Репозиторій ЧДТУ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
на тему: Соціальна робота з військовослужбовцями – учасниками 
бойових дій, звільнених у запас 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: 
студент ІV курсу, групи СЗ-1910 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
О. Ю. Шульга  
Керівник: С. П. Архипова 
Рецензент: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2023 
 
  
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр  
Галузь знань 23 Соціальна робота  
Спеціальність 232 “Соціальне забезпечення” 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ:  
Зав. кафедри  
____________к.е.н., доц. Журба І.О.  
“_____” _______________2022 р.  
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА СТУДЕНТУ 
Шульзі Олегу Юрійовичу 
 
1. Тема роботи: Соціальна робота з військовослужбовцями – учасниками 
бойових дій, звільнених у запас 
 
керівник роботи Архипова С. П., докторка педагогічних наук, професорка 
 
затверджені наказом по університету від “____” __________ 2022 р. № ____ 
 
2. Строк подання студентом роботи “____” __________ 2023 р.  
 
3. Вихідні дані до роботи 
1. Нормативно-правова база досліджуваного питання. 
2. Наукова література за темою дослідження 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно 
розробити) 
Розділ 1. . Сучасні уявлення про соціальну роботу з військовослужбовцями – учасниками бойових 
дій, звільнених у запас до мирного життя Специфіка повернення військовослужбовців – 
учасників бойових дій, звільнених у запас, до мирного життя. Сім’я військовослужбовця 
учасника бойових дій, звільненого в запас як суб’єкт підтримки та позитивного впливу на його 
успішну адаптацію до мирного життя. Законодавче регулювання соціальної підтримки 
військовослужбовців – учасників бойових дій щодо соціальних послуг. Розділ 2. Аналіз 
можливостей соціальної роботи з військовослужбовцями – учасниками бойових дій, звільнених в 
запас. Організація соціальної роботи з військовослужбовцями – учасниками бойових дій 
звільнених в запас. Закордонний досвід реабілітації військовослужбовців-учасників бойових дій. 
Розділ 3. Шляхи оптимізації соціальної адаптації військовослужбовців – учасників бойових дій, 
звільнених у запас. Чинники успішної соціальної адаптації учасників бойових дій звільнених у 
запас до умов мирного життя. Проект «Побратим» соціальної адаптації учасників бойових дій до 
мирного життя. Рекомендації щодо оптимізації соціальної адаптації в учасників бойових дій до 
мирного життя. 
5. Перелік графічного матеріалу (4 рисунки) 
 
6. Консультанти розділів роботи 
 
Розділ Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата 
консультанта завдання завдання 
видав прийняв 
1. Сучасні уявлення про    
соціальну роботу з 
військовослужбовцями – 
учасниками бойових дій, 
звільнених у запас до мирного 
життя 
2. Аналіз можливостей соціальної    
роботи з військовослужбовцями 
– учасниками бойових дій, 
звільнених у запас 
3. Шляхи оптимізації соціальної    
адаптації військовослужбовців – 
учасників бойових дій, 
звільнених у запас  
 
7. Дата видачі завдання __________________________________________ 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
№ Строк 
Назва етапів дипломної  роботи виконання Примітка 
з/п 
етапів роботи 
1. Розробка завдання, складання календарного плану до 14.01.2023 виконано 
виконання кваліфікаційної роботи 
2. Аналіз літературних джерел до 14.02.2023 виконано 
3. Виконання першого розділу і обговорення її з до 14.03.2023 виконано 
науковим керівником 
4. Виконання другого розділу і обговорення її з до 21.03.2023 виконано 
науковим керівником 
5. Виконання третього розділу висновків та до 31.03.2023 виконано 
коригування списку літератури і обговорення її з 
науковим керівником. 
6. Доопрацювати роботу, оформити її кінцевий варіант до 3.04.2023 виконано 
7. Отримати відгук керівника та рецензію до 15.04.2023 виконано 
8. Підготувати доповідь та презентацію на захист до 25.04.2023 виконано 
 
 
Студент   _________    Шульга О. Ю.
Керівник роботи   __________    Архипова С. П. 
 
Секретар ЕК  __________   
 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 117 сторінок, 3 таблиці, 1 рисунок, список 
літератури з 56 найменувань.  
 
Соціальна робота з військовослужбовцями – учасниками  
бойових дій, звільнених у запас 
 
Предметом дослідження є особливості соціальної роботи з військовослужбовцями – учасниками 
бойових дій, які повернулися до мирного життя.  
Об'єктом дослідження – соціальна робота з військовослужбовцями – учасниками бойових дій, 
звільнених у запас. 
Мета роботи – теоретичне обґрунтування соціальної роботи з військовослужбовцями, які 
повернулися із зони бойових дій, зокрема особливостей соціальної адаптації та розробка проекту 
адаптації комбатантів до мирного життя і рекомендацій щодо оптимізації їхньої соціальної 
адаптації. 
Завдання роботи:  
1. Розкрити сучасні уявлення про соціальну роботу з військовослужбовцями – учасниками 
бойових дій, звільнених у запас, до мирного життя; 
2. З’ясувати значення сім’ї військовослужбовця – учасника бойових дій, звільненого у запас як 
суб’єкта підтримки та позитивного впливу на його успішну адаптацію до мирного життя; 
3. Проаналізувати зарубіжний досвід програм підтримки учасників бойових дій з питань адаптації 
до мирного життя та можливості його використання в Україні; 
4. Розкрити сутність поняття «адаптація» учасників бойових дій звільнених у запас до мирного 
життя та обґрунтувати шляхи її оптимізації; 
5. Розробити проект «Побратим» для розвитку навичок адаптації учасників бойових дій та 
запропонувати рекомендації щодо оптимізації їхньої соціальної адаптації. 
За результатами дослідження сформульовані висновки: 
1. Розкрито сучасні уявлення про соціальну роботу з військовослужбовцями – учасниками 
бойових дій, звільнених у запас. Після демобілізації 65-75 % бійців потребують медичної та 
фізичної реабілітації, майже 80 % – необхідна психологічна реабілітація, 55-60% – варто створити 
умови для соціальної реабілітації, ресоціалізації. Сьогодні існує потреба саме в системній 
реабілітації учасників бойових дій разом із членами їхніх родин.  
2. З’ясовано значення сім’ї військовослужбовця – учасника бойових дій, звільненого у запас як 
суб’єка підтримки та позитивного впливу на його успішну адаптацію до мирного життя.  
3. Проаналізовано зарубіжний досвід програм підтримки учасників бойових дій з питань адаптації 
до мирного життя та можливості його використання в Україні.  
4. Розкрито сутність поняття «адаптація» учасників бойових дій звільнених у запас до мирного 
життя та обґрунтувати шляхи її оптимізації.  
5. Розроблено проект «Побратим» для розвитку навичок адаптації учасників бойових дій 
звільнених у запас та запропонувано рекомендації щодо оптимізації їхньої соціальної адаптації. 
Одержані результати можуть бути бути впроваджений у практику роботи соціальних працівників, 
які працюють з військовослужбовцями, звільненими в запас в центрах допомоги учасникам 
бойових дій, створених в усіх обласних держадміністраціях. 
 
Рік виконання кваліфікаційної роботи бакалавра 2023 рік  
Рік захисту роботи 2023 рік  
 
Підпис студента ____________________  
Дата ______________________________ 
  5 
 
РЕЗЮМЕ 
на кваліфікаційну роботу бакалавра 
 
на тему: Соціальна робота з військовослужбовцями – учасниками 
бойових дій, звільнених у запас 
 
Студента групи СЗ-1910 Шульги Олега Юрійовича 
 
факультету гуманітарних технологій денної форми навчання 
спеціальності 232 “Соціальне забезпечення” 
 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 117 сторінки, 3 таблиці, 1 
рисунок, список літератури з 56 найменувань. 
 
Предметом дослідження є особливості соціальної роботи з військовослужбовцями – учасниками бойових 
дій, які повернулися до мирного життя. 
Об'єктом дослідження є соціальна робота з військовослужбовцями – учасниками бойових дій, звільнених в 
запас. 
Мета роботи – теоретичне обґрунтування технології соціальної роботи з військовослужбовцями, які 
повернулися із зони бойових дій, зокрема особливостей їхньої соціальної адапітації та розробка проекту 
адаптації комбатантів до мирного життя і рекомендацій щодо оптимізації їхньої соціальної адаптації. 
Завдання роботи:  
1. Розкрити сучасні уявлення про соціальну роботу з військовослужбовцями – учасниками бойових дій, 
звільнених в запас, до мирного життя; 
2. З’ясувати значення сім’ї військовослужбовця – учасника бойових дій, звільненого в запас як суб’єка 
підтримки та позитивного впливу на його успішну адаптацію до мирного життя; 
3. Проаналізувати зарубіжний досвід програм підтримки учасників бойових дій з питань адаптації до 
мирного життя та можливості його використання в Україні; 
4. Розкрити сутність поняття «адаптація» учасників бойових дій звільнених в запас до мирного життя та 
обґрунтувати шляхи її оптимізації.  
5. Розробити проект «Побратим» для розвитку навичок адаптації учасників бойових дій звільнених в запас 
та запропонувати рекомендації щодо оптимізації їхньої соціальної адаптації. 
За результатами дослідження сформульовані висновки: 
1. Розкрито сучасні уявлення про соціальну роботу з військовослужбовцями – учасниками бойових дій, 
звільнених в запас.  
2. З’ясовано значення сім’ї військовослужбовця – учасника бойових дій, звільненого в запас як суб’єка 
підтримки та позитивного впливу на його успішну адаптацію до мирного життя.  
3. Проаналізовано зарубіжний досвід програм підтримки учасників бойових дій з питань адаптації до 
мирного життя та можливості його використання в України. 
 4. Розкрито сутність поняття «адаптація» учасників бойових дій звільнених у запас до мирного життя та 
обґрунтовано чинники її оптимізації.  
5. Розроблено проект «Побратим» для розвитку навичок адаптації учасників бойових дій звільнених в запас 
та запропоновано рекомендації щодо оптимізації їхньої соціальної адаптації. 
Одержані результати можуть бути використані соціальними працівниками, психологами, з метою 
успішної оптимізації соціальної адаптації, а також розроблений автором проект «Побратим» може бути 
впроваджений у практику роботи соціальних працівників, які працюють з військовослужбовцями, 
звільненими в запас в центрах допомоги учасникам бойових дій, створених в усіх обласних 
держадміністраціях. 
 
Рік виконання бакалаврської дипломної роботи 2023 рік  
Рік захисту роботи 2023 рік 
 
Підпис студента ____________________  
Дата ______________________________ 
  6 
 
РЕЦЕНЗІЯ 
на кваліфікаційну роботу бакалавра 
 
студента  
Черкаського державного технологічного університету 
факультету гуманітарних технологій 
кафедри соціального забезпечення 
зі спеціальності 232 „Соціальне забезпечення” 
 
Шульги Олега Юрійовича 
на тему: Соціальна робота з військовослужбовцями – учасниками 
бойових дій, звільнених у запас 
 
дипломна робота містить 117 сторінки; графічного матеріалу: 4 таблиці,  
1 рисунок, літературних джерел 56. 
Актуальність теми дослідження Шульги О. Ю. обумовлюється тим, що 
значно збільшилася кількість жертв військових дій і кількість 
військовослужбовців, які є учасниками локальних конфліктів усередині 
країни. Маючи своєрідний життєвий досвід, вони представляють собою таку 
категорію населення, яка потребує особливого підходу. Дослідження, що 
проводяться в цій галузі, показують, що у людей, які побували в 
екстремальних ситуаціях, виникають так звані посттравматичні стресові 
порушення. На перший план виходить питання про необхідність адаптації до 
нових умов, про перебудову психіки на мирний лад. Нові соціально-
економічні умови суттєво впливають на всі сторони життя особистості, цей 
вплив відбивається і на психологічному стані, у зв’язку з чим проблема 
вивчення конструктивної взаємодії особистості в соціумі, її гармонійного 
існування в ньому і самостійного розвитку набуває все більшої актуальності. 
Акцентується увага на тому, що 65-75 % бійців потребують медичної та 
фізичної реабілітації, майже 80 % – необхідна психологічна реабілітація, 55-
60% – варто створити умови для соціальної реабілітації, ресоціалізації. 
Сьогодні існує потреба саме в системній реабілітації учасників бойових дій 
разом із членами їхніх родин.  
Об’єкт (соціальна робота з військовослужбовцями – учасниками 
бойових дій, звільнених в запас) і предмет (особливості соціальної роботи з 
військовослужбовцями – учасниками бойових дій, які повернулися до 
мирного життя) дипломного дослідження визначені відповідно до 
встановлених вимог та дозволяють у достатньому обсязі проаналізувати 
відповідні проблеми. 
  7 
 
Аналіз рецензованої роботи дозволяє стверджувати, що в результаті 
проведеного дослідження автор досягнув визначеної мети та виконав 
поставлені завдання. При цьому сформульовані висновки та пропозиції є 
достатньо аргументовані, відповідають вимогам сьогодення та можуть бути 
застосовані на практиці.  
Стиль викладення матеріалу в бакалаврській роботі – науковий, 
виважений і чіткий, мова – доступна, зрозуміла. 
Основні положення, узагальнення та висновки можуть бути 
рекомендовані для використання в освітньому процесі закладів вищої освіти 
для оптимізації структури і змісту професійної підготовки майбутніх 
соціальних працівників під час навчання для роботи з 
військовослужбовцями. Особливої цінності заслуговує створений на основі 
теоретичної державної програми дисертантом проект «Побратим», який 
може бути широко впроваджений у практику роботи соціальних працівників, 
які працюють з військовослужбовцями-комбатантами. Практична значимість 
даної роботи полягає в подальшій розробці оптимальних методик корекції 
психологічного та емоційного стану військовослужбовців, що сприяють 
розрядці напруженої емоційної обстановки в суспільстві і запобіганню 
кризових ситуацій у житті учасників бойових дій. Аналіз сучасних тенденцій 
розвитку суспільства констатує наявність життєвої кризи та переломного 
моменту життя після повернення військовослужбовців із зони бойових дій. 
Оформлення роботи, результатів дослідження, текстової частини цілком 
відповідає вимогам до подібного роду робіт і засвідчує високий рівень 
наукової культури та грамотності автора. Дослідження завершується 
загальними висновками, які відповідають поставленим здобувачем 
завданням, а їх обґрунтованість і переконливість засвідчують самостійність і 
логічність суджень, достатню наукову підготовленість та синтезують 
результати наукового дослідження, що відповідають його завданням. 
Наукове дослідження володіє належним рівнем новизни.  
На основі здійсненого аналізу можна стверджувати, що дипломна 
бакалаврська робота О. Ю. Шульги «Соціаьна робота з 
військовослужбовцями – учасниками бойових дій, звільнених у запас» є 
цілісним завершеним дослідженням, що має теоретичне та практичне 
значення, містить результати, які є важливими як для науковців, так і для 
практиків, відповідає вимогам МОН України до такого рівня робіт, та 
заслуговує оцінки «відмінно», та присвоєння освітнього рівня «бакалавр» за 
напрямом підготовки 232 „Соціальне забезпечення”.  
 
Рецензент __________________________________________________  
(прізвище, ім’я, по батькові, місце роботи, посада, вчений ступінь, звання)  
МП  
Власноручний підпис рецензента засвідчую : 
  8 
 
ВІДГУК 
керівника на кваліфікаційну роботу магістра 
 
виконаної на тему: Соціальна робота з військовослужбовцями – 
учасниками бойових дій, звільнених у запас 
 
студентом Шульгою Олегом Юрійовичем 
 
Головною метою дипломної роботи є теоретичне обґрунтування 
технології соціальної роботи з військовослужбовцями, які повернулися із 
зони бойових дій, зокрема особливостей соціальної адаптації та розробка 
соціального проекту «Побратим» адаптації комбатантів до мирного життя і 
рекомендацій щодо оптимізації їхньої соціальної адаптації. Автором 
проведено ґрунтовний аналіз теоретичних основ із досліджуваної проблеми, 
переконливо доводиться, що порушення, що розвиваються після пережитої 
психологічної травми комбатантів, зачіпають всі рівні людського 
функціонування, призводять до стійких особистісних змін не тільки у людей, 
які безпосередньо пережили стрес, але і у членів їхніх сімей, а також 
очевидців. Посттравматичні стресові порушення сприяють формуванню 
специфічних сімейних відносин, особливих життєвих сценаріїв і можуть 
впливати на все подальше життя. 
В роботі розкрито сучасні уявлення про соціальну роботу з 
військовослужбовцями – учасниками бойових дій, звільнених в запас. 
Розкрито значення сім’ї військовослужбовця – учасника бойових дій, 
звільненого в запас як суб’єкта підтримки та позитивного впливу на його 
успішну адаптацію до мирного життя. Автор доводить, що сім’я 
військовослужбовця може виступати джерелом психічної травми 
військовослужбовця як члена сім’ї  або ж джерелом відновлення фізичних та 
психічних сил. Окреслено шляхи подолання цього явища. Аналізуючи 
представлені матеріали переконуємося, що завдання, заявлені в роботі, 
реалізовані. Над кваліфікаційною роботою студент працював, проявляючи 
старанність, наполегливість, ініціативу, уміло поєднував теоретичні знання 
та практичний досвід. Студент працював згідно календарного графіка 
роботи, уміло поєднував теоретичні знання та практичний досвід. 
Зазначимо, що лослідження є цілісним і завершеним, відповідає вимогам 
ОКХ, заслуговує оцінки «добре» та присвоєння освітнього рівня «бакалавр» 
за напрямом підготовки 232 „Соціальне забезпечення”. 
 
Керівник бакалаврської дипломної роботи  
Докторка педагогічних наук, професорка  
кафедри соціального забезпечення ___________ С. П. Архипова 
  9 
 
АНОТАЦІЯ 
 
Шульга О. Ю.  Соціальна робота з військовослужбовцями – учасниками бойових дій, 
звільнених у запас - Рукопис. Дослідження на здобуття освітнього ступеня 
«бакалавр» за спеціальністю 232 “Соціальне забезпечення”. - Черкаський державний 
технологічний університет, 2023. Робота присвячена дослідженню сучасних уявлень про 
соціальну роботу з військовослужбовцями – учасниками бойових дій, звільнених в запас.. 
Зазначено, що сім’я військовослужбовця – учасника бойових дій, має першочерговий 
позитивний вплив на його успішну адаптацію до мирного життя. У першому розділі 
проаналізовано теоретичні аспекти соціальної роботи з військовослужбовцями – 
учасниками бойових дій, звільнених в запас, визначено специфіку повернення їх до 
мирного життя, розглянуто вплив сімї на успішність адаптації комбатанта, а також 
розкривається законодавче регулювання соціальної підтримки військовослужбовців – 
учасників бойових дій щодо соціальних послуг. У другому розділі проаналізовано 
можливості соціальної роботи з військовослужбовцями – учасниками бойових дій, 
звільнених в запас, та особливості її організації., а також аналізується досвід інших країн з 
адаптації військовослужбовців до мирного життя. У третьому розділі представлено шляхи 
оптимізації соціальної адаптації військовослужбовців – учасників бойових дій, звільнених 
в запас. Детально описується проект «Побратим» соціальної адаптації учасників бойових 
дій до мирного життя. Подаються рекомендації щодо успішної соціальної адаптації в 
учасників бойових дій до мирного життя. 
 
Ключові слова: соціальна робота, військовослужбовці – учасники бойових дій, 
комбатанти, соціальні працівники, соціальна адаптація, соціальна дезадаптація. 
 
ANNOTATION 
 
Shulga O. Yu. social work with military personnel-participants of military operations, dismissed 
to the reserve. The paper is devoted to the study of modern ideas about social work with military 
personnel participating in military operations who have been dismissed to the Reserve. It is noted 
that the family of a serviceman who participated in military operations has a primary positive 
impact on his successful adaptation to peaceful life. The first chapter analyzes the theoretical 
aspects of social work with military personnel participating in military operations, dismissed to 
the Reserve, defines the specifics of their return to peaceful life, considers the influence of the 
family on the success of adaptation of the combatant, and also reveals the legislative regulation 
of social support for military personnel participating in military operations regarding social 
services. The second chapter analyzes the possibilities of social work with military personnel 
participating in military operations who have been dismissed to the Reserve, and the specifics of 
its organization. the article also analyzes the experience of other countries in adapting military 
personnel to peaceful life. The third chapter presents ways to optimize the social adaptation of 
military personnel participating in combat operations who have been discharged to the Reserve. 
The project «Twin City» of social adaptation of participants of military operations to peaceful 
life is described in detail. Recommendations are given for successful social adaptation of 
participants in military operations to peaceful life. 
 
Keywords:. social work, military personnel - participants in military operations, 
combatants, social workers, social adaptation, social maladaptation. 
  10 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП……………………………………………………………………….. 11 
РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО СОЦІАЛЬНУ РОБОТУ З  
ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ – УЧАСНИКАМИ БОЙОВИХ ДІЙ,  
ЗВІЛЬНЕНИХ У ЗАПАС ДО МИРНОГО ЖИТТЯ ……………………. 16 
 1.1. Специфіка повернення військовослужбовців – учасників бойових 
дій, звільнених у запас, до мирного життя ………………………… 16 
 1.2. Сім’я військовослужбовця учасника бойових дій, звільненого у 
запас як суб’єкт підтримки та позитивного впливу на його 
успішну адаптацію до мирного життя …………………………….. 26 
 1.3. Законодавче регулювання соціальної підтримки 
військовослужбовців – учасників бойових дій щодо соціальних 
послуг ………………………………………………………………… 38 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МОЖЛИВОСТЕЙ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З  
ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ – УЧАСНИКАМИ БОЙОВИХ ДІЙ,  
ЗВІЛЬНЕНИХ У ЗАПАС …………………………….................................... 45 
 2.1. Організація соціальної роботи з військовослужбовцями –  
учасниками бойових дій звільнених у запас ………………………. 45 
 2.2. Закордонний досвід реабілітації військовослужбовців-учасників  
бойових дій ………………………………………………………….. 56 
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦЇ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ  
ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ – УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ,  
ЗВІЛЬНЕНИХ У ЗАПАС ………………............................................. 69 
 3.1. Чинники успішної соціальної адаптації учасників бойових  
дій звільнених у запас до умов мирного життя ………………. 69 
 3.2. Проект «Побратим» соціальної адаптації учасників бойових дій  
 до мирного життя ………………………………………………….... 80 
3.3. Рекомендації щодо успішної соціальної адаптації учасників  
бойових дій, звільнених в запас ……………………………………. 96 
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………... 104 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 110 
 
 
 
 
 
  11 
 
ВСТУП 
 
Актуальність вибору теми роботи. Соціальна робота з 
військовослужбовцями та членами їхніх сімей стає все більш актуальною в 
умовах широкомасштабного збройного вторгнення Росії на територію 
суверенної держави України і накладає помітний відбиток на перебіг 
психічної діяльності та поведінку військовослужбовців-комбатантів. Події, 
які відбуваються сьогодні в країні, потребують значного посилення системи 
соціального захисту та соціальної допомоги населенню.  
В умовах війни фахівці соціальної сфери зіткнулись із низкою потреб 
та проблем, які виникають в учасників бойових дій та ветеранів війни. 
Психологічні травми, стрес, посттравматичний стресовий розлад, флешбек, 
залежність від військових дій, поранення, інвалідність, важка адаптація, 
конфлікти із сім’єю – всі ці наслідки можуть породити асоціальну поведінку. 
В результаті цього спостерігається неконтрольована агресія, алкоголізм, 
наркоманія, правопорушення. Через посттравматичний стресовий розлад 
ветерани можуть вдаватися до суїцидальної поведінки. 
Невизначеність перспектив майбутнього життя, зміна традиційного 
життєвого укладу, дефіцит сприятливого соціального середовища для 
соціалізації особистості – усе це є результатом нинішньої кризової ситуації в 
Україні. Зазначені проблеми не можуть бути розв’язанні без системного 
втручання соціальних працівників, реалізація професійної діяльності яких 
спрямована на сферу допомоги людям в означених процесах соціального 
життя. Бойові дії призвели до появи нової категорії отримувачів соціальних 
послуг – осіб, які постраждали внаслідок війни. При цьому 
військовослужбовці та їхні сім’ї не менше за цивільне населення піддаються 
ризику зовнішніх і внутрішніх чинників і перебувають у стані вразливості. У 
цьому сенсі гостро необхідною сьогодні стає розробка та вдосконалення 
форм і методів соціальної роботи з означеною категорією осіб.  
  12 
 
До початку повномасштабного вторгнення було зареєстровано 500 
тисяч людей, які були учасниками бойових дій із 2014 року. Статус учасника 
бойових дій, відповідно до реєстру Міністерства соціальної політики, на 
сьогодні отримали понад 770 тисяч осіб (з них близько 8 тисяч жінок – 3% 
від усього особового складу), враховуючи членів сімї, які втратили близьких 
через бойові дії, ця цифра становить 1,2 мільйона осіб, після війни число 
може досягти 4-5 млн. 
В Україні досі не існує єдиної моделі надання соціальної підтримки 
військовослужбовцям, звільнених в запас, яке було б закріплено законодавчо. 
Крім цього, не прописано стандартизований механізм надання соціальних 
послуг учасникам бойових дій  
Ступінь вивченості проблеми. Аналіз наукових джерел свідчить, що 
проблема розвитку соціальної роботи у цілому та, зокрема, питання розвитку 
соціальної роботи з військовослужбовцями та їхніми сім’ями привертає 
значну увагу зарубіжних та вітчизняних учених.  
Проблемі соціальної роботи з військовослужбовцями та їхніми сім’ями 
присвячено наукові пошуки О. Бойко, Ю. Бриндікова, Н. Гусак, О. Міхєєвої, 
О. Морщакової, Т. Назарчук, В. Санжаровця, І. Трубавіної та інших 
дослідників. 
У результаті аналізу наукової літератури з обраної теми було виявлено, 
що проблема вивчення стану та специфіки соціальної роботи з 
військовослужбовцями в умовах повномасштабної війни в Україні, не була 
предметом окремого дослідження. Ця ситуація пояснюється недостатньою 
соціальною орієнтацією державної соціальної політики, низьким рівнем 
фінансування соціальних програм, а також відсутності кваліфікованих 
фахівців з соціальної роботи, що спеціалізовані за напрямом: «Соціальна 
робота з військовослужбовцями». Таким чином, можна стверджувати, що 
питання дослідження сучасного стану соціальної роботи з 
військовослужбовцями та їхніми сім’ями є надзвичайно актуальним та має 
  13 
 
суттєву значущість як для українського суспільства загалом, так і для 
соціальних працівників та всіх інших фахівців сфери соціальної роботи. До 
того ж, виходячи з вищезазначеного, наголосимо, що сьогодні в українському 
суспільстві, на жаль, немає чітко визначеної системи соціальної роботи з 
військовослужбовцями та членами їхніх сімей. 
Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні соціальної роботи 
з військовослужбовцями, які повернулися із зони бойових дій зокрема 
особливостей соціальної адаптації та розробці проекту адаптації комбатантів 
до мирного життя і рекомендацій щодо оптимізації їхньої соціальної 
адаптації. 
Визначена мета обумовила такі завдання:  
1. Розкрити сучасні уявлення про соціальну роботу з 
військовослужбовцями – учасниками бойових дій, звільнених у запас, до 
мирного життя; 
2. З’ясувати значення сім’ї військовослужбовця – учасника бойових 
дій, звільненого у запас як суб’єка підтримки та позитивного впливу на його 
успішну адаптацію до мирного життя; 
3. Проаналізувати зарубіжний досвід програм підтримки учасників 
бойових дій з питань адаптації до мирного життя та можливості його 
використання в Україні; 
4. Розкрити сутність поняття «адаптація» учасників бойових дій до 
мирного життя та обґрунтувати чинники її оптимізації; 
5. Розробити проект «Побратим» для розвитку навичок адаптації та 
запропонувати рекомендації щодо оптимізації їхньої соціальної адаптації. 
Об’єкт дослідження – соціальна робота з військовослужбовцями – 
учасниками бойових дій, звільнених у запас. 
Предмет дослідження – особливості соціальної роботи з 
військовослужбовцями – учасниками бойових дій, які повернулися до 
мирного життя.  
  14 
 
Для вирішення поставлених завдань використано методи дослідження: 
теоретичні: аналіз наукової літератури для визначення понять та теоретико-
методологічних основ вивчення проблеми дослідження, узагальнення, 
порівняння та систематизація досліджуваної проблеми. 
Теоретичне значення бакалаврської дипломної роботи полягає в 
узагальненні та систематизації наукових дослідженнь про специфіку та 
сутність соціальної роботи з військовослужбовцями – учасниками бойових 
дій, звільнених у запас. 
Нові наукові рішення, запропоновані особисто автором роботи. 
- вперше здійснено теоретичне осмислення соціальної роботи з 
військовослужбовцями – учасниками бойових дій, які повернулися до 
мирного життя; 
- поглиблено та уточнено положення про соціальну адаптацію 
військовослужбовців – учасників бойових дій; 
- конкретизовано уявлення про деструктивний вплив посттравматичних 
розладів на соціальну адаптацію військовослужбовців – учасників бойових 
дій, які повернулися до мирного життя;  
- створено соціальний проект «Побратим» для розвитку навичок 
адаптації учасників бойових дій; 
- подальшого розвитку набули теоретичні засади оптимізації соціальної 
адаптації учасників бойових дій, звільнених в запас. 
Практичне значення бакалаврської дипломної роботи полягає в тому, 
що вона становить науково-теоретичний і практичний інтерес та може бути 
використана соціальними працівниками, психологами, з метою 
попередження соціальної дезадаптації, а також можуть бути корисними для 
студентів при підготовці до групових, лабораторних занять, при написанні 
курсових та інших робіт. 
Запропонований автором проект «Побратим» для розвитку навичок 
адаптації може бути впроваджений у роботу соціальних працівників, які 
  15 
 
працюють з військовослужбовцями, звільненими у запас в центрах допомоги 
учасникам бойових дій, створених в усіх обласних держадміністраціях. 
Структура та обсяг бакалаврської роботи складається зі вступу, трьох 
розділів, висновків, та переліку використаної літератури ( 56 джерел ). Робота 
містить 3 таблиці, 1 рисунок. Загальний обсяг роботи 117 сторінок. 
 
  16 
 
РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО СОЦІАЛЬНУ РОБОТУ З 
ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ – УЧАСНИКАМИ БОЙОВИХ ДІЙ, 
ЗВІЛЬНЕНИХ У ЗАПАС 
 
1.1. Специфіка повернення військовослужбовців – учасників 
бойових дій, звільнених у запас, до мирного життя 
 
Адаптація військовослужбовців – учасників бойових дій, звільнених в 
запас, до мирного життя є одним із головних викликів, що стоять перед 
сучасним українським суспільством. Вітчизняний і зарубіжний досвід 
недвозначно вказує на можливу «вартість» провалу у вирішенні цієї 
проблеми як для ветеранів, так і для суспільства у цілому. Її розмір можна 
визначити цілком очевидними таксономіями, а саме: у особистому вимірі – 
самодостатня особистість, що насолоджується повноцінним життям чи 
маргінал, що «долає» незаліковані фізичні та психологічні рани за 
допомогою алкоголю, насильства щодо членів сім’ї та й самого себе; у 
політичному – свідомий громадянин чи об’єкт маніпулювань з боку 
популістів і радикалів; у економічному – виробник суспільних благ чи 
додатковий показник в «коефіцієнті економічного навантаження на 
працюючого»; в соціальному – важливий ресурс розвитку власної громади і 
країни чи ще одна цифра у статистиці узалежнених, безробітних і 
правопорушників. Цей ряд можна продовжувати, додаючи моральний, 
культурний, етичний та інші виміри.  
Очевидно, що ці таксономії є до певної міри гіперболізованими, але, на 
нашу думку, вони найкращим чином розкривають відповідальність всіх 
зацікавлених сторін процесу адаптації – від самих військовослужбовців – 
учасників бойових дій, звільнених в запас, до законодавців.  
В цьому контексті критичного значення набуває вироблення у 
суспільстві спільного бачення процесу соціальної адаптації 
  17 
 
військовослужбовців, звільнених в запас, його змісту, функцій та кінцевих 
цілей. Однією з необхідних для цього умов є узагальнення та переосмислення 
існуючих в країні наукових поглядів на цей процес, їх доповнення та 
розширення за рахунок зарубіжного досвіду. 
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального 
захисту» зазначає, що ветеранами війни є особи, які прийняли рішення брати 
участь у воєнних діях на захист своєї держави або ж вести воєнні дії на 
територіях інших країн [17]. У свою чергу, учасниками бойових дій є осоіби, 
які виконують бойові завдання, аби захистити інтереси своєї Батьківщини. Ці 
особи входять до складу військових підрозділів, об’єднань різних видів 
Збройних Сил (сухопутні чи морська піхота), були залученими у 
партизанських загонів чи вели підпільну боротьбу у воєнний або ж у мирний 
час.  
У воєнних архівах можливо знайти документи з інформацією про 
емоційне страждання та психічні порушення учасників бойових дій. ЗМІ 
тривалий час висвітлювали події та факти про учасників бойових дій із 
негативної сторони: кримінальні злочини, аморальна поведінка, 
неефективність медичних центрів, які не можуть надати вчасно та якісно 
допомогу тим, хто отримав ПТСР чи набув інвалідність [34].  
Військові, які уже повернулись із служби додому, стикаються із 
певними труднощами, що є неочікуваним для них. Повернення до мирного 
життя не раз супроводжується складним процесом адаптації. Існують 
чинники, які характеризують рівень налагодженості соціального життя поза 
стінами армії чи поза ареною бою: рівень серйозності конфлікту, рівень 
підтримки від держави (матеріальної та соціально-психологічної), вид 
служби військовослужбовця та рівень підтримки від родини і друзів [34].  
Варто зазначити, що існує низка факторів бойової ситуації на полі бою, 
яка негативно відобразиться у процесі адаптації до мирного життя: відчуття 
загрози для життя та власного здоров’я («біологічний страх смерті»); 
  18 
 
тривалий стрес в зоні бойових дій, таким чином розвивається і 
психоемоційний стрес через усвідомлення навмисно вбивства ворога чи при 
втрати побратима; чинники бойової обстановки (брак часу, швидкість у 
виконанні завдань, неочікувана подія/обстріли, незрозумілість); брак 
вільного часу на повноцінний сон, дефіцит питної води, продуктів 
харчування; новий клімат місцевості [44].  
Ці фактори мають негативний вплив на психіку військовослужбовця, 
крім цього відбувається «виснаження» для центральної нервової системи та 
спостерігається поява «бойової психічної травми». Варто уточнити, що 
бойовою психічною травмою називають патологічний стан центральної 
нервової системи, яке зумовлює координацію поведінки військового через 
патофізіологічні механізми [21].  
Згодом все це здатне перерости у депресію, аутоагресію чи суїцидальну 
поведінку, пошук розради у вживанні наркотиків чи алкоголю, виникнення 
проблем в сім’ях, безробіття, неприйняття спокійного та мирного стилю 
поведінки суспільства [44].  
Найважливішим етапом повернення до цивільного життя є відновлення 
та збереження психічного здоров’я військовослужбовця. Кожний військовий 
потребує підтримки до, під час та після несення військової служби в зоні 
бойових дій. Процес відновлення – це складний етап реабілітації, до якого 
повинні бути залучені не лише медики, психологи, психотерапевти, соціальні 
працівники, а й товариші по службі, сім’я й родичі, громади, до якої 
належить боєць.  
Від рівня психічного здоров’я залежатиме подальша доля самого 
учасника бойових дій, його стосунки із родиною та загальна атмосфера 
військового підрозділу, до якого він належить [34].  
Фаріс Кіркленд у праці «Військова психіатрія» висвітлив ідею щодо 
тривалості та характеру війни, що знаходить своє відображення у специфіці 
повернення військового із арени бою до мирного життя. На прикладі 
  19 
 
військових США, Фаріс Кіркленд зазначив, що існує три етапи ведення 
бойових дій на певній території: операція швидкого реагування, основна 
війна та обмежена війна. В умовах основної війни військові дії проводяться 
задля збереження миру. Процес адаптації не несе у собі великі масштаби 
негативних наслідків, нижчий рівень конфліктів із родичами чи друзями, та 
навіть суспільство розуміє: воював заради добра. Це відновлення 
відбувається швидше із пошуком відповіді на питання «Який сенс боротьби 
та людських втрат?» [34].  
Щодо обмежених війн, так вони супроводжуються у іншому 
психологічному кліматі із невеликою участю військових. Здебільшого, 
національні інтереси – це основна причини. Суспільство має неоднозначне 
бачення та різне ставлення до цієї війни.  
Складний період повернення військового до мирного життя, адже 
спостерігається відсутність у єдиному ставленні суспільства до ведення 
воєнних дій, недостатнє визнання діяльності військовослужбовців [34]. Таке 
несхвалення може підсилити набутий посттравматичний стресовий розлад 
(ПТСР).  
Важливо зазначити, що ПТСР розглядається як непсихотична реакція 
на стресову подію (травматичну ситуацію), а згодом може розвивати психічні 
порушення у людини [19]. Учасник бойових дій, у якого спостерігається 
ПТСР, стикається з наступними труднощами: часто виникають нав’язливі 
спогади про травматичну подію, турбують нічні жахи, агресивна поведінка, 
очікування чогось страшного, страх. Таких людей не покидає відчуття 
сорому.  
Складно заохотити військовослужбовця до спілкування про проблему, 
але це необхідно зробити, щоб вчасно йому допомогти, адже тут ми 
попереджуємо вчинення самогубства [23].  
Кількість самогубств, вчинених ветеранами на ґрунті ПТРС у 
цивільному житті, не обліковує ніхто. Офіційно скоєні самогубства 
  20 
 
обліковуються тільки щодо чинних військовослужбовців, які перебувають у 
лавах Збройних сил України (ЗСУ). 
Військові психіатри, які безпосередньо надають допомогу діючим 
бійцям ЗСУ, пояснюють, що існують дві окремі групи пацієнтів, які мають 
схильність до суїциду: військовослужбовці, які ще перебувають у зоні 
бойових дій, й ті, кого вже демобілізували. Згідно з чинним законодавством, 
після завершення служби у ЗСУ військові переходять у статус цивільних 
осіб, відповідно отримувати допомогу у військових шпиталях вони вже не 
мають права. 
Після демобілізації колишній військовий у разі виникнення проявів 
ПТСР звертається до цивільної психіатричної лікарні. Якщо така людина не 
отримує відповідну допомогу та накладає на себе руки, цей випадок навряд 
чи буде кваліфікований як суїцид ветерана бойових дій. Такої статистики 
фактично не існує [29]. 
Міністерство оборони України відмовляється оприлюднювити 
відповідні статистичні дані, посилаючись на гриф «секретно» щодо 
поширення такої інформації.  
Ветерани – найбільша група ризику. МОЗ повідомляло, що упродовж 
2015 року (новіших данних у вільному дрступі не має) в закладах 
міністерства під наглядом перебували 814 демобілізованих 
військовослужбовців. 2016 року їхня кількість зросла до 1102, тобто у 33 
відсотків всіх ветеранів констатували посттравматичний стресовий розлад.  
Фахівці, які працюють з чинними та колишніми 
військовослужбовцями, наголошують, що підстав для хвилювання щодо 
рівня психологічної підтримки більше, ніж здається. А реальна статистика 
щодо кількості тих, хто вкоротив собі віку через брак такої допомоги, в рази 
більша [38]. 
Тому, щоб покращити ситуацію у країні можна перейнявши 
закордонний досвід. А саме – запровадивши повний цикл підтримки 
  21 
 
військовослужбовця та його родини перед відправкою до зони бойових дій, 
під час служби та після виходу із неї. 
Частково така реабілітація була запроваджена для учасників бойових 
дій. Але у лютому 2017 року регіональні органи соціального захисту 
населення припинили заходи із реабілітації ветеранів, а тому відповідно було 
зменшено державне фінансування на цьому напрямі з 49,9 мільйона гривень 
до 21,9 мільйона гривень (або на 56,1 %). У 2018 році на вказані цілі у 
порівнянні фінансування збільшено та передбачено 109 мільйонів гривень. 
Але сумні реалії життя свідчать – наявність значного матеріального ресурсу 
не гарантує його раціонального та ефективного використання. 
Якщо військовий є колишнім, тобто цивільною особою, тоді він 
вимушений звертатись до фахівців приватно. А їхні послуги у регіонах 
коштують від 200 до 500 гривень за годину, а у Києві – від 350 до 800 
гривень за годину. Утім, на думку психотерапевта Т. Сіренко, украй важливо 
пам’ятати про роль суспільства у процесі адаптації ветеранів до цивільного 
життя. Одна із задач активного громадянського суспільства полягає у 
побудові діалогу між людиною та спільнотою. Адже ветеран – це не тільки 
«продукт війни», а й частина самого суспільства. 
Науковці виокремлюють наступні симптоми ПТСР: регулярність у 
переживанні стресової ситуації, що супроводжується кошмарами, різкими 
негативними спогадами; відхилення, уникання думок та почуттів про 
травматичні події; переживання емоцій через обмеженість кола спілкування, 
відстороненість; надмірна збудженість (неврегульована реакція на різні події, 
дратівливість) [43]. 
Люди із ПТСР не завжди самостійно звертаються до лікарів за 
допомогою. Але непережитий біль сам по собі не проходить, адже зазвичай 
боєць не прагне згадувати й обговорювати травматичну подію. Крім цього, в 
суспільстві існує певна соціальна стигматизація: проблеми із психічним 
  22 
 
здоров’ям, а отже він «не такий як всі». Страх бути дискримінованим та 
засміяним [43].  
За діагностичними даними М. Мушкевич було виявлено 
характеристики посттравматичних розладів (ПТСР), які проявляються в 
учасників бойових дій. Науковець зазначає, що 58% усіх осіб, які перебували 
в зоні бойових дій мають посттравматичні розлади (поганий сон, кошмарні 
сновидіння, відчуття провини за те, що вижили, а інші загинули) [30].  
За спостереженнями М. Мушкевич, бійці зазначали наявність 
флешбеків – повернення в минулі переживання, неадекватні реакції під час 
голосних криків, раптових плескань у долоні, тихих кроків; погіршення 
пам'яті, уваги, депресивний настрій, розчарування. Дані діагностики виявили 
1% осіб, схильних до суїциду та 37,5% осіб, які зловживають алкоголем. 
Ситуація з алкоголем може загостритися тоді, коли зі сторони рідних є 
нарікання і звинувачення [30]. 
За даними науковця незначна вираженість ПТРС спостерігається у 21% 
досліджуваних ветеранів, помірна вираженість ПТСР – у 21%, а яскрава 
вираженість – у 58 % демобілізованих [30]. 
За ознаками ПТСР, які спостерігаються у досліджуваних 
військовослужбовців М. Мушкевич подає такі дані: порушення сну та прояви 
депресії – 46%, загальна тривожність – 42 %, агресія, немотивована пильність 
– 37,5%, зловживання алкогольними напоями – 33,3%, невимушені спогади – 
33,3%, почуття провини – 33,3%, раптово-зривна реакція – 29,2%, порушення 
пам'яті, уваги – 29,2%, притупленість емоцій – 29,2%, галюцинаторні 
переживання – 25%, напади люті – 17% [30]. 
Разом із тим, при поверненні бійця у сім'ю, члени родини можуть 
усвідомити, що їх близький втратив ті риси, які були для них раніше 
звичними. При цьому, найкращий спосіб усунення таких змін, членам родини 
необхідно, спільно з військовослужбовцем, прийняти кваліфіковану 
допомогу психолога. У разі відмови бійця від сторонньої допомоги, членам 
  23 
 
родини рекомендовано звернутися до психолога самостійно з метою 
отримання консультацій про ПТСР. 
Існує третя форма бойових дій – операція швидкого реагування. 
Виконання бойових завдань заради національних інтересів. Не раз учасники 
бойових дій не здатні самостійно оцінити аспекти війни. Відповідальність за 
процес повернення до мирного життя через збереження психічного здоров’я 
є делегована підрозділам, в яких вони проходять службу й армії загалом [34]. 
Крім цього, важливу роль відіграє і те, що демобілізовані військові не 
здатні знайти спільну мову із рідними, не відчуваючи розуміння та 
підтримку. Психотерапевти говорять про симптом емоційного оніміння. 
Втрата чи уникнення емоційної чутливості може кардинально змінити 
стосунки військовослужбовця з дружиною (чоловіком), а особливо у 
спілкуванні із дітьми [34].  
Тут можна говорити про те, що у сім’ях учасників бойових дій виникає 
специфічна криза, яка передбачає тривалу та складну перебудову ієрархії 
цінностей, спостерігається високий рівень напруги [52].  
Дослідники стверджують, що найбільш ефективний процес адаптації та 
реабілітації відбувається тоді, коли поруч є підтримка сім’ї. Проте й сім’я 
потребує ресурсів та підтримки зі сторони фахівців, адже в подальшому 
члени сім’ї стикаються із наслідками бойових травм, яких набув 
військовослужбовець [45].  
Складністю у порозумінні між подружжями військовослужбовця може 
стати той момент, коли члени сім’ї, спілкуючись через засоби комунікації, не 
до кінця усе розповідали, не ділилися своїми переживаннями. Як 
стверджують фахівці – це нормально. Бо за час проведення у зоні бойових 
дій військовослужбовець мав надскладні випробування і не прагне про це 
говорити [51]. 
Науковці наголощують, що демобілізовані військовослужбовці повинні 
брати активну участь у громадському житті. Це пов’язано з самореалізацією 
  24 
 
та саморозкриттям власного потенціалу. Крім цього, налагодження 
соціальних зв’язків та комунікативні навички не дозволять залишатися бійцю 
на самоті із відчуттям безкорисливості [34].  
Окремим питанням є повернення учасників бойових дій до 
попереднього місця роботи. Тут, звичайно, розглядаємо мобілізованих та 
резервістів. Часто спостерігається ситуація, коли демобілізовані 
військовослужбовці не можуть адаптуватися до попереднього місця праці, 
саме тому знижується якість виконання роботи, зникає мотивація, тим самим 
погіршується продуктивність.  
Щодо процесу повернення на роботу й досі не розроблено чітку 
концепцію. Здебільшого, колишні мобілізовані військовослужбовці 
змінюють попереднє місце праці, оскільки не бачать сенсу виконання того чи 
іншого завдання [34]. 
Необхідно на законодавчому рівні впроваджувати соціальну 
реадаптацію, адже вона являє собою організацію повернення 
військовослужбовця, який нещодавно покинув зону бойових дій. Така 
реадаптація являє собою два основні завдання:  
1) зміна та перегляд ціннісно-орієнтаційної системи військового;  
2) створення сприятливих умов середовища до процесу реадаптації.  
Перше завдання являє собою так званий «психологічний карантин»: 
задовільнити основні потреби учасника бойових дій, який прагне визнання та 
розуміння, зняття емоційної напруги та можливості підготувати себе до 
повернення в буденність. Тут важливу роботу виконують медики, психологи, 
соціальні працівники, командири тощо. А от друге завдання процесу 
реадаптації: це гідно зустріти військовослужбовця із зони бойових дій. Тут 
важливу роль відіграють родичі та друзі, сусіди та знайомі, суспільство [39]. 
Більшість військовослужбовців психологічно не здатні самостійно 
повернутися в систему соціальних зв'язків і норм мирного життя, тому постає 
потреба в спеціалізованому наданні соціальної допомоги. 
  25 
 
Соціальна адаптація у загальному розумінні – це процес взаємодії 
індивіда (особистості) або соціальної групи із зовнішнім середовищем, в 
результаті якого відбувається освоєння нової соціальної (життєвої) ситуації.  
Соціальна та професійна адаптація військовослужбовців до умов 
життя в цивільному середовищі – це суспільний процес їх активного 
пристосування до нових соціальних умов проживання у цивільному 
середовищі з ринковою системою взаємостосунків, який передбачає освоєння 
норм і правил цього середовища, оволодіння професією, спеціальністю, 
реалізацію своїх прав, у тому числі на працю, формування в собі нових 
правил поведінки і нового самоусвідомлення, що забезпечує безболісний, 
комфортний перехід до нових умов життя [9]. 
Соціальна адаптація колищніх військовослужбовців – це широке 
поняття, яке включає в себе декілька основних складових: 
психологічну складову – оволодіння системою цінностей (нормами, 
установками, зразками поведінки), культурою, які існують у цивільному 
середовищі з метою виконання існуючих у ньому вимог до особистості; 
правову складову – освоєння юридичних норм, які регламентують 
статус, правове положення людини, що визначає її нові права, обов'язки і 
можливості, а також знання тих структур, які можуть допомогти освоєнню 
цих норм і реалізації своїх можливостей; 
професійну складову – залежно від військової професії вона передбачає 
спеціалізоване удосконалення наявних професійних знань, вмінь і навичок 
або оволодіння новими професійними знаннями, вміннями та подальше 
успішне працевлаштування [9]. 
За час перебування на території проведення бойових дій, 
військовослужбовець може зустрітися зі значною кількістю ризиків, які в 
подальшому житті можуть призвести до розладів психічної діяльності, а 
саме: обстріл ворога; попадання у засідку або полон до ворога; перебування у 
незнайомому місці та серед вороже налаштованого місцевого населення 
  26 
 
також може серйозно ускладнити його життя; новини про загибель або 
травмування товаришів; мертві тіла або частини тіл як норма навколишнього 
оточення; отримання значних травм від бомб, мін або інших вибухових 
пристроїв. 
Як наслідок перебування військовослужбовця у зоні військових дій, 
при поверненні його до мирного середовища існує ймовірна загроза проявів 
сприйняття навколишнього середовища через «військову призму дійсності», 
замкнутості в собі, тривоги щодо зміни ставлення сім'ї до нього, відчуття 
боязкості за свою сім'ю. Застереження стосовно того, щоб сім'я не дізналася 
про жахи війни тощо. 
Пережита травма загрожує військовослужбовцю втратою сенсу життя. 
Для пошуку нового сенсу життя важливо залучати його сім'ю, як основний 
ресурс, який допоміг вижити і повернутись. 
Кожному члену сім'ї важливо розуміти причини поведінки учасника 
бойових дій для того, щоб допомогти йому впоратися з його внутрішніми 
проблемами. Тому в наступному пірозділі мова піде про вплив сім’ї, як 
суб’єкта підтримки та позитивного впливу на його успішну адаптацію до 
мирного життя. 
 
1.2. Сім’я військовослужбовця учасника бойових дій, звільненого У 
запас як суб’єкт підтримки та позитивного впливу на його успішну 
адаптацію до мирного життя 
 
За свідченням дослідників сімейно-шлюбних стосунків, сім’я є 
осередком (малою соціальною групою) суспільства, найважливішою формою 
організації особистого побуту, яка заснована на шлюбному союзі, стосунках 
між чоловіком і жінкою, батьками й дітьми, братами і сестрами та іншими 
близькими людьми, що живуть разом і ведуть спільне господарство [8]. 
Отже, сім’я відіграє важливу роль в житті як окремої особистості, так і 
  27 
 
всього суспільства. Перш за все вона формує особистість [8]. Крім цього вона 
задовольняє потреби її членів та покликана виконувати певні функції:  
а) виховну, яка задовольняє потреби бути батьком чи матір’ю, 
виховувати дітей та самореалізовуватись у дітях;  
б) господарську, яка задовольняє матеріальні потреби і сприяє 
збереженню здоров’я та відновленню фізичних сил;  
в) емоційну, яка задовольняє потреби в симпатії, повазі, емоційній 
підтримці та психічному захисті. Ця функція забезпечує емоційну 
стабілізацію членів суспільства, активно сприяє збереженню їх психічного 
здоров’я;  
г) первинного соціального контролю, що забезпечує дотримання 
суспільних норм, особливо тим її членам, яким важко співвідносити свою 
поведінку з існуючими правилами;  
д) статеву, що задовольняє статево-еротичні потреби членів сім’ї [8].  
На думку фахівця з конфліктології М. Пірен шлюбно-родинні стосунки 
органічно включені в систему соціальних факторів, детермінуючих розвиток 
Збройних Сил України. Вони виступають своєрідним джерелом, що впливає 
на потенційну діяльність армії [38]. Далі вона вказує на те, що психологічний 
стан суспільства в багатьох вимірах залежить від морально-психологічного 
клімату у сім’ї, в тому числі і у сім’ї військовослужбовця Збройних Сил 
України. Тому дослідниця вважає, що потрібно мати на увазі терапевтично-
оздоровчу функцію сім’ї з одного боку, а з іншого – можливості сутичок 
конфліктогенного характеру. Ця думка свідчить про значну роль сім’ї 
військовослужбовця для життєдіяльності кожного члена сім’ї загалом, і 
військовослужбовця зокрема. 
Цілком очевидним є те, що специфіка військової служби не сприяє 
задоволенню потреб кожного члена сім’ї військовослужбовця. А від рівня 
задоволення потреб кожного члена сім’ї залежить стан їх душевного 
благополуччя. Крім цього, індивідуальні особливості членів сім’ї, їхні 
  28 
 
взаємини, міжособистісні конфлікти у сім’ях, а також певні умови життя 
можуть порушувати виконання сім’єю зазначених вище функцій та 
спричинити виникнення душевного дискомфорту її членів. Іншими словами, 
будь-яка сім’я військовослужбовця може стати чинником позитивного чи 
негативного впливу на особистість, на її фізичну та розумову діяльність (на 
ступінь працездатності). Все це залежить від того, наскільки та чи інша сім’я 
здатна нормально організувати свою життєдіяльність. Звідси ми виходимо на 
поняття «нормально функціонуюча сім’я».  
На думку Е. Ейдеміллера, В. Юстіцкіса, нормально функціонуюча сім’я 
– це сім’я, яка відповідально і диференційовано виконує свої функції, 
внаслідок чого задовольняється потреба в зростанні й змінах як сім’ї загалом, 
так і кожного її члена зокрема [56]. Однак, протягом всього життєвого циклу 
сім’я постійно зустрічається з різними труднощами та несприятливими 
умовами – хворобами, житлово-побутовими проблемами, конфліктами з 
соціальним оточенням, наслідками широких соціальних процесів (суспільних 
криз, стихійних нещасть). Через те перед сім’єю часто виникають непрості 
проблеми, які можуть негативно позначатися на її житті і порушувати 
душевну рівновагу членів сім’ї. 
Саме тому Н. Олексюк вказує на те, що сім’я, як і екстремальні 
ситуації, може бути джерелом травми і викликати у її членів важкі психічні 
переживання. У структурі сімейної травми центральне місце займають 
обтяжливі емоційні стани, що порушують службові, трудові чи навчальні 
взаємовідношення індивіда [33]. Крім цього науковець зазначає, що роль 
сімейного конфлікту буває провідною, через те, що саме стосунки в сім’ї є 
головними у різноманітних взаємовідношеннях особистості, вони 
відрізняються багатогранністю і уразливістю члена сім’ї стосовно 
травмуючих внутрішньо-сімейних впливів.  
Для того щоб зберегти душевне благополуччя, шлюбні партнери 
повинні намагатися створити і розвивати у повсякденному житті найбільш 
  29 
 
допустимі й оптимальні для них моделі продуктивної взаємодії: 
взаєморозуміння, взаємодопомогу, управління. Взаєморозуміння в шлюбі 
передбачає взаємоповагу чоловіка та дружини, їхню здатність правильно 
розуміти одне одного, ставати на точку зору партнера, розуміти причини й 
цілі його вчинків. 
Взаємодопомога у шлюбі проявляється в здатності правильно і 
своєчасно реагувати на слова, на прохання, надавати допомогу у важких 
ситуаціях, в умінні разом відпочивати, знімати напруження, втому, стрес. За 
допомогою такої якості міжособистісної взаємодії як управління 
здійснюється взаємовплив між шлюбними, протиставлення позицій, 
управління поведінкою, вчинками, поглядами партнера. Саме через ці якості 
шлюбна взаємодія у сім’ях військовослужбовців часто стає непродуктивною і 
порушує психічне здоров’я членів сім’ї.  
Однак, одним із основних психотравмуючих переживань членів сім’ї є 
їх надмірне нервово-психічне напруження. Е. Ейдеміллер та В. В. Юстицький 
зазначають, що сім’я приймає участь у формуванні непосильного нервово-
психічного напруження кількома способами: створюючи для індивіда 
ситуації постійного психологічного тиску, важкого чи навіть безвихідного 
стану; створюючи перешкоди для прояву членами сім’ї певних, надзвичайно 
важливих для них почуттів, для задоволення істотних потреб; створюючи чи 
підтримуючи внутрішній конфлікт в індивіда [56]. 
Щодо останнього стану, який відображає почуття провини перед 
іншими членами сім’ї чи перед сім’єю у цілому, то через характерологічні 
особливості індивіда, цей стан також може стати травмуючим фактором. 
Індивід в цьому випадку відчуває себе перешкодою для оточення, 
винуватцем (дійсним чи уявним) усіх сімейних негараздів, схильний 
сприймати поведінку інших членів сім’ї як таку, що звинувачує чи докоряє, 
хоча в дійсності вона такою не являється.  
Таким чином, сімейно-обумовлені травмуючі переживання можуть 
  30 
 
бути тим фактором, який сприяє трансформації порушень життєдіяльності 
сім’ї в нервово-психічні чи соматичні порушення. Цілком очевидно, що всі, 
зазначені вище стани, можуть негативно відображатися на здоров’ї індивіда, 
в нашому випадку військовослужбовця як члена сім’ї.  
У науковій літературі існує поняття теоретичної моделі стабільності 
сім’ї [1; 6; 8; 33; 56]. Згідно з нею, всі фактори стійкості (нестабільності) сім’ї 
поділяють за такими полюсами: зовнішні – внутрішні, і суб’єктивні. До 
зовнішніх об’єктивних чинників відносять стабільність соціальної системи, в 
яку включена сім’я, і матеріальні умови життя, до зовнішніх суб’єктивних 
чинників стійкості сім’ї – чинники соціального контролю, правові і культурні 
норми, національні та культурні традиції, очікування і вимоги значущого 
оточення. Внутрішнім суб’єктивним джерелом стабільності сім’ї є 
міжособистісні почуття подружжя (кохання, повага) і подружня сумісність. 
Щодо подружньої сумісності, то вона є дуже складною і багаторівневою 
характеристикою. Дослідники вказують, що міжособистісна сумісність є 
оптимальним поєднанням якостей людей у процесі спілкування, що сприяє 
успіху виконання спільної діяльності.  
На думку О. Буковської сукупність суб’єктивних факторів стабільності 
шлюбу і сім’ї можна об’єднати поняттям «психологічне здоров’я сім’ї». Під 
цим поняттям слід розуміти інтегральний показник динаміки життєво 
важливих для сім’ї функцій, що виражає якісний аспект соціальних процесів, 
які відбуваються в ній [8]. Очевидно, що рівень здоров’я сім’ї буде 
відображатися на рівні психічного здоров’я її членів. Звідси виникає потреба 
звернути нашу увагу на рівні психологічного здоров’я сім’ї, які 
розрізняються дослідниками, а саме: норма, відхилення від норми та 
відсутність психологічного здоров’я сім’ї. Цілком логічно припустити, що 
саме відхилення від норми та відсутність психологічного здоров’я сім’ї 
будуть негативно впливати на стан душевного благополуччя членів сім’ї. 
Адже ці рівні відображають часткову чи повну нездатність сім’ї самостійно 
  31 
 
коригувати дезорганізуючі дії її членів. Крім цього вони вказують на 
перевагу внутрішньо-сімейного дискомфорту і практично повної 
автономності дій члені сім’ї щодо задоволення суто індивідуальних потреб. 
Що стосується психологічно здорової сім’ї, то для неї притаманні такі 
властивості: гуманність (турбота й увага до людини як найвищої сімейної 
цінності); гармонійність (високий рівень сумісності членів сім’ї), 
життєздатність (стійкість проти впливу зовнішніх дестабілізуючих факторів) 
та ін. Отже психологічно здорова сім’я здійснює позитивний вплив на членів 
сім’ї. Звідси можна зробити висновок, що в такому випадку вона буде 
виступати в ролі суб’єкта збереження психічного здоров’я членів сім’ї. 
Щодо впливу на психічне здоров’я подружжя їхніх міжособистісних 
стосунків, то, враховуючи думку зарубіжних дослідників В. Метьюза та 
К. Міхановіча, можна зробити висновок, що на здоров’я індивіда негативно 
впливають ряд особливостей подружніх стосунків, а саме: подружжя не 
думають однаково з багатьох питань та проблем; не розуміють почуття одне 
одного; говорять слова, які дратують іншого, часто не відчувають себе 
коханими, не звертають уваги одне на одного, відчувають незадоволену 
потребу у довірі, відчувають потребу в людині, якій можна довіритися, рідко 
роблять комплементи одне одному, змушені часто поступатися думці іншого, 
бажають більше кохання. Вказані особливості подружніх стосунків мають 
негативний вплив на сімейні ролі подружжя.  
Психологічний клімат сім’ї, у свою чергу, впливає на міжособистісні 
стосунки її членів, на їхні світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію себе як 
особистості, на життєдіяльність і життєздатність сімейного колективу 
загалом. З огляду на викладене, сім’ї військовослужбовців розрізняються на 
ті, які мають сприятливий психологічний клімат і на ті, що мають 
несприятливий психологічний клімат. Саме сім’ї з несприятливим 
психологічним кліматом здійснюють найбільший негативний вплив на членів 
сім’ї і, в тому числі, на самого військовослужбовця як члена сім’ї. Цей вплив 
  32 
 
може виникати через: неузгодженість сімейних цінностей, що відбивають 
ступінь близькості життєвих позицій кожного члена сім’ї в основних сферах 
її життєдіяльності; функціонально-рольову неузгодженість, що ґрунтується 
на основі розвитку соціальних механізмів внутрішньо-сімейної інтеграції; 
соціально-рольову неадекватність, що розкриває особливості сприйняття 
членами сім’ї своїх соціальних ролей і їхнє ставлення до цих ролей; 
неадаптивність у мікросоціальних стосунках, що побудована з урахуванням 
необхідності рівноваги в афективній, когнітивній і поведінковій сферах 
взаємин у сім’ї; емоційну незадоволеність, що ґрунтується на порівнянні 
очікувань і реальних досягнень членів сім’ї. Щодо емоційного прийняття, то 
у подружжя спостерігається: відсутність почуттів у взаємодії з партнером, а 
також негативний емоційний фон взаємодії. Поведінковий прояв емоційної 
взаємодії подружжя характеризується відсутністю в них намагання до 
узгодження дій; відсутністю емоційної підтримки; орієнтації на стан 
партнера при взаємодії з ним; невмінням впливати на стан партнера. 
Узагальнивши результати аналізу наукових джерел, В. Багрій виявив 
головні ознаки сім’ї військовослужбовця, які можуть вказувати на те, що 
вона є суб’єктом впливу на психічне здоров’я військовослужбовця як члена 
сім’ї (див. табл. 1.2) [4]. 
Таким чином, проаналізувавши думки дослідників сімейно-шлюбної 
взаємодії, можна зробити висновок про те, що сім’я військовослужбовця, в 
залежності від рівня її соціально-психологічної стабільності, стратегії 
поведінки, перш за все, шлюбних партнерів, може виступати джерелом 
психічної травми військовослужбовця як члена сім’ї (суб’єктом негативного 
впливу на його психічне здоров’я), або ж джерелом відновлення фізичних та 
психічних сил (суб’єктом позитивного впливу на його психічне здоров’я).  
Здатність сім’ї протистояти труднощам і порушенням великою мірою 
залежить від уміння її членів усвідомлювати і розв’язувати свої проблеми та 
крок за кроком створювати модель стабільної сім’ї. Звідси виникає потреба 
  33 
 
вести мову про загальну просвіту військовослужбовців та членів їх сімей з 
питань сім’ї. 
Таблиця 1.2 
Головні ознаки сім’ї військовослужбовця  
як суб’єкта впливу на його благополуччя і психічне здоров’я [4]. 
 
Ознаки позитивного впливу Ознаки негативного впливу  
Узгодженість поведінки та дій членів Неузгодженість поведінки та дій 
сім’ї членів сім’ї 
Продуктивна (конструктивна Непродуктивна (деструктивна 
взаємодія) членів сім’ї взаємодія) членів сім’ї 
Високий рівень згуртованості Низький рівень згуртованості 
Взаємна довіра та повага між членами Взаємна неприязнь та неповага між 
сім’ї членами сім’ї 
Взаємодопомога та взаємопідтримка Відсутність взаємодопомоги та 
між членами сім’ї взаємопідтримки між членами сім’ї 
Позитивний моральний настрій в сім’ї Негативний моральний настрій в сім’ї 
Чіткий розподіл обов’язків в сім’ї Нечіткий розподіл обов’язків в сім’ї 
Відповідність поведінки членів сім’ї Невідповідність поведінки членів сім’ї 
очікувань один одного очікувань один одного 
Схвалення та дотримання членами Несхвалення та недотримання 
сім’ї внутрішньо-сімейних норм і членами сім’ї внутрішньо-сімейних 
правил норм і правил 
Наявність житла та належних Відсутність житла та належних 
побутових умов побутових умов 
Здорові всі члени сім’ї Наявність хворих членів сім’ї 
Задоволеність членів сім’ї Незадоволеність членів сім’ї 
результатами сімейно-шлюбної результатами сімейно-шлюбної 
взаємодії взаємодії 
Сприятливий (здоровий) соціально- Несприятливий (нездоровий) 
психологічний клімат сім’ї соціально-психологічний клімат сім’ї 
Високий рівень психологічного Низький рівень психологічного 
здоров’я сім’ї здоров’я сім’ї 
 
Кожен військовослужбовець потребує певного часу для адаптації до 
мирного життя. З проблемами адаптації сім'я може зустрітися у перший 
місяць після повернення бійця додому. Так, можуть проявлятися 
неоднозначні видозмінені фізичні, емоційні та поведінкові реакції учасника 
бойових дій. Такі реакції є нормальною складовою процесу адаптації і 
  34 
 
більшість бійців, які повертаються додому, адаптуються до мирного життя 
протягом кількох місяців після повернення з зони бойових дій. 
Незважаючи на те, що більшість військовослужбовців зустрічаються у 
мирному житті зі значною кількістю проблем та своєрідних спотворених 
реакцій, яких не було в них раніше, можна виділити й тих із них, у яких 
відмічаються позитивні зміни в особистості. До таких змін можна віднести 
зростання особистісної зрілості військовослужбовця; переосмислення того, 
що час проведений разом з сім'єю є найцінніший; почуття впевненості у собі 
та власній сім'ї; розуміння свого покликання та віра у свою справу і власні 
сили. 
Однією із найважливіших особливостей проявів реакцій у 
демобілізованого бійця є те, що вони можуть виникати одночасно (як 
позитивні так і негативні). Це свідчить про довготривале перебування його у 
постійному стресі в період проведення бойових дій. 
Під час постмобілізаційного етапу усі члени родини з нетерпінням 
очікують на свого бійця та з кожним днем уявляють цю так довго очікувану 
зустріч. Однак, члени родини можуть зіткнутися з тим, що повернення 
їхнього військовослужбовця додому не відповідає їх очікуванням. Будь-які з 
нових обставин за час відсутності бійця вдома можуть ускладнити його 
повернення до звичайного життя. У членів сім'ї може з'явитися відчуття 
відстороненості військовослужбовця від родини. Слід пам'ятати, що 
військовослужбовець перебував у складних обставинах під час проведення 
бойових дій, тому членам сім'ї для відновлення колишньої близькості, довіри 
і підтримки необхідно навчитися знову довіряти одне одному і покладатися 
одне на одного. Може з'явитися необхідність переглянути та переоцінити 
сімейні ролі [4]. 
Військовослужбовці при поверненні додому нерідко впевнені, що 
члени їх родини та друзі не розуміють через що їм довелося пройти. У зв'язку 
з цим, вони можуть ізолювати себе від близьких людей та шукати підтримку 
  35 
 
у бойових товаришів. Для того, щоб члени родини та друзі могли надавати 
моральну підтримку демобілізованому військовослужбовцю, їм необхідно 
намагатися ставитися з розумінням до почуттів та реакцій (як негативних, так 
і позитивних), але не нехтувати ними. У зв'язку з тим, що за час відсутності 
військовослужбовця в сім'ї потреби дітей могли дещо змінитися, важливо 
звернути увагу на підготовку дітей до возз'єднання родини. Адже, їм може 
знадобитися деякий час, щоб знову відчути душевну близькість з батьком, 
особливо, якщо вони були дуже маленькими на час його від'їзду. 
При підготовці дітей до повернення у сім'ю батька, необхідно 
враховувати те, що реакції дітей на зміни в їх житті залежать від віку. При 
підготовці дитини, незважаючи на її вік, до повернення одного із батьків 
додому, слід огорнути її додатковою увагою та піклуванням, проявляти 
розуміння до почуттів та реакції дитини (почуття злості, агресії, провини), 
обговорювати сформовану ситуацію в сім'ї та зберігати звичайний ритм 
життя [5].  
Ще одним негативним проявом поведінки як у військовослужбовця, так 
і членів його родини може бути уникання будь-яких речей та обставин, які 
можуть викликати різноманітні негативні реакції. Але слід розуміти, що таке 
уникнення може призводити до ще більшого відчуження одне від одного, 
тому поступово необхідно намагатися знаходити певні особисті кордони 
перетину цінностей, смислів, очікувань, установок і ін.  
Одним з частих відчуттів у членів сім'ї, в якій є військовослужбовець – 
це депресія. При поверненні демобілізованого учасника бойових дій, члени 
родини можуть відчувати почуття душевного болю або втрати попередніх 
уявлень про ту людину, якою військовослужбовець був до воєнних подій. 
Процес відновлення сім'ї після повернення бійця – це обопільний процес, 
який потребує більшого часу, ніж при виникненні звичайних розбіжностей та 
сварок. Адже можливо справитися з негативними почуттями, якщо прийняти 
  36 
 
їх не як прояв чиєїсь провини та помилки, а зрозуміти, що вони виникають як 
реакція на отримані травму та стрес. 
Зважаючи на вищенаведене, члени сім'ї можуть значно допомогти 
демобілізованому військовослужбовцю, головне, щоб боєць розумів, що 
члени родини готові вислухати його або зрозуміють, якщо він не захоче чи не 
зможе говорити. Необхідно надати військовослужбовцю певний простір та не 
допитуватися в нього про події, які відбувалися. Військовослужбовець 
повинен відчувати підтримку членів родини, а не тиск, оскільки їхня 
підтримка є дуже важливою для нього [6]. 
Інколи демобілізовані військовослужбовці, які не можуть адаптуватися 
до мирного життя, виявляють бажання повернутися в зону бойових дій, що 
призводить до непорозумінь у родині («Тобі сім'я не потрібна», «Ти тікаєш 
від відповідальності»). На нашу думку, це говорить про те, що у 
військовослужбовця є незавершена справа. Такі воїни готові були боротись 
до перемоги, а перемоги не досягли. І цей факт їх бентежить. 
Можна порадити членам родини з метою зниження ймовірності 
негативних проявів поведінки демобілізованого військовослужбовця: 
– надавати військовослужбовцю можливість проводити якусь частину 
вільного часу віч-на-віч із кожним членом родини або близьким другом; 
– підтримувати його у стосунках з іншими, але в той же час також 
надавати йому якийсь час провести наодинці з самим собою; 
– надавати можливість проводити певний час з бойовими друзями та 
товаришами; 
– проводити спільний час з військовослужбовцем при різноманітних 
обставинах (прогулянки, відвідування театрів, тощо); 
– висловлювати впевненість у возз'єднанні родини та вирішенні будь-
яких проблем; 
– розподіляти домашні обов'язки та обговорювати ймовірні нові 
зобов'язання; 
  37 
 
– поважати думки та дії кожного, при потребі йти на компроміси [30]. 
Члени родини, до якої повернувся демобілізований учасник бойових 
дій не повинні допускати: 
– тиску на бійця, щоб він у свою чергу розповів про свій бойовий 
досвід, адже він може бути не готовий розповідати про події, які трапилися з 
ним (в момент розповіді військовослужбовця про відповідні події – не 
зупиняйте його); 
– оцінки діям демобілізованого військовослужбовця; 
– вказівок, що «треба» робити військовослужбовцю; 
– використання установлених виразів або кліше («Війна – це пекло», 
«Якщо ти вже повернувся, можеш залишити все у минулому» тощо), краще 
висловлювати бійцю свою турботу та переживання за нього [28]. 
Перед членами родини бійця стоїть завдання допомогти 
демобілізованому в усвідомленні реальних можливостей працевлаштування з 
урахуванням соціально-економічної ситуації, формувати правильне 
розуміння і адекватну реакцію на сімейні психологічні проблеми, пов'язані з 
перехідним періодом у житті колишнього учасника військових дій. 
Для повернення звільненого в запас до звичного життя необхідні час і 
терпіння. Члени сім'ї повинні знати, що такі емоційні або ж психологічні 
проблеми не є ознакою слабкості і не свідчать про захворювання. Травми, 
рани, включаючи психологічні, вражають хоробрих та сильних так само, як і 
інших людей. Потрібно пояснити демобілізованому військовому, що пошук 
вирішення проблеми є ознакою сильної і зрілої людини. 
Для того, щоб адаптація демобілізованого до мирного життя пройшла 
успішно потрібно: 
– дати бійцю зрозуміти, що члени сім'ї зацікавлені почути про його 
почуття та досвід; 
– допомогти військовому висловити свої почуття словами, не 
сперечатися і не перебивати його; 
  38 
 
– ділитися з демобілізованим, почуттями до нього; 
– відвідати психолога; 
– запропонувати бійцю поспілкуватися з іншими військовими, які теж 
можуть розповісти про власні відчуття. 
Кожному члену родини, до якої повернувся демобілізований 
військовослужбовець необхідно використати усі можливі шляхи повернення 
його до мирного життя. 
 
1.3. Законодавче регулювання соціальної підтримки 
військовослужбовців – учасників бойових дій щодо соціальних послуг 
В Україні досі постає питання щодо програм підтримки учасників 
бойових дій в час повернення додому. Ця тема є пріоритетною у соціальній 
політиці країни, оскільки повномасштабна війна в України триває, а це 
означає, що збільшується кількість травмованих, які потребують соціального 
захисту та допомоги.  
У період демобілізації, учасники бойових дій мають певні очікування 
стосовно держави, суспільства та сім’ї. Кожен з учасників бойових дій 
наголошує на тому, що під час повернення додому не матеріальні блага були 
в пріоритеті, хоча і фінансова підтримка є не менш важливою для 
військового. Першочерговою потребою для учасників бойових дій є 
соціально-психологічна підтримка опісля повернення додому: 
Проаналізуємо окремі нормативно-правові акти, які визначають права 
учасників бойових дій та їхніх сімей. Однією з перших зазначимо Постанову 
КМУ від 20 серпня 2014 р. № 413 «Про затвердження Порядку надання та 
позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, 
суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь 
в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні 
заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування 
збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, 
  39 
 
забезпеченні їх здійснення». В цей час розпочинаються військові дії, і 
український уряд змушений переглянути статус учасника бойових дій. Цей 
документ створюється із початком воєнний дій на Сході України та прагне 
забезпечити умови надання статусу, аби українські військові змогли 
захистити свої права та отримати гарант соціальної підтримки за виконаний 
ними патріотичний обов’язок. 
Документ надає статус учасника бойових дій особам, які брали участь у 
веденні бойових дій в зоні АТО (ООС), захищаючи територію української 
держави від вторгнення російської федерації. Також у цьому документі 
зазначено порядок позбавлення статусу учасника бойових дій. У документі 
вказано, хто є потенційним отримувачем статусу учасника бойових дій, – це 
військові чи військовозобов’язані (резервісти), які вступили у лави Збройних 
Сил або ж Національної Гвардії, Служби зовнішньої розвідки, Державної 
прикордонної служби, стали Добровольцями та інші законні утворення, які 
безпосередньо відстоювали незалежності України при умові перебування на 
військовій службі у зоні бойових дій не менше, аніж 30 календарних днів. У 
Постанові також вказаний перелік документів, які необхідні для отримання 
статусу учасника бойових дій.  
Наступним документом є Акт Кабінету Міністрів України від 11 серпня 
2014 р. № 326 «Про утворення Державної служби України у справах 
ветеранів війни та учасників антитерористичної операції» [41]. Дата чинності 
цього акту – 11 серпня 2014р. Отож, саме в той час відбуваються бойові дії у 
Луганській та Донецьких областях. Учасників бойових дій стає все більше, 
адже відбувається нові хвилі мобілізації. Існує необхідність створення 
Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників 
антитерористичної операції задля забезпечення захисту законних прав та 
інтересів учасників бойових дій. 
Зазначений центральний орган виконавчої влади здатний реалізовувати 
соціальний захист учасників бойових дій. Діяльність стосуватиметься 
  40 
 
наступних пунктів: адаптації та психологічної реабілітації учасників бойових 
дій, можливості санаторно-курортного лікування, прав на технічні та інші 
засоби реабілітації, можливості на отримання житла, надання освітніх 
послуг, соціальної та професійної адаптації.  
Важливий підзаконний акт, який започаткував процес зміни 
законодавства, – Указ Президента України від 18.03.2015 № 570 «Про 
додаткові заходи щодо соціального захисту учасників антитерористичної 
операції». Завданням для Кабміну було наступне: обговорити питання щодо 
зміни штатної кількості психологів у закладах охорони здоров'я через 
збільшення кількості робочих місць, задля здійснення успішної реабілітація 
військовослужбовців. Також розглянути питання щодо збільшення 
фінансування закладів охорони здоров’я, в разі необхідності. У документі 
йдеться про залучення спеціалістів із фізичної реабілітації у госпіталі та у 
заклади охорони здоров'я, адже мова йшла про надання послуги реабілітації 
для учасників бойових дій. Кабінет Міністрів зобов’язаний розглянути 
питання й щодо створення регіональних центрів, які б проводили 
психологічну реабілітацію та здійснювали лікування; створення служб 
соціально-психологічного відновлення учасників бойових дій, крім цього 
надавали б спеціалізовану психіатричну та психотерапевтичну допомогу. 
Послуги повинні надаватися у відповідних центрах високо кваліфікованими 
спеціалісти. 
Наразі відповідну програму розробили лише через три роки. 
Спробуємо проаналізувати український досвід соціальної підтримки 
учасників бойових дій через Постанову Кабінету Міністрів від 5 грудня 2018 
р. № 1021 «Про затвердження Державної цільової програми з фізичної, 
медичної, психологічної реабілітації і соціальної та професійної реадаптації 
учасників бойових дій та осіб, які брали участь у здійсненні заходів із 
забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної 
  41 
 
агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, заб (Далі – 
Державна цільова програма). 
Метою зазначеної Програми є процес підготовки та впровадження 
заходів, які охоплюють фізичну, медичну, психологічну реабілітацію, а 
також соціальну та професійну реадаптацію учасників бойових дій та осіб, 
які були задіяні у здійсненні заходів національної безпеки та стримування 
агресії російської федерації. Основами такої програми стануть здійснення 
структурованого та прозорого адміністрування потреб учасників бойових дій 
враховуючи чоловічі та жіночі особливості. Програма передбачає 
підвищення рівня ефективності у взаємодіях центральних та місцевих органів 
виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських і 
міжнародних організацій у вирішенні вище зазначених питань.  
Положенням визначено основні шляхи розв’язання проблеми 
реабілітації та реадаптації учасників через аналіз міжнародного досвіду, з 
подальшою розробкою та впровадженням законодавчого підґрунтя процесу 
реабілітації та реадаптації учасників бойових дій; навчання фахівців, 
задіяних у виконанні програми; якісне донесення інформації та здатність 
адмініструвати потреби громадян у сфері соціального захисту; проведення 
психологічної реабілітації та реадаптації учасників разом із членами їх сімей; 
фізичну та медичну реабілітацію учасників; створення механізму 
моніторингу та контролю, задля отримання прозорих результатів виконання 
програми.  
Очікуваними результатами є створення системи реабілітації та 
реадаптації учасників, яка охопить близько 350 тис.; забезпечення 
проведення моніторингу надання послуг учасника бойових дій та їх сім’ям; 
здатність зменшити рівень витрат із бюджету; підвищення контролю витрат 
бюджетних коштів; ведення міжвідомчих електронних протоколів; розвиток 
Єдиного реєстру учасників антитерористичної операції; ведення прозорої 
системи обліку та оцінювання якості наданих послуг отримувачам; 
  42 
 
оцінювання якості впроваджених заходів; створення пропозиції для 
громадських об’єднань, які зможуть долучитися до реалізації програми на 
конкурсній.  
Крім цього, соціальна підтримка учасникам бойових дій виявляється у 
наданні одноразової допомоги щороку у розмірі 1000 грн, знижки на 
житлово-комунальні послуги; певні компенсації витрат на стаціонарному 
лікуванні або ж безоплатне лікування, позачергове забезпечення жилою 
площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, пільги на 
оздоровлення дітей учасників бойових дій в санітарно-курортних закладах, 
пільги на одержання ліків, безоплатне першочергове зубопротезування, 
пільги у сфері освіти, пільги на проїзд тощо. Існують додаткові пільги для 
військовослужбовців, які отримали інвалідність внаслідок бойових дій. 
Відповідно до положень ст. 49 Конституції України кожний 
громадянин має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне 
страхування [20].  У статті 3 Закону України «Основи законодавства України 
про охорону здоров’я» під здоров’ям розуміється «стан повного фізичного, 
психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і 
фізичних вад» Охорону здоров’я безпосередньо пов’язують із системою 
заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого 
самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, 
медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою 
збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, 
оптимальної працездатності та соціальної активності людини у разі 
максимальної біологічно можливої індивідуальної тривалості її життя (ст. 3 
Закону України). Згідно із Законом України «Про реабілітацію осіб з 
інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 № 2961-IV психологічна реабілітація – 
система заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних 
функцій, якостей, властивостей особи, створення сприятливих умов для 
розвитку та утвердження особистості [19]. У статті 17 Закону України «Про 
  43 
 
соціальні послуги» визначено, що соціально-психологічна підтримка 
учасників бойових дій здійснюється денними службами (відділеннями) 
Центрів соціальних служб. З посиланням на ст. 11 Закону України «Про 
соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зі 
змінами від 24.03.2022 № 2153-IX) визначено, що держава забезпечує 
безоплатну психологічну допомогу особам, зазначеним у п. 1 ст. 3 цього 
Закону, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у 
здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і 
стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській 
областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони 
України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з війною 
російської федерації проти України, чи виконували службово-бойові 
завдання в екстремальних (бойових) умовах. Психологічна допомога 
організовується психологічними службами військових частин (підрозділів), а 
в разі потреби здійснюється у військово-медичних закладах охорони здоров’я 
згідно з порядками, затвердженими центральними органами виконавчої 
влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів 
України військові формування та правоохоронні органи [21].  
Особи, які звільняються або звільнені з військової служби з числа 
ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, члени 
сімей таких осіб, члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени 
сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, визначені 
Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального 
захисту», мають право на безоплатну психологічну допомогу [17].  
Організація психологічної допомоги зазначеним особам провадиться 
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує 
державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, осіб, які 
мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників 
Революції Гідності, членів сімей таких осіб та членів сімей загиблих 
  44 
 
(померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і 
Захисниць України. Порядок та умови надання психологічної допомоги 
визначаються Кабінетом Міністрів України. 
Згідно із Постановою Кабміну України від 27.12.2017 № 1057 (у 
редакції Постанови Кабміну України від 10.05.2022 № 587) «Порядок 
проведення психологічної реабілітації постраждалих учасників Революції 
Гідності, учасників антитерористичної операції та осіб, які здійснювали 
заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування 
збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, 
членів їх сімей та членів сімей загиблих (померлих) таких осіб», 
психологічна реабілітація – комплекс заходів, що здійснюються з метою 
збереження, відновлення або компенсації порушених психічних функцій, 
якостей, особистого та соціального статусу особи, сприяння психосоціальній 
адаптації до зміненої життєвої ситуації, осмислення досвіду, отриманого в 
екстремальній ситуації, та застосування його в житті [40]. 
Проаналізувавши вище зазначені нормативно-законодавчі акти варто 
відзначити, що соціальна підтримка зводиться переважно до матеріального 
блага: пільги, субсидії, грошові виплати тощо. 
  45 
 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МОЖЛИВОСТЕЙ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З 
ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ – УЧАСНИКАМИ БОЙОВИХ ДІЙ, 
ЗВІЛЬНЕНИХ У ЗАПАС 
 
2.1. Організація соціальної роботи з військовослужбовцями – 
учасниками бойових дій звільнених у запас 
 
В умовах війни, яку розв'язала проти України рф, важливість такого 
напряму діяльності, як соціальна реабілітація учасників бойових дій, є 
очевидною. Цей напрям є пріоритетом діяльності Міністерства у справах 
ветеранів, інших урядових структур, тих громадських організацій, які 
створені для надання послуг з соціальної підтримки та реабілітації ветеранів 
війни та членів їхніх сімей. Від цього напряму роботи залежить успішність 
процесу повернення ветерана до мирного життя в соціумі. Бойові дії 
призвели до появи нової категорії отримувачів соціальних послуг – осіб, які 
постраждали внаслідок антитерористичної операції / операції об’єднаних сил 
та внаслідок війни з рф. Військовослужбовці-учасники бойових дій та їх сім’ї 
найбільше піддаються ризику зовнішніх і внутрішніх факторів і перебувають 
у стані вразливості.  
Соціальні працівники повинні кваліфіковано здійснювати оцінку 
потреб військовослужбовців-учасників бойових дій та членів їх сімей; 
оцінювати стан здійснення соціальної роботи державними та недержавними 
організаціями в цьому напряму; використовувати ефективні, інноваційні 
форми та методи роботи із зазначеною групою отримувачів соціальних 
послуг; розробляти та впроваджувати соціальні програми / проєкти та якісно 
надавати соціальні послуги з метою вирішення матеріальних, психологічних, 
юридичних, медико-соціальних та соціально-педагогічних проблем.  
Нині на законодавчому рівні соціальна робота з військовослужбовцями 
та їх сім’ями регламентується такими законами України: «Про статус 
  46 
 
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (2017), «Про поліпшення 
матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни» (2018), 
«Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» 
(2019), «Про соціальні послуги» (2019), «Про особливості державної 
політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово 
окупованих територіях Донецької та Луганської областей» (2020), «Про 
соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (2020), 
«Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» (2020).  
Проблемі соціальної роботи з військовослужбовцями та їх сім’ями 
присвяченні наукові пошуки В. Багрій, О. Безносюка, В. Бочарової, В. Браун, 
М. Бріккела, І. Звєрєвої, А. Капської, Г. Лактіонової, І. Липського, В. Осипа, 
Н. Олексюка, О. Прохорова, Р. Сміта, Е. Холостової та інших. Наразі 
підготовлено ряд наукових досліджень, у яких висвітлюються різні аспекти 
соціальної роботи з військовослужбовцями – учасниками бойових дій та їх 
сім’ями, а саме: теорія та практика реабілітації військовослужбовців – 
учасників бойових дій у системі соціальних служб [7]; проблеми ветеранів 
антитерористичної операції на сході України [27]; основні проблеми 
соціального захисту учасників антитерористичної операції [22].  
Нині пріоритетним завданням соціальної роботи в Україні є: 
відновлення фізичних і психічних сил військовослужбовців; коригування 
особистісних настанов щодо адаптації до нових умов життя; допомога в 
професійній адаптації учасників бойових дій; вирішення соціальних проблем 
сімей військовослужбовців; збереження і розвитку соціальних функцій сім’ї 
[4]. Соціальна робота з військовослужбовцями та їхніми сім’ями передбачає 
застосування різних форм, методів, технологій соціальної підтримки сім’ї. 
Конкретність змісту цієї роботи залежить від типу сім’ї, взаємовідносин у 
сім’ї, особливостей виконання сімейних функцій та проблем і потреб таких 
сімей. Ефективна соціальна робота з даною групою отримувачів соціальних 
послуг повинна складатися з мультидисциплінарного, міжвідомчого, 
  47 
 
міжсекторального та системного підходу, комплексного, технологічного 
тощо. Тому соціальні працівники мають бути готовими здійснювати 
соціальну роботу з військовослужбовцями та їх сім’ями, враховуючи всі 
вище зазначені підходи.  
Під підпорядкуванням Міністерства у справах ветеранів та 
Міністерства охорони здоров'я було створено мережу центрів соціально-
психологічної реабілітації, які покликані надавати психологічну, соціальну, 
реабілітаційну та інформаційно-консультаційну допомогу ветеранам війни, 
учасникам бойових дій та членам їх сімей. Як свідчать статистичні дані, 
протягом 2021 року послугами центрів соціально-психологічної реабілітації 
скористалися 13 004 учасників бойових дій та 12 205 членів їхніх сімей [4]. 
Враховуючи реальну кількість учасників бойових дій (станом на вересень 
2020 р. на обліку в органах соціального захисту населення перебували понад 
460 тис. колишніх військовослужбовців, на сьогодні ця цифра становить 770 
тис. (близько семи тисяч жінок-військовослужбовців – учасники бойових дій. 
Це 3% від усього особового складу), з членами їх сімей 1,2 млн. [6]) далеко 
не всі, хто потребують допомоги, були охоплені відповідними послугами. 
Якщо брати до уваги ймовірність розвитку в учасників критичних інцидентів 
таких розладів психічного здоров'я, як посттравматичний стресовий розлад, 
що в разі відсутності фізичних ушкоджень сягає 25%, за наявності 
ушкоджень – 45%, заходами з психологічної реабілітації повинні бути 
охоплені суттєво (в рази) більші контингенти ветеранів війни. За 
результатами дослідження «Ефективність мобільних бригад соціально-
психологічної допомоги учасникам бойових дій» організованого 
Українською фундацією громадського здоров'я», за підтримки Фонду ООН у 
галузі народонаселення ООН, близько 57% ветеранів потребують 
психологічної підтримки; найчастіше – через конфлікти у родині – 54%, 
психосоматичні прояви стресу (порушення сну, апетиту, тривожність) – 24%, 
неконтрольовані приступи агресії – 12%, думки про суїцидальну 
  48 
 
поведінку/самоушкодження – 6% та проблеми з надмірним вживанням 
психоактивних речовин – 4% [3]. 
У грудні 2018 р. було затверджено Державну цільову програму з 
фізичної, медичної, психологічної реабілітації і соціальної та професійної 
реадаптації учасників антитерористичної операції та осіб, які брали участь у 
здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і 
стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській 
областях, забезпеченні їх здійснення, на період до 2022 року [4]. Реалізація 
програми передбачала залучення до заходів з психологічної реабілітації 
протягом 2022 р. до 100% ветеранів. На практиці статистика участі у 
відповідних заходах виявилася суттєво нижчою. Вперше психофізіологічні 
зміни у людей, що брали участь у військових діях та пережили ті чи інші 
екстремальні ситуації, були описані Дж. да Костою в 1871 р. під час 
Громадянської війни в Америці; лікар назвав їх «синдром солдатського 
серця». У 1941 р. А. Кардинер ввів назву «хронічний військовий невроз» для 
позначення наслідків впливу травм війни на людину і показав, що військовий 
невроз має як фізіологічну, так і психологічну природу [14]. Протягом другої 
половини ХХ століття не тільки вдосконалювалися уявлення про небезпеку 
наслідків травм війни для людини, сім'ї, суспільства, але й підходи до 
організації допомоги комбатантам в їх спробах адаптуватися до мирного 
життя. Все в більшому ступені усвідомлюється важливість системності 
зусиль з превенції та успішного подолання психологічних проблем, з якими 
стикаються ветерани.  
В практиці соціальної роботи та травмотерапії знаходить поширення 
комплексний психосоціальний підхід, який дозволяє врахувати вплив 
зовнішнього середовища на ймовірність виникнення психологічних та 
соціальних ускладнень в комбатантів. Зазначена багатофакторна модель 
кризогенних впливів акцентує увагу на таких чинниках успішності адаптації 
постраждалих від травм війни, як фінансове становище, збереження / втрата 
  49 
 
соціального статусу, соціальна підтримка – з боку близьких, громади, 
інститутів держави. 
В соціальній роботі психосоціальний підхід трансформувався у 
технологію ведення випадку, яка виступає синтезом різнопланових послуг і 
може передбачати послугу консультування, соціальний супровід особи 
(сім'ї), яка опинилася в складних життєвих обставинах через психологічні, 
соціальні проблеми індивідуального або міжособистісного характеру, 
інвалідність, інші причини. Фахівці з проблеми психологічної реабілітації 
вказують на те, що даний процес може забезпечуватися на різних рівнях 
залежно від потреб і запитів одержувача: рівень невідкладної психологічної 
допомоги, перший, другий та третій реабілітаційні рівні. Саме на першому 
рівні психологічної реабілітації, який передбачає психодіагностичну роботу, 
сприяння адаптації та реадаптації ветерана до нових умов у післявоєнному 
соціумі та психосоціальний супровід вагомою є роль фахівця з соціальної 
роботи як суб'єкта надання зазначених послуг [52]. Психосоціальна складова 
є невід'ємною частиною процесу психологічної реабілітації, що 
віддзеркалене у визначенні, запропонованому законодавцем: «психологічна 
реабілітація – це комплекс заходів, що здійснюються з метою збереження, 
відновлення або компенсації порушених психічних функцій, якостей, 
особистого та соціального статусу особи, сприяння психосоціальній адаптації 
до зміненої життєвої ситуації, осмислення досвіду, отриманого в 
екстремальній ситуації, та застосування його в житті» [48]. Коло завдань 
психологічної реабілітації включає як психологічні, так і соціальні ефекти від 
здійснюваного фахівцями втручання. Серед бажаних психологічних ефектів 
втручання – нормалізація психологічного стану отримувача послуг, 
відновлення порушених психічних функцій до оптимального рівня їх 
вираженості, опанування методів саморегуляції та керування стресом, 
запобігання психологічному травмуванню та психічним розладам; серед 
соціальних ефектів – допомога в налагодженні конструктивних відносин у 
  50 
 
сім'ї та суспільстві, підтримка особистості отримувача послуг для 
забезпечення ефективного функціонування його в соціумі, формування 
позитивних соціальних установок на життя та професійну діяльність [2]. 
Робота з оточенням виступає вкрай важливою в системі психологічної 
реабілітації комбатанта; важливо забезпечити розуміння рідними та 
близькими того, що демобілізований учасник бойових дій ніколи не зможе 
повернутися до «себе минулого»; це змінена особистість, яка потребує 
прийняття іншими нового стану, що веде до змін у житті його і його 
близьких [2]. 
Важливою є роль фахівців із соціальної роботи установ соціального 
захисту, центрів соціальних служб як посередників між суб'єктами надання 
послуги психологічної реабілітації та її отримувачами – учасниками бойових 
дій, учасниками війни, особами з інвалідністю внаслідок війни. Структурні 
підрозділи з питань соціального захисту населення беруть участь у 
забезпеченні психологічної реабілітації учасників, керуючись Постановою 
Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р. № 1057, якою затверджено 
Порядок проведення психологічної реабілітації учасників АТО / ООС [16], в 
тому числі поінформуючи комбатантів про можливість отримання ними 
відповідних послуг в спеціалізованих установах – центрах соціально-
психологічної реабілітації, організаціях різних форм власності. Надавати 
реабілітаційні послуги можуть і фізичні особи – підприємці, які включені до 
відповідних реєстрів органами соціального захисту населення. Психологічна 
реабілітація учасників бойових дій здійснюється за рахунок коштів 
державного бюджету. Досвід країн, які стикалися з наслідками участі своїх 
військових у збройних конфліктах, красномовно свідчить про те, що саме 
безкоштовні соціальні програми є ефективним інструментом залучення 
комбатантів у заходи з відновлення їх соматичного і психічного здоров'я. 
Учасник бойових дій чи інвалід війни, статус якого підтверджено 
відповідним документом, має право звернутися до управління соціального 
  51 
 
захисту населення із заявою про надання йому послуг з психологічної 
реабілітації. Послуги із психологічної реабілітації надаються комбатантам в 
індивідуальній, груповій або сімейній формі. Серед групових форм роботи 
ефективними є психологічні тренінги, психолого-просвітницькі заходи, 
групи психологічної підтримки. У США широко використовується модель 
організації психологічної реабілітації за принципом «рівний – рівному». Її 
перевага – у побудові горизонтальних, демократичних відносин в 
терапевтичному процесі. Як зазначає Дж. Шей традиційна медична модель, 
терапія в офісі із зачиненими дверима, є останньою річчю, яка потрібна 
ветерану. Тут потрібні приятелі (такі ж ветерани), адже це дозволяє залучити 
громаду до лікування цих ран [55]. Ресурси даного підходу дозволяють 
використовувати його для вирішення більш широкого спектру завдань: це 
консультування з фінансових і правових питань, одержання пільг, освіта, 
працевлаштування, проблеми психічного здоров'я та узалежнення [45]. 
Згідно чинного законодавства, якщо учасник бойових дій потребує 
проходження психологічної реабілітації у стаціонарних умовах, тривалість 
курсу складатиме до 18 днів. У разі повторного звернення, якщо необхідність 
проходження курсу засвідчена рішенням лікувально-профілактичного 
закладу або зазначена у висновку-прогнозі попередньої психологічної 
реабілітації, управління соціального захисту населення може прийняти 
рішення про повторне направлення учасника бойових дій до суб'єкта надання 
послуг. Окремим Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів 
України від 23 серпня 2016 р. № 528, передбачена компенсація вартості 
проїзду до суб'єкту надання послуг з психологічної реабілітації та назад [40]. 
Останніми змінами в законодавчих актах, що регламентують 
здійснення психологічної реабілітації учасників бойових дій, передбачене 
утворення в складі закладів охорони здоров'я спеціалізованих структурних 
підрозділів (центр психологічної реабілітації та/або травматерапії або 
відділення медико- психологічної реабілітації), які б забезпечили здійснення 
  52 
 
психологічної реабілітації мультидисциплінарними командами на основі 
кейс-менеджменту. Наразі в Україні є окремі приклади створення і 
успішного функціонування подібних підрозділів в структурі закладів 
охорони здоров'я України [20]. 
Міністерством оборони України укладено меморандуми про співпрацю 
з громадськими та волонтерськими організаціями, згідно яких до заходів з 
надання психологічної допомоги додатково залучаються від 280 до 400 
психологів-волонтерів [42]. У системі діяльності з надання послуг із 
психологічної реабілітації ветеранів важливе місце займає Міністерство у 
справах ветеранів. Зокрема, фахівці цього відомства відповідальні за 
здійснення оцінки якості надання послуг психологічної реабілітації ветеранів 
війни. Моніторинг та оцінка якості надання послуг здійснюються з 
використанням таких форм і методів, як опитування, спостереження (за 
згодою отримувача), бесіди з персоналом закладів, організацій, які надають 
послуги, а також шляхом аналізу документів, включаючи звернення 
отримувачів послуг. Мінветеранів затверджує форми таких документів, як 
індивідуальний план, угода про здійснення психологічної реабілітації, картка 
психологічного супроводження отримувача послуг, порядок організації 
супервізії фахівців з надання послуг із психологічної реабілітації. 
Сучасні дослідження також вказують на необхідність нових, 
нетрадиційних підходів до соціальної адаптації військовослужбовців. Їх 
новизна полягає, в першу чергу, у включенні до процесу членів сімей 
військовослужбовців та активному залученні самих ветеранів до допомоги 
своїм побратимам. Підтримка приятелів дозволяє встановити контакт з 
ветеранами, з чим часто не справляються професіонали в сфері психічного 
здоров’я. Використовуючи різні засоби, телефон, особисті зустрічі, приятелі 
допомагають бійцям долати щоденні виклики та адаптуватися до цивільного 
життя. Важливо, що ці поради базуються на власному досвіді. Задача 
приятеля допомагати долати бар’єри, які заважають ветеранам одержувати 
  53 
 
необхідну допомогу. Слід зазначити, що серед тисяч ветеранів, які 
страждають на ПТСР, стрімко зростає популярність приятельської 
підтримки. Проведені дослідження вказують на те, що запровадження 
системи приятелів суттєво сприяє залученню ветеранів і до традиційної 
терапії [43].   
Результати нашого опитування показують, що соціальний стан 
військовослужбовців котрі брали участь в бойових діях і в даний час 
демобілізованих, характеризується кризою ідентичності. Це проявляється в 
порушенні їхньої здатності оптимально проявляти себе в складних 
соціальних взаємодіях, в яких відбувається самореалізація людської 
особистості, зниженні активності при вирішенні власних життєво важливих 
проблем, втрати здатності до співпереживання і потреби в душевної 
близькості з іншими людьми. Значне число військовослужбовців, які брали 
участь в бойових діях скаржаться, що вони не можуть знайти розуміння в 
суспільстві, в сім'ї, відчувають труднощі при спілкуванні на виробництві. 
Після пережитих подій на війні, в деяких випадках, учасники бойових дій 
мають такі зміни в психіці, що навіть батькам іноді важко визнати в них своїх 
дітей. Повернення військовослужбовців до мирного життя після впливу 
екстремальних умов, супроводжується труднощами в адаптації до мирного 
життя, зокрема, напруженими взаєминами між ними і суспільством, 
тривожністю, страхом, агресивністю, підозрілістю. Життєвий досвід цих 
людей відрізняється від досвіду осіб які не брали участь в бойових діях, це 
багато в чому породжує нерозуміння з боку певної частини населення 
особливостей їх поведінки, котре вони сприймають і оцінюють з 
притаманним їм фронтовим максималізмом [44]. 
Кожен учасник бойових дій повинен проходити і психологічну, і 
медичну реабілітацію. Таким чином, слід говорити про цілісну медико– 
психологічну допомогу і соціальну підтримку військовослужбовців, які 
брали участь в бойових діях. Створення спеціалізованих центрів допомоги 
  54 
 
військовослужбовцям які брали участь в бойових діях, є найбільш 
оптимальним для реалізації завдань системної соціально – психологічної 
адаптації до умов мирного життя. Центр соціально–психологічної допомоги 
учасникам бойових дій повинен вирішувати такі завдання:  
– медична реабілітація військовослужбовців;  
– соціально–психологічна адаптація учасників бойових дій до умов 
мирного життя;  
– соціально–психологічна підтримка військовослужбовців і членів їх 
сімей;  
– освітня діяльність: професійне консультування, залучання до 
первинної або додаткової професійної освіти, підвищення кваліфікації за 
цивільними спеціальностями, професійна перепідготовка;  
– сприяння в працевлаштуванні: створення банку вакансій робочих 
місць на ринку праці, підтримання зв'язків з роботодавцями;  
– соціально–правовий захист: координація дій центру з 
військкоматами, військовими частинами, службами зайнятості, навчальними 
центрами, юридичне консультування, підтримка підприємництва, участь в 
створенні і реалізації систем соціального захисту [46].  
До роботи даних центрів повинні бути залучені такі організаційні 
структури, як:  
– військкомати, основним завданням яких є постановка на облік, 
створення комп'ютерної бази даних, систематичне інформування структур, 
що займаються питаннями соціальної адаптації даної категорії осіб;  
– органи соціального захисту, які займаються питаннями матеріального 
забезпечення (грошових виплат, пільг) і правового захисту учасників 
бойових дій та їх сімей;  
– органи охорони здоров'я, основним завданням яких має бути медична 
реабілітація ветеранів бойових дій і організація роботи медико – 
відновлювальних центрів для учасників бойових дій;  
  55 
 
– фахівці, що забезпечують соціально–психологічну та психологічну 
реабілітацію учасників бойових дій: психологи, психотерапевти, які 
працюють у тісній взаємодії з медиками;  
– служба зайнятості, в чию компетенцію входить вирішення питань 
професійної підготовки та перепідготовки колишніх військовослужбовців, а 
також сприяння їм у працевлаштуванні;  
– організації учасників військових дій, які вирішують насамперед 
проблему моральної підтримки ветеранів та членів їх сімей [46].   
Таким чином, для вирішення проблеми соціально-психологічної 
адаптації учасників бойових дій до умов мирного життя необхідний 
системний і комплексний підхід. 
З метою об’єднати зусилля органів влади, громадських об’єднань та 
силових структур для ефективного вирішення проблем учасників бойових дій 
на базі Черкаського обласного контактного центру створений відділ «Центр 
допомоги учасникам антитерористичної операції». 
Відділ у своїй роботі використовує гарячу лінію, здійснює анкетування 
демобілізованих військовослужбовців з метою вивчення та узагальнення їх 
проблемних питань. Фахівці відділу, на підставі порушених питань під час 
анкетування та відповідно до компетенції, разом зі структурними 
підрозділами обласної державної адміністрації, органами місцевого 
самоврядування, центральними органами виконавчої влади здійснюють 
заходи для їх вирішення. Учасники бойових дій, родини загиблих бійців 
зможуть отримати вичерпну інформацію, консультацію та допомогу щодо 
надання статусу учасника бойових дій, отримання матеріальної допомоги, 
оздоровлення, постановку на квартирну чергу чи отримання житла, 
вирішення проблем із наданням земельної ділянки тощо. 
Відділ «Центр допомоги учасникам АТО» ЧОКЦ знаходиться за 
адресою: м. Черкаси, бульвар Шевченка 185, каб. 133, 135. 
  56 
 
Медико-психологічна реабілітація та соціальна підтримка повинні бути 
основними напрямками роботи з даною категорією населення, необхідний 
системний і комплексний підхід, який полягає не тільки в створенні і 
вдосконаленні прийнятної наукової, законодавчої баз, спеціалізованих 
центрів для надання допомоги, призначенні необхідних виплат, пенсій та 
допомог, але і в тісній співпраці всіх структур державної влади, громадських 
об'єднань, медичних, психологічних і соціальних установ, безпосередньо 
пов'язаних з вирішенням даної проблеми [5]. 
Як свідчить вітчизняний досвід організації системи реабілітації 
військовослужбовців – учасників бойових дій, звільнених в запас, заходи 
матеріально-технічного та фінансового характеру, медична допомога є 
необхідною, але не достатньою передумовою стійкого покращання 
показників їхньої соціальної адаптації і психологічного самопочуття. Так 
само й здійснення психологічної реабілітації не повинно розглядатися як 
ізольований процес; ефективним може вважатися лише комплексний підхід, 
що базується на принципах міждисциплінарності, об'єднання зусиль фахівців 
різних відомств і сфер діяльності задля забезпечення якісного життєвого 
середовища для колишніх військових та учасників бойових дій. 
 
2.2. Закордонний досвід в реабілітації військовослужбовців-
учасників бойових дій 
У сучасних умовах проблема організації соціальної адаптації громадян, 
звільнених з військової служби, та членів їх сімей є у всьому світі в ряду 
актуальних. Найбільш ефективно вона вирішується в країнах, які мають 
активні збройні сили, що активно розвиваються, задіяні в різних 
миротворчих і антитерористичних програмах по всьому світу. 
Британська система адаптації громадян, звільнених з військової 
служби, та членів їх сімей пережила по ходу своєї еволюції достатньо велике 
число соціальних і політичних змін. Її фактичне формування може бути 
  57 
 
віднесено до часів розквіту Британської імперії, коли щорічно з військової 
служби звільнялася велика кількість підданих британської корони, які 
спочатку самостійно, а пізніше – за підтримки держави шукали собі місце в 
цивільному житті. 
Сьогодні організація соціальної адаптації громадян, звільнених з 
військової служби, та членів їх сімей здійснюється в відповідно до «Угоди 
Збройних сил» (The Armed Forces Covenant). Ідейною основою цієї угоди 
виступає твердження про те, що перший обов’язок уряду – захист держави. 
Збройні сили, які виконують це завдання від імені уряду, жертвують деякими 
цивільними свободами, стикаються з небезпекою і іноді отримують серйозні 
травми або гинуть в результаті виконання цих обов’язків [55]. Сім’ї також 
відіграють важливу роль в підтримці ефективності збройних сил. У свою 
чергу, вся країна має моральне зобов’язання перед військовослужбовцями, 
так само як і перед їхніми родинами. Вони заслуговують загальної поваги, 
підтримки і справедливого ставлення. 
Структурно британську систему організації соціальної адаптації 
громадян, звільнених з військової служби, та членів їх сімей можна поділити 
на дві частини: 
 механізм переходу від військової служби до громадянського 
життя; 
 підтримка, яку демобілізовані військовослужбовці отримують до 
кінця життя. 
Цей поділ в значній мірі умовний, тому що, на думку британських 
фахівців, процес адаптації колишніх військовослужбовців та членів їх сімей 
єдиний. 
Отже, питання переходу від військової служби до цивільного життя 
відповідно до британського «Угоди Збройних сил» базується на ряді 
принципів: 
  58 
 
1. підтримка повинна бути доступною для всього кадрового складу 
збройних сил, щоб допомогти їм перейти від служби до цивільного життя; 
2. адаптація повинна включати навчання, освіту, відповідну 
охорону здоров’я, направлення на відповідну роботу або підготовку і 
допомогу в її пошуках; 
3. підтримка повинна також включати інформацію, консультації та 
сприяння з таких питань, як житло і фінансовий менеджмент; 
4. підтримка повинна бути доступною і з боку урядових відомств, і 
добровільного сектора, і сектора бізнес-спільноти; 
5. рівень підтримки буде залежати від конкретних обставин. 
На сучасному етапі головним двигуном адаптаційних процесів 
колишніх військовослужбовців та членів їх сімей у Великобританії 
є міністерство оборони. На передньому плані його роботи стоять питання 
суттєвої підтримки громадян, які переходять від військової служби до 
цивільного життя, включаючи сприяння в пошуках нової роботи, житла і 
забезпечення охорони здоров’я [55]. 
Особи, звільнені з лав британських збройних сил, діляться на дві 
частини: 
 ті, що прослужили менше 4 років; 
 ті, які прослужили 4 роки і більше. 
Основний акцент у всіх програмах підтримки робиться на осіб, що 
прослужили понад 4 роки. Так, за умовами програми «Розширений кредит на 
освіту» (Enhanced Learning Credit) військовослужбовець зі стажем 6 років 
може отримати безкоштовний доступ до отримання подальшої кваліфікації 
або повної вищої освіти на рівні, відповідно до якої академічно атестовані 
при демобілізації. Особи ж, які прослужили в ЗС Великобританії менше 4-х 
років, отримують пропозиції про працевлаштування через різні організації, 
включаючи Товариство кар’єрного переходу. Британську асоціацію 
зайнятості, Королівський британський легіон, Конфедерацію британських 
  59 
 
ветеранських організацій. При цьому для тих, хто прослужив менше 4-х 
років, якщо з ними немає спеціальних домовленостей, зобов’язання МО по 
адаптації закінчуються інформаційними та консультаційними заходами 
підтримки [54]. 
Сучасна канадська система організації соціальної адаптації громадян, 
звільнених з військової служби, та членів їх сімей існує і розвивається під 
гаслом: «Не залишимо нікого!» (No Man Left Behind). Її формування 
почалося в 1939 р., коли в Канаді був прийнятий перший закон про ветеранів, 
що передбачав фінансові заходи підтримки для демобілізованих 
військовослужбовців – пенсію до 1 000 кан. дол. Така система проіснувала до 
2006 року, коли був прийнятий новий закон про ветеранів. Практична 
реалізація процедур соціальної адаптації в його рамках здійснюється згідно з 
положеннями ветеранських угоди (Veterans Charter), підписаного в тому ж 
році. 
Ця програма передбачає підтримку звільнених військовослужбовців за 
наступними напрямками: 
 послуги соціального супроводу за принципом «один-на-один»; 
 реабілітація; 
 грошові виплати; 
 групове страхування здоров’я; 
 сприяння в пошуку роботи; 
 одноразові виплати по тимчасовій непрацездатності; 
 інші грошові виплати і заходи підтримки. 
Ветеранська угода також включає широкий спектр заходів підтримки 
сімей військовослужбовців, які раніше не передбачалися. 
Безпосередня реалізація програми переходу колишніх 
військовослужбовців до цивільного життя покладена на службу транзиту 
міністерства у справах ветеранів Канади. Її безпосереднє завдання полягає в 
  60 
 
сприянні колишнім військовослужбовцям в проходженні фази переходу до 
цивільного життя.  
Канада приділяє значну увагу армії, ветеранам та їх реабілітації, 
оскільки її війська регулярно беруть участь у воєнних діях (Афганістан, Ірак, 
Лівія) і миротворчих місіях [1]. 
В Канаді існує велика кількість програм реабілітації для ветеранів. 
Однією з них є програма під назвою Зовнішній Кордон Канади (Outward 
Bound Canada) [13]. 
Зовнішній Кордон Канади – це організація, яка розвиває стійкість, 
саморозвиток, лідерські якості через подорожі та самопізнання в 
природньому середовищі. Програма розроблена для того, щоб допомогти 
канадським військовим ветеранам долати проблеми з якими вони часто 
стикаються в наслідок воєнних дій за допомогою надихаючих подорожей 
зцілення і самопізнання в канадській глушині. Багато військових боряться із 
затяжними фізичними та психічними наслідками після пережитого, 
включаючи депресію, тривожність, замкнутість, сімейні труднощі, проблеми 
які часто супруводжують процес реінтеграції в цивільне життя. Учасникам 
надається можливість поміркувати, і поділитися своїм досвідом і проблемами 
перехідного періоду в сприятливому і відновлюючому середовищі [1]. 
Організація має благодійний фонд завдяки якому ветерани можуть 
сплачувати лише частину вартості програми, або приймати участь у ній 
безкоштовно. Ця  організація пропонує такі програми [1]: 
Катання на собачих упряжках в провінції Онтаріо. Це 6-денна 
подорож тривалістю понад 40 км., пересування відбувається на собачих 
упряжках. За цей час вони навчаються управлятися упряжами та доглядати за 
собаками, що підвищить почуття відповідальності. Це дозволить ветеранам 
отримати новий корисний досвід, який вони зможуть використовувати у 
майбутньому.  
  61 
 
Гірськолижний похід у Скелястих горах. Це 6-денний похід, який 
проходить в Національному парку Банф. Особливість курсу полягає в тому, 
щоб навчитися використовувати воєнний досвід для розв’язання побутових 
проблем, працювати в команді. Учасникам потрібно прокладати дорогу по 
крутих схилах, зберігати командний дух, турбуватися та допомагати 
ближньому, що в поєднанні з чудовою природою справляє терапевтичну дію 
на учасників. 
Скелелазання у Скелястих горах. Це курс тривалістю у 7 днів в Скаха 
Блафському провінційному парку. В даній програмі пропонується 
використовувати воєнний досвід, обговорювати свої досягнення та проблеми 
з іншими ветеранами. А також змусити себе прагнути більшого у фізичному 
плані, вийти із власної зони комфорту та перебороти свої страхи. Програма 
розрахована на людей, які не мають досвіду, тому інструктори навчать 
техніці, розкажуть, як працювати в команді, тощо. 
Альпінізм у Скелястих горах. Це курс тривалістю у 8 днів. Даний курс 
охоплює всі основи альпінізму, зокрема переміщення по снігу та кризі. 
Маршрут є гнучким, так що кожна людина в змозі досягти вершина свого 
потенціалу. 
Туристичний похід у Скелястих горах. Це 8-денний курс. Така 
можливість подорожувати пішки по гірських стежках, підкорюючи хребти та 
вершини в колі своїх однодумців буде приємною та корисною для ветиранів. 
Каякінг у затоці Фанді. Це 7 денна похід. Він відбувається в каяках. 
Пересування здійснюється групою. Тому важливо відчувати партнера. В 
процесі проходження учасники навчяться різних технік веслування, освоять 
океанічне плавання з використанням навігаційних карт і таблиць припливів. 
Це все дозволить поглибити вже існуючі навички та знання учасників і 
навчитися чогось нового 13]. 
Майже у всіх запропонованих даною організацією програмах присутній 
екстрим та викид адреналіну, а це допомагає зрозуміти, що такі відчуття 
  62 
 
можливі не лише на війні, а й в мирному житті. Особливістю є те, що 
ветерани, які змогли побороти проблеми діляться досвідом з іншими, 
морально підтримують. Дані тренінги проходять під наглядом фахівців. 
Знехтувати таким аспектом допомоги як профілактика соціальної 
дезадаптації у військовослужбовців, що повернулися з зони бойових дій, в 
жодному разі не можна. А такий елемент як психологічна допомога і 
підтримка – має надаватися цим людям в обов’язковому порядку. Бо, як 
відомо, психогенні втрати у післявоєнний період дуже часто перевищують 
втрати бійців під час самої війни. 
Сучасна система організації соціальної адаптації громадян, звільнених 
з військової служби, та членів їх сімей в Австралії сформована директивою 
міністра оборони Австралії від 23 серпня 2007 р. Відповідно до цього 
документу військовослужбовцям, які звільняються з австралійських 
збройних сил, надаються всебічні заходи підтримки, що становлять 
комплексну систему соціальної адаптації. 
Центральним державним інститутом, що безпосередньо здійснює 
роботу з військовослужбовцями, виступає служба підтримки переходу, \що є 
підрозділом МО Австралії. Основним призначенням цієї служби виступає 
підтримка переходу до цивільного життя військовослужбовців, звільнених зі 
служби, і членів їх сімей в плані підготовки їх до цивільного життя після 
звільнення і гарантії. У будь-якому регіональному центрі служби підтримки 
переходу військовослужбовець може отримати інформацію щодо форм 
підтримки переходу до цивільного життя, які виражаються в основному в 
реабілітації, отриманні компенсацій і сприяння в навчанні. 
В Німеччині відсутній державний орган що займається питаннями 
ветеранів війни. Їхні інтереси представляють такі громадські організації як 
Спілка німецьких ветеранів (Bund der deutschen Veteranen), Спілка 
військовослужбовців бундесверу (Bundeswehrverband) та інші. Питаннями ж 
соціального захисту сімей військовослужбовців, сімей загиблих чи 
  63 
 
поранених військовослужбовців займаються Центри опіки за сім’ями 
військовослужбовців (Familienbetreuungszentrum), які підпорядковуються 
Оперативному командуванню бундесверу [12]. 
Система реабілітації у Німеччині інтегрована у систему соціального 
захисту. А структура соціального захисту країни складається з наступних 
підрозділів [12]: 
- пенсійне страхування; 
- страхування від хвороб; 
- страхування на випадок довгострокового догляду; 
- страхування від нещасного випадку; 
- страхування від безробіття. 
Для усіх робітників (за виключенням держслужбовців) страхування є 
обов’язковим. 
Особливу цікавість викликає зміст соціальної підтримки 
військовослужбовців і членів їх сімей у США як країні з найбільшою 
практикою в означеній сфері. Соціальне забезпечення військовослужбовців 
Збройних Сил США займає неабияке місце в системі організації їх дієвої та 
ефективної структури й функціональності. Слід зазначити, що американці 
досить значну увагу приділяють забезпеченню військових, тому система 
соціальної підтримки й захисту військових, ветеранів і членів їх сімей у 
США є досить налагодженою та ефективною [16]. Законодавство США 
регулюється статутами, настановами й іншими нормативно-правовими 
актами, закріплює роль і місце Збройних Сил у суспільстві й соціально-
правове становище військовослужбовців та членів їх сімей, включаючи їхні 
права на: медичне забезпечення та охорону здоров’я; відшкодування шкоди, 
заподіяної військовослужбовцю або його власності при виконанні ним 
службових обов’язків; пенсійне забезпечення тощо. Усі права 
військовослужбовців і членів їхніх сімей об’єднано у законодавстві США у 
три основні категорії: рівний захист зі сторони закону, належна правова 
  64 
 
процедура та свобода самовираження. Права військовослужбовця в межах 
кожної з трьох категорій розкривають спеціалізовані правові акти. Права 
військових США захищаються Єдиним кодексом військової юстиції. Крім 
судового захисту в США діє військово-юридична служба Збройних Сил, яка 
являє собою складну систему взаємозалежних органів військової юстиції, 
призначену для розв’язання задач щодо правового забезпечення діяльності 
командирів усіх рангів, штабів, служб й інших зацікавлених осіб відповідно 
до вимог військового законодавства, внутрішнього законодавства США, 
норм міжнародного права. Військово-юридична служба дозволяє забезпечити 
надійний правовий захист військовослужбовців, цивільних службовців у 
Збройних Силах і членів їхніх родин [31]. Для вирішення питань 
інформування про права та привілеї військовослужбовців Збройних Сил 
США, їхнього соціального забезпечення і захисту, адаптації до цивільного 
життя функціонує Міністерство у справах ветеранів військової служби США. 
Воно є органом виконавчої влади, який в межах своєї компетенції спільно з 
Міністерством оборони й Міністерством охорони здоров’я та соціального 
забезпечення США діє у сфері соціального захисту ветеранів військової 
служби, членів їхніх родин та осіб, які перебувають на їх утриманні (у тому 
числі загиблих військовослужбовців) [13].  
Одним із способів, що забезпечує реабілітацію учасників воєнних дій, є 
так званий «мотузковй курс» («ropes course»). «Мотузковий Курс – це 
активний тренінг про відносини і взаємодію між людьми, а також про методи 
і способи досягнення спільної мети. 
Більшість джерел пов’язують історію виникнення даної форми тренінгу 
з практикою ведення військових дій американських солдатів у В’єтнамі. 
«Мотузковий курс» був розроблений більше 40 років тому в США для 
солдатів, що воювали у В’єтнамі. З його допомогою військовим вдавалося 
створити згуртовані загони, де бійці розуміли одне одного з півслова і разом 
були здатні пройти вогонь і воду. 
  65 
 
Деякі фахівці стверджують, що «мотузковий курс» використовувався в 
США як програма психологічної та фізичної реабілітації солдатів після війни 
у В’єтнамі. Так було створено сучасний «мотузковий курс» – комплекс 
спеціальних вправ, кожна з яких створена для відпрацювання будь-якої 
командної компетенції: взаєморозуміння, довіри, поваги, націленості на 
результат, вміння слухати і чути, ставити цілі, стежити за часом та ін.; 
класичний тренінг командоутворення, в основі якого лежить Outdoor «ropes 
course» – екстремальний курс американського психолога Карла Ронке [16]. 
Також, у зв’язку із тяжкою післявоєнною ситуацією, що склалася, 
робота американського уряду була направлена на реабілітацію громадян за 
допомогою різних соціальних програм. В системі соціальної підтримки 
військовослужбовців у 21 місті були відкриті центри допомоги учасникам 
В’єтнамської війни. Також з 1967 р. в регіональних відділеннях кожного 
штату почав функціонувати телефон довіри. 
У 1978 р була створена благодійна громадська організація «Ветерани 
В’єтнамської війни», яка відповідала потребам комбатантів. В даний час вона 
має 90 представництв по всьому світу, здійснюючи різні програми [16]. 
Прикладом однієї з таких програм є об’єднання ветеранів в «Будинку 
путівної зірки», де надається тимчасове житло для учасників В’єтнамської 
війни, які не мають де жити. Крім того, здійснюється нададання пакету 
соціальних послуг для сімей комбатантів, служба інформаційної підтримки, 
підтримка ветеранів які знаходяться в місцях позбавлення волі, журнал 
«Лідер», веб-сайт VVnW, цілодобові телефони довіри, освітні та 
стипендіальні програми, програм «А-ПТО Локатор» (Find-AVet Locator), 
створена щоб допомогти воз’єднанню ветеранів В’єтнамської ери. В межах 
даної програми створена база даних з метою налагодження контактів 
колишніх товаришів по службі [54]. 
Існує поняття military social work (військова соціальна робота), – це 
спеціалізована практика соціальної роботи, яка забезпечує підтримку 
  66 
 
військовослужбовцям, ветеранам війни та членам їх сімей. Військові 
соціальні працівники отримують спеціальну підготовку, аби якісно надати 
послуги та задовільними основні запити учасників бойових дій. Основне: 
розуміння ролі особи у ветеранській культурі, особливості виконання 
військової служби (Social Work License Map, 2019).  
Ветерани війни та члени їх сімей звертаються до військових соціальних 
працівників за допомогою у боротьбі з психологічними та емоційними 
розладами, насильством над дітьми, залежністю, домашнім насильством або 
думками про самогубство. Військові соціальні працівники можуть надавати 
індивідуальне та сімейне консультування, кризове втручання, підтримку 
сімей службовців та проведення інструктажів після критичних подій [54]. 
Можна визначити основні функції військового соціального працівника: 
здійснення клінічного консультування; кризове втручання; впровадження 
програми навчання та тренування військовослужбовців; здійснення 
супервізії; пришвидшення процесу покращення емоційного стану учасника 
бойових дій, його сім’ї; організація та контроль процесу надання послуг 
учасникам бойових дій; поширення інформації серед колег соціальної сфери 
про ефективність впровадження тих чи інших методів роботи [11].  
Факти свідчать, що повернувшись із війни військовослужбовцю 
найбільше допомагає належність до груп самодопомоги, де збираються 
ветерани війни і діляться своїм досвідом, переживаннями, труднощами. 
Експерти свідчать, що це надзвичайно ефективно допомагає побороти 
бажання вчинення суїциду, побороти агресію й насильство, забути про 
алкоголь чи наркотики [13]. 
Аналіз досвіду соціальної підтримки військовослужбовців у США 
свідчить про те, що соціальна адаптація має починатись задовго до 
звільнення у запас або у відставку, що: допоможе пришвидшити процес 
пристосування до цивільних умов, сприятиме поверненню до повноцінного 
життя, а також зменшить можливість виникнення дезадаптації на фоні 
  67 
 
невідповідності сучасним вимогам ринку праці. У цілому цей досвід містить 
багато позитивних і можливих для імплементації в Україні аспектів.  
Варто проаналізувати процес надання соціальної підтримки учасникам 
бойових дій в Ізраїлі. Історія цієї країни вражає: з моменту, як світ визнав 
незалежність держави Ізраїль, виник Палестино-Ізраїльський конфлікт. У 
військах Ізраїлю служать чоловіки та жінки на рівних правах, починаючи із 
18-річного віку. Після проходження військової служби ізраїльтяни 
пам’ятають про свій обов’язок перед державою: збирають кошти чи 
продовольчі товари для військових на фронті, передають учасникам бойових 
дій засоби гігієни, білизну та інші необхідні речі. В країні діє чимало центрів 
збирання продуктів та речей. Відповідальність за процес адаптації до 
мирного життя учасників бойових дій делегована уряду країни. Головне 
гасло: солдати піклуються про незалежне життя Ізраїлю, завдання ж уряду – 
це піклуватися про самих бійців [34].  
Існує досвід надання соціальної та психологічної реабілітації в Ізраїлі, 
які під час війни з Ліваном (1982 рік) здійснювали роботу на принципі 
допомоги особам, які недавно постраждали (BICEPS). Створили підрозділи 
відновлення боєздатності (Combat Fitness Retraining Unit). У цих підрозділах 
працював наступний склад команди: соціальний працівник, психолог, 
психіатр, інструктор із спортивної та бойової підготовки. Крім цього, кожен з 
учасників команди мусив мати досвід бойових дій, таким чином дотримання 
принципу «Рівний-рівному» та підвищення рівня довіри учасника бойових 
дій до працівника. Експерти стверджують, що впровадження принципу 
BICEPS під час надання допомоги особам із ПТСР, які повернулись із зони 
бойових дій дійсно є ефективним. Від так, після впровадження принципу 
BICEPS близько 85% військовослужбовців здатні повернутися до 
проходження військової служби, а у 30% осіб розвиток ПТСР знизився [7]. 
Здійснення реабілітації та надання послуг учасникам бойових дій, як свідчить 
закордонний досвід, передбачає низьку заходів, де істотними елементами є 
  68 
 
відновлення фізичного, психічного та соціального здоров’я, й залучення до 
активного громадського життя та повернення до професійної діяльності. 
Таким чином, проведена в різних зарубіжних державах робота з 
соціальної адаптації громадян, звільнених з військової служби, та членів їх 
сімей покликана забезпечити стійкий канал транзиту між збройними силами і 
економікою, в рамках якого професіоналізм і рівень підготовки за фахом 
військовослужбовця, який звільняється, будуть адекватно оцінені 
суспільством, що створить комфортні умови для адаптації 
військовослужбовців в цивільній сфері. 
Спираючись на досвід іноземних країн у даному питанні, бачимо, що 
ситуація також не однозначна. Є країни, в яких відповідні програми 
продумані і функціонують належним чином (Канада), але є і такі, в яких 
подібних програм взагалі не існує (Німеччина). 
 
 
 
 
  69 
 
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ 
ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ – УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ, 
ЗВІЛЬНЕНИХ У ЗАПАС  
 
3.1. Чинники успішної соціальної адаптації учасників бойових дій 
звільнених у запас до умов мирного життя 
На сьогоднішній день в Україні відбуваєтьс повномасштабна війна, що 
спричиняє небезпечні умови для життя і проживання цивільних громадян та 
військовослужбовців. Людина вміє пристосовуватися до різних обставин, які 
часто змінюють і її саму – бо це допомагає їй вижити. Та результати 
проведення військових дій можуть позначатись на здоров’ї людей надовго і 
мати не лише фізичний вплив, але й психологічний, наслідком чого може 
стати соціальна дезадаптація. Тому ефективна система її профілактики є 
вкрай необхідною. 
Аналіз наукової літератури доводить, що повертаючись із зони 
конфлікту, учасник бойових дій стикається із складним процесом адаптації 
до мирного життя. Наслідки війни чи збройного конфлікту негативно 
впливають на учасників бойових дій: погіршення психофізичного здоров’я та 
здатності демобілізованого бійця самостійно рефлексувати щодо набутого 
досвіду. Вищезазначені наслідки можуть породжувати алкоголізм, 
наркоманію, агресивну поведінку, здійснення суїциду серед ветеранів війни. 
Саме тому, важливо впроваджувати практику соціальної підтримки учасника 
бойових дій в процесі повернення до мирного життя. 
Під соціальною адаптацією на думку С. Горбенко, В. Хоми 
Г. Шпанчука розуміється «процес і результат узгодження людини з 
навколишнім світом в нових для особистості або групи соціальних умовах 
(нові соціально-економічні умови в суспільстві або ситуація переходу 
людини до нового виду професійної діяльності). У основі соціальної 
  70 
 
адаптації лежить взаємодія з існуючим соціальним середовищем, а також 
зміна і якісне перетворення особистості людини» [9]. 
За визначенням, соціальна адаптація – це активне формування 
соціальної поведінки, адекватної соціальним умовам, що змінюються і що 
дозволяють реалізувати основні життєві функції при існуючих ресурсах 
індивіда. Це постійний процес активного пристосування людини до умов 
соціального середовища, найбільш помітний в періоди кардинальної зміни 
діяльності людини і його соціального оточення. Соціальна адаптація 
особистості спрямована на відновлення норм, соціально-корисних відносин з 
соціальними суб'єктами (групами і окремими її членами), зміна в 
позитивному плані спілкування, поведінки, діяльності. Вона тісно пов'язана з 
психологічною адаптацією, тому часто говорять про соціально-психологічну 
адаптацію або розглядають соціальну і психологічну сторони адаптації [47]. 
Ефективність – кінцевий результат адаптації – визначається як за 
об'єктивними показниками досягнень, так і за суб'єктивним задоволенням 
людини своїми досягненнями в тій професійній і соціально-економічній 
позиції, яку вона займає. Тому до критеріїв успішності соціальної адаптації 
відноситься: 
- критерій, що включає конкурентоздатність, упевненість людини в 
своїх силах, вдале працевлаштування, стабільність сімейних відносин і рівень 
професійної підготовки, достатній для успішного виконання нової 
професійної діяльності; 
- критерій соціально-психологічної комфортности взаємин, який 
визначається мірою задоволення людини відносинами в новому соціальному 
середовищі, роботою, зарплатою, взаєминами з людьми [50]. 
Результат соціальної адаптації обумовлюється індивідуально-
психологічними особливостями людини. Соціальна адаптація протікає у 
кожного по-своєму в залежності від біологічних, фізіологічних, психічних 
властивостей людини. На успішність соціальної адаптації багато в чому 
  71 
 
впливають такі властивості особистості, як ригидность або гнучкість, 
ретроспективна ціннісна орієнтація, життєві плани, життєва позиція, 
особливості самосвідомості і інш. Крім того, на процес соціальної адаптації 
колишніх військових впливають соціальні умови формування особистості 
(соціальне походження, освітній рівень) і безпосереднє середовище 
мешкання (сім'я, близькі друзі, трудовий колектив, неформальне оточення) 
[36]. 
Як вважає І. Скороходова «адаптація протікає досить швидко, якщо 
людина займає активну життєву позицію і готова при необхідності «до 
боротьби». Адаптація протікає досить повільно, якщо людина займає пасивну 
життєву позицію, залежимо від зовнішніх чинників, може відмовитися від 
«боротьби» навіть у разі необхідності» [34]. 
Під психологічною адаптацією розуміють засвоєння соціально 
корисних стандартів поведінки і ціннісних орієнтації, зближення установок і 
загальної спрямованості особистості з очікуваннями соціального середовища. 
При роботі з військовослужбовцями, звільненими з армії, мову йде саме про 
соціально-психологічну адаптацію [31]. 
Соціально-психологічна адаптація розглядається як складний механізм, 
що включає, зокрема, освоєння колишніми військовослужбовцями нових 
соціальних ролей, формування мотивационной сфери, сприйняття індивідами 
себе, свого оточення і інші психологічні явища і стани [50]. 
Зважаючи на те, що адаптація людини має два взємопов’язаних аспекти 
– адаптацію до соціуму, його вимог, та адаптацію до себе, то і дезадаптація 
може виявлятися як через неприйняття суспільних норм, так і через 
самовідчуження, «війну з самим собою». 
Соціальна адаптація учасників бойових дій здійснюється центрами 
соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді відповідно до державного 
стандарту соціальної адаптації, затвердженого Мінсоцполітики та 
передбачає: допомогу у проведенні аналізу життєвої ситуації, визначенні 
  72 
 
основних проблем, шляхів їх розв’язання; надання інформації з питань 
соціального захисту населення; навчання, формування та розвиток 
соціальних навичок, умінь; допомогу у зміцненні/відновленні родинних та 
суспільно корисних зв’язків, організації денної зайнятості та дозвілля. 
Соціальна адаптація військовослужбовців – це широке поняття, яке 
включає в себе декілька основних складових: психологічну складову - 
оволодіння системою цінностей (нормами, установками, зразками 
поведінки), культурою, які існують у цивільному середовищі з метою 
виконання існуючих у ньому вимог до особистості; правову складову - 
освоєння юридичних норм, які регламентують статус, правове положення 
людини, що визначає її нові права, обов’язки і можливості, а також знання 
тих структур, які можуть допомогти освоєнню цих норм і реалізації своїх 
можливостей; професійну складову – залежно від військової професії вона 
передбачає спеціалізоване удосконалення наявних професійних знань, вмінь і 
навичок або оволодіння новими професійними знаннями, вміннями та 
подальше успішне працевлаштування. 
Адаптація це процес активного пристосування особистості до умов 
соціального середовища, опосередкований провідною діяльністю на даному 
етапі її розвитку. Результатом процесу адаптації є адаптованість, яка 
дозволяє людині задовольняти свої соціальні потреби та створює можливості 
для самореалізації у динамічному і мінливому світі. Успішна адаптація 
учасників бойових дій до мирного життя визначається як резильєнтна 
реінтеграція – продуктивність у різних галузях життя, зумовлена 
усвідомленням нових можливостей, набутих в результаті бойового досвіду. 
Чинниками адаптації учасників бойових дій є психологічне благополуччя, 
життєстійкість, посттравматичне зростання та резильєнтність [29]. 
Успішна адаптація учасників бойових дій до мирного життя 
визначається як резильєнтна реінтеграція – продуктивність у різних галузях 
  73 
 
життя, зумовлена усвідомленням нових можливостей, набутих в 
результаті бойового досвіду.  
Проаналізувавши сучасні дослідження особливостей адаптації фахівців 
екстремальних професій, визначили основні чинники адаптації (табл. 3.1) 
[29]. 
Таблиця 3.1  
Чинники адаптації учасників бойових дій до умов мирного життя [29]. 
Чинники адаптації Визначення Вплив на адаптацію 
Психологічне благополуччя  Переживання Позитивний погляд на 
(К. Ріфф, М. Селігман, людиною ставлення світ, що допомагає 
E.L. Deci, R.R. Mc Crae, до власного буття долати складні 
R.M. Ryan) ситуації 
Життєстійкість  Вміння людини Інтерпретація 
(Д. Леонтьєв, С. Мадді, ефективно діяти, стресових подій як 
О. Рассказова,P. Bartone, попри стресовість корисних, таких, що 
S.C. Kobasa, B. Johnsen, життєвих ситуацій відкривають нові 
A.M. Sandvik можливості та шляхи 
самовдосконалення 
Посттравматичне Позитивні зміни, що Усвідомлення цінності 
зростання  відбуваються з життя, нових 
(Л. Калхаун, М. Магомед- людиною у перспектив і 
Емінов, Р. Тадеші, результаті зіткнення можливостей, зміна 
K. Kirby, C.L. Park, із кризовими життєвих пріоритетів 
Jr. Shipley, G. Stahler) життєвими 
ситуаціями 
Резильєнтність  Здатність Вміння 
(K. Коннор, Дж. Девідсон, справлятися із використовувати 
G.A. Bonanno, P.B. Lester, негативними результати 
F. Luthans, J.A. Lyons, емоціями, посттравматичного 
G.E. Richardson, M. Rutter, зумовленими зростання у стресових 
M. Westphal) травмівною подією з ситуаціях мирного 
метою запобігання життя 
дезадаптації 
 
Отже, як видно із табл. 3.1 успішна адаптація учасників бойових дій до 
мирного життя – це продуктивність у різних галузях життя, зумовлена 
  74 
 
усвідомленням нових можливостей, набутих в результаті бойового досвіду. 
Чинниками адаптації учасників бойових дій є резильєнтність, психологічне 
благополуччя, посттравматичне зростання та життєстійкість, їх врахування 
важливе для створення програм, спрямованих на покращення адаптованості 
різних категорій військових, що брали участь у бойових діях. 
Встановлено, що переважна більшість учасників бойових дій віком від 
31 до 45 років є добре адаптованими (резилентно реінтегрованими, такими, 
що усвідомлюють цінність набутого на війні позитивного досвіду та 
використовують його у повсякденному мирному житті), досліджувані 
молодші за 30 років характеризуються переважно успішною адаптацією; 
учасникам бойових дій старшим за 45 років властива дезадаптація 
(неусвідомлення позитивного впливу бойового досвіду на особистість, брак 
ресурсів для продуктивного функціонування у мирному житті, уникнення 
травматичних спогадів) [29]. 
Гуманістична психологія стверджує, що адаптивна активність 
особистості не обмежується спрямованістю на соціальне оточення, її 
інтенціональним об’єктом є також внутрішній стан, власні характерологічні 
ознаки, свої недоліки і почуття гідності, свій життєвий вибір і рішення, 
власні вчинки і їх результати. 
Взаємодіючою з особистістю стороною є не тільки соціум (інші), а й 
власне «Я». Прогнози на майбутнє та експектаціі стосовно людини виходять 
не тільки від інших, але і від неї самої: відповідно до конкретних очікувань і 
висуваються самовимоги, будуються плани, знаходяться ресурси. 
Особистість стоїть перед завданням відповідати їм, виправдати довіру щодо 
самої себе, узгодити лінію поведінки з системою власних сподівань. 
Щоправда, генезис такого роду очікувань бере свій початок у 
відносинах інших людей до особистості і є, по великому рахунку, 
інтериоризацією чужої думки (батьків, друзів, наставників). Але в контексті 
  75 
 
таких міркувань – це не настільки важливо. Більш значущим є момент 
спрямованості на самоадаптацію [28]. 
Основними тенденціями самопристосування є самоприйняття, 
поблажливість до себе, самопослідовність, впевненість у собі тощо. 
Відповідно, стан дезадаптованості буде виражатися в самонеприйнятті, у 
відсутності моментів самовибачення, непослідовності обраної стратегії дій 
щодо самого себе, невпевненості в своїх силах і частих 
внутрішньоособистісних сумнівах, докорах сумління і перманентному 
почутті провини. Особливо важливим механізмом в особистісному бутті є 
пристосування до своїх виборів і рішень. Особистість не тільки вибирає і 
приймає рішення, але й до того ж прагне обгрунтувати свій вибір і своє 
рішення – задля власного спокою та почуття внутрішнього комфорту. Таке 
обгрунтування має безліч своїх проявів, починаючи від простої раціоналізації 
і закінчуючи складними системами вольових впливів на адресу «Я». При 
цьому в якості «аудиторії» представлені не тільки інші (ті, чия думка є 
значущою для особистості), але й до того ж (а часом, і в першу чергу) людині 
самій собі доводиться обгрунтовувати прийняте рішення, здійснений вибір і 
скоєні на його основі вчинки. Важко переоцінити значення тенденції 
адаптуватися до свого вибору і рішень в системі регуляції діяльності 
особистості, в формуванні та зміні установок. Недарма, настільки багато 
досліджень присвячені феноменам когнітивного дисонансу, в яких найбільш 
детально відображаються конкретні стратегії самоадаптації у сфері 
особистісного вибору та прийняття важливих, «складних» рішень. 
Самопристосування в якості важливого особистісного завдання висувається 
перед суб’єктом у всіх структурно-змістовних сферах самоставлення. Перед 
людиною виникає необхідність адаптації до своєї зовнішності і власних 
сенсомоторних можливостей, інтелектуальних і емоційних особливостей, 
результатів своєї діяльності та свого соціального статусу, нарешті, до себе – 
  76 
 
як цілісної особистості, яка має індивідуальну неповторність і певні ціннісні 
орієнтації [53]. 
Важливим моментом соціальної адаптації та самоадаптації є 
формування соціальної та особистісної ідентичності. У певні життєві періоди 
індивід стикається з деякими труднощами у визначенні своєї ідентичності, 
що може стати причиною особистісних криз. Таким кризовим періодом, 
пов’язаним з пошуком соціальної та особистісної ідентичності, є, наприклад, 
підлітковий період. Такі ж труднощі виникають і в інші переломні моменти 
життя. Наприклад, після повернення військовослужбовця – учасника бойових 
дій, до мирного життя, що за час його відсутності докорінно змінилося. 
Перед ним стає непросте завдання свого нового статусно-рольового 
самовизначення. Доводиться заново категоризувати себе в термінах 
соціально-професійної активності і реадаптуватися до відповідних статусно-
рольових обов’язків [54]. 
Для багатьох колишніх комбатантів — це завдання не з легких. Його 
вирішення ускладнюється труднощами перебудови зафіксованого під час 
локальної війни рольового репертуару, пов’язаного з безпосередньою участю 
в бойових операціях, а також впливом багаточисленних стресогенних 
чинників збройних конфліктів. 
Кожна країна зобов’язана організувати ефективну систему охорони 
здоров’я своїх громадян, а реабілітація є невід’ємною складовою цієї 
системи. В Україні на сьогоднішній день вже існують поодинокі 
реабілітаційні центри та відповідні програми для учасників бойових дій, які 
надають суттєву підтримку і допомогу сучасним ветеранам [34]. 
У війну важко входити, але вийти із неї – ще важче. Та зрозуміло одне 
– вирішення таких складних, масштабних і вкрай важливих для держави 
питань як реабілітація ветеранів не можна «звалювати» на плечі небайдужих 
волонтерів і активістів. Цим слід займатися на рівні держави – грунтовно і 
  77 
 
централізовано. Для розв’язання цієї надскладної проблеми й досягнення 
хорошого результату потрібна ефективна Національна програма. 
Моніторинг становища колишніх комбатантів. Учасники бойових дій 
– це особлива категорія українців, які, безумовно, є патріотами і героями, але 
також є особами, на життя яких суттєво вплинули бойові дії. На думку 
фахівців, колишні військові з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) 
без відповідної допомоги небезпечні і для суспільства, і самі для себе. Але 
невизначеним є питання скільки і яка частина учасників бойових дій має 
посттравматичні розлади. Зарубіжні джерела надають цифри від 30% (серед 
ветеранів в’єтнамської війни) до 11% (серед бійців армії Ізраїлю). 
Точних даних щодо стану здоров’я колишніх військових в Україні 
немає, але починаючи з 2017 року в Верховній Раді, засобах масової 
інформації та серед пересічного населення з’явилася інформація, що 93% 
учасника бойових дій є потенційною загрозою для суспільства. Ця 
інформація неодноразово повторена у різних інформаційних джерелах, 
набула конкретних життєвих прикладів, сформувала недовіру у населення до 
колишніх комбатантів. У суспільстві існує стереотип, що всі учасники 
російської агресії проти України травмовані і мають ПТСР, тому можуть 
бути агресивними і навіть неадекватними, що потрібно бути до них особливо 
уважними. 
Як свідчать результати соціологічних опитувань колишніх 
військовослужбовців, першим номером в рейтингу проблем «які турбують їх 
сьогодні» є «неприйняття їх суспільством». Ця проблема має певне 
підґрунтя. 
Як свідчить зарубіжна історія збройних конфліктів, безпосередня 
участь у них негативно впливає на психологічний стан учасників бойових дій 
та їхнє подальше життя. Так, згідно з даними американського національного 
дослідження ветеранів війни у В’єтнамі 30,6% американців, що брали в ній 
участь, у подальшому були визнані такими, що захворіли на 
  78 
 
посттравматичний стресовий розлад. Ймовірність стати безробітним 
(порівняно з іншими особами) в осіб, що брали участь у збройному конфлікті 
була у п’ять разів більша, розлучення пережило 70% сімей ветеранів війни у 
В’єтнамі, батьківські проблеми були у 35 % з них, крайні форми ізоляції від 
людей спостерігалися у 47,3%, виражена ворожість у 40%, потрапили до 
 
тюрми або були заарештовані – 50% [51]. 
Схожі тенденції були виявлені дослідниками в учасників військових 
дій в Афганістані. Так, станом на листопад 1989 року, кількість розлучень і 
гострих сімейних конфліктів у сім’ях «афганців» складала 75%, понад 2/3 
ветеранів не були задоволені роботою і часто змінювали її через конфлікти, 
що періодично виникали, 90% мали заборгованість у вищих навчальних 
закладах або погану успішність, 60% страждали від алкоголізму і наркоманії, 
спостерігалися випадки суїциду або ж його спроб, 3700 ветеранів афганської 
 
війни знаходилися в тюрмах [23]. 
Безумовно, різні війни мали принципово відмінні мотиви участі, 
наявність чи відсутність агресії, народну підтримку або протест тощо. Але 
визначити наскільки специфіка російської війни проти України вплинула на 
долю учасників бойових дій неможливо, тому що в Україні до цього часу 
немає ні надійних статистичних, ні валідних емпіричних даних щодо 
соціально-демографічних, економічних та особистих даних в учасників 
військових дій. 
Після війни військовослужбовцям, звільненим в запас, важко 
повернутися до мирного життя. Фізичне повернення додому не завжди 
збігається із психологічним. Участь у бойових діях може призвести до 
переорієнтації цінностей [28]. У колишніх військових часто зустрічається 
порушення соціальної взаємодії та втрата інтересу до суспільного життя, 
зниження активності, прагнення до соціальної ізольованості. Внаслідок 
недостатньої уваги суспільства та держави до їхніх проблем, можливе 
  79 
 
виникнення комплексу «жертви» та розвиток посттравматичного стресового 
розладу [52]. 
Повертаючись до мирного життя, насамперед, повертається тіло. 
Ментально воїн ще перебуває в стані війни. Мається на увазі система 
цінностей. Уявіть собі, що людина, основним інстинктом якої є виживання, 
повертається в суспільство, цінностями якого є збагачення, політика, гарний 
одяг тощо. Для воїнів це неважливо, й соціум його не сприймає. Тому 
ветеранам часто здається, що вони «ненормальні». Хоча все, що з ними 
відбувається, – це адекватні реакції. Від цих «нестиковок» потерпають як 
самі військовослужбовці, звільнені в запас, так і близьке оточення, якщо й ті, 
й інші не підготовлені до такого розвитку подій. 
Понад тисячі осіб в Україні, які брали участь у військових діях, 
наклали на себе руки. Це війна, яка в корені відрізняється від війни, яка була 
в Афганістані (за наслідками). В Афганістані в основному застосовували 
стрілецьку зброю, на Сході – артилерійську. І природно всі психологічні 
травми більше пов’язані з контузіями, які є у багатьох учасників [53]. 
За різними даними, серед усіх бойових втрат учасників бойових дій до 
20 % – це суїциди. Серед причин, які спонукають комбатанта вкоротити собі 
віку, психологи називають конфлікти, зумовлені особливостями несення 
військової служби, а також проблеми у родинному житті по поверненні 
додому, загальний стан здоров’я та соціально-побутові негаразди тощо. 
З метою організації дієвої підтримки, необхідно розробити соціальні 
проекти які дадуть змогу коригувати їх становище в цілому, за окремими 
групами і проблемами та сприяти успішній соціальній адаптації до мирного 
життя. Тоді рівень суїцидів, розлучень і алкоголізму значно зменшиться. 
Тому що тільки свій свого може зупинити і допомогти [47]. 
Міжнародний досвід свідчить, що військовослужбовці, які певний час 
перебували в екстремальних умовах, насамперед, потребують не 
психологічної допомоги, а адаптації. «Адаптація – це не тільки процес, але й 
  80 
 
властивість будь-якої живої саморегулювальної системи. Дана властивість 
для людини, як біосоціальної системи, є інтегральною, обумовленою 
особливостями розвитку фізіологічного та психічного рівнів і розглядається 
13
як властивість особистості в цілому» .  
Основним завданням адаптації є створення умов, за яких особистість 
набуває спроможності самостійно вирішувати свої життєві проблеми. Саме 
на забезпечення таких умов має бути зорієнтована державна система надання 
соціальних, медичних, психологічних, адаптаційних, реабілітаційних та 
інших послуг учасникам бойових дій, звільнених в запас, та їх соціальному 
оточенню. 
 
3.2. Проект «Побратим» соціальної адаптації учасників бойових дій 
до мирного життя 
З метою розв’язання проблеми адаптації військовослужбовців та членів 
їх сімей в Україні реалізуються міжнародні проекти та програми, які 
фінансуються Організацією Північноатлантичного договору, Організацією з 
безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Міністерством закордонних 
справ Королівства Норвегія, а саме: 
Програма «НАТО – Україна з перепідготовки військовослужбовців», 
яка складається із: 
– проекту НАТО з перепідготовки військовослужбовців у рамках 
річних національних програм співробітництва Україна – НАТО; 
– проекту Трастового фонду НАТО з перепідготовки 
військовослужбовців у рамках Програми «Партнерство заради миру»; 
Проект ОБСЄ «Допомога в соціальній адаптації звільненим 
військовослужбовцям Збройних Сил України та інших військових 
формувань» у рамках Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом 
України та ОБСЄ; 
  81 
 
Проект «Україна – Норвегія» (професійна перепідготовка звільнених у 
запас військовослужбовців Збройних Сил та інших силових структур, членів 
їх сімей та сприяння їх працевлаштуванню) в рамках Договору між 
Університетом Нурланда в м. Будьо (Королівство Норвегія) і благодійним 
фондом «Міжнародний фонд соціальної адаптації» (Україна) [31]. 
Обов’язковою умовою реалізації міжнародних проектів в Україні є 
виконання відповідної державної цільової програми, а також її належне 
фінансування з державного бюджету. 
Отже, досвід останніх десяти років свідчить, що єдиним дієвим 
механізмом реалізації положень законодавства і розв’язання проблеми 
адаптації військовослужбовців та членів їх сімей в Україні є виконання 
відповідної державної цільової програми. 
На даний час така програма відсутня, тобто реалізувати своє право на 
адаптацію у повному обсязі військовослужбовці та члени їх сімей не мають 
можливості. 
Таким чином, з метою розв’язання проблеми необхідно розробити і 
затвердити Державну цільову програму соціальної і професійної адаптації 
військовослужбовців, які підлягають звільненню, та осіб, звільнених з 
військової служби. 
Наразі громадська організація «Побратим» впроваджує американську 
систему психологічної допомоги «рівний рівному», де ветерани підтримують 
один одного під час психологічної реабілітації. Ця практика була 
започаткована в США та є прикладом успішного впровадження 
психологічної реабілітації – взаємодопомога ветеранів один одному за 
керівництва компетентних професіоналів допомагає оминути стигму 
психологічних питань то використовувати і примножувати мережу ветеранів. 
Багато ветеранів будуть довіряти лише тим, хто сам має військовий досвід. 
Вони вважають, що психолог-неветеран не в змозі зрозуміти та допомогти 
  82 
 
колишнім учасникам бойових дій через їхню унікальну травму воєнного часу 
[23]. 
Ця ідея впроваджується в Києві, у Ветеранському просторі, та 
Волинській області, де мобільні бригади надають психологічну допомогу у 
найвіддаленіших містах та сілах. Міністерство у справах Ветеранів планує 
поширити цей досвід у інших областях як один з варіантів вирішення 
проблеми (Міністерство у справах ветеранів). Окремо, частина громадських 
організацій вказують про впровадження програм як частини психологічної 
реабілітації в межах запропонованих програм. 
Основним джерелом інформації щодо здоров'я, пільг та можливостей 
працевлаштування для ветеранів зазвичай є розповіді інших ветеранів, 
соціальних мереж або Інтернету / соціальних медіа. Найбільш надійним 
джерелом інформації залишаються інші ветерани. У даному випадку 
принагідним є застосування програми, що використовувалися у США для 
підтримки мережей ветеранів після демобілізації та допомагали у підтримці 
моніторингу ефективності дії програм на ветеранів [26]. 
Враховуючи цей факт нами був розроблений проект «Побратим» з 
метою соціальної адаптації учасників бойових дій до мирного життя. 
Назва соціального проекту. З метою соціальної адаптації учасників 
бойових дій до мирного життя був створений проект «Побратим». 
Актуальність соціальної проблеми Проект «Побратим» спрямований 
Проект «Побратим» – тренінг для військових. 
В рамках проекту сертифіковані військові, які вже пройшли тренінг, 
разом зі спеціалістами – психотерапевтами діляться досвідом, знаннями та 
навичками в рамках «Відкритої школи». Тренінг включає зустрічі на яких 
учасники діляться тим, з чим зіштовхуються військові та їхнє оточення 
(сім’я, друзі, близькі люди) при поверненні додому з зони бойових дій. 
В межах тренінгу учасники отримують інформацію та кваліфіковану 
відповідь на ряд питань: 
  83 
 
- Як тіло та психіка реагують на стресові/шокові стани. 
- Базові поняття шоку, травми, ПТСР. 
- Що таке Его, що відбувається з Его в шокових станах, що 
призводить до травми. 
- Три частини нашої свідомості. 
- Що таке емоції та інстинкти, де вони «живуть» в нас, які вони 
бувають, яка між ними різниця. 
- «Виключення» з реальності. 
Бійці також ділятьсь власним досвідом, через що їм довелось пройти та 
як вони з цим справлялись: конфлікти з коханими, родинами, втрата себе, як 
частини соціуму, бажання повернутись в зону бойових дій навіть після 
поранень та втрати боєздатності. Нові відношення свого «Я» з рідними, 
друзями, коханими. Як не стати «чужим» для всіх та самого себе [10]. 
Існує ще цілий ряд подібних проектів. Однак усі вони не урядові – 
створені і підтримуються, як правило, за рахунок громадських організацій, 
волонтерів та не байдужих людей. Але державної програми з питань 
реабілітації ветеранів поки що в Україні немає. 
Розглядаючи профілактику і корекцію соціальної дезадаптації та 
ребілітацію учасників бойових дій слід зазначити, що в інших країнах 
ситуація також складається доволі по різному. Досвід Ізраїлю говорить про 
те, що не можна людину з передової одразу повертати додому. У них є 
спеціальні реабілітаційні табори, куди воїни спочатку повертаються. З ними 
працюють психологи, психотерапевти, визначають у кого який є ступінь 
порушень. Потім відправляють в спеціальні табори для сім’ї, де солдат 
повністю адаптовується до спокійного життя. І тільки тоді його відправляють 
в умови повсякдення [3]. 
Особливістю психологічної реабілітації військових у США є 
використання методів рекреації для стабілізації внутрішнього стану 
особистості. Спеціально для цього існують центри рекреаційної терапії, яка 
  84 
 
допомагає в такого роду реабілітації. В країні функціонує система 
навчальних закладів, у яких навчають спеціалістів з рекреаційної терапії. 
Рекреаційна терапія – це сервіс, призначений для відновлення, усунення та 
встановлення ментального рівня людини під час виконання професійних 
обов’язків та в процесі життєдіяльності, зміцнення здоров’я і благополуччя, а 
також зменшити або усунути обмеження активності та обмеження участі в 
суспільному житті, які були викликані хворобою [1]. 
Методи та можливі результати рекреаційної терапії залежать від 
індивідуальних вподобань пацієнта, його способу життя та рівня мобільності. 
Саме тому, формування програми рекреаційної реабілітації має 
індивідуальних характер. Фахівці спілкують з пацієнтом пере початком 
програми реабілітації і складають найоптимальнішу програму. І лише після 
цього, для пацієнта підшуковують точки дотику з груповими програмами 
реабілітації, які діють в межах того чи іншого Центру. Рекреаційна терапія 
має на меті здійснення ресоціалізації особистості, котра має проблеми із 
взаємодією з суспільством за допомогою лікувальної рекреаційної діяльності. 
Під час рекреаційної терапії застосовують наступні методи [23]: 
- до першої групи рекреаційних методів відносять арт-терапію, 
терапію мистецтвом та ремеслами, садову терапію та кулінарну терапію 
(використання об’єктів творчості дозволяє покращити професійні відносини 
у людей з психологічними проблемами, які шукають особистого розвитку. Це 
дає можливість розслабитися, відчути почуття обов’язку щось зробити, 
покращити навички моторики, отримати змістовне хобі тощо. Через 
створення предметів мистецтва і роздумів про художні вироби та сам процес, 
люди можуть підвищити свою обізнаність, зменшити стрес через 
травматичний досвід, підвищити когнітивні здібності, насолоджуватися 
створенням творів мистецтва; 
- до другої групи належать музична, танцювальна, драматична терапія 
(вплив музичної терапії підтверджений науковцями. Вона дозволяє 
  85 
 
управляти стресом, полегшити біль, висловити свої почуття, поліпшити 
пам’ять, а також сприяє фізичній реабілітації); 
- до третьої групи належать фізичні розминки (вправи з 
навантаженнями, розрахованими для кожного пацієнта індивідуально які 
дозволяють досягти належної фізичної витривалості перед певним рівнем 
психологічного навантаження); 
- четверта група включає досвідну рекреаційну терапію (вона полягає 
у створенні певних штучних суспільних ситуацій та середовища, у якому 
люди підвищують свою соціалізацію за допомогою взаємодії між собою 
задля досягнення певної спільної мети); 
- п’ята група включає анімалотерапію (вона полягає у позитивному 
впливі домашніх тварин на психофізичне самопочуття людини); 
- до шостої групи відносять рекреаційне навчання (навчання в межах 
суспільного розвитку особистості – як метод соціальної і психологічної 
реабілітації); 
до сьомої групи належить програмна рекреація (вона направлена на 
підвищення обізнаності особи, її відпочинок, соціалізацію, творчий розвиток, 
релаксацію та адаптацію) [45]. 
Комплексна соціальна підтримка учасників бойових дій та здійснення 
заходів щодо повернення їх до активного громадського життя, на даний час є 
вкрай актуальною. Адже успішна соціальна адаптація та реабілітація 
колишніх комбатантів, які мужньо захищали незалежність, суверенітет та 
територіальну цілісність України, є запорукою їхнього поступового 
повернення до повноцінного життя, щасливого майбуття для них, їх сімей та 
родин і зрештою для нашої країни, бо квітуча Україна це і є тисячі щасливих 
українських сімей. 
Мета проекту – підтримка учасників бойових дій, реабілітація та 
повернення їх до соціуму після війни. Підтримка сімей учасників бойових дій 
та сімей загиблих. Пропагування здорового образу життя, залучення до 
  86 
 
занять фізичною культурою та спортом. Дослідження проблематики цієї 
категорії громадян, в основному, проводиться в руслі вивчення феномену 
посттравматичних стресових розладів, наслідків боєвої психічної травми, 
особливостей фізичного та психічного стану учасників бойових дій, проблем 
їх адаптації та реабілітації, труднощів інтеграції в суспільство тощо. 
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:  
1. Вибір закладу на базі якого буде впроваджуватись проект. Щоб 
реалізувати проект ми звернулися до відділу «Центр реабілітації учасників 
АТО» на базі Черкаського обласного госпіталю для інвалідів війни (головний 
лікар Сергій Вікторович Задорожний). 
2. Інформування учасників бойових дій про впровадження проекту. 
3. Створення під час тренінгових занять безпечного середовища з 
урахуванням факторів: 
- якість та оптимізація міжособистісних відносин, де можна виділяти 
позитивні (довіра, доброзичливість, схвалення, толерантність) та негативні 
фактори (агресивність, конфліктність, ворожість, маніпулятивність); 
- формування комунікативних навичок, толерантності та емпатії в 
учасників групи; 
- задоволеність та комфортність середовища – це задоволення 
базових потреб: допомозі та підтримці; збереженні та підвищенні їхньої 
самооцінки; довірі; розумінні; пізнанні та діяльності; розвитку здібностей і 
можливостей, бажанню виговоритися.  
4. Навчити учасників бойових дій конструктивним формам поведінки 
та основ комунікації; розвивати здібності адекватно сприймати себе та інших 
людей; зниження емоційної напруги та регуляція соціальних відносин; 
формування навичок позитивного впливу на оточуючих, прищеплення 
навичок самоконтролю. 
5. Створення сприятливого, довірливого соціально-психологічного 
клімату та встановлення позитивного емоційного контакту з колишніми 
  87 
 
комбатантами для проведення проекту, відновлення фізичного здоров´я, 
психологічного стану та ефективної соціальної поведінки учасників. 
Тривалість проекту – 6 місяців. Етапи реалізації проекту представлено в 
таблиці 3.2. (складено автором). 
Таблиця 3.2. 
Етапи реалізації проекту «Побратим» (складено автором) 
 
Назва етапу Термін Зміст роботи 
етапу 
Планувальний Жовтень Розробка концепції просування проекту шляхом 
2022 року залученням до консультацій фахівців відповідного 
профілю, учасників проекту. Формулювання 
наслідків реалізації проекту. Складання всього 
спектру робіт щодо реалізації проекту. 
Організаційно- Жовтень – Підбір необхідного обладнання для проведення 
листопад заходів (комп’ютер, принтер, сканер, відеопроектор, 
підготовчий 
2022 року інформаційні носії).  
Обладнання приміщення необхідними 
канцелярськими, витратними, технічними 
матеріалами та засобами. Відбір та підготовка 
виконавців заходів. Придбання необхідної навчальної 
та довідкової літератури, поліграфічної продукції. 
Придбання необхідних атрибутів - заохочувальних. 
призів та подарунків.  
Етап втілення Січень -лютий Встановлення контакту і налагодження взаємодії з 
учасниками проекту. Проведення лекції на тему: 
проекту 2023 року 
«Адаптація до мирного життя від А до Я». 
Проведення анкетування для з’ясування проблем з 
якими стикаються у повсякденному житті 
комбатанти. 
Проведення тренінгових занять з тренерами проекту 
серед учасників бойових дій, інвалідів війни з метою 
їх психологічної реабілітації, повернення до соціуму, 
створення передумов для успішної адаптації.  
Аналітичний Березень 2023 Планування подальшої роботи з організації і 
року популяризації проекту серед учасників бойових дій 
 
Обґрунтування проекту:  
Цільова аудиторія: учасники бойових дій, колишні комбатанти, члени 
їх сімей. В проекті передбачено принцип тендерної рівності, охоплення 
учасників, як жіночої статі, так і чоловічої, адже загальна кількість жінок, 
  88 
 
які працюють і проходять службу в українській армії, становить близько 
56 тисяч осіб, це 22,4% від усього особового складу. Для порівняння у 
Франції це 22%, Канаді – 15%, Іспанії – 14%, Великобританії – близько 
10%, Німеччині – 10%». Білше семи тисяч жінок-військовослужбовців 
отримали статус учасника бойових дій, це 3% від усього особового складу 
[25]. 
Прогноз впливу: успішна реалізація даних заходів дозволить 
реалізувати в повній мірі організацію комплексної допомоги та реабілітації 
учасників бойових дій та їхніх сімей. Поява в Україні подібних центрів, що 
надають свої послуги безкоштовно, дозволить якісно підвищити рівень 
життя, здоров´я тисяч військовослужбовців та членів їх родин, адже після 
демобілізації 65-75 % бійців потребують медичної та фізичної реабілітації, 
майже 80 % – необхідна психологічна реабілітація, 55-60% – варто створити 
умови для соціальної реабілітації, ресоціалізації. Сьогодні існує потреба саме 
в системній реабілітації атовців разом із членами їхніх родин. 
Даний проект відповідає наступним критеріям:  
- відповідає цілям загальнодержавного рівня;  
- має високу соціальну значущість;  
- актуальність;  
- важливість;  
- реалістичність. 
Ресурси. Під час реалізації проекту були залучені такі ресурси 
особистісні (творчий потенціал учасників бойових дій та їхніх родин), 
матеріально-технічні (аудіо- та відеопристрої, приміщення на базі 
Черкаського обласного госпіталю для інвалідів війни, інформаційні, людські 
(викладацько-педагогічний волонтерський склад психологічного факультету 
Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, 
військовий капелан Черкаської ТрО, юристи обласного Центру допомоги 
учасникам антитерористичної операції). 
  89 
 
Команда фахівців соціального проекту «Побратим» 
Військовий капелан Черкаської ТрО Володимир Педько, який від 
початку війни перебував у зоні бойових дій, створює власний благодійний 
фонд у Черкасах. Духовний наставник, душпастирь, посередник між Богом і 
людиною. 
Доцентка кафедри психології Олена Куліш проводить групові заняття 
методами та засобами арттерапії. Техніки арттерапії дають можливість 
збалансувати свій емоційний стан, здобути внутрішню рівновагу, подолати 
тривогу та страх. Під час таких занять вираження себе відбувається через 
малюнок, музику, ліплення, візуалізацію. Заняття розкривають нові 
можливості, допомагають знайти ресурс до адаптації в нових умовах. 
Доцентки кафедри психології, глибинної корекції та реабілітації і 
кафедри прикладної психології Черкаського національного університету 
імені Богдана Хмельницького Людмила Бондаревська та Тетяна Горобець  
Докторка психологічних наук, професорка Черкаського Національного 
університету імені Б. Хмельницького, приватний практикуючий психолог 
використовує у своїй роботі елементи анімалотерапії (позитивний вплив 
домашніх тварин на психофізичне самопочуття людини), використання 
музикотерапії, робота з метафоричними картами. 
Юристи відділу «Центр допомоги учасникам антитерористичної 
операції» – соціальні пільги і соціальний захист – учасників бойових дій. 
Нині ж в області діє три програми соціального захисту учасників 
бойових дій. Поміж них – комплексна програма щодо медичного, 
соціального забезпечення, адаптації, психологічної реабілітації, професійної 
підготовки учасників бойових дій, комплексна програма «Турбота», 
програма забезпечення учасників бойових дій та членів їхніх сімей житлом у 
2015–2020 роках. У межах цих програм максимально підтримуються 
учасники бойових дій, аби вони спільно з родинами відчували себе 
захищеними. 
  90 
 
В програмі використовується переважно групова робота, індивідуальна 
робота включає в себе домашні завдання. Основні принципи роботи з 
профілактики дезадаптації у комбатантів:  
- опора на власні сили і потенційні можливості особистості;  
- орієнтація на здатність людини самостійно долати перешкоди;  
- спільність, співпраця, сприяння;  
Соціальна адаптація колишніх військовослужбовців – це широке 
поняття, яке включає в себе декілька основних складових:  
психологічну складову – оволодіння системою цінностей (нормами, 
установками, зразками поведінки), культурою, які існують у цивільному 
середовищі з метою виконання існуючих у ньому вимог до особистості;  
правову складову – освоєння юридичних норм, які регламентують 
статус, правове положення людини, що визначає її нові права, обов’язки і 
можливості, а також знання тих структур, які можуть допомогти освоєнню 
цих норм і реалізації своїх можливостей;  
професійну складову – залежно від військової професії вона передбачає 
спеціалізоване удосконалення наявних професійних знань, вмінь і навичок 
або оволодіння новими професійними знаннями, вміннями та подальше 
успішне працевлаштування. 
Наша програма поділяється на кілька напрямів:  
1. Нормативно-правове та інформаційне забезпечення заходів, що 
визначають профілактику дезадаптації;  
2. Робота з родинами колишніх комбатантів;  
3. Інформаційно-юридичне та психологічне забезпечення соціальної 
адаптації колишніх комбатантів до мирного життя, зміцнення їх 
особистісного та соціального статусу.  
Одним із важливих заходів профілактики соціадьної дезадаптації є 
формування у колишніх комбатантів умінь і навичок розвитку і підтримки 
  91 
 
здорових міжособистісних відносин з родиною та оточуючими. Для цього у 
пропонованому проекті необхідно: 
- використовувати ціннісно-мотиваційний підхід, щоб актуалізувати в 
колишніх комбатантів цінність здорових міжособистісних відносин без 
дискримінації, дратівливості, нетерплячості; 
- активно залучати учасників бойових дій до обговорення стереотипів 
і норм, які необхідні саме в цивільному житті; 
- враховувати вплив навколишнього соціального середовища, 
поширені в суспільстві стереотипи, соціокультурні особливості і національні 
традиції, існуючі моделі поведінки дітей та дорослих; 
Тренінгові, заняття – це особлива інтерактивна форма навчання, під 
час якої людина максимально оволодіває новими знаннями, отримує нові 
навички, переглядає власні цінності та пріоритети, коригує, удосконалює та 
розвиває певні якості та властивості своєї особистості, обирає для себе такі 
форми та методи поведінки, які відповідають саме її ситуації.  
На цих заняттях комбатанти навчаються різним практикам, за 
допомогою яких можна швидко зняти стресові стани, збудження, 
агресивність і налаштувати організм на оздоровлення, а саме: застосування 
дихальних практик («квадратне дихання», «золотий трикутник», «Дихання на 
рахунок 7-11», тощо), медитацій, слухання класичної музики (особливо, 
музики В. Моцарта, Й Баха, Л. Бетховена), японські методи розслаблення, 
тренінгові вправи. 
Істинне фізичне і душевне здоров'я полягає не в тому, щоб відповідати 
чиїмось нормам і стандартам, а в тому, щоб прийти до згоди з самим собою і 
реальними фактами свого життя. Зцілення полягає в тому, щоб примиритися 
з самим собою, побачити себе таким, який ти є насправді і, вносячи зміни у 
своє життя, діяти не всупереч своєї індивідуальності, а в союзі з нею. Змінити 
минуле людина не в силах: але актуальні почуття, уявлення про себе, про 
минуле, про те, який зміст закладено в ньому, – можуть стати іншими. 
  92 
 
Зцілення – це відкриття нових можливостей і перспектив, мистецтво жити в 
гармонії з собою і навколишнім світом. 
Цілі тренінгу поділяються на основні (первинні) і додаткові (вторинні). 
Основні цілі пов'язані із звільненням клієнта від основних симптомів ПТРС. 
Вторинні цілі включають в себе філософію поведінки, яка, якщо її прийняти, 
дасть комбатанту можливість прожити довгі роки щасливого і емоційно 
здоровим життям. 
Основні (первинні) цілі. По закінченні тренінгу у комбатанта повинні 
бути зведені до мінімуму: 
1) почуття тривоги, несвідомого страху; 
2) відчуття роздратування, гніву і ворожості; 
3) стан депресії; 
4) почуття провини. 
Крім того, необхідно навчити комбатанта методу самоспостереження і 
самооцінки; це дозволить йому в майбутньому нейтралізовувати негативні 
емоції. 
Додаткові (вторинні) цілі: 
1) Інтерес до самого себе. Емоційно здорова людина дбає в першу 
чергу про самого себе. Не жертвує собою в ім'я інтересів інших людей. Якщо 
вона здатна насолоджуватися свободою від страждань і обмежень, то 
повинна створити світ, в якому поважають усі права людини. 
2) Управління самим собою. Емоційно здорова людина бере на себе 
відповідальність за своє життя. При цьому не звертаючись ні до кого по 
допомогу, вирішувати свої проблеми.  
3) Терпимість до чужої думки. Емоційно здорова людина визнає за 
іншими право помилятися. Хоча їй може не подобатися поведінка 
оточуючих, а інші витівки просто викликають огиду, вона не повинна 
звинувачувати або дорікати оточуючим. Нормальна людина мириться з тим, 
  93 
 
що всі люди недосконалі; приймає як належне всі неминучі помилки, які всі 
роблять у житті, не звинувачуючи людей і не прагнучи їх карати. 
4) Визнання мінливості буття. Емоційно здорова людина визнає, що 
живе у світі невизначеності, ймовірності та випадковості. Вона вважає, що це 
робить життя захоплюючим, цікавим. 
5) Наукове мислення. Емоційно здорова людина відрізняється 
об'єктивним, раціональним і науковим мисленням. Вона застосовує закони 
логіки як до себе, так і до оточуючих. Людина відрізняється від тварин тим, 
що вміє думати тому здатна впливати на свої емоції за допомогою свідомості 
і мислення. 
7) Залучення. Емоційно здорова людина завжди захоплена чимось крім 
самої себе, вона вважає за краще творчу роботу або роботу з людьми. Ці 
інтереси та захоплення наповнюють життя змістом, метою і радістю. 
8) Уміння ризикувати. Емоційно здорова людина вміє ризикувати. Але 
це не безрозсудний ризик. Він всіляко прагне подолати рутину життя, знайти 
справу до душі, навіть якщо успіх не гарантований. 
9) Визнання себе як особистості. Емоційно врівноважена людина 
життєлюбна. Вона не дає оцінки ні самій собі в цілому, ні своїм 
достоїнствам, ні своїм значенням для оточуючих, ні своїм зовнішнім успіхам 
або досягнень. Вона приймає або відкидає тільки ті чи інші форми своєї 
поведінки, але не себе як особистість у цілому [45]. 
Таким чином, комплексні цілі пропонованого тренінгу - це позбавлення 
від симптомів посттравматичного стресу, досягнення емоційного і 
психофізіологічного здоров'я і зміна взаємовідносин з навколишнім світом. 
Ці завдання нероздільні, тому що, за концепцією авторів тренінгу, 
досягнення будь-якої однієї з цих цілей неможливе без досягнення всіх 
інших. 
Справді, маючи своєрідний життєвий досвід, насичений травмуючими 
подіями, переживаннями, комбатанти являють собою таку категорію 
  94 
 
населення, котра потребує особливих підходів та допомоги. Йдеться про 
необхідність врахування тих специфічних особливостей цих людей, рис 
характеру, життєвої позиції, принципів, розвиток і становлення яких 
зумовлений їх участю в подіях, які несли загрозу для життя, травмували 
психіку, негативно впливали на стан здоров'я. Порушення, що можуть 
з'явитися після пережитого травмуючого досвіду, зачіпають усі рівні 
людського існування, – фізіологічний, особистісний, інтерактивний, 
соціальний, а також можуть призвести до стійких особистісних змін не лише 
в тих, хто пережив цей стрес, але і в їх рідних та близьких. У зв'язку з цим, 
деякі вчені говорять про формування специфічних сімейних відносин, 
особливих життєвих сценаріїв, настроїв та установок [28]. 
Приміром, за допомогою опитування встанолено, що основними 
проблемами колишніх комбатантів є: підозрізивість (75,5%), агресивність 
поведінки (58,5%), страх (57%), демонстративність поведінки (50%). Крім 
того, відмічаються неврівноваженість, схильність до суїциду, стах нападу 
ззаду, відчуття провини за те, що залишився живим перед загиблими 
товаришами, ідентифікація себе з убитими, емоційна обособленість та 
напруження, песимізм, втрата сенсу життя, дезорієнтація, негативне 
ставлення до представників влади, потреба мати при собі зброю, відчуття 
нереальності того, що відбувалось на війні, потреба брати участь у 
небезпечних пригодах та ін. Усі перераховані прояви є свідченням так 
званого «синдрому постравматичних стресових розладів», або, як прийнято 
називати на побутовому рівні – «афганського синдрому». 
Розвиток усіх перерахованих вище негативних проявів є наслідком 
того, що людина, яка потрапляє на війну, повинна за дуже коротий час 
пройти адаптацію до стресових (бойових) умов, що мають абсолютно 
протилежні нормальним умовам цінності, приципи, правила поведінки тощо. 
Наприклад, якщо вбивати інших людей у мирному житті є неприпустимим, 
то на війні знищення ворога це – обов'язок солдата. Причому, мірилом 
  95 
 
успішності такої адаптації виступає життя самого воїна, його здоров'я, а 
також життя та здоров'я його товаришів. По поверненню з війни, учасники 
бойових дій повинні налаштовуватися на інші умови існування, 
переоцінювати власний досвід, світогляд, принципи, формувати новий спосіб 
життя, нове ставлення тощо. Зрозуміло, що такі складні та травматичні 
процеси обов'язково накладають відбиток на особистість людини, яка 
воювала, на її погляди, ставлення до тих чи інших подій, проявляються у 
поведінці тощо. Усе це пояснює наявність соціальної та психологічної 
проблематики у цих осіб. 
Основними формами допомоги учасникам бойових дій можна вважати: 
соціальну та психологічну реабілітацію та реадаптацію, медичну та соціальну 
допомогу. Так, соціальна реабілітація та адаптація повинні бути спрямованаі 
на відновлення та/або встановлення нового соціального статусу, соціальних 
прав, забезпечення соціальних гарантій, правовового захисту, покращання 
дієздатності та здоров'я, формування позитивної суспільної думки, поваги до 
особи воїна, налагодження відповідних соціальних зв'язків, забезпечення, в 
разі потреби, протезно-ортопедичними виробами, засобами пересування 
тощо. 
Медична підтримка має включати діагностику фізичного та психічного 
стану учасника бойових дій, його лікування та оздоровлення, консультації 
лікарів, в разі потреби, – оперативне втручання, розробку методів і процедур 
медичної реабілітації, профілактику тих чи інших захворювань, які можуть 
розвиватися внаслідок поранень, травм та ін. 
Не менш важливою виступає і психологічна підтримка, що повинна 
сприяти успішній соціалізації особистості, формуванню нової системи 
світобачення, міжособистісних зв'язків, становлення позитивних значущих 
для людини відносин до себе та інших, навичок подолання стресових 
ситуацій, віднаходження свого місця в житті. 
  96 
 
Власне, на досягнення перерахованих результатів і спрямовується 
діяльність тих громадських та державних оргнанізацій та установ, які 
здійснюють соціальну роботу з учасниками бойових дій. 
Зміст діяльності. Проект передбачав проведення тренінгових видів 
діяльності. Представлений матеріал, сприяв розширенню світогляду 
комбатантів та членів їх сімей, їхніх прав та пільг, можливостей свого 
організму. Впровадження проекту допомогло повній соціальній адаптації 
військовослужбовців до мирного життя, сприятло відновленню фізичного 
здоров´я та психологічного стану та ефективної соціальної поведінки 
учасників бойових дій, зміцненню їхнього особистісного та соціального 
статусу. 
Таким чином, проведена робота підтвердила ефективність проекту, як 
засобу ефективної соціальної адаптації до мирного життя комбатантів. 
Очікувані результати проекту. Впровадження проекту буде 
ефективним у тому разі, якщо: сприятиме соціальній адаптації та 
психологічній реабілітації учасників бойових дій, інвалідів та ветеранів 
війни, соціальному захисту членів їхніх родин, реалізації соціально-
психологічного потенціалу військовослужбовців з метою їх інтеграції в 
суспільство.  
Упровадження проекту «Побратим». На даний момент проект вже 
завершено, всі його етапи реалізовані, мета досягнута. Проблема нашого 
дослідження актуалізується ще й тим, що змінився психоемоційний стан 
комбатантів та їхніх сімей в цілому.  
 
3.3. Рекомендації щодо успішної соціальної адаптації учасників 
бойових дій, звільнених у запас  
Результати дослідження показують, на важливість підтримки 
військовослужбовців, які тривалий час перебувають в соціально-стресовій 
ситуації потребують психологічної підтримки, адже це впливає на їх 
  97 
 
психологічний стан і на життя у цілому. Тільки одиниці з категорії 
військовослужбовців, звільнених в запас здатні справитися з проблемою 
адаптації до цивільного життя самостійно. Питання соціальної і 
психологічної підтримки дуже важливі для осіб даної категорії. 
Необхідна організація соціально-педагогічної допомоги 
військовослужбовцем, звільненим в запас і членам їх сімей з участю 
професійних соціальних працівників, психологів, соціологів, розробка 
реабілітаційних і соціальних програм в рамках соціальних структур з 
відповідним законодавством і фінансовим забезпеченням [28]. 
Результати дослідження показують, на важливість підтримки 
військовослужбовців, які тривалий час перебувають в соціально-стресової 
ситуації потребують психологічної підтримки, адже це впливає на їх 
психологічний стан і на життя у цілому. 
Учасники бойових дій повертаються з фронту з відчутними 
психологічними проблемами – від хронічної пригніченості, втоми, безсоння, 
агресивних спалахів до складностей із поверненням у про фесію і сім’ю, 
переживанням провини перед товаришами, яких убили чи які після тяжких 
поранень втратили працездатність. На ускладнення з реадаптацією впливає 
чимало чинників, серед яких вік комбатантів, наявність чи відсутність сім’ї, 
пережиті травматичні випробування [39]. У тих, хто отримав досвід війни, 
суттєво погіршується саморегуляція, способи поліпшення якої вони нерідко 
шукають у зловживанні алкоголем. Зазвичай більше страждають молоді 
люди, які ще не встигли одружитися і які не мають достатнього досвіду 
складних випробувань. У подальшому вони не завжди можуть побудувати 
міцні стосунки, а поспішивши одружитися, так само швидко розлучаються.  
Унаслідок тривалої травматизації людина переживає певну 
розщепленість, порушення цілісності, деструктивні зміни я-ідентичності. 
Вона фіксує майже повне зникнення або відчутне зменшення потреби в 
самореалізації. Зниження адаптивності проявляється у стійкій втраті 
  98 
 
збалансованості та здатності творчо вирішувати складні життєві завдання. 
Тимчасово зникає така важлива для особистості здатність шукати нові 
цінності, нові сенси, осмислювати та інтегрувати як позитивний, так і 
негативний досвід. В результаті якість життя знижується, кудись зникає 
колишнє вміння отримувати задоволення від кожного прожитого дня, 
наповненого спілкуванням, роботою, новими враженнями [40].  
Отже, під довготривалою травматизацією розумітимемо наслідки дії 
такого надскладного, багатоаспектного, деструктивного стресора, як сучасна 
війна. Травматизація, отримувана населенням країни в результаті прямої і 
непрямої участі в сучасній війні, проявляється насамперед у втраті почуття 
суб’єктивного благополуччя, що свідчить про суттєве зниження рівня 
психологічного здоров’я. Відповідно систему заходів, спрямованих на 
відновлення і підтримання психологічного здоров’я, визначатимемо як 
соціально-психологічну реабілітацію, участь у якій мають брати фахівці 
різного профілю: практичні, клінічні, військові психологи, лікарі, соціальні 
працівники, медичні реабілітологи, працівники медіа, волонтери, громадські 
активісти та інші.  
Оновлення психологічного здоров’я є підґрунтям для повернення до 
нормального життєконструювання, яке не передбачає консервативної 
стабільності. Ми завмираємо і перестаємо розвиватися, коли вичерпані 
ресурси; у нас немає на це сили, коли нам страшно, коли навколишні умови 
занадто небезпечні. Здорова побудова власного життя передбачає готовність 
до змін, пошуки нового і несподіваного, повернення втраченої рольової 
пластичності, здатності інтегруватися в різні соціальні групи [34]. Це 
бажання глибше розуміти те, що відбувається у власному житті і житті 
країни. Це здатність шукати нові способи поведінки, більш ефективні форми 
контактування зі світом. Враховуючи змінюваність, плинність особистості, її 
динамічну природу, визначимо процеси, які розглядатимуться як пріоритетні 
для реабілітаційних впливів. Це, по-перше, процеси самоідентифікування, 
  99 
 
самооцінювання; по-друге, процеси самовиявлення, самореалізації; по-третє, 
процеси комунікації, взаємодії; і, по-четверте, процеси осмислення набутого 
досвіду, переживання теперішнього і планування майбутнього (див. рис. 3.1) 
[30].  
 
 
 
Рис.3.1. Модель соціально-психологічної реабілітації особистості [30]. 
Відповідно основними векторами реабілітаційної роботи і 
компонентами моделі вважатимемо досягнення особистістю:  
- стійкого самоприйняття;  
- продуктивної самореалізації, відновлення самоефективності;  
- більш високого рівня комунікативної компетентності;  
- здатності до ціннісно-смислового оновлення.  
Мішені реабілітаційних впливів, метою яких є поліпшення 
самоприйняття, це формування здатності до точнішого розуміння себе, 
підвищення самооцінки, самоповаги, розвиток толерантності до власних 
  100 
 
недоліків та обмежень, удосконалення навичок самопідтримки і 
самодопомоги.  
Мішені реабілітаційних впливів, метою яких є забезпечення 
продуктивної самореалізації, відновлення самоефективності, це пробудження 
втраченої зацікавленості, розвиток довготривалої мотивації, формування 
здатності долати перешкоди на шляху до поставленої мети, стимуляція 
креативності і віри у власні сили.  
Реабілітаційні мішені для досягнення більш високого рівня 
комунікативної компетентності – це спрямовані впливи на формування 
доброзичливого ставлення до оточення, розвиток розуміння інших людей з 
усіма їхніми особливостями, підвищення емпатійності, вибудовування 
ефективного співробітництва. І, нарешті, реабілітаційні мішені, метою яких є 
ціннісносмислове оновлення травмованої особистості, це розвиток 
рефлексивності, цілепокладання, здатності вчасно осмислювати й ефективно 
використовувати набутий досвід, переосмислювати ціннісні орієнтації, 
конструювати нові життєві орієнтири [30]. 
Самодопомога як складова реабілітаційного процесу. Про особистісні 
ресурси ніколи не можна забувати. Саме завдяки їм людина має змогу 
самостійно відновлюватися після численних психічних, фізичних, 
соціальних, духовних втрат. Тому так важливо орієнтуватися на способи 
психогігієни, прийоми самодопомоги, які можна використовувати самостійно 
для підвищення стресостійкості, формування навичок самоопанування, 
ефективної регуляції складних емоційних станів [3].  
Повернення людині втраченого психологічного здоров’я має стати її 
власним завданням, і тоді навчання різноманітних прийомів та методів 
саморегуляції, формування позитивної мотивації, активних настанов на 
життя та професію проходитиме легко і швидко. Пропонуючи різні варіанти 
самодопомоги, вважаємо, що корисно було б активно реконструювати 
запропонований Д. Канеманом «Метод реконструкції дня». Він допомагає 
  101 
 
зрозуміти, як людина осмислює набутий досвід і яким чином рефлексує та 
переживає його. Людині пропонується докладно описати минулий день, 
розбивши його на окремі епізоди, як у кіно. Далі вона вибирає із справ, 
якими займалася, ту, що потребувала від неї найбільшої уваги. Також вона 
згадує і перераховує тих людей, з ким зустрічалася протягом дня. Відтак за 5-
бальною шкалою оцінюється інтенсивність почуттів, які супроводжували 
кожний епізод (0 – почуття немає; 5 – максимально сильне почуття). Кожний 
епізод треба також позначити як позитивний чи негативний, приємний чи 
неприємний відповідно до модальності переживань (позитивний – радість, 
здивування, надія, любов тощо; негативний – гнів, сором, депресія, 
самотність). Тепер людина може «озирнутися» на весь прожитий день і 
побачити, які емоції переважали, чи була вона більше під владою 
неприємних чи приємних переживань. Крім того, такий ретроспективний 
самоаналіз допоможе зробити висновки щодо корисності для себе тих чи 
інших справ, зустрічей, прийнятих рішень.  
Крім осмислення власного минулого, бажано також пропонувати 
способи моделювання майбутнього, адже саме майбутнє викликає у 
постраждалих від тривалої травматизації найбільше тривоги. Психологи 
використовують термін «афективний прогноз», маючи на увазі здатність 
людини передбачати власні настрої та почуття – що вона може відчувати 
після певних зустрічей, виконання повсякденних справ. Саме такі прийоми 
допомагатимуть оновленню особистісної цілісності і неперервності, дуже 
важливих для підвищення рівня психологічного здоров’я [42].  
Ще одна техніка, що сприяє підвищенню самоусвідомлення і, 
відповідно, регуляції життєздійснення людей, що постраждали від тривалої 
травматизації, може бути побудована як сходи щастя Кентрила. 
Пропонується уявити (чи намалювати) сходи; кожну сходинку треба 
пронумерувати від 0 (внизу) до 10 (угорі). Перед людиною щодня постає 
питання: якщо верхня сходинка є найкращим життям, а нижня – найгіршим, 
  102 
 
то на якій сходинці вона, за її відчуттями, перебуває зараз? Далі бажано 
порівняти свої результати з результатами минулого тижня, місяця і 
проаналізувати причини змін. Для цього психолог може поставити 
запитання: чому Вам здається, що Ваше життя погіршилося (чи 
покращилося)? Що вплинуло? Стратегічним напрямом самодопомоги є 
активізація власної здатності до рефлексії, тобто уміння бачити себе очима 
іншого. Імпульсивність, якої завжди забагато у людей, що пережили тривалу 
травматизацію, можна розглядати як протилежність рефлексивності. І тому 
саме рефлексивність стає джерелом самоконтролю [42]. 
Розгляньмо явище життєздатності особистості та його основні ресурси. 
Життєздатність (англ. resilience) – порівняно нове поняття, що буквально 
перекладається як гнучкість, пружність, еластичність, стійкість до зовнішніх 
впливів, здатність людини відновлюватися фізично та психічно. У широкому 
розумінні життєздатність – це здатність до виживання та оптимальної 
адаптації, здатність раціонально планувати та ефективно діяти в умовах, що 
потребують стійкості та адаптивності водночас [29]. Життєздатність 
розуміють також як синонім психічного та соматичного здоров’я. Вона 
передбачає наявність психологічної стійкості як такої властивості 
особистості, що виявляється в урівноваженості, стабільності та здатності 
чинити опір [29]. Життєздатність дає змогу протистояти життєвим 
труднощам, несприятливому тискові обставин, зберігати здоров’я та 
працездатність у випробуваннях. Зазвичай проявляється як особистісна 
характеристика, що амортизує вплив сильного стресу.  
Отже, життєздатність визначається як вродженими властивостями 
психологічної стійкості, так і набутою протягом життя пружністю, 
життєстійкістю, що розвивається завдяки досягненню вищого рівня 
компетентності та майстерності. Вона є реабілітаційним ресурсом 
психологічного здоров’я людини, що дає їй змогу протистояти руйнівним 
наслідкам травматизації, забезпечує психологічну стійкість, уможливлює 
  103 
 
конструктивне долання життєвих негараздів, опанування складних ситуацій. 
Ресурси життєздатності можна умовно поділити на три групи: індивідуально-
типологічні, особистісні та соціально-психологічні. До індивідуально-
типологічних належать особливості психологічної стійкості людини, її 
адаптаційний потенціал, механізми психологічного захисту, способи 
опанування стресу. Доведено, що люди, які вдаються до механізмів 
психологічного захисту в проблемних і стресових ситуаціях, сприймають світ 
як джерело небезпеки, мають невисоку самооцінку та песимістичний 
світогляд. Навпаки, люди, які в таких ситуаціях обирають конструктивні, 
перетворювальні стратегії, мають оптимістичний світогляд, стійку позитивну 
самооцінку, реалістичний підхід до життя та виражену мотивацію досягнення 
[29]. Серед особистісних ресурсів життєздатності зазвичай виділяють 
позитивні настановлення на оптимізм, працездатність, здатність регулювати 
емоції та сприймати невдачу як корисний зворотний зв’язок, вияв 
життєстійкості. Життєстійкість як система настановлень особистості 
забезпечує, за С. Мадді, необхідну мотивацію для опанування стресової 
ситуації, що має на увазі передусім постійну турботу про своє здоров’я. Саме 
життєстійкість є тим особистісним утворенням, що дає змогу утримувати 
мотивацію самозцілення та відновлення психологічного здоров’я.  
Турбота про екологію власного життя сьогодні стає власною 
відповідальністю кожної людини. Здійснюючи демаркацію ризику, 
застосовуючи певні способи впливу на ризик, особистість переходить на 
більш високий рівень саморегуляції, що дає змогу прискорювати процеси 
самоорганізації та самозахисту. Оперуючи прийомами стабілізації, людина 
має змогу більш чітко побачити травматичні загрози і небезпеки. Так 
поступово відбувається актуалізація цінностей обережної та розсудливої 
поведінки, що забезпечує самооновлення й здорове переформатування 
особистості. 
  104 
 
ВИСНОВКИ 
 
Підводячи підсумки бакалаврського дипломного дослідження стосовно 
соціаьної роботи з військовослужбовцями – учасниками бойових дій, 
звільнених у запас, можемо сформулювати наступні висновки:  
1. Розкрито сучасні уявлення про соціальну роботу з 
військовослужбовцями – учасниками бойових дій, звільнених в запас. 
Наукова література подає інформацію про те, що повертаючись із зони 
конфлікту, учасник бойових дій стикається із складним процесом адаптації 
до мирного життя. Наслідки війни чи збройного конфлікту негативно 
впливають на учасників бойових дій: погіршення психофізичного здоров’я та 
здатності демобілізованого бійця самостійно рефлексувати щодо набутого 
досвіду. Вищезазначені наслідки можуть породжувати алкоголізм, 
наркоманію, агресивну або аморальну поведінку серед колишніх 
комбатантів.  
Головна мета соціальної роботи – здійснення соціальної інтеграції: 
повернути людину в соціальну норму, стабілізувати соціальний статус, 
спрямувати особистісні ресурси на активну адаптацію до мирного життя. 
Соціальна інтеграція військовослужбовців виявляється поняттям, яке 
синтезує реалізацію особистих, майнових, політичних прав, соціальних 
інтересів, освітніх та соціальних послуг, психологічної підтримки, житлового 
сервісу.  
Було визначено, що соціальна робота з військовослужбовцями вміщує 
соціальний захист, соціальну підтримку, соціальне обслуговування, 
адаптаційну роботу й реалізується у сучасній парадигмі держаного 
управління – соціальних послуг. Встановлено, що соціальна робота з 
військовослужбовцями здійснюється за такими основними напрямами: 
соціальним, соціально-психологічним, соціально-педагогічним, соціально-
правовим, медико-соціальним, соціально-економічним, матеріальним та 
  105 
 
соціально-трудовим. Проте необхідним є й розвиток соціо-культурного і 
освітнього напрямів, що забезпечать адаптацію людини у соціумі, її 
особистісне зростання та самовдосконалення. Також актуальними у сучасних 
умовах стають розробка та реалізація шляхів усвідомлення суспільством та 
фахівцями соціальних проблем військовослужбовців та їхніх сімей, 
постійний науково-практичний пошук і дієва допомога названій категорії у 
розв’язанні їхніх проблем на практиці. Цілі сучасної соціальної роботи 
полягають у тому, щоб зберегти фізичні та психічні сили 
військовослужбовців, скорегувати їхні особистісні установки, стимулювати 
їхніх розвиток у суспільстві. 
Після демобілізації 65-75 % бійців потребують медичної та фізичної 
реабілітації, майже 80 % – необхідна психологічна реабілітація, 55-60% – 
варто створити умови для соціальної реабілітації, ресоціалізації. Сьогодні 
існує потреба саме в системній реабілітації учасників бойових дій разом із 
членами їхніх родин. Медико-психологічна реабілітація та соціальна 
підтримка повинні бути основними напрямками роботи з даною категорією 
населення, необхідний системний і комплексний підхід, який полягає не 
тільки в створенні і вдосконаленні прийнятної наукової, законодавчої баз, 
спеціалізованих центрів для надання допомоги, призначенні необхідних 
виплат, пенсій та допомог, але і в тісній співпраці всіх структур державної 
влади, громадських об'єднань, медичних, психологічних і соціальних 
установ, безпосередньо пов'язаних з вирішенням даної проблеми. 
На сьогодні нормативно-правове забезпечення надання соціальних 
послуг учасникам бойоввих дій забезпечується великою кількістю 
нормативно-правових актів. Серед них Конституція України, Цивільний 
кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кодекс цивільного захисту, 
Закони України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених 
осіб», «Про боротьбу з тероризмом», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх 
соціального захисту», «Про соціальні послуги», «Про соціальний і правовий 
  106 
 
захист військовослужбовців та членів їх сімей». Найбільша кількість 
нормативноправових актів прийнята КМУ у вигляді постанов та 
розпоряджень. Ними регулюються ті чи інші аспекти надання матеріальної 
допомоги та соціального обслуговування. 
2. З’ясовано значення сім’ї військовослужбовця – учасника бойових 
дій, звільненого в запас як суб’єка підтримки та позитивного впливу на його 
успішну адаптацію до мирного життя. Сім’я військовослужбовця, в 
залежності від рівня її соціально-психологічної стабільності, стратегії 
поведінки, перш за все, шлюбних партнерів, може виступати джерелом 
психічної травми військовослужбовця як члена сім’ї (суб’єктом негативного 
впливу на його психічне здоров’я), або ж джерелом відновлення фізичних та 
психічних сил (суб’єктом позитивного впливу на його психічне здоров’я).  
Здатність сім’ї протистояти труднощам і порушенням великою мірою 
залежить від уміння її членів усвідомлювати і розв’язувати свої проблеми та 
крок за кроком створювати модель стабільної сім’ї. Звідси виникає потреба 
вести мову про загальну просвіту військовослужбовців та членів їх сімей з 
питань сім’ї. 
3. Проаналізовано зарубіжний досвід програм підтримки учасників 
бойових дій з питань адаптації до мирного життя та можливості його 
використання в Україні. Аналіз закордонного та вітчизняного досвіду 
соціальної підтримки учасників бойових дій свідчить, що Ізраїль, Канада та 
США можуть слугувати для України успішним прикладом соціальної 
підтримки військовослужбовців, які повертаються до мирного життя після 
участі у військових операціях. В іноземних державах існує усталена практика 
фінансування за рахунок коштів державного бюджету заходів з підтримки 
ветеранів шляхом надання певних пільг та соціальних програм, а також 
підтримка ветеранів та членів їх сімей задля швидшої адаптації після 
завершення військової служби чи в період реабілітації. Значущим елементом 
системи заходів із забезпечення соціальної забезпеченості ветеранів війни є 
  107 
 
медичні, реабілітаційні послуги (у тому числі спортивна реабілітація). 
Більшість реабілітаційних центрів для ветеранів війни спеціалізовані на 
подоланні наслідків психологічних травм. На прикладі країн Заходу 
реабілітація повинна передбачати комплекс заходів, пов’язаних з 
відновленням здоров’я хворої людини і поверненням його до громадської та 
професійної діяльності. Для цього медична реабілітація повинна починатися 
в процесі лікування, а професійна – відразу ж після закінчення медичної. 
4. Розкрито сутність поняття «адаптація» учасників бойових дій до 
мирного життя та обґрунтувано шляхи її оптимізації. Адаптацію визначено 
як процес активного пристосування особистості до умов соціального 
середовища, опосередкований провідною діяльністю на даному етапі її 
розвитк. Результатом процесу адаптації є адаптованість, яка дозволяє людині 
задовольняти свої соціальні потреби та створює можливості для 
самореалізації у динамічному і мінливому світі. Успішна адаптація учасників 
бойових дій до мирного життя визначається як резильєнтна реінтеграція – 
продуктивність у різних галузях життя, зумовлена усвідомленням нових 
можливостей, набутих в результаті бойового досвіду. Чинниками адаптації 
учасників бойових дій є психологічне благополуччя, життєстійкість 
(резильєнтність) та посттравматичне зростання. 
Соціальна адаптація учасників бойових дій до мирного життя 
здійснюється центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді 
відповідно до державного стандарту соціальної адаптації, затвердженого 
Мінсоцполітики та передбачає: допомогу у проведенні аналізу життєвої 
ситуації, визначенні основних проблем, шляхів їх розв’язання; надання 
інформації з питань соціального захисту населення; навчання, формування та 
розвиток соціальних навичок, умінь; допомогу у зміцненні/відновленні 
родинних та суспільно корисних зв’язків, організації денної зайнятості та 
дозвілля. 
  108 
 
Соціальна адаптація колишніх військовослужбовців – це широке 
поняття, яке включає в себе декілька основних складових:  
психологічну складову – оволодіння системою цінностей (нормами, 
установками, зразками поведінки), культурою, які існують у цивільному 
середовищі з метою виконання існуючих у ньому вимог до особистості;  
правову складову – освоєння юридичних норм, які регламентують 
статус, правове положення людини, що визначає її нові права, обов’язки і 
можливості, а також знання тих структур, які можуть допомогти освоєнню 
цих норм і реалізації своїх можливостей;  
професійну складову – залежно від військової професії вона передбачає 
спеціалізоване удосконалення наявних професійних знань, вмінь і навичок 
або оволодіння новими професійними знаннями, вміннями та подальше 
успішне працевлаштування. 
Виявлено залежність між віком учасників бойових дій та 
особливостями їхньої адаптації до умов мирного життя, доведено, що 
найкраще адаптуються 31-45 річні досліджувані, а найгірше – старші за 45 
років. Встановлено, що переважна більшість учасників бойових дій віком від 
31 до 45 є добре адаптованими (резилентно реінтегрованими, такими, що 
усвідомлюють цінність набутого на війні позитивного досвіду та 
використовують його у повсякденному мирному житті), молодші за 30 років 
характеризуються переважно успішною адаптацією; учасникам бойових дій 
старшим за 45 років властива дезадаптація (неусвідомлення позитивного 
впливу бойового досвіду на особистість, брак ресурсів для продуктивного 
функціонування у мирному житті, уникнення травматичних спогадів). 
5. Розроблено проект «Побратим» для розвитку навичок адаптації та 
запропоновано рекомендації щодо оптимізації їхньої соціальної адаптації. 
Проведений аналіз надання соціальної допомоги учасникам бойових дій 
дозволив встановити, що соціальну допомогу можна розподілити на дві 
категорії: державну та недержавну. Перша здійснюється та фінансується 
  109 
 
державними органами та органами місцевого самоврядування. Друга 
надається недержавними організаціями (громадськими об’єднаннями, 
волонтерськими рухами, волонтерами). 
Одним із напрямків профілактики соціальної дезадаптації є участь в 
реабілітаційних державних програмах, що передбачають позбавлення від 
симптомів посттравматичного стресу, досягнення емоційного і 
психофізіологічного здоров'я і зміну взаємовідносин з навколишнім світом, а 
також розвиток комунікативних навичок, навичок розв’язання конфліктів, 
стресостійкості особистості. Основна мета соціального проекту «Побратим» 
– підтримка учасників бойових дій, реабілітація та повернення їх до соціуму 
після війни, пропагування здорового образу життя, створення сприятливих 
соціально-психологічних умов життя і застосування сучасних методів 
психологічної корекції, зокрема арт-терапії та анімалотерапії. Дослідження 
проблематики цієї категорії громадян, в основному, проводиться в руслі 
вивчення феномену посттравматичних стресових розладів, наслідків боєвої 
психічної травми, особливостей фізичного та психічного стану учасників 
бойових дій, проблем їх адаптації та реабілітації, труднощів інтеграції в 
суспільство тощо. Проведене опитування учасників бойових дій звільнених в 
запас дає можливість визначити основні потреби та запити, які виникають у 
демобілізованого бійця в процесі адаптації до мирного життя. Дослідження 
показало, що першочерговою потребою учасника бойових дій після 
повернення додому є соціально-психологічна підтримка. Комбатанти 
зазначають, що великі очікування покладають на сім’ю та суспільство. 
Необхідною умовою в періоді повернення додому є повага та вдячність, 
розуміння набутого досвіду.  
Надали рекомендації щодо оптимізації процесу адаптації у 
військовослужбовців, що брали участь у бойових діях, та запобігання 
соціальної дезадаптації до мирного життя. 
  110 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Абрамов Є. О. Актуальні питання працевлаштування та 
забезпечення конкурентоспроможності військовослужбовців, звільнених у 
запас в Україні / Є. О. Абрамов // Галиц. екон. вісн. – 2020. – № 5. – С. 139–
147. 
2. Архипова С. П. Соціальна робота з військовослужбовцями – 
учасниками АТО, звільненими в запас / С. П. Архипова, О. Я. Бік // Вісник 
Луганського національного університету імені Тараса Шевченка : 
Педагогічні науки. – 2021. – № 6 (344), жовтень. – Ч. 1. – С. 64–77. 
3. Басараб С. К. Обличчям до військових / С. К. Басараб // Військо 
України. – 2015. – Березень, 16. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
http://viysko.com.ua/journal-online/obly-chchyam-dovijs-kovy-h/ – Назва з 
екрану. 
4. Багрій В. Н. Особливості соціально-педагогічної роботи 
соціального працівника із сім’ями військовослужбовців / В. Н. Багрій // 
Вісник Національного університету оборони України. – 2013. – Вип. 2. – 
С. 7–10.  
5. Біла книга: аналіз системи державної підтримки ветеранів та їх 
сімей в Україні / Юридична сотня, 2018 // http://legal100.org.ua/wp-
content/uploads/2018/09/bila-knuga2-1.pdf. 
6. Безносюк О. О. Соціальна робота із сім’ями військовослужбовців / 
О. О. Безносюк, В. О. Браун, В. О. Осипа, О. А. Прохоров // Вісник 
Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : зб. 
наук. прац. / за ред. Л. П. Мельник, В. І. Співака. Кам’янець-Подільський : 
Медобори, 2012. Вип. 18. Соціальна педагогіка. – С. 63–72. 
7. Бриндіков Ю. Л. Теоретичні та практичні основи організації 
реабілітаційної діяльності з комбатантами : метод. посіб. Хмельницький: 
Вектор, 2017. – 172 с. 
  111 
 
8. Буковська О. О. Психологічна допомога сім’ям 
військовослужбовців, які повертаються із зони бойових дій / О. О. Буковська 
// Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. – 2015. – 
Вип. 128. – С. 29–32. 
9. Горбенко С. В. Досвід адаптації військовослужбовців до цивільного 
життя в США / С. В. Горбенко, В. В. Хома, Г. В. Шпанчук // Збірник 
наукових праць Харківського університету Повітряних сил. – 2014. – Вип. 2. 
– С. 42. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/ZKhUPS_2014_2_11. – Назва з екрану.  
10. Гордієнко Є. Нормативно-правове забезпечення соціального 
захисту учасників бойових дій / Є. Гордієнко // Ефективність державного 
управління [Текст]. – Вип. 1 (54). Ч. 1. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2018. – С. 117–
125. 
11. Гусак Н. Є. Військові соціальні працівники в Сполучених Штатах 
Америки / Н. Є Гусак., О. П. Нескородяна // Наукові записки НаУКМА. Т. 
188: Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота. С. 61-65. Доступно: 
http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/10817/Husak_Neskorodia
na_Viiskovi_sotsialni_pratsivnyky.pdf 
12. Даник В. Г. Парадигма несилової складової в механізмах 
забезпечення національної безпеки держави / В. Г. Даник, В. В. Говоруха // 
Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ 
НАДУ «Магістр», 2006. – №3 (30). – С. 311–325. 
13. Дацюк І. П. Порівняльний аналіз механізмів соціально-правового 
захисту військовослужбовців у розвинутих країнах світу / І. П. Дацюк // 
Державне будівництво, – 2007. – № 2. [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeBu_2007_2_48. – Назва з екрану 
14. Державна служба України у справах ветеранів війни. Дорожня 
карта щодо забезпечення учасників АТО соціальною та професійною 
адаптацією. Отримано з Державна служба України у справах ветеранів війни: 
  112 
 
https://dsvv.gov.ua/aktualni-pytannya/dorozhnya-karta-uchasnykam-ato-dlya-
vyrishennya-deyakyh-pytan-sotsialnoho-zahystu-zokrema-zabezpechennya-
sotsialnoyu-ta-profesijnoyu-adaptatsijeyu.html 
15. Державна соціальна програма забезпечення рівних прав та 
можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року // https:// 
zakon.rada.gov.ua/laws/show/273-2018-%D0%BF. 
16. Жиленко Р. В. Досвід США у запровадженні системи приятелів у 
роботі з ветеранами, що страждають на ПТСР [Текст] / Р. В. Жиленко // 
Науковий вісник Ужгородського національного університету : серія: 
Педагогіка. Соціальна робота / голов. ред. І. В. Козубовська. – Ужгород : 
Говерла, 2017. – Вип. 2 (41). – С. 102–104.   
17. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх 
соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII // Верховна Рада 
України // http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551- 
18. Інформація Державної служби України у справах ветеранів війни 
та учасників антитерористичної операції щодо надання статусу учасника 
бойових дій [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://dsvv.gov.ua/dostup-do-publichnoji-informatsiji/informatsiya-
schodonadannya-statusu-uchasnyka-bojovyh-dij.html. – Назва з екрану.  
19. Інформація щодо реалізації заходів з психологічної реабілітації 
учасників АТО та постраждалих учасників Революції Гідності [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу: https://www.kadrovik.ua/novyny/informaciya-
shchodo-realizaciyi-zahodiv-z-psyhologichnoyireabilitaciyi-uchasnykiv-ato. – 
Назва з екрану.  
20. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР 
[Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1996. №30. 
141 с. URL.: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-
%D0%B2%D1%80. 
  113 
 
21. Кокун О. М. Психологічна робота з військовослужбовцями- 
учасниками АТО на етапі відновлення: Методичний посібник / 
[О. М. Кокун, Н. А. Агаєв, І. О. Пішко та ін.]. – К:  НДЦ, 2017. – 282 с. 
22. Кучеренко С. М. Організаційні особливості соціально-
психологічної адаптації військовослужбовців, які брали участь у бойових 
діях, до умов мирного життя / С. М. Кучеренко, Н. М. Хоменко // Проблеми 
екстремальної та кризової психології. 2017. Вип. 21. – С. 66–74. 
23. Лазоренко Б. П. Реабілітаційний комплекс надання психологічної 
допомоги та соціально-психологічного супроводу учасників АТО що зазнали 
психотравми та ПТСР / Б. П. Лазоренко // Актуальні проблеми психологічної 
допомоги, соціальної та медико-психологічної реабілітації учасників 
антитерористичної операції : матер. наук.-практ. конф. (Київ, 3 червня 2015) / 
М-во оброни, Нац. у-т оборони України ім. І. Черняховського. – К. : НУОУ, 
2005. – С. 190–192. 
24. Ломакін Г. І. Соціально-психологічні складові соціальної роботи 
з учасниками бойових дій: методичний посібник / Г. І. Ломакін. – Харків: 
Оберіг, 2014. – 168 с. –168 с. 
25. Марценюк Т., Гриценко Г., Квіт А., Берлінська М. «Невидимий 
батальйон»: участь жінок у військових діях в АТО (соціологічне 
дослідження) / за ред. Т. Марценюк. – Київ: Український жіночий фонд, 2015. 
– 89 с. 
26. Марценюк Т. Жінки у надзвичайних умовах: «жіночі сотні» на 
Майдані та «невидимий батальйон» на Донбасі // Стан сингулярності: 
соціальні структури, ситуації, повсякденні практики / за ред. С. Макеєва і 
С. Оксамитної. – Київ: НаУКМА, Інститут соціології НАН, 2017. –124 с. 
27. Мраморнова О. М. Проблеми ветеранів антитерористичної 
операції на Cході України / О. М. Мраморнова, О. І. Харченко // Вісник 
Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : 
  114 
 
Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, 
методи. – 2016. - Вип. 37. – С. 115–124.  
28. Методичні рекомендації щодо соціально-психологічної адаптації 
демобілізованих учасників антитерористичної операції (АТО) та їх сімей 
[Електронний ресурс] / Режим доступу: http: //dszn- 
zoda.gov.ua/sites/default/files /loadfiles/ATO/pamjatka. Pdf 
29. Мельник О. В. Вікові особливості адаптації учасників бойових 
дій до умов мирного життя / О. В. Мельник, С. О. Лукомська // Вісник ХДУ. 
Серія Психологічні науки. – 2019. – Том 2, №.2. – С. 26-31. 
30. Мушкевич М. Волинь: як допомогти військовому та його сім'ї 
реабілітуватися [Електронний ресурс] / М. Мушкевич / Режим доступу: 
http://www.volynnews.com/news /vidsichagresoruukrayinayedina / volynski-
atoshnyky-ne-skhylni-do-suyitsydu-ale-yim-potribna-dopomoha/ 
31. Осьодло В. І. Психологічна допомога військовослужбовцям: 
досвід армію Ізраїлю / В. І.Осьодло, О. Ф. Хміляр // Військова психологія у 
вимірах війни і миру: проблеми, досвід, перспективи: мат. Всеукр. наук.-
практ. конф. з між нар. участю. – Київ : КНУ ім. Тараса Шевченка, 2016. С. 
63–65. 
32. Олексюк Н. С. Позитивна спрямованість сімейних взаємин як 
вагомий чинник життєдіяльності сімей військовослужбовців Збройних Сил 
України / Н. С. Олексюк // Проблеми сучасної психології : Збірник наукових 
праць Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана 
Огієнка, Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. – Кам'янець - 
Подільський : Аксіома, 2009. – Вип. 4. – С. 249–258. 
33. Олексюк Н. С. Особливості функціонування сім'ї 
військовослужбовця у сучасних умовах / Н. С. Олексюк // Науковий часопис 
НПУ імені М. П. Драгоманова : зб. науковик праць. – К. : НПУ імені М. П. 
Драгоманова, 2007. – Вип. 5 (Частина ІІ). – С. 94–99. – (Серія №11. 
Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління). 
  115 
 
34. Охорона психічного здоров’я в умовах війни / пер. з англ. Тетяна 
Семигіна, Ірина Павленко, Євгенія Овсяннікова [та ін.]. – К. : Наш формат, 
2017. – 1068 с. 
35. Офіційний сайт Міністерства соціальної політики України. URL: 
http://www.mlsp.gov.ua. 
36. Павлюк Р. О. Підходи до розроблення стандарту ІКТ-
компетентності у системі підготовки майбутнього фахівця соціальної сфери 
на дослідницькій основі в України / Р. О. Павлюк, Т. Л. Лях, Н. А. Клішевич 
// Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. 
Луганськ : ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», –2017. – № 8(313). – С. 98–114.  
37. Паламарчук О. М. До проблеми соціально-психологічної 
допомоги дітям учасників бойових дій в умовах антитерористичної операції / 
О. М. Паламарчук, К. Л. Чухрій // Молодий вчений : наук. журнал, 2017. – 
№ 8 (48) – С. 171–175.  
38. Пірен М. І. Етнополітичні процеси в сучасній Україні: 
Навчальний посібник / М. І. Пірен – К. : Університетська книга, 2010. – 352 с.  
39. Повернення з зони бойових дій. Пам'ятка для сімей 
військовослужбовців, які повернулися з зони АТО / Редактор-упорядник: 
Т. М. Майстренко. – Житомир : Вид-во Євенок О. О., 2015. – 32 с. 
40. Порядок проведення психологічної реабілітації учасників 
антитерористичної операції [Електронний ресурс] – Режим доступу: 
https://np.pl.ua/2018/01/pro-poryadok-otrymannyapsyholohichnoji-reabilitatsiji-
uchasnykamy-antyterorystychnoji-operatsiji-darya-bryndak/– Назва з екрану. 
41. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення 
Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників 
антитерористичної операції» (від 11 серпня 2014 р. № 326) [Електронний 
ресурс] – Режим доступу : https: // dsvv.gov.ua/pro-derzhavnu-
sluzhbu/osnovnizavdannya-ta-normatyvno-pravovi-zasady.html. – Назва з екрану.  
  116 
 
42. Потіха А. Соціально-психологічна та медична реабілітація 
учасників АТО [Електронний ресурс] / А. Потіха // Національна бібіліотека 
України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: www.nbuviap. 
gov.ua/index. php?option =com_content&view= article.. 
43. Робота з травмами війни. Український досвід : матеріали Першої 
всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Київ, 28–31 березня 2018 
р.) / [за наук. ред. Л. А. Найдьонової, О. Л. Вознесенської, В. В. Савінова]. – 
К. : Золоті ворота, 2018. – 170 с. 
44. Семигіна Т. В. Психосоціальна підтримка тих, хто пережив війну: 
завдання для політики / Т. В.Семигіна // Збірник статей та тез доповідей за 
матеріалами ІV Всеукр. наук.- практ.конф. з міжнар. участю «Розвиток 
основних напрямів соціогуманіатрних наук: проблеми та перспективи». 
Дніпро: ДДТУ, 2017. URL: http://bit.ly/2H3VDPi.  
45. Семигіна Т. В. Психосоціальна реабілітація комбатантів: 
міжнародна та вітчизняна практика / Т. В.Семигіна // Актуальні проблеми 
соціально-правового статусу осіб, постраждалих під час проведення АТО: Зб. 
матеріалів всеукр. наук.-практ. конф. (19 квітня 2017 р.) [упор. 
Я. В. Журавель, О. С. Хопун; заг. ред. Т. В. Семигіної]. Київ: Академія праці, 
соціальних відносин і туризму, 2017. – С. 78–81. 
46. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: 
Доповідь уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 
[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ombudsman.kiev.ua. – 
Назва з екрану. 
47. Способи підвищення соціально-адаптивних можливостей людини 
в умовах переживання наслідків травматичних подій : методичні 
рекомендації / Національна академія педагогічних наук України, Інститут 
соціальної та політичної психології; за наук. ред. Т. М. Титаренко. – 
Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2017. – 80 c. 
  117 
 
48. Соціально-психологічні складові соціальної роботи з учасниками 
бойових дій: (методичний посібник) / Г. І. Ломакін. – Х. : Оберіг, 2014. – 
168 с. 
49. Соціально-педагогічна та психологічна допомога сім’ям з дітьми 
в період військового конфлікту : навч-метод. посіб. К. : Агентство «Україна». 
2015. – 176 с. 
50. Таран Ю. Я. Соціальна адаптація колишніх військовослужбовців 
та членів їх сімей / Ю. Я. Таран // Досвід роботи недержавних некомерційних 
організацій. Праця і соціальні відносини. – 2010. – № 1. – С. 211–217. 
51. Тімченко В. О. Рефлекс придушення або що заважає ветеранам 
АТО повернутися до звичайного мирного життя [Текст] / В. О. Тімченко // 
Проблеми екстремальної та кризової психології. – 2015. – №18. – С. 234-243. 
52. Тополь О. В. Соціально-психологічна реабілітація учасників 
антитерористичної операції / О. В. Тополь // Вісник Чернігівського НПУ. 
Серія : Педагогічні науки. – 2015. – Вип. 124. – С. 230–233. 
53. Филатова О. А. Дезадаптация личности в условиях чрезвычайных 
ситуаций / О. А. Филатова // Таврический журнал психиатрии. – 2011. – 
№ 4(57). – С. 128–133. 
54. Л. Г.Царенко Основи реабілітаційної психології: подолання 
наслідків кризи: навч. посібн. / Л. Г. Царенко (Т. 2.). – К. : – 2018. – 240 с. 
55. Шкуропацький О. І. Світовий досвід адміністративно-правового 
регулювання соціального захисту офіцерського складу Збройних Сил 
України / О. І. Шкуропацький // Вісник Харківського національного 
університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Право. – 2016. – вип. 22. – С. 118–
122. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhIPR_2016_22_30. – Назва з екрану.  
56. Эйдемиллер Э. Г. Психология и психотерапия семьи / 
Э. Г. Эйдемиллер, В. В. Юстицкис. – 2. изд., расшир., доп. -  СПб. : Питер, 
1999. – 651 с. : ил.; 24 см. – (Мастера психологии : Сер.)