МОВНА ЕКСПЛІКАЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ПЕРСОНАЖІВ У АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ

Булатова, Анастасія Олександрівна

Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8306

Title:	МОВНА ЕКСПЛІКАЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ПЕРСОНАЖІВ У АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ
Authors:	Лещенко, Ганна Веніамінівна Булатова, Анастасія Олександрівна
Keywords:	спілкування;невербальні засоби;художній текст;комунікативна ситуація
Issue Date:	2022
Abstract:	One of the key trends of modern linguistics is the study of linguistic means, which ensure effective communication. In this framework, various types of non-verbal means of communication and their essential characteristics, functioning in different communicative situations, as well as the peculiarities of their use in different cultures are being studied. The relevance of the chosen topic is determined by the general focus of modern linguistics on the study of effective means of influencing the addressee – both verbal and non-verbal. Our research is aimed at investigating the functional characteristics of linguistic means of psychological support. The material of the study is presented by 202 utterances exposing different communicative situations of psychological support, with non-verbal means of communication used by the speaker. The research is performed on the basis of Jacqueline Wilson’s novel ‘Candyfloss’ (2006).
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8306
Appears in Collections:	035 Філологія (Прикладна лінгвістика)

Files in This Item:

File	Description	Size	Format
КРМ_Булатова.docx Restricted Access		164.97 kB	Microsoft Word XML	View/Open Request a copy

Show full item record

Extracted text

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій
Кафедра прикладної лінгвістики та перекладу

БУЛАТОВА АНАСТАСІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

МОВНА ЕКСПЛІКАЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ПЕРСОНАЖІВ У АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ

Кваліфікаційна робота магістра

Спеціальність: 035 Філологія
Спеціалізація: 035.10 Прикладна лінгвістика
Освітня програма: Прикладна лінгвістика

Науковий керівник:
Лещенко Г. В.
доктор філологічних наук,
проф., завідувач кафедри
прикладної лінгвістики та перекладу
Кваліфікаційна робота допущена до захисту рішенням кафедри ПЛП,
протокол №___ від «___» __________2022 р.
Зав. кафедри ПЛП _______________ д. філол. н., проф. Лещенко Г.В.

Черкаси 2022
MINISTRY OF EDUCATION AND SCIENCE OF UKRAINE
CHERKASY STATE TECHNOLOGICAL UNIVERSITY
Faculty of Humanitarian Technologies
Department of Applied Linguistics and Translation

BULATOVA, ANASTASIA OLEXANDRIVNA
LANGUAGE EXPLICATION OF THE CHARACTERS`
PSYCHOLOGICAL SUPPORT IN THE ENGLISH LITERARY WORK
Master’s Project

Speciality: 035 Philology
Specialization: 035.10 Applied Linguistics Academic programme: Applied Linguistics

Scientific Supervisor:
Hanna Leshchenko,
Doctor of Philology,
Full Professor
Head of Applied Linguistics and Translation Department

Master’s project is submitted for defence by the meeting of Applied Linguistics and Translation Department;
Report № ________ dated _____________ 2022;
Head of Applied Linguistics and Translation Department ______Hanna Leshchenko

Cherkasy 2022
ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………..…………………………3
Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАСОБІВ СПІЛКУВАННЯ……………………………………………………………….6
Поняття спілкування: сутність і головні ознаки………….....6
Особливості рецепції під час спілкування…………………14
Характеристика невербальних засобів комунікації………..19
Висновки до розділу 1………………………………………………………...29
Розділ 2. КАТЕГОРІЯ ЕМОТИВНОСТІ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ….32
2.1. Художній текст як об’єкт інтерпретації……………………32
2.2. Теоретичні засади вивчення емоцій в лінгвістиці…………35
2.3. Мовна репрезентація емоцій в художньому тексті………...42
Висновки до розділу 2………………………………………………………...44
Розділ 3. СПЕЦИФІКА ВИКОРИСТАННЯ НЕВЕРБАЛЬНИХ ЗАСОБІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ…………………46
Комунікативні ситуації психологічної підтримки…………………………………………………….46
Способи реалізації невербальних засобів психологічної підтримки в художньому тексті…………………………….53
Мовна репрезентація невербальних засобів психологічної підтримки в художньому тексті……………………….……57
Висновки до розділу 3………………………………………………………...62
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………………...64
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...67
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ………………………...75
ДОДАТОК……………………………………………………………………..76

ВСТУП

Одним із актуальних напрямів сучасної лінгвістики є вивчення мовних засобів, за допомогою яких забезпечується ефективність спілкування. Ефективну комунікацію вважають головною умовою в різноманітних сферах людської діяльності, завдяки чому алгоритми забезпечення успішної мовленнєвої взаємодії є предметом наукових розвідок як вітчизняних, так і зарубіжних вчених [9; 13; 22; 27; 43; 47; 71].
Ефективність будь-якої взаємодії визначається не тільки тим, наскільки зрозумілою для співрозмовника є словесна інформація та інші елементи вербальної комунікації, але і тим, наскільки точно співрозмовник може інтерпретувати візуальну інформацію (погляд, міміку і жести партнера по комунікації, рухи його тіла, позу, тембр і темп мовлення тощо).
Разом із мовою, існують багато способів спілкування, які також є засобом повідомлення інформації, і ці форми спілкування мають назву «невербальної комунікації». Наразі вивчаються різні види невербальних засобів комунікації та їхні основні характеристики, їх функціонування у різних комунікативних ситуаціях, особливості їх використання у різних культурах тощо [1; 72; 73; 75]. Проте питання про роль невербальних засобів комунікації у здійсненні впливу на адресата потребує подальшого докладного вивчення.
Актуальність вибраної теми роботи визначається загальною спрямованістю сучасної лінгвістики на дослідження ефективних засобів впливу на адресата – і вербальних, і невербальних.
Мета цієї роботи полягає у вивченні функціональних характеристик мовних засобів психологічної підтримки. Мета роботи обумовила необхідність вирішення таких конкретних завдань:
опрацювати теоретичні джерела з обраної тематики;
визначити основні характеристики комунікативної ситуації психологічної підтримки;
відібрати та проаналізувати фрагменти тексту, які репрезентують комунікативні ситуації психологічної підтримки, в яких реалізовані невербальні засоби комунікації;
визначити особливості функціонування невербальних засобів комунікації на позначення психологічної підтримки;
визначити мовні одиниці, які використовуються для експлікації невербальних засобів психологічної підтримки, в аналізованих фрагментах тексту.
Об’єктом дослідження є мовні засоби невербальної комунікації, які вживаються для здійснення психологічної підтримки. Предметом дослідження є особливості функціонування цих мовних засобів.
Матеріалом для дослідження слугували 202 висловлення із описом комунікативних ситуацій, в яких мовець, генеруючи висловлення психологічної підтримки, використовує невербальні засоби комунікації.
Джерело фактичного матеріалу роботи представлено оригінальним англомовним художнім твором Жаклін Уїлсон «Цукрова вата» (Candyfloss, 2006).
Для вирішення поставлених завдань у роботі використовуються такі методи: 1) метод аналізу і синтезу теоретичного матеріалу для узагальнення результатів зарубіжних та вітчизняних досліджень; 2) контекстуальний аналіз для з’ясування контекстуальних значень досліджуваних невербальних засобів; 3) метод лінгвістичного опису, який застосовується для лінгвістичних коментарів; 4) функціонально-семантичний аналіз для виявлення семантичних та функціональних характеристик об’єкту дослідження; 5) метод суцільної вибірки для встановлення одиниць аналізу; 6) метод кількісного аналізу для проведення кількісних підрахунків.
Теоретичне значення роботи визначається тим, що в ній узагальнено відомості про реалізацію засобів невербальної комунікації та специфіку її окремих видів, а також проаналізовано особливості функціонування невербальних засобів вираження психологічної підтримки, що є внеском у розвиток прагма- і паралінгвістики. Практичне значення роботи полягає у можливості використання отриманих результатів на заняттях з навчальних дисциплін «Вступ до мовознавства» та «Проблеми сучасної лінгвістики та літературознавства», при розробці спецкурсів із прагмалінгвістики та паралінгвістики, а також при написанні курсових і кваліфікаційних робіт.
Апробацію результатів дослідження здійснено на студентській науковій конференції в рамках Днів студентської науки ЧДТУ (квітень 2022 р.) та представлено у науковій статті [14].
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури, джерел фактичного матеріалу і додатку.
У першому розділі представлено загальну характеристику засобів комунікації, визначено сутність, ознаки і функції спілкування, розглянуто особливості рецепції під час спілкування, проаналізовано невербальні засоби комунікації. У другому розділі у фокусі дослідження знаходиться емотивність художнього тексту; окрему увагу приділено вивченню емоцій у лінгвістиці тексту та аналізу мовної репрезентації емоцій в художньому творі. У третьому розділі представлено опис комунікативних ситуацій психологічної підтримки, розглянуто способи реалізації невербальних засобів психологічної підтримки в художньому тексті та проаналізовано приклади їх мовної репрезентації.
У загальних висновках підведено підсумки дослідження.
Список бібліографії складає 78 позицій.

Розділ 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАСОБІВ СПІЛКУВАННЯ

Розглядаючи питання про походження й еволюцію спілкування, необхідно зазначити, що його соціальна природа і функції, взаємообумовлений зв’язок з іншими видами людської діяльності проявляються особливо чітко. Розвиток спілкування, який почався з етапу еволюції первісної людини, пов’язаний, в першу чергу з її трудовою діяльністю. І чим складнішою ставала взаємодія людей у трудовій діяльності, тим більше зростали вимоги, що ставилися до кожного учасника трудового колективу, і, як наслідок, урізноманітнювалася його психічна свідомість, у тому числі і мовна свідомість.

1.1. Поняття спілкування: сутність і головні ознаки

Спілкування – це складний багатоаспектний процес встановлення і розвитку взаємодії між індивідами. Цей процес обумовлений потребами, які виникають у спільній діяльності між ними, і передбачає стадії обміну інформацією, її сприйняття і розуміння адресатом, а далі – виопрацювання спільної стратегії взаємодії, орієнтованої на зміни у стані, поведінці та особистісно-ціннісних установок партнера з комунікації.
Процеси глобалізації сучасного світу, відкритість і доступність інформаційного простору зумовлюють актуальність вивчення організації комунікативного процесу, здійснюваного за допомогою природної мови, аналізу мовленнєвої поведінки комунікантів у різних типах комунікативних ситуацій, підвищення ефективності мовної комунікації, визначення шляхів подолання комунікативних конфліктів і невдач.
Спілкування між людьми реалізується за допомогою певних засобів. Людина має фізіологічні здатності виражати почуття, емоції і думки, закріплювати їх у словах і жестах Тим самим утворюється спільний комунікативний простір, у якому співіснують внутрішній світ індивіда і світ зовнішній – світ об’єктивної реальності [29, с. 137]. До засобів, які використовуються у спілкуванні, відносять вербальні (словесні) і невербальні засоби (міміка, жести, виражальні рухи тіла, комунікативна дистанція).
Вербальна комунікація, яка послуговується знаковою системою природної мови, є найбільш універсальний інструментом людського спілкування. Вербальне спілкування забезпечує реалізацію змістового компоненту взаємодії і взаєморозуміння комунікантів під час спільної діяльності. Адекватність переданого висловлення і його розуміння слухачем виявляється лише тоді, коли відбувається зміна «комунікативних ролей», тобто мовець опиняється на позиції слухача, і навпаки, тобто тоді, коли реакція адресата вкаже на те, що він зрозумів зміст попередньої інформації.
В процесі вербального спілкування використовуються мовні одиниці «живого» слова. Порівняно із представниками тваринного світу, лише людина володіє здатністю вербалізовувати свої почуття, емоції, роздуми, тобто втілювати їх у словесну форму. Крім того, мова вважається явищем не лише лінгвістичним, а і психологічним, суспільним, культурно-естетичним, що охоплює всі сфери людської життєдіяльності: науку, освіту, мистецтво та ін.
У сучасному світі мовне (або вербальне) спілкування, яке реалізується за допомогою мовлення, відіграє ключову роль [28, с. 15]. Як зазначає у своїй роботі видатний вчений Л. Виготський [див. 34, с. 114], спілкування, яке не опосередковується мовою чи якоюсь іншою знаковою системою або системою певних засобів (як це відбувається поміж тварин), уможливлює спілкування лише найпримітивнішого типу у найбільш обмежених розмірах. Для передачі якогось смислу або переживання свідомості іншої людини не існує іншого шляху, окрім категоризації змісту повідомлення і віднесення його до певного класу, певної групи явищ, а це, в свою чергу, потребує узагальнення. Звідси, вищі форми психологічного спілкування, притаманні людині, стають можливими лише тому, що людина за допомогою мислення узагальнено відображає навколишню дійсність.
Мова та мовлення людини виконують кілька функцій. Комунікативна функція мови репрезентується через головне призначення мови – спілкування. Потреба в інформації та обміні нею притаманна не лише окремим індивідам, а і цілим спільнотам. Мислетворча функція, в основі якої лежить формування і формулювання думки, обумовлена тим, що людина переважно мислить за допомогою різноманітних мовних засобів. Прагматична функція мови відбиває ставлення мовця до власне висловлення. Іноді цю функцію ототожнюють із експресивно-емотивною функцією. Експресивно-емотивна функція полягає у вираженні почуттів та емоцій мовця. Репрезентативна (номінативна) функція спрямована на позначення світу речей і є надзвичайно важливою, оскільки втілює процес найменування речей, предметів і явищ. Ця функція перетинається з гносеологічною (когнітивною, пізнавальною, акумулятивною), яка сфокусована на прийнятті і накопиченні досвіду суспільства [21, с. 29].
Естетична функція мови базується на тому, що мовні засоби є продуктом культури, джерелом і засобом творення духовних і матеріальних цінностей. Імперативна (волюнтативна, функція впливу) зосереджена на меті викликати реакцію співрозмовника у будь-якій формі – вербальна відповідь, жести, дії. З імперативною міцно пов’язана апелятивна функція (функція звернення), оскільки вплив на співрозмовника передбачає привернення його уваги. Фатична функція – це функція встановлення контакту, створення доброзичливої атмосфери перед початком розмови як такої. Ми маємо на увазі формули ввічливості (запитання та відповіді), які не містять конкретної інформації, але вживаються комунікантами для вираження взаємоповаги: «Доброго дня!», «Як справи?», «До зустрічі!» тощо.
Магічно-містична функція знаходить прояв у віруваннях людей стосовно того, що слова можуть зумовити зміни в реальному житті, оскільки слово впливає на психологічний стан людини (почута лайка викликає негативні відчуття, натомість слова підтримки здатні принести полегшення людині). Мовотворча функція полягає у переосмисленні лінгвістичного досвіду за допомогою мовних засобів і спрямована на створення нових теорій і світоглядних концепцій [там само].
Звичайно, багато функцій мови нашаровуються одна на одну, а іноді і навіть ототожнюються. Наприклад, виховані і освічені люди, як правило, починають бесіду зі стереотипних формул ввічливості (фатична функція мови), потім обмінюються інформацією (гносеологічна), при цьому використовуючи назви різних предметів, понять і явищ (репрезентативна). Під час бесіди комуніканти намагаються виказати власне ставлення до висловлення і вплинути на співрозмовника (прагматична та імперативна функції). Крім того, власне спілкування (комунікативна функція) включає процес мислення (мислетворча функція). Тобто іноді у звичайній розмові прояв матимуть майже всі функції мови, жодна з них не існує ізольовано, а актуалізується у взаємодії з іншими.
У процесі еволюції людського суспільства виокремилися дві форми мовлення – зовнішня та внутрішня, де зовнішня включає в себе усний (діалог та монолог) та письмовий різновиди.
Діалогом називають безпосереднє спілкування двох та більше суб’єктів. Характерними рисами діалогу є:
згорнутість мовлення – деякі її елементи не експлікуються, а лише припускаються завдяки спільному знанню ситуації співрозмовниками, за його відсутності розмова може бути малозрозумілою для стороннього слухача;
довільність – висловлення є реакцією на репліку комунікативного партнера, зміст якої формується попередніми висловленнями;
слабка організованість – бесіда не регулюється певним планом, а розвивається вільно, незалежно від ситуації.
Під монологом розуміють ситуацію, коли говорить одна людина, а інші слухають. Монолог є структурованим і розгорнутим, окремі фрази мають пояснювальний характер. Різновидом монологічного мовлення вважаться письмове мовлення. Через історичні чинники воно з’явилась пізніше усного у якості засобу транслювання інформації про певні події та явища. На ранішніх етапах письмове мовлення мало форму малюнків (ідеографічне письмо), які з часом набували все більш схематичного та абстрактного вигляду (піктографічне письмо). Подальший розвиток призвів до переходу від зображення конкретних предметів до ієрогліфічного письма, де ієрогліфи позначали не лише окремі предмети, а містили цілі думки. Останній, сучасний етап писемності ознаменувався повним абстрагуванням знаку від змісту – так з’явилося алфабетичне (алфавітне) письмо, в якому кожна окрема літера-знак не має самостійного значення, а є словотворчим елементом, з яких складаються слова.
На відміну від усного, письмове мовлення має певні психологічні особливості [15, с. 64]: воно адресоване співрозмовнику, відсутньому на момент мовлення, і спілкування здійснюється без контакту з адресатом, тому у ньому відсутні такі виражальні засоби, як інтонація, міміка і жести. Письмове мовлення передбачає розгорнутий і послідовний виклад думок, їх завершеність, врегульованість тексту правилами граматики та синтаксису, а також стилістичного оформлення.
Ще одним різновидом є внутрішнє мовлення, яким ми послуговуємся, коли щось обдумуємо або сперечаємося подумки. Це наш внутрішній голос, наш потенційний внутрішній співрозмовник. Зазвичай, внутрішнє мовлення має монологічний характер, хоча подекуди воно може набувати діалогічної форми (наприклад, коли ми переконуємо себе у чомусь).
Цікавим є факт, що мовлення відображає певні особливості характеру, специфіки темпераменту, деякі інші властивості, що визначають поведінку людини, вміння триматися і поводитися з іншими людьми. Так, нерішуча, сором’язлива людина при спілкуванні ховає очі, затинається, червоніє. Особи з обмеженням слуху говорять голосніше, ніж інші. Діалог вимагає активності з обох сторін, і в ньому і мовець, і слухач розкривають свої психологічні властивості і відкривають для себе властивості свого візаві. Таким чином, мовлення є важливим чинником психічного розвитку особистості.
Комунікативний процес не є повним, якщо суб’єкт, окрім вербальних, не використовує невербальні засоби спілкування [19, с. 72]. Невербальне спілкування здійснюється, як правило, підсвідомо і мимовільно, що стає цінним джерелом формування загального уявлення про людину. Будь-яка людина може контролювати свої слова, але не може повністю контролювати інтонацію, тембр голосу, міміку і жести. Кожен з цих невербальних елементів спілкування може просигналізувати іншому комуніканту про щирість намірів його співрозмовника або, навпаки, посіяти сумніви щодо сказаного.
Невербальні «слова» можуть мати різне значення в мовах різних народів. Наприклад, хитання головою зліва направо, що в українській культурі означає негативну відповідь, для болгар має прямо протилежне значення. У спілкуванні на невербальному рівні важливо враховувати умови конкретної ситуації, а також соціального стану та культурного рівня партнера. Успішність комунікації також залежить від ряду чинників, тому що люди можуть по-різному тлумачити невербальні сигнали. Так, жінки точніше інтерпретують значення емоцій та почуттів, аніж чоловіки через більшу розвиненість так званого «емоційного інтелекту». У професійному середовищі високі здібності до розуміння інших демонструють представники професій, що працюють з людьми (вчителі, юристи, психологи тощо).
Міжособистісний простір (дистанція спілкування) – це суб’єктивний просторовий параметр емоційно-психологічної близькості людей. Чим тісніші стосунки, у яких перебувають індивіди, тим меншою є дистанція, на якій вони спілкуються. Результати емпіричних досліджень свідчать про те, що у найближчому колі знаходяться родичі, друзі та приятелі.
Розмір дистанції залежить також від віку (з часом вона збільшується), статі комунікантів, їхнього соціального статусу, національних правил поведінки (у мешканці південних регіонів дистанція є меншою, аніж у мешканців північних), психологічних характеристик партнерів по комунікації та ін. чинників. Щодо статі співрозмовників, то жінки спілкуються, знаходячись ближче одна до одної, аніж чоловіки. Психологічно стабільні люди підходять ближче, натомість збуджені або тривожні люди намагаються триматися подалі [7, с. 19]. Дослідники вказують на зв’язок між відстанню комунікації та зростом чоловіків: чим нижчий зріст, тим ближче вони намагаються знаходитись від співрозмовника, у жінок зафіксовано протилежну залежність. Це пояснюється тим, що за наявними соціокультурними стандартами чоловік має бути вищим за зростом, через що за рахунок близької дистанції він таким чином маскує свій «недолік».
При занадто близькій відстані створюється певний дискомфорт, а співрозмовник оцінюється як нав’язливий або погано вихований, при надто великій відстані це може зачепити самолюбство та гідність, а партнер буде сприйматися як пихатий або зарозумілий. В залежності від зацікавленості темою розмови дистанція може скорочуватися. Наприклад, у випадках, коли людина з вищим соціальним статусом підводиться і виходить із-за столу (він виконує роль своєрідного бар’єру) і сідає поруч зі співрозмовником, створюється доброзичлива і довірча атмосфера спілкування. І навпаки, коли необхідно несподівано збільшити напруженість діалогу (наприклад, у правоохоронній роботі), це досягається за рахунок «вторгнення» в комунікативний простір осіб, що знаходяться під підозрою.
«Життєвий простір» індивіда обумовлюється комунікативною ситуацією: існує «особистісна дистанція», яка складає 0,4-1,5 м, «суспільна дистанцію» –1,5-4 м і «відкрита дистанція» – 4-8 м [7, с. 92]. Як правило, люди справляють приємне враження і почувають себе комфортно, якщо дистанцію діалогу обрано правильно.
Окрім простору спілкування, важливим є і візуальний контакт, тобто частота і тривалість поглядів і те, як саме співрозмовники дивляться один одному у вічі: на того, хто нам подобається, ми дивимося довше і частіше [24, с. 23]. Погляд може позначати не лише зацікавленість, але і сконцентрованість на предметі розмови, при цьому, якщо бесіда вона приємна (а не конфліктна), візуальний контакт між партнерами по комунікації підтримувати значно легше. У випадку конфліктної ситуації утримуватись від прямого візуального контакту є показником ввічливості і розуміння емоційного стану співрозмовника, а наполегливий і гострий погляд є індикатором ворожості і агресивності.
Зазначимо, що людина, яка спокійно дивиться у вічі, викликає позитивне враження, але невідривний, пильний погляд може створювати у співрозмовника відчуття дискомфорту та заважати зосередитися. Отже, погляд час від часу необхідно відводити, щоб не створювати незручності для партнера. Характер візуального контакту може бути різним, тому необхідно знати певні правила. Погляди крадькома, скоса або навпаки, прямо і визивно свідчать про ворожість візаві, готовність до конфлікту абр агресії, швидке мигання очима означає подив або переляк, широко відкриті очі є ознакою привітності, задоволення (у комбінації з посмішкою), відсутній, пустий погляд демонструє нудьгу або втому [12, с. 69].
Усвідомлення специфіки візуального контакту уможливлює діагностику і, у разі необхідності, нейтралізацію тих проявів, які ускладнюють спілкування, з одного боку, а з іншого – цілеспрямовано створювати такі умови взаємодії, що сприяють оптимальній комунікації.
До невербальних засобів спілкування також відносять мимовільні прояви фізіологічних реакцій: спітніння, пересихання в роті, ускладнене ковтання, облизування губ, посилений пульс, переривчасте дихання, розширення зіниць, зблідніння тощо. Ці прояви, що майже не регулюються свідомістю, сигналізують про труднощі сприйняття інформації або умов спілкування з боку співрозмовника, і вважаються додатковими діагностичними характеристиками.

1.2. Особливості рецепції під час спілкування

Викладені вище твердження свідчать про те, що спілкування є не просто передачею або обміном інформацією, а передбачає інтерактивність партнерів по комунікації. Ефективність спілкування часто залежить від рівня соціальної емпатії, психологічної чуйності та емоційної чутливості учасників комунікації. Якщо бракує однієї або декількох з цих компонентів, спілкування може виявитися нерезультативним або взагалі нереалізованим.
Обов’язковим складником будь-якої спільної діяльності є взаємний вплив людей один на одного, незалежно від мети спілкування (це може бути виховання, досягнення матеріального результату, культурне дозвілля тощо) [15, с. 24]. Від того, як люди сприймають та інтерпретують зовнішній вигляд і поведінку співрозмовника, залежить характер і результати їхньої взаємодії. Іншими словами, людина виступає одночасно у ролі суб’єкта і об’єкта спілкування, а також суб’єкта пізнання. Серед основних процесів, за допомогою яких індивід отримує, обробляє і зберігає інформацію із зовнішніх джерел, називають сприйняття, мислення та уявлення.
Як свідчать результати досліджень, цілісний образ людини формується поступово – це зумовлено просторово-часовими обставинами ситуації, в якій відображається об’єкт. Наприклад, в умовах гарної видимості люди із зором у нормі вирізняють людину на відстані приблизно два кілометри. На дистанції одного кілометра видно загальний контур, рухи рук та ніг сприймаються з 700 м, голова, обличчя, колір одягу можна розпізнати з 300 м, а з 60 м можна розрізнити очі, ніс, пальці. Зрозуміло, що в умовах погіршеної видимості ці показники є нижчими.
Ще декілька моментів: колір елементів верхньої половини постаті фіксується раніше, аніж нижньої. Важливим є також ракурс сприйняття (збоку, зверху, анфас). При цілісному сприйнятті обличчя напрямок погляду рухається зверху вниз, від волосся над лобом до губ і підборіддя, тобто верхня частина голови є початком сприйняття контурів обличчя [19, с. 54].
Під час опису зовнішності людини елементи її загального вигляду розподіляються нерівномірно. Так, із 100 % елементів зовнішності фізичні характеристики (зріст, статура, волосся тощо) дорівнюють 82 %, експресивні рухи (міміка, жести) складають 14 %, деталі зовнішності – 4%.
Психофізіологічні чинники сприйняття людини іншою людиною доповнюються віковими, статевими, професійними та іншими ознаками. Найлегше виявляється оцінити вік однолітків, гірше визначається вік молодших, найгірше – людей, старших за віком. Освітяни, насамперед, описують одяг, потім мовлення, міміку, манеру поведінки, митці, представники культури, в першу чергу, зосереджуються на описі обличчя, зросту, міміки. І чоловіки, жінки сприймають очі людини приблизно однаково, але жінки є точнішими у визначенні пропорцій обличчя, описі рота і носа, а чоловікам краще вдається опис брів, овалу обличчя, вух і підборіддя.
Регулярні закономірності спрацьовують при рецепції психічних станів людини, зокрема, емоційних станів. Так, найбільш чітко визначається подив, відраза, гірше ідентифікуються горе, гнів, а також позитивні емоції.
Сприйняття й адекватна інтерпретація іншої людини зумовлена чинниками соціально-психологічної природи [Риб]. До таких механізмів відносять наступні:
1. Фізіогномічна редукція – судження про внутрішні, психологічні особливості людини, грунтовані на основі її зовнішнього вигляду (виразу обличчя, постави, статури, ходи тощо).
У кожній національно-етнічній культурі існує певний перелік фізіогномічних уявлень. Відомими є потрактування, наприклад, твердого підборіддя, високого чола або вузьких губ, фіксованим є набір прикметних рис, що стосуються інших частин обличчя (очей, брів, вух) [там само]. В результаті практичних досліджень було встановлено, що існують певні стереотипи сприйняття. Люди з квадратним підборіддям сприймаються як такі, що мають сильну волю, з високим лобом – як розумні, із неслухняним жорстким волоссям – як непокірні, повні люди вважаються м’якими, люди низького зросту характеризуються честолюбством, прагненням до влади і кар’єризмом, красиві люди сприймаються як недостатньо розумні і велелюбні, люди з постійно напіввідкритим ротом визначаються як особи невеликого розуму.
Відповідаючи на питання, наскільки такі уявлення є закономірними, треба заначити, що фізіогномісти часом надають надзвичайно точну характеристику людині, яку бачили мимохідь або спостерігали за нею певний час. Але існує і альтернативний погляд, який виходить з того, що жорстке «прив’язування» окремої деталі зовнішності до усього характеру може виявитися абсолютно помилковим. Справа в тому, що зовнішність дійсно відбиває деякі внутрішні особливості, оскільки будова кістяково-м’язової структури формує конституцію людини, а конституція, в свою чергу, впливає на манеру поведінки і характер особистості. Звідси, механізм фізіогномічної дескрипції може стати у нагоді, але з умовою – не треба вимагати від нього абсолютної точності.
Фізіогномічні уявлення є результатом процесів накопичення особистого досвіду Це не наші особисті здобутки, а продукт колективної творчості суспільства, що обумовлений соціокультурними чинниками. Тому не дивно, що фізіогномічні уявлення у різних спільнот і в різних культурах можуть значно відрізнятися одні від інших. Так, у в’єтнамській культурі великий рот є показником високого інтелектуального рівня, і це твердження є вірним лише для чоловіків [48, с. 18]. З огляду на це, маємо розуміти, що «прикмета» однієї культури може бути нерелевантною для іншої. Саме цим пояснюються труднощі у запам’ятовуванні зовнішності людей іншої расової приналежності: вони здаються нам дуже схожими, а іноді – майже тотожними.
2. Соціальна категоризація та порівняння – це розмежування людей за певними критеріями, які стосуються визначення їхнього соціального статусу з подальшим співставленням зі своїм власним статусом («багатий – бідний», «старий – молодий», «порядний – непорядний»). Ця процедура вважається надзвичайно важливою, оскільки людині з невизначеним соціальним статусом складніше реалізовуватись у спілкуванні. Будь-яка людина прагне асоціювати себе з певною соціальною групою, при цьому виникає відчуття приналежності до «Ми» (моя група) на противагу «Вони» (їхня група). Як правило, у міжгруповому спілкуванні «Ми» часто переоцінюються, а «Вони» – недооцінюються.
На думку науковців, наше розуміння людей та їх дій, вчинків, станів завжди певною мірою є неповним, неточним або упередженим. Це знаходить прояв у оцінках, судженнях, а також у зовнішній поведінці, причому в умовах змагання ця тенденція значно посилюється. Найбільше упереджень демонструють ті, хто програє або є нижчим за статусом [28, с. 47].
3. Стереотипізація визначається як розуміння іншого індивіда через диференціацію його до певної соціальної групи, що призводить до автоматичного перенесення на нього характерних рис, які є типовими для цієї групи. Термін «стереотипізація» був уведений у широкий обіг американським журналістом О. Ліпманом для вирізнення штампів та кліше («фіксованих зображень у голові»), притаманних людському спілкуванню [34, с. 81].
Найкоротший приклад стереотипу – «усі вони такі». При цьому це твердження не фокусується на тому, про кого конкретно йдеться і якими вони є насправді: усі білявки – нерозумні, усі англійці – стримані, професори – неуважні, усі жінки – непостійні. Цікаво, що при цьому відомо, що ці судження не відповідають дійсності і є дуже великим узагальненням і спрощенням, але стереотипи продовжують існувати, оскільки їхня функція полягає у швидкій і спрощеній категоризації іншого індивіда. Позитивним моментом є те, що стереотипи виконують роль психологічних регуляторів міжособистісної взаємодії, за їх відсутності людина поринула би в інформаційний хаос.
На думку дослідників [49, с. 9], мовлення має не лише когнітивне, а й емоційно-вольове підгрунтя. Відомий психолог Л. С. Рубінштейн зазначав, що вагоме значення мають емоційні процеси: емоції – це поєднання емоційного і раціонального і в той самий час пізнавальні сприяють єдності інтелекту й емоцій. Водночас, С. Л. Рубінштейн заперечував протиставлення інтелектуальних та емоційних процесів вольовим, оскільки один і той самий процес, на думку автора, може бути як інтелектуальним, так і емоційно-вольовим [53]. І. М. Румянцева вважає, що емоції глибоко пронизують усі сфери мовлення і суттєво активізують їх, приводячи у дію [54, с. 29].
Враховуючи те, що мовлення є і засобом, і формою комунікації, воно обумовлюється психічними ознаками і психологічними станами особистості (наприклад, прояви почуттів репрезентуються настроями, афектами, ейфорією, тривогою та ін.; вияви уваги – неуважністю або зосередженістю; вияви волі представлені рішучістю, розгубленістю, зібраністю та ін.). Особливо чітко вони реалізуються в усному мовленні засобами інтонації (темпі і тембрі голосу), у використаних лексичних засобах, у вживаних екстралінгвістичних засобах (міміці і жестах) [49, с. 9].

1.3. Характеристика невербальних засобів комунікації

Природа невербальних засобів, їх роль і вплив у комунікації доволі широко досліджуються у сучасному мовознавстві (роботи І. М. Горєлова, Т. О. Анохіної, Г. І. Барташевої, Л. В. Козяревич та ін.)[19; 4; 5-6; 30 та ін.].
Невербальними засобами комунікації (далі – НЗК) називають компоненти комунікативного коду, які мають іншу – немовну природу і одночасно із мовним кодом створюють повідомлення, яке далі транслюється і сприймається адресатом [7, с. 27]. До НЗК не відноситься мова глухонімих, оскільки там сукупність жестів і символів тлумачиться і як первинна система (власне мовна), і як вторинна (код-замінник) [28, с. 11].
Спектр НЗК, якими послуговується людина під час міжособистісного спілкування є доволі різноманітним [20, с. 19]. Історія вивчення НЗК розпочалася ще за часів Аристотеля, але сучасний етап аналізу НЗК починає відлік з роботи Ч. Дарвіна «Вираження емоцій у людини та тварин» (“The Expression of the Emotions in Man and Animals”, 1872). Дослідник першим помітив, що певна частина людської експресивності є вродженою [див. 52, с. 108]. Думка про те, що перший досвід спілкування людини є невербальним, підтримується більшістю вчених. Як доказ еволюції людини від примітивної форми комунікації до більш розвиненої, наводиться процес вивчення мови дитиною.
У 50-і роки XX ст. з’явилася паралінгвістика – окрема мовознавча дисципліна, яка вивчає НЗК. У ранніх спробах аналізу НЗК увага зосереджувалась переважно на їхній значущості для вираження емоцій, тому предметом досліджень був емоційний складник спілкування. Вчені вважають це цілком закономірним, адже емотивність НЗК є очевидною і лежить на поверхні, в той час коли їхня комунікативність характеризується подвійною природою як у плані породження, так і у плані інтерпретації, і тому має глибинний характер [70, с. 45]. Як правило, НЗК реалізуються одночасно з вербальним висловленням і іноді можуть містите смислове навантаження, що превалює над змістом вербальної складової. Завдяки цим характеристикам, НЗК дедалі частіше стають предметом мовознавчого і семіотичного аналізу [8, с. 18].
Існуючі характеристики НЗК, як правило, передбачають, що вони [там само, с. 59]:
скоріше вроджені, аніж набуті; їх набуття відбувається засвоюються шляхом спостереження і копіювання невербальної поведінки інших людей;
неструктуровані, адже вони не розкладаються на окремі компоненти, оскільки вони представляють собою комбінований результат темпераменту людини, її емоційного стану, соціального статусу, самооцінки, приналежності до певної групи, субкультури та ін.;
залежать від умов спілкування й інтерпретуються в рамках конкретного контексту і ситуації;
переважно неінтенціональні (підсвідомі, мимовільні, спонтанні) – (інтенціональними, «відпрацьованими» вони можуть бути в арсеналі лише професійних акторів);
відтворюються під превалюючим впливом правої півкулі головного мозку.
Активне використання НЗК в процесі міжособистісного спілкування зумовлене низкою чинників [33, с. 15]:
НЗК виникли раніше, ніж власне мова, проявили більшу стійкість у початкових функціях і переважно використовуються несвідомо;
НЗК сприймаються безпосередньо у момент мовлення і тому викликають глибшу реакцію, ніж вербальні засоби, незважаючи на їх короткотерміновий вплив;
НЗК виражають навіть невловимі відтінки емоцій та оцінок;
НЗК можуть транслювати інформацію, яку важко або незручно висловити вербально.
Серед мовознавців існує думка, що мова, хоча і будучи універсальним засобом комунікації, набуває значення лише у випадках, коли супроводжується НЗК [34, с. 29]. Як демонструють результати досліджень, при емоційному спілкуванні 93% інформації передається саме невербальними каналами, що пояснюється єдиною біологічною організацією людини [30, с. 26]. Обмін інформацією при спілкуванні грунтується на застосуванні єдиного комплексу вербальних і невербальних засобів комунікації, за допомогою яких співрозмовники виражають свої думки та емоції у конкретній ситуації спілкування [17, с. 33]. НЗК підтверджують вербальну інформацію і тим самим уможливлюють економію мовних засобів [56, с. 71]. Комбінування під час спілкування вербальних і невербальних засобів у деяких випадках пояснюється браком мовних ресурсів, іноді ця нестача досягає такого рівня, що загрожує руйнуванням комунікації як такої. У таких випадках саме НЗК компенсують дефіцит вербальних засобів [30, с. 8]. За умови відсутності спільного вербального каналу комунікації, тобто говорять різними мовами, НЗК виявляються єдиним засобом спілкування [36, с. 67].
Існує традиційне твердження, що невербальна комунікація здійснюється одночасно з вербальною, або підсилюючи її, або змінюючи зміст висловлення. Проте, на думку І. М. Горєлова [19, с. 54], спілкування шляхом НЗК розпочинається раніше, ніж люди задіюють словесні знаки у розмові один з одним. Дослідник справедливо зазначає, що спочатку комуніканти обирають зручну для себе дистанцію і повертаються обличчям один до одного, тим самим сигналізуючи про готовність до діалогу. Перше враження від нової людини є надзвичайно важливим, оскільки первинне спілкування може як сприяти розвитку подальших стосунків, так і унеможливити майбутню взаємодію. Це стосується, насамперед, сприйняття й оцінки стилю одягу, виразу очей, міміки, пози тощо [55, с. 44].
Мінімальний прояв невербальної комунікації може надати інформацію про його особистісні характеристики мовця, про його соціальні та вікові ознаки, уподобання і смаки; про його ставлення до інших людей (іноді навіть до того, як розпочалася розмова і вимовлене перше слово) [41, с. 148]. Якщо комунікативний партнер тлумачить цю інформацію належним чином, то він отримує певну «перевагу» над співрозмовником, оскільки зможе уникнути небажаних висловлень або дій, що можуть спричинити агресію, або, навпаки – викликати до себе довіру чи симпатію, переконати співрозмовника і схилити його на свій бік [56, с. 43]. З іншого боку, аналіз НЗК допомагає встановити істинність мовної інформації та оцінити щирість мовця [59, с. 108].
Однією з ключових характеристик НЗК вважають їхню достовірність [52, с. 106]. При вмілому використанні вербальні мовні ресурси можуть створити потрібне враження про людину, але «мови» тіла безперечно викаже істинну сутність співрозмовника. Це пояснюється тим, що мовлення простіше піддається контролю, аніж вираз очей, тон голосу, паузи тощо. При цьому, якщо вербальна складова повідомлення конфліктує за змістом з невербальною, то адресат схильний довіряти інформації, вираженій за допомогою НЗК, тому що останні використовуються підсвідомо і містять дані про емоції і почуття людини, про її ставлення до співрозмовника [44, с. 21].
Сприйняття й інтерпретація вербального повідомлення значно полегшується за рахунок використання НЗК, оскільки вони спроможні миттєво задовольнити комунікаційно-інформаційні потреби учасників спілкування. З іншого боку, багатозначність НЗК, їх частота і швидкість застосування іноді призводять до розпорошення уваги слухача і змушують його працювати у жорсткому таймінгу. В таких випадках слухач (адресат) змушений займатися декодуванням невербальних сигналів, співставляти їх за змістом із вербальними, щоб здійснити адекватний комунікативний хід у відповідь. Певні труднощі можуть виникати через складний мультимодальний характер НЗК, адже в процесі спілкування існує загроза їх неоднозначного сприйняття: адресат випадково або цілеспрямовано тлумачить висловлення співрозмовника в іншій модальності, не передбаченої мовцем. Комунікативна функція НЗК обумовлена їх функціонуванням у ролі мовних знаків (якими вони не є насправді), спроможністю утворювати і передавати інформацію, що регулює розвиток процесу комунікації [41, с. 2]. За аналогією з висловленням, НЗК є засобом впливу одного комуніканта на іншого. В багатьох випадках мовець може свідомо застосовувати певні НЗК, щоб виконати свої комунікативні наміри [44, с.120].
По відношенню до вербальних висловлень вирізняють три основні функції НЗК [7, с. 28]:
1) їх поєднання з вербальними засобами для передачі одного і того самого змісту;
2) заміна опущеного вербального компонента;
3) надання додаткової інформації (іноді вона може суперечити змісту висловлення).
Окрім наведених функцій, деякі мовознавці виокремлюють ще одну функцію НЗК – репрезентацію емоційних станів комунікативних партнерів [4, с. 14].
Багаточисельність наявних класифікацій НЗК пояснюється множинністю критеріїв, які лежать в основі цих класифікацій [див. 2, с. 71]. За ступенем усвідомленості розрізняють:
навмисні (використані свідомо)
спонтанні (мимовільні).
За основними системами сприйняття вирізняють:
акустичні
оптичні
тактильні
ольфакторні (нюхові).
До акустичних НЗК належать :
просодичні – інтонація, тембр голосу, темп і манера мовлення;
екстралінгвістичні – паузи, сміх, плач, зітхання, кашель.
Серед оптичних НЗК виокремлюють:
кінесичні – рухи голови, рук, ніг і тулуба; хода, пози, міміка, вираз обличчя, напрям погляду і візуальний контакт
проксемічні (організація простору спілкування), а також ознаки віку, статі, раси
засоби зміни зовнішнього вигляду співрозмовника (за допомогою одягу, зачіски, косметики, прикрас, татуювання, тощо).
Тактильні НЗК представлені різними дотиками (потиск руки, обійми, поцілунок).
Ольфакторні НЗК охоплюють:
приємні і неприємні запахи навколишнього середовища
природні і штучні запахи людини.
В узагальненому вигляді традиційні класифікації розрізняють такі види НЗК:
фонацію (характеристики голосу)
кінесику (міміку, жести, пози)
проксеміку (дистанцію між комунікантами)
такесику (дотики до партнера).
Фонація – це акустична система віддзеркалення невербальної поведінки учасників комунікації [8, с. 142]. Вона пов’язана з усіма особливостями голосового апарату людини. Своєрідність мовленнєвої артикуляції криється в тому, що при утворенні комунікативних одиниць за допомогою органів мовлення (в першу чергу – голосу) у мовленнєвому акті втілюються усі характеристики, притаманні мовцю.
До фонаційних характеристик належать такі параметри, як сила голосу, його тембр, обертони, дикція, темп мовлення і т.п., які зумовлені фізіологічними особливостями людини і залежать від її емоційно-психологічного стану. Вони є зовнішнім індикатором фізичного стану мовця і супроводжують мовленнєву артикуляцію. Фізичні параметри голосу містять у собі інформацію, яка створює для адресата підґрунтя для висновків і умовиводів, базуючись на власному досвіді, фонових знаннях і знаннях про ті або інші риси, притаманні конкретному мовцю [44, с. 44]. Значну роль серед фонаційних особливостей мовлення відіграє інтонація, яка вивчається у чотирьох аспектах [6, с. 83]: інтонаційний, акцентний, експресивний (контрольований) і афективний (неконтрольований).
До НЗК також належать звукові психосоматичні процеси – сміх, плач і зітхання. Сміх є виявленням емоційного стану людини як реакція на переживання веселої або кумедної ситуації Він є проявом відчуття щастя, радості, задоволення. Водночас, в деяких ситуаціях він може виражати негативні емоції: зловтіху, зневагу, презирливість тощо. Сміх може обрамляти висловлювання або вживатися самостійно. Плач і зітхання характеризують негативні почуття, як реакція на щось неприємне або образливе. Як і сміх, ці прояви можуть вживатися як у комбінації з вербальним компонентом, так і без нього.
Індивідуальні показники голосу відрізняють одну людину від іншої. Завдяки цим характеристикам ми легко впізнаємо голос близької або знайомої людини по телефону, навіть без додаткової ідентифікації. Саме фонаційні ознаки допомагають нам у цьому.
Під кінесикою розуміють сукупність рухів тіла, жестів і міміки, що супроводжують процеси спілкування. Науковий аналіз кінесики був започаткований Ч. Дарвіном, який досліджував питання кореляцій між походженням мови та еволюцією жестів і міміки [див. 35, с. 134]. Жести можуть бути знакові (що відображають план вираження і план змісту жесту) і незнакові (спонтанні ритмічні й емоційні жести) [8, с. 74].
У наукових розвідках, присвячених НЗК, проводяться аналогії між роллю жестів і роллю інтонації у висловленні на основі того, що жест певним чином дублює інтонацію, унаочнює її, виокремлюючи окремі синтагми, позначає їхні межі, підкреслює логічний наголос, вказує на уповільнення або прискорення темпу мовлення [11, с. 30]. Йдеться про так званий «ритможест», тобто ритмічний жест, який є сигналом об’єднання мовленнєвих відрізків у цілісну єдність. Прикладом ритможесту слугує відбивання ритму долонею руки (її ребром).
Процедура супроводу звукового ряду висловлення різноманітними жестами сформувалася за найдавніших часів, була і залишається невід’ємною частиною людської комунікації. За своїми функціями, жестикуляція є вторинною системою порівняно з мовою і декодується за допомогою останньої [35, с. 243]. Вивчення жестів передбачає їх аналіз у культурно-історичному, біологічному, етнографічному, паралінгвістичному вимірах.
Серед кінесичних НЗК можна назвати і ходу, характеристиками якої виступають: її ритм, швидкість, довжина кроку, натиск на горизонтальну поверхню. Окрім цього, розрізняють особливі характеристики ходи, а саме: положення ніг, рухи рук, плечей при ході. Ходу пов’язують із фізичним і емоційним станом людини, її віком тощо. Загалом, хода суттєво доповнює уявлення про людину, особливо в аспекті її психомоторної активності.
Важлива роль серед інших кінесичних НЗК відводиться міміці (виразу обличчя). Елементами, які найяскравіше підкреслюють вираз обличчя, вважаються очі, насуплені або підняті брови, наморщене чоло, кутики губ [32, с. 52]. Ці елементи транслюють емоційні почуття та емоційні реакції людини на певне повідомлення.
Зарубіжні дослідники П. Екман, В. Фрізен і С. Томкінс одними з перших приступили до розробки процедури й оцінки виразів обличчя людини [див. 76]. За їхньою методикою вирізняють три зони обличчя, прийнятні для відстеження емоційних реакцій: нижню частину (губи, щоки, ніс), середню частину (очі) і верхню частину (чоло та брови). Ця методика дозволяє фіксувати м’язові зміни частин обличчя для оцінки загальної емоційної реакції. Проте найбільша інформативність досягається при аналізі всього обличчя в цілому, а не його окремих зон [38, с. 218]. Характер виразу обличчя є важливим чинником оцінки особистості співрозмовника. Він також забезпечує постійний зворотний зв’язок [8, с. 85]: за виразом обличчя комунікативного партнера можна судити, чи зрозумів він вас, чи погоджується з вами, чи має якісь сумніви тощо.
Різновидом мімічних НЗК є погляд, який може свідчити про зацікавленість спілкуванням, про ставлення до партнера та до змісту його висловлення. Враховуючи важливість значення очей в комунікації у фізіологічному, психологічному, соціальному і релігійному аспектах, у кожній культурі існують типові моделі зорової поведінки [37, с.16]. Проявом міміки є посмішка, яка свідчить про доброзичливість комуніканта.
Окрім мови тіла (жести, міміка, пози), до кінесичних НЗК зараховують манеру одягатися, причісуватися, а також певні рухи, зумовлені використанням якогось предмету (грюкання дверима, поскрипування стільцем тощо) [57, с. 105].
Проксеміка позначає просторові стосунки людей під час спілкування. Термін «проксеміка» був запропонований антропологом Е. Холлом, який першим дослідив закономірності просторового унормування спілкування, впливу відстані між комунікантами та орієнтації у просторі на модальність міжособистісних відносин. Проксеміка охоплює: відстань між співрозмовниками, орієнтацію корпусу кожного з них по відношенню один до одного та ін. [див. 39, с. 94], тривалість спікування [6, с. 133]. Разом із кінесикою, проксеміка належить до оптичної системи відображення невербальної поведінки людини [44, с. 120]. Виділяють чотири комунікативних дистанції, або зони [40, с. 222]:
інтимна зона (15 см – 46 см) вважається найголовнішою, людина охороняє її як свою власність; у цій зони спілкуються лише ті індивіди, які мають тісний емоційний контакт один з одним (діти, батьки, родичі, близькі друзі;
особиста зона (46 см – 1,2 м) є відстанню для спілкуванні з добре знайомими людьми;
соціальна зона (1,2 – 3,6 м) є відстанню, якої дотримуються при спілкуванні з малознайомими людьми;
публічна зона (більше 3,6 м) є дистанцією для звернення до чисельної групи людей.
Людина може використовувати норми проксеміки або свідомо, задля досягнення певної комунікативної мети, або неусвідомлено. Так само кожним з учасників спілкування охороняється свій власний особистий простір – свідомо або підсвідомо. Простір спілкування часто залежить від соціальних характеристик комунікантів [12, с. 68].
Важливим чинником взаємодії індивіда з навколишнім середовищем є такесика – фізичний контакт у формі дотиків, поцілунків чи обіймів. Такесика є покажчиком статусно-рольових відносин та ступеня близькості співрозмовників [40, с. 20]. Наприклад, дружнє плескання по плечу або обійми (навіть стримані) будуть можливими лише тоді, якщо партнери по комунікації знаходяться у близьких стосунках і мають рівнозначний соціальний статус. Переважна більшість такесичних НЗК демонструє дружнє ставлення партнерів один до одного: емоційна підтримка, наприклад, виражається дотиками у формі погладжувань [41, с. 329].
Такесика може бути обумовлена не тільки комунікативним, а і культурним контекстом ситуації. Так, в деяких культурах (наприклад, слов’янських) поцілунок як елемент фізичного контакту чоловіка й жінки присутній доволі часто, тоді як в інших культурах (наприклад, англійській) зустрічається доволі рідко, лише при близьких стосунках [40, с. 34]. Цікавими є етикетні такесичні НЗК, такі як рукостискання при привітаннях та прощаннях, де вирізняють такі рукостискання [32, с. 21]:
долоня лежить на долоні партнера означає прагнення до домінування, спроба узяти ситуацію під контроль;
долоня під долонею партнера – сигнал про готовність до підпорядкування і поступок;
долоня ребром вниз (вертикальне положення) позначає позицію рівності;
рукостискання «рукавичка» (коли дві долоні охоплюють одну долоню партнера) – прагнення втглядати щирим, чуйним, привітним.
Мовчання є також елементом НЗК [46, с. 94], коли воно є комунікативно значущим, на відміну від комунікативно незначущого, пов’язаного із визначенням певного фізіологічного стану людини.
Зазначимо, що генеруючи різноманітні висловлення мовець може вдаватися до одночасного використання різни видів НЗК.

Висновки до розділу 1

Спілкування людини здійснюється за допомогою вербальних і невербальних засобів.
Вербальне спілкування – це спілкування за допомогою мовної знакової системи, тобто за допомогою словесних одиниць. Мовне (або вербальне) спілкування реалізується через мовлення.
Мова та мовлення людини виконують кілька функцій: комунікативну, мислетворчу, прагматичну, експресивно-емотивну, репрезентативну, гносеологічну (когніивну) естетичну, імперативну, апелятивну, мовотворчу, фатичну, магічно-містичну.
Розрізняють дві форми мовлення – зовнішня та внутрішня, де зовнішня включає в себе усний (діалог та монолог) та письмовий різновиди.
Невербальні засоби спілкування (НЗК) є елементами комунікативного коду, які характеризуються немовною знаковою природою (інтонація, темп і тембр голосу, міміка і жести та ін.) Поєднуючись із мовними засобами, НЗК беруть участь у створенні, транслювання і сприйнятті інформації. Невербальне спілкування здійснюється, як правило, підсвідомо і мимовільно.
Вирізняють три основні функції НЗК: (1) поєднання з вербальними засобами для передачі одного і того самого змісту; (2) заміна опущеного вербального компонента; (3) передача додаткової інформації.
Традиційно НЗК поділяються на фонацію, кінесику, проксеміку і такесику. Фонаційні засоби репрезентують характеристики голосу, що супроводжують мовленнєве висловлення і є індикатором фізичного та емоційного стану комуніканта. Кінесика включає сукупність рухів тіла (жести, ходу і міміку), а також погляд і посмішку, що проявляються у процесі спілкування. Проксемічні НЗК позначають розташування партнерів по комунікації, маркуючи відстань між ними (інтимна, особиста, соціальна, публічна зона). Під такесикою розуміють дотики до співрозмовника, що виражають ступінь близькості стосунків між мовцем і слухачем та їх статусно-рольові відносини.

Розділ 2
КАТЕГОРІЯ ЕМОТИВНОСТІ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

Емоційна сфера людини завжди привертала увагу вчених. Емоції є невід’ємним складником людської свідомості. У цьому розділі художній текст розглядається як об’єкт інтерпретації, а також пропонується огляд теоретичних засад вивчення емоцій у лінгвістиці тексту, з урахуванням засобів їх мовної репрезентації у художньому тексті.

2.1. Художній текст як об’єкт інтерпретації

Художній твір вибудовує художню модель певного явища. Користуючись художньою мовою автор моделює навколишній світ. Цей світ представляє собою форму існування явищ і речей навколо людини. Звідси звернення до вивчення художньої мови не тільки встановлює певні норми естетичного спілкування, а і відтворює модель реального світу.
Сучасна мовознавча наука характеризується домінуючим впливом прагматики, яка послуговується даними різних наук (філософії, психології, когнітивної науки тощо), що суттєво допомагає при аналізі емотивності художніх текстів. Їх дослідження з точки зору прагматичного аналізу зосереджено на встановленні різноманітних аспектів інтерпретації цих текстів [9]. Питання мовленнєвого впливу художнього твору на адресата широко обговорюєть у сучасній прагматиці і лінгвістиці тексту [26; 45; 61]. Потенційний вплив мови може бути реалізований лише в процесі її існування в формі висловлення, надфразової єдності –послідовності висловлень або тексту [77].
Художня мова вважається специфічним видом висловлення. Навіть у випадку, коли вона механічно відчужена від мовної особистості, художня мова зберігає в собі характеристики, властиві цілісній концептуальній системі. Вчені пояснюють це явище тим, що у просторі художнього тексту як акту художньої комунікації кодується не просто певний зміст (інформація), який є одним і тим самим для всіх учасників комунікації, а низка концептів, що є складниками концептуальної системи автора як суб’єкта творчого процесу.
Принцип інтерпретації, що є зворотнім процесом для створення тексту, вважається одним із фундаментальних принципів, який вимагає послідовності і безперервності обробки і конструювання інформації, запропонованої в художньому тексті. Передача інформації за допомогою тексту може аналізуватися лише тоді, коли він, з одного боку, містить концепти з концептуальної системи автора, які кодуються текстом, а з іншого – цей текст декодується у концептуальних системах ситачів – суб’єктів інтерпретації. Текст виступає як ключова комунікативна одиниця, що охоплює різні форми діяльності суспільства. Текст є одиницею комунікації, оскільки не існує ізольовано, поза нею, і сприймається форма фіксації мовлення.
Як особливий різновид тексту, художній текст представляє утворення, в якому одночасно зі змістовно-актуальною інформацією міститься авторська позиція, тому він характеризується наявністю модальності й оцінки. До основних ознак художнього тексту належить і екстралінгвістичний (позамовний) чинник. Тому при дослідженні художньої мови необхідно враховувати взаємодію різних за своєю природою складників тексту, їхнього семантичного й естетичного навантаження. Художній текст маркований креативністю й оригінальністю автора і містить позначену мовними засобами авторську позицію.
Метою художнього твору є прагматична авторська інтенція: виражений у тексті конкретний намір автора здійснити естетичний вплив на читача, розкрити його іманентний світ, активізувати емоції і переживання, виявити глибинні ресурси інтерпретації [45, с. 55]. Художній текст є результатом своєрідного егоцентричного стану автора, який через текст транслює власне чуттєво-понятійне розуміння дійсності. Усталеною є думка про те, що змістове й емоційне сприйняття тексту функціонують як єдине ціле, що є умовою успішного опанування семантики всіх елементів тексту з боку читача (адресата) [18, с. 12]. У просторі художнього тексту наявний підтекстовий інтерпретаційний план: авторська образно-емоційна оцінка подій завжди суб’єктивна або прихована, а власне оповідь містить текстові сигнали для вираження іншого, глибинного смислу.
Художній текст орієнтується не лише на передачу певної інформації, а і спрямований на реалізацію своєї мети (інтенції): окрім інформаційної складової, в творі також присутня прагматична складова. Текст є мовленнєвим продуктом діяльності людини, тому він прагматичний вже за свою сутністю: його автор завжди тим чи іншим чином позиціонує власне ставлення до оповідних подій. Художній текст є неоднозначним за своєю семантикою і множинністю реальних і потенційних інтерпретацій. Адресат реконструює художні образи текстової дійсності не лише через розуміння змісту тексту, а і за допомогою актуалізації емоцій і переживань як персонажів, так і своїх власних. З позицій прагматичного підходу до вивчення літературного тексту останній має чітко окреслене практичне спрямування – транслювання предметної, емоційної, естетичної інформації шляхом використання мовних засобів.
Як зазначають дослідники [61, c. 22], сприйняття й осмислення художнього тексту реалізується на трьох рівнях: на першому відбувається розуміння контекстуальних логічних значень мовних одиниць, на другому – усвідомлюються образні і символічні смисли, на третьому – приходить розуміння характерів і світоглядів персонажів, авторської оцінки їхніх дій і, як наслідок – авторського світосприйняття.
Перший рівень – рівень мовного й логічного розуміння тексту – базується на декодуванні мовних знаків і поєднанні значень слів; він потребує лише знання мови, її правил і норм. Другий рівень – рівень змістового розуміння тексту є складнішим, він потребує аналізу змістового навантаження, групування і порівняння семантичних одиниць тексту, стилістичного оформлення тощо. Третій рівень – рівень особистісний, на якому увесь зміст художнього тексту має бути співвіднесений із життєвим досвідом адресата і переоцінений останнім [10, c. 46].
Реакція адресата є одночасно і раціональною (осмислення проблем, які були підняті в тексті), і емоційною. Інтерпретуючи художній твір, читач, зі своїми особистими знаннями і уявленнями про світ, порівнює об’єктивну дійсність із фікціональною (художньою).
Інтерпретація художнього тексту як оволодіння ідейно-естетичною, змістовою та емоційною інформацією, лежить у площині стилістики та лінгвістики тексту. Під час інтерпретації здійснюється відтворення авторського задуму, переосмислення морально-естетичних цінностей, пізнання дійсності. Інтерпретація художнього тексту значним чином зумовлена ступенем компетенції читача, але в художньому творі описуються ситуації, для мінімального розуміння яких достатньо загальних фонових знань і стереотипних настанов.
Різні тенденції у підходах до розв’язання проблеми інтерпретації є важливим чинником, що потребує дотримання певних вимог до дослідження, яке сфокусоване на вирішенні цього питання. Зазвичай, сучасні дослідники-текстологи вдаються до дослідження емотивності художнього тексту як засобу його інтерпретації.

2.2. Теоретичні засади вивчення емоцій в лінгвістиці

Емоційна сфера людини завжди привертала увагу вчених. Дедалі частіше у світовій лінгвістиці з’являються наукові розвідки, присвячені складній і багаторівневій природі емоцій. Інтерес дослідників, які представляють цілу низку наук (філософію, психологію, фізіологію, етнологію, соціологію та лінгвістику), є цілком закономірним, оскільки емоції реалізуються в усіх сферах життєдіяльності людини, у тому числі і в мовленнєвій.
Ще понад 100 років тому психолог А. Біне дійшов висновку про те, що думки людини спочатку виникають у вигляді певних емоційних образів, і лише потім набувають вербальної організації [див. 59, с. 8]. Ця теорія цілком збігається із сучасними дослідженнями (В. І. Шаховський, Р. Браун, В. Б. Касевич, Н. Ф. Алефіренко та ін.). Людина та її емоції репрезентують частину об’єктивної реальності, яка є підрунтям для формуванням мовної картини світу, де власне людина виступає як об’єктивний суб’єкт, а мова – як засіб відображення. Стан своєї свідомості, емоції, почуття і відчуття індивід відтворює в мові і тексті. В процесі безпосередньої комунікації емоції можуть виражатися і позамовними засобами (мімікою, жестами тощо), в той час коли в тексті художнього твору ці елементи кодуються за допомогою мови.
Водночас, з’явилися численні роботи з вивчення емоцій, в яких пропонуються їх різномантні класифікації, грунтовані на різних критеріях вирізнення.
Так, В. Вундт [16, с. 49] розмежовує емоції за тривимірною схемою, причому робить це на різних підставах:
1) характер виникнення процесу: збудження → заспокоєння → пригніченість;
2) характер процесу: напруженість → розрядка;
3) усвідомлювана реакція індивіда: задоволення → незадоволення.
Б. М. Величковський критикує теорію В. Вундта і аргументує свою позицію тим, що ця тривимірна теорія емоцій є спрощеною і передбачає можливість «розміщення» всього змісту свідомості лише за трьома параметрами «задоволення – незадоволення», «збудження – заспокоєння», «напруження – розслаблення» [15, с. 45].
П. В. Симонов пропонує потребнісно-інформаційну теорію, яка грунтується на залежності від інтенсивності потреби, імовірності її задоволення та характеру дій. За останнім критерієм було виокремлено дві основні групи [див. 59, с. 14]:
контактна взаємодія з об’єктом;
дистанційна взаємодія з об’єктом: дії з набуттям об’єкту, дії з його захисту, дії боротьби за цей об’єкт.
Ця теорія згодом вступила у протиріччя з ціннісною теорією Б. І. Додонова, що викликало палку дискусію в академічних колах. Б. І. Додонов фокусується на ціннісному змісті емоцій і вирізняє 10 груп емоцій [23, с. 29-30]:
1) альтруїстичні (співпереживання, жалість);
2) комунікативні (повага, подяка);
3) глористичні (самолюбство, гордість);
4) практичні (бажання добитися успіху у роботі);
5) пугнічні (рішучість, азарт);
6) романтичні (прагнення до незвичайного);
7) гностичні (здивування);
8) естетичні (бажання краси);
9) гедоністичні (веселощі, безтурботність);
10) акізитивні (прагнення колекціонувати).
Наразі широко розповсюдженим і усталеним є розмежування емоцій за аксіологічним знаком (позитивні і негативні) та модальністю (радість, інтерес, сум тощо).
Крім того, багато дослідників, спираючись на різні принципи, намагаються визначити перелік базових емоцій, тобто таких, які віддзеркалюють усе розмаїття емоційного боку життя. Перелік базових емоцій також не є уніфікованим і пропонується у різному складі (М. Арнольд, П. Екман, Н. Фріжда, Дж. Грей, К. Ізард, У. Джеймс, У. Макдавелл, О. Морер, К. Отлі, П. Джонсон-Лерд, Дж. Панксепп, Р. Плучик, С. Томкінс, Дж. Уатсон, Б. Вейнер) [див. 59, с. 15].
У лінгвістиці емоція виступає як засіб оцінки внутрішніх потреб живих істот та їх задоволення [25, с. 148] та форма відображення ставлення людини до об’єкта, інформації про внутрішній стан суб’єкта, а також інформації про його свідомість і психіку [62, с. 23].
Лінгвістика емоцій бере початок ще у ХХ ст., коли вона сформувалася як окрема наука на основі психології та мовознавства. Проте до середини 1970-х років грунтовні роботи на тему дослідження реалізації емоцій у мові і мовленні з’являлися доволі рідко і не викликали особливого інтересу в академічній спільноті. Ситуація докорінно змінилася із поступовим розвитком антропоцентричної лінгвістичної парадигми, основними концептуальними засадами якої стала зосередженість уваги на комунікантах (мовцеві і слухачеві), коли проблема емотивності мови стала однією з провідних. Як наслідок, з’явилися різноманітні концепції щодо питань виникнення емоцій, проблем мовної вербалізації і концептуалізації та категоризації емоцій, чи є емоція поняттям мовним чи когнітивним і т.п. [63, с. 21].
На думку В.І. Шаховського, після кількох десятків років досліджень вивчення емоцій вийшло на новий рівень [там само, с. 42]. У своїй роботі автор зазначає, що відбувся кардинальний перегляд самого фокусу досліджень. Так, якщо французькі мовознавці дотримувалися думки про те, що лише деякі слова характеризуються наявністю емоційного компоненту (в той час коли більшість лексичного запасу мови немає маркування і є нейтральною), новий розвиток отримала теорія, згідно з якою кожне слово може нести емоційний заряд [64, с. 81-92]. Сьогодні вивчення проблеми «мова і емоції» є одним із пріоритетних векторів сучасного мовознавства. В першу чергу текстологів цікавить класифікація емотивної лексики, актуалізація емотивності на синтаксичному рівні, емотивність художнього тексту. До переліку цих питань відноситься і питання міжкультурної специфіки вербальної та невербальної маніфестації емоцій, що є предметом дослідження нашої кваліфікаційної роботи.
Розрізняють два основних способи репрезентації емоцій:
вербальний (шляхом мовних засобів);
невербальний (за допомогою міміки, пантоміміки, жестів тощо).
В. І. Шаховський пропонує їх англомовне найменування – Verbal language та Body language [62, с. 96].
Іншими словами, наявні як мінімум дві семіотичні системи вираження емоцій – вербальна і невербальна. В результаті проведених досліджень було встановлено, що вербальний спосіб реалізації емоцій домінує у низці ознак, зокрема надійності, швидкості, прямоті, ступені відвертості і якості декодування даних отримувачем [63, с. 33]. В ході досліджень також було підтверджено, що вербальні елементи складають менше 35% від загальної кількості емоційної інформації, в той час як шляхом невербальних засобів було передано більше 65% інформації [68, с. 17]. Як пояснюють цей феномен дослідники, не всі дані можуть бути передані за допомогою мовних засобів, оскільки мова є біднішою порівняно з дійсністю. До того ж, вербалізація емоцій не завжди є абсолютною (точною), адже емоції не функціонують в ідеальному, чистому вигляді [72, с. 26-27].
Механізм опосередкування емоцій у мовленні відбувається наступним чином: людина спроможна віддзеркалити в мові не весь навколишній світ, а лише той його фрагмент, що видається їй значущим. Цей механізм регламентується емоціями, які функціонують в якості посередника між навколишнім світом і його віддзеркаленням у мові. Як психофізіологічне явище, емоції актуалізують у свідомості людини її власне ставлення до дійсності. Емоційні оцінки навколишнього світу відбиваються у семантиці мовних засобів, які вживаються під час вербалізації. Ці оцінки закодовані у формі елементів, які утворюють емотивність мовної одиниці [61, с. 24].
Термін «емотивність» був запропонований і уведений в науковий обіг В. І. Шаховським [62], який акцентував увагу на «словесній маніфестацї емоцій», коли на мовному рівні тексту відбувається їхня вербалізація й емоції трансформуються в їхній опис, а текст набуває категорії емотивності. Зазначимо, що раніше про наявність емоційного навантаження у слові заявляв Я. Рейковський [51].
Емотивність притаманна одиницям усіх мовних рівнів – фонетичному, морфологічному, лексичному, синтаксичному, і кожний характеризується своєю системою засобів вираження, що вкладаються у понятті «емотивність». У лінгвістиці більшість вчених розмежовують поняття емотивності та емоційності. Під емоційністю Т. В. Ларіна розуміє несподіваний прояв емоцій, коли увага фокусується переважно на суб’єкті («емоції для себе»), тоді як емотивність належить до площини свідомого, і тут відбувається концентрування на об’єкті («емоції для інших»), оскільки емоції були певним чином заплановані [див. 59, с. 19].
Деякі вітчизняні і зарубіжні дослідники (зокрема, Н. М. Разінкіна, Ч. Стівенсон) пропонують розрізняти лексику, яка лише позначає емоції, і лексику, яка їх виражає [50, с. 20-22; 58, с. 129]. Інша група вчених (В. А. Чабаненко, Т. В. Аносова) серед лексичних засобів передачі емоцій виокремлюють три групи [66, с. 147; 3, с. 7-8]:
одиниці, які безпосередньо виражають емоції (емоційні вигуки);
одиниці, що називають або описують емоції людини;
одиниці, які можуть одночасно і виражати емоцію, і передавати емоційне ставлення мовця до об’єкта висловлення (наприклад, слова з суфіксами суб’єктивної оцінки).
Оскільки об’єктом нашого дослідження є художній текст, далі ми зосередимося на аналізі емотивності тексту. Під емотивним текстом, зазвичай, розуміють текст, що виражає емоції.
На думку В. І. Шаховського, «емотивний текст є своєрідною “будівлею”, в якій представлені всі «поверхи» емотивності мови і всі канали її мовного вираження» [64, с. 53]. Емотивність представляє собою лінгвістичне вираження емоцій, це притаманна мові «семантична властивість виражати системою своїх засобів емоційність як факт психіки», це віддзеркалення соціальних та індивідуальних емоцій у семантиці мовних одиниць [63, с. 24]. Інакше кажучи, «емотивний» дорівнює значенню «емоційний», але стосується мовної сфери вираження, що реалізується в її одиницях та семантиці цих одиниць. Як вказує В. І. Шаховський, «на мовному рівні емоції трансформуються в емотивність; емоція – психологічна категорія, а емотивність – мовна, оскільки емоції можуть і не виражатися і передаватися в мові та мовою» [62, с. 13].
Головним показником емотивності тексту є емотиви – лінгвістичні одиниці вираження емоцій. При цьому більшість дослідників відрізняє емотиви від інших одиниць мови, пов’язаних із емоціями, зокрема від лексем, що ідентифікують, позначають, називають емоції (тобто, дають їм найменування), та лексем, що описують емоції [61, с. 93-98]). Маніфестація емотивності в тексті відбувається різноманітними способами: від згорнутих (конкретизуюча сема, слово) і мінімально розгорнутих (словосполучення, речення) до максимально розгорнутих (фрагмент тексту, текст).
Первинною функцією емотивів вчені вважають функцію емоційного самовираження. Крім того, емотиви характеризуються функцією впливу, яка активується лише тоді, коли вираження емоцій підпорядковане певній меті, і функцією оцінки, яка є обов’язковим компонентом емотивів і завжди є емоційною [63, с. 52-53]. Схожу позицію має і В. А. Чабаненко, який досліджує мовне вираження емоцій як форму маніфестації суспільних оцінок [66, с. 180].
Таким чином, можна говорити про те, що підгрунтя емотивного тексту складають емоціогенні знання, які виражаються шляхом використання емотивів, емотивний потенціал яких реалізується завдяки їхній експресивності. Р. О. Якобсон розуміє під експресивністю «так звану емотивну, або експресивну функцію мови, яка орієнтована на безпосереднє вираження ставлення мовця до предмета мовлення [69]. Деякі мовознавці відрізняють категорії експресивності та емотивності і вважають, що експресивність є ширшим поняттям, яке включає в себе емотивність, оскільки «експресія може характеризувати як емоційне, так і інтелектуальне, і вольове» [9]. Емотивність завжди експресивна та оцінна, але не навпаки.
В контексті аналізованої проблеми можна говорити про те, що опис і мовне вираження емоцій людини є основним будівельним матеріалом для створення художніх творів. Художня оповідь включає прямі або непрямі посилання на емоційний стан персонажів, незалежно від жанру, стилю або форми. Як справедливо зазначає О. В. Александрова, мова у своїй комунікативній функції слугує не тільки для вираження думки людини, але і для вираження її суб’єктивного ставлення до висловлюваного – емоцій, волі, оцінки, оскільки вони є невід’ємними чинниками процесів пізнання дійсності [див. там само].

2.3. Мовна репрезентація емоцій в художньому тексті

Дослідження емотивності як категорії художнього тексту має проводитися із урахуванням особливостей текстової семантики і природи людських емоцій. Ключовими ознаками емотивів вважається їхня предметність (орієнтованість на зовнішній світ) і суб’єктивність (приналежність суб’єкту). Через це при моделюванні емотивності визначаються такі аспекти текстової семантики – референційний, інтенційний і рецептивний, що зумовлює вирізнення трьох складників емотивності:
предметності (наявність в художньому творі емоціогенної інформації);
залученості (втілення емоційних інтенцій авторатексту);
сугестивності (вказівка на потенційну емоційну реакцію читача на події художнього світу).
Емотивний текст розглядається як висловлення, яке складається з одного чи більше речень і яке містить, разом із з факультативною, й емоційну інформацію (або лише її одну), сформульоване за допомогою як мінімум одного емотивного засобу – лінгвістичного чи паралінгвістичного (кінесика, фонація), який виражає визначену емоцію, з більшим або меншим ступенем адекватності усвідомлювану всіма коммунікантами в конкретній ситуації [64, с. 68].
Таким чином, емотивність художнього тексту є однією з його ключових ознак, корелюється з вербалізованими в ньому емоціогенними знаннями і реалізується через емотивно навантажені складники тексту, що імплементують емоційні інтенції автора і моделюють потенційні емоції читача, зумовлені рецепцією та інтерпретацією текстової дійсності. Дослідники емотивності вирізняють мовні та немовні компоненти емотивного тексту.
До мовних компонентів належить емотивна лексика, фразеологічні одиниці, низка емотивних конструкцій, емоційні «кінеми» і «просодеми» в їх семантичному значенні. У свою чергу, немовні компоненти включають у себе емоційні ситуації, що складаються з емоційних пресупозицій, намірів, позицій комунікантів під час спілкування та їх спільну емоційну налаштованість. Ці властивості формально виражені спеціальними засобами, які охоплюють просодію і кінесику, лексику і синтаксис, структуру і стилістику, що виступають у якості сигналів емоціогенної інформації тексту [64, с. 45-46].
Що стосується способів вираження емотивності, то найбільш детальна класифікація експресивних засобів мови була запропонована І. В. Колбуковою, яка розмежовує такі їх групи [31, с. 22-24]:
1) фонологічні і просодичні засоби (тривалість звуку, алітерація, акцентування, тональність, паузирування, посилена або емфатична вимова звуків, інтонація, звукопис, спеціальні ритміко-інтонаційні структури та ін.);
2) морфологічні (димінутативні (зменшувальні, пестливі) і аугментивні (збільшувальні) суфікси, безафіксні засоби словотворення та ін.);
3) лексичні (синоніми, антоніми, лексичні повтори, тропи (метафора, метонімія, гіпербола, літота тощо) та ін);
4) синтаксичні (ампліфікація, безсполучникові і багатосполучникові речення, інверсія (зміна порядку слів), синтаксичний паралелізм, еліпсис, риторичні фігури (зевгма, хіазм та ін), порушення синтаксичного ладу (апозіопеза, анаколуф) і т.п.);
5) одиниці структури тексту (зміна оповідних форм, анафорика, паралелізм структури різних частин тексту та ін.);
6) паралінгвістичні (міміка і жестикуляція, гучність і тембр голосу в усному мовленні, іконічні засоби (піктограми, малюнки) у письмових текстах та ін).
Група паралінгвістичних засобів знаходиться у фокусі нашого дослідження, причому досліджується не тільки їх наявність у художньому творі, а способи і характер їх вербалізації в тексті. Серед цих засобів окрему увагу ми приділяємо аналізу засобів психологічної підтримки.

Висновки до розділу 2

Художня мова є особливим типом висловлення, оскільки у просторі художнього тексту кодується не просто певний зміст (інформація), а і низка концептів, що є складникамм концептуальної системи автора як суб’єкта творчого процесу.
Метою художнього твору є прагматична авторська інтенція – це виражений у тексті конкретний намір автора здійснити естетичний вплив на читача, розкрити його внутрішній світ, активізувати емоції і переживання, виявити глибинні ресурси інтерпретації.
Сприйняття й осмислення художнього тексту реалізується на трьох рівнях: рівні мовного і логічного розуміння тексту, рівні змістового розуміння тексту і на особистісному рівні.
У лінгвістиці емоція тлумачиться як засіб оцінки внутрішніх потреб живих істот та їх задоволення та форма відображення ставлення людини до об’єкта, інформації про внутрішній стан суб’єкта, а також інформації про його свідомість і психіку.
Емотивний текст – це текст, що виражає емоції. Головним показником емотивності тексту є емотиви – лінгвістичні одиниці вираження емоцій.
Емотивність художнього тексту – одна з його ключових ознак, корелюється з вербалізованими в ньому емоціогенними знаннями і реалізується через емотивно навантажені складники тексту, що імплементують емоційні інтенції автора і моделюють потенційні емоції читача, зумовлені рецепцією та інтерпретацією текстової дійсності. Дослідники емотивності вирізняють вербальні та невербальні компоненти емотивного тексту.

Розділ 3
ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
НЕВЕРБАЛЬНИХ ЗАСОБІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ

У цьому розділі визначаються ознаки комунікативної ситуації психологічної підтримки, уточнюється специфіка НЗК, застосованих в ситуаціях психологічної підтримки персонажів художнього тексту, розглядаються гендерний і віковий аспекти їх використання, аналізуються мовні ресурси вираження НЗК психологічної підтримки.

Комунікативні ситуації психологічної підтримки

Комунікативні обставини спілкування (контекст) вимірюється за трьома параметрами: фізичним, часовим і соціально-психологічним. До фізичного параметра відносяться проксемічні характеристики спілкування і місце, де воно відбувається. Фізичний вимір впливає на зміст і форму повідомлення і створює певну атмосферу інтерактивності. Часовий параметр охоплює частини доби, історичні чинники, панівний суспільно-політичний лад, в умовах яких здійснюється комунікація. Під соціально-психологічний параметр підпадає характер зв’язків між комунікантами, їхні статуси, соціальні ролі, правила і культурні настанови, поширені у суспільстві, а також психологічні характеристики мовців (темперамент, тип особистості, характер тощо) [6]. Кожне висловлення набуває смислу лише у контекст окремої ситуації. Саме тому встановлення особливостей висловлень психологічної підтримки передбачає, насамперед, аналіз їх ситуативної обумовленості.
Психологічна підтримка означає емоційно-психологічний вплив на адресата, спрямований на поліпшення його емоційного стану. Психологічна підтримка, зазвичай, відбувається у площині міжособистісних відносин між комунікантами і умовно позначає відношення: «суб’єкт – підтримка – об’єкт» [22, с. 71]. Суб’єктом виступає мовець, який породжує висловлення, адресоване об’єкту підтримки (слухачу).
Мовець, таким чином, постає активною стороною вказаного відношення. Для ефективного вираження психологічної підтримки особливого значення набувають знання про об’єкт впливу. У комунікативній ситуації психологічної підтримки мовець має усвідомлювати потреби і можливості адресата, враховувати соціальні норми, що діють в суспільстві, і здійснювати свій вплив відповідно до цих норм [44, с. 112]. У ролі суб’єкта підтримки, адресант повинен вловити негативний емоційний стан адресата і обрати таку форму психологічної підтримки, яка б була найоптимальнішою для обставин спілкування, особистісних рис слухача адресата і суті причин, що викликали в нього стан емоційного дискомфорту. Для цього мовець має відшукати в своєму арсеналі відповідні вербальні та невербальні засоби. Особливою умовою має бути наявність емпатії з боку мовця і установка на підтримку співрозмовника. Під емпатією розуміють спосіб смислової та прагматичної організації інформації, яка міститься в тексті (висловленні), що здійснюється за рахунок включення чинників мовця і слухача у розрізі їхніх світоглядних позицій відносно предмету обговорення і відносно один одного [62, с. 544].
Теорія емпатії сформувалась і розвинулася на базі феноменологічної філософії, в основі якої лежить так званий феномен «відчуття» (Einfühlung) – «здатність переноситися у світ уявлень іншої людини, що сприяє її глибшому розумінню». Це формулювання належить Йогану Готфріду Гердеру, який надав визначення емпатії ще у XVIII ст. З цих позицій феномен емпатії вивчався цілою низкою філософів, зокрема, Е. Гусерлем та Е. Штайном, які потрактовували «відчуття» як процес пізнання людиною свідомості іншої людини [там само, с. 545]. При цьому вчені вказували на інтерсуб’єктний характер емпатії.
Те, що визначалося у філософії як перенесення свого Я в досвід іншого Я, в сучасній психології тлумачиться як когнітивна емпатія. Саме у такому розумінні З. Фрейд вводить це поняття у сферу психології і визначає його як «несвідому імітацію поведінки дорослих дитиною, що дозволяє їй освоювати моральні норми суспільства» [78, c. 262]. У термінологічному апараті соціальної психології емпатія позначає «здатність до співпереживання» і включає у себе не тільки інтелектуальну ідентифікацію досвіду іншої людини, але й її здатність людини спрймати і розуміти пов’язані з цим досвідом емоції.
У подальшому своєму розвитку теорія емпатії отримала окремий статус у всіх інших галузях когнітивної науки внаслідок результатів нейрофізіологічних досліджень. В процесі вивчення когнітивної діяльності тварин Дж. М. Фустер відзначив у спостереженнях те, що більшість тварин демонструють емоційну реакцію на зовнішній подразник, але тільки вищі тварини здатні ще й на когнітивну реакцію. Практично одночасно з’являються дослідження так званих «дзеркальних нейронів», а вчені у галузі теорії свідомості акцентують увагу на важливості розуміння своїх власних інтенцій і станів, а також інтенцій та станів інших людей, коли йдеться про розвиток соціального пізнання [73, c. 81].
На підставі вивчення емпіричних даних С. Барон-Коен стверджує, що людський мозок має особливу функцію, що уможливлює взаємодію адресанта й адресата, дозволяючи узгоджувати свої комунікативні дії, налаштовуватися на думки, почуття та наміри один одного [65, с. 545]. Дослідник характеризує цю здатність як природну і вроджену, що сприяє соціальним контактам.
Дослідження емпатії в теорії свідомості свідчать, що емпатія обумовлює такі види людської діяльності, як допомога та просоціальна поведінка. В свою чергу, дефіцит емпатії є причиною антисоціальної поведінки, яка наочно виявляється на рівні інтерсуб’єктної вербальної взаємодії.
Досягнення нейрофізіології, соціальної та когнітивної психології в лінгвістичному аспекті вивчення явища емпатії має надзвичайно важливе значення для розвитку лінгвістичної теорії емпатії – холістичної концепції, що сформувалася на перетині низки гуманітарних дисциплін і сьогодні застосовується для вивчення когнітивно-емотивних процесів, актуалізованих у мові та мовленні.
Теорія емпатії активно експлуатується у психологічних, нейрофізіологічних і соціальних студіях і є ефективним методологічним інструментом когнітивної лінгвістики, психолінгвістики та дискурс-аналізу, що відкриває значні перспективи у дослідженні прагматичних і семантичних характеристик вербальної інтерсуб’єктної комунікації [65, c. 98].
З точки зору психології і нейрофізіології емпатія обумовлена наявністю дзеркальних нейронів у корі головного мозку людини, що уможливлює її здатність імітувати, ідентифікувати, коректно інтерпретувати і порівнювати емоційні стани інших людей зі своїм власним емоційним досвідом. Інакше кажучи, під емпатією у цих науках розуміється вміння індивіда подивитися на ситуацію з позиції співрозмовника і зрозуміти його актуальний емоційний стан. Емпатія ідентифікується як усвідомлене спільне переживання емоційних реакцій іншого індивіда, що може виражатися в тому числі і за допомогою вербальної комунікації [див. там само]. Виходячи з цілей і завдань нашого дослідження, ми розуміємо емпатію саме в такому ключі – як явище вербальної комунікації.
В нашій роботі розуміння емпатії враховує наявність чітко вираженого емоційного фону вербальної інтерсуб’єктної взаємодії, що притаманно художньому тексту [42, с. 132]. Це розуміння грунтується на спроможності комунікантів сприймати, усвідомлювати й оцінювати інформацію про певний об’єкт або подію, спираючись на спільні фонові та специфічні знання та беручи до уваги комунікативні інтенції один одного. Виявлення комунікативних намірів співрозмовників у сюжетно-рольовій структурі художнього тексту стає можливим завдяки авторському голосу, який або належить одному з персонажів, або коментує їх репліки, що дозволяє встановити особливості прагматичного навантаження вербальних висловлень і виокремити мовні засоби його реалізації [60, с. 125].
Емоційні стани суб’єкта і об’єкта підтримки є різними. Під час вираження людиною емоційного дискомфорту, інша людина також може розхвилюватись, а може залишитися спокійною. Вона може відчувати різні емоції: співчувати співрозмовнику або ж, навпаки, відчувати задоволення від чужих негараздів; іронічно сприймати смуток об’єкта або ж відчути роздратування від характеру емоційної реакції на ситуацію, що склалася. Інакше кажучи, для здійснення психологічної підтримки суттєвим фактором є не власна емоція суб’єкта, а емоційний стан об’єкта впливу, адже суть підтримки з боку мовця полягає не у виявленні його емоцій, а у покращенні емоційно-психологічного стану адресата [19, с. 31-32].
Водночас, для суб’єкта підтримки важливим пунктом є не тільки і не стільки відчувати самому, а зрозуміти почуття іншого. Виходячи з того, що висловлювання підтримки передбачає не лише взаємодію зі співрозмовником і вербальну реакцію на ситуацію, а і вплив на емоції об’єкта підтримки з метою поліпшення цих емоцій, підтримка ідентифікується як односпрямована дія суб’єкта на об’єкт [там само, с. 11].
У відношеннях «суб’єкт – підтримка – об’єкт» визначальною стороною є адресат (об’єкт підтримки). Власне адресат і втілює мету мовленнєвого впливу; його негативний емоційний стан є чинником генерування підбадьорливого висловлення.
Результати аналізу матеріалу дослідження свідчать про те, що мовець здійснює підтримку адресата переважно через симпатію до нього, бажання підтримати у складній ситуації. Розглянемо приклад, у якому тато допомагає доньці побороти хвилювання перед візитом її друзів:
‘Well, you’ll see for yourself. I’ll do my best to make you a pretty little bedroom somehow. Everything will be ok. Touch wood,’ said Dad and patted me on the back (1, с. 216).
Часто у ситуації психологічної підтримки мовець використовує НЗК. У наступному прикладі батько намагається заспокоїти донечку, якій наснився нічний жах, нахиляючись над нею і втішаючи її:
Dad was leaning over Floss when she woke from a nightmare: ‘Don’t break down! I’m with you’ (1, с. 54).
Як правило, об’єктом підтримки виступає друг або родич (у 145 фрагментах тексту, що становить 72%). У наведеному висловленні донька намагається втішити свою матусю, яка не змогла поїхати на відпочинок:
‘Don’t get upset. We spend pleasant vacations together, though we were not at the seaside,’ said Allie and bent forward to her mum (1, с. 276).
Стосовно фігур суб’єкта та об’єкта підтримки, які використовують НЗК, зазначимо, що ці позиції можуть займати як чоловік, так і жінка. Пропонуємо проаналізувати ці випадки за гендерним параметром.
У досліджуваному матеріалі (у 90 фрагментах тексту, що складає 44,5% від загальної кількості фактичного матеріалу) висловлення психологічної підтримки з використанням НЗК належить жінці (див. Додаток). Так, головна героїня Ліза дивиться із ніжністю на свого чоловіка Девіда і заспокоює хлопця:
‘Oh, no, no, no… don’t get upset! You are completely right. Why we should sit in a dark cinema, stuffing our faces with popcorn and sweets, when we could be sitting in the garden,’ said Lizzie and looked at him with tenderness (1, с. 364).
Разом із цим, жінка ставала об’єктом підтримки у 37 фрагментах тексту (18,3%). Наприклад:
She looked at me with love and said: ‘Why are you so upset? I thought you were being so sensible… You should’t thrill for Billy’(1, с. 98).
Результати аналізу фактичного матеріалу свідчать, що у 29 фрагментах тексту (14,4%) об’єктом психологічної підтримки є чоловік.
У 70 фрагментах тексту (34,6%) суб’єктом психологічної підтримки є чоловік (див. Додаток), об’єктом підтримки також виступають обидві статі. У першому прикладі це жінка (28 фрагментів тексту – 13,9%) – Девід втішає свою подругу:
‘What are you worrying about? I knew where the girls were; they were taking part in Miss Van Dyke’s special bonding project,’ said David and flattered my hair (1, с. 285).
У другому прикладі об’єктом підтримки виступає чоловік (26 фрагментах тексту – 12,8%). У наступному прикладі Роберт втішає свого друга, його голос спокійний і м’який:
‘What’s the matter? Stop wailing. We’ve been waiting all week for this picnic. And tomorrow we will get it. And isn’t it just like life… always full of surprise?’ said Robert softly (1, с. 76).
Як бачимо, найчастіше у ролі і суб’єкта, і об’єкта психологічної підтримки виступає жінка.
Інше розмежування можна провести за віковим параметром.
Дорослі досить часто використовують НЗК, щоби заспокоїти і підбадьорити дитину (40 фрагментів тексту – 19,8%), при цьому адресантом висловлювання психологічної підтримки може виступати як жінка, так і чоловік. Наприклад:
‘You shouldn’t be pained, dear. We’re going to have the most fun we’ve ever had in our lives,’ said Mrs. Moscos and kissed Charley (1, с. 16).
Інший приклад:
‘Don’t be distressed, Charley. Let’s just go and see what it’s like. If it looks really awful we don’t have to get on. We can just turn round and come back, and by then it’ll almost be time for lunch,’ said Dad and bent forward to me (1, с. 87).
Іноді суб’єктом психологічної підтримки може ставати дитина (у 42 фрагментах тексту, або 20,7%). Вона озвучує висловлювання, використовуючи при цьому різні види НЗК (див. Додаток). У таких випадках дитина виконує комунікативну роль «дорослого», намагаючись втішити старших за віком. Наприклад:
‘Don’t be nervous, Mum. It doesn’t look like an ancient sailing vessel to me. This year commpetitions are dull and boring. Maybe we should just go back to the snack bar,’ said Marry looking with tenderness (1, с. 75).
У наступному прикладі дівчинка співчуває старшому братові:
‘Calm down, Robert’ said Allie with sympathy. ‘It is a ride, and we’re moving, right’ (1, с. 112).
Існують випадки, коли і мовцем, і адресатом висловлення підтримки є дитина (8 фрагментів тексту – 3,9%). Наприклад:
‘Don’t cry, Allie. That door was there before. You just didn’t see it because you were more interested in lunch,’ said Mary softly (1, с. 78).
Аналіз отриманих даних свідчить, що у нашому матеріалі дослідження доросла людина частіше виконує роль суб’єкта психологічної підтримки, аніж дитина.
Розглянемо детальніше ті НЗК, які найчастіше використовує суб’єкт висловлення для підтримки адресата.

Способи реалізації невербальних засобів психологічної підтримки в художньому тексті

За результатами аналізу матеріалу дослідження було встановлено НЗК психологічної підтримки, які можна розподілити у дві великі групи: ті, які супроводжують висловлення, і ті, які використовуються замість висловлення. У свою чергу, серед НЗК першої групи можна виокремити:
НЗК, які передують висловленню (89 випадків уживання, що складає 44%):
Kissing the top of my curls, Dad added: ‘Don’t be pained! You were such a little kid’ (1, с. 276).
НЗК, що супроводжують висловлювання (45 випадків вживання, що дорівнює 22%):
Mary said, ‘... This has been a bad Sunday for us. And I’ve got news for you – I’m not going to put up with many more of them’. Dick said, ‘Oh, hell, everybody has bad Sundays’. He patted Mary’s cheek. ‘Take it easy. Tomorrow everything will be different’ (1, с. 342).
НЗК, що завершують висловлювання (62 випадки вживання, тобто 31%):
‘You can depend upon me. I want to live with you in the same street. That’s not so strange, I suppose,’ he put his arm round Jenny, who smiled and snuggled up to him (1, с. 94).
До НЗК, які використовує мовець замість озвучення висловлення підтримки (6 випадків уживання – 3%), ми також відносимо комунікативно значуще мовчання. Суб’єкт висловлення зберігає мовчання усвідомлено, у тих випадках, коли він розуміє, що його співрозмовник знаходиться у такому емоційному стані, що не зможе сприйняти будь-які слова підтримки. У таких випадках мовчання є синонімом співчуття і може вплинути заспокійливо. Як і вербальне висловлення, мовчання може доповнюватися іншими НЗК. Наприклад:
David put his arm tenderly round her waist to quiet her and kept silent (1, с. 478).
Далі ми пропонуємо детальніше розглянути види НЗК психологічної підтримки, зафіксовані у фактичному матеріалі. У 52 фрагментах тексту, що становить 26%, суб’єкт висловлення використовує фонацію. Фонаційні засоби, як правило, застосовуються з метою розради, заспокоєння адресата. Тон і тембр голосу суттєво впливають на співрозмовника, іноді більше, аніж висловлення: важливо не лише те, що сказано, але і як це сказано. Наприклад:
‘Don’t get upset. Your brother is convalescent,’ she said gently (1, с. 84).
Важливим НЗК психологічної підтримки виступає сміх (7 випадків уживання, що складає 3,4%). У свідомості людини сміх асоціюється з чимось позитивним, тому мовець може засміятися, щоб розвеселити адресата, побороти його побоювання і страхи:
‘You shouldn’t be bored. At least there’s one more day to change this situation for better,’ Robert was laughing (1, с. 102).
Висловлення підтримки може поєднуватися із кінеcичними НЗК у 56 фрагментах тексту 28%). В залежності від особливостей комунікативної ситуації певні жести можуть мати різне тлумачення. У наступному прикладі Роберт знизує плечима, що означає, що дрібниці не варті уваги:
‘Don’t cry! It’s not just a hotel. It’s Park World which you want to visit,’ said Robert and shrugged his shoulders (1, с. 98).
Міміка мовця у ситуаціях необхідності психологічної підтримки виражає його дружелюбність до партнера з комунікації і бажання підбадьорити останнього. Це, наприклад, може бути підморгування:
Mum gave a wink at me and said: ‘Oh, come on, Flossie, don’t be stupid. You can’t nip back from Australia every weekend, obviously’ (1, с. 118).
Ще одним НЗК, який виражає психологічну підтримку, є погляд (у 11 фрагментах тексту, що складає 5,4%). Вважається, що вираз очей доволі складно контролювати, через що погляд переважно свідчить про справжнє ставлення мовця до об’єкта підтримки, а також щире співчуття до нього. Наприклад:
‘You shouldn’t be pained dear. We’re going to have the most fun we’ve ever had in our lives,’ said Mrs. Moscos and looked with love (1, с. 16).
Посмішка як кінесичний засіб психологічної підтримки є проявом симпатії і прихильного ставлення до співрозмовника. У матеріалі дослідження було відстежено використання цього НЗК у 5 випадках, що становить 2,5%:
Mrs Horsefield, my teacher, gave me a great warm smile when I came into the classroom for the first time and said, ‘Don’t worry, Floss! Everything will be ok!’ (1, с. 123).
У фактичному матеріалі такесика представлена у 27 випадках уживання, або 13,3%. Породжуючи висловлення підтримки, мовець може обіймати адресата, брати за руку, прихилити голову, поцілувати. У наступному прикладі дівчина, щоби підтримати свою подругу, обіймає її і співчутливо гладить по спині:
‘Oh, Floss!’ said Susan, and she put her arms round me. I started crying and she patted me on the back. ‘You shouldn’t be so pained’ (1, с. 125).
Зрозуміло, що такесика використовується лише у неформальних обставинах спілкування, де комунікантами є родичі, близькі, друзі і діти. Наприклад:
‘Flossie, don’t grieve! I’ll return home in a month,’ said Mum, embracing me and gave me a soft kiss (1, с. 126).
Разом із іншими НЗК, у ситуаціях психологічної підтримки, суб’єкт висловлення часто вдається до проксемічних НЗК (23 випадків уживання, або 11,3%). Це проявляється в тому, що при спілкуванні він намагається скоротити відстань між собою та адресатом, наближаюсичь або нахиляючись до співрозмовника, демонструючи своє позитивне ставлення до адресата. Наприклад:
‘Don’t be sad, I’ll come back in a month,’ said Dad leaning over me (1, с. 24).
Під час аналізу фактичного матеріалу були зафіксовані 32 випадки уживання (15,8%), коли мовець у комунікативній ситуації підтримки застосовував не один, а одразу декілька видів НЗК, посилюючи вплив на адресата. Наприклад, у цьому висловленні йдеться про дівчину, яка намагаєтьсч заспокоїти свого батька, присівши навколішки (проксеміка) і міцно стискаючи його в обіймах (такесика):
Dad swallowed. He closed his eyes. His lips pucked up. I thought for one terrible moment he was going to start crying. ‘Don’t get upset!’ I knelt and hugged him tight (1, с. 28).
Результати нашого аналізу свідчать про те, що у досліджуваному матеріалі найчастотнішим НЗК психологічної підтримки є кінесичні засоби. Розглянемо далі мовні засоби репрезентації НЗК для вираження психологічної підтримки.

Мовна репрезентація невербальних засобів
психологічної підтримки в художньому тексті

У художньому тексті мовні засоби для позначення НЗК виконують різноманітні функції, зокрема функцію інформування читача і функцію естетичного впливу на нього. Успішність і глибина такого впливу суттєво залежить від вибору ефективних і адекватних для кожної окремої ситуації мовних одиниць, які застосовуються автором для опису НЗК у художньому творі [67, c. 16].
Фонаційні засоби психологічної підтримки представлені у своїй більшості дієсловами говоріння say, tell, talk, add, speak (31 випадок уживання). Зважаючи на те, що у цих дієслів відсутнє конотативне значення, вони лише позначають факт говоріння і не передають особливості цього процесу. Під час опису фонаційних НЗК підтримки, дієслова говоріння часто супроводжуються постпозитивними прислівниками (17 випадків вживання). Семантичне значення цих прислівників маркує позитивне ставлення суб’єкта висловлення до його адресата, володіючи у своєму значенні семою позитивної оцінки: to speak kindly, to say softly, to say soothingly, to talk cheerfully, to end sympathetically тощо. Наприклад:
‘Why are you grieved? I promise, we’ll have fun this weekend all together. I’ll leave neither you nor Allie at home,’ said Mrs. Moscos emotionally (1, с. 42).
Дієслова говоріння можуть супроводжуватись іменниковим сполученням (у 12 фрагментах тексту), де іменники іменують позитивний емоційний стан мовця (to say with sympathy, to say with love, to say with kindness). Наприклад:
‘Oh, Floss!’ said Mrs. Horsefield with sympathy. She put her arm round me. ‘Come on, sweetheart, tell me all about it’ (1, с.141).
У 8 фрагментах тексту фонаційні засоби підтримки актуалізуються за допомогою іменників voice, tone з прикметниками, які містять характеристику тону голосу (warm tone, gentle voice, encouraging tone). Наприклад:
‘Please, calm down Flossie! You stick close to your daddy, sweetheart,’ said mum in a gentle voice (1, с. 217).
Кінесичні НЗК психологічної підтримки реалізуються низкою своїх мовних засобів. До найбільш широко вжитих відносимо дієслово nod (5 випадків уживання), що означає схвальний кивок головою. Наприклад:
‘… and please never say die,’ said Dad and nodded his head (1, с. 236).
У 3 фрагментах тексту було вжите дієслівне словосполучення shrug one’s shoulders (знизати плечима). Цей жест у ситуації психологічної підтримки демонструє, що мовець не вважає проблему адресата вартої уваги. Наприклад:
‘Don’t be distressed, Charley. Let’s just go and see what it’s like. If it looks really awful we don’t have to get on. We can just turn round and come back, and by then it’ll almost be time for lunch,’ said Dad and shrugged his shoulders (1, с. 34).
Вказівні жести рукою виражаються дієслівним словосполученням raise one’s hand у 2 фрагментах тексту. Наприклад:
‘Stop crying!’ Mrs. Horsefield raised her hand like a traffic cop. ‘It's a great life if you don't weaken!’ (1, с. 276).
Вказівні жести також репрезентуються дієсловом роіпt (2 випадки вживання), який позначає об’єкт-іменник, на який спрямовується увага співрозмовника. Наприклад:
Dad pointed to a big chair. ‘Sit down, Flossie. Try to keep your chin up’ (1, с. 49).
Погляд може виражатися різними дієсловами зі спільною семою «дивитися» – look, watch, gaze, stare, eye, які комбінуються з іменниковим сполученням або прислівником способу дії (5 випадків уживання). Семантика супровідних компонентів (іменника і прислівника) позначає емоції, які виражає погляд мовця: with love, with tenderness, with pity, soothingly, tenderly, with understanding. Наприклад:
He looked at Jenny and children with the same love, which had warmed them for a long time and then added ‘Don’t fail. You are a part of Dad’s family too (1, с. 234).
Погляд можна описати і за допомогою іменників зі спільною семою «погляд» – look, gaze, glance (4 випадків уживання) у супроводі відповідних прикметників. Їхнє значення надає характеристику погляду мовця: а tender glance. Наприклад:
In a minute Dad added: ‘Cheer up! Look on the bright side!’ His gaze was tender (1, с. 204).
У 4 фрагментах тексту погляд виражений іменником eye(s). Такий іменник виступає в реченні у ролі підмета, що супроводжується простим дієслівним присудком, який позначає рух очей – eyes fix, open, rest. Наприклад:
‘You shouldn’t burst into floods of tears, he will come without fail!’ said Rhiannon and her eyes rested on her (1, с. 217).
Подібну частотність вживання має дієслово wink, яке позначає мімічний рух очима (1 випадок вживання). Наприклад:
‘Don’t be sad,’ said Mary, and winked at me. ‘Dick will get over’ (1, с. 118).
Посмішка як кінесичний засіб реалізації психологічної підтримки актуалізується в тексті за допомогою дієслова smile (11 випадків уживання). Вказане дієслова може комбінуватися з іменниковим сполученням або прислівником способу дії. Ці іменники або прислівники позначають власне характер посмішки мовця і ті відчуття, які він переживає: to smile with love, with tenderness, tenderly, with sympathy, encouragingly, openly. Наприклад:
‘Stop crying, Marry. This cave isn’t strange and besides it’s big as the Boogie-on-Down room at the hotel. I think a cup of tea will make you feel better,’ smiled Allie openly (1, c. 189).
В інших випадках посмішка була виражена за допомогою іменника smile (36 фрагментів тексту), який супроводжувався означальним прикметником на позначення характеру посмішки: warm, happy, heart-warming, loving, affectionate, glowing. Наприклад:
‘Jenny, don’t be alarmed. You can find this recipe in that special health recipe book. Your dad gave it to you last Saturday,’ said mum and gave me a heart-warming smile (1, с. 136).
Такесичні засоби психологічної підтримки виражаються за допомогою дієслів спрямованої дії, які вживаються у комбінації з іменником, який позначає ту частину тіла, якої доторкається мовець (4 фрагменти тексту): to kiss somebody’s cheek, to grasp somebody’s arm, to pet somebody’s shoulder, to strike somebody’s hair. Наприклад:
Jenny grasped her arm. ‘Be quiet. Quiet, I tell you’ (1, с. 94).
Ці дієслова можуть створювати комбінації з прислівником на позначення емоції мовця під час спілкування або з метою опису характеру дотику: to kiss somebody gently, to caress somebody’s hair soothingly, to squeeze somebody’s hand sympathetically. Наприклад:
‘Don’t take it hard, Flossie’, he said, coming to her and taking her cold hands in his wet ones firmly (1, с. 102).
Проксемічні засоби підтримки можуть бути виражені за допомогою дієслів руху (go, come up, move, turn, lean), що супроводжуються прислівником або іменниковим сполученням, і вказують на скорочення відстані (наближення) між мовцем і співрозмовником (5 випадків уживання). Наприклад:
David bent forward to Floss and added: ‘Don’t be afraid. Of course, a boat would be so much more satisfying in the long run’ (1, с. 76).
В якості засобу психологічної підтримки, мовчання передається, як правило, дієслівним сполученням to keep silent (4 випадки уживання). Наприклад:
He pillowed Susan’s head on his shoulder to comfort her and kept silent (1, с. 254).
Сміх у разі здійснення психологічної підтримки виражається дієсловом laugh (5 випадків уживання). Наприклад:
Не was laughing now, turning away her fears. ‘Try to keep up your spirits in any situation’ (1, с. 194).
Аналіз фактичного матеріалу засвідчив різноманіття мовних засобів на позначення психологічної підтримки, вираженої різними НЗК у художньому тексті.

Висновки до розділу 3

1. Під психологічною підтримкою розуміють психологічно-емоційний вплив на адресата задля покращення його емоційного стану, що виражається умовним відношенням: «суб’єкт – підтримка – об’єкт». Суб’єктом висловлення вважається мовець як адресант висловлювання підтримки, а об’єктом виступає той, на кого спрямована психологічна підтримка (адресат висловлення). Мовець повинен відчувати емпатію до об’єкта підтримки, тобто бути спроможним усвідомити його негативні емоції, використати вербальні і невербальні засоби, що найбільше відповідають особистісним характеристикам адресата та обставинам комунікації.
2. Результати дослідження обумовлюють наш висновок про те, що об’єктом психологічної підтримки найчастіше виступає хтось із близьких людей – друг або родич, або дитина. Суб’єктом і об’єктом висловлення психологічної підтримки у більшості випадків є жінка (44,5% та 42,6% відповідно). Дорослі (і чоловіки, і жінки) є суб’єктами висловлень, орієнтованих на підтримку адресата – дитини. І навпаки, діти виконують комунікативну роль «дорослого», здійснюючи підтримку старших за віком.
3. Серед НЗК психологічної підтримки ми вирізняємо: НЗК, що супроводжують висловлення підтримки (які передують, відбуваються одночасно і завершують висловлення), та НЗК, які використовуються замість нього (комунікативно значуще мовчання). НЗК психологічної підтримки спрямовані на те, щоби збалансувати стан адресата, розрадити або підбадьорити його. До проаналізованих НЗК належать фонаційні, кінесичні, такесичні і проксемічні засоби. Кінесичні НЗК виявилися найбільш частотними у матеріалі дослідження (27,7%). Висловлення психологічної підтримки може комбінуватися одразу з декількома НЗК.
4. НЗК психологічної підтримки можуть бути представлені у тексті за допомогою різних мовних засобів. У проаналізованому художньому творі фонаційні засоби репрезентовані дієсловами говоріння, з прислівником або іменником, значення яких виражає позитивні емоції з боку мовця до адресата. З цієюж метою використовуються іменники voice і tone, використовувані разом із означальними прикметниками, що надають характеристику тону голосу мовця і його емоції.
5. Серед кінесичних НЗК найбільш частотно вживаними у матеріалі дослідження стали жести, марковані дієсловами nod і дієслівними сполученнми. shrug one’s shoulders, raise one’s hand. Крім того, до широко вживаних можна віднести погляд (позначається дієсловами або іменниками зі спільною семою «дивитися»/ «погляд») і посмішка (позначається дієсловом або іменником smile). Прислівники й прикметники, які використовуються у складі НЗК, виражені лексичними одиницями, фіксують емоції мовця по відношенню до адресата.
6. Такесика демонструється дієсловами спрямованої дії у поєднанні з іменником, що позначає певну частину тіла, якої торкається мовець при спілкуванні, і прислівника, що характеризує дотик або емоції суб’єкта.
7. Проксемічні НЗК виражаються дієсловами руху із прислівником, що означає подолання відстані між комунікантами і наближення до адресата висловлення.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Як вид соціальної діяльності, комунікація включає всі типи людської взаємодії. Основними функціями комунікації називають інформаційну, спонукальну, контактну, емотивну, пізнавальну, координаційну, функцію впливу. Мінімальна одиниця мовленнєвої комунікації – це висловлення. Усі висловлення мають спільні формальні ознаки: наявність чітких кордонів, які змінюються із зміною мовців, завершеність, адресованість. Під час безпосереднього спілкування мовець, як правило, використовує невербальні засоби комунікації.
НЗК є складниками комунікативного коду, що мають знакову природу, і разом із вербальним компонентом створюють і транслюють повідомлення, яке сприймається адресатом. Головними ознаками НЗК є їх внутрішній, іманентний характер, неструктурованість, залежність від обставин спілкування, спонтанність. НЗК можуть супроводжувати висловлення або вживатися замість нього. У комбінації з висловленням НЗК можуть або підтверджувати його зміст, або суперечити йому. Використання і тлумачення змісту НЗК підпорядковуються як комунікативній ситуації, так і соціокультурному контексту.
Виокремлюють фонаційні (інтонація, характеристики голосу), кінесичні (жести, міміка, пози, характер ходи), такесичні (дотики до адресата) і проксемічні НЗК (локація комунікантів, певна дистанція між ними). Мовець може використовувати різні НЗК, формулюючи висловлення психологічної підтримки. Психологічна підтримка є психологічним впливом на адресата з метою покращення його емоційного стану.
Емотивність художнього тексту – одна з його ключових ознак, корелюється з вербалізованими в ньому емоціогенними знаннями і реалізується через емотивно навантажені складники тексту, що імплементують емоційні інтенції автора і моделюють потенційні емоції читача, зумовлені рецепцією та інтерпретацією текстової дійсності. Дослідники емотивності вирізняють вербальні і невербальні компоненти емотивного тексту.
Результати дослідження обумовлюють висновок про те, що об’єктом психологічної підтримки найчастіше виступає хтось із близьких людей – друг або родич, або дитина. Суб’єктом і об’єктом висловлення психологічної підтримки у більшості випадків є жінка (44,5% та 42,6% відповідно). Дорослі (і чоловіки, і жінки) є суб’єктами висловлень, орієнтованих на підтримку адресата – дитини. І навпаки, діти виконують комунікативну роль «дорослого», здійснюючи підтримку старших за віком.
Серед НЗК психологічної підтримки ми вирізняємо: НЗК, що супроводжують висловлення підтримки (які передують, відбуваються одночасно і завершують висловлення), та НЗК, які використовуються замість нього (комунікативно значуще мовчання). НЗК психологічної підтримки спрямовані на те, щоби збалансувати стан адресата, розрадити або підбадьорити його. До проаналізованих НЗК належать фонаційні, кінесичні, такесичні і проксемічні засоби. Кінесичні НЗК виявилися найбільш частотними у матеріалі дослідження (27,7%). Висловлення психологічної підтримки може комбінуватися одразу з декількома НЗК.
НЗК психологічної підтримки можуть бути представлені у тексті за допомогою різних мовних засобів. У проаналізованму художньому творі фонаційні засоби репрезентовані дієсловами говоріння, з прислівником або іменником, значення яких виражає позитивні емоції з боку мовця до адресата. З цієюж метою використовуються іменники voice і tone, використовувані разом із означальними прикметниками, що надають характеристику тону голосу мовця і його емоції.
Серед кінесичних НЗК найбільш частотно вживаними у матеріалі дослідження стали жести, марковані дієсловами nod і дієслівними сполученнми. shrug one’s shoulders, raise one’s hand. Крім того, до широко вживаних можна віднести погляд (позначається дієсловами або іменниками зі спільною семою «дивитися»/ «погляд») і посмішка (позначається дієсловом або іменником smile). Прислівники й прикметники, які використовуються у складі НЗК, виражені лексичними одиницями, фіксують емоції мовця по відношенню до адресата.
Такесичні засоби виражені дієсловами спрямованої дії у поєднанні з іменником, що позначає певну частину тіла, якої торкається мовець при спілкуванні, і прислівника, що характеризує дотик або емоції суб’єкта.
Проксемічні засоби виражаються дієсловами руху із прислівником, що означає подолання відстані між комунікантами і наближення до адресата висловлення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Андрианов М. С. Анализ процессов невербальной коммуникации как паралингвистики // Психологический журнал. 2005. № 5. С. 16-25.
Анисимова Е. Е. Паралингвистика и текст (к проблеме креализованных и гибридных текстов) // Вопросы языкознания. 1992. № 1. С. 71-78. URL: https://vja.ruslang.ru/ru/archive/1992-1/71-78 (дата звернення: 23.10.2022)
Аносова Т. В. Проблема лексикографического отображения коннотации // Нова філологія. 2002. № 3 (14). С. 7-8. URL: http://eprints.zu.edu.ua/1259/1/06atokhd.pdf (дата звернення: 27.10.2022)
Анохіна Т. О. Невербальні та вербальні засоби екстеріоризації селенціального ефекту в англомовному художньому дискурсі: автореф. дис… на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 «Германські мови». Запоріжжя, 2006. 18 с. URL: http://eprints.zu.edu.ua/1259/1/06atokhd.pdf (дата звернення: 20.10.2022)
Барташева Г. І. Невербальные компоненти коммуникации как аспект изучения иностранного языка // Підготовка фахівців у галузях філології та лінгво-дидактики у вищ. навч. закладах. Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції. Х.: Харківський нац. ун-т. ім. В. Н. Каразіна, 2002. С. 131-134. URL: https://repo.knmu.edu.ua/bitstream/123456789/24891/1/%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B9_final%20version.pdf (дата звернення: 20.10.2022)
Барташева Г. І. Реалізація принципу доповнення у взаємодії вербальних і невербальних елементів комунікації // Гуманітарний вісник Харківського нац. ун-ту. Серія: Іноземна філологія. 2002. № 6. С. 131- 140. URL: http://www.disslib.org/vzayemodia-neverbalnykh-ta-verbalnykh-komponentiv-sytuatsiyi-komunikatyvnoho.html (дата звернення: 2.11.2022)
Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Академія, 2004. 342 с.
Биркенбил В. Язык интонации, мимики, жестов. СПб.: Питер, 1997. 224 с.
Білас А. А. Категорія емотивності у лінгвістиці. URL: https://cutt.ly/ 71lk8rH (дата звернення: 23.10.2022)
Білецький А. О. Про мову і мовознавство: навч. посібн. для студ. філол. спец. вищ. навч. закладів. К.: «Артек», 1997. 224 с.
Богданов В. В. Коммуникативная компетенция и коммуникативное лидерство // Язык, дискурс и личность: межвуз. сб. науч. трудов. Тверь: ТГУ, 1990. С. 26-31.
Боева Е. Социально-психологические аспекти невербального речевого поведения // Прикладная психология и психоанализ. 2005. № 2. С. 65-71. URL: https://lib.uni-dubna.ru/biblweb/search/rubrsearch.asp?ID=366& allcount=166&dbeg=61 (дата звернення: 23.10.2022)
Бондаренко Я. А. Прагмалингвистические средства реализации психологического влияния в процессе межличностного общения // Материалы Междунар. лингв. конф. «Функциональная лингвистика: Язык. Человек. Власть». Ялта: Таврический нац. ун-т им. В. И. Вернадского. 2001. С. 28-29.
Булатова А. О. Вербальне спілкування: функції і форми мовлення // Магістерські студії’2023. Черкаси: ЧДТУ, 2022. С.
Величковский Б. М. Когнитивная наука: Основы психологии познания: в 2 т. М.: Смысл: Издательский центр «Академия», 2006. 448 с.
Вундт В. Психология душевных волнений // Психология эмоций. М.: Наука, 1984. С. 83-92.
Ганиш Є. Г. До проблеми актуалізації інтенції суб’єкта мовлення у художньому тексті (прагмалінгвістичний аспект) // Мова і культура. Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії. К.: Collegium, 1997. Т. 3. С. 33-34.
Гладьо С. В. Емотивність художнього тексту: семантико-когнітивний аспект (на матеріалі сучасної англомовної прози): автореферат дис….канд. філол. наук: 10.02.04 – «Германські мови». К., 2000. 19 с.
Горелов И. Н. Невербальные компоненты коммуникации. Изд-во 3-е. М.: URSS. ЛКИ, 2007. 104 с.
Голощук С. Л. Реалізація невербальних засобів спілкування у спонукальному дискурсі // Вісник СумДу. Серія філологія. 2007. № 1. С. 19-23. URL: https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/9939 (дата звернення: 23.10.2022)
Гриценко Т. Б. Українська мова за професійним спрямуванням: навч. пос. К.: Центр учбової літератури, 2010. 624 с.
Джунусалієва Г. Д. , Ковальська Н. А. Комунікативні девіації в контексті теорії мовної комунікації // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. 2011. Вип. 6. С. 68-71. URL: http://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/3729 (дата звернення: 23.09.2022)
Додонов Б. И. Эмоции как ценность. М.: Наука, 2002. 272с.
Ємельянова О. В. Мовленнєве вираження статусу адресата в англомовному художньому дискурсі закоханих: автореф. дис.….канд. філол. наук: 10.02.04 – «Германские языки». Х., 2006. 20 с. URL: https://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream-download/123456789/62031/5/ Yemelyanova_intention1.pdf (дата звернення: 23.09.2022)
Зуева Е. А. Эмоции как объект лингвистических исследований // Иностранные языки в профессиональном образовании: лингвометодический контекст: Белгор. Ун-т потреб. кооперации. Белгород, 2006. С. 148-154. URL: http://dspace.bsu.edu.ru/handle/123456789/6151 (дата звернення: 2.09.2022)
Кагановська О. М. Текстові концепти художньої прози (на матеріалі французької романістики середини ХХ сторіччя): [монографія]. К.: Вид. центр КНЛУ, 2002. 292 с.
Качалов Н. А. Коммуникативные аспекты языка и культури // Сб. научн. статей и тезисов и межвуз. науч.-практ. конф. студ., аспирантов и молодых ученых. Томск: Томский политех. ун-т. 2001. С. 72-74.
Кашкин В. Б. Введение в теорию коммуникации: учеб. пособ. Воронеж: ВГТУ, 2000. 175 с.
Кириленко Г. Л. Проблема исследования жестов в зарубежной психологии // Психологический журнал. 1997. № 7. С. 138-147.
Козяревич Л. В. Вербальні і невербальні засоби емпатизації діалогічного дискурсу: автореф. дис.….канд. філол. наук: спец. 10.02.04 – «Германські мови». К., 2006. 19 с. URL: https://sites.google.com/site/verbtaneverbkomunikacia/teoria-movlennevih-aktiv/literatura (дата звернення: 15.10.2022)
Колбукова И. В. Принципы и методы представления экспрессивной семантики слова в двуязычном словаре: дисс…канд. филол. наук: спец. 10.02.19 – «Теория языка». М., 2007. 190 с. URL: http://www.dslib.net/ jazyko-znanie/principy-i-metody-predstavlenija-jekspressivnoj-semantiki-slova-v-dvujazychnom.html (дата звернення: 15.10.2022)
Колшанский Г. В. Паралингвистика. М.: Высшая школа, 1974. – 83 с.
Конецкая В. П. Социология коммуникации: учебник. М.: Междунар.ун-т бизнеса и управления, 1997. 304 с. URL: https://www.gumer.info/ bibliotek_Buks/Sociolog/koneck/index.php (дата звернення: 20.10.2022)
Кочерган М. П. Загальне мовознавство: підр. для студ. філол. спец. вищ. закладів освіти. К.: Видавн. центр «Академія», 1999. 288 с.
Кнап М. Л. Невербальные коммуникации. М.: Наука, 1978. 308 с.
Крейдлин Г. Е. Невербальная семиотика в ее соотношении с вербальной: автореф. дис….д. филол. наук: спец. 10.02.19 – «Теория языка». М., 2000. 68 с. URL: https://cheloveknauka.com/neverbalnaya-semiotika-v-ee-sootnoshenii-s-verbalnoy (дата звернення: 20.10.2022)
Крейдлин Г. Е., Чувилина Е. А. Улыбка как жест и как слово (к проблеме внутриязыковой типологии невербальних актов) // Вопросы языкознания. 2001. № 14. С. 66-91. URL: https://vja.ruslang.ru/ ru/archive/2001-4/66-93 (дата звернення: 25.10.2022)
Куприянов В. В., Стовичек Г. В. Лицо человека: анатомия, мимика. М.: Медицина, 1988. 271 с.
Лабунская В. А. Невербальное поведение (социально-перцептивный подход). Ростов-на Дону: Феникс, 1988. 246 с.
Лабунская В. А. Интерпретация невербального поведения в межличностном общении: автореф. дис….д. психолог. наук: спец. 19.00.05 – «Социальная психология». М., 1989. 43 с. URL: https://nauka-pedagogika.com/psihologiya-19-00-05/dissertaciya-interpretatsiya-neverbalnogo-povedeniya-v-mezhlichnostnom-obschenii (дата звернення: 25.10.2022)
Ларионов И. К. Невербальное мышление: от мышления словами к мышлению смысловыми идентификациями. М.: Дашков и Ко, 2007. 375 с.
Лось А. Л. Средства выражения эмпатии в языке // Филологические науки. Вопросы теории и практики. 2014. № 10 (40). Ч. 1. C. 131-135. URL: https://www.gramota.net/articles/issn_1997-2911_2014_10-1_31.pdf (дата звернення: 20.10.2022)
Мельничук О. Д. Синтаксична реалізація невербальної комунікації // Гуманітарний вісник. 2006. Т.2: Проблеми сучасної лінгвістики. С. 329-331. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvmgu_filol_2015_14_28 (дата звернення: 20.10.2022)
Непп М., Холл Дж. Невербальное общение: мимика, жесты, движения, позы и их значение. [пер. с англ.]. СПб.: Прайм-Еврознак, 2007. 512 с.
Носенко Э. Л. Эмотивность как интегральное качество текста // Прагматика и типология коммуникативных единиц языка: Сб. науч. трудов. Днепропетровск, 1989. С. 55-59.
Пиз А. Язык жестов: увлекательное пособие для деловых людей. [пер. с англ.] М.: Ай-Кью, 1992. 112 с.
Почепцов Г. Г. Высказывание и дискурс в прагмалингвистическом аспекте. К.: Изд-во КГПИИЯ, 1989. 114 с.
Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2001. 656 с.
Психологія мовлення і психолінгвістика: навч. посіб./ Калмикова Л. О., Калмиков Г. В., Лапшина І. М., Харченко Н. В.; за заг. ред. Л. О. Калмикової. К.: Переяслав-Хмельницький пед.ін-т, в-во «Фенікс», 2008. 245 с. URL: https://pedagogy.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2017/05/Kalmykova_Psykholohiia-movlennia-i-psykholinhvistyka.pdf (дата звернення: 17.09.2022)
Разинкина Н. М. Стилистика английской научной речи. М.: Наука, 1972. 168 с. URL: https://www.booksite.ru/fulltext/razinkina/text.pdf (дата звернення: 17.09.2022)
Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций; пер. с польск. / под общ. ред. О. В. Овчинниковой. М.: Прогресс, 1979. 392 с. URL: https://www.studmed.ru/reykovskiy-ya-eksperimentalnaya-psihologiya-emociy_fbfe7747916.html (дата звернення: 2.10.2022)
Рибалка С. В. Мова поглядів, міміки, жестів. Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2006. 223 с.
Рубинштейн Л. С. Основы общей психологии. СПб: Питер, 1999. 720 с.
Румянцева И. М. Психология речи и лингвопедагогическая психология. М.: PerSe (Логос), 2004. 316 с.
Серякова И. И. Лексико-семантические и коммуникативно- функциональные особенности языковых единиц, описывающих невербальное средство коммуникации «голос» в современном английском языке: дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04. – «Германские языки». К., 1989. 182 с.
Солощук Л. В. Вербальні і невербальні компоненти комунікації в англомовному дискурсі. Х.: Константа, 2006. 300 с.
Стернин И. А. Введение в речевое воздействие. Воронеж: Познание, 2001. 252 с.
Стивенсон Ч. Некоторые прагматические аспекты значения // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. С. 129-154.
Токмакова С. Е. Эволюция языковых средств передачи оценки и эмоций (на материале литературной сказки XVIII-XIX веков): дисс….канд. филол. наук: спец. 10.02.01 – «Русский язык». Воронеж, 2015. 211 с. URL: http://www.science.vsu.ru/dissertations/2106/ %D0%94%D0%B8%D1%81%D1%81%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B0%D1%86%D0%B8%D1%8F_%D0%A2%D0%BE%D0%BA%D0%BC%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A1.%D0%95..pdf (дата звернення: 2.10.2022)
Туницкая Е. Л. Лингвистические маркеры персонажа-объекта авторской эмпатии // Филологические науки в МГИМО. 2019. № 1 (17). С. 120-127. URL: https://philnauki.mgimo.ru/jour/article/view/98 (дата звернення: 17.09.2022)
Филимонова О. Е. Эмоциология текста. Анализ репрезентации эмоций в английском тексте. СПб.: Книжный Дом, 2007. 448 с.
Шаховский В. И. Категоризация эмоций в лексико-семантической системе языка. 4-е изд. М.: Мягкая обложка, 2012. 208 с.
Шаховский В. И. Что такое лингвистика эмоций/ Волгоградский гос. пед. ун-т. URL: http://tverlingua.by.ru/archive/012/ shakhovsky_03_12.htm (дата звернення: 17.09.2022)
Шаховский В. И. Эмоции – мысли в художественной коммуникации // Языковая личность: социолингвистические и эмотивные аспекты. Волгоград-Саратов, 1998. 93 с.
Шевелева М. С. Теория эмпатии в анализе дискурса (на материале английского и французского языков) // Филологические науки. Вопросы теории и практики. 2021. Т. 14. Вып. 2. С. 543-552. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/teoriya-empatii-v-analize-diskursa-na-materiale-angliyskogo-i-frantsuzskogo-yazykov (дата звернення: 20.10.2022)
Чабаненко В. А. Стилістика експресивних засобів української мови. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 351 с.
Юсева Ю. В. Механизмы вербализации эмоционального состояния литературного персонажа в англоязычной художественной прозе: автореф. дис….канд.филол.наук: спец. 10.02.04 – «Германские языки». М., 2011. 21 с. URL: https://cheloveknauka.com/mehanizmy-verbalizatsii-emotsionalnogo-sostoyaniya-literaturnogo-personazha-v-angloyazychnoy-hudozhestvennoy-proze (дата звернення: 20.10.2022)
Язык жестов: Деловой бестселлер / Сост. Шарпило В. В. М.: Парадокс, 1995. 170 с.
Якобсон Р. Лингвистика и поэтика (Структурализм: «за» и «против»). М., 1975. URL: https://studfile.net/preview/2674981/ (дата звернення: 20.10.2022)
Якименко Н. Невербальні засоби ділового спілкування // Дивослово. 2003. № 5. С. 42-45.
Aitchison J. Linguistics. Lincolnwood (Chicago), Illinois: NTC Publishing Group, 1993. 300 p.
Balding C. My animals and other family. L.: The Penguin Group, 2013. 258 p.
Davis M. H. Empathy: A social psychological approach. Madison, WI: Brown and Benchmark, 1994. 271 p.
Diller H. J. Emotions and the Linguistics of English // Proceedings. Tuebingen: Niemeier, 1992.155 p.
Dirvin R., Verspour M. Cognitive Exploration of Language and Linguistics. Amsterdam, Philadelphia: Benjamins P.C., 1998. 227 p.
Iacoboni M. Understanding others: Imitation, language, empathy // Perspectives on imitation: From cognitive neuroscience to social science / ed. by S. Hurley, N. Chater. Cambridge, MA: MIT Press, 2005. P. 77-99.
Kneepkens E. W., Zwaan R. A. Emotions and Literary Text Comprehension // Poetics. 1994-1995. V. 23. P. 125-138.
Thompson E. Empathy and human experience // Science, Religion, and the Human Experience. 2005. № 27. P. 261-287.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

Wilson J. Candyfloss. London: Corgi Books, 2006. 415 p.

ДОДАТОК
Частотність застосування НЗК
Застосування НЗК НЗК Кількість
Суб’єкт підтримки Об’єкт підтримки В абсолютних числах %
жінка жінка Кінесика 11 5,4
Фонація 9 4,5
Декілька видів НЗК 5 2,4
Такесика 4 2
Проксеміка 3 1,5
Мовчання 3 1,5
Сміх 2 1
Разом 37 18,3
чоловік Фонація 8 4,2
Кінесика 7 3,6
Декілька видів НЗК 5 2,1
Такесика 3 1,5
Проксеміка 3 1,5
Сміх 3 1,5
Разом 29 14,4
дитина Кінесика 6 3
Фонація 6 3
Декілька видів НЗК 3 1,5
Такесика 3 1,5
Проксеміка 6 2,8
Разом 24 11,8
ВСЬОГО: 90 44,5
чоловік жінка Кінесика 7 5
Фонація 8 4
Декілька видів НЗК 4 2
Такесика 3 1,5
Проксеміка 3 1
Мовчання 2 0,7
Сміх 1 0,5
Разом 28 13,9
чоловік Кінесика 7 4
Фонація 6 3
Декілька видів НЗК 3 2
Такесика 7 1,3
Проксеміка 2 1
Сміх 1 0,3
Разом 26 12,8
дитина Кінесика 5 2,5
Фонація 5 2,5
Декілька видів НЗК 3 1,5
Такесика 2 1
Проксеміка 1 0,6
Разом 16 7,9
ВСЬОГО: 70 34,6
дитина жінка Кінесика 8 3,9
Фонація 5 2,8
Декілька видів НЗК 4 1,9
Такесика 2 0,9
Проксеміка 2 0,9
Разом 21 10,4
чоловік Кінесика 3 1,5
Фонація 3 1,5
Декілька видів НЗК 3 1,5
Такесика 2 1
Проксеміка 2 0,9
Разом 13 6,4
дитина Кінесика 2 1
Фонація 2 1
Декілька видів НЗК 2 1
Такесика 1 0,95
Проксеміка 1 0,95
Разом 8 3,9
ВСЬОГО: 42 20,7
РАЗОМ: 202 100

ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets