1. Repository at ChSTU
  2. Випускні кваліфікаційні роботи
  3. Магістр
  4. 072 Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок (Фінанси і кредит)
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8401
Title: Оцінка фінансових ризиків на підприємстві (на матеріалах ТОВ «ІМПЕКС АРТІС» м. Київ)
Authors: Березіна, Олена Юріївна
Стороженко, Іван Миколайович
Keywords: фінансові ризики;інвестиції
Issue Date: Dec-2023
Abstract: Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми і напрями вдосконалення економічного регулювання та управління фінансовими ризиками підприємства сільського господарства. Об’єктом дослідження є ТОВ «Імпекс Артіс» та процес управління фінансовими ризиками в сільському господарстві за умов формування ринкових відносин. Метою кваліфікаційної роботи магістра є розробка й обґрунтування теоретичних, методичних і практичних засад управління фінансовими ризиками підприємства сільського господарства в умовах розвитку ринкових відносин. Завдання кваліфікаційної роботи магістра: полягає в наступному: визначити поняття, різновиди та критерії класифікації ризиків з врахуванням особливостей сільського господарства; дослідити методи управління ризиками в сільському господарстві; дослідити ризики інвестування в аграрний сектор; визначити економічний зміст та оцінку інвестиційного потенціалу з позиції залучення та ефективного використання інвестицій; визначити фактори, що стимулюють інвестиційну діяльність сільського господарства в ринкових умовах; проаналізувати сучасний стан діяльності підприємства ТОВ «ІМПЕКС АРТІС»; запропонувати пропозиції та моделі розробки і реалізації інвестиційних рішень на підприємстві з врахуванням фінансових ризиків. За результатами дослідження сформульовані пропозиції та моделі розробки і реалізації інвестиційних рішень на підприємстві з врахуванням фінансових ризиків. Одержані результати можуть бути використані при розробці фінансового плану та удосконалення існуючих методів регулювання фінансових ризиків підприємства.
URI: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8401
Appears in Collections:072 Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок (Фінанси і кредит)

Files in This Item:
File Description SizeFormat 
КРМ Стороженко І.М. 2023.pdf
  Restricted Access		2.13 MBAdobe PDFView/Open Request a copy
Show full item record


Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.

Extracted text 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ  
КАФЕДРА ФІНАНСІВ 
 
 
 Спеціальність 
072 – Фінанси, банківська справа 
та страхування, освітня програма 
«Фінанси і кредит»,  
освітній ступінь «магістр», 
денна форма навчання, 
2 курс, група                         . 
 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
 
 
на тему: ОЦІНКА ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ (НА 
МАТЕРІАЛАХ  ТОВ «ІМПЕКС АРТІС» м. Київ) 
THE ASSESSMENT OF THE ENTERPRISE’S FINANCIAL RISKS 
(BASED ON THE MATERIALS OF LLC «IMPEX ARTIS», KYIV) 
 
Студента(ки) Стороженка Івана Миколайовича       
(підпис) 
 
Науковий керівник  професор Березіна Олена Юріївна     . 
(вчене звання, прізвище та ініціали)    (підпис) 
 
 
 
 
Робота допущена до захисту в ЕК 
Завідувач кафедри фінансів  
                   проф. Гончаренко І. Г.       . 
      
      (вчене звання, прізвище та ініціали) (підпис) 
 
 
 
 
 
Черкаси 2023 р. 
2 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ  
КАФЕДРА ФІНАНСІВ  
Освітній ступінь – магістр  
Спеціальність 072 – Фінанси, банківська справа та страхування 
освітня програма «Фінанси і кредит» 
 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Завідувач кафедри фінансів 
 
________________ проф. Гончаренко І.Г.  
 
«_____» ________________20 ___ р. 
 
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА  
 
   Стороженку Івану Миколайовичу      
(прізвище, ім’я, по батькові) 
1. Тема роботи Оцінка фінансових ризиків на підприємстві (на матеріалах  
ТОВ «ІМПЕКС АРТІС» м. Київ) 
 
Керівник роботи Березіна Олена Юріївна, кандидат економічних наук, професор 
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання) 
затверджені наказом вищого навчального закладу від «____» _________ 20 ___ р.       
№ _____ 
 
2. Строк подання студентом роботи «____» __________ 20 ___ р. 
3. Вихідні дані до роботи законодавчі та нормативні акти з питань управління 
фінансовими ризиками, аналітичні та статистичні дані про фінансово-господарську 
діяльність ТОВ «ІМПЕКС АРТІС», підручники посібники, монографії, статті 
4. Зміст кваліфікаційної роботи магістра (перелік питань, які потрібно розробити)  
РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти управління ризиками підприємства 
РОЗДІЛ 2. Аналіз економічних показників діяльності  ТОВ «ІМПЕКС АРТІС» 
РОЗДІЛ 3. Пропозиції та моделі розробки і реалізації інвестиційних рішень на 
підприємстві з врахуванням фінансових ризиків 
5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень, 
плакатів):   
Ієрархічні рівні ризику; Класифікація ризиків за можливістю управління ними; 
Розподіл основних видів ризиків аграрного підприємства за можливістю 
контролювати їх; Схема управління ризиком; Взаємозалежність ризику і доходу;  
Залежність величини чистої приведеної вартості від ставки дисконтування; Аналіз 
показників рентабельності підприємства 2020 – 2022 рр.; Аналіз показників 
фінансової стійкості підприємства  2020 – 2022 рр.; Динаміка  показників 
фінансової стійкості підприємства за 2020-2022 рр.; Аналіз показників ліквідності 
підприємства 2020 – 2022 рр.; Аналіз показників ділової активності підприємства 
за 2020 – 2022 рр.;  Динаміка валового прибутку підприємства (2020 – 2022 рр.); 
3 
 
Динаміка коефіцієнта оцінки стабільності підприємства  (2020 – 2022 рр. );  Обсяг 
лізингових інвестицій країн;  Технічні характеристики; Розрахунок сукупних 
витрат на 1 га; Розрахунок лізингових платежів за залишковою вартістю; 
Розрахунок щомісячних платежів при банківському інвестуванню; Розрахунок 
прибутку від посіву пшениці при  різних варіантах розвитку подій 
6. Консультанти розділів кваліфікаційної роботи магістра 
Прізвище, ініціали  Підпис, дата 
Розділ 
та посада консультанта завдання видав завдання прийняв 
1 Березіна О.Ю.,  професор 05.09.23 09.10.23 
2 Березіна О.Ю.,  професор 10.10.23 11.11.23 
3 Березіна О.Ю.,  професор 12.11.23 28.11.23 
7. Дата видачі завдання «05» вересня 2023 р. 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
№ Назва етапів Строк виконання 
Примітка  
з/п кваліфікаційної роботи магістра етапів роботи 
Вибір напряму дослідження. 
1 Складання попереднього плану 05.09.23 виконано 
кваліфікаційної роботи. 
Опрацювання літературних джерел.  
2 30.09.23 виконано 
Підготовка та групування матеріалів. 
Затвердження плану. Підготовка  
3 5.10.23 виконано 
теоретичного розділу. 
Доопрацювання теоретичного розділу. 
4 Аналіз даних, необхідних для 9.10.23 виконано 
написання аналітичного розділу. 
5 Підготовка аналітичного розділу. 10.10.23 виконано 
6 Доопрацювання аналітичного розділу. 07.11.23 виконано 
Підготовка та написання 
7 08.11.23 виконано 
розрахункового розділу роботи. 
8 Розрахунок пропозицій. 15.11.23 виконано 
Доопрацювання розрахункового 
9 18.11.23 виконано 
розділу. 
10 Підготовка висновків по роботі 19.11.23 виконано 
11 Перевірка роботи на плагіат 21.11.23 виконано 
12 Доопрацювання роботи 23.11.23 виконано 
13 Оформлення кваліфікаційної роботи 2.12.23 виконано 
Подання завершеної роботи на 
14 5.12.23 виконано 
кафедру 
 
Студент     __________________    _______________________ 
             (підпис)                                             (прізвище та ініціали)  
Керівник роботи      __________________    ______________________ 
            (підпис)                                              (прізвище та ініціали) 
Секретар ЕК       __________________    _______________________ 
(підпис)                                              (прізвище та ініціали)  
4 
 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота магістра містить 120 сторінок, 14 таблиць, 5 
рисунків, список використаних джерел з 96 найменувань, 2 додатки. 
 
ОЦІНКА ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ (НА 
МАТЕРІАЛАХ  ТОВ «ІМПЕКС АРТІС» м. Київ) 
(великими літерами) 
 
Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми і 
напрями вдосконалення економічного регулювання та управління 
фінансовими ризиками підприємства сільського господарства. 
Об’єктом дослідження є ТОВ «Імпекс Артіс» та  процес управління 
фінансовими ризиками в сільському господарстві за умов формування 
ринкових відносин. 
Метою кваліфікаційної роботи магістра є  розробка й обґрунтування 
теоретичних, методичних і практичних засад управління фінансовими 
ризиками підприємства сільського господарства в умовах розвитку ринкових 
відносин. 
Завдання кваліфікаційної роботи магістра: полягає в наступному:  
визначити поняття, різновиди та критерії класифікації ризиків з врахуванням 
особливостей сільського господарства;  дослідити методи управління 
ризиками в сільському господарстві;  дослідити ризики інвестування в 
аграрний сектор;  визначити економічний зміст та оцінку інвестиційного 
потенціалу з позиції залучення та ефективного використання інвестицій; 
визначити фактори, що стимулюють інвестиційну діяльність сільського 
господарства в ринкових умовах;  проаналізувати сучасний стан діяльності 
підприємства ТОВ «ІМПЕКС АРТІС»; запропонувати  пропозиції та моделі 
розробки і реалізації інвестиційних рішень на підприємстві з врахуванням 
фінансових ризиків.  
За результатами дослідження сформульовані пропозиції та моделі 
розробки і реалізації інвестиційних рішень на підприємстві з врахуванням 
фінансових ризиків. 
Одержані результати можуть бути використані при розробці 
фінансового плану та удосконалення існуючих методів регулювання 
фінансових ризиків підприємства. 
 
Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра 2023 
Рік захисту кваліфікаційної роботи магістра 2023 
 
Підпис студента ____________________ 
Дата ______________________________ 
5 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП 6 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ  
ПІДПРИЄМСТВА……………………………………………………………… 10 
1.1. Поняття  ризику та його різновиди………………………………………. 10 
1.2. Критерії класифікації ризиків та їх оцінка з врахуванням  
особливостей сільського господарства……………………………………….. 17 
1.3. Інваріантні методи управління ризиками в сільському господарстві…. 28 
1.4. Ризик інвестування в аграрний сектор за кордоном…………………….. 36 
1.5. Методи оцінки інвестиційних проектів………………………………….. 42 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ  ТОВ  
«ІМПЕКС АРТІС»……………………………………………………………... 56 
2.1. Техніко-економічна характеристика підприємства……………………... 56 
2.2. Особливості організації безпеки життєдіяльності та умов праці на  
підприємстві……………………………………………………………………. 57 
2.3. Аналіз показників фінансово-господарської діяльності………………... 64 
2.4. Аналіз ризику банкрутства підприємства……………………………….. 79 
РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ТА МОДЕЛІ РОЗРОБКИ І РЕАЛІЗАЦІЇ  
ІНВЕСТИЦІЙНИХ РІШЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ З ВРАХУВАННЯМ  
ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ……………………………………………………... 85 
3.1. Лізинг як особлива форма інвестування…………………………………. 85 
3.2. Розрахунок інвестиційного проекту з врахуванням фінансових ризиків  
та його ефективність…………………………………………………………… 94 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 106 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….………………………………….. 110 
ДОДАТКИ……………………………………………………………………… 118 
 
6 
 
ВСТУП 
 
Сільське господарство – одна з ключових і життєво важливих галузей 
суспільного виробництва – є водночас однією з найбільш ризикових галузей 
економіки, оскільки відтворювальний процес пов’язаний з природно-
кліматичними та біологічними чинниками. 
В роботі розглянуто питання захисту від фінансових ризиків 
сільськогосподарської галузі, де використовується специфічний і основний 
одночасно засіб виробництва – земля, питома вага якої складає понад 50% 
території України, або понад 31 млн. га угідь. 
Здійснення обережного фінансового планування, вивчення ринкових 
тенденцій і вжиття заходів для зменшення ризиків можуть допомогти 
сільськогосподарським підприємствам ефективно управляти фінансовими 
ризиками в контексті їхньої інвестиційної діяльності. 
Узгоджене управління фінансовими ресурсами і інвестиційною 
діяльністю допомагає підприємству досягати своїх стратегічних цілей, 
забезпечує фінансову стійкість та створює умови для сталого розвитку. 
Фінансові ризики та інвестиційна діяльність підприємства взаємодіють 
і можуть суттєво впливати одне на одне. Інвестиції, як правило, пов'язані з 
певним ступенем невизначеності та можуть ставити підприємство перед 
фінансовими викликами та ризиками. 
ому однією з найгостріших питань в АПК є захист врожаю 
сільськогосподарських культур, за допомогою якого в певній мірі можна 
стабілізувати економіку самих господарств, агропромисловий комплекс та 
економіку держави в цілому. 
Ступінь участі держави у стабілізації стану агроформувань та 
методичні підходи до вирішення цієї проблеми мають свою специфіку у 
кожній з розвинених країн. 
Питанням економічного регулювання фінансових ризиків приділяється 
недостатньо уваги. Причиною цього є зменшення ролі держави як 
7 
 
безпосереднього інвестора і недостатній розвиток приватних інвесторів, 
поява нових інституціональних структур, формування інвестиційної 
інфраструктури: комерційних банків, спеціалізованих кредитно-фінансових 
інвестиційних інститутів. В умовах погіршення матеріальної бази аграрних 
підприємств, високих трудових та матеріальних витрат, недосконалості 
виробничих зв’язків проблема інвестування сільського господарства набуває 
особливого значення. 
Стан вивчення проблеми. Проблема поглибленого вивчення науково-
дослідної теми регулювання фінансових ризиків в сільському господарстві 
завжди була в центрі уваги українських та іноземних учених-економістів. 
Фундаментальний економіко-теоретичний аналіз в умовах ринку проведено в 
працях Дж. М. Кейнса, І. Фішера, Л. Койка, Д. Йоргенсона, В. Міта, Л.Т. 
Гайера та інших. 
 За умов формування ринкових відносин цю проблему розробляли 
багато вітчизняних учених, про щосвідчать роботи Я.К. Білоуська, О.М. 
Голованова, М.Я. Дем’яненка, І.Й. Дороша, М.І. Кісіля, М.М. Кропивка, І.І. 
Лукінова, П.Т. Каблука та інших.  
У їх працях знайшли своє відображення окремі аспекти проблеми 
економічного регулювання інвестиційної діяльності сільськогосподарських 
підприємств. Останнім часом відбуваються економічне зростання в 
сільському господарстві, поліпшення фінансового стану 
сільськогосподарських підприємств, зміцнення зв’язків фінансового ринку й 
сільськогосподарських підприємств. Тому окремі проблеми розвитку 
інвестиційної діяльності вимагають детальнішого опрацювання. Недостатньо 
розглянуто основи інвестиційної діяльності в сільському господарстві через 
механізм інвестиційного ринку; майже не досліджено фактори, що 
визначають інвестиційний попит і пропозиції.  
Управління фінансовими ризиками є критичним елементом для 
успішної інвестиційної стратегії підприємства. Врахування цих ризиків, 
розробка ефективних стратегій зменшення ризиків та вжиття відповідних 
8 
 
заходів можуть допомогти забезпечити сталість та успішність інвестиційної 
діяльності підприємства. 
З позицій системного підходу не вивчено аспекти державного 
регулювання інвестиційної діяльності в сільському господарстві. Саме 
недостатня наукова вивченість питань економічного регулювання 
інвестиційної діяльності в сільському господарстві зумовлює актуальність 
цієї роботи, а важливість вирішення сукупності виявлених проблем – тему, 
мету, завдання, структуру та зміст дослідження. 
Мета і задачі дослідження. Метою є розробка й обґрунтування 
теоретичних, методичних і практичних засад управління фінансовими 
ризиками підприємтсва сільського господарства в умовах розвитку ринкових 
відносин. Відповідно до цієї мети в дипломній роботі  було поставлено та 
розв’язувалися такі завдання: 
– визначити поняття, різновиди та критерії класифікації ризиків з 
врахуванням особливостей сільського господарства; 
– дослідити методи управління ризиками в сільському господарстві; 
– дослідити ризики інвестування в аграрний секктор 
– визначити економічний зміст та оцінку інвестиційного потенціалу з 
позиції залучення та ефективного використання інвестицій; 
– визначии фактори, що стимулюють інвестиційну діяльність 
сільського господарства в ринкових умовах; 
– проаналізувати сучасний стан діяльності підприємства ТОВ 
«ІМПЕКС АРТІС»; 
– запропонувати  пропозиції та моделі розробки і реалізації 
інвестиційних рішень на підприємстві з врахуванням фінансових ризиків. 
Об’єктом дослідження  є ТОВ «Імпекс Артіс» та  процес управління 
фінансовими ризиками в сільському господарстві за умов формування 
ринкових відносин. 
9 
 
Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми і напрями 
вдосконалення економічного регулювання та управління фінансовими 
ризиками підприємства сільського господарства. 
Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою 
дослідження та розв’язання поставлених завдань є економічні положення 
теорії суспільного відтворення, досягнення основоположників економічної 
науки у визначенні засад управління фінансовими ризиками та розвитку 
інвестиційної діяльності. При дослідженні окремих аспектів проблеми 
вдосконалення процесу регулювання та управління фінансовими ризиками в 
сільському господарстві було використано праці відомих економістів, а 
також фахівців у галузі економічного регулювання та управління 
інвестиційною діяльністю в сільському господарстві. 
Перший розділ містить теоретичні підходи щодо визначення 
економічної сутності ризиків, їх класифікації, оцінювання ризиків 
інвестування, особливостей інвестування в агропромисловий комплекс.  
В другому розділі проведено аналіз фінансово-господарської діяльності 
товариства з обмеженою відповідальністю «Імпекс Артіс», досліжено 
платоспроможність, ліквідність, дохідність підприємства в динаміці 2020-
2022 років; наведено передумови залучення інвестицій.  
Третій розділ містить пропозиції щодо втілення інвестиційного проекту 
на підприємстві, та розраховано його ефективність з врахуванням фінансових 
ризиків.  
 
10 
 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ 
ПІДПРИЄМСТВА 
 
 
1.1. Поняття  ризику та його різновиди  
 
З ризиком ми зустрічаємося щоденно: і на побутовому рівні, і при 
здійсненні будь-якої господарської діяльності. Як правило, ризик 
пов’язується з невпевненістю в можливому результаті. Тобто, існує фактор 
невизначеності, необхідності приймати рішення, що направлені на усунення, 
запобігання та максимального обмеження дії негативних наслідків ризику. 
Незважаючи на давню історію існування ризику та його вивчення, в науковій 
літературі немає єдиної думки щодо визначення цього поняття та єдиного 
підходу щодо концепцій в теорії ризику [44; 61]. Окрім того, ризик 
розглядають як історичну та як економічну категорію, в залежності від галузі 
застосування. 
Зрозуміло, що ризик як економічна категорія виник з появою товарно-
грошових відносин і відображає подію, яка може відбутися або ні. До того ж, 
для події, що відбулася, можливі три варіанти економічного результату. А 
саме: 
- позитивний ( вигода, прибуток); 
- нульовий (результат не змінився); 
- від’ємний (збиток, втрата).  
 Вчені вважають, що вперше спроба наукового визначення сутності та 
змісту поняття "ризик" була зроблена математиком Йоганом Тегенсом (XVIII 
ст.). Його наукові праці з виміру ризику знайшли практичне застосування в 
страхуванні життя. Хоча основи актуарних розрахунків, серед основних 
задач яких є дослідження та групування ризиків, закладені в працях вчених 
Д.Граунта, Я.Вітта, Е.Галлея ще в XVII ст. Подальший розвиток математики 
та страхування призвели до того, що термін "ризик" почав 
11 
 
використовуватись спочатку у страховій теорії, а із зростанням впливу 
науково-технічного прогресу на фінансово-господарське та соціальне життя 
суспільства і поширився на економічну теорію.  
Ризик – це об’єктивно-суб’єктивна категорія у діяльності суб’єктів 
господарювання, що пов’язана з подоланням невизначеності та 
конфліктності в ситуації неминучого вибору. Вона відображає міру (ступінь) 
відхилення від цілей, від бажаного (очікуваного) результату, міру невдачі 
(збитків) з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих та 
зворотних зв’язків стосовно об’єкта керування [20].  
Об’єкт ризику розглядають залежно від мети і рівня дослідження. На 
мікрорівні ним може бути окрема господарська операція, вид продукції, 
технологія, напрям виробничої діяльності тощо; на мезорівні – окреме 
підприємство, галузь, соціокультурна спільнота людей певної територіальної 
одиниці; на макрорівні – країна, регіон тощо. Усі об’єкти ризику є системами 
– множинами елементів довільної природи, що мають зв’язки і утворюють 
певну цілісність. 
Об’єкт ризику – система, ефективність та умови функціонування якої 
наперед точно не визначені [58; 65]. 
Суб’єкт ризику визначається з огляду на його правомочність приймати 
рішення щодо об’єкта ризику. Зазвичай на мікрорівні суб’єктами ризику 
виступають окремі особи (керівники, менеджери, відповідальні працівники). 
Для мезо- і макрорівня характернішим є прийняття колективних рішень. 
Суб’єкт ризику – особа (індивід або колектив), яка зацікавлена в 
результатах управління об’єктом ризику і має компетенцію приймати 
рішення щодо об’єкта ризику. 
Усі ризики виникають внаслідок дії різноманітних чинників, що стають 
джерелами ризику. 
Джерело ризику – фактори (явища, процеси}, які спричиняють 
невизначеність результатів, зумовлених певними змінами ендогенного чи 
екзогенного характеру або діями суб’єктів ризику. 
12 
 
Джерела ризику за проявом поділяють на дві групи: зовнішні і 
внутрішні. Зовнішні джерела ризику формуються у зовнішньому середовищі 
системи, і повністю уникнути їх дії неможливо (наприклад, на підприємство 
як систему діють зовнішні джерела ризику: природні, політичні, соціальні, 
макроекономічні фактори). Внутрішні джерела ризику (персонал, техніка, 
технологія тощо) виникають усередині самої системи, і їх наявність і 
активність значно залежать від дій суб’єкта ризику. Отже, діяльність усіх 
економічних суб’єктів супроводжується ризиком. 
Ризик завжди притаманний економіці вільного підприємництва, 
оскільки бізнес передбачає обмірковане прийняття ризику з метою 
отримання бажаної віддачі. Уникнути економічних ризиків повністю 
неможливо. Вони існують через об’єктивні, притаманні економіці категорії 
конфліктності та невизначеності, відсутність повної інформації, 
неможливість здійснення точного прогнозу щодо багатьох параметрів 
економічних об’єктів та процесів. Економічний ризик розглядають в 
контексті процесів прийняття рішень в умовах невизначеності як сукупність 
ймовірних економічних, політичних та інших сприятливих і несприятливих 
наслідків реалізації обраних рішень. Крім того, ризик є обов’язковим 
атрибутом новаторської, інноваційної економічної діяльності [20, 70]. 
За терміном оцінки і врахування ризику можна виокремити 
випереджаючий ризик (наявна можливість попередньої оцінки і розробки 
заходів по управлінню ризику), своєчасний (пов’язаний з динамічністю 
факторів ризику, вимагає постійної оцінки і управління) і запізнілий (виникає 
за відсутності попередньої інформації, наприклад про сприйняття ринком 
нових видів продукції, оцінюється лише після реалізації ризику). 
За рівнем (ступенем) ризики можна поділити на низькі, помірні, повні 
(мінімальні, оптимальні, допустимі, середні, максимальні, критичні, 
катастрофічні). Віднесення ризику до будь-якої з названих категорій 
залежить від імовірності настання і величини втрат, які можуть виникнути в 
кожному конкретному випадку. Втрати за катастрофічних ризиків є 
13 
 
найбільшими, а за мінімальних найменшими. Проте катастрофічні ризики 
виникають набагато рідше, ніж середні чи мінімальні. Тому сукупність 
ризиків можна подати у вигляді піраміди, основою якої є мінімальні ризики, 
а вершиною – катастрофічні (табл. 1.1) [58, 53].  
Таблиця 1.1. - Ієрархічні рівні ризику 
Узагальнена Конкретизація Ймовірність Величина Наслідки негативного прояву 
диференціація ступеня ризику виникнення, % втрат до ризику у фінансовій сфері 
очікуваного 
рівня, % 
Низькі мінімальні 0-10 0-5 
мінімальні 0-5 0-10 
Тимчасові фінансові труднощі 
оптимальні 0-15 0-15 
оптимальні 10-15 0-5 
Помірні допустимі 0-25 0-25 
Тимчасове зниження 
допустимі 10-15 10-15 
конкурентоспроможності 
допустимі 15-25 0-10 
середні 25-50 25-50 
Фінансова стагнація 
Повні максимальні 50-70 50-70 
критичні 70-90 70-90 Фінансова нестійкість 
катастрофічні 90-100 90-100 Банкрутство 
 
За масштабами (спрямованістю) впливу виокремлюють: одноосібні 
ризики (здійснюють вплив лише на певний суб’єкт ризику (підприємство, 
особу) або його найближче оточення) і групові (наслідки від реалізації 
ризикованої ситуації можуть впливати на групу підприємств). 
За сукупністю використання інструментів оцінки та управління 
розглядають: портфельні ризики (ймовірності втрат по кількох видах ділових 
операцій одного напряму діяльності (управлінські дії при цьому спрямовані 
на коригування сукупного ризику цього напряму): фінансові, ризики 
ліквідності, загальноринкового зниження цін) та індивідуальні (характерні 
для окремих операцій, подій – виробничі, екологічні тощо).    
За ступенем обґрунтованості ризику виокремлюють: раціональні 
(обґрунтовані: вплив на діяльність підприємства мінімальний), нераціональні 
(частково обґрунтовані: імовірність несприятливої події велика, але можливі 
втрати не перевищують передбачуваних доходів, забезпечуючи нульовий 
ефект) та авантюрні (значна імовірність недосягнення мети, надія на 
випадковий успіх) ризики. 
14 
 
За джерелами виникнення розрізняють ризики: обумовлені змінами 
зовнішнього ринкового середовища і діяльністю держави; суто господарські; 
пов’язані з певними особами; зумовлені природними факторами. 
За причинами (природою) виникнення розмежовують: суб’єктивні 
ризики (невизначеність цілей діяльності: неправильне розуміння процесів, 
що аналізуються, недостатній рівень кваліфікації, освіти, досвіду, 
необґрунтовані амбіції тощо), об’єктивні (нестача інформації: неповнота або 
асиметричність, невизначеність майбутнього і відсутність можливостей 
отримання повної інформації про партнерів; стихійні лиха; макроекономічні, 
політичні зміни тощо) і уявні (зумовлені психологічною схильністю чи 
несхильністю суб’єкта до ризику). Як окремі причини ризику можна вказати 
елемент випадковості і брак часу для раціональної оцінки ситуації. 
За ступенем системності ризики класифікують як системні та 
несистемні. Ступінь системних ризиків не можна зменшити, їх наявність 
зумовлена самою системою (дією ринкових законів), вони реально існують в 
економіці, їх можна передбачити та оцінити. Вплив несистемних ризиків на 
результати діяльності підприємства можна зменшити і навіть звести до 
мінімуму (наприклад, шляхом виробничої диверсифікації), оскільки вони не 
характерні для функціонування системи. У більшості випадків на 
підприємствах діють усі системні ризики та деяка частина несистемних [58; 
69]. 
За характером (формою, часом) прояву ризики бувають 
короткострокові і довгострокові (характеризуються відповідно невеликим і 
значним часом впливу факторів ризику на розвиток ризикованої ситуацій), 
дискретні (ступінчасті) і неперервні (ризик змінюється у часі стрибкоподібно 
або залишається постійним за умов перебігу ситуації ризику), випадкові 
(нехарактерні для суб’єкта ризику, спричинені випадковими факторами) і 
систематичні (генеруються умовами функціонування суб’єкта ризику, 
реалізації певної події чи операції, наприклад дією ринкових факторів на 
діяльність підприємства). 
15 
 
За рівнем виникнення виділяють мега-, макро-, мезо- і мікроризики. 
Мегаризик визначається факторами, які притаманні ситуаціям 
невизначеності у діяльності світового суспільства (тероризм, екологічні 
катастрофи, нар-кобізнес та ін.). Макроризик виникає на рівні окремої країни 
(зовнішньоекономічний, соціально-політичний тощо). Мезоризик 
(міжгалузевий, галузевий, регіональний) характеризується рівнем предметної 
та технологічної спеціалізації продукції галузі, регіону, капітальних 
вкладень, концентрації виробництва та ін. Мікроризик спричиняється 
діяльністю підприємства і функціонально залежить від неї. 
Класифікація ризиків за сферою походження дає змогу детальніше 
досліджувати причини виникнення і прогнозувати наслідки їх впливу на 
макро- і мікросередовище. За цією ознакою ризики поділяються на: 
природно-екологічні (зміни природно-кліматичних умов, несприятливий 
вплив шкідливих виробництв); геополітичні (нестабільність, конфлікти в 
певних країнах чи регіонах світу); соціально-політичні (можливість 
виникнення непередбачених ситуацій у разі зміни державою політичного 
курсу, запровадження або відміни соціальних програм тощо); демографічні 
(зміни демографічної ситуації в країні); адміністративно-законодавчі (зміни у 
законодавстві); адміністративні обмеження підприємницької діяльності); 
макроекономічні (коливання індикаторів економічного зростання економіки 
– інфляція, кредитні та депозитні ставки, кон’юнктура ринку тощо) та 
підприємницькі (генеруються специфікою діяльності конкретного суб’єкта 
ринку). 
У процесі діяльності підприємці стикаються з різними видами ризиків, 
що різняться між собою за місцем і часом виникнення, сукупністю зовнішніх 
і внутрішніх факторів, які впливають на їх рівень і відповідно за способом їх 
аналізу. Всі види ризиків підприємства взаємопов’язані. Комплексна дія 
факторів впливу ускладнює вибір методу аналізу рівня конкретного ризику і 
прийняття рішення щодо оптимізації, оскільки необхідний поглиблений 
16 
 
аналіз багатьох інших ризикованих факторів. Тому вибір конкретного методу 
аналізу їх рівня, підбір оптимальних факторів дуже важливі [77; 89]. 
Кредитні ризики тісно пов’язані з відсотковими, причини їхнього 
виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома 
групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові ризики 
розглядаються з позицій кредитора, а кредитні – з позицій позичальника. При 
цьому виділяють декілька суто кредитних ризиків: 
біржові ризики, сутність яких полягає в наявності ймовірності 
виникнення втрат у результаті укладення фірмою біржових угод (наприклад, 
ризик неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу взагалі тощо); 
селективні ризики (ризики вибору), які полягають у невірному виборі 
видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні 
інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо; 
ризики ліквідності, які пов’язані з можливістю втрат при реалізації 
цінних паперів або інших товарів внаслідок зміни їхньої якості, споживчої 
вартості тощо; 
ризики банкрутства, які виникають у результаті невірного вибору 
способів вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем 
власного капіталу і спроможності розрахуватися по взятих на себе 
зобов’язаннях. 
Для обчислення цих показників проводиться серія розрахунків 
очікуваного прибутку з проекту (наприклад, чистої приведеної вартості 
проекту – NPV) за різних можливих ситуацій. Якщо кількість таких 
розрахунків позначити n, а прогнозний показник NPV для кожного 
розрахунку – як NPV , де i = 1,2,…,n, то можна використати відому зі 
статистики. 
Для обчислення можливих варіантів дохідності проекту залежно від 
різних обставин використовують такі підходи: 
а) аналіз чутливості проекту до змін окремих факторів, які впливають 
на дохідність. До таких факторів належать ціна реалізації, собівартість, обсяг 
17 
 
виробництва, вартість обладнання тощо. Оцінюється значення впливу цих 
факторів на загальну прибутковість проекту і відповідно до результатів 
вживаються заходи щодо ґрунтовнішої проробки інвестиційних планів та 
зниження ризикованості, пов’язаної з виявленими факторами; 
б) аналіз прогнозних сценаріїв розвитку загальноекономічних умов та 
здійснення самого інвестиційного проекту. Обчислення здійснюється за 
трьома варіантами: 
базовий розрахунок за середніх, найбільш вірогідних умов; 
оптимістичний варіант за найкращого перебігу подій за всіма факторами, що 
впливають на дохідність проекту; 
песимістичний варіант, в який закладаються найгірші можливі ситуації 
у країні й на конкретному ринку; 
в) метод статистичних випробувань, за якого з допомогою електронно-
обчислювальної техніки прораховується багато варіантів дохідності проекту 
залежно від показників-факторів у заданих діапазонах їхніх змін. В 
результаті одержуються середні показники і статистичні характеристики 
їхньої варіації та розподілу для подальшого аналізу найважливіших для 
дохідності проекту показників та рівень ризикованості проекту за різними 
напрямами. 
 
 
1.2. Критерії класифікації ризиків та їх оцінка з врахуванням 
особливостей сільського господарства 
 
Найбільш поширеною є класифікація ризиків за джерелами 
виникнення. До неї звертаються практично всі автори, які досліджують цей 
аспект проблеми ризиків. При цьому спостерігаються деякі відмінності в 
виділенні кількості груп ризиків та включення конкретних ризиків в ту чи 
іншу групу. Дуже часто ці відмінності зумовлені тим, що класифікація 
проводиться з прив’язкою до конкретного виду діяльності та галузі (торгівля 
18 
 
, виробництво, страхування, банківська справа). 
Виділяють такі види ризику в залежності від джерел його виникнення: 
Виробничий ризик. Пов’язаний з виробництвом продукції, товарів, 
послуг. Проявляється в зменшенні обсягів виробництва або зростання витрат 
на виробництво. Причинами виникнення виробничого ризику для 
сільськогосподарських підприємств може бути порушення технології 
виробництва, вплив погоди, нестача ресурсів. 
Ринковий (кон’юнктурний) ризик. Виникає в процесі реалізації 
продукції та купівлі ресурсів. Джерелом ринкового ризику є нестабільність 
ринкових цін, яка є результатом загострення конкуренції, в тому числі й 
якісної, зміни митного регулювання, зміни в попиті та пропозиції. 
Технічний ризик. Пов’язаний з технікою та обладнанням, які 
використовує підприємство. Можна виділити наступні причини виникнення 
технічного ризику: 
- збої та поломки обладнання, зумовлені ненадійністю техніки та 
дотриманням правил її експлуатації; 
- розвиток науково-технічного прогресу. Під його впливом 
з’являються нові технології і техніка, застосування яких підвищує 
продуктивність праці, якість продукції, знижує її собівартість та надає, таким 
чином, конкурентні переваги товаровиробникам. 
Катастрофічні ризики. Вони пов’язані з проявом стихійних сил 
природи, а також діяльністю людини. Це можуть бути повені, пожежі, 
землетруси, аварії (наприклад аварія на АЕС). 
Правовий ризик. Має суттєве значення особливо в умовах реформ, 
коли можлива швидка зміна існуючих законодавчих актів, що регулюють 
діяльність підприємства, та прийняття нових. Також можливе приєднання 
України до певних міжнародних актів, що забороняють використання певних 
хімічних засобів захисту рослин та тварин. Потрібно враховувати, що 
правовий ризик доцільно розглядати як на національному рівні, так і на 
місцевому. Зумовлено це тим, що місцеві органи влади мають право вводити 
19 
 
місцеві податки та збори, які можуть справляти істотний вплив на економіку 
товаровиробників. 
Ризик, пов’язаний з використанням людського фактору виробництва. 
Джерелом цього ризику є непередбачуваність поведінки та здоров’я 
індивідуумів. Наприклад, смерть або захворювання ключових працівників в 
критичний момент виробництва може істотно вплинути на його результати. 
Другим проявом даного ризику є недобросовісність і ненадійність партнерів, 
третім – недостатня кваліфікація менеджера, що приймає рішення, низька 
кваліфікація виробничого персоналу, четвертим – крадіжки, навмисне 
завдання шкоди (псування обладнання), рекет. 
Галузевий ризик. Пов’язаний із змінами в економічному стані певної 
галузі як порівняно з іншими галузями, так і економікою країни в цілому. 
Прикладом може бути диспаритет цін на продукцію промисловості та 
сільського господарства і погіршення економічного стану аграрного 
виробництва в зв’язку з загальноекономічною кризою. 
Політичний ризик. Джерелом його є зміни в державній політиці. 
Врахування даного виду ризику особливо важливе в країнах з нестабільним 
законодавством, відсутністю традицій і культури підприємництва. Політичні 
ризики поділяють на чотири групи: 
- ризик націоналізації і експропріації без належної компенсації; 
- ризик трансферту, що пов’язаний з можливими обмеженнями на 
конвертування місцевої валюти; 
- ризик розриву контракту через дії влади країни, в якій 
знаходиться компанія-контрагент; 
- ризик військових дій та громадянських безпорядків. 
Дискусійним лишається питання щодо включення в цю групу такого 
виду ризику, як фінансовий. Балабанов І.Т., Андрійчук В.Г., Бауер Л. 
розрізняє окремо дві категорії ризику – підприємницький та фінансовий, 
відносячи до першого практично всі види ризику, за джерелами виникнення. 
Фінансовий ризик пов’язується з можливим невиконанням підприємством 
20 
 
своїх фінансових зобов’язань та існування його як юридичної особи. 
При цьому Л. Шаршукова цілком правомірно поділяє фінансовий ризик 
на валютний, кредитний та інвестиційний. 
Валютний ризик – ймовірність фінансових втрат в результаті зміни 
курсу валют, яка може відбутися в період між укладанням контракту та 
фактичним розрахунком по ньому. Кредитний ризик пов’язується з 
можливістю невиконання підприємством своїх фінансових зобов’язань. Це 
можуть бути зобов’язання як перед банком, так і перед постачальниками та 
бюджетом (останнє набуває актуальності з наданням дозволу податковим 
інспекціям брати в заставу майно аграрних підприємств). Інвестиційний 
ризик пов’язаний з вкладенням підприємством коштів в різні проекти чи 
цінні папери. 
До цього переліку доцільно додати, на наш погляд, ще один різновид 
фінансового ризику – дебіторський, який пов’язаний з відстрочкою платежу 
при реалізації продукції підприємства і наданням товарного кредиту 
контрагентам та можливими при цьому збитками від несплати або невчасної 
сплати. 
Процеси глобалізації у світовій економіці відкривають як нові 
можливості для підприємств, так і створюють нові загрози. Глобалізація 
може розглядатися як окреме джерело ризику для підприємств, зокрема 
аграрних. Вільний доступ на ринки аграрної продукції України може 
призвести до погіршення стану національних виробників. Виробники з 
розвинутих країн конкурують не стільки за рахунок більш сприятливих 
природних умов для виробництва сільськогосподарської продукції, скільки 
за рахунок практичної реалізації досягнень науково-технічного процесу та 
більш потужної і досконалої державної підтримки. Тому процеси глобалізації 
в першу чергу підвищують ризики підприємств країн, що розвиваються. 
У вище зазначеному джерела ризиків були поділені на внутрішні та 
зовнішні. Аналогічно розподіляються і самі ризики. До внутрішніх 
відносяться виробничі, технічні ризики, та ризики, пов’язані з персоналом. 
21 
 
На ці ризики менеджер може реально впливати, приймаючи рішення. До 
зовнішніх належать політичні, правові, галузеві, ринкові ризики. Ці ризики 
менеджер може лише враховувати при прийнятті рішень. Звичайно, за 
певних умов деякі зовнішні ризики можуть перейти до групи внутрішніх. 
Такий перехід ринкових ризиків може відбутися, якщо підприємство є 
монополістом на певному ринку. Правовий ризик великі підприємства мають 
змогу зменшити шляхом лобіювання своїх інтересів в уряді, законодавчих 
органах. 
Для того, щоб більш чітко окреслити внутрішні ризики можна 
зобразити функціональну та ресурсну модель підприємства. 
Підприємство використовує наступні ресурси: 
Ресурс персоналу. Використання цього виду ресурсів породжує ризики, 
пов’язані з кваліфікацією управлінського та виробничого персоналу. 
Матеріально-технічні ресурси (предмети і знаряддя праці). При 
застосуванні цього виду ресурсів виникають ризики, зумовлені надійністю 
обладнання та техніки і відповідністю технології рівню розвитку Ні 11. 
Фінансові ресурси. Породжують ризики, пов’язані із неспроможністю 
підприємства генерувати достатню кількість готівки для забезпечення 
стабільної роботи підприємства. 
Ресурс прав (торгова марка, знак, ліцензії, право використання 
земельної ділянки, оренди приміщень, майна, землі та ін). Порушення прав 
підприємства призводить до збитків. Це відбувається, наприклад, при 
підробці торгової марки, коли на ринку з’являється багато підробок. При 
цьому підприємство несе прямі збитки від зменшення обсягів реалізації, 
зниження цін. Непрямі збитки – завдання шкоди репутації підприємства, 
оскільки товари- підробки, як правило, низької якості. 
Ресурс інформації і технології (інформація стосовно діяльності 
підприємства, планів випуску продукції, залучення коштів, виходу на нові 
ринки, зміни маркетингової політики, ноу-хау). Ризики виникають з 
можливістю доступу конкурентів до конфіденційної комерційної інформації 
22 
 
або до нової технології, яка надає підприємству конкурентні переваги. Адже 
підприємство могло вкласти значні кошти в розробку або придбання цієї 
технології, а тому понесе значні збитки від несанкціонованого доступу до 
неї. 
Функціональна модель підприємства: 
Маркетинг, включаючи збут та постачання. В зв’язку з цією функцією 
виникають ризики, пов’язані з нестабільністю ринкових цін. 
Фінансова діяльність. Виникають ризики, які пов’язані із структурою 
капіталу, спроможністю виконувати свої фінансові зобов’язання. 
Виробництво. Породжує ризики, що стосуються обсягів виробництва 
та виконання договорів на поставку продукції. 
Використання ресурсної і функціональної моделі підприємства дає 
можливість налагодити систему управління внутрішніми ризиками 
підприємства. 
Економічні ризики ідентифікуються із сукупністю невизначеностей, що 
виникають в розвитку великої системи в цілому, в тому числі її складових, 
коли ставиться мета по встановлення загальноекономічної рівноваги такої 
системи і темпів росту ВВП через випуск конкурентоспроможної продукції 
на світовому ринку, вибір раціонального поєднання форм виробництва, 
здійснення ефективних заходів з використанням державних антициклічних 
методів та механізмів. 
Фіскально-монетарний ризик представлений сукупність 
невизначеностей, що виникають при розв’язанні задач по забезпеченню 
економічного росту і стабільності великих складних систем з допомогою 
державної фінансової і бюджетної політики, через механізм стабілізації рівня 
цін і оптимальні податкові норми, ефективне регулювання Національним 
банком курсу національної валюти та обсягу грошової маси в обігу. 
Під соціально-політичним ризиком розуміється сукупність 
невизначеностей, що виникають в розвитку великої системи в цілому і її 
складових, в тому числі при втручанні держави в політику ціноутворення, а 
23 
 
також при розв’язанні задач по мобілізації та концентрації майна та 
інтелектуальних цінностей для забезпечення соціального захисту всіх груп 
населення від життєвих ризиків загального характеру, справедливого 
розподілу доходів, скорочення безробіття, регулювання фізичних обсягів 
пропозиції чи попиту через ціну та ін. 
Крім того, ризики поділяють в залежності від рівня прийняття рішень 
на макроекономічні (глобальні) та мікроекономічні (на рівні окремих фірм), а 
також в залежності від рівня обґрунтованості рішень, що приймаються 
виділяють обґрунтований та необгрунтований (авантюрний) ризики . 
Обґрунтований ризик – варіант прийняття рішення, що забезпечує для 
даних умов досягнення потрібного результату з найменшими сукупними 
витратами, вибраний в оптимальні строки, на основі передбачуваних вигод з 
можливими негативними наслідками. 
Необгрунтований (авантюрний) ризик – сумнівний захід, справа, 
почата без врахування реальних сил, умов і можливостей з розрахунком на 
випадковий успіх, але в більшості випадків приречене на провал. Авантюра – 
це різновид ризику, що об’єктивно має значну ймовірність неможливості 
досягнення поставленої мети, хоча особи, що приймають такі рішення 
можуть їх не усвідомлювати. 
Вплив окремих факторів на діяльність фірми має різні часові 
характеристики, одні фактори діють постійно, інші – певний проміжок часу. 
В зв’язку з цим виділяють короткострокові та постійні. До групи 
короткострокових відносять ті ризики, які загрожують підприємству 
короткий визначений часовий проміжок. Наприклад, ризик трансферту. 
До постійних ризиків відносять ті, які безперервно загрожують 
підприємству, наприклад, загроза посухи для сільськогосподарських 
підприємств в районах недостатньої зволоженості, землетруси в сейсмічно 
активних зонах, повені в передгірських районах. 
Зустрічається і інший поділ ризиків на основі тривалості їх дії: 
довгостроковий, пов’язаний з розвитком підприємства; короткостроковий, 
24 
 
кон’ юнктурний. 
В страхуванні ризики поділяють на дві великі групи : 
1. Ризики, які можна застрахувати 
2. Ризики, які застрахувати не можна 
Така класифікація має практичне значення при виборі способу 
управління ризиком і дозволяє чітко окреслити джерела підприємницького 
(нормального) прибутку. Джерелом нормального прибутку є саме 
нестрахований ризик, до якого відносять неконтрольовані і непередбачувані 
зміни в кон’юнктурі ринку, а значить і в доходах підприємця. 
З точки зору менеджменту, на наш погляд, важливо класифікувати 
ризики за можливістю управляти ними (рис. 1.1). 
 
РИЗИКИ 
НЕУПРАВЛЯЄМІ Управляємі 
Правовий ризик Виробничий ризик 
Політичний ризик Ринковий ризик 
Галузевий ризик Технічний ризик 
Ринковий ризик Ризик, пов’язаний з 
використанням 
людського фактору 
Рис. 1.1 – Класифікація ризиків за можливістю управління ними 
 
Неуправляємі ризики характеризуються тим, що в процесі прийняття 
рішень можна лише враховувати їх вплив і не можна змінити його масштабів. 
Негативну дію управляємих ризиків на виробництво можна зменшити, 
прийнявши відповідні управлінські рішення. Управляємі ризики можна 
розрізняти за можливістю контролювати їх негативний вплив: 
а) повністю контрольовані – негативний вплив можливо майже 
25 
 
повністю нівелювати (ризику загибелі худоби від хвороб можна запобігти 
шляхом проведення вакцинації); 
б) частково контрольовані – негативний вплив можливо зменшити; 
в) неконтрольовані – негативний вплив від настання несприятливої 
події зменшити неможливо (загибель судна в морі, вантажу в результаті 
автокатастрофи і т.д). Негативний вплив таких ризиків можна зменшити 
лише шляхом страхування. 
За територіальною ознакою ризики можна поділити на локальні, які 
діють на певній обмеженій території, та глобальні {загальнодержавні). 
Локальні ризики – загроза землетрусу поширюється на сейсмічно активні 
зони, затоплення – в зонах з можливими надмірними опадами. Глобальні – це 
правові, політичні, технічні ризики. 
Враховуючи, що всі суб’єкти економічних відносин діють в одному 
середовищі, яке (не виділяючи рівень країна-світ) можна назвати 
економікою, то є ризики загальні, під які підпадають всі суб’єкти, і 
специфічні, які пов’язані з галузевою приналежністю. 
Ризик також можна розглядати і по галузях (сферах) економіки: 
виробництво, торгівля, будівництво, транспорт і т.д. В зв’язку з цим можна 
виділити ризики загальні, які властиві або проявляються в усіх галузях, і 
специфічні або галузеві. Так, сільськогосподарське підприємство, 
промислове підприємство, торгове підприємство, банківська установа 
однаково піддаються правовому, політичному ризику, ризику, пов’язаному з 
використанням людського фактору виробництва. В той же час торгове 
підприємство менш підпадає під вплив технічного ризику, ніж виробничі 
підприємства. 
Такий підхід до класифікації дає можливість при вивченні ризиків в 
конкретній галузі народного господарства використати загальні досягнення у 
вивченні ризику і, при цьому врахувати і галузеву специфіку. Всі 
вищеприведені класифікації ризику практично не пов’язані між собою, що не 
дозволяє їх систематизувати за ієрархією, але в залежності від ситуації мають 
26 
 
певне практичне значення. Для всебічної оцінки конкретного ризику 
доцільно застосувати до нього різні класифікації. Це дасть змогу оцінити 
одне й теж явище з різних сторін. При цьому потрібно враховувати, що 
вирішення цієї проблеми буде залежати від конкретного суб’єкта, який 
приймає рішення, від розмірів його підприємства, його місця в управлінській 
ієрархії. Так, керівника виробничого підрозділу у великій багатогалузевій 
фірмі будуть цікавити в першу чергу ризики, пов’язані безпосередньо з 
виробництвом, а керівника цієї фірми – весь їх можливий спектр. 
Займаючись класифікацією ризиків, доцільно скласти “функцію” описання 
ризиків, в яку включити різні види класифікації ризиків. Вона може мати 
такий вигляд: Ш=(Ак,В1,...Ст). Ак характеризує даний ризик за джерелами 
виникнення, В1 – за територіальної ознакою, Сгп – за можливістю 
контролювати даний вид ризику. Наприклад, можливе підвищення цін на 
паливо – ризик кон’юнктурний, глобальний, неконтрольований. Така 
характеристика даної події дозволяє оцінити причину(Ак) її виникнення і на 
основі цього спробувати прогнозувати подальший розвиток подій; виявити, 
чи впливає вона на конкурентів(ВІ); розробити план заходів(Ст), по 
можливості, з метою зменшення її негативного впливу на підприємство. В 
практиці при розробці такої функції, виборі кількості змінних потрібно 
виходити з умов конкретного підприємства, а саме: 
- потребі в глибині розробки такої функції, що визначається 
галуззю, в якій функціонує підприємство, його часткою на ринку продукції, 
досвідом роботи в даній сфері і т.д.; 
- доступності інформації для аналізу та її вартості. 
Для будь-якого підприємства, в тому числі і аграрного, принципове, на 
наш погляд, значення має поділ ризиків за можливостями управління ними 
на мікрорівні. Такий підхід до класифікації ризиків поки-що залишається 
малодослідженим. В той же час керівникам і спеціалістам підприємств 
важливо знати, якими ризиками вони можуть повністю управляти, якими 
частково, а які ризики не піддаються з боку суб’єкта господарювання 
27 
 
контролю взагалі. Враховуючи сказане, вважаємо за доцільне використати 
викладений раніше підхід до класифікації ризиків за ступенем їх 
контрольованості на рівні суб’єктів господарювання з наступним розподілом 
ризиків за цим критерієм з одночасним врахуванням їх джерел виникнення 
(рис. 1.2). Такий підхід дозволяє поєднати найбільш просту і широко 
використовувану класифікацію ризиків за джерелами їх виникнення з цінною 
для менеджменту класифікацією по ступеню контрольованості ризиків. 
Ступінь Види ризику за джерелами 
контрольовано Виробничий Ринковий Фінансовий Технічний Правовий Людський 
сті ризику фактор 
Контрольовани Технологія Збої та Низька 
й виробництва, поломки кваліфікація 
хвороби тварин, обладнання, персоналу 
шкідники і - - техніки - 
хвороби рослин 
Частково  
Погодні умови: Нестабільні Кредитний, Моральний Крадіжки, 
контрольовани посухи сть цін інвестиційн знос техніки псування 
й (зрошення) (біржові ий, і обладнання 
угоди) дебіторськи обладнання 
й під впливом 
НТП 
Неконтрольова  
Погодні умови: Нестабільні Валютний Зміни в Смерть 
ний град, заморозки; сть цін на національн ключових 
епізоотії продукцію і ому працівників 
сільськогоспода ресурси, законодавс
рськ их тварин викликана тві 
проти яких інфляцією, Ратифікаці
відсутні ліки; монополізац я 
нестача ією ринку міжнародн
ресурсів. их 
актів. 
 
Рис. 1.2 – Розподіл основних видів ризиків аграрного підприємства за 
можливістю контролювати їх 
 
Чітка і детальна класифікація ризиків за розглянутим критерієм дасть 
змогу підприємствам більш обґрунтовано будувати систему управління 
ризиками на стадії прийняття тріадного рішення: чи контролювати ризик, чи 
брати ризик на себе, чи передавати іншим. 
28 
 
1.3 Інваріантні методи управління ризиками в сільському господарстві 
 
Сільське господарство, як і будь-яка інша галузь економіки, має свої 
особливості, які зумовлюють певну специфіку в прояві ризиків в ньому. 
В той час, коли природні сили в будь-якій іншій галузі розглядаються 
лише з точки зору стихійного лиха і завдання збитків, то сільське 
господарство є винятком. Враховуючи, що в рослинництві сонячна енергія та 
волога є факторами виробництва, дія природних факторів може приносити не 
тільки збитки, а й додатковий дохід. Вплив цих факторів неможливо точно 
передбачити, тому урожайність сільськогосподарських культур може значно 
змінюватись з року в рік. 
Інша особливість сільського господарства, яка підвищує рівень ризику 
– довгий період виробництва. Рішення щодо виробництва приймаються за 
рік, а то й більше до моменту реалізації. За цей час ринкова ситуація може 
значно змінитися в несприятливий для підприємства бік. Порівняно з 
галузями промисловості, які мають також великий період виробництва, 
наприклад, суднобудування, сільськогосподарські підприємства знаходяться 
в більш несприятливих умовах, оскільки на всю продукцію не укладаються 
контракти до початку її виробництва, в той час як на продукцію 
суднобудування даються замовлення до початку виробництва і підписуються 
контракти. Для зниження ризику, викликаного даною особливістю сільського 
господарства, є нагальна необхідність в широкому використанні такого 
важливого інструменту ринкової економіки, як ф’ючерсні угоди. 
Важлива особливість сільського господарства порівняно з 
промисловістю полягає в тому, що обсяги виробництва змінюються за 
однакових обсягів використання ресурсів. Якщо на промисловому 
підприємстві точно відомо, що з однією тонни металу вийде, скажімо, певна 
кількість гайок, то в аграрних підприємствах при використанні однієї тонни 
мінеральних добрив не можна бути точно впевненим в кількості майбутнього 
урожаю. Навіть можливий варіант, коли при використанні меншої кількості 
29 
 
міндобрив, інших ресурсів під впливом погодних умов буде отриманий 
більший урожай. 
Технологічний процес в аграрному секторі жорстко обмежений в 
часових рамках. За відсутності на певний момент ресурсів, промислове 
підприємство може вийти на заплановані обсяги виробництва, отримавши ці 
ресурси пізніше та організувавши двозмінну чи трьохзмінну роботу. Якщо 
аграрне підприємство не проведе вчасно посівну компанію, то пізніше цього 
зробити неможливо і виробництва даного виду продукції в поточному році 
не буде. Технологічний процес в більшості галузей промисловості може бути 
призупинений, а потім продовжуватись далі без великих втрат. В сільському 
господарстві призупинити технологічні процеси практично неможливо. 
Перенесення збирання врожаю зернових на декілька тижнів призведе до його 
втрати, порушення графіка доїння корів призводить до зниження їх 
продуктивності. 
В технологічному процесі сільського господарства використовуються 
живі організми як засоби виробництва, тому він залежить від їх біологічних 
особливостей. В цій галузі в багатьох випадках неможливо різко збільшити 
обсяги виробництва через біологічні особливості рослин і тварин. Якщо, 
наприклад, в племінному господарстві є нова високопродуктивна порода 
ВРХ в кількості 100 голів, на яку є попит 200 голів на рік, то в поточному 
році задовольнити його можна лише на половину. Крім того, в сільському 
господарстві виникають додаткові витрати в зв’язку з потребою захисту 
урожаю та тварин від шкідників і хвороб. 
Фінансовий ризик в сільському господарстві має досить високий рівень 
в зв’язку з тим, що сучасні аграрні підприємства достатньо капіталоємкі. 
Значна частина дорогих основних засобів використовується протягом року 
короткий термін, вузькоспеціалізована, має великий строк окупності, при 
цьому виникає потреба в залученні фінансових ресурсів. Ще одна 
особливість сільського господарства, яка підвищує рівень фінансового 
ризику – сезонність виробництва. В зв’язку з цим виникає потреба в сезонних 
30 
 
кредитах, обсяг яких практично не зменшується з року в рік навіть при 
простому відтворенні. 
Досконала конкуренція практично не існує в жодній галузі економіки, 
крім сільського господарства. При цьому прояв кон’юнктурного ризику 
набуває виняткового значення, особливо в високоврожайні роки, коли різко 
збільшується пропозиція сільськогосподарської продукції. Високий врожай 
за певних обставин призводить до зменшення прибутків або навіть до збитків 
сільськогосподарських товаровиробників. В перспективі конкуренція в галузі 
сільського господарства зростатиме і водночас буде зростати рівень 
кон’юнктурного ризику. 
Вищенаведені приклади свідчать, що сільськогосподарське 
виробництво є високоризиковою галуззю економіки і з точки зору 
інвестування. Одночасно з цим можна виділити ще одну особливість 
сільського господарства порівняно з іншими галузями: високий рівень ризику 
за низької норми прибутку. Чим більший рівень ризику, тим більший має 
бути сподіваний прибуток, бо в іншому випадку зникає стимул для 
вкладання грошей у ризиковану справу. Тому прямі інвестиції в сільське 
господарство України закордонних інвесторів, враховуючи також високий 
рівень правового ризику і стан економіки, навряд чи матимуть значні обсяги, 
якщо не удосконалити правову базу. 
Сучасне сільське господарство України сильно піддається і валютним 
ризикам. Навіть якщо господарство безпосередньо без посередників не 
займається експортно-імпортними операціями, воно може понести значні 
збитки в зв’язку із зміною курсу національної валюти. В структурі ресурсів, 
які споживає сільське господарство, досить значна частка імпортних, ціни на 
які залежать від курсу гривні. Останнє падіння курсу гривні (1998 р.) 
призвело до різкого підвищення цін на паливо-мастильні матеріали, засоби 
захисту рослин і тварин, техніку. 
Високий рівень ризику в сільському господарстві України вимагає 
кваліфікованого управління, тобто прийняття рішень з врахуванням ризику. 
31 
 
 Вважаємо, що в загальних рисах процес управління ризиком може 
бути представлений наступним чином (рис. 1.3). 
Ідентифікація ризиків 
 (якісний аналіз) 
Кількісний аналіз 
Встановлення допустимого рівня 
ризику 
Управління ризиком 
Уникнення Контроль ризику Передача  Самофінан 
ризику ризику сування 
ризику 
Мінімізація Страхування 
ризиків 
Строкові Строкові 
угоди угоди 
 
Рис. 1.3 – Схема управління ризиком 
 
Для прийняття рішень з врахуванням ризику спочатку потрібно 
ідентифікувати ризики та дати їм кількісну оцінку. Після цього 
встановлюють допустимий рівень ризику з врахуванням фінансового стану 
підприємства. Скрутне фінансове становище спонукає до прийняття рішень з 
низьким рівнем ризику, тому що навіть невеликі збитки загрожують 
існуванню підприємства як юридичної особи. 
Завдання управління ризиком – звести можливий вплив несприятливих 
факторів до прийнятного рівня, використовуючи такі інструменти управління 
ризиком як уникнення ризику, контроль ризику, передача ризику, 
самофінансування ризику. 
На жаль, на сьогодні управлінські рішення в сільському господарстві 
32 
 
приймаються практично без врахування ризику. Причин такого становища є 
декілька. 
По-перше, це відсутність відповідних навичок у керівників 
підприємств. В програмах вузів питання ризику почали вводитися відносно 
недавно, відповідної широкої перепідготовки або підвищення кваліфікації 
практично не проводиться, а для вивчення цього питання самостійно 
практично відсутня навчально-методична література стосовно сільського 
господарства. 
По-друге, в умовах економічної кризи в країні в сільськогосподарських 
підприємствах практично відсутнє стратегічне планування, керівники 
вимушені займатися питаннями практично лише сьогоднішнього дня. 
По-третє, врахування ризику при прийнятті рішень вимагає наявності 
великої кількості інформації, яка мала б бути загальнодоступною, але в 
Україні її отримати дуже важко і вона відносно дорого коштує. 
Розсудливий менеджер завжди признає фундаментальну істину, що 
сама природа економічної діяльності спряжена з чинниками випадковості, 
розпливчатості, неповноти інформації, тобто ризиком. 
Управління ризиком покликане забезпечити оптимальне для 
підприємці співвідношення прибутку та ризику, його прийнятий рівень. 
Необхідною умовою для розв’язання проблеми ризику є чітке усвідомлення 
цілей діяльності фірми. Виходячи з конкретних цілей, повинні виконуватись 
збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні 
показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми. 
Інформація швидко старіє і тому суб’єкт прийняття рішень повинен 
оперативно, динамічно реагувати на її надходження, одночасно оцінюючи 
якість інформації, здійснюючи її моніторинг. 
Обираючи стратегію та тактику управління ризиком, менеджер 
повинен дотримуватись таких основних принципів: 
- недоцільно ризикувати більшим заради меншого; 
- недоцільно ризикувати більше, ніж це дозволяють власні засоби 
33 
 
(капітал тощо); 
- необхідно заздалегідь піклуватися відносно можливих наслідків 
ризику. 
Складові процесу управління ризиком визначаються в залежності від 
сфери діяльності фірми, притаманних їй ризиків, наявних ресурсів, особистої 
майстерності, професіоналізму, схильності до ризику менеджера. 
В узагальненому виді процес управління ризиком представлений у виді 
блок схеми. 
В результаті ґрунтовного якісного та кількісного аналізу менеджер, 
спираючись на отримані дані, обирає один із засобів або суперпозицію 
засобів управління ризиком: 
- уникнення; 
- попередження; 
- прийняття (збереження чи навіть збільшення); 
- зниження ступеня ризику. 
Розглянемо ці засоби. 
Уникнення ризику означає просте ухилення від певного міроприємства, 
котре обтяжене надмірним ризиком. Однак уникнення ризику для менеджера 
нерідко означає відмовитися від прибутку, а це пов’язане з ризиком 
невикористаних можливостей. 
Попередження ризику – це досить ефективний засіб, який однак лише в 
окремих випадках дозволяє зменшити (уникнути) ризик в менеджменті. 
Прийняття (збереження чи збільшення) ступеня ризику – це залишення 
ступеня ризику за менеджером ( інвестором), тобто на його відповідальність. 
Вкладаючи засоби в певну сферу, менеджер повинен бути впевненим, що є 
можливості покриття можливих збитків або ж що вони йому не загрожують. 
Передача ризику здійснюється або шляхом його розподілу, або через 
механізм зовнішнього страхування. 
Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, покласти певну 
частку відповідальності за ризик на того співучасника реального 
34 
 
інвестиційного проекту, який здатний його контролювати краще за інших. 
Передача ризику може також здійснюватись шляхом укладання ф’ючерсного 
контракту. 
Ф’ючерси дозволяють передавати ризик несприятливої зміни цін у 
майбутньому протилежній стороні угоди. 
Страхування – це передача певних ризиків страхової компанії. Для 
зниження міри ризику використовуються майнове страхування і страхування 
від нещасних випадків. Майнове страхування може мати наступні форми: 
страхування ризику підрядного будівництва, страхування обладнання, 
страхування вантажів і ін. Страхування від нещасних випадків включає: 
страхування загальної цивільної відповідальності і страхування професійної 
відповідальності. 
Широко використовується і такий вигляд страхування, хеджування – 
страхування ціни товару від ризику або небажаного для виробника падіння, 
або невигідного для споживача збільшення. По цілях і техніці проведення 
операції хеджування діляться на хеджування продажем, тобто висновок 
виробником або товаровладельцем ф’ючерсного контракту з метою 
страхування від зниження ціни при продажу в майбутньому товару, або що 
вже є в наявності, або ще не зробленого, але передбаченого до обов’язкового 
постачання в певний термін; хеджування купівлею, тобто висновок 
споживачем або продавцем ф’ючерсного контракту з метою страхування від 
збільшення ціни при купівлі в майбутньому необхідного товару. 
До методів, що за суттю близькі до страхування, можна віднести також 
деривативи (опціони, ф’ючерси, свопи тощо). 
Лімітування передбачає обмеження потоків (грошових, товарних, 
кредитних, інвестиційних), спрямованих у зовнішнє (по відношенню до 
підприємства) середовище. Лімітування застосовується банками при наданні 
позик, укладанні договору на овердрафт. Підприємства можуть 
застосовувати цей спосіб при продажу товарів в кредит, наданні позичок, при 
прийнятті рішень щодо визначення обсягу коштів, що спрямовуються на 
35 
 
інвестування. 
Диверсифікація є процесу розподілу інвестованих коштів між різними 
об’єктами вкладання, які безпосередньо не зв’язвні між собою. На принципі 
диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають 
клієнтам свої акції, а одержані кошти вкладають в різноманітні цінні папери, 
які купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній прибуток. 
Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі 
капіталу між різноманітними видами діяльності. Так придбання інвестором 
акцій різних акціонерних товариств замість придбання акцій одного 
акціонерного товариства збільшує ймовірність одержання ним середнього 
доходу майже в три рази і відповідно в три рази знижує ступінь ймовірного 
ризику. 
Створення резервів, запасів на покриття ймовірних непередбачуваних 
витрат у майбутньому також є внутрішнім засобом зниження ризику, свого 
роду самострахуванням. Це дозволяє оперативно усувати тимчасові 
ускладнення у виробничій, фінансово-комерційній діяльності. 
Створення власних грошових, товарно-матеріальних резервів є 
альтернативою страхуванню і доцільно тоді, коли вартість майна, що 
наражається на певний ризик, відносно невелика у порівнянні з майновими та 
фінансовими параметрами усього проекту. Самострахування шляхом 
резервування коштів також може застосовуватись відносно однотипного 
обладнання, майна підприємства, коли ймовірність пошкодження незначна. 
Здобуття додаткової інформації є одним із важливих способів щодо 
зниження ризику. При використанні неточних економічних даних виникає 
питання щодо доцільності їх уточнення. Стосовно планованих заходів, 
особливо інноваційних проектів (технічних новинок), постає питання : чи 
необхідно терміново почати їх впровадження, чи є сенс провести ще якийсь 
додатковий експеримент для уточнення економічних показників. З одного 
боку додатковий експеримент дозволив би знизити економічний ризик, що 
обтяжує певний інноваційний проект, зменшити можливі збитки. Але з 
36 
 
іншого боку експеримент, в свою чергу, пов’язаний з певними затратами та 
збитками, і якщо впровадження інноваційного проекту відкладається, то 
економічні збитки збільшуються. Вони особливо великі при проведенні 
довготермінового експерименту. В цьому випадку впровадження заходів і 
одержуваний в його результаті економічний ефект відсуваються. Отже, для 
оцінки діяльності добування додаткової інформації необхідно порівняти 
економічні результати обох варіантів. 
Природно, що коли б у менеджера була б більш повна інформація, він 
міг би зробити кращий прогноз та знизити ступінь ризику. Це робить 
інформацію товаром, за який менеджери згодні платити гроші. А коли так, то 
вкладення капіталу в інформацію необхідно оцінювати. 
Загальними в господарській практиці є три основних принципи 
зниження ризику: 
- не ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал; 
- не забувати про наслідки ризику; 
- не ризикувати багато за ради малого. 
 
 
1.4. Ризик інвестування в аграрний сектор за кордоном  
 
Досвідом зарубіжних країн доведено, що неодмінною умовою їх 
економічного зростання є прискорене нарощування інвестицій і забезпечення 
на цій основі оновлення та нагромадження капіталу на інноваційній основі. 
Саме завдяки здійсненню такого курсу створюється індустріальна база 
виробництва, досягається рівень його ефективності. Здійснення заходів, 
спрямованих на перетворення України в європейську державу з відповідним 
рівнем добробуту громадян, яке передбачене довгостроковою стратегією 
розвитку національної економіки, потребує здіснення структурних реформ, 
переорієнтації економіки на випереджаючий розвиток наукоємних, 
енергозберігаючих виробництв, розширення експортних можливостей. 
37 
 
Забезпечення сталого економічного зростання, нарощування обсягів 
виробництва досягатиметься за рахунок раціонального використання наявних 
ресурсів, зміцнення виробничого потенціалу, створення привабливих умов 
для підвищення привабливості вітчизняного виробництва, для залучення  
Перехід до ринкових методів господарювання зумовив переорієнтацію 
інвестиційних ресурсів на випереджаюче накопичення капіталу в галузях з 
швидкою його окупністю та мінімальним економічним ризиком. Саме тому 
рівень інвестицій в галузі сільського господарства різко знизився. Хоча в 
системі заходів по підйому економіки сільськогосподарського виробництва 
важлива роль відводиться саме інвестиціям та розвитку інвестиційних 
проектів. Активізація їх створює реальні передумови для розвитку 
сільськогосподарської діяльності, інтенсифікації, зростання продуктивності 
праці, розв’язання соціальних проблем села. 
Сільське господарство посідає одне з найважливіших місць в економіці 
України. Пріоритетне значення цього сектора економіки проявляється в 
постійному зростанні обсягів бюджетного фінансування. У 2013 році на 
державну підтримку АПК передбачено виділити 11 млрд. грн., що становить 
5% видатків державного бюджету України. Проте ринкові трансформації, 
міжнародні інтеграційні процеси крім нарощування кількісних параметрів, на 
нашу думку, потребують якісних змін у формуванні механізму державної 
підтримки [6]. 
Незважаючи на зростання рівня державної підтримки в країні, 
ефективність більшості аграрних підприємств залишається низькою. Так, у 
країнах ЄС економічна підтримка останніми роками становила 331 євро у 
розрахунку на 1 га, тоді як за нашими розрахунками фінансова підтримка на 
1 га сільськогосподарських угідь України становила 199 грн. або 27 євро, що 
у 12,3 раза менше. Тому мають значення не лише обсяги державної 
підтримки, а й механізм їх надання. Механізм державної підтримки 
регулюється Законами України "Про державний бюджет України" і "Про 
державну підтримку сільського господарства України", а порядок витрачання 
38 
 
бюджетних коштів щорічно визначається окремими постановами Кабінету 
Міністрів України. 
Слід зазначити, що велику частку коштів, передбачених на підтримку 
галузей тваринництва та рослинництва, становлять прямі дотації на 
виробництво окремих видів продукції (81% коштів іде на підтримку галузі). 
За офіційним даними Держкомстату України, середній рівень рентабельності 
сільського господарства в Україні в 2014 році склав 15,6%. При цьому 
виробництво продукції рослинництва було високорентабельним (+32,7%), а 
продукції тваринництва – збитковим (-13,4%). Високою була рентабельність 
виробництва соняшнику (+75,9%), зернових (+28,7%), картоплі (+24,7), 
овочів (+14,1%), молока (+13,8%), яєць (+9,1%). Сьогодні рентабельність 
вирощування ріпаку – більше 150%, кукурудзи – більше 50%, пшениці – 
більше  20%. 
Ці показники розраховані за даними усіх українських аграрних 
підприємств, більшість з яких дотепер господарює екстенсивними методами, 
використовуючи застарілі технології й устаткування. Економічний  результат 
сучасних інноваційних підприємств в 2014 році був значно вище офіційних 
даних: наприклад, рентабельність виробництва пшениці на таких 
підприємствах наближалася до 80%, насіння соняшника – перевищувала 
130%, а м’яса свинини – не опускалася нижче 10%. 
Однак дана галузь національної економіки є найменш привабливою для 
інвесторів і за останні 10-15 років масштабні інвестиції в неї не надходили. 
Виробничий потенціал сільського господарства різко скорочується. Аналіз 
діяльності сільгосппідприємств свідчить про те, що зниження обсягів 
виробництва напряму пов’язано зі скороченням інвестицій на придбання 
техніки. Впродовж 2006-2014рр. вартість основних фондів зменшилась 
майже на 17 млрд. грн., а матеріально-технічна база галузі перебуває у 
критичному стані [7]. Спрацьованість устаткування станом на початок 2014 
року – 90% сільськогосподарської техніки відслужило свій термін 
39 
 
експлуатації, а її використання істотно знижує ефективність праці аграрних 
господарств. За деякими розрахунками на оновлення парку 
сільськогосподарської техніки щороку потрібно понад 15 млрд. грн. [5]. У 
зв’язку з цим переважна частка інвестицій, які все ж надходять в галузь, 
використовуються на просте відтворення капіталу. 
В Україні дуже мало підприємств, що мають спільну з іноземними 
компаніями форму управління капіталом. Як правило, іноземні компанії 
відкривають в Україні власне підприємство, номінально українське, де весь 
вищий менеджмент – іноземні фахівці. З огляду на менталітет українців, який 
сформувався переважно за радянських часів, й особливості законодавства, 
так інвестиціями управляти ефективніше. Принципи інвестування в аграрний 
сектор України відрізняються від загальноприйнятих у західних країнах, і це 
також бентежить багатьох потенційних інвесторів. Головний і основний 
принцип – в Україні власними інвестиціями потрібно управляти, причому 
самостійно. 
 Станом на початок 2014 р. обсяг прямих іноземних інвестицій в 
аграрний сектор України склав $557,1 млн. власне в сільськогосподарське 
виробництво й лісове господарство (або всього 1,9% всіх іноземних 
інвестицій в Україну) і $1564,0 млрд. – у харчову промисловість (5,3%). 
Перевага інвестицій у переробну промисловість пояснюється більш високою 
економічною ефективністю роботи харчової промисловості й більш швидкою 
віддачею інвестицій у порівнянні із сільгоспвиробництвом, а також меншою 
залежністю від зовнішніх факторів. 
В аграрному секторі при функціонуванні різних форм господарювання 
інвестиційний процес слід розглядати як довгострокові вкладення засобів з 
метою створення нових і модернізації діючих сільгосппідприємств, освоєння 
ефективних технологій і техніки, формування перспективних структур, 
орієнтованих на отримання прибутку, насичення споживацького ринку 
продуктами харчування високої якості, реалізацію соціальних задач [3]. За 
40 
 
нашими оцінками, АПК має великий потенціал, проте водночас слід 
зазначити, що інвестиції в аграрний сектор вважаються досить ризиковими 
як для українських, так і для іноземних підприємців. Інвестори ж прагнуть 
вкладати кошти в такі сектори економіки, які є найменш ризикованими. Хоча 
ми знаємо, що за звичайних умов малий ризик зазвичай пов’язаний з малими 
доходами, а великий – із великими. Взаємозалежність ризику (Х) і доходу (Y) 
наведена нижче (рис. 1.4). 
  
Рис. 1.4 – Взаємозалежність ризику і доходу. 
  
Коли ризик відсутній, інвестори одержують дохід Y1,за ризик 
X1 інвестори одержують дохід Y2, за ризик X2 – дохідY3. 
Для економічних процесів властиві імовірнісний характер, неповнота 
та недостовірність інформації, невизначеність і складність ситуацій. Отже, 
ризик об’єктивно завжди буде одним із основних елементів інвестиційного 
процесу. Для інвестора завжди існувала й існуватиме більша чи менша 
ймовірність, якщо не втрати вкладених ресурсів, то їхнього знецінення 
внаслідок дії певного комплексу факторів ризику. Крім ризику можливих 
втрат і збитків, ймовірно також недоодержання інвестором доходів або ж 
упущення прибутку. Тому потенційні інвестори вже на стадії розробки 
проекту намагатимуться об’єктивно й неупереджено проаналізувати можливі 
ризикові ситуації та оцінити майбутні ймовірні ризики. 
41 
 
Досліджуючи інвестиційні процеси, ми виділили найбільш типові 
фактори, які впливають на рівень ризику від інвестиційної діяльності. До них 
слід віднести політичні ризики, заборону експорту, непередбачуваність, 
неповернення ПДВ, нульові ставки рентабельності, "сіру" та "чорну" 
контрабанду, непередбачене введення квотування продукції та ліцензування 
тих чи інших видів діяльності, заборону на міжрегіональне перевезення 
продукції. До цих факторів також належать юридичні ризики, побоювання 
нечесних умов роботи та ймовірність негативних змін у макроекономічній 
динаміці. Реалізацію інвестиційного потенціалу України в цілому стримує 
зарегульованість інвестиційної діяльності, недосконале оподаткування. На 
отримання деяких дозволів і погоджень інвестор витрачає понад 1 рік. 
Серйозною проблемою є також низький рівень захисту інвестора. 
Розв’язання зазначених питань дало б змогу поліпшити інвестиційний клімат 
та збільшити надходження іноземного капіталу. 
Сільське господарство зазнало значних втрат від міжгалузевих 
диспропорцій передусім через недосконалість економічних механізмів. 
Внаслідок порушення цінового паритету у взаємовідносинах з виробниками 
та постачальниками матеріально-технічних ресурсів, їх неврегульованості з 
переробними підприємствами, із закупівельною та обслуговуючою сферою 
створили такі умови, за яких сільське господарство не доотримує значні 
обсяги прибутків, відбувається відтік не тільки капіталу, трудових ресурсів, 
але й скорочуються площі землі в обробітку та знижується її родючість. 
Шляхом легальних та тіньових механізмів прибутки, які повинні залишатись 
в сільському господарстві, перерозподіляються на користь переробних, 
обслуговуючих галузей економіки та посередницьких структур. Отже, це ряд 
умов, через які дана галузь економіки впродовж багатьох років залишається 
збитковою, а отже, і непривабливою для інвесторів. 
Уряд вживає заходів щодо нарощування інвестиційної привабливості 
України. 06.06.2021р. затверджено Концепцію Державної програми 
формування позитивного міжнародного іміджу України на 2020-2022рр. Ще 
42 
 
одним фактором зростання інвестицій у найближчі роки є залучення капіталу 
великими господарствами з-за кордону через єврофонди та синдикати [4]. 
Однак створення і загострення політичної напруженості негативно впливає 
на цей процес, знецінює зусилля уряду, особливо у сфері залучення 
іноземних інвестицій.  
Слід відмітити, що стан інвестиційної діяльності в аграрному секторі 
економіки України знаходиться на низькому рівні. Інвестиційний клімат є 
несприятливим для інвесторів. Сам інвестиційний процес розглядається як 
довгострокове вкладення коштів в цілях створення нових і модернізації 
діючих сільськогосподарських підприємств, інвесторів свою чергу, прагне 
отримати швидкий дохід з мінімальним ризиком. В свою чергу бар’єри і 
ризики для інвестицій, як і раніше, залишаються високими. За останні роки 
масштабних інвестиції не надходило. Незважаючи на зростаючий рівень 
державної підтримки, який у 2022 році становить 11 млрд. грн., ефективність 
діяльності переважної більшості аграрних підприємств залишається низькою. 
Потрібно підвищити рівень захисту інвестора, покращити політичний та 
економічний стан в державі, що сприятиме поліпшенню інвестиційної 
діяльності. Саме тому підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної 
привабливості економіки повинно стати стратегічним завданням. 
 
 
 1.5. Методи оцінки інвестиційних проектів  
 
Аналіз інвестиційного клімату в країні – це перший етап управління 
інвестиціями на рівні підприємства. Він включає в себе аналіз наступних 
прогнозів: динаміки валовою внутрішнього продукту, національного доходу і 
обсягів виробництва промислової продукції; динаміки розподілу 
національного доходу (накопичення і споживання); розвитку 
приватизаційних процесів; державного законодавчого регулювання 
43 
 
інвестиційної діяльності; розвитку окремих інвестиційних ринків, особливо 
грошового і фондового. 
Наступний етап вибір конкретних напрямів інвестиційної діяльності 
підприємства з врахуванням стратегії її економічною та фінансового 
розвитку. На цьому етапі підприємство визначає галузеву спрямованість 
своєї інвестиційної діяльності, а також основні форми інвестування на 
окремих етапах діяльності. Для нього вивчається інвестиційна привабливість 
окремих галузей економіки їх кон’юнктура, динаміка і перспективи попиту 
на продукцію цих галузей. 
Інвестиційна привабливість галузей економіки оцінюється під час 
промислового аналізу, який складається з трьох частин: визначення стадії 
життєвого циклу галузі; визначення позиції галузі по відношенню до 
ділового циклу; якісний аналіз та прогнозування перспектив розвитку галузі 
[20, 65]. 
Головним критерієм оцінки інвестицій є окупність, тобто швидкість 
повернення інвестору вкладених коштів у формі грошових потоків, які 
генеруються втіленням у життя фінансованих проектів. Це можуть бути 
прибутки від реалізації продукції, якщо інвестиційний проект пов’язаний з 
виробництвом продукції (товарів, робіт, послуг), дивіденди і проценти на 
вкладений капітал в акції інших підприємств, прибуток від вкладення коштів 
у торгівлю, інші посередницькі організації, проценти на депозит в 
комерційних банках тощо. 
Головним питанням при здійсненні оцінки співвідношення величини 
інвестованих фінансових ресурсів з одержаними за їх рахунок грошовими 
потоками (саме на цьому ґрунтуються розрахунки окупності інвестицій) є 
проблема зіставності суми інвестицій з одержаними доходами з урахуванням 
усіх факторів зміни цінностей грошей у часі, в тому числі такого фактора, як 
середньоринкові (або інші прийнятні для інвестора) норми доходності 
(рентабельності) вкладеного капіталу. 
44 
 
Для вирішення цієї проблеми оперують такими поняттями, як вартість 
початкових грошових вкладень і склад інвестиційних витрат па проекти. 
Вартість початкових грошових вкладень у проект, без яких він не може 
здійснюватися, тобто так званих капітальних вкладень, представляє собою 
суму інвестицій. Такі вкладення мають довгостроковий характер, причому, 
якщо за їх рахунок створені нові основні засоби і нематеріальні активи, 
вартість цих активів протягом тривалого часу (більше року) поступово 
зменшується, переноситься на продукцію, що виробляється. Протягом 
«життєвого циклу» проекту капітал, вкладений у такі активи, повертається 
інвесторові у вигляді амортизаційних відрахувань як частина грошового 
потоку, а капітал, вкладений у оборотні активи (в тому числі, грошові), по 
закінченні «життєвого циклу» проекту має залишатися у інвестора у 
незмінному вигляді і розмірі. Сума інвестицій у фінансові активи 
представляє собою номінальну суму витрат на створення цих активів. 
Склад інвестиційних витрат на проекти, пов’язані з виробництвом 
товарів і послуг, посередництвом, торгівлею, включає витрати на 
будівництво будівель і споруд, у тому числі і на їх проектування, на 
придбання устаткування, його монтаж і налагодження, на реконструкцію 
виробництва, на удосконалення технологічних процесів. Для визначення 
суми інвестицій у такі проекти обов’язково треба врахувати також суму 
авансування в оборотні активи для створення мінімальних запасів сировини, 
матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів 
для здійснення розрахунків та інших оборотних активів, без яких здійснення 
проекту є неможливим. 
При визначенні суми початкових витрат на інвестиції потрібно 
враховувати (у бік зменшення) так звану ліквідаційну вартість основних 
засобів, якщо капітальний проект пов’язаний з впровадженням нових 
об’єктів (наприклад, устаткування) замість застарілих. У разі реалізації 
об’єктів основних засобів, які підлягають заміні, сума початкових витрат на 
45 
 
проект зменшується на продажну вартість об’єкта (остання ж приймається за 
мінусом податку на прибуток, сплаченого від операцій з продажу) [53]. 
Правильне визначення обсягу початкових витрат на проект, тобто суми 
інвестицій, – запорука якості розрахунків окупності інвестицій, бо саме вони 
і є об’єктом оцінки окупності. 
Грошовий потік представляє собою дисконтований або 
недисконтований доход від здійснення проекту, який включає чистий 
прибуток (тобто прибуток за виключенням платежів до державного бюджету) 
і амортизаційні відрахування, які надходять у складі виручки від реалізації 
товарів і послуг; крім того, якщо у завершальний період «життєвого циклу» 
проекту підприємство-інвестор одержує кошти у вигляді недоаморгизованої 
вартості основних засобів і нематеріальних активів та має вкладення капіталу 
в оборотні активи, вони враховуються у грошовому потоці за останній період 
[11; 45]. 
Інвестиційні проекти, що аналізуються в процесі складання бюджету 
капіталовкладень, вимагають виконання наступних правил: 
 з кожним інвестиційним проектом прийнято пов’язувати грошовий 
потік, елементи якого представляють собою або чисті відпливи, або чисті 
припливи грошових коштів. В цьому випадку під чистим відпливом 
грошових коштів в k-му році розуміється перевищення поточних грошових 
витрат по проекту над поточними грошовими надходженнями (при 
оберненому співвідношенні має місце чистий приплив). Інколи в аналізі 
використовується не грошовий потік, а послідовність прогнозних значень 
чистого річного прибутку, який генерується проектом; 
 як правило, аналіз ведеться за роками, хоча це обмеження не  є 
безумовним  або  обов’язковим;  іншими  словами, аналіз можна проводити 
за рівними базовими періодами будь-якої тривалості (місяць, квартал, рік, 
п’ятиріччя тощо), необхідно лише пам’ятати про узгодження величин 
елементів грошового потоку, процентної ставки і тривалості цього періоду; 
46 
 
 припускається, що весь обсяг інвестицій здійснюється в кінці року, 
який передує попередньому, що генерується проектом припливу грошових 
коштів, хоча, в принципі, інвестиції можуть здійснюватись протягом 
наступних років; 
 приплив (відплив) грошових коштів має місце в кінці попереднього 
року (подібна логіка зрозуміла і виправдана, оскільки саме так 
розраховується, наприклад, прибуток – зростаючим підсумком на кінець 
звітного періоду); 
 коефіцієнт дисконтування,  який використовується для оцінки 
проектів за допомогою методів, що засновані на дисконтованих оцінках, 
повинен відповідати тривалості періоду, яку покладено в основу 
інвестиційного проекту (наприклад, річна ставка береться тільки в тому 
випадку, коли тривалість періоду – рік). 
Проблема оцінки привабливості інвестиційного проекту полягає у 
визначенні рівня його доходності. 
Методи оцінки інвестиційних проектів поділяють на дві групи. Перша 
включає методи, які ґрунтуються на обчисленні деяких спрощених 
показників і не враховують часовий чинник, а друга – методи, які враховують 
часовий чинник і базуються на дисконтуванні грошових потоків. До першої 
групи належать методи, які визначають ефективність капіталовкладень з 
огляду на період окупності інвестицій (Payback Period, РР) та облікову ставку 
прибутку (Accounting Rate of Return, ARR). До другої – методи, які базуються 
на обчисленні чистої приведеної вартості проекту (Net Present Value, NPV), 
чистої термінальної вартості (Net Terminal Value, NTV), внутрішньої ставки 
прибутку (Internal Rate of Return, IRR), модифікованої внутрішньої ставки 
прибутку (Modified Internal Rate of Return, MIRR), дисконтованого періоду 
окупності інвестицій (Discounted Payback Period, DPP) та індексу 
рентабельності інвестицій (Profitability Index, PI). [18;93] 
Більш обґрунтованими та більш корисними для використання 
вважають методи, які використовують дисконтування, однак і такі спрощені 
47 
 
показники, як період окупності чи облікова норма прибутку, надають 
фінансовому менеджеру важливу для прийняття подальших управлінських 
рішень інформацію. 
Період окупності інвестицій (РР) визначає період часу, необхідний для 
відшкодування початково вкладених у проект коштів, тобто мінімальний 
строк, необхідний для того, щоб надходження від реалізації проекту 
перевищили інвестовані в проект кошти. Особливістю цього показника є те, 
що він не враховує надходження грошових коштів після настання періоду 
окупності, а також того, що кошти, які надійдуть від реалізації проекту через 
кілька років, не еквівалентні такій самій сумі коштів, вкладеній у проект на 
початку його реалізації. Метод не розрізняє проекти з однаковими 
сумарними грошовими надходженнями, але різним їх розподілом у часі, хоча 
надходження коштів у початкові періоди є більш привабливим для 
підприємства. 
Період окупності доцільно використовувати для оцінки інвестицій у 
випадках, коли підприємство має обмеження щодо необхідного періоду 
окупності або планує капіталовкладення в умовах нестабільної економічної 
ситуації та значних рівнів невизначеності щодо майбутнього розвитку подій 
на ринку, оскільки менший період окупності свідчитиме про меншу 
невизначеність і менші ризики невиконання проекту. Іншими словами, метод 
доцільно використовувати тоді, коли для підприємства визначальним є не 
прибутковість, а ліквідність проекту та спроможність швидко окупатися. 
Облікова ставка прибутку (ARR) виступає певним аналогом 
коефіцієнта рентабельності інвестованого капіталу і дорівнює відношенню 
середньорічного чистого прибутку до середнього обсягу інвестицій, який 
визначається діленням початкової суми капітальних вкладень на 2. Значення 
коефіцієнта не залежать від розподілу прибутку за окремими роками, а також 
від кількості років, необхідних для реалізації проекту, однак дають уявлення 
про середній рівень прибутковості інвестицій [18; 26]. 
48 
 
Чиста приведена вартість проекту (NPV) – інтегрований показник, який 
визначається як різниця між початковими вкладеннями в проект та 
дисконтованими чистими грошовими надходженнями від реалізації проекту: 
n ЧГП
NPV  I  і ЛГП
      (1.1.) 
(1 k)n
i1 (1 k)n
це І – початкові інвестиції; ЧГП. – чистий грошовий потік за і-й період; k – 
ставка дисконтування, що визначається вартістю фінансування проекту; ЛГП 
ліквідаційний грошовий потік; n – кількість періодів, які визначають строк 
реалізації проекту [113, 302]. 
Оскільки початкові вкладення визначаються від’ємним початковим 
грошовим потоком (ПГП), чисту приведену вартість проекту можна 
визначити як суму початкового та дисконтованих грошових потоків за всі n 
періодів реалізації проекту 
Ставка дисконтування може змінюватись за періодами, тоді: 
n ЧГП ЛГП
NPV  I  і      (1.2.) 
(1 k ) і (1 k )n
i1 і n
де ki , kn – ставки дисконтування відповідно за i-й та n-й періоди. 
Проект доцільно реалізувати, якщо NPV > 0, і навпаки, він є 
неприйнятним для підприємства, якщо NPV < 0. При NPV = 0 реалізація 
проекту не принесе підприємству ні прибутків, ні збитків. 
NPV – показник, який кількісно відображає зростання багатства 
акціонерів. Очікуване зростання підприємства та його ринкової вартості 
визначається сумарною NPV усіх реалізованих проектів. 
Чиста приведена вартість може бути більш чи менш чутливою до зміни 
ставки дисконтування. Так, чим більше надходження грошових коштів у 
початкові періоди порівняно з наступними, тим менш чутливою є NPV до 
зміни ставки дисконтування при звичайному грошовому потоці. Більш 
чутливими до зміни ставки дисконтування є проекти з тривалим строком 
реалізації та значними грошовими потоками наприкінці строку реалізації. 
49 
 
У цілому величина NPV суттєво залежить від розміру ставки 
дисконтування. Тому важливо правильно оцінити вартість фінансування 
проекту для того, щоб результати оцінки мали практичну значущість. 
Чиста термінальна вартість проекту (NTV) тісно пов’язана з 
показником NPV і відрізняється від нього тим, що грошові потоки 
приводяться не до початкового моменту, а до моменту закінчення строку 
реалізації проекту. її визначають за формулою: 
n
NPV  ПГП(1 k)n ЧГП і (1 k)ni  ЛГП.    (1.3.) 
i1
Проект вважається прийнятним, якщо NTV > 0, неприйнятним – при 
NTV < 0 і безприбутковим – при NTV = 0. У практиці фінансового 
менеджменту частіше застосовують метод NPV. Паралельне використання 
методів недоцільно, оскільки вони еквівалентні. 
Внутрішня ставка прибутку (IRR) є ставкою дисконтування, при якій 
чиста приведена вартість проекту дорівнює 0. Для того щоб визначити IRR, 
необхідно прирівняти NPV до нуля й отримане рівняння розв’язати відносно 
ставки дисконтування, тобто розв’язати рівняння (1.4) відносно IRR: 
n ЧГПі ЛГП
 І    0      (1.4.) 
(1 IRR) i
і1 (1 IRR)n
Внутрішня ставка прибутку є ставкою дисконтування, при якій 
урівнюють приведену вартість чистих грошових надходжень за проектом та 
вартість здійснених інвестицій. Вона виступає відносним показником 
ефективності капіталовкладень, що дає змогу порівнювати різні за обсягом 
проекти, однак не враховує ситуації, коли вартість капіталу може 
змінюватись з часом. 
IRR визначає очікувану дохідність проекту. Якщо вона перевищує 
вартість капіталу, який використовуватиметься для фінансування, проект 
доцільно реалізувати. (Високе значення IRR, як правило, свідчить про 
наявність певного резерву безпечності за відповідним проектом.) Якщо IRR 
50 
 
менша від вартості капіталу, проект неприйнятний. І, нарешті, при IRR, яка 
дорівнює вартості фінансування, проект не принесе ні прибутків, ні збитків. 
Графік NPV є нелінійною функцією відносно k і перетинає 
горизонтальну вісь у точці k = IRR (рис. 1.4). В окремих випадках графік 
може взагалі не перетинати горизонтальну вісь, а рівняння (1.5) не мати 
дійсних коренів. Для проектів з ординарним грошовим потоком графік 
перетинає вісь лише в одній точці, що свідчить про існування єдиної 
внутрішньої ставки прибутку. Для проектів з неординарним грошовим 
потоком функція NPV може мати кілька нульових точок, що вказує на 
існування кількох IRR. У таких випадках доцільніше використовувати 
методи чистої приведеної вартості та модифікованої внутрішньої ставки 
прибутку. 
NPV 
k 
0 IRR 
 
Рис. 1.5 – Залежність величини чистої приведеної вартості від ставки 
дисконтування. 
Модифікована внутрішня ставка прибутку (MIRR) – показник, що, як і 
IRR, відображає дохідність інвестиційного проекту. її використовують у 
випадках, коли мають місце неординарні грошові потоки, а кількість коренів 
рівняння (1.5) може сягати кількості, що дорівнює строку реалізації проекту. 
MIRR визначають кількома способами, зокрема з рівняння: 
51 
 
n ВГК n ПГК (1 k)ni
 і  і ,    (1.5.) 
і0 (1 k) i n
i0 (1 MIRR)
де ВГКі, ПГКі – відплив та надходження грошових коштів в і-му періоді; k – 
вартість капіталу; n – строк реалізації проекту. 
Для існування розв’язку необхідно виконання нерівності: 
n ВГК n ПГК
 і  і     (1.6.) 
і0 (1 k) i
i0 (1 k)ni
При виконанні нерівності (1.6) рівняння (1.5) має єдиний розв’язок 
MIRR. 
Використання процентної ставки k, що визначає вартість капіталу, у 
правій частині рівняння (1.5) означає, що кошти, які надходять у результаті 
реалізації проекту, реінвестуються за ставкою, що дорівнює вартості 
капіталу. 
Дисконтований період окупності (DPP) визначає період часу, 
необхідний для відшкодування інвестиційних витрат на основі 
дисконтованого грошового потоку, тобто мінімальний строк, при якому 
дисконтовані грошові надходження від реалізації проекту перевищать 
інвестовані в проект кошти: 
р ЧГП
 і  I ,     (1.7.) 
i
і1 (1 k)
де ЧГПі- чистий грошовий потік за і-й період; k – ставка дисконтування; І – 
початкові інвестиції, які визначаються початковим грошовим потоком; р – 
кількість періодів, що відображає дисконтований період окупності проекту. 
Перевагою показника DPP є те, що він враховує вартість капіталу і 
характеризує момент, коли відшкодуються не тільки вкладені кошти, а й 
витрати на їх залучення. Значення показника DPP завжди перевищує 
значення PP. Проект, прийнятний за критерієм РР, може бути неприйнятним 
за критерієм DPP. 
Індекс рентабельності (РІ) характеризує рівень чистих грошових 
надходжень на одиницю інвестованих у проект коштів і враховує часовий 
52 
 
чинник. Чим вищий цей показник, тим вища віддача кожної інвестованої в 
проект грошової одиниці [10; 26]. 
Індекс рентабельності визначають діленням приведеної вартості чистих 
грошових потоків на суму інвестованих у проект коштів: 
Оскільки залежність (1.7) є наслідком рівняння (1.4), проект, 
прийнятний за критерієм NPV, очевидно, буде прийнятним і за критерієм РІ. 
Однак на відміну від показника NPV, який є абсолютним, РІ – відносний 
показник, що робить його більш привабливим для оцінки різних за обсягом 
інвестицій проектів [67]. 
При РІ>1 проект доцільно реалізувати, при РІ<1 – проект 
неприйнятний для підприємства, при РІ =1 – проект безприбутковий. 
Всі розглянуті вище методи, які використовують дисконтування, 
ґрунтуються на одних і тих самих співвідношеннях і мають спільну основу, 
однак одні з них є абсолютними (NPV, NTV), інші – відносними показниками 
(IRR, MIRR, РІ). Абсолютні показники доцільно використовувати при оцінці 
альтернативних проектів, коли важливо оцінити можливий у результаті 
реалізації проекту приріст економічного потенціалу підприємства. Для 
порівняння ефективності різних за обсягом проектів краще використовувати 
відносні показники – IRR, MIRR та РІ. 
На відміну від IRR критерії NPV та NTV є адитивними, що означає 
виконання рівності NPV(A + В) -= NPV(A) + NPV(B) для будь-яких 
інвестиційних проектів А та В. Тому розрахунки, виконані для окремих 
інвестиційних проектів на основі NPV чи NTV, можуть використовуватись 
для оцінки інвестиційного портфеля підприємства, а розрахунки на основі 
IRR – ні. Критерії NPV та NTV також дають змогу кількісно оцінити 
зростання достатку акціонерів. Метод IRR лише визначає рівень віддачі на 
вкладений капітал. 
Незважаючи на те що всі розглянуті вище методи мають певні переваги 
та недоліки, аналітики нерідко віддають перевагу критерію IRR, оскільки 
вважають більш обґрунтованими рішення, прийняті на основі аналізу 
53 
 
відносних, а не абсолютних показників. До переваг критерію IRR належить 
також те, що в разі його використання не потрібно знати вартість капіталу. 
Навпаки, величина IRR дає змогу оцінити мінімальні витрати на 
фінансування, при яких реалізація проекту буде прибутковою. При відомій 
вартості фінансування застосування методу IRR також приносить 
відповідний результат, оскільки дає змогу оцінити "резерв прибутковості", 
тобто наскільки дохідність проекту перевищує витрати на фінансування. 
Розглянуті вище методи використовують не тільки для оцінки проектів, 
які передбачають різні варіанти отримання доходу, а й для проектів, які 
забезпечують однаковий рівень прибутку або взагалі не впливають на 
прибуток підприємства. До таких проектів, зокрема, відносять 
капіталовкладення з однаковим результатом, але різними джерелами 
фінансування і різною структурою витрат. При оцінці таких проектів 
аналізують та порівнюють з іншими варіантами капіталовкладень витратну 
частину проекту та аналізують з урахування часового чинника, відплив 
грошових коштів і приведену вартість майбутніх витрат. 
Використання різних методів оцінки капіталовкладень досить часто 
приводить до протилежних результатів. Інвестиційний проект, прийнятний за 
одним критерієм, може бути безприбутковим або й збитковим за іншим 
критерієм. Тому для отримання обґрунтованої і значною мірою достовірної 
оцінки якості інвестиційного проекту доцільно застосовувати сукупність 
наведених вище методів, доповнюючи їх іншими формалізованими та 
неформалізованими критеріями [25]. 
Жоден з наведених критеріїв сам по собі не є достатнім для 
остаточного рішення щодо прийняття проекту. Рішення про інвестування 
проекту має бути прийняте з урахуванням інтересів всіх учасників 
інвестиційного проекту [41]. 
Головна мета інвестиційної діяльності – підвищення вартості 
підприємства. Досягнення цієї мети забезпечується розробленням та 
реалізацією інвестиційної стратегії підприємства. Остання залежить від стадії 
54 
 
життєвого циклу підприємства. Управління інвестиційною діяльністю має на 
меті забезпечити ефективність зазначеної стратегії на кожній із стадій 
життєвого циклу підприємства. 
При інвестуванні кожен підприємець стикається з інвестиційним 
ризиком. Інвестиційні ризики зумовлює невизначеність одержання 
запланованих доходів при реалізації інвестиційних проектів. Виокремлюють 
інноваційний ризик, пов’язаний з можливими збитками, що виникають при 
інвестуванні підприємством коштів у виробництво нових технологій, товарів, 
послуг, що не відразу сприймаються  ринком або не знаходять свого 
споживача взагалі.  
У процесі діяльності підприємці стикаються з різними видами ризиків, 
що різняться між собою за місцем і часом виникнення, сукупністю зовнішніх 
і внутрішніх факторів, які впливають на їх рівень і відповідно за способом їх 
аналізу. Всі види ризиків підприємства взаємопов’язані. Комплексна дія 
факторів впливу ускладнює вибір методу аналізу рівня конкретного ризику і 
прийняття рішення щодо оптимізації, оскільки необхідний поглиблений 
аналіз багатьох інших ризикованих факторів. Тому вибір конкретного методу 
аналізу їх рівня, підбір оптимальних факторів дуже важливі [77; 89]. 
Ризик – це об’єктивно-суб’єктивна категорія у діяльності суб’єктів 
господарювання, що пов’язана з подоланням невизначеності та 
конфліктності в ситуації неминучого вибору. Вона відображає міру (ступінь) 
відхилення від цілей, від бажаного (очікуваного) результату, міру невдачі 
(збитків) з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих та 
зворотних зв’язків стосовно об’єкта керування [20].  
Об’єкт ризику розглядають залежно від мети і рівня дослідження. На 
мікрорівні ним може бути окрема господарська операція, вид продукції, 
технологія, напрям виробничої діяльності тощо; на мезорівні – окреме 
підприємство, галузь, соціокультурна спільнота людей певної територіальної 
одиниці; на макрорівні – країна, регіон тощо. Усі об’єкти ризику є системами 
55 
 
– множинами елементів довільної природи, що мають зв’язки і утворюють 
певну цілісність. 
 
 
56 
 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ  
ТОВ «ІМПЕКС АРТІС» 
 
 
2.1 Техніко-економічна характеристика діяльності підприємства   
 
Товариство з обмеженою відповідальністю  «Імпекс Артіс» було 
створено в 1998 році. Компанія займалась вирощуванням, збором та 
продажем зернових та технічних культур. Професійний підхід до справи, 
наполегливість та відповідальність були рушійними силами компанії і 
виробництво швидко набирало обертів. Незважаючи на кризу тих часів, 
керівництву не тільки вдалося створити конкурентоспроможну компанію, а й 
вийти на кращі показники по врожайності в районі. Нині ТОВ «Імпекс Артіс» 
займається вирощуванням та продажем насіння і зернових культур, засобами 
захисту рослин та мінеральними добривами, наданням 
сільськогосподарських та транспортних послуг. Вже багато років співпрацює 
з такими провідними підприємствами агросфери, як «Амако», «Ерідон», 
«Syngenta». 
На базі підприємства створено біолабораторію, що займається 
вирощуванням трихограм – екологічно чистого біопрепарату, що захищає 
рослини від шкідників.  
ТОВ «Імпекс Артіс» надає послуги з транспортування зернових, в 
автопарку підприємства знаходиться велика кількість техніки для 
транспортування зернових, мінеральних добрив, рідини та с/г техніки. 
На підприємстві працює млин, що може обробляти 15 тон зерна за 
добу. З однієї тони зерна млин дає 50% вищого сорту, 22% першого сорту та 
27% висівок.  
Окрім сільськогосподарських робіт ТОВ «Імпекс Артіс» займається 
металообробкою. На власному обладнанні технічний відділ виготовляє 
57 
 
металеві деталі для с/г техніки та інші вироби за індивідуальними 
замовленнями. 
На даний момент підприємство орендує сільськогосподарські землі на 
площі 2431 га, займається вирощуванням та збором зернових культур. В 2022 
році підприємство залучило інвестицій на суму близько 2-х млн. грн. 
ТОВ «Імпекс Артіс» є не тільки професіоналом у своїй галузі, а й 
соціально-орієнтованим підприємством. Вже зараз вводиться в дію 
затверджений спільно з районною адміністрацію план соціальних заходів, що 
має на меті підвищити рівень життя дітей, молоді, та інших верств населення, 
що потребують допомоги.  
Для того, щоб оцінити поточний і прогнозний фінансовий стан 
підприємства, необхідно провести фінансовий аналіз. Він є методом оцінки і 
прогнозування фінансового стану підприємства на підставі даних 
бухгалтерського обліку та звітності. Його завдання – оцінити фінансовий 
стан, з’ясувати можливості підвищення ефективності роботи підприємства за 
допомогою раціональної фінансової політики; оцінити напрями розвитку 
підприємства, виходячи із потреб у фінансових ресурсах.  
Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-
економічного стану підприємства за сучасних умов господарювання конче 
потрібна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, 
кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан підприємства 
цікавить і його конкурентів, але вже в іншому аспекті – негативному; вони 
заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку. 
 
 
2.2 Особливості організації безпеки життєдіяльності та умов праці на 
підприємстві 
 
Реформування економіки України обумовлює необхідність 
переорієнтації всіх сфер соціально-економічного життя. При цьому 
58 
 
першочергового значення набувають економічна мотивація і заходи впливу 
на стан економіки та окремих її складових. 
 За таких умов державна політика щодо охорони праці має виходити з 
конституційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові 
умови праці та пріоритету життя і здоров’я працівника по відношенню до 
результатів виробничої діяльності підприємства. В реалізації цієї політики 
значну роль має відігравати постійне поліпшення умов і охорони праці. 
 Для реалізації державної політики у сфері охорони праці потрібно 
запровадити управління процесом поліпшення умов і безпеки праці на 
підприємствах різних форм власності, опрацювати новий інструментарій для 
економічної оцінки впливу витрат з охорони праці на ефективність 
виробництва. 
Показники ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони 
праці. 
Результати дії заходів щодо заходів поліпшення умов і охорони праці 
оцінюються, за допомогою чотирьох груп показників: змін стану охорони 
праці, соціальних, соціально-економічних, економічних. 
Зміни стану умов праці оцінюються за факторами: 
а) зміна кількості машин і механізмів, виробничих будівель тощо, 
приведених у відповідність до вимог стандартів безпеки праці та інших 
нормативних актів; 
б) поліпшення санітарно-гігієнічних показників, зменшення вмісту 
шкідливих речовин у повітрі; зниження рівнів шуму та вібрації, поліпшення 
освітленості тощо; 
в) поліпшення психофізіологічних показників, зменшення фізичних і 
нервово-психічних навантажень, у тому числі монотонних умов праці; 
г) поліпшення естетичних показників, раціональне компонування 
робочих місць і машин, упорядкування приміщень і території, поєднання 
кольорових відтінків тощо. 
59 
 
Зміни стану виробничого середовища за факторами оцінюються 
різницею абсолютних величин до і після запровадження заходів або 
досягнутих результатів з прогнозованими, а також порівнянням відносних 
показників, що характеризують ступінь відповідності тих чи інших факторів 
гранично допустимим концентраціям (ГДК), гранично допустимим рівням 
(ГДР) або заданим. 
Комплексна оцінка змін стану умов праці виконується за показником 
приросту кількості робочих місць, на яких умови праці приведені у 
відповідність до нормативних вимог. 
Соціальні результати заходів щодо поліпшення умов і охорони праці 
визначаються за наступними показниками: 
а) збільшення кількості робочих місць, які відповідають нормативним 
вимогам (як у комплексі, так і за окремими факторами), та скорочення 
кількості працюючих у незадовільних умовах праці; 
б) зниження рівня виробничого травматизму; 
в) зменшення кількості випадків професійної захворюваності, 
пов’язаної з незадовільними умовами праці; 
г) зменшення кількості випадків інвалідності внаслідок , травматизму 
чи професійної захворюваності; 
д) зменшення плинності кадрів через незадовільні умови праці. 
Для оцінки соціальних результатів можуть також використовуватися 
інші показники (ступені задоволення працею та її престижності тощо). 
Показники соціальної і соціально-економічної ефективності 
розраховуються як відношення величин соціальних або соціально-
економічних результатів до витрат, необхідних для їх здійснення. Такі 
показники характеризують кількість умовних одиниць сукупного об’єму 
соціального чи соціально-економічного результату в розрахунку на одиницю 
витрат. 
Правомірне також і обернене співвідношення суми витрат до 
соціального чи соціально-економічного результату. У цьому випадку 
60 
 
оцінюється у грошовій формі одиниця отриманого соціального чи соціально-
економічного результату. 
Показники соціальної і соціально-економічної ефективності 
використовуються для визначення фактичного рівня питомих витрат, 
необхідних для зменшення кількості працюючих у незадовільних умовах 
праці, зниження рівня травматизму, захворюваності, плинності кадрів на 
різних підприємствах та в економіці в цілому. 
Економічні результати заходів щодо поліпшення умов і охорони праці 
виражаються у вигляді економії за рахунок зменшення збитків внаслідок 
аварій, нещасних випадків і професійних захворювань в економіці в цілому 
та на кожному  підприємстві. 
Макроекономічна оцінка соціально-економічних результатів заходів 
виконується з урахуванням: 
а) всіх соціальних та економічних результатів у різних сферах 
виробництва; 
б) фактора часу в розрахунках витрат в результатів. 
Економічне обґрунтування заходів щодо поліпшення умов і охорони 
праці виконується при умові досягнення соціального ефекту за допомогою 
порівняння економічних результатів цих заходів з витратами, необхідними 
для їх здійснення шляхом розрахунку двох основних показників: 
економічного ефекту та економічної ефективності. 
Економічний ефект визначається як різниця між річними економічними 
результатами заходів та витратами на їх здійснення. Він розраховується в 
усіх випадках економічного обґрунтування заходів і використовується: 
- для обґрунтування очікуваного (запланованого) ефекту наукових і 
проектних рішень для поліпшення умов і охорони праці; 
- для вибору найбільш ефективного з двох чи кількох варіантів, що 
відрізняються за своєю дією на показники виробничого середовища, а також 
за своїми соціальними, соціально-економічними чи економічними 
результатами; 
61 
 
- для економічної оцінки фактично здійснених заходів з метою 
встановлення розмірів матеріального заохочення працівників підприємств, 
наукових і проектно-конструкторських організацій за поліпшення умов і 
охорони праці. 
Економічна ефективність визначається як відношення економічних 
результатів до витрат. Вона розраховується в усіх випадках економічного 
обґрунтування і використовується з метою: 
- визначення макроекономічних витрат на поліпшення умов і 
охорони праці; 
- оцінки динаміки ефективності цих витрат; 
- порівняльного аналізу ефективності витрат на різних 
підприємствах, у галузях народного господарства, регіонах; 
- порівняння очікуваної (запланованої) і фактичної ефективності 
витрат. 
Економічне обґрунтування заходів, які плануються на період, більший 
одного року, потребує врахування наступних факторів: 
- зміни стану виробничого середовища, зумовленого зростанням 
виробництва, впровадженням нової техніки і технологій, освоєнням нових 
видів продукції; 
- зростання вимог до стану виробничого середовища; 
- підвищення продуктивності й оплати праці; 
- зміна вартості будівельно-монтажних робіт та обладнання. 
Економічне обґрунтування заходів щодо поліпшення умов і охорони 
праці здійснюється в наступному порядку: 
- визначається набір необхідних вихідних даних про зміну стану 
виробничого середовища на базі досягнутих соціальних результатів і техніко-
економічних показників підприємства за базовим і впроваджуваним 
варіантами; визначаються витрати на реалізацію заходу; розраховується 
соціальна і соціально-економічна ефективність; 
62 
 
- розраховується економічний ефект за результатами здійснення 
заходу. 
Вихідні дані для розрахунку показників ефективності і заходів щодо 
поліпшення умов і охорони праці наведені в різних формах обов’язкового 
обліку та звітності. 
Стан забезпечення пожежної безпеки. 
 Забезпечення пожежної безпеки – це один із важливих напрямків щодо 
охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього 
середовища. Треба сказати, що знайти абсолютно надійних засобів щодо 
забезпечення пожежної безпеки ще не вдалося. Статистика свідчить, що при 
зростанні числення на 1% кількість пожеж від них зростають на 10%. 
Пожежа – некерований процес горіння. 
Горіння – хімічна реакція окислення з виділенням тепла тіла, світла, 
продуктів паління. Для його утворення необхідні три фактори:  
1) горюча рідина;  
2) окислювач;  
3) джерело горіння. 
Пожежна безпека може бути попереджена засобами пожежної 
профілактики та захисту. Пожежна профілактика – комплекс заходів 
призначених для попередження виникнення пожежі. 
Найпоширеніші джерела запалювання у виробничих умовах: 
- іскри, що утворюються при коротких замиканнях, та нагрівання 
ділянок електрочастин та електроустаткування; 
- тепло, що виділяється при терті під час ковзання підшипників, 
дисків, а також при виході газів під високим тиском та з великою швидкістю 
крізь малі отвори; 
- іскри, що утворюються при ударах металевих деталей одного об 
інше або об образивний інструмент; 
- розряди статичного струму; 
63 
 
- полум’я, промениста теплота, а також іскри, що утворюються при 
електро- та газозварювальних роботах та інше. 
Для попередження пожежоутворення в електроапаратурі, її вибір та 
монтаж необхідно проводити в суворій відповідності з правилами приладу 
електроустановок. 
Додатково до загальної системи пожежегасіння застосовують засоби 
первинного гасіння, які застосовуються для гасіння пожеж в початковій 
стадії їх розвитку. 
У відповідності з системою стандартів безпеки праці застосовуємо 
вогнегасник вуглекислотний з розрахунком 1шт.х20 м2. В залежності від 
об’єму вогнегасники бувають малолітражні (до 5 л), промислові ручні (до 10 
л), пересувні (більш 10 л). Вогнегасники маркіруються літерами, які 
характеризують вид вогнегасника, та цифрами, які означають його місткість 
(в літрах). Вуглекислотні вогнегасники слугують для гасіння пожеж 
діоксидом вуглецю. Виробництвом випускаються вуглекислотні 
вогнегасники ручні марок ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8. Ці вогнегасники призначені для 
гасіння різних речовин та матеріалів а також електроприладів під напругою 
до 380 В. Також ще можуть використовуватися і порошкові вогнегасники 
(типів ОП-1 "Момент", ОП-2, ОГТ-10 и др.). В його основу покладено дію 
порошку, викинутого за допомогою стиснутого повітря. Порошок, потрапляє 
у вогонь, утворює плівку, під якою и припиняється горіння через відсутність 
кисню. 
Пінні вогнегасники (типів ОХП-10, ОП-М и ОП-9ММ). Принцип дії 
заснований на хімічній реакції суміші луги та кислоти, які розміщуються 
ізольовано одна від одної в середині корпусу вогнегасника. Для приведення 
вогнегасника в дію повертають ручку вогнегасника на 180°, перевертають 
вогнегасник догори та направляють в місце горіння. При повороті ручки 
відкривається кислотний стакан, кислотна та лужна рідина заряду 
змішується, в результаті їх взаємодії утворюється вуглекислий газ, який 
64 
 
інтенсивно переміщує рідину, утворює піну. Тиск в корпусі підвищується, і 
піна викидається через сприск назовні. 
У офісних приміщеннях встановлена система пожежевиявлення, яка 
автоматично виявляє загорілість і попереджує робітників про погрозу 
пожежі. Саме звуковий або візуальний сигнал, що надійшов від системи і є 
сигналом до початку евакуації людей. 
 В цехах вогнегасники встановлюються з розрахунку – один 
вогнегасник на 100м2.Необхідну кількість вогнегасників для підприємства 
розрахуємо за формулою  
S
n  ,
100  
N=кількість вогнегасників, штук 
S=площа приміщення ,м2 
860
n   9 шт.
100  
На підприємстві здійснюється систематичний контроль за проведенням 
заходів безпеки. Аварійний план, система сигналізації, первинні засоби 
пожежегасіння забезпечують організацію пожежної безпеки. 
 
 
2.3 Аналіз показників фінансово-господарської діяльності 
 
Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства необхідна 
відповідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові 
результати діяльності і баланс – підсумковий синтетичний документ про 
склад засобів діяльності підприємства та джерела їх формування в грошовій 
формі на певну дату.  
Основним показником ефективності будь-якої фінансової операції є її 
прибутковість, яку визначають відношенням прибутку, отриманого в 
результаті проведення операції, до витрат, пов’язаних із її проведенням. 
Прибутковість виробничо-господарської діяльності підприємства називають 
65 
 
рентабельністю. Рентабельність підприємства (Рп) – характеризує 
ефективність управління підприємством, показує скільки прибутку припадає 
на 1 грн. активів. 
чистий_ прибуток
Рентабельність підприємства =   (2.1.) 
Середньорічна _ вартість_ активів
1758,4
Рп(2020 р.)=  х 100%=3%     
(541238,9  59733,4) 2
1812,3
Рп (2021 р.) =  х 100% = 2,8% 
(59733,4  70701,2) 2
2466,5
Рп (2022 р.)=  х 100% = 3,6%      
(59733,4  70701,2) 2
Рентабельність власного капіталу (Рвк) – показує величину одержаного 
прибутку на одну гривну капіталу власників. 
Чистий _ прибуток
Рен. власн. кап. =            (2.2.)  
Середньорічна _ вартість_ власного _ капіталу
1758,4
Рвк (2020 р.)=  х 100%=4,8%        
(34534,1 38371,1) 2
1812,3
Рвк (2021 р.)=  х 100%=4,4% 
(38371,1 40572,8) 2
2466,5
Рвк (2022 р.) =   х 100% =6,2%  
(38371,1 40572,8) 2
Рентабельність продажу (Рпродажу) – характеризує розмір прибутку, що 
надходить на підприємство з кожної гривні від продажу продукції (робіт, 
послуг). 
Чистий _ прибуток
Рентабельність продажу =            (2.3.) 
Сума _ проданої _ продукції
4347,0
Р продажу (2020 р.)=  х 100% = 13,1%        
132945,6
6331,3
Р продажу (2021 р.) = х100%=18,6% 
134013,0
9442,6
Р продажу (2022 р.)= х 100% =23,2%     
40618,7
66 
 
Рентабельність  продукції (Рпродукції ) – показує, скільки прибутку 
отримало підприємство в розрахунку на одну гривню понесених витрат. 
Прибуток_ від _продажу
Рентабельність  продукції =     (2.4)  
Собівартість_ продукції
4347,0
Р продукції (2020 р.)=  х 100% = 15,2%        
28598,6
6331,3
Р продукції (2021 р.) = х100%=22,8% 
127681,1
9442,6
Р продукції (2022 р.)= х 100% =30,2%     
31176,1
Чиста рентабельність підприємства показує, який прибуток отримує 
підприємство на кожну грошову одиницю інвестованих в основні засоби 
коштів.  
 Показник чистої рентабельності підприємства = 
Чистий_ прибуток_ підприємства
     (2.5) 
Середньорічна _ вартість_ майна _ підприємства
1048,2
Р підприємства (2020р.) = х 100% = 1,8% 
(54128,9  59733,4)
2
1008,5
Р підприємства (2021р.) = х 100% = 1,5% 
(59733,4  70701,2)
2
1664,3
Р підприємства (2022р.) = х 100% = 2,6% 
(59733,4  70701,2)
2
Коефіцієнт прибутковості підприємства показує який чистий прибуток 
отримало підприємство з однієї гривні продажу. 
Чистий _ прибуток
Коефіцієнт прибутковості =  (2.6.) 
Чистий _ дохід_ від _ реаліз._ продукції
1048,2
К прибутковості (2020р.) = х 100% = 3,1% 
32945,66
1008,5
К прибутковості (2021р.) =  х 100% =2,9 % 
40618,7
1664,3
К прибутковості (2022р.) =  х 100% =4% 
40618,7
Зведемо показники рентабельності підприємства в таблицю 
67 
 
Таблиця 2.1 – Аналіз показників рентабельності підприємства 2020 – 2022 рр. 
Показник 2020 р. 2021 р. Відхи-лення 2022 р. Відхилення 
1 2 3 4 5 6 
Рентабельність  3 2,8 -0,2 3,6 0,8 
підприємства, %  
Рентабельність  4,8 4,4 -0,4 6,2 1,8 
власного капіталу, % 
Рентабельність  13,1 18,6 5,5 23,2 4,6 
продажу, % 
Рентабельність  15,2 22,8 7,6 30,2 7,4 
продукції, % 
Чиста рентабельність 1,8 1,5 -0,3 2,6 1,1 
підприємства, % 
Коефіцієнт прибутковості 3,1 2,9 -0,2 4 1,1 
підприємства, %  
 
Аналізуючи показники рентабельності підприємства ми бачимо, що в 
2021 році рентабельність знизилась на 0,2% що є негативним. В 2022 році 
рентабельність підвищилась на 0,8%. Це сталося внаслідок збільшення 
чистого прибутку підприємства в 2022 році. 
Рентабельність власного капіталу також знизилась в 2021 році (на 0,4% 
порівняно з 2020 роком) і збільшилась на 1,8% в 2022 році порівняно з 2021р.  
Рентабельність продажу має задовільні показники і, (як видно з 
проаналізованих 2020-2022 рр.) має тенденцію до збільшення. 
Рентабельність продукції також має задовільне значення і має 
тенденцію до збільшення, що є позитивним моментом. 
Загалом же, чиста рентабельність підприємства в 2021 році зменшилась 
на 0,3% і в 2022 збільшилася на 1,1%, внаслідок збільшення чистого 
прибутку підприємства.  
Коефіцієнт прибутковості підприємства має таку ж тенденцію 
(зменшення на 0,2% в 2021 році і збільшення на 1,1% в 2022 році). Це також 
пов’язано зі збільшенням чистого прибутку підприємства у 2022 році.  
Коефіцієнт автономії (Кавтономії) – показує, яку частину в загальних 
вкладень у підприємство становить власний капітал і характеризує фінансову 
незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансової діяльності 
Загальна _ сума _ власних _ коштів
Коефіцієнт автономії =   (2.7.)  
Підсумок _ балансу
68 
 
34534,1
Кавтономії (2020р.) =  = 0,641     
53822,8
38371,1
Кавтономії (2021р.) =  = 0,642 
59733,4
40572,8
Кавтономії (2022р.) =  = 0,57   
70701,2
Коефіцієнт фінансової залежності (КФін. залежн) – показник обернений до 
коефіцієнта автономії, показує яку суму загальної вартості майна 
підприємства припадає на 1 грн. власних коштів.  
підсумок _ балансу
Коефіцієнт фінансової залежності =  (2.8.) 
Загальна _ сума _ власних _ коштів
53822,8
КФін. залежн. (2020р.) =  = 1,56    
34534,1
59733,4
КФін. залежн. (2021р.) =  = 1,5 
38371,1
70701,2
КФін. залежн. (2022р.) =  = 1,74   
40572,8
Коефіцієнт маневреності власних засобів (КМ.В.З.) – характеризує 
ступінь мобільності власних засобів підприємства. 
Заг._ сума _ власн._ коштів  необор._ активи
К. маневр. власн. засобів =  (2.9.) 
Загальна _ сума _ власних _ коштів
34534,1 30795,7
КМ.В.З.(2020р.)= =0,1   
34534,1
38371,1 33841,5
 КМ.В.З (2021р.)= = 0,11 
38371,1
40572,8  37453,2
КМ.В.З. (2022р.) =  = 0,08 
40572,8
Коефіцієнт маневреності робочого капіталу (КМ.Р.К.) – характеризує 
ступінь мобільності використання власних коштів підприємством. 
Власні _ оборотні _ кошти
К. маневр. робочого кап. =  (2.10.)  
Сума _ джерел _ власних _ коштів
22842,9  6016,5
КМ.Р.К. (2020р.) =  =  0,49  
34534,1
69 
 
25381,1 6275,2
КМ.Р.К. (2021р.) =  = 0,5 
38371,1
32269,111302,5
КМ.Р.К.. (2022р.) =  = 0,51 
40572,8
Коефіцієнт фінансової стабільності (Кфін.стаб) – показує співвідношення 
власних і залучених коштів, вкладених у діяльність підприємства і 
характеризує здатність підприємства залучати зовнішні джерела 
фінансування.  
Власний _ капітал
Коефіцієнт фінансової стабільності =     (2.11.) 
Залучений _ капітал
34534,1
Кфін.стаб (2020р.) =  = 1,76   
0,113578,2  6016,5
38371,1
Кфін.стаб (2021р.) =  = 1,79 
0,115086,9  6275,2
40572,8
Кфін.стаб (2022р.) =  = 1,34 
16006,511302,5 2819,5
 Коефіцієнт автономії – визначає частку коштів власників підприємства 
в загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Характеризує 
можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов’язання за рахунок 
використання власних коштів, незалежність його функціонування від 
позикових коштів.  
Власний _ капітал
Коефіцієнт автономії =   (2.12.)  
Активи _ підприємства
34534,1
К автономії (2020 р.) = =0,64 
30795,7  22842,9  490,3
38371,1
К автономії (2021 р.) = =0,64 
33841,5 25381,1 510,7
40572,8
К автономії (2022 р.) = =0,57 
37453,2  32269,1 979,0
Коефіцієнт концентр. позикового капіталу (Кконц..поз. кап) – характеризує 
частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно 
підприємства. 
Позиковий _ капітал
Коефіцієнт концентр. позикового капіталу =  (2.13.)  
Активи _ підприємства
70 
 
0,113578,2  6016,5
Кконц..поз. кап (2020р.) = =0,36         
30795,7  22842,9  490,3
0,115086,9  6275,2
 Кконц..поз. кап(2021р.)= =0,36 
33841,5 25381,1 510,7
16006,511302,5 2819,5
Кконц..поз. кап (2022р.) =  = 0,42 
37453,2  32269,1 979,0
 
Зведемо показники фінансової стійкості підприємства в таблицю 
Таблиця 2.2 – Аналіз показників фінансової стійкості підприємства  
2020 – 2022 рр. 
Назва показника 2020р. 2021р. Відхилення 2022р. Відхилення 
1 2 3 4 5 6 
Коефіцієнт автономії 0,641 0,642 0,001 0,57 -0,072 
Коефіцієнт фінансової 
залежн.  1,56 1,5 -0,06 1,74 0,24 
Коефіцієнт маневр. власних 
засобів 0,1 0,11 0,01 0,08 -0,03 
Коефіцієнт маневр. 
робочого капіталу 0,49 0,5 0,01 0,51 0,01 
Коефіцієнт фінансової 
стабільності 1,76 1,79 0,03 1,34 -0,45 
Коефіцієнт конц. позик. 
Капіталу 0,36 0,36 0 0,42 0,06 
 
З таблиці аналізу показників фінансової стійкості видно, що за два роки 
фінансова стійкість підприємства майже не змінилася. Протягом 2020-2022 
рр. коефіцієнт автономії вищий за нормативне значення (0,5), хоча в 2022 
році він незначно зменшився. Коефіцієнт маневреності робочого капіталу 
лише в 2020 році менший за нормативне значення (0,5) на 0,01. А в наступні 
2 роки має тенденцію до збільшення, що говорить про підвищення 
мобільності використання оборотних засобів. 
71 
 
2
Коефіцієнт 
1,5 автономії
1 Коефіцієнт 
фінансової 
залежності 
0,5
Коефіцієнт 
фінансової 
0 стабільності
2020 2021 2022
 
Рис. 2.1 – Динаміка  показників фінансової стійкості підприємства за 
2020-2022 рр. 
 
Коефіцієнт фінансової стабільності також більший за нормативне 
значення, що становить 1. Хоча в 2022 році відхилення, порівняно з 
попереднім роком становить -0,45. Це сталося внаслідок збільшення 
залученого капіталу. Інші показники фінансової стійкості підприємства 
знаходяться в межах нормативного значення і протягом трьох років 
одинакові.  
Фінансовий стан підприємства за певний період можна оцінити за 
допомогою таких коефіцієнтів ліквідності: 
Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) (К п) – показує, яку частину 
поточних зобов’язань спроможне погасити підприємство, якщо реалізує всі 
свої оборотні активи, у тому числі й матеріальні запаси (Цей коефіцієнт 
показує також, скільки гривень оборотних коштів приходиться на кожну 
гривну поточних зобов’язань). 
Поточні_ активи
 Коефіцієнт покриття =  (2.14)   
Короткострокові _ зобов' язання
22842,9
К п (2020 р.) =  =  3,8                  
6016,5
25381,1
К п (2021 р.) =  = 4 
6275,2
32269,1
К п (2022 р.) =  = 2,9 
11302,5
72 
 
   Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кш л)- показує, яку частину поточних 
зобов’язань підприємство може погасити за рахунок найбільш ліквідних 
оборотних коштів: грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових 
інвестицій і дебіторської заборгованості. Він відображає платіжні 
можливості підприємства з погашення поточних зобов’язань за умови 
своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. 
Поточні_ активи ТМЗ
Коефіцієнт швидкої ліквідності =     (2.15.)  
Поточні_ пасиви
18882,9
Кш  л (2020 р.) =  = 3,1            
6016,5
20980,8
Кш  л (2021р.) =  =3,3 
6275,2
27149,9
Кш  л (2022р.) =  = 2,4  
11302,5
 Коефіцієнт абсолютної ліквідності (КАбс.Л)- характеризує негайну 
готовність підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість. 
Грошові _ кошти  Короткост._фін._ вкл
Коефіц. абсол. лік. =    (2.16.)  
Поточні_ пасиви
19,3
КАбс.Л (2020 р.) =  =   0,003         
6016,5
21,4
КАбс.Л (2021 р.) =  = 0,003 
6275,2
0,1
КАбс.Л (2022 р.) =  = 0,000008 
11302,5
     Робочий капітал (Рк) – є фінансовою стійкістю, що теоретично дає 
можливість підприємству погасити всі або більшу частину своїх 
короткострокових зобов’язань та продовжувати працювати. 
Робочий капітал = оборотні активи – короткострокові зобов’язання  (2.17.) 
Рк (2020р.) = 22842,9 – 6016,5 = 16826,4   тис.грн.  
Рк (2021р.) = 25381,1 – 6275,2 = 19105,9  тис.грн. 
Рк (2022р.) =  32269,1 – 11302,6 =20966,6   тис.грн. 
Частка оборотних засобів в активах (ЧОЗ в акт.) – показує питому вагу 
оборотних засобів в майні підприємства. 
73 
 
Оборотні _ засоби
Частка оборотних засобів в активах =           (2.18.)  
Валюта _ балансу
22842,9 25381,1
ЧОЗ в акт. (2020р.) =   =  0,42         ЧОЗ в акт. (2021р.) =   = 0,42 
54128,9 59733,4
32269,1
ЧОЗ в акт. (2022р.) =   =  0,46 
70701,2
Зведемо показники ліквідності підприємства в таблицю 
Таблиця 2.3 – Аналіз показників ліквідності підприємства 2020 – 2022 рр. 
Назва показника 2020р. 2021р. Відхилення 2022р Відхилення 
1 2 3 4 5 6 
Загальний коефіц. ліквідності,  3,8 4 0,2 2,9 -1,1 
Коефіц. швидкої 
ліквідності,  3,1 3,3 0,2 2,4 -0,9 
Коефіц. абсолютної 
ліквідності,  0,003 0,003 0 - - 
Робочий капітал, тис.грн 16826 19106 2279,5 20967 1860,7 
Частка обор. засобів 
в активах, % 0,42 0,42 0 0,46 0,04 
 
Аналізуючи ліквідність підприємства, можна зробити висновки, що в 
ліквідності підприємства істотних змін не відбулося. Загальний коефіцієнт 
ліквідності має значення, що перевищує нормативне 2. Це говорить про те, 
що підприємство має достатньо оборотних засобів для покриття своїх боргів.  
Коефіцієнт швидкої ліквідності також перевищує норму (> 1), хоча на кінець 
2021 року даний коефіцієнт значно зменшився за рахунок збільшення в 2021 
році поточних зобов’язань.  
Не задовольняє нормативне значення коефіцієнт абсолютної 
ліквідності, що говорить про нездатність підприємства негайно ліквідувати 
короткострокову заборгованість.  
Важливим для підприємства є наявність чистого робочого капіталу. 
Якщо підприємство має робочий капітал, це говорить про те, що воно здатне 
не тільки сплатити поточні борги, але й має в своєму розпорядженні 
фінансові ресурси для розширення діяльності і здійснення інвестицій. В 2021 
році по відношення до 2020 року  робочий капітал збільшився на  2279,5тис. 
грн. і в 2022 році збільшився ще на 1860,7 тис. грн., що є позитивним 
моментом.  
74 
 
 Фондовіддача – показник, що показує яку суму отримує підприємство з 
1 грн. коштів вкладених в основні засоби.  
Виручка
Фондовіддача =     (2.19)   
Середньоріч._ варт._ осн._ засобів
32945,6 34013
Ф(2020р.)=  =   1,27      Ф(2021р.)=  = 1,25 
24649,9  27087,8 27087,8 27214
40618,7
Ф(2022р.)=  = 1,49 
27087,8 27214
Фондомісткість – показник обернений до показника фондовіддачі і 
показує суму коштів, яку використало підприємство на формування основних 
засобів, щоб отримати 1 грн. продажу. 
Середньорічн._ варт._ осн._ засобів
Фміст =      (2.20.)   
Виручка
24649,9  27087,8
Фміст(2020р.) = =0,78    
32945,6
27087,8  27214
Фміст(2021р.) = =   0,79 
34013
27087,8 27214
Фміст(2022р.)= = 0,67 
40618,7
Коефіцієнт оборотності  оборотних засобів – визначає кількість 
оборотів, яку здійснюють оборотні засоби протягом звітного періоду.    
Сума _ продажу
Коеф. оборотн. оборотних засобів  =   (2.21.) 
Середньоріч._ варт._ обор._ засобів
32945,6
КОборотн.об.зас(2020р.) =  = 1,36  
22842,9  25381,1
34013
КОборотн.об.зас(2021р.) =  = 1,18 
25381,1 32269,1
40618,7
КОборотн.об.зас(2022р.) =  = 1,4 
25381,1 32269,1
Тривалість обороту оборотних засобів – характеризується кількістю 
днів, протягом яких оборотні засоби проходять усі стадії одного кругообігу. 
Кільк._ днів _ в _ періоді
Тривалість обороту оборотних засобів =       (2.22.) 
Коболртн. _ об. _ зас
75 
 
365
 Тривал. обороту об. зас (2020р.) =  = 268 днів 
1,36
365
 Тривал. обороту об. зас (2021р.) =  = 309 днів 
1,18
365
 Тривал. обороту об. зас (2022р.) =  = 260 днів  
1,4
 Коефіц. оборотн. виробничих запасів  – показує кількість оборотів, яку 
здійснюють виробничі запаси протягом звітного періоду. 
Сума _ продажу
К. оборотн. вир.запасів =   (2.23.) 
Середньоріч._ варт._ виробн._ запасів
32945,6
КОб.виробн. запасів(2020р.) =  = 7,88 
4180,3
34013
КОб.виробн .запасів(2021р.) =  = 7,14 
4759,6
40618,7
КОб.виробн. запасів(2022р.) =  = 8,53  
4759,6
Тривалість обороту виробничих запасів  – характеризується кількістю 
днів, протягом яких виробничі запаси проходять усі стадії кругообігу. 
кільк _днів _ в _ періоді
Тривалість обороту виробничих запасів  =    (2.24) 
КОб _ виробн_ запасів
365
Тривал. обороту вир. запас. (2020р.) =  = 46 днів 
7,88
365
 Тривал. обороту вир. запас. (2021р.) =  = 52 дні 
7,14
365
 Тривал. обороту вир. запас. (2022р.) =  = 43 дні 
8,53
 
Коефіц. оборотн. засобів в розрахунках – визначає кількість обороту засобів в 
розрахунках протягом звітного періоду. 
Сума _ продажу
Коефіц. оборотн. засобів в розрах. =  (2.25.) 
Середнріч _ варт_ засобів _ в _ розрах
32945,6
КОбор.зас.в розрах (2020р.)= = 1,6 
19482,9
76 
 
34013
КОбор.зас.в розрах (2021р.)= = 1,4 
23787
40618,7
КОбор.зас.в розрах (2022р.)= = 1,7 
23787
Тривалість обороту засобів в розрахунках – характеризується кількістю 
днів протягом яких засоби в розрахунках походять усі стадії одного 
кругообігу. 
кільк._ днів _ в _ періоді
Тривалість обороту засобів в розрахунках =   (2.26.) 
КОбор.зас.в _ розрах
365
Трив. обор. зас. в розрах.(2020р.) = =288 
1,6
365
Трив. обор. зас. в розрах.(2021р.) = =260 
1,4
365
Трив. обор. зас. в розрах.(2022р.) = =98 
3,7
Тривалість погашення  дебіторської заборгованості – вказує строк за 
який дебіторська заборгованість покупців перетворюється на грошові кошти. 
Тривал. погаш. дебіт. заборг. = Заборгов    (2.27.)  
Сума _ продажу
Кільк._ днів _ в _ періоді
32945,6
Тривал. погаш. дебіт. заборг.(2020р.) = 9195,5/ =102 дні 
365
34013
Тривал. погаш. дебіт. заборг.(2021р.) = 10217,1/ =110 днів 
365
40618,7
Тривал. погаш. дебіт. заборг.(2022р.) = 17038,7/ =154 дні 
365
Тривалість операційного циклу  – характеризує період перетворення 
виробничих запасів на грошові кошти. 
Трив. операц. циклу=трив. об.зас. в розрах + трив. обороту вир. запас. (2.28.) 
ТОЦ (2020р.) =46+288=334 дні             ТОЦ (2021 р.)= 52+260 =  312 днів 
ТОЦ (2022р.)= 43+98=141 день  
Коефіцієнт оборотності майна – показує кількість оборотів, що 
здійснює майно протягом звітного періоду. 
77 
 
сума _ продажу
Коефіцієнт оборотності майна =     (2.29.)  
Сер.річн._ варт._ майна
32945,6
КОбор. майна(2020р.) = = 0,58 рази 
(54128,9  59733,4)
2
34013
КОбор. майна(2021р.) = = 0,52 рази 
(59733,4  70701,2)
2
40618,7
КОбор. майна(2022р.) = =  0,62 рази 
(59733,4  70701,2)
2
Тривалість обороту майна – характеризується кількістю днів, протягом 
яких майно проходить усі стадії одного кругообігу. 
кільк._ днів _ в _ періоді
Тривалість обороту майна =    (2.30.)  
КОбор. _ майна
365
Тр. об. майна (2020р.) = = 629 днів       
0,58
365
Тр. об. майна (2021р.) = = 701 день 
0,52
365
Тр. об. майна (2022р.) = = 589 днів    
0,62
Сер.річн._ варт._ майна
Коефіц. завантаженості майна =    (2.31.)  
Сума _ продажу
56931,15 65217,3
Кзавант.майна (2020р.)=  = 1,7        Кзавант.майна(2021р.) =  = 1,9 
32945,6 34013
65217,3
Кзавант.майна(2022р.) =  = 1,6 
40618,7
Зведемо показники в таблицю 2.4.  
Аналізуючи показники ділової активності ми бачимо, що в 2020 і в 
2021 році збільшилася сума продажу і, відповідно, збільшився прибуток від 
продажу, що, безумовно, є позитивною тенденцією.  
В 2021 році, порівняно з  2020 зменшилася фондовіддача на 0,02, що 
говорить про незначне зменшення прибутку, що його отримує підприємство з 
1 грн, коштів, вкладених в основні засоби. Але в 2022 році цей показник зріс 
на 0,24.  
            
78 
 
Таблиця 2.4 – Аналіз показників ділової активності підприємства за 2020 – 
2022 рр. 
Назва показника 2020р 2021р. Відхилення 2022р. Відхилення 
1 2 3 4 5 6 
Сума продажу продукції, тис. грн 32946 34013 1067,3 40619 6605,7 
Прибуток від продажу, тис. грн 4347 6331,3 1984,3 9442,6 3111,3 
Фондовіддача 1,27 1,25 -0,02 1,49 0,24 
Фондомісткість 0,78 0,79 0,01 0,67 -0,12 
Коеф. оборотності оборотних засобів 1,36 1,18 -0,18 1,4 0,22 
Трив. обороту 
268 309 41 260 -49 
оборотних засобів 
Коеф. оборотності виробничих запасів 7,88 7,14 -0,74 8,53 1,39 
Трив. обороту 
46 52 6 43 -9 
виробничих запасів, днів 
Коеф. обороту засобів в розрахунках 1,6 1,4 -0,2 1,7 0,3 
Трив. обороту 
288 260 -28 98 -162 
засобів в розрахунках, днів 
Тривалість погашення дебіторської 
102 110 8 154 44 
заборг., днів 
Тривалість операційного циклу., днів 334 312 -22 141 -171 
Коефіц. оборотності майна, % 
0,58 0,52 -0,06 0,62 0,1 
 
Тривалість обороту майна, днів 629 701 72 589 -112 
Коефіцієнт завантаженості майна 1,7 1,9 0,2 1,6 -0,3 
 
Показник фондомісткості в 2021 році відносно 2020 р. незначно 
збільшився. Це означає, що підприємству в 2021 р. на кожен гривень виручки 
потрібно затратити більше коштів чим в 2020 р. В 2022 році цей показник 
зменшився на 0,12, що є позитивним моментом.    
Тривалість операційного циклу, характеризує період перетворення 
виробничих запасів на грошові кошти. В 2021 р. цей показник зменшився на 
22 дні, що є позитивним, і в 2022 році зменшився ще на 171 день.   
З проведеного аналізу можна зробити такі висновки: підприємство 
рентабельне, коефіцієнти фінансової стійкості перебувають в нормі, що 
говорить про те, що підприємству, в найближчий період часу не загрожує 
банкрутство, хоча в 2022 році фінансова стійкість підприємства незначно 
зменшилась, внаслідок збільшення залученого капіталу.  
Отже, незважаючи на те, що стан, досліджуваного нами підприємства 
задовільний і підприємству, на сьогоднішній день не загрожує банкрутство, 
керівництву підприємства необхідно систематично, ретельно контролювати 
фінансовий стан. Як відомо, будь який вид підприємницької діяльності 
79 
 
обтяжений ризиком, в тому числі і ризиком фінансового краху. Ось чому 
існує  потреба постійно контролювати стан підприємства задля економічної 
безпеки даного об’єкта господарської діяльності.  
 
 
2.4 Аналіз ризику банкрутства підприємства 
 
Для аналізу ризику банкрутства підприємства скористаємося аналізом 
показників рентабельності, коефіцієнта автономії та коефіцієнта покриття, а 
також розрахуємо показник стійкості фірми (коефіцієнт Альтмана).  
Граничне значення коефіцієнта автономії дорівнює 0,5, але чим воно 
більш близьке до 1, тим краще. В нашому випадку коефіцієнт автономії 
стабільний протягом трьох років і не опускається нижче граничної межі, що 
свідчить про стійкий стан підприємства.  
Аналізуючи коефіцієнт покриття, який характеризує здатність фірми 
виконувати власні обов’язки перед кредиторами і забезпечувати 
функціонування власного виробництва, можна зробити висновок, що 
підприємству слід насторожитися тому що значення даного показника 
стрімко впало в 2022 році. Це сталося внаслідок збільшення залучених 
коштів підприємства в 2022 році. Незадовільне значення має також 
коефіцієнт ліквідності даного підприємства.  
Аналізуючи показники рентабельності підприємства ми бачимо, що в 
2021 році рентабельність знизилась на 0,2% що є негативним. В 2022 році 
рентабельність підвищилась на 0,8%. Це сталося внаслідок збільшення 
чистого прибутку підприємства в 2022 році. 
Важливим показником недопущення банкрутства підприємства є його 
прибуток, так як підприємство знаходиться в економічній безпеці, якщо його 
діяльність прибуткова. Рівень економічної безпеки залежить від того, чи має 
в наявності підприємство прибуток, якого  було б достатньо для дотримання 
умов, що сприяють забезпеченню економічної безпеки підприємства. 
80 
 
Зроблене твердження обумовлює необхідність аналізу прибутку 
підприємства.  
валовий прибуток
10000
9000
8000
7000
6000
5000 валовий прибуток
4000
3000
2000
1000
0
2012 2013 2014
2020                           2021                               2022 
 
Рис. 2.2 – Динаміка валового прибутку підприємства (2020 – 2022 рр.) 
 
Як видно з рис. 2.2 валовий прибуток підприємства збільшився і в 2021 
і 2022 році.  
Розрахуємо загальну оцінку стабільності фірми за такою формулою  
Z = 1,2Х1 + 1,4Х2 + 3,3Х3 + 0,6Х4 + 1,0Х5   (2.32) 
 де Z – показник стійкості фірми;  
Х1 – показник ефективності працюючого капіталу, який визначається 
відношенням різниці оборотними коштами (ПРО) і короткостроковою 
заборгованістю (Зк) до загальної суми активів (А):  
ПРО З
X1 = К      (2.33) 
А
Х2 – показник ефективності накопиченого капіталу Він визначається 
відношенням накопиченого капіталу (Нк – залишки попередніх років) до 
загальної суми активів: 
Н
X2 = К                                                             (2.34) 
А
Х3 – показник рентабельності виробництва, що вимірюється відношенням 
балансового прибутку (Пб) до загальної суми активів: 
П
Х б
3 =                                                                (2.35) 
А
81 
 
Х4 – показник заборгованості фірми, що визначається відношенням 
капіталу фірми (ДО = основний капітал + нематеріальні активи) до загальної 
суми заборгованості фірми (Д = короткострокова + довгострокова 
заборгованість): 
ДО
X4=                                                                    (2.36.) 
Д
Х5 – показник ефективності активів фірми. Він визначається відношенням 
загального обсягу продажів фірми (У) до її загальних активів: 
У
            Х5=  .                                                             (2,37.) 
А
Використання показника стійкості фірми дає можливість американським 
економістам визначати ймовірність банкрутства корпорації з коефіцієнтом 
0,9 за 1 рік, 0,7 – за 2 роки і 0,5 – за п’ять років до банкрутства. Граничне 
значення цього показника таке: якщо Z > 3 – фірма стійка, а якщо Z < 1,8 – 
фірма не стійка і знаходиться в небезпеці банкрутства. 
22842,9  6016,5
Х1 (2020 р.) =  0,31 
54128,9
80
Х2 (2020 р.) =  0,0014  
54128,9
1758,4
Х3 (2020р.) =   = 0,03 
(541238,9  59733,4) 2
34534,1 0,1
Х4 (2020 р.)= 1,76  
13578,2  6016,5
38759,6
Х5 (2020р.) =  0,72  
54128,9
Z (2020 р.)= 1,2*0,31+1,4*0,0014+3,3*0,03+0,6*1,76+1,0*0,72= 2,25 
 
25381,1 6275,2
Х1 (2021 р.) =  0,31  
59733,4
90
Х2 (2021 р.) =  0,002  
59733,4
1812,3
Х3 (2021 р.) =   = 0,028 
(59733,4  70701,2) 2
82 
 
38371,1 0,1
Х4 (2021 р.)= 1,79  
15086,9  6275,2
39943,8
Х5 (2021р.) =  0,67  
59733,4
Z (2021 р.)= 1,2*0,31+1,4*0,002+3,3*0,028+0,6*1,79+1,0*0,67= 2,21 
 
32269,111302,5
Х1 (2022 р.) =  0,29  
70701,2
136,5
Х2 (2022 р.) =  0,002  
70701,2
2466,5
Х3 (2022 р.) =   = 0,036 
(59733,4  70701,2) 2
40572,8
Х4  (2022 р.)= 1,49  
16006,511302,5
47826,5
Х5 (2022 р. )=  0,67  
7071,2
Z = 1,2*0,29+1,4*0,002+3,3*0,036+0,6*1,49+1,0*0,6=2,02 
 
 Провівши аналіз оцінки стабільності підприємства можемо зробити 
висновок, що підприємство знаходиться в так званій «зоні невизначеності». 
Тобто не можна сказати, що підприємство знаходиться в небезпеці 
банкрутства, але й неможливо говорити про стійкий стан підприємства.  
коефіцієнт оцінки стабільності фірми
2,5
2
1,5 коефіцієнт оцінки 
стабільності фірми
1
0,5
0
20210118                    22001192                    202200 1  3                    202210 1  4               2022 2015
 
Рис. 2.3 – Динаміка коефіцієнта оцінки стабільності підприємства  
(2020 – 2022 рр. ) 
 
83 
 
 Керівництву ТОВ «Імпекс Артіс» потрібно уважно стежити за 
показниками стійкості, ліквідності, рентабельності підприємства, щоб не 
призвести до банкрутства.  
Провівши аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства 
можна зробити наступні висновки.  
Аналізуючи показники рентабельності підприємства ми бачимо, що в 
2021 році рентабельність знизилась на 0,2% що є негативним. В 2022 році 
рентабельність підвищилась на 0,8%. Це сталося внаслідок збільшення 
чистого прибутку підприємства в 2022 році. Рентабельність власного 
капіталу також знизилась в 2021 році (на 0,4% порівняно з 2020 роком) і 
збільшилась на 1,8% в 2022 році порівняно з 2021р.  
Протягом 2020-2022 рр. коефіцієнт автономії вищий за нормативне 
значення (0,5), хоча в 2022 році він незначно зменшився. Коефіцієнт 
маневреності робочого капіталу лише в 2020 році менший за нормативне 
значення (0,5) на 0,01. А в наступні 2 роки має тенденцію до збільшення, що 
говорить про підвищення мобільності використання оборотних засобів. 
Коефіцієнт фінансової стабільності також більший за нормативне значення, 
що становить 1. Хоча в 2022 році відхилення, порівняно з попереднім роком 
становить -0,45. Це сталося внаслідок збільшення залученого капіталу. Інші 
показники фінансової стійкості підприємства знаходяться в межах 
нормативного значення і протягом трьох років одинакові.  
Загальний коефіцієнт ліквідності має значення, що перевищує 
нормативне 2. Це говорить про те, що підприємство має достатньо оборотних 
засобів для покриття своїх боргів.  Коефіцієнт швидкої ліквідності також 
перевищує норму (> 1), хоча на кінець 2021 року даний коефіцієнт значно 
зменшився за рахунок збільшення в 2021 році поточних зобов’язань.  
Аналізуючи показники ділової активності ми бачимо, що в 2020 і в 
2021 році збільшилася сума продажу і, відповідно, збільшився прибуток від 
продажу, що, безумовно, є позитивною тенденцією.  
84 
 
Отже, незважаючи на те, що стан, досліджуваного нами підприємства 
задовільний і підприємству, на сьогоднішній день не загрожує банкрутство, 
керівництву підприємства необхідно систематично, ретельно контролювати 
фінансовий стан. Як відомо, будь який вид підприємницької діяльності 
обтяжений ризиком, в тому числі і ризиком фінансового краху. Ось чому 
існує  потреба постійно контролювати стан підприємства задля економічної 
безпеки даного об’єкта господарської діяльності.  
 
85 
 
РОЗДІЛ 3 ПРОПОЗИЦІЇ ТА МОДЕЛІ РОЗРОБКИ І РЕАЛІЗАЦІЇ 
ІНВЕСТИЦІЙНИХ РІШЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ З ВРАХУВАННЯМ 
ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ 
 
3.1 Лізинг як особлива форма інвестування    
 
Інтерес до поняття “лізинг” вперше проявився на внутрішньому ринку 
лише в часи захоплення орендним рухом.  
Перетворення під впливом науково-технічного прогресу сфери 
виробництва та обігу, глибокі зміни економічних умов господарювання 
викликають необхідність пошуку та впровадження нетрадиційних для 
господарства нашої країни методів оновлення матеріально-технічної бази та 
модифікації основних фондів суб’єктів різноманітних форм власності. Одним 
з таких методів і являється лізинг. 
До початку 60-х років лізинг в зарубіжних країнах в основному 
торкався роздрібних компаній, які часто орендували свої приміщення. 
Протягом  останніх трьох десятиріч популярність лізингу стрімко зросла; 
замість того, щоб позичати гроші на купівлю комп’ютера, автомобіля, судна 
чи супутника, компанія може взяти його в лізинг. 
Актуальність розвитку лізингу в Україні, включаючи формування 
лізингового ринку, обумовлена передусім нестприятливим станом парку 
устаткування: значна питома вага морально застарілого устаткування, низька 
ефективність його використання, немає забезпеченості запасними частинами 
тощо. Одним з варіантів рішення цих проблем може стати лізинг, який 
об’єднує всі елементи зовнішньо-торгівельних, кредитних та інвестиційних 
операцій. 
Перехід до ринкової економіки поставив перед промисловими 
підприємствами ряд проблем, головною з яких являється наступна: як 
затвердитися в умовах зростаючої конкуренції, скорочення ринку збуту через 
86 
 
невисокі ціни продукції та неплатоспроможність, складність пошуку 
постачальників сировини, матеріалів та обмеженості фінансових ресурсів. 
В наш час більшість українських (та й не тільки українських) 
підприємств відчувають нестачу оборотних коштів. Вони не можуть 
оновлювати свої основні фонди, впроваджувати досягнення науково-
технічного прогресу і вимушені брати кредити. Існують різноманітні види 
кредитування: іпотечне, під заставу цінних паперів, під заставу партій 
товару, нерухомості. Однак підприємству при необхідності оновлення своїх 
основних фондів вигідніше брати устаткування в лізинг. При цьому економія 
коштів підприємства у порівнянні зі звичайним кредитом на придбання 
основних засобів доходить до 10% від вартості устаткування за увесь строк 
лізингу, який складає, як правило, від одного до п’яти років. Теперішня 
економічна ситуація в Україні, на думку багатьох експертів, сприяє лізингу. 
Форма лізингу примирює протиріччя між підприємством, у якого немає 
коштів на модернізацію, і банком, який неохоче надасть цьому підприємству 
кредит, так як не має достатніх гарантій повернення інвестованих коштів. 
Лізингова операція вигідна усім учасникам: одна сторона отримує кредит, 
який виплачується поетапно, та потрібне устаткування, інша сторона – 
гарантію повернення кредиту, так як об’єкт лізингу є власністю лізингодавця 
чи банка, що фінансує лізингову операцію, до надходження останнього 
платежу. 
Лізинг є однією з найцікавіших форм інвестування, що здатні значно 
пожвавити процес оновлення виробництва і посприяти входженню економік 
країн Співдружності до структури світового ринку. Лізинг може дати 
потужний поштовх процесам приватизації, конверсії, оновлення 
технологічного парку існуючих підприємств і створення нових виробництв, 
оптимізувати використання наявного машинного парку і на вигідних умовах 
отримати найсучасніше вітчизняне та зарубіжне устаткування. 
Успіх лізингового бізнесу в будь-якій галузі багато в чому залежить від 
правильного розуміння його змісту та специфічних особливостей, їх 
87 
 
адекватного відображення в методичних рекомендаціях та практичних 
рішеннях. Ще Декарт підкреслював, що чітке визначення слів зможе 
позбавити людство від половини його помилок. 
Тому передусім потрібно з’ясувати, в чому ж сутність лізингу, які його 
природа та потенціал, принципи та організаційні форми. Лише повне 
пізнання економічного механізму та переваг, закладених в лізинговій 
системі, дозволить широко використовувати його в практичній 
підприємницькій діяльності. 
На відміну від світових економічних тенденцій в економіці України в 
середині 90-х років створились складні фінансові умови. Перехід до ринкової 
економіки, перебудова відносин власності, інші чинники призвели до 
фінансової кризи сільськогосподарського виробництва. Селяни у десять разів 
зменшили обсяги закупівель техніки. Підприємства сільськогосподарського 
машинобудування, не маючи збуту, – зупинялись. У банкірів також не було 
ні зайвих коштів, ні проблем із розміщенням наявних. Треба було терміново 
шукати вихід. 
Головна відмінність українського лізингу для села від західного 
полягає в тому, що основним інвестором виступає держава, надаючи 
лізинговій компанії бюджетні кошти на певний термін. Компанія ж, 
придбаваючи й передаючи сільськогосподарські машини у фінансовий 
лізинг, повертає кошти до бюджету, регулярно збираючи лізингові платежі з 
лізингоодержувачів. Сільськогосподарська техніка й обладнання 
передаються терміном на п’ять-сім років. При цьому плата за користування 
коштами дорівнює 7-11 відсоткам від невідшкодованої суми, що у 
перерахунку на 5 років становить лише 2,8-7,5 відсотка річних від первісної 
вартості. Більш дешевих коштів для лізингоодержувачів не існує. До того ж 
2,8-7,5%% річних значно менші від рівнів річної інфляції, які фіксуються 
впродовж останніх років, і, таким чином, відсоткові платежі 
лізингоодержувачів компенсуються з лишком. 
88 
 
Але ж і Державний бюджет України не безрозмірний. Тому фінансовий 
лізинг до цього часу ще не зайняв у нас належного місця. Хвиля 
усвідомлення переваг лізингу ніяк не докотиться до України. Навіть у кращі 
часи лізингові інвестиції в технічне переозброєння сільськогосподарського 
виробництва не перевищували 12 відсотків до обсягу фактичних витрат на 
придбання техніки і двох відсотків до обсягів, необхідних для простого 
відтворення наявного парку машин. 
Вони не йдуть ні в які порівняння з показниками найбільш розвинутих 
країн. В Україні, щоб вийти на їх рівень, бюджетні видатки повинні 
становити 750 – 800 млн. грн., а стосовно потреб для простого відтворення 
наявного парку машин – не менше 3-4 млрд. грн. 
Таблиця 3.1 – Обсяг лізингових інвестицій країн 
Обсяг лізингових інвестицій, Питома вага лізингу в загальних 
Країна 
млрд. дол. інвестиціях, % 
США 204 31,1 
Японія 62,1 9,3 
Німеччина 39,8 9,8 
Італія 22,4 8,6 
Франція 22,2 12,9 
Великобританія 19,1 15,3 
Канада 10,4 20,2 
Іспанія 9,3 5,4 
Швейцарія 6,1 23,3 
Швеція 5,9 13 
Австралія 5,3 20 
Нідерланди 4,7 5,6 
Австрія 3,6 9,4 
Данія 3 7,9 
Бельгія 2,9 7,9 
Чеська Республіка 2,6 18,6 
Угорщина 2,6 19 
Росія 2 3,6 
Бразилія 1,7 3,6 
Турція 1,4 8,5 
Греція 1,1 9 
Румунія 1 30,8 
Словаччина 0,5 8,7 
Естонія 0,3 8,8 
Інші країни 26,6  
 
В Україні діє ще ряд лізингових компаній, які надають технічні засоби 
в лізинг. Їх кількість, зареєстрована у минулому році, перевалила за сотню. І 
все ж обсяг лізингових інвестицій у всі галузі виробничої діяльності 
дорівнює лише 1,2 відсотка. При цьому для промислового сектору економіки 
89 
 
цей показник наближається до нуля. Послугами лізингу переважно 
користуються (до 80%) транспортники. 
Останніми роками комерційні банки зрозуміли переваги лізингових 
операцій перед звичайним кредитуванням і починають активно долучатись 
до такої діяльності. На жаль, лізингові послуги ще не стали популярними 
серед українських підприємців. Так, загальний обсяг лізингових угод в 
Україні становив лише 0,2 відсотка від ВВП, у той час, як у країнах ЄС він на 
порядок вищий – 2%. 
Для сільськогосподарських підприємств фінансовий лізинг дає 
можливість заощаджувати кошти для інвестування в інші більш ефективні 
види діяльності та/або придбавати техніку, вартість якої перевищує річні 
фінансові можливості. 
Наприклад, витрати на придбання машини вартістю 100 тис. грн. у 
перший рік складатимуться з: 
1. Попереднього лізингового платежу за користування технікою в 
частині відшкодування її вартості (15% ціни машини з ПДВ) – 15 тис. грн. 
2.  Винагороди лізингодавцю за передану в лізинг техніку (7% від 
невідшкодованої вартості) – 6 тис. грн. 
3. Чергового лізингового платежу та винагороди лізингодавцю 
відповідно 10 і 3 тис. грн. Разом за рік – 34 тис. грн. 
Заощаджені 66 тис. грн. господар може використати для інвестування у 
виробництво з рентабельністю не нижче розміру депозитних відсотків. 
Але й депозитні вклади з рівнем 14% за 5 років нарощують заощаджену 
суму до 127 тис. грн. 
У підсумку за 5 років: 
 виплати за придбану машину дорівнюватимуть 114 тис. грн., а з 
урахуванням інфляції (6% річних) – 103 тис. грн.; 
 надходження від інвестування у виробництво заощаджених 
коштів дорівнюватимуть 61 тис. грн., а з початковими 66 тис. грн. – 127 тис. 
грн.; 
90 
 
 у власності залишається машина первісною вартістю 100 тис. 
грн., яка може працювати ще 5 років, або продана за залишковою ціною. 
Для машинобудівників фінансовий лізинг – захід, що сприяє 
нарощуванню обсягів виробництва, бо дозволяє на кожні 100 млн. грн., 
наявних у сільськогосподарських товаровиробників коштів, придбати техніки 
на суму 260 млн. грн., тобто збільшити валове виробництво підприємств 
сільгоспмашинобудування на 160 млн. грн. 
Додаткове виробництво техніки на 160 млн. грн. означає для 
машинобудівників: 
 збільшення робочих місць на 2 тисячі; 
 вирішення соціальних проблем виробничих колективів; 
 збільшення на 30-32 млн. грн. прибутків; 
 збільшення потенційних можливостей для оновлення 
матеріально-технічної бази підприємств; 
 гарантію передоплати виготовленої продукції; 
 оптові і, навіть, несезонні форми торгівлі; 
 можливість використання лізингодавців, як партнерів у створенні 
дилерської мережі; 
 стабілізацію положення у конкурентному середовищі, бо 
лізингові інвестиції спрямовуються лише на техніку вітчизняного 
виробництва. 
Упродовж часу діяльності фінансового лізингу в Україні для деяких 
заводів це були вагомі інвестиції. В окремі роки обсяги закупівель для них 
складали більше половини валового виробництва. 
Для державного бюджету фінансовий лізинг є необтяжливим заходом, 
бо з кожних 100 млн. грн. видатків на фінансовий лізинг отримає 
надходжень: 
 у перший рік видатків – 54,45 млн. грн.; 
 у наступні 4 роки – 75 млн. грн. Разом – 129,45 млн. грн. 
Крім того, до соціальних фондів надійде – 5,7 млн. грн. 
91 
 
Збільшення надходжень до бюджету проти видатків обумовлюється 
збільшенням податкових надходжень від машинобудівних підприємств. 
Лізингові компанії  постійно працює над можливістю нарощувати 
обсяги лізингових інвестицій через залучення банківського капіталу. 
Cитуацію в сільському господарстві й машинобудуванні можна 
окреслити так: 
 потреба сільського господарства у придбанні технічних засобів 
механізації праці – 15-20 млрд. грн., а купівельна спроможність – 2,5 млрд. 
грн. 
 виробничі потужності сільськогосподарського машинобудування 
– 9-10 млрд. грн., а фактичне завантаження виробничих потужностей, 
обумовлене купівельною спроможністю селян, – 2,5 млрд. грн. 
Тобто, у селян немає можливостей збільшити купівельну 
спроможність, а у машинобудівників – завантажити свої потужності. 
Припустимо, країна інвестує у фінансовий лізинг 300 млн. грн., як це 
було у 2004 році. Завдяки цьому зросте можливість наповнити ринок техніки 
для селян із одночасним збільшенням завантаження потужностей 
машинобудівників. 
Бюджет через 1-2 місяці після передачі коштів отримає від 
машинобудівників у вигляді ПДВ 60 млн. грн. і у вигляді податку на 
прибуток – 18 млн. грн. Разом – 78 млн. грн., або 26 відсотків видатків. 
Через ті ж 1-2 місяці бюджет отримає від селян у вигляді передоплати 
45 млн. грн., а через півроку ще 22 млн. грн. у вигляді чергового лізингового 
платежу, що разом становить 67 млн. грн., або 22 відсотки. 
Як бачимо, у перші ж півроку з початку здійснення видатків до 
бюджету вже повернуться 48 відсотків. 
Збільшення обсягів виробництва машин – це збільшення робочих 
місць. І не тільки на підприємствах сільськогосподарського 
машинобудування (бо збільшаться поставки металопрокату, лакофарбових, 
гумовотехнічних виробів тощо). Приймаючи, що частка узагальненої 
92 
 
заробітної плати у складі вартості готової машини становить 15-20 відсотків, 
маємо збільшення фонду заробітної плати на 54 млн. грн. Це, з одного боку, 
близько 6 тис. робочих місць і поліпшення життя такої ж кількості сімей, це – 
збільшення на таку ж суму внутрішнього споживчого ринку, а відтак – 
нарощування виробництва споживчих товарів, а з іншого – 7 млн. грн. 
відрахувань до бюджету у вигляді податку на доходи фізичних осіб та 20,5 
млн. грн. відрахувань у соціальні фонди. 
У підсумку: протягом незначного часу (у вигляді податків на додану 
вартість, на прибуток та на доходи фізичних осіб, з першими платежами) до 
бюджету повертаються понад 50 відсотків видатків. Крім того, від загальної 
суми лізингової інвестиції до соціальної сфери надходить майже 7 відсотків 
(20,5 млн. грн.) коштів. 
Сьогодні всі сільськогосподарські підприємства мають для збирання 
зернових (12-13 млн. га. без кукурудзи) близько 50 тис. зернозбиральних 
комбайнів. Таким чином, на кожний з наявних комбайнів припадає 250 
гектарів. Фізичний знос, а відтак і технічний стан переважної більшості 
комбайнів призводить до частих поломок, а відсутність розгалуженої мережі 
сервісних підприємств – до непомірних простоїв задля усунення 
несправностей. У таких комбайнів середньодобовий наробіток протягом 
сезону не перевищує 7 гектарів. А це означає, що термін збирання зернових 
розтягується на 30 і більше днів. 
Показники осипання зерна давно відомі: у перші сім діб після 
оптимальних – 2,6 відсотка, у другі 7 діб – 14,5 відсотка, у треті 7 діб – 21,6 
відсотка, у четверті – понад 30 відсотків і так далі. 
Рахуймо (врожайність – 3,5 т на га): 
 за перші сім діб, теоретично без втрат від осипання, буде зібрано 
8,75 млн. т зерна із 2,5 млн. га; 
 за другі сім діб з втратою 2,6 відсотка – 8,5 млн. т зерна (втрати – 
0,25 млн. т) на тих самих 2,5 млн. га; 
 за треті сім діб – 7,5 млн. т зерна (втрати – 1,25 млн. т); 
93 
 
 за четверті сім діб – 6,9 млн. т зерна (втрати – 1,85 млн. т); 
 за п’яті сім діб – 6,1 млн. т зерна (втрати – 2,65 млн. т). 
Таким чином, за сучасних умов із 12,5 млн. гектара зернових за п’ять 
семиденок буде фактично зібрано 37,75 млн. тонн зерна, при цьому втрачено 
лише від осипання 6 млн. тонн, або майже 14 відсотків вирощеного. За 
оптимальною ціною у 600 гривень за тонну втрати країни дорівнюватимуть 
3,6 млрд. гривень! За такі кошти можна придбати близько 7 тисяч 
зернозбиральних комбайнів! 
І це лише теоретичні міркування. Адже є ще дуже багато втрат, 
обумовлених технічними параметрами застарілих, недосконалих машин. 
Навіть нові машини, за технічними умовами, допускають 1,5-2 відсотки 
втрат. 
За аналогією з наведеним прикладом можна обрахувати прибутковість 
лізингових інвестицій і в інші сільськогосподарські машини: у 
ґрунтообробні, посівні, для захисту рослин від шкідників і хвороб тощо. 
Більшість технологічних операцій у сільському господарстві вимагає 
виконання їх у стислі агротехнічні строки. Відсутність достатньої кількості 
машин подовжує ці строки і призводить до значного зменшення врожайності. 
Повертаючись до прикладу з комбайнами, додамо отримані 120 млн. 
грн. попереджених втрат зерна до тих, що повернуться до бюджету у вигляді 
податків. Держава у перший же рік інвестицій у лізинг отримає: 
 повернення до бюджету у вигляді всіх видів податків – 85 млн. 
грн.; 
 перші лізингові платежі – 67 млн. грн.; 
 відрахування до соціальних фондів – 20,5 млн. грн.; 
 попередження втрат продукції – 120 млн. грн. 
Разом протягом першого ж року з 300 млн. грн. бюджетних видатків 
країна повертає 292,5 млн. грн., тобто майже всю витрачену суму, а у 
наступні п’ять років отримає залишок лізингових платежів – ще 233 млн. грн. 
94 
 
Згадувані 300 млн. грн. становлять лише 12 відсотків до купівельної 
спроможності селян і всього 2,5 відсотка до потреби в щорічному придбанні 
техніки для простого відтворення наявного машинно-тракторного парку в 
сільськогосподарському виробництві. У порівнянні з частками лізингових 
інвестицій у загальних інвестиціях, що практикуються у розвинутих країнах, 
Україна відстає у десятки разів. 
 
 
3.2 Розрахунок інвестиційного проекту з врахуванням фінансових 
ризиків та його ефективність 
 
Нами пропонується закупити нову техніку, а саме Зернозбиральний 
комбайн "Єнісей-950" Виробник: ТОВ "Виробничо-торгівельна компанія 
"Білоцерківський комбайно-тракторний завод". Ціна: 795185.00 грн. 
Зернозбиральні комбайни Єнісей-950 призначений для середньої і 
високої врожайності, з центральним розташуванням водійської площадки, 
кабіни і бункера. 
Молотильний апарат однобарабанний із пристроєм, домолочує. На 
комбайні застосована гідростатична трансмісія, ремінний привід 
технологічної частини,  установлені посилені мости ведучих і керованих 
коліс, удосконалений механізм завантаження і відвантаження бункера. 
Для обґрунтованого прийняття даного рішення насамперед слід точно 
визначити коло витрат, пов’язаних з утриманням техніки, а також здійснити 
їх обґрунтований розподіл на постійні і змінні. Ці витрати є складовою усіх 
витрат підприємства. Їх розмір в абсолютному і відносному виразі зростає з 
підвищенням ступеня забезпеченості виробництва необхідними силовими і 
робочими машинами, їх різким подорожчанням та подорожчанням пально-
мастильних матеріалів. Щоб не допустити невиправданого зростання витрат 
на утримання техніки і по можливості їх мінімізувати, необхідно ґрунтовно 
знати механізм формування окремих складових елементів цих витрат і 
95 
 
завдяки цьому здійснювати адекватний умовам підприємства режим 
економії. 
Таблиця 3.2 – Технічні характеристики 
   Єнісей-950 
 Пропускна здатність, кг/сек  7-8 
 продуктивність за годину роботи основного часу, 
 10-11 
т/год 
 Ширина молотарки, мм  1200 
 Ширина захоплення жниварки, м  5,0:6,0:7,0 
 Площа очищення, м2  3,1-3,6 
 Місткість бункера, м3  5,0 
 Потужність двигуна експлуатаційна, к.с.  185 
 Маса комбайна з жниваркою захопленням 5 м, кг  10140 
 Габаритні розміри:  
 – ширина, мм 5340 
 – довжина, мм 10030 
 – висота, мм  4000 
Питома витрата палива, кгт-1/год  менш 3,5 
Питома витрата палива за даними іспитів на МВС, 
3,1 
кгт-1/год 
 
Усі витрати на утримання техніки за характером їх виникнення 
поділяють на постійні і змінні. Постійні витрати – це витрати володіння 
технікою, які не залежать від інтенсивності її використання: кількості годин 
роботи, виконаного обсягу робіт. У даний час в аграрних підприємствах 
України ці витрати представлені амортизацією, страховими платежами (на 
розсуд підприємства) і витратами на утримання приміщень, де зберігається 
техніка. У країнах з розвинутою ринковою економікою, крім названих, до 
постійних відносять і такі види витрат, як проценти і податок на майно. 
Процентні витрати дорівнюють процентній ставці за кредит, що був узятий 
для купівлі техніки. За умови, що вона придбана за власні кошти, розмір цих 
витрат розраховують як добуток процентної ставки на середню величину 
капіталовкладень, визначену як частка від ділення суми початкової і 
ліквідаційної вартості на два. Процентна ставка у даному випадку береться 
на рівні найбільш вірогідної норми прибутку на авансований капітал. 
Змінні витрати на техніку безпосередньо пов’язані з її експлуатацією. 
До них відносять витрати на пальне і мастила, ремонт техніки, оплату праці 
працівників, які її обслуговують, інші витрати (наприклад, ганчірний 
матеріал). Сума постійних і змінних витрат дає загальні річні витрати на 
96 
 
утримання техніки. Діленням цих витрат по машинно-тракторному парку на 
загальний обсяг виконаних ним робіт в умовних еталонних гектарах 
визначають собівартість одиниці цих робіт. По окремих тракторах доцільно 
визначати собівартість 1 га виконуваних ними робіт (оранка, сівба, 
культивація тощо). У загальні витрати при цьому включають і витрати на 
утримання тих причіпних і начіпних машин та знарядь, в агрегаті з якими 
працює той чи інший трактор. Собівартість робіт по інших видах техніки, 
наприклад, по зернових, бурякозбиральних, силосозбиральних, 
кукурудзозбиральних комбайнах визначають діленням загального обсягу 
витрат на зібрану площу, по сінопакувальних преспідбирачах – на кількість 
тонн упакованого сіна, по стаціонарних двигунах – на кількість 
відпрацьованих годин. 
Обсяг річних витрат по утриманню техніки на одиницю робіт 
(продукції) залежить від трьох факторів: строку її служби, співвідношення 
між постійними і змінними витратами, обсягу виконуваних робіт. Із 
збільшенням першого і третього факторів та зменшенням частки постійних 
витрат у загальній їх сумі собівартість одиниці робіт (продукції) 
зменшується, і навпаки. 
Співвідношення між постійними і змінними витратами на утримання 
техніки є важливим економічним параметром, за допомогою якого є 
можливість правильно розв’язувати важливі питання господарської 
діяльності. Одним з таких питань є обґрунтування обсягу робіт, за якого 
досягається беззбитковість роботи власної техніки порівняно з її підрядом. 
Важливість розв’язання цієї проблеми посилюється тим, що для багатьох 
сільськогосподарських  господарств України, окремих колективних 
підприємств гострою є проблема нестачі окремих видів техніки для 
виконання відповідних сільськогосподарських та інших робіт. Одним з 
варіантів розв’язання цієї проблеми є створення спеціалізованих сервісних 
фірм, які надають підрядні послуги таким підприємствам за певну плату. 
97 
 
Із зміцненням економіки таких підприємств кожному з них слід 
прийняти рішення: чи продовжувати користуватися послугами підрядної 
фірми, чи краще придбати власну техніку для виконання заданого обсягу 
робіт? Щоб це рішення було обґрунтованим, необхідно розрахувати річні 
постійні витрати на утримання потрібної техніки, а також витрати по ній з 
розрахунку на одиницю виконуваних робіт. Водночас потрібно знати 
вартість підряду за одиницю роботи, виконуваної даним видом техніки. 
Тоді обсяг робіт, за якого підприємство досягає беззбиткової роботи 
власної техніки порівняно з її підрядом, можна визначити за формулою 
 
Ор=Пк/(Вп-Зк)   (3.2.)  
 
де Ор – обсяг робіт, за якого досягається беззбитковість роботи власної 
техніки; 
Пв – постійні витрати на утримання техніки протягом року; 
Вп – вартість підряду техніки за одиницю роботи; 
Зв – змінні витрати на утримання техніки з розрахунку на одиницю 
роботи. 
Підприємство здійснювало збирання зернових культур за допомогою 
підрядного комбайна. Рішення про купівлю власного зернового комбайна 
може бути прийняте на основі аналізу такої інформації. Ціна зернового 
комбайна становить 795185 грн., норма амортизації – 10%, процент за кредит 
20% -витрати на ремонт комбайна і його технічне обслуговування з 
розрахунку на 1 га зібраної площі – 22,4 грн., вартість пальномастильних 
матеріалів і оплата праці комбайнерів на цю ж площу – відповідно 51,2 і 12,4 
грн. Вартість підряду зернового комбайна за 1 га збирання – 520 грн. 
Звідси постійні річні витрати на утримання комбайна становитимуть 
159036 грн грн., в тому числі: 
 (795185*10)/100=79518 грн амортизація;  
148 623 грн – відсотки за кредит (щорічно будуть зменшуватись);  
98 
 
Змінні витрати в розрахунку на 1 га зібраної площі становитимуть 86 
грн  (22,4+51,2+12,4=86). Звідси обсяг збиральних робіт, за якого придбання 
комбайна стає економічно вигідним порівняно з його підрядом, становитиме: 
159036 : (520-86) = 366 га. 
Одержаний результат означає, що за меншої ніж 366 га площі збирання 
зернових культур підприємству економічно вигідніше брати комбайн на 
підряд. Із збільшенням збиральної площі експлуатація власного комбайна 
господарству обходитиметься дешевше, ніж найманого (табл. 3.3.). 
Підприємство може також здавати в оренду дане обладнання, щоб знизити 
постійні витрати на 1 га.  
 
Таблиця 3.3 – Розрахунок сукупних витрат на 1 га 
ПЛОЩА ПОСТІЙНІ ВИТРАТИ НА 1 ГА СУКУПНІ ВИТРАТИ НА 1 ГА 
40 3975,90 4061,90 
60 2650,60 2736,60 
80 1987,95 2073,95 
100 1590,36 1676,36 
120 1325,30 1411,30 
150 1060,24 1146,24 
220 722,89 808,89 
240 662,65 748,65 
260 611,68 697,68 
280 567,99 653,99 
300 530,12 616,12 
366 434,52 520,52 
 
Порівняємо два варіанти купівлі нової техніки: кредит банку та лізинг.  
Згідно з угодою аграрному підприємству передається  в оренду техніка 
(з викупом), а саме – зернозбиральний комбайн. Термін угоди – 7 років. 
Лізингова маржа становила 11 % річних від залишкової вартості техніки. 
Лізингові платежі виплачуються раз на рік по завершенні господарського 
року. Щорічно вартість техніки відшкодовується рівними частками в сумі 
113 598 грн. (: 795185 : 7). 
Таким чином, щорічні лізингові платежі в даному випадку 
складаються  лише з двох частин: лізингової маржі і частки коштів у розмірі 
99 
 
щорічного відшкодування вартості техніки. Оскільки лізингові платежі 
виплачуються не щомісячно (щоквартально), а раз на рік, то в даному 
випадку було б не цілком правильним визначати залишкову вартість майна 
Це пояснюється тим, що за річних лізингових платежів кошти перебувають у 
розпорядженні лізингоодержувача довше, ніж при місячних чи квартальних 
платежах, і відповідно до економічної закономірності зміни вартості грошей 
у часі лізингоодержувач повинен сплачувати вказані платежі в більшому 
розмірі. Тому розрахунок лізингової маржі в нашому прикладі виправдано 
здійснювати не за середньорічною залишковою вартістю об’єкта лізингу, а за 
його залишковою вартістю на початок року. Дані розрахунку лізингових 
платежів вказаним способом наведені в табл. 3.4. 
Таблиця 3.4 – Розрахунок лізингових платежів за залишковою вартістю 
Залишкова 
вартість сума Щорічні 
техніки на нарахованої відшкодування 
початок року, Лізингова лізингової вартості техніки, Лізингові 
Роки грн маржа, % маржі, грн грн.  платежі, грн 
1 795185 11 87470 113598 202168 
2 681587 11 74975 113598 188572 
3 567989 11 62479 113598 176077 
4 454391 11 49983 113598 163581 
5 340794 11 37487 113598 151085 
6 227196 11 24992 113598 138589 
7 113598 11 12496 113598 126094 
    Всього:  1145066 
Загальна сума лізингових платежів за 7 років становить 1145066 грн. 
(202168+188572+176077+163581+151085), в тому числі лізингова маржа – 
349881 грн.  
Нами уже визначено, що загальна сума лізингових платежів становить 
1145066 грн. Завдяки включенню їх у собівартість загальна сума прибутку 
підприємства зменшиться на цю ж суму, що, в свою чергу, зменшить 
відрахування до бюджету при 25-процентній ставці податку на прибуток на 
286266 грн. (1145066*0,25).  
Заради справедливості зазначимо, що така вигода стає реальністю лише 
тоді, коли підприємство одержує прибуток або має нульовий рівень 
рентабельності з врахуванням у собівартості продукції лізингових платежів 
100 
 
чи процентних виплат за кредит. Адже очевидно, що якби у собівартість 
продукції не були включені ці виплати, то на їх величину за нульового рівня 
рентабельності підприємство одержало б прибуток, а отже, повинно було б 
сплачувати податок на нього. Неважко передбачити, що підприємство 
повністю втрачатиме цю вигоду, якщо сума збитків перевищує суму 
лізингових платежів. 
Тепер прорахуємо, скільки підприємство має платити при кредитуванні 
банком. Банк, як правило вимагає щомісячного повернення платежів. В 
таблиці 3 прораховано щомісячні платежі за ставкою 20% річних.  
Таблиця 3.5 – Розрахунок щомісячних платежів при банківському 
інвестуванню  
Повернення відсотки за Сума платежу за 
місяць залишок боргу по основної суми користування розрахунковий період, 
кредиту кредиту, грн кредиту, грн кредитом, грн грн 
1 2 3 4 5 
1 795 185 9466,49 13253,08 22719,57 
2 785 719 9466,49 13095,31 22561,80 
3 776 252 9466,49 12937,53 22404,02 
4 766 786 9466,49 12779,76 22246,25 
5 757 319 9466,49 12621,98 22088,47 
6 747 853 9466,49 12464,21 21930,70 
7 738 386 9466,49 12306,43 21772,92 
8 728 920 9466,49 12148,66 21615,15 
9 719 453 9466,49 11990,88 21457,37 
10 709 987 9466,49 11833,11 21299,60 
11 700 520 9466,49 11675,34 21141,82 
12 691 054 9466,49 11517,56 20984,05 
13 681 587 9466,49 11359,79 20826,27 
14 672 121 9466,49 11202,01 20668,50 
15 662 654 9466,49 11044,24 20510,72 
16 653 188 9466,49 10886,46 20352,95 
17 643 721 9466,49 10728,69 20195,17 
18 634 255 9466,49 10570,91 20037,40 
19 624 788 9466,49 10413,14 19879,63 
20 615 322 9466,49 10255,36 19721,85 
21 605 855 9466,49 10097,59 19564,08 
22 596 389 9466,49 9939,81 19406,30 
23 586 922 9466,49 9782,04 19248,53 
24 577 456 9466,49 9624,26 19090,75 
25 567 989 9466,49 9466,49 18932,98 
26 558 523 9466,49 9308,71 18775,20 
27 549 056 9466,49 9150,94 18617,43 
28 539 590 9466,49 8993,16 18459,65 
29 530 123 9466,49 8835,39 18301,88 
30 520 657 9466,49 8677,61 18144,10 
31 511 190 9466,49 8519,84 17986,33 
101 
 
32 501 724 9466,49 8362,06 17828,55 
33 492 257 9466,49 8204,29 17670,78 
34 482 791 9466,49 8046,51 17513,00 
35 473 324 9466,49 7888,74 17355,23 
36 463 858 9466,49 7730,97 17197,45 
37 454 391 9466,49 7573,19 17039,68 
38 444 925 9466,49 7415,42 16881,90 
39 435 458 9466,49 7257,64 16724,13 
40 425 992 9466,49 7099,87 16566,35 
41 416 525 9466,49 6942,09 16408,58 
42 407 059 9466,49 6784,32 16250,80 
43 397 593 9466,49 6626,54 16093,03 
44 388 126 9466,49 6468,77 15935,25 
45 378 660 9466,49 6310,99 15777,48 
46 369 193 9466,49 6153,22 15619,71 
47 359 727 9466,49 5995,44 15461,93 
48 350 260 9466,49 5837,67 15304,16 
49 340 794 9466,49 5679,89 15146,38 
50 331 327 9466,49 5522,12 14988,61 
51 321 861 9466,49 5364,34 14830,83 
52 312 394 9466,49 5206,57 14673,06 
53 302 928 9466,49 5048,79 14515,28 
54 293 461 9466,49 4891,02 14357,51 
55 283 995 9466,49 4733,24 14199,73 
56 274 528 9466,49 4575,47 14041,96 
57 265 062 9466,49 4417,69 13884,18 
58 255 595 9466,49 4259,92 13726,41 
59 246 129 9466,49 4102,14 13568,63 
60 236 662 9466,49 3944,37 13410,86 
61 227 196 9466,49 3786,60 13253,08 
62 217 729 9466,49 3628,82 13095,31 
63 208 263 9466,49 3471,05 12937,53 
64 198 796 9466,49 3313,27 12779,76 
65 189 330 9466,49 3155,50 12621,98 
66 179 863 9466,49 2997,72 12464,21 
67 170 397 9466,49 2839,95 12306,43 
68 160 930 9466,49 2682,17 12148,66 
69 151 464 9466,49 2524,40 11990,88 
70 141 997 9466,49 2366,62 11833,11 
71 132 531 9466,49 2208,85 11675,34 
72 123 064 9466,49 2051,07 11517,56 
73 113 598 9466,49 1893,30 11359,79 
74 104 131 9466,49 1735,52 11202,01 
75 94 665 9466,49 1577,75 11044,24 
76 85 198 9466,49 1419,97 10886,46 
77 75 732 9466,49 1262,20 10728,69 
78 66 265 9466,49 1104,42 10570,91 
79 56 799 9466,49 946,65 10413,14 
80 47 332 9466,49 788,87 10255,36 
81 37 866 9466,49 631,10 10097,59 
82 28 399 9466,49 473,32 9939,81 
83 18 933 9466,49 315,55 9782,04 
84 9 466 9466,49 157,77 9624,26 
   Всього:  1358441,04 
102 
 
 
Підприємство заплатить 1 358 441 грн, що на 213 374 грн. До того ж, 
сільськогосподарські підприємства це підприємства з сезонним прибутком, 
тому ТОВ «Імпекс Артіс» вигідніше проводити щорічні платежі. До того ж 
при щорічних платежах підприємство довше буде мати кошти в своєму 
розпорядженні.  
Розрахуємо ризик врахувавши невизначеність. У процесітреалізації 
інвестиційного проекту можуть виникнути не передбачувані ситуації, які 
істотно змінять заплановані показники прибутку та витрат. Це можу бути 
результатом як зовнішніх так в внутрішніх факторів. Специфіка ризикової 
ситуації в сільському господарстві полягає в тому, що в цій галузі 
виробництво нерозривно пов’язане з природними процесами розвитку живих 
організмів  – рослин і тварин, життєдіяльність яких фактично залежить від 
природних явищ. Цим обумовлені негативні, а іноді й катастрофічні наслідки 
для сільськогосподарського виробництва несприятливих природних явищ 
(сильних морозів, граду, посухи, повеней тощо), унаслідок 
непередбачуваності місця та часу їх настання. Тому природні ризики ми 
оцінили як найбільш високі. Ще однією специфікою галузі є нестійка 
кон’юнктура. Сільськогосподарський виробник зазнає збитків як у разі 
нестачі врожаю, так і за наявності його великих обсягів. Відсутність 
державної інтервенції на аграрному ринку робить кон’юнктурний ринок 
досить широким.  Реалізація продукції становить ще один значний ризик – 
комерційний. 
Ми застосуємо імовірнісний метод врахування невизначеності кінцевих 
результатів реалізації проекту. Ймовірнісні методи базуються на знанні 
кількісних характеристик ризиків, які супроводжуються реалізацією 
аналогічних проектів, і врахуванні специфіки галузі, політичної та 
економічної ситуації.  
Розглянемо три сценарії розвитку подій в галузі: песимістична – 
врожайність 20 ц/га, оптимістична – 70 ц/га, і найймовірніша 50 ц/га. 
103 
 
Фахівцями прораховано ймовірність виникнення кожного варіанту. Це, 
відповідно 0,3, 0,2 та 0,5. в таблиці 3.6. наведено витрати та прибутки при 
різних варіантах розвитку подій, якщо підприємство під посіви пшениці 
виділить 700 г. З таблиці видно, що прибуток від даного зоходу при 
врожайності 20 ц/га буде становити 1472 тис грн., при врожайності 70 ц/га 
5224 тис. грн. і при 50 ц/га – 3824 тис. грн.  
Таблиця 3.6 – Розрахунок прибутку від посіву пшениці при  різних 
варіантах розвитку подій 
Ймовірність  Ймовірність  Ймовірність  
 Показник песимістичний оптимістичний найймовірніший 
1 2 3 4 
Урожайність, ц/га 20 70 50 
Ціна за тонну, тис. грн 1,9 1,5 1,6 
площа, га 700 700 700 
Всього урожай, т 1400 4900 3500 
виручка, тис. грн 2660 7350 5600 
        
Витрати       
Витрати на насіння, тис грн 280 280 280 
витрати на сівбу, тис. грн 80 80 80 
Витрати на обробку землі, тис. грн 90 90 90 
Витрати на добриво, тис. грн 150 150 150 
Витрати на збирання:        
постійні витрати, тис. грн 159,036 159,036 159,036 
змінні витрати, на 1 га, тис. грн 0,086 0,086 0,086 
Всього витрати на збирання урожаю 219,236 219,236 219,236 
Всього витрати:  819,236 819,236 819,236 
Прибуток до оподаткування  1840,764 6530,764 4780,764 
Прибуток після оподаткування  1472,6112 5224,6112 3824,6112 
 
 
Знайдемо очікувану вартість прибутку за допомогою формули 
п
т = М(х) =   хі рі (4) 
і1
де хі  – значення випадкової величини і = 1, 2, … , рі  – відповідні 
ймовірності.  
   При чому основною умовою використання цієї формули є: 
n
Pi 1 
i1
Отже, очікувана вартість прибутку становить:  
М= 1572*0,3+5224*0,2+3824*0,5=3400 тис. грн. 
104 
 
Ризик даного проекту розрахуємо за формулою середньоквадратичного 
відхилення, що являє собою найбільш поширений показник оцінювання 
рівня інвестиційного ризику. Розрахунок його значень дає змогу врахувати 
коливання осікуваних доходів від різних інвестицій. Позазник 
розраховується за формулою:   
n
σ =  p *(х М )2 , де 
і і
i1
σ – середньоквадратичне відхилення;  
n – кількість спостережень.  
0,3* (1472  3400)2  0,2* (5224  3400)2  0.5* (3824  3400)2  1367
σ =  
До початку 60-х років лізинг в зарубіжних країнах в основному 
торкався роздрібних компаній, які часто орендували свої приміщення. 
Протягом  останніх трьох десятиріч популярність лізингу стрімко зросла; 
замість того, щоб позичати гроші на купівлю комп’ютера, автомобіля, судна 
чи супутника, компанія може взяти його в лізинг. 
Актуальність розвитку лізингу в Україні, включаючи формування 
лізингового ринку, обумовлена передусім нестприятливим станом парку 
устаткування: значна питома вага морально застарілого устаткування, низька 
ефективність його використання, немає забезпеченості запасними частинами 
тощо. Одним з варіантів рішення цих проблем може стати лізинг, який 
об’єднує всі елементи зовнішньо-торгівельних, кредитних та інвестиційних 
операцій. 
Перехід до ринкової економіки поставив перед промисловими 
підприємствами ряд проблем, головною з яких являється наступна: як 
затвердитися в умовах зростаючої конкуренції, скорочення ринку збуту через 
невисокі ціни продукції та неплатоспроможність, складність пошуку 
постачальників сировини, матеріалів та обмеженості фінансових ресурсів. 
Успіх лізингового бізнесу в будь-якій галузі багато в чому залежить від 
правильного розуміння його змісту та специфічних особливостей, їх 
105 
 
адекватного відображення в методичних рекомендаціях та практичних 
рішеннях. Ще Декарт підкреслював, що чітке визначення слів зможе 
позбавити людство від половини його помилок. 
Головна відмінність українського лізингу для села від західного 
полягає в тому, що основним інвестором виступає держава, надаючи 
лізинговій компанії бюджетні кошти на певний термін. Компанія ж, 
придбаваючи й передаючи сільськогосподарські машини у фінансовий 
лізинг, повертає кошти до бюджету, регулярно збираючи лізингові платежі з 
лізингоодержувачів. Сільськогосподарська техніка й обладнання 
передаються терміном на п’ять-сім років. При цьому плата за користування 
коштами дорівнює 7-11 відсоткам від невідшкодованої суми, що у 
перерахунку на 5 років становить лише 2,8-7,5 відсотка річних від первісної 
вартості. Більш дешевих коштів для лізингоодержувачів не існує. До того ж 
2,8-7,5%% річних значно менші від рівнів річної інфляції, які фіксуються 
впродовж останніх років, і, таким чином, відсоткові платежі 
лізингоодержувачів компенсуються з лишком. 
Нами було запропоновано закупити нову техніку, а саме 
Зернозбиральний комбайн "Єнісей-950" Виробник: ТОВ "Виробничо-
торгівельна компанія "Білоцерківський комбайно-тракторний завод".  
Для купівля комбайна ми розглядали два джерела інвестування: 
банківський кредит, та купівля обладнання за допомогою лізингу. 
Розрахувавши витрати за двома видами інвестування, можна зробити 
висновок, що лізинг є вигіднішим, чим банківський кредит.  
Отже, потрібно розвивати таку форму інвестування в основні засоби, як 
купівля товарів в лізинг і в нашій країні. Це дозволить 
сільськогосподарським підприємствам ефективніше використовувати техніку 
і значно підвищить їх рентабельність і, відповідно, прибутковість. А це є 
запорукою успіху будь-якого підприємва.  
 
 
106 
 
ВИСНОВКИ 
 
Економіка країни, як правило, неоднорідна за своєю структурою та 
складається з декількох секторів. Ці сектори мають додаткові ризики, 
пов’язані безпосередньо з родом діяльності підприємств, що їх утворюють. У 
цьому випадку мова йде про наступний рівень – ризик економічного сектору. 
Так аграрний сектор навіть у політично стабільній і економічно 
благополучній країні має погодні ризики, ризики пов’язані з біологічними 
факторами тощо. У кожного сектору економіки в будь-якій державі є свої 
специфічні ризики, які необхідно розуміти, перш ніж розпочинати 
інвестування в конкретне підприємство, яке належить цьому сектору.  
Перехід від планової до ринкової економіки в Україні змінив умови 
формування, розподілу та перерозподілу інвестиційних ресурсів. Державне 
планування, формування та розподіл інвестиційних ресурсів було замінено 
на ринкові механізми, в основу яких було покладено приватизацію, принципи 
самоокупності та самофінансування підприємств. Ринкові реформи 
стосувалися всіх галузей народного господарства, в тому числі і АПК. В 
умовах планової системи господарювання усі аграрні підприємства 
працювали на досягнення певних показників, що планувалися у відповідності 
до розрахунку державних продовольчих потреб і наявних ресурсів для 
їхнього задоволення. 
Зміна умов господарювання суттєво змінила фінансові відносини в 
АПК. Децентралізація відносин в аграрному виробництві позбавила 
підприємства джерел фінансових ресурсів взагалі та інвестиційних, зокрема. 
Як результат, впродовж 1990-х років інвестиції у аграрному секторі 
скоротилися на 60%, а рівень аграрного виробництва на 50% [6; 35]. На зміну 
державному фінансуванню прийшло банківське кредитування, державні 
податкові пільги, державні дотації та відшкодування відсотків по кредитах. В 
нинішніх умовах, за оцінками експертів, банківське кредитування на 90% 
використовується на фінансування обігових фондів аграрних підприємств. 
107 
 
Державні дотації, податкові пільги та відшкодування відсотків по кредитах є 
також засобом впливу на покращення стану обігових фондів підприємств 
АПК та вони не мають капітальної спрямованості. Слід також зазначити, що 
в умовах дефіциту бюджетних коштів, державна фінансова підтримка 
залишається малоефективною. Якщо взяти до уваги те, що більшість 
підприємств АПК мають брак обігових коштів, а деякі з них є збитковими, то 
в сучасних умовах аграрне виробництво майже позбавлене джерел 
формування довгострокових інвестиційних ресурсів на розвиток АПК. 
Загальна класифікація інвестицій передбачає їхній поділ на 
дві категорії: прямі та фінансові. Прямі інвестиції передбачають вкладання 
коштів в певний об’єкт за умови отримання контролю над ним (або суттєвого 
впливу на прийняття управлінських рішень). Цей різновид інвестиційних 
відносин характеризується наявністю взаємодії двох суб’єктів: інвестора та 
реципієнта інвестицій. Виникнення та реалізація цих відносин є процесом 
вольовим та суб’єктивним за своєю сутністю. Державний вплив на ці 
відносини можливий, але їхня загальна сукупність складається з великої 
кількості різних  інвестиційних процесів,  опосередкованих відносинами 
керівників господарюючих суб’єктів. Прямі інвестиції – вкрай важливе 
джерело ресурсів, але вони не мають системного, галузевого характеру та не 
можуть бути об’єктом повноцінного (тільки часткового), цілеспрямованого 
(тільки опосередкованого) державного впливу (регулювання). 
Фінансові інвестиції у загальному виді передбачають вкладення коштів 
в цінні папери. Перевагою фінансових інвестицій є можливість 
нагромадження великих за обсягом фінансових ресурсів, що розподіляються 
під впливом ринкових механізмів. Фінансові інвестиції мають можливість 
поновити інвестиційний процес в АПК в масштабі, що мав місце в радянські 
часи та навіть збільшити його (за умови залучення іноземного капіталу). 
Цього можна досягти завдяки відродженню системи фінансування 
відтворювальних процесів в аграрному виробництві шляхом мобілізації 
коштів на розвиток АПК. 
108 
 
Умовою розвитку АПК є наявність механізму формування, розподілу 
та перерозподілу інвестиційних ресурсів, відсутність якого призвела до 
кризових явищ в аграрному виробництві. Цією системою є фінансовий ринок 
та його основні складові: фондовий ринок, банківський сектор, ринок 
страхових та фінансових послуг. Основною умовою виникнення ринкових 
відносин є наявність їхніх суб’єктів та об’єктів. З одного боку, в Україні та за 
її межами сформувалися або перебувають на стадії формування суб’єкти, 
готові інвестувати кошти в українське АПК. Але, з іншого боку, відсутність 
інвестиційних відносин у потрібному об’ємі надає можливість стверджувати, 
що українські підприємства АПК не здатні вступити до цих відносин та 
залучити інвестиційні кошти. 
Вважаємо, що українські підприємства АПК не мають можливості 
виходу на інвестиційний сектор фінансового ринку. Причиною цього є їхня 
невідповідність критеріям учасників інвестиційного процесу на фінансових 
ринках. Низький рівень розвитку фінансового інвестування в аграрному 
секторі (як і у більшості інших галузей) пояснюється відсутністю науково 
обґрунтованих методик та механізмів залучення фінансових інвестицій 
підприємствами. Фактично система фінансово-інвестиційних відносин в 
галузі деформувалася. Наразі повноцінно на інвестиційному секторі 
фінансового ринку представлені переважно банківські структури, що 
залучають інвестиції, завдяки яким надалі кредитуються підприємства АПК. 
Безпосередній вихід аграрних виробників на фінансовий ринок 
є завданням, вирішення якого це основна передумова відродження та 
подальшого розвитку АПК України. 
Як альтернативу банківським кредитам, нами було запропоновано 
закупити нову техніку, а саме Зернозбиральний комбайн "Єнісей-950" 
Виробник: ТОВ "Виробничо-торгівельна компанія "Білоцерківський 
комбайно-тракторний завод".  
Для купівля комбайна ми розглядали два джерела інвестування: 
банківський кредит, та купівля обладнання за допомогою лізингу. 
109 
 
Розрахувавши витрати за двома видами інвестування, можна зробити 
висновок, що лізинг є вигіднішим, чим банківський кредит.  
Отже, потрібно розвивати таку форму інвестування в основні засоби, як 
купівля товарів в лізинг і в нашій країні. Це дозволить 
сільськогосподарським підприємствам ефективніше використовувати техніку 
і значно підвищить їх рентабельність і, відповідно, прибутковість. А це є 
запорукою успіху будь-якого підприємства.  
 
110 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Altman E. Financial ratios, discriminant analysis and the prediction of 
corporate bankruptcy. The Journal of Finance. 1968. Vol. 23 (September). P. 589-
609. 
2. COSO's Enterprise Risk Management. Understanding and 
Communicating Risk Appetite, 2012 
3. Toffler R. Going, going, gone-four factors which predict. 
Accountancy. 1977. March. P. 50 -54. 
4. Алексєєв І. Виробнича потужність, як провідна ланка державного 
регулювання.  Вісник УАДУ при Президентові України. 2000. №3. Ст. 175-
180.  
5. Алексєєв І. Фондовіддача, як інструмент оцінки технічної 
політики підприємства і держави. Вісник УАДУ. 2000. №4. С. 116-121 
6. Алексєєв І. Форми та методи розвитку підприємства в контексті 
державного регулювання економіки. Вісник УАДУ. 2001.  №1. С. 116-121. 
7. Базилевич В. Д. Історія економічних учень : підручник. 3-тє вид., 
випр. і доп. У 2 ч. Ч. 1. К : Знання, 2006. 582 с 
8. Балабанов І.Т. Основи фінансового менеджменту. М.:Фінанси та 
статистика, 2001. 490 с. 
9. Батуріна О., Пікуліна Н. Інституціональні умови розвитку  
(ризикового) підприємства в Україні.  Економіка України. 2001. №8. С. 34-38. 
10. Боярко І.М. Оцінка інвестиційної привабливості суб’єктів 
господаоювання.  Актуальні проблеми економіки. 2013. №7. С. 90-99  
11. Брікхем Є. Основи фінансового менеджменту. К.: Молодь,  1997.  
12. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник за ред. Бутинця 
Ф.Ф. Житомир, ПП Рута, 2000. С. 411-448. 
13. Варналій З. Державна фінансова підтримка підприємництва, 
світовий досвід і Україна.  Банківська справа. 1995. №4. С.22-30. 
14. Вербицька Г. До визначення поняття «ризик». Економіка 
111 
 
України. 2004. № 4. С. 83-87. 
15. Вербицька Г. Л. Методичні основи оцінки економічного ризику в 
діяльності підприємств : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. 
наук : спец. 08. 06. 01 «Економіка, організація і управління підприємствами». 
К: Національний транспортний університет, 2005. 19 с. 
16. Вітлінський В. В. Аналіз, оцінка і моделювання економічного 
ризику. К. : Деміур, 1996. 212 с. 
17. Вітлінський В. В., Верченко П. І. Аналіз, моделювання та 
управління економічним ризиком: навч.-методичн. посібник для 
самостійного вивчення дисципліни. К : КНЕУ, 2000. 292 с 
18. Галиця І. Методичні підходи до управління державним сектором 
в ринкових умовах.  Регіональна економіка. - 2000. №2. 
19. Грабовецький Б. Є. Планування та економічне прогнозування : 
навчальний посібник. Вінниця : ВНТУ, 2013. 66 с. 
20. Гречко А.В., Марченко В.М., Кузьмінська Н.Л., Кривда О.В. 
Дипломне проектування: написання, оформлення та захист атестаційних 
робіт для здобувачів вищої освіти: навч. посіб. для студ.Київ : КПІ ім. Ігоря 
Сікорського, 2020. 21 с. 
21. Гриньова В. Особливості регіонального управління 
інвестиційною діяльністю в сучасних умовах  Регіональна економіка. 2003 № 
3 С. 26-27. 
22. Гриньова В.М., Гриньов А.В. Фінансова реструктуризація 
промислових підприємств.  Фінанси України. 2002. №10. С. 9-15 
23. Губанова Л.  Оцінка інвестиційних проектів  Фінанси України. 
2001, № 10, С. 16-18. 
24. Денисенко М. Можливості активізації інвестування в сучасних 
умовах  Економіка України. 2003, № 1, С. 6-9. 
25. Диба М.І. Суть та види фінансових ризиків у системі ризик- 
менеджменту підприємства. Науковий журнал НУ “Львівськаі політехніка”, 
2008. иКЬ: http:www. http:vlp.com.ua/files/04 28.pdf 
112 
 
26. Дишкант М. Моделювання інноваційно-інвестиційного розвитку 
фірми. 
27. Донець Л. І Економічні ризики та методи їх вимірювання : навч. 
посіб. К : Центр навчальної літератури, 2006. 312 с. 
28. Думинець О. С. Прогнозування витрат підприємства Фінанси 
України.  1999, №2. С. 111-114. 
29. Економіка підприємства. За ред. Покропивного С.Ф. К.:КНЕУ, 
2001. Ст.335-385. 
30. Закон України "Про Державну програму заохочення іноземних 
інвестицій в Україну" від 17 грудня 1993 року. 
31. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 
року. 
32. Закон України "Про іноземні інвестиції" від 13 березня 1992 року 
33. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 
року № 887. 
34. Законодавство України про охорону праці (збірник нормативних 
документів)У 4 т - К Держнаглядохоронпраці, Основа, 1995 
35. Залунін В.Ф. Організація управління економічним ризиком 
підприємств невиробничої сфери в умовах ринку. Сталий розвиток економіки. 
2013. № 2. С. 262-267. 
36. Землячова О.А., Савочка Л.С. Класифікація фінансових ризиків 
та методи їх зниження Науковий вісник: Фінанси, банки, інвестиції, 2012. 
№3. ЦЕ.Ь: http:fbi.cfuv.ru/wp-content/uploads/2017/09/009zeml.pdf 
37. Зоріна О.А. Ідентифікація ризиків підприємства як об’єктів 
економічного аналізу. Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми 
теорії, методології, організації, 2014. № 2. С. 62-77. 
38. Зоріна О.А. Методи аналізу фінансових ризиків ЦЕ.Ь : 
http:eztuir.ztu.edu.ua/jspui/ bitstream/123456789/4746/1/21.pdf. 
39. Іщук С. Фінансово-кредитні потреби підприємств України.  
Регіональна економіка. 2001. №1. С. 98-105. 
113 
 
40. Канеман Д. Принятие решений в неопределенности: Правила и 
предубеждения. Харьков : Гуманитарный центр, 2005. 632 с. 
41. Карбовник А. Питання забезпечення обіговими коштами 
підприємств в умовах сучасної української економіки.  Регіональна 
економіка. 2000, №2. С. 165-168. 
42. Карпунцов М. В. Ризикостійкість підприємства. Актуальні 
проблеми економіки. 2008. № 3 (81). С. 71-76 
43. Кирейцев П.Б. Фінансовий менеджмент. К.: Дакор, 2001. С. 395-
415  
44. Кобилецький В. Р. Відносні показники ліквідності і 
платоспроможності. Онлайн-журнал «Financial Analysis online». URL: https 
:www.finalon.com/metodyka-rozrakhunku/102-vidnosni-pokaznyky likvidnosti 
45. Кодекс законів про працю України. К. Юрінком Інтер, 1998. 1040 
с. 
46. Комарницький І.М. Вплив системи факторів на формування та 
розвиток підприємства.  Регіональна економіка.2002, №3. С. 97-107. 
47. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства. К,1995, с. 91-
92 
48. Крайник О.П. Фінансовий менеджмент. К.: Дакор, 2001. С.29-50. 
49. Кривда О.В. Економічні ризики та методи їх 
вимірювання:навчально-методичний комплекс дисципліни :навч. посіб. для 
студ.спеціальності 051 «Економіка», освітньої програми «Економіка бізнес - 
підприємства». Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2019. 49 с. URL: 
http:ela.kpi.ua/handle/123456789/29806. 
50. Кривда О.В., Очеретяна О.В. Аналіз та методика управління 
ризиками на підприємствах деревообробної промисловості. Східна 
Європа:економіка, бізнес та управління. Вип. 2(25). 2020. С 235-240. 
51. Кручок С. Оцінка інвестиційних проектів – передумова їх 
кредитування  Фінанси України. 2001, № 12, С. 43-45. 
114 
 
52. Литвиненко О. Конкурентоспроможність українських товарів  
Економіка України 1996, №10., С.  88-89. 
53. Лук’янова В.В., Головач Т.В. Економічний ризик: Навч. 
посібник.  К.: Академвидав, 2012. 464 с 
54. Лунякіна Н. Управління ризиками підприємства. URL: 
http:irbisnbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64. exe?C21 
COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&I M 
AGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/ekmk_2013 _2_17.pdf 
55. Майданик Р.А. Траст; власність і керування капіталами-К.; 1997, 
с. 73-76 
56. Мартиненко В. Методологічні засади оцінки ефективності 
інвестиційного процесу у перехідній економіці України  Вісник УАДУ при 
Президентові України. 2002 , № 1,  С. 152-154. 
57. Масло А. І. Економічна сутність, класифікація ризиків як об’єкту 
управління на біржовому товарному ринку. Ефективна економіка, 2016. № 1. 
ЦЕ.Ь: http:www■economv■navka■Com■ua/?op=1&z=4749 
58. Матвійчик А.В. Аналіз і управління економічним ризиком. – К.: 
Центр навчальної літератури, 2005. – 224 с. 
59. Матвійчук А.В. Моделювання фінансової стійкості підприємств 
із застосуванням теорії нечіткої логіки, нейронних мереж і дискримінантного 
аналізу. Вісник НАН України. 2010. № 9. С. 24-46. 
60. Медведчук С. Критерії раціональності в побудові фінансово-
господарських відносин „держава-підприємство”.  Регіональна економіка. 
2000. №1. С. 27-34. 
61. Москаленко В.П. Комплексна оцінкаі фінансового стану 
підприємства як основа для діагностики його банкрутства. Актуальні проблеми 
економіки. 2016. №6. С. 180-191. 
62. Найт Ф. X. Риск, неопределенность и прибыль, пер. с англ. М. 
Каждан, В. Гребенников. М. : Дело, 2003. 360 с. 
115 
 
63. Никбахт Е.,Гроппелли Н. Фінанси. - К ;"ВИК ", Глобус ,1993., с. 
56-67 
64. Островська Г. Аналіз практики використання зарубіжних 
методик (моделей) прогнозування ймовірності банкрутства підприємств. 
Галицький економічний вісник. 2011. № 2 (31 ). С. 99-111. 
65. Офіційний сайт Державного комітету статистики України URL: 
http:\\www.ukrstat. gov.ua 
66. Паламарчук В. Державне регулювання природних монополій в 
Україні.  Економіка. Фінанси. Право.  2001,  №5. С. 11-15. 
67. Панасюк Б. Державне регулювання економіки.  Економіка 
України. – 1994, №1. Ст. 19-31. 
68. Пересада О.А. Моніторинг інвестиційних проектів  Фінанси 
України. 2001, № 4, С.11-13. 
69. Петленко Ю.В. Проблеми забезпечення обігомиви коштами 
виробничих підприємств в умовах економічної кризи.  Фінанси України. – 
1998, № 9 С. 106-109 
70. Петрович Й., Ситник Й. Розмежування повноважень між 
органами влади у сфері регулювання малого підприємництва в Україні.  
Регіональна економіка. 2001,  №3. С. 91-99. 
71. Пластун О.Л. Визначення сутності поняття “банкрутство” в 
сучасній науковій літературі. ВісникЖДТУ. 2009. № 2. С. 256-261. 
72. Пономаренко Т.В. Прогнозування імовірності банкрутства в 
контексті оцінювання економічної стійкості підприємства. Економічний 
аналіз. 2016. № 2 (Т. 23). С. 160-168. 
73. Портоварас Т.Р., Методологічні аспекти аналізу фінансових 
ризиків як інструменту управління ними. Світ фінансів 3(56), 2018 р. ЦКЬ: 
http:sf.wunu.edu.ua/index.php/sf/article/view/1088 
74. Посохов І.М. Сучасні міжнародні стандарти ризик-менеджменту 
иКЬ:kpi.kharkov.ua/bitstream/KhPI-
Press/30666/!/Posokhov_Suchasni_mizhnarodni _2017.pdf. 
116 
 
75. Постанова Верховної Ради України «Про концепцію науково-
технологічного та інноваційного розвитку України» від 13.07.99 р. №0916  
Відомості Верховної Ради України.  1999.  №37. С. 336. 
76. Примак Т.О. Економіка підприємства. Київ Вікар 2001р. Ст. 46-
57  
77. Проскура В.Ф. Методологічні підходи до управління ризиками. 
ЦЕ.Ь : economyandsociety.in.ua/journal/9_ukr/102.pdf. 
78. Растяпін А. Методика оцінки економічної ефективності 
інвестиційних проектів  Фінанси України. 2001, № 2, С. 25-28. 
79. Самуельсон Пол, Нордгауз Вільям Мікроекономіка. -  Київ: 
Основи, 1998. С. 105-120 
80. Скриньковський Р.М.методика оцінювання інвестиційної 
привабливості підприємств машинобудування.  Актуальні проблеми 
економіки. 2013. №5. С. 228-240.  
81. Солодова О. Врахування ризику при оцінці ефективності 
інвестиційних проектів  Фінанси України. 2000, № 9, С. 34-35. 
82. Стадницький Ю. Державне регулювання територіальної 
організації виробництва.  Регіональна економіка. 2001, №3.С. 138-152. 
83. Т. А. Васильєва, С. В. Лєонов, Я. М. Кривич. Економічний ризик: 
методи оцінки та управління: навч. посібник. Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ ”, 
2015. 208 с. 
84. Терещенко О. Інтегральна оцінка фінансового стану 
підприємства. Економіка України. 2014. №3. С.22І-26. 
85. Терещенко О.О. Дискримінантна модель інтегральної оцінки 
фінансового стану підприємства. Економіка України, 2003. № 8. С. 38-44. 
86. Управління проектами та розвиток виробництва. Відповідальний 
за випуск В.А. Рач – Луганськ , 2002, 267 с. 
87. Фінанси підприємств: Підручник під ред. проф. Поддєрьогіна 
А.М. К.: КНЕУ, 1999.   С. 180-201 
88. Фінансова безпека підприємств і банківських установ : 
117 
 
монографія  А.О. Єпіфанов, О.Л. Пластун, В.С. Домбровський [та ін.] ; за заг. 
ред. д-ра екон. наук, проф. А.О. Єпіфанова.Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2009. 
295 с 
89. Фінансовий менеджмент: Підручник  під ред. проф. Поддєрьогіна 
А.М. К.: КНЕУ, 2004.   С. 275-371. 
90. Фіщук О.Л. Формування системи економічних ідекаторів 
регіонального розвитку підприємства.  Регіональна економіка.  2001,  №4. С. 
181-189. 
91. Чубукова О. Нові підходи визначення стратегії розвитку 
економічного підприємства.  Акціонер. 2002. №5-6. С. 18-24. 
92. Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент.  К.: Знання, 2006,  440 
с.  
93. Щукін В.М. Аналіз інвестиційних проектів  К.: МАУП, 2002, 110 
с. 
94. Яремко І.Й., Сиротяк Р.М. Економічний аналіз і аудит житлово-
комунальних підприємств. Посібник для студентів вищих навчальних 
закладів і спеціалістів галузі.  Л.: «Каменяр», 1995 
95. Яресько Р.С. Ризик-менеджмент інвестиційних проектів 
енергетичних підприємств : дис. канд. екон. наук: 08.00.04. К. : НТУУ КПІ, 
2016. 245 с 
96. Ястремський О.І. Моделювання економічного ризику.  К.: 
Либідь, 1992. - 176 с. 
 
118 
 
ДОДАТОК А 
 
Баланс 
 (тис .грн.) 
АКТИВ Код 01 січня 01 січня 01 січня 
пункта 2021 2022 2023 
І. Необоротні активи     
Нематеріальні активи     
залишкова вартість 010    
первісна вартість 011   1 
знос 012    
Незавершене будівництво 020 40 53  
Основні засоби:     
залишкова вартість 030 712 2474 3012 
первісна вартість 031 786 2756 4055 
знос 032 74 282 1043 
Довгострокові фінансові інвестиції:     
які обліковуються за методом участі в капіталі 040    
іінншшіи хф іпніаднпсроивєім інствве стиції 045    
Довгострокова дебіторська заборгованість 050    
Відстрочені податкові активи 060    
Інші необоротні активи 070    
Усього за розділом І 080 752 2527 3013 
П. Оборотні активи     
Запаси:     
виробничі запаси 100 70 290 219 
тварини на вирощуванні та відгодівлі 110 7 7 7 
незавершене виробництво 120 543 944 1665 
готова продукція 130 2300 1024 59 
товари 140    
Векселі одержані 150    
Дебіторська заборгованість за товари, роботи,     
пчиосслтау грие:а лізацій на вартість 160 263 522 118 
первісна вартість 161 263 522 118 
резерв сумнівних боргів 162    
Дебіторська заборгованість за розрахунками:     
з бюджетом 170 264 1  
за виданими авансами 180    
з нарахованих доходів 190    
із внутрішніх розрахунків 200    
Інша поточна дебіторська заборгованість 210 213 85 52 
Поточні фінансові інвестиції 220    
Грошові кошти та їх еквіваленти:     
в національній валюті 230 5 1 43 
в іноземній валюті 240    
Інші оборотні активи 250    
Усього за розділом П 260 3665 2874 2697 
Ш. Витрати майбутніх періодів 270 5 4 3 
Баланс 280 44 22 5405 5712 
 
 
119 
 
 
 
Код 01 січня 01 січня 01 січня 
ПАСИВ 
пункта 2021 2022 2023 
І. Власний капітал     
Статутний капітал 300 3000 3000 3000 
Пайовий капітал 310    
Додатковий вкладений капітал 320   322 
Інший додатковий капітал 330    
Резервний капітал 340    
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) 350 (142) 1086 1740 
Нео плаче ний капітал 360 (503) (397)  
Вилучений капітал 370    
Усього за розділом І 380 2355 3689 5062 
П. Забезпечення наступних витрат і платежів     
Забезпечення виплат персоналу 400    
Інші забезпечення 410    
Страхові резерви 415    
Частка пере страховиків у страхових резервах 416    
Цільове фінансування 420    
Усього за розділом П 430    
Ш. Довгострокові зобов'язання     
Довгострокові кредити банків 440    
Інші довгострокові фінансові зобов"язання 450    
Відстрочені податкові зобов"язання 460    
Інші довгострокові зобов"язання 470 564  322 
Усього за розділом Ш 480 564  322 
IV. Поточні зобов'язання     
Короткострокові кредити банків 500    
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов 510    
"яз аннями 
Векселі видані 520    
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, 530 425 1599 280 
послуги 
Поточні зобов'язання за розрахунками:     
з одержаних авансів 540 1042 117  
з бюджетом 550 3  3 
з позабюджетних платежів 560    
зі страхування 570 10  14 
з оплати праці 580 23  31 
з учасниками 590    
із внутрішніх розрахунків 600    
Інші поточні зобов'язання 610    
Усього за розділом IV 620 1503 1716 328 
V. Доходи майбутніх періодів 630    
Баланс 640 4422 5405 5712 
120 
 
ДОДАТОК Б 
Звіт про фінансові результати 
(тис.грн.) 
Стаття Код пункта На 01.01.21 На 01.01.22 На 01.01.23 
Доход (виручка) від реалізації продукції 010 3261 10430 11779 
(товарів, робіт, послуг) 
Податок на додану вартість (20%) 015 544 1738 1963 
Акцизний збір 020    
 025    
Інші вирахування з доходу 030    
Чистий доход від реализации продукции 035 2717 8692 9816 
Собівартість реалізованої продукції (товарів, 040 2247 7090 8573 
робіт, послуг): 
Валовий:     
прибуток 050 470 1602 1243 
збиток 055    
Інші операційні доходи 060    
Адміністративні витрати 070 418 447 1129 
Витрати на збут 080    
Інші операційні витрати 090 19   
Фінансові результати від операційної     
діяльності до оподаткування: 
прибуток 100 33 1155 114 
збиток 105    
Дохід від участі в капіталі 110    
Інші фінансові доходи 120    
Інші доходи 130  114 545 
Фінансові витрати 140    
Втрати від участі в капіталі 150    
Інші витрати 160  6  
Фінансові результати від звичайної діяльності     
до оподаткування: 
прибуток 170 33 1263 659 
збиток 175    
Податок на прибуток 180 14 35 5 
Фінансові результати від звичайної діяльності     
після оподаткування: 
прибуток 190 19 1228 654 
збиток 195    
Надзвичайні:     
доходи 200    
витрати 205    
Податки з надзвичайного прибутку 210    
Чистий:     
прибуток 220 19 1228 654 
збиток 225    
ПОКАЗНИК     
Матеріальні витрати 230 3236 4512 7226 
Витрати на оплату праці 240 146 147 444 
Відрахування в соцфонди 250 55 44 177 
Нарахована амортизація 260 32 129 551 
Інші операційні витрати 270 651 983 759 
Загалом витрат 280 4120 5815 9157 
121