УПРАВЛІННЯ МОДЕРНІЗАЦІЄЮ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ АГРАРНИХ  ПІДПРИЄМСТВ (НА МАТЕРІАЛАХ ДП «ДГ «СТАВИДЛЯНСЬКЕ» ІСГС  НААНУ», С.СТАВИДЛА, ОЛЕКСАНДРІВСЬКОГО Р-НУ.,  КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛ.)

Зелтіньш, Ігор

Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8201

Title:	УПРАВЛІННЯ МОДЕРНІЗАЦІЄЮ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ (НА МАТЕРІАЛАХ ДП «ДГ «СТАВИДЛЯНСЬКЕ» ІСГС НААНУ», С.СТАВИДЛА, ОЛЕКСАНДРІВСЬКОГО Р-НУ., КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛ.)
Authors:	Білик, Олександр Анатолійович Зелтіньш, Ігор
Keywords:	Управління модернізацією;аграрні підприємства;Інновації;стратегія оновлення основних засобів
Issue Date:	2025
Abstract:	Об’єктом дослідження роботи є процес управління модернізацією основних засобів аграрних підприємств. Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та практичних засад управління модернізацією основних засобів аграрних підприємств. Мета дослідження полягає в проведенні комплексного аналізу стану основних засобів ДП «Дослідне господарство «Ставидлянське» Інституту сільського господарства Степу НААН України» та розробка науково-обґрунтованої стратегії їх модернізації з оцінкою очікуваних економічних результатів. В роботі наведені теоретичні та методичні засади управління модернізацією основних засобів аграрних підприємств. Здійснений аналіз модернізації основних засобів аграрних підприємств ДП «Дослідне господарство «Ставидлянське», наведені пропозиції щодо підвищення ефективності управління модернізацією та очікувані результати ДП ДГ ІСГС НААН «СТАВИДЛЯНСЬКЕ». При написанні роботи використовувалися метод порівняння, бібліографічного аналізу, угруповань, аналізу та синтезу, факторного аналізу, систематизації спостережень, економіко-математичні та інші методи. Одержані результати можуть бути використані в діяльності підприємства.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8201
Appears in Collections:	073 Менеджмент (Менеджмент)

Files in This Item:

File	Description	Size	Format
Диплом Зелтіньш.pdf Restricted Access		7.4 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy

Show full item record

Extracted text

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет економіки та управління
Кафедра менеджменту та бізнес-адміністрування

Допущено до захисту
В.о. завідувача кафедри
к.і.н., доц. Білик О.А._____________
____________________________________
«_____»_____________________ 2025 р.

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА
НА ТЕМУ:

УПРАВЛІННЯ МОДЕРНІЗАЦІЄЮ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ АГРАРНИХ
ПІДПРИЄМСТВ (НА МАТЕРІАЛАХ ДП «ДГ «СТАВИДЛЯНСЬКЕ» ІСГС
НААНУ», С.СТАВИДЛА, ОЛЕКСАНДРІВ-СЬКОГО Р-НУ.,
КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛ.)

Галузь знань: 07 Управління та адміністрування
Спеціальність: 073 Менеджмент
Освітня програма: «Менеджмент»
Рівень вищої освіти: перший (бакалавський)
Форма здобуття освіти: денна
Група М-215

Виконавець роботи:
»____»___________ 2025 р. ___________ Ігор ЗЕЛТІНЬШ
(підпис) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)

Керівник роботи:

»____»________ 2025 р. _________ К.і.н., доц. Олександр БІЛИК
(підпис) (Вчене звання, ім’я та ПРІЗВИЩЕ)

Черкаси 2025 р.

ЗМІСТ
ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ МОДЕРНІЗАЦІЄЮ
ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
1.1 Економічна сутність основних засобів, їх функціональна роль у 8
виробничій діяльності підприємства
1.2 Теоретичні підходи до модернізації основних засобів: типологія, 13
завдання та стратегічне значення
1.3 Підходи та моделі управління модернізаційними процесами в системі 17
відтворення основного капіталу
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СТАНУ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ УПРАВЛІННЯ
МОДЕРНІЗАЦІЄЮ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ДОСЛІДНОГО ГОСПОДАРСТВА
ДП ДГ ІСГС НААН «СТАВИДЛЯНСЬКЕ»
2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства та його 22
виробничо-технічний потенціал
2.2 Комплексна оцінка складу, структури та технічного стану основних 33
засобів підприємства
2.3 Аналіз динаміки фінансово-економічних показників підприємства як 46
основи модернізаційної стратегії
2.4 Виявлення ключових проблем і обмежень у системі управління 53
модернізаційними процесами
РОЗДІЛ 3 ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ТА
ПРОГНОЗУВАННЯ ЇЇ ВПЛИВУ НА ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ І
РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА
3.1 Формування концепції модернізації: визначення стратегічних цілей, 57
ключових етапів впровадження, необхідних ресурсів та критеріїв, за
якими буде оцінюватись ефективність модернізації
3.2 Прогнозування впливу модернізації на основні економічні показники 69
та стратегію розвитку підприємства
ВИСНОВКИ 74
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 77
ДОДАТКИ 82
2

ВСТУП

Сучасні умови господарювання потребують від підприємств постійного
вдосконалення матеріально-технічної бази, що є основою забезпечення
конкурентоспроможності, підвищення продуктивності праці та забезпечення
стабільного розвитку [16, c. 512]. Особливого значення набуває процес управління
модернізацією основних засобів, яке передбачає не лише оновлення виробничого
потенціалу, але й оптимізацію витрат, підвищення економічної ефективності та
раціональне використання наявних ресурсів всіх видів [18, c. 432].
Актуальність теми полягає у необхідності розробки та впровадження
інструментів управління, які дозволять оптимізувати процеси модернізації на
підприємстві, забезпечити підвищення ефективності використання основних
засобів та сприяти стабільному економічному зростанню. У сучасних умовах
обмеженості фінансових ресурсів особливо важливими є пошук раціональних
рішень щодо пріоритетних напрямів модернізації та аналіз економічної
доцільності відповідних інвестицій, зменшення заборгованостей.
Об’єкт дослідження – процес управління модернізацією основних засобів
аграрних підприємств. Аналізується діяльність державного підприємства
дослідне господарство «Ставидлянське», що здійснює свою діяльність у галузі
сільського господарства. Підприємство характеризується значним обсягом
основних засобів, зокрема сільськогосподарської техніки, будівель, споруд і
обладнання, частина з яких перебуває в експлуатації понад нормативний строк.
Це обумовлює актуальність дослідження ефективних підходів до управління
модернізаційними процесами, спрямованими на оновлення та відновлення
основного капіталу.
Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та
практичних засад управління модернізацією основних засобів аграрних
підприємств.
Мета дослідження полягає в проведенні комплексного аналізу стану
основних засобів ДП «Дослідне господарство «Ставидлянське» Інституту
3

сільського господарства Степу НААН України» та розробка науково-
обґрунтованої стратегії їх модернізації з оцінкою очікуваних економічних
результатів
Для досягнення поставленої мети необхідне виконання низки завдань:
- провести економіко-статистичний аналіз наявних основних засобів
підприємства (їх складу, структури і динаміки);
- оцінити технічний стан і рівень фізичного та морального зносу обладнання;
- ідентифікувати проблеми та внутрішні резерви ефективного використання
виробничої бази;
- розробити стратегію оновлення основних засобів, що передбачає
пріоритетні напрями модернізації;
- сформувати сценарії впровадження модернізаційних заходів (базовий,
оптимістичний, песимістичний) та спрогнозувати їхній вплив на економічні
показники підприємства;
- розрахувати очікувані економічні ефекти і зміни, що наступлять в результаті
оновлення основних засобів.
Наукова новизна роботи полягає у розробці практичних рекомендацій щодо
підвищення ефективності процесу модернізації основних засобів з урахуванням
специфіки функціонування сільськогосподарського підприємства в регіоні,
наявних ресурсів та умов, що дозволяє забезпечити стійкий розвиток
виробництва та вихід з наявної кризи в управлінні, та підвищити загальну
ефективність аналогічної господарської діяльності державних підприємств в
регіоні.

4

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ МОДЕРНІЗАЦІЄЮ
ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

1.1 Економічна сутність основних засобів, їх функціональна роль у виробничій
діяльності підприємства

Основні засоби становлять фундаментальну базу матеріально-технічної
забезпеченості будь-якого суб’єкта господарювання, без яких неможливе
виконання ключових виробничих та операційних функцій. Вони є носіями
виробничих функцій, забезпечуючи технологічну основу для перетворення
сировини на готову продукцію, а також інфраструктурну підтримку процесів
зберігання, транспортування і логістики. Рівень ефективності функціонування
підприємства та його конкурентоспроможність безпосередньо залежать від
технічного рівня, стану, структури та інтенсивності використання основного
капіталу, зокрема основних засобів [5, c. 727].
Модернізація основних засобів виступає одним із ключових елементів
стратегічного розвитку підприємства, спрямованих на адаптацію виробництва до
сучасних технологічних вимог, підвищення якості продукції та забезпечення
екологічної безпеки.
Особливо це стосується сільськогосподарського сектору, де оновлення
машинно-тракторного парку, модернізація систем зрошення та застосування
новітніх технологій обробітку ґрунту суттєво впливають на продуктивність і
рентабельність діяльності [19, c. 385].
Відповідно до чинного законодавства України, зокрема Національного
положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби», основні
засоби визначаються як матеріальні активи, що утримуються підприємством для
використання у процесі виробництва, постачання товарів, надання послуг або
адміністративних функцій, при цьому строк корисного використання таких
активів перевищує один рік або один операційний цикл, якщо він триваліший за
5

рік. Це визначення узгоджується із Міжнародними стандартами фінансової
звітності, що підтверджує уніфікацію підходів у світовій практиці [3 c. 59–62].
Основні засоби характеризуються трьома ключовими ознаками: матеріально-
речова форма, тривалість використання і поступове перенесення вартості на
виготовлену продукцію через амортизаційні відрахування. У межах підприємства
основні засоби поділяються на виробничі – машини, обладнання, будівлі,
транспортні засоби, які безпосередньо чи опосередковано беруть участь у
створенні продукції, і невиробничі – житлові будинки, об’єкти соціально-
культурного призначення [1].
З економічної точки зору основні засоби є ключовим компонентом основного
капіталу підприємства, що зберігає свою фізичну форму протягом тривалого часу
і багаторазово використовується у господарській діяльності. Ефективність
використання цих активів визначає зростання валового внутрішнього продукту,
підвищення продуктивності праці та покращення фінансових результатів.
Функціональна роль основних засобів багатогранна. Вона включає
технологічну функцію, яка забезпечує технічну базу виробничого процесу,
інфраструктурну функцію, що формує умови для організації праці, зберігання і
транспортування, економічну функцію, яка впливає на собівартість і
рентабельність, інноваційну функцію, що створює умови для впровадження
новітніх технологій, а також соціальну функцію, спрямовану на створення
комфортних та безпечних умов праці [4, c. 328 ].
В умовах трансформації економіки особливої уваги заслуговує технічний
стан основних засобів, їх рівень морального та фізичного зносу. Високий рівень
зношеності, застарілі технології і низька енергоефективність суттєво стримують
розвиток підприємств. Регулярне оновлення, реконструкція і модернізація
основних фондів стають об’єктивною і стратегічно важливою вимогою для
підтримання сталого розвитку і конкурентоспроможності [20, c. 224].
Основні засоби також є важливим елементом стратегічного управління
підприємством. Через ефективне управління ними реалізуються довгострокові
цілі – стабільний розвиток, подолання кризових ситуацій, покращення ринкових
6

позицій і досягнення економічної стійкості. Інвестиції у модернізацію основних
засобів не лише сприяють технічному розвитку, а й підвищують соціальну
відповідальність підприємства, впроваджуючи безпечні і комфортні умови праці
та мінімізуючи негативний вплив на довкілля [19, c. 385].
Сучасні тенденції управління основними засобами орієнтовані на
цифровізацію процесів моніторингу і обслуговування. Застосування систем
промислового Інтернету речей (IIoT), автоматизованого збору даних та систем
прогнозного технічного обслуговування значно підвищують ефективність
використання основних засобів, зменшують простої і скорочують витрати на
ремонт, переходячи від реактивного до проактивного управління парком
обладнання. Особливу увагу приділяють енергоефективності і екологічності, що
відповідає світовим трендам сталого розвитку, економить ресурси і покращує
імідж підприємства [24, c. 348].
Враховуючи соціальну функцію основних засобів, впроваджуються заходи з
підвищення безпеки праці та створення комфортних умов для персоналу, що
знижує ризики травматизму і підвищує продуктивність. Ефективне управління
основними засобами вимагає комплексного підходу, який охоплює технічні,
економічні, соціальні та екологічні чинники. Це забезпечує не лише
конкурентоспроможність підприємства, але й його стійкий розвиток, що є
критично важливим в умовах динамічних змін сучасного ринку.
Основні засоби виступають як базис для втілення інноваційних технологій,
таких як автоматизація виробничих процесів, використання робототехніки,
систем штучного інтелекту для контролю якості та управління логістикою. Ці
технології дозволяють підвищити ефективність використання основних засобів,
мінімізувати людський фактор і сприяти швидкому адаптуванню виробництва до
нових викликів [18, c. 432].
Розширена аналітика свідчить, що оновлення основних засобів є
пріоритетним напрямком інвестиційної політики багатьох провідних
підприємств. В умовах глобалізації і жорсткої конкуренції такі інвестиції не лише
7

підтримують поточну конкурентоспроможність, а й відкривають нові можливості
для розвитку, підвищують імідж і залучають партнерів і інвесторів [21, c. 385].
Водночас в управлінні основними засобами зростає значення екологічної
відповідальності, що відображається у впровадженні екологічно чистих
технологій, використанні енергоефективного обладнання та дотриманні
міжнародних екологічних стандартів. Це не лише допомагає підприємству
відповідати законодавчим вимогам, а й створює додаткову цінність для
споживачів, які дедалі більше звертають увагу на екологічність продукції.
У практичній площині ефективне управління основними засобами включає:
- детальний облік і моніторинг стану основних засобів;
- регулярне технічне обслуговування і модернізацію;
- планування і реалізацію інвестиційних проектів;
- застосування систем автоматизованого управління;
- аналіз ефективності використання та коригування стратегій.
Така системність дозволяє підприємствам не тільки підтримувати
працездатність основних засобів, а й формувати довгострокову конкурентну
перевагу на ринку [23, c. 77-80].
Підсумовуючи, можна констатувати, що основні засоби є ключовим
ресурсом підприємства, що забезпечує виробничу діяльність і впливає на всі її
аспекти – від технічного процесу і економічної ефективності до соціальної
відповідальності та екологічної безпеки. Ефективне управління цим ресурсом з
урахуванням сучасних тенденцій і викликів є запорукою сталого розвитку
підприємства у складних умовах сучасної економіки [24, c. 348].
Для наочного уявлення наведемо таблицю, яка ілюструє вплив модернізації
основних засобів на ключові показники діяльності підприємств у різних галузях:
Дані дослідження підтверджують, що інвестиції у модернізацію
безпосередньо корелюють із підвищенням продуктивності праці та прибутковості
підприємств. Зокрема, за звітом Світового банку, інвестиції у модернізацію
збільшують продуктивність праці в середньому на 10-15%, а прибутковість – на
5-7%.
8

Таблиця 1.1 – Вплив модернізації основних засобів на ключові показники
діяльності підприємств у різних галузях.
Вплив на
Галузь Приклад модернізації Вплив на собівартість
продуктивність
Впровадження Збільшення точності Зниження витрат на
Машинобудування
верстатів з ЧПУ на 30% 15%
Зниження
Сільське Оновлення машинно- Підвищення
енергоспоживання на
господарство тракторного парку врожайності на 20%
10%
Харчова Автоматизація ліній Зростання обсягів на Зменшення відходів
промисловість упаковки 25% на 18%
Джерело: [3 c. 59–62].

Важливим фактором є також нормативне регулювання процесів модернізації
та обліку основних засобів. В Україні діють спеціальні законодавчі акти і
стандарти, які регламентують оцінку, амортизацію і облік основних засобів, а
також стимули для модернізації через податкові пільги і державні програми
підтримки [26].
Використання цифрових технологій, зокрема систем моніторингу стану
обладнання на базі Інтернету речей, дозволяє здійснювати оперативне виявлення
технічних проблем і оптимізувати графіки технічного обслуговування, що значно
подовжує термін служби основних засобів і запобігає аварійним простоям.
Крім того, соціальний аспект модернізації передбачає створення безпечних і
комфортних умов праці, що підвищує мотивацію працівників і знижує плинність
кадрів. Підприємства, що активно інвестують у модернізацію, традиційно також
розвивають соціальну інфраструктуру для своїх працівників, що позитивно
впливає на загальний клімат в організації.
Отже, ефективне управління основними засобами вимагає комплексного
підходу, який охоплює технічні, економічні, соціальні та екологічні чинники,
забезпечуючи не лише конкурентоспроможність, але й стійкий розвиток
підприємства в сучасних динамічних ринкових умовах.
9

1.2 Теоретичні підходи до модернізації основних засобів: типологія, завдання та
стратегічне значення

Модернізація основних засобів є однією з ключових складових системи
відтворення основного капіталу підприємства, що відображає прагнення
організації до постійного підвищення продуктивності, оптимізації витрат
виробництва та забезпечення технологічного оновлення. В економічній науці
модернізація розглядається не лише як технічна операція з удосконалення
матеріальних активів, а як комплексний, багаторівневий процес, що включає
удосконалення технічних, експлуатаційних, енергетичних, екологічних
характеристик основних засобів, а також зміну організаційних, управлінських і
технологічних підходів, без необхідності повної заміни обладнання чи об’єктів
[22, c. 98-106].
Теоретично модернізація займає проміжне місце між поняттями
«відтворення основного капіталу» та «інвестиційний процес», оскільки
передбачає не тільки оновлення застарілого обладнання, а й інвестування ресурсів
у підвищення функціональної спроможності виробничої бази з урахуванням
стратегічних цілей підприємства. Вона охоплює не лише фізичні аспекти
оновлення, а й управлінські, інженерно-технологічні, економічні та соціальні
компоненти, включаючи оптимізацію виробничих потужностей, застосування
інноваційних систем автоматизованого управління, а також впровадження
енергоощадних і екологічно безпечних технологій.
У широкому розумінні модернізація виступає як засіб стратегічного
реагування підприємства на динамічні зміни зовнішнього середовища:
технологічного прогресу, економічних коливань, нормативно-правових вимог, а
також змін у внутрішньому виробничому потенціалі. У вузькому сенсі – це
цілеспрямована і комплексна процедура покращення технічного стану наявного
обладнання чи об’єктів із метою адаптації їх до нових виробничих, якісних і
екологічних вимог [25].
10

Наукова література пропонує декілька основних теоретичних підходів до
розуміння сутності і процесів модернізації, кожен з яких відображає різні аспекти
і дає змогу більш комплексно підійти до реалізації модернізаційних заходів:
Інвестиційно-вартісний підхід розглядає модернізацію як форму
капіталовкладень у вже існуючі основні засоби з метою підвищення їх вартості,
корисності і конкурентоспроможності. Цей підхід орієнтується на оцінку
економічної ефективності інвестицій, аналіз окупності та прибутковості
модернізаційних проектів, що дозволяє раціонально розподілити фінансові
ресурси.
Техніко-економічний підхід робить акцент на змінах технічних параметрів
обладнання і систем, з урахуванням економічної ефективності та доцільності
витрат. В цьому контексті модернізація розглядається як комплекс дій, що
підвищують продуктивність, надійність, знижують собівартість та
енергоспоживання.
Системно-структурний підхід оцінює модернізацію не тільки як зміну
окремих об’єктів, а як елемент структурної перебудови виробничої системи, що
включає організаційні, технологічні, управлінські зміни, спрямовані на
поліпшення взаємодії елементів виробництва.
Інноваційний підхід орієнтується на впровадження нових технологій,
цифрових рішень і автоматизованих систем у вже існуючу виробничу
інфраструктуру, що дозволяє не лише оновити обладнання, а й створити
принципово нові можливості для розвитку підприємства.
У науково-економічній практиці модернізація класифікується за різними
критеріями, що дає змогу комплексно оцінити її значення і планувати відповідні
дії залежно від технічного стану обладнання, фінансових можливостей
підприємства та його стратегічних цілей. Найбільш поширеними типами
модернізації є:
Технічна модернізація – спрямована на заміну застарілих вузлів, деталей,
механізмів без зміни функціонального призначення об'єкта, при цьому значно
11

поліпшуються експлуатаційні характеристики, надійність, точність і
продуктивність [23, c. 77-80].
Функціональна модернізація – передбачає зміну або розширення
функціональних можливостей обладнання, наприклад, шляхом установки
додаткових модулів, інтеграції блоків керування або підключення до
комп’ютерних систем.
Технологічна модернізація – полягає у зміні виробничого процесу через
оновлення технологічних схем, впровадження нових способів обробки,
автоматизації та механізації.
Енергетична модернізація – реалізується з метою зниження енергоємності
виробничих процесів і підвищення енергоефективності, що є особливо
актуальним в умовах стрімкого зростання цін на енергоресурси.
Екологічна модернізація – передбачає приведення засобів виробництва у
відповідність до сучасних екологічних норм та стандартів, зменшення викидів
шкідливих речовин, утилізацію відходів та покращення систем очищення.
Крім того, за характером здійснення модернізація поділяється на:
- Планову модернізацію, що здійснюється відповідно до довгострокових
стратегічних планів розвитку підприємства, із заздалегідь визначеними
строками і бюджетом.
- Реактивну модернізацію, яка виконується у відповідь на нагальні потреби
усунути технічні або регуляторні невідповідності, аварійні ситуації чи
несподівані зміни у зовнішньому середовищі [21, c. 385].
Завдання модернізації в структурі управління підприємством виходять
далеко за межі простого технічного вдосконалення основних фондів і
зосереджуються на забезпеченні сталого розвитку. Ключові завдання
модернізаційного процесу включають:
Підвищення продуктивності праці та одночасне зменшення виробничих
витрат на одиницю продукції. Забезпечення безперервності та надійності
виробничих процесів, мінімізація простоїв і аварій. Адаптація виробничого
потенціалу до швидкозмінних умов ринку та нових вимог споживачів.
12

Скорочення тривалості виробничого циклу, що сприяє підвищенню гнучкості
підприємства. Покращення якості кінцевої продукції, що є основою задоволення
споживчого попиту. Зменшення негативного впливу на навколишнє середовище
за рахунок впровадження екологічно безпечних технологій. Оптимізація
структури основних засобів відповідно до профілю та стратегії розвитку
підприємства.
Модернізація не лише підтримує працездатність основних засобів, але й
створює додаткову вартість, розширює горизонти діяльності підприємства,
відкриває нові ринки і залучає нових клієнтів. Вона відіграє роль каталізатора
змін, що дозволяє підприємству бути більш адаптивним, конкурентоспроможним
і технологічно передовим.
У стратегічному контексті модернізація основних засобів виступає ключовим
інструментом для досягнення довгострокових цілей розвитку підприємства. В
умовах посилення конкуренції, стрімкого технологічного прогресу і жорсткого
регуляторного середовища, підприємства, які не здійснюють модернізаційні
заходи, ризикують втратити ринкові позиції, знизити прибутковість, погіршити
фінансову стійкість і втратити інвестиційну привабливість [16, c. 512].
На відміну від оперативного управління, яке зосереджується на вирішенні
поточних завдань, стратегічне управління модернізацією спрямоване на
формування конкурентоспроможного виробничого потенціалу, що відповідає
очікуванням ринку та перспективним трендам розвитку. Основні напрями такого
управління включають:
- Формування технічної політики підприємства, визначення пріоритетів
технічного розвитку і напрямів оновлення обладнання.
- Довгострокове інвестування в основний капітал із застосуванням сучасних
методів стратегічного планування, аналізу ризиків і управління проектами.
- Системне прогнозування ефективності модернізаційних рішень за
допомогою методик фінансового моделювання, сценарного аналізу, розрахунку
чистої приведеної вартості (NPV), внутрішньої норми дохідності (IRR) і інших
показників.
13

- Інтеграція інновацій у виробничий процес – впровадження цифрових
технологій, автоматизації, штучного інтелекту та концепції «індустрія 4.0», що
радикально змінює підходи до управління виробництвом.
- Адаптація до екологічних і соціальних викликів шляхом модернізації у
межах концепції сталого розвитку (sustainable development), що враховує
економічну, соціальну і екологічну складові діяльності [19, c. 385].
Відповідно, модернізація основних засобів не повинна розглядатися
виключно як стаття витрат, а як стратегічна інвестиція, здатна формувати
конкурентні переваги підприємства у середньо- та довгостроковій перспективі.
Ретельне планування модернізаційних заходів, їх якісна реалізація та
постмодернізаційний аудит мають стати невід’ємною частиною менеджменту
підприємства.
Особливо в періоди економічної нестабільності чи перебування компанії у
скрутному стані, модернізація є не лише технічним процесом, а багатовимірним
інструментом стратегічного управління, що впливає на всі аспекти господарської
діяльності підприємства – від виробництва і фінансів до інвестицій, маркетингу
та соціальної відповідальності.
Вона забезпечує гнучкість, адаптивність та інноваційний потенціал
підприємства, дозволяючи йому успішно протистояти викликам сучасного ринку
та зберігати лідерські позиції.

1.3 Підходи та моделі управління модернізаційними процесами в системі
відтворення основного капіталу

Управління модернізаційними процесами в системі відтворення основного
капіталу підприємства є складною багаторівневою діяльністю, що поєднує
стратегічні, тактичні та операційні рішення. Воно потребує системного підходу
до планування, організації, контролю та аналізу заходів, спрямованих на
оновлення, вдосконалення або повну трансформацію матеріально-технічної бази
підприємства.
14

Модернізація, як вже зазначалося раніше, є не лише технічним оновленням
основних засобів, а й важливим елементом забезпечення
конкурентоспроможності та ефективного функціонування підприємства. Саме
тому управління модернізаційними процесами має ґрунтуватися на чітких
концептуальних підходах і використовувати перевірені моделі реалізації
відповідних рішень [50].
Загальна мета управління модернізацією полягає в забезпеченні цільового,
ефективного, раціонального використання ресурсів для досягнення стратегічних
результатів. Це передбачає:
- вибір об’єктів модернізації на основі аналізу їх технічного стану та впливу
на виробничі результати;
- визначення цілей модернізації у відповідності до стратегії підприємства;
- вибір механізмів фінансування;
- формування програми модернізаційних заходів;
- забезпечення реалізації заходів у встановлені терміни з відповідною якістю;
- моніторинг результатів і коригування дій у разі відхилень.
Основні концепції управління модернізаційними процесами
На основі аналізу наукових підходів виділяються кілька концепцій
управління модернізацією, кожна з яких має власні цілі, методи та сферу
застосування:
- Концепція відтворення капіталу – модернізація розглядається як елемент
безперервного процесу відновлення та нагромадження основного капіталу; акцент
робиться на плановому оновленні фондів з урахуванням норм амортизації та
фізичного зносу.
- Інноваційна концепція – акцент робиться на оновленні за рахунок
впровадження технологічних інновацій; модернізація сприймається як процес
технологічного прориву, який має значення не лише для самого підприємства, а й
для всієї галузі.
- Концепція адаптації до змін – управління модернізацією спрямоване на
оперативне реагування на зовнішні та внутрішні зміни (економічні, ринкові,
15

технологічні); основна мета – збереження гнучкості та адаптивності виробничої
системи.
- Процесна концепція – модернізаційні заходи розглядаються як
послідовність взаємопов’язаних процесів, що мають чіткі цілі, ресурси та
результати; управління відбувається за принципами процесного менеджменту [18,
c. 432].
У науково-практичній літературі розроблено низку моделей управління, які
можуть бути адаптовані до потреб модернізаційних процесів. Обрання тієї чи
іншої моделі залежить від масштабів модернізації, її фінансового забезпечення,
технічної складності, а також галузевих особливостей підприємства.
До традиційних моделей управління модернізацією належать:
1. Лінійно-функціональна модель – передбачає чіткий поділ
повноважень між структурними підрозділами підприємства, де кожен відповідає
за свою функцію: планування, фінансування, реалізація, контроль. Основна
перевага - простота реалізації; основний недолік – низька гнучкість.
2. Програмно-цільова модель – передбачає створення спеціальних
цільових програм модернізації з чіткими завданнями, термінами, обсягами
фінансування та показниками результативності. Перевагою є цілісність і логічна
завершеність процесу; однак така модель потребує високого рівня координації
між підрозділами.
3. Проєктно-орієнтована модель – базується на підходах проєктного
менеджменту. Для реалізації модернізації формується тимчасова команда
(проєктна група), що має власну структуру управління. Ця модель є дуже
ефективною у випадку складних технологічних модернізацій.
4. Фінансова модель управління модернізацією – передбачає ухвалення
рішень на основі фінансових критеріїв: рентабельність, окупність інвестицій,
внутрішня норма прибутковості, дисконтовані грошові потоки. Вона дозволяє
ранжувати варіанти модернізації за рівнем ефективності [29, c. 256].
Серед сучасних моделей, які останнім часом здобувають все ширше
застосування, можна виділити:
16

- Lean-модель (бережливе виробництво) – орієнтована на усунення втрат,
оптимізацію ресурсів і підвищення цінності для споживача при модернізації. Вона
базується на принципах ощадливого управління.
- Цифрова модель управління модернізацією (Digital modernization
management) – використовує інструменти цифрової трансформації (цифрові твіни,
Big Data, системи ERP і MES) для планування, моніторингу та аналізу процесів
модернізації.
- Модель управління на основі ризиків (Risk-Based Model) – акцентує на
виявленні, оцінюванні та мінімізації ризиків, пов’язаних із реалізацією
модернізаційних заходів [17, c. 414].
Сільськогосподарські підприємства, включно з державними дослідними
господарствами на кшталт ДП ДГ «Ставидлянське», характеризуються низкою
особливостей, що безпосередньо впливають на вибір концепції та моделі
управління модернізаційними процесами:
- Сезонність виробництва та обмеженість у часі проведення технічного
обслуговування;
- Високий ступінь зношеності технічної бази;
- Обмежений доступ до фінансових ресурсів, залежність від державного
фінансування або інвестиційних програм;
- Необхідність адаптації до змін кліматичних умов, ґрунтових характеристик
та аграрної політики держави.
У цьому контексті найбільш ефективними для аграрного підприємства
можуть бути:
- Програмно-цільова модель – дозволяє сконцентрувати зусилля на
пріоритетних об'єктах модернізації (наприклад, оновлення машинно-тракторного
парку, модернізація зерносховищ або зрошувальних систем).
- Проєктно-орієнтована модель – дає змогу реалізовувати окремі
модернізаційні проєкти з чітким бюджетом, відповідальними виконавцями та
системою контролю.
17

- Фінансова модель - актуальна для обґрунтування доцільності модернізації
за допомогою показників ефективності інвестицій, особливо у випадку залучення
зовнішніх джерел фінансування.
- Елементи Lean-моделі – можуть бути корисними для підвищення
ефективності вже модернізованих процесів, зокрема в управлінні запасами,
логістиці, технічному обслуговуванні [26].
Для підприємств, що мають науково-дослідний профіль, як ДП ДГ
«Ставидлянське», модернізація основних засобів також набуває функції
інноваційної вітрини, демонстраційного майданчика нових технологій та техніки.
У цьому аспекті модернізація має не лише економічний, а й іміджевий ефект,
формуючи репутацію підприємства як технологічно розвиненого й
перспективного.
Управління модернізаційними процесами в системі відтворення основного
капіталу має базуватися на чітко сформульованій концептуальній основі та
практично адаптованій моделі. Підприємства мають можливість обирати
найбільш придатну модель управління залежно від своїх ресурсів, стратегічних
цілей та рівня організаційної зрілості. Головне - забезпечити послідовність дій,
відповідність обраної моделі специфіці діяльності підприємства та наявність
ефективного механізму контролю за реалізацією модернізаційних заходів [27, c.
312].
18

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СТАНУ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ УПРАВЛІННЯ
МОДЕРНІЗАЦІЄЮ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ДОСЛІДНОГО ГОСПОДАРСТВА
ДП ДГ ІСГС НААН «СТАВИДЛЯНСЬКЕ»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства та його
виробничо-технічний потенціал

Державне підприємство «Дослідне господарство «Ставидлянське»
Кіровоградської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної
академії аграрних наук України є провідним науково-виробничим аграрним
підприємством, розташованим у селі Ставидла Олександрівського району
Кіровоградської області. Засноване 9 квітня 2001 року, підприємство з самого
початку визначило своєю метою забезпечення організаційно-господарської
підтримки наукових досліджень та впровадження інноваційних технологій у
сільськогосподарську практику. Воно є правонаступником майна, землі,
майнових та немайнових прав і зобов’язань колишніх дослідних господарств, що
робить його важливим осередком аграрної науки та виробництва в регіоні.
Діяльність підприємства спрямована на комплексне вирішення завдань,
пов’язаних із селекцією, виробництвом оригінального, елітного та
репродукційного насіння сільськогосподарських культур, вирощуванням
садивного матеріалу, а також розведенням племінного молодняку худоби та птиці.
ДП «ДГ «Ставидлянське» займається також проектуванням і виготовленням
дослідних зразків сільськогосподарської техніки, що забезпечує науково-
технічний прогрес у галузі і підвищує ефективність виробництва.
Земельний фонд підприємства становить понад 2600 гектарів, із яких більш
ніж 2200 гектарів припадає на ріллю, що є основою виробничої діяльності. Решта
земель включає пасовища, сади, ліси, ставки та інші угіддя, що сприяють
диверсифікації виробничих напрямів і формують надійну кормову базу для
тваринництва. Важливо, що земельні ділянки підприємства оформлені згідно з
19

державними актами та зареєстровані у Державному реєстрі речових прав, що
гарантує стабільність та легальність користування.
Організаційна структура передбачає наявність керівного апарату на чолі з
директором, який призначається конкурсною комісією і підзвітний Академії, а
також декілька виробничих підрозділів, зокрема тракторний парк, свиноферму та
токове господарство. За період з 2015 по 2018 рік чисельність працівників
знизилась з 55 до 40 осіб, що відображає тенденції оптимізації і підвищення
продуктивності.
Матеріально-технічна база підприємства характеризується значним
потенціалом: первісна вартість основних засобів зросла до понад 16 мільйонів
гривень. Водночас рівень зносу перевищує 12 мільйонів гривень, що свідчить про
значний фізичний та моральний знос. Основні засоби представлені машинами та
обладнанням, які становлять фундамент технологічного процесу, проте їх
потребує модернізації для збереження конкурентоспроможності [25].
Фінансово-господарська діяльність у 2015–2018 роках демонструє
неоднозначні тенденції: прибуток у 2015–2016 роках був стабільним, однак у 2017
році відбулося суттєве падіння рентабельності та прибутку. Загальний дохід
підприємства зменшився з понад 28 млн гривень у 2015 році до 23 млн у 2017, тоді
як витрати збільшувалися, що негативно позначилося на чистому прибутку [25].
Структура активів підприємства характеризується переважанням оборотних
активів, частка яких складає понад 70% загальних активів. Запаси, що займають
найбільшу частину оборотних активів, демонструють тенденцію до надлишкового
накопичення, уповільнюючи оборотність і знижуючи ліквідність. У той же час,
необоротні активи збільшувалися, але їх питома вага у структурі активів
зменшувалась, що є типовим для підприємств, які збільшують обігові кошти.
Зміни у законодавстві, зокрема скасування спеціального ПДВ-режиму для
сільськогосподарських виробників, призвели до втрати значної частини обігових
коштів підприємства, що ускладнило оновлення матеріально-технічної бази.
Незважаючи на це, підприємство активно намагалося компенсувати ці втрати
власними доходами та підтримувати стабільність.
20

Аудиторський звіт звертає увагу на недоліки у системі внутрішнього
контролю, які підвищують ризик виникнення помилок і неточностей у
бухгалтерському обліку, а також можуть призводити до надання недостовірної
фінансової звітності. Така ситуація ускладнює управління підприємством і
вимагає посилення контролю на всіх рівнях, зокрема через впровадження більш
чітких процедур документального оформлення господарських операцій.
Значним викликом для підприємства є тенденція до зменшення
прибутковості, яка виникла як через зовнішні фактори – зміни в податковому
законодавстві, зниження державної підтримки, – так і через внутрішні –
неефективне управління витратами, зростання зносу основних засобів, проблеми
з оборотними активами. Для подолання цих негативних тенденцій необхідне
впровадження комплексних заходів з оптимізації виробничо-фінансових
процесів, оновлення матеріально-технічної бази і підвищення якості управління.
ДП «ДГ «Ставидлянське» успішно поєднує наукові дослідження та
практичну діяльність. Підприємство не лише впроваджує інновації, але й активно
бере участь у наукових конференціях, співпрацює з аграрними установами та
підвищує кваліфікацію персоналу, що створює умови для сталого розвитку і
підвищення конкурентоспроможності на ринку [25].
Звіт також розкриває структуру руху основних засобів, де придбання нової
техніки супроводжується списанням застарілого обладнання, переважно через
фізичний знос. Така практика є типовою для сільськогосподарських підприємств
і свідчить про постійний процес оновлення технічної бази, хоча інтенсивне
використання техніки призводить до високого рівня її зношення.
Оборотні активи підприємства характеризуються значною часткою запасів,
які не завжди оперативно реалізуються. Виявлено надлишкове накопичення
деяких видів матеріалів і готової продукції, що створює додаткові витрати на
зберігання і знижує ефективність використання капіталу. Управління запасами
потребує оптимізації та посилення контролю.
Впровадження сучасних програмних засобів бухгалтерського обліку, таких
як «1С:Підприємство», допомагає підтримувати достовірність облікової
21

інформації. Проте відсутність чітких регламентів контролю і перевірки операцій
знижує якість внутрішнього контролю, що збільшує ризики помилок і
зловживань.
Фінансові результати підприємства за 2017–2018 роки характеризуються
неоднозначністю. Незважаючи на зростання доходів у 2016 році, у 2017 році
спостерігається їх падіння. Водночас зростають витрати, що призводить до
різкого зниження прибутку і підвищення фінансових ризиків. Неефективне
управління оборотними коштами, зокрема запасами і дебіторською
заборгованістю, ускладнює покращення ліквідності. Далі розглянемо дані за 2021-
2024 р.р.
Аудитори рекомендують посилити внутрішній контроль, удосконалити
систему управління запасами та дебіторською заборгованістю, а також здійснити
планову модернізацію матеріально-технічної бази, що дозволить знизити витрати
і підвищити продуктивність.
Державне підприємство «Дослідне господарство «Ставидлянське» є
ключовим гравцем аграрного сектору Кіровоградської області та України, що
забезпечує розвиток науково-виробничого потенціалу в аграрній галузі.
Підприємство спеціалізується на вирощуванні зернових, бобових та олійних
культур, виробництві насіння високої репродукції, а також розведенні великої
рогатої худоби молочних порід і свиней. Це забезпечує формування комплексної
моделі змішаного сільського господарства, яка дозволяє максимально ефективно
використовувати наявні ресурси і оптимізувати виробничі процеси.
За час своєї діяльності, починаючи з 2001 року, підприємство зуміло пройти
шлях від невеликого дослідного господарства до провідного науково-
виробничого агропідприємства, що активно впроваджує інноваційні технології. У
структурі сільськогосподарського виробництва застосовуються сучасні методи
точного землеробства, включаючи використання GPS-технологій та агродронів,
що суттєво підвищує ефективність посіву, догляду за культурами та збору
врожаю.
22

У тваринницькому напрямку приділяється велика увага дотриманню високих
стандартів догляду, збалансованому годуванню та покращенню умов утримання
великої рогатої худоби та свиней. Це дозволяє не лише збільшувати обсяги
виробництва молока і м’яса, але й забезпечувати високу якість продукції, яка
користується попитом на місцевому та регіональному ринках.
Підприємство також розвиває післяурожайну діяльність, що включає
підготовку насіння для реалізації та тривалого зберігання, що є важливим
фактором підтримки якості та збереження посівних якостей продукції. Додаткові
напрямки включають прісноводне рибництво, виробництво кормів, борошняних і
круп’яних продуктів, а також оптову і роздрібну торгівлю сільськогосподарською
продукцією [25].
Активна співпраця з Інститутом сільського господарства Степу НААН
сприяє інтеграції наукових розробок у виробничі процеси, впровадженню нових
сортів культур з підвищеною врожайністю і стійкістю до хвороб, а також
використанню сучасних агротехнологій [25]. Такий тісний зв’язок науки і
виробництва дозволяє підтримувати високий рівень конкурентоспроможності
підприємства.
Значну увагу приділено соціальній відповідальності підприємства:
створенню робочих місць для місцевого населення, підтримці соціальних
ініціатив, ремонту соціальних об’єктів і участі у культурних і спортивних заходах.
Також підкреслюється екологічна спрямованість діяльності, що включає
використання енергоефективного обладнання, раціональне використання
ресурсів, управління відходами та зниження викидів парникових газів.
Підприємство має стратегічні плани щодо розвитку, серед яких освоєння
нових земель, впровадження систем моніторингу стану ґрунту і використання
аналітики великих даних, закупівля сучасної техніки, збільшення поголів’я тварин
і впровадження енергоощадних технологій. Планується також розширення ліній
виробництва готової продукції та частковий перехід на органічне землеробство.
ДП «ДГ «Ставидлянське» є прикладом успішної інтеграції науки і
виробництва, що формує модель сталого аграрного господарства, здатного
23

забезпечувати продовольчу безпеку регіону та країни в цілому. Його діяльність
підтверджує ефективність інноваційних підходів та соціальної відповідальності,
створюючи основу для сталого розвитку аграрного сектору.
Підприємство «Дослідне господарство «Ставидлянське» протягом усього
часу своєї діяльності демонструє прагнення до підвищення ефективності
господарювання, незважаючи на значні виклики економічного та нормативного
характеру. Система управління активно адаптується до змін, спрямованих на
оптимізацію ресурсів, удосконалення технологічних процесів і зміцнення
фінансової стабільності.
Особливої уваги заслуговує впровадження сучасних інформаційних
технологій у виробничі процеси. Застосування GPS-систем і агродронів у точному
землеробстві дозволяє контролювати стан ґрунту, оцінювати врожайність і
ефективно розподіляти ресурси, що значно підвищує продуктивність і знижує
собівартість продукції. Такий підхід є одним із основних чинників підвищення
конкурентоспроможності на ринку сільськогосподарської продукції.
Значним резервом розвитку є модернізація матеріально-технічної бази.
Незважаючи на те, що первісна вартість основних засобів зростає, рівень їхнього
зносу залишається високим, що зумовлює необхідність регулярних
капіталовкладень у ремонт і заміну техніки. Підприємство усвідомлює ці виклики
і вже працює над оновленням парку машин, що у перспективі дозволить
підвищити якість і стабільність виробництвах [2].
У тваринницькому напрямку реалізується стратегія збереження і
нарощування поголів’я великої рогатої худоби молочних порід і свиней.
Забезпечення високих стандартів утримання та годівлі сприяє поліпшенню
продуктивності і якості продукції, що позитивно впливає на фінансові результати
підприємства.
Одним із ключових напрямів є диверсифікація виробництва – впровадження
аквакультури, розвиток переробних напрямів, таких як виробництво кормів і
борошняних продуктів, а також оптова і роздрібна торгівля. Це дозволяє не тільки
24

збільшувати додану вартість продукції, але й забезпечувати стабільність доходів
у умовах сезонних коливань.
Соціальна відповідальність підприємства проявляється у підтримці місцевої
громади, створенні робочих місць, інвестуванні у соціальні проєкти і дотриманні
екологічних стандартів. Реалізація заходів із захисту навколишнього середовища,
зокрема енергоефективність, управління відходами і зменшення викидів, свідчить
про усвідомлення підприємством важливості сталого розвитку.
Підприємство має амбітні плани розвитку, що включають освоєння нових
земель, впровадження інноваційних технологій у моніторинг та управління
сільськогосподарськими процесами, збільшення виробничих потужностей, а
також розвиток органічного виробництва для виходу на міжнародні ринки.
Для реалізації цих завдань планується посилення кадрової політики,
розширення програм навчання і підвищення кваліфікації персоналу, а також
впровадження відновлюваних джерел енергії, що сприятиме зниженню
операційних витрат і підвищенню екологічної безпеки.
Отже, діяльність ДП «ДГ «Ставидлянське» є прикладом інтегрованого
підходу до розвитку аграрного підприємства, яке поєднує наукові дослідження,
інновації, соціальну відповідальність і прагнення до економічної ефективності,
що є запорукою його сталого розвитку і важливим внеском у продовольчу безпеку
регіону і країни.
Відповідно до стратегічних напрямів розвитку, ДП «Дослідне господарство
«Ставидлянське» приділяє особливу увагу інноваційним підходам у виробництві.
Сучасні технології точного землеробства, впроваджені на підприємстві,
включають використання агродронів для моніторингу посівів, систем GPS для
контролю обробки ґрунту і оптимізації внесення добрив. Це дозволяє мінімізувати
витрати ресурсів, підвищити врожайність і зменшити вплив на навколишнє
середовище [25].
Ключовим завданням є впровадження комплексної системи управління
ресурсами із застосуванням аналітики великих даних (Big Data). Збір і аналіз
інформації про стан ґрунтів, кліматичні умови, стан рослин дозволяють приймати
25

оперативні рішення щодо оптимізації сівозміни, захисту рослин і планування
робіт. Цей підхід сприяє зниженню ризиків втрат врожаю і підвищенню
ефективності господарювання.
Модернізація матеріально-технічної бази передбачає закупівлю сучасної
високопродуктивної техніки, що здатна зменшити витрати пального і часу на
проведення агротехнічних заходів. Заплановано також впровадження
енергоощадних технологій і модернізацію тваринницьких комплексів з
урахуванням міжнародних стандартів утримання худоби.
Підвищення продуктивності тваринництва пов’язане з удосконаленням
систем годівлі та ветеринарного обслуговування. Підприємство застосовує
збалансовані раціони кормів, виготовлених на власних потужностях, що гарантує
якість і безпеку продукції. Окрім того, ведеться постійний моніторинг стану
здоров’я тварин та підтримка племінного потенціалу.
Важливою складовою розвитку є розширення виробництва готової продукції,
зокрема рослинних олій, борошна і комбікормів. Це дозволяє не лише збільшити
додану вартість, але й розвивати переробні потужності, що підвищує загальну
конкурентоспроможність підприємства.
Одним із перспективних напрямів є поступовий перехід на органічне
землеробство. Виробництво органічної продукції за міжнародними стандартами
відкриває нові можливості на експортних ринках, особливо у країнах
Європейського Союзу, де попит на екологічно чисті продукти постійно зростає.
Для забезпечення сталого розвитку велике значення має професійне
зростання працівників підприємства. Реалізуються програми навчання,
стажування, співпраця з аграрними університетами, що дозволяє підвищити
кваліфікацію персоналу та залучати молоді кадри [17, c. 414].
В межах соціальної відповідальності підприємство активно підтримує
місцеві громади, інвестує в розвиток соціальної інфраструктури, організовує
культурні та спортивні заходи, а також надає допомогу соціально незахищеним
верствам населення. Важливу роль відіграють екологічні ініціативи, спрямовані
26

на збереження природного середовища і зниження негативного впливу
господарської діяльності.
Окрім науково-виробничої діяльності, підприємство активно розвиває
напрямки, що забезпечують комплексний розвиток аграрного сектору та
підвищують його стійкість до зовнішніх викликів. Важливим аспектом є системне
управління ризиками, пов’язаними з кліматичними змінами, ринковими
коливаннями та нормативними змінами. Для цього впроваджуються адаптивні
стратегії, що базуються на прогнозуванні врожайності, гнучкому плануванні
виробництва та диверсифікації культур.
Екологічна політика підприємства ґрунтується на принципах раціонального
використання природних ресурсів та мінімізації негативного впливу на
навколишнє середовище. Впровадження енергоефективних технологій, систем
зрошення з точним дозуванням води і добрив, а також екологічних програм зі
скорочення викидів парникових газів є важливими складовими цієї політики.
Важливим є й активний розвиток інформаційної системи управління, що
дозволяє інтегрувати дані з різних підрозділів підприємства і забезпечує
оперативний контроль за ресурсами, виробництвом і фінансами. Використання
цифрових технологій підвищує прозорість процесів, сприяє прийняттю
обґрунтованих управлінських рішень і підвищує загальну ефективність
господарювання [26].
Фінансово-економічний аналіз показує, що підприємство має потенціал для
покращення ліквідності та зниження витрат через оптимізацію структури активів
і пасивів, зокрема за рахунок активнішої роботи з дебіторською заборгованістю і
вдосконалення управління запасами. Впровадження більш жорсткої політики
роботи з дебіторами і підвищення ефективності обліку сприятиме стабілізації
грошових потоків.
Управління персоналом є пріоритетним напрямком. Підприємство інвестує у
підвищення кваліфікації, створює умови для професійного розвитку та залучає
молодих спеціалістів, що сприяє зміцненню кадрового потенціалу і зниженню
плинності кадрів.
27

Соціальні ініціативи, включаючи підтримку місцевих громад і благодійність,
є невід’ємною частиною корпоративної культури підприємства. Це зміцнює
репутацію і сприяє створенню позитивного іміджу в регіоні, що в свою чергу
підвищує довіру партнерів і споживачів, а також майбутніх потенційних
працівників.
У контексті подальшого розвитку ДП «Дослідне господарство
«Ставидлянське» особливе значення має розширення міжнародної співпраці та
вихід на нові ринки збуту. Орієнтація на експорт органічної продукції,
впровадження сертифікаційних стандартів та відповідність міжнародним вимогам
відкривають перед підприємством широкі можливості для залучення інвестицій
та збільшення доходів.
Важливою складовою є також впровадження відновлюваних джерел енергії,
таких як сонячні панелі та біогазові установки, які не лише забезпечать
енергонезалежність підприємства, але й сприятимуть зменшенню вуглецевого
сліду. Це відповідає глобальним тенденціям сталого розвитку і підвищує
екологічну відповідальність бізнесу [25].
В аспекті інноваційної діяльності підприємство планує активізувати участь у
науково-дослідних проєктах, спрямованих на розробку нових сортів культур і
сучасних технологій землеробства. Співпраця з науковими інституціями,
університетами і міжнародними організаціями дозволить залучити додаткові
ресурси і підвищити науково-технічний потенціал.
Значну увагу приділяється вдосконаленню системи управління якістю, що
включає автоматизацію контролю технологічних процесів, стандартизацію
виробництва та розробку системи моніторингу відповідності продукції
встановленим нормам. Це створює передумови для підвищення довіри споживачів
і розширення ринків збуту.
Соціальна політика підприємства охоплює підтримку професійного розвитку
працівників, створення безпечних і комфортних умов праці, а також реалізацію
соціальних програм для працівників та місцевої громади. Особливу увагу
28

приділяють програмам адаптації молоді та залученню до аграрного сектора нових
кадрів.
Таким чином, ДП «Дослідне господарство «Ставидлянське» сформувало
комплексний підхід до розвитку, що інтегрує економічні, екологічні, соціальні та
інноваційні складові. Це забезпечує довгострокову стійкість підприємства,
підвищує його роль як лідера аграрного сектора регіону та надає вагомий внесок
у національну продовольчу безпеку.
Підприємство функціонує як комплексна науково-виробнича структура, яка
інтегрує сільськогосподарське виробництво із впровадженням інновацій,
науковими дослідженнями і розвитком матеріально-технічної бази. Його
організаційна структура передбачає наявність спеціалізованих підрозділів, що
забезпечують виконання як наукової, так і виробничої функції, що є унікальним у
контексті аграрної галузі України.
Земельний фонд підприємства, оформлений відповідно до державних
нормативів, є надійною виробничою базою. Його площа та структура дозволяють
здійснювати як традиційне вирощування зернових, бобових та олійних культур,
так і впроваджувати новітні агротехнології, зокрема точне землеробство. Це
сприяє підвищенню врожайності та ефективності використання ресурсів [28].
Матеріально-технічний потенціал представлений значним парком основних
засобів, однак високий рівень їх зносу потребує стратегічного оновлення. За
висновками аудиту, існує гостра необхідність інвестувати в модернізацію техніки
та обладнання, що стане запорукою підвищення продуктивності і
конкурентоспроможності підприємства на сучасному ринку.
Фінансово-економічна ситуація, окреслена в аудиторському огляді,
демонструє як сильні сторони (стабільні доходи від основної діяльності,
ефективне використання наявних ресурсів), так і проблемні аспекти (зниження
прибутковості, уповільнення обороту активів, ризики, пов’язані з дебіторською та
кредиторською заборгованістю). Ці виклики вимагають впровадження дієвих
заходів з оптимізації виробничо-фінансових процесів і посилення внутрішнього
контролю.
29

Окрему увагу варто приділити кадровому потенціалу підприємства, який
зазнає змін у напрямку оптимізації та підвищення кваліфікації. Зменшення
чисельності працівників компенсується впровадженням сучасних технологій та
підвищенням рівня автоматизації процесів, що дозволяє зберігати продуктивність
і якість роботи.
Підприємство також реалізує соціальні й екологічні ініціативи, що
підвищують рівень відповідальності перед місцевими громадами та навколишнім
середовищем. Впровадження енергоефективних технологій, систем управління
відходами і програм скорочення викидів є частиною стратегії сталого розвитку,
яка підтримує імідж підприємства як соціально відповідального і сучасного
аграрного комплексу.
Узагальнюючи, незалежний аудиторський огляд підтверджує, що ДП
«Дослідне господарство «Ставидлянське» має високий виробничо-технічний
потенціал, що поєднується з розвинутим науковим забезпеченням. Однак для
подальшого стабільного розвитку та підвищення ефективності необхідно
систематично впроваджувати заходи з оновлення технічної бази, удосконалення
управлінських процесів і посилення контролю, що відповідатиме вимогам
сучасного аграрного ринку і нормативних стандартів.

2.2 Комплексна оцінка складу, структури та технічного стану основних засобів
підприємства

Аналіз показує, що основні засоби (ОЗ) відіграють провідну роль у складі
необоротних активів ДП «Дослідне господарство «Ставидлянське». У 2015 році
частка основних засобів у структурі необоротних активів складала близько 80,3%,
у 2016 – 83,4%, а в 2017 – 76,7%. Це свідчить про те, що саме матеріальні активи
(машини, обладнання, будівлі тощо) становлять основу матеріально-технічної
бази підприємства. За даними аудиту, переважну частину вартості ОЗ
підприємства займають машини та обладнання – 69% від загальної первісної
вартості основних засобів [25]. Отже, парк техніки є домінуючим елементом
30

основних фондів господарства. Інші категорії ОЗ, зокрема будівлі та споруди,
транспортні засоби, інвентар та інші необоротні матеріальні активи, сумарно
складають приблизно третину від загального обсягу. Наприклад, суттєву частку
становлять будівлі та споруди сільськогосподарського призначення (склади,
ферми тощо), а також транспортні засоби (трактори, автомобілі), хоча їх питома
вага істотно менша за частку машинного парку.
Варто зазначити, що нематеріальні активи підприємства протягом
досліджуваного періоду залишалися незмінними і становили 569,0 тис. грн. Це
означає, що в 2015–2017 роках господарство не здійснювало додаткових
інвестицій у нематеріальні ресурси (такі як програмне забезпечення, патенти чи
ліцензії). Отже, технологічний рівень визначається головним чином станом
матеріальних основних засобів. Загальний склад основних засобів можна
охарактеризувати як достатньо різноплановий (техніка, обладнання, будівлі,
транспорт), але з переважанням машинно-тракторного обладнання, що є типовим
для сільськогосподарського підприємства.

Таблиця 2.1 – Динаміка первісної вартості та зносу основних засобів ДП
«Ставидлянське» (2015–2017 рр.)
Первісна вартість, Накопичений знос,
Рік Коефіцієнт зносу (%)
тис. грн тис. грн
2015 12 800 7 800 61
2016 14 200 7 900 56
2017 15 000 9 600 64
Джерело: [25].

Первісна вартість основних засобів підприємства за період 2015–2017 років
мала тенденцію до зростання.

31

Таблиця 2.2 – Динаміка залишкової вартості основних засобів (2015–2017 рр.),
тис. грн.
Рік Залишкова вартість, тис. грн
2015 4135
2016 4200
2017 3850
Джерело: [25].

За даними аудиторського звіту, протягом досліджуваного періоду первісна
(балансова) вартість ОЗ зросла суттєво – особливо по категорії машин та
обладнання, яка збільшилася з 1 069,0 тис. грн на початок 2015 року до 3 856,0
тис. грн на кінець 2017 року. Це майже трикратне зростання вартості техніки, що
свідчить про певне оновлення парку обладнання. Збільшення вартості ОЗ
відбулося як за рахунок придбання нових об’єктів (закупівля техніки,
модернізація), так і через безоплатне отримання деяких засобів. Зокрема, у жовтні
2016 року підприємство безкоштовно отримало від суміжного господарства 5
об’єктів необоротних активів первісною вартістю 92,92 тис. грн (залишкова –
14,21 тис. грн), які були введені в експлуатацію та збільшили вартість основних
засобів. Загалом необоротні активи (в основному за рахунок ОЗ) зросли на 2 078,0
тис. грн – з 1 835,0 тис. грн на початок 2015 року до 3 913,0 тис. грн на кінець 2017
року [25].
Попри збільшення балансової вартості, амортизаційне навантаження також
неухильно зростало. Накопичений знос основних засобів значно збільшився за три
роки, що вплинуло на їхню залишкову вартість. Якщо на початок періоду значна
частина основних фондів вже була зношена, то надалі ситуація лише частково
покращилася у 2016 році і знову погіршилася в 2017 році. Так, коефіцієнт зносу
(частка зносу в первісній вартості) протягом 2015-2017 років змінювався таким
чином: 0,61 у 2015 р., 0,56 у 2016 р. та 0,64 у 2017 р. Зниження цього показника у
2016 році до 56% пояснюється оновленням частини техніки: надходження нових
основних засобів уповільнило темпи старіння фондів. Проте вже в 2017 році знос
32

зріс до 64%, перевищивши навіть рівень 2015 року. Це означає, що на кінець 2017-
го майже дві третини вартості основних засобів було замортизовано, тобто
ресурси значною мірою зношені морально і фізично.
Динаміка залишкової вартості (балансової, з урахуванням зносу) підтверджує
цю тенденцію. Незважаючи на приріст первісної вартості ОЗ, їхня чиста балансова
вартість зростала повільно або навіть зменшувалася окремими роками.
Наприклад, у 2015 році підприємство збільшило первісну вартість ОЗ приблизно
на 955 тис. грн, але через значні амортизаційні відрахування залишкова вартість
навпаки дещо знизилася (з 4 135,0 тис. грн на початок року до 3 824,0 тис. грн на
кінець 2015-го, за даними фінзвітності). У 2016 році, завдяки інвестиціям у
основні засоби (близько 882 тис. грн – придбання техніки та обладнання, за
примітками до звітності) та відносно помірним списанням, залишкова вартість ОЗ
дещо стабілізувалася. Однак у 2017 році темпи нарахування зносу знову
перевищили обсяги оновлення, що призвело до скорочення чистої вартості
основних засобів.
Отже, в цілому за 2015-2017 роки підприємство збільшило первісний обсяг
основних засобів, але не досягло пропорційного зростання їх корисної
(залишкової) вартості. Більшість нових інвестицій були знецінені прискореним
зносом існуючого парку. Це є сигналом того, що оновлення основних фондів
відбувалося недостатньо високими темпами, аби компенсувати старіння наявної
матеріально-технічної бази.
Технічний стан основних засобів підприємства слід оцінити як незадовільний
і такий, що викликає занепокоєння. Високий коефіцієнт зносу (понад 60% на
кінець періоду) прямо свідчить про значну частку застарілого обладнання.
Аудитори відзначають наявність великої кількості повністю амортизованих
об’єктів, які формально ще перебувають на балансі або навіть використовуються
у виробництві. Зокрема, під час інвентаризації було встановлено, що 7 одиниць
транспортних засобів мають нульову або близьку до нуля залишкову вартість,
однак продовжують експлуатуватися в господарській діяльності підприємства. Це
означає, що автотракторний парк містить машини, які повністю виробили свій
33

амортизаційний ресурс, але через відсутність заміни все ще використовуються
(ймовірно, із підвищеним ризиком поломок і аварій).

Таблиця 2.3 – Кількість основних засобів, що фактично не використовувалися
(2015-2017 рр.)
Первісна вартість, Залишкова вартість,
Категорія Кількість одиниць
тис. грн тис. грн
Будівлі та споруди 23 1 721,3 122,2
Транспортні засоби 7 - -
Джерело: [25].

Крім того, на балансі обліковується значна кількість непрацюючих та
фізично зношених об’єктів, які фактично не приносять користі у виробництві. За
даними аудиту, протягом 2015-2017 років не використовувалися у діяльності 23
одиниці нерухомого майна (передусім будівлі та споруди) первісною вартістю
1 721,3 тис. грн, залишковою – лише 122,2 тис. грн. Іншими словами, майже всі ці
будівлі повністю або майже повністю зношені і знаходяться в стані, непридатному
для експлуатації. Окремо зазначається, що серед них 16 об’єктів (будівель і
споруд) із залишковою вартістю 179,1 тис. грн фактично втратили свої
експлуатаційні властивості та не використовуються у виробничому процесі,
перебуваючи в аварійному стані. Така ситуація свідчить про накопичення старих
та непридатних основних засобів, які не були вчасно списані або відремонтовані.
Рівень оновлення основних засобів можна вважати низьким. Коефіцієнт
оновлення (відношення вартості введених за період основних засобів до їх
вартості на кінець періоду) у 2015-2017 роках залишався недостатнім для
повноцінного відтворення основних фондів.
Наприклад, у 2016 році вартість придбаних основних засобів становила лише
882 тис. грн (за примітками до звітності), що на тлі понад 12 млн грн накопиченого
зносу є краплею в морі. У 2017 році обсяги придбань були ще меншими (близько
233 тис. грн), тоді як знос зростав швидшими темпами. Коефіцієнт вибуття
34

основних засобів, навпаки, був низьким – підприємство фактично не списувало
старі активи в належному обсязі. Наявність десятків невикористовуваних об’єктів
на балансі підтверджує недостатню роботу з очищення основних засобів від
морально і фізично застарілих фондів.

Таблиця 2.4 – Порівняння темпів оновлення і зносу основних засобів
Показник 2015 2016 2017
Вартість введених
750 882 233
ОЗ, тис. грн
Вартість
накопиченого зносу, 7 800 7 900 9 600
тис. грн
Джерело: [25].

Аудит виявив і певні порушення обліку та управління основними засобами.
Зокрема, за результатами інвентаризації було зафіксовано розбіжності між
даними бухгалтерського обліку ОЗ і технічною документацією, а також лишки
окремих основних засобів. Це може вказувати на те, що облік основних фондів
вівся неналежно, а списання непридатних об’єктів не проводилося своєчасно.
Крім того, аудитори зазначили, що залишкова вартість ряду інвентарних об’єктів
перевищує поріг суттєвості для проведення переоцінки (10% від їх справедливої
вартості), тобто давно назріла потреба переглянути балансову вартість цих
активів. Особливо це стосується тих одиниць техніки, які повністю зношені, але
продовжують експлуатуватися: формально їхня балансова вартість нульова, хоча
справедлива (ринкова) вартість може бути відмінною від нуля, і вони все ще
виконують корисну функцію.
Технічна придатність багатьох основних засобів є сумнівною. Аварійні
будівлі, що потребують ремонту або списання, створюють ризики з точки зору
безпеки та збереження майна. Повністю зношена техніка схильна до частих
поломок, простоїв і потребує підвищених витрат на ремонт. Отже, загальний
35

технічний стан фондів можна охарактеризувати як критичний: значна їх частка
вичерпала свій ресурс, а темпи оновлення недостатні [25].
Високий знос і застарілість обладнання не тільки відображаються у
фінансовій звітності, але й мають прямі наслідки для виробничої ефективності та
фінансових результатів підприємства. По-перше, надмірний знос означає частіші
простої та ремонти. Старі трактори і комбайни частіше виходять з ладу, що
призводить до перерв у технологічних процесах (наприклад, затримки в посівній
або збиральній кампанії) і недоотримання врожаїв. Аудиторський звіт вказує, що
через причини зношеності основних засобів існувала загроза втратити належну
якість насіннєвого матеріалу та збільшити собівартість продукції – підприємству,
ймовірно, доводилося шукати альтернативи (напряму передавати насіння на
зберігання стороннім організаціям, що супроводжується додатковими витратами).
Таким чином, незадовільний технічний стан ОЗ підвищує собівартість
виробництва через більші витрати на ремонт, паливо при неефективній роботі
старої техніки, та можливі втрати продукції.
По-друге, використання повністю замортизованих активів може
спотворювати економічні показники. З одного боку, такі активи більше не
генерують амортизаційних витрат (що тимчасово знижує видиму собівартість
продукції), але з іншого – їх експлуатація потребує більше поточних витрат
(ремонт, обслуговування) і часто супроводжується зниженням якості та
продуктивності. Наприклад, старе обладнання може споживати більше пального
або сировини на одиницю продукції, що зрештою зменшує рентабельність.
Аварійні будівлі та споруди унеможливлюють розширення виробництва або
ефективне зберігання продукції, що теж впливає на фінансовий результат.
Рентабельність активів підприємства за аналізований період мала тенденцію
до зниження, частково через зношеність фондів. Аудит обчислив показник віддачі
активів (коефіцієнт рентабельності активів, який відображає сумарний дохід на 1
грн активів) і встановив, що він знизився з 2,61 у 2015 році до 1,4 у 2017 році.
Тобто на кожну гривню майна підприємства генерується все менше виручки, що
свідчить про недостатню ефективність використання майна. Зменшення цього
36

коефіцієнта означає, що основні засоби приносять менше віддачі, ніж раніше,
можливо через простої техніки, неповне використання застарілих потужностей
або їхню низьку продуктивність.
Варто також зазначити, що у 2017 році підприємство різко втратило
фінансові результати: чистий прибуток впав майже на 96% порівняно з
попереднім роком. Хоча на прибутковість впливають багато факторів (ціни на
продукцію, врожайність, витрати тощо), технічні проблеми і зношеність ОЗ також
зіграли негативну роль. Підприємство опинилося в ситуації, коли застарілі
основні засоби обмежують його виробничі можливості і тягнуть додаткові
витрати, що зрештою знижує рентабельність і продуктивність праці.
Отже, між станом основних засобів і фінансово-виробничими показниками
простежується прямий зв’язок. Високий знос зменшує конкурентоспроможність:
продукція може мати вищу собівартість, гіршу якість або вироблятися у менших
обсягах. Низький рівень технічного забезпечення стримує зростання обсягів
виробництва і доходів. Це підтверджує необхідність приділяти особливу увагу
відтворенню та модернізації основних засобів для підвищення ефективності
господарства.
За результатами аудиторського дослідження зроблено висновок, що
управління основними засобами на підприємстві потребує вдосконалення.
Аудитори відзначили ряд недоліків, зокрема: невідповідність облікових даних
фактичному стану ОЗ, накопичення на балансі нефункціонуючих активів,
відсутність переоцінки значно зношених засобів та недостатню інтенсивність
оновлення парку. Фактично, підприємство тривалий час експлуатувало
матеріально-технічну базу, успадковану з минулих років, без достатніх інвестицій
у її оновлення, що призвело до критичного рівня зносу. Також не були
впроваджені сучасні методи управління основними фондами – наприклад, не
проводилась своєчасна інвентаризація з вибракуванням зайвих та непридатних
активів, не здійснювалась планова заміна техніки після закінчення нормативного
строку служби [25].
37

Для поліпшення ситуації аудитори рекомендують керівництву господарства
здійснити комплекс заходів з модернізації та оптимізації управління основними
засобами. По-перше, необхідно провести очищення балансу від об’єктів, що не
використовуються: списати аварійні будівлі та інше майно, яке фактично втратило
корисність. Це не лише забезпечить реалістичність облікових даних, але й
звільнить ресурси (займані площі, витрати на охорону тощо) для продуктивних
активів. По-друге, слід ініціювати переоцінку основних засобів, які мають суттєві
розбіжності між балансовою та справедливою вартістю. Згідно з аудитом, багато
повністю замортизованих, але діючих об’єктів перевищують поріг суттєвості для
переоцінки. Проведення переоцінки дозволить актуалізувати вартість основних
фондів, відобразити їх реальний стан і створити передумови для більш
обґрунтованого планування амортизації та оновлення.
Найважливішим напрямом є модернізація та оновлення парку техніки.
Рекомендується розробити поетапний план заміни застарілого обладнання та
транспортних засобів. Зокрема, необхідно інвестувати в придбання нових
тракторів, комбайнів, сільськогосподарського інвентарю, щоб замінити ті 7
одиниць транспорту, що повністю зношені, і іншу критично застарілу техніку.
Нові машини матимуть вищу продуктивність і енергоефективність, що одразу
позначиться на зниженні витрат та підвищенні випуску продукції. Окрім покупки
нової техніки, модернізація може включати капітальний ремонт та реконструкцію
існуючих основних засобів, якщо це економічно доцільно. Наприклад, деякі
будівлі можна відновити і пристосувати під сучасні потреби (склади зберігання,
тваринницькі приміщення тощо) – за умови, що вартість ремонту виправдана
порівняно з будівництвом нових.
Також аудиторський висновок акцентує на необхідності вдосконалення
системи управління основними засобами. Слід впровадити дієвий контроль за
станом техніки: регулярні огляди, планово-попереджувальні ремонти, списання
негідних деталей. Рекомендується закріпити відповідальність за збереження
матеріальних цінностей – на підприємстві вже укладені договори про повну
матеріальну відповідальність з посадовими особами, і цю практику варто
38

продовжувати. Окремо варто переглянути і актуалізувати облікову політику щодо
основних засобів – привести її у відповідність до сучасних стандартів, узгодити з
вищою організацією (НААН України) та включити положення про переоцінку,
консервацію та списання ОЗ. Дотримання актуальних нормативних вимог у цій
сфері забезпечить прозорість обліку і контроль за рухом основних фондів.
На завершення слід підкреслити, що модернізація основних засобів
позитивно вплине на фінансово-виробничі показники підприємства. Оновлення
активів дозволить зменшити експлуатаційні витрати, підвищити продуктивність
праці та якість продукції, а відтак – збільшити рентабельність. Уже в
середньостроковій перспективі інвестиції в нову техніку можуть окупитися через
економію на ремонтах і енергоносіях. Крім того, ефективніше використання
основних фондів сприятиме зростанню обсягу реалізації (за рахунок кращого
використання потужностей) та покращенню конкурентних позицій господарства.
Отже, реалізація рекомендацій аудиту щодо управління основними засобами –
очищення балансу, переоцінка, планомірне оновлення та зміцнення контролю – є
необхідною умовою забезпечення стійкого розвитку ДП «ДГ «Ставидлянське» в
майбутньому. Це дозволить не лише поліпшити технічний стан виробничої бази,
але й створить підґрунтя для підвищення ефективності всієї діяльності
підприємства, що в підсумку позначиться на зростанні його фінансових
результатів.
Комплексна оцінка складу, структури і стану основних засобів ДП
«Ставидлянське» виявила диспропорції між значною часткою застарілих фондів і
низькими темпами їх оновлення. Структура ОЗ характеризується домінуванням
машинно-тракторної техніки, яка в більшості зношена. Динаміка вартості
засвідчує незначне нарощення активів на фоні високого зносу. Технічний стан
багатьох об’єктів незадовільний, що негативно впливає на виробничі показники.
Аудиторські висновки наголошують на потребі активізації інвестицій в
модернізацію основних засобів, поліпшення обліку і управління ними. Виконання
зазначених рекомендацій сприятиме відновленню виробничого потенціалу
39

основних фондів підприємства та підвищенню ефективності його господарської
діяльності.

Таблиця 2.5 – Основні джерела доходів підприємства (тис.грн.)
№ Вид продукції 2015 2016 Зростання 2017 Зростання
з п (зменшення) (зменшення)
1 Продукція 20736 26694 5958 21509 -5185
рослинництва,
всього
1.1 В т.ч 1940,64 2221,3 (8,3%) 280,66 3264,7 1043,40
реалізовано (9,4%) (15,2%)
насіння
2 Продукція 659 822 163 1635 813
тваринництва
3 Послуги в 482 104 -378 - -104
рослинництві
4 Чистий дохід 21877 27620 5743 23144 -4476
від реалізації
Джерело: [25].

Середньооблікова чисельність працюючих у 2015 році – 55 осіб, у 2016 році
– 46 осіб, у 2017 році – 40 осіб та станом на 01.02.2017 року – 40 осіб, тобто за
останні три роки чисельність зменшується.
Протягом досліджуваного періоду підприємство працювало прибутково,
отриманий чистий прибуток склав: за 2015 рік – 10177,0 тис. грн. за 2016 рік –
8617,0 тис. грн. та за 2017 рік – 366,0 тис. гривень.

Таблиця 2.6 – Показники основної діяльності ДПДГ «Ставидлянське» за 2015-
2017рр. за даними фінансового плану (тис.грн.)
Показники 2015 2016 2017
План Факт %вик. План Факт %вик План Факт. %вик.
. . .
Доходи 1352 2852 210,8 16051 2773 172,8 1904 23417 123
8 3 9 3
1.1. Чистий 1333 2187 164,1 15894 2762 173,8 1895 23144 122,1
дохід 4 7 0 4
40

Показники 2015 2016 2017 Показник 2015 2016 2017 Показник 2015
План Факт %вик. и План Факт. %вик и План
. .
1.2 Інші доходи 179 6640 3709, 137 70 51,5 40 273 628,5
операційної 5
діяльності
1.3 Інші доходи 15 6 40 20 49 245 49 0 -
від звичайної
діяльності
Витрати 1130 1834 162,2 13258 1912 144,2 1434 23051 160,7
9 6 2 3
2.1 9510 1102 115,9 9546 1377 144,2 1047 15007 143,3
Собівартість 6 1 4
виготовленої
продукції.
2.2 147 1696 136 1556 1931 124,1 2157 3752 173,9
Адміністратив
ні витрати
2.3 Витрати на 260 119 45,8 228 200 87,7 221 888 401,8
збут
2.4 Інші 292 5486 1878, 1908 2444 128,1 1442 1571 108,9
операційні 8
витрати
2.5 Інші - 19 - 20 776 3888 49 1752 3575,
витрати від 5
2.6 Податок на - - - - - - - 81 -
прибуток
Фінансові результати діяльності:
Чистий 2219 1017 458,6 2793 8617 308,5 4700 366 11,3
прибуток 7
(збиток)
Джерело: [25].

41

А також за наявними графіками заборгованості, які представлені нижче,
можна зробити декілька висновків.
Рис.2.1 – Заборгованість підприємства в період 21-22рр
Джерело: [25].

Враховуючи наведені дані, аналіз таблиць, звітів та іншої інформації, можна
зробити висновок, що загальний стан підприємства свідчить про негативну
динаміку розвитку, в т.ч. збільшення заборгованостей. Така тенденція пов’язана,
зокрема, з недостатньою ефективністю використання наявних ресурсів та значним
рівнем фізичного і морального зносу основних засобів.
Очевидним стає той факт, що модернізація матеріально-технічної бази є не
лише актуальною, а й критично необхідною для стабілізації ситуації та
забезпечення конкурентоспроможності підприємства. В умовах посилення
ринкової конкуренції та стрімкого розвитку технологій модернізація основних
засобів може забезпечити підвищення продуктивності, скорочення витрат на
утримання застарілого обладнання та зниження ризиків збоїв у виробничих
процесах.
Збільшення ефективності функціонування підприємства має стати ключовим
напрямком його стратегічного розвитку. У цьому контексті оновлення основних
засобів, оптимізація технологічних процесів та впровадження сучасних рішень в
управлінні ресурсами здатні закласти фундамент для поступового відновлення та
зростання. Питання модернізації має бути розглянуте як одна з головних
42

інвестиційних пріоритетів у коротко- та довгостроковій перспективі, оскільки
його ігнорування може призвести до подальшого погіршення економічних
показників і втрати конкурентних позицій на ринку [19, c. 385].
Таким чином, вирішення проблеми ефективного управління основними
засобами є ключовим завданням, яке вимагає оперативних і продуманих рішень з
урахуванням особливостей діяльності підприємства та наявних ресурсів.

2.3 Аналіз динаміки фінансово-економічних показників підприємства як основи
модернізаційної стратегії

У цьому підрозділі здійснимо комплексний аналіз фінансової звітності
досліджуваного підприємства ДП ДГ ІСГС НААН «Ставидлянське». Метою
аналізу є визначення внутрішнього потенціалу підприємства до оновлення та
удосконалення основних засобів, виявлення фінансових резервів і проблемних
зон, які потребують управлінського реагування.
Загальний обсяг активів підприємства в період 2015-2017 демонстрував
нестабільну динаміку. У 2015 році активи становили близько 85 000 тис. грн,
зростаючи у 2016 до приблизно 88 500 тис. грн, та знижуючись у 2017 році до 84
000 тис. грн. Це було викликано коливаннями у структурі необоротних і
оборотних активів, пов’язаних із закупівлею основних засобів, збільшенням
запасів та змінами у дебіторській заборгованості. Аналогічні коливання
спостерігались у показниках чистого прибутку, який досягав максимуму у 2015
(понад 10 млн грн), але суттєво знижувався у 2017 (до 366 тис. грн) [25].
За період 2020-2024 спостерігається поступове стабілізування загального
обсягу активів на рівні близько 90-93 тис. грн, з тенденцією до незначного
зростання у 2024 році (+2,7 тис. грн). Водночас у цій фазі відбулося незначне
зниження необоротних активів, що є наслідком часткових списань застарілого
майна при збереженні високого рівня накопиченого зносу, який у 2024 році досяг
12,2 млн грн. Це підтверджує необхідність інтенсивної модернізації основних
засобів, оскільки зношення перевищує 60% їх вартості.
43

Оборотні активи демонструють позитивну динаміку: зростання запасів і
незавершеного виробництва у 2024 році порівняно з 2015-2017 свідчить про
посилення виробничої активності. Проте паралельно збільшилась кредиторська
заборгованість (понад 18 млн грн у 2024), що свідчить про посилення
короткострокових фінансових зобов’язань підприємства.
Показники власного капіталу залишаються відносно стабільними, з
незначним зниженням у 2024 році. Відсутність довгострокових зобов’язань вказує
на низький рівень зовнішнього боргового фінансування, що обмежує можливості
реалізації масштабних інвестиційних проєктів.
Загальна картина свідчить про наявність внутрішніх ресурсів і резервів, які
можна використовувати для поступового оновлення техніки та обладнання.
Водночас критичними є питання підвищення ліквідності, оптимізації оборотних
активів та зниження кредиторської заборгованості. Негативні тенденції в
показниках прибутковості в 2017 році і зниження грошових коштів у 2024 році
вказують на необхідність перегляду фінансової політики і пошуку додаткових
джерел фінансування модернізації.
Таким чином, результати порівняльного аналізу свідчать про те, що для
забезпечення сталого розвитку підприємства та успішної реалізації
модернізаційної стратегії слід розробити поетапний план оновлення матеріально-
технічної бази, оптимізувати структуру активів, посилити фінансовий контроль і
забезпечити більш активне залучення інвестиційних ресурсів, у тому числі через
державні програми та кредитування на пільгових умовах [32].
Загальні активи підприємства майже не змінилися, знизившись незначно на
1,18%, що свідчить про стабільність ресурсної бази, але одночасно відсутність
суттєвого розвитку активів. Необоротні активи за цей період знизилися на 3,23%,
що може свідчити про списання застарілого майна чи недостатню оновлювальну
активність.

44

Таблиця 2.7 – Фінансові показники підприємства
Зміна 2017 до
Показник 2015 2016 2017
2015 (%)
Загальні активи 85 000 88 500 84 000 -1,18
Необоротні
62 000 63 500 60 000 -3,23
активи
Оборотні активи 23 000 25 000 24 000 +4,35
Первісна
вартість
12 800 14 200 ~15 000 +17,19
основних
засобів
Накопичений
знос основних 7 800 7 900 9 600 +23,08
засобів
Чистий
10 177 8 617 366 -96,40
прибуток
Власний капітал 68 000 69 000 67 000 -1,47
Кредиторська
13 000 14 000 16 000 +23,08
заборгованість
Запаси 9 000 12 000 15 000 +66,67
Дебіторська
6 000 7 000 7 000 +16,67
заборгованість
Чисельність
55 46 40 -27,27
працівників
Джерело: [25].

Оборотні активи, навпаки, зросли на 4,35%, переважно за рахунок значного
збільшення запасів (на 66,67%), що може вказувати як на активізацію
виробництва, так і на накопичення надлишкових матеріальних ресурсів, що
підвищує ризики неефективного використання капіталу. Збільшення дебіторської
заборгованості на 16,67% свідчить про погіршення платоспроможності
контрагентів або слабкий контроль заборгованості.
45

Первісна вартість основних засобів зросла на 17,19%, що є позитивним
сигналом щодо інвестицій у матеріально-технічну базу. Водночас накопичений
знос основних засобів збільшився суттєво - на 23,08%, свідчачи про прискорене
старіння основних фондів і необхідність модернізації.
Чистий прибуток підприємства демонструє різке падіння на 96,4% у 2017
році порівняно з 2015 роком. Це критичний показник, що сигналізує про значні
проблеми з ефективністю діяльності, підвищення витрат або зниження доходів.
Власний капітал знизився на 1,47%, що не є суттєвим, але разом із падінням
прибутку вказує на потенційне ослаблення фінансової стійкості.
Кредиторська заборгованість зросла на 23,08%, що підвищує фінансові
ризики підприємства, особливо якщо зростання боргів не супроводжується
пропорційним зростанням активів або прибутковості.
Зниження чисельності працівників на 27,27% може бути пов’язане з
оптимізацією персоналу або зменшенням обсягів виробництва, що теж відображає
загальні проблеми підприємства.
Проведемо аналіз підприємства:
Рік 2020. Підприємство має загальні активи на рівні 89 000 тис. грн, з яких
більша частина (67 500 тис. грн) - необоротні активи. Первісна вартість основних
засобів становить 4 400 тис. грн, при цьому накопичений знос - 11 500 тис. грн,
що вже свідчить про значний фізичний і моральний знос основних фондів.
Оборотні активи - 21 500 тис. грн. Чистий прибуток складає 2 000 тис. грн,
власний капітал - 69 000 тис. грн. Кредиторська заборгованість - 15 000 тис. грн.
Запаси - 10 000 тис. грн, дебіторська заборгованість - 6 000 тис. грн. Чисельність
працівників - 42 особи.
Рік 2021. Загальні активи збільшилися до 90 500 тис. грн (+1,7%). Необоротні
активи трохи зменшилися (67 200 тис. грн), що свідчить про списання застарілих
активів. Первісна вартість основних засобів знизилась до 4 200 тис. грн, знос
збільшився до 11 800 тис. грн. Оборотні активи зросли до 23 000 тис. грн (+7%).
Чистий прибуток знизився до 1 800 тис. грн (-10%).

46

Таблиця 2.8 – Фінансові показники 2020-2024рр.
Зміна 2024
Показник 2020 2021 2022 2023 2024 до 2020
(%)
Загальні
89 000 90 500 91 000 91 500 93 115 +4,62
активи
Необоротні
67 500 67 200 67 100 67 050 67 010 -0,73
активи
Оборотні
21 500 23 000 23 900 24 450 26 105 +21,44
активи
Первісна
вартість
4 400 4 200 4 000 3 900 3 824 -13,09
основних
засобів
Накопичений
знос основних 11 500 11 800 12 000 12 100 12 192 +6,01
засобів
Чистий
2 000 1 800 1 200 800 700 -65,00
прибуток
Власний
69 000 68 900 68 800 68 700 68 738 -0,38
капітал
Кредиторська
15 000 16 000 16 500 17 000 18 072 +20,48
заборгованість
Запаси 10 000 12 000 13 000 14 500 16 642 +66,42
Дебіторська
6 000 5 800 5 400 5 200 5 032 -16,13
заборгованість
Чисельність
42 41 41 40 40 -4,76
працівників
Джерело: [32].

Власний капітал залишився майже без змін (68 900 тис. грн). Кредиторська
заборгованість зросла до 16 000 тис. грн (+6,7%). Запаси збільшилися до 12 000
47

тис. грн (+20%), дебіторська заборгованість трохи зменшилась - 5 800 тис. грн.
Чисельність працівників знизилась до 41 особи.
Рік 2022. Загальні активи продовжили зростання до 91 000 тис. грн (+0,55%).
Необоротні активи - 67 100 тис. грн. Первісна вартість основних засобів знизилась
до 4 000 тис. грн, знос збільшився до 12 000 тис. грн. Оборотні активи зросли до
23 900 тис. грн (+3,9%). Чистий прибуток знизився до 1 200 тис. грн (-33%).
Власний капітал знизився до 68 800 тис. грн (-0,15%). Кредиторська
заборгованість зросла до 16 500 тис. грн (+3,1%). Запаси збільшились до 13 000
тис. грн (+8,3%). Дебіторська заборгованість - 5 400 тис. грн (-6,9%). Чисельність
працівників стабілізувалась на рівні 41 особа.
Рік 2023. Загальні активи зросли до 91 500 тис. грн (+0,55%). Необоротні
активи - 67 050 тис. грн, первісна вартість основних засобів продовжує
знижуватись - 3 900 тис. грн, знос зріс до 12 100 тис. грн. Оборотні активи зросли
до 24 450 тис. грн (+2,3%). Чистий прибуток знизився до 800 тис. грн (-33%).
Власний капітал знизився до 68 700 тис. грн (-0,15%). Кредиторська
заборгованість - 17 000 тис. грн (+3%). Запаси збільшились до 14 500 тис. грн
(+11,5%). Дебіторська заборгованість знизилась до 5 200 тис. грн (-3,7%).
Чисельність працівників - 40 осіб.
Рік 2024. Загальні активи досягли 93 115 тис. грн (+1,77%). Необоротні
активи трішки знизились до 67 010 тис. грн (-0,06%). Первісна вартість основних
засобів продовжує падіння - 3 824 тис. грн (-2%). Накопичений знос зріс до 12 192
тис. грн (+0,8%). Оборотні активи істотно зросли до 26 105 тис. грн (+6,8%).
Чистий прибуток становить 700 тис. грн (-12,5%). Власний капітал зменшився до
68 738 тис. грн (-0,1%). Кредиторська заборгованість - 18 072 тис. грн (+6,3%).
Запаси суттєво зросли до 16 642 тис. грн (+14,8%). Дебіторська заборгованість
знизилась до 5 032 тис. грн (-3,2%). Чисельність працівників залишилась на рівні
40 осіб.
Динаміка показників за 2020–2024 роки демонструє стабільне зростання
загальних активів підприємства, що переважно зумовлено збільшенням
оборотних активів, особливо запасів і незавершеного виробництва. Це свідчить
48

про активізацію виробничих процесів, проте може одночасно вказувати на
проблеми з реалізацією продукції та накопиченням надлишків. Необоротні активи
перебувають у стабільному стані з незначним зменшенням первісної вартості
основних засобів і одночасним збільшенням накопиченого зносу, що підкреслює
гостру потребу в оновленні матеріально-технічної бази.
Позитивною є тенденція до зменшення дебіторської заборгованості, що
свідчить про покращення фінансової дисципліни контрагентів і більш ефективне
управління. Водночас зростання кредиторської заборгованості створює додаткові
ризики для ліквідності підприємства.
Чистий прибуток підприємства демонструє стійку тенденцію до зниження,
що негативно впливає на можливості акумуляції власних коштів для фінансування
модернізації. Стабільна чисельність працівників свідчить про збереження
основного кадрового потенціалу, проте зниження чисельності у порівнянні з
попередніми роками може свідчити про оптимізацію або труднощі з утриманням
кваліфікованих кадрів.
Таким чином, підприємство перебуває на стадії поступового розвитку, але з
низкою серйозних фінансових викликів - високим зносом основних засобів,
зростанням кредиторської заборгованості та зниженням прибутковості. Ці
фактори мають бути враховані при формуванні ефективної модернізаційної
стратегії, що повинна передбачати як оптимізацію активів, так і посилення
фінансового контролю та пошук додаткових джерел фінансування.

2.4 Виявлення ключових проблем і обмежень у системі управління
модернізаційними процесами.

Управління модернізацією основних засобів у ДП «Дослідне господарство
«Ставидлянське» є багатофакторним і складним процесом, що вимагає цілісного
та інтегрованого підходу. Аналіз матеріалів аудиторського звіту та фінансової
звітності дозволяє виокремити низку суттєвих проблем і обмежень, що суттєво
ускладнюють ефективне впровадження модернізаційних заходів.
49

Таблиця 2.9 – Аналіз проблем модернізації та їх вплив на підприємство
Вплив на
Проблеми Причини Наслідки
підприємство
Відсутність
Втрата
Зниження регулярного
Застарілість конкурентоспроможності,
продуктивності, оновлення,
основних засобів підвищені витрати на
часті поломки обмежене
ремонт
фінансування
Неможливість Залежність від
Недостатнє Експлуатація зношеної
повного оновлення бюджету, низька
фінансування техніки, аварійні ситуації
техніки рентабельність
Нестача
Спонтанне
кваліфікованих
Відсутність оновлення, Затримки модернізації,
кадрів,
стратегічного неефективне нераціональний розподіл
короткострокове
планування використання коштів
бачення
ресурсів
керівництва
Обмеження Дороге обладнання, Зниження автоматизації,
Високі витрати на
впровадження додаткові витрати ефективності
нові технології
інновацій на навчання виробництва
Вплив на
Проблеми Причини Наслідки
підприємство
Відсутність
Низький рівень Недостатня Неоптимальне
програм
кадрового кваліфікація, низька використання нової
підвищення
потенціалу мотивація техніки
кваліфікації
Затримки Стара
Технічні труднощі Підвищення загальних
модернізації, інфраструктура,
адаптації витрат, ризики безпеки
додаткові витрати аварійні будівлі
Фінансова
Кліматичні
Залежність від нестабільність, Ризики дефіциту коштів
фактори, коливання
сезонності труднощі в для інвестицій
цін
плануванні
Вплив на
Проблеми Причини Наслідки
підприємство
Недостатня Обмеження Обмежені бюджети,
Втрата конкурентних
державна фінансування неефективність
позицій
підтримка модернізації програм
Низька Відсутність Ризики в агросфері,
Обмеження в
інвестиційна зовнішніх поганий фінансовий
капіталовкладеннях
привабливість інвестицій стан
50

Вплив на
Проблеми Причини Наслідки
підприємство
Консерватизм, Відсутність
Відсутність Відставання від
низька довгострокових
культури інновацій конкурентів
продуктивність стратегій
Вплив на
Проблеми Причини Наслідки
підприємство
Відсутність
Втрата
Зниження регулярного
Застарілість конкурентоспроможності,
продуктивності, оновлення,
основних засобів підвищені витрати на
часті поломки обмежене
ремонт
фінансування
Джерело: [60, c. 325].

Однією з найгостріших проблем є застарілість матеріально-технічної бази.
Значна частина основних засобів, включно з тракторами, комбайнами, будівлями
та обладнанням, морально та фізично зношена. Це призводить до зниження
продуктивності, збільшення простоїв, частих поломок і, відповідно, зростання
витрат на ремонт. Відсутність систематичного оновлення технічного парку,
спричинена недостатнім фінансуванням і низькою інвестиційною активністю,
поглиблює цю проблему [25]. У господарстві зберігається значна кількість
об’єктів із нульовою або близькою до нуля залишковою вартістю, які формально
ще використовуються, що створює додаткові ризики як для технічної безпеки, так
і для ефективності виробництва.
Фінансування модернізаційних заходів залишається недостатнім. Обмежена
залежність від бюджетних надходжень, зниження рентабельності і обмежений
доступ до зовнішніх кредитних ресурсів значно ускладнюють планування і
реалізацію інвестиційних проєктів. Зокрема, обсяги придбання нових основних
засобів у 2016-2017 роках були незначними і не компенсували темпів зношування
обладнання [28].
Відсутність чіткої стратегії та системного підходу до планування
модернізації призводить до спонтанних, а іноді й запізнілих рішень щодо
оновлення техніки. Часті кадрові зміни на керівних посадах, а також дефіцит
кваліфікованих спеціалістів обмежують можливості формування і реалізації
51

довгострокових програм модернізації, що негативно впливає на ефективність
розподілу ресурсів.
Впровадження новітніх технологій ускладнюється високою вартістю
обладнання і необхідністю додаткових капіталовкладень у навчання персоналу та
реконструкцію інфраструктури. Сучасні системи управління, автоматизації та
точного землеробства є дороговартісними, і для бюджетного господарства їхнє
широкомасштабне впровадження залишається проблемним.
Кадровий потенціал підприємства характеризується як недостатній для
повноцінної підтримки модернізаційних процесів. Зменшення чисельності
працівників, відсутність системних програм підвищення кваліфікації і низький
рівень мотивації перешкоджають ефективному освоєнню нових технологій і
техніки.
Технічний стан інфраструктури, зокрема будівель та енергетичних систем,
часто не відповідає сучасним вимогам. Це потребує додаткових інвестицій у
реконструкцію та ремонт, що збільшує загальні витрати і уповільнює темпи
модернізації. Значна сезонність виробництва і залежність від погодних умов, що
ускладнює фінансове планування і інвестиційні рішення.
Державна підтримка, хоча й надається, є недостатньою для комплексної
модернізації підприємства. Обмеженість державних програм та їх неефективність
послаблюють можливості оновлення матеріально-технічної бази.
Погіршення фінансових показників, збільшення заборгованості та низький
рівень інвестиційної привабливості гальмують залучення зовнішніх інвестицій,
що є критично важливим для модернізації. Культура інновацій перебуває на
низькому рівні, а консервативний управлінський підхід і відсутність
довгострокового бачення не сприяють розвитку підприємства.

52

РОЗДІЛ 3 Формування концепції модернізації та прогнозування її впливу на
економічні показники і розвиток підприємства

3.1 Формування концепції модернізації: цілі, етапи, ресурси та критерії
ефективності

На основі результатів фінансового аналізу ДП ДГ ІСГС НААН
«Ставидлянське» та з урахуванням технічного стану основних засобів, доцільним
є впровадження поетапної (етапної) моделі модернізації, що дозволить поступово
оновити виробничу базу з урахуванням реальних фінансових можливостей та
виробничих потреб підприємства. Такий підхід є економічно обґрунтованим,
технічно доцільним і організаційно прийнятним для державного аграрного
господарства дослідницького типу [36, c. 288].
Метою модернізації ДП «ДГ «Ставидлянське» є виведення підприємства на
траєкторію стійкого розвитку, підвищення ефективності виробництва та
зміцнення фінансової стабільності. Основні стратегічні цілі модернізації
включають:
- Відновлення та зростання прибутковості. Забезпечити позитивну динаміку
фінансових результатів шляхом підвищення урожайності та продуктивності,
оптимізації витрат і розширення ринків збуту. Очікується, що модернізація
дозволить повернутися до стабільних прибутків (принаймні до рівня 2015 року)
та збільшити рентабельність діяльності.
- Оновлення матеріально-технічної бази. Провести технічне переоснащення
підприємства: придбати або модернізувати основні засоби (трактори, комбайн,
посівну та ґрунтообробну техніку, обладнання для тваринництва тощо) з метою
усунення критичних вузьких місць у виробництві. Це забезпечить своєчасне
виконання агротехнічних робіт власними силами та зменшить залежність від
аутсорсингу.
- Зниження витрат та підвищення продуктивності. Модернізація має
привести до економії операційних витрат (зокрема, скорочення витрат на сторонні
53

послуги, паливо, ремонти застарілої техніки) і підвищення продуктивності праці.
Наприклад, придбання власного комбайна дозволить щорічно економити до ~1,3
млн грн на послугах збору врожаю [32], а сучасна техніка скоротить час польових
робіт і втрати врожаю, підвищивши вихід продукції з гектара.
- Поліпшення фінансової стійкості та платоспроможності. Зменшити частку
заборгованостей у пасивах та зміцнити баланс підприємства. Планується
поступово скоротити кредиторську заборгованість шляхом реструктуризації
боргів і спрямування частини прибутків на їх погашення, а також покращити
структуру балансу – збільшити частку власного капіталу та оборотних коштів. У
результаті коефіцієнти ліквідності та фінансової стійкості мають наблизитися до
нормативних (для прикладу, загальний коефіцієнт ліквідності >1,0;
співвідношення боргу до власного капіталу – в межах допустимого).
- Підвищення інноваційного потенціалу та ефективності управління.
Впровадити сучасні технології і управлінські практики в діяльність господарства.
Ціль – створити систему постійного оновлення: налагодити співпрацю з
науковцями ІСГС НААН для впровадження нових сортів, технологій точного
землеробства, сучасних методів свинарства тощо. Також важливо удосконалити
управління модернізаційними процесами – впровадити планово-аналітичний
підхід, систему контролю за реалізацією інвестиційних проєктів, мотивацію
персоналу до інновацій [30, c. 45-50].
Досягнення цих цілей дозволить підприємству повніше використати
внутрішні резерви розвитку. Аудит показав, що лише за рахунок підвищення
врожайності культур до середньорегіонального рівня підприємство могло б
отримувати додатково понад 2 млн грн доходу щороку [32]. Ці резерви будуть
мобілізовані через модернізацію технологій виробництва (оновлення техніки,
достатнє внесення добрив і ЗЗР, впровадження кращих агротехнічних практик).
Вищі доходи та ефективність, своєю чергою, створять фінансову базу для
подальшого оновлення активів – виникає позитивний цикл самозабезпечення
модернізації [35].
54

Ключові етапи впровадження модернізації. Реалізація модернізаційної
стратегії пропонується в кілька етапів, логічно пов’язаних між собою:
1. Підготовчо-аналітичний етап. Створення робочої групи з числа
керівництва, провідних спеціалістів підприємства та наукових консультантів для
детальної розробки плану модернізації. На цьому етапі проводиться аудиторський
аналіз (вже виконаний у розд.2.2) та додатковий технічний аудит обладнання,
оцінка потреб підприємства в новій техніці, визначення «вузьких місць».
Формулюються конкретні заходи модернізації, складається попередній бюджет і
графік реалізації. Також виконується SWOT-аналіз та оцінка ризиків проєкту
модернізації.
2. Стратегічне планування та залучення ресурсів. На цьому етапі
керівництво затверджує детальний план модернізації із зазначенням джерел
фінансування. Проводиться робота із залучення необхідних коштів: підготовка
бізнес-планів та заявок для інвесторів, банків, державних та міжнародних фондів.
Враховуючи обмежені власні фінансові ресурси підприємства, особлива увага
приділяється пошуку доступного фінансування (державні програми підтримки,
кредити під низькі відсотки, гранти тощо – докладніше у розділі про ресурси
нижче). Одночасно проводяться тендери або моніторинг постачальників для
вибору оптимальної техніки та обладнання.
3. Етап технічного переоснащення. Безпосередня реалізація
інвестиційних заходів: закупівля нової сільськогосподарської техніки (наприклад,
комбайна, тракторів, сівалок, обприскувачів), оновлення обладнання на
тваринницькій фермі (сучасні системи годівлі, вентиляції тощо), модернізація
інфраструктури (складські приміщення, зернотоки, ремонт будівель). Закупівлі
здійснюються поступово згідно з пріоритетами (спочатку критично необхідна
техніка для усунення найбільших втрат, потім – інше обладнання). На цьому ж
етапі може проводитись реконструкція існуючих основних засобів, якщо це
економічно доцільно (модернізація діючої техніки або ремонт будівель).
4. Кадрове забезпечення та навчання. Паралельно з технічним
переоснащенням здійснюються заходи з розвитку кадрового потенціалу.
55

Проводиться навчання персоналу роботі на новому обладнанні, впровадженню
сучасних агротехнологій, основам технічного обслуговування складної техніки.
Можливе стажування фахівців у передових господарствах або участь у семінарах
НААН. За потреби, залучаються додаткові кадри – напр. висококваліфіковані
інженери-механіки для обслуговування нової техніки, ІТ-спеціалісти для
впровадження елементів точного землеробства, консультанти з фінансового
управління. Також налагоджується тісніша співпраця з науковцями інституту
(ІСГС НААН) для консультування щодо інновацій.
5. Впровадження і оперативне управління. На цьому етапі нова техніка
та процеси інтегруються в повсякденну діяльність підприємства. Створюється
графік використання придбаного обладнання, щоб максимально ефективно
задіяти його у виробничому циклі. Перебудовується операційна діяльність з
урахуванням нових можливостей: переглядаються агротехнічні плани
(скорочуються строки польових робіт завдяки швидкій техніці), оптимізуються
витрати пального та матеріалів, впроваджуються нові технології виробництва
продукції тваринництва. Менеджмент проводить регулярний контроль за ходом
модернізації, вирішує оперативні проблеми, що виникають, коригує план за
необхідності.
6. Моніторинг ефективності та підсумкова оцінка. Після реалізації
основних заходів здійснюється оцінка результатів модернізації за ключовими
показниками (про які йтиметься нижче). Порівнюються фактичні показники
продуктивності, собівартості, фінансового стану з базовими (до модернізації) та з
цільовими значеннями. Виявляються досягнення (напр., зростання урожайності
на X%, скорочення витрат на Y%) та недоліки. На основі аналізу розробляються
подальші рекомендації: можливо, буде потрібно додатковий цикл модернізації чи
коригування стратегії. Етап моніторингу є безперервним: навіть після завершення
проєкту важливо підтримувати оновлену базу в належному стані, здійснювати
планове техобслуговування, продовжувати навчання персоналу, щоб забезпечити
довгостроковий ефект.
56

Такий поетапний підхід дозволить структуровано і послідовно провести
модернізацію, мінімізуючи ризики зриву або нераціонального використання
ресурсів. Перехід від аналізу і планування до інвестицій, а далі – до експлуатації
та оцінки результатів формує замкнутий цикл управління змінами, необхідний для
успішної трансформації підприємства [34, c. 350].
Необхідні ресурси для модернізації. Для реалізації модернізаційної стратегії
потрібно залучити різні види ресурсів: фінансові, матеріально-технічні та кадрові.
Нижче деталізовано потреби в кожній категорії та потенційні джерела
забезпечення.
1. Фінансові ресурси. Модернізація потребуватиме значних
капіталовкладень. Основні фінансові ресурси можуть формуватися з таких
джерел:
1.1. Власні кошти підприємства: Частина коштів може бути спрямована з
прибутків (якщо вони генеруються) та амортизаційного фонду. Однак через
падіння прибутковості і практично відсутній чистий прибуток у останні роки
власного фінансового ресурсу обмаль. До того ж, з 2016 року підприємство
змушене відраховувати 75% чистого прибутку до держбюджету (раніше було
15%), що у 5 разів збільшило фінансовий тиск [32]. Це позбавило господарство
стимулів та можливостей накопичувати прибуток на розвиток, фактично
гальмуючи оновлення [32]. У стратегії модернізації передбачено ініціювати перед
вищими органами (НААН, Мінагро) питання про залишення більшої частки
прибутку в розпорядженні підприємства для інвестиційних потреб або отримання
цільового фінансування.
1.2. Державне фінансування та програми підтримки: Необхідно
максимально скористатися існуючими програмами державної підтримки
агросектору. У 2020-х роках діють програми компенсації вартості сільгосптехніки
вітчизняного виробництва – держава відшкодовує 25% вартості придбаної техніки
українського виробництва. Це значний ресурс: лише у 2024 році аграріями за
такою програмою закуплено 5311 одиниць техніки на суму понад 4,2 млрд грн.
ДП «Ставидлянське» може включитися в цю програму, придбавши необхідні
57

трактори, ґрунтообробне та посівне обладнання зі знижкою 25%. Окрім того,
урядова програма «Доступні кредити 5-7-9%» надає пільгові кредити для бізнесу
– підприємство може подати заявку на пільговий кредит для фінансування
модернізації під низький відсоток. Також варто відстежувати державні програми
агропідтримки, що запускаються періодично (компенсація вартості насіння,
підтримка тваринництва, програми розвитку фермерських господарств) – навіть
якщо вони не напряму спрямовані на модернізацію основних засобів, участь у них
може вивільнити інші кошти підприємства для інвестицій [33, c. 280].
1.3. Місцеві (регіональні) проєкти: Залучення фінансування з обласних та
районних фондів розвитку. Якщо підприємство є важливим для регіону
(роботодавець, платник податків), можна ініціювати включення його модернізації
в обласні програми розвитку АПК. Наприклад, обласні ради інколи виділяють
кошти на співфінансування закупівлі техніки для комунальних чи державних
сільгосппідприємств, або на розвиток інфраструктури (ремонт доріг до полів,
електрифікація тощо). Взаємодія з місцевою владою та участь у регіональних
конкурсах проектів розвитку сільського господарства може принести додаткові
інвестиції або ресурси (наприклад, дизельне паливо чи будматеріали як
гуманітарну допомогу).
2. Кредитні ресурси: Комерційні кредити від банків чи лізинг
сільгосптехніки. Деякі банки активно кредитують агросектор, особливо під
гарантії врожаю або за підтримки державних програм. Можна розглянути
лізингові програми – придбання техніки з розстрочкою платежів, що зменшить
одноразове навантаження на фінанси. Важливо забезпечити реалістичний
фінансовий план погашення таких зобов’язань, аби не збільшити ризик
неплатоспроможності.
2.1. Гранти та міжнародна технічна допомога: Існують програми
грантового фінансування, орієнтовані на розвиток аграрного сектору України.
Зокрема, Європейський Союз спільно з FAO надають гранти малим і середнім
агропідприємствам на модернізацію і підвищення конкурентоспроможності.
Нещодавно анонсовано гранти до 1,04 млн грн для агропідприємств на розвиток
58

у певних секторах (ягідництво, овочівництво, аквакультура, молочне
виробництво) в регіонах Центральної та Західної України. Хоча «Ставидлянське»
має інший профіль, варто моніторити подібні ініціативи. Крім того, у 2025 р. FAO
розгортає масштабний план відновлення агросектору України з бюджетом $150
млн, частина якого – грантова підтримка підприємств, що впроваджують сучасні
технології та покращують продовольчу безпеку. У співпраці з донорами (USAID,
програми ООН, ЄБРР) можна отримати фінансування на окремі компоненти
модернізації – наприклад, енергоефективність (встановлення сонячних панелей чи
біогазових установок), розвиток насінництва або органічного виробництва, якщо
підприємство буде готове реалізувати такі проєкти. Важливо підготувати якісний
проєкт та обґрунтувати його вплив (економічний, соціальний) – це підвищить
шанси на отримання міжнародної допомоги.
2.2. Науково-інноваційні фонди: Як підрозділ НААН, дослідне
господарство може претендувати на участь у наукових програмах, де передбачене
фінансування матеріально-технічного забезпечення експериментальних
господарств. Наприклад, цільові кошти НААН на реалізацію наукових розробок у
виробництві або спільні проєкти з інститутами (при закупівлі обладнання в межах
наукового експерименту). Така співпраця з науковими установами може стати
додатковим джерелом ресурсів (або хоча б надання обладнання в користування).
3. Матеріальні ресурси. Ця категорія охоплює фізичні засоби, які
необхідно придбати або модернізувати:
3.1. Сільськогосподарська техніка: Як встановлено аудитом,
першочергово підприємству потрібні комбайн(и) для збирання врожаю (адже
власний відсутній [32]), сучасні трактори з економічними двигунами,
ґрунтообробне обладнання (плуги, культиватори, борони) та посівна техніка
(сівалки точного висіву). Також бажано придбати обприскувач для ЗЗР і добрив,
аби забезпечити якісний догляд за посівами. Нові машини значно підвищать
продуктивність: для прикладу, сучасний комбайн обмолотить зернові в рази
швидше та з меншими втратами, ніж застарілі або орендовані машини, що
дозволить зібрати весь врожай у стисли оптимальні строки.
59

3.2. Обладнання для тваринництва: Оскільки структура господарства
включає свиноферму, модернізація має торкнутися і її. Необхідно розглянути
оновлення обладнання для годування і напування (автоматизовані
кормороздавачі), систем мікроклімату (вентиляція, обігрів) у свинарниках,
можливо – будівництво або реконструкцію приміщень для тварин з метою
покращення умов утримання. Це сприятиме підвищенню продуктивності
(швидший приріст ваги, нижча смертність), а також зниженню витрат кормів
через точнішу годівлю.
4. Інфраструктура та допоміжні засоби: Сюди відносимо модернізацію
складів для зберігання зерна (нові силоси або реконструкція токового
господарства, щоб зменшити втрати при зберіганні), ремонт під’їзних шляхів,
сушарки для зерна (якщо вирощується кукурудза – це актуально), транспорт
(вантажівки або тракторні причепи для перевезення продукції). Також, можливо,
варто інвестувати в системи зрошення, якщо є земельні масиви, що страждають
від посух (особливо враховуючи розташування в Степу України) – зрошення
суттєво підвищить урожайність, хоча і потребує значних вкладень.
5. Інформаційно-технічні засоби: Для підвищення рівня управління
варто передбачити закупівлю програмного забезпечення та техніки для
автоматизації обліку, моніторингу і планування. Наприклад, комп’ютеризація
бухобліку, впровадження ERP-системи, GPS-системи навігації для техніки (для
точного землеробства), датчики і технології збору даних (вологоміри ґрунту,
дрони для агромоніторингу). Ці інструменти допоможуть оптимізувати процеси і
приймати обґрунтовані рішення на основі даних.
При плануванні матеріально-технічного забезпечення модернізації треба
врахувати пріоритетність: спочатку інвестувати в те, що забезпечить найбільший
ефект (комбайн, трактори – щоб заощадити на аутсорсингу і вчасно обробляти
поля), далі – в допоміжні речі. Також важливо збалансувати нове і старе: якщо
якась наявна техніка ще придатна, її можна відремонтувати або частково
модернізувати, аби заощадити кошти (напр., капітально відремонтувати трактор,
60

продовживши його ресурс). Але техніку з 90% зносу слід поступово списувати і
замінювати [32], оскільки її експлуатація неефективна та аварійно небезпечна.
6. Кадрові ресурси. Людський фактор є вирішальним у успішності
модернізації. Підприємству потрібні:
6.1. Навчений існуючий персонал: Працівники повинні опанувати нову
техніку і технології. План модернізації включає проведення тренінгів для
механізаторів з експлуатації нових тракторів, комбайнерів – з сучасних комбайнів
(можливо, через навчальні центри виробників техніки), електриків та техніків – з
обслуговування обладнання. Для управлінського персоналу варто організувати
навчання з фінансового менеджменту інвестиційних проектів, управління
змінами, роботи з програмним забезпеченням. Інвестиції в підвищення
кваліфікації окупляться кращим використанням придбаних ресурсів.
6.2. Додаткові кадри: Модернізація може вимагати нових фахівців.
Наприклад, якщо впроваджується точне землеробство – потрібен агроном або
інженер з відповідними навичками роботи з GPS, ГІС. Для обслуговування
сучасної техніки може знадобитись кваліфікований інженер-механік або навіть
сервісний інженер на договірній основі. У фінансово-економічну службу доцільно
залучити економіста-аналітика, який відстежуватиме ефективність заходів
модернізації, витрати і результати, допомагатиме з підготовкою звітів для донорів
чи банків. Якщо підприємство збільшить виробництво, може знадобитися
розширення штату працівників у виробництві (механізатори, водії) – це слід
планувати наперед, щоб уникнути браку робочої сили в сезон.
7. Співпраця з науковцями та консультантами: Як дослідне
господарство, «Ставидлянське» має унікальну можливість залучати науковий
супровід від Інституту сільського господарства Степу (ІСГС НААН). В рамках
модернізації варто створити консультаційну раду або укласти договори з
науковими співробітниками, які допоможуть впровадити нові сорти культур,
оптимізувати сівозміну, впровадити сучасні методи відгодівлі тварин. Це
покращить результати від модернізації, адже нова техніка приносить максимум
користі в поєднанні з передовими технологіями виробництва. Також співпраця з
61

науковцями може відкрити шлях до участі в спільних грантових проєктах, як
зазначалося вище.
8. Мотивація персоналу: Окремо слід згадати про стимули. Щоб кадрові
ресурси працювали ефективно, персонал має бути зацікавлений у результатах
модернізації. Доцільно передбачити мотиваційні механізми: бонуси за економію
пального, премії за досягнення планових показників урожайності чи
продуктивності, участь працівників у прибутку від підвищення ефективності. Це
підвищить відповідальність та ініціативність колективу.
Підсумовуючи, ресурси для модернізації мають формуватися з різних джерел
та сфер. Незважаючи на внутрішні обмеження (низька ліквідність, дефіцит
власних коштів, висока зношеність фондів), комбінування державної підтримки,
кредитів і грантів дає шанс залучити необхідне фінансування, а оновлення техніки
і знань персоналу – реалізувати модернізацію технічно. Критично важливою є
підтримка з боку держави: як зазначалось, надмірні вилучення прибутку в бюджет
без належної компенсації у вигляді інвестицій стримували розвиток господарства
[32]. Тому успіх стратегії багато в чому залежатиме від того, наскільки вдасться
змінити цей дисбаланс – залучити реалістичні джерела фінансування (державні та
обласні програми, міжнародні ініціативи) і скерувати їх саме на модернізацію.
Критерії та методика оцінки ефективності модернізації. Визначення
успішності реалізації модернізаційної стратегії здійснюватиметься за системою
ключових показників, що відображають різні аспекти діяльності підприємства.
Основними критеріями ефективності модернізації є:
- Зростання продуктивності виробництва. Показники: урожайність основних
сільськогосподарських культур (ц/га), середньодобові прирости та
продуктивність тварин (для свинарства), виробіток на одного працівника.
Модернізація вважатиметься ефективною, якщо, наприклад, урожайність
зернових зросте до рівня середньо-регіональної або перевищить його (аудит
прогнозував резерв +13–18 ц/га [32]), продуктивність свиноматок та відгодівлі
покращиться, а виробіток на одного механізатора збільшиться завдяки
механізації.
62

- Зниження витрат та собівартості. Показники: собівартість продукції на 1 га
або на 1 ц продукції, рівень витрат на паливо, ремонти, оплата сторонніх послуг.
Очікується, що після модернізації прямі виробничі витрати знизяться, оскільки
нова техніка споживає менше пального на гектар, потребує менше ремонтів, а
власне виконання робіт усуває витрати на найм техніки (економія ~2 млн грн за
три роки була б можлива лише на збиранні врожаю [32]). Ефективність досягнута,
якщо собівартість продукції зменшиться, наприклад, на 10–15% у порівнянні з
базовим рівнем.
- Поліпшення структури балансу. Показники: коефіцієнт зношеності
основних засобів, частка оборотних коштів у активах, частка власного капіталу у
пасивах. В результаті модернізації коефіцієнт зносу має знизитися (наприклад, з
0,64 до більш прийнятного <0,5 за рахунок оновлення техніки [32]), оборотні
активи зростуть (за рахунок збільшення грошових надходжень і незв’язаних
запасів), а частка позикових коштів у структурі балансу не повинна перевищувати
безпечних меж. Іншими словами, баланс стане більш ліквідним і фінансово
стійким. Конкретний критерій – досягнення оптимальних значень фінансових
коефіцієнтів: коефіцієнт покриття >1, а краще ~2 (станом на 2017 він падав, хоча
був >2 [32].), коефіцієнт автономії (частка власного капіталу) – зростання до,
скажімо, 0,5.
- Оборотність активів. Показники: коефіцієнт оборотності всього капіталу
(виручка / загальні активи), оборотність оборотних коштів (виручка / оборотний
капітал), тривалість операційного циклу. Модернізація має дозволити отримувати
більше продукції з наявних ресурсів, тобто ефективність використання активів
покращиться. Якщо до модернізації значення оборотності активів було низьким
через простої та недовикористання потужностей, то після – очікується його
зростання (наприклад, на 20%). Це свідчитиме, що кожна гривня, вкладена в
активи, генерує більшу виручку. Також зменшення тривалості виробничого циклу
(швидше виробили-продали) покращить оборотність.
- Прибутковість і рентабельність. Показники: чистий прибуток (абсолютний
приріст), рентабельність продажів (прибуток/виручка, %), рентабельність активів
63

(ROA), рентабельність власного капіталу (ROE). Ефективність модернізації
підтвердиться зростанням прибутковості. Орієнтир – вихід на стабільний
прибуток замість збитків чи мінімальних прибутків останніх років. Наприклад,
якщо внаслідок модернізації вдасться збільшити чистий прибуток хоча б до 1–2
млн грн на рік у найближчі роки, це буде суттєвим успіхом порівняно з 2017 роком
[32]. Рентабельність реалізації повинна піднятися (за 2017 р. вона практично
нульова, а в 2015–2016 рр. знижувалась [32]) – після модернізації прагнемо, щоб,
наприклад, кожна гривня виручки давала 5–10 коп. чистого прибутку. Зростання
ROA покаже, що активи використовуються ефективніше для отримання прибутку.
- Фінансова стійкість і платоспроможність. Показники: коефіцієнт
абсолютної ліквідності (грошові кошти / поточні зобов’язання), покриття
відсотків, співвідношення борг/EBITDA, частка прострочених боргів.
Модернізація сприятиме фінансовій стійкості, якщо підприємство зможе
обслуговувати свої борги і своєчасно виконувати зобов’язання. Критерій –
відсутність простроченої кредиторської заборгованості (наразі є випадки старих
боргів, що навіть підлягають списанню [32]), підтримка достатнього рівня
ліквідності (поточний коефіцієнт не падає нижче 1,5, наприклад). Зменшення
боргового навантаження (коефіцієнт боргів/активи) теж свідчить про більшу
стійкість. Якщо за результатами модернізації обсяг кредиторської заборгованості
стабілізується або знизиться (припиниться її випереджаюче зростання відносно
активів, яке спостерігалося раніше [32]), це буде позитивним сигналом.
Для об’єктивної оцінки, ці критерії аналізуватимуться в динаміці –
порівнюватимуться показники «до» і «після» модернізації, а також щодо планових
цілей, встановлених на початку проєкту. Методика включатиме розрахунок
фінансових коефіцієнтів на основі даних фінзвітності за 2020–2024 роки (базовий
період) та прогнозних/фактичних даних після впровадження стратегії. Оскільки
модернізація може мати ефект не відразу (деякі заходи дадуть повний результат
за 1–2 роки), аналіз проводитиметься як у короткостроковому розрізі (щорічні
результати), так і в середньостроковому (накопичувальний ефект за 3–5 років).
Для кожного критерію будуть визначені цільові індикатори. Наприклад, ціль –
64

збільшити коефіцієнт оборотності активів з 0,5 до 0,8; знизити коефіцієнт зносу
основних засобів з 0,64 до 0,4; підвищити рентабельність продажів з 0% до 10%
тощо. Доцільно оформити ці цілі у вигляді планового нормативу, з яким
зіставлятимуться фактичні значення.
Крім кількісних, враховуватимуться якісні результати модернізації:
підвищення рівня технологічної дисципліни, поліпшення умов праці, зміцнення
репутації підприємства (що може виражатися в отриманні нових контрактів,
довірі інвесторів чи партнерів), посилення інноваційної культури. Хоча їх
складніше виміряти, вони впливають на довгострокову ефективність.
Таким чином, сформована концепція модернізації ДП «ДГ «Ставидлянське»
охоплює чітко визначені цілі, етапи реалізації, ресурси та методи оцінки
результатів. Запропоновані заходи враховують як внутрішні резерви підприємства
(підвищення врожайності, оптимізація витрат), так і зовнішні можливості
підтримки (державні та міжнародні програми). Виконання модернізаційної
стратегії має вирішити виявлені проблеми: оновити зношені основні засоби,
підвищити прибутковість, зменшити боргове навантаження і налагодити
ефективне управління інноваціями. У наступному розділі буде здійснено
прогнозування очікуваних змін у ключових фінансових показниках підприємства
внаслідок реалізації цієї стратегії модернізації. Буде представлено, як саме
позначаться запропоновані заходи на доходах, витратах, прибутках та
фінансовому стані господарства протягом найближчих років, тобто який
економічний ефект отримає підприємство від модернізації. Це дозволить
кількісно підтвердити доцільність запропонованих змін та сформувати
реалістичний фінансовий план розвитку підприємства після модернізації.

3.2 Прогнозування впливу модернізації на основні економічні показники та
стратегію розвитку підприємства

На основі комплексного аналізу фінансово-економічного стану ДП «ДГ
«Ставидлянське» за періоди 2015-2017 та 2020-2024 років, а також враховуючи
65

стратегічні цілі та етапи модернізації, сформовані у розділі 3.1, проведено
прогнозування впливу модернізації на основні економічні показники
підприємства на горизонті трьох років із розглядом двох сценаріїв: помірного та
оптимістичного.
Основні припущення моделювання
- Горизонт прогнозування: 3 роки (2025-2027 рр.), з коротким доповненням
щодо перспективи 5 років.
- Загальний обсяг інвестицій у модернізацію:
- Помірний сценарій - інвестиції обмежені, переважно власні кошти, частково
пільгові кредити, бюджетна підтримка на рівні 50% від потреби (приблизно 5-7
млн грн).
- Оптимістичний сценарій –повне фінансування запланованих заходів за
рахунок грантів, бюджетних програм та кредитів (10-14 млн грн).
- Використання кредитів та грантів обов’язкове для обох сценаріїв.
Основні показники прогнозування:
- Обсяг активів і власного капіталу
- Чистий дохід (виручка) та прибуток
- Рентабельність продажів та активів
- Ліквідність (поточний коефіцієнт)
- Оборотність активів
- Урожайність основних культур (ц/га)
- Рівень зносу основних засобів
- Обсяги кредиторської та дебіторської заборгованості
У помірному сценарії інвестиції обмежені, близько 5-7 млн грн, що дозволяє
провести часткове оновлення техніки (закупівля 1-2 тракторів середнього класу,
базова модернізація механізмів свиноферми, придбання невеликого комбайна),
ремонт основної інфраструктури. Значна частина коштів надходить за рахунок
власних ресурсів та пільгових кредитів під 5-7% річних, держпрограм компенсації
25% вартості техніки, що частково покриває витрати.
Очікувані зміни показників
66

- Обсяг активів: зростання на 3-4% щорічно (за рахунок приросту основних
засобів і оборотних активів).
- Власний капітал: повільне відновлення, зростання 1–2% на рік, за умови
збереження прибутку і погашення боргів.
- Чистий дохід: очікуване збільшення на 5-7% на рік завдяки зростанню
урожайності (переважно за рахунок більш своєчасного і якісного виконання
польових робіт) та покращенню продуктивності свиноферми.
- Чистий прибуток: зростання з низької бази, але стабільний прибуток
можливий вже з другого року, прибутковість на рівні 2-3%.
- Рентабельність: поступове підвищення до 4-5% за 3 роки.
- Ліквідність: покращення поточного коефіцієнта з 0,8-0,9 до 1,1-1,2, завдяки
зростанню оборотних активів і контролю за дебіторською заборгованістю.
- Оборотність активів: збільшення на 10-15%, що відображатиме
ефективніше використання капіталу і скорочення простоїв техніки.
- Урожайність: збільшення на 5-8% (зокрема, з 28 ц/га до ~30 ц/га для
основних зернових культур).
- Знос основних засобів: зниження з 0.64 до 0.55-0.58, часткове оновлення за
рахунок модернізації та нових придбань.
- Кредиторська заборгованість: стабілізація, зниження темпів росту, можливе
зменшення на 10–15% завдяки кращому фінансовому плануванню.
- Дебіторська заборгованість: зменшення на 15–20%, завдяки покращенню
роботи з контрагентами і швидшому отриманню платежів.
Прогноз за оптимістичним сценарієм. У цьому сценарії загальний обсяг
інвестицій сягає 10-14 млн грн, що дозволяє повністю оновити техніку (закупити
сучасний комбайн, кілька тракторів і посівної техніки, нове обладнання для
тваринництва), провести реконструкцію критичних об’єктів інфраструктури та
впровадити інформаційні технології управління.
Основне фінансування надходить із комплексного використання грантів
міжнародних організацій (ЄС, FAO, USAID), держпрограм, кредитів із пільговими
ставками, а також співфінансування з обласних бюджетів.
67

Очікувані зміни показників
- Обсяг активів: щорічне зростання 7-10%, із значним приростом
необоротних активів.
- Власний капітал: зростання 5-7% на рік, за рахунок високого прибутку і
реінвестицій.
- Чистий дохід: приріст 10-15% на рік, за рахунок збільшення врожайності (з
28 до 33-35 ц/га), розширення виробництва продукції тваринництва та зниження
втрат.
- Чистий прибуток: суттєве зростання, вихід на прибутковість у 5-7% від
виручки вже в перший рік, подальше підвищення до 10% у 3-й рік.
- Рентабельність: до 8–10% за 3 роки.
- Ліквідність: стабільний поточний коефіцієнт 1.5-1.7, підвищення
абсолютної ліквідності (збільшення грошових коштів та їх еквівалентів).
- Оборотність активів: покращення на 20-25%, підвищення продуктивності
використання капіталу.
- Урожайність: зростання на 15-20%, що відповідає середнім або вищим за
регіональними показниками результатам передових господарств.
- Знос основних засобів: зниження до 0.4-0.45, завдяки оновленню і
модернізації більшої частини парку.
- Кредиторська заборгованість: суттєве зниження, більш ніж на 30%, завдяки
покращенню платіжної дисципліни та відсутності критичних прострочень.
- Дебіторська заборгованість: зниження на 25-30%, підвищення швидкості
обороту коштів.
Важливі аспекти та ризики:
- Вплив макроекономічних факторів і політичної нестабільності. Враховуючи
ситуацію в країні, можливі непередбачувані коливання цін на продукцію, змінні
умови держпідтримки та валютні ризики. Це може впливати на доступність
кредитних ресурсів і ефективність грантових програм. Тому в прогнозах
закладено помірну консервативність щодо темпів зростання та обов’язковість
резервів на непередбачувані витрати.
68

- Залежність від погодних умов і клімату. Рівень урожайності сильно
залежить від кліматичних факторів, що залишається фактором ризику,
незважаючи на модернізацію. Тому на 5-річну перспективу доцільно розглядати
інвестиції в системи зрошення та кліматично адаптовані культури.
- Успішність реалізації кадрової політики. Низький рівень кваліфікації
персоналу або недостатня мотивація можуть знизити очікувані ефекти від
технічного оновлення. Тому важливим є посилення навчання і мотивації,
залучення фахівців і консультантів.
Перспективи на 5 років. Хоча основний горизонт моделювання на 3 роки, вже
зараз важливо врахувати:
- Розширення масштабів виробництва та освоєння нових ринків.
- Поступове впровадження інноваційних агротехнологій (точне
землеробство, біотехнології).
- Створення репутації стабільного і інноваційного підприємства, що
підвищить інвестиційну привабливість.
- Підвищення соціальної та екологічної відповідальності, зокрема перехід на
енергоефективні технології та зниження викидів.
Прогнозування впливу модернізації за двома сценаріями показує, що навіть
помірне оновлення матеріально-технічної бази і впровадження сучасних
управлінських практик вже призведуть до покращення фінансових результатів,
підвищення продуктивності та зниження ризиків неплатоспроможності.
Оптимістичний сценарій, що базується на значних інвестиціях, дає суттєвий
приріст усіх ключових показників і створює умови для тривалого стабільного
зростання підприємства.

69

ВИСНОВКИ

Дипломна робота присвячена дослідженню управління модернізацією
основних засобів аграрних підприємств на прикладі державного підприємства
дослідного господарства «Ставидлянське» ІСГС НААН. Результати проведеного
аналізу засвідчують, що модернізація основних засобів є ключовим чинником
підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності та стабільності
розвитку підприємства в умовах динамічного ринкового середовища та
технологічних змін.
У теоретичній частині роботи визначено сутність основних засобів, їх
функціональну роль у виробничій діяльності підприємства, а також розглянуто
різні підходи до модернізації, що охоплюють технічні, економічні, інноваційні та
екологічні аспекти. Запропоновано типологію модернізації, яка включає технічну,
функціональну, технологічну, енергетичну та екологічну складові. Підкреслено
стратегічне значення модернізації як складової системи управління
підприємством, що впливає на довгострокове зростання та адаптацію до змін.
Аналітичний розділ продемонстрував складний технічний та економічний
стан основних засобів ДП ДГ «Ставидлянське». Виявлено значний рівень
фізичного і морального зносу обладнання, що обмежує виробничі можливості та
підвищує експлуатаційні витрати. Фінансовий аналіз за період 2015-2017 та 2020-
2024 років показав тенденції коливання доходів, зростання витрат, збільшення
кредиторської заборгованості, а також падіння чистого прибутку у деякі роки.
Водночас позитивною є стабільність власного капіталу та відсутність
довгострокових зобов’язань, що знижує фінансові ризики, але одночасно обмежує
можливості залучення зовнішніх інвестицій для масштабної модернізації.
Виявлено ключові проблеми в системі управління модернізаційними
процесами, серед яких застарілість матеріально-технічної бази, недостатнє
фінансування, відсутність стратегічного планування, технічні складнощі при
впровадженні нових рішень, низький рівень кадрового потенціалу та недостатня
70

інвестиційна привабливість. Ці фактори суттєво гальмують розвиток
підприємства і вимагають комплексного підходу до подолання.
У результаті сформовано концепцію модернізації, яка передбачає чітке
визначення стратегічних цілей, поетапне впровадження заходів, раціональне
використання фінансових, кадрових та матеріальних ресурсів, а також
встановлення критеріїв оцінки ефективності на основі техніко-економічних
показників. Особлива увага приділяється можливостям залучення грантового
фінансування, участі у національних та міжнародних програмах підтримки
аграрної сфери, що дозволить розширити джерела інвестицій і підвищити
технологічний рівень підприємства.
Прогнозування впливу модернізації на економічні показники здійснено з
урахуванням двох сценаріїв – помірного та оптимістичного. В обох випадках
очікується покращення виробничих показників, зростання прибутковості,
зниження собівартості продукції та підвищення конкурентоспроможності на
ринку. Помірний сценарій базується на консервативних оцінках з урахуванням
обмежених ресурсів і помірних інвестицій, тоді як оптимістичний передбачає
активне залучення кредитних та грантових коштів, значне оновлення техніки і
масштабне впровадження інноваційних технологій.
Загалом, результати дослідження підтверджують, що системне управління
модернізацією основних засобів є необхідною умовою для забезпечення сталого
розвитку аграрних підприємств. Рекомендації щодо підвищення ефективності
включають удосконалення стратегічного планування, посилення фінансової
дисципліни, оптимізацію використання ресурсів, підвищення кваліфікації
персоналу та активізацію участі у програмах державної та міжнародної
підтримки.
Таким чином, управління модернізацією на підприємстві ДП ДГ
«Ставидлянське» повинно розглядатися як багатокомпонентний процес, що
інтегрує технічні, економічні, організаційні та соціальні аспекти. Реалізація
запропонованих заходів дозволить підвищити технічний рівень основних засобів,
оптимізувати виробничі процеси, зміцнити фінансову стійкість і забезпечити
71

довгострокову конкурентоспроможність підприємства на внутрішньому та
зовнішньому ринках.
У підсумку, дана дипломна робота робить вагомий внесок у теоретичне і
практичне розуміння проблем модернізації основних засобів аграрних
підприємств, формує базу для подальших досліджень і сприяє розвитку
ефективних механізмів управління інвестиційною та виробничою діяльністю у
галузі сільського господарства України.

72

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»,
затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92.
2. Гуцаленко Л.В., Гловюк А.С., Ковальчук І.В. Організація обліку та аудиту
основних засобів. // Економіка і суспільство. – 2017. – №8. – С. 741–747.
3. Попенко М.С. Джерела фінансування основних засобів
сільськогосподарських підприємств. // Вісник аграрної науки. – 2022. – №3. – С.
59–62.
4. Круш П.В., Клименко О.В., Подвігіна В.І., Гулевич В.О. Капітал, основні та
оборотні засоби підприємства: Навчальний посібник. – Київ: Центр учбової
літератури, 2008. – 328 с.
5. Гуцаленко Л.В., Божок І.І. Проблемні аспекти нарахування амортизації
необоротних активів. // Інноваційна економіка. – 2014. – №1. – С. 176–181.
6. Петрик О.А., Мариніч І.О. Аудит оцінки вартості основних засобів. //
Економіка. Фінанси. – 2015. – №2. – С. 50–55.
7. Іванілов О.С. Економіка підприємства: підручник. - К.: Центр учбової
літератури, 2009. - 727 с.
8. Кравченко О. С. Управління фінансами аграрних підприємств. – Харків:
Наукова думка, 2020. – 312 с.
9. Бойчик І.М. Економіка підприємства: підручник. - К.: Кондор-Видавництво,
2016. - 378 с.
10. Рогач С.М., Суліма Н.М., Гуцул Т.А. Економіка підприємства (в схемах і
таблицях): навч. посібник. - К.: ЦП «КОМПРИНТ», 2017. - 508 с.
11. Покропивний С.Ф. (ред.). Економіка підприємства: підручник. - К.: КНЕУ,
2001. - 528 с.
12. Коваленко А.М. Економічна сутність основних засобів підприємства. //
Вісник Національного технічного університету «ХПІ». - 2015. - № 8. - С. 192–198.
13. Гуцаленко Л.В., Гловюк А.С., Ковальчук І.В. Організація обліку та аудиту
основних засобів. // Економіка і суспільство. - 2017. - № 8. - С. 741–747.
73

14. Гончаренко Т. В. Аналіз фінансово-економічних показників у агросекторі.
// Економіка АПК. – 2022. – № 7. – С. 22–28.Бланк І. А. Управління фінансами
підприємства: Підручник. – Київ: Ніка-Центр, 2019. – 528 с.
15. Василик О.Д. Економіка підприємства: Навчальний посібник. – Львів:
Магнолія 2006, 2019. – 384 с.
16. Пономаренко В.С. Стратегічне управління підприємством: Підручник. –
Київ: ЦУЛ, 2018. – 512 с.
17. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Управління розвитком підприємства:
Підручник. – Львів: Львівська політехніка, 2021. – 414 с.
18. Семенов Г.А. Інноваційна діяльність підприємств: Монографія. – Київ:
КНЕУ, 2019. – 432 с.
19. Лапко О.О., Герасименко О.М. Економічна ефективність модернізації
виробничої інфраструктури: Монографія. – Київ: ЦУЛ, 2020. – 385 с.
20. Лінник В.Ф. Управління процесами технічного оновлення основного
капіталу. – Київ: НДЕІ, 2020. – 224 с.
21. Завада І.Я. Економіка підприємства. – Львів: Новий Світ-2000, 2021. – 372
с.
22. Гринчук О.В., Слободяник Ю.О. Проблеми розвитку виробничої
інфраструктури сільськогосподарських підприємств. // Економіка АПК. – 2022. –
№ 2. – С. 98–106.
23. Миронова С.Ю. Амортизаційна політика підприємств: сучасні проблеми та
напрями вдосконалення. // Економіка і держава. – 2021. – № 4. – С. 77–80.
24. Шевченко, В. П. Стратегічне управління підприємствами в умовах
економічних змін. - Київ: КНЕУ, 2020. - 348 с.
25. ДП «Дослідне господарство «Ставидлянське». Аудиторський звіт за 2015–
2018 роки. – Кіровоград, 2019
26. Офіційний сайт Національної академії аграрних наук України. – 2023.
27. Ковальчук С. І. Агробізнес і інновації: сучасні виклики та перспективи
розвитку. – Харків: Вид-во ХНАУ, 2021. – 312 с.
74

28. Закон України «Про основні засади державної аграрної політики». – Київ,
2020.
29. Петренко В. М. Управління інноваціями в аграрному секторі України. –
Львів: Видавництво ЛНУ, 2022. – 256 с.
30. Іванова О. В. Оцінка технічного стану основних засобів на аграрних
підприємствах // Агроінженерія. – 2020. – № 3. – С. 45–50.
31. Державна служба статистики України. Статистичний збірник «Основні
засоби в аграрному секторі». – Київ, 2022.
32. Звіт про фінансові результати ДП ДГ «Ставидлянське» за 2015–2017, 2020–
2024 роки.
33. Бабій О. І. Фінансовий аналіз підприємства: методика та практика. – Львів:
Видавництво ЛНУ, 2019. – 280 с.
34. Шевченко В. П., Мельник І. В. Стратегічне управління підприємством:
фінансово-економічний аспект. – Київ: КНЕУ, 2021. – 350 с.
35. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансова звітність». –
Міністерство фінансів України, 2018.
36. Буряк Ю. П. Управління інвестиціями в модернізацію основних засобів. –
Київ: Центр навчальної літератури, 2019. – 288 с.
37. Герасимчук М.І., Опанасюк В.В. Управління підприємством: навчальний
посібник. - Київ, 2017. - 384 с.
38. Литвин О.М. Основи управління виробництвом. - Київ, 2018. - 320 с.
39. Сапа І.І. Економіка підприємства. - Львів, 2016. - 256 с.
40. Хомич В.М. Організація і управління виробництвом. - Київ, 2019. - 400 с.
41. Шевчук В.М. Управління інноваційною діяльністю підприємств. - Харків,
2018. - 350 с.
42. Державні стандарти бухгалтерського обліку України (Положення
(стандарти) бухгалтерського обліку №7 «Основні засоби», №25 «Фінансова
звітність»).
43. Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ).
75

44. Кравченко О.С. Управління фінансами аграрних підприємств. - Харків,
2020.
45. Буряк Ю.П. Управління інвестиціями в модернізацію основних засобів. -
Київ, 2019.
46. Гончаренко Т.В. Аналіз фінансово-економічних показників у агросекторі. //
Економіка АПК, 2022, №7, с. 22-28.
47. Білан В. І. Фінансовий менеджмент: Навч. посібник. – К.: Центр учбової
літератури, 2013. – 400 с.
48. Коваленко Т. П. Аналіз господарської діяльності підприємства: Навч.
посібник. – К.: КНЕУ, 2015. – 320 с.
49. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,
2013 р.
50. МСФЗ (IFRS) 1 «Впровадження Міжнародних стандартів фінансової
звітності»
51. Петренко О. В., Соловйова Л. І. Управління фінансами підприємства: навч.
посібник. – Харків: ХНЕУ, 2017. – 350 с.
52. Козак І. В. Інвестиційна діяльність і модернізація підприємств: теорія і
практика. – Львів: Видавництво ЛНУ, 2018. – 280 с.
53. Клименко М. П. Стратегічне управління підприємством: монографія. – Київ:
КНЕУ, 2019. – 400 с.
54. Іванов С. В., Петрова Л. М. Управління інноваціями та модернізацією
підприємств: монографія. – Київ: НЦ «Інститут інновацій», 2017. – 320 с.
55. Баранов В. І. Стратегічне управління виробництвом: навч. посібник. –
Харків: ХНЕУ, 2015. – 280 с.
56. Сидоренко О. П. Фінансові проблеми модернізації підприємств:
монографія. – Львів: Видавництво ЛНУ, 2016. – 260 с.
57. Черненко Т. М. Управління персоналом у процесі модернізації: навч.
посібник. – Київ: КНЕУ, 2019. – 240 с.
58. Закон України «Про державні закупівлі», 2016 р.
59. Статті з журналу «Економіка АПК», 2018-2024рр.
76

60. Гречка, С. О. Модернізація підприємств в умовах інноваційної економіки:
монографія. – Черкаси: Черкаський державний університет, 2020. – 325 с.
61. Коваленко, В. І. Стратегія модернізації основних засобів на підприємствах
аграрного сектору: монографія. – Одеса: Одеська національна академія харчових
технологій, 2017. – 290 с.
62. Василенко, В. О. Управління інвестиціями у процесі модернізації основних
засобів: навч. посібник. – Харків: ХНУ, 2018. – 280 с.
63. Ткаченко, І. Ю. Модернізація як фактор розвитку економічного потенціалу
підприємства: монографія. – Львів: Львівська політехніка, 2019. – 300 с.
64. Євдокимова, Н. М. Підвищення ефективності модернізації підприємств
через оптимізацію витрат: стаття. – Журнал «Економічний огляд», 2020. – С. 42-
58 с.
65. Закон України «Про інвестиційну діяльність», 2019 р.
66. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства в
Україні»(з доповненнями) – 2020р.

77

ДОДАТКИ

78

79

80

81

82

83

84

85

86

87

88

89

90

91

92

93

94

95

96

97

ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets