«Розвиток електронного урядування та електронної демократії в Україні»

Лукомський, Денис Русланович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8213
Title:	«Розвиток електронного урядування та електронної демократії в Україні»
Authors:	Ільченко, Наталія Вікторівна Лукомський, Денис Русланович
Keywords:	електроні послуги;громадська участь;політика;громадськість
Issue Date:	Jun-2021
Abstract:	Об’єктом дослідження є участь громадянського суспільства в процесі формування та реалізації державної політики. Предметом дослідження є зміст і характер діяльності громадськості як суб’єктів вироблення державної політики. Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є визначення ролі громадськості в формуванні та реалізації державної політики, визначення ролі участі громадян у державному управлінні як суб’єктів вироблення державної політики. Метод дослідження – системний аналіз, метод функціонального аналізу та класифікації, комплексний підхід до вивчення процесу вироблення державної політики, що включає системний, функціональний, причинно-наслідковий, формально-логічний аналіз, аналіз ситуативних прикладів (case-study) та метод експертного опитування.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8213
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Лукомський Д.Р.pdf Restricted Access		1.11 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
8 
 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Розвиток електронного урядування та електронної демократії в 
Україні» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: здобувач 4 курсу, групи ПУА-178 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування» 
                                                      Лукомський Денис Русланович 
(прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник Ільченко Н.В. 
(прізвище та ініціали) 
                                                          Рецензент _____________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
Черкаси 2021 року 
 
9 
 
З М І С Т 
ВСТУП 5 
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ 
ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ ТА ЕЛЕКТРОННОЇ ДЕМОКРАТІЇ 8 
В УКРАЇНІ 
1.1 Концептуальні засади електронного врядування та електронної 
8 
демократії 
1.2 Етапи впровадження електронного врядування та електронної 
13 
демократії в Україні 
1.3 Методологія визначення індексу місцевої електронної демократії 23 
РОЗДІЛ ІІ ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ 
29 
РЕГУЛЮВАННЯ ЕЛЕКТРОННОГО ВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ 
2.1 Механізм формування і реалізації державної політики  29 
2.2 Аналіз нормативно-правового забезпечення в Україні 36 
2.3 Досвід впровадження електронного врядування європейськими 
44 
країнами 
РОЗДІЛ ІІІ ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ 
ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ ТА ЕЛЕКТРОННОЇ ДЕМОКРАТІЇ 53 
В УКРАЇНІ 
3.1 Проблеми та напрями підвищення ефективності механізмів 
53 
електронного врядування та електронної демократії 
3.2 Практика упровадження публічних електронних послуг в контексті 59 
взаємодії  
3.3 Інноваційні механізми електронної демократії 62 
ВИСНОВКИ 76 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 80 
ДОДАТКИ 85 
 
10 
 
 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННОГО 
УРЯДУВАННЯ ТА ЕЛЕКТРОННОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ 
 
1.1. Концептуальні засади електронного врядування та електронної 
демократії 
  
На даний момент існує декілька підходів до визначення поняття 
«електронний уряд», що є результатом відповідної неоднозначності його 
трактування. Визначення поняття «eлeктрoннe yрядyвання» науковці 
формулюють з точки зору різних принципів та підходів. Під поняттям 
«електронний уряд», що бере свій початок від англійського «egovernment», 
спочатку розуміли як футуристичний уряд «електронних громадян», що 
регулює життя і безпеку комп’ютерної мережі в цілому й електронний бізнес 
зокрема, тобто абстрактне поняття, яке стосувалося захисту мереж. У 
сучасному розумінні термін «e-government» тлумачиться не лише як 
«електронний уряд», що виходить з його прямого перекладу а й «електронне 
управління державою», тобто саме використання в органах державного 
управління сучасних технологій, у тому числі й Інтернет-технологій [18, 
с.138]. Оскільки питання електронного урядування є досить обширним перше 
за все пропонуємо дослідити сутність поняття «електронний уряд». В 
сучасній науці немає єдиного підходу до визначення суті поняття 
«електронного уряду», оскільки це є комплексна категорія, яку можна 
розглядати з різних точок зору. У фаховій літературі [8;24;28] 
виокремлюються такі варіанти визначення поняття «електронний уряд»:  
1. Організація державного управління на основі електронних засобів 
обробки, передачі і поширення інформації, надання послуг державними 
11 
 
органами всіх галузей влади всім категоріям громадян (пенсіонерам, 
робітникам, бізнесменам, службовцям та ін.) електронними засобами, 
інформування тими ж засобами населення про роботу державних органів.  
2. Інформаційні технології в державному управлінні.  
3. Дeржaвa в мережі.  
4. Метафора, що означає інформаційну взаємодію органів державної 
влади і суспільства з використанням інформаційно-телекомунікаційних 
технологій.  
5. Трансформовані для урядових і державних організацій ідеї 
електронного бізнесу, в яких уряд є різновидом корпоративного користувача 
інформаційних технологій.  
6. Автоматизовані державні служби, основними функціями яких є 
забезпечення вільного доступу громадян до всієї необхідної державної 
інформації, збирання податків, реєстрація транспортних засобів і патентів, 
надання необхідної інформації, укладання угод і оформлення постачань 
необхідних державному апаратові матеріалів і оснащення.  
Кожен з наведених варіантів визначає поняття «електронний уряд» 
більше як чергове прикладне завдання, один з способів модернізації 
існуючих структур та відносин, а не як відокремлену ідею комплексної 
трансформації принципів щодо організації управління державними органами 
та державою загалом. Проте однозначності у визначенні «електронного 
уряду» на даний момент так і не існує. Причому навіть дослівний переклад з 
англійської мови – «egovernment» також не надає чіткості даному поняттю. 
На нашу думку поняття «електронний уряд» повинен охоплювати не тільки 
мережеву інфраструктуру але в цілому всю інфраструктуру взаємозв’язків 
органів державної влади. На думку сучасних дослідників, мова повинна йти 
про «електронну державу», «електронний державний аппарат», електронну 
інфраструктуру держави, державу інформаційного суспільства, або ж 
«eлeктрoннe yрядyвання». Замість «електронного уряду» доречніше говорити 
про державну мережеву інформаційну інфраструктуру, як інформаційно-
12 
 
комунікаційну систему, що забезпечує оптимальне функціонування всіх гілок 
і рівнів державної влади [18, с.140]. Узагальнивши наведені визначення 
поняття «електронний уряд», на нашу думку, більш доцільним є 
використання терміну «eлeктрoннe yрядyвання», під яким слід розуміти саме 
спосіб організації державної влади за допомогою систем 10 інформаційних 
мереж та окремих сегментів глобальної мережі інформації, що забезпечує 
функціонування органів державної влади в режимі онлайн та робить 
максимально простим та доступним спілкування з ними громадян, 
юридичних осіб, неурядових організацій кожного дня. 
Поняття «електронне врядування» у XXI столітті набуває все більшого 
і більшого визнання та поширення у різних державах світу. У багатьох 
країнах Європи вже давно використовують цей спосіб організації державної 
влади для модернізації процесів державного управління. Вперше із поняттям 
«електронного уряду» світ стикнувся у 1997 році, коли Національний 
науковий фонд США визначав процеси адміністративної реформи із 
широким запровадженням інформаційно-комунікаційних технологій в 
державне управління. Кожен науковець розглядає це поняття з власної точки 
зору. Отже, Чукут С. А. вважає, що «електронний уряд - це модернізація 
самого процесу державного управління згідно з новими умовами суспільного 
розвитку. Звідси зрозуміло, що автор вбачає в цьому визначені прозорість та 
відкритість в державному управлінні, а також націленність на 
обслуговування потреб громадян» [1]. Коваль Р. А. стверджує, що 
«електронний уряд - це адаптація державного управління до нових вимог 
суспільного розвитку, яка включає в себе послуги, що надаються органами 
державної влади та місцевого самоврядування для власних громадян, а також 
інтерактивну взаємодію між ними, зокрема, дякуючі підтримці та 
впровадженню системи зворотнmого зв’язку за допомогою сучасних 
інформаційно-комунікаційних технологій» [17]. Наприклад, Баранов О. А. 
вважає, що «електронний уряд — це уряд, у якому вся сукупність, як 
внутрішніх, так і зовнішніх зв’язків і процесів підтримується й 
13 
 
забезпечується відповідними інформаційно-комунікаційними технологіями» 
[3]. При цьому буде дуже гарна взаємодія уряду з громадянами. Існує дуже 
багато визначень терміну «електронне врядування». 
Посилаючись на Концепцію розвитку електронного врядування в 
Україні, яка була схвалена Кабінетом міністрів України 13 грудня 2010 року 
N 2250-р, бачимо, що «електронне урядування визначають одним з багатьох 
інструментів розвитку інформаційного суспільства, запровадження якого 
сприятиме виробленню умов для відкритого і прозорого державного 
управління», а також, виходячи з вищезазначеної концепції, бачимо, що 
«електронне урядування так само визначають, як форму організації 
державного управління, яка сприяє підвищенню ефективності, відкритості та 
прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого 
самоврядування, також із застосуванням у собі інформаційно-
телекомунікаційних технологій для формування нового типу держави, яке в 
першу чергу спрямоване на задоволення потреб громадян» [50]. Зокрема, 
дивлячись на наукову працю доктора наук з дежавного управління 
Драгомирецької Н. М. можна визначитити, що «електронне урядування є 
певною оптимізацією процесу надання адміністративно-соціальних послуг, 
політичноі участі громадян у державніи розбудові шляхом зміни внутрішніх і 
зовнішніх відносин за допомогою технічних засобів, інтернету та сучасних 
засобів масовоі інформаціі » [11], а у праці «Електронне урядування, як 
форма організаціі державного управління» Архіпової Є. О. дане поняття 
визначають, як «систему взаємодіі органів державноі влади з населенням, що 
будується на широкому застосуванні інформаціи них технологіи з метою 
підвищення доступності та якості державних послуг, зменшення строків і х 
надання, а також зниження адміністративного навантаження на громадян та 
організаціі щодо і х отримання» [1]. Єганов В. В. визначає поняття 
«електронного урядування, як спосіб організації державної влади за 
допомогою локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної 
інформаційної ситеми, що забезпечуює функціонування органів влади в 
14 
 
режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне 
спілкування з ними громадян, юридичних осіб, неурядових організацій» [13]. 
Мищишин В. І. під поняттям «електронне урядування розуміє форму 
організації державного управління, яка, широко застосовуючи новітні 
інформаційно-комунікаційні технології, забезпечує якісно новий рівень 
відкритої взаємодії держави та суспільства, надання повного комплексу 
державних послуг для всіх категорій громадян і суб’єктів господарювання» 
[22]. Дубова Д. В. зазначає, що «електронне урядування є певним 
комплексом державних інформаційних систем, інфраструктури 
інформаційно-технологічної взаємодії між собою та інфраструктури доступу 
до них громадян, що забезпечують новий рівень прозорості та ефективності 
діяльності органів державної влади для повного і чіткого задоволення прав та 
потреб громадян» [12]. Міхровська М. С. взагалі зауважує, що завдяки 
запровадженню системи електронного врядування буде наближення нашої 
держави до демократичних стандартів публічної адміністрації, що дійсно 
сприятиме підвищенню прозорості та відкритості виконавчої влади, що у 
майбутньому сприятиме забезпеченню прав і свобод громадянина в Україні 
[21]. Вважається, що першочерговою частиною електронного врядування є, 
насамперед, електронний уряд, який вважається середовищем спільної 
взаємодії громадянського суспільства, бізнесу та влади в інформаційному 
просторі. Впровадження цієї концепції передбачає повний та індивідуальний 
підхід до надання державних послуг користувачам з відсутністю контакту з 
держслужбовцями. Такі науковці, як Клімушкин П. та Серенок А. наступним 
чином пояснюють ці категорії. В цьому випадку, електронний уряд 
визначається як система взаємодії органів державної влади з населенням, 
заснована на широкому використанні сучасних інформаційних технологій, 
наприклад, мережі Інтернет, для підвищення доступності та якості 
державних послуг, скорочення термінів надання, ліквідації адміністративного 
навантаження на громадян і організації, пов’язаного з їх отриманням 
15 
 
(зменшення кількості вимушених очних звернень, зниження кількості 
документів, які надаються) [16, c.4]. 
Барікова А. А. вважає, що «електронне врядування є певним засобом 
використання інформаційно-комунікаційних технологій для підвищення 
ефективності, економічності та прозорості уряду та можливості громадського 
контролю над ним» [4]. Також, варто і згадати про визначення поняття 
«електронної демократії», що тісно пов’язане із електронним врядуванням. У 
Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 року № 386-р 
«Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства» визначають 
поняття «електронної демократії, як форму суспільних відносин, за якої 
громадяни та організації залучаються до державотворення та державного 
управління, а також і до місцевого самоуправління шляхом широкого 
застосування інформаційнокомунікаційних технологій» [49]. Тобто, 
електронне врядування слугує основною складовою демократичного 
суспільства в новітніх умовах глобалізації з використанням 
інформаційнокомунікаційних технологій. Завдяки цій системі забезпечується 
ефективність діяльності уряду та його прозорість перед громадянами та 
бізнесовими структурами в контексті запобігання корупції та бюрократичних 
процесів. Налагоджена система електронного врядування, безпосередньо, 
впливає на рівень конкурентоспроможності кожної країни та ії іміджу у 
просторах світової спільноти. 
 
1.2. Етапи впровадження електронного врядування та електронної 
демократії в Україні  
  
Безперервний процес створення, впровадження та розвитку складних 
організаційних систем, до яких відноситься електронне урядування, 
передбачає його дискретизацію на послідовність етапів (етапізацію), кожен з 
яких характеризується специфічною кінцевою метою, сукупністю критеріїв її 
16 
 
досягнення та завдань, часовими рамками, задіяними ресурсами тощо, але 
системно взаємозв’язаними та об’єднаними місією системи та умовами 
збереження її цілісності. В Україні зазначена етапізація відбувалась в умовах 
недосконалості концепції адміністративної реформи, відсутності єдиної 
державної політики з впровадження електронного урядування, її 
концептуальних засад та стратегії, а також відсутності чітко визначеної 
системи критеріїв їх реалізації. Запровадження механізмів та інструментів 
електронне урядування передбачено Законами України «Про Національну 
програму інформатизації» та «Про Основні засади розбудови інформаційного 
суспільства в Україні на 2007-2015 роки», а також рішеннями Уряду, у яких 
визначено низку заходів, спрямованих на впровадження електронного 
урядування, але без чіткого визначення етапності робіт, їх взаємозв’язку, 
ресурсного забезпечення, кінцевих очікуваних результатів тощо. Так 
постановою КМУ від 24 лютого 2003 р. № 208 передбачено:  
- створення та інтеграцією електронних інформаційних систем і 
ресурсів в Єдиний веб-портал органів виконавчої влади та наданням 
інформаційних та інших послуг через електронну інформаційну 
систему «Електронний Уряд» (2004-2005 роки);  
- створення електронної інформаційної системи «Електронний Уряд» 
(2004-2005 роки);  
- забезпечення дотримання вимог щодо захисту інформації, доступної 
через Єдиний веб-портал органів виконавчої влади та інтегровані в 
нього веб-сайти, електронні інформаційні системи і ресурси органів 
виконавчої влади (2004-2005 роки);  
- розробити та затвердити перелік і порядок надання інформаційних 
та інших послуг з використанням електронної інформаційної 
системи «Електронний Уряд» (2003 рік) тощо. 
Виконання цього акту Уряду фактично означало реалізацію першого з 
чотирьох основних етапів впровадження в Україні технології електронного 
урядування. Зміст сукупності заходів першого етапу складають також такі 
17 
 
документи, як: постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2009 р. 
№ 737 «Про заходи щодо упорядкування державних, у тому числі 
адміністративних послуг» було затверджено Тимчасовий порядок надання 
державних, у тому числі адміністративних послуг; постанова Кабінету 
Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 486, якою утворено Комісію з 
питань удосконалення порядку надання державних та адміністративних 
послуг; розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. 
№ 682-р, яким схвалено Концепцію проекту Закону України «Про 
адміністративні послуги»; указ Президента України від 03.07.2009 р. № 508 
«Про заходи із забезпечення додержання прав фізичних та юридичних осіб 
щодо одержання адміністративних (державних) послуг», Кабінету Міністрів 
України пропонується опрацювати питання створення єдиного веб-сайту 
(веб-порталу) з інформацією щодо порядку надання адміністративних 
(державних) послуг; наказ Міністерства економіки України від 12.07.2007 р. 
№ 219, яким затверджено Методичні рекомендації з розроблення стандартів 
адміністративних послуг, в яких визначено, що стандарт адміністративної 
послуги.  
Другий етап – розвиток послуг електронне урядування – буде 
спрямований на розвиток різноманітних послуг, що охоплюють всі сфери 
життєдіяльності громадян, організацій та функціонування державних органів, 
а також на проведення повномасштабного реінжинірингу адміністративних 
процесів. Відбудеться освоєння технологій інтерактивної взаємодії органів 
влади з громадянським суспільством − можливості двостороннього 
спілкування та здійснення деяких операції в режимі реального часу. Будуть 
створені спеціальні сайти для підтримки он-лайнових операцій як для 
центральних, так і для місцевих органів. На даному етапі будуть реалізовані 
інтерактивні послуги. Документом, який визначає роботи з впровадження 2-
го та частково 3-го етапів електронного урядування в Україні, є 
розпорядження КМУ від 15 серпня 2007 р. № 653-р:  
18 
 
- розробити проект Закону України «Про електронну комерцію» (2009 
р.);  
- підготувати проекти нормативно-правових актів з питань 
впровадження механізмів та регламентів надання органами 
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування 
інформаційних послуг юридичним та фізичним особам через 
Інтернет (2008-2010 рр.);  
- забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту 
інформаційних ресурсів(2009 р.);  
- визначення загальних вимог до програмних продуктів, які 
закуповуються та створюються на замовлення державних органів 
(2009 р.);  
- забезпечити функціонування Національного реєстру електронних 
інформаційних ресурсів;  
- забезпечити розвиток та функціонування Національної системи 
конфіденційного зв'язку (2015 р.);  
- забезпечити розвиток національних, галузевих і регіональних 
інформаційних систем, мереж та електронних ресурсів, 
інформаційно-аналітичних систем органів виконавчої влади та 
органів місцевого самоврядування (2010 р.);  
- розробити концепцію та план заходів щодо впровадження у 
центральних органах виконавчої влади електронної системи 
«Електронне міністерство» (2009 р.);  
- реалізація пілотного проекту з надання юридичним та фізичним 
особам адміністративних послуг на основі електронної 
інформаційної системи «Електронний регіон» (2008 р.) тощо.  
На третьому етапі впроваджується двостороння взаємодія держави з 
громадянами. Передбачається тиражування та впровадження в широку 
практику діяльності органів державної влади типових відомчих 
технологічних рішень, створення об'єднаних порталів міністерств, відомств, 
19 
 
служб тощо, через які можна здійснювати будь-які види транзакцій, для чого 
раніше необхідно було безпосередньо звертатися у відповідний орган влади. 
Будуть створені регіональні портали, які поєднують у собі як весь спектр 
державних послуг, так і послуги недержавного сектору. Адміністративні 
послуги надаються виключно органами виконавчої влади та бюджетними 
установам, яким делеговані такі повноваження на підставі нормативно-
правових актів. Можливість здійснення всіх видів транзакцій в електронній 
формі завершує перехід на документальне інформаційне середовище 
взаємодії, що дозволяє юридично визнавати еквівалентність угод в 
електронній формі. 
Четвертий етап − побудова інформаційного суспільства, передбачає 
трансформацію діяльності державних органів та організацій, побудову 
інформаційного суспільства. Буде створена електронна система органів 
державної та місцевої влади на основі єдиних стандартів, а також урядовий 
портал як єдина точка доступу до всіх видів послуг для громадян та 
організацій. Цей етап передбачає створення порталу, що інтегрує весь 
комплекс державних послуг і забезпечує доступ до них, виходячи з потреб і 
функціональних аспектів, а не з існуючої структури органів державної влади. 
Проаналізуємо етапи становлення та розвитку електронного 
урядування в Україні в таблиці 1.1. Початком розбудови інформаційного 
суспільства та становлення системи електронного уряду в Україні можна 
вважати прийняття в Україні Закону «Про Національну програму 
інформатизації» та низки законів та державних нормативних актів, що 
сприяли розвитку цієї системи. 
Таблиця 1.1 - Становлення та розвиток електронного урядування в Україні 
Дата Нормативно-правова база Зміст процесу 
1 2 3 
1990-ті Зусилля України щодо розвитку електронного уряду та 
підвищення рівня використання комп’ютерних технологій у 
різних сферах у країні розпочалися в 90-х роках, коли було 
ухвалено ряд важливих нормативних документів для розвитку 
сфери е-урядування. 
20 
 
Продовження таблиці 1.1. 
1 2 3 
1998- «Про електронні документи та Початком державної політики 
2006 електронний документообіг», розвитку інформаційного 
«Про національну програму суспільства стало прийняття 
інформатизації», «Про цих законів. 
електронний цифровий 
підпис», низка державних 
актів щодо інформатизації. 
2003 Розпорядження Кабінету Встановлено основні 
Міністрів України № 259-р організаційно-правові засади 
Закон України «Про електронного документообігу 
електронні документи та та використання електронних 
електронний документообіг» документів, затверджено 
Концепцію формування 
системи національних 
електронних інформ. ресурсів. 
2004 Розпорядження Кабінету Затверджено Порядок 
Міністрів України № 680 засвідчення наявності 
електронного документа 
(електронних даних). 
2005 Указ Президента України Відбулися парламентські 
«Про першочергові завдання слухання з питань розвитку 
щодо впровад-ження новітніх інформаційного суспільства в 
інформаційних технологій». Україні, рекомендації яких були 
затверджені Постановою ВРУ. 
2007- Закон України «Про основні Увага зосереджена на 
2015 засади інформаційного використанні інформаційно-
суспільства», ЗУ «Про захист телекомунікаційних технологій 
інформації в інформаційних та для покращення державного 
телекомунікаційних управління, відносин між 
системах», ЗУ «Про Основні державою та громадянами. 
засади розвитку інформацій- Визначено основні стратегічні 
ного суспільства в Україні на цілі розвитку інформаційного 
2007–2015 роки», низка суспільства в Україні. 
законодавчих актів, що 
пов’язані з конкретизацією 
законів 
 
21 
 
Продовження таблиці 1.1. 
1 2 3 
13 грудня «Концепція розвитку Введено визначення 
2010 р електронного урядування в «електронне урядування», 
Україні» схвалена головною складовою якого є 
розпорядженням Кабінету електронний уряд, що 
Міністрів. розглядається як «єдина 
інфраструктура міжвідомчої 
автоматизованої інформац-ї 
взаємодії органів державної 
влади та органів місцевого 
самоурядування між собою, з 
громадянами і суб’єктами 
господарювання». 
12 січня Стратегія сталого розвитку Основним координуючим 
2015 «Україна – 2020» затверджена урядовим органом у питаннях 
Указом Президента України № електронного уряду визначено 
5/2015 Державне агентство з 
електронного уряду. 
2015 Закон «Про звернення Запущено кілька помітних 
громадян», Закон «Про онлайн-інструментів, серед 
відкритість використання яких помітно успішна 
публічних коштів», зміни до електронна платформа 
д/я ЗУ щодо доступу до закупівель Prozorro. 
публічної інформації у формі 
відкритих даних. 
20 «Концепція розвитку Подальший розвиток системи 
вересня електронного урядування в електронного урядування, 
2017 Україні» схвалена удосконалення державної 
розпорядженням Кабінету політики в сфері електронного 
міністрів України № 649-р урядування. 
2019 Впровадження національної Впровадження системи 
системи електронної взаємодії електронної взаємодії 
«Трембіта», основу якої державних електронних 
становить удосконалена інформаційних, яка дозволяє 
естонська платформа обміну будувати безпечні інформаційні 
даними X-ROAD, яка є міжвідомчі взаємодії 
фундаментом естонського державним органам та органам 
22 
 
цифрового суспільства.  місцевого самоврядування через 
інтернет шляхом обміну 
електронними повідомленнями 
між їх інформаційними 
системами. 
 
На основі аналізу інформації, структурованої у табл. 1.1, можна 
зробити висновки, що незважаючи на достатньо значний проміжок часу, 
електронне урядування в Україні все ще залишається на етапі становлення, 
оскільки з одного боку, суспільство ще недостатньо розуміє переваги його 
використання, а з іншого – забюрократизовані державні структури 
недостатньо зацікавлені в його впроваджені. Загальновідомо, що розвиток 
електронного урядування і демократичних процесів, а також застосування 
загальновизнаної системи демократичних цінностей, зокрема щодо участі 
громадян та інститутів громадянського суспільства у розробці та здійсненні 
політики, відіграють ключову роль у забезпеченні економічного і 
соціального прогресу у країні. Найпоширенішими інструментами 
електронної демократії, які були впроваджені на першому етапі реалізації 
Концепції розвитку електронного урядування, і які на сьогодні 
застосовуються в Україні як на національному, так і на місцевому рівні, є 
електронні консультації, електронні петиції, бюджети участі, тощо. Також за 
цей час були створені ресурси для надання доступності публічних наборів 
даних у формі відкритих даних, у тому числі за допомогою електронних 
платформ, таких як «Громадянське суспільство та Уряд», «Розумне місто» чи 
«Єдина система місцевих петицій», які поєднують декілька електронних 
інструментів участі. 
Електронна демократія передбачає використання інформаційних 
технологій урядовими органами як засіб сприяння демократії та 
трансформації відносин з виборцями, підприємствами, неприбутковими 
партнерами та іншими урядовими установами. Використання цих технологій 
сприяє розширенню можливостей та залученню громадян шляхом 
23 
 
забезпечення більш ефективного державного управління. Електронна 
демократія відрізняється від електронного уряду, оскільки електронна 
демократія зосереджується на застосуванні інформаційних технологій для 
посилення участі та взаємодії між громадськістю та посадовими особами, 
при цьому чиновники підзвітні. З іншого боку, електронний уряд 
зосереджується на покращенні способів функціонування уряду шляхом 
використання відкритих даних та методів інформаційних технологій. 
Поняття «електронна демократія» поділяють на три сектори та ряд 
інструментів (табл. 1.2). 
Таблиця 1.2 - Сектори та інструменти електронної демократії 
Назва Пояснення 
1 2 
Сектори електронної демократії 
Е-парламент Використання ІКТ зібраннями вибраних представників, а 
також політичними та публічними службовцями з метою 
активізації залучення громадян до законотворчої 
діяльності. 
Е-законодавство Використання ІКТ для коментування, обговорення, 
складання, структурування, форматування, виправлення, 
голосування та видання законів та нормативно-правових 
актів, прийнятих представницькими органами. 
Е-правосуддя Використання ІКТ в реалізації правосуддя всіма 
зацікавленими сторонами в юридичній сфері з метою 
підвищення ефективності та якості державних служб. 
Інструменти електронної демократії 
Е-посередництво Використання ІКТ з метою пошуку засобів вирішення 
суперечок без фізичної присутності сторін, що 
сперечаються: посередниками можуть служити 
електронні інструменти. 
Е-середовище Використання ІКТ задля аналізу та захисту оточуючого 
середовища, просторового планування та раціонального 
користування природними ресурсами. 
Е-вибори, Політичні вибори, референдуми та ініціативи, в яких на 
ереферендуми та одному або декількох етапах для здійснення комунікацій 
еініціативи використовуються електронні засоби. 
 
24 
 
Продовження аблиці 1.2 
1 2 
Е-голосування Вибори або референдум, які передбачають використання 
електронних засобів як мінімум безпосередньо при 
проведенні голосування. 
Е-консультація Засіб збору поглядів певних осіб або громадськості з 
конкретного політичного питання без необхідності 
зобов’язувати їх діяти відповідно з його результатом. 
Е-ініціативи Дозволяють громадянам розробляти та висувати 
політичні пропозиції за допомогою засобів ІКТ й, тим 
самим, брати участь у складанні політичного порядку 
денного. 
Е-звернення електронна доставка зауважень чи рекомендацій: 
громадяни, формуючи та підписуючи звернення, можуть 
брати участь в обговоренні важливої суспільної теми в 
режимі онлайн. 
Е-агітація цілеспрямований вплив на переконання громадян за 
допомогою електронних засобів, а також їх безпосереднє 
залучення у виборчі та інші політичні кампанії, 
спрямовані на формування або реалізацію суспільної 
стратегії. 
За даними дослідження проекту EPACE (Exchangіng gооd practіces fоr 
the prоmоtіоn оf an actіve cіtіzenshіp іn the EU – Обмін хорошими практиками 
для розвитку активної громадянської позиції в ЄС) [39], найбільш часто 
використовувалися: електронні консультації, електронні дискусії та 
вебтрансляції парламентських дебатів, засідань колегіальних органів тощо 
(рис. 1.1). 
 
Рисунок 1.1 - Використання різних інструментів е-демократії 
25 
 
1.3. Методологія визначення індексу місцевої електронної демократії 
  
Впровадження електронних інструментів відбувається між основними 
суб’єктами електронного врядування що включає такі складові як:  
- G2G («уряд–уряд») («government to government») – сектор електронної 
взаємодії між органами влади. Включає організацію роботи електронного 
документообігу та обмін даними між владними електронними реєстрами 
на основі принципу уніфікації, взаємозамінності та сумісності (т. зв. 
принципи інтероперабельності).  
- G2B («уряд–бізнес») («government to business») – сектор електронної 
взаємодії між органами публічної влади та суб’єктами господарювання з 
метою підтримки та розвитку бізнесу за допомогою ІКТ через надання 
адміністративних та інших послуг, участі бізнесу у реалізації державної 
політики та програм.  
- G2C («уряд–громадяни») («government to citizens») – сектор електронної 
взаємодії між органами публічної влади та громадянами з метою надання 
громадянам якісних та своєчасних публічних послуг, участі громадян у 
формуванні державної політики та виборчому процесі, оцінюванні та 
контролі діяльності органів публічної влади та ін. Розвиток сектору G2C 
дає можливість перейти на якісно новий рівень спілкування держави та 
громадян – доступ до електронних адміністративних послуг в режимі 
24/7/365 (24 години на добу, 7 діб на тиждень, 365 діб на рік), що суттєво 
поліпшує обслуговування останніх із задоволення потреб у публічних 
послугах [6]. 
На сайті Урядового центру показано, що в Черкаській області було подано 
231 звернення громадян, з яких 135 передано до органів виконавчої влади та 
було проведено 99 консультацій. Звісно, що найбільший показник 
зафіксований в Київській області і становить 1009 (передано до органів 
виконавчої влади) та 1271  (надано консультатацій). 
26 
 
 
Рисунок 1.2 – Модель електронного врядування в системі взаємодії «уряд-
бізнес-громадянин» 
 
 
Рисунок 1.3 - Інтерактивна мапа звернень за червень 2021 року 
 
Методологія визначення Індексу місцевої е-демократії складається із 
9 блоків, які, своєю чергою, мають низку індикаторів та відображають стан 
розвитку місцевої е-демократії (Додаток А). До методології включено 
комплекс таких показників: технічних - стосуються інструментів е-демократії 
та сервісів е-участі (ІТ-платформи, різноманітні вебсайти та сервіси е-участі); 
Загальний максимальний показник становить 100 % і формується на основі 
27 
 
загально-арифметичного методу підрахунків. Усі числа округлені до десятих 
або сотих (у разі потреби) за арифметичними правилами. якісних - 
відображають результативність інструментів. 
Блок 1. Стратегічні/програмні документи. 
Нормативно-правова база сприяє сталості реалізації відповідних політик, 
однаковому застосуванню норм і забезпечує чіткі інструкції виконання 
рішень. Е-демократія не є винятком. Наявність концепцій, стратегій розвитку 
е-демократії, цифровізації, е-врядування є абсолютно необхідною 
передумовою сталого розвитку. Часто такі стратегічні, концептуальні та 
програмні документи мають загальну візію розвитку е-демократії та е-
врядування на декілька років, чим забезпечують її сталий розвиток. Розвиток 
е-демократії та е-врядування складно уявити без належного фінансування та 
наявності відповідальної особи, структурного підрозділу, комунального 
підприємства. Саме тому ці 3показники було включено до методології 
Індексу місцевої е-демократії. Окрім того, на нашу думку, інструменти е-
демократії, які передбачені статутом, стають не лише інструментом, що 
нормативно врегульований органом місцевого самоврядування, а й 
безумовним правом громади. Це стало причиною для включення цього 
індикатора до блоку 1. 
Блок 2. Нормативно-правове забезпечення інструментів е-демократії. 
Цей блок передбачає оцінку нормативно-правового забезпечення 4 базових 
інструментів е-демократії: е-звернень, е-петицій, громадського бюджету, е-
консультацій. 
Блок 3. ІТ-рішення інструментів е-демократії. 
Деякі з ІТ-ресурсів не є зручними для мешканців, не мають візуалізованої 
статистики та не містять сервісу надійної ідентифікації користувача. На нашу 
думку, ІТ-рішення для інструментів е-демократії мають бути комплексними 
та включати безліч ресурсів з єдиною точкою доступу для користувача, мати 
персональний кабінет і бути захищеними. Таким чином, до цього блоку було 
включено декілька індикаторів та показників.  
28 
 
- ІТ-рішення для електронних звернень 1) Електронна адреса на сайті 
ОМС. 2) Форма зворотного зв'язку на сайті ОМС. 3) Платформа з 
кабінетом мешканця.  
- ІТ-рішення для електронних петицій 1) Найпростіший е-сервіс. 2) Е-
сервіс зі статистикою та забезпечений порядком автентифікації, 
верифікації голосів, захистом персональних даних. 3) Платформа з 
кабінетом мешканця.  
- ІТ-рішення для громадського бюджету. 1) Найпростіший е-сервіс. 2) Е-
сервіс зі статистикою та забезпечений порядком автентифікації, 
верифікації голосів, захистом персональних даних. 3) Платформа з 
кабінетом мешканця.  
- ІТ-рішення для електронних консультацій. 1) Е-консультації 
відбуваються через е-пошту.  2) Е-сервіс/вкладинка з реакціями та/чи 
публічними коментарями. 3) Е-сервіс зі статистикою та забезпечений 
порядком автентифікації, верифікації голосів, захистом персональних 
даних 4) Платформа з кабінетом мешканця. 
Блок 4. ІТ-сервіси участі. 
ІТ-сервіси участі створюють додаткові можливості залучення мешканців до 
прийняття рішень, сприяють розвитку співпраці між мешканцями й органами 
місцевого самоврядування. ІТ-сервіси участі можуть використовуватися під 
час різноманітних голосувань з питань місцевого значення, запровадження 
онлайнмап, чат-ботів та ін.; проведення онлайн-конкурсів для громадських 
організацій та ініціатив; обрання членів місцевих дорадчих органів. Таким 
чином, до цього блоку увійшли такі індикатори. 
- Дорадчі органи, створені онлайн 1) За допомогою е-пошти, е-форм, 
соціальних мереж. 2) Шляхом голосування з використанням надійних 
методів ідентифікації. 
- ІТ-сервіси з елементами участі. 2) Адмініструються громадськістю. 
2) Адмініструються ОМС. 
29 
 
- Конкурси для місцевих ГО, ініціатив з онлайнголосуванням проводилися 
шляхом голосування за допомогою е-пошти, соціальних мереж, вебсайту 
ОМС, інших способів ідентифікації.  
Блок 5. Інклюзивність ІТ-рішень інструментів е-демократії. 
Інклюзивність інструментів е-демократії є основою відкритого суспільства. 
Інклюзивні ІТ-рішення дають змогу органам місцевого самоврядування 
залучати до прийняття рішень категорії населення, які мають, наприклад, 
вади зору, слуху й т. ін. Оцінка рівня інклюзивності здійснюється за чотирма 
основними критеріями (сприйняттям, керованістю, зрозумілістю та 
надійністю) і трьома рівнями інклюзивності ІТ-рішення (А - базовим, АА - 
середнім, ААА - високим). Перевірка вебсайтів здійснювалася на основі Web 
Content Accessibility 4 5 Guidelines за допомогою Web-accessibility checker . 
Кожен із базових інструментів е-демократії (е-звернення, е-петиції, 
громадський бюджет, е-консультації) було оцінено вебчекером окремо, а 
середнє арифметичне показників між інструментами відображає загальний 
результат міста за цим блоком. 
 Блок 6. Опитування мешканців. 
Опитування мешканців проводиться шляхом здійснення онлайн-
розсилок користувачам інструментів е-демократії та поширення інформації 
про опитування у відповідних тематичних групах цільових міст у соціальних 
мережах. Опитувальник є онлайн-формою, яку респонденти заповнюють 
самостійно. Результати опитування проходять додаткову верифікацію для 
унеможливлення накруток. Оцінити стан розвитку місцевої е-демократії 
мешканцям було запропоновано за допомогою такої тези: «Дайте, будь ласка, 
загальну оцінку стану впровадження е-демократії у Вашому місті». Система 
оцінювання -5-бальна. Середнє арифметичне всіх оцінок було переведено в 
100-відсоткову шкалу. 
Блок 7. Активність користувачів інструментами е-демократії. 
Активність користувачів інструментами е-демократії відображає 
кількість мешканців, залучених до прийняття рішень. На сьогодні майже всі 
30 
 
міста України мають роз’єднану статистичну інформацію про кількість 
користувачів місцевими ІТ-рішеннями. Статистична інформація може 
містити задвоєння (наприклад, одна й та сама людина зареєстрована на 
платформі е-петицій та платформі Громадського бюджету) та деякі 
неточності (наприклад, зареєстровані мешканці з інших міст). Проте, на нашу 
думку, кількість залучених мешканців / зареєстрованих користувачів має 
велике значення для органу місцевого самоврядування та певною мірою 
відображає активність громади й готовність до участі у вирішенні справ 
місцевого значення. 
Блок 8. Результативність інструментів е-демократії. 
Визначення результативності інструментів е-демократії дає можливість 
точно зрозуміти їхню ефективність і готовність органу місцевого 
самоврядування прислухатися до пропозицій та думок мешканців. Ефективно 
працюючи, інструменти е-демократії забезпечують таргетовану взаємодію з 
мешканцями, формують активну спільноту та сприяють побудові 
інклюзивного суспільства. Таким чином, у цьому блоці була врахована 
інформація і про статистичні показники. 
Е-звернення: кількість поданих і виконаних звернень. 
Е-петиції: кількість підтриманих ОМС е-петицій і реалізованих е-
петицій. 
Громадський бюджет: кількість проєктів-переможців і кількість 
реалізованих проєктів за попередній рік. 
Е-консультації: кількість підтриманих реакцій чи пропозицій від 
мешканців і кількість реалізованих пропозицій. 
Середнє арифметичне відсоткового співвідношення по кожному з 
інструментів складає загальну оцінку за цим блоком. 
Блок 9. Результати рейтингу Прозорості міст, Transparency International 
Ukraine [20]. 
 
 
31 
 
РОЗДІЛ 2 
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ 
РЕГУЛЮВАННЯ ЕЛЕКТРОННОГО ВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ  
 
2.1. Механізм формування і реалізації державної політики  
 
Головним органом, що координує впровадження електронного 
врядування в Україні є Державне агентство з питань електронного 
врядування України. Портали агентства можна знайти за посиланням: 
www.e.gov.ua // www.facebook.com/eGovernanceUkraine, Урядовий 
контактний центр та гаряча лінія 1545 [26]. 
Державне агентство з питань електронного урядування України 
відповідає за впровадження політики Уряду щодо електронного урядування, 
інформатизації, розвитку інформаційного суспільства, формування і 
використання національних електронних інформаційних ресурсів, 
цифровізації органів державної влади. 
Впровадження електронних послуг відбувається за підтримки 
державних органів – надавачів адміністративних послуг, а також – 
міжнародних партнерів, серед яких – проект USAID/UK aid «Прозорість та 
підзвітність в органах державного управління та послугах/TAPAS», 
Програма EGAP, що фінансується Швейцарською агенцією з розвитку та 
співробітництва і реалізується Фондом Східна Європа та Фондом 
Innovabridge, Координатор проектів ОБСЄ в Україні та інші. Наразі українці 
можуть скористатися 120 державними електронними послугами. Єдиним 
вікном доступу до них слугує Урядовий портал, розділ «Електронні 
послуги». У планах Агентства – запровадити ще 50 електронних послуг. 
Урядовий портал – єдиний портал органів виконавчої влади України, в 
структурі якого охоплені різноманітні сфери громадянського життя 
32 
 
суспільства, а саме: охорона здоров'я (створенно електронні карти місць 
надання первинної медичної допомоги) та освіта (інформація про заклади 
вищої та професійної освіти), безпека (поліція: перевірка телефону в базі 
викрадених, довідка про відсутність корупційних правопорушень) та суд 
(судова система: довідка про несудимість, подання заяв до суду, перевірка 
довідки про несудимість), фінанси та податки (довідки та витяги з реєстрів, 
ПДВ, акцизний податок), транспорт (ліцензування перевезень, довідки та 
витяги з реєстрів, державна реєстрація транспортних засобів), 
підприємництво (дозвільні документи, ліцензування бізнесу, реєстрація 
бізнесу, довідки та витяги з реєстрів), громадянство та міграція (внутрішня 
міграція, паспортні документи, виїзд закордон, послуги для іноземців), земля 
та екологія (земельні відносини, надрокористування, екологічний стан), 
будівництво та нерухомість (введення в експлуатацію, будівельні роботи, 
довідки та витяги з реєстрів, початок будівельних робіт), соціальний захист 
(допомоги та пільги, народження дитини та пенсія).   
Система державної політики як науки аналізує діяльність державно-
публічних інститутів із керівництва та організації задоволення суспільних і 
державних інтересів. Поняття «публічна сфера» та «суспільний інтерес» є 
центральними, оскільки визначають усі складові адміністративно-політичної 
діяльності, включаючи механізм мотивацій; якість процесу вироблення та 
прийняття рішень; особливості структури публічно-управлінських інститутів; 
організацію та обов'язки громадян, які здійснюють державне управління; 
форми контролю та відповідальності за ведення суспільних справ тощо. У 
цьому полягає основна мета системи державної політики, де державне 
управління займає домінуюче становище через можливості організації 
задоволення громадських інтересів, а також через здатність поширювати свій 
вплив на все суспільство. 
Державна політика як вид діяльності може здійснюватися на чотирьох 
рівнях, система державної політики зображена на рисунку 2.1. 
 
33 
 
 Зовнішній вплив ВЛАДА 
Н 
Політичні партії, рухи, 
А об’єднання 
Потреби 
Р 
Інтереси 
О 
Вимоги 
Д 
Групи тиску та інтересів 
Внутрішній вплив 
Державний апарат 
Ресурси влади 
Ресурси держави 
Державна політика 
Цілі 
Принципи, методи 
Реалізація 
В и х і д 
Зміни 
Результативність, ефективність 
 
Рисунок 2.1 – Система формування державної політики 
 
Перший (нижчий) включає розв'язання місцевих проблем (житлові 
умови, середня освіта, громадський транспорт, соціальне забезпечення, 
організація торгівлі тощо). Місцевий рівень передбачає діяльність, пов'язану 
із реалізацією органами місцевого самоврядування власних самоврядних і 
делегованих державою повноважень. 
Другий (локальний) регіональний рівень (районний, обласний) вимагає 
втручання держави. Політична діяльність найактивніше здійснюється 
В х і д 
Парламент 
Уряд Президент 
Судова влада 
34 
 
групами та асоціаціями громадянського суспільства, а також органами 
місцевого самоврядування, які зацікавлені в економічному розвитку регіону. 
Місцеві державні адміністрації, як правило, захищають державні інтереси з 
відповідних питань державної політики. 
Центральне місце в структурі системидержавноїполітики займає 
третій- національний рівень, який визначається переважно становищем 
держави як основного інституту організації життя громадян, розподілу та 
перерозподілу ресурсів, національною політикою. 
Основними агентами політичної діяльності на четвертому 
(міжнародному) рівні є національні і транснаціональні організації: ООН, 
ЮНЕСКО, ЄС, НАТО, СНД та ін. 
Основними видами державної політики є: економічна, соціальна, 
фінансова, паливно-енергетична, аграрна, екологічна, культурна, науково-
технічна, інформаційна, адміністративна, зовнішня, національна, військово-
промислова, національної безпеки, демографічна та ін. 
Однак можливі класифікація та поділ політики за іншими критеріями, 
завдяки чому стає прозорим механізм відносин між учасниками розроблення 
та реалізації державної політики, а також визначення рівня її конфліктності. 
За такого підходу слід виділити специфічні види державної політики: 
розподільчу, перерозподільчу, регулятивну, адміністративно-правову, 
антикризову та ін. 
Виходячи з рівнів, напрямів і видів державної політики можна 
запропонувати структуру системи державної політики (рис. 2.2). 
Розподільча політика пов'язана з діяльністю органів влади щодо 
розподілу існуючих матеріальних ресурсів (вигод) серед усіх груп населення 
(соціальні програми, освіта, наука тощо). 
Перерозподільча політика означає, що певні ресурси передаються від 
однієї групи населення до іншої шляхом встановлення податків, тарифів, 
трансфертів, штрафів тощо.  
35 
 
Державна політика 
Зовнішня Внутрішня Специфічна 
Регіональний рівень (повноваження МДА 
згідно із Законом України «Про місцеві 
державні адміністрації») 
Місцевий рівень 
Делеговані державою повноваження у 
відповідних галузях і сферах згідно із 
Законом України «Про місцеве 
самоврядування в Україні» 
 
 
Рисунок 2.2 – Структура системи державної політики 
 
Наприклад, у процесі складання планів соціально-економічного та 
соціально-культурного розвитку держави розробляються і заходи за 
напрямами: фінансова, грошова та цінова політики; структурна політика; 
Стратегічна 
Інтеграційна 
Соціальна 
Економічна 
Зайнятості, 
демографічна 
Соціальна 
Валютна, 
Фінансова 
 грошово-кредитна 
Аграрна 
Валютна, 
 грошово-кредитна 
Екологічна 
Природоохоронна, 
Культурна 
природокористувальна 
Мовна, релігійна Розподільча 
Перерозподільча 
Регулятивна 
Адміністративно-
правова 
Антикризова 
36 
 
аграрна політика; соціальна політика; регіональна економічна політика; 
зовнішньоекономічна політика тощо. У межах кожного напряму можна 
виділити кілька піднапрямів державної політики. Так, у межах державної 
соціальної політики плануються заходи щодо зайнятості населення, 
пенсійного забезпечення населення, охорони здоров'я тощо. Державна 
економічна політика також поділяється за напрямами: промислова, тарифна, 
інвестиційна, митна та ін. 
Регулятивна політика передбачає дії органів державного управління з 
регулювання різних видів діяльності: економічне регулювання; захист 
споживчого ринку тощо. 
Адміністративно-правова політика пов'язана з нормотворчою 
діяльністю та функціонуванням держави. 
Антикризова політика проводиться державною владою у зв'язку з 
виникненням надзвичайних обставин, що потребують спеціальних 
(непопулярних, радикальних) дій. 
Слід зазначити, що найгостріші суперечності виникають під час 
проведення перерозподільчої політики: коли фінансові, матеріальні та інші 
ресурси вилучаються в однієї соціальної групи для передачі іншій. 
Таким чином, формування державної політики - це сукупність стадій, 
факторів, умов, діяльності суб'єктів політики та груп впливу в процесі вибору 
стратегічних цілей, а також їх закріплення у відповідних документах 
(законах, програмах, доктринах тощо) [17]. 
 Реалізація державної політики - це постійний, динамічний процес 
досягнення поставлених цілей, у якому беруть участь різні органи державної 
влади та інститути громадянського суспільства. Реалізація починається 
відразу після ухвалення та легітимації державної політики або окремої 
програми і є основним видом діяльності державного апарату. 
Метою реалізації державної політики є практична організація життя 
громадян, розподіл та перерозподіл ресурсів, підтримання порядку, 
37 
 
збереження внутрішнього та зовнішнього миру шляхом соціально-
економічного та суспільно-політичного розвитку. 
Складовою частиною здійснення державної політики є визначення 
механізму її реалізації, що передбачає сукупність засобів, методів і ресурсів, 
які забезпечать вжиття запланованих заходів відповідно до поставлених 
завдань. 
Механізм реалізації державної політики включає комплекс відповідних 
організаційно-управлінських, нормативно-правових, фінансово-економічних, 
соціально-психологічних заходів. 
Існує три методологічних підходи до розв'язання проблеми реалізації 
державної політики, згідно з якими цей процес розглядається по-різному. 
По-перше, реалізація державної політики як лінійного процесу 
передбачає, що основними організаційними умовами її успішного виконання 
є: 
- зрозумілі цілі діяльності та стандарти виконання функцій; 
- забезпеченість необхідними ресурсами (фінансовими, матеріальними, 
інформаційними, людськими тощо); 
- ефективні організаційні структури; 
- розроблені правила, процедури та інструкції, що координують і 
регламентують діяльність організацій та їх відносини із владними 
структурами; 
- розвинуті комунікації та система координації діяльності різних структур, 
залучених до процесу здійснення політики, в тому числі: виконавчої та 
законодавчої влад; центральної, регіональної та місцевої влад; мотивованого 
та кваліфікованого персоналу. 
Оскільки процес реалізації державної політики є складною та 
багатогранною діяльністю, то до неї залучено багато учасників. У зв'язку з 
цим виникає питання про необхідність їх класифікації та розподілу на окремі 
групи. Тому ефективність реалізації державної політики залежить не лише 
38 
 
від реалістичності поставлених цілей, а й від взаємодії всіх учасників і 
організаторів цього процесу. 
 У процесі реалізації політики роль державних органів влади полягає в 
тому, щоб: отримати необхідні ресурси; розробити відповідні плани та 
програми; організувати та скоординувати діяльність учасників; вжити заходів 
щодо досягнення поставлених цілей. 
 
2.2. Аналіз нормативно-правового забезпечення в Україні 
  
Розбудова електронного врядування є запорукою запровадження 
цифрової економіки та цифрового ринку в Україні. Важливо прийняти до 
уваги, що електронне врядування не є відокремленою сферою, а існує саме, 
як частина сфери інформатизації суспільства. Із запровадженням системи 
електронного врядування за останні роки нормативноправова база значно 
розширилася. Тобто, існує низка законів України, Указів Президента 
України, Постанов Кабінету Міністрів України, а також документів, 
виданими органами виконавчої влади України. Більш того, електронне 
врядування визначено у Стратегіях та Програмах діяльності Уряду. Саме 
цими нормативно-правовими актами і визначаються принципи, мета, 
завдання, шляхи вирішення, тощо.  
Конституція України. 
В Основному Законі України виділені основні засади інформаційної 
політики [32].  
Закон України «Про адміністративні послуги». 
Цей Закон визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних 
інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних 
послуг. Згідно Закону, визначається поняття «адміністративна послуга - 
результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання 
адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, 
39 
 
спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої 
особи відповідно до закону». запровадження електронних послуг ЗУ «Про 
адміністративні послуги» має дуже велике значення саме у реалізації 
електронних адміністративних послуг. Проблеми: зміщені законодавчі 
акценти у визначенні суті ЦНАП замість належного (достатнього) переліку 
послуг на надання послуг через адміністратора. Водночас на практиці 
існують різні позиціі , в т.ч. протилежні, чи «адміністратор» це лише окрема 
посада, чи и функціі , що можуть покладатися на інших посадових осіб. Існує 
юридична перешкода (невизначеність ) як утворити віддалене робоче місце 
(ВРМ) чи територіальни и підрозділ (ТП) на основі ММС (договору про 
співробітництво територіальних громад) при відсутності власного ЦНАП, У 
громадах (населених пунктах), які є одночасно раи онними центрами існує по 
два ЦНАП або є ризик утворення двох ЦНАП (громади і раи 
держадміністраціі ) [33].  
Закон України «Про інформацію». 
Закон України «Про інформацію» саме і «визначає порядок здійснення та 
забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у 
володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної 
інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний 
інтерес», що зазначено у даному нормативно-правовому акті [34].  
Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного 
суспільства в Україні на 2007–2015 роки». 
Цим документом затверджені наступні цілі: інформаційна комп’ютерна 
грамотність населення, створення новітніх інформаційно-комунікаційних 
технологій, підтримка з боку держави новітніх електронних технологій, 
інтеграція національної та міжнародної інфраструктур у цьому напрямку, 
створення якісних державних інформаційних систем по сферах охорони 
здоров’я, освіти, науки та охорони довкілля, поліпшення стану національної 
безпеки [35].  
Закон України «Про захист персональних даних». 
40 
 
У 32 статті Конституції України проголошено, що людина має право на 
невтручання в її життя, також, не допускається збирати, зберігати, 
використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без 
згоди даної особи, окрім певних випадків, передбачених законом, і лише в 
інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини 
[32]. 1 червня 2010 року ВРУ було прийнято закон «Про захист персональних 
даних». Цей закон набрав чинності 1 січня 2011 року і є чинним і на сьогодні. 
Відомо, що саме предметом правового регулювання Закону є ті 
правовідносини, які, безпосередньо, пов’язані із захистом персональних 
даних під час обробки. Тото, при запровадженні електронних послуг вагомим 
моментом є довіра громадян та повага до конфіденційності [36].  
Закон України «Про захист інформації в інформаційно-
телекомунікаційних системах». 
Цей нормативно-правовий акт «регулює відносини у сфері захисту 
інформації в інформаційних, телекомунікаційних та 
інформаційнотелекомунікаційних системах». У цьому Законі «визначаються 
суб’єкти відносин та об’єкти захисту в системі, порядок доступу до 
інформації в системі, відносини між володільцем інформації, власником 
інформаційно-телекомунікаційної системи та користувачами, умови обробки, 
а також і забезпечення захисту інформації в системі, повноваження 
державних органів та відповідальність в разі порушення законодавства, 
міжнародні договори та прикінцеві положення» [37].  
Закон України «Про концепцію національної програми інформатизації» 
та Закон України «Про Національну програму інформатизації».  
Відомо, що у 1998 році в Україні було прийнято такі нормативно правові 
акти, як Закон України «Про концепцію національної програми 
інформатизації» та Закон України «Про Національну програму 
інформатизації». Вони пропогувли ідею, щодо більшого поширення т 
впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, які стосувалися усіх 
сфер життя держави, які підтримували ідею видатного академіка Глушкова 
41 
 
В.. У даних законах було визначено і саме поняття «інформатизації - 
сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, 
соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що 
спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб 
громадян та суспільства на основі створення, розвитку, використання 
інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які 
побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та 
комунікаційної техніки» [38][39].  
Основні напрямі інформатизації в Концепції НПІ включали наступні 
питання: організаційно-правові, інфраструктурні, безпекові, питання 
соціальноекономічного розвитку та фінансового-економічного, екологічні, 
освітні, а також питання міжнародного співробітництва.  
На жаль, вкладені бюджетні кошти були витрачені не ефективно і це 
пов’язано із несвоєчасним оновленням нормативно-правової бази, 
непослідовністю державної політики, щодо розвитку інформатизації та 
поганої координації інформатизаційних процесів в Україні. Важливо, що 
Комітет Верховної Ради з питань інформатизації та зв’язку 6 березня 2019 
року розлянув Проєкт Закону України «Про національну програму 
інформатизації». Законопроект пропонує внести відповідні зміни, до 
вищезазначеного Проекту Закону. Пропонується уточнення визначення 
Національної програми, розширення переліку суб’єктів, розширення мети та 
завдань, збільшення переліку замовників Програми, роширення повноважень 
Генерального держзамовника, а також виключення деяких положень, щодо 
конкурсної основи відбору та відбору нерезидентів.  
Основні напрями інформатизації в Концепції виділені наступні: «- 
розроблення політики та організаційно-правове забезпечення інформатизації; 
- формування національної інфраструктури інформатизації; - інформатизація 
стратегічних напрямів розвитку, державності, безпеки та оборони; - 
інформатизація процесів соціально-економічного розвитку; - інформатизація 
пріоритетних галузей економіки. - інформатизація фінансової та грошової 
42 
 
системи, державного фінансовогоекономічного контролю; - інформатизація 
соціальної сфери; - інформатизація в галузі екології та використання 
природних ресурсів; - інформатизація науки, освіти та культури; - 
міжнародне співробітництво.» [38][39].  
Тобто, існує необхідність у найближчий термін запровадити оновлену 
редакцію Закону України «Про національну програму інформатизації», а 
Закон України «Про концепцію національної програми інформатизації» 
фактично втрачає свою актуальність, але залишаеться чинним, згідно 
українського законодавства [38; 39].  
Закон України «Про електронні довірчі послуги». 
У листопаді 2017 року стало відомо, Закон України «Про електронні довірчі 
послуги» набрав чинності, яким замінили Закон України «Про електронний 
цифровий підпис», що втратив чинність на підставі прийняття 
вищезазначеного Закону. Довірча послуга – це така послуга, яка забезпечує 
взаємодію суб’єктів (двох або більше), які довірили дане право 
постачальнику послугу. Закон був створений з метою атоматизації 
взаємовідносин осіб та перетворити документообіг у електронний формат. 
Також, розповсюджується він на фізичних осіб, юридичних осіб та суб’єктів 
владних повноважень та регулює правовідносини між ними [40].  
Закон України «Про доступ до публічної інформації». 
Посилаючись на Закон України «Про доступ до публічної інформації» можна 
визначити, що «публічною є відображена та задокументована будь-якими 
засобами та на будь-яких носіях інформація, яка була отримана або створена 
в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, 
передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні 
суб’єктів владних повноважень» [41].  
Закон України «Про електронні документи та електронний 
документообіг». 
Відомо, що цей Закон встановлює основні організаційно-правові засади 
електронного документообігу та використання електронних документів. 
43 
 
Електронний документ у цьому Законі виділяють, як документ, інформація у 
якому міститься у форматі електронних даних і включає в себе реквізити 
документа. Електронний документообіг визначається у Законі, як 
«сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, 
отримання зберігання, використання та знищення електронних документів, 
які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності 
з підтвердженням факту одержання таких документів». Згідно ст.3 Закону 
України «Про електронні документи та електронний документообіг» 
відносини, які, безпосередньо, пов’язані з документообігом у електронному 
форматі і з використанням електронних документів, регулюються 
наступними нормативно-правовими актами: Конституцією України, 
Цивільним кодексом України, законами України «Про інформацію», «Про 
захист інформації в автоматизованих системах», «Про державну таємницю», 
«Про телекомунікації», «Про обов’язковий примірник документів», «Про 
Національний архівний фонд та архівні установи», цим Законом, а також 
іншими нормативно-правовими актами [42].  
Стратегія реформування державного управління України до 2021 
року. Відомо, що у 2016 році Урядом була затверджена Стратегія державного 
управління до 2020 року, а також План заходів з її реалізації. Дана Стратегія 
відповідає європейським стандартам с ефективного врядування. Головна 
мета вищенаведеної реформи полягала у формуванні міцної і ефективної 
системи державного управління. Згідно до Стратегії запроваджено 4 базових 
рівня. Серед них 1 та 2 рівні - надання інформації та завнтаження заяви у 
електронному форматі (плановане запровадження у 2016 році). 3 рівень 
характеризується поданням заяви та оплатою послуги у онлайн режимі (до 
кінця 2020 не меньше 80 електронних послуг). 4 рівень - повністю 
інтегрована послуга (не меньше 40 послуг) [43].  
Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні. 
Ця Стратегія була затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів 
України №386-р від 15.05.2013 року «Про схвалення Стратегії розвитку 
44 
 
інформаційного суспільства в Україні. Завдяки даній Стратегії 
інформаційнокомунікаційні технології запроваджуються у всі сфери життя. 
Дана Стратегія передбачає взаємодію влади, бізнесу та громадянського 
суспільства, що характерно для інформаційного суспільства. Основними 
завдяннями якої є: вільний доступ до інформації і самореалізація громадян у 
інформаційному суспільстві; долучення України до світового 
інформаційного простору; сприяння сучасних інформаційно-комунікаційних 
технологій в усі сфери життя [49. c.124].  
Стратегія сталого розвитку «Україна-2020». 
Зазначена Стратегія була схвалена Указом Президента Украі ни від 12 січня 
2015 р. № 5/2015. У ній планувалася реалізація 62 реформ, а також програм 
розвитку. Не уминули і увагою Програму електронного урядування, яку у 
Стратегії визначають, як одну із першочергових. Стратегією сталого 
розвитку «Україна-2020» передбачено, що Программа електронного 
врядування повинна бути реалізована у найближчий час. Метою реформи 
державного управління визначають запровадження прозорої системи 
державного управління, забезпечення ефективності інституту державної 
служби та, безпосередньо, його створення. Результатом реформи стане 
прозора та відкрита публічна адміністрація, що застосовує сучасні 
інформаційно-комунікаційні технології [44].  
Концепція розвитку електронного врядування в Україні. 
Мета цієї Концепції полягає в тому, що вона визначає напрями, 
механізми, строки формування ефективної системи електронного врядування 
в Україні, щоб задовольнити потреби та інтереси фізичних та юридичних 
осіб, а також і для вдосконалення системи державного управління, 
підвищення рівня конкурентноспроможності і стимулювання соціально-
економічного розвитку країни. Реалізувати дану Концепцію планують на 
період до 2020 року, щоб отримати потрібний рівень ефектиності та 
результативності розвитку електронного врядування за допомогою співпраці 
ораганів державної влади та органів місцевого самоврядування. Також мова 
45 
 
йде про впровадження ідеї реформування державного за допомогою 
використання новітніх інформаційнокомунікаційних технологій на території 
усієї країни і необхідно сприяти реалізації нагальних пріоритетів, які 
визначені. Основні принципи реалізації Концепції: - цифровий за 
замочуванням; - одноразове введення інформації (одноразова подача 
інформації до органів влади фізичними та юридичними особами); - 
сумісність за замочуванням; - доступність та залучення громадян; - 
відкритість та прозорість; - довіра та безпека [45].  
Постанова Кабінету Міністрів України «Положення про 
Міністерство цифрової трансформації України».  
Восени Уряд затвердив Положення про Міністерство цифрової 
трансформації №856 від 18 вересня 2019 року, де були визначені передумови 
його функціонування, цілі, принципи діяльності на засади. У Положенні 
йдеться мова про те, що Мінцифра забезпечує реалізацію державної політики 
у цифровій сфері та у сфері електронного врядування, зокрема, електронної 
демократії; у сфері розвиток цифрових навичок і прав громадян; у сфері 
розвитку IT-індустрії і, безумовно, у сфері надання електронних та 
адміністративних послуг [46].  
Зелена книга державної політики у сфері електронного врядування. 
Цей документ використовується для обговорення головних напрямів, а також 
змісту державної політики у різних сферах, узгоджуючи їх з бізнесом та 
громадскістю. На сьогодні, Зелена книга займається дослідженням таких 
напрямів: електронна взаємодія органів влади, запровадження послуг у 
електронному форматі та електронна демократія. Щодо надання 
адміністративних послуг, то у книзі йшлося про те, що ця сфера потребує 
негайного реформування, що має за завдання наступне: упорядкування 
системи адміністративних послуг, оптимізація адміністративних послуг, а 
найголовніше це саме запровадження адміністративних послуг у 
електронному форматі і готовність працівників до надання таких послуг, 
46 
 
останнє є найголовнішим при реформуванні системи адміністративних 
послуг [47]. 
Тобто, електронне врядування в Україні розвивається відповідно до 
нормативно-правових актів у цій сфері. Законодавство дійсне повне, але не 
всі норми мають здатність втілюватися в житті, на сьогодні. В них має бути 
більше конкретики і систематизації. Необхідно розробити типові 
нормативно-правові акти для забезпечення ефективного внутрішнього 
регулювання в органах влади. 
 
2.3. Досвід впровадження електронного врядування європейськими 
країнами 
  
Звертаючись до досвіду зарубіжних країн, де технології е-урядування 
вже давно успішно функціонують, то там використання Інтернету органами 
публічної влади розглядається як одна з можливостей підвищити 
ефективність державної влади загалом. Саме тому до популярних в Інтернеті 
позначень «b» (business – бізнес) і «c» (citizens–громадяни) тепер додалося 
нове – «g» (government – уряд). [6]. У нашому дослідженні ми вважаємо що 
eлeктрoннe yрядyвання є комплексною категорією, що поєднує в собі 
передачу даних та взаємозв’язок уряду у всіх трьох напрямках G2G, G2P, 
G2B. Фактично, впровадження інформаційних технологій у публічні органи 
уряду дозволяє швидко оптимізовувати публічне адміністрування, а саме 
сприяє зниженню витрат на утримання держави, прискорює взаємодію 
органів державної влади між собою, юридичними та фізичними особами. 
Зарубіжний досвід також показує, що модель електронного урядування є 
природною і прийнятною для тих країн і культур, у яких дeржaвa 
сприймається як обслуговуюча, сервісна та допоміжна структура. Електронні 
уряди (е-уряди) з категорії експериментальних технологій стійко переходять 
у розряд повсякденно використовуваних, хоча говорити про те, що вони 
47 
 
розкрили весь свій потенціал, поки рано. Тобто впровадження електронного 
врядування має відбуватись поетапно, з врахуванням загальної схеми, етапів 
розвитку, на яких вона перебуває, та позитивного досвіду інших країн, на 
який слід звернути увагу[15]. Міжнародні стандарти е-урядування містяться 
у різного роду міжнародних актах з питань функціонування інформаційного 
суспільства, також вони є обов’язковими для виконання країнами-
учасницями цих актів. До основних таких документів належать:  
● Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи (2004) з питань 
електронного урядування, прийнята 15 грудня 2004 року.  
● Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства, яка 
прийнята лідерами країн G8, 22 липня 2000 року.  
● Директива Європейського парламенту «Про систему електронних 
підписів, що застосовуються в межах Співтовариства», яка прийнята 13 
грудня 1999 року.  
● Типовий закон ЮНІСІТРАЛ «Про електронні підписи», який був 
прийнятий Комісією ООН 5 липня 2001 року.  
● Декларація про європейську політику у галузі нових інформаційних 
технологій, яка була прийнята 6 травня 1999 року Комітетом міністрів Ради 
Європи  
● Та інші акти.  
По факту технології електронного урядування уже давно 
використовуються і успішно працюють у багатьох країнах світу (США, 
Великобританія, Швеція, Сінгапур, Данія, Норвегія, Латвія, Естонія, Чехія 
тощо). Для прикладу уряд США надає громадянам безліч послуги через 
Інтернет: видачу ліцензій, можливість сплати податків онлайн тощо. В 
Великобританії реєстрація бізнесу потребує заповнення через мережу 
Інтернет всього лише однієї форми. Фінляндія та Сінгапур пропонують 
громадянам послуги не тільки через Інтернет а й через мобільний зв’язок. В 
Естонії функціонує Інтернет-портал "Сьогодні вирішую я" (Tana otsustan 
mіna), за допомогою якого громадянин республіки може взяти участь в 
48 
 
управлінні державою. Цей портал також дозволяє користувачу голосувати на 
виборах. [25, c.201].  
У різних країнах рівень розвитку е-уряду різний. Про те, які країни 
знаходяться в авангарді, а які тільки починають свій розвиток в цьому 
напрямку, прослідковується в масштабному дослідженні «United Nations e-
government Survey проведеному фахівцями ООН. Останнє дослідження було 
проведено у 2020 році та має назву «E-Government in Support of Sustainable 
Development» (далі e-gov Survey 2020), який в перекладі з англійської має 
цьогорічну назву «Електронний уряд на підтримку сталого розвитку». Це 
дослідження проводиться комплексно за різними показниками та є базою для 
розуміння проблем електронного урядування в світі. Головним показником 
зрілості е-уряду в цьому дослідженні, в тій або іншій державі є Egovernment 
Readiness Index – комплексний індекс, що базується на наступних трьох 
компонентах: Індекс веб-послуг (Online Service Index), що визначає міру 
розвиненості веб-послуг з боку електронного уряду, він в свою чергу 
включає багато компонентів це доступ до інформації про послуги, 
можливість отримати послугу онлайн та доступ по послуг з допомогою 
мобільних додатків. Індекс телекомунікаційної інфраструктури 
(Telecommunication Infrastructure Index), що оцінює міру оснащеності 
громадян засобами ІКТ, розвиток цих засобів у країні відповідно до новітніх 
розробок та розвитку мереж у передових країнах світу. · Індекс людського 
«капіталу» (Human Capital Index) це індекс що показує, наскільки високий 
рівень освіти у громадян чи готові вони користуватися інформаційними 
послугами. Індекс використання веб-послуг розраховується, виходячи з 
повноти надання сервісів через веб-інтерфейс, тобто чим більша кількість 
варіантів і можливості отримати цю послугу за допомогою веб, чим більшим 
буде індекс. [12,c.55] Показовим є досвід країн світу, які є лідерами у 
впровадженні інформаційних телекомунікаційних систем у процес 
державного управління, зокрема, щодо механізмів та способів реалізації 
вказаних проектів. Згідно звіту ООН, який розробляється кожні 2 роки 
49 
 
станом на 2016 р. лідерами у залученні ІКТ до процесів держуправління є 
Великобританія, Південнокорейська республіка, Австралія, Сінгапур, 
Нідерланди, Франція та інші. 
Таблиця 2.1 Світові лідери впровадження електронного уряду згідно з 
показником Egovernment Readiness Index, 2020 р. 
Країна  EGDI,2020  
Великобританія  0.8695 
Австралія  0.9143 
Південнокорейська республіка  0.8915 
Сінгапур 0.8828 
Фінляндія  0.8817 
Швеція 0.8704 
Нідерланди  0.8659 
Японія 0.8874 
Нова Зеландія 0.8659 
Франція 0.8938 
Середньосвітовий показник EGDI 0.4922 
У той же час світові лідери у цьому рейтингу постійно змінюються, під 
впливом розвитку електронного урядування. Разом з тим, всі ці держави 
досягли високих результатів через комплексність та ґрунтовність підходу до 
впровадження означеного явища. Досить наглядним та корисним для 
переймання Україною є досвід впровадження електронного уряду у Естонії 
та Грузії. Ці країни мають багато спільного з Україною та на даний момент 
проходять етап швидкого розвитку електронного урядування в країні. Згідно 
з «United Nations e-government Survey» Естонія входить у двадцятку світових 
лідерів впровадження електронного уряду. Показник EGDI Естонії становить 
0.8180, що дозволило їй переміститися з двадцятого місця у рейтингу на 
п’ятнадцяте, опередивши такі розвинуті країни Європи як Данія та 
Німеччина. Уже через 2 роки згідно звіту «United Nations e-government 
Survey» Естонія зупинилась на показнику 0.8334, що дозволило їй піднятися 
50 
 
до 13 сходинки у рейтингу. Сучасна Естонська стратегія розвитку 
інформаційного суспільства будується відповідно до: «European Information 
Society for growth and employment» та «eGovernment action plan» (програма 
дій) затверджені урядом Естонії, і залучає до своєї реалізації всі міністерства, 
всі державні органи, державну канцелярію, наукові кола та інші організації, 
які вносять свій вклад в розвиток техлоголій та управління. Варто зазначити, 
що на розвиток інформаційного суспільства Естонії витрачається близько 
18,5-20,5 млн євро щорічно, для такої маленької країни з чисельністю 
населення 1 мільйон 311 тисяч це величезна сума коштів. Законодавчою 
основою електронного врядування в Естонії слугують такі документи:  
1. «The Public Information Act» (РІА) (Закон про публічну інформацію); 
2. «The Personal Data Protection Act» (PDPA) (Закон про захист 
анкетних даних); 
3. «The Information Society Services Act» (Закон про інформаційні 
послуги);  
4. «The Electronic Communications Act» (Закон про електронні 
комунікації);  
5. «Тhe Digital Signatures Act» (DSA) (Закон про цифровий підпис);  
6. «Тhe Databases Act» (Закон про бази даних).  
Безумовно, упровадження електронного врядування, забезпечення 
функціонування електронного врядування в країні потребує законодавчого 
підґрунтя, а відтак центральна роль щодо електронного врядування 
покладена в країні на орган законодавчої влади а саме Парламенту 
(Riigikogu). Щодо самого естонського урядового порталу 
[http://www.eesti.ee/rus/], який був запущений у дію у березні 2003 р., то він 
забезпечує єдиний доступ до необхідної інформації і сервісу послуг. Портал 
складається з двох секцій: інформаційної (що забезпечує практичну 
інформацію про права і обов'язки громадян, контакти з естонською владою та 
ін.) та громадської («The Citizen portal»), що дає змогу громадянам 
працювати з різноманітними національними базами даних, заповнювати 
51 
 
аплікаційні форми (заяви, анкети), підписувати і відправляти документи 
тощо. Завдяки можливості ідентифікації особи через національну eID Card 
користувачі порталу можуть заповнювати і подавати документи з 
електронним підписом, мають доступ до закритих для широкого загалу 
інформаційних баз, можуть здійснювати різноманітні операції з 
муніципальними та загальнодержавними органами державної влади (на 
даний момент близько 60 установ і організацій). Сервіс, що надається через 
портал, інтегрований з інфраструктурою обміну даних X-Road – сервісу, що 
надає можливість зв'язку різних урядових баз даних між собою. Порівняно з 
Естонією, Україна має суттєво більшу територію та кількість населення, що 
означає необхідність виділення значно більшого фінансування. Тим не 
менше, інформаційна підтримка державних ініціатив є обов’язковою умовою 
їх позитивного сприйняття населенням, а матеріальні витрати на розбудову 
інфраструктури будуть марними, якщо державні послуги, які через них 
реалізуються, будуть не затребуваними, тому особливо корисним для нашої 
країни є досвід Естонії щодо організації просвітницької роботи серед 
населення в сфері комп’ютерних та мережевих технологій, особливо серед 
людей старшого віку.[2,c.150]  
Ще одним успішним представником впровадження е-уряду є Грузія. У 
рейтингу «United Nations e-government Survey» її показник EGDI становить 
0.6047. Місце в рейтингу підвищилося до56 з 72. Згідно рейтингу Світового 
банку Грузія посідає восьме місце в світі за легкістю ведення бізнесу, 
обігнавши такі країни як Норвегія, Великобританія і Німеччина. Такі 
результати значною мірою обумовлені переходом Грузії до електронного 
типу надання державних послуг. Процес формування електронного уряду 
почався в 2004р. шляхом створення Національного агентства державних 
реєстрів (NAPR), серед головних завдань якого був облік об'єктів 
нерухомості та майнових прав на них, реєстрація юридичних осіб, надання 
інформації та документів в електронному вигляді [18,с. 140].  
52 
 
Найбільш цікавою особливістю електронного уряду Грузії є Будинки 
Юстиції – державні установи, вперше створені в 2011 р., спеціально 
призначені для надання державних послуг. В одному такому Будинку 
Юстиції будь-якому громадянину в єдиному «вікні» може бути наданий весь 
спектр державних сервісів висококваліфікованим оператором, від видачі 
посвідчення особи та свідоцтва про шлюб, до реєстрації бізнесу або майна. 
Ідея організації міжвідомчої електронної взаємодії в Грузії досить схожа з 
естонською моделлю (база обміну даних G3 - аналог в Естонії – X-Road), що 
пояснюється угодами з Естонією про співпрацю в рамках реалізації програми 
електронного уряду. Взаємодія на законодавчому рівні в рамках 
електронного уряду регулюється законами, спеціально розробленими для цієї 
сфери. Одним з таких законодавчих актів є «Закон про Єдиний державний 
реєстр інформації», що передбачає створення єдиного каталогу БД, 
інформаційних систем і електронних сервісів. Рішення було реалізовано 
Агентством обміну даних (DEA) і отримало назву «Реєстр Реєстрів» (RoR) 
[9].  
При реалізації електронних державних сервісів в Грузії 
використовуються наступні принципи: принцип єдиного вікна (надання 
будьяких послуг концентрується в одному місці), принцип прозорості і 
підзвітності державних відомств, принцип участі (вклад досвіду і ідей 
громадян в державне управління). Завдяки використанню даних принципів 
громадяни Грузії можуть отримати всі електронні послуги на одному 
порталі, брати участь в обговоренні і консультуванні законодавчих проектів, 
а так само ознайомитися з будь-яким адміністративним актом уряду. В Грузії 
чітко виділено рівень базових сервісів: управління доступом до порталу за 
допомогою e-ID (електронних паспортів), підтримка цифрових підписів, 
онлайн оплата послуг, передача даних та ін. Також важливу роль відіграє 
захист даних, фізично безпека забезпечується сервером DIS (Department 
Integration Server), який є проміжним шаром між сервером БД організації і 
шиною обміну даних G3 (Georgian Government Gateway). В врахуванням 
53 
 
інноваціного розвику Україна досить близька до Грузії, а це означає, що 
багато рішень, реалізовані нашими сусідами, можуть виявитися дуже 
корисними і ефективними при створенні електронного уряду в нашій країні. 
Міжнародний досвід у сфері електронного урядування відрізняється досить 
суттєво по всіх параметрах. У деякій мірі він залежний не лише від 
культурних та етнічних традицій – для прикладу суттєвий ступінь 
децентралізації влади в Швеції та директивна повністю централізована 
модель у південній Кореї, – а також від часу, коли ці рішення 
впроваджувались. Адже розвиток інформаційного суспільства відбувається 
особливо швидкими темпами. Так, країни які почали впровадження 
електронних послуг одними з перших, не могли будувати інформаційні 
системи із суттєвою концентрацією на обчислювальних потужностях. Тому в 
таких країнах системи мають ознаки розпорошеності інформаційних 
ресурсів, що вже сьогодні ставить гостро питання взаємодії або концентрації, 
це такі країни як Швеція, Норвегія, Німеччина, які зараз зосереджують свій 
розвиток на інтеграції. Одним з піонерів електронного урядування, це у 90х 
роках Фінляндія обрала шлях розмаїття, що, як їм здавалося, відповідало 
духу децентралізації. Але у 2000-і була змушена витратити 60 мільйонів 
євро, аби створити єдину платформу для надання уніфікованих електронних 
сервісів своїм громадянам. Тому, країни, які розпочали свій розвиток 
пізніше, більше схиляються до систем, що повністю задовольняють 
концепцію one-stop-shop та ґрунтуються на централізованій архітектурі, 
серед цих країн Естонія, Литва, Чехія, Катар та інші. В принципі на даний 
момент відбувається тенденція до запровадження централізованих 
державних порталів, які мають переваги не лише з точки зору зручності для 
громадян, але й з точки зору реалізації моделі проактивного підходу, 
рекомендованого ООН – це коли дeржaвa матиме змогу спілкуватися з 
громадянином напряму через його особистий кабінет, запрошуючи на 
вибори, чи надсилаючи повідомлення, що підходить до кінця термін дії 
ліцензії. У рамках проекту ePUAP єдиний спосіб надання послуг сьогодні 
54 
 
реалізує і Польща. Незважаючи на позитивний досвід впровадження 
електронного урядування в інших країнах не варто забувати, що кожен має 
свій шлях і він є унікальним в своєму роді. Україні варто зосередитись на 
розвитку власних підходів до впровадження електронного урядування. Це 
пояснюється тим, що у нас запізніла країна в розвитку технологій, яка є 
найбільшою в Європі, саме велика кількість населення провокує в значній 
мірі складність управління і запровадження нових технологій. 
РОЗДІЛ 3 
ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ЕЛЕКТРОННОГО 
ВРЯДУВАННЯ ТА ЕЛЕКТРОННОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ 
 
3.1. Проблеми та напрями підвищення ефективності механізмів 
електронного врядування та електронної демократії 
 
На початку XXI століття світ увійшов до періоду інтенсивних 
трансформацій, позначений стрімким розвитком цифрових 
технологій. Глобальні процеси, що супроводжують формування 
інформаційного суспільства, вже встигли отримати назву «Індустріальна 
революція 4.0». Технологічні зміни охопили всі сфери життя, зокрема і 
функціонування держави та її відносини з громадянами, що проявилося у 
вигляді впровадження електронного врядування та електронної 
демократії. Поняття «е-демократія» походить зі США та набуло поширення у 
багатьох країнах світу. Електронна демократія базується на принципах 
прозорості, відкритості, участі та громадської просвіти. Метою розбудови е-
демократії є розширення участі громадян у державотворенні та прийнятті 
рішень через використання електронних технологій. 
55 
 
Сьогодні в умовах упровадження електронного урядування громадяни 
отримали реальний шанс брати участь у діалозі з владою, впливати на 
прийняття рішень і висувати власні ініціативи, одержувати детальну 
інформацію про роботу державних структур [19].  
Ключовою в цьому контексті є концепція електронної участі. У 
широкому розумінні електронна участь громадян може трактуватися як 
використання громадянами інформаційних технологій для участі в 
управлінському процесі від формування порядку денного до оцінки і 
контролю прийнятих рішень. У більш вузькому розумінні електронна участь 
- це набір конкретних методів, за допомогою яких громадяни взаємодіють з 
урядом, коли результатом такої взаємодії є вироблення політичних рішень. 
Серед таких методів можна назвати інформування, консультації, подання 
петицій, публічні дискусії з використанням електронних засобів [43].  
Вимірювання електронної участі є досить складним і комплексним 
завданням, тому що доводиться вимірювати, у першу чергу, якісні 
характеристики подібної взаємодії. Так, В.Архипова пропонує деякі критерії 
оцінки рівня електронної участі: рівень розвитку та ефективність 
громадських дискусій; рівень розвитку та різноспрямованість потоків 
комунікації; наявність механізмів, за допомогою яких громадяни та 
представники уряду могли б дізнаватися думку один одного; присутність 
достатньої кількості раціонально організованої та структурованої інформації, 
якій довіряють громадяни і на основі якої вони можуть приймати рішення 
[2]. Більш розгорнуті критерії оцінки електронної участі пропонують 
експерти ООН, які на регулярній основі проводять дослідження «Глобальний 
звіт про підготовленість до електронного уряду» [15]. Серед лідерів з 
упровадження принципів електронної участі є економічно розвинені країни, 
у той час як економічно бідні країни займають більш низькі позиції за цим 
індексом. Крім того, значна кількість країн мають за одним чи кількома 
параметрами нульові або близькі до нульових оцінки. Тому найчастіше дані 
не повною мірою підходять для порівняльного аналізу, проте досить яскраво 
56 
 
ілюструють певні тенденції. Лише сім країн (4% від кількості досліджених 
країн) долають планку в 66%, що розглядається експертами ООН як 
«високий рівень розвитку електронної участі». Ще 26 країн (14%) можуть 
бути охарактеризовані як країни з задовільним рівнем електронної участі. 136 
країн (72%) мають вкрай обмежені ресурси електронної участі та 20 країн 
(10%) не пропонують послуг електронної участі взагалі [6]. Індекс 
електронної участі (e-participation index) демонструє, наскільки ефективними 
і корисними є послуги електронного урядування щодо залучення громадян до 
участі в прийнятті рішень. Цей показник базується на ступені повноти подачі 
трьох параметрів [14]: е-інформування - відображає, наскільки повно 
урядовий сайт надає інформацію з політичних та економічних програм 
(бюджету, законів, нормативних актів та інших документів, якими 
цікавляться громадяни). Каналами поширення інформації є веб-сайти, веб-
форуми, newsgroup-сервіси та чати; е-консультування - демонструє, 
наскільки повно на урядових веб-сайтах представлені засоби електронних 
консультацій. Зазвичай на вибір пропонуються онлайнова дискусія в 
реальному часі або доступ до архівних матеріалів (аудіо- чи відеозаписів 
нарад або зустрічей з того чи іншого питання). При цьому громадянам 
надається можливість брати участь або коментувати дані виступи; е-активна 
участь - визначає ступінь забезпечення урядом доступу громадян до участі в 
прийнятті рішень та застосування механізму впливу на прийняття рішень з 
конкретних питань.  
Таким чином, індекс електронної участі складається із суми показників 
за трьома ключовими елементами взаємодії уряду та громадян з 
використанням ІКТ: інформування, консультування та участі в прийнятті 
рішень (у методиках ОЕСР останній елемент називається активною участю). 
Дані свідчать, що найбільш високий індекс властивий рівню інформування, а 
інші рівні взаємодії громадян і уряду, особливо рівень активної участі 
громадян, значно нижчі. Особливо низький рівень того, що прийнято 
вважати найбільш прогресивним рівнем участі громадян, а саме - 
57 
 
інтерактивна взаємодія громадян і уряду, результати якої безпосередньо 
реалізуються на практиці.  
В Україні електронна демократія перебуває на стадії інтенсивного 
становлення. Формування законодавчої бази для функціонування 
електронної демократії розпочалося у 2003 році, коли були прийняті закони 
«Про електронні документи та електронний документообіг», а також «Про 
електронний цифровий підпис». Передумовами для формування електронної 
демократії в Україні стали розширення доступу населення до Інтернету та 
інтенсивний розвиток ІТ-сектору. Активну участь у становленні електронної 
демократії в Україні бере громадянське суспільство. Стрімкий розвиток 
електронної демократії в Україні визнаний ООН: з 2015 року наша держава 
суттєво підвищила позиції у рейтингу розвитку електронної демократії та 
нині займає 32-ге місце. У листопаді 2017 року Кабінет Міністрів України 
схвалив Концепцію розвитку електронної демократії до 2020 року. Згідно 
концепції, до 2020 року в Україні має бути завершене формування 
нормативно-правової бази для формування е-демократії. Незважаючи на те, 
що в Україні ще не впроваджені такі інновації, як електронне голосування 
або цифровий паспорт, українські громадяни вже можуть скористатися 
багатьма інструментами електронної демократії. 
У рамках реалізації Угоди про асоціацію з Європейським Союзом 
Україна має забезпечити комплексний розвиток електронних послуг 
відповідно до європейських вимог. Разом з тим, згідно з результатами 
передостаннього дослідження ООН (United Nations Е-government Survey 
2014) щодо розвитку електронного урядування (E-Government Development 
Index) Україна посіла 87 місце серед 193 країн, втративши 19 позицій за 
останні 2 роки та 33 позиції за останні чотири роки. При цьому, найбільш 
низьку оцінку – 0,2677 Україна отримала за компонентом «Oнлaйн послуги», 
яка удвічі нижча відповідного показника 2012 року (0,4248), тобто регрес є 
відчутним.  
58 
 
За останньою інформацією, ситуація суттєво покращилася. Уперше 
після 2008 року Україна у 2016 році виправила негативну тенденцію втрати 
своїх позицій у світовому рейтингу електронного уряду (E-Government 
Development Index, United Nations), піднявшись на 25 позицій – з 87 позиції у 
2014 році на 62 у 2016 році. Оцінка за компонентом «Oнлaйн послуги» 
склала – 0,5870. 
Серед країн, які отримали високий рейтинг за залучення громадян до 
прийняття рішень за допомогою ІКТ, можна відзначити Бутан та Швецію. 
В’єтнам, Китай і Йорданія також мають високі показники за цим параметром. 
До країн, уряди яких проводять консультації і публікують результати та 
підсумки опитування громадської думки за допомогою ІКТ, належать: 
Австралія, Бутан, Канада, Кабо-Верде, Китай, Данія, Естонія, Франція, 
Ізраїль, Японія, Латвія, Малайзія, Мальта, Мексика, Мозамбік, Нідерланди, 
Нова Зеландія, Республіка Корея, Таїланд, Україна, Сполучене Королівство, 
Сполучені Штати Америки і В’єтнам. Таким чином, вимірювання 
електронної участі громадян демонструють, що кількість країн, де рівень 
розвитку електронної участі можна назвати відносно високим, є дуже 
незначною (тільки 11% від загальної кількості країн).  
Навіть серед держав з відносно високим рівнем розвитку електронної 
участі переважає однобічний спосіб відносин у вигляді інформування, а 
двостороння взаємодія громадян і уряду, яку можна охарактеризувати як 
активну та ефективну участь, перебуває на більш низькому рівні порівняно з 
інформуванням. У цілому можна зробити висновок, що потенціал 
електронної участі ще далеко не використаний, а переважна більшість країн 
не в змозі подолати цифрову нерівність, у тому числі і в аспекті електронної 
участі громадян. Аналіз, проведений експертами ООН, пов’язаний з досить 
великою кількістю формальних показників і не зачіпає більш глибокого 
аспекту - аспекту демократичності того чи іншого політичного режиму. 
Незважаючи на те, що більшість країн, які зазначені як країни з високим 
59 
 
рівнем електронної участі, можна віднести до демократичних, окремого 
розгляду заслуговує випадок із Сінгапуром. Ця держава посідає 10 місце в 
рейтингу розвитку електронної участі, але його не можна назвати 
демократичним. За методикою дослідження рівня прав і свобод Freedom 
House Сінгапур належить до частково вільних країн, тобто країн, де 
обмежуються політичні права і свободи [6].  
Цей виклик можна сформулювати так: досягнення технічного прогресу 
не завжди використовуються для зміцнення демократії. ІКТ можуть стати 
інструментом підвищення ефективності державного управління і контролю 
над громадянами в авторитарних політичних режимах (як, втім, і в 
демократичних).  
Проблема може полягати в тому, що замість досягнення мети 
демократизації використання інформаційно-комунікаційних технологій може 
вести до наявної існуючого нерівності та концентрації влади політичних та 
управлінських еліт. Використання ІКТ не веде автоматично до 
демократизації, адже, як було зазначено вище, багато чого залежить від 
активної ролі уряду в цьому питанні, у прагненні посилити роль громадян як 
рівноправних партнерів у процесі прийняття рішень. Ця теза може бути 
цілком справедливою і стосовно деяких пострадянських країн, у тому числі 
України. 
Назвемо деякі проблеми, які, за визначенням Міжнародного Фонду 
«Відродження», заважають розвитку е-урядування та е-демократії в Україні 
[7]: 
- впровадження технологій е-урядування вимагає модернізації, 
передусім, системи державного управління, проведення ефективної 
адміністративної реформи; 
60 
 
- недосконалість процедур надання та отримання адміністративних 
послуг шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій 
(ІКТ); 
- відсутність типових підходів та типових вимог у впровадженні 
технологій е-урядування; 
- повільність становлення е-демократії (можливість кожного черезІКТ 
взяти участь уформуванні та реалізації державної імісцевої політики); 
- недостатньо ефективна взаємодія органів виконавчої влади, органів 
місцевого самоврядування і недержавних громадських організацій, необхідне 
для вироблення і реалізації конкретних планів з впровадження технологій е-
урядування; 
- низький рівень поінформованості, мотивації та навчання державних 
службовців, представників недержавних громадських організацій, бізнесу та 
населення технологіям е-урядування. 
 
3.2. Практика упровадження публічних електронних послуг в 
контексті взаємодії 
 
Рівень упровадження публічних електронних послуг є дуже різним, 
залежно від країни [20]. Навіть, у межах Європейських співтовариств рівень 
користування публічними електронними послугами населенням країн 
варіюється в кілька разів [25]. Основна перешкода – це відсутність доступу 
до послуг е-уряду. Існують також психологічні та соціально-поведінкові 
бар’єри впровадження електронних послуг (страх перед необхідністю 
змінити надовго свої комунікативні звички, скептицизм, страх, що особисті 
дані можуть стати доступними стороннім особам тощо). Тому все частіше 
61 
 
складовою частиною інтегральних стратегій органів влади країн стають 
комунікативні кампанії, первісною метою яких є зміна поведінкових 
алгоритмів окремих індивідуумів для досягнення індивідуальної та 
суспільної користі. Дослідники та практики зауважують, що однаково 
важливо здійснювати комунікативний вплив як на громадськість, так і на 
представників державного апарату. П.Паскуаль, експерт ПРООН в Азії та 
Тихоокеанському регіоні, вважає, що бюрократія чинить опір змінам, які 
відбуваються. Це частково викликано відсутністю інформації та повним 
нерозумінням проблем і природи цих змін [20]. О.Корнійчук також 
підкреслює, що бюрократія та опір змінам – характеристики державного 
управління, які заважають досягнути реальної адміністративної модернізації.  
Комунікативні кампанії варто визначати як цілеспрямовані спроби 
змінити поведінку цільової аудиторії на суспільно бажану у визначений 
період часу шляхом організованої комунікативної діяльності із залученням 
засобів масової інформації, а також міжособистісної взаємодії. З позиції 
проектного менеджменту життєвого циклу комунікативної кампанії її можна 
додатково визначити таким чином: має чітко фіксований початок та 
завершення; спричинює зміну поведінки, ставлення та сприйняття цільової 
аудиторії; вимагає нових системних або організаційних заходів; зазвичай 
завершується, коли мета вже досягнута; у ході реалізації залучається 
інтелектуальний компонент – знання і досвід різних людей; має 
організаційний і кадровий ресурс забезпечення, який застосовується 
відповідно до етапів упровадження кампанії; має визначений кошторис. 
Розглянемо в контексті цього підходу (на прикладі користування 
державними електронними послугами), на які поведінкові аспекти може 
вплинути розробник комунікативної кампанії (табл. 2).  
Таблиця 3.1 - Результати емпіричних досліджень у розрізі факторів, що 
впливають на користування населенням електронними державними 
послугами 
Фактори, що Результати емпіричних досліджень 
62 
 
визначають 
поведінку 
1 2 
Намір  Використання електронних засобів може розглядатися 
 громадянами як чудова можливість досягнути своєї 
мети: мобільно отримати медичні послуги та послуги із 
соціального/пенсійного забезпечення, знайти 
роботу/місце навчання тощо [12, с. 65]  
Зовнішні Люди можуть не мати необхідного обладнання та 
обмеження  фінансових можливостей, щоб сплачувати за 
підключення до Інтернету  
Навички  Відсутність або недостатність навичок користування 
комп’ютером та/або Інтернетом – одна з основних 
причин низького рівня користування е-послугами.  
Представники національних меншин можуть не 
володіти офіційною державною мовою  
Ставлення  Шестеро з десяти людей в Німеччині продовжують 
вважати, що порівняно з традиційними послугами 
електронне врядування є не досить надійним та 
безпечним [10].  
Крім того, електронне врядування не здатне вирішити 
певні питання і розв’язати проблеми, задовольнити 
індивідуальні потреби.  
Користування електронними послугами, на думку 
користувачів, вимагає значних зусиль або для цього 
необхідно мати особливі технічні можливості  
Норми  Відсутність всезагального е-права громадян на 
користування електронними засобами для того, щоб 
контактувати і співпрацювати з державними органами з 
метою реалізації своїх прав і виконання обов’язків, є 
одним з головних бар’єрів [12, с. 65].  
Користування інформаційно-комунікативними 
технологіями розглядається як інструмент 
інкорпорування виключених із соціуму (знедолених) 
верств населення [12, с. 69].  
Власні стандарти  Більше 50% потенційних користувачів думають, що 
вони потребують для отримання конкретної послуги 
прямого (віч-на-віч) контакту з державною службою [29, 
с. 51]  
63 
 
Емоції  Е-доступність допомагає людям, навіть з обмеженими 
фізичними можливостями, підвищити самооцінку, а 
саме - подолати такі емоції: негативне оцінювання 
власного тіла та зовнішності, почуття неповноцінності, 
тривожність, депресію, недовіру, пасивне сприйняття 
агресивності та імпульсивності (емоційна та соціальна 
самоізоляція) [32, с. 190]  
Оцінка власної Люди можуть користуватися електронними послугами, 
спроможності  звернувшись за допомогою до сім`ї, друзів та інших 
посередників. Загалом вони отримують можливість 
збільшити рівень своєї участі в управлінні державою та 
прийнятті обґрунтованих державних рішень, насамперед 
тих, що стосуються їхнього власного життя.  
 
Людиноцентричний (citizen-centric) підхід у наданні послуг е-
врядування, який застосовується в Європейських співтовариствах, визначає, 
що надання рентабельних, персоніфікованих та відповідних електронних 
послуг має одночасно відбуватися із процесом зміцнення демократичного 
діалогу, тобто із позитивним перетворенням відносин держави і громадянина 
[36, с. 54]. Для цього прості заходи з підвищення довіри до органів влади, 
організаційні зміни самі по собі не є достатніми. Вказаний підхід має 
вирішальне значення для тих, хто виробляє і/або споживає е-послуги. Для 
забезпечення активної участі громадян у цьому процесі, об’єктові впливу 
адресуються повідомлення (посили) такого змісту [26, с. 19]: «як громадянин 
ти маєш розуміти зв’язок між твоїми правами отримувати послуги від 
держави і твоїми обов’язками, які виникають під час користування ними»; 
«як громадянин ти маєш розуміти важливість зв’язку, який існує між 
використанням твоїх персональних даних та наданням тобі належних 
послуг». 
 
3.3. Інноваційні механізми електронної демократії 
64 
 
 
Електронна демократія, метою якої є створення фундаменту для участі 
громадськості у прийнятті державних рішень здійснення впливу на 
формування й реалізацію державної політики, посилення прозорості та 
підзвітності органів влади громадянам сьогодні є не лише предметом 
інтересу науковців, але й практичної діяльності урядів багатьох країн світу 
[42]. Основними інструментами взаємодії органів виконавчої влади з 
громадськістю в Інтернеті є сайти органів влади. Урядові сайти більшості 
країн світу містять інтерактивні сервіси, які дають змогу громадянам 
використовувати урядову інформацію для своїх потреб. В Україні органи 
виконавчої влади також запроваджують інтерактивні сервіси, де суб’єкти й 
джерела інформації здійснюють комунікацію як рівноправні партнери. 
Статтею 17 Закону України «Про адміністративні послуги» визначено, 
що адміністративні послуги в електронній формі надаються через Єдиний 
державний портал адміністративних послуг (www.poslugy.gov.ua), у тому 
числі через інтегровані з ним інформаційні системи державних органів та 
органів місцевого самоврядування (рис. 3.1). 
 
65 
 
Рисунок 3.1 – Офіційна сторінка Єдиного державного порталу надання 
адміністративних послуг 
 
Портал ведеться з метою забезпечення доступу суб’єктів звернення до 
інформації про адміністративні послуги з використанням Інтернету і є 
офіційним джерелом інформації про надання адміністративних послуг. 
 Зокрема, на веб-сайті Міністерства внутрішніх справ України є 
рубрика «Форум МВС», де можна поставити запитання, подати пропозиції до 
проектів нормативно-правових актів та процедур роботи органу влади, 
заявити про факти корупції, порушення прав людини тощо. 
Багатофункціональну форму зворотного зв’язку з громадянами запроваджено 
на веб-сайті Міністерства вугільної промисловості України. Можливість 
заповнити анкету споживача адміністративних та інформаційних послуг та 
оцінити оперативність реагування органу влади на звернення громадян 
можна на сайті Міністерства з питань житлово-комунального господарства 
України. Для підвищення оперативності отримання користувачем інформації 
про останні оновлення на сайті Міністерством палива та енергетики України 
(mpe.kmu.gov.ua) запроваджено RSS-стрічку. Київська міськдержадміністраці 
здійснює через веб-сайт розсилку оголошень про проведення 
інвестконкурсів, проводить консультації. Для відповідей на питання що 
турбують громадян, запроваджено рубрики «Діалог з киянами» 
(www.hkmv.gov.ua/static), «Реагування на критику ЗМІ». Крім того, 
місцевими органами виконавчої влади для забезпечення зворотного зв’язку з 
користувачами на офіційних веб-сайтах запроваджуються чат- та Інтернет-
конференції, форуми. Загалом інформаційні та інші послуги шляхом 
використання електронної інформаційної системи «Електронний уряд» 
надають 96,6% органів виконавчої влади шляхом застосування режимів рівня 
інформування, двосторонньої взаємодії та проведення трансакцій [14].  
66 
 
Розглянемо українські практики електронної демократії. Ключову 
роль у функціонуванні е-демократії в Україні відіграють сайти центральних 
органів влади та місцевого самоврядування, які виконують функцію 
інформування суспільства про діяльність органів влади, спрощують доступ 
громадян до відкритих даних та державних послуг. На сайті Верховної Ради 
України публікуються законодавчі акти після прийняття. Судова гілка влади 
представлена в Інтернеті Єдиним державним реєстром судових рішень. 
Практично всі центральні органи влади України мають свої сайти, багато з 
них представлені у соціальних мережах. Проте рівень інтерактивності веб-
сторінок державних установ залишається різним. Але тільки інформування 
громадян за принципом «згори – вниз» недостатньо, для повноцінного 
функціонування електронної демократії веб-сайти органів влади мають 
забезпечувати ефективну взаємодію з громадянським суспільством. Перехід 
від одностороннього формату до справжньої комунікації між владою та 
суспільством нині триває. 
На місцевому рівні електронна демократія представлена передусім 
сайтами місцевих рад, а також низкою спеціалізованих сервісів. Серед 
найбільш успішних прикладів – Контактний центр Києва 1551, сайт «Панель 
міста» Львівської міської ради, віртуальна приймальня мера в Івано-
Франківську тощо. Також ефективну взаємодію між громадянами та 
місцевою владою забезпечує портал «Відкрите місто», до якого підключені 
вже 50 міст в Україні. 
До найважливіших інструментів електронної демократії в Україні 
належать електронні петиції. Законодавчим підґрунтям для їх 
запровадження стало внесення у 2015 році до Закону України «Про 
звернення громадян» змін, що стосувалися електронного звернення та 
електронних петицій. Першою серед державних установ України сервіс 
електронних петицій запровадила Адміністрація Президента України. 
Ініціатива мала успіх: вже протягом першого року існування системи 2 млн. 
67 
 
громадян поставили свої підписи під тією чи іншою петицією. Для розгляду 
петиції Адміністрацією Президента потрібно 25 тис. підписів протягом 3 
місяців. Згодом сторінки для подання електронних петицій відкрили й інші 
установи. Нині електронні петиції запроваджені на всіх рівнях влади. 
На місцевому рівні ефективно функціонує Єдина система місцевих 
петицій e-dem.in.ua, яка використовується у понад 140 громадах. У системі 
запроваджена ідентифікація користувачів через Bank ID або мобільний 
телефон. Діють сервіси електронних петицій на сайтах місцевих рад. 
Зокрема, успішно зарекомендував себе портал електронних петицій 
Київської міської ради. Для розгляду петиції на порталі необхідно 10 тис. 
підписів, зібраних протягом 90 днів. 
Громадські бюджети участі. Завдяки бюджетам участі громадяни 
можуть визначати, на які потреби спрямовувати бюджетні кошти. Частина 
міського бюджету спрямовується на запропоновані громадянами проекти, які 
обираються шляхом електронного голосування. Бюджети участі діють 
у Києві та багатьох обласних центрах. 
Електронні декларації були запроваджені в Україні за підтримки 
Європейського Союзу у 2016 році. Високопосадовці мають щорічно 
декларувати в електронному вигляді наявні фінанси та майно. Подані 
декларації доступні он-лайн на сайті https://declarations.com.ua/. Для 
заповнення декларацій використовуються цифрові підписи, що надаються 
Міністерством юстиції України. Таким чином, система електронних 
декларацій забезпечує нагляд громадськості за статками державних 
службовців та політиків. 
Однією з найбільш ефективних українських реформ 2010-х років стало 
впровадження системи контролю державних закупівль ProZorro. Вона 
прийшла на зміну паперовим тендерам та дозволила зекономити значні 
обсяги державних коштів. Система ProZorro отримала міжнародне визнання, 
68 
 
посівши перше місце у міжнародному конкурсі систем державних закупівель, 
а з 2017 року система електронних закупівель, заснована на досвіді ProZorro 
впроваджується у Молдові. 
Портали відкритих даних покликані спростити громадянам доступ до 
публічної інформації. Специфіка відкритих даних полягає у використанні 
спеціальних форматів, придатних для машинної обробки. Адже йдеться про 
опрацювання великих масивів інформації, що займатиме значний обсяг часу 
при використанні людської праці. Тому для роботи з відкритими даними 
використовується спеціальне програмне забезпечення, а в перспективі 
опрацювання масивів відкритих даних здійснюватиметься за допомогою 
штучного інтелекту. 
Україна вже має власні напрацювання у сфері відкритих даних. Передусім це 
сервіс для роботи з відкритими даними OpenDataBot. Іншим інноваційним 
досягненням стало відкриття у 2015 році Єдиного державного веб-порталу 
відкритих даних, що створює можливість роботи з відкритими даними 
органів влади. 
Особливістю розвитку електронної демократії в Україні стала активна 
діяльність громадських діячів у соціальній мережі Facebook. Українська 
фейсбук-спільнота виявила неабияку громадянську активність, зігравши 
помітну роль у подіях Євромайдану 2013-2014 рр. та подальших 
трансформаційних процесах у країні. Фейсбук став місцем для суспільно-
політичних дискусій та вироблення громадської думки. 
Перспективними напрямками для подальшого розвитку е-демократії в 
Україні є впровадження електронного цифрового підпису та переведення в 
онлайн головного компоненту демократії – виборів – шляхом запровадження 
електронного голосування. 
Проте запровадження таких інтерактивних інструментів взаємодії на 
веб-сайтах органів влади за відсутності відповідної нормативно-правової 
69 
 
бази здійснюється несистемно, що не дає змоги сьогодні говорити про 
ефективність їх використання. Проте незважаючи на зусилля із 
вдосконалення сайтів органів виконавчої влади, більша частина надаваної 
ними інформації не відповідає запитам громадян, що спонукає їх до пошуку 
адекватної інформації на сайтах соціальних медіа. Крім цього, сьогодні 
інтеграція веб-сайтів органів виконавчої влади до Єдиного веб-порталу на 
базі єдиної програмно-технічної платформи, яка дає можливість забезпечити 
відповідність усім вимогам політики у сфері електронного врядування та 
захисту інформації, популярна наприкінці 90-х рр., суперечить основній 
тенденції часу − розосередженням контенту. Активні процеси сегментації 
Інтернет-аудиторії потребують орієнтації на певні цільові аудиторії. Цю 
проблему можливо розв’язати за рахунок системного впровадження в 
структуру веб-сайтів органів виконавчої влади інтерактивних сервісів, що 
спонукатимуть громадян та їхніх об’єднань до певних дій.  
Проте в Україні не всі органи влади готові мати справу з громадською 
думкою. Переважна їх більшість не розуміє, як вести себе на комунікативних 
майданчиках, про що говорити, не знає каналів, технологій та інструментів 
взаємодії у соціальних мережах, критеріїв вимірювання ефективності їх 
застосування та визначення результативності управлінського впливу, що 
досить часто призводить до повного провалу навіть найкращих 
управлінських стратегій. Серйозною перешкодою для ефективного 
використання можливостей електронного урядування залишається цифрова 
нерівність, що ізолює населення від ідей, інформації та послуг і відсутність 
практики електронної взаємодії. Потребує розв’язання і проблема технічного 
оснащення органів виконавчої влади сучасною комп’ютерною технікою, 
фахівцями у сфері електронного врядування. Критичною в умовах тривалої 
політичної та економічної кризи стає і відсутність політичної волі 
керівництва окремих органів виконавчої влади до запровадження системного 
та неупередженого діалогу з громадськістю. Бар’єрами для подальшого 
впровадження інструментів соціальних мереж в урядовому середовищі 
70 
 
дослідники вважають як відсутність відповідних знань та комунікативних 
практик у державних службовців, так і обмеження, передбачені 
законодавством та регламентами органів виконавчої влади, які обмежують 
сферу застосування інструментів соціальних мереж або коло працівників, які 
мають до них доступ.  
Переорієнтація комунікативних стратегій урядів провідних світових 
держав в мережу Інтернет дає змогу підвищити ефективність управлінського 
впливу, участь громадськості в процесах державотворення та формування 
політики за рахунок активізації її позицій, зростання свідомості, поглиблення 
почуття обов’язку, відповідальності перед суспільством та зламу застарілих 
стереотипів мислення і поведінки.  
Сьогодні соціальні мережі, які об’єднують людей за інтересами, 
уподобаннями з метою безпосереднього спілкування, виступають для органів 
виконавчої влади новим каналом комунікації з громадянами, інструментом 
дослідження їхніх думок та інтересів. Крім інструментів прямого впливу, 
соціальні мережі створюють можливості для дослідження групування 
користувачів за інтересами, поведінки людей у спільнотах, змін та 
взаємозв’язку переконань та уподобань. За результатами досліджень 
тематичних блогів визначено понад сорок ефективних інструментів 
соціальних мереж. Значна їх кількість обумовлюється чіткою відповідністю 
(адресністю) повідомлень визначеним цільовим групам. Окремі з них можуть 
досить фективно використовуватися в комунікативних стратегіях органів 
виконавчої влади. Насамперед, це створення груп в соціальних медіа для 
залучення цільової аудиторії, індивідуального блогу, поширення інформації 
та посилань у тематичних спільнотах, просування статей у тематичних 
соціальних медіа та новин у соціальних новинарних сервісах, розміщення 
статей, прес-релізів у соціально орієнтованих мас-медіа, посилань у статтях 
на Wikipedia, написання та поширення коментарів та оглядів сайту, 
створення списку поштової розсилки, просування мемів (крилатих усталених 
виразів), фото-, відео- та аудіо-контенту, відеоблоґів, RSS маркетинг. Серед 
71 
 
групових методів слід відзначити проведення вебінарів, індивідуальну 
роботу з лідерами думок, проведення віртуальних флеш-мобів, конкурсів, 
опитувань та голосувань [95].  
Сприятиме популярності веб-сайтів органів виконавчої влади 
використання таких інструментів, як промо-ролики; цікавий контент, що 
відповідає корпоративному стилю, оскільки візуальна складова зможе 
зацікавити громадян та запровадити корпоративну культуру; відеозаписи 
презентацій; документовані виступи на конференціях; взаємодія зі ЗМІ; 
рекламні кампанії; візуальні інструкції; відповіді на поширені запитання; 
завантаження приватних відео з тренінгів або зборів та доступ до 
ознайомлення з ними цільових аудиторій; голосування за здійснення тих чи 
інших ідей або підтримку нових функцій для коригування стратегій розвитку 
електронної взаємодії.  
Інтернет стає платформою об’єднання з іншими комунікативними 
середовищами. Таке поєднання дасть позитивні результати у разі 
комплексного їх використання в рамках чіткої стратегії кампанії в Інтернеті.  
Сучасна реальність визначається суспільною потребою дати комплексну 
оцінку комунікативної взаємодії органів державної виконавчої влади (на 
прикладі Державної податкової служби України) із ЗМІ в трансформаційних 
процесах, що відбуваються в Україні, та виробити практичні рекомендації, 
що можуть бути використані під час виконання заходів з реформування 
органів державної податкової служби, зокрема під час реалізації проекту 
«Модернізація державної податкової служби України», та реформування 
інших органів державної влади [11].  
Це пов’язано з розробкою нової стратегії організації роботи щодо 
зв’язків із громадськістю, що за своїм призначенням покликана сприяти 
гармонізації взаємовідносин між державою та суспільством. Зазначена 
стратегія зумовила необхідність підвищення ефективності цього важливого 
для Державної податкової служби України напряму діяльності, забезпечення 
єдиних підходів у її здійсненні органами державної податкової служби всіх 
72 
 
рівнів. Впровадження цієї стратегії передбачено під час реалізації проекту 
«Модернізація державної податкової служби України», який започатковано з 
метою утвердження сучасних норм податкової політики, механізмів 
функціонування окремих видів податків та форм організації роботи 
податкових органів.  
Важливим є аналіз взаємодії органів державної влади із засобами 
масової інформації на прикладі Державної податкової служби України для 
визначення ролі, функцій, ефективних форм співпраці з друкованими та 
електронними ЗМІ та механізмів їх впровадження для формування 
громадської думки, зокрема для підвищення рівня податкової культури 
населення, позитивного іміджу заходи сприятимуть у роботі підрозділів 
масово-роз’яснювальної роботи та звернень громадян органів ДПС всіх 
рівнів налагодити на належному рівні постійне співробітництво органів 
податкової служби із засобами масової інформації. Вони можуть бути 
використані при виконанні ними визначених функцій, зокрема, збору 
інформації від підрозділів ДПС України, опрацюванні та наданні 
інформаційних матеріалів для ЗМІ. Також вони можуть бути використані при 
здійсненні контролю за правильністю та достовірністю висвітлення в ЗМІ 
поданої інформації, відстеженні та реагуванні на критичну інформацію щодо 
ДПС України, оприлюднену в ЗМІ, прийнятті правильного рішення у 
критичних ситуаціях, розгляду запитів від засобів масової інформації тощо. 
  Розглянемо перспективні напрями розвитку послуг електроного уряду: 
У дослідженні ООН визначені такі напрями розвитку послуг 
електронного уряду.  
Поєднання та інтеграція каналів надання послуг. Важливо надавати 
послуги, використовуючи безліч різних каналів, надаючи громадянам вибір 
отримати послуги за допомогою улюбленого каналу, замість того, щоб 
просто покладатися на канали електронних послуг. Канали надання послуг 
73 
 
мають різні характеристики, а також різну цінність при поєднанні з іншими 
каналами, що робить одні канали більш придатними для надання певного 
типу послуг, ніж інші. Тому важливіше співвіднести канали надання послуг з 
потребами різних користувачів, а також зі специфікою різних публічних 
послуг, ніж просто перевести всі послуги в онлайн-режим. Чим більше 
послуг електронного уряду (що задовольняють певні потреби громадян) 
надається за допомогою відповідних каналів, тим більше ймовірність їх 
використання. У цій сфері найбільш просунулися такі країни: 
Великобританія, Данія, Нідерланди, Австралія, Сполучені Штати Америки. 
Персоніфікація публічних послуг під конкретного громадянина. 
Ідентифікація та сегментація користувацьких баз даних (а саме, виділення 
сегментів користувачів і об’єднання груп користувачів зі схожими 
характеристиками, такими як стать, вік, сімейний стан) допоможуть краще 
пристосувати публічні послуги для потреб індивідуальних користувачів, що, 
швидше за все, позитивно вплине на споживання послуг. 
Що стосується сегментації, яка набирає популярності, прикладами 
можуть служити нідерландський сайт (http://www.overheid.nl) і сайт 
Міністерства охорони 
здоров’я та соціального забезпечення Республіки 
Корея(http://www.mw.go.kr/front_new/index.jsp). 
Використання мобільних технологій. Мобільні технології, що 
розвиваються всюди швидкими темпами, дають владі прекрасну можливість 
надавати публічні послуги широким верствами населення (включаючи 
жителів важкодоступних районів і людей, що раніше не мали доступу до 
таких послуг). Найбільш високий соціально-економічний ефект від 
використання мобільних технологій, швидше завсе, буде в сільській 
місцевості і в країнах, що розвиваються, які відчувають недостачу ресурсів, 
оскільки там відсутній або обмежений доступ до стаціонарного 
74 
 
широкосмугового зв’язку. Фактично деякі державні установи спостерігають 
повсюдне поширення мобільних технологій, їх вплив, а також збільшення 
кількості користувачів, що здійснюють вхід на веб-сайти з мобільних 
пристроїв. 
Прикладами є портал держпослуг GobiernoUSA (збільшення 
мобільного трафіку на 200% з 2010 по 2011 рік) та мобільний веб-сайт 
Міністерства сільського господарства США щодо продовольчої безпеки. 
Використання соціальних медіа. Соціальні мережі (наприклад, 
Facebook, Twitter) – це інструмент мережевої взаємодії, що швидко 
розвивається, а також канал, використовуючи який влада може прислухатися 
до громадян і безпосередньо спілкуватися з ними. Перевага використання 
соціальних медіа полягає в тому, що уряд отримує можливість визначити 
потреби громадян і розробити більш оперативні послуги замість того, щоб 
просто покладатися на дорогі традиційні дослідження потреб громадян. 
Уряди деяких країн активно отримують вигоду з соціальних медіа. 
Наприклад, в Іспанії вони використовуються в податковому управлінні, а в 
Чилі використання соціальних медіа було ключовим компонентом державної 
стратегії розвитку електронного уряду на 2011–2014 роки. У Чилі соціальні 
медіа офіційно визнані одним з каналів взаємодії громадян з владою, що 
призвело до того, що чилійці займають третє місце в світі за темпами 
зростання використання Facebook. Соціальні медіа (включаючи Twitter) 
використовуються владою великих міст США, таких як Вашингтон, Чикаго і 
Сан-Франциско, для обробки запитів громадян, що надійшли до служби 311, 
і ця кількість активно зростає. Також у таких африканських країнах, як ПАР, 
соціальні медіа (особливо Twitter) використовуються для покращення 
надання послуг, і кількість громадян, які користуються цим каналом, 
неухильно зростає. 
75 
 
Важливе значення для розвитку послуг електронного уряду має 
прийнятий 23 липня 2014 року Європейським парламентом та Радою 
Європейського Союзу Регламент № 910-2014 «Про електронну 
ідентифікацію та послуги довіри для електронних транзакцій на 
внутрішньому ринку та про скасування Директиви 1999/93/EC». 
Цей Регламент покликаний підвищити рівень довіри до електронних 
транзакцій на внутрішньому ринку ЄС шляхом встановлення єдиної правової 
основи для безпечної взаємодії між громадянами, підприємствами та 
державними органами, і тим самим підвищити ефективність публічних та 
приватних онлайн-послуг та комерційної діяльності на території Союзу. З 
цією метою у Регламенті: 
-закріплені умови визнання державами-членами засобів електронної 
ідентифікації інших держав-членів; 
-визначені правила надання трастових послуг для електронних транзакцій; 
-встановлені правові рамки функціонування електронних підписів, 
електронних печаток, електронних документів тощо. 
Серед основних недоліків сучасного публічного управління розвитком 
електронного урядування в Україні спеціалісти називають відсутність 
єдиного координаційного центру, дублювання функцій та завдань між 
органами публічної влади, перманентні зміни структури, функцій та завдань 
органів влади, їх кадрового складу, конкуренцію між ними за вплив на сферу, 
її розпорошеність, а також відсутність взаємоузгодженості, декларативність 
діючих механізмів державного управління та регулювання. 
Основні пропозиції такі:  
Формування нормативно-правового забезпечення розвитку електронної 
демократії: 
76 
 
1. Удосконалення механізму подання та розгляду електронних петицій; 
2. Створення нормативно-правових засад для забезпечення належного 
функціонування електронних інформаційних ресурсів органів державної 
влади; 
3. Розроблення нормативно-правових актів для забезпечення електронного 
голосування; 
4.  Забезпечення розвитку відкритих даних; 
5. Сприяння підзвітності громадянину суб’єктів владних повноважень; 
6. Удосконалення механізму висвітлення інформації про діяльність органів 
державної влади 
Ресурсне забезпечення впровадження та використання інструментів 
електронної демократії суб’єктами владних повноважень: 
7. Забезпечення застосування єдиної політики у сфері електронної 
демократії; 
8. Удосконалення інструментів електронної демократії на 
загальнодержавному рівні; 
9. Забезпечення розвитку та удосконалення електронної демократії на 
загальнодержавному та місцевому рівні; 
10. Забезпечення розвитку електронної ідентифікації фізичних і юридичних 
осіб в державних інформаційно-телекомунікаційних системах; 
11. Підвищення якості статистичної та аналітичної інформації у сфері 
електронної демократії; 
77 
 
12. Поширення практики використання інструментів електронного 
голосування; 
Підвищення готовності органів державної влади, фізичних та 
юридичних осіб до використання можливостей електронної демократії: 
13. Забезпечення відкритості використання публічних коштів; 
14. Забезпечення розвитку відкритих даних; 
15. Популяризація електронної демократії, формування знань і навичок 
користування її інструментами з урахуванням доступності інформації для осіб 
з інвалідністю, зокрема із сенсорними порушеннями (в тому числі слуху та 
зору); 
16. Забезпечення проведення аудиту використання публічних коштів; 
Забезпечення доступності інструментів електронної демократії: 
17. Забезпечення проведення дослідження та візуалізації стану розвитку 
електронної демократі в Україні; 
Більшість країн-членів ЄС мають великий досвід законодавчого і 
проектного супроводу розвитку інформацій ного суспільства, але «Цифровий 
порядок денний для Європи» являє собою загальноєвропей ську галузеву 
стратегію, що водночас є інтегральною складовою загальної програми 
соціально-економічного розвитку «Європа 2020». Крім того, розвиток 
електронного урядування визначено одним з головних пріоритетів 
Європейського плану дій у сфері електронного урядування на 2016–2020 
роки. 
У цьому контексті ключовими для нашої держави нині є два питання: 
– впровадження профільних документів і проектів ЄС в українське 
національне законодавство з розвитку інформаційного суспільства; 
78 
 
– можливості урахування і використання Україною відповідного досвіду 
окремих європей ських країн. 
 
ВИСНОВКИ 
 
Електронне врядування та електронна демократія в Україні є доволі 
новими поняттями і є одними із інструментів розвитку демократичного 
суспільства. Поряд з реформами, які відбуваються в системі органів 
державної влади, особливо актуальними є питання інформатизації 
суспільства, а саме формування eлeктpoннoгo yрядyвaння, використання 
інноваційних електронних інструментів прозорості діяльності органів 
державної влади в Україні. Так, в багатьох країнах світу Уряд прозоро 
спілкується із своїми громадянами саме за допомогою інновацій, які введені 
в систему державного управління. Елeктрoннe yрядyвання є таким 
плацдармом, на якому можуть взаємодіяти уряд та громадяни у вирішенні 
багатьох питань громади. Однак, розвиток та взаємодія є досить складним 
бізнес-процесом, який потребує детального дослідження. Тому тема, що 
досліджувалася в кваліфікаційній роботі бакалавра є актуальною, а 
впровадження електронного врядування суттєво впливатиме на 
деморатичний розвиток в Україні  
Кваліфікаційна робoта бакалавра складається із вступу, трьох розділів, 
висновків. 
У вступі обґрунтована актуальність і стан досліджуваного питання, 
запропоновані завдання, мета, об’єкт і предмет дослідження. 
В першому розділі запропоновані до розгляду теоретико-методичні 
аспекти розвитку електронного урядування та електронної демократії в 
Україні. В результаті встановлено, що у наукових дослідженнях існує два 
основних підходи до визначення сутності електронне урядування. Відповідно 
79 
 
до першого підходу електронне урядування за своєю сутністю 
ототожнюється з електронним урядом. За такого підходу в основі урядування 
лежить забезпечення доступу до інформації та надання громадянам та 
бізнесу послуг в електронній формі. Другий підхід окрім вищезазначених 
функцій передбачає також низку кроків із розвитку електронної демократії, 
згідно до якої має забезпечуватись залучення громадян до процесу прийняття 
та впровадження управлінських рішень.  
В другому розділі розглянутий механізм формування та реалізації 
державної політики, а також законодавча база для регулювання електронного 
врядування та електронної демократії в Україні. Визначено, що соціально-
психологічна складова процесу впровадження електронного врядування 
справляє значний вплив на якість та результативність проведення реформ. 
Встановлено, що застосування ІКТ сприяє підвищенню культурно-освітнього 
потенціалу та поширенню відповідних досягнень у суспільстві. Встановлено, 
що при розробці нормативно-правової бази впровадження електронного 
урядування має місце постійна повторюваність дій. В нормативно-правових 
документах визначаються проблемні питання та шляхи їх подолання, в 
результаті чого з’являються потреби у розробці нових документів. Фактично 
відбувається процес актуалізації проблем, їх детальний опис та декларування 
намірів вирішення проблем, однак саме вирішення або затягується, або його 
взагалі не відбувається. З’ясовано, що процеси становлення електронного 
урядування в Україні на теперішній час визнаються нескоординованими, 
нерівномірними, а подекуди й хаотичними. На національному рівні не 
визначено єдиної концепції впровадження та розвитку електронного 
урядування. Відмічається відсутність загальної систематизації, вироблення та 
типізація стандартів розвитку механізму управління електронним 
врядуванням. Надано пропозиції з вдосконалення нормативно-правового 
забезпечення та організаційного механізму впровадження електронного 
урядування. 
80 
 
В третьому розділі запропоновані шляхи удосконалення механізмів 
електронного урядування та електронної демократії, а також проаналізовано 
індекс електронної участі як способу вимірювання рівня залучення громадян 
до участі в прийнятті управлінських рішень, розглянуті які саме електронні 
послуги впроваджені в контексті взаємодії громадян та держави, 
запропоновані інноваційні механізми взаємодії з громадськістю. 
Основні пропозиції такі:  
Формування нормативно-правового забезпечення розвитку електронної 
демократії: 
1. Удосконалення механізму подання та розгляду електронних петицій; 
2. Створення нормативно-правових засад для забезпечення належного 
функціонування електронних інформаційних ресурсів органів державної 
влади; 
3. Розроблення нормативно-правових актів для забезпечення електронного 
голосування; 
4.  Забезпечення розвитку відкритих даних; 
5. Сприяння підзвітності громадянину суб’єктів владних повноважень; 
6. Удосконалення механізму висвітлення інформації про діяльність органів 
державної влади 
Ресурсне забезпечення впровадження та використання інструментів 
електронної демократії суб’єктами владних повноважень: 
7. Забезпечення застосування єдиної політики у сфері електронної 
демократії; 
8. Удосконалення інструментів електронної демократії на 
загальнодержавному рівні; 
9. Забезпечення розвитку та удосконалення електронної демократії на 
загальнодержавному та місцевому рівні; 
10. Забезпечення розвитку електронної ідентифікації фізичних і юридичних 
осіб в державних інформаційно-телекомунікаційних системах; 
81 
 
11. Підвищення якості статистичної та аналітичної інформації у сфері 
електронної демократії; 
12. Поширення практики використання інструментів електронного 
голосування; 
Підвищення готовності органів державної влади, фізичних та 
юридичних осіб до використання можливостей електронної демократії: 
13. Забезпечення відкритості використання публічних коштів; 
14. Забезпечення розвитку відкритих даних; 
15. Популяризація електронної демократії, формування знань і навичок 
користування її інструментами з урахуванням доступності інформації для 
осіб з інвалідністю, зокрема із сенсорними порушеннями (в тому числі слуху 
та зору); 
16. Забезпечення проведення аудиту використання публічних коштів; 
Забезпечення доступності інструментів електронної демократії: 
17. Забезпечення проведення дослідження та візуалізації стану розвитку 
електронної демократі в Україні; 
Більшість країн-членів ЄС мають великий досвід законодавчого і 
проектного супроводу розвитку інформацій ного суспільства, але «Цифровий 
порядок денний для Європи» являє собою загальноєвропей ську галузеву 
стратегію, що водночас є інтегральною складовою загальної програми 
соціально-економічного розвитку «Європа 2020». Крім того, розвиток 
електронного урядування визначено одним з головних пріоритетів 
Європейського плану дій у сфері електронного урядування на 2016–2020 
роки. 
У цьому контексті ключовими для нашої держави нині є два питання: 
– впровадження профільних документів і проектів ЄС в українське 
національне законодавство з розвитку інформаційного суспільства; 
– можливості урахування і використання Україною відповідного досвіду 
окремих європей ських країн. 
 
82 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Архипова Є. О. Електронне урядування як форма організації 
державного управління. Державне управління: удосконалення та 
розвиток: електронне наукове фахове видання. 2015. N4. URL: 
http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=855 
2. Архипова Є.О. Дмитренко Н.О. Досвід впровадження електронного 
урядування в Естонії та його імплементація в Україні/Є.О. 
Архипова//Молодий вчений.- 2015.- №11(26). - С.148-152. 
3. Баранов О. Електронний уряд в Україні? Буде! Коли? URL: 
http://www.dt.ua/3000/ 3050/33406/. 
4. Барікова А.А. Електронна держава: нова ефективність урядування: 
монографія. Київ: Юрінком Інтер, 2016. — 224 с 53-12. 
5. Волох О. Генезис електронного урядування в Україні. Адміністративне 
право і процес. 2017. № 2. С. 121-125. 
6. Впровадження електронного врядування та електронної демократії на 
місцевому рівні. Вінниця. 2019. URL: http://sg.vn.ua/wp-
content/uploads/2019/12/Vprovadzhennya-elektronnogo-vryaduvannya-ta-
elektronnoyi-demokratiyi-na-mistsevomu-rivni.pdf 
7. Громадське обговорення стратегічних пріоритетів програмної 
діяльності МФВ на 2020 рік.- Режим доступу : 
http://www.irf.ua/files/ukr/quest_strategic_planning_2010.pdf  дата 
звернення 05.06. 2021р. 
8. Демкова М. Електронне урядування – запорука прозорості та 
ефективності влади / М. Демкова // Юридичний журнал. – 2007. – № 3 
(57). – С. 124–126. 
9. Джига Т.В. Сучасний стан, проблеми і перспективи розвитку в Україні 
електронних адміністративних послуг [Електронний ресурс] // Режим 
доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1716/ 
83 
 
10. Досвід впровадження е-демократії та е-урядування в Україні / За ред. 
С.В. Дзюби.- 2010.- 90 с. 
11. Драгомирецька Н. М. Теоретичний аналіз комунікативної діяльності 
державного службовця: монографія. Одеса: Асторопринт, 2005. 280с. 
12. Дубов Д. В. Основи електронного урядування : навч. посіб. / Д. В. 
Дубов, С. В. Дубова. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 176 с. 
13. Єганов В. В. Проблеми та перспективи впровадження системи 
електронного урядування в Україні. Державне будівництво. 2012. № 2. 
URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeBu_2012_2_7. 
14. Індекс місцевої електронної демократії в Україні: пілотне дослідження 
/ Х. Приходько, А. Ємельянова, С. Лобойко, Д. Хуткий, Т. Кушніренко, 
За ред. С. Лобойка, Д. Хуткого, А. Ємельянової. – К., 2018. – 14 с. 
15. Іщенко В.М. Міжнародний досвід упровадження електронного 
урядування [Електронний ресурс] // Режим доступу: 
http://pa.stateandregions.zp.ua/archive/4_2012/5.pdf. 
16. Клімушкін П. С., Серенок А. О. Електронне урядування в 
інформаційному суспільстві: монографія. Харків : ХарРІ НАДУ, 2010. 
312 с. 
17. Коваль Р. А. Державне управління в інформаційному суспільстві: 
перспективи електронного урядування. Економіка та держава. 2008. № 
4. С. 81- 83. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecde_2008_4_25. 
18. Коліушко І. Б. Електронне урядування – шлях до ефективності та 
прозорості державного управління / І. Б. Коліушко, М. С. Демкова // 
Інформаційне суспільство. Шлях України. – К. : Бібліотека інформ. 
суспільства, 2004. – С. 138–143; 
19. Kулага I. В. Компаративний аналіз упровадження та розвитку 
електронного урядування в України та Естонії / Kулага Iрина 
Володимирівна, Ткаченко Олена Вадимівна, Клівак Всеволод 
Віталійович // Стратегія економічного розвитку України : зб. наук. пр. / 
М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. 
84 
 
Гетьмана ; [редкол.: О. М. Гребешкова (голов. ред.) та ін.]. – Київ : 
КНЕУ, 2020. – Вип. 46. – С. 36–54 
20. Методологія визначення індексу місцевої е-демократії. А. Ємельянова, 
С. Лобойко, М. Сташина-Неймет. Київ; Центр розвитку інновацій, 
2019. 
21. Портал державних послуг «iGov». Офіційний портал [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу: https://igov.org.ua/  
22. Почепцов Г. Г. Інформаційна політика / Г. Г. Почепцов, С. А. Чукут. – 
К. : Знання, 2008. – 663 с. 
23. Електронне урядування в Україні: аналіз та рекомендації. Результати 
дослідження / О. А. Баранов, І. Б. Жиляєв, М. С. Демкова, І. Г. 
Малюкова ; за ред. І. Г. Малюкової. – К. : ТОВ “Поліграфі-Плюс”, 
2007. – 254 с. 
24. Урядовий контактний центр URL: https://www.ukc.gov.ua/ 
25. Чукут С. А. Сутність електронного уряду та принципи його організації. 
Вісник НАДУ. Київ. 2010. С. 429-433.  
26. Шеверда В. А. Електронне урядування як спосіб підвищення 
ефективності системи державного управління / В. А. Шеверда // 
Менеджмент за умов трансформаційних інновацій: виклики, реформи, 
досягнення : матеріали міжнар. наук. конф.,2007– Суми : СОІППО, 
2007. – Ч-2. – С. 168. 
27. The official site of Agency for Digitisation (2010), "E-government strategy 
2011-2015. The digital path to future welfare", E-government strategy 2011-
2015. The digital path to future welfare. URL : 
http://www.digst.dk/servicemenu/english/policy- and-strategy/egov-strategy  
28. Denmark Efficient E-Government for Smarter Public Service Delivery. 
URL: http://www.oecd.org/gov/public-
innovation/denmarkefficientgovernmentforsmarterpublicser-
vicedelivery.htm  
85 
 
29. Meyerhoff Nielsen, M.Y., Mika, An analysis of the Danish approach to 
eGovernment benefit realisation. Internet Technologies and Society 2014 
Conference Proceedings, 2014. P. 47-58 
Законодавчі акти:  
30. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. 
Відомості Верховної Ради Україн. 1996. №30. 141 с.  
31. Про адміністративні послуги: Закон України від 06.09.2012 р. № 5203- 
VI. URL:https://zakon.rada.gov.ua/go/5203-17  
32. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ; Сайт 
Верховної Ради України. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2657-
12.  
33. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 
2007-2015: Закон України від 09.01.2007 № 537-V; Сайт Верховної 
Ради України. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/537-16. 81  
34. Про заxист персональних даних: Закон України від 01.06.2010 № 2297- 
VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/2297-17  
35. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах: 
Закон України від 05.07.1994 № 80/94-ВР. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80/94-%D0%B2%D1% 
36. Про Національну програму інформатизації: Закон України від 
4.02.1998 № 74/98-ВР. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/74/98-
%D0%B2%D1%80  
37. Про концепцію національної програми інформатизації: Закон України 
від 04.07.2013 №75/98-ВР; Сайт Верховної Ради України. URL: 
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/75/98-%D0%B2%D1%80  
38. Про довірчі послуги: Закон України від 05.10.2017 № 2155-VIII. 
Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-
19  
39. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 01.12.2019 № 
2939-VI, URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17  
86 
 
40. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон 
України від 22.05.2003 № 851-IV. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/851-15.  
41. Деякі питання реформування державного управління України: 
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 474-р. 
Офіційний вісник України. 22.07.2016. № 55. 36 c. Ст. 1919.  
42. Про Стратегію сталого розвитку Україна-2020: Указ Президента 
України від 12.01.2015 № 5/2015 .Верховна Рада України. URL: 
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5/2015  
43. Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в Україні: 
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.09.2017 № 649-2017-
р. URL: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/649-2017-%D1%80  
44. Питання Міністерства цифрової трансформації: Постанова Кабінету 
Міністрів України від 18.09.2019 № 856-2019-п, URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/856-2019-%D0%BF 82 
45. Зелена книга державної політики у сфері електронного урядування. 
URL: http://e- zakon.org/doc/greenbook/ch40 
46. Про затвердження плану дій із впровадження Ініціативи “Партнерство 
“Відкритий Уряд” у 2021-2022 роках - 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/149-2021-%D1%80#Text 
47. Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в 
Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів: від 15.05.2015. URL: 
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80# 
48. Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в Україні: 
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.12.2010 р № 2250-р. 
Урядовий кур’єр. 05.01.2011. URL: 
https://www.kmu.gov.ua/npas/250287124.
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
