ChSTU repository

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
 
 
Спеціальність 
232 Соціальне забезпечення, 
освітній ступінь магістр 
заочна форма навчання, 
II курс, 
група ЗСЗМ-812 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
 
 
на тему: Розробка та реалізація стратегії блакитного океану  в сфері 
соціальних послуг 
 
 
 
 
 
Студента Джура Олександра Вікторовича  
(підпис) 
 
Науковий керівник к.е.н., доцент Журба Інна Олександрівна  
(Вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові) (підпис) 
 
 
 
 
Робота допущена до захисту в ЕК 
 
Завідувач кафедри соціального забезпечення 
   к.е.н., доцент Журба І.О.                                                               
(вчене звання, прізвище та ініціали) (підпис) 
 
 
 
 
 
Черкаси 2020 р. 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
Освітній ступінь магістр 
Спеціальність 232 – Соціальне забезпечення 
 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Завідувач кафедри 
соціального забезпечення 
 
  к.е.н., доц. Журба І.О. 
 
« » 20 р. 
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТУ 
  Джура Олександра Вікторовича  
(прізвище, ім’я, по батькові) 
1. Тема роботи: Розробка та реалізація стратегії блакитного 
океану  в сфері соціальних послуг 
Керівник роботи к.е.н., доц.. Журба Інна Олександрівна  
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання) 
затверджені наказом вищого навчального закладу від «31» серпня 2020 р. № 248/01 
2. Строк подання студентом роботи «__» 2020р. 
 
3. Вихідні дані до роботи законодавчі та нормативні дані з питань соціального забезпечення, 
аналітичні та статистичні дані, підручники, посібники, монографії, статті, Інтернет джерела. 
 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити) У 
роботі досліджено нормативно-правові й організаційні засади надання соціальних послуг в 
Україні, виявлено основні проблеми та суперечності функціонування цієї системи. На основі 
проведеного аналізу розроблено практичні рекомендації щодо впровадження стратегії 
блакитного океану, зокрема запропоновано інтегровану модель «єдиного входу» до системи 
соціальних послуг на рівні територіальної громади.. 
 
5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень, плакатів) 
Схема співвідношення понять «соціальна політика», «соціальний захист» і «соціальні послуги»; 
схема основних проблем і суперечностей функціонування системи соціальних послуг в Україні 
станом на 2020 рік; організаційно-управлінська модель реалізації стратегії блакитного океану в 
сфері соціальних послуг; порівняльна схема впровадження моделі «єдиного входу» до системи 
соціальних послуг («було» / «буде»); плакат «Практичні рекомендації щодо впровадження 
стратегії блакитного океану у сфері соціальних послуг в Україні». 
 
6. 6 Консультанти розділів кваліфікаційної роботи 
Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата 
Розділ 
консультанта завдання видав завдання прийняв 
1 К.е.н., доц. Журба І.О. 03.10.20 17.10. 20. 
2 К.е.н., доц. Журба І.О. 17.10. 20 25.10. 20 
3 К.е.н., доц. Журба І.О.. 25.11. 20 02.12. 20 
 
 
7. Дата видачі завдання «11» вересня 2020 р.  
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
№ Строк виконання 
Назва етапів випускної роботи Примітка 
з/п етапів роботи 
1 Вибір напряму дослідження. Складання  
16.09.2020 
попереднього плану випускної роботи.. 
2 Опрацювання літературних джерел.  
27.09.2020 
Підготовка та групування матеріалів. 
3 Затвердження плану. Підготовка  
03.10.2020 
теоретичного розділу. 
4 Доопрацювання теоретичного розділу.   
Аналіз даних, необхідних для написання 13.10.2020 
аналітичного розділу. 
5 Підготовка аналітичного розділу. 17.10.2020  
6 Доопрацювання аналітичного розділу. 30.10.2020  
7 Підготовка та написання розрахункового  
08.11.2020 
розділу роботи. 
8 Розрахунок пропозицій. 22.11.2020  
9 Доопрацювання розрахункового розділу. 26.11.2020  
10 Підготовка висновків по роботі 28.11.2020  
11 Оформлення випускної роботи 12.12.2020  
 
 
Студент    Джур О.В. 
(підпис) (прізвище та ініціали) 
Керівник роботи    Журба І.О 
(підпис) (прізвище та ініціали) 
Секретар ЕК       
(підпис) (прізвище та ініціали) 
 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота магістра містить 89 сторінок, 27 таблиць, список 
літератури з 55  найменувань. 
 
Розробка та реалізація стратегії блакитного океану  в сфері 
соціальних послуг 
Об’єктом дослідження є сфера соціальних послуг в Україні. 
Предметом дослідження є теоретичні, організаційно-правові та управлінські засади 
розробки і реалізації стратегії блакитного океану в сфері соціальних послуг. 
Метою роботи є теоретичне обґрунтування та розробка практичних засад реалізації 
стратегії блакитного океану в сфері соціальних послуг. 
Завдання роботи: 
 проаналізувати теоретичні підходи до дослідження соціальних послуг як 
складової соціальної політики держави; 
 визначити сутність, зміст і функції соціальних послуг у системі соціального 
захисту населення; 
 узагальнити наукові підходи до розуміння стратегії блакитного океану та її 
базових принципів; 
 з’ясувати можливості адаптації концепції блакитного океану до сфери 
соціальних послуг; 
 проаналізувати організаційно-правові засади функціонування системи 
соціальних послуг в Україні станом на 2020 рік; 
 охарактеризувати основні проблеми та суперечності розвитку сфери 
соціальних послуг; 
 виявити напрями формування нових ціннісних підходів до організації й 
надання соціальних послуг; 
 розробити практичні рекомендації щодо реалізації стратегії блакитного океану 
в сфері соціальних послуг. 
У роботі досліджено теоретико-методологічні засади функціонування сфери 
соціальних послуг як складової соціальної політики держави, проаналізовано сутність 
стратегії блакитного океану та обґрунтовано можливості її адаптації до соціальної сфери. 
Здійснено аналіз нормативно-правових та організаційних засад надання соціальних послуг в 
Україні станом на 2020 рік, виявлено основні проблеми функціонування системи, серед яких 
недостатня адресність окремих послуг, надмірна формалізація процедур, складність доступу 
до допомоги, нерівномірність розвитку соціальної інфраструктури, фрагментарність 
управління, слабка координація між суб’єктами, ресурсні обмеження та недостатня 
орієнтація на кінцевий соціальний результат. 
Одержані результати можуть бути використані у будь-яких установах соціального 
захисту населення, органах місцевого самоврядування та на основі розроблених
 пропозицій та рекомендацій можуть здійснювати якісний соціальний 
захист населення. 
Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра – 2020 
Рік захисту роботи – 2020 
 
 
 
Підпис студента    
Дата    
  
 
План 
Вступ   
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ  
ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАТЕГІЇ БЛАКИТНОГО ОКЕАНУ В СФЕРІ 
СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ 
1.1.Соціальні послуги як складова соціальної політики держави: сутність,  
зміст і функції 
1.2. Теоретичні засади стратегії блакитного океану та її місце в сучасному  
стратегічному управлінні 
1.3. Особливості адаптації стратегії блакитного океану до сфери  
соціальних послуг 
Висновки до розділу 1  
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СФЕРИ  
СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ 
2.1. Нормативно-правові та організаційні засади надання соціальних  
послуг в Україні 
2.2.Аналіз основних проблем і суперечностей функціонування системи  
соціальних послуг 
2.3.Передумови впровадження інноваційних підходів у розвиток сфери  
соціальних послуг 
Висновки до розділу 2  
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ РОЗРОБКИ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ  
БЛАКИТНОГО ОКЕАНУ В СФЕРІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ 
3.1. Формування ціннісної інновації в системі соціальних послуг   
3.2. Організаційно-управлінська модель реалізації стратегії блакитного  
океану в сфері соціальних послуг 
3.3. Практичні рекомендації щодо впровадження стратегії блакитного  
океану у сфері соціальних послуг в Україні  
Висновки до розділу 3  
 
ВИСНОВКИ  
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  
 
  
 
ВСТУП 
Актуальність теми дослідження 
В умовах соціально-економічних трансформацій, посилення суспільних 
ризиків, нерівності доступу до базових ресурсів і зростання потреби населення 
в адресній підтримці особливого значення набуває вдосконалення системи 
соціальних послуг. Саме в кризові та перехідні періоди виявляється реальна 
спроможність держави забезпечувати належний рівень соціального захисту, 
підтримувати вразливі категорії населення та формувати стабільне соціальне 
середовище. У цьому контексті сфера соціальних послуг виступає не лише 
складовою соціальної політики, а й одним із ключових індикаторів рівня 
соціального, економічного, правового та гуманітарного розвитку держави. 
Система надання соціальних послуг є важливою сферою життєвих 
інтересів населення, оскільки через неї реалізуються соціальні права людини, 
забезпечуються механізми подолання складних життєвих обставин, соціальної 
адаптації, профілактики соціального виключення та підтримки людського 
потенціалу. Її ефективність значною мірою залежить від змісту державної 
соціальної політики, якості правового регулювання, ресурсного забезпечення, 
рівня управлінської координації та здатності інституцій реагувати на реальні 
потреби отримувачів послуг. Водночас традиційні підходи до організації 
соціальних послуг часто орієнтовані переважно на відтворення вже існуючих 
механізмів допомоги, що обмежує можливості для створення нових моделей 
підтримки населення. 
Проблема пошуку інноваційних підходів до розвитку сфери соціальних 
послуг набула особливої актуальності. Це пов’язано з необхідністю підвищення 
адресності, доступності, якості та результативності соціальних послуг, а також 
із потребою формування таких організаційно-управлінських рішень, які б 
дозволяли не лише реагувати на наявні соціальні проблеми, а й створювати 
нову суспільну цінність. У зв’язку з цим науковий і практичний інтерес 
становить концепція стратегії блакитного океану, що передбачає відмову від 
прямої конкуренції в межах усталених моделей і спрямована на створення 
нових ціннісних пропозицій, нових форматів послуг та нових підходів до 
задоволення потреб споживача. 
 
У сфері соціальних послуг застосування стратегії блакитного океану є 
перспективним, оскільки дає змогу перейти від адміністративно-інерційного 
підходу до моделі ціннісної інновації, у межах якої головною стає не кількість 
формально наданих послуг, а їхня суспільна корисність, доступність, гнучкість, 
адресність і здатність реально змінювати якість життя отримувачів. Саме це 
зумовлює актуальність теми магістерського дослідження. 
Теоретико-методологічні засади соціальної політики, соціального 
захисту населення, державного управління соціальною сферою та організації 
соціальних послуг досліджували численні вітчизняні науковці. Значний внесок 
у розроблення цієї проблематики зробили Н. Болотіна, В. Гошовська, М. 
Кравченко, Е. Лібанова, О. Палій, В. Скуратівський, В. Трощинський, А. 
Халецька, Т. Семигіна, О. Іванова, Н. Борецька, а також інші дослідники, праці 
яких присвячені правовим, організаційним, соціально-економічним і 
управлінським аспектам функціонування системи соціального захисту та 
соціальних послуг. 
У науковій літературі достатньо широко висвітлено питання сутності 
соціального захисту, змісту соціальної політики, форм і методів державного 
регулювання соціальної сфери, ролі органів державної влади та місцевого 
самоврядування у забезпеченні соціальних гарантій, а також проблеми 
ресурсного та нормативно-правового забезпечення соціальних послуг. Значна 
увага приділялася також питанням удосконалення державного управління у 
сфері соціального захисту населення, підвищення ефективності соціальних 
програм і формування сучасних механізмів надання соціальної допомоги. 
Разом із тим проблематика застосування стратегічних інноваційних 
підходів до розвитку соціальних послуг розроблена значно меншою мірою. 
Теоретичну основу концепції стратегії блакитного океану сформували праці W. 
Chan Kim та R. Mauborgne, у яких обґрунтовано підхід до створення нової 
цінності шляхом переосмислення існуючих меж ринку, відмови від традиційної 
конкурентної логіки та формування нових просторових можливостей розвитку. 
Окремі аспекти розвитку цієї концепції розкрито також у працях J. Lindič, M. 
Bavdaž, H. Kovačič, B. Buisson, P. Silberzahn, D. Ø. Madsen, K. Slåtten, Y. Kong 
та інших авторів. 
 
Однак, незважаючи на наявність вагомих напрацювань у сфері соціальної 
політики та стратегічного управління, питання адаптації положень стратегії 
блакитного океану до сфери соціальних послуг станом на 2020 рік не отримало 
достатнього комплексного висвітлення у вітчизняній науці. Недостатньо 
дослідженими залишаються можливості використання ціннісної інновації в 
системі соціальних послуг, механізми формування нових форматів соціальної 
підтримки, а також умови реалізації такої стратегії в системі державного та 
місцевого управління. Саме ця обставина зумовлює необхідність подальшого 
наукового аналізу обраної теми. 
Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що підвищення 
ефективності системи соціальних послуг в Україні можливе за умови 
переорієнтації державного та організаційного управління з традиційної моделі 
відтворення наявних послуг на модель створення нової суспільної цінності. 
Якщо адаптувати основні положення стратегії блакитного океану до сфери 
соціальних послуг, це сприятиме формуванню інноваційних, доступних, 
адресних і результативних механізмів соціальної підтримки, здатних більш 
повно відповідати потребам населення в умовах реформування соціальної 
сфери. 
Метою магістерської роботи є теоретичне обґрунтування та розробка 
практичних засад реалізації стратегії блакитного океану в сфері соціальних 
послуг. 
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: 
1. проаналізувати теоретичні підходи до дослідження соціальних 
послуг як складової соціальної політики держави; 
2. визначити сутність, зміст і функції соціальних послуг у системі 
соціального захисту населення; 
3. узагальнити наукові підходи до розуміння стратегії блакитного 
океану та її базових принципів; 
4. з’ясувати можливості адаптації концепції блакитного океану до 
сфери соціальних послуг; 
5. проаналізувати організаційно-правові засади функціонування 
системи соціальних послуг в Україні станом на 2020 рік; 
 
6. охарактеризувати основні проблеми та суперечності розвитку 
сфери соціальних послуг; 
7. виявити напрями формування нових ціннісних підходів до 
організації й надання соціальних послуг; 
8. розробити практичні рекомендації щодо реалізації стратегії 
блакитного океану в сфері соціальних послуг. 
Об’єктом дослідження є сфера соціальних послуг в Україні. 
Предметом дослідження є теоретичні, організаційно-правові та 
управлінські засади розробки і реалізації стратегії блакитного океану в сфері 
соціальних послуг. 
Для досягнення поставленої мети та вирішення визначених завдань у 
роботі використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів 
дослідження. Метод аналізу і синтезу застосовано для узагальнення 
теоретичних положень щодо сутності соціальних послуг, соціального захисту 
та стратегії блакитного океану. Системний метод використано для розгляду 
сфери соціальних послуг як цілісної багаторівневої системи, що функціонує у 
взаємозв’язку правових, організаційних, економічних і соціальних складових. 
Порівняльний метод дав можливість зіставити традиційні та інноваційні 
підходи до розвитку соціальних послуг. Структурно-функціональний метод 
використано для виявлення внутрішньої логіки функціонування системи 
соціальних послуг та ролі її окремих елементів. Метод узагальнення 
застосовано під час формулювання висновків і практичних рекомендацій. 
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому: 
 обґрунтовано доцільність застосування положень стратегії 
блакитного океану до сфери соціальних послуг; 
 уточнено наукове розуміння соціальних послуг як не лише 
інструменту соціальної підтримки, а й механізму створення нової суспільної 
цінності; 
 визначено особливості реалізації ціннісної інновації в системі 
соціальних послуг; 
 набули подальшого розвитку підходи до вдосконалення 
організаційно-управлінських механізмів у сфері соціальних послуг шляхом 
 
орієнтації на потреби отримувачів, міжсекторальну взаємодію та 
результативність послуг; 
 запропоновано практичні напрями реалізації стратегії блакитного 
океану в системі соціальних послуг України. 
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що 
сформульовані в роботі висновки та рекомендації можуть бути використані 
органами державної влади, органами місцевого самоврядування, установами 
соціальної сфери, а також іншими суб’єктами надання соціальних послуг під 
час удосконалення механізмів організації, управління та розвитку соціальних 
послуг. Запропоновані положення можуть бути корисними при розробленні 
місцевих програм соціального розвитку, підготовці заходів із підвищення 
якості та доступності соціальних послуг, формуванні нових моделей 
міжвідомчої та міжсекторальної взаємодії, а також у навчальному процесі під 
час викладання дисциплін із соціальної політики, державного управління та 
соціальної роботи. 
Структура магістерської роботи зумовлена метою, завданнями та 
логікою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, 
списку використаних джерел і додатків. У першому розділі розглядаються 
теоретико-методологічні засади дослідження соціальних послуг і стратегії 
блакитного океану. У другому розділі здійснюється аналіз сучасного стану 
сфери соціальних послуг в Україні. У третьому розділі обґрунтовуються 
напрями розробки та реалізації стратегії блакитного океану в сфері соціальних 
послуг. 
  
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ 
ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАТЕГІЇ БЛАКИТНОГО ОКЕАНУ В СФЕРІ 
СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ 
1.1. Соціальні послуги як складова соціальної політики 
держави: сутність, зміст і функції 
 
Система надання соціальних послуг у сучасних умовах дедалі виразніше 
постає як самостійний і стратегічно важливий напрям реалізації державної 
соціальної політики. Її значення визначається тим, що саме через соціальні 
послуги забезпечується практична реалізація соціальних прав населення, 
підтримка осіб і сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, 
попередження соціального виключення та збереження суспільної стабільності. 
Тому рівень розвитку системи соціальних послуг є одним із показників 
соціальної зрілості держави, її інституційної спроможності та якості управління 
соціальною сферою [15, с. 250–258; 33, с. 34]. 
Соціальні послуги доцільно розглядати не ізольовано, а в системному 
зв’язку з категоріями «соціальна політика» та «соціальний захист». Соціальна 
політика є ширшою категорією, що охоплює комплекс цілей, принципів, 
інструментів і механізмів державного впливу на умови життя населення. 
Соціальний захист у цій системі виступає функціональним напрямом 
соціальної політики, який орієнтований на попередження, компенсацію та 
мінімізацію соціальних ризиків. Соціальні послуги, своєю чергою, є 
практичним інструментом реалізації соціального захисту на рівні конкретної 
особи, сім’ї або соціальної групи. Для узагальнення співвідношення цих 
базових категорій доцільно звернутися до табл. 1.1. 
Таблиця 1.1 
Співвідношення категорій «соціальна політика», «соціальний захист» і «соціальні 
послуги» 
Місце в системі 
Категорія Зміст Основна мета Форми реалізації державної 
політики 
Система цілей, Забезпечення 
Програми, гарантії, Найширший рівень 
Соціальна принципів і соціальної 
стандарти, державне соціального 
політика механізмів стабільності, 
регулювання регулювання 
державного впливу справедливості та 
 
Місце в системі 
Категорія Зміст Основна мета Форми реалізації державної 
політики 
на соціальний належного рівня 
розвиток життя 
Комплекс 
Підтримка 
організаційно- Соціальне 
населення у разі 
правових та страхування, Функціональний 
Соціальний втрати доходу, 
економічних заходів допомога, пільги, напрям соціальної 
захист працездатності, 
щодо захисту компенсації, політики 
соціальної 
населення від соціальні послуги 
вразливості 
соціальних ризиків 
Система дій і Відновлення 
Прикладний 
заходів, спрямованих соціальної Консультування, 
інструмент 
Соціальні на профілактику, спроможності догляд, супровід, 
реалізації 
послуги подолання або особи, адаптація, реабілітація, 
соціального 
мінімізацію складних інтеграція, соціальна адаптація 
захисту 
життєвих обставин підтримка 
Отже, соціальні послуги є не просто окремим видом допомоги, а 
важливим прикладним механізмом реалізації соціальної політики держави. 
Саме через них забезпечується перехід від загальних соціальних гарантій до 
конкретної практики підтримки людини, що перебуває в ситуації соціального 
ризику. 
Конституційне підґрунтя соціального захисту закріплене у ст. 46 
Конституції України, де гарантується право громадян на соціальний захист у 
разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати 
годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості та в інших 
випадках, установлених законом [1]. Це право забезпечується, зокрема, 
загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, бюджетними 
механізмами та створенням мережі державних, комунальних і недержавних 
установ соціального обслуговування. Таким чином, соціальний захист 
закріплюється на конституційному рівні як одна з базових гарантій соціальної 
держави. 
У науковій літературі категорія «соціальний захист» трактується 
неоднозначно. Це пояснюється як багатогранністю самого явища, так і 
різницею в дослідницьких акцентах. Одні автори наголошують на тому, кого 
саме має захищати система соціального захисту; інші — хто виступає її 
основним суб’єктом; ще інші акцентують увагу на інструментах, механізмах 
або обставинах надання захисту. Водночас сутнісним є те, що соціальний 
захист спрямований насамперед на протидію соціальним ризикам, які можуть 
 
призводити до втрати доходів, соціального статусу, працездатності, доступу до 
базових благ і, як наслідок, до погіршення якості життя [17, с. 13–20; 25, с. 270–
271]. 
Узагальнення основних наукових підходів до трактування соціального 
захисту подано в табл. 1.2. 
Таблиця 1.2 
Основні наукові підходи до трактування категорії «соціальний захист» 
Значення для 
Підхід Сутність підходу Основний акцент дослідження 
соціальних послуг 
Соціальний захист як Подолання 
Пояснює компенсаторну 
Класичний підтримка особи в умовах матеріальної 
роль послуг 
бідності незабезпеченості 
Соціальний захист як Соціальна рівновага Підкреслює значення 
Некласичний перерозподіл ресурсів між між багатими і соціальної 
різними групами населення бідними справедливості 
Дозволяє оцінювати 
Соціальний захист як механізм 
Стабілізація життєвого послуги як елемент 
Кейнсіанський вирівнювання доходів 
рівня довгострокової 
упродовж життя 
підтримки 
Соціальний захист як 
Баланс економічної Найбільш продуктивний 
інструмент узгодження 
Інституційний ефективності і для аналізу системи 
ефективності виробництва і 
соціальної рівності соціальних послуг 
соціальної справедливості 
Соціальний захист як сфера Відкриває можливості 
Механізми, інституції, 
Управлінський цілеспрямованого державного для аналізу моделі 
координація 
регулювання управління послугами 
Соціальний захист як засіб Орієнтує на адресність і 
Соціально- Людина, її потреби та 
підтримки людської гідності, результативність 
гуманітарний якість життя 
безпеки та інтеграції соціальних послуг 
Як видно з табл. 1.2, різні наукові підходи не виключають один одного, а 
відображають різні аспекти функціонування системи соціального захисту. Саме 
тому в межах дослідження соціальних послуг доцільно поєднувати правовий, 
управлінський, соціально-економічний та гуманітарний ракурси аналізу. 
В енциклопедичній і навчально-науковій літературі соціальний захист 
обґрунтовано визначається як комплекс організаційно-правових та 
економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту членів 
суспільства в конкретних соціально-економічних умовах [25, с. 270–271]. Таке 
тлумачення є важливим методологічно, оскільки дозволяє розглядати 
соціальний захист не як окремий разовий акт допомоги, а як системне явище, 
що включає нормативні, фінансові, організаційні та інституційні механізми. 
 
Водночас у частині наукових і нормативних підходів соціальний захист часто 
ототожнюється переважно з матеріальною допомогою або підтримкою 
соціально вразливих груп. Подібне звуження не повною мірою відображає його 
реальну природу. 
Соціальний захист є значно ширшим за матеріальне забезпечення, 
оскільки охоплює не лише допомогу як таку, а й створення умов для 
підтримання соціального статусу особи, її економічної самостійності, здоров’я, 
соціальної активності та психологічної стабільності. У цьому сенсі соціальні 
послуги займають особливе місце, оскільки спрямовані не тільки на 
компенсацію втрат, а й на активне подолання складних життєвих обставин, 
відновлення спроможності особи до самостійного функціонування та інтеграції 
в суспільство [13; 18]. 
У законодавчому вимірі соціальні послуги розглядаються як система дій 
і заходів, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, 
подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб чи 
сімей, які в них перебувають [3]. Це визначення дає підстави стверджувати, що 
соціальні послуги мають комплексний характер і поєднують у собі 
профілактичні, підтримувальні, відновлювальні та інтеграційні елементи. На 
відміну від матеріальних форм забезпечення, вони мають переважно 
діяльнісний характер і орієнтовані на довгостроковий соціальний ефект. 
Функціональна роль соціальних послуг у системі соціальної політики 
держави є багатовимірною. Функції соціальних послуг узагальнено в табл. 1.3. 
Таблиця 1.3  
Функції соціальних послуг у системі соціальної політики держави 
Значення для 
Функція Зміст функції Практичний прояв 
отримувача 
Надання підтримки особам, які Забезпечення 
Захисна не можуть самостійно подолати Допомога, догляд, супровід базової соціальної 
складні обставини безпеки 
Раннє втручання, 
Попередження поглиблення Зменшення ризику 
Профілактична консультування, соціальна 
соціальних проблем кризових станів 
робота із сім’єю 
Відновлення соціального, Відновлення 
Реабілітаційні програми, 
Реабілітаційна психологічного або фізичного життєвої 
підтримка адаптації 
стану особи спроможності 
Допомога в пристосуванні до Соціальний супровід, Полегшення 
Адаптаційна 
нових життєвих умов консультування, навчання соціальної адаптації 
 
Значення для 
Функція Зміст функції Практичний прояв 
отримувача 
навичок 
Робота з громадами, Зниження 
Сприяння поверненню людини 
Інтеграційна підтримка самостійності, соціального 
до активного суспільного життя 
інклюзія виключення 
Формування умов для Освітні, мотиваційні, 
Підвищення 
Розвивальна самореалізації та підвищення соціально-педагогічні 
автономності особи 
соціальної спроможності заходи 
Як видно з табл. 1.3, соціальні послуги не можуть тлумачитися лише як 
допомога у вузькому розумінні цього слова. Їх багатофункціональний характер 
свідчить про те, що вони поєднують підтримку, профілактику, реабілітацію, 
адаптацію та розвиток, а отже, виступають одним із найгнучкіших інструментів 
соціальної політики [6, с. 293–297; 20, с. 87–91; 23, с. 179–182]. 
Важливе значення для аналізу системи соціальних послуг має 
розмежування її суб’єктів та об’єктів. Об’єктом соціального захисту в 
широкому значенні виступає населення країни загалом, однак у більш 
конкретному вимірі ним є особи, сім’ї та соціальні групи, на яких негативно 
впливають ті чи інші соціальні ризики. Ідеться насамперед про 
малозабезпечених осіб, людей похилого віку, осіб з інвалідністю, безробітних, 
багатодітні сім’ї, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, а 
також інші категорії, що потребують підтримки [10; 34]. Водночас людина 
може виступати не лише об’єктом, а й суб’єктом соціального захисту, якщо 
вона залучена до механізмів самозахисту, соціальної адаптації та самостійного 
подолання ризиків. 
Суб’єктами надання соціальних послуг є держава, органи місцевого 
самоврядування, державні та комунальні установи, недержавні організації, 
благодійні фонди, громадські об’єднання, професійні спілки та інші інституції, 
які беруть участь у розробці, організації та безпосередньому наданні 
відповідних послуг. Склад і роль основних суб’єктів системи наведено в табл. 
1.4. 
Таблиця 1.4  
Основні суб’єкти надання соціальних послуг та їх функції 
Роль у системі 
Суб’єкт Основні повноваження Форма участі 
соціальних послуг 
Держава Формує загальну Законодавче регулювання, Нормативне та 
 
Роль у системі 
Суб’єкт Основні повноваження Форма участі 
соціальних послуг 
соціальну політику фінансування, фінансове 
встановлення стандартів забезпечення 
Безпосередня 
Організують надання Визначення потреб 
Органи місцевого організація і 
послуг на громади, координація 
самоврядування забезпечення 
територіальному рівні установ, місцеві програми 
доступності 
Надання допомоги, 
Державні та Реалізують соціальні Виконавська 
догляду, супроводу, 
комунальні установи послуги на практиці діяльність 
консультування 
Недержавні Реалізація соціальних 
Доповнюють державну Партнерська та 
організації, програм, інноваційні 
систему сервісна участь 
благодійні фонди форми роботи 
Громадські Представляють інтереси Захист прав, участь у 
Громадський 
об’єднання, окремих соціальних розробці програм, 
контроль і підтримка 
професійні спілки груп адвокація 
Дані табл. 1.4 свідчать про багатосуб’єктний характер системи 
соціальних послуг. Така модель створює можливості для ширшого охоплення 
потреб населення, але водночас потребує чіткої координації, нормативного 
врегулювання та узгодження функцій між учасниками [6, с. 293–297; 21, с. 422–
424; 22, с. 145–151]. Саме тому в сучасних умовах дедалі більшого значення 
набуває не лише обсяг ресурсів, а й якість управлінських механізмів, через які 
реалізуються соціальні послуги. 
Система соціальних послуг включає широкий спектр структурних 
компонентів: нормативно-правові елементи, інституційні структури, 
організаційні механізми, фінансові інструменти, кадрове забезпечення, 
інформаційно-аналітичні ресурси та стандарти якості. З одного боку, окремі 
норми трудового, соціального та адміністративного права безпосередньо 
регулюють відносини у сфері соціального захисту. З іншого боку, практична 
реалізація цих норм потребує функціонування спеціалізованих інститутів, 
механізмів фінансування, систем контролю та оцінки результативності [16; 37; 
45]. Тобто ефективність соціальних послуг залежить не лише від проголошення 
прав, а й від здатності держави та суспільства забезпечити належну організацію 
їх практичного надання. 
Особливе місце в цій системі займають державні соціальні гарантії та 
державні мінімальні соціальні стандарти. Вони виступають одночасно і 
правовими зобов’язаннями держави, і інструментами довгострокового 
регулювання соціальної сфери. Соціальні стандарти задають нормативні 
 
орієнтири для визначення рівня забезпеченості населення, а також є критерієм 
оцінювання стану соціальної політики та ефективності запроваджених заходів 
[32, с. 15–31]. Водночас їх реальне значення визначається не лише нормативним 
закріпленням, а й фінансовими та організаційними можливостями держави 
щодо їх забезпечення. 
На рівні державного управління система соціальних послуг реалізується 
через комплекс взаємопов’язаних механізмів. Ідеться про правовий механізм, 
що визначає нормативну основу діяльності суб’єктів; бюджетний механізм, 
який забезпечує фінансування програм і закладів; податковий механізм, що 
дозволяє стимулювати окремі напрями соціальної діяльності; кредитний 
механізм; адміністративний механізм; програмний механізм, пов’язаний із 
включенням окремих територій і груп населення до державних і регіональних 
програм; а також організаційний механізм, що забезпечує координацію дій 
різних інституцій. Усе це дає підстави розглядати соціальні послуги як складну 
багаторівневу систему державного та суспільного впливу [17, с. 13–20; 37; 45]. 
У сучасному підході до соціальної політики дедалі більшого значення 
набуває відхід від патерналістської моделі, за якої держава виступає виключно 
одностороннім надавачем допомоги. Натомість формується підхід, у межах 
якого посилюється роль соціального партнерства, відповідальності громади, 
участі недержавного сектору та активізації потенціалу самої особи. Це означає, 
що соціальні послуги мають орієнтуватися не лише на підтримку, а й на 
розвиток соціальної спроможності людини, її здатності до самостійного 
функціонування та подолання життєвих труднощів [24; 31]. Саме тому сучасна 
система соціальних послуг дедалі більше тяжіє до моделей, у яких поєднуються 
адресність, комплексність, профілактичність і результативність. 
Отже, соціальні послуги є однією з базових складових соціальної 
політики держави, що забезпечує практичну реалізацію соціального захисту 
населення. Їх сутність полягає у цілеспрямованій діяльності щодо 
профілактики, подолання або мінімізації складних життєвих обставин, а зміст 
визначається поєднанням правових, організаційних, фінансових та 
інституційних механізмів. Функціональна багатогранність соціальних послуг, 
багатосуб’єктний характер їх надання та залежність від якості державного 
 
управління свідчать про те, що ця сфера потребує сучасних підходів до 
організації та розвитку. Саме тому подальше дослідження теоретичних засад 
стратегії блакитного океану є логічним і необхідним кроком у пошуку нових 
моделей розвитку сфери соціальних послуг. 
 
1.2. Теоретичні засади стратегії блакитного океану та її місце в 
сучасному стратегічному управлінні 
У сучасній теорії стратегічного управління дедалі більшого значення 
набувають підходи, що орієнтовані не лише на удосконалення позицій 
організації в межах наявного конкурентного середовища, а й на створення 
принципово нових напрямів діяльності. У цьому контексті особливу увагу 
привертає стратегія блакитного океану, запропонована W. Chan Kim та R. 
Mauborgne. Її концептуальна цінність полягає в тому, що вона змінює саму 
логіку стратегічного мислення: замість боротьби за перерозподіл уже 
сформованого попиту вона пропонує формування нового простору цінності, у 
межах якого конкуренція втрачає визначальне значення [48, с. 76–84]. 
Класичні моделі стратегічного управління тривалий час ґрунтувалися на 
припущенні, що організація діє в межах уже окресленого ринку, де її головним 
завданням є здобуття конкурентних переваг, підвищення ефективності та 
посилення позицій щодо інших учасників. Така логіка, безумовно, залишається 
впливовою, однак у межах стратегії блакитного океану вона піддається 
критичному перегляду. W. Chan Kim та R. Mauborgne доводять, що 
довгострокове зростання забезпечується не стільки перемогою над 
конкурентами, скільки створенням нової цінності для споживача та одночасним 
зниженням залежності від традиційної конкурентної боротьби [48, с. 76–84; 49, 
с. 103–112]. 
Саме тому в центрі цієї концепції знаходиться не конкуренція як така, а 
ціннісна інновація. У праці «Value Innovation: The Strategic Logic of High 
Growth» автори наголошують, що стійке зростання забезпечується тоді, коли 
організація одночасно підвищує цінність для споживача і переосмислює 
структуру витрат, виходячи за межі усталених ринкових правил [49, с. 103–
112]. Отже, стратегія блакитного океану не зводиться до маркетингової новизни 
 
чи локального вдосконалення окремих елементів діяльності. Її сутність полягає 
в системному переосмисленні самої моделі створення цінності. 
Для глибшого розуміння цієї концепції доцільно розмежувати логіку так 
званих «червоних» і «блакитних» океанів. Узагальнене порівняння двох 
стратегічних моделей подано в табл. 1.5. 
Таблиця 1.5 
Порівняльна характеристика стратегій «червоного» і «блакитного» океану 
Критерій Стратегія «червоного океану» Стратегія «блакитного океану» 
Простір Новий або переосмислений 
Існуючий ринок 
діяльності простір діяльності 
Логіка розвитку Конкуренція за наявний попит Формування нового попиту 
Основний акцент Перемога над конкурентами Створення нової цінності 
Стратегічний Вибір між диференціацією та Поєднання диференціації та 
підхід низькими витратами оптимізації витрат 
Поведінка Активне формування нового 
Реакція на середовище 
суб’єкта середовища 
Очікуваний Посилення позицій у межах Створення нових можливостей 
результат існуючої системи розвитку 
Як видно з табл. 1.5, ключова відмінність між двома стратегічними 
підходами полягає у розумінні джерела розвитку. Якщо стратегія «червоного 
океану» передбачає боротьбу за кращу позицію в межах наявних правил, то 
стратегія «блакитного океану» орієнтує на зміну самих правил шляхом 
створення нової ціннісної пропозиції. Саме це положення має принципове 
значення для подальшого дослідження соціальних послуг, оскільки у цій сфері 
надмірна орієнтація на відтворення усталених адміністративних практик часто 
обмежує можливості для якісних інновацій. 
У науковій літературі стратегія блакитного океану розглядається як така, 
що ґрунтується на кількох взаємопов’язаних принципах. По-перше, вона 
передбачає реконструкцію меж ринку, тобто відмову від жорсткого сприйняття 
галузевих рамок як незмінних. По-друге, вона орієнтована на фокусування не 
на конкурентів, а на альтернативні джерела цінності та реальні потреби 
споживача. По-третє, істотним є прагнення одночасно до диференціації та 
раціоналізації витрат, що відрізняє цей підхід від традиційної дилеми між 
унікальністю та ефективністю [48, с. 76–84; 50, с. 22–28]. 
 
Концепція ціннісної інновації в межах цієї стратегії означає, що 
організація має не просто запропонувати нову послугу чи продукт, а 
сформувати таке поєднання характеристик, яке змінює сприйняття цінності з 
боку споживача. Інакше кажучи, інновація повинна бути значущою не сама по 
собі, а у зв’язку з конкретними очікуваннями, проблемами та потребами 
цільової аудиторії. У роботі «Value Innovation: A Leap into the Blue Ocean» 
наголошується, що така інновація є стрибком, а не поступовим 
удосконаленням, оскільки вона передбачає відмову від частини звичних 
характеристик і водночас створення принципово нових елементів цінності [50, 
с. 22–28]. 
У межах сучасного стратегічного управління важливо також те, що 
стратегія блакитного океану є не лише теоретичною концепцією, а й 
інструментальним підходом. Її практична реалізація передбачає використання 
спеціальних аналітичних інструментів, за допомогою яких можна виявляти 
надлишкові, недостатньо розвинені або відсутні компоненти ціннісної 
пропозиції. До найважливіших інструментів цієї концепції належать 
стратегічне полотно, модель чотирьох дій та логіка усунення, зменшення, 
підвищення і створення. Основні інструменти стратегії блакитного океану 
узагальнено в табл. 1.6. 
Таблиця 1.6 
Основні інструменти стратегії блакитного океану 
Аналітичне 
Інструмент Зміст Практичне значення 
призначення 
Графічне відображення Дозволяє порівняти Виявляє напрями для 
Стратегічне 
ключових факторів наявні стратегічні відходу від типової 
полотно 
конкуренції та цінності профілі моделі 
Аналіз того, що слід 
Модель Формує логіку Дає основу для нового 
усунути, зменшити, 
чотирьох дій ціннісної інновації стратегічного рішення 
підвищити або створити 
Скорочення 
Відмова від елементів, що Зменшує витрати та 
Усунення надлишкових 
не створюють цінності бюрократизацію 
характеристик 
Послаблення елементів, 
Оптимізація 
Зменшення значення яких є Раціоналізує ресурси 
структури пропозиції 
перебільшеним 
 
Аналітичне 
Інструмент Зміст Практичне значення 
призначення 
Посилення тих 
Переорієнтація на 
характеристик, що мають Підвищує якість і 
Підвищення дійсно важливі 
високу цінність для привабливість 
аспекти 
споживача 
Формування нових Забезпечує 
Генерує новий попит 
Створення елементів, яких раніше не інноваційний характер 
і нову цінність 
було розвитку 
Дані табл. 1.6 свідчать, що стратегія блакитного океану є не абстрактною 
метафорою, а цілісною методологією стратегічного аналізу і проєктування. Її 
інструменти дозволяють переосмислити наявну систему діяльності, 
відмовитися від неефективних елементів та сформувати нову конфігурацію 
цінності. У цьому полягає її значення для сучасного стратегічного управління, 
орієнтованого не лише на адаптацію до змін, а й на активне конструювання 
нових можливостей розвитку [48, с. 76–84; 50, с. 22–28]. 
Окремої уваги заслуговує питання місця стратегії блакитного океану 
серед інших підходів стратегічного управління. На відміну від традиційних 
моделей, що зосереджені на аналізі галузі, конкурентних сил або внутрішніх 
ресурсів організації, дана концепція пропонує виходити з ширшого бачення 
простору розвитку. Вона не заперечує значення аналізу середовища чи 
ресурсного забезпечення, але переносить акцент на створення нової комбінації 
цінності, яка змінює взаємодію між організацією та споживачем. У цьому сенсі 
стратегія блакитного океану є не альтернативою стратегічному управлінню, а 
одним із його сучасних інноваційних векторів [52, с. 928–938]. 
Наукові дослідження підтверджують, що застосування цієї концепції має 
значення не лише для бізнес-середовища. Зокрема, наголошується, що логіка 
блакитного океану може бути продуктивною для економічної політики, 
інституційного розвитку та оновлення сфер, у яких традиційні конкурентні 
підходи не дають належного результату [52, с. 928–938]. У роботі B. Buisson та 
P. Silberzahn підкреслюється, що стратегія блакитного океану пов’язана з 
проривними змінами, здатними забезпечити домінування не через силову 
конкуренцію, а через зміну самої конфігурації ринку або сфери діяльності [53, 
с. 359–378]. Це положення є особливо важливим для сфер, де накопичилися 
 
структурні суперечності, інерційність управління та дефіцит інноваційних 
рішень. 
Разом із тим у сучасній літературі звертається увага і на обмеження цієї 
концепції. Зокрема, W. Chan Kim та R. Mauborgne у статті «Red Ocean Traps» 
показують, що організації нерідко повертаються до звичної логіки конкуренції 
навіть у тих випадках, коли мають потенціал для формування нового простору 
цінності [51, с. 68–73]. Це означає, що стратегія блакитного океану потребує не 
лише творчого бачення, а й управлінської готовності до відмови від усталених 
шаблонів, критичного перегляду пріоритетів і переосмислення критеріїв 
ефективності. 
Для узагальнення місця стратегії блакитного океану в сучасному 
стратегічному управлінні доцільно звернутися до табл. 1.7. 
Таблиця 1.7 
Місце стратегії блакитного океану в системі сучасного стратегічного управління 
Напрям 
Традиційний Підхід стратегії Управлінський 
стратегічного 
акцент блакитного океану результат 
управління 
Посилення переваг 
Конкурентне Вихід за межі прямої Формування нового 
над іншими 
позиціонування конкуренції простору розвитку 
суб’єктами 
Ефективне Переосмислення Підвищення 
Ресурсне 
використання ресурсів через нову результативності через 
управління 
наявних ресурсів цінність інновацію 
Оцінка галузі, Аналіз альтернатив, 
Стратегічний Виявлення нових 
загроз і неохопленого попиту, 
аналіз напрямів зростання 
можливостей факторів цінності 
Активне стратегічне 
Управління Адаптація до Ініціювання власних 
конструювання 
змінами зовнішніх змін змін і трансформацій 
середовища 
Формування нової Якісне розширення 
Орієнтація на Задоволення 
цінності та нового можливостей 
споживача наявного попиту 
попиту діяльності 
Як видно з табл. 1.7, стратегія блакитного океану інтегрується в систему 
стратегічного управління як підхід, що акцентує на інноваційному 
переосмисленні цілей, ресурсів, інструментів і результатів діяльності. Саме 
тому її значення виходить за межі комерційної сфери. У тих випадках, коли 
традиційна модель управління орієнтована переважно на підтримання вже 
 
сформованих процедур, дана стратегія дозволяє перейти до логіки створення 
нової цінності, нових форматів діяльності та нових механізмів взаємодії. 
Таким чином, стратегія блакитного океану є сучасною концепцією 
стратегічного управління, яка ґрунтується на відмові від прямої конкурентної 
боротьби як головної мети розвитку та на орієнтації на ціннісну інновацію. Її 
теоретичне значення полягає в переосмисленні джерел зростання, а практичне 
— у формуванні інструментів виявлення і створення нових можливостей. Для 
даного дослідження особливо важливим є те, що ця концепція може бути 
адаптована до сфер, де необхідно не просто покращити наявні процедури, а 
змінити саму логіку організації діяльності. Саме це відкриває перспективу її 
застосування у сфері соціальних послуг, що потребує окремого розгляду в 
наступному підрозділі. 
 
1.3. Особливості адаптації стратегії блакитного океану до сфери соціальних 
послуг 
Розгляд стратегії блакитного океану в контексті соціальних послуг 
потребує переходу від загальнотеоретичного рівня до прикладного осмислення 
можливостей її використання у соціальній сфері. Якщо в класичному вигляді 
ця концепція формувалася передусім у площині стратегічного управління та 
бізнес-моделювання, то її базові ідеї — створення нової цінності, відмова від 
шаблонної конкурентної логіки, переосмислення структури послуги та 
орієнтація на реальні потреби споживача — мають значний потенціал і для 
сфери соціальних послуг [48, с. 76–84; 50, с. 22–28]. Разом із тим перенесення 
цієї стратегії в соціальну сферу не може бути механічним, оскільки соціальні 
послуги істотно відрізняються від комерційних сервісів за метою, суб’єктним 
складом, джерелами фінансування, характером споживача та критеріями 
ефективності. 
На відміну від ринкових моделей, у сфері соціальних послуг пріоритетом 
є не прибутковість, а суспільна значущість, доступність, адресність і 
результативність підтримки. Саме тому адаптація стратегії блакитного океану 
в цій сфері має ґрунтуватися не на буквальному відтворенні інструментів 
бізнес-управління, а на переосмисленні їх змісту відповідно до соціальної 
 
природи послуг. У даному разі йдеться про формування нового простору 
цінності не для ринкової переваги як такої, а для досягнення вищого 
соціального ефекту, кращого задоволення потреб отримувачів послуг і 
підвищення ефективності системи соціального захисту загалом [33, с. 34; 43]. 
Для виявлення ключових відмінностей між класичним бізнес-
застосуванням стратегії блакитного океану та її можливим використанням у 
сфері соціальних послуг доцільно звернутися до табл. 1.8. 
Таблиця 1.8 
Особливості адаптації стратегії блакитного океану до сфери соціальних послуг 
Класичне застосування в Адаптоване застосування у сфері 
Критерій 
бізнесі соціальних послуг 
Отримання стійких 
Формування нової суспільної цінності та 
Головна мета конкурентних переваг і 
підвищення соціальної результативності 
зростання 
Ключовий Новий ринок або новий Новий формат послуг, краща доступність, 
результат попит адресність і якість 
Основний Отримувач послуги як носій соціальної 
Клієнт як учасник ринку 
споживач потреби 
Джерело Інноваційна комерційна Соціально значущий, зручний і 
цінності пропозиція результативний сервіс 
Критерій Попит, частка ринку, Соціальний ефект, охоплення потреб, 
ефективності прибутковість зміна якості життя 
Невідповідність послуг реальним 
Основний ризик Втрата ринкової позиції 
потребам населення 
Суб’єкти Держава, громади, комунальні установи, 
Переважно бізнес-структури 
реалізації НУО, благодійні організації 
Як видно з табл. 1.8, у соціальній сфері стратегія блакитного океану 
повинна тлумачитися передусім як підхід до створення нової суспільної 
цінності, а не лише як засіб оптимізації діяльності. Це означає, що 
інноваційність у сфері соціальних послуг має проявлятися у здатності системи 
запропонувати такі рішення, які одночасно спрощують доступ до допомоги, 
підвищують її якість, скорочують надлишкові управлінські бар’єри та роблять 
послугу більш чутливою до реальних потреб людини [15, с. 250–258; 33, с. 34]. 
Однією з ключових передумов адаптації стратегії блакитного океану є 
переосмислення самого поняття цінності у сфері соціальних послуг. Якщо в 
комерційному секторі цінність найчастіше пов’язується з унікальністю 
пропозиції та готовністю споживача її оплачувати, то в соціальній сфері вона 
 
визначається насамперед здатністю послуги позитивно впливати на життєву 
ситуацію людини, підвищувати рівень її безпеки, самостійності, соціальної 
включеності та доступу до ресурсів. Саме тому ціннісна інновація у сфері 
соціальних послуг означає не просто створення нової послуги, а проектування 
такої моделі підтримки, яка забезпечує відчутний соціальний результат за умов 
більшої зручності, адресності та організаційної раціональності [49, с. 103–112; 
50, с. 22–28]. 
У даному контексті особливого значення набуває орієнтація не на 
формальні характеристики системи, а на реальну траєкторію взаємодії 
отримувача з послугою. Для соціальної сфери важливо не лише те, чи існує 
певна послуга нормативно, а й те, наскільки легко людина може отримати до 
неї доступ, наскільки зрозумілою є процедура звернення, чи враховуються 
індивідуальні особливості її життєвої ситуації, чи забезпечується міжвідомча 
узгодженість, а також чи досягається очікуваний результат у вигляді зниження 
вразливості та підвищення соціальної спроможності [6, с. 293–297; 24]. 
У сфері соціальних послуг стратегія блакитного океану набуває 
особливої актуальності в умовах, коли традиційна модель соціальної підтримки 
орієнтована переважно на адміністративне відтворення процедур, а не на 
конструювання нових сервісних рішень. У такій ситуації система може 
зберігати формальну керованість, але водночас залишатися недостатньо 
гнучкою, повільною, фрагментованою та незручною для отримувача. Саме 
тому адаптація стратегії блакитного океану означає не заперечення наявної 
системи, а її переорієнтацію з процедурної логіки на логіку результату та 
цінності [13; 18; 28, с. 180–183]. 
Для кращого розуміння потенційних напрямів такої адаптації доцільно 
конкретизувати, у чому саме може проявлятися ціннісна інновація в системі 
соціальних послуг. Узагальнення відповідних напрямів подано в табл. 1.9. 
Таблиця 1.9 
Основні напрями ціннісної інновації у сфері соціальних послуг 
Напрям Традиційна модель Логіка стратегії блакитного океану 
Складні процедури, Спрощений, зрозумілий, наближений 
Доступ до послуги 
багаторівневе звернення до отримувача доступ 
 
Напрям Традиційна модель Логіка стратегії блакитного океану 
Організація послуги Вузька відомча роз’єднаність Інтегровані та міжсекторальні сервіси 
На потребу людини та соціальний 
Орієнтація системи На процедуру і звітність 
результат 
Комунікація з Персоналізований супровід і 
Формальна взаємодія 
отримувачем консультування 
Оцінка Якість, результативність, соціальний 
Кількість наданих послуг 
ефективності ефект 
Роль громади та Повноцінне партнерство в моделі 
Додаткова, другорядна 
НУО надання послуг 
Системне конструювання нових 
Інновації Фрагментарні або епізодичні 
рішень 
Як видно з табл. 1.9, адаптація стратегії блакитного океану до соціальної 
сфери передбачає насамперед зсув у розумінні самої сутності послуги. Якщо 
традиційна модель акцентує увагу на її інституційній формі, то інноваційний 
підхід змушує оцінювати послугу з позиції того, яку реальну цінність вона 
створює для людини та суспільства. У цьому сенсі соціальна послуга перестає 
бути лише адміністративною одиницею і постає як сервісне рішення, 
результативність якого визначається не обсягом формально виконаних 
процедур, а зміною соціального стану отримувача [33, с. 34; 43]. 
Особливістю застосування стратегії блакитного океану у сфері 
соціальних послуг є також те, що тут значну роль відіграють не лише інновації 
змісту, а й інновації організації. Для соціальної сфери важливими є нові моделі 
координації між суб’єктами, спрощення маршруту отримання допомоги, 
інтеграція різних видів послуг, розвиток партнерства між державними, 
комунальними та недержавними структурами, а також створення єдиних 
інформаційних механізмів супроводу особи. Саме такі організаційні рішення 
можуть формувати «блакитний океан» у сфері соціальних послуг, коли 
змінюється не тільки окрема процедура, а вся логіка взаємодії між системою та 
людиною [21, с. 422–424; 22, с. 145–151]. 
Суттєвим обмеженням у процесі адаптації стратегії блакитного океану до 
соціальних послуг є висока нормативна та інституційна регламентованість 
соціальної сфери. На відміну від бізнесу, де суб’єкт може відносно вільно 
експериментувати з форматом продукту чи послуги, у соціальній сфері значна 
частина рішень пов’язана з державними гарантіями, законодавчими вимогами, 
бюджетними обмеженнями та стандартами якості. Це означає, що інновація тут 
 
повинна поєднуватися з правомірністю, публічною відповідальністю та 
соціальною справедливістю [1; 3; 37]. Отже, стратегія блакитного океану в цій 
сфері повинна бути не руйнівною, а інституційно виваженою. 
Водночас саме ця обставина надає адаптації стратегії блакитного океану 
особливої ваги. Якщо в соціальній сфері вдається створити модель, яка в межах 
наявних ресурсних і правових обмежень забезпечує вищу якість, зручність, 
доступність і результативність послуги, то така інновація має значно більшу 
суспільну цінність, ніж звичайне механічне розширення мережі чи обсягів 
допомоги. Ідеться не про просте збільшення кількості послуг, а про 
переосмислення способу їх надання та реального впливу на якість життя 
населення [32, с. 15–31; 45]. 
Узагальнення ключових умов адаптації стратегії блакитного океану до 
сфери соціальних послуг подано в табл. 1.10. 
Таблиця 1.10 
Умови ефективної адаптації стратегії блакитного океану до сфери соціальних послуг 
Значення для сфери 
Умова Зміст 
соціальних послуг 
Орієнтація на потреби Вихідною точкою є не установа, а Забезпечує адресність і 
отримувача реальна життєва ситуація людини доцільність послуг 
Створення нової суспільної 
Підвищує якість і корисність 
Ціннісна інновація цінності через зміну формату 
соціальної підтримки 
послуги 
Інституційна Узгодження дій різних суб’єктів і Зменшує фрагментарність 
узгодженість рівнів управління системи 
Відповідність нових рішень Забезпечує легітимність і 
Правова забезпеченість 
законодавству і стандартам сталість нововведень 
Ресурсна Урахування фінансових, кадрових Робить інновації практично 
реалістичність і організаційних можливостей здійсненними 
Залучення громади, НУО, Розширює можливості 
Партнерська взаємодія 
благодійних структур системи і підсилює гнучкість 
Оцінка Аналіз не лише процесу, а й Дозволяє оцінити реальну 
результативності соціального ефекту цінність послуги 
Дані табл. 1.10 свідчать, що адаптація стратегії блакитного океану до 
соціальних послуг можлива лише за умови поєднання інноваційності та 
інституційної збалансованості. Це особливо важливо в умовах України станом 
на 2020 рік, коли сфера соціальних послуг перебувала в процесі структурного 
оновлення, посилення ролі місцевого рівня управління та поступового 
 
переходу до більш адресних і сервісно зорієнтованих моделей підтримки [3; 21, 
с. 422–424; 22, с. 145–151]. 
Окремої уваги потребує питання про те, що саме може виступати «новим 
простором цінності» у сфері соціальних послуг. На відміну від комерційного 
ринку, де новий простір часто означає нову споживчу нішу, у соціальній сфері 
він може формуватися через інтеграцію раніше роз’єднаних послуг, поєднання 
різних способів підтримки в одному сервісному рішенні, зменшення 
бюрократичних бар’єрів, наближення послуги до місця проживання людини, 
залучення нових категорій надавачів послуг або запровадження нових каналів 
взаємодії з отримувачем. Інакше кажучи, «блакитний океан» у сфері соціальних 
послуг виникає там, де система перестає обмежуватися відтворенням звичних 
форм допомоги і починає проектувати нові моделі соціальної корисності [50, с. 
22–28; 55]. 
У цьому контексті особливого значення набуває міжсекторальна 
взаємодія. Для сфери соціальних послуг інноваційність дедалі частіше 
пов’язується не з автономною діяльністю окремої установи, а з узгодженим 
функціонуванням різних суб’єктів: державних органів, органів місцевого 
самоврядування, комунальних закладів, громадських організацій, благодійних 
структур, а іноді й приватних надавачів послуг. Таке поєднання ресурсів і 
компетенцій дозволяє створювати послуги нового типу — комплексні, гнучкі, 
орієнтовані на конкретну життєву ситуацію особи, а не на відомчі межі окремих 
установ [6, с. 293–297; 33, с. 34; 43]. 
Таким чином, адаптація стратегії блакитного океану до сфери соціальних 
послуг полягає у перенесенні акценту з формального функціонування системи 
на створення нової суспільної цінності, що виявляється у доступності, 
адресності, інтегрованості та результативності послуг. Особливість такої 
адаптації полягає в тому, що вона повинна враховувати соціальну природу 
послуг, нормативні обмеження, публічний характер відповідальності та 
необхідність дотримання принципів соціальної справедливості. Водночас саме 
цей підхід відкриває можливість для переходу від інерційної моделі соціальної 
підтримки до моделі, заснованої на ціннісній інновації, міжсекторальному 
партнерстві та орієнтації на реальні потреби людини. Це створює теоретичне 
 
підґрунтя для подальшого аналізу сучасного стану сфери соціальних послуг в 
Україні та виявлення тих проблем і передумов, які обумовлюють необхідність 
упровадження інноваційних стратегій її розвитку. 
 
Висновки до розділу 1 
У першому розділі магістерської роботи було досліджено теоретико-
методологічні засади стратегії блакитного океану в сфері соціальних послуг. 
Проведений аналіз дав змогу встановити, що соціальні послуги є однією з 
ключових складових соціальної політики держави та важливим інструментом 
реалізації соціального захисту населення. Їх значення полягає не лише в 
наданні допомоги особам і сім’ям, які перебувають у складних життєвих 
обставинах, а й у створенні умов для соціальної адаптації, реабілітації, 
інтеграції та підтримання належного рівня життєдіяльності. 
З’ясовано, що категорія «соціальний захист» у науковій літературі 
трактується по-різному, однак у більшості підходів її сутність пов’язується із 
захистом населення від соціальних ризиків, зниженням соціальної вразливості 
та забезпеченням соціальної справедливості. У цьому контексті соціальні 
послуги слід розглядати як найбільш гнучкий, адресний і практично 
спрямований елемент системи соціального захисту. На відміну від суто 
матеріальних форм підтримки, вони поєднують захисну, профілактичну, 
реабілітаційну, адаптаційну та інтеграційну функції, а отже, мають 
комплексний характер. 
Установлено, що система соціальних послуг є багатосуб’єктною та 
багаторівневою. У її функціонуванні беруть участь держава, органи місцевого 
самоврядування, державні й комунальні установи, громадські та благодійні 
організації, інші надавачі послуг. Ефективність цієї системи залежить від 
узгодженості нормативно-правових, організаційних, фінансових, кадрових та 
інформаційних компонентів. Це дає підстави розглядати сферу соціальних 
послуг як складну інституційну систему, що потребує сучасних управлінських 
підходів. 
У теоретичному аспекті доведено, що стратегія блакитного океану є 
сучасною концепцією стратегічного управління, яка орієнтує не на боротьбу в 
 
межах уже існуючого середовища, а на створення нової цінності та формування 
нових можливостей розвитку. Її ключовою ідеєю є ціннісна інновація, тобто 
поєднання високої корисності для споживача з переосмисленням традиційної 
моделі діяльності. На відміну від звичних конкурентних підходів, стратегія 
блакитного океану спрямована на вихід за межі усталених практик і на 
формування нового простору цінності. 
Обґрунтовано, що положення цієї стратегії можуть бути адаптовані до 
сфери соціальних послуг. Водночас така адаптація має враховувати специфіку 
соціальної сфери, де пріоритетом є не прибутковість, а суспільна значущість, 
доступність, адресність, справедливість і результативність послуг. Тому в 
системі соціальних послуг стратегія блакитного океану повинна розумітися як 
підхід до створення нових форматів соціальної підтримки, що краще 
відповідають реальним потребам населення, зменшують інституційні бар’єри, 
спрощують доступ до допомоги та підвищують її якість. 
Отже, теоретичний аналіз показав, що розвиток системи соціальних 
послуг потребує переходу від переважно інерційної та процедурно орієнтованої 
моделі до моделі, заснованої на ціннісній інновації, міжсекторальній взаємодії 
та орієнтації на людину. Саме тому стратегія блакитного океану може 
розглядатися як перспективна методологічна основа для оновлення сфери 
соціальних послуг в Україні. Одержані в першому розділі результати 
створюють теоретичну базу для подальшого аналізу сучасного стану цієї сфери, 
виявлення її проблем і обґрунтування практичних напрямів реалізації 
інноваційної стратегії розвитку.
 
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СФЕРИ 
СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ 
2.1. Нормативно-правові та організаційні засади надання соціальних 
послуг в Україні 
Нормативно-правові та організаційні засади надання соціальних послуг в 
Україні формувалися під впливом двох взаємопов’язаних процесів: по-перше, 
поступового розвитку системи соціального захисту як складової державної 
соціальної політики; по-друге, реформування механізмів публічного управління, 
пов’язаного з децентралізацією, розширенням повноважень місцевого 
самоврядування та переходом до більш адресної моделі надання послуг. Саме 
тому аналіз правових та організаційних засад цієї сфери потребує розгляду не 
лише окремих нормативних актів, а й логіки їх впливу на побудову системи 
соціальних послуг, розподіл повноважень між суб’єктами та функціонування 
механізмів реалізації соціальної політики [17, с. 13–20; 37]. 
Базовим нормативним підґрунтям функціонування системи соціальних 
послуг є Конституція України, яка закріплює право громадян на соціальний 
захист, включаючи забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати 
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від особи 
обставин, у старості та в інших випадках, передбачених законом [1]. 
Конституційне закріплення цього права має принципове значення, оскільки воно 
визначає соціальний захист не як факультативний напрям державної діяльності, 
а як один із фундаментальних обов’язків соціальної держави. Відтак система 
соціальних послуг виступає не периферійним елементом соціальної політики, а 
механізмом реалізації конституційно гарантованих прав людини. 
Важливу роль у формуванні правових основ соціальних послуг відіграють 
і міжнародні акти, ратифіковані або визнані Україною. Насамперед ідеться про 
Загальну декларацію прав людини, яка закріплює право кожної людини на 
соціальне забезпечення, достатній життєвий рівень і підтримку в разі соціальної 
вразливості [40]. Не менш важливе значення має Європейський кодекс 
соціального забезпечення, який задає орієнтири щодо мінімальних стандартів 
 
соціального забезпечення, розуміння захищених категорій населення та 
обов’язків держави у сфері соціальної підтримки [2]. Таким чином, міжнародно-
правова база формує ціннісні та правові рамки, в межах яких національне 
законодавство повинно визначати форми, механізми та стандарти надання 
соціальних послуг. 
На рівні національного законодавства ключове значення для сфери 
соціальних послуг станом на 2020 рік має профільний закон, який визначає 
основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, принципи 
функціонування системи, коло її учасників, права та обов’язки надавачів і 
отримувачів, а також базові підходи до планування, організації та фінансування 
послуг [3]. Саме на рівні цього закону соціальні послуги закріплюються як 
система дій і заходів, спрямованих на профілактику складних життєвих 
обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків. 
Такий підхід є принципово важливим, оскільки він зміщує акцент із вузького 
розуміння допомоги на більш комплексне бачення послуги як інструменту 
підтримки, адаптації, реабілітації та інтеграції особи. 
Для систематизації нормативно-правової бази сфери соціальних послуг 
станом на 2020 рік доцільно звернутися до табл. 2.1. 
Таблиця 2.1 
Нормативно-правова база надання соціальних послуг в Україні станом на 2020 рік 
Значення для 
Рівень 
Нормативна основа Зміст регулювання системи соціальних 
регулювання 
послуг 
Закріплення права на Формує базову 
Конституційний Конституція України соціальний захист, правову основу 
соціальні гарантії соціальної політики 
Загальна декларація прав Визначення соціальних 
Задає орієнтири для 
людини, Європейський прав і мінімальних 
Міжнародний національного 
кодекс соціального стандартів 
законодавства 
забезпечення забезпечення 
Визначення принципів, 
Формує цілісну 
Закони України у сфері учасників, 
модель 
Законодавчий соціального захисту та повноважень, форм і 
функціонування 
соціальних послуг механізмів надання 
системи 
послуг 
 
Значення для 
Рівень 
Нормативна основа Зміст регулювання системи соціальних 
регулювання 
послуг 
Регламентація порядку 
Постанови КМУ, накази 
надання послуг, Забезпечує практичну 
міністерств, державні 
Підзаконний стандартів якості, реалізацію 
стандарти, положення 
організації діяльності законодавчих норм 
про установи 
установ 
Рішення органів 
Урахування потреб Адаптує систему до 
місцевого 
громади, фінансування, територіальних 
Локальний самоврядування, місцеві 
організація мережі особливостей і потреб 
програми, положення 
послуг населення 
про заклади 
Як видно з табл. 2.1, система нормативного регулювання соціальних 
послуг має багаторівневий характер. Її цілісність забезпечується тим, що 
конституційні та міжнародні положення визначають загальні принципи й 
гарантії, закони встановлюють рамкову модель функціонування системи, а 
підзаконні та локальні акти забезпечують практичну реалізацію цих норм на 
рівні конкретних управлінських рішень, установ і територіальних громад. 
У науковій літературі обґрунтовується, що ефективність державної 
соціальної політики значною мірою залежить від того, наскільки послідовно 
правові норми трансформуються в реальні організаційні механізми [13; 18; 28, с. 
180–183]. У сфері соціальних послуг це означає, що сама наявність законодавчих 
гарантій ще не забезпечує належного результату без функціонування 
відповідних інституцій, фінансових інструментів, кадрового забезпечення, 
процедур координації та систем контролю якості. Саме тому підзаконне 
регулювання у цій сфері має не допоміжний, а системоутворюючий характер, 
оскільки через нього визначаються конкретні стандарти надання послуг, порядок 
взаємодії між суб’єктами, умови фінансування та організаційні форми діяльності 
закладів соціальної сфери [32, с. 15–31; 33, с. 34]. 
Організаційна модель надання соціальних послуг в Україні передбачала 
участь кількох рівнів публічного управління та різних категорій надавачів 
послуг. На центральному рівні формувалися державна політика, нормативно-
правові засади, стандарти та загальні підходи до фінансування соціальної сфери. 
На регіональному та місцевому рівнях здійснювалися організація надання 
 
послуг, визначення потреб населення, координація діяльності установ, 
підготовка місцевих програм і забезпечення доступності послуг для мешканців 
конкретної території [6, с. 293–297; 21, с. 422–424]. Отже, система соціальних 
послуг є не тільки правовою, а й управлінською конструкцією, в якій кожен 
рівень влади виконує визначену функцію. 
Особливого значення в цьому контексті набуває роль органів місцевого 
самоврядування. У працях вітчизняних дослідників неодноразово 
наголошувалося, що саме місцевий рівень є найбільш чутливим до реальних 
потреб населення, а отже, здатен ефективніше забезпечувати адресність 
соціальних послуг, враховувати специфіку територіальної громади та 
оперативно реагувати на соціальні проблеми [6, с. 293–297; 21, с. 422–424; 22, с. 
145–151]. Умови децентралізації лише посилили цю тенденцію, оскільки надали 
громадам ширші можливості у сфері організації, планування та фінансування 
соціальних послуг. У результаті місцевий рівень поступово перетворювався на 
ключову ланку системи надання послуг. 
Для узагальнення розподілу функцій між різними рівнями управління 
доцільно звернутися до табл. 2.2. 
Таблиця 2.2 
Розподіл повноважень у сфері надання соціальних послуг в Україні станом на 2020 рік 
Рівень управління Основні повноваження Практичне значення 
Формування державної політики, 
Забезпечення єдності 
Центральні органи нормативно-правове регулювання, 
державної політики у сфері 
влади встановлення стандартів, загальні 
соціальних послуг 
підходи до фінансування і контролю 
Координація реалізації державної 
Узгодження державних 
Місцеві державні політики на відповідній території, 
рішень із регіональними 
адміністрації організаційне забезпечення виконання 
особливостями 
програм 
Визначення потреб населення, 
Забезпечення доступності, 
затвердження місцевих програм, 
Органи місцевого адресності та 
організація мережі закладів, 
самоврядування територіальної 
фінансування послуг з місцевого 
наближеності послуг 
бюджету 
Безпосереднє надання соціальних Реалізація соціальної 
Державні та 
послуг, соціальний супровід, догляд, підтримки на практичному 
комунальні установи 
консультування, реабілітація рівні 
 
Рівень управління Основні повноваження Практичне значення 
Недержавні Додаткове або партнерське надання Підвищення гнучкості та 
організації та послуг, реалізація соціальних програм, різноманітності системи 
благодійні структури інноваційні форми підтримки соціальних послуг 
Дані табл. 2.2 свідчать, що станом на 2020 рік система надання соціальних 
послуг будувалася на поєднанні централізованого нормативного регулювання та 
децентралізованої організації практичного надання допомоги. Така модель має 
низку переваг, оскільки дозволяє, з одного боку, зберігати єдині державні 
стандарти, а з іншого — враховувати територіальні відмінності та індивідуальні 
потреби населення. Водночас ефективність такої системи безпосередньо 
залежить від рівня координації між її учасниками, чіткості розподілу 
повноважень і здатності місцевого рівня нести нові управлінські функції [17, с. 
13–20; 21, с. 422–424]. 
Організаційна побудова системи соціальних послуг станом на 2020 рік 
охоплювала різноманітні установи, служби, центри та програми, які виконували 
різні функції в межах соціальної підтримки населення. Йдеться про 
територіальні центри соціального обслуговування, центри соціальних служб, 
установи стаціонарного та денного догляду, центри реабілітації, служби 
підтримки сім’ї, дітей та молоді, а також інші інституції, що функціонують у 
сфері соціального захисту [24; 33, с. 34; 43]. При цьому реальна конфігурація 
системи залежала від того, наскільки повно на місцевому рівні були розвинуті 
інституції соціальної інфраструктури, наскільки ефективно вони взаємодіяли 
між собою та чи забезпечувалося належне програмне і ресурсне підґрунтя їх 
діяльності. 
Для відображення організаційної побудови системи соціальних послуг в 
Україні станом на 2020 рік доцільно використати табл. 2.3. 
Таблиця 2.3 
Організаційна структура системи надання соціальних послуг в Україні станом на 2020 
рік 
 
Функціональне 
Елемент системи Основний зміст діяльності 
призначення 
Уповноважені органи Формування політики, координація, Забезпечення керованості 
публічного управління регулювання, контроль системи 
Установи та заклади Безпосереднє надання послуг різним Реалізація соціальної 
соціальної сфери категоріям населення підтримки на практиці 
Соціальний супровід, консультування, 
Соціальні служби та Оперативне реагування на 
профілактика, робота з сім’ями та 
центри складні життєві обставини 
вразливими групами 
Територіальна адаптація 
Місцеві програми Планування заходів і ресурсів 
державної соціальної 
соціального розвитку відповідно до потреб громади 
політики 
Додаткові та інноваційні послуги, Розширення варіативності 
Недержавний сектор 
партнерська участь, соціальні проєкти та гнучкості системи 
Як видно з табл. 2.3, організаційна система надання соціальних послуг 
поєднує інституційні, програмні та сервісні елементи. Це означає, що якість 
послуг визначається не лише діяльністю конкретного закладу, а й узгодженістю 
всієї системи: від формування політики до безпосереднього контакту з 
отримувачем. 
Важливим аспектом стану системи на 2020 рік є те, що децентралізація 
змінила не лише формальний розподіл повноважень, а й саму логіку організації 
соціальних послуг. Якщо раніше суттєва частина рішень концентрувалася на 
центральному рівні, то в умовах нової моделі зросло значення громади як 
простору, в якому повинні визначатися потреби населення, плануватися мережа 
надавачів, формуватися місцеві програми та забезпечуватися доступність 
базових соціальних послуг [6, с. 293–297; 21, с. 422–424; 22, с. 145–151]. Це 
посилило вимоги до професійної спроможності місцевого самоврядування, 
кадрового забезпечення та інформаційно-аналітичної бази прийняття рішень. 
У цьому зв’язку особливої ваги набуває питання фінансового та 
стандартного забезпечення системи. Соціальні послуги не можуть бути 
ефективними без належного ресурсного підґрунтя, а тому бюджетне 
забезпечення соціальної функції держави та місцевих програм розвитку 
соціальної сфери залишається одним із визначальних чинників результативності 
всієї системи [32, с. 15–31]. Поряд із цим важливу роль відіграють державні 
соціальні стандарти, які виступають орієнтиром для визначення обсягу, якості й 
 
мінімально допустимого рівня забезпечення соціальних послуг. Вони 
забезпечують не лише нормативну, а й управлінську функцію, оскільки 
дозволяють зіставляти фактичний стан послуг із проголошеними державними 
гарантіями [33, с. 34]. 
Отже, нормативно-правові та організаційні засади надання соціальних 
послуг в Україні станом на 2020 рік характеризувалися багаторівневою 
побудовою, поєднанням конституційних, міжнародних, законодавчих, 
підзаконних і локальних норм, а також складною системою інституційної 
взаємодії між державою, органами місцевого самоврядування, установами 
соціальної сфери та недержавними суб’єктами. Особливістю цього етапу було 
посилення ролі місцевого рівня внаслідок децентралізаційних процесів, що 
сприяло наближенню послуг до населення, але водночас загострило вимоги до 
координації, ресурсного забезпечення та управлінської спроможності громад. 
Саме така нормативно-організаційна конфігурація створює основу для 
подальшого аналізу проблем і суперечностей функціонування системи 
соціальних послуг в Україні. 
 
2.2. Аналіз основних проблем і суперечностей функціонування 
системи соціальних послуг 
Аналіз нормативно-правових та організаційних засад надання соціальних 
послуг в Україні дає підстави стверджувати, що станом на 2020 рік у цій сфері 
сформувалася складна й багаторівнева система, яка поєднувала конституційні 
гарантії, спеціальне законодавство, підзаконне регулювання, державні 
стандарти, мережу установ і розподіл повноважень між центральним та місцевим 
рівнями управління. Водночас сама наявність такої системи не означала 
автоматичного досягнення високої якості, адресності та результативності 
соціальних послуг. Навпаки, у процесі її функціонування виявився комплекс 
проблем, що мають не випадковий, а системний характер і безпосередньо 
впливають як на доступність допомоги для населення, так і на ефективність 
державної соціальної політики загалом [15, с. 250–258; 17, с. 13–20]. 
 
У науковій літературі неодноразово підкреслювалося, що суперечності 
функціонування системи соціальних послуг пов’язані не лише з браком 
фінансових ресурсів або недосконалістю окремих процедур, а й із глибшими 
інституційними та управлінськими диспропорціями [20, с. 87–91; 21, с. 422–424; 
28, с. 180–183]. Інакше кажучи, проблема полягає не в окремих збоях 
функціонування, а в тому, що традиційна модель організації соціальних послуг 
не завжди відповідає сучасним вимогам до адресності, комплексності, гнучкості 
та орієнтації на кінцевий результат для отримувача. Для узагальнення основних 
проблем функціонування системи соціальних послуг доцільно звернутися до 
табл. 2.4. 
Таблиця 2.4 
Основні проблеми функціонування системи соціальних послуг в Україні 
Проблема Основний прояв Наслідок для системи 
Недостатня адресність Невідповідність змісту послуг Зниження ефективності 
окремих послуг конкретним потребам особи або сім’ї соціальної підтримки 
Переважання адміністративних вимог 
Надмірна формалізація Ускладнення доступу до 
і документального підтвердження над 
процедур послуг 
реальним змістом допомоги 
Багаторівневість звернення, Часткове або повне 
Складність доступу до 
недостатня поінформованість, невикористання послуг 
послуг 
інституційні бар’єри тими, хто їх потребує 
Нерівномірність 
Відмінності між територіями у Територіальна нерівність у 
розвитку соціальної 
наявності установ, служб і програм забезпеченні послугами 
інфраструктури 
Розпорошення 
Фрагментарність Розподіл функцій між багатьма 
відповідальності та 
управління суб’єктами без належної інтеграції 
дублювання функцій 
Недостатня взаємодія між органами 
Слабка координація між Низька комплексність 
влади, установами та недержавним 
суб’єктами соціальної підтримки 
сектором 
Недостатнє ресурсне Обмеженість фінансових, кадрових і Звуження можливостей 
забезпечення матеріально-технічних ресурсів системи 
Невисока гнучкість Повільне реагування на нові Консервація застарілих 
системи соціальні потреби та ризики форм роботи 
Оцінка діяльності переважно за Формалізація 
Недостатня орієнтація 
кількістю послуг, а не за їх управлінської 
на результат 
соціальним ефектом ефективності 
 
Як видно з табл. 2.4, більшість проблем не існує ізольовано. Вони 
взаємопов’язані між собою та підсилюють одна одну. Наприклад, 
фрагментарність управління знижує рівень координації між суб’єктами, а це, 
своєю чергою, ускладнює доступ до послуг і послаблює їх адресність. 
Аналогічно, надмірна формалізація процедур за умов дефіциту ресурсів зменшує 
гнучкість системи та переводить увагу з реального соціального результату на 
дотримання формальних вимог. 
Однією з найбільш помітних проблем функціонування системи соціальних 
послуг є недостатня адресність окремих видів допомоги. Попри задекларовану 
орієнтацію на потреби особи, на практиці зміст і формат послуг нерідко 
визначаються не індивідуальною ситуацією отримувача, а усталеними 
інституційними процедурами, організаційними можливостями конкретної 
установи або типовими програмними рамками [15, с. 250–258; 33, с. 34]. У 
результаті послуга формально надається, але її фактична корисність для людини 
може бути обмеженою. Така ситуація особливо проблемна в умовах, коли 
складні життєві обставини мають багатовимірний характер і потребують не 
шаблонної, а комплексної та персоналізованої підтримки. 
Не менш суттєвою є проблема надмірної формалізації процедур. 
Функціонування системи соціальних послуг традиційно тяжіє до 
адміністративної логіки, у межах якої значна увага приділяється правильності 
оформлення документів, проходженню формальних етапів, підтвердженню 
статусу, відповідності встановленим критеріям та іншим процедурним вимогам 
[20, с. 87–91; 23, с. 179–182]. Безумовно, правова визначеність і процедурна 
чіткість є необхідними умовами функціонування системи, однак їх 
гіпертрофоване значення часто перетворює процес отримання соціальної 
послуги на складну бюрократичну процедуру. У такому випадку центр тяжіння 
зміщується з реальної допомоги людині на адміністративне обслуговування 
самої системи. 
Надмірна формалізація безпосередньо пов’язана зі складністю доступу до 
соціальних послуг. Для частини населення, особливо соціально вразливих груп, 
 
навіть сама процедура звернення за послугою може бути серйозною 
перешкодою. Йдеться про недостатню поінформованість щодо прав і 
можливостей, складний маршрут отримання послуги, необхідність взаємодії з 
кількома установами, територіальну віддаленість окремих служб, а також брак 
супроводу на етапі первинного звернення [6, с. 293–297; 21, с. 422–424]. У 
підсумку виникає ситуація, за якої формально послуга існує, але для частини 
потенційних отримувачів вона залишається фактично малодоступною. 
Ще однією системною проблемою є нерівномірність розвитку соціальної 
інфраструктури. Організаційна мережа установ соціальної сфери станом на 2020 
рік була неоднорідною: різні території мали різний рівень забезпеченості 
закладами, службами, програмами, кадровими ресурсами та фінансовими 
можливостями [6, с. 293–297; 21, с. 422–424]. Це означає, що реальна доступність 
та якість соціальних послуг значною мірою залежали від місця проживання 
людини. У територіальних громадах із більш розвиненою інфраструктурою 
послуги могли надаватися ширше й комплексніше, тоді як у громадах з 
обмеженими ресурсами або слабкою організаційною базою спектр послуг 
залишався вузьким. Така ситуація суперечить самій ідеї соціальної 
справедливості й рівного доступу до соціальних прав. 
Проблема інфраструктурної нерівномірності тісно переплітається з 
фрагментарністю управління. Сфера соціальних послуг в Україні 
характеризується участю великої кількості суб’єктів: центральних органів влади, 
місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, 
спеціалізованих установ, соціальних служб, недержавних організацій, 
благодійних структур. З одного боку, така багатосуб’єктність створює 
можливості для розширення системи, а з іншого — ускладнює координацію, 
породжує дублювання окремих функцій і розмиває відповідальність [17, с. 13–
20; 21, с. 422–424; 22, с. 145–151]. У результаті система нерідко функціонує як 
сукупність паралельних елементів, а не як цілісний механізм соціальної 
підтримки. 
 
Саме тому в наукових працях значна увага приділяється проблемі слабкої 
координації між різними суб’єктами системи соціальних послуг. Ідеться не лише 
про вертикальні управлінські зв’язки між центральним і місцевим рівнями, а й 
про горизонтальну взаємодію між установами, службами, програмами та іншими 
учасниками надання послуг [20, с. 87–91; 21, с. 422–424; 23, с. 179–182]. За 
відсутності належної координації отримувач послуги змушений фактично 
самостійно долати межі між різними інституціями, тоді як система не забезпечує 
комплексного супроводу. Це послаблює результативність допомоги та 
ускладнює формування дійсно цілісної моделі підтримки особи чи сім’ї. 
Для узагальнення ключових суперечностей функціонування системи 
соціальних послуг доцільно звернутися до табл. 2.5. 
Таблиця 2.5 
Основні суперечності функціонування системи соціальних послуг 
Суперечність Зміст суперечності Наслідок 
Кількість та складність соціальних 
Між зростанням соціальних Перевантаження 
запитів зростає швидше, ніж 
потреб і обмеженими установ і зниження 
управлінська й ресурсна 
можливостями системи якості послуг 
спроможність системи 
Між нормативною Законодавчі гарантії існують, але Формальний характер 
розвиненістю та практичною не завжди легко реалізуються на частини соціальних 
доступністю практиці прав 
Між багатосуб’єктністю У системі багато учасників, але 
Фрагментарність 
системи та слабкою недостатньо інтегрованої взаємодії 
допомоги 
координацією між ними 
Необхідність дотримання 
Між стандартизацією та стандартів поєднується з потребою Шаблонність окремих 
індивідуалізацією враховувати конкретну життєву рішень 
ситуацію людини 
Основна увага приділяється 
Між процесною організацією Формалізація оцінки 
процедурі надання послуги, а не 
та результативністю діяльності 
кінцевому соціальному ефекту 
Між децентралізацією Місцевий рівень отримує більше Посилення 
повноважень і нерівністю відповідальності, але не завжди має територіальної 
територіальних можливостей достатній ресурс і спроможність диференціації 
Найглибшою серед наведених суперечностей є, безперечно, суперечність 
між зростанням соціальних потреб населення та обмеженими можливостями 
традиційної моделі управління. На тлі ускладнення соціальних ризиків, зміни 
 
структури вразливих груп, посилення потреби в комплексних послугах, 
супроводі, реабілітації та профілактиці система, побудована переважно на 
процедурній і відомчій логіці, виявляється недостатньо гнучкою [17, с. 13–20; 28, 
с. 180–183]. У такій моделі пріоритет нерідко віддається підтриманню 
управлінської керованості, а не переосмисленню самої конфігурації послуги 
відповідно до нових потреб суспільства. 
Значний вплив на якість функціонування системи має також недостатнє 
ресурсне забезпечення. Соціальні послуги потребують стабільного 
фінансування, професійно підготовлених кадрів, належної матеріально-
технічної бази та дієвого інформаційно-аналітичного супроводу. Однак у 
реальних умовах фінансові можливості часто не відповідають розширенню кола 
завдань, які покладаються на систему соціальних послуг [32, с. 15–31]. За таких 
умов виникає загроза того, що навіть правильно організована модель надання 
послуг не досягає очікуваного ефекту через обмеженість ресурсів. При цьому 
дефіцит ресурсів не лише звужує обсяг допомоги, а й стримує впровадження 
інноваційних підходів, що могли б підвищити гнучкість і результативність 
системи. 
Проблема ресурсного забезпечення безпосередньо пов’язана з невисокою 
гнучкістю системи соціальних послуг. Традиційна модель соціального 
управління здебільшого орієнтована на відтворення вже наявних організаційних 
форм, що ускладнює швидке пристосування до нових соціальних запитів, 
територіальних потреб або міжсекторальних форматів підтримки [22, с. 145–151; 
23, с. 179–182]. У результаті система схильна зберігати стабільність за рахунок 
інерційності, але не завжди демонструє здатність до адаптації. Саме ця риса є 
однією з причин того, що в умовах реформування соціальної сфери та 
децентралізації постає потреба в новіших управлінських підходах. 
Особливо показовою є проблема недостатньої орієнтації на результат для 
отримувача. У ряді випадків ефективність діяльності установ і служб оцінюється 
переважно за кількісними або процедурними показниками: числом наданих 
послуг, обсягом охоплення, дотриманням нормативних вимог, виконанням 
 
планових показників [28, с. 180–183; 33, с. 34]. Водночас реальний соціальний 
ефект — тобто зміна життєвої ситуації людини, зменшення її вразливості, 
відновлення соціальної спроможності, поліпшення доступу до ресурсів — 
відходить на другий план. У такій ситуації система може формально 
демонструвати активність, але фактично залишатися недостатньо 
результативною з позиції самого отримувача послуги. 
Саме тому важливо підкреслити, що однією з головних проблем системи є 
її орієнтація не стільки на соціальний ефект, скільки на сам процес надання 
послуги. Процедурна логіка, властива традиційній моделі соціального 
управління, часто сприяє відтворенню механізмів, у межах яких головним є сам 
факт здійснення певної дії, тоді як питання про її реальну користь для людини не 
завжди отримує належну увагу [15, с. 250–258; 28, с. 180–183]. Це знижує 
потенціал системи як інструменту соціальних змін і вказує на необхідність 
переорієнтації управлінських підходів із процесу на результат. 
Для узагальнення впливу виявлених проблем на різні рівні 
функціонування системи соціальних послуг доцільно використати табл. 2.6. 
Таблиця 2.6 
Наслідки основних проблем функціонування системи соціальних послуг 
Рівень впливу Основні наслідки 
Для отримувача Ускладнений доступ до допомоги, неповне задоволення потреб, 
послуги фрагментарність підтримки, низька зручність користування системою 
Для надавача Перевантаження процедурами, обмеженість ресурсів, складність 
послуги координації з іншими суб’єктами, зниження гнучкості роботи 
Розпорошення відповідальності, формалізація ефективності, 
Для системи 
нерівномірність якості послуг між територіями, обмежена здатність до 
управління 
інновацій 
Послаблення результативності соціального захисту, зниження 
Для соціальної 
соціальної довіри, неповна реалізація принципу соціальної 
політики загалом 
справедливості 
Дані табл. 2.6 свідчать, що проблеми функціонування системи соціальних 
послуг мають багаторівневі наслідки. Вони впливають не лише на окремого 
отримувача чи окрему установу, а й на ефективність державної соціальної 
 
політики, рівень суспільної довіри до інститутів влади та реальну дієвість 
механізмів соціального захисту. 
Отже, аналіз основних проблем і суперечностей функціонування системи 
соціальних послуг в Україні станом на 2020 рік дає підстави стверджувати, що 
йдеться не про сукупність випадкових недоліків, а про системну кризу 
традиційної моделі організації та управління соціальною сферою. Недостатня 
адресність, надмірна формалізація процедур, складність доступу до послуг, 
нерівномірність розвитку інфраструктури, фрагментарність управління, слабка 
координація між суб’єктами, ресурсні обмеження, невисока гнучкість і 
недостатня орієнтація на кінцевий соціальний результат утворюють 
взаємопов’язаний комплекс проблем. Саме тому подальший розвиток сфери 
соціальних послуг потребує не лише точкового вдосконалення окремих 
механізмів, а пошуку нових підходів до організації системи, здатних забезпечити 
її більшу цілісність, гнучкість, результативність та орієнтованість на людину. 
 
 
2.3. Передумови впровадження інноваційних підходів у розвиток 
сфери соціальних послуг 
Аналіз нормативно-правових засад та проблем функціонування системи 
соціальних послуг в Україні дає підстави стверджувати, що станом на 2020 рік 
ця сфера перебувала на етапі, коли збереження традиційної моделі управління 
вже не могло повною мірою забезпечувати належну результативність соціальної 
підтримки. Виявлені у попередньому підрозділі суперечності — недостатня 
адресність, надмірна формалізація процедур, фрагментарність управління, 
нерівномірність розвитку соціальної інфраструктури, ресурсні обмеження та 
переважна орієнтація на процес, а не на соціальний ефект — свідчать про 
потребу не лише в удосконаленні окремих елементів системи, а й у пошуку 
якісно нових підходів до її розвитку [17, с. 13–20; 28, с. 180–183]. 
Передумови впровадження інноваційних підходів у сфері соціальних 
послуг мають як об’єктивний, так і інституційний характер. З одного боку, вони 
 
зумовлені зміною соціальної реальності, ускладненням структури потреб 
населення, підвищенням суспільних очікувань щодо якості та доступності 
послуг. З іншого боку, вони пов’язані з внутрішніми обмеженнями самої 
системи, яка дедалі виразніше демонструє потребу в оновленні механізмів 
управління, координації, організації сервісів і оцінювання результативності [15, 
с. 250–258; 33, с. 34]. Саме тому інноваційність у цій сфері слід розглядати не як 
факультативне доповнення до чинної моделі, а як необхідну умову її подальшого 
розвитку. 
Насамперед важливою передумовою є зміна характеру соціальних ризиків 
та ускладнення структури соціальних потреб населення. Якщо раніше система 
соціального захисту значною мірою орієнтувалася на більш стандартизовані 
категорії отримувачів та відносно типові ситуації соціальної вразливості, то 
станом на 2020 рік дедалі більшого значення набували комплексні, багатовимірні 
життєві обставини, які не можуть бути подолані за допомогою ізольованих або 
шаблонних рішень [15, с. 250–258; 43]. У сучасних умовах потреби людини часто 
поєднують матеріальні, психологічні, медико-соціальні, реабілітаційні, 
адаптаційні та інформаційні компоненти. Це означає, що традиційна модель, яка 
ґрунтується на сегментарному підході до допомоги, втрачає здатність адекватно 
відповідати на запити населення. 
Не менш важливою передумовою є зростання вимог до якості соціальних 
послуг. Сам факт існування певної послуги вже не може розглядатися як 
достатній показник ефективності системи. Усе більшої ваги набувають такі 
характеристики, як своєчасність, доступність, індивідуалізація, зручність 
отримання, професійність супроводу та реальний вплив на життєву ситуацію 
особи. У цьому сенсі послуга оцінюється не лише як адміністративно виконана 
дія, а як конкретний соціальний результат, що змінює становище отримувача [6, 
с. 293–297; 33, с. 34]. Саме ця зміна критеріїв оцінювання і вимагає переходу до 
нових підходів, орієнтованих на результативність, а не лише на процесну 
організацію. 
 
Для систематизації ключових передумов упровадження інноваційних 
підходів у сферу соціальних послуг доцільно звернутися до табл. 2.7. 
Таблиця 2.7 
Основні передумови впровадження інноваційних підходів у розвиток сфери соціальних 
послуг 
Наслідок для системи 
Передумова Зміст 
соціальних послуг 
Ускладнення соціальних проблем, 
Зміна характеру Потреба в комплексних та 
поєднання кількох форм вразливості в 
соціальних ризиків інтегрованих послугах 
однієї особи чи сім’ї 
Суспільний запит на доступність, Необхідність переходу від 
Зростання вимог до 
зручність, адресність і формального до сервісного 
якості послуг 
результативність підходу 
Потреба в 
Відмінність індивідуальних життєвих Необхідність гнучких 
персоналізації 
ситуацій і потреб отримувачів моделей надання послуг 
допомоги 
Дефіцит фінансів, кадрів, 
Пошук ефективніших 
Обмеженість ресурсів інфраструктури та управлінських 
організаційних рішень 
можливостей 
Децентралізація Передача частини повноважень на Посилення ролі громади в 
управління місцевий рівень організації послуг 
Потреба в Неможливість вирішити складні 
Формування партнерських 
міжсекторальній соціальні проблеми силами одного 
моделей надання послуг 
взаємодії суб’єкта 
Необхідність нових Вичерпання потенціалу традиційної Запит на інноваційні 
управлінських моделей адміністративної логіки стратегічні підходи 
Як видно з табл. 2.7, передумови інноваційного розвитку сфери соціальних 
послуг мають комплексний характер. Вони формуються одночасно під впливом 
соціальних змін, ресурсних обмежень та інституційних трансформацій. Це 
означає, що інновації в даній сфері зумовлені не модою на оновлення, а 
об’єктивною необхідністю адаптації системи до нових умов функціонування. 
Однією з найсуттєвіших передумов є потреба в персоналізації допомоги. 
Стандартизований підхід до надання послуг, безумовно, має значення з точки 
зору забезпечення єдиних вимог і правових гарантій. Однак у практичному 
вимірі він часто виявляється недостатнім, оскільки різні категорії отримувачів 
мають неоднакові потреби, ресурси, рівень соціальної спроможності та ступінь 
складності життєвої ситуації. Саме тому інноваційний розвиток сфери 
соціальних послуг повинен бути пов’язаний із переходом до більш гнучких 
 
моделей, у яких поєднуються стандартизація базових гарантій та 
індивідуалізація способу надання допомоги [20, с. 87–91; 23, с. 179–182]. 
Ще однією важливою передумовою виступає обмеженість ресурсів. На 
перший погляд може здатися, що дефіцит фінансів, кадрів або матеріально-
технічної бази лише стримує оновлення системи. Проте саме ресурсні 
обмеження часто виступають стимулом до пошуку інноваційних рішень, які 
дають змогу підвищити ефективність послуг не шляхом механічного збільшення 
витрат, а через переосмислення формату їх організації, маршруту отримання, 
поєднання різних сервісів і кращого використання наявного потенціалу [32, с. 
15–31]. Інакше кажучи, інноваційність у соціальній сфері нерідко народжується 
саме там, де традиційна модель виявляється занадто витратною, інерційною або 
малоефективною. 
Умови децентралізації є окремою передумовою для оновлення системи 
соціальних послуг. Передача значної частини повноважень на місцевий рівень 
означає, що саме територіальні громади дедалі більшою мірою стають 
відповідальними за виявлення потреб населення, організацію мережі надавачів, 
координацію послуг та розроблення локальних програм підтримки [6, с. 293–297; 
21, с. 422–424]. Це посилює можливості для більш адресного і чутливого до 
місцевого контексту управління. Водночас децентралізація сама по собі не 
гарантує високої якості соціальних послуг. Вона лише створює умови, за яких 
інноваційні підходи можуть бути реалізовані ближче до реальних потреб 
громади. 
Децентралізаційні процеси, у свою чергу, підсилюють значення місцевого 
рівня організації послуг як простору соціальних інновацій. Саме на рівні громади 
найкраще видно, які сервіси дублюються, яких бракує, які процедури є зайво 
складними, а які форми підтримки потребують інтеграції. Це відкриває 
можливість для переходу від жорстко централізованої моделі до більш гнучких 
рішень, заснованих на аналізі місцевих соціальних запитів, ресурсів громади та 
партнерської взаємодії між різними суб’єктами [21, с. 422–424; 22, с. 145–151]. 
 
Отже, децентралізація є не лише адміністративною реформою, а й передумовою 
перегляду самої логіки надання соціальних послуг. 
Не менш вагомою передумовою є необхідність міжсекторальної взаємодії. 
Сучасні соціальні проблеми рідко можуть бути розв’язані в межах повноважень 
однієї установи або навіть однієї галузі. Ефективне реагування на складні 
життєві обставини часто вимагає поєднання соціальної, медичної, освітньої, 
психологічної, правової та інформаційної підтримки. Саме тому інноваційний 
розвиток системи соціальних послуг повинен передбачати посилення співпраці 
між державними органами, органами місцевого самоврядування, соціальними 
службами, закладами охорони здоров’я, освітніми інституціями, громадськими 
організаціями та благодійними фондами [6, с. 293–297; 33, с. 34; 43]. Без такої 
координації система неминуче залишається фрагментованою. 
Для узагальнення ролі децентралізації та міжсекторальної взаємодії в 
процесі оновлення системи соціальних послуг доцільно використати табл. 2.8. 
Таблиця 2.8 
Вплив децентралізації та міжсекторальної взаємодії на розвиток системи соціальних 
послуг 
Потенційний інноваційний 
Чинник Основний прояв 
ефект 
Підвищення адресності та 
Децентралізація Передача частини функцій органам 
територіальної наближеності 
повноважень місцевого самоврядування 
послуг 
Визначення місцевих потреб і Краще узгодження послуг із 
Зростання ролі громади 
пріоритетів реальним соціальним запитом 
Партнерство з Залучення громадських і Розширення спектра та 
недержавним сектором благодійних організацій гнучкості послуг 
Узгодження діяльності соціальних, 
Координація між Формування комплексних 
медичних, освітніх та інших 
установами сервісних рішень 
структур 
Місцеві програми Орієнтація на конкретні потреби Створення нових моделей 
соціального розвитку територіальної громади підтримки на локальному рівні 
Дані табл. 2.8 підтверджують, що інноваційний розвиток сфери соціальних 
послуг значною мірою пов’язаний із переходом від галузевої замкненості до 
кооперативної моделі, у якій ключову роль відіграють територіальна 
наближеність, партнерство та координація ресурсів. 
 
Суттєвою передумовою інноваційних змін є також потреба в нових 
управлінських моделях. Традиційна адміністративна модель, що зосереджується 
переважно на регламентації, ієрархії та процедурному контролі, не завжди здатна 
забезпечити необхідну гнучкість у роботі із складними соціальними ситуаціями. 
За умов динамічної зміни потреб населення, розширення кола суб’єктів і 
посилення вимог до якості послуг виникає потреба у стратегічному підході, який 
би дозволяв не лише підтримувати функціонування системи, а й 
переосмислювати її конфігурацію, виявляти нові можливості розвитку та 
проектувати більш результативні моделі соціальної підтримки [17, с. 13–20; 28, 
с. 180–183]. 
Саме на цьому тлі особливого значення набуває можливість використання 
стратегії блакитного океану як інноваційного підходу до розвитку соціальних 
послуг. Виявлені проблеми системи — складність доступу, надмірна 
процедурність, фрагментарність, слабка координація, нестача гнучкості — 
фактично вказують на те, що сфера потребує не лише модернізації окремих 
елементів, а формування нової цінності для отримувача. У цьому сенсі йдеться 
про перехід від логіки відтворення усталених сервісів до логіки проектування 
нових форматів соціальної підтримки, які були б простішими, 
результативнішими, адреснішими та інституційно ефективнішими [48, с. 76–84; 
50, с. 22–28]. 
Інноваційні підходи в соціальній сфері стають потрібними ще й тому, що 
дедалі виразніше проявляється суперечність між зростанням суспільних 
очікувань і обмеженими можливостями традиційної системи. Суспільство очікує 
не лише формального виконання соціальних гарантій, а якісної, швидкої, 
зрозумілої та реально корисної підтримки. Натомість система, побудована на 
відомчій фрагментації та процедурній логіці, не завжди здатна забезпечити такий 
рівень сервісності. Отже, інноваційність у сфері соціальних послуг виступає 
відповіддю не лише на управлінські виклики, а й на суспільний запит щодо нової 
якості взаємодії між системою соціального захисту та людиною [15, с. 250–258; 
33, с. 34]. 
 
Для підсумкового узагальнення доцільно виокремити, які саме напрями 
оновлення об’єктивно підказують виявлені передумови. Це можна подати у табл. 
2.9. 
Таблиця 2.9 
Передумови та відповідні напрями інноваційного оновлення сфери соціальних послуг 
Виявлена передумова Напрям оновлення 
Ускладнення соціальних потреб Інтеграція послуг та міждисциплінарний підхід 
Зростання вимог до якості Перехід до сервісно орієнтованої моделі 
Індивідуалізація супроводу та гнучкі формати 
Потреба в персоналізації 
допомоги 
Оптимізація організації послуг і пошук нової 
Ресурсні обмеження 
цінності 
Посилення ролі громади та локального 
Децентралізація 
планування 
Міжсекторальна взаємодія Партнерські моделі надання соціальних послуг 
Вичерпання потенціалу традиційного Запровадження стратегічних інноваційних 
управління підходів 
Як видно з табл. 2.9, передумови інноваційного розвитку не лише 
пояснюють, чому чинна система потребує змін, а й окреслюють логіку цих змін. 
Вони орієнтують на більшу інтегрованість, адресність, гнучкість, сервісність та 
стратегічну переорієнтацію сфери соціальних послуг. 
Отже, проведений аналіз дає підстави стверджувати, що станом на 2020 рік 
у сфері соціальних послуг сформувався комплекс об’єктивних передумов для 
впровадження інноваційних підходів. Їх поява була зумовлена зміною характеру 
соціальних ризиків, зростанням вимог до якості підтримки, потребою в 
персоналізації допомоги, ресурсними обмеженнями, децентралізацією 
управління, необхідністю міжсекторальної взаємодії та вичерпанням потенціалу 
традиційної адміністративної моделі. У сукупності ці чинники свідчать про те, 
що подальший розвиток системи соціальних послуг в Україні потребує переходу 
до нових стратегічних підходів, орієнтованих не лише на підтримання 
функціонування системи, а й на створення нової суспільної цінності. Саме це і 
зумовлює логічну необхідність звернення у третьому розділі до обґрунтування 
 
напрямів розробки та реалізації стратегії блакитного океану в сфері соціальних 
послуг. 
Висновки до розділу 2 
У другому розділі магістерської роботи було проаналізовано нормативно-
правові та організаційні засади надання соціальних послуг, а також виявлено 
основні проблеми й суперечності функціонування цієї системи та передумови її 
подальшого оновлення. Проведений аналіз дав змогу встановити, що сфера 
соціальних послуг в Україні на досліджуваний момент мала сформовану правову 
основу, яка спиралася на конституційні гарантії, міжнародні соціальні стандарти, 
профільне законодавство, підзаконні нормативні акти та локальні рішення 
органів місцевого самоврядування. Водночас сама наявність розгалуженої 
нормативної бази не забезпечувала автоматично високої якості, доступності й 
результативності соціальних послуг. 
З’ясовано, що організаційна модель надання соціальних послуг будувалася 
на поєднанні державного регулювання, діяльності органів місцевого 
самоврядування, функціонування державних і комунальних установ, а також 
участі недержавного сектору. Умови децентралізації посилили роль місцевого 
рівня в організації соціальної підтримки, що створило додаткові можливості для 
врахування потреб територіальних громад і наближення послуг до населення. 
Разом із тим це висунуло нові вимоги до управлінської спроможності громад, 
координації між суб’єктами та ресурсного забезпечення сфери соціальних 
послуг. 
У процесі аналізу встановлено, що система соціальних послуг в Україні 
функціонувала в умовах низки взаємопов’язаних проблем. До найбільш суттєвих 
із них віднесено недостатню адресність окремих послуг, надмірну формалізацію 
процедур, складність доступу до допомоги, нерівномірність розвитку соціальної 
інфраструктури, фрагментарність управління, слабку координацію між різними 
суб’єктами, обмеженість фінансових і кадрових ресурсів, невисоку гнучкість 
системи та недостатню орієнтацію на кінцевий соціальний результат. Доведено, 
що ці проблеми не є ізольованими чи випадковими, а утворюють цілісний 
 
комплекс системних суперечностей, які стримують підвищення ефективності 
соціальної підтримки населення. 
Особливу увагу було приділено суперечності між зростанням соціальних 
потреб населення та обмеженими можливостями традиційної моделі управління. 
Встановлено, що суспільний запит на якісні, доступні, гнучкі та результативні 
соціальні послуги суттєво перевищує потенціал системи, побудованої переважно 
на відомчій, процедурній і частково інерційній логіці. Унаслідок цього навіть за 
наявності нормативно визначених гарантій система не завжди забезпечує 
належний рівень практичної реалізації соціальних прав громадян. 
Узагальнення матеріалу другого розділу дало підстави визначити основні 
передумови впровадження інноваційних підходів у розвиток сфери соціальних 
послуг. До них віднесено ускладнення структури соціальних ризиків, зростання 
вимог до якості підтримки, потребу в персоналізації допомоги, ресурсні 
обмеження, децентралізацію повноважень, необхідність міжсекторальної 
взаємодії та вичерпання потенціалу традиційної адміністративної моделі. Саме 
сукупність цих чинників свідчить про об’єктивну необхідність переходу до 
нових підходів, у межах яких соціальні послуги повинні розглядатися не лише 
як інструмент виконання державних зобов’язань, а і як простір створення нової 
суспільної цінності. 
Отже, результати другого розділу підтверджують, що подальший розвиток 
системи соціальних послуг в Україні потребує не точкових змін, а більш 
глибокого стратегічного переосмислення її змісту, організації та механізмів 
функціонування. Виявлені проблеми та передумови оновлення логічно підводять 
до необхідності обґрунтування нової моделі розвитку цієї сфери. Саме тому в 
третьому розділі доцільно перейти до розгляду напрямів розробки та реалізації 
стратегії блакитного океану в сфері соціальних послуг як інноваційного підходу, 
здатного забезпечити вищий рівень адресності, доступності, гнучкості та 
результативності соціальної підтримки. 
  
 
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ РОЗРОБКИ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ 
БЛАКИТНОГО ОКЕАНУ В СФЕРІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ 
3.1. Формування ціннісної інновації в системі соціальних послуг  
У сучасних умовах розвиток системи соціальних послуг вимагає не лише 
розширення переліку наявних сервісів або вдосконалення окремих 
адміністративних процедур, а й більш глибокого переосмислення самої логіки їх 
організації. Виявлені в попередньому розділі проблеми — недостатня адресність 
послуг, надмірна формалізація процедур, складність доступу, фрагментарність 
управління, слабка координація між суб’єктами та недостатня орієнтація на 
кінцевий результат — свідчать про те, що подальше функціонування системи в 
межах традиційної моделі не забезпечує належного рівня соціальної 
ефективності [15, с. 250–258; 17, с. 13–20; 28, с. 180–183]. Саме тому для сфери 
соціальних послуг особливої актуальності набуває формування ціннісної 
інновації як основи стратегічного оновлення. 
У загальнотеоретичному розумінні ціннісна інновація є ключовим 
положенням стратегії блакитного океану й означає створення нової цінності 
шляхом одночасного перегляду змісту послуги, способів її надання та критеріїв 
ефективності [49, с. 103–112; 50, с. 22–28]. У межах класичної концепції W. Chan 
Kim та R. Mauborgne цей підхід пов’язується з виходом за межі усталеного 
конкурентного простору, коли організація не просто покращує вже існуючу 
пропозицію, а формує принципово нову конфігурацію корисності для споживача 
[48, с. 76–84]. Проте в системі соціальних послуг ціннісна інновація повинна 
осмислюватися не в комерційному, а в соціально-публічному вимірі. Її головний 
зміст полягає не в посиленні конкурентної позиції надавача, а в створенні якісно 
нової суспільної цінності для отримувача послуги, громади та держави загалом. 
З огляду на це ціннісну інновацію в системі соціальних послуг доцільно 
визначити як процес цілеспрямованого переосмислення змісту, організації та 
механізмів надання соціальної підтримки, за якого одночасно підвищуються 
доступність, адресність, комплексність і результативність послуг та усуваються 
або мінімізуються ті елементи системи, що не створюють реальної цінності для 
 
людини. Таке розуміння дозволяє перейти від логіки функціонування установи 
до логіки задоволення реальної потреби отримувача. Інакше кажучи, ціннісна 
інновація змінює сам центр системи: ним стає не установа, не процедура і не 
звітний показник, а людина з конкретною життєвою ситуацією та очікуваним 
соціальним результатом [25, с. 270–271; 33, с. 34]. 
У сфері соціальних послуг категорія цінності має ширший зміст, ніж у 
ринкових моделях. Якщо в комерційному секторі цінність найчастіше 
пов’язується з унікальністю пропозиції та готовністю споживача її оплачувати, 
то в соціальній сфері її зміст визначається реальним впливом послуги на якість 
життя людини, її соціальну безпеку, спроможність до самостійного 
функціонування, адаптації та інтеграції в суспільство [15, с. 250–258; 33, с. 34]. 
Саме тому нова цінність у соціальних послугах полягає не стільки в розширенні 
формального переліку заходів, скільки у створенні такої моделі підтримки, за 
якої допомога стає простішою для отримання, більш зрозумілою, більш 
індивідуалізованою та більш результативною. 
Важливим методологічним орієнтиром у формуванні ціннісної інновації є 
логіка чотирьох дій, що в межах стратегії блакитного океану передбачає 
усунення, зменшення, підвищення та створення нових елементів системи [48, с. 
76–84; 50, с. 22–28]. Адаптуючи цю логіку до сфери соціальних послуг, слід 
виходити з того, що мова йде не про механічне перенесення бізнес-інструменту 
в публічне управління, а про побудову нової архітектури соціальної підтримки. 
Саме тому доцільно розглянути, які компоненти традиційної системи повинні 
бути усунені, які — послаблені, які — посилені, а які — створені заново. 
Передусім ціннісна інновація вимагає усунення тих елементів системи, які 
не створюють безпосередньої цінності для отримувача послуги. Ідеться 
насамперед про надлишкову бюрократизацію, дублювання процедур, 
багатократне подання одних і тих самих документів до різних інституцій, 
надмірно складний маршрут звернення та адміністративні бар’єри, які роблять 
систему важкодоступною для людини [20, с. 87–91; 21, с. 422–424; 23, с. 179–
182]. У реальній практиці саме такі елементи часто перетворюють соціальну 
 
послугу на формально існуючу, але фактично ускладнену для використання. З 
позицій ціннісної інновації усунення подібних компонентів означає скорочення 
інституційної дистанції між людиною та системою підтримки. 
Поряд з усуненням надлишкових елементів важливо зменшити ті 
характеристики традиційної системи, значення яких історично було 
перебільшене. Насамперед ідеться про надмірну орієнтацію на процедурний 
контроль, формальну звітність, відомчу замкненість і жорстке розмежування 
компетенцій між різними суб’єктами [17, с. 13–20; 28, с. 180–183]. Ці елементи 
певною мірою потрібні для забезпечення керованості системи, однак за умов їх 
домінування послуга починає оцінюватися не за реальним впливом на життєву 
ситуацію особи, а за тим, наскільки точно виконано процедурні вимоги. Саме 
тому зменшення ролі надмірно формалізованих компонентів є важливою умовою 
переходу до більш гнучкої та людиноцентричної моделі надання соціальних 
послуг. 
Наступним етапом формування ціннісної інновації є підвищення тих 
характеристик системи, які безпосередньо впливають на якість і корисність 
соціальної послуги. Насамперед це стосується доступності, адресності, 
швидкості реагування, міжвідомчої координації, професійної якості супроводу, 
безперервності підтримки та здатності системи враховувати індивідуальну 
життєву ситуацію людини [6, с. 293–297; 15, с. 250–258; 22, с. 145–151]. У межах 
традиційної адміністративної моделі ці параметри часто декларуються, але не 
завжди стають реальним критерієм функціонування установ. Ціннісна інновація 
означає, що саме вони повинні стати центром управлінської уваги й критерієм 
ефективності соціальної послуги. 
Особливої уваги потребує створення нових елементів системи, яких 
раніше або не існувало, або вони не були інтегровані в загальну модель надання 
послуг. Саме цей аспект є найбільш творчим і водночас найбільш важливим для 
реалізації стратегії блакитного океану. У системі соціальних послуг такими 
новими елементами можуть бути інтегровані сервіси, міжвідомчі формати 
взаємодії, єдиний зрозумілий маршрут доступу до допомоги, соціальний 
 
супровід за принципом «єдиного вікна», нові канали комунікації між установами 
та отримувачем, а також моделі індивідуального планування соціальної 
підтримки [21, с. 422–424; 22, с. 145–151; 52, с. 928–938]. Усе це дозволяє змінити 
не лише окрему процедуру, а саму якість взаємодії між людиною і системою 
соціального захисту. 
З огляду на викладене, формування ціннісної інновації в системі 
соціальних послуг доцільно пов’язувати з переходом від установоцентричної 
моделі до людиноцентричної моделі. Установоцентрична логіка виходить з 
того, що саме внутрішня структура системи визначає форму й межі можливої 
допомоги. Натомість людиноцентрична модель передбачає, що структура 
послуги та організація її надання мають вибудовуватися навколо конкретної 
потреби особи або сім’ї. Це означає, що обсяг, формат, тривалість і супровід 
послуги повинні визначатися не лише на підставі формального статусу 
отримувача, а й з урахуванням змісту його життєвої ситуації, ризиків і 
потенціалу самостійного відновлення соціальної спроможності [6, с. 293–297; 
43]. 
У цьому контексті нова цінність, яку має отримати людина в системі 
соціальних послуг, може бути окреслена через кілька ключових характеристик. 
По-перше, це простота доступу, коли звернення за допомогою не пов’язане з 
надмірною процедурною складністю. По-друге, це індивідуальний супровід, за 
якого людина не залишається наодинці з системою, а отримує зрозумілий 
алгоритм дій і професійну підтримку. По-третє, це комплексність допомоги, 
коли різні послуги не існують відокремлено, а поєднуються в єдину логіку 
соціальної підтримки. По-четверте, це реальний соціальний результат, тобто 
відчутне покращення життєвої ситуації, зниження вразливості, відновлення 
соціальної активності або здатності до самостійного функціонування [15, с. 250–
258; 33, с. 34]. Саме в цьому полягає принципова відмінність ціннісної інновації 
від звичайного організаційного вдосконалення. 
Важливо підкреслити, що формування ціннісної інновації не означає 
повної відмови від державних стандартів, правових гарантій або інституційної 
 
стабільності системи. Навпаки, йдеться про поєднання нормативної визначеності 
з більш гнучкими, інтегрованими та результативними формами практичної 
реалізації послуг. Саме така модель дозволяє зберегти соціальну справедливість 
і рівність доступу, водночас підвищуючи корисність системи для конкретного 
отримувача [1; 3; 32, с. 15–31]. Тому ціннісна інновація в соціальних послугах є 
не руйнуванням наявної моделі, а її стратегічним оновленням. 
Окремо слід наголосити, що в умовах децентралізації формування 
ціннісної інновації значною мірою пов’язане з місцевим рівнем управління. Саме 
на рівні територіальної громади найкраще виявляються конкретні соціальні 
потреби, прогалини в системі послуг, проблеми координації та реальна зручність 
або незручність діючих механізмів підтримки [6, с. 293–297; 21, с. 422–424]. Це 
означає, що інновація в сфері соціальних послуг має проектуватися не тільки 
зверху, через нормативні рішення центрального рівня, а й знизу — через аналіз 
реального досвіду громад, надавачів послуг та самих отримувачів допомоги. У 
такій моделі громада стає не пасивним виконавцем, а активним середовищем 
вироблення нової цінності. 
Таким чином, формування ціннісної інновації в системі соціальних послуг 
передбачає комплексне переосмислення змісту, організації та критеріїв 
ефективності соціальної підтримки. Його сутність полягає в тому, щоб усунути 
надлишкову бюрократизацію, зменшити дублювання функцій і домінування 
процедурної логіки, підвищити доступність, адресність, якість і швидкість 
реагування та створити нові інтегровані сервіси, міжвідомчі формати взаємодії й 
канали доступу до допомоги. Саме така модель формує нову цінність для людини 
— простішу, зрозумілішу, комплекснішу й результативнішу систему соціальних 
послуг. У цьому полягає вихідна умова для подальшого розгляду організаційно-
управлінських механізмів реалізації стратегії блакитного океану в даній сфері. 
 
3.2. Організаційно-управлінська модель реалізації стратегії 
блакитного океану в сфері соціальних послуг 
 
Реалізація стратегії блакитного океану в сфері соціальних послуг потребує 
не лише теоретичного обґрунтування, а й чіткої організаційно-управлінської 
моделі, яка дозволяє перевести концепцію ціннісної інновації у площину 
практичного впровадження. У даному випадку йдеться про створення такої 
системи управління, у межах якої соціальні послуги розглядаються не просто як 
набір адміністративно визначених дій, а як механізм формування нової 
суспільної цінності для отримувача, громади та держави [48, p. 76–84; 50, p. 22–
28]. Саме тому доцільно подати запропоновану модель через її структурні 
елементи, принципи, етапи реалізації та механізми забезпечення. 
Зміст організаційно-управлінської моделі реалізації стратегії блакитного 
океану в сфері соціальних послуг узагальнено в табл. 3.1. 
Таблиця 3.1 
Організаційно-управлінська модель реалізації стратегії блакитного океану в сфері 
соціальних послуг 
Компонент 
Зміст Управлінське значення 
моделі 
Орієнтує систему на якість, 
Формування нової суспільної цінності в 
Мета доступність, адресність і 
системі соціальних послуг 
результативність 
Система соціальних послуг як Дає змогу впливати не на 
Об’єкт 
сукупність інституцій, механізмів і окремий елемент, а на систему в 
реалізації 
процедур цілому 
Органи державної влади, органи 
Суб’єкти місцевого самоврядування, комунальні Забезпечує багатосуб’єктний 
реалізації та державні установи, НУО, благодійні характер упровадження змін 
організації 
Переносить акцент із 
Ключовий підтримання процедур на 
Ціннісна інновація 
підхід створення нової корисності для 
людини 
Базовий Орієнтує систему на реальні 
Людиноцентризм 
принцип потреби отримувача послуги 
Організаційна Координація, інтеграція, партнерство, Забезпечує керованість і 
основа поетапне впровадження гнучкість змін 
Підвищення доступності, адресності, 
Очікуваний Формує нову якість соціальної 
комплексності та соціальної 
результат підтримки 
результативності послуг 
 
Як видно з табл. 3.1, запропонована модель базується на переході від 
традиційного адміністративного підходу до стратегічної логіки створення нової 
цінності. Це означає, що у центрі системи повинна перебувати не установа й не 
процедура, а потреба людини та очікуваний соціальний результат [15, с. 250–258; 
33, с. 34]. 
Методологічною основою такої моделі є система принципів, які 
визначають її внутрішню логіку. Узагальнення цих принципів подано в табл. 3.2. 
Таблиця 3.2 
Принципи організаційно-управлінської моделі реалізації стратегії блакитного океану 
Принцип Зміст принципу Практичне значення 
Орієнтація на реальні потреби Забезпечує адресність і 
Людиноцентризм 
особи або сім’ї доцільність послуг 
Формування нових характеристик 
Сприяє оновленню змісту й 
Ціннісна інновація послуги, що підвищують її 
формату соціальної підтримки 
корисність 
Поєднання різних послуг і 
Долає фрагментарність 
Інтегрованість суб’єктів у межах єдиної логіки 
системи 
допомоги 
Взаємодія державного, Розширює ресурсні та 
Партнерство комунального та недержавного організаційні можливості 
секторів системи 
Посилення ролі територіальних 
Децентралізована Наближує систему до потреб 
громад у плануванні та наданні 
відповідальність населення 
послуг 
Оцінювання ефективності за 
Орієнтує управління на 
Результативність соціальним ефектом, а не лише за 
кінцевий результат 
процесом 
Здатність системи адаптуватися до Підвищує інноваційний 
Гнучкість 
нових соціальних ризиків і потреб потенціал сфери 
Дані табл. 3.2 свідчать, що модель реалізації стратегії блакитного океану 
не обмежується окремими інструментами реформування, а передбачає глибше 
переосмислення принципів функціонування всієї системи соціальних послуг. 
Особливе значення при цьому мають людиноцентризм, інтегрованість та 
результативність, оскільки саме вони дозволяють подолати недоліки традиційної 
процедурно орієнтованої моделі [17, с. 13–20; 28, с. 180–183]. 
Реалізація запропонованої моделі повинна здійснюватися поетапно. Це 
зумовлено тим, що впровадження ціннісної інновації в соціальній сфері не може 
 
бути одномоментним актом, а вимагає послідовної діагностики, проектування, 
апробації та оцінювання. Основні етапи реалізації моделі наведено в табл. 3.3. 
Таблиця 3.3 
Етапи реалізації організаційно-управлінської моделі стратегії блакитного океану 
Етап Зміст Очікуваний результат 
Аналіз бар’єрів, дублювання функцій, 
1. Діагностика Визначення проблемних 
складності доступу, слабкої координації, 
проблем зон системи 
ресурсних обмежень 
Аналіз соціальних запитів населення, 
2. Виявлення потреб Формування реальної 
маршрутів звернення, труднощів 
отримувачів картини потреб 
отримання допомоги 
Визначення того, що слід усунути, 
3. Проєктування Формування нової моделі 
зменшити, підвищити або створити в 
нової цінності соціальної підтримки 
системі послуг 
4. Пілотне Апробація нових рішень у межах окремої Перевірка життєздатності 
впровадження громади, установи або програми інноваційної моделі 
Аналіз результативності, виявлення Закріплення ефективних 
5. Оцінка і 
сильних і слабких сторін, поширення практик на ширшому 
масштабування 
успішних рішень рівні 
Як видно з табл. 3.3, поетапний характер упровадження дозволяє уникнути 
формального реформування та забезпечує керованість змін. Особливо 
важливими є другий і третій етапи, оскільки саме на них система переходить від 
опису власних проблем до проектування нової цінності для отримувача послуги 
[49, p. 103–112; 50, p. 22–28]. 
Управлінська результативність моделі значною мірою залежить від того, 
наскільки чітко визначено механізми її реалізації. Узагальнення таких механізмів 
наведено в табл. 3.4. 
Таблиця 3.4 
Механізми реалізації організаційно-управлінської моделі 
Механізм Зміст Функція в моделі 
Нормативно- Актуалізація локальних положень, Забезпечує правову основу 
правовий порядків, програм, стандартів змін 
Координація між суб’єктами, інтеграція 
Організаційний Підвищує цілісність системи 
сервісів, розподіл функцій 
Формування єдиних баз даних, Скорочує бар’єри та 
Інформаційний аналітичний супровід, комунікація між покращує управлінські 
установами рішення 
 
Механізм Зміст Функція в моделі 
Підготовка фахівців, розвиток 
Підвищує професійну 
Кадровий управлінської компетентності, навчання 
спроможність системи 
командній роботі 
Раціональний розподіл ресурсів, 
Створює ресурсне підґрунтя 
Фінансовий програмно-цільове забезпечення, 
моделі 
підтримка інноваційних рішень 
Залучення недержавного сектору, Розширює спектр і гнучкість 
Партнерський 
громадських і благодійних організацій послуг 
Дозволяє коригувати модель 
Моніторинг якості, результативності та 
Оціночний і поширювати ефективні 
соціального ефекту 
практики 
Згідно з табл. 3.4, модель реалізації стратегії блакитного океану має 
спиратися на комплексне поєднання різних механізмів. Зокрема, інформаційний 
та партнерський механізми є критично важливими для подолання 
фрагментарності системи, тоді як оціночний механізм забезпечує перехід від 
формального адміністрування до управління на основі соціального результату 
[21, с. 422–424; 22, с. 145–151; 32, с. 15–31]. 
Ключову роль у межах запропонованої моделі відіграє місцевий рівень 
управління. Саме територіальна громада, будучи найближчою до реальних 
потреб населення, здатна найточніше виявляти проблеми доступу до послуг, 
прогалини в сервісах, випадки дублювання функцій та нові соціальні ризики [6, 
с. 293–297; 21, с. 422–424]. У цьому контексті органи місцевого самоврядування 
мають виступати не лише виконавцями делегованих повноважень, а й активними 
суб’єктами формування нової цінності в системі соціальних послуг. 
Окреме значення має оцінка того, який результат повинна дати 
запропонована модель. Очікувані результати її впровадження узагальнено в табл. 
3.5. 
Таблиця 3.5 
Очікувані результати впровадження організаційно-управлінської моделі 
Напрям результату Очікуваний прояв 
Спрощення доступу, індивідуалізація підтримки, підвищення 
Для отримувача послуг 
якості та зрозумілості послуг 
Для системи соціальних Більша інтегрованість, краща координація, зменшення 
послуг дублювання функцій 
 
Напрям результату Очікуваний прояв 
Посилення ролі місцевого рівня, підвищення гнучкості та 
Для управління 
стратегічності рішень 
Більш повна реалізація принципів адресності, доступності, 
Для соціальної політики 
соціальної справедливості 
Підвищення довіри до інститутів соціальної підтримки та 
Для суспільства 
поліпшення соціального ефекту 
Таким чином, організаційно-управлінська модель реалізації стратегії 
блакитного океану в сфері соціальних послуг повинна розглядатися як цілісна 
система, що поєднує стратегічну мету, принципи, механізми, суб’єктів та етапи 
реалізації. Її сутність полягає в переході від інерційного підтримання наявної 
структури послуг до керованого формування нової суспільної цінності. 
Запропонована модель дозволяє розглядати сферу соціальних послуг не як 
сукупність ізольованих адміністративних процедур, а як простір стратегічного 
оновлення, у якому ключовими стають доступність, адресність, інтегрованість, 
результативність і орієнтація на людину. Саме така логіка створює підґрунтя для 
формулювання конкретних практичних рекомендацій щодо впровадження 
стратегії блакитного океану у сфері соціальних послуг в Україні. 
 
3.3. Практичні рекомендації щодо впровадження стратегії блакитного 
океану у сфері соціальних послуг в Україні 
У межах проведеного дослідження встановлено, що практичне 
впровадження стратегії блакитного океану у сфері соціальних послуг в Україні 
повинно спиратися не на формальне розширення переліку наявних послуг, а на 
створення нової цінності для отримувача. Аналіз сучасного стану системи 
соціальних послуг станом на 2020 рік показав, що одними з найбільш гострих 
проблем залишаються складність доступу до допомоги, надмірна формалізація 
процедур, слабка координація між установами, фрагментарність маршруту 
отримання послуг та недостатня орієнтація на кінцевий соціальний результат [17, 
с. 13–20; 21, с. 422–424; 28, с. 180–183]. Саме тому як ключову практичну 
рекомендацію доцільно запропонувати впровадження інтегрованої моделі 
 
«єдиного входу» до системи соціальних послуг на рівні територіальної 
громади. 
З позицій стратегії блакитного океану ця пропозиція є обґрунтованою, 
оскільки вона не просто вдосконалює окремі адміністративні процедури, а 
формує якісно новий формат взаємодії людини із системою соціальної 
підтримки. Ідея полягає в тому, що замість кількох роз’єднаних точок звернення, 
між якими громадянин змушений самостійно вибудовувати свій маршрут, 
створюється єдиний інтегрований сервісний механізм, у межах якого первинне 
звернення, оцінка потреб, спрямування до послуг, координація між суб’єктами 
та супровід випадку поєднуються в межах однієї логіки [48, p. 76–84; 50, p. 22–
28]. 
Проектна сутність запропонованої рекомендації наведена в табл. 3.6. 
Таблиця 3.6 
Проектна характеристика рекомендації щодо впровадження моделі «єдиного входу» до 
системи соціальних послуг 
Елемент Зміст 
Запровадження інтегрованої моделі «єдиного входу» до системи 
Назва рекомендації 
соціальних послуг на рівні територіальної громади 
Підвищення доступності, адресності, комплексності та 
Мета результативності соціальних послуг шляхом створення єдиної 
точки первинного звернення і координації допомоги 
Об’єкт упровадження Система організації соціальних послуг у територіальній громаді 
Основна проблема, яку Складність доступу до послуг, фрагментарність маршруту 
вирішує рекомендація допомоги, дублювання процедур, слабка міжвідомча координація 
Отримувач взаємодіє не з кількома роз’єднаними установами, а з 
Сутність нової цінності 
єдиним сервісним механізмом підтримки 
Основні інструменти Єдина точка звернення, первинна оцінка потреб, кейс-супровід, 
реалізації міжвідомча координація, локальна інформаційна база 
Орган місцевого самоврядування, центр надання соціальних 
Основні суб’єкти 
послуг, центр соціальних служб, служба у справах дітей, медичні 
реалізації 
та освітні заклади, громадські організації 
Скорочення бар’єрів доступу, підвищення якості соціального 
Очікуваний результат супроводу, зменшення дублювання функцій, посилення орієнтації 
на результат 
Як видно з табл. 3.6, запропонована рекомендація має не декларативний, а 
виразно проектний характер. Її сутність полягає в тому, що йдеться не про 
 
абстрактне проголошення необхідності “покращити доступ до соціальних 
послуг”, а про створення конкретного організаційного механізму, в межах якого 
змінюється сама логіка входу людини в систему соціальної підтримки. У 
традиційній моделі отримувач послуг фактично самостійно виконує функцію 
координатора: він змушений з’ясовувати, до якого органу чи установи необхідно 
звертатися, які документи потрібно подавати, які служби відповідають за різні 
аспекти його ситуації та в якій послідовності слід проходити всі процедури. За 
таких умов навіть формально гарантована послуга нерідко втрачає свою 
практичну цінність, оскільки доступ до неї стає надто складним, тривалим або 
психологічно обтяжливим для людини [6, с. 293–297; 21, с. 422–424]. 
У запропонованій моделі ця логіка принципово змінюється. Людина 
звертається не до кількох роз’єднаних структур, а до єдиної точки входу, де її 
ситуація розглядається не ізольовано, а комплексно. Саме система, а не 
отримувач послуги, бере на себе функцію подальшої маршрутизації випадку, 
визначення необхідних видів допомоги, залучення відповідних суб’єктів та 
організації міжвідомчої взаємодії. Це означає, що громадянин перестає бути 
«посередником» між установами, а стає безпосереднім отримувачем 
організованої, послідовної та більш зрозумілої соціальної підтримки. У такій 
моделі особливого значення набуває первинна оцінка потреб, оскільки саме вона 
дозволяє перейти від формального прийому звернення до побудови 
індивідуального маршруту надання послуг [15, с. 250–258; 20, с. 87–91]. 
Проектний характер рекомендації виявляється також у тому, що її 
реалізація передбачає наявність чітко визначених елементів: суб’єкта 
координації, точки входу, порядку взаємодії між установами, механізму 
первинного консультування, системи супроводу випадку та критеріїв 
оцінювання результату. Інакше кажучи, йдеться про формування не просто 
нового адміністративного рішення, а нової сервісної моделі, орієнтованої на 
досягнення практичного соціального ефекту. Саме в цьому полягає її 
відповідність логіці стратегії блакитного океану: нова цінність створюється не за 
рахунок механічного збільшення кількості послуг, а через зміну способу 
 
взаємодії людини з системою, спрощення доступу, усунення зайвих бар’єрів та 
підвищення результативності соціальної підтримки [48, p. 76–84; 50, p. 22–28]. 
Крім того, важливо наголосити, що запропонований підхід має значення 
не лише для окремого отримувача послуг, а й для всієї системи соціального 
управління на рівні громади. За умови функціонування єдиної точки входу 
підвищується прозорість розподілу функцій між суб’єктами, зменшується ризик 
дублювання окремих дій, поліпшується контроль за маршрутом проходження 
випадку та з’являються реальні передумови для оцінювання не лише процесу, а 
й кінцевого соціального результату. У такий спосіб інтегрована модель «єдиного 
входу» виступає не просто зручним інструментом обслуговування населення, а 
механізмом структурного оновлення системи соціальних послуг, у межах якого 
підвищується її адресність, керованість, узгодженість і здатність створювати 
реальну суспільну цінність [17, с. 13–20; 32, с. 15–31]. 
Таблиця 3.7 
Порівняння традиційної моделі доступу до соціальних послуг і моделі «єдиного входу» 
Було до впровадження Буде після впровадження 
Критерій 
пропозиції пропозиції 
Одна зрозуміла точка первинного 
Точка звернення Кілька різних установ і служб 
звернення 
Поведінка Людина самостійно шукає, куди Система сама формує маршрут 
отримувача звертатися і як пройти систему допомоги 
Одні й ті самі дані часто 
Подання Первинна інформація фіксується в 
повідомляються кільком 
інформації єдиному сервісному маршруті 
установам 
Координація між Координація закладається як 
Часто слабка або епізодична 
суб’єктами обов’язковий елемент супроводу 
Характер Фрагментарний, роз’єднаний за Комплексний, побудований навколо 
допомоги відомствами потреб конкретної особи чи сім’ї 
Час доступу до Затягнутий через проходження Скорочений завдяки спрощеному 
послуги кількох процедур входу і маршрутизації 
Переважно прийом документів Первинна оцінка потреб, супровід, 
Роль працівника 
або виконання вузької функції координація випадку 
Основний Формальне надання окремої Досягнення практичного 
результат послуги соціального результату 
Дані табл. 3.7 свідчать, що йдеться не просто про зміну форми організації 
прийому громадян, а про якісне переосмислення всієї моделі доступу до 
 
соціальних послуг. Саме такий підхід відповідає логіці стратегії блакитного 
океану, оскільки створює нову суспільну цінність через простоту, зрозумілість, 
інтегрованість і результативність сервісу [49, p. 103–112; 50, p. 22–28]. Якщо в 
традиційній моделі головною ознакою функціонування системи є розподіл 
повноважень між установами, то в інтегрованій моделі «єдиного входу» 
визначальним стає шлях людини до отримання реальної допомоги. Інакше 
кажучи, змінюється не лише місце звернення, а сама логіка організації соціальної 
підтримки: від інституційно-фрагментованої — до людиноцентричної та 
координованої. 
Практичне значення запропонованої моделі особливо виразно 
простежується на прикладі самотньої особи похилого віку, яка має труднощі з 
самообслуговуванням, обмежену мобільність і потребує сторонньої допомоги. У 
традиційній системі така особа або її родичі, як правило, проходять кілька 
послідовних етапів. По-перше, вони повинні самостійно з’ясувати, яка саме 
установа відповідає за надання послуги догляду вдома, оскільки сама система не 
завжди забезпечує зрозумілий і доступний канал інформування. По-друге, після 
визначення установи починається етап збору документів, довідок і підтверджень, 
причому заявник нерідко не отримує вичерпного роз’яснення одразу, а 
змушений кілька разів уточнювати перелік необхідних дій. По-третє, у разі 
наявності додаткових потреб — наприклад, у медичному нагляді, соціально-
побутовій допомозі, консультації щодо пільг або засобів реабілітації — людина 
змушена звертатися до інших інституцій окремо. По-четверте, відсутність 
належної координації між суб’єктами означає, що фактичне поєднання цих видів 
допомоги покладається на самого отримувача або його родичів. Як наслідок, 
навіть у порівняно нескладному випадку система функціонує як набір 
роз’єднаних процедур, а не як цілісний механізм підтримки [6, с. 293–297; 21, с. 
422–424]. 
Після впровадження моделі «єдиного входу» той самий випадок 
вибудовується інакше. На першому етапі людина або її законний представник 
звертається до однієї визначеної точки входу — сервісного пункту, центру 
 
надання соціальних послуг або уповноваженого фахівця громади. На другому 
етапі відбувається первинна оцінка потреб, під час якої виявляється не лише 
потреба в догляді вдома, а й інші чинники, що впливають на якість життя особи: 
стан здоров’я, побутові труднощі, соціальна ізоляція, потреба в інформаційній 
або психологічній підтримці. На третьому етапі система формує індивідуальний 
маршрут допомоги: визначається, які саме послуги мають бути підключені, які 
суб’єкти залучаються і в якій послідовності це відбувається. На четвертому етапі 
відповідальний працівник або кейс-менеджер координує процес, тобто не 
людина ходить між різними установами, а сама система забезпечує її рух до 
результату. У такому випадку нова цінність полягає не лише у скороченні 
кількості формальних звернень, а й у тому, що отримувач позбавляється потреби 
самостійно долати інституційні бар’єри та отримує більш упорядковану, 
зрозумілу й гуманну підтримку [15, с. 250–258; 33, с. 34]. 
Не менш показовим є приклад сім’ї з дитиною, яка перебуває в складних 
життєвих обставинах. У традиційній моделі така сім’я часто стає об’єктом 
паралельних, але неузгоджених дій з боку різних інституцій. Зазвичай ситуація 
розгортається так: спочатку про проблему сигналізує школа або інший освітній 
заклад; далі до ситуації можуть бути залучені центр соціальних служб, служба у 
справах дітей, медичний працівник, іноді правоохоронні органи чи психологічна 
служба. Проте відсутність єдиного координаційного механізму призводить до 
того, що кожен суб’єкт реагує у межах власних повноважень і власного бачення 
проблеми. У результаті сім’я або перевантажується численними, часто 
неузгодженими вимогами, або, навпаки, не отримує системної допомоги, здатної 
реально змінити її ситуацію [20, с. 87–91; 23, с. 179–182]. Інакше кажучи, сама 
присутність кількох інституцій ще не означає наявності комплексної соціальної 
підтримки. 
У моделі «єдиного входу» робота з такою сім’єю відбувається покроково і 
в межах єдиного координаційного підходу. На першому етапі сигнал про 
проблему або безпосереднє звернення сім’ї надходить до єдиної точки входу. На 
другому етапі здійснюється первинне з’ясування обставин: які саме проблеми є 
 
ключовими, чи йдеться про матеріальні труднощі, конфлікти в сім’ї, ризики 
щодо дитини, необхідність психологічної підтримки, проблеми з навчанням або 
інші чинники. На третьому етапі формується узгоджений план супроводу, де 
визначаються пріоритетні напрями допомоги, відповідальні виконавці та 
очікувані результати. На четвертому етапі один уповноважений працівник 
координує взаємодію між усіма залученими суб’єктами, завдяки чому сім’я не 
опиняється в ситуації одночасного тиску з різних сторін, а отримує логічно 
вибудувану підтримку. На п’ятому етапі здійснюється контроль за досягненням 
результату, а не лише за формальним виконанням окремих процедур. У цьому 
випадку нова цінність проявляється в тому, що система перестає бути хаотичною 
сукупністю інституційних реакцій і перетворюється на цілісний механізм роботи 
з випадком [21, с. 422–424; 22, с. 145–151]. 
Таким чином, у двох наведених прикладах — як у випадку самотньої особи 
похилого віку, так і у випадку сім’ї з дитиною, яка перебуває у кризових 
обставинах, — інтегрована модель «єдиного входу» створює нову цінність через 
кілька взаємопов’язаних ефектів. По-перше, вона спрощує доступ до системи 
соціальних послуг. По-друге, зменшує процедурне навантаження на людину. По-
третє, забезпечує координацію між різними суб’єктами замість їхньої 
паралельної та роз’єднаної діяльності. По-четверте, переводить акцент із 
формального проходження процедур на досягнення конкретного соціального 
результату. Саме в цьому і полягає її відповідність стратегії блакитного океану: 
система не просто вдосконалює окремі адміністративні дії, а пропонує якісно 
інший сервісний формат, що є більш цінним для отримувача і більш 
результативним для громади [49, p. 103–112; 50, p. 22–28]. 
Таблиця 3.8 
Етапи впровадження моделі «єдиного входу» до системи соціальних послуг 
Етап Зміст етапу Практичний результат 
Проведення аудиту чинної системи послуг 
Визначення слабких місць 
1. Підготовчий у громаді, виявлення бар’єрів доступу, 
чинної моделі 
аналіз маршрутів звернення 
 
Етап Зміст етапу Практичний результат 
Визначення єдиної точки входу, розподіл 
2. Створення інституційної 
функцій між суб’єктами, затвердження 
Організаційний основи моделі 
локального порядку взаємодії 
Підготовка працівників до первинної Формування професійної 
3. Кадровий оцінки потреб, кейс-супроводу та спроможності до роботи в 
міжвідомчої координації новій моделі 
Запуск моделі для окремих категорій Перевірка ефективності нової 
4. Пілотний 
отримувачів або груп послуг системи на практиці 
Аналіз результатів, виявлення проблем, Удосконалення моделі та 
5. Оціночний 
коригування механізмів роботи підготовка до поширення 
Поширення ефективної практики на інші 
6. Закріплення моделі як 
категорії послуг або на рівень всієї 
Масштабування стійкого елемента системи 
громади 
Як видно з табл. 3.8, модель «єдиного входу» повинна впроваджуватися 
поетапно. Це особливо важливо для умов, коли система соціальних послуг в 
Україні перебувала в процесі трансформації, а місцевий рівень лише нарощував 
організаційну спроможність у межах децентралізації [21, с. 422–424; 22, с. 145–
151]. 
Соціальний ефект від упровадження інтегрованої моделі «єдиного входу» 
до системи соціальних послуг доцільно розглядати як багаторівневий результат, 
що проявляється не лише на рівні окремого отримувача послуги, а й на рівні 
сім’ї, громади, системи управління та державної соціальної політики загалом. 
Саме така багаторівнева дія дозволяє розглядати запропоновану рекомендацію 
як приклад практичного втілення стратегії блакитного океану у сфері соціальних 
послуг, оскільки вона створює не локальне процедурне покращення, а нову 
суспільну цінність у системі соціальної підтримки [15, с. 250–258; 33, с. 34]. 
Передусім соціальний ефект виявляється на рівні окремої особи як 
безпосереднього отримувача послуги. У традиційній моделі людина нерідко 
стикається не лише з власною складною життєвою ситуацією, а й із додатковими 
труднощами, породженими самою системою: необхідністю неодноразово 
звертатися до різних установ, повторно подавати документи, самостійно 
з’ясовувати порядок дій, витрачати час і психологічний ресурс на проходження 
формалізованих процедур. За таких умов навіть наявність соціальної допомоги 
не завжди означає її реальну доступність. Після впровадження моделі «єдиного 
 
входу» ситуація змінюється принципово: людина отримує зрозумілий канал 
звернення, первинне консультування, логічний маршрут отримання допомоги та 
супровід до результату. Це сприяє скороченню часу входу в систему, зменшенню 
психологічної напруги, підвищенню рівня поінформованості про власні права та, 
найголовніше, збільшенню ймовірності реального отримання необхідної 
послуги. Таким чином, на індивідуальному рівні соціальний ефект проявляється 
в підвищенні доступності, зручності та реальної корисності соціальної 
підтримки [6, с. 293–297; 20, с. 87–91]. 
Другий рівень соціального ефекту пов’язаний із сім’єю як цілісним 
соціальним середовищем, у межах якого соціальна проблема рідко 
обмежується лише однією особою. У випадках сімейного неблагополуччя, 
виховання дитини в складних життєвих обставинах, наявності в сім’ї особи з 
інвалідністю, тривалої бідності або соціальної ізоляції традиційна модель часто 
продукує розрізнену допомогу: одна інституція працює з дитиною, інша — з 
матеріальним становищем, третя — з документами, четверта — з питаннями 
освіти чи здоров’я. Унаслідок цього сім’я не сприймає систему як цілісну 
підтримку. Запровадження моделі «єдиного входу» дозволяє перевести допомогу 
на рівень узгодженого супроводу, коли основні потреби сім’ї розглядаються 
комплексно, а втручання різних суб’єктів координуються в межах єдиного 
плану. Соціальний ефект у такому випадку полягає в зниженні ризику 
загострення кризової ситуації, підвищенні стабільності сімейного середовища, 
посиленні батьківської спроможності, покращенні умов для розвитку дитини та 
зменшенні імовірності переходу сімейної проблеми у більш глибоку форму 
соціального неблагополуччя [21, с. 422–424; 22, с. 145–151]. 
Третій рівень соціального ефекту проявляється на рівні територіальної 
громади. В умовах децентралізації громада дедалі більшою мірою виступає не 
лише адміністративною одиницею, а простором, у межах якого реально 
формуються й реалізуються соціальні послуги. Якщо система доступу до них є 
складною, фрагментарною і малозрозумілою, це знижує довіру населення до 
місцевих інститутів та послаблює спроможність громади як середовища 
 
соціальної підтримки. Натомість модель «єдиного входу» створює відчуття 
впорядкованості, доступності та присутності допомоги «поруч із людиною». На 
рівні громади це дає кілька помітних ефектів: підвищується рівень охоплення 
населення послугами, краще виявляються приховані потреби, зменшується 
дублювання функцій між окремими установами, посилюється міжінституційна 
комунікація, а сама соціальна інфраструктура починає працювати більш цілісно 
[6, с. 293–297; 21, с. 422–424]. У ширшому значенні це сприяє соціальній 
згуртованості громади, оскільки люди отримують підтвердження того, що 
місцеві інституції здатні не лише формально існувати, а й реально реагувати на 
потреби населення. 
Четвертий рівень соціального ефекту стосується системи управління 
соціальними послугами. Однією з найсуттєвіших проблем, виявлених у 
попередніх підрозділах, є розпорошення відповідальності між різними 
суб’єктами, недостатня координація та переважання процесного підходу над 
результативним [17, с. 13–20; 28, с. 180–183]. У межах інтегрованої моделі 
«єдиного входу» управлінська система отримує якісно нову основу для 
функціонування. По-перше, з’являється чітко визначений первинний канал 
звернення, що робить систему більш прозорою. По-друге, стає можливим 
точніше відстежувати маршрут випадку, а отже — оцінювати не лише факт 
звернення, а й проходження людиною всіх етапів до результату. По-третє, 
посилюється міжвідомча координація, оскільки взаємодія між установами 
вибудовується не хаотично, а навколо конкретного випадку. По-четверте, 
зростає обґрунтованість управлінських рішень, тому що система починає 
накопичувати більш якісні дані про реальні потреби населення, складні 
маршрути, типові бар’єри та прогалини в інфраструктурі послуг. Отже, 
соціальний ефект на рівні управління полягає в підвищенні керованості, 
адресності та результативності всієї системи соціальної підтримки [32, с. 15–31]. 
П’ятий рівень соціального ефекту має суспільно-політичний і соціально-
державний вимір. Соціальні послуги є одним із практичних інструментів 
реалізації конституційного права громадян на соціальний захист [1]. Однак 
 
реальна цінність цього права визначається не лише його юридичним 
закріпленням, а й доступністю механізмів його реалізації. Якщо громадянин 
формально має право на допомогу, але фактично не може її отримати через 
складність системи, то соціальна держава втрачає частину своєї реальної 
функціональності. У цьому контексті впровадження моделі «єдиного входу» має 
ширший соціальний ефект: воно сприяє більш повній практичній реалізації 
соціальних прав, підвищує довіру до інститутів публічної влади, посилює 
відчуття соціальної справедливості та зменшує дистанцію між проголошеними 
гарантіями й реальним досвідом людини [32, с. 15–31; 33, с. 34]. В умовах 2020 
року, коли система соціальних послуг в Україні перебувала в процесі 
структурного оновлення, такий ефект має особливе значення, оскільки 
демонструє здатність реформування давати відчутний результат для населення. 
Окремо слід підкреслити, що соціальний ефект запропонованої 
рекомендації не вичерпується лише підвищенням комфорту доступу до 
допомоги. Йдеться також про профілактичний ефект, який має довгострокове 
значення. Якщо людина або сім’я отримує потрібну підтримку на ранньому 
етапі, коли проблема ще не набула критичної форми, знижується ймовірність її 
подальшого загострення. Наприклад, своєчасний соціальний супровід сім’ї з 
дитиною може зменшити ризик соціального сирітства; оперативне підключення 
послуг догляду для самотньої особи похилого віку — запобігти глибшій ізоляції 
або погіршенню стану; рання координація допомоги для особи з інвалідністю — 
зменшити втрату її соціальної активності. Отже, інтегрована модель «єдиного 
входу» не лише реагує на вже наявні складні обставини, а й підсилює 
превентивну функцію системи соціальних послуг [6, с. 293–297; 15, с. 250–258]. 
Окремо слід наголосити на соціальному ефекті пропонованої 
рекомендації. Його доцільно розглядати на кількох рівнях. На індивідуальному 
рівні ефект полягає у спрощенні доступу до допомоги, скороченні часу 
реагування, зниженні психологічного навантаження на отримувача та 
підвищенні реальної ймовірності отримання повного комплексу підтримки. На 
рівні сім’ї соціальний ефект проявляється в більшій узгодженості допомоги та 
 
зменшенні ризику того, що проблема буде розглядатися ізольовано. На рівні 
громади ефект полягає в підвищенні керованості системи, кращій координації 
установ, зменшенні дублювання функцій та раціональнішому використанні 
ресурсів [32, с. 15–31; 33, с. 34]. На рівні державної соціальної політики 
впровадження такої моделі сприяє більш повній реалізації принципів адресності, 
доступності та соціальної справедливості. 
Отже, запропонована в межах даного дослідження рекомендація щодо 
впровадження інтегрованої моделі «єдиного входу» до системи соціальних 
послуг на рівні територіальної громади має не лише прикладний, а й 
концептуальний характер. Її значення полягає в тому, що вона дозволяє перейти 
від фрагментарної, процедурно перевантаженої та інституційно розпорошеної 
моделі організації допомоги до цілісної сервісної системи, у центрі якої 
перебуває не установа й не формальна процедура, а людина, її потреба та 
очікуваний соціальний результат. Саме в цьому виявляється практичний зміст 
стратегії блакитного океану у сфері соціальних послуг: нова цінність 
створюється не шляхом механічного розширення існуючих механізмів, а через 
зміну самої логіки взаємодії між отримувачем і системою соціальної підтримки 
[48, p. 76–84; 50, p. 22–28]. 
Упровадження такої моделі є доцільним ще й тому, що вона дає змогу 
поєднати кілька принципово важливих для сучасної соціальної політики 
орієнтирів. По-перше, вона забезпечує вищий рівень адресності, оскільки 
вихідною точкою стає конкретна життєва ситуація особи або сім’ї, а не лише її 
формальний статус. По-друге, вона підвищує доступність послуг, зменшуючи 
кількість процедурних бар’єрів і скорочуючи інституційну дистанцію між 
людиною та системою допомоги. По-третє, вона посилює комплексність 
соціальної підтримки, оскільки різні суб’єкти починають діяти в логіці 
узгодженого супроводу, а не ізольованих втручань. По-четверте, вона створює 
умови для більш результативного управління, коли оцінюється не лише факт 
надання послуги, а її реальний вплив на подолання складних життєвих обставин 
[17, с. 13–20; 21, с. 422–424]. 
 
Водночас важливо наголосити, що запропонована рекомендація не 
претендує на вирішення всіх проблем системи соціальних послуг лише за 
рахунок одного організаційного рішення. Її цінність полягає в іншому: вона 
демонструє, яким чином у межах українських умов  можна практично 
реалізувати підхід, заснований на ціннісній інновації. Модель «єдиного входу» 
виступає не ізольованою технічною новацією, а прикладом того, як стратегія 
блакитного океану може бути адаптована до соціальної сфери через створення 
нового формату сервісу, що є більш зрозумілим для людини, більш керованим 
для громади та більш ефективним з погляду державної соціальної політики. Саме 
ця обставина дозволяє розглядати запропоновану модель як одну з найбільш 
предметних форм переходу від інерційного функціонування системи до її 
стратегічного оновлення. 
Таким чином, розроблені у третьому розділі положення підтверджують, 
що стратегія блакитного океану в сфері соціальних послуг має не лише 
теоретичний, а й вагомий практичний потенціал. Її застосування відкриває 
можливість для переорієнтації всієї системи на створення нової суспільної 
цінності, що виявляється в доступності, адресності, інтегрованості та 
результативності допомоги. Саме тому результати цього підрозділу є логічним 
підґрунтям для узагальнення основних положень третього розділу і 
формулювання підсумкових висновків щодо напрямів реалізації стратегії 
блакитного океану у сфері соціальних послуг в Україні. 
 
Висновки до розділу 3 
У третьому розділі магістерської роботи було обґрунтовано напрями 
розробки та реалізації стратегії блакитного океану в сфері соціальних послуг, 
визначено зміст ціннісної інновації в цій сфері, запропоновано організаційно-
управлінську модель її впровадження та конкретизовано практичні рекомендації 
щодо оновлення системи соціальної підтримки в Україні. 
Установлено, що застосування стратегії блакитного океану до сфери 
соціальних послуг потребує переосмислення самої логіки функціонування 
 
системи. Якщо традиційна модель тяжіє до відтворення усталених процедур, 
ієрархічного розподілу повноважень та оцінювання діяльності за процесними 
показниками, то інноваційний підхід повинен ґрунтуватися на створенні нової 
суспільної цінності для отримувача послуги. У цьому контексті ціннісна 
інновація в системі соціальних послуг визначена як цілеспрямоване оновлення 
змісту, організації та механізмів надання допомоги, за якого одночасно 
усуваються надлишкові бар’єри, зменшується процедурна перевантаженість, 
підвищуються доступність і адресність послуг та створюються нові інтегровані 
формати соціальної підтримки. 
Доведено, що формування ціннісної інновації в соціальній сфері має 
спиратися на людиноцентричний підхід. Це означає, що у центрі системи 
повинна перебувати не установа і не процедура, а конкретна життєва ситуація 
особи або сім’ї, її потреби, соціальні ризики та очікуваний результат підтримки. 
Саме такий підхід дає можливість перейти від формального надання окремих 
послуг до створення цілісних сервісних рішень, здатних реально впливати на 
подолання складних життєвих обставин. 
У межах розділу обґрунтовано організаційно-управлінську модель 
реалізації стратегії блакитного океану в сфері соціальних послуг. Визначено, що 
її основними елементами є стратегічна мета, суб’єкти реалізації, принципи, 
механізми, етапи впровадження та система оцінювання результативності. 
Ключовими принципами цієї моделі виступають людиноцентризм, ціннісна 
інновація, інтегрованість, партнерство, децентралізована відповідальність, 
гнучкість і результативність. Доведено, що ефективність моделі залежить від 
поєднання нормативно-правового, організаційного, кадрового, інформаційного, 
фінансового та оціночного механізмів. 
Установлено, що практична реалізація стратегії блакитного океану 
повинна здійснюватися поетапно: через діагностику проблем, виявлення потреб 
отримувачів, проектування нової цінності, пілотне впровадження, оцінювання 
результатів і подальше масштабування ефективних рішень. Такий підхід 
 
дозволяє уникнути формального запровадження інновацій та забезпечує 
керованість змін у межах системи соціальних послуг. 
Особливу увагу в розділі приділено практичним рекомендаціям щодо 
впровадження стратегії блакитного океану. Як найбільш предметну форму її 
реалізації запропоновано інтегровану модель «єдиного входу» до системи 
соціальних послуг на рівні територіальної громади. Обґрунтовано, що ця модель 
дозволяє подолати фрагментарність маршруту отримання допомоги, зменшити 
адміністративні бар’єри, посилити міжвідомчу координацію, забезпечити 
первинну оцінку потреб та супровід випадку до досягнення практичного 
результату. Її впровадження створює нову цінність для отримувача послуги, 
оскільки система стає зрозумілішою, доступнішою, комплекснішою та більш 
орієнтованою на людину. 
Доведено, що соціальний ефект від упровадження такої моделі має 
багаторівневий характер. На індивідуальному рівні він проявляється у спрощенні 
доступу до допомоги, скороченні часу реагування та підвищенні реальної 
можливості отримати потрібну послугу. На рівні сім’ї ефект пов’язаний із більш 
узгодженою та комплексною підтримкою. На рівні громади — з посиленням 
керованості системи, зменшенням дублювання функцій і підвищенням 
ефективності використання ресурсів. На рівні державної соціальної політики — 
з більш повною практичною реалізацією соціальних гарантій, зростанням довіри 
до інститутів влади та підвищенням соціальної результативності всієї системи. 
Отже, результати третього розділу підтверджують, що стратегія 
блакитного океану може бути адаптована до сфери соціальних послуг як 
інноваційний підхід до її розвитку. Її практична цінність полягає в тому, що вона 
орієнтує систему не на відтворення наявних інституційних схем, а на створення 
нової суспільної цінності через доступність, адресність, інтегрованість і 
результативність соціальної підтримки. Саме це дає підстави розглядати 
розроблені в розділі положення як практичну основу для загальних висновків 
магістерської роботи. 
  
 
ВИСНОВКИ 
 
 
У магістерській роботі здійснено теоретичне узагальнення та 
запропоновано практичне вирішення наукового завдання, що полягає в 
обґрунтуванні напрямів розробки та реалізації стратегії блакитного океану в 
сфері соціальних послуг. Проведене дослідження дало змогу досягти поставленої 
мети, виконати визначені завдання та сформулювати висновки теоретичного, 
аналітичного і прикладного характеру. 
У ході дослідження встановлено, що соціальні послуги є однією з базових 
складових соціальної політики держави та важливим інструментом реалізації 
соціального захисту населення. Їх сутність полягає у цілеспрямованій діяльності 
щодо профілактики, подолання або мінімізації складних життєвих обставин, 
підтримки соціальної спроможності особи, сім’ї чи окремих соціальних груп. На 
відміну від суто матеріальних форм соціальної допомоги, соціальні послуги 
мають комплексний характер, оскільки поєднують захисну, профілактичну, 
реабілітаційну, адаптаційну та інтеграційну функції. Це дає підстави розглядати 
їх не як другорядний елемент соціального захисту, а як самостійний напрям 
державної соціальної політики. 
З’ясовано, що категорія «соціальний захист» у вітчизняній науковій 
літературі трактується багатоваріантно, проте більшість підходів об’єднує 
розуміння його як системи організаційно-правових, економічних і соціальних 
механізмів, спрямованих на захист населення від соціальних ризиків, 
підтримання належного рівня життєдіяльності та забезпечення соціальної 
справедливості. У цьому контексті соціальні послуги виступають найбільш 
гнучким і адресним інструментом впливу на конкретну життєву ситуацію 
людини. 
На основі узагальнення наукових підходів до стратегічного управління 
доведено, що стратегія блакитного океану є сучасною концепцією, яка орієнтує 
не на боротьбу в межах уже сформованого простору, а на створення нової 
 
цінності та формування нових можливостей розвитку. Її центральним елементом 
є ціннісна інновація, тобто такий підхід до організації діяльності, за якого 
одночасно підвищується корисність для споживача та переосмислюється сама 
модель функціонування системи. У роботі обґрунтовано, що ця концепція має 
методологічну й практичну цінність не лише для комерційної сфери, а й для 
публічного управління та соціальних послуг. 
Доведено, що адаптація стратегії блакитного океану до сфери соціальних 
послуг є можливою та доцільною за умови врахування специфіки соціальної 
сфери. На відміну від бізнесу, де пріоритетом є конкурентна перевага й 
прибутковість, у сфері соціальних послуг визначальними критеріями виступають 
суспільна значущість, доступність, адресність, соціальна справедливість і 
результативність підтримки. У зв’язку з цим стратегія блакитного океану в 
системі соціальних послуг повинна тлумачитися як підхід до створення нових 
форматів допомоги, що краще відповідають реальним потребам населення, 
спрощують доступ до послуг і підвищують їх соціальний ефект. 
У процесі аналізу нормативно-правових та організаційних засад надання 
соціальних послуг в Україні станом на 2020 рік встановлено, що сфера 
соціальних послуг функціонувала на основі розгалуженої правової бази, яка 
включала конституційні положення, міжнародні акти, профільне законодавство, 
підзаконні нормативні документи та локальні рішення органів місцевого 
самоврядування. Водночас наявність розвиненого нормативного поля не 
забезпечувала автоматично високої якості та доступності соціальних послуг. 
Організаційна система надання допомоги будувалася на поєднанні державного 
регулювання, діяльності органів місцевого самоврядування, мережі державних і 
комунальних установ та участі недержавного сектору. В умовах децентралізації 
посилилася роль громади як ключового простору організації соціальних послуг, 
однак одночасно зросли вимоги до координації, ресурсного забезпечення та 
управлінської спроможності місцевого рівня. 
Аналіз сучасного стану системи соціальних послуг дозволив виявити 
комплекс взаємопов’язаних проблем і суперечностей. До найбільш значущих 
 
віднесено недостатню адресність окремих послуг, надмірну формалізацію 
процедур, складність доступу до допомоги, нерівномірність розвитку соціальної 
інфраструктури, фрагментарність управління, слабку координацію між різними 
суб’єктами, обмеженість фінансових і кадрових ресурсів, невисоку гнучкість 
системи та недостатню орієнтацію на кінцевий соціальний результат. Доведено, 
що ці недоліки не є випадковими, а мають системний характер і свідчать про 
вичерпання потенціалу традиційної моделі організації соціальних послуг. 
Узагальнення результатів аналізу дало змогу визначити об’єктивні 
передумови впровадження інноваційних підходів у розвиток сфери соціальних 
послуг. До них віднесено ускладнення характеру соціальних ризиків, зростання 
вимог до якості та доступності послуг, потребу в персоналізації допомоги, 
ресурсні обмеження, децентралізацію повноважень, посилення значення 
громади, необхідність міжсекторальної взаємодії та вичерпання потенціалу 
традиційної адміністративної моделі. Саме сукупність цих чинників зумовлює 
потребу в новій стратегічній логіці розвитку системи соціальних послуг. 
У роботі підтверджено гіпотезу дослідження, згідно з якою підвищення 
ефективності си стеми соціальних послуг в Україні можливе за умови 
переорієнтації державного та організаційного управління з традиційної моделі 
відтворення наявних послуг на модель створення нової суспільної цінності. 
Доведено, що адаптація положень стратегії блакитного океану до сфери 
соціальних послуг сприяє формуванню інноваційних, доступних, адресних і 
результативних механізмів соціальної підтримки, здатних повніше відповідати 
потребам населення в умовах реформування соціальної сфери станом на 2020 
рік. 
На основі проведеного дослідження обґрунтовано зміст ціннісної інновації 
в системі соціальних послуг. Її сутність полягає в одночасному усуненні 
надлишкових бар’єрів, зменшенні процедурної перевантаженості, підвищенні 
доступності, адресності й якості соціальної підтримки та створенні нових 
інтегрованих форматів послуг. Доведено, що ціннісна інновація в соціальній 
сфері означає не просто модернізацію наявних процесів, а перехід до 
 
людиноцентричної моделі, у межах якої пріоритетом стає не зручність системи 
для самої себе, а практична корисність послуги для отримувача. 
У роботі розроблено організаційно-управлінську модель реалізації 
стратегії блакитного океану в сфері соціальних послуг. Встановлено, що її 
основними принципами мають бути людиноцентризм, інтегрованість, 
партнерство, децентралізована відповідальність, гнучкість і результативність. 
Обґрунтовано, що реалізація цієї моделі повинна здійснюватися поетапно: через 
діагностику проблем, виявлення потреб отримувачів, проектування нової 
цінності, пілотне впровадження інноваційних рішень, оцінку результатів та 
подальше масштабування успішних практик. 
Ключовою практичною пропозицією магістерської роботи стало 
впровадження інтегрованої моделі «єдиного входу» до системи соціальних 
послуг на рівні територіальної громади. Доведено, що саме ця рекомендація 
найбільш повно відповідає логіці стратегії блакитного океану, оскільки створює 
для отримувача нову цінність через простоту звернення, скорочення 
інституційних бар’єрів, комплексність підтримки, персоніфікований супровід та 
координацію між залученими суб’єктами. На прикладі типових життєвих 
ситуацій — допомоги самотній особі похилого віку та підтримки сім’ї з дитиною, 
яка перебуває у складних життєвих обставинах, — показано, що модель «єдиного 
входу» дозволяє перевести систему соціальних послуг із розрізненої процедурної 
логіки в координовану сервісну модель, орієнтовану на реальний результат. 
Соціальний ефект від упровадження запропонованої моделі має 
багаторівневий характер. На індивідуальному рівні він проявляється у 
підвищенні доступності та зрозумілості послуг, скороченні часу реагування та 
зниженні психологічного навантаження на отримувача. На рівні сім’ї ефект 
полягає у більш цілісній та узгодженій підтримці. На рівні громади — у 
підвищенні керованості системи, кращій координації між установами, 
зменшенні дублювання функцій та раціональнішому використанні ресурсів. На 
рівні державної соціальної політики — у більш повній реалізації соціальних 
 
гарантій, посиленні довіри до інститутів влади та підвищенні загальної 
результативності системи соціального захисту. 
Отже, результати магістерської роботи підтверджують, що стратегія 
блакитного океану може бути використана як продуктивна теоретична й 
практична основа для оновлення сфери соціальних послуг в Україні. Її 
впровадження дозволяє перейти від інерційної, фрагментованої та процедурно 
орієнтованої моделі до системи, що створює нову суспільну цінність через 
доступність, адресність, інтегрованість і результативність соціальної підтримки. 
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх 
використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, 
установами соціальної сфери та недержавними надавачами соціальних послуг 
під час удосконалення механізмів організації, управління та розвитку системи 
соціальних послуг в Україні. 
  
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ 
ЛІТЕРАТУРИ 
 
 
1) Конституція України : Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-
ВР. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-
%D0%B2%D1%80 
2) Європейський кодекс соціального забезпечення [Електронний ресурс] 
: міжнародний документ від 6 листоп. 1990 р. № ETS № 139. URL: 
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_651 
3) Про соціальні послуги : Закон України від 19.06.2003 № 966-IV // 
Відомості Верховної Ради України. 2003. № 45. Ст. 1458. URL: 
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/966-15 
4) Про невідкладні заходи з подолання бідності [Електронний ресурс] : 
Указ Президента України від 26.02.2010. URL: 
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/274/2010 
5) Нижник Н. Р., Машков О. А. Системний підхід в організації 
державного управління : навч. посіб. / за заг. ред. Н. Р. Нижник. Київ, 1998. 159 
с. 
6) Берданова О., Гринчук Н. Шляхи вдосконалення діяльності органів 
місцевого самоврядування щодо надання послуг соціального захисту // Вісник 
НАДУ. 2004. № 1. С. 293–297. 
7) Бідак В. Складові системи державного регулювання соціального 
розвитку і соціального захисту // Україна: аспекти праці. 2004. № 1. С. 35–41. 
8) Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в 
Україні. Київ : Знання, 2005. 405 с. 
9) Болотіна Н. Б. Соціальні права людини та їх державне забезпечення: 
сучасні тенденції розвитку // Захист соціальних прав людини і громадянина в 
Україні: проблеми юридичного забезпечення. Київ : МП Леся, 2003. С. 14–28. 
10) Бородецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: 
 
стан і проблеми : монографія. Донецьк : Янтар, 2001. 
11) Гончаров А. Поняття соціального захисту // Підприємство, 
господарство і право. 2009. № 10. С. 126–130. 
12) Гончарова С. Ю., Отенко І. П. Соціальна політика : навч. посіб. Харків 
: Вид. ХДЕУ, 2003. 200 с. 
13) Гошовська В. А., Ільчук Л. І. Державне управління соціальною 
сферою в Україні : навч. посіб. / за заг. ред. В. А. Гошовської. Київ : НАДУ, 
2008. 52 с. 
14) Гошовська В. А. Соціальна реальність у контексті розбудови 
демократичного суспільства : навч. посіб. Київ : НАДУ, 2008. 292 с. 
15) Дерега В. В., Багмет М. О. Шляхи вдосконалення надання соціальних 
послуг в Україні: політологічний аналіз // Сучасна українська політика: 
політики і політологи про неї. Київ ; Миколаїв : Вид-во «Український центр 
політичного менеджменту», 2009. Вип. 17. С. 250–258. 
16) Дідківська Л. І., Головко Л. С. Державне регулювання економіки. Київ 
: Знання-Прес, 2002. 214 с. 
17) Загорський В., Лопушняк Г. Концептуальні засади державної 
соціальної політики // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. Львів 
: ЛРІДУ НАДУ, 2009. Вип. 21. С. 13–20. 
18)  Іванова О. Л. Соціальна політика: теоретичні аспекти. Київ : Вид. дім 
«КМ Академія», 2003. 107 с. 
19) Князька Л. А. Методологічні засади дослідження соціального захисту 
населення // Національні інтереси та проблеми забезпечення безпеки України : 
матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. Кіровоград : Національний технічний 
університет, 2009. С. 87–90. 
20) Князька Л. А. Основні напрями розвитку адміністративно-правового 
регулювання в галузі соціального захисту населення // Південноукраїнський 
правничий часопис. 2009. № 1. С. 87–91. 
21) Князька Л. А. Діяльність місцевих органів у сфері соціального захисту 
 
населення як об’єкт адміністративно-правового регулювання // Україна на 
шляху соціально-економічних перетворень в умовах глобалізації : матеріали 
VII звітної наук.-практ. конф. (м. Кіровоград, 14 трав. 2009 р.). Кіровоград : 
Кіровоградський юридичний інститут, 2009. С. 422–424. 
22) Князька Л. А. Сутність та зміст державних (місцевих) програм 
соціального захисту населення // Ринкова економіка: сучасна теорія та 
практика управління. 2009. Т. 12, вип. 26, ч. 2. С. 145–151. 
23) Князька Л. А. Форми і методи адміністративно-правової діяльності у 
сфері соціального захисту населення // Південноукраїнський правничий 
часопис. 2008. № 4. С. 179–182. 
24) Кравченко М. В., Петроє О. М. Розробка моделей організації 
управління соціальним захистом населення: національний та зарубіжний 
досвід : навч. посіб. / за заг. ред. М. В. Пітцика. Київ : Асоц. міст України та 
громад, 2007. Кн. 19. 250 с. 
25) Кравченко М. В. Захист соціальний // Енциклопедія державного 
управління : у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; наук.-ред. 
колегія: Ю. В. Ковбасюк та ін. Київ : НАДУ, 2011. Т. 4 : Галузеве управління. 
С. 270–271. 
26) Лібанова Е., Палій О. Ринок праці та соціальний захист : навч. посіб. 
Київ : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. 491 с. 
27) Лукашевич М. П., Мигович І. І. Теорія і методи соціальної роботи : 
навч. посіб. 2-ге вид., допов. і випр. Київ : МАУП, 2003. 168 с. 
28) Панченко М. М. Соціальна сфера і соціальна політика та їх 
співвідношення в аспекті державного управління соціальною сферою // 
Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. Одеса : ОРІДУ 
НАДУ, 2009. Вип. 1(37). С. 180–183. 
29) Семигіна Т. В. Словник із соціальної політики. Київ : ВД «Києво-
Могилянська академія», 2005. 253 с. 
30) Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. Київ : 
 
Вид-во УАДУ, 2003. 265 с. 
31) Спікер П. Соціальна політика: теорії та підходи. Київ : Фелікс, 2000. 
400 с. 
32) Тропіна В. Б. Бюджетне забезпечення соціальної функції держави в 
Україні // Фінанси України. 2008. № 5. С. 15–31. 
33) Флорескул Н. Система надання соціальних послуг як чинник 
формування соціальної держави // Вісник Київського національного 
торговельно-економічного університету. 2009. № 2. С. 34. 
34) Халецька А. А. Соціальний захист населення в Україні: теорія та 
практика державного управління : монографія. Донецьк : Юго-Восток, 2010. 
430 с. 
35) Юрченко Ю. Д. Державне управління у сфері соціального захисту 
населення: теоретико-методологічні аспекти : автореф. дис. ... канд. держ. упр. 
: 25.00.01. Київ, 2006. 18 с. 
36) Якубенко О. Функції соціальної держави // Соціальний захист. 2003. 
№ 7. С. 35–37. 
37) Державна політика в соціогуманітарній сфері : підручник / В. А. 
Скуратівський, В. П. Трощинський, П. К. Ситник та ін. ; за заг. ред. В. А. 
Скуратівського, В. П. Трощинського. Київ : НАДУ, 2010. 284 с. 
38) Державна політика в соціогуманітарній сфері : навч. посіб. / В. П. 
Трощинський, П. К. Ситнік, В. А. Скуратівський та ін. ; за заг. ред. О. Ю. 
Оболенського, С. В. Сьоміна, А. О. Чемериса та ін. Київ : Вид-во НАДУ, 2007. 
94 с. 
39) Економічний аналіз реалізації соціально-гуманітарної політики 
України : монографія / Л. Ільченко-Сюйва, О. Кілієвич, І. Розпутенко, О. 
Романюк ; за заг. ред. І. Розпутенка. Київ : НАДУ, 2008. 124 с. 
40) Загальна декларація прав людини [Електронний ресурс] : прийнята і 
проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 груд. 
1948 р. URL: http://www.un.org/Overview/rights.html 
 
41) Концептуальні засади державної політики в соціогуманітарній сфері 
на регіональному рівні: експертні матеріали : навч. посіб. / авт. кол.: В. П. 
Трощинський, В. А. Скуратівський, П. К. Ситник та ін. ; за заг. ред. В. П. 
Трощинського. Київ : НАДУ, 2008. 80 с. 
42) Національна система загальнообов’язкового державного соціального 
страхування: сучасні проблеми та стратегія розвитку / Е. М. Лібанова, В. М. 
Новіков, О. В. Макарова та ін. ; за ред. Е. М. Лібанової. Київ, 2006. 179 с. 
43) Соціальний захист населення України : монографія / І. Ф. Гнибіденко, 
М. В. Кравченко, О. Ф. Новікова та ін. ; за ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. 
Київ : НАДУ, 2009. 184 с. 
44) Соціогуманітарні виміри державної політики : навч. посіб. / В. П. 
Трощинський, П. К. Ситнік, В. А. Скуратівський та ін. ; за заг. ред. В. П. 
Трощинського. Київ : Вид-во НАДУ, 2007. 76 с. 
45)  Управління соціальним і гуманітарним розвитком : навч. посіб. : у 2 
ч. / авт. кол.: В. А. Скуратівський, В. П. Трощинський, Е. М. Лібанова та ін. ; за 
заг. ред. В. А. Скуратівського, В. П. Трощинського. Київ : НАДУ, 2009. 700 с. 
46) Kim W. C., Mauborgne R. Blue Ocean Strategy, Expanded Edition: How 
to Create Uncontested Market Space and Make the Competition Irrelevant. Boston : 
Harvard Business Review Press, 2015. 320 p. 
47) Kim W. C., Mauborgne R. Blue Ocean Shift: Beyond Competing – Proven 
Steps to Inspire Confidence and Seize New Growth. New York : Grand Central 
Publishing, 2017. 336 p. 
48) Kim W. C., Mauborgne R. Blue Ocean Strategy // Harvard Business 
Review. 2004. Vol. 82, No. 10. P. 76–84. 
49) Kim W. C., Mauborgne R. Value Innovation: The Strategic Logic of High 
Growth // Harvard Business Review. 1997. Vol. 75, No. 1. P. 103–112. 
50) Kim W. C., Mauborgne R. Value Innovation: A Leap into the Blue Ocean 
// Journal of Business Strategy. 2005. Vol. 26, No. 4. P. 22–28. DOI: 
10.1108/02756660510608521. 
 
51) Kim W. C., Mauborgne R. Red Ocean Traps // Harvard Business Review. 
2015. Vol. 93, No. 3. P. 68–73. 
52) Lindič J., Bavdaž M., Kovačič H. Higher Growth through the Blue Ocean 
Strategy: Implications for Economic Policy // Research Policy. 2012. Vol. 41, No. 5. 
P. 928–938. DOI: 10.1016/j.respol.2012.02.010. 
53) Buisson B., Silberzahn P. Blue Ocean or Fast-Second Innovation? A Four-
Breakthrough Model to Explain Successful Market Domination // International 
Journal of Innovation Management. 2010. Vol. 14, No. 3. P. 359–378. DOI: 
10.1142/S1363919610002684. 
54) Madsen D. Ø., Slåtten K. Examining the Emergence and Evolution of Blue 
Ocean Strategy through the Lens of Management Fashion Theory // Social Sciences. 
2019. Vol. 8, No. 1. Art. 28. DOI: 10.3390/socsci8010028. 
55)  Kong Y., Lartey P. Y., Bah F. B. M., Biswas N. B., Jaladi R. S. In Pursuit 
of Public Sector Efficiency and Value Innovation: The Blue Ocean Strategy // Journal 
of Public Administration and Governance. 2018. Vol. 8, No. 1. DOI: 
10.5296/jpag.v8i1.12781.