Управління підприємствами електроенергетичної сфери з використанням кластерних підходів (на матеріалах ПАТ «Черкасиобленерго», м. Черкаси)

Гріщенко, В’ячеслав Валерійович

Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8204

Title:	Управління підприємствами електроенергетичної сфери з використанням кластерних підходів (на матеріалах ПАТ «Черкасиобленерго», м. Черкаси)
Authors:	Лазуренко, Юрій Миколайович Гріщенко, В’ячеслав Валерійович
Keywords:	Управління підприємствами електроенергетичної сфери, кластерні підходи, розвиток регіонів, ринок електроенергії
Issue Date:	2025
Abstract:	Об’єктом дослідження є процес управління підприємствами електроенергетичної сфери з використанням кластерних підходів. Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти управління підприємствами електроенергетичної сфери на засадах регіональної кластеризації. Метою дослідження є розроблення теоретичного та практичного інструментарію щодо застосування технологій кластеризації в управлінні підприємствами електроенергетичної сфери. За результатами дослідження сформульовані пропозицій: пріоритети та сценарії розвитку електроенергетичного ринку.В роботі проведено повний аналіз із застосуванням сучасних методів дослідження. А саме загальнонауковий діалектичний метод; історичний і системний підходи до вивчення процесу обліку, методи класифікації; порівняльних характеристик; наукової абстракції; нормативно-правового забезпечення; економіко-статистичні методи; метод групувань, графічний, метод та метод табличного відображення аналітичних даних. Одержані результати можуть бути використані в виробничій діяльності підприємства ПАТ «Черкасиобленерго».
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8204
Appears in Collections:	073 Менеджмент (Менеджмент)

Files in This Item:

File	Description	Size	Format
Диплом Гріщенко.pdf Restricted Access		2.37 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy

Show full item record

Extracted text

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет економіки та управління
Кафедра менеджменту та бізнес-адміністрування

Допущено до захисту
В.о. завідувача кафедри
к.і.н., доц. Білик О.А._____________
____________________________________
«_____»_______________________ 2025 р.

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА
НА ТЕМУ:
УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОЇ
СФЕРИ З ВИКОРИСТАННЯМ КЛАСТЕРНИХ ПІДХОДІВ (НА
МАТЕРІАЛАХ ПАТ «ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО», М. ЧЕРКАСИ)

Галузь знань: 07 Управління та адміністрування
Спеціальність: 073 Менеджмент
Освітня програма: «Менеджмент»
Рівень вищої освіти: перший (бакалаврський)
Форма здобуття освіти: денна
Група М-215

Виконавець роботи:
«____»___________ 2025 р. _______________ В’ячеслав ГРІЩЕНКО
(підпис) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)

Керівник роботи:

«____»__________ 2025 р. _________ К.і.н., доц. Юрій ЛАЗУРЕНКО
(підпис) (Вчене звання, ім’я та ПРІЗВИЩЕ)

Черкаси 2025

2

ЗМІСТ
ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ 9
ПІДПРИЄМСТВАМИ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОЇ СФЕРИ З
ВИКОРИСТАННЯМ КЛАСТЕРНИХ ПІДХОДІВ
1.1 Особливості розвитку процесу кластеризації електроенергетичного 9
ринку
1.2 Електроенергетичні ринки: місце і роль в розвитку регіонів 16
1.3 Досвід країн у еволюції ринку електроенергії та впровадженні 29
технологій відновлювальної електроенергетики
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ 34
ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОЇ СФЕРИ З ВИКОРИСТАННЯМ
КЛАСТЕРНИХ ПІДХОДІВ НА МАТЕРІАЛАХ ПАТ
«ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО»
2.1 Організаційно-господарська характеристика діяльності 34
підприємства
2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників 37
2.2 Аналіз передумов регіональної кластеризації електроенергетичного 47
ринку України
РОЗДІЛ 3 ПРОПОЗИЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ 62
ПРОЦЕСУ КЛАСТЕРИЗАЦІЇ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОГО РИНКУ
УКРАЇНИ
3.1 Проблеми та перспективи розвитку електроенергетичного ринку 62
України в контексті кластерних ініціатив
3.2 Формування пріоритетів та сценаріїв розвитку 85
електроенергетичного ринку
ВИСНОВКИ 97
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 100
ДОДАТКИ

3
ВСТУП

Сучасні реалії функціонування сфери енергозбереження потребують
дієвих механізмів імплементації енергозберігаючих технологій у реальний
сектор економіки. Використання сучасних інтеграційних форм взаємодії
учасників в ракурсі реалізації енергозбереження через кластеризацію, надасть
можливість досягти ефекту як на мікро-, мезо- та макро рівнях, підвищити
рівень ефективності впровадження альтернативних джерел енергії в
енергетичний баланс країни.
Кластеризація є однією з головних тенденцій розвитку сучасної
економіки, зумовленою її глобалізацією, інформатизацією та
постіндустріальним інноваційним розвитком. Основним фактором підвищення
конкурентноспроможності національної та регіональної економіки за рахунок
інтеграції сполучених галузей і взаємозалежних соціальних інститутів є
кластери, як пріоритетні міжгалузеві комплекси, що визначають розвиток
постіндустріальної інформаційної економіки на національному й регіональному
рівнях [57].
Комплексним підходом щодо вирішення проблем реалізації політики
енергозбереження в усіх регіонах України, як свідчить досвід європейських
країн, є розвиток процесу кластеризації екнергетичного ринку. Відповідно до
теорії конкурентних переваг кластери впливають на конкурентоспроможність
трьома способами:
за допомогою підвищення продуктивності підприємств і галузей, які
входять до них;
за допомогою підвищення сприйнятливості до інновацій, які
забезпечують зростання виробництва;
за допомогою стимулювання інноваційного менеджменту та розширення
кордонів кластеру.
Позитивними ефектами кластерної взаємодії є: зростання
продуктивності; підвищення доходів компаній, підвищена сприйнятливість до

4
можливостей інновації та високої спеціалізації; розширений доступ до ринків
збуту, спеціалізованих постачальників, послуг, кваліфікованої робочої сили,
технологічних знань; підвищений рівень формування нових підприємств;
більша гнучкість та ефект масштабу; спільна діяльність; колективна
ефективність; спільного використання інфраструктури; впровадження нових
технологій; створення резерву кваліфікованої робочої сили; підвищення якості
логістики виробничих і торговельних операцій.
Різноаспектність напряму дослідження, численність підходів,
спрямованих на розвиток ринків як основного елементу світового господарства,
набули свого висвітлення в працях вітчизняних науковців: А. Павловської,
О Сущенко, О. Турбіної, К. Ущаповського. Поширеним та сучасним
механізмом розвитку ринків виступає кластеризація, ефективність якої
доведено українськими та зарубіжними дослідниками. Процесам кластерного
поділу присвячені наукові праці З. Варналій, О. Єрмакова, Я. Квача, М. Кизима,
Ю. Продіуса, А. Садрієва та інших. Вивчення теоретичних та емпіричних
розробок авторів дає змогу стверджувати, що ними проведено дослідження
регіональних і галузевих ринків та сформовано теоретичні засади й практичні
інструменти їх розвитку, однак додаткового доопрацювання та наукового
вирішення потребують напрями визначення передумов для утворення
регіональних та галузевих кластерів, як одного зі способів розвитку
електроенергетичного ринку України.
Об’єктом дослідження є процес управління підприємствами
електроенергетичної сфери з використанням кластерних підходів.
Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти
управління підприємствами електроенергетичної сфери на засадах регіональної
кластеризації.
Метою дослідження є розроблення теоретичного та практичного
інструментарію щодо застосування технологій кластеризації в управлінні
підприємствами електроенергетичної сфери.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

5
дослідити особливості розвитку процесу кластеризації
електроенергетичного ринку;
визначити місце і роль в розвитку регіонів електроенергетичних ринків;
вивчити досвід країн у еволюції ринку електроенергії та впровадженні
технологій відновлювальної електроенергетики;
провести аналіз фінансово- господарської діяльності підприємства;
здійснити аналіз передумов регіональної кластеризації
електроенергетичного ринку України;
окреслити проблеми та перспективи розвитку електроенергетичного
ринку України в контексті кластерних ініціатив;
запропонувати пріоритети та сценарії розвитку електроенергетичного
ринку.
Інформаційну базу дослідження склали: правові і нормативні акти
Кабінету Міністрів України, офіційні матеріали Державного комітету
статистики України, фінансова та бухгалтерська звітність
ПАТ «Черкасиобленерго» за період з 2022 по 2024 рр., узагальнення, отримані
під час прохожнення практики на підприємстві та інші.
Апробація реультатів дослідження викладена в конференції «Павловська
Анна, Єргаков Артем, Гріщенко В’ячеслав. ІТ-технології в соціальному
управлінні. Сучасні теорія і практика менеджменту та бізнес-адміністрування (з
міжнародною участю): Збірник тез доповідей ІХ Всеукраїнської науково-
практичної конференції (м. Черкаси, 30 квітня 2025 р.). Черкаси, Черкаський
державний технологічний університет, 2025. С. 199-200»

6
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ
ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОЇ СФЕРИ З ВИКОРИСТАННЯМ КЛАСТЕРНИХ
ПІДХОДІВ

1.1 Особливості розвитку процесу кластеризації електроенергетичного ринку

Сьогодні, коли рівень конкуренції серед розвинених країн дуже високий,
очевидно, що тільки підвищення ефективності української економіки дозволить
витримати запропонований нам західними країнами темп розвитку, що
неможливо без вирішення проблеми ефективного інвестиційного розвитку
реального сектору економіки. У сформованих умовах, саме завдання
підвищення ефективності розвитку вітчизняних компаній висувається на
перший план [67].
Експертні оцінки варіюються від оптимістичних до жорстко-критичних
відгуків. Перші концентруються на ризиках подальшого процесу реформування
(уповільнення лібералізації, зміна моделі енергоринку, надлишкове державне
регулювання), а другі роблять акцент на проблемах зниження інвестиційного
потенціалу енергетичних компаній, які, в основному, пояснюються:
Неефективною моделлю інвестиційного фінансування компаній
електроенергетики. За оцінками експертів, резерв економії коштів при
реалізації інвестиційних проектів становить від 15 до 30% [15].
Недосконалою моделю забезпечення підтримки кластероутворення
електроенергетичного ринку України на регіональному рівні;
Відсутністю розвитку управлінських аспектів у напрямі кластеризації
електроенергетичного ринку на мікрорівні – рівні електроенергетичного
підприємства. У відповідність з цим, сьогодні менеджмент
електроенергетичних підприємств повинен спрямувати всі свої зусилля на
вирішення складної і багатофакторної задачі діагностичного прогнозування
потенціалу кластеризації електроенергетичного ринку як оцінки інвестиційної

7
привабливості електроенергетичних підприємств, її впливу на напрями
структурної перебудови електроенергетичної галузі, на динаміку показників
фінансово-господарської діяльності окремих суб'єктів господарювання,
регіональної і національної енергетичних систем [14].
Необхідне переосмислення вітчизняного досвіду оцінки потенціалу
регіональних компаній електроенергетичного кластеру, а також вибір найбільш
ефективних напрямків зростання їх інвестиційної привабливості в умовах
підвищення макроекономічної нестабільності.
Теорія розвитку процесу кластеризації електроенергетичного ринку
розглядає електроенергетичне підприємство як відкриту економічну систему
(рис.1.1).

Фактори внутрішнього середовища Фактори зовнішнього середовища
електроенергетичного електроенергетичного
підприємства, що враховують підприємства, що враховують
підсистеми: підсистеми:

1. Інституційно – управлінську; 1. Державного та регіонального
2. Інформаційну; управління електроенергетичним
3. Фінансово-економічну; ринком України
4. Виробничо-технічну; 2. Екологічну;
5. Інноваційно-інвестиційну; 3. Економічну;
6. Кадрову; 4. Інформаційну;
7. Екологічну; 5. Інтеграційну;
8. Маркетингову. 6. Інноваційно-інвестиційну.

Рис.1.1 Електроенергетичне підприємство як відкрита економічна
система
Джерело: складено за [16, 51, 96]

Кожна з представлених підсистем електроенергетичного підприємства
знаходиться в тісній взаємодії між собою; характеризується певним видом
використовуваних ресурсів; спільне функціонування підсистем формує на
підприємстві синергетичний ефект, який покликаний забезпечувати надійний,
безпечний конкурентоспроможний розвиток організації.

8
Процеси, що відбуваються в електроенергетичному підприємстві, як
економічній системі, є кооперативними, тобто дії їх компонентів є узгодженими
один з одним і взаємовпливаючими; підприємство, як економічна система на
мікрорівні, знаходиться в стані рухомої (нестійкої) рівноваги, де зміна
параметрів системи визначає їх наступні модифікації в одному і тому ж
напрямку і може збільшуватися в часовому інтервалі; кожен ресурс підсистеми
електроенергетичного підприємства визначає потенціал розвитку цієї
складової. Потенціал розвитку підприємтва формується також під вливом
зовнішніх факторів, що обумовлені розвитком електроенергетичного ринку
України. Таким чином, структура о потенціалу кластеризації
електроенергетичного підприємства як відкритої економічної системи
представлена наступним чином (рис. 1.2).

ПОТЕНЦІАЛ КЛАСТЕРИЗАЦІЇ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОГО
ПІДПРИЄМСТВА
формується під впливом потенціалу ресурсів:

інституційної підсистеми;

інформаційно-управлінської підсистеми;
фінансово-економічної підсистеми;
виробничо-технічної підсистеми;
інноваційно-інвестиційної підсистеми;
кадрової підсистеми;
екологічної підсистеми;
маркетингової підсистеми.

Рис. 1.2 Структура потенціалу кластеризації електроенергетичного
підприємства як відкритої економічної системи
Джерело: складено за [13, 19, 78]

Під потенціалом кластеризації електроенергетичного підприємства
пропонується розуміти функціональну можливість його ресурсів щодо
забезпечення зростання прибутковості капіталу, що складається під впливом
зовнішніх і внутрішніх факторів, і відображає рівень привабливості відкритої
економічної системи для кластеризації. Рівень потенціалу кластеризації
енергетичного підприємства є основою оцінки її інтеграційної привабливості

9
іутворює «плацдарм» для формування ефективної кластерної політики і
стратегії розвитку електроенергетичного ринку України.
Виходячи з вищесказаного, одним з найбільш важливих етапів при
розробці кластерної політики розвитку електроенергетичного ринку України, є
етап оцінки її кластерного потенціалу, який формує основу для вигідних умов
залучення інвестиційних ресурсів як для приватних, так і для державних
інвесторів .
На сьогодні енергетичний кластер є сконцентрованою в межах регіону
групою економічно і технологічно взаємозалежних компаній і установ, що
забезпечують синергетичний ефект від регулярної взаємодії між собою у сфері
соціально-економічних відносин, що виникають в процесі безперервного
виробництва продукції основного енергетичного виробництва, потребо -
забезпечених сервісними, ремонтними та інжиніринговими послугами,
фундаментальною науково-дослідною та освітньою базою.
В Україні пропонується використати кластерний підхід в якості одного із
шляхів рішення існуючих проблем розвитку електроенергетичного ринку
України. За рахунок мінімізації витрат у сферах альтернативної енергетики та
логістики формування енергетично-логістичних кластерів може стати
ефективним інструментом стійкого розвитку національної економіки.
Підвищення ролі кластерів у процесах стимулювання економічного зростання
та нарощення конкурентоспроможності як окремих національних регіонів, так і
держав світу є одним з найпарадоксальніших наслідків динамізації глобалізації
в кінці ХХ – на початку ХХІ століття.
В результаті розгортається процес «вибухового» утворення
висококонкурентоспроможних кластерів у країнах Азії та Східної Європи, які
претендують на перерозподіл ринкових часток із зрілими
західноєвропейськими та американськими кластерами як у традиційних, так і
високотехнологічних секторах виробництва. Так, за даними дослідження
одного з провідних ділових видань США Business Week, у 2013 р. 140 зі 186
найбільших глобальних ТНК створили нові дослідницькі центри та лабораторії
на території Китаю та Індії [5]. Єдиної моделі формування кластеру взагалі не

10
існує, тому доцільно провести порівняльний аналіз різноманітних моделей
кластерів в розвинутих країнах світу та визначити, яка з них найбільш доречна
для формування енергетично-логістичних кластерів (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 – SWOT-аналіз моделей кластеру
Модель кластеру Сильні сторони Слабкі сторони
Італійська - можливість до експансії за - великі банки не пристосовані або
ступенем підвищення не добре пристосовані до роботи з
технологічного рівня кластера кластерами
Австрійська - кластер дає змогу підприємствам - не сформовано єдиних підходів до
користуватися оптимальними організації науково-промислових
партнерськими відносинами комплексів
Японська - наявність високопрофільних - малі фірми абсолютно не
фахівців - є підприємство-лідер, конкурентоспроможні за рахунок
який зможе зібрати навкруги себе значної віддачі від масштабу
інші установи в період виробництва;
формування кластеру; - дослідницька інфраструктура
- бюджетне фінансування на зосереджена в декількох великих
розвиток кластеру мегаполісах, що й стримує розвиток
кластера
Американська - кластери забезпечують постійні - відсутня єдина модель, що
зв’язки між урядом, дозволяє з високим ступенем
підприємством та громадськістю; точності визначити всі необхідні
- дозволяють сформувати нові ідеї характеристики кластера
відносно шляхів покращення
економічного середовища
Іспанська - наявність науково-промислових - вживання кластерної концепції
комплексів, що дозволяє лише в деяких регіонах або галузях
підвищити технологічний рівень і промисловості
конкурентоспроможність
підприємств кластеру
Джерело: складено за [13, 20, 34, 79]

Проведений SWOT-аналіз дозволяє відзначити, що найбільш прийнятною
для логістичних енергетичних систем є італійська модель ведення кластерної
політики. В цій моделі очікується державна програма підтримки малих та
середніх підприємств, з орієнтованістю на співпрацю виробництва з науковою
сферою. Малим підприємствам, які діють у рамках територіально-
організаційних об’єднань віддають головну роль в цій моделі. Об’єднання
зусиль для досягнення ґрунтовного результату спрощує зосередження в межах
одного кластеру багатьох невеликих фірм. Приклади формування та
функціонування енергетично-логістичних кластерів є також в Україні.

11
Одним з важливих напрямів реалізації кластерної політики в Україні є
забезпечення науково-методичної підтримки розвитку кластерів. Саме тому
актуальні наукові дослідження про поглиблення теоретичних основ і
удосконалення методичних принципів створення і розвитку енергетичних
кластерів за сучасних потреб розвитку електроенергетичного ринку України. В
першу чергу, доопрацювання вимагає понятійно-термінологічний апарат,
зокрема, визначення змісту, сутнісних характеристик поняття «енергетичний
кластер». Енергетичний кластер доцільно означити як скооперовану на
визначеному просторі групу взаємопов’язаних підприємств, організацій та
установ, які підготовлені для надання електроенергетичних послуг, пов’язані з
діяльністю організацій, що активно взаємодіють із споживачами
електроенергетичних послуг.
В світі існує багато прикладів успішного застосування кластерного
підходу для розвитку країн, наприклад, у Фінляндії – це створення кластеру
інформаційних та комунікаційних технологій, або кластер деревообробки у
Словенії тощо. Беручи до уваги успішний досвід таких країн, в Україні, також,
постало питання про необхідність застосування кластерного підходу для
поліпшення економічного розвитку регіонів держави [7].
Доцільно виділити шість стадій в життєвому циклі енергетичного
підприємства в системі кластерного утворення: мотивація учасників та ініціація
створення (запропонування «кластерної ініціативи», визначення потенціальних
учасників та факторів їх зацікавленості); розроблення та опрацювання
стратегічних проектів (період функціонування на основі стійких форм
взаємодіяння учасників та пристосованих механізмів координації);
удосконалення та обновлення (трансформація структури функціонування
кластера щодо зміни стратегічних орієнтирів розвитку альтернативної
енергетики).
Відтак, доцільно відзначити позитивні зміни при реалізації кластерного
підходу. Це підтримка та поліпшення функціонування вже існуючих
підприємств, сприяння створенню нових, збільшенню робочих місць,

12
покращення якості та конкурентоспроможності продукції на ринку
енергетичних послуг. Електроенергетичний кластер включає три блоки: бізнес,
науку, владу, які повинні гармонійно співпрацювати в процесі досягнення
спільної мети – здійснення електроенергетичної діяльності в єдиній системі
функціонування електроенергетичного ринку України.
Центром кластеру, найчастіше є потужні установи, компанії, які
складають «ядро», при цьому між ними обов’язково зберігаються конкурентні
відносини, на що, звертав увагу М. Портер в одному зі своїх тлумачень
кластеру: «…об’єднання фірм у певних галузях, що конкурують, але разом з
тим ведуть спільну роботу» [9]. Отже, кластерне об’єднання різниться від
картелю та фінансової групи. Навколо ядра концентрується достатня кількість
малих та середніх фірм, які також між собою взаємодіють та конкурують.
Відтак, енергетичний кластер складається з таких елементів:
природничомонопольні підприємства електроенергетичного комплексу
(передача та диспетчеризація електроенергії); конкурентні електроенергетичні
підприємства (виробництво та збут електроенергії); підприємства енергетично-
логістичної інфраструктури; організації фінансового сектору економіки; органи
законодавчої і виконавчої влади різних рівнів, що лобіюють інтереси кластеру
на регіональному та державному рівнях; науково-дослідні організації та
навчальні заклади, що проводять дослідження, перевірку стандартів, підготовку
спеціалістів.
Діяльність підприємств електроенергетично кластеру може бути
безпосередньо пов’язана з підприємствами інших кластерів. Досягнення
кооперації, об’єднання довгострокового характеру, що спрямовано на
формування та реалізацію спільних програм на регіональному ринку є
основною метою створення енергетичного кластеру. Побудова стратегічної
структури кластеру у вигляді блоків, між якими повинен бути досягнутий
високий ступінь координації є втіленням реалізації цієї мети. Розвиток
електроенергетично-логістичного кластеру доцільно розглядати як визначену
програму, яка складає сукупність взаємопов’язаних проектів. Координація

13
діяльності учасників у процесі реалізації таких проектів є джерелом основного
фінансового результату кластеру (кластерної ренти). Зазвичай проект
передбачає замовника, джерела фінансування, виконавця, споживачів.
Побудова нових зв’язків, формування координації є характерною рисою
кластерних проектів. Відтак, потрібно визначитися з ініціатором та виконавцем
проекту, а також з конкретним складом учасників.
Функціонування кластеру можливе лише за певних умов: зацікавленість
бізнесу, якому вигідно підвищити прибутковість своєї діяльності за рахунок
кластерної кооперації; підтримка регіональної влади, що відіграє роль
каталізатора формування кластеру; формування інноваційного середовища, що
сприяє взаємодії учасників, підтримання малого і середнього бізнесу [10].
Розвиток співробітництва та встановлення партнерських стосунків між
компаніями є позитивними ефектами формування кластерів, що, динамізує
генерування інновацій, прискорює поширення інформації, активізує процеси
інтерактивного навчання, сприяє зменшенню трансакційних затрат та дає змогу
реалізувати додаткові конкурентні привілеї для учасників кластеру.

1.2 Електроенергетичні ринки: місце і роль в розвитку регіонів

Існує думка про те, що сучасні пріоритети розвитку галузевих
регіональних ринків мають своє відображення в теорії, методичному
забезпечені органів влади різних рівнів. Тому особливої уваги набувають
питання визначення первинних та вторинних категорій. сутність Надамо
визначення категорії «електроенергетика», підкреслимо її відмінності від
енергетики та одночасно розкриємо, яке місце у паливо-енергетичному
комплексі вона займає. Автор Білецький у «Малій гірничій енциклопедії» надає
наступні визначення вищевказаним елементам та категоріям:
Паливо-енергетичний комплекс (ПЕК) – сукупність галузей
промисловості, що забезпечують країну паливом і електроенергією. ПЕК
здійснює видобуток і переробку різних видів паливних і енергетичних ресурсів:

14
вугільних, нафтових, газових, гідравлічних, ядерних, біологічних і тому
подібне. Основними складовими частинами комплексу є електроенергетика,
нафтова, нафтопереробна, газова й вугільна промисловість [13].
Важливим є те, що енергетика – це галузь господарства, що вивчає й
використовує природні енергетичні ресурси з метою вироблення, перетворення,
розподілу й споживання енергії. Тому розрізняють теплоенергетику, атомну
енергетику, гідроенергетику (ці види в Україні розвинуті найбільше), а також
вітро- та геліоенергетику та інші [14].
Електроенергетика – провідна галузь енергетики, що охоплює генерацію,
передавання й використання електричної енергії. Основну частину
електроенергії виробляють теплові (ТЕС), атомні (АЕС) та гідравлічні (ГЕС)
електростанції. В економічно розвинених країнах технічні засоби
електроенергетики об’єднуються в автоматизовані і централізовані керовані
електроенергетичні системи [14]. Поєднавши ці визначення побудуємо схему
взаємозв’язків наведених понять та відобразимо системні відношення на
рис.1.3.

Рис. 1.3 Структура паливо-енергетичного комплексу та його складових
(побудовано за [13, 14])
Джерело: складено за [14]

15
Згідно побудованої схеми можливо чітко визначити, що
електроенергетика є однією зі складових енергетики, яка в свою чергу є
частиною більш широкого поняття паливо-енергетичного комплексу.
Підкреслимо, що в даному дослідженні зосереджено увагу на:
ринку електричної енергії, особливому специфічному галузевому ринку,
який поєднуючи інфраструктурні елементи забезпечує купівлю та продаж
електричної енергії формує інфраструктуру, обслуговує комунікації, здійснює
ціноутворення;
особливостях регіональних, національних та міждержавних ринків
електроенергії;
сучасних технологічних спрямуваннях ринків електричної енергії в світі
та специфікаціях їх реалізації;
проблемах та перспективних напрямках, в бік яких спрямовано розвиток
ринків електроенергії;
характеристиках електроенергетичної галузі в регіональному розрізі.
Варто звернути увагу, що протягом викладення результатів дослідження
також застосовано суміжні поняття, які дозволяють надати викладеному тексту
більшого розуміння та уникнути словесних повторень. На рис. 1.4 наведено
принцип, за яким вищезгадані суміжні поняття було вжито у дослідженні.
Найбільше питання виникає у принциповості вживання термінів «ринок
електричної енергії» та «електроенергетичний ринок». Чинним українським
законодавством передбачено наступне визначення терміну ринок електричної
енергії – це система відносин, які виникають між суб’єктами ринку при
здійсненні купівлі-продажу електричної енергії та/або допоміжних послуг,
передачі та розподілі електричної енергії електричними мережами, постачанні
електричної енергії споживачам [71].

16

Рис. 1.4 Принцип інтеграції суміжних термінів у дослідженні
Джерело: складено за [13, 19, 71]

Дослідженню світового досвіду реформування саме ринків електроенергії
присвячено праці авторів Гаврикової А., Долішнього Д. Для відображення
результатів своїх досліджень використовують термін «електроенергетичний
ринок», як еквівалентний поняттю ринку електричної енергії [24, 48, 52].
Автор Кузьминчук Н., вивчаючи актуальні проблеми ринків
електроенергії, використовує в своїх дослідженнях обидва терміни, вважаючи
їх рівнозначними. Виходячи з вищевикладеного, автор вважає логічним
використовувати поняття ринку електричної енергії та електроенергетичного
ринку, як тотожні в даному дослідженні [12, 13, 47].
Таким чином, в цьому дослідженні під поняттям електроенергетичного
ринку слід розуміти складну структуру, яка складається з сукупності
виробників, передавальних організацій, державних регуляторів, якщо вони є та
додаткової інфраструктури – банків, некомерційних організацій тощо, які
взаємодіючи між собою ставлять перед собою основну мету – задоволення
споживачів в особливому виді електричної енергії.

17
Говорячи про те, що ринок електроенергії в усьому світі є одним із
найспецифічніших, можливо стверджувати, що зростання
конкурентоспроможності національної економіки та добробут населення
знаходяться в прямій залежності від ефективності цього ринку, дієвості
механізмів його регулювання. Саме тому від вибору та впровадження моделі та
стратегії за якою функціонує регіональний ринок електроенергії, розвитку
відповідних ринкових механізмів залежить майбутнє країни, ефективність
ведення бізнесу, можливості соціального захисту населення в питаннях
споживання комунальних та інших послуг.
Світовий досвід налічує суттєву кількість різноманітних моделей, що
орієнтовані на засади національної конкурентоспроможності, але з урахуванням
різноманітних груп економічних інтересів, за якими функціонують регіональні
ринки електроенергії, тому розглянувши, проаналізувавши та
систематизувавши їх можна виділити чотири типові структури:
Регульована монополія. Ринкова форма за якої весь цикл постачання
електроенергії споживачам (від генерації до споживання) здійснюється одним
підприємством, за умови, що ціна реалізованої продукції та діяльність
постачальника регламентована та підконтрольна державі.
Єдиний покупець. За такої регіональної ринкової моделі підприємства,
що генерують електричну енергію конкурують між собою за право постачання
єдиному закупівельному оператору. При цьому діяльність з транспортування
електроенергії та постачання її кінцевому споживачу. Це класична форма ринку
монопсонії, але форми практичного впровадження та механізми регулювання
мають велике різноманіття в світовій практиці. Закупівельний оператор може
отримувати додатковий надприбуток, зменшуючи продаж і підвищуючи ціну на
електроенергію для споживачів. Дана модель є складною та своєрідною
моделлю недосконалої конкуренції, тому для зменшення негативного впливу
недосконалої конкуренції необхідне втручання держави. Недоліком моделі
єдиного покупця є також витратний принцип формування тарифу, і в зв’язку з

18
цим відсутність стимулів до зниження витрат та підвищення ефективності
роботи транспортування та збуту електроенергії. Досвід цієї моделі є досить
широким і охоплює такі країни як Україна, Південна Корея, Китай та інші.
Конкуренція на оптовому ринку. Генеруючі компанії є конкурентами між
собою та продають вироблену електроенергію одній з регіональних збутових
компаній. Такі постачальники, конкуруючи між собою здійснюють місцеве
постачання електричної енергії споживачам, при цьому не маючи власних
виробничих потужностей. Державним регулюванням передбачено формування
тарифів для відпуску споживачам та відповідальність регіональних компаній за
надійне, безперебійне електропостачання; такий ринок є олігопольним за його
класичним визначенням.
Конкуренція на роздрібному та оптовому ринку електроенергії (вільний
ринок). Найбільш досконала модель ринку електроенергії, оскільки передбачає
наявність різноманітних та досконалих ринкових механізмів, таких як вільна
конкуренція та вільне ціноутворення. За такої моделі відбувається конкуренція
на роздрібному ринку електроенергії, що позитивно впливає на ціноутворення.
Постачання електроенергії споживачам здійснюється не за регульованими
державою тарифами, а за контрактами [21]. Саме така модель є перспективною
з позиції максимального задоволення регіональних споживачів з урахуванням
прогресивних змін в архітектурі ринку та переході до зеленої енергетики,
системних процесів енергозбереження, інформаційної прозорості в
ціноутворенні, повному задоволенні інтересів бізнесу та споживачів.
Підкреслимо, що перші три моделі містять значну кількість недоліків,
оскільки за такого функціонування ринок фактично є регульованим та
монопольним, а наявна конкуренція є незначною та не може відігравати
значний вплив на ціноутворення. Остання модель містить в собі ознаки
вільного ринку, тому є найбільш ефективною, вона відповідає часу, однак
складність механізмів, за якими вона функціонує накладає суттєві обмеження,
щодо її застосування [39]. Таким чином в міжнародній практиці на

19
електроенергетичних ринках відбуваються наступні позитивні трансформації та
перехід від: монополізму до конкуренції; державного управління до державного
регулювання; центрального планування до лібералізації; державної до
приватної власності [42].
Можна говорити, що державне регулювання та контроль енергетичного
ринку є спеціалізованою діяльністю державних органів на національному та
регіональному рівнях метою яких є створення механізмів та умов для
забезпечення суспільних інтересів.
Аналіз стратегічних і програмних документів Європейського Союзу
свідчить, що розвиток відновлювальної енергетики також має свій вплив на
ціноутворення. Будівництво вітрових та сонячних електростанцій здійснюється
з участю субсидій, що виділяються з бюджетів різних рівнів країн, та за
рахунок підвищення тарифів для кінцевих споживачів. У результаті саме в
країнах, що найбільш активно підтримують розвиток альтернативної
енергетики – Данії, Німеччині, Швеції, – найвищою є кінцева вартість
електроенергії [17]. Проте не варто забувати про «чистоту» виробництва енергії
таким способом та позитивний екологічний вплив таких проектів, тому варто
наголошувати на розвитку цього сегменту електроенергетики не зважаючи на
зростання вартості енергії для кінцевих споживачів.
Вважається, що електроенергетична сфера є стратегічною в сучасному
світі, оскільки від неї залежить ефективна робота інших галузей національного
та регіонального господарства. Це пов’язано з інфраструктурним характером
галузі, сприятливим для мультиплікації усіх позитивних та негативних ефектів,
які вона породжує. В цьому контексті надзвичайно важливим є розуміння
конкурентних відносин, що складаються між учасниками відповідних ринків
[19].
В нинішніх умовах в результаті проведення реформ європейський ринок
електроенергії являє собою конгломерат об’єднаних між собою регіональних
ринків Балтії, Східної Центральної Європи, Західної Центральної Європи,

20
Південної Центральної Європи, Північної Європи, Південно-Західної Європи та
сектору «Франція-Великобританія-Ірландія». В цілому на території
Європейського Союзу функціонують 9 основних бірж електроенергії: NordPool,
EEX, IPEX, Powernext, APX NL, APX UK, Belpex, Endex і Omel, однак протягом
останніх років спостерігається тенденція до злиття бірж і розширення території,
що ними охоплюється. На всіх зазначених біржах торгівля електроенергією
здійснюється в режимі «на добу вперед», на деяких з них також функціонують
ринки внутрішньоденного, балансуючого та ф’ючерсного типу. При цьому
найбільш розвиненим сектором вважається ринок Північної Європи, особливо
його скандинавська частина, де на біржі NordPool організовані торги «на добу
вперед» і балансуючий ринок. На цьому ринку спостерігаються одні з
найнижчих цін на електроенергію у Європі, а її ліквідність перевищує 30% [29].
Звичайно, Україні, як європейській прогресивній державі необхідно
спрямовувати свої зусилля в напрямі об’єднання з європейським енергоринком.
Таке співробітництво може принести двосторонні вигоди для економік сусідніх
країн. Глобалізаційні процеси вимагають від нашої держави дій в сторону
реформування галузі.
Слід звернути увагу на досвід країн ЄС в контексті євроінтеграції
українського електроенергетичого ринку та активізації експортної
спрямованості співпраці з європейськими країнами. Для цього необхідно в
першу чергу розпочати зі зміни підходів у державному регулюванні галузі, а
саме:
запровадженні цілеспрямованого контролю (моніторингу) за галуззю;
вивченні та запровадженні німецького досвіду з підходів
тарифоутворення та англійського досвіду з методів ефективної нейтралізації
негативних наслідків під час кардинального реформування галузі, а також
порядку приватизації найбільш прибуткових державних електроенергетичних
компаній у цілях отримання додаткових державних доходів, які потім можуть
бути перерозподілені для санації галузі;

21
обґрунтуванні можливості ефективного використання досвіду
Скандинавських країн щодо згладжування та подальшого усунення
структурних диспропорцій в електроенергетиці;
приведенні вітчизняної правової бази у відповідність до європейської,
адже правове регулювання становить підґрунтя для формування вектора
розвитку електроенергетичної галузі та визначає особливості взаємин
господарських суб’єктів [56].
Проте, слід звертати увагу, що висування Європейським співтовариством
вимог стосовно реформування ринку електроенергії є лише першим кроком.
Послідуюче співробітництво спричинить тиск на невідповідність галузі
сучасному науково-технічному прогресу, та, як наслідок, висуванню вимог
стосовно переходу до інноваційних технологій альтернативної енергетики.
Відповідно до Стратегії для розумного, сталого та всеохоплюючого зростання
«Європа 2022» прагненням Європейського Союзу є висунуті в рамках програми
ініціативи «20/20/20». Реалізація цього плану полягає у зниженні енерговитрат
на 20%, скороченні викидів вуглекислого газу на 20% в порівнянні з 1999
роком та збільшенні до 20% виробництва з відновлювальних джерел [26].
Зважаючи на нинішній економічний спад в Україні можливо
стверджувати, що європейські ініціативи наразі не є пріоритетним напрямом
для української влади. В час, коли країна перебуває у стані економічної та
політичної кризи екологічними проблемами нажаль опікуються чи не в
останню чергу. Однак «чистота» та технологічність для розвинених країн є
одним з ключових параметрів сучасних генеруючих потужностей.
Вивченням питань, що стосуються відновлювальної енергетики
займаються наступні провідні компанії зі світовим ім’ям, а саме:
World energy council – всесвітня енергетична рада, яка поєднує в своєму
складі експертів та фахівців-практиків. Спільно вони сприяють розвитку
екологічно чистих технологій та систем. Заснована у 1923 році вона об’єднує
близько 3 000 організацій майже у 90 країнах. В її складі є урядові організації,

22
державні та приватні корпорації, наукові та громадські організації, а також інші
організації, пов’язані з енергетикою. Енергетична рада інформує про свою
діяльність шляхом проведення заходів на найвищому рівні та публікації
результатів досліджень [27];
REN 21 – це глобальна мережа зацікавлених у відновлювальній
енергетиці сторін, яка поєднує широке коло учасників. Метою цієї організації є
сприяння обміну знаннями, розробка політики спільних дій в напрямку
швидкого та глобального переходу на поновлювальні джерела енергії. Вона
поєднує в собі державні та недержавні установи, науково-дослідні організації,
міжнародні організації для пришвидшення обміну досвідом з успішного
впровадження проектів альтернативної енергетики. Ця організація має
високоякісне інформаційне забезпечення та підтримує розвиток тематичних
мереж. REN 21 є міжнародною неприбутковою організацією, яка співпрацює в
кооперації з програмою ООН з навколишнього середовища (UNEP). На
сьогодні ця організація поєднує близько 700 експертів [27];
Frankfurt School FS-UNEP Collaborating Centre – організація, яка просуває
передові методи переходу до низьковуглецевих та ресурсозберігаючих
технологій. Робота центру спрямована на пришвидшення використання
«чистих» енергетичних технологій в приватному секторі, сприянні розширенню
інвестицій в цей напрямок. Ключовою частиною діяльності організації є
інформаційне забезпечення владних установ для прийняття рішень стосовно
політики, положень та ініціатив, які дозволяють подолати існуючі інвестиційні
ризики та інші бар’єри. Вона виступає посередником між державою та
приватним сектором у сфері переговорів на тему альтернативної енергетики
[10];
IRENA (International Renewable Agency) – міжнародне агентство з
відновлювальних джерел енергії. Це агентство є міжурядовою організацією, яка
надає підтримку країнам в забезпеченні сталого енергетичного майбутнього.
Воно є платформою для міжнародного співробітництва та центром передового

23
досвіду, технологій та фінансових рішень у галузі відновлювальної енергетики.
Агентство активно сприяє широкому впровадженню гідро-, геліо- та вітрової
енергетики [74].
У табл. 1.2 відображено топ п’ять країн за розміром інвестицій у
відновлювальну енергетику та наявними генераційними потужностями у 2015
році.

Таблиця 1.2 – Країни-лідери за обсягом інвестицій в поновлювальну енергетику
та наявними генераційними потужностями (побудовано за [27])
Вид
1-ше 2-ге 3-те 4-те 5-те
відновлювальної
місце місце місце Місце місце
енергетики
За обсягом інвестицій
Гідроенергетика Китай Бразилія Турція Індія В’єтнам
Сонячна Велико-
Китай Японія США Індія
енергетика британія
Вітроенергетика Китай США Німеччина Бразилія Індія
За наявними потужностями
Гідроенергетика Китай Бразилія США Канада Індія
Сонячна
Китай Німеччина Японія США Італія
енергетика
Вітроенергетика Китай США Німеччина Індія Іспанія
За наявними потужностями на одиницю населення
Сонячна
Німеччина Італія Бельгія Японія Греція
енергетика
Вітроенергетика Данія Швеція Німеччина Ірландія Іспанія
Джерело: складено за [12, 27]

На сьогодні, питання альтернативної енергетики є дуже актуальним
зважаючи на те, скільки світових організацій займаються розробками в цьому

24
напрямі та відповідно до кількості експертів, залучених до проведення
досліджень. В Україні питаннями проектів відновлювальної енергетики
опікується державне агентство Держенергоефективності. Відомо, що за
прогнозами агентства IRENA до 2030 року відсоток відновлювальної
енергетики в сукупному виробництві у різних країнах складатиме від 20% до
70%. В ряді розвинених країн розвиток альтернативної енергетики вже відбувся
завдяки успішній внутрішній державній політиці, проте вони все ще мають
значний потенціал росту [24, 31, 47].
Проаналізувавши наведені дані констатуємо, що беззаперечним лідером
за обсягом інвестицій та за наявними генераційними потужностями є Китай [78,
81, 89]. Сумарно, за 5 років економіка Китаю зросла на 36,4%. Звичайно для
такого зростання необхідно забезпечити виробників електричною енергією, при
цьому необхідно зберегти екологію країни на сталому рівні. З інформації,
наведеної у таблиці можливо дійти висновків стосовно значної інвестиційної
активності країн, що розвиваються у напрямі альтернативної енергетики.
Бразилія, Індія, В’єтнам спрямовують свої інвестиції на реалізацію проектів
гідроенергетики, сонячної та вітрової енергетики.
У 2022 році Китай профінансував 9 проектів вітроенергетики на суму у
5,6 млрд. доларів США, але ці проекти сумарно є меншими в порівнянні з вже
побудованими у Німеччині, Великобританії, Бельгії та Данії у прибережній зоні
Північного моря. Вартість проектів сонячної енергетики в Індії є найменшою у
світі та станом на 2023 рік складає 1,1 млн. доларів США за 1 МВт. Саме тому
країна має близько 2 000 об’єктів сонячної енергетики, сумарною потужністю у
100 ГВт. Бразилія інвестувала 5,7 млрд. доларів США у вітроенергетику та 0,6
млрд. доларів США у сонячну енергетику у 2022 році. Ця країна Латинської
Америки швидкими темпами стає одним з найбільших ринків для
впровадження проектів сонячної енергетики [14, 16, 45, 66].
Варто звернути увагу на останні рядки наведеної таблиці, а саме на
наявність генераційних потужностей на одиницю населення країни. Лідерами за
цим критерієм є здебільшого європейські розвинені країни. Це свідчить про

25
високу інноваційність та першочерговість екологічної складової у розвитку цих
країн.
Іншим важливими показниками є фактичний стан виробництва енергії з
відновлювальних джерел та пріоритет розвитку цього напрямку. У табл. 1.3
здійснено огляд цих показників в розрізі європейських країн.

Таблиця 1.3 – Фактичне виробництво та перспективи розвитку відновлювальної
енергетики в розрізі європейських країн у 2022 році (побудовано за [73])
Фактичний % відсоток
Країна відновлювальної Перспективи розвитку
енергетики
50% до 2030 року
Данія 48,5%
100% до2050 року
Естонія 14,6% 17,6% до 2025 році
27% до 2025 року
Франція 18,3%
40% до 2030 року
Греція 21,9% 40% до 2025 року
Польща 12,4% 19,3% до 2025 року
11% до 2025 року
Україна 5,9%
20% до 2030 року
Бельгія 13,4% 20,9% до 2025 року
40-45% до 2025 року
Німеччина 28,2% 55-60% до 2035 року
80% до 2050 року
Литва 13,7% 21% до 2025 року
Великобританія 17,8% немає перспективної цілі
Іспанія 37,8% 38,1% до 2025 року
Словенія 33,9% 39,3% до 2025 року
Латвія 51,1% 60% до 2025 року
Чехія 13,9% 14,3% до 2025 року
Угорщина 7,3% 10,9% до 2025 року
Джерело: складено за [12, 27, 73, 80]

26
Європейський досвід налічує тисячі успішно реалізованих проектів
відновлювальної енергетики. Враховуючи їх екологічність заміна традиційної
енергетики альтернативною стає європейським та світовим трендом. Згідно
вищенаведеної таблиці частина країн європейського простору вже має значний
відсоток альтернативної енергетики у сукупному виробництві. Це такі країни,
як Данія – 48,5%, Латвія – 51,1%, Іспанія – 37,8%. Що ж до перспектив
розвитку то усіма країнами планується зростання кількості проектів
відновлювальної енергетики. Деякі країні, такі як Данія, Німеччина планують у
перспективі майже стовідсотково перейти на «чисті» джерела енергії. Україна
поки не може скласти конкуренцію більшості європейських країн, та навіть
найближчим сусіднім країнам. Відсоток відновлювальної енергетики Польщі
більший у 2 рази в порівнянні з аналогічним українським. Проте в перспективі
в нашої держави перехід до майже 20% поновлювальної генерації в сукупному
виробництві. Цей показник є високим, особливо враховуючи, нестабільність
економічної ситуації в країні, а також високий відсоток традиційної генерації,
розміщеної на території країни.

1.3 Досвід країн у еволюції ринку електроенергії та впровадженні технологій
відновлювальної електроенергетики

Дослідимо досвід окремих країн у еволюції ринку електроенергії та
впровадженні технологій відновлювальної електроенергетики на підставі
докладу World Energy PerspectivesRenewables Integration 2022 [27, 43].
Данія. Досвід цієї країни демонструє, що застосування пільгових тарифів
та застосування державних пільгових програм можуть бути вагомим стимулом
для розвитку альтернативної енергетики. Зростання відсотку відновлювальної
енергетики потребує значних змін в датській енергосистемі, включаючи
міждержавні сполучення, створення резерву потужності, управління попитом
та енергозбереженням. Метою країни є досягнення 50% вироблення енергії
альтернативними шляхами та відмова від використання вугілля на

27
підприємствах, а також суцільна відмова від традиційної енергетики до 2050
року. Наразі країна активно йде до досягнення своєї мети.
Франція. У 2022 році електрична енергія, вироблена з альтернативних
джерел в країні становила близько 18%, та завдяки розвитку й вдосконаленню
нормативної бази та сприятливим економічним умовам цей відсоток продовжує
зростати. Вітрова та сонячна потужності зросли майже на 1,9 ГВт у 2022 році.
Сьогодні Франція має 9,1 ГВт вітрових потужностей та 5,3 ГВт сонячної
генерації. Альтернативна енергетика в країні сприяє зменшенню викидів
вуглекислого газу та розвитку програм ефективного використання
електроенергії.
Німеччина є лідером в сприянні розвитку альтернативної енергетики
завдяки пільговим тарифам, та, як наслідок, стрімкому зростанню відсотку
вітрової та сонячної електроенергетики. Високі темпи зростання потребують
значних витрат. У 2022 році 24 млрд. євро було компенсовано споживачам, як
результат застосування пільгових тарифів. Зниження компенсацій призвело до
скорочення впровадження нових проектів. Вирішенням цієї проблеми мають
стати пілотні аукціони, які покликані замінити пільгові тарифи. Різні технології
виробництва спричиняють зміну керування енергосистемою країни, тому існує
явна необхідність у реорганізації ринку електроенергії та управління попитом
потребує доопрацювання. Позитивною стороною інвестицій у поновлювальну
енергетику для країни стало створення нових робочих місць, зменшення
викидів парникових газів та імпорту палива.
Польща. Польський енергетичний сектор історично базувався на
вугільному виробництві, оскільки 88% електричної енергії країни вироблялось
за його допомогою. Протягом останніх років енергетичний ринок зазнав
кардинальних змін, спричинених відновлювальними технологіями.
Вітроенергетика збільшилась з 84 МВт у 2012 році до 3 863 МВт у 2017 році та
5 056 МВт у 2022 році. Динамічні зміни з 2015 по 2022 сягнули 60 разів.
Значним розвитком характеризується вітроенергетика. У 2022 році на території
Польщі було розміщено 981 вітроелектростанцію загальною потужністю 4,2

28
ГВт. Більшість з них розміщено у регіонах з високим вітровим потенціалом, а
саме у прибережних територіях Балтійського моря. Польська державна
політика в рамках забезпечення цілей європейської програми «20/20/20» надала
значних стимулів для альтернативної енергетики. Згідно з енергетичним
законом Польщі приєднання до енергомереж невеликих установок,
встановленою потужністю до 5 МВт потребує лише 50% вартості фактичних
витрат на здійснення приєднання.
Іспанія. Займає лідируючі позиції в Європейському Співтоваристві в
секторі відновлювальних джерел енергії. Проте інтенсивне зростання
технологічності виробництва тягне за собою значні додаткові витрати,
пов’язані зі стимулюванням. Зростання кількості генеруючих установок такого
типу призвела до дисбалансу та загрожувала сталому розвитку іспанської
енергосистеми. Було проведено реформу усіх регульованих видів діяльності з
метою виправлення утвореного дисбалансу. Для відновлювальних джерел було
встановлено нові системи оплати праці, які гарантували повернення інвестицій
для компаній з ефективним менеджментом. Альтернативним джерелам надали
пріоритет на поставку електричної енергії на ринок, а також на підключення до
енергомережі. Окрім цього було введено в дію систему конкурентних
аукціонів. Впровадження технологій сприяє поліпшенню самозабезпечення
споживачів електроенергією, послідуюче зменшення використання корисних
копалин та імпорту. Звичайно, скорочується й кількість викидів парникових
газів. Електрична енергія з відновлювальних джерел в Іспанії залишається
дорожчою за аналогічну вироблену за допомогою традиційних технологій,
однак з іншої сторони технологічна досконалість має важливе значення при
взаємозв’язку з Європейським Співтовариством. Тому для країни розвиток
технологій є гарантією інтеграції, безпечності поставок та сталого
функціонування енергосистеми.
Великобританія. Країна є одним з фаворитів у розвинених енергетичних
ринках, які прямують до низьковуглецевої економіки. Вугільне покоління
електростанцій скорочується та заміщується альтернативним виробництвом.

29
Енергетична система Великобританії та регіональні енергосистеми зазнали
довгострокового стимулювання та тепер адаптовані для виникаючих потреб
підвищення енергоефективності та зниженням вмісту традиційної генерації в
мережі. Побудовано нові моделі управління якістю та ефективністю постачання
електроенергії на засадах стимулювання, інновацій та нових задач. Зміни
стосуються не лише ринкових механізмів, окрім них відбувається
стимулювання споживачів до раціонального використання енергії. Найбільші
проблеми, як то забезпечення енергетичної безпеки, зниження витрат на
електроенергію для споживачів, декарбонізація виробництва будуть реалізовані
шляхом ефективного управління та інтеграції відновлювальної енергетики в
загальний енергобаланс.
Систематизувавши світовий досвід зауважимо, що Україні необхідно
розробити та розпочати впроваджувати комплекс заходів з метою перетворення
галузі на електроенергетику європейського зразка. Для цього необхідно не
лише провести комплексні дослідження з питань альтернативної енергетики, а
за активної урядової участі впровадити державні програми активного сприяння
відновлювальній енергетиці. Автор Гудзь П. також вважає, що порівняння
досвіду адміністрування енергетичних ринків провідних зарубіжних країн
(Великобританії, США, Німеччині, Фінляндії) з українським, визначає численні
недоліки в функціонуванні останнього, а саме: невпорядкованість суб’єктів
адміністрування ринку, гострі проблеми регулювання енерговідносин між
суб’єктами енергетичного ринку та формування цін, зокрема: відсутність
науково обґрунтованої бази для здійснення ціноутворення та нормативно-
правової бази для регулювання даного процесу; обмеженість застосування
основних принципів ціноутворення, які запропоновані зарубіжними
науковцями; невизначеність ступеню конкурентоспроможності суб’єктів
енергоринку; вплив на механізм ціноутворення соціально-політичних факторів,
що обмежують втручання економічних та ринкових важелів [30].
Найбільш ефективним способом реалізації проектів, які містять в собі
інноваційну складову, який наразі існує в сучасному підприємницькому

30
середовищі є бізнес-акселерація. Результативність такого способу досягається
за рахунок всебічної підтримки проекту на усіх стадіях. Розцінюючи проекти
альтернативної енергетики, як інноваційну сферу на думку автора доцільним
додатковим стимулом у розвитку електроенергетики країни може стати активне
застосування бізнес акселерації. Враховуючи технологічну складність проектів
відновлювальної енергетики перевагою при застосуванні інноваційних форм
ведення бізнесу – бізнес-інкубаторів та бізнес-акселераторів стане експертна
підтримка у вигляді вирішення різноманітних технічних проблем, підборі
кваліфікованого персоналу, пошуці інвестицій тощо.
Таким чином, в першому розділі роботи доведено:
Впровадження та функціонування кластерів і кластерних технологій в
умовах сучасних викликів, глобалізації, зростання конкуренції вважається
одним із перспективних засобів забезпечення конкурентоспроможності
національної та регіональної економіки. За рахунок інноваційності, розвитку
взаємодопомоги, поєднання кооперації з конкуренцією та поширення
взаємообміну інформацією, знаннями, ноу-хау досягається ефективність
кластерної моделі.
Процеси реформування економіки України в умовах глобалізації та
інтеграції до ЄС повинні супроводжуватися формуванням нового типу відносин
між суб’єктами господарювання, а також розвитком нових механізмів реалізації
їх економічних інтересів, одним з яких і є кластеризація.
Для позитивних змін в економіці регіонів на основі застосування
кластерного підходу необхідно розробити ряд заходів на національному та
регіональному рівнях для подальшого формування ефективної структури
економіки України, що, в свою чергу, цікаво детально розглянути в ході
подальших досліджень.

31
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ
ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОЇ СФЕРИ З ВИКОРИСТАННЯМ КЛАСТЕРНИХ
ПІДХОДІВ НА МАТЕРІАЛАХ ПАТ «ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО»

2.1 Організаційно-господарська характеристика діяльності підприємства

Наказом Мiнiстерства енергетики та електрифiкацiї України за №59 вiд
31 березня 1995 року на базi семи пiдприємств Черкаської областi: Черкаського
лiвобережного пiдприємства електромереж, Черкаського правобережного
пiдприємства електромереж, Черкаської ТЕЦ, Дирекцiї Чигиринської
парогазової станцiї (що будується), Черкаського будiвельного управлiння,
«Чигириненерготоргу» та служби енергонагляду по Черкаськiй областi було
створено державне енергопостачальне пiдприємство «Черкасиобленерго» [89].
На даний час ПАТ «Черкасиобленерго» в своїй дiяльностi керується
Статутом товариства (новою редакцiєю). ПАТ «Черкасиобленерго» здiйснює
пiдприємницьку дiяльнiсть з постачання електроенергiї споживачам за
регульованим тарифом та передачi електроенергiї мiсцевими електромережами
напругою 154-0,4кВ на територiї Черкаської областi. рганізаційна структура
емітента, дочірні підприємства, філії, представництва та інші відокремлені
структурні підрозділи із зазначенням найменування та місцезнаходження, ролі
та перспектив розвитку, зміни в організаційній структурі відповідно до
попередніх звітних періодів.
Органiзацiйно-правова форма пiдприємства: 230 (акцiонерне товариство).
Юридична адреса та мiсцезнаходження ПАТ «Черкасиобленерго» - м.Черкаси,
вул.Гоголя, 285.
Дiюча органiзацiйна структура пiдприємства сприяє пiдвищенню
ефективностi управлiння, органiзацiї виробничої дiяльностi та покращенню
звiтностi вiдокремлених структурних пiдроздiлiв, що позитивно вiдображається
на роботi товариства. Визначення та затвердження органiзацiйної структури

32
Товариства, а також внутрiшнiх документiв, що визначають порядок, умови та
дiяльнiсть вiдокремлених структурних пiдроздiлiв Товариства, згiдно Статуту
ПАТ «Черкасиобленерго» вiдноситься до компетенцiї Правлiння товариства.
Змiн в органiзацiйнiй структурi товариства за звiтний рiк вiдповiдно до
попереднього звiтного перiоду не було.
Місія ПАТ «Черкасиобленерго» полягає в сприянні стійкому розвитку
економіки регіону, підвищенню якості життя населення у всіх регіонах
присутності Товариства за рахунок забезпечення надійного та безперебійного
енергопостачання, задоволення зростаючого попиту на електроенергію та
застосування інноваційних технологій в сфері енергоефективності і
експлуатації електричних мереж [89]. Метою діяльності ПАТ
«Черкасиобленерго» є досягнення прибутку для задоволення економічних і
соціальних потреб акціонерів та працівників Товариства в умовах
функціонування єдиної енергосистеми України.
Підприємством експлуатується 39 трансформаторних підстанцій
напругою 154-110 кВ, 134 підстанції напругою 35 кВ, загальна потужність
трансформаторних підстанцій напругою 154-35 кВ складає 2150,2 МВА. Також
знаходяться в експлуатації 9049 трансформаторних підстанцій та розподільчих
пунктів напругою 6-20 кВ, загальною потужністю 1691,2 МВА. Протяжність
повітряних ліній електропередач напругою 154-0,4 кВ складає 35810 км,
кабельних ліній напругою 10-0,4 кВ – 2269 км. Обсяг електричних мереж
складає 169,5 тис умовних одиниць. Держава володіє 46% пакетом акцій в ПАТ
«Черкасиобленерго».
У підприємстві працює 3943 осіб. До складу ПАТ «Черкасиобленерго»
входять: Уманські енергетичні мережі, ВП «Черкасиенергоремонт», 21 район
електричних мереж, навчально-курсовий комбінат. Товариство приділяє значну
увагу роботі з кадрами [89].
Виробнича діяльність ПАТ «Черкасиобленерго». Згідно з ліцензіями,
виданими Національною комісією регулювання електроенергетики України,
Товариство здійснює передачу та постачання електричної енергії за

33
регульованим тарифом електромережами напругою 150-0,4 кВ споживачам
Черкаської області.
Головним пріоритетом роботи Товариства є підвищення рівня
обслуговування споживачів електричної енергії, покращення якості
енергозабезпечення об’єктів, зниження технологічних витрат та забезпечення
100% розрахунків споживачів за спожиту електричну енергію. Пріоритетним
напрямками розвитку Товариства є: технічний розвиток; модернізація та
будівництво електричних мереж та обладнання; заходи по зниженню та
недопущенню понаднормативних витрат; розвиток систем зв’язку і
телекомунікацій, інформаційних технологій.
ПАТ «Черкасиобленерго» сприяє забезпеченню гідного рівня життя
співробітників Товариства, розвитку соціальної сфери Черкащини, а відтак і
всієї держави. Щороку в Товаристві проводиться Спартакіада, турнір з міні-
футболу. У структурі підприємства працюють бази відпочинку «Енергетик» на
річці Дніпро в с. Сокирно та «Сонячна» на річці Південний Буг в с. Степашки.
В Товаристві піклуються про ветеранів війни та праці, надають добродійну
допомогу лікарням, школам, соціально незахищеним верствам населення.
Дружні та щирі стосунки поєднують енергетиків зі Шполянською спеціальною
загальноосвітньою школою-інтернатом [89].
Економічний аналіз розкриває зміст фінансових показників у їхньому
зв’язку з виробничими показниками, опираючись на звітність підприємства, а
саме: «Баланс» (Форма №1), «Звіт про фінансові результати» (Форма №2) [87].
Цей вид аналізу проводиться після завершення кварталу або року. При цьому
виявляються й оцінюються ключові результати й фінансові показники роботи
підприємства: прибуток, рентабельність, збут продукції, показники фінансового
стану підприємства. Тобто, для проведення економічного аналізу діяльності
показники підприємства, використаємо джерела звітного характеру, до яких
належать документи бухгалтерського, статистичного й оперативного обліку та
звітності [89].

34
2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників

Фінансово-господарська діяльність охоплює сукупність операцій по
надходженню і витрачанню засобів у грошовій оцінці та ефективному їх
використанні в процесі виробництва та реалізації продукції і товарів. Для
поліпшення організації фінансів та підвищення ефективності їх використання в
процесі господарської діяльності доцільно проводити аналіз фінансового стану
підприємств на основі фінансової звітності. ПАТ «Черкасиобленерго» складає
та подає фінансову звітність у вигляді Балансу та Звіту про фінансові
результати за формами 1-м та 2-м, затвердженими наказом Міністерства
фінансів України.
Фінансова звітність підприємства складається та подається у підсумку за
один рік, тому аналіз фінансово-господарської діяльності та динаміки його
розвитку проведемо на основі Балансу. Він включає в себе наступні етапи:
– аналіз майнового стану підприємства;
– аналіз фінансової стійкості;
– аналіз ліквідності;
– аналіз ділової активності;
– аналіз рентабельності.
Стабільність фінансового стану підприємства залежить від правильності і
доцільності вкладення фінансових ресурсів у активи, тому для його оцінки
необхідно вивчити структуру майна і джерела його утворення, причини зміни
складових майна і джерел.
Проаналізуємо основні техніко-економічні показники ПАТ
«Черкасиобленерго», м. Черкаси (табл. 2.1).
Дані таблиці 2.1 свідчать, що динаміка основних техніко-економічних
показників діяльності підприємства нерівномірна на що впливає ряд зовнішніх
так і внутрішніх факторів.

35
Таблиця 2.1 – Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємства [89]
Відхилення
Показники 2020р. 2021р. 2022р. 2023р. 2024 2021-2020рр. 2022−2021рр. 2023−2022 рр. 2024-2023рр.
р. тис. % тис.грн % тис. грн. % тис. %
грн. грн.
Обсяги
виробництва
та реалізації
основних 1 412497 1 334 971 1 300 68 1 439 701 2 318 096 -77 526 -5,5 -34 503 -2,6 1 300 468 10,7 878395 61,0
видів
продукції,
тис.грн
Доход
(виручка) від
реалізації 1 273230 1 722 658 1 359778 1 465 535 2 349 943 449 428 35,3 -362 880 -21,1 1 359 778 7,8 884408 60,3
продукції
тис.грн
Собівартість
реалізованої
968 122 1 378 635 1 328984 1 246 969 1 397 234 410513 42,4 -49 651 -3,6 1 328 984 -6,2 150265 12,1
продукції,
тис.грн
Чистий
прибуток 50 756 75 647 4 080 3 980 25 311 24891 49,0 -71 567 -94,6 -100 -2,5 21331 535,9
тис.грн
Чисельність
персоналу, 3 833 3 901 3948 3957 3856 68 1,8 47 1,2 9 0,2 -101 -2,6
осіб
Фонд оплати
146194,0 166 994,6 186020,1 196 295,9 214548,4 800,6 14,2 19 025,5 11,5 10275,8 5,5 18252,5 9,3
праці, тис.грн
Власний
капітал, тис. 259 394 255 407 256 476 259 621 259 621 -3987 -1,5 1 069 0,45 3 145 1,2 0 0
грн
Джерело: складено за [89]

36

Розглянемо більш детально обсяги виробництва та реалізації основних видів
продукції, та проведемо аналіз її динаміки, розрахунки наведено в таблиці 2.2 та
рисунку 2.1.

Таблиця 2.2 – Аналіз динаміки обсягу виробництва та реалізації основних видів
продукції
Роки Обсяги Абсолютні Темп росту, % Темп приросту, %
виробництва показники
та реалізації Базисні Ланцюго Базисні Ланцюгові Базисні Ланцюгові
основних ві
видів
продукції,
тис.грн
2020 1 412 497 - - - - - -
2021 1 334 971 -77 526 -77 526 94,5 94,5 -5,5 -5,5
2022 1 300 468 -112029 -34 503 92,1 97,4 -7,9 -2,6
2023 1 439 701 27 204 139 233 101,9 110,7 1,9 10,7
2024 2 318 096 905 599 878 395 164,1 161,01 64,1 61,01
Джерело: складено за [89]

Середньорічний темп росту розраховується за наступною формулою [38, 46]:

Т  n1T1 *T2*...*Tn (2.1)

де n- кількість років,
T- коефіцієнти
Т  4 0,945*0,974*1,107*1,61 =1,132
Tпр = 113,2 – 100 = 13,2 % - середньорічний темп приросту обсягу
виробництва та реалізації основних видів продукції
Станом на 01 сiчня 2024 року по ПАТ «Черкасиобленерго» укладено:
7 договорiв про користування електричною енергiєю iз побутовими
споживачами (iз них 313 628 мiського населення та 302 549 сiльського
населення);
53 договорiв про постачання електричною енергiєю iз юридичними
споживачами, з них:
пiдприємства з приєднаною потужнiстю > 750 кВт 123 шт.;

37

пiдприємства з приєднаною потужнiстю 150 - 750 кВт 744 шт.;
iншi пiдприємства з потужнiстю < 150 кВт 14 486 шт.
2 500 000
2 000 000
Обсяги
виробництва та
1 500 000
реалізації
основних видів
продукції, тис.грн
1 000 000
500 000
0
2022001 8 22001291 22002202 22002231 22002224
Роки
Рис. 2.1 Динаміка обсягу виробництва та реалізації основних видів продукції
Джерело: складено за [89]

За 2022 рiк надходження електроенергiї до мереж ПАТ «Черкасиобленерго»
склало 3 221 796 тис.кВт.год, що на 261 494 тис.кВт.год або на 8,1% менше нiж
за минулий рiк. Загальний корисний вiдпуск електроенергiї за 2024 рiк становить
2 803 758 тис.кВт.год, в тому числi корисний вiдпуск власним споживачам склав
2 529 659 тис.кВт.год., що на 250 009 кВт.год або на 8,92% менше нiж за минулий
рiк.
Структура власного корисного вiдпуску електроенергiї товариства у 2024
роцi:
населення - 38,87%;
промисловi споживачi - 30,61%;
сiльськогосподарськi споживачi - 8,73%;

38

бюджетнi споживачi - 5,62%;
населенi пункти - 0,88%;
комунальнi пiдприємсива - 3,97%
iншi непромисловi споживачi - 11,32% [89].
Втрати електроенергiї в мережах є одним з показникiв, якi найоб'єктивнiше
вiдображають економiчнiсть роботи електромереж. Зокрема, рiвень втрат
електроенергiї побiчно вказує на стан системи облiку, на наявнiсть або
вiдсутнiсть проблем, пов'язаних з технiчним станом електромереж. Основнi
стратегiчнi цiлi по зниженню комерцiйних втрат - забезпечення облiку спожитої
електроенергiї i формування корисного вiдпуску електроенергiї. Фактичнi
витрати електроенергiї на транспортування за 2024 рiк склали 12,42% при
нормативi 13,96%. Економiя ТВЕ за пiдсумками звiтного року склала 49 411
тис.кВт.год. електроенергiї. Iнвестицiйною програмою товариства 2024 року на
заходи по зниженню та недопущенню понаднормативних витрат електроенергiї
передбачено 7 877,19 тис.грн., iз них освоєно - 4 607,85 тис.грн. (без ПДВ).
Розглянемо більш детально дохід (виручка) від реалізації продукції, та
проведемо аналіз її динаміки, розрахунки наведено в таблиці 2.3 та рисунку 2.2.

Таблиця 2.3 – Аналіз динаміки доходу (виручки) від реалізації продукції
Роки Дохід від Абсолютні Темп росту, % Темп приросту, %
реалізації показники
продукції, Базисні Ланцюг Базисні Ланцюгові Базисні Ланцюгові
тис.грн ові
2020 1273230 - - - - - -
2021 1722658 449 428 449 428 135,357 135,3 35,3 35,3
2022 1359778 86 548 -362 880 106,8 78,9 6,8 -21,06
2023 1465535 192 305 105 757 115,1 107,8 15,1 7,7
2024 2349943 1 076 713 884 408 184,6 160,34 84,6 60,3
Джерело: складено за [89]

Середньорічний темп росту розраховується за наступною формулою [38, 46]:

Т  4 1,354*0,789*1,078*1,603 =1,165

39

Tпр = 1,165 – 100 =% 16,4 %- середньорічний темп приросту динаміки
доходу (виручки) від реалізації продукції

2500000
Дохід від
2000000
реалізації
продукції, 1500000
тис.грн
1000000
500000
0
2020 2 0 1 8 2021 2 0 1 9 20222 0 2 0 2022032 1 2200222Р4о ки

Рис. 2.2 Динаміка доходу (виручки) від реалізації продукції
Джерело: складено за [89]

Таким чином динаміка доходу від реалізації наданих послуг зростаюча. Це
пов’язано зв скороченням заборгованостей по сплаті за надані послуги з
електропостачання та збільшення обсягів наданих послуг.
Проведемо аналіз динаміки та структури собівартості реалізованої
продукції (табл.2.4, рис.2.3 ).

Таблиця 2.4 – Аналіз динаміки собівартості реалізованої продукції, тис.грн
Роки собівартість Абсолютні Темп росту, % Темп приросту, %
реалізованої показники
продукції, Базисні Ланцюго Базисні Ланцюгові Базисні Ланцюгові
тис.грн ві
2020 968122 - -
2021 1378635 410 513 410 513 142,4 142,4 42,4 42,4
2022 1328984 360 862 -49 651 137,3 96,4 37,3 -3,6
2023 1246969 278 847 -82 015 128,8 93,8 28,8 -6,2
2024 1397234 429 112 150 265 144,3 112,1 44,3 12,1
Джерело: складено за [89]
Середньорічний темп росту розраховується за наступною формулою:

40

Т  4 1,424*0,964*0,938*1,1211,44

Tпр = 144 – 100 = 44 % - середньорічний темп приросту собівартості
реалізованої продукції.
1600000
1400000
собівартість
реалізованої 1200000
продукції, 1000000
тис.грн 800000
600000
400000
200000
0
2020 2 0 1 8 2021 2 0 1 9 2022 2 0 2 0 202230 2 1 20220242
Роки

Рис. 2.3 Динаміка собівартість реалізованої продукції
Джерело: складено за [89]

Динаміка собівартості реалізованої продукції зростаюча, що пов’язано зі
зростанням тарифів на енергопостачання та зі збільшення витрат, які є
структурними складовими собівартості реалізованої продукції. Проаналізуємо
структуру собівартості реалізованої проукції (табл.2.5)

Таблиця 2.5 – Аналіз структури собівартості реалізованої продукції
Відсоток від загальної собівартості реалізованої
№ продукції (у відсотках)
Склад витрат
з/п
2020 2021 2022 2023 2024
1 операцiйнi витрати 24,1 27 32,4 28,57 20,8
2 купована енергiя 75,9 73 67,6 71,43 79,2
Разом 100 100 100 100 100
Джерело: складено за [89]
Як бачимо, основну структуру витрат складає купована електроенергія, її
динаміка упродовж аналізованого періоду нерівномірна так у 2022 році у

41

порівнянні з 2021 та 2020 роком це показник знизився з 75,9% до 73% та 71,43%
відповідно, а у 2024 році він зріс до рівня 79,2%.
Розглянемо динаміку чистого прибутку за допомогою таблиці 2.6 та за
дпомогою таких розрахункових показників як абсолютні та відносні та
середньорічний темп росту та приросту, що дозволить більш детально виявити
причини зміни зазначеного показника.

Таблиця 2.6 – Аналіз динаміки чистого прибутку, тис.грн
Роки Чистий Абсолютні показники Темп росту, % Темп приросту, %
прибуток, Базисні Ланцюгові Базисні Ланцюгові Базисні Ланцюгові
тис.грн
2020 50756 - -
2021 75647 24 891 24 891 149,0 149,04 49,04 49,04
2022 4080 -46 676 -71 567 8,04 5,4 -91,96 -94,6
2023 3980 -46 776 -100 7,8 97,5 -92,16 -2,5
2024 25311 -25 445 21 331 49,9 635,9 -50,13 535,9
Джерело: складено за [89]

Т  4 1,4904*0,054*0,975*6,359 =0,49
Tпр = 49 – 100 = - 51 % - середньорічний темп приросту чистого прибутку.

80000
70000
Чистий 60000
прибуток, 50000
тис.грн 40000
30000
20000
10000
0
2020 2 0 1 8 2021 2 0 1 9 20222 0 2 0 202230 2 1 20202242
Р оки

Рис. 2.4 Динаміка чистого прибутку, тис.грн
Джерело: складено за [89]
Аналіз чистого прибутку показав зниження середньорічного прибутку
упродовж аналізованого періоду на 51 %, що пов’язано зі значним зменшенням

42

даного показника у 2022 на 71 567 тис.грн. та 2023 роках на 100 тис.грн. така
тенденція в основному зі значною заборгованістю населення за енергопостачання
та зменшення обсягу виробництва та реалізації основних видів продукції у 2022
та 2023 роках.
Розглянемо динаміку чисельності персоналу табл.2.7.

Таблиця 2.7 – Аналіз динаміки чисельності персоналу, осіб
Роки Чисельність Абсолютні показники Темп росту, % Темп приросту, %
персоналу, Базисні Ланцюгові Базисні Ланцюгові Базисні Ланцюгові
осіб
2020 3 833 - - - - - -
2021 3 901 68 68 101,8 101,8 1,8 1,8
2022 3948 115 47 103,0 101,2 3,0 1,2
2023 3957 124 9 103,2 100,2 3,2 0,23
2024 3856 23 -101 100,6 97,4 0,6 -2,6
Джерело: складено за [89]

Т= 4 1,018*1,012*1,002*0,974 =1,005

Tпр = 100,5 – 100 = 0,5 % - середньорічний темп приросту чисельності
персоналу.

Таким чином, аналіз чисельність працівників показав, що чисельність
персоналу упродовж аналізованого періоду зростає середньорічний темп
приросту склав 0,5%. Однак, у 2024 році відбулось зменшення персоналу на 101
людину.
Розглянемо більш детально інформацію щодо персоналу. Так, станом на 31
грудня 2021 року чисельнiсть штатних працiвникiв облiкового складу ПАТ
«Черкасиобленерго» склала 3 901 особи, позаштатних працiвникiв, якi працювали
за цивiльно-трудовими договорами – 223 особи. Працiвникiв, що працювали за
сумiсництвом та на умовах неповного робочого часу немає. Фонд оплати працi
становить 166 994,6 тис.грн. Порiвняно з вiдповiдним звiтним перiодом минулого

43

року фонд оплати працi зрiс на 20 800,6 тис.грн., або на 14,2%, що свiдчить про
зростання середньої зарплати працiвникiв товариства.
У 2022 році чисельнiсть штатних працiвникiв облiкового складу ПАТ
«Черкасиобленерго» склала 3948 особи, позаштатних працiвникiв, якi працювали
за цивiльно-трудовими договорами – 208 осiб; (Працiвникiв, що працювали за
сумiсництвом та на умовах неповного робочого часу немає.)
Станом на 31 грудня 2023 року чисельнiсть штатних працiвникiв облiкового
складу ПАТ «Черкасиобленерго» склала 3957 особи, позаштатних працiвникiв,
якi працювали за цивiльно-трудовими договорами – 210 осiб; (працiвникiв, якi
працювали за сумiсництвом та на умовах неповного робочого часу не має).
Адмiнiстрацiя ПАТ «Черкасиобленерго» турбується про професiйне
зростання працiвникiв товариства. Працiвники здобувають вищу освiту без
вiдриву вiд виробництва у вищих навчальних закладах рiзних рiвнiв акредитацiї.
У звiтному перiодi 132 працiвники товариства навчалися без вiдриву вiд
виробництва, 38 працiвникiв навчаються за рахунок пiдприємства.
У 2024 роцi короткотермiнове навчання пройшли 278 iнженерно-технiчних
працiвникiв товариства. Згiдно договорiв у навчальних закладах рiзного типу
пiдвищили квалiфiкацiю 554 працiвникiв. Всього за 2024 рiк 610 працiвникiв
товариства взяли участь у семiнарах, навчаннi, курсах пiдвищення квалiфiкацiї.
Товариство тiсно спiвпрацює з галузевими навчальними закладами. Також у
звiтному роцi керiвники, професiонали та фахiвцi брали участь у семiнарах,
навчалися на курсах пiдвищення квалiфiкацiї у ТОВ «Технiчний комiтет
«Спецмонтаж», ДП «Черкасистандартметрологiя», ДП «Черкаський експертно-
технiчний центр Держгiрпромнагляду України», ПП «Металомонтаж,
Пiдприємство об'єднання громадян «Науково-методичний iнжинiринговий центр
ГIТН «УК у Шевченкiвському р-нi», ДП Головний навчальний методичний
центр держпрацi», ДП «Черкаський експертно-технiчний центр Держпрацi», ФОП
Галач А.А., НЗКФВ НВЦ «Професiонал», ТОВ «Науково-методичний центр
«Iнжинiринг», ДП «Головний навчально - методичний центр держгiрпромнагляду
України», ДП «Черкаський експертно-технiчний центр» та iншi).

44

На базi ПАТ «Черкасиобленерго» пройшли перепiдготовку та пiдвищили
квалiфiкацiю ряд категорiй робiтникiв, проведено цiльовi курси та навчальнi
заняття для iнженерно-технiчних працiвникiв товариства. Так, у 2024 роцi
пiдвищили квалiфiкацiю та пройшли перепiдготовку 554 осiб, з них – 298
робiтникiв та 256 iнженерно-технiчних працiвникiв [89].

2.3 Аналіз передумов регіональної кластеризації електроенергетичного
ринку України

Досліджуючи український ринок електроенергії важливо звернути увагу на
регіональні аспекти розвитку, потенціал та передумови змін. Нажаль, враховуючи
складну політичну ситуацію, що склалася в Запоріжській, Херсонській, Донецькій
та Луганській областях, а також у Автономній республіці Крим, неможливо
проаналізувати деякі показники, які стосуються електроенергетики цих регіонів.
Наразі взаємовідносини з територіями Донецької та Луганської областей суттєво
ускладнені та регламентуються Постановою Кабінету Міністрів України від 07
травня 2015 року № 263 «Про особливості регулювання відносин у сфері
електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не
здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» [188].
Відповідно до цієї постанови частину відносин з неконтрольованими територіями
врегульовано шляхом багатостороннього договору між суб’єктами
господарювання.
Проте повнота та коректність динамічних показників для цих регіонів
залишається сумнівною. Тому в регіональній аналітиці та в характеристиці
вищезгаданих регіонів фігурують здебільшого статичні або умовно статичні
показники, такі як кількість генеруючих установок, їх встановлена потужність
тощо.
Для демонстрації, яким чином електрична енергія потрапляє до споживачів,
пропонується розпочати з короткої схеми, рис. 2.5.

45

Рис. 2.5 Спрощена схема дистриб’юції електроенергії в Україні
Джерело: складено за [89]

Ця схема відображає склад енергетичного обладнання, яке може бути
розміщене на території регіону. Від виробника до споживача електрична енергія
потрапляє за допомогою магістральних та розподільних мереж, які є
невід’ємними учасниками ринку, та за своєю сутністю складають ринкову
інфраструктуру. Як вже було сказано регулюючу функцію здійснює профільне
міністерство та державний регулятор.
Зі схеми можна дійти висновку, що під регуляторну політику підпадають не
лише виробники та передавальні організації, а й споживачі. Сплата коштів за

46

електроенергію, її транспортування відбувається за допомогою уповноважених
банківських установ та оптового ринку.
Закон України «Про електроенергетику» [70] визначає деякі терміни та
поняття, які стосуються учасників процесу виробництва та дистриб’юції
електроенергії. Відповідно до нього:
магістральна електрична мережа – електрична мережа, призначена для
передачі електричної енергії від виробника до пунктів підключення місцевих
(локальних) мереж;
міждержавна електрична мережа – електрична мережа, призначена для
передачі електричної енергії між державами;
місцева (локальна) електрична мережа – приєднана електрична мережа,
призначена для розподілу електричної енергії від магістральної мережі та/або
електричної станції до споживача;
виробництво електричної енергії – господарська діяльність, пов’язана з
перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі
альтернативних джерел енергії, на електричну енергію за допомогою технічних
засобів з метою її продажу на підставі договору [70].
Отже окрім виробників електроенергії в регіонах присутні організації, що
займаються передаванням енергетичної енергії – магістральні та місцеві
електромережі. Дослідимо регіональну електроенергетику України з урахуванням
кожного з цих учасників.
Узагальнену інформацію, щодо наявних в Україні магістральних та
міждержавних регіональних енергетичних систем зосереджено в табл. 2.8.
Отже, рівно половина енергетичних систем України мають дефіцит
потужності та виробництва, який компенсується за рахунок сусідніх систем або
імпортних операцій з країн-сусідів. Така ситуація не може залишатись без уваги,
оскільки нинішній дефіцит за умови розвитку економіки може перерости у
загрозу енергетичній безпеці, подолання якої для держави коштуватиме не один
десяток мільярдів гривень.

47

Таблиця 2.8 – Систематизована інформація стосовно українських регіональних
магістральних та міждержавних енергосистем
Площа,
Загальна Сумарна
на якій Кіль-
довжина потуж- Позитивний
Енерге- здійс- кість
№ ліній ність енергетичний баланс
тична нюється під-
з.п. електро- трансфор- / енергетичний
система діяль- станцій,
передачі, маторів, дефіцит
ність, од.
км МВА
тис.км²
Дніп- Позитивний енерго-
1 83,7 4264,6 21 18 097,0
ровська баланс
Позитивний енерго-
3 Західна 88,7 3678,9 20 10 845,6
баланс
Позитивний енерго-
5 Південна 86,4 2545,3 13 4 896,5
баланс
Південно- Позитивний енерго-
6 69,0 2259,9 9 3 900,0
Західна баланс
Дефіцит потужності
7 Північна 84,0 2155,5 14 7 527,5
та виробництва
Цент- Дефіцит потужності
8 111,6 2425,6 13 6 097,0
ральна та виробництва
Джерело: складено за [89]

Оскільки традиційна енергетика визнана в світі застарілою, необхідно
шляхом поступового інвестування впроваджувати проекти «зеленої» енергетики
та таким чином зменшувати дефіцит енергосистем.
Так як в кожну енергосистему включено по декілька областей, важко
зробити висновки стосовно концентрації магістрального обладнання на території
кожної адміністративної одиниці. Однак, розглядаючи енергосистему, як
сукупність регіонів можливо твердити, що за наявним енергообладнанням
найбільшими є Дніпровська, Донбаська та Західна енергосистеми.
Енергонавантаженість перших двох систем пояснюється значною

48

індустріалізацією цих регіонів, тоді як Західна система, по-перше, включає в себе
5 областей, а, по-друге, є орієнтованою на експорт електричної енергії до сусідніх
європейських енергетичних систем.
З технічної точки зору існує суттєва різниця зносу та придатності
обладнання відповідних енергетичних систем [32], розглянемо значення
коефіцієнтів у табл. 2.9., що розташована нижче.

Таблиця 2.9 – Коефіцієнти зносу та придатності обладнання в розрізі ЕС
Найменування
показника
Коефіцієнт
зносу 0,515 0,443 0,268 0,240 0,354 0,474 0,290
Коефіцієнт
0,485 0,557 0,732 0,76 0,646 0,526 0,71
придатності
Джерело: складено за [76, 81, 89]

На практиці це означає відмінність надійності енергетичного обладнання
різних енежргетичних систем, а також різницю обсягу інвестицій, необхідну для
розвитку мереж.
Наразі монополіст на ринку транспортування електричної енергії
магістральними мережами працює за принципом регіонального поділу на
енергетичні системи, однак слід вважати такий поділ недосконалим. Застосування
кластерних підходів до діяльності цього ліцензіата може дозволити оптимізувати
його фінансово-господарську діяльність, урахувавши при цьому регіональні
особливості, галузевий склад та інші чинники.

Дніпровська ЕС
Західна ЕС
Кримська ЕС
Південна ЕС
Південно-
Західна ЕС
Північна ЕС
Центральна ЕС
49

Таким чином, для магістральних енергомереж кластеризацію може бути
застосовано наступним чином:
Автор Ущаповський К. звертає увагу, що значення показника ефективності
використання трудових ресурсів за електроенергетичними системами суттєво
різняться. Цей факт є непрямим доказом нераціонального використання трудових
ресурсів монополіста ДП НЕК «Укренерго» та доводить існування прихованих
резервів підвищення ефективності його роботи за рахунок оптимізації кадрового
забезпечення [32]. Тому автор цього дослідження вважає за доцільне
застосування кластеризації, яка шляхом вдосконалення організаційної структури
відповідно до новостворених регіональних або галузевих утворень, дозволить
оптимізувати чисельність персоналу і витрати на оплату праці та одночасно
підвищити показники ефективності використання трудових ресурсів.
Оптимізувати фінансово-господарську діяльність та інвестиційні принципи.
Зважаючи на різний коефіцієнт придатності обладнання енергетичних систем та
той факт, що до складу кожної з них включено декілька областей, можна дійти
висновку стосовно диспропорцій експлуатаційних характеристик енергетичного
обладнання кожного регіону, який входить до складу енергосистем.
Відтак, регіони потребують різний обсяг інвестицій, необхідних для
підтримки надійності енергозабезпечення. Шляхом утворення кластерів за
принципом інвестиційної потреби можливо підвищити ефективність фінансово-
господарської діяльності та інвестицій з метою збільшення надійності роботи
регіональних енергосистем.
Виробничі потужності на території України розташовані нерівномірно.
Оскільки побудова майже усіх найбільших електростанцій була здійснена ще за
часів Радянського Союзу, принцип їх регіонального розташування не відповідає
потребам сучасної України. Розміщення найпотужніших електростанцій України
в розрізі регіонів [53, 40] ілюструє табл. 2.10.

50

Таблиця 2.10 – Розміщення електростанцій в розрізі регіонів
Сумарна
встановлена
Область Розміщені електростанції
потужність,
МВт
*Запорізька Запорізька АЕС, Запорізька ТЕС, Дніпровська ГЕС 11 113
Дніпропетровська Криворізька ТЕС, Дніпродзержинська ГЕС, 4 955
Придніпровська ТЕС
Київська Трипільська ТЕС, Київська ТЕЦ – 5, 3 666
Київська ТЕЦ – 6, Київська ГЕС, Київська ГАЕС
Миколаївська Південно-Українська АЕС 3 000
Рівненська Рівненська АЕС 2 835
*Харківська Зміївська ТЕС, Харківська ТЕЦ - 5 2 670
Івано - Франківська Бурштинська ТЕС 2 300
Хмельницька Хмельницька АЕС 2 000
Вінницька Ладижинська ТЕС 1 800
Чернівецька Дністровська ГЕС, Дністровська ГАЕС 1 026
Кіровоградська Кременчуцька ГЕС 633
Львівська Добротвірська ТЕС 600
Черкаська Канівська ГЕС 472
*Херсонська Каховська ГЕС
Джерело: складено за [89]
*Тимчасово в окупації чи зруйновані
Проаналізувавши розташування основних генераційних потужностей,
магістральних та міждержавних ліній електропередачі, що знаходяться на
території України, можна дійти висновку щодо регіональної нерівномірності
розташування об’єктів галузі та різниці технологій виробництва електроенергії.
Вищенаведене надає підстави зробити висновки стосовно переважного
розміщення великих виробників електроенергії у розвинутих індустріальних
регіонах. Київська, Запорізька, Дніпропетровська області є регіонами зі значною
концентрацією виробників електроенергії.
Станом на сьогодні в країні відсутні регіональні кластерні підходи, які б

51

ураховували особливості виробництва електроенергії. Це в свою чергу
призводить до регіональних диспропорцій, відсутності інвестиційних стимулів у
галузі, хаотичності розвитку української електроенергетики. Навпаки,
застосування кластеризації може сприяти розвитку регіонів та подолати
енергетичний дефіцит. Необхідно шляхом розробки кластеризації надати
додаткових стимулів розвитку енергетичній галузі України, з особливою увагою
на сучасні генераційні технології.
Окрім виробників магістральних та міждержавних електромереж до
розподілу електроенергії задіяні регіональні електричні мережі. Ці компанії
зазвичай називають розподільними мережами, обленерго або регіональними
енергетичними об’єднаннями. Основною функцією цих компаній на
регіональному рівні є розподіл енергії та задоволення потреб споживачів у ній.
Варто наголосити, що регіональні дистриб’ютори найтісніше співпрацюють зі
споживачами електричної енергії.
Оскільки обленерго здебільшого здійснюють діяльність на території певної
області, дослідивши основні критерії роботи цих регіональних компаній [15]
можливо буде зробити висновки стосовно складу регіональної електроенергетики.
Лідерами за обсягами енергетичного господарства є здебільшого промислово
розвинуті регіони, такі як Харківська, Київська, Дніпропетровська області. Їм
притаманна значна довжина електричних ліній, які вони експлуатують. Інші
регіони також мають в своєму господарстві значну кількість електричних ліній,
проте в порівнянні з найбільшими областями цей обсяг є меншим.
Наступним критерієм є кількість трансформаторних підстанцій, наявних в
енергетичних компаніях, що відображено в табл. 2.11.
За даними вищенаведеної таблиці знову найбільше енергетичного
обладнання мають промислові центри – Київська, Дніпропетровська та
Харківська області. Характеристику Луганській області неможливо надати з
причин відсутності даних по цьому регіону.

52

Таблиця 2.11 – Кількість трансформаторних підстанцій в розрізі регіональних
електропостачальних компаній
Трансформаторні підстанції, од.
Енергопостачальна компанія 110(15
110/10 (6) 35/10 10(6)/0,4
0)/35/1 Разом
кВ (6) кВ кВ
0 (6) кВ
ПАТ «Київобленерго» та ПАТ
47 77 188 13 136 13 448
«Київенерго»
ПАТ «ДТЕК «Дніпрообленерго» 52 19 263 12 069 12 403
АК «Харківобленерго» 52 41 195 10 841 11 129
ПАТ «Вінницяобленерго» 32 50 109 10 124 10 315
ПАТ «Полтаваобленерго» 31 38 137 9 881 10 087
ПАТ «Черкасиобленерго» 26 12 136 8 887 9 061
ПАТ «ЕК «Житомиробленерго» 26 24 143 8 826 9 019
ПАТ «ЕК «Одесаобленерго» 69 0 205 8 740 9 014
ПАТ «Чернігівобленерго» 21 16 127 8 467 8 631
*ВАТ «Запоріжжяобленерго» 37 13 212 8 277 8 539
ПАТ «Сумиобленерго» 20 17 142 7 315 7 494
ПАТ «Хмельницькобленерго» 29 41 104 7 316 7 490
ПАТ «Кіровоградобленерго» 21 1 176 6 874 7 072
ПАТ «Прикарпаттяобленерго» 20 19 90 6 246 6 375
ВАТ «Тернопільобленерго» 24 17 112 5 840 5 993
ПАТ «Львівобленерго» 15 20 91 5 866 5 992
ПАТ «Рівнеобленерго» 15 20 91 5 866 5 992
ПАТ «Миколаївобленерго» 25 192 5 724 5 941
ПАТ «Волиньобленерго» 18 21 73 5 766 5 878
ПАТ «Закарпаттяобленерго» 23 15 85 4 674 4 797
*ПАТ «ЕК «Херсонобленерго» 17 1 199 4 353 4 570
ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго» 11 26 35 3 721 3 793
Джерело: складено за [89]
*Тимчасово в окупації чи зруйновані

Взагалі величина цих двох показників (довжина електричних ліній та
кількість трансформаторів) залежить від кількісного та якісного складу
споживачів, віддаленості споживачів один від одного та від точок приєднання до
мереж енергокомпаній, ефективності господарювання енергетичних суб’єктів
тощо. Однак попри ці особливості можливо з впевненістю стверджувати, що
східні регіони мають більшу концентрацію енергетичного обладнання в
порівнянні з іншими регіонами країни.

53

Отже, підсумовуючи даний регіональний аналіз звернемо особливу увагу на
нерівномірність розвитку електроенергетики регіонів. Регіонами з найбільш
розвиненою електроенергетичною галуззю є ті, які мають переважне
індустріальне спрямування. До таких регіонів належать: Харківська, Київська та
Дніпропетровська області. Вони мають в своєму складі великі промислові
підприємства зі значним попитом на електричну енергію. Відмітимо також, що
адміністративними центрами вищезгаданих областей є міста з мільйонним, або
близьким до мільйонного населенням. Ця особливість має відображення на
споживанні побутовими споживачами в цих регіонах, а тому необхідності
регіональним постачальникам мати розгалужену енергетичну мережу, здатну до
забезпечення кожного споживача електричною енергією. Варто наголосити, що,
попри спільні риси географічно Харківська та Дніпропетровська області мають
спільні одна з одною кордони, та знаходяться на сході країни, тоді як Київська
область знаходиться в центрі України. Застосування кластеризації на підставі
складу розподільних мереж, кількості та якості споживачів може надати
економічні переваги регіонам, забезпечити прогресивний менеджмент та
зменшити диспропорції регіонального розвитку. Державні органи та
спеціалізовані регулятори шляхом застосування диверсифікованих підходів та
поглядів на кластерні утворення можуть створити стимулюючі умови для
розвитку галузі та розвитку підприємництва. Таким чином стає можливим
підвищення якості регіонального господарювання завдяки кластерним
формуванням.
Лідерами у питанні виробництва електроенергії та розташуванні
генераційних установок є, знову ж таки, індустріальні регіони – Запорізька
Київська та Дніпропетровська області. Запорізька область займає перше місце за
кількістю електростанцій у своєму складі, однак не має великої кількості
обладнання розподільних мереж. Це свідчить про велику кількість промислових
споживачів у Запорізькій області, а також про розподіл виробленої електричної
енергії до інших областей.
Особливими є регіони, на території яких розташовані атомні

54

електростанції – Запорізька, Рівненська, Миколаївська та Хмельницька області.
Про Запорізьку область вже було згадано, та розташування на її території великої
АЕС здебільшого спричинене потребами виробництва. Інші три області не мають
індустріального спрямування, тому здебільшого вироблена електрична енергія не
споживається регіоном в повній мірі. Вирішенням цього питання може бути
надання державних пільг та преференцій цим регіонам з метою розвитку
енергоємного бізнесу, та, як наслідок, максимального використання наявних
генеруючих установок в цих регіонах.
Івано-Франківська область має в своєму складі потужну Бурштинську ТЕС,
яка здебільшого працює на експорт електричної енергії до країн Європейського
Союзу. Враховуючи цей досвід, побудова електростанцій на території областей,
які мають кордони з сусідніми країнами, розширює межі міжнародного
співробітництва в експортних операціях з електричною енергією. Цей фактор
також варто враховувати, як пріоритет при розвитку прикордонних регіонів та
формування засад державного та галузевого менеджменту.
Інші регіони мають набагато менше енергетичного обладнання в своєму
складі. Причиною цього є незначний розвиток та здебільшого аграрне
спрямування. Особливістю західних регіонів, Закарпатської, Чернівецької
областей є зовсім невелика кількість енергообладнання навіть в порівнянні з
центральними регіонами.
Враховуючи принципи розміщення виробників електроенергії, кількісний
та якісний склад енергетичного обладнання та споживачів, регіональну
спрямованість, можливо, застосовуючи кластерні підходи, згрупувати регіони та
утворити регіональні енергетичні кластери. Такий підхід матиме численні
переваги, оскільки міститиме у своєму підґрунті аналітичну регіональну
інформацію та базуватиметься на засадах регіональних характеристик.
Підводячи підсумки та систематизуючи викладене зауважимо, що кожен
регіон в своєму складі має унікальний енергетичний комплекс, до складу якого
входять виробники, передавальні організації та споживачі електроенергії.
Регіонально-галузевий склад відповідно зумовлює рівень регіонального розвитку,

55

стан його бізнес середовища, соціальні аспекти. Причиною цього є безпосередній
взаємозв’язок галузі з економічною системою регіону та первинність енергетики
для розвитку усіх напрямів бізнесу. Аналіз регіональної електроенергетики країни
свідчить про відсутність кластерних ініціатив, як регіональних так і галузевих. З
поміж усіх регіонів окремо виділяються індустріальні центри, які відрізняються
розвиненими енергетичними мережами та великою кількістю виробників
електроенергії.
Автором дослідження пропонується використання кластерних ініціатив, що
дозволяє деталізувати підхід до регіональної енергетики та отримати від таких
підходів більший в порівнянні з адміністративним поділом або використанням
об’єднання в енергетичні системи економічний ефект. Кластери дозволяють
сконцентрувати увагу на особливостях регіональних енергетичних комплексів та
шляхом групування врахувати наявні потужності, можливості для розвитку
підприємництва, визначити вигоди для різних категорій споживачів. Таким чином
створюється оптимальний поділ з урахуванням регіональних та галузевих
особливостей.
При створенні кластерів автором дослідження пропонується звертати
особливу увагу на взаємозв’язки та між енергетичною галуззю в регіоні –
виробниками та передавальними організаціями, які забезпечують ринкову
пропозицію та споживачами, як складової попиту в ринковій системі. Адже
оптимальний баланс між виробництвом і споживанням в регіоні визначає
ефективне господарювання, енергетичну збалансованість та незалежність.
Окрім цього, диверсифікація та створення кластерів відповідно до
виробництва, споживання електроенергії чи регіональною спрямованістю,
дозволить оптимізувати галузевий менеджмент, управлінські принципи
господарювання та надасть утвореним кластерам додаткові економічні переваги.
Тепер можна говорити про те, що застосування кластеризації дозволить досягти
рівномірного зростання регіонів, що призведе до гармонічного розвитку країни в
цілому.

56

На основі даних по виробництву електроенергії різними категоріями
споживачів проведено кластеризацію регіонів України. Згідно проведеної
кластеризації до 1-го кластеру віднесено території 4-х регіонів. Це Рівненська,
Хмельницька, Миколаївська та Запорізька області. Ці регіони мають в своєму
складі потужні атомні електростанції. Потужність всіх цих електростанцій
дозволяє в повному обсязі забезпечити наявних регіональних споживачів
електричною енергією, а також завдяки значному енергетичному потенціалу
реалізувати великі промислові проекти або енергоємні бізнес напрями.
Розглядаючи ці регіони з точки зору енергозбалансованості, необхідно звертати
увагу на значний надлишок електроенергії, що виробляється. Таким чином, ці
області України сьогодні можуть бути регіональними майданчиками для розвитку
різноманітних напрямів та форм бізнесу
Однак важливо враховувати, що «атомна» енергія залишається
технологічно небезпечною, термін експлуатації таких електростанцій є
обмеженим. Окрім цього, світовим трендом є відмова від використання в
виробництві електроенергії атомних електростанцій. Прикладом таких рішень є
Японія та Німеччина, які згортають наявну на їх території атомну енергетику.
До 2-го кластеру віднесено Київську та Дніпропетровську області. Ці
регіони виробляють значну кількість електроенергії за допомогою різних
технологій виробництва: тепло та гідроелектростанцій. Попри значне
виробництво вищевказані регіони є енергодефіцитними, оскільки є великими
промисловими центрами. Дані регіони потребують вирішення задачі
енергозабезпечення в умовах їх економічного зростання та розвитку, тому вже
сьогодні необхідно замислитись стосовно подальших кроків, які б в перспективі
дозволили вирівняти енергетичний баланс.
До 3-го кластеру віднесено території Івано-Франківської, Харківської,
Вінницької, Львівської, Черкаської, Чернівецької, Херсонської та Кіровоградської
областей. Основною спільною рисою цих регіонів є те, що вони мають в своєму
складі одну або декілька, як у випадку з Харківською областю потужну
електростанцію. Саме завдяки цим електростанціям можливо забезпечити

57

покриття частини попиту регіональних споживачів. Необхідно звертати увагу на
енергетичний дефіцит, який притаманний для більшості з цих регіонів, а також на
відсутність альтернативних шляхів компенсації потужності у разі виникнення
проблем з основними генеруючими установками.
До 4-го кластеру віднесено решту областей, що не увійшли до перших
трьох кластерів. Їх особливістю є відсутність розміщених на території потужних
електроустановок та наявний енергетичний дефіцит. Подолання енергетичних
проблем повинно бути пріоритетним напрямом для розвитку цих регіонів.
Відповідо проведеної регіональної кластеризації електроенергетичного
ринку доцільно формувати відповідну політику не лише на рівні регіону, але й на
рівні електроенергетичного підприємства.
Підводячи підсумки та систематизуючи викладене зауважимо, що кожен
регіон в своєму складі має унікальний енергетичний комплекс, до складу якого
входять виробники, передавальні організації та споживачі електроенергії.
Регіонально-галузевий склад відповідно зумовлює рівень регіонального розвитку,
стан його бізнес середовища, соціальні аспекти. Причиною цього є безпосередній
взаємозв’язок галузі з економічною системою регіону та первинність енергетики
для розвитку усіх напрямів бізнесу. Аналіз регіональної електроенергетики країни
свідчить про відсутність кластерних ініціатив, як регіональних так і галузевих. З
поміж усіх регіонів окремо виділяються індустріальні центри, які відрізняються
розвиненими енергетичними мережами та великою кількістю виробників
електроенергії.
Автором дослідження пропонується використання кластерних ініціатив, що
дозволяє деталізувати підхід до регіональної енергетики та отримати від таких
підходів більший в порівнянні з адміністративним поділом або використанням
об’єднання в енергетичні системи економічний ефект. Кластери дозволяють
сконцентрувати увагу на особливостях регіональних енергетичних комплексів та
шляхом групування врахувати наявні потужності, можливості для розвитку
підприємництва, визначити вигоди для різних категорій споживачів. Таким чином
створюється оптимальний поділ з урахуванням регіональних та галузевих

58

особливостей.
При створенні кластерів автором дослідження пропонується звертати
особливу увагу на взаємозв’язки та між енергетичною галуззю в регіоні –
виробниками та передавальними організаціями, які забезпечують ринкову
пропозицію та споживачами, як складової попиту в ринковій системі. Адже
оптимальний баланс між виробництвом і споживанням в регіоні визначає
ефективне господарювання, енергетичну збалансованість та незалежність.
Окрім цього, диверсифікація та створення кластерів відповідно до
виробництва, споживання електроенергії чи регіональною спрямованістю,
дозволить оптимізувати галузевий менеджмент, управлінські принципи
господарювання та надасть утвореним кластерам додаткові економічні переваги.
Тепер можна говорити про те, що застосування кластеризації дозволить досягти
рівномірного зростання регіонів, що призведе до гармонічного розвитку країни в
цілому.

59

РОЗДІЛ 3
ПРОПОЗИЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ
КЛАСТЕРИЗАЦІЇ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОГО РИНКУ УКРАЇНИ

3.1 Проблеми та перспективи розвитку електроенергетичного ринку України в
контексті кластерних ініціатив

Можна з впевненістю сказати, що електроенергетична галузь в сучасній
Україні знаходиться на порозі неминучих змін, пов’язаних з агресією РФ,
науково-технічним прогресом, внутрішніми чинниками (галузевого та
регіонального характеру), а також стрімкими процесами євроінтеграції (та
іншими проявами зовнішнього впливу). Зміни будуть відбуватися у:
структурі виробництва та споживання;
балансі виробництва та споживання електроенергії, що виробляється;
ринковій архітектурі та технологіях організації виробництва;
переході до енергоощадних технологій;
переорієнтації виробництва товарів та послуг на світові ринки.
Все це – неповний перелік важливих процесів, з якими стикається
енергетична галузь України. Тому галузь потребує кардинальних змін, однак її
реформування обмежується рядом проблем.
На рис. 3.1. автором виділені та систематизовані найбільші проблеми,
притаманні національному електроенергетичному ринку.
Розглянемо більш детально кожну з проблем.
Економічні.
Інвестиційні проблеми.
Згідно з Програмою економічних реформ «Заможне суспільство,
конкурентоспроможна економіка ефективна держава» українська економіка є
однією з найбільш енергоємних у світі, оскільки на вироблення однієї одиниці
ВВП витрачається у 3 – 5 разів більше енергії ніж у країнах Східної Європи.
Причиною такого енергоємного ВВП є брак державних коштів та

60

непривабливість приватних інвестицій, низька ефективність виробництва та
передачі електроенергії, технічна застарілість обладнання галузі, значна
заборгованість між суб’єктами ринку електричної енергії [61]. Для досягнення
зрушень в ефективності економіки країни та комплексному розвитку української
електроенергетичної галузі інвестиції є пріоритетним інструментом, оскільки
вони являють собою процес залучення фінансових, матеріальних, нематеріальних,
трудових ресурсів [60].

Рис. 3.1 Проблеми регіонального ринку електроенергії України
Джерело: складено за [60]

Насправді реалізація інвестиційних проектів в Україні є досить складною

61

процедурою, з причин постійної зміни економічних, політичних, законодавчих
факторів. В нинішніх умовах інвестиційні проекти, що реалізуються в Україні
можна поділити на різні види.
По перше, невеликі інвестиційні проекти регіональних ліцензіатів з
передачі та постачання електроенергії локальними, магістральними та
міждержавними електромережами, що здійснюється з метою розвитку
підприємств, зокрема, їх мереж і систем контролю та управління якістю
електроенергії, що реалізовується або передається. Такі інвестпроекти
реалізовуються за рахунок коштів, передбачених структурою тарифів цих
постачальників та інших додаткових джерел, не пов’язаних з ліцензованою
діяльністю. Виконання такого інвестпроекту є важливою складовою оновлення та
розвитку підприємства, але не дозволяє електропостачальним компаніям в
повному обсязі покращити стан власних регіональних мереж. До того ж за
невиконання інвестиційної складової НКРЕКП може лише застосувати до
ліцензіата санкції, що полягають у вилученні в наступному періоді зі структури
тарифу невикористаних коштів, передбачених на фінансування інвестпроекту
[25]. Брак обігових коштів регіональних енергокомпаній, недосконалість
механізмів стимулювання з боку регулятора призводить до того, що кожного року
відбувається недофінансування інвестиційних програм регіональних
постачальних компаній. За 2020 – 2022 роки при запланованих та закладених до
тарифів інвестиційних заходах в розмірі 35 114 млрд.грн. було фактично
виконано 28 347 млрд.грн., недовиконання склало 6 767 млрд.грн. Найбільше
недовиконання інвестиційної програми зафіксовано НКРЕКП у 2021 році: при
запланованих інвестиціях у 3 913 млрд.грн. фактично виконано було 2 541
млрд.грн., відхилення склало 1 372 млрд.грн. [72].
По друге, інвестиційні проекти в національній електроенергетичній галузі
України реалізуються шляхом залучення позикових коштів, кредитних ресурсів,
лізингу та інших фінансових інструментів [62]. Такі інвестиційні проекти є
капіталомісткими, оскільки потребують значної кількості складного обладнання,
а тому і значної суми залучених коштів. Доречним буде лише оцінити вартість

62

залучених ресурсів для того, щоб зрозуміти, що такі фінансові операції під силу
далеко не кожній компанії в Україні [35].
Неважко дійти висновку, що відсоток облікової ставки НБУ є досить
високим для реалізації довгострокових інвестиційних проектів в регіоні.
Третім варіантом реалізації регіональних інвестпроектів є залучення
іноземного капіталу, або співпраця з європейськими фінансовими інститутами,
такими як Європейський Банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Українська
електроенергетика є досить привабливою для іноземних інвесторів, за рахунок
значного потенціалу з повернення коштів, високій рентабельності проектів,
кваліфікованому персоналу. Інвестиції в такого роду проекти є
довготерміновими, а тому і досить ризикованими, зважаючи на нестабільність
економічної, політичної, фінансової ситуації в країні. Тому інвесторів, передусім,
цікавлять проекти, терміни окупності яких є мінімальними [31].
До таких проектів можна віднести регіональні інвестиційні проекти
альтернативної енергетики, які за рахунок «зеленого тарифу» – ціни продажу
виробленої електроенергії на оптовий ринок мають досить високу рентабельність.
Однак складність підключення до загальної електромережі, розтягнутість у часі
процедури отримання права на продаж електроенергії за «зеленим тарифом»,
бюрократичні перешкоди у виділенні землі та узгодженні проекту на всіх рівнях
роблять такі інвестпроекти альтернативної енергетики в Україні непривабливими
для інвесторів [23].
Конфлікт інтересів держави, бізнесу та регіонів.
Цікавим в цій темі буде розглянути конфлікт інтересів держави та бізнесу в
українському просторі, який існує з дня заснування держави, та найбільшого
розмаху здобув у галузях природних монополій регіону, однією з яких є
електроенергетика. На національному ринку електроенергії відбувається
постійний конфлікт між різними зацікавленими сторонами:
Антимонопольним комітетом, який захищає споживачів та здійснює нагляд
за виконанням енергокомпаніями антимонопольного законодавства.
Фондом державного майна України, який здійснює нагляд за економічно

63

обґрунтованим продажем компаній, що знаходяться в державній власності.
Міністерством енергетики та вугільної промисловості, яке покликане
здійснювати нагляд за діяльністю енергокомпаній.
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах
енергетики та комунальних послуг, яка регулює тарифи для виробників,
постачальників та споживачів електроенергії.
Без регулювання електроенергетичного ринку, тарифи можуть насправді
бути далекими від економічно обґрунтованого рівня для кожної з названих
категорій, а саме:
великими холдинговими компаніями, що мають в своїх активах пакети
акцій енергетичних компаній, та новими «гравцями» на ринку приватних
енергетичних компаній;
незалежними постачальниками, інтересами яких є вільний доступ до
енергомереж;
споживачами електричної енергії, інтересами яких є отримання якісної
електроенергії та супутніх з нею послуг за умови їх найменшої можливої ціни.
В кожної зі сторін склалися свої чітко визначені цілі та пріоритети, тому за
відсутності ефективних інституційних, законодавчих та контрольних механізмів
конфлікт інтересів залишатиметься. Першочерговими завданнями для вирішення
конфлікту залишаються проведення дерегуляції економічної діяльності на ринку
електроенергії, а також досягнення оптимальної частки між державною та
приватною власністю в структурі ринку. Слід зважати на те, що
електроенергетика є галуззю, від якої залежить економічна та енергетична
безпека країни, тому важливим постає питання обмеження приватизації деяких
енергопідприємств. На сьогоднішній день об’єкти галузі поділені на дві категорії:
об’єкти заборонені до приватизації. До них відносяться атомні,
гідроелектростанції та магістральні електромережі;
об’єкти не заборонені до приватизації. До них відносяться
теплоелектроцентралі та теплоелектростанції, а також регіональні дистриб’ютори
– обленерго [19].

64

З регіональної точки зору конфлікт інтересів пов’язаний з однотипністю
погляду держави на управління та розвиток регіонів, не зважаючи на їхні
особливості. Дослідження регіонів України доводить, що кожному з них
притаманний ряд характеристик, які мають відрізняти політику держави,
спрямовану на управління та регулювання регіонами. Такими характеристиками
можуть бути економічне та галузеве спрямування, потенціал розвитку та багато
інших регіональних критеріїв. Проте держава не диверсифікує погляди та
приймає рішення не зважаючи та не враховуючи регіональні особливості. «Де
факто» це призводить до неефективності функціонування регіонів, а також до
нерівномірності їх розвитку.
Проблема ціноутворення.
Важливо пам’ятати, що ціноутворення – це процес формування системи
тарифів на регіональному ринку енергії, прийнятний для розрахунків за
електричну, теплову енергію та супутні послуги [11].
Слід відмітити, що за функціонуючої в Україні регіональної моделі ринку
електроенергії одноосібне право на тарифоутворення належить НКРЕКП.
Основним її завданням при формуванні та встановленні тарифів на
електроенергію є покриття усіх понесених витрат в процесі постачання та
отримання прибутку [28]. Проте процес постачання енергії різним категоріям
споживачів в регіоні відрізняється своєю вартістю (наприклад,
енергозабезпечення побутових споживачів дорожче ніж промислових об’єктів),
тому при розрахунку тарифів необхідно враховувати економічно обґрунтовані
витрати на забезпечення електроенергією кожної з категорій споживачів окремо,
індекси фактичних та прогнозованих державних макропоказників, зміни в
податковому навантаженні тощо.
Важливою складовою проблеми ціноутворення є непрозорість при
формуванні тарифів, оскільки кінцевий споживач не має доступу до структури
витрат та економічних механізмів, закладених до тарифу. Підвищення прозорості
формування тарифів на енергетичному ринку та зміцнення незалежності
державного регулятора дозволило б поліпшити економічну привабливість країни

65

для інвесторів та довести обґрунтованість встановлених тарифів споживачам [38].
Проблема різниці попиту і пропозиції. Важливим є те, що електрична
енергія, як специфічний товар не має здатності до накопичення, тому постає
питання її одночасного виробництва та споживання в регіоні. Це призводить до
необхідності синхронізації дій регіональних виробників електроенергії стосовно
балансування енергетичної потужності. Базові енергетичні потужності
характеризуються постійністю обсягу виробництва, а зміна потужності та обсягу
виробництва електроенергії до необхідного рівня можлива лише завдяки
маневреним потужностям [25].
Можна сказати, що на сьогоднішній день в Україні існує дві суттєві
проблеми, пов’язані з попитом та пропозицією на електроенергію в регіонах.
Першою проблемою є підвищений попит на електричну енергію в пікові
години навантаження енергосистеми, що потребує залучення маневрених
потужностей. Ситуація, що склалася в країні з нестачею маневрених
потужностей, змушує до використання в години навантаження великих теплових
енергоблоків, що є нераціональним з точки зору їх експлуатації та використання
енергоресурсів.
Другою проблемою є надлишок потужності в нічні години, пов’язаний з
відсутністю попиту на електроенергію в цей час доби [11]. Державним
регулятором передбачені механізми стимулювання споживання електроенергії у
нічні години, які полягають у застосуванні знижуючих вартість електроенергії
коефіцієнтів для споживачів, в яких встановленні 2-х або 3-х зонні прилади
обліку.
Техніко-технологічні. Проблема технічного оснащення та модернізації
енергетичного обладнання.
Дана проблема є основною з найсуттєвіших, оскільки від технічного стану
регіональних виробників та електромереж залежить енергетична безпека держави,
а зважаючи на те, що більшість енергетичних об’єктів України, була побудована
ще за часів СРСР, важливим постає питання їх термінової модернізації.
Енергетичною стратегією України до 2030 року визначено, що значна

66

кількість електроенергетичного обладнання, що є власністю регіональних
постачальних компаній (обленерго) в Україні потребує ремонту, реконструкції
або заміни, оскільки є зношеною: це майже 65% високовольтних ліній, напругою
220 – 330 кВ, 40% розподільних мереж, 40% трансформаторних підстанцій, які
відпрацювали свій ресурс. Через брак коштів, недосконалість державних
механізмів регулювання галузі, відсутність ефективних інвестиційних механізмів
неможливе швидке та повне оновлення енергетичного обладнання. Розподіл
електроенергії за допомогою застарілого та зношеного обладнання має прямий
вплив на якість виробленої енергії, яку отримує кінцевий споживач та на розмір
технологічних витрат в процесі дистриб’юції електроенергії.
Значною проблемою залишається модернізація об’єктів теплової та атомної
енергетики в регіоні, оскільки зношеність генераційного обладнання впливає на
зменшення їх робочої потужності, перевитрат палива та погіршення екологічних
показників.
Підводячи підсумки по даному питанню, треба зазначити, що для підтримки
надійності національної енергосистеми необхідна повномасштабна програма
модернізації генеруючих та розподільних активів [54].
Інноваційна та технологічна проблеми. У відповідності до закону України
«Про інноваційну діяльність», інновації – це новостворені (застосовані) і (або)
вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також
організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного
або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і
(або) соціальної сфери [18]. Екстраполюючи дане визначення на
електроенергетику можна дійти висновку стосовно продукції підприємств галузі
та супутніх з нею послуг, які є майже незмінними з часу винайдення електричної
енергії, тому процеси новаторства або поліпшення зводяться в
електроенергетичній галузі до наступних напрямів [22].
Технічний. Очевидним є те, що в сучасній електроенергетиці більша
частина продукції в регіонах виробляється шляхом переробки вуглеводнів або за
допомогою енергії води. Альтернативні шляхи генерації електричної енергії за

67

допомогою сонця, вітру, біомаси тощо, поки мають невелику популярність в
Україні, оскільки потребують значного обсягу інвестицій [49]. Однак світова
тенденція зі здорожчання палива, зростання ККД енергетичного обладнання
альтернативної енергетики разом з його здешевленням, створюють значний
стимул для впровадження таких проектів в життя. Не дивлячись на створені в
Україні стимулюючі інструменти впровадження та розвитку регіональних
«зелених» проектів, відсоток їх на ринку залишається незначним, в основному
завдяки бюрократичності процедури виходу на ринок [89].
Надалі для поліпшення комерційного обліку реалізованої в регіоні
електроенергії необхідне масове впровадження автоматичних систем
комерційного обліку електроенергії (АСКОЕ). Відповідні проекти заплановані
інвестиційними програмами регіональних підприємств-дистриб’юторів
електроенергії, проте попри розвиток комп’ютерних технологій та засобів зв’язку
їх вартість залишається високою.
Організаційно-економічний. Як вже було сказано, регіональний ринок
електроенергії в Україні функціонує за моделлю єдиного покупця. Статтею 31
Закону України «Про засади функціонування ринку електричної енергії України»
від 24 жовтня 2013 року № 663-VII передбачено запровадження нового
повномасштабного регіонального ринку електроенергії з 01.07.2020 року. Такий
ринок передбачає наступні складні елементи, зокрема, ринок двосторонніх
договорів, ринок на «добу вперед», балансуючий ринок [17]. Впровадження даної
моделі національного ринку електроенергії передбачає відокремлення
виробництва від передачі та постачання, надаючи можливість розширити
економічну свободу не тільки суб’єктам оптового ринку електроенергії, а й
споживачам. За допомогою нової моделі краще вирішуватимуться завдання
стимулювання інвестицій в галузь, відображення витрат у ціні, посилення
конкуренції, підвищення ефективності роботи та розвитку міжнародної торгівлі,
інтеграції до Європейського ринку та мережі ENTSO-E [99].
Проте нова регіональна ринкова модель є більш складною з точки зору
нормативно-правового, інституційного, інформаційного та організаційного

68

забезпечення. Вона потребує створення та впровадження в дію низки
регуляторних документів та нових організаційних структур. Їх запровадження та
стале функціонування потребує значних бюджетно-фінансових та людських
затрат [10]. Зважаючи на нинішній стан впровадження закону «Про засади
функціонування ринку електричної енергії України», значний дефіцит бюджету
на його виконання, короткий термін часу відведений на реалізацію реформи,
виникає сумнів, щодо можливості повномасштабного старту нової моделі
українського ринку електроенергії з запланованої дати.
Екологічний. Актуальність проблеми визначається недосконалістю
технологій виробництва електроенергії в регіоні та зростаючим темпом
використання паливо-енергетичних ресурсів. Особливо гостро питання екології
постає у районах з підвищеною концентрацією населення та промислового
виробництва [15]. Враховуючи значну концентрацію промислових підприємств,
генеруючих об’єктів ТЕЦ та ТЕС, розміщених на території східного регіону
України, необхідно приділити увагу екологічній складовій цих регіонів.
Управлінські. Невідповідність запланованої стратегії розвитку фактичному
стану економіки та галузі.
У відповідності до Енергетичної стратегії України на період до 2030 року
енергетична стратегія – це інтегрована модель дій держави, що визначає вектор
розвитку електроенергетичної галузі спрямований на досягнення цілей
національної безпеки та задоволення енергетичних потреб суспільства за умови
найменших сукупних витрат та економічної обґрунтованості.
Згідно з цією стратегією до 2030 року в Україні відбуватиметься зростання
попиту на електричну енергію з 191 ТВт.год. у 2010 році до рівня у 282 ТВт.год. у
2030 році (за базового сценарію розвитку), а відтак перспективами розвитку
галузі в регіоні стануть:
модернізація наявних генеруючих потужностей;
модернізація та розвиток магістральних та розподільних мереж;
реалізація проектів будівництва нових ГЕС та ГАЕС;
продовження експлуатації енергоблоків АЕС за умови позитивного

69

висновку, щодо безпечності їх експлуатації;
будівництво третього та четвертого блоків Хмельницької АЕС;
розвиток відновлювальних джерел генерації електроенергії [54].
Прогноз економічного розвитку України, змін у виробництві та споживанні
електроенергії в енергетичній стратегії розглянуто з позиції зростання ВВП. За
базового сценарію прогноз зростання регіональних ринків з 2014 року взято із
щорічним зростанням ВВП у 5%. Однак вже у 2014 році за даними Світового
банку приріст ВВП в Україні був від’ємним і становив -6,8%, що ставить під
сумнів виконання Енергетичної стратегії України до 2030 року в повному обсязі
[49].
Відсутність цільової програми в галузі. Як вже було відмічено, напрямок
розвитку регіональної української енергетики прописаний документом:
«Енергетичною стратегією України на період до 2030 року» . Виконання ініціатив
цих документів потребує залучення значного економічного, нормативно-
правового, управлінського потенціалу та чіткого плану дій. Найважливішим
документом, завдяки якому можливе виконання директив законодавчих
документів, реалізація стратегії чи впровадження реформ, формування ресурсної
бази для виконання комплексу заходів, спрямованого на розв’язання проблем в
ході виконання проекту, має бути державна цільова програма.
У відповідності до Закону України «Про державні цільові програми»
державною цільовою програмою називають комплекс взаємопов’язаних завдань і
заходів, які спрямовані на розв’язання найважливіших проблем розвитку
держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних
одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та
узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.
Вона розробляється за наявності таких умов:
існування проблеми, розв’язання якої неможливе засобами територіального
чи галузевого управління та потребує державної підтримки, координації
діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування;

70

відповідності мети програми пріоритетним напрямам державної політики;
необхідності забезпечення міжгалузевих і міжрегіональних зв’язків
технологічно пов’язаних галузей та виробництв;
наявності реальної можливості ресурсного забезпечення виконання
програми [68].
Державна цільова програма виконується шляхом здійснення її заходів і
завдань органами державної влади, а також підприємствами, установами та
організаціями, що визначаються державним замовником на конкурсних засадах.
При розробці програми чітко визначаються шляхи, засоби, фінансові та
трудові ресурси для досягнення поставленої задачі з зазначенням строків її
виконання [16].
Нажаль, на сьогодні в Україні не існує жодної державної
електроенергетичної програми, яка була б спрямована на виконання ініціатив
«Енергетичної стратегії України на період до 2030 року». Ц Відсутність
державних програм призводить до незлагодженості дій та гальмування розвитку
української електроенергетичної галузі та економіки держави в цілому.
Враховуючи нинішній європейський вектор розвитку та інтеграції, українська
влада взяла на себе обов’язки розробки, впровадження та виконання
«Енергетичної стратегії на період до 2035 року» [19]. Проте, навіть ця стратегія
не затверджена на сьогоднішній день. Відповідно до протоколу засідання
Управляючого комітету з питань координації роботи з підготовки проекту
оновленої Енергетичної стратегії України до 2035 року від 14.12.2017 № 3
останню доопрацьовану редакцію енергетичної стратегії розглянуто, обговорено
та направлено до експертної ради з метою отримання висновків [20].
Затвердження документу відбудеться лише після розгляду усіх зауважень та
пропозицій. Варто відмітити, що оскільки Енергетична стратегія є стратегічним
документом, його затвердження є кропіткою та тривалою роботою, але зрозуміло,
що від впровадження цього документу та виконання його ініціатив залежить
європейський шлях нашої країни. Тому від швидкості прийняття рішень в цьому
випадку виграє держава та її інтереси.

71

Відсутність інформаційної прозорості. Інформаційна непрозорість в
енергетиці України пов’язана з тим, що громадяни країни, споживачі, інші
суб’єкти мають обмежений доступ до інформації наявної у державних органів або
регіональних компаній енергетичного сектору. Такі обмеження виникають в
основному стосовно наступної інформації:
Проблема створення єдиного інформаційного поля. У XXI столітті світ
переживає нові явища, такі як глобалізація та експоненціальний ріст інформації.
Для ефективного господарювання величезну кількість виникаючих даних
необхідно накопичувати, систематизувати та поєднувати між собою, створюючи
єдиний інформаційний простір. Регіональні підприємства електроенергетичного
сектору, враховуючи специфіку продукції, яку вони реалізовують поєднані між
собою безперервним зв’язком. У 2013 році, Наказом Міністерства енергетики та
вугільної промисловості України від 16 травня 2013 року № 277 була створена
робоча група з формування єдиного інформаційного поля в електроенергетичній
галузі. Вона мала, залучивши представників Міненерговугілля, НКРЕ, ДП
«Енергоринок», ДП НЕК «Укренерго», ДП НАЕК «Енергоатом», НАК
«Енергетична компанія України» та інших українських енергокомпаній, створити
нормативний документ про утворення єдиного інформаційного поля [19]. Станом
на сьогодні офіційно зареєстрований документ відсутній, а це означає що він
знаходиться на стадії розробки та затвердження.
Можна сказати, що тісний діалог між регіональними компаніями
електроенергетичного сектору нині відбувається у двох випадках: за обов’язкової
оперативно-диспетчерської діяльності або якщо енергокомпанія є частиною
великого енергохолдингу, об’єднаного материнською компанією.
Якість інформатизації та автоматизації.
Сучасні методи ведення енергобізнесу в регіоні дозволяють вести
комерційний облік та управляти мережами за допомогою всіляких
автоматизованих систем. За допомогою цих засобів можливе здійснення
диспетчерського управління локальними, високовольтними та магістральними
енергомережами, контроль якості електроенергії, розрахунки з постачальниками

72

та інше. Застосування передових розробок в напрямку інформаційних систем та
баз даних дозволяє вести повний комерційний облік реалізованої електроенергії в
регіоні [15].
На практиці застосування таких систем автоматизації та обліку вимагає
значних капіталовкладень, тому управління мережами та ведення комерційного
обліку проводиться застарілими методами, що призводить до значних затрат
робочого часу.
Відсутність підтримки бізнес-акселераторів та бізнес-інкубаторів. Ці
сучасні інноваційні форми ведення бізнесу дозволяють досить ефективно
реалізовувати проекти різних напрямів та складності. В силу своєї
універсальності вони ідеально підходять для розвитку відновлювальної
енергетики в Україні шляхом впровадження відповідних проектів. Але, нажаль,
на сьогоднішній день в країні відсутні як законодавчі ініціативи, які стосуються
інноваційних бізнес процесів, так і будь-які програми, спрямовані на підтримку
таких форм ведення бізнесу. Практично альтернативна енергетика України
розвивається на ініціативах інвесторів, які приймають рішення стосовно
впровадження певних проектів у цьому секторі енергетики. У такому випадку
інвесторам доводиться самостійно ініціювати усі процедури, які стосуються
проекту, а саме:
визначення виду генераційної установки та розробки її проекту;
визначення місця розташування генераційної установки;
ведення переговорів з владою, регуляторними установами стосовно
реалізації проекту тощо.
Зрозуміло, що бізнес-акселератори та бізнес-інкубатори дозволяють значно
спростити ці процедури, оскільки реалізація проекту відбувається на засадах
тісної співпраці усіх зацікавлених сторін, а інвестор отримує готовий до
впровадження проект. Попри позитивний ефект, який здатні створити такі бізнес
структури, наразі їм поки бракує підтримки з боку держави. Державі варто
звернути увагу на інноваційне ведення бізнесу, як одну з найсучасніших форм
перетворення ідеї на результат.

73

Брак підтримки альтернативної енергетики. Як видно з аналізу наведеного у
попередніх розділах, відновлювальна енергетика дістає свого поступового
розвитку в Україні. З кожним роком збільшується кількість електростанцій, котрі
виробляють енергію з відновлювальних джерел. Однак в порівнянні зі світовими
показниками Україна відстає в розвитку цього сегменту енергетики. Для
порівняння, на сьогодні відсоток генерації за допомогою вітрових електростанцій
в світі становить близько 6%, в Україні він дорівнює 0,6%, так само по сонячній
енергетиці – світовий відсоток рівний майже 3%, тоді як український становить
0,7% [17, 27]. Для пришвидшення нарощення потужностей відновлювальної
енергетики в Україні, відповідності світовим енергетичним ринкам державі
необхідно вживати стимулів, які забезпечать залучення інвестицій в українській
енергетиці, нададуть їх сприятливих умов для розвитку. Необхідно в короткі
терміни створити привабливі інвестиційні умови, поліпшити законодавчу базу та
державні гарантії у сфері інвестицій, застосовувати інноваційні методи ведення
бізнесу, сприяти регіонам, що мають передумови для проектів «зеленої
енергетики» тощо. Такі зрушення дозволять надати потужних поштовхів
українській відновлювальній енергетиці та швидко наростити темпи розвитку
цього сегменту галузі.
Регіональні проблеми. Відсутність врахування регіональних особливостей у
прийнятті загальнодержавних рішень.
Відомо, що Україна містить в своєму складі різні за своїм спрямуванням та
рівнем розвитку регіони. Одні з них є економічно розвиненими, інші – такими, що
потребують розвитку та інвестицій, до того ж вищезазначені регіони мають
різний економічний характер спрямування. Характер та ступінь розвитку,
географічна належність регіонів визначає їх переважне спрямування в
електроенегетичній галузі. Деякі українські регіони є індустріальними, тоді як
переважна більшість є аграрними за своїм характером. З точки зору
електроенергетичної галузі такі регіони мають відмінності у розташуванні та
потужності генераційних установок, складі енергетичних мереж, кількості та
складі юридичних та побутових споживачів тощо. Ці особливості зумовлюють

74

функціонування регіональних енергетичних компаній та енергетичного
комплексу в цілому.
Зрозуміло, що у своїх рішеннях, стосовно регуляторної політики в
електроенергетичній галузі національний регулятор та профільне міністерство
здебільшого відштовхуються від загальних позицій держави та приймають
рішення, які діють на всій території країни, нехтуючи при цьому регіональним
принципом.
Прикладом таких рішень може бути встановлення єдиних тарифів
електричну енергію для побутових та юридичних споживачів на території усієї
України, без урахування регіональних особливостей. Це означає нехтування
критеріями регіонального економічного та бізнес розвитку, купівельної
спроможності домогосподарств, рівня доходів населення та інших економічних
показників. Відсутність диверсифікованих підходів створює економічні перепони
на шляху для розвитку бізнесу та добробуту побутових споживачів, адже на
практиці виявляється, що великі підприємства міста Києва сплачують одну і ту
саму ціну за електричну енергію, як і малий бізнес нерозвинених регіонів. Таким
самим чином, отримуючи більші прибутки, споживачі великих міст сплачують за
електроенергію на рівні невеликих містечок.
Державі, у разі прийняття рішень, варто враховувати кількісний та якісний
склад галузі, а також звертати увагу на регіональні особливості, надаючи
відсталим регіонам можливості розвиватися завдяки пільгам та преференціям з
боку держави. Такі підходи надають здатність до єдиного сталого розвитку усім
регіонам держави, забезпечуючи поступове суцільне зростання усієї країни.
Недосконалість регіональної політики та відсутність політики регіональної
трансформації. Сьогодення потребує, щоб для сталого розвитку регіону державна
політика була спрямована не тільки на задоволення потреб споживачів у
електроенергії, а й на створення умов для стабільної роботи локальних
енергопостачальних компаній. Такий вектор у регіональній політиці дозволить
досягти зменшення збитків та підвищення рентабельності, що матиме позитивне
відображення на розмірі податків, сплачених до регіонального та державного

75

бюджетів.
Важливою проблемою залишається відсутність державного погляду на
склад регіонів з точки зору електроенергетики. Для ефективного функціонування
галузі, її розвитку, необхідний новий, науково-експертний підхід до районування,
який би при виокремленні регіону враховував наступні особливості: кількісний та
якісний склад енергооб’єктів, споживачів; рівень розвитку регіону та
енергогосподарства; баланс між виробленою та спожитою енергією; перспективи
розвитку регіону за наявного енергообладнання; умови для реалізації
інноваційних енергопроектів на території району тощо. Нажаль, на державному
рівні така регіональна трансформація не закріплена жодним нормативно-
правовим документом, та навряд чи буде розглядатися в найближчому
майбутньому [27].
Відсутність кластеризації та законодавчої підтримки кластерних утворень.
На сьогодні чинним законодавством України не закріплено чіткого визначення
категорії «кластер», опосередковано вона входить до складу «інноваційної
інфраструктури» в Законі України «Про інноваційну діяльність», або ж може бути
віднесена до «інноваційних структур інших типів» у відповідності до Постанови
Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок
створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів».
Проте, не зважаючи на відсутність задекларованості у нормативних документах,
кластерний підхід до формування регіональної економіки є одним із найбільш
ефективних для підвищення конкурентоспроможності розвитку територій.
Підтвердженням цього є успішний досвід європейських країн – Франції,
Фінляндії та інших, які шляхом кластерних ініціатив надали додаткового
розвитку економіці [41].
Кластери, кластерні утворення відіграють особливу економічну роль у
країнах Європейського Союзу та світу. Їх значення складно переоцінити, оскільки
наразі вони є однією з найсучасніших форм регіональних утворень та надають
безцінний економіко-технологічний внесок у функціонування держави. В Україні
кластерні ініціативи допоки залишаються на початкових стадіях розвитку.

76

Звичайно, держава звертає увагу на перспективний світовий досвід, співпрацює в
цьому напрямі з європейськими країнами [16], має численні напрацювання
науковців [9, 17], однак, необхідно перш за все, систематизувавши отримані
знання, створити законодавчо-нормативну базу, яка стосується кластер них
утворень. Сукупність цих документів надасть юридичного статусу кластерам,
визначить їх права та можливості. Для української енергетики застосування
кластерних регіональних утворень, як вже було згадано в дослідженні матиме ряд
перспектив та економічних вигод. Зважаючи на залежність ефективності проектів
альтернативної енергетики від регіональних кліматичних умов одним з варіантів
енергетичної кластеризації може бути регіональний поділ за передумовами для
впровадження проектів відновлювальної енергетики.
Підсумовуючи викладений матеріал необхідно виділити ключові проблеми,
які створюють найбільші перепони, перешкоджаючи розвитку національного
ринку електричної енергії:
По-перше, відсутність диверсифікованих державних підходів до
ціноутворення та врахування рівня регіонального розвитку. Вирішенням цієї
проблеми може бути кластеризація, основана на засадах комплексного
аналітичного підходу з урахуванням регіональних показників та особливостей,
мікро- та макроекономічних показників, концентрації енергетичного обладнання
тощо.
По-друге, відсутність відчутних стимулів, які б заохочували існуючі
підприємства поновлювати обладнання, а інвесторів вкладати кошти у створення
нових енергетичних компаній. Особливо гостро це стосується інвестицій у
відновлювальну енергетику. Оскільки остання потребує значного обсягу
інвестицій мають існувати механізми державних інвестиційних гарантій, які
надають процесу інвестування прозорості та безпечності. Поки такі інструменти
не розроблені, Україна залишається для інвесторів, як зовнішніх так і внутрішніх,
країною зі значним інвестиційним ризиком. Додатково слід наголосити на
технологічній складності реалізації проектів альтернативної енергетики, тому
шляхом застосування бізнес-акселерації можливо здійснити перший крок

77

назустріч інвесторам та спростити процеси впроваджень проектів.
По-третє, відсутність об’єктивності та прозорості у діяльності державних
регуляторів, що призводить до лобіювання енергетичних компаній, які
знаходяться у приватній власності, критичної монополізації ринку, відсутності
інновацій та техніко-економічним проблемам.
По-четверте, хаотичність відтворення галузі. Ринок електричної енергії в
силу своїх специфік потребує додаткового аналітичного підґрунтя, яке забезпечує
його розвиток. Необхідно критично підходити до параметрів виробництва та
споживання енергії, враховувати необхідність покриття зростаючих навантажень
в певних регіонах, ефективно використовувати наявні потужності тощо. Для
відновлювальної енергетики, як одного з енергетичних сегментів, також
необхідно визначати передумови впроваджень. Лише за таких підходів вектор
розвитку галузі може отримати ефективне спрямування.
Всі ці проблеми, які притаманні українському ринку електроенергетики
загальмовують його стале функціонування та розвиток. Пришвидшення розв’язку
цих проблем дозволить спрямувати енергетичний ринок у бік перетворень та
перспектив. Одним з перспективних напрямів розвитку ринку електричної енергії
є взаємодія інноваційних інститутів підтримки бізнесу з державними структурами
та фондами. В Україні в 2020 році розроблено концепцію Фонду
енергоефективності, яка передбачає створення програм утеплення житла та
підвищення енергетичної ефективності житлових проектів. Зараз концепція
знаходиться на обговоренні, однак вже сьогодні стає зрозумілим, що в ній не
приділено уваги електроенергетичному сектору [26]. Для розвитку
електроенергетичного ринку України необхідно створювати цільові регіональні
програми техніко-технологічної модернізації та передбачати в фонді
енергоефективності кошти для їх фінансування. Підвищити ефективність
впровадження високотехнологічних проектів можливо за допомогою процесів
бізнес інкубації. За допомогою залучення інноваційних структур можливе
удосконалення механізмів впровадження енергетичних проектів та їх підтримка
від стадії розробки до повноцінної участі в електроенергетичному ринку.

78

В Україні розвиток інноваційного потенціалу підприємств характеризується
низькими кількісними і якісними показниками потенціалу економічних суб’єктів,
що визначають сприйнятливість до нововведень і готовність до їх створення.
Важливою умовою при цьому є закритість українських підприємств, які
орієнтуються на власні сили, обмеженість доступу до інформації ринкового і
науково-технічного характеру. Причому самі підприємства недооцінюють
значущість інформаційного обміну і ефективної взаємодії з суб’єктами
зовнішнього середовища в їхньому впливі на підвищення
конкурентоспроможності підприємств. Сьогодні конкурентні переваги
підприємств набагато важче придбати просто завдяки ефективному менеджменту.
В умовах глобалізації потрібне не просто володіння сучасними інструментами
інноваційного розвитку, а й уміння постійно їх удосконалювати [20].
Іншим перспективним напрямом є надання енергетичним мережам
інтелектуальних ознак. Сьогодні способи передачі електроенергії базуються на
принципах «одностороннього» зв’язку, розроблених багато десятиліть тому:
електростанція направляє електрику до її споживачів. Однак, прогрес не стоїть на
місці, і настане день, коли мережа перестане бути централізованою і повинна
буде підтримувати передачу енергії від сонячних та вітрових електростанцій.
Тому її інфраструктура і керування повинні ставати все більш «розумними», щоб
забезпечити розподіл енергії, отриманої з різних джерел. Мережі повинні вміти
керувати передачею енергії та її споживанням, при чому, робити це в режимі
реального часу з максимальною ефективністю та на основі використання нових
вимірювальних технологій. Що ж стосується споживачів електроенергії, то
житлові і комерційні будівлі часто і багато витрачають її даремно, а організації,
які займаються експлуатацією таких будинків, не знають, скільки електрики
споживається в кожний момент часу. Адже існуючі мережі не оснащені системою
зворотного зв’язку та цифровими контролерами, які змогли б допомогти з
розподілом енергії і дозволити заощадити її. «Інтелектуальні мережі», більш
відомі під оригінальною назвою Smart Grid, вирішують всі ці проблеми. Вони
оснащені промисловими контролерами і тому, крім свого основного призначення,

79

можуть забезпечувати також передачу даних і доступ в Інтернет, використовувати
джерела відновлюваної енергії і скорочувати споживання останньої. Споживачі в
такій мережі можуть отримувати докладну інформацію про те, на які цілі і
скільки електроенергії вони витрачають. Створення концепції Smart Grid за
кордоном переслідувало такі ключові завдання:
підвищення надійності електропостачання та безвідмовності роботи
системи (слід зауважити, що початок розвитку концепції Smart Grid в Сполучених
Штатах Америки поклав ряд великих системних аварій на території країни);
підвищення енергетичної ефективності;
збереження навколишнього середовища [20].
У технологічній базі Smart Grid, виходячи із зазначених цілей, а також
маючи на увазі огляди й аналізи розвитку концепції у світі, можна виділити
наступні ключові сегменти, на яких значною мірою позначиться розвиток
технологій Smart Grid:
облік енергоресурсів;
автоматизація розподільних мереж;
управління та моніторинг стану електротехнічного обладнання;
автоматизація магістральних електричних мереж та вузлових підстанцій і
регулювання перетоків;
розвиток електричних мереж й установок споживачів;
розвиток нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії [20].
Для зазначених сегментів можна виділити наступні технології, які
розуміються сьогодні під терміном Smart Grid для різних систем, а саме:
Системи автоматизованого обліку та інформаційні системи споживачів.
Інфраструктури систем зв’язку для енергооб’єктів.
Системи моніторингу стану і управління електротехнічним устаткуванням.
Системи автоматизації для підвищення надійності і безвідмовності
електропостачання.
Системи, що забезпечують інтеграцію джерел електроенергії малої
потужності і накопичувачів.

80

Системи управління даними.
Системи управління оперативними виїзними бригадами.
Об’єднані в єдину платформу, ці технології дозволяють по-новому
підходити до побудови електричних мереж, переходячи від жорсткої структури
«генерація – мережі – споживач» до більш гнучкої, в якій кожен вузол мережі
може бути активним елементом. При цьому інтелектуальна мережа в
автоматичному режимі проводить переконфігурацію при зміні умов [20].
Нажаль, в Україні впровадження технологій Smart Grid поки обмежене
застарілістю електричних мереж компаній, яке не дає можливості отримувати
оперативну інформацію в реальному часі, а також розвитком технологій
відновлювальної енергетики, які потребують певного прогнозування генерації
енергії для забезпечення балансу енергетичної системи.
Уклавши угоду про асоціацію з Європейським Союзом, Україна прийняла
історичне рішення щодо свого подальшого розвитку, визначивши за мету
досягнення повноправного членства у співтоваристві європейських націй.
Принциповий вибір України зумовлює потребу зміни підходів до формування
державної політики, які мають відповідати керівним принципам і усталеній
практиці ЄС, зокрема в сфері енергетики. Розроблена Енергетична стратегія
України на період до 2035 року є документом, який формалізує політику України
із забезпечення енергетичної безпеки та гарантування сталого розвитку
енергетичного сектору та стабільного енергозабезпечення національної економіки
та суспільних потреб, як у мирний час, так і в особливі періоди. Енергетична
стратегія України на період до 2035 року визначає мету та цілі енергетичної
політики держави на довгостроковий період, а також окреслює шляхи і механізми
її реалізації з урахуванням євроінтеграційних прагнень. У цьому контексті, дана
На відміну від неї, цей документ формує цільову траєкторію розвитку
енергетичного сектору, забезпечуючи узгодженість його пріоритетів з більш
широкими цілями суспільства, як складової сталого соціально-економічного
розвитку України [18]. Так, Енергетична стратегія на сьогодні не затверджена,
проте ця подія є лише питанням часу.

81

Нова Енергетична стратегія передбачає поетапні заходи, спрямовані на
стабілізацію функціонування енергетики країни, поліпшення її економічної та
технічної ефективності. Пріоритетами розвитку електроенергетичної галузі
стануть оптимізація структури генеруючих потужностей з урахуванням
особливостей залучення до енергетичного балансу відновлюваної енергетики та
розвиток мереж електропостачання, що передбачає зниження ступенів
трансформації та наближення високовольтних мереж до споживача, підвищення
гнучкості системи шляхом реалізації принципу «інтелектуальних мереж»,
побудова розподільчих мереж з урахуванням необхідності забезпечення
двонаправленості потоків енергії (для створення технічних умов інтеграції
споживачів-виробників та розподільної генерації). Передбачається стале
розширення використання всіх видів відновлюваної енергетики, яка стане одним з
інструментів гарантування енергетичної безпеки держави [18]. Для виконання
коротко та довгострокових цілей програми визначено цілі, пріоритети та
показники їх виконання, а також сформовано схему взаємозв’язків сторін-
виконавців.
Також, в рамках інтеграції з європейськими енергомережами необхідне
поступове реформування ринку електроенергії, оскільки останній не відповідає
європейській моделі. Розвиток конкуренції на ринку енергопродуктів, запобігання
її усуненню та обмеженню є одним з головних зобов’язань, які взяла на себе
Україна відповідно до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
Це зумовлює необхідність удосконалення правового регулювання конкуренції та
державної допомоги суб’єктам господарювання, приведення їх у відповідність
розробленим в ЄС принципам. Крім того, у рамках підписаної у 2014 році Угоди
про асоціацію між Україною та ЄС наша країна взяла на себе обов’язок
дотримуватися міжнародних зобов’язань щодо забезпечення принципу
прозорості, недискримінації та процесуальної справедливості в застосуванні норм
конкурентного законодавства [11].
Дослідженням наукових підходів з питань Європейської інтеграції
опікуються українські вчені Коваленко Л., Яворська Г. В своїх працях вони

82

звертають увагу на механізми вдосконалення інтеграційних проектів [27, 35, 46,
57].
Підписання асоціації з ЄС та розробка Енергетичної стратегії до 2035 року є
важливими кроками для розвитку української електроенергетики, однак важливо
надати галузі додаткових поштовхів та стимулів. Для цього необхідно
застосувати інноваційні методи кластеризації, технології бізнес інкубації та бізнес
акселерації, а також активне впровадження «зелених» технологій виробництва
електроенергії. Поєднання цих технологій дозволить пришвидшити позитивні
зміни в галузі та надати їй європейських ознак.

3.2 Формування пріоритетів та сценаріїв розвитку електроенергетичного ринку

На основні системного дослідження проблем та перспектив розвитку
електроенергетичного ринку України рекомендуємо сценарії його майбутніх
станів. Застосовуючи сценарні підходи визначимо, яким чином відбудеться
формування новітнього формату енергетичного ринку на підставах застосування
різних за принципом дії механізмів стимулювання. При розробці відповідних
сценаріїв автором враховано: погляди вітчизняних науковців на стан та
подальший розвиток української електроенергетики; основні положення проекту
оновленої Енергетичної стратегії України до 2035 року.
Врахування особливостей застосування механізмів впливу надає
можливість отримати різні результати, які матимуть подальше відображення на
електроенергетичному ринку. Сучасний ринок електроенергії розвиватиметься за
наступними сценаріями:
Оптимістичний сценарій. Згідно з Форсайтом економіки України на 2015 –
2030 роки вирішення проблем подальшого розвитку енергетичного комплексу
України, який би відповідав світовим безпековим та екологічним вимогам,
кращим стандартам з енергомісткості ВВП, можливе лише на основі
впровадження сучасних високих технологій. Досліджено, що потенційно

83

енергетика України здатна вносити до 11 % в загальне зростання економіки.
Реалізувати потенціал енергетики, на думку науковців, необхідно шляхом
розвитку альтернативної енергетики, експорту електроенергії, підвищення
енергоефективності, інноваційному розвитку галузі та диверсифікації імпорту
енергоносіїв [46,с.90-91]. Основні положення оновленої Енергетичної стратегії
підтверджують високу ймовірність широкого впровадження Україною
відновлювальних джерел виробництва електроенергії. Для цього розроблено
дорожню карту, заходи якої спрямовано на наступні напрями розвитку ринку
електроенергії: екологічні цілі спрямовані на виробництво «чистої»
електроенергії; інвестиційні напрямки спрямовані на забезпечення інвестиційної
конкурентоспроможності української економіки; управлінські спрямовані на
оптимізацію бізнес процесів в електроенергетиці тощо [18].
Загалом, підсумовуючи викладене констатуємо, що оптимістичний сценарій
розвитку електроенергетичного розвитку є найбільш ймовірним, проте державі
варто сконцентрувати увагу на додаткових стимулах, як основі сприяння цьому
сценарію. Варто розглядати сучасні засоби виробництва, як основу енергетичної
незалежності. Подолання технологічної складності впровадження відповідних
проектів можливо завдяки процесам бізнес-акселерації в поєднанні з залученням
інвестиційних засобів міжнародних фінансових установ. Зрозумілим стає те, що
державі необхідно розробити комплекс заходів з підтримки інновацій, оскільки
наразі впровадженню прогресивних проектів перешкоджає сукупність техніко-
економічних факторів.
Ймовірність реалізації цього сценарію розвитку за умови дотримання
державою інноваційного шляху розвитку та активної реалізації взятих на себе
зобов’язань складає, на думку автора, близько 70-80%.
Оптимальний сценарій. За такого сценарію з метою подолання проблем
ринку електроенергії слід застосувати кластеризацію, яка містить в своїй основі
врахування складу та якості електроенергетики регіонів, їх економічні інтереси та

84

особливості. Такий підхід дозволяє диверсифікувати державні погляди на
регіональну електроенергетику. У цьому випадку доцільно поділити територію
України на три регіони з різною концентрацією електроенергетичного
обладнання, а тому і різною галузевою політикою, напрямом діяльності та
стратегію розвитку. За умови врахування особливостей енергетичного комплексу,
карта регіонального поділу матиме наступний вигляд, рис. 3.2.

Рис. 3.2 Регіональний електроенергетичний поділ України
Джерело: складено за [89]

До Західного регіону віднесено об’єднану територію Волинської,
Лівівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької, Рівненської,
Тернопільської та Хмельницької областей. На території цього регіону
сконцентровані генераційні установки декількох потужних електростанцій,
коротку характеристику яких наведено в табл. 3.2. В структурі генерації в регіоні
переважає електроенергія вироблена атомними електростанціями. Значна
кількість виробленої електроенергії та мале її споживання локальними
споживачами визначає пріоритетний напрямок у політиці цього регіону, а саме
експорт надлишкової електроенергії сусіднім країнам. Так у 2015 році для

85

експорту до країн ENTSO-E (Угорщина, Словаччина, Румунія, Польща) обсяг
закупівлі електричної енергії на Оптовому ринку склав 3 616,9 млн. кВт/год. [13].

Таблиця 3.1 – Основні об’єкти генерації електроенергії західного
електроенергетичного регіону
Область розташування Встановлена
Назва виробника Технологія
об’єкта генерації потужність,
електроенергії виробництва
електроенергії МВт.
Рівненська АЕС Рівненська область 2 835 Атомна електростанція
Івано – Франківська
Бурштинська ТЕС 2 300 Теплоелектростанція
область
Хмельницька АЕС Хмельницька область 2 000 Атомна електростанція
Дністровська ГЕС Чернівецька область 702 Гідроелектростанція
Добротвірська ТЕС Львівська область 600 Теплоелектростанція
Гідроакумулююча
Дністровська ГАЕС Чернівецька область 324
електростанція
Загальна
Х 8 761 Х
потужність
Джерело: складено за [89]

Треба звернути особливу увагу на те, що велика кількість річок із значним
енергетичним потенціалом визначає подальший розвиток електроенергетики
регіону у будівництві малих гідроелектростанцій незначної потужності, які в сумі
можуть дати значний приріст потужності та обсяг виробленої електроенергії.
Зокрема, в 2006 році в Закарпатській області було відкрито Білинську малу ГЕС
потужністю 630 кВт. [11]. В 2011 році було побудовано та введено в
експлуатацію ще три малі гідроелектростанції: в Житомирській області:
Лугинська мала ГЕС потужністю 125 кВт. та Бардівська мала ГЕС потужністю
180 кВт.; в Закарпатській області: Краснянська мала ГЕС потужністю 800 кВт.
Відомо, що енергетичною стратегією України на період до 2030 року,
схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року
№ 1071-р для цього регіону передбачено будівництво третього та четвертого
енергоблоків Хмельницької АЕС, потужністю близько 2 ГВт., а також

86

будівництво першої та другої черги Дністровської ГАЕС.
До Центрального регіону включаємо території: Житомирської, Вінницької,
Київської, Чернігівської, Сумської, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської,
Миколаївської, Одеської, *Херсонської областей та *Автономну республіку
Крим. На території регіону розташовані генераційні потужності наступних
підприємств, коротку характеристику яких наведено в табл. 3.2.

Таблиця 3.2 – Основні об’єкти генерації електроенергії центрального
електроенергетичного регіону
Область розташування Встановлена
Назва виробника Технологія
об’єкта генерації потужність,
електроенергії виробництва
електроенергії МВт.
Південноукраїнська Атомна
Миколаївська область 3 000
АЕС електростанція
Трипільська ТЕС Київська область 1 800 Теплоелектростанція
Ладижинська ТЕС Вінницька область 1 800 Теплоелектростанція
Київська ТЕЦ 5 Київська область 700 Теплоелектроцентраль
Київська ТЕЦ 6 Київська область 500 Теплоелектроцентраль
Канівська ГЕС Черкаська область 472 Гідроелектростанція
Київська ГЕС Київська область 430 Гідроелектростанція
Гідроакумулююча
Київська ГАЕС Київська область 236
електростанція
Загальна потужність Х 9 900 Х
Джерело: складено за [89]

Як видно з таблиці, основними генераційними потужностями є
гідроелектростанції, це пов’язано з розташуванням на території даного регіону
найбільшої річки України – Дніпро. Електростанції побудовані за Радянського
Союзу та мають значну генераційну потужність. Стратегія розвитку регіону
передбачає будівництво другої черги Ташлицької ГАЕС, а також продовження
будівництва Канівської ГАЕС та розширення Каховської ГЕС.
Важливим кроком вперед стає будівництво ТЕС, яке забезпечить столицю
та прилеглі територій електроенергією. Відомо, що для цього побудовано
Трипільську ТЕС та дві ТЕЦ – Київ-5 та Київ-6. Тому територією з найбільшою

87

концентрацією енергетичних об’єктів в регіоні є Київська область. На території
Миколаївської області знаходиться Південно-Українська АЕС, що видає основну
генераційну потужність до магістральних електромереж. Головною рисою
політики цього регіону у сфері електроенергетики слід вважати збалансованість
між виробленою та спожитою електроенергією.
На території регіону розвинена альтернативна «зелена енергетика» з
технологією виробництва електричної енергії з вітру та сонця. Основні об’єкти
сонячної електроенергетики розташовані на території Одеської області та
*Автономної республіки Крим [22], що наведено у табл. 3.3. Подібне розміщення
сонячних електростанцій в цій місцевості спричинене високою калорійністю
сонячного випромінювання.

Таблиця 3.3 – Основні об’єкти сонячної генерації, МВт
Назва генеруючого Потужність, МВт. Розташування
об’єкта
*Перово 106 АРК
*Охотникове 80 АРК
Дунайська 43 Одеська область
Старокозаче 43 Одеська область
Болград солар 34 Одеська область
*Митяєво 32 АРК
*Родникове 8 АРК
Загальна потужність 346 Х
Джерело: складено за [89]
*Тимчасово в окупації чи зруйновані

Основні підприємства, що генерують електроенергію з вітру розташовані в
Миколаївській області та *Автономній республіці Крим, однак їх сумарна
потужність поки є незначною.

88

До Східного регіону слід віднести території таких областей:
Дніпропетровська, *Харківська, *Запорізька. Особливістю цього регіону є його
індустріальність, саме це і визначає регіональну політику в сфері
електроенергетики. Оскільки в регіоні сконцентрована велика кількість
промислових підприємств, проводиться видобуток вугілля та корисних копалин,
необхідно забезпечити розвиток електроенергетичної галузі з метою підтримки
виробництва та недопущення його згортання. Саме тому в регіоні розташовано
велику кількість генеруючих підприємств, коротку характеристику яких
відображено в табл. 3.4.
Таблиця 3.4 – Основні об’єкти генерації електроенергії східного
електроенергетичного регіону
Область
Встановлена
Назва виробника розташування об’єкта
потужність, Технологія виробництва
електроенергії генерації
МВт.
електроенергії
*Запорізька АЕС Запорізька область 6 000 Атомна електростанція
*Запорізька ТЕС Запорізька область 3 600 Теплоелектростанція
Дніпропетровська
Криворізька ТЕС 2 820 Теплоелектростанція
область
*Зміївська ТЕС Харківська область 2 200 Теплоелектростанція
Придніпровська Дніпропетровська
1 765 Теплоелектростанція
ТЕС область
Дніпровська ГЕС Запорізька область 1 513 Гідроелектростанція
Харківська ТЕЦ -
Харківська область 470 Теплоелектроцентраль
5
Дніпро- Дніпропетровська
370 Гідроелектростанція
дзержинська ГЕС область
Загальна
Х 29 200 Х
потужність
Джерело: складено за [89]
*Тимчасово в окупації чи зруйновані

89

Згідно наведеної таблиці, сумарна потужність основних генеруючих
електростанцій, розташованих в регіоні більш як у 3 рази перевищує сумарну
потужність генеруючих підприємств у Західному та Центральному
електроенергетичних регіонах.
В структурі генерації електричної енергії переважає електроенергія
вироблена тепловими електростанціями. Оскільки така електроенергія є однією з
найдорожчих, можна стверджувати, що виробіток електроенергії в цьому регіоні
в значній мірі збільшує оптову ринкову ціну на електроенергію, а це в
подальшому має негативний вплив на роздрібні ціни для споживачів.
Для поєднання цих трьох регіонів до існуючих магістральних енергомереж
Енергетичною стратегією України на період до 2030 року передбачено
будівництво двох транзитних магістралей напругою 750 кВ:
Хмельницька АЕС – Дністровська ГАЕС – ПС Приморська – *ПС
Каховська – *Запорізька АЕС;
Рівненська АЕС – ПС Київська – ПС Північноукраїнська – ПС Харківська.
Ці магістральні лінії електропередач мають дозволити зняти обмеження
мережі на видачу потужності Хмельницької, Рівненської, *Запорізької атомних
електростанцій і регулюючих потужностей Дністровської ГАЕС.
Застосовуючи диверсифіковані підходи до виділених регіонів та
враховуючи їх особливості, держава має можливість досягти відповідного
розвитку кожного з них. Певний сценарій розвитку демонструє регіональний
поділ, основою якого є урахування техніко-економічних показників регіональних
енергетичних елементів. Такий поділ дозволяє державі отримати потужний
управлінський інструмент, шляхом застосування якого кожен з утворених
регіонів отримає унікальних розвиток локальних енергетичних ринків. Різні
регіональні можливості, кількісний та якісний склад виробників, споживачів,
галузевий склад зумовлюють відповідно особливий комплекс заходів для
ефективного розвиту енергетики. Складовими результативного розвитку для
різних регіонів можуть бути встановлені тарифи, диверсифіковані підходи до

90

надійності споживання, енергетичні пільги, преференції певним галузям, стимули
для впровадження певних видів енергетики та багато іншого.
Звернемо увагу, що кластерні ініціативи поки майже не використовуються в
енергетиці України та здебільшого регіональний поділ енергетичних систем
відбувається на рівні адміністративних одиниць. Дослідження системних
документів, що стосуються української електроенергетики доводить відсутність
ініціатив спрямованих на утворення галузевих кластерів або регіональних
енергетичних одиниць, які б мали підставою певні характеристики або аналітичні
ознаки. Проте автор вважає, що такий поділ дозволяє оптимізувати технологічні,
економічні, соціальні господарські та інші аспекти електроенергетичної галузі.
Таким чином, державі варто звернути увагу на застосування регіональних та
галузевих утворень з метою досягнення позитивного ефекту. Зважаючи на
відсутність на даному етапі відповідних ініціатив, зафіксованих у державних
документах чи навіть у обговоренні, ймовірність реалізації цього сценарію є
досить малою та становить за прогнозом автора близько 10-20%.
Песимістичний сценарій. В основі песимістичного сценарію покладено
відсутність суттєвих змін в енергетичній галузі. В цьому випадку українську
енергетику в майбутньому чекає енергетичний колапс, спричинений
неможливістю виробляти енергію за допомогою традиційних джерел, які в
найближчій перспективі вийдуть з ладу та відсутністю відновлювальних
генераційних джерел, розвиток яких стриманий рядом чинників. Така ситуація
матиме значне відображення як на економічній так і на соціальній складовій.
Зрозуміло, що для реалізації цього критичного для держави сценарію
Україні необхідно в повній мірі відмовитись від усіх запланованих програм
розвитку енергетичного ринку, євроінтеграційного курсу, міжнародних
зобов’язань. Звичайно, ймовірність настання обставин, які б перешкодили Україні
йти до встановленої цілі є критично низькою, оскільки здебільшого таки події є
форс-мажорними. Проте факти нестабільної політичної, соціальної та економічної
ситуацій в країні доводять можливість і такого сценарію.

91

З метою недопущення песимістичного сценарію українській владі вже
сьогодні варто звернути увагу на техніко-економічні, соціальні політичні та інші
складові розвитку держави та розпочати активне стимулювання розвитку
інноваційної економіки. В цьому випадку ймовірність розвитку цього сценарію за
прогнозом автора складатиме не більше 10%.
В 3 розділі роботи досліджено національний ринок електроенергії в Україні
та визначено, що він працює за моделлю єдиного покупця, яка є недосконалою в
порівнянні з організацією аналогічних світових ринків, оскільки містить ряд
суттєвих недоліків. Подальший ефективний розвиток, міжнародне
співробітництво неможливі без докорінних змін спрямованих на відповідність
сучасним вимогам. Не останню роль у ринковій недосконалості відіграє
відсутність потужних стимулів на державному рівні, які б спрямували ринок у
напрямі осучаснення технологій та переважного застосування інновацій.
Доведено, що характерною позитивною зміною українського ринку
електроенергії протягом останніх років є активне застосування технологій
відновлювальної енергетики. Проте, в порівнянні зі світовими темпами зростання
українські показники поки залишаються незначними. Аналіз ключових
показників підтверджує, також, наявність негативних тенденцій та трендів, які
впливають на ринок. До них можна віднести здорожчання цін на електроенергію
для усіх категорій споживачів, згортання міжнародного співробітництва,
енергетичний дефіцит в найближчій перспективі.
Досліджено український електроенергетичний ринок в регіональному
контексті, встановлено нерівномірність розміщення виробників електроенергії,
розподільного енергетичного обладнання, різний якісний та кількісний склад
споживачів. Державний вплив, який стосується ринку не підлягає диверсифікації,
що призводить до єдності регуляторних підходів стосовно ринку електроенергії,
та, як наслідок, регіонального дисбалансу. Наслідком відсутності врахування
регіональних особливостей та передумов є хаотичний характер розвитку галузі та
нівелювання притаманного регіонам потенціалу. Визначено, що
електроенергетична галузь України потребує термінового перегляду регіональних

92

управлінських підходів.
Рекомендовано до застосування для національного ринку електроенергії
України технології підтримки формування регіональних кластерів. Запропоновані
методи дозволять посилити регіональні переваги та зменшити вплив негативних
факторів. Існуючий поділ на регіональні енергетичні системи має свої переваги,
проте відрізняється від формування кластерних утворень за принципом та
підставою утворення.
Залучення України до співпраці з Європейським Співтовариством потребує
кроків, спрямованих на реорганізацію та поступову перебудову ринку
електроенергії. Наразі інтеграційні ринкові процеси стримано сукупністю
проблем, які обмежують розвиток ринку. Однією з важливих вимог
співробітництва, висунутих ЄС є збільшення використання «чистих» технологій у
виробництві електроенергії. Встановлено, що зараз в Україні відсутні відчутні
стимули, спрямовані на пожвавлення розвитку цього сегменту енергетики.
Рекомендовано посилення динамічних показників розвитку сегменту
відновлювальної енергетики в Україні, шляхом застосування інноваційних
технологій кластеризації та бізнес-акселерації, що дозволяє надати зростанню
ринку інтелектуальних ознак.
Визначено взаємозалежність формування новітнього формату
енергетичного ринку на засадах застосування різних за принципом механізмів
стимулювання розвитку та розроблено три сценарії розвитку
електроенергетичного ринку України в залежності від їх застосування. Основою
оптимістичного сценарію є активне впровадження технологій відновлювальної
енергетики за участю інвестицій міжнародних фінансових установ та бізнес
підтримки за допомогою акселерації. Оптимальний сценарій передбачає
застосування регіонального кластерного поділу на засадах врахування складу та
якості регіональних електроенергетичних комплексів, економічних інтересів та
особливостей регіонів. Песимістичний сценарій, який є наслідком бездіяльності
та відсутності конструктивних змін в енергетиці, неминуче призводить в
найближчій перспективі до державної енергетичної кризи. Розроблені сценарії

93

дозволяють визначити пріоритетні напрями розвитку енергетичного ринку та
шляхи їх реалізаці.

94

ВИСНОВКИ

Отже, підсумовуючи вищесказане зробимо висновки.
1. Досліджуючи український ринок електроенергії важливо звернути
увагу на регіональні аспекти розвитку, потенціал та передумови змін. Нажаль,
враховуючи складну політичну ситуацію, що склалася в Запоріжській,
Херсонській, Донецькій та Луганській областях, а також у Автономній республіці
Крим, неможливо проаналізувати деякі показники, які стосуються
електроенергетики цих регіонів. Впровадження та функціонування кластерів і
кластерних технологій в умовах сучасних викликів, глобалізації, зростання
конкуренції вважається одним із перспективних засобів забезпечення
конкурентоспроможності національної та регіональної економіки. Для
позитивних змін в економіці регіонів на основі застосування кластерного підходу
необхідно розробити ряд заходів на національному та регіональному рівнях для
подальшого формування ефективної структури економіки України.
2. У розділі 1.2 досліджено місце і роль в розвитку регіонів
електроенергетичних ринків. Аналіз регіональної електроенергетики країни
свідчить про відсутність кластерних ініціатив, як регіональних так і галузевих. З
поміж усіх регіонів окремо виділяються індустріальні центри, які відрізняються
розвиненими енергетичними мережами та великою кількістю виробників
електроенергії. Пропонується використання кластерних ініціатив, кластери
дозволяють сконцентрувати увагу на особливостях регіональних енергетичних
комплексів та шляхом групування врахувати наявні потужності, можливості для
розвитку підприємництва, визначити вигоди для різних категорій споживачів.
Таким чином створюється оптимальний поділ з урахуванням регіональних та
галузевих особливостей.
3. Досвід країн у еволюції ринку електроенергії та впровадженні
технологій відновлювальної електроенергетики доводить, що диверсифікація та
створення кластерів відповідно до виробництва, споживання електроенергії чи
регіональною спрямованістю, дозволить оптимізувати галузевий менеджмент,

95

управлінські принципи господарювання та надасть утвореним кластерам
додаткові економічні переваги. Тепер можна говорити про те, що застосування
кластеризації дозволить досягти рівномірного зростання регіонів, що призведе до
гармонічного розвитку країни в цілому.
4. В другому розділі досліджено національний ринок електроенергії в
Україні та визначено, що він працює за моделлю єдиного покупця, яка є
недосконалою в порівнянні з організацією аналогічних світових ринків, оскільки
містить ряд суттєвих недоліків. Подальший ефективний розвиток, міжнародне
співробітництво неможливі без докорінних змін спрямованих на відповідність
сучасним вимогам. Не останню роль у ринковій недосконалості відіграє
відсутність потужних стимулів на державному рівні, які б спрямували ринок у
напрямі осучаснення технологій та переважного застосування інновацій.
5. Доведено, що характерною позитивною зміною українського ринку
електроенергії протягом останніх років є активне застосування технологій
відновлювальної енергетики. Проте, в порівнянні зі світовими темпами зростання
українські показники поки залишаються незначними. Аналіз ключових
показників підтверджує, також, наявність негативних тенденцій та трендів, які
впливають на ринок. До них можна віднести: військові дії, здорожчання цін на
електроенергію для усіх категорій споживачів, згортання міжнародного
співробітництва, енергетичний дефіцит, пов'язаний з руйнуванням мереж.
6. Досліджено український електроенергетичний ринок в регіональному
контексті, встановлено нерівномірність розміщення виробників електроенергії,
розподільного енергетичного обладнання, різний якісний та кількісний склад
споживачів. Державний вплив, який стосується ринку не підлягає диверсифікації,
що призводить до єдності регуляторних підходів стосовно ринку електроенергії,
та, як наслідок, регіонального дисбалансу. Наслідком відсутності врахування
регіональних особливостей та передумов є хаотичний характер розвитку галузі та
нівелювання притаманного регіонам потенціалу. Визначено, що
електроенергетична галузь України потребує термінового перегляду регіональних
управлінських підходів.

96

7. В третьому розділі рекомендовано до застосування для національного
ринку електроенергії України технології підтримки формування регіональних
кластерів. Запропоновані методи дозволять посилити регіональні переваги та
зменшити вплив негативних факторів. Існуючий поділ на регіональні енергетичні
системи має свої переваги, проте відрізняється від формування кластерних
утворень за принципом та підставою утворення.
8. Залучення України до співпраці з Європейським Співтовариством
потребує кроків, спрямованих на реорганізацію та поступову перебудову ринку
електроенергії. Наразі інтеграційні ринкові процеси стримано сукупністю
проблем, які обмежують розвиток ринку. Однією з важливих вимог
співробітництва є збільшення використання «чистих» технологій у виробництві
електроенергії. Встановлено, що зараз в Україні відсутні відчутні стимули,
спрямовані на пожвавлення розвитку цього сегменту енергетики. Рекомендовано
посилення динамічних показників розвитку сегменту відновлювальної енергетики
в Україні, шляхом застосування інноваційних технологій кластеризації та бізнес-
акселерації, що дозволяє надати ринку інтелектуальних ознак.
9. Визначено взаємозалежність формування новітнього формату
енергетичного ринку на засадах застосування різних за принципом механізмів
стимулювання розвитку та розроблено три сценарії розвитку
електроенергетичного ринку України в залежності від їх застосування. Основою
оптимістичного сценарію є активне впровадження технологій відновлювальної
енергетики за участю інвестицій міжнародних фінансових установ та бізнес
підтримки за допомогою акселерації. Оптимальний сценарій передбачає
застосування регіонального кластерного поділу на засадах врахування складу та
якості регіональних електроенергетичних комплексів, економічних інтересів та
особливостей регіонів. Песимістичний сценарій, який є наслідком бездіяльності
та відсутності конструктивних змін в енергетиці, неминуче призводить в
найближчій перспективі до державної енергетичної кризи. Розроблені сценарії
дозволяють визначити пріоритетні напрями розвитку енергетичного ринку та
шляхи їх реалізаці.

97

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аптекар С. С., Іванова В. В. Інноваційне управління
енергозбереженням промислових підприємств: монографія / Дон. нац. ун-т
економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського. Донецьк: ДонНУЕТ, 2012.
286 с.
2. Артеменко І. Теоретико-методичні основи концентрації виробництва
на підприємствах агропромислового комплексу = Theoretical and methodological
foundations of the concentration of production in the agricultural enterprises. Наукові
записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Економіка».
2017. 1 (29). С. 23–28.
3. Артеменко І. А. Теоретичні засади і практика реформувань відносин
власності в споживчій кооперації при перехорді до ринкової економіки. Полтава:
РВЦ ПУСКУ, 2005. 195 с.
4. Афанасьєв М. В., Салашенко Т. І. Стратегія підвищення
енергоефективності промисловості регіону: теоретико-методичні аспекти
формування: монографія. Харків: Вид-во ХНЕУ ім. С. Кузнеця, 2015. 283 с.
5. Бабенко С. Г. Стратегія розвитку кооперативного сектора економіки
України. Економіка і прогнозування. 2003. № 4. С. 38–49.
6. Березін О. В. Екологічні аспекти ресурсозбереження підприємств:
кол. монографія. Бізнес-інкубатори як основа розвитку підприємництва в Україні
/ за ред. д.е.н., проф. А. В. Череп. Запоріжжя: Запор. нац. ун-т, 2015. С. 86–90.
7. Биркович Т. І. Особливості формування енергетичних кластерів:
зарубіжний та вітчизняний досвід. Економіка та держава. 2012. № 10. С. 96–98.
8. Білецька Л. В., Білецький О. В., Савич В. І. Економічна теорія:
Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: навч. посіб. Київ: ЦУЛ, 2009.
688 с.
9. Білоцерківський О. Б. Аналіз методів ціноутворення в
електроенергетиці України. Вісник Національного технічного унівкрситету
«ХПІ»: зб. наук. праць. Темат. вип.: Актуальні проблеми управління та

98

фінансово-господарської діяльності підприємства. Харків: НТУ «ХПІ». 2012.
№ 58 (964). С. 12–18.
10. Блінов І. В. Теоретичні та практичні засади функціонування
конкурентного ринку електроенергії: [монографія] / НАН України. Ін-т
електродинаміки. Київ: Наук. думка, 2015. 216 с.
11. Бобров Є. А. Енергетична безпека держави / Ун-т економіки та права,
ВНЗ «КРОК». Київ, 2013. 306 c.
12. Бондар-Підгурська О. В. Науково-методологічні засади сталого
інноваційного соціально орієнтованого розвитку економіки: монографія / ВНЗ
Укоопспілки «Полт. ун-т економіки і торгівлі» (ПУЕТ). Полтава: ПУЕТ, 2017. С.
379–433.
13. Бородін Д. В. Конспект лекцій з курсу «Комп’ютерні інформаційні
технології в електроенергетиці» (для студентів 4 і 5 курсів денної і 5 і 6 курсів
заочної форм навчання спеціальності «Електротехнічні системи
електроспоживання» напрям підготовки «Електротехніка та електротехнології» та
слухачів другої вищої освіти); Харк. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова.
Харків: ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, 2013. 80 с.
14. Бузько І. Р., Д’яченко Ю. Ю., Немашкало О. А. Інституційні реформи
та організаційно-економічні механізми регулювання регіонального розвитку в
умовах європейської інтеграції. Вісник Кременчуцького національного
університету ім. Михайла Остроградського. 2015. Вип. 4. С. 123–128.
15. Бузько І., Вартанова О. Формування здатності управління знаннями в
інноваційних процесах. Наукові праці Донецького національного технічного
універсітету. Серія: економічна. Донецьк: ДонНТУ, 2011. Вип. 39-1. С. 221–227.
16. Бурбело М. Й., Мельничук Л. М. Стимулювання зменшення втрат в
електричних мережах: Монографія. – Вінниця: УНІВЕРСУМ – Вінниця, 2008. –
110 с.
17. Вартанова О. В., Шестер І. В. Бенчмаркінг інноваційного потенціалу
промислового підприємства. Науковий вісник Херсонського державного
університету. Серія: Економічні науки. 2014. Вип. 8 (2). С. 89–92.

99

18. Возняк О. Т., Янів М. Є. Енергетичний потенціал сонячної енергетики
та перспективи його використання в Україні. Вісник Національного університету
«Львівська політехніка». Теорія і практика будівництва. 2010. № 664. С. 7–10.
19. Волосюк Ю. В. Аналіз алгоритмів кластеризації для задач
нтелектуального аналізу даних. Збірник наукових праць Військового інституту
Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. 2014. Вип. 47.
С. 112–119.
20. Волошин О. Механізми державного регулювання розвитку
альтернативної енергетики в Україні. Державне управління та місцеве
самоврядування. 2015. Вип. 2. С. 103–112.
21. Гаврикова А. О. Світовий досвід лібералізації ринків електричної
енергії: теоретико-аналітичний аспект. Глобальні та національні проблеми
економіки. 2015. № 7. С. 283–289.
22. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної
теорії. Київ: Вища шк., 1995. 471 с.
23. Герасименко А. Монополія та економічна влада: історико-
економічний аналіз. Вісник Київського національного торговельно-економічного
університету. 2012. № 3. С. 23–35.
24. Гречана С. І. Сучасний стан та перспективні модернізації регіональної
виробничої інфраструктури. Економіка та суспільство. 2017. № 2. С. 392–397.
25. Гречана С. І., Заблодська Д. В. Сучасні організаційні форми
міжрегіонального співробітництва. Вісник Східноукраїнського національного
університету ім. Володимира Даля. 2015. № 6 (223). С. 22–31.
26. Гудзь П. В. Практика адміністрування розвитку тарифів на
національних і регіональних ринках електроенергії за кордоном. Збірник
наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія:
Економічні науки. Черкаси: ЧДТУ, 2020. Вип. 44. Ч. ІІ. С. 13–20.
27. Гулак Д. В Перспективи регулювання альтернативної
електроенергетики України: процеси бізнес-акселерації та підтримки
регіональних проектів. Сучасні теорія і практика менеджменту та бізнес-

100

адміністрування: зб. тез наук. робіт учасників всеукр. наук. конф., (Черкаси, 12–
13 квіт. 2020 р.). Черкаси, Черкас. держ. технол. ун-т, 2020. С. 108–110.
28. Гулак Д. В. Актуальні питання теорії регіональних
електроенергетичних ринків. Соціально-економічний розвиток регіонів в
контексті міжнародної інтеграції / Херсон. нац. техн. ун-т. 2013. № 12 (1). С. 25–
28.
29. Гуменюк А. М. Безпека структурно-інституціональної трансформації
економіки регіону: теоретичні основи та прикладні аспекти: монографія. Київ:
НІСД, 2014. 468 с.
30. European Smart Grids Technology Platform // European Commission. 88
Directorate-General for Research Sustainable Energy System, EUR 22040, 2021. – 44 p
31. Державне регулювання інноваційної інфраструктури на
регіональному рівні: монографія / О. Ю. Амосов, А. О. Дєгтяр, М. А. Латинін та
ін.; за заг. ред. д.держ.упр., проф. А. О. Дєгтяра. Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ
«Магістр», 2011. 192 с.
32. Дерід І. О. Історичний розвиток та сучасні тенденції міжнародної
спеціалізації. Економічний простір. 2015. № 96. С. 25–33.
33. Дехтяр Н. А., Дейнека О. В. Інноваційний розвиток економіки:
процеси та явища: монографія. Розділ 3. Оцінка рівня фінансового забезпечення
інноваційної діяльності підприємств в Україні. Дніпропетровськ: НГУ, 2013. С.
271–277.
34. Дехтяр Н. А., Дейнека О. В. Стратегії підприємства. Фінансово-
економічна безпека підприємства: сутність та механізм забезпечення. Стратегії
економічного розвитку: держава, регіон, підприємство: кол. монографія у 2 т. / за
заг. ред. К. С. Шапошникова та ін. Херсон: Гельветика, 2015. Т. 2. Розд. 3. С. 254–
266.
35. Договір між членами Оптового ринку електроенергії. URL:
http://www.er.gov.ua/doc.php?c=1285

101

36. Долішній Д. Б., Петренко В. П. Використання міжнародного досвіду
реформування ринку електроенергії в Україні. Економіка промисловості. 2009.
№ 3. С. 38–44.
37. Домбровська Г. П., Геращенко І. О., Григор’єва Ю. О. Нові
інноваційні технології в енергетиці. Бізнес Інформ. 2011. № 12. C. 58–60.
38. Економічні аспекти енергозбереження: проблеми та шляхи їх
вирішення: монографія / А. М. Асаул, Н. О. Байстрюченко, В. В. Биба та ін.; за
ред. В. Я. Чевганової. Полтава: ПолтНТУ, 2015. 180 с.
39. Економічні й екологічні аспекти комплексної генерації та утилізації
енергії в умовах урбанізованих і промислових територій: монографія / Г. Г.
Півняк, О. С. Бешта, П. І. Пілов та ін.; під заг. ред. Г. Г. Півняка; Нац. гірн. ун-т.
Дніпропетровськ: НГУ, 2013. 176 с.
40. Економічні, управлінські, правові та інформаційно-технічні проблеми
діяльності підприємств: кол. монографія / за заг. ред. Л. М. Савчук, М. Фіц.
Дніпро: Герда, 2017. 528 с.
41. Електроенергетика України: стан і тенденції розвитку. Національна
безпека і оборона. 2012. № 6. С. 4.
42. Енергетична стратегія України на період до 2030 року /
ЕНЕРГОРЕСУРС. URL: http://energetyka.com.ua/normatyvna-baza/384-energetichna-
strategiya-ukrajini-na-period-do-2030-roku
43. Завальнюк С. О. Теоретико-методичні підходи до формування
інвестиційного забезпечення розвитку паливно-енергетичного комплексу
України. Інвестиції: практика та досвід. 2013. № 17. С. 26–30.
44. Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна
держава: Програма економічних реформ на 2010 – 2014 рр. URL:
www.president.gov.ua/docs/Programa_reform_FINAL_1.pdf
45. Зеркалов Д. В. Енергозбереження в Україні: монографія. Київ:
Основа, 2012. 582 с.

102

46. Іванюта С. П., Качинський А. Б. Екологічна та природно-техногенна
безпека України: регіональний вимір загроз і ризиків: монографія. Київ: НІСД,
2012. 308 с.
47. Ільчук В. П., Хоменко І. О., Лисенко І. В. Кластерна стратегія
розвитку економіки регіону: монографія. Чернігів: Черніг. держ. технол. ун-т,
2013. 367 с.
48. Інноваційна економіка: теоретичні та практичні аспекти: монографія /
Е. А. Кузнєцов, Ю. М. Сафонов, С. В. Філиппова та ін.; за ред. д.е.н., доц.
Є. І. Масленнікова. Херсон: Грінь Д. С., 2017. Вип. 1. 854 с.
49. Інформаційна діяльність в малому та середньому бізнесі / В. М.
Андрієнко та ін.; Дон. нац. ун-т. Донецьк: Юго-Восток, Лтд, 2008. 202 c.
50. Інформаційний аспект розвитку фінансового менеджменту:
монографія / С. І. Левицький та ін.; Дон. ін-т залізн. трансп. Донецьк: Ноулідж,
Дон. від-ня, 2012. С. 166–175.
51. Інформаційний бюлетень НКРЕ: щоміс. інформ. вид. за 01.2022.
52. Інформаційний бюлетень НКРЕ: щоміс. інформ. вид. за 12.2023.
53. Інформаційні системи на підприємствах: розвиток теорії та практики /
С. І. Левицький та ін.; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. Донецьк: Юго-
Восток, 2007. 250 c.
54. Інформаційні технології та інновації в економіці, управлінні
проектами і програмами: монографія / за заг. ред. В. О. Тімофєєва,
І. В. Чумаченко. Харків: ФОП Панов А. М., 2017. 404 с.
55. Квач Я. П., Борисова Л. П. Розвиток інноваційного підприємництва у
рамках кластерів як джерело економічного зростання регіону. Зовнішня торгівля:
економіка, фінанси, право. 2013. № 1. С. 127–133.
56. Кваша Т. К., Мусіна Л. А. Вимірювання зеленого зростання в Україні:
концепції, системи індикаторів, досвід формування та перспективи застосування:
монографія / за заг. ред. Л. А. Мусіної. Київ: УкрІНТЕІ, 2015. 280 с.
57. Кизим М. О. Промислова політика та кластеризація економіки
України: монографія. Харків: ІНжеК, 2011. 304 с.

103

58. Кизим М. О., Хаустова В. Є. Український досвід формування
кластерних структур. Проблеми економіки. 2012. № 1. С. 3–11.
59. Кізь І. В. Проблеми та перспективи розвитку кластеризації у
високотехнологічному комплексі України. Науковий вісник Херсонського
державного університету. Секція 2. Економіка та управління національним
господарством. 2015. № 13. Ч. 4. С. 24–27.
60. Кластери в умовах глобальної конкуренції. Державна регіональна
політика України: особливості та стратегічні пріоритети: монографія /
З. С. Варналій, В. Є. Воротін, В. С. Куйбіда та ін.; за ред. З. С. Варналія; Нац. ін-т
стратег. дослідж. Київ: НІСД, 2007. С. 560–602.
61. Кластери як інструмент регіонального розвитку: матеріали наук.-
практ. семінару (м. Феодосія, 16–20 лип. 2012 р.) / за ред. проф. В. В. Мамонової.
Харків: ХарРІ НАДУ, 2012. 115 с.
62. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30.
Ст. 141.
63. Концептуальні засади стратегічного розвитку інформатизації
національної економіки: монографія / В. М. Андрієнко та ін.; Дон. нац. ун-т, Дон.
ін-т залізн. трансп. Донецьк: ДонНУ, 2011. С. 201–217.
64. Концепція фонду енергоефективності (проект документу для
обговорення). URL: https://strategy2022.lg.ua/images/docs/Fond_EE_22.02.2017.pdf
65. Косар Н. С., Ковальчук А. Є. Залучення інвестицій в
електроенергетичний комплекс України. Вісник Національного університету
«Львівська політехніка». 2001. № 436. Менеджмент та підприємництво в Україні:
етапи становлення і проблеми розвитку. С. 362–371.
66. Коссе І. Прозорість та економічна обґрунтованість тарифів на
електроенергію – необхідна умова реформи енергетичного сектору України:
консульт. робота. Київ: Ін-т екон. дослідж. та політ. консульт. URL:
http://www.ier.com.ua
67. Коссе І. Реформа ринку електроенергії в Україні: консульт. робота.
Київ: Ін-т екон. дослідж. та політ. консульт., URL: http://www.ier.com.ua

104

68. Костюковський Б. А., Лещенко І. Ч. Проблеми реалізації положень
Закону «Про засади функціонування ринку електричної енергії в Україні».
Проблеми загальної енергетики. 2014. Вип. 3. С. 43–49.
69. Кудрявець Є. В. Засади європейської політики створення
інноваційних кластерів та поглибленої взаємодії з Україною. Інвестиції: практика
та досвід. 2017. № 5. С. 64–72.
70. Кузьминчук Н. В. Інституційні аспекти державного регулювання
взаємовідносин суб’єктів електроенергетичного ринку. Проблеми
економіки = The Problems of Economy. 2014. № 1. С. 59–64.
71. Кузьминчук Н. В. Ринок електричної енергії України: проблеми
державного регулювання й перспективи розвитку. Економіка та управління
підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики: зб. наук.
праць. Харків: ХАІ, 2013. № 4 (24). С. 139–148.
72. Кусик Н. Л .Соціально-економічний розвиток держави та регіонів:
теоретичні, практичні та облікові аспекти: монографія / за ред. к.е.н., доц.
Н. Л. Кусик, к.е.н., доц. О. В. Побережець та ін. Херсон: Грінь Д. С., 2017. 350 с.
73. Лавренчук В. А. «Зелені» інвестиції: українські реалії ринку
альтернативної енергетики. Інвестиції: практика та досвід. 2012. № 22. С. 35–38.
74. Лежнюк П. Д., Ковальчук О. А., Нікіторович О. В., Кулик В. В.
Відновлювані джерела енергії в розподільних електричних мережах: монографія /
Він. нац. техн. ун-т. Вінниця: ВНТУ, 2014. 204 с.
75. Лисецька Н. М. Кластеризація як засіб реалізації ефективного
ринкового механізму господарювання. Проблеми інноваційно-інвестиційного
розвитку. 2014. № 6. С. 96–103.
76. Лір В. Е. Реформування житлово-комунального господарства:
системні рішення локального призначення. Економіка і прогнозування. 2021. № 1.
С. 37–52.
77. Лір В., Биконя О. Економічні механізми управління попитом на ринку
електроенергії. Економіст. 2015. № 2. С. 9–13.

105

78. Лотиш О. Я. Сучасні напрямки розвитку теорії галузевих ринків.
Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Економічні
науки. 2014. Вип. 5 (1). С. 36–39.
79. Мала гірнича енциклопедія. Т. 1 / за ред. В. С. Білецького. Донецьк:
Донбас, 2004. 640 с.
80. Маляренко В. А., Лисак Л. В. Енергетика, довкілля, енергозбереження
/ під заг. ред. проф. В. А. Маляренка. Харків: Рубікон, 2004. 368 с.
81. Манн Р. В. Теоретико-методологічні засади розвитку регіонального
менеджменту: особливості, проблеми, перспективи: [монографія]. Донецьк: ВІК,
2013. 382 с.
82. Маркевич К., Омельченко В. Ціноутворення на енергетичних ринках:
досвід ЄС та України: аналіт. доп. Київ: Заповіт, 2017. 56 с.
83. Маркіна І. А. Управління споживчою кооперацією як соціально-
економічною системою: теорія та практика: автореф. дис... д-ра екон. наук:
08.02.03 / Дон. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського.
Донецьк, 2006. 38 с.
84. Ніколаєнко С. М. Кластеризація економіки як ефективний механізм
підвищення конкурентоспроможності галузі. Формування ринкових відносин в
Україні. 2022. № 8. С. 191–193.
85. Олійник Я. І., Крикавський Є. В., Косар Н. С. Цінова політика
енергетичних компаній в активізації їх інвестиційного забезпечення. Економічний
вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний
інститут». 2013. № 10. С. 393–398.
86. Оскольський В. Кластеризація – вагомий фактор підвищення
конкурентоспроможності економіки України. Економіка України. 2021. № 11. С.
4–16.
87. Основи економічної теорії: підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко,
Г. Н. Климко та ін.; за ред.. А. А. Чухна. Київ: Вища шк., 2001. 606 с.
88. Основи економічної теорії: підручник / за заг. ред. д-ра екон.наук,
проф. Л. С. Шевченко. Харків: Право, 2008. 448 с.

106

89. Офіційний сайт ПАТ «Черкасиобленерго»
https://cherkasyoblenergo.com/
90. Офіційний сайт бізнес-акселератора Flat6labs. URL: www.flat6labs.com
91. Офіційний сайт бізнес-акселератора Happy farm. URL:
www.happyfarm.com.ua
92. Офіційний сайт бізнес-акселератора Houston Technology Center. URL:
www.houstontech.org
93. Офіційний сайт венчурного фонду Y combinator. URL:
www.ycombinator.com
94. Офіційний сайт групи компаній Group DF. URL:
http://www.groupdf.com/
95. Офіційний сайт державного підприємства «Енергоринок». URL:
http://www.er.gov.ua/
96. Офіційний сайт Метінвест. URL: https://www.metinvestholding.com
97. Офіційний сайт стартап школи та бізнес-інкубатора Sikorsky
Challenge. URL: www.sikorskychallenge.com
98. Офіційний сайт українського бізнес-акселератора для технологічних
стартапів Growth up. URL: www.growthup.com
99. Офіційний сайт Українського гідрометеорологічного центру. URL:
http://meteo.gov.ua/
100. Офіційний сайт Укргазбанку – кредити на придбання сонячних
електростанцій і теплових насосів. URL:
http://www.ukrgasbank.com/private/credits/eco_energy/
101. Павелко А., Проць Б., Станкевич-Волосянчук О. Гідроенергетика у
Карпатах: міфи та реальність. Львів, 2021. 40 с.
102. Палишкин Н. А., Міщенко А. В. Малі гідрелектростанції та
вітроенергетичні установки: монографія. Київ: Комдрук, 2012. 560 с.
103. Півняк Г. Г., Шкрабець Ф. П. Альтернативна енергетика в Україні:
монографія / Нац. гірн. ун-т. Дніпропетровськ: НГУ, 2013. 109 с.

107

104. План розвитку розподільних електричних мереж на 2017 – 2022 роки,
розроблений на підставі «Порядку підготовки Системним оператором плану
розвитку Об’єднаної енергетичної системи України на наступні десять років»,
затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості
України від 29.09.2014 № 680. URL:
http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/uk/publish/ article?art_id=245064086&cat_id

ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets