Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8281| Title: | КРАЄЗНАВЧИЙ РУХ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ (1991–2022 рр.) |
| Authors: | Лазуренко, Валентин Миколайович БОНДАРЕНКО, НАЗАР ВАСИЛЬОВИЧ |
| Keywords: | краєзнавчий рух;журнал «Краєзнавство»;ocal history movement;"Local History" magazine |
| Issue Date: | 2023 |
| Abstract: | У кваліфікаційній роботі магістра на основі виявленого та опрацьованого комплексу джерел, здобутків історіографії та сучасних методологічних підходів досліджено процес відродження та розвитку краєзнавчого руху в Україні у1991–2022 рр. Акцентовано увагу на утворенні Всеукраїнської спілки краєзнавців (Національної спілки краєзнавців України) та її регіональних організацій, показана роль журналу «Краєзнавство». Охарактеризована їх практична робота.
Актуальність теми зумовлена тим, що краєзнавчий рух і краєзнавчі дослідження в сучасних умовах за своєю природою стали масовими формами залучення широких верств громадськості до вивчення місцевої історії та участі їх у державотворчих процесах.
Мета роботи полягає у тому, щоб на основі джерел та наукових публікацій комплексно проаналізувати розвиток краєзнавчого руху в Україні у 1991–2022 рр., виявити і з’ясувати суть еволюційних процесів у краєзнавстві.
Об’єктом дослідження визначено діяльність краєзнавчих осередків, робота науковців і краєзнавців-аматорів України з вивчення та популяризації історії рідного краю. Предметом дослідження є особливості розвитку організаційної структури, концептуальних засад та просвітницької сфери краєзнавчого руху в Україні у 1991–2022 рр.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1991–2022 рр., що обумовлено проголошенням у 1991 р. державної незалежності України, яка відкрила можливості відродження традицій українського краєзнавства та утвердження краєзнавства в незалежній Україні.
Територіальні межі дослідження співпадають із державними кордонами колишньої Української РСР та кордонами сучасної української держави відповідно до існуючого адміністративно-територіального поділу.
Практичне застосування отриманих результатів полягає у можливості використання фактичного матеріалу, положень і висновків роботи на заняттях у закладах освіти, дослідженні історії краю та у просвітницькій роботі. In the master's qualification work, based on the discovered and developed complex of sources, achievements of historiography and modern methodological approaches, the process of revival and development of the local history movement in Ukraine in 1991–2022 was investigated. Attention was focused on the formation of the All-Ukrainian Union of Local History (National Union of Local History of Ukraine) and its regional organizations, the role of the journal "Local History" is shown. Their practical work is characterized. The topicality of the topic is determined by the fact that the local history movement and local history research in modern conditions by their very nature have become mass forms of involvement of broad sections of the public in the study of local history and their participation in state-building processes. Тhe purpose of the work is to comprehensively analyze the development of the local history movement in Ukraine in 1991–2022, based on sources and scientific publications, to identify and clarify the essence of evolutionary processes in local history. The object of the study is the activity of local history centers, the work of scientists and amateur local historians of Ukraine to study and popularize the history of the native region. The subject of the study is the peculiarities of the development of the organizational structure, conceptual foundations and educational sphere of the local history movement in Ukraine in 1991–2022. The chronological framework of the study covers the period 1991–2022, which is due to the declaration of state independence of Ukraine in 1991, which opened the possibility of reviving the traditions of Ukrainian local history and establishing local history in independent Ukraine. The territorial boundaries of the study coincide with the state borders of the former Ukrainian SSR and the borders of the modern Ukrainian state in accordance with the existing administrative-territorial division. The practical application of the obtained results consists in the possibility of using the actual material, provisions and conclusions of the work in classes in educational institutions, researching the history of the region and in educational work. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8281 |
| Appears in Collections: | 032 Історія та археологія (Історія, музеєзнавство та експертиза культурно-історичних цінностей) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Бондаренко Н..pdf Restricted Access | 622.13 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ КАФЕДРА ІСТОРІЇ ТА ПРАВА БОНДАРЕНКО НАЗАР ВАСИЛЬОВИЧ «КРАЄЗНАВЧИЙ РУХ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ (1991–2022 рр.)» КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА Спеціальність: 032 Історія та археологія Освітня програма: Історія, музеєзнавство та експертиза культурно-історичних цінностей Група: ІМ-022 Науковий керівник: Лазуренко Валентин Миколайович, доктор історичних наук, професор Черкаси 2023 2 ЗМІСТ ЗМІСТ ...................................................................................................................... 2 АНОТАЦІЇ ....................................................... Помилка! Закладку не визначено. СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ...................................................................................... 3 ВСТУП ..................................................................................................................... 4 РОЗДІЛ 1 ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ТЕОРЕТИКО- МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ............................................ 8 1.1. Історіографічний огляд ................................................................................. 8 1.2. Джерельна база .............................................................................................. 9 1.3. Теоретико-методологічні засади ............................................................... 11 Висновок до розділу 1 ....................................................................................... 13 РОЗДІЛ 2 ВІДРОЖЕННЯ КРАЄЗНАВСТВА В УКРАЇНІ У ДОБУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ............................................................................................... 15 2.1. Історичні аспекти краєзнавчого руху в Україні ....................................... 15 2.2. Відродження краєзнавчих осередків на регіональному рівні ................ 19 2.3. Утворення Всеукраїнської спілки краєзнавців та започаткування системної краєзнавчої роботи ........................................................................... 24 Висновок до розділу 2 ....................................................................................... 28 РОЗДІЛ 3 НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КРАЄЗНАВЦІВ УКРАЇНИ ........... 30 3.1. Надання Спілці статусу Національної спілки краєзнавців України та організаційні засади її діяльності ..................................................................... 30 3.2. Основні напрямки роботи Національної спілки краєзнавців України та її регіональних організацій ............................................................................... 33 3.3. Журнал «Краєзнавство» та його роль у розвитку краєзнавчого руху ... 38 Висновки до роздіду 3 ....................................................................................... 45 РОЗДІЛ 4 КРАЄЗНАВСТВО ЧЕРКАЩИНИ У КОНТЕКСТІ КРАЄЗНАВЧОГО РУХУ В УКРАЇНІ ............................................................. 47 4.1. Зародження краєзнавства на Черкащині................................................... 47 4.2. Обласна організація НСКУ на чолі краєзнавчого руху Черкащини ...... 50 Висновок до розділу 4 ....................................................................................... 65 ВИСНОВКИ ......................................................................................................... 66 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ .......................... 70 3 СПИСОК СКОРОЧЕНЬ АМРСР – Автономна Молдавська радянська соціалістична республіка АН України – Академія наук України АПН України – Академія педагогічних наук України ВСК – Всеукраїнська спілка краєзнавців ВУАН – Всеукраїнська академія наук ДПУ УСРР – державне політичне управління Української Соціалістичної Радянської Республіки КП (б) У – Комуністична партія (більшовиків) України НАН України – Національна академія наук України НСКУ – Національна спілка краєзнавців України НЕП – нова економічна політика Раднарком УСРР – Рада Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки УКК – Український краєзнавчий комтет УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка 4 ВСТУП Актуальність теми. Важливим чинником у відродженні історичної пам’яті, формування національно-громадянського світогляду виступає історичне краєзнавство, спроможне забезпечити всебічне розкриття сторінок минулого, патріотичного виховання громадян України на славних традиціях українського народу. У 1990-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст. у організаційній структурі, концептуальних засадах та просвітницькій сфері українського краєзнавчого руху відбувалися значні зміни. Їх сутність ще не осмислена, не з’ясовані характерні особливості і тенденції. Це обумовлює актуальність дослідження розвитку українського історичного краєзнавства у роки незалежності. Вагому наукову значущість має вивчення еволюції краєзнавчого руху в Україні у 1991– 2022 рр., а також в окремих регіонах держави. Актуальність дослідження також посилюється відсутністю у вітчизняній історичній науці спеціальної праці, присвяченої безпосередньому аналізові зазначеної проблеми. Робота має сприяти усвідомленню українським суспільством необхідності розвитку національного краєзнавства з огляду на важливість його для відродження історичної пам’яті українського народу і як важливого пізнавально-виховного засобу. Актуальність теми зумовлена також тим, що історико-краєзнавчі дослідження в сучасних умовах за своєю природою стали масовими формами залучення широких верств громадськості до вивчення місцевої історії та участі їх у державотворчих процесах. Звернення до цієї теми набуває особливої актуальності ще й тому, що відроджене українське краєзнавство вже оформилось у специфічну систему професійної і аматорської діяльності, яка працює на розширення меж історичного пізнання і має помітний вплив на суспільну свідомість . 5 Повнішому і ефективному використанню пізнавально-виховного потенціалу історичного краєзнавства сприяє грунтовне вивчення історії краєзнавчого руху і творче осмислення досвіду, напрацьованого краєзнавцями різних регіонів України, кожен з яких має свої самобутні історико-краєзнавчі традиції. Це актуально у зв’язку з введенням курсу «Моя Черкащина» з вивчення історії рідного краю у закладах загальної середньої освіти. Мета роботи полягає у тому, щоб на основі джерел та наукових публікацій комплексно проаналізувати розвиток краєзнавчого руху в Україні у 1991–2022 рр., виявити і з’ясувати суть еволюційних процесів у краєзнавстві. Досягненню поставленої мети підпорядковані відповідні дослідницькі завдання, які і визначили структуру даної роботи. У найбільш узагальненому вигляді вони зводяться до розв’язання таких завдань: - аналіз здобутків історіографії та джерельної бази дослідження , виклад основних принципів та методів дослідження; - з’ясування історичних аспектів розвитку краєзнавчого руху в Україні; - дослідження процесу відродження з початку 1990-х рр. краєзнавчих осередків на регіональному рівні; - утворення Всеукраїнської спілки краєзнавців та започаткування системної краєзнавчої роботи; - розкриття організаційних засад діяльності Національної спілки краєзнавців України; - висвітлення основних напрямків роботи Національної спілки краєзнавців України та її регіональних організацій; - вивчення ролі журналу «Краєзнавство» у розвитку краєзнавчого руху в длбу незалежності України; 6 - характеристика змін у концептуальних засадах краєзнавчого руху у 1991–2022 рр.; - на прикладі розвитку краєзнавства на Черкащині показати особливості краєзнавства у контексті краєзнавчого руху в Україні у сучасних умовах. Об’єктом дослідження визначено діяльність історико-краєзнавчих осередків, робота науковців і краєзнавців-аматорів України з вивчення та популяризації історії рідного краю. Предметом дослідження є особливості розвитку організаційної структури, концептуальних засад та просвітницької сфери краєзнавчого руху в Україні у 1991–2022 рр. Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1991–2022 рр., що обумовлено проголошенням у 1991 р. державної незалежності України, яка відкрила можливості відродження традицій українського краєзнавства та утвердження національного краєзнавства в незалежній Українській державі. Територіальні межі дослідження співпадають із державними кордонами колишньої Української РСР та кордонами сучасної української держави відповідно до існуючого адміністративно-територіального поділу. Практичне застосування отриманих результатів полягає у можливості використання фактичного матеріалу, положень і висновків роботи на заняттях у закладах освіти, дослідженні історії краю та у просвітницькій роботі. Напрацювання актуалізуються у зв’язку з введенням з 2023/2024 навчального року курсу «Моя Черкащина» з вивчення історії рідного краю у 7 – 11 класах закладів загальної середньої освіти. Структура і обсяг магістерської роботи обумовлені метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають до свого складу сім підрозділів, висновків і списку 7 використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи становить 75 сторінок, з яких 68 сторінок основного тексту. Список використаних джерел та літератури налічує 29 позиції. 8 РОЗДІЛ 1 ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ТЕОРЕТИКО- МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 1.1. Історіографічний огляд Проблема еволюції краєзнавчого руху в Україні у 1991–2022 рр. є відносно новою в сучасній українській історіографії, що пояснюється відсутністю на початку ХХІ ст. ґрунтовних комплексних досліджень з даної тематики. Підготовлений за роки незалежності наукові праці за темою трансформації краєзнавчого руху можна умовно поділити на: 1) роботи, в яких узагальнюється стан історичного краєзнавства в Україні у 1990-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст.; 2) матеріали, присвячені аналізу окремих аспектів історичного краєзнавства; 3) дослідження, які частково стосуються розвитку краєзнавчого руху у досліджуваний період. В узагальнюючих дослідженнях стану краєзнавства в Україні кінця ХХ – початку ХХІ ст. розглядається питання про якісно новий етап у його розвитку. Окремі положення позитивних оцінок змін у формах і змісті краєзнавчого руху цього періоду містять роботи відомих істориків – фахівців регіональної історії П. Тронька [2; 5; 23; 24], О. Реєнта [3; 6; 21], Р. Маньковської [15], О. Бажана [17; 21], які звернули увагу на ознаки піднесення історичного краєзнавства в умовах незалежності України та відмітили вплив на краєзнавчу діяльність економічних труднощів перехідної доби. Помітним внеском у розроблення досліджуваної проблеми стали роботи Г. Швидько, В. Лобурця, В. Мельниченка [29], В. Савчука, В. Прокопчука [2], в яких узагальнюється стан краєзнавства у роки 9 незалежності на Дніпропетровщині, Полтавщині, Черкащині, Поділлі. Провідні дослідники регіональної історії розкрили роль осередків Національної спілки краєзнавців України (Всеукраїнської спілки краєзнавців у розвитку краєзнавства) в регіонах України на межі ХХ – ХХІ ст., узагальнили доробок краєзнавчих осередків та виявили провідні напрями краєзнавчих досліджень пострадянського періоду. Поряд з цим, узагальнюючі праці хоча й цінні своїм фактичним матеріалом, але, як правило, мають описовий характер та не торкаються проблеми еволюції краєзнавчого руху у досліджуваний період. Для з’ясування ролі державної політики в галузі краєзнавства на межі ХХ–ХХІ ст. важливими є публікації П. Тронька і В. Горбика [2; 3; 25], які стосуються реалізації в Україні державних програм, спрямованих на відродження та збереження історичної пам’яті українського народу. Особливості реалізації програм «Реабілітовані історією» та «Звід пам’яток історії і культури України» в окремих областях проаналізовано В. Табуранським [14], Л. Місінкевичем і М. Поставничою. Отже, тема краєзнавчого руху в Україні розроблена фрагментарно і висвітлюється переважно в окремих журнальних статтях. Комплексної праці, яка б всебічно аналізувала процес розвитку краєзнавчого руху, виокремлюючи найбільш характерні тенденції і висновки, на сьогодні ще не створено. 1.2. Джерельна база Джерельну базу дослідження становлять архівні матеріали, опубліковані документи, краєзнавчі студії, краєзнавча та наукова періодика, посібники та покажчики з історії рідного краю. Серед опублікованих документів і матеріалів особливе значення має збірник 10 «Літопис Національної спілки краєзнавців України: 2008–2018 рр. До 10- річчя надання Спілці краєзнавців статусу національної», у якому зосереджена інформація про діяльність Національної спілки краєзнавців України та її регіональних організацій [1]. У виданні в хронологічному порядку подано матеріали про події та заходи, організовані за ініціативи та участю Національної спілки краєзнавців України та її обласних організацій у 2008–2018 роках, висвітлюються актуальні питання розвитку українського краєзнавства вказаного періоду ХХІ століття та внесок краєзнавців у збереження та популяризацію історико-культурної спадщини України [1]. В окрему групу джерел ми виділяємо опубліковані в різний час збірники документів Національної спілки краєзнавців України . Передусім, це матеріали з’їздів НСКУ – з ІІ-го по VІ-й [10; 11;12; 13;]. У цих збірниках вміщені звітні доповіді правління і ревізійної комісії НСКУ, виступи делегатів з’їздів, прийняті рішення, які дають широку інформацію про діяльність Спілки. У цих же збірниках публікуються списки обраних на з’їздах керівних органів НСКУ – членів правління, президії, ревізійної комісії Спілки. Для вивчення діяльності НСКУ важливе значення мають тексти Статутів НСКУ, які редагувалися і зазнавали змін з наступним затвердженням на рівні з’їздів [9]. Важливою складовою джерельної бази досліджень історії краєзнавчого руху в Україні у 1991–2022 рр. є спогади, інтерв’ю та інша мемуарна інформація організаторів краєзнавства – безпосередніх учасників процесу відродження та розвитку краєзнавства в Україні у роки незалежності. Досить важливими джерелами для наукового дослідження теми краєзнавчого руху є періодичні наукові та науково-популярні видання «Краєзнавство» [19], «Український історичний журнал», краєзнавчі 11 видання регіональних організацій («Краєзнавство Прикарпаття», «Краєзнавство Черкащини» [29]). Зміст статей у цих та інших наукових та науково-методичних виданнях разом з публікаціями монографічного характеру склав основу аналізу розвитку краєзнавчого руху в Україні в означених вище хронологічних рамках. Для дослідження обраної нами теми важливе значення мали цифрові (електронні) джерела з історії краєзнавчого руху, які використовувалися при виконанні роботи. За інформативністю виділяється, передусім сайт Національної спілки краєзнавців України [13], а також сайти її регіональних структур. Таким чином, джерельна база вивчення краєзнавчого руху в Україні у 1991–2022 рр. представлена опублікованими рішеннями державних органів, документами діяльності Спілки, періодичнии краєзнавчими виданнями, публікаціями преси, збірниками матеріалів наукових заходів, спогадами. 1.3. Теоретико-методологічні засади Методологічною основою кваліфікаційної роботи магістра є принципи історизму, об’єктивності та комплексності. Для реалізації поставлених завдань використано загальнонаукові, історичні та міждисциплінарні методи. Порівняльно-історичний метод дозволив висвітлити діяльність краєзнавчих осередків, регіональних організацій та правління НСКУ на різних етапах розвитку краєзнавчого руху в Україні, а також здійснити його періодизацію, виділити як спільне, так і відмінне у подіях та явищах, 12 що виникали одночасно у суспільно-політичному та культурному житті держави. Важливе місце в процесі досягнення поставленої мети зайняли також методологічні принципи, притаманні історичним дослідженням, а саме проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, статистичний, взаємозв’язок загального, особливого і специфічного, конкретний аналіз визначених явищ в певних умовах. Використання хронологічного методу надало можливість детально відтворити перебіг подій краєзнавчого руху в на загальноукраїнському та регіональному рівні. Логічний метод надав можливість об’єднати та узагальнити вже виявлені історичні факти і визначити концептуальні особливості рішень, які приймалися органами влади та краєзнавчих організацій в процесі розбудови і діяльності краєзнавчих осередків. У процесі роботи над темою застосовані також такі наукові методи: аналітичний – для з’ясування історичних умов краєзнавчого руху в Україні у кінці ХХ – на початку ХХІ ст.; проблемно-хронологічний – для з’ясування змін у організаційній структурі, концептуальних засадах, просвітницькій сфері краєзнавства упродовж 1991–2022 рр.; порівняльно- історичний – для виявлення особливостей пострадянського краєзнавства на основі його порівняння з українським історичним краєзнавством другої половини ХІХ – початку ХХ ст. та радянським краєзнавством 1950–1980-х рр.; систематизації та класифікації – використані при аналізі історіографічного доробку та узагальненні джерельної бази дослідження; статистичний – для виявлення динаміки показників краєзнавчої діяльності установ, організацій та провідних краєзнавців регіону. Використання перерахованих методів дозволило комплексно вивчити предмет, реалізувати завдання та досягти поставленої мети дослідження. Важливою методологічною парадигмою дослідження історії краєзнавчого руху, його напрямків роботи, і наслідків вбачається чітке 13 визначення понятійно-категоріального апарату цієї проблеми. Передусім, це стосується ключового терміну «краєзнавство» та його використання в контексті теми, що досліджується. Аналіз і синтез наявних джерел та наукових праць допоміг різнобічно вивчити особливості функціонування краєзнавчого руху в умовах національно-культурного відродження і розбудови Української держави. Висновок до розділу 1 Таким чином, за результатами історіографічного та джерелознавчого аналізу, варто зауважити, що на сучасному етапі бракує об’єктивного, масштабного і комплексного дослідження історії краєзнавчого руху України в 1991–2023 рр. Аналіз стану наукової розробки теми магістерської роботи засвідчив, що проблеми та особливості відродження та організаційного становлення краєзнавства в добу незалежності донедавна фактично залишалися поза увагою дослідників-істориків. А сама тема історії краєзнавчого руху є малодослідженою і знайшла лише епізодичне і фрагментарне відображення в українській історіографії. Щодо джерельної бази дослідження, то її опрацювання під час написання роботи дало нам можливість виявити широке коло чинників, які так чи інакше торкаються проблеми краєзнавства, однак в науковий обіг вони введені епізодично. З’ясовано, що це документи, які опубліковані в збірниках, знаходяться в архівних фондах. Сюди ми відносимо краєзнавчі періодичні видання, виступи, інтерв’ю і спогади. Всебічному історіографічному аналізу та опрацюванню джерел, систематизації та узагальненню почерпнутої з них інформації і 14 забезпеченню наукової достовірності результатів даного дослідження сприяло застосування сучасної методології. Застосовані в процесі роботи над магістерським дослідженням різні принципи, методи та засади сучасної методології, дали змогу уникнути суб’єктивних і упереджених оцінок та забезпечити наукову достовірність отриманих в роботі результатів. 15 РОЗДІЛ 2 ВІДРОЖЕННЯ КРАЄЗНАВСТВА В УКРАЇНІ У ДОБУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ 2.1. Історичні аспекти краєзнавчого руху в Україні Як відомо, друга половина 1920-х років стала періодом становлення і помітного піднесення краєзнавчого руху, росту кількості краєзнавчих осередків та їх членів, розгортання досліджень, видання різноманітної краєзнавчої літератури. Саме на цей період і припадає так званий «зоряний час українського краєзнавства» [2, с. 76–96]. На цьому етапі роль координатора масового краєзнавчого руху взяв на себе Український комітет краєзнавства (УКК), який було утворено на Першій Всеукраїнській краєзнавчій конференції, що відбулася 28–31 травня 1925 р. у Харкові. На той час в Україні науково-краєзнавчим дослідництвом займалося 104 музеї, 42 наукові товариства, 85 науково-дослідних кафедр. На цей час тільки в Києві діяло 16 студентських краєзнавчих гуртків, які об’єднували 800 пошуковців, на Кам’янеччині функціонувало 5 товариств, 10 гуртків, 267 дослідників. Центрами краєзнавства ставали бібліотеки (їх налічувалося 5154, у т. ч. Всенародна бібліотека ВУАН, її філії у Києві і Вінниці), ВНЗ та педтехнікуми. Ще 1923 року, розіславши близько 130 анкет, Комісія краєзнавства при ВУАН отримала зворотню інформацію від 87 краєзнавчих осередків. Отже, на час скликання першої Всеукраїнської конференції в Україні діяло більше 350 осередків, які гуртували науково-краєзнавчий актив навколо дослідження та популяризації регіональних проблем. З метою обліку та налагодження взаємодії з краєзнавчими осередками Комітет 16 виготовив 3 тисячі примірників обіжника – листа-звернення «До всіх краєзнавчих організацій УСРР та АМСРР», в якому повідомив про рішення Першої Всеукраїнської краєзнавчої конференції, склад Комітету, мету і завдання його діяльності [2, с. 80]. Для надання краєзнавчому руху масовості Український комітет краєзнавства запровадив інститут кореспондентів, на яких покладалося завдання організації краєзнавчих осередків. У програмі роботи кореспондентів Українського комітету краєзнавства, опублікованій у журналі «Краєзнавство» (1927, №1), передбачалося збирання даних про наявність новостворених осередків, читання доповідей на краєзнавчі теми, про матеріали з питань краєзнавства, що вміщувалися в місцевій пресі. Окремо збиралися дані про ентузіастів краєзнавства і сферу їх зацікавлень. Про досвід і ефективність роботи Українського комітету краєзнавства в ті часи свідчить реальне зростання краєзнавчих організацій і осередків. Якщо в 1925 р. в республіці нараховувалося 5 товариств, 11 гуртків у 5 округах, то на 1 січня 1929 р. діяло 51 товариство, 658 гуртків у 32 округах. Український комітет краєзнавства всебічно сприяв дослідженню історії населених пунктів України, вивченню окремих промислових і сільськогосподарських підприємств, розробці наукових засад пам’яткоохоронної роботи. Незважаючи на певні труднощі, здебільшого матеріального характеру, в 1927 р. співробітникам Українського комітету краєзнавства вдалося налагодити у м. Харкові видання науково-методичного журналу «Краєзнавство», розрахованого і на науковців, і на широкий краєзнавчий актив. Матеріали, опубліковані на його сторінках в 1927–1930 рр., дають яскраве уявлення про основні напрями краєзнавчої роботи, реальні здобутки місцевих організацій, окремих краєзнавців [3, с. 12–13]. У 1927 р. вийшло 3 номери, в 1928–1929 рр. – по 10 номерів, 1930 р. – 5 номерів часопису. Редакція журналу вбачала своїм головним 17 завданням «об’єднати краєзнавчі сили, піднести їх роботу на наукову основу, поставити перед краєзнавцями актуальні проблеми, висунуті сучасним життям». Журнал «Краєзнавство» став важливим етапом у розвитку краєзнавчої справи в Україні, він мав велике значення для консолідації краєзнавчих сил, для комплексного вивчення історії України [1, с. 13]. І хоча у роки політики українізації краєзнавчий рух відчутно пожвавився, проте розгортання політичних репресій, які не оминули і краєзнавстві. Звинувачення провідних краєзнавців в українському націоналізмі, приниження здобутків краєзнавчої діяльності, контроль з боку провладних чиновників та засилля компартійної ідеології привели до припинення існування УКК у 1932 р., а згодом і згасання краєзнавства. На довгі роки українське краєзнавство стає залежним від пануючої ідеології, воно обмежується описом історії підприємств, їхніми здобутками та успіхами, стає засобом ідеологічного впливу. Зміни відбулися з початком війни 1941–1945 рр. З метою підняти бойовий дух воїнів Червоної Армії радянське керівництво було змушене знайти спільну ідею задля згуртування сил народу для боротьби з ворогом. У цей час відроджуються місцеві краєзнавчі осередки, дослідники «малої історії» проводять власні розвідки у пошуках джерел героїзму радянських воїнів [5, с. 81]. У 1943–1944 рр. було прийнято низку постанов, спрямованих на відрод ження краєзнавства, зокрема відновлення роботи краєзнавчих гуртків, відкриття нових музеїв, взяття під охорону всіх військових кладовищ, братських могил та місць поховання невідомого солдата, встановлення пам’ятників із зазначенням прізвищ та військових звань загиблих . В 1950-х роках намітилися позитивні тенденції збільшення випуску літератури з краєзнавчої проблематики. В цей період в Україні побачили світ цікаві роботи з історії міст – Львова, Харкова, Києва, Одеси, 18 Севастополя, Вінниці, Житомира, Луганська, Луцька, Чернігова, окремих промислових і сільськогосподарських підприємств. Якісно новий етап у розвитку краєзнавства, його наукових, громадських і шкільних форм пов’язаний із підготовкою у 1960–1970-х рр. багатотомної «Історії міст і сіл Української РСР». Саме завдяки спільній праці науковців, працівників культури, вчителів, краєзнавців- аматорів (усього понад 100 тисяч дослідників рідного краю) було підготовлено і видано під керівництвом П. Тронька 26 томів фундаментальної унікальної праці [4, с. 10]. Виданням багатотомної праці було започатковано новий напрям у вітчизняній історіографії і вона і сьогодні не має аналогів у світі, стала результатом об’єднання зусиль понад 100 тисяч літописців – дослідників рідного краю – науковців, працівників культури, вчителів, краєзнавців- аматорів. Завдяки цьому виданню всі міста, містечка й численні села України отримали свою біографію, в якій зафіксовано основні історичні етапи їхнього розвитку. Основне значення цієї праці полягає в тому, що до її написання, до витоків своєї історії долучилися десятки тисяч самодіяльних дослідників, шанувальників свого минулого. Вона дала могутній поштовх розвитку краєзнавчого руху в Україні, сприяла розповсюдженню серед населення знань про рідний край, його історію, традиції, культуру, підвищила інтерес до пізнання і вивчення історії українського народу. Загальний обсяг цієї титанічної праці, яка досі не має аналогів у світі, становив 2360 авторських аркушів, у томах вміщено 1340 статей з історіями обласних і районних центрів та інших значних населених пунктів, 8619 статей про всі селища міського типу та центри сільрад, уміщено 9 тисяч ілюстрацій [1, с. 15]. Іншим важливим напрямом відродження краєзнавства став громадський рух за увічнення історії українського козацтва. Як відомо, в період 1930–1950-х рр. козацька тематика перебувала не в пошані 19 ідеологічних провідників нашого суспільства. Вона поступово зникла з програм наукових досліджень, активно вилучалася з видавничих планів, сторінок періодичних видань. Із метою увічнення найвидатніших історичних подій, пов’язаних з історією українського козацтва, для збирання, систематизації і зберігання монументальних речей і споруд, матеріальних і музейних знахідок пропонувалося утворити в м. Запоріжжі на острові Велика Хортиця, що був одним із важливих центрів Запорозької Січі – Державний історико- культурний заповідник і розмістити на його території Музей історії запорозького козацтва з п’ятьма діорамами, тематичний садово- декоративний парк та етнографічний відділ [3, с. 17]. Для розвитку краєзнавства, його наукових основ велике значення мало створення в 1979 р. у структурі Інституту історії НАН України відділу історичного краєзнавства, на який серед інших завдань покладалася підготовка «Зводу пам’яток історії та культури», який буде першим фундаментальним виданням про нерухомі пам’ятки – археології, історії, архітектури, монументального мистецтва, які мають, історичну, наукову або художню цінність. 2.2. Відродження краєзнавчих осередків на регіональному рівні Відродження краєзнавства відбувалося на усіх рівнях. Впродовж 1990–1992 рр. за участі оновленої Спілки здійснено цілий ряд вагомих заходів. Насамперед в м. Кам’янець-Подільському проведено V Всеукраїнську наукову конференцію Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України» (жовтень- листопад 1991 року) та ряд регіональних краєзнавчих конференцій у 20 Запоріжжі, Луцьку, Черкасах, Полтаві, Тернополі, Переяславі- Хмельницькому, Новгороді-Сіверському, Каневі, Ромнах, Дунаївцях. Для заохочення діяльності краєзнавчих осередків та окремих дослідників місцевої історії засновано Всеукраїнську краєзнавчу премію імені Дмитра Яворницького і визначено перших її лауреатів. Окрім того. Розроблено і започатковано довгострокові програми «Пам’ять втрачених сіл» та створення в Києві Пантеону пам’яті видатних діячів української державності, науки і культури, які поховані далеко за межами рідної землі. На початку 1990-х рр. випущено у світ грунтовний збірник науково- публіцистичних матеріалів «Репресоване краєзнавство» та виявлено ініціативу у написанні й створенні разом з іншими організаціями багатотомної серії книг «Реабілітовані історією», в якій будуть названі імена сіх громадян України, що стали жертвами тоталітарного режиму [26, с. 7]. Координації краєзнавчих досліджень значною мірою сприяло започаткування проведення всеукраїнських наукових конференцій з історичного краєзнавства. Вони відбувалися в регіонах України (Вінниця, Полтава, Чернігів, Кам’я’нець-Подільський, Миколаїв, Луцьк, Черкаси, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Хмельницький). Проведено також десятки круглих столів, симпозіумів, семінарів, сотні регіональних конференцій, значення яких для розвитку історичного краєзнавства було величезним. Вони стали науковою школою для сотень краєзнавців, сприяли переростанню краєзнавства у потужний громадський рух. На основі їх практичних рекомендацій були розроблені комплексні плани краєзнавчих досліджень, для реалізації яких потрібно було об’єднати всі краєзнавчі сили України. Так, важливу роль у відродженні і розгортанні краєзнавства на Хмельниччині відіграло створене тут 22 лютого 1964 р. Хмельницьке 21 обласне історико-краєзнавче товариство (керівники С. К. Гуменюк, І. С. Винокур, Л. А .Коваленко та ін.). Його постійними членами були всі вчителі історії, викладачі вишів і технікумів, працівники музеїв, архівів, бібліотек області. Товариство залучило науковців і краєзнавців до написання нарисів з історії міст і сіл, регіональних досліджень і започаткувало проведення з 1965 р. на базі Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині – національного університету) відомих Подільських наукових історико- краєзнавчих конференцій, які визначали подальший поступ краєзнавства в регіоні. Всього відбулося впродовж 1965–2014 рр. ХІV Подільських історико-краєзнавчих зібрань, які мали всеукраїнський, а час від часу, й міжнародний науковий статус проведення [16]. У другій половині 1980-х рр. в Україні на місцевому рівні посилився процес організаційного оформлення краєзнавчого руху. У регіонах почали утворюватися обласні краєзнавчі об’єднання (товариства, спілки, асоціації, клуби тощо). Так, у грудні 1989 р. відбулась установча конференція, яка прийняла рішення про заснування Чернігівського обласного історико-краєзнавчого товариства. Наступного 1990 р. після створення Всеукраїнської спілки краєзнавців товариство трансформувалося в її обласну організацію. У жовтні 2008 р. Чернігівська обласна організація Всеукраїнської спілки краєзнавців була зареєстрована Головним управлінням юстиції у Чернігівській області [1, с. 485–486]. Важливим етапом розвитку краєзнавчого руху на Черкащині стало створення 9 грудня 1989 р. обласного краєзнавчого товариства. На установчій конференції головою товариства було обрано П. П. Сосу, заступником М. Ф. Пономаренка. Делегація Черкащини 27 березня 1990 р. взяла участь в установчому з’їзді Всеукраїнської спілки краєзнавців України. Обласне товариство набуло статусу її обласної 22 організації і надалі здійснювало свою роботу на основі статуту Спілки. Того ж року започатковано випуск журналу «Краєзнавство Черкащини» [1, с. 458]. 5 січня 1990 р. на своїй установчій конференції ентузіасти- краєзнавці Житомирщини відродили роботу Товариства дослідників Волині і воно отримало нову назву – Житомирське науково-краєзнавче товариство дослідників Волині [1, с. 202]. Установча конференція Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині відбулося 5 січня 1990 р. під егідою обласного відділення Українського фонду культури. Співзасновниками Товариства виступили обласний краєзнавчий музей, державний педагогічний інститут імені Івана Франка, обласна наукова бібліотека, обласний інститут удосконалення вчителів, державний архів Житомирської області, обласне відділення Спілки журналістів України. 76 делегатів міст і районів Житомирщини стали засновниками і першими дійсними членами Товариства. На конференції було прийнято програму і статут, обрано керівні органи Товариства, правління, ревізійну комісію, створено 8 секцій: природничу, історичну, топонімічну, літературно-мистецьку, фольклорно-етнографічну, музейно-краєзнавчу, організаційно-масову, методично-видавничу. Товариство було зареєстровано Житомирським обласним виконавчим комітетом 12 березня 1990 р. Через два роки Товариство увійшло у відроджену Всеукраїнську спілку краєзнавців [8]. Рівненська обласна організація НСКУ веде свій початок від товариства «Пересвіт», яке постало в обласному центрі наприкінці 1988 р. А 31 березня 1989 р. відбулися установчі збори Рівненського обласного краєзнавчого товариства [1, с. 383]. Волинська обласна організація Національної спілки краєзнавців України бере свій початок від часу, коли було створено Волинське обласне товариство краєзнавців 17 листопада 1989 р. на III Волинській 23 історико-краєзнавчій конференції, у роботі якої взяли участь делегати з багатьох районів і міст Волинської області, представники державних установ і громадських організацій [1, с. 158]. З активізацією краєзнавчого руху в регіонах все відчутнішою стала необхідність об’єднання краєзнавчих сил у масштабі республіки, структуризації краєзнавчого руху, його організаційно-методичного забезпечення. Аналізуючи зміни у концептуальних засадах краєзнавчого руху у 1991–2022 рр., відзначаємо, що ХХ – початок ХХІ ст. були часом змін у організаційній структурі краєзнавства. Становлення регіональних науково-громадських краєзнавчих товариств та створення наукових осередків дослідження історії краю об’єднало наукову та аматорську складові краєзнавчого руху. На території регіонів розгорнули діяльність осередки Всеукраїнської спілки краєзнавців, Центр дослідження історії Середнього Подніпров’я (м. Черкаси) та Центр дослідження історії Центральної України (м. Кіровоград) Інституту історії України НАН України, У цей час налагоджували свою роботу Центр дослідження історії та культури Полтавської обласної державної адміністрації, Центр з вивчення документів із новітньої історії України, науково-дослідні лабораторії «Історії Придніпровського регіону» та «Археології Придніпров’я» (м. Дніпропетровськ). Відродження організаційних форм, характерних для українського історичного краєзнавства другої половини ХІХ – початку ХХ ст. посилило наукові засади історичного краєзнавства, поглибило процес консолідації краєзнавчого активу та підвищило рівень координації краєзнавчої діяльності. Організаційному зміцненню краєзнавчого руху у досліджуваний період сприяло також створення нових краєзнавчих відділів і краєзнавчих клубів у обласних універсальних наукових бібліотеках та 24 відділів етнографії у краєзнавчих музеях. Важливу складову організаційної структури краєзнавства в регіонах становили осередки краєзнавчої роботи, діяльність яких за радянської доби була надмірно заідеологізована. Кількість громадських музеїв, первинних осередків Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, музеїв та гуртків при закладах освіти у досліджуваний період дещо зменшилася. Характерною рисою розвитку історичного краєзнавства було посилення співпраці між краєзнавчими осередками, що знайшло вияв у збільшенні кількості спільно організованих історико-краєзнавчих конференцій та підготовлених видань з історії рідного краю [14, с. 9]. 2.3. Утворення Всеукраїнської спілки краєзнавців та започаткування системної краєзнавчої роботи На хвилі демократичних перетворень, національного піднесення суспільства 27 березня 1990 р. в Києві відбувся І-й Всеукраїнський краєзнавчий з’їзд, який мав статус установчого для Всеукраїнської спілки краєзнавців (ВСК) – повноправної спадкоємиці традицій, впроваджених свого часу Українським комітетом краєзнавства. Головою правління Всеукраїнської спілки краєзнавців було обрано доктора історичних наук, академіка АН України П. Т. Тронька. Відповідно до затвердженого з’їздом Статуту, основним завданням діяльності ВСК було виховання у громадян почуття національної самосвідомості, глибокої поваги до історії, культури, мови, традицій українського народу, а також інших народів, пов’язаних із ним своєю долею, шанобливе ставлення до скарбів рідної природи та культури [1, с. 16–17]. 25 Розгортаючи організаційну роботу Всеукраїнська спілка краєзнавців і Міністерство культури України 10–11 січня 1991 р. провели в Києві нараду з проблем та перспектив розвитку краєзнавства в Україні, у якій взяли участь директори обласних краєзнавчх музеїв і керівники місцевих осередків Спілки. Невдовзі, 23 квітня 1991 р. в Києві відбувся пленум правління Всеукраїнської спілки краєзнавців. Учасники пленуму заслухали доповідь голови правління Спілки академіка АН України П. Тронька «Про чергові завдання Всеукраїнської спілки краєзнавців» та інформацію в. о. відповідального секретаря правління Спілки Н. Юнак «Про деякі зміни та доповнення до Статуту Всеукраїнської спілки краєзнавців». У дебатах виступили: В. Лавренюк (Тернопіль), П. Арсенич (Івано-Франківськ), М. Крачило і О. Романець (Чернівці), О. Нестуля (Полтава), Б. Ткаченко (Лебедин, Сумська область), І. Пащук (Рівне), С. Фарина (Кременчук, Полтавська область), М. Манько (Суми), М. Пономаренко (Золотоноша Черкаської області), Д. Мартиненко (Харківщина), кияни І. Хоменко, Л. Проценко, В. Замлинський, М. Ходаківський, С. Чайковський, І. Ушета, К. Новохацький. Із заслуханих питань прийняті постанови [26, с. 45]. Члени новоутвореної Спілки стали активними учасниками краєзнавчих, етнографічних і фольклорних експедицій, надавали підтримку дієвим зв’язкам з усіма бібліотечними установами держави, надавали методичну допомогу колекціонерам-аматорам і досвідченим збирачам української старовини. У пам’ять про своїх славетних попередників, які стали жертвами тоталітарного режиму, почали видаватися документальні збірники «Репресоване краєзнавство». В усіх областях постійно виходять у світ краєзнавчі монографії, путівники, буклети, довідники. Встановлено спілчанську Премію імені Дмитра Яворницького. Краєзнавці України в цей час беруть найактивнішу участь у підготовці масштабного загальнонаціонального видання – науково- 26 документальної серії книг «Реабілітовані історією» – про трагічні роки політичних репресій. В рамках Державної програми «Реабілітовані історією» (Постанова КМУ від 11.09.1992 р. № 530). Станом на 2015 р. в усіх областях видано 100 книг, у яких названо сотні тисяч прізвищ громадян України, котрі стали жертвами політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму, вперше опубліковані унікальні архівні документи, нариси, статті. Члени Спілки проводять і значну пам’яткоохоронну роботу, розробляють туристично-екскурсійні маршрути, беруть участь у створенні нових і поповненні експозицій існуючих музейних закладів, розвивають освітянське краєзнавство, готують краєзнавчі підручники для шкіл і вишів, допомагають вітчизняному туризму в усіх його формах [7]. 25 грудня 1996 р. відбувся ІІ з’їзд ВСК, який підбив підсумки виконання статутних положень і поставив завдання на майбутнє, прийняв постанову, в якій підкреслювалося, що «демократичне за своїм характером, формами й методами роботи краєзнавство не лише виконує науково-пізнавальні функції, а й сприяє вирішенню назрілих народногосподарських проблем». За минулі роки були створені численні краєзнавчі осередки в містах і селах, у навчальних закладах, виріс і згуртувався великий загін краєзнавців. У Розпорядженні Президента України від 19 жовтня 2000 р. «Про забезпечення комплексного розвитку малих міст України» доручено Кабінету Міністрів «забезпечити підготовку за участю Національної академії наук України «Історії міст і сіл України» у новій редакції». Указ Президента від 23 січня 2001 р. «Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні» надав нового поштовху в розвитку краєзнавчого руху. Кабінет Міністрів України розробив і прийняв постанову від 10 червня 2002 року «Про затвердження Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року», яка передбачала, зокрема: утворення наукових 27 центрів краєзнавчих досліджень в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі; розробку програми з курсу «Краєзнавство» для вищих навчальних закладів гуманітарного профілю, загальноосвітніх шкіл, удосконалення підготовки та перепідготовки фахівців з краєзнавчої роботи [6, с. 8–28]. Після утворення Всеукраїнської спілки краєзнавців розпочався активний процес утворення місцевих краєзнавчих організацій. Зокрема, були створені і плідно запрацювали Черкаська, Харківська, Полтавська, Тернопільська, Житомирська, Волинська, Рівненська, Чернігівська, Донецька, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Одеська, Миколаївська, Хмельницька, Чернівецька обласні організації Спілки. Всеукраїнська спілка краєзнавців, Селянська спілка України і редакція газети «Сільські вісті» розробили програму «Пам’ять втрачених сіл», яка передбачала створення літопису зниклих населених пунктів. Ця праця мала виняткове значення для виховання почуття духовного зв’язку поколінь, відродження історичної пам'яті українського народу. Разом із Лігою історичних міст та відділом регіональних проблем Інституту історії України Всеукраїнська спілка краєзнавців розпочала роботу з підготовки і видання літопису історичних міст України. Саме історичні міста і села були колискою, де зароджувалася українська держава, вони були тими історичними осередками, де розвивалася самобутня національна культура, національні традиції, створювалась історико-культурна спадщина нації. Спілка краєзнавців разом зі Спілкою письменників України звернулися до Верховної Ради, Кабінету Міністрів і громадян України з відозвою «Збережемо тую славу» про створення національного Пантеону видатних діячів минулого. [7]. Завдання щодо подальшого розвитку краєзнавчого руху були визначені ІІІ з’їздом Спілки, який відбувся 29–30 жовтня 2003 р. Серед головних завдань Спілки, визначених його постановою, було зосередити зусилля активу на виконанні вимог Указу Президента України «Про 28 заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні» та практичній реалізації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року, забезпечити піднесення наукового рівня загально-теоретичних розробок, підготовку узагальнюючих праць з окремих напрямів краєзнавства. Ставилось завдання розширити роботу з популяризації досліджень, залучати громадськість до збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини; активніше співробітничати з державними установами, науково-дослідницькими центрами, закладами культури й освіти, політичними партіями та громадськими організаціями, зацікавленими в розвитку краєзнавства, відродженні історичної пам’яті українського народу, збереженні унікальних природних скарбів рідної землі [1, с.18]. Питання виконання рішень III з’їзду постійно перебували в полі зору правління Спілки, яке періодично скликало пленуми з найнагальніших проблем краєзнавчої діяльності, а також Президії правління, що проводила свої засідання щоквартально. 2004 року Спілкою разом з НАН України та громадськими організаціями було підготовлено масштабну, ХІ-у за ліком, Всеукраїнську наукову конференцію з історичного краєзнавства, що відбулася в місті Хмельницькому. А наступного, 2005-го, було проведено низку заходів, зокрема ювілейний пленум правління в Харкові, присвячених 80-річчю Всеукраїнської спілки краєзнавців [6, с. 15]. Висновок до розділу 2 Таким чином, сформовані в Україні ще у 1920-х рр. організаційні засади і традиції краєзнавчого руху мали важливе значення для 29 активізації процесу відродження українського краєзнавства в другій половині 1980-х – на початку 1990-х рр. У цей час в умовах демократизації суспільства в регіонах повсюдно виникають краєзнавчі осередки у формі товариств, клубів, асоціацій тощо. Нагальною стала проблема організаційного об’єднання зусиль краєзнавчої громадськості на всеукраїнському рівні з метою координації практичної роботи і вироблення засад діяльності. Таку місію виконав І -й Всеукраїнський краєзнавчий з’їзд, який проголосив створення Всеукраїнської спілки краєзнавців (ВСК) – повноправної спадкоємиці традицій, впроваджених свого часу Українським комітетом краєзнавства. 30 РОЗДІЛ 3 НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КРАЄЗНАВЦІВ УКРАЇНИ 3.1. Надання Спілці статусу Національної спілки краєзнавців України та організаційні засади її діяльності За час, що минув від створення у 1990 р. всеукраїнської спілки краєзнавців, у краєзнавчому русі України відбулися суттєві зміни – спілка зміцнилася організаційно, виробила і утвердила в практику статутні засади своєї діяльності. А саме краєзнавство стало важливим чинником суспільного життя і провідником державної політики у гуманітарній сфері. Тому цілком закономірним було прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 908 від 16 жовтня 2008 року, за якою відповідно до статті 7 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», враховуючи видатні заслуги в забезпеченні розвитку української національної культури, Спілці надано статус Національної. З особливим піднесенням сприйняли цю звістку понад 300 делегатів і гостей ІV з’їзду Спілки, який відбувся 28 жовтня 2008 року в Українському домі. На з’їзді було прийнято звернення, в якому зазначалося: «Нам, як літописцям рідної землі, випала висока честь захищати наше історичне минуле, донести до майбутніх поколінь все те, що відбувалось на кожному клаптику української землі, у повному енциклопедичному багатотомному виданні «Історія міст і сіл України». Національна спілка краєзнавців України закликає українську громадськість наполегливо і принципово відстоювати інтереси та пропагувати досягнення національної культури, втілювати у життя нові ініціативи і важливі 31 загальнонаціональні проекти по об’єднанню українського суспільства, зміцненню авторитету України у міжнародній гуманітарній співпраці». Надання нашій Спілці творчого статусу та піднесення її до рангу національної, безперечно, свідчить про вагому роль українського краєзнавчого руху в утвердженні нашої Незалежної Держави, донесенні до широких верств населення її правдивої історії. У повсякденній діяльності на виконання Державної програми розвитку краєзнавства ми маємо однодумців в особі багатьох наукових і творчих установ, державних органів, громадських організацій, з якими співробітничаємо на широкій ниві дослідження історії «малої батьківщини», разом сприяючи відродженню історичної пам’яті, духовності та національної гідності [1, с. 19]. 12 червня 2009 року у приміщенні Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувся пленум правління Національної спілки краєзнавців України, на якому були розглянуті питання діяльності спілки уже у якості творчої професійної організації національного рівня. Серед прийнятих важливе значення мали Методичні рекомендації з організації роботи регіональних осередків НСКУ, у зв’язку з новим статусом Спілки та нарада «Концептуальні засади організаційно методичної роботи з підготовки енциклопедичного видання «Історія міст і сіл України». За участю наукової громадськості відбулося обговорення проблем підготовки унікального загальноукраїнського енциклопедичного видання «Історія міст і сіл України». Видання мало охопити цілісну історію усіх існуючих і зниклих населених пунктів України, проблеми їх літочислення, визначні історико-культурні пам’ятки, національні святині, видатні постаті української історії та ін. Подібного масштабного видання на той час, як писав журнал «Краєзнавство», не мала жодна країна світу [6, с. 16]. 32 Організаційні засади діяльності Національної спілки краєзнавців України викладені у зареєстрованому згідно чинним законодавством Статуті організації. Відповідно до Статуту НСКУ – добровільна творча організація зі статусом національної всеукраїнської творчої спілки як суб’єкта творчої діяльності, що об’єднує краєзнавців – професійних дослідників і літописців рідного краю. Основною метою діяльності Спілки визначено розвиток національного краєзнавчого руху, залучення до пізнання рідного краю широких верств населення, використання досвіду, здобутого в цій галузі в Україні та за кордоном, створення й оприлюднення документально - публіцистичних і науково-популярних творів із історії та культури краю. Спілка покликана виховувати у громадян почуття національної самосвідомості, глибокої поваги до історії, культури, мови, традицій українського народу, а також інших народів, пов'язаних із ним своєю долею, шанобливого ставлення до рідної природи [9]. Спілка структурно складається з Кримської республіканської, обласних, Київської та Севастопольської міських (далі – регіональних), районних, міських, районних у містах (далі – місцевих) організацій, первинних осередків. Національна спілка краєзнавців України, як зазначається в Статуті, діє на принципах самоврядування, взаємодопомоги та співробітництва, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнання авторських прав. Спілка незалежна у своїй статутній діяльності від органів державної влади й органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших громадських організацій. Однією із наріжних організаційних засад функціонування НСКУ є критерії членства у Спілці. Згідно Статуту воно може бути лише індивідуальним. Членом Спілки можуть бути громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, яким виповнилося 18 років, 33 і які визнають положення Статуту Спілки, здійснюють дослідження в галузі культури, історії, краєзнавства, фольклору та етнографії України, а також пам’яткоохоронну, музейну, туристичну, бібліотечну, природоохоронну діяльність та оприлюднюють їх результати. Важливе значення має порядок вступу до Спілки. Прийом до Спілки здійснюється на підставі письмової заяви претендента з рекомендаціями 3 членів Спілки, котрі перебувають у ній не менше 2 років, автобіографії, анкети поданого зразка з переліком особистого краєзнавчого доробку. Вступні документи подаються до первинного осередку Спілки, а за його відсутності – до Правління місцевої чи регіональної організації, звідки, після позитивного розгляду, за поданням голови регіональної організації надсилаються до Президії Спілки. За відсутності регіональної організації вступні документи подаються до Президії Спілки [11; 12]. Для відзначення активних учасників краєзнавчого руху передбачена найвища персональна відзнака Національної спілки краєзнавців України – звання «Почесний краєзнавець України» . Спілка щорічно визначає лауреатів краєзнавчих премій: імені Дмитра Яворницького (з 1991 року); імені академіка Петра Тронька (з 2013 року); імені Героя України Михайла Сікорського (з 2013 року). 28 травня громадськість щорічно відзначає на загальнодержавному рівні Всеукраїнський день краєзнавства . 3.2. Основні напрямки роботи Національної спілки краєзнавців України та її регіональних організацій 34 Практична робота Національної спілки краєзнавців України спрямована на реалізацію статутних завдань Спілки. Передусім, діяльність НСКУ та її регіональних організацій зосереджується на таких основних напрямках: – дослідницько-творча діяльність у галузі культури, історії та краєзнавства; – залучення до активної краєзнавчої роботи широких верств населення, незалежно від національної, політичної чи релігійної належності; – вивчення минулого й сьогодення краю, політичного, економічного та культурного розвитку регіонів, міст і сіл; – участь у формуванні та реалізації всеукраїнських і регіональних краєзнавчих програм; – вивчення, дослідження та збереження пам’яток матеріальної та духовної культури, участь у пошуку та поверненню в Україну пам’яток, що перебувають за її межами і становлять національну культурну спадщину; – підтримка державних і громадських форм музейництва, туризму, надання практичної допомоги колекціонуванню; – сприяння розвитку краєзнавчої бібліографії як важливого чинника утвердження наукових засад краєзнавства; – створення умов для підвищення професійного, наукового й загальнокультурного рівня членів Спілки, виховання творчої молоді, оволодіння нею досягненнями національної та загальнолюдської культури; – пошук талантів серед молоді та сприяння їхньому творчому розвитку, залучення молодих досліників до участі у конкурсах, грантових програмах; – у неприбуткових цілях засновувати газети, журнали, сприяти виданню книг та іншої друкованої продукції, створювати кіно- та 35 відеофільми, аудіовізуальну продукцію з метою популяризації досягнень українського краєзнавства й культури, творчого і наукового доробків членів Спілки; – організація творчих конкурсів, виставок, тематичних вечорів , інших пізнавально-виховних заходів; – сприяти відродженню, розвиткові та популяризації народної творчості, належному використанню народних традицій і обрядів, збереженню та збагаченню історико-культурної спадщини, охороні довкілля, проведенню масових культурно-просвітницьких заходів; – надання допомоги в навчально-виховній роботі культосвітніх установ і навчальних закладів у патріотичному, культурному розвитку, в морально-етичному й естетичному вихованні громадян України [9].. Визначені Статутом НСКУ напрямки діяльності Спілки знаходять втілення у конкретних справах. Зокрема, правління Спілки важливим завданням вважає активне використання широкого потенціалу краєзнавства в національній освіті. Спираючись на багаторічний досвід, узагальнений на ХІІ Всеукраїнській науковій історико-краєзнавчій конференції «Освітянське краєзнавство: досвід, проблеми, перспективи», присвяченій 200-річчю від дня народження українських просвітителів Івана Вагилевича та Маркіяна Шашкевича (Івано-Франківськ, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 6–7 жовтня 2011 р.), краєзнавці стверджують, що освіта є визначальним чинником соціально-економічної, культурної, наукової, політичної життєдіяльності суспільства, повинна мати гуманістичний характер і ґрунтуватися на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності, а одним із головних пріоритетів освітньої галузі має стати національне виховання з невід’ємною складовою – краєзнавством, спрямованим на залучення молодого покоління до вивчення історії і культури рідного краю, формування свідомого громадянина держави, виховання любові до рідної землі. 36 Підсумковим документом обговорення нагальних проблем використання краєзнавчої складової в системі освіти стали рекомендації учасників форуму про введення до навчальної шкільної програми предмету «Історія рідного краю», внесення до гуманітарного циклу дисциплін у вищих навчальних закладах усіх профілів навчального курсу «Основи краєзнавства», підготовку підручників із краєзнавства, науково - методичну роботу з викладачами і вчителями дисципліни «Краєзнавство», форми і методи позашкільної освіти, участь у ній бібліотек, музеїв, закладів культури, туристичних та інших зацікавлених організацій [13]. Активізації краєзнавчої діяльності у 1990-х рр. – на початку ХХІ ст. сприяла і державна політика в галузі краєзнавства. Реалізація державних програм «Реабілітовані історією», «Книга пам’яті України», «Звід пам’яток історії і культури України», спрямованих на відродження історичної пам’яті українського народу забезпечила залучення краєзнавчого активу до вивчення сторінок політичних репресій, маловідомих подій Другої світової війни, замовчуваних за радянського часу пам’яток історії і культури та увічнення пам’яті жертв репресивної політики радянської тоталітарної держави. За рахунок встановлення органами місцевого самоврядування краєзнавчих премій, заохочення краєзнавчої діяльності в регіонах останнім часом набуло ознак системності [14, с. 11]. Правління НСКУ разом з регіональними організаціями ініціювало взяло активну участь у науково-просвітницьких заходах з відзначення 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Знаковою подією для української громадськості стала поява документально-публіцистичного видання, підготовленого Національною спілкою краєзнавців України – «Україна Тараса Шевченка». Ще за кілька років до ювілею на розширеній Президії правління Спілки (Черкаси, 2012 р.) за пропозицією краєзнавців Черкащини прийнято рішення систематизувати, проаналізувати та узагальнити краєзнавчий матеріал,пов’язаний із іменем Тараса Шевченка, 37 щоб колективно здійснити давноочікуваний проект про краєзнавчу Шевченкіану України. Об’єднавши потужний науковий потенціал учених-краєзнавців, книга на основі зібраних та опрацьованих регіональними організаціями НСКУ матеріалів відтворює шлях Тараса Шевченка українськими містами і селами, середовище його спілкування і творчості, характеризує процес зародження та розвиток традицій пошанування і увічнення пам’яті генія українського народу. Підготовлена масштабна колективна праця є гідним свідченням шани краєзнавчого загалу Кобзареві. До видання увійшли 26 нарисів, підготовлені дослідниками з усіх областей України, АР Крим, м. Севастополя та м. Києва, кожен з яких висвітлює місця, пов’язані з життям та творчістю Т. Шевченка, його перебування в Україні, а також людей, з якими спілкувався поет, твори написані ним у краї, увічнення пам’яті Кобзаря у діяльності музеїв, музейних кімнат, світлиць, відкриття пам’ятників і пам’ятних знаків, присвячених поету. Всенародну шану Кобзареві висвітлено через роботу шевченкознавчих товариств, клубів, студій, присвяту творів образотворчого, монументального, музично-пісенного, театрального та кіномистецтва, проведення тематичних культурологічних акцій [15, с. 66– 69]. У Шевченківському національному заповіднику у Каневі відбулася ХІІІ Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція «Краєзнавча Шевченкіана України», присвячена 200-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка. Її організатори – Національна спілка краєзнавців України, Інститут історії України НАН України, ННІ історії і філософії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, Черкаська обласна організація НСКУ. Цією конференцією Національна спілка краєзнавців України та її регіональні організації продовжила заходи ювілейного Шевченківського 38 року. На конференції у доповідях та повідомленнях було охарактеризовано процес зародження та розвиток шевченківських традицій в різних куточках України, розкрито аспекти життя і творчості Т. Г. Шевченка [1, с. 84]. Отже, з набуттям Спілкою статусу національної значно розширалася тематика і діяльності НСКУ та її регіональних організацій в реалізації власних програм та участі у загальнодержавних. Значно зріс рівень координації роботи із зацікавленими організаціями. 3.3. Журнал «Краєзнавство» та його роль у розвитку краєзнавчого руху Серед періодичних видань вирізняється заснований ще у 1927 році журнал «Краєзнавство», який став тоді і залишається до нині єдиним загальноукраїнським часописом, тематика якого повністю присвячена висвітленню процесу зародження та розвитку краєзнавчого руху в Україні та регіональних досліджень, інноваційних процесів у науці та краєзнавстві. Зміст і тематика часопису охоплюють усю організаційну, інформаційно-просвітницьку, наукову та науково-методичну сфери українського краєзнавства у роки функціонування журналу. Варто взяти до уваги, що майже у сторічній історії журналу «Краєзнавство» періодами його реального виходу у світ були значно менші відрізки часу, що обмежуються 1927–1930 рр. і від 1993 р. до сьогодення. В 1930-х рр. коток політичних репресій не оминув і краєзнавство. Звинувачення провідних краєзнавців в українському націоналізмі, приниження здобутків краєзнавчої діяльності, контроль з боку провладних чиновників та засилля компартійної ідеології привели до припинення видання у 1930 році журналу «Краєзнавство» та існування 39 УКК і згасання краєзнавства. На довгі роки українське краєзнавство стає залежним від пануючої ідеології, воно обмежується описом історії підприємств, їхніми здобутками та успіхами, стає засобом ідеологічного впливу [4, с. 10]. Після установчого з’їзду Всеукраїнської спілки краєзнавців, одночасно з вирішенням проблем організаційної розбудови Спілки, розпочалася практична робота із відродження видання періодичного краєзнавчого часопису. Відправною точкою цієї роботи стало винесення 19 липня 1991 р. цього питання на розгляд роширеного засідання президії правління ВСК. За підсумками всебічного обговорення була прийнята постанова, у якій наголошувалося на необхідності «відновлення випуску краєзнавчих видань, які виходили на Україні до 1937 року» [17, с. 6]. Відразу після прийнятого рішення довелося розв’язувати проблеми, що виникли. Одна з них, як згадував тогочасний відповідальний секретар Спілки Анатолій Ситник, полягала у тому, що у той час не існувало одностайної думки щодо форми періодичного видання – журнал, чи газета. Спершу було вирішено розпочати видавництво газети краєзнавчого профілю. Однак після гострих дискусій, проведених історичних розвідок та вивчення аналогій зійшлися на відродженні видання, що функціонувало у 1927–1930 рр. і було друкованим органом УКК [4, с. 8–21]. Повернення до історичної назви часопису засвідчило не тільки повернення із забуття головних інституцій і продовження традицій українського краєзнавства, а й вірність справі попередників, які у далекі 1920–1930-х рр. боролися за незалежність України. Рішення про відновлення репресованого журналу «Краєзнавство» було прийняте Президією правління Всеукраїнської спілки краєзнавців 29 червня 1992 р. Цей день вважається датою відновлення журналу . Однак для видання часопису рішення громадської організації з правової точки зору було недостатньо і необхідно було ще пройти 40 дозвільну державну процедуру та налагодити підготовку та випуск журнальних номерів. Сприятливі умови для цього відкривалися з прийняттям Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р., у якому прописано, що «друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації» [18, с. 1]. Відроджений часопис «Краєзнавство» 27 липня 1992 р. отримав свідоцтво Міністерства України у справах преси й інформації про державну реєстрацію (серія КП, ч. 735) як науково-популярний журнал. Засновниками виступили Всеукраїнська спілка краєзнавців та редакція науково-популярного ілюстрованого журналу «Пам’ятки України» [21, с. 1]. Для вироблення концептуальних положень редакційної політики часопису та вирішення питань забезпечення його функціонування у 1993 р. було створено редакційну раду. До її складу увійшли доцент Прикарпатського державного університету імені Василя Стефаника Петро Арсенич, заступник голови правління Київської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Наталя Булаєвська, науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Юрій Данилюк, доцент кафедри історії Сумського державного університету Віктор Звагельский, відомі краєзнавці Георгій Мокрицький (Житомирщина) та Михайло Пономаренко (Черкащина), директор Інституту історії України НАНУ Валерій Смолій та інші. Головним редактором із 1993-го до вересня 2011 рр. був багаторічний організатор і очільник краєзнавчого руху в Україні, Герой України, голова ВСК-НСКУ, академік НАН України Петро Тимофійович Тронько [21, с. 1]. У відповідності із законодавством України журнал «Краєзнавство» став незалежним науково-популярним виданням, не пов’язаним безпосередньо з жодною з політичних сил або громадською організацією 41 та спрямованого на співпрацю з науковими і творчими спілками, що дало можливість редакції залучати кращі сили української науки і краєзнавчого руху. Всеукраїнська спілка краєзнавців, підтверджуючи своє правонаступництво і продовження дослідницької діяльності УКК, продовжила наскрізну нумерацію відродженого часопису «Краєзнавство», враховуючи 29 номерів журналу, що вийшли у 1927– 1930-х рр. Відновлення у 1993 р. випуску журналу «Краєзнавство» мало важливе і принципове значення для подальшого розвитку краєзнавства незалежної України як наукового напрямку і широкого громадського руху. Концептуальні засади відродженого журналу редакційна рада разом з редколегією і видавцями сформулювала у розміщеному в першому номері часопису зверненні «До читачів», зазначивши, що «у добу нелегкого становлення державної незалежності України журнал «Краєзнавство» вважає за обов’язок плекати український національний патріотизм. Послідовно додержуючись засад історичного краєзнавства як наукової дисципліни, оприлюднюватимемо такі матеріали про події, факти, явища регіональної історії та культури, які відроджуватимуть у людській свідомості ідею самоцінності отчого краю, доходитимуть глибини духовних першоджерел Вітчизни». Важливою вбачається теза зі звернення до читачів, у якій розкривається демократичний характер формування часопису та комунікації редколегії із читацькою аудиторією. Зокрема, йдеться про те, що «коло зацікавлень нашого квартальника, сподіваємося, підкажуть самі читачі». Редакційна рада, редколегія і видавці окреслюють узагальнену перспективу часопису, стверджуючи, що «наше видання, на відміну від інших, робитимуть передусім краєзнавці» [20, с. 1–2]. До 1999 р. журнал видавався за зразком 1920-х рр., а в наступні періоди – став виходити широким форматом (60х84/8) із поступовим збільшенням обсягу [21, с. 1]. Перший і другий номери часопису мали 42 доволі скромне поліграфічне оформлення. Якість паперу і друку потребували суттєвого покращення. При цьому незначними були обсяги журналу – у першому номері (1993 р.) усього 48 аркушів, а у другому (1994 р.) – 98 аркушів [20; 24]. На початковому етапі випуску відродженого журналу йшов не простий процес пошуку раціональної моделі організації підготовки та видання часопису. Практично увесь обсяг поточної роботи над формуванням у 1993 р. наповнення першого випуску журналу і підготовка його до друку взяла на себе громадська редакція у складі 5 осіб: П. Тронько (головний редактор), Г. Гайовий, А. Ситник, М. Кириченко, І. Стариковська [19, с. 2]. Другий випуск (1994 р.) готувала редакція з 4 осіб: П. Тронько (головний редактор), В. Лакизюк (заступник головного редактора), А. Ситник (відповідальний секретар), М. Кириченко (художній редактор) [22, с. 2]. За 20 років праці на ниві актуалізації історико-краєзнавчих досліджень в Україні часопис пройшов декілька етапів. З урахуванням мети його відновлення та завдань, що були покладені на видання, можна умовно виокремити три етапи його функціонування: 1) 1993–1999 рр. – період відновлення часопису «Краєзнавство», його організаційне та наукове становлення на шляху відродження традицій українського краєзнавства; 2) 2000–2006 рр. – період творчого пошуку проблемно-тематичних блоків, формування провідних рубрик видання, їх апробація на шпальтах журналу; 3) 2008–2013 рр. – стабільне упорядкування проблематики часопису, закріплення 16 рубрик (з 34), що мали місце на шпальтах в різні періоди (з урахуванням актуальності поданих матеріалів, їхньої інформативної насиченості, тематичного забезпечення змісту часопису) на сучасному етапі розвитку краєзнавства [4, с. 13]. 43 Новітній період часопису, починаючи з 2000-х рр., позначений удосконаленням його редакційної політики, розширенням жанрово- тематичної палітри і зростанням ролі видання у соціокультурному та краєзнавчому просторі України [13, с. 8]. Набувши у 2000 р. статусу фахового наукового видання, журнал «Краєзнавство» за понад два десятиліття, завдяки злагодженій роботі сформованої з відомих фахівців редакційної колегії утвердився в соціокультурному і краєзнавчому просторі України як провідне видання з історико-краєзнавчих проблем. На його сторінках публікуються краєзнавчі студії у контексті минулого українського народу, автори яких акцентують увагу на актуальних проблемах регіональної історії різних хронологічних періодів, продовжуючи успадковану традицію історико- краєзнавчих досліджень, яка була сформована і набула розвитку ще у 1920-х рр. Послідовно ведуться рубрики, у яких вміщуються інформаційні матеріали про діяльність Національної спілки краєзнавців України, її регіональних та місцевих організацій, оприлюднюються матеріали про відомих організаторів краєзнавчого руху [3, с. 16]. Оскільки головну увагу НСКУ приділяє пам’яткоохоронній діяльності, то цій проблемі було вирішено присвятити окремий тематичний розділ, який з’явився у часописі завдяки об’єднанню вже існуючих рубрик «Проблеми вивчення та відтворення історико- культурної спадщини» – «Вітчизняне пам’яткознавство: традиції, досвід, перспективи». Характерним для часопису є той факт, що окремі статті з пам’яткознавчої тематики друкувалися і в інших рубриках часопису. У рубриці «Музеї та краєзнавство» – «Музейництво України: історія та проблеми сучасного розвитку» детально розглядається проблематика з висвітлення діяльності музейних установ, їх вплив на розвиток історичної науки. 44 Регіональна тематика представлена рубриками, що виходили у такій послідовності: «Регіональні дослідження в Україні» – «Регіональні історико-культурні дослідження» – «Історія України в світлі регіональних досліджень» [4, с. 14]. Як висвітлювалися регіональні краєзнавчі проблеми можна прослідкувати на прикладі представлення на сторінках часопису одного із історико-культурного регіону України – Черкаської області. Так, серед публікацій журналу «Краєзнавство», у яких йде мова про стан краєзнавства на Черкащині, варто назвати статтю голови Всеукраїнської спілки краєзнавців України, Героя України, академіка П. Т. Тронька «Краєзнавство на межі тисячоліть» (до 75-річчя Всеукраїнської спілки краєзнавців України). У ній автор серед областей, де «з ініціативи активістів-краєзнавців за останні роки видано на основі нових документів історію багатьох міст і населених пунктів», називає і Черкаську. Зазначаючи, що в Україні почали з’являтися регіональні краєзнавчі періодичні видання і серед них – «Краєзнавство Черкащини» [23, с. 5–19]. В іншій грунтовній оглядовій статті «Краєзнавство України напередодні ІІІ з’їзду Всеукраїнської спілки краєзнавців» голова Спілки академік П. Т. Тронько знову значну увагу приділив роботі Черкаської обласної організації Спілки, відзначивши її вагомий внесок у розвиток сучасного українського краєзнавства, зокрема тісну співпрацю із створеним в Черкасах Центром дослідження Середнього Подніпров’я [24, с. 7–13]. У номері часопису, присвяченому підсумкам VІ з’їзду Національної спілки краєзнавців України (2016 р.) дано позитивну оцінку роботи краєзнавчої спільноти Черкащини. Зазначено, що обласна організація – одна з небагатьох, що стабільно зростає кількісно і якісно, присутня в інтернет-просторі, має не тільки обласну, а й районні краєзнавчі премії. 45 Далі йдеться про те, що у звітному періоді за активної участі обласної організації НСКУ побачили світ том серії «Реабілітовані історією. Черкаська область. Книга дев’ята», біобібліографічний довідник «Краєзнавці Черкащини». Упорядковано і видано збірник матеріалів XIII Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 200-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка «Краєзнавча Шевченкіана України» (м. Канів, 24−25 жовтня 2014 р.). В журналі опубліковано фрагмент виступу на з’їзді голови Черкаської обласної організації НСКУ В. Мельниченка, вміщено інформацію про обрання його членом Президії НСКУ, а В. Лазуренка – членом Ревізійної комісії Спілки [25, с. 5–21]. Таким чином, відновлений у 1993 р. журнал «Краєзнавство» почав відігравати важливу роль у розвитку краєзнавчого руху в Україні. Будучи єдиним в Україні єдиним загальноукраїнським часописом, тематика якого повністю присвячена висвітленню розвитку краєзнавчого руху в Україні та регіональних досліджень. Зміст і тематика часопису охоплюють усю організаційну, інформаційно-просвітницьку, наукову та науково-методичну сфери українського краєзнавства у роки функціонування журналу. Висновки до роздіду 3 Важливим етапом розвитку відродженого на початку 1990-х рр. краєзнавчого руху в Україні стало надання у 2008 р. Всеукраїнській спілці України статусу національної творчої спілки – Національної спілки краєзнавців України. Відповідно до цього значно вищого і відповідального рівня НСКУ провела значну організаційну роботу, перебудовуючи діяльність Спілки та її регіональних організацій на професійну основу. 46 Практична робота Спілки спрямована на реалізацію статутних завдань Спілки. Передусім, діяльність НСКУ та її регіональних організацій зосереджується на дослідницько-творчій діяльності у галузі культури, історії та краєзнавства. Значна увага приділяється залученню до активної краєзнавчої роботи широких верств населення, вивченню минулого й сьогодення краю, політичного, економічного та культурного розвитку регіонів. Важливим завданням є участь у формуванні та реалізації всеукраїнських і регіональних краєзнавчих програм, вивчення, дослідження та збереження пам’яток матеріальної та духовної культури . Важливу роль у розвитку краєзнавчого руху в Україні відіграє журнал «Краєзнавство». Набувши у 2000 р. статусу фахового наукового видання, журнал «Краєзнавство» за понад два десятиліття утвердився в соціокультурному і краєзнавчому просторі України як провідне видання з історико-краєзнавчих проблем. На його сторінках публікуються краєзнавчі студії у контексті минулого українського народу, автори яких акцентують увагу на актуальних проблемах регіональної історії різних хронологічних періодів, продовжуючи успадковану традицію історико-краєзнавчих досліджень. Послідовно ведуться рубрики, у яких вміщуються інформаційні матеріали про діяльність Національної спілки краєзнавців України, її регіональних та місцевих організацій, оприлюднюються матеріали про відомих організаторів краєзнавчого руху. 47 РОЗДІЛ 4 КРАЄЗНАВСТВО ЧЕРКАЩИНИ У КОНТЕКСТІ КРАЄЗНАВЧОГО РУХУ В УКРАЇНІ 4.1. Зародження краєзнавства на Черкащині Зародження краєзнавчого руху на Черкащині пов’язане з іменем уродженця краю, відомого вченого-енциклопедиста Михайла Максимовича. Вивчаючи самобутність різних куточків України, він особливу увагу приділяв дослідженню своєї «малої батьківщини». Зокрема, вивчав полково-сотенний устрій на землях краю в часи козаччини, історію міст і сіл, монастирів та культурно-побутових традицій. Це знайшло відображення в багатьох його працях, серед яких – «Спогади про Золотоношу», «Спогади про стародавній монастир Канівський», «Мліївській староста Данило Кушнір» та цілої низки інших досліджень з історії Черкащини. На початку ХХ ст. в списках членів Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва зустрічаємо 23 представники Черкащини з Умані, Черкас, Звенигородки, Канева, Чигирина, Кам’янки і Городища. А 27 листопада 1913 року відбулися установчі збори Уманського відділення цього товариства, яке, об’єднавши організаційно дослідників краю, спрямовувало зусилля краєзнавців на обстеження та вивчення історико-культурних пам’яток, побуту, звичаїв та обрядів краю. У 1914 році до складу Уманського відділення входили відомі земляки – вчені і діячі української культури М. Біляшівський, Д. Щербаківський, П. Демуцький [1, с. 456–474]. Розвитку краєзнавства сприяло відкриття музеїв в Умані (1917) та Черкасах (1918), першими керівниками яких були П.П. Курінний і Д.П. 48 Бочков. У Черкасах 12 грудня 1923 року відбулися організаційні збори краєзнавців, на яких розглядалося питання утворення краєзнавчого товариства. Ця ініціати ва знайшла підтримку окружного комітету охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи. Таке товариство в Черкаській окрузі було створене після Першої Всеукраїнської краєзнавчої конференції, що відбулася у травні 1925 року в Харкові. На основі свого статуту воно діяло до середини 1930-х років і опікувалося пам’ятками історії і культури, зокрема дослідженням курганів. Значна увага приділялася вивченню та збереженню природних ресурсів краю. З утвердженням в 1930-х роках тоталітарної системи політичні репресії не оминули й краєзнавців – багато з них зазнали переслідувань і були безпідставно засуджені, а краєзнавчий рух на Черкащині згас. Пожвавлення краєзнавчої роботи розпочалося в повоєнний період, коли всенародного характеру набуло увічнення пам’яті полеглих у роки ще близької в часі війни співвітчизників. Згодом, в умовах хрущовської «відлиги», краєзнавство набуло подальшого розвитку, передусім у шкільних формах та громадському музейництві [27]. Виключно важливу роль у відродженні і становленні краєзнавства на Черкащині мала дослідницько-пошукова та наукова робота зі створення тому «Історія міст і сіл Української РСР. Черкаська область», який побачив світ у 1972 році. В процесі цієї роботи з краєзнавчого активу викристалізувалися групи самовідданих дослідників місцевої історії, які в майбутньому багато зробили для розвитку краєзнавства і формування громадянсько-патріотичних якостей черкащан. Серед них – люди різних професій: директор Уманського краєзнавчого музею Г. Ю. Храбан, учителі: М. Ф. Пономаренко із Золотоноші, І. С. Городинець з Драбівського, О. О. Вдовиченко з Лисянського, І. І. Волошенко з Монастирищенського, І. А. Сажієнко з Христинівського, В.А. Тесля з Черкаського, Я. І. Івашкевич з 49 Катеринопільського, В. О. Вороневич із Шполянського районів, музейні працівники П. П. Соса із Черкас, М. Д. Гупало і С. Л. Хаврусь із Корсунь- Шевченківського району, І. В. Тесленко з Чорнобаївського району, лісничий О. А. Найда із Чигиринського району, письменник М. Т. Негода, працівники архівів О. Г. Якименко і О. К. Попова із Черкас, журналісти Л. П. Шитова, К. І. Традюк та багато інших [1, с. 456–474; 3, с. 7–36]. Важливим етапом розвитку краєзнавчого руху на Черкащині стало створення 9 грудня 1989 року обласного краєзнавчого товариства. На установчій конференції головою товариства було обрано П. П. Сосу, заступником М. Ф. Пономаренка. До складу ради товариства увійшли Я. С. Воловик, М. Є. Іщенко, О. М. Костюкова, В. Ф. Мицик, В. М. Мельниченко, В. І. Полтавець, Ф. А. Непийвода, М. І. Пшеничний та інші ентузіасти краєзнавчого руху. Делегація Черкащини 27 березня 1990 року взяла участь в установчому з’їзді Всеукраїнської спілки краєзнавців України. Обласне товариство набуло статусу її обласної організації і здійснювало свою роботу на основі статуту Спілки. Того ж року започатковано випуск журналу «Краєзнавство Черкащини». У 1994 році започатковано обласну літературно-краєзнавчу премію (з 2001 року – краєзнавча) імені Михайла Максимовича. У 2001 році головою правління обласної організації обрано В. М. Мельниченка, а заступниками – М. І. Борща і В. М. Лазуренка . Активізації краєзнавчого руху на Черкащині сприяло надання Спілці статусу національної, про що було оголошено 28 жовтня 2008 року на ІV з’їзді Національної спілки краєзнавців України. У роботі з’їзду взяла участь делегація Черкащини у складі М. І. Борща, Голиша Г. М., Іщенка М. Є., Костенка В. П., Лазуренка В. М., Мельниченка В. М., Страшевича В. Б., Шамрая О. Г. [27; 3, с. 7–36]. Отже, краєзнавчий рух на Черкащині має давні історичні традиції. Ще на початку ХХ ст. вповітових містах, передусім, Умані і Черкасах, 50 почали виникати групи шанувальників старожитностей і музейної справи. Згодом, в Умані і Черкасах, а потім в інших повітових містах відкрилися краєзнавчі музеї, які стали дієвими осередками краєзнавчого руху. 4.2. Обласна організація НСКУ на чолі краєзнавчого руху Черкащини В основу практичної роботи обласної організації у новій якості було покладено засади співпраці із зацікавленими організаціями, передусім закладами освіти і культури. Прикладом такої співпраці стало проведення Четвертої науково-краєзнавчої конференції «Черкащина в контексті історії України», присвяченої 195-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка, яка відбулася 25 лютого 2009 року. Учасники конференції – краєзнавці з міст і районів області, взяли участь у роботі пленарного засідання та двох тематичних секцій («Рідний край у житті та творчості Т.Г. Шевченка» та «Вшанування пам’яті Т.Г. Шевченка на Черкащині»). Посилилась увага до підготовки та проведення науково- просвітницьких заходів, присвячених актуальним проблемам історії краю. Зокрема, на базі відділу краєзнавчої літератури обласної універсальної наукової бібліотеки імені Т. Шевченка проведено історичні читання, присвячені життю і творчості М. Ф. Біляшівського (21 квітня 2009 року) та тематичний вечір-зустріч «Черкащина в етнонаціональному вимірі» за участю національно-культурних товариств, які діють в області (9 грудня 2009 року). Спільно з Корсунь-Шевченківським державним історико- культурним заповідником проведено науково-практичну конференцію «Корсунь-Шевченківська операція – частина стратегічного наступу військ Червоної армії на території України в зимово-весняну кампанію 1944 року» до 65-річчя завершення Корсунь-Шевченківської операції (14 51 лютого 2009 року). Цій же темі був присвячений круглий стіл «Форпост доблесті і слави», проведений в Черкасах (8 червня 2009 року) [1, с. 456– 474]. Започатковано шефство обласної організації НСКУ над школами міст Черкаси, Сміла, Кам’янського і Чигиринського районів. За участю членів правління тут стали традиційними учнівські науково-практичні конференції, матеріали яких видаються окремими збірниками. Так, члени правління В. М. Мельниченко та В. М. Лазуренко надали допомогу у підготовці та взяли участь у проведенні ІІІ Чигиринської районної учнівської історико-краєзнавчої конференції за темою «Голодомор 1932– 1933 рр. на Чигиринщині» (19 квітня 2009 року). Разом з Державним архівом Черкаської області, Черкаським національним університетом імені Богдана Хмельницького та обласним краєзнавчим музеєм проведено круглий стіл «Використання архівних матеріалів в історико-краєзнавчих дослідженнях» (21 грудня 2009 року) і видано окремим збірником його матеріали. Виконуючи рішення з’їзду, правління обласної організації спрямувало свою практичну роботу на організаційну перебудову відповідно до нових вимог. Зокрема, було підготовлено передбачені законодавством документи і здійснено державну реєстрацію обласної організації НСКУ (свідоцтво № 8 від 20 листопада 2009 року). Це дало змогу зосередити увагу на формуванні краєзнавчих осередків вже як суб’єктів творчої діяльності. Вручення членських квитків першим 14 краєзнавцям відбулося в урочистій обстановці 9 лютого 2010 року в обласній універсальній науковій бібліотеці імені Тараса Шевченка за участю заступника голови облдержадміністрації професора А. Ю. Чабана і висвітлено в засобах масової інформації. На кінець року квитки членів НСКУ одержали 58 краєзнавців з міст і районів області (Черкаси, Сміла, Умань, Ватутіне, Кам’янський, Лисянський, Чорнобаївський та інші райони). Серед них – 52 викладачі вищих навчальних закладів, працівники архівів, історико- культурних заповідників, музеїв, вчителі, журналісти, держслужбовці. [27; 3, с. 7–36]. Правління обласної організації НСКУ спільно з Головним управлінням освіти і науки облдержадміністрації та обласним центром еколого-натуралістичної творчості започаткували щорічні обласні конкурси юних краєзнавців. В них беруть участь учні – члени Малої академії наук, які готують науково-дослідницькі роботи з краєзнавчої тематики за різними напрямками (історичне краєзнавство, археологія, етнологія, географія, геологія, релігієзнавство та історія релігії, мистецтвознавство, фольклористика, екологія). Переможці та призери кожної номінації конкурсу (27 чоловік), а також їх наукові керівники нагороджуються грамотами та бібліотечками краєзнавчої літератури, кращі роботи публікуються в журналі «Краєзнавство Черкащини», до якого увійдуть роботи переможців та призерів обласного конкурсу юних краєзнавців. Підсумки Першого конкурсу були підведені 26 лютого 2010 року. Він засвідчив зрослий інтерес учнівської молоді до знань про рідний край, його історії і сучасності. Своєю оригінальністю і грунтовністю розкриття краєзнавчої проблематики вирізнялися конкурсні роботи Дарини Нагаєвської із Золотоноші («Затоплена слава. Нариси історії сіл Липівське, Залізьке та Хрести»), Ірини Ситковецької із Умані («Життя та побут населення Уманщини в роки німецької окупації»), Ірини Таран зі Сміли («Роль смілянської гілки Бобринських у суспільно-економічному та культурному житті міста в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.»), Юлії Шмагун із Черкас («Від козацтва до сучасності. Історія села Хлистунівка Городищенського району»). Переможцям та призерам краєзнавчого конкурсу, а також їх науковим керівникам вручено грамоти і подяки Національної спілки 53 краєзнавців України, підписані її головою – академіком НАН України, Героєм України П. Т. Троньком [27; 1, с. 462–474]. 65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр. була присвячена П’ята науково-краєзнавча конференція «Черкащина в контексті історії України». Вона відбулася 21 квітня 2010 року. Її учасники – краєзнавці з міст і районів області, взяли участь у роботі пленарного засідання та трьох тематичних секцій («Бойові дії та підпільно-партизанський рух на території краю», «Нацистський окупаційний режим та відбудовчий період» та «Увічнення подій Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. на Черкащині»). На базі відділу краєзнавчої літератури обласної універсальної наукової бібліотеки імені Т. Шевченка 25 жовтня 2010 року проведено краєзнавчі читання, присвячені 90-річчю відомого краєзнавця Черкащини М. Ф. Пономаренка (1920–2010), в якому взяли участь краєзнавці та громадськість Черкас та батьківщини дослідника – Золотоноші. За сприяння правління обласної організації 21 грудня 2010 року на батьківщині Богдана Хмельницького – в селі Суботові відбулася ІV районна учнівська історико-краєзнавча конференція «Чигиринщина в історії України», присвячена історії шкільної освіти краю. Особливістю цієї конференції стало те, що в ній разом з учнями місцевої школи та інших навчальних закладів Чигиринського району взяли участь науковці з Черкас та національного історико-культурного заповідника «Чигирин», ветерани педагогічної праці. Радо зустріли в школі своїх випускників минулих років. На пленарному та секційних засіданнях йшлося про історію шкіл Чигиринщини, висвітлювалося життя і діяльність відомих педагогів шкіл району. Відрадно, що юні дослідники, готуючи свої виступи, використовували не тільки матеріали архівів та наукової літератури, а й спогади своїх земляків старшого віку [27]. 54 23 грудня 2010 року в Черкаському обласному краєзнавчому музеї відбулися Симиренківські краєзнавчі читання, присвячені 220-річчю від дня народження Федора Степановича Симиренка (1791–1867), промисловця-цукрозаводчика та 190-річчю від дня народження Платона Федоровича Симиренка (1821–1863), засновника цукрових заводів і садівництва на Черкащині , відомого мецената. Популяризації краєзнавства як важливого пізнавально-виховного засобу сприяє відкриття за сприяння Черкаської обласної ради 21 грудня 2010 року Інтернет-сайту обласної організації НСКУ «Краєзнавча Черкащина». Він отримав схвальну оцінку громадськості. Станом на 1 січня 2015 року його відвідало близько 300 тисяч шанувальників краєзнавства. Особливою популярністю користуються рубрика «Краєзнавство в школі», в якій розміщуються матеріали на допомогу вчителям, інформація про історію, природу, історико-культурні пам’ятки Черкащини. Серед інших рубрик – «Черкащини славетні імена», «Пам’ятні дати Черкащини», «Літературно-мистецька палітра краю», «Історія краю у світлинах», «Топоніміка рідного краю», «Книжкова полиця» та інші. Відповідно до спільного рішення головного управління освіти і науки облдержадміністрації та обласної організації Національної спілки краєзнавців України проведено обласну краєзнавчу конференцію старшокласників «Черкащина в історії державності України», присвячену 20-річчю незалежності України. Конференція проходила в два етапи: перший – заочний, включав конкурс учнівських робіт в школах, містах та районах з 1 лютого до 15 березня, а другий – за участю авторів кращих робіт був підсумковим і відбувся 19–20 квітня 2011 року в Черкасах. В ньому взяли участь юні дослідники рідного краю та їх наукові керівники з усіх міст і районів області [1, с. 456–474]. Під час пленарного засідання голова правління обласної організації Національної спілки краєзнавців України В.М. Мельниченко та член 55 НСКУ, доктор історичних наук, професор А.Ю. Чабан вручили дипломи та подарунки усім учасникам конференції. Пленарне і секційні засідання цієї конференції проводилися за такими тематичними напрямами: «Черкащина – невід’ємна частина Української держави», «Історія краю від найдавніших часів до сьогодення», «Місто (село), в якому я живу: минуле і сьогоденн», «Історико-культурна спадщина краю та її пізнавально-виховний потенціал». Прикметно, що секційні засідання відбулися в Чигирині, де учасники конференції не тільки провели плідну наукову дискусії з проблем регіональної історії, а й мали змогу ознайомитися з історико- культурною спадщиною гетьманської столиці – важливого центру творення Української держави, відчути свою причетність до її долі. Правління облорганізації Спілки ініціювало і провело низку просвітницько-краєзнавчих заходів, присвячених відомим постатям Черкащини. Зокрема, 6 жовтня 2011 року в обласному музеї відбулися краєзнавчі читання з нагоди 140-річчя від дня народження Івана Піддубного (організатори – члени НСКУ М. І. Борщ, М. В. Приліпко, В. Б. Страшевич). В музеї ж 11 жовтня 2011 року відбувся вечір пам’яті легендарного командира Чигиринського партизанського загону Петра Дубового, приурочений до 100-річчю від дня його народження (організатори – члени НСКУ В. М. Лазуренко і М. І. Борщ) [27, 3, с. 12]. На базі Корсунь-Шевченківського національного історико- культурного заповідника 12 жовтня 2011 року проведено науково- практичну конференцію «Історія України ХХ століття: джерела, результати та перспективи історико-краєзнавчих досліджень». Із доповідями на ній виступили члени НСКУ А. Ю. Чабан та В. М. Мельниченко. Краєзнавчі читання до 120-річчя від дня народження відомого українського вченого-помолога Володимира Симиренка 22 грудня 2011 року відбулися в науковій бібліотеці Черкаського національного 56 університету імені Богдана Хмельницького (відповідальні – члени НСКУ Г. М. Голиш, М. І. Борщ). В Черкасах 1 березня 2012 року відбулася зустріч члена правління НСКУ, директора Українського інституту національної пам’яті, доктора історичних наук, професора, члена-кореспондента НАН України Валерія Солдатенка з краєзнавчим активом області. Під час зустрічі він розповів про основні напрями роботи очолюваного ним інституту, порушив актуальні проблеми всебічного вивчення історичного минулого українського народу, формування поваги до власної історії. Він зазначив, що потрібно розширювати хронологічні і тематичні рамки дослідницької роботи, в тому числі і засобами краєзнавства, яке в сучасних умовах є дієвим засобом формування історичної пам’яті громадян Української держави. Великі можливості для цього має Черкащина, минуле якої пов’язане з ключовими подіями вітчизняної історії. Вчений і громадський діяч відповів на питання учасників зустрічі та представників засобів масової інформації [1, с. 456–474]. Первинні осередки НСКУ Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького та Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини виступили ініціаторами проведення Всеукраїнської наукової конференції «Актуальні проблеми археології, історії та історичного краєзнавства Буго-Дніпровського межиріччя», яка відбулася 26–27 квітня 2012 року в Умані і присвячувалася 110-річчю з дня народження відомого українського краєзнавця Г. Ю. Храбана. З доповіддю на ній виступив голова правління облорганізації Спілки В. М. Мельниченко. Відбулася робота 6 секцій, серед яких – «Історичне краєзнавство: проблеми та перспективи роз витку», «Історіографія, джерелознавство та методологія історико-краєзнавчих досліджень», «Педагогічне краєзнавство: досвід та перспективи». Учасники конференції ознайомилися з роботою Науково-дослідного центру педагогічного краєзнавства Черкащини, який з 2006 року діє в 57 Уманському державному педагогічному університеті відповідно до наказу МОН України та постанови АПН України. На його базі за участю викладачів – членів НСКУ, розроблялися такі актуальні проблеми як «Педагогічне краєзнавство Черкащини у підготовці майбутніх учителів», «Становлення та розвиток педагогічного краєзнавства в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)», «Розвиток дитячого руху в Центральній Україні (друга половина ХІХ–ХХ ст.». Важливою подією для краєзнавців Черкащини стало проведення в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького 30 вересня – 1 жовтня 2012 року засідання Президії правління Національної спілки краєзнавців України за участю голів регіональних організацій спілки. Як зазначив Голова Національної спілки краєзнавців України О.П. Реєнт, місцем проведення такого заходу Черкащина обрана не випадково – адже тут напрацьовано значний досвід організації краєзнавчої роботи. У своїй доповіді Голова НСКУ акцентував увагу на посиленні дослідницько-пошукової та просвітницької роботи, підвищення дієвості краєзнавчих заходів, організаційному зміцненні осередків Спілки [27; 1, с. 465–474]. Як першочергове завдання краєзнавців України визначено підготовку до 200-річчя від дня народження Т. Г.Шевченка. У Зверненні, яке прийняли учасники зібрання, зазначено, що змістом цієї роботи і внеском у національну духовну скарбницю має стати участь у оновленні експозицій музеїв та музейних кімнат, шевченківських світлиць, проведення тематичних читань, літературно-краєзнавчих конкурсів та інших заходів з вшанування пам’яті Тараса Шевченка, які б стали внеском НСКУ у творення всенародної Шевченкіани. В Черкаському державному технологічному університеті 17 березня 2013 року за активної участі первинного осередку НСКУ проведено літературно-художній захід «Вінок Великому Кобзареві», присвячений 58 200-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка. Його учасників привітав заступник голови обласної організації Спілки В. М. Лазуренко. 26 березня 2013 року у Черкаському обласному краєзнавчому музеї відбулися краєзнавчі читання, присвячені 115-річчю від дня народження видатного українського хірурга, вченого отоларинголога Олексія Сидоровича Коломійченка, уродженця міста Шпола. З доповіддю «Олексій Сидорович Коломійченко – спеціаліст медицини світового рівня, видатний отоларинголог, заслужений діяч наук» виступив заступник голови правління обласної організації Національної спілки краєзнавців України М. І. Борщ. Делегат V позачергового з’їзду НСКУ С. В. Остапова стала ініціатором створення учнями Смілянської гімназії імені В. Т. Сенатора історико-краєзнавчого телевізійного проекту «Вулиці, провулки і весь світ…», який було реалізовано за сприяння місцевої телерадіокомпанії «Сміла-TV». На П’ятому міжнародному телевізійному конкурсі «Дитятко», що відбувався 25–28 вересня 2013 року у Харкові, програма юних краєзнавців зі Сміли відзначена призом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення – стажуванням в Національної телекомпанії України та телеканалі ICTV [27, 3, с. 12]. Проблеми краєзнавчого руху в Україні всебічно обговорено на прес- конференції ЗМІ за участю краєзнавчого активу, Голови Національної спілки краєзнавців України, члена-кореспондента НАН України Олександра Петровича Реєнта, яка відбулася 30 жовтня 2013 року в науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Він наголосив на важливості участі краєзнавців у підготовці та відзначенні 200-річного ювілею Т. Г. Шевченка. Змістом цієї роботи і внеском у національну духовну скарбницю має стати участь у оновленні експозицій музеїв та музейних кімнат, шевченківських світлиць, проведення тематичних читань, літературно-краєзнавчих конкурсів та інших заходів з вшанування пам’яті та популяризації 59 творчості Тараса Шевченка, які б стали складовою частиною всенародної Шевченкіани. У 2013 році головним завданням обласної організації було визначено підготовку до знаменних дат у житті Черкащини і усієї України – 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, а також 60-річчя утворення Черкаської області. До цих дат з ініціативи та за безпосередньої участі членів НСКУ підготовлено і видано грунтовні історико-краєзнавчі видання «Шевченкіана Черкащини», «З Кобзарем у серці», «Наймолодша в Україні» (до 60-річчя Черкаської області) та інші тематичні книги. Цим датам присвячено і черговий номер журналу «Краєзнавство Черкащини», підготовлено матеріали до загальноукраїнського проекту НСКУ – книги «Україна Тараса Шевченка» [1, с. 456–474]. Спільно з обласним музеєм підготовлена масштабна документально- публіцистична виставка до 60-річчя утворення Черкаської області. З її експозицією знайомилися жителі та гості Черкащини. Своєрідним підсумком роботи обласної організації НСКУ та її первинних осередків у 2013 році стала Сьома науково-краєзнавча конференція «Черкащина в контексті історії України», присвячена 200- річчю від дня народження Т.Г. Шевченка та 60-річчю утворення Черкаської області, що відбулася 28 листопада 2013 року. Співорганізаторами заходу виступили Український інститут національної пам’яті і Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. У роботі цього представницького науково-краєзнавчого заходу взяли участь краєзнавці-дослідники історії краю – науковці та студенти вищих навчальних закладів Черкащини, працівники історико-культурних заповідників, музеїв, архівів, вчителі з міст і районів області. На пленарному засіданні було заслухано 4 доповіді, а потім робота 60 продовжилася у тематичних секціях «Т. Г. Шевченко і Черкащина» і «Черкаська область: шлях завдовжки в 60 років». На секційних засіданнях було заслухано понад 70 повідомлень. Матеріали конференції видані окремим збірником. Шевченківська тематика і у 2014 році посідала чільне місце в роботі краєзнавчої громади Черкащини. У квітні за участі обласної організації НСКУ проведена Всеукраїнська науково-практична конференція «Кобзар єднає Україну», яка зібрала представників з різних міст України. Захід присвячувався 200-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка [3, с. 15; 27]. Вагомим внеском у вітчизняне шевченкознавство стала ХІІІ Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція «Краєзнавча Шевченкіана України», яку обласна організація Спілки спільно з НСКУ, Інститутом історії України НАН України, Шевченківським національним заповідником та Черкаським національним університетом імені Богдана Хмельницького провела 24–25 жовтня 2014 року в Каневі. Конференція «Краєзнавча Шевченкіана України» засвідчила великий інтерес науково-краєзнавчої громадськості до шевченківської тематики. Її учасники – науковці, працівники музеїв, освітніх закладів, архівів, історико-культурних заповідників представляли Київ, Харків, Львів, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Черкаси, Луганськ, Канів, Слов’янськ, Умань, Тернопіль, Івано-Франківськ, Чернігів, Одесу, Переяслав та інші міста України. Не обмежуючись аналізом літературної творчості Т. Г. Шевченка, учасники конференції акцентували увагу на історико-краєзнавчих, мистецтвознавчих, філософських аспектах шевченкіани. І не менш важливо, що бачення проблеми висвітлювалося крізь призму самобутності різних куточків України, де знають і шанують великого Кобзаря. Підводячи підсумки роботи обласної організації НСКУ за період від 2008 року, коли Спілка набула статусу професійної творчої спілки, є 61 підстави стверджувати, що за цей час краєзнавчий рух зміцнів організаційно, зріс рівень дослідницької і просвітницької роботи, а саме краєзнавство на Черкащині стало дієвим засобом громадянсько- патріотичного виховання [27]. Наслідки краєзнавчих досліджень членів Спілки у 2008–2014 рр. відображені у понад 50 виданнях, присвячених різним аспектам історії та сучасності рідного краю, його природним багатствам. Своєю грунтовністю виділяються книги «Сторінки історії села Матусів» І. В. Яхна (2008), «Крізь роки і епохи. Історія і сучасність Чапаєвської школи» Г. М. Голиша (2010), «Археологія Черкащини» Т. М. Нераденко (2011), «Цікава топоніміка Черкащини» М. М. Щербини (2012), «Дивосвіт Гулака-Артемівського» О. І. Осипенко (2013), «Село Безпальче на Черкащині в період Другої світової війни 1939–1945 років» І. С. Городинця (2014). Помітною подією у культурному житті області стало відтворення з авторського макету 1930 року та видання наукової праці А. Ю. Кримського «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектичного». Єдиний примірник авторського макету цієї унікальної праці виявлено краєзнавцями в районному музеї у Звенигородці, де проживав вчений [1, с. 468–474]. Правління Спілки, надаючи значення краєзнавчо-просвітницькій роботі, активно співпрацює із засобами масової інформації. З 2003 року на каналі обласної державної телерадіокомпанії «Рось» регулярно виходять в ефір започатковані Спілкою історико-краєзнавчі передачі циклу «Моя Черкащина» і «У серці України», а на обласному радіо – «Крізь призму історії». В них беруть участь краєзнавці з міст і районів, науковці вищих навчальних закладів, музеїв та заповідників області. Цікавий досвід висвітлення роботи краєзнавців та актуальних проблем історії і збереження історико-культурної спадщини краю має Кам’янська районна організація НСКУ (О. Г. Шамрай). В районній газеті 62 «Трудова слава» періодично виходить тематична сторінка «Краєзнавство». Вже вийшло понад 40 таких сторінок, в яких вміщуються цікаві матеріали з історії краю, хроніка роботи краєзнавців району. Ці та інші матеріали розміщуються на започаткованому у 2010 році сайті районної організації. Члени Спілки – активні учасники редколегій таких фундаментальних видань як «Книга пам’яті», «Реабілітовані історією», «Національна книга пам’яті жертвам Голодомору 1932–1933 років» та інших суспільно значимих праць. Подвижницька праця краєзнавців Черкащини за період від 2008 року відзначена державними та відомчими нагородами. За вагомий особистий внесок у справу патріотичного виховання орденом «За заслуги» ІІІ ступеня нагороджені краєзнавці І. І. Волошенко з Монастирища (2008) та К. Н. Гудзенко з Кам’янки (2008), ювілейною медаллю «20 років незалежності України» – В. Б. Страшевич з Черкас та М. В. Приліпко з Чорнобаївського району (2011) [27; 3, с. 14]. Премії імені Петра Тронька у 2012 році удостоєні члени авторського колективу книги «Криві Коліна крізь терни і роки. В історії села – історія України» В. І. Мовчан, І. А. Нерубайський та В. І. Олійник (Тальнівський район). Такою ж нагородою у 2014 році відзначений авторський колектив історико-етнографічного дослідження «Шевченків край» (В.М. Щербатюк, Т.І. Конончук, О.В. Кузьминець), здійснене Лисянською районною організацією НСКУ. Лауреатом премії імені Дмитра Яворницького 2014 року став В. М. Мельниченко. Звання «Почесний краєзнавець України» удостоєно 11 подвижників краєзнавства з міст і районів краю. Відповідно до вимог Статуту НСКУ здійснювалася робота з прийому до Спілки, оформлення та вручення членських квитків. До спілки приймаються найбільш досвідчені і авторитетні дослідники рідного краю. На кінець 2014 року квитки членів НСКУ одержали 99 63 краєзнавці з міст і районів області (Черкаси, Сміла, Умань, Ватутіне, Городищенський, Драбівський, Звенигородський, Золотоніський, Кам’янський, Лисянський, Маньківський, Чорнобаївський та інші райони). Серед них – викладачі вищих навчальних закладів, працівники архівів, історико-культурних заповідників, музеїв, письменники, вчителі, журналісти, держслужбовці. До складу президії правління обласної організації НСКУ, обраної у 2008 році входили Л. Т. Демченко, Т. А. Клименко, Г. П. Мартинова, Ю. М. Михайлюк, Т. М. Нераденко, В. Б. Страшевич. Робота краєзнавців Черкащини активізувалася у період підготовки до 90-річчя від часу утворення Українського комітету краєзнавства. До цієї дати у 2014 році за участю міських та районних осередків Спілки підготовлено видання біо-бібліографічного довідника «Краєзнавці Черкащини», до якого включено близько 400 довідок про краєзнавців краю з початку ХХ ст. до сьогодення та їх фотографії. Важливою складовою цієї роботи є проведення історико- краєзнавчих конференцій, тематичних читань, круглих столів та інших науково-практичних заходів. Зокрема, популярністю користуються історико-краєзнавчі конференції «Черкащина в контексті історії України», які були започатковані у 2003 р. і перша з них присвячувалася 50-річчю утворення Черкаської області. Відтоді конференції проводяться раз у 2–3 роки і присвячуються актуальним проблемам історії краю. Особливість таких конференцій полягає у тому, що в них, окрім науковців, беруть участь широкі верстви краєзнавчої громадськості з міст і районів області – учителі, працівники музеїв, архівів, історико-культурних заповідників, журналісти. Предметом їх досліджень є конкретні теми місцевої історії, які в багатьох випадках суттєво доповнюють напрацювання академічної науки. Участь у конференціях краєзнавців спільно з науковцями сприяє професіоналізації краєзнавчої роботи. За наслідками конференцій 64 видаються збірники матеріалів, які користуються популярністю серед громадськості [28, с. 40]. У 2017–2021 рр. проведено дві такі конференції. 20 квітня 2017 р. відбулася VІІІ науково-краєзнавча конференції «Черкащина в контексті історії України», присвячена 100-річчю Української революції 1917–1921 рр. Цій же даті були присвячені обласною організацією НСКУ краєзнавчі читання «За свободу і волю України», які відбулися напередодні – 14 березня, в обласній бібліотеці імені Тараса Шевченка. ІХ науково-краєзнавча конференції «Черкащина в контексті історії України» відбулася 20 листопада 2019 р. і присвячувалася 30-річчю утворення Черкаської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. У ній взяли участь дослідники історії Черкащини з міст та районів області, Києва, Харкова, Кропивницького, які працювали у двох секціях – «Історія та роз виток краєзнавства на Чер кащині. Відомі дослідники краю» і «Історія Черкащини: події і люди». У рамках конференції за участю учителів області відбулася презентація підручника з історії України для 11 класу (автори: В. М. Даниленко, М. К. Смольніцька), який побачив світ у київському видавництві «Генеза». Співавтор підручника, старша наукова співробітниця відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України, кандидатка історичних наук Мирослава Смольніцька розповіла про роботу над створенням підручника, прокоментувала його розділи і відповіла на запитання освітян [28, с. 42– 44]. Таким чином, Черкаська обласна організація Національної спілки краєзнавців України, яка бере свої витоки від створеного у грудні 1989 р. обласного краєзнавчого товариства, на сьогодні виконує важливу функцію координації краєзнавчого руху на Черкащині. Разом з іншими творчими спілками та зацікавленими установами і організаціями вона 65 робить вагомий внесок у дослідження та популяризацію знань про історію рідного краю. Висновок до розділу 4 Отже, краєзнавчий рух на Черкащині має свої давні традиції, які сягають часів Михайла Максимовича, якого по правц вважають родоначальником українського краєзнавства. У повітових містах краю були групи шанувальників старожитностей і минувшини краю. З часом з ініціативи громадських активістів в Умані і Черкасах, а пізніше й в інших містах, були відкриті краєзнавчі музеї. Опираючись на традиції розгромленого в 1930-ті рр. краєзнавства, в роки незалежності на Черкащині відбулося відродження краєзнавчого руху. Цю роботу очолило утворене у грудні 1989 р. обласне краєзнавче товариство, яке згодом увійшло до Всекраїнської спілки краєзнаців (з 2008 р. – НСКУ). 66 ВИСНОВКИ Результати наукового дослідження історії краєзнавчого руху на теренах України (1991–2022 рр.), отримані в процесі опрацювання джерельної бази та різнопланової наукової літератури, дають підстави для узагальнюючого висновку щодо цієї проблеми. Передусім, дослідження розвитку відродженого українського краєзнавства в добу незалежності підтверджує актуальність теми і виокремлення її в самостійну роботу, як важливого чинника суспільного життя, що відіграє важливу роль у розширенні меж історичного пізнання і справляє помітний вплив на формування національно-історичної свідомості та патріотичних якостей громадян. У процесі магістерського дослідження нам вдалося дійти до таких висновків та узагальнень: Аналіз стану наукової розробки теми дослідження засвідчив, що, вона є малодослідженою і знайшла лише епізодичне та фрагментарне відображення в історіографії і переважно в науково-популярних статтях та публікаціях преси. До неї зверталися переважно краєзнавці, дослідники регіональної історії, акцентуючи свою увагу суто на описі проведених заходів та опублікованих матеріалах. Недостатньо уваги істориків приділяється науковому осмисленню організаторській роботі, ролі особистості у налагодженні дослідницько- просвітницької роботи краєзнавчих організацій. Тільки в окремих матеріалах (наукові та публіцистичні статті) є спроба аналізу утвердження наукових засад в краєзнавчому русі, поєднанні їх із аматорським підходом в роботі низових ланок краєзнавчого руху. З’ясовано, що теоретико-методологічні засади магістерського дослідження, передусім, обумовлені станом наукової розробки і самого характеру теми, а також сформульованої мети, дослідницьких завдань та джерельної бази дисертації. Зокрема, були використані принципи 67 науковості, історизму, об’єктивності, системності, плюралізму. З-поміж дослідницьких методів застосовано проблемно-хронологічний метод, комплекс загальнонаукових, специфічно-історичних та міждисциплінарних методів, серед яких – аналіз, синтез, індукція, типологізація, ретроспективний, індивідуально-психологічний, контент- аналізу та інші. В процесі роботи ми дійшли висновку, що сформовані в Україні ще у 1920-х рр. організаційні засади і традиції краєзнавчого руху мали важливе значення для активізації процесу відродження українського краєзнавства в другій половині 1980-х – на початку 1990-х рр. У цей час в умовах демократизації суспільства в регіонах повсюдно виникають краєзнавчі осередки у формі товариств, клубів, асоціацій тощо. Нагальною стала проблема організаційного об’єднання зусиль краєзнавчої громадськості на всеукраїнському рівні з метою координації практичної роботи і вироблення засад діяльності. Таку місію виконав І -й Всеукраїнський краєзнавчий з’їзд, який проголосив створення Всеукраїнської спілки краєзнавців (ВСК) – повноправної спадкоємиці традицій, впроваджених свого часу Українським комітетом краєзнавства. З’ясовано, що важливим етапом розвитку відродженого на початку 1990-х рр. краєзнавчого руху в Україні стало надання у 2008 р. Всеукраїнській спілці України статусу національної творчої спілки – Національної спілки краєзнавців України. Відповідно до цього значно вищого і відповідального рівня НСКУ провела значну організаційну роботу, перебудовуючи діяльність Спілки та її регіональних організацій на професійну основу. Практична робота Спілки спрямована на реалізацію статутних завдань Спілки. Передусім, діяльність НСКУ та її регіональних організацій зосереджується на дослідницько-творчій діяльності у галузі культури, історії та краєзнавства. Значна увага приділяється залученню 68 до активної краєзнавчої роботи широких верств населення, вивченню минулого й сьогодення краю, політичного, економічного та культурного розвитку регіонів. Важливим завданням є участь у формуванні та реалізації всеукраїнських і регіональних краєзнавчих програм, вивчення, дослідження та збереження пам’яток матеріальної та духовної культури. Важливу роль у розвитку краєзнавчого руху в Україні відіграє журнал «Краєзнавство». Набувши у 2000 р. статусу фахового наукового видання, журнал «Краєзнавство» за понад два десятиліття утвердився в соціокультурному і краєзнавчому просторі України як провідне видання з історико-краєзнавчих проблем. На його сторінках публікуються краєзнавчі студії у контексті минулого українського народу, автори яких акцентують увагу на актуальних проблемах регіональної історії різних хронологічних періодів, продовжуючи успадковану традицію історико-краєзнавчих досліджень. Послідовно ведуться рубрики, у яких вміщуються інформаційні матеріали про діяльність Національної спілки краєзнавців України, її регіональних та місцевих організацій, оприлюднюються матеріали про відомих організаторів краєзнавчого руху. Про регіональні особливості краєзнавчого руху можна простежити на прикладі Черкаської області. Краєзнавчий рух на Черкащині має свої давні традиції, які сягають часів Михайла Максимовича, якого по правц вважають родоначальником українського краєзнавства. У повітових містах краю були групи шанувальників старожитностей і минувшини краю. З часом з ініціативи громадських активістів в Умані і Черкасах, а пізніше й в інших містах, були відкриті краєзнавчі музеї. Опираючись на традиції розгромленого в 1930-ті рр. краєзнавства, в роки незалежності на Черкащині відбулося відродження краєзнавчого руху. Цю роботу очолило утворене у грудні 1989 р. обласне краєзнавче товариство, яке згодом увійшло до Всекраїнської спілки краєзнаців (з 2008 р. – НСКУ). 69 70 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 1. Літопис Національної спілки краєзнавців України: 2008– 2018 рр. До 10-річчя надання Спілці краєзнавців статусу національної / Нац. спілка краєзнавців України; за заг. ред. О.П. Реєнта; упоряд.: Є.В. Букет, В.І. Дмитрук, Р.В. Маньковська, В.І. Милько. К.: НСКУ, 2018. 500 с. 2. Тронько П., Прокопчук В. Український комітет краєзнавства: історія становлення й наслідки діяльності . // Краєзнавство. 2010. № 1 – 2. С. 76–96. 3. Реєнт О. П. Національна спілка краєзнавців України історія та перспективи. // Літопис Національної спілки краєзнавців України: 2008–2018 рр. До 10-річчя надання Спілці краєзнавців статусу національної / Нац. спілка краєзнавців України. К.: НСКУ, 2018. С. 7– 36. 4. Бровендер Д. Часопис «Краєзнавство» у розбудові історичного краєзнавства в Україні: до 20-ї річниці діяльності (1993– 2013 рр.). // Краєзнавство. 2013. № 4. С. 8–21. 5. Тронько П. Актуальні питання історичного краєзнавства (Інституту історії Академії наук Української РСР – 50 років). // Укр. істор. журн. 1986. № 7. С. 80–83. 6. Реєнт О., Дмитрук В. Поступ українського краєзнавства // Краєзнавство. 2015. № 1–2. С. 8–28. 7. Петранівський В. Л., Рутинський М. Й. Туристичне краєзнавство. К. : Знання, 2006. – 575 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://infotour.in.ua/petranivsky1.htm. Назва з екрана. дата звернення: 16.11.2023) 8. Житомирська обласна організація НСКУ // Сайт Національної спілки краєзнавців України. URL: https://nsku.org.ua/?page_id=5960. (дата звернення: 15.11.2023) 71 9. Статут Національної спілки краєзнавців України // Сайт Національної спілки краєзнавців України. URL: https://nsku.org.ua/?page_id=5960. (дата звернення: 10.11.2023) 10. ІІІ з’їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців. Матеріали та документи / Упоряд. О. Бажан, А. Ситник. Київ: Академія, 2004. 160 с. 11. II з’їзд Всеукраїнської спілки краєзнавства (25.12.1996 p,. м. Київ): Матеріали та документи /Редкол.: П. Т. Тронько (гол. ред.) та ін. К.: Рідний край, 1997. 163 с. 12. V (позачерговий) з’їзд Національної спілки краєзнавців України (23 січня 2012 року). Матеріали та документи / Упоряд.: В. Дмитрук, Р. Маньковська. К., 2012. 182 с. 13. Історія Спілки // Сайт Національної спілки краєзнавців України. URL: https://nsku.org.ua/?page_id=5960. (дата звернення: 10.11.2023) 14. Таборанський В. П. Еволюція історичного краєзнавства на Середньому Подніпров’ї (1991–2002 рр.). – Автореферат дис.. канд. істор. наук. 07.00.01 – історія України. – Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. Київ, 2008. 20 с. 15. Маньковська Р. В. «Україна Тараса Шевченка»: видавничий проект Національної спілки краєзнавців України. // Краєзнавство. 2014. – № 3–4. С. 66–69. 16. Хмельницька обласна організація НСКУ // Сайт Національної спілки краєзнавців України. URL: https://nsku.org.ua/?page_id=5960. (дата звернення: 10.11.2023) 17. Бажан О., Левченко В., Левченко С. До 90-ї річниці часопису «Краєзнавство» (1927–2017): історія, статистика, особливості. // Краєзнавство. 2017. № 3–4. С. 8–21. 18. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 року// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993. № 1. С. 1. 72 19. Краєзнавство. Науково-популярний журнал. 1993. № 1. С. 1. 20. До читачів. // Краєзнавство. Науково-популярний журнал. 1993. № 1. С. 1–2. 21. Реєнт О., Баженов Л., Бажан О. Часопис «Краєзнавство» на шляху оновлення. // Слово. 2014. 16 січня. С. 1. 22. Краєзнавство. Науково-популярний журнал. 1994. № 1–2. 23. Тронько П. Т. Краєзнавство на межі тисячоліть. // Краєзнавство. 2006. № 1–2. С. 5–19. 24. Тронько П. Т. Краєзнавство України напередодні ІІІ з’їзду Всеукраїнської спілки краєзнавців / П. Т. Тронько // Краєзнавство. 2006. № 1–4. С. 7–13. 25. VІ з’їзд Національної спілки краєзнавців України // Краєзнавство. 2017. № 1–2. С. 5–21. 26. Тронько П. Т. Родовід українського краєзнавства . // Краєзнавство.1993. № 1. С. 5–19. 27. Черкаська обласна організація. Історія // Сайт Національної спілки краєзнавців України. URL: https://nsku.org.ua/?page_id=5980. (дата звернення: 15.11.2023) 28. Із звіту про роботу Черкаської обласної організації НСКУ про роботу в період 2017–2021 рр. // Краєзнавство Черкащини. 2023. № 16. С. 37–50. 29. Мельниченко В. Краєзнавство Черкащини: сторінки історії. Черкаси: Вертикаль, 2010. 192 с.