«Напрями підвищення ефективності використання основних засобів підприємства (на матеріалах ПрАТ Лебединський насіннєвий завод, с. Лебедин, Шполянський р-н., Черкаська обл.)»

Поліщук, Альона Анатоліївна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8725
Title:	«Напрями підвищення ефективності використання основних засобів підприємства (на матеріалах ПрАТ Лебединський насіннєвий завод, с. Лебедин, Шполянський р-н., Черкаська обл.)»
Authors:	Манн, Руслан Володимирович Поліщук, Альона Анатоліївна
Keywords:	ПІДПРИЄМСТВО;ОСНОВНІ ЗАСОБИ;ВИРОБНИЧІ ФОНДИ;ЕФЕКТИВНІСТЬ
Issue Date:	Jun-2020
Abstract:	Об’єкт дослідження: виробничо-господарська діяльність ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод», яке здійснює виробничу та комерційну діяльність з виробництва та підготовки насіннєвого матеріалу до посіву. Предметом дослідження є напрями підвищення ефективності використання основних засобів ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод». Мета роботи полягає у розробці теоретико-методичних та практичних напрямів підвищення ефективності використання основних засобів на досліджуваному підприємстві. Виходячи з мети роботи поставлено такі основні завдання: - визначення теоретико-методичних аспектів дослідження сутності та ефективності використання основних засобів на підприємстві; - проведення аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства; - розроблення напрямів щодо підвищення ефективності використання основних засобів на досліджуваному підприємстві. Метод дослідження: аналізу та синтезу; порівняльний метод; логічний метод та узагальнень. Одержані результати можуть бути використані у практичній діяльності ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод».
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8725
Appears in Collections:	076 Підприємництво, торгівля і біржова діяльність/Підприємство та торгівля (ОП Підприємництво та економіка підприємства)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Поліщук А.А. -1.pdf Restricted Access		776.25 kB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
5 
 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
 до кваліфікаційної роботи бакалавра 
 
на тему: «Напрями підвищення ефективності використання 
основних засобів підприємства (на матеріалах ПрАТ 
Лебединський  насіннєвий завод, с. Лебедин, Шполянський р-н., 
Черкаська обл.)» 
 
 
 
 
 
 
  
 
 
 
 
Виконав: студент 4 курсу, групи  ЕП-164 
спеціальності 076 
«Підприємництво, торгівля та біржова 
діяльність», (освітня програма «Підприємництво 
та економіка підприємства») 
Поліщук Альона Анатоліївна 
Керівник: д.е.н., проф. Манн Р.В. 
Рецензент:  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2020 року  
6 
 
ВСТУП 
 
 
Будь-який господарюючий суб'єкт, здійснюючи виробничу діяльність, 
використовує обмежені економічні ресурси, що підрозділяються на природні, 
матеріальні, трудові, фінансові й підприємництво (як особливий ресурс). 
Визначальною складовою усієї виробничогосподарської діяльності 
підприємства є основні фонди (засоби). Основні виробничі фонди беруть участь 
у багатьох виробничих циклах, зберігають свою натурально-речовинну форму 
до кінця експлуатації, переносять свою вартість на продукт, що виготовляється, 
у міру зносу, відшкодовуються спочатку в грошовій формі, потім у натуральній 
формі.  
Підвищення ефективності використання основних фондів на 
підприємствах є важливою проблемою в нашій державі в сучасних умовах 
розвитку економіки. Від її вирішення залежить місце підприємства в економіці, 
його фінансовий стан, конкурентоспроможність на ринку. Технічний рівень, 
якість, надійність, довговічність продукції залежить від якісного стану техніки 
й ефективного її використання, що визначає ефективність виробництва. 
Ефективність діяльності будь-якого підприємства залежить від певних 
чинників. Останніми роками збільшилось значення речових факторів 
виробництва – основних засобів. Проблемою є їхнє збереження, переоснащення 
для подальшої роботи на підприємстві. Збільшення обсягу виробництва 
відбувається завдяки раціональному та ефективному використанню основних 
засобів. Отже, проблема ефективності стає на перший план у процесі вивчення і 
дослідження роботи підприємств. 
Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю дослідження 
напрямів підвищення ефективності використання основних засобів 
підприємства як важливого елементу управління бізнесом в сучасних умовах 
господарювання. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного 
7 
 
підприємством капіталу, що інвестований в усі види його необоротних активів 
(а не лише в основні засоби, як це часто трактується в літературі).  
Методологічним фундаментом здійснення дослідження даної тематики 
стали праці науковців різних напрямів. Дослідженню показників використання 
основних фондів присвячено роботи Гетьмана О.О., Шаповала В.М. 
Гринчуцького В.І., Швиданенко Г.О., Шваба Л.І. Іванілова О.С. 
Об’єкт дослідження: виробничо-господарська діяльність ПрАТ 
«Лебединський насіннєвий завод», яке здійснює виробничу та комерційну 
діяльність з виробництва та підготовки насіннєвого матеріалу до посіву.  
Предметом дослідження є напрями підвищення ефективності 
використання основних засобів  ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод». 
Мета роботи полягає у розробці теоретико-методичних та практичних 
напрямів підвищення ефективності використання основних засобів на 
досліджуваному підприємстві. 
Виходячи з мети роботи поставлено такі основні завдання: 
- визначення теоретико-методичних аспектів дослідження сутності та 
ефективності використання основних засобів на підприємстві; 
- проведення аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства; 
- розроблення напрямів щодо підвищення ефективності використання  
основних засобів на досліджуваному підприємстві.  
Метод дослідження:  аналізу та синтезу; порівняльний метод; логічний 
метод та узагальнень. 
Одержані результати можуть бути використані у практичній діяльності 
ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод».  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
8 
 
 
РОЗДІЛ 1  
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ 
ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ПІДПРИЄМСТВА 
 
 
1.1  Основні засоби підприємства: економічна сутність, 
класифікація та структура 
 
 
 Економічні суб’єкти (підприємства, корпорації, індивідуальні 
виробники) для здійснення виробничого процесу повинні використовувати 
певні ресурси: матеріальні трудові, природні, інформаційні і грошові. 
Важливого значення при цьому набувають засоби виробництва. 
Засоби виробництва – це сукупність всіх елементів, які беруть участь у 
процесі виготовлення продукції. Вони поділяються на засоби праці (верстати, 
машини, печі тощо) і предмети праці (сировина, матеріали, напівфабрикати та 
ін.) [8, c.156]. 
Необхідною умовою реалізації основної мети підприємства - отримання 
прибутку - є відтворення капіталу, що охоплює стадії інвестування, 
виробництва і реалізації. 
У процесі використання капітал перебуває у постійному русі як у межах 
діяльності окремого підприємства, так і в економічній системі країни в цілому. 
Процес такого постійного руху характеризується терміном «оборотність 
капіталу», під яким розуміється процес безперервного руху капіталу в 
економічній системі, що супроводжується послідовним перетворенням однієї 
його форми в іншу. 
У процесі обороту різні види капіталу характеризуються різною 
інтенсивністю руху у формі предметів праці використовується у процесі 
виробництва продукції протягом тільки одного виробничого циклу (сировина, 
9 
 
енергія тощо), інша його частина – засоби праці - функціонує протягом 
багатьох виробничих циклів (будівлі, устаткування тощо). 
Оборотний капітал визначає ту його частину, що авансується в предметі 
праці, використовується тільки в одному виробничому циклі і повертається на 
підприємство за один оборот. 
Основний капітал формує ту частину активів підприємства, що беруть 
участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносять свою вартість на 
вартість готової продукції. Основні активи становлять виробничу основу 
підприємств (будівлі, споруди, машини, устаткування тощо), звідси – їх назва. 
На  відміну від оборотних основні активи не беруть участі і обороті коштів. 
Свою вартість вони відтворюють через оборотні активи, поступово переносячи 
її вартість на вартість виробленої продукції. Отже, основні активи знаходяться 
поза безпосереднім оборотом коштів. Тому їх називають «необоротні» або 
«поза оборотні» [5, c. 58]. 
Конкретними формами основного капталу (необоротних активів) на 
підприємстві є основні засоби, нематеріальні активи, фінансові інвестиції. Така 
термінологія була закріплена Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 
(ПБО-7) №7 «Основні засоби» (затверджена наказом Міністерства фінансів від 
27.04.2000 р. №92. Склад основного капіталу (необоротних активів згідно 
Стандартом бухгалтерського обліку №7 « Основні засоби» подана в рис. 1.1 
 
Необоротні 
 активи 
підприєсмтва 
 
 Матеріальні активи Нематеріальні активи Фінансові 
 інвестиції 
 
Основні Інші 
за соби матеріаль
-ні 
 
активи 
 
 
10 
 
Рисуногк.1.1- Структура нематеріальних активів підприємства [5, c. 59] 
 
Основним завданням функціонування підприємства є виготовлення 
продукції (надання послуг) в результаті поєднання і взаємодії в процесі 
виробництва трьох його основних елементів: засобів праці, предметів праці, 
праці людини. Засоби праці та предмети праці утворюють засоби виробництва, 
які, в свою чергу, поділяються на основні та оборотні.  
Основні засоби (згідно з офіційним визначенням, сформульованим в 
згаданому Положенні – це матеріальні активи, які підприємство утримує з 
метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, наданні 
послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і 
соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання 
яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за один 
рік) [31].  
Відповідно до згаданого Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 
встановлюються такі елементи обліку зазначених активів. 
1. Основні засоби. 
1.1. Земельні ділянки. 
1.2. Капітальні витрати на поліпшення земель (скоріше їх слід вважати  
винятком в складі основних засобів. 
1.3. Будівлі, споруди і передавальні пристрої (зокрема, до будівель 
належать корпуси цехів, депо, гаражі, складські приміщення, офіси, житлові 
будівлі тощо; до споруд – естакади, свердловини, резервуари, мости, 
автомобільні дороги тощо; до передавальних пристроїв – нафто- і газопроводи, 
водо роздільні мережі, електромережі, лінії зв’язку тощо). 
1.4. Машини і обладнання. 
1.5. Транспортні засоби. 
1.6. Інструменти , прилади та інвентар. 
1.7. Робоча і продуктивна худоба. 
1.8. Багаторічні насадження. 
11 
 
1.9. Інші основні засоби 
2. Інші необоротні матеріальні активи. 
2.1. Бібліотечні фонди. 
2.2. Малоцінні необоротні активи (наприклад, спеціальний 
інструментарій і спеціальні пристосування, інвентар). 
2.3. Тимчасові споруди. 
2.4. Природні ресурси. 
2.5. Інвентарна тара. 
2.6. Предмети прокату. 
2.7. Інші необоротні активи [31]. 
 Основні засоби (фонди) – це частина засобів виробництва (крім 
«капітальних витрат на поліпшення земель), що зберігають свою натуральну 
форму, беруть участь у багатьох виробничих циклах і свою вартість переносять 
на вартість готової продукції частинами в міру спрацювання. 
Таблиця 1.1 - Наукові підходи до визначення сутності поняття «основні засоби» 
Вчені Визначення поняття «основні засоби» 
Покропивний С.Ф. Як засоби праці, які мають вартість; функціонують у 
 виробництві тривалий час, у своїй незмінній споживчій 
формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на 
вартість продукції, що виробляється (на виконані роботи 
або послуги),  
частинами в міру зношення. 
Федотова В.А. Частина засобів виробництва,що зберігають свою 
Соловйова О.А. речовинну форму,беруть участь у багатьох виробничих 
циклах і свою вартість переносять на вартість готової 
продукції частинами в міру зносу. 
Мацибора В.І. Засоби праці,які беруть участь у процесі виробництва 
Збарський В.К. протягом тривалого періоду,зберігають свою натуральну 
Мацибора Т.В. форму і частина переносять свою вартість на створюваний 
 продукт. 
Бондар Н.М. Матеріальні ресурси ,які підприємство утримує з метою 
використання в процесі виробництва або постачання 
товарів,надання послуг,здавання в оренду іншим особам 
або для здійснення адміністративних чи соціальних 
функцій. 
Тюріна Н.М. Засоби, які мають вартість функціонують у виробництві 
Ведерніков М.Д. тривалий час,зберігаючи при цьому натуральну форму і 
Капінос Г.І. властивості,а їхня вартість переноситься на вартість 
12 
 
продукції частинами в міру спрацювання. 
Гетьман О.О. Засоби праці,беруть участь у виробництві тривалий час 
Шаповал В.М. більше 365 днів,не змінюють своєї речовинної форми і 
переносять свою тривалість на щойно виготовлений 
продукт частинами,по мірі їх зносу шляхом 
амортизаційних відрахувань. 
 
Основні засоби можна згрупувати за наступними ознаками: за галузевою 
ознакою; за функціональним призначенням; за використанням; за ознакою 
належності. 
За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, 
сільськогосподарські, будівельні, транспортні, зв'язку. Наявність тих або інших 
засобів на конкретному підприємстві пов'язана із напрямком його діяльності, а 
також із роботою допоміжних і обслуговуючих виробництв. 
За функціональним призначенням основні засоби поділяються на 
виробничі та невиробничі. Основні засоби, які приймають безпосередньо 
участь у процесі виробництва і пов'язані із створенням конкретного продукту, 
виконанням робіт та наданням послуг називаються виробничими. До них 
можна віднести будівлі, споруди, машини, станки, устаткування тощо [4, с. 
134]. 
Основні засоби, які не приймають безпосередньо участі у процесі 
виробництва, робота яких спрямована на забезпечення соціальних і культурно-
побутових потреб працівників підприємства, називаються невиробничими. До 
невиробничих основних засобів відносяться будинки культури, спортивні 
комплекси, дитячі дошкільні заклади тощо, які є власністю підприємства і 
використовуються у невиробничій сфері. 
За використанням основні засоби поділяються на діючі та недіючі. 
Діючими є основні засоби, які приймають участь у роботі підприємства на 
даний час. Недіючими є основні засоби, які не використовуються в даний 
період в господарській діяльності у зв'язку із тимчасовою консервацією або 
очікуванням часу введення їх в експлуатацію. 
13 
 
За ознакою належності основні засоби поділяються на власні та 
орендовані. Власні основні засоби являються безпосередньо власністю 
підприємства і мають джерело свого утворення (внесок засновника до 
Статутного капіталу, заборгованість перед постачальниками, цільове 
фінансування і цільові надходження та ін.). 
Основні засоби, які використовуються на підприємстві, але не є його 
власністю, називаються орендованими.  
Треба зауважити, що з метою виключення можливості подвійного 
обліку одних і тих же засобів, у орендодавця орендовані основні засоби 
обліковуються на балансовому, а у орендаря на позабалансовому рахунку. 
 
 
Рисунок 1.2 - Класифікація основних засобів [4, с. 139]. 
Підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що 
входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів. 
Основні засоби є досить різнорідними, тому їх можна поділити на групи 
за певними ознаками. Ознаки ці можуть бути різними залежно від мети, для 
якої призначена дана група. Після введення Національних стандартів 
14 
 
бухгалтерського обліку (01.01.2000 р.) в Україні для цілей бухгалтерського та 
податкового обліку існують дві різні класифікації, кожна з яких побудована на 
власних принципах. Класифікацію бухгалтерського обліку ми вже навели вище. 
Податкова  класифікація передбачає поділ основних засобів на чотири 
групи. Більш докладніше розглянемо це групування в параграфі присвяченому 
амортизації. В основу класифікації основних засобів для цілей оподаткування 
покладений критерій терміну використання з урахуванням фактору морального 
зношення. Мета класифікації – поділ об’єктів на групи для застосування до 
кожної групи встановленої саме для неї норми амортизації. На відміну від 
класифікації податкового обліку, класифікація, яка запропонована ПВО-7, не 
пов’язана з порядком нарахування амортизації, тобто до об’єктів кожної групи 
може бути застосований будь-який метод нарахування  амортизації [12]. 
Співвідношення різних груп основних засобів у загальній їх вартості 
називається структурою основних засобів. Структура основних засобів різних 
галузей залежить від багатьох чинників: складності, конструктивно-
технологічних характеристик продукції, типу виробництва, особливостей 
технологічних процесів і технічного рівня застосовуваних машин і 
устаткування, рівня концентрації виробництва, розміщення підприємств галузі 
на території країни тощо [12].  
Оскільки елементи основних засобів відіграють неоднакову роль у 
процесі виробництва, важливе значення має поділ їх на частини: активну, яка 
безпосередньо бере участь у виробничому процесі, і завдяки цьому забезпечує 
належний обсяг та якість продукції, та пасивну, що створює умови для 
здійснення процесу виробництва. До активної частини основних засобів 
відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні 
та регулюючі прилади і пристрої, що створюють умови для нормальної роботи 
активних основних фондів.  
Через те, що активні елементи основних засобів визначають виробничі 
можливості галузей, підприємств, об'єднань, а також їх продуктивність і 
ступінь технічної озброєності праці, перспективним напрямком є підвищення 
15 
 
частки активної частини основних засобів тобто машин, обладнання, 
інструментів  (рис. 1.3) [17, с.146]. 
Співвідношення окремих видів (груп) основних засобів, яке виражене у 
відсотках до їхньої загальної вартості, визначає видову (технологічну) 
структуру засобів праці, що використовуються на підприємстві. За інших 
однакових умов технологічна структура основних засобів є тим 
прогресивнішою та ефективнішою, чим більшою є питома вага активної 
частини.  
 
Основні виробничі засоби 
Активна частина основних Пасивна частина основних 
виробничих засобів засобів 
Робочі машини й Будівлі 
устаткування  
Транспортні засоби Споруди 
Вимірювальні й регулюючі Господарський інвентар 
прилади 
Обчислювальна техніка та 
лабораторне устаткування 
  
 
Рисунок 1.3 -  Активна і пасивна частина основних засобів [17, с.148]. 
 
Основні засоби підприємства включають основні виробничі й основні 
невиробничі засоби. Невиробничі основні засоби - це житлові будинки та інші 
об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не 
використовуються у господарській діяльності та перебувають на балансі 
підприємства. На відміну від виробничих основних засобів невиробничі 
основні засоби не беруть участі в процесі виробництва та безпосередньо не 
впливають на його обсяг. Збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням 
16 
 
добробуту працівників підприємства, це, в кінцевому рахунку, позитивно 
позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні 
продуктивності праці тощо. 
 
 
 
 
 
 
1.2 Методи оцінки вартості необоротних активів 
 
 
Облік і оцінка необоротних активів здійснюється в натуральній і 
вартісній формі. Оцінка матеріальних необоротних активів в натуральних 
показниках використовується для розрахунку виробничих потужностей, 
складання балансу обладнання, для визначення рівня його використання тощо. 
Вихідним документом при цьому є паспорти робочих місць, 
устаткування і підприємства в цілому. Вартісна оцінка необоротних активів 
здійснюється за первісною а бо переоціненою вартістю. Розрізняють наступні 
види оцінки вартості необоротних активів: первісна; переоцінена; ліквідаційна; 
залишкова. 
Первісна  (повна, балансова) вартість – це фактична сума коштів, 
витрачених на придбання або створення необоротних активів. 
Первісна вартість необоротних активів складається з таких витрат: 
- суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за 
виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); 
- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що 
здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних 
засобів; 
- суми ввізного мита; 
17 
 
- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) 
основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству); 
- витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати 
на установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, 
безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони 
придатні для використання із запланованою метою. 
Первісна вартість безоплатно отриманих необоротних активів дорівнює 
їх справедливій вартості на дату отримання. 
Первісною вартістю необоротних активів, що внесені до статутного 
капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) 
підприємства їх справедлива вартість [13, с. 46]. 
Первісна вартість необоротних активів, отриманих в обмін на подібний 
об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об'єкта основних засобів. 
Якщо залишкова вартість переданого об'єкта перевищує його справедливу 
вартість, то первісною вартістю об'єкта основних засобів, отриманого в обмін 
на подібний об'єкт, є справедлива вартість переданого об'єкта з включенням 
різниці до витрат звітного періоду. 
Первісна вартість необоротних активів, придбаних в обмін (або 
частковий обмін) на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості 
переданого об'єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових 
коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну. 
Первісна вартість необоротних активів збільшується на суму витрат, 
пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, 
дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх 
економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Залишкова 
вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією 
об'єкта основних засобів [13, с. 48]. 
У загальному вигляді первісна вартість необоротних активів 
розраховується наступним чином. 
Ф перв. = Фпр + Т + М,                               (1.1) 
18 
 
де Фпр – капітальні витрати на придбання необоротних активів, грн.; 
Т – втирати на транспортування необоротних активів, грн.; 
М – втирати на придбання необоротних активів. 
Справедливою вартістю необоротних активів є їх ринкова вартість, 
визначена експертами або фахівцями підприємства.   
Ліквідаційна вартість - це сума коштів або вартість інших активів, яку 
підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів 
після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за 
вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією). 
На практиці досить важко визначити ліквідаційну вартість необоротних 
активів у моменти їх надходження на підприємство. У випадку, коли 
ліквідаційна вартість незначна або немає можливостей її визначити, вважають, 
що ліквідаційна вартість дорівнює нулю. 
Залишкова вартість визначається як різниця між первісною 
(переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу. Залишкова вартість 
основних засобів, поряд із первісною, знаходить своє відображення у балансі 
підприємства. Натомість у валюту (підсумок) балансу включається лише їх 
залишкова вартість. Залишкова вартість об'єктів постійно зменшується 
внаслідок їх зносу. 
Ф перв×На×Та
Ф зал. = Ф перв. + К к.р.+ К мод – ,          (1.2) 
100
де, Ф перв. – первісна вартість необоротних активів; 
Кк.р. – витрати на капітальний ремонт необоротних активів за 
амортизаційний період; 
К мод. – витрати на модернізацію необоротних активів; 
На – норма амортизації; 
Та – амортизаційний період, років. 
Придбані (створені) необоротні активи зараховуються на баланс 
підприємства за первісною вартістю.  
 
 
19 
 
1.3 Зношення і амортизація основних засобів як джерело їх 
відтворення 
 
 
Основні засоби в процесі використання поступово зношуються. Фізичне 
зношення основних виробничих засобів – це їх матеріальне зношення під 
впливом якого вони перестають задовольняти вимоги, які до них ставляться, а 
це в свою чергу призводить до часткової втрати вартості основних засобів. 
Фізичне зношення може виникати внаслідок дії фізичних чинників як при 
використанні основних засобів, так і в час їх бездіяльності при зберіганні. 
Фізичне зношення основних виробничих засобів відбувається з таких 
основних причин:  
1) внаслідок виробничого використання основних засобів, що 
призводить до спрацювання вузлів і деталей устаткування (наприклад, під 
впливом тертя);  
2) в результаті впливу сил природи, при неправильному зберіганні 
основних засобів;  
3) внаслідок завершення гарантійного терміну на складові частини 
виробу навіть в нормальних умовах зберігання [6, с. 149]. 
Непрацюючі основні засоби зношуються, якщо піддаються впливу 
природних процесів (атмосферних явищ, внутрішніх процесів, що відбуваються 
в будівлі металів і інших матеріалів, із яких виготовлені основні засоби). Що 
стосується діючих основних засобів, то їхнє фізичне зношення залежить від 
низки чинників, у тому числі від якості основних засобів (матеріалів, із яких 
вони виготовлені, від технічної досконалості конструкцій, від якості 
будівництва і монтажу), від ступеня навантаження (кількість змін і часів роботи 
в добу, тривалість роботи в році, інтенсивність використання в кожну одиницю 
робочого часу), від особливостей технологічного процесу і ступеня захисту 
основних фондів від впливу зовнішніх умов, у тому числі агресивних серед 
(температура, вологість і ін.), від якості відходу (своєчасність чищення, 
20 
 
змащення, фарбування, регулярність і якість ремонту), від кваліфікації 
робітників і їхнього відношення до основних фондів. 
Зрозуміло, усунути фізичне зношення, викликане будь-якою з вказаних 
причин можна шляхом капітального ремонту, в час якого замінюються всі 
зношені частини основних засобів. Отже, чим більше зношення основних 
засобів, тим дорожчим буде їх капітальний ремонт. Економічним мірилом 
фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношення, який можна розрахувати 
за формулою: 
                                         Кф = Вкр / Вп,                                                  (1.3) 
де Кф – коефіцієнт фізичного зношення; 
В кр – вартість чергового капітального ремонту; 
Вп – початкова вартість основних виробничих засобів. 
Крім фізичного зношення основні виробничі засоби піддаються також і 
моральному зношенню. Під моральним зношенням розуміють повну або 
часткову втрату вартості основних виробничих засобів під впливом технічного 
прогресу. Дійсно, морально застарілі основні виробничі засоби, незважаючи на 
їх фізичну придатність для експлуатації, з економічного боку себе вже не 
виправдовують, тобто є неефективними. Розрізняють моральне зношення 
першого і другого роду [6, с. 150].  
Моральне зношення першого роду – це втрата частини вартості 
виробничих засобів в результаті того, що відтворення таких самих основних 
засобів здійснюється з меншими втратами праці, так як в країні під впливом 
технічного прогресу постійно зростає продуктивність суспільної праці . 
Моральне зношення першого роду полягає у тому, що з упровадженням 
нових машин, з удосконаленням техніки, технології, організації виробництва і 
праці вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при зберіганні 
їхніх конструктивних властивостей і експлуатаційних показників неухильно 
знижується. Те ж відноситься і до будинків, вартість яких у результаті 
індустріалізації будівництва знижується. Отже, ця форма морального зносу 
виражає зменшення вартості машин або устаткування внаслідок здешевлення їх 
21 
 
відтворення. У відповідності зі зниженням вартості виробництва машин, 
устаткування й інших елементів основних фондів переглядаються відповідно і 
ціна на них. 
Моральне зношення другого роду – це повна або часткова втрата 
вартості основних засобів в результаті появи, під впливом науково-технічного 
прогресу і впроваджується у виробництво більш продуктивних і досконалих 
машин, внаслідок чого експлуатація старих основних засобів стає економічно 
невигідною. Отже, основні засоби при цьому втрачають свою вартість, тобто 
зношуються. Величина цього зношення буде різною у різних споживачів даного 
виду основних засобів і тому немає можливості враховувати величину їх 
морального зношення другого роду. Однак, на відміну від морального 
зношення першого роду, яке не можна усунути, моральне зношення другого 
роду можна усунути шляхом модернізації основних засобів, що зносилися. 
Крім того, деякого послаблення впливу морального зношення другого роду 
можна досягти шляхом скорочення амортизаційного періоду, а отже, і 
збільшення норм амортизації. Насамперед машини і механізми повинні 
використовуватися з максимальним навантаженням, щоб прискорити віддачу 
їхнього корисного ефекту до наступу моменту старіння. От чому так важливо 
скорочувати терміни будівництва нових об'єктів і терміни експлуатації машин і 
устаткування, домагатися, щоб випущені машини не затримувалися на складах 
або в монтажі [9, с. 78]. 
Фізичне і моральне зношення основних засобів враховується при 
розробці норм амортизації, які є єдиними для всього народного господарства і 
диференційовані за окремими видами і групами основних засобів, що діючі 
норми амортизаційних відрахувань в Україні не сприяють швидкому  
оновленню основних засобів. 
Грошова компенсація фізичного спрацювання основних засобів 
здійснюється шляхом амортизації. Амортизація – це поступове перенесення 
вартості основних засобів на вироблену продукція накопичення коштів для 
повного їх відновлення. 
22 
 
Грошовим вираженням розміру амортизації є амортизаційні 
відрахування, що відповідають ступеню спрацювання основних засобів. 
Амортизаційні відрахування - це величина вартості, що включається за 
допомогою амортизації у витрати виробництва. Амортизаційні відрахування 
впроваджуються на основі норм амортизації, що встановлюються по кожному 
виді основних фондів. Вони є важливою частиною поточних витрат на 
виробництво продукції (відносяться на собівартість) і фінансових ресурсів 
народного господарства.  
 
Ф перв.+К к.р.+Кмод.−Клік.
                    Ар = ,                            (1.4) 
Та
де Ф певр. -  повна первісна вартість основних засобів, грн.; 
Кк.р. – витрати на капітальний ремонт основних засобів, грн.; 
Кмод. – витрати на модернізацію основних засобів, грн.; 
К лік. -  ліквідаційна вартість основних засобів, грн.; 
Та – амортизаційний період. 
Якщо раніше амортизаційні відрахування складалися з двох частин 
(повне відновлення і капітальний ремонт), то тепер капітальний ремонт, як і 
інші види ремонту, здійснюється за рахунок поточних витрат виробництва. 
Відповідно до чинного законодавства у випадку, якщо витрати на ремонт 
перевищують 5% балансової вартості всіх основних засобів, то їх відносять на 
збільшення балансової вартості основних засобів [9, с. 80]. 
Амортизація здійснюється на основі річних норм амортизаційних 
відрахувань. Під нормою амортизаційних відрахувань розуміють частку 
вартості основних засобів, що має бути перенесена на готову продукцію 
протягом року. Норми амортизації встановлюються державою у відсотках від 
вартості основних засобів. 
Загальна норма амортизації розраховується наступним чином: 
Ар Фперв+К.к.р+Кмод.−Клікв
  На =  ×100 =  ×100                           (1.5)          
 Фперв Фперв ×Та
23 
 
Згідно з внесенням змін до Закону України «Про оподаткування 
прибутку підприємства» від 24 грудня 2002 року з 1 січня 2004 року норми 
амортизації встановлені для чотирьох груп основних засобів: 
група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні 
пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця 
загального користування), вартість капітального покращення землі; 
група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, 
меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, 
інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; 
група 3 - будь-які інші основні засоби, не включені до груп 1,2 і 4. 
група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для 
автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними 
засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, 
мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів 
(предметів). Також включають відповідні основні засоби, придбані 
(виготовлені) після 1 січня 2003р. (а також витрати на їх покращення) [12]. 
Величина амортизаційних відрахувань за рік залежить від початкової 
вартості основних засобів у момент їх придбання, терміна служби, витрат на 
капітальні ремонти за весь амортизаційний період, а також від залишкової 
(ліквідаційної) вартості даних основних фондів. 
За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати: 
1) на придбання основних засобів та нематеріальних активів для 
власного виробничого використання, у тім числі на самостійне виготовлення 
основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на 
виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких 
основних засобів); 
2) на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та 
інших способів поліпшення основних засобів. 
Безпосередньо до складу валових витрат звітного періоду відносяться:  
24 
 
а)  витрати на придбання основних засобів або нематеріальних активів з 
метою їх наступної реалізації іншим підприємствам чи використання таких 
основних засобів у виробництві інших основних засобів, призначених для такої 
реалізації;  
б) кошти та витрати на утримання основних засобів, що перебувають на 
консервації. 
Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості 
основних засобів, норм  і методів їх нарахування.  
Відповідно до чинного законодавства суб'єктам підприємницької 
діяльності пропонується як базу для нарахування амортизації застосовувати 
залишкову вартість основних засобів, скориговану на суму капітального 
ремонту. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової 
вартості кожної з груп основних засобів на початок звітного періоду (кварталу) 
в такому розмірі: 1 група – 2%; 2 група - 10%; 3 група – 6%; 4 група  - 15%.У 
загальному вигляді платник податку може приймати рішення про застосування 
інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених цим підпунктом  
[12]. 
Кругообіг вартості основних засобів – це безперервний і послідовний 
рух вартості у сфері матеріального виробництва (рис. 1.4). 
 
 
 
Рисунок 1.4 - Кругообіг основних засобів [9, с. 78] 
 
На першій стадії основні засоби в процесі експлуатації зношуються і 
нараховується сума зношення, яка є основною для списання амортизації на 
затрати виробництва після завершення кожного циклу процесу виробництва, а 
25 
 
також в результаті непрацездатності основних засобів. На цій стадії втрачається 
споживна вартість засобів праці і їх вартість передається на вартість готової 
продукції. 
Друга стадія - вартості основних засобів, яка через амортизаційні 
відрахування входить до собівартості новоствореної продукції, поступово 
повертається на підприємство в міру реалізації випущеної продукції. На 
підприємстві починає накопичуватися амортизаційний фонд для реновації 
основних засобів, тобто придбання нового обладнання в майбутньому замість 
зношеного. 
Третя стадія – після повної амортизації купуються нові засоби 
виробництва і вилучаються старі.  
При уважному аналізі стає очевидним, що феномен амортизації 
складається немовби з двох процесів:  
1) втрати основними засобами своєї вартості при перенесенні на 
вироблену продукцію (спрацювання основних засобів);  
2) повергнення втраченої вартості після продажу продукції (компенсація 
вартості) 
Методи нарахування амортизації можна поділити на не прискорені та 
прискорені. До не прискорених методів можна віднести прямолінійний і 
виробничий методи її нарахування. Прямолінійний метод орієнтований на 
рівномірне фізичне і моральне зношення основних засобів. Таке допущення є 
цілком правомірним стосовно фізичного спрацювання. Однак інакше стоїть 
справа щодо морального зношення. Моральне зношення основних засобів 
здебільшого відбувається прискореними, а не рівномірними темпами, як це 
передбачено в нормах амортизаційних відрахувань. Тому підприємству 
необхідно мати амортизаційні відрахування, які б забезпечили йому можливість 
заміни існуючих засобів за умов прискореного їх морального зношення. 
До недоліків рівномірного нарахування амортизації слід віднести:  
1) свідомо фіксовану незмінну величину амортизаційного періоду;  
26 
 
2) недостатній стимульований вплив на підвищення ефективності використання 
основного капіталу;  
3) можливість недоамортизації через недостатнє урахування впливу морального 
зношення;  
4) недостатнє урахування умов внутрішнього використання основного капіталу. 
Прискореною амортизацією варто вважати таку систему її нарахування і 
порядок переоцінки засобів праці, за яких протягом перших років або усього 
амортизаційного періоду забезпечується випереджальне накопичення суми 
амортизаційних відрахувань порівняно з реальними темпами втрати засобами 
праці споживчих властивостей і вартості. З її допомогою пом’якшується 
жорсткість не прискорених методів амортизації.  
Серед найбільш прогресивних змін, викликаних реформуванням 
бухгалтерського обліку, слід назвати право підприємств самостійно 
встановлювати метод і норму амортизації. Завдяки прискореній амортизації 
зменшуються витрати від морального старіння основних виробничих фондів.  
Сутність прискорених методів нарахування амортизації полягає в тім, 
що без скорочення встановлених нормативних строків служби основних фондів 
підприємствам дозволяється протягом двох років проводити амортизаційні 
відрахування в підвищених розмірах, але з відповідним зниженням їх у 
наступні роки. Внаслідок зростання амортизаційних відрахувань знижується 
розмір оподатковуваного прибутку, а отже, і величина податку на прибуток. 
Одночасно зменшується прибуток від реалізації товарної продукції.  
До прискорених методів нарахування амортизації відносять метод 
зменшення балансового залишку, методи прискореного зменшення балансового 
залишку,  метод суми чисел (кумулятивний) та інші [9, с. 81]. 
Амортизаційні відрахування за методом зменшення балансового 
залишку визначаються за допомогою фіксованого (постійного) відсотка від 
залишкової вартості об’єкта. Якщо розрахункову величину амортизаційних 
відрахувань віднести до первинної вартості основних засобів,то норми 
амортизації розподіляються за регресивною шкалою. За даним методом річні 
27 
 
амортизаційні відрахування протягом періоду експлуатації постійно 
зменшується і в результаті не повністю компенсують амортизовану вартість 
основних фондів. Тому доволі часто використовується комбінація методів 
зменшеного залишку і рівномірної амортизації  (здійснюється в другій половині 
терміну експлуатації основних засобів). Це дозволяє повністю амортизувати їх 
первинну вартість. 
Згідно з методом прискореного зменшення балансового залишку річна 
сума амортизації визначається як добуток балансового залишку об’єкта на 
початок звітного  періоду та норми амортизації, яка обчислюється із терміну 
корисного використання об’єкта і подвоюється. Ліквідаційна вартість об’єкта в 
такому разі не береться до уваги. 
Метод суми чисел (кумулятивний) також характеризується постійним 
зменшенням річних амортизаційних відрахувань. На відміну від методу 
зменшення балансового залишку він забезпечує повне відшкодування 
балансової вартості основних засобів. Річна норма за цим методом  
визначається діленням кількості років, що залишились до кінцевого 
використання об’єктів основних засобів,на суму чисел від одиниці до числа ,яке 
дорівнює встановленій тривалості використання цього виду основних засобів. 
Добровільність вибору режиму прискореної амортизації має свій сенс. 
Як відомо,  підприємству вигідно підвищувати норми амортизації, але лише у 
випадку його успішного функціонування.  Успішність господарювання має 
чітко окреслений орієнтир: собівартість виробленої продукції значно нижча від 
ціни, яку диктує ринок. Інакше кажучи, для підприємства існує резерв 
підвищення собівартості (за рахунок збільшення амортизаційних відрахувань) 
без підвищення відпускної (оптової0 ціни реалізації продукції.  
Ситуація змінюється, якщо собівартість продукції перебуває в критичній 
близькості до рівня цін на ринку. Будь-яке збільшення собівартості (у даному 
випадку за рахунок амортизаційних відрахувань) може змусити підняти ціну 
реалізації, що як, правило, спричинює зменшення обсягу продажу. У подібній 
ситуації підприємства виявляються незацікавленими у збільшенні норм 
28 
 
амортизації. Більше того, відомі випадки, коли підприємства вживали заходів 
щодо зменшення звичайних норм амортизації. Такі ситуації виникали, якщо 
промислові підприємства, втрачаючи велику частину свого портфеля 
замовлень, виявлялися завантаженими на 20-40% потужності. Іншим випадком 
невигідності підвищення норм амортизації є ситуація, коли підприємство 
дотримується  стратегії занижених (порівняно з конкурентами) цін. Прибуток, 
що підприємство одержує за рахунок додаткових обсягів продажу, виявляється 
вищим від вигод прискореної амортизації.. 
Переваги прискореної амортизації можна аналізувати в двох аспектах:  
1) більш швидке відтворення основних засобів;  
2) зниження податкового преса для підприємств.  
В умовах ринкової економіки необхідно постійно стежити за 
конкурентоспроможністю продукції. Адже, виробник має завжди бути готовим 
до швидкого переходу на більш прогресивну технологію Частину потреби в 
капітальних вкладеннях на це виробник покриває за рахунок амортизаційних 
відрахувань, що при прискореному методі амортизації дає можливість тільки за 
перші три роки експлуатації основного капіталу забезпечити понад 50% 
вартості техніки, яка замінюється. Прискорена амортизація дає можливість 
більш повно врахувати моральне зношення і знизити можливість пере 
амортизації. Водночас політика прискореної амортизації є важливим 
інструментом активізації інвестиційної діяльності підприємств, створює 
можливість стимулювати оновлення продукції і виробничого апарату.   
Як вже зазначалося, за рахунок амортизаційних відрахувань 
фінансуються витрати на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, 
модернізації та інших способів поліпшення основних засобів, тобто 
відбувається їх відтворення. Відтворення основних засобів – це процес 
безперервного їх відновлення. В залежності від результатів процесу 
відтворення розрізняють просте і розширене відтворення основних засобів [9, с. 
84]. 
29 
 
Просте відтворення – це оновлення основних засобів здійснюється в 
такому ж обсязі, як і заміна окремих зношених частин основних засобів або 
заміна обладнання в цілому, тобто поновлюється попередня виробнича 
потужність. Просте відтворення основних засобів здійснюється в двох формах: 
заміна застарілого обладнання та капітальний ремонт діючих основних обєктів. 
Розширене відтворення передбачає в кожному наступному циклі 
кількісне та якісне збільшення діючих або створення нових основних засобів за 
умов більш високого рівня розвитку продуктивних сил. Джерелом 
фінансування заміни старого обладнання є нарахована сума амортизації. 
Формою розширеного відтворення основних фондів є технічне переозброєння 
реконструкція або розширення діючих потужностей, придбання нового 
обладнання або будівництво нових виробничих об’єктів.  
Однією із форм розширеного відтворення основних засобів є 
модернізація обладнання – його оновлення з ціллю повного або часткового 
усунення морального зносу і підвищення техніко-економічних показників до 
рівня аналогічного обладнання більш досконалих конструкцій. 
Модернізація обладнання економічно ефективна, якщо в результаті її 
проведення зростає річний обсяг виробництва, збільшується продуктивність 
праці і зменшується собівартість продукції. Крім того, необхідно, щоб при 
цьому підвищився рівень рентабельності. Цей показник буде підвищуватись 
лише у випадку, якщо відносний приріст прибутку буде більш, ніж збільшення 
вартості виробничих фондів в результаті витрат на модернізацію [6, с. 145]. 
Ремонт основних засобів є необхідною умовою простого 
відтворювального процесу. Від своєчасності і якості здійснення ремонтних 
робіт залежить ефективність використання основних засобів на підприємстві. 
Розрізняють наступні види ремонту: поточний, середній та капітальний. 
Поточний ремонт здійснюється для забезпечення підтримки 
працездатності основних засобів шляхом усунення окремих руйнувань або 
заміни чи поновлення окремих частин. 
30 
 
Середній ремонт – із заміною або поновленням деталей і вузлів 
обмеженої номенклатури, що визначається технічною документацією. 
Капітальний передбачає повну розборку машини (обладнання), контроль 
технічного стану, регулювання та випробування.  
Витрати на всі види ремонтів здійснюються підприємствами самостійно 
виходячи із технічного рівня, фізичного зносу ОФ і забезпеченості ремонтних 
робіт матеріально- технічними ресурсами. 
На зниження витрат по ремонту основних засобів впливають такі 
чинники:  
1) підвищення якості та надійності машин та обладнання, що 
дозволяють збільшити міжремонтні строки їх експлуатації;  
2) скорочення строків служби активної частини основних засобів, в 
результаті чого зменшується кількість ремонтів;  
3) здійснення заходів по спеціалізації ремонтної справи, проведення 
ремонтних служб підприємств на комерційний розрахунок. 
Відповідно до Концепції амортизаційної політики, затвердженої в 
березні 2001 року, залежно від сфери застосування і мети виділяються дві 
основних функції амортизації: економічну і податкову (фіскальну). Економічна 
функція амортизації полягає в фактичній компенсації коштів, витрачених на 
придбання основних засобів. Таким чином, метою економічної амортизації 
повинно бути визначення реальних втрат підприємства, пов’язаних з повним  
відтворенням засобів праці, а отже, і собівартості продукції.  Амортизаційні 
відрахування у даному випадку відображають реальне знецінювання основного 
капіталу в процесі виробництва і відносяться на витрати діяльності суб’єктів 
господарювання. Економічна амортизація повинна використовуватися в межах 
управлінського обліку, причому керівники підприємств можуть вибирати 
норми і правила нарахування самостійно. В економічній амортизації тривалість 
амортизаційного періоду повинна відповідати фактичному терміну служби до 
списання або вибуття конкретного засобу праці на кожному підприємстві. 
Фактичний  термін служби до списання конкретного засобу праці може бути 
31 
 
економічно раціональною, що найбільш вигідно для підприємства, або з різних 
причин може відрізнятися від нього в ту чи іншу сторону [9, с. 89]. 
Податкова функція амортизації полягає у фінансовій компенсації 
основного капіталу за рахунок зменшення оподаткованого прибутку на суму 
амортизаційних відрахувань і одержання податкової знижки. Сфера 
застосування фіскальної амортизації  встановлюється  діючим Законом України 
«Про оподаткування прибутку підприємств». Саме через податкову 
амортизацію має здійснюватися державне регулювання інвестиційної 
діяльності і рівня оподаткування прибутку підприємства.  Фіскальна  
амортизація має суворо регламентуватися і нараховуватися в точній 
відповідності до норм і правил, встановлених законодавчо. Вона повинна 
визначати максимально  можливу суму амортизаційних відрахувань 
підприємства за певний період, від якого залежить сума податку на прибуток. 
Відповідно до фіскальної функції тривалість амортизаційного періоду повинна 
бути орієнтована на найбільш ймовірне значення економічно раціонального 
терміну служби засобів праці даного виду в середніх умовах їх використання. 
 
 
1.4  Аналіз та оцінка ефективності використання основних засобів 
 
 
Економічна ефективність функціонування підприємства значною мірою 
залежить від раціонального використання задіяного капіталу і насамперед 
основних засобів, які становлять особливо вагому його частку. Для 
забезпечення відтворення основних виробничих засобів важливе значення має 
вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних 
виробничих засобів є важливим чинником підвищення ефективної діяльності 
підприємства. Це спонукає підприємства систематично  аналізувати величину і 
стан основних засобів, давати оцінку ефективності їх віддачі. На практиці таку 
роботу проводять у декількох напрямках, а саме: 
32 
 
1. Розглядають динаміку величини основних засобів з урахуванням інфляції. 
2. Аналізують структуру основних засобів (технологічну, вікову) 
3. Проводять аналіз оновлення, вибуття і зношення основних засобів. 
Для оцінки стану основних засобів і їх використання застосовують 
відповідні показники, які за своїм призначенням найчастіше поділяються на 
узагальнюючі і часткові. Узагальнюючі показники характеризують стан і 
ефективність використання всіх основних засобів підприємства в цілому. Вони 
залежать від багатьох техніко-організаційних і економічних чинників і 
виражають кінцевий результат використання основних засобів.  
Так, для оцінки динаміки їх складу і структури застосовують коефіцієнт 
оновлення (К он) і (Квиб) основних засобів. 
Ф введ
        К он. = ⁄Фк × 100                                                (1.6) 
 
                               К виб. = Фвив⁄Фп × 100                                                (1.7)     
де К он.,  К виб. – коефіцієнти оновлення та вибуття основних засобів,%; 
Ф введ, Ф вив. – вартість введених та виведених основних засобів за рік, 
грн.; 
Фк, Фп – вартість основних засобів на початок і на кінець року, грн. 
Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її 
списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу 
визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості 
основних засобів.  
Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність 
уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних 
засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець 
звітного періоду. 
Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, 
тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або 
зношені й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності 
підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів 
33 
 
перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується 
коефіцієнт приросту основних засобів. 
До основних показників, які характеризують забезпеченість 
підприємства основними засобами, належать: фондовіддача і фондомісткість. 
Фондовіддача (випуск продукції на 1 грн. основних засобів) по 
підприємству визначається відношенням товарної, валової реалізованої чи 
чистої до середньорічної вартості основних виробничих засобів. 
                                    Фв = Р / Фср  ,                                       (1.8) 
де, Р – річний випуск товарної, валової, реалізованої або чистої 
продукції, грн.; 
Фср- середньорічна вартість основних засобів, грн. 
Фв× Тв (12−Твиб)
         Фср = Фп +  - Ф вив  ,                                  (1.9) 
12 12
Фп – балансова вартість основних засобів на початок року, грн.. 
Фв – вартість основних засобів, що вводяться в плановому році, грн.; 
Ф вив – вартість виведених протягом року основних засобів, грн. 
Тв, Твиб – кількість місяців використання основних засобів, що 
вибувають та вводяться. 
Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник 
дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню 
виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними 
засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до 
збільшення, а фондомісткість - до зменшення. 
                   Фв = Фср /  Р,                                                     (1.10) 
 Незважаючи на те, що фондовіддача і фондомісткість є зворотними 
величинами, вони мають різні сфери застосування. Наприклад, показники 
фондовіддачі необхідні для ретроспективного аналізу використання основних 
засобів і застосовуються винятково для внутрішньогосподарських аналітичних 
розрахунків на підприємстві. 
 Показники фондомісткості використовуються для перспективного 
(прогнозного) аналізу і прийняття рішень на майбутнє щодо ефективних 
34 
 
напрямів інвестування. Зокрема, може бути визначено необхідний обсяг 
капітальних вкладень з метою випуску певного виду продукції. 
Відносним показником ефективності використання основних засобів є 
рентабельність. Рентабельність основних засобів дає можливість оцінити 
ефективність функціонування основних засобів підприємства. Вона визначає 
ступінь використання основних виробничих засобів підприємства. 
Цей показник визначається за формулою: 
Пз
                               Р ф = ×100,                                      (2.11) 
Фк
де,  Пз – загальний прибуток  за звітний період; 
Фк – балансова вартість основних засобів за звітний період. 
 Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні 
підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих 
засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства. 
Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні 
підприємства сягає критичної позначки (0,2–0,3), то реальний виробничий 
потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для 
виправлення становища. 
Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є 
величин прибутку прибутку на одну гривню основних засобів. 
До показників ефективності використання основних засобів можна 
також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх 
загальній сумі. 
Часткові показники характеризують рівень використання основних 
засобів залежно від  окремих чинників, наприклад, часу, потужності ( за 
одиницю часу), ступеня оновлення. 
Коефіцієнт екстенсивного завантаження обладнання характеризує рівень 
використання його у часі і визначається за кожною групою однотипного 
устаткування за формулою: 
                            Ке =Тф.в./ Тд,                                                   (1.12) 
де, Тф.в. - фактичний час, відпрацьований обладнанням, годин; 
35 
 
Тд – чс можливого використання обладнання, годин. 
Рівень використання машин і обладнання за продуктивністю чи 
потужністю характеризується коефіцієнтом інтенсивного використання: 
                    К інт = В факт /В техн.                                           (1.13) 
В факт. – фактичний випуск продукції за одиницю часу; 
В техн. – технічно обґрунтований випуск продукції за одиницю часу. 
Інтегральний коефіцієнт використання машин та обладнання за 
потужністю і в часі визначається як добуток двох попередніх коефіцієнтів. 
Таким чином, дослідивши теоретичні аспекти ефективності 
використання та відновлення основних засобів на підприємстві можна зробити 
наступні висновки. 
Необоротні активи підприємства – це матеріальні цінності, які 
використовуються у виробничій діяльності протягом періоду,  що перевищує 
рік. Вони поділяються на групи, найбільшою з яких є основні засоби. 
Основні засоби (згідно з офіційним визначенням, сформульованим в 
згаданому Положенні) – це матеріальні активи, які підприємство утримує з 
метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, наданні 
послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і 
соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання 
яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за один 
рік) [31]. 
Облік та оцінка необоротних активів проводиться за первісною, 
справедливою та балансовою вартостями. 
Основні засоби в процесі спрацювання піддаються фізичному і 
моральному зношенню. У свою чергу моральне зношення буває 1-го і 2-го 
роду.  
Систематичний розподіл необоротних активів називається 
амортизацією. Величина амортизаційних відрахувань визначається на основі 
норм амортизації. Аналіз ефективності використання основних засобів 
36 
 
здійснюється з використанням низки показників, основні з яких є фондовіддача, 
фондомісткість. 
 
РОЗДІЛ 2  
АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  
ПІДПРИЄМСТВА  
 
 
 
2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства   
 
 
ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод» (далі - ПрАТ «ЛНЗ») входить до 
складу національного агрохолдінгу  LNZ GROUP і представляє його 
виробничий напрямок бізнесу та є «історичним ядром» усієї компанії. 
Таблиця 2.1 – Загальна інформація про підприєсмтво 
 
Повне найменування Приватне акціонерне товариство  
«Лебединський насіннєвий завод» (ПрАТ «ЛНЗ») 
Форма власності ПрАТ (Приватне акціонерне товариство, кількісний 
склад акціонерів якого не може перевищувати 100 
акціонерів) 
Адреса потужностей 20635 Україна, Черкаська обл., Шполянський р-н., с. 
Лебедин, вул. Заводська,17 
Код ЄДРПОУ 003388932 
Телефон, факс (04741)2-68-34  
Електронна пошта  [email protected] 
Сайт https://www.lnz.com.ua/ 
 
Лебединський насіннєвий завод, на базі якого створено групу компаній 
LNZ, був заснований у 1846 році поміщиком П. Лопухіним та меценатом А. 
Бродським як цукроварня.  У 1917 році завод припинив існування.  
У 1934 році було прийняте рішення відновити роботу підприємства, 
змінивши його спеціалізацію на вирощування насіння буряків.  
1937 рік можна вважати днем другого народження заводу.  
37 
 
За часів СРСР основним завданням заводу було постачання насіння 
цукрового буряка на цукрові заводи для подальшого його посіву колективними 
господарствами. Крім Лебединського насіннєвого заводу, в усьому 
Радянському Союзі існувало лише два підприємства з виробництва насіння 
цукрового буряка.   
У 1994 р. підприємство було реорганізоване у відкрите акціонерне 
товариство, а в 2006 р. Лебединський насіннєвий завод поряд з реалізацією 
насіння цукрових буряків української селекції став займатись реалізацією 
аналогічної продукції відомих світових товаровиробників. 
У 2007 р. підприємство стає дистриб’ютором компанії «Піонер», одного з 
світових лідерів на ринку насіння кукурудзи, соняшнику та ріпаку. 
Починаючи з 2009 р. технічні лінії було переобладнано під очищення 
інших сільськогосподарських культур, обладнано сучасним устаткуванням цех 
протруювання тощо. Інженери та технологи заводу неодноразово 
відвідували Німеччину, Австрію та інші європейські країни, переймаючи 
передовий досвід та впроваджуючи його на власному підприємстві. 
Суттєвих змін завод зазнав після 2012 року. За цей час було розширено 
ємності для зберігання зернової продукції, збудовано два елеватора об'ємом по 
10 тисяч тонн, змонтовано модуль для зберігання зернових культур за канадсь-
кою технологією ємністю 6 тисяч тонн. А також було збудовано завод з 
переробки насіннєвої кукурудзи в качанах. 
Поряд з розширенням діяльності на ринку продаж, Лебединський 
насіннєвий завод почав активно займатись сільськогосподарським 
виробництвом. Наслідком різнопланової діяльності підприємства була його 
реорганізація за видами бізнесу.  
Основним принципом роботи ПрАТ «ЛНЗ» є чітке дотримання 
технологій та стандартів якості замовників насіння.  Досвід у цій сфері бізнесу 
та сучасне обладнання забезпечують високі стандарти якості насіння. 
ПрАТ «ЛНЗ» входить у ТОР-10 українських насіннєвих заводів з 
виробництва кукурудзи і є лідерами по якості насіння. Завод займається 
38 
 
торгівлею насіння кукурудзи, соняшнику та ріпаку, а також є дистриб’ютором 
компаній «Піонер» (США), «Монсанто» (США), «Коссад семанс» (Франція), 
Сінгента (Швейцарія) [27]. 
Основними видами діяльності підприємства  є: 
- торгівля насінням цукрового буряка. Підприємство є дистриб’ютором 
всесвітньо відомих компаній – виробників СЕС Вандерхаве (Бельгія) та Ліон 
Сідс (Італія) і йому належать лідируючі позиції з продажу насіння цукрових 
буряків в Україні. Крім реалізації продукції, підприємство займається і 
наданням методичних рекомендацій щодо посіву та вирощування даної 
культури; 
- торгівля засобами захисту рослин. Компанія пропонує своїм покупцям 
широкий спектр високоякісних препаратів, зареєстрованих та дозволених для 
використання в Україні. Вся продукція, що пропонується клієнтам, проходить 
попереднє випробування на власних сільськогосподарських площах; 
- виробництво насіння цукрових буряків української селекції, послугами з 
передпосівної підготовки насіння цукрових буряків, кукурудзи, соняшника, 
ріпаку [27]. 
Підприємство володіє власним митно-ліцензійним складом, надає послуги 
сертифікованого елеватора зі зберігання зернових культур і відвантаження 
зерна, має власну залізничну колію. 
Наведемо структуру обсягів виробництва продукції у 2019 році: 
− оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для 
тварин – 67,2%; 
− оптова торгівля цукром - 1,31% 
− оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними 
продуктами – 3,19% 
− оптова торгівля хімічними продуктами - 25,57% 
− оптова торгівля іншими товарами господарського призначення – 0,11% 
оброблення насіння для відтворення – 2,62% [27]. 
39 
 
Головним органом правління підприємства є Збори учасників Товариства, 
на засіданнях яких вирішуються усі управлінські та фінансові питання 
діяльності цукрового заводу.  
Товариство має самостійний баланс, поточні рахунки у банківських 
установах, круглу печатку із своїм найменуванням українською мовою, 
штампи, печатки, фінансові бланки зі своєю назвою, фірмову марку та торговий 
знак (знак обслуговування), які затверджуються Правлінням Товариства, а 
також інші реквізити. Товариство відкриває в установах банків рахунки в 
національній та іноземних валютах для розрахункових операцій за місцем свого 
знаходження, так і за місцем знаходження своїх філій та представництв. 
Товариство самостійно обирає банки для здійснення кредитно-розрахункових 
операцій. 
Відповідно до організаційної структури на підприємстві функціонують 
такі адміністративно-управлінські підрозділи: бухгалтерія; служба маркетингу; 
служба постачання; виробничий підрозділ; виробнича лабораторія. 
Бухгалтерія підприємства зобов’язана: організовувати правильну і 
раціональну організацію бухгалтерського обліку господарської діяльності і 
контроль за економічним використанням матеріальних, трудових і фінансових 
ресурсів; впроваджувати передові форми і методи бухгалтерського обліку на 
основі широкого застосування обчислювальної техніки; організовувати облік 
засобів виробництва, продукції, матеріалів, коштів; організація контролю за 
порядком оформлення певних бухгалтерських документів, розрахунків і 
платіжних доручень, виплата зарплати, проведення інвентаризації грошових і 
товарно-матеріальних цінностей; здійснювати аналіз виробничо-фінансової 
діяльності підприємства, підсобних підприємств з метою виявлення 
господарських резервів; здійснювати своєчасне складання бухгалтерського 
звіту та статистичної звітності, своєчасне нарахування та сплата податків і 
платежів в бюджет, своєчасне надання кредитних і касових заявок банку;  
здійснювати контроль за використанням по цільовому призначенню позичок і 
40 
 
готівки; здійснювати контроль за правильністю ведення обліку в касі 
складських приміщень. 
Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня 
реєстрації підприємства. Відповідальність за організацію бухгалтерського 
обліку покладається на власника підприємства або на вповноважену ним особу.  
Бухгалтери підприємства ведуть облік із використанням спеціальних 
комп'ютерних програм, реєструють та документують господарські операції, 
узагальнюють облікову інформації для потреб фінансового та податкового 
обліку, а також складають зовнішню звітності. 
Фінансова звітність складається після закінчення звітного періоду, який 
ще називають обліковим періодом. Обліковий період на підприємствах триває з 
початку року (дати заснування) до 31 грудня поточного року. Для потреб 
складання проміжної звітності звітний період поділяють на квартали. 
Підприємство також може складати місячну звітність. 
Протягом звітного періоду в системі бухгалтерського обліку збирається, 
опрацьовується та групується економічна інформація про всі господарські 
операції, що відбулись. Процес опрацювання облікової інформації складається 
з таких основних етапів, що повторюються в кожному обліковому періоді і 
становлять цикл обробки інформації. На підприємстві використовується 
спрощена та автоматизована форма бухгалтерського обліку. 
Служба маркетингу підприємства виконує наступні функції: займається 
організацією збуту, заключенням договорів; отримує заявки на продукцію 
підприємства від споживачів; підписує договори по реалізації продукції;  
детально досліджує і вивчає потреби споживачів; здійснює та контролює 
процеси реалізації; займається пошуком нових ринків збуту; здійснює контроль 
за своєчасним надходженням коштів за реалізовану продукцію. 
Служба постачання підприємства здійснює наступні функції:  забезпечує 
підприємство усіма необхідними напівфабрикатами, продуктами; здійснює 
організацію оперативного обліку операцій по постачанню сировини; приймає 
заходи по розширенню прямих постійних і довгострокових господарських 
41 
 
зв’язків з постачальниками; здійснює контроль за станом запасів сировини для 
виробничого процесу; забезпечує виконання розпорядчих документів з питань 
постачання сировини. 
Виробничий відділ підприємства: здійснює повсякденний контроль над 
виробничою і організаційною роботою; контролює забезпечення виробництва 
технічною документацією, обладнанням; здійснює організацію виробництва; 
веде книгу нарядів і завдань; здійснює контроль за дотриманням правил з 
техніки безпеки, протипожежної охорони; проводить роботу по вивченню і 
освоєнню технічних новинок, наукових винаходів. Виробнича лабораторія 
підприємства: визначає насіння, контролює якість сировини і слідкує за 
дотриманням діючих інструкцій та збереженню насіння, санітарних вимог по 
усіх стадіях виробництва; контролює якісь виробленої продукції і відповідність 
її стандартам. 
Відділ кадрів здійснює наступні функції: організовує роботу по 
забезпеченню підприємства персоналом (робочим та спеціалістами відповідної 
кваліфікації); приймає працівників по питаннях найму і звільнення;  проводить 
своєчасне оформлення прийому та звільнення працівників у відповідності із 
трудовим законодавством; здійснює облік особового складу, присутність 
працівників на роботі; веде заповнення і зберігання трудових книжок 
персоналу; слідкує за порушенням трудової дисципліни; складає проекти 
графіків відпусток.  
На заводі функціонує цехова виробнича структура, яка складається з 
таких підрозділів: органiзацiя приймання, зберiгання та контроль якостi насіння 
та сировини; органiзацiя, ремонт i технiчне обслуговування обладнання; 
експлуатацiя i ремонт електротехнiчного обладнання; експлуатацiя i ремонт 
електротехнiчного обладнання КВПiА; експлуатацiя ТЕЦ i технологiчний 
контроль; розробка технологiчних режимiв, контроль та облiк виробництва та 
якостi продукцiї; експлуатацiя та ремонт засобiв автоматизації, механізації i 
автотранспорту; комплекс очисних споруд та охорона навколишнього 
середовища; лабораторія, оснащена сучасним обладнанням.  Основні етапи 
42 
 
технологічного процесу виробництва насіння на ПрАТ «ЛНЗ» представлено у 
Додатку А. 
2.2  Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства 
 
 
Сьогодні ПрАТ «ЛНЗ» об'єднує завод з виробництва насіння кукурудзи  та 
багатофункціональний насіннєвий завод. 
Проведемо аналіз виробничо-господарської діяльності за основними 
техніко-економічними показниками: динаміка доходів від реалізації продукції, 
рівня собівартості продукції, валового прибутку, рентабельності підприємства 
та чистого прибутку його діяльності. Динаміка показників виробничо-
господарської діяльності підприємства за аналізований період наведена у 
таблиці 2.2. 
Таблиця 2.2 - Динаміка показників виробничо-господарської діяльності 
підприємства за 2018 – 2019 рр. 
Відхилення  
Показники 2018 2019 
абсол. відносне,  
Чистий доход (виручка) від 
реалізації продукції (товарів, 169961 128500 -41461 75,6 
робіт, послуг) 
Собівартість реалізації продукції 
145956 105638 -40318 72,4 
(товарів, робіт, послуг) 
Валовий прибуток (збиток) 
24005 22862 -1143 95,2 
 
Інші операційні доходи 
1516 3378 1862 222,8 
 
Адміністративні витрати 
3902 4380 478 112,3 
 
Витрати на збут 
14539 12736 -1803 87,6 
 
Фінансові результати від 
4561 4620 59 101,3 
операційної діяльності 
Фінансові результати до 
4575 873 -3702 19,1 
оподаткування 
Чистий фінансовий результат 
2958 726 -2232 24,7 
(прибуток) 
 
43 
 
У 2018 році сумарний обсяг чистого доходу склав  169961 тис. грн. В 
2019 році обсяг чистого доходу зменшився на 75,6%. Відсутність стабільного 
доходу від реалізації товарів і послуг вказує на наявність проблем в 
підприємства. Підприємству необхідно працювати в напрямку підвищення 
конкурентоспроможності та формування групи лояльних клієнтів. На кінець 
2019 року сумарний обсяг чистого доходу становив 128500 тис. грн.  
В 2019 році приріст обсягу виручки перевищує приріст собівартості 
продукції. Це позитивна тенденція, яка вказує на ефективну систему управління 
витратами. Очевидно, що суб'єкт господарювання використовує доступні 
резерви скорочення витрат, підприємство постійно покращує операційний 
процес. Це веде до зниження вартості одиниці продукції та послуги.  
У 2018 році сума валового прибутку становила 24005 тис. грн., у 2019 
році його величина знизилася на 95,2%. Перевищення доходів від реалізації 
товарів і послуг над собівартістю свідчить про ефективний контроль за 
собівартістю продукції.  
У 2019 році у порівнянні з 2019 роком знизилася сума витрат на збут 87,6. 
У 2019 році ця сума становила 12736 тис. грн. Підприємство скоротило витрати 
на просування продукції, що не дозволяє реалізувати весь потенціал 
підприємства. Сума інших доходів у 2019 році у порівнянні із 2018 роком 
зросла.  
У 2018 році сума фінансового результату до оподаткування становила -
4575 тис. грн., а в 2019 році значення цього показника знизилося майже у 5 
разів і становило 873 тис. грн. Низьке значення показника обумовлено тим, що 
протягом 2019 року на підприємстві мали місце значні фінансові витрати, які 
склали 3686 тис. грн. Ці витрати були пов’язані із виплатою відсотків за 
користування позиками банку.  
У 2018 році сума чистого прибутку становила  2958 тис. грн. У 2019 році 
у порівнянні з 2018 роком  величина чистого фінансового результату 
(прибуток) скоротилася майже в 4 рази і склала - 726 тис грн. 
44 
 
Основні засоби виробничого призначення насіннєвого заводу розподілені 
на такі групи: будівлі та споруди, машини та обладнання, транспортні засоби, 
земельні ділянки.  
Дані таблиці 2.4 показують структуру основних засобів підприємства за 
2018-2019 рр. 
Таблиця 2.3 – Аналіз складу та структури основних засобів ПрАТ «ЛНЗ» за 
2018-2019 рр. 
Основні засоби  Основні  Структура Відхилення  Відхиленн
засоби, основних у вартості я  
тис.грн. засобів, % основних у 
засобах структурі 
основних 
засобів 
абсол. відн  
тис.гр осне 
2018 2019 2018 201 н. %  
 9 
Будівлі та споруди 9119 8944 35,0 35,0 -175 98,0 0 
 
Машини та 10606 9838 41,0 39,0 -768 92,0 -2 
обладнання 
 
Транспортні  засоби 515 409 2,0 1,6 -106 80,0 - 0,4 
 
Земельні ділянки 1023 1023 4,0 4,1 0 0 -0,1 
 
Інші 4670 4644 18,0 20,3 -26 99,0 +1,7 
 
Всього 25933 2485 100 100 1075 95,0 - 
 8 
 
На основі даних таблиці 2.2 можна зробити висновок, що протягом 
2018-2019 рр. суттєвих зрушень у вартості будівель і споруд не було. Але 
відбулося незначне скорочення вартості машин та обладнання та транспортних 
засобів. Загальна вартість основних засобів у 2019 році скоротилася на  1075 
тис. грн. у порівнянні з 2018 роком. 
45 
 
До показників ефективності використання основних засобів можна 
віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх 
загальній сумі.  
Питома вага активної частини основних фондів у 2019 році склала 40,6% 
проти 43% у 2018 році. Дана тенденція свідчить про те, що ефективність 
використання основних фондів знижується. 
Для оцінки стану основних засобів  розраховують: фондовіддачу, 
фондомісткість, коефіцієнт зносу та коефіцієнт придатності. Показник 
фондовіддачі характеризує обсяг продукції, яка виробляється однією гривнею 
вартості основних виробничих фондів:  
Q
Фв  , грн.,                                                                    (2.1) 
ОФсер р
          де Фв  - фондовіддача, грн.; 
Q  - обсяг виготовленої продукції за розрахунковий період, тис. грн.; 
ОФсер р  - середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн. 
54035
Фв 2018   2,04 грн. 
26462,5
60343
Фв 2019   2,90 грн. 
20803
Тобто, у 2018 році на 1 грн. вартості основних фондів припадає 2,04 грн. 
випущеної продукції, а у 2019 році – 2,9 грн. Тенденція до зростання показника 
фондовіддачі є позитивною.  
Показник фондомісткості характеризує забезпеченість підприємства 
основними виробничими фондами і є оберненим до фондовіддачі:  
ОФсер р
Фм  , грн.,                                                                      (2.2) 
Q
де Фм  - фондомісткість, грн. 
26462 ,5
Фм18   0,49 грн. 
54035
20803
Фм19   0,35 грн. 
60343
46 
 
Розрахуємо коефіцієнт зносу основних фондів, який характеризує 
частку вартості основних фондів, яку списано на витрати виробництва в 
попередніх періодах:    
Зоф
Кз  ,                                                                                   (2.4) 
ОФп
де Кз  - коефіцієнт зносу основних фондів; 
Зоф  - сума зносу основних фондів, тис. грн.; 
ОФп  - первісна вартість основних фондів, тис. грн. 
26159
Кз2018   0,502  
52092
27260
Кз2019   0,574  
47525
Коефіцієнт придатності основних фондів свідчить, яка частина основних 
фондів придатна для експлуатації в процесі виробничої діяльності:  
Кп 1Кз ,                                                                                     (2.5) 
де Кп  - коефіцієнт придатності основних фондів; 
Кз  - коефіцієнт зносу основних фондів. 
Êï 2016  1 0,502  0,497  
Êï 2017  1 0,574  0,426  
Таблиця 2.4 - Оцінка стану основних засобів 
Значення 
Найменування Відхилення 
показника 
показників 
2018 2019 абсолютн. відносне, % 
Фондовіддача 2,04 2,90 +0,86 142,2 
Фондомісткість 0,49 0,35 -0,14 71,42 
Коефіцієнт зносу 0,502 0,574 +0,072 - 
Коефіцієнт придатності 0,497 0,426 - 0,072 - 
 
Значення коефіцієнтів зносу та придатності показує, що основні засоби є 
досить зношеними і потребують оновлення та модернізації.   
У 2018 році загальний ступінь зносу основних засобів становив 50,2%, а у 
2019 – 57,4%. 
47 
 
Аналіз показників свідчить про те, що знос основних засобів протягом 
року збільшився на 7,2%, а частина основних фондів, що придатна для 
експлуатації зменшилась на 7%.  
Проведемо аналіз ефективності використання трудових ресурсів 
підприємства ПрАТ «ЛНЗ». Як відомо, основою будь-якого підприємства є 
його персонал.  
Розрахуємо динаміку основних показників з управління персоналом 
підприємства за 2018–2019 рр., а зокрема: кількість працюючих на підприємстві 
працівників, та їх склад – кількість та динаміка кадрів адміністративно – 
управлінського апарату, виробничих кадрів; рівень середньої заробітної плати 
(таблиці 2.6).  
 Дані таблиці 2.6 свідчать, що на підприємстві чисельність працівників у 
2019 р. порівняно з 2018 р. зросла на 4 особи. На підприємстві протягом 2018-
2019 рр. спостерігалося збільшення витрат на оплату праці та середнього рівня 
заробітної плати. Збiльшення витрат на заробiтну плату вiдбулось за рахунок 
зростання мінімального рівня заробітної плати. 
Таблиця 2.5 - Динаміка основних показників з управління персоналом 
підприємства за 2018 – 2019 рр. 
Відхилення 
Показник 2018 2019 
абсол. відн. 
Кількість працюючих, чол. 
233 237 4 101,7 
 
В т. ч. адміністративно-
управлінського персоналу, 
48 54 +6 112,5 
чол. 
 
Виробничого персоналу, чол. 
185 183 -2 98,9 
 
Витрати на оплату праці, 
тис.грн 8590 14230 5640 156,7 
 
 
48 
 
У 2019 році в порівнянні з 2018 роком збільшилася кількість 
адміністративно-управлінського персоналу за рахунок розширення відділу 
маркетингу.  
Проведемо аналіз складу та структури витрат на підприємстві і дані 
занесемо у таблицю 2.7. 
Дані таблиці 2.7 свідчать, що протягом аналізованого періоду відбулося 
значне зростання матеріальних витрат та витрат оплату праці,  а відрахування 
на амортизацію та інші операційні витрати скоротилися. Це призвело до 
збільшення загальної суми витрат у 2019 р. на  5165 тис. грн. або на 107,7%, що 
є негативним явищем в господарській діяльності підприємства.   
Прибутковість підприємства значною мірою залежить не лише від 
доходу, а й від витрат, які виникають у процесі виробничої діяльності. 
Таблиця 2.6 – Аналіз складу та структури витрат підприємства  
за 2018-2019 рр. 
Сума, тис. грн. Відхилення  Структура витрат 
Елементи витрат абсол.  віднос  
Відх. 
2018 2019 тис.грн не 2016 2017 
у стр-рі 
. %   
Матеріальні 
затрати 46750 49084 +2334 105,0 69,4 67,7 -1,7 
 
Витрати на оплату 
8590 14230 +5640 165,7 12,8 19,6 +6,8 
праці 
Відрахування на 
1905 3182 +1277 167,0 2,8 4,4 +1,6 
соціальні заходи 
Амортизація 1346 1145 -201 85 2,0 1,6 -0,4 
Інші операційні 
8771 4886 -3885 55,7 13,0 6,7 -6,3 
витрати 
Разом 
67362 72527 +5165 107,7 100 100 - 
 
 
Проведемо аналіз показників фінансової стійкості та платоспроможності 
підприємства. Розрахунок цих показників буде здійснено за допомогою даних 
форм №1 та №2 підприємства за 2017-2018 рр. (таблиця 2.6). 
49 
 
Аналіз фінансової стійкості та платоспроможності підприємства  показав 
наступне: 
 коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт покриття), який 
характеризує обсяг поточних зобов’язань по кредитах і розрахунках, який 
можливо погасити за рахунок оборотних активів (теоретичне значення 1,0-
2,0) на кінець 2018 року становив 0,91 тоді як на кінець 2019 року – 0,93. Це 
свідчить про підвищення загальної ліквідності підприємства; 
 коефіцієнт поточної ліквідності (розраховується як відношення 
найбільш ліквідних оборотних засобів (грошових засобів та їх еквівалентів, 
поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості) до 
поточних зобов’язань підприємства) на кінець 2018 року становив 0,53, тоді 
як на кінець 2019 року – 0,9. Тобто, значення цього коефіцієнта покращилося 
і є значно вище нормативного значення (від 0,6); 
 коефіцієнт абсолютної ліквідності (обчислюється як відношення 
грошових засобів та їхніх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до 
поточних зобов’язань) на кінець 2018 року становив 0,01, тоді як на кінець 
2019 року – 0,02. Теоретичне значення цього коефіцієнту не менше 0,25-0,5; 
 коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (структури 
капіталу) - коефіцієнт фінансової стійкості, що характеризує кількість 
залучених коштів на 1 грн. власних коштів (розраховується як відношення 
суми забезпечень наступних витрат і платежів, довгострокових зобов’язань, 
поточних зобов’язань та доходів майбутніх періодів до власного капіталу) на 
кінець 2018 року – 0,49, а на кінець 2019 року становив 0,61. Теоретичне 
значення коефіцієнта - 0,5-1,0; 
 коефіцієнт фінансової стійкості (автономії) (розраховується як 
відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу 
підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі 
засобів, авансованих у його діяльність) на кінець 2018 року становив 0,15, 
тоді як на кінець 2019 року – 0,138, в той час як теоретичне значення 
коефіцієнта складає - 0,25-0,5; 
50 
 
 коефіцієнт покриття балансу характеризує те, наскільки ліквідні 
кошти покривають зобов’язання. Нормативне значення  - 2,0 - 2,5. 
Зазначений коефіцієнт у 2019 році становив 0,44 (у порівнянні станом на 
2018 роком - 0,38); 
 коефіцієнт рентабельності активів (розраховується як відношення 
чистого прибутку (збитку) підприємства до середньорічної вартості активів і 
характеризує ефективність використання активів підприємства). Теоретичне 
значення - >0. Зазначений коефіцієнт у 2018 році становив 0,04, а у 2019 році 
- 0,21.  
Результати проведеного аналізу підприємства   характеризують 
фінансовий стан як середньостійкий.   
Таблиця 2.7 - Показники платоспроможності і фінансової стійкості 
підприємства за 2018-2019 рр. 
Показник 2018 2019 Відхилення 
Показники платоспроможності 
Коефіцієнт загальної 
ліквідності 0,91 0,93 0,02 
 
Коефіцієнт поточної ліквідності 
0,53 0,90 0,37 
 
Коефіцієнт абсолютної 
ліквідності 0,02 0,01 -0,01 
 
Показники фінансової стійкості 
Коефіцієнт співвідношення 
0,49 0,61 0,12 
залучених та власних коштів 
Коефіцієнт фінансової стійкості 
0,15 0,138 -0,012 
(автономії) 
Коефіцієнт покриття балансу 
0,38 0,44 0,06 
 
Показник рентабельності активів 
Коефіцієнт рентабельності 
активів 0,04 0,21 0,17 
 
 
РОЗДІЛ 3  
51 
 
НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ 
ОСНОВИХ ЗАСОБІВ  
 
3.1  Напрями підвищення ефективності використання основних 
засобів на підприємстві  
 
Основними напрямами підвищення ефективності використання основних 
засобів на підприємстві є такі:  
1. Установка, монтаж та введення в експлуатацію основних виробничих 
фондів по можливості одночасно.  
2. Збільшення капітальних вкладень в активну частину основних 
виробничих фондів підприємства.  
3. Максимально можливе використання продуктивності та потужності 
наявного на підприємстві парку обладнання.  
4. Максимально можливе використання календарного фонду часу згідно з 
технічними характеристиками обладнання.  
5.  Забезпечення належного обслуговування та дотримання необхідних 
умов експлуатації обладнання.  
6.    Своєчасне оновлення основних виробничих фондів підприємства.  
7. Застосування комбінованого способу організації виробничих процесів 
на підприємстві.  
8. Включення до виробництва незадіяних виробничих фондів.  
9. Рівномірне завантаження основних виробничих фондів протягом 
робочого дня.  
10. Підвищення професійно-кваліфікаційного рівня обслуговуючого 
основні виробничі фонди персоналу. 
 Успішне функціонування основних засобів та виробничих потужностей 
залежить від того, як саме реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори 
кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних 
фондів і виробничих потужностей означає: по-перше, збільшення часу 
52 
 
функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення частки 
діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві. 
Екстенсивні напрями підвищення використання основних засобів такі:  
1) скорочення простоїв обладнання внаслідок своєчасного забезпечення 
сировиною, матеріалами, напівфабрикатами тощо, підвищення якості 
ремонтів та обслуговування обладнання;  
2) збільшення кількості машино-змін роботи обладнання та зменшення 
кількості устаткування, що не працює;  
3) введення додаткового обладнання.  
Основні напрями збільшення часу функціонування устаткування є: 
− скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв шляхом 
підвищення рівня організації виробництва (повне і своєчасне 
забезпечення робочих місць інструментами, матеріалами, 
напівфабрикатами, деталями);  
− підвищення якості ремонтного обслуговування устаткування;  
− скорочення цілодобових простоїв устаткування, підвищення 
коефіцієнта змінності його роботи.  
Важливим напрямом підвищення ефективності використання основних 
фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з 
експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого 
устаткування.  
Слід сказати, що екстенсивне поліпшення використання основних фондів 
та виробничих потужностей хоча повністю на сьогодні не реалізоване, все ж 
воно має межі. Набагато ширші можливості має інтенсивне поліпшення 
використання основних фондів та виробничих потужностей, яке передбачає 
підвищення ступеня завантаження устаткування за одиницю часу.  
До інтенсивних напрямів підвищення ефективності використання 
основних фондів можна зарахувати такі засоби:  
1) роботизація виробництва;  
2) технічне переоснащення та модернізація підприємства;  
53 
 
3) удосконалення технологічних процесів;  
4) скорочення тривалості операційного циклу виробництва;  
5) застосування прогресивних форм організації та управління 
виробництвом;  
6) підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня промислово-виробничого 
персоналу.  
Досить значними резервами кращого екстенсивного та інтенсивного 
використання основних фондів і виробничих потужностей є удосконалення 
структури основних виробничих фондів. Оскільки збільшення випуску 
продукції досягається тільки в провідних основних цехах, то важливо 
підвищувати їхню частку в загальному обсязі основних фондів. Збільшення 
основних фондів допоміжного виробництва веде до зростання фондомісткості 
продукції, оскільки безпосередньо обсяги продукції не збільшує, але й без 
пропорційно розвинутого допоміжного виробництва основні цехи з повною 
віддачею не можуть функціонувати. Тому необхідно встановлювати 
оптимальну виробничу структуру підприємства - важливий напрямок кращого 
використання основних фондів.  
Важливий резерв кращого екстенсивного та інтенсивного використання 
основних фондів та виробничих потужностей - швидке освоєння проектних 
потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, 
устаткування. Практика свідчить, що середній фактичний період освоєння 
виробничих потужностей становить п’ять-шість і більше років. Разом з тим 
технічно й економічно обґрунтовані розрахунки підтверджують реальну 
можливість досягнення проектних показників за один-два роки, залежно від 
галузі та виду підприємства. 
Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів 
щодо ліпшого використання основних фондів підприємства можна умовно 
поділити на дві групи: збільшення екстенсивного завантаження; підвищення 
інтенсивного навантаження. Але треба врахувати дві важливі обставини.  
54 
 
По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин та устаткування 
обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення 
інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності залежать 
передовсім від інженерних рішень, покладених в основу конструкцій цього 
устаткування.  
По-друге, здійснення заходів екстенсивного напряму, як правило, не 
потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання 
виробничого апарату в багатьох випадках пов'язане зі значними інвестиціями; 
проте останні порівняно швидко скуповуються за рахунок одержаного 
внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту.  
Значним резервом збільшення продуктивної роботи виробничого 
устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На 
підприємствах з дискретним виробництвом кількість невикористовуваного 
протягом доби устаткування нерідко досягає 15-20 % загального його парку, а 
внутрішньозмінні простої складають 10-15 % робочого часу. Вирішальне 
значення для підвищення рівня інтенсивного використання основних фондів 
має своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно 
застарілого устаткування.  
До важливих чинників, що зумовлюють зростання продуктивності 
устаткування за одиницю часу, належать також запровадження нових 
технологій, інтенсифікація виробничих процесів.  
Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на 
підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і 
методів організації виробництва (автоматизованих та роботизованих ліній), що 
уможливлюють використання високопродуктивного устаткування.  
Резерви екстенсивного та інтенсивного використання основних засобів 
можна реалізувати з допомогою уведення в дію нових технологічних агрегатів, 
ліній, устаткування.  
За умов раціонального функціонування економіки система 
господарювання повинна формувати достатні економічні стимули для 
55 
 
забезпечення ефективної експлуатації основних фондів та іншого майна 
підприємств. Цьому сприяє реалізація програм інноваційного розвитку 
економіки, ефективне управління суб'єктами господарювання різних форм 
власності, підвищення рівня використання наявного науково-виробничого 
потенціалу та динамічне його нарощення, створення дієвої системи 
комерціалізації результатів науково-технічної діяльності.  
Таким чином, дотримання на підприємстві власної стратегії технічного, 
організаційного та економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної 
політики на максимальне технічне переоснащення й реконструкцію діючих 
виробничих об'єктів; невідкладне значне збільшення масштабів вилучення з 
виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та 
устаткування, перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь 
праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази 
взаємопов'язаних виробничих ланок підприємств; 
Практична реалізація названих головних напрямів інтенсифікації 
відтворювальних процесів потребує не лише активної інженерно-виробничої 
діяльності самих підприємств, а й мобілізації великих власних фінансових 
коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передовсім постійної 
державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової 
інфраструктури та іноземного капіталу.  
 
 
3.2  Лізинг як форма оновлення основних засобів підприємства  
 
 
Сучасний стан економіки характеризується проблемою оновлення 
основних виробничих фондів, їх модернізації із застосуванням нових 
технологій. Додаткові ускладнення для розвитку економіки створює дефіцит 
фінансових ресурсів  у суб’єктів господарювання. Усі ці проблеми здатний 
вирішити лізинг, який виступає спеціальною формою фінансування, 
56 
 
альтернативною традиційному банківському кредитуванню та використанню 
власних фінансових ресурсів [35].  
Для підвищення ефективності функціонування підприємства  необхідно 
вирішити низку завдань, таких як підвищення якості і конкурентоспроможності 
продукції та послуг, зниження матеріало- , трудо- та енергомісткості  
виробництва, які неможливо здійснити без оновлення  основних виробничих 
засобів. 
Питання залучення інвестиційних ресурсів кожне підприємство вирішує 
по-своєму, зазвичай використовують кредитування чи оренди основних засобів. 
Але в країні  доступ до таких засобів є обмеженим, вільні кошти стають 
дефіцитом,  а надавати кредити під заставу майна банкам стає невигідно, тому 
починається пошук альтернативних варіантів інвестування. Світова практика 
свідчить, що саме лізингові операції є найбільше доцільним і мобільним 
методом фінансування, а отже можуть сприяти збереженню ліквідності 
більшості підприємств, а також їхньому подальшому розвитку. 
Саме тому лізингові операції розглядаються як новий вид фінансування. 
Цьому сприяють загальні тенденції економічного розвитку та вигоди, що 
притаманні лізингу.  
В умовах гострої нестачі власних фінансових ресурсів, підприємства 
намагаються більше уваги приділяти альтернативним джерелам фінансування 
використовуючи банківські кредити або фінансовий лізинг. Банківський кредит 
– це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу 
надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, 
повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається 
суб’єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених 
кредитним договором. Банківський кредит має певні особливості, відмінні від 
інших видів кредиту. Насамперед кредитні відносини банку із клієнтом 
будуються на принципах терміновості, зворотності, платності, забезпеченості 
кредиту й оформлюються договором.  
57 
 
Якщо розглядати поняття лізингу то визначення його наводиться в 
Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України, Законі про 
лізинг та багатьох інших. Через те, що відсутній єдиний підхід до розуміння 
поняття «лізинг», породжується багато дискусій [35].  
Як відомо, лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на 
інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні 
лізингодавцем у виключне користування на визначений строк 
лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця чи набувається ним у 
власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного 
продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових 
платежів [35]. 
Фінансовий лізинг - це лізинг майна з повною виплатою вартості майна й 
характеризується тим, що строк, на який передається майно в тимчасове 
користування, наближається по тривалості на термін експлуатації й амортизації 
всієї або більшої частини вартості майна. Протягом строку договору 
лізингодавець за рахунок лізингових платежів повертає собі всю вартість майна 
й дістає прибуток від лізингової угоди. Цей вид лізингу є найбільш 
поширеніший. 
Як відомо, кредити на необоротні активи надаються переважно 
комерційними банками, на загальних принципах кредитування: платності, 
строковості, повернення, забезпеченості та цільового використання. Лізинг 
надається на тих же умовах кредитування, але використання фінансового 
лізингу має принципову відмінність – можливість підприємства викупити 
об’єкт лізингу. 
Лізинг має ряд переваг порівняно з іншими формами фінансування 
виробництва. Лізинг дає можливість використання нових високих технологій 
без значних додаткових капіталовкладень. Коли підприємство використовує 
звичайний кредит, воно повинно оплатити частину вартості покупки за рахунок 
власних коштів. Лізинг дозволяє спочатку випробувати машини чи обладнання, 
а потім закуповувати їх. 
58 
 
Основною перевагою перед кредитуванням є нижчі вимоги по заставі, 
оскільки в лізингу лише обладнання є предметом застави без будь-якого 
додаткового забезпечення, що суттєво збільшує доступність нового 
обладнання. Позитивним є також те, що лізингові платежі відносяться на 
собівартість продукції в повному обсязі, що знижує оподатковуваний прибуток. 
Лізинг надає користувачам ряд переваг, зокрема, таких: уникнення 
залучення кредитів для придбання техніки, використання зекономлених за 
рахунок лізингу коштів на інші цілі, прискорене освоєння взятої в лізинг 
техніки за допомогою спеціалістів лізингодавця, скорочення термінів 
організації виробництва нової продукції, за рахунок придбання нової техніки, 
забезпечення її налагодження та сервісного обслуговування. 
Для лізингоодержувача зменшується ризик морального старіння і 
фізичного зносу об’єкта лізингу, через те, що він береться на тимчасове 
використання. Лізинг передбачає повне кредитування і не потребує негайного 
початку лізингових платежів, що дає можливість без значних витрат 
оновлювати виробничі фонди та одержувати сучасне устаткування. 
Лізинг надає можливість  вибрати найбільш зручну форму оплати. 
Лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від 
реалізації товару, який виготовлений на об’єкті лізингу, нерівномірно 
сплачуватися по рокам, можуть бути фіксованими та змінними, сплачуватися 
грошима та продукцією, яка виготовлена на об’єкті лізингу. 
 Придбання об’єктів в лізинг не погіршує ліквідність балансу, тоді як 
придбання основних засобів за рахунок кредиту веде до зростання 
кредиторської заборгованості та виникнення її в балансі.  Лізингові платежі 
відносяться на валові витрати і зменшують прибуток, який підлягає 
оподаткуванню. При придбанні устаткування в кредит сума основного боргу за 
кредит не включається до валових витрат підприємства при оподаткуванні. 
Отже, використання лізингу в господарській практиці часто зумовлюється 
відсутністю або недостатністю коштів для придбання майна у власність. З 
59 
 
огляду на це фахівці вважають лізинг одним з найбільш перспективних шляхів 
розвитку відносин власності та залучення інвестиційних коштів. 
Основними нормативними актами в сфері регулювання лізингових 
відносин є Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, а також 
Закон України «Про фінансовий лізинг». Крім того, оскільки операції 
фінансового лізингу вважаються фінансовими послугами, на них поширюються 
вимоги Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання 
ринків фінансових послуг» та відповідних підзаконних нормативних актів. 
Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може 
бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг 
може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може 
бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, 
не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень 
про передачу його в лізинг. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, 
інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних 
(комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів. Перехід права 
власності на об'єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання 
договору лізингу. 
При лізингу виробниче обладнання передається в користування без 
попереднього викупу 100% кредитуванням, тобто є можливість налагодити 
виробництво при обмежених витратах фінансових засобів, лізингові платежі в 
повному обсязі відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), і 
відповідно знижують оподатковуваний прибуток. 
Для підвищення ефективності використання основних засобів потрібно 
провести заміну і модернізацію застарілого обладнання, використовуючи нові 
види верстатів і машин (автоматичні, напівавтоматичні, а також з програмним 
управлінням), які забезпечують високу досконалість та економічність 
технологічних процесів. Щоб використання основних фондів було справді 
економічно вигідним та ефективним, необхідно не тільки стежити за його 
технічним станом, а й залучати фахівців при проведенні складних ремонтів; 
60 
 
вивчати ринки виробництва; залучати спеціалістів маркетингового відділу; 
підвищувати рівень спеціалізації виробництва; застосовувати передові 
технології; усувати простої; модернізувати устаткування; поліпшувати склад, 
структуру й стан основних фондів підприємства; удосконалювати планування, 
управління й організацію праці та виробництві; знижувати фондомісткість; 
підвищувати фондовіддачу та продуктивність праці на підприємстві; 
підвищувати якість ремонтів; підписувати договори поставок продукції, 
вивчати кон’юнктуру ринку збуту, стежити за змінами на валютному ринку, а 
також у разі потреби застосовувати орендоване устаткування з метою 
підвищення ефективності виробництва.  
Застосування на практиці розроблених заходів у цілому дасть змогу 
збільшити підвищити показник фондовіддачі, а також збільшити прибуток від 
реалізації й балансовий прибуток, а отже, і рентабельність виробничих фондів 
підприємства. 
Основним чинником, що стримує розвиток лізингу сьогодні в Україні, є 
насамперед, податкова політика, зокрема режим оподаткування щодо 
лізингової діяльності занадто дискримінаційний, порівняно із банківською 
діяльністю. Серед інших проблем можна назвати обмеженість довгострокових 
фінансових ресурсів на внутрішньому ринку, несформованість на 
загальнодержавному рівні політики щодо перспектив розвитку сектору 
фінансового лізингу та інші.  
Таким чином, фінансовий лізинг є альтернативою класичному 
банківському кредитуванню й може стати особливо привабливим для малого та 
середнього бізнесу. Аналіз сучасного стану розвитку вітчизняного ринку 
фінансового лізингу свідчить про значний його потенціал на відміну від 
європейського. Поступово на українському ринку основними гравцями стають 
саме європейські лізингові компанії. Перегляд податкової політики у розрізі 
надання податкових преференцій суб’єктам господарювання, які звертаються 
до послуг фінансового лізингу, здатний стати потужним поштовхом до 
61 
 
швидкого розвитку цього ринку, а відтак і опосередковано вплинути на 
зростання реального сектору економіки. 
Крім цього лізинг має ряд переваг порівняно з іншими формами 
фінансування виробництва. Лізинг дає можливість використання нових високих 
технологій без значних додаткових капіталовкладень. Коли підприємство 
використовує звичайний кредит, воно повинно оплатити частину вартості 
покупки за рахунок власних коштів. Лізинг дозволяє спочатку випробувати 
машини чи обладнання, а потім закуповувати їх. 
Основною перевагою перед кредитуванням є нижчі вимоги по заставі, 
оскільки в лізингу лише обладнання є предметом застави без будь-якого 
додаткового забезпечення, що суттєво збільшує доступність нового 
обладнання. Позитивним є також те, що лізингові платежі відносяться на 
собівартість продукції в повному обсязі, що знижує оподатковуваний прибуток 
[35].    
Лізинг надає користувачам ряд переваг, зокрема, таких: уникнення 
залучення кредитів для придбання техніки, використання зекономлених за 
рахунок лізингу коштів на інші цілі, прискорене освоєння взятої в лізинг 
техніки за допомогою спеціалістів лізингодавця, скорочення термінів 
організації виробництва нової продукції, за рахунок придбання нової техніки, 
забезпечення її налагодження та сервісного обслуговування. 
Для лізингоодержувача зменшується ризик морального старіння і 
фізичного зносу об’єкта лізингу, через те, що він береться на тимчасове 
використання. Лізинг передбачає повне кредитування і не потребує негайного 
початку лізингових платежів, що дає можливість без значних витрат 
оновлювати виробничі фонди та одержувати сучасне устаткування. 
Лізинг надає можливість вибрати найбільш зручну форму оплати. 
Лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від 
реалізації товару, який виготовлений на об’єкті лізингу, нерівномірно 
сплачуватися по рокам, можуть бути фіксованими та змінними, сплачуватися 
грошима та продукцією, яка виготовлена на об’єкті лізингу. 
62 
 
 Придбання об’єктів в лізинг не погіршує ліквідність балансу, тоді як 
придбання основних засобів за рахунок кредиту веде до зростання 
кредиторської заборгованості та виникнення її в балансі.  Лізингові платежі 
відносяться на валові витрати і зменшують прибуток, який підлягає 
оподаткуванню. При придбанні устаткування в кредит сума основного боргу за 
кредит не включається до валових витрат підприємства при оподаткуванні.  
Отже, використання лізингу в господарській практиці часто зумовлюється 
відсутністю або недостатністю коштів для придбання майна у власність. З 
огляду на це фахівці вважають лізинг одним з найбільш перспективних шляхів 
розвитку відносин власності та залучення інвестиційних коштів. 
 
3.3 Обґрунтування доцільності придбання техніки у лізинг  
 
 
 Сьогодні за часів широкого поширення ідей здорового харчування, все 
частіше мова йде про корисні властивості такої сільськогосподарської рослини, 
як нут. Нут (турецький або баранячий горох) є однією з найбільш популярних 
зернобобових культур в світі. Ця рослина займає у світі третє місце за 
посівними площами серед зернобобових після сої та квасолі. Порівняно з 
іншими країнами світу вітчизняні аграрії ще недостатньо уваги приділяють цій 
сільськогосподарській культурі, яка користується значним попитом на 
світовому продовольчому ринку. Потенційними ринками збуту для нуту є 
країни Південно-Східної Азії, де склалася відповідна традиційна культура його 
використання у харчуванні. Прибутковість нуту  залежить  безпосередньо від  
двох важливих складових факторів – ціни його реалізації та виробничих витрат 
на вирощування цієї культури. 
Популярність даної культури зумовлена великою кількістю вітамінів, 
мінералів, білків, жирів та клітковини (за деякими оцінками, в нуті міститься до 
80 найменувань цінних харчових речовин). Високі поживні властивості 
зумовили широке поширення нуту в країнах Сходу, де його використовують як 
63 
 
у вигляді окремих страв, так і у вигляді нутової муки. Окрім того, насиченість 
амінокислотами робить нут надзвичайно популярним серед вегетаріанців та 
прихильників здорового способу життя.   
Однак популярність нуту в Україні досить низька, що обумовлено 
наявністю досить широкого розмаїття як зернових, так і зернобобових культур, 
які стали більш традиційними для української кухні. Крім того, рівень 
урожайності нуту в середньому по країні значно нижчий від традиційних 
гороху та квасолі.  
Так урожайність нуту у 2019 році складала 13,8 ц/га, а урожайність 
гороху і квасолі - 26,5 ц/га та 15,9 ц/га, відповідно. Але, якщо порівняти 
результати 2019 та 2018 року, то приріст посівних площ нуту в Україні склав 
майже 93%, а валовий збір врожаю зріс майже втричі з 64,9 тис.ц у 2018 році до 
192,1 тис.ц у 2019 році.  
Дані тенденції зумовлені, в першу чергу, високою вартістю і, відповідно, 
дохідністю нуту на світовому ринку. Так, в Україні на початку 2019 року 
закупівельні ціни на нут становили до 1100 у.е. за тонну (нут калібру 8-10+). 
Відмітимо, що з одного боку висока ціна виступає надзвичайно привабливим 
аргументом для українських аграріїв, а з іншого високий рівень коливання 
світових цін  робить вирощування даної культури досить ризиковим. Це 
зумовлено тим, що світова ціна на нут здебільшого залежить від політики 
ключових гравців даного ринку –  Індія, Пакістан, Австралія. При цьому Індія 
виступає як найбільший виробник (до 2/3 світового виробництва нуту), так і 
найбільшим імпортером – 1/3 світового імпорту. Як свідчить світова 
статистика, оптові ціни на нут поступово підвищуються до рівня 700-800 у.е. за 
тонну, що звичайно зумовить зростання закупівельних цін в Україні.  
Охарактеризуємо основні аспекти організації виробництва нуту в Україні:  
- нут є чудовою культурою в процесі сівозміни, оскільки здатен 
насичувати землю поживними речовинами і сприяти підвищенню 
урожайності інших культур. Більш привабливим є вирощування нуту 
великих калібрів – 8+ (сорта типу «kabuli»), попит на який досить 
64 
 
стійкий, як в країнах Близького Сходу та Азії, так і в країнах 
Європейського союзу;  
- висока залежність від зовнішнього ринку, адже внутрішнє споживання 
нуту на досить низькому рівні.  
- наявність великої кількості замінників, таких як горох чи квасоля, що 
істотно гальмує популяризацію нуту на внутрішньому ринку.  
- необхідність відслідковувати сезонні коливання цін на даний вид 
продукту, що дозволить отримати максимальну віддачу від 
вирощування нуту, але зумовлює необхідність зберігання нуту 
протягом певного періоду.  
- плануючи продаж нуту необхідно враховувати посівний календар нуту 
в країнах-виробниках (Індія, Пакистан, Австралія), що дозволить 
оптимально підібрати момент реалізації. 
Отже, нут є однією із перспективних сільськогосподарських культур як 
для великих, так і для середніх аграрних підприємств, особливо в умовах 
кліматичних змін та нестабільності цінової кон’юнктури світового і 
внутрішнього продовольчого ринку. 
Охарактеризувавши основні аспекти організації виробництва в Україні 
нуту, пропонуємо даний вид рослини культивувати на земельних ділянках 
ПрАТ «ЛНЗ» та за рахунок виробництва насіння нуту розширити свій 
асортимент продукції. Орієнтована структура інвестиційних витрат  по 
вирощуванню нуту в Україні представлена у таблиці 3.1. 
Таблиця 3.1- Орієнтовна структура витрат  по вирощуванню нуту в 
Україні 
№ Види витрат Питома вага витрат до 
загальної суми витрат,% 
1. Посівна 26,5 
2. Будівництво будівель і споруд 3,6 
3 Придбання техніки 35,5 
4. Оформлення землі 19,5 
5. Витрати на управління 5,1 
6. Поповнення оборотних коштів 8,1 
7. Непередбачені витрати 2,0 
65 
 
 Всого: 100 
 
У структурі фінансування проекту по вирощуванню нуту валову частину 
витрат займають витрати на придбання техніки (35,5%) та проведення посівної 
(26%).  
За умови наявності землі, будівель і споруд та необхідних грошових 
коштів на поповнення оборотних найбільшу питому вагу будуть складати 
витрати на проведення посівної та техніки. За умови формування сприятливої 
ринкової кон’юнктури, рівень рентабельності продажів нуту може сягати до 
50%.  
 Для придбання необхідного комбайну John Deere T550 для збирання нуту 
пропонуємо підприємству скористатися послугами лізингової компанії 
«Універсальна».  
Вихідні умови заключення договору щодо фінансового лізингу є наступні: 
вихідна вартість комбайна 1000000 грн.; аванс - 30% вартості комбайна; комісія - 
2%. 
 
 
Таблиця 3.2 – Лізингові платежі підприємства за придбання техніки 
 
Погашення Винагорода 
Вартість Виплати на 
Місяць вартості лізингодавц Комісії 
об'єкту місяць 
об'єкта я 
1000000.0 20000.0
1 316648.71 8750.00 345398.71 
0 0 
2 683351.29 16856.82 8541.89 0.00 25398.71 
3 666494.47 17067.53 8331.18 0.00 25398.71 
4 649426.95 17280.87 8117.84 0.00 25398.71 
5 632146.07 17496.88 7901.83 0.00 25398.71 
6 614649.19 17715.59 7683.11 0.00 25398.71 
7 596933.60 17937.04 7461.67 0.00 25398.71 
8 578996.56 18161.25 7237.46 0.00 25398.71 
9 560835.31 18388.27 7010.44 0.00 25398.71 
10 542447.04 18618.12 6780.59 0.00 25398.71 
11 523828.92 18850.85 6547.86 0.00 25398.71 
12 504978.07 19086.48 6312.23 0.00 25398.71 
66 
 
13 485891.59 19325.06 6073.64 0.00 25398.71 
14 466566.53 19566.63 5832.08 0.00 25398.71 
15 446999.90 19811.21 5587.50 0.00 25398.71 
16 427188.69 20058.85 5339.86 0.00 25398.71 
17 407129.84 20309.59 5089.12 0.00 25398.71 
18 386820.26 20563.46 4835.25 0.00 25398.71 
19 366256.80 20820.50 4578.21 0.00 25398.71 
20 345436.30 21080.75 4317.95 0.00 25398.71 
21 324355.55 21344.26 4054.44 0.00 25398.71 
22 303011.28 21611.07 3787.64 0.00 25398.71 
23 281400.22 21881.21 3517.50 0.00 25398.71 
24 259519.01 22154.72 3243.99 0.00 25398.71 
25 237364.29 22431.65 2967.05 0.00 25398.71 
26 214932.63 22712.05 2686.66 0.00 25398.71 
27 192220.58 22995.95 2402.76 0.00 25398.71 
28 169224.63 23283.40 2115.31 0.00 25398.71 
29 145941.23 23574.44 1824.27 0.00 25398.71 
30 122366.79 23869.12 1529.58 0.00 25398.71 
31 98497.66 24167.49 1231.22 0.00 25398.71 
32 74330.18 24469.58 929.13 0.00 25398.71 
33 49860.60 24775.45 623.26 0.00 25398.71 
34 25085.14 25085.14 313.56 0.00 25398.71 
Разо 1000000.0 20000.0 1183556.0
163556.09 
м  0 0 9 
 
Проведені розрахунки  показують, якщо підприємство візьме на правах 
лізингу  комбайн вартістю 1 млн. грн. у лізинговій компанії «Універсальна», то 
при щомісячній сумі виплат 25 389,71 грн., (у тому числі процент лізингодавцю -  
163556 грн.), кінцевий строк виплат наступить через 2,8 року із переплатою 
183556  тис. грн.   
Оскільки вирощування і реалізація насіння нуту є високорентабельним 
виробництвом (рівень рентабельності може становити від 50% до 300%), то 
придбання необхідної техніки для його вирощування у лізинг є економічно 
виправданим.  
 
ВИСНОВКИ 
 
 
67 
 
На основі проведеного дослідження щодо напрямів підвищення 
ефективності використання основних засобів на досліджуваному підприємстві 
можна зробити наступні висновки. 
1. Підвищення ефективності використання основних засобів на 
підприємствах є важливою проблемою в сучасних умовах розвитку 
економіки. Від її вирішення залежить місце підприємства в економіці, його 
фінансовий стан, конкурентоспроможність на ринку. Технічний рівень, 
якість, надійність, довговічність продукції залежить від якісного стану 
техніки й ефективного її використання, що визначає ефективність 
виробництва. Збільшення обсягу виробництва відбувається завдяки 
раціональному та ефективному використанню основних засобів. Отже, 
проблема ефективності стає на перший план у процесі вивчення і 
дослідження роботи підприємств. 
2. Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою 
використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, наданні 
послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення 
адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін 
корисного використання яких більше одного року (або операційного 
циклу, якщо він довший за один рік).  
3. Основні засоби можна згрупувати за наступними ознаками: за галузевою 
ознакою; за функціональним призначенням; за використанням; за ознакою 
належності. За використанням основні засоби поділяються на діючі та 
недіючі. За ознакою належності основні засоби поділяються на власні та 
орендовані. 
4. Співвідношення різних груп основних засобів у загальній їх вартості 
називається структурою основних засобів. Структура основних засобів 
різних галузей залежить від багатьох чинників: складності, конструктивно-
технологічних характеристик продукції, типу виробництва, особливостей 
технологічних процесів і технічного рівня застосовуваних машин і 
68 
 
устаткування, рівня концентрації виробництва, розміщення підприємств 
галузі на території країни тощо.  
5. Оскільки елементи основних засобів відіграють неоднакову роль у процесі 
виробництва, важливе значення має поділ їх на частини: активну, яка 
безпосередньо бере участь у виробничому процесі, і завдяки цьому 
забезпечує належний обсяг та якість продукції, та пасивну, що створює 
умови для здійснення процесу виробництва. Співвідношення окремих 
видів (груп) основних засобів, яке виражене у відсотках до їхньої загальної 
вартості, визначає видову (технологічну) структуру засобів праці. 
6. Вихідним документом при цьому є паспорти робочих місць, устаткування і 
підприємства в цілому. Вартісна оцінка необоротних активів здійснюється 
за первісною а бо переоціненою вартістю. Розрізняють наступні види 
оцінки вартості необоротних активів: первісна; переоцінена; ліквідаційна; 
залишкова. Первісна  (повна, балансова) вартість – це фактична сума 
коштів, витрачених на придбання або створення необоротних активів. 
Залишкова вартість визначається як різниця між первісною (переоціненою) 
вартістю основних засобів і сумою їх зносу. Залишкова вартість основних 
засобів, поряд із первісною, знаходить своє відображення у балансі 
підприємства. 
7. Основні засоби в процесі використання поступово зношуються. Фізичне 
зношення основних виробничих засобів – це їх матеріальне зношення під 
впливом якого вони перестають задовольняти вимоги, які до них 
ставляться, а це в свою чергу призводить до часткової втрати вартості 
основних засобів. Фізичне зношення може виникати внаслідок дії фізичних 
чинників як при використанні основних засобів, так і в час їх бездіяльності 
при зберіганні. Крім фізичного зношення основні виробничі засоби 
піддаються також і моральному зношенню. Під моральним зношенням 
розуміють повну або часткову втрату вартості основних виробничих 
засобів під впливом технічного прогресу.  
69 
 
8. Грошова компенсація фізичного спрацювання основних засобів 
здійснюється шляхом амортизації. Амортизація – це поступове 
перенесення вартості основних засобів на вироблену продукція 
накопичення коштів для повного їх відновлення. Методи нарахування 
амортизації можна поділити на не прискорені та прискорені. 
9. Для оцінки стану основних засобів і їх використання застосовують 
відповідні показники, які за своїм призначенням найчастіше поділяються 
на узагальнюючі і часткові. Узагальнюючі показники характеризують стан 
і ефективність використання всіх основних засобів підприємства в цілому. 
Вони залежать від багатьох техніко-організаційних і економічних чинників 
і виражають кінцевий результат використання основних засобів. До 
основних показників, які характеризують забезпеченість підприємства 
основними засобами, належать: фондовіддача і фондомісткість. 
10. «Лебединський насіннєвий завод» входить до складу національного 
агрохолдінгу  LNZ GROUP і представляє його виробничий напрямок 
бізнесу та є «історичним ядром» усієї компанії. Основними видами 
діяльності підприємства  є: торгівля насінням цукрового буряка. Крім 
реалізації продукції, підприємство займається і наданням методичних 
рекомендацій щодо посіву та вирощування даної культури; торгівля 
засобами захисту рослин. Компанія пропонує своїм покупцям широкий 
спектр високоякісних препаратів, зареєстрованих та дозволених для 
використання в Україні. Вся продукція, що пропонується клієнтам, 
проходить попереднє випробування на власних сільськогосподарських 
площах; виробництво насіння цукрових буряків української селекції, 
послугами з передпосівної підготовки насіння цукрових буряків, 
кукурудзи, соняшника, ріпаку; 
11. Технологічний процес підготовки зерна починається із збирання культур з 
поля, а також із власних ділянок гібридизації. Врожай збирають, 
висушують, обмолочують і проводять первинні дослідження на генетичну 
відповідність батьківським формам. Потім зерно калібрують за 
70 
 
відповідною схемою та проводять дослідження на енергію схожості. 
Результатів аналізу зерно чекає на складах, упаковане у біг-беги. Потім 
зерно знову перевозиться на завод, проводиться його протруювання і  
фасування у промаркіровані мішки. 
12. Основними напрямами підвищення ефективності використання основних 
засобів на підприємстві є: збільшення капітальних вкладень в активну 
частину основних виробничих фондів підприємства; використання 
продуктивності та потужності наявного на підприємстві парку обладнання; 
максимальне використання календарного фонду часу згідно з технічними 
характеристиками обладнання; забезпечення належного обслуговування та 
дотримання необхідних умов експлуатації обладнання; своєчасне 
оновлення основних виробничих фондів підприємства тощо.  
13. Аналіз основних показників ефективності використання основних засобів 
показав, що підприємству необхідно підвищити обсяги виробництва 
продукції, зміцнити свої позиції на ринку, збільшити показники  
ефективності використання основних засобів, підвищити рівень основних 
результативних показників діяльності підприємства. Для того, щоб 
збільшити обсяги виробництва продукції та зміцнити свої конкурентні 
позиції підприємству потрібно здійснити оновлення техніки і розпочати 
виробництво нового виду продукції.  
14. Придбання техніки у лізинг дасть можливість підприємству здійснити 
оновлення техніки.  Адже  лізинг майна з повною виплатою вартості майна 
характеризується тим, що строк, на який передається майно в тимчасове 
користування, наближається по тривалості на термін експлуатації й 
амортизації всієї або більшої частини вартості майна. Протягом строку 
договору лізингодавець за рахунок лізингових платежів повертає собі всю 
вартість майна й дістає прибуток від лізингової угоди. Цей вид лізингу є 
найбільш поширеніший.  
15. У структурі фінансування проекту по вирощуванню нуту валову частину 
витрат займають витрати на придбання техніки (35,5%) та проведення 
71 
 
посівної (26%). За умови наявності землі, будівель і споруд та необхідних 
грошових коштів на поповнення оборотних найбільшу питому вагу будуть 
складати витрати на проведення посівної та техніки. За умови формування 
сприятливої ринкової кон’юнктури, рівень рентабельності продажів нуту 
може сягати до 50%.  Для придбання необхідного комбайну John Deere 
T550 для збирання нуту пропонуємо підприємству скористатися послугами 
лізингової компанії «Універсальна». Вихідні умови заключення договору 
щодо фінансового лізингу є наступні: вихідна вартість комбайна 1000000 
грн.; аванс - 30% вартості комбайна; комісія - 2%. якщо підприємство 
візьме на правах лізингу  комбайн вартістю 1 млн. грн. у лізинговій 
компанії «Універсальна», то при щомісячній сумі виплат 25 389,71 грн., (у 
тому числі процент лізингодавцю -  163556 грн.), кінцевий строк виплат 
наступить через 2,8 року із переплатою 183556  тис. грн.
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
