Репозиторій ЧДТУ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
___________________________________________________________________________________________ 
(повне найменування вищого навчального закладу) 
Факультет гуманітарних технологій 
___________________________________________________________________________ 
(повне найменування інституту, найменування факультету (відділення) 
Кафедра соціального забезпечення 
___________________________________________________________________________ 
(повна назва кафедри (предметної, циклової комісії)) 
 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
 
на тему:  
«Пенсійне забезпечення – складова системи соціального захисту населення: 
проблеми та напрямки розвитку» 
 
 
 
Виконала: студентка  2  курсу, групи  СЗМ-019 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення»  
(шифр і назва спеціальності (спеціалізації))  
 
Онищенко А.В. 
                (прізвище та ініціали)  
 
Керівник  к.е.н.,  доцент кафедри Соціального забезпечення 
Тернова Л.Ю. 
(прізвище та ініціали)  
 
Рецензент _________________________  
                                      (прізвище та ініціали)  
 
 
 
 
 
Черкаси – 2020 р. 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр  
 
Галузь знань  23 Соціальна робота   
           (шифр і назва)
 
Спеціальність  232 “Соціальне забезпечення”  
                                                                                     (шифр і назва)
 
 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________ к.е.н., доц. Журба І.О 
“_____” _______________2020 р. 
 
 
 
З А В Д А Н Н Я  
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТЦІ 
 
Онищенко А.В. 
            (прізвище, ім’я, по батькові)
 
1. Тема роботи Пенсійне забезпечення – складова системи соціального захисту 
населення: проблеми та напрямки розвитку 
 
Науковий керівник роботи к.е.н., доцент Тернова Л.Ю. 
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
 
затверджені наказом по університету від “____” __________ 2020 р. № ________ 
 
2. Строк подання студентом роботи “____” __________ 2020 р. 
 
3. Вихідні дані до роботи  
правову базу дослідження становлять: Конституція України, Закони України, Укази 
Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-
правові акти, емпіричну – звітні дані Державного комітету статистики України, 
Міністерства соціальної політики України та Пенсійного фонду України, матеріали 
періодичних друкованих видань та Інтернет-видань 
(визначаються кількісні або (та) якісні показники, яким повинен відповідати об’єкт проектування наукового дослідження)
 
 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити) 
теоретична частина, аналітична частина, проектна частина 
 
5. Перелік графічного матеріалу (з точним  зазначенням обов’язкових креслень)  
10 таблиць, 7 рисунків, 10 додатків 
 
 
 
 
6. Консультанти розділів роботи 
Прізвище, ініціали та посада Підпис 
Розділ 
консультанта завдання видав завдання прийняв 
1 к.е.н., доцент Тернова Л.Ю. 03.10.2020  
2 к.е.н., доцент Тернова Л.Ю. 17.10.2020  
3 к.е.н., доцент Тернова Л.Ю. 25.11.2020  
 
7. Дата видачі завдання 11 вересня 2020 р. 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
№ Строк виконання 
Назва етапів виконання роботи  Примітка  
з/п етапів роботи 
Вибір теми кваліфікаційної роботи і 
1 15.09.2020 виконано 
узгодження ї з науковим керівником 
Опрацювання правової бази дослідження: 
Конституція України, Закони України, Укази 
Президента України, постанови Кабінету 
Міністрів України та інші нормативно-
правові акти, емпіричної – звітні дані 
2 26.09.2020 виконано 
Державного комітету статистики України, 
Міністерства соціальної політики України та 
Пенсійного фонду України, матеріали 
періодичних друкованих видань та Інтернет-
видань 
Складання змісту роботи та узгодження з 
3 03.10.2020 виконано 
науковим керівником 
4 Робота над написанням теоретичного розділу    15.10.2020 виконано 
5 Робота над написанням аналітичного розділу 17.10.2020 виконано 
6 Робота над написанням проектного розділу 31.10.2020 виконано 
7 Обгрунтування висновків по розділам і 07.11.2020 виконано 
загального висновку по роботі  
8 Подання роботи на рецензування та 21.11.2020 виконано 
нормоконтроль  
Виправлення зауважень наукового керівника, 
9 рецензента та відповідального за 29.11.2020 виконано 
нормоконтроль 
Подання зброшурованої роботи із 
10 відповідним комплектом супровідних 09.12.2020 виконано 
документів на кафедру 
 
Студент                       ____________________     Онищенко А.В. 
                    (підпис)                                                 (прізвище та ініціали)
 
Керівник роботи     ____________________     Тернова Л.Ю. 
                    (підпис)                                                 (прізвище та ініціали)
 
Секретар ЕК     ____________________     Джиквас А.О. 
        (підпис)                                                 (прізвище та ініціали)
 
 
 
 
 
 
 
 
РЕЗЮМЕ 
на кваліфікаційну роботу магістра 
 
на тему: Пенсійне забезпечення – складова системи соціального захисту 
населення: проблеми та напрямки розвитку 
Студентки групи               СЗМ-019               Онищенко Альони Володимирівни      
                 (шифр групи)                     (прізвище, ім’я, по батькові) 
 факультету гуманітарних технологій  денної  форми навчання 
спеціальності 232 “Соціальне забезпечення” 
 
Кваліфікаційна робота магістра містить 100 сторінок, 10 таблиць, 7 рисунків, 
список літератури з 150 найменувань, 10 додатків. 
 
Предметом дослідження є процес розвитку пенсійної системи в Україні. 
Об'єктом дослідження є пенсійна системи в Україні як соціальний інститут 
сучасної держави. 
Метою  роботи є обґрунтування напрямів розвитку пенсійної системи в 
Україні з урахуванням світового досвіду та вітчизняних традицій.  
Визначена мета зумовила необхідність вирішення таких основних завдань: 
виявити проблеми та визначити перспективні напрямки розвитку пенсійної 
системи в Україні в умовах становлення соціального суспільства. 
Для вирішення визначених завдань використовувались такі взаємопов’язані 
методи наукового дослідження: пошуково-бібліографічний метод, методи 
абстрактно-логічного аналізу, комплексного аналізу,  порівняння та узагальнення, 
структурно-функціонального аналізу, моделювання. 
 Правову базу дослідження становлять: Конституція України, Закони 
України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші 
нормативно-правові акти, емпіричну – звітні дані Державного комітету статистики 
України, Міністерства соціальної політики України та Пенсійного фонду України, 
матеріали періодичних друкованих видань та Інтернет-видань. 
За результатами дослідження сформульовані напрямки подальшого 
розвитку пенсійної системи. Подальші наукові дослідження проблем розвитку 
пенсійного забезпечення в Україні необхідно здійснювати насамперед у напрямах: 
опрацювання нормативно-правових засад діяльності недержавних пенсійних 
фондів як важливої складової пенсійної системи, запровадження зарубіжного 
досвіду щодо встановлення відповідних функцій пенсійної системи, створення 
належного інституціонального забезпечення пенсійної системи з метою надійної і 
повної компенсації соціальних ризиків. 
Одержані результати можуть бути використані на практиці. 
 
Рік виконання магістерської кваліфікаційної роботи 2020 
Рік захисту роботи 2020 
                      Підпис студента ____________________ 
                     
                     Дата ______________________________ 
 
ЗМІСТ 
 
 
 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ…………..…….…..................…........... 7 
ВСТУП………………………………………………………………..….….…. 8 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ  10 
ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ……………………………………………. 
1.1 Сутність пенсійної системи……………………………….. 10 
1.2.  Функціонування інституту пенсійного забезпечення…………. 21 
Висновки до розділу 1…………………………………………………….…… 33 
 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  
 
В УКРАЇНІ………………………………………………………………... 35 
2.1 Інституціональна інфраструктура пенсійної системи …………… 35 
             2.2 Аналіз поточного стану пенсійної системи в Україні…………… 50 
Висновки до розділу 2……………………………………………………….… 64 
РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ПЕНСІЙНОЇ  66 
СИСТЕМИ В КРАЇНІ........................................................................................ 
3.1. Основні проблеми модернізації пенсійного забезпечення …. 66 
3.2. Напрями раціоналізації і оптимізації пенсійної системи в 70 
Україні……………………………………………………………………. 
Висновки до розділу 3……………………………………………………....…. 86 
ВИСНОВКИ………………………………………………………………...….. 88 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...… 92 
ДОДАТКИ……………………………………………………………….......… 125 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ 
 
 
ВВП Валовий внутрішній продукт 
ДФС Державна фіскальна служба України 
ЄЕС Європейське економічне співтовариство 
ЄС Європейський Союз 
КМУ Кабінет Міністрів України 
КУА Компанія з управління активами 
МОП Міжнародна Організація Праці 
МВФ Міжнародний валютний фонд 
НБУ Національний банк України 
HКЦПФР Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку 
Нацкомфінпослуг Національна комісія з регулювання  ринків фінансових 
послуг 
НПФ Недержавний пенсійний фонд 
НФ Накопичувальний фонд 
ОЄСР Організація економічного співробітництва та розвитку 
ООН Організація Об’єднаних Націй 
ПФУ Пенсійній фонд України 
СРО Саморегульовані організації 
ФОП Фонд оплати праці 
FINREP-II Програма розвитку фінансового сектору 
PAYG «Pay as you go» − розподільний принцип фінансування 
USAID «United States Agency for International Development» − 
агентство США з міжнародного розвитку 
ВСТУП 
 
Серед життєво важливих соціально-економічних та політичних проблем, 
що домінують у вітчизняному інформаційному просторі, особливе місце 
відводиться пенсійному забезпеченню. 
У кожній країні пенсійне забезпечення – це невід’ємна складова державної 
соціальної політики, що значною мірою характеризує виконання державою свого 
соціального призначення та в значній мірі обумовлює рівень стабільності в 
суспільстві. Пенсійні системи усіх країн світу перебувають у стані постійного 
реформування, що зумовлено необхідністю вирішення проблем, які виникають 
внаслідок існування низки протиріч у теорії та  практиці соціального захисту 
населення, незбалансованістю розвитку головних інститутів та ресурсних сфер 
суспільства, змінами соціально-демографічної структури населення. 
Розповсюдження ідей «соціальної держави» у другій половині ХХ ст. 
призвели до посилення у масовій свідомості патерналістських поглядів і 
очікувань. Саме тому сьогодні виникає необхідність реформування пенсійних 
систем через їхнє інституціональне відставання в нових умовах соціально- 
економічного розвитку країн. 
Відповідно до ст. 1 Конституції, Україна є правова, соціальна держава. 
Напрями розбудови пенсійної системи в Україні визначені у Стратегії сталого 
розвитку «Україна – 2020», де наголошено на необхідності подальшого розвитку 
недержавного пенсійного страхування та запровадженні накопичувальної 
складової системи пенсійної системи, правові основи якої були законодавчо 
визначені ще у 2003 році. З цією метою була також розроблена Концепція 
вдосконалення Інформаційно-аналітичних систем Пенсійного фонду України і 
Стратегія модернізації та розвитку Пенсійного фонду України на період до 2020 
року. Однак суттєві позитивні зміни на цих напрямах наразі не відбулися. 
Проблеми пенсійного забезпечення опосередковано знайшли висвітлення у 
працях: В. Бакуменка, В. Єлагіна, Е. Лібанової, О. Палій, В. Скуратівського, О. 
Зарудного, Н. Нарожної, М. Оробчука, В. Толуб’яка, Б.Надточія, В. Юраха,  О. 
Мелешка, В. Романченка, Д. Водолажченка та ін. 
 
Проблеми управління пенсійною системою знаходять теоретичне 
обґрунтування в публікаціях міжнародних організацій: ООН, МОП, Рада 
Європи, Світовий банк. 
Проблеми розвитку пенсійної системи на сьогодні до кінця не вирішені, 
потребують поглибленого усестороннього вивчення та обґрунтування 
концептуальних підходів до реформування саме в контексті здійснюваних 
інституціональних трансформацій, з урахуванням зарубіжного досвіду і 
національних традицій. 
Об’єкт дослідження – пенсійна системи в Україні як соціальний інститут 
сучасної держави. 
Предмет дослідження – процес розвитку пенсійної системи в Україні. 
Метою роботи є обґрунтування напрямів розвитку пенсійної системи в 
Україні з урахуванням світового досвіду та вітчизняних традицій.  
Визначена мета зумовила необхідність вирішення таких основних завдань: 
виявити проблеми та визначити перспективні напрямки розвитку пенсійної 
системи в Україні в умовах становлення соціального суспільства. 
Для вирішення визначених завдань використовувались такі 
взаємопов’язані методи наукового дослідження: пошуково-бібліографічний 
метод, методи абстрактно-логічного аналізу, комплексного аналізу,  порівняння 
та узагальнення, структурно-функціонального аналізу, моделювання. 
Правову базу дослідження становлять: Конституція України, Закони 
України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та 
інші нормативно-правові акти, емпіричну – звітні дані Державного комітету 
статистики України, Міністерства соціальної політики України та Пенсійного 
фонду України, матеріали періодичних друкованих видань та Інтернет-видань. 
Велика кількість вказаних проблем характерна, як для України, так і для 
інших пострадянських країн. У зв’язку з процесом європейської інтеграції 
України гостро постала необхідність виконання зобов’язань відповідно до 
міжнародних норм щодо забезпечення гідного життя пенсіонерів. 
Значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні 
положення та висновки можуть бути використані на практиці. 
. 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ  ПЕНСІЙНОГО 
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
1.1 Сутність пенсійної системи   
 
Одним із основних завдань соціальної політики держави є забезпечення 
матеріальної підтримки громадян у похилому віці. Потреба людини в 
соціальному захисті зумовлена багатьма факторами: біологічною природою 
людини, особливостями умов праці (рівень доходу, режим праці та відпочинку 
тощо), виробничим середовищем, трудовими відносинами, природними та 
технологічними обставинами, а також безліччю інших чинників [220]. Тому 
пенсійна система відіграє важливу роль у процесі соціального захисту 
населення, і необхідність її розвитку конче необхідна. 
Маючи на увазі певну соціально-економічну категорію, юристи, урядовці, 
науковці, працівники засобів масової інформації вживають поняття «пенсійна 
система», вкладаючи в нього часом не тотожний, а інколи й прямо 
протилежний зміст. Цьому сприяє також той факт, що законодавчо-нормативна 
база не містить узаконеного, а отже – легітимного визначення. Не дають 
конкретного визначення й інші профільні закони та підзаконні акти, що є 
додатковим мотивом на користь наукового опрацювання та деталізації 
змістовних характеристик цієї складної наукової категорії з глибоким 
соціальним змістом. 
Досвід зарубіжних країн дозволяє стверджувати, що ринкові відносини 
визначають необхідність створення гарантованого соціального захисту 
населення, яке втратило працездатність з віком, а також у зв’язку з інвалідністю 
чи втратою годувальника. Основні принципи цього складного соціально- 
економічного процесу наступні: нестабільність у суспільстві вимагає створення 
певної системи, що забезпечує стабільні матеріальні гарантії людям похилого 
віку; диференціація доходів призводить до необхідності справедливого їх 
перерозподілу; інфляція  до регулювання цін; безробіття  до забезпечення 
 
 тимчасової компенсації втраченого заробітку тощо [37; 238; 245]. Тому 
пенсійна система стає важливим інструментом, який забезпечує баланс 
соціальних інтересів у суспільстві. 
Суспільні перетворення, що відбуваються в Україні, потребують 
системного підходу до аналізу пенсійної системи, нових підходів до наукового 
дослідження її функціонування та реформування. Систематизація складових 
пенсійної системи, її елементів та їх взаємозв’язків має фундаментальне 
теоретичне та методологічне значення. Життєздатність, стійкість та фінансова 
стабільність пенсійної системи напряму залежать від низки факторів, а саме: 
якості елементів її складових, характеру їх співвідношення та взаємодії [217]. 
Саме державно-управлінський підхід надає змогу системно оцінити та 
проаналізувати вплив комплексу зовнішніх (політичних, духовних, 
економічних, соціальних, демографічних), та внутрішніх (організаційних, 
нормативних) чинників на розвиток пенсійної системи. 
Основною складовою поняття «пенсійна система» є саме «система». 
Етимологічний зміст поняття «система» (від. гр. systema) − це об’єднання 
самостійних частин (елементів), кожна з яких обов’язково володіє хоча б 
однією властивістю, що забезпечує досягнення мети всієї системи [222]. 
Принципами, які об’єднують пенсійну систему в єдине ціле, є: 
- єдина мета, оскільки діяльність пенсійної системи в цілому, і кожного 
напряму окремо підпорядковані єдиній меті  забезпеченню гідного рівня життя 
громадян пенсійного віку; 
 єдина правова база  на всій території України діє єдина нормативно- 
правова база, яка регламентує права, обов’язки та відповідальність всіх 
суб’єктів пенсійної системи, порядок формування та використання фінансових 
ресурсів цієї системи, а також – контроль за ефективним її функціонуванням; 
 єдина структура органів регулювання та контролю в процесі 
функціонування цієї системи. 
Головна інтегративна роль пенсійної системи − це реалізація у повному 
обсязі загальнодержавних інтересів у сфері соціального захисту. 
 
 
Поряд з системною парадигмою однією з найбільш поширених 
теоретичних напрацювань сучасної наукової думки, яка утворює великий масив 
різноманітних концепцій, є інституціоналізму [255]. Не зважаючи на 
різноплановість, спільною рисою зазначених підходів є вивчення економічних 
явищ і процесів у тісному зв’язку з соціальними, правовими, політичними та 
іншими процесами або явищами. Аби чітко конкретизувати системно- 
структурний зміст інституціоналізації пенсійної системи, необхідно, передусім, 
проаналізувати зміст понять інститутів, їх становлення, взаємозв’язки, 
взаємодію та характер змін. Певно жодне поняття не має такої кількості 
тлумачень і, в той же час, не є настільки вживаним, як поняття «інститут». 
Вкладаючи в поняття «інститут» різний зміст, дослідники пов’язують інститут 
зі стійким стереотипом поведінки людей, а також – із тими межами взаємодії, 
які люди усвідомлено створюють і яких дотримуються. 
Визначення пенсійної системи як комплексу відносин є, безумовно, 
цілком доречним, але, на нашу думку, не повним. Вважаємо, що пенсійна 
система, як складне та багатогранне явище, окрім комплексу відносин, має 
містити в собі також відповідні адміністративні інституції (передусім – 
Пенсійний фонд як цільовий позабюджетний фонд) й інші суб’єкти солідарної 
та накопичувальної пенсійної системи. 
Проведений аналіз існуючих підходів до визначення пенсійної системи 
дозволяє дійти висновку, що більшість авторів цілком справедливо вважають її 
сукупністю певних елементів, але самі елементи трактують по-різному: 
відносини, механізми, інструменти, інститути, правила, принципи, настанови, 
об’єднання, інші суб’єкти. 
Отже, узагальнюючи наукові підходи до визначення поняття «пенсійна 
система», запропонуємо авторське визначення цього поняття: пенсійна система 
 це сукупність правових, організаційних та фінансово-економічних інститутів 
і норм, а також – спеціалізованих організаційних структур, метою яких є 
надання визначеним законом категоріям непрацюючим громадянам 
матеріального забезпечення у вигляді пенсії, а також зниження рівня бідності 
внаслідок позитивних впливів на такі соціальні ризики, як досягнення похилого 
віку, настання інвалідності, втрата годувальника. 
В  жодному  із  законодавчих  актів  України  не  розкривається  поняття 
«суб’єкт пенсійної системи». Можна погодиться з думкою І. Орлової в тому,  
що його зміст у різних теоретичних конструктах визначається по-різному [159]. 
Так, в неокласичному напрямі основним суб’єктом економічних відносин 
зокрема пенсійної системи, є окремий індивід. За інституціональним підходом, 
індивід не може бути суб’єктом економічного життя, оскільки він формується 
та діє під впливом певних соціальних інститутів. Зазначені інститути 
створюють певні образи, алгоритми дії, які реалізуються індивідуумом у його 
поведінці. Тому справжні суб’єкти у даному контексті − соціальні інститути. 
Щодо пенсійної системи – це означає, що її суб’єктами є різні пенсійні 
соціально-економічні  інститути.  Згідно  з  Законом  України  від  9   липня 
2003 року № 1058 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» 
[173] можна виділити три інститути: інститут солідарної системи 
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, інститут 
недержавного пенсійного забезпечення, інститут накопичувальної системи 
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. 
Чинне пенсійне законодавство визначає основні суб’єкти вказаних 
інститутів. Суб’єктами солідарної системи є: 
 застраховані особи, а в окремих випадках, визначених чинним 
законодавством, − члени їхніх сімей та інші особи; 
 страхувальники; 
 Пенсійний фонд; 
 уповноважений банк; 
 установи, підприємства, організації, що здійснюють виплату і 
доставку пенсій. 
Суб’єкти системи накопичувального пенсійного забезпечення: 
 особи, від імені та на користь яких здійснюється збір, накопичення та 
інвестування коштів; 
 накопичувальний фонд; 
 установи, організації та підприємства накопичувального пенсійного 
забезпечення; 
 
 зберігач; 
 НПФ; юридичні особи, які здійснюють управління накопичувальним 
фондом і НПФ та управління їх пенсійними активами; 
 страхові організації [169; 206]. 
Питання розвитку пенсійної системи, адекватної новим відносинам 
власності, – виникнення нових інститутів − є досить актуальним із точки зору 
реалізації конституційного права громадян на соціальне забезпечення. 
Незважаючи на реформування інститутів пенсійної системи, вона на сьогодні є 
державною, так як соціально ефективною може бути тільки та пенсійна 
система, гарантом якої виступає держава. З позицій інституціоналізму 
справжнім суб’єктом пенсійної системи виступає держава, яка формує умови 
функціонування пенсійної системи. Діюча сьогодні система правил виходу на 
пенсію та визначення обсягу пенсійних виплат залишається незмінною, 
еволюціонуючи лише в напрямку зміни параметрів пенсійної системи. Роль 
держави в регулюванні соціальних процесів є головною. Відповідальність за 
соціальний захист громадян − конституційна, законодавча, фінансова, 
управлінська, координаційна – покладена на державу. 
Основною категорією пенсійної системи є пенсія. Жоден вид соціального 
забезпечення не характеризується такими масштабами, як пенсія. Пенсія 
увійшла в побут як вид, форма або спосіб матеріального забезпечення у разі 
настання непрацездатності. Сучасне трактування поняття пенсії походить від 
лат. «pensio», що означає «відшкодування», «платіж», «внесок». 
Відповідно до закону України № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» 
[186] пенсія визначається, як щомісячна виплата, яку отримує застрахована 
особа в разі досягнення нею передбаченого пенсійного віку чи визнання її 
інвалідом, або членів її сім’ї у випадках, визначених законом. 
На нашу думку, всі наведені тлумачення сутності поняття «пенсія» 
влучно відображають сенс тих грошових виплат, які прийнято називати 
пенсією. Але припускаємо, що визначення пенсії доцільно розширити з точки 
зору урахування умов виплати, а саме: під пенсією можна розуміти частину 
заробітної плати працівників і службовців, яка за час їх трудової діяльності  
добровільно або в обов’язковому порядку нараховувалась до пенсійних фондів 
у формі  страхових внесків  на майбутні пенсійні виплати  при настанні 
непрацездатності за віком, старості або інших випадків, передбаченим законом. 
Пенсія є  результатом фінансової  діяльності  системи пенсійного 
забезпечення.  
    Розглянемо поняття «пенсійне забезпечення», яке трактується 
дослідниками як  базова  та   одна з  найважливіших соціальних гарантій 
стабільного розвитку суспільства та безпосередньо стосується всіх його верств. 
Серед нормативно-правових актів лише в Податковому кодексі надається 
визначення поняття «недержавне пенсійне забезпечення» (НПЗ) [166], яке 
тлумачиться, як «пенсійне забезпечення, що реалізується недержавними 
пенсійними фондами, страховими компаніями та банківськими установами». 
Пенсійне забезпечення  це процес матеріальної підтримки індивіда, 
безпосередньо пов’язаний із його трудовою діяльністю, терміни та умови якого 
залежать від розміру заробітної плати, стажу роботи, умов праці і т.д. Крім 
того, слід враховувати, що пенсійне забезпечення ґрунтується на економічних 
інтересах різних поколінь, що відрізняються рівнем доходів і розвитку [221]. 
На основі аналізу поданих трактувань можна зробити висновок, що 
пенсійне забезпечення  це державна система правових, економічних та 
організаційно-адміністративних заходів щодо захисту громадян внаслідок 
досягнення похилого віку, настання інвалідності або втрати годувальника. Саме 
за його допомогою забезпечуються (а не встановлюються) умови нарахування 
та виплати пенсій, беручи до уваги зроблені у період трудової діяльності 
обов’язкові чи добровільні пенсійні внески. 
Інакше  кажучи, пенсійне забезпечення  форма матеріального 
забезпечення громадян державою чи іншими суб’єктами господарювання у 
встановлених законом випадках. Підставами для пенсійного забезпечення є: 
досягнення пенсійного віку, настання інвалідності, а для непрацездатних членів 
сім’ї годувальника  його смерть; для пенсійного забезпечення окремих 
категорій працівників  тривале виконання певної професійної діяльності [208]. 
Здійснюючи аналіз процесу пенсійного забезпечення, основна увага 
акцентується на проблемі його розподілу.  
Враховуючи вищенаведене можна констатувати, що існують відмінності 
між пенсією та іншими виплатами соціального характеру: 
 пенсія встановлюються при настанні ситуацій, що дають право на неї 
(встановлення інвалідності, втрата годувальника тощо); 
 пенсія визначається, враховуючи обсяг та характер трудового внеску 
працівника; 
 пенсія встановлюється тільки в грошовій формі, як частина 
відкладеної заробітної плати, і виплачується конкретному громадянину; 
 пенсія призначається довічно та переглядається тоді, коли надаються 
додаткові відомості про участь пенсіонера у трудовій діяльності. 
Важливими завданнями пенсійного забезпечення є зменшення 
індикативних показників бідності в країні зменшення економічної нерівності 
внаслідок диференціації доходів працюючого та непрацюючого населення, 
зменшення та компенсація впливу економічних і демографічних ризиків, 
притаманних будь-якому суспільству. При цьому, пенсійне забезпечення осіб 
похилого віку як форма матеріального забезпечення державою чи іншими 
суб’єктами пенсійної системи є складовою реалізації конкретних моделей 
соціального захисту населення в цілому, і його реформування має обмеження, 
пов’язані з інституціональною основою політичної та економічної систем, 
рівнем загострення соціальних проблем і механізмами їх вирішення. 
Пенсійне забезпечення виконує дві основні функції, які характеризують 
його загальні риси: розподільну та відтворювальну. У процесі реалізації цих 
функцій необхідно погоджувати економічні інтереси працездатних членів 
суспільства, які створюють матеріальні блага, і непрацездатних. Крім цього, 
пенсійне забезпечення реалізує свої внутрішні, специфічні функції. До них 
належать: розрахунок тривалості трудового стажу працівника; облік і розподіл 
накопичувальних пенсійних внесків; оформлення виплати пенсій; зберігання та 
доставка грошових коштів тощо. 
Виходячи з такого трактування функції пенсійного забезпечення, держава 
будує свою політику та ухвалює законодавчі акти, які об’єктивно можуть 
 
 
 регулювати соціальну систему в цілому, і пенсійну − зокрема, з метою 
забезпечення економічної стабільності в державі. 
Інша особливість пенсійного забезпечення громадян – його вплив на 
процес відтворення робочої сили. Відбувається абсолютно природний 
соціальний процес: покоління працівників, які досягли пенсійного віку, змінює 
наступне покоління молодих працівників, які володіють сучасними знаннями, 
навичками та професійними якостями. 
Якщо система пенсійного забезпечення ефективна, дієва, то 
стимулюється процес зміни поколінь. Якщо ж пенсійна система перенасичена 
проблемами, то цей процес проходить повільно, болісно. Тому в процесі 
розширеного відтворення робочої сили пенсійне забезпечення функціонує як 
реальна суспільна потреба. Його економічна та матеріальна база постійно 
поновлюється за рахунок зростання трудового потенціалу суспільства, що 
збільшує можливості суспільства розширити умови задоволення матеріальних 
потреб непрацездатного населення. 
Отже, пенсійне забезпечення є комплексом законодавчих, економічних, 
соціальних і морально-психологічних гарантій особам похилого віку, завдяки 
яким створюються рівні умови для усіх членів суспільства, що забезпечують 
соціально прийнятну якість їх життя. З одного боку, пенсійне забезпечення є 
функціональною системою (система напрямків діяльності), з іншого – 
інституціональною (система інститутів, що її забезпечують). 
До основних інститутів соціального захисту осіб, які втратили 
працездатність з віком, належить також пенсійне страхування. Поняття 
«страхування» давно використовується в практиці реалізації соціальної безпеки 
країни. Пенсійне страхування здійснюється з метою формування джерел 
фінансування пенсій. Пенсійне страхування працівника  економічний метод 
відтворення робочої сили при настанні відповідного для такого страхування 
випадку. Тому, пенсійні виплати  це виплати не понад, а замість оплати праці. 
У зв’язку з цим, обсяг пенсійних виплат повинен бути пов’язаним із процесом 
відтворення робочої сили відповідно до її вартості, забезпечувати соціально- 
прийнятний рівень життя пенсіонера, а не орієнтуватися тільки на його 
фізіологічне виживання. 
В системі пенсійного страхування персоніфікована (накопичувальна) 
пенсія за своєю соціально-економічною суттю  це відкладена частина 
заробітної плати самого працівника, яка є сукупністю життєвих засобів, 
необхідних для нормального його життєзабезпечення, після дотримання 
працівником відповідних умов, що дають йому право на пенсію, а самі страхові 
внески є частиною необхідного продукту, який в умовах соціально-орієнтованої 
ринкової економіки перетворюється на елемент витрат на робочу силу [160]. 
Вважаємо за доцільне зауважити, що такі поняття, як «система  
пенсійного забезпечення», «система пенсійного страхування» у науковій 
літературі часто використовуються як синоніми терміна «пенсійна система», 
хоча іноді автори вкладають у них дещо різний зміст. 
Пенсійна система відіграє велику роль у соціальному та суспільно- 
політичному житті держави, у фінансово-бюджетній системі країни, має 
значний вплив на формування та перерозподіл грошових ресурсів, а також  на 
стабільність усієї фінансової системи держави. Обов’язковою умовою 
організації будь-якої пенсійної системи є створення державою правової, 
організаційної та фінансової бази, яка б забезпечувала ефективне 
функціонування пенсійної системи. Саме через систему соціального захисту, в 
тому числі  і пенсійну, держава несе відповідальність за долю та добробут 
кожного громадянина. 
Але необхідно відзначити, що сьогодні в Україні не вироблено цілісної, 
комплексної теорії розробки та запровадження пенсійної системи. Цей факт 
негативно впливає на реалізацію соціальної політики на всіх рівнях соціальної 
системи. Певна частина важливих термінів і понять, що визначають сутність 
проблематики розвитку пенсійної системи, не є усталеними, викликають різні 
тлумачення їхнього змісту, чим пояснюється складність унормування на 
законодавчому рівні окремих складових соціальної політики держави. 
Пенсійна система характеризується ієрархією цілей, стратегій розвитку, 
моделлю реалізації державної політики, функціональною структурою, засобами 
реалізації (технологіями впровадження, методами, процедурами), наявними 
ресурсами, адміністративною культурою тощо. В пенсійній системі виділяють 
такі складові: принципи, суб’єкти, рівні, структура та критерії оцінки. Можна 
погодитися з точкою зору Н. Рад в тому, що пенсійна система може 
розглядатися як явище, функції, процес, феномен або інструмент [198, с. 10]. 
Основні характеристики та зміст цих підходів в процесі дослідження структури 
пенсійної системи систематизовано нами згідно [14; 194] і наведені у табл. 1.1. 
Таблиця 1.1 
Наукові підходи в дослідженні сутності пенсійної системи 
Контекст Зміст Сутність категорії «пенсійна 
дослідження система» 
Явище Прояв деяких сил, процесів тощо, Наявність в суспільстві сукупності 
унаслідок того, що відбувається в різноманітних форм матеріальної 
навколишньому середовищі, подія, підтримки громадян похилого віку, які 
факт залучені в державну систему 
Функція Вид діяльності, спрямований на Реалізація стимулюючої, 
вирішення конкретного завдання, відтворювальної, розподільної, 
який здійснюється спеціальними соціальної, політичної, регулюючої, 
методами статусної функцій 
Процес Послідовна зміна станів у Перетворення з розвитком суспільства 
розвитку якогось явища. форм і методів матеріальної підтримки 
Сукупність послідовних дій, громадян похилого віку та інших 
спрямованих на досягнення категорій пенсіонерів 
певних результатів 
Феномен Незвичайне, особливе явище, Пенсійна система як форма 
рідкісний факт матеріальної підтримки пенсіонерів 
Інструмент Механізм чи алгоритм, що Формування, реалізація та дотримання 
використовується для впливу на конституційних прав громадян в галузі 
об’єкт: його зміни з метою пенсійного страхування 
досягнення корисного ефекту 
Так, розподільні підсистеми в межах пенсійної системи залежать від 
процесів накопичення та розподілу заощаджень. Накопичувальні системи 
значною мірою залежать від подій, тобто ситуацій на фінансових ринках. 
Дослідниками визначаються такі функції пенсійної системи [104]:  
 
 
відтворювальна, соціальна, перерозподільна, стимулююча, політична, 
регулююча та статусна. Сутність відтворювальної функції полягає в тому, що 
вона сприяє задоволенню певних потреб непрацездатного населення шляхом 
визначення та забезпечення певних стандартів життя. Соціальна функція  це 
забезпечення гідних стандартів життя тим громадянам, які досягли пенсійного 
віку або втратили працездатність. 
Перерозподільна функція гарантує відшкодування непрацездатному 
населенню доходу, який вони мали до втрати здатності до ефективної праці, за 
рахунок перерозподілу національного доходу держави. Стимулююча функція 
забезпечує зв’язок результатів трудової діяльності особи з майбутньою  
пенсією. Функція внутрішньополітична узгоджує інтереси між 
непрацездатними особами в суспільстві і тими, що створюють матеріальні 
блага, здійснюючи трудову діяльність. Регулююча функція обумовлює 
побічний вплив пенсійної системи на ринок праці, а також прямий вплив, якій 
налаштований на працевлаштування осіб старших вікових категорій. Статусна 
функція пенсійної системи передбачає відповідність статусу особи, яка 
здійснює трудову діяльність, і цієї ж особи  після досягнення нею пенсійного 
віку, що визначається рівнем пенсії та посадою, яку посідав працівник до 
виходу на пенсію. Крім того, статус  це визначення місця конкретного 
(персоніфікованого) пенсіонера щодо інших пенсіонерів. 
Таким чином, здійснений аналіз понять «пенсійна система», «пенсія», 
«пенсійне забезпечення» та «пенсійне страхування», показав багатофакторність 
цього виду соціального захисту населення, надав можливість трактувати 
пенсійну систему, як складову системи соціального захисту та соціальної 
політики, яка сьогодні є пріоритетним напрямом державної політики, що 
вимагає, в порівнянні з іншими напрямками, більш пильної уваги. 
1.2 Функціонування  інституту  пенсійного забезпечення  
 
Системний підхід відкриває можливість комплексно і різнобічно у 
динаміці дослідити всі складові формування та функціонування пенсійної 
системи на сучасному етапі і визначити у цьому процесі роль держави [231]. 
Саме держава відіграє ключову роль в процесі становлення і функціонуванні 
пенсійної системи, виступаючи гарантом стійкості і органом управління, 
розробляючи комплекс заходів для подальшого її розвитку, зокрема щодо зміни 
балансу економічних і соціальних інтересів. 
З цією метою в Україні поступово створюється відповідне правове поле. 
За останні десять років прийнято понад тридцять законів, якими встановлено 
державні гарантії щодо надання соціальної допомоги різним категоріям 
громадян. Право людини на соціальне забезпечення передбачає встановлення 
відповідальності держави за стабільне функціонування національної пенсійної 
системи. При цьому очевидно, що така відповідальність не може бути 
обмежена лише законодавчою діяльністю. 
Дві головні проблеми − дефіцит бюджету ПФУ та зниження середнього 
коефіцієнта заміщення пенсією втраченого заробітку − не можуть бути 
повністю врегульовані всередині пенсійної системи без участі держави. 
Визнання провідної ролі держави в даній сфері має особливе значення для 
стримування тенденції посилення ринкових відносин в соціальному 
забезпеченні України в цілому. 
Держава зобов’язана виконувати свою соціальну місію,  що  закріплена 
ст. 3 Конституції України, якою людина, її життя та здоров’я, честь і гідність 
визнаються в країні найвищою соціальної цінністю [95]. Ця місія проявляється 
у державній соціальній політиці, як складовій державної політики. Реалізацію 
пенсійної політики здійснює Міністерство соціальної політики України, 
Пенсійний фонд України та недержавні пенсійні фонди. 
У контексті сказаного сформулюємо візію пенсійної системи України як 
організацію надійного і справедливого пенсійного забезпечення населення при 
настанні страхового випадку, досягнення європейських стандартів 
функціонування та надання послуг, зміцнення фінансової стабільності. 
Пенсійна система, що відповідає такому призначенню, яке відображає її 
сутність і роль у виконанні соціальної функції держави, постає в якості мети, 
обумовлює цілі та завдання державного управління у сфері пенсійного 
забезпечення країни. 
Державне управління без досягнення конкретної мети позбавлене будь- 
якого сенсу. Метою в державному управлінні завжди є задоволення певної 
суспільної потреби, яка досягається в результаті раціонально спланованої 
державно-управлінської діяльності. При цьому, як зазначається у науковій 
літературі, мета в державному управлінні має відповідати, як мінімум, 
чотирьом вимогам: «бути об’єктивною (враховуючи об’єктивні закономірності 
та тенденції розвитку суспільства), соціально вмотивованою (відповідати 
потребам та інтересам людини), забезпеченою ресурсами (беручи до уваги 
реальні можливості), системно організованою (мати відповідну логічну 
структуру, ієрархію)» [69; 232]. 
Визначення мети державного управління у сфері пенсійного забезпечення 
має передбачати врахування як сучасних тенденцій суспільного розвитку, так і 
потреб конкретних категорій громадян, наявних ресурсних можливостей і 
реального стану пенсійної системи. Такий підхід виключатиме, принаймні 
мінімізує, прояви суб’єктивізму при формуванні пенсійної політики і в процесі 
прийняття конкретних управлінських рішень щодо її реалізації. Нехтування у 
державній політиці і державному управлінні цими принципами завжди 
призводило до помилок, що мали негативні не тільки економічні, а й соціально-
політичні наслідки. 
У Законі України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про 
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [173] визначено такі цілі 
державного управління щодо розвитку пенсійної системи: проведення 
ефективної державної політики у цій сфері; забезпечення реалізації прав 
громадян на пенсійне забезпечення; створення умов для розвитку пенсійного 
страхування (державного та недержавного); забезпечення дотримання 
суб’єктами пенсійної системи вимог законів та нормативно-правових актів, що 
регулюють відносини у цій сфері; адаптація пенсійної системи до міжнародних 
пенсійних стандартів. 
Можна погодитися з думкою О. Коваля [93], який, з погляду ідеології 
соціального забезпечення, визначив такий перелік цілей пенсійної системи: 
 подолання бідності серед осіб пенсійного віку. 
 страхування ризиків невизначеності тривалості життя; 
 вирівнювання спроможності споживання протягом усього життєвого 
циклу працівників; 
 редистрибуція грошових потоків задля більш справедливого розподілу 
доходів громадян. 
Держава виконує соціально-захисні функції, які спрямовані на 
забезпечення прав і свобод громадян та їх гарантій (згідно ст. 3 Конституції 
України) [95]. Але держава не у всіх випадках має фінансувати усі витрати на 
пенсійне забезпечення. Державний характер виявляється в обов’язковості 
механізму соціального забезпечення, сплаті страхових внесків, застосуванні 
умов соціального забезпечення, відповідальності тощо. Проте зміст соціального 
страхування суттєво змінюється з розвитком ринкових відносин. Сучасна 
модель соціального страхування визначила відокремлення коштів державного 
бюджету від коштів соціальних страхових фондів. В управлінні фондами, яке 
здійснюється на паритетних засадах, беруть участь застраховані особи, 
роботодавці та держава. Правовий статус держави в управлінні соціальним 
страхуванням суттєво змінився – держава стала рівноправним партнером щодо 
інших учасників. Крім того, істотно звузилися сфера впливу, зміст та обсяг 
зобов’язань держави у цій сфері. 
Варто підкреслити важливість вимоги щодо ресурсного забезпечення 
державного управління у сфері розвитку пенсійної системи. В ресурсному 
забезпеченні пенсійного забезпечення особливу роль відіграють фінансові, 
людські, інформаційні та організаційні ресурси. Ситуація в Україні із цієї точки 
зору не є оптимальною. Так, впровадження другого рівня пенсійної системи 
гальмується невиконанням вимоги беззбитковості бюджету ПФУ, як визначено 
у Законі України [169]. 
Організаційні та людські ресурси також не відповідають вимогам часу як 
за кількісними, так і за якісними характеристиками. Постановою Кабінету 
Міністрів України «Деякі питання діяльності територіальних органів 
Пенсійного фонду України» від 16 грудня 2015 р. № 1055 передбачена 
ліквідація 280 територіальних управлінь і створення на їх базі 121 управління, 
що потребує вирішення багатьох організаційних питань. Зокрема йдеться про 
реорганізацію деяких територіальних органів Пенсійного фонду України, що 
дасть змогу скоротити управлінський апарат територіальних органів 
Пенсійного фонду України та видатки на його утримання. 
Розглянемо четверту вимогу до мети державного управління – визначити 
її пріоритети, ієрархію тощо. Уряд виділив такі пріоритети у сфері реалізації 
завдань політики пенсійного забезпечення: звільнення ПФУ від невластивих 
йому функцій; пошук шляхів збільшення його доходів; покращення 
функціонування діючих джерел доходів ПФУ. 
Слід враховувати той факт, що здатність пенсійної системи забезпечувати 
пенсійні виплати громадянам, гарантовані державою, залежить від її фінансової 
стабільності, забезпечення якої неможливе без участі у цьому процесі 
державного управління. Так, Н. Лаврухіна [106, c. 41] вважає, що «основним 
стрижнем державної політики у сфері пенсійного захисту стає підтримка 
економічно активного населення, створення умов для його самореалізації, 
відтворення трудового потенціалу, розробка необхідної мотивації продуктивної 
праці, запобігання масовому безробіттю, вживання ефективних заходів щодо 
підвищення платоспроможного попиту населення, що має стати фінансовою 
основою функціонування пенсійної системи України». 
Реалізація зазначених шляхів передбачає виконання низки конкретних 
завдань, які полягають у забезпеченні державою політико-правових, 
фінансових, організаційних та інших умов для розвитку пенсійної системи. До 
таких завдань належать, перш за все,: 
– подальша законодавча робота щодо приведення у відповідність із 
сучасними європейськими стандартами вітчизняної нормативно-правової бази 
функціонування пенсійної системи; 
– забезпечення безумовного виконання конституційної вимоги рівності, 
справедливості. 
Мета, цілі та завдання невіддільні від принципів державного управління у 
сфері пенсійного забезпечення. Різні дослідники при аналізі принціпів 
пенсійної системи роблять наголос на різних визначеннях, зокрема на 
принципах організації та побудови пенсійних систем [66], принципи побудови 
пенсійної системи [82], принципи, на яких здійснюється державне управління 
пенсійними системами [17] тощо. Але усі ці визначення характеризують різні 
аспекти до визначення принципів державного управління пенсійної системою. 
Спостерігається певний прогрес у розробці та збагаченні теоретичних 
положень пенсійного забезпечення, але залишаються ще не в повному обсязі 
дослідженими питання визначення та змісту принципів щодо правового 
регулювання пенсійних правовідносин. 
Визначення принципів права пенсійного забезпечення, в першу чергу, 
вимагає наявності загальнотеоретичних знань щодо поняття принципів права. 
У процесі дослідження принципів організації та побудови пенсійних 
систем Сполученого Королівства, Німеччини, США, Швеції, Чилі та Сінгапуру, 
зокрема Європейського кодексу соціального забезпечення, виявлено, що 
типовими принципами побудови сучасних пенсійних систем є: еволюційність, 
солідарність поколінь, багаторівневість побудови, інституційна визначеність, 
соціальна орієнтованість, загальність і добровільність формування пенсійних 
прав, пріоритетність соціального страхування [66]. 
Принципи розвитку та реформування пенсійної системи в Україні вперше 
були закріплені Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291/98 
«Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні» [184]. 
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про загальнообов’язкове державне 
соціальне страхування» [173], принципами пенсійного забезпечення є: 
всебічність пенсійного забезпечення, універсальність та комплексність, 
фінансування пенсійного забезпечення за рахунок страхових внесків і 
державного бюджету, паритетність представників усіх суб’єктів 
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в управлінні 
пенсійною системою, цільове використання коштів пенсійного страхування, 
державний та громадський контроль за призначенням та наданням пенсій, 
право на добровільне внесення страхових внесків до ПФУ, НПФ тощо. 
Вчені вже обґрунтовано доводять необхідність внутрішньогалузевих 
принципів, в тому числі принципів з конкретних інститутів права соціального 
забезпечення [4]. Принципи провідного інституту права соціального 
забезпечення – права пенсійного забезпечення, мають важливе значення як 
внутрішньогалузеві принципи. Тому погоджуємося із думкою В. Жернакова 
[79], що перелічені принципи пенсійного забезпечення корелюються із загально 
правовими та міжгалузевими принципами. 
Загальноправові принципи є загальними для всіх галузей права, у тому 
числі – й права пенсійного забезпечення. Такими є принципи: законності, 
єдності прав та обов’язків суб’єктів відносин, гарантованості прав і свобод 
громадян тощо. 
Розглянемо ці принципи на прикладі діючої пенсійної системи України. 
Принцип законності полягає в тому, що всі суб’єкти пенсійних відносин 
(фізичні та юридичні особи, сім’я, державні органи, посадові особи, 
представники громадськості тощо) повинні дотримуватися чинних законів і 
нормативно-правових актів. Принцип єдності прав та обов’язків суб’єктів 
пенсійних відносин забезпечує право фізичної особи (сім’ї) на отримання 
пенсії, яке реалізує ПФУ через призначення відповідного виду пенсії у терміни, 
встановлені законом. 
Принцип гарантованості прав і свобод громадян проявляється в тому, що 
суб’єктам пенсійних відносин гарантується право на отримання різних видів 
пенсій при настанні певних умов, визначених законом. 
Принцип пріоритетності норм міжнародного права над нормами 
національного права знайшов своє відображення у статті 4 Закону України 
«Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно із якою, 
країна не повинна посилатися на своє внутрішнє право при невиконанні нею 
міжнародного договору [173]. В міжнародному праві норма міжнародного 
договору завжди має пріоритет над нормою національного законодавства. Тому 
в основу принципів пенсійного права мають бути покладені положення, 
закріплені в Європейському кодексі соціального забезпечення [66], ухваленому 
у 1964 році, які містять норми, що стосуються медичної допомоги, допомоги 
через хворобу, за віком, у разі виробничої травми, інвалідності, смерті 
годувальника тощо. 
Важливу роль для регулювання відносин у пенсійній системі відіграють 
акти Міжнародної організації праці (МОП): конвенції, декларації, рекомендації. 
Відповідно до статуту МОП, перелік її завдань містить, у тому числі, захист 
працівників від професійних захворювань, нещасних випадків на виробництві, 
пенсій за старістю та інвалідністю [128; 131]. 
Окреме місце слід відвести міжгалузевим принципам, які застосовуються 
при регулюванні відносин між суміжними галузями права, наприклад, 
трудового, фінансового права, соціального забезпечення тощо. До міжгалузевих 
принципів відносяться принципи охорони здоров’я, пріоритетності соціального 
забезпечення інвалідів і громадян похилого віку, обов’язкового соціального 
страхування осіб, що беруть участь у виробництві. 
До принципів права пенсійного забезпечення відносяться принципи права 
на захист від безробіття, бідності, на підтримку осіб похилого віку, інвалідів 
державою та суспільством. Зазначені вище принципи вважаються загальними 
для тих галузей права, що регулюють суспільні відносини, за допомогою яких 
громадяни, в свою чергу, реалізують свої соціально-економічні права. 
Міжгалузевий принцип забезпечення свободи діяльності громадських 
об’єднань відображений у пенсійному законодавстві. Так, представники 
громадських організацій від застрахованих осіб та роботодавців входять до 
складу правління ПФУ, повноваженнями якого, відповідно, є розгляд та 
затвердження бюджету ПФУ, визначення порядку надходження та обліку його 
коштів, здійснення контролю за їх цільовим використанням тощо (ст. 61 Закону 
України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування») [173]. 
Важливе значення має принцип соціального партнерства, який також 
належить до міжгалузевих. Цей принцип визначає зміст норм, котрі регулюють 
не тільки колективні відносини щодо застосування найманої праці, а й 
відносини із соціального забезпечення, соціального страхування [69]. Він 
закріплений у нормах пенсійного забезпечення. Так, у складі правління ПФУ є 
представники громадських організацій від застрахованих осіб та роботодавців. 
Принцип забезпечення права кожної особи на захист своїх прав і свобод 
також належить до міжгалузевих. Цей принцип задекларований у ст. 55 
Конституції України [95]. Принцип забезпечення права кожного на захист у 
пенсійному забезпеченні конкретизується у принципі охорони права громадян 
на пенсійне забезпечення: згідно чинного законодавства, застраховані особи та 
члени їх сімей мають право на оскарження дій чи бездіяльності 
страхувальників, виконавчих органів ПФУ та їх посадових осіб [173]. 
Розглянемо зміст галузевих принципів пенсійного забезпечення, до яких 
відносять наступні: 
 принцип загальності та доступності пенсійного забезпечення: згідно зі 
ст. 46 Конституції України всі громадяни мають право на ту чи іншу пенсію 
при наявності підстав і умов, визначених законом; 
 принцип диференціації умов та рівня пенсійного забезпечення 
безпосередньо закріплено нормами, які регулюють пенсійні відносини і 
залежать від статі; характеру та умов трудової діяльності; правового статусу 
особи; категорії працівників; групи інвалідності тощо [127]. 
Розмір пенсійного забезпечення громадян диференціюється залежно від 
виду, сфери та характеру трудової діяльності; тривалості страхового стажу 
(вислуги років); обсягу заробітної плати, на основі якої обчислюється розмір 
пенсії; групи інвалідності; суми внесків до відповідних фондів та від інших 
обставин [257]. 
Принцип універсальності та комплексності розвитку пенсійної системи 
реалізується у національному законодавстві через врахування всіх форм і видів 
пенсійного забезпечення, передбачених конвенціями та рекомендаціями МОП. 
Принцип фінансування пенсійного забезпечення полягає у перерозподілі 
джерел фінансових ресурсів пенсійних виплат, враховуючи процес розвитку 
пенсійної системи України. Принцип паритетності передбачає, що правління 
ПФУ формується на основі паритетності представників держави, застрахованих 
осіб і роботодавців. 
Принцип цільового використання коштів передбачає, що кошти ПФУ 
використовуються на реалізацію конкретних цілей, визначених чинним 
законодавством у сфері пенсійного забезпечення та гарантованих Законом: 
виплату пенсій; надання соціальних послуг; фінансування адміністративних 
витрат, пов’язаних із виконанням функцій, покладених на органи ПФУ; оплату 
послуг із виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів ПФУ. 
Принцип державного та громадського контролю декларує необхідність 
проведення ефективної державної політики щодо забезпечення реалізації прав 
громадян на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; створення 
умов для ефективного функціонування та розвитку пенсійної системи [131]. 
Принцип організації пенсійного забезпечення на засадах добровільного 
страхування передбачає право на добровільну участь у системі 
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування наступних 
категорій населення країни: 
 особи, які не належать до числа осіб, які мають право на 
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; 
 особи, які досягли 16-річного віку; 
 іноземці й особи без громадянства, які постійно проживають або 
працюють на території України. 
І. Сирота [219] наголошує на тому, що недержавне пенсійне забезпечення 
– це складова накопичувального пенсійного забезпечення, яка заснована на 
принципах добровільної участі фізичних і юридичних осіб у створенні 
пенсійних накопичень. Участь у цьому пенсійному забезпеченні є 
добровільною, а пенсійні накопичення утворюються за рахунок внесків 
громадян, роботодавців, або тих і інших одночасно. 
Принцип страхування у сучасному пенсійному забезпеченні реалізується 
не достатньо, має адміністративно-розподільний характер та не забезпечує 
адекватної залежності пенсії від розмірів сплачених зборів чи внесків. За 
рахунок страхових внесків проводяться інші види виплат, які не пов’язані з 
трудовим внеском, не залежать від участі у фінансуванні пенсійного 
забезпечення та сприяють формуванню утриманських настроїв населення. 
Проте, як зазначає С. Сільченко [217] основний принцип солідарної 
системи зводиться до того, що працюючі утримують пенсіонерів за рахунок 
своїх внесків у пенсійний фонд, сподіваючись, що при досягненні ними 
пенсійної межі, наступні покоління працюючих будуть утримувати їх, сьогодні 
не витримує випробування демографічною, економічною ситуацією тощо. 
Старіння населення суттєво послаблює солідарну модель пенсійної 
системи. Якщо додати до цього типові для українців проблеми низьких зарплат 
та «зарплат у конвертах», виплат спеціальних пенсій, то в результаті 
утворюється дефіцит Пенсійного фонду. Не ставлячи під сумнів важливість 
всіх вищенаведених принципів побудови пенсійної системи вважаємо, що в 
сучасних умовах надзвичайної актуальності набуває «горизонтальний» 
принцип соціальної справедливості. Цей принцип є системою рівних 
організаційних та правових умов щодо реалізації права на пенсію всім 
учасникам суспільного життя, що забезпечується державою. Варто погодитися 
з позицією Н. Хуторян [250,251], що принцип соціальної справедливості 
визначає: 
 рівні підстави виникнення права на трудову пенсію для кожного 
громадянина; 
 умотивоване співвідношення мінімального та максимального розмірів 
пенсії; 
 єдиний механізм розрахунку заробітку для обчислення розміру пенсії 
та диференціація її розміру залежно від трудового внеску працівника. 
Безперечною основою принципу соціальної справедливості пенсійної 
системі є залежність трудових пенсій від трудового вкладу громадян. Однак 
чинне законодавство нерідко відступає від цього принципу. 
Так, більшість пенсіонерів України забезпечується пенсіями відповідно 
до положень Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про 
пенсійне забезпечення» [186], які визначають загальні підстави виникнення 
пенсійного права громадян, забезпечення його реалізації, механізми розрахунку 
розміру пенсії. 
Пенсійне забезпечення різних категорій пенсіонерів регулюється 
спеціальними законами, які визначають правовий статус окремих соціальних 
груп: науковці, державні службовці, громадяни, які постраждали внаслідок 
Чорнобильської катастрофи, медичні працівники, які обслуговують ВІЛ- 
інфікованих тощо [189]. Норми цих законів передбачають додаткові пільги у 
сфері виникнення та реалізації пенсійного права за критерієм винятковості 
певних категорій працівників. 
У процесі реалізації принципу соціальної справедливості необхідно 
дотримуватись єдності умов для різних груп пенсіонерів та обґрунтованої 
диференціації пенсій. Сьогодні в Україні співвідношення між мінімальним і 
максимальним розміром пенсій є необґрунтованим і становить 1:40 [106]. 
Впровадження недержавного пенсійного забезпечення є одним з 
основних завдань і важливих кроків реформування системи пенсійного 
забезпечення України. Основними принципи його діяльності, на думку 
I. Новікова, [140;141] є: 
– добровільність вибору фізичними особами типу пенсійної виплати; 
– створення умов недержавного пенсійного забезпечення
 на законодавчому рівні; 
– зацікавленість юридичних і фізичних осіб у співпраці з недержавним 
пенсійним фондом; 
– формування пенсійних фондів юридичними та фізичними особами, а 
також їх добровільними об’єднаннями; 
– прийняття рішення роботодавцем про сплату пенсійних внесків на 
користь своїх працівників на добровільних засадах; 
– формування мотивації роботодавців щодо здійснення пенсійних 
внесків на користь своїх працівників; 
– рівноправність учасників, які залучені до однієї пенсійної схеми; 
– розрахунок розміру пенсійної виплати в залежності від розміру 
пенсійних внесків, що перебувають на індивідуальному пенсійному рахунку 
застрахованої особи; 
– гарантування учаснику фонду або застрахованої особи реалізації прав, 
наданих Законом; 
– державне регулювання тарифів на послуги, що надаються у межах 
недержавного пенсійного забезпечення, діяльності з недержавного пенсійного 
забезпечення та нагляду за її здійсненням; 
– сувора відповідальність суб’єктів недержавного пенсійного 
забезпечення за порушення норм, передбачених Законом та іншими актами. 
Отже, принципи, які забезпечують правотворчість у розвитку пенсійної 
системі, реалізацію права та єдність правопорядку в цілому, дозволяють глибше 
з’ясувати сенс конкретних норм законодавства та відіграють важливу роль для 
їх тлумачення.  
В цілому, чітке визначення та наповнення конкретним змістом мети, 
завдань та принципів державного управління пенсійною системою є основою 
для досягнення результативності її розвитку. 
 
Висновки до розділу 1 
 
Одним із важливих індикаторів досконалості соціальної сфери країни є 
пенсійна система, яка відіграє одну з вирішальних ролей у соціально-
політичному житті країни, впливаючи на формування та перерозподіл певних 
фінансових надходжень, що зумовлює необхідність постійного її 
вдосконалення. Тому дослідження проблем функціонування пенсійної системи 
в сучасній Україні є не тільки актуальним науково-дослідницьким завданням, 
але й однією з найголовніших практичних проблем суспільного розвитку 
країні. Пошук оптимальних шляхів розвитку пенсійної системи вимагає нових 
підходів, що висуває перед наукою завдання їх теоретичного обґрунтування, а 
відтак вибору методологічного базису, адекватного специфіці предмета 
дослідження і складності наукового завдання. 
Світовий досвід та національні реалії дали змогу визначити та 
обґрунтувати основні принципи, на яких повинна бути побудована сучасна 
пенсійна система, зокрема, акцентована увага на тому, що в умовах сучасного 
стану розвитку пенсійної системи виняткової актуальності набуває принцип 
соціальної справедливості, який слід розглядати, як забезпечувану державою 
систему рівних організаційно-правових умов для реалізації права на пенсію 
кожному громадянину. Доведено, що принципи пенсійного забезпечення 
співвідносяться із загально правовими та міжгалузевими принципами. 
Теоретичне значення дослідження визначається істотним розширенням 
знань про історію пенсійної системи України. Важливість теми дослідження 
обумовлена не тільки особливою значимістю зазначеного інституту на 
сучасному етапі розвитку українського суспільства, необхідністю 
вдосконалення законодавчого регулювання, але й недостатньою розробленістю 
теми в теоретичному відношенні, а також – відсутністю єдиної позиції вчених  
із багатьох питань побудови сучасної пенсійної системи. У межах дослідження 
проаналізовано процес розвитку пенсійної системи України, її нормативно-
правове забезпечення в цілому та в окремі періоди історичного розвитку. 
Визначено, що сучасна пенсійна система України сформувалась після здобуття 
незалежності у результаті еволюційної її трансформації як своєрідна «пенсійна 
спадщина» колишнього СРСР, а її основою є запроваджене з 1 січня 2004 року 
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ 
 
2.1 Інституціональна інфраструктура пенсійної системи 
 
 
Інституціональний склад пенсійної системи України можна розглядати із 
позицій формально-юридичного та економіко-змістовного підходів. 
Визначальним для аналізу є сутнісне наповнення функції пенсійного 
забезпечення. У найбільш лаконічному та концентрованому вигляді таке 
наповнення регламентоване урядом в Законі України «Про загальнообов’язкове 
державне пенсійне страхування» [173]: 
– збір та облік пенсійних внесків, призначення пенсій і підготовка 
документів для її виплати; 
– забезпечення фінансування та виплати пенсій; 
– вирішення питань щодо ведення обліку пенсійних активів 
застрахованих осіб на пенсійних рахунках; 
– адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, 
передбачені законом і статутом. 
Цілісність пенсійної системи важливо забезпечити, враховуючи той факт, 
що зміни в одному з її елементів або в одній із підсистем приводять до змін в 
інших. Такі елементи визначаються властивостями й характеристиками, що 
здійснюють вплив на основні параметри її функціонування: гнучкість, 
швидкодія, точність реагування на зміни в зовнішньому середовищі. 
Пенсійна система як складна інституціональна система перебуває та 
розвивається в постійно мінливих внутрішньому та зовнішньому середовищах. 
Інституційний розвиток пенсійної системи  це зміна і інституціональної 
структури пенсійної системи, що призводить до підвищення її ефективності. 
Відповідно, інституціональна рецесія передбачає таку зміну інституціональної 
структури, яка призводить до зниження ефективності пенсійної системи. 
Відмінною особливістю інституціональної інфраструктури пенсійної 
системи в Україні є тісний взаємозв’язок формальних та неформальних 
інститутів, що розкривають національну специфіку функціонування правового, 
економіко-організаційного та господарського устрою суспільства. 
У результаті застосування інституціонального підходу можливо 
встановити тенденцію виникнення та зростання неформальних правил, практик, 
неформальних приписів і умов їх функціонування. Неформальними практиками 
є норми поведінки, звичаї, традиції, історично стійкі системи цінностей, 
інститути ділової етики, тіньової економіки тощо. Багато з новостворених 
інститутів – таких, як інститути обов’язкової та добровільної страхової пенсії, – 
не реалізуюся у повному обсязі саме через їх невідповідність неформальним 
рамкам: історичним і політичним особливостям, традиціям, звичаям тощо. І як 
зазначив Д. Норт [144], важко миттєво змінити ставлення людей до нової 
пенсійної системи, допоки не сформується людина, яка виросла в новому 
інституціональнному середовищі. 
Узагальнюючи результати проведених досліджень щодо сутності 
інститутів, можемо зробити висновок, що це поняття охоплює формальні та 
неформальні норми, які регламентують відносини між суб’єктами і передбачає 
наявність відповідних організаційних структур із метою досягнення певних 
цілей. У структурі пенсійної системи інститути набувають специфічних рис, 
зумовлених особливістю суспільних, політичних та економічних відносин у цій 
сфері [216]. Важливе значення мають інститути, які забезпечують не тільки дії 
окремих груп відносин, але й ті, що регламентують коопераційні відносини, 
зокрема, у середині кожної з груп. Базовим документом в Україні, який 
сформулював формальні інститути пенсійної системі, є закон України «Про 
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [173], що передбачає 
регулювання всіх важливих відносини у цій сфері діяльності винятково 
законодавчими актами. Розвиток інститутів пенсійної системи неможливий без 
взаємодії з іншими важливими інститутами: 
– оподаткування (кошти для виплати пенсій мобілізуються як соціальні 
податки); 
– інвестицій (недержавні пенсійні фонди дозволяють сформувати 
накопичувальну складову пенсійної системи); 
– демографії (уможливлює визначення основних орієнтирів для 
ефективного функціонування пенсійної системи). 
Інститути економічної, фінансової, ідеологічної, політичної та інших 
сфер, які нерозривно пов’язані з пенсійною системою, утворюють 
інституціональну матрицю держави. 
Досліджуючи дану проблему I. Шатохін [255] підкреслив, що залежно від 
змісту базових інститутів виділяються два типи домінуючих матриць: 
– Y-матриця, в якій поєднується економічні інститути ринку, політичні 
інститути держави та субсидовані цінності. Інститути Y-матриці переважають в 
суспільному устрої більшості країн Європи та США; 
– X-матриця, утворена економічними інститутами редистрибуції (рух 
цінностей і прав щодо їх використання опосередковується центром), 
політичними інститутами унітарного устрою, ієрархічної вертикалі влади на 
чолі з центром та ідеологічними інститутами комунітарності, в яких 
закріплюється пріоритет суспільства над особистістю. Х-матриця домінує в 
Україні, Росії, більшості країн Азії та Латинської Америки. 
Протягом періоду розвитку держав зберігається домінуюче становище 
базових інститутів, властивих або Х-, або Y-матриці, що забезпечує цілісність, 
виживання та розвиток відповідного типу суспільства. Інститути з матрицею 
протилежного типу  комплементарні інститути,  відіграють допоміжну роль, 
лише «доповнюючи до цілого» інституціональну структуру. 
Перехідну модель  Z-матрицю, яка увібрала низку характерних ознак 
унаслідок трансформації попередніх форм з урахуванням національної 
специфіки, що дає можливість розробки стратегічних напрямів модернізації 
суспільних відносин у процесі становлення й розвитку соціальної держави в 
Україні, пропонує В. Єлагін [68]. Він також розробив структурно-логічну 
модель інституціональної матриці суспільства в складі чотирьох базових 
інститутів – родина, власність, солідаризм та влада з виокремленням їх 
 50 
головних суб’єктів, відповідно: індивід, ринок, громадянське суспільство та 
держава, що дало змогу провести аналіз характеру взаємодії вказаних 
інститутів у процесі становлення й розвитку соціальної держави. 
Інститути пенсійної системи мають відповідати тій інституціональній 
матриці, яка існує у конкретний період розвитку певної країни. Так, у країнах, 
де людина вважає себе відокремленим індивідом, пенсійна сфера будується та 
функціонує на основі інституціональної матриці, заснованій на 
накопичувальних пенсійних фондах. У сучасній Україні продовжує 
домінувати X-матриця, зберігаються ті ж пенсійні інститути, які існували й 
раніше [255]. 
З урахуванням вищенаведеного можна надати визначення 
інституціональної матриці пенсійної системи, як упорядкованої системи 
зв’язків, соціальних норм, суспільних цінностей та процедур, що 
задовольняють потребі суспільства у пенсійному забезпеченні. 
У практиці, що склалася, пенсійна система переважно розглядається як 
складова частина соціальної сфери. Разом з тим, вона є також складовою 
частиною фінансової системи держави та регулюється відповідними 
інструментами (рис. Д.1 Додатку Д). Тому можна погодитися із твердженням  
О. Коваля [89], що інституціональна інфраструктура пенсійної системи 
певним чином є складовою інституціональної інфраструктури фінансової 
системи, тому логічно припустити, що при її вивченні можна застосувати 
метод аналогій. 
Найбільш відомим теоретико-концептуальним і системним 
дослідженням інфраструктури пенсійної системи є дослідження В. Опаріна, С. 
Льовочкіна та В. Федосова [157], які розглядають інфраструктуру у двох 
вимірах: 
 організаційному, що описує склад суб’єктів; 
 інструментальному, що пропонує набір засобів, які активно 
використовуються у зазначеній сфері. 
В організаційному вимірі, пенсійна система є формою організації 
грошових відносин між усіма інституціональними одиницями. Організація 
 51 
таких відносин здійснюється за допомогою одного із трьох видів діяльності: 
1. Обмін одного активу на інший. 
Найчастіше одним із активів виступають грошові кошти (операції 
купівлі-продажу). Ще одним активом, зазвичай, є певний фінансовий: цінні 
папери, валюта, відмінна від валюти платежу при валютообмінних операціях, 
дебіторська заборгованість тощо. До цього ж виду належать також усі види 
операцій обміну або зустрічних операцій купівлі-продажу без участі грошових 
коштів. 
2. Передача активів в борг. 
Найчастіше активами є грошові кошти, при цьому передача активів на 
вказаний термін на безоплатній основі може розглядатися як поодинокий 
випадок. Актив передається в борг за плату, яка дорівнює нулю. 
3. Проведення операцій із активами (послугами). 
Послуги трактуються як усі види операцій, за умови відсутності у 
виконавця права власності на зазначений актив. Це може бути розрахунково- 
касове обслуговування, посередництво, адміністрування пенсійних фондів, 
страхування, консалтинг тощо. Отже, щодо забезпечувальної функції 
пенсійної системи, то потрібно розглядати весь комплекс елементів, так як 
відсутність одного із них унеможливлює стійке функціонування пенсійної 
системи в цілому. 
Доповнюючи класифікацію елементів інфраструктури пенсійної 
системи, запропоновану В. Опаріним та іншими, О. Коваль [93] презентує 
інфраструктуру пенсійної системи, яка складається з таких елементів: 
правова, інституціональна, інструментальна та технологічна. 
Правова складова – сукупність законодавчо-нормативних вимог, 
організаційно-правових норм і правил, що регламентують діяльність 
пенсійної 
системи. До неї можна віднести закони та інші нормативні акти, що 
створюють правові механізми функціонування пенсійної системи, 
різноманітні заходи та кодекси професійних правил, вимог і стандартів, що 
розробляються учасниками пенсійної системи, та вимоги до нормативних 
 52 
документів. 
Інституціональна складова – це сукупність відповідних 
інституціональних одиниць, що забезпечують функціонування пенсійної 
системи. Погоджуємося із думкою В. Рудика [210], який в інституціональному 
аспекті пенсійну систему розглядає, як організм, що поєднує соціальні, 
економічні й інформаційні інститути, які задовольняють інтереси різних 
прошарків населення. До переліку зазначених інститутів необхідно додати 
діяльність недержавних організацій. Зазначимо, що на певному етапі 
пріоритетний розвиток отримує лише одна інституціональна форма. Спочатку 
інтенсивно розвивався Пенсійний фонд, потім – страхові компанії та НПФ, 
інвестиційні інвестори тощо. 
Інструментальна складова є сукупністю інструментів, що 
використовуються суб’єктами інфраструктури в їх діяльності. До державних 
інструментів належать податки та збори, внески та відрахування, пенсія, 
допомога, державні трансфери та інвестиції, аналітичні огляди тощо, до 
страхових – страхові внески, страхове відшкодування пенсії, акції [157, с. 66]. 
Технологічна складова – сукупність програмно-технічних комплексів, 
програмних продуктів і технічних засобів, за допомогою яких забезпечуються 
усі види діяльності в пенсійній системі. Прикладом може слугувати 
автоматизована система обробки пенсійної документації на базі 
комп’ютерних технологій (АСОПД/КОМТЕХ-W), яка здійснює процедури 
надання пенсійних прав та нарахування пенсії, її перерахунку, формування 
відомостей із виплати пенсії, допомоги, компенсаційних виплат, 
бухгалтерської та статистичної звітності, – як Міністерством соціальної 
політики, так і ПФУ, – на базі діючих законодавчо-нормативних актів 
України. Системи АСОПД/КОМТЕХ та АСОПД/КОМТЕХ-W 
використовуються на різних рівнях управління Пенсійного фонду України 
[164]. Крім того, доцільно відзначити систему електронних платежів НБУ, 
систему «клієнт-банк», обліково-розрахункові, торговельні програми, 
платіжні системи, систему подання електронної звітності тощо, що слугує 
розвитку інформаційно-аналітичних систем Пенсійного фонду України [97]. 
 53 
На нашу думку, інфраструктуру пенсійної системи доцільно доповнити 
організаційною складовою. Організаційна складова – це сукупність 
відповідних інституціональних одиниць, які забезпечують функціонування 
пенсійної системи. Це, перш за все, Пенсійний фонд України та його 
відділення. 
Інфраструктура пенсійної системи – цілісне явище тому, що відсутність 
однієї зі складових частин унеможливлює, або, принаймні, суттєво ускладнює 
функціонування пенсійної системи, та, відповідно, спричинює втрату сенсу 
функціонування і загалом існування всіх інших складових. 
Правова складова інфраструктури пенсійної системи впливає на 
інституціональну в частині регламентації діяльності її інституціональних 
одиниць (ліцензування, звітність, адміністративний нагляд, контроль тощо). 
Правова складова інфраструктури пенсійної системи має вплив також і на 
інструментальну, впроваджуючи чи виводячи з правового     поля певні  
інструменти, встановлюючи законодавчі правила та обмеження її 
застосування. 
Варто погодитися з думкою В. Опаріна [157, c. 57,58], що держава 
повинна мати таку правову складову інфраструктури пенсійної системи, яка б: 
– відповідала рівню та швидкості процесів ринкових перетворень; 
– мала превентивний характер щодо інших інфраструктурних 
елементів; 
– сприяла визначенню норм і правил роботи
 різноманітних інституційних одиниць пенсійної системи; 
– забезпечувала діяльність різних суб'єктів пенсійної системи; 
– впливала на діяльність неформальних інститутів, що створюють 
відповідну законодавчу атмосферу реалізації пенсійних трансакцій. 
Правова складова інфраструктури пенсійної системи впливає на 
технологічну складову через встановлення законодавчо-нормативних вимог 
до правил формування, користування та захищеності інформації та систем 
безпеки. Інституційна складова інфраструктури прямо впливає на правову за 
допомогою розробки та прийняття законодавчо-нормативних актів 
регулювання пенсійної системи, також має вплив на технологічну, постійно 
 54 
висуваючи нові вимоги відповідно до вимог часу. Інструментальна складова 
впливає на технологічну у частині конструктивних і програмних рішень, що 
враховують асортимент послуг та особливості функціонування того чи іншого 
інструменту пенсійної системи. 
Проведемо більш детальний аналіз організаційної складової 
інфраструктури пенсійної системи, в якій можна виділити дві групи 
елементів: управлінську та обслуговуючу. Управлінська складова 
інфраструктури пенсійної системи є переліком інституціональних одиниць, 
«які виконують функції управління у сфері державних фінансів і регуляторної 
діяльності щодо інституцій фінансового та страхового ринків і ринку 
фінансових послуг, а також фінансових служб галузевих міністерств, 
відомств, підприємств і установ» [154]. 
Обслуговуюча складова інфраструктури містить дві групи 
інституціональних одиниць, які виконують посередницькі функції на 
фінансовому ринку та допоміжні на ринку цінних паперів. 
Допоміжні функції на ринку цінних паперів виконують реєстратори, 
депозитарії, клірингові центри тощо. До них належать також і юридичні 
особи, які не є фінансовими за змістом своєї діяльності й надають послуги 
різним суб’єктам у сфері фінансової діяльності: аудиторські й консалтингові 
фірми, інформаційні, рейтингові та аналітичні агенції, рієлтерські контори, 
бюро кредитних історій тощо [157, с. 58]. Що стосується бюро кредитних 
історій, то їх розвиток регламентується законом України «Про організацію 
формування та обігу кредитних історій» [185]. 
При аналізі інституціональної складової інфраструктури пенсійної 
системи С. Льовочкін пропонує розглядати суб’єктний її склад і 
класифікаційні ознаки [157]. Щодо суб’єктного складу, то інституціональна 
складова є сукупністю інституцій, що забезпечують функціонування фінансів 
і в окремих сегментах пенсійної системи, і поза нею. В її складі доцільно 
виділити розпорядчу та контрольно-ревізійну складову. 
Розпорядча складова здійснює рух усіх складових фінансів: державних, 
підприємств та домогосподарств. До складу розпорядників державних 
 55 
фінансів можуть входити органи управління Пенсійним фондом України і 
фондами соціального страхування, Міністерство фінансів, Державне 
казначейство, органи управління державними цільовими фондами, тобто 
інституціональні одиниці, що забезпечують функціонування державних 
фінансів, міжнародні фінансові відносини держави та контролюють рух 
фінансових ресурсів на рівні макроекономіки країни. 
Контрольно-ревізійна складова забезпечує контроль і нагляд за рухом 
фінансів розпорядчої складової. Органи державного управління (Державна 
фіскальна система України, контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата) 
мають бути віднесені до складу контрольної складової пенсійної системи, 
оскільки виконують загально-наглядові функції. 
Регулювання, контроль і нагляд з боку держави повинні бути однаково 
жорсткими, як для участі недержавного пенсійного фонду в системі 
обов’язкового пенсійного страхування, так щодо недержавного пенсійного 
фонду та компаній зі страхування життя, які беруть участь у добровільному 
пенсійному забезпеченні. У складі інституціональної інфраструктурної 
складової пенсійної системи є державні регулятори, які здійснюють 
контрольно-регуляторні функції щодо суб’єктів інфраструктурної складової 
(НБУ, НКЦПФР, Нацкомфінпослуг) і незалежних організації. Незалежні 
організації є неприбутковими об’єднаннями фінансових установ, мета яких – 
захист інтересів своїх членів та інших учасників фінансових ринків [34]. СРО 
делегуються повноваження щодо впровадження правил поведінки на ринку 
фінансових послуг, сертифікації фахівців на цьому ринку, беручи до уваги 
змістовий напрям їхньої діяльності. 
У підсумку, можна стверджувати, що інституціональна інфраструктура 
пенсійної системи – це сукупність державних і недержавних 
інституціональних одиниць, основним видом діяльності яких є забезпечення 
або сприяння забезпеченню збирання, обліку, адміністрування пенсійних 
внесків, управління пенсійними активами та здійснення пенсійних виплат, а 
також – здійснення регулювання та нагляду у цій сфері. 
Місце та роль будь-якої підсистеми в загальній системі визначається на 
 56 
підставі класифікації. Зазначимо, що загалом питання місця суб’єктів 
пенсійної інфраструктури в інституціональній інфраструктурі фінансової 
системи в науковій літературі висвітлюються досить часто, зокрема. в праці В. 
Даценко [59]. Проте має місце характерна особливість: переважна більшість 
суб’єктів інституціональної інфраструктури не є спеціалізованими, такими, 
що функціонують виключно в межах пенсійної системи. Більшість таких 
суб’єктів є поліфункціональними, тобто можуть ефективно функціонувати і в 
інших сферах. 
Зважаючи на результати дослідження авторів 53,93], вважаємо за 
доцільне запропонувати класифікацію суб’єктів пенсійної системи, що 
передбачає групування суб’єктів пенсійної інфраструктури за такими 
класифікаційними ознаками [53; 93]: 
– за функціями, що виконуються; 
– за організаційно-правовим статусом; 
– за варіативністю надання послуги; 
– за обсягом охоплення клієнтів; 
– за особливістю фінансових послуг; 
– за формою пенсійного забезпечення. 
Класифікація за функціями є базовою cкладовою у запропонованій 
класифікації, і на думку Е. Тулебаєва [239] дозволяє оцінити місце й роль 
кожного суб’єкта у виконанні головної функції пенсійної системи – 
забезпечення своєчасних пенсійних виплат населенню. В інституціональній 
складовій інфраструктури пенсійної системи забезпечувальна функція за 
своєю сутністю є неоднорідним явищем. 
Регуляторна інфраструктура – це сукупність державних і недержавних 
інституційних одиниць, які виконують нагляд за збиранням, обліком, 
адмініструванням пенсійних внесків, управлінням пенсійними активами, 
здійсненням пенсійних виплат, за дотриманням законодавства. 
До неї належать інституціональні одиниці, що не надають фінансових 
послуг, а здійснюють контрольно-наглядові функції, встановлюючи правила 
гри на ринку [3]. Це – НБУ, НКЦПФР, Нацкомфінпослуг і СРО за видами 
 57 
професійної діяльності. 
Фінансово-інвестиційна інфраструктура складається із інституційних 
одиниць – контрактно-ощадних посередників. Вони здійснюють збір пенсійних 
внесків та виплати, внаслідок цього на них покладаються усі інвестиційні 
ризики. 
Отже, функціональна інфраструктура пенсійної системи – це сукупність 
інституціональних одиниць, які здійснюють збирання пенсійних внесків і 
надають пенсійні виплати, та складається із інституційних інвесторів. Закон 
України «Про цінні папери та фондовий ринок» [197, ст. 2, п. 2] визначає, що 
«інституціональними інвесторами є недержавні пенсійні фонди, страхові 
компанії, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх 
осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених 
законодавством, – також за рахунок залучених від інших осіб фінансових 
активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості 
фінансових активів». інфраструктура пенсійної системи – це сукупність 
інституціональних одиниць, 
Обслуговуюча діяльність яких полягає в обліку, адмініструванні 
пенсійних внесків, а також – управлінні пенсійними активами. Цю 
інфраструктуру створюють інституціональні одиниці, які, виконуючи вимоги 
законодавчо-нормативної бази, надають фінансові послуги суб’єктам 
функціональної інфраструктури (або безпосередньо донору чи фінансовому 
акцептору, тобто особам, які здійснюють фінансові операції від свого імені). 
При цьому, вони не є носієм інвестиційних ризиків. Ця група містить дві 
підгрупи: учасники фондового ринку та інші фінансові установи. 
Учасники фондового ринку – інституціональні одиниці, які на підставі 
ліцензії, виданої НКЦПФР, здійснюють на фондовому ринку професійну 
діяльність, види якої визначені законами України. До цієї підгрупи належать: 
емітенти цінних паперів, компанії з управління активами, депозитарії, зберігачі, 
реєстратори та організатори торгівлі. Інші фінансові установи – це 
адміністратори недержавних пенсійних фондів і банки [197, ст. 2, п. 2]. 
Допоміжна інфраструктура пенсійної системи є сукупністю 
 
 58 
інституціональних одиниць, основний вид діяльності яких – сприяння 
забезпеченню збирання, обліку, адміністрування пенсійних внесків та 
управління пенсійними активами. Допоміжна інфраструктура також містить в 
собі суб’єкти, які не беруть безпосередньої участі у процесі залучення та 
інвестування фінансового ресурсу, обмежуючись переважно інформаційно- 
консалтинговими послугами. Вони також не є носієм інвестиційних ризиків. 
До складу допоміжної інфраструктури входять інституціональні одиниці, 
які, зазвичай, не мають статусу фінансових установ, але надають учасникам 
ринку послуги, прямо чи опосередковано пов’язані із залученням і 
розміщенням грошових активів: аудиторські фірми, інформаційні агентства, 
рейтингові агентства, консалтингові компанії, бюро кредитних історій, актуарії, 
оцінювачі, страхові брокери, перестрахові брокери, страхові агенти, агенти 
адміністратора НПФ, аварійні комісари тощо. Класифікація суб’єктів 
інфраструктури пенсійної системи за організаційно-правовим статусом є дуже 
важливою для розуміння механізмів залучення та розміщення грошових коштів, 
а отже, й ризиків, пов’язаних із їх функціонуванням. Насамперед, це стосується 
складових інфраструктури пенсійної системи. За цією ознакою суб’єкти 
пенсійної інфраструктури діляться наступним чином: 
 юридичні особи із повним статусом; 
 юридичні особи із обмеженим статусом; 
 відокремлені підрозділи у складі юридичної особи; 
 фізичні особи-підприємці та власне фізичні особи. 
Юридичні особи із повним статусом – це одиниці, створені відповідно до 
вимог законів України «Про акціонерні товариства» [168], «Про господарські 
товариства» [171] та зареєстровані у встановленому Законом порядку. 
Юридичні особи з обмеженим статусом – це інституціональні одиниці, 
які створені відповідно до вимог спеціальних законів. До таких осіб 
відносяться: недержавні пенсійні фонди, як юридичні особи, що створені 
відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» і  
мають статус неприбуткової організації функціонують та проводять діяльність 
виключно для накопичення пенсійних внесків на користь учасників Пенсійного 
 59 
фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснюють 
пенсійні виплати учасникам фонду у визначеному Законом порядку [183]. 
На відміну від юридичних осіб із повним статусом, єдиним органом 
управління недержавного пенсійного фонду є Рада фонду. Поточну діяльність 
від імені цього фонду та в інтересах його учасників здійснюють адміністратор 
недержавного пенсійного фонду та компанія з управління активами. 
Відокремлені підрозділи у складі юридичних осіб – це підрозділи, 
утворені у складі інституціональної одиниці, яка не є суб’єктом 
інституціональної інфраструктури, але надають такій особі послуги, що є 
прерогативою суб’єктів інституціональної інфраструктури. Такими 
відокремленими підрозділами можуть бути внутрішній реєстроутримувач і 
відповідний структурний підрозділ, утворений одноосібним засновником 
корпоративного пенсійного фонду в разі ухвалення рішення про самостійне 
адміністрування такого фонду. 
Фізична особа-підприємець – це людина, зареєстрована у встановленому 
порядку як суб’єкт підприємницької діяльності. Фізична особа – людина, яка є 
учасником цивільних відносин. 
Класифікація суб’єктів пенсійної інфраструктури за варіативністю 
надання послуги є необхідною для дослідження, оскільки сприяє більш чіткому 
усвідомленню щодо можливого кола ділових партнерів, напряму 
маркетингових зусиль, переліку та особливостей ризиків, які супроводжують 
діяльність суб’єктів інституційної інфраструктури [164]. За такою ознакою вся 
сукупність інституціональних одиниць може бути поділена на такі групи: 
 інституціональні одиниці, які надають послуги виключно іншим 
інституціональним одиницям (компанії з управління активами, адміністратори 
НПФ, біржі, страхові агенти, агенти адміністратора НПФ тощо); 
 інституціональні одиниці, які надають послуги іншим користувачам 
(недержавні пенсійні фонди, страхові брокери, актуарії та ін.); 
 інституціональні одиниці, які надають послуги іншим 
інституціональним одиницям та іншим користувачам (банки, торговці цінними 
паперами, реєстроутримувачі, зберігачі, інформаційні агентства, рейтингові 
 60 
агентства, аудиторські фірми тощо). 
Класифікація інституціональних одиниць інфраструктури пенсійної 
системи за широтою охоплення клієнтів дозволяє сформувати більш чітку уяву 
про характер і механізми надання послуг. Вся сукупність інституціональних 
одиниць і інституціональної інфраструктури може бути поділена таким чином: 
 інституціональні одиниці, які надають послуги на багатосторонній 
основі. Послуга має неперсоніфікований характер, а її надання не 
супроводжується документальним оформленням. Це – інформаційні та 
рейтингові агентства; 
 інституціональні одиниці, які надають послуги на двосторонній 
основі. Послуга має персоніфікований характер, а її надання зазвичай 
супроводжується відповідним документальним оформленням (договір, 
розпорядження, контракт). До цієї групи належать усі інституційні одиниці 
пенсійної інфраструктури за винятком інформаційних і рейтингових агентств. 
Класифікація інституціональних одиниць інфраструктури пенсійної 
системи за особливостями фінансових послуг дозволяє з усього їх переліку 
виокремити такі, що безпосередньо здійснюють залучення тимчасово вільних 
коштів юридичних і фізичних осіб, а отже – є носієм та уособленням ризиків 
інвестування, підлягають найбільш прискіпливому моніторингу. Класифікація 
інституціональних одиниць за формою пенсійного забезпечення пропонує 
наступні категорії: базова пенсія, соціальна пенсія, обов’язкова страхова пенсія, 
обов’язкова накопичувальна пенсія, недержавне пенсійне забезпечення, 
професійне пенсійне страхування, приватна страхова ініціатива тощо [157]. Уся 
сукупність інституціональних одиниць може бути поділена на такі групи: 
– інституціональні одиниці, що здійснюють залучення тимчасово 
вільних коштів – недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, банки; 
– інституціональні одиниці, що не залучують вільних коштів. 
Беручи до уваги, що чинна модель пенсійної системи включає недержавні 
пенсійні фонди – абсолютно новий для України інститут, покликаний суттєво 
змінити стан справ в галузі пенсійного забезпечення громадян, велике значення 
має інфраструктура, яка призначена забезпечувати їх роботу [93] (табл. 2.1). 
 61 
Таблиця 2.1 
Інфраструктура, що забезпечує роботу недержавних пенсійних фондів 
Суб’єкт Функції 
Рада НПФ Укладання договорів із адміністратором, компанією з управління 
активами, зберігачем та аудитором; заслуховування звітів і затвердження 
інформації про фінансовий стан; контроль 
використання пенсійних активів. 
Адміністратор Залучення вкладників, укладання пенсійних контрактів, 
НПФ ведення індивідуальних пенсійних рахунків, облік пенсійних внесків, 
розрахунки пенсійних виплат, здійснення виплат. 
Компанія з Аналіз ринку фінансових інструментів, розміщення активів згідно з
управління  інвестиційною декларацією НПФ, забезпечення 
активами прибутковості вкладень пенсійного капіталу. 
Банк- Зарахування пенсійних внесків, виконання розпоряджень 
зберігач адміністратора та КУА,  ведення  обліку цінних паперів, 
контроль діяльності адміністратора та КУА. 
Незалежний Аудиторська перевірка діяльності пенсійного фонду, 
аудитор адміністратора, КУА, банку-зберігача проводиться не рідше разу на рік за 
рахунок коштів суб’єкта, що перевіряється. 
Бюро Посередник щодо надання  інформації про виконання 
кредитних позичальником кредитних зобов’язань  у історичної 
історій ретроспективі. 
 
Всі перелічені вимоги та розгалужена інфраструктура пенсійної системи 
спрямовані на забезпечення належного рівня захисту пенсійних заощаджень та 
прав застрахованих осіб у системі пенсійного страхування. Враховуючи вище 
зазначене, стверджуємо, що інститути пенсійної системи регламентують, 
насамперед, відносини між державою, роботодавцями та працівниками щодо 
формування та використання спеціалізованого фонду фінансових ресурсів із 
метою ефективного забезпечення грошовими коштами застрахованих осіб у 
випадку досягнення пенсійного віку, настання інвалідності або смерті. 
Особлива роль при цьому належить тим нормам і правилам, які 
забезпечують активну участь громадянського суспільства. Узагальнюючи 
вищенаведене, слід підкреслити, що інфраструктура пенсійної системи багато в 
чому залежить від ступеня соціалізації країни, перш за все, соціальної 
самосвідомості людини. 
Зазначені тенденції необхідно досліджувати з урахуванням соціальної 
орієнтації державного бюджету (необхідно особливо відзначити 
 62 
необґрунтоване підвищення соціальних трансфертів, що руйнує трудову 
мотивацію та породжує невиконання соціальних зобов’язань держави) [104]. У 
контексті дослідження слід підкреслити, що характерною рисою методології 
інституціоналізму є врахування взаємозв’язків економічних інститутів із 
політичними, юридичними, соціальними, етичними та іншими нормами, а 
також – відродження інтегрованого підходу та аналізу характеру 
взаємовідносин цих інститутів. 
 
2.2. Аналіз поточного стану пенсійної системи в Україні 
 
 
Для оцінки сучасного стану пенсійної системи в Україні скористаємося 
методом моніторинга дослідження і презентації інформації, якою найчастіше 
користуються при проведенні конкретних дій або певних змішаних заходів, 
здійснюваних на основі теоретичних і практичних розробок, що 
використовуються для з’ясування ситуації у певній практичній сфері. Роль 
моніторингу важлива ще й тому, що він виявляє контекст реальної ситуації та 
відповідає на запитання: чому виникають ті чи інші проблеми і яким є розвиток 
у майбутньому [14]. Моніторинг є досить ефективним засобом ще й тому, що 
він – органічна складова не лише в сфері «соціальної інженерії», а й механізму 
передачі інформації та повідомлень, а і у вирішенні кризових проблем, а також 
 питань проектування, перебудови та прогнозування системи, що 
досліджується. 
У цілому моніторинг можна охарактеризувати як перспективний метод 
пізнавальної практики та науки, як інструмент для вирішення конкретних 
життєвих завдань і управління ситуацією, особливо – в умовах сучасної 
соціальної модернізації українського суспільства. 
Моніторинг поточного стану пенсійної системи України – це сукупність 
дій, коли потрібно виявити «слабку ланку» в тій чи іншій програмі, здійснити 
контроль за середовищем діяльності та соціальними процесами, які 
відбуваються в суспільстві. 
Головні напрями реформування системи пенсійного забезпечення 
населення України були визначені ще у Посланні Президента України до 
 63 
Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України у 2001 році [175], де 
було зазначено, що для України законодавчо закріпленою є багаторівнева 
пенсійна система. З урахуванням цього, пенсійну реформу слід проводити за 
трьома напрямами: удосконалення солідарної системи, розвиток недержавної та 
добровільної накопичувальної системи. 
Метою розвитку пенсійної системи України в майбутньому є 
забезпечення належного рівня життя осіб похилого віку на принципах 
соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння 
економічному зростанню країни. Для досягнення цієї мети створено потужне 
правове поле, яке визначає розмір єдиного внеску на загальнообов’язкове 
державне соціальне страхування, критерії оцінки стану недержавних пенсійних 
фондів, та надає органам Пенсійного фонду України нові функції з призначення 
та виплати пенсій тощо. 
Для забезпечення успішного вирішення визначених завдань пенсійної 
системи необхідно також досягти паритету між надходженнями та державними 
зобов’язаннями. Тому найважливішими завданнями пенсійної системи є 
досягнення довгострокової фінансової рівноваги та соціально належного рівня 
пенсійного забезпечення; запобігання бідності серед пенсіонерів і компенсація 
заробітку, втраченого у зв’язку з настанням подій, визначених законодавством, 
а саме – досягнення пенсійного віку, настання інвалідності, втрата 
годувальника тощо. 
Результати аналізу мінливих умов, в яких діє пенсійна система (нові 
законодавчі акти, політична нестабільність, низький рівень заробітної плати, 
зростання обсягів тіньових виплат тощо), можна підсумувати таким чином. 
1. Система обов’язкового пенсійного страхування не є збалансованою за 
страховими внесками і пенсійними виплатами. Вона не є власне страховою, 
тому що містить інші нестрахові виплати. Страхових внесків, які сьогодні 
надходять у розподільну систему на виплату трудових пенсій, не вистачає. Як 
наслідок – відсутність достатніх джерел для підтримки розміру трудових пенсій 
на соціально прийнятному рівні в довгостроковій перспективі (табл. 2.2). 
 64 
2. Пенсійна система України містить різнорідні підсистеми, як за своєю 
соціально-економічною основою, так і за джерелами фінансування, які між 
собою не завжди узгоджуються. 
Таблиця 2.2 
Динаміка доходів та видатків ПФУ за 2006-2016 роки 
 
 
Рік Номінальний Доходи Власні Видатки Дефіцит бюджету 
ВВП, млн. грн. ПФУ, млн. доходи ПФУ, ПФУ 
грн. ПФУ, млн. грн. 
млн. грн. млн. грн. % 
2006 544 153,00 72 197,10 54 292,80 74 007,50 17 904,30 11,6 
2007 720 731,00 101 379,80 75 531,60 99 940,50 25 848,20 0 
2008 949 864,00 143 488,20 101 949,90 150349,1 41 538,30 0 
2009 1 046 500,00 148 372,70 99 781,70 165590 48 591,00 8,6 
2010 1 086 935,00 183 565,20 119 342,70 191472,7 64 086,50 16,2 
2011 1 177 000,00 193 452,40 150 214,30 209007,8 36 019,9 9,2 
2012 1 408 889,00 222 631,80 157 980,40 233695,9 15323,90 7,1 
2013 1 454 931,00 250 539,30 166 863,90 250350 21763,80 9,6 
2014 1 566 728,00 241 871,70 165 923,30 248945,1 14 683,20 6,8 
2015 1 751 000,00 236 124,00 172 457,20 253398,9 18 995,60 7,5 
2016  257 207,6  257 207,6   
Джерело: офіційний сайт ПФУ [83; 164] 
 
Аналізуючи пенсійну систему України, можна виділити такі її складові: 
– однокомпонентна система (Закон «Про пенсійне забезпечення»); 
– трикомпонентна (Закон «Про загальнообов’язкове державне пенсійне 
страхування»); 
66 
 
– чотирьохкомпонентна, запропонована дослідниками Національного 
інституту стратегічних досліджень. 
Але реально, з урахуванням досвіду зарубіжних країн, можна визначити 
дві основні складові на сучасному етапі розвитку пенсійної системи в Україні. 
3. Процес розвитку пенсійної системи України не є послідовним. 
Спостерігається певна хвилеподібність, циклічність та взаємозалежність 
реформ у політичній, економічній, духовній та соціальній сферах суспільства у 
процесі реформування пенсійної системи [7]. 
4. Спостерігається низький розмір трудових пенсій, який сьогодні 
наблизився до 1,2 прожиткових мінімумів, що є недостатнім для гідного рівня 
життя сучасного пенсіонера (табл. 2.3). 
Таблиця 2.3 
Рівень життя пенсіонерів України у 2006-2015 рр. 
 
Показники Роки 
2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 
Прожитковий 472 532 607 701 875 953 1095 1176 1176 1330 
мінімум, грн. 
Коефіцієнт           
рівня життя 86,2 89,9 127,8 133,3 117,9 120,9 114,5 125,0 129,7 119,5 
пенсіонерів, 
% 
Джерело: офіційний сайт ПФУ [164] 
5. Ринок соціальних послуг для пенсіонерів не є розвинутим. Проблема 
щодо розширення спектру послуг, що надаються особам похилого віку та 
іншим непрацездатним за рахунок державних коштів і коштів недержавних 
організацій, є актуальною для пенсійної системи України. 
6. В умовах обмеженості ресурсів для забезпечення гідної старості за рахунок 
пенсії не створено підґрунтя для усунення дискримінації літніх людей на ринку 
праці. 
7. Розрахунки, виконані за даними таблиць Е.2–Е.3 Додатку Е, є 
підтвердженням того, що віковий рівень населення України в 2014 році 
дорівнював 21,6%, що за шкалою Ж. Боже-Гарньє-Е. Россета (табл. Е.4 
Додатку Е) відповідає дуже високому рівню демографічної старості. Згідно зі 
статистичними даними, середня тривалість  життя  в  Україні  за  період  із  
67 
 
1960 року до 2010 року зросла на 2,64 року – із 68,3 років до 70,94 років [47; 
211]. На погіршення демографічної ситуації звертала увагу Е. Лібанова, яка 
підкреслювала, що «питома вага осіб, старших за 65 років, за прогнозом, у  
2050 році становитиме 24,2%, а кожний  третій  українець  матиме  вік  понад 
60 років» [111, с. 57]. Тому витрати на виплату пенсії збільшуються. 
В Україні сформувалося три напрямки подальшого розвитку пенсійної 
системи: 
1. Збереження класичної системи, яка передбачає використання 
параметричного підходу та корегування її окремих параметрів, зокрема: 
– підвищення пенсійного віку та скасування пенсійних; 
– підвищення ставок пенсійних внесків, розширення бази їх отримання 
через преміальні виплати та відпускну допомогу, залучення нових джерел для 
збільшення доходів пенсійного фонду; 
– оптимізація доходів і видатків шляхом модифікації формул для 
розрахунку пенсій; 
– удосконалення процедури збирання пенсійних внесків. 
Параметричний підхід означає, що в умовах старіння населення та зміни 
співвідношення працюючих і пенсіонерів на користь останніх, перевага надається 
зміні параметрів розподільної системи, яка є ефективною при незначних ризиках. 
Починаючи з 1991 року, коли були здійсненні перші кроки пенсійної реформи, 
пенсійна система України перебуває  в  стані  постійних  перетворень.  За  останні 
25 років параметри системи істотно змінювалися, що наведено у таблиця Е.5 
додатку Е. 
2. Збереження основ солідарної системи з повільним введенням 
накопичувального елемента. У різних варіантах паралельно вдосконалюється 
розподільна система та накопичувальна частина як надходження певної частки 
пенсійних внесків на накопичувальні рахунки недержавних пенсійних фондів. 
При певному рівні заробітної плати використовуються різні схеми відрахувань 
у накопичувальну частину пенсійної системи. 
3. Запровадження повністю накопичувальної пенсійної системи з передачею 
прав управління пенсійними коштами приватним пенсійним фондам. Цей варіант 
спричинює виникнення «ефекту подвійного тягаря»: із внесків працівників 
одночасно сформуються пенсії для нинішнього покоління пенсіонерів і 
забезпечуються накопичення пенсійного капіталу діючих. Це проявляється за умов 
швидкого впровадження накопичувальної системи і діє тим довше, чим більш 
68 
 
послідовно це відбувається. Для впровадження системи трирівневого пенсійного 
забезпечення, передбаченої Законом України «Про загальнообов’язкове державне 
пенсійне страхування» [173], було підготовлено нормативно-правове забезпечення 
нової пенсійної системи яке систематизовано автором та представлено в табл. 2.4. 
Таблиця 2.4  
Нормативно-правове забезпечення трирівневої пенсійної системи 
Рік Нормативно-правове Дії 
забезпечення 
2004 Закон України від 09.07.2003 Закладені правові підвалини пенсійної 
№ 1058 «Про загальнообов’яз- реформи в Україні 
кове державне пенсійне 
страхування» 
Закон України від 09.07.2003 № Закладені правові підвалини 
1057-IV «Про недержавне недержавного пенсійного забезпечення 
пенсійне забезпечення» в Україні 
2005 Розпорядження КМ України від Стратегія  передбачала заміну діючої 
15.12.2005 № 525-р «Про системи пенсійного забезпечення на 
стратегію розвитку пенсійної сучасну страхову трирівневу пенсійну 
системи» систему 
2007 «Проект закону № 2854 «Про Hе був прийнятий Верховною Радою України, 
запровадження накопичувальної що є ще одним свідченням 
системи загальнообов’язкового «пробуксовування» пенсійної реформи 
державного пенсійного 
Cтворення системи НПФ, 
страхування» 
адміністраторів НПФ та компаній із 
управління активами 
2008 Закон    України    від 31.10.2008 Закон спрямований на забезпечення 
№ 639 «Про першочергові заходи конституційних прав громадян, 
щодо запобігання негативним мінімізації можливих збитків для економіки 
наслідкам фінансової кризи та про та фінансової системи України від 
внесення      змін      до     законів фінансової кризи 
України» 
2009 Розпорядження  КМУ  від Етапи реалізації пенсійної реформи у 
14.10.2009 № 1224-р «Проект Концепції були перенесені з 2009 року на 
Концепції подальшого проведення 2017 рік, а більшість її положень дублюють 
пенсійної реформи в Україні» напрями скасованої стратегії 
2010 Проект Закону № 7455 від 13.12.2010 «Про заходи щодо законодавчого 
забезпечення реформування пенсійної системи» 
2014 Закон України від 08.07.2011 № 3668 Визначено, що запровадження ІІ рівня 
VI «Про заходи щодо законодавчого розпочнеться за умов досягнення 
забезпечення реформування бездефіцитності бюджету ПФУ 
пенсійної системи» 
2015 Закон України від 28.12.2014 року № Оподаткування пенсій, що 
76-VIII «Про внесення змін та перевищують 3 мінімальної заробітної плати; 
визнання такими, що втратили встановлено обмеження пенсій працюючим 
чинність, деяких законодавчих актів пенсіонерам 85% та призупинення виплати 
України» спеціальних пенсій у період їх роботи на 
посадах, які дають право на ці пенсії. 
 
69 
 
На основі аналізу нормативно-правового забезпечення встановлено, що 
протягом 2006 року та на початку 2008 року створилися позитивні умови для 
впровадження трирівневої пенсійної системи в Україні. У ці роки спостерігалося 
зростання реального внутрішнього валового продукту в середньому на 7% на рік, 
а реальної заробітної плати – на 14%. Однак, уряд не використав період сталого 
економічного розвитку для запровадження накопичувальної пенсійної системи. 
Проведені реформи першого рівня пенсійної системи містили такі зміни: 
– збільшення пенсійного віку та страхового стажу для призначення пенсії 
за віком й мінімальної пенсії; 
– обмеження максимального розміру пенсії (у 2016 році − 10740 грн.); 
– підвищення розміру пенсії залежно від коефіцієнту страхового стажу; 
– визначення фонду заробітної плати для нарахування пенсії, враховуючи 
середню заробітну плату за 5 останніх років перед виходом на пенсію. 
Внаслідок того, що другий рівень пенсійного страхування фактично не діє, 
унеможливлюється ефективна робота щодо повного пенсійного забезпечення. 
Схема функціонування другого рівня є досить складною та розгалуженою, тому 
існує безліч перешкод на шляху щодо її впровадження. Причинами перешкод є: 
– фінансова неспроможність громадян до накопичення; 
– неврегульованість законодавства щодо діяльності суб’єктів на ринку 
недержавного пенсійного забезпечення; 
– незацікавленість роботодавців щодо участі у фінансуванні 
недержавних пенсійних програм; 
– відсутність роз’яснювальної та консультаційної роботи органів 
державної влади щодо змісту накопичувальної системи; 
– недофінансування заходів реформування тощо [15]. 
Сьогодні, в умовах дефіциту бюджету Пенсійного фонду, другий рівень 
запроваджувати досить складно – відсутні кошти на його фінансування. Для 
цього необхідно впорядкувати солідарну систему. Але джерела збалансування 
бюджету ПФУ потрібно шукати не у відстроченні запуску другого рівня, а 
виключно в економіці – законах та пропорціях її розвитку. 
Стратегія розвитку пенсійної системи, яка схвалена розпорядженням КМУ 
70 
 
№ 525-р у 2005 році [229] та передбачала створення умов для фінансової 
стабільності та паритетності пенсійної системи, не була впроваджена у 
встановлені терміни, а згодом – і взагалі втратила чинність після прийняття у 
2009 році розпорядження КМУ № 1224-р, яким була прийнята Концепція 
подальшого проведення пенсійної реформи в Україні [194]. У 2015 році була 
схвалена «Стратегія сталого розвитку Україна - 2020» [230], а у 2016 році – 
«Стратегія модернізації та розвитку Пенсійного фонду України на період до 
2020 року» [228]. 
Терміни початку впровадження другого рівня пенсійної системи вже двічі 
переносився – із 2007 року на 2009 рік, потім – на 2012 рік. Сьогодні він 
перенесений на 2017 рік. Однак, між формальним рішенням про запровадження 
накопичувального пенсійного страхування та терміном його практичної 
реалізації існує певна часова «прірва»: щонайменше – два роки. На це вказує 
досвід впровадження добровільного недержавного пенсійного забезпечення 
(третій рівень), який почав приймати перші внески у 2005 році, тоді як закон був 
прийнятий у 2003 році [165]. 
На нашу думку, впровадження накопичувального пенсійного страхування 
з 2017 року теж не є реальним терміном навіть за умови прийняття закону, який 
передбачить створення певних умов. Якщо ж відповідний закон ще не 
прийнятий, то технологічно він не зможе почати свою дію з 2017 року. Але 
навіть за умови його прийняття для втілення в життя накопичувального 
пенсійного забезпечення потрібен час і фінансовий ресурс. 
Із 2015 року у Верховній Раді України перебувають два альтернативних 
законопроекти, що регламентують запровадження загальнообов’язкового 
накопичувального пенсійного забезпечення (законопроект № 2767 і № 2767-1). 
Наступний проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів 
України щодо запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового 
державного пенсійного страхування та єдиних принципів нарахування пенсій 
(№ 4608) був внесений до розгляду 06.05.2016, у якому уточнені певні поняття 
цієї системи, зокрема накопичувальний пенсійний фонд, недержавний пенсійний 
фонд, одиниця пенсійних активів, введено поняття «працюючий пенсіонер» 
71 
 
тощо. 
Таким чином, за останні роки у законодавчо-нормативній базі пенсійного 
забезпечення  відбулися  суттєві  зміни,  що  спрямовані  на  усунення правових 
«білих плям» у процесі формування бюджету Пенсійного фонду, але вона  
Не відповідає основним принципам, передбаченими законом № 1058 від 09 липня 
2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», є 
неуніфікованим та нестабільним [173]. Порушення при формуванні бюджету 
Пенсійного фонду принципів залежності видатків споживання від отриманих 
доходів та ВВП зумовило великі обсяги його дефіциту та призвело до певної 
зміни структури доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду. 
На нашу думку, враховуючи значні обсяги бюджету Пенсійного фонду та 
його постійну залежність від державного бюджету, затвердження бюджету 
Пенсійного фонду України доцільно здійснювати не постановою КМУ, а 
відповідним законом, який би посилив контроль за спрямованістю та 
ефективністю використання пенсійних коштів. 
Зміни, що внесені Законом України № 639 до розділу XV «Прикінцеві 
положення» Закону № 1058, спричинили те, що перетворення Пенсійного фонду 
України в самоврядну організацію було відкладено на невизначений термін − до 
прийняття окремого закону. У наслідок цього спостерігається затримка 
реформування пенсійної системи України. 
Розглянемо послідовність дій щодо реформування пенсійної системи 
України (табл. Ж.1 Додатку Ж). На наш погляд, виникає необхідність у 
забезпечені відповідного якісного планування з визначенням чітких термінів для 
виконання плану реалізації реформування пенсійної системи, беручи до уваги, 
те, що ні стратегія розвитку пенсійної системи, ні концепція її розвитку не 
знайшли подальшої реалізації. 
Ураховуючи висновки проекту розвитку фінансового сектору (USAID- 
FINPEP) [47], можна визначити таку послідовність впровадження ІІ рівня 
пенсійної системи в Україні: створення накопичувального фонду, визначення 
зобов’язань ПФУ, проведення навчання працівників та освітньої  кампанії (табл. 
Ж.2-Ж.5 Додатку Ж). 
72 
 
У багатьох країнах сьогодні пенсійна реформа з соціального сектору 
перемістилася до економічного. Таким чином, функція реалізації пенсійної 
реформи переходить від Міністерства соціальної політики (або в інших країнах 
– органу з іншою назвою) до регуляторів фінансового сектору. Це передбачено 
статтею 104 Закону України № 1058 від 2003 року, в якому визначаються 
основні цілі та завдання Нацкомфінпослуг щодо нагляду за накопичувальною 
системою пенсійного страхування. 
У той же час, завершення передачі відповідальності від Міністерства 
соціальної політики, Міністерство фінансів та Міністерство економіки повинні 
розпочати планування своїх дій у діяльності накопичувальних фондів, особливо 
щодо розробки певних інвестиційних продуктів, щоб інвестувати внески, які 
стануть доступними. 
Міжнародний досвід [78] свідчить про те, що впровадження пенсійних 
схем другого рівня потребують значних ресурсів, які повинні бути в 
розпорядженні регулятора як основного джерела захисту активів учасників 
другого рівня. 
Розглянемо основні заходи щодо стимулювання довгострокових 
інвестицій. 
1. Перш за все, необхідне реформування нормативно-правової бази для 
прискорення переходу до фінансової системи, в якій інституційні інвестори та 
фінансовий сектор працювали б на довгострокових відносинах. Необхідно 
удосконалити інформаційно-аналітичні системи, провести навчання персоналу, а 
також забезпечити регулятору відповідні повноваження з правозастосування. 
Побудова системи експертизи передбачає підвищення кваліфікації 
інституційних інвесторів. Інформований інвестор, володіючий знаннями, є 
основою для якісного управління та правильного визначення пріоритетів. 
Підвищення рівня управління пенсійними фондами сприятиме створенню дієвих 
стимулів для компанії з управління активами для того, щоб вони краще 
відповідали довгостроковим інтересам бенефіціарів. Інвестування в менш 
ліквідні, довгострокові активи: інфраструктура та венчурне фінансування, – 
вимагає певних навичок. Незважаючи на те, що інвестори експертують 
73 
 
спеціальних консультантів, все одно потрібне чітке розуміння проектів, в які 
вони інвестують. Також необхідна ефективна система моніторингу дій компанії 
з управління активами. 
2. Створення умов для заохочення реалізації інституціональними 
інвесторами спільних стратегій і об’єднання ними своїх ресурсів. 
3. Проведення змін у нормативному регулюванні, спрямованих на 
заохочення та підтримку довгострокової контрциклічної поведінки, сприяння 
інвестуванню менш ліквідних активів, таких як інфраструктура. 
4. Створення сприятливих умов для збільшення кількості інституційних 
інвесторів. Необхідно запровадити відповідні нормативні, наглядові та 
податкові стимули для розвитку інституційних інвесторів. Диверсифікація 
активів допоможе посилити конкуренцію та стимулювати фінансові інновації. 
При реформуванні пенсійного регулювання або введенні нового регулювання 
страхового ринку треба передбачати можливість розвитку довгострокового 
фінансування. 
5. Стимулювання інституціональних інвесторів  активних акціонерів. 
Обов’язково потрібно забезпечити більшу прозорість у питаннях 
корпоративного управління та голосування. Щоб стимулювати інституційних 
інвесторів до дотримання довгострокової стратегії, регулятор повинен 
проводити гнучку політику [158], це може сприяти перенесення акценту на 
довгострокове фінансування, встановлюючи більш тривалий період звітності, в 
межах якого інвестор повинен забезпечити необхідний рівень прибутковості. 
Резерви пенсійних систем [142] створюються для попереднього 
фондування частини майбутніх пенсійних зобов'язань і згладжування 
демографічних та економічних хвиль. 
Система недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) становить третій 
рівень пенсійної системи. Функціонування вітчизняних недержавних пенсійних 
фондів бере свій початок із прийняттям Закону України від 9 липня 2003 року 
№ 1057-IV «Про недержавне пенсійне забезпечення» [183], який став єдиним 
нормативним актом, що визначає правовий статус недержавних пенсійних 
фондів і умови їх діяльності. 
74 
 
Незважаючи на відсутність практично у всіх країнах законодавчо 
закріпленого зобов’язання роботодавця брати участь у пенсійному забезпеченні 
своїх працівників, третій добровільний професійний рівень пенсійного 
забезпечення може становити основну частку в пенсійному забезпеченні 
працівників, при цьому, внески роботодавця можуть досить високими і 
перевищувати 15%. 
Станом на 2015 р. у Державному реєстрі фінансових установ містилася 
інформація про 72 НПФ та 23 адміністратори НПФ (довідково: станом на 2014 р. 
у Державному реєстрі нараховувалось 80 НПФ та 27 адміністраторів НПФ)  
[165]. Згідно з даними Державного реєстру, фінансових установ НПФ 
зареєстровано у 9 регіонах України [84] (рис. 3.1). 
60 53 
50 
40 
30 
20 
10 4 6 
2 2 1 1 2 1 
0 
 
Рис. 3.1. Територіальний розподіл недержавних пенсійних фондів (од.) 
Найбільша кількість НПФ зосереджена у м. Києві – 53, або 73,6%. Беручи 
до уваги негативні моменти економічної історії України, зокрема – знецінення 
вкладів колишнього Ощадбанку СРСР та важке фінансове становище більшості 
населення країни, можна стверджувати, що недержавне пенсійне забезпечення 
доцільно впроваджувати переважно через побудову корпоративних пенсійних 
програм. Проведемо аналіз діяльності недержавних пенсійних фондів (НПФ) 
України за 2011-2015 роки (табл. Ж.6 Додатку Ж). 
У 2015 р. адміністраторами НПФ укладено 56,5 тис. од. страхових 
контрактів, що на 2,5% (1,4 тис. од.) більше у порівнянні з кінцем 2014 року. 
Основну частину застрахованих осіб становлять особи віком до 50 років 
(63,6%), особи вікової групи від 50 до 60 років становлять 25,8%. Всього НПФ, 
75 
 
станом на 2015 р., пенсійні виплати (одноразових та на визначений термін) були 
виконані для 79,7 тисячі учасників, тобто – 9,6%. 
Станом на 30.06.2015 р. структура пенсійних контрактів складається з: 
 вкладників – фізичних осіб – 48,7 тис. осіб; 
 вкладників – підприємців – 0,1 тис. СПД; 
 вкладників – юридичних осіб – 7,7 тис. організацій. 
Частка учасників НПФ старшої вікової групи (більше 60 років) становила 
7,1%, молодшої вікової групи (до 25 років) – 3,5%. Пенсійна виплата на одного 
вкладника НПФ за той же період, становить: 5,8  тис.  грн.  (одноразово)  та 18,8 
тис. грн. (на визначений строк). 
Таким чином, слід зазначити, що третій рівень пенсійної системи працює. 
Активи НПЗ, внески та пенсійні виплати поки що нестабільні. На це вплинуло: 
 зменшення пенсійних внесків від вкладників-фізичних осіб на 34,3% 
(39,1 млн. грн.) та на 10,1% (162,2 млн. грн) порівняно з відповідним періодом 
2014 року; 
 збільшення пенсійних внесків від вкладників-юридичних осіб на 81,8% 
(51,3 млн. грн.) та на 16,6% (228,5 млн. грн) порівняно з 2013 року. 
Для НПФ доцільно формувати портфель із об’єктами інвестування, які 
мають мінімальний рівень ризику [84]. При цьому, особливий акцент робиться 
на вибір інвестиційних інструментів, які можуть забезпечити захист грошових 
коштів вкладників від інфляції й отримувати певний приріст капіталу. 
У 2015 році основними напрямами інвестування пенсійних активів були: 
– депозити (34,8%); 
– цінні папери (24,5%); 
– облігації підприємств (20,8%); 
– акції українських емітентів (10,3%). 
– Дохід, отриманий від інвестування пенсійних активів, станом на 
30.06.2015  р.  дорівнював  1014,6  млн.  грн,  але  зменшився   порівняно   з 2014 
роком на 152,9 млн. грн., або на 13,1%. Основною метою інвестування 
пенсійних активів є, перш за все, збереження пенсійних заощаджень вкладників. 
Це призводить до того, що стратегія інвестування НПФ повинна бути більш 
76 
 
консервативною, аніж у інших фінансових установах. 
Підсумовуючи вище викладені аспекти функціонування пенсійної 
системи, слід виділити такі негативні моменти: 
– система недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень) не 
досягла очікуваних масштабів розвитку з причин загальної недовіри українців 
до фінансових інститутів (процес переорієнтації людської свідомості є дуже 
інерційним); 
– накопичувальна система державного пенсійного страхування (другий 
рівень) не була впроваджена; 
– перший рівень пенсійної системи (державне пенсійне страхування) не 
повною мірою виконує прийняті зобов’язання, а дефіцит коштів покривається з 
державного бюджету; 
Першочергові кроки у цій ситуації – це ухвалення законодавчих актів для 
запровадження другого рівня пенсійного забезпечення. Крім того, необхідно 
розвивати регуляторне середовище третього рівня пенсійного забезпечення. 
Висновки до розділу 2 
 
          Розвиток пенсійної системи, потребує державно- управлінського впливу, 
перш за все, на інституційну сферу діяльності. З позиції інституційного підходу 
інфраструктура пенсійної системи є сукупністю державних і недержавних 
інституцій, основним видом діяльності яких постає забезпечення (або сприяння 
забезпеченню), збір, облік, адміністрування пенсійних внесків, управління 
пенсійними активами та здійснення виплат пенсій, а також – регулювання й 
нагляду у цій сфері, і включає інституційну, інструментальну, правову, 
технологічну та організаційну складові. 
         Побудова національної пенсійної системи, яка буде повноцінно 
функціонувати в ХХІ ст., неможлива без аналізу існуючих пенсійних систем 
інших країн. Це спонукало здійснити класифікацію моделей пенсійних систем, в 
основу якої покладено такі ознаки: концепція створення, рівень централізації 
фінансових ресурсів, рівень розвитку економіки, цілі, метод фінансування, вид 
інституту соціального захисту, джерела фінансування, стратегії, тип проведення 
реформ, дослідження Світового банку тощо.   
77 
 
 Провідними тенденціями розвитку сучасних пенсійних систем є: 
посилення впливу недержавних об’єднань і послаблення впливу держави на 
здійснення соціального захисту; розширення участі громадянського суспільства у 
здійсненні соціальної політики, що виявилося у підтримці комунітарної ідеології; 
розвиток недержавних форм соціального захисту, поступове зростання ролі та 
значення самої особи у забезпеченні власного добробуту. 
У динаміці еволюції пенсійних систем спостерігається загальносвітова 
тенденція зміни пенсійної системи від розподільчих до змішаних систем, і від 
змішаних – до приватно-накопичувальних систем. Заходи держав спрямовані  на 
стимулювання та розвиток потенційних можливостей особи до 
самозабезпечення. Роль держави полягає у регулюванні, збалансованості, 
підтримці, гарантуванні мінімальної пенсії. Тенденції зниження народжуваності 
та старіння населення ускладнюють вирішення державою 
цього завдання та спричинюють пошук шляхів удосконалення існуючої 
пенсійної системи. 
          Пенсійні системи практично усі країни світу потребують подальшого 
удосконалення, що зумовлене такими причинами: демографічними тенденціями, 
які ведуть до змін співвідношення чисельності осіб працездатного віку та 
пенсіонерів, до старіння населення; ускладненням економічних систем, що 
потребує постійних та адекватних змін у пенсійних системах; поширенням межі 
невизначеності та соціальних ризиків, які сприяють необхідності виконання 
упереджених дій органами пенсійного забезпечення, зростанням нерівності у 
суспільстві, що перешкоджає чіткій роботі пенсійної системи. 
Сьогодення характеризується складною ситуацією: повністю 
накопичувальні пенсійні системи виявилися недієспроможними та не 
забезпечили зростання коефіцієнта заміщення, а високий рівень витрат на 
утримання приватних пенсійних фондів знижують їх ефективність. 
Україна в контексті загальносвітових тенденцій розвитку пенсійних 
систем потребує розробки стратегічної спрямованості її пенсійної системи з 
урахуванням глобалізаційних процесів, а також страхування від ризиків 
невизначеності тривалості життя. 
78 
 
 
РОЗДІЛ 3 
ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНИ 
 
3.1. Основні проблеми модернізації пенсійного забезпечення  
 
Модернізація пенсійної системи неможлива без взаємодії з іншими 
інститутами. Сукупність інститутів утворює інституціональну матрицю, яка 
визначає рівномірність розвитку суспільства. При цьому, стабільність у 
суспільстві можна досягти за умови домінування певної групи інститутів. 
Вважаємо, що для більш комплексного охоплення різних аспектів формування 
пенсійної системи доцільно побудувати певну матрицю. 
Агрегованою формою інституціонального наповнення пенсійної системи 
є така інституціональна матриця, яка, в свою чергу, вбудована в систему 
суспільних відносин і є невіддільною від них. У контексті інституціональної 
теорії матриця розвитку пенсійної системи, на нашу думку, може бути 
представлена у вигляді, наведеному у таблиці 3.1. 
Таблиця 3.1 
Інституціональна матриця пенсійної системи 
 
Інституційні компоненти Форма Нормативи Критерії Механізм 
прояву розвитку оцінки контролю 
  Інститути-правила Закони,    
  нормативні    
  акти    
   Мінімальний  
 Ф Інститути-установи: Законодавче  розмір пенсій 
оформлення Адміністра- 
 о - Світові;  Розмір 
тивна та 
р - Політико- базових і 
  пенсії за 
компенса- кримінальна 
м адміністративні; 
І видами. 
 
 торних відповідаль- 
л - Права; 
н Рівень 
ь - Економічні; інститутів  ність 
с матеріальної 
- Громадянського конкретного  
т н допомоги, 
і суспільства; історичного  
и утримання 
- Демографічні; періоду  
т 
- Соціального Прожитковий 
у 
розвитку мінімум. 
т Коефіцієнт 
и  Інститути-правила Інститут заміщення Підвищення  
79 
 
Н  довіри статусу  
е населення пенсіонерів  
ф Звички,  
о традиції, Соціальна 
р стереотип відповідаль- 
м поведінки, ність 
а табу (остракізм, 
 л 
Спонтанні Індивіди Репутація, втрата 
ь 
інституційні рамки діють за сімейні репутації) 
н угодами або відносини, 
і за інтуїцією професійна 
етика 
Інституційні елементи Розподільний, накопичувальний, недержавний 
пенсійної системи 
Інституційні чинники Темпи зростання економіки, рівень і якість життя 
пенсійної системи пенсіонерів, динаміка кількості платників внесків та 
одержувачів пенсії, ризики підприємницької діяльності, 
інвестиційна політика, створення нових робочих місць, 
стимулювання родинних форм підтримки, зайнятості та 
збільшення доходів громадян, самозайнятості і 
самозабезпечення, платоспроможність населення 
Її основу складає сукупність інституціональних компонентів, зокрема, 
формальні та неформальні інститути, інституціональні елементи та 
інституціональні чинники пенсійної системи. Інститути-правила містять 
Конституцію України, закони, нормативні акти, зокрема концепцію та 
стратегію розвитку пенсійної системи. Щодо формальних інститутів,то 
розвиток пенсійної системи неможливо без взаємодії з різними інститутами- 
організаціями, до яких відносяться: 
– світові (інститут співробітництва, інститут безпеки); 
– політико-адміністративні (інститути державної влади і самоврядування); 
– права (інститут відповідальності); 
– економічні (інститут оподаткування - у вигляді соціальних податків 
мобілізуються кошти для виплати пенсій, інститут інвестицій - дозволяє за 
допомогою недержавних пенсійних фондів сформувати накопичувальну 
складову пенсійної системи, спрямовану на становлення приватної пенсії); 
– демографічні (інститут сім’ї – дає можливість визначити основні 
орієнтири для ефективного функціонування пенсійної системи); 
– громадянського суспільства (громадські організації, релігійні 
організації, благодійні організації); 
80 
 
До інституціональних елементів пенсійної системи відносять: 
– страхові – обов’язкова солідарна, обов'язкова накопичувальна, 
недержавне пенсійне забезпечення; 
– нестрахові – соціальна сітка мінімального рівня соціального захисту, 
підтримка людей похилого віку всередині родини або іншими поколіннями. 
Щодо чинників розвитку пенсійної системи, то їх доцільно поділити на 
дві групи – екзогенні та ендогенні. До найважливіших екзогенних чинників 
пенсійної системи віднесемо: демографічні тенденції в країні, трансформацію 
соціальних цінностей, динаміку доступності соціальних послуг для пенсіонерів 
і розвиток ринку праці. Серед ендогенних чинників реформування пенсійної 
системи виокремлено: проблеми формування пенсійних ресурсів, динаміка 
кількості платників зборів і одержувачів пенсій та ухвалення рішень. 
Неформальні інститути-правила – це суспільні умовності та кодекси 
поведінки. В неформальних інститутах суттєву роль відіграють спонтанні 
інституціональні рамки, в яких індивіди діють за угодами або за інтуїцією. 
Адекватне інституційне наповнення та поєднання складових розвитку 
пенсійної системи створить умови для її оптимального функціонування. 
Удосконалення концепції та стратегії розвитку пенсійної системи переважним 
чином визначається інституційним наповненням її компонентів та їх 
сполучуваністю на основі інституціональної теорії. До інституціональних 
компонентів слід віднести також інструменти і моделі, відповідно до яких 
здійснюється прийняття рішень на різних рівнях пенсійної системи. 
Основну роль в інституціональній концептуалізації вітчизняної пенсійної 
системи відіграє основний інститут – держава. Саме від держави залежить 
встановлення директивних інституційних компонентів національної пенсійної 
системи. 
У попередньому розділі цієї роботи встановлено, що пенсійні системи 
постійно розвиваються під впливом політичних і соціально-економічних умов 
країни. І тому зміни у зовнішньому по відношенню до пенсійної системи 
Україні середовищі вимагають вибудувати нову модель відносин суб’єктів 
пенсійної системи, засновану як на перерозподілі доходів для запобігання 
81 
 
бідності серед людей похилого віку, так й на технологіях реального 
страхування, що дозволить підвищити рівень пенсійного забезпечення 
громадян, а також фінансову стійкість пенсійної системи. 
В сучасних умовах розвиток пенсійної системи потребує врахування 
основних стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку країни. При 
розробці пенсійної системи і планів щодо її реформування необхідно 
усвідомлювати, що пенсійні виплати будуть проводитися за рахунок майбутніх 
результатів економічної діяльності [37]. Для того щоб забезпечити досягнення 
основних цілей пенсійних систем, вони мають бути спрямовані на сприяння 
економічному зростанню і розвитку, на мінімізацію можливих недоліків у 
функціонуванні ринків капіталу і робочої сили. 
Слід відзначити, що інституціональна матриця пенсійної системи не є 
статичною. З огляду на це заслуговують на увагу процеси оновлення 
інституціональної матриці та інституціонального середовища. Означені наміри 
знайшли відображення в нормативно-правових актах, які в контексті вливають 
на розвиток пенсійної системи, зокрема: «Стратегія розвитку пенсійної 
системи» (2005 р.), «Концепції подальшого проведення пенсійної реформи» 
(2009 р.), «Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020» (2015 р.), «Концепція 
розвитку інформаційно-аналітичних систем Пенсійного фонду України тощо» 
(2015 р.), «Стратегія модернізації та розвитку Пенсійного фонду України на 
період до 2020 року» (2016 р.) [97; 194; 228; 229; 230]. 
Збалансування складових елементів Стратегії закінчується створенням 
інституціональної рівноваги, станом, коли немає необхідності змінювати 
новостворені формальні правила, що має істотне значення для забезпечення 
виконання встановлених правил і створює умови для їх функціонування. Якщо 
стратегічне управління пенсійною системою здійснюється за допомогою 
формальних правил, спрямованих на забезпечення досягнення заданих стійких 
станів, режимів функціонування і розвитку, то настройка такого управління, 
проводиться шляхом моделювання уявлення деякого реального процесу або 
концепції. 
 
82 
 
3.2. Напрями раціоналізації і оптимізації пенсійної системи в Україні 
 
Основною метою діяльності пенсійної системи є забезпечення надійних і 
достатніх пенсійних виплат при одночасній реалізації програм підвищення 
добробуту населення. Така система повинна відповідати наступнім вимогам: 
– достатньою − здатною забезпечити пенсійні виплати, які гарантують 
захист від бідності осіб похилого віку, і вирівнювати споживання протягом 
всього циклу життя; 
– прийнятною по рівню витрат, що відповідає фінансовим можливостям 
вкладникам і суспільства та не витісняє інші соціальні пріоритети; 
– стійкою − функціонування системи може бути забезпечене на певну 
перспективу; 
– надійною  здатною протистояти шоковим впливам різних факторів, у 
тому числі в результаті змін економічної, демографічної та політичної ситуації. 
Тому погоджуємося з думкою Ю. Кулькова [104], що подальший 
розвиток пенсійної системи з урахуванням державних заходів підтримки має 
базуватися на наступному: 
– забезпечувати пенсіонерам гідний рівень життя, а, не обмежуватись 
тільки завданням боротьби з бідністю; 
– комплексно реформувати такі важливі для пенсійної системи розвитку 
складові, як система заробітної плати, ринок праці тощо; 
– взаємоузгоджуватися з розвитком системи публічних фінансів, 
оподаткування, соціальної політики, тощо. 
Стратегічний вектор розвитку пенсійної системи України на 
законодавчому рівні має бути визначеним як впровадження страхових 
принципів у функціонуванні пенсійної системи і становленні повноцінного 
пенсійного страхування в Україні. На наш погляд, вирішення посталих питань 
виходить за межі проголошеної трирівневої пенсійної системи, яка не враховує 
цілої низки проблем пенсійного забезпечення й потребує змін з використанням 
досвіду реформування пенсійних систем інших країн. Вибір кращої моделі 
пенсійної системи в Україні має бути заснований на ідеї багатокомпонентних 
83 
 
інститутів пенсійного забезпечення, яка дозволить розподілити ризики між 
інститутами пенсійної системи і її суб'єктами, доповнити функції і сфери 
захисту, пов’язати джерела виникнення ризиків з фінансовим забезпеченням. 
Тому перегляд основних компонентів проголошеної трирівневої системи 
й поступове розширення елементів пенсійної моделі є неминучим [235]. Її роль 
при цьому буде полягати у визначенні чотирьох-п’яти базових інститутів 
пенсійної системи і координації їх діяльності, включаючи: 
– формування принципів і моделі побудови інституційної бази пенсійної 
системи; 
– встановлення кола суб’єктів правовідносин, їх функцій, ролі 
державних органів влади, включаючи повноваження і відповідальність 
державних органів влади; 
– визначення механізмів гарантій реалізації пенсійних прав; 
– розробку проекту програми щодо формування інфраструктури 
пенсійної системи (актуарні центри, центри діагностики втрати працездатності, 
реабілітації тощо); 
– створення фінансових механізмів кожного інституту пенсійної 
системи. 
В Україні створені умови для впровадження багатоукладної 
багатокомпонентної пенсійної системи, яка передбачає ті чи інші об’єднання 
п’яти основних елементів: 
– «нульова складова», яка формується без будь-яких внесків з боку 
громадян (у вигляді демогранта або соціальної пенсії) і забезпечує мінімальний 
рівень соціального забезпечення; 
– «перша складова», яка формується за рахунок внесків і пов’язана з тим 
чи іншим рівнем заробітної плати та покликана компенсувати працівникові 
частину його заробітку; 
– обов’язкова «друга складова», що представляє рахунок заощаджень 
самого працівника, але використовується в різних варіантах; 
– добровільна «третя складова», яка також передбачає різні схеми 
(індивідуальні внески працівника, внески роботодавця, системи з встановленим 
84 
 
розміром виплат або до встановленого розміру внесків), при цьому всі можливі 
схеми повинні характеризуватися великим ступенем гнучкості і здійснюються 
дискреційно; 
– неформальні сімейні або міжпоколінні джерела фінансової та 
нефінансової допомоги особам похилого віку, включаючи забезпечення житлом 
і доступ до послуг охорони здоров’я та інших послуг. 
На наш погляд, пенсійна система, що включає найбільшу кількість 
вищезазначених елементів, здатна з урахуванням переваг окремих країн, рівня і 
поширеності транзакційних витрат, більш ефективно і раціонально забезпечити 
громадянам пенсійний дохід на основі диверсифікації. Можливості поліпшення 
фінансового стану пенсійної системи необхідно передбачити, враховуючи 
поточну демографічну ситуацію, реалізацію заходів щодо розвитку  ринку 
праці, розширенню зайнятості населення тощо. 
П’ятикомпонентна структура пенсійної системи має більшу гнучкість і 
чітко орієнтована на основні цільові групи населення, краще пристосована для 
вирішення завдань пенсійного забезпечення, найважливішими з яких є 
скорочення бідності і вирівнювання доходів, а також нейтралізації 
економічних, політичних і демографічних ризиків, з якими стикається будь-яка 
пенсійна система [248]. 
Багатокомпонентна структура передбачає наявність певної складової для 
довічно бідних, а також прийнятною за розмірами загальної накопичувальної 
системи, заснованої на внесках, з метою скорочення масштабів бідності, 
забезпечення базового доходу і страхування ризику довголіття, надання 
доступу до накопичувального компоненту пенсійного забезпечення, який 
повинен передбачати достатню гнучкість і систему стимулів, розвиток 
добровільних накопичувальних схем на додаток до обов’язкових державних 
систем пенсійного забезпечення (табл. Ж.7 додатку Ж). 
Солідарний рівень може трансформуватися у систему соціального 
захисту і залежить від рівня добробуту пенсіонера і його сім’ї 
(домогосподарства та домоволодіння). Пенсійна система має включати в себе 
елементи, що забезпечують гарантію певного базового рівня доходів, і 
85 
 
скорочення бідності по всьому спектру розподілу доходів. При наявності 
відповідних бюджетних можливостей це означає, що в країні має існувати 
базова складова пенсійної системи, яка забезпечувала б базовий рівень 
соціального забезпечення в старості для всіх осіб, що мали протягом життя 
низький рівень доходу або невеликий стаж роботи. 
Це забезпечення може здійснюватися у вигляді програм соціальної 
допомоги, виплати невеликих соціальних пенсій незаможним або виплати 
демогранта всім особам старше певного віку (наприклад, від 70 років і більше). 
Один з кроків у цьому напрямку зроблено у постанові КМУ № 908 «Про 
підвищення рівня соціального захисту ветеранів війни та деяких інших осіб, 
яким виповнилося 100 і більше років» [189], де вказується, що «особам, яким 
виповнилося 100 і більше років, встановлюється підвищення до пенсії або 
щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що 
виплачується замість пенсії». Забезпечити фінансування цієї складової дуже 
складно, тому що необхідно ретельно оцінювати потреби з урахуванням 
конкуруючих потреб інших соціально вразливих верств населення − дітей, 
молоді, інвалідів. 
Реалізація цього підходу, а також вибір конкретних форм, рівнів, 
критеріїв для одержувачів такої допомоги, порядку їх виплати − все це 
залежить від чисельності інших соціально вразливих категорій населення, 
наявності бюджетних коштів, структури додаткових елементів пенсійної 
системи. Потрібно організувати контроль за застосуванням кваліфікаційних 
критеріїв, а також раціональну систему виплати невеликих сум населенню, 
головним чином, сільським жителям, які не охопленим фінансовими системами 
або установами. 
Для населення з низьким рівнем доходів існує потреба у базовій 
(нульовій, накопичувальній) складовій, яка відрізняється від першої складової 
тим, що спрямована, головним чином, на скорочення бідності з метою 
поширення системи страхування за віком. 
86 
 
Для населення із середнім рівнем доходів, важлива розробка і 
впровадження третьої, добровільної, складової, яка може ефективно доповнити 
базові елементи пенсійної системи, забезпечуючи прийнятні коефіцієнти 
відшкодування для груп населення з більш високими доходами і в той же час 
стримувати податково-бюджетні витрати на забезпечення базових елементів. 
Четверта складова передбачає поєднання таких факторів, як доступ до 
різних видів неформальної підтримки (наприклад, у сім’ях), до інших 
офіційних програм соціальної підтримки (наприклад, послуг охорони здоров'я), 
володіння різними індивідуальними фінансовими і нефінансовими активами 
(наприклад, власним житлом). Наявність всіх цих факторів або їх відсутність 
необхідно враховувати при розробці пенсійної системи. 
Але, на нашу думку, ніякі заходи не принесуть результату, поки не буде 
сформовано якісно новий світогляд відповідно до мінливих умов суспільного 
розвитку. Тому побудова сучасної моделі пенсійної системи має поєднувати в 
собі всі нові тенденції сучасного розвитку суспільства і трансформуватися 
разом з ними. Не можна не враховувати те, що в Україні достатньо сильна 
традиція державного патерналізму, яка породжує очікування того, що держава 
повинна щось робити для населення [125]. Для підвищення довіри до 
Пенсійного фонду та вдосконалення поточної інституційної структури 
пенсійної системи доцільно розробити та затвердити Етичний кодекс пенсійних 
фондів, яким би керувалися учасники цієї сфери у своїй діяльності. 
Вважаємо також, що державне регулювання і стабілізація ринку праці 
повинні бути спрямовані, аналогічно досвіду західних країн, з одного боку, на 
стимулювання збільшення ціни робочої сили, чисельності населення, здатного 
до трудової діяльності, з другого – на більш широке залучення цього населення 
до економічно активного життя, на створення нових робочих місць, легалізацію 
трудових відносин і заробітної плати. Якщо держава зацікавлена у створенні 
дієвої пенсійної системи і забезпеченні старості майбутніх поколінь, вона 
повинна звертати увагу на інвестування в освіту, охорону здоров’я тощо. 
87 
 
Випереджаюче (накопичувальне) фінансування доцільне і в рамках цієї 
системи, але більш чітко виявляються обмежені в деяких обставинах 
можливості фінансування. На нашу думку можливі варіанти реформи пенсійної 
системи багато в чому визначаються такими факторами, як успадкована від 
минулого пенсійна система, а також економічні, інституційні, фінансові і 
політичні умови країни. Пенсійна система формується з урахуванням  
специфіки економічного, соціального і культурного розвитку країни [227]. 
Зараз виявляється глибока зацікавленність до здійснення вироблених 
інноваційних підходів розробки, реалізації, підтримки пенсійних реформ. Такі 
інноваційні підходи включають наступне: 
– введення нефінансових систем з встановленим розміром внесків 
(умовно-накопичувальних систем) як перспективний крок; 
– створення інформаційно-розрахункових центрів з метою скорочення 
транзакційних витрат за накопичувальними компонентами пенсійної системи; 
– перетворення системи вихідної допомоги в єдині накопичувальні 
рахунки для виплат допомоги по безробіттю та пенсійному забезпеченню. 
Основне питання при визначенні доцільності накопичувального 
фінансування  наскільки такий вид фінансування сприяє чистому приросту 
національних заощаджень. У політичному плані накопичувальне фінансування 
може з більшим ступенем надійності гарантувати виконання товариством своїх 
пенсійних зобов’язань, тому як при цьому пенсійні зобов’язання 
забезпечуються активами, які захищені юридичними правами власності, 
незалежно від того, яким чином здійснюється фінансування майбутніх пенсій  
шляхом випуску державних боргових зобов’язань або з використанням інших 
фінансових активів. 
Крім того, пенсійна система має передбачати мінімальний перерозподіл 
доходів, діяти на принципах самофінансування без використання бюджетних 
коштів. Будь-який перерозподіл доходів на користь малозабезпечених категорій 
населення може здійснюватися за рахунок коштів категорії населення, яка вже 
88 
 
включена в цю систему [239]. Якщо накопичувальне фінансування може бути 
використано ефективно, обов’язкова накопичувальна складова пенсійної 
системи може бути корисним орієнтиром для оцінки реформи. 
Як орієнтир цей компонент може служити відправною точкою при 
обговоренні напрямків політики і засобом, що дозволяє знайти відповідь на 
найважливіші питання підвищення добробуту населення, а також можливості 
фінансування переходу від розподільчих схем до накопичувальних. У рамках 
великомасштабних систем перерозподіл доходів, особливо при впровадженні 
накопичувальних схем, може забезпечуватися за рахунок бюджетних коштів, 
відбуватися в момент виникнення відповідних зобов’язань, носити прозорий 
характер. 
Для покращення діяльності НПФ необхідно на законодавчому рівні 
відрегулювати: 
− забезпечення прав учасників цих програм; 
− закріплення цільового характеру пенсійних накопичень; 
− встановлення вимог до корпоративних пенсійних програм, виконання 
яких дозволить розраховувати на отримання податкових пільг; 
− встановлення загальних правил інвестування пенсійних коштів 
контрагентами пенсійної системи; 
− виконання умов вестінгу (закріплення за працівником пенсійних 
накопичень або пенсійних прав), обумовлених виплатою за нього страхових 
внесків роботодавцем, навіть в разі, якщо застрахований змінює місце роботи. 
У майбутньому вважаємо за доцільне: 
– поширити на іноземних громадян обов’язкове соціальне 
страхування (зараз добровільний порядок); 
– розробити додаткові заходи, що стимулюють тривалу трудову 
діяльність; 
– запропонувати заходи, які спонукали і дозволяли б літнім працівникам 
продовжувати трудову діяльність; 
89 
 
– опрацювати питання про оптимальний механізм підвищення 
пенсійного віку. 
Першочергові кроки – це ухвалення законодавчих актів, які необхідні для 
запровадження другого рівня пенсійного забезпечення. Крім того, необхідно 
провести розвиток регуляторного середовища другого та третього рівня 
пенсійного забезпечення. 
Роль і потенціал кожного з компонентів пенсійної системи з точки зору 
скорочення масштабів бідності, вирівнювання рівнів споживання, 
перерозподілу доходів (довічно) багатих груп населення на користь тих, кому 
загрожує бідність в літньому віці, залежать не тільки від структури системи і 
пов’язаних з нею позитивних і негативних стимулів, але і від адміністративного 
потенціалу. По кожному з компонентів пенсійної системи в межах 
інституційної структури необхідно приймати окремі рішення щодо вибору 
варіантів і координувати їх з рішеннями по інших компонентах, що дозволить 
уникнути небажаних результатів. 
Обов’язкові системи пенсійного забезпечення, організовані за родом занять 
або професійною ознакою, доцільно не застосовувати, оскільки вони обмежують 
рухливість трудових ресурсів і можуть призводити до виплати надмірно високих 
пенсій окремим групам населення. Додаткові схеми пенсійного забезпечення 
можуть створюватися тільки з використанням накопичувальних підходів. Але, 
незважаючи на відмінності в шляхах розвитку та особливості організації, а також 
методах фінансування, пенсійна система функціонує на основі єдиних принципів, 
які дозволять вирішити питання покриття певних ризиків [46] (рис. 3.1). 
Соціальний захист та вирівнювання споживання населення досягається за 
рахунок того, що люди страхуються незалежно від ймовірності настання ризику. 
Особливою відмінністю соціального страхування від особистого чи добровільного 
є перерозподіл доходів через систему солідарного забезпечення на користь членів, 
які фінансово менш забезпечені. Суспільний характер фондів соціального 
90 
 
страхування передбачає обов’язковий характер участі населення в системі 
соціального захисту. 
 
 
 
 Покриття ризику 
 
 
 
 
Добровільне Обов’язкове 
(приватне) (державне) 
  
Приватне  Добровільне  Принцип Принцип Принцип 
накопичування с оціального соціального допомоги та 
страхування стр ахування забезпечення соціальної 
солідарності 
  
 
 
 
Страхові премії Переважно Державне 
в залежності від страхові фінансування 
ступеня ризику внески 
Рис. 3.1 Принципи і основні форми покриття ризиків в пенсійній системі 
Принцип соціального страхування має на увазі взаємозалежність 
пенсійного забезпечення з попереднім внеском. Фінансування такого 
страхування може проводитися не тільки із внесків працівників і роботодавців, 
а й за рахунок бюджету, кредитів або дотацій держави. По суті, цей принцип 
передбачає, що побудована таким чином пенсійна система сприймається 
громадянами, особливо коли мова йде про групи осіб з відносно гомогенним 
складом. Що стосується принципу соціального забезпечення, то певні соціальні 
послуги та виплати надаються на інших підставах і фінансуються  із 
надходжень до державного бюджету. 
Фінансування із бюджетних коштів залежить від стану економіки, 
наповнення державного бюджету і може привести до таких негативних 
Фінансування Види покриття Основні 
форми 
ризиків 
91 
 
результатів, як перевантаження державних фінансів [256]. Застосовувати цей 
принцип необхідно у випадках, коли неможливо надати гарантії по відношенню 
до таких ситуацій, де принцип страхування не доцільно використовувати. 
Невід’ємним елементом системи соціального захисту пенсіонерів в 
ринковій економіці є соціальна допомога, оскільки за допомогою тільки 
принципів соціального страхування і соціального забезпечення складно 
передбачити всі можливі страхові ризики та побудувати всеохоплюючу, 
багатопланову систему соціального захисту населення. Недосконала організація 
соціального захисту на основі цього принципу пов’язана з відсутністю 
визначеності в обсягах потрібних соціальних послуг і необхідністю перевірки 
нужденності в них. 
Відповідно до принципу допомоги соціальні послуги і виплати може 
отримати кожен, хто потребує, в тому випадку, якщо він не може самостійно 
вийти з складного фінансового становища. Цей принцип передбачає 
фінансування соціальних потреб за рахунок оподаткування. Особливістю 
програм, заснованих на принципі допомоги, так само, як і на принципі 
соціального забезпечення, є необхідність перевірки нужденності в послугах. 
Щодо принципу соціальної солідарності, то він передбачає 
взаємодопомогу між усіма учасниками соціального захисту, яка пов’язана з 
перерозподілом коштів між різними демографічними і соціальними верствами 
населення. Виділимо три складові цього принципу. Перша розглядає соціальну 
солідарності як комплекс різних ризиків при однакових страхових внесках. 
Друга пов’язана з уявленням соціальної солідарності як інтертемпорального 
(міжчасового) перерозподілу пенсійних коштів. Мова йде про певний договір, 
який необхідний для перерозподілу доходів від працездатних молодих до 
працездатних старих учасників пенсійної системи. Третя складова розуміє 
соціальну солідарність як основу інтерперсонального перерозподілу [161]. В 
даному випадку перерозподіл доходів має здійснюватися: 
– між найбагатшими і найбіднішими учасників соціального захисту; 
81 
 
– між застрахованими суб’єктами; 
– між застрахованими і незастрахованими суб’єктами. 
Стійкість пенсійної системи в значній мірі залежить від її законодавчого 
та нормативного забезпечення, що враховує економічні і соціальні реалії і в той 
же час захищає право пенсіонерів на гідне життя. Тому одним з головних 
орієнтирів при розробці нової пенсійної системи є вдосконалення її правового 
регулювання.  
На наш погляд, в нових проектах пенсійного законодавства доцільно 
уточнити такі поняття, як: 
– професійні пенсійні системи і контроль за ними; 
– джерела приватного фінансування; 
– нестрахові періоди тощо. 
Необхідно більш чітко визначити правовий статус ПФУ, який дає 
можливість йому ефективніше виконувати функції страхування, збору 
страхових внесків, призначення та виплати пенсій. Також потрібно вирішити 
проблему про включення в нову пенсійну систему осіб, які самостійно 
забезпечують себе роботою,  приватних підприємців без утворення юридичної 
особи, людей творчих і вільних професій, фермерів тощо. Зараз ця категорія 
економічно активного населення або ухиляється від пенсійного страхування, 
або бере участь в ньому частково. У той же час їх загальна чисельність в 2015 
році склала, за статистичними даними, вже понад 10% від числа зайнятих в 
народному господарстві і має чітко виражену тенденцію до зростання. 
Великою проблемою для України є пенсійне забезпечення робітників 
мігрантів, переважна більшість з яких не набувають пенсійних прав в країнах їх 
трудової діяльності, і для яких існує висока ймовірність зіткнуться з ризиками 
бідності при настанні пенсійного віку [12]. Існуюча міждержавна правова і 
договірна база регулювання цих питань знаходиться ще в зародковому стані і 
вимагає для свого вирішення серйозних зусиль на рівні держави. 
82 
 
У цих ситуаціях невизначеність з порядком страхування цієї частини 
населення в нових умовах має бути подолана. Було б помилкою будувати 
систему пенсійного забезпечення осіб, які самостійно забезпечують себе 
роботою, тільки як систему добровільного страхування: 
– по-перше, цим вони позбавлялися б конституційного права на 
обов’язкове державне пенсійне забезпечення. 
– по-друге, невирішеність даного питання може породити у цих людей в 
майбутньому домагання на соціальні пенсії. Адже відповідно до моделі 
пенсійної реформи для громадян, які не зуміли накопичити необхідні кошти за 
рахунок страхових внесків та іншими джерелами засобів існування в 
пенсійному віці, передбачається забезпечення у вигляді соціальної пенсії. Для 
досягнення поставлених цілей необхідно конкретизувати і законодавчо 
закріпити взаємопов’язані між собою завдання, в тому числі: 
– визначення форм, рівнів і механізмів реалізації пенсійних прав, які 
забезпечуються різними інститутами пенсійної системи у взаємозв’язку з 
соціальною політикою держави; 
– встановлення пропорцій особистої і взаємної відповідальності 
працівників і роботодавців, їх професійних груп і об’єднань, державних 
структур влади за пенсійним забезпеченням громадян; 
– обґрунтування оптимальної частки ВВП, що використовується на 
пенсійне забезпечення, пропорцій між сегментами пенсійної системи, 
правовими інститутами і її економічними механізмами, їх у взаємозв'язку між 
собою, а також з податковою системою і системою заробітної плати; 
– розподіл повноважень і відповідальності між ними за стабільне й 
ефективне функціонування пенсійної системи; 
– визначення форм і методів досягнення суспільної злагоди щодо 
формування пенсійної системи України − однієї з базових конституційних 
гарантій особистості; 
83 
 
– вибір і обґрунтування пенсійної формули, основних її елементів  
мінімально необхідного страхового стажу, величин коефіцієнтів заміщення, 
верхньої межі заробітної плати, прийнятої за обмеження при нарахуванні 
максимальної пенсії, способів і механізмів індексації пенсій; 
– визначення і правове повноважень державних органів влади за 
розпорядженням фінансових засобів, механізмів захисту пенсійних коштів від 
інфляції і незаконних посягань. 
Ще один важливий висновок дослідження полягає в тому, що 
відповідальність за стійке фінансове майбутнє пенсійного забезпечення повинні 
взяти на себе три основних суб’єкти: держава, роботодавці і профспілки. 
Провідну роль в даному випадку відіграє високий рівень професійного 
управління соціально-трудовими, економічними та страховими процесами, як 
єдиним і взаємопов'язаним цілим. 
В концептуальному плані результатом реформи пенсійної системи має 
стати така система, яка б відповідала основним параметрам пенсійних систем 
розвинених країн ЄС [38]. Вона має: 
– по-перше, поєднувати ефективність і економічну самодостатність з 
соціальною орієнтованістю; 
– по-друге, раціонально поєднувати розподільні і накопичувальні 
елементи. При цьому розподільний рівень системи повинен істотно 
покращитися, щоб упорядкувати і збільшити виплати тим громадянам 
(соціально незахищеним, малозабезпеченим), які не змогли протягом трудового 
життя забезпечити собі пенсію в рамках додаткового професійного або 
індивідуального пенсійного забезпечення; 
– по-третє, сформувати відповідальне і мотивоване ставлення більшості 
громадян до своїх пенсійних заощаджень як до форми турботи про своє 
майбутнє. Причому держава тут має відігравати головну роль, заохочуючи і 
стимулюючи таке ставлення. Це можливо (як показує досвід зарубіжних країн) 
шляхом розробки законодавчих актів, які підтримують розширення 
 
84 
інвестиційного потенціалу в країні, що сприятиме створенню привабливого 
інвестиційного клімату і в перспективі − поступового поліпшення пенсійного 
забезпечення. 
На наш погляд доцільно використовувати нові підходи до визначення 
моменту виходу на пенсію. Основними критеріями мають бути сфера діяльності, в 
якій працює майбутній пенсіонер, і його біологічний вік, визначення якого сьогодні 
не викликає ніяких складнощів. Для людини наукової праці 60 років  це далеко не 
показник його нездатності продовжувати свою трудову діяльність, а для людини, 
що працює в шахті під землею, пенсійний вік, очевидно, повинен наступати і в 
більш ранньому віці. 
Важливо відзначити, що для приведення пенсійної системи у відповідність з 
реаліями сьогодення і майбутнього в Україні повинні повноцінно запрацювати 
механізми страхування, а держава повинна гарантувати збереження хоча б 
купівельної спроможності грошей, що перераховуються застрахованими 
громадянами. 
Розвиток пенсійної системи в ринкових умовах не буде успішно реалізований, 
якщо не спиратиметься на підприємницьку діяльність невеликих фірм, малих 
підприємств. Створення залежності між пенсією кожної людини, розвитком 
приватного бізнесу і економіки в цілому  це означає використовувати унікальний 
шанс створити суспільство зацікавлених людей. 
Необхідно здійснити державну програму гармонізації систем пенсійного 
страхування, систем заробітної плати і податкової системи. На цій основі потрібно 
концептуально обґрунтовувати та законодавчо закріпити новий договір поколінь за 
розмірами страхових внесків, нову схему розподілу страхового навантаження і 
розміри пенсій. Щоб почати мислити по-новому стосовно пенсій, в межах пенсійної 
системи треба передбачити можливість вибору найманим працівником тієї чи іншої 
системи та ввести мінімальну базову пенсію, яка буде збільшуватися за рахунок 
приватних внесків. Для скорочення дефіциту пенсійної системи та системи 
соціального страхування слід: 
 
− змінити формулу розрахунку, на підставі якої обчислюється необхідний 
 
85 
трудовий стаж; 
− перерозподілити навантаження зі сплати внесків між найманими 
працівниками і роботодавцями. 
Для скорочення витрат, які виходять за межі фонду заробітної плати, доцільно  
стимулювати   заощадження,   запроваджувати   приватні   програми, а саме: 
− розподілити витрати між підприємцями та найманими працівниками; 
− реформувати систему стимулювання заощаджень і нарощування щорічних 
внесків; 
− ввести систему рейтингу інститутів, які виплачують приватні пенсії, і 
гарантії на випадок банкрутства. 
Головним завданням на сучасному етапі є раціоналізація і оптимізація 
пенсійної системи, її реформування з метою ув’язки рівня трудових пенсій з 
часткою участі кожного конкретного застрахованого в фінансуванні пенсійної 
системи. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне розвиток пенсійної системи на 
принципах соціального страхування і, безумовно, опрацювання нових варіантів і 
додаткових форм пенсійного страхування. 
Розглянемо напрямки раціоналізації та реформування пенсійного 
забезпечення України. До раціоналізації параметрів пенсійної системи можна 
віднести: 
− збільшення межі пенсіонного віку; 
− стимулювання повної зайнятості; 
− встановлення для працівника права самостійно здійснювати вибір часу 
виходу на пенсію − раніше нормативного пенсійного віку, при його досягненні, або 
пізніше. 
З урахуванням світового досвіду [141] необхідно законодавчо ввести 
пропорційну залежність розміру пенсії від часу фактичного виходу на пенсію із 
застосуванням у необхідних випадках механізмів додаткової індексації пенсії. 
Реформування пенсійної системи, перш за все, пов’язано з формуваннями 
інституцій недержавного пенсійного забезпечення, яке створене згідно із Законом 
України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Тому головним напрямом нової 
стратегії пенсійної реформи [228] має бути стимулювання працівників і 
роботодавців до накопичення коштів для фінансування майбутніх пенсій в рамках 
 
86 
як обов’язкових, так і добровільних форм пенсійного страхування та пенсійного 
забезпечення . 
Подальший розвиток пенсійної системи має враховувати наступне: 
– відповідати історичним і культурним традиціям країни; 
– відповідати суспільному устрою, інститутам соціально-економічної сфери, 
демографічному стану суспільства і політиці зайнятості, так само як і соціальній 
політиці в цілому. 
Отже, тільки за умови подолання недоліків діючої пенсійної системи, її 
кардинального реформування можуть бути досягнути Конституційні положення про 
соціальну державу і реалізоване Конституційне право громадян на соціальне 
забезпечення в старості. 
Висновки до розділу 3 
 
 Більшість нинішніх пенсіонерів отримують трудову пенсію по старості, 
яка виплачується з системи обов’язкового пенсійного страхування. Однак дана 
система не є збалансованою по страхових внесках і пенсійних виплатах. Вона не є 
власне страховою, так як включає в себе різні нестрахові виплати. При розвитку 
пенсійної системи спостерігається хвилеподібність, циклічність та 
взаємозалежність реформ в політичній, економічній, духовній та соціальній 
сферах. Всі ці негативні процеси в пенсійній системі розгортаються на тлі 
зростання демографічного навантаження на працездатне населення, невисоких 
заробітних плат для більшості зайнятого населення. 
 Вибір пенсійної системи належить до стратегічних питань 
життєдіяльності декількох поколінь. Тому першочерговим завданням для уряду у 
реформуванні соціальної сфери є створення системи трирівневого пенсійного 
забезпечення. Підготовлено вагоме нормативно-правове забезпечення нової 
пенсійної системи. Впродовж 2006-2007 років та на початку 2008 року складалися 
сприятливі умови для впровадження трирівневої пенсійної системи в Україні, але 
цим періодом відносно сталого економічного розвитку для запровадження нової 
пенсійної системи уряд не скористався. 
 Дослідження сучасного стану недержавного пенсійного забезпечення, 
що становить третій рівень пенсійної системи, доводить, що на розвиток системи 
 
87 
НПЗ сьогодні впливає достатньо велика кількість чинників, вплив яких окремо 
один від одного однозначно оцінити досить складно. Це викликає необхідність 
розвитку регуляторного середовища третього рівня пенсійного забезпечення. 
          Обґрунтовано, що основною метою пенсійної системи є забезпечення 
достатніх, прийнятних з точки зору витрат, стійких і надійних пенсійних виплат 
при одночасній реалізації програм підвищення добробуту населення з 
урахуванням специфіки країни. Розвиток пенсійної системи Україні має 
взаємоузгоджуватися з розвитком системи публічних фінансів, системи 
оподаткування, соціальної політики, фінансового ринку тощо. Модернізація 
пенсійної системи неможлива без взаємодії з іншими інститутами, сукупність 
яких утворює інституціональну матрицю, яка, в свою чергу, вбудована в систему 
суспільних відносин і є невіддільною від них. 
В умовах мінливого середовища інформаційно-аналітична діяльність 
пенсійної системи набуває особливої значимості. У цій ситуації найбільш 
актуальною є проблема адекватно і оперативно відстежувати, обробляти і 
аналізувати відповідні інформаційні потоки. Існує необхідність в 
методологічному опрацюванні концепції створення інформаційно-аналітичної 
системи, що забезпечує інформаційну, технологічну і аналітичну підтримку 
діяльності пенсійної системи та її адаптації до нового інформаційного простору. 
Обґрунтовано: якщо стратегічне управління пенсійною системою 
здійснюється за допомогою формальних правил, зафіксованих в певній моделі і 
спрямованих на забезпечення досягнення заданих стійких станів, режимів 
функціонування і розвитку, то настройка такого управління, по суті, являє 
собою цілеспрямовану зміну інституційної матриці пенсійної системи. 
92 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
1. Пенсійна система як складова системи соціального захисту є важливою 
частиною державної соціальної політики і надійним індикатором ступеня соціальної 
спрямованості держави та виконує ключову роль у реалізації соціальної та 
економічної політики держави. Аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових джерел за 
темою дослідження засвідчив, що теоретичні і практичні проблеми пенсійного 
забезпечення є предметом розвідок фахівців різних галузей наукового знання. 
Водночас, значний обсяг невирішених теоретичних завдань становлять питання, що 
знаходяться в площині історико-культурних, національних, інституціональних та 
багатьох інших проблемних аспектів у процесі реформування пенсійної системи. 
Продуктивне дослідження проблем вітчизняної пенсійної системи як специфічного 
об’єкту наукового пізнання можливе на основі сукупності взаємопов’язаних 
загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, а саме: системного, 
комплексного, інституціонального, методів аналізу теорії публічного управління 
тощо. 
2. Пенсійну систему можна визначити як сукупність правових, 
організаційних та фінансово-економічних інструментів і механізмів, що мають на 
меті надання непрацюючим громадянам особливих соціальних виплат у вигляді 
пенсій та реалізацію заходів, пов’язаних з компенсацією громадянам втраченого 
доходу. У такому контексті пенсійне забезпечення постає як система законодавчих, 
соціально-економічних і морально-психологічних гарантій особам похилого віку, 
засобів і заходів, завдяки яким забезпечується гідний рівень життя. Пенсійне 
страхування розглядається як метод захисту працівників у наслідок належної 
відповідності характеру страхового випадку. 
У сучасних умовах роль держави як суб’єкта пенсійної системи суттєво 
змінюється – звужується щодо безпосереднього управління пенсійним забезпеченням і 
одночасно зростає стосовно організаційно-правового регулювання всієї сукупності 
пенсійних відносин. Забезпечення адекватності пенсійної системи її соціальному 
призначенню постає як мета всіх інститутів системи державного управління. 
Особливої актуальності набуває виконання всіма суб’єктами пенсійної системи 
93 
 
гарантованих державою соціальних зобов’язань, дотримання принципу соціальної 
справедливості. 
3. Становлення систем пенсійного забезпечення відбувалося впродовж 
тривалого історичного періоду – від початкових форм релігійної соціальної допомоги 
і добровільних страхових кас до національних систем соціального захисту, що 
створюються і регулюються державою. За посередництвом процесів еволюції форм 
соціального захисту відбувалося становлення і пенсійної системи в Україні. При 
цьому позначилося перебування українських земель у певні історичні періоди в 
складі різних держав. Виявлено, що глибокі традиції мають накопичувальний 
принцип пенсійного забезпечення та практику організації недержавного пенсійного 
страхування. 
У цілому в становленні вітчизняної пенсійної системи можна виділити чотири 
великі періоди: «доісторичний»; зародження і становлення як організаційного, 
економічного й правового інституту (друга половина XVIII – початок XX ст.); 
«радянський» (1917-1991 рр.); період після набуття Україною незалежності. Шість 
етапів, пов’язаних з визначенням концептуальних підходів до пенсійного 
забезпечення, відображають трансформацію сучасної пенсійної системи, так і 
державних механізмів управління нею. Це дало змогу сформулювати головні вимоги 
до побудови інваріантів інституціональної матриці інфраструктури майбутньої 
пенсійної системи України. 
4. Інституціональна інфраструктура пенсійної системи є сукупністю 
державних і недержавних інституцій, основним видом діяльності яких є 
забезпечення або сприяння збору, обліку, адмініструванню пенсійних внесків, 
управлінню пенсійними активами та здійсненню виплат пенсій, а також регулюванню 
й нагляду у цій сфері. Проведена класифікація суб’єктів пенсійної інфраструктури за 
такими ознаками, як функції, організаційно- правовий статус, варіативність надання 
послуг, масштаб охоплення клієнтів, особливість фінансових послуг, форми 
пенсійного забезпечення, дозволяє виділити інструментальну, інституціональну, 
правову та технологічну складові пенсійної системи. Визначальною особливістю 
інституціональної інфраструктури пенсійної системи в Україні є тісний взаємозв’язок 
формальних та неформальних інститутів, що відображають національну специфіку 
функціонування правового, економіко-організаційного та господарського устрою 
94 
 
українського суспільства. 
5. Провідними тенденціями розвитку зарубіжних пенсійних систем в 
останні роки є: послаблення впливу держави на здійснення соціального  захисту; 
розширення участі громадянського суспільства в процесі формулювання завдань 
соціальної політики, що привело до поширення в суспільстві «лівої» ідеології; 
розвиток недержавних форм соціального захисту, поступове зростання ролі самої 
особи у створенні власного добробуту, розбудовою сфери надання пенсіонерам 
нефінансових послуг. Ці тенденції реалізуються через диверсифікацію джерел 
формування пенсійної виплати і поступове збільшення накопичувального 
компоненту пенсійних програм. 
З метою запровадження досвіду, що може бути адаптований до українських 
реалій у процесі реформування пенсійної системи, доцільною є класифікація 
найбільш поширених моделей пенсійних систем за критеріями: концепція створення, 
рівень централізації фінансових ресурсів, рівень розвитку економіки, цілі, метод 
фінансування, вид інституту соціального захисту, джерела фінансування, механізми 
проведення реформ, ступінь відповідності вимогам Світового банку. При цьому 
належить враховувати, що кожна країна має свою специфічну пенсійну систему, 
обумовлену рівнем економічного розвитку, демографічними показниками, моделлю 
соціальної політики держави. 
6. Для розвитку пенсійної системи в сучасній Україні характерні 
непослідовність і циклічність, залежність від низької результативності реформ у 
політичній, економічній, духовній і соціальній сферах. Зростає демографічне 
навантаження на працездатне населення, негативний вплив справляють невисока для 
більшості зайнятого населення заробітна плата, великі обсяги тіньових виплат. 
Система обов’язкового пенсійного страхування не є збалансованою між страховими 
внесками й пенсійними виплатами. У результаті реформування в Україні має бути 
створена така пенсійна система, що буде відповідати основним принципам побудови 
пенсійних систем країн ЄС та таким вимогам: по-перше, вона має поєднувати 
ефективність і економічну самодостатність із соціальною орієнтованістю; по-друге, 
раціонально поєднувати розподільні і накопичувальні елементи; по-третє, формувати 
відповідальне і мотивоване ставлення працівників і роботодавців до накопичення 
95 
 
коштів для фінансування майбутніх пенсій. Роль держави полягає у створенні 
організаційно-правових основ надійного функціонування системи, накопичення 
працездатним населенням власних пенсійних заощаджень, гарантуванні їх 
збереження. 
7. Визначення стратегічних напрямів розвитку пенсійної системи 
великою мірою обумовлюється інституціональним наповненням її структури, 
гармонійною взаємодією її складових на основі теорії інституціоналізму і вимагає 
закріплення формальних та неформальних інститутів суспільства у відповідній 
інституціональній матриці. В умовах формування інформаційного суспільства, 
великої кількості особистих персоніфікованих даних учасників пенсійного процесу 
особливої актуальності набуває інформаційно-аналітичне забезпечення 
функціонування пенсійної системи.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
96 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Антонюк П. П. Класифікація небанківських фінансово-кредитних установ 
у системі соціального захисту / П. П. Антонюк, І. М. Михайловська // Наукові 
записки. Серія «Економіка» / Нац. ун-т «Острозька академія». – 2008. – Вип. 10,  
ч. 3. – С. 13–21. 
2. Антропов В. В. Экономические модели социальной защиты населения в 
государствах ЕС [Текст]: автореф. диc. докт. экон. наук: спец. 08.00.14 − мировая 
экономика / В. В. Антропов; – М. : МГУ им. Н.В Ломоносова. 2007.  36 с. 
3. Астапович А.З. Институциональная инфраструктура пенсионной реформы 
в России: (негос. пенс. фонды) / А.З. Астапович, У. Бирмингхем, Л.М. Григорьев и 
др. М. : Бюро экон. анализа, 1998.  157 с. 
4. Бабенко А. Пенсійне забезпечення громадян – складова соціальної 
політики держави [Електронний ресурс]. / А. Бабенко. – Режим доступу 
:www.pdaa.edu.ua/sites/default/files/.../12.pdf 136. – Назва з екрану. 
5. Бакуменко В. Д. Державне управління: основи теорії, історія і практика: 
навчальний  посібник  /  В.   Д.   Бакуменко,   П.   І.   Надолішний,   М.   М.   Іжа, 
Г. І. Арабаджи // Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2009. – 394 с. 
6. Баранова Е. А. Особенности развития пенсионного обеспечения в России 
в XVI -XIX вв. : автореферат диссертации на соискание ученой степени  
кандидата юридических наук. Спец. 12.00.01 − теория и история права и 
государства / Е. А. Баранова. – Краснодар : 2010. − 30 с. 
7. Баранова Н. Оцінка системи соціального забезпечення в Україні у 2008- 
2009 роках: відповідь на кризу та майбутні реформи / Н. Баранова. – К. : Хіросе; 
МОП-Geneva: ILO, 2010. – 18 c. 
8. Барр Н. Пенсионная головоломка. Предварительные условия и возможные 
варианты политики при разработке систем пенсионного обеспечения 
[Електронний ресурс] / Н. Барр // Вопросы экономики : наук.-практ. журнал. – 
2002. – № 29. – Режим доступу : http://imf.jrg/External/Pubs/FT/issues/issues29/ 
rus/issue29r.pdf. 145. – Назва з екрану. 
97 
 
 
9. Басанцов І. В. Управління процесом формування і функціонування 
пенсійного фонду України в умовах ринкових перетворень: автореф. дис. на 
здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.02.03 − організація управління, 
планування і регулювання економікою / І. В. Басанцов; Харківський нац. універ. 
ім. В.Н. Каразина. – Харків – 2001. – 24 с. 
10. Бачинська О. В. Роль недержавних пенсійних фондів у системі 
пенсійного забезпечення / О. В. Бачинська, О. М. Кравчук // Вісник 
Хмельницького національного університету: наук. журн. – Хмельницьк : 2010. – 
№ 2. – T. 2. – С. 177–182. 
11. Бевзенко О. В. Ефективність фунеціонування пенсійного фонду України / 
О. В. Бевзенко // Науковий вісник ЧДЕУ, 2012. – № 3. – C. 224–230. 
12. Бєлоусов В. М. Підходи та моделі системи пенсійного забезпечення: 
міжнародний досвід для України / В. М. Бєлоусов // Держава та регіони. Сер. : 
Державне управління. − 2013. – № 2. − С. 3742. 
13. Богуцкая О. А. Подходы к определению и классификации финансового 
посредничества / О. А. Богуцкая [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vdie/2009_1/files/8. pdf. 
14. Большой  экономический  словарь:  25000  терминов  /   Под  общ.  ред. 
А. Н. Азрилияна. – 7-е издание, доп. – Москва : Правовая культура, 2010. – 1472 с. 
15.Бондалетова Т. О. Етапи становлення системи пенсійного забезпечення 
України [Електронний ресурс] / Т. О. Бондалетова, А. С. Харченко // Десята 
Міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Актуальні проблеми 
сучасної  науки».  – Режим  доступу: http://konf,org.bondsletova-to-harchenko-to- 
harchenko-as-etagi-stanovlennya-sistemu-pensiynogo-zabezpechennya-v-ukrayini. – 
Назва з екрану. 
16. Борисенко Н. Ю. Построение национальной системы пенсионного 
обеспечения: теория и практика / Н. Ю. Борисенко // Финансы и кредит. – М. : 
ООО «Издательский дом ФИНАНСЫ и КРЕДИТ», 2007. – № 17. – С. 54–65. 
98 
 
 
17. Бородіна Н. Державне регулювання у сфері пенсійного забезпечення – 
розвиток та основні положення / Н. Бородіна // Економіст, 2010. – № 11. – С. 26–29. 
18. Брагін С. Недержавні пенсійні фонди на неефективному фондовому 
ринку: приклад України [Електронний ресурс] / С. Брагін, О. Макаренко // Вісник 
Національно банку України. – 2011. – № 2. – С. 18–24. – Режим доступу: 
http://www/nbul/gov.ua/portal1/soc_gum/Vnbu/2011/_1/2011_01_13.145. – Назва з 
екрану. 
19. Бурлака Н. П. Мировой опыт формирования и эволюции пенсионных 
систем / Н. П. Бурлака // Международный университет природы, общества и 
человека «Дубна», 2009. – № 1. – С. 5765. 
20. Буряченко О. Є. Витоки зародження пенсійного страхування на Півдні 
Україні / О. Є. Буряченко, С. А. Яроміч // Приоритети стратегії регіонального 
розвитку України : матеріали наук.-практ. семінару: Херсон. : Вид-во «ЛТ-ОФІС», 
2015. – С. 30–36. 
21. Буряченко  О.   Є.   Дослідження   кращих   пенсійних   систем   світу   / 
О. Є. Буряченко // Materiały X Międzynarodowej naukowi–praktycznej konferencji 
«Naukowa przestrzeń Europy - 2014» Volume 14. Historia. Politołogija.: Przemyśl. 
Nauka i studia – Р. 92–95. 
22. Буряченко О. Є. Дослідження принципів організації сучасної пенсійної 
системи [Електронний ресурс] / О. Є. Буряченко // Державне управління в 
Україні: історія державотворення, виклики та перспективи : матеріали VІ міжнар. 
наук. конф. аспірантів та докторантів з державного управління (Одеса, 22 трав. 
2015 р) / Нац. акад. держ.упр. при Президентові України, Одес. регіон. ін.-т держ. 
упр., каф. держ. упр. та місц. самовряд. – Одеса, 2015. – С. 8–10. 
23. Буряченко О. Є. Еволюційні напрямки розвитку системи державного 
соціального захисту та пенсійного забезпечення населення / О. Є. Буряченко // 
Реформування публічного управління: теорія, практика, міжнародний досвід : 
матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. за міжнар участю (Одеса, 31 жов. 2014 р.) / 
99 
 
 
Нац. акад. держ.упр. при Президентові України, Одес. регіон. ін.-т держ. упр. – 
Одеса, – С. 115–117. 
24. Буряченко О. Є. Історичний досвід розвитку пенсійної системи 
[Електронний ресурс] / О. Є. Буряченко // Державне управління в Україні: історія 
державотворення, виклики та перспективи : матеріали V Міжнар. наук. конф. 
аспірантів та докторантів з державного управління (Одеса, 15 трав. 2014 р.) / Нац. 
акад. держ.упр. при Президентові України, Одес. регіон. ін.-т держ. упр., каф. 
держ. упр. та місц. самовряд. – Одеса, 2014. – C. 16–20. – Режим доступу : 
25. Буряченко О. Є. Організація ефективної роботи пенсійної системи 
України / О. Є. Буряченко // Актуальні проблеми та перспективи розвитку 
публічного управління : матеріали Всеукр підсум. наук.-практ. конф. за міжнар. 
участю (Одеса, 25 жов. 2013 р.) / Нац. акад. держ.упр. при Президентові України, 
Одес. регіон. ін.-т держ. упр. – Одеса, 2013. – С. 424–426. 
26. Буряченко О. Є. Пенсійна система України: еволюція розвитку 
[Електронний ресурс] / О. Є. Буряченко // Демократичне врядування : електр. 
збірник. – Львів, 2015. – Вип. 15. – Режим доступу:http://lvivacademy.com/ 
/vidavnitstvo_1/visnyk15/fail/Burjachenko.pdf. 145. – Назва з екрану. 
27. Буряченко О. Є. Повышение эффективности пенсионной системы как 
основное направление социально-экономической политики Украины / О. Є. 
Буряченко // Legea si Viata. Молдова, 2015. – № 10. – С. 10–14. 
28. Буряченко О. Є. Проблеми реформування пенсійної системи України в 
історичному дискурсі / О. Є. Буряченко, С. А. Яроміч // Актуальні проблеми 
державного управління : зб. наук. праць. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2013. – Вип. 
3(46). – С. 29–32. 
29. Буряченко О. Є. Розвиток професійної компетенції фахівців пенсійного 
фонду / О. Є. Буряченко // Інституційне забезпечення кадрової політики у 
державному управлінні: становлення та розвиток : матеріали щоріч. Всеукр. 
наук.-практ. конф. за міжнар.участю (Київ, 29 трав. 2015 р.) / Нац. акад. держ.упр. 
100 
 
 
при Президентові України ; за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка, А. І. Семенченка, С. В. 
Загороднюка. – К. : НАДУ, 2015. – С. 44–46. 
30. Буряченко О. Є. Сучасний стан пенсійного забезпечення населення 
України / О. Є. Буряченко // Актуальні проблеми державного управління : зб. 
наук. праць. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2014. – Вип. 3(59). – С. 50–54. 
31. Буряченко О. Є. Сутність поняття пенсійного забезпечення в науковому 
дискурсі / О. Є. Буряченко // Теорія та практика державного управління : зб. наук. 
праць. – Харків. : ХарРІДУ НАДУ, 2015. – Вип. 2(49). – С. 90–98. 
32. Буряченко О. Є. Сучасні пенсійні формули: можливості та обмеження 
використання закордонного досвіду / О. Є. Буряченко, С. А. Яроміч // Актуальні 
проблеми державного управління : зб. наук. праць. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2015. 
– Вип. 3(63). – С. 151–156. 
33. Буряченко О. Є. Управління фінансовими ресурсами пенсійного фонду з 
використанням принципів БОР / О. Є. Буряченко // Реформування публічного 
управління: теорія, практика, міжнародний досвід. Матеріали Всеукраїнської 
науково-практичної конференції за міжнародною участю, присвяченої 20-річчю 
утворення  інституту  29-30  жовтня  2015  р.  Одеса  :  ОРІДУ  НАДУ,  2015.  –   
С. 350−351. 
34. Вайс  Г.  Взаимные  фонды  и  пенсионные  сбережения   /   Г.   Вайс,   
Дж. Фридман // Бизнес Уик,  1993.  № 6.  С. 1226. 
35. Вінер М. Пенсійні системи країн Латинської Америки / М. Вінер // 
Україна: аспекти праці : некомерційне фахове видання. – К. : 2000. – № 5. – С. 35–45. 
36.Водолажченко Д. C. Тіньова економіка сьогодні: причини та наслідки 
[Електронний ресурс] / Д. C. Водолажченко. – Режим доступу : 
http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/conf/2010-1/doc/09.pdf. 145. – Назва з екрану. 
37.Волгин Н. А. Социальная политика : учебник / Н. А. Волгин. - 2-е изд., 
стереотип. − М. : Экзамен, 2004. − 736 с. 
38. Волошина А. Ю. Пенсионные системы в современном мире: основные 
тенденции и причины реформирования в странах в различным уровнем 
101 
 
 
экономического развития / А. Ю. Волошина // Научные труды Вольного 
экономического общества России. – М. : 2006. – Т. 72. – С. 174–180. 
39. Выборных М. В. Генезис и эволюция государственных пенсионных 
систем / М. В. Выборных // Вестник государственного социального страхования : 
науч.-информ. издание. – М. : 2004. – №1. – С. 26–29. 
40. Гаврилишин Б. Д. Економічна енциклопедія [уклад. : Б. Д. Гаврилишин, 
С. В. Мочерний, А. О. Усенко]. – К. : Видавничий центр «Академія». – 2001. – 
Тернопіль, Академія народного господарства. – 2001. – 828 с. 
41. Гайдар Е. Т. История пенсий: становление и кризис системы социальной 
защиты в современном мире [Электронный ресурс] / Е. Т. Гайдар // Вестник 
Европы. – 2003. – № 9, 10. – Режим доступа к журн. : 
http://magazines.russ.ru/vestnik/2003/10/gaid2.html. 145. – Назва з екрану. 
42. Галеева Т. А. Реформирование системы пенсионного страхования в 
Германии : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. экон. наук : спец. 
08.00.14 «Мировая экономика» / Т. А. Галеева. – Московск. гос. универ. им. М.В. 
Ломоносова. – М. : 2005. – 21 с. 
43. Геренчер Л. Последние новости пенсионной реформы в Венгрии / Л. 
Геренчер // Пенсия, — 1997, — №11. — С. 63−72. 
44. Глущенко В. В. Стан та проблеми інвестиційної діяльності недержавних 
пенсійних фондів в Україні в умовах економічної кризи / В. В. Глущенко, І. А. 
Левченко // Социальная экономика. – 2010. – № 1. – С. 275–282. 
45. Гнибіденко І. В. Пенсійна реформа в Україні: стан, проблеми, 
перспективи / І. В. Гнибіденко // Економіка України : Всеукр. щоміс. наук. 
журнал. – 2007. – № 4. – С. 4–11. 
46. Голева О. И. О системе показателей деятельности институциональных 
инвесторов в регионе / О. И. Голева // Актуальные проблемы функционирования 
финансового рынка РФ: сб. науч. ст.  Пермь : 2010.  Вып. 6.  С. 1022. 
47. Горюк Н. Пенсійна реформа в Україні: рух до обов’язкової 
накопичувальної пенсійної системи [Электронный ресурс]  Режим доступу 
102 
 
 
http://pensions.kuev.ua/files/presentation_roundtable%2018jun2012_ua.pdf. – Назва з 
екрану. 
48. Грызлова А. Обзор зарубежных  пенсионных  систем  /  А.В.  Грызлова, 
Е. Яненко // Отечественные записки. – 2005. – № 3. – C. 45–48. 
49. Грудзевич У. Я. Регіональні особливості формування і розвитку 
інфраструктури фінансового ринку : автореф. дис. … к.е.н. / У. Я. Грудзевич // 
НАН України. Ін-т регіон. дослідж. – Л. : 2002. – 20 с. 
50. Гура М. Пенсійна реформа: виклик  для  України  /  М.  Гура  ;  за  ред.  
М. Свєнчіцкі, І. Чапко, А. Єрмошенко. – К. : Аналітично-дорадчий центр 
Блакитної стрічки ПРООН, 2008. – 68 с. 
51. Гурвич Е. Т. Перспективы российской пенсионной системы / Е. Т. Гурвич 
// Вопросы экономики : Всеукр. щоміс. наук. журнал. – 2007. – № 9. – С. 78–83. 
52. Гурвич Е. Т. Пенсионная политика в долгосрочной перспективе – общий 
взгляд / Е. Т. Гурвич // Журнал Новой экономической ассоциации : науч. журнал. 
– 2012. – № 3 (15). – С. 178–180. 
53. Гурьева О. Ю. Пенсионное дело: взаимосвязь политико–экономического 
и институционального подходов : монография / О. Ю. Гурьева. – М. : Дашков и К, 
2009. – 272 с. 
54. Гурьева О. Ю. Институциональные  основы  социального страхования / 
О. Ю. Гурьева // Управление в социальных и экономических системах : 
материалы V междун. науч.-практ. конф. – Пенза : РИО ПГСХА, 2007. – С. 19–20. 
55.Гутник В. Пенсионная реформа в Германии / В. Гутник, А. Зимаков // 
Современная Европа. – 2001. – № 2. – С. 49–60. 
56. Гущак А. В. Проблеми державного регулювання недержавного 
пенсійного  забезпечення  в  Україні   [Електронний   ресурс]   /   А.   В.   Гущак, 
О. О. Прутська. – Режим доступу: http://intkonf.og/2008/12. – Назва з екрану. 
57. Далимов Р. Мировой опыт реформирования пенсионных систем и его 
использование в условиях переходной экономики / Р. Далимов. – М. : Право, 
2007. – 321 с. 
103 
 
 
58. Данилюк О. І. Теоретическая сущность понятий «пенсия» и «пенсионное 
обеспечение» / О. І. Данилюк // Науковий вісник НЛТУ України : наук. період. 
журнал. – 2012. – Вип. 22. – С. 256–261. 
59. Даценко В. В. Роль пенсійного забезпечення в системі соціального 
захисту населення / В. В. Даценко // Наукові праці НДІ. – 2002. – №3. – С. 97104. 
60. Дегтярь Л. С. Мировой опыт пенсионных реформ и реформирование 
пенсионной системы в России. [Електронний ресурс] / Л. С. Дегтярь // Аналит. 
вестн. Совета Федерации ФС РФ. – 2002. – № 33(189). – Режим доступа : 
http://www.budget.ru/Pyblications/Magazines/VestnikSF/2002/VSF_new20080214155 
555 /VSF_ NEW200802141555_ p_006.htm. – Назва з екрану. 
61. Демографічні та фінансові передумови пенсійної реформи в Україні: 
прогноз-2050: проект фінанс. ЄС, співфінанс. та виконується ПРООН. – К. : 
Аналіт.-дорадчий центр Блакитної стрічки, 2010. – 72 с. 
62. Динь І. М. Угорський досвід реалізації пенсійної реформи: можливості 
для України / І. М. Динь // Наукові записки. Серія «Економіка». – 2008. – Вип. 10. 
– Ч. 1. – С. 330–336. 
63. Дідковська Т. О. Поняття та сутність пенсійного забезпечення в Україні: 
сучасні реалії та перспективи розвитку / Т. О. Дідковська // Форум права. – 2012. – 
№ 1. – С. 253–257. 
64. Дорош Е. Украине важен второй уровень пенсионной системы / Е. 
Дорош, А. Нечай // Пенсионный курьер. – 2009. – 24 июля. – № 30. – С. 4. 
65. Дубіна М. В. Удосконалення класифікації фінансових посередників в 
Україні / М. В. Дубіна [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vcndtu/Ekon/2009_39/25.htm 
66. Європейський кодекс соціального забезпечення [Електронний ресурс] : 
Кодекс, Міжнародний документ. від 16.04.1964. – Режим доступу : 
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_329. – Назва з екрану. 
67. Єлагін В. П. Сучасна парадигма розбудови соціальної держави в Україні 
: монографія / В.П. Єлагін – Х : Вид-во ХарРі НАДУ «Магістр», 2011. – 244 с. 
104 
 
 
68. Єлагін В. П. Теоретико-методологічні засади становлення та розвитку 
соціальної держави : автореф. дис. ... д-ра наук з держ. упр. : 25.00.01 «Теорія та 
історія держ. упр.» / Єлагін Віктор Павлович – К. : 2014. − 39 c. 
69. Енциклопедичний  словник   з   державного   управління   /   уклад.:   
Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін.; за ред. Ю.В. Ковбасюка, 
В.П. Трощинського, Ю.П. Сурміна. – К . : НАДУ, 2010. − 820 с. 
70. Енциклопедія державного управління у 8-ми томах. / Нац. акад. держ. 
упр. При Президентові України ; наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та 
ін. – К. : НАДУ, 2011. – Т. 1 : Теорія державного управління / наук.-ред. колегія : 
В.М. Князєв (співголова), І.В. Розпутенко (співголова) та ін. – 2011. – 748 с. 
71. Енциклопедія державного управління у 8-ми томах / Нац. акад. держ. 
упр. При Президентові України ; наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та 
ін. – К. : НАДУ, 2011. – Т. 2 : Методологія державного управління / наук.-ред. 
колегія : Ю. П. Сурмін (співголова), П. І. Надолішній (співголова) та ін. – 2011. – 
692 с. 
72. Енциклопедія державного управління у 8-ми томах. / Нац. акад. держ. 
упр. При Президентові України ; наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та 
ін. – К. : НАДУ, 2011. – Т. 3: Історія державного управління / наук.-ред. колегія : 
А. М. Михненко (співголова), М. М. Білинська (співголова) та ін. – 2011. – 408 с. 
73. Енциклопедія державного управління у 8-ми томах. Том 4: Галузеве 
управління / наук.-ред. колегія : М.М. Іжа (співголова), В.Г. Бодров (співголова) 
та ін. – Одеський регіональний інститут державного управління Національної 
академії державного управління при Президентові України. 2011. – 648 с. 
74. Ермаков Д. Н. Пенсионные системы западных стран: особенности и 
отличия / Д. Н. Ермаков // Человек и труд : наук.-практ. журнал. М. : Человек и 
труд, 2011. – №10. – C. 35–38. 
75. Ермилов B. Очерк истории медицинского страхования и страховой 
медицины на юге Украины [Електронний ресурс] / B. Ермилов. –  Режим  
доступу: http://www.medicine.ck.ua/?p=28. – Назва з екрану. 
105 
 
 
76. Ермолаев И. П. Свод законов Киевской Руси : учеб пособ. / И. П. 
Ермолаев, Р. Г. Кашафутдинов. – Казань : КГУ, 1985. – 89 с. 
77. Ерошенков С. Г. Переход к накопительной пенсионной системе в России 
: диссертация на соискание ученой степени док. эконом. наук по специальности 
08.00.10 «Финансы, денежное обращение и кредит» / С. Г. Ерошенков. – М. : 
АНХ, 2002. – 350 с. 
78. Женчик О. В. Розвиток пенсійного забезпечення та його вплив на 
економіку України  на  основі  європейського  досвіду  [Електронний  ресурс]  /  
О. В. Женчик. – Режим доступу : http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ ntb/7831/1 /41. 
Pdf. – Назва з екрану. 
79. Жернаков В. В. Диференціація пенсійного забезпечення та перспективи 
законодавчого регулювання соціальної політики в Україні / В. В. Жернаков // 
Вісн. Акад. праці і соц. відносин іедер. проф. України : наук. зб. – К. : Акад. праці 
і соц. відносин Федер. проф. спілок України, 2006. – № 4(37). – C. 20–27. 
80. Загорський В. Концептуальні засади державної соціальної політики 
[Текст] / В. Загорський, Г. Лопушняк // Ефективність державного управління 
[Текст] : зб. наук. пр.  Вип. 21 / за заг. ред. чл.-кор. НАН України В. С. 
Загорського, доц. А. В. Ліпенцева.  Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2009.  С. 1320. 
81. Загорулько І. Б.  Історія  розвитку пенсійного  забезпечення  в  Україні  / 
І. Б. Загорулько // Національний лісотехнічний університет України : наук. період. 
журнал. – Львів : РВВ НЛТУ України, 2005. – Вип. 15.4. – С. 372–379. 
82. Зайчук Б. О. Пенсійний фонд України. Організаційно–правові та 
соціально-економічні засади функціонування / Б. О. Зайчук, О. Б. Зарудний, С. Б. 
Березіна, В. Т. Александров. – Київ : АВТ, 2006. – 284 c. 
83. Звіт Рахункової палати України про результати аналізу формування та 
використання бюджету ПФУ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://www.acrada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16727325;jsessionid=6187D8 
1FAEА4 A846A2 AB740640200244. – Назва з екрану. 
106 
 
 
84. Звітність недержавних пенсійних фондів (2005-2011 рр.). [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/732. – Назва з екрану. 
85. Зотов В. В. Институциональные проблемы реализации системных 
функций экономики / В. В. Зотов, В. Ф. Пресняков, В. О. Розенталь // 
кономическая наука современной России. − 2001. − № 3. − С. 5361. 
86. Иншаков О. В. Институции − ключ к пониманию экономических 
институтов / О. В. Иншаков, Д. П. Фролов // Экономическая теория. – 2011, № 1.  
С. 52−62. 
87. Інформаційно-аналітична довідка Про деякі параметри соціального 
(пенсійного) забезпечення в світі [Електронний ресурс]: Аналітично-дорадчий 
центр Блакитної стрічки. – К. : 2010. – 9 с. – Режим доступу: http://brc.undp/org/ua 
img/publications/Dovidka_Social_payment_MLSP.pdf. – Назва з екрану. 
88. Історія становлення державної системи соціального захисту в 
європейських країнах [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://www.pfu.gov.ua. – Назва з екрану. 
89. Казанчан А. А. Поняття та види пенсійного забезпечення громадян 
України / А. А. Казанчан // Ученые записки Таврического национального 
университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». Том 3 (62). 
№ 1. 2010. – С. 142149. 
90. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег / Дж. М. Кейнс 
// Антология экономической классики, – М. : Эконов, 1993.− 349 c. 
91. Клейнер Г. Б. Системно-интеграционная теория предприятия и 
эволюционный подход: доклад на VI Международном Симпозиуме по 
эволюционной экономике / Г. Б. Клейнер. – Пущино : Центральный экономико- 
математический институт РАН, 2005 – 15 с. 
92. Коваль О. П. Огляд законопроектів щодо концептуальних засад 
запровадження накопичувальної пенсійної системи / О. П. Коваль // Вісник 
пенсійного фонду України, 2015, № 6 (156). – С. 6-11. 
107 
 
 
93. Коваль О. П. Перспективи впровадження загальнообов’язкової 
накопичувальної пенсійної системи в Україні: вплив на економічну безпеку : 
монографія / О. П. Коваль. – К. : НІСД, 2012. – 240 с. 
94. Колодій А. М. Принципи права: генеза, поняття, класіфікація та 
реалізація / А. М. Колодій. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 208 с. 
95. Конституція України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, 
№ 30, ст. 141) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://zakon3.rada/gov/ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80. – Назва з 
екрану. 
96. Концепція соціального забезпечення населення України : постанова 
Верховної Ради України від 21 грудня 1993 року № 3758-XII. [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу : http://mlsp.gov.ua/ladour/control/uk/publish/article%3 
Bjsessionid=436C042474BD31ACF95C386454562D5B?art_id=36166&cat_id=36 114 
– Назва з екрану. 
97. Концепція розвитку Інформаційно-аналітичних систем Пенсійного фонду 
України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kontzeptziya- 
rosvytku-informatziyino-analituchnuh-sistem-pensiinogo- fondu-Ukrajinu – Назва з 
екрану. 
98. Корнаи Я. Путь к свободной экономике: страстное слово в защиту 
экономических преобразований / Я. Корнаи. – М. : Экономика, 1990. – 259 c. 
99. Королевська Н. К. Стара нова пенсійна реформа / Н. К. Королевська // 
Економічна правда. – 2011. – № 6. – 19 с. 
100. Котликофф  Л.  Пенсионная  система  перед  бурей  /   Л.  Котликофф,  
С. Бернс. − M. : Букинист, 2008. − 352 c. 
101. Кравченко С. О. Теоретико-методологічні засади здійснення державно-
управлінських реформ : Автореферат доктора наук з держ. управління, спец. 
25.00.01 – теорія та історія державного управління / Кравченко Сергій 
Олександрович – К. : НАДУ, 2010. – 36 с. 
108 
 
 
102. Кремень В. М. Фінансові конгломерати в системі фінансових 
посередників / В. М. Кремень [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
www.nbuv.gov.ua/Portal/soc_gum/pprbsu/texts/2009_25/25.1.32.pdf – назва з екрану. 
103. Криклій В. А. Періодизація становлення національних систем 
пенсійного забезпечення західних країн [Електронний ресурс] / В. А. Криклій. – 
Режим доступу: http://www.rusnauka.com/6_NITSB_2010/Economics/59630. 
doc.htm. – Назва з екрану. 
104. Кульков Ю. А. Формування збалансованої системи пенсійного 
забезпечення / Ю. А. Кульков, Р. Б. Тян // V Міжнародна науково-практична 
конференція аспірантів, молодих учених та науковців «Проблеми та перспективи 
розвитку регіональної ринкової економіки» – КІДУЕП, К. : 2010. – С. 22−24. 
105. Куценко В. В. Пенсионное обеспечение в России: история, состояние и 
перспективы : текст лекций / В. В. Куценко, С. В. Ровбель. – Новосибирск : НГЗУ, 
1996. – 46 с. 
106. Лаврухіна Н. О. Шляхи вдосконалення державного управління 
системою пенсійного забезпечення / Н. О. Лаврухіна // Наукові записки Інституту 
законодавства Верховної Ради України. – 2015. – № 2. – С. 3744. 
107. Левченко І. А. Зарубіжний досвід діяльності систем пенсійного 
забезпечення   та   можливості   його   використання    в   українських    умовах   / 
І. А. Левченко // Інвестиції: практика та досвід : наук. фах видання. К. : 2012. – 
№ 8 – С. 79–82. 
108. Левченко І. А. Недержавне пенсійне забезпечення як складова частина 
соціально  орієнтованої  моделі  національно-економічного  розвитку  України  /  
І. А. Левченко // Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному 
розвитку країни : матеріали Міжнар. наук. практ. конф. (Макіївка, 16-17 лют.  
2011 р.) / Макіївськ. економ.-гуманит. універ. – Макіївка : Макіївський 
економічно-гуманітарний інститут, 2011. – Т. 2. – С. 166–167. 
109. Левченко І. А. Формування та використання коштів недержавних 
пенсійних фондів в Україні : дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук : 
109 
 
 
спец. 08.00.08  «Гроші, фінанси і  кредит» /  І. А. Левченко;  Харк. нац. ун-т  ім.   
В. Н. Каразіна. – Харків : 2013. – 215 с. 
110. Линдюк О. А. Сутність пенсійної системи та її місце в забезпеченні 
соціальної безпеки суспільства / О. А. Линдюк [Электронный ресурс].  Режим 
доступа: http://visnyk.academy.gov.ua/wp-content/uploads/2013/11/2009-4-38.pdf.  
Назва з екрану. 
111. Лібанова Е. М. Підвищення пенсійного віку: необхідність чи вигадка 
лібералів? / Е. М. Лібанова // Людина і політика.  2000.  № 6.  С. 5461. 
112. Логінов О. Механізм охорони та захисту права військовослужбовців на 
пенсійне забезпечення / О. Логінов, О. Полонська // Підприємництво, госп-во і 
право : загальноукр. наук.-практ. господ.-правов. журнал. – К. : 2008. – № 7. –     
C. 79–82. 
113. Лондар С. Л. Вплив фактора вікової структури населення на 
збалансованість пенсійної системи у довгостроковому періоді.  /  С.  Л. Лондар,  
В. Й. Башко // Фінанси України – 2011. – № 10. – С. 4458. 
114. Лопаков В. С. Історія розвитку пенсійного забезпечення в Україні / В. С. 
Лопаков // Інтелігенція і влада : наук. зб. / Одес. нац. політехн. ун-т. – Одеса. : 
2011. – Вип. 22 Сер.: Iсторія. – С. 132–138. 
115. Луцький Р. П. Досвід реформування системи пенсійного забезпечення в 
країнах Європейського Союзу / Р. П. Луцький // Університетські наукові записки : 
наук. фах. видання Хмельницького університету управління та права. – 
Хмельницький, 2005. – № 4 (16). – С. 176–179. 
116. Макаренко О. М. Державне управління пенсійним забезпеченням осіб 
похилого віку в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з 
держ. упр. : спец. 25.00.02 − механізми державного управління / О. М. Макаренко; 
Харків. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 
Х. : 2009. – 20 с. 
117. Мак Таггарт Г. Досвід реформування пенсійної системи у країнах 
Східної Європи та СНД у порівнянні з проведенням пенсійної реформи в Україні 
110 
 
 
[Електронний ресурс] / Г. Мак Таггарт. – Режим доступу : 
www.pension.kiev.ua/files/dosvid–porivn-Ukr.pdf. – Назва з екрану. 
118. Малева Т. М. Пенсионная реформа в России: история, результаты, 
перспективы : аналит. доклад / Независимый институт социальной политики. / Т. 
М. Малева, О. В. Синявская. – М. : Поматур, 2005. – 268 с. 
119. Мальований М. Історичний розвиток системи пенсійного забезпечення в 
світі / М. Мальований // Економіка АПК : наук.-вироб. журнал. – К. : 2005. – №3. – 
С. 31–36. 
120. Мальований М. І. Розвиток пенсійного страхування сільського 
населення: дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук : спец. 08.00.08 
«Гроші, фінанси і кредит» / М. І. Мальований. – Національний науковий центр 
«Інститут аграрної економіки» Української академії аграрних наук. – Київ. : 2007. 
– 203 с. 
121. Мальтус Т. Опыт о законе народонаселення / Т. Мальтус // Антология 
экономической классики: В 2 т. – М. : МП «Эконов», 1993. – Т. 2. – С. 5–134. 
122. Малюга Л. Ю. Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок 
Чорнобильської катастрофи : монографія / Л. Ю. Малюга. – К. : Хай-ТЕК Прес, 
2013. – 264 с. 
123. Малютина Н. Н. Развитие системы пенсионного обеспечения в 
зарубежных странах / Н. Н. Малютина // Труд за рубежом : науч.-аналит. журнал. 
– М. : 2005. – № 3. – C. 104–106. 
124. Медведчук О. О. Реформування системи пенсійного забезпечення в 
Україні / О. О. Медведчук // Економіка & держава : наук. фах видання. – К. :  
2009. – №3. – С. 58–60. 
125. Мелешко О. В. Історіографія виникнення сучасної системи пенсійного 
забезпечення як виду соціального захисту населення / О. В. Мелешко // Вісник 
СНАУ. Серія «Економіка та менеджмент» : наук. журнал. – Суми, 2008. – Вип. 
12/1 (33). – С. 115–120. 
111 
 
 
126. Мельніков С.А. Розвиток системи пенсійного страхування України в 
контексті інформаційної економіки / С. А. Мельніков // Науковий економічний 
журнал «Актуальні проблеми економіки» – ВНЗ «Національна академія 
управління». – 2008. – №5 (83). – С. 231237. 
127. Михалкина Е. В. Принципы, механизмы и эффекты современной 
системы пенсионного обеспечения / Е. В. Михалкина, С. А. Писанка // Terra 
ekonomicus : науч. журнал. – Ростов : 2013. – Tom 11. – № 3. – С. 54–63. 
128. Міжнародний пенсійний вісник [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу: http://pension.kiev.ua/files/newsletter_issue15_mar2010_ua.pdf. – Назва з 
екрану. 
129. Морозова  О.  Міжнародні  стандарти  побудови  пенсійної  системи  /  
О. Морозова // Вісник пенсійного фонду України : інформ.-аналіт. журнал. – К. : 
2004. – № 12. – C. 17–19. 
130. Мосейко В. В. Генезис пенсионных систем как проявление социальной 
функции государства [Електронний ресурс] / В. В. Мосейко. – Режим доступу : 
www.rusrand.ru/Doklad5/Moseiko.pdf. – Назва з екрану. 
131. Москаленко О. В. До питання про правові витоки соціального 
страхування населення в Україні / О. В. Москаленко // Вісник Національної 
академії правових наук України: наук. фах. видання. –  Х :  2014.  – №  2  (77).  – 
С. 81–90. 
132. Москаленко О. В. Основні засади загальнообов’язкового державного 
соціального   страхування   в   умовах   ринкової   економіки    :   монографія    /  
О. В. Москаленко. – Х. : Юрайт, 2013. – 400 с. 
133. Надточій Б.  Пенсійне  забезпечення  в  Україні:  історичний  аспект  /  
Б. Надточій, В. Яценко // Україна: аспекти праці : некомерційне фахове видання. – 
К. : 2000. – №1. – С. 8–15. 
134. Надточій Б. Пенсійне страхування в Україні: історичний аспект 
[Електронний ресурс] / Б. Надточій, В. Яценко // Інтернет-журнал про 
112 
 
 
страхування «Соціальний захист». – Режим доступу : http://forinsurer.com/public. – 
Назва з екрану. 
135. Назаров В. Будущее пенсионной системы: параметрические реформы 
или смена парадигмы? / В. Назаров // Вопросы экономики : наук.-практ. журнал. – 
2012. – № 9. – С. 67–87. 
136. Назарова Г. В. Нова пенсійна система в Україні / Г. В. Назарова, С. Ю. 
Гончарова, О. О. Тарасенко. – Х. : Ксилон, 2008. – 228 с. 
137. Нарожна Н. І. Доходи пенсійного фонду: оптимізація формування та 
резерви зростання / Н. І. Нарожна // Вісник Східноукраїнського національного 
університету імені Володимира Даля : наук. журнал. – Луганськ : Вид-во СНУ ім. 
Володимира Даля, 2013. – № 16. – С. 145–149. 
138. Неліпович О. В. Посилення ролі накопичувальної складової як основний 
напрям реформування пенсійної системи України / О. В. Неліпович // Вісник 
Хмельницького національного університету : наук. журн. – Хмельницьк : 2010. – 
№ 1. – T. 1. – С. 65–68. 
139. Нікітчина О. В. Реформування пенсійної системи України в аспекті 
зарубіжного досвіду / О. В. Нікітчина // Економіка. Управління. Інновації : електр. 
наук. фах. видання. – 2009. – № 1. – Режим доступу : http://www/nbuv/gov/ua/e- 
journals/rui/2009/1/09novszn.pdf. – Назва з екрану. 
140. Новиков А. А. Эволюция пенсионной системы России : автореф. дис. на 
соиск. науч. спени док. эконом. наук : спец. : 08.00.01 «Экономическая теория» / 
А. А. Новиков; Рос. эконом. акад. им. Г. В. Плеханова. – М. : 2008. – 44 с. 
141. Новиков А.А. Особенности эволюции зарубежных пенсионных систем / 
А. Новиков // Мировая экономика и международные отношения. – 2006. – № 5. – 
С. 65–72. 
142. Новікова І. B. Принципи побудови ефективних корпоративних 
пенсійних програм в Україні // І. B. Новиков / Економічна система України: 
минуле, сучасне, майбутнє : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Львів, 21-22 
113 
 
 
жов. 2005 р.) / Львів. нац. універ. ім. Івана Франка. – Львів : ЛНУ імені Івана 
Франка, 2005. – С. 249–250. 
143. Новый энциклопедический словарь / Под ред. М. В. Белопольского. – М. 
: Экзамен, 2005. – 893 с. 
144. Норт Д. К. Институты и экономический рост: историческое введение / 
Д. К. Норт // М. : Фонд экономической книги «Начала», 1997. – 190 с. 
145. О Концепции реформы системы пенсионного обеспечения в республике 
Беларусь и плане по реализации ее основных положений [Электронный ресурс] : 
постановление Совета Министров Республики Беларусь от 17 апреля 1997 г. № 
349, Минск. – Режим доступа : http://pravo.ltonevsky,org/bazaby11republic540/next 
540.htm. – Назва з екрану. 
146. О мерах по дальнейшему повышению материальной 
заинтересованности трудоспособных пенсионеров по староста в продолжении 
работы после назначении пенсии [Электрон. ресурс] : постановление Совета 
Министров СССР № 995. – Режим доступа : http://www.libussr.ru /doc_ussr/usr _ 
7223.htm. – Назва з екрану. 
147. О минимальных нормах социального обеспечения [Электронный 
ресурс] : конвенция Международной Организации Труда от 4 июня 1952 р. №102. 
– Режим доступа : http://www.ilo.org/ilolex/russian/docs/convl02.htm. – Назва з 
екрану. 
148. О пенсионном обеспечении граждан СССР [Электроный ресурс] : закон 
СССР от 15.05.1990 р. – Режим доступа : http://docs.cbtd.ru/document /901700237. – 
Назва з екрану. 
149. О первоочередных мерах по переходу к рыночным отношениям : указ 
Президента Союза ССР от 04.10.90 р. [Электрон. ресурс].  Режим доступа : 
http://www.libussr.ru/doc_ussr/usr_523.htm.  Назва з екрану 
150. О профессиональном пенсионном страховании : закон Республики 
Беларусь от 05.01.2008 № 322-З [Электронный ресурс].– Режим доступа : 
114 
 
 
http://www.ssf.gov.by/priside/prof_insurance/norm_doc/lawpps/~page  m17=1~news_ 
_m17=262. – Назва з екрану. 
151. О трудовых пенсиях в Российской Федерации : федеральный закон от 
17.12.2001 № 173-ФЗ [Электронный ресурс]. – Режим доступа : https://www. 
consultant.ru/ document/cons _doc _LAW_34447. – Назва з екрану. 
152. Об обязательном пенсионном страховании в Российской Федерации : 
Федеральный закон от 15.12.2001 № 167-ФЗ [Электронный ресурс]. – Режим 
доступа : http://www.consultant.ru/document/cons_doc_ LAW_34447. – Название с 
екрана. 
153. Оверчук В. С. Історичний аспект розвитку пенсійної системи в Україні 
[Электронный ресурс] / В. С. Оверчук, Є. В. Калюга. – Режим доступу : irbis- 
nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe. – Назва з екрану. 
154. Огляд  світового  досвіду запровадження  пенсійних реформ 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pfu.gov.ua/ 
pfu/control/uk/publish/article;jsessionid=E0163150BDEC5F2C1B48BC1F14D20 
A51?art_id=94986&cat_id=99092. – Назва з екрану. 
155. Оклей І. В. Страховий стаж, його зміст та значення в системі 
загальнообов`язкового державного пенсійного страхування / І. В. Оклей // 
Держава і право. Юрид. і політ. науки  : зб. наук. пр..  – К. :   2006. – Вип. 32. –    
C. 332–338. 
156. Ольсевич Ю. О специфике экономических институтов социальной 
сферы : (теоретический аспект) / Ю. Ольсевич, В. Мазарчук // Вопросы 
экономики.  2005, № 5.  С. 5064. 
157. Опарін В. Фінансова інфраструктура ринкової економіки: концептуальні 
підходи / В. Опарін, С. Льовочкін, В. Федосов // Економіка України. – 2008. – 
№ 11. – С. 57–71. 
158. Орел М. Накопительная система: время дискуссий / М. Орел // 
Пенсионный курьер. – 2010. – 14 мая. – № 20. – С. 3–5. 
115 
 
 
159. Орлова И. Ю. Субъекты экономического поведения в пенсионной 
системе / И. Ю. Орлова // Пробелы в российском законодательстве. Юридический 
журнал.  2014.  № 6.  С. 313−317. 
160. Орловський О. Я. Правова природа пенсії як основного виду 
соціального забезпечення / О. Я. Орловський // Наук. вісн. Чернівец. ун-ту: 
Правознавство: зб. наук. праць. – Чернівці : Рута, 2005. – Вип. 273. – C. 63–66. 
161. Оробчук М. Управління процесами формування коштів пенсійного 
фонду України / М. Оробчук, В. Зеленко, Н. Зеленко // Вісник Львів. ун-ту. Серія 
екон. – Львів : 2008. – Вип. 39. – С. 363–369. 
162. Особова О. Актуальне інтерв’ю. На Луганщині лише 0,5% жителів 
беруть участь у пенсійних накопичувальних програмах [Електронний ресурс] / О. 
Особова // Українське національне інформаційне агентство. Пенсійна реформа. – 
Режим доступу : http://pension.ukrinform.ua. – Назва з екрану. 
163. Папієв  М.  М.  Реформування  пенсійної  системи  в  Україні  2004  года 
: автореф.   дис.   на   здобуття   наук.   ступеня   канд.   екон.   наук   спец. 08.09.01 
«Демографія, економ. праці, соц. економ. і політ.» / М. М. Папієв ; НАН України, 
Ін-т демографії та соц. дослідж. – К. : 2004. – 22 с. 
164. Пенсійний фонд України: офіційний сайт [Електронний ресурс]. – 
Режим доступу : http://www.pfu.gov.ua/pfu/control/index.– Назва з екрану. 
165. Підсумки розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://NPF_I piv.2015.pdf. – Назва з 
екрану. 
166. Податковий кодекс України [Електронний ресурс] : Відомості 
Верховної Ради України від 2011, № 13–14, № 15–16, № 17, ст.112. – Режим 
доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755–17. – Назва з екрану. 
167. Приходченко Л. Л. Принципи державного управління як теорія та 
забезпечення ефективності [Електронний ресурс] / Л. Л. Приходченко //  
Актуальні проблеми державного управління. – 2009. – № 2. – С. 50-59. – Режим 
доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdy_2009_2_8. – Назва з екрану. 
116 
 
 
168. Про акціонерні товариства: закон України від 17.09.2008 № 514-VI 
[Eлектронний ресурс].  Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ 
show/514/08  Назва з екрану. 
169. Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов’язкове 
державне пенсійне страхування: закон України від 22.10.98 № 208−ХІV. 
[Eлектронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/1093. 
– Назва з екрану. 
170. Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких 
законодавчих актів України [Eлектронний ресурс] : закон України від 28.12.2014 
№ № 76-VІІІ. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2857–17. – 
Назва з екрану. 
171. Про господарські товариства : закон України від 19.09.1991 № 1576-XII 
[Eлектронний ресурс].  Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 
1576-17.  Назва з екрану. 
172. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб– 
підприємців: закон Україниа від 04.11.2012 № 755-IV [Електронний ресурс]. – 
Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=755-15. – Назва 
з екрану. 
173. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування [Електронний 
ресурс] : закон України від 30.10.2003 № 1058-IV. – Режим доступу: 
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1058-15. – Назва з екрану. 
174. Про затвердження Положення про медикосоціальну експертизу 
(МСЕК)”; Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які 
надають право на пенсію за віком (старості) на пільгових умовах: закон України 
від 09.07.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 49–51. – Ст. 376. 
175. Про затвердження заходів щодо реалізації Послання Президента 
України Л.Д. Кучми до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України 
«Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення 
України» на 2001-2004 роки [Електронний ресурс] : розпорядження Кабінету 
117 
 
 
Міністрів України від 14.12.2001 № 583-р. – Режим доступу : 
http://socinform.vn.ua/npa.htm. – Назва з екрану. 
176. Про затвердження Змін до Порядку формування та подання 
страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на 
загальнообов’язкове державне соціальне страхування [Електронний ресурс] : 
постанова Правління Пенсійного фонду України від 22.07.2013 № 12-1. – Режим 
доступу: www.rada.gov.ua. – Назва з екрану. 
177. Про затвердження Критеріїв оцінки фінансового стану недержавного 
пенсійного фонду [Електронний ресурс] : розпорядження Національної комісії, 
що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України від 
27.06.2006 № 5945.. – Режим доступу : htp://www.finger.kirv,ua/download/fsr_ 
5945_27jun2006.pdf . – Назва з екрану. 
178. Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної 
системи : закон України від 08.07.2011 № 3668-VI // Офіційний вісник ВР 
України. – 2011. – № 71 – С.11−14. 
179. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне 
соціальне страхування [Електронний ресурс] : закон України від 07.11.2012 № 
2464-VI. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 
2464-17. – Назва з екрану. 
180. Про наукову і науково-технічну діяльність [Електронний ресурс] : закон 
України від 13.12.1991 № 1977-ХІІ. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi– 
bin/laws/main.cgi?nreg=1057-15. – Назва з екрану. 
181. Про Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми 
економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, 
конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» [Електронний ресурс] : 
указ Президента України від 12.03.2013 № 128/2013. – Режим доступу: 
www.rada.gov.ua. – Назва з екрану. 
118 
 
 
182. Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати 
пенсій : указ Президента України від 31.08.98 р. № 957 [Електронний ресурс]. — 
Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/957/98. — Назва з екрану. 
183. Про недержавне пенсійне забезпечення : закон України від 9 липня 2003 
р. № 1057-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 47-48. – Ст. 376. 
184. Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні 
[Електронний ресурс] : Указ Президента України від 03.04.1998 № 291/98/. – 
Режим доступу: www.rada.gov.ua. – Назва з екрану. 
185. «Про організацію формування та обігу кредитних історій» : закон 
України від 01.10.2011 № 1788-XII. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ 
cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1788-12. – Назва з екрану. 
186. Про пенсійне забезпечення [Eлектронний ресурс] : закон України від 
01.10.2011 № 1788-XII. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi- 
bin/laws/main.cgi?nreg=1788-12. – Назва з екрану. 
187. Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з 
призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян [Електронний ресурс] : 
постанова Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 22/. – Режим доступу: 
www.rada.gov.ua. – Назва з екрану. 
188. Про підвищення рівня соціального захисту ветеранів війни та деяких 
інших осіб, яким виповнилося 100 і більше років [Електронний ресурс] : 
постанова Кабінету Міністрів України від 26.09.2012 № 908. – Режим доступу : 
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/908-2012-%D0%BF. – Назва з екрану. 
189. Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали 
внаслідок Чорнобильської катастрофи [Електронний ресурс] : постанова КМУ від 
23.11.2011 № 1210. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1210- 
2011-%D0%BF. – Назва з екрану. 
190. Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств 
населення [Електронний ресурс] : постанова КМУ від 28.12.2011 № 1381. – Режим 
119 
 
 
доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1381-2011-%D0%BF. – Назва з 
екрану. 
191. Про підвищення рівня соціального захисту населення [Електронний 
ресурс] : постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 327. – Режим 
доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?uid= 1048.131.0. – Назва з екрану. 
192. Про проведення у Львівській області експерименту з призначення та 
виплати пенсій органами Пенсійного фонду України : указ Президента України 
від 20.10.1998 р. № 1156. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : 
http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1156/98. — Назва з екрану. 
193. Про створення Пенсійного фонду України [Електронний ресурс] : 
постанова Кабінету Міністрів України від 28.01.1992 № 39. – Режим доступу: 
http:// www.rada.gov.ua. – Назва з екрану. 
194. Про схвалення Концепції подальшого проведення пенсійної реформи 
[Електронний ресурс] : розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.10.2009 
№ 1224-р. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? 
nreg=1224-2009-%F0. – Назва з екрану. 
195. Про схвалення Стратегії розвитку пенсійної системи : розпорядження 
Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2005 р. № 525. − Офіційний вісник 
України, 2005, № 51, ст. 3205. 
196. Про управління соціальним страхуванням в Українській РСР 
[Електронний ресурс] : постанова Ради Міністрів Української РСР від 11.02.1991 
№ 25. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/25-91-%D0%BF. – 
Назва з екрану. 
197. Про цінні папери та фондовий ринок : закон України від 23.02.2006 р. № 
3480-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada. 
gov.ua/laws/show/3480-15. – Назва з екрану. 
198. Рад Н. С. Пенсионная система и исследовательский потенциал 
современной науки: актуальные аспекты / Н. С. Рад // Фундаментальные и 
прикладные исследования в практиках ведуших научных школ. – 2014. – № 6; 
120 
 
 
[Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://fund-issled-intern.esrae.ru/6-89. . – 
Назва з екрану. 
199. Райзер М. Чому Україні потрібно негайно реформувати пенсійну 
систему? [Електронний ресурс] // Урядовий кур’єр. – Режим доступу: 
http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=244057350. – Назва з екрану. 
200. Райта Ю. В. Роль недержавних пенсійних фондів у інвестиційному 
процесі / Ю. В. Райта // Фінансова сфера та її роль у зростанні конкурентних 
переваг національних економік : матеріали наук.-практ. конф.. – Ірпінь : 
Національний університет ДПС України, 2009. – Ч. 1. – С. 490–494. 
201. Результати опитування українців про пенсійну реформу [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу : http://kiev.ua/index.php?option=com_ontent&task= 
view&id =245&Item. – Назва з екрану. 
202. Ріппа М.Б. Порівняльна характеристика світових систем пенсійного 
забезпечення і страхування / М.Б. Ріппа // Світ фінансів. – 2007. − №1 (10). — С. 
45−49. 
203. Розвиток державного пенсійного страхування в умовах пенсійної 
реформи: монографія / О. П. Кириленко, Б. С. Малиняк, О. В. Петрушка та інш. ; 
за ред. О. П. Кириленко, Б. С. Малиняка. — Тернопіль : ТНЄУ, 2013. — 350 с. 
204. Розвиток пенсійних систем країн Східної Європи [Електронний ресурс] 
// Цінні папери України. – 2009. – № 11 (553). – 19 берез. – Режим доступу : 
http://www.securities.org.ua/securities_paper/review.php?id=553&pub =3941. – Назва 
з екрану. 
205. Роик В. Эволюция пенсионных систем: мировые тенденции и опыт 
России / В. Роик // Человек и труд. – 2008. – № 8, 9. – C. 45–52. 
206. Роик В.Д. Пенсионная система России: вызовы XXI века и пути 
модернизации / В. Роик. – СПб. : Питер, 2012. – 374 с. 
207. Романенко Є. Реформування пенсійного забезпечення на досвіді 
Угорщини / Є. Романенко // Персонал. – 2005. – № 2. – С. 82–86. 
121 
 
 
208. Романченко В. С. Сравнительный анализ международного опыта 
развития пенсионных систем / В. С. Романченко // Вестник Международного 
института экономики и права. − 2015. − № 3 (20) – С. 58–73. 
209. Россет Э. Продолжительность человеческой жизни / Э. Россет. – М. : 
Прогресс, 1981. – 383 с. 
210. Рудик В. К. Особливості формування інституціональної структури 
загальнообов’язкового накопичувального  пенсійного  страхування  в  Україні  /  
В. К. Рудик // Бизнес информ : наук. журнал. – Х. : 2013. – № 4. – C. 38–42. 
211. Румянцева С. Реформування пенсійної системи України [Електронний 
ресурс] / С. Румянцева. – Режим доступу : http://www.securities. org.ua/securities_ 
paper/review.php?id=717 &pub=5. – Назва з екрану. 
212. Рябиченко А. В. Междисциплинарный анализ развития пенсионной 
системы Швеции / А. В. Рябиченко // Демоскоп Weekly, 2012. – № 511–512, 21мая 
– 3 июня. С. 43-48. 
213. Сандлер  Д.  М.  Огляд  сучасних  систем  пенсійного  забезпечення  /   
Д. М. Сандлер // Економіка та держава : наук. фах. видання. – К. : 2007. – № 12. – 
С. 92–94. 
214. Свєнчіцкі М. Виправлення пенсійної системи / М. Свєнчіцкі. – Дзеркало 
тижня №17(797) за 30 квітня-4 травня 2010 р. – С. 32-41. 
215. Середній розмір місячної пенсії та кількість пенсіонерів (1991-2016 р.). 
// Офіційний сайт Державної служби статистики України (розділ «Статистична 
інформація. Соціальне забезпечення») [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
http://www.ukrstat.gov.ua. – Назва з екрану. 
216. Сікора В. Напрями еволюції українського економічного розвитку в 
процесі становлення «Нового Консенсусу» і теорії про «Соціальний Капітал» 
[Електронний ресурс] / В. Сікора. – Режим доступу : http://spilka.us.org.ua/ 
library/sikora.html. – Назва з екрану. 
122 
 
 
217. Сільченко С. Правове регулювання пенсійної реформи // С. Сільченко // 
Підприємництво, госп-во і право : наук.-практ. госп.-правов. журнал. – К. : 2010. – 
№ 10. – С. 141–143. 
218. Синявская О. В. История пенсионной реформы в России [Електронний 
ресурс] / О. В. Синявская. – Режим доступу : http://devoscope.ru/weekly/ 
2012/0511/analit02.php. – Назва з екрану. 
219. Сирота И. М. Все о пенсиях, пособиях, социальной защите граждан 
Украины (научно–практический комментарий и сборник нормативных актов) / И. 
М. Сирота. – 5-е изд., перераб. и доп. – Харьков : Одиссей, 2004. – 704 c. 
220. Скоробагатько А. В. Правове регулювання пенсійного забезпечення 
наукових працівників / А. В. Скоробагатько. – Одеса : Одес. нац. ун-т ім. І. І. 
Мечнікова, 2006. – 161 с. 
221. Скуратівський    В.    А.    Соціальна    політика    :    навч.    посіб.    /    
В. А. Скуратівський, О. М. Палій, Е. М. Лібанова. - К. : Вид-во УАДУ, 2003. −  
365 с. 
222. Современній    словарь    инностранных    слов     ;     под     редакцией 
Л. П. Крысина. – М. : Изд-во Советская энциклопедия, 2012. – 416 с. 
223. Соловьев А. К. Актуарное обоснование совершенствования пенсионной 
системы / А. К. Соловьев // SPERO: Социальная политика: экспертиза, 
рекомендации, обзоры. – М. : 2006. – № 4. – C. 24–43. 
224. Соловьев А. К. Пенсионная реформа: иллюзии и реальность : учеб. 
пособ. / А. К. Соловьев. – М. : Издательство РАНХиГС, 2011. –296 с. 
225. Сорокина Л. В. Институциональные аспекты пенсионной реформы в 
Украине [Электронный ресурс] / Л. В. Сорокина, А. В. Гурнак. – Режим доступа : 
http://www.ea.donntu. edu.ua:8080/jspui/handle/123456789/27197. – Назва з екрану. 
226. Стецюк Т. Новації пенсійного забезпечення в Україні / Т. Стецюк // 
Страхова справа. – 2012. – № 2. – С. 51–53. 
227. Cтопчак А. Ю. Історичні аспекти виникнення та еволюції соціального 
захисту населення в Україні / А. Ю. Cтопчак // Вісник Хмельницького 
123 
 
 
національного університету: наук. журн. –  Хмельницьк : 2010.  – № 1.  – T. 1. –  
С. 60–64. 
228. Стратегія модернізації та розвитку Пенсійного фонду України на період 
до     2020     року     :     розпорядження      Кабінету      Міністрів      України      
від 14 вересня 2016 р. № 672-р. – Режим доступу : www.rada.gov.ua. – Назва з 
екрану. 
229. Стратегія розвитку пенсійної системи [Електронний ресурс] : 
розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.12.2005 № 525-р. – Режим 
доступу : www.rada.gov.ua. – Назва з екрану. 
230. Стратегія Сталого розвитку «Україна-2020» : указ Президента України 
від 12 січня 2015 р. № 5. 
231. Сурмін Ю. П. Теория систем и  системный  анализ:  Учеб.  пособие  /  
Ю. П. Сурмін. – К. : МАУП, 2003. – 368 с. 
232. Теоретико-методологічні засади державного управління: формування 
понятійного апарату : метод. рек. / авт. кол. : В. В. Корженко, В. В. Говоруха,      
О. Ю. Амосов та ін. ; за заг. ред. В. В. Корженка.  К. : НАДУ, 2009.  56 с. 
233. Тищенко О. В. Соціально-правові аспекти реалізації пенсійної реформи 
в  України  та  країнах  Європейського  Союзу  :  монографія  /  О.  В.  Тищенко,  
Є. Ф. Томін. – К. : Обрії, 2009. – 186 c. 
234. Ткач О. Й. Уроки пенсійної історії / О. Й. Ткач // Пенсія. – 2005. – № 3. – 
С. 32–34. 
235. Толуб’як В. С. Державна політика пенсійного забезпечення: сутність та 
функції / В. С. Толуб’як // Теорія та практика державного управління : зб. наук. 
пр. ХарРІ НАДУ. – Х. : ХарРІ НАДУ  Магістр. – 2009. – № 4 (27). – С. 232–238. 
236. Толуб’як В. С. Трансформація фінансових механізмів державного 
управління пенсійною системою в Україні : Дис... докт. наук з держ.управл: 
25.00.01 / Толуб’як Віталій Семенович. – НАДУ при Президентові України. К. : 
2012. – 469 с. 
124 
 
 
237. Толуб’як В. С Фінансові механізми пенсійного забезпечення : 
монографія / В. С. Толуб’як. – Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2011. – 336 с. 
238. Трубич С. Ю. Формування системи соціального страхування / С. Ю. 
Трубич, В. Є. Швець // Фінанси України : науч.-теорет., інф.-практ. журнал. – К. : 
2000. – № 2. – С. 110–115. 
239. Тулебаев Е. Б. Организация и экономическая эффективность работы 
пенсионных фондов [Електронний ресурс] / Е. Б. Тулебаев. – Режим доступу: 
http://fan-5.ru/na5/1278.php. – Назва з екрану. 
240. Уайтхауз Э. Пенсионная панорама. Пенсионные системы 53 стран Пер. 
с англ. / Э. Уайтхауз. – М. : Издательство «Весь Мир», 2008. − 224 с. 
241. Филимонова И. В. Пенсионная система Российской Федерации: 
стратегические проблемы и направление развития : автореф. дис. на соиск. науч. 
степени канд. экон. наук спец. : 08.00.05 «Экономика и управление народным 
хозяйством» / И. В. Филимонова ; Акад. труда и соц. отношений. – М. : 2012. – 20 с. 
242. Філіпчук П. В. Системи пенсійного забезпечення: огляд світового 
досвіду [Електронний ресурс] / П. В. Філіпчук. – Режим доступу: 
http://www/academy/gov.ua/ej/ej10/doc_pdf/Filipchuk.pdf. – Назва з екрану. 
243. Фролов Д. Институциональная эволюция постсоветского 
институционализма / Д. Фролов // Вопросы экономики. – 2008. – № 4. – С. 12–21. 
244. Харлашин Ф. О. Международний опыт организации финансового 
механизма пенсионных систем и его применение в России / Ф. О. Харлашин // 
Финансы и кредит, 2010. – № 9 (393). – С. 75-81. 
245. Хаустов Ю. И. Общественные фонды потребления в системе 
производственных отношений социализма / Ю. И. Хаустов. – Воронеж : Изд-во 
ВГУ, 1984.− 336 с. 
246. Хить Л. В. Комплексная оценка эффективности пенсионной системы 
как приоритетное  направление  социально-экономической  политики  России  /  
Л. В. Хить // Теория и практика общественного развития : міжнар. науч. журнал. – 
Краснодар : 2011.  № 2. – С. 271– 275. 
125 
 
 
247. Ходжсон Дж. Экономическая теория и институты: Манифест 
современной институциональной экономической теории / Дж. Ходжсон.  М. : 
2003. – 548 с. 
248. Хольцман Р. Обеспеченная старость в XXI веке: Пенсионные системы и 
реформы – Режим доступу :  http://siteresources.worlfbank.org/INTRENSIONS/ 
Resources/Old_Age_Inc_Supp_Full_rus.pdf – Назва з екрану. 
249. Хуторян Н. М. Нова пенсійна реформа чи наступ на пенсійні права 
громадян України? / Н. М. Хуторян // Правова держава : наук. журнал. –Одеса : 
2011. – Вип. 22. – С. 311–316. 
250. Хуторян  Н.  М. Пенсійні  правовідносини  в  Україні  :  монографія  /   
Н. М. Хуторян та ін. ; відп. ред. Н. М. Хуторян, Я. В. Сімутіна. – К. : Юрид.  
думка, 2013. – 276 с. 
251. Хуторян Н. М. Правові проблеми пенсійного забезпечення в Україні : 
монографія / Н.М. Хуторян, М.М. Шуміло, М.П.Стадник. – К. : Ін Юре, 2012. – 
540 с. 
252. Чернявська О. В. Класифікація національних моделей пенсійного 
забезпечення: зарубіжний досвід  та  вітчизняна  практика  /  О.  В.  Чернявська,  
О. А. Горбунова. // Економiка та держава: наук. фах. видання. – К. : 2013. – № 2. – 
С. 38–43. 
253. Четыркин Е. М. Пенсионные фонды. Зарубежный опыт для 
отечественных предприятий, актуарные расчеты / Е. М. Четыркин. – М. : 2003. – 
100 с. 
254. Шапиро Р. Прогноз на будущее / Р. Шапиро ; пер. с англ. М. Жуковой. – 
М. : АСТ МОСКВА, 2009. –125 с. 
255. Шатохин И. Г. Институциональная концепция реформирования 
пенсионной системы: Монография / И. Г. Шатохин. – Ярославль : ЯрГУ, 2006. – 
192 с. 
126 
 
 
256. Шевчук Н. В. Сучасний стан фінансового забезпечення пенсійної 
системи України в умовах реформування / Н. В. Шевчук // Вісник ОГУ ім. І.І. 
Мечнікова : зб. наук. праць. – Одеса : 2014. – Том 19. – Вип. 2/5. – С. 233–236. 
257. Ширант  А.  А.  Принципи  пенсійного  забезпечення  :  монографія  /   
А. А. Ширант. – К. : ДІА, 2012. – 192 с. 
258. Шумило М. М. Современное состояние пенсионного законодательства в 
Украине / М. М. Шумило // Социал. и пенс. право. – 2011. – № 4. – С. 38–40. 
259. Экономика и право: словарь-справочник / Л. П. Кураков, В. Л. Кураков, 
А. Л. Кураков. – М. : Вуз и школа. 2004. – 567 с. 
260. Экономико-математическая модель системы общеобязательного 
государственного   пенсионного   страхования   /   Г.    Бондарчук,    В.    Середа, 
С. Шеметов [Електронний ресурс]. – Режим доступу : data/upload/file/ EkMod- 
1.pdf. – Назва з екрану. 
261. Юрах В. М. Історіко-правовий аналіз страхування / В. М. Юрах // 
Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. / Нац. ун-т «Одеська юридична 
академія». – Одеса : Юрид. л-ра, 2005. – С. 165–172. 
262. Якимів А. І. Розвиток системи пенсійного забезпечення в Україні : 
автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук спец. : 08.01.01 
«Економічна теорія»/ А. І. Якимів ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – Львів : 
2004. – 246 c. 
263. Якимова Л. П. Еволюція пенсійної системи України / Л. П. Якимова // 
Актуальні проблеми розвитку економіки регіону : наук. зб. – Івано-Франківськ : 
Прикарпат. нац. ун-т, 2010. – Вип. 6. – Т. 2. – С. 37–46. 
264. Якушев Е. Л. Основные тенденции развития негосударственных 
пенсионных фондов в Российской Федерации [Электронный ресурс] / Е. Л. 
Якушев. – Режим доступу : http://www.pension reform /pensi. – Назва з екрану. 
265. Ярошенко О. М. Недержавні пенсійні фонди як професійні учасники 
інвестування інноваційного розвитку України / О. М. Ярошенко // Актуальні 
127 
 
 
питання правового регулювання інвестиційних відносин. – К. : Ред. журн. «Право 
України». – С. 138–158. 
266. Яшник Г. Л. Зарубіжний досвід реформування системи пенсійного 
забезпечення / Г. Л. Яшник // Державне управління : теорія та практика : електр. 
наук. фах. журнал. – 2011. – № 1. – С. 1–9. 
267. Aaron G. Assessing the sustainability of pension reforms in Europe Centre 
for Analysis of Social Exclusion September 2010. London School of Economics. 
268. Abel Smith, Brian. The Beveridge report: Its origins and outcomes. International 
Social Security Review. –1992. – 45#1‐ 2. – pp 5–16. 
269. Adverting the Old Age Crisis: Policies to Protect the Old and Promote 
Growth. World Bank Policy Research Report. 1994. 
270. Barr N., Diamond P. (2006). The economics of pensions. Oxford review of 
economic policy. – Vol. 22. – № 1. – P. 15–39. 
271. Barr N. Reforming Pensions: Myths, Truths, and Policy Choices // 
International Social Security Review. 2002. – Vol. 55. – N 2. – P. 3–36. 
272. Cote R. The Countries With The Best Pension Systems In The World / R. 
Cote // http://www.therichest.com/business/economy/the-countries-with-the-best- 
pension-systems-in-the-world/3/ December 5, 2013. 
273. Croatian pension system: past, present and future [Електронний ресурс]. 
Режим доступу : http://www/rba.hr/documents/10279/548508/Croatian+Pension 
+System-past,%20present+and+future.pdf/c011035e-14fd-4886-a1a1-b7a88 b6e5fd8. – 
Назва з екрану. 
274. Gora M. Reintroducing International Equilibrium: Key Concepts and the 
Example of the New Polish Pension System // William Davidson Working Paper, 
2004.–N574. 
275. Hirschman A. The Strategy of Economic Development. New Haven, 1958. 
568 р. 
276. Holzmann, Robert, and Edward Palmer, eds. 2005. Pension Reform through 
NDCs: Issues and Prospect for Non-Financial Defined Contribution Schemes. 
Washington, DC: World Bank. 
128 
 
 
277. Marioni P. Accroitre l’emploi des seniors: Entre volontés et difficultés / P. 
Marioni // Premieres syntheses. – P. : 2005. – № 4. – P. 335–341. 
278. Palmer E. (2000). The Swedish Pension Reform Model  Framework and 
Issues // SP Discussion paper. № 0012. 
279. Palmer E. (eds.) (2006). Pension Reform: Issues and Prospects for Non- 
Financial Defined Contribution (NDC) Schemes. P. 449466. 
280. Pension funds in figures OECD: Country Profiles. [Електронний ресурс].  
Режим доступу : http://www.oecd.org/finance/Pension-funds-pre-data-2015.pdf. – 
Назва з екрану. 
281. Pensions at a Glance 2015. OECD and G20 Indicators — OECD. 
[Електронний ресурс].  Режим доступу : https://www.oecd.org. – Назва з екрану. 
282. Pestieau P. Contreverites sur le départ a la retraite / P. Pestieau // Rev. 
d’économie polit. – P., 2005. – P. 163–172. 
283. Pestieau P. The Welfare State in the European Union. New York: Oxford 
University Press; Feldstein M. (2005). 
284. Report of the ILO at the 100th Session of the International Labour 
Conference [Електронний ресурс].  Режим доступу : (Geneva, 1-17 June 2011) 
http://www.ilo.org/ilc/ILCSessions/100thSession/lang--en/index.htm. – Назва з екрану. 
285.Rubin Michael B. Beyond Paycheck to Paycheck: A Conversation About 
Income, Wealth, and the Steps in Between (Total Candor) Paperback  July 12, 2010. 
129 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ДОДАТКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
130 
 
Таблиця В.1 
Класифікація визначень пенсійної системи залежно від використаного підходу 
 
 
 
Автор Визначення 
Системний підхід 
В. Куценко складова частина державного соціального забезпечення,  механізм, 
покликаний  забезпечити ефективне функціонування одного з  секторів 
соціальної сфери суспільства 
М. Риппа досить складний і специфічний комплекс економічних відносин та 
фінансових механізмів, за допомогою яких здійснюється формування і 
використання пенсійних фондів і створюються певні умови для пенсійного 
забезпечення відповідних категорій населення 
В. Роїк розглядаються не тільки обов’зкова і додаткова пенсійні програми, але й 
включаються до ії складу інші системи, які дадуть змогу підтримувати певний 
рівень та стандарти життя пенсіонерів 
А. Соловйов сукупність правових, організаційно-управлінських та фінансово- 
економічних відносин між найманими працівниками і приватними 
підприємцями, іншими категоріями громадян, діяльність котрих спрямована 
на одержання доходу (або матеріальної вигоди), з одного боку, працедавців, з 
іншого боку, а також всієї решти категорій громадян, які не беруть участь у 
господарській діяльності, і держави, з третього боку 
Ф. Харлашин сукупність правових і фінансових відносин, а також організаційних заходів, 
метою яких є зниження рівня бідності, матеріальне забезпечення громадян в 
разі втрати постійного доходу внаслідок втрати працездатності при настанні 
старості та в інших визначених законом випадках 
В. Толубяк економічний механізм страхування гарантованого і стабільного рівня життя 
людей похилого віку та осіб, які втратили працездатність. 
М. Захаров комплексна система, яка регулює формування відповідних пенсійних 
фондів, за рахунок яких виплачуються пенсії і здійснюються інші пенсійні 
виплати; матеріальне забезпечення громадян пенсіями й іншими виплатами; 
управління і організацію пенсійного забезпечення 
Інституційний підхід 
М. Папієв складний комплекс інститутів, відносин і механізмів, за допомогою яких 
здійснюється формування пенсійних фондів і створюються відповідні умови 
для пенсійного забезпечення непрацездатного населення 
О. Данілюк комплекс інститутів, відносин і механізмів, за допомогою яких здійснюється 
формування фінансових ресурсів та їх розподіл серед непрацездатного 
населення при настанні соціальних ризиків у вигляді пенсій 
Системно-інституційний підхід 
О.Линдюк сукупність інститутів, відносин, механізмів, певним чином упорядковану 
систему зв’язків між її елементами, що охоплює пенсійне страхування, 
пенсійне забезпечення з метою забезпечення осіб похилого віку адекватним, 
реальним, сталим та надійним доходом при настанні ризику 
Джерело: [169; 179]. 
131 
 
 
Ресурси пенсійної системи 
Історичний досвід 
функціонування пенсійної системи 
Зарубіжний досвід 
функціонування пенсійної системи 
Наявні знання в пенсійній системі 
Формальні інститути пенсійної системи 
Неформальні інститути пенсійної системи 
Ментальна підсистема пенсійної системи 
 
 
 
 
Рис. В.1. Структура пенсійної системи з урахуванням підходу Г. Клейнера 
Джерело: [169; 179]. 
132 
 
 
Таблиця В.2 
Тлумачення дослідниками поняття «пенсійне забезпечення» 
 
 
Автор Визначення 
І. Берінцева Система соціально-політичних та економічних відносин в 
рамках проведеної державою соціальної політики, які 
забезпечують соціальний захист громадян, котрі не мають 
можливості продовжувати свою трудову діяльність 
Т. Дідковська Забезпечення громадян у вигляді пенсій та соціальних 
послуг, яке надається із настанням пенсійного віку, 
досягненням трудового стажу або у зв’язку з втратою 
працездатності чи втратою годувальника за рахунок коштів 
Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування та 
Державного бюджету 
А. Казанчан Вид соціального забезпечення населення, який пов’язаний з 
виплатою щомісячних і, як правило, довічних грошових виплат 
– пенсій – непрацездатним громадянам в зв’язку з настанням 
певних найбільш несприятливих соціальних обставин − 
старості,     інвалідності,     втрати     годувальника     та   інших, 
передбачених чинним законодавством. 
Б. Умурзаев Сукупність економічних відносин з приводу виробництва і 
розподілу в грошовій формі частини новоствореного продукту, 
необхідного для задоволення потреб непрацездатних категорій 
населення суспільства 
С. Єрошенков Грошова форма матеріального забезпечення для людей, які 
стають непрацездатними в силу різних причин 
«Пенсійний Відокремлена частина національного доходу, яка має свою 
консультант» специфіку на відміну від інших частин тим, що вона 
спрямовується на створення нормальних життєвих умов для 
непрацездатних членів суспільства 
О. Линдюк Система матеріальної підтримки й обслуговування людей, які 
через об’єктивні причини не можуть мати належного доходу 
С. Мельніков Сукупність законодавчо визначених заходів, засобів та умов, 
створюваних та використовуваних державними та 
недержавними формаціями для досягнення інституційних цілей 
соціального захисту в частині пенсійного захисту населення. 
133 
 
 
Таблиця В.3 
Розвиток пенсійної системи на українських землях, які були під владою 
різних країн 
 
 
 
Україна під Соціальний захист населення 
владою 
Австрії Перші закони щодо захисту робітників були впроваджені у 1854 р. 
Однак вони відносились лише до гірничої промисловості, якої на 
українських землях практично не було. У 1833 р. були введені вже так звані 
промислові інспекторати, що передбачали заходи для захисту жінок та 
дітей. У 1887 р. введено обов’язкове страхування робітників від нещасних 
випадків на роботі (внески сплачували працедавці), а з 1906 р. обов’язкове 
страхування службовців (пенсійне й інвалідне). Сільське населення й 
сільські робітники ніяким страхуванням не користувалися. 
Російської Російська Імперія у справі соціального забезпечення була відсталою 
Імперії країною. Лише в 1912 р. створено фабричні каси хворих для обов’язкового 
страхування на випадок хвороби. На Україні ці каси були створені тільки на 
Донбасі та в деяких великих містах 
Польщі На цих землях законом 1924 р. поширено страхування від нещасних 
випадків, а законами 1927 та 1933 рр. прийнято пенсійне та інвалідне 
страхування службовців та робітників (також у разі безробіття) 
Румунії На українських землях під владою Румунії було чинне румунське 
соціальне законодавство з 1912 р. Лише у1933 р. було видано уніфікаційний 
закон про соціальне забезпечення 
Чехословаччини Найпрогресивнішим соціальне законодавство. На Закарпатті до 1924 р. 
був чинний угорський закон 1907 р. про обов’язкове страхування робітників 
від хвороби, інвалідності й на старість. У 1924 р. введено уніфікаційний 
закон для всієї Чехословаччини. В 1929 р. введено закон про пенсійне 
забезпечення для службовців 
СРСР 1933 р. − соціальне страхування почало перетворюватися у соціальне 
забезпечення. 
1936 р. − Конституція СРСР проголосила право всіх громадян на 
матеріальне забезпечення в старості. 
1956 р. − був прийнятий закон про пенсійне забезпечення робітників і 
службовців. 
1964 р. − закон про пенсійне забезпечення колгоспників. 
1973 р. − реформа у галузі пенсійного забезпечення інвалідів і сімей, які 
втратили годувальника 
1974 р. − запроваджена допомога на дітей малозабезпеченим сім’ям 
1990 р. − закон «Про пенсійне забезпечення» 
1990 р. − закон «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» 
 
Джерело: [71; 84; 109; 113; 179]. 
134 
 
 
Таблиця В.4 
Етапи розвитку пенсійної системи України 
 
 
 
Період Основні напрями державної соціальної політики Джерело пенсій 
1990- Створення Українського республіканського відділення Пенсійний фонд 
1992 рр. Пенсійного фонду СРСР. Прийнятий Закон України «Про 
пенсійне забезпечення» (1991р.). Урядом пенсійна система 
виділена з бюджетів системи соціального страхування. Створено 
Пенсійний фонд України. 
1993- Державна політика стосовно ПФУ враховувала нестабільність Пенсійний фонд 
1998 рр. соціально-економічного розвитку: Пенсійний фонд існував 
автономно як державний позабюджетний фонд (1992-1993рр.), 
включався до складу Державного бюджету України (1994-1996 
рр.), функціонував як державний позабюджетний фонд (з 1997 
р.). Урядом затверджена «Концепції соціального забезпечення 
населення України». Для збільшення надходжень до ПФУ  
Указом Президента введено збір на обов’язкове державне 
пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій. 
Затверджений Закон України «Про про загальнообов'язкове 
державне соціальне страхування» 
1998- Указом Президента України схвалені «Основні напрями Пенсійний фонд 
2001 рр. реформування пенсійного забезпечення в Україні». Послання 
Президента України від 10.10.2001 № 1-14/1349 до Верховної 
Ради і Кабінету Міністрів «Про основні напрями реформування 
системи пенсійного забезпечення населення України». 
2002- Призначення пенсій на основі даних персоніфікованого обліку Пенсійний фонд 
2003 рр. відомостей у системі загальнообовязкового державного 
пенсійного страхування. Розпочалася повномасштабна пенсійна 
реформа. Урядом прийняті Закони України «Про 
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про 
недержавне пенсійне забезпечення». 
2004- Запровадження добровольної системи пенсійного страховання. Пенсійний фонд, 
2014 рр. Набув чинності Закон України «Про заходи щодо законодавчого Недержавні 
реформування пенсійної системи», який змінив умови пенсійні фонди 
призначення пенсій у солідарній системі, уточнив положення Накопичувальний 
щодо обов’язкової накопичувальної пенсійної системи (другого фонд 
рівня) та визначив умови участі недержавних пенсійних фондів 
на другому рівні. 
2015- Запроваджена Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», у якої Пенсійний фонд, 
наступ- домінуючими векторами є вектор безпеки та відповідальності, які Недержавні 
ний час. особливу увагу приділяє захищеності соціально вразливих верств пенсійні фонди 
населення. Державна політика спрямована на соціальний захист Накопичувальний 
населення у відповідності з міжнародно-правовими нормами. фонд 
 
Джерело: [113; 179, 231]. 
135 
 
 
Пенсійна система України 
 
 
 
 РІВЕНЬ 1 
Солідарне пенсійне забезпечення 
 (обов’язкове) 
 
Пенсійний фонд України 
 (солідарна пенсія). 
РІВЕНЬ 2 Принцип фінансування – 
Накопичувальне пенсійне «PAYG − pay-as-you-go» 
забезпечення (обов’язкове) 
 
Накопичувальний фонд 
 
Недержавні пенсійні фонди 
 (індивідуальні пенсійні 
РІВЕНЬ 3 рахунки). Принцип 
 Страхові організації 
фінансування − « FF − fully 
 (договори страхування довічної 
 funded - occupational» 
 пенсії) 
  Недержавні пенсійні фонди 
 Недержавне пенсійне 
 (пенсійні контракти). 
 забезпечення (добровільне) Принцип фінансування − 
 «personal» 
 
 
Рисунок Б.2. Структура сучасної пенсійної системи в Україні 
Джерело: [93; 179]. 
136 
 
 
Додаток Д 
 
 
 
 
  
Державні фінанси ППФФУ  Солідарне 
пенсійне 
 забезпечення 
Фінанси суб’єктів  
господарювання, 
Накопичувальне 
крім фінансових посередників 
пенсійне 
забезпечення 
 НПФ 
Фінанси фінансових поcередників  
 Добровільне 
пенсійне 
забезпечення 
Фінанси некомерційних 
 
організацій, крім фінансових 
 
 посередників 
 
 
Фінансовий ринок як організаційна основа, що 
 
 забезпечує рух фінансових потоків між компонентами 
 фінансової системи держави 
 
 
Рис. Д.1. Місце та роль пенсійної системи в соціальному захисті та фінансовій 
системі держави 
Джерело: складено автором на основі [59,89]. 
Фінансова система України 
Пенсійна система 
Соціальний захист держави 
137 
 
 
 
 
Інфраструктура державної 
пенсійної системи 
Інституційна Інструментальна 
Правова Технологічна 
Організаційна 
Контрольно- 
Розпорядча 
ревізійна 
Суб’єктна складова державної 
пенсійної системи 
 
 
Рис. Д.2. Складові інфраструктури пенсійної системи 
Джерело: [59,89]. 
138 
 
 
Таблиця Д.1 
Класифікаційні ознаки інституціональної інфраструктури пенсійної системи 
 
 
Класифікаційні Літературні джерела 
ознаки Опарін Дубіна Даценко Кремень Богуцкая Гудзевич У. Я.[49] 
В. [152] М.В. [65] В.В. [59] В.М. О.А. 
[96] [13] 
Характер   
* * * * 
діяльності 
Форма власності  *     
Юридичний      
* 
статус 
Організаційна      
* 
форма 
Мета діяльності  *     
Територія      
* 
діяльності 
Участь у       
формуванні 
* 
пропозиції 
грошей 
Рівень    
* * * 
спеціалізації 
Підконтрольніст      
* 
ь 
Відповідність       
чинному * 
законодавству 
Характер       
проведення * 
операцій 
Структура      
* 
клієнтської бази 
Методи       
залучення та 
* 
розміщення 
грошових коштів 
Інституційна      
* 
ознака 
Участь у       
формуванні 
* 
івестиційного 
потенціалу 
Джерело: [169;179]. 
139 
 
 
 
 
НБУ, 
Інституційні інвестори 
НКЦПФУ, 
(контрактно-ощадні 
Нацкомфінпослуг, 
посередники): 
СРО страхові компанії; 
 
 недержавні пенсійні фонди 
  
Регуляторна 
 
Фінансово- 
інфраструктура  
інвестиційна 
 інфраструктура 
Суб’єкти 
пенсійної 
інфраструктури 
 
Обслуговуюча Допоміжна 
інфраструктура інфраструктура 
 
 
 Професійні учасники Аудиторські фірми 
 
 фондового ринку: Інформаційні агентства 
 Емітенти цінних паперів Консалтингові компанії 
 
Компанії з управління активами Рейтингові агентства 
 
 Депозитарії Бюро кредитних історій 
 Зберігачі Актуарії 
 
 Реєстратори; Оцінювачі 
 Організатори торгівлі Страхові брокери 
 
Інші фінансові установи: Страхові агенти 
 
 Адміністратори НПФ Перестрахові брокери 
 Банки Агенти адміністратора НПФ 
 
 Аварійні комісари 
 
Рис. Д.3. Класифікація суб’єктів пенсійної інфраструктури за функціональною 
ознакою 
Джерело: [93,238]. 
140 
 
 
Таблиця Д.2 
Приватні пенсійні системи в окремих країнах 
 
Країна Рік початку Обов’язкове Добровільне DB, % DС, % 
Центральна і Східна Європа, Центральна Азія 
Азербайджан 1992 X   100 
Чеська Республіка 1994 X  100  
Угорщина 1998 X X  100 
Казахстан 1998 X   100 
Узбекистан 1998 X   100 
Польща 1999 X   100 
Латвія 2001 Х Х   
Туреччина 2001 Х(О) Х   
Естонія 2002 X   100 
Болгарія 2002 Х Х   
Хорватія 2002 Х Х   
Росія 2002 Х Х   
Літва 2004  Х   
Словацька республіка 2005 X   100 
Македонія 2006 X   100 
Румунія 2008 Х Х   
Молдова 2011 X   100 
Вірменія 2011 X X  100 
Латинська Америка 
Бразилія 1977 Х (О)   100 
Чилі 1981 X   100 
Перу 1993 X   100 
Аргентина 1994 X   100 
Колумбія 1994 X   100 
Уругвай 1996 X   100 
Болівія 1997 X   100 
Сальвадор 1998 X   100 
Мексика 1998 X   100 
Коста-Ріка 2001 X X  100 
Північна Америка 
США 1947  Х (О) 71 29 
Канада 1965  Х (О) 84 16 
Західна Європа 
Велика Британія 1834 Х (О)  79 21 
Нідерланди 1952 Х (О)  95 5 
Швеція 1967/2000 Х (О) Х (О) 95 5 
Азія і Тихоокеанський регіон 
Австралія 1992 Х (О)  10 90 
Гонконг 2000 Х (О)   100 
Індія 2004 Х Х - - 
Примітки: Х − відкритий пенсійний фонд, кожний може взяти участь. O − професійні пенсійні 
фонди. DB (defined benefit) − пенсійний план зі встановлені виплатами. DC  (defined 
contribution) − пенсійна програма зі встановленими вкладами 
Джерело: [278] 
141 
 
 
Додаток Е 
 
 
 
Загальнообов’язковий Перший рівень - солідарна Розподільний 
складник система загальнообов'язкового складник 
державного пенсійного 
страхування 
Другий рівень - накопичувальна 
система загальнообов'язкового Накопичувальни 
державного пенсійного й складник 
страхування 
Добровільний Третій рівень - система 
складник недержавного пенсійного 
забезпечення 
 
 
Рис. Е.1. Передбачена структура пенсійної системи України 
Джерело: [93] 
142 
 
 
Таблиця Е.1 
Сучасні єтапи розвитку пенсійної системи Україні 
 
Рівень Часовий Цільові Фінансування Завдання Домінуючий тип 
пенсійної період групи або   пенсійної пенсійної поведінки 
системи забезпечення системи 
Однорівнева 1991 – Усе ПФУ Забезпечення Орієнтація на 
солідарна 2003 рр. населення (страхові гідного рівня державний 
пенсійна внески життя патерналізм 
система підприємств і пенсіонерів 
працюючих) 
Трьохрівнева 2004 по Довічно Державний Соціальна Орієнтація на 
пенсійна наст. бідні бюджет допомога державний 
система час інвалідам та патерналізм 
І рівень – особам, що не 
солідарна мають права 
система на пенсію 
загальнообо- Зайняті у І рівень – Перерозподіл Поєднання 
в’язкового формальном ПФУ доходів орієнтації на 
державного у (страхові протягом державний 
пенсійного секторі внески) життєвого патерналізм і 
страхування. економіки циклу самозабезпе-чення 
ІІ рівень – не ІІІ рівень – Забезпечення старості 
працює. добровільні додаткової 
ІІІ рівень – накопичуваль пенсії. 
накопичуваль ні пенсійні Залучення 
на система програми довгострокови 
недержавного х інвестицій в 
пенсійного економіку. 
забезпечення Зайняті в Фінансові та  Орієнтація на 
неформаль- нефінансові самозабезпечення 
ному активи старості 
секторі 
Джерело: [258] 
143 
 
 
Таблиця Е.2 
Віковий склад постійного населення станом на 1 січня 2014 р. 
 
Вік Чисельність Частка 
0-14 6 710 689 14,83% 
15-64 31 606 374 69,85% 
>65 6 928 831 15,32% 
Всього 45 245 894 100,00% 
Джерело: [169;179]. 
 
 
 
 
Таблиця Е.3 
Динаміка частки вікових груп у населенні України, % 
 
Осіб віком 2001 2010 2012 2014 
0 - 14 років 16.5 14.2 14.4 14.8 
15 - 59 років 62.1 65.1 64.4 63.6 
понад 60 років 21.4 20.7 21.2 21.6 
Джерело: [169,179]. 
 
 
Таблица Е.4 
Шкала Ж. Боже-Гарнье - Э. Россета 
 
Частка осіб у Рівень старості населення 
віці 60 років і 
старше, % 
менш 8 Демографічна молодість 
8-10 Перший переддень старості 
10-12 Власне переддень старості 
12 і вище Демографічна старість 
12-14 Початковий рівень демографічної старості 
14-16 Середній рівень демографічної старості 
16-18 Високий рівень демографічної старості 
18 і вище Дуже високий рівень демографічної старості 
Джерело: [169,179]. 
144 
 
 
Таблиця Е.5 
Зміни тарифів обов’язкових страхових внесків до Пенсійного фонду 
Період введення Ставки тарифів, встановлені для 
тарифу 
Роботодавців Самозайнятих Найманих 
громадян та працівників - в 
Звичайний За договорами 
адвокатів - в % % до 
тариф - в % громадянсько- 
до суми доходу нарахованої 
до фонду правового 
від економічної зарплати 
оплати характеру - в 
діяльності 
праці % до суми 
винагород 
Січень1991 р. 20,93 20,93 8,6 1,0 
55,88 
Січень1992 р. 55,88 8,6 1,0 
/31,82* 
Квітень1992 р. 31,82 31,82 8,6 1,0 
Травень 1993 р. 32,56 33,3 9,0 1,0 
Липень 1997 р. 32,0 32,0 32,0 1,0 
Жовтень 1998 р. 32,0 32,0 32,0 1,0/2,0** 
Лютий 2000 р. 32,0 32,0 32,0 1,0 / 2,0-5,0*** 
Травень  2001  р.    
– по 32,0 32,0 32,0 1,0 / 2,0-5,0*** 
31.12.2003 р. 
* Ставка 31,82% в 1 кварталі 1992 року встановлювалась тільки для бюджетних 
організацій та установ. 
** У 1998 році тариф внесків для працюючих чия зарплата перевищує 150 гривень на 
місяць було підвищено до 2%. 
*** Законом України №1461-III від 17 лютого 2000 року встановлюються 
диференційовані в залежності від розміру сукупного оподатковуваного доходу ставки для 
платників збору які працюють на посадах робота на яких зараховується до трудового стажу що 
дає право на одержання пенсії відповідно до законів України «Про державну службу» «Про 
прокуратуру» «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист 
журналістів» 2Про наукову і науково-технічну діяльність» «Про статус народного депутата 
України» «Про Національний банк України» Митного кодексу України Положення про 
помічника-консультанта народного депутата України. 
145 
 
Додаток Ж  
 
Таблиця Ж.1 
 
Дорожна карта реформи Пенсійної системи України 
 
 
 
Умови запровадження «Дорожна карта» очікуваного запровадження 
Рівня ІІ. Рівня ІІ. 
Рівень ІІ буде запроваджено з Подання до ВРУ законопроекту про дату початку 
року, в якому не буде сплати страхових внесків до Накопичувального 
дефіциту коштів у ПФУ. фонду 
Учасники – особи не старші Прийняття законопроекту у першому читанні 
35 років, розмір пенсійного Робота робочої групи Комітету з питань фінансів і 
внеску у першому році – 2%  банківської діяльності ВРУ по підготовці 
з підвищенням у кожному законопроекту до другого читання 
наступному році на 1% до 7% Прийняття у ВРУ законопроекту про дату початку 
заробітної плати осіб. сплати страхових внесків до Накопичувального 
Обсяг пенсійних активів ІІ фонду у другому читанні та у цілому. 
рівня у перший  рік –  3,3 Внесення змін до Державного бюджету України 
млрд.  грн., на  шостому – щодо фінансування Ради Накопичувального 
більше   73  млрд.  грн. фонду до початку сплати страхових внесків до 
(консервативний варіант) Накопичувального фонду 
Перші 2 роки кошти будуть Створення Координаційного Комітету з метою 
акумульовані        в контролю за виконанням заходів щодо 
централізованому запровадження Рівня 
Накопичувальному Створення Накопичувального фонду 
пенсійному фонді  під Визначення зобов’язань ПФУ. 
адмініструванням ПФУ, Навчання працівників. 
інвестування  активів  – Освітня кампанія. 
приватні компанії 
Через 2 роки учасники 
матимуть право акумулювати 
внески ІІ рівня в 
недержавних пенсійних 
фондах (за бажанням). 
146 
 
 
Таблиця Ж.2 
Послідовність створення та діяльності Накопичувального фонду 
 
 
Дії щодо створення та діяльності Накопичувального фонду Термін 
Призначення Ради Накопичувального фонду (7 членів Ради лютий 
– призначає Президент, 7 – Верховна Рада України) 
Перше засідання Ради Накопичувального фонду. березень 
Затвердження Радою умов проведення конкурсу по вибору 
радника з інвестиційних питань 
Навчання членів Ради Накопичувального фонду березень – квітень 
Оголошення конкурсу по вибору інвестиційного радника березень – квітень 
Накопичувального фонду 
Вибір інвестиційного радника (за скороченою процедурою, травень 
у разі внесення змін до закону щодо порядку проведення 
конкурсу). Укладання договору з обраним радником з 
інвестиційних питань. 
Розробка інвестиційної декларації Накопичувального травень – червень 
фонду 
Затвердження умов проведення конкурсу зберігача, червень 
компаній з управління активами 
Оголошення конкурсу по вибору зберігача, компаній з червень – липень 
управління активами 
Вибір зберігача, компаній з управління активами (за серпень – вересень 
скороченою процедурою, у разі внесення змін до закону). 
Укладання договорів з обраними за конкурсом зберігачем, 
компаніями з управління активами 
Співпраця ПФУ з надавачами послуг щодо забезпечення грудень 
сумісності програмного забезпечення: вересень 
Джерело: систематизовано за даними: [47] 
147 
 
 
Таблиця Ж.3 
«Дорожна карта» очікуваного запровадження Рівня ІІ – зобов’язання ПФУ 
 
 
 
Зобов’язання ПФУ Термін 
Пенсійний фонд України виконує роботу по січень – лютий 
удосконаленню програмного забезпечення, яке 
включатиме обслуговування другого рівня: розробка на 
підставі положень закону технічних умов щодо внесення 
змін до програмного забезпечення 
удосконалення програмного забезпечення лютий – квітень 
тестування програмного забезпечення травень – червень 
виправлення помилок в програмному забезпеченні липень 
повна готовність програмного забезпечення серпень-вересень 
перевірка сумісності програмного забезпечення ПФУ та вересень – жовтень 
надавачів послуг (зберігача, компаній з управління 
активами), приведення у відповідність 
Джерело: систематизовано за даними: [47] 
 
 
Таблиця Ж.4 
«Дорожна карта» очікуваного запровадження Рівня ІІ – Навчання 
 
 
 
Навчання Термін 
Поглиблене навчання персоналу ПФУ щодо вересень – 
функціонування другого рівня листопад 
Навчання персоналу зберігача, компаній з управління жовтень 
активами, обраних за конкурсом 
Навчання персоналу Нацкомфінпослуг, Нацкомісії з цінних жовтень – 
паперів та фондового ринку щодо регулювання та нагляду листопад 
на другому рівні 
Навчання роботодавців щодо роботи з програмним листопад – 
забезпеченням грудень 
Початок сплати страхових внесків до Накопичувального 1 січня 
фонду 
Отримання перших страхових внесків Накопичувальним лютий 
фондом, спрямування їх на інвестування 
Джерело: систематизовано за даними: [47] 
148 
 
 
Таблиця Ж.5 
«Дорожна карта» очікуваного запровадження Рівня ІІ – Освітня кампанія 
 
 
 
Освітня кампанія Термін 
Початок широкої інформаційно-роз’яснювальної роботи липень 
для населення щодо функціонування системи 
накопичувального пенсійного забезпечення 
Джерело: систематизовано за даними: [47] 
 
 
 
 
 
 
 
Пенсійне Фінансовий Ринок праці 
законодавство ринок (ставка (рівень заробітної 
депозитів) плати) 
ПФУ Компанії 
та управління 
НПФ активами 
Страхувальники 
Населення 
Застраховані особи 
 
 
Рис. Ж.1. Верхній рівень структурно-функціонального уявлення пенсійної 
системи 
149 
 
 
 
Таблиця Ж.6 
Динаміка основних показників діяльності НПФ України 
 
 
 
 Станом на Темпи приросту, % 
Показники 
30.06.13 30.06.14 30.06.15 2014/2013 2015/2014 
Кількість укладених      
пенсійних контрактів,      
тис. од. 61,3 56,5 56,5 -7,8 0 
Кількість учасників      
НПФ, тис. осіб 588,5 837,7 833,5 42,3 -0,5 
Вартість активів, млн.      
грн. 1 831,8 2 381,3 2 157,1 30,0 -9,4 
Пенсійні внески,      
всього, млн. грн., у      
тому числі: 1 442,7 1 722,8 1 845,6 19,4 7,1 
- від фізичних осіб 62,7 114,0 74,9 81,8 -34.3 
- від фізичних осіб-      
підприємців 0,2 0,2 0,2 0,0 0,0 
- від юридичних осіб 1 379,8 1 608,3 1 770,5 16,6 10,1 
Пенсійні виплати, млн.      
грн. 274,3 339,7 502,2 23,8 47,8 
Кількість учасників, що      
отримують пенсійні      
виплати, тис. осіб 68,9 71,0 79,7 3,0 12,3 
Сума інвестиційного      
доходу, млн. грн. 807,4 1 167,6 1 014,6 44,6 -13,1 
Прибуток від      
інвестування активів      
НПФ, млн. грн. 685,9 1 013,4 822,6 47,7 -18,8 
Сума витрат, що      
відшкодовуються за      
рахунок пенсійних      
витрат, млн. грн. 121,5 154,2 192,0 26,9 24,5 
Джерело: [84] 
150 
 
 
Таблиця Ж.7 
Характеристика багатокомпонентної пенсійної системи 
 
 
 
Цільові групи Основні критерії 
   
   
  
Фінансування 
Характеристика Участь або забезпечення 
0 Х Х х «Базова» або «соціальна пенсія», Загальна Бюджетне або з 
мінімальна соціальна допомога або загальних доходів 
залишкова 
1   Х Солідарна пенсійна система під Обов’язкова Внески з 
державним управлінням (з використанням 
встановленим розміром виплат або певних 
умовно-накопичувальна з встанов- фінансових 
леним розміром внесків) резервів 
2   Х Професійні або персональні Обов’язкова Фінансові активи 
пенсійні програми (повністю 
накопичувальні програми з 
встановленим розміром виплат або 
внесків) 
3 х Х Х Професійні та персональні Добровільнa Фінансові активи 
пенсійні програми (частково або 
повністю накопичувальні 
програми з встановленим 
розміром виплат або внесків) 
4 Х Х Х Можливість користуватися Добровільна Фінансові та 
неформальною підтримкою (сім'ї), нефінансові 
іншими офіційними соціальними активи 
програмами (охорона здоров’я), 
індивідуальними фінансовими і 
нефінансовими активами 
Примітка: розмір і вид букви «х» (х, Х, Х) відповідає ступеню важливості 
кожного з компонентів для кожної з цільових груп (зростання від х до Х). 
Джерело: розроблено з урахуванням [243] 
 
 
 
 
Kомпонент 
Довічно бідні 
Неформальний 
сектор економіки 
Формальний сектор 
економіки