ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8285| Title: | РОЛЬ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО ФОНДУ У ФІНАНСОВІЙ ПІДТРИМЦІ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК |
| Authors: | Паламарчук, Наталія Олександрівна Сириця, Дар'я Олександрівна |
| Keywords: | Міжнародний валютний фонд;світова валюта;Світова валютна система;кредитно-фінансова діяльність |
| Issue Date: | 30-Jan-2021 |
| Abstract: | АНОТАЦІЯ на кваліфікаційну роботу магістра на тему: Роль Міжнародного валютного фонду у фінансовій підтримці національних економік. Студентки групи МЕМ-019 Сириці Дар'ї Олександрівни Факультету економіки та управління денної форми навчання Спеціальності 051 – Економіка Освітня програма «Міжнародна економіка» освітній ступінь «магістр» Кваліфікаційна робота магістра містить 115 сторінки, 9 таблиць, 17 рисунків, список використаних джерел із 73 найменуваннями. Об’єктом дослідження є міжнародні економічні відносини, що стосуються діяльності МВФ та країн світу. Предметом дослідження є Міжнародний валютний фонд, його призначення та роль в фінансовій підтримці національних економік країн світу. Метою роботи є дослідження та аналіз впливу Міжнародного валютного фонду на світову економіку, а також виявлення сучасного стану та перспективи співробітництва України та МВФ на основі дослідження історії їх взаємовідносин. Завдання роботи: дослідити історичні передумови створення та розвитку Міжнародного Валютного Фонду; визначити структуру МВФ, форми та напрями його діяльності; дослідити формування ресурсів МВФ та основних механізмів кредитування; проаналізувати особливості діяльності МВФ у сучасному фінансовому просторі; дослідити роль МВФ у підтримці стабільності економічного розвитку країн, що розвиваються; оцінити фінансово - кредитних взаємовідносин України та МВФ; визначити напрями підвищення ролі МВФ у регулюванні міжнародних економічних відносин; виокремити основні напрями вдосконалення співробітництва України і МВФ. За результатами дослідження сформульовано пропозиції 1.Тенденції розвитку міжнародних економічних відносин МВФ та національних економік. 2.Напрями підвищення ролі МВФ у регулюванні міжнародних економічних відносин. 3. Напрямки співробітництво України з Міжнародним Валютним Фондом, у сфері стабілізації валютних ринків. Одержані результати можуть бути використані для подальших наукових досліджень даної теми, удосконалення законодавства країн з питань валютно-фінансових відносин, для більш ефективного використання країнами валютних кредитів МВФ. Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра: 2020 Рік захисту кваліфікаційної роботи магістра: 2020 |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8285 |
| Appears in Collections: | 051 Економіка (Міжнародна економіка) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Магістерська_Сириця.pdf Restricted Access | 550.92 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ Кафедра міжнародної економіки та бізнесу Спеціальність 051 «Економіка» ОП Міжнародна економіка денна форма навчання, 2 курс, група МЕМ – 019 КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА на тему: РОЛЬ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО ФОНДУ У ФІНАНСОВІЙ ПІДТРИМЦІ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК Студентки Сириці Дар'ї Олександрівни (підпис) Керівник к.е.н, доцент Паламарчук Н. О. (вчене звання, прізвище та ініціали) (підпис) Робота допущена до захисту в ЕК Завідувач кафедри міжнародної економіки та бізнесу д. е. н. проф. Петкова Л.О. (вчене звання, прізвище та ініціали) (підпис) Черкаси 2020 р. 5 ЗМІСТ ВСТУП………………………………………………………………………………..6 РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ДІЯЛЬНОСТІ МВФ…………………………………………………………………………………..9 1.1. Історичні передумови створення та розвиток Міжнародного Валютного Фонду…………………………………………………………………………………9 1.2.Структура МВФ, форми та напрями його діяльності………………………..19 1.3. Формування ресурсів МВФ та основні механізми кредитування…….........28 РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО ФОНДУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ………………………………………………………………………….40 2.1. Аналіз діяльності МВФ у сучасному фінансовому просторі……………….40 2.2. Дослідження ролі МВФ у підтримці стабільності економічного розвитку країн, що розвиваються…………………………………………………………...51 2.3.Оцінка фінансово - кредитних взаємовідносин України та МВФ…………………………………………………………………………………60 РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРЕСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СПІВПРАЦІ МВФ З НАЦІОНАЛЬНИМИ ЕКОНОМІКАМИ СВІТУ……………………...................79 3.1. Основні напрями підвищення ролі МВФ у регулюванні міжнародних економічних відносин. …………………………………………………………….79 3.2. Напрями вдосконалення співробітництва України і МВФ…………………88 ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..98 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...103 ДОДАКТИ…………………………………………………………………………110 6 ВСТУП Актуальність теми. Глобалізаційні процеси в економіці вимагають належного управління фінансовими ресурсами країн, адже регулювання міжнародного фінансового ринку є одним з найважливіших завдань успішного розвитку світової економіки та окремих національних господарств. Міжнародний валютний фонд з початку свого створення був призначений для регулювання фінансової ситуації, що склалася в післявоєнний період у світовому просторі. В сучасних умовах інформаційного розвитку світових економічних систем змінюється роль та значення міжнародних фінансових організацій. Тому політика та діяльність МВФ все частіше піддаються критиці, що є аргументованою та вимагає перебудови і реформування окремих напрямів діяльності фонду. МВФ надає короткі середньострокові кредити при дефіциті платіжного балансу держави. Надання кредитів зазвичай супроводжується набором умов і рекомендацій. На відміну від Світового банку, діяльність МВФ зосереджена на відносно короткочасних макроекономічних кризах. Всесвітній банк надає кредити тільки бідним країнам, МВФ може давати кредити будь-який з своїх країн-членів, яка відчуває нестачу іноземної валюти для покриття короткострокових фінансових зобов'язань. Політика і рекомендації МВФ щодо країн, що розвиваються неодноразово піддавалися критиці, суть якої полягає в тому, що виконання рекомендацій і умов в остаточному підсумку спрямовані не на підвищення самостійності, стабільності і розвиток національної економіки держави, а лише на прив'язування її до міжнародних фінансових потоків. Не винятком є і Україна, яка постійно нарощує суму зовнішніх зобов’язань, зокрема і перед МВФ. На сучасному етапі в Україні склалася кризова ситуація у виробничій та соціальній сфері, фінансово-бюджетній та банківській системах, зокрема зниження виробництва, зростання безробіття, загострення соціальної 7 напруженості, значний державний борг та дефіцит державного бюджету, ліквідація банківських установ, інфляція та ін. Для їх подолання, а також для забезпечення фінансової стабілізації та економічного зростання держави, важливим є позички в міжнародних фінансових організацій. Нова програма співпраці України з МВФ передбачає виконання нашою державою низки умов, які стосуються запровадження реформ для стабілізації та зростання вітчизняної економіки. Доцільною є робота над розробкою шляхів покращення співпраці між МВФ та Україною, зокрема, пропозицій щодо регулювання відносин, як двох суб’єктів міжнародного права. Метою роботи є дослідження та аналіз впливу Міжнародного валютного фонду на світову економіку, а також виявлення сучасного стану та перспективи співробітництва України та МВФ на основі дослідження історії їх взаємовідносин. Основними завданнями написання роботи є: − дослідження історичних передумов створення та розвиток Міжнародного Валютного Фонду; − визначення структури МВФ, форм та напрямів його діяльності; − дослідження формування ресурсівМВФ та основних механізмів кредитування; − проаналізувати особливості діяльності МВФ у сучасному фінансовому просторі; − дослідження ролі МВФ у підтримці стабільності економічного розвитку країн, що розвиваються; − оцінити фінансово - кредитних взаємовідносин України та МВФ; − визначення напрямів підвищення ролі МВФ у регулюванні міжнародних економічних відносин; − виокремити основні напрями вдосконалення співробітництва України і МВФ. Об'єктом дослідження є міжнародні економічні відносини, що стосуються діяльності МВФ та країн світу. 8 Предметом дослідження є Міжнародний валютний фонд, його призначення та роль в фінансовій підтримці національних економік країн світу. Методи дослідження. Методологічною та теоретичною основою дослідження є роботи провідних вітчизняних та зарубіжних вчених. У процесі дослідження використано метод теоретичного узагальнення, історичний метод, метод аналізу та синтезу, метод статистичного аналізу, графічний та табличний методи. Інформаційною основою дослідження є монографії та статті зарубіжних та вітчизняних науковців; аналітичні матеріалиМіжнародного валютного фонду; законодавчі та нормативно-правові акти України з питання співпраці з Міжнародним валютним фондом; статистичні та аналітичні дані НБУ, Державної служби статистики України, Міністерства фінансів України. Структура та обсяг магістерської кваліфікаційної роботи. Загальний обсяг роботи 115 сторінок. Робота містить вступ, 3 розділи, 8 підрозділів, висновки, список використаної літератури, включає 73 джерела. 9 РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ДІЯЛЬНОСТІ МВФ 1.1. Історичні передумови створення та розвиток Міжнародного Валютного Фонду Налагодження валютних відносин міжнародним співтовариством відбулося в межах зародження світової валютної системи. Міжнародні валютні відносини базуються на становленні світового ринку, поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку економічних відносин між різними країнами. Міжнародна валютна система являє собою сукупність міжнародних платіжних засобів (вільні конвертовані валюти, міжнародні колективні валюти); сиобиіну валюти (включаючи валютні курси і валютні паритети); умов конвертованості; механізмів забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародного обороту; регламентації та уніфікації міжнародних розрахунків; режимів міжнародних ринків валют і золота; статусів міждержавних інститутів, які регулюють валютні відносини; мереж міжнародних і національних банківських установ, що займаються міжнародними розрахунковим та кредитними операціями, пов’язаними із зовнішньоекономічною діяльністю. Світова валютна система покликана виконувати дві головні функції: − створювати сприятливі умови для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці; − забезпечувати безперебійне функціонування її структурних елементів, що є найголовнішим. Історія перших спроб створення міжнародної валютної системи можна прослідкувати ще в античний період в умовах досягнення окремими державами регіональної гегемонії та присвоєння їх валютам функції засобу міжнародного обміну. 10 Історично перша офіційна міжнародна валютна система базувалась на грошовій одиниці «дарік» Держави Ахемінідів (Персія) у V столітті до н. е. Її наступницями стали валютні системи Римської (денаріус) та Османської імперій (золотий динар), а згодом – протягом XVI-XX століть – системи на основі грошових одиниць колоніальних осередків (іспанського долара, голландського гілдера, французького франка та британського фунтастерлінгів) [1, с.83]. З розвитком економічних відносин між націями набуває значення функція світових грошей, тобто засобу міжнародних розрахунків, перенесення вартості з однієї країни в іншу, загальної, всесвітньо відомого втілення багатства. З появою цієї функції грошей ми можемо датувати виникнення і становлення світової валютно-фінансової системи – прототипу сучасної. У широкій інтерпретації початок цієї ери датується до ХVІІІ ст., або до 1816-1821 роки, коли обмін золотими банкнотами відновився у Великобританії (після наполеонівських воєн). Однак, в інших могутніх країнах срібло все ще залишалося основою грошової системи поряд із золотом і навіть самостійно [2, с. 35]. Інтеграція міжнародних фінансово – валютних відносин у світовий економічний простір стає дедалі складнішою серед країн . Виникає потреба в створенні органів, які будуть регулювати діяльність міжнародного фінансового ринку та виконуватимуть функцію стабілізації світової економіки загалом іта кожної країни окремо. Однією з найвпливовіших та найпотужніших є фінансова організація – Міжнародний валютний фонд (МВФ) [3, с.98 ]. Фонд представляє собою міждержавну багатосторонню організацію, яка має статус спеціалізованого закладу Організації Об’єднаних Націй, яка, здійснює нагляд за функціонуванням міжнародної валютної системи, валютною політикою і політикою міжнародних курсів країн-членів, а також за дотриманням ними кодексу поведінки поводження в міжнародних валютних відносинах, включаючи допомогу країнам-членам шляхом короткострокових 11 позик у разі виникнення труднощів, пов’язаних із платіжним балансом [4, с. 12- 14]. Міжнародний валютний фонд (МВФ) як міжнародна валютно-фінансова установа була створена за рішенням Бреттон-Вудської конференції ООН у липні 1944 року країнами антигітлерівської коаліції шляхом підписання багатосторонньої угоди про його створення. Створення МВФ передує впровадження трьох глобальних валютних систем. Перша у світі фінансова система була офіційно зареєстрована у 1867 році на Паризькій міжнародній конференції. В рамках підсумків Паризької конференції отримав своє офіційне визнання золотомонетний різновид золотого стандарту (1867 р. – початок XX століття), який передбачав вільне пересування золотих монет і наявність банкнот, які мали так званий золотий вміст. З початку XX століття до початку Першої світової війни існував золотозлитковий різновид золотого стандарту, що передбачав використання золота лише в міжнародних розрахунках. А золотовалютний (також відомий як золотодивізний, або Гануезька валютна система) був ведений у 1922 році, використовувався до початку Другої світової війни та передбачав наявність девізів, тобто платіжних засобів в іноземній валюті, що використовувались нарівні із золотом у міжнародних розрахунках. Крах золотого стандарту здійснювався поступово. Починаючи з 1929 року із цієї системи почали виходити аграрні й колоніальні країни. Згодом, у 1931 році вийшли Німеччина, Австрія та Великобританія, у 1933 році – Сполучені Штати Америки, а з відміною золотого стандарту у Франції в 1936 році він майже повністю був зруйнований, і на його розвалинах сформувались три валютні блоки: стерлінговий, доларовий та золотий [5, с. 336]. Оскільки слабка система золотого стандарту не витримала наслідків Першої світової війни, Друга світова війна остаточно її знищила. Тому світова валютна система й міжнародні валютні відносини потребували повного 12 реформування, яким згодом стала валютна система, запропонована американцями в Бретон Вудсі. Другий етап еволюційного розвитку світової валютно-фінансової системи можна розглядати як Бретон-Вудську багатосторонню валютну систему (1944 − 1976 роки). Основою цієї системи є американський долар, паритет золота становить 35 доларів США за тройську унцію золота, а валютні курси інших валют встановлюються золотом. Саме завдяки існуванню цієї валютної системи багато дослідників (особливо зарубіжних) пов’язують появу міжнародного економічного права як галузі [6, с. 45]. Друга світова війна виснажила світову економіку, а крах золотого стандарту лише посилював згубний вплив війни. Тому в липні 1944 р. в Бретон- Вудсі (США) відбулась конференція з питань розвитку нової світової валютної системи. Загалом представники 44 країн-учасниць антигітлерівської коаліції взяли участь у Бреттон-вудській конференції. Щоб засідання зробити більш ефективним, делегати прийняли рішення проводити як пленарні засідання, так і засідання в окремих комісій для вирішення окремих питань. На основі завдань та цілей, поставлених учасниками , було створено три комітети: 1) Комісію по Міжнародному валютному фонду; 2) Комісію по Міжнародному банку реконструкції та розвитку; Комісію з питань міжнародної фінансової співпраці. За результатами конференції було створено нову міжнародну валютну систему та визначено її основні принципи. Рішення були оформлені у трьома міжнародними договорами, які були прийнято за підсумками роботи конференції і підписано 22 липня 1944 р. Цими договорами стали: − Статті угоди Міжнародного валютного фонду (Статут МВФ); − Статті угоди Міжнародного банку реконструкції та розвитку (Статут МБРР); − Угода про принципи формування валютних обмінних курсів. 13 Всі держави, які брали участь в роботі конференції, приєдналися до даних договорів. Винятком став лише СРСР, який відмовився підписувати Статути МВФ та МБРР [7, с. 40-42]. Розглянуто два варіанта подолання поточної ситуації. Один із них запропонувала британська делегація на чолі Дж. Кейнсом. Цей варіант передбачав введення наднаціональної валюти – банкорі та створення міжнародного банку – Клірингового союзу, який видаватиме ці банкори, а вони у свою чергу мали б повністю замінити золото. Інший варіант, запропонований делегацією зі Сполучених Штатів Америки під егідою Г. Вайта, передбачав вільну конвертацію доларів США в золото й навпаки за курсом 35 доларів США за унцію золота (28,3 г), а інші валютні курси чітко фіксувались у співвідношенні з доларом США. Однак при перегляді цих проектів була додана французька альтернатива, заснована на французько-британській угоді 1939 року, що передбачала створення міжнародної організації, а не банківської установи. США схилились до ідей Дж. Кейнса, однак змінили пізніше агентству було присвоєно назву запропоновану американською делегацією, – Міжнародний валютний фонд, оскільки Кліринговий союз, на їх думку, своєю назвою значно обмежував їх суверенітет у валютних питаннях; банкори трансформували в юнітаси (unitas), а потім замість них запропонували використовувати долари США. Однак така версія «компромісного проекту» булл а схожа на варіант, що спочатку пропонувала делегація США, ніж на варіант британської делегації, який брали за основу. Однак цей компроміс дозволив прийняти в квітні 1943 р. спільну заяву Вашингтона й Лондона про створення Міжнародного валютного фонду (далі – МВФ). Основні принципи Бретон-Вудської валютної конференції відображено в Статтях Угоди Міжнародного валютного фонду (так званий Статут Міжнародного валютного фонду). Третім етапом, що триває донині, можна вважати Ямайську (або Кінгстонську) валютну систему (з 1976 року). Основою цієї системи є СПЗ 14 (Special Drawing Rights – спеціальні права запозичення), а країни самі встановлюють режим валютного курсу: фіксований, частково фіксований або плаваючий [8, с.85]. Зміст Ямайської валютної системи: 1. Угодою проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Офіційна ціна на золото була скасована, знято будь-які обмеження його приватного використання. Золото стало звичайним товаром, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку залежно від попиту та пропозиції. 2. Кінгстонська угода мала за мету перетворити колективну міжнародну одиницю створену ще у 1969 р. у головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу. 3. Особливо важливою особливістю механізму Ямайської системи є введення «плаваючих» валютних курсів національних одиниць. Слід розглянути два протилежних аспекти такої системи. З одного боку, валютна система більш точно відображає внутрішній стан економіки окремих країн загалом та їх платіжного балансу зокрема [9, с. 356]. Сьогодні можна сказати, що стандарт SDR також втрачає ефективність, оскільки існує тенденція до створення багатовалютного стандарту на основі провідних валют світу, а трьома провідними фінансовими центрами є Лондон, Нью-Йорк і Токіо, валюти яких цілком можуть бути основою нової світової валютної системи. Хоча Ямайська міжнародна валютна система замінила Бретон-Вудську, проте міжнародні міжурядові економічні організації, створені в Бретон-Вудсі, та досягнуті там угод, все ще відіграють важливу роль у розвитку міжнародних економічних відносин [10, с. 256]. 15 Таблиця 1.1 Етапи еволюції світової валютної системи Етап Стандарт Особливості (рік формалізації) Функціонування золота як світових грошей; Фіксування золотого вмісту національної Паризька валютна Золотомонетний валюти; Фіксування валютних курсів; Вільне система (1867 рік) карбування золотих монет; Банкноти та білонні гроші вільно розмінюються на золоті. В обігу відсутні золоті монети; Банкноти і білонні монети розмінюються лише на золоті Генуезька валютна Золотозлитковий, злитки; Скасоване вільне карбування золотих система (1922 рік) Золотодевізний монет; Національні кредитні гроші (банкноти, векселі, чеки, депозити) почали використовуватись як міжнародний платіж. Збереження ролі золота як розрахункової Золотодевізний одиниці в міжнародному обігу; Фіксовані БреттонВудська (золотовалютний, валютні курси; Заборона вільної купівлі- валютна система валютний, продажу золота; Долар у режимі золотого (1944 рік) золотодоларовий) стандарту, решта валют фіксовані до долара; Інституційною основою сталиМВФ таМБРР. Повна демонетизація золота у сфері валютних відносин; Анульовано офіційну Ямайська валютна Паперово-валютний ціну золота та фіксацію масштабу цін; система (1976 рік) (стандарт СПЗ) Перетворення колективної одиниці СПЗ на головний резервний актив та засіб розрахунку; Впровадження гнучких валютних курсів національних одиниць. Джерело: побудовано автором на основі [8] За час свого існування МВФ став універсальну організацію, широко визнаний як головний міжнародний орган, що регулює міжнародні валютно- кредитні відносини, авторитетний центр міжнародного кредитування, координатор міждержавних кредитних потоків і гарант платоспроможності країн-кредиторів. Водночас він стає важливою ланкою у реалізації рішень «сімки» провідних держав Заходу, стає основним елементом в системі регулювання світової економіки, що розвивається, міжнародної координації, національної макроекономічної політики. 16 Фонд зарекомендував себе як активна глобальна валютна установа. Різниця між Бреттонвудською системою і попередніми валютними механізмами полягала в тому, що вона діяла не стихійно, а на основі певних певних чітких принципів, і саме на МВФ покладався контроль за дотриманням останніх. Важливість створення міжнародних організацій та досягнення юридичних домовленостей між ними зумовлена зростаючою взаємозалежністю країн у забезпеченні вирішення глобальних проблем та необхідністю розробки та забезпечення дотримання обов'язкових правил поведінки [11, с. 252]. Існуюча Світова валютна система створена і діє на основі установчого акту МВФ – Статей угоди Міжнародного валютного фонду. Слід зазначити, що з початку його функціонування МВФ зазнав значних змін, що знайшло відображення в двох поправках до статуту Фонду. Перша з них, прийнята в 1969, стосувалася введення умовної грошової одиниці − «спеціальних прав запозичення» (Special Drawing Rights (SDR)). Однак набагато більше значення мала поправка 1978 року, яка оформила довгострокові зміни в політиці, діяльності і навіть організаційну структуру Фонду. Відповідно до ст. 1 СтатутуМВФ спрямований на досягнення таких цілей: 1. Сприяти міжнародному співробітництву у валютно-фінансовій сфері в рамках постійно діючої організації, яка забезпечує механізм консультацій та спільної роботи над міжнародними валютно-фінансовими проблемами. 2. Сприяти процесу розширення і збалансованого зростання міжнародної торгівлі і таким чином досягти та підтримувати високий рівень зайнятості і реального доходу, а також розвиток виробничих ресурсів усіх держав-членів, беручи до уваги ці дії як пріоритети економічної політики. 3. Сприяти посиленню валютної стабільності, підтримувати упорядкований монетарний режим серед держав-членів і уникати девальвації валют з метою отримання конкурентних переваг. 17 4. Допомога у створенні багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між державами-членами, а також ліквідація валютних обмежень, які перешкоджають зростаню світової торгівлі. 5. Тимчасовий розподіл загальних ресурсів Фонду державам-членам, за умови відповідних гарантій, зміцнить їхню довіру, що дозволить їм виправити дисбаланс платіжного балансу, не вживаючи заходів, які можуть негативно вплинути на їх добробут на національому чи міжнародному рівні. 6. Відповідно до вищевикладеного – зменшити тривалість порушень рівноваги зовнішніх платіжних балансів держав-членів, а також зменшити масштаби цих порушень [12]. Мета міжнародної валютно-фінансової системи, що зазначена у Статті IV Статуту Фонду полягає в тому, щоб служити структурною основою для обміну товарами і послугами та руху капіталу між країнами і сталого економічного зростання, а також ще одним з основних завдань є безперервне вдосконалення упорядкованих базисних умов, необхідних для фінансової і економічної стабільності, кожна держава-член зобов'язується співпрацювати з Фондом та іншими державами-членами в забезпеченні впорядкованості валютних режимів і в сприянні стабільності системи обмінних курсів. МВФ відіграє важливу роль в регулюванні міжнародних валютно- кредитних відносин – надаючи позики, зокрема країнам-кредиторам і боржникам посередницьких послуг, він виступає координатором міжнародного кредитування та гарантом платоспроможності країн-боржників. З моменту створення МВФ, 80% країн-членів отримали фінансування. Обсяги, суб’єкти та цілі кредитування постійно змінювалися. У перші десятиліття своєї діяльності фонд мав на меті вирішення короткострокових проблем торговельного балансу особливо в промислово розвинутих країн. Коливання цін на нафту у 1970-ті роки та боргові кризи 1980-х років загострили необхідність надавати кредити країнам із ринками, що розвиваються. Потреби в зовнішньому фінансуванні цих країн розширилися в результаті кризових подій 1990-х років у Центральній та Східній Європі. 18 На початку ХХІ століття кризи в Латинській Америці і Туреччині знову призвели до зростання попиту на позики МВФ. Для подолання наслідків світової фінансової кризи 2008 року МВФ надав фінансову допомогу п’ятдесятьом постраждалим країнам на загальну суму понад 325 млрд. доларів США. Поступово фонд зосереджувався на вирішенні конкретних проблем платіжного балансу групи країн із низьким рівнем доходу, які пов’язані зі зміною умов торгівлі, стихійними лихами, конфліктами, економічними реформами, заходами щодо подолання бідності та стимулюванням економічного розвитку, реструктуризацією державного боргу, банківськими та валютними кризами тощо. На сьогодні МВФ відіграє ключову роль у забезпеченні глобальної фінансової стабільності. У цьому випадку фонд визначив три основні цілі фінансування: − мінімізацію цінових шоків та сприяння надійному обслуговуванню заборгованості; − створення сприятливих умов для зотримання фінансування від інвесторів та донорів; − раннє запобігання кризам [13, с. 11]. Світова валютна система пройшла довгий шлях за тисячоліття історії людства. СтвореннюМВФ передувало функціонування трьох світових валютних систем. Але найпотужнішою стала Бреттон-Вудська валютна система, яка стала першою із сучасних валютних систем. Принципи, якої були закладені в її основу, в значній мірі функціонують і сьогодні. До таких, слід віднести те, що вона на відміну від попередніх систем базується на міжнародних договорах, а також передбачала створення спеціального міжнародного органу − МВФ. 1.2. Структура МВФ, форми та напрями його діяльності. 19 Спільні інтереси держав-членів Фонду з неоднорідними економікономічними та соціальними системами визначають особливості структури управління МВФ. Однією з важливих особливостей є організаційна структура, тобто система постійно діючих органів управління , що формують механізм співпраці Фонду і держав-членів в рамках міжнародної організації. Сьогодні структура МВФ та розподіл повноважень між його органами регулюються ст.. ХІІ розділу 1-8 Статей угоди МВФ та Додатком до цієї Угоди, а також Внутрішніми правилами МВФ. Відповідно до ст.. ХІІ розділу І Статуту Фонду складається із Ради керуючих, Виконавчої ради, Директора-розпорядника і штату співробітників [12]. Управління МВФ здійснюється Радою керуючих, до складу якої входять представники усіх держав-членів та Виконавчою радою, що складається з 24 держав-членів, у тому числі тих, які призначаються країнами-членами з великими квотами капіталу (Велика Британія, Німеччина, США, Франція, Японія, Росія, Китай та Саудівська Аравія). Решта членів обирається Радою керуючих з урахуванням належності до певних регіонів. Представники штатів до Ради керуючих обираються строком на п’ятирічний термін, і ними, як правило, є міністри фінансів або керівники центральних банків. Вони збираються на щорічних засіданнях МВФ і вирішують питання, що належать до виключної компетенції Ради. Представники цього органу приймають рішення найважливіших питань компетенції Фонду: − визначення умов та прийняття нових членів; - призупинення членства; − перегляд квот; - зміна валютних паритетів; -укладання угод про співпрацю з міжнародними організаціями; − вибори виконавчих директорів; - розподіл чистого доходу тощо. 20 Рішення приймаються простою або кваліфікованою більшістю голосів залежно від важливості питання. Засідання Ради керуючих проводяться в штаб- квартирі організації у Вашингтоні (США), а кожне третє в столиці держави- члена. Рада може засідати не лише за графіком, але й на прохання Виконавчої ради або держав-членів, що мають принаймні ¼, від загальної кількості голосів. Кожний член Ради має таку ж кількість голосів, скільки виділено державі- члену, яку він представляє. Рада створила такі дорадчі органи, як Міжнародний валютно-фінансовий комітет, Комітет розвитку та Об’єднаний комітет МВФ і Світового банку (МБРР) [14, с. 9]. Виконавчим органом МВФ є Виконавча Рада, головою якої Директор- розпорядник, який традиційно є представником Європи. Виконавча рада відповідає за ведення справ Фонду і з цією метою вона використовує всі повноваження, делеговані йому Радою керуючих. З метою проведення чергових виборів виконавчих директорів Рада керуючих може час від часу, більшістю в вісімдесят п'ять відсотків від загального числа голосів, збільшувати або зменшувати кількість виконавчих директорів. Вибори виконавчих директорів проводяться раз на два роки, як зазначено в Додатку. Виконавча рада постійно працює в штаб-квартирі Фонду, і збирається через такі проміжки часу, які вимагає ведення справ [12]. Директор-розпорядник призначає трьох заступників, секретаря, генерального радника юридичного відділу, економічного радника, завідувачів відділень та інших посадових осіб. Директор-розпорядник очолює робочий штат співробітників Фонду і веде справи Фонду під керівництвом Виконавчої ради. Він відповідає за організацію, призначення та звільнення працівників Фонду, залишаючись під загальним контролем Виконавчої ради. Директор-розпорядник і персонал Фонду під час виконання своїх обов’язків зобов'язані повністю перебувати в розпорядженні Фонду і не підкоряються ніяким іншим інстанціям. Кожна держава-член Фонду повинна поважати міжнародний характер цих обов'язків і 21 утримуватися від будь-яких спроб здійснення впливу на кого-небудь із співробітників при виконанні таких функцій [12]. Оперативні функції Фонду виконують територіальні підрозділи, кожен з яких відповідає за зв’язок з державами-членами відповідного регіону. Працівник цього відомства закріплений за кожною державою. Співробітники відділів забезпечують необхідний зв’язок між Фондом та державами-членами, мають всю оперативну інформацію про державу, стосовно якої вони є кураторами, а також готують свої рекомендації Фонду стосовно кредитоспроможності цієї держави при підготовці рішення Фонду щодо надання кредиту. Детально розглядається процес прийняття рішень Радою керуючих та Виконавчою радою на основі принципу зваженого голосування. Відповідно кожна держава − член Фонду має 250 основних голосів, незалежно від розміру його квоти, плюс додаткові голоси, кількість яких залежить від частки їх квоти у статутному капіталі Фонду. За кожні 100 000 СПЗ до базисних голосів додається один голос. У доктрині цей принцип часто пкритикують, а саме, що він суперечить принципу суверенної рівності держав, надаючи перевагу одним державам за рахунок інших держав. Однак є аргументи на користь цієї системи голосування, заснованої на персоніфікації держав відповідно до їхнього економічного стану, що є стимулом для економічного прогресу всіх членів Фонду [14, с. 7]. До складу МВФ, крім названих комітетів, входять секретаріат технічної допомоги та ряд департаментів: − шість територіальних департаментів (країн Африки; країн Азіатсько- Тихоокеанського регіону; Європейський департамент; країн Близького Сходу та країн Центральної Азії; країн Західної півкулі); − фінансовий департамент; − юридичний департамент; − департамент зовнішніх зв’язків; − департамент кадрів; − департамент з бюджетних питань; 22 − департамент з грошово-кредитних та фінансових систем; − департамент з розробки та аналізу політики; − дослідницький департамент; − статистичний департамент та 10 департамент з міжнародних ринків капіталів. Орім департаментів, до сладу Фонду входять 4 інститути, включаючи 3 регіональні (Об'єднаний інститут для Африки, Об'єднаний Віденський інститут, Сінгапурський регіональний навчальний інститут) та великий інститут МВФ, розташований у Вашингтоні, округ Колумбія, який організовує курси підвищення кваліфікації та семінари кваліфікація державних службовців з країн- членів Фонду [15]. Загалом у МВФ працює понад 2300 співробітників із 125 держав. Аналіз практики діяльності організаційно-правової структури МВФ показує, що ця діяльність часто виходить за межі статутного регулювання, що негативно впливає на ефективність організації, зокрема, це стосується так званої домислюваної компетенції її органів, зростання якої може призвести до завдання серйозної шкоди співпраці Фонду з державами-членами. Існує також небезпечна тенденція передачі нормотворчої компетенції, яка належить Раді керуючих, виконавчим органам. Досліджується низка питань, пов’язаних з необхідністю реформування МВФ, основні напрями якої були визначені у 2010 році на саміті Групи «20», до складу якого увійшли наймогутніші світу. Поряд з цим, Бразилія, Індія, Китай, Росія та ПАР створили об’єднання БРІКС, в рамках якого може виникнути власна система регулювання валютнофінансових відносин, без багатьох недоліків МВФ. Перший саміт БРІКСу відбувся 16 червня 2009 р. в Єкатеринбурзі (Росія). Виникнення цього ще не інституціалізованого міжнародного утворення обумовлене пошуком стабілізації економічного розвитку країн та валютно- фінансових відносин [16, с. 122]. Якщо говорити про форми діяльності МВФ, то у сучасних умовах діяльність установи в основному пов'язана з його фінансово-кредитними 23 функціями. Однак функціонування фонду характеризується набагато більшою кількістю форм діяльності [17, с. 3]. Форми діяльності МВФ Інспекції Консультації Надання Фінансування послуг Безпосереднє Щорічні Підвищення кваліфікації Поетапне Додаткові Технічна підтримка Пільгове Спеціальні Інформування Спеціальне Рис. 1.1 Форми діяльності МВФ Джерело: побудовано автором на основі [17] Виникнення такої форми інспекційної діяльності пов'язане з переходом від паритетної, сучасної, відкритої системи обміну валюти. Фонд повинен збільшити свої операції за межі вартості обміну, що, врешті-решт, є результатом кількох видів економічної діяльності, вивчити всі сфери економік країн, що визначають вартість, та неупереджено оцінити економічні показники країн для всієї спільноти членів. Цю форму діяльності сам МВФ визначав як «перевірку» або нагляд за біржовою політикою членів організації. Консультування також є однією з регулярних видів діяльності Фонду. За погодженням зі своїми членами установа отримує інформацію про те, наскільки відповідально та відкрито діє країна, встановлюючи умови, на яких уряди та приватні особи інших країн купують та продають свою валюту, а також інформацію про загальний стан справ у країні. Загалом МВФ проводить три типи консультацій: 24 − щорічні консультації. Щорічно група з 4-5 експертів МВФ приїжджає до столиці певної країни та збирає інформацію, обговорює економічну політику країни близько двох тижнів. Після цих двох етапів група, яка вже знаходиться в штаб-квартирі, готує детальний звіт для обговорення в дирекції. Висновки, рекомендації та пропозиції, розроблені в результаті цієї дискусії, передаються уряду країни; − керуючий директор Фонду може організовувати додаткові консультації у випадках, коли країна несподівано опиняється у важкій економічній ситуації або є підозра, що її дії суперечать «кодексу поведінки» і можуть завдати шкоди іншим державам; − МВФ проводить спеціальні консультації з тими країнами, економічна політика яких багато в чому визначає стан світової економіки. Послуги країнам-членам МВФ надаються у таких формах; − підвищення кваліфікації національних кадрів. З 1964 року в штаб-квартирі організації у Вашингтоні працює Інститут МВФ, який здійснює підготовку національних кадрів усіх країн за спеціальними програмами; − технічна допомога, що надається експертами від персоналу Фонду; − інформаційна служба. Публікація щорічних та щомісячних статистичних матеріалів, видання серій спеціальних брошур та інші види інформаційної діяльності [17, с. 4]. Найвідомішою та найвизначнішою формою діяльності МВФ є фінансування. МВФ надає фінансову допомогу країнам-членам за допомогою різноманітних механізмів фінансування, що відрізняються головним чином типом питань платіжного балансу, які вони мають вирішити, та умовами позик і визначаються відповідно до логічної моделі вибору програми. Безпосереднє фінансування прямо пов’язане із квотою кожної країни і здійснюється в межах її резервної і кредитної часток. Частка резерву становить (з певними корективами) 25% квоти країни, тобто ту частину, що внесена в іноземній валюті. В рамках цієї частки кредити − резервні транші, видаються за першим запитом країни без сплати відсотків і комісійних. Кредитна частка 25 становить повну величину квоти даної країни. Ця сума розділяється на чотири рівні частини, які являють собою окремі кредитні транші. Надання кредитів обумовлюється дотриманям країною певних політичних та економічних вимог, спрямованих на усунення негативного сальдо платіжного балансу. Система поетапного фінансування використовується для вирішення більш суттєвих і довгострокових проблем з платіжним балансом у країни-позичальника і є наступним кроком її відносин з МВФ після безпосереднього фінансування. Поетапне фінансування здійснюється в межах граничних кредитних часток тієї чи іншої країни і включає механізми резервних кредитів (stand-by) та розширеного фінансування. Кредити «stand-by» були введені в 1952 р. і виникають через тимчасові або циклічні проблеми з платіжним балансом. Вони видаються траншами на термін від 1,5 до 3 років під реалізацію програм макроекономічної стабілізації. Це основний кредитний механізм, що використовується в МВФ. Механізм розширеного фінансування, який діє з 1974 р., пов’язаний із серйозними дисбалансом платіжного балансу, викликаними економічною кризою. Зазвичай вони видаються на термін до трьох років (в окремих випадках до чотирьох років) і супроводжуються більш жорсткими вимогами і контролем з боку МВФ до позичальника. Механізми пільгового фінансування пов’язані з наданням на пільгових умовах кредитів країнам, що розвиваються, та найбіднішим країнам за умов хронічної кризи платіжного балансу. До них відносять фонд структурної перебудови та розширений фонд структурної перебудови. Позики з цих фондів надаються на дуже вигідних умовах − під 0,5% річних на термін до 10 років. Спеціальна система фінансування використовується на особливих умовах і включає компенсаційне фінансування і фінансування на випадок непередбачуваних обставин, фінансування буферних (резервних) запасів, фінансування зі скорочення і обслуговування зовнішнього боргу та фінансування системних трансформацій [18, с. 240]. 26 В основі Міжнародного валютного фонду лежать три найосновніші напрями діяльності: − здійснення нагляду за валютною політикою країн членів; − реалізація кредитно-фінансової діяльності; − надання технічної допомоги. Процес нагляду здійснюється у відповідності до ст. 4 Статуту МВФ «Щорічна оцінка економічної політики». У рамках цього щорічного огляду стану фінансової сфери МВФ визначає можливі ризики для стабільності міжнародної валютної системи та надає рекомендації про необхідні коректування глобальної макроекономічної політики. Таким чином, він допомагає міжнародній валютно-фінансовій системі досягти своєї головної мети – сприяти обміну товарами, послугами та капіталом між країнами, підтримуючи тим самим стійке економічне зростання. ТобтоМВФ здійснює нагляд за політикою країн-учасниць на предмет її відповідності зобов’язанням, які приймає країна, вступаючи до Фонду. Нагляд МВФ має два основні аспекти: − нагляд на двосторонній основі, або оцінка економічної політики кожної держави-члена та надання рекомендацій із питань політики; − нагляд на багатосторонній основі, або спостереження за світовою економікою. Завдяки інтеграції нагляду на двосторонній і багатосторонній основі МВФ може забезпечувати більш комплексний аналіз «вторинних ефектів», тобто того, як політика однієї країни може впливати на інші країни. Фонд посилив нагляд у трьох сферах за валютною політикою країн-членів: − розробка стандартів звітності по відповідних показниках про стан економіки; − переведення нагляду за економічною політикою на постійну основу; − акцент нагляду і консультативної роботи поставлений на політику валютних курсів, стан балансу руху капіталу. Підвищена увага до країн, які впливають на регіональну і світову економіку. У сфері непільгового кредитування використовується п’ять видів програм [15]. 27 Наступний напрям функціонування Міжнародного валютного фонду – кредитно-фінансова діяльність – лежить в основі антикризового управління. Кредити МВФ призначені для надання державам-членам сприяння у вирішенні проблем платіжного балансу, стабілізації економіки і відновленні стійкого економічного зростання. У широкому розумінні МВФ здійснює два види кредитування, позичаючи кошти за непільговими відсотковими ставками і надаючи країнам, що розвиваються, кредити на пільгових умовах, при яких процентні ставки є низькими, а в деяких випадках – нульовими . Пільгове кредитування МВФ реалізує в рамках таких угод, як: розширений кредитний механізм, механізм кредитів «стенд-бай», механізм пришвидшеного фінансування. Третій напрям діяльності МВФ – це технічна допомога, яка полягає в сприянні країнам-членам у здійсненні ними: монетарної політики, валютної політики, банківської діяльності, бюджетної і податкової політики, упорядкуванні статистики, у розробці фінансового й економічного законодавства та підготовки кадрів для реалізації вищезазначених реформ. Технічна допомога здійснюється шляхом направлення місій МВФ у центральні банки та міністерства фінансів країни або інші відомства. Така допомога надається на прохання країни – члена МВФ. Експерти місії працюють у країні як правило два-три роки. Технічна допомога надається МВФ на основі запитів країн – членів МВФ та покликана сприяти розвитку окремих сфер народного господарства шляхом проведення навчання, консультування, організації семінарів, конференцій. Наприклад, для підготовки кадрів у рамках технічної допомоги. у Вашингтоні створено Інститут МВФ. Він організовує курси і семінари з підвищення кваліфікації державних службовців із країн – членів МВФ [19, с. 12-14]. Отже, управління МВФ здійснюється Радою керуючих, що складається з представників усіх держав-членів, Виконавчою радою з 24 держав-членів, у тому числі тих, які призначаються країнами-членами з великими квотами капіталу, а 28 також дилектром-розпорядником і штату співробітників. Разом вони регулюють відносини, здійснюють нагляд за країнами- членами та надають фінансову підтримку. Країни, економіки яких були сильно зруйновані та підірвані вною, потребували зовнішніх ресурсів для свого платіжного балансу та національних грошових систем. Таким чином, надаючи кредити та підтримуючи країни в різни сферах МВФ певною мірою задовольнив ці потреби. 1.3. Формування ресурсів МВФ та основні механізми кредитування. Міжнародний валютний фонд відіграє провідну роль у політиці досягнення сталого розвитку. Одна з основних функцій МВФ полягає в наданні фінансової допомоги країнам-членам для забезпечення фінансової стабільності, стійкого економічного зростання, скорочення бідності відповідно до політики фонду у разі труднощів у галузі платіжного балансу. Ця фінансова допомога дозволяє країнам поповнювати свої міжнародні резерви, стабілізувати валюти, відновлювати умови для активного економічного зростання. Основними джерелами фінансування МВФ є платежі держав-членів згідно з установленими квотами та запозичення на світовому фінансовому ринку. Запозичення тимчасово доповнюють ресурси, що надходять у формі квот, і відіграють важливу роль, дозволяючи МВФ задовольняти потреби держав- членів у фінансовій підтримці під час світової кризи. В умовах невідповідності між питомою вагою країн у світовому господарстві та їх положенням у МВФ, обмеженої можливості участі в процесі прийняття рішень країн, що розвиваються, та країн з низьким доходом, які мають невелику вагу у світовій економіці, але потребують фінансової допомоги та консультаційних послуг МВФ, збереження залежності фонду від позикових ресурсів зростає необхідність збільшення та перерозподілу квот держав-членів [20, с. 55]. 29 Квоти МВФ виконують три основні функції: разом із базовими голосами визначають кількість акцій держав-членів, які мають право голосу; величину доступу до фінансів Фонду та розмір внесків, котрі залишаються основним джерелом фінансових резервів МВФ. На момент вступу країни до Фонду встановлюється початкова квота згідно з квотами держав-членів, порівнянними за економічними характеристиками нової країни-члена. Для оцінки її відносного стану використовується формула розрахунку квот. Початково Бреттон-Вудська формула розрахунку квот МВФ, що застосовувалася для обчислення квот тодішніх членів Фонду (учасників Бреттон- Вудської конференції), містила п’ять основних змінних: національний дохід, офіційні резерви, платежі за імпорт, мінливість експортних надходжень та відношення експорту до національного доходу. На початку 1960-х років ця формула була доповнена чотирма іншими змінними, але з більшими ваговими значеннями для зовнішньої торгівлі та мінливості поточних надходжень. Її модифікацію наведено нижче. Бреттон-Вудська формула: Q1 = (0,01Y + 0,025R + 0,05P + 0,2276VC) (1 + C/Y); перетворена за схемою III: Q2 = (0,0065Y + 0,0205125R + 0,078P + 0,4052VC) (1 + C/Y); перетворена за схемою IV: Q3 = (0,0045Y + 0,03896768R + 0,07P + 0,76976VC) (1 + C/Y); перетворена за схемою M4: Q4 = 0,005Y + 0,042280464R + 0,044 (P + C) + 0,8352VC; перетворена за схемою M7: Q5 = 0,0045Y + 0,05281008R + 0,039 (P + C)+ 1,0432VC, де Q1, Q2, Q3, Q4, Q5 − розраховані квоти для кожної формули; Y − ВВП у ринкових цінах за останній рік; R − середній 12-місячний рівень резервів за останній рік (включає резерви в іноземній валюті, СПЗ, резервну позицію у МВФ та монетарне золото); Р − середня щорічна сума поточних платежів за останніх п’ять років; 30 С − середня щорічна сума поточних надходжень за останніх п’ять років; VC − мінливість поточних надходжень, що визначається як одне стандартне відхилення від п’ятирічного змінного середнього значення за останніх 13 років. Формула розрахунку квот, що діє на сьогодні, є середньозваженою величиною ВВП (50 % цього показника), відкритості (30 %), економічної варіабельності (15 %) і міжнародних резервів (5 %). Формула також включає “коефіцієнт стискання”, що зменшує дисперсію розрахункових часток квот між державамичленами. З цією метою ВВП вимірюється як показник, котрий визначається на базі ринкових обмінних курсів та обмінних курсів за паритетом купівельної спроможності (ПКС). У математичному виразі формула має такий вигляд: CQS = (0,5 · Y + 0,3 · O + 0,15 · V + 0,05 · R) k, де CQS − розрахована частка квоти; Y − середньозважена комбінація ВВП, обчисленого в ринкових цінах та за ПКС протягом трьох років. Вагові індекси ринкового ВВП і за ПКС становлять відповідно 0,60 та 0,40; O − середньорічна сума поточних платежів та поточних надходжень (товарів, послуг, доходів і трансфертів) за п’ятирічний період; V − мінливість поточних надходжень і чистих потоків капіталу (вимірюється як стандартне відхилення від центрованого трирічного тренду на період понад 13 років); R − середньорічні золотовалютні резерви (іноземна валюта, СПЗ, резервна позиція у МВФ та монетарне золото); k − показник компресії (0,95). Cлід зазначити, що особлива увага розробників нової формули була зосереджена на структурних змінах світової фінансової системи та націо нальних економік, які відбиватимуться в послідовності методологічних підходів до визначення якісного й кількісного наповнення окремих елементів формули [21, с.32]. 31 МВФ використовує гнучкі інструменти кредитування запобігання криз для держав-членів з міцними економічними показниками, обґрунтованою економічною політикою і надійними інституціональними основами. Кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших функцій МВФ. Формування ресурсів МВФ відбувається шляхом внесення державою коштів до статутного капіталу Фонду відповідно до її квоти та за рахунок позичених коштів в урядів і центральних банків країн-членів. Країни з низькими доходами (за класифікацією СБ) можуть запозичувати кошти у МВФ за пільговими відсотковими ставками через механізми в рамках Трастового фонду на цілі скорочення бідності і сприяння економічному зростанню: розширений кредитний механізм (домовленості терміном від 3-х до 4-х років), кредитний механізм «стенд-бай» (на 12-24 місяці) і механізм прискореного кредитування. Для найбідніших країн світу надаються безвідсоткові кредити [22, с. 233]. Розмір квот для кожної країни-члена встановлюється на підставі її ваги у світовій економіці. Найбільша сума квот припадає на США, Японію, Німеччину, Велику Британію та Францію; частка 25 найбільш розвинутих країн становить близько 63 %. Внесок кожної країни в статутний капітал МВФ здійснюється на 25% в СДР або твердій іноземній валюті (долар США, євро, єна, фунт стерлінгів) та на 75 % в національній валюті. Кожні п’ять років квоти переглядаються у зв’язку з тим, що змінюється місце країни у світовій економіці. Країни-члени можуть використати ресурси МВФ відповідно до їхніх квот. Квота поділяється на чотири частини, які називаються траншами. Кредит МВФ, як правило, ділиться на чотири транші. Перший кредитний транш – до 25 % квоти. Ця частина квоти називається першою часткою квоти (резервною часткою), вона може бути використана автоматично за першою вимогою. Сума позик, що надається Фондом понад резервну частку країни, називається її кредитною позицією. Резервна частка і кредитна позиція утворюють резервну позицію країни. 32 Якщо країна бажає одержати кошти, що перевищують її резервну позицію, то МВФ висуває більш жорсткі вимоги для їх отримання. Особливо вони зростають при наданні третього і четвертого траншів. Умови, які при цьому висуває МВФ, стосуються проведення урядом країни певної економічної політики, спрямованої на зниження дефіциту національного бюджету до визначеного відсотка від ВВП, поліпшення торговельного балансу, обмеження номінальної заробітної плати до певного рівня. Зважаючи на швидке економічне зростання деяких країн, що розвиваються, і країн із ринком, що формується, ступінь їх впливу на діяльність МВФ, що визначається величиною квот, вже не відповідає ролі цих країн у глобальній економіці, тому необхідно реформувати квоти і голоси у МВФ. У грудні 2010 р. Рада керівників, вищий орган, що приймає рішення у фонді, завершила 14-й загальний перегляд квот, який передбачає пакет таких реформ квот і управління Фонду: − збільшення вдвічі загального розміру квот із приблизно 238,4 млрд СПЗ до приблизно 476,8 млрд СПЗ; − перерозподіл понад 6 % часток квот від держав-членів із надмірним представництвом на користь держав-членів із недостатнім представництвом; − перерозподіл понад 6 % часток квот динамічно зростаючим країнам із ринком, що формується, і країнам, що розвиваються; − суттєву реструктуризацію частки квот деяких країн; − збереження частки квоти і голосів найбідніших держав-членів. Ця група країн визначається як країни, що відповідають критеріям Трастового фонду на цілі скорочення бідності та сприяння економічному зростанню і чий дохід на душу населення 2008 р. становив менше ніж 1135 дол. США (граничного рівня, встановленого Міжнародною асоціацією розвитку) або дворазового розміру цієї суми стосовно малих країн. Пакет реформ 2010 р. спирається на попередні реформи, які були прийняті 2008 р. й набули чинності 3 березня 2011 р., що дозволило зміцнити представництво країн із економікою, що динамічно розвивається, багато з яких 33 належать до категорії країн із ринком, що формується, шляхом спеціальних збільшень квот 54 держав-членів. Вони також розширили право голосу і участь країн із низькими доходами завдяки збільшенню чисельності базових голосів майже втричі. Результати комплексного перегляду діючої формули розрахунку квот послужать основою для прийняття Виконавчою радою рішення про нову формулу у ході роботи над загальним 15-м переглядом квот, термін завершення якого встановлено на січень 2015 р. За підсумка 15-го перегляду квот МВФ отримали нульовий результат і розпочали роботу над 16-м [23, с 56]. Прийняття реформ має принципове значення для зміцнення довіри до Міжнародного валютного фонду, його легітимності та дієвості, а також запорука того, щоб він має достатні постійні ресурси для задоволення потреб держав- членів організації. Збільшення квот збереже статус МВФ як організації, заснованої на квотах, і гарантуватиме її спроможність служити інтересам своїх держав-членів під час криз. Більш справедливий розподіл часток квот краще відображатиме економічне значення держав-членів, підвищить довіру до тривалої роботи фонду із забезпечення більшої глобальної фінансової стабільності та зробить її більш результативною. Збільшення базових голосів, що покликані відобразити принцип рівності держав, розширить права голосу країн із низькими доходами в обговоренні питань в організації і участь у МВФ. [24, с. 28 -42]. Міжнародний валютний фонд (МВФ), як одна з найвпливовіших МФКО у сфері регулювання валютно-кредитних відносин, використовує різноманітні механізми кредитування та інструменти надання технічної допомоги країнам- членам фонду [25, с 321]. Програми Фонду включають в себе скорочення державних витрат на освіту, охорону здоров’я, пенсійне забезпечення, часто містять вимоги збільшення податків, скасування субсидій [26, с 219 ]. Більш детально про фінансові програми та умови наведено в Додатку А. 34 МВФ постійно переглядає та адаптує фінансові програми та інструменти, що використовуються для потреб країн. Для надання фінансової допомоги цим країнам, а також забезпечення загальної фінансової стабільності фонд розробив гнучку систему фінансових інструментів. Окрема група фінансових інструментів призначена для здійснення кредитування на пільгових умовах країн з низьким рівнем доходів. МВФ також проводить додатковий аналіз ефективності програм кредитування в рамках дослідницьких програм, регулярних опитувань керівництва країн-позичальників тощо. Ефективність діяльності МВФ як у цілому, так і за видами діяльності (вплив на монетарну стабільність та ефективність нагляду) оцінюється Офісом незалежної оцінки МВФ [13]. Одним із найважливіших обов’язків МВФ полягає в наданні кредитів країнам-членам, які зіштовхуються з фактичними чи потенційними труднощами у сфері платіжного балансу. Ця фінансова допомога призначена для країн, які прагнуть поповнити свої міжнародні резерви, стабілізувати свої валюти, поновити умови для активного економічного росту одночасно з прийняттям заходів по виправленню початкових проблем. Для забезпечення цієї діяльності Фонд застосовує різні механізми кредитування, які адаптовані для забезпечення різноманітних економічних потреб, а також реагування на конкретні ситуації інтернаціонального складу держав, його учасників. Таблиця 1.2 Фінансові програми для підтримки країн – членів МВФ № Назва Умови Вимого Термін Процент Термін п/п кредитуван програми надання на поверн ня кредитуванн ставка ення 35 я,місяців позики , роки 1 Програма «стенд- Загальні Досягнення 12-24 Ринкова 3.25-5 бай» програмних цілей 2 Розширене Загальні Досягнення 36 Ринкова 4.5-10 кредитування програмних цілей 3 Превентивна Загальні Виконання 6-24 Ринкова 3-5 кредитна лінія для критеріїв підтримання ефективності ліквідності 4 Гнучка кредитна Загальні Виконання 12-24 Ринкова 3.25-5 лінія критеріїв ефективності 5 Інструмент Загальні Усунення 39-60 Ринкова 3.25-5 прискореного негативних фінансування для факторів надання екстреної допомоги 6 Інструмент «стенд- Пільгові Досягнення 12-24 0,25% 4-8 бай» програмних цілей 7 Інструмент Пільгові Досягнення 36-60 0% 5.5-10 розширеного програмних кредитування цілей 8 Інструмент Пільгові Усунення Одноразова 0% 5.5 -10 прискореного негативних виплата кредитування факторів Джерело: побудовано автором на основі [13] . Основними кредитними механізмами є: 1. Резервна частка. Перша порція іноземної валюти, яку країна-член може придбати в МВФ в межах 25% квоти, називалася до ямайської угоди «золотою», з 1978 р. − резервною часткою (Reserve Tranche). Резервна частка визначається як перевищення величини квоти країни-члена над сумою, яка знаходиться на рахунку Фонду національної валюти даної країни [27, с. 3-6]. 2. Кредитна частка. Кошти в іноземній валюті, які країна-член може отримати понад розмір резервної частки (у випадку її повного використання) досягають 100%, поділяються на чотири кредитні частки, які становлять по 25% квоти. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ в межах кредитної частки є обмеженим: сума валюти країни в активах МВФ не може перевищувати 36 200% її квоти (враховуючи 75% квоти, яка внесена відповідно до підписки). Таким чином, гранична сума кредиту, яку країна може отримати в Фонді завдяки використанню резервної і кредитної частки, становить 125% її квоти [28, с. 21]. 3. Кредитний механізм «Stand-by» (SBA). Історично склалося, що основна частина загальної допомоги МВФ надається саме через цей механізм, що призначений для допомоги у вирішенні короткострокових проблем платіжного балансу. Цілі програми передбачають вирішення таких проблем, а виплати проводяться залежно від досягнення цих цілей. Термін дії, як правило, становить 12–24 місяців, а повернення коштів відбувається протягом 3¼–5 років з моменту фактичного надання допомоги. Крім цього, такий механізм може використовуватися як ex-ante, тобто коли країна погодила цей механізм, але фактично не використовує наданий кредит, однак якщо ситуація буде погіршуватися, то вона зможе це зробити [29, с. 13]. Механізм розширеного кредитування доповнив резервну і кредитні частки. Він призначений для надання кредитів на більш тривалі терміни і у великих розмірах по відношенню до квот, ніж в рамках звичайних кредитних часток. Підставою для звернення країни доМВФ з проханням про надання кредиту в рамках розширеного кредитування є серйозне порушення рівноваги платіжного балансу, викликане несприятливими структурними змінами виробництва, торгівлі або цін. Розширені кредити зазвичай надаються на три роки, при необхідності − до чотирьох років, певними порціями (траншами) через встановлені проміжки часу − раз на півріччя, щоквартально або (в деяких випадках) щомісячно. Головним призначенням кредитів стенд-бай і розширених кредитів є сприяння країнам - членам МВФ в здійсненні макроекономічних стабілізаційних програм або структурних реформ. Фонд вимагає від країни - позичальниці виконання певних умов, причому ступінь їх жорсткості наростає в міру переходу від однієї кредитної частки до іншої. Деякі умови повинні бути виконані до отримання кредиту. 37 Зобов'язання країни-позичальниці, що передбачають проведення нею відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в «Листі про наміри» (Letter of intent) або Меморандумі про економічну та фінансову політику (Memorandum of Economic and Financial Policies), які направляються в МВФ. Хід виконання зобов'язань країною - одержувачем кредиту контролюється шляхом періодичної оцінки передбачених домовленістю спеціальних цільових критеріїв реалізації (Performance criteria). Ці критерії можуть бути або кількісними, що відносяться до певних макроекономічних показників, або структурними, що відображають інституційні зміни [27, с 6]. Таблиця 1.3 Механізми кредитування МВФ Непільгові SBA Кредитний механізм «Stand-by» (Stand-By Arrangements) FCL Гнучка кредитна лінія (Flexible Credit Line) PLL Лінія превентивної підтримки і ліквідності (Precautionary and Liquidity Line) EFF Механізм розширеного кредитування (Extended Fund Facility) RFI Інструмент для швидкого фінансування (Rapid Financing Instrument) Пільгові SCF Кредитний механізм «Stand-by» (Stand-By Credit Facility) ECF Розширений кредитний механізм (Extended Credit Facility) RCF Механізм швидкого фінансування (Rapid Credit Facility) Джерело: побудовано автором на основі [29] Окрім зазначених механізмів кредитування МВФ використовує й відносно нові, такі як: гнучка кредитна лінія (ГКЛ) (з 2009 року); превентивна лінія (ПЛ) (з 2011 року); інструмент для щвидкого фінансування (ІПФ) (з 2011 року) Більш детальна інформація про пільгові механізми надання кредитів наведені в Додатку Б . Отже, кредитні механізми МВФ зазнали значних змін від початку їх створення, а особливо після останньої Світової фінансової кризи. Умови непільгового кредитування були скореговані з метою більш гнучкого реагування 38 на різноманітні потреби країн-членів. Безперечно, прогрес у реформуванні кредитних механізмів МВФ був досягнутий, але Фонд ще не повністю вирішив проблему створення превентивних кредитних інструментів, що зможуть запропонувати страхування більшості країн-членів [29, с. 13]. Висновки до розділу І З розвитком економічних відносин між країнами важливого значення набуває функція світових грошей, тобто засобу міжнародних розрахунків, перенесення вартості з однієї країни в іншу, загальної, визнаної у всьому світі матеріалізації багатства. Фактично з появою цієї функції грошей можна датувати становлення і формування світової валютнофінансової системи – прототипу сучасної. Світова валютна система пройшла великий шлях становлення за тисячоліття історії людства. СтвореннюМВФ передувало функціонування трьох світових валютних систем. Але наймогутнішою стала Бреттон-Вудська валютна система, яка стала першою із сучасних валютних систем. Принципи, якої були закладені в її основу в значній мірі функціонують і сьогодні. До таких, слід віднести те, що вона на відміну від попередніх систем була заснована на міжнародних договорах, а також передбачала створення спеціального міжнародного органу − МВФ. Міжнародний валютний фонд – це фінансова-кредитна установа світового масштабу, яка постійно вдосконалює методи та інструменти свого впливу на економіки держав в напрямку надання більш цілеспрямованої допомоги своїм країнам-членам. Управління МВФ здійснюється Радою керуючих у складі представників усіх держав-членів, Виконавчою радою, що складається з 24 держав-членів, у тому числі тих, які призначаються країнами-членами з великими квотами капіталу, а також дилектром-розпорядником і штату співробітників. 39 МВФ регулює відноси, здійсню нагляд за країнами- членами та надає фінансові підтримку. Країни, економіки яких були сильно зруйновані та підірвані війною, потребували зовнішніх ресурсів для свого платіжного балансу та національних грошових систем. Таким чином, надаючи кредити та підтримуючи країни в різни сферахМВФпевноюмірою задовольнив ці потреби. Політика Міжнародного валютного фонду у сфері кредитування зорієнтована більше на забезпечення підтримки світової макроекономічної рівноваги, аніж має на меті забезпечення подолання економічної кризи конкретним її учасником, а тому кошти цієї установи варто залучати лише тоді, коли немає альтернативних шляхів подолання кризи. Прийняття реформ має принципове значення для зміцнення довіри до Міжнародного валютного фонду, його легітимності та дієвості, а також запорука того, щоб він має достатні постійні ресурси для задоволення потреб держав- членів організації. Збільшення квот збереже статус МВФ як організації, заснованої на квотах, і гарантуватиме її спроможність служити інтересам своїх держав-членів під час криз. Більш справедливий розподіл часток квот краще відображатиме економічне значення держав-членів, підвищить довіру до тривалої роботи фонду із забезпечення більшої глобальної фінансової стабільності та зробить її більш результативною. Збільшення базових голосів, що покликані відобразити принцип рівності держав, розширить права голосу країн із низькими доходами в обговоренні питань в організації і участь у МВФ. РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО ФОНДУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ 2.1. Аналіз діяльності МВФ у сучасному фінансовому просторі Глобалізаційні процеси в економіці вимагають належного управління фінансовими ресурсами країн, адже регулювання міжнародного фінансового 40 ринку є одним з найважливіших завдань успішного розвитку світової економіки та окремих національних господарств. Міжнародний валютний фонд з початку свого створення був призначений для регулювання фінансової ситуації, що склалася в післявоєнний період у світовому просторі. В сучасних умовах інформаційного розвитку світових економічних систем змінюється роль та значення міжнародних фінансових організацій. З розширенням та поглибленням економічних відносин між країнами ускладнюється інтеграція міжнародних фінансово-валютних відносин у світовий економічний простір. Виникає потреба в створенні органів, що регулювали б діяльність міжнародного фінансового ринку та здійснювали б стабілізаційну функцію світової економіки в цілому і окремих країн зокрема. Однією з найбільш впливових та потужних є фінансова організація – Міжнародний валютний фонд (МВФ), що стимулює розвиток і позитивно впливає на стабілізацію соціально-економічної ситуації. Враховуючи особливі умови створення МВФ (засновано в 1945 р. згідно з рішенням Бреттон-Вудської конференції з метою сприяння подоланню повоєнних проблем, що виникали в сфері неконвертованості валют, торговельних і платіжних обмежень) та специфічність здійснюваних напрямів діяльності (нагляд, консультування та кредитування), на сьогодні серед науковців та практиків-економістів, аналітиків існує неоднозначність поглядів щодо необхідності і доцільності співпраці країн з МВФ. Адже відносини кредитування не лише стабілізують економічну ситуацію країни, але й потребують зворотної віддачі, що не завжди є виправданою та можливою [30, с 14 -17]. МВФ, як міжнародна фінансова організація глобального масштабу ставить і реалізує у своїй діяльності завдання глобалізаційного масштабу: − сприяння валютному співробітництву країн з ринковою економікою; − сприяння розширенню світового товарного обігу та збалансуванню зовнішньоторговельних платежів; − сприяння валютній стабільності в світі шляхом узгодження та координації валютної політики окремих країн; 41 − запобігання спробам штучного конкурентного знецінення валют і в такий спосіб попередження рецидивів «торгових» та «валютних війн»; − сприяння нормалізації міждержавних платіжних відносин, яке відповідає завдання усунення валютних обмежень, що стримують такі відносини; − надання країнам-членам Фонду позик і кредитів в іноземній валюті для ліквідації дефіциту в платіжному балансі, а відтак для стабілізації валют; − надання консультаційної допомоги з макроекономічної стабілізації країнам, що трансформуються [31, с. 4]. Таблиця 2.1 Загальна інформація про МВФ (станом на 2019 рік) 1 Кількість країн-членів 189 країн 2 Штаб-квартира Вашингтон 3 Загальна сума квот 477 млрд СДР (примерно 661 млрд долларов США) 4 10 найбільших акціонерів МВФ США, Японія, Китай, Німеччина, Велика Британія, Франція, Індія, Італія, Саудівська Аравія, Корея 5 Найбільша державачлен МВФ США 6 Найменша державачлен МВФ Тувалу 7 Найбільші позичальники Португалія, Греція, Україна,Пакистан, Ірландія 8 Найбільші превентивні кредити Мексика, Польща, Колумбія, Марокко 9 Суми зобов’язань в рамках 235,1 млн СДР (325,72 млн долларов США) існуючих кредитних домовленостей 10 Директор-розпорядник Крістін Лаґард (у 2007–2011 рр. – Міністр економіки, фінансів та промисловості Франції) Джерело: побудовано автором на основі [32] Успіх та відновлення країни , що отримала кредит відМВФ, та її подальний розвиток залежить не лише від умов кредитування, загальної концепції стратегій, але й від організацій та здійснення діяльності всередині країни всіх структурних підрозділів влади, кожного окремого суб'єкта господарювання і населення країни, а зокрема, їх компетенції в сфері ризиків, з якими пов’язана реалізація необхідних заходів . 42 Кожна держава-член фонду має визначену частку квот, що регулює фінансові та організаційні відносини з МВФ. Зокрема, внесок квоти окремої країни впливає на розмір фінансових ресурсів, які вносяться на момент приєднання до фонду. Квота надає право голосу держави-члена під час прийняття рішень МВФ. Також сума фінансування, яку країна може отримати від МВФ, визначається на основі квот [33, с. 66]. 20 18 16 14 12 10 8 6 4 2 0 США понія итайК танія ччин а я я анція талія Інді зилія надаІ рація ксик а андиа Коре равія ралія ія ія ія а Я обри іме Фр Бра г р н к Н К н Феде Ме ерл ль а а чи ли ка Нід івськ а А Авст Бе Ісп йц Шве Туре ч Ве ь Росій с Сауд Рис. 2.1. 20 найбільших акціонерів МВФ (частка квот в загальній сумі фінансових вкладень) Джерело: побудовано автором на основі [35] МВФ використовує формулу квоти, щоб допомогти оцінити відносне становище країни-члена. Нинішня формула квоти - це середньозважений ВВП (вага 50 відсотків), відкритість (30 відсотків), економічна мінливість (15 відсотків) та міжнародні резерви (5 відсотків). Формула також включає «Коефіцієнт стиснення», що зменшує дисперсію в обчислюваних частках квот 43 між членами. Квотування виражається в Спеціальних правах запозичення (СПЗ), що є розрахунковою одиницею МВФ [34]. На рисунку 2.1 зображено 20 найбільших акціонерів МВФ. Найбільшу частку в загальній сумі квот мають країни «Великої Сімки» (США – 17,44; Японія – 6,48; Німеччина – 5,6; Британія – 4,24; Франція – 4,24; Італія – 3,17 , Канада -2,32 ), що визначають характер політичних, економічних та соціальних змін в світі. Рада керуючих МВФ проводить загальні перегляди квот через регулярні проміжки часу (не більше п'яти років). Будь-які зміни в квотах повинні бути схвалені більшістю 85% загальної кількості голосів, а власна квота члена не може бути змінена без її згоди. Двома основними питаннями, що розглядаються під час загального огляду квот, є розмір загального збільшення квоти та розподіл збільшення між членами [35]. Міжнародний валютний фонд є міжнародною організацією , яка надає фінансову та консультативну допомогу країн- членів. Фонд націлений на зменшення глобальної бідності, заохочення міжнародної торгівлі та сприяння фінансовій стабільності та економічному зростанню. За допомогою економічного нагляду відстежує події, які впливають на економіку країн-членів, а також на світову економіку в цілому. МВФ виконує три основні функції: − нагляд за економічним розвитком; − кредитування; − розвиток потенціалу [36]. 44 Креди Різне 13ту%вання двостНоарголняндійнаоснові глНоагляд за 2% 25% сибс1т ал 1е%м ьнооюю Підгото5вк%а кадрів багаНтаогслтяодрнаосновоі нній Технічна25п%ідтримка 19% Рис. 2.2. Розподіл витрат МВФ на основні види діяльності 2019 рік Джерело: побудовано автором на основі [32] На рисунку 2.2 наведено розподіл витрат МВФ на основні види діяльності у 2019 році. Можна побачити, що значну частку в загальній структурі витрат має нагляд за міжнародною валютно-фінансовою системою та моніторинг економонічної та фінансової політики країн членів. Нагляд здійснюється як на міжнародному та глобальному рівнях так і на рівні економік окремих країн. Важливим елементом нагляду на двосторонній основі є проведення консультацій відповідно до Статті IV Статей угоди МВФ, яка передбачає проведення огляду економічної ситуації і політики в кожному з держав-членів МВФ. Нагляд на багатосторонній основі включає моніторинг тенденцій в глобальній економіці і економіці регіонів і аналіз вторинних ефектів політики держав-членів, впливають на світову економіку. Консультації відповідно до Статті IV охоплюють різні питання, критично важливі для макроекономічного розвитку (податково-бюджетні, фінансові, валютні, грошово-кредитні і структурні), і загострюють увагу на ризики та фактори уразливості і заходи у політики. У консультаціях відповідно до Статті IV беруть участь економісти та 45 інші співробітники з різних підрозділів МВФ. В 2019 фінансовому році МВФ провів 119 консультацій. МВФ продовжує регулярно координувати свою діяльність з технічної допомоги для максимізації результатів і запобігання дублюванню зусиль. В Ботсвані групи персоналу МВФ разом з співробітниками казначейства США і Сполученого Королівства надавали консультації з питань фінансової розвідки та банківського нагляду в сфері боротьби відмивання грошей та припинення фінансування тероризму. В 2019 фінансовому році Статистичний департамент МВФ надавав підтримку та консультативну допомогу в складанні національних рахунків, включаючи зміну бази ВВП. В багатьох випадках ці зміни призвели до значного перегляду оцінок номінального ВВП. Протягом минулого року вісім країн опублікували дуже істотні перегляди ВВП, коли ВВП збільшився на 20 відсотків або більше. Істотні перегляди зачіпають макроекономічний аналіз і прогнози, включаючи основні показники, а ретельно відкалібровані аналізи стійкості боргової ситуації, що грунтуються на ставленні боргу до ВВП, іноді ставляться під сумнів. МВФ також продовжував надавати технічну допомогу всім державам- членам, таким як Мадагаскар і М'янма, з питань, пов'язаних з їх валютними системами, з тим щоб допомогти державам-членам у розробці валютного законодавства та відповідних нормативів з метою сприяння державам-членам у забезпеченні дотримання їх зобов'язань в рамках Статей МВФ. Ще одним значним видом діяльності для МВФ є підготовка кадрів, хоча він займає всього 5% від загальної кількості. За її допомогою МВФ підтримує зусилля держав-членів щодо нарощування людського капіталу, необхідного для розробки і здійснення обґрунтованої макроекономічної політики. В 2019 фінансовому році МВФ провів 485 заходів по підготовці кадрів, в яких взяли участь 17 469 посадових осіб з 188 держав-членів. На країни з ринком, що формується і країни із середніми доходами припадала половина від загальної частки діяльності МВФ з підготовки кадрів [32, с. 68]. 46 Розглянувши квоти та види діяльності, перейдемо до фінансової діяльності МВФ, а точніше до кредитування. Кредити МВФ призначені для вирішення проблем платіжного балансу, стабілізації економіки та відновлення стійкого економічного роста. Ця роль з урегулювання криз займає центральне місце в кредитній діяльності МВФ. У зв'язку з розвитком банківської системи, МВФ не надає кредити на конкретні проекти - кредити Фонд надає країнам, які моють дефіцит іноземної валюти, для того щоб дати їм час на поліпшення економічної політики. 100 90 80 70 60 50 40 30 20 10 0 2010 рік 2011 рік 2012 рік 2013 рік 2014 рік 2015 рік 2016 рік 2017 рік 2018 рік 2019 рік Рис. 2.3. Загальна заборгованість країн членів перед МВФ в рамках Рахунку загальних ресурсів 2010 – 2019 роки , млрд..СПЗ Джерело: побудовано автором на основі [37] Аналізуючи рисунок 2.3. можна побачити, що найбільше непогашених кредитів складає період з 2011 по 2014 роки, найбільше в 2012 році – 91 млрд. СПЗ. У 2017 році сума кредитів складає 45 млрд. СПЗ що на половину менше ніж в 2012 році. В 2019 фінансовому році сума кредитів збільшилась, так якМВФ надав кошти в рамках домовленостей про фінансування з використанням 47 Рахунки загальних ресурсів на суму 34,0 млрд СДР (47,2 млрд доларів США). Найбільше 93 % було надано Аргентині, Єгипту та Україні. 40 35 38 30 25 20 15 14.6 10 12.1 5 8.2 5.55 0 2015 рік 2016 рік 2017 рік 2018 рік 2019 рік Рис. 2.4. Загальний обсяг погашень кредитів МВФ , млрд..СПЗ Джерело: побудовано автором на основі [32] Розглянувши діаграму 2.3 можна побачити, що в 2015 році є найбільший обсяг погашень (викупів) кредитів МВФ – 38 млрд. СПЗ. З них достроковий викуп Ірландії і Португалії за цей період склав 20,8 млрд СПЗ (29 млрд доларів США). Загальний обсяг погашень, званих «викупом», за 2017 рік склав 5,55 млрд СПЗ (7,6 млрд доларів США), у тому числі достроковий викуп у Португалії, що склав 3,31 млрд СПЗ (4,6 млрд доларів США). Коли країна бере позики у МВФ, її уряд погоджується коригувати свою економічну політику, щоб подолати проблеми, які змусили її шукати фінансову допомогу. Ці коригування політики є умовами для позик МВФ і служать гарантії того, що країна зможе погасити МВФ. Ця система обумовленості покликана сприяти національній власності на сильні та ефективні політики. 48 Позики МВФ мають допомогти країнам-членам вирішити проблеми платіжного балансу, стабілізувати свою економіку та відновити стійке економічне зростання. Ця роль у врегулюванні кризи лежить в основі кредитування МВФ. Водночас світова фінансова криза підкреслила необхідність ефективних глобальних мереж фінансової безпеки, які допоможуть країнам впоратися з несприятливими потрясіннями [38]. Таблиця 2.2 Найвигідніші домовленості, затвердженні в рамках Рахунків загальних ресурсів (млн..СПЗ) Рік Країна – Вид домовленості Дата вступу Затверджена член в силу сума Колумбія Гнучка кредитна лінія на 24 місяця 25 травня 7 848,0 2019 рік 2018 року Аргентина Домовленість про кредит «стенд- 20 червня 35 379,0 бай» на 36 місяців 2018 року Україна Домовленість про кредит «стенд- 18 грудня 2 800,0 бай» на 14 місяців 2018 року Еквадор Розширена домовленість на 36 11 березня 3 035,0 місяців 2019 року Мексика Гнучка кредитна лінія на 24 місяці 29 листопада 62 388,9 2017 року 2018 рік Габон Розширена домовленість 19 червня 464,4 на 36 місяців в рамках Механізму 2017 року розширеного кредитування Колумбія Гнучка кредитна лінія на 24 місяці 13 червня 8 180,0 2016 року Єгипет Механізм розширеного 11 листопада 8 596,6 кредитування на 36 місяців 2016 року Ірак Домовленість про кредит «стенд- 7 липня 2016 3 831,0 бай» на 36 місяців року Ямайка Домовленість про кредит «стенд- 11 листопада 1 195,3 бай» на 36 місяців 2016 року Мексика Гнучка кредитна лінія на 24 місяці 27 травня 62 388,9 2017 рік 2016 року Марокко Лінія превентивної підтримки і 22 липня 2016 2 504,0 ліквідності на 24 місяці року Шрі-Ланка Механізм розширеного 3 червня 2016 1 070,8 кредитування на 36 місяців року Польща Гнучка кредитна лінія на 24 місяці 13 січня 2017 6 500,0 року Туніс Механізм розширеного 20 травня 2 045,6 кредитування на 48 місяців 2016 года Джерело: побудовано автором на основі [32,39,40] 49 В 2019 фінансовому році Виконавчий рада затвердила сім нових домовленостей, а також одне підвищення доступу (Аргентині) і одне скорочення доступу (Мексиці) за двома існуючими домовленостями в рамках механізмів непільгову фінансування МВФ на загальну суму 50,5 млрд СПЗ (70,0 млрд доларів США за обмінним курсом на 30 квітня 2019 року, рівному 0,721626 СПЗ за 1 долар). З цих нових домовленостей дві були превентивними. На домовленість про кредит «стенд-бай» (і подальше збільшення доступу) з Аргентиною (40,7 млрд. СПЗ) склало приблизно 70 % нових зобов'язань (виключаючи скорочення доступу Мексиці в розмірі 8 912,7 млн С ПЗ). В останні 30 відсотків увійшли ще одна домовленість про кредит «стенд-бай» з Україною (2 800,0 млн СПЗ); три домовленості про розширеному кредитуванні в рамках механізму розширеного кредитування МВФ з Барбадосом (208,0 млн СПЗ), Анголою (2 673,0 млн СПЗ) і Еквадором (3 035,0 млн СПЗ); домовленість в рамках гнучкої кредитної лінії з Колумбією (7 848,0 млн СПЗ); і домовленість в рамках лінії превентивної підтримки і ліквідності з Марокко (2 150,8 млн СПЗ) [32, с 44]. У 2018 фінансовому році Виконавча рада затвердив три нових домовленостей і одне підвищення доступу по існуючу домовленість в рамках механізму непільгового фінансування МВФ на загальну суму 63,3 млрд СПЗ (91,0 млрд дол. США за обмінним курсом на 30 квітня 2018 року, рівному 0,69538 СПЗ за 1 долар). На домовленість в рамках гнучкої кредитної лінії (ГКЛ) з Мексикою, (62,4 млрд СПЗ), яку Мексика розглядає як превентивний, довелось відвести 99 % таких зобов'язань (Домовленість з Мексикою про ГКЛ замінила попередню домовленість того ж масштабу, раніше скасовану). 1 % що залишився , включав розширені домовленості в рамках Механізму розширеного кредитування з Монголією і Габоном [40 с.47]. У 2017 фінансовому році Виконавча рада затвердила 15 домовленостей в рамках механізмів непільгового фінансування МВФ на загальну суму 98,2 млрд СДР (134,7 млрд.дол. США за обмінним курсом на 28 квітня 2017 року, рівному 50 0,729382 СПЗ за 1 долар). На превентивні домовленості в рамках гнучкої кредитної лінії з трьома державами-членами - Мексикою (62,4 млрд СДР), Колумбією (8,2 млрд СДР) і Польщею (6,5 млрд СДР) - припало 78 % таких зобов'язань. Всі три домовленості в рамках гнучкої кредитної лінії замінили собою попередні домовленості, які минули або були скасовані. З решти суми 14 % використали на домовленості в рамках Механізму розширеного кредитування з Єгиптом (8,6 млрд СПЗ), Тунісом (2,1 млрд СПЗ), Шрі-Ланкою (1,1 млрд СПЗ), Йорданією (0,5 млрд СПЗ), Боснією і Герцеговиною (0,4 млрд СПЗ), Кот-д'Івуаром (0,3 млрд СПЗ), Грузією (0,2 млрд СПЗ) і Молдовою (0,1 млрд СПЗ). На домовленості про кредит «стенд-бай» - з Іраком (3,8 млрд СПЗ), Ямайкою (1,2 млрд СПЗ) і Сурінамом (0,3 млрд СПЗ) - довелося 5 відсотків нових домовленостей [39 с. 47]. Отже, Міжнародний валютний фонд є міжнародною організацією , яка надає фінансову та консультативну допомогу країн- членів. Фонд націлений на зменшення глобальної бідності, заохочення міжнародної торгівлі та сприяння фінансовій стабільності та економічному зростанню. За допомогою економічного нагляду відстежує події, які впливають на економіку країн-членів, а також на світову економіку в цілому. МВФ виконує три основні функції: − нагляд за економічним розвитком; − кредитування; − розвиток потенціалу. МФВ повинен допомагати країнам - членам розробляти економічну політику і вести свої фінансові справи більш ефективно, зміцнюючи людський і інституціональний потенціал шляхом надання експертних рекомендацій та підготовки кадрів, якихФонд називає розвитком потенціалу. ФінансуванняМВФ призначене для надання державам-членам сприяння в рішенні проблем платіжного балансу, стабілізації економіки і відновлення стійкого економічного зростання. Ця роль по врегулюванню криз займає центральне місце в кредитуванні МВФ. 51 2.2. Аналіз ролі МВФ у підтримці стабільності економічного розвитку країн, що розвиваються. Міжнародні організації сьогодні відіграють все більшу роль у сприянні економічному розвитку країн. Міжнародний валютний фонд, який виконує регулюючу та стабілізуючу функцію в світовій економічній системі, наприкінці ХХ ст. допомагав постсоціалістичним країнам подолати наслідки трансформаційної кризи та підтримати економічну рівновагу в процесі їхнього переходу до системи ринкових відносин та інтеграції у світове господарство. Відмінною особливістю співробітництва МВФ з трансформаційними країнами була еволюція функцій Фонду від джерела отримання кредитів до гаранта зовнішньої платоспроможності країни. В умовах світової фінансової кризи та обмеженості доступу до ринків капіталу роль міжнародних фінансових організацій у забезпеченні макрофінансової стабільності країн-членів підвищується. Зокрема, політика МВФ спрямована на стабілізацію міжнародної системи платежів і розрахунків, недопущення кризових ситуацій у цій сфері. Рекомендації фонду стосуються, зокрема, таких проблем, як дефіцит державного бюджету, кредитна емісія. Зрозуміло, що, надаючи країнам-членам кредити, МВФ зацікавлений у їхньому поверненні в обумовлений час, для цього потрібне їхнє ефективне використання. Кошти фінансових організацій можуть стати оптимальним важелем стримування негативних процесів в економіці та джерелом її стабілізації, якщо країна, що отримує іноземну економічну допомогу, має чітку програму її використання, а також перспективи повернення [41]. Протягом останніх років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку.Cьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових 52 ринків. Для держав з середнім рівнем доходів стабілізаційні програми МВФ стають деколи єдиною можливістю забезпечити реформи та стабілізувати фінансову систему.Основою для ініціювання органами державної влади початку процесу отримання кредиту від МВФ або Світового банку є, в основному, дефіцит валютних резервів країни або ж значні проблеми з платіжним балансом. Ініціатором початку кредитних відносин між МВФ та країною- позичальником стає, зазвичай, Уряд країни-позичальника. Його метою є аналіз прийнятої країною довгострокової програми розвитку, визначення її «слабких місць» в аспекті фінансування, які країна не в змозі вирішити самостійно з допомогою внутрішніх джерел [42]. На рисунку 2.5 розглянемо детальну послідовність дій формування механізм отримання кредитних ресурсів від МВФ країнами, що розвиваються. Ініціювання отримання кредитних ресурсів органом державної влади країни- позичальника Розробка Меморандуму про економічну і фінансову політику Узгодження Меморондуму з мвсією МВФ Надання Виконавчій раді МВФ Листа про наміри Затвердження домовленостей Радою МВФ Надання кедиту згідно затвердженої програми кредитування Контроль за виконанням програми Меморандуму Рис. 2.5. Механізм отримання кредитних ресурсів від МВФ Джерело: побудовано автором на основі [42] Незважаючи на схожість схем отримання різних типів кредитів від МВФ, Фонд має розроблені власні механізми кредитування, якими мають право 53 користуватися країни-учасники організації залежно від конкретної ситуації, яка склалася в економіці та в країні в цілому. Звичайні механізми включають наступні: − механізм резервних часток; − механізм кредитних часток; − кредити; − механізм розширеного фінансування; − механізм додаткового фінансування [42]. Країни з перехідною економікою або країни, що розвиваються - це держави, які здійснюють перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. Країни, що розвиваються виникли в кінці 80-х початку 90-х років в результаті розпаду соціалістичної системи. До країн, що розвиваються відносяться: Колишні соціалістичні країни Центральної та Східної Європи: Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чеська Республіка, наступники Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії - Боснія і Герцеговина, Республіка Македонія, Словенія, Хорватія, Сербія і Чорногорія. Колишні радянські республіки - нині країни СНД: Азербайджан, Вірменія, Білорусія, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдавія, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. Колишні прибалтійські республіки Латвія, Литва, Естонія [43]. Таблиця 2.3 Квоти країн-членів МВФ, що розвиваються 54 Країна млн..СПЗ % Країна млн..СПЗ % Албанія 139.3 0,03 Молдова 172.5 0,04 Азербайжан 391.7 0,08 Чорногорія 60.5 0,01 Білорусія 681.5 0,14 Польща 4,095.4 0,86 Боснія і Герцоговина 265.2 0,06 Румунія 1,811.4 0,38 Болгарія 896.3 0,19 Російська Федерація 12,903.7 2,71 Хорватія 717.4 0,15 Сербія 654.8 0,14 Чехія 2,180.2 0,46 Словаччина 1,001.0 0,21 Естонія 243.6 0,05 Словенія 586.5 0,12 Грузія 210.4 0,04 Таджикистан 174.0 0,04 Угорщина 1,940.0 0,41 Туркменістан 238.6 0,05 Казахстан 1,158.4 0,24 Україна 2,011.8 0,42 Киргизька 177.6 0,04 Узбекистан 551.2 0,12 Республіка Латвія 332.3 0,07 Македонія 140.3 0,03 Литва 441.6 0,09 Вірменія 128.8 0,03 Джерело: побудовано автором на основі [35] Розглянувши таблицю 2. 3 можна зробити такі висновки, найбільші квоти мають колишні радянські республіки та колишні соціалістичні країни Центральної та Східної Європи: Угорщина – 0,41%; Російська Федерація – 2,71 %, Україна – 0,42%, Польща – 0,86 %. Найменший відсоток квоти має Чорногорія – 0,01. Найбільшими позичальниками є Польша, Угорщина, Україна, Російська Федерація, Чехія. Квота тієї або іншої країни у капіталі Міжнародного валютного фонду безпосередньо визначається загальним обсягом її економіки: кожні 150 тисяч доларів ВВП дають один голос. Відповідно, внесок країни до статутного капіталу МВФ пропорційний поточному обсягу національної економіки. 55 Вірменія 357 Македон1ія40.3 Узбекистан275.6 Україна 7594.74 Таджикис1та5н2.24 Чорногор6ія0.5 Молдов3а55.91 Киргизька Республік2а67.98 Грузія 327 Боснія і Герцоговина392.02 Албанія397.62 0 1000 2000 3000 4000 5000 6000 7000 8000 Рис. 2.6. Непогашені позики країн-членів перед МВФ станом на 30 вересня 2020 рік, млн..СПЗ Джерело: побудовано автором на основі [44] Аналізуючи рисунок 2.6 можна побачити, що найбільше непогашених позик має Україна – 7594,74 млн. СПЗ. Загалом в рамках співробітництва з МВФ Україна отримала 23,910.76 млрд. СПЗ (еквівалент 35 млрд. дол. США). Було укладено 11 домовленостей з моменту членства. Україна є членом МВФ із 1992 року. З моменту завершення Революції Гідності, з урахуванням трьох програм МВФ Stand-by 2014-2020 років, а також Механізм Розширеного Фінансування (EFF) - Україна отримала фінансову підтримку відМВФ загальним обсягом 16,61 млрд. дол. США (11,65 млрд. СПЗ) Основними цілями співробітництва з МВФ є стабілізація української фінансової системи, проведення структурних реформ та створення підґрунтя для сталого економічного зростання. Фонд допомагає Україні поновити свою фінансову спроможність, підказуючи, як найбільш ефективно впроваджувати програму реформ. 56 Також співпраця з Міжнародний валютним фондом на сучасному етапі відкриває можливості для залучення фінансування від інших міжнародних фінансових установ (Світовий банк, ЄБРР, ЄІБ та інші) та урядів інших держав, в тому числі США, ЄС, Німеччини, Канади, Японії тощо [45]. Найменший показник суми непогашених кредитів з країн -членів які розглядались в рисунку 2.6. має Чорногорія – 60,5 млн.СПЗ, Македонія – 140,5 млн.СПЗ та Таджикистан – 152,24 млн.СПЗ. Такі країни як Вірменія, Таджикистан, Молдова, Боснія і Герцоговина, Грузія, Албанія та Киргизька республіка мають непогашені запозичення в сумі до 400 млн. СПЗ. За період з 2015 – 2019 роки найбільше було укладено договорів в таких видах домовленості (механізмів): − «Стенд-бай» (Грузія, Сербія, Україна, Румунія); − Механізм розширеного кредитування на 36 місяців (Боснія і Герцоговина, Грузія, Молдова, Ураїна, Албанія, Вірменія); − Гнучка кредитна лінія на 24 місяці (Польща і Україна) [32, 39, 40]. В сучасній системі міжнародних відносин кредитні ресурси МВФ, при їх ефективному використанні, виступають важливим джерелом ресурсного забезпечення здійснення пріоритетних проектів і завдань соціального та економічного розвитку, важливим інструментом інституційних перетворень і міжнародної інтеграції. Особливо це важливо для країн що розвиваються, оскільки стабілізаційні кредити МВФ дозволяють скоротити вплив негативних проявів економічних криз на населення, яке має не надто високий рівень життя. 57 Уряд країни зобовязується рефінансувати та рекапіталізувати проблемних позичільників Країна отримує рисурси від зовнішнього кредитора Центральні банки емітують національну валюту Емітовані гроші надаються вітчизняним організаціям За отримані кошти підприємства на міжбанківському ринку купують валюту Отриманою валютою підприэмства сплачують свої завнішні борги Рис. 2.7. Механізм використання коштів, отриманих від МВФ Джерело: побудовано автором на основі [42] Приблизний механізм використання коштів, які отримують від зовнішнього кредитора, згідно наданої вище програми зображений на рис. 2.7. Ефект від кредиту полягає в тому, що підприємства переходять у розпорядження держави, а їх борги лягають на плечі платників податків. Іноземні ж кредитори, зокрема великий іноземний бізнес, інтереси якого і представляє МВФ, одержують назад свої гроші. Більшість країн із середнім рівнем доходів, а саме Вірменія, Грузія, Білорусія, Україна, у часи економічних спадів дотримуються стримуючої політики, що дозволяє уряду розібратися із зовнішнім боргом (як суверенним, так і корпоративним) [42]. Як відомо, загальна філософія Міжнародного валютного фонду є монетаристською за суттю і віддає перевагу ринковим відносинам порівняно із втручанням держави в економіку. Тому основними важелями стабілізаційних програмМВФ є кредитно-грошова, фіскальна та валютна політика. У відношенні до України сюди додається й структурно-інституційний аспект у вигляді адміністративної і земельної реформ та приватизації. У конкретному плані такі 58 програми передбачають в основному монетарні засоби мобілізації та підвищення ефективності використання внутрішніх фінансових джерел, а саме, скорочення бюджетного дефіциту, жорстку грошово-кредитну політику, інституційну трансформацію і валютно-фінансову стабілізацію національної економіки. Одним із основних завдань МВФ є сприяння країнам-кредиторам у подоланні платіжного дисбалансу. По-друге, наступною метою стабілізаційних програм МВФ є покращання бюджету і поширення доступу держави до внутрішнього кредитування дефіциту бюджету. Як свідчить світова практика, у програмахМВФ особливий наголос робиться не тільки на досягненні платіжного балансу, а й на зниженні інфляції завдяки запровадженню кредитних обмежень. Розглянемо ВВП країн-членів МВФ, що розвиваються та проаналізуємо один із найважливіших показників розвитку економіки. Валовий внутрішній продукт (ВВП) - це грошово-кредитна вартість усіх кінцевих товарів та послуг, виготовлених у межах країни протягом певного періоду. ВВП допомагає зробити короткий огляд економіки країни і може бути розрахований з використанням витрат, виробництва або доходів. Для порівняння ВВП у всьому світі валюти потрібно конвертувати так, щоб вони були узгодженими в усіх країнах. Існує дві основні системи загальної конвертації валют: номінальна та ПКС. Ці два підходи до оцінки ВВП мають окремі переваги і зазвичай використовуються з різних причин [45]. Проаналізувавши рисунок 2.7 можна побачити, що найбільші коливання ВВП відбуваються в України. Після важкої кризи у 2014–15 роках економіка України знову зростає. Гнучкий обмінний курс та жорстка фіскальна та монетарна політика значно зменшили внутрішній та зовнішній дисбаланс. Дефіцит поточного рахунку різко впав із понад 9 % ВВП у 2013 році до 3,6 % ВВП у 2016 році. Загальний дефіцит бюджету зменшився до 2,3 % ВВП у 2016 році. Зростання збережеться на рівні 2 % у 2017 році через вплив блокада у східній частині України, але, як очікується, у 2018 році досягне 3% у міру адаптації економіки та близько 3,5–4,0 % у середньостроковій перспективі [44]. 59 15 10 5 0 2005 2010 2015 2020 -5 -10 -15 Російська Федерація Україна Словаччина Румунія Польща Казахстан Угорщина Болгарія Хорватія Рис. 2.7. Зростання реального ВВП , річна зміна у відсотках. Джерело: побудовано автором на основі [44] Також значне падіння ВВП простежується в Російській Федерації. Російська економіка продовжує демонструвати помірне зростання за умови обґрунтованої макроекономічної політики. Можна зазначити, що з 2005 по 2015 роки простежується зниження рівня ВВП з 6,8 % до – 2 %. Зростання на рівні 3,2 відсотка у 2020 році, що відображає слабку оцінку першого кварталу, зниження рівня нафти, ціни та вплив вищої ставки ПДВ на приватне споживання. Щодо решти країн то можна побочити, що падіння ВВП простежується в усих країнх протягом 2015 -2020 років. Отже, здійснивши оцінку динаміки обсягів заборгованості країн, що розвиваються перед Міжнародним валютним фондом можна зробити висновок про високу волатильність економік даних держав та залежність від економічних криз. Більшість країн, що розвиваються фактично не має реального доступу до міжнародних фінансових ринків. Зовнішнє фінансування вона може отримати 60 переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело - це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку розвинених країн, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. Крім того, політика Фонду спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в державах. 2.3. Оцінка фінансово - кредитних взаємовідносин України та МВФ За час своєї діяльності МВФ став справді універсальною організацію, отримав широке визнання як головний наднаціональний орган регулювання міжнародних валютних відносин, авторитетного центра міжнародного кредитування, координатора міждержавних кредитних потоків і гаранта платоспроможності країн-позичальниць. Водночас він служить ключовою ланкою системи регулювання світової економіки, міжнародної координації, узгодження національних макроекономічних політик. Одним із найважливіших обов’язків МВФ є надання позик державамчленам, які стикаються з труднощами у сфері платіжного балансу. Ця фінансова допомога сприяє країнам, які намагаються поповнити свої міжнародні резерви, стабілізувати національну грошову одиницю і відновити умови для активного економічного зростання [47, с.748]. На сьогоднішній день майже не існує країн, що не є членами МВФ (станом на кінець 2019 року ними є 189 держав). У 1992 році Україна долучилась до Фонду, що є дуже важливим для економічного розвитку та інтеграції у світове господарство будь-якої молодої держави. Так, згідно зі згодою МВФ та Групи Світового банку, Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» від 24 червня 1992 року № 2402-ХІІ, відповідно до якого на Міністерство фінансів України (Мінфін) покладається здійснення всіх фінансових операцій між Україною та міжнародними фінансовими організаціями (МФО). Відповідно до 61 вищезазначеного Закону Україна виступає як позичальник, Національний банк України (НБУ) – як банк – держатель коштів МФО, які здійснюють фінансування в межах України. В разі необхідності Мінфін або НБУ надають необхідні вказівки для виконання зобов’язань України. Крім того, НБУ є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, а погашення та обслуговування наданих кредитів здійснюється його коштом [48]. Організаційна схема для отримання позики Україною від МВФ нічим не відрізняється від інших країн-членів. Цей процес складається з двох етапів: 1) країна подає заявку на отримання фінансової допомоги, але перед формальним зверненням країна повинна проконсультуватися з співробітниками Фонду, що включає оцінювання стану економічної та фінансової ситуації, обсягу необхідної допомоги та умов щодо її надання; 2) лише після переговорів з Фондом між МВФ та країною-позичальником підписуєтьсяМеморандум про фінансову та економічну політику, який окреслює цілі та комплекс макроекономічних і структурних трансформацій, що уряд країни-позичальника зобов’язується здійснити для отримання кредиту; потім співробітники Фонду від імені країни позичальника надають до Виконавчої ради МВФ Листа про наміри, де шляхом голосування вирішується питання про те, чи надавати фінансову допомогу країні. Зазвичай позика МВФ у межах програми фінансування надається частинами, тобто траншами, що посилює контроль за використанням коштів та аналізом економічної ситуації у країні-позичальниці. Позики, отримані Україною від Фонду, завжди починалися з укладання такого Меморандуму, який є початковою фазою реалізації та організації активного співробітництва. З огляду на зазначене Міністерство фінансів відповідає за підготовку до підписання Листів про наміри, забезпечення отримання траншів від Фонду, а також після затвердження Виконавчою радою МВФ відповідного Механізму (Програми) для України, розроблення проектів угод між Кабінетом Міністрів України (КМУ) та НБУ щодо забезпечення фінансовими інструментами, погашення та обслуговування траншів за відповідною програмою, які надійшли Уряду України від Фонду, а також 62 моніторинг реалізації виконання програм та фінансової політики в рамках програм МВФ [49, с.50]. Співпраця між Україною та МВФ розпочалась у 1994 році за в рамках програмами кредитування STF, Stand-by та «Механізм розширеного фінансування» (EFF). Причиною цього стало наростання незбалансованості зовнішніх платежів та порушення стабільності грошової системи. Важливо підкреслити, що МВФ є головним кредитором України, частка кредитів у розрізі зовнішньої заборгованості якого становить 45% і майже 25% гарантованого державою боргу. Отримані кредити використовуються для підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу. Як і будь-який кредитор, МВФ вимагав від позичальника певних умов для усунення певних фінансових проблем в економіці держави, приведення у відповідність до міжнародних вимог збалансованості бюджету [50]. Для виявлення впливу кредитів на грошову систему країни, проаналізуємо періоди співпраці нашої держави з Міжнародним валютним фондом. Перший етап (1994–1995 рр.). У цей період Україні надавалась фінансова допомога у вигляді системної трансформаційної позики для підтримки платіжного балансу України. Позитивними наслідками для грошової системи в перший період було зниження рівня інфляції, зростання експорту, стабілізація валютно-обмінного курсу, але їх було недостатньо для нормалізації економічної ситуації [47, с. 746]. Другий етап (1995–1998 рр.). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1935 млн. дол. США за трьома річними програми «Стенд–бай». Основною метою цих кредитів була підтримка курсу національної обмінного курсу і фінансування дефіциту платіжного балансу України. Однак, третя програма була скасована в березні 1998 року, так як уряд України не виконав вимоги МВФ щодо показника дефіциту бюджету і максимальних темпів зростання грошової бази. Тоді Україна втратила 54% від узгодженої суми позики. 63 Третій етап (1998–2002 рр.). Впровадження Програми розширеного фінансування, яка надає Україні кредит на загальну суму 2,6 млрд. дол. США,. Кошти були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України. Позитивними результатами третього періоду були зростання ВВП, зниження інфляції, зростання золотовалютних резервів НБУ [52]. Таблиця 2.4 Періодизація співпраці України з МВФ в рамках кредитних програм Етапи Програма фінансування Сумма кредиту, Сума кредиту млн..СПЗ млн..дол.США 1994 – 1995 Програма системної 498,7 млн..СПЗ 763.1 млн..дол. роки трансформаційної позики США 1995 – 1998 Три річні програми Stand-by 1 318,2 млн..СПЗ 1 935 млн..дол. роки США 1998 − 2002 Програма розширеного 1 193,0 млн..СПЗ 1 591,0 роки фінансування (EFF-Extended Fund млн..дол.США Facility) 2002 − 2008 Співпрацю, на безкредитній основі, 411,6 млн..СПЗ 610 млн..дол. роки в рамках річної програми США « попереджувальний Stand-by» 2008 – 2013 Дворічна програма Stand-by 11 млрд. СПЗ 16,4 млрд. дол. роки США 2014 − 2017 Програма Stand-by 10,976 млрд СПЗ 16,5 млрд. дол. роки США Чотирирічна програма «Механізм 5,160 млрд. СПЗ 8,7 млрд.дол. Розширеного Фінансування» США (Extended Fund Facility) 2018 − 2020 Програма EFF тривалістю 14 1 млрд. СПЗ 1,38 млрд. дол. роки місяців США Програми Stand-by строком на 18 3,2 млрд.СПЗ 5 млрд.дол.США місяців Джерело: побудовано автором на основі [51, с.66] Наприкінці 2002 року виокремлюють четвертий період, який тривав до 2008 року. Серед прийнятних форм подальшої співпраці України з МВФ уряд обрав програму «Попереджувальний стенд-бай». У 2004 році цю Програму було затверджено Радою Директорів МВФ. Згідно з Програмою у разі погіршення стану платіжного балансу або зменшення золотовалютних резервів Україна мала 64 змогу звернутися до МВФ для отримання позики на загальну суму 411,6 млн СПЗ, або 605 млн дол. США, що становило 30 % квоти нашої держави. З 2005 року по 2008 рік співпраця України з МВФ зосереджувалася на технічній допомозі. Особливий акцент був зроблений у співпраці з МВФ на сферу некредитних відносин, погодження основних параметрів макроекономічної політики з динамікою і прогнозами розвитку світового ринку, з тенденціями та напрямами потоку світових фінансово-інвестиційних потоків та поглиблення координації у валютній політиці [53, с. 206]. П’ятий період тривав з 2008 року по 2013 рік. 5 листопада 2008 року Радою Директорів МВФ була затверджена дворічна програма співробітництва «Стенд- бай», із загальним обсягом фінансування 11 млрд СПЗ, або близько 16,4 млрд дол. США, що становило 802 % від квоти України в МВФ. Після отримання трьох траншів на загальну суму 7 млрд СПЗ, або 10,6 млрд дол. США, у 2010 році програму було переглянуто. 28 липня 2010 року Україна прийняла нову спільну з МВФ програму «Стенд-бай» на загальну суму 10 млрд СПЗ, або 15,1 млрд дол. США, терміном на два з половиною роки, скасувавши угоду «Стенд-бай», яка була затверджена в листопаді 2008 року, у тому числі всі транші, які ще залишалося надати відповідно до цієї Угоди. 2 серпня 2010 року Україна отримала перший транш згідно з новою програмою у розмірі 1,250 млрд. СПЗ, або 1,89 млрд. дол. США, з них до бюджету спрямовано 675 млн. СПЗ, або 1,022 млрд. дол. США. У грудні 2010 року було завершено перший перегляд програми та підписано новий лист про наміри. Після виконання Україною попередніх заходів, Рада Директорів МВФ 22 грудня 2010 року прийняла рішення про завершення перегляду програми. Наслідком цього стало виділення траншу на суму 1 млрд. СПЗ, або близько 1,5 млрд дол. США, із яких 1 млрд. дол. СШАнадійшов на підтримку державного бюджету. Загалом протягом 2008 – 2013 роківза час співпраці з МВФ Україна отримала 9250 млн. СПЗ, або 14430 млн. дол. США. Останій перегляд програми «Стенд-бай» закінчився 28 грудня 2012 року. Після цього співпраця України з 65 МВФ було сконцентрована у сфері технічних консультацій та перенесена на рівень некредитних відносин [51]. Шостий період тривав з 2014 по 2017 роки. Після закінчення Революції гідності та приходу до влади нового українського Уряду та виконання попередніх умов, Рада директорів МВФ затвердив нову резервну позику Україні загальним обсягом 10,976 млрд СПЗ (близько 16,5 млрд. дол. США). В рамках цієї програми Україна отримала два транші, перший - на суму 2,058 млрд. СПЗ (близько 3,1 млрд. дол. США) та другий - 914,7 млн. СПЗ (близько 1,3 млрд. дол. США). Однак влітку 2014 року макроекономічні показники, включені до програми, було суттєво переглянуті через розвиток масштабної економічної кризи в Україні на фоні російської агресії на сході країни. У цьому контексті, на прохання українського Уряду, затвердив 11 березня 2015 року МВФ нову чотирирічну програму «Механізм Розширеного Фінансування» (Extended Fund Facility). Перший транш обсягом 3,5 млрд. СПЗ (близько 5 млрд. дол. США) за програмою було отримано одразу після її затвердження. Надання другого траншу обсягом 1.2 млрд. СПЗ (1,7 млрд. дол. США), було спрямовано у повному обсязі на поповнення резервів Національного банку України. Після перерви 14 вересня 2016 року Рада Директорів МВФ затвердила другий огляд програми EFF. Відповідно до цього рішення було виділено третій за транш у розмірі 716,1 млн. СПЗ (1 млрд. дол. США), який 16 вересня 2016 року також був спрямований на поповнення резервів НБУ. 3 квітня 2017 року Радою Директорів МВФ було затверджено третій перегляд Програми EFF та виділено четвертий за Програмою транш на суму 734,05 млн. СПЗ (близько 1 млрд. дол. США), який 5 квітня 2017 року був використаний на поповнення резервів НБУ. Сьомий період 2018-2020 роки. Оскільки Програма EFF була розроблена на 4 роки і закінчилася у березні 2019 року, що збіглося із президентськими та парламентськими виборами в Україні, важливість співпраці з МВФ в рамках у спільних програмах залишається на високому рівні. Програма Stand-by 2018 66 року мала на меті підтримати фіскальну консолідацію та зменшити інфляцію, а також на реформи, спрямовані на зміцнення податкового адміністрування, фінансового та енергетичного секторів. 05 грудня 2018 року Україна направила Лист про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та Меморандум про економічну та фінансову політику з метою започаткування нової програми Stand-by. У зв’язку із цим українська сторона ініційювала запуск нової спільної програми. 18 грудня 2018 року Рада виконавчих директорів МВФ затвердила Програму EFF тривалістю 14 місяців та обсягом 3,9 млрд дол США для України та вирішила надати Україні перший транш за Програмою у розмірі 1 млрд. СПЗ (близько 1,38 млрд. дол. США). 17 лютого 2020 року ця програма завершила свою діяльність. Після формування Уряду України наприкінці серпня 2019 року, Українська сторона ініціювала переговори з Міжнародним валютним фондом щодо нової Програми з підтримки впровадження реформ. Після обговорення параметрів нової програми та визначення кроків, необхідних для отримання кредитної допомоги від МВФ 07 грудня 2019 року Україна та МВФ погодили на технічному рівні (Staff Level Agreement) нову трирічну Програму «EFF» на загальну суму 5,5 млрд. дол. США. У травні 2020 року МВФ зміний метод розподілу коштів на короткострокову допомогу країнам – членам у разі невизначеності, спричиненої внаслідок пандемією коронавірусу. Після тривалих переговорів та впровадження низки попередніх заходів було досягнуто згоди з МВФ щодо запувску нової програми для України - Програми Stand-by строком на 18 місяців та загальним обсягом 5 млрд дол. США. Рішення Ради директорів МВФ щодо затвердження нової 18-ти місячної Програми Stand-by та про виділення першого траншу за програмою у розмірі 1,5 млрд СПЗ було прийнято 09 червня 2020 року. Програма Stand-by 2020 зосереджена на головному завданні – підтримати макроекономічну та фінансову стабільності і охоплюватиме, серед іншого такі сфери як: Фіскальна політика; 67 Монетарна політика; Політика фінансового сектору; Енергетична політика та Антикорупційна політика. 11 червня 2020 року Україна отримала перший транш за Програмою обсягом 2,1 млрд. дол. США, який було спрямовано до Державного бюджету України. Загалом Україна отримала 35 млрд. США в рамках співробітництва з МВФ. дол. США [51]. МВФ має важливе значення для економічного розвитку нашої держави, оскільки в найближчі роки прогнозуються підвищення росту ВВП, а також поступове зменшення зовнішнього боргу країни та скорочення дефіциту бюджету. Розглянемо рисунок 2.8 і проаналізуємо як змінювало реальне ВВП за допомогою підтримки від МВФ. 8 6 4 2 0 -2 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 -4 -6 -8 -10 -12 Рис. 2.8. Зміна реального ВВП , у % до попереднього року. Джерело: побудовано автором на основі [54] Реальний валовий внутрішній продукт Україні в 2019 році зріс на 3,2 % порівняно з попереднього року. Найбільше зріс сектор будівництва,сектор послуг, зросла сфера ІТ, операції з нерухомості, організація харчування. Зниження зафіксоване в енергетичній сфері, добувній промисловості та освіті. У 2018 році ВВП становив 3,4 %. Найбільш високе зростання обсягу валового продукту було зафіксоване у страховій та фінансовій діяльності, сільському господарстві та сфері будівництва. Негативні зрушення були зафіксувані у галузі охорони здоров' я та освіти. Найбільшу частку у ВВП становили такі 68 галузі, як оптова торгівля, сільське господарство та оптова торгівля. Загалом Україна має нестабільну ситуацію з зростанням ВВП. У 2015 році ми можемо спостерігати ситуацію, коли ВВП мало значення (– 9,6%), це найгірший результат за період з 2010 по 2019 роки [54]. В даний час економіка України перебуває у складних, неординарних умовах кризи державних фінансів і грошово-кредитної системи, значного послаблення фінансової стійкості й рівноваги, серйозних внутрішніх і зовнішніх викликів. Все це означає зниження ВВП, загальний дефіцит торговельного й платіжного балансів, фінансових ресурсів на макро- й мікрорівні, зростання інфляції, бюджетного детифіциту та державного боргу. Для подолання гострої кризи, реформування та перебудування економіки й фінансів, макрофінансової стабілізації необхідні рішучі дії, відповідні обсяги грошових ресурсів. У цьому контексті необхідно використовувати всі реальні джерела фінансування, включаючи домовленості про фінансову допомогу від МВФ [55, с.793]. В останні роки спостерігається тенденція до збільшення державного боргу України, обумовлена високим валютним ризиком, зовнішньою заборгованостю, нестабільною ситуацією з рефінансуванням боргів попередніх років, а також тиском боргових виплат на державні фінанси. Є й інші причини зростання державного боргу в Україні,зокрема: − нестабільність валютного курсу, що може вплинути на здатність своєчасно виконувати зобов’язання ; − невідповідність між валютою запозичень і валютою основної частини активів суб’єкта господарювання; − низька ліквідність світових фінансових ринків, яка може зменшити можливості щодо реструктуризації заборгованості; − важка політична криза та військовий конфлікт, що вимагає додаткового фінансування оборонної сфери; − глибока економічна рецесія, викликана необхідністю переформатування економічних зв’язків, пов’язаних із втратою економічного вкладу АР Крим, частини Донецької та Луганської областей, відходом від економічного 69 кооперування з Російською Федерацією, низкою внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на виконання дохідної частини бюджету і вимагають додаткових джерел фінансування [56, с.87]. Таблиця 2.5 Динаміка обсягу державного боргу України, млн..грн Рік Загальний державний Зовнішній Внутрішній ВВП Держборг/ВВП борг борг борг 2013 584 114,1 300 025,4 284 088,7 1 454 931 40.1% 2014 1 100 564,0 611 697,1 488 866,9 1 566 728 70.2% 2015 1 572 180,2 1 042 719,6 529 460,6 1 979 458 79.4% 2016 1 929 758,7 1 240 028,7 689 730,0 2 383 182 81.0% 2017 2 141 674,4 1 374 995,5 766 678,9 2 982 920 71.8% 2018 2 168 627,1 1 397 217,8 771 409,3 3 558 706 60.9% 2019 1 998 275,4 1 159 221,6 839 053,8 3 974 564 50.3% Джерело: побудовано автором на основі [57] Аналізуючи таблицю 2.5 можна побачити, що з 2013 року загальний державний борг у національній валюті почав зростати. За 2013 рік приріст склав 13,3 % відповідно до попереднього року. У 2014 році борг склав 1 100 564 млн.грн. його приріст становив 84,4%, тобто збільшення відбулося майже у 2 рази, що вже вказувало на серйозні наслідки політичних подій, що сталися у країні в той рік. Того ж року приріс зовнішнього боргу по відношеню до попереднього періоду склав 103,9%. Основна причина зростання зовнішнього боргу Україна у цей період пов’язана зі стрімкою девальвацією гривні. У 2015 році загальний державний борг стоновив 1572180,2 млн.грн., порівняно з 2014 роком він збільшився на 42,9 %. Протягом 2015 -2018 років загальний борг збільшувався, але незначно. Однак у 2019 року ми можемо 70 спостерігати зменшення державного боргу на 7,9 %, порівняно з попереднім роком [57]. Загальний державний борг України продовжує зростати протягом періоду який досліджували. При аналізі державного боргу все ще важливо вивчити взаємозв’язок сукупного державного боргу до ВВП країни, оскільки цей показник є центральним показником боргової безпеки країни. Слід зазначити, що існують різні підходи до встановлення граничного значення відношення державного боргу до ВВП. Відповідно до Методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня економічної безпеки України, критичний рівень становить 55%. Відповідно до вимог міжнародних фінансових організацій, зокрема в Меморандумі про співробітництво з МВФ, державний борг України не повинен перевищувати 35–40% ВВП. Хоча порогове значення цього коефіцієнта в Бюджетному кодексі України встановлено на рівні 60% [58]. В остані роки можна спостерігати надмірне зростання боргового навантаження. У 2013 році зоборгованясть становила 40,15 % ВВП, а в 2014 році відповідний показник перевищив порогові значення й зріс на 70,2 %. До 2016 року ми можемо спостерігати значне зростання державного боргу, і на кінець року цей показник склав 80,9 %, але у 2017 році він знизився до 71,8 %. Вже у 2019 році показник досягнув 50,3 %, і перевищив критичне значення, тож можна припустити, що боргове навантаження на економіку України трохи спадає. 71 1% Долар США 37% 39% Євро Канадський долар СПЗ Українська гривня Японська єна 13% 10% 0,18% Рис. 2.9. Загальна сума державного боргу України станом на 2019 рік, у розрізі валют погашення. Джерело: побудовано автором на основі [57] Негативним фактором в структурі державного боргу є те, що близько 60 % боргу України знаходиться у іноземній валюті. Така ситуація є вкрай несприятливою, оскільки значна частина позики займає припадає на долари США, що у свою чергу збільшує вартість обслуговування боргу й водночас посилює борговий тиск на економіку України. За даними Міністерства фінансів на долар США припадає 39 % від загальної суми, 13 % державних запозичень припадає на СПЗ, 10% - євро, 0,18% - Канадський долар, 1 % - Японська єна. Зовнішні запозичиння в більшій мірі здійснюються через іноземну валюту, а внутрішні в національній валюті , тобто в гривні. Збільшення часткти державного боргу, номінованого в іноземній валюті, означає збільшення витрат уряду з обслуговування власних боргових зобов’язань, що також будуть номіновані в іноземній валюті. Для українських фінансових ринків це означає подальше скорочення валютної пропозиції та подальшій девальвації гривні. Ця обставина є однією з причин щодо проведення 72 реструктуризації заборгованості країни перед зовнішніми приватними кредиторами [59, с.22]. Щоб мати можливість здійснювати міжнародні розрахунки і платежі, покрити дефіцит платіжного балансу, стабілізувати курс національної валюти на міжнародних ринках, кожна країна має міжнародні валютні резерви [52]. 6% 7% 1% Цінні папери СПЗ Валюта та депозити Монетарне золото 86% Рис. 2.10.Структура золотовалютних резервів України станом на 31 жовтня 2020, у %. Джерело: побудовано автором на основі [57] Міжнародні валютні резерви НБУ представленні у вигляді монетарного золота, іноземної валюти та державних цінних паперів, деномінованих в цих валютах; туди можуть також включатися залишки на рахунках в міжнародних організаціях За данимиМВФ станом на 31 жовтня 2020 року в Україні найбільшу частку займають активи в конвертованих валютах: міжнародні резерви у вигляді цінних паперів – 86 %, валюта та депозити – 7%. Традиційними є також запаси монетарного золота − 6%. Ця частина офіційних резервів України зберігається у іноземних банках та у сховищі Державної скарбниці НБУ. Вони являють собою високо чисте золото у формі монет, злитків та брусків не нижче 995 проби. 73 Особливістю цих резервів є те, що вони не приносять прибутку, а їх утримання вимагає певних витрат. Структура золотовалютних резервів України також включає резерви зазначені в Спеціальних правах запозичення (СПЗ) на рахунках НБУ в Казначействі МВФ, їх часка становить −1 %. СПЗ являють собою міжнародні кредитні резервні та платіжні кошти, випущені Міжнародним валютним фондом та розподілені між країнами-членами пропорційно до їхніх квот. Час від часу МВФ проводить додаткове розподілення СПЗ між державами - учасницями. Ці кошти є частиною установчого фонду МВФ і лише формально виступають як зобов’язання України. Нарахування відсотків на цю суму починається коли країна їх використовує. 40,000.00 35,000.00 30,000.00 25,000.00 20,000.00 15,000.00 10,000.00 5,000.00 0.00 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 Рис. 2.11. Офіційні міжнародні резерви України, млн..дол .США Джерело: побудовано автором на основі [57] Аналізуючи рисунок 2.11 ми побачити, що міжнародні резерви України нестабільні. У 2010 році золотовалютні резерви склали 34 76 млн.дол і це найбільший показник за аналізований період. З 2010 року по 2014 рік відбувається значне скорочення резервів. Станом на 2014 рік золотовалютні резерви зменшилися до 7 533,33 млн.дол. Основна причина зниження резервів 74 за цей період – погашення кредитів МВФ, вихід на валютний ринок з інтервенціями, виплати за облігаціями державної позики, а також початок війни на сході України. Станом на 31 грудня 2015 офіційні резервні активи України становили 13300,0 млн. доларів США, а монетарне золото (включаючи золоті депозити та золото в свопах) − лише 931,9 млн. доларів (7,01% від загального обсягу резервів). Левову ж частку міжнародних резервів України складають активи в конвертованих валютах (цінні папери, валюта і депозити). Приріст золотовалютних резервів склав у 2015 році 76,55 % в порівнянні з попереднім роком. З 2015 року по 2019 рік пожна побачити значне збільшення валютних резервів України. У 2019 році офіційні резервні активи становили 25 302 млн.дол.США, приріст по відношеню до минулого року становив 21, 53%. За цей період сума збільшення резервів становить 17 800 млн.дол. США [57]. Формування оптимальної структури золотовалютних резервів є пріоритетним завданням для будь-якої країни. Аналіз нинішньої структури офіційних резервів України дозволяє зробити висновки, що вона недосконала. Основні проблеми полягають у наступному : − недостотній рівень диверсифікації резервних активів, що створює загрозу істотних кредитних ризиків; − значна частина резервів припадає на строкові депозити, що знижує ліквідністьі золотовалютних резервів та ще більше підвищує кредитний та операційний ризики Національного банку України; − практична відсутність в НБУ загальноприйнятих у світі операцій з цінними паперами типу «репо» та «своп», що дещо знижує ефективність управління ліквідністю офіційних резервів; − низький рівень валютної диверсифікації, оскільки переважна частина міжнародних резервів України номінована у доларах США [60, с.30]. Одним з ключових елементів національної валютної системи є валютний курс та політика інтервенцій, що, на мою думку, відображає зміни у всій 75 валютній системі України. Політика обмінного курсу, яку проводить монетарна влада, є відображенням співпраці України та МВФ.. З 2005 по 2008 роках вся валютна політика використовувалась для загальноекономічних цілей, тобто утриманню курсу з періодичним проведенням ревальвації в 2004–2005 роках та в 2007 році. Загалом ці заходи справили негативний вплив на фінансову стабільність України та потребували перебудови валютного режиму відповідно до зміни фундаментальних чинників. 30 25 20 15 10 5 0 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 Рис. 2.12. Графік зміни курсу НБУ долора США, у національній валюті Джерело: побудовано автором на основі [57] У 2008 році світова криза здійснила негативний вплив на валютно- фінансову систему України. Обвал гривні з 5 грн. до 8 грн. за один долар США , не змогла зупинити навіть стабілізаційна позика від МВФ. Період 2008–2009 років до 2013 року можна вважати неефективним щодо досягнення фінансово-економічної стабільності національної економіки в умовах співпраці МВФ та України у сфері валютної політики. Причиною є недостатня гнучкіть валютної політики, призупинення реформування національної економіки від сировинної залежності, відсутність якісних інституційних змін органів монетарної влади, у тому числі залежністю діяльності НБУ від 76 загальноекономічних цілей уряду. Але до 2013 року НБУ підтримував фіксацію гривні. Якісним зрушенням у розвитку національної валютної системи України сбув період з 2014 по 2016 р. Накопичений дисбаланс попередніх років та негнучкість валютного курсу у напряму поступової девальвації суттєво виснажили валютні резерви (7,53 млрд. дол. США на кінець 2014 р.). Надалі валютна політика НБУ щодо підтримку стабільності валютного курсу не вбачалась доцільною, і в лютому 2014 р. НБУ перейшов на плаваючий валютний курс. НБУ, дотримуючись зобов'язань перед МВФ з 5 лютого 2015 р. щодо підвищення гнучкості курсу гривні, відмовився від проведення валютних інтервенцій із метою впливу на курсову динаміку, внаслідок чого обсяги валютних інтервенцій упродовж 2015 р. значно скоротились порівняно з попередніми періодами. Протягом 2015 р. Гривня також знаходилась у валютному коридорі від 22,25 грн. на 01.08.15 до 25,65 грн. за 1 дол. США на 01.01.2016 [61, с.38]. За період з 2013 – 2019 роки національна валюта девальвує – знижує обмінний курс національної валюти до долара США. Значне зниження спостерігається у 2017 році − 28,6 грн. до дол.. США. У 2019 році курс становив – 23,68 грн. [57]. Під час розгляду показника валютного курсу необхідно зазначити наявність певної стабілізації курсових коливань у період кредитування МВФ. Поповнення та використання НБУ золотовалютних резервів у контексті плаваючого курсоутворення найкраще згладжує валютні коливання. Крім того, співпраця України зМВФ значно пом’якшує низхідні коливання курсу [61, с.39]. На сучасному етапі в Україні існує ряд проблем, які пов'язані з функціонуванням валютної системи та потребують швидкого та ефективного вирішення, щодо перспектив її розвитку у майбутньому. Правильне впорядкування та вирішення проблем валютно-фінансової системи відіграє вирішальну роль у нормальному функціонуванні валютного ринку, в середині держави і на міжнародному рівні. 77 Отже, активізація співпраці між Україною та МВФ щодо національної економіки, у тому числі валютної системи, у цілому посилюється у кризовий та посткризовий період валютно-фінансового становища країни. Часте невиконання вимог Фонду в реформуванні економіки призводило до обмеження співробітництва лише технічною допомогою. Нині співпраця з МВФ пов’язана з лібералізацією валютних відносин за рахунок більш гнучкого валютно- курсового режиму, впровадження інфляційного таргетування грошової політики, вдосконалення управління золотовалютними резервами, зменшення валютних обмежень, що вже продемонструвало свою ефективність, і, як наслідок, сформовано короткострокові передумови для подальшого розвитку валютної системи. Висновки до розділу ІІ Міжнародний валютний фонд є міжнародною організацією , яка надає фінансову та консультативну допомогу країн- членів. Фонд націлений на зменшення глобальної бідності, заохочення міжнародної торгівлі та сприяння фінансовій стабільності та економічному зростанню. Кожна держава-член фонду має визначену частку квот, що регулює фінансові та організаційні відносини з МВФ. Зокрема, внесок квоти окремої країни впливає на розмір фінансових ресурсів, які вносяться на момент приєднання до фонду. Квота надає право голосу держави-члена під час прийняття рішень МВФ. Також сума фінансування, яку країна може отримати від МВФ, визначається на основі квот. Найбільша країна акціонер МВФ – США. МВФ виконує три основні функції: нагляд за економічним розвитком; кредитування; розвиток потенціалу. МВФ продовжує регулярно координувати свою діяльність з технічної допомоги для максимізації результатів і запобігання дублюванню зусиль. У 2019 фінансовому році МВФ провів 485 заходів по підготовці кадрів, в яких взяли участь 17 469 посадових осіб з 188 держав-членів. 78 Протягом останніх років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку.Cьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Для держав з середнім рівнем доходів стабілізаційні програми МВФ стають деколи єдиною можливістю забезпечити реформи та стабілізувати фінансову систему.Основою для ініціювання органами державної влади початку процесу отримання кредиту від МВФ або Світового банку є, в основному, дефіцит валютних резервів країни або ж значні проблеми з платіжним балансом. Більшість країн, що розвиваються фактично не має реального доступу до міжнародних фінансових ринків. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело - це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку розвинених країн, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. Крім того, політика Фонду спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в державах. Активізація співпраці між Україною та МВФ щодо національної економіки, у тому числі валютної системи, у цілому посилюється у кризовий та посткризовий період валютно-фінансового становища країни. Часте невиконання вимог Фонду в реформуванні економіки призводило до обмеження співробітництва лише технічною допомогою. Нині співпраця з МВФ пов’язана з лібералізацією валютних відносин за рахунок більш гнучкого валютно- курсового режиму, вдосконалення управління золотовалютними резервами, зменшення валютних обмежень, що вже продемонструвало свою ефективність, і, як наслідок, сформовано короткострокові передумови для подальшого розвитку валютної системи. РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРЕСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СПІВПРАЦІ МВФ З НАЦІОНАЛЬНИМИ ЕКОНОМІКАМИ СВІТУ 79 3.1. Основні напрями підвищенні ролі МВФ у регулюванні міжнародних економічних відносин. В умовах глобалізації перед країнами світу постала проблема, як найбільш ефективно здійснювати та координувати економічну політику, щоб забезпечити економічне зростання, безпеку і стабільність у межах власних кордонів. Зближення національних економік та фінансових ринків сформувало передумови для створення механізму глобального регулювання та глобальної координації дій країн у фінансово-економічній та соціальній сферах. У сучасних умовах міжнародні фінансові організації (МФО) відіграють ключову роль у регулюванні системи міжнародних економічних відносин (МЕВ). Вони здійснюють помітний вплив на економічний розвиток і змінюють умови організації міжнародного бізнесу в країнах і регіонах світу. МФО створюються шляхом об'єднання капіталу країн-членів для вирішення різних завдань, частина з яких спрямована на регулювання системи МЕВ. До числа основних можна віднести: − операції на міжнародних валютних і фондових ринках із метою стабілізації і регулювання світової економіки, підтримки і стимулювання міжнародної торгівлі, а також скорочення дефіциту платіжних балансів; − кредитування державних програм галузевого та регіонального розвитку та сприяння малому і середньому бізнесу; − інвестування міжнародних проектів у галузі інфраструктури, інформаційних технологій, транспорту і зв'язку; − фінансування міжнародної допомоги, фундаментальних наукових досліджень, заходів з охорони навколишнього середовища [62 с.32]. Сучасні тенденції розвитку міжнародних економічних відносин сприяють перенесенню частини регулятивних і управлінських повноважень на міждержавний рівень міжнародної економічної діяльності. Принцип суверенітету кожної держави є базовим у сучасних міжнародних відносинах, 80 оскільки він є закріпленим в системі міжнародного права і відповідних організаційних і інституційних структурах. На основі міжурядових договорів встановлюється механізм регулювання економічних відносин між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, резидентами країн-учасниць укладених угод. Для регулювання використовуються методи й інструменти, вживані на національному рівні. Таким чином, національний і міжнародний режими регулювання міжнародної економічної діяльності формуються державою в особі її повноважних органів, які належать як до законодавчої, так і до виконавчої гілок влади, її центральних і регіональних органів. Про посилення міждержавного рівня регулювання міжнародних економічних відносин говорить тенденція поширення практики укладання регіональних угод, які регламентують основи взаємної торгівлі країн, їх інвестиційної діяльності тощо. Основну роль в регулюванні світової економічної рівноваги на наднаціональному рівні відіграють міжнародні організації, діяльність яких охоплює наступні підсистеми світового господарства: світова торгівля, валютно- фінансові і кредитні відносини, навколишнє середовище, промисловий розвиток, регіональна співпраця, науково-технічна співпраця тощо. Завдання міжнародних організацій в тій або іншій мірі є взаємодоповнюючими, що в свою чергу забезпечує узгодження економічної політики між країнами. Найбільш універсальними є наступні міжнародні організації: Міжнародний валютний фонд, членами якого є 187 країн світу Світова організація торгівлі (153 країни-члени), група Світового банку (187 країн-членів), Організація Об'єднаних Націй (192 країни-члени) та ін. [44]. Основними функціями міжнародних економічних організацій є наступні: сприяння – організація міжнародного науково-технічного обміну (організація і проведення конференцій, аналіз і обробка статистичної інформації тощо), наприклад, така функція виконується секретаріатом Паризького клубу; 81 спостереження – дослідження окремих проблем національної економіки, обнародування результатів спостережень з метою спонукання уряду країни до проведення певної економічної політики, наприклад, ця функція в повному обсязі реалізується ООН; нагляд – жорсткіша форма спостереження, яка зобов'язує уряд країни регулярно інформувати про окремі економічні проблеми, приймати експертів міжнародних організацій, наприклад, ця функція широко реалізується МВФ; регулювання – нагляд, який включає також і примушення країни до виконання рекомендацій міжнародного співтовариства, наприклад, регулювання торговельних відносин з боку СОТ [63]. У міжнародній економічній фінансовій архітектурі роль МВФ і міжнародних і регіональних банків розвитку, як і раніше важлива. Мандат МВФ розповсюджується на забезпечення глобальної фінансової економічної стабільності. Передбачалось, що Фонд буде здійснювати нагляд за економічною діяльністю своїх країн-членів, попереджувати про економічні небезпеки, консультувати з питань економічної політики та надавати фінансову підтримку тим країнам-членам, які мають труднощі з платіжним балансом, а також допомагати країнам, що розвиваються, досягти макроекономічної стабільності і підтримувати зайнятість. Хоча, як визнали в самому МВФ, він не зміг настільки вдало, як очікувалось, визначити значну вразливість до ризиків та передбачити останню фінансову кризу. Для того щоб діяльність МВФ стала ефективною, щоб швидко долати як кризові явища, так і для забезпечення довгострокового росту та стабільності, необхідно провести реформування не тільки в його управлінні, але і в тій політиці, яку він традиційно проводив [64 с. 225]. Перша та друга кризи продемонстрували невідповідність МВФ, Світового банку та інших інституцій глобального характеру поставленим перед ними викликам. Довіра до МВФ сильно похитнулася через постійну підтримку Фондом політики дерегулювання та лібералізації, яка слугувала основною причиною виникнення кризи та її швидкого поширення світом. Також проблема 82 була і в тому, що МВФ зазвичай виділяє кошти у формі короткострокових кредитів. Але велика кількість країн із низьким рівнем доходів, тільки почавши звільнятися від боргів, не має бажання знову опинитися в тому ж самому становищі. На сьогодні МВФ не виконує свою первісну місію і, судячи з усього, набагато більше зацікавлений в забезпеченні повернення іноземних коштів, ніж у допомозі бідним країнам підтримувати свою економіку на рівні, по можливості близькому до повної зайнятості [64, с.24]. Розглянемо напрями підвищення ролі МВФ у регулюванні міжнародних економічних відносин: 1) Економічне управління. Сприяє використанню стандартів та кодексів, як засобів для надійного економічного та фінансового управління та корпоративного управління. 2) Стабільность та цілісність міжнародної фінансової системи. Спільна Програма оцінки фінансового сектору МВФ та Світового банку (FSAP) лежить в основі зусиль щодо зміцнення фінансового сектору та боротьби з відмиванням грошей у країнах-членах. 3) Національну відповідальність за реформи. Країни самі повинні взяти на себе відповідальність за проведення необхідних реформ. 4) Прозорість при розробці стратегій і програм. Звітувати про свою діяльність, щоб населення країн, в яких реалізуються програми цих організацій, мало можливість зробити висновки щодо ефективності роботи та виправданості їх вимог. 5) Недопущення кризових явищ у світовій фінансовій системі шляхом моніторингу потоків міжнародного капіталу та вироблення рекомендацій, а також надання фінансових ресурсів країнам, що намагаються подолати кризові явища чи відновити довіру до себе на світовому фінансовому ринку. 6) Поліпшення руху інформаційних потоків у міжнародній фінансовій системі. 83 7) Зобов'язати країни, що одержують кредити МВФ, прискорити надання розгорнутих макроекономічних даних разом з економічною та фінансовою інформацією, орієнтуючись при цьому на обов'язкові для всіх міжнародні стандарти. 8) Публікувати свої критичні зауваження по окремих країнах, з одного боку, як попередження для інвесторів, з іншого – як стимул для цих країн проводити назрілі реформи, а також більш тісно співпрацювати з країнами- позичальниками [37]. Але основним напрямом регулювання МВФ міжнародних економічних відносин це – нагляд. В рамках цього процесу, який здійснюється як на глобальному рівні, так і на рівні окремих країн, МВФ вказує на можливі ризики для стабільності і рекомендує необхідні зміни в політиці. Таким чином, Фонд допомагає міжнародній валютній системі виконувати її головну функцію – забезпечувати економічне зростання шляхом полегшення обміну товарами, послугами і капіталом між країнами, а також створення умов, необхідних для фінансової і економічної стабільності. Нагляд необхідний для виявлення ризиків, які, можливо, буде потрібно зменшити за рахунок заходів політики для того, щоб підтримувати економічне зростання. Крім того, в умовах сучасної глобалізованої економіки, коли політика однієї країни зазвичай позначається на багатьох інших країнах, велике значення має міжнародне співробітництво. МВФ, членами якого є 189 держав, тобто майже всі країни світу, сприяє цій співпраці [65.с 34]. Нагляд МВФ має два основні аспекти: − нагляд на двосторонній основі, або оцінка економічної політики кожної держави-члена та надання рекомендацій із питань політики; − нагляд на багатосторонній основі, або спостереження за світовою економіко. Завдяки інтеграції нагляду на двосторонній і багатосторонній основі МВФможе забезпечувати більш комплексний аналіз «вторинних ефектів», тобто того, як політика однієї країни може впливати на інші країни. Наглядова функція МВФ 84 Нагляд на двосторонній основі Нагляд на багатосторонній основі Щорічні консультації з Розробка стандартів звітності країнами - членами по відповідних показниках про стан економіки Обговорення економічних та політичних питань Акцент нагляду і Оцінювання ризиків та консультативної роботи вразливих місць поставлений на політику валютних курсів, стан Розгляд різних чинників на балансу руху капіталу внутрішню стабільність Переведення нагляду за Надання рекомендацій щодо економічною політикою на політики сприяння постійну основу макроекономічній , фінансовій та стабільності платіжного балансу кожної країни Рис. 3.1. Наглядова функція МВФ Джерело: побудовано автором на основі [67] Нагляд на двосторонній основі проводиться у форматі консультацій – двосторонньому діалогу з питань економічної політики з владою країни, а не пряму оцінку країни Фондом. Місія МВФ, як правило, – зустрічатися з посадовими особами з уряду і центрального банку, а також іншими зацікавленими сторонами, такими як члени парламенту, представники бізнес- еліти, громадянського суспільства та профспілок, щоб допомогти оцінити економічну політику і напрямок економічного розвитку країни [66, с.32]. Сам процес нагляду складається з чотирьох етапів: 1) аналіз і оцінка; 2) надання рекомендацій з питань валютної політики (включаючи розгляд Виконавчою радою); 85 3) подальші дії, включаючи безперервний моніторинг між циклами та здійснення подальшого нагляду; 4) Надання рекомендацій щодо політики сприяння макроекономічній , фінансовій та стабільності платіжного балансу кожної країни. На кожному етапі втілюються двосторонні і багатосторонні компоненти, притаманні будь-якій діяльності зі спостереження. Економісти МВФ ведуть постійний моніторинг економіки держав-членів. Вони відвідують країни (зазвичай раз на рік) для обміну думками та досвідом з їх урядами і центральними банками і вивчають, чи існують ризики для внутрішньої і глобальної стабільності, які можуть потребувати змін в економічній або фінансовій політиці країн. Обговорення зазвичай зосереджені на питаннях грошово-кредитної, податково-бюджетної і фінансової політики, а також принципово важливих для макроекономіки структурних реформах. Під час своїх візитів співробітники МВФ також зазвичай зустрічаються з іншими зацікавленими сторонами, наприклад, депутатами законодавчих органів, представниками ділових кіл, професійних спілок та громадянського суспільства, що допомагає в оцінці економічної політики і перспектив розвитку країни [65, с.35]. Ефективність наглядової діяльності Фонду як засобу, який сприяє розвитку міжнародних економічних відносин, залежить в кінцевому рахунку від здатності МВФ зосередити свою увагу на найважливіших аналітичних питаннях сьогодення і від його вміння налагодити дієвий діалог з країнами-членами на індивідуальній і колективній основі. Важливою проблемою МВФ є формування «дефіциту ефективності» під час здійснення наглядової функції МВФ. Особливо помітно простежується зниження дієвості наглядової діяльності МВФ в країнах з розвиненою економікою, що загрожує поширитися на великі країни, що розвиваються, та за їх межі. Одним з таких прикладів є допущення МВФ різких коливань валютних курсів провідних валют світу, що може призвести до неконтрольованої дестабілізації країн, що розвиваються [34, с.35] 86 В умовах глобалізації задачі міжнародних організацій постійно розширюються. Якщо раніше міжнародні правила регулювали обмежене коло питань (такі, як зовнішня політика, оборона та деякі аспекти торгівлі), то глобалізація розширила ці рамки і визначила необхідність регулювання тих сфер, які раніше належали до повноважень урядів. Із кожним днем зростає кількість політичних питань, на які впливають міжнародні угоди та режими, обмежуючи таким чином автономність держав. Деякі країни ризикують стати менш впливовими завдяки стандартам, установленим невеликою кількістю домінуючих держав. При цьому виникає питання встановлення критеріїв і принципів політики, на яких МФО здійснюють свою діяльність по відношенню до окремих країн. Питання правомірності вимог МФО підіймається досить часто. Наприклад, у 90-х роках МВФ став вимагати від країн структурні реформи для виправлення слабкості внутрішніх фінансових систем і позбавлення ознак економіки, що стали перепоною для зростання (такі як монополії, торговельні бар’єри, непрозора корпоративна практика). Такі умови виходили далеко за межі макроекономічних цілей, досягнення яких раніше вимагав МВФ. Вони втручалися глибоко у внутрішню економічну політику країн. Питання легітимності таких вимог ставилися під сумнів багатьма економістами, які наголошували, що національну економічну структуру мають визначати політичні інституції держави. Те, що держава потребує короткострокової фінансової допомоги, не дає МВФ права замінювати їх функції шляхом висування своїх вимог. МВФ має підтримувати стабільність міжнародної грошової системи. У той же час в умовах глобалізації все більш складним стає робити це без втручання у внутрішню політику держав. Сьогодні МФО намагаються зробити так, щоб міжнародні стандарти і правила застосовувалися не лише у зовнішніх взаємовідносинах між країнами, а й у межах кордонів кожної з країн. Для того щоб досягти цієї мети, міжнародні організації мають дотримуватись основних принципів демократії у своїх взаєминах з урядами. Тоді уряди зможуть пояснити 87 своїм виборцям, чому необхідним є дотримання правил міжнародних організації і як ці правила представляють їх інтереси. Адже щоб поглибити рівень координації політики, міжнародним організаціям необхідна не лише згода урядів підписувати міжнародні договори, а й підтримка громадян держав-членів. При цьому, відпрацьовуючи принципи співробітництва з МФО, уряди країн-членів мають також розробляти механізми захисту національних інтересів і систему економічної безпеки, які були б адаптовані до умов відкритої економіки. Хоча МФО вже самі визнають необхідність розширення членства та змін у методах роботи, але в той же час зрозуміло, що вони будуть намагатися уникнути глибоких структурних змін. Окрім того, країни, що історично мали домінуючий вплив у межах цих організацій, будуть намагатися утримати свої позиції. Міжнародні організації повинні приділяти більше уваги залученню всіх країн до прийняття міжнародних норм та правил для того, щоб забезпечити стабільність та узгодженість дій, консолідувати зусилля в подоланні глобальних проблем, забезпечити об’єктивний розподіл функцій та знизити можливість домінування чи лобіювання окремих країн своїх інтересів в цих організаціях. Стосовно МВФ, то реформування було б доцільно проводити в напрямку підвищення рівня прозорості, поліпшення руху інформаційних потоків у міжнародній фінансовій системі, зобов'язати країни, що одержують кредити МВФ, прискорити надання розгорнутих макроекономічних даних разом з економічною та фінансовою інформацією, орієнтуючись при цьому на обов'язкові для всіх міжнародні стандарти, публікувати свої критичні зауваження по окремих країнах, з одного боку, як попередження для інвесторів, з іншого – як стимул для цих країн проводити назрілі реформи, а також більш тісно співпрацювати з країнами-позичальниками. Окрім того, варто було б провести чітке розмежування задач МВФ і Світового банку. МВФ міг би повернутися до виконання своїх корінних задач – до запобігання кризам і кризовому менеджменту. Ураховуючи ті тенденції, які є сьогодні, через 20–30 років концентрація економічної могутності у світі буде знижуватись у країнах із 88 розвинутою економікою і більш широко розосереджуватись по всіх регіонах світу [62, с. 35]. Отже, сьогодні МВФ є єдиним наднаціональним та міждержавним органом регулювання міжнародних економічних відносин, що дає змогу здійснювати реальний вплив на національну валютну політику та валютну систему загалом. Наглядова функція МВФ пройшла еволюцію від простого спостереження за дотриманням країнами фіксованих, але фундаментально визначених режимів валютного курсу до нагляду за транспарентністю валютно-курсових режимів та за недопущенням неконкурентного використання обмінного курсу у формі двостороннього та багатостороннього нагляду. Основні проблеми наглядової функції МВФ полягають у недосконалості класифікації валютно-курсових режимів, відсутності впливу нагляду за валютною політикою розвинених країн, недостатністю вирішення питань управління валютними резервами національних економік, необхідності удосконалення діалогу з органами монетарної влади країни. Подальші дослідження нагляду за валютною політикою повинні зосереджуватись у сферах забезпечення нагляду за внутрішньою кредитною та грошовою політикою розвинутих країн та великих країн, що розвиваються, щодо можливості їх впливу на об’єкти впливу валютно-курсової політики, а також задля зменшення рівня скептицизму та недовіри країн-членів відносно діяльності МВФ. 3.2. Напрями вдосконалення співробітництва України і МВФ На сучасному етапі розвитку світового господарства та міжнародних економічних відносин МВФ відіграє ключову роль у світовій фінансовій архітектурі шляхом надання фінансової, технічної та аналітичної допомоги країнам-членам, а також здійснює нагляд за міжнародною валютною системою. Нині однією з головним проблем соціально-економічного розвитку України є 89 ефективне вдосконалення механізмів взаємовідносин з міжнародними фінансовими організаціями, зокрема МВФ. Незважаючи на те, що Україна почала співпрацю з МВФ практично з моменту отримання незалежності, питання шляхів удосконалення організаційних механізмів взаємовідносин з Фондом розкрито недостатньо. Національна економіка перебуває у скрутному становищі, а одним з головним її донорів є МВФ. Це зумовлює необхідність детального аналізу нормативного- правого забезпечення та виявлення наявних недоліків [49]. Розроблення стратегії співпраці України з Міжнародним валютним фондом є однією з найактуальніших науково-практичних проблем, які постали перед вітчизняною економічною наукою та потребують невідкладного вирішення. Складність на шляху фінансової стабілізації та економічного зростання України здебільшого зумовлена дефіцитом фінансових ресурсів. Саме зовнішні запозичення є одним із реальних інструментів пом’якшення фінансових проблем та пожвавлення фінансової кон’юнктури в країні, але при цьому майже всі запозичення держави стали трансформуватися в її зовнішній борг. Співробітництво України з МВФ викликає неоднозначну оцінку як серед економістів, так і політиків. Одні наголошують на тому, що співпраця з МВФ позитивно вплинула на темпи економічного зростання дало позитивні загальноекономічні результати, підняла імідж держави і в результаті припинення співпраці відбудеться гальмування економічних реформ (пенсійної, житловокомунальної тощо). На думку інших, кредити МВФ створюють швидше довгострокову залежність, ніж надають допомогу в короткостроковому періоді. Згідно зі Статутом МВФ кредити Фонду повинні мати короткостроковий характер, однак більшість країн стають постійними партнерами Фонду протягом тривалого періоду [68 с.32]. Таблиця 3.1 Позитивні та негативні сторони співпраці МВФ та України 90 Позитивні сторони співпраці МВФ та Негативні сторони співпраці МВФ та України України Покриття касових розривів для своєчасної Жорстоке встановлення мінімальних лімітів виплати зарплат і пенсій золотовалютних резервів НБУ і обсягів валютних інтервенцій Сприяння надходженню іноземних Вимоги щодо підвищення пенсійного віку та інвестицій заробітніх плат Економічні реформи (грошова, економічна, Вимоги щодо підвищення газових тарифів політична) Стимулювання розвитку торгівлі Вимоги щодо упорядкування пільг Нестабільний курс гривні Дешеві кредити Лібералізація ресурсного ринку Відміна обов’язкового продажу валютної виручки Нераціональне використання коштів кредиту Джерело: побудовано автором на основі [69] Співпраця України з МВФ призвела до того, що країна стала одним з найбільших його боржником, а рекомендації експертів МВФ прямими вказівками українській владі щодо напрямків розвитку, які безвідмовно виконуються. Серед вимог МВФ щодо заходів, які повинна здійснити Україна для одержання чергового траншу кредиту, найбільшого резонансу визвали соціальні вимоги: підвищення пенсійного віку для громадян, підвищення ціни на газ для населення, упорядкування пільг тощо. При цьому перший кредитний транш, як правило, надається без особливих вимог, а лише супроводжується загальними рекомендаціями. Проблема залежності від зовнішніх кредиторів ускладнюється нераціональним використання коштів, отриманих кредитів. На відміну від розвинутих країн, які інвестують високотехнологічні галузі, такі як фармакологія, машино і приладобудування, Україна спрямовує отримані у кредит кошти на виплати зарплат, погашення заборгованостей, тощо [69]. Розглянемо позитивні аспекти взаємодії МВФ та України: 91 1. Довгострокові і дешеві кредити МВФ (передбачають виплату відсотків у розмірі близько 2 % річних від загальної суми боргу) сприяють вирішенню проблем платіжного балансу. Завдяки наданій підтримці, став можливим відтік 8,1 мільярда доларів на рефінансування зовнішнього боргу банків та корпорацій у 2017 р., а також внутрішній відтік 6,9 мільярда доларів з банків, які осіли у кишенях населення. 2. НБУ зумів провести рекапіталізацію проблемних банків, що дало змогу вкладникам повернути свої кошти і припинити депозитну паніку. 3. Завдяки траншам була дещо послаблена проблема фіскального дефіциту, оскільки частина коштів МВФ перекрила видатки з погашення зовнішніх зобов’язань уряду, проведення розрахунків за російський газ та покриття касових розривів для своєчасної виплати зарплат і пенсій. 4. Позитивними наслідками кредитів МВФ також можна вважати створення достатніх валютних резервів, що дозволить Україні зміцнити та підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу. 5. Україні потрібно виплачувати свої зобов’язання за вже взятими позичками МВФ та процентами по ним. А без інших кредитів державі просто не обійтися. І більш дешевих грошей, ніж від МВФ немає. А якщо вони і будуть, то будуть інші політичні та економічні вимоги, які обійдуться для країни ще дорожче. 6. Розпочато економічні реформи (грошова, податкова, пенсійна), що викликали деякий спротив, але дозволили продемонструвати позитивну динаміку показників функціонування економіки України. Динамічно підвищується внутрішній попит. Підтримується низький рівень інфляції, насамперед, за рахунок падіння цін на продукти харчування. 7. В умовах, коли загострюється ситуація на зовнішніх ринках, українські експортно-орієнтовані галузі економіки опиняться у важкій ситуації, виходом з якої може стати: залучення інвесторів, що без відсутності співпраці з МВФ 92 зробити буде проблематичного. Без залучення інвесторів ми не зможемо диверсифікувати експорт та зміцнити економіку [70, с.33 ]. Перспективи співробітництва України з Міжнародним Валютним Фондом, у сфері стабілізації валютних ринків: − усунення дисбалансів, пов'язаних зі збільшенням гнучкості обмінного курсу до ринкової ситуації; − проведення регулярних валютних інтервенцій у формі аукціонів; − підвищення процентних ставок, що відіграють роль інструмента монетарної політики, зокрема ставок рефінансування; − запровадження прозорості операцій із рефінансування та припинення прийому як заставного забезпечення власних акцій банків; − скасування податку в пенсійних фонд на валютні операції тощо. У сфері політики та структурних реформ важливим було б: − прийняття Національним банком України нормативних документів щодо запровадження гнучкого обмінного валютного курсу гривні до провідних валют; − ухвалення законодавчих та нормативних документів щодо вирішення питань проблемних банків та надання фінансової підтримки банківським установам шляхом рефінансування на основі принципів рівності та прозорості; − своєчасне проведення діагностики проблемних банків; − розширення, відповідно до міжнародної практики, обсягів регулярного висвітлення для громадськості й ринків деталізованої фінансової інформації про функціонування банківської системи, засновників і акціонерів банків, які мають вагому частку, принципи роботи, кредитну й депозитну політику, доходи тощо [71, с.32]. Для подальшої співпраці України з МВФ необхідно впроваджувати різні організаційно-економічні заходи, внести зміни до існуючого законодавства, підвищити стимулюючу роль держави через удосконалення податкового законодавства тощо. Крім того, слід провести ретельний аналіз необхідного обсягу та умови отримання і погашення міжнародних кредитів, які планує залучити Україна з метою нівелювання індексу прострочення за даними 93 кредитами, тобто здійснювати прогнозування тих результатів, які буде мати економіка України від залучення кредитів на міжнародному ринку і впроваджувати ефективні інвестиційні проекти щодо їх залучення [72, с.14]. Розглянувши основні напрями та перспективи співробітництва МВФ та України, перейдемо до моделі державного боргу, який займає вагому частку в розвитку країни. Проблеми, пов’язані з постійним зростанням зовнішньої державної заборгованості – це причина бюджетного дефіциту та звернення до внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування для його покриття. Важливе місце у дослідженні проблеми формування зовнішніх боргових накопичень державного сектору займає аналіз його тенденцій. Значне перевищення зовнішнього державного боргу у структурі сукопного боргу сприяє відтоку капіталу за кордон та збільшує фінансову залежність перед іноземними суб’єктами кредитних відносин, які висувають свої вимого. На рисунку 3.2 представлено динаміку державного боргу в розрізі зовнішнього та внутрішнього боргу. У період 1996 – 2019 років сукупний державний борг зріс. Така динаміка пояснюється зростанням запозичень, починаючи з 2008 року. Саме в цей період відбувалася різка девальвація національної гривні, внаслідок загострення світової фінансової кризи. Також стрімке зростання боргу спостерігалося з 2014 року у зв’язку з економічними та політичними загостреннями в Україні. 94 90 2,500,000.00 80 70 2,000,000.00 60 1,500,000.00 50 40 1,000,000.00 30 20 500,000.00 10 0 0.00 996 997 998 999 000 001 002 003 004 005 006 007 008 009 010 011 012 013 0141 1 1 1 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 201 5 0162 201 7 201 8 201 9 Внутрішній борг,% Зовнішній борг, % Відношення державного та гарантованого державою борг до ВВП,% Загальна сума державного та гарантованого боргу,млн грн Рис. 3.2. Державний борг України 1996 −2019 рр., %, млн..грн Джерело: побудовано автором на основі [57] Зовнішні боргові накопичення державного сектору еконономіки не можуть не впливати на макроекономічні показники, зокрема на рівень ВВП. Запровадження інституту державного кредиту може бути використано набагато ефективніше, якщо будуть отримані характеристики взаємозв’язків між ними. Визначення таких зв’язків надасть змогу проаналізувати результат такого взаємовпливі одного економічного явища на інше та спрогнозувати їхні подальші зміни. За динамікою емпіричної лінії регресії (рис.3.3.) встановлено прямолінійнк залежність між показниками (спрямовано праворуч і вверх), при збільшені (зменшені) фактора впливу, відповідно збільшується (зменшується) залежний показник. 95 Рис. 3.3. Кореляційні поля залежності зовнішнього державного боргу та рівня ВВП 1996 – 2019 роки, млрд..грн Джерело: побудовано автором на основі [73] На основі зібраних статистичних даних побудоване поле кореляції та визначено значення коефіцієнта кореляції 0,9503, що характеризує високу тісноту зв’язку на основі шкали Чеддока r (0,9503) ≥0, тобто зв'язок між зовнішнім державним боргом та ВВП України є стійким та високим. У ході проведеного аналізу визначено формулу моделі взаємозв’язку : у = 2,0173х + 310,32, де х – зовнішній борг, у – ВВП. Отримане значення коефіцієнта детермінації R2 – 0,9032 або 90,32%, що свідчить про адекватність отриманого рівняння (R2 > 50%). Проте дану модель можна вважати адекватною лише з певним припущенням, оскільки вона не враховує циклічність зміни характеру зв’язку між факторами та досить наближено описує реальну ситуацію Високий рівень зовнішнього державного боргу може бути викликаний наступними ризикаим: − ризик рефінансування, якщо борг неможливо пролонгувати за прийнятою для боржника ціною, що може призвести до фінансової кризи або до значних економічних збитків; 96 − ризик ліквідності розглядається як доповнення щодо визначення ризику рефінансування, який включає проблеми неспівпадіння структури активів та пасивів; − ринкові ризики (валютні, процентні), що породжують зміну процентних ставок і обмінного курсу валют; − кредитний ризик – це втрати, пов’язані з невиконанням своїх зобов’язань перед позичальником. Підбиваючи підсумки можна стверджувати, що співпраця МВФ з Україною дала поштовх реформуванню в Україні, однак потійно зростаючий борг України, викликаний кредитуванням МВФ, не підкріплюється значними досягненнями в екноміці, адже кошти взяті в кредит переажно спрямовуються на організаційні реформи, а не на розвиток ключових галузей економіки. Враховуючи факти, що Україна взяла західний вектор розвитку та залишається одним з найбільших боржників МВФ, то стосунки з МВФ та України мають довгострокову перспективу. Тривалий досвід співробітництва України з МВФ вказує на необхідність формування якісно нового підходу до загального осмислення ролі міжнародної допомоги різнопланового характеру та ресурсів МВФ як взаємодоповнюючих інструментів на шляху реалізації державної політики міжнародної інтеграції нашої держави, економічного та соціального розвитку, забезпечення інтересів України на зовнішньому ринку. В умовах політично-економічної кризи в Україні існує необхідність проведення значних інституційних та структурних реформ в усіх без винятку секторах. Україна досі посідає низькі місця за результатами міжнародних досліджень бізнес-середовища, корпоративного управління та ефективності. Вдосконалення механізмів співробітництва України з МВФ дасть змогу нашій державі більш активно й ефективно брати участь в роботі керівних органів цієї організації, а також більш ефективно користуватися всіма перевагами співробітництва держави з цією організацією. 97 Висновки до розділу ІІІ Сьогодні МВФ є єдиним наднаціональним та міждержавним органом регулювання міжнародних економічних відносин, що дає змогу здійснювати реальний вплив на національну валютну політику та валютну систему загалом. Напрями підвищенні ролі МВФ у регулюванні міжнародних економічних відносин здійснюється у багатьох критеріях: економічне управління, стабільність та цілісність міжнародної фінансової системи, національна відповідальність за реформи, прозорість при розробці стратегій і програм. Але основне регулювання відбувається за допомогою наглядової функції МВФ. Вона пройшла еволюцію від простого спостереження за дотриманням країнами фіксованих, але фундаментально визначених режимів валютного курсу, до нагляду за транспарентністю валютно-курсових режимів та за недопущенням неконкурентного використання обмінного курсу у формі двостороннього та багатостороннього нагляду. . Щодо України, то співробітництво з міжнародними фінансово-кредитними організаціями є досить важливим для неї, вони вирішують завдання не тільки інтеграції у світову економіку, а й зміцнення економічної безпеки. Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом’якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання у країні. ВИСНОВКИ 98 Міжнародна валютна система являє собою сукупність міжнародних платіжних засобів; режимів валютного обміну; умов конвертованості; механізмів забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародного обороту; режимів міжнародних ринків валют і золота; статусів міждержавних інститутів, які регулюють валютні відносини; мереж міжнародних і національних банківських установ, що здійснюють міжнародні розрахункові та кредитні операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю. З розвитком економічних відносин між народами важливого значення набуває функція світових грошей, тобто засобу міжнародних розрахунків, перенесення вартості з однієї країни в іншу. Разом з цим виникає потреба в регулювані міжнародних розрахунків та створеню фінансових організації, які будуть займатися даним процесом. Однією з найбільш впливових та потужних є фінансова організація – Міжнародний валютний фонд (МВФ). Міжнародний валютний фонд (МВФ) як міжнародна валютно-фінансова організація був утворений за рішенням Бреттон-Вудської конференції ООН у липні 1944 року країнами антигітлерівської коаліції шляхом підписання багатосторонньої угоди про його створення. Основні цілі: 1. Сприяти розвитку міжнародного співробітництва у валютно-фінансовій сфері в рамках постійно діючої організації, що забезпечує механізм для консультацій і спільної роботи над міжнародними валютно-фінансовими проблемами. 2. Сприяти процесу розширення і збалансованого зростання міжнародної торгівлі і за рахунок цього, домагатися досягнення і підтримки високого рівня зайнятості і реальних доходів, а також-розвитку виробничих ресурсів усіх держав-членів, розглядаючи ці дії як першочергові завдання економічної політики. 99 3. Сприяти стабільності валют, підтримувати упорядкований валютний режим серед держав-членів і уникати використання девальвації валют з метою отримання переваги в конкуренції. 4. Надавати допомогу у створенні багатосторонньої системи розрахунків по поточних операціях між державами-членами, а також-в усуненні валютних обмежень, що перешкоджають росту світової торгівлі. 5. За рахунок тимчасового надання загальних ресурсів Фонду державам- членам, при дотриманні адекватних гарантій створювати в них стан упевненості, забезпечуючи тим самим можливість виправлення диспропорцій в їх платіжних балансах без використання заходів, які можуть завдати шкоди добробуту на національному або міжнародному рівні. 6. Відповідно до вищевикладеного – скорочувати тривалість порушень рівноваги зовнішніх платіжних балансів держав-членів, а також-зменшувати масштаби цих порушень Міжнародний валютний фонд відіграє провідну роль у політиці досягнення сталого розвитку. Одна з основних функцій МВФ полягає в наданні фінансової допомоги країнам-членам для забезпечення фінансової стабільності, стійкого економічного зростання, скорочення бідності відповідно до політики фонду у разі труднощів у галузі платіжного балансу. Ця фінансова допомога дозволяє країнам поповнювати свої міжнародні резерви, стабілізувати валюти, відновлювати умови для активного економічного зростання. Основними джерелами фінансування МВФ є платежі держав-членів згідно з установленими квотами та запозичення на світовому фінансовому ринку. На основі аналізу, що проведено у другому розділі даної роботи можна зробити наступні висновки щодо особливостей діяльності МВФ та його підтримці національних свтових економік. 1. Найбільшу частку в загальній сумі квот мають країни «Великої Сімки» (США – 17,44; Японія – 6,48; Німеччина – 5,6; Британія – 4,24; Франція – 4,24; Італія – 3,17 , Канада -2,32 ), що визначають характер політичних, економічних та соціальних змін в світі. 100 2. Основними видами діяльності є нагляд на двосторонній та багатосторонній остонові, нагляд за глобальною системою,технічна підтримка, кредитування, підготовка кадрів. 3. Поширенними видами домовленості є гнучка кредитна лінія, Домовленість про кредит «стенд-бай» та Механізм розширеного кредитування. 4. Найбільше непогашених позик країн-членів, ще розвиваються перед МВФ має Україна – 7594,74 млн., Албанія – 397,62 млн. СПЗ, Боснія і Герцоговина – 392, 02 млн.СПЗ. 5. МВФ є важливим для економічного розвитку України, оскільки протягом наступних років прогнозуються підвищення росту ВВП, а також поступове зменшення зовнішнього боргу країни та скорочення дефіциту бюджету. В рамках співробітництва з МВФ Україна отримала 35 млрд. дол. США. 6. Негативним фактором в структурі державного боргу є те, що близько 60 % боргу України знаходиться у іноземній валюті. Така ситуація є вкрай несприятливою, оскільки значна частку боргу займає американський долар, що в свою чергу підвищує вартість обслуговування боргу й разом з тим посилює борговий тиск на економіку України. Напрями підвищенні ролі МВФ у регулюванні міжнародних економічних відносин: 1) Економічне управління. Сприяє використанню стандартів та кодексів, як засобів для надійного економічного та фінансового управління та корпоративного управління. 2) Стабільность та цілісність міжнародної фінансової системи. Спільна Програма оцінки фінансового сектору МВФ та Світового банку (FSAP) лежить в основі зусиль щодо зміцнення фінансового сектору та боротьби з відмиванням грошей у країнах-членах. 3) Національну відповідальність за реформи. Країни самі повинні взяти на себе відповідальність за проведення необхідних реформ. 101 4) Прозорість при розробці стратегій і програм. Звітувати про свою діяльність, щоб населення країн, в яких реалізуються програми цих організацій, мало можливість зробити висновки щодо ефективності роботи та виправданості їх вимог. 5) Недопущення кризових явищ у світовій фінансовій системі шляхом моніторингу потоків міжнародного капіталу та вироблення рекомендацій, а також надання фінансових ресурсів країнам, що намагаються подолати кризові явища чи відновити довіру до себе на світовому фінансовому ринку. 6) Поліпшення руху інформаційних потоків у міжнародній фінансовій системі. 7) Зобов'язати країни, що одержують кредити МВФ, прискорити надання розгорнутих макроекономічних даних разом з економічною та фінансовою інформацією, орієнтуючись при цьому на обов'язкові для всіх міжнародні стандарти. 8) Публікувати свої критичні зауваження по окремих країнах, з одного боку, як попередження для інвесторів, з іншого – як стимул для цих країн проводити назрілі реформи, а також більш тісно співпрацювати з країнами- позичальниками. Позитивні аспекти взаємодії МВФ та України: 1. Довгострокові і дешеві кредити МВФ (передбачають виплату відсотків у розмірі близько 2 % річних від загальної суми боргу) сприяють вирішенню проблем платіжного балансу. Завдяки наданій підтримці, став можливим відтік 8,1 мільярда доларів на рефінансування зовнішнього боргу банків та корпорацій у 2017 р., а також внутрішній відтік 6,9 мільярда доларів з банків, які осіли у кишенях населення. 2. НБУ зумів провести рекапіталізацію проблемних банків, що дало змогу вкладникам повернути свої кошти і припинити депозитну паніку. 3. Завдяки траншам була дещо послаблена проблема фіскального дефіциту, оскільки частина коштів МВФ перекрила видатки з погашення зовнішніх 102 зобов’язань уряду, проведення розрахунків за російський газ та покриття касових розривів для своєчасної виплати зарплат і пенсій. 4. Позитивними наслідками кредитів МВФ також можна вважати створення достатніх валютних резервів, що дозволить Україні зміцнити та підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу. 5. Україні потрібно виплачувати свої зобов’язання за вже взятими позичками МВФ та процентами по ним. А без інших кредитів державі просто не обійтися. І більш дешевих грошей, ніж від МВФ немає. А якщо вони і будуть, то будуть інші політичні та економічні вимоги, які обійдуться для країни ще дорожче. 6. Розпочато економічні реформи (грошова, податкова, пенсійна), що викликали деякий спротив, але дозволили продемонструвати позитивну динаміку показників функціонування економіки України. Динамічно підвищується внутрішній попит. Підтримується низький рівень інфляції, насамперед, за рахунок падіння цін на продукти харчування. 7. В умовах, коли загострюється ситуація на зовнішніх ринках, українські експортно-орієнтовані галузі економіки опиняться у важкій ситуації, виходом з якої може стати: залучення інвесторів, що без відсутності співпраці з МВФ зробити буде проблематичного. Без залучення інвесторів ми не зможемо диверсифікувати експорт та зміцнити економіку СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 103 1. Марія Лизун. Розвиток світової валютної системи крізь призму її елементів // Вісник Тернопільського національного економічного університету. – 2016 . −№ 4 . – 83 с. 2. Луцишин З. О. Світова валютно система у пошуках варіантів глобальної фінансової стабільності //Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2014.− Вип. 121 (частина ІІ). – 35 с. 3. Ксендзук В.В. Аналіз діяльності Міжнародного валютного фондув умовах глобалізаційних економічних процесах //Вісник ЖДТУ. − 2016.− №2 (76).−С. 98 4. Марина А.С.МВФ і Україна: історія співробітництва та сучасний стан відносин // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2016. − Вип. 8 ( 2).− С. 12 - 14 5. Бойцун Н. Міжнародні фінанси // Навчальний посібник / Н. Бойцун, Н. Стукало. – К. : ВД «Професіонал», 2005. – 336 с. 6. Грабинський М. І Основні етапи розвитку міжнародних валютних правовідносин / Міжнародне економічне парво// Альманах міжнародного права.−Вип.12.− 45с. 7. Шперун Х. В. Iсторико-правові аспекти створення та функціонування Бреттон-Вудської валютної системи.−2010.− С. 40-42 8. Марія Лизун. Розвиток світової валютної системи крізь призму її елементів // Вісник Тернопільського національного економічного університету. – 2016 . −№ 4 . – 85 с. 9. Кулішов В. В. До питанні про світову валютно-фінансову систему/ Економічні науки //Вісник ЖДТУ.− 2013. −№ 1 (63) .− 356 с. 10. Міжнародне валютне право / Альтшулер А.Б. - М.: Міжнародні відносини. − 1984. - 256 c. 11. Бугай М.В. Правовий статус МВФ та його співпраця із державами- членами // «Молодий вчений».− 2016.− № 9 (36) .−252 с. 12. Статут МВФ / Верховна рада України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/index 104 13. Олександр Петрик. Фінансові програми Міжнародного валютного фонду для надання фінансової допомоги країнам // Вісник НБУ.− 2014.− 11с. 14. Лабунська А. В. Правовий статус Міжнародного валютного фонду та співробітництво з Україною: кафедра міжнародне право:12.00.11. / Лабунська Анжеліка Вікторівна. − К., 2015.−9 с. 15. Міжнародний валютний фонд. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: : http://www.imf.org. 16. Хасбулатов І. Р. Міжнародні фінанси: підручник для магістрів / Р. І. Хасбулатов. − 2014. − 567 с. 17. Амельницька М. Теоретичны основи створення та розвитку міжнародного фонду іноземної валюти // Міжнародний науковий журнал. – 2019. − №4.− 3 с. 18. Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія) // Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2002. — 240 с. 19. Марина А.С.МВФ і Україна: історія співробітництва та сучасний стан відносин // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2016. − Вип. 6 ( 3).− С 12 - 14 20. Кожухова Т. В. Квоти держав-членів МВФ і необхідність їх перерозподілу для країн, що розвиваються // Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі.− 2014.−№ 3 (65).− 55 с. 21. Колосова В. П. Інституціональні чинники та наслідки реформування міжнародних фінансових організацій // Міжнародні фінанси. − 2015.−32 с. 22. Кожухова Т. В. Забезпечення сталого розвитку країн, що розвиваються: механізм мобілізації та розподілу міжнародних фінансових ресурсів // Науковий вісник Мукачівського державного університету. − 2016. – Вип. 1 (5).− 233 с. 23. Кожухова Т. В. Квоти держав-членів МВФ і необхідність їх перерозподілу для країн, що розвиваються //Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. −2014. −№ 3 (65).− 56 с. 105 24. Пантєлєєва Н. М. Реформування міжнародної валютної системи в умовах формування нової фінансової архітектури / Н. М. Пантєлєєва // Фінансовий простір. – № 3 (3). – 2011. – С. 28–42. 25. Розвиток фінансових послуг у контексті нової фінансової архітектури: Всеукр. форум студ. науки .(Київ, 14-15 травня 2015 р.): тез доп. / відп. ред. Н.П. Шульга – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т.,2015.− 321 с. 26. Лук’яненко Д.Г. Глобальна економічна інтеграція: [монографія] / Д.Г. Лук’яненко. – К.: Національний підручник.− 2008. – 219 с. 27. Сидоренко О. В. Міжнародний валютний фонд: історія, мета, функція В. О. Сидоренко// Вінницький національний технічний університет. 3−6 с. 28. Гавдьо Р.О. Основні механізми фінансування МВФ країн-учасниць.− 21 с. 29. Кульбіда М.В. Світова економіка та міжнародні відносини / М.В.Кульбіда //.− № 4.− 2018.− 13 с. 30.Іваницька О.М. Вплив траншів МВФ на економіку України / О.М. Іваницька, Г.Ю. Невгад, І.М. Балкова // Науковий вісник Інституту міжнародних відносин НАУ / Серія : Економіка, право, політологія, туризм. – 2014. – № 4. – С. 14–17. 31. Смолякіна С. М. Міжнародні фінансові організації як головні учасники глобалізаційного економічного розвитку // Міжнародна економічна політика. – 2012. – Спецвипуск 2012 (1 ). – 4 с. 32. Річний звіт МВФ 2019 рік. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: : https://www.imf.org/external/pubs/ft/ar/2019/eng/assets/pdf/imf-annual-report-2019- ru.pdf 33. Швайко М. Л. Діяльність міжнародних фінансових інститутів та особливості їх взаємин з Україною //Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.−2019.− Серія «Економічна». Вип. 96.− 66 с. 34. М іжнародний валютний фонд. Інформаційний бюлетень «Квоти МВФ». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.imf.org/external/np/exr/fact s/quotas.htm 106 35. Міжнародний валютний фонд. Квоти та право голосу членів МВФ та Рада керуючих МВФ. [Електронний ресурс]. Режим доступу : https://w ww.imf.org /external/np/sec/memdir/members.aspx. 36. Як функціонує Міжнародни валютний фонд ? [Електронний ресурс]. Режим доступу : https://www.investopedia.com/ask/answers/051415/how- doesinternational-monetary-fund-function.asp 37. Міжнародний валютний фонд. Фінансовий виклад. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.imf.org/External/Pubs/FT/quart/2011fy/103110.pdf 38. Міжнародний валютний фонд. Кредитування МВФ. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.imf.org/external/about/lending.htm 39.Річний звіт МВФ 2018 рік. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.imf.org/external/pubs/ft/ar/2018/eng/assets/pdf/imf-annual- report-2018-ru.pdf 40. Річний звіт МВФ 2017 рік. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.imfconnect.org/content/dam/imf/SpringAnnual%20Meetings/ AM17/Documents%20and%20Publications/AR17-RUS.pdf 41. Середа В. І. Роль Міжнародного валютного фонду у підтриманні стабільності економічного розвитку країн з перехідною економікою // Науковий вісник «Економіка». – 2012. – 158 с. 42. Непрядкіна Н.В. Специфіка взаємодії МВФ з державами середнього рівня доходів // Економічний форум . – 2016 . – 221 с. 43. Перехідні економіки: Перспектива МВФ щодо прогресу та перспектив // Міжнародний валютний фонд. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.imf.org/external/np/exr/ib/2000/110300.htm 44. Інформація про країну МВФ// Міжнародний валютний фонд [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.imf.org/en/countries 45. Міністерство фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mof.gov.ua/uk/mvf 107 46. GDP Ranked by Country 2020. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://worldpopulationreview.com/countries/countries-by-gdp 47. Полагнин Д.Д., Марущак І.В. Вплив кредитів МВФ на грошову систему України // «Молодий вчений» .− № 5 (57) .− травень, 2018 р.−с.748 48. Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства гарантування інвестицій: Закон України від 3 червня 1992 року № 2402-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2402-12 49. Кульбіда М.В. Напрями вдосконалення співробітництва України та МВФ / Науковий вісник // Міжнародні економічні відносини та світове господарство . − 2018. – Вип. 22 частина 2.− с. 50 50. Примаченко І.В. Ефективність співробітництва МВФ і України . Актуальні проблеми міжнародних відносин : [зб. наук. праць]. – К.: Київський університет, 2002. – Вип. 36. – Ч. 2. – С. 195–202. 51. Міністерство фінансів України // Міжнародний валютний фонд. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mof.gov.ua/uk/mvf 52. Лютік О. М. Вплив кредитів міжнародних фінансових організацій на фінансову політику Уккраїни // Гроші, фінанси і кредит. – 2018.− Вип.№3 (65). – с. 66 53. Чайковський Я. І. Аналітична оцінка кредитних взаємовідносин України та МВФ // Економічний аналіз . – 2015. – Том 21 №1. – с. 206 54. Державна служба статистики України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ 55. Іванченко М.О. Аналіз державного боргу України в сучасних умовах // Гроші, фінанси і кредит. – 2016. – Вип.6. − с. 793 56. Бугіль С. Я. Державний борг України: аналіз та напрямки оптимізації баргової політики держави. – 2016. – с. 86 108 57. Міністерство фінансів України // Державний борг України . [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://index.minfin.com.ua/ua/finance/debtgov/ 58. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня економічної безпеки України: Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 29 жовтня 2013 р. № 1277 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ME131588.html 59. Обушний С. М. Управління зовнішнім державним боргом України // Європейський науковий журнал економічних та фінансових інновацій. – 2018. – Вип.1 – с. 22 60. Шемет Т.С. Питання формування оптимальної структури золотовалютних резервів України // Економіка. – 2014. – Вип. 11. – с.30 61. Олійник А. А. Співробітництво України та МВФ у формувані національної валютної системи // Причорноморські економічні студії.− 2016.− Вип. 9 частина 1. –с. 38 62. Кульбіда М. В. Основні напрями підвищення ролі міжнародних фінансових організацій у регулюванні міжнародних економічних відносин // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2016.− Вип.6 частина 2.− с. 32 63. Балабанов К. В. Рівні регулювання міжнародних економічних відносин . −2011. – с.69 64. Доповідь Стігліца. Про реформу міжнародну валютно-фінансову систему: уроки глобальної кризи. Доповідь Комісії фінансов експертів ООН. – М.: Міжнародні відносини. 2010. – 328 с. 65. Олійник А. А. Особливості нагляду МВФ за валютною політикою країн-членів // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. – 2017 . – с.34 66. Шинкар В. А. Мыжнародний валютний фонд та його вплив на глобальну макроекономічну політику //Науковий вісник Ужгородськогонаціонального університету. – 2016. Вип.6 частина 3. – с.32 109 67. Міжнародний валютний фонд // Інформаційний бюлетень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https: //www.im f.org/en/Abo ut/Factsheets/ Sheets/2016/07/27/15/22/How-the-IMF-Promotes-Global-Economic- Stability 68. Познахівська Л. Р. Перспективи співпраці України з Міжнародним валютним фондом. – 2013.− с. 32 69. Алєксандрова С. М. Стан боргової залежності України від МВФ. – 2013. − с.30 70. Економіко-правовий розвиток сучасної України : матер. ІIІ Всеукр. наук. конф. студ., аспір. та молодих вчених (22-23 листопада 2013 р., м. Одеса) / за ред. д.е.н., проф. О. М. Кібік, д.ю.н., проф. О. П. Подцерковного ; Національн. ун-т «Одеська юридична академія» – Одеса : Фенікс, 2013. – 500 с 71. Мицюк С., Мегей В., Сучасний стан та перспективи співпраці України з Міжнародними фінансовими організаціями // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2015. – Вип. 12. – с. 32 72. Марків Г.В. Реалії та перспективи співпраці України з МВФ // Науково- виробничий журнал. – 2013. – Вип.10. – с. 13. 73. Бражник Л. В. Зовнішній державний борг України: тенденції та взаємозв’язок з економічним розвитком // Економіка. – 2020. – с.99 ДОДАТКИ Додаток А 110 Умови фінансування в рамках кредитів за Рахунком загальних ресурсів МВФ Кредитний механізм, Мета Умови Поетапне здійснення рік введення покупок і моніторинг Коротко- і Ухвалення політики, Як правило, квартальні Домовленості середньострокова забезпечує покупки (Фактичне про кредит допомогу країнам, що впевненістьв тому, надання засобів), «Стенд-бай» зазнають що труднощі обумовлені (СБА) (1952 рік) короткострокові фінансування дотриманням критеріїв труднощі платіжного реалізації та інших фінансування балансу держави- умов платіжного балансу члена будуть рішені протягом розумного періоду часу Механізм Більш довгострокова Прийняття програми Щоквартальні або розширеного допомога для терміном дії до піврічні покупки кредитування підтримки чотирьох років, що (фактичне надання (1974 рік) структурних включає структурні коштів), зумовлені (Домовленості реформ держав-членів перетворення, з дотриманням критеріїв про розширене з метою подолання щорічним докладним реалізації та інших кредитування) труднощів платіжного поданням заходів Умов балансу політики на наступні довгострокового 12 місяців характеру Гнучкий інструмент Дуже міцні Затверджені суми використання перспективні доступні відразу і на Гнучка кредитних траншей макроекономічні весь період дії кредитна лінія для задоволення всіх детермінанти, основа домовленості; за (ГКЛ) потреб, пов'язаних з економічної політики умови завершення (2009 рік) фінансуванням і демонстровані середньострокового платіжного балансу, протягом певного огляду дворічних потенційних або часу позитивні домовленостей ГКЛ фактичних результати після закінчення одного року 111 Продовження Додатку А Лінія Інструмент для країн Міцна основа Великий авансовий превентивної з надійними економічної політики, доступ за умови підтримки і економічними міцні проведення оглядів ліквідності детермінантами і зовнішньоекономічні кожні півроку (для (ЛПЛ) (2011 обґрунтованою позиції і наявність ЛПЛ на одиндва року) рік) економічною доступу до ринку, в політикою тому числі стійкість фінансового сектора Інструмент для Швидке надання Зусилля щодо Прямі покупки без прискореного фінансової допомоги подолання необхідності в повній фінансування всім державам-членам, труднощів платіжного програмі або оглядах (2011 рік) маютьтермінові балансу (Можуть потреби фінансування включати попередні платіжного балансу заходи) 112 Додаток Б Механізми пільгового кредитування Критерії Розширений Механізм характеристик кредитний Механізм кредитів прискореного механізмів механізм (ЕКФ) «Стенд-бай» кредитування (РКФ) Надання країнам, що розвиваються з низькими доходами допомоги в Мета досягненні, підтримці стабільної та стійкої макроекономічної позиції, тривалого скорочення бідності і економічному зростанню Рішення тривалих Задоволення Фінансування з проблем платіжного короткострокових низьким рівнем балансу потреб у фінансуванні доступу для Призначення платіжного балансу задоволення нагальних потреб у фінансуванні платіжного балансу Критерії для отримання Країни, які відповідають критеріям в рамках Трастового фонду на меті коштів скорочення бідності і сприяння економічному зростанню Тривалі проблеми Потенційні (превентивне Нагальна потреба платіжного балансу; використання) або у фінансуванні фактична потреба у фактичні короткострокові платіжного балансу, фінансуванні потреби у фінансуванні коли відсутня протягом терміну платіжного балансу на можливість або Кваліфікаційні дії домовленості, момент затвердження; необхідність в вимоги при цьому не фактична потреба програмі в рамках обов'язково на необхідна для кожного верхнього момент фактичного надання кредитного траншу затвердження коштів кредитування або фактичного надання коштів Стратегія скорочення Програма,яка підпримується ресурсами МВФ, повинна відповідати бідності і власним цілям скорочення бідності і економічного зростання країни, сприяння повинна бути спрямована на підтримку заходів політики, які захищають економічному соціальні та інші пріоритетні витрати росту Пред'явлені Гнучкість щодо Прагнення до Не застосовуються кредитні умови траєкторії врегулювання транші і пропоновані коригування і потреб у умови на основі терміні фінансуванні ретроспективного платіжного огляду; для задоволення умов балансу в повторного використання короткострокові застосовуються й демонстровані протягом перспективі певного часу позитивні результати 113 Продовження Додатку Б Політика Річний ліміт: 75% квоти; кумулятивний ліміт (за вирахуванням щодо доступу передбачених графіком погашень): 225% квоти. Ліміти засновані на загальній сумі непогашеного кредиту ПРГТ. Винятковий доступ: річний ліміт - 100% квоти; кумулятивний ліміт (за вирахуванням передбачених графіком погашень) - 300% квоти. Умови Відсоткова ставка: Терміни погашення: 4- Відсоткова ставка: фінансування нульова. Терміни 8 років. Збір за доступ: нульова. Терміни погашення: 5½-10 0,15% за доступними, погашення: 5½-10 років. Відсоткова але не обраним сумам, років ставка: нульова в рамках превентивної домовленості Комбінування Засноване на доходи на душу населення і доступ до ринку; пов'язане з ресурсів при уразливістю боргу. Для країн, які отримують підтримку МВФ у вигляді фінансуванні поєднання ресурсів ПРГТ і ГРА, встановлено співвідношення 1: 2. ГРА Превентивне Ні Так, з річним лімітом Ні використання доступу під час затвердження, рівним 56,25% квоти, причому середньорічний доступ при затвердження не повинен перевищувати 37,5% квоти. Тривалість 3-4 роки (з 12-24 місяці; Прямі фактичні і повторне можливістю використання виплати коштів; використання продовження до 5 обмежено 2½ років з повторне років); можливість будь-яких 5 років використання повторного можливе за умови використання дотримання лімітів доступу та інших вимог. Одночасне Рахунок загальних Рахунок загальних Рахунок загальних використання ресурсів (механізм ресурсів (механізм ресурсів (Інструмент розширеного розширеного прискореного кредитування МВФ / кредитування МВФ / фінансування і домовленість про домовленість про Інструмент для кредити «стенд-бай») кредити «стендбай») і підтримки Інструмент для економічної політики) підтримки економічної політики