Удосконалення виробничого менеджменту на підприємстві ( на матеріалах ПАТ «Лебединський насіннєвий завод», с.Лебедин, Звенигородський р-н., Черкаська обл.)

Панасюк, Дмитро Максимович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8710
Title:	Удосконалення виробничого менеджменту на підприємстві ( на матеріалах ПАТ «Лебединський насіннєвий завод», с.Лебедин, Звенигородський р-н., Черкаська обл.)
Authors:	Бітюк, Інна Миколаївна Панасюк, Дмитро Максимович
Keywords:	Виробничий менеджмент, сільськогосподарське виробництво, агроменеджмент
Issue Date:	2025
Abstract:	Предметом дослідження є управління виробництвом продукції на підприємстві. Об’єктом дослідження є ефективність виробничого менеджменту на підприємстві ПАТ «Лебединський насіннєвий завод». Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є дослідження удосконалення виробничого менеджменту на підприємстві. Завдання кваліфікаційної роботи бакалавра: дослідити сутність та значення виробничого менеджменту підприємства; дослідити використання концепції ощадливого сільськогосподарського виробництва під час управління агропідприємствами; дослідити розвиток сільськогосподарського підприємства на інновацій основі, як фактору впровадження новітніх технологій виробництва продукції; навести загальну характеристику організаційної діяльності підприємства; провести оцінку господарсько-економічної діяльності підприємства; проаналізувати собівартість сільськогосподарської продукції підприємства; провести оцінку ефективності використання основних засобів підприємства як основи виробничого потенціалу; сформувати напрями ефективного використання основних засобів підприємства як фактору збільшення обсягів виробництва продукції; запропонувати впровадження комплексної механізації і прогресивних технологій виробництва продукції підприємства. За результатами дослідження сформовано пріоритетні напрями виробничого менеджменту на підприємстві. Проведено оцінку ефективності використання основних засобів підприємства та обґрунтовано напрями їх ефективного використання як фактору збільшення обсягів виробництва продукції. Запропонований проект було проаналізовано та розраховано його економічну ефективність. Одержані результати можуть бути використані при розробці та формуванні стратегії розвитку підприємства.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8710
Appears in Collections:	073 Менеджмент (Менеджмент)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Панасюк М-215.pdf Restricted Access		1.81 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет економіки та управління 
Кафедра менеджменту та бізнес-адміністрування 
 
 
 
      Допущено до захисту 
       В.о завідувач кафедри  
       __Олександр БІЛИК___________ 
       _____________________________ 
       «_____»________________ 2025  р. 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
НА ТЕМУ: 
«УДОСКОНАЛЕННЯ ВИРОБНИЧОГО МЕНЕДЖМЕНТУ НА 
ПІДПРИЄМСТВІ (НА МАТЕРІАЛАХ ПАТ «ЛЕБЕДИНСЬКИЙ 
НАСІННЄВИЙ ЗАВОД», С.ЛЕБЕДИН, ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ Р-Н., 
ЧЕРКАСЬКА ОБЛ.)» 
 
 
Галузь знань: 07 Управління та адміністрування 
Спеціальність: 073 Менеджмент 
Освітня програма: Менеджмент 
Рівень вищої освіти: перший (бакалаврський) 
Форма здобуття освіти: денна 
Група М-215 
 
 
Виконавець роботи:                           
 «____»___________ 2025 р.       ________________        Дмитро ПАНАСЮК 
   
Керівник роботи: 
                              
 
 «____»___________ 2025 р.        ________________   _к.е.н., доц. Інна БІТЮК_ 
 
 
 
 
 
Черкаси 2025 
2 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП 6 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИРОБНИЧОГО  
МЕНЕДЖМЕНТУ  НА ПІДПРИЄМСТВІ  9 
1.1 Сутність та значення виробничого менеджменту підприємства 9 
1.2 Використання концепції ощадливого сільськогосподарського  
виробництва під час управління агропідприємствами 15 
1.3 Розвиток сільськогосподарського підприємства на інновацій  
основі, як фактору впровадження новітніх технологій виробництва  
продукції 22 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИХ  
ПОКАЗНИКІВ ПІДПРИЄМСТВА ПАТ «ЛЕБЕДИНСЬКИЙ  
НАСІННЄВИЙ ЗАВОД» 30 
2.1 Загальна характеристика організаційної діяльності підприємства  30 
2.2 Оцінка господарсько-економічної діяльності підприємства 39 
2.3 Собівартість сільськогосподарської продукції підприємства 48 
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВПРОВАДЖЕННЯ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ  
ВИРОБНИЦТВА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ НА  
ПІДПРИЄМСТВІ ПАТ «ЛЕБЕДИНСЬКИЙ НАСІННЄВИЙ ЗАВОД» 52 
3.1. Оцінка ефективності використання основних засобів підприємства   
як основи виробничого потенціалу 52 
3.2 Пошук напрямів ефективного використання основних засобів  
підприємства як фактору збільшення обсягів виробництва продукції 58 
3.3 Впровадження комплексної механізації і прогресивних технологій  
виробництва продукції підприємства 64 
ВИСНОВКИ 82 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 84 
ДОДАТКИ 92 
 
 
3 
ВСТУП 
 
В умовах динамічного розвитку ринкової економіки, глобалізації та 
стрімкого зростання конкуренції, ефективне управління виробництвом стає 
ключовим чинником забезпечення стабільного функціонування підприємства та 
підвищення його конкурентоспроможності. Особливого значення набуває 
оптимізація виробничих процесів, раціональне використання ресурсів, 
впровадження сучасних технологій і підходів до менеджменту. У зв’язку з цим 
питання удосконалення виробничого менеджменту набуває не лише 
теоретичного, а й важливого практичного значення. 
ПАТ «Лебединський насіннєвий завод» є одним із провідних підприємств 
насіннєвої галузі України, що спеціалізується на очищенні, калібруванні, 
обробці та зберіганні насіння сільськогосподарських культур. В умовах 
сучасного аграрного ринку, який постійно змінюється під впливом 
кліматичних, економічних, логістичних та технологічних чинників, виробничий 
менеджмент на такому підприємстві повинен бути гнучким, адаптивним і 
орієнтованим на результат. 
Актуальність теми дослідження полягає у необхідності комплексного 
аналізу організації виробництва на ПАТ «Лебединський насіннєвий завод», 
виявленні проблемних аспектів у системі виробничого управління та розробці 
практичних рекомендацій щодо їх подолання. Сучасні реалії вимагають не 
просто підтримання виробничих потужностей, а їхнього постійного 
вдосконалення, модернізації управлінських підходів та запровадження 
інновацій, які дозволяють підвищити ефективність виробничої діяльності. 
Розглядаючи функціонування ПАТ «Лебединський насіннєвий завод», 
доцільно зосередити увагу на ключових аспектах виробничого менеджменту: 
планування та організація виробництва, облік та контроль використання 
ресурсів, управління персоналом, система забезпечення якості, а також 
логістичні процеси, що безпосередньо впливають на виробничий результат. 
Удосконалення кожного з цих компонентів сприяє створенню ефективної 
системи управління виробництвом, яка відповідає сучасним викликам. 
4 
Огляд літературних джерел показав, що дослідженням проблем 
виробничого менеджменту агропідприємств займалися такі провідні вчені, як 
В.Г. Андрійчук, Н. Г. Богатко, Ф.Ф. Бутинець, В.П. Галушко, О.Д. Гудзинський, 
М.Я. Дем‘яненко, Й.С. Завадський, Л.Д. Залевський, Я.Д. Крупка, В.О. 
Козловський, Н.Г. Богатко, Л.І. Лук‘яненко, М.В. Макаренко, В.М. Макарова, 
В.М. Малєса, Т.В. Маркіна, Г.М. Підлісецький, І.Є. Прибера, П.Т. Саблук, О.М. 
Шестопаль та інші. Наявність дискусійних питань в даних дослідженнях 
свідчить про важливість та значний інтерес до обраної проблематики, а також 
необхідність більш детального дослідження назрілих проблем щодо розробки 
та обґрунтування механізмів виробничого менеджменту аграрних підприємств. 
Таким чином, дослідження особливостей і проблем виробничого 
менеджменту на прикладі ПАТ «Лебединський насіннєвий завод» дозволяє 
сформулювати практичні підходи до його вдосконалення, що може стати 
вагомим внеском у підвищення загальної ефективності функціонування 
підприємства. 
Предметом дослідження є управління виробництвом продукції на 
підприємстві. 
Об’єктом дослідження є ефективність виробничого менеджменту на  
підприємстві ПАТ «Лебединський насіннєвий завод». 
Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є дослідження удосконалення 
виробничого менеджменту на підприємстві. 
Завдання кваліфікаційної роботи бакалавра:  
дослідити сутність та значення виробничого менеджменту підприємства; 
дослідити використання концепції ощадливого сільськогосподарського 
виробництва під час управління агропідприємствами; 
дослідити розвиток сільськогосподарського підприємства на інновацій 
основі, як фактору впровадження новітніх технологій виробництва продукції; 
навести загальну характеристику організаційної діяльності підприємства;  
провести оцінку господарсько-економічної діяльності підприємства; 
проаналізувати собівартість сільськогосподарської продукції 
підприємства; 
5 
провести оцінку ефективності використання основних засобів 
підприємства  як основи виробничого потенціалу; 
сформувати напрями ефективного використання основних засобів 
підприємства як фактору збільшення обсягів виробництва продукції; 
запропонувати впровадження комплексної механізації і прогресивних 
технологій виробництва продукції підприємства. 
Інформаційною базою для написання кваліфікаційної роботи бакалавра є 
законодавчі та нормативні документи, навчально-методична література, 
фінансова звітність підприємства, узагальнення, які отримані під час 
проходження практики. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
6 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИРОБНИЧОГО МЕНЕДЖМЕНТУ  
НА ПІДПРИЄМСТВІ  
 
1.1. Сутність та значення виробничого менеджменту підприємств  
 
В умовах системної економічної кризи як у світі, так і в Україні важливим 
завданням стає формування такого механізму управління агровиробництвом, 
який би міг реально забезпечити комплексний підхід до процесу організації 
його функціонування, а також був би спрямованим на досягнення ефективного 
виробництва агропродукції.  
З метою з’ясування значення виробничого менеджменту розглянемо 
підходи до визначення його поняття, наданого різними авторами. Так, деякі 
вчені дають таке трактування категорії виробничого менеджменту: «сукупність 
принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, яка має на меті 
підвищення його ефективності та збільшення прибутку, тобто це управлінський 
процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на 
засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного 
рівня прибутковості. Він має п'ять складових: формування і функціонування 
виробничих систем; менеджмент виробничого процесу; менеджмент 
виробничих фондів; менеджмент якості; менеджмент створення та освоєння 
нової продукції» [1].  
Разом з тим, Михайловська О.В. поняття виробничого менеджменту 
розглядає як «комплексну систему забезпечення конкурентоздатності товару, 
що випускається на конкурентному ринку, що включає питання побудови 
виробничих і організаційних структур, вибору організаційно-правової форми 
управління виробництвом, збуту і фірмового обслуговування товару відповідно 
до попередніх стадій життєвого циклу» [2].  
Вченими зазначається, що виробничий менеджмент являє собою 
«самостійну галузь знань, яка спрямована на підготовку, виробництво і 
реалізацію продукції шляхом перетворення ресурсів підприємства в кінцеві 
7 
результати» [3].  
У той же час слід зауважити, що останнім часом все більше фокус уваги 
спрямовується не скільки на виробничу функцію, скільки на виробничу 
діяльність. Навіть з’явилося визначення «інтегроване виробниче підприємство» 
- ІВП, в якому під час прийняття рішень беруть участь всі управлінські служби 
та розробляється генеральна стратегія розвитку виробництва в організації. 
Отже виробничий менеджмент розглядається як наука, яка досліджує 
управління процесом виробництва певної продукції або надання послуг. 
Враховуючи стрімкий курс на диджиталізацію галузей та сфер економіки 
країни та у зв’язку з ускладненням технологічного процесу основна увага 
приділяється детальному розгляду таких понять як «операція», «операційна 
система», «бізнес-одиниця», «бізнес-процес», «операційний менеджмент». 
Поняття операційного менеджменту частіше за все пов’язують з 
виробничою діяльністю та з управлінням процесами закупівлі 
матеріальнотехнічних ресурсів з подальшим перетворенням її у готову 
продукцію, а також збутом продукції споживачеві у відповідності до каналів 
розподілу. Науковці та практики в питанні розуміння об’єкту виробничого 
менеджменту до цього часу не мають спільної думки. Так, деякі дослідники 
вважають, що головними об’єктами виробничого менеджменту є виробництво 
та виробничі системи. Інші об’єктом вважають підприємство.  
В умовах аграрного виробництва, на наш погляд, об’єктом виробничого 
менеджменту є сам процес виробництва, виробничі цехи, дільниці, в яких, 
безпосередньо, відбуваються виробничі процеси щодо виробництва 
сільськогосподарської продукції. Враховуючи, що основою розширеного 
відтворення та вдосконалення агровиробництва є стале зростання економічної 
ефективності, яке забезпечується зростанням доходів господарств, то з метою 
задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства потрібно досягти 
значного збільшення обсягу виробництва агропродукції на кожну одиницю 
витрат. Ткачук В. зазначає, що «підвищення прибутковості 
8 
сільськогосподарського виробництва має народногосподарське значення і є 
вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового 
комплексу і подальшого зростання результативності економіки України» [4]. 
Прибутковість виробничої системи сільськогосподарських підприємств 
можна розглядати як її ефективність, враховуючи вартісну оцінку 
взаємопов’язаних операцій. З метою проведення оцінювання економічної 
ефективності агровиробництва та її виміру застосовують критерій, який 
зумовлюється дією певних економічних законів, а також характеризує 
ефективність з якісного боку. Тому вихідним критерієм ефективності 
агровиробництва являється обсяг національного доходу у розрахунку на душу 
населення при найменших витратах на одиницю живої та уречевленої праці.  
З метою одержання результативності щодо діяльності аграрних 
підприємств потрібно найбільш ефективним чином розробити та впровадити 
виробничу стратегію (Production Strategy), яка полягає в розробці загальної 
політики та планів використання ресурсів підприємства при максимальній 
ефективній підтримці її довгострокової конкурентної стратегії. Якщо 
операційна стратегія раціонально поєднується з корпоративною стратегією, то 
має охоплювати всі напрямки діяльності агропідприємств й буде мати 
довгостроковий процес, завданнями якого є забезпечення можливості швидкого 
реагування на будь-які неминучі зміни в майбутньому.  
Таким чином, виробнича стратегія визначає способи та певні рівні 
використання виробничих потужностей сільськогосподарських підприємств, 
що сприяє реалізації корпоративної стратегії. Слід зазначити, що виробнича 
стратегія відображається в управлінських рішеннях, які пов’язані з розробкою 
виробничих бізнес-процесів, а також з інфраструктурою агропідприємства, що 
необхідна для його підтримки. Отже, процес розробки виробничих напрямів 
полягає у виборі певної технології, складанні графіку виробничого процесу, 
розрахунку необхідних потреб у матеріальнотехнічних запасах, а також у 
виборі методу розміщення даного процесу. Вчені зазначають, що «рішення, 
9 
пов’язані з інфраструктурою підприємства, стосуються системи планування та 
управління, способів забезпечення якості і її контролю, структури заробітної 
плати працівників й організації виробничої функції підприємства» [67]. Отже, 
процес взаємодії чинників і формування прибутковості виробництва можна 
представити у вигляді схеми (рис. 1.1). 
 
Рис. 1.1  Схема формування результатів та прибутковості виробничої 
системи сільськогосподарського підприємства 
*Джерело: складено автором на основі [5-8] 
 
Зазначимо, що з метою досягнення максимального збільшення 
виробництва окремих видів агропродукції. Як зауважують дослідники, 
необхідно визначити «раціональні нормативи витрат відповідних виробничих 
ресурсів, необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно 
10 
чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. При цьому 
економічну ефективність (прибутковість) сільськогосподарського виробництва 
необхідно вивчати у відповідності з вимогами економічних законів, що його 
регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються 
різноманітні форми власності і види господарювання. В ефективності 
виробництва відображується вплив комплексу взаємопов‘язаних факторів, які 
формують її рівень і визначають тенденції розвитку. У зв‘язку з цим для оцінки 
економічної ефективності сільськогосподарського виробництва 
використовують відповідний критерій і систему взаємопов‘язаних показників, 
які відбивають вимоги економічних законів і характеризують вплив різних 
факторів. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва в 
підприємствах та об‘єднаннях визначається як народногосподарська 
ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих 
продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських 
підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні 
економічні показники, які повинні бути органічно взаємопов‘язані і відповідати 
критерію ефективності» [9-11].  
Під час оцінювання прибутковості сільськогосподарського виробництва в 
агропідприємствах визначають систему взаємопов‘язаних показників 
натуральних та вартісних. Для одержання порівняльних величин витрат, а 
також результатів обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі. 
Так, Ліпич Л. та Ющишина Л. зазначають, що на формування прибутковості 
виробничої системи значний вплив має його інтенсифікація. «Лише за цієї 
умови можна ефективно використати головний засіб виробництва аграрних 
підприємств – землю. Неухильне підвищення родючості землі завжди 
актуальне, оскільки від її рівня залежить урожайність сільськогосподарських 
культур, кількість і якість виробленої продукції й обсяг пов‘язаних з цим 
матеріально-грошових затрат» [12].  
Слід зазначити, що певні фактори, які формують, а також можуть 
11 
здійснювати вплив на обсяг прибутку, знаходяться у тісному взаємозв‘язку, до 
того ж й обумовлюють один одного. Відповідно зміна одного з них призводить 
до змін інших. Так, за наявності достатнього попиту збільшення обсягу 
реалізованого зерна дає можливість очікувати на зростання грошових 
надходжень й прибутку. У той е час збільшити обсяги реалізації зерна 
агропідприємство може лише на підставі зростання виробництва за рахунок 
підвищення врожайності сільськогосподарських культур, або розширення 
посівних площ. Під час зазначеного виникає проблема коли вплив окремих 
елементів та чинників на обсяги виробництва продукції, її якість та 
ефективність використання ресурсів є не однаковим. Саме тому реалізація умов 
та здійснення виробничо-господарських заходів вимагає різних підходів, а 
також системи витрат. Слід зауважити на тому, що основними чинниками, що 
формують прибутковість та визначають ефективність сільськогосподарського 
виробництва, є трудомісткість, матеріаломісткість та фондомісткість продукції. 
Таким чином, аграрні підприємства у своїй виробничо-господарській діяльності 
мають приділяти значну увагу вдосконаленню технологій, спеціалізації та 
концентрації виробництва, організації й оплаті праці, впровадженню досягнень 
науково-технічного прогресу, а також набутому досвіду. Обов’язковою умовою 
зростання ефективності агровиробництва є наявність високопродуктивної 
техніки, яка відповідає новітнім технологіям, а також забезпеченість 
сільськогосподарських підприємств якісною сировиною та матеріалами [13-15]. 
Разом з тим, не дивлячись на досконалість наявних виробничих ресурсів, їх 
віддача та прибутковість виробництва будуть зростати тільки за умови їх 
грамотного використання при впровадженні ефективного виробничого 
менеджменту 
 
 
 
 
12 
1.2 Використання концепції ощадливого сільськогосподарського 
виробництва під час управління агропідприємствами  
 
В умовах формування сучасних управлінських систем менеджери 
аграрних підприємств не достатньо використовують надбання сучасної науки і 
практики менеджменту, а саме: не в повній мірі удосконалюють структури 
апарату управління та організаційної структури, а також спостерігається 
нераціональне використання ресурсів, що призводить до гальмування 
інноваційних процесів в управлінні агропідприємствами. Така ситуація 
негативно позначається на зниженні собівартості сільськогосподарської 
продукції, що впливає на її конкурентоспроможність. Також на зниження 
ефективності функціонування виробничих систем впливає відсутність навичок і 
вмінь працівників щодо використання новітніх технологій в системі точного 
землеробства та діджиталізації агровиробництва. Такі аспекти зумовлюють 
необхідність використання сучасного закордонного досвіду в управлінні 
зокрема, концепції ощадливого виробництва. 
Вчені згодні в тому, що в процесі ухвалення управлінських рішень щодо 
удосконалення виробничого менеджменту сільськогосподарських підприємств 
слід враховувати проблемні аспекти аграрного сектора економіки, спричинені 
недостатньою його ефективністю.  
На підставі досліджень вітчизняних науковців можливо виокремити певні 
«головні проблеми управління агропідприємствами:  
1) низька ефективність управління якістю продукції агропідприємств, що 
призводить до зниження конкурентоздатності вітчизняної 
сільськогосподарської продукції на міжнародних (у першу чергу – 
європейських) ринках;  
2) недостатньо розвинена галузева інфраструктура АПК, що призводить 
до збільшення витрат аграрних підприємств на виробництво, транспортування, 
зберігання;  
13 
3) суттєва недосконалість державного регулювання та управління 
агропромисловим комплексом України з боку профільного міністерства та 
відомств, інших державних органів, діяльність яких безпосередньо стосується 
сільського господарства;  
4) недостатнє забезпечення вітчизняних аграрних підприємств 
висококваліфікованим кадровим ресурсом» [16].  
З метою вдосконалення виробничого менеджменту в агропідприємствах 
вченими пропонується використовувати закордонний досвід щодо координації 
ощадливого виробництва, що передбачає організацію процесу «уникнення 
втрат». На підставі розповсюдження на практиці концепції ощадного 
виробництва та її удосконалення виділяють додатково два види втрат:  
1) виконання операцій є нерівномірним, що обумовлено не 
варіабельністю з боку попиту споживача, але особливостями певної виробничої 
системи;  
2) перевантаження існуючої техніки, устаткування, а також операторів та 
виконавців [17-19]. 
Слід зауважити, що ощадливе виробництво являє собою концепцію 
управління виробничими процесами сільськогосподарського підприємства, що 
заснована на постійному прагненні до усунення всіх видів втрат. Отже, з метою 
усунення небажаних наслідків слід розглянути наступні напрямки підвищення 
ефективності виробничих процесів в сільськогосподарських підприємствах (рис 
1.2.). 
На думку Вострякової В.І. ключовим поняттям «ощадного виробництва» 
(Lean Production) є визначення виробником вагомості для споживача кінцевого 
продукту чи послуги. Таким чином, виробничу систему необхідно створювати 
як «цілісний ланцюг операцій і процесів, що додають дискретну порцію 
споживчої цінності продукту в процесі проходження ним всього ланцюга. У 
випадку аграрного виробництва прийнято говорити «від поля - до столу» [24].  
 
14 
 
Рис. 1.2. - Напрямки підвищення ефективності виробничих процесів в 
агропідприємствах 
*Джерело: складено автором на основі [20-23] 
 
З економічної точки зору суттю віддачі ощадного виробництва є 
уникнення тих операцій і процесів, які не додають споживчої цінності продукту 
чи послузі, натомість споживають ресурси. Метою концепції ощадливого 
виробництва, на думку вчених, є «позбутися всіх видів втрат та досягнення 
максимальної ефективності використання ресурсів шляхом поступального й 
безперервного вдосконалення всіх бізнес-процесів організації, спрямованих на 
підвищення задоволеності споживачів» [25].  
Визначено, що цілями ощадного виробництва є:  
1) скорочення трудовитрат, термінів розробки нової продукції, термінів 
створення продукції, виробничих і складських площ;  
2) гарантія постачання продукції замовнику;  
3) максимальна якість при мінімальній вартості.  
Діяльність підприємства із урахуванням концепції ощадного 
виробництва, на думку Коваль П.В., варто розглядати в розрізі «двох складових 
– як підсистему процесів, що додають споживчу цінність та ті, що її не 
15 
додають. Відповідно другої групи процесів їх прийнято класифікувати як 
втрати і вони підлягають ліквідації» [25]. Розробники концепції: Тайіті Оно, 
Джеффрі Лайкер та Джеймс П. Вумек виділяють «вісім видів втрат, які 
виникають в умовах неефективного управління підприємством:  
1) втрати внаслідок надлишкових запасів;  
2) втрати внаслідок виробництва продукції, що не відповідає стандартам 
(брак);  
3) втрати внаслідок непотрібних переміщень;  
4) втрати внаслідок наявності непотрібних етапів (операцій, процесів);  
5) втрати від непотрібного транспортування;  
6) втрати часу внаслідок надмірного очікування;  
7) втрати внаслідок перевиробництва;  
8) втрати внаслідок невикористаного творчого потенціалу працівників» 
[26].  
Зазначимо, що дослідження вітчизняних науковців вказують про 
застосування «концепції ощадливого виробництва майже на 100% японських 
компаній, 72% компаній США, у Великобританії – 56%, в Бразилії – 55%, в 
Мексиці – 42%» [27, 28].  
Таким чином, за умови впровадження концепції ощадного виробництва із 
урахуванням індивідуальних вимог та диференціального підходу до кожного 
конкретного сільськогосподарського підприємства можливо сформулювати 
основні принципи ефективного виробничого агроменеджменту підприємств:  
обґрунтування концепції сільськогосподарської продукції та визначення її 
споживчої цінності;  
обґрунтування та створення потоку генерування споживчої цінності;  
забезпечення неперервного функціонування потоку створення споживчої 
цінності за рахунок організаційних, технологічних та економічних заходів;  
забезпечення впливу на споживчий попит сільськогосподарської 
продукції із виробничої системи агропідприємства; 
16 
 створення умов постійного самовдосконалення управління системою 
агровиробництва [29].  
Отже необхідність адаптації окремих аспектів ощадного виробництва в 
менеджменті сільськогосподарських підприємств зумовлює потребу 
формулювання мети та визначення сутності системи «ощадного аграрного 
виробництва».  
Вчені вважають, що «метою розробки та впровадження цієї системи є: 
створення споживчої цінності для споживача, здатної швидко реагувати на його 
запити, а також – реагувати на виклики, що формуються на ринку певного 
продукту з метою досягнення підприємством очікуваних економічних цілей, за 
різних сценаріїв розвитку кон‘юнктури ринку, в тому числі і за умови падіння 
попиту. Важливо зазначити, що виробнича система ощадного аграрного 
виробництва покликана не лише реагувати на виклики ринків та зміни у 
потребах споживача, а часто індукувати у групи споживачів усвідомлення 
певної потреби, тим самим випереджати об‘єктивний процес формування 
потреби й виховувати цільовий ринок, при цьому така система не створює 
нагромаджень перехідних і проміжних запасів» [30].  
У той же час Бугайчук В.В. вважає, що «економіко-організаційна суть 
концепції ощадного виробництва в умовах управління сільськогосподарським 
підприємством, полягає у функціонуванні системи бізнес-процесів, яка 
потребує менших прямих затрат праці, капітальних інвестицій, просторового 
базису для розширення виробництва, матеріалів і часу на всіх стадіях створення 
споживчої цінності» [11, 31].  
Якщо розглядати ефективне управління відносинами із споживачем, 
ощадне виробництво, на думку Коваль П.В., «являє собою системний підхід 
щодо перманентного виявлення втрат, а також пошуку шляхів їх уникнення, з 
метою скорочення часового ланцюгу між розміщенням замовлення та його 
виконанням. Зауважимо на тому, що в умовах системної економічної кризи 
сільськогосподарським підприємствам потрібно розробляти інтелектуалізовані 
17 
та інформатизовані системи менеджменту, що здатні бути дієвими 
інструментами на шляху досягнення стратегічних цілей щодо їх успішного 
економічного розвитку» [32].  
Разом з цим, під час впровадження ощадного виробництва в діяльність 
сільськогосподарських підприємств, делегування повноважень буде полягати у 
тому, що керівник надаватиме право безпосередньо підлеглим йому особам 
самостійно здійснювати певні дії або приймати відповідні рішення з метою 
раціонального використання ресурсів. Особливістю агровиробництва є те, що 
зазначені зміни потрібно здійснювати у досить стислі терміни, а також чітко  
визначені операційні періоди протягом року, що обумовлено агротехнічними 
та/або зоотехнічними вимогами. Зауважимо, що здійснення змін у товарному 
портфелі ярих культур у сівозміні можливо лише перед посівною кампанією на 
весні, а також за умови типової підготовки ґрунту восени. Що стосується 
озимих культур, зазначимо, що зміни в їх структурі можливі лише в осінню 
пору, при цьому мають бути збережені умови оптимальної підготовки ґрунту, 
дотримання технології зайнятих, або сидеральних парів, парового чи 
напівпарового обробітку ґрунту, а також використання раціональної системи 
попередників та інших чинників. Щодо галузі тваринництва змінити структуру 
стада можливо за умови зміни кормової бази, що в значній мірі пов’язано із 
специфікою галузі рослинництва.  
Так, Вострякова В.І. зазначає, що «важливим на етапі оптимізації витрат є 
«перейняття досвіду провідних світових практик та технології виробництва. На 
прикладі агропродовольчого ланцюга по виробництву молока основними 
складовими витрат на усьому ланцюзі постачання є перевиробництво та зайва 
обробка, щодо процесів, то тут можна визначити машинну дойку, пастеризацію 
та фасування.  
Серед основних напрямів мінімізації витрат для молочної ферми 
виділимо наступні:  
1. Запобігання перевиробництву на основі ретельного планування з 
18 
елементами математичного моделювання, яке враховує досвід попередніх років 
та швидкість росту частки ринку.  
2. Використання спеціальних програм, які б збалансовували корм для 
тварин з урахуванням мінімізації витрат, збереження здоров’я худоби та 
збільшення удоїв та жирності молока. Впровадження засад ощадного 
виробництва дасть змогу сільськогосподарським підприємствам винайти 
резерви зменшення витрат за рахунок їх оптимізації протягом усього 
агропродовольчого ланцюга, виявити процеси, які не створюють доданої 
вартості, а лише обтяжують виробничий процес непродуктивними витратами» 
[24, 33, 34].  
Таким чином, проблемами розвитку виробничого менеджменту 
сільськогосподарських підприємств є низька ефективність управління якістю 
рослинницької і тваринницької продукції аграрних підприємств, недостатньо 
розвинена галузева інфраструктура АПК, суттєва недосконалість державного 
регулювання та управління агропромисловим комплексом України з боку 
профільного міністерства та відомств, інших державних органів, недостатнє 
забезпечення вітчизняних аграрних підприємств висококваліфікованими 
кадровими ресурсами. З метою уникнення негативного впливу зазначених 
чинників в процесі безпосереднього управління сільськогосподарськими 
підприємствами слід використовувати закордонний досвід координації 
ощадливого виробництва, що передбачає організацію процесу «уникнення 
втрат». При цьому економіко-організаційна сутність концепції ощадливого 
агровиробництва має полягати у функціонуванні системи бізнес-процесів, що 
потребує менших прямих витрат праці, капітальних інвестицій, просторового 
базису для розширеного агровиробництва, матеріалів і часу на всіх стадіях 
створення споживчої цінності. 
 
 
19 
1.3 Розвиток сільськогосподарського підприємства на інновацій основі, як 
фактору впровадження новітніх технологій виробництва продукції 
 
 Інноваційний розвиток сільського господарства України базується на 
здійсненні державної аграрної та інвестиційної політики, спрямованої на 
активізацію нововведень, як пріоритетної складової загальної стратегії 
підвищення національної конкурентоспроможності, створення умов для 
реалізації вітчизняними сільськогосподарськими підприємствами наступальної 
стратегії на зовнішніх ринках, підтримки конструктивної конкуренції на 
внутрішньому ринку, що буде стимулювати аграрні формування до 
інноваційної діяльності, забезпечення тісної інтеграції виробництва і науки, з 
метою сприяння випереджальному розвиткові науково-технологічної сфери 
[35-37]. 
Сільське господарство має специфічні особливості розвитку, пов’язані з 
впливом на результати господарювання природних, кліматичних і економічних 
чинників, які в комплексі формують виробничий потенціал, що є 
найважливішим показником економічної оцінки сільського господарства. 
Ефективність розвитку сільськогосподарського виробництва та його потенційні 
можливості визначають географічні та кліматичні умови, забезпеченість 
земельними угіддями та їх якість, наявність живої та уречевленої праці тощо. 
Розвиток сільського господарства передбачає розв’язання багатьох 
проблем, які виникають на етапі докорінних перетворень в аграрній сфері, 
особливо в умовах зменшення інвестиційної активності, через значне 
зношування основних засобів, уповільнення не тільки розширеного, але й 
скорочення простого відтворення. Ці негативні тенденції призвели до 
зменшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції в Україні, 
особливо тваринницької [38]. 
У 2023 році виробництво валової продукції сільського господарства в 
усіх категоріях господарств становило 95,2 відсотка рівня попереднього року, у 
20 
тому числі в господарствах населення – 95,7 відсотка, у сільськогосподарських 
підприємствах – 94,9 відсотка. У той же час у 2022 та 2021 роках відзначається 
поступовий ріст цього показника. З 2001 по 2011 рік, спостерігається постійний 
ріст рівня рентабельності сільськогосподарського виробництва, а свого піку він 
досягнув у 2015 році і становив 30,5 відсотка [39]. 
Подолання економічної кризи в аграрному секторі вимагає формування 
раціональної структури виробничого потенціалу і створення сприятливих умов 
для його використання.  
Вирішення цієї багатопланової проблеми має бути комплексним, тобто 
охоплювати всі види ресурсів, галузі та виробничі формування сільського 
господарства. Для цього необхідно змінювати державну політику, активно 
переходити на інноваційний тип розвитку. 
Інноваційна діяльність у сільському господарстві – це комплексний 
процес створення нових або більш продуктивних високоврожайних сортів, 
поголів’я худоби, елітного насіння, високопродуктивних 
сільськогосподарських машин і агрегатів тощо, впровадження прогресивних 
техніко-технологічних, організаційно-економічних й управлінських рішень, 
комерціалізація сучасних споживчих норм [28]. 
Країни з розвиненою ринковою економікою надають пріоритетне місце 
вирішенню проблем сільськогосподарського виробника, аграрна політика 
відіграє важливу роль у цьому процесі. Так, у країнах ЄС державні субсидії в 
доходах фермерів становлять 49 відсотків, у Фінляндії – 71, Норвегії – 77, 
Швеції – 59, Японії – 66 відсотків і т.д [33]. 
Щоб створити сприятливі умови для інноваційного розвитку аграрного 
бізнесу в Україні, потрібно ліквідувати фінансову нестабільність сільського 
господарства, що стримує фінансових інвесторів. Заходи щодо фінансового 
оздоровлення підприємств АПК повинні стати пріоритетними в державній 
аграрній політиці. 
21 
Можна виділити три стратегічні напрями ресурсно-технологічного 
оновлення національного агропромислового комплексу [39]: 
- створення і застосування технологій і біоресурсів, що сприяють 
здешевленню вироблюваної агропромислової продукції; 
- розробка та впровадження технологій і біоресурсів, які дають 
можливість істотно підвищити якість продуктів харчування й аграрної 
сировини; 
- створення та широкомасштабне використання технологій і основних 
біологічних засобів виробництва, що забезпечують випуск екологічно чистого 
продовольства й екологічну сільськогосподарську діяльність, переробку 
продукції землеробства та тваринництва [14]. 
На сьогоднішній день, головною метою державної інноваційної політики 
(рис. 1.3) є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов 
для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного 
потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, 
безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації 
нових видів конкурентоспроможної продукції [40, 41]. 
Економічний аналіз свідчить, що в Україні інноваційна сфера займає у 
загальному обсязі виробничої продукції незначну питому вагу (близько 10%). 
Основними принципами державної інноваційної політики у сфері сільського 
господарства є: визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку; 
формування нормативно-правової бази щодо інноваційної діяльності; 
створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного 
науково-технічного та інноваційного потенціалу; забезпечення взаємодії науки, 
освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної 
діяльності; ефективне використання ринкових механізмів для сприяння 
інноваційній діяльності [42-44]. 
22 
 
Рис. 1.3 Структура пріоритетів державної інноваційної політики  
  *Джерело: складено автором на основі [41-44] 
 
Здійснення розвитку сільськогосподарських підприємств на інноваційній 
основі в сучасних умовах є запорукою їхнього виживання, дає можливість 
росту та забезпечує довгострокові конкурентні переваги. Для цього створені 
відповідні правові засади. Сфера інновацій регулюється законами України «Про 
наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну 
експертизу», «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності 
технологічних парків”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в 
Україні”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про охорону прав на винаходи і 
23 
корисні моделі”, “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та іншими 
законами в патентно-ліцензійній сфері, законами про створення спеціальних 
(вільних) економічних зон і територій пріоритетного розвитку, законами з 
питань оподаткування тощо [45-47]. 
Згідно «Стратегії розвитку аграрного сектору економіки України на 
період на 2025-2027 року» основними цілями розвитку аграрного сектору 
є [48]: 
- гарантування продовольчої безпеки держави; 
- забезпечення прогнозованості розвитку та довгострокової стійкості 
аграрного сектору на основі його багатоукладності; 
- сприяння розвитку сільських поселень та формування середнього класу 
на селі через забезпечення зайнятості сільського населення та підвищення їх 
доходів; 
- підвищення інвестиційної привабливості галузей аграрного сектору та 
фінансової безпеки сільськогосподарських підприємств; 
- підвищення конкурентоспроможності продукції, ефективності галузей, 
стабільність ринків; 
- розширення участі України у забезпеченні світового ринку продукцією 
сільського господарства та продовольства; 
- раціональне використання сільськогосподарських земель та зменшення 
техногенного навантаження аграрного сектору на довкілля. 
Сільське господарство на шляху до підвищення ефективності й 
конкурентоспроможності значною мірою залежить від інноваційно-
інвестиційного забезпечення діяльності сільськогосподарських підприємств, 
спрямованої на використання та комерціалізацію результатів наукових 
досліджень і розробок та впровадження на ринок нових товарів і послуг. 
Інновацією в сільському господарстві є зміни в техніці, технології, 
організації, екології, економіці, а також у соціальній сфері, мета яких – 
одержання економічного ефекту, спрямованого на задоволення певних 
суспільних потреб людського буття. 
24 
Інноваційний процес в агропромисловому виробництві можна 
охарактеризувати двома основними рисами [49-52]: 
1. Його базовою основою є нова наукова ідея – джерело нововведення, що 
в ході інноваційного процесу розробляється більш детально, проходить 
технічну апробацію та впроваджується у виробництво. 
2. Головним критерієм успіху інноваційного процесу є суспільна 
необхідність, значущість його результатів. Оскільки більшість інновацій 
використовуються не тільки в агропромисловому виробництві, які їх здійснили, 
необхідно підкреслити, що в умовах ринку недостатньо запропонувати 
інновацію – вона ще має бути успішно реалізована на ньому. 
Початкові етапи інноваційного процесу в сільському господарстві, а саме 
– фундаментальні та прикладні дослідження, здійснюються в Україні 
переважно системою науково-дослідних установ Національної академії 
аграрних наук, вищими навчальними закладами аграрного профілю. Так, у 2014 
році НААН виконувала основні наукові функції через 6 галузевих відділень: 
землеробства, меліорації та механізації; рослинництва; зоотехнії; ветеринарної 
медицини; аграрної економіки і продовольства; наукового забезпечення 
інноваційного розвитку. В 2015 році здійснювався науковий супровід майже 
3000 ліцензійних угод на вирощування сортів-інновацій пшениці у 
виробництві. Щорічний економічний ефект від впровадження наукових 
розробок (сорти, технології) фізіологів і генетиків в аграрне виробництво 
становить 6,7 млрд. грн, що є суттєвим внеском у забезпечення продовольчої 
безпеки України [52-55]. 
Проте через нестачу належного фінансування сьогодні невелика кількість 
наукових установ веде свої дослідження щодо селекції високоврожайних сортів 
рослин та особливо продуктивних тварин на основі методів генної інженерії, 
біотехнологічних методів боротьби зі шкідниками, нанотехнологій. 
Матеріально-технічна база науково-дослідних установ зношена, не вистачає 
приладів для досліджень, особливо з найбільш наукомістких напрямів, зокрема, 
біотехнології. 
25 
Функціонування аграрної науки в умовах невизначеності обґрунтованої 
ціни на наукову продукцію і законодавчого регулювання цього питання не 
сприяє прямій реалізації інновацій. 
Історія розвитку сільського господарства засвідчує, що інноваційний 
розвиток аграрної економіки забезпечує відповідна інноваційна політика, яка 
реалізується через інноваційний розвиток діяльності сільськогосподарських 
підприємств. 
Сучасна інноваційна політика – це сукупність науково-технічних, 
виробничих, управлінських, фінансово-збутових та інших заходів, пов’язаних із 
просуванням нової чи поліпшеної продукції на ринок; це складний і не 
позбавлений ризику процес, хід якого визначається вихідними технічними, 
фінансовими, економічними і соціальними передумовами [56]. 
Можна виділити тактичні й стратегічні аспекти інноваційної політики. 
Заходи тактичного характеру спрямовані на підвищення якості продукції й 
ефективності виробництва, а також на підвищення інноваційного потенціалу 
підприємства, «який являє собою спроможність підприємства створювати, 
сприймати інновації і вчасно звільнятися від застарілого» [57]. Потенціал 
інноваційної політики підприємства визначають його матеріально-технічні, 
фінансово-організаційні, кадрові можливості та соціально-психологічні аспекти 
життя колективу. 
Інноваційний тип розвитку аграрної економіки втілюють за допомогою 
відповідних моделей. Інноваційна модель розвитку сільського господарства в 
нашому розумінні – це сукупність взаємозв’язаних організаційних структур, що 
здійснюють апробацію та комерційну реалізацію наукових знань і технологій та 
займаються виробничою діяльністю. До її складу входять: науково-виробничі 
підприємства, університети, державні лабораторії, технопарки й інкубатори, а 
також комплекс інститутів правового, фінансового і соціального характеру, які 
забезпечують інноваційні процеси й мають міцне національне коріння, традиції, 
політичні та культурні особливості [58-60]. 
26 
В Україні сьогодні необхідно використати такі моделі інноваційного 
розвитку [61, 62]: 
- активної дифузії інновацій, суть якої полягає в тому, що уряд взаємодіє з 
науковими установами, вищими закладами освіти, підприємствами й 
організаціями з метою швидшого втілення технологічних інновацій; 
- державної підтримки інноваційних фірм, яка спрямована на державну 
підтримку національних інноваційних структур для сприяння виходу 
національної продукції на світовий ринок; 
- локального інноваційного середовища – включає формування і розвиток 
наукових парків, технопарків, технополісів, територіальних науково-технічних 
центрів (ТНТЦ), для яких характерна концентрація на певній території 
наукового, освітнього, виробничого, фінансового потенціалів, і які об’єднані 
спільним процесом технологічного розвитку; 
- світового співробітництва, суть якого визначена в її орієнтації на 
активну участь України у міжнародному науково-технічному співробітництві і 
широкому обміні науковими результатами та новими технологіями. 
Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у 
даному напрямі. 
Тож подальший розвиток сільського господарства України передбачає 
впровадження нових технологій, розробок, нових способів виробництва, 
виробництво нової якісної продукції, розвиток і нарощування інфраструктури. 
Такий розвиток можливий лише за умови тісної співпраці держави, науково-
дослідних установ та сільськогосподарських виробників з метою реалізації 
комплексної інноваційної політики [63]. 
Подальшого вдосконалення потребують механізми фінансового 
забезпечення ефективного функціонування сільськогосподарських підприємств, 
впровадження у виробництво наукових розробок, створення ефективної моделі 
інноваційно-інвестиційного розвитку аграрних формувань. 
 
 
27 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИХ 
ПОКАЗНИКІВ ПІДПРИЄМСТВА ПАТ «ЛЕБЕДИНСЬКИЙ НАСІННЄВИЙ 
ЗАВОД» 
 
2.1 Загальна характеристика організаційної діяльності підприємства  
 
LNZ Group  (укр. ЛНЗ Груп) - український вертикально-
інтегрований агропромисловий холдинг, що спеціалізується на торгівлі 
посівним матеріалом та засобами захисту рослин, вирощуванні зернових та 
технічних культур, тваринництві і зернотрейдерській діяльності.  
Утворений на базі Лебединського насіннєвого заводу. 
Агрохолдинг LNZ є багаторічним партнером у наданні послуг з 
вирощування насіння різних культур для провідних світових компаній-
селекціонерів: Monsanto, Syngenta, Dow Seeds, DuPont Pioneer, Limagrain та 
інших, а також офіційним дистриб’ютором німецької 
компанії Bayer в Україні та засновником лінійки генеричних засобів захисту 
рослин «Defenda». 
Лебединський насіннєвий завод, на базі якого створено групу компаній 
LNZ, був заснований у 1846 році поміщиком Петром Лопухіним та 
меценатом Абрамом Бродським як цукроварня. 1858 року підприємство 
перейшло до власності брата одного з засновників - Ізраїля Марковича 
Бродського, який звів поряд рафінарню.  
З 1902 року обидва заводи було знищено полум’ям, тож селяни 
звернулися до київського генерал-губернатора з проханням відбудувати 
підприємство.  
Вже за два роки новий рафінадний завод було введено в експлуатацію, 
проте Жовтневий переворот 1917 року поставили хрест на його подальшій 
роботі. 1934 року було прийняте рішення відновити роботу підприємства, 
змінивши його спеціалізацію на вирощування насіння буряків. Цей процес 
28 
зайняв близько трьох років, тож 1937 рік можна вважати днем другого 
народження заводу. 
ПАТ «Лебединський насiннєвий завод» в результатi змiни типу 
(найменування) Товариства за наслiдками прийнятого рiшення Загальними 
зборами 28.04.2018р. (протокол №1/2018) є правонаступником усiх прав та 
обов’язкiв Публiчного акцiонерного Товариства «Лебединський насiннєвий 
завод», яке в результатi змiни типу Товариства за наслiдками прийнятого 
рiшення Загальними зборами 30.04.2011р. (протокол №1/2011) стало 
правонаступником усiх прав та обов'язкiв ВАТ «Лебединський насiннєвий 
завод», створеного згiдно з рiшенням Регiонального вiддiлення Фонду 
державного майна України по Черкаськiй областi вiд 04 серпня 1994 року, 
шляхом перетворення орендного пiдприємства «Лебединський насiннєвий 
завод» у вiдкрите акцiонерне товариство «Лебединський насiннєвий завод», яке 
стало правонаступником орендного пiдприємства «Лебединський насiннєвий 
завод». 
Суттєвих змiн в органiзацiйнiй стуктурi товариства протягом звiтного та 
попереднього перiодiв не було. Товариство не має дочiрнiх пiдприємств, фiлiй,  
представництв, вiдокремлених структурних пiдроздiлiв. 
Серйозний змін завод зазнав після 2012 року. За цей час було розширено 
ємності для зберігання зернової продукції, збудовано два елеватора об'ємом по 
10 тисяч тон, змонтовано модуль для зберігання зернових культур за канадсь-
кою технологією ємністю 6 тисяч тон. Буквально за рік збудовано завод з 
переробки насіннєвої кукурудзи в качанах. 
Наразі група компаній LNZ розвиває три основні напрямки бізнесу: 
агровиробництво (LNZ-Agro), насінництво (LNZ-Product) та дистрибуцію 
(LNZ-Market). 
Напрямок агровиробництва включає в себе виробництво зернових та 
технічних культур, тваринництво і зернотрейдерську діяльність. LNZ 
Agro об'єднує 34 агрофірми в Сумській та Черкаській областях та близько 3000 
працівників, задіяних у сезонних роботах. У травні 2020 року група компаній 
29 
LNZ придбала 100 % корпоративних прав ТОВ «Шпола-Агро-Індустрі», 
збільшивши таким чином свій земельний банк до 80 тис. га. Попри курс на 
модернізацію придбаних потужностей, було збережено усі робочі місця, а 
пайовиків ТОВ «Шпола-Агро-Індустрі» залучено до соціальних програм 
холдингу. Наприкінці 2020 року LNZ Group було оголошено про завершення 
будівництва другої черги елеватора у Білопіллі, що дозволило збільшити його 
виробничу потужність до 77 тис. тонн, а площу — до 12 га. Таким чином, 
білопільське зерносховище стало найбільшим елеватором холдингу, обійшовши 
лебединський, місткість якого складає 51 тис. тонн. 
Попри нестабільну цінову ситуацію на ринку молока та м'яса, значну 
увагу приділено і розвитку тваринництва — модернізовано обладнання ферм 
дослідного господарства «Золотоніське» та збільшено поголів'я свиней і мо-
лочного стада. 
Група компаній LNZ є багаторічним партнером у наданні послуг з 
вирощування насіння різних культур для провідних світових компаній-
селекціонерів: Monsanto, Syngenta, Dow Seeds, DuPont Pioneer, Limagrain тощо. 
LNZ-Product - це понад 4 тис. га земель під поливом та оптимальний 
вибір місця вирощування певного гібриду залежно від грунтово-кліматичних 
умов. Напрямок насінництва охоплює увесь процес виробництва насіння від 
поля до упаковки та забезпечується двома сучасними підприємствами - 
спеціалізованим заводом з виробництва насіння кукурудзи та 
багатоспеціалізованим заводом з виробництва насіння соняшника, сої, гороху, 
пшениці та нішевих культур. Обидва підприємства обладнані новітнім 
устаткуванням від провідних світових виробників та дозволяють здійснювати 
замкнений цикл виробництва, що включає у себе прийом, очищення та відбір, 
сушіння, лущення, зберігання, калібрування, протруювання, пакування та 
відвантаженння. 
Завод з виробництва насіння кукурудзи обслуговується 130 
працівниками, що забезпечують продуктивність роботи на рівні 330 т/добу. 
Багатофункціональний насіннєвий завод має дві технологічні лінії та штат 
30 
робітників у кількості 60 осіб. Перша лінія, продуктивність якої складає 150—
200 т/добу, забезпечує виробництво насіння пшениці, ячменю, гороху, сої та 
соняшника, а друга, з продуктивністю близько 75 т/добу — насіння льону, 
коріандру, спельти та інших культур. 
На всіх етапах виробництва контроль за якістю насіння здійснюється у 
сучасній лабораторії, що включає в себе три підрозділи: виробничо-
технологічну лабораторію, лабораторію з кукурудзи та лабораторію з інших 
культур. Дослідний центр відповідає всім державним стандартам та здійснює 
широкий спектр сучасних аналізів насіння. Наразі лабораторія перебуває у 
стадії акредитації, що дозволить користуватися її послугами не лише 
підприємствам LNZ Group, а й іншим аграріям. Наявність власної лабораторії 
дозволяє компанії збільшувати урожайність, а також, в залежності від якості 
поля, економити на ресурсах від 8 % до 40 %. 
Влітку 2018 року задля забезпечення якісної гібридизації соняшника 
було впроваджено проект «Пасіка», в рамках якого на полях компанії було 
встановлено понад 4 тисячі вуликів. 
До сфери діяльності LNZ-Market належить продаж засобів захисту 
рослин, посівного матеріалу та систем живлення. ТОВ «ЛНЗ» входить до 5-ки 
найбільших дистриб'юторів країни та охоплює своєю присутністю 19 областей. 
Обслуговування більше ніж 3000 клієнтів забезпечується роботою 100 
менеджерів та 5 логістичних центрів. Окрім того, компанія володіє власним 
митним складом та автопарком. У липні 2020 року LNZ Group придбала 108 
вагонів типу «хопер», створивши таким чином власний парк зерновозів та 
вирішивши проблему із затримкою транспортування зерна, що виникала через 
брак вагонів, які надаються «Укрзалізницею». 
В 2018 році LNZ Group отримала права на володіння цілою низкою 
препаратів для захисту рослин, об'єднавши їх під брендом ТОВ 
«УкрАгроПротект». Після певного часу внутрішнього користування 
продукцією хімічної компанії, LNZ Group вирішила вивести засоби на 
31 
агроринок, запропонувавши їх партнерам холдингу, а також великим, середнім 
та дрібним фермерам. 
У серпні 2020 року, після кількарічної співпраці, LNZ Group отримала 
статус офіційного дистриб'ютора німецької компанії Bayer, а 21 грудня того ж 
року відкрила новий офіс у Києві, де розмістилися новостворені маркетинговий 
відділ та відділ агротехнологій. 
Група компаній LNZ передбачає роботу з клієнтами у закритому циклі, 
не лише продаючи власний посівний матеріал та засоби захисту рослин, а й 
купуючи готову продукцію - товарне зерно. Окрім того, LNZ Group здійснює 
повний агрономічний супровід партнерів, впроваджує спільні програми 
випробувань та досліджень, проводить щорічні семінари та Дні полів. 
З 2020 року було запроваджено новий формат співпраці, що отримав 
назву LNZ Hub. На відміну від традиційних Днів полів, що об'єднували по 
кілька сотень учасників, LNZ Hub орієнтований на індивідуальний підхід до 
клієнта та передбачає низку екскурсій та консультацій профільних менеджерів 
холдингу. 
У листопаді 2020 року група компаній LNZ вивела на український ринок 
новий бренд генеричних засобів захисту рослин «DEFENDA», до лінійки якого 
увійшли 46 препаратів (23 гербіциди, 6 фунгіцидів, 6 інсектицидів, 7 
протруйників, а також регулятор росту, прилипачі та десикант). До преміальної 
лінійки генеричних ЗЗР включено як відомі вже раніше на ринку препарати 
(гербіциди Сумаро, Аксакал, Бетагард, Напалм та Сора-Нет, фунгіциди 
Меценат та Абсолют, інсектициди Бомбардир, Альфа Супер), так і нові. 
Засновник LNZ Group Дмитро Кравченко назвав застосування генериків новою 
епохою захисту рослин та відзначив, що холдинг співпрацює виключно з 
найкращими виробниками, що витримали жорстку конкуренцію в умовах вимог 
до захисту навколишнього середовища. 
Місія новоствореного бренду - забезпечення українських 
сільгоспвиробників якісними та доступними засобами захисту рослин, 
32 
забезпечення необхідною технологічною та фінансовою підтримкою, 
сприянням розвитку та фінансовому успіху агровиробника. 
Окрім основної діяльності, група компаній LNZ широковідома своїми 
соціальними ініціативами. Протягом 2015 року компанія інвестувала у 
соціальну сферу сіл району понад 20 млн грн та сплатила до держави понад 
67 млн податків. В подальшому співпраця холдингу з громадами та окремими 
організаціями набрала ще більших обертів. Серед основних проектів LNZ 
Group можна відзначити наступні: 
Розвиток інфраструктури 
1. У червні 2019 Шполянській центральній районній 
лікарні подаровано реанімобіль вартістю понад 2,5 млн грн, а дещо раніше - 
сучасний цифровий флюорограф. 
2. Придбано оргтехніку для 8 навчально-виховних комплексів, 
Шполянської центральної районної лікарні та Центру з надання первинної 
медико-санітарної допомоги. 
3. Зусиллями LNZ Group було проведено ремонт автосполучення між 
селами: Журавка - Лебедин, Кримки - Водяне - Ярославка, Надточаївка -
 Бурти, Скотареве - Товмач; відремонтовано дороги у Лебедині та Лозуватці, 
полагоджено відрізок траси «Золотоноша - Умань» до Станіславчика, 
відремонтовано дві вулиці у Шполі, підсипано і прогрейдеровано вулиці у 
Товмачі, частково відремонтовано в'їздну дорогу до Маслового. 
4. Надано допомогу будматеріалами та устаткуванням Улянівській, 
Миколаївській, Михайлівській, Черепівській та Тернівській загально-освітнім 
школам. 
5. Збудовано систему водопостачання та водовідведення у 
фельдшерсько-акушерському пункті Станіславчика. 
6. Придбано нові меблі для 5 дитячих навчальних закладів та 
3 фельдшерсько-акушерських пунктів. 
7. Зроблено ремонт дитячого павільйону та придбано спортивний 
інвентар для Миколаївського дитячого навчального закладу. 
33 
8. Надано кошти для завершення будівництва газопроводів у 
Надточаївці та Журавці. 
9. Проведено вуличне освітлення у Лозуватці та Кавунівці. 
Патріотичне виховання та допомога війську 
1. Придбано автомобілі для Шполянського воєнкомату та 131-го 
окремого розвідувального батальйону. 
2. Придбано запасні частини та радіостанції для Сумського 27-го 
реактивного полку. 
3. Придбано одяг, продукти харчування, спорядження, бронежилети 
та тепловізор для учасників війни на сході України, а також пальне для 
волонтерів з метою доставки вантажів у зону бойових дій. 
4. Надано будівельні матеріали для ремонту пам'ятників та Обеліска 
Слави на Сумщині. 
5. Облаштовано парк імені воїнів-інтернаціоналістів у Шполі. 
6. Забезпечено матеріальною допомогою ветеранів Другої світової 
війни, воїнів-інтернаціоналістів, ветеранів АТО та членів сімей загиблих. 
Підтримка духовності та культури 
1. За підтримки холдингу зведено церкву УПЦ КП в Антонівці, а 
також забезпечено матеріалами будівництво храмів у Лип'янці та Шполі. 
Надано фінансову підтримку церкві Іоанна Богослова в Миколаївці та придбано 
новий іконостас для лебединської Свято-Преображенської церкви. 
2. Встановлено погруддя Тараса Шевченка та зроблено капітальний 
ремонт фасаду Будинка культури в Лозуватці. 
3. Відремонтовано приміщення Лозуватського та Станіславчицького 
СБК, надано допомогу Буринському та Черепівському будинкам культури. 
4. До новорічних свят відкрито резиденцію Святого Миколая у Шполі, 
проспонсоровано встановлення головної ялинки та проведення святкових 
заходів у місті та районі. До нового 2018 року школярі Шполянщини отримали 
від LNZ Group близько 300 кг цукерок. 
34 
5. Організовано велику кількість концертів та творчих вечорів. З 
нагоди 570-ої річниці з дня заснування Лебедина проведено безкоштовний 
концерт народного артиста України Іво Бобула, а у святковому концерті до 
Дня Білопілля, що зібрав близько 5 тисяч глядачів, брав участь гурт DZIDZIO. 
6. Організовано конкурс талантів Білопільського району «Х-Фактор 
Жовтневе» та конкурсу «Міс Жовтневе». 
Розвиток спорту 
LNZ Group приділяє значну увагу розвитку масового спорту. До 
здобутків холдингу на ниві спортивно-соціальної діяльності слід віднести: 
1. Відкриття корту для професійного тенісу в Лебедині. 
2. Реконструкція шполянського стадіону «Колос» вартістю більше 
1 млн грн. 
3. Реконструкція спортивного майданчика у Водяному. 
4. Придбання форми та фінансування змагань для секції вільної 
боротьби. 
5. Постійна фінансова та матеріальна допомога 
секції біатлону в Миколаївці. 
6. Допомога учасникам змагань з бодібілдингу в Києві. 
7. Фінансування змагань Сумської обласної федерації боротьби. 
8. Фінансова допомога для участі в Чемпіонаті Європи з 
боротьби сумо Миколі Грінченку. 
Втім, безумовно, найважливішим напрямком спортивної діяльності 
групи компаній є розвиток футболу. На балансі підприємств холдингу 
перебувають два аматорські футбольні клуби та дитячо-юнацька спортивна 
школа. Протягом декількох років було збудовано два сучасних стадіони в 
Лебедині та Миколаївці, велику кількість дрібніших об'єктів спортивної 
інфраструктури, придбано форму для футбольних команд Миколаївської та 
Улянівської ЗОШ. З 2014 року регулярно проводяться міжобласні дитячі 
турніри з футболу та футзальні змагання серед ветеранів. 
 
35 
ФК «ЛНЗ-Лебедин» 
Клуб створено 2006 року зусиллями керівництва Лебединського 
насіннєвого заводу. З 2007 року команда входила до числа провідних 
аматорських колективів Черкащини, а 2009 року здобула перше 
«золото» обласного чемпіонату. Найвищим досягненням клубу є 
здобуття Кубка України з футболу серед аматорів 2019/18 років та участь у 
другому попередньому етапі Кубка України 2020/19, на шляху до якого «ЛНЗ-
Лебедин» здолав житомирське «Полісся», що на той час виступало у другій лізі. 
Посаду президента клубу обіймає директор дистрибуційної компанії ТОВ 
«ЛНЗ» Андрій Полтавець. Окрім основної команди, що бере участь у 
аматорському чемпіонаті України та чемпіонаті Черкаської області, до 
структури «ЛНЗ-Лебедин» входить резервний склад, що змагається у 
чемпіонаті Шполянського району, та дитячо-юнацька команда, складена з 
місцевих вихованців. 
Зусиллями LNZ Group 2019 року в Лебедині було збудовано сучасний 
стадіон «ЛНЗ-Арена», що відповідає усім стандартам УЄФА, а у 
липні 2020 року - міні-поле зі штучним покриттям, скористатися яким можуть 
усі бажаючі, зокрема на ньому проводять заняття з фізкультури учні 
Лебединського НВК № 1. Вартість будівництва «ЛНЗ-Арени» склала близько 
5 млн грн. 
ФК «Вікторія» (Миколаївка) 
Команду було засновано 2015 року агрофірмою «Вікторія», що є 
базовим господарством Лебединського насіннєвого заводу. З першого ж сезону 
клуб почав демонструвати високі результати, двічі поспіль здобувши 
«срібло» чемпіонату Сумської області. Найбільшого успіху «Вікторія» 
досягла 2020 року, ставши найсильнішим клубом аматорського чемпіонату 
України та дійшовши до фіналу Кубка України серед аматорів. У 
розіграші Кубка України 2020/19 миколаївці у першому попередньому етапі 
поступилися горностаївському «Миру» в серії післяматчевих пенальті. 
36 
З 2018 року з ініціативи президента клубу Сергія Бондаренка було 
розпочато будівництво футбольного поля, що відповідало б усім міжнародним 
стандартам УЄФА. Стадіон зможе вмістити до 1500 глядачів, буде обладнаний 
системою автоматичного зрошенням та сучасним освітленням, а також 
придатний до проведення телевізійних трансляцій. Окрім того, 2015 року біля 
стадіону було зведено двоповерхову адмінбудівлю з роздягальнями для обох 
команд на 40 місць, душовими кімнатами, санвузлами, навчально-
тренувальними класами та кімнатою для суддів. 
 
2.2 Оцінка господарсько-економічної діяльності підприємства 
 
За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого 
розширення прав підприємств у галузі фінансово–економічної діяльності 
значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану 
підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової 
стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.  
Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового 
стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки 
жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями 
збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі 
своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.  
Економічний аналіз розкриває зміст фінансових показників у їхньому 
зв’язку з виробничими показниками, опираючись на звітність підприємства, а 
саме: «Баланс» (Форма №1), «Звіт про фінансові результати» (Форма №2). 
Цей вид аналізу проводиться після завершення кварталу або року. При 
цьому виявляються й оцінюються ключові результати й фінансові показники 
роботи підприємства: прибуток, рентабельність, збут продукції, показники 
фінансового стану підприємства. Тобто, для проведення економічного аналізу 
діяльності підприємства ПАТ «Лебединський насіннєвий завод» використаємо 
37 
джерела звітного характеру, до яких належать документи бухгалтерського, 
статистичного й оперативного обліку та звітності.  
Для повної оцінки господарсько-фінансової діяльності ПАТ 
«Лебединський насіннєвий завод» за 2022 – 2024 роки, необхідно розглянути 
кінцеві фінансові показники його діяльності. Це дозволить проаналізувати 
зміни в діяльності з точки зору їх залежності від вкладеного капіталу і 
поточних витрат на ведення господарської діяльності. 
Власний капітал підприємства включає в себе різні за своїм економічним 
змістом, принципам формування і використання джерела: статутний, 
додатковий і резервний види капіталу, нерозподілений прибуток.  
Відрахування до резервного фонду здійснюються щороку. Зменшення 
резервного фонду в результаті використання вимагає донарахування в 
наступних звітних періодах.  
Також за рахунок чистого прибутку підприємство може формувати інші 
необов'язкові резервні фонди, що повинно бути передбачено установчими 
документами.  
Чинне законодавство надає підприємствам право оперативно маневрувати 
надходить у їх розпорядження прибутком після сплати податку на прибуток та 
інших аналогічних платежів до бюджету.  
Тенденція до зниження абсолютної, а тим більше відносної величини 
нерозподіленого прибутку може свідчити про падіння ділової активності 
підприємства.  
Разом з тим величина даного показника багато в чому визначається 
обліковою політикою підприємства.  
Якщо підприємством отримано непокритий збиток, то при визначенні 
підсумку власного капіталу він віднімається. Збільшення частки власного 
капіталу за рахунок будь-якого їх перерахованих джерел сприяє посиленню 
фінансової стійкості підприємства.  
На підприємстві ПАТ «Лебединський насіннєвий завод» спостерігається 
тенденція збільшення власного капіталу за всіма позиціями Головним 
38 
джерелом формування власного капіталу є нерозподілений прибуток, частка 
якого склала 97,80% загального обсягу фінансування капіталу, всього на 
1,72%.  
Проаналізуємо основні техніко-економічні показники підприємства в 
таблиці  2.1. 
Таблиця 2.1 - Аналіз основних техніко-економічні показників 
підприємства ПАТ «Лебединський насіннєвий завод» за 2022-2024 рр. 
Показник 2022 2023 2024 Абсолютне Відносне відхилення, 
рік рік рік відхилення, % 
тис.грн 
2022- 2023- 2023-2024 
2023 рр. 2024 2022-2023 рр. 
рр. рр. 
Статутний фонд 185.3 1436.1 1538 +1250.8 107,09 804,1829 101,9 
Додатковий 
1634 355.2 370 -1278.8 104,17 26,31891 14,8 
капітал 
Власний капітал 1708,3 1920 2100 +211,7 109,38 112,3924 180 
Позиковий 
107,6 116,1 128 +8,5 110,25 107,8996 11,9 
капітал 
Основний 
1381,3 1370,1 1569,3 -11,2 114,54 99,18917 199,2 
капітал 
Кредиторська 
107,6 116,1 128 +8,5 110,25 107,8996 11,9 
заборгованість 
Оборотний 
434,6 666 800 +231,4 120,12 153,2444 1341 
капітал 
Всього 
фінансових 1815,9 2036,1 2497,3 +220,0 122,65 112,1262 461,2 
ресурсів 
Дебіторська 
121,0 217,2 218,3 +96,2 100,51 179,5041 1,1 
заборгованість 
Довгострокові 
- - - - - - - 
зобов’язання 
Грошові кошти 
та 
короткострокові 12,9 188,6 215,3 +175,7 114,16 1462,016 26,7 
фінансові 
вкладення 
Запаси і витрати 284,2 258,7 278,3 -25,5 107,58 91,02745 19,6 
Чистий 
1568,5 2560,3 3690,8 163,23 144,15 991,8 1130,5 
прибуток 
*Джерело: складено автором [64] 
 
Отже, як бачимо  з таблиці 2.1 протягом трьох років, статутний фонд 
підприємства збільшився на 107,09 % у 2024 році та у 2023 році на 804,18 %, 
39 
при чому додатковий капітал зменшився на 26,31 %, а саме на 1278,8 тис.грн. в 
2023 році В 2024 році додатковий капітал в порівнянні з 2023 роком збільшився 
на 104,17 тис.грн, а саме на 14,8 %. В 2023 році в порівнянні з 2022 роком 
оборотний каптал збільшився на 153,24 %, а загальна кількість фінансових 
ресурсів зросла на 220 тис. грн.  В 2024 році в порівнянні із 2023 роком даний 
показник зріс на 120,12 % та 122,65 тис.грн відповідно. Звідси можемо зробити 
висновок про те, що діяльність підприємства протягом аналізованого періоду 
була ефективною. 
Наведемо аналіз чистого прибутку підприємства за 2022-2024 роки 
графічно на рис. 2.1. 
3690.8
4000
3500 2560.3
3000
2500
1568.5
2000
1500
1000
500
0
Чистий прибуток
 
Рис. 2.1 Чистий прибуток підприємства за 2022-2024 роки 
*Джерело: складено автором [64] 
 
У 2024 році середньооблiкова чисельнiсть штатних працiвникiв 
облiкового складу 563 особи, середня чисельнiсть позаштатних працiвникiв та 
осiб, якi працюють за сумiсництвом 0 осiб, чисельнiсть працiвникiв, якi 
працюють на умовах неповного робочого часу (дня, тижня) немає. Фонд оплати 
працi збiльшився вiдносно попереднього року в звязку з пiдвищенням 
мiнiмальної заробiтної плати. фонд оплати працi за 2024 рiк 50402 тис. грн. 
40 
середня з/п за 2024 р. 7,4 тис. грн. фонд оплати працi за I квартал 2023 р. 14591 
тис. грн. середня з/плата становить 8,3 тис. грн.  
Крiм того, зазначаються факти змiни розмiру фонду оплати працi, його 
збiльшення або зменшення вiдносно попереднього року. Кадрова програма 
емiтента, спрямована на забезпечення рiвня квалiфiкацiї її працiвникiв 
операцiйним потребам підприємства. 
Проведемо аналіз ліквідності підприємства ПАТ «Лебединський 
насіннєвий завод» за 2022-2024 роки в таблиці 2.2. 
Проаналізуємо кожен із коефіцієнтів: 
- Коефіцієнт абсолютної ліквідності (грошової платоспроможності) 
знизився, це свідчить про те, що на підприємстві недостатній залишок 
грошових коштів. Крім того він значно нижчий рекомендованому значенню, що 
є негативним для підприємства. 
-   Коефіцієнт поточної ліквідності нижчий рекомендованого значення 
(0,5-0,8), що свідчить про необхідність активізації роботи дебіторів.  
Таблиця 2.2 - Аналіз коефіцієнтів ліквідності та платоспроможності 
підприємства за 2022-2024 рр. 
Абсолютне відхилення 
№ Показник 2022 рік 2023 рік 2024 рік 2022-2023 2023-2024 
рр. рр. 
Коефіцієнт абсолютної 
1 ліквідності (грошової 0,20 0,15 0,19 -0,05 0,04 
платоспроможності) 
Коефіцієнт поточної 
2 0,17 0,14 0,16 0,03 0,02 
ліквідності 
Коефіцієнт загальної 
3 ліквідності (розрахункової 0,0002 0,00007 0,0003 -0,00013 0,003 
платоспроможності) 
Коефіцієнт ліквідності при 
4 0,03 0,01 0,04 0,02 0,03 
мобілізації засобів 
Коефіцієнт власної 
5 0,8 0,9 0,95 0,1 0,05 
платоспроможності 
*Джерело: складено автором [64] 
 
-  Коефіцієнт загальної ліквідності (розрахункової платоспроможності) 
нижчий рекомендованого значення (1-2) як на початок, так і на кінець звітного 
41 
періоду, це свідчить, що оборотних активів не достатньо для покриття 
зобов'язань. Крім того коефіцієнт загальної ліквідності знизився на кінець 
періоду порівняно з початком звітного періоду, що свідчить про збільшення 
кредиторської заборгованості. 
-  Коефіцієнт ліквідності при мобілізації засобів нижчий рекомендованого 
значення (0,5-0,7), що свідчить про недостатність мобілізації запасів для 
покриття поточних зобов'язань. 
- Коефіцієнт власної платоспроможності є від'ємним, що свідчить про 
нездатність підприємства погасити зобов'язання за рахунок чистих оборотних 
активів.    
Отже, як видно з таблиці 2.2 у 2023 році в порівнянні з 2022 роком 
відмічалося зменшення таких показників як коефіцієнт абсолютної ліквідності 
та коефіцієнта загальної ліквідності. Даний показник зменшився на 0,05 та 
0,00013 відповідно. По коефіцієнту поточної ліквідності, коефіцієнті 
ліквідності при мобілізації засобів та коефіцієнті власної платоспроможності в 
2023 році відмічалася позитивна динаміка. Адже всі показники зросли на 0,03, 
0,02 та 0,1. У 2024 році в порівнянні з 2023 роком по всім коефіцієнта 
ліквідності на платоспроможності відмічалася позитивна динаміка, адже всі 
показники зросли.    
Умовою й гарантією виживання й розвитку будь-якого підприємства, як 
бізнес-процесу, є його фінансова стабільність. Якщо підприємство фінансово 
стійке, то воно в стані «витримати» несподівані зміни ринкової кон’юктури, і 
не опинитися на краю банкрутства. Більш того, чим вище його стабільність, 
тим більше переваг перед іншими підприємствами того ж сектора економіки в 
одержані кредитів і залученні інвестицій. Фінансово стійке підприємство 
вчасно розраховується за своїми обов’язками з державою, позабюджетними 
фондами, персоналом, контрагентами. 
Проведемо аналіз фінансової стійкості підприємства ПАТ «Лебединський 
насіннєвий завод» в таблиці 2.3. 
42 
Таблиця 2.3 - Аналіз показників фінансової стійкості підприємства за 
2023-2024 рр. 
Абсолютне Абсолютне 
відхилення відхилення 
№ Показники 2022 рік 2023 рік 2024 рік 
2023-2024 2023-2024 
рр. рр. 
1 Коефіцієнт фінансової стійкості 0,58 0,29 0,31 -0,29 0,02 
Коефіцієнт автономії (фінансової 0,07 
2 0,37 0,23 0,30 -0,14 
незалежності) 
Коефіцієнт заборгованості 0,05 
3 0,63 0,77 0,82 0,14 
(фінансової напруги) 
Коефіцієнт забезпеченості 0,25 
4 -4,02 -5,64 -5,89 -1,62 
власними оборотними засобами 
5 Коефіцієнт маневрування -1,37 -2,83 -2,86 -1,53 0,03 
6 Коефіцієнт постійного активу 2,39 3,91 4,5 1,52 0,59 
Коефіцієнт відношення 0,61 0,57 
7 7,02 7,63 8,2 
необоротних і оборотних активів 
*Джерело: складено автором [64] 
 
Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в 
підприємницьку діяльність, повинні окупитись за рахунок грошових 
надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечувати 
самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених 
джерел формування активів. 
Коефіцієнт фінансової стійкості нижчий за норму і зменшився на кінець 
періоду порівняно з початком періоду, то підприємство фінансово не стійке, 
позиковий капітал перевищує власний і збільшується. Коефіцієнт автономії 
характеризує фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел 
фінансування. На початок періоду коефіцієнт автономії менше норми, на кінець 
періоду він ще зменшився, що свідчить про недостатню частку власного капітал 
серед всіх джерел фінансування. 
Коефіцієнт заборгованості перевищує рекомендоване значення, що 
свідчить про залежність від позикового капіталу та недостатність власних 
засобів. Порівнюючи показник на початок та на кінець звітного періоду бачимо, 
що він зріс, що призвело ще до більшої залежності підприємства від позикового 
капіталу. 
43 
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами є від'ємним, 
що характеризує неможливість проведення незалежної фінансової політики.  
Отже, за даними таблиці 2.7 можна зробити висновок, за 2022-2023 рр. 
відмічалося зростання по таким показникам як: коефіцієнт заборгованості 
(фінансової напруги), коефіцієнт постійного активу, коефіцієнт відношення 
необоротних і оборотних активів. А зменшення відмічалося по таким 
показникам як коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт автономії 
(фінансової незалежності), коефіцієнт забезпеченості власними оборотними 
засобами, коефіцієнт маневрування. За 2023-2024 відмічалося збільшення всіх 
коефіцієнтів фінансової стійкості. 
Проведемо аналіз доходів підприємства ПАТ «Лебединський насіннєвий 
завод» за 2023-2024 рр. в таблиці 2.4. 
Таблиця 2.4 - Аналіз доходів на підприємстві ПАТ «Лебединський насіннєвий 
завод» за 2023-2024 рр. 
2023 рік 2024 рік Відхилення Темп 
Показник зростання, 
абсолютне, відносне, 
тис. грн % тис. грн % % 
тис. грн. % 
дохід від 
154909,3 98,1 208614,6 96,8 53705,3 -1,3 134,7 
реалізації 
операційні доходи 2382,2 1,5 4799,9 2,2 2417,7 0,7 201,5 
дохід від участі в 
0 0,0 0 0,0 0,0 0,0 0,0 
капіталі 
інші фінансові 
0 0,0 0 0,0 0,0 0,0 0,0 
доходи 
інші доходи від 
звичайної 566,2 0,4 2089,7 1,0 1523,5 0,6 369,1 
діяльності 
надзвичайні 
0 0,0 0 0,0 0,0 0,0 0,0 
доходи 
Усього доходів 157857,1 100,0 215504,2 100,0 57646,5 - 136,5 
*Джерело: складено автором [64] 
 
 
Отже, за даними таблиці 2.4 можна зробити висновок, що доходи в 2024 
році порівняно з 2023 збільшилися на 57646,5 тис грн. Дохід від реалізації 
44 
збільшився на 53705,3 тис грн. Операційні доходи зросли на 2417,7 тис грн. 
Інші доходи від звичайної діяльності зросли на 1523,5 тис грн.  
В структурі доходів суттєвих зрушень не відбулося: частка доходу від 
реалізації зменшилась на 1,30% в загальній сумі доходів, а частка операційних 
доходів та інших доходів від звичайної діяльності збільшилася відповідно на 
0,70% і 0,06%. 
Проведемо аналіз показників рентабельності підприємства за 2022-2024 
рр. в таблиці 2.5. 
Таблиця 2.5 - Показники рентабельності на підприємстві ПАТ 
«Лебединський насіннєвий завод» за 2022-2024 рр. 
Абсолютне Абсолютне 
2023 
№ Показник 2022 рік 2024 рік відхилення відхилення 
рік 
2022-2023 рр. 2023-2024 рр. 
Коефіцієнт рентабельності 6,67 50 
1 0,0003 0,0002 0,0001 
активі 
коефіцієнт рентабельності 128,57 222,22 
2 0,0007 0,0009 0,002 
власного капіталу 
Коефіцієнт рентабельності 0 133,33 
3 0,0003 0,0003 0,0004 
підприємства 
Коефіцієнт рентабельності 112,5 166,67 
4 0,08 0,09 0,15 
продукції 
*Джерело: складено автором [64] 
 
Отже, за даними таблиці видно, що в 2024 відмічалося зростання всіх 
показників рентабельності, зокрема: коефіцієнт рентабельності активів – 50 %, 
коефіцієнт рентабельності власного капіталу – 222,22 %, коефіцієнт 
рентабельності підприємства -133,33 %, коефіцієнт рентабельності продукції – 
166,67 %. В 2023 році в порівнянні з 2022 роком відмічалося зростання таких 
показників: коефіцієнт рентабельності активів – 6,67 %, коефіцієнт 
рентабельності власного капіталу – 128,57 %, коефіцієнт рентабельності 
продукції – 112,5 %. 
 
 
 
45 
2.3 Собівартість сільськогосподарської продукції підприємства 
 
 Збільшення підприємствами обсягів виробництва продукції в умовах 
ринкової економіки є важливим, але не головним критерієм їх діяльності, як це 
було за часів командно-розподільної системи господарювання. За ринкових 
відносин головною метою підприємства стало досягнення високих фінансових 
результатів. Фінансовим результатом підприємства може бути прибуток або 
збиток. Згідно з діючими визначеннями в нормативних документах прибуток - 
сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ним витрати; збиток - 
перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці 
витрати [49].  
Отже, для визначення фінансових результатів підприємство періодично 
послідовно зіставляє доходи і витрати за всіма видами діяльності. 
У значній мірі фінансовий результат підприємства та можливості його 
подальшого розвитку залежать від такого об'єкта, як витрати. Вони є основним 
показником діяльності підприємства, який обмежує обсяг прибутку. Витрати 
визначають мінімальну ціну продукції, впливають на конкурентоспроможність 
підприємства [22]. 
 Умови ринкової економіки вимагають дотримання оптимізації витрат 
(використання мінімальної їх кількості для випуску максимально якісної 
продукції) при здійсненні діяльності суб'єктами господарювання [24]. 
Важливим напрямом забезпечення впливу витрат на фінансові 
результати аграрного підприємства виступає їх використання в ролі 
інструмента здійснення обраного варіанту цінової стратегії (політики). 
Додатковий прибуток можна отримати шляхом підвищення збутової ціни і 
зменшення обсягу продаж або, навпаки, зменшення збутової ціни і 
нарощування обсягу продаж. Для кожного варіанту поєднання цих двох важелів 
необхідно мати достовірну картину витрат, собівартості і кінцевого результату 
– прибутку. 
46 
 Основним способом оптимізації витрат є систематичне проведення їх 
аналізу на основі фактичних облікових даних, а також дослідження 
взаємозв'язку з фінансовими результатами. Сам показник собівартості не дає 
об’єктивного уявлення про виробництво продукції та ефективність. Тому 
доцільно проаналізувати співвідношення собівартість/ціна, яке покаже яка 
частина собівартості припадає на 1 грн виручки і чим вона нижча, тим 
ефективніше виробництво (табл. 2.6).  
Таблиця 2.6 - Питома вага собівартості в ціні реалізації по основних 
видах продукції 
Показники 2022 2023 2024 2024 р. до 2022 
р., % 
Пшениця 2,08 0,6 0,61 29,2 
Кукурудза 1,26 0,71 1,01 80,2 
Ячмінь 0,82 0,47 0,47 58,0 
Цукрові буряки 1,39 0,59 0,6 43,0 
Соняшник 0,52 0,42 0,43 83,0 
Ріпак 1,08 0,64 0,48 44,2 
Соя 0,53 0,42 0,81 154,6 
*Джерело: складено автором [64] 
 
Співставивши дані 2022 і 2024 років, можемо побачити, що по всіх 
видах продукції, крім сої, відбулося зниження частки собівартості у складі 
виручки. Найнижчий показник в 2024 році спостерігався по соняшнику, що 
свідчить про високу рентабельність виробництва. Високу рентабельність ми 
можемо побачити по ячменю і ріпаку. 
Оскільки прибуток – це різниця між виручкою і собівартістю, то зміна їх 
величини в ту чи іншу сторону призведе до збільшення чи зменшення 
прибутку. Для того щоб прослідкувати величину впливу показників 
собівартості і ціни на прибуток проведемо факторний аналіз рівня 
рентабельності виробництва основних видів продукції рослинництва та 
тваринництва (табл. 2.7).  
 
47 
Таблиця 2.7 - Факторний аналіз рівня рентабельності виробництва 
основних видів продукції в ПАТ «Лебединський насіннєвий завод» 
Продукція Середня ціна Повна Рівень Зміна 
реалізації 1 ц., собівартість 1ц, рентабьельності рентабельності 
грн грн (збитковості) 
2022 2024 2022 2024 2022 2024 загальна 
Зернові 110 247 144 138 -23,6 79,0 102,6 
культури 
Цукрові 36 92 51 54 -29,4 70,4 99,8 
буряки 
Соя 31 724 149 704 112,8 2,8 - 
Ріпак 28 725 312 345 -7,4 110,1 007,5 
*Джерело: складено автором [64] 
 
З 2022 до 2024 року відбулися суттєві зміни рівня рентабельності 
основних видів продукції. Так, майже по всіх видах продукції відбулося 
збільшення рентабельності виробництва. Лише рентабельність сої знизилася: з 
112,8 % у 2023 році до 2,8% у 2024 році, що на 109,9 % менше. Протягом 2022-
2024 років найбільше зросла рентабельність ріпаку (на 117,5 %), зернових 
(102,6 %) та цукрових буряків (на 99,8%). 
Підвищення рівня рентабельності виробництва протягом 2022-2024 
років в основному відбувалося за рахунок збільшення цін на продукцію. Так, за 
рахунок підвищення ціни рентабельність виробництва зернових у 2024 році 
порівняно з 2022 збільшилася на 95,1%. Зниження собівартості спричинило 
збільшення рівня рентабельності на 7,5%. Під впливом зростання ціни 
рентабельність виробництва сої збільшилася у 2024 році порівняно з 2022 
роком на 273,2%. Збільшення собівартості з 149 грн/ц до 704 грн/ц спричинило 
зниження рентабельності аж на 383,1%. Сумарний збиток склав 109,9% (273,2% 
- 383,1%).  
Ціна реалізації продукції включає в себе собівартість і націнку 
(прибуток). Оскільки ціни формуються під впливом ринку і конкурентів, 
самостійно підприємство не може впливати на ціну, тому зниження 
собівартості виробництва – шлях до підвищення прибутковості підприємства. 
48 
Таблиця 2.8 - Основні економічні показники виробництва зернових та 
зернобобових 
Показники 2022 2023 2024 2022/2024, +/- 
Урожайність, 49,8 69,5 55,4 5,6 
ц/га 
Посівна площа, 4242 4288 4305 63,0 
га 
Валовий збір, ц 211161 298010 238512 27351,0 
Виробничі 32139 24641 41581 9442,0 
витрати, тис. 
грн. всього 
В т.ч.     
На 1 га посівів, 7576 5747 9659 2082,4 
грн 
На 1 ц. 152 83 174 22,1 
продукції, грн. 
Повна 144 90 138 -6,0 
собівартість 1 
ц. продукції, 
грн. 
Ціна реалізації 110 135 247 136,4 
1 ц. продукції 
В т.ч.     
На 1 га посівів, -1646 3120 6054 7700,1 
грн. 
На 1 ц -33 45 109 142,3 
продукції, грн. 
Рентабельність -23,0 50,1 79,4 102,4 
виробництва, % 
*Джерело: складено автором [64] 
Прямо на собівартість, а отже і на кінцеві результати впливає 
врожайність. Чим вона вища, тим більше прибутку може отримати 
підприємство. У 2022 році врожайність зернових та зернобобових склала 49,8 
ц/га, а у 2024 вже 55,4 ц/га (табл. 2.8).  Висока собівартість (144 грн/ц) і низька 
ціна (110 ц/га) стали у 2022 році причиною загальних збитків підприємства у 
розмірі 6983,7 тис грн. На 1 ц продукції збиток становив 33 грн. Рентабельність 
від’ємна і становила – 23%. Рентабельність у 2023 році становила 50,1 %, а у 
2024 році аж 79,4 %. Для порівняння, середня рентабельність зернових та 
зернобобових в Україні в 2024 році становила 43,2 %, тоді як в ПАТ 
«Лебединський насіннєвий завод» - 79,4 %, що на 36,2 % більше, що свідчить 
про ефективне господарювання. 
49 
РОЗДІЛ 3 
ШЛЯХИ ВПРОВАДЖЕННЯ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ ВИРОБНИЦТВА 
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ 
НА ПІДПРИЄМСТВІ ПАТ «ЛЕБЕДИНСЬКИЙ НАСІННЄВИЙ ЗАВОД» 
 
3.1. Оцінка ефективності використання основних засобів підприємства  як 
основи виробничого потенціалу 
 
Зростаюча інтеграція аграрного сектору України до світового 
економічного простору характеризується кардинальними змінами в організації 
та управлінні виробництвом. Економічні перетворення зумовлюють 
необхідність як розробки нової стратегії розвитку сільського господарства, так і 
нових підходів до дослідження окремих економічних категорій, зокрема 
категорії основних засобів та оцінки ефективності їх використання. Основні 
засоби сільського господарства є однією із складових виробничого потенціалу, 
як галузі, так і народного господарства держави. В останні роки через 
обмеженість фінансових ресурсів спостерігаються негативні тенденції у 
відтворенні основних засобів аграрного сектора. Окрім низки об’єктивних 
чинників, дана ситуація зумовлена також невідповідністю між головними 
складовими управління основними засобами – плануванням, оцінкою та 
формуванням їхнього обсягу та структури. В сучасних умовах питання точної 
оцінки ефективного використання основних засобів набуває актуального 
значення. 
Ключовою умовою вирішення продовольчої проблеми є раціональне 
використання виробничого потенціалу, зміцнення матеріально-технічної бази, 
формування і використання її основної ланки – основних засобів. Їх слід 
розглядати як активи підприємства, які беруть участь в декількох операційних 
циклах, не втрачаючи при цьому матеріально-речових ознак, переносять свою 
вартість на новостворену продукцію частинами у вигляді нарахованої 
50 
амортизації, термін корисного використання яких становить більше одного 
року, та від використання яких підприємство очікує отримати економічну 
вигоду. Власникам та керівництву підприємств аграрного сектору необхідно 
володіти інформацією щодо співвідношення результатів діяльності та обсягом 
авансованих ресурсів, в тому числі і основних засобів. 
Узальнюючими показниками використання основних засобів є 
фондовіддача, фондомісткість, фондозабезпеченість підприємства і 
фондоозброєність праці.  
Фондовіддача – відношення вартості виробленої продукції до первісної 
середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського 
призначення. Для більш змістовної оцінки рівня ефективності використання 
показник фондовіддачі доцільно розраховувати за обсягом товарної продукції. 
Фондовіддача, розрахована таким способом, на нашу думку, більш повно 
характеризує економічну ефективність використання основних виробничих 
засобів, на відміну фондовіддачі за обсягом валової продукції, яку визначають в 
порівнянних цінах.  
Для сільськогосподарських підприємств характерні коливання рівня 
фондовіддачі, що пов’язане, передусім, з різним рівнем оснащеності їх 
основними засобами, різною їх структурою, рівнем придатності тощо. При 
оцінюванні рівня фондовіддачі та пошуку резервів її збільшення потрібно мати 
на увазі, що зниження фондовіддачі зумовлене передусім випередженням 
темпів зростання виробництва валової продукції порівняно з темпами 
зростання фондооснащеності.  
Також зниження показника фондовіддачі відбувається за умов 
перевищення темпів зростання фондоозброєності порівняно з темпами 
зростання продуктивності праці. Ця закономірність є наслідком математичної 
залежності, відповідно до якої фондовіддача зростає в тому випадку, коли 
темпи зростання продуктивності праці випереджають темпи зростання 
фондоозброєності. Зворотнім показником фондовіддачі є фондомісткість. 
51 
Економічний зміст даного показника полягає у тому, що він показує обсяг 
використаних основних засобів для виробництва однієї гривні продукції. 
Для визначення ефективність використання всієї маси основних фондів 
на підприємствах, в галузях народного господарства застосовуються 
узагальнюючі показники. 
 Найбільш важливий їх – фондовіддача основних фондів, обумовлена як 
ставлення вартості валової продукції до вартості основних фондів. 
Фондовіддача показує загальну віддачу від використання кожного рубля, 
витраченого на основні виробничі фонди, тобто ефективність цього вкладення 
коштів. 
Підвищення фондовіддачі сприяє: 
- поліпшенню проектування, скорочення часу розробки технічної 
документації, прискоренню будівництва й зменшенню термінів освоєння 
нововведених основних фондів, тобто максимальному скорочення циклу «наука 
– виробництво – продукція». 
- поліпшенню структури основних фондів, зростання питомої ваги їх 
активній частині до оптимальної величини з впровадження раціонального 
співвідношення різних видів устаткування; 
- екстенсивному використанню основних фондів, збільшення коефіцієнтів 
змінності, ліквідації простоїв устаткування; 
- інтенсифікації виробничих процесів шляхом упровадження передовий 
технології, підвищенню швидкості роботи машин і устаткування, 
впровадженню синхронного виконання однієї машиною двох операцій чи 
навіть кількох, розвитку наукову організацію праці; 
- скорочення ремонту активній частині основних фондів шляхом 
спеціалізації і концентрації ремонтного господарства; 
- поліпшенню матеріально-технічного постачання основних фондів. 
Наступний узагальнюючий показник – фондоємність, який розраховують 
як ставлення вартості основних виробничих фондів обсягу своєї продукції. 
52 
 Показник фондоємності визначає необхідну величину основних фондів 
для продукції заданої величини. 
Поруч із показником фондовіддачі на поліпшення використання основних 
фондів істотно впливає і такий узагальнюючий показник, як норма прибутку. 
Норма прибутку розраховується як стосунки прибутку від суми основних 
фондів і оборотних засобів, тобто із урахуванням виробничих фондів. 
Проте показник рентабельності має й певні недоліки: рентабельність 
може підвищуватися з причин, які залежать від поліпшення використання 
виробничих фондів, наприклад, з допомогою надвиробництва дорогих виробів, 
завищення ціни нові вироби, розширення використання робочої сили в. 
Загальну характеристику ступеня економічної ефективності виробництва 
можна представити через систему економічних показників, які розкривають 
рівень капіталовкладень у одиницю площі земельних ресурсів:  
- валова продукція; 
- грошова виручка; 
- виробничі витрати. 
Основним критерієм ефективності сільськогосподарського виробництва є 
випереджаюче зростання виходу продукції з площі земель у відношенні до 
розміру вкладених витрат. 
Отже, за даними таблиці 3.1 спостерігається зниження ефективності 
використання матеріальних ресурсів, адже в 2024 році у порівнянні з 2023 
роком на 13,19 % знизилося кількість валової продукції в поточних цінах на 100 
га сільськогосподарських угідь, а у 2023 році в порівнянні з 2022 роком даний 
показник знизився на 5,47 %. Така сама тенденція спостерігається у 2023 році у 
поступовій динаміці грошової виручки на 100га сільськогосподарських угідь – 
вона зменшилась на 96,25 %. Це відбулося за рахунок зниження валової 
продукції і грошової виручки, оскільки площа сільськогосподарських угідь на 
підприємстві ПАТ «Лебединський насіннєвий завод» в 2022-2024 рр. лишалася 
незмінною. А у 2024 році даний показник зріс на 3,62 %. 
53 
Таблиця 3.1 - Показники ефективність використання основних засобів на 
підприємстві ПАТ «Лебединський насіннєвий завод» 
Показники 2022 рік 2023 рік 2024 рік 2022-2023 2023-2024 
рр. у % рр. у % 
Вартість валової продукції 1656,7 1566,0 1307,3 94,52 83,1 
в поточних цінах, тис. грн. 
Виручка від продукції, тис. 1462,5 1068,4 1107,1 73,05 103,62 
грн. 
Собівартість реалізованої 1277,3 1021,1 1059,5 79,94 103,76 
продукції, тис. грн. 
Вартість основних фондів, 2952,5 2887,6 2548,7 97,8 88,26 
тис. грн. 
Оборотні фонди 1136,3 1255,7 934,1 110,51 74,39 
(матеріальні витрати), тис. 
грн. 
Середня кількість 78 66 52 84,62 78,79 
працівників, чол. 
Площа сільгоспугідь, га 6335 6335 6335 0 0 
Розрахункові показники: - - - - - 
Доводиться на 100 га - - - - - 
сільськогосподарських 
угідь: 
- валової продукції, 261,51 247,20 214,60 94,53 86,81 
тис. грн.. 
- грошової виручки, 230,86 168,65 174,76 73,05 103,62 
тис. грн.. 
Доводиться на 1      
працівника: 
-валової продукції, тис. грн 212,39 237,27 251,40 111,71 107,27 
 -грошової виручки, тис. 187,50 161,88 212,90 87,94 131,52 
грн.. 
Фондовіддача 0,56 0,54 0,51 96,43 94,44 
Фондоємність 1,78 1,84 1,95 103,37 105,98 
Коефіцієнт дохідності -0,03 -0,11 -0,10 - - 
основних фондів 
Норма прибутку, % -2,15 -7,64 -7,47 - - 
*Джерело: складено автором [64] 
 
Виробництво валової продукції в поточних цінах при розрахунку на лише 
одного працівника зросло в 2023 та 2024 роках на 11,71 % та 7,27 % відповідно. 
Показник фондовіддачі у поступовій динаміці за 2023 рік у порівнянні з 
2022 роком знизився на 3,57 %, а у 2024 році в порівнянні з 2023 роком 
знизився на 5,56 %. що є негативним чинником для підприємства. Наприклад, у 
2024 році фондовіддача, свідчить що у кожну вкладену гривню основних 
54 
засобів підприємство отримало 51 копійку валової продукції в поточних цінах. 
Розмір цього чинника надто низький. Цей факт свідчить у тому, що 
використання основних засобів відбувається недостатньо ефективно. 
Фондоємність за 2022-2023 роки зросла на 3,37 %, що є негативним 
чинником, тобто збільшується вартість основних виробничих фондів на гривню 
готової продукції, що зумовлює збільшення собівартості як наслідок – 
зниження прибутку. В 2024 році даний показник також збільшився на 5,98 %. 
Визначення оптимальної структури основних засобів одна із 
найефективніших шляхів вдосконалення стану основних засобів. 
Говорячи про поліпшення структури основних засобів, передбачається 
що у підприємстві ПАТ «Лебединський насіннєвий завод» необхідно: 
- провести оновлення й модернізацію устаткування; 
- вдосконалити структуру основних фондів внаслідок збільшення частки 
прогресивних видів устаткування й машин; 
- підвищити питому вагу активною частиною основних засобів до 
оптимальної величини з впровадження раціонального співвідношення різних 
видів устаткування; 
- поліпшити використання будинків та споруд; 
- встановити додаткове устаткування на вільних площах; 
- грамотно розробляти різні проекти будівництва; 
- ліквідувати зайве маловикористовуване устаткування; 
- встановлювати устаткування, що забезпечує більш правильні пропорції 
між його окремими групами. 
Також не можна недооцінювати розробку заходів із освоєння виявлення 
резервів. Такими заходами може бути, наприклад, посилення контролю за 
раціональним використанням часу роботи устаткування, застосування 
автоматизованих приладів контролю у обліку роботи підприємства, що 
базується на використанні обчислювальної техніки. 
 
55 
3.2 Пошук напрямів ефективного використання основних засобів 
підприємства як фактору збільшення обсягів виробництва продукції 
 
Одним із найважливіших факторів збільшення обсягів виробництва 
продукції на промисловому підприємстві, здобуття ним конкурентоспроможної 
позиції на ринку є забезпеченість його основними засобами в необхідній 
кількості та асортименті, а також повніше й ефективніше їх використання. 
Забезпеченість підприємства основними засобами, їх технологічний стан та 
рівень ефективності використання безпосередньо впливає на загальний 
фінансовий стан, конкурентоздатність продукції, обсяги виробництва 
продукції, а також на показники її якості, сортності, асортиментності. 
На сьогоднішній день дана проблема є достатньо актуальною та потребує 
не тільки обговорення, але й реального вирішення. Так, за даними статистичної 
звітності більшість українських підприємств застосовують зношене, застаріле 
обладнання  (середній коефіцієнт зношеності основних засобів майже досягає 
50%) та фактично не відбувається інтенсивного оновлення основних засобів 
(середній коефіцієнт введення ОЗ навіть не досягає 10%). 
Ефективне використання основних засобів має велике значення як для 
підприємства, так і для економіки країни в цілому.  
Повніше використання основних засобів на підприємстві веде до 
зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, 
до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а 
значить, і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє 
вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального 
зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів. 
Ефективність використання основних засобів відіграє важливу роль для 
діяльності підприємства: 
збільшується економічний потенціал і виробничі можливості галузі, 
підвищується технічний рівень виробництва; 
56 
складаються широкі можливості для прискорення переорієнтації 
підприємств на випуск нової продукції, яка користується підвищеним попитом 
у споживачів; 
збільшуються темпи зростання продуктивності праці, поліпшення якості 
промислової продукції та інших показників. 
Проведеним аналізом встановлено, що підприємства ПАТ «Лебединський 
насіннєвий завод» приділяється недостатня увага питанням організації 
управління структурою та динамікою основних засобів, що призводить до 
негативних наслідків у роботі підприємства, оскільки фінансування усіх сфер 
діяльності прямо чи опосередковано пов’язане з матеріально-технічним 
забезпеченням, змінами його обсягів та структури. 
За результатами факторного аналізу доцільно оцінити резерви 
покращення ефективності використання основних засобів, не використані у 
звітному році (табл. 3.2). 
Таблиця 3.2 - Узагальнююча оцінка резервів покращення ефективності 
використання основних засобів підприємства у 2024 році 
Фактори Зміна фактору Величина резерву 
І. Підвищення фондовіддачі основних засобів (грн..): 
Фондоозброєність, грн. -0,001 +0,058 
ІІ. Підвищення рентабельності основних засобів (%): 
Рентабельність 
+0,01 +0,14 
реалізації, % 
ІІІ. Нарощування величини чистого прибутку (тис грн..): 
Рентабельність 
+0,01 +0,4 
реалізації, % 
*Джерело: складено автором 
 
Обґрунтування управлінських рішень за допомогою математичного 
апарату можливе і за допомогою функції «Аналіз даннях» в Excel. Одним із 
пріоритетних напрямів роботи є кореляційно-регресійний аналіз.  
Дослідження починається з побудови матриці парних коефіцієнтів 
кореляції. Аналіз цієї матриці дозволить одержати початкове уявлення про 
57 
досліджувані взаємозалежності між показниками (тіснота і напрямок зв'язку). 
Оцінити значимість можна як по самих значеннях коефіцієнтів кореляції, так і 
по відповідних значеннях t-статистики. 
Щоб оцінити дублювання інформації необхідно побудувати матрицю 
приватних коефіцієнтів кореляції порядку (L-2), де L - число вихідних 
перемінних, включаючи результативну ознаку. 
Дослідження парних і часткових коефіцієнтів кореляції повинно 
допомогти у виборі регресорiв для виконання такого етапу. Тут варто 
враховувати можливість появи мультколінеарності. Явні ознаки цього - 
коефіцієнти кореляції між потенційними регресорами, по модулю більші, ніж 
0,8. 
Експертним шляхом було виділено такі основні фактори, що потенційно 
можуть впливати на формування вартості основних засобів за січень-грудень 
2024 р. (табл. 3.3). 
Таблиця 3.3 - Фактори, що підлягають включенню до економетричної 
моделі визначення середньої вартості основних засобів підприємства 
 
Змінна Фактори 
 
Y Середня вартість основних засобів, тис грн. 
Х1 Дохід від реалізації продукції, тис грн. 
Х2 Дохід від реалізації основних засобів, тис грн.  
Х3 Витрати на ремонт основних засобів, тис грн. 
Х4 Амортизація, тис грн. 
Х5 Собівартість реалізації основних засобів, тис грн. 
Х6 Продуктивність праці, тис грн. 
Х7 Середньооблікова чисельність персоналу, осіб 
Х8 Середня вартість оборотних коштів, тис грн. 
Х9 Середня вартість власних оборотного капіталу, тис грн. 
Х10 Середня вартість майна, тис грн. 
*Джерело: складено автором 
 
У результаті проведених обчислень за табл. 3.3 маємо наступну модель:  
Y=18992,3+1922,6*X1+7769,4*X2+-45,4*X3-5318,5*X4-37274,3*X5+ 
58 
+151338,3*Х6+11441,6*Х7 -199,9*Х8-1795,1*Х9+588,9*Х10 
При порівнянні показників F та Fтаб виявилось, що F > Fтаб: 
94,0178>2,7728 
Це свідчить, що модель достовірна. 
Таблиця 3.4 - Результати кореляційно-регресійного аналізу факторів 
моделі вартості основних засобів підприємства на основі січня-грудня 2024 
року 
Y Х1  Х2  Х3  Х4  Х5  Х6  Х7  Х8  Х9  Х10  
Y  18992,3          
Х1  1922,6 505,9          
Х2  7769,4 1985,2  8898,1         
Х3  -45,4 -4,4  -20,9  0,3        
Х4  5318,5 560,9  2258,0  -13,0  1500,6       
Х5  -37274,3 -3191,5  -15220,2  225,7  -10681,1  188266,8      
-
Х6  151338,3 53673,0  218864,9  -322,5  44222,5  6408843,5     
200398,1  
Х7  11441,6 1548,4  6148,5  -24,2  3271,2  -19290,4  141919,8  8871,0    
Х8  -199,9 -49,8  -258,6  0,6  -67,1  568,2  -6059,3  124,9  191,9   
-
Х9  -1795,1 -260,4  -1035,0  1,3  -521,7  874,4  -27430,1  69,1  368,2  
1356,7  
Х10  588,9 143,9  600,6  -1,9  170,2  -1382,7  16092,4  481,4  -7,3  -75,4  
*Джерело: складено автором 
 
Для перевірки взаємозалежності факторів проведемо кореляційний аналіз, 
з цією метою побудуємо матрицю парних коефіцієнтів кореляції і розрахуємо 
критичне значення коефіцієнта Стьюдента. 
Відомо, що для включення фактора до моделі повинно виконуватися 
наступне правило: фактори Хі повинні бути слабко пов’язані між собою і 
сильно пов’язані з фактором Y.  
Проведені розрахунки свідчать, що з фактором Y пов'язані не всі фактори 
X (табл. 3.4): 
r(Y;Х7) < rкр , тому фактори Y та Х7 не пов’язані між собою; 
r(Y;Х9) < rкр , тому фактори Y та Х9 не пов’язані між собою; 
Тоді як між окремими незалежними змінними спостерігається 
взаємовплив: 
59 
r(Х1;Х6) > rкр , тому фактори Х1 та Х6 пов’язані між собою; 
r(Х6;Х7) > rкр , тому фактори Х6 та Х7 пов’язані між собою; 
r(Х8;Х10) > rкр , тому фактори Х8 та Х10 пов’язані між собою; 
r(Х9;Х10) > rкр , тому фактори Х9 та Х10 пов’язані між собою; 
Тому із отриманої моделі слід виключити фактори Х6, Х7, Х9, Х10. 
Отже, у результаті проведених обчислень модель визначення середньої 
вартості основних засобів підприємства має вигляд:  
Y=18992,3+1922,6*X1+7769,4*X2+-45,4*X3-5318,5*X4-37274,3*X5-
199,9*Х8 
Множинний коефіцієнт кореляції – 0,978, коефіцієнт детермінації – 0,896 
(тобто, не зважаючи на виключення з дослідження 4 чинників, зв’язок з 
реальним процесом залишився дуже тісний: R2 >0,5). 
При порівнянні показників F та Fтаб виявилось, що F>Fтаб: 379,6 >2,934, 
що свідчить про достовірність побудованої моделі. 
Таким чином, найбільший вплив на формування вартості основних 
засобів підприємства має собівартість реалізації (зумовлює зменшення 
результативного показника) та вплив інших факторів, що не включено до 
моделі (зумовлюють збільшення вартості основних засобів). Найменший вплив 
мають витрати на ремонт основних засобів.  
Для вирішення завдання підвищення використання основних засобів та 
отримання бажаних результатів у діяльності підприємства повинні бути 
розроблені конкретні шляхи, спрямовані на поліпшення використання основних 
засобів, практичне застосування яких дасть змогу використовувати наявні на 
підприємствах резерви підвищення їх ефективності, а також визначити основні 
чинники, що сприятимуть цьому. 
Однією з головних ознак підвищення рівня ефективного використання 
основних засобів підприємства, на нашу думку,  є збільшення обсягів 
виробництва продукції. У свою чергу, обсяги виробництва продукції за наявної 
та незмінної кількості обладнання залежать, по-перше, від ефективності 
60 
використання фонду робочого часу протягом зміни, доби, місяця тощо, тобто 
від екстенсивності їх використання; по-друге, від повноти використання 
можливостей обладнання з погляду його часової, добової, місячної виробничих 
потужностей 
Щоб використання основних засобів було справді економічно вигідним та 
ефективним, необхідно не тільки стежити за його технічним станом, а й 
залучати фахівців при проведенні складних ремонтів; вивчати ринки 
виробництва; залучати спеціалістів маркетингового відділу; підвищувати рівень 
спеціалізації виробництва.  
Напрями підвищення ефективності використовування основних 
виробничих засобів можуть бути різноманітними. 
1. Підвищення якості сировини, маючи на увазі збільшення кількості 
корисних речовин в сировині і його технологічність, можливості видобутку 
продукту. З підвищенням якості сировини вихід товарної продукції 
підвищується, а при тих самих діючих основних виробничих фондах 
підвищується фондовіддача. З урахуванням досягнень вітчизняної і зарубіжної 
практики це дозволяє збільшити фондовіддачу на 20-25%. 
2. Зменшення втрат корисних речовин у відходах.  Промислова утилізація 
відходів на місці їх виникнення дозволяє збільшити об’єми продукції до 20%, а 
фондовіддачу на 10-15%. 
3. Впровадження досягнень сучасного науково-технічного прогресу і,  в 
першу чергу, безвідходних, маловідхідних, ресурсозберігаючих технологій і 
техніки для їх здійснення. Це збільшує вихід продукції з того ж об’єму 
переробленої сировини і фондовіддачу. Сюди можна віднести впровадження 
нових систем автоматизованого управління основними виробничими фондами. 
Напрямки підвищення ефективності використання основних засобів 
повинні визначатися існуючим станом підприємства, зумовленим впливом 
зовнішніх і внутрішніх факторів середовища його функціонування. 
 
61 
3.3 Впровадження комплексної механізації і прогресивних технологій 
виробництва продукції підприємства 
 
У сучасних умовах основним засобом зростання і розвитку економік у 
довгостроковій перспективі стають досягнення науково-технічного прогресу та 
інновації. Надзвичайної актуальності набуває пошук нових технологій, здатних 
забезпечити підвищення ефективності функціонування аграрної галузі в умовах 
збіднення природних ресурсів. На сьогодні постійне впровадження новітніх 
розробок є реальною запорукою сталого розвитку сільського господарства. У 
зв’язку з цим особливої уваги вимагає питання виявлення позитивних та 
негативних наслідків впровадження передових агроінноваційних технологій, як 
запорука ефективного виявлення та усунення загроз технологічній безпеці 
аграрної галузі. 
Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва ПАТ 
«Лебединський насіннєвий завод» визначаються насамперед науково-технічним 
прогресом, його темпами і соціально - економічними результатами. Що 
цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки 
і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше 
вирішуються пріоритетні соціальні завдання життєдіяльності суспільства. 
Розвиток науково-технічного прогресу підвищує вимоги до ефективності 
економіки всіх держав, активізуючи намагання країн, що розвиваються, 
подолати економічну відсталість. 
Для нормального функціонування підприємства ПАТ «Лебединський 
насіннєвий завод», необхідно наявність визначених засобів і джерел. Основні 
виробничі фонди, які складаються з будівель, споруд, машин, обладнання і 
інших засобів праці, які приймають участь у процесі виробництва, являються 
головною основою діяльності будь-якого підприємства. 
Підприємства, що користуються основними фондами, що достались у 
спадщину від соціалістичної економіки, повинні не тільки прагнути їх 
62 
модернізувати, але і максимально ефективно використовувати те що є, 
особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів і виробничих інвестицій. 
Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих 
потужностей і основних фондів, повинен передбачати забезпечення росту 
обсягів виробництва продукції. Технічне переозброєння та реконструкція - 
прогресивні форми відтворення основних виробничих фондів діючих 
підприємств. 
До технічного переозброєння відноситься комплекс заходів по 
підвищенню техніко-організаційного рівня виробництва, його механізації й 
автоматизації по модернізації, й заміні застарілого та фізично зношеного 
обладнання новим, більш продуктивним. 
Здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнання, 
перевлаштування виробництва без побудови нових і розширення діючих 
основних цехів, однак з побудовою при необхідності нових і розширенням 
діючих допоміжних та обслуговуючих підрозділів називається реконструкцією. 
Найбільш повно сутність реконструкції розкривається при розгляді її як 
особливої форми розширеного відтворення основних фондів підприємства, 
здійснюваного на основі досягнень науково-технічного прогресу. 
Здійснення реконструкції повинно забезпечити нарощування потенційної 
виробничої спроможності підприємства не стільки в результаті простого 
збільшення технічної складової, скільки за рахунок підвищення якісних 
параметрів знарядь і засобів праці. Мова йде про нарощування виробничих 
потужностей підприємства не за рахунок збільшення кількості робочих місць, а 
про забезпечення цього при незмінній і навіть меншій кількості робочих місць. 
Завдання полягає в тому, що в результаті реконструкції слід нарощувати якісно 
нові потужності. 
Основним засобом виконання цього завдання повинна стати заміна 
технічної й технологічної складових виробних підрозділів підприємства на 
нові, які відповідають сучасним досягненням технічного розвитку. 
63 
На практиці оновленню й удосконаленню техніко – технологічної бази 
підприємства віддають перевагу малій та середній реконструкції. Зазвичай 
затрати на малу реконструкцію скуповуються не довше, ніж за півроку. При 
середній реконструкції термін окупності затрат - до одного року. При повній 
реконструкції термін окупності затрат складає в середньому більше трьох років. 
Відмінна особливість технічного переозброєння полягає в тому, що при 
даній формі відтворення основних виробничих фондів оновлюється лише їх 
активна частина. У процесі технічного переозброєння можливе часткове 
перевлаштування побутових, складських і виробничих приміщень. Залежно від 
масштабів оновлення активної частини основних виробничих фондів можуть 
бути виділені три види технічного переозброєння виробництва. 
При малому технічному переозброєнні проводяться модернізація діючої 
техніки, заміна невеликої частини застарілого обладнання, у виробництво 
впроваджується невелика кількість нового обладнання. 
При середньому технічному переозброєнні проводиться механізація й 
автоматизація процесу виробництва, впроваджується прогресивне обладнання, 
замінюються групи фізично і морально застарілого обладнання. 
При повному технічному переозброєнні проводиться комплексне 
оновлення переважної частини парку обладнання, що, звичайно, зумовлюється 
високою фізичною і моральною зношеністю обладнання або переходом на 
принципово нову технологію виготовлення продукції. 
Поряд з оновленням обладнання підприємств при здійсненні технічного 
переозброєння необхідно проводити модернізацію обладнання, причому її не 
слід розглядати як вимушений захід, зумовлений дефіцитом нового обладнання, 
необхідного для заміни фізично та морально застарілого. 
Модернізація є постійним фактором удосконалення техніко – 
технологічної бази підприємств та нарощування їх виробничих потужностей. 
Однак вдаючись до модернізації, необхідно обґрунтовувати вибір її об'єктів. 
Проведення модернізації слід вважати ефективним, якщо продуктивність та 
64 
інші параметри модернізованої техніки досягають рівня нових машин або 
перевищують його. Найважливішим фактором, що зумовлює доцільність 
переважного спрямування інвестиційних ресурсів на технічне переозброєння й 
реконструкцію підприємств, є науково-технічний прогрес. Саме базуючись на 
практичному використанні досягнень науково-технічного прогресу, ці 
напрямки розширеного відтворення основних виробничих фондів забезпечують 
таке оновлення та удосконалення техніко – технологічної бази підприємств, яке 
відповідає сучасним вимогам. 
Розвиток сільського господарства надалі відбуватиметься на основі 
послідовної інтенсифікації. У зв'язку з цим головною умовою розвитку 
продуктивних сил аграрного сектора економіки є широке впровадження у 
виробництво досягнень науково-технічного прогресу.  
В окремі періоди розвитку сільського господарства пріоритетними були 
різні напрями інтенсивного розвитку виробництва. Це вдосконалення 
сільськогосподарської техніки, меліорація земель, збільшення застосування 
мінеральних і органічних добрив, розширення сортових посівів культур, 
поліпшення породного складу продуктивної худоби і птиці. Сьогодні окремі з 
цих чинників не мають такого значення, як раніше, інші ж стали основою 
інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.  
На сучасному етапі основними напрямами інтенсифікації сільського 
господарства є такі: комплексна механізація і автоматизація виробництва, 
хімізація рослинництва і тваринництва, розвиток сільськогосподарських 
меліорацій, організаційно-економічні заходи (спеціалізація і концентрація 
виробництва, впровадження прогресивних форм організації і оплати праці), 
широке використання досягнень науки і передового досвіду.  
Впровадження комплексної механізації й автоматизації виробництва 
передбачає створення високопродуктивних і досконалих систем машин з 
урахуванням особливостей галузей сільського господарства. Особливого 
65 
значення набуває підвищення якості і надійності сільськогосподарської техніки, 
що є основою високої ефективності її використання.  
У процесі інтенсифікації сільського господарства передбачається 
використання найбільш сучасних систем машин і обладнання, здатних значно 
підвищити продуктивність праці й ефективність виробництва. В 
сільськогосподарських підприємствах країни на ручних роботах у рослинництві 
і тваринництві зайнято досить багато працівників цих галузей. Тому створення 
системи машин і завершення комплексної механізації в рослинницьких і 
тваринницьких галузях є основою інтенсифікації сільського господарства.  
Процес інтенсифікації сільськогосподарського виробництва передбачає 
не лише насичення його сучасною технікою, а й підвищення ефективності її 
використання. Так, від ефективної роботи машино-тракторного парку значною 
мірою залежить рівень продуктивності праці і зміцнення економіки 
сільськогосподарських підприємств. В умовах, коли в господарствах зростає 
кількість енергонасичених тракторів, необхідно мати повний набір начіпних та 
причіпних машин і знарядь. Питання підвищення ефективності використання 
сільськогосподарських машин і обладнання невіддільне від соціальних 
чинників, насамперед проблеми значного підвищення умов праці механізаторів.  
Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва визначається рівнем 
виробництва визначається рівнем освоєння прогресивної технології і 
організації виробництва на базі комплексної механізації процесів праці, 
кількістю і якістю внесених у грунт добрив, щільністю поголів’я тварин, тобто 
витратами на одиницю земельної площі. Вона є основою подальшого 
підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, оскільки в 
результаті впровадження прогресивної технології і вдосконалення організації 
праці за порівняно менших ресурсів можна одержати більшу кількість 
продукції з меншими витратами на її одиницю.  
Суть інтенсивних технологій полягає в тому, що виробництво продукції 
здійснюється на основі новітніх досягнень науково-технічного прогресу при 
66 
створенні умов для сільськогосподарських культур відповідно до фаз їх росту 
на основі комплексу факторів в оптимальній пропорції протягом всього 
вегетаційного періоду з метою забезпечення рівня програмованого урожаю. Це 
означає:  
– розміщення культур у сівозміні після науково обґрунтованих 
попередників;  
– висівання стійких проти засухи і полягання, хвороб і шкідників 
високоврожайних районованих сортів за високої якості посівного матеріалу;  
– застосування інтегрованих систем боротьби із хворобами, 
шкідниками і бур’янами;  
– здійснення виробництва відповідно до наукової системи організації 
праці;  
– виконання всіх виробничих процесів відповідно до агротехнічних і 
організаційно-економічних заходів із залученням висококваліфікованих кадрів.  
Зменшення енергоємності виробництва сільськогосподарської продукції 
може бути забезпечене підвищенням урожайності сільськогосподарських 
культур, зменшенням кількості технологічних операцій та зниженням їх 
енергоємності.  
Основним викликом світових інноваційно-технологічних процесів є 
розвиток сільського господарства, спрямованого на нарощування обсягів 
агровиробництва за рахунок використання технологій, безпечність яких досі не 
визначена. 
 Зазначені процеси супроводжуються виникненням різного роду загроз, 
включаючи негативний вплив на здоров’я населення країни, занедбання 
природних ресурсів через посилення антропогенного навантаження внаслідок 
інтенсифікації агропродовольчої діяльності і неконтрольованого використання 
у сільськогосподарському виробництві не достатньо перевірених інноваційних 
технологій [65]. 
67 
Нинішній стан аграрної галузі обумовлюється глобальним впливом 
технологічної модернізації, яка не завжди є доцільною і не відповідає дійсним 
потребам та можливостям сільськогосподарських виробників. Тому, Україна у 
прагненні дотримуватися загальносвітових принципів агроінноваційного 
розвитку, має враховувати особливості вітчизняного сільськогосподарського 
виробництва та необхідність забезпечення національних інтересів, насамперед, 
з питань технологічної безпеки. 
Сільське господарство України, незважаючи на нестабільність 
інноваційної активності, намагається інтегрувати передові науково-технічні 
розробки і адаптувати їх у власне виробництво.  
Свідченням цього є новітні технології рослинництва, тваринництва та 
енергозберігаючі системи землеробства. 
У рослинництві нові технологічні рішення пов’язані з селекційною 
роботою, генною інженерією, органічним землеробством, мікрозрошенням, 
космічними інформаційними технологіями, нанотехнологіями. Детальний 
аналіз проблем та перспектив, пов’язаних з використанням названих технологій 
у галузі рослинництва представлено в табл. 3.4. 
Маркерна селекція, відрізняється від традиційної селекційної роботи тим, 
що дозволяє швидко оцінювати вихідний посівний матеріал на наявність 
певних генів і контролювати їх у ході селекції, підвищуючи надійність й 
ефективність відбору, скорочуючи період створення нових сортів і знижуючи 
витрати [65]. 
Сьогодні серед факторів нарощування виробництва продукції 
рослинництва провідне місце належить впровадженню досягнень селекції. 
Традиційна селекція, з огляду на значні витрати часу й великі масштаби 
схрещувань і досліджуваного селекційного матеріалу, витісняється маркерною. 
 
 
 
68 
Таблиця 3.4 - Використання сучасних технологій у рослинництві 
Перспективи Проблеми 
Селекція сільськогосподарських культур 
- покращення сортових якостей; - слабка державна підтримка; 
- підвищення стійкості до ґрунтово- - відсутність технологічного оснащення; 
кліматичних умов та шкідників; - потреба у фінансуванні; 
- значний приріст урожайності; - відсутність технологій створення 
- одержання насіння елітних сортів. вихідного селекційного матеріалу. 
Генна інженерія та генетично модифіковані організми 
- стійкість рослин до втрат врожаю, хвороб, - токсичність генно-модифікованих 
шкідників; продуктів; 
- покращення якості продукції та - поява канцерогенних та мутагенних 
підвищення рівня врожайності; ефектів; 
- стійкість проти гербіцидів; - накопичення гербіцидів; 
- здатність рослин виробляти власні - зниження поживних властивостей 
пестициди; продукції; 
- скорочення числа операцій з догляду та - резистентність до антибіотиків; 
переробки продукції; - шкідливий вплив на здоров’я людини – 
- економія затрат на вирощування ГМО. пригнічення імунітету, алергічні реакції. 
Органічне землеробство 
- відсутність пестицидів та добрив; - відсутність законодавчої підтримки; 
- зменшення шкідливого впливу - потреба у державних дотаціях; 
сільськогосподарського виробництва на - проблеми сертифікації продукції; 
навколишнє середовище; - відсутність біологічних засобів захисту 
- відмова від ГМО, антибіотиків. рослин. 
Краплинне зрошення 
- забезпечення оптимального рівня - стихійний характер меліорації; 
вологості для рослин в посушливих умовах; - низька державна підтримка та відсутність 
- економія поливної води, електроенергії, фінансування програм з мікрозрошення; 
добрив; - відсутність цільової науково-технічної 
- зменшення ерозії ґрунту; програми з мікрозрошення; 
- можливість освоєння малопридатних для - значна вартість іригаційного будівництва; 
обробітку земель; - відсутність та слабке оновлення парку 
- зменшення експлуатаційних витрат; дощувальної техніки; 
- проведення агротехнічних робіт разом з - висока ймовірність засмічення трубок та 
поливом. пошкодження обладнання. 
Космічні технології в сільському господарстві 
- визначення дійсних посівних площ; - значна потреба у фінансових інвестиціях; 
- прогнозування продуктивності валового - вимагає великого обсягу науково-
збору та втрат врожаю; дослідних розробок; 
- попередження кризових явищ; - потреба у інтелектуальному потенціалі; 
- можливість виявлення угідь, прихованих - необхідність висококваліфікованих кадрів, 
від обліку, і кількість прихованої продукції. науковців. 
Нанотехнології 
- мікродобрива сприяють збільшенню - недостатність знань про механізм дії 
врожайності; нанотехнологій та властивості 
- низька токсичність наноматеріалів; наноматеріалів; 
- сприяють прискоренню фотосинтезу - слабка підтримка розвитку 
рослин та озоненню повітря; нанотехнологій; 
- підсилення захисних властивостей рослин. - ймовірність токсичної дії наночасток; 
- проблеми сертифікації нанопродуктів. 
*Джерело: складено автором [65] 
69 
Нині потенціал аграрної галузі здатний задовольнити потреби держави у 
селекційному матеріалі, адже селекцією сільськогосподарських культур в 
Україні займаються близько 100 наукових установ, які проводять селекційну 
роботу з понад 300-ми видами рослин, незважаючи на постійний відтік кадрів 
за кордон та недостатнє фінансування. 
Проте дедалі більшого поширення набувають технології генної інженерії 
та генетично модифікованих організмів. Методи генної інженерії, клітинної 
біології, ДНК-технології допомагають переносити генетичний матеріал у 
рослини від мікроорганізмів, грибів і тварин. Ідентифікація, вилучення генів і 
включення їх до геному існуючих сортів дає змогу наділити їх новими 
господарсько цінними ознаками: стійкістю проти шкідників, патогенів, 
гербіцидів, до несприятливих ґрунтово-кліматичних умов, здатністю 
синтезувати біопестициди та гормональні речовини для принадження корисних 
комах, руйнувати хімічні пестициди та інші токсичні речовини, що знаходяться 
у ґрунті, воді тощо [66-68]. 
Однак в Україні спостерігається певне відставання у дослідженнях з 
генетично змінених організмів через відсутність законодавчої бази, що регулює 
діяльність з розробки та використання ГМ рослин, та через відсутність 
матеріально-технічного та фінансового забезпечення досліджень з генної 
інженерії. 
На противагу трансгенним продуктам, в останні десятиліття більшість 
країн проявляє значний інтерес до виробництва екологічно чистої 
сільськогосподарської продукції вирощеної за принципом органічного 
землеробства – з мінімальним обробітком ґрунту, повною відмовою від 
використання ГМО, антибіотиків і засобів захисту рослин. 
Органічне сільське господарство передбачає органічні цикли аграрного 
виробництва, відмову від використання мінеральних добрив і пестицидів, 
застосування компостів, збереження едафону й стимуляцію біологічної 
активності ґрунтів [66]. Деякі господарства намагаються переорієнтувати 
70 
сільськогосподарське виробництво, дотримуючись засад органічного 
землеробства, але цього недостатньо для стабільного розвитку аграрної галузі 
органічного спрямування. Цьому перешкоджають, в першу чергу, проблеми 
соціального, інституційно-правового та фінансово-економічного характеру. 
Звичайно, їх вирішення триватиме десятки років, стримуючи прогресивний 
розвиток аграрного сектору України. 
Тенденція розвитку землеробства на сучасному етапі передбачає 
створення умов для стабільного управління станом ґрунтів, включаючи 
гідрологічні, термічні, біологічні режими. 
Визначальна роль у розв’язанні цього питання належить зрошенню та 
осушенню земель, широке застосування яких істотно знижує залежність 
сільськогосподарського виробництва від умов природного вологозабезпечення 
[67]. 
Нині існують такі системи мікрозрошення: канально-міжрядні, кругові, 
краплинні, барабанного типу та лінійні. Проте, саме краплинне зрошення є 
одним із способів інтенсифікації у зрошуваному землеробстві. Широкого 
визнання краплинне зрошення в Україні набуло у 2004 році, коли площі, 
зайняті під цією системою поливу сягали 25,0 тис. га. З того часу 
спостерігається позитивна динаміка збільшення зрошувальних площ і вже 2011 
року їх налічувалось до 52,5 тис. га [68]. Але, враховуючи слабку державну 
підтримку меліораційних програм, старіння існуючих іригаційних систем та 
значні фінансові витрати на встановлення зрошувальної техніки, масового 
впровадження систем мікрозрошення найближчим часом не передбачається. 
Зважаючи на значну територію агросфери і необхідність отримання 
оперативної інформації про стан агроресурсів, раціональне використання 
природно-ресурсного потенціалу, прогнозування урожайності, виникнення 
кризових явищ, широкого впровадження сучасних систем землекористування 
та інформаційних агротехнологій, реалізація досягнень космічної галузі стає 
71 
найбільш доцільною умовою для інтенсифікації сільськогосподарського 
виробництва [69]. 
Спроба раціоналізувати процес землеробства обумовила використання 
космічних інформаційних технологій, зокрема, системи «Rapid Еye», CORINE 
Land Cover (Coordination of Information on the Environment), Global Positioning 
System (GPS).  
З їх допомогою проводиться моніторинг урожайності і розраховується 
кількість ресурсів, зокрема добрив чи гербіцидів, необхідних для використання 
з урахуванням конкретної ситуації. Це дає змогу скоротити виробничі витрати 
за рахунок ефективнішого використання матеріально-технічних ресурсів, а 
також знизити рівень негативного впливу на природне середовище [4, с. 49]. 
Враховуючи важливість цієї проблеми, в УААН розроблено концепцію 
науково-технічної програми «Моніторинг агроресурсів та прогнозування їх 
стану з використанням даних дистанційного зондування «Агрокосмос», яка 
повинна відповідати вимогам, критеріям і стандартам технологічної 
інформаційної системи і задовольняє потреби національного аграрного 
виробництва.  
Її виконання стане першим кроком для координації космічних науково-
технічних робіт в АПК та створення державної інформаційної системи 
моніторингу агроресурсів [70]. 
Науково-технічний прогрес стимулював стрімкий розвиток 
нанотехнології. Під терміном «нанотехнології» розуміють сукупність методів і 
прийомів, що гарантують можливість контрольованим чином створювати і 
модифікувати об’єкти, що включають компоненти розміром менше 100 нм., і 
які мають принципово нові якості і дозволяють здійснити їх інтеграцію в 
повноцінно функціонуючі системи макромасштабу [70]. 
Нанотехнології знаходять своє призначення практично у всіх сферах 
сільського господарства: рослинництві, тваринництві, птахівництві, рибництві, 
ветеринарії, переробній промисловості, виробництві сільськогосподарської 
72 
техніки і т.д. Вони застосовуються у якості мікродобрив, речовин для 
післязборової обробки, кормів, засобів дезінфекції та препаратів, що 
продовжують термін служби сільськогосподарської техніки. 
Однак, попри всі позитивні сторони впровадження передових технологій 
вітчизняними виробниками рослинної сільськогосподарської продукції, існує 
декілька принципових перепон на шляху до становлення високотехнологічного 
наукоємного рослинництва. Це, зокрема, проблеми нормативно-правового, 
інституційного, економічного, матеріально-технічного, соціально-
психологічного характеру, що стримують інноваційний розвиток галузі та 
створюють потенційні загрози технологічній безпеці. 
Значну стурбованість також викликає ефективність освоєння досягнень 
науково-технічного прогресу в тваринництві, оскільки воно так і залишається 
однією з депресивних галузей сільського господарства, яка, хоч і повільно, але 
створює умови для прискорення технологічно-інноваційної модернізації. 
Прогресивні технології у галузі тваринництва полягають у впровадженні 
інтенсивних систем годівлі, біотехнологій, сучасного техніко-технологічного 
забезпечення, селекційно-племінної роботи, енерго- та ресурсозберігаючих 
технологій. Загальна характеристика проблем та переваг науково-
технологічних рішень інтенсифікації виробництва продукції тваринництва 
подана в табл. 3.5. 
У сфері виробництва продукції тваринництва питання раціональної 
відгодівлі тварин має істотне фізіологічне, господарське і економічне значення. 
Це обумовлено впливом складу та якості раціонів на здоров’я, відтворну 
здатність, інтенсивність росту та розвитку, параметри продуктивності, 
здатності виконувати функції життєдіяльності тварин. 
Сучасні норми годівлі враховують потреби тварин в енергії, сухій 
речовині, сирому і перетравному протеїні, вуглеводах, сирій клітковині, сирому 
жирі, макроелементах, мікроелементах, каротині, вітамінах [7, с. 287]. 
 
73 
Таблиця 3.5 - Новітні техніко-технологічні рішення в тваринництві 
Перспективи Проблеми 
Прогресивні системи годівлі 
- зниження витрат корму; - необхідність залучення великих 
- вільний доступ тварин до кормів через первинних інвестицій; 
сучасну систему їх подачі; - потреба у кваліфікованому персоналі для 
- збільшення приросту живої маси; управління процесами годівлі; 
- зниження коефіцієнту конверсії; - значна автоматизація процесу подачі 
- точність дозування та роздачі кормів. кормів. 
Біотехнології 
- поліпшення здоров’я тварин та - вимагає проведення науково-дослідних 
збереження їх генофонду; робіт та залучення кваліфікованого 
- удосконалення якості продуктів персоналу; 
тваринництва; - виникнення небажаних мутацій; 
- поліпшення продуктивності тварин за - проблема адаптації трансгенних тварин до 
допомогою різних варіантів селекційного умов зовнішнього середовища; 
розведення; - хромосомні порушення та зниження 
- одержання трансгенних тварин як донорів здатності до розмноження; 
внутрішніх органів для пересаджування - відчуження трансплантованих органів; 
людині. - можливість передачі інфекцій. 
Сучасне техніко-технологічне забезпечення галузі 
- організація зручних умов утримання та - значна вартість обладнання та 
обслуговування тварин; устаткування; 
- полегшення умов праці; - необхідність імпорту нових технологічних 
- зниження витрат на виробництво одиниці засобів утримання, годівлі та догляду за 
продукції; тваринами; 
- створення належного мікроклімату ферм; - низька якість вітчизняної техніки та 
- збільшення продуктивності тварин та потреба у поліпшенні характеристик 
поліпшення якості тваринної продукції; металів та полімерів, що використовуються 
- значна економія ресурсів. для виробництва обладнання. 
Селекційно-племінна робота 
- створення нових і удосконалення - слабкий розвиток селекційно-племінної 
існуючих порід, високопродуктивних роботи в Україні; 
гібридів; - потреба у залученні фінансових ресурсів; 
- покращення племінних і продуктивних - необхідність підготовки наукових кадрів 
якостей тварин; та інтелектуального потенціалу; 
- використання генетичного потенціалу - неконтрольований процес селекційної 
кращих порід; роботи. 
- оптимальний режим відтворення стада. 
- слабкий розвиток селекційно-племінної 
роботи в Україні; 
- потреба у залученні фінансових ресурсів; 
- необхідність підготовки наукових кадрів 
та інтелектуального потенціалу; 
- неконтрольований процес селекційної 
роботи. 
 
 
 
 
74 
Продовження таблиці 3.5 
Енерго- та ресурсозберігаючі технології 
- зниження витрат та собівартості; - потреба у державній підтримці; 
- спеціалізація операцій вирощування та - необхідність організаційно-економічного 
утримання тварин; забезпечення інтенсивних технологій; 
- створення належного мікроклімату; - значний обсяг інвестицій на переоснащення 
- підвищення відтворюваної здатності тваринницьких комплексів та птахоферм; 
поголів’я; - впровадження автоматизації та 
- ефективна організація відпочинку та комп’ютеризації виробничих процесів; 
моціону тварин; - використання робототехніки та електронних 
- раціональне планування системи технологій; 
прибирання, транспортування та утилізації - підготовка та перекваліфікація кадрів, 
гною (посліду). зайнятих у галузі тваринництва. 
*Джерело: складено автором [65-70] 
 
Збалансовані системи відгодівлі сільськогосподарських тварин дають 
змогу знижувати витрати кормів через точність їх дозування та роздачі, 
нарощувати прирости живої маси худоби, свиней та птиці і, цим самим, 
знижувати коефіцієнт конверсії кормів. Проте, запровадженню систем 
інтенсивної годівлі, головним чином, перешкоджає значна потреба фінансових 
ресурсів на модернізацію та автоматизацію виробничих процесів. 
Біотехнологія із застосуванням методів клітинної та генної інженерії 
відіграє дедалі важливішу роль у підвищенні відтворювальних функцій тварин. 
Слід зазначити, що результати біотехнологічних досліджень використовуються 
для поліпшення здоров’я тварин, лікування людей, удосконалення якості 
продуктів тваринництва, охорони довкілля та збереження генофонду. Методи 
біотехнологій дають змогу виявляти генетично стійких до різних хвороб тварин 
та спрямовано використовувати їх у селекційному процесі [71].  
Основним засобом розвитку тваринництва є селекційно-племінна робота, 
спрямована на покращення породних якостей тварин за рахунок інтенсивного 
використання високопродуктивних, породних племінних плідників, які стало 
передають своєму потомству здатність до розвитку господарсько-корисних 
ознак. В Україні, відповідно до завдань «Державної цільової програми розвитку 
українського села на період до 2015 року», передбачено створення сучасної 
державної системи селекції у тваринництві. Результативність племінної роботи 
75 
тісно пов’язана з відтворенням, темпами оновлення основного стада, 
забезпеченням високоцінним генетичним матеріалом, а в перспективі – зі 
створенням вітчизняного ринку племінних ресурсів, який би повністю 
забезпечив внутрішню потребу та орієнтувався на експорт. 
Однак, крім перспектив, селекційно-племінна діяльність у тваринництві 
має низку проблем, в тому числі: зменшення вітчизняного поголів’я; 
необхідність ідентифікації племінних тварин, контролю за достовірністю обліку 
її походження і продуктивності; використання племінних ресурсів низької 
генетичної якості; недосконалість інформаційної бази з племінної справи; 
недостатнє впровадження у виробництво науково-технічних досягнень з питань 
генетики і селекції тварин; обмеженість фінансового забезпечення заходів із 
збереження генофонду існуючих, локальних і зникаючих вітчизняних порід 
тощо [8, с. 494]. Нині намітилась тенденція до оновлення технологічної бази 
тваринницьких ферм новітнім обладнанням для утримання тварин, до складу 
якого входять: огорожа боксів і огорожа кормового стола без фіксації; огорожа 
кормового стола з фіксацією; комбіновані бокси; групові напувалки; 
облаштування підлоги боксів і стійл; системи подачі кормів; сучасна доїльна 
техніка тощо. В цілому, спостерігаються певні зрушення в розробці та 
впровадженні у виробництво обладнання для утримання та обслуговування 
тварин. Однак воно потребує підвищення якості виготовлення з використанням 
якісних металів і полімерних матеріалів, а також дальшої механізації виконання 
технологічних процесів. 
Реалії ринкової економіки диктують необхідність підвищення 
ефективності виробництва продукції тваринництва шляхом запровадження 
прогресивних енерго- і ресурсозберігаючих технологій. Розвиток галузі 
повинен базуватися на впровадженні комплексної механізації та автоматизації, 
використанні роботехніки, створенні міцної кормової бази, розведенні 
високопродуктивного поголів’я. Дотримання цих умов слугуватиме запорукою 
прибутковості галузі тваринництва та закладе підґрунтя для подальшого 
інноваційного розвитку АПК [72]. Хоча ресурсозберігаючі технології і 
76 
сприятимуть науково-технічному прогресу вітчизняного тваринництва, але на 
даному етапі це питання залишається проблемним через відсутність 
організаційно-економічної, фінансової та матеріально-технічної підтримки. 
Останнім часом у вітчизняному землеробстві дедалі ширше 
застосовуються прогресивні сучасні технології мінімального обробітку ґрунту 
та точного землеробства: технології «Mini-till», «No-till», «Strip-till» (табл. 3.7). 
Технологія «Mini-till» передбачає мінімізацію техніко-технологічного впливу 
на ґрунт під час його обробітку, що підвищує економічну ефективність й 
екологічність процесу вирощування сільськогосподарських культур за рахунок 
зниження погодно-кліматичного впливу, суттєвого зниження рівня витрат 
палива, добрив, засобів захисту рослин, скорочення використання 
сільськогосподарської техніки, зростання врожайності, оптимізації сівозмін, 
покращення стану природного середовища [70]. 
«No-till» – спосіб обробітку ґрунту, що не пропонує механічних рішень 
для усунення ущільнень глибині 30–35 см. Проте вона є ідеальною системою 
обробітку ґрунту для захисту поверхні від ерозії, адже післяжнивні та органічні 
рештки залишаються на поверхні ґрунту [72]. 
Таблиця 3.6 – Впровадження нових ресурсозберігаючих технологій обробітку 
ґрунту 
Переваги Недоліки 
 
Система землеробства No-till 
- зменшення механічного - значні фінансові витрати на 
навантаження на ґрунт; оновлення машинно- 
- незначне порушення стану ґрунту; тракторного парку; 
- боротьба з ерозією; - висока ймовірність засмічення 
- накопичення органічних речових; земельних ділянок та потреба в 
- підвищення водної інфільтрації; контролі за бур’янами; 
- зростання родючості ґрунту і - можлива затримка в появі сходів; 
підвищення урожайності - зростання потреби в азоті; 
сільськогосподарських культур; - погіршення фосфорного живлення 
- зменшення витрат на обробіток рослин; 
ґрунту. - збільшення витрат гербіцидів; 
- неефективність органічного 
удобрення. 
77 
Продовження таблиці 3.6 
Система землеробства Mini-till 
- зниження механічного впливу на - слабка державна підтримка, 
ґрунт; відсутність субсидіювання; 
- збереження та покращення - необхідність модернізації парку 
родючості; сільськогосподарської техніки; 
- ресурсо- та енергозберігаюча - потреби в інвестуванні; 
ефективність технології; - суттєве збільшення засміченості 
- зменшення водної та повітряної посівів; 
ерозії; - необхідність урахування 
- мінералізація та гуміфікація ґрунту особливостей та властивостей ґрунту – 
із поповненням поживних речовин; щільності, вмісту гумусу, рухомих 
- скорочення кількості основних форм поживних речовин; 
агротехнічних прийомів; - ущільнення та підкислення ґрунту; 
- підвищення інтенсивності - погіршення фізичних властивостей та 
використання засобів захисту рослин; фітосанітарного стану ґрунту і посівів. 
- зростання рівня урожайності. 
Система землеробства Strip-till 
- збереження ідеальних умов для - потреба заміни машинно тракторного 
контакту насіння з ґрунтом; парку; 
- прискорює процес прогрівання - суттєві фінансові витрати; 
ґрунту; - неефективність смугового обробітку 
- сприяє затримці вологи в ґрунті та ґрунту на полях із складними 
підвищенні інфільтрації під час ландшафтними умовами; 
опадів; - можливість неефективного внесення 
- протидія ерозії; добрив порівняно з системами 
- гарантує розвиток потужної нульового та мінімального 
кореневої системи рослин; обробітку ґрунту; 
- існує можливість комбінування - система не придатна для глинистих 
посів і прикоренева внесення добрив; ґрунтів; 
- підвищення родючості ґрунту та - складність точного налаштування 
урожайності; сільськогосподарської техніки; 
- скорочення витрат пального, добрив - вимагає використання сучасних ІТ 
та затрат праці. технологій із залученням 
супутникового зв’язку. 
*Джерело: складено автором [71, 72] 
 
«Strip-till» (смуговий обробіток ґрунту) – це система землеробства, що 
передбачає мінімальний обробіток ґрунту. Вона поєднує переваги прогрівання 
та підсушування ґрунту, характерні для традиційної технології, з 
78 
ґрунтоощадними перевагами нульової; обробіток відбувається тільки в тій 
частині ґрунту, де безпосередньо проходитиме посів [10, с. 94]. 
Тому, задля подолання кризового стану інноваційно-технологічної 
активності аграрної галузі необхідно: 
– створити інституційно-правову базу впровадження альтернативних 
методів ведення сільськогогосподарства; 
– сприяти розвитку аграрної науки та інтелектуального потенціалу АПК; 
– покращити рівень підготовки і кваліфікації працівників аграрної галузі; 
– стимулювати державної фінансової підтримки сільськогосподарських 
підприємств, зайнятих інноваційною діяльністю; 
– заохочувати інвестування заходів щодо впровадження науково-
технічних досягнень у виробництво і реалізацію відповідних програм 
інноваційної діяльності у сільському господарстві; 
– розробляти та впроваджувати дієві механізми стимулювання 
нововведень в аграрній сфері; 
– сформувати організаційно-економічний механізм технологічної безпеки 
аграрної галузі. 
Отже, для забезпечення стабільного розвитку сільського господарства, 
зміцнення економічної та технологічної безпеки галузі необхідне впровадження 
новітніх прогресивних технологій. Використання інновацій та техніко-
технологічних розробок в аграрній галузі дасть змогу підвищити 
результативність її діяльності. За рахунок інтенсивних технологій ведення 
вітчизняного сільськогосподарського виробництва можна досягти збільшення 
виробництва валової продукції, покращити її якість, скоротити витрати 
ресурсів, що, в свою чергу, сприятиме підвищенню ефективності та 
прибутковості агровиробництва. 
 
 
 
 
79 
ВИСНОВКИ 
 
У результаті проведеного дослідження було встановлено, що ефективний 
виробничий менеджмент є визначальним чинником стабільного розвитку 
підприємства, особливо у сфері агропромислового виробництва, де коливання 
зовнішніх факторів істотно впливають на кінцевий результат діяльності. На 
основі аналізу функціонування ПАТ «Лебединський насіннєвий завод» 
визначено ключові переваги підприємства, серед яких – спеціалізованість 
виробництва, наявність досвіду роботи з сільськогосподарською продукцією, 
налагоджена система контролю якості та стратегічне розташування. 
Разом із тим, дослідження виявило низку проблем, що потребують 
вирішення. До основних недоліків у виробничому менеджменті підприємства 
можна віднести: часткову застарілість обладнання, низький рівень 
автоматизації виробничих процесів, обмежене використання ІТ-рішень в 
управлінні виробничими циклами, недостатню адаптацію персоналу до 
сучасних вимог ринку, а також брак стратегічного планування в питаннях 
модернізації. Для покращення ефективності виробничого управління 
запропоновано низку заходів, серед яких: впровадження елементів системи 
«бережливого виробництва» (Lean Production), автоматизація окремих 
технологічних процесів, оптимізація логістичних маршрутів, підвищення 
кваліфікації персоналу, розробка стратегічного плану розвитку виробництва із 
залученням цифрових технологій. 
Удосконалення системи виробничого менеджменту дозволить ПАТ 
«Лебединський насіннєвий завод» не лише підвищити якість продукції, 
скоротити витрати та підвищити ефективність виробництва, але й закласти 
надійну основу для довгострокового зростання і зміцнення конкурентних 
позицій на ринку. Практична реалізація запропонованих рекомендацій 
сприятиме формуванню гнучкої, стійкої до викликів системи управління, що 
відповідає вимогам сучасного бізнес-середовища 
 
80 
Лебединський насіннєвий завод, на базі якого створено групу компаній 
LNZ, був заснований у 1846 році поміщиком Петром Лопухіним та 
меценатом Абрамом Бродським як цукроварня. 1858 року підприємство 
перейшло до власності брата одного з засновників - Ізраїля Марковича 
Бродського, який звів поряд рафінарню.  
LNZ-Product - це понад 4 тис. га земель під поливом та оптимальний 
вибір місця вирощування певного гібриду залежно від грунтово-кліматичних 
умов. Напрямок насінництва охоплює увесь процес виробництва насіння від 
поля до упаковки та забезпечується двома сучасними підприємствами - 
спеціалізованим заводом з виробництва насіння кукурудзи та 
багатоспеціалізованим заводом з виробництва насіння соняшника, сої, гороху, 
пшениці та нішевих культур. Обидва підприємства обладнані новітнім 
устаткуванням від провідних світових виробників та дозволяють здійснювати 
замкнений цикл виробництва, що включає у себе прийом, очищення та відбір, 
сушіння, лущення, зберігання, калібрування, протруювання, пакування та 
відвантаженння. 
Таким чином, впровадження запропонованих заходів дозволить не лише 
покращити якість управління виробничими процесами на ПАТ «Лебединський 
насіннєвий завод», але й підвищити загальну конкурентоспроможність 
підприємства, забезпечити сталість його розвитку та зміцнити позиції на 
вітчизняному і міжнародному ринках насіннєвої продукції.  
Отже, для забезпечення стабільного розвитку сільського господарства, 
зміцнення економічної та технологічної безпеки галузі необхідне впровадження 
новітніх прогресивних технологій. Використання інновацій та техніко-
технологічних розробок в аграрній галузі дасть змогу підвищити 
результативність її діяльності. За рахунок інтенсивних технологій ведення 
вітчизняного сільськогосподарського виробництва можна досягти збільшення 
виробництва валової продукції, покращити її якість, скоротити витрати 
ресурсів, що, в свою чергу, сприятиме підвищенню ефективності та 
прибутковості агровиробництва. 
81 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Бутко М.П., Задорожна С.М., Іванова Н.В. Виробничий 
менеджмент: підручник. Київ, 2019. 424 с. 
2. Павлова В.А. Управління бізнес-процесами підприємствами з 
використанням сучасних аналітичних технологій. Академічний огляд. 2017. № 
1. URL: http://acadrev.duan.edu.ua/images/stories/files/2019-1/7.pdf. 
3. Сумець О.М. Основи операційного менеджменту: підруч. для студ. 
ВИЗ. Київ : Професіонал, 2005. 414 с. 
4. Ткачук В. Виробничий потенціал сільськогосподарських 
підприємств як передумова розвитку диверсифікації. Аграрна економіка. 2014. 
Т. 4, №1–4. С. 150–156. 
5. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства: 
навчальний посібник. Київ : «Каравела», 2003. 432 с.  
6. Теребух А. А., Ільницька-Гикавчук Г. Я., Макар О. П. 
Удосконалення управління бізнес-процесами на підприємствах України. // 
Науковий вісник НЛТУ України. 2018. Вип. 25/7. С. 66-69. 
7. Репілевський Е.В. Економічна ефективність виробництва сої в 
ринкових умовах господарювання. Наук. пр. Полтавської державної аграрної 
академії. Серія: Економічні науки. Вип. 2. Т. 2. 2011. С. 215–220. 
8. Петренко О., Македонський А. Підвищення ефективності 
використання ресурсного потенціалу в сільському господарстві. Аграрна 
економіка. 2008. Т. 1, № 1–2. С.44–55. 
9. Бачурін Д. А., Рибінцев Є. В. Перспективи розвитку сільського 
господарства України у контексті ефективності менеджменту аграрних 
підприємств. Вісник Житомирського національного агроекологічного 
університету. 2015. Ч. 1. 2(2). С. 53-59. 
10.  Бойчук Н.Я., Орел В.В. Оптимізація управління бізнес-процесами 
на підприємствах України. Збірник наукових праць Національного технічного 
університету України «КПІ». 2018. Вип. 17. С. 173-180. 
82 
11.  Бугайчук В.В. Ефективність використання виробничого потенціалу 
у сільськогосподарських підприємствах. Вісник Дніпропетровського 
університету. Серія «Економіка», 2017. URL: 
http://www.vestnikdnu.com.ua/archive/201771/104.html/ 
12.  Ліпич Л., Ющишина Л. Особливості формування бізнес-процесів 
на сільськогосподарських підприємствах. Вісник Львівського національного 
аграрного університету. 2009. № 16. URL: http://base. 
dnsgb.com.ua/files/journal/Visnyk-Lvivskogo-Nats-
agraruniver/Zem/2009/files/09llgaae.pdf. 
13.  Котлик А. В. Побудова системи показників для оцінки 
конкурентоспроможності бізнес-процесів підприємства. Управління розвитком. 
2015. № 21(118). С. 30–32. 
14.  Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. Основи менеджменту: навч.посібник. 
Київ : «Академвидав», 2003. 414 с.  
15.  Кузнецова І.О. Парадигми процесного підходу в менеджменті: 
сутність та протиріччя. Вісник Хмельницького національного університету. 
2011, №2, Т.2. С.64-68. 
16.  Бойчик І.М. Економіка підприємства : навч. посіб. Вид. 2-ге, 
переробл. і допов. Київ, 2007. 528 с. 
17.  Актуальні проблеми сучасного менеджменту: монографія. / Л.М. 
Варава, Є.В. Афанасьєв, І.А. Маркіна та ін.; М-во освіти і науки України, 
Криворіз. нац. ун-т. Кр. Ріг: Роман Козлов, 2018. 201 с. 
18.  Андрійчук В. Г. Ефективність діяльності аграрних підприємств: 
теорія, методика, аналіз: монографія. Київ: КНЕУ, 2012. 292 с.  
19.  Бардась А.В., Бойченко М.В., Дудник А.В. Менеджмент: 
навчальний посібник. Нац. гірн. ун-т. Дн-ськ: Герда, 2014. 344 с. 
20.  Берулава С.Г., Мельник Л.Л. Теоретичні аспекти операційного 
менеджменту. Актуальні проблеми економіки, управління та маркетингу в 
аграрному бізнесі. Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної інтернет-
конференції (м. Дніпро, 05-06 жовтня 2023 р.) Дніпро, ДДАЕУ, 2023. С. 77-78.  
83 
21.  Булах Т.М., Гринчак Н.А., Плахотнікова Л.О. Стратегії управління 
часом та інноваційні методи підвищення ефективності його використання у 
діяльності операційного менеджера. Науковий вісник Національної академії 
статистики, обліку та аудиту. 2022. № 3-4. С. 57-65. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvhastat_2022_3-4_8  
22.  Варава Л.М., Афанасьєв Є.В., Маркіна І.А. Актуальні проблеми 
сучасного менеджменту: монографія. М-во освіти і науки України, Криворіз. 
нац. ун-т. Кр. Ріг: Роман Козлов, 2018. 201 с.  
23.  Виробничий менеджмент: підручник. ред. М.П. Бутко. Чернігів. 
нац. технолог. ун-т. К.: Центр учбової літератури, 2017. 422 с. 
24.  Вострякова, В.І. Впровадження Lеаn-технологій в агрологістику в 
контексті сталого розвитку. Економіка. Фінанси. Менеджмент: актуальні 
питання науки і практики. 2016. №9. С.102-113. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/efmapnp_2016_9_12. 
25.  Коваль П. В. Особливості управління аграрними підприємствами за 
концепцією «ощадного виробництва». Економіка АПК. 2012. № 5. URL: 
http://www.analytic.logis.biz.ua/publications/atc/36-art13. 
26.  Ціноутворення та нормативні витрати в сільському господарстві 
(теорія, методологія, практика). — Т. 1: Теорія ціноутворення та технологічні 
карти вирощування сільськогосподарських культур / За ред. П.Т. Саблука, 
Ю.Ф. Мельника, М.В. Зубця, В.Я. Месель-Веселяка. К.: ННЦ ІАЕ, 2008. 697 с. 
27.  Вороніна А.В. Менеджмент: навч. Посібник. Дніпров. держ. техн. 
ун-т. Кам'янське: ДДТУ, 2019. 356 с.  
28.  Гірняк О.М., Лазановський П.П. Менеджмент: підручник. 5-те вид., 
перероб. і допов. Львів : Магнолія 2006, 2018. 352 с. 
29.  Іванов М.М., Комазов П.В. Операційний менеджмент: навчальний 
посібник для вищої школи. К.: Центр учбової літератури, 2012. 368 с. 
30.  Капінос Г.І., Бабій І.В. Операційний менеджмент: навчальний 
посібник. К.: Центр учбової літератури, 2018. 351 с. 
84 
31.  Карімов Г.І. Моделювання та прогнозування в управлінні: навч. 
посіб. Дніпров. держ. техн. ун-т. Кам'янське: ДДТУ, 2018. 163 с. 
32.  Коваль П. В. Особливості управління аграрними підприємствами за 
концепцією «ощадного виробництва». Економіка АПК. 2012. № 5. URL: 
http://www.analytic.logis.biz.ua/publications/atc/36-art13 
33.Карпенко Ю.В., Пєнова А.І. Теоретичні підходи до визначення поняття 
операційного менеджменту. Вісник соціально-економічних досліджень. 2020. 
№ 3-4. С. 88-98. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vsed_2020_3-4_9  
34.  Кліпкова О.І. Оптимізація операційної діяльності підприємства 
через впровадження логістичної концепції управління. Вісник Львівського 
торговельно-економічного університету. Економічні науки. 2017. Вип. 53. С. 
122-127. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vlca_ekon_2017_53_23 
35. Коробка С.В. Теоретичні аспекти операційного менеджменту малих 
підприємств. Економічний простір. 2020. № 153. С. 71-74. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecpros_2020_153_15  
36.  Коцко Т.А. Операційний менеджмент: навчально-методичний 
комплекс дисципліни: навчальний посібник. Київ: КПІ ім. Ігоря Сікорського, 
2019. 120 с. 
37.  Кощій О.В. Управління операційною діяльністю організації для 
забезпечення її конкурентоспроможності. Економічні науки. Серія: Регіональна 
економіка. 2022. Вип. 19. С. 127-132. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecnre_2022_19_17. 
38.  Гевко І. Б. Операційний менеджмент: навч. посіб. Київ : Кондор, 
2005. 228 с. 
39.  Гаркавенко С.С. Маркетинг. Підручник. Київ : Лібра, 2007. 712 с. 
40.  Кравченко В.О. Менеджмент : навчальний посібник. Одеса: 
Атлант, 2018. 165 с.  
41.  Крамарчук С.П., Лубкей Н.П. Сутність операційного менеджменту 
та основні етапи його розвитку. Інфраструктура ринку. 2020. Вип. 44. С. 83-86. 
URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ifrctr_2020_44_16. 
85 
42.  Павлова В.А. Управління бізнес-процесами підприємствами з 
використанням сучасних аналітичних технологій. Академічний огляд. 2017. № 
1. URL: http://acadrev.duan.edu.ua/images/stories/files/2019-1/7.pdf  
43.  Парсяк В.Н. Управління бізнес-процесами – інструмент 
підвищення ефективності організацій. Актуальні проблеми економіки. 2015. № 
7. С. 131– 138.  
44.  Петренко О., Македонський А. Підвищення ефективності 
використання ресурсного потенціалу в сільському господарстві. Аграрна 
економіка. 2008. Т. 1, № 1–2. С.44–55. 
45.  Кузьмін О.Є., Мельник О.Г., Петришин Н.Я. Менеджмент: 
навчальний посібник. К.: Академвидав, 2012. 296 с.  
46.  Кушнірук В.С. Операційний менеджмент: опорний конспект 
лекцій. Миколаїв: МНАУ, 2017. 124 с.  
47.  Мальська М.П., Білоус С.П. Менеджмент організацій: теорія та 
практика: навч. посіб. Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. К.: SBA-Print, 2020. 190 с. 
48.  Про схвалення Стратегії розвитку сільського господарства та 
сільських територій в Україні на період до 2030 року та затвердження 
операційного плану заходів з її реалізації у 2025-2027 роках. Режим доступу: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1163-2024-%D1%80#Text 
49.  Механізми та інструменти менеджменту діяльності сучасного 
підприємства: монографія за ред.: С.В. Філиппової; М-во освіти і науки 
України, Одес. нац. політехн. ун-т. К.: Центр учбової літератури, 2017. 175 с.  
50.  Назарчук Т.В., Косіюк О.М. Менеджмент організацій: навчальний 
посібник. К.: Центр учбової літератури, 2018. 559 с.  
51.  Напрями розвитку сучасного менеджменту: проблеми та рішення: 
монографія / за заг. ред. Л.М. Варави ; Криворіз. нац. ун-т. Кр. Ріг: Чернявський 
Д.О., 2015. 417 с.  
52.  Никифорчин М.Д. Методичний підхід до оцінювання стану 
управління операційною ефективністю підприємства. Економіка. Фінанси. 
86 
Право. 2018. № 4(3). С. 51-60. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecfipr_2018_4(3)__14. 
53.  Никифорчин М.Д. Сутність операційної ефективності підприємства 
в контексті сучасних управлінських теорій. Фінансовий простір. 2017. № 4. С. 
134-141. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Fin_pr_2017_4_19 
54.  Овчиннікова В.О., Тарасенко А.О. Ключові аспекти виробничого 
менеджменту. Інфраструктура ринку. 2019. Вип. 33. С. 241-245. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/ifrctr_2019_33_38  
55.  Олійник О.В., Шевченко В.М. Інноваційні підходи до управління 
операційними витратами в рослинництві. Вісник ХНАУ. Серія: Економічні 
науки. 2018. № 4. С. 101-112. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vkhnau_ekon_2018_4_13. 
56.  Олійник Т.Г., Горобченко О.А. Організація та ефективний розвиток 
виробництва сільськогосподарської продукції в умовах євроінтеграції. Modern 
economics. 2020. № 20. С. 181-185. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/modecon_2020_20_3. 
57.  Омельяненко Т.В., Осокіна А.В. Операційний менеджмент: 
презентаційний курс: навчальний посібник. Київ : КНЕУ, 2016. 197 с. 
58.  Плотніченко С.Р., Безверхня Ю.В. Операційний менеджмент в 
системі управління підприємством. Збірник наукових праць Таврійського 
державного агротехнологічного університету (економічні науки). 2016. № 1. С. 
59-61. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znptdau_2016_1_13 
59.  Пономарьова М.С., Фесенко А.С. Удосконалення операційного 
менеджменту в сільськогосподарському підприємстві в умовах зростання його 
конкурентостійкості. Вісник ХНАУ. Серія: Економічні науки. 2017. № 2. С. 99- 
109. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vkhnau_ekon_2017_2_13  
60.  Потьомкін Л.М., Потьомкіна А.Л. Економічні аспекти 
управлінського процесу у сільськогосподарському виробництві. Український 
журнал прикладної економіки. 2019. Т. 4, № 4. С. 234-240. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/ujae_2019_4_4_2. 
87 
61.  Приймак Н.С. Управління стратегічними змінами в системі 
менеджменту підприємств: монографія. Нац. ун-т економіки і торгівлі ім. 
Михайла ТуганБарановського. Кр. Ріг: Чернявський Д.О., 2019. 353 с.  
62.  Разводовська В.О., Заяц О.В., Парохненко О.С., Гнатенко І.А. 
Інноваційність в підприємницькій діяльності в системі ефективного управління 
операційною діяльністю, конкурентоспроможністю та маркетингом. 
Український журнал прикладної економіки. 2021. Т. 6, № 1. С. 290-297. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/ujae_2021_6_1_36. 
63.  Ратушняк О.Г. Операційний менеджмент: електронний навчальний 
посібник. Вінниця: ВНТУ, 2016. 243 с. 
64.  Офіційний сайт підприємства  ПАТ «Лебединський насіннєвий 
завод». Режим доступу: https://www.lnz.com.ua/group/o-kompanii. 
65.  Риковська О.В. Агроекологічний вектор посилення соціальної 
спрямованості сільськогосподарського виробництва. Український соціум. 2023. 
№ 2. С. 207-219. 
66.  Роговський І.Л. Моделі формування альтернатив інженерного 
менеджменту в методах підвищення виробництва зерна в 
сільськогосподарських підприємствах. Machinery & Energetics. 2021. Vol. 12, № 
1. С. 137-146. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/machener_2021_12_1_21  
67.  Руденко М.В. Реалізація цифрових технологій на стадіях 
виробництва сільськогосподарської продукції. Збірник наукових праць 
Черкаського державного технологічного університету. Серія : Економічні 
науки. 2020. Вип. 56. С. 121-131. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Znpchdtu_2020_56_13  
68.  Сакун Л.М., Буряк Є.В., Різніченко Л.В., Вєлькін Б.О. Управління 
стратегічними змінами операційної діяльності підприємства на засадах 
менеджменту бізнеспроцесів. Вісник Хмельницького національного 
університету. Економічні науки. 2021. № 6(1). С. 73-79. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vchnu_ekon_2021_6(1)__15 
88 
69.  Свиноус І.В., Микитюк Д.М. Об’єктивна необхідність формування 
системи управління ефективністю виробництва в сільськогосподарських 
підприємствах. Економіка. Фінанси. Менеджмент: актуальні питання науки і 
практики. 2018. № 11. С. 17-28. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/efmapnp_2018_11_4  
70.  Ситник Г.В., Архіпов Н.М. Система управління ефективністю 
операційної діяльності підприємства. Проблеми економіки. 2018. № 1. С. 223-
230. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pekon_2018_1_30. 
71.  Ткачова С.С., Іванова Т.П. Операційний менеджмент. Навчальний 
посібник. Харків 2009. 452 с.  
72.  Трут О.О. Операційний менеджмент: підручник. К.: Академвидав, 
2013. 346 с. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
89 
Додаток А  
 
Рис. Історія підприємства ПАТ «Лебединський насіннєвий завод» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
90 
Додаток Б 
 
Рис. Складові підприємства ПАТ «Лебединський насіннєвий завод» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
91 
Додаток В 
 
Рис. Земельні угіддя підприємств LNZ GROUP
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
