрунтуються на безперечних економічних або соціальних
причинах, трудящі-мігранти, які є громадянами будь-якої Сторони, і члени
їхніх сімей мають право на захист і допомогу на території держави будь-якої
іншої Сторони; статі 13, 15, 23 – висвітлюють аспекти піклування найменш
захищених верств населення: кожна малозабезпечена людина має право на
соціальну та медичну допомогу, «кожна особа похилого віку має право на
соціальний захист», інваліди мають право на самостійність, соціальну
інтеграцію та участь у житті суспільства.
До принципу, що належить політичній сфері суспільного життя, можна
віднести зазначений у статі 5 Європейської соціальної хартії – усі працівники
та роботодавці мають право на свободу об’єднання у національні або
міжнародні організації для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Ще одна сфера суспільного життя пов’язана із духовним розвитком
людини. До неї, на нашу думку, слід віднести – принципи, що стосуються
освіти та охорони здоров’я, зазначені у статтях 1, 9-11: кожна людина повинна
мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає,
кожна людина має право на належні умови для професійної орієнтації, метою
якої є допомогти їй вибрати професію згідно зі своїми особистими
здібностями та інтересами, належні умови для професійної підготовки та
користуватися будь-якими заходами, що дозволяють їй досягти найкращого

24
стану здоров’я, який є можливим [48].
Відповідно до встановлених міжнародними договорами принципів
основними завданнями Міністерства соціальної політики України виступають:
1) формування державної політики щодо забезпечення державних
соціальних стандартів та державних соціальних гарантій для населення,
координація розроблення проектів прогнозів і державних програм з питань
соціальної та демографічної політики;
2) формування і реалізація державної політики щодо регулювання ринку
праці, процесів трудової міграції, визначення правових, економічних та
організаційних засад зайнятості населення і його захисту від безробіття;
3) формування і реалізація державної політики стосовно визначення
державних соціальних гарантій щодо прав громадян на працю, оплату праці, а
також щодо нормування та стимулювання праці, професійної кваліфікації
робіт і професій, умов праці;
4) формування та реалізація державної політики у сфері пенсійного
забезпечення громадян;
5) формування основних напрямів державної політики та здійснення
відповідно до закону державного нагляду у сфері загальнообов’язкового
державного соціального страхування, проведення соціального діалогу з питань
формування та реалізації державної соціальної політики, регулювання
соціально-трудових відносин;
6) формування та реалізація державної політики щодо надання адресної
соціальної допомоги вразливим верствам населення, у тому числі
малозабезпеченим та багатодітним сім’ям;
7) формування та реалізація державної політики у сфері надання
соціальних послуг сім’ям, які можуть опинитися або перебувають у складних
життєвих обставинах, людям похилого віку, інвалідам, бездомним особам і
безпритульним дітям, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського
піклування, іншим соціально вразливим верствам населення;
7-1) формування та реалізація державної політики щодо забезпечення права
дитини на одержання аліментів, відповідального батьківства та материнства;
8) формування та реалізація державної політики у сфері соціального

25
захисту ветеранів, інвалідів, людей похилого віку, громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи, жертв нацистських переслідувань,
жертв політичних репресій, захисту прав депортованих за національною
ознакою осіб, які повернулися в Україну;
9) формування і реалізація державної політики щодо соціальної та
професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку,
та тих, які підлягають звільненню у зв’язку з реформуванням Збройних Сил
України та інших військових формувань;
10) формування і реалізація державної політики з питань сім’ї та дітей,
організації оздоровлення та відпочинку дітей;
10-1) формування і реалізація державної політики у сфері волонтерської
діяльності;
11) формування і реалізація державної політики щодо забезпечення
рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
12) участь у розробленні та реалізація державної політики щодо
попередження насильства в сім’ї;
13) забезпечення формування та реалізація державної політики з питань
гуманітарної допомоги;
14) формування та реалізація державної політики щодо протидії торгівлі
людьми. [218]
З огляду на законодавчо визначені завданнями Міністерства соціальної
політики України, а також проаналізувавши міжнародні принципи соціальної
політики, можна погодитись із слушним зауваженням Г. Лопушняк про те, що
спеціальні принципи підкреслюють особливі ознаки певного виду державної
соціальної політики [103], тобто фактично деталізують соціальну політику на
підполітики, спрямовані на вирішення конкретних питань.
Таким чином, однією із найважливіших функцій соціальної держави має
стати забезпечення соціальної стійкості, рівноваги та стимулювання
соціального прогресу шляхом застосування соціальної політики.

26
1.3. Соціальне страхування у системі соціального захисту населення

Нині в Україні гостро постає проблема соціального захисту населення.
Однією з основних причин є те, що структура суспільства нашої держави є
вкрай нераціональною – в реальному секторі економіки сьогодні працює
близько половини населення України, решта – пенсіонери, працівники сектору
державного забезпечення, освіти і охорони здоров’я, тобто значна частина
громадян України не бере участь у створенні суспільного продукту і не може
утримувати себе за рахунок заробітної плати.
Забезпечення добробуту громадян відповідає міжнародним стандартам,
а саме ст. 22 «Загальної декларації прав людини», яка зазначає, що кожна
людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення і на
здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її
особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою
національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно
доструктури і ресурсів кожної держави [53] та ст. 9 «Міжнародного пакту про
економічні, соціальні та культурні права», де вказано на те, що держави, які
беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне
забезпечення, включаючи соціальне страхування [118]. З цього випливає, що
держава визнає право кожної людини на соціальний захист, включаючи
соціальне страхування. Як зазначає С. Кузьменко, соціальний захист повинен
реалізовуватися в межах соціальної політики, орієнтуватися на її принципи,
функції, завдання та модель [89].
Тобто суспільство, у якому перебуває людина, повинно сприяти і
допомагати особі розвиватися в межах наявної фінансової бази в країні. Таким
чином, для поглиблення інтеграційних зв’язків із світовим господарством
необхідною умовою є розвиненість соціальної сфери, роль якої є надзвичайно
важливою.
Основні державні соціальні гарантії встановлюються законодавством з
метою забезпечення конституційного права громадян на життєвий рівень, не
нижчий за прожитковий мінімум, тобто достатнього для забезпечення
нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я

27
набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих
товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних
соціальних і культурних потреб особистості [202] та покликані закріпити
мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення,
соціальних допомог, інших видів соціальних виплат.
До числа основних державних соціальних гарантій включаються
закріплені законодавчо:
- мінімальний розмір заробітної плати;
- мінімальний розмір пенсії за віком;
- неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
- розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат [202].
Також цим нормативно-правовим актом закріплені державні соціальні
стандарти у сфері доходів населення, державні соціальні нормативи у сферах:
соціального обслуговування, житлово-комунального обслуговування,
транспортного обслуговування та зв’язку, охорони здоров’я, забезпечення
навчальними закладами, обслуговування закладами культури, обслуговування
закладами фізичної культури та спорту, побутового обслуговування, торгівлі
та громадського харчування. Варто зауважити, що в межах законодавства про
бюджет на відповідний рік встановлюється низка соціальних виплат, які
визначаються постановами Кабінету Міністрів України, виходячи з наявних
фінансових ресурсів бюджету Пенсійного фонду, а не законодавчо
зафіксованих розмірів, що різко знижує соціальну захищеність цілої категорії
громадян, зокрема дітей війни, чорнобильців та військових пенсіонерів. Таким
чином, на законодавчому рівні закріплені лише основи соціального захисту та
забезпечення, проте визначаються лише їх мінімальні граничні значення.
Для проведення ґрунтовного дослідження вітчизняної системи
соціального страхування необхідно розмежувати категоріальний апарат
об’єкта наукових пошуків, а саме: соціальний захист, соціальне забезпечення
та соціальне страхування. У англомовних країнах застосовуються терміни, що
стосуються ролі держави у соціальній сфері: соціальне забезпечення (social
security), соціальний захист (social protection), системи соціального захисту
(social safety nets), соціальне страхування (social insurance).

28
Відповідно до моделей соціальної політики О. Губар пропонує
виокремлювати такі моделі соціального захисту населення:
1) соціально-демократична. Властива країнам Скандинавії, де держава
бере на себе значну частину соціального захисту населення;
2) неоліберальна (США), в межах якої проблеми щодо соціального
захисту між підприємствами-роботодавцями та найманими працівниками
вирішуються за участі профспілок;
3) неоконсервативна (Німеччина) передбачає змішане державно-
приватне розв’язання соціальних проблем;
4) система Беверіджа (Англія, Ірландія), за якої держава бере на себе
зобов’язання захисту мінімальних доходів громадян [35, с. 156].
Нині забезпечення мінімального рівня соціального захисту затверджене
на міжнародному рівні стратегією за ініціативою ООН на чолі з Міжнародною
організацією праці й Всесвітньою організацією охорони здоров’я та
передбачає низку заходів політики в галузі соціального захисту для
забезпечення гарантованості доходів і доступу до основних соціальних послуг
всіх верств населення із наданням особливої уваги вразливим групам. Таким
чином мінімальний рівень соціального захисту включає низку заходів. По-
перше, це базовий набір соціальних трансфертів у грошовому чи
натуральному вираженні для забезпечення мінімального рівня зайнятості,
гарантованих доходів для безробітних або незаможних працюючих осіб; по-
друге: загальнодоступність основних соціальних послуг у сфері охорони
здоров’я, водопостачання та санітарії, освіти, продовольчої безпеки, житла і в
інших сферах, що визначаються національними пріоритетами.
Хоча структура та процедури надання мінімального набору послуг у
сфері соціального захисту на національному рівні визначаються пріоритетами
конкретної країни, стандарт встановлює низку принципів:
 «об’єднання цілей боротьби з бідністю та захисту від соціальних
ризиків, що дасть змогу людині скористатися шансом отримати гідну роботу
або зайнятися підприємницькою діяльністю;
 поступовий і поступальний процес розвитку системи з опорою на вже
існуючі плани і з урахуванням національних пріоритетів і фінансових

29
обмежень;
 координація та узгодженість різних соціальних програм, зокрема,
виходячи з підходу до розвитку людського потенціалу на основі життєвого
циклу, мінімальний рівень соціального захисту повинен вирішувати проблему
уразливості людей різного віку та соціально-економічного статусу і повинен
розглядатися в якості основи для прийняття скоординованих заходів на
рівнідомашніх господарств для усунення багатоаспектних причин бідності та
соціальної ізоляції та зняття перешкод на шляху розвитку продуктивного
потенціалу;
 поєднання перерозподілу доходів з досягненням цілей в галузі освіти,
харчування та охорони здоров’я для сприяння розвитку людського потенціалу;
 поєднання функцій заміщення доходу з активною політикою на ринку
праці, а також допомога і стимули для сприяння офіційному
працевлаштуванню;
 зведення до мінімуму негативних стимулів до праці;
 забезпечення економічної доступності та довгострокової фінансової
стійкості, що має спиратися на наявність передбачуваних і стійких внутрішніх
джерел фінансування; разом з тим, щоб запустити цей процес в деяких країнах
з низьким рівнем доходу може знадобитися міжнародна солідарність у формі
спільного несення витрат;
 узгодженість соціальної, екологічної та макроекономічної політик і
політики у сфері зайнятості як частини довгострокової стратегії сталого
розвитку;
 збереження ефективної правової і нормативної бази з чітким
встановленням прав та обов’язків всіх учасників;
 наявність необхідної інституційної основи з достатніми бюджетними
ресурсами, кваліфікованими фахівцями та ефективними правилами управління
за участі соціальних партнерів та інших зацікавлених сторін;
 забезпечення наявності механізмів сприяння гендерній рівності та
підтримки розширення прав та можливостей жінок;
 ефективність систем фінансування охорони здоров’я для забезпечення
доступу до необхідних високоякісних послуг у цій сфері».

30
Хоча Україна і проголосила соціально орієнтовану політику, проте нині
вітчизняна система соціального захисту неспроможна задовольнити
мінімальні потреби громадян. Система соціального захисту в Україні
здійснюється за трьома основними напрямами та включає забезпечення,
допомоги і страхування (рис. 1.4).

Соціальний захист
Соціальне Соціальні Соціальне
забезпечення допомоги страхування
бюджетне нейтралізація страхових
бюджетні фінансування випадків: втрати
допомоги підприємств як працездатності, втрати
певним компенсація годувальника, нещасних
категоріям недоотриманих випадків на
населення доходів (житлові виробництві, вагітності
субсидії, індивідуальні й пологів, догляду за
пільги громадянам) дитиною тощо
Джерело: побудовано автором

Рис. 1.4. Система соціального захисту в Україні

Як видно з рис. 1.4, соціальне забезпечення та допомоги ґрунтуються на
бюджетному фінансуванні, а соціальне страхування призначене для
нейтралізації соціальних ризиків, засноване на принципах страхування, про які
йтиметься у наступному підрозділі. Тому виникає необхідність дослідження
різних видів соціального захисту – соціального забезпечення і допомог
(основних програм підтримки добробуту у вигляді трансфертних виплат) та
соціального страхування для порівняння їхньої ефективності.
За критерієм диференціації одержувачів, розрізняють наступні типи
соціальних допомог:
 соціальна допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без
урахування майнового стану та доходу;
 адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням доходу або
майнового стану [65, с. 159].

31
Загалом соціальні трансферти містять низку обмежень щодо їх
застосування:
1) надаються тим членам громади, чиї доходи є нижчими за певний
законодавчо встановлений рівень;
2) обмежуються в часі;
3) породжують конфлікт між справедливістю та стимулами до праці;
4) сприяють переміщенню податкового навантаження на тих осіб, які
отримують вищі доходи;
5) стосуються лише певних категорій громадян;
6) формують залежність у субсидованих осіб та не стимулюють їх
забезпечувати себе у майбутньому;
7) не пов’язані із сплаченими внесками чи податками субсидованими
особами;
8) здійснюють негативний вплив на обсяги економічного зростання;
9) перерозподіл бюджетних потоків через механізм бюджетних
трансфертів здійснює негативний вплив на обсяги економічного зростання;
10) дестимулюють зростання доходів як платниками податків, так і
розпорядниками трансфертів;
11) сукупні вигоди одержувачів трансфертів можуть скорочуватись
через боротьбу за їх одержання.
Існує низка об’єктивних причин, із якими пов’язана активна критика
програм матеріальної допомоги з бюджету:
1) соціальні програми забезпечують нерівномірний рівень підтримки
громадян, залежно від території, оскільки фінансуються переважно з місцевих
бюджетів;
2) не всі потребуючі можуть стати учасниками програм через
бюрократичні перепони;
3) сукупний рівень доходів учасників програм не відповідає уявленням
про належний мінімальний рівень життя, зокрема до 2014 р. мінімальна
заробітна плата не відповідала прожитковому мінімуму;
4) не всі нужденні категорії населення набувають права на участь у
соціальних програмах (зокрема, у коло таких осіб не входять бездітні пари,

32
одинокі малозабезпечені громадяни та інші);
5) управління системою соціального забезпечення із численними
програмами підтримки є складним та породжує можливість зловживань;
6) внаслідок бюджетної підтримки відбувається деформація економіки,
адже учасники програм, що отримують допомоги в умовах тіньової
депресивної економіки, можуть мати вищий рівень добробуту за тих індивідів,
які покладаються на власні зусилля;
7) одержання субсидій знижує стимули до праці, що є основним каменем
спотикання при обранні схем соціального забезпечення.
Отже, найвагомішими недоліками державної політики у сфері
соціального забезпечення та соціальних допомог є зловживання програмами
соціальної підтримки тими учасниками, які здійснюють діяльність у тіньовому
секторі економіки та реально не мають на них права, а також зниження
стимулів до праці.
Таким чином, розвиток системи соціального страхування являється
однією з вирішальних складових соціального захисту та вирізняється з-поміж
інших характерними особливостями:
- обов’язковою участю;
- залежністю виплат від попередніх внесків;
- початком виплат із настанням страхового випадку;
- неприпустимістю настання фінансової скрути застрахованої особи
Слушної точки зору, на нашу думку, дотримується І. Кичко, адже
розглядає соціальний захист як засіб здійснення соціальної політики та
досягнення державного регулювання соціального страхування [67]. Оскільки
соціальне страхування є компонентою соціального захисту, то, відповідно,
чільне місце у системі забезпечення його державного регулювання повинно
посідати соціальне страхування.
Державне регулювання розвитку системи соціального страхування є
визначальним компонентом такої функції держави, як «соціальний захист».

33
Висновки до розділу 1

Проведені дослідження системи соціального страхування як об’єкта
державного регулювання економіки на основі системного інтегрованого
підходу дозволили зробити наступні узагальнення та висновки:
1. Глобальні кризи, стихійні лиха, пандемії, виступаючи як зовнішні
загрози соціальній політиці разом із внутрішніми конфліктами та
суперечностями у суспільстві через обмеженість комплексу благ та
нерівномірність їх розподілу між учасниками соціально-економічних
відносин, сприяють дисбалансу, нестійкості соціального середовища та
актуалізують питання зміцнення державного регулювання соціального
страхування для забезпечення стійкого соціального розвитку та прогресу.
2. Аналіз теоретичних здобутків у галузі державного регулювання
соціального розвитку та систематизація підходів до розуміння суті дозволила
їх згрупувати за двома основними напрямами: статичний (традиційний) підхід,
представники якого трактують соціальний розвиток як умови і середовище
захищеності соціальних інтересів особи і суспільства у широкому та вузькому
значеннях; наслідковий підхід, прихильники якого розглядають соціальний
розвиок переважно як результат дій з боку держави, спрямованих на
гарантування соціальних інтересів та соціальних потреб громадян.
Синтез зазначених підходів дозволив запропонувати дефініцію
державного регулювання соціального розвитку як поєднання механізмів,
інструментів та засобів, що застосовуються державою для удосконалення
суспільних відносин, інститутів, норм та цінностей, орієнтованих на людину і
спрямованих на збереження стабільності соціальних і культурних систем,
захист життєво важливих інтересів громадян і суспільства, своєчасне
виявлення, запобігання і нейтралізацію соціальних ризиків і загроз,
диспропорцій функціонування соціальної сфери.
3. Узагальнивши проведені дослідження теоретико-методологічних
основ державного регулювання соціального розвитку, встановлено, що

34
державна політика в цій сфері передусім орієнтується на недопущення
реалізації ризиків і загроз та забезпечення, таким чином, високого рівня
соціального захисту населення. Відтак, об’єктами регулювання в значній мірі
стають загрози соціальної сфери, які класифіковано за низкою ознак:
джерелом виникнення (внутрішні та зовнішні), наслідками дії (прийнятні,
критичні, катастрофічні), тривалістю дії (короткочасні та постійні), частотою
виникнення (стохастичні, періодичні, перманентні), рівнем прийняття рішень
(глобальні та локальні), а також за спрямованістю на той чи інший компонент
державного регулювання соціального страхування, що визначає рівень життя
суспільства (загрози освіті, здоров’ю, зайнятості та умовам праці, доступу до
товарів (споживанню), забезпеченню продовольством, житловим умовам,
пересуванню, відпочинку, свободі особистості, демографічні, поширенню
соціальних хвороб, моральним та духовним цінностям).
4. Вивчення системи державного регулювання соціальної сфери дало
підстави виокремити рівні соціальної сфери – індивіда, суспільства на рівні
держави, соціуму на міждержавному рівні, між якими існують
системоутворюючі інтегральні звязки: вертикальний зв’язок між рівнями та
підсистемами (висхідний зв’язок – фундаментальну основу на рівні
суспільства становить регулювання соціальної сфери окремої особи, та
низхідний зв’язок – постійно перебуваючи у соціумі та контактуючи із іншими
членами суспільства людина/громадянин прямо узалежнюється від
соціального регулювання вищого рівня – суспільства, а також горизонтальні
зв’язки, тобто між різними державами виникають соціально-економічні
взаємовідносини, а отже здійснюється взаємний вплив на рівні державного
регулювання соціального страхування та на рівні регіонів (міжрегіональні
відносини) і на рівні окремих громадян.
5. Встановлено, що державна політика формування дієвої системи
соціального страхування, орієнтованої на соціальний розвиток і соціальну
безпеку суспільства, має бути гнучкою і адаптивною. У зв’язку з цим на
різних етапах еволюції і державного регулювання розвитку системи

35
соціального страхування доречно впроваджувати відповідні моделі: активну
(системні, активні та комплексні заходи, що реалізуються всіма суб’єктами
соціального страхування, з метою збільшення його обсягів і поширення на всі
верстви і категорії населення); інституційну (орієнтовану на максимально
активну участь і роль елементів інституційної інфраструктури розвитку
системи соціального страхування держави); системну (головні завдання якої
фокусуються навколо вибування системи відносин між всіма суб’єктами та
елементами системи соціального захисту).
6. Оскільки соціальна політика, як і будь-яка інша політика, ґрунтується
на певних принципах, запропонована авторська класифікація принципів
соціальної політики (державного регулювання розвитку системи соціального
страхування) на основі виокремлення універсальних – характерних як для
усіх країн та регіонів, так і для багатьох інших політик держави, а також
специфічні, що торкаються тих чи інших аспектів основних сфер суспільного
життя: економічної (виробничої), соціальної, політичної та духовної.
7. Проведене розмежування категоріального апарату дозволило
відокремити: соціальний захист (social protection), що реалізується в межах
соціальної політики, ґрунтуючись на її принципах, функціях, завданнях та
обраній моделі; систему соціального захисту (social safety nets), яка у
вітчизняному трактуванні ґрунтується на визначенні ролі держави у реалізації
соціального захисту населення, однак у глобальних масштабах вона також
включає приватні заходи забезпечення державного регулювання соціальної
сфери та соціальне страхування (social insurance), які є складовими
соціального захисту.
8. Під системою соціального захисту (social safety nets) запропоновано
розуміти сукупність її елементів та взаємозв’язків між ними, організованих на
принципах соціального партнерства держави, роботодавців та найманих
працівників і їх об’єднань, з метою запобігання та подолання бідності, а також
надання допомоги особам, які опинилися на межі бідності чи потребують
допомоги у зв’язку з певними обставинами, і реалізуються як на державному

36
рівні, так і приватно завдяки благодійним організаціям та неформальним
допомогам приватних осіб.
9. Мінімальний рівень соціального захисту передбачає низку заходів:
по-перше, базовий набір соціальних трансфертів, у грошовому чи
натуральному вираженні, для забезпечення мінімального рівня зайнятості,
гарантованих доходів для безробітних або незаможних працюючих осіб; по-
друге: загальнодоступність основних соціальних послуг у сфері охорони
здоров’я, водопостачання та санітарії, освіти, продовольчої безпеки, житла, а
також в інших сферах, що визначаються національними пріоритетами.
Таким чином, реалізація системи соціального страхування є засобом
здійснення соціальної політики та досягнення цілей державного регулювання
соціального страхування; як одна з вирішальних компонент соціального
захисту вона вирізняється обов’язковою участю, залежністю виплат від
попередніх внесків, початком виплат із настанням страхового випадку та
неприпустимістю настання фінансової скрути застрахованої особи.
Однією з найважливіших функцій соціально орієнтованої економіки є
забезпечення соціальної стійкості, рівноваги та стимулювання соціального
прогресу шляхом провадження відповідної соціальної політики та побудови
адекватної системи соціального страхування як компоненти соціального
захисту населення.

37
РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

2.1. Становлення соціального страхування, його сутність і завдання

Світова фінансова криза порушила численні економічні та соціальні
проблеми української громади та засвідчила, що нині в Україні система
соціального страхування є недостатньо ефективною, адже механізми
регулювання, закладені в її основу, на практиці слабо дієздатні та не
функціонують належним чином. Фонди соціального страхування постійно
потребують державної фінансової підтримки, а скорочення доходів
державного бюджету та збільшення його дефіцитності не дозволяють їх
забезпечувати сповна, без зменшення загального рівня доходів та поглиблення
диференціації різних верств населення за цим критерієм, таким чином, це
призводить до збільшення прошарку суспільства, що потребує соціального
захисту та претендує на соціальні трансферти.
Соціальне страхування є неоднозначним явищем у фінансовій системі
держави. Так, страхування деяких видів соціальних ризиків є одним із видів
страхування як перерозподільної ланки фінансової системи, крім того, ресурси
загальнообов’язкового державного соціального страхування формують
державні цільові фонди, що виступають ланкою державних фінансів. Таким
чином, загальнообов’язкове державне соціальне страхування та добровільне
страхування соціальних ризиків виступають важливим елементом фінансової
системи країни.
Найбільш поширені трактування категорії «соціального страхування»
відображені у табл. 2.1. Як видно із таблиці, чітко виокремлюють соціальне
страхування як складову або ж форму соціального захисту В. Безугла,
Д. Загірняк, М. Шаварина, Н. Шаманська, Л. Шаповал, С. Юрій.

38
Таблиця 2.1
Основні визначення поняття «соціальне страхування»

Зміст поняття Автор
«…система заходів щодо матеріального забезпечення В. Базилевич
населення в старості, у разі захворювання чи втрати
працездатності в працездатному віці, у разі безробіття,
підтримки материнства й дитинства в умовах страхової
медицини, при виході на пенсію тощо» [6, с.125]
«… форма соціального захисту населення, система заходів В. Безугла,
щодо матеріального забезпечення та соціального Д. Загірняк,
обслуговування в старості, на випадок тимчасової або Л. Шаповал
постійної втрати працездатності, втрати годувальника,
безробіття та в інших випадках, передбачених
законодавством» [38, с.164].
«… сукупність усіх форм і видів страхування, які мають на Н. Внукова,
меті забезпечення широких мас населення на випадок різних Н. Кузьминчук
соціальних ризиків» [26, с.22].
«… обов’язкова державна програма захисту працівників, а А. Голдсміт
також керівників від втрат доходу притаманних ринковій
економіці – особливо внаслідок нещасних випадків, хвороб,
виходу на пенсію» [88, с.130].
«… найважливіший елемент державної соціальної політики у В. Плиса
сфері управління ризиками відтворення населення і виконує
функції соціального захисту, забезпечення фінансування
соціальної допомоги, регулювання доходів та рівня життя
різних груп населення, попередження та профілактики
наслідків настання соціальних ризиків» [19].
«… важлива складова частина соціального захисту населення, С. Юрій,
центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення М. Шаварина,
впливає на рівень економічного розвитку держави» [270, с.16]. Н. Шаманська
«… виражає економічні відносини, що виникають в процесі
перерозподілу ВВП шляхом формування фондів грошових
коштів та їх використання для забезпечення громадян у
старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати
працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також
охорони здоров’я» [27, с.17].
«… встановлена державою система права щодо надання І. Ярошенко
соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам
у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних
від громадянина причин, старості та в інших випадках,
передбачених законом, за рахунок грошових коштів, що
формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями
та найманими працівниками, а також бюджетних асигнувань у
випадках, визначених законодавством» [25].
Джерело: складено автором

39
Дещо інший підхід застосовуваний науковцями Н. Внуковою та
Н. Кузьминчук, які вбачають соціальне страхування елементом
перерозподільної ланки страхування, тобто сукупністю форм і видів
страхування із соціальною метою.
Звичайно соціальному страхуванню притаманні основні риси
страхування, проте, на думку професора Масачусецького університету
А. Голдсміта соціальне страхування є елементом фіскальної політики та
податкової системи: «У більшості індустріальних країн наймані працівники і
роботодавці повинні сплачувати податки на заробітну плату (які часто
ефемерно називають «внесками») на соціальне страхування» [288, с.130].
Частково таке твердження є слушним, зокрема в частині вилучення
створюваного суспільного продукту, здійснення навантаження на фонд оплати
праці тощо, проте з іншого боку все ж платежі є внесками, адже скеровуються
у певний цільовий фонд, а не до бюджету і мають конкретне призначення.
Вітчизняний вчений В. Плиса та американський дослідник А. Голдсміт під
соціальним страхуванням розуміють частину державної соціальної програми
захисту населення або ж складову соціальної політики держави. Проте хибним,
на нашу думку, є трактування соціального страхування В. Плисою як джерела
фінансування соціальних допомог, тоді як основою соціальних допомог виступає
бюджетне фінансування, а фінансовою базою соціального страхування слугують
переважно страхові внески.
З фінансового боку соціальне страхування характеризує дефініція,
запропонована Тернопільською школою (С. Юрієм, М. Шавариною,
Н. Шаманською), як система відносин з приводу перерозподілу суспільного
продукту у вигляді внесків для накопичення та виплат у разі настання
соціальних випадків.
Юридичний аспект соціального страхування представлений у
визначенні, запропонованому І. Ярошенко, як системи прав щодо надання
соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам[125].
Не можна також, на наш погляд, відкидати й інституційний ефект

40
соціального страхування, адже створюються нові інститути – фонди
соціального страхування.
Таким чином, за результатами аналізу сутності і завдань, які
реалізуються в процесі державного регулювання розвитку системи
соціального страхування, виокремлено його основні форми прояву, які
доповнено інституційною складовою (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Форми прояву державного регулювання соціального страхування

Форма прояву Характеристика
Соціальна полягає у створенні універсальної та всеохопної системи
захисту всіх верств населення від усіх факторів
нестабільності
Економічна полягає у забезпеченні зайнятості, доходу, перерозподілу
ВВП, захищеності від ризиків і загроз формування та
відтворення трудових ресурсів
Фінансова є системою економічних відносин, що виникають при
розподілі та перерозподілі ВВП шляхом формування
грошових фондів та їх використання на забезпечення
соціальних гарантій громадян
Правова являє собою систему юридичних норм, що регламентують
соціальний захист при настанні страхових випадків
Інституційна проявляється у формуванні страхових інститутів (Пенсійний
фонд України, Фонд соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві і професійних захворювань, Фонд
загальнообов’язкового державного соціального страхування
України на випадок безробіття, Фонд соціального
страхування з тимчасової втрати працездатності).
Джерело: складено автором на основі [270] та доповнено інституційною складовою

Отже, соціальне страхування є багатогранною економічною категорією,
адже, з одного боку – це сукупність страхових інститутів, з іншого – це
система економічних відносин з приводу перерозподілу ВВП шляхом
акумуляції внесків (нарахувань та утримань) у фонди грошових коштів та
подальше їхнє використання для забезпечення громадян при настанні
страхових випадків внаслідок соціальних ризиків.
Соціальне страхування пройшло тривалий шлях еволюції від
найпримітивніших форм до створення цілісної взаємоузгодженої системи

41
захисту та забезпечення населення від настання страхових ризиків.
Реформування системи соціального страхування, що відбувається нині в
Україні, та її узгодження із системами соціального страхування розвинених
країн Європейського Союзу повинно відбуватися із врахуванням надбань
попереднього досвіду соціального страхування в Україні та світі для пошуку
надійніших та ефективніших способів реалізації поставленої мети.
2.2. Систематизація соціальних ризиків в умовах невизначеності

Недосконалість системи соціального захисту, аморфність соціальної
політики, викликані неузгодженістю між соціальною та економічною
політикою держави, їх завданнями та цілями, послаблюють соціальний
розвиток держави, призводять до виникнення соціальних ризиків.
В умовах нестабільної внутрішньої економічної ситуації, підсиленої
негативним впливом глобальних фінансово-економічних та соціальних криз,
зовнішньої військової, політичної та економічної агресії призвели до
зростання ризиків безробіття, знецінення доходів, і, як наслідок, до фінансової
скрути та зубожіння населення. Зокрема зростає чисельність населення,
ресурси яких є дуже обмеженими та не дозволяють підтримувати прийнятний
в суспільстві рівень життя. Отже, всезростаючого значення набуває питання
захищеності громадян від цих ризиків.
Нині прискорені темпи розвитку сприяють пришвидшеній генерації
ризиків, що ними супроводжуються. Ризики стають повсякденним, однак
часто доволі непередбачуваним явищем, тому першочергово значення набуває
якщо не усунення, то хоча б мінімізація ризиків та нівеляція їх наслідків,
тобто забезпечення безпеки.
Згідно з теорією, висунутої професором У. Беком, сучасне суспільство є
«суспільством ризику», для якого притаманні постійні технологічні, природні,
економічні, екологічні, соціокультурні зміни [8-10]. Таким чином науковець
заклав основи для формування нового підходу до вивчення проблем
суспільства сьогодення з позицій ризику.
Згідно із цим вченням, у сучасному суспільстві має місце:
 універсалізація ризику, що пов’язано із всеохопністю та

42
масштабністю сучасних ризиків, які загрожують суспільству загалом, а не
окремим його індивідам та стирають регіональні, класові та етнічні межі;
 глобалізація ризику – пов’язана із глобалізаційними процесами в
цілому, адже разом із поширенням капіталу, передових технологій тощо,
поширюються і ризики, що супроводжують ці процеси;
 інституціоналізація ризику полягає у поширенні та впливі ризиків на
усі інститути суспільства, зокрема на науку, освіту, політику, сім’ю тощо.
Отже в основу концепції суспільства ризику покладено:
 по-перше, формування нового погляду на суспільство з позицій ризику,
тобто разом виробництво благ супроводжується виробництвом ризиків;
 по-друге, виробництво благ та ризиків пов’язані середовищем
існування: природним, техногенним, соціальним, економічним тощо;
 по-третє, середовище існування виступає водночас виробником та
споживачем цих ризиків;
 по-четверте, виникають нові типи соціальних конфліктів, пов’язаних
із виробництвом та розповсюдженням ризику;
 по-п’яте, основною метою та завданням суспільства ризику виступає
забезпечення безпеки [273].
Отже, як зазначає Л. Плівденко, ризики стають рутиною, буденністю,
тому не розвиток, а безпека стає прерогативою та організує поведінку
суспільства.
Деякі науковці, зокрема Ю. Бондарчук та А. Марущак, поняття
«загроза» і «ризик» ототожнюють [15, с. 39-40], також тотожним є тлумачення
цих понять у словнику С. Ожегова як можливої небезпеки [135, с. 591, 716].
Ми не можемо погодитись із такою думкою, адже ризик передбачає кількісну
оцінку, на відміну від загрози, тобто, можна оцінити ризик виникнення певної
загрози, а не її саму. Значний внесок у ризикологію здійснюють фахівці у
галузі економічної безпеки, а також проводять розмежування понять «ризик»
та «загроза» у контексті забезпечення сталого розвитку та зміцнення безпеки.
Більшість науковців, що досліджують питання безпеки, також
виокремлюють поняття небезпеки, зокрема В. Ярочкін та Я. Бузанова
розглядають загрози у взаємозв’язку із попередженням небезпеки на різних

43
рівнях (мікро- та макрорівнях) та із забезпеченням безпеки [274]. Оскільки,
небезпека, на їхню думку, є об’єктивною можливістю негативного впливу на
соціально-економічну систему, то загроза виступає конкретною формою
небезпеки або сукупністю негативних чинників чи умов, що перешкоджають
досягненню національних інтересів. Ризик трактується як можливість
виникнення негативних наслідків від діяльності будь-якого суб’єкта
суспільних відносин [267]. Досить чітко розмежовує ці поняття Н. Луман,
адже зазначає, що при зіткненні з небезпеками та ризиками, можливими є
збитки у майбутньому, розміри яких наразі невідомі. При прояві небезпек
негативні наслідки виникають із оточуючого середовища, тоді як збитки
ризиків пов’язані із діяльністю або бездіяльністю самого суб’єкта [11, с.
78].Таким чином, загрози породжуються незалежно від волі індивіда, а ризики
безпосередньо пов’язані з його діями.
Сучасними науковцями здійснюється класифікація соціальних ризиків за
численними ознаками, застосовуючи різні підходи (рис. 2.4). Так, за типами
суспільства у межах формаційного підходу відповідно розрізняють первісно-
суспільні, рабовласницькі, феодальні, капіталістичні та соціалістичні ризики.
Згідно з теорією модернізації виокремлюють традиційні, притаманні усім
типам суспільства, та сучасні ризики, властиві суспільству сьогодення. Отже,
як бачимо, саме соціальні ризики розрізняють за їх виникненням та впливом
на соціальну сферу суспільного життя.
Досліджуючи семантику соціального ризику, доцільно звернути увагу на
законодавчо закріплене визначення ризику як обставин, «внаслідок яких
громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди
засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних
послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням».
Близьку за змістом дефініцію запропонували П. Пилипенко, В. Буряк,
С. Синчук: соціальний ризик – це соціально значима обставина об’єктивного
характеру, з настанням якої громадяни (члени їх сімей) не здатні самостійно
себе утримувати, а тому потребують додаткового матеріального захисту з боку
держави На об’єктивності існування соціального ризику також
наголошують А. Мерзляк та Т. Кравченко, адже зауважують, що соціальний

44
ризик – це реальна загроза матеріальних і моральних збитків, яка руйнує
життєву стабільність і відносне благополуччя населення. Також Т.
Кравченко уточнює, що «соціальний ризик» – це, по-перше, закріплена
законодавством та визнана суспільством соціально значуща обставина
об’єктивного характеру, а, по-друге, громадяни не можуть самостійно
уникнути цієї обставини [85; 86].

45

Класифікація ризиків — первісно-суспільні
— рабовласницькі
Формаційний підхід — феодальні
— капіталістичні
— соціалістичні

За типами суспільства Теорія модернізації — традиційні
— сучасні
— доіндустріальні
Концепція хвиль
— індустріальні
— постіндустріальні

— економічні
— політичні
За сферами суспільного — культурні (духовні)
— правові
життя — національні (етнічні)
— екологічні
— соціальні
— індивідуальні
За суб’єктами / — групові
— колективні
об’єктами — суспільні
— цивілізаційні
За соціальною — інституціоналізовані
обумовленістю — неінституціоналізовані
За ступенем свободи — добровільні
— недобровільні

За реакцією суб’єкта — діяльнісні
— бездіяльнісні
За критерієм — ординарні
аналогічності — неординарні
— виправдані
За обґрунтованістю — невиправдані
— матеріальні
За наслідками — нематеріальні
— фізичні
— моральні
За часом прояву — актуальні
— відстрочені

— локальні
За масштабами прояву
— глобальні
— припустимі
За ступенем допущення — критичні
— катастрофічні
За передбачуваністю — прогнозовані
— непрогнозовані
За можливістю — страхові
страхування — нестрахові
Джерело: складено автором на основі [104; 112; 113].
Рис. 2.1 Класифікація ризиків у сучасних наукових дослідженнях

46
Низка науковців у своїх працях деталізують ці соціально значимі
обставини та цим самим звужують розуміння поняття соціального ризику.
Як слушно зазначає Н Болотіна, «соціальний ризик» є підставою для
виникнення права на соціальне забезпечення [17], адже із розширенням кола
та кількості ризиків здатність родини нейтралізовувати їх власними зусиллями
суттєво знижується. Саме тому це поняття потребує чіткого визначення,
обґрунтування та законодавчого закріплення переліку соціальних ризиків.
Г. Еспін-Андерсен запропонував класифікувати ризики на три ключові
групи: класові, плину життя та поколінь. В основу розподілу науковець поклав
можливість їх нейтралізувати за допомогою зусиль сім’ї, шляхом
перерозподілу через ринкові механізми чи завдяки діям щодо їх нейтралізації
виконанням своїх функцій соціальною державою [284].
Зокрема, на думу дослідника, класові ризики, що належать до першого
типу, виникають внаслідок нерівномірності перерозподілу соціальних ризиків
між різними верствами населення, так званими соціальними групами. Таку
нерівномірність може зменшити, застосовуючи відповідні інструменти та
важелі соціально-економічної політики, соціальна держава, адже ринкові
інструменти подолання таких ризиків є недоступними для найбільш ризикових
груп через брак коштів.
Другий тип – ризики плину життя – полягають у нерівномірності
розподілу соціальних ризиків у різні проміжки життя. Так, наприклад, ризик
бідності є найвищим в дитинстві, зокрема у багатодітних сім’ях, а також у
похилому віці через втрату продуктивності та працездатності. Саме такими
тенденціями Г. Еспін-Андерсен пояснює спрямованість державних соціальних
політик на захист дітей шляхом надання родинних допомог та пенсіонерів
через виплату пенсій. Варто зауважити, що для України також властивий
високий рівень незабезпеченості людей похилого віку.
До третьої групи, згідно з Г. Еспін-Андерсеном, належать ризики поколінь,
які обґрунтовуються наявністю перманентних низьких життєвих можливостей у
деяких верств суспільства. Так, наприклад, бідність має високу вірогідність
успадкування та ймовірність настання бідності у вихідців з бідних сімей у 2,6
раза вища, ніж у решти людей [284]. Це особливо актуально для України, адже ці

47
ризики загострюються в умовах політичної, економічної та соціальної
нестабільності та, як наслідок, сьогодні 25,6% населення, або 11,8 млн., живуть
за межею бідності, тобто кожен четвертий громадянин [138]. Саме тому
необхідним є втручання держави, адже самостійне подолання ризиків поколінь
для цих груп населення є вкрай складним та практично неможливим.
Дещо інше групування соціальних ризиків пропонує Е. Мачульская,
зокрема, науковець пропонує виокремлювати ризики:
1) економічного характеру – відсутність попиту на працю (безробіття),
трудові каліцтва і професійні захворювання (інвалідність, смерть
годувальника);
2) фізіологічного характеру – тимчасова або стійка втрата
працездатності від загального захворювання, вагітність і пологи, старість;
3) демографічного характеру – утримання і виховання дітей [110, с. 7].
Така класифікація цілком охоплює перелік основних соціальних ризиків,
затверджених Радою Європи у Європейській конвенції про соціальне
забезпечення [47].
Соціальні ризики проявляються по-різному для кожної країни зокрема, а
передумовами специфіки їх прояву в Україні виступили більшою чи меншою
мірою такі причини:
1) історико-культурні – пов’язані з перебуванням України у складі
інших, більш могутніх держав привело до відсутності власної економічної та
соціальної політики та, як наслідок, до подальшого копіювання досвіду інших
країн у процесі реформування власної економічної та соціальної політики у
роки незалежності;
2) політичні – нерозвиненість інституту державної влади, адже
компетенції республіканського керівництва були суттєво обмежені, а її
подальше блискавичне виокремлення у 90-х роках призвело до трансформації
владних інститутів у лобістів корпоративних інтересів фінансово-промислових
груп, які, як наслідок, цілковито неспроможні відстоювати інтереси інших
прошарків суспільства;
3) економічні – потреби первинного накопичення капіталу в 90-х роках
поряд із глибинними кризовими явищами призводили до нехтування науково-

48
технічним прогресом, інноваціями, заходами поліпшення умов праці тощо, а
неспроможність держави їх нівелювати сприяла генерації ризиків, які
набували хронічного та системного характеру;
4) соціальні – розпад тоталітарного соціального порядку супроводжувався
руйнуванням стереотипів щодо якості та рівня суспільного життя, стандартів та
умов праці, а також такими негативними наслідками, як зубожіння населення,
фактичне зникнення такого прошарку суспільства, як середній клас, поширенням
безробіття, гіперзнеціненням доходів, що своєю чергою знижувало мотивацію до
праці, продуктивність та якість праці, сприяло наростанню недовіри до
роботодавця, державних інститутів, банківської системи, руйнувало соціальну
ініціативу, неможливість адаптуватися до нових умов сприяла численній
міграції, відтоку мізків [273].
1. Отже, основною передумовою виникнення соціальних ризиків все ж виступає
неузгодженість та невідповідність між соціальної та економічною політикою.із доходами
позичальників [43, с. 17; 62, с. 193-194; 70, с.29; 91, с. 242].
Як слушно зауважує Т. Коваль, соціальні ризики сьогодення
модифікуються, ускладнюються та їм притаманна низка особливостей:
 по-перше, вони не обмежуються часом, простором чи
територіальними межами;
 по-друге, складно виявити причинно-наслідковий зв’язок із
факторами, що їх утворюють, адже для них характерна нелінійна
багатофакторна залежність;
 по-третє, соціальним ризикам властива абстрактність, адже їх не
завжди можна перевірити безпосередньо, однак наслідки їх реалізації є доволі
реальними;
 по-четверте, соціальні ризики можуть самопровокуватись, адже
інформація про їх вірогідність поширюється через засоби масової
інформації та підвищує вірогідність їх виникнення і збільшує масштаби їх
наслідків;
 по-п’яте, спроби нейтралізувати чи мінімізувати ризики не завжди
приводять до очікуваних результатів, адже їх ефективність часто знижується
тим, що введення компоненти безпеки у системи значно ускладнює її

49
внутрішню будову та робить систему уразливішою, а витрати на зміцнення
безпеки можуть перевищити позитивний ефект від їх впровадження;
 по-шосте, оскільки ризикам притаманна вірогідність, оцінка
можливості їх настання та наслідків їх реалізації не може бути цілком
достовірною та містить випадкову складову, що своєю чергою також
породжує низку ризиків, пов’язаних із управлінням ними;
 по-сьоме, параметричні моделі оцінки соціальних ризиків не
дозволяють врахувати усі фактори впливу, адже динамічність сучасного
суспільства висуває вимоги обмеженості в часі щодо формування висновків та
прийняття рішень, тому рішення щодо управління ризиками стають
вразливими у зв’язку із можливістю виникнення похибок;
 по-восьме, соціальні ризики можуть трансформуватися. Так,
соціально-економічні ризики призводять до класового розриву, а ігнорування
цього, своєю чергою, може призвести до політичних наслідків не лише у
національному, й в міжнародних масштабах [72, с. 363].
Також варто зауважити, що не всі соціальні ризики можна адекватно
компенсувати, адже наслідки деяких носять глобальний характер (наприклад,
радіаційні забруднення, стихійні лиха тощо). Саме тому актуалізується
питання формування адекватного та дійового механізму управління
соціальними ризиками.
Для управління конфліктами важливе значення має збір та обробка
інформації про конфлікти, а одним із методів, що забезпечують збір даних про
конфлікти виступає типологізація конфліктів, адже «забезпечує класифікацію
їх форм, що допомагає не тільки побачити різні типи конфліктів (сімейні,
учбові, міждержавні і т.п.), але й глибоко з’ясувати їх сутність, яка
виявляється в різноманітності конфліктів» [57, с. 16].
Вітчизняними науковцями проведено ґрунтовну класифікацію
соціальних конфліктів за низкою ознак (рис. 2.2). Зокрема, за наслідками і
функцією, що реалізується конфліктом, розрізняють конструктивні і
деструктивні; необхідні й невиправдані; горизонтальні й вертикальні, однак,
на нашу думку, в основу такого поділу покладено ще й ознаку способу
поширення, адже соціальний конфлікт може поширюватися в межах одного

50
суспільного прошарку, тобто горизонтально, а також зверху вниз (низхідним)
чи знизу вверх (висхідним способом) і таким чином відбувається вертикальне
поширення соціального конфлікту.

Соціальні конфлікти

— конструктивні
За наслідками
— деструктивні

— необхідні
За функцією, що реалізується
— невиправдані

— короткочасні
За тривалістю
— затяжні

— гострі
За актуальністю
— хронічні

— насильницькі
За характером перебігу
— ненасильницькі

— латентні
За відкритістю
— відкриті

— горизонтальні
За способом поширення
— вертикальні

— стихійні

За характером виникнення — випадкові

— сплановані

— спонтанно

За характером затухання — внаслідок домовленості

— внаслідок зовнішнього втручання

— керовані

За регульованістю — слабо керовані

— некеровані

— об’єктивні
За ознакою об’єктивності
— суб’єктивні

— назріваючі

За етапом розгортання — активні (в розпалі)

— затухаючі
Джерело: складено автором на основі [40; 104; 235] та доповнено низкою класифікаційних ознак,
зокрема актуальністю, відкритістю, способом поширення та запропоновано розрізняти типи
конфліктів за етапами розгортання, а саме: назріваючі, активні та затухаючі

Рис. 2.2.Класифікація соціальних конфліктів

51
За тривалістю виокремлюють короткочасні, тривалі та безнадійно
затяжні, проте за своєю суттю тривалі та безнадійно затяжні конфлікти є
практично тотожними в сучасних динамічних умовах, адже тривалість більша
за рік фактично стає довгостроковою [104].
Науковець Е. Лібанова за характером перебігу розрізняє гострі й
хронічні; латентні й відкриті та насильницькі й ненасильницькі конфлікти,
хоча тут мають місце також критерій відкритості конфлікту та його
актуальності. Стихійні, випадкові й сплановані конфлікти виокремлюють за
характером виникнення, а за характером затухання виділяють конфлікти, що
припиняються спонтанно, внаслідок домовленості сторін та завдяки
втручанню зовнішніх сил [104].
На соціальні конфлікти здійснюють вплив різні суб’єкти суспільних
відносин, зокрема держава в особі уряду, адже її завдання полягає у мінімізації
соціальних конфліктів та недопущенні їх розгортання та переростання у
відкриті протистояння. Саме тому одним із завдань соціальної політики
виступає регулювання соціальних конфліктів, однак останні своєю чергою не
зажди піддаються такому регулювання. Відповідно соціальні конфлікти
бувають різного рівня урегульованості, а крайніми проявами виступають
керовані та некеровані.
Доцільно також звернути увагу на зміщені соціальні ризики, адже
існують випадки, коли соціальний конфлікт приховує інший невидимий та
неочевидний, який по-суті й послужив поштовхом до розгортання явного.
Управління конфліктами як складний процес включає певні види
діяльності відповідно до етапів конфлікту: прогнозування конфліктів і
оцінювання їх функціональної спрямованості на етапі виникнення та розвитку
конфлікту; попередження або стимулювання конфлікту на етапі усвідомлення
конфлікту; регулювання конфлікту на етапі початку відкритого конфлікту та
його розвитку, а вирішення конфлікту на етапі розв’язання (затухання)
конфлікту [57, с. 44] (табл. 2.3).
Обрана система управління соціальними ризиками та соціальними
конфліктами повинна гарантувати соціальну політику та адекватно

52
співвідноситись із соціальними та економічними пріоритетами розвитку
суспільства, бути достатньо гнучкою, щоб враховувати макроекономічні та
політичні процеси, що мають місце в країні та є надзвичайно динамічними в
умовах сьогодення.

53

Таблиця 2.3
Види діяльності, технології, заходи, шляхи та методи управління конфліктами на різних фазах

Фази Види діяльності Технології Заходи Шляхи та методи
Початкова Прогнозування та оцінка Інформаційні 1) заперечення, замовчування 1) стратегічні, що
Комунікативні конфліктів орієнтовані на
Підйом Попередження або Соціально-психологічні 2) застосування репресивних попередження конфліктів
стимулювання Організаційні заходів до однієї чи всіх та криз на основі
конфліктуючих сторін наукового прогнозу,
превентивного створення
правових, політичних,
економічних і соціально-
психологічних інститутів
та умов для стабільного
розвитку соціальної
системи;
Пік Регулювання (визнання Протестні (мітинги, страйки, 2) тактичні (застосування
реальності, легітимізація пікети, акції громадської силових засобів до їхніх
та інституціоналізація) непокори) учасників, налагодження
переговорного процесу);
Затухання Вирішення Насильницькі (репресії, 3) здійснення реформ, що 3) оперативні (дії щодо
демонстрація сили, різні форми покликані частково усунути обмеження конфлікту та
примусу) передумови, які призвели до усунення його наслідків)
Мирні (переговори, погодження, відкритого протиборства;
компроміси, прийняття рішень, 4) спроби докорінного
направлених на зміну вирішення конфліктів шляхом
управлінських інститутів) усунення істотних його
причин.
Джерело: складено автором за даними [57; 104; 235]

54
В основу моделі соціального захисту населення доцільно покласти
превентивно орієнтовану систему управління соціальними ризиками,
спрямовану на загальноприйняті гуманістичні ідеали та сприяння
застосуванню прогресивних технологій та інновацій.
Перехід України від тоталітарної до ринкової моделі соціально-
економічного розвитку вимагає застосування нових методів управління
соціальними ризиками та соціальними конфліктами, із використанням
обґрунтованої методологічної концепції управління соціальними ризиками,
забезпечення соціального захисту населення, виваженої соціальної політики,
а відтак якісного державного регулювання соціального страхування із
використанням ринкових важелів та інструментів, передусім обґрунтованої
та збалансованої системи соціального захисту.

2.3. Фінансовий механізм регулювання соціального страхування в
Україні на сучасному етапі: системний підхід

Дослідження регулювання соціального страхування в Україні в умовах
зростання ролі держави в управлінні цим процесом набуває особливого
значення, оскільки від оптимального функціонування цього механізму
залежить існування соціально вразливих груп населення. Тому перед
суспільством постає важливе питання дослідження системної парадигми
механізму державного регулювання соціального страхування. За таких умов
роль держави як регулятора актуалізується, хоча форми, способи
регулювання, а також його межі різняться у різних економічних системах.
Актуальність огляду системної парадигми механізму державного
регулювання соціального страхування пояснюється зростанням в Україні
соціальної напруги у зв’язку з політичною та економічною нестабільністю
останніх років.
Проблеми, що виникли протягом останніх років у сфері соціального
захисту населення, актуалізують питання вдосконалення складових
соціального захисту, перш за все це стосується соціального страхування
населення та вироблення дійового механізму регулювання цієї сфери.

55
Важливим кроком до вдосконалення механізму державного
регулювання соціального страхування є перегляд економічного бачення
цього явища, який повинен здійснюватись з урахуванням загальнонаукових
положень щодо характеристики сутності та значення таких понять, як
система, механізм державного регулювання. Формулюванню поняття
«механізм», висвітленню його властивостей та особливостей впливу на
зовнішнє середовище має передувати визначення поняття системи як
категорії вищого ґатунку.
Сучасна наука має потужну базу трактувань поняття «система», проте
досі не вироблено єдиного підходу до розуміння цієї загальнонаукової
категорії.
Один із основоположників загальної теорії систем Л. фон Берталанфі
визначив систему як комплекс взаємодіючих елементів [76, с. 204]. Таке
вузьке трактування цієї категорії обумовило потребу в подальшій деталізації.
У грецькій мові термін «система» означає ціле, в рамках якого
гармонійно та взаємопов’язано розташовані окремі елементи цього цілого. У
«Великому тлумачному словнику сучасної української мови» система
визначається як порядок, зумовлений правильним розташуванням і зв’язком
частин чого-небудь [93]. Це визначення описує динамічні властивості
системи, проте не розкриває всіх її характеристик та упускає її взаємодію з
навколишнім середовищем.
Більш точне визначення поняття системи наводить О. Старіш, зокрема
він зазначає, що система – це відокремлена сукупність взаємодіючих між
собою елементів, яка утворює певну цілісність, володіє певними
інтегральними властивостями, що дозволяє їй виконувати в середовищі
визначену функцію [242, с. 28].
З цього визначення випливає, що будь-яка система включає в себе
певні елементи, зв’язки, має окреслені межі, функціонує у певному
середовищі. При цьому варто зауважити, що система утворюється в тому
випадку, якщо внутрішні зв’язки її елементів мають перевагу над зовнішнім
впливом на них.
О. Рябчинська конструктивними вважає такі поняття системи, як:

56
а) комбінації елементів, що взаємодіють, організованих для досягнення однієї
або декількох цілей; кінцевої множини функціональних елементів і відносин
між ними, відокремленої із середовища відповідно до визначеної мети в межах
певного часового проміжку; б) сукупності інтегрованих взаємопов’язаних
елементів, що регулярно взаємодіють для досягнення певних цілей [225].
Отже, існує багато тлумачень поняття «система», але найґрунтовнішим,
на нашу думку, є наступне: система – це сукупність поєднаних між собою та
взаємопов’язаних частин (елементів), які в своїй цілісності створюють
єдність, яка, своєю чергою, функціонує в певному середовищі, має певні
межі, а сила внутрішніх зв’язків цієї системи переважає над зовнішнім
впливом на неї.
Основні ознаки системи відображені на рис. 2.3.

Відокремлена сукупність елементів, яка
утворює цілісність

Взаємодія елементів між собою
Ознаки Володіє інтегральними властивостями
системи
Виконує в середовищі певну функцію
Має окреслені межі
Сила внутрішніх зв’язків між елементами
переважає над зовнішнім впливом на них

Рис. 2.3 Ознаки, якими характеризується будь-яка система

Отже, системний підхід до державного регулювання соціального
страхування обумовлює необхідність усвідомлення цього економічного
явища як єдності механізму страхування, об’єкта страхування, функцій
страхування, суб’єктів страхування і самого процесу страхування. Загалом
сучасну систему соціального страхування поділяють на дві складові:

57
а) перша, пов’язана з відновленням та збереженням працездатності
працівників; б) друга – гарантує матеріальне забезпечення громадянам, котрі
втратили працездатність або не мали її [7].
Очевидним є те, що державне регулювання соціального страхування не
повинно носити стихійний характер. Планомірна реалізація завдань і функцій
держави стосовно регулювання соціального страхування можлива лише за
умов функціонування спеціальної системи органів і установ, що входять до
механізму державного регулювання соціального страхування, який, своєю
чергою, є важливим атрибутом державної соціальної політики.
Перш ніж розкрити усі аспекти механізму державного регулювання
соціального страхування, необхідно сформулювати чітке визначення поняття
«механізм» як економічної категорії. В економічній науці поняття механізму
вживається у переносному розумінні, переважно йому надають значення
внутрішньої будови, системи чого-небудь.
Переважна більшість економістів будь-який механізм (організаційно-
економічний чи політичний) розглядає як сукупність або послідовність
певних явищ [68]. Так, А. Кульман, стверджує, що механізм містить певну
послідовність економічних явищ: його складовими елементами одночасно
виступають вхідне і вихідне явища, а також весь процес, який відбувається в
інтервалах між ними. Водночас він зазначає, що механізм є природною
системою та взаємозв’язком між різними економічними явищами.
Досить часто в науковій літературі можна зустріти трактування
механізму як певної системи, що визначає послідовність кроків для
досягнення певного результату. Подібне трактування подається в
тлумачному словнику С. Ожегова і Н. Шведової, де механізм розглядається
як система, що визначає порядок певного виду діяльності та характеризує
послідовність станів і процесів, які складають будь-яку дію [75]. Як бачимо,
наведені визначення дуже вузько трактують механізм з економічної точки
зору.
Більш детально складові механізму державного управління з позиції
економічного розвитку розглядає Р. Рудніцька, яка характеризує це складне
економічне утворення як систему, що включає в себе послідовність дій,

58
етапів перетворення якогось явища за допомогою різноманітних
інструментів, важелів, засобів, стимулів, інформаційного, нормативного та
правового забезпечення [252]. Подібне визначення подає В. Власенко, який
описує механізм як сукупність функцій, методів, принципів і засобів
управління, основних завдань і цілей, форм, структур, технологій для
ефективного використання ресурсів системи. Автор підкреслює, що ця
система чинників має бути спрямована на координацію функціональних
аспектів діяльності соціально-економічної системи з метою збереження її
цілісності, підтримання стабільного стану параметрів входу і виходу,
оптимального перебігу процесів у межах підсистем і своєчасної реакції на
запити оточуючого середовища [68].
Як бачимо, в науковій літературі поняття механізму трактується
переважно як система, яка складається з підсистем, кожна з яких здійснює
вплив на вихідне явище. Відтак, узагальнивши наведені вище визначення,
можна стверджувати, що механізм – це сукупність прямих та непрямих
методів впливу держави та її втручання на функціонування певної системи.
Тобто, механізм соціального страхування є основною складовою
частиною економічного механізму соціального страхування, що відображає
сутнісні характеристики системи соціального страхування в цілому. За його
допомогою досягається концентрація певних ресурсів для реалізації заходів
підтримки реального рівня життя працездатних громадян та
малозабезпечених верств населення, а завдяки системі важелів фінансового
механізму соціального страхування реалізується вплив на процеси, що
відбуваються у сфері соціального страхування.
Вироблення ефективного механізму державного регулювання
соціального страхування, яке є ключовою категорією соціальної політики,
справедливо можна вважати найважливішою частиною державного
управління економікою. Це обумовлено тим, що на сьогодні вплив держави
на сферу соціального захисту населення є значним, проте не повністю
ефективним. Практичне використання механізму державного регулювання
соціального страхування пов’язане з цілеспрямованим впливом держави на
функціонування системи соціального страхування. Ефективність цього

59
механізму залежить від вибору відповідних інструментів та їх дієвості.
Відповідно вибір інструментів повинен здійснюватись з урахуванням
сучасних соціально-трудових, економічних, політичних та інших відносин,
оскільки механізми соціального захисту населення, що діяли раніше, не
відповідали новим соціально-економічним та політичним вимогам.
Загалом формування механізму регулювання соціального захисту
повинно проводитись в площині забезпечення державних гарантій для
кожного громадянина із відповідним дотриманням прав людини. Звідси
випливає, що повноцінна система соціального захисту має характеризуватись
такими рисами, як інтегрованість, дієвість на всіх рівнях, багаторівневість,
відповідальність.
Окрім системності, інтегрованості та багаторівневості, механізм
державного регулювання системи соціального страхування містить в собі
регулюючий аспект, який також потребує розкриття та уточнення. Під
поняттям державного регулювання переважно розуміють дії держави
відносно дотримання певних параметрів якогось соціально-економічного
явища у визначених межах. Проте думки різних авторів щодо визначення цієї
важливої складової державного управління суттєво відрізняються за змістом
і розставленими акцентами.
Н. Мазій наголошує на обмежуючій функції держави при трактуванні
державного регулювання, зокрема під цим поняттям він розуміє
встановлення державою кількісних та (або) якісних обмежень на свободу
прийняття рішень осіб чи організацій, недотримання яких погрожує
застосуванням відповідними органами санкцій за порушення нормативно-
правової бази [105]. Це твердження, на нашу думку, не розкриває суті такої
широкої категорії, оскільки поняття державного регулювання є значно
ширшим за санкції та обмеження.
І. Михасюк під державним регулюванням розуміє комплекс заходів
держави, спрямованих на скерування суб’єктів економічної діяльності в
напрямі, необхідному для досягнення поставлених органами влади й
управління цілей. Подібне трактування державного регулювання наводять А.
Савченко, Г. Пухтаєвич, які визначають державне регулювання економіки як

60
діяльність держави щодо створення правових, економічних і
соціальних передумов, необхідних для функціонування економічного
механізму, згідно з цілями і пріоритетами державної економічної політики
заради реалізації інтересів держави [115, с. 435].
П. Масляк наголошує на частковому втручанні держави в процес
ринкового саморегулювання і зазначає, що об’єктивна необхідність
державного регулювання пояснюється потребою подолання вад ринкового
саморегулювання та виконання економічних функцій держави [109].
Оскільки система соціального страхування потребує постійного
моніторингу, коригування та вдосконалення, об’єктивним, на нашу думку,
буде визначення державного регулювання як комплексу заходів з підтримки
заданих параметрів того чи іншого явища в системі державного управління.
В контексті соціального захисту адекватним є визначення Г. Лопушняка,
який зазначає, що державне регулювання соціального захисту передбачає
сукупність організаційно-правових, економічних та інших заходів щодо
забезпечення соціальних прав і гарантій кожного члена суспільства та що
ґрунтується на конституційному принципі соціальної держави [101].
Таким чином, з усього вище сказаного випливає, що сьогодні основною
метою державного регулювання в сфері соціального страхування є створення
такого механізму, який буде спрямований на раціональне управління
відносинами, що виникають в процесі соціального страхування та
збалансування інтересів між усіма учасниками процесу соціального
страхування.
З огляду на зазначену мету, перед державою постають конкретні
завдання, вирішення яких є необхідною умовою ефективного функціонування
механізму державного регулювання соціального страхування (рис. 2.10).
Окрім цього, державне регулювання соціального страхування передбачає:
 проведення єдиної, узгодженої та несуперечливої політики у сфері
соціальних відносин;
 реалізація прав громадян на державне соціальне страхування,
закріплених законодавчо, як вітчизняними нормативно-правовими актами,

61
так і міжнародними законами;

Завдання
держави у сфері регулювання
соціального страхування

Розробка системи законодавчих Встановлення обов’язкової
і нормативно-правових актів, вимоги щодо створення
що регламентують відносини в страхових резервів з метою
сфері соціального страхування забезпечення своєчасності та
повноти соціальних виплат

Державний фінансовий
Щорічний перегляд та контроль за дотриманням
затвердження розмірів законодавства щодо
страхових внесків, норм, формування доходів
нормативів з урахуванням соціальних страхових фондів
поточної соціальної та та цільового використання їх
економічної ситуації коштів

Перегляд видів та розмірів
соціальних виплат з метою Контроль та нагляд за
діяльністю центральних і
поліпшення матеріального
територіальних органів
забезпечення громадян
державних фондів, їх
взаємодією з іншими
суб’єктами

Рис. 2.4. Завдання державного регулювання соціального страхування

 створення умов ефективної діяльності системи соціального
страхування відповідно до економічних умов сьогодення, а також
прогресивного розвитку у стратегічній перспективі;
 забезпечення дотримання суб’єктами соціального страхування
чинного законодавства;
 адаптація соціального страхування до світових вимог та стандартів,
міжнародних рекомендацій тощо.
В умовах глобальної нестійкості першочергового значення набуває
розмежування цілей державного регулювання на стратегічні та тактичні,
адже різновекторність та неузгодженість тактики і стратегії загрожують

62
суттєвими ускладненнями у довгостроковій перспективі. Тактичні цілі
покликані вирішити локальні, обмежені у часі та просторі завдання, що
згодом може суперечити глобальній стратегії. Разом з тим в кризових умовах
тактичні цілі суттєво актуалізуються. Уся сукупність цілей державного
регулювання соціального страхування повинна розглядатись як цілісна
система, що має ієрархічну структуру та безпосередньо пов’язана із
методами та способами їх досягнення. Державне регулювання виступає
засобом досягнення не лише вказаних цілей на рівні соціального
страхування, а й загалом на рівні державного регулювання соціального
страхування.
Загалом державне регулювання соціального страхування безпосередньо
пов’язане із державним регулюванням економіки, адже вони переслідують
однакову мету – забезпечення ефективності функціонування ринкової
економічної системи, добробуту у суспільстві та захист національних
інтересів. На сучасному етапі економічного розвитку необхідним є
підвищення ефективності політик у різних сферах функціонування держави,
зокрема в управлінні, обороні, економічній безпеці, підтримці соціальної
компоненти тощо. Враховуючи особливості транзитивної економіки Україні,
доцільно істотно розширити зобов’язання держави та на законодавчому рівні
їх закріпити, зокрема у соціальній сфері.
У будь-якій країні соціальна сфера тією або іншою мірою регулюється
державою. Регулювання соціально-трудових відносин, вирішення проблем
удосконалення соціальних технологій викликає необхідність посилення
соціальних функцій держави. Перехід від задекларованої до діючої в Україні
соціальної ринкової економіки потребує посилення ролі держави в
регулюванні соціально-економічних процесів, активізації соціальних
механізмів ринкових перетворень. У сучасній державі об’єктивно
актуалізується істотне посилення її соціальних функцій, роль у регулюванні
соціальних процесів. Розумне (раціональне) поєднання ринкових структур
економіки з економічними і правовими методами державного регулювання

63
дозволить створити сучасну соціально орієнтовану модель.
Особливості сучасної державної політики перехідного періоду
полягають у її багатовекторності, альтернативності, нестійкості та
нестабільності, наприклад, протягом короткого проміжку часу можуть
діаметрально змінюватися цілі соціальної політики під впливом
різноманітних чинників: як за напрямом впливу (зовнішніх та внутрішніх),
так і за змістом (суб’єктивних, вибраної доктрини економічного розвитку,
політичної ситуації в суспільстві та об’єктивно заданих параметрів).
В основу системної парадигми механізму державного регулювання
системи соціального страхування покладено специфіку впливу суб’єктів на
об’єкт регулювання. При цьому важливим є розмежування суб’єктів системи
соціального страхування та суб’єктів державного регулювання соціального
страхування.
Об’єктом державного регулювання соціального страхування можна
вважати систему соціально-економічних та правових відносин у сфері
соціального страхування.
Суб’єктами державного регулювання соціального страхування
виступає держава в особі її інституцій, це, зокрема, Кабінет Міністрів
України, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, їх
виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те
державні органи, які забезпечують проведення в життя державної політики у
сфері надання соціальної допомоги [75]. Центральне місце серед суб’єктів
регулювання соціального страхування посідає Міністерство соціальної
політики України, яке займається моніторингом у сфері соціального
страхування, зокрема це стосується моніторингу за застосуванням державних
стандартів і нормативів, його фінансовим забезпеченням, веденням
статистичного обліку, поточним коригуванням вартісних величин державних
соціальних нормативів тощо.
Органи місцевого самоврядування мають достатньо повноважень в
сфері регулювання соціального страхування, встановлення за рахунок

64
власних коштів благодійних надходжень; додаткових до встановлених
законодавством гарантій щодо соціального захисту населення; вирішення
відповідно до законодавства питань про надання допомоги інвалідам,
ветеранам війни та праці, сім’ям загиблих військовослужбовців,
багатодітним сім’ям, інвалідам з дитинства у будівництві індивідуальних
житлових будинків, проведенні капітального ремонту, відведення земельних
ділянок; організація малозабезпеченим громадянам похилого віку та
інвалідам побутового обслуговування, безоплатного харчування тощо [75].
Протягом останніх років процес створення дійової системи соціального
страхування супроводжувався розробкою законодавчої бази соціального
страхування, яка регламентує діяльність основних суб’єктів в цій сфері.
Зокрема створено низку соціальних фондів: Пенсійний фонд України, Фонд
загальнообов’язкового державного соціального страхування України на
випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати
працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, які не
входять до системи інституцій, що фінансуються з державного бюджету
України [101].
Проведений аналіз низки законодавчих актів засвідчив узгодженість
між ними щодо визначення суб’єктів системи соціального страхування. Так,
в сучасній системі соціального страхування України суб’єктами соціального
страхування виступають застраховані особи, страхувальники і страховики.
Сьогодні законодавча база містить чітке визначення суб’єктів системи
соціального страхування залежно від виду страхування. Так, в Законі
України «Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими
похованням» № 2240-ІІІ від 18.01.2001 р. суб’єктами соціального
страхування виступають застрахована особа, страхувальник та страховик.
Таке ж визначення суб’єктів соціального страхування наведено у Законі
України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які

65
спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV від 23.09.1999 р. Тут
суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в
окремих випадках – члени їх сімей, страхувальники та страховики.
В Законі України «Про загальнообов’язкове» державне пенсійне
страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 р. суб’єкти страхування розділені за
двома групами:
 для солідарної системи суб’єктами є страхувальники, Пенсійний
фонд, уповноважений банк, підприємства, установи, організації, що
здійснюють виплату і доставку пенсій;
 для системи накопичувального пенсійного забезпечення суб’єктами
страхування є особи, на користь яких здійснюється накопичення та
інвестування коштів підприємства. Установи, організації та фізичні особи,
що здійснюють перерахування внесків до системи накопичувального
пенсійного забезпечення, Накопичувальний фонд, недержавні пенсійні
фонди, юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління
Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами, зберігач,
страхові організації.
У випадку безробіття згідно із Законом України «Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»
№ 1533-ІІІ від 02.03.2000 р., суб’єктами страхування виступають
застраховані особи, страхувальники і страховик.
На сьогодні як в законодавчому, так і в науковому розумінні немає
чіткого визначення суб’єктів медичного страхування. Зокрема на порядку
денному стоїть питання щодо прийняття відповідного законодавчого
забезпечення (табл. 2.4).
Отже, незалежно від виду соціального страхування, суб’єктами
системи соціального страхування виступають застраховані особи,
страхувальники і страховики.
Щоб забезпечити захист громадян у випадку настання соціальних
ризиків, механізм державного регулювання соціального страхування повинен

66
працювати в рамках визначених функцій.
Таблиця 2.4
Законодавче визначення суб’єктів системи соціального страхування
в Україні
Види страхування Суб’єкти Стан
функціонування
Страхування на випадок Застрахована особа, Фонд Функціонує
втрати працездатності та соціального страхування з
витрат, зумовлених тимчасової втрати працездатності,
похованням роботодавець
Страхування від нещасного Застрахована особа, Фонд Функціонує
випадку на виробництві та соціального страхування від
професійного захворювання, нещасних випадків на виробництві
які спричинили втрату та професійних захворювань
працездатності України,
роботодавці
Пенсійне страхування: Застраховані особи (в окремих
- солідарна система: випадках – члени їх сімей), Функціонує
страхувальники, Пенсійний фонд,
уповноважений банк,
підприємства, установи,
організації, що здійснюють оплату
і доставку пенсій.
Особи, від імені яких та на користь
яких здійснюється накопичення та
інвестування коштів,
- накопичувальна система: Накопичувальний фонд, У процесі
недержавні пенсійні фонди, запровадження
Управління накопичувальним
фондом, зберігач, страхові
організації
Медичне страхування Застрахована особа, страхувальник, У процесі
страхова медична організація, запровадження
медична установа
Страхування на випадок Застраховані особи (або члени їх Функціонує
безробіття сімей в деяких випадках), Фонд
загальнообов’язкового державного
соціального страхування України
на випадок безробіття, роботодавці

В науковій літературі переважно акцентують увагу на таких функціях
соціального страхування: формування грошових фондів, з яких покриваються
витрати, пов’язані з непрацездатністю осіб, що не беруть участі у трудовому
процесі; забезпечення кількості та структури трудових ресурсів; зменшення

67
розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих і непрацюючих
громадян; сприяння вирівнюванню життєвого рівня застрахованого, якщо
звичайне джерело доходу стає для нього недоступним; компенсаційна функція,
що полягає у відшкодуванні збитку з втрати працездатності та збитку здоров’я;
відтворювальна функція, яка полягає в тому, що соціальне страхування
покликане забезпечувати застрахованим покриття усіх витрат, достатніх для
протікання життєвого циклу у випадку хвороби, старості, інвалідності,
безробіття, вагітності; перерозподільча функція, суть якої полягає в тому, що
соціальне страхування значно впливає на суспільний розподіл і перерозподіл
(соціальні витрати збільшують частку створеної вартості, що направляється на
споживання застрахованих); стабілізуюча функція [56].
Г. Лопушняк вважає, що, оскільки соціальне страхування базується на
понятті соціального ризику, воно повинно виконувати, окрім визначених
функцій (розподільча, контрольна, відновлювальна, стимулююча), ще й
відновно-компенсаційну та охоронно-запобіжну функції [101, с. 4].
Проте функціональний підхід в державному регулюванні соціальним
страхуванням повинен враховувати не тільки завдання органів державної
влади, а й потреби населення. А тому більшого ефекту можна досягти при
врахуванні таких функцій державного регулювання соціального страхування:
1) визначення ролі, прав і обов’язків основних суб’єктів страхування –
найманих працівників, роботодавців, фондів соціального страхування і
держави;
2) визначення основних видів соціального страхування як автономних
підсистем соціального страхування;
3) обґрунтоване визначення мінімальних виплат із системи соціального
страхування у випадку втрати працездатності;
4) визначення основних джерел фінансових надходжень у фонди
страхування, обґрунтування соціально справедливої моделі розподілу
фінансового тягаря між роботодавцями, застрахованими і державою,
досягнення на цій основі соціального консенсусу щодо внесків усіх

68
зацікавлених сторін;
5) визначення складу і структури органів страхування, їх функцій, прав і
повноважень, відповідальності, умов і суб’єктів правонаступництва, гарантів
фінансово-правової стабільності і надійності соціального страхування [80].
Такий підхід ґрунтується на узгодженому застосуванні функцій, які
сприятимуть досягненню тактичних і стратегічних завдань в процесі
регулювання соціального страхування.
Нестабільність сучасних політичних та економічних умов обумовлює
потребу в законодавчому визначенні принципів державного регулювання, на
яких ґрунтується функціонування механізму регулювання соціального
страхування. Ці принципи повинні відповідати сучасним тенденціям у сфері
соціального захисту та вимогам світу до соціальної сфери. В основу
існуючого механізму регулювання соціального страхування покладені такі
принципи:
1) принцип рівноправ’я (забезпечення рівних можливостей громадян в
реалізації права на соціальне страхування);
2) принцип системності (усі елементи механізму регулювання
соціального страхування діють як одна система) [75];
3) принцип взаємозв’язку (процес забезпечення соціальних прав і
гарантій громадян повинен бути узгодженим з іншими напрямами соціально-
економічної політики держави);
4) принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації
влади;
5) принцип програмності (розробка програмних документів у сфері
соціального страхування населення) [75];
6) законодавчого визначення умов і порядку здійснення регулювання
державою соціального страхування;
7) обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового
договору та інших підставах, та осіб, які самостійно забезпечують себе
роботою;

69
8) надання права отримання виплат за загальнообов’язковим
державним соціальним страхуванням;
9) обов’язковості фінансування страховими фондами витрат,
пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг в
обсягах, передбачених законодавством;
10) солідарності та субсидування;
11) державних гарантій реалізації застрахованим громадянам своїх прав;
12) забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум,
встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних
виплат та іншої допомоги;
13) цільового використання коштів із фондів соціального страхування;
14) паритетності представників усіх суб’єктів державного регулювання
соціального страхування [37].
Дотримання цих принципів є своєрідною інституційною гарантією
забезпечення соціальних прав і свобод соціально вразливих груп населення.
Ці принципи повинні бути каркасом при виробленні нового концептуального
підходу щодо формування механізму регулювання соціального страхування,
бути гарантом цілісності цього механізму та забезпечувати синхронність
взаємодії між його складовими.
В системній парадигмі механізму державного регулювання соціального
страхування необхідно звернути увагу на запитання, щодо впливу
інструментів, методів та засобів державного регулювання соціального
страхування та їх вплив на ефективність механізму в цілому.
Методами регулювання соціального страхування доцільно вважати
способи впливу суб’єктів регулювання на об’єкти регулювання (соціально-
економічні та правові відносини в сфері соціального страхування).
Основними з них є адміністративні, правові, організаційні, економічні.
Організаційні методи передбачають створення інституцій, які
дозволяють реалізувати певні заходи державного регулювання соціального
страхування (загальнодержавний фонд медичного страхування). До

70
прикладу, на порядку денному стоїть застосування організаційних методів
державного регулювання соціального страхування, зокрема створення
загальнодержавного фонду медичного страхування України.
Побудова діючого механізму державного регулювання соціального
страхування перш за все повинна супроводжуватись такими методами, як
забезпечення страхування та регулювання системи страхування.
Наступним елементом механізму регулювання соціального
страхування є інструменти (підходи, які використовуються суб’єктами
державного регулювання соціального страхування для забезпечення
соціального захисту) [75]. Ефективність механізму державного регулювання
соціального страхування залежатиме від вибору інструментів та дієвості їх
впливу на окремі аспекти соціального захисту. Серед таких інструментів
варто виділити:
 законодавче і нормативно-правове забезпечення механізму
регулювання соціального страхування;
 перегляд розмірів страхових внесків, норм, нормативів, порогових
значень;
 коригування розмірів і видів соціальних виплат;
 керування часовими рамками соціальних виплат;
 забезпечення державних соціальних гарантій (безоплатної медичної
допомоги, доступного житла, освіти, доступних оздоровчих і культурних
закладів).
Ще одним елементом механізму державного регулювання соціального
страхування повинні бути дійові засоби регулювання, які є системою дій, що
застосовуються для досягнення стратегічних цілей функціонування механізму.
В контексті сучасних тенденцій в економіці актуальними будуть такі засоби, як
створення системи нових програмних документів, розробка стратегії
соціального захисту.
Зазначимо, що процес регулювання у сфері соціального страхування є
процесом постійної дії, який має відслідковуватися відповідними

71
державними органами і врегульовуватися за допомогою відповідних
інструментів, методів, засобів – страхових внесків, розміру пенсій, ставок
страхових тарифів тощо [47].
В регулюванні соціального захисту ключову роль відіграють такі
інститути, як держава, профспілки і роботодавці. Держава в соціальному
захисті виступає одночасно в кількох ролях: законодавця, посередника,
роботодавця. Головними її функціями в системі соціального захисту є
законодавча, нормотворча, організаційна, прогностична, контрольна та
судова [220]. Серед засобів впливу держави на регулювання соціального
захисту варто виділити соціальний діалог між владою, профспілками та
роботодавцями у сфері соціального захисту населення, нормативно-правове
та законодавче регулювання соціального захисту та інші завдання, які
обертають довкола цих аспектів діяльності держави. Детальніше засоби
впливу держави на регулювання соціального захисту описані в табл. 2.5
Важливим інститутом, що бере участь у процесі регулювання соціального
захисту, є профспілки, які представляють інтереси застрахованих осіб.
Згідно зі ст. 21 Закону України «Про професійні спілки, їх права та
гарантії діяльності» від 15.09.1999 р. №1045-XIV, профспілки та їх
об’єднання захищають право громадян на працю, беруть участь у
розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин,
оплати праці, охорони праці, соціального захисту. Зокрема, це стосується
внесення пропозицій до проектів законів і нормативно-правових актів щодо
соціального захисту, які розглядаються органами виконавчої влади та
місцевого самоврядування з урахуванням думки місцевих профспілок.
Стаття 23 зазначеного закону забезпечує право профспілок брати участь в
управлінні державним соціальним страхуванням в якості представників
застрахованих осіб. У контексті регулювання соціального захисту важливе
місце посідають профспілки в управлінні наглядовими радами і фондами
загальнообов’язкового державного соціального страхування, до складу яких
обираються їх представники.

72
Важливу роль у регулюванні соціального захисту населення відіграє
Таблиця 2.5
Засоби впливу держави, профспілок і роботодавців на регулювання
соціального захисту

Суб’єкти впливу Засоби впливу
Законодавче і нормативно-правове забезпечення
регулювання соціального страхування; перегляд розмірів
страхових внесків, норм, нормативів, порогових значень;
коригування розмірів і видів соціальних виплат; керування
Держава
часовими рамками соціальних виплат; забезпечення
державних соціальних гарантій (безоплатної медичної
допомоги, доступного житла, освіти, доступних оздоровчих
і культурних закладів)
Представництво і захист інтересів застрахованих осіб,
участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня,
прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів
заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, розробленні
Профспілки соціальних програм, спрямованих на створення умов, які
забезпечують гідне життя та соціальний захист у разі
повної, часткової або тимчасової втрати працездатності,
втрати годувальника, безробіття, а також старості та в
інших випадках, передбачених законодавством
Співробітництво з органами державної влади, органами
місцевого самоврядування, професійними спілками, їх
об’єднаннями та іншими організаціями найманих
Організації
працівників; участь у формуванні та реалізації державної
роботодавців
політики соціального захисту; запобігання масовому
безробіттю шляхом створення нових робочих місць,
забезпечення раціональної структури зайнятості населення.
Джерело: складено автором на основі [220].

Державна служба зайнятості, серед напрямів діяльності якої варто виділити:
 участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому
вивільненню працівників, профілактика настання страхових випадків, сприяння
мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з найвищими
показниками безробіття, монофункціональних містах та населених пунктах;
 сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які не
конкурентоспроможні на ринку праці;
 контроль за використанням роботодавцями та безробітними коштів

76
Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на
випадок безробіття (далі Фонду);
 Служба розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих
актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-
правових актів Міністерства соціальної політики;
 взаємодія з роботодавцями з питань визначення потреби в робочій силі;
 організація професійного навчання зареєстрованих безробітних у
професійно-технічних та вищих навчальних закладах, на підприємствах;
 облік осіб, які звертаються у разі потреби у працевлаштуванні;
 реєстрація безробітних, веде облік наданих їм послуг;
 розгляд питань про достроковий вихід на пенсію безробітних і
відшкодування витрат на виплату такої пенсії та оплата послуг за її доставку
Пенсійному фонду України;
 взаємодія з Пенсійним фондом України, структурними підрозділами
місцевих державних адміністрацій з питань соціального захисту населення,
іншими органами виконавчої влади, зокрема шляхом обміну інформацією
для забезпечення виконання вимог Законів України «Про зайнятість
населення» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття»;
 розробка проекту бюджету Фонду, складає звіт про виконання
бюджету Фонду, готує пропозиції щодо перспективних та поточних завдань
Фонду для розгляду їх правлінням Фонду, здійснює управління та
розпоряджається фінансами Фонду тощо [23].
Сьогодні досить гостро стоїть питання щодо реформування системи
соціального захисту, ведеться активний діалог між органами державної влади
та Федерацією профспілок України щодо подальшої долі системи
соціального страхування. Зокрема, активно піднімаються питання щодо
низької ролі профспілок та роботодавців у затвердженні Держбюджету і
бюджетів фондів соціального страхування [40].
Вирішення цієї ситуації профспілки вбачають у чіткому прописуванні

77
позицій серед функцій казначейства щодо перерахування коштів по
платіжним дорученням фондів соціального страхування в порядку черговості
надходження [140]. На часі ведеться робота зі створення Національної
платформи громадянського суспільства, в перспективі можлива передача
контролю над фондами соціального страхування громадськості. Проте, така
позиція суперечить законодавству України, де чітко вказано, що саме
профспілки є представниками інтересів застрахованих осіб.
Сьогодні на порядку денному стоїть питання щодо модернізації
системи соціального страхування загалом. Згідно з думкою експертів,
державне регулювання соціального страхування повинно проводитись у
таких напрямах:
 висвітлення страхового принципу в системі соціального страхування;
 оптимізація використання діючими фондами коштів
загальнообов’язкового державного страхування;
 вдосконалення адміністрування діючої системи соціального
страхування;
 запровадження нових інституцій в галузі соціального страхування,
які передбачені чинним законодавством, з використанням ефективної
світової практики. Серед експертів поширеною є думка про доцільність
створення таких інституцій, як обов’язкова професійна пенсійна система,
фонд гарантування страхових виплат за договорами страхування життя, фонд
загальнообов’язкового медичного страхування [70, с. 4].
Проте, регулювання соціального страхування не обмежується лише
перерахованими напрямами. Державне регулювання соціальним
страхуванням є складним і довготривалим процесом, який потребує
подальших досліджень. Основні аспекти формування механізму державного
регулювання соціального страхування відображено на рис. 2.5
Державне регулювання системи соціального страхування ґрунтується на
використанні системи фінансових методів і важелів, за допомогою яких
здійснюється вплив на процеси, які відбуваються в соціальному страхуванні.

78

ЗАКОНИ УКРАЇНИ: Конституція України
ПРИНЦИПИ: «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне Ст. 46 – громадяни мають право на
- рівноправ’я; соціальне страхування»; соціальний захист, це право гарантується
- системності; «Про пенсійне страхування»; загальнообов’язковим державним
- взаємозв’язку; «Про пенсійне забезпечення»; страхуванням за рахунок страхових внесків
- поєднання централізації і децентралізації; «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок громадян, підприємств, установ і
- солідарності та субсидування; безробіття»; організацій, бюджетних та інших джерел
- державних гарантій; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
- забезпечення належного рівня життя; реформування загальнообов’язкового державного соціального
- цільового використання коштів фондів; страхування та легалізації фонду оплати праці»;
- паритетності представників Закони України,
ОБ’ЄКТ РЕГУЛЮВАННЯ: система соціального страхування
суб’єктів регулювання соціального Укази Президента України,
страхування СУБ’ЄКТИ РЕГУЛЮВАННЯ: Держава, профспілки,
постанови Кабінету Міністрів
роботодавці,
СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування України, міжнародні угоди
НАПРЯМИ:
- висвітлення страхового принципу в системі соціального страхування; МЕТОДИ
- оптимізація використання діючими фондами коштів Адміністративні, правові, організаційні, економічні
загальнообов’язкового державного страхування;
- вдосконалення адміністрування діючої системи соціального ІНСТИТУТИ:
страхування; Держава, профспілки, роботодавці, фонди державного і недержавного соціального
- запровадження нових інституцій в галузі соціального страхування, які страхування, інші інститути
передбачені чинним законодавством, з використанням ефективної
світової практики. ІНСТРУМЕНТИ

- законодавче і нормативно-правове забезпечення механізму регулювання соціального
ЗАВДАННЯ: страхування;
- розробка системи законодавчих, нормативно-правових актів; - перегляд розмірів страхових внесків, норм, нормативів, порогових значень;
- щорічний перегляд та затвердження розмірів страхових внесків, норм, - коригування розмірів і видів соціальних виплат;
нормативів - керування часовими рамками соціальних виплат;
- перегляд видів та розмірів соціальних виплат; - забезпечення державних соціальних гарантій (безоплатної медичної допомоги, доступного
- встановлення обов’язкової вимоги щодо створення страхових резервів; житла, освіти, доступних оздоровчих і культурних закладів)
- державний фінансовий контроль за дотриманням законодавства щодо
формуванням доходів соціальних страхових фондів та цільового
КЛЮЧОВІ ОБМЕЖЕННЯ:
використання їх коштів; МОДЕРНІЗОВАНА СИСТЕМА
- брак ресурсів;
- контроль та нагляд за діяльністю центральних і територіальних органів
- нерозвиненість інфраструктури; СОЦІАЛЬНОГО
державних фондів
- фінансова неспроможність держави СТРАХУВАННЯ

Рис. 2.5 Механізм державного регулювання системи соціального страхування

79
До інституційних структур, відповідальних за фінансову складову
механізму соціального страхування в Україні, варто віднести державні
позабюджетні фонди: Пенсійний фонд України, Фонд соціального
страхування України, Фонд загальнообов’язкового державного соціального
страхування України на випадок безробіття. Переважно в сфері соціального
страхування дія фінансових методів і важелів проявляється через фінансові
стимули і санкції, а також через управління надходженням, розподілом та
страховим резервуванням. Фінансові методи регулювання відображають
вплив фінансів на систему соціального страхування. Відтак основними
фінансовими методами регулювання соціального страхування є фінансове
регулювання соціального страхування та фінансове забезпечення соціального
страхування.
При перегляді системної парадигми державного регулювання
соціального страхування необхідно ретельно підходити до вибору
фінансових важелів в державному регулюванні соціального страхування.
Адекватним має бути оцінювання попередніх фінансових стимулів та
фінансових санкцій. Окремо варто згадати про фінансові важелі надходжень,
важелі страхового резервування та фінансові важелі розподілу, які, власне,
визначають майбутнє системи соціального страхування. Формування і
розподіл бюджетів фондів загальнодержавного соціального страхування
залежатиме від ефективності дії важелів розподілу та надходження.
Відповідно від ефективності дії важелів страхового резервування буде
залежати фінансова стабільність усіх фондів соціального страхування і їх
цільове призначення.
Функціонування механізму державного регулювання системи
соціального страхування повинно ґрунтуватись на зваженому регулюванні
руху страхових ресурсів через спеціальні страхові фонди. Окрім того, з
метою поширення страхового принципу в системі соціального страхування,
необхідно здійснювати ретельний аналіз практики фінансування страховими
фондами заходів не страхового характеру [70, с. 35].

80
Система управління соціальним страхуванням включає сукупність
органів, що здійснюють управління та нагляд за діяльністю фондів соціального
страхування (рис. 2.6).

Органи нагляду за Органи управління
діяльністю фондів діяльністю фондів
Наглядова рада Правління страхового

фонду
Держава в особі
уповноваженого Виконавча дирекція
Кабінетом Міністрів страхового фонду
України органу
Робочі органи

Відділення виконавчих Страхові каси
дирекцій
Рис. 2.6. Система управління фондами соціального страхування

Види діяльності з управління соціальним страхуванням передбачають:
1) планування коштів; 2) акумуляцію та облік платників; 3) нарахування і
виплату матеріального забезпечення; 4) звітність; 5) контроль; 6) розгляд
спірних питань.
До сукупності повноважень правлінь фондів входять:
 затвердження документів, що регламентують діяльність фонду;
 внесення пропозицій щодо розмірів внесків на відповідний вид
соціального страхування;
 затвердження проектів річних бюджетів фонду, звітів про їх
виконання, порядку використання коштів бюджету фонду;
 створення резервів для забезпечення виплат та надання соціальних
послуг застрахованим особам;
 координація та контроль за діяльністю виконавчої дирекції фонду
та її робочих органів [37].
Виконавча дирекція страхового фонду є виконавчим органом правління

81
фонду. Робочими органами виступають відділення виконавчих дирекцій та
страхові каси.
До системи органів, що здійснюють нагляд за діяльністю фондів
належать:
1. Наглядова рада, яка контролює виконання статутних завдань, цільове
використання коштів, формується у рівній кількості від представників
застрахованих осіб, роботодавців та держави.
2. Держава в особі уповноваженого Кабінетом Міністрів України
органу, нагляд якого зводиться до перевірки дотримання законодавства у
сфері соціального страхування.
Підсумовуючи усе викладене вище, варто зазначити, що сьогодні в
Україні недостатньо ефективно функціонує механізм державного
регулювання системи соціального страхування. Не достатньо ефективним є
відсотковий розподіл між джерелами надходження коштів на соціальне
страхування, процес формування системи інститутів регулювання
соціального страхування є незавершеним і знаходиться на стадії становлення.
Потребує подальших досліджень питання оптимізації формування, розподілу
та використання ресурсів фондів загальнообов’язкового державного
страхування.
Отже, подальше вдосконалення механізму державного регулювання
соціального страхування повинно здійснюватись у площині активного
соціального діалогу між державою, профспілками та роботодавцями з метою
вироблення узгодженого бачення щодо сучасної системи соціального захисту
в Україні.

Висновки до розділу 2

Проведене комплексне дослідження державного регулювання системи
соціального страхування в Україні дозволяє узагальнити наступні ключові
положення:

82
1. Соціальне страхування є неоднозначним явищем у фінансовій
системі держави, однак виступає її невід’ємною компонентою в умовах
глобальної соціалізації та є різновидом страхування як перерозподільна ланка
фінансової системи, виступає і складовою державних фінансів, формуючи
цільові фонди.
2. Неоднозначним є й трактування суті соціального страхування. За
результатами аналізу сутності та завдань, які реалізуються в процесі
державного регулювання розвитку системи соціального страхування,
виокремлено його основні форми прояву: фінансову, економічну, правову та
соціальну , які доповнено інституційною складовою.
3. Значення соціального страхування, а, зокрема, державної політики
його регулювання, у нейтралізації соціальних ризиків та у збереженні
добробуту населення важко переоцінити. Система соціального страхування,
пройшовши тривалий шлях еволюції, модифікувалася відповідно до потреб
часу, проте й нині відбуваються зміни та адаптація окремих її елементів та
механізмів відповідно до потреб сьогодення.
4. Узагальнивши наукові здобутки у галузі державного регулювання
економіки загалом та соціальної сфери зокрема, можна зробити висновки, що
державне регулювання системи соціального страхування виступає важливим
елементом управління соціальним страхування, зокрема з позицій
формування та використання державних цільових фондів. В умовах
глобальних збурень роль держави як регулятора актуалізується, хоча форми,
способи регулювання, а також його межі різняться у різних економічних
системах.
5. В умовах нестійкості першочергового значення набуває
розмежування цілей державного регулювання на стратегічні та тактичні,
адже різновекторність та неузгодженість тактики і стратегії загрожують
суттєвими ускладненнями у довгостроковій перспективі.
6. Доведено, що загалом механізм державного регулювання системи
соціального страхування треба формувати у площині відносин та активного

83
соціального діалогу між державою, профспілками і роботодавцями з метою
вироблення узгодженого бачення перспектив становлення і розвитку
сучасної системи соціального захисту в державі. В структурі цього механізму
ключова роль відводиться фінансовим відносинам.
7. Державне регулювання соціальної сфери і посилення соціальних
функцій держави стає об’єктивною потребою сьогодення. У ринковій
економіці істотно змінюються цілі, технології соціальної політики держави.
Вона включає не тільки умови і рівень розвитку соціальної сфери, але і
соціальний захист людини.

84
РОЗДІЛ 3
СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО
СТРАХУВАННЯ ЯК ЗАСОБУ СТАБІЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-
ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

3.1.Зарубіжний досвід функціонування системи соціального страхування
в контексті застосування у вітчизняній практиці

Найбільш ранній розвиток соціальне страхування отримало у
Німеччині та Франції і набуло таких основних видів, як: пенсійне, медичне,
на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань, а згодом поширилось і на інші країни. Особливі види
соціального страхування мають місце, наприклад, у Франції – сімейне, у
Німеччині та Австрії – на випадок піклування та догляду (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
Організація соціального страхування в деяких країнах світу

Країна Вид фонду Види виплат Страхові внески
1 2 3 4
Австрія Пенсійний Пенсія за старістю Працівники – 9,25% від
Пенсія за інвалідністю страхової заробітної
Пенсія на випадок плати
втрати годувальника Роботодавці – 10,25%
від страхової заробітної
плати
Страхування Допомога із хвороби Працівники – 5,5% від
хвороби та Допомога з вагітності та заробітної плати
материнства пологів Роботодавці – 5,5% від
заробітної плати
Держава 50% коштів
утримує на свій
рахунок по даному
ризику
Страхування Допомога з безробіття Працівники – 2,2% від
безробіття страхової зарплати
Роботодавці 2,2% від
зарплати

85
Продовження табл. 3.1

1 2 3 4
Родинний фонд Родинна допомога Працівники не
сплачують
Роботодавці – 4,5% від
зарплати
Держава – решта
коштів
Італія Пенсійний Пенсія за старістю Працівники – 7,15% від
Пенсія за інвалідністю і страхової зарплати
на випадок втрати Роботодавці – 16,36%
годувальника від фонду оплати праці
Страхування Допомога із хвороби Працівники – 0,3% від
хвороби та Допомога із вагітності та зарплати
материнства пологів Роботодавці – від 9,13
до 12,46% зарплати
Решта – дотації
держави
Страхування Допомога з безробіття Роботодавці – 1,3% від
безробіття зарплати
Держава оплачує
адміністративні
витрати
Родинний фонд Родинна допомога Роботодавці – 3–6,5%
від зарплати
Дотації держави
Нідерланди Пенсійний Пенсія за старістю Працівники – 7% від
Пенсія на випадок заробітної плати
втрати годувальника Роботодавці – 19%
Пенсія при настанні фонду оплати праці
інвалідності
Страхування Допомога у зв’язку з
хвороби хворобою
Страхування Допомога на випадок
безробіття безробіття
Родинний фонд Допомога на виховання
дітей
США Страхування людей Пенсія за старістю Роботодавці – 1,45%
похилого віку та у Пенсія за інвалідністю і від фонду оплати праці
зв’язку із втратою на випадок втрати Працівники – 1,45% від
годувальника годувальника заробітної плати
Страхування на
випадок інвалідності
Страхування Допомога з безробіття Диференціюються
безробіття залежно від штату за
прогресивною шкалою
1 – 6 % та сплачується
в рівних пропорціях
роботодавцями та
працівниками

86
Закінчення табл. 5.1
1 2 3 4
Франція Пенсійний Пенсія за старістю Працівники – 4,7% від
Пенсія за інвалідністю і зарплати
на випадок втрати Роботодавці – 8,2%
годувальника
Страхування Допомога із хвороби Працівники – 1%
хвороби та Допомога із від зарплати, 4,470
материнства вагітності та пологів франків в місяць
плюс 4,5% від всієї
зарплати
Роботодавці –
8,95% від зарплати
до 4,470 франків
Дотації держави
Страхування Допомога з безробіття Працівники – 0,84% від
безробіття зарплати
Роботодавці – 2,75%
від зарплати
Родинний фонд Родинна допомога Роботодавці – 9% від
зарплати
Швеція Пенсійний Пенсія за старістю Працівники – 6%
Пенсія за інвалідністю і заробітної плати
на випадок втрати Роботодавці 33% фонду
годувальника оплати праці
Страхування Допомога із хвороби
хвороби та Допомога із вагітності та
материнства пологів
Страхування від Допомога у зв’язку з
нещасних випадків нещасним випадком на
на виробництві виробництві
Батьківське Допомога по догляду за
страхування дитиною
Джерело: складено автором за даними [26; 270]

Середнє навантаження на застраховану особу в країнах Європи є вищим
11,23%, а навантаження на роботодавця дещо нижче – 21,20% (в Україні –
22%), однак загалом навантаження на фонд оплати праці нижче та в
середньому в країнах Європи становить 32,18% (в Україні – 41,3%). Отже,
системи соціального страхування країн Європейського Союзу та України
відрізняються не лише загальним навантаженням на фонд оплати праці, а й
розподілом відповідальності за соціальне страхування.
Система соціального страхування Нідерландів є найбільш розвинутою
в Європі і включає систему державного або національного страхування та
систему страхування найманих працівників (рис. 3.1). Крім цього,

87
виділяється система соціального страхування самозайнятих осіб на випадок
втрати працездатності (інвалідності). Державному страхуванню підлягає все
населення країни. Його джерелами є відрахування з доходів громадян. Збір
страхових внесків здійснюється органами податкової адміністрації. Внески
сплачує безпосередньо застрахована особа (працівник), а перераховуються
кошти роботодавцями, з якими працівники укладають контракт.
Система соціального страхування Нідерландів

Державне страхування Страхування найманих
Підсистеми (національне) працівників

- настання старості (65 р.);
- втрата годувальника;
Страхові - настання інвалідності; - захворювання;
випадки - особливі захворювання - безробіття;
(сліпота, глухота, душевна - інвалідність.
хвороба);
- виховання дітей.

Органи соціального Банк соціального Агентство соціального
страхування страхування захисту

Джерело: побудовано автором за даними [26; 270]

Рис. 3.1 Система соціального страхування Нідерландів

Одинокий пенсіонер отримує 70% від мінімальної заробітної плати,
сімейні пенсіонери – 100%, незалежно від розміру доходу, який вони
отримували до виходу на пенсію.
Пенсії у разі втрати годувальника виплачуються членам сім’ї старше 50
років і в більш молодому віці у випадку, якщо на утриманні знаходяться
неповнолітні діти або інші непрацездатні члени сім’ї.
У складі державного страхування існує допомога на виховання дітей,
яка надається у диференційованому розмірі, залежно від віку дитини без
врахування розміру доходу.

88
Особливістю державного страхування є те, що допомога може
надаватися як у грошовій, так і в натуральній формі. До останньої належить
отримання путівок у санаторії, проживання в будинках для інвалідів,
забезпечення працюючих інвалідів по зору собакою-поводирем.
Система соціального страхування найманих працівників охоплює осіб,
що працюють за трудовим договором. Державні службовці страхуються
окремо. Джерелом фінансування є страхові внески роботодавців – 19% від
фонду оплати праці, працюючі сплачують 7% від заробітної плати.
Для всіх видів соціального страхування існують обмеження розміру
доходу, з якого сплачуються внески та встановлено мінімальний розмір
компенсації – 70% від мінімальної заробітної плати.
Основним завданням системи соціального страхування у Швеції є
соціально-економічний захист в різних ситуаціях і на всіх життєвих етапах.
Соціальне страхування охоплює все населення Швеції та є обов’язковим.
Воно базується на спільній суспільній відповідальності за кожного
громадянина. Соціальне страхування Швеції засноване на взаємній довірі між
окремим громадянином і державою, що робить саму систему страхування
відкритою, доступною і недорогою. Суть страхування полягає в перерозподілі
коштів між громадянами, а також перерозподілі доходів особи на різних етапах
життя. Так, близько 25% коштів, витрачених приватним споживачем у Швеції,
надійшли у його розпорядження через систему соціального страхування.
Фінансується соціальне страхування через соціальні відрахування і
податки. Приблизно дві третини вартості соціального страхування
покривається за рахунок соціальних відрахувань, а одна третина –
фінансується за рахунок загальних податків.
Все населення Швеції охоплене загальнонаціональною системою
страхування із захворювання. Якщо людина захворіла або змушена
залишитися вдома по догляду за хворою дитиною, їй виплачується щоденна
допомога в розмірі 75-85% від заробітку, що втрачається, в залежності від
тривалості хвороби.

89
За візит до лікаря та прописані ліки пацієнт повинен платити. Існує
верхня межа плати, після чого подальше лікування проводиться безкоштовно.
Страхування компенсує більшу частину плати за візит до приватного лікаря.
Важливою складовою соціального страхування є так зване батьківське
страхування, що є прикладом впливу держави на планування сім’ї,
народжуваності та розвитку сімейних відносин. Батьківське страхування
спрямоване, в першу чергу, на те, щоб забезпечити батькам економічну
захищеність на той час, коли вони знаходяться вдома по догляду за дитиною.
Якщо застрахована особа отримала травму на робочому місці та не
може з цієї причини більше працювати або її доходи зменшилися, то
виплачується довічна рента, яка компенсує втрачений дохід. У випадку
смерті з причини нещасного випадку, вдова або вдівець і діти мають право на
довічну ренту померлого.
Ці та інші види соціального страхування свідчать про комплексний
підхід до забезпечення громадян у Швеції.
Соціальне страхування США ґрунтується на законі про соціальне
забезпечення, прийнятому Конгресом у 1935 р. На його основі сформовані
програми: підтримки людей похилого віку, соціального захисту у зв’язку з
втратою годувальника, страхування на випадок інвалідності (непрацездатності).
Головною особливістю загальнонаціональної системи соціального страхування
в США є її спрямованість на соціальну підтримку пенсіонерів. Джерелом
доходів програм соціального страхування є внески працівників і роботодавців.
Страхові тарифи встановлюються диференційовано за прогресивною шкалою у
рівних розмірах для працівника і роботодавця.
Вік виходу на пенсію – 62 роки як для чоловіків, так і для жінок, які
мають трудовий стаж не менше, ніж вісім років і платили внески в фонди
державного соціального страхування. При виході на пенсію не в 62, а в 65 років
пенсія збільшується на чверть (у США, як і в більшості країн Заходу, розмір
пенсії коливається від 50% до 80% від передпенсійного доходу). Пенсіонери
мають право працювати, проте розмір їхніх пенсій зменшуватиметься, якщо

90
заробіток, без врахування пенсії, перевищуватиме гранично встановлене
значення. Непрацююча дружина пенсіонера та його неповнолітні діти мають
право на одержання додаткової допомоги в розмірі до половини його пенсії
кожному. Розлучена жінка, яка прожила з чоловіком понад 10 років і не вийшла
більше заміж, отримує пенсію (по старості чи як вдова) на правах дружини.
Програмами соціального страхування охоплюється 90% працюючого
населення США, враховуючи осіб, які отримують дохід за рахунок ведення
приватного бізнесу. Допомогу із соціального страхування отримує понад
15% населення. Існують інші пенсійні програми (для державних службовців,
працівників залізничного транспорту та ветеранів).
Організаційно-фінансовою основою програми соціального забезпечення є
два трастові фонди – «Страхування людей похилого віку та у зв’язку із втратою
годувальника» та «Страхування на випадок інвалідності (непрацездатності)».
Програмою керує Управління з соціального забезпечення, незалежна
федеральна агенція, а контроль здійснює незалежна наглядова рада.
Страхування на випадок безробіття є ще одним видом соціального
страхування. Воно охоплює 90% всіх працюючих осіб і здійснює виплату
допомоги в період вимушеного безробіття. Страхування на випадок безробіття
фінансується на рівні окремих штатів. Федеральний уряд здійснює загальний
контроль і забезпечує пільги зі сплати федеральних податків. Тарифи, розміри
допомоги і тривалість її отримання різняться за штатами. Умовою надання
допомоги є згода отримувача влаштуватися за скеруванням на роботу.
Таким чином, особливістю системи соціального страхування США є
орієнтація на створення рівних можливостей для її учасників, а країн ЄС –
забезпечення соціальних гарантій. У більшості розвинутих держав світу
пенсійне страхування складається з трьох видів: державне пенсійне
страхування, пенсійне страхування підприємств – роботодавців, які
створюють корпоративні пенсійні фонди, індивідуальне накопичення коштів
у недержавних пенсійних фондах (НПФ), страхових товариствах та інших
фінансових організаціях (рис. 3.2).

91

Державне Пенсійне страхування Індивідуальне
Корпоративне

Джерело: побудовано автором

Рис. 3.2 Види пенсійного страхування

У багатьох державах Європи переважають солідарні державні системи
пенсійного страхування, які охоплюють практично всіх працівників і
забезпечують основну частину їхніх пенсійних доходів. Однак демографічні
зміни та економічні проблеми вплинули на необхідність реформування
солідарних систем пенсійного страхування та розвитку недержавних пенсійних
фондів. Недержавні пенсійні фонди почали розвиватися порівняно недавно.
Перший недержавний пенсійний фонд був створений у США в 1950 р. Сьогодні
понад 40% працездатного населення США бере участь у пенсійних програмах
НПФ. Активи пенсійних фондів цієї держави перевищують 4,7 трлн дол., а
виплачувані ними пенсії становлять майже третину щорічних пенсійних виплат.
Ефективність функціонування недержавних пенсійних фондів залежить
від обсягу їх активів та від типу пенсійного контракту, де зазначаються
умови та порядок пенсійного забезпечення (табл. 3.2).
Таблиця 3.2
Види пенсійних контрактів та механізм їх функціонування

Типи пенсійних Механізм функціонування
контрактів
Контракт з Виплачується наперед визначений розмір пенсії залежно від розміру
фіксованим заробітної плати та трудового стажу. Виконання зобов’язань є
розміром виплат обов’язковим та не залежить від ефективності управління фондом.
При зміні місця роботи працівник може втратити право на пенсійні
виплати.
Контракт з Компанії відраховують визначені суми до НПФ від імені
фіксованим працівників, а розмір виплат залежить від накопиченої суми та
розміром внесків ефективності управління фондом. Допускають також додаткові
внески працівників.
Джерело: складено автором

92
Наприкінці XX ст. значна частина традиційних пенсійних планів із
фіксованими виплатами була трансформована у накопичувальні плани
(програми) з фіксованими розмірами внесків. На сьогодні індивідуальні
накопичувальні рахунки з фіксованими внесками переважають у
австралійській та чилійській пенсійних системах, запроваджуються у Канаді,
Японії та Європі. На початку 90-х рр. постсоціалістичним державам довелося
вносити зміни до своїх пенсійних програм, адже пенсіонери виявилися
незахищеними через складний економічний стан країн, що було пов’язано з
демографічними, економічними та політичними змінами. Більшість країн
були вимушені змінювати правила розрахунку, розміри пенсій та вносити
зміни у пенсійний вік (табл. 3.3).
Таблиця 3.3
Пенсійний вік у деяких країнах світу

Країна Пенсійний вік, років
для чоловіків для жінок
Вірменія 65 63
Грузія 65 60
Естонія 63 63
Казахстан 63 58
Латвія 60 60
Литва 62 60
Молдова 65 60
Словенія 65 60
Угорщина 62 62
Чехія 62 61
Джерело: складено автором за даними [26; 270]

Потребувала вирішення проблема фінансування дострокових
(пільгових) пенсій. До проведення реформ такі пенсії виплачували пільговим
категоріям громадян за рахунок перерозподілу пенсійних коштів. При
проведенні багаторівневої пенсійної системи фінансування стали
здійснювати за рахунок роботодавців через приватні пенсійні фонди третього
рівня пенсійного забезпечення або за рахунок держави. Відбулися зміни у
нарахуванні пенсійних виплат. Деякі держави почали запроваджувати
добровільне приватне пенсійне страхування. Остаточна пенсія складалася з
виплат «першого рівня» (з солідарної пенсійної системи) і виплат «другого

93
рівня» (за рахунок нагромаджених коштів у приватних пенсійних фондах та
отриманого інвестиційного доходу).
Найпоширеніші системи пенсійного страхування є трирівневими (рис. 3.3).

СИСТЕМА ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ

І рівень Солідарний Обов’язкові,
фінансуються в межах

єдиної ставки внесків
ІІ рівень Накопичувальний
Приватна власність
ІІІ рівень Накопичувальний
Добровільний
Джерело: побудовано автором

Рис. 3.3 Рівні системи пенсійного страхування

Внески до недержавних пенсійних фондів можуть робитися як за
рахунок працівників, так і за рахунок їхніх роботодавців, або ними
одночасно. Однак на всіх рівнях пенсійного страхування забезпечується
державний нагляд та контроль. Велику увагу приватним (недержавним)
пенсійним фондам надають в Угорщині, Чехії та Польщі.
Трирівневу пенсійну систему вже запроваджено в Угорщині, де
відповідне законодавство набуло чинності з січня 1998 р. (рис. 5.4).
Система пенсійного страхування в Угорщині
І рівень Система «негайних виплат»
ІІ рівень Обов’язкові ощадні пенсійні рахунки
ІІІ рівень Добровільне пенсійне страхування

Джерело: побудовано автором за даними [26; 270]

Рис. 3.4 Трирівнева система пенсійного страхування в Угорщині

У Польщі з січня 1999 р. впроваджено трирівневу систему, подібну до
угорської. Страхові внески у розмірі 45% розподіляються між обов’язковими –

94
першим солідарним (36%) і другим накопичувальним (9%) рівнями. Для
впровадження другого рівня уряд створює 10–12 приватно керованих пенсійних
фондів, які будуть капіталізовані шляхом передачі їм державного майна.
У Латвії в 2000 р. запроваджено другий рівень з відносно меншим
обсягом відрахувань – 2% від фонду заробітної плати. А в Хорватії другий
рівень (5% від фонду заробітної плати) розпочав діяти з січня 2002 р.
У світовій практиці застосовують дві моделі накопичувальних систем
(табл. 3.4). В обох моделях держава проводить контроль та нагляд у формі видачі
відповідних ліцензій, здійснення необхідних перевірок, збору звітів тощо.
Таблиця 3.4
Моделі накопичувальних пенсійних систем

№ з/п Назва моделі Механізм функціонування
1 2 3
І Модель повністю ґрунтується на тому, що внески до другого рівня
приватизованого спрямовують у недержавні пенсійні фонди, обрані
пенсійного страхування самими застрахованими особами. Управління
персоніфікованими пенсійними рахунками та
інвестування коштів здійснюють приватні
компанії, які мають спеціальний дозвіл (ліцензії) та
наймаються пенсійними фондами.
ІІ Модель кошти збирають державні органи та направляють у
напівприватизованого спеціальний державний фонд, управління яким
пенсійного страхування здійснює державна інституція, але інвестування
коштів–приватні ліцензовані компанії, обрані на
відкритих конкурсах (тендерах).
Джерело: складено автором

Система пенсійного страхування у Швеції включає три рівні (рис. 3.5).

солідарна система з умовно накопичувальними

рахунками при поточній витраті коштів

Система пенсійного
суто накопичувальна система з індивідуальними
страхування у Швеції
рахунками, керованими недержавними структурами
професійне пенсійне страхування на основі
колективного договору із визначеними внесками
Джерело: побудовано автором за даними [26; 270]

Рис. 3.5 Компоненти системи пенсійного страхування у Швеції

Мінімальний вік виходу на пенсію для обох систем – 61 рік.
У Швеції внески на пенсійне страхування здійснюються за єдиним

95
тарифом у відсотках до заробітку, зараховуватимуться щорічно на особистий
умовно накопичувальний рахунок застрахованого. Повна ставка внеску для
системи пенсій по старості становить 18,5% від заробітку. Половина внеску
покладається на роботодавця і половина – на працівника. Із загальної ставки
внеску 16 % йдуть до умовно накопичувальної системи, а 2,5 % – до суто
накопичувальної системи. Вартість рахунку на кінець року – сума нових
надходжень внесків на рахунок у даному році плюс відсотки по внесках за
попередній період. Виплата пенсій за цією системою заснована на вартості
умовно накопичувального рахунку на момент призначення пенсії і очікуваної
середньої для чоловіків та жінок тривалості життя після виходу на пенсію.
Пенсія також включає надбавку, виходячи з оцінок економічного росту в країні.
Працівник у Швеції охоплений також додатковим професійним
пенсійним страхуванням на основі колективного договору, найчастіше із
визначеними внесками.
У Швеції є гарантована мінімальна пенсія для людей похилого віку
старше 65 років. Ця гарантія забезпечується коштами державного бюджету за
рахунок загальних податків. Крім того, за рахунок державного бюджету
покриваються витрати, пов’язані з врахуванням у страховому стажі таких
періодів, як безробіття, хвороба, інвалідність, догляд за дітьми, навчання
після закінчення гімназії, військова служба.
Виплати, що заміняють заробіток протягом хвороби та безробіття, в
новій системі кваліфікуються як заробіток, і 18,5% цих виплат створюють
право на пенсію на тих же підставах, що й заробітна плата. Зазначені 18,5%
умовно зараховуються на індивідуальні рахунки.
У результаті впровадження пенсійної реформи в Швеції досягнуті такі
цілі:
- забезпечена трудова пенсія по старості відповідно до розміру
страхових внесків та тривалості їх сплати;
- встановлена «прозорість» у перерозподілі коштів всередині
пенсійної системи;
- створена довгострокова фінансова стабільність пенсійної системи;
- надана можливість виходу на пенсію у будь-якому віці, вищому від

96
встановленого законом мінімуму з врахуванням змін у здоров’ї людини;
- створені умови для працівників, які дозволяють поєднати роботу з
пенсією. Солідарний і накопичувальний компоненти можуть бути повністю
або частково реалізовані після досягнення мінімального пенсійного віку.
Вони доповнюються професійною пенсією. Для тих, хто хоче працювати,
додаткові внески із зарплати збільшать розмір нагромадження на
індивідуальному рахунку і, отже, після перерахунку, наступну величину
пенсії.
Деякі країни (Угорщина, Хорватія та Литва) намагалися вдосконалити
формули розрахунку розміру пенсій у солідарній системі. Латвія та Монголія
провели реформу через запровадження умовно-накопичувальних пенсійних
рахунків, використовуючи досвід Швеції. З 1998 р. латвійську пенсійну
систему перетворено на систему на основі персональних пенсійних рахунків.
Розмір пенсійних внесків на умовно накопичувальних рахунках коригують
відносно рівня зростання середньої заробітної плати в країні. Розмір пенсії
залежить від накопиченої суми, що обліковується на персональному
пенсійному рахунку, яку ділять на середню тривалість життя для особи
пенсійного віку в момент виходу на пенсію. Використання таких рахунків
заохочує до продовження трудової діяльності після досягнення пенсійного
віку. Відкладення виходу на пенсію після досягнення 62 чи 63 років і робота
впродовж ще одного року дають підвищення розміру пенсії на 8-9%, тоді як
при традиційних розрахунках – 2-3%.
Реформування пенсійних систем дає позитивні результати як для
працівників в частині більшого розміру пенсій, так і для економіки у вигляді
інвестицій у виробництво.
В умовах фінансово-економічної кризи особливо гостро постала
проблема безробіття, що актуалізує потребу формування фондів соціального
страхування на випадок безробіття.
Так, в США фактично усі працівники приватного сектора охоплені
системою страхування від безробіття, проте не існує єдиної системи, а кожен
штат має свою (табл. 3.5).

97
Таблиця 3.5
Основні характеристики системи страхування на випадок безробіття
США
Характеристика Короткий зміст
Страхувальник Роботодавець (крім 4 штатів)
Джерело фінансування Податки на заробітну плату
Право на отримання Залежно від страхового стажу, що визначається залежно від
допомоги встановленого мінімального заробітку або кількості
відпрацьованих тижнів протягом базового періоду
Залежно від причин звільнення (звільнені за власним
бажанням повторно працевлаштовуються із перервою в
стажі та звільнені з обґрунтуванням не мають права на
допомогу)
Дата виникнення права
Тиждень з моменту реєстрації у якості безробітного
на допомогу
Розмір допомоги Розраховується залежно від попереднього заробітку
Тривалість виплати Залежить від стажу або фіксована (різниться за штатами)
Джерело: побудовано автором за даними [26; 270]

Зазвичай призначається мінімальний розмір допомоги, але якщо
попередній заробіток досягає установленого у штаті граничного для
нарахування допомоги рівня або перевищує його, то розмір допомоги
збільшується пропорційно до заробітку, проте лише до певної межі.
Про рівень компенсації безробітному попереднього заробітку за
рахунок страхової допомоги говорить коефіцієнт заміщення, що являє собою
відношення розміру допомоги до розміру цього заробітку. В інтервалі між
мінімальною та максимальною заробітними платами значення цього
коефіцієнта 0,5, тобто більшість штатів намагається компенсувати приблизно
50% від попереднього заробітку. Якщо безробітні мали високі заробітки, то
коефіцієнт встановлюється значно менший від 0,5, а при порівняно низьких
заробітках – більший від 0,5.
У 13 штатах виплачується допомога й на утриманців безробітного, але у
деяких з цих штатів сукупна допомога на родину обмежується рівнем її такс.
Передбачається й максимальна тривалість отримання допомоги,
фіксована в деяких штатах, а в деяких вона поставлена в залежність від
страхового стажу. Окрім того, конгрес періодично приймає тимчасові закони
щодо продовження терміну отримання допомоги у штатах з високим рівнем

98
безробіття.
Джерелом фінансування допомоги по безробіттю виступає податок на
заробітну плату. Ставка оподаткування для роботодавців визначається
трьома чинниками (рис. 3.6.).

Чинники впливу на ставку податку на
заробітну плату для роботодавців
Загальні економічні умови Галузь діяльності Плинність кадрів на
у штаті підприємстві
Джерело: побудовано автором за даними [26; 270]

Рис. 3.6 Фактори впливу на розмір ставки податку на заробітну плату для
роботодавців в США

Два перших чинники будуть однаковими для всіх роботодавців, що
здійснюють діяльність у певній галузі в конкретному штаті, а вплив
останнього різниться для роботодавців та виходить з того, що вища ставка
встановлюється для тих роботодавців, які частіше звільняють працівників.
Добровільна форма медичного страхування здійснюється за рахунок
прибутку підприємств, установ, організацій або власних коштів громадян.
При цьому розміри страхових внесків встановлюються за згодою сторін.
Досвід іноземних держав переконливо доводить необхідність медичного
страхування, адже реальної і ефективної альтернативи системі фінансування
медичної допомоги, окрім страхової, на цей час немає. Україні варто
застосовувати позитивний досвід світового медичного страхування при
реформуванні власної системи охорони здоров’я. Попри те, ймовірними є й
істотні ризики, пов’язані з реформуванням вітчизняної системи медичного
соціального страхування (табл. 3.6.).
Запровадження цього напряму соціального страхування в Україні
стримується через низку проблем організаційного та методологічного

99
характеру.
Таблиця 3.6
Ймовірні позитивні і негативні наслідки державної політики
реформування системи медичного соціального страхування в Україні
Позитивні наслідки Негативні наслідки
Формування єдиної організаційної Створення додаткової
структури управління та системи адміністративної одиниці (зростання
функціонування за всіма видами рівня бюрократизації системи
соціального страхування страхування)
Підвищення ефективності
Збільшення бюджетного
фінансування шляхом економії
фінансування через додаткові
витрат у розрахунку на одну
витрати на створення нового фонду
застраховану особу
Накопичення позитивного досвіду Посилення тінізації та
в здійсненні загальнообов’язкового корумпованості, зловживань в
виду соціального страхування в системі фонду, що можуть вплинути
порівнянні з ринковими компаніями на якість надання медичних послуг

Успіхи державної політики в сфері реформування медичного
страхування стануть можливими лише після вирішення таких питань:
визначення переліку послуг, що будуть включені до полісу медичного
страхування; окреслення контингенту населення – платників страхових
внесків до Фонду медичного страхування; визначення розміру внесків на
медичне соціальне страхування.

3.2. Актуальні питання запровадження альтернативних видів
соціального страхування в умовах скорочення бюджетного
фінансування соціальної сфери в Україні

Дослідження сучасного стану функціонування вітчизняної та
зарубіжних систем соціального страхування дозволяє зробити висновок, що
лише загальнообов’язкове соціальне страхування не в змозі протистояти усім
відомим соціальним ризикам, які виникають у сучасному суспільстві, тому
альтернативою залишається недержавне соціальне страхування загалом та

100
недержавне пенсійне забезпечення зокрема. Співвідношення між видами
пенсійного забезпечення залежить від типу пенсійної системи, яка
функціонує в країні (табл. 3.7).
Таблиця 3.7
Розподіл країн за типами систем пенсійного страхування

Тип системи
Країни, в яких
пенсійного Зміст
функціонує система
забезпечення
Німеччина, Швеція,
Однорівнева Солідарна Швейцарія,
система Чехословаччина, Румунія
Накопичувальна Болівія
Паралельно діють державна (солідарна) Франція, Великобританія,
Дворівнева система та недержавна (накопичувальна) Данія, Нідерланди, США,
системи Чилі, Австралія
Перший рівень – обов’язкова солідарна
Латвія, Угорщина,
пенсійна система; другий рівень –
Казахстан, Польща,
Трирівнева система обов’язкова накопичувальна пенсійна
Хорватія, Україна
система; третій рівень – добровільна
накопичувальна пенсійна система
Джерело: складено автором за даними.
Соціологічні опитування свідчать, що абсолютна більшість
населення незадоволена існуючою пенсійною системою. Опитування
показують, що більшість українців (70%) не вірять, що матимуть достатній
дохід для фінансування своїх планів після виходу на пенсію. Вони також
вважають, що забезпечення гідного життя після виходу на пенсію є
спільним завданням уряду та кожного громадянина (трохи більше 50%),
хоча все одно більшість респондентів (75%) у майбутньому хочуть
покладатися на державну пенсію. Суттєвою проблемою реформування
пенсійної системи є низька довіра населення до організацій, що надають
фінансові послуги. Державним фінансовим установам довіряють більше,
ніж приватним, але навіть до них довіра є низькою. Фінансова установа,
яка користується найбільшою довірою, – це Пенсійний фонд України, на
другому місці – державні банки. Приватним банкам довіряють близько
15% громадян України, далі йдуть страхові компанії (11%) та інвестиційні
фонди (6%). Недержавним пенсійним фондам поки що довіряють лише 5%

101
респондентів.
Система недержавного пенсійного забезпечення виступає складовою
частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення та ґрунтується
на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні
пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного
пенсійного забезпечення додаткових пенсійних виплат, а суб’єктами її
забезпечення виступають:
- недержавні пенсійні фонди;
- засновники пенсійних фондів;
- вкладники та учасники пенсійних фондів;
- роботодавці – платники корпоративних пенсійних фондів;
- страхові організації, які уклали договори страхування довічної
пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;
- фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування
довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;
- банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних
депозитних рахунків;
- вкладники пенсійних депозитних рахунків;
- органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного
пенсійного забезпечення;
- саморегулівні організації суб’єктів, які надають послуги у сфері
недержавного пенсійного забезпечення;
- адміністратори пенсійних фондів;
- компанії з управління активами;
- зберігачі;
- аудитори;
- особи, які надають консультаційні та агентські послуги відповідно до
законодавства.
Спосіб здійснення недержавного пенсійного забезпечення різниться
залежно від суб’єктів його реалізації (табл. 3.8).

102
Таблиця 3.8
Механізм реалізації недержавного пенсійного забезпечення

Суб’єкти Спосіб здійснення
Недержавні пенсійні фонди шляхом укладення пенсійних контрактів між
адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками
таких фондів відповідно до законодавства
Страхові організації шляхом укладення договорів страхування довічної
пенсії, страхування ризику настання інвалідності або
смерті учасника фонду відповідно законодавства
Банківські установи шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних
депозитних рахунків для накопичення пенсійних
заощаджень у межах суми, визначеної для
відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів
фізичних осіб, що встановлюється згідно із
законодавством.
Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється на принципах:
- законодавчого визначення умов недержавного пенсійного
забезпечення;
- добровільності створення недержавних пенсійних фондів та участі в них;
- економічної зацікавленості як роботодавця, так і фізичних осіб у
недержавному пенсійному забезпеченні;
- рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в
одній пенсійній схемі;
- відокремленості активів пенсійного фонду від активів його
засновників, роботодавців-платників, адміністратора, компаній з управління
активами, страхових організацій тощо з метою унеможливлення банкрутства;
- залежності розміру пенсійної виплати від суми коштів, облікованих
на індивідуальному пенсійному рахунку;
- цільового та ефективного використання пенсійних коштів;
- відповідальності суб’єктів системи недержавного пенсійного
забезпечення за порушення норм, передбачених законодавством та іншими
нормативно-правовими актами;
- гарантованості фізичним особам реалізації прав, наданих їм
законодавством та, відповідно, неможливості необґрунтованої відмови
роботодавця від здійснення пенсійних внесків до системи недержавного

103
пенсійного забезпечення на користь своїх працівників, якщо роботодавець
розпочав здійснення таких пенсійних внесків;
- державного регулювання діяльності з недержавного пенсійного
забезпечення та нагляду за його здійсненням, зокрема регулювання розміру
тарифів на послуги, що надаються у системі недержавного пенсійного
забезпечення.
Недержавні пенсійні фонди створюються на підставі рішення
засновників, займаються виключно цією діяльністю та не мають на меті
одержання прибутку.
Розрізняють такі види недержавних пенсійних фондів (рис. 3.7):
Відкритий НПФ – це юридична особа, учасниками якої є фізичні особи,
незалежно від місця та характеру їх роботи. Засновниками такого фонду
можуть бути одна чи кілька юридичних осіб з урахуванням обмежень,
встановлених для бюджетних організацій. Такий НПФ дозволяє отримати
максимально широке коло вкладників та учасників.

Відкриті Корпоративні
Види недержавних пенсійних фондів

Професійні
Рис. 3.7 Види недержавних пенсійних фондів Корпоративний
пенсійний фонд може бути заснований тільки
юридичною особою, що є роботодавцем (або кількома такими юридичними
особами), для участі в ньому своїх працівників. До такого фонду можуть
приєднуватися роботодавці-платники.
Учасниками корпоративного НПФ можуть бути виключно фізичні
особи, які перебувають або перебували у трудових відносинах з
роботодавцями-засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду.
Професійний НПФ може бути заснований об’єднанням юридичних

104
осіб-роботодавців, об’єднанням фізичних осіб, включаючи професійні
спілки, або фізичними особами, пов’язаними за родом їх професійної
діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи,
пов’язані за родом їх професійної діяльності, визначеної у статуті НПФ.
Існує низка обмежень щодо діяльності НПФ (табл. 3.9).
Таблиця 3.9
Умови здійснення недержавного пенсійного забезпечення

Забороняється Дозволяється
 змінювати вид та найменування,  приєднання та злиття кількох
зазначені у статуті; пенсійних фондів однакового виду.
 проводити реорганізацію шляхом
поділу чи виділення, а також приєднання,
злиття пенсійних фондів різних видів;
 нести відповідальність за
зобов’язаннями третіх осіб;
 передавати свої зобов’язання третім
особам;
 проголошення банкрутства та
ліквідація;
 здійснювати інші види діяльності.

Пенсійний фонд для забезпечення своєї діяльності користується
послугами осіб, визначених законодавством на підставі відповідних
договорів, які укладаються з цими особами радою фонду (табл. 3.10).
Таблиця 3.10
Адміністрування та управління НПФ

Процес Суб’єкти Підстава
Адміністрування Професійний адміністратор Договір
Юридична особа – одноосібний Рішення про самостійне
засновник корпоративного здійснення адміністрування
пенсійного фонду такого фонду
Компанія з управління активами Договір
Управління Компанія з управління активами Договір
Банк щодо активів створеного ним -
корпоративного пенсійного фонду
Професійний адміністратор Договір
Зберігання активів Банк Договір

Адміністратор зобов’язаний:
- вести персоніфікований облік учасників пенсійного фонду;

105
- укладати пенсійні контракти від імені пенсійного фонду;
- забезпечувати здійснення пенсійних виплат учасникам фонду;
- надавати зберігачу розпорядження щодо перерахування грошових
коштів для оплати витрат, що здійснюються за рахунок пенсійних активів
відповідно до законодавчо закріпленого використання активів;
- надавати пенсійному фонду агентські та рекламні послуги, пов’язані
з його діяльністю;
- надавати інформацію відповідно до умов договору та законодавства;
- складати відповідно до вимог законодавства звітність у сфері
недержавного пенсійного забезпечення, вести бухгалтерський облік та
подавати фінансову звітність пенсійного фонду відповідним органам
виконавчої влади та раді пенсійного фонду.
Зберігачем пенсійного фонду може бути банк, який відповідає таким
вимогам:
- має ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку
на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів – депозитарної
діяльності зберігача цінних паперів;
- не є пов’язаною особою пенсійного фонду, адміністратора, осіб, що
здійснюють управління активами, засновників, аудитора фонду та їх
пов’язаних осіб;
- не здійснює управління активами створеного ним корпоративного
пенсійного фонду;
- не є кредитором адміністратора або осіб, що здійснюють управління
активами пенсійного фонду.
Активи пенсійного фонду (пенсійні активи) формуються за рахунок
внесків до пенсійного фонду (пенсійних внесків) (рис. 3.8) та прибутку
(збитку) від інвестування пенсійних внесків.

106

Внески

Пенсійні внески відповідно до умов
обраних пенсійних схем Визначаються
пенсійним
контрактом
Внески на страхування ризику
настання інвалідності або смерті

Рис. 3.8. Внески на недержавне пенсійне страхування

Граничні розміри пенсійних внесків можуть встановлюватися радою
пенсійного фонду (рис. 3.9).
ГРАНИЧНІ РОЗМІРИ
ПЕНСІЙНИХ ВНЕСКІВ

Мінімальний Максимальний

Може встановлюватися радою
пенсійного фонду у розмірі 10%
мінімальної заробітної плати у

розрахунку на місяць
НЕ ОБМЕЖУЄТЬСЯ

Рис. 3.9. Граничні розміри пенсійних внесків Джерело: складено автором за даними [297]

Узагальнюючи аналіз проблематики досліджуваної теми, можна
зробити висновок, що одним з основних недоліків реформування пенсійної
системи України є відсутність комплексної оцінки проведення реформ і
визначення системного механізму реалізації. Так, якщо розглядати визначену
проблему реформування пенсійного страхування – старіння населення і
шляхи її подолання, можна розглянути два механізми (табл. 3.11).

107
Таблиця 3.11
Трансформація заходів реформування пенсійного страхування в
контексті державного регулювання соціального страхування України
Проблема Заходи Наслідки
Старіння Збільшення пенсійного віку Трансформація видатків
населення зі збільшенням
Пільгові Зменшення видів пенсійних виплат загального фонду
пенсії та їх соціальних видатків ;
необґрун- погіршення
тованість демографічної ситуації;
посилення соціальної
нерівності населення;
тощо.
Старіння Збільшення пенсійного віку з Трансформація видатків
населення врахуванням рівня та сфер без збільшення
зайнятості; загального фонду
Пільгові Об’єктивний перерозподіл виплат соціальних видатків;
пенсії та їх згідно з принципами солідарності поліпшення
необґрун- пенсійного страхування. При демографічної ситуації;
тованість застосуванні 2-го рівня «згладження»
загальнообов’язкового державного соціальної нерівності
пенсійного страхування провести населення;
ранжування часток 1-го і 2-го рівнів тощо.
пенсійного забезпечення для
«привілейованих» соціальних
виплат з врахуванням їх величини.
Джерело: складено автором

Медичне страхування є важливим видом соціального страхування та
покликане:
- забезпечувати високий рівень медичного обслуговування;
- сприяти одержанню якісної та своєчасної медичної допомоги;
- зробити доступними медичні послуги для широких верств населення;
- залучити необхідні ресурси у сферу охорони здоров’я.
Страхова медицина ґрунтується на певних принципах:
- забезпечення економічної та соціальної захищеності населення
(шляхом отримання безоплатної медичної допомоги та підтримання здоров’я
на належному рівні);
- гарантованості прав громадян на якісну медичну допомогу;
- забезпечення рівності прав громадян на медичну допомогу;
- забезпечення сталого гарантованого фінансування медичної
допомоги;
Трансформовані заходи в
контексті державного
Проведені заходи
регулювання соціального
страхування

108
- обов’язковості страхових внесків.

Реальна оцінка сучасного стану вітчизняної системи соціального
страхування та світова практика реалізації реформ у цій сфері ще раз
підкреслюють важливість питання запровадження обов’язкового медичного
страхування та проведення пенсійної реформи в контексті державного
регулювання соціального страхування. Саме тому необхідно нагально
завершити реформу в сфері соціального страхування, створивши ефективно
діючу накопичувальну пенсійну систему та запровадити ефективну схему
обов’язкового медичного страхування із відповідними джерелами
фінансування.

3.3. Перспективні напрями модернізації системи соціального
страхування в умовах адаптації до вимог світового
господарства

Досвід індустріально розвинених країн свідчить про необхідність
співробітництва найманих працівників і роботодавців через розвиток
системи найманої праці з надійним соціальним страхуванням, охороною
здоров’я, гарантіями зайнятості. Останнє потребує вдосконалення відносин
власності та зближення інтересів капіталіста та найманого працівника на
основі соціального партнерства.
У сучасному світі соціальне партнерство є одним з найважливіших
аспектів організації соціального ринкового господарства і одним із суттєвих
аспектів партнерства між людьми в процесі виробництва і суспільного життя.
Так, привертає увагу партнерство між колегами в процесі виконання
виробничих завдань, між керівниками та підлеглими, між поколіннями
людей при організації пенсійного забезпечення, між власниками засобів
виробництва і власниками робочої сили. Останнє постає у вигляді
партнерства між двома соціальними групами людей – роботодавцями і
найманими працівниками й тому називається соціальним, яке можна
визначити як ідеологію, форму та методи узгодження їхніх соціально-
трудових інтересів. Ідеологія соціального партнерства полягає в тому, що

109
соціальні конфлікти між обома сторонами вирішуються не через
протистояння різнохарактерних соціальних груп, а встановленням
соціального миру, не через «конфліктне суперництво», а через «конфліктне
співробітництво». Методом вирішення соціальних конфліктів у межах
соціального партнерства є компроміс, узгодження інтересів роботодавців і
найманих працівників, а не протистояння і ліквідація приватної власності на
засоби виробництва. Іншими словами, соціальне партнерство передбачає
вирішення соціальних конфліктів не революційним шляхом, а шляхом
мирних переговорів і взаємних поступок. У реальному житті соціальне
партнерство є альтернативою будь-якій диктатурі класу чи особи та
цивілізованим методом вирішення соціальних конфліктів на різних рівнях,
тобто за нормами, які захищають інтереси обох сторін.
Досвід зарубіжних країн свідчить, що ступінь розвиненості соціального
партнерства залежить від низки таких факторів, як:
а) ступінь демократизації управління виробництвом. Так,
найсприятливіші умови для розвитку соціального партнерства виникають
завдяки децентралізації управління, віднесення до компетенції колективів
підприємств розв’язання більшості соціально-трудових проблем, розширення
прав областей, регіонів і міст. В умовах функціонування підприємств різних
форм власності можливості й потреба в соціальному партнерстві
зростають ще більше;
б) рівень життя більшості населення і ступінь диференціації доходів.
Спостереження свідчать, що, чим нижчий рівень життя і чим більша різниця
в доходах багатих та бідних, тим популярнішим є заклик до повалення влади
і перерозподілу власності з відповідними практичними діями. І навпаки, в
країнах з високим рівнем життя і помірною диференціацією доходів
прагнення соціальних партнерів до соціального миру більше. Так, відомо, що
суттєвий вплив на розвиток ідеї соціального партнерства справили німецькі
економісти Вільгельм Репке, Альфред Мюллер-Армак і Людвіг Ерхард, а в
самій Німеччині соціальне ринкове господарство базується на поєднанні
конкуренції, економічної свободи підприємців і активної політики держави в
перерозподілі доходів і організації соціальної сфери. У більшості розвинених

110
країн різниця в доходах 20% найбідніших і найбагатших сімей не перевищує
10 разів. Основний прошарок суспільства становить середній клас, який має
досить високий рівень життя і абсолютно не схильний до зміни суспільної
системи і особливо – до перерозподілу власності;
в) психологічні передумови і культурні традиції в суспільстві сприяють
орієнтації населення розвинених країн на пошук соціальних компромісів, на
розв’язання суспільних проблем раціоналістично, без крайніх заходів, на
основі правил, визначених законами.
Крім того, що соціальне партнерство є складовою побудови
соціального ринкового господарства, елементом формування соціально
відповідальної політики представників обох соціальних груп, організаційним
принципом гармонізації відносин власності, воно є ще й економічним
важелем підвищення ефективності виробництва. Основною метою
соціального партнерства на рівні суспільства є досягнення загального блага,
яке виражається такими показниками:
 зростання продуктивності праці має перевищувати зростання
середньої заробітної плати;
 збільшення валового національного продукту;
 удосконалення техніки, технології виробництва, науково-технічний
прогрес;
 підвищення рівня життя населення;
 досягнення зазначеної мети можливе за умови залучення всіх
суб’єктів суспільних відносин до управління і подолання на цій основі
монополізму в розподілі створеного продукту;
 посилення мотивації до співробітництва у забезпеченні високих
результатів роботи як необхідної умови підвищення якості життя;
 усунення непорозумінь і суперечностей щодо намірів, які
демонструють законні інтереси кожної із сторін;
 досягнення взаємного прагнення до утвердження в суспільстві
соціального миру і злагоди.
Основою цивілізованих відносин між партнерами на ринку праці мають
бути принципи, розроблені Міжнародною організацією праці (МОП). Серед

111
них найважливішими є:
1) загальний і міцний мир може бути встановлений лише на основі
соціальної справедливості;
2) ненадання у будь-якій країні працівникам людських умов праці є
перешкодою для інших країн, які бажають поліпшити економічний стан
трудящих;
3) свобода слова і свобода об’єднань є необхідними умовами
постійного прогресу. Цей принцип закріплений спеціальною конвенцією
МОП, яка надає гарантії робітникам і службовцям на вільне використання
права організовуватися. Експерти МОП вважають, що для виконання цього
принципу потрібні три умови:
 відсутність будь-якої відмінності в законі й на практиці між тими,
кому надано право на об’єднання;
 відсутність попереднього дозволу для заснування організації;
 свобода вибору членства в таких організаціях.
Конвенція МОП визначає чотири основні гарантії:
 працюючі й службовці мають право вільно об’єднуватися без
попереднього дозволу;
 профспілкові організації та організації роботодавців мають право
встановлювати свої правила, обирати своїх представників, організовувати
свою адміністрацію і діяльність та формулювати свої програми;
 організації мають право засновувати федерації та конфедерації;
 організації мають право бути філіями міжнародних організацій
трудящих і роботодавців;
4) бідність у будь-якому місці є загрозою для загального благополуччя;
5) всі люди, незалежно від раси, віросповідання й статі, мають право на
матеріальне благополуччя і духовний розвиток в умовах свободи і
демократії, сталості економіки і рівних можливостей;
6) повна зайнятість і підвищення життєвого рівня.
МОП проголошує і сьомий принцип – праця не є товаром (тут мається
на увазі не економічне, а соціальне і моральне визначення поняття «праці»).
Орієнтуючись на принципи діяльності МОП, яка фактично є вищою

112
структурною ланкою всесвітнього механізму системи соціального
партнерства, національні соціальні партнери на всіх рівнях – державних,
регіональних, галузевих, виробничих – повинні також визначати свої
принципи діяльності та суворо керуватись ними. Але, без сумніву, принципи,
проголошені МОП, мають універсальний, всесвітній характер.
Водночас, незважаючи на певні зрушення в здійсненні пенсійної
реформи, деякі з невідкладних проблем потребують свого вирішення.
Шляхи їх вирішення визначені Стратегією розвитку пенсійної системи,
яка затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від
15.12.2009 р. № 525-р. Зокрема, необхідно створити рівні можливості для
пенсійного забезпечення громадян, незалежно від сфери їх зайнятості та виду
діяльності; усунути диспропорції у розмірах пенсій; удосконалити порядок
обчислення розмірів, пенсії відповідно до тривалості страхового стажу, та
механізм індексації пенсій та їх підвищення у відповідності до зростання
середньої заробітної плати.
Через загострення демографічної ситуації та з урахуванням стану
бюджету Пенсійного фонду України, є необхідність прискорити
запровадження загальнообов’язкової накопичувальної пенсійної системи та,
відповідно, сприяти її повноцінному функціонуванню.
Назріла необхідність забезпечити соціальний захист громадян України,
які працюють за кордоном, у разі настання страхового випадку.
Необхідно також здійснити заходи щодо скорочення пільг у сплаті
внесків до Пенсійного фонду, не допускаючи при цьому запровадження
нових пільг у виплаті пенсій без визначення джерел їх фінансування.
З метою приведення у відповідність діючих законів до положень
нового законодавства та формування сприятливого податкового режиму для
функціонування накопичувальної системи пенсійного забезпечення
необхідне в першочерговому порядку прийняття Верховною Радою України
законопроектів щодо:
 внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування
(щодо системи недержавного пенсійного забезпечення), реєстр № 8083.
 порядку сплати внесків до Пенсійного фонду суб’єктами

113
підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування
доходів.
З прийняттям Закону України “Про Державний бюджет України на
2009 рік” довелось забезпечити в певній мірі оптимізацію співвідношення
між мінімальним та максимальним розмірами пенсії. Проте, для окремих
категорій осіб розміри пенсії залишились без обмежень.
Органами праці та соціального захисту населення здійснюється нагляд
за дотриманням законодавства під час призначення (перерахунку) та виплати
пенсій органами Пенсійного фонду України.
Порядок здійснення нагляду за додержанням вимог законодавства під
час призначення (перерахунку) та виплати пенсій органами Пенсійного
фонду України затверджено наказом Міністерства праці та соціальної
політики України і Пенсійного фонду України від 04.07.2002 р. № 308/54,
зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.07.2002 р. за № 601/6889
(зі змінами, внесеними наказом від 04.02.2004 р. № 25/8, зареєстрованим в
Міністерстві юстиції України 11.02.2004 р. за № 210/8809).
Слід врахувати, що внаслідок сплеску народжуваності впродовж 60-х –
70-х років та його критичного спаду впродовж 80-х – 90-х років, на фоні
збільшення загальної тривалості життя та незначного збільшення
народжуваності спостерігається дисбаланс чисельності населення пенсійного
віку по відношенню до чисельності населення працездатного віку, який
матиме тенденцію до поглиблення, починаючи з 2020-го року.
Сучасна солідарна система надзвичайно уразлива до демографічних
змін, що викликаються старінням населення, в результаті чого зменшується
співвідношення числа працюючих і кількості пенсіонерів.
Реформа солідарної системи передбачає:
 Охоплення системою загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування усіх працюючих громадян (у тому числі і тих, що забезпечують
себе роботою самостійно, а також найманих працівників у приватному
секторі економіки).
 Запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає
розширення періоду врахування заробітку при визначенні розмірів пенсій (на

114
підставі даних системи персоніфікованого обліку внесків), зарахування до
страхового стажу періодів, за які сплачено страхові внески та ставить
майбутній розмір пенсії у залежність від величини заробітку, з якого
сплачувались пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони
сплачувались. Причому сьогоднішнім пенсіонерам буде надано право на
перерахунок призначеної їм пенсії за умовами нового закону.
 Збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років, з одночасним
наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням
розмірів пенсій від 3 відсотків за один рік відстрочки виходу на пенсію до
85,32 відсотків за десять років більш пізнього виходу на пенсію. Крім того, у
разі відстрочки часу виходу на пенсію, збільшиться період, протягом якого
особа сплачуватиме внески до Пенсійного фонду, а значить і розмір її пенсії
буде вищим. Таке вирішення питання буде особистою справою кожного
громадянина і залежатиме виключно від його готовності «працювати на
самого себе». Отже у законопроекті закладено економічно стимулюючий
підхід до більш пізнього виходу на пенсію.
 Розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними
пенсійними програмами. На першому етапі – розмежування джерел
фінансування з Державним бюджетом, а на другому – поступове переведення
фінансування дострокових пенсій (за списком №1 та №2) інших категорій
підвищених пенсій у систему недержавних професійних та корпоративних
пенсійних фондів з обов’язковим відрахуванням до них пенсійних внесків з
боку відповідних роботодавців.
 Економічне стимулювання громадян до виходу на пенсію у більш
пізньому віці без законодавчого підвищення діючого пенсійного віку.
 Фінансування з Державного бюджету дефіциту коштів в рамках
солідарної системи, у разі його виникнення.
 Поступове запровадження системи управління Пенсійним фондом на
основі паритетного представництва сторін соціального партнерства
(представників держави, роботодавців та працівників).
Таким чином, Перший рівень являтиме собою солідарну систему
пенсійних виплат, внески до якої сплачуватимуться усіма працюючими

115
громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і
виплачуватимуться страхові пенсії та встановлюватиметься мінімальний
рівень пенсійних виплат пенсіонерам. Особам, які матимуть малий страховий
стаж та/ або розмір заробітку, з якого сплачувались пенсійні страхові внески,
а отже низькі розміри пенсій, передбачається надання цільової соціальної
допомоги, що дозволить забезпечити їм доходи на рівні мінімальних
соціальних стандартів в Україні, які будуть встановлені, виходячи з реальних
фінансових можливостей Державного бюджету та Пенсійного фонду. У
реформованій солідарній системі розмір пенсії залежатиме від розміру
заробітної платні, з якої сплачувались пенсійні внески та страхового стажу,
протягом якого вони сплачувались, що досягатиметься шляхом звільнення
Пенсійного фонду від здійснення невластивих йому виплат (тобто
розмежування джерел фінансування виплати пенсій, призначених за різними
пенсійними програмами) та впровадження системи персоніфікованого обліку
відомостей про заробіток та сплату пенсійних внесків, на основі даних якої
будуть призначатись і виплачуватись пенсії. Ведення та обслуговування такої
системи здійснюватиме Пенсійний фонд України.
Створення Другого рівня пенсійної системи означатиме запровадження
в нашій країні системи загальнообов’язкового накопичувального пенсійного
страхування. Суть такої системи полягатиме у тому, що частина
обов’язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних
відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься у єдиному
Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних
накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які (та на користь яких)
сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни
з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних
процесів. Управління пенсійними коштами здійснюватимуть компанії з
управління активами (для яких ця діяльність є професійною і буде
ліцензуватись), обраними на конкурсній (тендерній) основі. При інвестуванні
пенсійних активів компанії будуть діяти згідно з вимогами законопроектів
щодо напрямів інвестування, ринків, на яких можна буде здійснювати
інвестиції, та вимог щодо диверсифікації (вкладання коштів у різні напрями)

116
інвестиційних вкладень. Безпосереднє зберігання пенсійних активів буде
здійснювати банківська установа – зберігач, яка буде нести відповідальність
за цільове використання цих активів. Кошти, що обліковуватимуться на
індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, будуть
власністю цих громадян, і вони зможуть скористатись ними при досягненні
пенсійного віку (або у випадках, передбачених законом, раніше цього
терміну, наприклад, у випадку інвалідності). Виплати з Накопичувального
фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи.
Введення Другого рівня пенсійного страхування дозволить:
 збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню
інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із
солідарної та обов’язкової накопичувальної системи очікується на рівні 55–
60 відсотків середньої заробітної плати в Україні, а зараз такі виплати
становлять близько 35 відсотків);
 посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а
отже посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних
внесків;
 зменшити «податковий тиск» на фонд оплати праці роботодавців за
рахунок перерахування частини обов’язкових пенсійних внесків до
Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника;
 успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному
накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи;
 створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання
національної економіки;
 розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та
другим рівнем пенсійної системи, і таким чином застрахувати майбутніх
пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань у
економічному розвитку держави;
 підвищити ефективність управління системою пенсійного
забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функції

117
управління пенсійними активами.
Впроваджуватись Другий рівень буде лише після формування
необхідних економічних передумов та створення відлагодженої і ефективної
системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної
інфраструктури.
Законопроектами також передбачається, що, починаючи з 2018 року,
громадянам буде надано право, у разі їх бажання, перевести їх обов’язкові
пенсійні заощадження з Накопичувального фонду до обраного ними
недержавного пенсійного фонду (тобто на Третій рівень). Це дозволить
застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є
найбільш прийнятною для інвестування їх пенсійних заощаджень, а отже – в
більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії.
Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створювати у
вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за
пенсійними схемами з визначеними внесками, які вимагають менших
адміністративних витрат. Основу такої системи будуть становити недержавні
пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та
професійні.
Основними орієнтирами цієї модернізації можна визначити:
1. Забезпечення цільового характеру пільг соціального спрямування,
запобігання можливостям користування такими пільгами осіб, які не мають
нагальної потреби в їх отриманні, при різкому спрощенні механізмів
отримання таких пільг категоріями населення, що їх потребують. Це
вимагатиме:
 монетизації частини пільг з урахуванням світового, у тому числі
російського, досвіду в цьому процесі;
 нормування пільг з урахуванням встановлених норм споживання
житлово-комунальних, транспортних, медичних та інших послуг – з метою
запобігання надмірного споживання;
 запровадження єдиного реєстру отримувачів та єдиного

118
електронного обліку прав на отримання пільг, автоматизація процесу
надання права на отримання пільги;
 запровадження дохідного цензу, досягнення якого веде до
позбавлення права на отримання пільги.
2. Підвищення ефективності використання бюджетних видатків на
соціальну сферу, забезпечення їх цільового використання, що передбачає:
 модернізацію управління установами соціальної сфери (насамперед –
сфери охорони здоров’я) за рахунок посилення повноважень та ініціативних
дій місцевих влад;
 послідовне запровадження страхових засад у наданні соціальних
послуг при беззаперечному та на високому рівні забезпеченні надання
базових соціальних послуг за рахунок державного бюджету;
 раціоналізацію фінансування установ соціальної сфери з
диференціацією залежно від їх навантаження, місця розташування, потреб
розвитку; збільшення інвестиційної складової соціальних видатків для
уникнення непоправних втрат соціальної інфраструктури;
 диверсифікацію надавачів соціальних послуг (насамперед – у
житлово-комунальному секторі) з метою забезпечення максимально
ефективного використання видатків центрального та місцевих бюджетів,
коштів кондомініумів тощо.
3. Посилення впливу держави на розподіл доходів через фіскальні
механізми. Держава має забезпечити вилучення та перерозподіл частини
отримуваних в суспільстві високих доходів, враховуючи, що значна частина
таких доходів утворилася не завдяки продуктивності їх отримувачів, а через
структурну недосконалість вітчизняних ринків. Відтак певне згладжування
надмірної диференціації доходів можливе за рахунок запровадження:
 прогресивної ставки прибуткового оподаткування громадян, яка має
передбачати зниження ставки податку для низькодохідних категорій
населення та запровадження більш високої ставки – для високодохідних;
розрахунок адекватної шкали оподаткування може передбачати збереження

119
нинішнього загального рівня податкових надходжень, оскільки позитивний
ефект очікується саме від зміни розподілу доходів;
 оподаткування нерухомості, яка знаходиться у власності фізичних
осіб, а також нерухомості невиробничого призначення, яка належить
юридичним особам, з передбаченням чіткої загальнодоступної соціальної
пільги, яка виключатиме оподаткування реально використовуваного
власником житла;
 впорядкування розрахунку величини та сплати рентних платежів за
використання надр, аграрних, природно-кліматичних, рекреаційних ресурсів.
4. Прискорення процесу впровадження пенсійної реформи з
формуванням механізмів інвестиційного використання коштів пенсійних
фондів, гарантуванням надійності їхніх вкладень, що передбачатиме:
 створення системи страхування пенсійних внесків;
 розширення спектра фінансових інструментів, доступних для
інвестування;
 завершення формування нормативно-правової бази пенсійного
страхування, у тому числі – визначення чіткого співвідношення
відповідальності державних та недержавних установ пенсійного страхування.
5. Активізація державної політики на ринку праці з метою його
якнайшвидшої адаптації до структурних змін, які відбуваються в економіці,
та оптимізації використання трудового потенціалу регіонів та країни в
цілому, зокрема:
 забезпечення стратегічної адекватності державного замовлення на
підготовку фахівців системами вищої та спеціальної освіти;
 запровадження механізмів оперативної поточної перепідготовки
працівників, які вивільняються або бажають змінити спеціальність за
власною ініціативою;
 вжиття заходів щодо підвищення територіальної мобільності
працівників;
 розширення мережі соціальних робіт для абсорбції чисельності

120
вивільнених працівників, що зростає.
6. Заохочення заходів, які здійснюються підприємствами для
підвищення продуктивності праці та супроводжуються відповідним
збільшенням доходів працівників, а саме:
 впровадження податкових стимулів інвестиційних процесів,
пов’язаних із підвищенням продуктивності використання трудових ресурсів;
 заохочення проведення навчань із підвищення кваліфікації
персоналу підприємств, у тому числі середнього та вищого управлінського
персоналу – для різних категорій персоналу та галузей економіки такі
навчання могли б фінансуватися за рахунок коштів самих підприємств,
громадян, центрального чи місцевих бюджетів, а також міжнародної
технічної допомоги;
 запровадження практики угод між підприємствами та регіональними
центрами зайнятості щодо можливостей пріоритетного працевлаштування
працівників, вивільнених унаслідок запровадження підприємствами
технологій, які збільшують продуктивність праці та зменшують потребу в
персоналі.
7. Здійснення цільових кроків щодо стимулювання розвитку
національного виробництва у відповідь на зростання внутрішнього
споживчого попиту, зокрема:
 спрощення умов для довгострокового кредитування інвестиційних
проектів;
 запровадження виважених обмежень надходження на український
споживчий ринок надмірного імпорту;
 розбудова інфраструктури внутрішнього ринку, надання
інформаційно-методичної підтримки доведенню вітчизняної продукції до
споживача;
 тимчасове призупинення приєднання України до відповідного
положення СОТ та запровадження практики пріоритетного придбання
бюджетними установами товарів вітчизняного виробництва.

121
8. Заохочення й розвиток соціальної відповідальності бізнесу:
 запровадження фіскальних засобів заохочення соціальної
відповідальності бізнесу;
 активне пропагування цінностей та стандартів соціально
відповідального бізнесу;
 державна підтримка національних і міжнародних ініціатив,
пов’язаних із соціальною відповідальністю, сприяння запровадженню в
Україні міжнародних соціальних стандартів ведення бізнесу;
 запровадження відносин державно-приватного партнерства, що
полягає у встановленні довгострокових відносин між суб’єктами центральної
або місцевої влади та підприємствами чи їх громадськими об’єднаннями з
приводу вирішення важливих для суспільства соціально-економічних
проблем [62].
Раціоналізація соціокультурних видатків у структурі бюджету може
стати каталізатором економічного зростання, оскільки вони є вкладеннями у
людський капітал. Тому, на нашу думку необхідно:
 збільшити масштаби фінансування заходів охорони здоров’я;
 здійснити запровадження страхової медицини;
 удосконалити систему менеджменту в медичних закладах;
 інтенсифікувати процес переходу здійснення діяльності на засадах
комерційного розрахунку;
 відповідно до світових стандартів розробити державні стандарти
мінімальних норм надання безоплатної медичної допомоги;
 здійснити розширення обсягів фінансування сфери освіти шляхом:
 фінансового забезпечення фундаментальних досліджень;
 розроблення та запровадження механізму надання освітніх кредитів;
 оптимізувати бюджетні витрати на соціальний захист та соціальне
забезпечення для фінансування соціальних гарантій на рівні світових
стандартів.
 

122
Висновки до розділу 3

Рекомендації щодо стратегії вдосконалення державних механізмів
регулювання системи соціального страхування спрямовані на стабілізацію
соціально-економічного розвитку України, ґрунтуються на узагальненні
зарубіжного досвіду державної політики розвитку системи соціального
страхування в країнах ЄС і світі, окреслюють орієнтири щодо запровадження
альтернативних видів соціального страхування, спрямовані на забезпечення
високого рівня соціального розвитку нашої держави в умовах євроінтеграції.
1. Системи соціального страхування країн ЄС та України відрізняються
не лише загальним навантаженням на фонд оплати праці, а й розподілом
відповідальності за соціальне страхування, адже середнє навантаження на
застраховану особу в країнах Європи є вищим 11,23%, а навантаження на
роботодавця дещо нижче – 21,20% (в Україні – 22%).
2. У більшості країн ЄС, на відміну від України, усі види допомоги по
інвалідності, незалежно від причин, згруповані за одним напрямом
соціального страхування. Тому допомога у зв’язку із нещасним випадком на
виробництві виплачується у 26 країнах із 32 досліджених поряд із
допомогами по інвалідності (19 країн) та пенсіями по інвалідності (18 країн).
Важливим напрямом як соціального захисту загалом, так і соціального
страхування зокрема є допомога та виплати на оздоровлення. У 24 країнах із
32 досліджених здійснюється оплата лікарняних, у інших здійснюються
виплати по непрацездатності (у 3% або 9,38%) або замінюються на медичне
страхування (7 країн, тобто 21,88%). Досить поширеним є надання послуг з
охорони здоров’я у натуральній формі – у 22 країнах Європи, тобто у 68,75%
досліджених. Запровадження цього напряму соціального страхування в
Україні гальмується через низку проблем організаційного та методологічного
характеру. Суттєві зрушення у сфері реформування медичного страхування
стануть можливими лише після вирішення таких питань: визначення
переліку послуг, що будуть включені до полісу медичного страхування;
окреслення контингенту населення – платників страхових внесків до Фонду
медичного страхування; визначення розміру внесків на медичне соціальне

123
страхування.
3. Соціальне страхування на випадок безробіття застосовується в усіх
країнах Європейського Союзу, а в Австрії, Швеції та Швейцарії передбачено
ще й виплати на перепідготовку та перекваліфікацію. Нагальність
удосконалення вітчизняної державної політики на ринку праці зумовлюється
необхідністю якнайшвидшої адаптації до структурних змін, які відбуваються
в економіці, оптимізації використання трудового потенціалу регіонів та
країни в цілому. Реформування має включати заходи із забезпечення
стратегічної адекватності державного замовлення на підготовку фахівців,
запровадження механізмів оперативної поточної перепідготовки працівників,
підвищення їх територіальної мобільності та розширення мережі соціальних
робіт для абсорбції чисельності вивільнених працівників.
4. У державах Європи переважають солідарні державні системи
пенсійного страхування, які охоплюють практично всіх працівників і
забезпечують основну частину їхніх пенсійних доходів. Такі різновиди
пенсійних виплат, як пенсія за віком і пенсія по втраті годувальника
застосовуються в усіх країнах Європи, проте пенсія по інвалідності
переважно належить до іншої сфери соціального страхування – страхування
на випадок інвалідності. Вагомого значення набувають недержавні пенсійні
фонди у країнах Європейського Союзу. Оскільки сьогодні Україна втрачає
населення працездатного віку (середня тривалість життя 71,19 років в
Україні у порівнянні із 80,13 років у країнах ОЕСР та 80,67 років у ЄС), то
доцільно удосконалювати систему недержавного пенсійного забезпечення,
яка виступає складовою частиною системи накопичувального пенсійного
забезпечення та ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та
юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання
учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових пенсійних
виплат.
5. Соціальна та економічна політика повинні мати спільні вектори
розвитку, сприяти створенню умов досягнення стратегічної цілі держави –
соціально спрямованого ринкового господарства та забезпечення реалізації
відповідних субцілей: соціальної орієнтації економіки, збереження й

124
розвитку людського та інтелектуального потенціалу, захисту соціальних
інтересів особи, суспільства, держави. Раціоналізація соціокультурних
видатків у структурі бюджету може стати каталізатором економічного
зростання України.
Таким чином, одним з основних недоліків реформування системи
соціального страхування в Україні є відсутність комплексної оцінки
проведення реформ і визначення системного механізму реалізації.
Загальнообов’язкове соціальне страхування не в змозі протистояти усім
відомими соціальним ризикам, які виникають у сучасному суспільстві, тому
альтернативою залишається недержавне соціальне страхування загалом та
недержавне пенсійне забезпечення зокрема.

125
ВИСНОВКИ

У кваліфікаційній роботи обґрунтовано новий підхід до вирішення
наукової проблеми, пов’язаної з удосконаленням державного регулювання
розвитку системи соціального страхування на випадок безробіття в умовах
війни України, що має важливе теоретичне і практичне значення.
1. В умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки
державне регулювання розвитку системи соціального страхування є
важливим і одним з домінантних напрямів забезпечення соціального
розвитку держави. Систематизація концепцій сутнісного трактування
соціального розвитку дає підстави для їх групування за двома напрямами:
статичний (традиційний) підхід, представники якого трактують соціальний
розвиток як умови і середовище захищеності соціальних інтересів особи і
суспільства у широкому та вузькому значеннях; наслідковий підхід,
прихильники якого розглядають соціальний розвиток як результат дій з боку
держави, спрямованих на гарантування соціальних інтересів і соціальних
потреб громадян. Синтез цих підходів покладений в основу визначення
державного регулювання соціального розвитку як поєднання механізмів,
інструментів та засобів, що застосовуються державою для удосконалення
суспільних відносин, інститутів, норм та цінностей, орієнтованих на людину
і спрямованих на збереження стабільності соціальних і культурних систем,
захист життєво важливих інтересів громадян і суспільства загалом, своєчасне
виявлення, запобігання і нейтралізацію соціальних ризиків і загроз,
диспропорцій функціонування соціальної сфери. Попри підвищення рівня
якості життя соціальний розвиток є однією з передумов формування
інтелектуального та трудоресурсного потенціалу національного
господарства.
2. Встановлено, що державна політика формування дієвої системи
соціального страхування, орієнтованої на соціальний розвиток і соціальну

126
безпеку суспільства, має бути гнучкою і адаптивною, а її елементи,
інструменти, засоби та заходи – орієнтуватися на фінансові і бюджетно-
ресурсні можливості, масштаби та обсяги проникнення соціального
страхування, стан сформованості визначних структурних співвідношень
(передусім між державною та приватною компонентами, формами інститутів
соціального страхування, засобами традиційного та альтернативного
фінансування тощо) в системі соціального страхування і т. ін. У зв’язку з цим
на різних етапах еволюції і державного регулювання розвитку системи
соціального страхування доречно впроваджувати відповідні моделі: активну
(системні, активні та комплексні заходи, що реалізуються всіма суб’єктами
соціального страхування, з метою збільшення його обсягів і поширення на
всі верстви і категорії населення); інституційну (орієнтовану на максимально
активну участь і роль елементів інституційної інфраструктури розвитку
системи соціального страхування держави); системну (головні завдання якої
фокусуються навколо вибування системи відносин між всіма суб’єктами та
елементами системи соціального захисту).
3. Обґрунтовано, що недопущення соціальних ризиків і загроз є
пріоритетними завданнями державного регулювання соціального розвитку.
Саме тому в цілях ідентифікації об’єктів державної політики визначено
загрози соціального розвитку, які класифіковано за ознаками: джерела
виникнення (внутрішні та зовнішні); наслідки дії (прийнятні, критичні,
катастрофічні); тривалість дії (короткочасні та постійні); частота виникнення
(стохастичні, періодичні, перманентні); рівень прийняття рішень (глобальні
та локальні); спрямованість на безпосередню компоненту державного
регулювання соціального страхування (загрози освіті, здоров’ю, зайнятості та
умовам праці, доступу до товарів (споживання), забезпеченню
продовольством, житловим умовам, пересуванню, відпочинку, свободі
особистості, демографічні, поширення соціальних хвороб, моральним і
духовним цінностям)., що недопущення соціальних ризиків і загроз є
пріоритетним завданням

127
4. Соціальне страхування об’єктивно вважається одним з найбільш
дієвих інструментів, які використовує держава для регулювання соціального
розвитку. Аргументами на користь такого висновку є функціональна
багатоаспектність, різнорівневість і масштабність поширення соціального
страхування в рамках соціальної системи. В цілях глибшого розуміння
соціального страхування як об’єкта державної політики виокремлено рівні
соціального страхування: окремого індивіда, суспільства на рівні держави,
соціуму на міждержавному рівні; визначено системоутворювальні
інтеграційні зв’язки між ними: вертикальні між рівнями та підсистемами
(фундаментальну основу державного регулювання соціального страхування
становлять інституційне забезпечення соціальної сфери та соціальні
відносини між суб’єктами на різних рівнях), а також горизонтальні на
кожному з рівнів державного регулювання.
5. Державне регулювання розвитку соціального страхування в
соціально орієнтованих ринкових економіках покликане не лише
систематично гарантувати соціальний захист, але й сформувати для цього
відповідну дієву, постійно діючу та ефективну систему, результатом
функціонування якої є високий рівень соціального захисту. Встановлено, що
під системою соціального захисту потрібно розуміти сукупність її елементів
та взаємозв’язків між ними, організованих на принципах соціального
партнерства держави, роботодавців, найманих працівників і їх об’єднань з
метою запобігання та подолання бідності, а також надання допомоги особам,
які опинилися на межі бідності чи потребують допомоги у зв’язку з певними
обставинами, і реалізуються як на державному рівні, так і приватно, завдяки
благодійним організаціям і неформальній допомозі приватних осіб.
Мінімальний рівень соціального захисту передбачає: по-перше, базовий
набір соціальних трансфертів у грошовому чи натуральному вираженні для
забезпечення мінімального рівня зайнятості, гарантованих доходів для
безробітних або незаможних працюючих осіб; по-друге, загальнодоступність
основних соціальних послуг у сфері охорони здоров’я, водопостачання та

128
санітарії, освіти, продовольчої безпеки, житла, а також в інших сферах, що
визначаються національними пріоритетами. Державне регулювання розвитку
системи соціального страхування (на засадах обов’язкової участі, залежності
виплат і внесків, гарантування своєчасності і повноти страхових виплат та
недопустимості настання фінансової скрути застрахованої особи) є
визначальним компонентом такої функції держави, як соціальний захист.
6. Державне регулювання розвитку системи соціального страхування
здійснюється з використанням спеціально підібраних механізмів,
інструментів та засобів, серед яких, з огляду на те, що страхування є
категорією фінансів, ключовим є фінансовий механізм, покликаний
впорядкувати та регулювати фінансові відносини. Концептуальна структура
фінансового механізму державного регулювання системи соціального
страхування складається з таких елементів, як об’єкти та суб’єкти
регулювання, інституційна основа та управлінський блок із визначеними
стратегічними цілями, напрямами, завданнями і принципами державного
регулювання. Водночас, попри фінансові аспекти при формуванні
фінансового механізму регулювання соціального страхування важливо
враховувати й такі ключові обмеження, як брак ресурсів, нерозвиненість
інфраструктури та фінансова неспроможність держави, що значно
ускладнюють реалізацію функцій і завдань у сфері соціальної політики та
соціального захисту населення.
7. Доведено високий рівень залежності ефективності державного
регулювання соціального страхування та формування системи фінансового
забезпечення соціального захисту. Так, протягом періоду незалежності в
Україні спостерігалося зростання ролі та значення соціальної сфери, що є
характерним для соціально орієнтованих економік. Але, фінансове
забезпечення соціальної сфери передбачало фінансування заходів з
підтримки розвитку культури, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту
та соціального забезпечення населення, ресурси якої формувалися переважно
за рахунок бюджетного фінансування, що не дало змоги повною мірою

129
фінансувати соціальний розвиток і забезпечувати високий рівень якості
життя населення. Показник задоволення життям для України є нижчим як від
середнього показника у світі, так і від середнього значення для країн ОЕСР.
За показниками тривалості життя, рівня доходів, соціальної нерівності
Україна є ближчою до кластеру країн із середнім рівнем людського розвитку.
Такі висновки дають підстави для суттєвого підвищення ефективності
державного регулювання і забезпечення соціального розвитку та
використання в цих цілях системи соціального страхування.
8. На основі розробленої системи індикаторів оцінювання державного
регулювання соціального розвитку встановлено зони перебування ключових
параметрів ефективності державної політики у цій сфері. Зокрема
ідентифіковано незадовільний рівень у сфері використання праці, а також
критичний стан перебування значень таких індикаторів, як частка населення
з середньодушовими еквівалентними загальними доходами у місяць,
нижчими медіанного рівня загальних доходів, та частка витрат на
продовольчі товари в споживчих грошових витратах домогосподарств.
Відтак, важливо забезпечити узгодження політики поліпшення стану цих
важливих характеристик соціального розвитку при формуванні положень
державного регулювання розвитку системи соціального страхування в
Україні.
9. За результатами аналізу світового досвіду зроблено висновки
стосовно удосконалення державного регулювання розвитку системи
соціального страхування в Україні. Перспективними напрямами тут
визначено здійснення всеохоплюючої реформи системи соціального
забезпечення шляхом реформування соціального страхування та пенсійного
забезпечення, розвиток системи адресної допомоги найуразливішим верствам
населення, удосконалення системи соціального захисту інвалідів, ветеранів
війни та праці, громадян, а також застосування таких особливих видів
соціального захисту, як: допомога сім’ям; допомога з
материнства/батьківства; допомога по вагітності та пологах; допомога сім’ям
з дітьми; допомога з догляду за дитиною; разові види допомоги; послуги,
пов’язані з усиновленням, виплати піклувальникам і прийомним батькам;

130
заходи зі сприяння соціальній інтеграції та підтримки доходів; інші види
допомоги сім’ям.
10. Україна обрала курс на євроінтеграцію та становлення соціально
орієнтованої ринкової економіки, що відповідно накладає зобов’язання щодо
адаптації вітчизняної системи соціального страхування до європейських і
світових вимог. У кваліфікаційної роботи визначено напрями і принципи
гармонізації та узгодження інституційно-правови
організаційно-управлінських, господарських та інших засад функціонування
системи соціального страхування і відносин між її суб’єктами, а також
визначені та обґрунтовано такі пріоритети удосконалення системи
соціального захисту населення: узгодження економічних та соціальних
інтересів держави, бізнесу і суспільства; формування «здорового» прозорого
конкурентного середовища у сферах соціального страхування та соціального
захисту; диверсифікація й альтернативація джерел і рівнів фінансування.

131
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янова Є. Спрощена система оподаткування: Консультації.
Роз’яснення спеціалістів міністерств та відомств. Нормативна база. Первинна
документація / Є. Авер’янова, Л. Артем’єва, В. Василенко. –
Дніпропетровськ : Баланс-клуб, 2006. – 207 с.
2. Агарков О. А. Реалізація принципу соціальної справедливості в
процесі соціально-державного маркетингу: критерії та показники /
О. А. Агарков // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу
сучасного суспільства. – 2009. – Вип. 15. – С. 213-216.
3. Амоша О. І. Стан, тенденції та основні напрямки розвитку
соціально-трудових відносин на державному та регіональному рівнях /
О. І. Амоша // Социально-экономические аспекты промышленной политики :
сб. науч. тр. Т. 1: Социально-трудовые отношения в современных
экономических условиях. – Донецк : ИЭП НАН Украины, 2001. – С. 14-24.
4. Лібанова Е. Аналіз бідності та соціальних наслідків економічної
кризи в Україні / Е. Лібанова, Л. Черенько, В. Саріогло / [за ред. Б. Слея]. – К.
: Програма розвитку ООН в Україні, 2010. – 62 с.
5. Бабкін В. Д. Конституційні засади соціальної держави Україна /
В. Д. Бабкін // Правова держава. – 2000. – № 11. – С. 128.
6. Базилевич В. Д. Державні фінанси : навч. посібник /
В. Д. Базилевич; [за заг. ред. В. Д. Базилевича]. – К. : Атіка, 2002.
7. Безугла В. О. Соціальне страхування : навчальний посібник /
В. О. Безугла, Д. М. Загірняк. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 208 с.
8. Бідак В. Я. Соціальний захист населення та вдосконалення
державних механізмів його регулювання : автореф. дис. на здобуття наук.
ступеня канд. екон. наук : спец. 08.09.01 / В. Я. Бідак. – Львів, 2004. – 27 с.
9. Білинська М. Аспекти системного підходу до управління
стандартами вищої медичної освіти / М. Білинська // Збірник наукових праць
Української Академії державного управління при Президентові України. –
2002. – Вип. 2. – С. 62-68.
10. Благодатин А. А. Финансовый словарь / А. А. Благодатин,

132
Л. Ш. Лозовский, Б. А. Райзберг. – М. : Инфра-М, 2006. – VI, 377 с.
11. Боднарчук Ю. В. Безпека бізнесу: організаційно-правові основи :
науково-практичний посібник / Ю. В. Боднарчук, А. І. Марущак. – К. : Скіф,
КНТ, 2008. – 372 с.
12. Бодров В. Державне регулювання інвестиційного процесу в умовах
кризи світових фінансових ринків: ризики і можливості для України /
В. Бодров // Вісник Національної академії державного управління при
Президентові України. – 2008. – № 4. – С. 61-67.
13. Болотіна Η. Право людини на соціальне забезпечення в Україні:
проблема термінів і понять / Н. Болотіна // Право України. – 2000. – № 4. – С. 36.
14. Валькова Н. В. Система бухгалтерського обліку: структура і функції
/ Н. В. Валькова // Вісник Хмельницького національного університету. –
2009. – № 6, Т. 1. – С. 129-132.
15. Вербицька Г. Л. Проблеми бідності та рівня життя населення
України / Г. Л. Вербицька // Вісник Національного університету «Львівська
політехніка». Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і
проблеми розвитку. – 2010. – № 682. – С. 252-258.
16. Весельська Л. А. Соціальна безпека: проблема визначення /
Л. А. Весельська // Науковий вісник академії муніципального управління :
збірник наукових праць. – Серія : Управління. – 2010. – Вип. 3. – С. 457-461.
– С. 460
17. Вимірювання якості життя в Україні : аналітична доповідь /
[Е. М. Лібанова, О. М. Гладун, Л. С. Лісогор та ін.]. – К. : Інститут демографії
та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Національної академії наук
України, 2013. – 50 с.
18. Витрати і ресурси домогосподарств України (за даними вибіркового
обстеження умов життя домогосподарств України) : Статистичний збірник /
Видання Держкомстату 2007-2016 рр. [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: ukrstat.org/uk/druk/publicat/Arhiv_u /17/Arch_vrd_zb.htm.
19. Вітковська К. В. Методологічні підходи до оцінки рівня бідності
населення. Статистичні методи оцінки соціально-економічного розвитку
країни і регіонів / К. В. Вітковська // Міжнародна науково-практична

133
конференція «Наукові проблеми господарювання на макро-, мезо- та
мікрорівнях», Одеса, 24-25 квітня 2014 р. – Одеса : ОДЕУ, 2014. – С. 8-11.
20. Власюк О. С. Теорія і практика економічної безпеки в системі науки
про економіку / О. С. Власюк; Нац. ін-т пробл. міжнар. безпеки при Раді нац.
безпеки і оборони України. – К., 2008. – 48 с.
21. Внукова Н. М. Соціальне страхування: Кредитно-модульний курс :
навч. посіб. / Н. М. Внукова, Н. В. Кузьминчук. – К. : Центр учбової
літератури, 2009. – С. 21-46.
22. Ганслі Теренс М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за
ринкової економіки / М. Ганслі Теренс. – К. : Наукова думка, 1996. – 237 с.
23. Гарасимів Т. З. Принципи права соціального забезпечення України :
автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юридичних наук /Т. З.
Гарасимів. − К., 2002 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lib.ua-
ru.net/diss/cont/33081.html.
24. Геворкян А. Е. Теория глобализации Ульриха Бека / А. Е. Геворкян
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.socio.msu.ru/1.
25. Глобализация и экономическое развитие: национальный аспект /
Ю. В. Макогон, В. В. Дергачева, Е. А. Пашко, П. А. Фильянов / Донецкий
национальный ун-т; Донецкий гос. ун-т экономики и торговли им.
М. И. Туган-Барановского. – Донецк : ДонНУ, 2006. – 259 с.
26. Глобалізація та безпека розвитку : монографія / [О. Г. Білорус,
Д. Г. Лук’яненко та ін.]. – К. : КНЕУ, 2001. – 733 с.
27. Грабко Є. В. Забезпечення соціальної безпеки в Україні:
регіональний аспект / Є. В. Грабко // Публічне адміністрування: теорія та
практика. – 2010. – Вип. 2 (4) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
www.dbuapa.dp.ua/ zbirnik/2010-02/10gevura.pdf.
28. Губар О. Є. Організаційні та правові засади соціального
страхування в Україні / О. Є. Губар // Формування ринкових відносин в
Україні. – 2003. – № 7-8. – С. 155-162.
29. Давидюк О. О. Соціальна безпека: проблеми теоретичного аналізу
та побудови системи показників / О. О. Давидюк / Міністерство праці та
соціальної політики України, Центр перспективних досліджень. – 2006
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.cpsr.org.ua/?pr=6&id=175.

134
30. Данилишин Б. М. Сфера та ринок послуг у контексті
соціальноїмодифікації суспільства : монографія / Б. М. Данилишин, В. І. Куценко, Я.
В. Остафійчук. – К. : ЗАТ Нічлава, 2005. – 328 с.
31. Данилишин Б. Соціальна безпека – підґрунтя сталого розвитку /
Б. Данилишин, В. Куценко // Вісник НАНУ. – 2010. – № 1. – С. 20-28.
32. Державне управління та державна служба. Словник-довідник /
[уклад. О. Ю. Оболенський]. – К. : КНЕУ, 2005. – 478 с.
33. Дєгтяр А. О. Підвищення ефективності державно-управлінських
рішень щодо розв’язання демографічних проблем в Україні / А. О. Дєгтяр,
Д. В. Карамишев // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр.
– Х. : Магістр, 2006. – № 2 (29). – Ч. 2. – С. 16-24.
34. Документи Державної служби статистики України [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.
35. Доход та витрати населення за 2016 рік за регіонами України:
Статистичний збірник / Державна служба статистики України ; [за ред.
І. М. Нікітіної]. – Київ, 2017. – 94 с.
36. Економічна енциклопедія : Т. 2 / [відп. ред. С. В. Мочерний]. – К. :
Академія, 2001. – 861 с.
37. Європейська конвенція про соціальне забезпечення. Міжнародний
документ Ради Європи від 14.12.1972 № ETS № 78 ; поточна редакція від
11.05.1994 р. на підставі 994_652 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_581.
38. Європейська соціальна хартія (переглянута). Міжнародний
документ Ради Європи від 03.05.1996 р. № ETS № 163, ратифікація від
14.09.2006 р. на підставі 137-16 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 994_062.
39. Європейський кодекс соціального забезпечення вiд 06.11.1990 р.
№ 994-329 / Рада Європи [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_329&p=
1311175384209095.
40. Європейські стандарти та українські реалії // Соціальний захист. –
2016. – № 9. – С. 3.
41. Єпіфанов А. О. Бюджет і фінансова політика України : навч.

135
посібник / А. О. Єпіфанов, І. В. Сало, І. І. Дьяконова. – К. : Наукова думка,
1997. – 303 с.
42. Загальна декларація прав людини. Міжнародний документ ООН від
10.12.1948 р [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua
/ laws/show/995_015.
43. Загальні положення системи пенсійного забезпечення (Сайт
міністерства соціальної політики України) [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article%3Bjsessionid=
B6DA4F8589BA788F46FD3FD6D8744898?art_id=140410&cat_id=140369.
44. Заяць Т. Попит на робочу силу: проблеми формування та
економічного стимулювання / Т. Заяць // Україна: аспекти праці. – 2015. –
№ 2. – С. 25-28.
45. Зеленко Н. Соціальне страхування в системі соціального захисту
населення України / Н. Зеленко // Формування ринкової економіки в Україні.
– 2015. – Вип. 19. – С. 249-255.
46. Зінчина О. Б. Конфліктологія : навч. посібник / О. Б. Зінчина. – Х. :
ХНАМГ, 2007. – 164 с.
47. Иноземцев В. Парадоксы постиндустриальной экономики
(инвестиции, производительность и хозяйственный рост) / В. Иноземцев //
Мировая экономика и международные отношения. – 2014. – № 3. – С. 3-11.
48. Іляш О. І. Системна парадигма соціальної безпеки на різних рівнях
суспільної ієрархії / О. І. Іляш // Механізм регулювання економіки. – 2011. –
№ 2. – С. 23-32.
49. Ільчук Л. І. Моніторинг ситуації у соціальній сфері в Україні за
квітень 2016 року / Л. І. Ільчук ; Центр перспективних соціальних досліджень
Міністерства соціальної політики України та НАН України [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1358/.
50. Ільчук Л. І. Про невідкладні заходи подолання бідності /
Л. І. Ільчук. – К. : Центр перспективних соціальних досліджень Міністерства
соціальної політики України, 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://cpsr.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id =132:2010-
12-08-15-40-44&catid=29:2010-06-15-18-48-34&Itemid=35.

136
51. Ільяшенко В. А. Формування державної соціальної політики
України / В. А. Ільяшенко // Держава та регіони. Сер.: Державне управління.
– 2010. – № 1. – С. 192-197.
52. Історія економічних учень : підручник / [Л. Я. Корнійчук,
Н. О. Татаренко, А. М. Поручник та ін.; за ред. Л. Я. Корнійчук,
Н. О. Татаренко]. – К. : КНЕУ, 2005. – 564 с.
53. Кейнс Дж. М. Избранные произведения / Дж. М. Кейнс; [пер. с
англ.]. – М. : Экономика, 1993. – 543 с.
54. Кир’язова Т. О. Пенсійна система як частина соціального
страхування / Т. О. Кир’язова // Вісник соціально-економічних досліджень. –
2015. – № 26. – С. 158-163.
55. Кириченко І. Культура бідності чи соціальна ізольованість? /
І. Кириченко // Дзеркало тижня. Україна. – 2012. – № 3 (27 січня)
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/
kultura_bidnosti_chi_sotsialna_izolovanist.html.
56. Кичко І. І. Страхування як елемент фінансового механізму
соціального захисту / І. І. Кичко // Фінанси України. – 2015. – № 4. – С. 148-153.
57. Коваленко О. В. Механізми та інструменти ефективного
антикризового управління підприємствами / О. В. Коваленко // Вісник
національного технічного університету ХПІ. Серія «Технічний прогрес та
ефективність виробництва». – 2011. – № 7. – С. 136-146.
58. Коваль О. П. Аналіз світових моделей багаторівневих пенсійних
систем / О. П. Коваль // Формування ринкових відносин в Україні. – 2011. –
№ 7-8. – С. 193-200.
59. Коваль О. П. Модернізація системи соціального страхування в
Україні : аналітична доповідь / О. П. Коваль. – К. : Національний інститут
стратегічних досліджень, 2014. – 38 с.
60. Коваль О. П. Пенсійний вік: іноземний досвід та вітчизняні реалії :
аналіт. доп. / О. П. Коваль. – К. : НІСД, 2013. – 37 с.
61. Коваль Т. І. Суспільства знання і нові соціальні ризики / Т. І. Коваль
// Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки : Науковий
вісник : зб. наук. праць / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, Українська

137
АН. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2013. – Вип. 70 (№ 3). – С. 360-363.
62. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р № 322-VIII;
поточна редакція від 17.04.2017 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08.
63. Коленда Н. В. Соціальна безпека населення та її основні складові /
Н. В. Коленда // Modern directions of theoretical and applied researches. – 2013,
March, 19-30 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.sworld.com.ua/index.php/en/economy-113/demographics-labour-
economics-and-social-policy-113/17053-113-0776.
64. Коленда Н. В. Сутність механізму забезпечення соціальної безпеки
населення / Н. В. Коленда // Збірник наукових праць Луцького національного
технічного університету. Економічні науки. Серія «Економіка і
менеджмент». – Луцьк, 2012. – Вип. 9 (34). – С. 140-149.
65. Колесник М. О. Поняття «система» і «механізм»: проблеми
співвідношення / М. О. Колесник // Науковий вісник Ужгородського
національного університету. – 2014. – Серія «Право», вип. 25. – С. 203-206.
66. Комітет Верховної Ради з питань бюджету. Офіційний сайт.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://budget.rada.gov.ua/kombjudjet/uk/doccatalog/ list?currDir-45096.
67. Конопліна Ю. С. Методи державного регулювання соціального
страхування / Ю. С. Конопліна // Актуальні проблеми правового
регулювання фінансово-кредитних відносин: тези доповідей ІІ міжнародної
науково-практичної конференції (10-11 червян 2011р.) / ДВНЗ «УАБС НБУ».
Суми, 2011, С.234-237
68. Конституція України. Закон України вiд 28.06.1996р. № 254к/96-ВР;
за станом на 04.02.2017 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0.
69. Концепція (основи державної політики) національної безпеки
України : від 16.01.1997 р. № 3/97-ВР; поточна редакція від 18.11.2016 р. на
підставі 221-18 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

138
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc34?id =&pf3511
=13342&pf35401=24861.
70. Косова Т. Д. Сутність і критерії ефективності системи соціального
захисту / Т. Д. Косова, І. В. Басанцов // Фінанси України. – 2014. – № 8. – С. 26-32.
71. Кравченко А. Соціальна справедливість і відповідальність як
фактори становлення громадянського суспільства / А. Кравченко // Вісник
Інституту розвитку дитини. – 2012. – Вип. 25 [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum./VIrd/2012_25/Pdf/8.pdf.
72. Кравченко Т. В. Визначення та оцінка соціальних ризиків на
регіональному рівні / Т. В. Кравченко // Менеджер. Вісник Донецького
державного університету управління. – 2009. – № 4 (50). – С. 185-190.
73. Кравченко Т. В. Соціальні ризики та способи їх державного
забезпечення / Т. В. Кравченко // Форум молодих науковців Львова : зб. тез
конференції, 20 листопада 2009 р. – Львів : Ліга-Прес, 2009. – 227 с.
74. Крюков О. І. Соціальна політика як необхідна умова
функціонування соціальної держави / О. І. Крюков // Актуальні проблеми
державного управління. – 2010. – № 1 (37) [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/2010-1/doc/1/04.pdf.
75. Кузнецов А. О. Експлікація ідеї соціальної справедливості у творах
соціалістів-утопістів / А. О. Кузнецов // Актуальні проблеми державного
управління. – 2011. – № 2 (40) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/2011-2/doc/1/03.pdf.
76. Кузьменко С. Г. Соціальний захист населення як складова
соціального управління: системний підхід / С. Г. Кузьменко // Актуальні
проблеми державного управління. – 2011. – № 2 (40).
77. Куценко В. І. Трансформація соціальної сфери України:
регіональний аспект : монографія / В. І. Куценко, Я. В. Остайфічук; [за ред.
С. І. Дорогунцова]. – К. : Оріяни, 2005. – 400 с.
78. Лавроненко В. О. Визначення ефективності соціальної політики
держави в сучасних умовах / В. О. Лавроненко // Держава та регіони. Серія:

139
Державне управління : наук.-вироб. журн. – 2011. – № 1. – С. 241-247.
79. Лапшина І. А. Забезпечення соціальної безпеки України в умовах
глобальної кризи / І. А. Лапшина // Вісник Львівської комерційної академії.
Серія економічна. – 2009. – Вип. 31. – С.102-107.
80. Латковська Т. А. Поняття і структура сучасної фінансової
структури України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.bookz.com.ua/26/PD111_13.pdf.
81. Левкулич В. В. Проблеми справедливості в соціально-філософській
думці відродження / В. В. Левкулич // Гілея: науковий вісник. – 2013. – Вип.
68 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2013_68/Gileya68/F19_doc.pdf.
82. Лібанова Е. Бідність в Україні: діагноз поставлено – будемо
лікувати? / Е. Лібанова // Дзеркало тижня. – 2014. – № 13 (337). – С. 10.
83. Лібанова Е. Ринок праці та соціальний захист : навч. пос. із соц.
політики / Е. Лібанова, О. Палій. – К. : Основи, 2004. – 491 с.
84. Лібанова Е. Створити механізми надійності / Е. Лібанова // Вісник
Пенсійного фонду України. – 2013. – № 6 (18).
85. Ліпіч Л. М. Соціальна держава (соціологічний аспект аналізу) /
Л. М. Ліпіч // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації
профспілок України. – 2004. – № 3 (27). – С. 218-222.
86. Лондар Л. П. Недержавне пенсійне забезпечення: особливості
становлення в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон.
наук: спец. 08.00.08 «Гроші, фінанси і кредит» / Л. П. Лондар ; ННЦ «Ін-т
аграрної політики». – К. : Ін-т аграрної політики, 2011. – 20 с.
87. Лопушняк Г. С. Соціальний захист населення: теоретична
концептуалізація та особливості державного управління / Г. С. Лопушняк //
Теорія та практика державного управління. – 2011. – Вип. 2 (33). – С. 1-7.
88. Лопушняк Г. С. Інституційне забезпечення державної соціальної

140
політики: теоретико-проблемні аспекти / Г. С. Лопушняк // Теорія та історія
державного управління. Актуальні проблеми державного управління. – 2011.
– № 2 (40). – С. 6.
89. Лопушняк Г. С. Принципи формування та реалізації державної
соціальної політики / Г. С. Лопушняк // Теорія та практика державного
управління. – 2014. – Вип. 4 (63). – С. 8-14.
90. Людський розвиток в Україні: мінімізація соціальних ризиків
(колективна науково-аналітична монографія) / [за ред. Е. М. Лібанової]. – К. :
Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України,
Держкомстат України, 2010. – 496 с.
91. Мазій Н. Принципи та механізми державного регулювання
розвитку підприємництва / Н. Мазій // Демократичне врядування. – 2011. –
Вип. 8 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.lvivacademy.com/visnik8/fail/Mazij.pdf.
92. Маршалл А. Принципы экономической науки / А. Маршалл. – М. :
Прогресс-Универс, 1993. – Т. 3. – 441 с.
93. Масгрейв Р. А. Государственные финансы: теория и практика /
Р. А. Масгрейв, П. Б. Масгрейв; [пер. с англ.; под общей ред.
Т. Г. Нестеренко, Р. Е. Артюхина, В. Д. Дзгоева]. – М. : Бизнес Атлас, 2009. –
716 с.
94. Масляк П. В. Критерії ефективності державного регулювання
агропродовольчого сектора економіки / П. В. Масляк // Вісник ЖНАЕУ. –
2011. – № 2 (2) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.znau.edu.ua/visnik/2011_2_2/73.pdf.
95. Мачульская E. У. Право социального обеспечения. Перспективы
развития / Е. У. Мачульская. – М. : Городец, 2015. – С. 7-14.
96. Мерзляк А. В. Державна політика у сфері управління соціальними
ризиками: сутність, формування та реалізація / А. В. Мерзляк,

141
Т. В. Кравченко // Держава та регіони. – Серія: Державне управління. – 2010.
– № 4. – C. 170-176.
97. Мешавкина Н. А. Социальный риск в современном российском
обществе : автореф. дисс. на соискание ученой степени кандидата
социологических наук. Специальность 22.00.04. – Социальная структура,
социальные институты и процессы / Н. А. Мешавкина. – Уфа, 2006. – 22 c.
98. Мироненко М. Необхідність державного регулювання
економічного розвитку у сучасних умовах / М. Мироненко // Збірник
наукових праць «Ефективність державного управління». – 2012. – Вип. 32. –
С. 433-440.
99. Михайловська І. М. Система соціального захисту населення в
Україні: сутність, основні складові та напрямки вдосконалення /
І. М. Михайловська, О. В. Неліпович // Вісник Хмельницького національного
університету. – 2011, № 6. – T. 4. – С. 255-260.
100. Міжнародна організація праці. Конвенція. Міжнародний документ
«Про основні цілі та норми соціальної політики» [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 994_062.
101. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права :
Міжнародний документ ООН вiд 16.12.1966 № 995-042; редакцiя вiд
19.10.1973 р. на пiдставi 2148-08 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_042.
102. Моделювання економічної безпеки: держава, регіон, підприємство
: монографія / [Геєць В. М., Кизим М. О., Клебанова Т. С. та ін.; за ред.
Гейця В. М.]. – Х. : Інжек, 2006. – 240 с.
103. Мозоль Н. І. Критерії соціальної справедливості у дзеркалі цифр /

142
Н. І. Мозоль // Держава та регіон. – Серія: Право. – 2016. – Вип. 1
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum
%20/Dtr_pravo/2016_1/files/LA111_44.pdf.
104. Мойсеєнко І. П. Соціальна безпека регіонів України та напрями
змін / І. П. Мойсеєнко, В. М. Корбяк // Ефективна економіка. –
Дніпропетровськ : Дніпропетровський державний аграрний університет, 2013
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.economy.
nayka.com.ua/?op=1&z=1706.
105. Мониторинг экономической безопасности регионов как условие
стабильного развития / А. И. Татаркин, А. А. Куклин, А. Л. Мызин [и др.] ;
[под науч. ред. акад. РАН А. И. Татаркина, д.э.н. А. А. Куклина]. –
Екатеринбург, 2009. – 98 с.
106. Москаленко В. В. Сутність соціального захисту та його місце в
політиці соціальної держави / В. В. Москаленко // Наукові записки. – 2013. –
Т. 21. – С. 42.
107. Надточій Б. Соціальне страхування у контексті історії /
Б. Надточій // Соціальний захист. – 2003. – № 2. – С. 20-24.
108. Населення України за 2016 рік: Демографічний збірник / Державна
служба статистики України; [відп. за вип. Г. М. Тимошенко]. – Київ, 2017. – 449 с.
109. Національна доповідь України про стан виконання положень
«порядку денного на ХХІ століття» за десятирічний період (заключний) / [за
ред. Л. Г. Руденко]. – К. : Інститут географії НАН України, 2012. – 345 с.
110. Національні рахунки освіти України у 2016 році : Статистичний
бюлетень / Державна служба статистики України ; [відп. за вип.
І. В. Калачова]. – Київ, 2017. – 73 с.
111. Національні рахунки охорони здоров’я (НРОЗ) України у 2013
році : Статистичний бюлетень / Державна служба статистики України ; [відп.
за вип. І. В. Калачова]. – Київ, 2014. – 192 с.
112. Національні рахунки охорони здоров’я (НРОЗ) України у 2016

143
році : Статистичний бюлетень / Державна служба статистики України ; [відп.
за вип. І. В. Калачова]. – Київ, 2017. – 130 с.
113. Національні рахунки соціального захисту в Україні у 2013 році :
Статистичний бюлетень / Державна служба статистики України ; [відп. за
вип. І. В. Калачова]. – Київ, 2014. – 173 с.
114. Національні рахунки соціального захисту в Україні у 2014 році:
Статистичний бюлетень / Державна служба статистики України. – К., 2015. –
176 с.
115. Національні рахунки соціального захисту в Україні у 2016 році :
Статистичний бюлетень / Державна служба статистики України ; [відп. за
вип. І. В. Калачова]. – Київ, 2017. – 175 с.
116. Новікова О. Ф. Соціальна безпека: організаційно-економічні
проблеми і шляхи вирішення / О. Ф. Новікова. – Донецьк : ІЕП НАН України,
2007. – 460 с.
117. Норкіна Т. П. Соціальна політика та якість життя населення /
Т. П. Норкіна, З. О. Скарбун, Н. О. Тарханова // Економіка будівництва і
міського господарства. – 2010. – № 1. – С. 33-38.
118. Організація економічного співробітництва та розвитку
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oecdwash.org/.
119. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування. Закон України вiд 14.01.1998 р. № 16/98-ВР ; за
станом на 01.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=16%2F98-%E2%F0.
120. Основні показники рівня життя населення та бідності в Україні //
Федерація професійних спілок України [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://www.fpsu.org.ua/napryamki-diyalnosti/sotsialnij-zakhist/2729-
0000.
121. Осовий Г. Профспілки мають зупинити антисоціальний наступ /
Г. Осовий // Офіційний веб-портал Федерації професійних спілок України
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fpsu.org.ua/news/61-
nasha-borotba/6485-grigorij-osovij-profspilki-mayut-zupiniti-antisotsialnij-nastup.

144
122. Офіційний сайт Міністерства фінансів України. Усе про бюджет.
Моніторинг виконання [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/category/main?cat_id=51703.
123. Паламарчук В. М. Соціальна стратегія України у період
здійснення соціальних реформ / В. М. Паламарчук / Національний інститут
стратегічних досліджень. – К., 2012. – Вип. 19. – 31 с.
124. Панченко М. Соціальна сфера і соціальна політика та їх
співвідношення в аспекті державного управління соціальною сферою /
М. Панченко // Актуальні проблеми державного управління : збірник
наукових праць Одеського регіонального інституту державного управління. –
2009. – № 1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum./Apdu_O/2009_1/R_5/Panchenko. pdf.
125. Макроекономічна соціалізація в перехідних економічних
системах: їх суть та ефекти / Г. І. Башнянин, Л. Я. Гончарук, Р. П. Підлипна,
А. І. Тесля // Наук. вісн. Нац. лісотехн. ун-ту України. – Львів : РВВ НЛТУ
України, 2013. – Вип. 23.7. – С. 132-138.
126. Соціалізаційний цикл у перехідних економічних системах: суть та
типи / Г. І. Башнянин, Л. Я. Гончарук, Р. П. Підлипна, А. І. Тесля // Наук.
вісн. Нац. лісотехн. ун-ту України. – Львів : РВВ НЛТУ України, 2013. – Вип.
23.4. – С. 173-179.
127. Підлипна Р. П. Стратегічний управлінський облік: суть та функції /
Р. П. Підлипна, Ю. В. Підлипний // Вісн. Львів. комерц. акад. Серія
економічна. – Львів : Вид-во ЛКА, 2011. – Вип. 36. – С. 297-300.
128. Підлипна Р. П. Адаптація організації стратегічного аналізу до
структури управління торговельним підприємством / Р. П. Підлипна // Наук.
вісн. Нац. лісотехн. ун-ту України. – Львів : РВВ НЛТУ України, 2010. – Вип.
20.13. – С. 215-222.
129. Підлипна Р. П. Аналіз видатків на соціальну сферу /
Р. П. Підлипна // Наук. вісн. Полтавського ун-ту економіки і торгівлі. Сер.:
Економічні науки. – 2104. – № 6 (68). – С. 222-229.
130. Підлипна Р. П. Аналіз рівня видатків соціально-культурної
інфраструктури у контексті освіти / Р. П. Підлипна // Стан, проблеми та

145
перспективи вдосконалення економіки України : мат. Міжнар. наук.-практ.
конф., 2-3 жовтня 2015 р. – Ч. 2. – Ужгород : Гельветика, 2015. – С. 15-17.
131. Вплив стратегічної соціальної політики держави на соціалістичний
цикл / Г. І. Башнянин, Л. Я. Гончарук, Р. П. Підлипна, А. І. Тесля // Науковий
потенціал – 2013 : мат. 9-ї Міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. 25-27 березня
2013 р. – С. 3-5.
132. Державне регулювання ринку цінних паперів у трансформаційній
економіці / Г. І. Башнянин, О. Ю. Носов, О. П. Буряк, І. В. Гончарук,
Р. П. Підлипна. – Львів : ЛІГА-ПРЕС, 2014. – 204 с.
133. Плиса В. Й. Страхування : навч. посібник / В. Й. Плиса. – К. :
Каравела, 2005. – 392 с.
134. Плівіденко Л. Соціальний захист населення України, його суть та
значення / Л. Плівіденко // Науковий запис Тернопільського державного
педагогічного університету ім. Н. Гнатюка. – Серія: Економіка. – 2001. – № 7.
– С. 93-96.
135. Повстин О. Соціальна безпека суспільства як фактор впливу на
розвиток особистості / О. Повcтин, А. Самійло // Віртуальний університет:
навчальне середовище Львівського державного університету безпеки
життєдіяльності [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://ubgd.lviv.ua/moodle /pluginfile. php/14602/mod_folder/content/
1/2012/Povstun/2.pdf?forcedownload=1.
136. Подолання бідності / Програма розвитку ООН в Україні
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.ua.undp.org/content/ukraine/uk/
home/operations/projects/poverty_reduction.html.
137. Показники сталого розвитку / Світовий центр даних з
геоінформатики та сталого розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://wdc.org.ua/uk/node/394.
138. Пилипенко П. Д. Право соціального забезпечення в Україні :
підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних
закладів / Пилипенко П. Д., Буряк В. Я., Синчук С. М.; [за ред.
Пилипенко П. Д.]. – [3-є вид. перероб. і доп.]. – К. : Ін Юре, 2010. – 504 с.

146
139. Приятельчук А. О. Специфіка соціальної справедливості і
відповідальності у бізнесі / А. О. Приятельчук // Гілея: науковий вісник. –
2012. – Вип. 63 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2012_63/Gileya63/F31_
doc.pdf.
140. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та
легалізації фонду оплати праці : Закон України вiд 28.12.2014 р. № 77-VIII
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/77-19/page.
141. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії :
Закон України вiд 05.10.2000 р. № 2017-III ; за станом на 22.05.2008 р.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-
bin/laws/main.cgi?nreg=2017-14.
142. Про Державну службу зайнятості України : Указ Президента
України № 19/2013 від 16.01.2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon4.rada.gov.ua/.
143. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування : Закон
України від 09.07.2003 р. № 1058-IV; за станом на 09.02.2011 р. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?
nreg=1058-15&p=131159 6380238118.
144. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності : Закон України вiд 23.09.1999 р. № 1105-
XIV ; за станом на 01.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1105-14.
145. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття : Закон України вiд 02.03.2000 р. № 1533-III ; за станом на
19.05.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1533-14.
146. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у
зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та втратами, зумовленими

147
народженням та похованням : Закон України вiд 18.01.2001 р. № 2240-III ; за
станом на 01.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2240-14.
147. Про затвердження Методики комплексної оцінки бідності : Наказ
Міністерства праці та соціальної політики України вiд 05.04.2002
№ 171/238/100/149/2нд. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0 401-02.
148. Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної
безпеки України : Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі
України від 29 жовтня 2013 року № 1277 [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://cct.com.ua/2013/29.10.2013_1277.htm.
149. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне
соціальне страхування : Закон України вiд 08.07.2010 № 2464-VI; редакція
від 03.08.2014 р. на підставі 1621-18 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2464-17?test= qY4Mfbtc78fVb.XUZif4hk97
HI40Ms80msh8Ie6.
150. Про недержавне пенсійне забезпечення : Закон України вiд
09.07.2003 р. № 1057-IV ; за станом на 27.07.2010 р. [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1057-15.
151. Про основи національної безпеки України : Закон України від
19.06.2003 р. № 964-IV; поточна редакція від 18.05.2013 р. на підставі 221-18
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/964-15?nreg=964-
15&find=1&text=%F1%EE%F6%B3%E0%EB%24+%E1%E5%E7%EF%E5%EA
%24&x=11&y=5.
152. Про основні напрями реформування системи пенсійного
забезпечення населення України : Послання Президента України вiд
10.10.2001 р. № 1-14/1349 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n1_14100-01.
153. Про Положення про Міністерство соціальної політики України :
Указ Президента України від 06.04.2011 р. № 389/2011 [Електронний ресурс].
– Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/389/2011.

148
154. Про Стратегію національної безпеки України : Указ Президента
України від 12.02.2007 р. № 105/2007 [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/
105/2007?nreg=105%2F2007&find=1&text=%F1%EE%F6%B3%E0%EB%FC%
ED%24&x=5&y=5.
нн

Ннв

149
Додаток А
Виплати на соціальне страхування
Таблиця А.1
Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів
роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування
I. Виплати, які здійснюються у грошовій формі II. Виплати, які надаються в натуральній або
грошовій формі
1 2
1. Соціальні допомоги та виплати, встановлені 1. Вартість вугілля та вугільних брикетів,
колективним договором (працівникам, які безоплатно наданих працівникам в обсягах
перебувають у відпустці для догляду за дитиною та за переліком професій, затвердженим
до досягнення нею трирічного віку, на Кабінетом Міністрів України, або виплата
народження дитини, сім’ям з неповнолітніми грошової компенсації вартості такого
дітьми тощо). вугілля та вугільних брикетів.
2. Одноразова допомога працівникам, які 2. Платіж згідно з договорами добровільного
виходять на пенсію згідно із законодавством та медичного та пенсійного страхування
колективними договорами (включаючи грошову працівників і членів їх сімей.
допомогу державним службовцям та науковим
(науково-педагогічним) працівникам),
військовослужбовцям при звільненні з військової
служби.
3. Надбавки та доплати до державних пенсій 3. Витрати на колективне харчування
працюючим пенсіонерам. плавскладу річкового, морського та
рибопромислового флоту, а також
харчування льотного складу цивільної
авіації під час виконання завдань польоту,
що можуть бути прирівняні до добових
витрат, що виплачуються у разі
відрядження.
4. Вихідна допомога у разі припинення 4. Витрати на харчування учасників
трудового договору. спортивних заходів, у тому числі суддів, на
час перебування на спортивних змаганнях та
навчально-тренувальних зборах у межах
установлених норм.
5. Відшкодування, нараховані працівникам за час 5. Відшкодування працівникам витрат на
затримки розрахунку при звільненні. придбання ними спецодягу та інших засобів
індивідуального захисту в разі невидачі їх
роботодавцем або вартість виданого згідно з
діючими нормами спецодягу, спецвзуття та
інших засобів індивідуального захисту,
мийних та знешкоджувальних засобів,
молока та лікувально-профілактичного
харчування.
6. Витрати на відрядження, а саме: добові (у 6. Вартість придбаних роботодавцем
повному обсязі), вартість проїзду, витрати на проїзних квитків, що персонально не
наймання житлового приміщення. Компенсаційні розподіляються між працівниками, а
виплати та добові, які виплачуються у разі видаються їм у разі потреби для виконання
переїзду на роботу в іншу місцевість згідно із виробничих завдань (у зв’язку із
законодавством. специфікою роботи).

150
Продовження табл. А1

1 2
7. Виплати в установленому розмірі особам, які 7. Витрати на перевезення працівників до
потерпіли від Чорнобильської катастрофи у місця роботи як власним, так і орендованим
розмірах, передбачених законодавством, за транспортом (крім оплати праці водіїв).
роботу на територіях радіоактивного
забруднення, оплата додаткових відпусток, що
надаються згідно законодавства
8. Компенсація моральної шкоди працівникам, 8. Вартість подарунків до свят і квитків на
що виплачується за рішенням суду. видовищні заходи для дітей працівників.
9. Винагорода, що сплачується за авторським 9. Витрати на підготовку та перепідготовку
договором на створення та використання творів кадрів (крім суми заробітної плати, що
науки, літератури та мистецтва, крім гонорару зберігається за основним місцем роботи
штатним працівникам редакцій газет, журналів, працівників, за час їх навчання з відривом
інших засобів масової інформації, видавництв, від виробництва в системі підвищення
установ мистецтва та (або) оплата їх праці, що кваліфікації та перепідготовки кадрів), а
нараховується за ставками (розцінками) саме:
авторської (постановочної) винагороди, - витрати на оплату навчання працівників у
нарахованої на відповідному підприємстві. вищих навчальних закладах та установах
Винагороди за відкриття, винаходи та підвищення кваліфікації, професійної
раціоналізаторські пропозиції та їх підготовки та перепідготовки кадрів;
використання. - стипендії слухачам підготовчих відділень,
студентам, аспірантам, направленим
підприємствами на навчання з відривом від
виробництва у вищі навчальні заклади;
- оплата проїзду до місцезнаходження
навчального закладу та назад;
- витрати, пов’язані з організацією
навчального процесу.
10. Надбавки (польове забезпечення) до 10. Витрати на проведення культурно-
тарифних ставок і посадових окладів освітніх і оздоровчих заходів та утримання
працівників, що направляються для виконання громадських служб (крім оплати праці
монтажних, налагоджувальних, ремонтних і працівників, які їх обслуговують).
будівельних робіт, і працівників, робота яких Витрати на благоустрій садівничих
виконується вахтовим методом, постійно товариств (будівництво шляхів, енерго- та
проводиться в дорозі або має роз’їзний водопостачання, осушення та інші витрати
(пересувний) характер, у визначених загального характеру), будівництво гаражів
законодавством розмірах. для працівників.
11. Компенсації працівникам за використання 11. Витрати на платне навчання працівників
для потреб виробництва власного інструмента та і членів їх сімей, не пов’язане з виробничою
особистого транспорту. необхідністю, згідно з договором між
підприємством та навчальним закладом.
12. Довічна плата за звання дійсного члена та 12. Вартість житла, переданого у власність
члена-кореспондента академії наук. працівникам.
13. Позики, видані працівникам для поліпшення 13. Витрати на оплату послуг з лікування
житлових умов, на індивідуальне будівництво, працівників, які були надані установами
заведення домашнього господарства. охорони здоров’я.
14. Матеріальна допомога разового характеру, 14. Доходи за акціями та інші доходи від
що надається окремим працівникам у зв’язку із участі працівників у власності підприємства
сімейними обставинами, на оплату лікування, (дивіденди, відсотки, виплати за паями), а
оздоровлення дітей, поховання. також доходи від здавання в оренду землі.
15. Допомога, що виплачується молодим
спеціалістам під час відпустки після закінчення
навчального закладу.
Джерело: побудовано автором за [201; 202; 204; 205]

151
Таблиця А.2
Тарифи розподілу єдиного внеску на загальнообов’язкове державне
соціальне страхування
Тариф єдиного Тариф єдиного
Клас професійного Клас професійного
соціального соціального
ризику виробництва ризику виробництва
внеску внеску
1. 36,76 35. 37,78
2. 36,77 36. 37,86
3. 36,78 37. 37,87
4. 36,79 38. 37,96
5. 36,80 39. 37,97
6. 36,82 40. 37,99
7. 36,83 41. 38,00
8. 36,85 42. 38,03
9. 36,86 43. 38,05
10. 36,88 44. 38,10
11. 36,90 45. 38,11
12. 36,92 46. 38,19
13. 36,93 47. 38,24
14. 36,95 48. 38,26
15. 37,00 49. 38,28
16. 37,04 50. 38,45
17. 37,06 51. 38,47
18. 37,13 52. 38,52
19. 37,16 53. 38,54
20. 37,17 54. 38,57
21. 37,18 55. 38,66
22. 37,19 56. 38,74
23. 37,26 57. 39,01
24. 37,30 58. 39,02
25. 37,33 59. 39,10
26. 37,39 60. 39,48
27. 37,45 61. 39,76
28. 37,51 62. 39,90
29. 37,58 63. 40,19
30. 37,60 64. 40,40
31. 37,61 65. 42,61
32. 37,65 66. 42,72
33. 37,66 67. 49,70
34. Для бюджетних 36,30
37,77
установ

Джерело: побудовано автором за [201; 2 02; 204; 205]

152
Таблиця А.3
Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
при окремих видах діяльності
Клас професійного ризику виробництва Тариф
Нарахування
Для роботодавців, які використовують працю найманих працівників із числа осіб
льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілоти, штурмани, бортінженери,
45,96
бортмеханіки, бортрадисти, льотчики-наглядачі) і бортоператорів, які виконують
спеціальні роботи в польотах
Винагорода за цивільно-правовими договорами 34,70
Для підприємств суднобудівної промисловості 33,20
Оплата перших п’яти днів непрацездатності, крім батьків-вихователів дитячих
33,20
будинків сімейного типу, прийомних батьків
Для підприємств у яких працюють інваліди 8,41
Для підприємств та організацій всеукраїнських громадських організацій інвалідів,
зокрема УТОГ та УТОС, в яких інвалідів не менш 50% загальної чисельності 5,3
працюючих, і фонд оплати праці таких інвалідів складає не менш 25%
Для підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, в яких інвалідів не
менш 50% загальної чисельності працюючих, і фонд оплати праці таких інвалідів не 5,5
менш 25% суми витрат на оплату праці
Для роботодавців, що виплачують грошове забезпечення працівникам
військовослужбовцям рядового і начальницького складу (крім строкової військової 34,70
служби)
Оплата тимчасової непрацездатності та допомога у зв’язку із вагітністю та пологами
для осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, отримують
допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами; осіб, які отримують допомогу по догляду
33,20
за дитиною до досягнення нею трирічного віку; грошове забезпечення осіб, які
проходять строкову військову службу; непрацюючим працездатним особам, що
здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом 1 групи, престарілим
Грошове забезпечення для батьків вихователів дитячих будинків сімейного типу,
33,20
прийомних батьків
Для підприємців-фізичних осіб та осіб, що забезпечують себе роботою самостійно 34,70
Для підприємців-фізичних осіб та осіб, що забезпечують себе роботою самостійно при
36,60
добровільній участі у страхуванні ТВП
Для підприємців-фізичних осіб та осіб, що забезпечують себе роботою самостійно при
36,21
добровільній участі у страхуванні НВПЗ
Для підприємців-фізичних осіб та осіб, що забезпечують себе роботою самостійно для
38,11
добровільного страхування в усіх фондах
Утримання
У загальному випадку 3,6
Із заробітної плати інвалідів, які працюють на підприємствах УТОС та УТОГ 2,85
Винагороди за цивільно-правовими договорами фізичних осіб-підприємців та осіб, що
2,6
забезпечують себе роботою самостійно
Оплата перших п’яти днів непрацездатності, допомога по вагітності та пологах 2,0
Для державних службовців, працівників прокуратури, засобів масової інформації,
наукових працівників, НБУ, органів місцевого самоврядування, митниці, народних
6,1
депутатів, помічників-консультантів народних депутатів, льотних екіпажів повітряних
суден цивільної авіації
Для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) 2,6
Джерело: побудовано автором за [201; 202; 204; 205]

153

Додаток Б
Страхові випадки загальнообов’язкового державного соціального
страхування
Таблиця Б.1
Страхові випадки у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та
періоди їх оплати
Страхові випадки Періоди їх оплати
1 2
1) тимчасова непрацездатність Оплата перших п’яти днів здійснюється за рахунок
внаслідок захворювання або коштів роботодавця, за рахунок Фонду – починаючи з
травми, не пов’язаної з шостого дня непрацездатності за весь період до
нещасним випадком на відновлення працездатності або до встановлення медико-
виробництві соціальною експертною комісією інвалідності
(встановлення іншої групи, підтвердження раніше
встановленої групи інвалідності), незалежно від
звільнення застрахованої особи в період втрати
працездатності у порядку та розмірах, встановлених
законодавством. Інвалідам, які працюють на
підприємствах та в організаціях товариств УТОГ і УТОС,
починаючи з першого дня непрацездатності за весь
період до відновлення працездатності. Застрахованим
особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах,
допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок
захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним
випадком на виробництві, надається не більш як за 75
календарних днів протягом календарного року
2) необхідності догляду за виплачується застрахованій особі з першого дня за
хворою дитиною віком до 14 період, протягом якого дитина за висновком лікаря
років потребує догляду, але не більш як за 14 календарних днів,
якщо дитина потребує стаціонарного лікування – з
першого дня за весь час перебування в стаціонарі разом з
хворою дитиною. Допомога не надається, якщо
застрахована особа перебувала у цей час у щорічній
(основній чи додатковій) відпустці, додатковій відпустці
у зв’язку з навчанням або творчій відпустці
3) необхідності догляду за з першого дня, але не більш як за 3 календарні дні, а у
хворим членом сім’ї виняткових випадках, з урахуванням тяжкості хвороби
члена сім’ї та побутових обставин, – не більш як за 7
календарних днів. Допомога не надається, якщо
застрахована особа перебувала у цей час у щорічній
(основній чи додатковій) відпустці, додатковій відпустці
у зв’язку з навчанням або творчій відпустці
4) догляду за дитиною віком з першого дня за весь період захворювання. Допомога не
до 3 років або дитиною- надається, якщо застрахована особа перебувала у цей час
інвалідом віком до 18 років у у щорічній (основній чи додатковій) відпустці,
разі хвороби матері або іншої додатковій відпустці у зв’язку з навчанням або творчій
особи, яка доглядає за цією відпустці
дитиною

154
Продовження табл. Б.1

1 2
5) карантин, накладений з першого дня за весь час відсутності на роботі з цієї
органами санітарно- причини
епідеміологічної служби
6) тимчасового переведення з першого дня за час такої роботи, але не більш як за два
застрахованої особи на легшу, місяці. Ця допомога обчислюється за загальними
нижчеоплачувану роботу правилами, але надається в розмірі, який разом із
відповідно до медичного заробітком за тимчасово виконувану роботу не може
висновку перевищувати суми повного заробітку до часу
переведення
7) протезування з поміщенням з першого дня за весь період перебування в цьому
у стаціонар протезно- підприємстві з урахуванням часу на проїзд до протезно-
ортопедичного підприємства ортопедичного підприємства і назад
8) санаторно-курортного допомога надається, якщо тривалість щорічної (основної
лікування та додаткової) відпустки недостатня для лікування та
проїзду до санаторно-курортного закладу і назад
9) направлення застрахованої за весь час перебування у санаторно-курортному закладі
особи на лікування до (з урахуванням часу на проїзд до санаторно-курортного
реабілітаційного відділення закладу і у зворотному напрямку)
санаторно-курортного закладу
після перенесення
захворювань і травм
безпосередньо зі стаціонару
лікувального закладу
10) супроводження дитини- за весь період санаторно-курортного лікування дитини-
інваліда на санаторно- інваліда (з урахуванням часу на проїзд до санаторно-
курортне лікування курортного закладу і назад) за наявності медичного
висновку про необхідність стороннього догляду за нею
Джерело: складено автором за [205-207].

155

СТРАХОВІ ВИПАДКИ

Перелік необхідних документів для одержання

1) смерть застрахованої особи; допомоги на поховання

2) смерть членів сім’'ї, які перебували на утриманні
застрахованої особи:
1. Заява.

2.1) дружини (чоловіка); 2. Свідоцтво про смерть (оригінал), видана органами РАЦС.

2.2) дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 3. Копія свідоцтва про смерть.
18 років або старших цього віку, якщо вони стали

інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків –

за умови, що вони не мають працездатних 4. Довідка з КП про те, що померла особа проживала за
батьків), а студентів та учнів середніх даною адресою до дня смерті.

професійно-технічних та вищих навчальних
закладів з денною формою навчання – до 23
5. Копія трудової книжки померлої особи або акт (довідка),
років;
складений майстрами КП про те, що померла особа не
працювала, трудової книжки не мала.

2.3) батька, матері;
6. Копія довідки про присвоєння ідентифікаційного коду

2.4) діда та баби за прямою лінією спорідненості. одержувача допомоги.
Джерело: побудовано автором за [202]
Рис. Б.1 Страхові випадки та перелік необхідних документів для одержання допомоги на поховання

156

Таблиця Б.2
Страхові виплати за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності
Підстава Розмір страхових виплат
1 2
ЩОМІСЯЧНІ СТРАХОВІ ВИПЛАТИ
Встановлення МСЕК стійкої Обчислюється:
втрати працездатності а) у загальному випадку – відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та
середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров’я;
б) якщо потерпілому одночасно із щомісячною страховою виплатою призначається пенсія по
інвалідності за таким самим страховим випадком – їхня сума не може перевищувати середньомісячний
заробіток, який потерпілий отримував до ушкодження.
Ушкодження здоров’я в період Визначається за діючою на підприємстві ставкою (окладом) тієї професії (спеціальності), якій навчався
виробничого навчання потерпілий, але не нижче найменшого розряду тарифної сітки відповідної професії.
(практики)
Тимчасова втрата а) 100% витрат на лікування фінансується Фондом соціального страхування України;
працездатності внаслідок б) виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100% середнього заробітку
нещасного випадку або (оподатковуваного доходу). При цьому перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються
професійного захворювання власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації;
Висновок МСЕК про За потерпілим, тимчасово переведеним на легшу нижчеоплачувану роботу, зберігається його
необхідність тимчасового середньомісячний заробіток на строк, визначений ЛКК, або до встановлення стійкої втрати професійної
переведення потерпілого на працездатності.
легшу роботу
Професійне навчання або Фонд провадить щомісячні страхові виплати в розмірі середньомісячного заробітку протягом строку,
перекваліфікацію за визначеного програмою реабілітації. Фонд оплачує вартість придбаних потерпілим інструментів, протезів
індивідуальною програмою та інших пристосувань, відшкодовує потерпілому інші необхідні витрати, пов’язані з його професійною
реабілітації (якщо з часу підготовкою.
встановлення ступеня втрати
професійної працездатності
минуло не більше одного року)

157

Продовження табл. Б.2

1 2
Смерть потерпілого від Страхові виплати особам, які втратили годувальника, з урахуванням призначеної їм пенсії у разі
нещасного випадку на втрати годувальника та інших доходів не можуть перевищувати десяти прожиткових мінімумів,
виробництві чи професійного установлених для осіб, які втратили працездатність.
захворювання Суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку
потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували
на його утриманні, але не мали права на ці виплати. Сума страхових виплат непрацездатним особам, які
не перебували на утриманні померлого, але мають на це право, визначається в такому порядку:
1) якщо кошти на утримання стягувалися за рішенням суду, страхові виплати визначаються в сумі,
призначеній судом;
2) якщо кошти на утримання не стягувалися в судовому порядку, сума страхової виплати
встановлюється Фондом.
Смерть потерпілого, який Розмір щомісячної страхової виплати особам, які мають на це право, встановлюється виходячи з
одержував щомісячні розміру щомісячної страхової виплати на день смерті потерпілого. Причинний зв’язок смерті потерпілого
страхові виплати, настала з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я має підтверджуватися висновками відповідних
внаслідок ушкодження медичних закладів. Одноразова допомога сім’ї та особам, які перебували на утриманні, у цьому випадку
здоров’я від нещасного не виплачується.
випадку на виробництві або
професійного захворювання
Народження дитини-інваліда Страхові виплати як інвалідам дитинства, а після досягнення ними 18 років – у розмірі
внаслідок травмування на середньомісячного заробітку, що склався на території області (міста) проживання цих осіб, але не менше
виробництві або середньомісячного заробітку в країні на день виплати.
професійного захворювання
матері під час її вагітності
ОДНОРАЗОВІ ВИПЛАТИ
встановлення МСЕК стійкої а) визначається відповідно до ступеня втрати професійної працездатності, виходячи з 17 розмірів
втрати працездатності прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права
потерпілого на страхову виплату;
б) якщо доведено вину потерпілого розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку
комісії з розслідування нещасного випадку, але не більш як на 50 %.

158

Продовження табл. Б.2

1 2
встановлення МСЕК при розмір одноразової виплати визначається відповідно до відсотка, на який збільшено ступінь втрати
подальших обстеженнях вищого працездатності, щодо попереднього обстеження МСЕК, виходячи з розрахунку 17 розмірів
ступеня втрати стійкої прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права
професійної працездатності, з потерпілого на страхову виплату
урахуванням іншої професійної
хвороби або іншого каліцтва,
пов’язаного з виконанням
трудових обов’язків
смерть потерпілого внаслідок а) одноразова допомога сім’ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для
нещасного випадку або працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова
професійного захворювання допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася
протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20
розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права
на страхову виплату;
б) витрати на поховання повнісю оплачуються фондом.
Джерело: побудовано автором за [205]

159

Таблиця Б.3
Витрати на медичну та соціальну допомогу

Підстава Розмір страхових виплат
Додаткове харчування Призначається на конкретно визначений строк за раціоном, який складає дієтолог чи лікар, який
лікує, та затверджує МСЕК. Неможливість забезпечення потерпілого додатковим харчуванням у
лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі підтверджується довідкою закладу.
Компенсація витрат на додаткове харчування здійснюється Фондом на підставі інформації органів
державної статистики про середні ціни на продукти харчування у торговельній мережі того місяця,
в якому їх придбали.
Витрати на ліки, лікування, протезування Визначаються на підставі виданих лікарями рецептів, санаторно-курортних карток, довідок або
(крім протезів з дорогоцінних металів), рахунків про їх вартість.
придбання санаторно-курортних путівок,
предметів догляду за потерпілим
Догляд за потерпілим встановлений МСЕК Сума витрат не може бути меншою (на місяць) від:
1) розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, – на спеціальний медичний
догляд (масаж, уколи тощо);
2) половини розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, – на постійний
сторонній догляд;
3) чверті розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, – на побутове
обслуговування (прибирання, прання білизни тощо)
Якщо МСЕК встановлено, що потерпілий потребує кількох видів допомоги, оплата проводиться за
кожним її видом окремо.
Санаторно-курортне лікування за Потерпілому, який став інвалідом, призначаються путівки не рідше одного разу на три роки, а
медичним висновком інвалідам I групи щорічно. Якщо придбання путівки здійснено самостійно, компенсується її
вартість Фондом. Компенсуються також витрати на проїзд до місця лікування і назад. Особі, яка
супроводжує потерпілого до місця лікування і назад (крім санаторно-курортного лікування), Фонд
компенсує за наявності підтверджуючих документів (оригіналів) витрати на проїзд і житло за
розмірами згідно із законодавством про службові відрядження. Особу, яка супроводжує на
санаторно-курортне лікування інваліда, якому за висновком МСЕК або індивідуальною програмою
реабілітації інваліда визначено потребу в супроводі, Фонд забезпечує путівкою без лікування
(лише проживання та харчування) або компенсує такі витрати у разі самостійного придбання
путівки
Джерело: побудовано автором за [202; 205]

Репозиторій ЧДТУ