Репозиторій ЧДТУ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
___________________________________________________________________________________________
(повне найменування вищого навчального закладу) 
Факультет гуманітарних технологій
___________________________________________________________________________
(повне найменування інституту, найменування факультету (відділення)
Кафедра соціального забезпечення
___________________________________________________________________________
(повна назва кафедри (предметної,  циклової комісії))














 КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА

на тему:
“Соціальний захист населення як складова соціальної політики України”




Виконав: студент 4 курсу, групи ЗСЗСК-66

спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
                       (шифр і назва спеціальності (спеціалізації))



Ходаковська Тетяна Вячеславівна
____________________________________________________________                                                                                 
                                                    (прізвище та ініціали)
Керівник  _________________________
                                                     (прізвище та ініціали)
Рецензент _________________________
                                                    (прізвище та ініціали)








Черкаси – 2020р.


ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ  1. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ ЯК СКЛАДОВА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
 1.1 Сутність та підходи до поняття “соціальний захист населення”. 
1.2 Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту.
1.3  Соціальний захист населення у зарубіжних країнах.
1.4  Формування  та організаційна структура системи соціального захисту населення в Україні.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНІ
2.1. Основні проблеми соціального захисту населення в Україні та світі
2.2. Особливості соціального захисту сьогодення в Україні.
РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ
3.1. Подолання проблем соціального захисту
3.2. Аналіз нормативно-правової бази для здійснення соціального захисту
Висновки
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
















ВСТУП

Актуальність теми. Соціальний захист є складовою частиною соціальної політики будь-якої держави. Сутність соціального захисту полягає  в наданні державної допомоги найбільш вразливим верствам населення за допомогою заходів, що здійснюються відповідними державними органами, та витрат бюджету. 
До найбільш не захищених верств населення в Україні можна віднести: 
- сім'ї з низьким доходом;
- громадяни, які постраждали від Чорнобильської катастрофи; 
- особи, які надають соціальні послуги; 
- жінки, яким присвоєно почесне звання України “матері-героїні”; 
- особи, які постраждали від торгівлі людьми; 
- великі сім'ї;  
- одинокі матері, люди з особливими потребами та ін. 
          Ці категорії також можна назвати преференційними. Рівень фінансового добробуту цих категорій громадян досить низький, але це пов'язано з не залежними від них обставин. 
Аналіз публікацій по темі дослідження. Вітчизняні та зарубіжні вчені та фахівці, зокрема Н. Болотін, І. Дьяконов, А. Єпіфанов, І. Сало, В. Базилевич, П. Шевчук, О. Палій, В. Скуратівський, В. Москаленко, присвятили свої роботи певним аспекти соціального захисту населення. Т. Косова, І. Михайлівська, О. Нелиповича, А. Гарсія, Дж. Груат та інші. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами (відомчі теми). Обрана тема дослідження є невід'ємною частиною плану наукової роботи кафедри адміністративного, цивільного та комерційного права й процесу юридичного факультету Академії державної пенітенціарної служби на 2016 - 2021 роки. На тему: “Права та свободи людини й громадянина та їх захист за допомогою кримінального права, кримінально - виконавчих засобів й системи заходів щодо попередження злочинності”. 
 Мета і завдання дослідження. Мета обраної мною теми отримати науковий результат вивчення інституту соціального захисту та його правових аспектів; аналіз зарубіжного досвіду в галузі соціального захисту, особливостей та проблем соціального захисту населення, нормативної та правової бази, шляхів вирішення проблем, що виникають в процесі здійснення соціального захисту органами державної влади. 
Для досягнення обраної мети необхідно реалізувати такі завдання: 
-дати визначення поняття “соціальний захист”; 
-розглянути соціальну політику з точки зору інструментів реалізації системи соціального захисту; 
-позначити соціальний захист населення в країнах світу; 
-вивчити основні проблеми соціального захисту в Україні та світі; 
-охарактеризувати особливості сучасної соціального захисту в Україні; 
-запропонувати шляхи подолання проблем соціального захисту; 
-проаналізувати правові акти щодо здійснення соціального захисту. 
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі соціального захисту, їх ефективність та шляхи подолання проблем, що виникають при здійсненні соціального захисту. 
Предметом дослідження правові основи соціального захисту населення в Україні.
 Методи дослідження.  Ця тема з методологічної точки зору відноситься до вищого рівня наукових знань, має як наукове, так й практичне значення, тому в процесі дослідження були використані загальнонаукові та емпіричні методи, а саме: аналіз, синтез, індукція, розрахування, порівняння, формалізація, абстракція, моделювання, діалектичний, історичний, логічно, аксіоматичні методи. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що аспекти, досліджувані в даній статті, відповідають актуальним питанням як науки про право соціального забезпечення, так й законодавства в цій галузі. Кваліфікаційна є одним з  досліджень за обраною темою. 
На підставі проведеного дослідження були сформульовані наступні наукові положення: 
-зробити достовірне визначення поняття “соціальний захист”; 
-вивчити аспекти соціальної політики як інструменту реалізації системи соціального захисту; 
-проаналізувати соціальний захист населення зарубіжних країн; 
-окреслети основні проблеми соціального захисту населення в Україні та світі; 
-охарактеризовати особливості сучасної соціального захисту в Україні; 
-запропонувати шляхи для  вирішення проблем соціального захисту; 
-провести аналіз нормативно - правової бази для здійснення соціального захисту.         Практична значимість отриманих результатів є в тому, що вони можуть бути використані: у сфері законотворчості в удосконаленні чинного законодавства, підготовці нових законопроектів, виправленні неточностей або недоліків, передбачених при розробці певних нормативних актів; у навчальному процесі - при підготовці навчальних підручників та розділів підручників тощо, у підготовці відповідних методичних матеріалів, у підготовці навчальних робочих програм, навчально - методичних комплексів, у розробці спеціальних курсів. Затвердження матеріалів магістерської та дипломної роботи. 
Структура та обсяг кураторської роботи. Документ включає вступ, три розділи, включає вісім розділів, висновки, список використаних джерел (назви). Повний обсяг магістерської роботи становить стор., 
З яких основний текст - с., Перелік використаних джерел - с. 5






РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ ЯК СКЛАДОВА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
1.1 Сутність та підходи до поняття “соціальний захист населення”

    Щоб зрозуміти всі нюанси соціального захисту, спочатку необхідно проаналізувати значення цього поняття та дослідити історичні обставини, на основі яких сформувався цей державний інститут. Соціальний захист є невід'ємною частиною політики держави, яка може нести відповідальність за добробут, розвиток та безпеку своїх громадян. Це компонент, ефективність якого залежить від цивілізаційного розвитку суспільства. Вивчення природи соціального захисту та його місця в державній соціальній політиці є досить цікавим у сучасних складних умовах, оскільки соціальний захист є засобом підтримки фінансового балансу та процвітання в суспільстві. 
     Соціальний захист багато в чому вважається економічною чи правовою категорією. Наприклад, О. Ю. Єрмоловська розглядає соціальний захист як чинник стабілізації життєвого рівня населення в трансформаційній економіці; У.О. Шклярський вирішує питання вдосконалення управління соціальним захистом на регіональному рівні. В.М. Руденко присвятив своє дисертаційне дослідження фінансовим та правовим основам соціального захисту. Якщо вивчати суть соціального захисту, ми можемо звернутися до Конституції України, національного законодавства, міжнародного права, довідкової та енциклопедичної літератури, зарубіжних джерел та зарубіжного досвіду у сфері соціального розвитку. Загальноприйнято вважати, що термін та поняття “соціальний захист” були пов'язані з прийняттям в 1935 р. Закону про соціальне забезпечення США. Його творець, президент США Франклін Рузвельт, назвав нове законодавство “наріжним каменем системи, яка наразі будується, але аж ніяк не повною” [2,3]. Однак існують й інші погляди на походження цієї концепції. За словами Гая Перріна, хоча цей термін вперше застосовувався в США, термін соціальне забезпечення був повністю закріплений в законі Нової Зеландії в 1938 році. [4,25]. Н. Болотіна стверджує, що тут пріоритетним є Росія - 31 жовтня 1918 р. РНК затвердив положення про соціальне забезпечення для робітників у Росії. У будь-якому випадку можна стверджувати, що з 1930-х років с. У ХХ столітті термін “соціальне забезпечення” став звичним. Крім того, терміни “безпека” тут означають “безпека”, “захист”, “захист”, “безпека”, “гарантія”.
     Своєрідне визначення соціального захисту можна знайти в “Енциклопедії Америки”: “Соціальний захист у загальному розумінні означає безпеку та свободу від страху, який спрямований на суспільство як на групу взаємопов'язаних та взаємозалежних людей” [6,23]. Економічні аспекти соціального захисту висвітлюються у Всесвітній книжковій енциклопедії: “Соціальний захист - це урядова програма, яка допомагає працівникам, пенсіонерам та їх сім'ям досягати рівня економічної безпеки” [7,55]. 
     Отже, соціальний захист - це певний інструмент, який гарантує кожному громадянину мінімальний рівень матеріальних благ. Соціальний захист можна також описати як механізм держави, функція якого спрямована на створення нормальних умов життя, задоволення життєво важливих потреб людини та перспектив її розвитку. 
Основний Закон України гарантує громадянам соціальний захист у різних формах:
1. Держава надає соціальний захист громадянам України, які проходять службу в збройних силах України та інших військових формуваннях, а також членам їхніх сімей (ст. 17 статті 5). 
2. Громадяни мають право брати участь у профспілках для захисту своїх трудових та соціально - економічних прав та інтересів (частина 3 статті 36). 
3. Громадяни мають право на соціальний захист, включаючи право на надання у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття через незаохочені обставини, а також у старості та інших випадках, передбачених законодавством (частина 1 ст. 46). 
4. Громадяни, які потребують соціального захисту, надаються органами державної влади та місцевого самоврядування безкоштовно або за плату, яка надається їм згідно із Законом (частина 2 статті 47). 
5. Враховуючи закони України, закладено основи соціального захисту, форми та види забезпечення старості. Принципи регулювання праці та зайнятості, шлюбу, сім'ї, захисту дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіта, культура та охорона здоров'я; екологічна безпека (частина 1 статті 92, частина 1). 
6. Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики. Політика у сферах праці та зайнятості, соціального захисту, освіти, науки та культури, охорони природи, екологічної безпеки та природокористування (частина 1 статті 116).
     Таким чином, слід зазначити, що основні принципи соціального захисту відображені в Конституції України та продовжуються в інших національних нормативно-правових актах. Поняття “соціальний захист” в цілому визначається як діяльність держави щодо забезпечення формування та розвитку повноцінної особистості, виявлення та нейтралізації негативних факторів, що впливають на неї, створення умов для самовизначення та життя. У вузькому розумінні соціальний захист визначається як сукупність економічних та правових гарантій, що забезпечують повагу до найважливіших соціальних прав громадян, досягнення соціально прийнятного рівня життя. 
7. Соціальний захист, на відміну від соціального забезпечення, гарантує працю, здоров'я, навколишнє середовище, навколишнє середовище, заробітну плату та інші основні потреби життя та функціонування держави. Соціальний захист - це вузьке поняття порівняно з соціальним захистом та стосується практики виплати пенсій, соціальної допомоги, соціальної допомоги. Відповідно до міжнародних стандартів, соціальний захист включає також підтримку права на медичну допомогу, медичне страхування, підтримку сім'ї, материнство та дитинство, а також утримання та виховання дітей, позбавлених державної допомоги дітьми та батьками. [9,29]. У той же час ми можемо побачити широке тлумачення соціального забезпечення, яке дозволяє говорити не лише про відмінності поглядів вчених, а й про близьке смислове навантаження понять “соціальний захист” та “соціальне забезпечення”. 
     Таким чином, Б. Стічинський звертається до предмета права соціального захисту відповідно до таких видів розподільних відносин: 
- забезпечення пенсій; 
- надання допомоги різним категоріям громадян; 
- соціальні послуги для людей похилого віку та інвалідів; 
- безкоштовне медичне обслуговування та лікування; 
- санаторно-курортне лікування; 
- соціальна допомога з дітьми; 
- забезпечення житлом за рахунок державного або комунального житлового фонду; 
- надання освітніх послуг; 
- надайте безкоштовні або пільгові можливості насолоджуватися культурними досягненнями. 
     Спільним для цих відносин є те, що вони мають майновий характер, виникають у зв’язку з примусовим забезпеченням 9 державних осіб, які їм потрібні, і не враховують матеріальних зобов’язань громадян, їх суперечливих зобов’язань та взагалі є предметом її закону про соціальний захист. [7,27].
Система соціального захисту виконує дві основні функції:
     Перший - зменшити негативний вплив бідності на бідних населення за допомогою короткострокової цільової допомоги; 
     По-друге, подолання бідності шляхом створення умов для участі громадян у трудомісткій роботі та соціальному страхуванні в робочий час [6,56]. 
     Мета соціального захисту - забезпечити людей мінімальними потребами життя, надати всім громадянам можливість вільно та необмежено реалізовувати свої амбіції, реалізовувати плани, ідентифікувати себе у професійній галузі, виявляти та вдосконалювати свої можливості та навички. Громадське благо. Політична сутність системи соціального захисту проявляється в її постійному функціонуванні, що, в свою чергу, забезпечує стабільність у суспільстві з урахуванням аспекту його постійного розвитку.
     Соціальний захист характеризується компенсаційним характером, який “страхує” суспільство від фінансових ризиків й, отже, є показником успішності останнього, що відображає рівень гармонії та процвітання. За відсутності таких елементів, як соціальний захист (за умови ефективного його функціонування), існує ризик збіднення населення, особливо маргіналізованого населення, яке є на сьогодні найбільш вразливою групою. Іншими словами, соціальний захист можна назвати інструментом еволюційних процесів, оскільки він виступає захисним бар'єром від втрати доходів окремих людей, а суспільства в цілому - від негативних економічних змін, особливо в умовах ринкової економіки у виробничій сфері. У політичному сенсі соціальний захист - це інструмент, завдяки якому держава впливає на суспільство та отримує державну підтримку. 8. Під час виборчих кампаній спостерігалося політичне значення соціального захисту та спроби об'єктивно використовувати лозунги партії. Соціальний захист є одним із пріоритетних напрямів соціальної держави, де це одне із завдань соціальної політики, поряд із працевлаштуванням, охороною здоров'я, якісною освітою, житлом та комунальними послугами.  Соціальна політика в Україні відповідно до загальновизнаних сучасних вимог вирішує три основні завдання: розробка та реалізація програм соціального захисту, спрямованих на забезпечення прогресу на міжнародному, національному та регіональному рівнях у різних сферах суспільного життя; формування правової культури населення, що, насамперед, передбачає подолання правового нігілізму, “правового екстремізму”; здійснювати необхідні економічні перетворення для забезпечення переходу до ринкової економіки, диверсифіковану багатогранну модель виробництва та розподілу, яка може гнучко реагувати на погіршення становища певних соціальних груп та категорій населення. Як складова частина соціальної політики соціальний захист визначає обличчя держави добробуту, є інструментом реалізації конституційних положень, щоб перетворити гасла в реальність. 
     Сутність соціального захисту пов'язана із сутністю держави добробуту. Для визначення місця соціального захисту в соціально орієнтованій державі необхідно визначити значення понять “держава добробуту”, “соціальна політика” та “соціальний захист”. Термін “держава добробуту” вперше з'явився в Конституції 1949 р. ФРН зважаючи на те, що Німеччина є пріоритетною у цій галузі, необхідно звернути увагу на визначення сутності держави добробуту, яка належить німецьким дослідникам. На думку Ганса фон Хафферкампа, “на відміну від верховенства права, верховенства права та верховенства права, є верховенство закону, верховенство закону та верховенство права”. Ганс Браун та Матільда ​​Ніхаус визначають сучасну 11 демократичну державу як добродіючу політичну організацію суспільства, де існування громадян є “централізовано регульованим та регульованим у всіх життєвих ситуаціях, державою, яка виступає первинною соціальною реальністю сучасної демократії та служить економічному та економічному лібералізму. Система, заснована на принципах соціальної справедливості”[11,76]. 
     Гуманістичний характер держави загального добробуту, орієнтований насамперед на соціальний захист людини як стратегічну мету, може бути визначений державою добробуту як такий, що ґрунтується на пріоритеті соціальних цінностей, особливо права на “гідне життя”. C. Г. Рябов вважає, що держава добробуту - це “принцип функціонування держави, згідно з яким вона зобов'язується захищати соціально незахищених та захищати соціальну справедливість”[12,44]. 
     В. Бабкін також наголошує на соціальній справедливості: “Демократична соціальна держава, що управляється верховенством права, постійно закликає до реалізації принципу соціальної справедливості в суспільстві - одного із найзагальніших та визначальних критеріїв гуманістичної сутності суспільно-політичної системи”[13,41]. В. Гетьман підкреслює важливість цивільних прав, які розуміє соціальне як державу, “яка бореться і здатна проводити політику, спрямовану на забезпечення громадянських прав усіх членів суспільства” [14,21]. 
     Існуючі дослідження щодо системи соціального захисту населення або не містять пояснення об’єкта, вважають його добре, або його використання не виправдане одним чи кількома поясненнями. На наш погляд, такий підхід до дослідження змушений розглядати термін “соціальний захист” як новинку та є основою неефективної соціальної політики. Хоча поняття, які ми використовуємо спочатку, запозичені з повсякденного досвіду, такі як “економіка”, “національна економіка”, “виробництво”, “зарплата”, є недосконалими, перш за все, їх достатньою кількістю [15,29]. 
     У вітчизняній науці багато працює над дослідженням сутності таких категорій, як праця, заробітна плата, але інтерес до їх розкриття не зменшується. Разом з тим, у роботі приділяється менше уваги вивченню сутності соціального захисту, але добре відомо, що він має значний прямий вплив на економіку держави, розвиток бізнесу та споживання. 
     Існують різні джерела формування фондів, починаючи з скорочення заробітної плати, зборів за певні види діяльності та закінчуючи бюджетними субсидіями. Це підтверджує вплив країни на економіку, але без наукового аналізу приклад негативного чи позитивного впливу системи соціального захисту на розвиток економіки неможливо взяти. 
     Тому потрібне глибоке теоретичне розуміння сутності соціального захисту та обґрунтування соціальної політики як засобу економічного та соціального розвитку. Провідні вчені у галузі соціального захисту визначили негативні наслідки соціальної політики без достатнього вивчення сутності соціального захисту. Ми представляємо статті з дисертації Ю.О. Шклярського [16,49]: “Розуміння сутності соціального захисту, його місця в економічній структурі. І моделі, які прогнозують результати різних видів допомоги з різних джерел. Тому результати дуже часто планових заходів дають нам досить наївну концепцію реальності, яка дає спотворений ефект, який очікувався. Прикладом цього є так звана “шведська модель соціалізму”, яка поступово руйнувала мотивацію більшості населення до роботи в цій країні, призвела до зниження ефективності виробництва. Якщо ми розглянемо економічний аналіз на нижчому рівні (галузь, підприємство, район), негативні наслідки цієї практики будуть ще більш поширеними тут. Нижче наведені різні визначення соціального захисту. 
     Соціальний захист населення - державна підтримка певних категорій населення, яка може негативно вплинути на ринкові процеси, забезпечити адекватний рівень життя, забезпечити юридичну, фінансову та матеріальну допомогу окремим громадянам (найбільш уразливим) та створити соціальні гарантії для економічно активного населення. Забезпечення прийнятних умов життя та праці для громадян, у тому числі шляхом встановлення соціальних стандартів. [17,28]. “Система соціального захисту сьогодні означає поєднання законодавчо визначених економічних, соціальних, правових гарантій та прав, соціальних установ та установ, які забезпечують їх реалізацію та створюють умови для існування та активного існування різних соціальних груп та груп, особливо соціально незахищених” [18,45]. 
     “Соціальний захист - це система матеріального забезпечення громадян України для забезпечення повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати засобів до існування, безробіття за їхніх обставин, а також у випадку старості та інших законів України” [19,36]. 
     Соціальний захист населення - державна підтримка певної категорії населення, яка може негативно впливати на ринкові процеси, забезпечувати адекватний рівень життя, надавати правову, фінансову та матеріальну допомогу окремим громадянам (найбільш уразливим), а також створювати соціальні гарантії для економічно активного населення. 
     Забезпечення прийнятних умов життя та праці для громадян, в тому числі шляхом встановлення соціальних стандартів. Соціальний захист - це система державної гарантії прав громадян України, матеріальної допомоги у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття через 14 незалежних обставин, а також у ситуаціях та інших випадках, передбачених законодавством України. 
     Соціальний захист - це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретному економічному середовищі. 
     Соціальний захист - це механізм, за допомогою якого досягається мінімальний рівень життя громадян, це система заходів та відповідних установ, покликаних забезпечити нормальне існування людини, підвищення рівня соціальних потреб, якості життя та перспектив [22,47]. 
     Поняття “соціальний захист” в цілому визначається як діяльність держави щодо забезпечення формування та розвитку повноцінної особистості, виявлення та нейтралізації негативних факторів, що впливають на неї, створення умов для самовизначення та життя. У вузькому розумінні соціальний захист визначається як сукупність економічних та правових гарантій, що забезпечують повагу до найважливіших соціальних прав громадян, досягнення соціально прийнятного рівня життя. Ці визначення відображають підходи різних авторів до суті цього поняття, і їх об'єднує той факт, що соціальний захист означає лише кількість соціальних гарантій, які безпосередньо забезпечує держава. Ф. Скуратовський, О. Палій, Е. Лебанонова підкреслює, що “соціальний захист - це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах”[23,29]. 
     Таким чином, соціальний захист населення - це діяльність держави, яка спрямована на створення сприятливих економічних та правових умов для розвитку та формування особистості, що є однією з найважливіших соціальних потреб. 

1.2 Соціальна політика як інструмент впровадження системи 
соціального захисту.
      На цьому етапі суспільства поняття “соціальна політика” є досить поширеним у різних соціальних групах - від науки до простих громадян. Як місцеві, так і зарубіжні вчені намагалися визначити це поняття. Х.С. Волгін визначає соціальну політику так: “Соціальна політика - це система (сукупність) заходів (дій, заходів), що вживаються її суб'єктами, і спрямована на покращення рівня життя. 
     Соціальна політика - це система взаємодії та взаємозв'язку соціальних груп з життєдіяльністю населення, підвищення рівня та якості. Соціальна політика демократичної держави спрямована на поліпшення соціального статусу не лише певних соціальних груп, соціальних груп, але й людей у ​​цілому. Соціальний статус - це результат ряду важливих факторів, що створюють різні соціальні обставини: економічні умови, власність, соціальний лад, політичний режим, екологічна безпека тощо. [24,49]. 
     Серед науковців існують різні погляди на визначення поняття “соціальна політика”. Я Лаврененко вважає, що “соціальна політика - це діяльність з управління соціальним управлінням, покликана забезпечити життя та відтворення нових поколінь, створити умови для стабільності та розвитку соціальної системи та гідного життя людей”[25,29]. 
     У роботах Б. В. Ракицького, Г. Я. Ракицька аргументувала концепцію соціальної політики, що базується на класовому підході, аналізі співвідношення сил у суспільстві: адже вона враховує конкретні історичні та стратегічні інтереси різних соціальних та стратегічних інтересів різних соціальних груп та громад. 
     У роботі А.Н. Аверина соціальна політика держави забезпечує ефективний підхід: “Соціальна політика може розглядатися як діяльність, спрямована на вирішення соціальних проблем у суспільстві, розвиток його соціальної сфери, створення умов для життя людей та забезпечення їх соціальних потреб”. І гарантії, представництво соціальних служб. Це певний вид діяльності, який здійснюють різні суб'єкти політики “[25,48]. 
     Соціальна політика держави, як зазначають багато вчених, є найважливішим соціальним механізмом трансформації суспільства. Суб'єктами соціальної політики є: державний (національний та регіональний рівень), саме громадянське суспільство, приватні корпорації. Вони забезпечують як профілактичний, так і компенсаційний соціальний захист та соціальну допомогу. Вирішення проблем, пов'язаних з функціонуванням соціального захисту, є прерогативою держави. 
     Система соціального захисту - підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, діяльність та об'єкти, пов'язані із забезпеченням суспільства, життєдіяльності людини, задоволенням їх потреб та інтересів. 
     Це система принципів, методів, нормативних соціальних гарантій, заходів та установ, що забезпечує оптимальні умови життя для задоволення потреб населення. Соціальний захист створює гарантії допомоги при наявності соціальних ризиків, які може зазнати будь - який громадянин протягом свого життя: хвороба, втрата працездатності, каліцтво, старість, втрата підприємництва, безробіття, міграція тощо. Включає соціальне забезпечення, соціальне забезпечення та соціальну допомогу (допомогу), комплекс заходів, спрямованих на допомогу 17 людям у життєвій кризі. Здійснюється державою через соціальну політику. 
     Соціальна політика:
- діяльність держави з метою створення та регулювання умов соціально-економічного життя суспільства, поліпшення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально - політичної стабільності в країні; 
- система правових, організаційних, регулюючих та контрольних заходів держави з метою поєднання соціальних цілей з цілями економічного зростання. - це соціально - економічні заходи держави, підприємств, органів місцевого самоврядування, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, девальвації заощаджень праці. 
     Основними об’єктами соціальної політики є соціальні, зокрема, суспільні відносини, процеси суспільного життя, які прямо чи опосередковано впливають на формування соціального забезпечення людини, їх власні соціальні потреби та інтереси, розвиток та створення соціальних цінностей [27,с.386-387].      Державне регулювання соціальних процесів - вплив органів державної влади різними способами (формами, методами та інструментами) на розвиток суспільних відносин, життя та умов праці населення. 
     Соціальна політика держави включає:  - регулювання суспільних відносин у суспільстві, регулювання умов взаємодії суб'єктів господарювання у соціальній сфері (між роботодавцями та найманою роботою); 
- вирішити проблему безробіття та забезпечити ефективну зайнятість; 
- розподіл і перерозподіл доходів;  
- створити стимули для високопродуктивної соціальної роботи та забезпечити соціальні гарантії для економічно активної частини населення; 
- створення системи соціального захисту населення; 
- забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров’я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства тощо); - охорона навколишнього середовища тощо. 
  Характер створення системи соціальної політики зумовлений тим, що соціальна політика - це:
- життєздатність суспільства; 
- стабілізація та розвиток суспільства; 
- консолідація суспільства [28,98]. 
     Цілі перехідної соціальної політики:
- поповнення реформ соціальним змістом; 
-розвиток демократії, забезпечення прав та свобод, формування громадянського суспільства; 
- активізація соціальної ролі держави, вироблення механізму взаємовідносин держави та суспільства в соціальній сфері; 
- забезпечення гідних та безпечних умов життя та праці, підвищення добробуту громадян; 
- створити можливості для кожної людини реалізувати свій потенціал, отримати дохід за результатами праці, компетентності, таланту; 
-стимулювання мотивації до праці та підприємництва, встановлення середнього класу; 
- забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці; 
- гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності. 
      Управління соціальним розвитком на будь-якому рівні територіальної організації - це комплекс заходів щодо виявлення та вирішення існуючих соціальних проблем, тобто він зменшується на той чи інший варіант розробки та реалізації соціальної політики. 
     Таким чином, соціальну політику можна визначити як діяльність урядових одиниць на різних рівнях, спрямовану на управління соціальним розвитком суспільства. На національному рівні соціальна політика є одним із найважливіших напрямів внутрішньої політики, пов’язаних із відтворенням соціальних ресурсів та стабільністю соціальної системи, а також динамікою її розвитку. 
     Метою соціальної політики є регулювання взаємовідносин між суспільством та окремими соціальними суб'єктами, громадами, соціальними групами. Він створюється між інтересами різних суб'єктів для вирішення конфлікту між поточними та майбутніми інтересами суспільства. 
     Соціальна політика реалізується через соціальну діяльність та соціальні програми, що реалізуються державними, регіональними та місцевими органами влади, а також приватними корпораціями та деякими громадськими організаціями. 
     Поняття соціальної політики визначається як основний інститут теорії, держави, загальної добробуту, визначення та впровадження політики. Слід підкреслити, що соціальна діяльність держави почалася набагато раніше, ніж поява понять “держава добробуту”, “держава добробуту”. 
     Про це свідчить лише один перелік історично важливих законів європейської держави – Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (Англія): Закон про допомогу бідним 1601 року, Акт про підприємництво 1819 р., Нова допомога бідним законам 1834 року, Акт 10 годин 1847 р., Акт 1853 р., Акт про початкову освіту 1870 р., Акт про здоров’я 1875 р., Акт обміну праці 1905 р., Акти примирної політики заробітної плати 1909 року. З появою 20 кейнсіанства (на початку 1930-х років) почали формуватися теоретичні та практичні міркування щодо позиції держави про те, що держава повинна відповідати за життя своїх громадян. 
Основні принципи та характеристики сучасних соціальних держав реалізуються через систему соціальних послуг:
-державна освіта та стипендії для студентів (не всіх країн), 
- державна медицина (без оплати цих послуг пацієнтами), 
- пенсії, особливий догляд за інвалідами, дітьми тощо.
      Максимальна тривалість допустимого робочого дня, мінімально допустима сума зарплати (години, місяці тощо), обов’язкові дні, оплачувана відпустка тощо. Вибір соціальної моделі - головне та головне завдання кожного суспільства на певному етапі його історичного розвитку - еволюційному чи революційному. Теорія і практика держави добробуту безпосередньо пов'язані з походженням і визнанням “другого покоління” - соціального та економічного покоління – “соціального та економічного покоління” - соціальних та економічних прав (перше покоління - громадянські, політичні права). Наприкінці XIX століття - на початку XX ст. переважали два напрями: лібералізм та марксизм, між якими розвивалася ідеологічна та політична боротьба, яка з часом виходила за рамки суто теоретичних рамок та виявлялась у конкретних державних перетвореннях.  Ідеї ​​лібералізму ґрунтувалися на визнанні верховенства двох принципів: індивідуальної свободи людини та суспільно-політичного принципу – “від людини до держави”. Марксистські ідеї та практики базувалися на інших мотивах: індивідуальній рівності людини (насамперед майновому) суспільно-політичному принципі – “від держави до людини”. Після Другої світової війни (1939-1945 рр.) у багатьох європейських країнах розпочався період глибокої соціальної трансформації, спричиненої поразкою фашизму, загальною демократизацією всіх аспектів політичного та економічного життя, 21 деколонізацією у міжнародних відносинах, розвитком, прагненням не лише подолати наслідки Другої світової війни. Гарантія Другої світової війни, але також гарантія правового та соціального захисту громадян. 
     Соціальна політика держави добробуту шляхом збалансованого регулювання соціально-економічних відносин покликана створити необхідні умови для стабільності, забезпечити відносний баланс інтересів між різними соціальними групами, створити ефективну систему соціального захисту найбільш вразливих верств населення. Наступним головним концептуальним принципом соціально орієнтованої політики є теорія соціальної ринкової економіки, основи якої вперше були закладені відразу після Другої світової війни німецькими економістами, в тому числі А.Д. Мюллер-Армак, теорія якого носить його ім'я (soziale Marktwirtschaft). Теорія соціальної ринкової економіки ніде не з'явилася. Її попередником вважається німецька школа оргалібералізму, заснована в 30-х роках фрейбурзькими економістами В. Ойкеном, Ф. Бьомом та іншими. Для ордолібералів концепція порядку була важливою залежно від того, яке існування залежно від того, що економічні системи можуть відрізнятися від жорстко керованих ринків. Потім ця теорія отримала визнання в інших розвинених країнах Європи і зайняла своє місце у світовій економіці. Витоки теорії соціальної ринкової економіки пов'язані з новим етапом розвитку капіталізму, який вона прийняла на початку 1930-х років, особливо після подолання важкої світової економічної кризи. 
     Модель соціальної політики Української держави повинна бути симбіозом лібералізму та соціальної орієнтації. Перший забезпечує державу недостатніми фінансовими ресурсами для створення умов для самореалізації та самодостатності суб’єктів господарювання. Другий компонент передбачає встановлення раціональної системи соціального захисту. В умовах соціальної та ринкової трансформації держава повинна діяти як соціальний шок перетворень й в той же час повинна проводити нову, адекватну принципам ринкових потреб активну соціальну політику. 
Соціальний шок - це механізм соціального захисту. 
Їх метою є:
- підвищити рівень дестабілізуючого впливу на ринкову економіку, 
- зменшити соціальну напруженість, 
- забезпечити плавну адаптацію соціальних структур 
-посилити роль соціальних потрясінь: o шляхом системної соціально-економічної трансформації; o структурне регулювання; o вступ на новий етап економічного розвитку; прo перехід на новий рівень цивілізації. На стадії формування та реалізації соціальної політики їх існує лише три [32, с. 33]. 
     В даний час параметри реалізації соціальної політики держави визначаються такими соціальними напрямами: 
- політика зайнятості та соціально-трудові відносини; 
- політика доходу; 
- політика відтворення населення; 
- політика соціального розвитку; 
- регіональна соціальна політика. 
     Таким чином, соціальна політика - це система управлінських, регулярних організаційних рішень та ідей, а також система цілеспрямованих дій суб’єктів, сформованих на певному історичному етапі свого розвитку в суспільстві та запроваджених соціальними програмами та соціальними практиками для задоволення соціальних потреб та інтересів людини у суспільстві.      Підсумовуючи цей розділ, слід зазначити, що соціальна політика держави є рушійною силою трансформації суспільства. 
     Суб'єктами соціальної політики можуть бути: держава, саме громадянське суспільство, приватні корпорації. Вони забезпечують як профілактичний, так і компенсаційний соціальний захист, соціальну допомогу в різних сферах суспільного життя: фінансовій, виробничій, службовій, екологічній, медичній, освітянській. 
     Для того, щоб населення схвалило соціальну політику, спрямовану на підвищення її рівня та якості життя, необхідно визначити та затвердити соціальні настанови щодо добробуту населення у тісному зв’язку із соціальними інтересами населення, враховуючи можливості конкретних верств населення та суспільні послуги.

1.3. Соціальний захист населення у зарубіжних країнах.
     Специфіка систем соціального захисту в різних країнах світу залежить від особливостей державних установ для забезпечення загального добробуту, національних особливостей та культурних традицій. Незважаючи на значні відмінності соціально-економічних та політичних умов у розвиненій ринковій та перехідній економіках, зовнішньополітичний досвід має певне значення у формуванні ефективної моделі соціального захисту населення України. Системи соціальних гарантій, які існують в Європі та США, існують більше 50 років з часу Другої світової війни. 
     Україна все ще стоїть на шляху і помиляється у розробці власної моделі соціального захисту, стратегії та тактики її реалізації. Завдяки співвідношенню різних елементів у загальній структурі системи соціального захисту вирізняються її різні моделі. Оскільки завжди переважали два елементи: державне соціальне забезпечення чи соціальне страхування, ці моделі в основному базуються на кількості грошей, передбачених на соціальний захист або універсальній системі (фінансується за рахунок державного бюджету) або страхуванні. 
     Основними перевагами універсальної моделі соціального захисту є досягнення соціальної справедливості в суспільстві, зменшення нерівності в розподілі соціально-економічних ресурсів за рахунок зменшення різниці між статусом і доходом. При такому підході держава забезпечує певний рівень особистого доходу та соціальних послуг. 
     Методи прямого (цільового) перерозподілу через податкову систему та бюджет переважають відповідно до потреб найменш захищених верств населення. Існує тенденція до посилення ролі приватних та регіональних (муніципальних) служб соціального забезпечення у наданні цільової допомоги. Потреби населення є основою для визначення лімітів соціальних витрат. Витрати на соціальне обслуговування вважаються інвестицією в людський капітал, що є найвищою цінністю та умовою економічного зростання.    Майбутнє цієї моделі визначається глибоким усвідомленням того, що людина може покращити власне самопочуття. 
     Модель соціального страхування базується на системі соціального страхування, зменшуючи кількість внесків, поданих працюючими громадянами та роботодавцями. Боротьба з бідністю поєднує підтримку високого рівня життя всіх членів суспільства. Ринок праці та зайнятість регулюються соціальними партнерами. Підхід до соціальної політики в цьому підході полягає в наданні рівних можливостей, рівних можливостей для всіх для досягнення соціального статусу, придатного для особистості. Держава не несе відповідальності за розвиток громадян та їх соціальну перспективу, але створює для цього необхідні економічні, правові та культурні умови. 
Таким чином, універсальна модель соціального захисту найбільш розвинена в Австралії, Данії та Новій Зеландії, де соціальний захист гарантується державою. У таких країнах, як Німеччина, Бельгія, Австрія, Італія, Іспанія, Греція, соціальний захист забезпечується через систему соціального страхування, тобто вони мають модель страхування соціального захисту. Системи соціального захисту Швеції, Фінляндії та Норвегії успішно поєднують державне соціальне забезпечення та соціальне страхування, тобто економіка в значній мірі працює для задоволення потреб членів суспільства. 
     Він характеризується надзвичайно високою часткою ВВП, який розподіляється за рахунок бюджету (понад 50%), накопиченням значних фінансових ресурсів в руках держави, домінуванням ідеї рівності та солідарності в соціальній політиці, активною політикою профілактики, заходами запобігання зайнятості, суворою політикою доходу, високим рівнем соціального населення. 
     Рівень захисту, який переважно забезпечується державними коштами. Тут соціальна політика тісно пов'язана з державним регулюванням економіки, що має очевидну соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета економічної діяльності країни. Великобританія, Ірландія та Канада характеризуються державним регулюванням соціальних процесів, але в універсальній моделі вона нижча за рівень оподаткування та перерозподілу ВВП через державний бюджет (не більше 40%). 
     Крім того, існує приблизно рівномірний розподіл видатків на соціальне забезпечення між державним та приватним секторами при пасивній державній політиці на ринку праці. Включення в систему соціального захисту нових елементів, які є додатковими формами колективного чи індивідуального захисту, замінює створені раніше стереотипи. Особливо це стосується США та Японії. Незважаючи на організацію національних систем соціального захисту в 26 країнах, частка витрат на обов'язковий соціальний захист до 1990-х років не перевищувала 20% ВВП, хоча до 2000 року середні витрати ЄС були. На обов'язковий соціальний захист припадає 28,2% ВВП. Низький рівень обов'язкових соціальних виплат та обмежений розподіл є необхідними умовами для інтенсивного розвитку добровільних форм соціального захисту. 
     Зокрема, лише в галузі страхування життя, як в Японії, так і в США, щорічно збирається стільки страхових внесків, як і всі країни ЄС. Тому в сучасних умовах системи соціального захисту цих країн більше відповідають моделям корпоративного чи індивідуального захисту, ніж традиційні універсальні та страхові моделі. 
     Однак, за статистикою, поки що можна говорити лише про моделі соціального захисту, орієнтовані на розвиток колективних чи індивідуальних форм, які покликані не замінювати, а доповнювати обов’язкові елементи. Таким чином, реальна ситуація полягає в тому, що соціальне страхування залишається найважливішим елементом в більшості систем соціального забезпечення сьогодні. 
     В Європейському економічному просторі кількість грошей, яка щороку надходить у механізм соціального забезпечення, вдвічі перевищує державний бюджет та втричі перевищує додатковий захист. Загалом розвинені країни часто поєднують різні економічні важелі для проведення досить успішної соціальної політики. У той же час державна підтримка найбільш вразливих верств населення повинна відігравати важливу роль у системі соціального захисту. Розглянемо кілька елементів побудови системи соціального захисту в розвинених країнах. 
     Наприклад, голландська система соціального захисту включає цивільне страхування, державне страхування та соціальну допомогу. При страхуванні працівників внески виплачуються роботодавцям та працівникам із доплати до зарплати. Внески збираються 27 промисловими страховими асоціаціями. Внески на державне страхування сплачують працівники та ті, хто не працює на оренду, дохід. Внески збираються державними податковими адміністраціями.      Соціальна допомога застосовується у двох випадках: у разі крайньої необхідності - як в крайньому випадку, і коли допомога в соціальному забезпеченні менша, ніж гарантований дохід. 
     У першому випадку його надають муніципалітети, а у другому - страхові компанії. Обидва види допомоги надаються лише після того, як заздалегідь буде визначено рівень доходу. У Нідерландах існує п'ять видів соціальної допомоги, які фінансуються за рахунок загальних податкових надходжень. Сюди входить допомога дітям, додаткова допомога безробітним та інвалідам, допомога людям похилого та неповного робочого часу, а також безробітним та особам, які не працюють на працевлаштування. 
     Закон про додаткові пільги передбачає допомогу безробітним, недієздатним та особам, які користуються іншими законами, якщо їх дохід разом із доходами подружжя гарантується меншим, ніж мінімальний дохід. Це допомагає подолати розрив між мінімальним та гарантованим доходом. Максимальні виплати: 30% мінімальної заробітної плати для одружених, 27% для одиноких батьків та 21% для одиноких людей. 
     Окрім цього закону, є два положення, правила яких передбачають додатковий дохід для людей похилого віку, часткову непрацездатність, безробіття та тих, хто не працює за наймом. Ці адресати мають законодавчо гарантований мінімальний гарантований дохід, коли одержувач різних категорій отримує різні пільги. 
     Таким чином, враховуються вік людини, пільги, які він отримує з інших статей (наприклад, допомога по безробіттю), ступінь непрацездатності, статус безробітних. Закон про державну допомогу передбачає мінімальний дохід для всіх громадян, які не мають достатніх фінансових ресурсів. Надайте додаткову допомогу, наприклад, аліменти, інші соціальні виплати або доходи від працевлаштування. Для людей старше 23 років є три мінімальні рівні, які мають 28 різниць: для одружених - 100% мінімальної заробітної плати, одиноких батьків - 70%, одиноких людей - 51%. Муніципалітет може надати додаткову допомогу останнім. Закон про допомогу особам з інвалідністю передбачає їхні засоби до існування незалежно від віку та працездатності. 
     Ця допомога також включає такі заходи, як спеціальний моторизований транспорт, додатковий громадський транспорт та достака до дому. Розглянемо кілька елементів побудови системи соціального захисту в Данії. На початку 1961 року в цій країні набув чинності новий закон про соціальне забезпечення. Він включав класичний соціалістичний принцип, який був проголошений на початку 1930-х років, декларувавши його переваги. 
     Завдяки прийняттю багатьох соціальних законів Данія стала зразком “загального добробуту” сучасної держави. Національна програма медичного страхування забезпечує безкоштовну первинну допомогу для 4/5 населення Данії та безкоштовне лікування громадян у всіх лікарнях. Усі громадяни країни, які досягли 67 - річного віку, отримують щомісячну пенсію, а працівники-пенсіонери та службовці отримують додаткову пенсію різних розмірів. Муніципалітети та органи влади надають житлові субсидії для бідних та людей похилого віку; Останнє також виграє від домашніх послуг. Важлива частина системи соціального забезпечення пов'язана із захистом матерів та сімей. Жінки отримують безкоштовну допологову допомогу та пологи, тоді як жінки, які раніше працювали, отримують 14% від заробітної плати протягом 14 тижнів пологів. Така відпустка може бути надана й батькові дитини. На кожну дитину віком до 16 років сім'ї надається пільга, яка не обкладається податком, яка індексується за рахунок витрат на проживання. Винагорода працівникам за втрату доходу від хвороби чи трудового каліцтва роботодавці сплачують у штаті перші п’ять тижнів, а потім протягом необмеженого періоду до повного одужання. Непрацівники мають право отримувати грошові виплати протягом п’яти тижнів і можуть страхувати себе протягом більш тривалого періоду. Розмір компенсації становить 90% від втраченого доходу, а максимальна щомісячна допомога не повинна перевищувати 60% середнього доходу працівників галузі. Фінляндія посідає п’яте місце у світі за якістю життя (включаючи здоров'я, рівень життя, тривалість життя, доходи та права жінок).   У Фінляндії система соціального захисту, однією із складових якої є соціальне забезпечення, базується на скандинавській моделі держави добробуту. 
     Система соціального захисту базується на розробленій законодавчій базі. Його головний принцип - рівноправність людей: всі вони мають рівні права на отримання однакових послуг, незалежно від економічного та соціального статусу. Існує система загальнообов’язкового страхування без старості та можливостей працевлаштування, державні програми виплачують допомогу по безробіттю, допомогу по вагітності та пологах, виплату допомоги багатодітним сім'ям, фінансування шкіл для дитячих садків та розширених груп, соціальну допомогу для людей з обмеженими можливостями тощо. 
     Інвалідам у Фінляндії надаються наступні послуги: курси адаптації та реабілітації, житловий будинок, особиста допомога та перекладачі для людей із вадами зору чи слуху. Вони будуть відшкодовані за відповідний плату за реконструкцію придбаних ними житлових приміщень, приладів та обладнання, якщо така реконструкція, обладнання чи пристрої необхідні для забезпечення самостійного способу життя людини - інваліда. Також буде відшкодовано вартість медичних послуг та медикаментів.
     Соціальний захист, як і будь-яка інша сфера соціальної діяльності, має свої правила, положення та стандарти. Соціальний захист слід оцінювати насамперед на основі не кількісних, а якісних категорій. Якщо розробка показників якості для України, надання соціальних послуг, хоча  поки що, але все ж перспектива, то в 30 розвинених європейських країнах без цих стандартів неможливо соціально працювати. 
     Просто заявити про створення соціально орієнтованої держави недостатньо. У європейських країнах усі умови та аспекти надання соціальних послуг регулюються, об’єднуються в одну систему та об'єднуються. Наприклад, у Великобританії всі послуги, що надаються в галузі освіти, медицини та інших областей, законодавством визначаються як соціальні. 
     Британці створили ринок соціальних послуг, що складається з державних, приватних соціальних служб та громадських організацій, які надають ці послуги. Таким чином, у людей є вибір, і в той же час існує конкуренція між державними та приватними організаціями за якість обслуговування та стандарти. Держава виділяє гроші на певні послуги, а замовник вирішує, де їх придбати - де краще чи дешевше. 
     Також дуже важливо, що в європейських країнах, зокрема у Великобританії, вони точно знають, скільки людей потребують соціальних послуг. Отже, вони можуть розрахувати необхідну кількість фінансових ресурсів для надання цих послуг. Різні сфери соціальної роботи регулюються своїми нормами та стандартами. Наприклад, рівень життя дитини в прийомній сім'ї поширюється не тільки на умови життя, а й, наприклад, на право дитини користуватися телефоном, спілкуватися зі своїми біологічними батьками, за бажанням, та багато інших конституційних прав. У європейських притулках просто немає по 20-30 дітей. Всі діти живуть, сплять та граються разом. Після такого “колективізму” вони не готові до самостійного життя. Іншими словами, стандарти соціального захисту в європейському суспільстві пов'язані з потребами особистості. 
     На Заході людина з інвалідністю, особливо та, яка не має родичів, має право жити в спеціальному пансіонаті, а також у власній квартирі, але з обов’язковим соціальним доглядом вдома. Зокрема, будь-яка програма адаптації таких людей до суспільства підтримується на державному рівні. Багато європейських країн мають добре організовані системи соціального забезпечення. Волонтерський рух дуже розвинений в Італії та Франції. А у Швеції модель соціальної роботи вважається найкращою у світі, оскільки шведи змогли поєднати всі позитивні позиції, які вони запозичили з досвіду багатьох країн. Навіть економісти придумали термін “шведська модель”. Середня тривалість життя тут - 78 років. Середній дохід на душу населення становить близько 20,5 тис. євро. Безробіття низьке - 1,5%. У Швеції всі економічно захищені від хвороб, пологів, нещасних випадків, травм, втрати роботи та старості. Однак усім заявникам надається фінансова допомога, яка забезпечує гідний рівень життя. На цьому етапі в Україні соціальний захист, як систематичне формування вищого порядку, складається з двох основних елементів - державної та недержавної систем соціального захисту, які передбачені законом і діють у певних правових рамках, шляхом здійснення відповідних прав та обов'язків. 
     Сьогодні Україна виплачує більше соціальних виплат з державного бюджету України у вигляді субсидій місцевим бюджетам. Ці кошти в основному надають соціальну допомогу людям з обмеженими можливостями. Підприємства, установи, організації тощо. Кошти є джерелом соціальних гарантій працездатного населення. Додатковими джерелами ресурсів у соціальній сфері є також іноземні цільові позики та позики для конкретних соціальних програм. 
     Важливим напрямком фінансування соціальної сфери є активне залучення елементів страхування до системи соціального захисту, зокрема, створення економічних умов, необхідних для розвитку соціального страхування як основного елемента системи соціального захисту. З п'яти легалізованих видів соціального страхування в Україні зараз є чотири: пенсії, тимчасова непрацездатність, безробіття та нещасні випадки на виробництві. 
     Надалі, для вдосконалення системи фінансування соціального захисту населення України, доцільно зосередитись на наступних напрямках. Оскільки фінансування бюджету є ключовим джерелом соціального забезпечення, процес податкової реформи потрібно пришвидшити та вжити додаткових заходів для поповнення дохідної частини державного бюджету та всіх рівнів бюджету. 
     Для вирішення цієї проблеми доцільно використовувати досвід розвинених країн, таких як Швеція, Британія, Данія. Збір певних видів податків у цих країнах базується на фінансуванні відповідних соціальних витрат. Така система дозволяє державі виступати гарантією того, що кошти будуть повернені громадськості у вигляді соціальних послуг та пільг. 
     Доцільно також переглянути значні вигоди та компенсації, які сьогодні застосовуються в Україні. Недостатньо ефективна система пільг створює постійний дефіцит фінансових ресурсів для їх забезпечення державою. На даний момент ми можемо виділити два варіанти реформування системи врожайності - тобто зміну пільг за допомогою цільової (грошової) допомоги та часткового захисту пільг як форми державної підтримки. Важливим кроком у вирішенні цієї проблеми було прийняття урядової програми, яка б замінила систему пільг цільовою фінансовою допомогою. 
     Мета допомоги полягає в тому, що вона була отримана конкретною особою, яка має право надати допомогу відповідно до встановлених законом критеріїв, та підтвердила це право, надавши відповідні документи. Цілеспрямованість забезпечує ефективність догляду. Цільова допомога часто є цільовою. Слід зазначити, що така система є дуже ефективною у США. Наприклад, громадяни з низьким рівнем доходу можуть отримати цільові купони на продовольчі товари (харчові марки). Спочатку люди отримували талони на придбання їжі. Пізніше купони були замінені дебетовими картками. З цією допомогою можна купувати їжу, але  не можна вживати на алкоголь чи тютюнові вироби, вітаміни, ліки та інші непродовольчі товари. У галузі соціального страхування відзначаються такі пріоритети розвитку: до мінімальної суми страхових внесків, що надаються загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, на прожитковий мінімум, спростити процедури сплати внесків на соціальне страхування та створити єдину систему їх збору та обліку. Він також повинен бути реалізований для зменшення адміністративних витрат фондів соціального страхування, цільового використання страхових фондів загалом та посилення державного контролю за фінансовою діяльністю державних цільових фондів загалом. 
     Позиція багатьох науковців та практиків щодо того, що становить відповідні функції одним із фондів соціального страхування, та внесок консолідованого (єдиного) страхового внеску в загальнообов’язкове державне соціальне страхування в Україні є правильним. Його можна сплатити в одній сумі на рахунок фонду, потім розподілити за видами страхування. 
     Таким чином, для вирішення проблем у сфері соціальних проблем в Україні було б доцільно брати позики за деякими характеристиками систем соціального захисту в найбільш розвинених країнах. Зрештою, їх багаторічний досвід дає можливість вибирати лише позитивні та ефективні методи соціального захисту, тим самим уникаючи значних помилок у вдосконаленні власної системи захисту. 
     Зокрема, зважаючи на обмежений бюджет України, може знадобитися подальший розвиток системи соціального забезпечення (включаючи окремі), яка повинна поєднуватися з державними соціальними гарантіями, а також більш ретельний підхід до визначення кола отримувачів соціальної допомоги. 

1.4  Організаційна структура системи соціального захисту населення в Україні.

     Держава створює відповідні структури законодавчої та виконавчої влади для розробки та реалізації соціальної політики. Право на законодавчу ініціативу, відповідно до Конституції України, має Кабінет Міністрів України, який розробляє та подає важливі проекти законів до Верховної Ради України для визначення стратегії та ключових параметрів соціальної стратегії, спрямованих на підтримку соціального розвитку, фізичного, інтелектуального, духовного та трудового характеру. 
     Створення інституційних та соціально-економічних передумов для задоволення потреб та інтересів громадян різних соціальних верств та груп, виявлення діяльності, а також максимального розкриття особистого потенціалу кожної людини. Парламентський нагляд за захистом конституційних прав та свобод громадян здійснює уповноважений Верховної Ради з прав людини. У Верховній Раді України є Комітет з питань соціальної політики та праці. На державному рівні функції соціальної політики виконують переважно соціальні міністерства та відомства, зокрема Міністерство соціальної політики. Завданням Міністерства є вирішення таких гострих соціальних проблем, як реформування системи заробітної плати та пенсійного забезпечення, подолання бідності, реалізація соціальної та гуманітарної політики державної програми 94, концепції реформи після зайнятості, національних програм медичної та соціальної реабілітації, захисту інвалідів, праці та Запровадити новий рівень соціального захисту для безпечного життя, цільову державну допомогу бідним та основний соціальний захист. 
     На центральному рівні, крім Міністерства соціальної політики, є також Міністерство економічного розвитку та торгівлі, Міністерство інфраструктури, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, Міністерство охорони здоров'я та Міністерство охорони здоров'я. Беруть участь у вирішенні проблем соціальної політики та соціального захисту  державна служба з Надзвичайних ситуацій, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлового господарства, Міністерство фінансів, Пенсійний фонд України.
     На місцевому рівні соціальну політику проводять Управління праці та соціального захисту населення, районні та районні управління, Державна адміністрація та органи місцевого самоврядування з питань праці та соціального захисту населення. Місцеві органи влади мають значні повноваження у сфері соціального захисту. Закон про місцеве самоврядування в Україні детально визначає, які проблеми належать до компетенції виконавчих органів сільської, селищної та міської ради. Сюди входить: допомога людям з інвалідністю, ветеранам війни та праці, загиблим (загиблим або зниклим безвісти) військовим. Інваліди з дитинства, багатодітні сім’ї при будівництві індивідуальних будинків. 
     Забезпечення малозабезпечених літніх людей, людей з обмеженими можливостями, побутові послуги, товари у спеціалізованих магазинах та відділеннях за соціально доступними цінами, безкоштовне харчування тощо. Крім того, виконавчі органи місцевих рад обізнані з проблемами здійснення повноваження, делеговані їм місцевими адміністраціями. 
     Компетенція місцевих державних адміністрацій у галузі соціального захисту та соціального захисту населення визначена в Законі про місцеві державні адміністрації (ст. 23 - Органи влади у сфері соціального захисту та соціального захисту).
     Перш за все, згідно з цим документом, місцева державна адміністрація здійснює державну політику у сфері соціально незахищених громадян - пенсіонерів, людей з обмеженими можливостями, одиноких людей з обмеженими можливостями, дітей-сиріт, одиноких матерів, багатодітних сімей, інших громадян, які потребують допомоги через недостатня матеріальна забезпеченість. Ф. Дерега  Соціальна підтримка з боку держави. У той же час державна адміністрація створює мережу та забезпечує розвиток бази закладів соціального захисту. Розробляє та забезпечує реалізацію комплексних програм для покращення послуг соціально незахищених громадян та бездоганного розвитку їх послуг. 
     Допомагає громадським та релігійним організаціям, благодійним організаціям, окремим громадянам у наданні допомоги соціально незахищеним громадянам тощо. Повноваження місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері соціального захисту в основному “резонуються”,  доповнюють одна одну та спрямовані на досягнення спільної мети - створити та розробити ефективну систему соціального захисту на місцевому рівні. 
     Системі соціального захисту загрожує широке коло стратегічних завдань, пов'язаних з політичною, економічною та соціальною сферами. Система соціального захисту має значний вплив на стабільність суспільства через підтримку добробуту, розвиток людських ресурсів, стимулювання споживання в цілому, соціальний розвиток в цілому і відіграє важливу роль у політиці добробуту держава. 




















РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

2.1. Основні проблеми соціального захисту населення в Україні та світі.
     Завдяки тривалим процесам швидкої інтеграції та глобалізації у світі останнім часом зросла міждержавна міграція, що вимагає поглиблення співробітництва на різних рівнях та дотримання прав та свобод держав у міжнародно-правовому регулюванні відносин соціального забезпечення. Звичайно, необхідно узгодити закони різних країн з ряду важливих соціальних питань, зокрема, захищати право громадян на соціальне забезпечення під час переїзду з однієї країни в іншу або зміни постійного місця проживання. Пояснення цьому просте. 
     Хоча система соціального забезпечення є національною, побудованою на рівні економічного розвитку держави, специфікою соціально-демографічного складу, історичних та національних культурних традицій діє за національним законодавством, жодна країна не зможе ігнорувати той факт, що соціальні права повинні відповідати міжнародним умовам. 
     Стандарти соціального забезпечення, покликані забезпечити гідне життя для всіх, за наявності відповідних соціальних ризиків, незалежно від статі, віку та тривалості перебування в певній країні. Все це дозволяє говорити про актуальність обраної теми, особливо в частині розвитку інтеграції України до Європейського Союзу та стратегії сталого розвитку.  
     З цієї точки зору, перш за все, зазначимо, що першим кроком до наближення України до європейських та світових стандартів у різних галузях, включаючи повагу до прав людини, її захист та підтримку, було ратифікація Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Переглянуто Європейську соціальну хартію. В результаті було створено теоретичну структуру, яка включає як реформування сфери соціально-трудових відносин, так й соціальну ситуації для того, щоб вони відповідали міжнародним стандартам. Це, на наш погляд, повністю підтвердило б твердження А. В. Дутчака про те, що надання теоретичного обгрунтування  є додатковим аргументом на користь врахування вимог міжнародних стандартів, як певного посібника до правового регулювання національних систем соціального захисту. 
     Відповідно до стандартів Ради Європи та Європейського Союзу, соціальне забезпечення - це система, яка включає, крім соціального забезпечення (соціальне страхування), інші форми соціального захисту, включаючи державну соціальну допомогу, а також спеціальний та спеціальний (додатковий) соціальний захист для певних категорій. Люди. 
     Це розуміння важливе для національного законодавства, оскільки в Україні досі немає загального закону про соціальний захист. [39,29]. Звичайно, це цілком логічно, оскільки згідно з універсальними та регіональними міжнародними інструментами з прав людини право на соціальний захист та соціальний захист на національному рівні здійснюється на національному рівні механізмами та ресурсами кожної держави за допомогою ефективних механізмів та міжнародного співробітництва. 
     Таким чином, правове регулювання соціального забезпечення здійснюється на двох рівнях: міжнародному та внутрішньому. У той же час усі важливі питання у сфері соціального забезпечення вирішуються на внутрішніх рівнях, оскільки лише держава має повноваження, з одного боку, самостійно встановлювати національну систему соціального забезпечення, а з іншого - впроваджувати відповідні міжнародні стандарти. Крім інших міжнародних актів, як рекомендації використовуються міжнародні угоди, що містять стандарти соціального захисту та захисту, або міжнародні акти. Детально вивчити публікації з цієї тематики [39,44]. 
     Міжнародні стандарти соціального забезпечення мають певні характеристики: 
1) вони передбачені міжнародними правовими актами (наприклад, в документах міжнародних організацій або міждержавних угод); 
2) має на меті регулювання суспільних відносин у сфері соціального забезпечення шляхом взаємодії міжнародного та внутрішнього правопорядку; 3) мати модельний характер, що дозволяє визначати та встановлювати принципи соціального забезпечення, що дозволяє державам-членам підвищувати рівень соціальних гарантій за наявності достатніх фінансових та матеріальних ресурсів; 
4) як правовий засіб механізму міжнародно-правового регулювання Закону про соціальне забезпечення; 
5) є орієнтиром у формуванні національної системи соціального забезпечення, яка повинна відповідати сучасним уявленням цивілізованого суспільства про умови та рівень соціальної допомоги населенню; 
6) навіть якщо вони були добровільно прийняті (у разі ратифікації конвенцій чи договорів, які їх передбачають). 
     Виходячи з цього, міжнародні стандарти соціального забезпечення повинні розглядатися як правовий засіб дій, використовуючи яких для 37 держав встановлюють та впроваджують гармонійні вимоги сучасних систем соціального забезпечення. 
     Спробуємо зрозуміти, яка ситуація в нашій державі. Перш за все, слід зазначити, що навіть орієнтуючись на європейську модель як на стратегічний пріоритет, українські законодавці неодноразово використовували переваги радянського періоду, які найчастіше запроваджували або пропонували нові категорії громадян напередодні чергових виборів. 
     Як результат, держава, яка не мала необхідних ресурсів, взяла на себе додаткові зобов’язання у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, які не мали жодного соціального чи економічного ефекту, крім накладення пільг певним професіям чи певним соціальним групам. Звичайно, цього не може статися, це неприпустимо. 
     Однак чинне законодавство у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, по-перше, складається із законодавства, прийнятого в різний час і часто досить суперечливе, по-друге, встановлює набагато інші види пільг, соціальних виплат та соціальних послуг, ніж передбачені Конституцією чи міжнародно-правовими зобов'язаннями України. 
     Зважаючи на це, ми маємо погодитися з Є.П. Яригіною, яка заявила: “Міністерство соціальної політики України розробило план дій щодо виконання Угоди про асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, з іншого боку, на 2014-2017 роки, що включає комплекс тактичних заходів. Ухваленню сприятиме соціальний захист, включаючи: модернізацію системи соціального страхування для підвищення ефективності управління, вдосконалення механізму надання страхових виплат та забезпечення фінансової стабільності фондів соціального страхування. Профілактика та запобігання злочинності серед неповнолітніх, обставин життєво важких обставин, шляхом створення та організації центрів соціальної допомоги дітям та сім’ям в адміністративно - територіальній одиниці України. 
     Вжиття заходів для підвищення виплат, тобто шляхом запровадження певного доходу, запровадження механізмів надання пільг певній категорії громадян з урахуванням їх доходів. Впровадження пілотного проекту Світового банку “Модернізація системи соціального захисту” для допомоги малозабезпеченим безробітним сім'ям з малозабезпеченими особами. 
     Вивчення та аналіз міжнародного досвіду (держави-члени ЄС) щодо вимірювання інвестиційних ризиків, процесів управління ризиками та впровадження стратегічних методів розподілу активів для забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи; Розробити законодавчі зміни для покращення пенсійного сектору“. 
     Для продовження можемо додати, що різноманітність міжнародних стандартів соціального забезпечення дозволить державам створити та вдосконалити національні системи соціального забезпечення, враховуючи, що вони відповідають економічним, політичним, демографічним та іншим умовам конкретної країни. 
     Можливо, враховуючи це, вчені підкреслюють, що міжнародні стандарти соціального забезпечення можна розділити залежно від: 
а) характеру та якості деталей загалом та конкретно; 
б) сфери соціальної політики, в яких реалізуються певні міжнародні стандарти, а також рівень правового регулювання (універсальний, регіональний, міждержавний, особливо європейський, як це запропонував Н. Б. Болотін ); 
в) особливості об’єкта правового регулювання (консолідованого та диференційованого), перший з яких включає стандарти, які застосовуються до всієї системи соціального забезпечення та включають більшість або більше її видів, тоді як диференційована має один об’єкт правового регулювання, тобто це окрема організаційно-правова форма або вид соціального забезпечення.  Соціальні виплати для певних категорій осіб). 
г) ступінь зобов'язання їх виконувати (рекомендації, що містять “м'які” правові документи або договори, не ратифіковані державою, в цьому відношенні лише за характером рекомендацій, й обов'язкові, закріплені в ратифікованих договорах державою та повинні бути обов'язковими. 
     Ця класифікація, яка не є вичерпною, ще раз підтверджує їх значний потенціал у механізмі міжнародно-правового регулювання соціального забезпечення, реалізація якого на різних рівнях може забезпечити певну категорію населення в окремих державах, захистивши їх від соціальних ризиків, що відповідають сучасним стандартам. На жаль, ми змушені враховувати наступне: хоча більшість конвенцій МОП, звичайно, ратифікована Україною, стандарти, що дотримуються в них, не стали обов'язковими, вони вважаються лише (й не завжди повністю) для досконалення вітчизняного законодавства.
     Це може здатися причиною того, що в нинішньому стані внутрішнього законодавства існує невідповідність розміру пенсій та виплат між міжнародними та європейськими стандартами, які, як зазначалося, передбачають мінімальні соціальні норми та стандарти. На закінчення слід зазначити, що законодавство України ще не повністю відповідає вимогам Конвенції Організації праці та інших організацій. Особливо це стосується допомоги по безробіттю, оскільки їх розмір мізерний (хоча згідно з Конвенціями, розмір матеріального забезпечення певного виду не може бути меншим, ніж розмір, визначений міжнародним актом [40,56]. 
     Обговорення того, які вимоги повинні мати або застосовувати 30-річні внески для пенсійних цілей, а також, що допомога по втраті працездатності або втрата засобів до існування можуть бути припинені за встановлених умов. Більшість пенсіонерів отримують пенсії за віком, які не відповідають міжнародним стандартам. 
     Це люди з обмеженими можливостями, які отримували дохід одночасно, приймаються конвенції для забезпечення цього та поступово розширюють сферу покриття, збільшують умови виплати допомоги, підвищують рівень безпеки. Говорячи про міжнародні стандарти, ми не можемо ігнорувати регіональні дії, такі як Європейська соціальна хартія (із змінами), яка передбачає можливість держави визначати розмір зобов’язань (добровільних самозаборів) і, отже, гарантований рівень захисту своїх громадян. 
     Соціальні ризики, Європейський кодекс соціального захисту, Конвенція МОП (далі - МОП) № 118 “Про рівність громадян та іноземців та осіб без громадянства у сфері соціального захисту”, 157 “Про створення міжнародної системи захисту соціальних прав”, Європейська конвенція про соціальне забезпечення [43,46]. Ця кураторська не є дискусійною, оскільки МВС, розробляючи стандарти соціального забезпечення, приділяло найбільшу увагу процесу координації національних систем, крім того, ця організація встановила основні соціальні стандарти. Визначаючи строки їх призначення, визначаючи перелік соціальних ризиків, на підставі яких людина набуває право на соціальне забезпечення, також розробляти та регулювати свої мінімальні стандарти - розмір, тривалість виплат, діапазон, на який він застосовується тощо. Треба додати, що ЄС соціальний Закон досяг кращих результатів, ніж законодавством окремих країн у галузі соціального захисту, а європейська система соціального забезпечення, основи якої були закладені в першій половині ХХ століття, наразі є найбільш розвиненою у світі. 
     Оскільки  з цих міжнародних документів (ратифікованих Україною) ратифіковано, це означає, в першу чергу, що наша країна визнає необхідність запровадження міжнародних стандартів соціального забезпечення. При цьому ми повинні погодитися з С. Бечков, який зазначив, що специфіка та особливості розвитку нашої держави автоматично не враховують загальновизнаних міжнародних актів в законодавстві України про соціальний захист, оскільки вони призначені для розвинених та стабільних ринкових відносин. 
     Таким чином, трансформація соціального захисту населення України з урахуванням набутого світового досвіду потребує особливого підходу до зміни принципів його побудови, виходячи з реальності розвитку. Аналізуючи ситуацію в нашій країні з точки зору відповідності стандартам, можна зазначити, що поки що проблема імплементації міжнародно-правових гарантій соціальних прав громадян та міжнародно-правових зобов'язань України модернізує існуючу систему соціального захисту відповідно до національного законодавства. 
     У більшості випадків закони про ратифікацію міжнародних договорів приймаються без прийняття нових чи змінених законів України, які випливають із цього договору. 
     Таким чином, Україна визнає міжнародні стандарти в соціальній сфері, але не вживає достатніх заходів для їх практичного впровадження. 
     Таким чином, можна зробити такі висновки:
1.	Міжнародна організація праці встановила основні соціальні стандарти. Це знайшло своє відображення у визначенні видів та умов пільг для їх призначення, створенні переліку соціальних ризиків, за якими людина набуває право на соціальне забезпечення, а також його мінімальних стандартів - розміру, тривалості виплат, діапазону, який використовує тощо. 
2. Відповідно до стандартів Ради Європи та Європейського Союзу під соціальним забезпеченням розуміється система, яка крім соціального забезпечення (соціального забезпечення) включає інші форми соціального захисту, включаючи державну соціальну допомогу, а також спеціальний та спеціальний (додатковий) соціальний захист. Для певної категорії населення. 
3. Зараз необхідно поступово реформувати систему внутрішньої соціальної системи, яка може бути максимально наближена до відповідних міжнародних стандартів, передбачених актами МОП. 

2.2. Особливості соціального захисту.
     Сьогодні система надання соціальних послуг населенню України є досить складною підсистемою інтегрованої системи державного управління, центральним органом якої є Міністерство соціальної політики України, яке повинно забезпечити формування та реалізацію державної політики соціального захисту. 
     Соціальна політика є одним з основних факторів регулювання добробуту населення країн, що розвиваються. Структурні підрозділи малого та середнього бізнесу формують регіональну адміністрацію на місцевому рівні. Система соціального захисту населення України має розгалужену регіональну структуру соціальних установ та установ, за допомогою яких соціальні послуги надаються певним групам населення. 
     Усі установи та установи, які надають такі послуги, мають складну ієрархічну структуру, в якій є багатопрофільні колективи фахівців регіональних установ (а також представники соціальних служб, а також працівники інших підприємств, організацій та установ, а також волонтери). Однак цільове використання коштів потребує більш узгодженого підходу до використання технологій фінансового та організаційного управління, оскільки соціальна політика в Україні більше орієнтована на цільове фінансування елементів соціального бюджету, ніж на цільову допомогу певним категоріям населення. 
     Щодо України, то під час формування її державності система соціального захисту населення зазнала кардинальних змін у європейській системі “диференціації” після “вирівнювання” пострадянської системи. Однак, на думку багатьох дослідників, у цій галузі відбулися лише теоретичні зміни, що пов'язано з методами залучення джерел фінансування та механізмом соціальних виплат. 
     Україна розширила свої зобов’язання щодо дотримання міжнародних соціальних стандартів, які потребують диверсифікації каналів соціального використання та делегування деяких соціальних функцій центрального уряду сім'ям та корпоративному сектору. 
     На сьогодні всі країни-члени Ради Європи ратифікували Європейську соціальну хартію, Україна 7 травня 1996 р. підписала Європейську соціальну хартію, і лише Закон України від 14 вересня 2006 р. Закінчився ратифікацією. Оскільки суб'єкти та суб'єкти соціальної політики є, з одного боку, державними установами, а з іншого - населенням країни, доцільно розглядати комплексну систему соціального захисту як державну інституцію, яка забезпечує найбільш вразливу допомогу. 
     Відповідно до Інституціональної парадигми, “Соціальний захист населення - це взаємозв'язок між суспільством та соціально незахищеними верствами суспільства щодо їх економічних вигод (соціальні вигоди, пільги, компенсації, пільги, податкові знижки та позики), соціальні гарантії через відповідні установи (відповідні установи) для задоволення існуючих соціальних стандартів. Соціальні стандарти, соціальні норми, державні та громадські організації, фонди та установи, а також корпорації та міжнародні установи”. 
   Громадяни України мають пільгову категорію громадян із державним статусом:
 1. Сімей з низьким рівнем доходу. 
2. Громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. 
3. Особи, які надають соціальні послуги. 
4. Жінки, яким Україну присвоєно почесне звання “Мати-героїня”. 
5. Люди, які постраждали від торгівлі людьми. 
6. Багатодітні сім'ї. 
7. Учасники бойових дій. 
8. Матері-одиначки. 
9. Особи з особливими потребами, яких в Україні, на жаль, мовою закону називають особами з обмеженими можливостями. 
Пропоную  розглянути кожну з цих категорій. 
1. Матеріальна допомога потребуючим надається на основі загального доходу сім'ї, члени якої постійно проживають в Україні та реєструються за однією адресою. Щоб з’ясувати, чи має сім'я низький дохід, середній дохід усіх членів сім’ї протягом попередніх 6 місяців подання заявки порівнюється із засобами існування для тієї категорії категорії, до якої належать члени сім’ї. Розрахунок не передбачає допомоги дітям, які перебувають під опікою чи піклуванням. Ви можете отримати такий вид допомоги на порталі iGov (послуга - державна соціальна допомога для малозабезпечених сімей). Рішення буде прийнято протягом десяти днів, 6 місяців. 
2. Усі постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи поділяються на 4 категорії та діти: 
1 категорія - інваліди серед учасників аварії на ЧАЕС та жертви Чорнобильської катастрофи, для яких причина інвалідності пов'язана з Чорнобильською катастрофою, Чорнобильською катастрофою. Променева хвороба. 
2 категорія - учасники аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали в зоні відчуження: 
- з моменту аварії до 1 липня 1986 р. - незалежно від кількості робочих днів; 
- з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів; - 1987 р. 
- менше 14 календарних днів, а також жертв Чорнобильської катастрофи; 
- виключений із зони ексклюзивності у 1986 році (включаючи осіб, які перебували в стані внутрішньогенного розвитку на момент евакуації, після досягнення повноліття); 
- особи, які постійно проживають у зоні безумовного (примусового) переселення з моменту аварії до прийняття Постанови 
3 категорія учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали: 
- у зоні виселення з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року. Вік - від 1 до 5 календарних днів; 
- у зоні відчуження в 1987 р. - від 1 до 14 календарних днів; 
- у зоні відчуження у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів; 
- у діючих пунктах санітарної обробки та дезактивації або під час їх будівництва - у 1986 р. 
Не менше 14 календарних днів, а також жертвам Чорнобильської катастрофи (не класифікованої у 2 категорію), які: 
- постійно проживали в безумовних районах) та гарантували добровільне переселення сьогодні.  Або хто з 1 січня 1993 року прожив у зоні безумовного (примусового) переселення щонайменше два роки та в гарантованій зоні добровільного переселення принаймні три роки та переїхав або переїхав самостійно. У районах постійно перебували або постійно жити, постійно працювали або постійно навчатися у безумовних (обов'язкових) та гарантованих зонах добровільного розміщення за умови, що з 1 січня 1993 року вони проживали чи працювали або постійно навчаються у зоні безумовного (обов’язкового) житла не менше двох років. А у випадку гарантованого добровільного проживання - не менше трьох років. 
Категорія 4 - особи, які постійно проживають або працюють постійно або постійно навчаються на території посиленої зони радіоекологічного контролю за умови, що з 1 січня 1993 року вони проживали чи працювали або постійно навчаються в цій зоні протягом принаймні чотирьох років. 
Особи, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть звернутися до органів соціального захисту за такою винагородою: 
- одноразове відшкодування учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи; 
- одноразова оплата дітям-інвалідам внаслідок Чорнобильської катастрофи; 
- одноразова компенсація сім'ям, які втратили годувальника при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та загибель яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою; 
- щорічна реабілітаційна допомога; 
- відшкодування самостійної плати за санаторно-курортне лікування; 
- компенсація за проїзд у будь-яку частину України один раз на рік шляхом надання дорожнього, повітряного, залізничного чи водного транспорту особам першої та другої категорії. 
- щомісячні грошові виплати, пов'язані з обмеженням споживання продуктів харчування та дочірніх підприємств місцевого виробництва; 47 - 50 (25) відсотків вартості продуктів харчування відповідно до медичних (фізіологічних) норм, встановлених Міністерством охорони здоров’я України, для громадян, які віднесені до категорій 1 та 2; 
- щомісячна фінансова допомога батькам постраждалих дітей, які перебувають у державних та муніципальних дошкільних закладах (на дні відвідування та відвідування);
- щомісячна плата для дітей шкільного віку; 
- винагорода за дітей, які не харчуються у навчальних закладах, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, та дітей, які втратили інвалідність внаслідок Чорнобильської катастрофи та не харчуються у навчальних закладах, а також протягом цілого дня, коли вони не відвідували ці заклади; 
- винагорода за батьків постраждалих дітей, які не відвідують дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади (включаючи тих, хто не перебуває в шкільному реєстрі), якщо діти не отримують повною підтримкою держави. 
3. Щомісячна плата виплачується безробітній особі, яка надає соціальні послуги людям похилого віку, інвалідам, дітям з обмеженими можливостями, пацієнтам, які не можуть дозволити собі догляд та потребують постійної зовнішньої допомоги (за винятком тих, хто надає соціальні послуги). Фізична особа, яка надає соціальні послуги, має право отримувати лише одну плату, незалежно від кількості обслуговуваних осіб, видів послуг та обсягу. 
4. Почесне звання “Матері-героїні” України присвоюється жінкам, які народили та виховали п’ять і більше дітей віком до 8 років, у тому числі тих, усиновлених відповідно до чинного законодавства. Для отримання почесного звання “Матері-героїні” ви повинні звернутися до місцевої влади, яка повинна підготувати та надіслати до обласних державних адміністрацій усі необхідні документи Секретаріату Президента (заява, почесний лист, протоколи, свідоцтва про народження тощо) для отримання цього звання. Після отримання цього звання жінки мають право на одноразову грошову допомогу в десять разів більше розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Ви можете отримати такий вид допомоги на порталі iGov (послуга - разова нагорода для жінок, яким присвоєно почесне звання “Матері-героїні”). Матір-героїня має право звернутися до органів соціального забезпечення за цією допомогою. 
5. Особа, яка вважається особою, жертвою торгівлі людьми, зобов'язана подати заяву до місцевої державної адміністрації за місцем проживання, після чого вона буде опитана. За результатами співбесіди буде видано довідку про визначення статусу жертви торгівлі людьми. Після надання статусу ви можете отримати фінансову допомогу. 
Для цього батько або законний представник дитини, яка постраждала від торгівлі людьми та розлучилася зі своєю сім'єю, або недієздатною особою, або орган соціальних прав подає до місця проживання (перебування) зазначеної особи такі документи: 
-	заява жертви торгівлі людьми; 
-	копія посвідчення особи 
-	 копія документа, що підтверджує працездатність людини (за необхідності).
6. Крім усіх видів допомоги дітям, а також для сімей з низькими доходами, законодавство передбачає особливі пільги для багатодітних сімей. Багатодітні сім'ї - це сім'ї, де подружжя (подружжя та дружина) перебувають у зареєстрованому шлюбі, проживають разом та виховують трьох і більше дітей. 
Багатодітна родина також має лише одного з подружжя, у якого троє і більше дітей. До складу багатодітної родини входять також діти, які навчаються на денній формі в середніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах - до закінчення навчання, але не більше 23 років. Сім'ї, народжені поза шлюбом батьками та спільним вихованням трьох і більше дітей без усиновлення їх попереднім шлюбом, прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу не належать до категорії багатодітних сімей. Багатодітні сім’ї можуть отримати наступні послуги на порталі IGov: Отримання довідки для багатодітної сім’ї та дубліката про дитину. Продовження терміну дії сімейних посвідчень для дітей. Подовження посвідчень для багатодітних сімей у зв’язку з народженням дитини. Видача довідки про місце реєстрації батька чи матері. Видача довідки для батьків багатодітної сім'ї та довідки для дитини з багатодітної сім'ї. Визначення статусу батьків та дітей багатодітних сімей (видача довідок). Видача довідки про статус багатодітної сім'ї.
7. Відповідно до Закону про статус ветеранів війни, Закону про гарантії соціального захисту,  всі учасники бойових дій ті, хто брав участь у військових операціях із захисту Батьківщини, а також у військових частинах, формуваннях та ін. Збройні сили діючої армії (флоту), партизанські частини та підпільні та інші формування, як під час війни, так і в мирний час. У цей закон були внесені зміни, згідно з якими солдати, які беруть участь в оточенні, прирівнювались до бійців. Отже, вони тепер мають право отримувати пільги, передбачені для учасників бойових дій. 
     Соціальні виплати військовослужбовцям:
1) Компенсація тимчасової непрацездатності у розмірі 100 відсотків середньої зарплати, незалежно від стажу. 
2) Тим бійцям, які втратили можливість працювати, пільги збільшуються на 25 відсотків прожиткового мінімуму (пенсія, щомісячна виплата або державна соціальна допомога замість пенсії). 
3) Щороку до 5 травня учасникам бойових дій надається одноразова фінансова допомога у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. Одноразові грошові виплати виплачуються Департаментом праці та соціального захисту населення за місцем проживання одержувача. Для цьог не потрібно подавати жодні документи. Органи соціального забезпечення разом з установами, де зареєстровані ветерани війни, формують власні списки ветеранів війни.
4) Інвалідам війни та учасникам бойових дій, у яких щомісячний розмір пенсійних виплат не досягає певного рівня, щомісячно отримує державну цільову пенсійну допомогу. Розмір фінансової допомоги у разі каліцтва залежить від втрати працездатності або часткової втрати працездатності, встановленого військовослужбовцем, призовником та резервістом без втрати працездатності. Одноразова фінансова допомога виплачується в рівних пропорціях обласним військовим комісаріатам залежно від членів сім'ї, батьків та утриманців загиблого військовослужбовця (перераховується на банківські рахунки). Через складну ієрархію закладів соціального захисту дуже важко знайти джерела фінансування соціальних витрат як на державному, так і на місцевому (територіальному) рівні. 
     За статистикою, Україна не має фінансування соціальної сфери завдяки належному бюджетному фінансуванню. Захищеними статтями витрат державного бюджету в європейських країнах є соціальні видатки. Найбільша частка європейських бюджетів витрачається на соціальні потреби. Уряд України повинен встановити мінімальні державні стандарти, які повинні встановлювати обмеження щодо якості та обсягу соціальних послуг для населення, які не повинні опускатися нижче цього рівня. Стратегії скасування або скорочення конкретних соціальних програм у разі їх державного фінансування, які часто здійснюються в Україні, також не притаманні світовій практиці. Оскільки соціальний сектор включає політику щодо зайнятості, безробіття та охорони здоров’я, освіти та науки, соціальні програми повинні бути не тільки захищені урядом, але й повинні розглядатися та збільшуватися після збільшення доходів бюджету. 
      Основними причинами фінансування соціальної сфери є не лише відсутність державного фінансування та відсутність місцевих бюджетів, а й нова економіка для країни - недержавні фонди, такі як соціальні фонди та приватний бізнес. Фінансова допомога в соціальній сфері розглядається як складна підсистема фінансово-кредитного механізму, методу витрат, методу фінансового впливу на соціально-економічні процеси та грошову цілісність. З точки зору фінансової безпеки в соціальній сфері існує цілісна система організації фінансових відносин, яка включає відповідні форми, методи та інструменти їх реалізації, в процесі мобілізації та розподілу фінансових ресурсів для створення умов для ефективного функціонування соціальної сфери в Україні. 
     Система фінансування соціального сектору складається з бюджетних та позабюджетних фондів. Надмірне бюджетне фінансування забезпечується шляхом самофінансування, мобілізації коштів з інших джерел фінансування. Найменш поширеною практикою в Україні є створення інших джерел фінансування соціальної сфери, включаючи спонсорські фонди, фінансування державних цільових фондів, а також надходження від громадських та благодійних фондів. Визначивши структуру та джерела фінансової допомоги в соціальній сфері, доцільно проаналізувати обсяг та динаміку фінансових ресурсів, призначених для її фінансування. 
     У 2010-2019 роках найбільше коштів було витрачено на освіту, соціальний захист та медицину. У 2019 році видатки на соціальний захист з місцевого бюджету становитимуть 30% від загального обсягу фінансування, порівняно з 2010 роком - 24%, з державного бюджету - 5% у 2019 році та 4,6% у 2010 році. Однак фінансування державного бюджету недостатньо для реформування системи соціального захисту. Найменше фінансується комунальний та культурний розвиток - 5% загального фінансування у 2010 році та 3,5% у 2019 році з державного бюджету, а також 8% у 2010 році та 9% у 2019 році з місцевого бюджету. Їх масштаби залишаються на критичному рівні, незважаючи на всі спроби уряду модернізувати ці структурні елементи (напрями) соціальної сфери. 
     Розглянемо частку кожного компонента в структурі доходів населення України у 2015-2019 рр. Частка заробітної плати в структурі доходів домогосподарств становила 41,8%. Доходи у формі прибутку та змішаного доходу становили 18,2%, доходи від майна - 4,1%, соціальних виплат та інших поточних трансфертів - 35,9%. 
     Однак результати аналізу соціального фінансування показують, що система соціального захисту не є ефективною, оскільки не повністю відповідає потребам певних уразливих груп, що потребує їх перебудови. 
     Перший крок реформи - це зміна основних параметрів соціального захисту За кількістю учасників в Україні станом на 01.01.2017 р. 335,7 тис. Малозабезпечених сімей отримали адресну допомогу, з них 112,3 тис. - багатодітні. У сім’ї з низьким рівнем доходу виплати за кожну дитину тривають у розмірі 250 гривень. До 13 років і від 500 до 500 років. - До 18 років. 06.12.2016рр. Відповідно до змін до Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України 1774-VIII деякі пільги, включаючи субсидії, проїзд та зв’язок, можна виплачувати готівкою та встановлювати Кабінет Міністрів України. Допомога дітям-інвалідам зросла з 173 до 415,65 грн. У 2017 році було затверджено видатки в сумі 1,047,2 млн. Осіб для забезпечення певної категорії населення певними категоріями технічних та реабілітаційних споруд. Однак більшість соціально незахищених громадян потребує вдосконалення своїх програм соціального захисту, і в 2012-2019 рр. Було здійснено низку законодавчих, територіальних та фінансових реформ. У 2013-2019 роках наказом Міністерства соціальної політики було затверджено та затверджено 19 державних стандартів соціальних послуг та зареєстровано у Міністерстві юстиції, ряд яких зареєстровано у 2016 році. В Україні відбувається децентралізація влади, що суттєво впливає на формування нової системи соціального захисту. У процесі об’єднання територіальних громад 2 територіальні центри соціального обслуговування: Закарпатська та Одеська області були реорганізовані у відділи соціальної допомоги вдома, 2 територіальні центри були об’єднані в один: Кам'янець-Подільський, Хмельницька область. Соціальні послуги надаються більш ніж 1000 установам. 
       Міністерство соціальної політики України запровадило соціальний проект, покликаний надавати цільову допомогу вразливим групам у період карантину.
     Для забезпечення дотримання Постанови 8287 Кабінету Міністрів України 10.04.2020 р. з 08.04.2020 р. Цей соціальний проект поєднує зусилля благодійних та громадських організацій, бізнесу, волонтерів, зацікавлених громадян, органів державної влади та місцевої влади, щоб визначити потреби людей за допомогою “гарячих ліній”, зв’язатися з ними та надати їм необхідну допомогу.
     З метою виявлення потреб одиноких літніх людей, людей з обмеженими можливостями, сімей дітей та організації служби Департамент соціального захисту населення ОДА забезпечує постійну гарячу лінію з питань соціального захисту.
     Громадяни, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, мають додаткові соціальні гарантії в рамках регіональної комплексної програми соціального захисту та соціального захисту населення регіону.
     День аварії на Чорнобильській АЕС, 26 квітня 1986 р., назавжди був закарбований трагічною датою в історії України. Цього року виповнюється 34-та річниця Чорнобильської трагедії.
     У органах соціального захисту населення області зареєстровано 20,1 тис. Громадян, що передбачено Законом України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з них 3,6 тис. є інвалідами. Пов’язаний з наслідками Чорнобильської катастрофи.
     На регіональному рівні соціальна допомога цій категорії громадян забезпечується реалізацією державних програм та в рамках обласної регіональної програми соціального захисту та соціального забезпечення населення шляхом надання додаткових соціальних гарантій з обласного бюджету.
     Цього року на соціальну підтримку постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, дружин жертв Чорнобильської катастрофи було затверджено 11,1 мільйона гривнен, що на 12% більше, ніж у 2019 році, у тому числі 3,8 млн грн, виділено на амбулаторне лікування та надання безкоштовних ліків для безкоштовних зубних протезів.
     Враховуючи, що одним із найактуальніших питань сьогодні є підвищення рівня медичної допомоги, департамент соціального захисту населення облдержадміністрації підготував зміни до регіональної комплексної програми соціального захисту та соціального захисту для збільшення фінансування пільгової медичної допомоги жертвам Чорнобиля .
     Програма щорічно надає цілеспрямовану допомогу дружинам померлих громадян, смерть яких пов'язана з наслідками Чорнобильської катастрофи. У квітні цього року 1539 вдів причетних до Чорнобильської аварії отримають таку компенсацію на загальну суму 3,9 млн гривнів. Сума платежу - 2,5 тис. грн. на людину.
     Регіональна програма також передбачає заходи щодо вирішення інших актуальних питань.
     Департамент соціального захисту населення облдержадміністрації налагодив тісну співпрацю з громадськими організаціями Чорнобиля в регіоні. У регіональній комплексній програмі соціального захисту та соціального забезпечення існує постійний діалог між регіональним населенням для вирішення поточних питань та розширення додаткових соціальних гарантій.
     Держава - це фокус одержувача соціальних виплат: Відповідно до Постанови від 08.04.2020 р. №264 “264 Кабінету Міністрів України” Деякі питання державної соціальної допомоги органи соціального забезпечення вжили необхідних заходів для продовження виплати раніше виділених державних соціальних виплат без додаткового лікування до 8,3 тис. сімей.
     Це сім’ї, які через введення карантину не змогли звернутися до управлінь соціального забезпечення та подати заявку з необхідним пакетом документів для подальшої виплати державних соціальних виплат на наступний період. Після припинення дії карантину управління соціального захисту населення здійснить перерахунок суми державних соціальних виплат, виплачених таким сім'ям.
     Виплата державних соціальних виплат протягом карантинного періоду автоматично триває.
     8 квітня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову 264 “Деякі питання державної соціальної допомоги”, яка регулює продовження строків виплати раніше виділених державних соціальних виплат та умови їх призначення у зв'язоку з карантином. У регіоні було вжито низку заходів, спрямованих на виконання урядового рішення, щоб сім'ї, які не мали часу просити державу продовжувати соціальні виплати, запровадивши карантин, отримали кошти в травні повністю.
     Звертаємо вашу увагу на те, що ця робота здійснюється без особистого звернення громадян у територіальні підрозділи соціального захисту.
     Постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що встановлений раніше строк податку на державну допомогу триватиме протягом карантинного періоду та протягом одного місяця з дня його скасування без декларації про громадянство. 
     Це стосується таких видів державної допомоги:
- державна соціальна допомога для малозабезпечених сімей;
- допомога дітям-матерям-одиначкам;
- переваги щодо дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;
-діти з тяжкими порушеннями перинатальної нервової системи, важкими вродженими вадами розвитку, рідкісними сирітськими захворюваннями, раком, онкологічними захворюваннями, ДЦП, важкими психічними розладами, доглядом за дітьми, цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитині, яка отримала серйозну травму, йому потрібна трансплантація органів, потрібне паліативне лікування, яке не відключається;
- щомісячна фінансова допомога особі, яка проживає з особою з інвалідністю I або II групи внаслідок психічного розладу, яка, за даними медичної комісії медичного закладу, потребує догляду за постійною третьою особою, догляду за ним;
- тимчасова державна допомога дітям, батьки яких уникають аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце їх проживання невідоме;
- щомісячна цільова допомога ВПО для покриття витрат на проживання, включаючи житло та комунальні послуги;
- тимчасова державна соціальна допомога безробітній особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не отримала права на пенсію.
     Крім того, передбачено, що якщо інвалідам надається період перегляду МСЕК та ЛКК, державний податок на соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та інвалідам, державна соціальна допомога особам, які підлягають цій пенсії, та особам з інвалідністю. Термін карантину не закінчується до кінця.
Після припинення дії карантину управління соціального захисту населення протягом одного місяця відшкодовує суму соціальних виплат, що підлягають виплаті, на підставі поданої одержувачем заяви та необхідних документів.
     Постанова Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 р. № 112 “Кілька питань виплати одноразових грошових виплат за законами України у 2020 році”     Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та “Жертви нацистських переслідувань” цього року.
1) Інваліди внаслідок війни:
Перша група – 4120 грн;
Друга група – 3640 грн;
Третя група – 3160 грн;
2) Учасники бойових дій – 1390 грн;
3) члени сімей загиблих у загибелі війни та дружини (дружини) жертв війни чи революцій – 900 грн;
4) Учасники війни – 570 грн.
     Органи соціального захисту населення працювали над формуванням списків осіб, визначених постановою Кабінету Міністрів України.
Робота з оплати та формування інформації щодо нарахування Центром бухгалтерського обліку та соціальних виплат у Політавському районі проводилася без втручання цих пільгових категорій населення.
     З 06.04.2020 р. Держава отримала кошти в загальній сумі податків - 55, 4 мільйона. 
     7 квітня 2020 року ці кошти були передані поштовим відділенням та банківським установам для 39 000 ветеранів війни.
     Постановою Кабінету Міністрів України 01.04.2020 р. №251 “Про певні питання щодо підвищення пенсійних виплат та надання соціальної допомоги певним категоріям населення” передбачено одноразову виплату в розмірі 1000 гривні у квітні. 
     2020 рік, включили:
- державні отримувачі соціальної допомоги з дитинства для осіб з обмеженими можливостями та дітей-інвалідів (крім тих, хто одночасно отримує пенсію за втрату дитини або державну допомогу внаслідок державної допомоги) відповідно до державного закону про законодавство України. Для тих, хто не має пенсії, та людей з обмеженими можливостями;
- такі особи відшкодовуються органам Пенсійного фонду України;
- особам з державною соціальною допомогою, які не мають права на отримання пенсії, та особам з інвалідністю;
- тимчасовий отримувач державної соціальної допомоги для безробітної особи, яка досягла загального пенсійного віку, але не отримала права на отримання пенсії.
     Слід зазначити, що особи цієї категорії отримуватимуть матеріальну допомогу незалежно від допомоги держави. Близько 16 000 таких громадян зареєстровані в органах соціального забезпечення.
     На джерело прожиткового мінімуму до 2020 року припадатиме 2 022 особи на місяць, з 1 січня 2020 року по 2 липня 2118 гривень, з 1 грудня 2189 гривень, а для основних соціальних та демографічних груп населення:
    Діти до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 гривень, з 1 липня - 1859 гривень, з 1 грудня - 1921 гривень;
    Діти віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень;
    Працездатні особи: з 1 січня 2020 року - 2 102 гривень, з 1 липня - 2197 гривень, з 1 грудня - 2270 гривень;
    Фізичні особи, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1 712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень;
     Зважаючи на те, що “Закон України про державні соціальні стандарти та державні гарантії” про джерело засобів до існування є основним державним соціальним стандартом, який визначає розмір основних державних соціальних гарантій, державні пільги збільшуватимуться у 2020 році.
     Розмір допомоги по вагітності та пологах становить 41 280 грн. Ця допомога виплачується одноразово в розмірі 10 312 грн,  решта суми допомоги буде виплачена протягом наступних 36 місяців рівними частинами відповідно до правил, встановлених Кабінетом Міністрів, 860 гривень.
     Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів, Постановою від 30.05.2018 № 427 “Деякі питання пілотного проекту щодо соціальної допомоги дітям сімей та відповідальності за батьків” буде передбачено одноразовий “дитячий пакет” та медичний догляд при народженні. “Муніципальна няня” для дитини віком до трьох років.
     У 2020 році вартість одноразового пакету допомоги для дітей становитиме 5000 грн. Орієнтовна кількість одержувачів цієї допомоги наступного року становитиме 331 тис. Наступного року муніципальна няня виплатила 1779 гривень муніципальній няні віком до трьох років.  Мінімальний розмір допомоги по вагітності та пологах для незастрахованих осіб у грудні 2020 року прогнозується у розмірі 2383,5 грн порівняно з 2,207,1 грн у грудні 2019 р. Орієнтовна кількість одержувачів цих допомог становитиме 204,2 тис. наступного року.
     Розмір допомоги дітям, які перебувають під опікою чи піклуванням, збільшується з 3,558 грн на 4,536 грн.. Залежно від віку дитини, у грудні 2019 р. вона включає 3 842,0 грн та 7 790,0 грн у грудні. Щомісяця 39,6 тис. дітей отримують допомогу.
     Допомога дітям-матерям-одиначкам збільшується максимум на 1779 гривні для дітей до 6 років, гривень - 2218 дітей віком від 6 до 18 років та 2 222 гривні - від 18 до 23 років, які навчаються у грудні 2019 року до 6 921 грн - для дітей віком від 6 до 18 років 2270 грн - для дітей віком від 18 до 23 років, які навчаються у грудні 2020 р. 
     У 2020 році триватиме догляд за дітьми з важкими перинатальними порушеннями нервової системи, важкими вродженими вадами розвитку, рідкісними  захворюваннями, онкологічними, онкологічними захворюваннями, церебральним паралічем, психічними розладами, цукровим діабетом I типу (інсулінозалежним), дітям з гострими або хронічними IV захворювання нирок, хто отримав серйозну травму, зробив трансплантацію органів, потребує паліативної допомоги, яка не відключена, прожитковий мінімум для людей, які втратили працездатність (у грудні 2020 року сума становитиме 1769 грн). Орієнтовна кількість одержувачів цієї допомоги в наступному році складе 16,4 тисячі.
     У 2020 році практика розмежування рівня життя різних категорій населення продовжить надавати державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям.
     У той же час, наступного року рівень життя зросте з 21% до 25% для працездатних, соціально-демографічних груп, з 85% до 100% для дітей, для людей, які втратили працездатність, та для людей з обмеженими можливостями. Залишаються на 100% від відповідного прожиткового мінімуму.
     У той же час для сімей з низькими соціальними доходами в наступному році збільшиться розмір державної соціальної допомоги (включаючи максимум) для кожної дитини від 0 до 13 років – 250, а для кожної дитини віком від 13 до 18 років - 500.
     У 2020 році 284 тис. малозабезпечених сімей отримуватимуть державну соціальну допомогу щомісяця.
     Обсяг державної соціальної допомоги для людей з обмеженими можливостями та дітей-інвалідів з дитинства зросте наступним чином:
     Обсяг допомоги людям з обмеженими можливостями з дитинства І групи підгрупи А Група збільшився на допомогу по догляду, з 3364 у грудні 2019 року до 3633 у грудні 2020 року. У грудні 2020 року 32,8 тис. громадян отримають цю допомогу. 
     Обсяг допомоги людям з обмеженими можливостями з дитинства І групи підгрупи В групи збільшується на допомогу по догляду, з 2457 в грудні 2019 року до 2 653 грн до грудня 2020 року. 32,9 тис. осіб отримуватимуть цю допомогу щомісяця.
     Розмір допомоги людям з інвалідністю з дитинства II та III груп, на допомогу по догляду - з 1638 у грудні 2019 року до 1769 у грудні 2020 року. 216,3 тис. осіб одержать цю допомогу щомісяця.
     Обсяг допомоги дітям-інвалідам віком до 6 років зросте з 2925 у грудні 2019 року до 3 125 у грудні 2020 року для інших дітей-інвалідів. У випадку з підгрупою A діти з обмеженими можливостями віком від 6 до 18 років отримають надбавку до 3 364 у грудні 2019 року, 3 633 у грудні 2019 року.
     Щороку 162,3 тис. осіб отримують допомогу дітям до 18 років.
Розмір допомоги на догляд за особою з інвалідністю I або II групи внаслідок психічного розладу у грудні 2020 року планується у розмірі 2189 гривень, а у грудні 2019 року  2027 гривень. 58,7 тис. людей отримають щомісяця цю допомогу.
     З дітьми, для малозабезпечених сімей, для людей без пенсій, для людей з обмеженими можливостями, для людей з обмеженими можливостями для тимчасового надання державної допомоги дітям, для малозабезпечених сімей, за рахунок пенсій. Пенсіонер, але не має права на отримання пенсії, допомога в догляді за інвалідами I або II групи внаслідок психічного розладу, компенсація безробітним внаслідок психічного розладу, а також догляд за особою з інвалідністю I групи. Як людина, яка досягла 80-річного віку, до 2020 року передбачається досягти 59,5 мільярда гривень.
     Проект державного бюджету на 2020 рік передбачає реалізацію програм та заходів соціального захисту, включаючи:
     Виплата пільг та житлових субсидій громадянам для оплати житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного палива та рідкого газу готівкою - 47 628,6 млн грн.
     Щомісячна цільова допомога переселенцям для покриття витрат на проживання, включаючи житло та комунальні послуги - 3 042,6 млн грн.
     Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - 1 980,9 млн грн. Щорічна одноразова фінансова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань та соціальній допомозі тим, хто має особливі та особливі трудові заслуги перед обличчям Батьківщини - 1323,7 млн ​​ гривень;
Державні стипендії на все життя - 4,9 мільйона гривень.
     Соціальна сфера потребує подальших реформ у таких сферах: 
1. Децентралізація територіальних громад через концентрацію центрів соціального обслуговування. 
2. Створення нових підходів до організації системи надання соціальних послуг для певної частини населення. 
3. Створення мінімального базового пакету (рівня) соціальних послуг, який слід враховувати на рівні територіальної громади. 
4. Запровадити цільову соціальну допомогу для задоволення основних потреб певних уразливих груп.
5. Залучіть НУО (недержавні організації) до посилення конкуренції на ринку соціальних послуг.   Соціальна сфера займає важливе місце серед усіх життєво важливих сфер, що допомагає певній категорії населення країни, поряд з певними параметрами якості життя вразливих груп, забезпечити мінімальний рівень соціального захисту. 
     Уряд повинен керуватися принципом, що всі товариства відповідають за добробут власних громадян. Реформи в галузі соціального захисту проводяться поетапно, з акцентом на концепції прав людини, щоб гарантувати мінімальний рівень матеріального добробуту на незворотній основі. Однак рівень захисту певної категорії населення в більшості випадків не досягає мінімальних параметрів, встановлених світовою практикою. 
     Необхідно розробити та впровадити деякі напрями вдосконалення системи соціальної допомоги в Україні, зокрема, створення спеціальних комісій для виконання соціальної роботи та соціальних функцій, щоб уникнути складних життєвих обставин у певних категорій населення, які зазнають децентралізації, децентралізації в соціальній сфері, функціональних комісій для окремих категорій бідних. Для всебічної оцінки потреб, а також для розробки соціальних програм для адресної допомоги.










РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В
УКРАЇНІ ТА СВІТІ
3.1. Подолання проблем соціального захисту.
     Проаналізувавши стан соціального захисту в Україні, можемо перейти до аналізу цих проблем фінансування та шляхів їх вирішення. Однією з найбільших проблем системи соціального забезпечення є неефективність внутрішньої системи соціальних виплат. 
     Так, в Україні відповідно до чинного законодавства пільги надаються за категоріями, тобто громадяни отримують їх унаслідок належності до певної пільгової категорії громадян. Це не враховує дохід та матеріальне благополуччя громадянина та його сім'ї, оскільки цим категоріям надаються пільги без попередньої перевірки їх доходу чи джерела проживання, а розмір допомоги визначається категорією одержувача. Як результат, частка людей із соціальною допомогою серед тих, хто не включається до числа бідних за поточним доходом, перевищує кількість одержувачів серед бідних. 2/3 загальної суми допомоги та надбавок надходять від домогосподарств, які мають більший середній дохід, ніж прожитковий мінімум. 
     Деякі категорії громадян отримують пільги за багатьма ознаками протягом тривалого періоду, не оцінюючи їх потреби. Обсяг допомоги, отриманої “бідними” та “не бідними”, майже однаковий. Оскільки переваги в основному надаються, незважаючи на доходи та потреби (від яких страждають бідні), вони не можуть забезпечити бідних. Проблема посилюється тим, що доступ до пільг по всій країні вкрай неоднаковий: наприклад, частка міських домогосподарств, які використовують пільги на транспортні послуги, втричі перевищує аналогічний показник для сільського населення (12,6% та 30,9%). Значна кількість людей у ​​пільговій категорії призвела до того, що майже третина населення України охоплюється системою пільг. Відповідно до Закону 83, право на пільги мають 19,5 мільйонів громадян, що становить більше третини населення України.  
     Основними категоріями громадян, які мають право на пільги, є: 
ветерани праці (приблизно 4,9 млн. осіб), серед яких є люди, які мають особливі заслуги на батьківщині (1,1 тис.); 
ветерани війни (приблизно 3,3 млн осіб); 
жертва Чорнобильської катастрофи (приблизно 2,1 мільйона); 
діти війни (6,7 млн); 
особи, які мають право використовувати професійний (офіційний) знак (приблизно 1,3 мільйона); 
учасники антитерористичної операції та Революції гідності (5,4 млн); 
пенсіонери похилого віку (10,6 млн.) [57,29]. 
     Крім того, одна людина може отримати декілька статусів, які дають їй / їй пільги, податки, преференції, пільги тощо. Всього зараз у населення близько 36 мільйонів таких сертифікатів. Велика кількість людей, які мають пільги, а також їх відносно великий розмір унеможливлює повноцінне фінансування державних фондів. Так, Міністерство соціальної політики зазначає, що загалом у державному бюджеті на 2018 рік передбачено близько 30-33 мільярдів гривен на виплату всіх соціальних виплат, компенсацій та ін. 
     Тоді, на думку експертів, їхні послуги потребують суми, яка наповнить близько половини державного бюджету, майже 120-140 мільярдів гривень. Тобто спостерігається збільшення відповідальності за кредити без відповідного джерела фінансування. Також серед проблем у системі пільг слід зазначити, що не існує єдиного законодавства, що регулює сферу пільг та надходжень - ця сфера регулюється багатьма законами. Найгострішими проблемами соціального страхування є низький рівень охоплення соціальною допомогою, забезпечення соціального забезпечення для низьких та низьких цілей тощо. Однією з проблем сьогодні є повнота соціальної реформи, відсутність політичної волі та політичне розуміння необхідності поглиблення та вдосконалення соціальних, насамперед пенсійних  реформ. 
     Це пов’язано з хронічною нестачею коштів у пенсійних та інших фондах, а не з їх 58 ефективним або цільовим використанням. 
     Крім того, в системі соціального забезпечення існує багато типів проблем такого характеру: 
- низька ціль соціальних виплат; 
- невідповідність розміру вигоди та реальних можливостей їх надання; 
- залишкове фінансування медичної допомоги, що не дозволяє підтримувати систему охорони здоров’я на належному рівні. 
     Таким чином, зрозуміло, що існуюча система пільг є неефективною та має багато проблем, тому її потрібно реформувати. 
     На мою думку, систему соціальних виплат слід вдосконалювати в таких основних сферах: 
- Відійти від категоричного принципу, тобто піти на поступки людині, яка їм справді потрібна. Це можна зробити, попередньо визначивши рівень доходу одержувача допомоги, та якщо дохід вище середнього, він втрачає право користуватися пільгою. Доцільно також створити систему моніторингу доходів громадянина. Це правда, що це збільшить витрати на надання послуг громадянам, але ефективність системи значно збільшиться, а сума пільгових платежів зменшиться, оскільки більшість громадян мають середній дохід. 
- Щоб зменшити розбіжність між виплатами соціальних виплат та їх фактичними розмірами, доцільно скласти документ, що регламентує кожен вид пільг та конкретне джерело фінансування для нього (вид допомоги). Наприклад, це можуть бути кошти, отримані з різних рівнів бюджету, або кошти, отримані з фондів соціального страхування. 
- Розробка єдиного законодавчого акта, який включає всю систему соціальних виплат. Це зробить процедуру присудження цих пільг більш прозорою та зрозумілою. Через глибоку економічну кризу, військові дії та політичні суперечки можливі сотні об'єктивних виправдань, оскільки права та умови життя наших людей з обмеженими можливостями навіть далеко не відповідають основного закону Конвенції ООН про права людей з інвалідністю 4 лютого 2010 року. Але, можливо, причини невідповідності вищезазначеній Конвенції ООН слід шукати не в сучасній економічній та політичній ситуації в Україні, а в нехтуванні нашим суспільством величезного трудового та інтелектуального потенціалу людей з обмеженими можливостями. Наявність такого потенціалу є цілком очевидним, оскільки ніхто з нас не може визначити, наскільки виросла конкретна людина з інвалідністю через свої особливі здібності, зросла, активізувалась чи розвинула інші риси, які можуть бути корисними для суспільства. Тільки цей факт можна зрозуміти та розуміння державою того, що залучення людей з обмеженими можливостями до активного соціального життя в кінцевому рахунку призведе до консолідації та посилення соціально-економічного розвитку, змусивши уряд намагатися вирішувати проблеми людей з обмеженими можливостями. 
     У зв'язку з цим, безумовно, є позитивна зміна нового податкового кодексу, який включає такі позиції: 
1. Запровадження диференційованої зайнятості осіб з обмеженими можливостями на підприємствах та в організаціях відповідно до їхніх напрямків діяльності. Зрештою, очевидно, що є компанії, де вимоги працівників не відповідають патологіям, представленим у більшості людей з обмеженими можливостями. Для таких підприємств 4% зайнятості людей з обмеженими можливостями є абсурдним, та лише заохочення цих підприємств до махінацій корупції. Однак є підприємства та організації (наприклад, у сфері реклами та соціальної економіки народного господарства), де специфіка та умови праці ідеальні для людей з обмеженими можливостями, які можуть працювати не тільки в офісах цих підприємств, але і вдома. Природно, що 60 відсотків зайнятості людей з обмеженими можливостями на цих підприємствах має бути значно вищими за 4% та становить від 15-20%.
2. Ввести систему гарантованого замовлення для підприємств та організацій, де більше 20% працівників мають інвалідність. Мета цієї системи - зобов’язати компанії, які не мають стандартів зайнятості для людей з обмеженими можливостями, або не дотримуються цього правила (далі - покупці), купувати товари та послуги у компаній, де люди з інвалідністю становлять понад 20% працівників продавці). У цьому випадку, якщо обсяг закупівель, який здійснюють продавці у покупців, становить не менше 4% від їх щорічного фонду заробітної плати, закон повинен передбачити звільнення цих покупців із Фонду соціального страхування для людей з інвалідністю. 
3. Запровадити технологію гарантування громадських організацій людей з обмеженими можливостями та працевлаштування Фонду соціального захисту людей з інвалідністю. 
     Ця технологія повинна включати систему наступних додаткових кроків: 
- Вибір необхідних кандидатів для інвалідів громадськими організаціями для їх подальшого працевлаштування відповідно до публічно опублікованих списків вакансій осіб з обмеженими можливостями різних підприємств. Таким чином, при виборі робочих місць для неурядових організацій та подальшій підтримці інвалідів на робочому місці Фонд соціального захисту інвалідів може фінансуватися на конкурсній основі [57,68].
- Укладання угод між громадськими організаціями людей з обмеженими можливостями, які виграли відповідні конкурси, Фондом соціального захисту для інвалідів та роботодавцями, за якими ці громадські організації будуть відібрані на вакансії для інвалідів. Основною метою укладення таких угод буде надання гарантій роботодавцям щодо новоприйнятих осіб громадських організацій осіб з обмеженими можливостями. Зокрема, ці угоди можуть визначати період, протягом якого громадські організації людей з обмеженими можливостями здійснюватимуть нагляд (навчання та “страхування”) новоприйнятих осіб з обмеженими можливостями на робочому місці. 
     Однак за взаємною згодою роботодавця та новоспеченої особи громадським організаціям людей з обмеженими можливостями доведеться влаштовувати роботу вдома. Усі ці відносини між неурядовими організаціями для інвалідів, роботодавцями та людьми з обмеженими можливостями можуть контролювати той же Фонд соціального захисту людей з інвалідністю. 
     Однак вищезазначені зміни в законодавстві України є досить далеко для того, щоб адекватно вирішити проблеми людей з обмеженими можливостями. Перш за все, ми повинні усвідомити, що першопричиною всіх проблем людей з інвалідністю є відсутність масового та економічно відповідного механізму їх активного суспільно - корисного життя. 
     Поки в суспільстві не існує твердої думки, що люди з обмеженими можливостями є не лише об'єктами співчуття та людяності, але й сильним економічним потенціалом суспільства, інтелектуального та творчого розвитку, проблеми цих людей в нашій країні не будуть кардинально вирішені. 
     Зараз ситуацію людей з обмеженими можливостями в Україні можна розглядати з точки зору відмінених відходів, які намагаються затемнити та візуально надати їм гідний вигляд у внутрішніх умовах країни. Хоча наша держава на користь сучасних європейських цивілізованих тенденцій останнім часом активно сприяє проблемі людей з обмеженими можливостями, всі їх проблеми все ще будуть поверхово вирішуватись. Іншими словами, отвори закриваються, але суть проблеми не усунена. Звичайно, щоб виробити правильне ставлення до людей з обмеженими можливостями в суспільстві та запровадити ефективний механізм залучення цих людей до суспільно корисної діяльності, спочатку потрібно витратити значні матеріальні ресурси та виконати величезний рівень роботи. Все це немислимо робити без активної участі громадських організацій людей з інвалідністю. Це соціальний рух людей з обмеженими можливостями, його компетентна організація є необхідним джерелом трудових, інтелектуальних та матеріальних та фінансових ресурсів.    Наприклад, організації для людей з обмеженими можливостями можуть знайти достатню кількість волонтерів, оскільки справжня мама не хоче допомагати організації в її діяльності, аби лише забезпечити гідне майбутнє для своєї хворої дитини.   
     Ті ж громадські організації можуть придумати найбільш оптимальні ідеї для вирішення певних проблем людей з обмеженими можливостями, тому що хто вони є, але вони знають ці проблеми зсередини та можуть забезпечити максимальну життєздатність своїх ідей. Усі ті самі організації можуть залучати необхідні матеріальні та фінансові ресурси у вигляді міжнародних грантів та благодійної допомоги. Для всього вищесказаного необхідно запровадити механізм представлення діяльності цих громадських організацій та забезпечити об'єктивну оцінку суспільної значущості їх діяльності. 
     Необхідно також запровадити методологію оцінки потреб та потреб конкретних людей з обмеженими можливостями з метою розробки цільової, соціально контрольованої системи догляду. У той же час важливо, щоб ця система повністю стимулювала соціально відповідальний бізнес у наданні благодійної допомоги людям з обмеженими можливостями. Розвивали б благодійні традиції. У той же час, щоб реальні організації могли представити себе ефективно, їм просто потрібно запропонувати благодіяльникам та іншим потенційним спонсорам НУО з обмеженими можливостями чіткий механізм оцінки ефективності їх власної діяльності. 
     Отже, основними проблемами соціального захисту в Україні є:  
1. Низький рівень соціальних виплат. 
2. Невідповідність розміру вигоди та фактичної можливості її надання. 
3. Дефіцит пенсійного фонду. 
4. Залишкове фінансування медичної допомоги. 
     Способи вирішення вищезазначених проблем: 
1. Відійти від категоричного принципу переваг на подорожі та зосередити увагу на пільгах для конкретної людини. Визначення рівня доходу людини, яка претендує та отримує пільги, лише якщо його дохід нижче середнього. 
2. Заборона впровадження нових пільг, законодавче створення конкретного джерела фінансування кожного виду пільг, запровадження обмежень “одна людина - одна вигода”. 
3. З метою зменшення видаткової частини пенсійного фонду ввести максимальний розмір пенсії за віком, декларацію про зарплату, що збільшить основу для нарахування пенсійних внесків. 
4. Запровадження обов'язкового медичного страхування, що зменшить навантаження на державний бюджет та одночасно обмежить можливість покриття інших бюджетних витрат за рахунок витрат на охорону здоров'я. 

3.2. Аналіз правової бази соціального захисту.
      Незважаючи на активну реформу соціального захисту в Україні, необхідність кардинальних змін у системі соціального обслуговування не є досконалою. Це пов’язано з несумісністю соціальних служб з новими запитами та потребами людей. Триваючі соціально-економічні зміни в країні загострюють або створюють різні соціальні проблеми, такі як бездомність, торгівля людьми, поширення епідемії при ВІЛ / СНІДі та наркоманії тощо. Зростає соціальний ризик найбільш уразливих верств населення: інвалідів, дітей, молоді, людей похилого віку, багатодітних сімей. Це визначає актуальність дослідження. Після здобуття незалежності непростий та багатовекторний процес реформування системи соціальних послуг в Україні та обрання незалежного курсу розвитку почав встановлювати національну парадигму соціального розвитку - визнання людської гідності та честі, громадянських прав як найвищої цінності держави. Закони [62]. Наступним кроком у процесі реформ було розроблення відповідної правової бази, яка могла б охопити більшість аспектів регулювання соціальної сфери України та послуг, які вона може та повинна надавати. Основним законом для регулювання цієї ключової сфери було законодавство України про соціальні послуги, яке визначало основні організаційно-правові засади надання соціальних послуг людям у складних обставинах. Враховуючи складні життєві умови, закон запропонував "обставини, які об'єктивно пригнічують нормальне життя людини, наслідки якої він чи вона не може подолати самостійно" [35,63]. Закон запровадив категорично-концептуальне обладнання для визначення основних умов, що використовуються у сфері соціальних послуг. 
     Зокрема, на рівні законодавства з'явилися такі умови: 
- особи, які надають соціальні послуги - підприємства, установи, організації та установи, незалежно від форми власності та управління, фізичні особи - підприємці, які відповідають критеріям діяльності організацій. Соціальні послуги, а також фізичні особи, які надають соціальні послуги; 
 - соціальний працівник - особа, яка надає соціальні послуги та має підготовку, яка відповідає вимогам та характеру виконуваної роботи; 
- соціальна група - група людей, об’єднаних загальними соціальними, демографічними чи іншими характеристиками, які перебувають у складних життєвих обставинах і їм потрібні однотипні соціальні послуги. 
- державний стандарт соціальних послуг - визначається нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, показниками його якості та масштабу, змістом та стандартами, умовами та процедурами надання соціальних послуг, показниками його якості; 
- показники якості соціальних послуг - сукупність показників, що використовуються для оцінки діяльності соціальних служб з урахуванням позитивної ефективності соціальних послуг стосовно її отримувачів та якості задоволення їх потреб у цих послугах; 
- соціальне замовлення - засіб регулювання діяльності у сфері соціальних послуг шляхом залучення страхових осіб на договірних засадах для задоволення потреб у соціальних послугах, визначених місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування [35,65]. Цей закон, положення якого ґрунтувалися на використанні передового досвіду міжнародних соціальних послуг, сьогодні значно розширює можливості ефективної публічної та громадської допомоги шляхом розвитку інфраструктури соціальних послуг, вдосконалення механізмів їх надання, розширення учасників ринку та створення умов для вдосконалення їхньої якості. Як результат, система надання соціальних послуг стала сферою, в яку інвестують не лише державні установи, а й різні міжнародні донори. Але відсутність координації та паралельної роботи (дублювання повноважень) призводить до появи 66 правових документів, які суперечать один одному та сприяють не реформі системи, а її деформації. Наприклад, опубліковано український закон про соціальні послуги. Завдання реформування соціальної сфери в державному управлінні стояло на перший план. Така реформа фактично розпочалася зі створення незалежної України, визначеної Стратегією зменшення бідності, затвердженою Президентом України 15 серпня 2001 р. [35,64] 
     Стратегія визначила основні напрямки реформи, а саме: 
- цільове поглиблення державної соціальної допомоги; 
-зміна механізму надання певних пільг населенню шляхом створення національної системи соціального обслуговування; 
- перехід від бюджетного фінансування відповідних державних установ до фінансування програмування громадських організацій, які надають такі послуги на конкурентній основі; 
- передача повноважень органам місцевого самоврядування з метою планування, фінансування та організації соціальних послуг [35,65]. 
      Ці стратегічні цілі, які мали забезпечити функціонування системи соціального обслуговування, знайшли відображення у всіх наступних стратегічних документах, прийнятих владою України. Проте, враховуючи той факт, що в Україні потрібна значна соціальна допомога та потрібні цільові соціальні послуги, соціальні послуги стали однією з основних форм державної допомоги вразливим групам. Тому поряд із цією ознакою виникла низка нормативно-правових документів, спрямованих на регулювання діяльності у цій важливій галузі розвитку незалежної України, які доповнюють та пояснюють одна одну. Для обговорення правової бази (повний перелік законів та нормативно-правових актів, а також інших 67 нормативних документів) ми будемо використовувати методи дослідження, такі як синтез та узагальнення. З їх допомогою ми створюємо нормативно-правову базу за видами та напрямами державної соціальної допомоги. 
     Структура системи регулювання соціальних послуг в Україні: 
1. Соціальні гарантії соціальних виплат та допомоги: Закони України: 
- “Про соціальні послуги”, - “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, - “Про статус та соціальний захист” Чорнобильська катастрофа. “Внаслідок постраждалих громадян”, - “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших літніх громадян України”, - “Про соціальний захист дітей війни”, - “На засадах соціального захисту людей з інвалідністю в Україні”, - “Військовослужбовці та члени їх сімей”,- “Про соціальний та правовий захист”, “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”, “Про жертв нацистських переслідувань”, “Про державну службу”, “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про пенсійне страхування”, - “Про наукову та науково-технічну діяльність”, “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”, “Про зайнятість”, “Про донорство крові та її складові”, “Про соціальний захист дітей, які перебувають у війні”, “Про інститут державної допомоги жертвам масових протестів та їх сімей”, - “Про державну допомогу для сімей дітей”, “Надання державної соціальної допомоги бідним”, “Про боротьбу з торгівлею людьми”, “Організаційно-правові умови соціального захисту дітей, позбавлених опіки над батьківського піклування”. 
Правила перерахування та виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям. 
2. Соціальні послуги для людей з інвалідністю: реабілітація, соціальний захист та технічні послуги:
 1) Закони України: - “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, - “Про основи соціального захисту людей з інвалідністю в Україні”. 
 2) Постанови Кабінету Міністрів України (КМУ): - “Про затвердження Порядку надання реабілітаційних послуг особам з інвалідністю та дітьми з інвалідністю”, - “Про надання послуг з реабілітації інвалідам та дітям з обмеженими можливостями”, - “Технічні та про затвердження порядку надання технічних та інших засобів реабілітації “діти-інваліди та інші окремі категорії населення в переліку таких засобів”. 
3. Праця та зайнятість населення: 
1) Закони України: - “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, - “Компенсація громадянам втрати доходу, порушення умов оплати”, - “5 липня 2012 року 675067- VI) Правила вирішення колективних трудових спорів (конфлікту)”, “Про зайнятість населення”, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, -“ Про колективні договори та договори”, -“Про соціальний діалог в Україні”, - “Про профспілки, їх права та гарантії діяльності”, -“Про організації роботодавців, їх об'єднання, права та гарантії їх діяльності”. 
Положення про Державну інспекцію праці України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 386/2011. Постанови Кабінету Міністрів: “11 лютого 2015 року Цивільний кодекс України Про затвердження Статуту служби”, 
4. Проживання в пансіонатах системи соціального захисту: закони України: -“Про психіатричну допомогу”, -“Ветерани війни про стан, гарантії їх соціального забезпечення”. - Типові положення про інтернат для людей похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат війни та ветеранів праці, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2001 р. № 549. 
5. Соціальний захист бездомних громадян: Закон України “Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей”. 
6. Забезпечення санітарного поводження з пільговими категоріями громадян: - Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” - Постанова Кабінету Міністрів України від 27 березня 2013 р. Про деякі питання організації реабілітації громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Путівки на окремі категорії санаторіїв громадян затверджені органами праці та соціального захисту населення Кабінетом Міністрів 22 лютого 187 № 187 - затверджені Кабінетом Міністрів та затверджені Кабінетом Міністрів, затверджені Кабінетом Міністрів 17 червня 2004 року. 
7. Житлові субсидії, пільги та оплата праці: Постанови Кабміну: - 6 серпня 2014 р. “Про створення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунальних послуг”, № 409 ,, - “Про створення державних соціальних стандартів у сфері ЖКГ у 2014 році Серпень. 409 №, - “Мисливсько-комунальні послуги на нову суму житлового податку, придбання скрапленого природного газу, твердого та рідкого побутового палива у разі житлової субсидії”. 6 липня 1156 р. (Доповнено) від 27 липня 1998 р. – “Про Єдиний державний реєстр пільговиків 11 січня 2003 р.”. Затвердити правила надання пільг певним категоріям громадян, що передбачає середньомісячний дохід сім'ї “Про затвердження Правил користування електроенергією для населення” від 26 липня 1999 р. № 1357, - 21 липня 2005 р. “Про затвердження Правил централізованого опалення, гарячого та холодного водопостачання та каналізації та типової угоди. Надає послуги централізованого опалення, гарячої та холодної води та водовідведення. “Пільги та житлові субсидії для встановлення мінімальних стандартів та обмеження їх вартості з метою забезпечення населення твердим паливом та скрапленим природним газом за рахунок субсидування місцевих бюджетів з державного бюджету “, 23 квітня 2012 року, “Про затвердження правил надання та надання телекомунікаційних послуг”. За наказом – “Положення про правила розподілу та надання субсидій населенню”. Витрати на житлово-комунальні послуги, придбання рідкого газу, твердого та рідкого побутового палива, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 8 жовтня 1999р(із змінами). - Компенсація та компенсація населенню додаткових комерційних витрат, підвищення цін на послуги та тарифи на послуги, затверджені Кабінетом Міністрів України, 5 квітня 2014 р. № 83. 
8. Соціальний захист учасників охорони навколишнього середовища та сімей жертв: Постанови Кабінету Міністрів: - “Війна Затвердити порядок надання статусу учасника акцій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та брали безпосередню участь у антитерористичній операції для забезпечення її здійснення”. Державний бюджет на здійснення заходів соціальної та професійної адаптації учасників антитерористичних операцій, 9 березня 179 р. – “Про затвердження порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті”, призначений для осіб, які безпосередньо беруть участь в антитерористичних операціях. Червень 2015 р. № 407. 
9. Забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб: - “Закон України про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб”, Постанова Кабінету Міністрів України: - “Про реєстрацію внутрішньо переміщених осіб” - 1 жовтня 2014 р. № 509, - “Покриття витрат на житло, включаючи податки на житлово-комунальні послуги”, 5 жовтня 2014 року 5 –“Про затвердження Порядку використання коштів, отриманих від фізичних та юридичних осіб, про надання єдиної фінансової допомоги жертвам та внутрішньо переміщеним особам” від 1 жовтня 2014 року, - “Деякі питання соціального використання внутрішньо переміщених осіб”6 червня 2016 р., - “Про впровадження соціальних заходів безпеки для внутрішньо переміщених осіб” від 5 листопада 2014 року. Можна проаналізувати нормативно-правову базу предмета критичного дослідження. Дві нові особи в галузі соціального захисту в Україні, а отже, і надання соціальних послуг. Це так званий соціальний захист так званої “Операції об'єднаних сил”, який коротко закріплений у законі як “ООС” та сім'ї загиблих під час операції, а також права та свободи ВПО. Перша з цих областей регулюється низкою законів та постанов, прийнятих з 2014 року (з дня початку військових дій на сході України), включаючи основні постанови Кабінету Міністрів України: “Про затвердження, надання особам бойового статусу. Захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та брав безпосередню участь у антитерористичній операції для забезпечення її здійснення”. 20 серпня 2014 р. “Про затвердження Правил використання коштів у державному бюджеті, про здійснення заходів щодо соціальної та професійної адаптації учасників антитерористичних операцій”, 31 березня 2015 р. “Про затвердження порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті” 17 червня 2015 року. Вони безпосередньо брали участь в антитерористичній операції. Щодо другого нового напряму, основними документами його прямого регулювання є постанови Кабінету Міністрів України: з метою надання щомісячної цільової допомоги ВПО, включаючи витрати на житло, включаючи житлово-комунальні платежі. “Про затвердження правил використання коштів, отриманих від фізичних та юридичних осіб, про надання одноразової фінансової допомоги жертвам та внутрішньо переміщеним особам” 5 листопада 2014 року “Про соціальні переваги внутрішньо переміщених осіб”. З розвитком децентралізації державного управління, посиленням ролі ринкових інститутів, формуванням української держави та, отже, домінуванням ринкових підходів у всіх сферах суспільно-політичного та економічного життя пріоритети перейшли на фінансову підтримку. Не соромтеся отримувати такі послуги в ринкових умовах. Ця тенденція значно активізувалася розгортанням військових операцій в Україні та ескалацією збройного конфлікту у своєму східному регіоні - промисловий комплекс держави трансформувався шляхом надання пріоритетного значення важкій галузі розвитку сільського господарства, яка значною мірою підтримується оборонною промисловістю. Отже, частка видатків державного бюджету у фінансуванні цього сектора зросла, як і в інших галузях, таких як освіта, наука, медицина тощо. Отже, норми допомоги військовослужбовцям та особам, задіяним у навколишньому середовищі, зросли, а також різко зросли для них, як соціальні послуги отримувались на рівні різних органів влади. Ці питання в даний час розглядаються як один із пріоритетів країни, що визначає актуалізацію проблеми формування та вдосконалення відповідної нормативно-правової бази для їх регулювання. Загалом, незважаючи на складність роботи, яка проводиться в Україні зі створення регуляторної бази для реформування системи соціального обслуговування, на сьогоднішній день не створено жодної правової бази, яка б забезпечувала належне регулювання соціальних інститутів та впровадження високих стандартів соціального забезпечення якісті соціальних послуг. З метою прискорення розроблення законодавства та забезпечення того, щоб в організацію діяльності у сфері соціальних служб входило не лише Міністерство соціальної політики України [37,68], а й інші міністерства та відомства, Міністерство соціальної політики створило міжвідомчу робочу групу з виконання закону. “Про соціальні послуги в Україні”. До нього входять фахівці центральних органів виконавчої влади, науковці, експерти з міжнародних проектів технічної допомоги, керівники всіх суспільно орієнтованих українських організацій та асоціацій. Зусилля робочої групи були спрямовані на розробку стандартів якості соціальних послуг для певних груп населення. Однак діяльність міжвідомчої групи показала, що лише розробка стандартів недостатня. Виявилося, що для досягнення стратегічної мети уряду щодо підвищення якості життя громадян необхідно мати чітку, прозору, доступну та ефективну систему соціальних послуг, як на державному, так і на місцевому та соціальному рівнях. Необхідно визначити основні засади державної політики, яка спрямована на створення принципово нової системи соціальних послуг в Україні, оскільки діюча система соціальних послуг для громадян не в змозі повною мірою реалізувати положення Закону України про соціальні послуги. Так, Міністерство соціальної політики України за допомогою та активної участі ряду міжнародних проектів почало розробляти стратегічний документ - концепцію реформування системи соціального обслуговування. Цей документ був створений у тісній співпраці з вітчизняними та міжнародними експертами та увібрав найкращий світовий та вітчизняний досвід. Він розробив підходи до реформування системи та стратегічних напрямків, описав принципи, згідно з якими повинна функціонувати вдосконалена система соціальних служб. Результатом реформи, відповідно до цієї концепції, стало запровадження механізмів, які могли б забезпечити якість соціальних послуг, гнучкість у виборі видів та форм їх надання, стимулювати постійне оновлення системи та можливість швидкого реагування на виникаючі соціальні потреби. У той же час розпорядження Кабінету Міністрів України ”Про затвердження Концепції реформування системи соціального обслуговування” закінчилось у 2012 році. Було внесено зміни до розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження стратегії реформування системи соціального обслуговування” від 8 серпня 2012 р. № 556, який досі залишається стратегічним документом реформування системи соціального обслуговування в Україні. Гарантоване надання якісних соціальних послуг усіма суб'єктами стає важливою умовою їх діяльності. При цьому особливе значення має визначення основних принципів побудови чіткої структури системи управління якістю. 
      Таким чином, ми маємо підстави заявити, що зроблено значну роботу щодо створення правової основи системи соціального обслуговування. Однак аналіз нормативно-правової бази щодо предмета дослідження дає сьогодні основу для його ефективності. Низка практичних проблем очевидна при визначенні потреб у соціальних послугах на рівні адміністративно-територіальних одиниць, громад. Переваги та переваги цільової соціальної допомоги та надання соціальних послуг ускладнюються відсутністю чітких та прозорих механізмів багатопланового планування, а також наданням соціальних послуг для задоволення поточних потреб населення. 










ВИСНОВОК
 Під час написання магістерської роботи ми отримали такі результати: 
1. Соціальний захист - це діяльність держави, яка спрямована на створення економічно та законодавчо сприятливих умов для розвитку та становлення особистості, що є однією з найважливіших соціальних потреб. 
2. Соціальна політика держави є рушійною силою трансформації суспільства. Суб'єктами соціальної політики можуть бути: держава, саме громадянське суспільство, приватні корпорації. Вони забезпечують як профілактичний, так і компенсаційний соціальний захист, соціальну допомогу в різних сферах суспільного життя: фінансовій, виробничій, службовій, екологічній, медичній, освітянській. Для того, щоб населення схвалило соціальну політику, спрямовану на підвищення її рівня та якості життя, необхідно визначити та затвердити соціальні настанови щодо добробуту населення у тісному зв’язку із соціальними інтересами населення, враховуючи можливості конкретних верств населення та суспільні послуги. 
3. Соціальний захист населення в зарубіжних країнах здійснюється на більш високому рівні, ніж в Україні. Таким чином, для вирішення проблем у сфері соціальних проблем в Україні було б доцільно брати позики за деякими характеристиками систем соціального захисту в найбільш розвинених країнах. Зрештою, їх багаторічний досвід дає можливість вибирати лише позитивні та ефективні методи соціального захисту, тим самим уникаючи значних помилок у вдосконаленні власної системи захисту. Зокрема, зважаючи на обмежений бюджет України, може знадобитися подальший розвиток системи соціального забезпечення (включаючи окремі), яка повинна поєднуватися з державними соціальними гарантіями, а також більш ретельний підхід до визначення кола отримувачів соціальної допомоги. 
4. Аналізуючи ситуацію в нашій країні з точки зору відповідності стандартам, можна зазначити, що в даний час існує проблема з реалізацією міжнародно-правових гарантій соціальних прав громадян та міжнародно-правових зобов’язань України, модернізацією існуючої системи соціального захисту відповідно до національного законодавства. У більшості випадків закони про ратифікацію міжнародних договорів приймаються без прийняття нових чи змінених законів України, які випливають із цього договору. Таким чином, Україна визнає міжнародні стандарти в соціальній сфері, але не вживає достатніх заходів для їх практичного впровадження. 
5. Соціальна сфера займає важливе місце серед усіх життєво важливих сфер, що допомагає певній категорії населення досягти певних параметрів якості життя певних уразливих груп, забезпечити мінімальний рівень соціального захисту. Уряд повинен керуватися принципом, що кожне суспільство відповідає за соціальний добробут своїх громадян. Реформи в галузі соціального захисту проводяться поетапно, з акцентом на концепції прав людини, щоб гарантувати мінімальний рівень матеріального добробуту на незворотній основі. Однак рівень захисту певної категорії населення в більшості випадків не досягає мінімальних параметрів, встановлених світовою практикою. Необхідно розробити та впровадити деякі напрями вдосконалення системи соціальної допомоги в Україні, зокрема, створити спеціальні комісії для виконання соціальної роботи та соціальних функцій, уникати складних життєвих обставин у певних категорій населення, які страждають від децентралізації, децентралізації соціальних сфер, функціональних комісій збідніють. Комплексна оцінка певних категорій потреб, а також розробка соціальних програм для досягнення цільової допомоги. 
6. Основними проблемами соціального захисту в Україні є: 
1) низький рівень соціальних виплат; 
2) невідповідність розміру вигоди та фактичної можливості її надання; 
3) дефіцит пенсійного фонду; 
4) Залишкове фінансування медичних послуг.
      Способи вирішення вищезазначених проблем: 1) Відхід від категоричного принципу надання переваг конкретній людині. Визначення рівня доходу людини, який потребує допомогу, лише якщо його дохід нижче середнього; 2) Заборона впровадження нових пільг, законодавче створення конкретного джерела фінансування кожного виду пільг, запровадження обмежень “одна людина - одна вигода”;
3) Щоб зменшити витрати Пенсійного Фонду можливо ввести максимального розміру пенсій за віком, вивести зарабітню плати з тіні, щоб була можливість збільшити пенсії.
4) Для зменшення навантаження н державний бюджет, ввести обов»язкове соціальне страхування. Це також дозволить зменшити інші бюджетні видатки на соцільні потреби населення.
7.  Законодавчий орган провів важливу роботу для створення правової бази
Діяльність системи соціального обслуговування. Однак аналіз соціального захисту дає можливість обгрунтувати висновок, що на сьогодні його діяльність не є достатньо ефективною. 
      Також слід зазначити, що багато проблем існує насамперед у громадах при визначенні потреб та розміру допомоги громадянам.
      Також, в Україні відсутні дієві механізми для дієвого врегулювання та планування та виплати компенсацій та також соцільної допомоги для населення.
      Важливо, що багато законів та постанов не вирішує питання щодо виплат для населення, ці незрозумілості ще більше заплутують систему по виплаті допомоги громадянам.
      Такж слід зазначити, що є надія на допомогу не громадянських організацій, які самостійно допомагають населенню, що опинилося в складних життєвих ситуаціях. 
      Є надія, що в майбутньому Україна сможе налагодити системку соціального захисту населення та всі люди, які потребують допомогу отримають її в достатньої кількості.



























СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.  Аверин А.  Н.  Государственная система социальной защиты населения  :  учеб.  пособие  /А. Н. Аверин. – М. : Изд-во РАГС, 2007. – 124 с.
2.  Андреева Г.  Н.  Концепция  “экономической конституции”: прошлое и настоящее  / Г. Н. Андреева // Концепция “экономической конституции”: Современные исследования : сб. науч. тр. / РАН ИНИОН  ;  Центр соц.  научн.-информ. исслед. Отдел  правоведения  ;  отв. ред. Г.  Н.  Андреева.  –
М., 2008. – 136 с. – (Серия: Правоведение). – С. 10–24.
3.  Берданова О.  Шляхи вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування щодо надання послуг соціального захисту / О. Берданова,  Н. Гринчук // Вісн.  НАДУ.  –  2004.  –  № 1.  – C. 293–297.
4.  Бідак В. Складові системи державного регулювання соціального розвитку і соціального захисту / В. Бідак //Україна: аспекти праці. – 2004. – № 1. - С.35-41.
5. Болотіна Н. Б. Соціальні права людини та їх державне забезпечення: сучасні тенденції розвитку / Н. Б. Болотіна // Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення. – К. : МП Леся. – 2003. – С. 14–28.
6.  Всеобщая декларация прав человека  :  утв.  и  провозглашена  10 дек.  1948 г.  –  М.  :  Права человека, 1996. – 15 с.
7.  Гансова Е.  А.  Методологічні засади соціальної політики / Е.  А. Гансова // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. – Вип. 12. – Одеса, 1997. - C. 84-91.
8. Геєць В. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави / В. Геєць. – К., 2009. – 697 с
9.  Горностаєва Л.  Проблеми соціально-культурної реабілітації інвалідів / Л. Горностаєва // Соціальний захист. – 2003. – № 3. – С. 26–27.
10.  Городяненко В. Г. Соціологія : підручник / В. Г. Городяненко ; за ред. В. Г. Городяненка. – К. :Академія, 2006. – 543 с. 
11. Дерега В. В. Шляхи вдосконалення системи соціального захисту в Україні: політологічний аналіз / В. В. Дерега, М. О. Багмет // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. – Київ, Миколаїв: Вид-во «Український центр політичного менеджменту», 2009. – Вип. 17. – С. 250–258
12.  Доклад Генерального директора Международного бюро труда МОТ (часть 1)  [Электронный ресурс]  //  Международная конференция труда. 80 сессия.  –  МБТ, Женева, 1993.  –  Режим доступа  : http://yandex.ua/yandsearch?text= =141
13.  Загальна  декларація  прав людини, прийнята  і проголошена резолюцією 217  А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 груд.  1948 р.  [Електронний ресурс].  –  Режим доступу  : http://www.un.org/Overview/rights.html
14.  Європейський кодекс соціального забезпечення  [Електронний  ресурс]  : Міжнародний документ від 6  листоп.  1990  р.  №  ETS  № 139  // Офіц.  сайт Верхов.  Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : htpp://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_651 70
15.  Кобзева С.  И.  Источники права социального обеспечения России  :  монография  / С. И. Кобзева. – М. : Проспект, 2009. – 240 с.
16.  Конституція України  :  прийнята на п’ятій сесії Верхов.  Ради України 28 черв.  1996 р.  – К. : Преса України, 1997. – 80 с.
17. Крентовська О. Управління державними соціальними гарантіями в Україні : автореф. дис. … канд. екон. наук / О. Крентовська. – К., 2005.
18. Крентовська О. Розвиток системи державних соціальних гарантій в умовах формування ринкового мотиваційного механізму / О. Крентовська // Вісник УАДУ. – 2004. – № 12. – С. 405–413.
19.  Лебедев О. Т. Социальная защита населения / О. Т. Лебедев, С. А. Язвенко. – СПб. : Изд-во С.-Петербург. гос. инженер.-экон. акад., 1999. – 114 с. 
20.  Лукашевич М.  П.  Теорія і методи соціальної роботи  :  навч. посіб. / М.  П. Лукашевич, І. І. Мигович. – 2- ге вид., допов. і випр. – К. : МАУП, 2003. – 168 с.
21.  Малярова Н.  В.  Социальная защита детства: концептуальный  подход  / Н.  В.  Малярова, М. И. Несмеянова // Социолог. исслед. – 1991. – № 4. – С. 79–83.
22. Новікова О. Концепція соціальної політики України: проблеми і шляхи розв’язання / О. Новікова // Соціальна політика і соціальна робота. – 1998. – № 2. – С. 5–14.
23.  Миронова Т.  К.  Право и социальная защита  / Т.  К.  Миронова.  –  М.  : Права человека, 2006.  –336 с.
24.  Право социального обеспечения в России : учебник / М. О. Буянова, К. Н. Гусов и др. ; под ред. К. Н. Гусова. – 3-е изд., перераб. и доп. – М., 2005. – С. 13.
25.  Ракитский Б.  Социальная защищенность и ее типы  / Б.  Ракитский  // Вопр.  экономики.  –1992 . – № 7. – С. 4–17.
26.  Роик В.  Д.  Основы социального страхования: организация, экономика и право  / В. Д. Роик. – М. : Изд-во “РАГС”, 2007. – 456 с.
27.  Социальная защита населения:  рос.-канад.  проект  / под ред. Н.  М.  Римашевской.  –  М.  : РИЦ ИСЭПП, 2002. – 135 с.
28.  Социальная политика [Электронный ресурс] : энциклопедия / под ред. Н. А. Волгина. – М. : Альфа-Пресс,  2006.  –  Режим доступа  : http://www.bestbook.ru/userfiles/books/pdf/Pages%20from%20Volgin_encicklop.pdf
29.  Социальный менеджмент  : учебник / под ред. Д.  В. Валового.  –  М.  : ЗАО  “Бизнес  школа “Интел-Синтез”, Акад. труда и соц. отношений, 2000. – 384 с.
30.  Усиление социальной защиты и уменьшение уязвимости в условиях глобализации в мире [Электронный ресурс] :  Доклад генерального секретаря ООН. Экономический и Социальный Совет. Февраль 2001 г.  –  Режим доступа :  http://www.rcicd.org/pub/entity/RC_Section/4033/img/multilateral_international_institutions_toolkit.pdf
31. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування : Закон України від 14.01.98 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 23. – Ст. 378.
32.  Хижный Э.  Государственная система  социальной защиты граждан в странах Западной Европы : монография / Э. Хижный. – М. : РАН ИНИОН, 2006. – 272 с.
33.  Экономическая энциклопедия / под ред. Л. И. Абалкина. – М. : Экономика, 1999. – 1055 с.
34.  Юдин В. П.  Социальная защита: понятие, сущность, границы  :  учеб.-метод.  пособие  / В. П. Юдин. – Казань : Казан. гос. технол. ун-т, 1995. – 121 с.
35.   Fahje A. Wirtschaftsverfassungsrecht in Japan. – Koln; Berlin; Munchen : Carl Heymanns Verl. GmbH, 2007. – 124 р.
36.  Introduction on the Social Security. International Labor Office. Geneva, 1984  [Електроннийресурс]. – Режим доступу : http://ezinearticles.com/?Introduction-To-Social-Security-Benefits&id=732964
37.  Haberle P.  Siete tesis para una teoria constitucional del mercado // Revista de dere  cho сommunitario Europeo. – Granada, 2006. – N 5. – P. 11–30.
38.  Richli P.  Grundriss des schweizerischen Wirtschaftsverfassungsrechts  /  P.  Richli.  –  Bern  : Stampfli Verl. AG, 2007. – 123 р.






0



50