Репозиторій ЧДТУ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
___________________________________________________________________________________________ 
(повне найменування вищого навчального закладу)  
Факультет гуманітарних технологій 
___________________________________________________________________________ 
(повне найменування інституту, найменування факультету (відділення) 
Кафедра соціального забезпечення 
___________________________________________________________________________ 
(повна назва кафедри (предметної,  циклової комісії)) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
 
на тему  
«ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЯ ГЕНДЕРНО ЗУМОВЛЕНОМУ 
НАСИЛЬСТВУ» 
 
 
 
 
 
Виконав: студент IV курсу, групи СЗ-1810 
 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення»  
                       (шифр і назва спеціальності (спеціалізації)) 
 
 
Кавицький О.О.                                                                                 
                                                    (прізвище та ініціали) 
 
 
Науковий керівник  Тернова Л.Ю. 
 
                                                     (прізвище та ініціали) 
Рецензент                 _________________________ 
                                                    (прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2022 р. 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр     
  
Галузь знань   23 Соціальна робота   
Спеціальність             232 “Соціальне забезпечення”  
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
__________ к.е.н., доц. Журба І.О. 
“_____” _______________2022 р. 
 
 
 
З А В Д А Н Н Я  
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА СТУДЕНТУ 
Кавицького Олексія Олександровича 
(прізвище, ім’я, по батькові)
 
1. Тема роботи «Запобігання та протидія гендерно зумовленому насильству» 
керівник роботи Тернова Людмила Юріївна к.е.н., доцент 
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
 
затверджені наказом по університету від “____” __________ 20___ р. № ___ 
2. Строк подання студентом роботи “____” __________ 20___ р. 
3. Вихідні дані до роботи: 
Предметом дослідження є запобігання та протидія гендерно зумовленому 
насильству. 
Об’єктом дослідження є гендерно зумовлене насильство. 
Метою  роботи є обґрунтування особливостей запобігання та протидії 
гендерно зумовленому насильству. 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно 
розробити): виявити сучасні підходи до визначення поняття «гендер»; 
охарактеризувати гендерно зумовлене насильство як соціокультурний 
феномен; проаналізувати сучасні підходи до формування політики 
запобігання та протидії гендерно зумовленому насильству в Україні; 
проаналізувати стан протидію гендерно зумовленому насильству в Україні; 
охарактеризувати запобігання та протидію гендерно зумовленому насильству 
в Черкаській області за 2020-2022 рр; розробити соціальний проект щодо 
запобігання та протидії гендерно зумовленому насильству. 
5. Перелік графічного матеріалу (з точним  зазначенням обов’язкових 
креслень): 1 рисунок. 
 
 
6. Консультанти розділів роботи 
Підпис, дата 
Прізвище, ініціали та посада 
Розділ завдання завдання 
консультанта 
видав прийняв 
1    
2    
3    
 
7. Дата видачі завдання __________________________________________ 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
Строк 
№ 
Назва етапів кваліфікаційної роботи  виконання Примітка  
з/п 
етапів роботи 
1 Отримання завдання   виконано 
2 Підготовка розділу I  виконано 
3 Підготовка розділу II  виконано 
4 Підготовка розділу III  виконано 
5 Здача кваліфікаційної роботи керівнику  виконано 
6 Підготовка реферату   виконано 
7 Здача кваліфікаційної роботи на кафедру  виконано 
8 Зовнішнє рецензування кваліфікаційної  виконано 
роботи 
9 Підготовка до публічного захисту  виконано 
кваліфікаційної роботи засідання ДЕК 
 
 
Студент(ка)                           
 ________________    _______________________ 
                (підпис)                                                 (прізвище та ініціали)
 
Керівник роботи       
________________    _______________________ 
  (підпис)                                                 (прізвище та ініціали)
 
Секретар ДЕК               
 ________________    _____________________ 
   (підпис)                                                 (прізвище та ініціали) 
    
 
4 
 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 87 сторінок, 1 рисунок, 4 
таблиці, список літератури з 77 найменувань, 3 додатка. 
ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЯ ГЕНДЕРНО ЗУМОВЛЕНОМУ 
НАСИЛЬСТВУ 
Предметом дослідження є запобігання та протидія гендерно 
зумовленому насильству. 
Об’єктом дослідження є гендерно зумовлене насильство. 
Метою  роботи є обґрунтування особливостей запобігання та протидії 
гендерно зумовленому насильству. 
Завдання роботи: виявити сучасні підходи до визначення поняття 
«гендер»; охарактеризувати гендерно зумовлене насильство як 
соціокультурний феномен; проаналізувати сучасні підходи до формування 
політики запобігання та протидії гендерно зумовленому насильству в 
Україні; проаналізувати стан протидію гендерно зумовленому насильству в 
Україні; охарактеризувати запобігання та протидію гендерно зумовленому 
насильству в Черкаській області за 2020-2022 рр; розробити соціальний 
проект щодо запобігання та протидії гендерно зумовленому насильству. 
За результатами дослідження систематизовано теоретичні аспекти 
гендерно зумовленого насильства та розроблено соціальний проект «Життя 
без насильства» з метою запобігання та протидії гендерно зумовленому 
насильству. 
Одержані результати можуть бути використані соціальними 
працівниками, психологами з метою запобігання та протидії гендерно 
зумовленому насильству. 
Рік виконання кваліфікаційної роботи бакалавра_________ 
Рік захисту роботи __________________________________ 
          Підпис студента ____________________ 
          Дата _________________________ 
5 
 
ЗМІСТ 
 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ..................................... 6 
ВСТУП ..................................................................................................................... 7 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ 
ПОНЯТТЯ ТА ЗАПОБІГАННЯ ГЕНДЕРНО ЗУМОВЛЕНОГО 
НАСИЛЬСТВА ...................................................................................................... 10 
1.1. Гендерно зумовлене насильство як соціокультурний феномен ............. 10 
1.2 Сучасні підходи до формування політики запобігання та протидії 
гендерно зумовленому насильству в Україні .................................................. 23 
1.3. Досвід і сучасні практики зарубіжних країн із запобігання і протидії 
гендерного насильства ....................................................................................... 27 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ТА ПРОБЛЕМИ ГЕНДЕРНОГО 
НАСИЛЬСТВА, ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІї В УКРАЇНІ ......................... 35 
2.1. Аналіз стану та особливостей протидії  та запобіганя гендерно 
зумовленому насильству в Україні .................................................................. 35 
2.2. Характеристика запобігання та протидії гендерно зумовленому 
насильству в Черкаській області за 2020-2022 рр. ......................................... 43 
2.3. Програми та проекти з протидії та запобігання гендерно зумовленому 
насильству: досвід України і світу ................................................................... 45 
РОЗДІЛ З СОЦІАЛЬНИЙ ПРОЕКТ «ЖИТТЯ БЕЗ НАСИЛЬСТВА» ............. 58 
3.1. Опис проекту «Життя без насильства» ..................................................... 58 
3.2. Механізми впровадження проекту та очікувані результати ................... 64 
3.3. Фінансовий план проекту ........................................................................... 68 
ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 74 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................. 78 
ДОДАТКИ .............................................................................................................. 87 
 
  
6 
 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ 
 
 
ОБД – Обласна державна адміністрація 
ОБСЄ – Організація з безпеки і співробітництва в Європі 
ООН – Організація об’єднаних націй 
  
7 
 
ВСТУП 
 
 
Актуальність дослідження. У сучасному світі однією з основних 
проблем у формуванні цінностей, з урахуванням зростання темпів розвитку 
суспільства та взаємодії між особистостями є взаємини між чоловіками та 
жінками, засновані на особистому гендерному сприйнятті та взаємодії у 
процесі спілкування. Різниця в ґендерній поведінці, а також стандартах та 
принципах поведінки досить часто проявляється у конфліктах, які пов’язані з 
переважанням однієї сторони конфлікту над іншою через гендерну 
нерівність. Розглядаючи гендерні конфлікти виявляється, що вони можуть 
проявлятись у вигляді насильства. 
Гендерно зумовлене насильство – одна з проблем сучасного 
суспільства. Статистика фактів насильства як зареєстрованих, так і 
анонімних, показує, що гендерно зумовлене насильство стало майже нормою 
в Україні. 
Одними з перших до проблеми насильства звернулися філософи та 
психологи. Так, у філософії насильство, як правило, розглядалося в контексті 
влади (М. Вебер, Е. Тоффлер та ін.) як феномен, заснований на контролі та 
примусі (Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, К. Сен-Сімон, та ін.).  
Різницю соціальних ролей жінок та чоловіків, зумовлену соціальними, 
культурними та психологічними чинниками, вивчали С. де Бовуар, Г. Рабін, 
А. Річ, та ін. Важливим результатом цих досліджень став висновок, що 
гендер постає, як системо утворюючий елемент, що створює відмінності у 
відношенні жінок та чоловіків у суспільстві через відносини підпорядкування 
та панування. Соціально-психологічні аспекти насильства розкрито в працях 
З. Фрейда, К. Хорні, К. Юнга та ін.  
Не дивлячись на те, що проблема гендерно зумовленого насильства є 
досить актуальною, в Україні простежується брак наукових публікацій за 
цією темою. Деякі питання цього явища було висвітлено в працях 
8 
 
Г. Герасименко, І. Демченко, К. Левченко. Актуальність зумовила вибір теми 
дослідження: «Запобігання та протидія гендерно зумовленому насильству». 
Мета дослідження – обґрунтувати особливості запобігання та протидії 
гендерно зумовленому насильству. 
Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання: 
1. Охарактеризувати гендерно зумовлене насильство як 
соціокультурний феномен. 
2. Проаналізувати сучасні підходи до формування політики запобігання 
та протидії гендерно зумовленому насильству в Україні. 
3.Розглянути досвід та сучасну практику зарубіжних країн із 
запобігання і протидії гендерного насильства. 
4. Проаналізувати стан протидії гендерно зумовленому насильству в 
Україні. 
5. Охарактеризувати запобігання та протидію гендерно зумовленому 
насильству в Черкаській області за 2020-2022 рр. 
6.Проаналізувати програми та проекти з протидії та запобігання 
гендерно зумовленому насильству. 
7. Розробити соціальний проект щодо запобігання та протидії гендерно 
зумовленому насильству. 
Об’єкт дослідження – гендерно зумовлене насильство. 
Предмет дослідження – запобігання та протидія гендерно 
зумовленому насильству. 
Методи дослідження: аналіз наукових джерел, гіпотетико-
дедуктивний метод, анліз, синтез, узагальнення, моделювання, статистичні 
методи.  
Джерела інформаційної бази дослідження:  
– законодавчі та нормативні акти: Конвенція Ради Європи «Про 
запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та 
боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція)» від 11.05.2011., Закон 
України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», постанова 
9 
 
Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, 
що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому 
насильству і насильству за ознакою статі» від 22.08.2018 № 658, Закон 
України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» 
від 08.09.2005; 
– результати соціологічних опитувань: «Національне репрезентативне 
опитування на тему поширеності насильства щодо жінок і дівчат»; 
– навчально-методичні видання: А. Герц «Права людини, сексуальна 
орієнтація та гендерна рівність»; 
– монографічні дослідження: А. Галай «Міжнародний досвід 
попередження та протидії домашньому насильству», Н. Лесько «Державна 
політика України у сфері захисту дітей від насильства та інших 
протиправних дій: адміністративно-правові проблеми формування та 
реалізації»; 
– наукові видання: С. І ванченко «Багатовимірна модель гендера»; 
– матеріали науково-практичних конференцій: О. Перунова «Гендерно 
обумовлене насильство: поняття та ознаки. Правове життя сучасної 
України». 
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що систематизовано 
теоретичні аспекти гендерно зумовленого насильства та розроблено 
соціальний проект «Життя без насильства» з метою запобігання та протидії 
гендерно зумовленому насильству. 
  
10 
 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ 
ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА ЗАПОБІГАННЯ ГЕНДЕРНО 
ЗУМОВЛЕНОГО НАСИЛЬСТВА 
 
 
1.1. Гендерно зумовлене насильство як соціокультурний феномен 
 
Виникнення терміна «гендер» як однієї із категорій соціального аналізу 
пов’язано з іменем американського психоаналітика Роберта Столлера, який 
запропонував у 1958 році  застосовувати цю граматичну категорію для 
підкреслення статі  людини: з одного боку, як біологічного, з іншого – 
соціокультурного феномена. У звичайному мовленні слово «стать» означає 
широкий комплекс репродуктивних, соматичних, поведінкових та соціальних 
характеристик, які в цілому характеризують людину в якості чоловіка та 
жінки. Однак зв’язок між біологічною та соціокультурною складовою цього 
єдиного комплексу в науковому плані є далеко не такою однозначною, що 
надихнуло Р. Столлера обмежити тезаурус терміна «стать» як наукової 
категорії суто біологічними характеристиками – анатомо-морфологічними 
ознаками, за якими люди відрізняються та репродуктивно доповнюють один 
одного [60]. 
Термін «гендер» мав підкреслити той факт, що видимі відмінності 
особистісних характеристик чоловіків та жінок не пов’язані напряму з дією 
біологічних детермінант, а визначаються специфікою соціальної взаємодії, до 
якої належать чоловіки і жінки, які мають суб’єктивні знання про свою 
сексуальну ознаку. Дійсно, психологічними ознаками «чоловічої» та 
«жіночої» поведінки майже завжди є соціальні якості особистості: груповий 
статус і пов’язані з ним стосунки влади (домінування, підпорядкування), 
виконувані соціальні ролі (материнство, батьківство), рівень соціальної 
активності, тощо. 
11 
 
З 1980-х років осмислення статевих відносин у гуманітарних 
дослідженнях набуло диференційованого характеру. Так, феміністи першими 
висунули ідею необхідність поділу поняття стать на біологічну (sex), як 
сукупність анатомо-біологічних особливостей, та соціальну (gender), як 
соціокультурний конструкт, що відображає особливості взаємодії чоловіків 
та жінок, як соціально організованої групи [58]. 
Деякі дослідники уточнюють, що гендер – це не сукупність 
особистісних психологічних рис, не роль, а продукт особливого соціального 
створення. Але гендер не лише соціальний конструкт, він також визначає 
відношення індивіда з навколишнім світом [39]. 
З погляду теоретичного обґрунтування статево-рольової стратифікації 
суспільства відзначається плюралістичність концептуальних підходів, що 
пояснюють цей соціальний феномен. Проблема гендерної стратифікації 
суспільства обґрунтовується в таких теоріях, як біологічний детермінізм та 
есенціалізм, марксистський підхід, структурно-функціональний підхід, 
символічний інтеракціонізм, рольові та психоаналітичні концепції, 
феноменологія та етнометодологія, соціальний конструктивізм. 
Гендер як комплементарний набір ролей. В рамках структурного 
функціоналізму суспільство є системою з безлічі частин, таким чином гендер 
регулює численні соціальні зв’язки.  
Представник структурного функціоналізму Т. Парсонс визначає гендер 
як комплементарний набір ролей, який сприяє об’єднанню суспільства, що 
об’єднують чоловіків та жінок у сім’ї для виконання різних важливих 
завдань. На жінок лягає основна відповідальність за управління домашнім 
господарством та виховання дітей. Чоловіки ж грають у суспільстві роль 
робочої сили [32, с. 68]. Суспільство вивчає обидві статі відповідно до 
гендерної ідентичності та навичкам, хлопчиків заохочують інструментальні 
риси (раціональності, суперництва, лідерства), а дівчаток – за експресивні 
(емоційна реактивність, чуйність).  
12 
 
Т. Парсонс розглядає дві моделі гендерних ролей (модель гендерної 
сегрегації та модель гендерної інтеграції ролей), які реалізуються у 
відповідних суспільствах: традиційному, егалітарному та кроскультурному 
[32]. 
Гендер як статево-рольовий прояв. Представник символічного 
інтеракціонізму І. Гоффман розглядає гендер як виконання конвенційної ролі 
та як дисплей. Обидва поняття – гендерна роль та гендерний дисплей – 
стосуються поведінкових аспектів жіночого та чоловічого буття (на 
противагу, наприклад, біологічним відмінностям між чоловічим та жіночим). 
Однак Гоффман вважає, що інтерпретація гендера як ролі затемнює 
діяльність із виробництва гендера в практиках повсякденного життя, тоді як 
поняття гендера як дисплея відносить це поняття до периферії взаємодії.  
Соціолог стверджує, що учасники взаємодії організують свої множинні та 
різноманітні дії таким чином, щоб останні відображали та висловлювали 
гендер, і очікується, що вони розглядатимуть поведінку інших у тому ж 
світлі [33]. 
Гендер як біологічна зумовленість. В рамках психоаналітичного 
підходу З. Фрейд наголошує, що наявність чи відсутність пеніса символізує 
мужність чи жіночність [24]. 
К. Хорні (представниця неофрейдистського підходу) піддає 
фрейдівський психоаналіз суттєвій критиці за те, що, по-перше, основною 
реальністю жінки вважає реальність сім’ї і, по-друге, асоціює жіноче 
виключно з параметром несвідомого. Причину гендерної (соціокультурної) 
стратифікації К. Хорні пояснює в статі, що лежить в основі цього факту, і 
безпосередньому її сприйнятті [55]. 
Гендер як характеристика владних стосунків. Згідно з марксистським 
підходом гендер передбачає розбіжності як поведінці, так і у владі.  
Відповідно до марксистської теорії традиційні погляди на гендер сприяють 
не згуртованості суспільства, а його поділу (розшарування і гендерної 
13 
 
стратифікації) і напруженості, коли чоловіки прагнуть підтримати свої 
привілеї, а жінки намагаються заперечити статус-кво [10, с. 125]. 
Гендер як соціокультурна константа. На думку представників 
конструктивістського підходу, будь-яка людська діяльність піддається 
габітуалізації (тобто звички). Будь-яка дія, яка часто повторюється, стає 
зразком. Важливим психологічним наслідком габітуалізації виявляється 
зменшення різноманітних виборів, що призводить до формування 
стереотипів. Описуючи процес соціального конструювання реальності, 
П. Бергер та Т. Лукман ґрунтуються на трьох значущих діалектично 
пов’язаних процесах: екстерналізації, об’єктивації та інтеріорізації [57]. 
Відповідно до положень соціального конструктивізму, гендер – це не 
біологічна обумовленість, не статева індивідуальність, не характеристика 
владних відносин і набір ролей, а сконструйована суспільством 
соціокультурна константа. Сприйняття та відтворення гендера – процес, що 
формує і, одночасно, відтворює гендерні стереотипи, характерні для певної 
соціальної культури, що лежить в основі гендерної стратифікації суспільства 
та соціалізації наступних поколінь. Діалектична модель соціального 
конструювання реальності П. Бергера і Т. Лукмана є своєрідною круговою 
формою, що втілює безперервність і відтворюваність цього процесу [57, 
с. 286]. 
Аналіз наукової літератури показав, що для пояснення гендерної 
стратифікації суспільства та гендерно-диференційованої соціалізації 
неповнолітніх дітей переважно використовуються рольова та 
біологізаторська концепції. Теорія соціального конструктивізму ґрунтується 
на тому, що сприйняття і відтворення гендера, моделей статево-рольової 
поведінки, стереотипів і, як наслідок, статево-рольової стратифікації 
суспільства сконструйовано самим суспільством у процесі гендерної 
соціалізації. 
Жінки століттями страждали від насильства. Воно породжувало цілий 
комплекс соціальних, юридичних, психологічних та медичних проблем, але 
14 
 
сутність його незмінна. В масовій свідомості гендерне насильство 
найчастіше зводиться до стереотипу як суто фізичного домінування чоловіка 
над жінкою, але це вузький, односторонній підхід. Гендерне насильство в 
будь-якому суспільстві та за будь-якого державного устрою – категорія 
соціокультурна, насамперед за своїми спонукальними мотивами та 
наслідками. Маючи універсальний характер, воно існує у різноманітних 
формах практично в усіх сферах життя: політичній, економічній, духовній, 
сімейно-побутовій. 
Спроба визначити це поняття призводить до висновку, що гендерне 
насильство включає в себе і насильство в сім’ї (фізичне, сексуальне, 
економічне, психологічне), і сексуальне насильство (вдома, на роботі, у 
громадських місцях), та економічне насильство над жінками (трудова 
дискримінація), та трефік (торгівля жінками та дітьми) та багато іншого. 
Тому дослідження феномену гендерного насильства неможливе без 
звернення до різних галузей знань. Таке звернення необхідне як під час 
аналізу самого поняття «насильство», так і при кореляції його з поняттями 
«насильство над жінками», «гендерне насильство». Розуміння змісту 
гендерного насильства можливе лише через призму різних дисциплін [1]. 
На сьогодні накопичено багатий науковий матеріал, що дозволяє 
визначити поняття «насильство» та «гендерне насильство», зокрема в рамках 
філософії, історії, психології, соціології, медицини, біології, антропології, 
етнографії, етології, юриспруденції, політології, конфліктології, економіки та 
ін. [2]. Хоча кожна з цих дисциплін спирається на власні традиції та 
використовує властиві їй методи дослідження, що проводяться як щодо 
проблеми насильства, так і до проблеми гендерного насильства. 
Позиції різних наук є, поза сумнівом, взаємодоповнюючими. Найбільш 
повне розуміння суті досліджуваного феномену гендерного насильства може 
бути досягнуто лише при інтерпретації та порівнянні наявних підходів. Перш 
ніж охарактеризувати поняття «гендерне насильство», яке з’явилося в науці 
15 
 
лише 50-60 років тому, необхідно звернутися до проблеми насильства як 
такого. 
Одними з перших до проблеми насильства звернулися філософи та 
психологи. Так, у філософії насильство, як правило, розглядалося в контексті 
влади (М. Вебер, Е. Тоффлер та ін.) як феномен, заснований на контролі та 
примусі (Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, К. Сен-Сімон, та ін.).  
У філософії поняття «гендерне насильство» почало розроблятися лише 
в другій половині XX ст. У цей період з’явилися роботи, які відображають 
різницю в соціальному положенні жінок і чоловіків у цілій низці 
філософських та соціально-філософських концепцій та напрямів: соціал-
дарвінізм, структурний функціоналізм, екзистенціалізм та багато інших. 
Різницю соціальних ролей жінок та чоловіків, зумовлену соціальними, 
культурними та психологічними факторами, вивчали С. де Бовуар, Г. Рабін, 
А. Річ, та ін. Важливим результатом цих досліджень став висновок, що 
гендер не є монолітною категорією і постає, як системо утворюючий 
елемент, що створює відмінності у відношенні жінок та чоловіків у 
суспільстві через відносини підпорядкування та панування. 
Соціально-психологічні аспекти насильства розкрито в працях 
З. Фрейда, К. Хорні, К. Юнга та ін. Психологія розглядає насильство як 
агресивну поведінку, пов’язану із соціально-біологічними особливостями 
людини. 
Проблема насильства також є соціологічною проблемою. У соціології 
насильство розглядається як примусовий вплив на суб’єкт соціальних 
відносин, використання державної та інших видів влади в примусових цілях 
[7]. 
У соціології прийнято вважати, що причина гноблення жінки не в тому, 
що вона фізично слабша, розумово недосконала, психологічно ущербна, 
емоційно неврівноважена тощо, як це пояснює біотермінізм, а в тому, що 
суспільство спочатку поставило жінку в залежність від чоловіка [40, с. 217]. 
В останнє десятиліття в соціології набув поширення підхід до 
16 
 
проблеми насильства як соціокультурного феномена. Теоретичні концепції 
насильства відрізняються різноманітністю методологічних підходів. 
Виділяють три групи досліджень, що становлять основні парадигми 
сучасної соціології: 
1) ті, що відносяться до системно-методологічного підходу (структурні 
та динамічні); 
2) належать до інтерпретативних парадигм; 
3) виконані у межах об’єднавчої метапарадигми [41, с. 156]. 
До першої групи увійшли дослідження, що розглядають феномен 
насильства з позицій соціологічного об’єктивізму. Такий підхід дозволяє 
авторам розглядати суспільство як цілісність (соціальну систему), а 
насильство – як елемент її структури. Серед представників цього підходу 
можна назвати Д. Бекера, Й. Галтунга, Р. Даля, Н. Лумана, К. Маркса, 
С. Хантінгтона та ін. 
Друга група представлена дослідженнями, написаними у межах 
суб’єктивістського підходу, який наголошує на інтерпретації людської 
поведінки, мотивів діяльності особистості. До цієї групи можна віднести 
роботи П. Бергера, Р. Блумера, М. Вебера, Р. Маркузе, Дж. Міда, А. Шюца. 
До третьої групи увійшли представники сучасного 
метапарадигмального підходу, що аналізують соціальну реальність на основі 
єдності дії та структури, життєвого світу та системи, суб’єктивного та 
об’єктивного. Цей підхід представлений працями П. Бурдьє, Е. Гідденса, 
Ю. Хабермаса, П. Штомпкі.  
З другої половини XX ст. можна говорити про формування поняття 
«гендерне насильство» у багатьох суспільних науках. Гендерне насильство 
відбиває особливе значення специфічних соціокультурних феноменів, а саме 
чоловічого та жіночого стилів існування, що вступають у діалог та боротьбу. 
Водночас перший із них ґрунтується переважно на культі сили, 
непримиренності і жорстокості, а другий на перевагу ненасильства, 
співчутливості та терпимості [16]. 
17 
 
Необхідно зазначити, що зміна сучасної картини світу людини, 
пов’язана з подоланням однозначного статевого детермінізму, не може бути 
повною без урахування жіночого стилю існування. Щодо гендерної 
проблематики, то в науковій літературі вона, безумовно, і раніше не 
залишалася поза увагою (Ф. Енгельс та ін.), але, як зазначено вище, масова 
розробка її припала на другу половину ХХ ст.  Важливим результатом 
досліджень став висновок про те, що гендер не є монолітною категорією і 
постає як системотворчий елемент, що створює відмінності в положенні 
жінок і чоловіків у суспільстві через відносини підпорядкування та 
панування [52].  
В останній чверті ХХ століття у соціальних науках отримали імпульс 
до розвитку власне гендерних досліджень. При осмисленні гендерних 
взаємодій багатьма дослідниками (Р. Аслер, З. Бем, Ч. Делфі, До. МакКіннон, 
Е. Оуклі та ін.) підкреслювався чинник насильства щодо жінок, який 
пронизує практично весь соціокультурний простір, присутній в усіх шарах 
суспільства, незалежно від рівня достатку та освіти жінок. 
Значна частина зарубіжних робіт дослідників з проблеми гендерного 
насильства присвячено вивченню джерел насильства та походження 
насильства. До авторів, що досліджують історичні причини домашнього 
насильства та тих, хто розглядає насильство як пережиток минулого, коли 
чоловік мав закріплене не лише традицією, а й законом право карати та 
дисциплінувати дружину, належать Е. Гондольф та Е. Фішер. Вони 
посилаються на законодавство ХIХ століття, відповідно до якого чоловік міг 
«дисциплінувати» дружину, але палиця, якою наносився удар, не повинна 
була бути товщою за великого пальця [53, с. 25].  
Віктимологічний підхід до проблеми виходить із того, що жінка своєю 
поведінкою «жертви» сама провокує насильство. Частково такий підхід 
представлений у роботах німецької дослідниці Шнайдер, де встановлюється 
зв’язок між діями жертви та ґвалтівника. Вона виділяє три фази насильства. 
У першій фазі відбувається спроба посилення контролю за ґвалтівником з 
18 
 
боку потенційної жертви, у другій здійснюється насильство, а третя – виявляє 
залежність жертви від ґвалтівника, що фактично позбавляє його покарання і 
призводить до повторення циклу [25, с. 15]. 
Теорія соціального навчання підкреслює роль найближчого оточення, 
яке стимулює розвиток у чоловікові схильності до насильства. Ця теорія 
набула розвитку на роботах М. Кауфмана. Досліджуючи походження 
насильства в сучасному суспільстві, М. Кауфман не поділяє радикальної 
феміністської теорії, висунутої у 1970-ті р. С. Брауміллер, яка зводила 
походження насильства до особливості чоловічої психології [13].  
М. Кауфман вважає, що немає жодних причин стверджувати, що 
людська істота загалом (незалежно від статі) не схильна до агресії. Головне, 
до чого він прагне – привернути увагу до того, що суспільство робить із цією 
агресією. На його думку, чоловіче насильство починається з насильства по 
відношенню до себе (заборона хлопчикам виявляти свої почуття), потім 
переходить на рівень стосунків до жінки (так звана підліткова агресивність), 
а потім починає загрожувати суспільству загалом [8]. Насильство водночас є 
компенсацією почуття безвладдя та безпорадності, яке відчувається 
чоловіком на роботі або в суспільстві, а також – прагненням підпорядкувати 
жінку до своєї влади, способом контролю над нею. 
У центрі інтерактивної теорії знаходиться проблема владних стосунків 
та насильства як різновиду комунікації. М. Кіммель, поєднуючи цей підхід з 
теорією соціального навчання, вважає насильство чоловіків щодо жінок 
результатом соціалізації: з дитинства чоловіки розуміють, що насильство – це 
прийнятна форма комунікації [3]. Воно може бути приватним, особистим та 
інтимним мовою комунікації. Прояв насильства у сім’ї як чоловіками, так і 
жінками. 
М. Кіммель також пов’язує з дисбалансом влади: сім’ї, у яких 
більшість рішень приймаються одним із подружжя, найчастіше стикаються із 
проблемою насильства. М. Кіммель відзначає і відмінності у використанні 
насильства чоловіками та жінками: у той час як чоловіки застосовують 
19 
 
насильство для впливу на дружин, прагнучи домогтися послуху, жінки, які 
вдаються до насильства, переважно, здійснюють акт висловлювання 
фрустрації чи гострого миттєвого гніву [3]. 
Деякі дослідники спираються на теорію конфліктів, за якою насильство 
– одна з фінальних ланок у ланцюзі розбіжностей, зіткнення інтересів. 
Комплексне дослідження феномену насильства було здійснено Леонардом 
Берковицем у роботі «Агресія: причини, наслідки та контроль».  Він звернув 
увагу як на соціальне та культурне коріння насильства в сім’ї, так і на 
характер сімейних стосунків та загальну ситуативну подібність агресивної 
поведінки в сім’ї з іншими типами агресивної поведінки [56].  
Крім того, Л. Берковиць наголосив на взаємозалежність жертви та 
кривдника, приєднавшись, таким чином, до віктимологічного підходу – 
«грубість породжує ще більшу грубість, а агресивні дії однієї сторони 
викликають агресію у відповідь іншої» [56, с. 143]. 
Структурна теорія вивчення насильства звертає увагу на феномен 
патріархату, який ставить будь-якого чоловіка в положення потенційного 
ґвалтівника. Цей підхід поділяють Дж. Хірн та М. Шеллер [39].  
Дж. Хірн досліджує зв’язок чоловіка з владою та контролем, аналізує 
чоловічу культуру насильства. Автор вказує на те, що  більша кількість 
чоловіків серед ув’язнених і пов’язує причину цього з чоловічою схильністю 
до насильства, а схильність до насильства – з патріархатом.  
М. Шелер трактує насильство щодо жінок як наслідок їхньої жіночої 
природи. Народжуючись жінкою, і, перебуваючи у певних стосунках із 
чоловіком, жінка набуває особливого, нижчого порівняно з ним, соціального 
статусу. Це робить жінку вразливою для насильства в сім’ї.  
Значна кількість підходів до осмислення джерел жорсткого 
поводження із жінкою в сім’ї дозволяє припустити, що ці підходи, взаємно 
доповнюючи один одного, відображають аспекти насильства у різних 
моделях розвитку відносин між чоловіком та жінкою. 
Оскільки соціологічні дослідження гендерного насильства проводяться 
20 
 
головним чином у рамках гендерної соціології і позиціонуються саме як 
гендерні дослідження, основним підходом до вивчення гендерного 
насильства має стати розгляд його як наслідку та прояву чоловічого 
домінування в суспільстві та сім’ї. Це дозволить включити розгляд 
гендерного насильства в ширший контекст історичного, філософського та 
культурологічного осмислення співвідношення влади та насильства. 
Сьогодні дослідниками гендерних питань, у тому числі їх 
насильницькою складовою відзначається кілька напрямків [34]: 
1) біосоціальний, що розглядає співвідношення біологічного та 
соціального у людині в зв’язку з її статевою приналежністю; 
2) культурологічний, що розглядає особливості соціокультурної 
детермінації статі, громадські стереотипи, допустимі вимоги до поведінки 
жінок та чоловіків; 
3) політико-правовий, що вивчає створені чоловіками соціальні 
інститути, які підтримують владу проти тих, хто менш соціально захищений 
у своїх можливостях; 
4) соціально-економічний, що досліджує економіку домашнього 
господарства, низький рівень винагороди жіночих видів діяльності та повна 
відсутність матеріальної оцінки праці жінок з виховання дітей та 
підтримання домашнього господарства; 
5) шлюбно-сімейний, присвячений стосункам у патріархатній сім’ї, 
домашньому насильству та способам його запобігання, дослідженню 
чоловічої агресії, трансформації традиційній сім’ї та виникнення нових її 
форм, зміни статево-рольового статусу жінок і чоловіків у сучасній сім’ї; 
6) психологічний, що представляє жіночу психологію, та, на відміну від 
класичного фрейдизму, який виробляє новий погляд на жіночу сексуальність, 
причини жіночих психічних розладів; 
7) лінгвістичний, що вивчає мови, які вживаються жінками та 
чоловіками, у тому числі роль слова та образу у дискримінації людини за 
ознакою статі, співвідношення мови та місця жінок у суспільстві; 
21 
 
8) етичний, звернений до проблем не насильства та справедливості у 
взаємовідносинах, подолання подвійного стандарту в моралі, значення 
цінностей людського альтруїзму, етики турботи. 
Гендерне насильство – це соціальний феномен, складний, 
багатоаспектний за свою структурою, що сформувався задовго до 
цивілізованого суспільства [49].  
Для оцінки гендерного насильства як соціокультурного феномену 
необхідно експлікувати це поняття. Невипадково у закордонній англомовній 
соціологічній та психологічній літературі використовується кілька термінів, 
які характеризують насильство у ній. «Domestic violence» передбачає 
насильство, скоєне членами сім’ї стосовно інших членів сім’ї – дітей, 
чоловіків, батьків, інших родів. Використовуються окремі спеціальні 
терміни, які стосуються лише подружніх стосунків – «spouse abuse» 
(зловживання щодо дружини), «wife battering» (побиття дружини), «marital 
rape» (згвалтування у шлюбі) [15; 42].  
Розробленість категоріального апарату з проблеми насильства в 
англійській мові свідчить про значну увагу до цієї проблеми.  
Поняття «гендерне насильство» у міждисциплінарних дослідженнях 
необхідно відмежувати від інших аналогічних понять: «домашнє 
насильство», «побутове насильство», «сімейне насильство», «подружнє 
насильство», «насильство щодо жінок» [59]. 
Найближчим до визначення поняття «гендерне насильство» є 
визначення «насильства щодо жінок», яке міститься в Декларації про 
протидії насильства щодо жінок, прийнятої ООН у 1993 році [11]. Декларація 
визначає «насильство щодо жінок» як дії, що включають «будь-який акт 
насильства, скоєний на підставі статевої ознаки, яка завдає або може 
заподіяти фізичні, статеві або психологічні збитки або страждання жінкам, а 
також загрози вчинення таких актів, примус чи довільне позбавлення волі в 
суспільному чи в особистому житті». 
Правове визначення поняття є найбільш всеосяжним, проте не 
22 
 
відображає всі необхідні характеристики поняття, які можна зробити в 
рамках соціокультурного підходу. Більш того, користуючись мовою 
юриспруденції, є можливість зупинитися лише на найбільш жорстоких 
формах прояву гендерного насильства: злочини щодо жінок, девіантна 
поведінка по ставленню до осіб протилежної статі, сексуальні домагання 
тощо. 
Поняття «подружнє насильство» виражає прояв насильства щодо осіб 
протилежної статі, які безпосередньо перебувають у шлюбі, в той час як у 
цьому випадку не оцінюється насильство по відношенню до осіб, які 
проживають в одній сім’ї [49]. Наприклад, дітям, батькам, сестрам та іншим 
членам сім’ї. Також при визначенні цього поняття не враховуються факти 
насильства стосовно осіб протилежної статі, які не перебувають у сімейних 
стосунках. 
Споріднене до поняття «подружнє насильство» поняття «сімейне 
насильство», яке за суб’єктами впливу розглядає вже більшу кількість осіб, 
що є у колі сім’ї.  
В обох випадках об’єктом насильства можуть виступати не тільки 
особи жіночої статі, а й чоловіки. Опрацювання цих понять неможливе без 
звернення до сучасних проблем сім’ї та шлюбу в цілому. 
Поняття «побутове насильство» характеризується ще ширшим колом 
об’єктів та суб’єктів, залучених до актів примусу та агресії [50]. Це поняття 
об’єднує всі форми насильства, що виникають у повсякденному житті на 
рівні міжособистісних відносин, тобто лише на рівні побуту. Водночас обсяг 
цього поняття не включає прояв «вищих» форм насильства, наприклад, 
дискримінація за ознакою статі, інформаційне гендерне насильство та ін. 
Опрацювання та систематизація понять з урахуванням їх 
соціокультурної складової дозволяє виділити термін «гендерне насильство», 
який запроваджено в науковий обіг із кінця XX ст. Проте, досі він так і не 
сформульований поняттєво в академічному вигляді. 
Крім цього, визначаючи поняття «гендерне насильство», необхідно, 
23 
 
використовуючи міждисциплінарний підхід, провести його кореляцію з 
такими поняттями як агресія, конфлікт, деструктивна поведінка, девіантна 
поведінка, злочини по ставленню до осіб протилежної статі, дискримінація за 
ознакою статі та ін. [54, с. 489]. 
Гендерне насильство важко емпірично зафіксувати, неможливо 
порахувати, виміряти, навіть якби його можна було охопити чисто зовнішнім 
чином, воно не зводиться лише до своїх зовнішніх проявів. Гендерне 
насильство, його ідеологія та прояви незалежно від конкретних спонукальних 
мотивів  проявом культурної чи соціальної патології. Тільки принципи та 
підходи, що виключають гендерне насильство як засіб вирішення проблем, 
можуть змінити світ, створити у суспільстві умови, що показують таке 
насильство у його справжньому світлі, як збочення та відхилення від норми 
людських взаємин між особами різних статей. 
Таким чином, гендерне насильство є складним, багатоаспектним 
явищем сучасної дійсності. У науці склалося безліч підходів до дослідження 
цього явища. Однак, незважаючи на інтерес дослідників з різних галузей 
знань, нині не розроблений навіть понятійний апарат терміну, що говорить 
про необхідність проведення відповідного дослідження.  
 
 
1.2 Сучасні підходи до формування політики запобігання та 
протидії гендерно зумовленому насильству в Україні 
 
Гендерно зумовлене насильство – це одне із найпоширеніших 
порушень прав людини, яке найчастіше стосується жінок внаслідок нерівного 
розподілу владних повноважень між чоловіками і жінками, зниження оцінки 
становища жінок у суспільстві. Представники жіночої статі не лише мають 
високі ризики насильства, потерпають від браку ресурсів та умов, які є 
необхідними для попередження виникнення таких ситуацій або пошуку 
справедливості. Саме жінки є особливо вразливими до негативних наслідків 
24 
 
насильства, а психологічний стрес і наслідки посттравматичного синдрому 
можуть мати певні прояви, які впливають на їх психологічний стан. 
Гендерне насильство виражається в різних формах, які охоплюють 
образи, переслідування, принизливе ставлення, сексуальне насильство і 
навіть торгівлю людьми. Найчастіше прояви гендерно зумовленого 
насильства виступають в родині, тобто з боку одного із подружжя. За даними 
Міністерства соціальної політики України за 2021 рік зафіксовано 326 тисяч 
звернень з приводу насильства в сім’ї, водночас більшість з них була від осіб 
жіночої статі [35]. Проте дані офіційної статистики не відображають 
реального стану поширення проблеми, оскільки більшість випадків 
насильства є замовчуваними. 
Україна стала першою пострадянською країною, яка прийняла Закон у 
2001 році «Про попередження насильства в сім’ї» [21]. Нормативно-правове 
забезпечення політики запобігання та протидії гендерно зумовленому 
насильству дістало розвиток і в інших нормативних актах: Закон «Про 
забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» [20], Закон «Про 
засади попередження торгівлі людьми», також певні зміни були внесені й до 
інших нормативних актів, до Кримінального Кодексу України [18] в тому 
числі. 
Стамбульську Конвенцію Ради Європи Україна підписала в 2011 році, 
її ратифікація зобов’язує держави вживати низку заходів щодо запобігання та 
протидії насильству [29]. Держава має створити незалежний орган, який буде 
виробляти цілісну скоординовану політику запобігання гендерно 
зумовленому насильству, організувати збір та аналіз статистичних даних. На 
сьогодні спеціальна група експертів займається питаннями приведення 
національного законодавства у відповідність до положень Конвенції, а її 
ратифікація передбачатиме виділення бюджетних коштів на реалізацію 
спланованих заходів для жертв насильства. 
Експерти вважають, що основною формою гендерно зумовленого 
насильства в Україні залишається домашнє насильство, яке має прояви в 
25 
 
фізичних, психологічних та економічних формах. Від домашнього 
насильства в Україні потерпають сотні тисяч людей. Однак, тільки 10% з них 
звертаються по допомогу. Три мільйони дітей, які страждають від 
домашнього насильства засвідчують соціологічні дані. Насправді таких дітей 
та дорослих значно більше, ніж звернень, які зареєстровані Національною 
поліцією України.  
Кожного року в Україні з 25 листопада по 10 грудня проводиться 
Міжнародна кампанія «16 днів проти насильства». Починаючи з 1991 року 
цю акцію  підтримує міжнародна спільнота.  Завдання акції:  
– протидія жорстокого поводження з дітьми, гендерно зумовленого 
насильства та забезпечення рівних прав чоловіків і жінок; 
– привернення уваги громадськості до проблеми подолання гендерного 
насильства; 
– проведення інформаційної кампанії для підвищення обізнаності 
населення з попередження та негативного ставлення до гендерно 
зумовленого насильства [31]. 
Міністерство внутрішніх справ та Міністерство цифрової 
трансформації за підтримки Канадсько-українського проєкту розвитку 
поліції (CUPDP) розробило онлайн-інструменти протидії домашньому 
насильству, а саме, серіал про домашнє насильство, який складається з таких 
тем [38]:  
– домашнє насильство: що це та яким буває; 
– до кого звертатися по допомогу; 
– законодавство та повноваження поліції; 
– планування безпеки постраждалих; 
– як допомогти постраждалим. 
Також, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому 
насильству» передбачено створення Єдиного державного реєстру до якого 
вносяться дані про кривдників, який планують створити для ефективної 
26 
 
комунікації між всіма органами, що займаються запобіганням та протидією 
домашньому насильству та гендерно зумовленому насильству [22].  
Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову «Про 
затвердження типових положень про денний центр соціально-психологічної 
допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства і гендерно 
зумовленого насильства та спеціалізовану службу первинного соціально-
психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього 
насильства і гендерно зумовленого насильства» [45].  
В таких закладах, особи, які постраждали внаслідок домашнього 
насильства можуть отримати комплексну допомогу та знайти прилисток від 
своїх кривдників та зможуть відчути себе в безпеці. А також отримати: 
правову, психологічну, медичну допомогу. Отже, в Україні на 2022 р. діють 
центри, притулки, бригади допомоги особам, які постраждали від 
домашнього насильства (рис. 1.1). 
 
27 
 
Рис. 1.1. Центри, притулки, бригади допомоги особам, які постраждали від 
домашнього насильства [35] 
 
Збереження чинної політики України, звісно, не призведе до 
виникнення хаосу, чи повного нехтуваннями правами людини і громадянина 
як в державі так і суспільстві, проте негативний довгостроковий вплив все ж 
залишається надзвичайно великим ризиком. Чинна державна політика 
значною мірою відрізняється в кращу сторону, від ситуації яка була 
приміром 5 років тому в Україні. Проте кроків, які вживає держава в 
подоланні домашнього насильства в Україні, як свідчить моніторинг 
показників кількості звернень з приводу домашнього насильства до 
Національної поліції України та дані соціологічних досліджень, які 
проведено в Україні за підтримки міжнародних донорів та партнерів є не 
достатньо.  
Рівень довіри до суб’єктів надання послуг ще досі є достатньо низьким, 
і різке підвищення кількості звернень з приводу гендерно зумовленого 
насильства у 2021 році спричинене корона вірусною кризою, та наслідками, 
що викликали жорсткі карантинні обмеження та ізоляція. Проте недосконале 
виконання Україною обраної політики, затягування ратифікації 
Стамбульської конвенції тягне за собою погіршення іміджу країни на 
міжнародному рівні. Систематичне порушення прав людини, неприпустиме в 
європейській країні, що ставить під загрозу членство України в 
Європейському Союзі. 
 
 
1.3. Досвід і сучасні практики зарубіжних країн із запобігання і 
протидії гендерного насильства 
 
Аналіз законодавства зарубіжних держав дає підстави стверджувати, 
що в більшості країн світу законодавчі акти щодо протидії насильству в сім’ї 
28 
 
ще не прийняті, а в тих країнах, що мають закони про запобігання 
домашньому насильству ще не має достатнього досвіду боротьби з цим 
суспільно небезпечним явищем, а деякі країни зовсім ігнорують заходи, 
пов’язані із насильством у сім’ї, хоча й мають закони з протидії домашньому 
насильству [61, с. 36]. 
Серед європейських держав слід виокремити Австрію, парламентом 
якої у 1996 році прийнято Акт «Про захист від насильства в сім’ї». Цей 
нормативно-правовий акт надає право потерпілому на захист від кривдника у 
його або її життєвому середовищі і в соціальному оточенні, надаючи поліції 
повноваження виселяти правопорушників і накладати заборонні ордери. 
Також з тим, в Австрії були засновані «центри втручання», які забезпечують 
безкоштовними консультаціями, надають допомогу та підтримку потерпілим 
від насильства у сім’ї. Якщо правопорушник погрожує або завдає шкоди 
особі, яка проживає в тому ж приміщенні, поліція має право виселити 
правопорушника зі спільного житла та заборонити йому повертатися, не 
зважаючи на те, що він може бути власником квартири чи будинку. Номер 
гарячої лінії зазначений у додатку А. 
Правопорушник повинен відати ключі від приміщення поліцейському, 
якщо він хоче забрати свої речі, то потрібно передчасно попередити 
постраждалу особу про свій прихід. Протягом цього часу суд повинен 
ухвалити рішення або може накласти тимчасову судову заборону, яка чинна 
упродовж 3 місяців. Бувають випадки, коли потерпіла особа подала на 
розлучення, то заборона може бути продовжена до розлучення. Попри те, що 
кривднику заборонили заходити до свого помешкання, йому можуть не 
дозволити з’являтися біля будинку та в інших визначених місцях, де він 
може зустрітися з постраждалою особою. Постраждала особа може подати 
заяву на штраф, якщо кривдник порушує наказ суду [62, с. 177-178]. 
Порушення заборонного ордера є адміністративно караним діянням, а 
відмова звільнити приміщення може тягти за собою кримінальну 
відповідальність. Цікавим є те, що в Австрії передбачена адміністративна 
29 
 
відповідальність у вигляді штрафу потерпілої особи, яка дозволила 
кривднику повернутися до житла [63, с. 113]. 
Отже, законодавство Австрії настільки захищає жертву насильства в 
сім’ї, що навіть може позбавити права власності кривдника, що на нашу 
думку, є сумнівним кроком. Так само необгрунтованою уважаємо 
адміністративну відповідальність потерпілої особи, яка дозволила кривднику 
повернутися до житла. 
Цікавим є досвід Республіки Болгарії, в якій у статті 14 Закону «Про 
адміністративні правопорушення та покарання» передбачено такий вид 
стягнення як громадський осуд, що виявляється у публічному осуді 
порушника перед трудовим колективом, у якому він працює, або перед 
організацією, членом якої він є [64, с. 204]. 
Згідно із Законом «Про захист від насильства в сім’ї», прийнятому в 
Республіці Болгарія, захист від насильства в сім’ї забезпечується таким 
чином: на кривдника покладається зобов’язання утриматися від вчинення 
насильства в сім’ї; суд забороняє кривдникові знаходитись у спільному 
помешканні/будинку на період часу, який визначається судом; кривдникові 
забороняється знаходитися поблизу помешкання, місця роботи та місць, де 
жертва зазвичай спілкується та відпочиває, на термін, на умовах та на період 
часу, які визначаються судом; тимчасово змінити місце проживання дитини з 
родичем, який є жертвою насильства в сім’ї, або родичем, який не чинив 
актів насильства, на термін, на умовах та на період, які визначаються судом, 
якщо це не суперечить інтересам самої дитини; на кривдника покладається 
зобов’язання пройти спеціальні програми; жертві пропонується пройти 
реабілітаційні програми. Обмеження можуть застосовуватися на період від 
одного місяця до одного року, зазначає О.В. Баранова [65, с. 158]. 
У Великій Британії кримінально-правова протидія гендерному 
насильству здійснюється таким чином: відповідно до Закону «Про гендерне 
насильство» 2004 року гендерним насильством є будь-який випадок загрози, 
насильства та жорстокого поводження (психологічного, фізичного, 
30 
 
сексуального, фінансового чи емоційного) між дорослими, які є або були 
співмешканцями, або щодо членів сім’ї, незалежно від статі, сексуальної 
орієнтації. У березні 2013 р. внесені зміни у вказаний Закон, якими було 
розширено коло суб’єктів, які підлягають захисту за законом, та включено до 
складу зазначеного злочину примусовий контроль у сім’ї [66, с. 83]. 
Актуальною є практика взаємодії поліції з громадянами у подоланні 
проблеми гендерного насильства, яка унормована так званим британський 
законом «Клер». Так, людина може звернутися в поліцію щоб перевірити чи 
має новий або існуючий партнер «насильницьке минуле». Поліція 
зобов’язана провести за такими запитами спеціальну перевірку та 
поінформувати запитуючого [67, с. 39]. 
Вважають, що практика Великої Британії є прогресивною в боротьби з 
домашнім насильством, адже кожен бажаючий має можливість перевірити 
«злочинний стаж» сімейного насильства своєї майбутньої половини, і 
вберегти себе від майбутніх наслідків. 
Закон Греції «Про боротьбу із гендерним насильством» насамперед 
спрямований на захист основних прав жінок та дітей, протидію фізичному та 
сексуальному насильству, а також на забезпечення підтримки й допомоги 
жертвам домашнього насильства. Відповідно до його положень заподіяння 
шкоди здоров’ю (спричинення тілесних ушкоджень, побоїв тощо) у сім’ї 
вважається обтяжуючої обставиною (так само як і посягання на жінку, яка 
завідомо для винного перебуває у стані вагітності), а також зазначаються тут 
криміналізоване сексуальне насильство щодо подружжя, інтимного партнера 
та тілесні покарання дітей, запроваджені заходи захисту (як юридичного, так 
і фізичного) жертв домашнього насильства, заборонний припис (згідно з 
яким виключається доступ кривдника для місця проживання / перебування 
жертви та (або) її близьких родичів, навчання дітей тощо) і програма 
психологічної корекції для кривдників [68]. 
В Іспанії, як зазначають В.А. Борове та Я.С. Спояло, питання боротьби 
з гендерним насильство є національним пріоритетом вже більше десяти 
31 
 
років. Чотирнадцять років тому, коли було прийнято Закон Іспанії «Про 
запровадження ключових реформ» в іспанських судах для вирішення цієї 
проблеми спеціальні судді проходили підготовку та призначення. Вони 
мають право розглядати підозрювані випадки домашнього насильства 
протягом 72 годин. За останні п’ятнадцять років в країні скоротилося вдвічі 
кількість насильства в сім’ї. Такі результати отримані завдяки масштабним 
зусиллям іспанської влади. Сюди входять спеціалізовані суди з суддями, які 
пройшли навчання з питань домашнього насильства. Однією з головних 
проблем боротьби з насильством в Іспанії, як і в інших країнах, є те, що для 
більшості жертв потрібен час, щоб розповісти про це. Такі методи та 
способи, ймовірно, допоможуть вирішити цю серйозну проблему не лише в 
Іспанії, зазначають правники [69, с. 161]. 
Принагідно зазначимо, що 1 січня 2002 року у Федеративній Республіці 
Німеччини прийнято Закон Німеччини «Про захист від насильства в сім’ї», 
яким передбачено, що кривдник, повинен негайно звільнити дім строком до 
10 діб, якщо проти нього подано заяву про вчинення домашнього насильства. 
Заявником про насилля може бути навіть дитина, яка стала жертвою насилля, 
жінка або будь-яка особа яка має право представляти інтереси осіб, щодо 
яких було здійснено насилля. Домашнє насилля в цій країні це не лише 
агресивні та насильницькі дії між жінкою та чоловіком, а й між дітьми, 
батьками, сестрами та братами [70, с. 231]. 
Водночас, варто зауважити, що дитина не завжди може об’єктивно 
оцінити сімейну ситуацію, в силу свого психологічного та фізичного 
розвитку. Тому, заяви дітей стосовно насилля в сім’ї мають бути ретельно 
перевірені відповідальними особами. 
За законодавством Республіки Польщі, одним із заходів впливу на осі, 
що вчиняють домашнє насильство є подання ухвали про покарання до відома 
громадськості в загальному порядку [71, с. 211]. Таким чином, публічний 
осуд злочинного діяння кривдника є позитивним досвідом, адже для 
32 
 
правопорушників більш неприємним є осуд суспільства, аніж юридична 
відповідальність. 
Особливої уваги заслуговує досвід боротьби з домашнім насиллям у 
Королівстві Швеція. У Королівстві Швеції неабияку роль відіграли 
феміністичні рухи, які відстоювали права жінок. 1 вересня 2003 року у 
Королівстві Швеції були внесені зміни до Закону «Про обмежувальний 
припис», відповідно до яких припис був розширений за рахунок залучення 
двох нових форм обмежувального припису: спеціально розширеного 
обмежувального припису та домашнього відсторонюваного припису. 
Відповідно до спеціального розширеного обмежувального припису особи 
можуть бути зобов’язані утримуватися від районів, що мають важливе 
значення для потерпілого. Згідно з домашнім відсторонюваним приписом 
партнера потерпілого може бути зобов’язано триматися якомога далі від 
місця спільного проживання пари протягом максимум одного місяця [72, с. 
102]. 
Слід зазначити, що й сьогодні законодавство про запобігання та 
протидію гендерному та домашньому насильству Королівства Швеція 
продовжує прогресувати. Так, 1 липня 2018р. набрав чинності новий Закон 
щодо сексуальної згоди, прийнятий на виконання положення ст. 36 
Стамбульської конвенції. У новому законодавчому акті визначено, якщо секс 
не є добровільним – він є незаконним і перебуває за межами Закону. Щоб 
притягнути кривдника до відповідальності, необов'язково доводити те, що 
під час сексуальних взаємин використовувалося насильство чи небезпека. 
Згідно з дослідженнями шведських учених, сьогодні невелика кількість 
сексуального насильства та зґвалтувань відбувається у темних провулках, 
лісі та незнайомцях з неодмінним використанням насильства. Згвалтування, 
як правило, відбуваються на вечірках, у клубах, квартирах, будинках та 
будинках. Гвалтівниками стають чудово знайомі люди – друзі, родичі та 
близькі. І чим ближче для потерпілі ґвалтівник, тим важче потерпілій особі 
сповістити про сексуальне насильство. [73, с. 103]. 
33 
 
Новелою Законодавства Королівства Швеції – це два нові злочини, які 
увійдуть в правову площину – «зґвалтування з необережності» (negligent 
rape) та «сексуальне насильство з необережності» (negligent sexual abuse). 
Максимальна санкція – чотири роки позбавлення волі. У випадку вчинення 
тяжкого зґвалтування або зґвалтування дітей, то мінімальна санкція 
становитиме 5 років позбавлення волі [74, с. 103]. 
За даними National Coalition Against Domestic Violence (NCADV) кожні 
9 секунд в США, жінка піддається домашньому насиллю. У середньому, 
близько 20 осіб на хвилину піддаються фізичному насильству. Протягом 
року, це відповідає більш ніж 10 мільйонів жінок і чоловіків. 1 з 3 жінок і 1 з 
4 чоловіків стають жертвами, в любій формі, фізичного насильства з боку 
родини за час всього життя. 1 з 5 жінок і 1 в 7 чоловіків стали жертвами 
грубого (побиття, нанесення тяжких тілесних пошкоджень) фізичного 
насильства. 1 з 5 жінок і 1 з 7 чоловіків у Сполучених Штатах були 
зґвалтовані у своєму житті. Майже половина жінок (46,7 %) і чоловіки (44,9 
%) були зґвалтовані знайомими. З них 45,4 % жінок і 29 % чоловіків були 
зґвалтовані чоловіком або дружиною [73, с. 484]. 
У штаті Каліфорнія діяльність поліції у сфері боротьби з домашнім 
насильством суворо контролюється спеціальним підрозділом, який очолює 
помічник прокурора. Цей підрозділ спеціалізується на проблемах насильства 
у сім’ї. Його співробітники мають право порушувати кримінальні справи за 
фактами домашнього насильства, коли жінка відмовляється підтримувати 
обвинувачення, але є неспростовні докази неодноразовості застосування 
насильства. Одночасно з’ясовуються причини такої поведінки жінки, 
надається необхідна психологічна допомога, до «ведення випадку» 
залучаються адвокати, вирішується питання про надання охоронного ордера. 
У таких справах, як правило, відбуваються достатньо гучні судові процеси з 
участю присяжних засідателів (жертва залучається до участі у таких 
процесах як свідок), що має велике значення для привернення уваги 
громадськості до проблем домашнього насильства [74, с. 504].  
34 
 
35 
 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ТА ПРОБЛЕМИ 
ГЕНДЕРНОГО НАСИЛЬСТВА, ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІї В 
УКРАЇНІ 
 
2.1. Аналіз стану та особливостей протидії  та запобіганя гендерно 
зумовленому насильству в Україні 
 
В Україні проблема домашнього насильства є надзвичайно актуальною. 
На це вказують конкретні цифри Національної поліції України [36], 
Міністерства соціальної політики України [35] і результати наукових 
інститутів та дослідницьких центрів. Так, у дослідницькій роботі, яка 
здійснена за фінансової підтримки уряду Великої Британії, Фонду ООН у 
галузі народонаселення «Гендерна рівність та відповідь на домашнє 
насильство у приватному секторі в Україні: заклик до дій» [4] зазначено, що 
в Україні щороку близько 1,1 млн. жінок стають постраждалими особами 
внаслідок домашнього насильства у різних його проявах. Причому 90% таких 
випадків є латентними. Гендерно-вікова структура домашнього насильства у 
нашій державі показує, що близько 70% постраждалих осіб внаслідок 
домашнього насильства є жінки, 20% – чоловіки, 10% – діти.  
Проект Ради Європи «Боротьба з насильством щодо дітей в Україні» 
[48], що тривав до 31 грудня 2021 року, фокусувався на підтримці України у 
посиленні її реакції на випадки сексуальної експлуатації дітей, у тому числі в 
цифровому середовищі, на поширення сприятливих для дітей практик з 
акцентом на забезпечення прав постраждалих дітей внаслідок домашнього 
насильства та свідків у судових провадженнях, та просуванні прав дитини в 
цифровому середовищі.  
Проект є продовженням роботи попереднього Проекту Ради Європи 
«Боротьба з насильством щодо жінок та дітей» (2017/DG II/VC/3800), 
реалізованого у 2017-2018 роках. Основними завданнями Проєкту було 
налагодження міжвідомчої співпраці з основними стейкхолдерами на 
36 
 
національному рівні шляхом надання рекомендацій та проведення навчань 
для спеціалістів та місцевому міжвідомчому рівні, де безпосередньо буде 
координуватися та проводитись робота для боротьби та запобігання 
сексуального насильства над дітьми [47].  
Для ефективної роботи у цій сфері були проведені законодавчі зміни у 
державній політиці щодо насильства над дітьми, домашнього та сексуального 
насильства та експлуатації дітей для забезпечення кращого захисту інтересів 
дітей на законодавчому рівні. Обов’язковою умовою для втілення Проєкту, 
було проходження соціальними працівниками та педагогами спеціального 
навчання для роботи з дітьми, щоб отримати знання та навички з виявлення 
та попередження сексуального насильства над дітьми, які перебувають під 
їхньою відповідальністю. Працівниками поліції та слідства також було 
запропоновано навчання з формування навичок дружньої поведінки під час 
здійснення правосуддя, для зменшення та уникнення повторного 
психологічного травмування дітей під час проведення слідчих дій [48]. 
Найголовнішим етапом проєкту було втілення комунікаційної стратегії, 
що складається з проведення інформаційної та інформаційно-просвітницької 
кампанії, які покликані підвищити обізнаність населення, органів влади та 
фахівці щодо прав дітей та сексуального насильства над дітьми. Шляхом 
створення та розповсюдження інформаційних матеріалів та буклетів про 
права дітей, методики дружньої роботи з дітьми, безпеку в цифровому світі, 
як дорослим та дітям почати комунікувати та навчитися довіряти один 
одному. А також виготовлення та поширення відео матеріалів 
інформаційного та просвітницького характеру [48]. 
Новий дворічний проект «Боротьба з насильством стосовно жінок в 
Україні» Рада Європи розпочала з 1 січня 2021 року [47]. Проект було 
розроблено згідно з планом дій Ради Європи для України та зосереджено на 
проведенні низки реформ стосовно протидії гендерно зумовленому 
насильству, а також підвищення рівня обізнаності в суспільстві та органах 
влади щодо Стамбульської конвенції та проблеми насильства жінок.   
37 
 
Метою проекту є зміцнення прав жінок в Україні, за допомогою 
ратифікації Стамбульської конвенції, яка ще не ратифікована. Основними 
компонентами  виступає підвищення рівня обізнаності розвиток законодавчої 
бази для забезпечення двостороннього рівня підтримки у протидії та 
запобіганні насильству стосовно жінок за стандартами Стамбульської 
конвенції. 
Освітній он-лайн-проект з протидії домашньому насильству «Дім (не) 
Безпеки» [46] створений для покращення обізнаності громадян щодо наявних 
в Україні заходів у сфері захисту громадян від домашнього насильства.  
Проєкт складається з просвітницьких брошур та відео матеріалів, в 
яких розповідається про те як виявляти домашнє насильство, розрізняти його 
види та наслідки до яких воно призводить. Він орієнтований не лише на 
постраждалих осіб внаслідок домашнього насильства та спеціалістів установ 
та організацій які працюють з постраждалими та кривдниками, а й на осіб, 
які можуть стати свідками домашнього насильства. Оскільки сьогодні все 
частіше можна почути в нашому суспільстві думки про те, що домашнє 
насильство це не особиста проблема окремої родини, і насильство не 
повинно залишатися за зачиненими дверима.  
Дуже хорошою тенденцію є те що молодь все менше толерує 
насильство та активно долучається до проектів з запобігання насильству та 
боулінгу щодо дітей. Тому навіть звичайні громадяни, які стали випадковими 
свідками домашнього насильства після проходження навчання матимуть 
базові знання з того, яким чином вони можуть допомогти постраждалій особі 
та до яких органів та установ вони можуть звернутися після виявлення таких 
правопорушень.  
«Дім (не) Безпеки» створений за підтримки ОБСЄ в своїх дослідженнях 
зазначає такі основні причини насильства:  
– нереалізовані мрії та бажання з дитинства; 
– потреба у визнанні; 
– психічні відхилення та захворювання; 
38 
 
– власне самоствердження через інших людей; 
– хронічний алкоголізм, наркоманія»; 
–  «патологічні ревнощі»; 
– занижена або завищена самооцінка; 
– модель поведінки, засвоєна у батьківській сім’ї; 
– різні релігійні та політичні погляди [46].  
Дослідження, яке було проведено під керівництвом ОБСЄ «Добробут і 
безпека Жінок» у вибраних країнах Південно-Східної та Східної Європи, у 
тому числі в Україні в 2018 році, встановило, що жінки зазвичай не 
звертаються до Центру соціальних служб сім’ї, дітей і молоді [14].  
Проаналізована територіальна належність у звіті дала різні результати. 
Так, жінки, які мешкають в Західній Україні, вказують найнижчі рівні 
насильства ніж ті, що проживають у Києві або в Центральній Україні [14, 
с. 58]. Це можна пояснити тим, що на Західній Україні люди більше шанують 
та дотримуються давніх українських звичаїв, та традицій, які більшість родин 
того регіону досі зберігають та передають з покоління в покоління.  
Повага до жінки наскрізно проходить через всю українську народну 
творчість та культуру. А стосунки між чоловіком та жінкою будувалися на 
невимовній повазі та шані один до одного. Українська жінка завжди 
сприймалася як надійний товариш чоловіка та була абсолютно рівноправною 
з чоловіком.  
Українські жінки завжди були вільні у своїх діях, та шановні у 
суспільстві. Українки завжди мали право вільно обирати собі нареченого або 
з власної ініціативи розірвати шлюб, здобувати освіту, виступати в суді чого 
на той час не було в жодній європейській країні.  
Саме на Західній Україні вперше була запроваджена традиція 
святкування дня матері у 1929 році ініціаторкою якого стала Олена 
Кисилевська, редакторка українського тижневика «Жіноча доля». Проте, в 
1939 році з приходом радянської влади святкування на Західній Україні Дня 
матері заборонила влада. І впродовж більш ніж пів століття забувались 
39 
 
традиції та цінності та нав’язувались стереотипи та дискримінація жінок 
тоталітарним режимом радянської влади. Можна припустити, що саме з тих 
часів і розпочалось зародження проблеми домашнього насильства в 
українському суспільстві. Що могло бути викликане наслідками Першої та 
Другої Світової війни, коли ветерани повертались додому та не мали 
можливості проходити якісної психологічної реабілітації з лікування 
посттравматичного стресового розладу. Оскільки дослідження цього явища 
вперше розпочалось після війни у В’єтнамі (1959-1975).  
Створення Радянським союзом штучного уявлення про здорову націю, 
коли людей з інвалідністю запроторювали в спеціалізовані будинки для 
інвалідів та психіатричні лікарні. Інфраструктура, що будувалася була 
абсолютно не пристосована до інклюзивних потреб людей з інвалідністю. 
Нав’язувались стереотипні стандарти «нормальної сім’ї», в інформаційних 
кампаніях де чоловіки зображувались на робочих місцях, а жінки вдома за 
пранням або готуванням їжі. Ну і звісно велике примусове переселення, яке 
значно розбавило українську культуру та традиції, та призвело до 
викорінення та забуття частиною українців основ звичаєвого права за яким 
жили наші предки.  
Понад 60% жінок в Україні зазнають психологічного, фізичного або 
сексуального насильства, майже кожна третя – від партнера. Про це свідчать 
дані дослідження ОБСЄ з питань добробуту та безпеки жінок в Україні: 
«Результати свідчать про те, що дві третини (67%) жінок в Україні віком від 
15 років зазнали психологічного, фізичного або сексуального насильства. 
Найбільшим чинником виявилося фізичне або сексуальне насилля з боку 
партнера, про що повідомили майже кожні три з десяти опитаних жінок 
(28%)» [14].  
На сьогодні в найбільшій зоні ризику є родини з числа внутрішньо 
переміщених осіб та членів родини учасників війни проти Росії. Світова 
практика показує, що ризики підвищення насильства та домашнього 
40 
 
насильства в зоні конфлікту та в родинах з числа переселенців та учасників 
бойових дій є досить високими.  
Станом на 3 травня 2022 року за даними Єдиної інформаційної бази 
даних про внутрішньо-переміщених осіб Міністерством соціальної політики 
обліковано понад 8 мільйонів внутрішньо-переміщених осіб з тимчасово 
окупованих територій [35].  
Тому проблема соціальної адаптації та ресоціалізації вимушено-
переміщених осіб сьогодні стоїть в Україні досить гостро. Оскільки 
економічні труднощі та відсутність постійного житла в таких родинах може 
лиш поширювати рівень агресії та насильства. А в зв’язку з корона вірусною 
кризою ця проблема лиш загострилась ще більше. Оскільки соціальною 
адаптацією займалися і займаються здебільшого лише міжнародні благодійні 
та громадські організації. Державна ж підтримка внутрішньо переміщених 
осіб здійснюється виплатою матеріальної допомоги та психологічної, 
наданням пільг. 
Хоча збір статистики поширеності домашнього насильства серед родин 
учасників бойових дій в Україні не проводиться, проте це не означає, що така 
проблема відсутня. Якщо звернутися до зарубіжного досвіду та 
проаналізувати дослідження американських науковців Р. Робічокса та 
Д. МакКерола «Сімейна жорстокість та військова дислокація» де науковці 
досліджуючи родини військових які повернулись з Іраку та Афганістану, 
пов’язують зв’язок між участю у військових діях та домашнім насильством, 
збільшенням жорстокого поводження над дітьми та зростанням кількості 
розлучень.  
Виникнення проявів домашнього насильства в родинах учасників 
бойових дій часто спричинене відсутністю можливості у них отримати 
психологічну допомогу після повернення в родину із зони бойових дій або 
після демобілізації. Це може бути спричинено відсутністю таких програм та 
можливостей в їхньому регіоні, або неспроможністю державного бюджету в 
41 
 
повній мірі профінансувати такі програми, через що лише частина учасників 
бойових дій, може скористатися такими програмами реабілітації.  
Згідно Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку 
проведення психологічної реабілітації учасників Революції Гідності, 
учасників антитерористичної операції та осіб, які здійснювали заходи із 
забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної 
агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях» [43] (2017) 
учасникам бойових дій має бути забезпечено надання таких послуг: 
психологічна діагностика, психологічна просвіта та інформування, 
психологічне консультування, психологічна підтримка і супроводження, 
психотерапія, групова робота.  
Проте варто розрізняти домашнє насильство в родинах демобілізованих 
учасників бойових дій та діючих військовослужбовців учасників бойових дій. 
Якщо провести аналіз чинного українського законодавства, можна виявити 
той факт, що діючі військовослужбовці не будуть нести адміністративної 
відповідальності за вчинення ними домашнього насильства, відповідно до 
статті 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення 
«Військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти під час 
проходження зборів, а також особи рядового і начальницького складів 
Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного 
захисту і Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації 
України, поліцейські несуть відповідальність за адміністративні 
правопорушення за дисциплінарними статутами…» [26].  
Згідно переліку вказаних правопорушень ці особи можуть нести 
адміністративну відповідальність на загальних підставах, проте відповідно до 
цієї ж статі не може бути застосовано: громадські роботи, виправні роботи і 
адміністративний арешт [26].  
Однак, аналізуючи Закон України «Про дисциплінарний статут 
Збройних Сил України» [19] виявляється, що його норми не передбачають 
дисциплінарну відповідальність військовослужбовців за вчинення 
42 
 
домашнього насильства. Ще у 2015 році у рамках програми Фонду ООН у 
галузі народонаселення було започатковано перші мобільні бригади з 
надання соціально-психологічної допомоги та підтримки постраждалим 
особам у наслідок домашнього насильства. На сьогоднішній день на підставі 
«Положення про мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги 
особам, які постраждали від домашнього насильства та гендерно 
зумовленого насильства», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів 
України № 654 [45] станом на 01.04.2020 року вже діє 334 мобільні бригади 
соціальнопсихологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього 
насильства, або насильства за ознакою статі [37].  
За інформацією Міністерства соціальної політики: «За 9 місяців 2019 
року внаслідок домашнього насильства загинули 777 людей, 305 з яких – 
діти. Ще 117 дітей були вбиті своїми матерями під час народження» [35]. 
Таким чином, у нашому суспільстві є низький рівень освіти 
постраждалих осіб внаслідок домашнього насильства в сфері захисту своїх 
прав та інтересів. Через що рівень звернень до поліції та центрів соціального 
захисту є дуже низьким, що підтверджується дослідженнями проблематики 
стосовно насильства над жінками в Україні. 
 
 
  
43 
 
2.2. Характеристика запобігання та протидії гендерно зумовленому 
насильству в Черкаській області за 2020-2022 рр. 
 
За даними Управління у справа сім’ї, молоді та спорту Черкастької 
ОДА на сьогодні в Черкаській області функціонують 11 бригад соціально-
психологічної допомоги особам, які стали жертвами насильства, у тому числі 
й гендерно зумовленого насильства. Метою цих бригад є надання соціально-
психологічної допомоги постраждалим особам у разі отримання звернення 
про домашнє насильство.  
Головним управлінням Національної поліції в Черкаській області було 
створено мобільну групу реагування на факти домашнього та гендерно 
зумовленого насильства на території Черкас. 
В Черкаській області 2396 осіб перебувають на обліку з приводу 
вчинення насильства в сім’ї. 19 дітей стоять на обліку з приводу гендерного 
насильства в сім’ї. До підрозділів Головного управління Національної поліції 
в Черкаській області за перший квартал 2022 року надійло понад 1500 
звернень про випадки гендерно зумовленого насильства в сім’ї: 1517 – 
звернень від жінок, 42 – звернення від чоловіків, 1 – звернення від дитини. 
Впродовж першого кварталу 30 сім’ям надано соціальний супровід. Служби 
у справах дітей з області здійснено 311 задодів щодо захисту прав дитини від 
гендерно зумовленого насильства.  
В Черкаській області особи, які стали жертвами домашнього та 
гендерно зумовленого насильства можуть отримати допомогу в таких 
закладах [12]: 
1) Обласний соціальний центр матері та дитини (надання тимчасового 
проживання  жінкам на останніх місяцях вагітності та матерям з дітьми  до 18 
місяців, які мають складні життєві обставини); 
2) КЗ «Обласний центр соціально-психологічної допомоги» Черкаської 
обласної ради (надання тимчасового проживання та допомоги особам, які 
опинилися у складних життєвих обставинах і потребують тимчасового 
44 
 
притулку). Групи осіб, які стали жертвами насильства або опинилися у 
складній життєвій ситуації; 
3) жіночий кризовий центр для постраждалих від домашнього 
насильства «Мережка» на основі благодійної організації «100% життя 
Черкаси» (надання допомоги та тимчасового притулку  жінкам і дітям, які 
стали жертвами  домашнього насильства або гендерно зумовленого 
насильства); 
4) «Обласний міжрегіональний центр соціально-психологічної 
реабілітації дітей у м. Умані» Черкаської обласної ради та КЗ «Черкаський 
обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» (надання 
педагогічної, медичної, психологічної, правової та інших видів допомоги 
дітим, які стали жертвами  домашнього насильства або гендерно зумовленого 
насильства). 
Також крім перерахованих закладів надання допомоги в Україні діє 
безкоштовна «гаряча лінія» із попередження та запобігання гендерної 
дискримінації додаток Б. 
  
45 
 
2.3. Програми та проекти з протидії та запобігання гендерно 
зумовленому насильству: досвід України і світу 
 
Контекст та опис програми 
Насильство над жінками та дівчатами – це найпоширеніше порушення 
прав людини у світі. Воно не знає соціальних, економічних чи національних 
кордонів. Гендерно зумовлене насильство принижує гідність, підриває 
здоров’я та безпеку постраждалих, а також в наш час ще залишилось 
культура не виголошувати про ці ситуації. Постраждалі від насильтсва 
можуть страждати від сексуальних розладів та репродуктивного здоров’я. 
Гендерно зумовлене насильство розповсюджене в Україні, при цьому період 
пандемії COVID-19 посилив ризики насильства. 
Починаючи за 2015 року, програми UNFPA з протидії та запобігання 
гендерно зумовленого насильства працює над розробкою системи реагування 
а також комплексу запобігання домашньому насильству в Україні. Праграми 
надають підтримку від уряду України у зміцненні бази правової та 
політичної діяльності, що покращує доступ постраждалих до якісної 
допомоги. 
Проект «Міста і громади, вільні від домашнього насильства» 
З 2020 року UNFPA реалізовує проєкт «Міста та громади, вільні від 
домашнього насильства», щоб допомагати громадам у створенні ефективного 
та стійкого реагування та запобігання домашньому насильству. Проект 
підтримує громади у створенні спеціалізованих служб для постраждалих від 
насильства, покращення міжвідомчої взаємодії та проведення робіт з 
підвищення обізнаності мешканців громади щодо насильства та його 
протидії. Проєкт «Міста і громади, вільні від домашнього насильства» 
реалізується в 30 містах і громадах-партнерах, а саме: Авангард, Біла Церква, 
Вінниця, Добропілля, Дніпро, Запоріжжя, Калуш, Київ, Костянтинівка, 
Краматорськ, Кременчук, Кропивницький, Лубни, Львів, Маріуполь, 
Мелітополь, Миколаїв, Одеса, Покровськ, Полтава, Рокитне, Сєвєродонецьк, 
46 
 
Старокостянтинів, Тернопіль, Ужгород, Харків, Херсон, Хорошів, Хотин та 
Черкаси. 
Програма UNFPA з протидії та запобігання гендерно зумовленому 
насильству допомогла створити високоспеціалізовані послуги постраждалим, 
такі як:  
1. Притулки  
2. Кризові кімнати  
3. Денні центри  
4. Мобільні групи поліції для реагування на домашнє насильство  
5. Національна "гаряча лінія" із попередження домашнього насильства 
Мобільні бригади соціально-психологічної допомоги  
6. Пункти невідкладної медичної допомоги для постраждалих від 
домашнього насильства 
 
Наприкінці 2002 року UNFPA за підтримки керівництва 
Великобританії зробив онлайн-центр кар'єрної підтримки жінок «Розірви 
коло». Платформа спрямована на сприяння становленню професійного 
потенціалу та фінансової спроможності жінок, які переживають насильство, 
або перебувають у важких життєвих причинах, щоб вони могли звести своє 
життя без насильства. 
Кар'єрний хаб «Розірви коло» дозволяє жінкам отримати індивідуальну 
підтримку кар'єрних радниць у пошуку роботи, зокрема у складанні резюме 
та кар'єрного плану, визначенні професійних пріоритетів. Високопрофесійні 
консультантки можуть також підтримати жінку на початковому етапі кар'єри 
на шляху до стабільного працевлаштування. Клієнткам пропонують 
професійні курси, тренінги та вебінари для покращення професійних та 
комунікативних навичок. Платформа містить поради щодо побудови кар'єри 
та публікує список потребованих вакансій.[75] 
47 
 
Жінки також мають доступ до безкоштовних сеансів у психологів, 
якщо вони цього потребують. Така допомога допомагає потерпілим виявити 
та зберегти роботу за часів пандемії COVID-19 [76]. 
 Громадські підприємства У 2021 році Програма UNFPA з протидії та 
запобіганню гендерно зумовленому насильству допомогла зробити десять 
громадських підприємств для підтримки професійного покращення та 
забезпечення роботою постраждалих від гендерно зумовленого насильства. 
Ця робота здійснюється в рамках напряму економічного насильства 
постраждалих для того, щоб вони могли розірвати коло насильства. Ці 
підприємства є соціальними бізнес-проєктами місцевих ОГС, які отримали 
фінансування UNFPA після конкурсного відбору. Це такі соціальні 
підприємницькі ініціативи: 
1. ENJi – Light and Shadow (м. Херсон, ГО «Ліга соціально 
відповідальних жінок») – студія візуального контенту, яка надає фото- та 
відеопослуги 
2. GG Space (м. Миколаїв, ГО «Інноваційні соціальні рішення») – 
місце комфорту для жінок, яке поєднує в собі салон краси, коворкінг-центр і 
кафе 
3. My Space (м. Полтава, ГО «Світло надії») – студія друку, яка 
спеціалізується на розробці та нанесенні зображень на тканини 
4. Source of Beauty (м. Вінниця, Обласна правозахисна організація 
«Джерело надії») – студія естетики 
5. Butterfly (м. Львів, ГО «Butterfly») – соціальне ательє, яке 
спеціалізується на дизайні та виготовленні жіночого одягу та аксесуарів 
6. Adoro Cafe (м. Кривий Ріг, ГО «Хаб Синергія») – крафтова 
кав’ярня-кондитерська 
7. DOBRE POLE (м. Добропілля, ГО «Твій Шанс») – тепличне 
господарство з вирощування зелені та розсади 
8. НОВЕ ЖИТТЯ (м. Запоріжжя, ГО «Ділові Українки») – студія 
гравірувальних і лазерних робіт. 
48 
 
9. PRINT CLUB (м. Мелітополь, БФ «Все Можливо») – 
поліграфічна лабораторія, що спеціалізується на виготовленні принтів на 
одязі 
10. W2W "Допомога жінкам" (м. Черкаси, БФ «Родина ЛГ») – 
швейне ательє. Швейне ательє виготовляє екосумки та аксесуари і є першим 
в Україні соціальним підприємством, де працюють постраждалі від ГЗН з 
інвалідністю (на інвалідних візках) [75]. 
Різні та амбітні ініціативи працевлаштовують постраждалих від ГЗН 
осіб та передбачають вкладати частину прибутків в активність щодо протидії 
та запобігання ГЗН у своїх містах. Громадські підприємства забезпечують 
робочим місцями тридцять постраждалих від ГЗН жінок і пропонують 
стажування потерпілим від ГЗН, що тяжіють до професійного становлення. 
Знаходження у зручних умовах серед інших постраждалих та робота з 
кваліфікованими експертами (експертами денних центрів допомоги 
потерпілим, кар'єрними радниками/радниками) дозволяють потерпілим 
стрімкіше та активніше долати свою травматичну навичку пережитого ГЗН 
та економічні перешкоди. 
 
Партнери та донори  
 
Програма UNFPA з протидії та запобіганню гендерно обумовленому 
насильству працює у спільній роботі з Офісом віце-прем'єр-міністра з питань 
європейської та євроатлантичної інтеграції, Міністерством громадської 
політики, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством охорони здоров'я 
та Національною поліцією України.  
Програма має широку мережу муніципальних партнерів, багато з яких є 
учасниками проектного плану «Міста та громади, вільні від домашнього 
насильства».  
Програма розвиває вузьку взаємодію з ОГС, бізнес-компаніями та 
аналітичними центрами.  
49 
 
Програма UNFPA з протидії та запобіганню гендерно обумовленого 
насильства включає три проекти:  
EMBRACE (Посилення національних і регіональних механізмів 
побудови адаптивної, підзвітної та економічно ефективної системи протидії 
та запобігання гендерно зумовленому насильству) за підтримки 
Великобританії 
AMBER (Досягнення прориву у розбудові ефективної відповіді на 
гендерно зумовлене насильство в громадах) за підтримки Канади 
AURORA (Допомога Україні в подоланні та протидії насильству щодо 
жінок) за підтримки Естонії [75]. 
 
Також слід зазначити, що другого червня 2021 року сім організацій 
громадського суспільства отримали гарантовану підтримку на реалізацію 
своїх проектів в рамках конкурсу «Відповідь громадянського суспільства на 
порушення прав людини вразливих груп населення, жінок та чоловіків, під 
час спалаху пандемії  COVID-19 в Україні». Номере гарячої лінію зазначений 
у додатку В. 
Всього на конкурс надійшли 95 пропозицій з проектами, з них 87 
відповідали технічним вимогам і були прийняті до розгляду Оціночним 
Комітетом. За результатами членів Оціночного Комітету порекомендовано 
підтримати 7 проектів  (таблиця 2.1.) [77] 
Таблиця 2.1 
Зарекомендовані проекти 
ГО Назва або опис Коротка інформація Регіон Строк 
проекту про проект партнерської реалізації 
ОГС 
Благодійна «Посилення Мета – забезпечення Полтава 5 місяців 
доступу до 
організація заходів із протидії (червень –
соціальних послуг 
«Світло надії» домашньому та (таких як надання жовтень 
притулку, соціальна 
гендерно- 2021) 
підтримка, 
консультування з 
50 
 
обумовленому питань соціального 
захисту) для 
насильству під час 
мешканок 
пандемії Полтавської області, 
які зазнали 
коронавірусу в 
домашнього 
Кременчуцькому насильства під час 
пандемії COVID-19 
районі» 
Діяльність: 
1) Розробка місцевих 
політик, спрямованих 
на боротьбу з 
домашнім 
насильством та 
адвокація їх 
прийняття 
відповідними 
органами влади в 
Градизькій, 
Семенівській та 
Глобинській 
територіальних 
громадах; 
2) Проведення 
навчальних заходів, 
спрямованих на 
посилення співпраці 
між різними 
суб’єктами 
реагування (а саме: 
поліцією, 
навчальними 
закладами, закладами 
охорони здоров’я, 
соціальними 
службами тощо), які 
здійснюють заходи 
щодо запобігання та 
боротьби з домашнім 
насильством в 
Полтавській області; 
3) Проведення 
інформаційної 
кампанії, 
спрямованої на 
усунення бар’єрів у 
доступі до 
комплексної 
51 
 
допомоги з питань 
гендерно-
обумовленого 
насильства у 
Полтавській області. 
 
Центр «Підвищення Мета – розробка та Рівне 5 місяців 
апробація 
підтримки ефективності (червень– 
інноваційної 
громадських спеціальних корекційної програми жовтень 
для осіб, які скоюють 
ініціатив заходів із протидії 2021) 
домашнє насильство, 
«Чайка» домашньому у Рівненській області. 
насильству у 
Діяльність: 
новостворених 
1) Навчання 22 
районах 
спеціалістів, які 
Рівненської будуть залучені до 
реалізації корекційної 
області» 
програми для 
кривдників; 
2) Проведення серії 
робочих зустрічей з 
державними 
службовцями, які 
відповідають за 
реалізацію державної 
політики у сфері 
боротьби з домашнім 
насильством, щоб 
підтримати їх у 
реалізації програм 
для кривдників; 
3) Інформування 
судів про наявну 
корекційну програму 
для кривдників та 
про умови 
застосування таких 
заходів; 
4) Моніторинг 
пілотної корекційної 
програми для 
кривдників під час та 
після реалізації 
52 
 
проекту.  
 
Асоціація «Доступ до Мета – поліпшення Львів 6 місяців 
доступу до 
жінок-юристок правосуддя для (червень – 
правосуддя для 
України потерпілих від гендерно- листопад 
обумовленого 
«ЮрФем» гендерно- 2021) 
насильства під час 
обумовленого пандемії шляхом 
адвокації змін у 
насильства під час 
судовій практиці в 
пандемії» Україні. 
Діяльність: 
1) Проведення огляду 
судових рішень у 
справах про 
гендерно-обумовлене 
насильство та 
представлення його 
результатів 
зацікавленим 
сторонам та 
громадськості; 
2) Розробка та 
оприлюднення 
публікації та 
візуалізації 
результатів огляду та 
рекомендацій; 
3) Розробка проекту 
рішення Ради суддів 
України з 
відповідними 
рекомендаціями для 
судів, які слід 
враховувати під час 
розгляду справ про 
домашнє насильство; 
4) Адвокаційна 
робота щодо 
прийняття 
рекомендацій за 
результатами огляду 
з Радою суддів 
України, Державною 
53 
 
судовою 
адміністрацією 
України та судами 
загальної юрисдикції. 
 
Українська «Не ідеальна пара: Мета – поширення Київ 5 місяців 
нульової 
фундація серія (червень – 
толерантності до 
громадського документальних насильства у жовтень 
стосунках між 
здоров'я відео та подкаст 2021) 
партнерами, а також 
про боротьбу з сприяння здоровому 
партнерству без 
домашнім 
насильства та 
насильством» маніпуляцій. 
Діяльність: 
1)     Проведення 
комунікаційної 
кампанії шляхом 
розробки 4 серій 
документального 
серіалу «Не ідеальна 
пара» та виходу в 
ефір на ТРК «Київ»; 
2)     Розробка та 
створення 4 
тематичних 
експертних 
подкастів, 
спрямованих на 
пропаганду здорових 
стосунків та нульової 
толерантності до 
насильства; 
3)     Просування 
розроблених 
комунікаційних 
продуктів через 
соціальні мережі.  
 
Громадський «Програма Мета – підтримка 13 Дніпро 5 місяців 
територіальних 
рух Джендер протидії (червень – 
громад у розробці 
Стрім домашньому стратегій протидії жовтень 
54 
 
насильству в домашньому 2021) 
насильству у 
Криворізькому 
Кривому Розі, а 
районі також створення 
стійкого механізму 
Дніпропетровської 
координації за 
області» участю органів 
місцевого 
самоврядування, 
поліції та 
представників 
громад. 
Діяльність: 
1) Проведення серії 
тренінгів (онлайн та 
офлайн) та засідань 
координаційної 
робочої групи з 
метою забезпечення 
комплексних послуг з 
реагування на 
домашнє насильство 
у Кривому Розі; 
2) Проведення 
онлайн-консультацій 
для членів робочої 
групи; 
3) Розробка стратегії 
реагування, 
запобігання та 
протидії домашньому 
насильству в 
Кривому Розі на 
2021-2022 роки; 
 4) Проведення 
адвокаційної 
кампанії, 
спрямованої на 
прийняття стратегії 
протидії домашньому 
насильству.  
 
«Подiльська «Правова Мета – захист прав Хмельницький 6 місяців 
потерпілих від 
правова лiга» допомога та (червень – 
домашнього 
55 
 
сприяння у насильства та листопад 
полегшення їх 
доступі до 2021) 
доступу до публічних 
публічних послуг послуг та правосуддя 
під час карантину 
для осіб, які 
через правову 
пережили підтримку та 
координацію зусиль 
домашнє 
органів місцевого 
насильство під час самоврядування та 
громадянського 
карантину» 
суспільства. 
Діяльність: 
1) Надання первинної 
та вторинної правової 
допомоги потерпілим 
від домашнього 
насильства; 
2) полегшення 
доступу до публічних 
послуг та правосуддя 
для потерпілих від 
домашнього 
насильства; 
3) Проведення 
інформаційної 
кампанії в 
традиційних ЗМІ з 
питань захисту прав 
потерпілих від 
домашнього 
насильства; 
4) Розробка правових 
настанов (10 різних 
зразків, форм та 
процедур) для осіб, 
які постраждали від 
домашнього 
насильства; 
5) Координація 
зусиль органів 
місцевого 
самоврядування та 
ОГС з метою 
забезпечення 
ефективного 
56 
 
реагування на 
випадки домашнього 
насильства. 
 
Інститут «Захист прав Мета – захист прав Харків 6 місяців 
та посилення 
демократичного ромського (червень – 
правоздатності 
розвитку населення у ромських громад для листопад 
захисту своїх прав 
Харківщини місцевих громадах 2021) 
шляхом 
Харківської започаткування 
правової допомоги на 
області під час 
місцях та навчання 
пандемії COVID- ромських жінок-
медіаторок у 
19» 
Харківській області. 
Діяльність: 
1) Створення 
громадського центру 
для захисту прав 
людини ромської 
громади в 
Мереф’янській 
територіальній 
громаді; 
2) Вибір 
представників 
римської громади, які 
стануть майбутніми 
медіаторами, та 
проведення для 
навчальної програми 
«Ромський медіатор»; 
3) Проведення 
інформаційної 
кампанії для 
ромських жінок «5 
кроків щодо 
боротьби з гендерно-
обумовленим 
насильством у 
ромській громаді».  
 
 
57 
 
Ці ініціативи будуть реалізовуватись за підтримки проекту ПРООН 
«Громадянське суспільство для розвитку демократії та прав людини в 
Україні» за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії. 
  
58 
 
РОЗДІЛ З СОЦІАЛЬНИЙ ПРОЕКТ «ЖИТТЯ БЕЗ НАСИЛЬСТВА» 
 
3.1. Опис проекту «Життя без насильства» 
 
Назва проекту «Життя без насильства». 
Актуальність соціальної проблеми полягає у тому, що всі форми 
гендерно зумовленого насильства призводять до негативних наслідків для 
здоров’я, у тому числі й психічного, що вимагає заходів у відповідь з боку 
соціального захисту. Однак є вагомі підстави для того, щоб особлива увага 
приділялася проблемі насильства щодо жінок і дівчаток, а також дітей.  
Жінки та дівчата зазнають тяжких конкретних видів насильства, 
причини якого кореняться в ґендерній нерівності та дискримінації, які 
приймаються і таким чином санкціонуються суспільством, незважаючи на те, 
що це є порушенням прав людини. У зв’язку з цим жінки і дівчатка 
відчувають сором і зазнають стигматизації, а насильство часто залишається 
безкарним. Водночас заклади соціального захисту та інші організації занадто 
часто визнають факт насильства і вживають заходів проти нього із 
запізненням, а відповідні служби допомоги відсутні або мають лише 
обмежені можливості.  
Донедавна факти насильства щодо жінок і дівчаток у рамках 
національної та міжнародної статистики та систем епіднагляду в основному 
залишалися прихованими. В усьому світі наростає активна політична 
підтримка заходів боротьби з гендерно зумовленим насильством у рамках 
програм у галузі охорони здоров’я та розвитку, що дає можливість 
підвищити рівень поінформованості про цю проблему та розширити зусилля, 
що вживаються системою охорони здоров’я та органами соціального захисту.  
Спеціально розроблені програми є зручною відправною точкою для 
вирішення проблеми гендерно зумовленого насильства, зокрема щодо жінок і 
дівчаток, а також дітей. Жінки, які зазнають насильства, з більшою 
ймовірністю користуватимуться послугами соціального захисту, ніж інші 
59 
 
жінки, хоча вони рідко відкрито вказують на факт насильства як причину 
звернення за допомогою. 
За останні двадцять років обсяг фактичних даних про поширеність 
деяких видів гендерно зумовленого насильства зріс. Останнім часом 
з’являються нові фактичні дані про поширеність випадків насильства щодо 
дітей. Проте, як і раніше, є дефіцит фактичних даних щодо багатьох аспектів 
різних форм насильства, а проведення наукових досліджень та програм у цій 
галузі знаходиться лише на початковому етапі. Крім того, заходи політики та 
програми, спрямовані на боротьбу з насильством як щодо жінок та дівчат, так 
і дітей, розроблялися як окремі галузі діяльності. На рівні систем охорони 
здоров’я служби надання допомоги постраждалим, травматологічної 
допомоги та охорони психічного здоров’я стосуються всіх форм насильства, 
проте наслідки насильства щодо жінок і дівчаток, які стосуються 
сексуального та репродуктивного здоров’я, потребують особливих заходів 
втручання. Отже, рекомендації, які містить проект, мають різний характер 
залежно від конкретної форми насильства. 
Насильство впливає на життя мільйонів людей, і навіть у разі 
несмертельного результату його наслідки можуть мати довготривалий 
характер. Випадки смерті становлять лише частину обумовленого гендерним 
насильством тягаря для соціального захисту населення. Жінки, діти та люди 
похилого віку несуть тяжкий тягар фізичних, сексуальних та психологічних 
наслідків жорстокого поводження без смертельного результату.  
Гендерно зумовлене насильство щодо жінок. Жінки піддаються різним 
формам ґендерного насильства (тобто насильства, причини якого кореняться 
в ґендерній нерівності) на різних етапах свого життєвого шляху. Це включає, 
у тому числі: 
– насильство з боку інтимних партнерів та членів сім’ї; 
– сексуальне насильство (включаючи згвалтування) з боку осіб, які не є 
партнерами (наприклад, знайомі, друзі та незнайомці); 
60 
 
– торгівля людьми, у тому числі з метою сексуальної та економічної 
експлуатації; 
– феміцид, включаючи феміцид з боку інтимного партнера (тобто 
вбивство жінки справжнім або колишнім партнером), вбивства на захист 
честі або приданого, цілеспрямовані вбивства жінок, але не їхні партнери, 
або вбивства, що супроводжуються сексуальним насильством; 
– обливання кислотою; 
– сексуальне домагання в школі, на роботі та в громадських місцях, що 
все частіше відбувається також з використанням мережі Інтернет або 
соціальних мереж. 
Випадки насильства з боку інтимного партнера та сексуального 
насильства зустрічаються повсюдно і є найпоширенішими формами 
насильства, яким зазнають жінки в усьому світі. Жінки похилого віку також 
зазнають насильства з боку інтимного партнера та сексуального насильства, а 
також особливих форм жорстокого поводження з людьми похилого віку. 
Однак дані про поширеність жорстокого поводження з людьми похилого 
віку, особливо в країнах з низьким і середнім рівнями доходів, мають дуже 
обмежений характер. 
Насильство щодо дівчаток. Дівчатка, особливо у підлітковому віці, 
стикаються з усіма формами жорстокого поводження з дітьми, зазначеними 
нижче у пункті, що стосується проблеми насильства щодо дітей, а також з 
особливими формами ґендерного насильства та шкідливих звичаїв, причини 
яких кореняться у ґендерній нерівності та дискримінації. До них належать: 
– нанесення каліцтв жіночим геніталіям, яке практикується, в 
основному, приблизно в 29 країнах Африки та Близького Сходу, але 
зустрічається також в інших місцях, включаючи країни, в яких проживають 
відповідні діаспори; 
– шлюби в дитячому віці, ранні та примусові шлюби, які більш 
поширені та найчастіше зустрічаються в деяких регіонах (наприклад, у 
61 
 
країнах Південної та Центральної Азії, в окремих районах на південь від 
Сахари); 
– можливість стати жертвою сексуального насильства або торгівлі з 
метою сексуальної експлуатації, яка вища у дівчаток, ніж у хлопчиків; 
– можливість стати жертвою насильства з боку інтимного партнера, яка 
також вища у випадку дівчаток-підлітків, особливо тих, які перебувають у 
шлюбі або близьких взаєминах. 
Насильство щодо дітей. Це стосується хлопчиків і дівчаток, включаючи 
підлітків, віком від 0 до 18 років, і включає: 
– жорстоке поводження з дітьми, скоєне дорослими, які користуються 
довірою та наділеними владою, яке може включати фізичне насильство (у 
тому числі тілесні покарання), сексуальне насильство (включаючи інцест) та 
психологічне чи емоційне насильство, а також відсутність турботи; 
– ранні форми насильства в молодіжному середовищі, які 
зустрічаються в основному серед однолітків у підлітковому віці, такі як 
знущання, бійки, сексуальне насильство, а також насильство при близьких 
взаєминах або на побаченнях. 
Умови захисту дітей формуються в тих сім’ях, у яких панують безпечні 
та дбайливі стосунки між батьками, опікунами та дітьми. Водночас у деяких 
сім’ях допускаються випадки грубого поводження з дітьми, що передбачає 
необхідність надання таким сім’ям відповідної підтримки та їх зміцнення. 
Випадки жорстокого поводження з дітьми та насильства щодо жінок з 
боку інтимного партнера можуть відбуватися в одній і тій самій сім’ї. 
Жорстоке поводження з дітьми підвищує ризик зазнати згодом насильства з 
боку інтимного партнера та сексуального насильства щодо жінок або 
вчинити такі акти насильства самому, а також збільшує ризик знущань та 
бійок серед дітей та підлітків. Заходи, спрямовані на боротьбу з насильством 
щодо жінок та дітей, повинні розроблятися з урахуванням різних форм 
насильства. Жорстоке поводження з дітьми та насильство серед однолітків у 
дитячому та підлітковому віці є провісниками деяких форм насильства у 
62 
 
молодіжному середовищі та інших форм насильства на більш пізніх етапах 
життя. 
Підвищена вразливість за певних умов. Проблема гендерно 
зумовленого насильства щодо жінок і дівчаток, а також щодо дітей може 
погіршуватися у разі гуманітарних надзвичайних обставин, а також у 
постконфліктних умовах та у разі вимушеного переміщення населення. 
Рівень насильства також підвищується в таких установах, як в’язниці, 
ізолятори тимчасового тримання неповнолітніх правопорушників, установи, 
призначені для утримання осіб із психічними розладами та іншими 
обмеженнями життєдіяльності, а також для людей похилого віку. Вчинення 
актів насильства щодо жінок може також відбуватися в рамках систем 
охорони здоров’я, особливо в місцях надання послуг охорони сексуального 
та репродуктивного здоров’я (наприклад, грубе та жорстоке поводження з 
жінками під час пологів, насильницька стерилізація). Працівники охорони 
здоров’я самі можуть стати жертвами насильства вдома, на вулиці та на 
роботі. 
Деякі групи населення більш схильні до впливу гендерно зумовленого 
насильства або стають його жертвами внаслідок соціальної ізоляції, 
маргіналізації, стигматизації та множинних форм дискримінації. 
Цей соціальний проект – це технічний документ, розроблений з 
урахуванням наявних фактичних даних, передового досвіду та існуючих 
технічних рекомендацій ВООЗ та служб соціального захисту. У ньому 
пропонується низка практичних дій, які можуть бути здійснені державою для 
зміцнення систем соціального захисту з метою усунення проблеми гендерно 
зумовленого насильства, зокрема щодо жінок і дівчат, а також дітей. 
Мета проекту – посилення ролі соціального захисту з попередження та 
посилення безпеки жертв гендерно зумовленого насилля, розроблення 
відповідних стратегій щодо профілагкити гендерно зумовленого насильства. 
Завдання проекту:  
63 
 
– протидія жорстокого поводження з дітьми, гендерно зумовленого 
насильства та забезпечення рівних прав чоловіків і жінок; 
– привернення уваги громадськості до проблеми подолання гендерного 
насильства; 
– проведення інформаційної кампанії для підвищення обізнаності 
населення з попередження та негативного ставлення до гендерно 
зумовленого насильства. 
Етапи реалізації проекту: 
1. Визначення  плану дій із протидії гендерно зумовленому насильству. 
2. Опис загального бачення, цілей, завдань, стратегічних напрямів та 
керівних принципів плану. 
3. Виклад дій, які слід вживати ОДА з метою запобігання та протидії 
гендерно зумовленому насильству: 
− насильство щодо жінок та дівчаток. Розглядаються форми 
насильства, що безпосередньо стосуються або непропорційно більшою мірою 
зачіпають дівчаток; 
− насильство щодо дітей. Включає жорстоке поводження з дітьми та 
насильство з боку однолітків серед підлітків, як хлопчиків, так і дівчаток, які 
є провісниками деяких форм насильства на більш пізніх етапах життя; 
− стосується всіх форм гендерно зумовленого насильства та передбачає 
наскрізні дії.  
4. Опис системи моніторингу та підзвітності, включаючи механізми 
представлення даних та запропоновані показники та планові завдання на 
регіональному рівні. 
 
 
 
  
64 
 
3.2. Механізми впровадження проекту та очікувані результати 
 
Світ, в якому всі люди вільні від будь-яких форм гендерно зумовленого 
насильства та дискримінації, забезпечується захист та зміцнення їх здоров’я 
та благополуччя, їхні права людини та основні свободи повністю 
дотримуються, а гендерна рівність та розширення прав та можливостей жінок 
та дівчаток є нормою. 
Система соціального захисту населення може відігравати певну роль як 
у попередженні гендерно зумовленого насильства, насамперед щодо жінок і 
дівчаток, а також дітей, так і в боротьбі з ними, беручи до уваги прихований 
характер такого насильства. Роль сектора соціального захисту полягає в 
наступному: 
− ведення інформаційно-роз’яснювальної роботи з позицій охорони 
здоров’я та соціального захисту; 
− виявлення осіб, які зазнають насильства, та надання їм всебічної 
допомоги на всіх рівнях надання послуг охорони здоров’я (тобто на рівні 
первинної медико-санітарної допомоги та на рівні спеціалізованої 
психологічної допомоги); 
− розробка, здійснення та оцінка програм запобігання гендерно 
зумовленому насильству в рамках діяльності з профілактики та протидії; 
− документальне підтвердження значущості цієї проблеми, її причин, 
медико-санітарних та інших наслідків, а також ефективних заходів 
втручання. 
Однак система соціального захисту самотужки не може забезпечити 
вживання адекватних заходів профілактики гендерно зумовленого насильства 
та боротьби з ним. Багато чинників ризику та детермінанти насильства 
виходять за рамки системи соціального захисту та передбачають необхідність 
всебічних, комплексних та узгоджених заходів у відповідь на рівні різних 
секторів, спеціальностей та державних, приватних та неурядових установ.  
65 
 
Таким чином, відповідно до принципу «прийняття до уваги питань 
охорони здоров’я в усіх напрямках політики», уряд повинен створювати такі 
умови, які дозволили б системі соціального захисту взаємодіяти та 
координувати власні заходи у відповідності з цілою низкою інших секторів у 
таких галузях, як охорона правопорядку та правосуддя, соціальне 
забезпечення, освіта, забезпечення житлом, захист дітей, працевлаштування 
та зайнятість, а також гендерна рівність або розширення прав та 
можливостей жінок. В рамках всебічних регіональних заходів профілактики 
система соціального захисту може: 
− вести інформаційно-роз’яснювальну роботу з іншими секторами з 
метою усунення факторів ризику та детермінантів насильства; 
− сприяти забезпеченню доступу осіб, які пережили насильство (жертв 
насильства) до регіональних послуг, у тому числі за допомогою ефективних 
механізмів направлення до спеціалізованих установ; 
− надавати інформацію для розробки регіональних заходів політики та 
програм профілактики насильства. 
Для виконання поставлених завдань пропонується чотири стратегічні 
напрями діяльності, які відповідають як ролі систем охорони здоров’я в 
цьому плані, так і підходу соціального захисту до боротьби з гендерно 
зумовленим насильством, зокрема щодо жінок і дівчаток, а також дітей. 
Ними є: 
1) Посилення провідної та керівної ролі системи охорони здоров’я. Цей 
стратегічний напрямок охоплює такі сфери діяльності:  
− інформаційно-роз’яснювальна робота в рамках системи охорони 
здоров’я та на регіональному рівні;  
− розробка та здійснення відповідних заходів політики;  
− фінансування, включаючи розподіл бюджетних коштів;  
− регулювання; 
− забезпечення контролю та підзвітності у питаннях реалізації заходів 
політики та програм;  
66 
 
− посилення координації діяльності з іншими секторами. 
2) Зміцнення системи надання послуг охорони здоров’я і соціального 
захисту та розширення можливостей працівників з метою боротьби з 
гендерно зумовленим насильством. Цей стратегічний напрямок охоплює такі 
галузі діяльності:  
− покращення інфраструктури служб соціального захисту, систем 
направлення до спеціалізованих установ, забезпечення доступу, доступності 
з точки зору витрат, прийнятності, наявності та якості допомоги;  
− інтеграція системи послуг;  
− підвищення кваліфікації працівників та здійснення контролю. 
3) Зміцнення профілактики гендерно зумовленого насильства. Цей 
стратегічний напрямок стосується дій, спрямованих на попередження 
насильства, які можуть бути здійснені безпосередньо системою соціального 
захисту, у тому числі шляхом виявлення осіб. 
4) Удосконалення системи інформаційного забезпечення та бази 
фактичних даних.  
Нормативно-правові документи, які регламентують відносини і 
діяльність на різних етапах здійснення проекту: 
− Декларація про протидію насильства щодо жінок, прийнята ООН (від 
1993 р.); 
− Стамбульська конвенція (від 2011 р.); 
− Закон України «Про запобігання та протидію домашньому 
насильству» (від 2017 р.); 
− постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку 
взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії 
домашньому насильству і насильству за ознакою статі» (від 2018 р.); 
− Концепція Державної соціальної програми запобігання та протидії 
домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2023 
року (від 2018 р.); 
− загальна декларація прав людини (від 1948 р.); 
67 
 
− міжнародний пакт про громадянські та політичні права (від 1966 р.); 
− міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (від 
1966 р.); 
− Конвенція про згоду на одруження, шлюбний вік та реєстрацію 
шлюбів (від 1962 р.); 
− Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (від 
1979р.); 
−  факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію всіх форм 
дискримінації щодо жінок (від 1999 р.); 
−  Декларація про захист жінок та дітей у надзвичайних обставинах та в 
період збройних конфліктів (від 1974 р.); 
− рекомендовані принципи та керівні положення щодо права людини та 
торгівлі людьми (від 2002 р.); 
− Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією 
проституції третіми особами (від 1949 р.); 
−  Декларація про запобігання насильства щодо жінок (A/RES/48/104, 
від 1993 р. ); 
Очікувані результати:  
1. Створення механізму партнерства і взаємодії органів місцевого 
самоврядування та громадських організацій. 
2. Підвищення рівня інформативності населення щодо гендерно 
зумовленого насильства та його наслідків. 
3. Ефективне реагування на факт гендерно зумовленого насильства та 
притягнення кривдників до відповідальності.  
4. Забезпечення гендерної рівності. 
5. Здійснення низки заходів, які спрямовані на зменшення кількості 
сімей, в яких існує ризик виникнення гендерно зумовленого насильства. 
6. Руйнування негативних стереотипів та формування негативного 
ставлення до насильництва. 
7. Підвищення рівня обізнаності населення щодо запобігання та 
68 
 
протидії гендерно зумовленого насильства. 
8. Підвищення рівня професійної компетенції працівників соціального 
захисту населення. 
9. Створення механізмів захисту та допомоги особам, які постраждали 
від домашнього насильства. 
10. Підвищення рівня обізнаності населення щодо ризику потрапляння 
в ситуації, які пов’язані з торгівлею людьми. 
 
 
3.3. Фінансовий план проекту 
 
Фінансовий план проекту: Фінансування проекту здійснюватиметься у 
межах асигнувань, передбачених у районному і місцевих бюджетах, та з 
інших джерел, не заборонених законодавством.  
Обсяг фінансування проекту з районного бюджету та місцевих 
бюджетів може коригуватися під час складання проекту районного бюджету 
на відповідний рік з урахуванням можливостей дохідної частини бюджету.  
По проробленій роботі буде складений акт виконаних робіт та 
відзвітований перед організацією, яка надала кошти. 
Фінансування реалізації соціального проекту «Життя без насильства» 
буде здійснюватись за рахунок бюджету міста Черкаси в межах наявного 
фінансового ресурсу, а також з інших джерел, які не заборонені 
законодавством.  
Загальний обсяг фінансових ресурсів, які необхідні для реалізації 
проекту на 2023 рік. 
Орієнтовні розрахунки фінансового забезпечення за проектом «Життя 
без насильства» на 2023 рік: 
1.Організаційна робота щодо створення груп взаємодопомоги та 
взаємопідтримки для осіб, які постраждали від гендерно зумовленого 
насильства. 
69 
 
Джерелами фінансування є: кошти місцевого бюджету. Кошторис для 
створення груп взаємодопомоги та взаємопідтримки для осіб, які 
постраждали від гендерно зумовленого насильства: 
 
Таблиця 3.1 
Кошторис витрат, необхідних для організації роботи груп 
взаємодопомоги та взаємопідтримки для осіб, які постраждали від гендерно 
зумовленого насильства 
№ Обладнання  Вартість, грн Кількість, од. Сума, грн. 
1 ручки 10 15 150 
2 олівці 100 30 3000 
3 фломастери  150 10 1500 
4 стільці 150 15 2250 
5 блокноти  50 100 5000 
6 магніти 15 10 150 
7 інтереактивна 17600 1 17600 
дошка 
8 принтер  5200 1 5200 
9 проектор 11700 1 11700 
10 куллер для води 13500 1 13500 
11 ноутбук 17500 1 17500 
Всього                                                                                                      77550 
 
Джерелами фінансування є: кошти місцевого бюджету. 
2. Забезпечення діяльності інформаційно-консультаційного центру 
Департаменту соціальної політики, на базі якого постраждалі в наслідок 
насильства зможуть отримати необхідну консультацію. 
Джерелами фінансування є: кошти місцевого бюджету. 
 
70 
 
 
 
 
 
Таблиця 3.2. 
Кошторис витрат, необхідних для забезпечення діяльності 
інформаційно-консультаційного центру Департаменту соціальної політики, 
на базі якого постраждалі в наслідок насильства зможуть отримати необхідну 
консультацію 
№ Обладнання Вартість, грн Кількість, од Сума, грн 
1 ручки 10 15 150 
2 фломастери 150 10 1500 
3 інтерактивна 17600 1 17600 
дошка 
4 куллер для 13500 1 13500 
води 
5 принтер  5200 1 5200 
6 проектор 11700 1 11700 
7 ноутбук  17500 1 17500 
Всього                                                                                                      67150 
 
3.Розповсюдження інформативних матеріалів із контактами 
організацій, які надають допомогу та підтримку постраждалим в наслідок 
гендерно зумовленого насильства із 30 рекламних роликів на місяц які 
триватимуть 30 секунд складає: 
30 роликів.*12міс.= 360 роликів 
360*30= 180 хв. 
180*120грн.= 21600 
71 
 
Розміщення інформаційних білбордів із контактами організацій, які 
надають допомогу та підтримку постраждалим в наслідок гендерного 
насильства: 
10 білбордів х 12місяців х 3000грн=360000грн. 
Виготовлення інформаційних листівок: 500 листівок х 12 місяців х 
50грн= 300000грн. 
Джерелами фінансування є: кошти місцевого бюджету. 
Порядок здійснення контролю за виконанням проекту «Життя без 
насильства» на 2023 рік представлено в Таблиці 3.3 
Таблиця 3.3. 
Порядок здійснення контролю за виконанням проекту на 2023 рік 
№ з/п Захід Показники  Документ Ким 
контролюється 
і в які строки 
1 Організаційна робота 100% Акт виконання Департаменту 
щодо створення груп відвідування  робіт соціальної 
взаємодопомоги та політики 
підтримки осіб, які 
постраждали від 
гендерного насильства 
2 Забезпечення 100% Акт виконання Департаменту 
діяльності відвідування  робіт соціальної 
інформаційно- політики 
консультаційного 
центру Департаменту 
соціальної політики 
3 Розповсюдження 100% Акт виконання Департаменту 
інформаційних відвідування  робіт соціальної 
матеріалів із політики 
контактами 
організацій, які 
надають допомогу та 
72 
 
підтримку потерпілим 
в наслідок гендерно 
зумовленого 
насильства 
 
Всього обсяг фінанування проекту: 77550 + 67150 + 21600 + 360000 + 
300000 = 826300грн. 
Будь-який проект, в незалежності від її локалізації та масштабу , мети 
та завдань, цілей та методів впливу має бути гарно представлена та ухвалена 
для подальшої реалізації та виявлення позитивної динаміки впливу на 
різноманітні сфери життєдіяльності суспільства. Соціальний прект «Життя 
без насильства» на 2023 рік передбачає такі методи просування та ухвалення 
проекту: 
 залучення місцевих засобів масової інформації; 
 активна реклама за допомогою соціальних мереж; 
 формування каналів зворотнього зв’язку. 
 презентація проекту на розгляд місцевій владі (після цього відповідно 
громадським організаціям та установам для співпраці). 
Для реклами розробленого проекту залучення місцевих засобів масової 
інформації є дійсно дуже важливим, адже підтримка офіційних ЗМІ 
насамперед характеризується високим показником довіри як молодого 
покоління так і старшого покоління місцевого населення. 
Співпраця із ЗМІ автоматично означає рекламу на різноманітних 
сайтах, офіційних сторінках журналістів та керівників видань, сайтах 
установ, газетах, журналах та виданнях, у новинах місцевих телеканалів та 
інших інформаційних каналах подібних джерел. 
Створення інформативних каналів, зокрема в соціальних мережах, є не 
лише одним із ефективних способів формування прихильності до 
соціального проекту, а й унікальним способом отримання зворотнього 
зв’язку з учасниками проекту. 
73 
 
  
74 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
За результатами дослідження запобігання та протидії гендерно 
зумовленому насильству сформовано наступні висновки. 
1. Охарактеризовано гендерно зумовлене насильство як 
соціокультурний феномен. На сьогодні накопичено багатий науковий 
матеріал, що дозволяє визначити поняття «насильство» та «гендерне 
насильство», зокрема в рамках філософії, історії, психології, соціології, 
медицини, біології, антропології, етнографії, етології, юриспруденції, 
політології, конфліктології, економіки та ін. Хоча кожна з цих дисциплін 
спирається на власні традиції та використовує властиві їй методи 
дослідження, що проводяться як щодо проблеми насильства, так і до 
проблеми гендерного насильства. 
З другої половини XX ст. можна говорити про формування поняття 
«гендерне насильство» у багатьох суспільних науках. Гендерне насильство 
відбиває особливе значення специфічних соціокультурних феноменів, а саме 
чоловічого та жіночого стилів існування, що вступають у діалог та боротьбу. 
Водночас перший із них ґрунтується переважно на культі сили, 
непримиренності і жорстокості, а другий на перевагу ненасильства, 
співчутливості та терпимості. 
Гендерне насильство – це соціальний феномен, складний, 
багатоаспектний за свою структурою, що сформувався задовго до 
цивілізованого суспільства.  
Поняття «гендерне насильство» у міждисциплінарних дослідженнях 
необхідно відмежувати від інших аналогічних понять: «домашнє 
насильство», «побутове насильство», «сімейне насильство», «подружнє 
насильство», «насильство щодо жінок». 
Найближчим до визначення поняття «гендерне насильство» є 
визначення «насильства щодо жінок», яке міститься в Декларації про 
75 
 
протидії насильства щодо жінок, прийнятої ООН у 1993 році. 
2. Проаналізовано сучасні підходи до формування політики запобігання 
та протидії гендерно зумовленому насильству в Україні. За даними 
Міністерства соціальної політики України за 2021 рік зафіксовано 326 тисяч 
звернень з приводу насильства в сім’ї, водночас більшість з них була від осіб 
жіночої статі. Проте дані офіційної статистики не відображають реального 
стану поширення проблеми, оскільки більшість випадків насильства є 
замовчуваними. Експерти вважають, що основною формою гендерно 
зумовленого насильства в Україні залишається домашнє насильство, яке має 
прояви в фізичних, психологічних та економічних формах. 
Україна стала першою пострадянською країною, яка прийняла Закон у 
2001 році «Про попередження насильства в сім’ї». Нормативно-правове 
забезпечення політики запобігання та протидії гендерно зумовленому 
насильству дістало розвиток і в інших нормативних актах: Закон «Про 
забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків», Закон «Про 
засади попередження торгівлі людьми», також певні зміни були внесені й до 
інших нормативних актів, до Кримінального Кодексу України в тому числі. 
Кожного року в Україні з 25 листопада по 10 грудня проводиться 
Міжнародна кампанія «16 днів проти насильства». 
3. Розглянуто досвід та сучасну практику зарубіжних країн із 
запобігання і протидії гендерного насильства що показало, що в більшості 
країн світу законодавчі акти щодо протидії насильству в сім’ї ще не прийняті, 
а в тих країнах, що мають закони про запобігання домашньому насильству 
ще не має достатнього досвіду боротьби з цим суспільно небезпечним 
явищем, а деякі країни зовсім ігнорують заходи, пов’язані із насильством у 
сім’ї, хоча й мають закони з протидії домашньому насильс 
4. Проаналізовано стан протидії гендерно зумовленому насильству. 
Гендерно-вікова структура домашнього насильства у нашій державі показує, 
що близько 70% постраждалих осіб внаслідок домашнього насильства є 
жінки, 20% – чоловіки, 10% – діти. З метою протидії гендерно зумовленому 
76 
 
насильству в Україні діють проекти: проект Ради Європи «Боротьба з 
насильством щодо дітей в Україні», що тривав до 31 грудня 2021 року; 
проект Ради Європи «Боротьба з насильством щодо жінок та дітей» 2017-
2018 рр.; дворічний проект Ради Європи «Боротьба з насильством стосовно 
жінок в Україні»; освітній он-лайн-проект з протидії домашньому насильству 
«Дім (не) Безпеки». 
5. Охарактеризовано запобігання та протидію гендерно зумовленому 
насильству в Черкаській області за 2020-2022 рр. За даними Управління у 
справа сім’ї, молоді та спорту Черкастької ОДА на сьогодні в Черкаській 
області функціонують 11 бригад соціально-психологічної допомоги особам, 
які стали жертвами насильства, у тому числі й гендерно зумовленого 
насильства. Метою цих бригад є надання соціально-психологічної допомоги 
постраждалим особам у разі отримання звернення про домашнє насильство. 
6. Розглянуто та проаналізовано програми та проекти з протидії та 
запобігання гендерно зумовленому насильству. 
7. Розроблено соціальний проект щодо запобігання та протидії 
гендерно зумовленому насильству. Проект «Життя без насильства». 
Актуальність соціальної проблеми полягає у тому, що всі форми гендерно 
зумовленого насильства призводять до негативних наслідків для здоров’я, у 
тому числі й психічного, що вимагає заходів у відповідь з боку соціального 
захисту. Однак є вагомі підстави для того, щоб особлива увага приділялася 
проблемі насильства щодо жінок і дівчаток, а також дітей.  
Мета проекту – посилення ролі соціального захисту з попередження та 
посилення безпеки жертв гендерно зумовленого насилля, розроблення 
відповідних стратегій щодо профілакти гендерно зумовленого насильства. 
Завдання проекту:  протидія жорстокого поводження з дітьми, гендерно 
зумовленого насильства та забезпечення рівних прав чоловіків і жінок; 
привернення уваги громадськості до проблеми подолання гендерного 
насильства; проведення інформаційної кампанії для підвищення обізнаності 
77 
 
населення з попередження та негативного ставлення до гендерно 
зумовленого насильства. 
Очікувані результати: створення механізму партнерства і взаємодії 
органів місцевого самовндування та громадських організацій; підвищення 
рівня інформативності населення щодо гендерно зумовленого насильства та 
його наслідків; ефективне реагування на факт гендерно зумовленого 
насильства та притягнення кривдників до відповідальності; забезпечення 
гендерної рівності; здійснення низки заходів, які спрямовані на зменшення 
кількості сімей, в яких існує ризик виникнення гендерно зумовленого 
насильства; руйнування негативних стереотипів та формування негативного 
ставлення до насильництва; підвищення рівня обізнаності населення щодо 
запобігання та протидії гендерно зумовленого насильства; підвищення рівня 
професійної компетенції працівників соціального захисту населення; 
створення механізмів захисту та допомоги особам, які постраждали від 
домашнього насильства; підвищення рівня обізнаності населення щодо 
ризику потрапляння в ситуації, які пов’язані з торгівлею людьми. 
Фінансування ралізації соціальної проекту «Життя без насильства» 
буде здійснюватись за рахунок бюджету міста Черкаси в межах наявного 
фінансового ресурсу, а також з інших джерел, які не заборонені 
законодавством.  
Загальний обсяг фінансових ресурсів, які необхідні для реалізації 
проекту – 826тис. грн. на 2023 рік. 
На основі вищевикладеного матеріалу можна говорити про те, що мета 
дослідження досягнута, завдання виконані. 
  
78 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. Аніщук Н. В. Виникнення та сутність феномена гендерно-
зумовленого насильства : історико-правовий екскурс. Форум права. 2008. 
№ 1. С. 18–22. 
2. Вілкова О. Сучасні моделі гендерної політики : сутність та 
особливості впровадження. Політичний менеджмент. 2008. № 6 (33). 
С. 160–166. 
3. Галай А. О., Гречанюк С. К., Шамрук Н. Б. Взаємодія суб’єктів 
протидії насильству в сім’ї : монографія. Чернігів : Чернігівський 
національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка, 2013. 174 с. 
4. Гендерна рівність та відповідь на домашнє насильство у 
приватному секторі в Україні : заклик до дій. 2019. [Електронний ресурс], 
Режим доступу: https://idss.org.ua/arhiv/public_2.pdf  (дата звернення: 
25.02.2022). 
5. Гендерно орієнтований підхід у бюджетному процесі : практ. 
посіб. / упор. Т. Іваніна, О. Кисельова, М. Колодій, О. Остапчук, О. Цюпа. 
Київ : Віваріо, 2020. 88 с. 
6. Герасименко Г. Гендерне насильство в Україні : питання оцінки 
та політичного реагування. Демографія та соціальна економіка. 2015. № 3 
(25).  С. 138–149. 
7. Герасименко О. В., Мовчан В. І. Гендерно обумовлене 
насильство : причини виникнення та шляхи подолання. Протидія 
домашньому насильству : реалії і перспективи : зб. тез Обласної наук.-
практ. конф. Чернігів : Черніг. нац. технол. ун-т, 2019. 126 с.  
8. Герц А. А. Права людини, сексуальна орієнтація та гендерна 
рівність : навч. посіб. Київ, 2018. 326 с. 
9. Головіна О. В. Стратегія та шляхи та розв’язання проблем 
гендерно обумовленого насильства як фактор демократичних змін у 
79 
 
суспільстві. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету 
внутрішніх справ. 2019. № 2. С. 47–51. 
10. Ґендерний підхід : історія, культура, суспільство / під ред. 
Л. Гентош, О. Кісь. Львів : ВНТЛ-Класика, 2003. 250 с. 
11. Декларація про викорінювання насилля щодо жінок 
проголошена резолюцією 48/104 Генеральної Ансамблеї ООН від 20 грудня 
1993 року. [Електронний ресурс], Режим доступу: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_506#Text (дата звернення: 3.02.2022).  
12. Демченко І. Аналітичний звіт за результатами соціологічного 
дослідження «Доступність соціальних послуг жінкам, які постраждали від 
насильства», підготовлено на замовлення ФН ООН / І. Демченко. Київ, 2014. 
51 с. 
13. Дискримінація щодо жінок і ґендерне насильство : історія та 
сучасність. На шляху подолання гендерного насильства та дискримінації. 
[Електронний ресурс], Режим доступу: 
http://wu.cn.ua/files/pdf_public/19_discrim.pdf (дата звернення: 3.02.2022).  
14. Добробут і безпека жінок. Україна. Доповідь про результати 
дослідження. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
https://www.osce.org/uk/secretariat/440318 (дата звернення: 3.02.2022).  
15. Довгунь К. Досвід США та Канади у сфері запобігання і протидії 
домашньому насильству. Адміністративне право і процес. 2020. № 11. 
С. 111–114. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://pgp-
journal.kiev.ua/archive/2020/11/19.pdf (дата звернення: 4.02.2022). 
16. Євченко С. В. Ґендерне насильство (gender violence). 
Енциклопедія прав людини: соціально-педагогічний аспект : монографія. 
Житомир, 2014. 260 с. 
17. Загальна декларація прав людини. Резолюція ООН 217 A (III) від 
10.12.1948 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015 (дата звернення: 5.02.2022).  
80 
 
18. Закон України «Про внесення змін до Кримінального та 
Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації 
положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно 
жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06.12.2017 
№ 2227-VIII. [Електронний ресурс] – Режим доступу до 
ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2227-19#Text (дата звернення: 
25.02.2022). 
19. Закон України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил 
України». Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1999. № 22-23, ст. 197 
[Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/551-14/print (дата звернення 03.03.2022).  
20. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей 
жінок і чоловіків» від 8 верес. 2005 р. № 2866-IV. Відомості Верховної Ради 
України. 2005. № 52. Ст. 561. 
21. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому 
насильству» Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 5, ст. 35. Редакція від 
01.01.2020. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19 (дата звернення: 9.02.2022).  
22. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому 
насильству» від 07.12.2017 № 2229-VIII. [Електронний ресурс] – Режим 
доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/go/2229-19 (дата звернення 
20.02.2022). 
23. Закон України «Про охорону дитинства» Відомості Верховної 
Ради (ВВР), №30, ст.42. Редакція від 17.03.2021. [Електронний ресурс] – 
Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14#Text 
(дата звернення 01.05.2021).  
24. Іванченко С. Багатовимірна модель гендера. Соціальна 
психологія. 2007. № 4. С. 157–173. 
25. Качинська М. О. Гендерно-обумовлене насильство. Право і 
суспільство. 2017. № 2. Ч. 2. С. 14–17. 
81 
 
26. Кодекс України про адміністративні правопорушення 
[Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/551-14/print (дата звернення: 23.02.2022).  
27. Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо 
жінок. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_207 (дата звернення: 23.12.2021).  
28. Конвенція ООН про права дитини. Редакція від 20.11.2014. 
[Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 (дата звернення: 24.02.2022).  
29. Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно 
жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська 
конвенція) від 11.05.2011. [Електронний ресурс] – Режим доступу до 
ресурсу:  https://rm.coe.int/1680096e45 (дата звернення 20.03.2022). 
30. Концепція Державної соціальної програми запобігання та 
протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період 
до 2023 року : розпорядження Кабінету Міністрів від 10 жовт. 2018 р. 
№ 728-р. Верховна Рада України. [Електронний ресурс] – Режим доступу до 
ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/728- 2018-%D1%80#Text (дата 
звернення 20.03.2022). 
31. Лесько Н. В. Державна політика України у сфері захисту дітей 
від насильства та інших протиправних дій : адміністративно-правові 
проблеми формування та реалізації : монографія. Київ: В-во «Людмила», 
2017. 472 с. 
32. Ліончук Р. Термін «гендер» у науковому дискурсі : вітчизняний 
та зарубіжний підходи. Нова педагогічна думка. 2013. № 2. С. 66–70. 
33. Маєрчик М. С. Розвиток теорій гендеру і статі. Гендер для 
медій : підручник із гендерної теорії для журналістики та інших 
соціогуманітарних спеціальностей. Київ, 2013. 221 с. 
34. Міжнародний досвід попередження та протидії домашньому 
насильству : монографія / за заг. ред. А. О. Галая. Київ : КНТ, 2014. 160 с. 
82 
 
35. Міністерство соціальної політики України. [Електронний 
ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.msp.gov.ua/ (дата 
звернення: 14.02.2022).  
36. Національна поліція України. [Електронний ресурс] – Режим 
доступу до ресурсу: https://www.npu.gov.ua (дата звернення: 14.02.2022).  
37. Національне репрезентативне опитування на тему поширеності 
насильства щодо жінок і дівчат. Фонд народонаселення ООН / GfK Ukraine, 
2014. [Електронний ресурс] – Режим доступу до 
ресурсу: https://ukraine.unfpa.org/uk/publications/  (дата звернення 20.03.2022). 
38. Онлайн-інструменти протидії домашньому [Електронний 
ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
https://osvita.diia.gov.ua/courses/countering-domestic-violence (дата звернення: 
11.01.2022).  
39. Основи теорії гендеру : навч. посіб. / за ред. М. М. Скорик. Київ : 
К.І.С., 2004. 536 с. 
40. Перунова О. С. Гендерно обумовлене насильство : поняття та 
ознаки. Правове життя сучасної України : матеріали Міжнар. наук.- практ. 
конф. Одеса : Гельветика, 2020. С. 216–220. 
41. Перунова О. С. Гендерно обумовлене насильство : сутність та 
співвідношення із суміжними поняттями. Європейський політично-правовий 
дискурс. 2020. № 2.  С. 152–158. 
42. Перунова О. С. Суспільно-психологічні фактори диференціації 
людей у суспільстві за ознакою статі. Розуміння маскулінності та гендерної 
рівності в секторі безпеки України та представлення результатів 
дослдження : матеріали Міжнар.наук.-практ. конф. Київ : Нац. акад. внутр. 
справ, 2021. 234 с. 
43. Постанова Кабінету Міністрів від 27 грудня 2017 р. № 1057 
«Про затвердження Порядку проведення психологічної реабілітації 
учасників Революції Гідності, учасників антитерористичної операції та осіб, 
які здійснювали заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, 
83 
 
відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та 
Луганській областях» [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1057-2017-%D0%BF#Text (дата звернення 
01.04.2022).  
44. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження 
Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та 
протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі» від 
22.08.2018 № 658. [Електронний ресурс] – Режим доступу до 
ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/658-2018-п#Text (дата звернення 
20.02.2022). 
45. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. 
№ 654 «Про затвердження Типового положення про мобільну бригаду 
соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього 
насильства та/або насильства за ознакою статі». [Електронний ресурс] – 
Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/654-2018-
%D0%BF#Text (дата звернення 05.03.2022).  
46. Причини агресії в сім’ї. Освітній проект з протидії домашньому 
насильству. Студія онлайн-освіти EdEra та арт-проект Zmist&Forma. 
[Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://nonviolence.ed-
era.com/violence-causes (дата звернення: 25.02.2022). 
47. Проект Ради Європи «Боротьба з насильством стосовно жінок в 
Україні» (COVAW). [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
https://www.coe.int/uk/web/kyiv/combatting-violenceagainst-women-in-ukraine-
covaw- (дата звернення: 8.03.2022). 
48. Проект Ради Європи «Боротьба з насильством щодо дітей в 
Україні». [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
https://www.coe.int/uk/web/kyiv/combating-violence-against-childrenin-ukraine 
(дата звернення: 4.03.2022). 
49. Словник ґендерних термінів / уклад. З. В. Шевченко. Черкаси : 
Видавець Чабаненко Ю., 2016. 336 с. [Електронний ресурс] – Режим доступу 
84 
 
до ресурсу: http://a-zgender.net/ua/%D2%91ender.html (дата звернення: 
4.12.2021). 
50. Сучасне розуміння маскулінності : ставлення чоловіків до 
гендерних стереотипів і насильства щодо жінок. Фонд ООН в галузі 
народонаселення (UNFPA). Київ, 2018. 128 с. 
51. Уварова О. Права жінок і ґендерна рівність в Україні. 
Українська Гельсінська спілка з прав людини. [Електронний ресурс] – 
Режим доступу до ресурсу: https://helsinki.org.ua/pravazhinok-i-henderna-
rivnist-v-ukrajini-o-uvarova/#_ftn4 (дата звернення: 4.03.2022). 
52. Чермошецева Н. Що таке гендер? Про гендер простою мовою 
для громадян. 2020. 53 с. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
https://pnotg.gov.ua/storage/staticpages/documents/a50aae6c58a229e2262d093d7
9cc3492.pdf (дата звернення: 4.03.2022). 
53. Чухим Н. Ґендер та ґендерні дослідження в ХХ ст. Незалежний 
культурологічний часопис «Ї». 2000. № 17. С. 22–28. [Електронний ресурс] – 
Режим доступу до ресурсу: http://www.ji.lviv.ua/n17texts/chuhym.htm (дата 
звернення: 14.02.2022). 
54. Шостак І. В. Використання гендерного аналізу в психологічних 
дослідженнях : вступ до розгляду проблеми. Психологія і педагогіка. 2009. 
Вип. 13. С. 488–498. 
55. Bem S. L. The Lenses of Gender. New Haven and London: Yale 
Univ. Press, 1993. 21 p. 
56. Berkowitz L. Aggression : causes, consequences and control. New 
York : McGraw Hill, 1993. 386 p. 
57. Connell R. Gender and Power. Stanford Univ : Press, 1987. 334 p. 
58. Lorber J., Farrell S. A. The Social Construction of Gender. London: 
Sage Publications, 1991. 374 p. 
59. O’Toole L. L, Schiffman J. R. Gender Violence : Interdisciplinary 
Perspectives. [Електронний ресурс] – Режим доступу до 
ресурсу:  https://trove.nla.gov.au/work/25925122 (дата звернення 20.01.2022). 
85 
 
60. Stoller R. J. Sex and gender. New York : Science House, 1968. 
383 p. 
61. Лисюк Ю.В. Протидія насильству в сім’ї. Одеса : Одеський 
юридичний інститут ХНУВС, 2007. 164 с. 
62. Грозик Л.О. Механізм подолання домашнього насильства: досвід 
Австрії. Попередження та протидія насильству у суспільстві (зарубіжний 
досвід) : Збірник тез доповідей учасників XXІ студентської науково-
практичної конференції іноземними мовами (м. Харків, 9 квітня 2020 року). 
Харків, 2020. С. 177-178. 
63. Легенька М.М. Зарубіжний досвід протидії насильству в сім’ї та 
можливості його використання в Україні. Право і безпека. 2017. No 4 (67). С. 
111-116. 
64. Коломоєць О.Д. Світовий досвід протидії насильству в сім’ї. 
Наукові записки Таврійського національного університету ім. В.І. 
Вернадського. Серія «Юридичні науки». Том. 24(63). No 1. 2011. С. 202-208. 
65. Баранова О.В. Світові тенденції протидії сімейному насильству. 
Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. 
Дідоренка. 2016. No 1. С. 156-164. 
66. Митник У.М. Кримінально-правова протидія домашньому 
насильству в окремих країнах Європейського Союзу. Наукові записки 
НаУКМА. Юридичні науки. 2019. Том 3. С. 83-87. 
67. Міжнародний досвід попередження та протидії домашньому 
насильству : монографія / За заг. ред. А.О. Галая. Київ : КНТ, 2014. 160 с. 
68. Ломакіна О.В. Зарубіжний досвід протидії домашньому 
насильству та насильству за ознакою статі. Теорія та практика державного 
управління і місцевого самоврядування. 2020. No 1. [Електронний ресурс] – 
Режим доступу до ресурсу: http://el-zbirn-du. at.ua/2020_1/20.pdf 
69. Борове В.А., Спояло Я.С. Домашнє насильство та боротьба з ним 
в Іспанії. Попередження та протидія насильству у суспільстві (зарубіжний 
досвід) : Збірник тез доповідей учасників XXІ студентської науково-
86 
 
практичної конференції іноземними мовами (м. Харків, 9 квітня 2020 року). 
Харків, 2020. С. 161-162. 
70. Мальцева Д.П. Парадигма покарання за домашнє насильство в 
Європейських країнах. Попередження та протидія насильству у суспільстві 
(зарубіжний досвід) : Збірник тез доповідей учасників XXІ студентської 
науково-практичної конференції іноземними мовами (м. Харків, 9 квітня 
2020 року). Харків, 2020. С. 230-239. 
71. Ковтун Т.О. Запобігання насильству над дітьми. Попередження 
та протидія насильству у суспільстві (зарубіжний досвід) : Збірник тез 
доповідей учасників XXІ студентської науково-практичної конференції 
іноземними мовами (м. Харків, 9 квітня 2020 року). Харків, 2020. С. 210-211. 
72. Попов Г. Запобігання та протидія домашньому насильству: 
досвід Королівства Швеція. Вісник Національної академії прокуратури 
України. 2018. No 3 (55). С. 99-108. 
73. Шаповал І.Г. Насильство в сім’ї як суспільне явище. Молодий 
вчений. No 4 (31). квітень 2016 р. С. 483-485. 
74. Гумін О., Римарчук Г. Зарубіжний досвід запобігання сімейно-
побутовим насильницьким злочинам щодо жінок правоохоронними 
органами. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». 
Юридичні науки. 2016. No 855. С. 502-509. 
75. Програма з протидії та запобігання гендерно зумовленому 
насильству [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
https://ukraine.unfpa.org/uk/node/9712. 
76. Кар'єрний Хаб [Електронний ресурс] – Режим доступу до 
ресурсу: careerhub.rozirvykolo.org.. 
77. Результати конкурсу проєктних пропозицій «Відповідь 
громадянського суспільства на порушення прав людини вразливих груп 
населення [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
https://www.undp.org/uk/ukraine/projects. 
87 
 
ДОДАТКИ 
Додаток А 
 
 
88 
 
 
Додаток Б 
 
 
89 
 
 
Додаток В