ChSTU repository

4 
 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет економіки і управління 
Кафедра обліку, аналізу і оподаткування 
Освітній ступінь «Магістр» 
Спеціальність 071 «Облік і оподаткування» 
 
Допущено до захисту  
завідувач кафедри д.е.н., професор 
____________ Валентина ГАВРИЛЕНКО 
«____»_________________2022 р. 
 
 
 
УС ЄВГЕНІЯ ВІКТОРІВНА 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
 
 
ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ 
ПІДПРИЄМСТВОМ (НА МАТЕРІАЛАХ ПРАТ «ЧЕРКАСИ ОПАС», М. 
ЧЕРКАСИ») 
 
 
 
 
Виконавець роботи:                          _____________              Ус Є.В. 
                                                                                                            (підпис)                                      П.І.П.студента 
«____»______________2022 р. 
 
 
Науковий керівник: 
д.е.н., професор                                   ______________           Чиж В.І.              
(науковий ступінь, вчене звання)                                                      (підпис)                             П.І.П. викладача 
«____»______________2022 р.                  
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2022 
5 
 
 
ЗМІСТ 
ВСТУП………………………………………………………………….      5 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ 
ФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВ….8 
1.1. Сутність та передумови розвитку облікової політики  
підприємства…………………………………………………………….      8 
1.2. Місце облікової політики в системі нормативного регулювання 
бухгалтерського обліку в Україні……………………………………..     20 
1.3. Актуальні питання формування облікової політики  
досліджуваного підприємства…………………………………………26 
РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ  
ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА……………………………………35 
2.1. Фінансовий аналіз майнового стану 
підприємства……………………………………………………………..   35 
2.2. Аналіз платоспроможності та ліквідності підприємства…………44 
2.3. Аналіз ділової активності підприємства…………………………..48 
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ  
ПОЛІТИКИ СУБ’ЄКТУ ГОСПОДАРЮВАННЯ…………………57 
3.1. Формування облікової політики підприємств щодо необоротних  
та оборотних активів…………………………………………………...57 
3.2. Формування облікової політики підприємств щодо капіталу….       66 
3.3. Формування облікової політики підприємств щодо  
забезпечень та зобов’язань……………………………………….……73 
3.4. Використання положень облікової політики у ході 
складанняфінансовоїзвітності……………………………………………  80 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………      88 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..       90 
ДОДАТКИ………………………………………………………………99 
 
6 
 
ВСТУП 
 
 
Актуальність теми . На сьогоднішній день в нормативних документах, 
які регулюють облік відповідних об’єктів, передбачено вирішення певних 
облікових процесів. Кожне підприємство, виходячи і своїх умов роботи обирає 
найбільш вигідний для себе варіант, який забезпечить надійний контроль за 
ефективним використання даного ресурсу. Цей вибір і становить суть 
облікової політики. Облікова політика є важливою складовою діяльності 
кожного підприємства. 
Реформування системи бухгалтерського обліку має широкий спектр, 
одним із аспектів якого є можливість ведення фінансового обліку на 
альтернативній основі. Згідно діючих стандартів бухгалтерського обліку 
підприємству надана можливість вибору на його розсуд принципів, методів і 
прийомів обліку тих чи інших видів активів і зобов’язань з різних 
альтернативних варіантів, законодавчо затверджених. Обрані підприємством 
методи і прийоми обліку формують його облікову політику. 
Успішно сформована політика бухгалтерського обліку є важливим 
механізмом, який може ефективно поєднати особисте бачення ведення 
бухгалтерського обліку власника підприємства та державне регулювання. 
Важливою передумовою реформування національної системи 
бухгалтерського обліку є формування науково - обґрунтованої облікової 
політики. Це підкреслюють в своїх публікаціях та дають наукові рекомендації 
науковці, серед яких Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, П.Є. Житний, В.М. 
Кужельний, М.С. Пушкар, В.В. Сопко та інші. В своїх дослідженнях вчені 
присвятили увагу принципам, методам та процедурам формування облікової 
політики. 
М.М. Могилова, А.П. Гринько, С.М. Лайчук, О.А. Наумчук, М.Т. 
Левочко, О.Г. Бірюк, Н.Н. Макароварозглядають облікову політику для 
бюджетних установ, банків, малих підприємств, сільськогосподарських 
7 
 
підприємств, враховуючи при цьому специфіку їх діяльності. Крім того, 
автори приділяли увагу таким складовим облікової політики як необоротні 
активи, оборотні активи, витрати, доходи і фінансові результати тощо. 
Проте прийняття Міністерством фінансів України Методичних 
рекомендацій щодо облікової політики підприємства від 27 червня 2013 р. № 
635 [6] внесло певні корективи у досліджуване питання, хоча і не вирішило 
остаточно усіх проблем, пов’язаних із формуванням облікової політики 
підприємства. 
Метою і завданням дослідження кваліфікаційної роботи є 
удосконалення теоретичного і організаційного процесу формування облікової 
політикина підприємстві. 
Відповідно до заявленої мети у роботі визначено сукупність завдань, 
спрямованих на її досягнення:  
- дослідити сутність облікової політики та її правове забезпечення; 
- вивчити класифікацію факторів впливу на формування облікової 
політики в системі управління підприємством; 
- дослідити інформаційне забезпечення облікової політики за видами 
обліку; 
- визначити вплив облікової політики на показники діяльності 
підприємств; 
- опрацювати методику контролю положень облікової політики; 
- дати рекомендації щодо удосконалення облікової політики для 
ефективного управління підприємством. 
Об’єктом дослідження є процес формування облікової політики на 
підприємстві ПрАТ «Черкаське обласне підприємство автобуснихстанцій». 
Предметом дослідження є організаційні та теоретичні аспекти 
формування облікової політики, її сутність, завдання і функції. 
Методи дослідження. В основу дослідження покладено діалектичний 
метод, що забезпечує розкриття сутності облікової політики, її завдань і 
функцій. Методика дослідження базується на теорії наукового 
8 
 
пізнання,вивченні їх взаємозв’язку та розвитку. Залежно від характеру 
досліджуваних завдань використано такі загальнонаукові прийоми та методи, 
як: аналіз, порівняння, метод групування, метод фінансових коефіцієнтів, 
історичний і логічний аналіз теоретичного та практичного матеріалу.  
Інформаційною базою наукового дослідження стали законодавчі й 
нормативні документи,наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з цих 
питань, періодичнівидання з питань бухгалтерського обліку. В ході 
дослідження була використана фінансовазвітність та документи первинного, 
аналітичного і синтетичного облікуПрАТ «Черкаське обласне підприємство 
автобусних станцій». 
Наукова новизна полягає в визначенні можливостей використання 
облікової політики підприємства та вплив її елементів на фінансову звітність. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
9 
 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ 
ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВ 
 
 
1.1. Сутність та передумови розвитку облікової політики 
підприємства  
 
Розробка сучасної теорії бухгалтерського обліку в Україні має 
відбуватися синхронно до економічної ситуації, як внутрішньої, так і 
зовнішньої, що вимагає постійного переосмислення її термінів у вимірі 
облікової науки. Використання результатів аналізу впливу факторів на 
становлення теорії облікової системи має сприяти розробці напрямів і змісту 
роботи щодо зближення облікових систем різних країн, прогнозуванню 
облікових проблем, пошуку шляхів їх вирішення для нашої держави. Теорія 
бухгалтерського обліку має здатність адаптуватися до потреб практики.  
Основне її завдання – надання користувачам обробленої певним чином 
та систематизованої фінансової інформації. У той же час, методика 
бухгалтерського обліку має цінність лише тоді, коли вона носить прикладний 
характер, тобто адаптована до особливостей господарювання підприємств і, 
головне, має практичне застосування [38].  
З часом бухгалтерський облік зазнає постійних еволюційних змін, на 
кожному історичному етапі розвитку суспільства розширюються, 
уточнюються та переглядаються його теоретичні основи і практика 
здійснення. Розробка теорії бухгалтерського обліку в Україні має відбуватися 
синхронно до економічної ситуації, як внутрішньої, так і зовнішньої, що 
вимагає постійного переосмислення її термінів у вимірі облікової науки. 
Використання результатів аналізу впливу факторів на становлення теорії 
облікової системи має сприяти розробці напрямів і змісту роботи щодо 
10 
 
зближення облікових систем різних країн, прогнозуванню обліковихпроблем, 
пошуку шляхів їх вирішення для нашої держави.  
До початку ринкових реформ необхідності у розробці облікової 
політики у підприємств навіть не виникало, оскільки законодавство, що 
регулювало методику бухгалтерського обліку, не передбачало можливості 
кількох варіантів відображення в обліку та звітності одних і тих же 
господарських операцій. Очевидно, що поняття облікової політики може бути 
пов’язано із застосуванням лише двох підходів до організації бухгалтерського 
обліку: децентралізованого та змішаного. Лише відповідно до них 
господарюючі суб’єкти мають право розробляти власну облікову політику, що 
у загальному розумінні представляє собою сукупність організаційно-
методичних прийомів і способів ведення бухгалтерського обліку, щодо яких у 
підприємства є право самостійного вибору. 
В результаті вивчення передумов виникнення облікової політики 
встановлено, що її поява в Україні пов’язана з процесами реформування 
бухгалтерського обліку під вимогами часу та міжнародного співробітництва, 
внаслідок чого виникає необхідність дослідити, що стало поштовхом до її 
впровадження та використання.  
Розвитку теоретичних та практичних напрямків організації 
бухгалтерського обліку і підготовки облікової політики сприяли Т. 
Барановська, Ф. Бутинець, А. Герасимович, В. Завгородній, П. Житний, В. 
Жук, Е. Калачева, Л. Пантелийчук, С. Зубілевич, Г. Кірейцев, Л. Кіндрацька, 
М. Кужельний, М. Михайлов, С. Ніколаєва, М. Пушкар, В. Сопко, Л. Сук, В. 
Швець та інші. 
Дослідження науковців свідчать проте, що облікова політика 
підприємства має включати заходи спрямовані на підвищення ефективності 
бухгалтерського обліку, впровадженням яких повинні займатися працівники 
всіх служб апарату управління. Вона спрямована на розкриття творчих 
здібностей підприємців з метою підвищення ефективності ведення бізнесу. 
11 
 
Вперше можливість використання окремих елементів облікової 
політики в практиці вітчизняного бухгалтерського обліку з’явилася з 
введенням в дію Положення про організацію бухгалтерського обліку і 
звітності (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 
1993 року № 250), яким передбачалося, що підприємства та організації можуть 
самостійно встановлювати форму організації бухгалтерського обліку, 
визначати методи бухгалтерського обліку, розробляти систему 
внутрішньовиробничого обліку, звітності й контролю, визначати права 
посадових осіб на підпис документів, виділяти на окремий баланс свої філії, 
представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Однак, сам 
термін «облікова політика» не застосовувався.  
Таким чином «термін «облікова політика» вперше згадується в 
міжнародних стандартах бухгалтерського обліку та активно почав 
використовуватись у вітчизняній теорії та практиці у зв’язку з прийняттям 
Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». 
З точки зору Житнього П., облікова політика – це одночасно інструмент 
історичного та поточного обліку,попередньої оцінки господарських 
фактів,прогнозування,планування внутрішнього господарського контролю, а 
також інструмент перетворення інформації про господарські події в облікові 
показники згідно з потребами фінансової звітності та управління виробничою 
системою [42]. 
Для більш глибокого та кращого розуміння змісту облікової політики, 
проведемо огляд визначень цього терміну(табл. 1.1). 
Таблиця 1.1 
Визначення  поняття «облікова політика» 
Автор, джерело Визначення 
1 2 
Барановська Т. В. [67] вибрана підприємством, з урахуванням встановлених норм та 
особливостей, методологія бухгалтерського обліку, яка 
спрямована на досягнення його цілей і завдань та 
використовується з метою забезпечення надійності фінансової 
звітності та якісної системи управління 
12 
 
Продовж. табл.1.1 
1 2 
Барановська Т. В. [57] комплекс методичних прийомів, способів і процедур організації 
та ведення бухгалтерського обліку, що обираються 
підприємством із загальноприйнятих або розробляються 
самостійно з урахуванням особливостей його діяльності з метою 
забезпечення захисту прав та інтересів власника (власників, 
учасників) 
Безродна. Т. [3] набір методик, форм, способів ведення та організації 
бухгалтерського обліку, які впливають на оцінку і прийняття 
рішень користувачами інформації 
Безруких П. С. [4] вибір підприємством конкретних методик, форм, техніки 
ведення і організації бухгалтерського обліку, виходячи з 
встановлених правил і особливостей діяльності (організаційних, 
технологічних, чисельності і кваліфікації облікових кадрів, рівня 
технічного оснащення бухгалтерії) 
Білоусова І. А. [58] важливий засіб формування величини основних показників 
діяльності, податкового планування, цінової політики 
Житний П. Є. [42] спосіб ведення бухгалтерського обліку, обраний підприємством 
відповідно до умов його господарської діяльності 
Ковальчук Л. В. [55] в загальному це позиція підприємства, обґрунтованість його дій 
і захист стосовно вимог податкових органів 
Кужельний М. В. сукупність конкретних методів і способів організації та форм 
ведення бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на 
Лінник В. Г. [17] 
підставі загальних правил та особливостей його роботи 
Лебедзевич Я. В. [61] нструмент організації обліку на конкретному підприємстві, який 
включає сукупність способів і процедур ведення обліку, що 
використовуються з метою підготовки, складання та подання 
фінансової звітност 
Лень В. С. [18] сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються 
підприємством для складання та подання фінансової звітності 
Ловінська Л. Г. [62] сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються 
суб’єктом господарювання для ведення поточного обліку, 
складання та подання фінансової звітності 
Міщенко С. М. [68] обліково-правова категорія, складова системи методології 
бухгалтерського обліку та системи управління 
Пушкар М. С. [22] регламент (збірник правил), за якими бухгалтерія здійснює 
фінансовий і управлінський облік 
Пушкар М. С. [23] сукупність форм ведення і методів бухгалтерського обліку, що 
формується адміністрацією і головним бухгалтером, виходячи із 
загальних принципів методології і організації обліку та 
конкретних умов діяльності підприємства 
Сльозко Т. М. [24] сукупність форм і методів ведення бухгалтерського обліку 
Сторожук Т. М. [64] комплекс методичних прийомів, способів, схем і процедур 
організації та ведення бухгалтерського обліку поточної 
господарсько-фінансової діяльності підприємства і складання 
звітності, що обирається підприємством з-поміж 
загальноприйнятих або розробляється самостійно, виходячи з 
особливостей його діяльност 
 
13 
 
Продовж. табл.1.1 
1 2 
Чацкіс Ю. Д. [26] сукупність способів ведення бухгалтерського обліку, які були 
обрані підприємством 
Швець В. Г. [27] з одного боку, сукупність прийомів і методів, за допомогою яких 
здійснюється керівництво бухгалтерським обліком в Україні в 
особі уповноважених на те законодавчих та виконавчих органів 
влади, з іншого — сукупність конкретних методів і способів 
організації та форм бухгалтерського обліку, прийнятих 
підприємством на підставі загальних правил і особливостей 
господарської діяльності 
Коришко Н.Є. у своїй статті про облікову політику як фактор впливу на 
формування фінансових результатів підприємства,дослідив вплив зміни 
облікової політики на події й операції, що відбуваються (відбувались) на 
підприємстві. Довів, що зміна облікової політики тягне за собою перерахунок 
прибутків за всі попередні періоди діяльності підприємства, що зайвий раз 
підтверджує надзвичайну важливість науково-обгрунтованого, професійного 
підходу до її встановлення[60]. 
Піскунова Н. В., досліджуючи принципи формування облікової політики 
та чинників впливу на її вибір, дійшла висновку що формування облікової 
політики тісно пов’язано з визначенням принципів та чинників впливу на 
виробничу систему. Вміння фахівців пристосуватися до змін зовнішніх і 
внутрішніх факторів є гарантією формування облікової політики, здатної 
забезпечити ефективний розвиток підприємства. Оскільки Закон України 
«Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» [53] не встановлює 
чітких правил щодо формування та реалізації облікової політики, то 
підприємство самостійно обирає принципи згідно зі специфікою 
діяльності[63].  
Подолянчук О.А. за результатами проведеного дослідження встановила, 
що облікова політика – це узагальнення альтернативних варіантів облікового 
процесу на підприємстві. Облікова політика апріорі є лібералізацією процесу 
обліку. Вдало сформована облікова політика впливає не лише на об’єктивність 
відображення інформації у звітності, а й на ефективність управління 
підприємства і планування стратегічний цілей його діяльності. Тому, облікова 
14 
 
політика підприємства – це сукупність методів і процедур бухгалтерського 
обліку, використовуваних суб’єктом господарювання для адаптації облікової 
системи потребам управління. 
Розробка облікової політики господарюючого суб’єкта є обов’язковою 
складовою організації бухгалтерського обліку, оскільки саме у ній знаходять 
відображення обрані методи, прийоми, принципи та правила ведення обліку, 
які безпосередньо впливають на кінцевий результат діяльності  
підприємства. Необхідність обґрунтованого та виваженого підходу до 
складання облікової політики, зокрема в частині активів, також обумовлена 
тим, що вона як інструмент управління активами забезпечує не тільки 
досягнення поставлених цілей і завдань, але й дає змогу розробляти шляхи 
більш ефективного їх використання у господарській діяльності. 
Облікова політика – це важлива складова діяльності 
підприємства,кожне підприємство розробляє облікову політику самостійно. 
Новостворені підприємства відповідно до чинного законодавства 
повинні забезпечити оформлення положень обраної облікової політики у 
термін до першої публікації фінансової звітності, але не пізніше 90 днів з дня 
державної реєстрації (набуття прав юридичної особи). Саме з цього часу 
прийнята новоствореним підприємством облікова політика вважається 
правильною. 
Правильно розроблена облікова політика, яка враховує умови та 
можливості ведення господарської діяльності сучасного підприємства, 
повинна забезпечити [20]:  
1) повноту відображення в бухгалтерському обліку всіх фактів 
господарської діяльності;  
2) відображення в бухгалтерському обліку фактів та умов господарської 
діяльності, виходячи не тільки з їх правової форми, але й з їх економічного 
змісту;  
15 
 
3) тотожність даних аналітичного обліку оборотам і залишкам по 
рахунках синтетичного обліку на 1-ше число кожного місяця, показників 
бухгалтерської звітності даним синтетичного та аналітичного обліку;  
4) раціональне ведення бухгалтерського обліку виходячи, з умов 
господарської діяльності та величини підприємства. 
На організацію облікової політики кожного підприємства впливають 
наступні фактори: форма власності, організаційно-правова форма, галузь або 
вид діяльності, система оподаткування, пільги з оподаткування, довгострокові 
та поточні цілі фінансово-господарського розвитку, рівень кваліфікації кадрів, 
ініціативності та підприємливості керівників, господарська ситуація (рис. 1.1). 
 
Фактори впливу на формування облікової політики 
 
Державна 
 
Приватна 
 Форма власності 
Змішана 
 
Джерела фінансування 
 Органіаційно-правова 
форма Формування та розподіл 
 
прибутку 
 Промисловість 
Галузь або вид діяльності 
 Торгівля 
 Будівництво 
 Транспорт 
 Система оподаткування, пільги з оподаткування  
 Довгострокові та поточні цілі фінансово-господарського розвитку 
 Рівень кваліфікації кадрів, ініціативності та підприємливості керівників 
 Господарська ситуація 
Рис.1.1. Фактори впливу на організацію облікової політики 
підприємства 
Джерело: [56] 
На сьогодні облікова політика в повинна ґрунтуватися не лише на 
притаманних бухгалтерському обліку принципах, але й в обов’язковому 
16 
 
порядку враховувати загальні організаційно-управлінські, які впливають на 
вибір важливих факторів і характеризують зв’язки внутрішньогосподарських 
процесів і зовнішнього середовища (рис. 1.2). 
 
Системності:          Комплексності: Наукової обгрунтованості: 
 
облікова політика-штучно вивчення і оцінка облікова політика 
ство рена функціональна події по сукупному розробляється спеціалістами 
складова впливу на систему на основі знань законів 
ви робничоїсистеми виробництва 
 
Е фективності:              Профілактики: 
вибір найкращого прогнозує і 
 варіанту попереджує перепони 
ПРИНЦИП в розвитку 
 
Селекції:                                            Безперервності: 
зал ишається лише стійкість і 
сутт єва інформація неперервність 
облікової політики 
 
С умісності особистих, регіональних, Планомірності і динамізму: 
державних інтересів: залежність від вирішення не лише поточних, 
 
економічної політики держави, регіональної але і стратегічних задач 
ін фраструктури та інтересів власника розвитку підприємства 
Рис.1.2.Принципи формування облікової політики 
Джерело:[42] 
На рівні держави порядок формування облікової політики регулюється 
низкою нормативно-правових актів. Головними є такі: Закон України «Про 
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [53]; Лист 
Міністерства фінансів України «Про облікову політику» [48]; Положення 
(стандарти) бухгалтерського обліку; План рахунків бухгалтерського обліку 
активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і 
організацій; Інструкція із застосування Плану рахунків бухгалтерського 
обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і 
організацій. Відповідно до [48], облікова політика – це сукупність принципів, 
методів і процедур, що використовуються підприємством для складання і 
подання фінансової звітності. 
17 
 
Застосування облікової політики з метою проведення контролю та 
аналізу його фінансово-господарського становища для прийняття зважених 
управлінських рішень, підвищення ефективності ведення бізнесу та 
отримання в подальшому економічних вигод від застосування конкретних 
елементів облікової політики. 
Спрямованість облікової політики підприємства обумовлюється його 
стратегічними цілями у ключових сферах діяльності. Передумовою розробки 
ефективної облікової політики є обґрунтованість підходів до її формування та 
безпосередній зв’язок з функціями управління.  
Існує три основних підходи до формування управлінської системи 
підприємства: ресурсний, процесний та організаційний, які можливо 
трактувати і як підходи до формування облікової політики. При цьому, 
процесний підхід має суттєві переваги.  
Більшість управлінських проблем виникають на підприємствах у зв'язку 
з господарськими процесами, які призводять до використання ресурсів, 
одержання доходів, формування фінансових результатів. Вони різноманітні за 
своїм економічним змістом, і це потребує виділення в їх складі однорідних 
сукупностей, стосовно яких існують принципово різні цілі та засоби їх 
досягнення, а відтак і проблеми, що мають бути вирішені в межах облікової 
політики. Аргументи на користь процесного підходу до формування облікової 
політики такі:  
- обліковий запис по дебету одного рахунку та по кредиту іншого є 
динамічним в усіх без виключення випадках, тобто, він відображає сам процес 
в динаміці: зміни в засобах та джерелах – це в чистому вигляді процес, 
динаміка, а залишки на рахунках характеризують названі об'єкти в статиці; 
- не можна управляти саме ресурсами, які не підлягають управлінню через 
нездатність сприйняти управлінські команди; 
- управляти можна лише людьми, а через них – процесами.  
18 
 
Саме тому класифікація господарських процесів в рамках різних сфер 
діяльності підприємства як певних сукупностей має бути першим кроком на 
шляху розробки облікової політики.  
В економічній літературі з основ бухгалтерського обліку класифікація 
господарських процесів, зведена до виділення трьох їх видів: постачання, 
виробництва, збуту. Але такий поділ дає лише загальне уявлення про 
господарські процеси підприємств, достатнє для вивчення цього курсу. У 
реальному господарському житті перелік процесів економічної діяльності 
навіть невеликого підприємства значно ширше, а самі процеси – набагато 
складніші. Саме в рамках економічних процесів відбуваються окремі 
господарські операції, які призводять до зміни форм та вартості засобів, зміни 
видів та обсягів джерел, виникнення нових джерел і т.п. Отже, в 
такійкласифікації не розкрито різноманіття економічної діяльності та 
господарських операцій, що повинні бути охоплені при формуванні облікової 
політики.  
Більш детально, ніж в навчальній літературі з обліку, класифікації 
господарських процесів досліджувались в дисертаціях, статтях та монографіях 
різних авторів. Дослідження таких класифікацій, призначених для різних 
цілей, показало, що важко чітко відокремити ресурси від економічних 
процесів. Наприклад, в розвиток підходу авторів до розгляду системи 
економічних об’єктів як процесу кругообігу промислового капіталу, було 
розроблено дворівневу класифікацію об’єктів управління. В ній ресурси 
позначені як об’єкти першого порядку, а їх деталізація в об’єктах другого 
порядку є саме класифікацією процесів відповідних стадій кругообігу 
капіталу, які змінюють його форму.  
Характерним є підхід, при якому в єдину класифікаційну сукупність 
зведено ресурси, процеси, витрати та результати. Цей підхід не враховує 
важливі для розробки облікової політики характеристики окремих об’єктів, 
включених в таку, так би мовити, універсальну класифікацію. Також існує 
підхід, який застосовує поєднання класифікаційних ознак: він об’єднує 
19 
 
групування процесів за двома критеріями: за видами (технічна підготовка, 
матеріальне забезпечення і т. ін.) і за стадіями життєвого циклу. Такий підхід 
є недоцільним при формуванні облікової політики. Для цілей бухгалтерського 
обліку, крім вищезазначеного поділу господарських процесів в обліковій 
літературі на три види, застосовується поділ доходів, витрат та фінансових 
результатів за видами діяльності. Підприємство здійснює діяльність, яка, в 
свою чергу, складається з господарських процесів та операцій. Поняття «вид 
діяльності» з метою організації та ведення бухгалтерського обліку 
регламентовано Н(П)СБО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Згідно 
даного положення виділяють наступні види діяльності підприємства – 
звичайну, операційну, основну, фінансову, інвестиційну. 
Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також 
операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.  
Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші 
види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.  
Основна діяльність – операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією 
продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення 
підприємства і забезпечують основну частку його доходу.  
Інвестиційна діяльність – придбання та реалізація тих необоротних 
активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною 
еквівалентів грошових коштів.  
Фінансова діяльність – діяльність, яка призводить до змін розміру і 
складу власного та позикового капіталів підприємства.  
Такий погляд на поділ діяльності, а відтак і процесів, які її складають, 
закріплено в П(С)БО та Плані рахунків. Така класифікація є доречною для 
ведення поточного фінансового обліку та складання звітності, але не є 
достатньо деталізованою для цілей розробки облікової політики як елемента 
управління. 
Основним економічним принципом облікової політики є забезпечення 
поступового економічного розвитку підприємства за рахунок максимального 
20 
 
випуску конкурентоспроможної продукції при мінімальних витратах ресурсів. 
Дослідження підприємством принципів формування облікової політики та 
розробка найоптимальніших шляхів їх використання повинно стати основним 
напрямом при її формуванні та веденні. Тому перед підприємством стоїть 
завдання з розробки та формування методичних, організаційних і технічних 
аспектів облікової політики, яка надасть змогу максимально ефективно 
використовувати матеріальні та фінансові ресурси з урахуванням змін 
ринкової кон’юнктури відповідно до стратегії суб’єктів господарювання[56]. 
Крім врахування при розробці облікової політики всіх вищезазначених 
принципів, вона повинна бути складена із врахуванням загальних вимог, 
перелік яких поданий на рис.1.3. 
 
Загальні вимоги, які ставляться до облікової політики підприємства 
 
 
Облікова політика Застосування облікової Облікова політика 
ма є бути єдиною на політики повинно бути повинна бути 
підприємстві, що послідовним, тобто методика направлена на 
оз начає обовязкове відображення господарських досягнення мети 
застосування вибраних 
 операцій, оцінки майна і бухгалтерського 
методів та прийомів 
зобовязань напротязі року, а обліку – надання 
 ведення 
також від одного звітного користувачам повної, 
бухгалтерського обліку 
періоду до іншого, як правдивої 
вс іма структурними 
підрозділами, правило, не змінюється. Це інеупередженої 
вклю чаючи виділені на означає, що при формуванні інформації про 
самостійний баланс, облікової політики фінансове становище, 
не залежно від виду національними стандартами результати діяльності 
д іяльності і місця можна вносити зміни щорічно та рух грошових 
розташування з початку звітного періоду коштів підприємства 
 
Рис.1.3. Загальні вимоги, які ставляться до облікової політики 
підприємства 
Джерело:[78] 
Завдяки цьому буде забезпечено повноту бухгалтерського обліку і 
достовірність фінансової звітності. 
Сьогодні власники не приділяють належної уваги формуванню 
облікової політики, що негативно впливає на процес ведення 
21 
 
бухгалтерського обліку та визначення фінансових результатів. Керівники 
повинні ефективно налагодити аналітичну роботу в бізнесі, яка дозволить 
аналізувати та використовувати її результати, особливо для формування 
власної спеціальної облікової політики. При виборі того чи іншого методу 
обліку в обліковій політиці необхідно враховувати обґрунтованість 
бухгалтерського обліку, і тому доцільно спочатку розробити план 
застосування деяких наслідків різних виборів. 
Напідприємстві формувати облікову політику необхідно поетапно, 
враховуючи на кожному етапі такі питання: визначення завдань використання 
об’єктів бухгалтерського обліку щодо яких буде розроблена облікова 
політика; ретельне дослідження та оцінка факторів, які впливатимуть на 
здійснення вибору принципів, методів ведення бухгалтерського обліку та 
складання фінансової звітності; ідентифікація даних принципів та методів з 
умовами діяльності підприємства та запитами користувачів звітної інформації; 
та звісно на останньому етапі безпосередньо оформлюється дана облікова 
політика відповідно до вимог. 
 
 
1.2. Місце облікової політики в системі нормативного 
регулювання бухгалтерського обліку в Україні 
 
Системою нормативно-правового регулювання бухгалтерського обліку 
вважають сукупність законодавчих, нормативно-правових актів та інших 
документів, які відносять до бухгалтерського обліку. На даний час в Україні 
існує багаторівнева система регулювання обліку і звітності.  
Перетворення в країні досить сильно вплинули на її формування,адже 
необхідність працювати у нових ринкових умовах, а також динамічне 
розповсюдження та впровадження міжнародних стандартів фінансової 
звітності.  
22 
 
Вся система правового регулювання бухгалтерського обліку в Україні 
може бути представлена таким чином:  
Перший рівень - документи,про порядок ведення бухгалтерського 
обліку,складання та подання бухгалтерської звітності юридичними особами;  
Другий рівень – плани рахунків бухгалтерського обліку та П(С)БО,що 
встановлюють правила і способи ведення господарських операцій, а також 
складання і подання бухгалтерської звітності;  
Третій рівень – нормативні акти і методичні вказівки переважно це 
інструкції,листи і рекомендації з питань бухгалтерського обліку,які розробляє 
Міністерство фінансів України;  
Четвертий рівень – робочі документи,які формулюють облікову 
політику підприємства(графік документообороту,робочий план рахунків 
бухгалтерського обліку тощо). 
До нормативних актів першого рівня належать:  
- Закони; 
- Укази Президента України; 
- Постанови Кабінету Міністрів України.  
Всі ці нормативні акти закріплюють положення про обов’язковість 
ведення бухгалтерського обліку всіма суб’єктами господарювання.Що є не 
менш важливим чинником вони також закріплюють основні вимоги щодо 
організації бухгалтерського обліку і фінансової звітності, правила і процедури 
їх ведення.Як вже зазначалося, основний законодавчий акт, що регулює 
питання бухгалтерського обліку і фінансової звітності, це Закон України «Про 
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,який було прийнято 16 
липня 1999 р. В Законі чітко подається визначення бухгалтерського обліку та 
його об’єкта. Встановлюються єдині правила бухгалтерського обліку для всіх 
підприємств в незалежності від форм власності і виду діяльності, 
визначаються правові засади організації, регулювання, ведення і 
систематичного обліку, його регістрів, порядок оцінки майна та зобов’язань, 
правила складання і подання фінансової звітності в Україні.  
23 
 
Важливими постановами Кабінету Міністрів України із питань 
бухгалтерського обліку звісно є такі:  
Порядок подання фінансової звітності (постанова №419, затверджена 
Кабінетом Міністрів від 28 лютого 2000 р.); 
Податковий кодекс України(від 02.12.2010 № 2755-VI).  
Нормативні акти включені до другого рівня мають положення та 
інструкції з бухгалтерського обліку, які приймаються Міністерством України, 
Національним банком та іншими відомствами, в яких викладені загальні 
вимоги державного регулювання бухгалтерського обліку, містяться основні 
поняття, базові правила і прийоми бухгалтерського обліку.  
На третьому рівні правового регулювання бухгалтерського обліку 
включаються методичні рекомендації, інструкції і листи, які роз’яснюють 
застосування деяких окремих положень бухгалтерського 
обліку.Господарюючі суб’єкти,в незалежності від форми власності і галузей 
господарства, зобов’язані керуватися цими обов’язковими документами. 
 Документи четвертого рівня правового регулювання організації і 
ведення обліку включають в себе інструкції, положення, накази та інші робочі 
документи пов’язані з веденням бухгалтерського обліку, вони перебувають 
безпосередньо в компетенції організації та є внутрішніми робочими 
документами. До цих документів слід віднести: наказ про облікову політику 
організації, робочі плани рахунків бухгалтерського обліку, положення про 
оплату праці та посадові інструкції іт.д. 
На сьогодні порядок формування облікової політики в Україні 
регулюється рядом нормативно-правових актів різного підпорядкування, 
основними з яких є: 
- Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в 
Україні»; 
- Положення (стандарти) бухгалтерського обліку; 
- План рахунків бухгалтерського обліку та Інструкція про його 
застосування; 
24 
 
- Методичні рекомендації щодо облікової політики підприємства; 
- Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку окремих об’єктів 
обліку, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, біологічних 
активів, запасів, витрат (в торгівлі, у промисловості, у будівництві, у 
сільському господарстві, у транспортному господарстві).  
Характеристику основних нормативно-правових актів, що 
регламентують облікову політику підприємства, наведено у таблиці 1.2.  
Згідно з п. 1.2. Методичних рекомендацій щодо облікової політики 
підприємства, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 27 
червня 2013 р. № 635, підприємство самостійно на основі національних 
положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових 
актів з бухгалтерського обліку визначає за погодженням з власником 
(власниками) або уповноваженим ним органом (посадовоюособою), 
відповідно до установчих документів, облікову політику підприємства, а 
також зміни до неї.  
Таблиця 1.2 
Нормативно-правове забезпечення облікової політики підприємства 
Нормативно-правові Коли і ким затверджені Зміст нормативно-правового 
акти акту стосовно облікової 
політики 
1 2 3 
Закон України «Про Від 16.07.1999 р. № 996-XIV, Містить визначення поняття 
бухгалтерський облік та Верховною радою України. «облікова політика», надає 
фінансову звітність в  право підприємству самостійно 
Україні» формувати облікову політику 
 
 
 
 
Продовж. табл.1.2 
1 2 3 
НП(С)БО 1 «Загальні НаказМін.фінансів України Містить визначення поняття 
вимоги до фінансової від 07.02.13 № 73, «облікова політика», визначає 
звітності» зареєстровано в способи висвітлення облікової 
політики підприємства під час 
25 
 
Міністерство юстиції розкриття інформації у 
України від 28.02.2013 фінансовій звітності 
№ 336/22868. 
П(С)БО 6 «Виправлення НаказМін.фінансів України Визначає причини змін в 
помилок і зміни у від 28.05.99 № 137, обліковій політиці; порядок 
фінансових звітах» зареєстровано в розкриття інформації у 
Міністерство юстиції примітках до звітів у випадку 
України від 21.06.1999 зміни облікової політики 
№ 392/3685. 
Інші (П)СБО НаказМін.фінансів України Містять елементи облікової 
політики щодо конкретних її 
об’єктів або господарських 
операцій 
План рахунків Наказ Мін. фінансів Є основою для розробки 
бухгалтерського обліку України від 30.11.99 № робочого плану рахунків 
активів, капіталу, 291, зареєстрований в підприємства 
зобов’язань і Міністерстві юстиції 
господарських операцій України 21.12.99 за № 
підприємств і 893/4186 
організацій 
Інструкція про Наказ Міністерства Містить інформацію щодо 
застосування Плану фінансів України від можливих варіантів обліку 
рахунків 30.11.99 № 291, витрат на підприємстві та 
бухгалтерського обліку зареєстрований в періодичність закриття 
активів, капіталу, Міністерстві юстиції транзитних рахунків 
зобов’язань і України 21.12.99 за № 
господарських операцій 893/4186 
підприємств і 
організацій 
Методичні рекомендації Наказ Міністерства Містять інформацію про зміст 
щодо облікової фінансів України від розпорядчого документа про 
політики підприємства 27.06.13 № 635 облікову політику, суб’єктів 
формування, випадки зміни 
облікової політики 
підприємства 
Лист Міністерства Лист Міністерства фінансів Містить основні елементи 
фінансів України «Про України від 21.12.05 № 31- облікової політики, що мають 
облікову політику» 340000-10-5/2793 бути зазначені у розпорядчому 
документі про облікову 
політику конкретного 
підприємства 
Методичні рекомендації Наказ Міністерства Розкривають окремі елементи 
з бухгалтерського фінансів України від облікової політики щодо 
обліку нематеріальних 16.11.09 № 1327 нематеріальних активів 
активів 
Методичні рекомендації Наказ Міністерства Розкривають окремі елементи 
з бухгалтерського фінансів України від облікової політики щодо 
обліку основних засобів 30.09.03 №561 основних засобів 
 
Продовж. табл.1.2 
26 
 
1 2 3 
Методичні рекомендації Наказ Міністерства Розкривають окремі елементи 
з бухгалтерського фінансів України від облікової політики щодо 
обліку біологічних 29.12.06 №1315 біологічних активів 
активів 
Методичні рекомендації Наказ Міністерства Розкривають окремі елементи 
з бухгалтерського фінансів України від облікової політики щодо запасів 
обліку запасів 10.01.07 №2 
Методичні рекомендації Наказ Міністерства Регламентують склад, порядок 
з формування складу економіки та з питань обліку і планування витрат в 
витрат та порядку їх європейської інтеграції торгівлі 
планування в України від 22.05.02 №145 
торговельній діяльності 
Методичні рекомендації Наказ Міністерства Регламентують методи обліку 
з формування транспорту України від витрат і калькулювання 
собівартості перевезень 05.02.01 №65 собівартості продукції у сфері 
(робіт, послуг) на транспортних перевезень 
транспорті 
 
Прийнята облікова політика підлягає оформленню відповідною 
документацією (наказами, розпорядженнями тощо) підприємства. Даний наказ 
є розпорядчим та впливає на фінансовий результат господарської діяльності 
підприємства, йому притаманні такі основні ознаки: 
- формулювання та прийняття даного документу з дотриманням певних 
правил; 
- має документальне закріплення, визначає правила поведінки для певних 
осіб, у ньому сформульовано методи оцінки; 
- визначає умови їх реалізації. В міжнародних нормативних документах 
використовують термін «облікові політики», що означає конкретні принципи, 
основи, домовленості, правила та практика, застосовані суб’єктом 
господарювання при складанні та поданні фінансової звітності.  
Порівнявши вітчизняне та зарубіжне законодавство слід відмітити, що в 
Україні облікова політика розглядається в загальному до усіх об’єктів обліку. 
В той час як за кордоном облікова політика стосується конкретного об’єкта 
обліку, а їх сукупність окреслює облікові політики підприємства.  
Тлумачення терміна «облікова політика» як у міжнародному, так і у 
вітчизняному законодавстві передбачає, що підприємство до початку звітного 
27 
 
періоду обирає певні методи, прийоми, методики оцінки та організаційні 
форми ведення бухгалтерського обліку в межах, визначених стандартами чи 
іншими нормативними актами, документи для ведення поточного обліку та 
складання фінансової звітності. З одного боку, це забезпечує чітку 
інтерпретацію показників фінансової звітності, а з іншого – створює умови для 
управління фінансами. 
 
1.3. Актуальні питання формування облікової політики 
досліджуваного підприємства 
 
Реформування системи бухгалтерського обліку в Україні обумовило 
впровадження в практику вітчизняних підприємств облікової політики, яка 
представляє собою сукупність організаційно-методичних прийомів і способів 
ведення бухгалтерського обліку. Основні засади ведення обліку обираються 
кожним підприємством самостійно виходячи із загальноприйнятих правил і 
принципів обліку, визначених на державному рівні та специфічних 
особливостей діяльності підприємства. Розробка власної облікової політики 
кожним суб’єктом господарювання виявилася необхідною у зв’язку з 
впровадженням ряду нормативно-правових актів які регламентують 
альтернативні варіанти облікових методик і процедур, щодо яких 
підприємство має право вибору з урахуванням власних галузевих 
особливостей і специфіки діяльності, та стала основою організації і ведення 
бухгалтерського обліку на кожному підприємстві. Дані новації щодо 
удосконалення облікової політики визначили певний рівень використання 
інформаційного забезпечення в системі управління підприємством. В 
НП(С)БО1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» наводиться порядок 
розкриття інформації щодо облікової політики, мета, склад і принципи 
складання фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її 
елементів[29]. 
28 
 
Ґрунтовні дослідження щодо вирішення проблемних питань та різних 
аспектів в організації обліку й обліковій політиці підприємств знайшли 
відображення в працях українських вчених: М. Т. Білухи, Ф. Ф. Бутинця, 
Л. М. Кіндрацької, Ю. А. Кузьмінського, М. В. Кужельного, В. Г. Лінника та 
ін., а також зарубіжних: Р. А. Алборова, П. С. Безруких, Н. П. Кондракова, 
С. Л. Коротаєва, М. І. Кутера, Е. С. Хендриксена.  
Проте, незважаючи на велику кількість наукових публікацій, 
присвячених таким питанням, як сутність, функції та призначення облікової 
політики підприємств, варто зазначити, що у фаховій літературі в країні та за 
кордоном немає єдиної думки щодо методологічних та організаційних 
особливостей формування облікової політики,документального оформлення 
її положень, структури, а процес формування облікової політики 
характеризується недостатньою увагою з боку власників та керівництва, а 
також безпосередньо працівників(бухгалтерів, менеджерів, внутрішніх 
аудиторів та ін.). 
Формування облікової політики фактично полягає в тому, що на основі 
діючих нормативно-правових актів з усієї сукупності способів реалізації 
названих прийомів вибирають прийнятні на певний час у конкретних умовах. 
Безперечно елементи облікової політики обираються підприємством 
індивідуально і можуть відрізнятися в різні періоди його діяльності. 
Створення облікової політики на підприємстві - трудомісткий і 
відповідальний процес, оскільки підприємство не один рік працюватиме і 
враховуватиме свої активи і зобов’язання згідно з розробленою ним обліковою 
політикою. Це вимагає більш зваженого підходу до її розробки. Однак, на 
сьогодні дедалі частіше спостерігається вузькоспрямований формальний 
підхід, що зводиться до складання фінансової звітності відповідно до 
загальних вимог П(С)БО та зовнішніх користувачів. На таку ситуацію 
впливають як відсутність достатнього практичного досвіду управління в 
ринкових умовах, так і недостатнє законодавче врегулювання цього 
питання[65].  
29 
 
В процесі формування облікової політики одним із завдань є 
виокремлення факторів, що впливають на систему управління підприємством. 
Класифікація виділених факторів дозволить визначити методику формування 
облікової політики. Поняття «фактор» (лат. factor – чинник) в Філософському 
словнику трактується як умова, рушійна сила, причина будьякого процесу. 
Фактори, які впливають на формування облікової політики: 
- форма власності (державна, колективна, приватна тощо) та 
організаційно-правова форма підприємства (державне, приватне, товариство з 
обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство тощо); 
- галузева приналежність (промисловість, сільське господарство, 
будівництво, транспорт, торгівля тощо) та вид діяльності (виробнича, 
комерційна, фінансова); 
- організаційна структура управління та наявність структурних 
підрозділів (філіалів, представництв) і їх економічні взаємозв’язки; 
- виробнича структура підприємства (цехова, безцехова); 
- масштаби діяльності підприємства (рівень концентрації і спеціалізації 
виробництва, обсяги виробництва, чисельність працюючих тощо); 
- тип виробництва (одиничне, серійне, масове) і його вид (основне 
виробництво, допоміжне); 
- технологічні особливості процесу виробництва (підприємства 
переробної промисловості); 
- інфраструктура ринку; 
- вплив інфляційних (дефляційних) процесів; 
- стратегія фінансово-господарського розвитку (цілі та завдання 
економічного розвитку підприємства; поточні та перспективні плани 
підприємства; залучення кредитних ресурсів, здійснення інвестиційних 
програм тощо); 
- загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку; 
- законодавчі акти і нормативні документи з питань підприємництва, 
бухгалтерського обліку і оподаткування; 
30 
 
- система оподаткування (звичайна, спрощена); 
- існуюча практика обліку; 
- система ціноутворення (ринкові ціни; трансфертні ціни; планово - 
розрахункові ціни тощо); 
- матеріально-технічна база (наявність технічних засобів реєстрації 
інформації, комп’ютерної техніки тощо); 
- рівень автоматизації виробничих і управлінських процесів; 
- організація постачальницько-збутової діяльності підприємства; 
- системи та умови заінтересованості виконавців за результатами 
фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому та його 
структурних підрозділів; 
- структура бухгалтерської служби (фінансова, управлінська (виробнича) 
бухгалтерія) та розподіл обов’язків між обліковими працівниками; 
- рівень кваліфікації управлінського персоналу і працівників 
бухгалтерської служби (фінансової та управлінської бухгалтерії); 
- система інформаційного забезпечення підприємства економічних та 
правових питань; 
- наявність ефективної системи внутрішнього контролю; 
- зовнішні та внутрішні користувачі; 
- склад та форми фінансової звітності; перелік центрів витрат та сфер 
відповідальності; 
- система внутрішньої звітності та ін.  
Фактори впливу на облікову політику можна класифікувати на 
внутрішні, які залежать від організації фінансово-економічної діяльності 
підприємства, та зовнішні, на які підприємство вплинути не може.  
До зовнішніх факторів можна віднести:  
- інфраструктура ринку; 
- особливості системи оподаткування; 
- вплив інфляційних процесів; 
31 
 
- законодавчі акти та нормативні документи з питань підприємництва 
бухгалтерського обліку і оподаткування та перспективи їх змін тощо. 
Внутрішніми факторами можна визначити такі:  
- форму власності та організаційно-правову форму, галузь економіки та 
вид діяльності; 
- організаційну та виробничу структуру підприємства; 
- технологічні особливості процесу виробництва; 
- рівень розвитку інформаційної системи на підприємстві; 
- рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення тощо. 
Постійна зміна економічного середовища, в якому функціонує 
підприємство, призводить до переходу внутрішніх факторів до категорії 
зовнішніх, і навпаки.  
В процесі формування облікової політики потрібно відслідковувати усі 
фактори, які так чи інакше впливають на облікову політику підприємства.  
Доречно це зробити застосувавши системний підхід до зовнішніх і 
внутрішніх факторів.  
За системного підходу до вирішення проблеми формування облікової 
політики методичною основою має бути визначення класифікаційних ознак 
чинників:  
- за місцем виникнення – зовнішні та внутрішні; 
- за часом дії – перспективні та поточні; 
- за змістом – виробничо-організаційні та фінансовоекономічні.  
Окрім того, всі фактори, які впливають на формування облікової 
політики, не можуть бути ні сталими, ні незалежними.  
Вони всі одночасно діють в одній системі, змінюючись та впливаючи 
одне на одного. Природно, що з плином часу одні фактори зникають, а інші 
народжуються. 
На досліджуваному підприємстві ПрАТ «Черкаси ОПАС» наказ про 
облікову політику затверджений 03.01.2012р. (Додаток А).Наведемо елементи 
32 
 
облікової політики згідно наказу, що регламентують процедури обліку на 
підприємстві(табл 1.3): 
Таблиця 1.3 
Елементи облікової політики підприємства ПрАТ «Черкаси 
ОПАС» 
№  Складники облікової Методи обліку та принципи оцінки 
з/п 
політики 
1 2 3 
1 Періодичність Класифікацію активів та зобов’язань здійснювати 
відображення у фінансовій виходячи з терміну один рік. 
звітності податкових  
активів і податкових 
зобовязань 
2 Перше визнання Визнання, оцінку та облік основних засобів 
необоротних активів здійснювати відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби». 
Одиницею обліку визначити окремий об’єкт основних 
засобів та інших матеріальних необоротних активів. 
Визнання, оцінку та облік нематеріальних активів 
здійснювати згідно із П(С)БО 8 «Нематеріальні 
активи». Одиницею обліку визначити окремий об’єкт 
нематеріальних активів. 
 
3 Методи амортизації: Амортизацію об’єктів основних засобів нарахувати 
- основних засобів; прямолінійним методом. 
- нематеріальних  
активів. Амортизацію нематеріальних активів нараховувати 
прямолінійним методом, виходячи із строку корисного 
використання 5 років. 
 
4 Методи амортизації інших Амортизацію малоцінних необоротних активів 
необоротних матеріальних нарахувати у першому місяці їх використання у 
активів розмірі 100% їх вартості. 
 
5 Вартісні критерії визнання Для відокремлення в складі основних засобів 
малоцінних  НМА малоцінних необоротних активів встановити вартісну 
межу у розмірі 2500,00грн. 
 
6 Одиниця обліку запасів Товарно- матеріальні цінності визнавати, оцінювати та 
обліковувати згідно з вимогами П(С)БО 9 «Запаси» по 
методу ФІФО. Одиницею запасів визначити кожне 
найменування цінностей. 
 
 
 
Продовж.табл.1.3 
33 
 
1 2 3 
7 Методи оцінки вибуття Предмети строком використання менше одного 
запасів року , що супроводжують виробничий процес 
протягом звітного періоду, обліковувати на рахунку 
22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети». У 
момент передачі таких активів в експлуатацію 
списувати їх з балансу з одночасною організацією їх 
оперативного кількісного обліку за місцями 
експлуатації відповідними особами протягом 
фактичного використання таких предметів. 
Запаси, які не принесуть економічних вигод у 
майбутньому, визначати неліквідними і списувати в 
бухгалтерському обліку. 
 
8 Застосування 8 та/або 9 класу Для забезпечення складання звіту про фінансові 
рахунків результати, облік витрат підприємства вести за 
допомогою рахунків класу 9 «Витрати діяльності». 
 
9 Перелік і склад змінних і Базою розподілу фактичних витрат при наданні 
постійних обов’язкових та додаткових автостанційних послуг 
загальновиробничих витрат, вважати прямі витрати на оплату праці. Розподіл 
база розподілу загальновиробничих витрат між видами послуг 
загальновиробничих змінних і проводити пропорційно до прямих витрат на оплату 
розподілених постійних праці основних працівників, які надають послуги. 
загальновиробничих витрат  
 
Бухгалтерський облік на підприємстві ПрАТ «Черкаси ОПАС» ведеться 
силами бухгалтерії, на основі Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, 
капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств та Інструкції 
№291 за журнально–ордерною формою з елементами комп’ютерної 
обробки.Складаються щомісяця журнали – ордери та інші облікові регістри. 
Роздруківки з комп’ютерної програми підписуються бухгалтером, який 
відповідає за складання облікового документу. 
Бухгалтера забезпечують зберігання первинних документів та облікових 
регістрів, які були підставою для складання звітності, бухгалтерських звітів, їх 
оформлення та передачу до архіву відповідно до вимог чинного законодавства. 
Фахівці відділів підприємства, начальники АС виконують вимоги 
працівників бухгалтерії щодо дотримання порядку оформлення первинних 
документів, терміну подання їх до обліку. За порушення вимог бухгалтерів, 
несвоєчасне складання первинних документів і недостовірність відображення 
34 
 
в них даних, фахівців та начальників АС притягують до дисциплінарної 
відповідальності. У випадках, якщо документ підписаний фахівцем, складений 
з порушенням законодавчих і нормативних вимог, або взагалі не складений, 
або відсутність такого документу тягне за собою застосування фінансових 
санкцій до підприємства, то питання про відповідальність фахівця розглянути 
у відповідності до чинного законодавства. 
Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і 
фінансової звітності проводиться інвентаризація активів і зобов’язань 
відповідно до Інструкції по Інвентаризації основних засобів, нематеріальних 
активів, ТМЦ, грошових коштів, документів  і розрахунків затверджених 
Наказом Мінфіну України від  11.08.94 року №69 в ІV кв 2012 року. 
Тому облікова політика є важливим інструментом ведення 
бухгалтерського обліку та фінансової звітності організації. Успішний, 
попередньо глибокий аналіз можливих комбінацій варіантів облікової 
політики дозволяє підприємству вести свою господарську діяльність 
ефективно. Формування облікової політики – складний процес, що вимагає 
наявності організаційних, технічних і людських можливостей, він не 
завершується затвердженням розпорядження про облікову політику, а триває 
до припинення діяльності підприємства. 
На нашу думку, при розробці Наказу про облікову політику, доречно 
окремо виділяти облікові політики конкретного об’єкта обліку, а їх сукупність 
окреслювати в обліковій політики підприємства, також доцільно виділити 
облікові політики щодо:  
- організації бухгалтерського обліку на підприємстві; 
- фінансової звітності; 
- управлінського обліку; 
- податкового обліку.  
Особливу увагу слід звернути на вплив змін які суттєво впливають на 
ведення бухгалтерського, фінансового, податкового та управлінського обліку 
на законодавчому рівні та визначити можливості для адаптації до змін.  
35 
 
Щоб облікова політика була ефективною, процес її визначення повинен 
передувати таким етапам: аналіз досягнутого фінансового стану 
підприємства;  формулювання її основних тактичних цілей;  аналіз змін 
нормативної та законодавчої бази;  виявлення основних проблемних питань у 
бухгалтерському обліку, що пов’язані з неврегульованістю законодавства за 
окремими питаннями, та розробка шляхів недопущення порушень. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
РОЗДІЛ 2 
ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ 
ПІДПРИЄМСТВАПРАТ «ЧЕРКАСИ ОПАС» 
36 
 
 
 
2.1. Фінансовий аналіз майнового стану підприємства 
 
Приватне акціонерне товариство «Черкаське обласне підприємство 
автобусних станцій», що діє на основі Статуту (Додаток Б) у відповідності до 
вимог Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України «Про 
акціонерні товариства», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про 
зовнішньоекономічну діяльність» та інших законодавчих актів України. ПрАТ 
«Черкаси ОПАС» створене згідно наказу Фонду Державного майна України в 
1997 році на базі Черкаського державного обєднання автобусних станцій 
17199. На сьогодні статутний фонд не змінився і складає 778,5 тис. грн та 
включає в себе майно, будівлі 19 автостанцій, розміщених на території 
Черкаської області. Кількість іменних акцій складає 3114000 штук, державна 
частка акцій відсутня. 
Місцезнаходження Товариства: 18006, Україна, м.Черкаси, 
бульв.Шевченка, 389. 
Метою діяльності Товариства є насичення ринку товарами і послугами 
для задоволення соціально-економічних потреб акціонерів та членів трудового 
колективу Товариства, які не є акціонерами та одержання прибутку від 
господарської діяльності. 
Предметом діяльності Товариства є: 
- надання комплексу послуг, пов’язаних з організацією і здійсненням 
процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом перевізника; 
- прийом замовлень на продаж квитків на проїзд автобусами; 
- централізоване диспетчерське управління перевезенням пасажирів; 
- продаж квитків та надання інших послуг через автостанції товариства 
- допоміжне обслуговування наземного транспорту, інженерні послуги; 
- пасажирські перевезення на міських, приміських, міжміських та 
міжнародних маршрутах, автостанційне обслуговування; 
37 
 
- здавання в оренду власного нерухомого майна, транспортних засобів, 
обладнання, устаткування, машин та механізмів юридичним та фізичним 
особам. 
Середньо - облікова чисельність працюючих на ПрАТ «Черкаське 
обласне підприємство автобусних станцій» досягає 120 чоловік, не включаючи 
засновників. Це працівники Апарату управління та працівники виробничих 
підрозділів -автостанцій. 
Організаційна структура управління підприємства (Додаток В) –
представляє собою конструкцію підприємства, визначає склад, 
підпорядкованість та взаємодію її елементів окреслює необхідну кількість 
управлінського персоналу, здійснює розподіл за підрозділами, регламентує 
адміністративні, функціональні та інформаційні взаємовідносини між 
працівниками апарату управління та підрозділами, встановлює права, 
обов'язки та відповідальність працівників. 
Бухгалтерія – такий самий підрозділ підприємства, як і всі інші 
адміністративні служби. Тому, розглянемо саме його структуру детальніше. 
На ПрАТ «Черкаси ОПАС» діє централізований облік, під яким розуміють 
таку побудову облікового апарату, за якої всі облікові роботи (обробка 
документів, аналітичний і синтетичний облік, складання зведеного балансу і 
звітності) зосереджені в єдиному обліковому підрозділі – у бухгалтерії 
підприємства. При централізованому обліку в окремих підрозділах 
підприємства, на автостанціях, складають лише первинні документи 
(виписують прибуткові і видаткові касові ордери, ведуть касові книги, та 
інше). Документацію разом зі звітами матеріально-відповідальних осіб та 
касовими звітами передають до головної (центральної) бухгалтерії 
підприємства, в якій складають зведений бухгалтерський баланс та іншу 
звітність. 
38 
 
Бухгалтерія підприємства складається з 6 осіб: головного бухгалтера, 
заступника головного бухгалтера, провідних бухгалтерів та бухгалтерів І 
категорії, функціональні обов’язки яких вказані в посадових інструкціях. 
Організаційна структура бухгалтерії має вигляд рис.2.1. 
 
 Головний бухгалтер 
 
 Заступник гол. 
бухгалтера 
 
Бухгалтер по Бухгалтер по Бухгалтер по Бухгалтер по 
 зарплаті МШП витратам розрахункам з 
покупцями 
 
Рис.2.1. Організаційна структура бухгалтерії ПрАТ «Черкаси ОПАС» 
 
Важливим напрямком комплексної оцінки фінансового стану 
підприємства є аналіз його майнового стану на основі даних балансу (звіту про 
фінансовий стан). Майновий стан є однією з характеристик фінансового стану 
підприємства і використовується для оцінки складу, розташування, структури 
та динаміки активів (майна) і зобов’язань (власного капіталу та спроможності). 
Аналіз складу, структури та динаміки активів і пасивів підприємства на 
підставі даних балансу може проводитись одним із таких способів:  
1. без попередньої зміни статей балансу; 
2. за допомогою побудови скороченого аналітичного балансу шляхом 
об’єднання однорідних за складом балансових статей; 
3. додатковим коригуванням статей балансу на індекс інфляції.  
Один із фундаторів балансознавства М. О. Блатов у 20-ті роки ХХ ст. 
запропонував методику дослідження структури та динаміки активів і пасивів 
за допомогою скороченого аналітичного балансу. Скорочений аналітичний 
39 
 
баланс утворюється з вихідного балансу шляхом об’єднання в окремі групи 
однорідних за складом та економічним змістом статей і доповнення його 
відповідними показниками структури, динаміки та структурної динаміки, що 
характеризують статику і динаміку майнового стану підприємства.  
Інформація скороченого аналітичного балансу досліджується 
задопомогою методів горизонтального і вертикального аналізу. У процесі 
горизонтального (часового) аналізу визначаються абсолютні та відносні зміни 
у динаміці величин окремих видів активів і пасивів. Показниками 
горизонтального аналізу активу скороченого аналітичного балансу є: 
- величини майна та його видів станом на кінець базового і звітного 
періодів; 
- абсолютні зміни видів активів (у тисячах гривень); 
- відносні зміни видів активів (темп приросту у відсотках); 
- абсолютне значення одного відсотка приросту величин майна та його 
видів – відношення абсолютної зміни до темпа приросту у відсотках.  
Вертикальний (структурний) аналіз передбачає дослідження структури 
активу і пасиву балансу, тобто частки окремих видів майна і джерел 
формування капіталу у валюті балансу та підсумку його розділів. Показниками 
вертикального аналізу активу скороченого аналітичного балансу є: 
- частка окремих видів майна у валюті балансу та підсумку його розділів 
станом на кінець базового і звітного періодів; 
- зміни частки (у відсоткових пунктах); 
- зміни окремих видів майна у відсотках до загальної зміни валюти 
балансу (показник динаміки структурних змін).  
Перевагою вертикального аналізу порівняно з горизонтальним є 
можливість зіставлення структурних показників балансів різних за величиною 
активів підприємств аналогічної сфери діяльності, а також структурних 
показників у динаміці за суттєвої зміни абсолютних величин статей балансу.  
У цілому під час оцінювання майнового стану підприємства прийоми 
горизонтального і вертикального аналізу скороченого аналітичного балансу 
40 
 
тісно поєднуються та взаємодоповнюють один одного. Аналіз складу, 
структури та динаміки майна (активів) передбачає формулювання 
комплексних висновків, які вказують на  позитивні та негативні ознаки і 
тенденції в майновому стані підприємства. 
Для формування аналітичних таблиць була надана така звітність 
підприємства ПрАТ «Черкаси ОПАС», за 2019-2021рр.: 
- «Баланс» Звіт про фінансовий стан (Додатки Г); 
- «Звіт про фінансові результати» Звіт про сукупний дохід (Додатки Д); 
За методикою, наведеною в активі скороченого аналітичного балансу 
(табл.2.1), проведемо горизонтальний і вертикальний аналіз майна 
підприємства (табл. 2.2). Розрахунки виконаємо за інформацією форми № 1 
«Баланс (Звіт про фінансовий стан)» за базовий і звітний роки. 
Таблиця 2.1 
Актив скороченого аналітичного балансу 
№  Порядок розрахунку за даними 
з/п Вид активів (майна) форми № 1 (рядки) 
 Майно – всього 1300 
1 Необоротні активи 1095 
1.1 Основні засоби 1010 
1.2 …1 … 
2 Оборотні активи 1195 
2.1 Запаси 1100 
2.2 Поточні біологічні активи 1110 
2.3 Поточна дебіторська заборгованість сума із 1125 по 1155 (без 1136) 
2.4 Гроші та їх еквіваленти, поточні фінансові 1160+1165 
інвестиції 
2.5 Витрати майбутніх періодів 1170 
2.6 Інші оборотні активи 11202 +11802 +1190 
3 Необоротні активи, утримувані для продажу, та 1200 
групи вибуття 
1. Можуть наводитись інші важливі для підприємства види необоротних 
активів. 
 
Таблиця 2.2  
Горизонтальний і вертикальний аналіз майна підприємстваПрАТ 
«Черкаси ОПАС»  (2020-2021р.р.) 
41 
 
Вид активів Базовий рік Звітний рік Зміни (+,–) 
(майна) 2020 2021 
сума, у % сума, тис. у % суми, частки, у % 
тис. грн до грн до тис. в. п. 
підсу підсу грн 
мку мку 
А 1 2 3 4 5=3-1 6=4-2 7=5/1*10
0 
Майно - всього 6461 100 5582 100 -879 - -13,6 
1. Необоротні 
4366 67,6 4035 72,3 -331 +4,7 -7,6 
активи 
1.1. Основні 
4341 99,4 4010 99,4 -331 - -7,6 
засоби 
1.2. Нематеріальні 
25 0,6 25 0,6 - - - 
активи 
2. Оборотні 
2095 32,4 1547 27,7 -548 -4,7 -26,2 
активи 
2.1. Запаси 88 4,2 81 5,2 -7 +1 -7,9 
2.1.1. Виробничі 
88 100 81 100 -7      - -7,9 
запаси 
2.3. Поточна 
дебіторська 591 28,2 806 52,1 +215 +23,9 36,4 
заборгованість 
2.4. Гроші та їх 
еквіваленти, 
1416 67,6 660 42,7 -756 -24,9 -53,4 
поточні фінансові 
інвестиції 
 
Результати горизонтального і вертикального аналізу майна (табл. 2.2) 
свідчать про наявність негативних ознак і тенденцій у майновому стані 
підприємства за інформацією активу балансу. До негативних характеристик 
майнового стану належать такі: 
- у звітному році порівняно з базовим вартість майна зменшилась на 
879 тис.грн, або 13,6%, що свідчить про спад майнового потенціалу 
підприємства; 
- необоротні активи зменшилися на 331 тис.грн (7,6%), а оборотні 
активи на 548 тис.грн(26,2%). Необоротні активи представлені насамперед 
основними засобами, вартість яких зменшилась на 331тис.грн., або 7,6%; 
- серед оборотних активів суттєво збільшилася поточна дебіторська 
заборгованість (на 215 тис.грн, що становить 36,4%), збільшення частки 
поточної дебіторської заборгованості в майні з 28,2% у базовому році до 52,1% 
42 
 
у звітному свідчить про погіршення стану розрахунків підприємства з 
дебіторами. 
Отже зробивши аналізпідприємства за останні два роки, можна зробити 
висновок, що у звітному році відбулося зниження всіх показників, а це 
свідчить про погіршення майнового стану. 
Одним із складників порівняльного аналітичного балансу є 
вертикальний аналіз. На відміну від горизонтального, за допомогою якого 
розраховуються абсолютні показники, вертикальний аналіз передбачає 
розгляд відносних показників балансу. Методика вертикального аналізу 
полягає у тому, що загальну суму балансу приймають за 100%, а кожну статтю 
фінансової звітності подають у вигляді відсоткової частки від прийнятого 
базового значення. Вертикальний аналіз дає змогу відстежити, яку питому 
вагу в загальному підсумку балансу займає кожна стаття балансу.  
У процесі дослідження виокремимо три головні риси вертикального 
аналізу:  
1)провівши вертикальний аналіз на підприємстві, можна виявити 
основні тенденції та зміни в діяльності підприємства; 
2)оскільки процес інфляції призводить до недостовірних показників 
фінансової звітності, тим самим ускладнюючи їх порівняння в динаміці, саме 
відносні показники вертикального аналізу згладжують цей негативний процес;  
3)відносні показники дають змогу провести порівняльний аналіз 
підприємств, які спеціалізуються на аналогічному виробництві та специфіці 
діяльності.  
Дані вертикального аналізу активу балансу ПрАТ«Черкаси ОПАС» за 
2020–2021 рр. представлено в табл. 2.3.  
Аналіз даних табл.2.3 підтверджує, що у структурі активу балансу 
найбільшупитому вагу складають необоротні активи, у базовому 67,6%, а у 
звітному 72,3%. У цілому структура активу балансу за аналізований період не 
змінилася. У складі необоротних активів переважали основні засоби (67,2% і 
71,9% загальної вартості активів), питома вага нематеріальних активів 
43 
 
залишилась незмінна і становила 0,4% вартості активів. Частка оборотних 
активів зменшилась на 4,7% з 32,4% на 27,7% у звітному періоді.  
Оборотні активи в обох періодах були сформовані за рахунок грошей та 
їх еквівалентів (21,9% і 11,8% загальної вартості оборотних активів), та 
дебіторської заборгованості (9% і 14,1%), причому частка грошових коштів 
зменшилась на 10,01%, а дебіторська заборгованість збільшилася на 5,1%. 
Аналогічно здійснено вертикальний аналіз пасиву балансу ПрАТ 
«Черкаси ОПАС» за 2020–2021 рр. на основі офіційної фінансової звітності, 
результати якого представлено в табл.2.4. 
Таблиця 2.3 
Вертикальний аналіз активу балансу ПрАТ «Черкаси ОПАС»за 2020–
2021 р.р. 
Статті балансу Значення за період, Питома вага, % Зміна за 
тис.грн структурою 
за 2021 до 
     2020р.у % 
Актив 2020р. 2021р. 2020р. 2021р. 
1 2 3 3 5 6 
Необоротні активи, всього, 4366 4035 67,6 72,3 4,7 
у тому числі: 
Нематеріальні активи 25 25 0,4 0,4 - 
Основні засоби 4341 4010 67,2 71,9 4,7 
Оборотні активи, всього, у 2095 1547 32,4 27,7 -4,7 
тому числі: 
Запаси 88 81 1,4 1,5 0,1 
Дебіторська заборгованість 8 20 0,1 0,3 0,2 
за продукцію, товари, 
роботи, послуги 
Інша поточна дебіторська 583 786 9 14,1 5,1 
заборгованість 
Гроші та їх еквіваленти 1416 660 21,9 11,8 -10,01 
Баланс 6461 5582 100 100 - 
Таблиця 2.4 
Вертикальний аналіз пасиву балансу ПрАТ «Черкаси ОПАС» за 2020–
2021 р.р. 
Статті балансу Значення за період, Питома вага, % Зміна за 
тис.грн структурою 
44 
 
     за 2021 до 
Пасив 2020р. 2021р. 2020р. 2021р. 2020р.у % 
1 2 3 4 5 6 
Власний капітал 3717 2181 57,5 39,07 -18,43 
Зареєстрований (пайовий) 778 778 12,04 14 1,96 
капітал 
Додатковий капітал 3375 3217 52,2 57,6 5,4 
Резервний капітал 4 4 0,06 0,07 0,01 
Нерозподілений прибуток (440) (1818) -6,8 -32,6 25,8 
(непокритий збиток) 
Поточні зобов’язання та 2744 3401 42,5 60,9 18,4 
забезпечення 
Поточна кредиторська 147 96 2,3 1,7 -0,6 
заборгованість за товари, 
роботи, послуги 
Поточна кредиторська 386 426 6 7,6 1,6 
заборгованість за розрахунки 
з бюджетом 
Поточна кредиторська 95 98 1,5 1,8 0,3 
заборгованість за 
розрахунками зі страхування 
Поточна кредиторська 299 255 4,6 4,6 - 
заборгованість за 
розрахунками з оплати праці 
Поточні забезпечення 181 209 2,8 3,7 0,9 
Інші поточні зобов’язання 1636 2317 25,3 41,5 16,2 
Баланс 6461 5582 100 100 - 
 
Дані табл.2.4 свідчать, що в складі пасивів найбільшу частку у базовому 
періоді зайняв власний капітал це 57,5%, що свідчить про середній рівень 
ризику банкрутства підприємства, у звітному періоді зайнялипоточні 
зобов’язання та забезпечення і склали 60,9% загальної суми балансу. При 
цьому власний капітал за аналізований період знизився на 18,4%.  
Поточні зобов`язання збільшилися на 18,4% за рахунок зменшення 
кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги на 0,6%, збільшення 
кредиторської заборгованості за розрахунками з бюджетом на 1,6% та 
збільшення інших поточних зобовязань на 16,2%. 
45 
 
Порівнюючи з 2020 роком, структура оборотних і необоротних активів 
залишилась без змін, проте зменшився власний капітал, в порівняно з 2019 
роком на 18,4%, а поточні зобовязання і забезпечення, відповідно збільшилися 
на 18,4%в структурі балансу. 
У цілому слід відзначити, що структура балансу підприємства є досить 
збалансованою, але слід звернути увагу на небажане та невиправдане 
зростання частки дебіторської заборгованості. 
 
 
2.2. Аналіз платоспроможності та ліквідності підприємства 
 
Однією з ключових характеристик фінансового стану суб'єкта 
господарювання є його ліквідність та платоспроможність. Міжнародні 
стандарти фінансової звітності визначають, що інформація про ліквідність та 
платоспроможність використовується для прогнозування здатності суб'єкта 
господарювання своєчасно виконувати свої фінансові зобов'язання. При цьому 
ліквідність пов'язана з наявністю грошових коштів у найближчому 
майбутньому після виконання платіжних зобов'язань протягом визначеного 
періоду часу, а платоспроможність - з наявністю грошових коштів протягом 
більш тривалого періоду часу для своєчасного виконання зобов'язань. 
Для оцінювання ліквідності та статичної платоспроможності 
підприємства використовується система відносних показників, які мають 
назву коефіцієнтів ліквідності (платоспроможності). Економічний зміст, 
порядок розрахунку за даними форми № 1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)» 
та нормативні значення основних і допоміжних показників оцінювання 
ліквідності та платоспроможності підприємства наведено в табл. 2.5.Основні 
показники розраховують за принципом: у чисельнику – відповідні групи 
платіжних засобів, у знаменнику – поточні зобов’язання і забезпечення. 
Залежно від того, якими видами платіжних засобів підприємство має 
46 
 
можливість здійснити оплату поточних зобов’язань і забезпечень, визначають 
три рівні платоспроможності:  
1) грошова характеризується коефіцієнтом абсолютної ліквідності; 
2) розрахункова характеризується коефіцієнтом швидкої ліквідності; 
3)майнова (потенційна) характеризується коефіцієнтом загальної 
ліквідності. 
Таблиця 2.5 
Відносні показники оцінювання ліквідності та платоспроможності 
підприємства 
  Порядок розрахунку Нормативне 
Показник Економічний зміст за даними форми №1 значення 
(рядки) 
Основні показники 
 [Гроші та їх   
Коефіцієнт еквіваленти]+[Поточні   
абсолютної фінансові інвестиції] 1160+1165/ 1695  
ліквідності /Поточні зобов’язання і ≥ 0,2 
забезпечення 
Коефіцієнт [Гроші та їх   
швидкої еквіваленти]+[Поточні сума із 1125 по 1190/ 
≥ 0,7 
ліквідності фінансові інвестиції]+ 1695 
[Поточна дебіторська 
заборгованість]+[Інші 
оборотні активи]/ Поточні 
зобов’язання і забезпечення 
Коефіцієнт Оборотні активи /Поточні   
загальної зобов’язання і забезпечення 1195/ 1695 ≥ 1,0 
ліквідності 
Допоміжні показники 
Коефіцієнт Гроші та їх еквіваленти/ 1165 /1695  
платоспроможності Поточні зобов’язання і 
≥ 0,1 
забезпечення 
Коефіцієнт Оборотні активи /Позиковий 1195/  
критичної капітал 1595+1695+1700 ≥ 1,0 
ліквідності 
Коефіцієнт «Нормальні» джерела 1495–|1425|–  
покриття запасів покриття/ Запаси і поточні |1430|+1595+1695 + ≥ 1,0 
біологічні активи +1700–1095/ 
1100+1110 
Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує миттєву 
платоспроможність і показує, яку частину поточних зобов’язань і забезпечень 
підприємство має можливість негайно погасити високоліквідними 
47 
 
оборотними активами (грошима і поточними фінансовими інвестиціями). Цей 
коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм оцінювання ліквідності та 
платоспроможності підприємства. 
Коефіцієнт швидкої ліквідності (інша назва – коефіцієнт проміжної 
ліквідності) характеризує потенційну платоспроможність з урахуванням 
майбутніх надходжень від дебіторів і показує, яку частину поточних 
зобов’язань і забезпечень підприємство може погасити, використавши поряд 
із високоліквідними оборотними активами середньоліквідні активи (поточну 
дебіторську заборгованість, інші оборотні активи). Цей коефіцієнт визначає 
рівень платоспроможності підприємства на період, що дорівнює середній 
тривалості одного обороту поточної дебіторської заборгованості за умови 
повного і своєчасного її погашення. 
Коефіцієнт загальної ліквідності (інші назви – загальний коефіцієнт 
ліквідності, коефіцієнт покриття) – це найбільш комплексний показник 
оцінювання ліквідності та платоспроможності підприємства, який 
визначається відношенням усієї суми оборотних активів до величини 
поточних зобов’язань і забезпечень. На відміну від попередніх показників 
коефіцієнт загальної ліквідності відображає платіжні можливості на відносно 
віддалену перспективу – період, що дорівнює середній тривалості одного 
обороту оборотних активів, за умови своєчасних розрахунків з дебіторами, 
реалізації готової продукції, товарів, а за потреби і виробничих запасів. 
За методикою, наведеною в табл. 2.5 проведемо розрахунок і дамо 
оцінку рівня та динаміки відносних показників (коефіцієнтів), які 
характеризують ліквідність і платоспроможність підприємства (табл. 2.6). Під 
час формулювання висновків візьмемо до уваги економічний зміст і 
нормативні значення показників. Для розрахунків використаємо інформацію 
форми № 1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)» за базовий і звітний роки 
(Додатки  Г, Д).  
Таблиця 2.6 
48 
 
Показники оцінювання ліквідності та платоспроможності підприємства 
ПрАТ «Черкаси ОПАС» (за 2019-2021р.р.) 
    Відхилення 
Показник 2019р. 2020р. 2021р. 2020/2019 2021/2020 
Коефіцієнт абсолютної 0,837 0,516 0,194 -0,321 -0,322 
ліквідності 
Коефіцієнт швидкої 1,037 0,731 0,431 -0,306 -0,3 
ліквідності 
Коефіцієнт загальної 1,058 0,763 0,455 -0,295 -0,308 
ліквідності 
Коефіцієнт 0,837 0,516 0,194 -0,321 -0,322 
платоспроможності 
Коефіцієнт критичної 1,058 0,763 0,455  -0,295 -0,308 
ліквідності 
Коефіцієнт покриття запасів 38,823 23,806 19,098 -15,017 -4,708 
 
Аналіз динаміки показників платоспроможності та ліквідності 
підприємства ПрАТ «Черкаси ОПАС» показує, що підприємство на кінець 
звітного періоду зможе погасити тільки 19% своєї короткострокової 
заборгованості за рахунок найбільш ліквідної частини активів – грошових 
коштів. Цей показник знизився у порівнянні до 2019 року, що повязано зі 
зменшенням грошових коштів, яке відбулося більш стрімко, ніж зниження 
поточних зобов`язань. Але у 2021р. цей показник зменшився на 0,643 у 
порівнянні з 2019р. 
Фактичне значення коефіцієнта швидкої ліквідності показує, що 
підприємство на кінець 2019 року могло повністю погасити свою 
короткострокову заборгованість за рахунок грошових коштів на рахунку, 
повернення дебіторської заборгованості. А вже з 2020 року цей показник 
стрімко падає і на кінець 2021рокумає значення меньше нормативного, а це 
означає що підприємство не в змозі вчасно відповідати за своїми поточними 
зобов’язаннями. 
Коефіцієнт загальної ліквідності показує, що у підприємства на кінець 
2019 року було достатньо коштів, які могли бути використані для погашення 
його короткострокових зобовязань. На кінець 2021 року ми бачимо негативні 
49 
 
зміни, далі цей показник значно зменшується, баланс вважається неліквідним, 
а підприємство неплатоспроможним. 
Фактичне значення коефіцієнта платоспроможності та критичної 
ліквідності з 2019-2021р.р. зменшується, а це свідчить про зниження рівня 
платіжних можливостей підприємства щодо виконання поточних зобов’язань 
і забезпечень з урахуванням використання відповідних груп платіжних 
засобів. 
Отже, проаналізувавши всі показники можна дійти висновку, зниження 
у динаміці значень більшості основних і допоміжних коефіцієнтів ліквідності 
вказує на недостатню грошову платоспроможність підприємства. 
 
 
2.3 Аналіз ділової активності підприємства 
 
З метою уникнення кризових явищ у виробничо-фінансовій діяльності 
та досягнення стійкого економічного зростання необхідно стимулювати 
ділову активність на підприємствах, що мінімізує ризики в економічно 
нестабільному ринковому середовищі. 
Ділова активність є комплексною характеристикою, що охоплює різні 
аспекти діяльності підприємства. У широкому розумінні ділова активність - це 
ініціативи, спрямовані на просування підприємства на ринках продукції, праці 
та капіталу. Ділова активність проявляється в динамічності розвитку 
підприємства та швидкості фінансового обороту. Критеріями діяльності 
підприємства є рівень ефективності виробничо-фінансової діяльності, 
стійкість економічного зростання, розширення ринків збуту продукції, ступінь 
виконання планів за основними показниками та забезпечення заданих значень 
темпів їх зростання. 
Ділову активність підприємства аналізують у декілька етапів, які 
здійснюються у певній послідовності:  
50 
 
1. Загальне оцінювання ділової активності за кількісними та якісними 
параметрами. 
2. Комплексне оцінювання ділової активності підприємства за системою 
показників оборотності активів і пасивів. 
3. Оцінювання й аналіз факторів зміни стійкості економічного зростання. 
4. Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості. 
5. Аналіз ринкової активності підприємства.  
Виокремлюють ділову активність підприємства щодо мобілізації 
внутрішніх ресурсів економічного зростання та активність у зовнішньому 
ринковому середовищі. Внутрішня активність виражається у зростанні 
економічного потенціалу підприємства та підвищенні ефективності його 
використання.  
Оцінку внутрішньої ділової активності здійснюють у кількісному та 
якісному вимірах. Кількісні параметри ділової активності виражаються 
динамікою показників ефективності виробничо-фінансової діяльності 
підприємства. Наприклад, система показників кількісного вимірювання 
ділової активності може включати такі складові:  
1) динаміка: валюти балансу, власного капіталу, основних засобів, 
запасів, чисельності працівників, обсягів виробництва продукції (робіт, 
послуг), обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), чистого доходу, 
чистого фінансового результату, реальних інвестицій тощо;  
2) ефективність використання ресурсів: фондовіддача основних засобів, 
матеріаломісткість продукції, продуктивність праці, середня заробітна плата 
працівників, рентабельність продукції, рентабельність сукупного капіталу, 
рентабельність власного капіталу, рентабельність реальних інвестицій тощо.  
Позитивна динаміка цих показників сприяє зміцненню фінансового 
стану підприємства.  
У процесі дослідження проводиться зіставлення темпів зростання 
чистого фінансового результату (прибутку), чистого доходу та величини 
51 
 
активів. Про підвищення ділової активності свідчить таке співвідношення 
показників динаміки:  
ТЧП > ТЧД > ТА > 100 %,(2.1) 
де  
ТЧП – темп зростання (зниження) чистого фінансового результату: прибутку; 
ТЧД – темп зростання (зниження) чистого доходу від реалізації продукції 
(товарів, робіт, послуг);  
ТА – темп зростання (зниження) величини активів.  
Це співвідношення у світовій практиці отримало назву «золотого 
правила економіки підприємства» та означає такий причинно-наслідковий 
зв’язок:  
1. ТА> 100 % – зростає економічний потенціал підприємства, тобто 
розширюються можливості його діяльності; 
2. ТЧД> ТА – зростання чистого доходу випереджає зростання величини 
активів (вкладеного капіталу), що свідчить про підвищення ефективності 
використання майнових ресурсів підприємства; 
3. ТЧП> ТЧД – чистий фінансовий результат (прибуток) зростає 
випереджальними темпами порівняно з чистим доходом, що може бути 
результатом зменшення собівартості продукції або підвищення рівня її 
рентабельності.  
Якщо ТЧП > ТА, але ТЧП < ТЧД, то ефективність використання активів 
зростає за рахунок підвищення цін на продукцію [38]. 
За інформацією форми № 1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)» і форми 
№ 2 «Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)» за базовий і 
звітний роки (додатки Г, Д) визначимо темпи зростання величини активів, 
чистого доходу та чистого фінансового результату (прибутку) для перевірки 
дотримання «золотого правила економіки підприємства» (табл. 2.7).  
Порядок визначення показників вихідної інформації:  
1. Середньорічна вартість активів – форма № 1: (рядок 1300, гр.3 + рядок 
1300, гр.4)÷2.  
52 
 
2. Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – форма 
№ 2: рядок 2000.  
3. Чистий фінансовий результат: прибуток – форма № 2: рядок 2350.  
Таблиця 2.7 
Аналіз показників динаміки для перевірки дотримання «золотого 
правила економіки підприємства»за 2019-2021р.р. 
    Темп зростання, % 
Показник 2019р. 2020р. 2021р. 
2020/2019 2021/2020 
Середньорічна вартість      
активів, тис. грн 7960,50 7385,50 6021,50 92,7 81,5 
Чистий дохід від реалізації      
продукції (товарів, робіт, 22908 12846 14861 56,1 115,7 
послуг), тис. грн 
Чистий фінансовий      
результат: прибуток, тис. грн 161 - - - - 
 
За результатами нашого дослідження можна дійти висновку, що 
економічний потенціал підприємства ПрАТ «Черкаси ОПАС» йде на спад, а 
це означає про звуження можливостей його діяльності. Всі показники мають 
динаміку зменшуватися і це свідчить про ослаблення фінансового стану 
підприємства. 
Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті виявляється 
насамперед у швидкості обертання його активів і пасивів. Економічне 
значення оборотності полягає у тому, що від неї залежить величина 
необхідних підприємству ресурсів для здійснення процесу виробництва і 
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).  
Швидкість обороту активів і пасивів підприємства є однією з якісних 
характеристик його фінансової політики. Чим більша швидкість обороту, тим 
ефективніше працює підприємство. Зростання активів і пасивів може свідчити 
не тільки про розширення виробництва або дію факторів інфляції, але й про 
уповільнення їх обороту, що зумовлює збільшення їх величини.  
Залежно від швидкості обертання для забезпечення нормального 
перебігу господарської діяльності необхідна і різна величина окремих видів 
53 
 
активів і пасивів. Тому аналіз оборотності та ефективності їх використання має 
важливе значення для оцінювання фінансового стану підприємства.  
На швидкість обороту окремих видів майна і джерел формування 
капіталу впливають такі фактори: 
1. галузь економіки; 
2. обсяги діяльності підприємства; 
3. тривалість виробничого циклу; 
4. кількість видів та обсяги ресурсів, які використовуються; 
5. територіальне розташування постачальників та інших ділових 
партнерів; 
6. система розрахунків за продукцію (товари, роботи, послуги); 
7. платоспроможність клієнтів; 
8. якість банківського обслуговування; 
9. облікова політика підприємства; 
10. кваліфікація працівників апарату управління; 
11. рівень інфляції тощо.  
Основні показники ділової активності – це різноманітні показники 
оборотності активів і пасивів, які за змістом поділяються на декілька груп:  
1. коефіцієнти обертання; 
2. тривалість одного обороту (в днях); 
3. коефіцієнти завантаження є оберненими показниками до коефіцієнтів 
обертання; 
4. величина вивільнених (додатково залучених) активів; 
5. операційний цикл; 
6. фінансовий цикл. 
За вихідною інформацією, наведеною в табл. 2.8 і додатках В,Г 
проведемо розрахунок та проаналізуємо динаміку показників оборотності 
активів і пасивів, які характеризують ділову активність підприємства за 2020-
2021 роки (табл. 2.9). 
Таблиця 2.8 
54 
 
Вихідна інформація для розрахунку показників ділової активності 
підприємства ПрАТ «Черкаси ОПАС» 
 Порядок розрахунку за даними форм № 1, 2 
Показник (рядки) 
Чистий дохід від реалізації Ф. № 2: 2000 
продукції (товарів, робіт, послуг) 
Собівартість реалізованої Ф. № 2: 2050 
продукції (товарів, робіт, послуг) 
Середньорічна вартість активів Ф. № 1: (1300, гр.3+1300, гр.4)÷2 
Середньорічна вартість оборотних Ф. № 1: (1195, гр.3+1195, гр.4)÷2 
активів 
Середньорічна вартість запасів Ф. № 1: ((1100+1110), гр.3+(1100+1110), 
гр.4)÷2 
Середньорічна величина поточної Ф. № 1: (сума із 1125 по 1155 (без 1136)), гр.3+ 
дебіторської заборгованості (сума із 1125 по 1155 (без 1136)), гр.4 )÷2 
Середньорічна вартість власного Ф. № 1: (1495, гр.3+1495, гр.4)÷2 
капіталу 
Середньорічна величина поточної Ф. № 1: ((сума із 1610 по 1650 (без 1621)), 
кредиторської заборгованості гр.3+ +(сума із 1610 по 16501 ), гр.4)÷2 
Таблиця 2.9 
Аналіз ділової активності підприємства ПрАТ «Черкаси ОПАС» за 
показниками оборотності активів і пасивів за 2020-2021р.р. 
№ Показник Базовий Звітний Відхилення (+,–) 
з/п рік рік 
абсол відносне
 2020 2021 
ютне , % 
А Б 1 2 3=2-1 4=3/1* 
100% 
1 2 3 4 5 6 
Вихідна інформація, тис. грн 
1 Чистий дохід від реалізації 12846 14861 2015 15,7 
продукції (товарів, робіт, послуг) 
2 Собівартість реалізованої 11413 13774 2361 20,7 
продукції (товарів, робіт, послуг) 
3 Середньорічна вартість активів 7385,5 6021,5 -1364 -18,5 
 
 
Продовж. табл.2.9 
1 2 3 4 5 6 
4 Середньорічна вартість оборотних 2697,5 1821 -876,5 -32,5 
активів 
5 Середньорічна вартість запасів 77 84,5 7,5 9,7 
6 Середньорічна величина поточної 608 698,5 90,5 14,9 
дебіторської заборгованості 
7 Середньорічна вартість власного 4455 2949 -1506 -33,8 
капіталу 
55 
 
8 Середньорічна величина поточної 881,5 901 19,5 2,2 
кредиторської заборгованості 
Показники ділової активності (оборотності активів і пасивів) 
9 Коефіцієнт обертання активів 1,74 2,47 0,73 41,9 
(п.1÷п.3)  
10 Тривалість одного обороту активів, 206,9 145,75 -61 -29,5 
днів (360÷п.9) 
11 Коефіцієнт обертання оборотних 4,76 8,16 3,4 71,4 
активів (п.1÷п.4) 
12 Тривалість одного обороту 75,6 44,12 -31 -41,6 
оборотних активів, днів (360÷п.11) 
13 Коефіцієнт обертання запасів 148,2 163 14,8 9,98 
(п.2÷п.5) 
14 Тривалість одного обороту запасів, 2,43 2,21 -0,22 -9,05 
днів (360÷п.13) 
15 Коефіцієнт обертання поточної 21,13 21,27 0,14 0,66 
дебіторської заборгованості 
(п.1÷п.6) 
16 Тривалість одного обороту поточної 17,04 16,92 -0,12 -0,70 
дебіторської заборгованості, днів 
(360÷п.15) 
17 Коефіцієнт обертання власного 2,88 5,04 2,16 75 
капіталу (п.1÷п.7) 
18 Тривалість одного обороту власного 125 71,43 -53,57 -0,43 
капіталу, днів (360÷п.17) 
19 Коефіцієнт обертання поточної 12,94 15,29 2,35 18,16 
кредиторської заборгованості 
(п.2÷п.8) 
20 Тривалість одного обороту поточної 27,82 23,54 -4,28 -15,38 
кредиторської заборгованості, днів 
(360÷п.19) 
21 Тривалість операційного циклу, 19,47 19,13 -0,17 -0,87 
днів (п.14+п.16) 
22 Тривалість фінансового циклу, днів -8,35 -4,41 3,94 47,18 
(п.21–п.20) 
 
Результати аналізу динаміки ділової активності підприємства (табл.2.9) 
свідчать про наявність позитивних тенденцій щодо оцінювання оборотності 
активів і пасивів. 
Тривалість одного обороту активів зменшилась на 61 день, що становить 
29,5%, оборотних активів – 31 день (41,6%), запасів – 0,2 дні (9,5%), поточної 
дебіторської заборгованості – 0,1 день (0,7%), власного капіталу – 53 дні 
(0,4%),  поточної кредиторської заборгованості – на 4 дні (15,4%). 
У результаті зменшення тривалості одного обороту запасів на 0,2 дні та 
тривалості одного обороту дебіторської заборгованості на 0,1 день тривалість 
56 
 
операційного циклу скоротилась на 0,2 дні (0,87%). Але ми бачимо, що 
тривалість одного обороту поточної кредиторської заборгованості на 0,1 день 
(0,7%), при цьому тривалість фінансового циклу збільшилася а 4 дні (47%), що 
негативно характеризує динаміку ділової активності підприємства. 
Отже провівши аналіз майнового стану, платоспроможності, ліквідності 
та ділової активності підприємства ПрАТ «Черкаси ОПАС» моожна зробити 
наступні висновки. 
Фінансовий аналіз майна показав, що у звітному році відбулося 
зменшення всіх показників, а от поточна дебіторська заборгованість 
збільшилась і становить 52,1% оборотних активів підприємства, що свідчить 
про погіршення стану розрахунків з дебіторами. Загалом вартість майна 
зменшилась на 26,2%. 
Вертикальний аналіз активу та пасиву балансу показав нам, що 
найбільшу питому вагу активу складають необоротні активи, у складі яких 
переважають основні засоби 71,9%. Загалом структура активу балансу за 
аналізовані періоди не змінилася. 
Оборотні активи за два роки були сформовані за рахунок грошових 
коштів та дебіторської заборгованості. 
У складі пасивів питому вагу займає власний капітал 57,5% у базовому 
періоді, а у звітному поточні зобовязання і забезпечення 60,9% загальної суми 
балансу. 
За останні три роки відбулося зменшення показників  
платоспроможності та ліквідності, і це означає що баланс вважається 
неліквідним, а підприємство неплатоспроможним. 
Згідно з отриманими результатами фінансового аналізу підприємства, 
можна дійти висновку, що саме з 2020 року фінансові показники підприємства 
пішли на спад, це може бути зумовлене пандемією коронавірусної хвороби, 
спалах захворювання якої розпочався у грудні 2019року. У зв`язку з введенням 
локдауну, а потім карантинних обмежень щодо транспорту, підприємство 
втратило значний відсоток своїх пасажирів. 
57 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
58 
 
РОЗДІЛ 3 
МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ СУБ’ЄКТУ 
ГОСПОДАРЮВАННЯ 
 
 
3.1. Формування облікової політики підприємств щодо 
необоротних та оборотних активів  
Найбільшу частку необоротних активів підприємства становлять 
основні засоби.Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку 
інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також 
розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначені Положенням 
(стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”. 
До формування облікової політики потрібно відноситись відповідально. 
Найважливішим етапом складання облікової політики щодо нематеріальних 
активів є наказ. В наказі щодо основних засобів, необхідно відображати 
найголовніші питання згідно з законодавством, відповідальність за визначення 
яких покладена на власника підприємства. В наказі про облікову політику 
підприємство само визначає вартісну ознаку основних засобів.  
Формується облікова політика в частині основних засобів з таких 
елементів: 
- Визнання основних засобів; 
- Розмежування основних засобів та малоцінних нематеріальних активів; 
- Первісна оцінка; 
- Прийняття рішень щодо збільшення/зменшення первісної вартості; 
- Виділення об’єктів обліку основних засобів; 
- Групи класифікації об’єктів, розроблення робочого плану рахунків; 
- Визначення строків корисного використання об’єктів основних засобів; 
- Визначення ліквідаційної вартості основних засобів; 
- Методи амортизації; 
- Перегляд методу амортизації та строку експлуатації; 
59 
 
- Метод амортизації для інших необоротних матеріальних активів (крім 
МНМА і бібліотечних фондів); 
- Встановлення джерел інформації для визначення за необхідності 
справедливої вартості окремих видів основних засобів; 
- Зменшення корисності; 
- Витрати, пов’язані з підтриманням об’єкта в робочому стані. 
Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за 
такими групами:  
1. Основні засоби:  
1.0. Інвестиційна нерухомість.  
1.1. Земельні ділянки.  
1.2. Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з 
будівництвом.  
1.3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої.  
1.4. Машини та обладнання.  
1.5. Транспортні засоби.  
1.6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).  
1.7. Тварини.  
1.8. Багаторічні насадження.  
1.9. Інші основні засоби.  
2. Інші необоротні матеріальні активи:  
2.1. Бібліотечні фонди.  
2.2. Малоцінні необоротні матеріальні активи.  
2.3. Тимчасові (нетитульні) споруди.  
2.4. Природні ресурси.  
2.5. Інвентарна тара. 
2.6. Предмети прокату.  
2.7. Інші необоротні матеріальні активи.  
3. Незавершені капітальні інвестиції. 
60 
 
Для того, щоб розмежувати основні засоби та малоцінні необоротні 
матеріальні активи, П(С)БО 7 «Основні засоби» передбачено, що підприємства 
можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до їх складу 
(рис. 3.1). Так, згідно з Податковим кодексом України об’єкти необоротних 
активів вартістю більше 20000 грн. відносяться до складу основних засобів, а 
вартістю менше 20000 грн. – до складу малоцінних необоротних матеріальних 
активів. У фінансовому обліку вартісна межа може бути іншою. 
 
Інші необоротні матеріальні  
 активи 
Основні  
 Вартісна межа У тому числі 
Засоби 
між ОЗ і МНМА Малоцінні необоротні 
(ОЗ) 
 Матеріальні активи 
(МНМА) 
 
 
 
Вс тановлюється підприємством 
Становить 20000 грн. 
самостійно 
 (Податковий Кодекс України) 
(П(С)БО 7 «Основні засоби») 
 
Рис. 3.1. Визначення вартісної межі між основними засобами та 
малоцінними необоротними матеріальними активами 
Джерело:[40] 
Згідно з п. 7 П(С)БО 7, придбані створені ОЗ зараховуються на баланс 
підприємстваза первісною вартістю.  
Первісна вартість − це історична (фактична) собівартість необоротних 
активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, 
сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних 
активів.  
Справедлива вартість − це сума, за якою можна продати актив або 
оплатити зобов’язання за звичайних умов на певну дату. 
Основною особливістю необоротних активів є їх поступове фізичне та 
моральне старіння – знос. Для відновлення або заміни зношеної частини 
61 
 
необоротних активів в бухгалтерському обліку систематично нараховується 
амортизація.  
Амортизація – це систематичний розподіл вартості, що амортизується, 
необоротних активів протягом строку їх корисного використання 
(експлуатації). 
Нарахування амортизації необоротних активів здійснюється протягом 
строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється 
підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на 
баланс) і проводиться щомісячно. 
Згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» амортизація основних засобів (крім 
інших необоротних матеріальних активів) може нараховуватися із 
застосуванням п’яти альтернативних методів: 
- прямолінійного;  
- виробничого;  
- зменшення залишкової вартості;  
- прискореного зменшення залишкової вартості;  
- кумулятивного. 
Щодо переоцінки основних засобів чинні правила допускають два 
варіанти облікової політики. Один із них стосується визначення суттєвості 
щодо переоцінки основних засобів, а інший - визначення частоти, з якою 
позитивне сальдо переоцінки переноситься на нерозподілений прибуток. 
Згідно з Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку 
основних засобів (п. 34) порогом суттєвості для проведення переоцінки або 
відображення зменшення корисності об'єктів основних засобів може 
прийматися:  
1) величина, що дорівнює 1 відсотку чистого прибутку (збитку) 
підприємства;  
2) величина, що дорівнює 10-відсотковому відхиленню залишкової 
вартості об'єктів основних засобів від їх справедливої вартості. 
62 
 
Малоцінні необоротні активи і бібліотечні фонди не переоцінюються, 
якщо амортизація їх вартості здійснюється нарахуванням у першому місяці 
використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, 
та решти 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вибуття 
(списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом, 
або якщо амортизація їх вартості здійснюється нарахуванням у першому 
місяці використання об'єкта 100 відсотків його вартості. 
На підприємстві ПрАТ «Черкаси ОПАС» визнання об’єкта основних 
засобів здійснюється згідно П(С)БО 7 «Основні засоби». Об’єкт визнається 
активом, якщо підприємство у подальшому отримає вигоду від його 
використання.Одиницею обліку визначають окремий об’єкт основних засобів 
та інших матеріальних необоротних активів. 
Для відокремлення в складі основних засобів малоцінних необоротних 
активів встановлена вартісна межа у розмірі 2,5тис. грн. 
Наказпро облікову політику на підприємстві був виданий ще 03.01.2012 
року, але на сьогоднішній день в податковому кодексі відбулися зміни. 
Законом України від 16.01.2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до 
податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, 
усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому 
законодавстві» з 23 травня 2020 року змінено вартісний критерій визначення 
основних засобів з 6 до 20 тис.гривень. Цей критерій застосовується до 
основних засобів, що вводяться в експлуатацію до 23 травня 2020р. 
продовжують амортизуватись у податковому обліку. Тому підприємству 
бажано внести зміни у цій частині наказу про облікову політику. 
Амортизацію об’єктів основних засобів підприємство нараховує 
прямолінійним методом. 
Амортизацію малоцінних необоротних активів нараховують у першому 
місяці їх використання у розмірі 100% їх вартості. 
63 
 
Визнання, оцінку та облік нематеріальних активів здійснюють згідно із 
П(С)БО 8 «Нематеріальні активи». Одиницею обліку визначають окремий 
об’єкт нематеріальних активів. 
Підприємство може само обирати за якою моделлю робити оцінку та 
облік нематеріальних активів: 
- модель собівартості; 
- модель переоцінки. 
Якщо облік нематеріаьного активу здійснюють за моделлю переоцінки, 
всі інші активи цього класу слід обліковувати за такою самою моделлю, за 
винятком випадків, коли для цих активів немає активного ринку. 
Для переоцінки нематеріального активу можна використовувати один із 
таких способів: 
- валову балансову вартість коригують у такий спосіб, який відповідає 
переоцінці балансової вартості цього активу. Накопичену амортизацію на дату 
переоцінки коригують так, аби вона дорівнювала різниці між валовою 
балансовою вартістю активу після врахування накопичених збитків унаслідок 
зменшення корисності; 
- накопичену амортизацію вилучають із валової балансової вартості 
активу. 
Кумулятивну дооцінку нематеріальних активів, що входить до власного 
капіталу, можна: 
- прямо перенестидо нерозподіленого прибутку, коливизнання активу 
припинено; 
або 
- перенести періодично частину дооцінки під час використання активу 
субєктом господарювання. 
Щодо амортизації нематеріальних активів то П(С)БО 8 «Нематеріальні 
активи» не вимагає зазначати методи амортизації в обліковій політиці, однак і 
прямої заборони немає. 
64 
 
Використаний метод обирають на основі очікуваної форми отримання 
втілених в активі майбутніх економічних вигід і застосовують послідовно від 
періоду до періоду, якщо очікувана форма отримання майбутніх економічних 
вигід не змінюється. 
На підприємстві ПрАТ «Черкаське обласне підприємство автобусних 
станцій» амортизацію нематеріальних активів нараховують прямолінійним 
методом, виходячи із строку корисного використання 5 років. 
Одним із елементів необоротних активів є інвестиційна нерухомість, 
щоб визначити чи відповідає нерухомість вимогам визнання інвестиційної, 
підприємство має розробити критерії визнання інвестиційної нерухомості. Їх 
слід розкривати, коли нерухомість класифікувати важко. 
Підприємству належить обрати своєю обліковою політикою модель 
оцінки інвестнерухомості: 
- справедливої вартості; 
- за собівартістю. 
Окрему увагу слід приділити гудвілу. Відповідно до вітчизняних 
стандартів обліку гудвіл – це перевищення вартості придбання над часткою 
покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів, 
зобов'язань і непередбачених зобов'язань на дату придбання.  
Податковий кодекс визначає гудвіл (вартість ділової репутації) як 
нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою 
ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового 
комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських 
якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій 
тощо[38]. 
Коли гудвіл визнають як актив, його може бути визначено як позитивний 
або негативний. Позитивний гудвіл - це ціна, яку покупець готовий заплатити 
понад справедливу вартість чистих активів підприємства, а від'ємний гудвіл - 
це сума, на яку частка покупця у справедливій вартості ідентифікованих 
65 
 
придбаних активів, що ідентифікуються, і прийнятих зобов'язань перевищує 
вартість придбання на дату придбання. 
Гудвіл впливає на вартість підприємства і має бути оцінений, але справа 
ускладнюється практичною неможливістю визначити всі нематеріальні 
активи, що становлять вартість гудвілу. 
Саме з цієї причини як у міжнародних, так і у вітчизняних нормативно-
правових документах зазначається, що гудвіл можливо оцінити тільки під час 
купівлі-продажу або об'єднання підприємств. 
При формуванні облікової політики підприємства щодо гудвілу слід 
зазначити наступні її елементи:  
- метод оцінки гудвілу; 
- термін корисного використання гудвілу; 
- метод нарахування амортизації (зазначається для бухгалтерського 
обліку; у податковому обліку не використовується). 
Підприємство, що займається сільгоспдіяльністю, більша частина їх 
операцій повязана із біологічними активами. Тому інформація про них одна з 
най важливіших складових облікової політики. Підприємство має визначати 
облікову політику щодо кожного класу біологічних активів, ось так: 
- щодо тих біоактивів, справедливу вартість яких можна легко визначити 
без надмірних витрат чи зусиль, підприємство має застосовувати модель 
справедливої вартості; 
- щодо всіх інших біологічних активів підприємство має застосовувати 
модель собівартості. 
Окрім цього в наказі про облікову політику щодо біологічних активів 
слід приділити увагу питанню проведення інвентаризації. Для цього у 
додатках слід зазначити склад інвентаризаційної комісії та строки її 
проведення. При чому до складу такої комісії мають входити компетентні 
працівники. 
Основні вимоги щодо обліку запасів на підприємстві регламентуються 
П(С)БО 9 «Запаси».Запаси  – це активи, які:  
66 
 
1. утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов 
звичайної господарської діяльності; 
2. перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу 
продукту виробництва; 
3. утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання 
робіт та надання послуг, а також управління підприємством. 
Відповідно до Методичних рекомендацій щодо облікової політики 
підприємства до елементів облікової політики щодо запасів відносяться:  
- порядок визначення одиниці аналітичного обліку запасів; 
- способи обліку транспортно-заготівельних витрат, понесених на 
придбання запасів; 
- методи оцінки вибуття запасів. 
- періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці 
запасів; 
- способи обліку товарів; 
- способи обліку готової продукції; 
- способи оцінки незавершеного виробництва; 
- дата первісного визнання необоротних активів та групи вибуття, 
утримуваних для продажу.  
Так, при формуванні облікової політики підприємство повинно 
передбачити у розпорядчому документі про облікову політику одиницю 
обліку запасів. 
Згідно з п. 16 П(С)БО 9 «Запаси» оцінка запасів при їх відпуску у 
виробництво, продажу або списанні здійснюється за одним з таких методів:  
- ідентифікованої собівартості; 
- середньозваженої собівартості; 
- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); 
- нормативних затрат; 
- ціни продажу. 
67 
 
Облік дебіторської заборгованості регламентується П(С)БО 10 
«Дебіторська заборгованість» за основними позиціями визнання та оцінки. 
Основні можливості оптимізації обліку на даній ділянці пов’язані із такими 
елементами облікової політики: 
- методи визначення величини резерву сумнівних боргів; 
- спосіб розрахунку коефіцієнта сумнівності (за необхідності); 
- класифікація дебіторської заборгованості за строками погашення. 
 
 
3.2. Формування облікової політики підприємств щодо капіталу  
 
Джерела формування економічних ресурсів різні. Деякі з них 
переходять у власність підприємства за рахунок внеску засновника до 
статутного капіталу, інші є власними коштами підприємства або отримані від 
інших юридичних осіб чи особисті позики.  
Розглянемо принципи бухгалтерського обліку, передбачені 
законодавством, конкретизувавши їхні положення безпосередньо для обліку 
складових власного капіталу:  
- принцип обачності. Формуючи складові власного капіталу, слід 
дотримуватись таких методів оцінювання, які не призведуть до утворення 
надлишкового чи недостатнього додаткового та резервного капіталу. 
Резервний капітал необхідно формувати в оптимальному розмірі, який 
забезпечить покриття можливої збиткової діяльності підприємства в 
майбутньому. Облікова політика повинна також враховувати господарські 
операції з вибуття необоротних активів, раніше дооцінених. Якщо цей актив 
вибуває, суму здійсненої дооцінки слід зараховувати до складу 
нерозподіленого прибутку. Маніпулювання розміром додаткового чи 
резервного капіталу може призвести до того, що розмір нерозподіленого 
прибутку (непокритих збитків), буде не об’єктивно відображений і це 
68 
 
негативно вплине на прийняття рішень власниками та іншими користувачами 
інформації;  
- принцип повного висвітлення. З метою реалізації цього принципу, на 
нашу думку, необхідно деталізувати структуру складових власного капіталу 
(наприклад, загальний резервний капітал та резервний капітал на виплату 
дивідендів за привілейованими акціями), що дасть змогу оптимізувати їхній 
розмір та вплинути на прийняття рішень;  
- принцип автономності. Цей принцип починає реалізовуватися в 
момент утворення підприємства та формування його статутногокапіталу. 
Власники, передаючи частину свого майна до капіталу новоствореного 
підприємства, фактично «народжують» нову юридичну особу, яка відповідає 
за зобов’язаннями власним майном (хоча ним його наділили власники). 
Підприємство за рішенням власників може накопичувати або розподіляти 
власний капітал;  
- принцип послідовності. Відіграє важливу роль під час формування 
складових власного капіталу та передбачає дотримання із року в рік вибраної 
облікової політики. Тому необхідно чітко визначити облікову політику, щоб у 
майбутньому не виникало сумнівів у правильності її вибору. Недотримання 
цього принципу може призвести до відсутності або неповного формування 
резервного капіталу, необґрунтованого відображення розміру додаткового 
капіталу тощо;  
- принцип безперервності. Власний капітал, як власне джерело 
утворення господарських засобів, покликаний передовсім забезпечити 
безперервну роботу підприємства. На стадії створення підприємства 
власникам варто визначити напрями діяльності підприємства та з’ясувати 
потребу у матеріальних та фінансових ресурсах (скласти бізнес-план). З 
урахуванням цього та можливостей засновників треба встановити розміри 
початкового власного капіталу (статутного, резервного капіталу тощо), щоб 
забезпечити безперервну господарську діяльність;  
69 
 
- принцип нарахування та відповідності доходів і витрат. Цей принцип є 
основоположним у бухгалтерському обліку, широко застосовується в 
міжнародній практиці та пов'язаний із формуванням і відображенням у 
кінцевому підсумку нерозподіленого прибутку (непокритих збитків). З 
01.01.2011 р. цей принцип покладено в основу нарахування податку на 
прибуток згідно з Податковим кодексом України, що повинно дати позитивні 
наслідки;  
- принцип превалювання сутності над формою. Для дотримання цього 
принципу та відображення операцій із складовими власного капіталу 
відповідно до їхнього економічного змісту варто використовувати уніфіковані 
форми первинних документів з обліку операцій із складовими власного 
капіталу. На жаль, нині такі форми відсутні, тому потрібно якнайшвидше 
розробити та упровадити їх;  
- принцип історичної (фактичної) собівартості. Сьогодні складові 
власного капіталу оцінюють за вартістю внесених власниками активів на дату, 
коли їх фактично внесено. Оцінка власного капіталу за історичною 
собівартістю нині є доволі дискусійною, оскільки реальна ринкова вартість 
підприємства із плином часу може істотно відрізнятись від загальної суми 
капіталу підприємств, що визначена у балансі згідно із цим принципом;  
- принцип єдиного грошового вимірника. Для відображення інформації 
про власний капітал, як і активів та зобов’язань, доцільною є їх грошова оцінка 
у єдиному грошовому вимірнику у національній валюті України, тобто у 
гривнях;  
- принцип періодичності. Складові власного капіталу варто періодично 
аналізувати, а також контролювати їх формування та розподіл. З цією метою 
підприємство щоквартально формує фінансову звітність, зокрема складає 
баланс підприємства, а за підсумками року Звіт про власнийкапітал та 
Примітки до річної фінансової звітності. Іноді такої інформації недостатньо і 
підприємство може використовувати інформацію із системи управлінського 
обліку за відповідними періодами[66]. 
70 
 
За джерелами формування господарські дані підприємства поділяються 
на власний і позиковий, його капітал також поділяється на власний і 
позиковий. 
Власний капітал підприємства – це залишок активів підприємства 
(тобто ресурсів, використання яких у майбутньому, як очікується, принесе 
економічні вигоди) після вирахування його зобов’язань.  
При формуванні облікової політики щодо капіталу підприємства слід 
звернути увагу на його основні види, які безпосередньо впливають на 
складання облікових робочих планів. 
Основні види власного капіталу відповідно до норм НП(С)БО1 
зображено на рис. 3.2. 
 
 Зареєстрований капітал Незареєстрований капітал 
 
 Капітал у дооцінках 
 
Статутний капітал Додатковий капітал 
 Пайовий капітал Резервний капітал 
Нерозподілений прибуток 
 (непокритий збиток) 
Неоплачений капітал 
 
Рис.3.2. Основні види власного капіталу 
Джерело:[6] 
Зареєстрований капітал – це частина вкладу власника в підприємство, 
яка юридично оформлена, офіційно оголошена та належним чином 
зареєстрована. 
У складі зареєстрованого капіталу виділяють: 
- Статутний капітал (зафіксована в установчих документах загальна 
вартість активів, які є внеском власників / учасників до капіталу 
підприємства). 
- Пайовий капітал (сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, 
добровільно розміщених у підприємстві для здійснення його господарської 
діяльності). 
Власний капітал 
71 
 
Капітал у дооцінках - це суми дооцінки активів підприємства.  
Додатковий капітал - це сума, на яку ціна продажу випущених акакцій 
перевищує нлмінальну вартість від початкової емісії, а також сума активів, 
отриманих компанією безкоштовно від інших юридичних або фізичних осіб та 
інші види додаткового капіталу. 
Резервний капітал – це сума резервів, створених відповідно до чинного 
законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого 
прибутку підприємства. Резервний капітал призначений для покриття 
непередбачених витрат, збитків на сплату боргів підприємства в разі його 
ліквідації. Залишки невикористаних коштів резервного капіталу переходять на 
наступний звітний період. В акціонерних товариствах резервний капітал 
створюється також для виплати дивідендів за привілейованими акціями. 
Нерозподілені прибутки (непокриті збитки) є складовою частиною 
власного капіталу, що залишається у підприємства після виплати доходів 
власникам та формування резервного капіталу. 
Неоплачений капітал ‒ це сума заборгованості власників (учасників) за 
внесками до статутного капіталу.  
Вилучений капітал ‒ це фактична собівартість акцій власної емісії або 
часток, викуплених акціонерним товариством у його учасників з метою їх 
перепродажу, анулювання (зменшення статутного капіталу) тощо. Вилучений 
капітал зменшує величину власного капіталу. 
До елементів облікової політики слід віднести:  
- порядок формування стартового капіталу; 
- порядок утворення та використання резервного капіталу (крім випадків 
законодавчо урегульованих); 
- порядок збільшення зареєстрованого (пайового) капіталу; 
- оцінка вкладів; 
- встановлення порядку вибуття учасників і визначення розміру частки 
належного їм додаткового капіталу тощо [33].  
72 
 
Відповідно до розвитку положень про розрахунки з учасниками, 
дивідендну політику, яка є важливою для кожної компанії, також було змінено 
в частині гарантованої частини прибутку компанії для забезпечення прав 
акціонерів залежно від розміру їхньої частки в статутному капіталі компанії. 
Дивідендна політика визначає порядок виплати дивідендів компанією. З 
одного боку, виплата дивідендів має гарантувати захист інтересів власників і 
створювати передумови для зростання ціни акцій, і в цьому сенсі їх 
максимізація є позитивною тенденцією, але з другого боку, збільшення 
дивідендів знижує частку прибутку, що реінвестується в розвиток 
виробництва. 
В Наказі про облікову політику підприємства можуть бути встановлені 
певні обмеження на виплату дивідендів:  
- у разі заборгованості акціонерів за внесками до статутного капіталу; 
- за наявності на момент виплати дивідендів підстав щодо порушення 
справи про банкрутство підприємства; 
- власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного капіталу, 
резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості 
привілейованих акцій над їх номінальною вартістю, власники яких мають 
переваги щодо черговості отримання виплат у разі ліквідації; 
- повністю не сплачені поточні та накопичені дивіденди за 
привілейованими акціями; 
- відсутність відповідних фінансових джерел виплати дивідендів. 
Організація та облік розрахунків з учасниками за нарахованими 
дивідендами здійснюється відповідно до чинного законодавства, установчих 
документів, Положення про розподіл та використання прибутку або 
Положення про дивідендну політику (порядок нарахування та виплати 
дивідендів), а також Наказу про облікову політику (організація та ведення 
обліку розрахунків з учасниками під час розподілу чистого прибутку 
відповідно до належних йому корпоративних прав на підприємстві).  
73 
 
Одним із елементів облікової політики підприємства, передбаченим 
Методичними рекомендаціями щодо облікової політики підприємства, є база 
розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу. 
Згідно з п. 4 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» фінансовий інструмент 
– це контракт, який одночасно призводить до виникнення (збільшення) 
фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов’язання або 
інструмента власного капіталу в іншого.  
Відповідно до п. 5 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» фінансові 
інструменти в бухгалтерському обліку поділяються на фінансові активи, 
фінансові зобов’язання, похідні фінансові інструменти та інструменти 
власного капіталу[38].  
Фінансові активи включають: грошові кошти, не обмежені для 
використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену 
для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; 
фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи.  
Фінансові зобов’язання включають фінансові зобов’язання, призначені 
для перепродажу, та інші фінансові зобов’язання.  
Похідні фінансові інструменти включають ф’ючерсні контракти, 
форвардні контракти та інші похідні фінансові інструменти.  
Інструменти власного капіталу – це контракт, який підтверджує право на 
частину в активах підприємства, що залишається після вирахування сум за 
всіма його зобов’язаннями. До інструментів власного капіталу належать 
прості акції, частки та інші види власного капіталу.  
Згідно з п. 24 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» інструменти власного 
капіталу можуть визнаватися одночасно з визнанням фінансового активу і 
фінансового зобов’язання або при списанні іншого інструмента власного 
капіталу. До операцій з інструментами власного капіталу належать: 
- операції з випуску інструментів власного капіталу;  
- операції з придбання інструментів власного капіталу.  
74 
 
Витрати на випуск або придбання інструментів власного капіталу 
відображаються зменшенням додаткового вкладеного капіталу, а за його 
відсутності - зменшенням нерозподіленого прибутку (збільшенням 
непокритого збитку).  
До витрат на придбання або випуск інструментів власного капіталу 
включаються витрати на оплату послуг сторонніх організацій з операцій, 
результатом яких є збільшення або зменшення величини власного капіталу 
підприємства.  
Згідно з п. 27 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» та Методичними 
рекомендаціями щодо облікової політики підприємства базою розподілу 
можуть бути:  
- кількість акцій; 
- сума операції тощо.  
Таким чином до елементів облікової політики щодо фінансових інструментів 
можна віднести: 
- види та склад фінансових інструментів. 
- методи визнання.  
- методи оцінки. 
 
 
3.3. Формування облікової політики підприємств щодо забезпечень 
та зобов’язань  
 
Одним із основних економічних показників фінансово-майнового стану 
підприємства є сума його зобов’язань. Зобов’язання – це обов’язок чи 
відповідальність діяти певним чином.  
НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» зобов’язання 
трактує як заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій 
і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення 
ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.  
75 
 
Зобов’язання підприємства є його залученим капіталом, тобто це 
ресурси інших фізичних та юридичних осіб, якими підприємство має 
можливість тимчасово користуватися.  
Ринкові умови господарювання передбачають розширення 
самостійності суб’єктів господарювання та наявність альтернатив при 
прийнятті рішення.  
Одним із важелів управління залученим капіталом підприємства (його 
зобов’язаннями) є облікова політикапідприємства. 
У бухгалтерському обліку відображаються лише ті зобов’язання, які на 
момент визнання стали заборгованістю. Тобто обов’язки підприємства 
розглядаються як його зобов’язання, якщо вони:  
- існують на даний момент; 
- є наслідком минулих господарських операцій або подій; 
- пов’язані з необхідністю майбутніх платежів з метою збереження 
господарських зв’язків підприємства або у відповідності із здійсненням 
нормальної підприємницької діяльності; 
- мають бути виконані неминуче; 
- мають визначений термін виконання, хоча точна дата може бути 
невідомою; 
- прийняті щодо суб’єктів (юридичних та фізичних осіб або їх груп), які 
можуть бути ідентифіковані, якщо не в момент прийняття зобов’язання, то в 
момент його виконання. 
З метою визначення елементів облікової політики підприємства велике 
значення має класифікація зобов’язань за способом погашення, часом 
виникнення, терміном погашення, можливістю оцінки тощо. Для ведення 
бухгалтерського обліку на практиці найчастіше використовується 
класифікація зобов’язань за видами в розрізі поточних зобов’язань, 
довгострокових зобов’язань, забезпечень, непередбачених зобов’язань та 
доходів майбутніх періодів. Кожне підприємство залежно від характеру своєї 
діяльності та здійснюваних операцій визначає склад зобов’язань відповідно до 
76 
 
їх класифікації. Тому елементом облікової політики підприємства щодо 
зобов’язань можна виділити визначення переліку та складу зобов’язань 
відповідно до п. 6,7,11 П(С)БО 11 «Зобов’язання»[38]. 
До елементів облікової політики підприємства щодо зобов’язань варто 
віднести методи оцінки зобов’язань в операціях пов’язаних сторін. 
Пов’язаними сторонами вважаються: підприємства, які перебувають під 
контролем або суттєвим впливом інших осіб, та особи, які прямо або 
опосередковано здійснюють контроль над підприємством або суттєво 
впливають на його діяльність. Перелік пов’язаних сторін визначається 
підприємством, враховуючи сутність відносин, а не лише юридичну форму 
відповідно до принципу превалювання економічної суті над юридичною 
формою. 
Відповідно до П(С)БО 23 «Розкриття інформації щодо пов’язаних 
сторін» оцінка зобов’язань в операціях пов’язаних сторін може здійснюватися 
з використанням таких методів: порівнюваної неконтрольованої ціни; ціни 
перепродажу; «витрати плюс»; балансової вартості. 
Підприємство зобов'язане створювати резерв для відшкодування 
абсолютно будь-яких майбутніх витрат, за якими виконані всі «резервні» 
умови. Зазвичай підприємства повинні створювати забезпечення для 
відшкодування майбутніх операційних витрат: на оплату відпусток 
працівникам; додаткове пенсійне забезпечення; виплату премій і 
матеріального заохочення працівників за підсумками року; виконання 
гарантійних зобов'язань; виведення з експлуатації основних засобів; судові 
розгляди; аудит; реструктуризацію, виконання зобов'язань у разі припинення 
діяльності; виконання зобов'язань за обтяжливими контрактами; захист 
навколишнього середовища; рекультивацію порушених земель та ін. Перелік 
резервів створених для покриття майбутніх витрат підприємство наводить у 
наказі про облікову політику. 
77 
 
Спеціально створена комісія або призначена керівником відповідальна 
особа приймає рішення щодо формування резерву й робить розрахунок його 
оцінки. 
Методичними рекомендаціями щодо облікової політики підприємства 
передбачено необхідність створення різних видів забезпечень, узагальнених у 
табл. 3.1[38]. 
Таблиця 3.1 
Види забезпечень, передбачені П(С)БО 11 «Зобов’язання» та 
Методичними рекомендаціями щодо облікової політики підприємства 
Вид забезпечень Характеристика 
Забезпечення на виплату відпусток створюється з метою забезпечення оплати 
тарифних відпусток працівників підприємства 
Забезпечення на додаткове пенсійне створюється з метою поліпшення соціальної 
забезпечення захищеності працівників підприємства. Вони 
можуть створюватися як за рахунок 
підприємства, так і за рахунок працівника 
Забезпечення на виконання гарантійних створюються на підприємствах, які беруть на 
зобов’язань себе гарантійні зобов’язання за реалізованою 
продукцією або товарами. Розмір таких 
забезпечень визначається підприємством 
самостійно, на підставі даних щодо витрат на 
гарантійні зобов’язання минулих періодів 
Забезпечення на реструктуризацію створюють у разі наявності затвердженого 
керівництвом плану реструктуризації з 
конкретними заходами, термінами і сумою 
витрат 
Забезпечення на виконання зобов’язань створюється у тому разі, якщо підприємство 
за обтяжливими контрактами заключає збиткові контракти, на покриття 
витрат за якими необхідна певна сума резервів 
 
Також до зобов’язаньварто віднести програми виплат працівникам. 
Програми виплат працівникам визначаються відповідно до П(С)БО 26 
«Виплати працівникам» і включають наступні види(рис. 3.3).  
 
 
 
 
 
78 
 
 
Виплати працівникам 
 
 
 Поточні При звільненні По закінченні 
трудової 
Під лягають сплаті Підлягають сплаті при звільнені 
діяльності 
протягом 12 місяців працівника до досягнення ним 
п о закінченні пенсійного віку. В тому числі за Угоди, за якими 
періоду в якому власним бажанням згідно з підприємство 
 
працівники нормативними та внутрішніми здійснює виплати 
 виконують документами працівникам по 
відповідну роботу закінченні ними 
 трудової діяльності 
 
 Інші 
 Виплати інструментами власного капіталу підприємства; 
Інші довгострокові виплати 
 
Рис. 3.3. Виплати працівникам відповідно до Положення (стандарту) 
бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам». 
Джерело:[45] 
Програми виплат після закінчення трудової діяльності можуть бути з 
визначеним внеском або з визначеною виплатою.  
Програми з визначеним внеском – це програми виплат після закінчення 
трудової діяльності, за якими підприємство сплачує визначені відрахування 
фонду і не матиме зобов’язання сплачувати подальші внески, якщо фонд не 
матиме достатньо активів для сплати всіх виплат працівникам, пов’язаних з 
виконанням ними робіт у звітному та попередніх періодах.  
Програми з визначеною виплатою – це програми виплат після 
закінчення трудової діяльності, крім програм з визначеним внеском.  
Програми виплат інструментами власного капіталу – це угоди, за якими 
підприємство здійснює виплати працівникам підприємства інструментами 
власного капіталу. 
79 
 
Облікова політика в частині оплати праці та виплат працівникам 
повинна містити лише ті елементи, які на законодавчому рівні мають декілька 
варіантів організаційного та методичного аспектів обліку. 
Елементом облікової політики щодо зобов’язань є організація та 
періодичність обліку відстрочених податкових зобов’язань та активів. 
Перелік та склад відстрочених податкових зобов’язань визначається на 
кожному підприємстві індивідуально залежновід складу його доходів та 
витрат.  
Відстрочене податкове зобов’язання – це сума податку на прибуток, 
який сплачуватиметься у наступних періодах з тимчасових різниць, що 
підлягають оподаткуванню.  
Відстрочений податковий актив – це сума податку на прибуток, що 
підлягає відшкодуванню в наступних періодах унаслідок: тимчасової різниці, 
що підлягає вирахуванню; перенесення податкового збитку, не включеного до 
розрахунку зменшення податку на прибуток у звітному періоді; перенесення 
на майбутні періоди податкових пільг, якими скористатися у звітному періоді 
неможливо. 
Виникнення відстрочених податкових зобов’язань та активів пов’язане з 
виникненням тимчасових та постійних різниць між сумою облікового та 
податкового прибутків. 
Відповідно до П(С)БО 17 «Податок на прибуток» відстрочене податкове 
зобов’язання визнається уразі наявності тимчасових різниць, що підлягають 
оподаткуванню, а відстрочений податковий актив – у разі наявності 
тимчасових різниць, що підлягають вирахуванню.  
Відстрочені податкові активи та зобов'язання з відстроченого податку 
на прибуток визначаються відповідно до застосовної ставки податку 
протягом періоду, коли актив реалізовано або використано, а зобов'язання 
погашено. Якщо оподатковуваний прибуток на дату балансу є недостатнім 
для заліку активу, суму відстроченого податкового активу на прибуток 
списують.  
80 
 
Якщо очікуваний податковий прибуток достатній для компенсації 
відстрочених податкових активів на прибуток, попередньо списана сума 
повинна бути відображена методом сторно, але не повинна перевищувати 
суму очікуваного податкового прибутку. 
Згідно з вимогами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 17 
«Податок на прибуток», оцінка відстрочених активів та зобов’язань може 
проводитися двома способами, один із яких обирається підприємством 
самостійно:  
- щокварталу, на дату проміжної фінансової звітності; 
- раз на рік, на дату річної фінансової звітності.  
Оскільки, у п. 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 17 
«Податок на прибуток» зазначено, що у проміжній фінансовій звітності 
відстрочені податкові активи та відстрочені податкові зобов'язання можуть 
наводитися у формі № 1 Баланс (Звіт про фінансовий стан) у сумі зазначених 
активів і зобов'язань, що визначені на 31 грудня попереднього року без їх 
обчислення на дату проміжної фінансової звітності. У таких випадках у статті 
«Витрати (дохід) з податку на прибуток» проміжного Звіту про фінансові 
результати (Звіту про сукупний дохід) наводиться лише сума поточного 
податку на прибуток, а на дату річного балансу в бухгалтерському обліку і 
фінансовій звітності здійснюється відповідне коригування (збільшення, 
зменшення) суми витрат з податку на прибуток з урахуванням змін 
відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов'язань за 
звітний рік [40]. 
Визнання, оцінку та облік зобов'язань підприємство ПрАТ «Черкаське 
обласне підприємство автобусних станцій» здійснює відповідно до П(С)БО 11 
"Зобов'язання". 
Заробітну плату нараховують відповідно до колективного договору (за 
тарифними ставками та окладами з надбавкою) та Закону «Про оплату праці». 
81 
 
Для забезпечення складання звіту про фінансові результати, облік 
витрат підприємство веде за допомогою рахунків класу 9 «Витрати 
діяльності». 
Отже, основними елементами облікової політики щодо зобов’язань 
варто виділити: визначення переліку та складу зобов’язань, а серед них – 
забезпечень; використання методів оцінки зобов’язань в операціях пов’язаних 
сторін; програми виплати працівникам; встановлення переліку та складу 
відстрочених податкових зобов’язань та періодичність ведення обліку 
відстрочених податкових зобов’язань. 
 
 
3.4. Використання положень облікової політики у ході складання 
фінансової звітності  
 
Незалежно від того, за якими стандартами готує свою фінансову 
звітність підприємство — національними чи міжнародними — облікова 
політика визначається як сукупність конкретних принципів, основ, 
домовленостей, правил та практик, що їх підприємство застосовує при 
складанні та поданні фінансової звітності (п. 5 МСБО 8 «Облікові політики, 
зміни в облікових оцінках та помилки», ст. 1 Закону про бухоблік (1), ПСБО 6 
«Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах»). 
Суб'єкт господарювання повинен обрати та послідовно застосовувати 
облікову політику щодо аналогічних операцій, інших подій або обставин, 
якщо тільки стандарт бухгалтерського обліку спеціально не вимагає або не 
дозволяє визначити статті, для яких доречна інша політика. Якщо стандарт 
вимагає або допускає таку класифікацію, суб'єкт господарювання повинен 
обрати відповідну облікову політику та послідовно застосовувати її до кожної 
класифікації. 
У ринковому середовищі зовнішні користувачі облікової інформації 
намагаються зрозуміти, які принципи, методи та процедури 
82 
 
використовуються для формулювання того чи іншого положення фінансової 
звітності, тому в примітках до фінансової звітності розкриваються принципи, 
яких дотримуються підприємства здійснюючи обліктих чи інших обєктів.  
Облікова політика може бути використана як інструмент управління 
витратами, фінансовими результатами, що впливає на величину звітних 
показників і фінансових коефіцієнтів; інструмент управління податковими 
нарахуваннями; ефективний інструмент практичного вирішення конфліктів у 
практиці регулювання бухгалтерського та податкового обліку; інструмент 
уніфікації процедури бухгалтерського обліку та зниження трудомісткості; 
інструмент впровадження фундаментальних принципів МСФЗ - 
безперервності бізнесу та методів нарахування. 
Облікова політика – одне з найважливіших питань організації 
бухгалтерського обліку, правильне формування якого і повне розкриття 
забезпечує реалізацію мети бухгалтерського обліку і фінансової звітності: 
надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та 
неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух 
грошових коштів підприємства. 
Відповідно до ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та 
фінансову звітність в Україні” та п. 3 П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової 
звітності” облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, 
що використовуються підприємством для складання та подання фінансової 
звітності. 
Користувачі фінансової звітності мають право і повинні бути 
поінформованими щодо застосованих методів і процедур, оскільки 
альтернативні їх варіанти суттєво змінюють показники фінансової звітності 
підприємства. З огляду на це, Міжнародним стандартом бухгалтерського 
обліку 1 (п.7), вимагається подання облікової політики, як окремого 
компонента повного комплекту фінансових звітів. 
Як зазначено у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову 
звітність в Україні», національні положення (стандарти) не суперечать 
83 
 
міжнародним, тому вимога щодо надання інформації про облікову політику 
підприємства у фінансовій звітності міститься і у П(С)БО 1 (пп. 17, 19, 23, 25). 
Так, у п. 25 зазначено, що облікову політику підприємства слід розкривати у 
примітках до фінансових звітів для того, щоб фінансова звітність була 
зрозумілою користувачам (п.19). Розкриття інформації про облікову політику 
та її зміни є передумовою зіставності (п. 17) і дасть можливість користувачам 
порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди, а також фінансові 
звіти різних підприємств. 
Кожна компанія самостійно вирішує, як скласти свою облікову політику. 
Зрештою, ані законодавство про бухгалтерський облік, ані стандарти 
бухгалтерського обліку не встановлюють чітких вимог до видів облікової 
політики. Підприємства, які складають звітність відповідно до національних 
стандартів, можуть скористатися Методичною рекомендацією № 635 (3). 
Зокрема, елементи, передбачені цією рекомендацією, можуть бути включені 
до політики. 
При цьому слід пам’ятати, що податок на прибуток має бути визначений 
з огляду на бухгалтерський фінансовий результат до оподаткування (пп. 
134.1.1 ПКУ). Зважаючи на це податківці мають право проводити перевірку 
правильності та повноти визначення фінрезультату до оподаткування згідно з 
бухобліком відповідно до НП(С)БО або МСФЗ (пп. 20.1.44 ПКУ). Тому 
завдання облікової політики — не лише прописати методи і принципи обліку, 
а й допевної міри – захисти вибір підприємства перед податковими органами. 
Нажаль, зазначені вимоги не реалізуються на практиці. У кращому 
випадку, на підприємствах складається Наказ про облікову політику, 
інформація якого ніяким чином не представлена у фінансовій звітності. 
Причиною тому є недостатня увага до цього питання з боку 
регламентуючих органів, а також неузгодженість нормативних документів, що 
стосуються облікової політики. 
Вимога щодо подання інформації про облікову політику у фінансовій 
звітності національних підприємств є декларативною, оскільки склад та форми 
84 
 
фінансової звітності в Україні суворо регламентовані і в них (навіть у формі 
№ 5 «Примітки до річної фінансової звітності») не відведено місця для 
облікової політики. 
Важливим аспектом організації бухгалтерського обліку на підприємстві 
є також чітке розмежування питань організації обліку, формування облікової 
політики і вибору облікових оцінок. 
Слід зазначити, що формування облікової політики на підприємстві є 
дуже трудомістким і відповідальним процесом. Адже бізнес має працювати не 
один рік і розраховувати свої активи, зобов’язання, доходи та витрати 
відповідно до встановленої облікової політики. Це вимагає від суб’єктів 
господарювання більш виваженого підходу до розробки облікової політики, 
що відповідає специфіці їх діяльності. 
На жаль, керівництво підприємства не приділяє належної уваги процесу 
формування облікової політики. Основною причиною цього є те, що в Україні 
ще не сформовано стабільний фінансовий і товарний ринок та його 
інфраструктура, основними елементами якої є фондові біржі, аукціони, 
кредитні та емісійні системи, інформаційні технології та засоби ділового 
спілкування, системи страхування комерційних ризиків, спеціальні зони 
вільного підприємництва тощо. Поступово долається ситуація спаду 
промислового виробництва, налагоджуються виробничо-комерційні контакти, 
намічаються стратегічні шляхи розвитку. Це відбувається, коли фінансових і 
матеріальних ресурсів серйозно не вистачає. 
Поряд з проблемами формування ринкових структур, зростанням 
виробництва та розвитком комерційних зв’язків відбуваються процеси 
становлення нового економічного мислення, нової етики управління, адаптації 
бухгалтерського обліку до реалій господарювання, наближення його до 
світової облікової практики та умов ринкової економіки. Відсутність 
достатнього досвіду роботи у новому економічному середовищі негативно 
позначається на процесах формування та представлення облікової політики. 
85 
 
Ця проблема в сучасних умовах господарювання підприємств є досить 
гострою. 
Згідно з п. 23 П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”, 
підприємство має висвітлювати свою облікову політику шляхом опису 
принципів оцінки та методів обліку щодо окремих статей звітності. 
Наказ про облікову політику - це нормативний документ з організації та 
порядку ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, у тому числі 
сукупність організаційно-облікових методів і процедур для ведення обліку, 
складання та подання фінансової звітності. 
На відміну від організаційних форм бухгалтерського обліку, які на 
підприємстві можуть змінюватися щорічно, облікова політика – це 
довгострокова перспектива, яка розробляється та затверджується на 
підприємстві, а змінюється лише у випадках установлених П(С)БО 6 
«Виправлення помилок і зміни у фінансовій звітності». 
Розпорядчим документом для підприємства щодо формування або 
уточнення облікової політики є наказ підприємства про облікову політику. 
Саме в цьому документі міститься опис методу оцінки, який підприємство 
використовуватиме при складанні фінансової звітності, а також викладення 
окремих аспектів облікової політики щодо окремих об’єктів і статей 
бухгалтерського обліку. 
Вважаємо помилковою  розповсюджену на підприємствах практику 
складання Наказу про облікову політику підприємства об'єднано з наказом про 
організацію бухгалтерського обліку. 
Облікова політика компанії має відображати всі основоположні питання 
бухгалтерського обліку в компанії та має бути дуже ретельно опрацьована, 
оскільки від її формування залежить, наскільки об'єктивно і точно інформація 
про фінансовий стан і результати діяльності компанії буде розкрита у 
фінансовій звітності. 
86 
 
Всі елементи облікової політики рекомендуємо класифікувати за трьома 
групами з урахуванням суттєвості впливу на фінансові результати і аналітичні 
показники фінансової звітності:  
1) елементи, що не здійснюють впливу на фінансові результати і 
аналітичні показники звітності;  
2) елементи, за якими неможливо дати однозначну оцінку впливу;  
3) елементи з ймовірним впливом на аналітичні показники звітності і 
фінансові результати, які, в свою чергу, поділяємо на: елементи облікової 
політики з довгостроковим періодом впливу (більше 12 міс.) та елементи 
облікової політики з короткостроковим періодом впливу (менше 12 міс). 
До елементів облікової політики, що найбільше впливають на фінансові 
результати та аналітичні показники фінансової звітності, слід віднести: модель 
оцінки основних засобів (за первісною вартістю (собівартістю) або за 
переоціненою вартістю), визначення методу оцінки вибуття запасу 
(ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів, ФІФО або за 
середньозваженою собівартістю); визначення методу нарахування амортизації 
(прямолінійний, виробничий або прискорене списання).  
П(С)БО містять кілька вимог до облікової політики, які застосовуються 
на рівні фінансової звітності. До них відносяться: 
- Обрання методу складання Звіту про рух грошових коштів; 
- Визначення необхідності перерахунку у звязку з гіперінфляцією 
(П(С)БО 22 «Вплив інфляції»); 
- Облікова політика щодо повязаних сторін (П(С)БО 23 «Розкриття 
інформації щодо повязаних сторін»); 
- Облікова політика щодо прибутку на акцію (П(С)БО 24 «Прибуток на 
акцію»); 
- Облікова політика щодо рпераційних сегментів (П(С)БО 29 «Фінансова 
звітність за сегментами»); 
- Облікова політика щодо функціональної валюти та валюти подання 
(П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів»); 
87 
 
- Облікова політика щодо фінансової звітності груп підприємств (П(С)БО 
19 «Об`єднання підприємств»). 
Елементи облікової політики за цими П(С)БО зведені в табл.3.2. 
Таблиця 3.2 
Елементи облікової політики щодо фінансової звітності 
Об’єкти облікової політики Склад елементів облікової політики 
1 2 
Формат звіту про рух За прямим чи непрямим методом 
грошових коштів 
Фінансова звітність за Види сегментів 
сегментами Пріоритетний вид сегмента 
Засади ціноутворення у внутрішньогосподарських 
розрахунках 
Пов’язані сторони Перелік пов’язаних сторін 
Методи оцінки активів або зобов’язань в операціях 
пов’язаних сторін 
Прибуток на акцію Дата включення простих акцій, випуск яких 
зареєстровано, до розрахунку середньорічної кількості 
простих акцій в обігу. 
Гіперінфляція Метод перерахунку доходів, витрат і руху грошових 
коштів 
Класифікація статей фінансової звітності на 
монетарні/немонетарні 
Консолідована фінансова Наявність одноосібного контролю 
звітність Наявність спільного контролю 
Оцінка гудвілу 
Оцінка неконтрольованої частки 
Дата придбання 
Необхідність складання індивідуальної звітності на дату 
консолідації підприємствами групи 
Дата затвердження звітності Зазначення дати та органу (посадової особи) 
до випуску 
Події після дати звітності Визначення періоду підготовки звітності та видів 
операцій, які є коригуючи ми або такими, що потребують 
розкриття у примітках 
Використання різних принципів, методіві процедур в обліковій політиці 
дозволяє маніпулювати фінансовим результатом, що обумовлює незіставність 
показників фінансової звітності для її аналізу, створення можливостей 
вуалювання фінансового результату. 
Для того, щоб облікова політика стала не формальним атрибутом 
механізму бухгалтерського обліку, а інформаційною основою для прийняття 
управлінських рішень, необхідно проаналізувати бізнес-стан підприємства та 
88 
 
його організаційну структуру, проаналізувати фактичний стан 
бухгалтерського обліку та системи внутрішнього контролю та визначають 
мету формування ефективної облікової політики. Важливими цілями 
ефективної облікової політики є раціоналізація грошових потоків та 
підвищення інвестиційної привабливості бізнесу. Коли бізнес розвиває нові 
ринки збуту, впроваджує інновації і таким чином шукає додаткові фінансові 
ресурси, необхідно розробити облікову політику, спрямовану на 
раціоналізацію грошових потоків і збільшення інвестиційних можливостей.  
Облікова політика, спрямована на створення фінансової звітності, 
цікавої для інвесторів і кредиторів, повинна забезпечувати підготовку 
найбільш принадної фінансової звітності з точки зору фінансових показників.  
У таких умовах доцільно застосовувати прискорені методи амортизації, 
оптимізувати оподаткування, вивільняти додаткові фінансові ресурси через 
посилення ділової активності та прискорення оборотності активів.  
Таким чином, облікова політика є важливою сполучною ланкою між 
системами управління та обліковими процесами на підприємствах. Роль 
бухгалтерських аналітиків в управлінні сучасними підприємствами зростає, 
оскільки облікова політика дає їм змогу брати участь в управлінні 
балансовими і звітними показниками та показниками податкової звітності в 
інформаційному забезпеченні управлінських рішень через "звичайні" 
фінансові коефіцієнти. З огляду на значний вплив облікової політики на 
фінансову звітність підприємств, вибір її елементів має ґрунтуватися на 
стратегії розвитку, обраній підприємством. 
 
 
  
89 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
Об’єктом дослідження кваліфікаційної роботи є підприємство ПрАТ 
«Черкаське обласне підприємство автобусних станцій», а предметом 
дослідження являються теоретичні та організаційні аспекти формування 
облікової політики , її сутність, завдання та функції. 
Облікова політика – важлива складова діяльності кожного підприємства. 
Розроблення й прийняття облікової політики підприємства має 
ґрунтуватися не тільки на глибокому і всебічному вивченні ринкового 
середовища, потенційних перспектив розвитку підприємства, нормативної 
бази діяльності, а й на інформації одержаній бухгалтером - аналітиком після 
ґрунтовного проведення розрахунків та оцінки фінансових наслідків вибору 
того чи іншого варіанту облікової політики. 
Облікова політика повинна відповідати принципам бухгалтерського 
обліку України, з одного боку, і цілям діяльності підприємства по досягненню 
фінансових результатів з іншого. 
Підприємство за згодою власника самостійно визначає відповідно 
доустановчих документів облікову політику підприємства. Це може бути 
положення, порядок або той самий наказ про облікову політику. Форма 
документа має другорядне значення. Такий документ буде фундаментом і 
путівником як для ведення бухгалтерського обліку, так і для складання 
фінансової звітності підприємства. Облікову політику потрібно обирати з 
альтернатив, дозволених МСФЗ. Якщо стандарти МСФЗ передбачають різні 
методи і принципи обліку, то в обов’язковому порядку необхідно зазначити, 
який саме метод або принцип підприємство обрало. 
ПрАТ «Черкаське обласне підприємство автобусних станцій» 
займається наданням послуг, пов`язаних з обслуговуванням наземного 
транспорту, а саме продаж квитків на приміські та міжміські маршрути. 
90 
 
У складі структури підприємства знаходиться 19 виробничих підрозділів 
(автобусних станцій), що розташовані в межах Черкаського району та Апарат 
управління, що знаходиться у м.Черкасах.  
Дослідивши підприємство, можна сказати, що послуги не мають 
матеріального вираження, вони споживаються в процесі здійснення 
діяльності. Також на підприємстві не буває незавершеного виробництва, але є 
попередній продаж квитків який відносять на доходи майбутніх періодів. 
Провівши аналіз фінансових показників підприємства, можна сказати, 
що за останні два роки значно знизились більшість основних і допоміжних 
коефіцієнтів ліквідності, а це свідчить про недостатню грошову  
платоспроможність підприємства.  
Показники ділової активності теж мають динаміку зменшуватися, а це 
означає ослаблення фінансового стану підприємства. 
Дослідивши наказ про облікову політику підприємства ПрАТ 
«Черкаське обласне підприємство автобусних станцій», можна сказати що він 
потребує оновлення в частині оборотних активів, а саме у визначенні 
вартісного критерію основних засобів. На сьогоднішній день у законодавстві 
відбулися зміни, і вартісний критерій щодо визначення основних засобів 
змінився з 6 до  20 тис.гривень. 
Удосконалення облікової політики повинно відбуватися шляхом її 
актуалізації та підвищенням якості. Актуалізація – це приведення її відповідно 
до законодавства що змінюється, та бізнесовими процесами. Якість потрібно 
підвищувати такими критеріями, як: раціональність методів обліку, 
неупередженість облікової політики, економічна доцільність, 
несуперечливість законодавчій базі, відповідність цілям підприємства та 
автоматизації обліку. 
Підсумовуючи проведену роботуможна зробити висновки, що 
формування облікової політики – непростий процес, який вимагає наявність 
технічних, кадрових та організаційних можливостей.