Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8803| Title: | ГЕТЬМАН БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ: ПРОБЛЕМА ПОШУКУ ПОХОВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ XX – XXI СТ. |
| Authors: | Лазуренко , Валентин Миколайович МРИГА, ВІКТОР СЕРГІЙОВИЧ |
| Keywords: | Богдан Хмельницький;крипта;історіографія;поховання;historiography;Bohdan Khmelnytskyi;crypt;burial |
| Issue Date: | 2023 |
| Abstract: | У кваліфікаційній роботі магістра на основі виявленого та опрацьованого комплексу джерел, здобутків історіографії та сучасних методологічних підходів досліджено процес розкриття в історіографії XX – XXI ст. проблеми з’ясування місця поховання в серпні 1657 р. видатного державотворця України Богдана Хмельницького.
Актуальність теми зумовлена тим, що проблема пошуку крипти Богдана Хмельницького активізувалась у новому руслі з кінця 2018 р., коли в Іллінській церкві села Суботів Чигиринського району Черкаської області (в якій, згідно літописів був похований у серпні 1657 р. Б. Хмельницький) проводились новітні дослідження з використанням сучасного георадарного обладнання, яке показало наявність в церкві підземної споруди на глибині від чотирьох метрів і нижче. Українські вчені висунули гіпотезу, що виявлена в церкві підземна споруда (аномалії) є склепом-усипальницею гетьмана України Богдана Хмельницького.
Мета роботи полягає у розкритті проблеми з’ясування місця поховання в серпні 1657 р. гетьмана України Богдана Хмельницького в історіографії XX – XXI століття.
Об’єктом дослідження є наукові праці, присвячені проблемі визначення місця поховання в серпні 1657 р. гетьмана України Богдана Хмельницького.
Предметом дослідження є специфіка висвітлення проблематики щодо місця останнього спочину гетьмана України Богдана Хмельницького в монографіях, статтях, тезах доповідей, тощо в XX – XXI ст.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від серпня 1657 р. до 2022 р.
Територіальні межі дослідження – це територія села Суботів сучасної Чигиринщини (за адміністративно-територіальним поділом на сьогодні Чигиринщина входить до складу Черкаського району Черкаської області).
Практичне значення одержаних результатів. Дослідження дає змогу знизити невизначеність при вирішенні проблеми поховання гетьмана України Богдана Хмельницького і привернути увагу істориків, політиків, краєзнавців до окресленої проблематики. In the master's qualification work, on the basis of the discovered and developed complex of sources, achievements of historiography and modern methodological approaches, the process of uncovering the problem of finding out the place of burial in August 1657 of the outstanding state builder of Ukraine Bohdan Khmelnytskyi in the historiography of the 20th – 21st centuries was investigated. The topicality of the topic is due to the fact that the problem of finding the crypt of Bohdan Khmelnytskyi has been activated in a new way since the end of 2018, when the latest services were held in the Illinsky church of the village of Subotiv, Chygyryn district, Cherkasy region (in which, according to the chronicles, B. Khmelnytskyi was buried in August 1657) research using modern ground-penetrating radar equipment, which showed the presence of an underground structure in the church at a depth of four meters and below. Ukrainian scientists put forward the hypothesis that the underground structure (anomalies) discovered in the church is the burial crypt of Hetman of Ukraine Bohdan Khmelnytskyi. The purpose of the work is to reveal the problem of finding out the place of burial in August 1657 of the Hetman of Ukraine Bohdan Khmelnytskyi in the historiography of the 20th – 21st centuries. The object of the research is scientific works devoted to the problem of determining the burial place in August 1657 of the Hetman of Ukraine Bohdan Khmelnytskyi. The subject of the research is the specifics of the coverage of issues related to the final resting place of the Hetman of Ukraine Bohdan Khmelnytskyi in monographs, articles, theses of reports, etc. in the 20th – 21st centuries. The chronological framework of the study covers the period from August 1657 to 2022. The territorial boundaries of the study are the territory of the village of Subotiv in the modern Chigyrin region (according to the administrative-territorial division, today the Chigyrin region is part of the Cherkasy district of the Cherkasy region). Practical significance of the obtained results. The study makes it possible to reduce the uncertainty in solving the problem of the burial of the Hetman of Ukraine Bohdan Khmelnytskyi and to draw the attention of historians, politicians, and local historians to the outlined problems. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8803 |
| Appears in Collections: | 032 Історія та археологія (Історія, музеєзнавство та експертиза культурно-історичних цінностей) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Диплом Мрига Віктор головний файл.pdf Restricted Access | 1.6 MB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
КАФЕДРА ІСТОРІЇ ТА ПРАВА
МРИГА ВІКТОР СЕРГІЙОВИЧ
ГЕТЬМАН БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ: ПРОБЛЕМА ПОШУКУ
ПОХОВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ XX – XXI СТ.
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА
Спеціальність: 032 Історія та археологія
Освітня програма: Історія, музеєзнавство та експертиза
культурно-історичних цінностей
Група: ІМ-022
Науковий керівник:
Лазуренко Валентин Миколайович,
доктор історичних наук, професор,
заслужений працівник освіти України
Допущено до захисту рішенням засідання кафедри історії та права,
протокол № від « » грудня 2023 р.
Завідувач кафедри історії та права ______________Ірина СТАДНИК
Черкаси – 2023
2
ЗМІСТ
ЗМІСТ 2
АНОТАЦІЯ 4
ВСТУП 7
РОЗДІЛ 1. БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ – ТВОРЕЦЬ 11
УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ: ДО ПОСТАНОВКИ
ПРОБЛЕМИ ПОШУКУ МІСЦЯ ПОХОВАННЯ
ДЕРЖАВОТВОРЦЯ
1.1 Штрихи до політичного портрету Богдана Хмельницького 16
1.2 Датування смерті та місце поховання гетьмана України 23
Богдана Хмельницького за літописними свідченнями
1.3 Значення пошуків місця останнього спочину Богдана 16
Хмельницького для національної безпеки України
Висновки до розділу 39
РОЗДІЛ 2. ВИСВІТЛЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОШУКУ КРИПТИ 42
БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В РАДЯНСЬКІЙ
ІСТОРІОГРАФІЇ
2.1 Бачення проблеми пошуку місця поховання Богдана 42
Хмельницького в науковій літературі XX cт.
2.2 Пошуки місця поховання Богдана Хмельницького за даними 49
археології XX cт.
Висновки до розділу 56
РОЗДІЛ 3. ВИСВІТЛЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОШУКУ КРИПТИ 58
БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В ІСТОРІОГРАФІЇ УКРАЇНИ
XXI СТОЛІТТЯ
3.1 Висвітлення проблеми пошуку крипти Богдана 58
Хмельницького в наукових публікаціях XXI cт.
3.2 Бачення місця поховання Богдана Хмельницького у візіях профе6со8р а
Валентина Лазуренка
3
3.3. Науковий аналіз різних сучасних історико-краєзнавчих 83
версій щодо місця поховання Богдана Хмельницького
3.4. Пошуки місця поховання Богдана Хмельницького за даними 87
археології та геофізики XXI cт.
Висновки до розділу 97
ВИСНОВКИ 102
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 110
ДОДАТКИ 120
4
ВСТУП
Актуальність дослідження. Починаючи з початку відновлення
незалежності України в 1991 році наша держава постійно стикається з
зовнішніми та внутрішніми загрозами національної безпеки.
До таких загроз відноситься сьогодні і проблема з пошуком праху
видатного українського державотворця Богдана Хмельницького, як елемент
історичної безпеки. Особливо ця проблематика з точки зору національної
безпеки в новій іпостасії почала підніматися напрередодні вторгнення Росії на
територію України 24 лютого 2022 р., коли російські вчені почали в
інформаційному полі заходити в наш український історичний простір з
маніпуляційними науковими вприсками, метою яких було принизити
українських вчених (істориків, археологів, геофізиків) і нав’язати
безапеляційну власну, вигідну Росії, версію про місце останнього спочину
одного з творців української державності Богдана Хмельницького. Про це
говорилось і за місяць до повномасштабного вторгнення Російської Федерації
на територію суверенної України 18 січня 2022 р. на засіданні «Російського
історичного товариства», присвяченому вивченню питання історії України,
під головуванням директора Служби зовнішньої розвідки Росії С. Наришкіна
[43, с. 21].
А причиною цього всього стало те, що проблема пошуку крипти Богдана
Хмельницького активізувалась у новому руслі з кінця 2018 р., коли в
Іллінській церкві села Суботів Чигиринського району Черкаської області (в
якій, згідно літописів був похований у серпні 1657 р. Б. Хмельницький) за
ініціативи та підтримки громадської організації «Фонд Великий Льох»
проводились новітні пошуки крипти (поховання) гетьмана України Богдана
Хмельницького з використанням сучасного георадарного обладнання. У
результаті обстеження Іллінської церкви в Суботові георадарним методом
показало наявність підземної споруди в центральній частині нави. Глибина до
стелі становить 2,4 м, висота від підлоги до стелі 1,6 м, площа по підлозі 3х2 м.
5
[33, с. 217; 78]. Тобто, у 2019 р. українські фахові геофізики [12] Ксенія
Бондар, Руслан Хоменко, Анатолій Чернов виявили контури склепіння та
підлоги підземної поховальної споруди розмірами ймовірно, викладеної
зсередини цеглою і майже повністю засипаної ґрунтом [46, с. 53]. На думку
дослідників, об’єкт побудований підземним способом. Не виключено, що
виявлена в церкві підземна споруда є склепом-усипальницею гетьмана
України Богдана Хмельницького. Але це ще потрібно довести.
Об’єкт дослідження: наукові праці, присвячені проблемі визначення
місця поховання в серпні 1657 р. гетьмана України Богдана Хмельницького.
Предмет дослідження: специфіка висвітлення проблематики щодо
місця останнього спочину гетьмана України Богдана Хмельницького в
монографіях, статтях, тезах доповідей, тощо в XX – XXI столітті.
Мета дослідження полягає у розкритті проблеми з’ясування місця
поховання в серпні 1657 р. гетьмана України Богдана Хмельницького в
історіографії XX – XXI століття.
Реалізація поставленої мети супроводжувалася вирішенням таких
дослідницьких завдань:
– розкрити штрихи до політичного портрету Богдана Хмельницького;
– проаналізувати датування смерті та місце поховання гетьмана України
Богдана Хмельницького за літописними свідченнями;
– розкрити значення пошуків місця останнього спочину Богдана
Хмельницького для національної безпеки;
– розкрити бачення проблеми пошуку місця поховання Богдана
Хмельницького в науковій літературі XX cт.;
– розкрити пошуки місця поховання Богдана Хмельницького за даними
археології XX cт.;
– висвітлення проблеми пошуку крипти Богдана Хмельницького в
наукових публікаціях доби незалежності України;
6
– показати баченя місця поховання Богдана Хмельницького у візіях
професора Валентина Лазуренка;
– провести науковий аналіз різних сучасних історико-краєзнавчих
версій щодо місця поховання Богдана Хмельницького;
– розглянути пошуки місця поховання Богдана Хмельницького за
даними археології та геофізики XXI cт.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від серпня 1657 р.
до 2022 р.
Територіальні межі дослідження – це територія села Суботів сучасної
Чигиринщини (за адміністративно-територіальним поділом на сьогодні
Чигиринщина входить до складу Черкаського району Черкаської області).
Методи дослідження: теоретико-методологічні засади роботи
ґрунтуються на загальнонаукових принципах історичного дослідження.
Основоположне значення мають принципи історизму, об’єктивності,
системності, всебічності, наступності, науковості, які дали можливість
розкрити тему.
Джерельна база роботи: літописи, праці вітчизняних вчених, зокрема
М.Грушевського, О.Апанович, В.Смолія, В. Степанкова, В. Лазуренка,
Т. Чухліба, Ю. Мицика, М. Новака, Т. Барабаша, Н. Кукси, К. Бондар,
І. Коляди, В. Милька та інших, а також матеріали звітів археологічних та
інших експедиції, зокрема Р. Юри, П. Горішнього, К. Бондар, М. Бевза,
І. Ільчишина.
Практичне значення одержаних результатів. Дослідження дає змогу
знизити невизначеність при вирішенні проблеми поховання гетьмана України
Богдана Хмельницького і привернути увагу істориків, політиків, краєзнавців
до окресленої проблематики.
Апробація результатів магістерської роботи. Результати роботи було
апробовано 17 травня 2023 р. на Всеукраїнській науково-практичній
конференції «Соціокультурні трансформації в Україні ХХ – ХХІ ст. і
подолання радянської спадщини в освіті, культурі, ментальності»
7
(м.Переяслав, Університет Григорія Сковороди в Переяславі) (виступ на тему:
«Проблема пошуку поховання гетьмана Богдана Хмельницького в українській
історіографії XXI ст.»).
Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано дві статті.
Мрига В.С. Проблема пошуку поховання гетьмана Богдана Хмельницького в
українській історіографії XXI ст. // Соціокультурні трансформації в Україні
ХХ – ХХІ ст. і подолання радянської спадщини в освіті, культурі,
ментальності. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. 17
травня 2023 року. Переяслав (Київська обл.): Домбровська Я.М., 2023. С. 85 –
88; Мрига В., Лазуренко В. Поховання гетьмана Богдана Хмельницького:
історіографічний аспект // Збірник тез доповідей студентської науково-
практичної конференції ЧДТУ: 18–20 квіт. 2023 р. [Електронний ресурс] /
[упоряд.: Єгорова О. В., Захарова О. В., Кисельов В. Б. та ін.]; М-во освіти і
науки України, Черкас. держ. технол. ун-т. Черкаси: ЧДТУ, 2023. – С. 178 –
179.
Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів з
висновками до кожного, загальних висновків, списку використаних джерел та
додатків. Загальний обсяг роботи – 132 сторінки, з них основного тексту 109
стор., перелік використаних джерел становить 83 позиції.
Ключові терміни: дослідження, історіографія, публікація, Богдан
Хмельницький, історія, крипта, поховання.
8
РОЗДІЛ 1. БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ – ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ
КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ
ПОШУКУ МІСЦЯ ПОХОВАННЯ ДЕРЖАВОТВОРЦЯ
1.1 Штрихи до політичного портрету Богдана Хмельницького.
Відомі українські історики, одні з найкращих сучасних фахових біографів
гетьмана України Богдана Хмельницького Валерій Смолій і Валерій
Степанков так коротко охарактеризували, на наш погляд, політичний портрет
виданого державотворця України: «Богдан Хмельницький був першим і, на
жаль, останнім в історії України ХIII – XX ст. політиком, який зумів не лише
очолити боротьбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої
соціально-економічної політики об’єднати для досягнення цієї мети зусилля
різних класів, станів і груп українського суспільства, пом’якшити гостроту
соціальних суперечностей, запобігти їх переростанню в громадянську війну.
Цим були створені сприятливі умови для завершення в основних рисах
процесу формування Української держави.
Важко переоцінити роль гетьмана у становленні державного апарату та
налагодженні його функціонування. Незважаючи на своє шляхетське
походження, Богдан Хмельницький (див.: додаток 1), дбаючи про інтереси
козацтва, пішов шляхом розвитку тих зародків національної державності, які
почали формуватися на Запорожжі та півдні Київського воєводства з другої
половини XVI ст. Так на політичній карті Європи з’явилася Українська
козацька держава з демократичними рисами політичного устрою та соціально-
економічних відносин» [71, с. 597].
В цій цитаті, коротко охарактеризований внесок Богдана Хмельницького
в українське державотворення. А нижче, аби краще ознайомитись з біографією
виданого українця, наведемо його коротку біографію без змін і скорочень,
написану істориком В. Степанковим і надрукованій у 2013 р. у томі №10
Енциклопедії історії України.
9
«Хмельницький Богдан (Зиновій-Богдан) Михайлович (бл. 06.01.1596
(27.12.1595) – 06.08 (27.07). 1657) – політик, полководець і дипломат,
провідник національно-визвол. змагань 1648–57, творець Укр. козац. д-ви та її
перший гетьман. Батько Т. Хмельницького і Ю.Хмельницького. Дата і рік
народження приблизні. З’явився на світ у сім’ї шляхтича
Михайла Хмельницького й козачки, вочевидь, у Суботові. Навч. у Львів.
єзуїтському колегіумі. Володів укр., польс. і лат. мовами; пізніше опанував
турец. й татарську. Перебуваючи козаком Чигиринського полку, 1620 взяв
участь у Цецорській кампанії (див. Цецорська битва 1620), під час якої
потрапив до турец. полону, де пробув 2 роки. Звільнившись, поновився на
козацькій службі, одружився із Ганною Сомківною, у шлюбі з якою мав бл.
10-ти дітей (після її смерті 1647 вдруге одружився 1648, втретє – 1651). Щедро
обдарований політ., військ. й адм. талантами, Х. зажив авторитету серед
козацтва. Брав участь у повстаннях 1630-х pp. 1637 обійняв посаду військ.
писаря, 1638 – чигиринського сотника. Обстоюючи інтереси Війська
Запорозького у складі його посольств, двічі 1639 і 1646 проводив переговори
з польс. королем Владиславом IV Ваза.
В умовах наростання невдоволення козацтва свавіллям
властей, магнатів й орендарів, цькувань із боку Д.Чаплинського (оволодів
весною 1647 хутором Х.) він розпочав підготовку повстання. Після її провалу
втік на Запорожжя, де за підтримки запорожців 4 лютого (25 січня) 1648
оволодів Микитинською Січчю, 9 лютого (30 січня) відбив наступ урядових
підрозділів. У середині лютого обраний гетьманом Війська Запорозького. Із
цього часу очолив нац. революцію, що спалахнула в Україні. Уклавши союз
із Кримським ханатом, розгромив польс. війська на Жовтих Водах 16 (6)
травня і під Корсунем (нині м. Корсунь-Шевченківський; 26 (16) травня
(див. Жовтоводська битва 1648, Корсунська битва 1648). Наступу не
продовжив, сподіваючись, що король реформує політ. устрій Польщі,
зрівнявши в національно-конфесійних правах укр. народ із польським і
надавши автономію козац. регіону.
10
Улітку 1648 Х. створював армію, формував держ. інституції, зміцнював
гетьман. владу. Виношував наміри домагатися надання козац. Україні статусу
третього державно-політ. суб’єкта Речі Посполитої. Здобувши перемогу під
Пилявцями (23 (13) вересня; див. Пилявецька битва 1648), продовжив похід до
зх. межі укр. етнічної території. 21 (11) листопада 1648 уклав угоду про
перемир’я, що передбачало відведення війська до козац. регіону й визнання
влади польс. короля. Спроба створити незалежну укр. д-ву 1649 зазнала
невдачі. Хоча під Зборовом 15 (5) серпня 1649 завдав поразки полякам,
унаслідок наполягань крим. хана Іслам-Гірея III уклав 18 (8) серпня із польс.
королем Яном II Казимиром Ваза угоду, що лише надавала козац. Україні
автономію. Проводячи виважену соціально-екон. політику, запобіг спалахові
громадян. війни. Водночас запровадив новий адм.-тер. устрій,
реформував Запорозьку Січ, зміцнив держ. інституції, удосконалював
функціонування органів влади, вів дипломатичну боротьбу за міжнар.
визнання молодої д-ви. Враховуючи вразливість її геополіт. становища,
намагався зіграти на суперечностях між Річчю Посполитою, Московією
і Османською імперією (обіцяючи прийняти протекцію відповідно царя і
султана), включити у сферу впливу укр. інтересів Молдову і Валахію. Проте
поразка у Берестецькій битві 28 червня – 10 липня (18-30 червня) 1651 змусила
Х. укласти Білоцерківський договір 28 (18 вересня) 1651, який суттєво
обмежував укр. автономію. Однак блискуча перемога у Батозькій битві 1-2
червня (22-23 травня) 1652 дала можливість вибороти Укр. д-ві фактичну
незалежність.
Наступ військ Речі Посполитої, погіршення внутрішньо- і
зовнішньополіт. становища козац. України, провал Жванецької кампанії
(жовтень-грудень 1653) спонукали гетьмана прийняти 18 (8) січня 1654 на раді
в Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький) царську протекцію, а пізніше
укласти договір із Росією. Його надії на отримання суттєвої військ. допомоги
з боку Москви не виправдалися. Охматівська битва з польс. і крим. військами
29 січня – 1 лютого (19-22 січня) 1655 переможця не виявила й обумовила
11
захоплення Брацлавщини противником. 11 (l) липня 1655 Х. перейшов у
контрнаступ, а українсько-рос. підрозділи опанували Поділля, Волинь і Сх.
Галичину, розгромили поляків під Городком (нині місто Львів. обл.; 29 (19)
вересня 1655) і взяли в облогу Львів (29 вересня – 8 листопада (19 вересня –
29 жовтня) 1655). Унаслідок вторгнення хана Мегмед-Ґерея IV і вимог швед.
короля Карла X Густава залишити Галичину повернувся в козац. Україну,
провівши успішні бої з татарами під Заложцями (нині смт Залізці Зборівського
р-ну Терноп. обл.; 14-15 (4-5) листопада 1655) і Озерною (нині село
Зборівського р-ну Терноп. обл.; 20-21 (10-11) листопада 1955). Дізнавшись про
укладення російсько-польс. перемир’я у Вільно (нині м. Вільнюс; 3 листопада
(24 жовтня) 1656), став на шлях створення військово-політ. союзу
із Трансильванським князівством і Швецією проти Речі Посполитої. Водночас
рішуче протидіяв намірам Москви обмежити суверенітет козац. України.
Відчуваючи наближення смерті, на квітневій раді в Чигирині (1657) домігся
передачі влади сину Юрію.
6 серпня (27 липня) Х. помер. Похований у Суботові в Іллінській церкві»
[74].
В цьому році ми відзначатимемо 428 років від дня народження Богдана
Хмельницького – видатного державотворця України, людини, за часів якої ми
утворилися як політична нація. І це має знати і усвідомлювати кожен
українець, адже це наша, українська історія, яку добре знав і великий гетьман
Богдан Хмельницький. Підтвердженням цьому наведу нижче слова із книги
одного із авторитетних і незаполітизованих дослідників біографії гетьмана
І. Крип’якевича: «Хмельницький цікавився історією і знав минуле України. В
його листах та усних висловах є звістки про давніх київських князів, особливо
про Володимира, що хрестив Русь, про Володимира Мономаха, про
галицького князя Лева, про кордони «великих князів руських з королями
польськими», про загарбання українських земель Польщею. Хмельницький з
пошаною згадував «предків наших» – Сагайдачного, засновника братських
шкіл у Києві, та гетьмана Михайла Дорошенка, який «з півтретя тисячами
12
козаків ввесь Крим виходив». І особисті спостереження, і оповідання
сучасників і книги все це сприяло формуванню правильних поглядів
Хмельницького на історичне минуле українського народу, на його
багатовікову боротьбу за соціальне і національне визволення, на місце України
у міжнародних відносинах» [24, с. 53].
В. Смолій і В. Степанков подають цікаві міркування, щодо курсу Богдана
Хмельницького на створення в Україні в середині XVII століття монархії у
формі спадкового гетьманства.
«По-перше, політична історія козацької України другої половини XVII ст.
засвідчила повну неспроможність олігархічної форми правління успішно
розв’язувати проблеми розвитку держави. Саме за неї виникли
найсприятливіші умови для руйнівних процесів отаманства, анархо-
охлократизму, іноземного втручання у внутрішні справи козацької України.
По-друге, ця ж історія промовляє, що всі більш-менш визначні гетьмани
рано чи пізно, керуючись потребами добитися внутрішньополітичної
стабілізації й ефективного функціонування державного механізму, приходили
до думки про необхідність зміцнення гетьманської влади, надання їй рис
самодержавної, запровадження її спадковості. Наприклад, І. Виговський у
жовтні 1657 р. на Корсунській раді запевняв старшину: «без вашої військової
ради жодних справ не буду робити». Але, відряджаючи посольство па
Варшавський сейм весною 1659 р., доручив йому добиватися, щоб після його
смерті «без жодних виборів» рідний брат Данило «успадкував Велике
Гетьманство і Київське воєводство». Намагалися зробити свою владу
спадкоємною, а відтак утвердити монархічне начало, Д. Многогрішний,
І. Самойлович та І. Мазепа. Навіть П. Дорошенко, якого дослідники називають
«найбільш конституційним гетьманом, який додержувався старих козацьких
традицій», за даними джерел, не лише прагнув «вічного гетьманства» й
передання його «сину і внуку неодмінно», але виношував також плани «стати
удільним князем», домогтися «незалежної ні від кого монархічної влади».
Отже, політика Богдана Хмельницького, спрямована на зміну політичної
13
форми правління, попри домагання особистих цілей звеличення роду,
визначалася глибоким розумінням історичної перспективи розвитку
Української держави» [72, с. 720-721].
1.2 Датування смерті та місце поховання гетьмана України Богдана
Хмельницького за літописними свідченнями.
Як ми вже зазначали в попередньому підрозділі, приводячи біографію
Богдана Хмельницького, написану одним з найкращих співбіографів гетьмана
істориком В.Степанковим, що видатний гетьман відійшов у вічність 6 серпня
(27 липня) 1657 р. та похований у Суботові в Іллінській церкві. Давайте
поглянемо нижче, що говорять нам про це літописи.
До речі, тут слід спеціально відмітити, що на сьогодні щодо року і дати
закінчення земного життя Богдана Хмельницького, то всі науковці ствердні –
це 1657 р., і дата – 27 липня – дата смерті і 23 серпня – дата поховання. Лише
подача дати у дослідників іде у одних за старим, у інших – за новим стилем
[46, с. 13].
Як зазначає історик В. Лазуренко, ствердним у цьому контексті є лише
одне: помер великий державотворець у Чигирині, а ховали його фактично через
місяць у Суботові [46, с. 15].
Тут доречним буде приведення цитати із твору французького письменника
Проспера Меріме «Богдан Хмельницький», яка певною мірою не є
достовірною, але добре передає атмосферу того періоду: «Не хочу, щоб ховали
мене в Чигирині, – прохав Богдан Хмельницький, – те місто надто довго було
під гнітом ворогів руського люду. Поховайте у Суботові, на тій маленькій
землі, яку здобув власною кров’ю, яку мені відібрано і де розгорілося полум’я,
що звільнило Україну» [59, с. 189; 46, с. 15].
14
Як засвідчують джерела та проведений їх аналіз сучасними істориками
обряд поховання Богдана Хмельницького здійснював відомий на той час
церковний, політичний і літературний діяч Лазар Баранович [46, с. 15].
Тепер поглянемо у літописи, що вони нам подають про поховання Богдана
Хмельницького. Розпочнемо із літопису Літо́пис Самови́дця. Це козацький
літопис староукраїнською мовою, одне з фундаментальних джерел з історії
Східної Європи XVII століття, зокрема періоду і Руїни в Україні, самобутня й
оригінальна пам'ятка української мови та літератури. Написана очевидцем
подій, вихідцем із старшини Війська Запорізького. Оригінал Літопису не
дійшов до нас. Збереглося кілька копій, зроблених у XVIII столітті або й
пізніше. Найдавніші й найповніші – це списки Г. Іскрицького (перша половина
XVIII ст.) й Якова Козельського (друга пол. XVIII ст.), які й покладено в основу
наукових публікацій цієї пам'ятки [55-56].
Що ж ми черпаємо з цього літопису з приводу смерті і поховання
державотворця України. Згідно зі свідченнями Самовидця, Богдан
Хмельницький «Барзо хорим сам Хмелницкій был, где юже с тоей постелі, албо
хоробы не встал, але в скором часі померл о Успенії Пресвятія Богородици. А
похоронен был перед святим Симеоном в неделю, где множество народа, а
найболше людей войсковых было, и проважено тіло его з Чигирина до
Суботова и там поховано в ринковой церкві» [56].
А тепер заглянемо до іншого літопису – літопису гадяцького полковника
Григорія Грабянки. Це козацький літопис другої половини XVII – початку
XVIII століття, складений гадяцьким полковником Григорієм Грабянкою.
Літопис Грабянки це одна з найвидатніших пам'яток української
історіографічної прози кінця XVII – початку XVIII століття. За ним, а також
за літописами Самовидця і Величка закріпилася назва «козацькі літописи». Але
така назва досить умовна, бо кожен цей твір є складною, багатоплановою
композицією, в якій поєднуються характеристики історичних діячів, описи
подій – битв, повстань, змов тощо, окремі документи, тлумачення тих чи інших
15
періодів життя України і яка надто далека від традиційної літописної форми.
«Літопис Григорія Граб'янки» описує історію з часів виникнення козацтва і до
1709 року. У тексті літопису подається багато державних документів,
гетьманських універсалів, актів, грамот [53].
Факт поховання Богдана Хмельницького в Іллінській церкві засвідчено і в
літописі гадяцького полковника Григорія Граб'янки: «З плачем, з голосінням
віддаючи усі військові почесті, перевезли його тіло з Чигирина у Суботів і там
у мурованій церкві, що на його кошт поставлена, у неділю за день перед
Семеном поховали. А потім над могилою вождя свого плакали-плакали і
розійшлися кожен до себе» [51].
Наступний літопис, в якому ми знаходимо інформацію про поховання
Богдана Хмельницького – Літопис Самійла Величка. Це український козацький
літопис першої половини XVIII ст. Написаний після 1720 року козацьким
канцеляристом Самійлом Величком. Охоплює події 1620–1700 рр. Містить
документи з військової канцелярії, а також цитати з нині втрачених документів
та хронік. Разом з Літописом Самовидця, Літописом Григорія Грабянки й
«Історією Русів» творить комплекс козацької історіографії. Сам літопис
Самійла Величка не дійшов до нас у належному вигляді – дуже пошкоджений
перший том, значно менше другий. Цілком ймовірно, що книга не
закінчувалася 1700 роком, бо і в заголовку, і в багатьох місцях третього тому
згадуються події принаймні до 1720 року. Тому, є думка, що втрачені й
прикінцеві сторінки літопису. Самійло Величко для створення свого Літопису
не обмежився вузькими локальними матеріалами та власними спогадами.
Навпаки, він використав різноманітні іноземні джерела. Але за найправдивіше
джерело для Величка правили діаріуш (Щоденник) козацького літописця
Самійла Зорки, особистого писаря гетьмана Богдана Хмельницького та дрібні
козацькі «кронички» [54].
Про похорони гетьмана Богдана Хмельницького згадується і в літописі
Самійла Величка «При зібранні всіх полковників та старшини запорізького
16
війська в Чигирині …доглядач митрополичого престолу преосвященний Лазар
Баранович, прибувши з Києва, взяв з Чигирина при великій публіці і з
церемоніями тіло Хмельницького і, перенісши його в маєтність, поховав його
в кам'яній церкві, поставленої його ж, Хмельницьким, коштом» [36, с. 100].
І ще поглянемо, що нам подає про останні земні дні Богдана
Хмельницького «Історія Русів» – історико-політичний трактат, написаний
найімовірніше або наприкінці XVIII або на початку XIX століття російською
мовою. Трактат мав значний вплив на українських інтелектуалів XIX сторіччя,
іноді навіть згадувався як найважливіша історична праця про Україну кінця
XVIII – початку XIX століття. У трактаті описується розвиток України від
найдавніших часів до 1769 року, однак більша частина трактату фокусується
саме на описуванні історії козацької Запорозької Січі/Гетьманату [17].
У «Історії Русів» про дату смерті гетьмана Богдана Хмельницького
зазначається наступне: «І старий Гетьман останнього дня в своєму житті,
побувши із сином своїм та його радниками декілька годин наодинці, помер 15
серпня, пополудні. Лемент і плач челяді Гетьманської і постріл з домової
гармати сповістили в місті про смерть Гетьмана» [15, с. 190].
Про сам похорон Богдана Хмельницького у «Історії Русів» прописана така
інформація: «Похорон Гетьманові учинено з великим, але сумним тріумфом і
з усіма військовими та громадськими почестями. Тіло його в супроводі
численного війська й народу перевезено з Чигирина до власного містечка
Гетьманського Суботова і там поховано в монастирській його церкві, з
написами й епітафіями» [15, с. 191].
«Смерть Богдана Хмельницького». Такий малюнок зробив у 1836 –
1837 рр. Тарас Шевченко. Малюнок передає атмосферу тих останніх годин
земного життя гетьмана України. На малюнку зображено момент передачі
помираючим Богданом Хмельницьким гетьманської булави молодшому сину
Юрію. Зміст і деталі малюнка відповідають опису цієї події у відомій на той
час Шевченкові історичній літературі і народній думі про смерть
17
Хмельницького (див.: додаток 2). Намалював Т. Шевченко і Богданову церкву
в Суботові у 1845 р. (див.: додаток 7).
Прочитавши дані літописів, у тій частині, що стосується поховання
Богдана Хмельницького, ми можемо зробити висновок про те, що гетьмана
було поховано в Суботові саме в «кам’яній», «монастирській», «мурованій»,
«ринковій» церкві. На той час в Суботові такою була лише збудована Іллінська
церква.
Ось що пише у 2005 р. дослідник Р. Бондаренко про Іллінську церкву в
Енциклопедії історії України: «Іллінська церква, Іллі пророка церква або
Свято-Іллінська церква у с. Суботів розташована над р. Тясмин (прит. Дніпра).
Відома ще як Богданова церква в Суботові. Зведена 1653 р. у родовому маєтку
гетьмана Б. Хмельницького, фондована ним як церква-крипта, де він і був
похований 1657 р. (церква була пограбована татарами, прах Богдана
Хмельницького винесено). Церква мурована, відповідає найпростішому типові
дерев’яної церкви – хатньому, де основою споруди є центр. Видовжене
приміщення, перекрите звичайним циліндричним склепінням. Вважається
прикладом безбаневої церкви загального типу» [5, с. 446 – 447]. Іллінська
церква є «однією з кращих архітектурних пам’яток українського бароко або,
відповідно до інших визначень цього періоду в архітектурі України,
«національного архітектурного стилю», «українського Відродження»,
«козацького Відродження» [5, с. 447].
Пишучи магістерську роботу, нами встановлено певний факт історичної,
на наш погляд, маніпуляції історією Іллінської церкви на догоду російським
наративам, особливо після виходу статті російської вченої Т.Таїрової-
Яковлєвої [75], яка маніпулятивно-безапеляційно заперечує факт поховання в
1657 р. Богдана Хмельницького в Іллінській церкві, та нав’язує чомусь
безапеляційну думку про поховання видатного гетьмана в дерев’яній
Михайлівській церкві, яка розташовувалась в Суботові до 1935 року. Стаття
про Іллінську церкву в Суботові, яку фахово написав Р. Бондаренко у 2005 р.
18
для Енциклопедії історії України, у 2020 р. була чомусь (?) змінена на статтю
Д. Вортмана [6], в якій навіть зникає рік побудови храму. Наведемо нижче
повністю цю статтю.
«Іллінська церква у Суботові, церква Іллі Пророка – пам’ятка архітектури
національного значення; один з найдавніших мурованих православних храмів
Наддніпрянщини, споруджених після монголо-татарської навали. Стоїть на
узвишші, неподалік від замчища у Суботові. Споруджена
коштом Б.Хмельницького. У 1-й половині 19 ст. перебувала у занедбаному
стані. У 1850-ті рр. церкву планували розібрати, але її врятував священик
Роман Орловський. 1862 почалися відновлювальні роботи, а 1869 храм
освятили. 1874 замість дерев’яної побудували муровану дзвіницю, сполучену
з церквою критим переходом (розібраний у 1970-ті рр.). У 1929–42 і 1961–90
храм було закрито для богослужіння. Сучасний стан пам’ятки – результат
реставраційних робіт (архітектор С.Кілессо), 1-й етап яких завершився 1977, а
2-й – 1995» [6].
«У 19 ст. склалася історіографічна традиція, згідно з якою у церкві був
похований Б. Хмельницький. Вона базується на відносно пізніх
літописах Г.Граб’янки і С.Величка (згідно з джерелами, що хронологічно
ближчі до події, гетьмана поховали у храмі на ринку Суботова поруч з його
сином Т.Хмельницьким; цим храмом могла бути церква св. Михаїла). На
основі сумнівного повідомлення Чернігівського літопису склалася легенда,
нібито 1664 рештки гетьмана викинули з церкви за наказом С.Чарнецького.
Могилу Б. Хмельницького, попри неодноразові пошукові роботи, знайти не
вдалося. 1954 в І. ц. встановили його символічний надгробок (архітектор І.
Шмульсон)» [6].
«Храм вимурувано з каменю (пісковику) та цегли (згідно з Павлом
Халебським, було використано каміння зі зруйнованої мечеті). Він складається
з прямокутної нави, до якої зі сходу прилягає гранчаста апсида. Двоскатний
дах має залом і увінчаний декоративною вежкою. Західний і східний фасади
19
завершені фігурними фронтонами. Вхід влаштований з заходу і оформлений
порталом. Нава перекрита напівциркульним склепінням. В її західній частині
влаштовано хори. Стиль пам’ятки визначають як перехідний між
Відродженням та бароко. Її прототип – однонавні костели 16–17 ст., поширені
на теренах Речі Посполитої.
Пам’ятка набула символічного значення завдяки Т.Шевченку, який
використав образ «Богданової церкви» у вірші «Стоїть в селі Суботові…» та
зобразив храм на малюнку (1845). Зображення церкви розміщене на купюрах
номіналом 5 гривень» [6].
До речі, у Іллінській церкві в Суботові встановлений у 2005 р. новий
символічний нагробок на місці ймовірного поховання Б. Хмельницького (див.:
додаток 3).
Отже, як бачимо, Іллінська церква в Суботові стала усипальницею в
серпні 1657 р. Адже в цей рік там було привселюдно поховано гетьмана
Богдана Хмельницького. Як зазначає історик В. Лазуренко «тут же постає
питання: а коли ж, і де, і яким чином з’явилось тоді поховання в Іллінській
церкві сина Богдана Хмельницького – Тимоша? Якщо вірити Чернігівському
літопису, то у 1664 р. з церкви були викинуті тіла і Богдана Хмельницького, і
його сина Тимоша. Виходить, Тиміш був похований ще до смерті батька в
новозбудованій на дату його смерті (15 вересня 1653 р.) Іллінській церкві. Є
дані, що Тимоша поховали у церкві в Суботові 27 грудня 1653 р. (за іншими
даними – 30 грудня) [76]. Тут можна припустити, що поховання Тимоша
Хмельницького відбулося (якщо, звичайно, не піддавати сумніву Чернігівській
літопис і Літопис Грабянки, і, враховуючи викидання тіл з церкви польськими
військами у 1664 р.), більш за все, що у сімейному склепі. А Богдана
Хмельницького було, ймовірно, поховано біля сина поруч через чотири роки.
Хоча є версія і про поховання Тимоша у Михайлівській церкві в Суботові, яку
активно в сучасних реаліях з 2020 р. нав’язують українському історичному
середовищу російські вчені» [46, с. 17-18].
20
Цінну інформацію з історії Іллінської церкви в Суботові, та яка стосується
можливого місця поховання в ній гетьмана Богдана Хмельницького, можемо
взяти із документу – метрики Іллінської церкви, складеної вчителем
Медведівської Церковно-приходської школи Олексієм Татаровим у жовтні
1888 р. Знаходиться цей документ у фонді рукописного відділу Інституту
матеріальної культури Академії наук Російської Федерації в місті Санкт-
Петербург. У метриці в розділі «Наружные части церкви» зазначено наступне:
«Церковь построена в форме квадрата и имеет один этаж. Над самой средней
частью храма устроен чердак очень высокий, пол которого по своей форме
соответствует сводам церкви. С правой стороны церкви около средней
колонны немного к западу находится склеп Зиновия Богдана Хмельницкого и
его сына Тимофея, забросанный мусором во время перестройки церкви».
«Стены храма выкладены сплошною кладкою… Стены храма в общем имеют
свой прежний вид; в 1869 г. они были оштукатурены как внутри, так и снаружи.
В западной стене есть два прохода, один на хоры, а другой с хор на чердак.
Толщина стен 2 аршина 10 вершков» [66, с. 4 – 5; 46, с. 19-20].
1.3 Значення пошуків місця останнього спочину Богдана Хмельницького
для ціональної безпеки України.
Новітні, реальні пошуки крипти великого державотворця України
Богдана Хмельницького, які з кінця 2018 р. і до нині проводяться в Іллінській
церкві села Суботів Чигиринського району Черкаської області, на
переконання ряду українських сучасних істиориків, «при правильній
інформаційній політиці може слугувати активним поштовхом до наближення
українського суспільства до усвідомлення необхідності створення Пантеону
Національної Пам’яті українських героїв, чого нині бракує в нашій державі»
[44, с. 76].
21
Запропоновані у 2019 р. (сенсаційні) наукові гіпотези щодо можливого
захоронення і перебування нині праху Богдана Хмельницького в Іллінській
церкві викликали неабиякий резонанс серед всеукраїнської громадськості.
08 липня 2019 р. в Інституті історії України НАН України у м. Києві
відбулась Всеукраїнська науково-практична конференція «Усипальниця
гетьмана Богдана Хмельницького: історія, міфи, сучасний стан” (див.: додаток
4), на якій були присутні представники наукових та громадських кіл держави,
зокрема, Президент України (2005 – 2010 рр.) В. Ющенко, директор Інституту
історії України Національної академії наук України В. Смолій» [82, с. 220].
Організаторами конференції, на якій на національному рівні заговорили
про створення пантеону національної памяті та про значення пошуків
поховання Богдана Хмельницького для національтної безпеки, стали Інститут
історії України НАН України, Православна церква України, Інститут
археології НАН України, Київський національний університет
ім. Т.Шевченка, Національний історико-культурний заповідник «Чигирин»,
громадська організація «Фонд Великий Льох», Центр пам’яткознавства НАН
України.
Інформацію із коротким висвітленням про те, хто виступав і на чому
наголошував, надруковано за авторства історика Т. Чухліба в Українському
історичному журналі у №6 за 2019 рік [82].
Подамо нижче деякі міркування відомих державних діячів та істориків, які
ними були сказані на вищезгаданій нами конференції. «Зі вступним словом до
учасників конференції звернувся третій президент України Віктор Ющенко,
який закликав ушановувати гетьмана Б.Хмельницького – «видатну історичну
постать, […] батька-засновника України як такої, що існує й зараз», та
«зусиллями українців усього світу створити величний пантеон його пам’яті»
[82, с. 220].
Один з найкращих біографів гетьманів України Валерій Смолій,
виступаючи на конференції, зазначив: «... На жаль, і до цього часу Українська
держава, яка постала завдяки могутній волі та харизмі гетьмана Богдана
22
Хмельницького 370 років тому, не має Пантеону своїх героїв-засновників....
Такі історичні Пантеони мають Італія, Франція, Польща та інші провідні
країни світу, а ми – сучасні українці, перебуваємо тільки на початковому
шляху створення таких важливих для нашої країни місць пам'яті. Зрозуміло,
що місця пам'яті неможливо створити без проведення грунтовних наукових
досліджень. Відтак початком практичного втілення ідеї створення
Національного Пантеону вважаю максимальне сприяння ініціативам вчених та
громадськості щодо локалізації місця поховання Великого Гетьмана, а також
її подальшої музеєфікації» [46, с. 60-61; 14].
Один із найкращих сучасних біографів українських гетьманів д-р іст. наук,
проф. Валерій Смолій також зазначив, що «ми – сучасні українці, перебуваємо
тільки на початковому шляху створення надзвичайно важливих для нашої
країни місць пам’яті. Зрозуміло, що такі місця пам’яті неможливо створити без
проведення ґрунтовних наукових досліджень». Початком практичного
втілення цієї ідеї промовець уважає максимальне сприяння ініціативам
дослідників і громадськості щодо локалізації місця поховання гетьмана, а
також його подальшої музеєфікації згідно з чинним законодавством України.
«Виступаючи на початку конференції голова громадської організації
«Фонд Великий Льох» Павло Костенко зазначив: «Століттями Російська
імперія та СРСР знищували та приховували будь-яку інформацію, яка
стосувалася теми національної ідентичності українців. А коли не могла
викорінити історичну пам’ять – нав’язувала міфи. […] Ми навіть не знаємо, де
поховані українські гетьмани. І сьогодні настав час ці міфи розвінчувати» [82,
с.220].
«Із вітальними словами до учасників звернулися також д-р геолог. наук,
завідувач кафедри Київського національного університету ім. Т.Шевченка
проф. Сергій Вижва, канд. іст. наук, директорка Центру пам’яткознавства
НАН України Олена Титова, заступниця ґенерального директора з наукової
роботи Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» Світлана
23
Павлова, а від імені Православної церкви України зібрання освятив
митрополит чигиринський і черкаський Іоанн.
Пленарне засідання розпочалося з доповіді голови Інституту історії церкви
митрополита львівського й сокальського Димитрія «Поховання у межах
храмового простору у християнській традиції», який, зокрема, сказав: «Уже
перший храм України-Русі загальнодержавного значення – Десятинна церква
– був усипальницею для великокняжої родини рівноапостольного князя
Володимира. Десятинна церква наслідувала традиції церкви Святих Апостолів
у Константинополі, яка була усипальницею візантійських імператорів. Надалі
кожен визначніший князь України-Русі будував собі церкву-усипальню. Ця
традиція була поширена по всій території України, вона перейшла і в козацьку
добу, залишається й понині. Як місце спочинку використовувався як сам
храмовий простір, так і територія, прилегла до храму [82, с.220]. На XVII ст.
була поширена й традиція поховання на території монастирів».
«У доповіді «Національна пам’ять про добу Української козацької
держави» канд. іст. наук, ст. наук. співроб. Інституту української археографії
та джерелознавства ім. М.Грушевського НАНУ Дмитро Гордієнко зазначив:
«Політика національної пам’яті, яку активно провадить Україна, вимагає й
відновлення могил видатних діячів України, насамперед державотворців.
Основним місцем пам’яті є могили, а ставлення до них суспільства показує як
національну зрілість самого суспільства, так і його державотворчий потенціал.
З релігійної точки зору, відправлення панахид біля гробу перетворює церкву з
меморія у мартирій, що змінює й її значення і місце в історії України та
української духовності. В умовах війни з Російською Федерацією, однією зі
складових інформаційної складової якої є боротьба за історичну спадщину,
відновлення могил і відродження в історичній свідомості точок
державотворення, однією з яких було утворення Української козацької
держави Богдана Хмельницького, руйнування пострадянських мітів набуває
першочергової ваги» [82, с.220 – 221].
24
«У ґрунтовній доповіді «Комплексні пам’яткоохоронні заходи у Свято-
Іллінській церкві в Суботові» завідувач відділу «Суботівський історичний
музей» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» Надія
Кукса відзначила: «На основі аналізу численних документів відслідковано
основні етапи відновлювально-реставраційних робіт в усипальниці Богдана
Хмельницького, що мали місце у 60–80-х рр. ХІХ ст., 20-х, 50-х, 70-х, 90-х рр.
ХХ ст. та на початку ХХІ ст., завдяки яким святиня зберегла свою
автентичність. Варто зазначити, що, реставраційно-відновлювальним заходам
1953, 1977 й 2005–2006 рр. передували археологічні дослідження. Науково-
дослідні та вишукувальні роботи включали архівні та бібліографічні
дослідження, складання історичних довідок, архітектурно-археологічні
обміри, лабораторні дослідження будівельних, опоряджувальних матеріалів,
фотофіксацію, геотопозйомку. Однак варто зауважити, що практично всі
попередні реставраційні потуги опиралися на досить обмежену документальну
базу, в результаті чого виробилася тенденція, що реставраторам доводилося
усували недоліки своїх попередників. Однією з основних проблем слід
вважати, що роботи проводилися не професійними реставраторами, а
будівельниками з використанням сучасних матеріалів, що мало негативні
наслідки для збереження пам’ятки. На сьогодні фасад будівлі знову потребує
термінової реставрації»… [82, с. 221].
«У своїй доповіді «Нові геофізичні дослідження усипальниці Богдана
Хмельницького в Суботові» канд. геолог. наук, ст. наук. співроб. КНУ ім.
Т.Шевченка Ксенія Бондар зробила висновок: «По центру західної половини
нави Іллінської церкви за допомогою георадарів VIY-3-300 та VIY-3-500
простежена аномальна зона на глибині 2,05–2,45 м. Це прошарок товщиною
до 40 см, імовірно заповнений повітрям. У плані це лінійна аномалія,
витягнута в напрямку захід – схід на 3 м в бік вівтаря при ширині 1,0–1,3 м.
Під нею на глибині 3,6–3,9 м є зона підвищеної амплітуди електромагнітного
сигналу. Разом вони можуть бути проінтерпретовані як склепіння та підлога
підземної поховальної споруди розмірами 3х1,3 м і висотою від підлоги до
25
стелі приблизно 1,6 м, імовірно викладеної зсередини цеглою і майже
повністю засипаної ґрунтом. Споруда орієнтована за напрямком захід – схід.
У привхідної частини церкви, між стовпами, які підтримують хори, наявні
ознаки вхідного колодязя до поховальної споруди. У процесі збирання та
аналізу архівних і фондових матеріалів була виявлена метрика Іллінської
церкви від 1888 р., яка містить указівку на місце, де заходиться склеп Богдана
Хмельницького, закиданий сміттям під час реконструкції 1869 р. Геофізичні
дослідження вказаного місця можливі за умови відсування символічного
надгробку Богдана Хмельницького від південної стіни церкви» [82, с.222].
«Д-р іст. наук, проф. Черкаського державного технологічного університету
Валентин Лазуренко у своїй доповіді «Поховання гетьмана України Богдана
Хмельницького в Іллінській церкві в Суботові: від сторічних досліджень,
легенд та міфів до сучасних наукових гіпотез» зупинився на проблемних
питаннях, розкриття яких дає поштовх до розуміння того, а що ж насправді
відбувалося у Чигирині та Суботові з тілом померлого засновника Української
держави в період з 27 липня по 23 серпня 1657 р….» [82, с.2 22].
«Д-р іст. наук, гол. наук. співроб. Інституту історії України НАН України
Тарас Чухліб у своїй доповіді наголосив, що на сьогодні ані польські, ані
українські історики не віднайшли автентичних джерел, які підтверджували б
леґендарно-літописне свідчення про осквернення усипальниці
Б.Хмельницького у Суботові 1664 р. Зокрема він зазначив: «У війську
польського гетьмана Стефана Чарнецького, яке ввійшло весною 1664 р. для
захоплення Правобережжя, служив ротмістром такий собі Ян Флоріан
Дробиш-Тушинський. Він залишив ґрунтовний рукописний щоденник, де
детально описав усі тогочасні події. І що ж пише Дробиш-Тушинський про
похід Чарнецького? “Рік 1664… Король пішов до Польщі, а ми на ту сторону
Дніпра з Український історичний журнал. – 2019. – №6 Хроніка 223 паном
Чарнецьким перейшли. Ціле літо військо добувало міст в Україні – Ставища,
Лисянку та інші”. З особливих подій польський очевидець пише про розстріл
Івана Виговського в тому ж році, але нічого – про напад на Суботів і викидання
26
праху Богдана Хмельницького! Якби це насправді відбулося, хіба б її не
занотував цей сучасник? Нічого немає про дану подію й у “Клімактерах”
Веспасіана Коховського, і щоденникових записах ще одного очевидця тих
подій – Миколая Ємиловського. Мало того, сам Стефан Чарнецький нічого не
згадує про цю трагічну для нас подію у своїх тогочасних листах-звітах до
короля. То звідки автори Літопису Граб’янки та Чернігівського літописця, які
були написані на початку XVIII ст., тобто через 50– 60 років після самої події,
черпають свої повідомлення про згадувані обставини?» [82, с.223].
«Канд. іст. наук, ст. наук. співроб. Інституту археології НАН України
Дмитро Куштан у своїй доповіді «Нові дослідження замчища Богдана
Хмельницького у Суботові (за матеріалами розкопок 2008 р.)» зазначив, що
«останні археологічні дослідження на замчищі проводилися 2008 р.
експедицією Археологічної інспекції управління культури Черкаської ОДА за
програмою “Золота підкова Черкащини”. За результатами цих, а також
попередніх розкопок встановлено, що на місці замчища віднайдено знахідки,
представлені фрагментами пічних кахель, керамічного посуду, виробами з
заліза, свинцевими кулями, люлькою для паління, монетами тощо. Наявність
фрагментів цегли-“пальчатки” та полив’яної черепиці “бобровий хвіст”
побічно свідчить про існування на замчищі капітальної споруди (окрім
музеєфікованих залишків підвалу кам’яної вежі) на кшталт гетьманського
“палацу”. Тож окрім пошуку могили Б.Хмельницького невирішеною
залишається проблема віднайдення його будинку. Лише продовження
археологічних досліджень дозволить отримати об’єктивні результати. При
цьому перспективним є використання методу геофізичної неруйнівної
розвідки. Проблемою, однак, є те, що лише половина пам’ятки перебуває в
державній власності (на балансі НІКЗ “Чигирин”). Решта ж, усупереч
пам’яткоохоронному законодавству, опинилася у приватній власності».
Історик архітектури, археолог та співробітник Інституту українознавства ім.
І.Крип’якевича НАН України (Львів) Юрій Лукомський у своєму виступі на
конференції зробив висновок: «Мій досвід пошуку й розкриття княжих
27
поховань у Галичі (церква Св. Пантелеймона ХІІ ст.), Лаврові (церква Св.
Онуфрія ХVІ ст.) та Холмі (Богородична церква короля Данила Романовича
ХІІІ ст.) показує, що після неінвазійного методу георадарної ідентифікації
аномалій, які схожі до поховальних об’єктів, слід застосовувати напівінвазійні
методи свердління та буріння у супроводі інспекційної камери. Якщо ці
методи дають позитивний результат, то необхідно розробляти, обґрунтовувати
й затверджувати виважену програму фундаментального (якнайширше
міждисциплінарного) археологічного дослідження виявлених об’єктів. При
наявності коштів на розкриття, лабораторне опрацювання та гарантовані
консерваційні заходи необхідно розробити програму дослідження виявленого
георадарним методом підземного склепу в Іллінській церкві у Суботові на
Черкащині». Присутні на конференції також заслухали виступи канд. іст. наук,
ст. наук. співроб. Інституту історії України НАН України Андрія Бовгирі; д-ра
іст. наук, проф., завідувача кафедри Черкаського національного університету
ім. Б.Хмельницького Анатолія Морозова; заступника директора заповідника
«Тарасова Гора» Ігоря Ліхового; д-ра геолог. наук, завідувача відділу
Інституту геофізики НАН України Михайла Орлюка; директора «Transient
Technologies» Володимира Іващука; канд. іст. наук, завідувача відділу
Інституту археології НАН України Всеволода Івакіна; канд. іст. наук, ст. наук.
співроб. Інституту історії України НАН України Василя Кононенка; канд. іст.
наук, наук. співроб. НІКЗ «Києво-Печерська лавра» Ганни Філіпової. У
результаті обговорення та дискусії було ухвалене відповідне звернення до
громадськості та Міністерства культури України» [82, с. 223].
Значення пошуків місця останнього спочину Богдана Хмельницького для
ціональної безпеки гарно проглядається у позиції голови громадської
організації «Фонд Великий Льох» П. Костенка, який, зокрема, зазначив
наступне: «В Україні зараз немає українського Національного Пантеону, який
є основним чинником національного самоствердження. Ми досі часто навіть
не знаємо, де поховані великі українці, завдяки яким Україна і сформувалася
як держава ще понад 300 років тому. Століттями Російська імперія та СРСР
28
знищували та приховували будь-яку інформацію, яка стосувалася теми
національної ідентичності українців. А коли не могла викорінити історичну
пам’ять – нав’язувала міфи. Так з’явився Переяславський міф, так вкорінилася
думка, ніби тіло Хмельницького спалили. Як наслідок такої пропаганди – ми
навіть не знаємо, де поховані українські гетьмани. І сьогодні настав час ці міфи
розвінчувати» [14].
Учасники Всеукраїнської науково-практичної конференції прийняли
звернення до Міністерства культури України. Подаємо його у нашій роботі
без змін.
«ЗВЕРНЕННЯ учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції
“Усипальниця гетьмана Богдана Хмельницького: історія, міфи, сучасний стан”
до української громадськості та Міністерства культури України.
За сприяння та організації Православної Церкви України, Інституту
археології НАН України, Київського Національного університету імені Тараса
Шевченка, Національного історико-культурного заповідника «Чигирин»,
Громадської організації «Фонд Великий Льох», Центру пам’яткознавства
НАН України 8 липня 2019 року у місті Києві на базі Інституту історії України
НАН України було проведено Всеукраїнську науково-практичну конференцію
«Усипальниця гетьмана Богдана Хмельницького: історія, міфи, сучасний
стан», у якій взяли участь відомі вчені, церковні та громадські діячі,
працівники освіти, музеєзнавці та пам’яткоохоронці.
У результаті виголошених доповідей і виступів, а також проведеного
обговорення та широкої дискусії її учасники прийшли до таких висновків.
Політика національної пам’яті, яку активно провадить наша держава,
вимагає пошуку та відновлення могил видатних діячів України, як в межах
нашої країни, так і за кордоном. Адже основним місцем пам’яті кожного
народу є могили предків, а ставлення до них суспільства показує як
національну зрілість самого суспільства, так і його державотворчий потенціал.
З релігійної точки зору, відправлення панахид біля гробу перетворює церкву з
29
меморія у мартирій, що має велике значення в історії України та української
духовності.
На жаль, до цього часу наша Українська держава не має Пантеону своїх
героїв-засновників. Такі історичні Пантеони мають Італія, Франція, Польща та
інші провідні країни світу, а ми – сучасні українці, перебуваємо тільки на
початковому шляху створення надзвичайно важливих для нашої країни місць
пам'яті. Зрозуміло, що такі місця пам'яті неможливо створити без проведення
грунтовних наукових досліджень фахівцями різних галузей.
Із запровадженням християнства за рівноапостольного князя Володимира
у 988 році, до Русі-України приходить і традиція християнського поховання. З
появою храмів у християнстві виникла традиція й організації поховань у
межах храмового простору. Спершу там ховали винятково святих, згодом
єпископів та вище духовенство, а далі й привілейованих мирян, ктиторів та
донаторів храмів. Вже перший храм України-Русі загальнодержавного
значення – Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Десятинна церква) був
усипальницею для великокняжої родини рівноапостольного князя
Володимира. Десятинна церква наслідувала традиції церкви Святих Апостолів
у Константинополі, яка була усипальницею візантійських імператорів. Надалі
кожен великий князь будував собі церкву-усипальню. Ця традиція була
поширена на всій території України, вона перейшла і в Козацьку добу.
Родинні усипальні (склепи, крипти) гетьманів та козацької старшини XVII
– XVIII ст. були типовим явищем тогочасної поховальної культури українців.
Вони являли собою муровані підземні приміщення, призначені для
індивідуального або колективного поховання. Це могли бути склепові
поховання – спеціально викопані в церкві чи поряд з нею заглиблення
прямокутної форми, обкладені цеглою, побілені. В склеп поміщали труну і
накривали поховання зазвичай коробовим склепінням. У разі, коли храм
будувався як усипальня, то під ним облаштовували підземну муровану крипту.
Цю складову поховальної культури козацької старшини можна побачити на
прикладі усипалень з похованнями гетьмана Данила Апостола та членів його
30
родини у Преображенській церкві в с. Великі Сорочинці, гетьмана Івана
Скоропадського та його дружини Анастасії Скоропадської у Харлампіївській
церкві Гамаліївського монастиря, гетьмана Кирила Розумовського у
Воскресенській церкві в м. Батурині, родини Лизогубів у Воскресенській
церкві в м. Седнів, родини гадяцького полковника Михайла Бороховича в
Успенській церкві у с. Лютенька на Полтавщині, стародубського полковника
Михайла Миклашевського у соборі Святого Георгія у Видубицькому
монастирі в Києві тощо.
Минуле кожної країни і кожної нації світу ототожнюється в історичній
пам’яті поколінь з епохальними подіями, які з плином часу не втрачають своєї
актуальності, а також виховного і повчального значення. Такою подією в
нашій історії стало створення 370 років тому – у 1649 році – Української
козацької держави на чолі з Богданом Хмельницьким. Великий гетьман
започаткував нову епоху в боротьбі української нації за незалежність і
створення самостійної держави на основі ідеї відродження Князівської Руси-
України.
Національно-визвольна війна, яку він очолив, спричинила революційні
зрушення в політичній, соціальній, економічній і духовній сферах та
докорінно змінила геополітичну ситуацію у Східній Європі. Богдан
Хмельницький є батьком-засновником України як такої, що існує і донині. А
тому потрібно всіляко вшановувати цю видатну історичну постать й
зусиллями українців всього світу створити величний Пантеон його пам'яті
Згідно з історичними джерелами, гетьман Богдан Хмельницький збудував
Церкву Святого Пророка Іллі як свою майбутню усипальницю протягом 1651
– 1656 років. Більше тридцяти років поспіль переймався цією важливою
проблемою академік архітектури Сергій Кілессо (1931 – 2012). Його
наполегливі пошуки в архівних установах України, Росії, Польщі сприяли
виявленню та залученню до наукового обігу цінних, невідомих досі
документів. Одним з них є «Метрика для получения верных сведений о
древне-православных храмов Божих, зданий и художественных предметов с.
31
Субботово Чигиринского уезда», складена вчителем церковно-прихідської
школи О. Татаровим у 1888 році. Вона була віднайдена у фондах рукописного
відділу Інституту матеріальної культури АН Російської Федерації в Санкт-
Петербурзі. Ось у цьому надзвичайно цінному документі сповіщається про
існування склепу Богдана Хмельницького.
Можливо, що у цьому склепі, який до сьогодні ще не був досліджений
українськими археологами, зберігається тіло гетьмана Богдана
Хмельницького. Адже на сьогодні ні польськими, ні українськими істориками
не віднайдено автентичних джерел, які б підтверджували легендарно-
літописне свідчення про осквернення усипальниці Богдана Хмельницького в
Суботові у 1664 році. У війську «злого генія» козацької України, польського
гетьмана Стефана Чарнецького, яке увійшло весною 1664 року для захоплення
Правобережжя, служив ротмістром Ян Флоріан Дробиш-Тушинський. Він
залишив грунтовний рукописний щоденник, де детально описав усі тогочасні
події, але нічого не згадував про напад на Суботів і викинення праху Богдана
Хмельницького та його сина Тимоша. Якби це насправді відбулося, то хіба б
таку мега-новину не занотував цей сучасник? Нічого немає про дану подію і в
«Клімактерах» Веспасіана Коховського і щоденникових записах ще одного
очевидця – шляхтича Міколая Йеміловського. Мало того, сам Стефан
Чарнецький нічого не згадує про це у своїх тогочасних листах-звітах до
короля. То звідки Літопис Граб’янки та Чернігівський літописець, які були
написані на початку XVIII століття, тобто через 50 – 60 років після самої події,
черпають свої повідомлення про згадувані обставини? Чи взагалі Стефан
Чарнецький викидав прах Великого Богдана “на попелище”? Очевидно, що
такої події не відбувалося, а це була вигадана у більш пізній час історична
легенда.
У результаті новітніх георадарних вимірювань фахівці Інституту геології
КНУ ім. Шевченка в Іллінській церкві виявили контури склепіння та підлоги
підземної поховальної споруди розмірами 3х1,3 м і висотою від підлоги до
стелі приблизно 1,6 м, ймовірно, викладеної зсередини цеглою і майже
32
повністю засипаної грунтом. Споруда орієнтована по напрямку захід-схід. У
привхідній частині церкви, між стовпами, які підтримують хори, наявні ознаки
вхідного колодязя до поховальної споруди.
Досвід пошуку і розкриття княжих поховань у Галичі (церква
св. Пантелеймона ХІІ ст.), Лаврові (церква св. Онуфрія ХVІ ст.) та Холмі
(Богородична церква короля Данила Романовича ХІІІ ст.) показує, що після
неінвазійного методу георадарної ідентифікації аномалій, які схожі до
поховальних об'єктів, слід застосовувати напів-інвазійні методи свердління та
буріння у супроводі інспекційної камери. Якщо ці методи дають позитивний
результат, то необхідно проводити археологічні дослідження виявлених
об'єктів в Іллінській церкві – усипальниці гетьмана Богдана Хмельницького.
Відтак початком практичного втілення ідеї створення Національного
Пантеону вважаємо максимальне сприяння ініціативам вчених Міністерством
культури України щодо локалізації місця поховання Великого Гетьмана
Богдана Хмельницького в Іллінській церкві у с. Суботів Чигиринського
району Черкаської області, а також його подальшої музеєфікації згідно з
чинним законодавством України.
Віктор Ющенко, Президент України (2005 – 2010 рр.)
Валерій Смолій, академік НАН України, доктор історичних наук,
професор, директор Інституту історії України НАН України
Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоанн, голова комітету зі
сприяння наукових пошуків праху гетьмана Богдана Хмельницького
Митрополит Львівський і Самбірський Димитрій, голова Інституту
церковної історії
Павло Костенко, народний депутат України, голова ГО “Фонд Великий
Льох”
Сергій Вижва, доктор геологічних наук, професор Київського
Національного університету імені Тараса Шевченка
Олена Титова, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури
України, директор Центру пам’яткознавства НАН України
33
Галина Ярова, директор Музею Гетьманства
Дмитро Гордієнко, кандидат історичних наук, старший науковий
співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.
Грушевського НАН України
Алла Попружна (м. Чернігів), кандидат історичних наук, доцент Академії
Державної пенітенціарної служби України
Надія Кукса (м. Чигирин), завідувачка відділу “Суботівський історичний
музей” НІКЗ “Чигирин”
Лариса Виногродська, кандидат історичних наук, старший науковий
співробітник Інституту археології НАН України
Ксенія Бондар, кандидат геологічних наук, старший науковий
співробітник Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Тарас Чухліб, доктор історичних наук, головний науковий співробітник
Інституту історії України НАН України, директор НДІ Козацтва
Валентин Лазуренко, доктор історичних наук, професор, проректор
Черкаського державного технологічного університету
Дмитро Куштан, кандидат історичних наук, старший науковий
співробітник Інституту археології НАН України
Андрій Бовгиря, кандидат історичних наук, старший науковий
співробітник Інституту історії України НАН України
Ігор Ліховий, заступник директора заповідника «Тарасова гора»
Михайло Орлюк, доктор геологічних наук, Інститут геофізики НАНУ
Юрій Лукомський (м. Львів), кандидат архітектури, архітектор, археолог,
історик архітектури, співробітник Інституту українознавства ім.
І. Крип'якевича НАНУ у Львові
Володимир Іващук, директор “Transient technologies”
Віктор Брехуненко, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу
Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського
НАН України
34
Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук, старший науковий
співробітник Інституту історії України НАН України
Всеволод Івакін, кандидат історичних наук, завідувач відділу Інституту
археології НАН України
Юрій Болтрик, кандидат історичних наук, завідувач Польового комітету
Інституту археології НАН України
Віталій Козюба, кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу
археології Києва
Василь Кононенко (м. Вінниця), кандидат історичних наук, старший
науковий співробітник Інституту історії України НАН України
Ганна Філіпова, кандидат історичних наук, науковий співробітник НІКЗ
“Києво-Печерська лавра”
Тимур Бобровський, кандидат історичних наук, науковий співробітник
НІКЗ “Софія Київська”
Місто Київ, липень, 2019 р.» [14; 26, с. 367-369; 46, с. 62-68].
Пошуки крипти гетьмана Богдана Хмельницького має важливе значення
не лише для істориків, археологів, громадян України, але і для церкви. 04
липня 2019 р. з приводу цього Іллінську церкву в с. Суботів відвідав
Блаженнійший Митрополит Епіфаній. Предстоятель Православної Церкви
України побував у родинному храмі-усипальниці Богдана Хмельницького та
оглянув всередині церкви місце, де можливе проведення археологічних
розкопок з метою знаходження поховання гетьмана Богдана Хмельницького.
Блаженнійший Митрополит Епіфаній узяв патронат над пошуком праху
великого гетьмана [46, с. 59; 60].
Керуючий Черкаською єпархією Православної Церкви України,
уповноважений Православною Церквою України курувати пошуки поховань
Богдана Хмельницького Митрополит Іоан так висловився щодо пошуку праху
великого гетьмана: «Для церкви пошуки поховання гетьмана України Богдана
Хмельницького, які з ініціювала ГО «Фонд Великий Льох» дуже важливі. Від
початку Свято-Іллінську церкву будували як родинну, яка мала стати
35
усипальницею для роду Хмельницьких. Тому для нас важливо віднайти та
належно вшанувати тих, кого тут поховано. Адже мова про гетьмана, який
створив українську державність. Відтак пошуки поховань Хмельницького
особисто благословив блаженніший митрополит Епіфаній та призначив мене
звершувати безпосередню взаємодію між усіма сторонами, які задіяні в цій
благій справі» [78].
Виступаючи у вересні 2019 р. на презентації книги В. Лазуренка «У
пошуках крипти великого державотворця України Богдана Хмельницького»
настоятель Іллінської церкви в Суботові о.Володимир Гладковський висловив
щирі сподівання на віднайдення крипти Богдана Хмельницького.
«Нічого не треба боятися, а йти тими шляхами, якими йдемо зараз, щоб
дійсно зробити велике відкриття у нашій історії, для нашого суспільства. З
Божою допомогою ми будемо рухатися далі, щоб дійсно відкрити ту
«домовину», яка вже напевно багато років чекає, щоб її відкрили, і змінилося
все те, що зараз оточує нас, – зазначив отець Володимир та передав щирі
вітання з виходом книги від Блаженнішого митрополита Київського та всієї
України Епіфанія, який особисто цікавиться перебігом подій в Іллінській
церкві, та від митрополита Черкаського і Чигиринського Іоана» [19, с.5].
Завершимо цей підрозділ роботи цитатою із статті українського історика
і публіциста Є. Букета, яка дає нам можливість глибоко зрозуміти важливість
пошуків поховання Богдана Хмельницького для української нації в цілому.
«Таким чином, простежується чітка лінія боротьби за державну
незалежність України – держави-спадкоємиці «Старожитної Русі»,
відродженої великим князем і гетьманом Богданом Хмельницьким. І ця
державницька лінія не пов’язана ні з Польщею, ні з Росією.
Політика національної пам’яті, яку нині активно провадить наша держава,
вимагає пошуку та відновлення могил видатних діячів України – як у межах
нашої країни, так і за кордоном. Адже основним місцем пам’яті кожного
народу є могили предків, а ставлення до них суспільства показує і національну
зрілість самого суспільства, і його державотворчий потенціал. З релігійного
36
погляду, відправлення панахид біля гробу перетворює церкву з меморія
у мартирій, що має велике значення для України та української духовності. На
жаль, до цього часу наша Українська держава не має Пантеону своїх героїв-
засновників. Такі історичні Пантеони мають Італія, Франція, Польща та інші
провідні країни світу, а ми, сучасні українці, перебуваємо тільки на
початковому шляху створення надзвичайно важливих для України місць
пам’яті» [7, с. 79].
Минуле кожної країни і кожної нації світу ототожнюється в історичній
пам’яті поколінь з епохальними подіями, які з плином часу не втрачають своєї
актуальності, а також виховного і повчального значення. Такою подією
в нашій історії стало створення Української козацької держави на чолі
з Богданом Хмельницьким, якого в останні дні грудня 1648 року було
проголошено великим князем Русі. Великий гетьман започаткував нову епоху
в боротьбі української нації за незалежність і створення самостійної держави
на основі ідеї відродження Князівської Руси-України.
Національно-визвольна війна, яку він очолив, спричинила революційні
зрушення у політичній, соціальній, економічній і духовній сферах та
докорінно змінила геополітичну ситуацію у Східній Європі. Богдан
Хмельницький є батьком-засновником України – держави, яка пройшла
тернистий шлях здобуття й утвердження незалежності і яка від 1991 року й
донині існує як повноправний суб’єкт міжнародних відносин. А тому потрібно
всіляко вшановувати цю видатну історичну постать й зусиллями українців
усього світу створити величний Пантеон її пам’яті” [7, с. 79].
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
В цьому розділі нами було прийдено до наступних констатацій і
висновків.
Гетьман Богдан Хмельницький був першим і, на жаль, останнім в історії
України ХIII – XX ст. політиком, який зумів не лише очолити боротьбу за
національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної
37
політики об’єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і
груп українського суспільства, пом’якшити гостроту соціальних
суперечностей, запобігти їх переростанню в громадянську війну. Цим були
створені сприятливі умови для завершення в основних рисах процесу
формування Української держави.
Богдан Хмельницький цікавився історією і знав минуле України.
Нами встановлено, що курс Богдана Хмельницького простежувався на
створення в Україні в середині XVII століття монархії у формі спадкового
гетьманства. А тому Іллінська церква в Суботові, могла бути як родинна
усипальниця майбутнього монарха.
Видатний гетьман відійшов у вічність 6 серпня (27 липня) 1657 р. Великий
державотворець помер у Чигирині, а ховали його фактично через місяць у
Суботові. Похований за офіційною версією і даними літописів, очевидно, у
Суботові в Іллінській церкві (хоча з приводу останнього є ряд інших версій і
припущень).
Прочитавши дані літописів, у тій частині, що стосується поховання
Богдана Хмельницького, ми можемо стверджувати, що гетьмана Богдана
Хмельницького було поховано в Суботові саме в «кам’яній», «монастирській»,
«мурованій», «ринковій» церкві. На той час в Суботові такою була лише
збудована кам’яна Іллінська церква.
Запропоновані у 2019 р. (сенсаційні) наукові гіпотези щодо можливого
захоронення і перебування нині праху Богдана Хмельницького в Іллінській
церкві викликали неабиякий резонанс серед всеукраїнської громадськості.
08 липня 2019 р. в Інституті історії України НАН України у м. Києві
відбулась Всеукраїнська науково-практична конференція «Усипальниця
гетьмана Богдана Хмельницького: історія, міфи, сучасний стан», на якій були
присутні представники наукових та громадських кіл держави. На ній, зокрема,
говорилось про те, що в умовах сучасної російсько-української війни, однією
зі складових інформаційної складової якої є боротьба за історичну спадщину,
відновлення могил і відродження в історичній свідомості точок
38
державотворення, однією з яких було утворення Української козацької
держави Богдана Хмельницького, руйнування пострадянських міфів набуває
першочергової ваги. А головний науковий співробітник Інституту історії
України НАН України Т.Чухліб, на цій конференції в Києві у своїй доповіді
наголосив, що на сьогодні ані польські, ані українські історики не віднайшли
автентичних джерел, які підтверджували б леґендарно-літописне свідчення
про осквернення усипальниці Богдана Хмельницького у Суботові у 1664 р.
Тому, ми вважаємо, що пошуки могили Богдана Хмельницького сьогодні і
саме в Іллінській церкві мають вагомі підстави розпочатися.
Новітні, реальні пошуки крипти великого державотворця України
Богдана Хмельницького, – як зазначає історик В. Лазуренко, – які за ініціативи
та підтримки ГО «Фонд Великий Льох» (голова – Павло Костенко) з кінця
2018 р. і до нині проводяться в Іллінській церкві села Суботів Чигиринського
району Черкаської області, на наше переконання, при правильній
інформаційній політиці, може слугувати активним поштовхом до наближення
українського суспільства до усвідомлення необхідності створення Пантеону
Національної Пам’яті українських героїв, чого нині бракує в нашій державі.
39
РОЗДІЛ 2. ВИСВІТЛЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОШУКУ КРИПТИ
БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В РАДЯНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
2.1 Бачення проблеми пошуку місця поховання Богдана
Хмельницького в науковій літературі XX cт.
У науковій літературі XX cт. ми не знаходимо окремого
вузьконаправленеого дослідження, присвяченого пошуку крипти Богдана
Хмельницького. Тому ми в цьому розділі проаналізуємо роботи тих
науковців, хто фахово та хто побіжно досліджували біографію гетьмана
Богдана Хмельницького та що вони зазначали про місце останнього
спочину гетьмана у серпні 1657 р.
Розпочнемо із одного із батьків української історичної науки України
Михайла Грушевського. Його 10-томна монографія «Історія України-
Рýси» містить виклад історії України від прадавніх часів до другої
половини XVII ст. «Писалася з перервами протягом 1895-1933 років. Вона
справила вплив на формування української історіографії новітнього часу.
Для нас цікавим є дев'ятий том монографії, який висвітлює події
Хмельниччини 1650–1657 років. Перша половина цього тому охоплює
період від 1650 р. (похід на Молдову) до 1654 р. (Переяславська умова).
Друга половина цього тому висвітлює події Хмельниччини від 1654 р.
(після Переяславської умови) до 1657 р. (смерть Б. Хмельницького). От
якраз друга частина цього тому і є цікавою для нас» [16].
Михайло Грушевський констатує дату закінчення земного життя
Богдана Хмельницького на основі ряду писемних джерел. «6 серпня рано
помер козацький гетьман Хмельницький, а о вечірні почали дзвонити»,
записав у своєму дневнику Шебеші» [9, с. 1473]. «Пролежавши п’ять день
без язика, шостого дня – 27 липня (ст. ст.) упокоївся», – писав своєму
королеві Лілієкрона другого дня, 28 с. с. липня” [9, 1473]. «Упокоївся
гетьман минулого вторка, липня 27-го (ст. ст.) в п’ятій годині дня”, – писав
40
Остафій Виговський Тетері» [9, с. 1473]. «27 липня й.м. пан гетьман з
сього світу зійшов», – офіційно повідомляв путивльського воєводу
Виговський Іван» [9, с. 1474].
У М. Грушевського також знаходимо певну відповідь на те, чому
місяць не ховали гетьмана Богдана Хмельницького. Історик пояснює це
так: «Похорон визначено на чотири тижні від дня смерти – на день 25 ст.
т. серпня – щоб могли з’їхатися духовенство і старшина – урадити щодо
дальшого» [9, с. 1474].
Також М. Грушевський подає у примітці до цього цікаву інформацію,
яку зафіксовано у записах угорського дипломата семигородського князя
Юрія II Ракоці Ференца Шебеші: «Похорон гетьмана відкладається, поки
прийдуть відомости (з тексту виходить, що з Орди) ». Тут ще одна цікава
примітка: «Понеділок – восьмий день від сьогодні – призначено на
похорон яснов. Гетьмана; нетерпеливо чекатиму, що вони задумують» –
Лільєкрона (Густав Лільєкрон призначений шведським королем Карлом Х
Густавом комісаром (послом) дипломатичної служби Швеції на червень –
жовтень 1657 р. для переговорів з українським гетьманом Богданом
Хмельницьким щодо шведсько-українського союзу проти Польщі й
Московії) до Шебеші 17 с.с. серпня [9, с. 1474]. Тут цікаве слово у
переписці двох дипломатів – слово «задумують» [46, с. 22].
«Сьогодні в історії української історіографії ранньомодерної доби
одним із найвідоміших біографів Богдана Хмельницького є історик Іван
Крип’якевич, найбільше відомий монографією «Богдан Хмельницький»
(К., 1956) та археографічною збіркою «Документи Богдана
Хмельницького» (К., 1961), укладеною спільно з Іваном Бутичем. Остання
праця зберігає й досі свій евристичний потенціал, натомість препарована
комуністами з Інституту історії АН УРСР монографія «Богдан
Хмельницький» не витримала випробування часом, попри перевидання її
в 1990-му році без цензурних купюр, «максимально наближено» до задуму
41
автора. В українській історіографії образ І. Крип’якевича як дослідника
Хмельниччини залишається неповним, а інколи й потвореним, як і образ
Богдана Хмельницького, попри численні, дійсно ґрунтовні й блискучі,
дослідження В.Степанкова та В.Смолія» [8, с. 135].
І. Крип’якевич з приводу смерті та місця поховання гетьмана Богдана
Хмельницького зазначає: «Після тривалої і тяжкої хвороби ранком 27
липня (6 серпня н.ст.) 1657 р. Богдан Хмельницький помер в Чигирині.
Похорон гетьмана було призначено через чотири тижні, щоб встигли
приїхати в Чигирин представники всього Запорізького війська
Український народ з великим жалем і сумом сприйняв вістку про смерть
Богдана Хмельницького, «і плакали багато над гробом вождя свойого». У
день похоронів, 25 серпня, тіло Богдана Хмельницького було перевезено
з Чигирина до Суботова і поховано в кам’яній Іллінській церкві, яку він за
життя збудував. Попрощатися з гетьманом прибуло дуже багато людей.
Літописець Самовидець писав, що на похороні Богдана Хмельницького
«безліч народу, а найбільше людей військових було». У народній думі
співається по те, як Хмельницького поховали за старим козацьким
звичаєм:
Тоді ж козаки штиками суходіл копали,
Шликами землю виносили,
Хмельницького похоронили;
Із різних пищаль подзвонили,
По Хмельницькому похорон счинили» [24, с. 335 – 336].
Далі І. Крип’якевич пише: «Невідомо, чи труна Богдана
Хмельницького залишалася на місці поховання. У «Чернігівському
літописі» XVIII ст. було вміщено відомості, що 1664 р., коли польсько-
шляхетські війська захопили Чигирин, за наказом Стефана Чарнецького
тіло Богдана і тіло його сина Тимоша були видобуті і викинуті з домовини.
42
Але ця вістка не підтверджується документами і не вважається
достовірною» [24, с. 336].
Викидання тіл Богдана Хмельницького і його сина Тимоша не
підтверджується документами і не вважається достовірним, – саме на
цьому акцентує увагу І. Крип’якевич, а також цієї думки притримується і
Валерій Смолій і Валерій Степанков [71, с. 595].
У 1995 р. у київському видавництві «Либідь» побачило світ видання
Валерія Смолія і Валерія Степанкова «Богдан Хмельницький (Соціально-
політичний портрет)» [71]. На сьогодні це є головне фундаментальне
видання присвячене постаті державотворця, полководця, дипломата
Богдана Хмельницького.
З приводу теми нашої роботи наведемо нижче бачення цих,
авторитетних на теренах нашої держави, вчених проблеми смерті та
поховання державотворця України Богдана Хмельницького в липні-серпні
1657 р..
В. Смолій і В. Степанков пишуть: «У гетьмана стався крововилив у
мозок, і через кілька днів, о 5 год. ранку 27 липня (в понеділок, а не у
вівторок, як писав О. Виговський у листі до II. Тетері від 1 серпня)
перестало битися серце творця Української національної держави,
великого сина українського народу. Його смерть припала на надзвичайно
складний період політичної історії України – час утвердження молодого
державного організму – та спричинилася до загострення боротьби між
старшинськими угрупованнями. Чимало представників старшини не без
підстав підозрювали І. Виговського в намірах захопити гетьманську
булаву. Ф. Коробка висловив справді пророче побоювання: прийшов час
нам «пропадати». Не очікуючи на повернення Ю. Хмельницького з
походу, було прийнято рішення розпустити військо. 2 серпня Юрій прибув
до Чигирина. Похорони Б. Хмельницького вирішили відкласти на другу
43
половину серпня й відразу ж скликали старшинську раду для з’ясування
питання про його спадкоємця» [72, с. 718].
«В історичній літературі немає єдиної думки щодо того, коли
відбувся похорон Б. Хмельницького. На наш погляд, гетьмана поховали,
очевидно, в Іллінській церкві в неділю, 23 серпня. Згідно із свідченнями
Самовидця, Богдан «похоронен был перед святим Симеоном в неделю, где
множество народа, а найболше людей войсковых было, и проважено тіло
его з Чигирина до Суботова и там поховано в ринковой церкві». У середу,
26 серпня, відбулася старшинська рада, яка фактично передала
повноваження гетьмана України І. Виговському, поки «возмужает
прежнего гетмана Богдана Хмелницкого сын Юрья Хмелницкой и будет в
возрасте, и до тех мест войско ведает и росправа всякая чинит ему
новообраному гетману Ивану Выговскому, а писатца гетманом ему ж
Ивану Выговскому» [72, с. 718-719].
В.Смолій і В.Степанков також відзначають, що «на жаль, історична
наука ще неспроможна відповісти на запитання про місцезнаходження
праху великого гетьмана. За Чернігівським літописом, у 1664 р.
С. Чарнецький спалив Суботів і наказав дістати тіла Б. Хмельницького та
його старшого сина Тимоша з трун й викинути на попелище.
Проаналізувавши цю версію, І. Крип’якевич дійшов висновку про її
недостовірність. У 70-90-х роках XX ст. експедиція Інституту археології
НАН України (П. Горішній) проводила архітектурно-археологічне
обстеження Іллінської церкви в Суботові. Під час розкопок у її середині
було виявлено п’ять чоловічих поховань, датованих, за висновками
антропологів, XVII ст. З’ясовано, що один із похованих помер у віці понад
60 років, інші – понад 40 років. Біля вівтаря, в південно-східній частині
храму, відкрито одне заглиблення, вивчення якого дає підстави
припустити, що це – пограбоване поховання (про це свідчать пролом у
фундаменті церкви, залишки на дні ями решток домовини й знайдена
44
кістка з чоловічого скелета). Однак сьогодні вчені ще не можуть
достеменно відповісти на питання, хто саме був тут похований. Можливо,
нові розкопки в Суботові та Чигирині допоможуть наблизитися до
істини…» [72, 2020, с. 719-720].
Знана українська науковиця, історик, археолог, архівіст, одна з
провідних представниць державницької школи в
українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць у царині
історії Запоріжжя та Південної України Н. Полонська-Василенко,
аналізуючи надзвичайно складні події в Україні влітку 1657 р., пише: «Усі
ці події – і в Чигирині, і у війську – підривали сили старого гетьмана. З
ним стався удар, і 27 липня 1657 року він помер» [67, с. 32]. Місце
поховання не зазначає.
Український радянський історик А. Ярошенко констатує, що «помер
Хмельницький 27 липня 1657 року... тіло Хмельницького було перевезено
з військовими почестями з Чигирина до Суботова, де й поховано» [83,
с. 67]. Місце точного поховання історик не зазначає.
Історик О. Апанович подає дату смерті гетьмана Богдана
Хмельницького таким чином: «Богдана Хмельницького розбив параліч, і
за кілька днів великого гетьмана не стало. Закінчив він свій земний шлях
6 серпня 1657 р. у Чигирині» [1, с. 67]. Місце поховання не зазначає.
Знані історики А. Жуковський і О. Субтельний останні дні земного
життя Б.Хмельницького так зазначають: «Підкошений невдачами, важко
хворий Хмельницький помер 6 серпня 1657 р. у Чигирині» [10, с. 45].
Місце поховання не зазначають.
Історики В. Смолій і В.Степанков пишуть: «У гетьмана стався
крововилив у мозок, і через кілька днів, о 5 год. ранку 27 липня (в
понеділок, а не у вівторок, як писав О. Виговський у листі до П. Тетері від
1 серпня), перестало битися серце творця Української національної
держави» [71, с. 594].
45
«6 серпня 1657 р. український гетьман помер від апоплексичного
удару (інсульту)», – таку дату подають сучасні авторитетні українські
історики Юрій Мицик, Олег Бажан, Віталій Власов [61, с. 122].
«Великий гетьман Богдан Хмельницький відійшов у вічність о 5-ій
годині ранку 27 липня 1657 р.», – на цій даті наголошує сучасний
дослідник Віктор Брехуненко [46, с. 13].
Отже, щодо року і дати закінчення земного життя Богдана
Хмельницького, то всі науковці ствердні – це 1657 р., і дата 27 липня –
дата смерті і 23 серпня це дата поховання. Лише подача дати у дослідників
іде у одних за старим, у інших вона за новим стилем.
Тепер, щодо місця поховання, на яке вказують у своїх роботах
дослідники XX ст.
І. Крип’якевич з цього приводу пише: «У день похоронів, 25 серпня,
тіло Богдана Хмельницького було перевезено з Чигирина до Суботова і
поховано в кам’яній Іллінській церкві, яку він за життя збудував» [24,
с. 336].
Російський дослідник С. Соловйов про дату похорону Богдана
Хмельницького пише наступне: «Августа 23-го похоронили Богдана в
Субботове» [46, с. 17].
В історичній літературі немає єдиної думки з питання, де саме
відбувся похорон і погребіння Богдана Хмельницького. Історики
В. Смолій і В. Степанков з цього приводу зазначають: «він мав місце,
очевидно, в Іллінській церкві в неділю, 23 серпня» [71, с. 595].
«Враховуючи вищезазначене, – зазначає історик В.Лазуренко, – ми
можемо стверджувати, і цьому підтвердженням є опрацьовані нами
джерела – Іллінська церква в Суботові стала усипальницею в серпні
1657 р. Адже в цей рік там було привселюдно поховано гетьмана Богдана
Хмельницького. Але тут же постає питання: а коли ж, і де, і яким чином
з’явилось тоді поховання в Іллінській церкві сина Богдана Хмельницького
46
– Тимоша? Якщо вірити Чернігівському літопису, то у 1664 р. з церкви
були викинуті тіла і Богдана Хмельницького, і його сина Тимоша.
Виходить, Тиміш був похований ще до смерті батька саме в
новозбудованій на дату його смерті (15 вересня 1653 р.) Іллінській церкві.
Є дані, що Тимоша поховали у церкві в Суботові 27 грудня 1653 р. (за
іншими даними – 30 грудня)» [46, с. 17]. «Тут можна припустити, що
поховання Тимоша Хмельницького відбулося (якщо, звичайно, не
піддавати сумніву Чернігівській літопис і Літопис Грабянки, і,
враховуючи викидання тіл з церкви польськими військами у 1664 р.),
більш за все, що у сімейному склепі. А Богдана Хмельницького було,
ймовірно, поховано біля сина поруч через чотири роки. Хоча є версія і про
поховання Тимоша у Михайлівській церкві в Суботові» [46, с. 18].
Як бачимо, всі дослідники сходяться, що гетьмана Богдана
Хмельницького було поховано в Суботові саме в «кам’яній»,
«монастирській», «ринковій», «Іллінській церкві», «церкві, що він сам
будував». До речі, щодо ринкової церкви. За тлумачення архітектора
Сергія Кілессо, «Іллінська церква називається ринковою, мабуть, тому, що
саме до цієї частини населеного пункту примикалось торжище міста. І досі
місцеві жителі називають цю місцевість Крамарське» [18, с. 97; 46, с. 18-
19].
2.2 Пошуки місця поховання Богдана Хмельницького за даними
археології XX cт.
Перші професійні археологічні досліджень Іллінської церкви в Суботові
були проведені у 1921 – 1922 рр.
«У ці роки у документах, які зберігаються в Державному архіві Черкаської
області (фонд № Р-131) та стосуються діяльності окружного Комітету по
охороні пам'ятників старовини, мистецтва та природи, зафіксовано матеріали
про пошуки місця поховання гетьмана Богдана Хмельницького археологом
47
Г. Стеллецьким. У звіті, який надсилався по службовій інстанції його головою
О. М. Олександровим про роботу комітету за період з 1 липня 1923 р. по 1
жовтня 1924 р., фіксується наступне» [46, с. 43]: «Потім необхідно повідомити,
що в 1922 році Гнатом Яковичем Стелецьким у Суботові, коли ще
Чигиринщина не була приєднана до Черкащини, провадились розкопки як
самої Богданової церкви, так і біля неї для відшукання нібито костей Богдана
Хмельницького. Якісь кості, нібито попалені він знайшов, демонстрував їх на
лекції в Чигирині як кості Богдана Хмельницького й зараз він їх має у себе в
Москві, нашиті на тектуру (картон). Крім цього, Стелецький забрав з собою з
Суботівської церкви мідяну дошку, яка була над могилою гетьмана з написом
про його поховання, залишив у стіні зруйноване місце. Суботівські громадяни
звертаються до представників комітету про повернення цієї дошки
Стелецьким. Комітетом прийнято з приводу цього засоби щодо повернення
дошки, але вона ще не повернута і запрошено Стелецького, що то у нього за
кості Богдана Хмельницького і що він думає з ними робити, але відповіді від
нього не одержано» [80, с. 4].
«В 1921 році Гнат Якович Стелецький, який називав себе професором і
головою наукової експедиції по дослідженню з археологічного боку
Чигиринщини, в с. Суботово, в Іллінській церкві, будованій гетьманом
Богданом Хмельницьким в 1651 році, робив археологічні дослідження з метою
з'ясування місця поховання Б. X., при чому зазначений т. Стелецький розібрав
частиною в самій церкві поміст з правого боку входу, де під помостом у стіні
ним знайдено було пусту нішу, а із зовнішнього боку церкви, у вівтарної стіни,
ним було вскрито приватну могилу поховання початку минулого століття, де
в кутку ним було знайдено якісь попалені кістки, які шановний Гнат Якович
признав за кістки Богдана Хмельницького. Вирішивши, що поховання
гетьмана в самій церкві під помостом зараз нема, т. Стелецький зняв мідяну
дошку з написом про поховання в церкві Б. Хмельницького, залишив на стіні
обідране місце, кістки нашив на картон і все це, як дошку, так і картон, забрав
з собою» [80, с. 4].
48
Ось як про ці розкопки пише у своїй книзі В. Лазуренко: «Але це були
перші (1921 рік !) археологічні дослідження, які проводив професор
Української академії наук Г. Стеллецький. До речі, Г. Стеллецький не копав у
церкві взагалі. Проводячи невідомо з яких міркувань розкопки не під
підлогою, а лише знявши шар штукатурки зі стіни, Г. Стеллецький зробив
висновок, що тут поховання гетьмана ніколи не було, та й не могло бути [66,
с.11]. Г. Стеллецький, ймовірно, хотів побачити в стіні вхід до поховальної
споруди, але не знайшов його» [46, с. 44].
«У 1953 р. експедицією Інституту історії і теорії архітектури Академії
архітектури УРСР на чолі з архітектором і мистецтвознавцем Г. Логвином
здійснено перші історико-архітектурні дослідження Іллінської церкви.
Г. Логвин провів дослідження церкви шляхом зовнішнього зондування її
фундаментів. Безпосередньо в Іллінській церкві Г. Логвин не копав» [46, с. 44-
45].
У 1970 – 1972 рр. експедиція Інституту археології АН УРСР проводила
архітектурно-археологічне обстеження Іллінської церкви в Суботові.
Дослідження проводили Р. Юра, М. Кучера, П. Горішній. Археологічні
дослідження безпосередньо у будівлі Іллінської церкви велися експедицією
Р. Юри у 1970 р. та П. Горішнього у 1971 р.» [66, с. 12].
У 1970 р. експедицією під керівництвом Р. Юри «проведені дослідження
у наві (розкоп №1 з прирізками) та повністю розкопана апсида церкви до рівня
материка. Розкоп №1 був закладений Р. Юрою 14.07.1970 р. (за щоденником
колони, які підтримують хори, від північної стіни до символічної плити
Богдана Хмельницького. Тому вирішили поглиблювати розкоп лише на північ
від плити, залишивши перед нею приступку шириною 1 м (починаючи з
глибини 0,4 м). Розкоп був прокопаний на глибину 1,65 – 1,77 м, поблизу
фундаменту пiвнiчної стiни знайдено два і частина труни третього чоловiчого
поховання в дерев’яних домовинах. Перше від північної стіни поховання
виявлене на глибині 1,45 м, друге – на 1,6 м. Очевидно, що для розкопок
третього поховання дослідникам довелося прирізатись у простір між виступом
49
північної стіни і північною колоною. Hа одному з кiстякiв збереглися залишки
шовкового пояса, який датує це поховання XVII ст. Крім того, в розкопі
виявлені залишки наземного житла ХІ ст., яке загинуло в результаті пожежі.
До розкопа № 1 були також прирізані дві ніші біля південної колони для
з’ясування глибини її фундаменту (яка виявилася рівною 1,7 м)» [66, с. 12 –
13].
«До речі, – як вказує доктор геологічних наук Ксенія Бондар, яка досить
ретельно і фахово проаналізувала і звіти, і щоденник Романа Юри, – розкоп
№1 був прокопаний на глибину 1,65 – 1,77 м, з західного боку, перед
символічною плитою Богдана Хмельницького, Юра залишив приступку
шириною 1 м. Тобто, це місце і місце під плитою ніколи до сьогодні не
досліджувалось археологами» [66, с. 20].
«Роман Юра у своєму звіті про роботи 1970 р. та Павло Горішній у
власному звіті 1971 р. зазначають, що в розкопі № 2 простежено рівень давньої
підлоги церкви, який залягав на 0,5 м нижче від сучасного. В нижній частині
північної стіни вівтаря виявлено вентиляційний канал, який свідчить, що давня
підлога церкви була дерев’яною. Вентиляційне віконце відкрито окремим
шурфом і зовні церкви. У вівтарі відкрито глибоку яму невідомого
походження, яка була засипана вапняним розчином, каменями та уламками
цегли XVII ст. Серед будівельного сміття знайдено уламки престолу, що був
закладений під час спорудження церкви. Рівень материка становив 1,85 м, яма
була прокопана до глибини 2,4 м, ймовірно шукачами скарбів» [66, с. 15].
«У 1971 р. експедицією під керівництвом Павла Горішнього досліджені
площі біля північної та південної стін, що поблизу вівтаря, а також в
центральній частині церкви. Після зняття старої підлоги, покладеної ще в ХVII
ст., дослідники побачили, що з південного боку біля стіни, починаючи від
вівтаря, поли були спилені, можливо – для копання ями під поховання» [66,
с. 15].
Дослідниця К.Бондар зазначає, що «опрацювавши звіти археологічних
досліджень, які провів П. Горішній у 1971 р., група вчених у 2019 р. піддала їх
50
критиці, виявивши в них ряд сумнівних тлумачень чи то висновків. А саме:
“1). П. Горішній вказує, що глибина розкопу № 4 досягла 2,8 м (від рівня
підлоги?), а зріз фундаменту був зафіксований на глибині 2,95 м. Така сама
глибина зрізу фундаменту, але від рівня денної поверхні зовні церкви вказана
Г. Логвином у 1953 р. При цьому він робив зондажі в умовах, коли цоколь
церкви був повністю засипаний землею. Висота карнизу цоколя зовні церкви
відповідає висоті нижнього карнизу колон всередині церкви, а він на 0,59 м
був і є вище підлоги. Тобто, П. Горішній мав спостерігати глибину
фундаменту 2,95-0,59=2,36 м. 2). Викликає сумнів зафіксований П. Горішнім
факт наявності підлоги XVII ст. під підлогою XIX ст. (1869 р.?), адже Роман
Юра ніяких залишків старої підлоги в церкві не фіксував, хоча щоденник свій
вів дуже ретельно. 3). Неабиякий сумнів викликає можливість витягнення
через пролом (фотографія якого представлена у звіті дослідників), домовини з
тілом. Кістка і шматок матерії, знайдені в проломі (на думку сучасних
дослідників), швидше занесені туди з цвинтарною землею. Походження
самого пролому вимагає пояснення» [66, с. 16 – 17]. До речі, проломи у східній
частині південної стіни, відкриті Павлом Горішнім у 1971 р. всередині церкви,
ніколи не досліджувались зовні [10, с. 20]. Як бачимо, звіт про розкопки
1971 р. містить кілька сумнівних тверджень, які стосуються, зокрема, глибини
фундаменту північної стіни, наявності підлоги XVII ст., походження пролому
у південній стіні.
На початку 1970-х рр. всередині Іллінської церкви, – як зазначають
В.Смолій і В.Степанков, – «було виявлено п’ять чоловічих поховань,
датованих, за висновками антропологів, XVII ст. З’ясовано, що один із
похованих помер у віці понад 60 років, інші – понад 40 років. Біля вівтаря, в
південно-східній частині храму, відкрито одну яму, яка дає підстави
припустити, що це – пограбоване і викинуте поховання (про це свідчать
пролом у фундаменті церкви, залишки на дні ями решток домовини й знайдена
кістка з чоловічого скелета)» [71, с. 595].
51
Тому, як зазначають згадані вище історики, «одержані на початку 70-х рр.
XX ст. результати дослідження не дають змоги достеменно висвітлити
питання про місце збереження праху гетьмана» [71, с. 595].
«Ретельно проаналізувавши звіти археологічних експедицій 1970 –
1971 рр., встановлено, що насправді було виявлено в Іллінській церкві не
п’ять поховань, а чотири поховання і одна яма, виявлена П. Горішнім. А у
виданні С. Кілессо «Архітектурні та мистецькі скарби Богданового краю» [18]
наводиться помилково зроблене, на нашу думку, креслення з трьома
похованнями – та ще й не на розкопаних у свій час місцях.
Археологічні дослідження безпосередньо в будівлі Іллінської церкви
проводила Слов’янська експедиція АН УРСР під керівництвом Романа Юри
у 1970 р. і Павла Горішнього – у 1971 р. У 1970 р. було здійснено дослідження
у наві (розкоп № 1 з прирізки) і повністю розкопано апсиду церкви до рівня
материка. Розкоп № 1 мав розміри 8,9×2,6 м і проходив повз колони, що
підтримують хори, від північної стіни до символічного надгробка
Б. Хмельницького. Зі щоденника Романа Юри ми знаємо, що він добивався
дозволу відсунути плиту надгробка, аби дослідити простір під нею, – але
безуспішно. Щоби плита не впала у розкоп, він вирішив поглиблювати його
лише на північ від плити, залишивши перед нею приступку завширшки 1 м
(починаючи з глибини 0,4 м). Цю приступку добре видно на фотографіях
і кадрах з кінохроніки, відзнятої 26.08.1970 р. кінооператором
Ф.Ф. Забігайлом у Суботові» [4, с. 60].
«Розкоп № 1 було прокопано на глибину 1,65–1,77 м. Поблизу
фундаменту північної стіни було знайдено два поховання у дерев’яних трунах
і частину труни третього чоловічого поховання. Перше від північної стіни
поховання було виявлене на глибині 1,45 м, друге – 1,6 м. Очевидно, що для
розкопок третього поховання дослідникові довелося прирізати траншею між
виступом північної стіни та північною колоною. Hа одному з кістяків
збереглися фрагменти шовкового пояса, що датує це поховання XVII ст.
52
Крім того, в розкопі було виявлено залишки наземного слов’янського
житла XI ст., знищеного в результаті пожежі.
До розкопу № 1 також прирізали дві ніші у південній колоні для
з’ясування глибини її фундаменту (що виявилася рівною 1,7 м)» [4, с. 61].
«Апсида храму була повністю розкрита розкопками № 2. Тут виявили
глибоку яму невідомого походження, засипану вапняним розчином, камінням
та уламками цегли XVII ст. Серед будівельного сміття знайшли уламки
престолу, що був закладений при спорудженні церкви. Рівень материка
становив 1,85 м, яма була прокопана до глибини 2,4 м – імовірно, шукачами
скарбів» [4, с. 61].
К. Бондар зазначає, що «у 1971 р. було досліджено площі біля північної
та південної стін, поблизу вівтаря, а також у центральній частині церкви.
У розкопі № 3 на глибині 2 м було розчищено контури в лесі, а потім і саму
яму розмірами 2,3×0,7 м. Поруч було знайдено уламок – можливо, надгробної
плити, – обгорілу дошку, шматок матерії та кістку з людського ребра. Також
слід зазначити, що поряд у фундаменті є два проломи. Саме ця яма і була
інтерпретована автором розкопок П. Горішнім як розорена могила
Б. Хмельницького. На думку археолога, грабіжники проникли у могилу й
витягли труну через пролом у фундаменті. У розкопі № 4 біля північної стіни
археологічних знахідок не було, його було прокопано на глибину 2,8 м.
У шурфі № 5 на глибині 1,9 м було виявлено поховання чоловіка 40–45 років
у зотлілій дерев’яній труні. При ньому знайдено хрестик зі шкіри, більше
жодного супровідного матеріалу не виявлено. У шурфі № 6 у південній
напівколоні було виявлено частину давньослов’янської печі X–
XI ст. – продовження житла, відкритого археологами у 1970 р. Центральний
шурф № 7 розмірами 2,0×1,0 м було прокопано на глибину 2 м. Знахідок він
не містив. У 1970-х рр. у церкві було виконано великий обсяг реставраційно-
відновлювальних робіт за проєктом архітектора С. Кілессо, який прагнув
відновити первісний вигляд храму. Реставраційні роботи тривали до 1977 р.
При цьому цоколь храму був знову відкритий на висоту 1 м.» [4, с. 61].
53
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
В цьому розділі нами зроблено наступні висновки-констатації. У
науковій літературі XX cт. ми не знаходимо окремого вузьконаправленеого
дослідження, присвяченого конкретно пошуку крипти гетьмана Богдана
Хмельницького.
Нами встановлено, що фаховоі глибоко біографію Богдана
Хмельницького у XX ст. досліджували І. Крип’якевич, В. Смолій і
В. Степанков. Решта вчених, побіжно-кампілятивно подавали місце
останнього спочину гетьмана посилаючись, головним чином, на праці
згаданих нами біографістів гетьмана.
І. Крип’якевич чітко костатував, про те, що невідомо, чи труна Богдана
Хмельницького залишалася на місці поховання. У «Чернігівському літописі»
[81] XVIII ст., – зазначив він, – було вміщено відомості, що 1664 р., коли
польсько-шляхетські війська захопили Чигирин, за наказом Стефана
Чарнецького тіло Богдана і тіло його сина Тимоша були видобуті і викинуті з
домовини. Але ця вістка не підтверджується документами і не вважається
достовірною, констатува ще І. Крип’якевич. Глумління над тілами Богдана
Хмельницького і його сина Тимоша не фіксується документально і не
вважається достовірним, – саме на цьому акцентує увагу І. Крип’якевич, а
також цієї думки притримуються і В. Смолій і В. Степанков, які роблять
висновок, що похорон Б.Хмельницького «… мав місце, очевидно, в Іллінській
церкві в неділю, 23 серпня».
Перші професійні археологічні досліджень Іллінської церкви в Суботові
були проведені у 1921 – 1922 рр., які проводив професор Української академії
наук Г. Стеллецький, але вони не дали ніяких вагомих результатів, адже в
Іллінській церкві він не копав.
Не дали результатів і дослідження 1953 р. Г. Логвина, який провів
дослідження церкви шляхом зовнішнього зондування її фундаментів, а
безпосередньо в Іллінській церкві він не копав.
54
У 1970 – 1972 рр. експедиція Інституту археології АН УРСР проводила
архітектурно-археологічне обстеження Іллінської церкви в Суботові.
Дослідження проводили Р. Юра, М. Кучера, П. Горішній. Археологічні
дослідження безпосередньо у будівлі Іллінської церкви велися експедицією
Р. Юри у 1970 р. та П. Горішнього у 1971 р.
Найбільше наблизився до розкриття таємниці поховання
Б. Хмельницького у 1970 р. археолог Р.Юра. З його щоденника ми дізналися,
що він добивався дозволу відсунути плиту надгробка Б.Хмельницького в
Іллінській церкві, аби дослідити простір під нею, – але безуспішно.
У 1971 р. археологом П. Горішнім було досліджено площі біля північної
та південної стін Іллінської церкви, поблизу вівтаря, а також у центральній
частині церкви. У розкопі № 3 на глибині 2 м було розчищено контури в лесі,
а потім і саму яму розмірами 2,3×0,7 м. Поруч було знайдено
уламок – можливо, надгробної плити, – обгорілу дошку, шматок матерії та
кістку з людського ребра. Саме ця яма і була чомусь протрактована
П. Горішнім як розорена могила Б. Хмельницького, яка, на його особисте
переконання, була пограбована грабіжниками, які ніби-то проникли у могилу
й витягли труну через пролом у фундаменті.
55
РОЗДІЛ 3. ВИСВІТЛЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОШУКУ КРИПТИ
БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В ІСТОРІОГРАФІЇ УКРАЇНИ
XXI СТОЛІТТЯ
3.1 Висвітлення проблеми пошуку крипти Богдана
Хмельницького в наукових публікаціях XXI cт.
Вагомий внесок у дослідження історії поховання Богдана
Хмельницького в наукових публікаціях доби незалежності України
зробила Надія Кукса. Понад 30 років вона займається вивченням
пам’ятки історії та архітектури Іллінської церкви в Суботові, в якій за
літописними свідченнями у серпні 1657 р. був похований
державотворець України Богдан Хмельницький [25, с. 24]. А у 2020 р.
нею була видана книга «Церква Святого Пророка Іллі в Суботові: минуле
і сьогодення усипальниці Богдана Хмельницького» [26].
Н. Кукса почесний краєзнавець України, лауреат Черкаської
обласної краєзнавчої премії імені Михайла Максимовича, завідувач
відділу «Cуботівський історичний музей» Національного історико-
культурного заповідника «»Чигирин». Рецензенти так висловились про
цю книгу: «Це перша комплексно досліджена історія унікальної пам’ятки
архітектури XVII ст. – церкви Святого Пророка Іллі в Суботові, яка без
перебільшення, на сьогодні є однієї з візитівок нашої української
державності. Історія церкви подається окремими історико-краєзнавчими
статтями за різними тематичними напрямками. За великим рахунком,
дане видання є своєрідним підсумком понад 25-річної потужної науково-
пошукової роботи по вивченню і систематизації багатьох історичних
джерел з історії церкви Святого Пророка Іллі проведеної Н. Куксою.
Історія церкви має вкрай розпорошену джерельну базу, попри це авторці
56
книги вдалося зібрати документи, що дозволяють відслідкувати історію
святині» [47, с. 144-145].
«Видання Н. Кукси дає можливість ознайомитись з унікальними
документами: нововиявленими та маловідомими матеріалами із
фондових збірок архівних, музейних, бібліотечних установ України та
зарубіжних країн... Розглядається багато сторінок історії усипальниці
великого державотворця України Богдана Хмельницького, які були у
радянський період з тогочасних ідеологічних міркувань табуйовані (а
деякі з них залишаються і до цього часу нерозкриті та мають історико-
детективний характер). Наприклад, проаналізувавши ретельно історичні
джерела та матеріали археологічних досліджень 1970 – 1971 рр., які
проводились під керівництвом археологів Р.Юри (1970 р.) і П.
Горішнього (1971 р.) проведених в церкві Святого Пророка Іллі в в
Суботові Н. Кукса робить у своєму видання наступні констатації» [47,
с. 145].
«Якщо порівняти щоденник і звіт Р. Юри, то у звіті основний акцент
зроблено на розкопках на Замчищі. Про хід і результати розкопок у храмі
інформація подається стисло, без зайвих деталей. Навіть коли
співставити завдання експедиції, висвітлені Р. Юрою на початку
щоденника і у звіті, то вони мають розбіжності! Більше того, з
виявленням поховань у храмі, він називає місце біля південної стіни
храму не інакше, як місцем поховання Б. Хмельницького. Причому,
робить це неодноразово. У звіті цього вже не бачимо. І, напевно, не
тільки тому, що Р. Юра поставив під сумнів своє припущення» [26,
с. 334].
Н. Кукса висловлює сенсаційну думку про проведені розкопки в
Іллінській церкві у 1971 р. ось, що історикиня пише в своєму виданні:
«Розкопки під орудою П. Горішнього від самого початку були
направлені на підтвердження офіційної версії про сплюндрування
57
могили Б. Хмельницького С. Чарнецьким, що вважалася офіційною у
радянській історіографії, яка ставилася під сумніви авторитетними
істориками, насамперед, І. Крип’якевичем та з віднайденням і введенням
до наукового обігу нових першоджерел виявилася історичною
фальсифікацією. З невідомих причин розкопки біля вівтарного боку
храму, де й було виявлено проломи у фундаменті, не були проведені із
зовнішнього боку споруди. Принаймні у звіті Горішнього про це не
говориться. Тоді як зовнішній вихід вентиляційного канал, виявленого
Р. Юрою у вівтарній частині церкви, було досліджено повністю.
Зауважимо, що експедиція П. Горішнього працювала у Суботові, як
зазначено у звіті, з 2 червня по 20 липня, і пояснення, що забракло часу,
звучатимуть непереконливо» [47, с. 145; 26, с. 334].
Н. Кукса резюмує з цього приводу наступне: «Отже, із впевненістю
можна заявити, що результатам археологічних досліджень 1970 –
1971 рр. не можна дати однозначної оцінки. Більше того, вони не тільки
не дають змоги пролитии світло на досліджувані проблеми, а ставлять
виклики перед сучасними археологами. Однак, перш ніж продовжувати
археологічні студії, необхідно докласти максимум зусиль у пошуках
документів, що засвідчували б результати попередніх досліджень. Адже,
поки що не віднайдено низки світлин, креслень, схем, планів, висновків
антропологічної експертизи та експертизи залишків тканини, виявленої
Р. Юрою у похованнях тощо. Перелік цих додатків подано у звітах, але в
архіві їх не виявлено» [26, с. 334].
Окремо Н. Куксою здійснено цільний аналіз архітектурно-
археологічних та геофізичних досліджень 2018 – 2019 рр. в Іллінській
церкві в Суботові, основною метою чого були пошуки крипти гетьмана
Богдана Хмельницького.
Н. Кукса в цьому контексті наголошує на тому, що головним
підсумком цих досліджень «…стало виявлення у центральній частині
58
храму аномалії, яка може бути підземною спорудою в центральній
частині нави. Глибина до стелі становить 2,40 м, висота від підлоги до
стелі 1,6 м, площа по підлозі 3х2 м. Похилий вхідний тунель, ймовірно,
розташовується в західній частині нави біля входу до церкви.
Передбачається, що споруда повністю засипана ґрунтом. На думку
дослідників, об’єкт побудований підземним способом...» [26, с. 364].
Не виключено, зазначає Н.Кукса, cпираючись на думку дослідників,
що виявлена в Іллінськійц церкві підземна «споруда є склепом-
усипальницею гетьмана України Богдана Хмельницького» [26, с. 365].
Сучасні історики І. Коляда і В. Милько у своєму виданні 2013 р.
«Богдан Хмельницький» [22] подають власне бачення смерті та місця
поховання Б.Хмельницького. Подамо нижче їх міркування.
«З часом здоров’я гетьмана стало погіршуватися. Хвороба
загострилася навесні 1656 р. Незважаючи на всі заходи, її перебіг
ускладнювався. Тепер важко встановити характер захворювання
гетьмана. Літописна традиція (Г. Граб’янка) пов’язує хворобу з
можливим отруєнням якимось молодим шляхтичем, що начебто підсипав
під час вечері отруту в його склянку. Проте, на нашу думку, трапився
крововилив (відомо, що гетьман протягом тривалого часу неодноразово
скаржився на головний біль, бо ще наприкінці 1656 р. пережив перший
удар інсульту, який згодом прикував його до ліжка)» [22, с. 114].
«Смерть Богдана Хмельницького настала вранці (за деякими
джерелами – опівдні) у понеділок 27 липня 1657 р. в Чигирині. Одначе,
згідно з волею гетьмана, поховання відбулося в його рідному хуторі
Суботові 25 серпня 1657 p., тобто через чотири тижні після кончини (це
було проблемо для того, щоб на похороні могли бути присутніми
представники всього Війська Запорозького). При величезному напливі
народу відбулося офіційне поховання тіла Б. Хмельницького у місцевій
Ільїнській церкві» [22, с. 114-115].
59
Подальша доля цього захоронения не зовсім ясна. Єдине джерело,
яке відхиляє завісу над цими давно минулими подіями, – це так званий
Чернігівський літопис XVIII сг., де сказано, що в 1664 р. польські війська
під керівництвом Стефана Чарнецького сплюндрували ряд міст і сіл
України. Тоді ж «Черницкий Бужим и Субботов спалил, и там в
Субботовє тело старого Хмельницкого и Тимоша, сына его, забитого под
Сачавою, казал з гробов в ринки выкинути на попелище. Субботов тогда
был пуст; а псов з Чигирина, з Субботова и от инших пустых мест
украинских великое множество было, которые, чередами ходячи, не
только мертвых трупы ели, але и живым людям шкодили» [81].
«На жаль, пошук нових документів не додав нічого нового. По
сьогодні це літописне повідомлення залишається єдиним і далеко не
надійним джерелом, яке дозволило б повністю реконструювати ці події.
У 1969–1973 рр. експедицією Інституту археології АН УРСР було
проведено архітектурно-археологічне обстеження, під час якого було
остаточно з’ясовано, що труна з прахом гетьмана в церкві відсутня. У
народі до цього часу ходять легенди про те, що труну гетьмана
напередодні нападу польських військ у 1664 р. було врятовано й
перепоховано в підземних ходах Суботівського замку » [22, с. 114].
У 2015 р. побачила світ книга львівського історика Т. Барабаша
«Богдан Хмельницький». Науковець подав власне бачення смерті та
таємниці поховання видатного державотворця Б. Хмельницького.
Подамо нижче його версію. «О п’ятій годині ранку 27 липня 1657 р., у
понеділок, серце гетьмана перестало битись. Козацький літописець
Величко з відчаєм прокоментував цю смерть: «Упав у недугу і, протягши
ыще невеликий час у хворобі, докінчив у Чигрині, так і не докрутивши
військової махини війни з поляками, своє великотрудне й
великопечальке життя, лишивши махину війни своїм спадкоємцям,
козацьким гетьманам, а всій осиротілії по собі Україні немалий жаль».
60
Літописна традиція (Г. Граб’янка) пов’язує хворобу з можливим
отруєнням якимось молодим шляхтичем, котрий начебто підсипав під
час вечері отруту до склянки гетьмана. Проте міг статись крововилив у
мозок. Адже гетьман ще наприкінці 1656 р. пережив першим інсульт,
якии згодом прикував його до ліжка на тривалий час. Після цього Богдан
неодноразово скаржився на головний біль. Похорони Хмельницького
відклали на другу половину серпня і одразу скликали старшинську раду
для з’ясування питання про його спадкоємця» [2, с. 235-236].
«Серед істориків немає єдиної думки щодо питання, коли відбувся
похорон Б. Хмельницького. Швидше за все, він був проведений в
Іллінській церкві в Суботові в неділю, 23 серпня. Згідно зі свідченнями
козацького літописця Самовидця, Богдан «похований був перед святим
Симеоном в неділю, де багато народу, а найбільше серед них людей
військових, і проваджене тіло його з Чигирина до Суботова і там
поховано в ринковій церкві». У середу, 26 серпня, відбулася старшинська
рада, яка передала повноваження гетьмана України І. Виговському, поки
подорослішає і змужніє Юрась Хмельниченко» [2, с. 236].
Проте з місцем поховання, – зазначає Т.Барабаш, – та спочинку
гетьмана не все так просто. «За даними інших літописців, у 1664 р.
польський воєвода С. Чарнецький спалив Суботів і наказав дістати тіла
Б. Хмельницького та його старшого сина Тимоша з труни й викинути на
згарище. Перевірила цю версію вже в XX ст., у 1970-1972 рр., експедиція
Інституту археології АН УРСР, провівши архітектурно-археологічне
обстеження Іллінської церкви в Суботові. Під час розкопок у ній було
виявлено п ять чоловічих поховань, датованих, за висновками
антропологів, XVII ст. З’ясовано, що один із похованих помер у віці
понад 60 років, інші – понад 40 років. Власне, приблизно стільки було на
час смерті Богданові та Тимошу відповідно. Але чи це таки вони? Біля
вівтаря, у південно-східній частині храму, відкрито одну яму, яка,
61
ймовірно, і є отим пограбованим й викинутим похованням: там був
пролом у фундаменті церкви, на дні ями – рештки домовини й кістка з
людського скелета. Усупереч цим відомостям на Чигиринщині до цього
часу ходять легенди, записані ще в XIX ст., про те, що труну гетьмана
напередодні нападу польських військ у 1664 р. було врятовано й
перепоховано в підземних ходах Суботівського замку.
Існування такої легенди може бути викликане підсвідомим
небажанням погодитись із фактом наруги над прахом «батька Хмеля».
Історик М. Грушевський стверджував, що тіло гетьмана ховали в
родинному склепі Михайлівської церкви в Суботові, а в Іллінській церкві
було покладено іншого покійника. За іншим припущенням, після
польського набігу 1664 р. рештки збезчещеного праху селяни зібрали та
поховали на церковному подвір’ї чи цвинтарі (погості) при Іллінській
церкві. Прах козацького вождя міг бути похований або десь поблизу, або
на якомусь приватному подвір'ї Суботова, або навіть у Холодному Яру
ми на Запоріжжі! Набуває поширення й версія про перепоховання
гетьмана в підземеллях замкової гори в місті Чигирині» [2, с. 237-238].
Історик Т. Барабаш, наприклад, скептично ставиться до версії
сплюндрування домовини гетьмана Богдана Хмельницького і ось чому:
«По-перше, тому, що навіть у ті воєнні часи існував неписаний кодекс
військової етики, за яким, до прикладу, не вбивали (за нечастим
випадком) тих, хто складав зброю під час битви, і давали можливість
викупити себе з полону. Більше того, після битви ховали не тільки
загиблих зі свого табору, але й з табору супротивника, віддаючи їм
належну шану. Подруге, незважаючи на загальноприйняті для того часу
руйнування та спалення захоплених міст, сіл, фортець, поки не знайдені
свідчення про знищення кладовищ або цілеспрямовану наругу над
могилами. Чарнецький мав би дотримуватись неписаного військового
кодексу, за яким він міг би пограбувати та спалити хутір і замок, але
62
навряд чи вчинив наругу над могилою гетьмана і його сина. Також
сумнівно, що Чарнецький мав особисту образу на гетьмана. Так, Богдан
Хмельницький свого часу полонив його під Жовтими водами, але згодом
відпустив до Чигирина без будь-якої кривди, образ і за традицією надав
можливість відкупитись від полону» [2, с. 239-240].
Наведемо в цій магістерській роботі і пояснення Т. Барабаша щодо
ускладнення дослідникам визначити місце останнього спочинку
гетьмана Це, на думку Т. Барабаша, ускладнюється ще й тим, «що не
відомі, не знайдені (або спеціально не створені?) письмові свідчення про
процедуру поховання Хмельницького. У літописах наводиться фрагмент
тексту промови Самуїла Зорки, останнього секретаря Хмельницького,
виголошеної під час поховання. Однак повний текст із деталями мав бути
в щоденнику Зорки, оригінал якого вважається втраченим. Поки що не
знайдено відомостей про процедуру поховання та облаштування могили
ані в листах Лазаря Барановича, ані в кореспонденції Івана Виговського,
які брали безпосередню участь у поховальному обряді. Виникає питання:
чому? Чому архієпископ Лазар Баранович, котрий виконував останню
волю померлого й особисто супроводжував з Чигирина в Суботів тіло
Богдана, не залишив жодної згадки про похорон гетьмана? Чому Іван
Виговський, генеральний писар Війська Запорозького, близька до
покійного гетьмана особа не залишив жодних свідчень про цю подію?
Виникає також питання: чому похорони Богдана пройшли аж через
місяць? Зважаючи на напружену політичну ситуацію через неповноліття
Юрія Хмельницького, місячний термін очікування поховання, а відтак і
вирішення подальшої долі гетьманства повинні були мати вагомі
причини. Відповідь на це питання можна шукати в архівах Польщі,
Швеції, Росії, Туреччини. Дипломатичні представники майже всіх цих
країн перебували в Чигирині під час смерті гетьмана і тому мали б бути
присутніми і під час поховання, а також за своїм обов язком подати
63
докладний опис подій. Але не так багато українських дослідників працює
над пошука ми цих відомостей в закордонних архівах, і о му подібні
документи залишаються невиявле ними й невідомими. Припускають і
той варіант, що причиною відтермінування поховання була
недобудована Суботівська церква, у якій заповідав себе поховати Богдан
Хмельницький. Проте останнім часом щораз більшої популярності
набуває версія, яка в принципі пояснює і мовчанку письмових джерел
про похорон, і тривалість підготовки до захоронення. Вона така:
Хмельницького поховали в потаємному місці, а широкому загалу
повідомили, що в Суботівській церкві. Власне поховання відбувалося за
участі обмеженого кола наближених осіб: Лазара Барановича, Івана
Виговського, близьких родичів, які, навмисно чи попередньо
домовившись, не залишили жодних письмових свідчень, а місячне
очікування поховання в такому разі виправдовувалося приготуванням
якогось спеціального приміщення, що зберегло б таємницю. Беручи до
уваги політичну нестабільність, у якій опинилась Україна після смерті
Богдана Хмельницького, таке рішення могло бути цілком виправданим.
Таким чином, Чарнецький або інший вандал, може, і викинув чиїсь
кістки з могили, але навряд чи Хмельницького.На користь версії
таємного поховання також може свідчити низка фактів, що виявилися
після детального обстеження Суботівського храму. Свого часу дослідник
архітектури Г. Логвин звернув увагу на нетипове двометрове
потовщення південно-західної стіни церкви. Також припустив, що в ній
могли бути підземні ходи. Використовуючи сучасне пошукове
обладнання, розвідувальна експедиція Інституту археології НАН
України в 2005 р. провела ультразвукове обстеження південно-західної і
південної стін та знайшла ознаки порожнин, що ведуть до південної
стіни, уздовж якої також виявлені ознаки порожнин на глибині 10-13 м,
а глибина власне порожнин сягає 2,5 – 5 м. Це дало змогу припустити те,
64
що підземелля та підземні ходи навколо Суботівської церкви все ж таки
існують, а також те, що поховання Богдана Хмельницького могло
проводитися без зайвих свідків, у присутності обмеженого кола осіб, які
домовилися не залишати свідчень про це з метою збереження поховання
видатної особи. Ймовірно, до цього кола належав Іван Виговський, якому
родина Хмельницьких подарувала мільйон золотих талярів під
офіційним приводом опікуне над Юрієм, а також Лазар Баранович, якого
новообраний гетьман наділив землями – винагородою за мовчанку» [2, с.
243].
У 2006 р. в числі 9 журналу «Історико-географічні дослідження в
Україні» побачила світ стаття Михайла Новика «Обставини поховання і
місцезнаходження могили Богдана Хмельницького». «Стаття пропонує
деякі гіпотези щодо обставин поховання та місцезнаходження могили
гетьмана. Автор піддає сумніву існуючу версію стосовно поховання
Богдана Хмельницького та висовує версію про можливе поховання
гетьмана в одному з підземель поблизу церкви св. Іллі, про існування
яких не було достовірних відомостей. Гіпотеза спирається на результати
літньої експедиції Інституту археології НАНУ 2005 р.» [65, с. 204].
М. Новик зазначає, що «сучасна версія поховання та подальшого
розорення могили походить з нечисленних літописних свідчень, які хоч і
були написані сучасними авторами, але вони, вочевидь, не були
безпосередніми свідками подій, і тому достовірність наведеної в них
інформації викликає певні сумніви. Так, версія з літопису Рігельмана про
те, що польський шляхтич Чарнецький, розлючений невдалими діями
проти кошового отамана Сірка, в 1664 р. спалив хутір, а кістки гетьмана
і його сина просто викинув з могили, – при більш поглибленому вивченні
питання, видається досить поверхневою. По-перше, тому, що навіть в ті
воєнні часи існував неписаний кодекс військової етики, за яким не
вбивали, за рідким винятком, тих, хто складав зброю під час битви і
65
давали змогу викупити себе з полону, а після битви, ховали не тільки
своїх загиблих, але й супротивника, віддаючи належну шану військовій
старшині. По-друге, незважаючи на загальноприйняті, для того часу,
руйнування та спалення захоплених міст, сіл, фортець нам невідомі
свідчення, принаймні до цього часу, про знищення кладовищ, або
цілеспрямовану наругу над могилами видатних діячів, за винятком,
мабуть, тільки могили Мазепи» [65, с. 205]
М. Новак також висуває цікаву думку, про те, «… що перенесення
тіла в Суботів, при якому була присутня безліч люду , і поховання тіла,
про яке, поки що, не знайдено жодних документальних свідоцтв, – не
одна і та сама подія. Якщо церква була збудована за життя гетьмана як
родинна поховальна церква Хмельницьких, то які приготування
проводилися протягом майже місяця і як, до речі, вдалося зберегти тіло
під час серпневої спеки?» [65, с. 207].
3.2 Бачення місця поховання Богдана Хмельницького у візіях
професора Валентина Лазуренка.
В цьому підрозділі роботи ми спробуємо висвітлити основні наукові
доробки доктора історичних наук, професора, заслуженого працівника
освіти України, проректора з гуманітарно-виховних питань Черкаського
державного технологічного університету В. Лазуренка, «направлені на
перегляд усталених у радянській історіографії питань, пов’язаних із
місцезнаходженням реального місця поховання засновника Української
козацької держави, гетьмана Богдана Хмельницького» [79, с.89]. Дещо
наукові візії В.Лазуренка з приводу піднятої нами у роботі проблеми
досліджували у сучасні українській історіографії О. Худолей і
О. Кивгила [79].
66
В. Лазуренко у 2019 р. «активно, як історик, уродженець села
Суботів Чигиринського району Черкаської області, включився у
висвітлення новітнього етапу досліджень крипти (поховання)
Б. Хмельницького, які за ініціативи та підтримки ГО «Фонд Великий
Льох» з кінця 2018 р. і до 2019 р. проводилися в Іллінській церкві с.
Суботів. Як ми вже заначали у роботі, у 2019 р. в Іллінській церкві
сучасним реорадаром на глибині від 4 м були виявлені дві аномалії, які
інтерпретують як можливе поховання Б. Хмельницького та його
старшого сина Тимоша» [79, с. 89-90].
В. Лазуренком з приводу пошуків могили Б.Хмельницького
написано близько двадцяти наукових статей [32-35, 37-44, 48] із власним
сучасним баченням і трактуванням тих чи інших подій, пов’язаних зі
смертю та похованням Б. Хмельницького в суботівській Іллінській
церкві. До речі, вивченням історії державотворчої Чигиринщини вчений
займається вже не одне десятиліття [36; 49; 45].
На переконання В. Лазуренка, сьогодні «з’явився шанс просунутись
вперед із пошуком праху гетьмана України Богдана Хмельницького, і цей
шанс необхідно використати з розумом, не завдавши шкоди Іллінській
церкві – пам’ятці культурної спадщини національного значення» [39,
с. 154].
З ґрунтовною доповіддю «Поховання гетьмана України Богдана
Хмельницького в Іллінській церкві в с. Суботів: від столітніх досліджень,
легенд та міфів до сучасних наукових гіпотез» вчений виступив 08 липня
2019 р. в Інституті історії України НАН України у м. Києві, де відбулась
Всеукраїнська науково-практична конференція «Усипальниця гетьмана
Богдана Хмельницького: історія, міфи, сучасний стан».
В статті директора Науково-дослідного інституту козацтва
Інституту історії України НАН України, професора Т. Чухліба,
надрукованій в Українському історичному журналі (№ 6 за 2019 р.) з
67
приводу нами вищезазначеного, зазначено: «Д-р іст. наук, проф.
Черкаського державного технологічного університету Валентин
Лазуренко зупинився на проблемних питаннях, розкриття яких дає
поштовх до розуміння того, а що ж насправді відбувалося у Чигирині та
Суботові з тілом померлого засновника Української держави в період з
27 липня по 23 серпня 1657 р., а також зрозуміти, чи був похований
Б. Хмельницький саме в Іллінській церкві? Фахівець побудував свою
доповідь на основі виділення ряду історіографічних питань, на які дав
власні пояснення. Перша проблема стосується року й дати смерті та дати
поховання гетьмана Б. Хмельницького. Щодо року та дати смерті вчені
єдині – це 1657-й рік і 27 липня того ж року – дата смерті, а 23 серпня –
дата поховання за старим стилем» [82, с. 222].
Цей виступ В. Лазуренка на згаданій всеукраїнській конференції
стала фундаментом для наукового видання «У пошуках крипти великого
державотворця України Богдана Хмельницького. Поховання гетьмана
України Богдана Хмельницького в Іллінській церкві у с. Суботів: від
столітніх досліджень, легенд та міфів до сучасних наукових гіпотез», яка
побачила світ у 2019 р.» [46]. До речі, ця книга В. Лазуренка визнана
«Кращим виданням 2019 року» Національною академією наук вищої
освіти України [68-69].
У всеукраїнському журналі «Краєзнавство» (2019 р., №3) розміщена
грунтовна рецензію на згадану вище книгу В.Лазуренка. Її автор
В. Мельниченко зокрема, зазначає: «Попри, на перший погляд, значний
масив різнопланових джерел і матеріалів, які стосуються поховання
Богдана Хмельницького, їх системному аналізу належної уваги
донедавна не приділялося. Одним із кроків щодо заповнення цієї
прогалини стала книга «У пошуках крипти великого державотворця
України Богдана Хмельницького…». …У своїй книзі автор, шукаючи
відповідь ще на одне питання – «Наруга над прахом великого гетьмана:
68
була чи не було?», дійшов висновку, що і цей епізод поки що
залишається білою плямою…. вихід книги В.М. Лазуренка вбачається
своєчасним і необхідним для подальшого науково обґрунтованого
пошуку місця поховання Богдана Хмельницького в Іллінській церкві»
[58, с. 282 – 283, 79, с.79].
«Книга професора Валентина Лазуренка «У пошуках крипти
великого державотворця України Богдана Хмельницького…» вийшла
накладом 300 примірників і розіслана у всі провідні бібліотеки України
та у бібліотеки всіх вищих навчальних закладів нашої держави, де є
історичні факультети. Презентація книги, яка відбулась 5 вересня 2020 р.
в Черкаському державному технологічному університеті була висвітлена
провідними телеканали України: 5 канал, НТН, ICTV, 24 канал, Ільдана.
Професор Валентин Лазуренко презентував книгу у Києві, Переяславі,
Дніпрі, Черкасах, Чигирині, Вінниці, Харкові, Львові» [79, с. 90].
На презентацію книги «У пошуках крипти великого державотворця
України Богдана Хмельницького…» завітало багато фахових істориків.
Нижче наведемо їх враження від книги, оскільки деякі з них є
рецензентами цього видання. «Завідувачка відділу «Суботовський
історичний музей» НІКЗ «Чигирин», почесна краєзнавиця України Надія
Кукса, свідок не одних досліджень Іллінської церкви, також завітала на
презентацію видання. «Хочу зазначити, що Валентином Миколайовичем
була пророблена величезна робота, адже вперше було відібрано і
систематизовано та критично проаналізовано всі наявні, побіжні
відомості саме про обставини смерті і поховання Богдана
Хмельницького. Вихід цієї книги є ще одним вагомим етапом у
дослідженні історії Іллінської церкви, бо Іллінська церква є відомою
пам’яткою, саме тому, що вона є усипальницею Богдана Хмельницького,
– наголосила Надія Кукса.
69
З цікавістю аудиторія вислухала думку рецензента наукового
видання… професора, доктора історичних наук, завідувача кафедри
Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького
Анатолія Морозова. «Книга написана, на мій погляд, чудово – вона і
наукова, і разом з тим, популярна. Вона цікава. Автор писав її на одному
подиху, – зауважив Анатолій Морозов, принагідно висловивши слова
вдячності за підтримку видання меценату і благодійнику Сергію Зозулі.
«Насправді, мова йде про значно більшу справу, мова йде про створення
Національного пантеону України на основі саме Суботова та Чигирина.
Ми, можливо, єдина нація, яка не має свого пантеону. Така наша трагічна
доля, доля нашого народу. І сьогодні, здається, ця робота набрала старт.
Не міг обійти вихід книги «У пошуках крипти великого
державотворця України Богдана Хмельницького» увагу і краєзнавців
Черкащини. «Ця книга – це вдала спроба систематизувати всі знання у
такому вузькому сегменті як проблема поховання Богдана
Хмельницького. Валентин Лазуренко поставив правильну проблему, і
вона знайде послідовників, спільників, союзників у подальшому
розвитку. Тому, хочу побажати, щоб від постановки питання до його
реалізації відстань була максимально короткою, – висловив побажання
голова Черкаської обласної організації Національної спілки краєзнавців
України, професор Василь Мельниченко» [19, с. 5].
Значний суспільний резонанс мала стаття історика у
всеукраїнському журналі «Пам’ятки України. Національна спадщина»
(2020, №1) [48, с. 282 – 283]. У ній, зокрема, В. Лазуренко, констатує: «На
наше переконання, теперішні пошуки крипти (поховання) Богдана
Хмельницького, що з ініціативи та за підтримки громадської організації
«Фонд Великий Льох» з кінця 2018 р. і донині проводяться в Іллінській
церкві села Суботів, за умов правильної інформаційної політики та
консолідованої підтримки усіх національно-патріотичних сил можуть
70
послужити активним поштовхом у наближенні українського суспільства
до усвідомлення необхідності створення Пантеону Національної Пам’яті
українських героїв, якого нині бракує нашій державі. Незавершеним
питанням для історичної пам’яті українського народу залишається
сьогодні реальне місце поховання батька-засновника України як такої,
що існує і донині, – гетьмана України Богдана Хмельницького» [48, с.
52]. «»ошук праху Богдана Хмельницького сьогодні має не лише
історичне, а й політичне значення. Адже його можливе віднайдення
стало б одним із потужних джерел запоруки єдності української нації.
Також, на нашу думку, це реальний шлях до створення Пантеону пам’яті
великого державотворця України Богдана Хмельницького» [48, с. 58].
З 2020 р. В. Лазуренко вступив у активну всеукраїнську наукову
толерантну популяризаторську дискусію із противниками проведення
подальших потужних досліджень у Іллінській церкві на предмет
підтвердження висунутих у 2019 р. гіпотез, про можливе поховання у ній
Б. Хмельницького та його старшого сина Тимоша [29].
За ініціативи В. Лазуренка 28 грудня 2020 р. в Черкаському
державному технологічному університет відбувся Міжнародний онлайн
круглий стіл «Відроджуємо усипальницю засновника української
держави Богдана Хмельницького в Іллінській церкві у Суботові»,
присвячений 425-річчю від дня народження Б. Хмельницького.
Про це навіть написала відома газета світу «Свобода. США» 15
січня 2021 року [21]. Подамо деякі нотатки з цієї статті: «Організатором
і модератором заходу виступив відомий український історик, провідний
науковий співробітник Інституту історії України Національної Академії
Наук України, директор Науково-дослідного інституту козацтва Тарас
Чухліб. До участи у заході запросили відомих українських, британських,
канадських, турецьких, польських, шведських, російських істориків та
науковців. З вітальним словом до учасників зібрання звернувся ректор
71
ЧДТУ Олег Григор. З доповідями виступили співробітниця Київського
національного університету ім. Тараса Шевченка Ксенія Бондар,
проректор з гуманітарно-виховних питань ЧДТУ, д-р Валентин
Лазуренко та представник проєкту «Український пантеон» Т. Чухліб.
Активну участь у дискусії взяв голова громадської організації «Фонд
Великий льох», котра сприяє дослідженню Іллінської церкви у Суботові,
Павло Костенко. До наукового обговорення долучилися відомий
археолог, краєзнавець та соціолог Черкащини Михайло Сиволап,
завідувачка катедри історії та права ЧДТУ Ірина Стадник та викладачі
катедри. К. Бондар представила учасникам результати археологічних та
геофізичних досліджень в Іллінській церкві – усипальниці Богдана
Хмельницького в Суботові, зазначивши, що виявлена під час досліджень
підземна споруда під підлогою Іллінської церкви може бути склепом-
усипальницею гетьмана Б. Хмельницького, про наявність якого
згадується у Метриці Іллінської церкви від 1888 року. В. Лазуренко
зосередився на питанні, чи буде розкрито таємницю місця останнього
спочину Б. Хмельницького: «На мій погляд, перспективними видаються
пошуки місця поховання Богдана Хмельницького та його сина Тимоша
саме під Іллінською церквою в Суботові. Враховуючи сучасні наукові
гіпотези українських вчених, які базуються на виявленні у 2019 році
аномалій всередині Іллінської церкви, найбільш правильним і доцільним
було б розробити і затвердити на державному рівні комплексну програму
всебічного наукового дослідження пам’ятки національного значення
Іллінської церкви в Суботові на предмет підтвердження чи спростування
можливого поховання в цій церкві Б. Хмельницького та його сина
Тимоша». Т. Чухліб зупинився на словотворчій резолюції за часів
гетьмана Б. Хмельницького «..нам Господь Бог поміг визволити Україну
свою Руську»: «Назва «Україна» у добу Богдана Хмельницького почала
виступати синонімічним відповідником «Русі» та «Війська
72
Запорозького/Козаків», трохи згодом – «Малої Русі/Малої Росії». Як
бачимо, Україна також була руською, що вочевидь засвідчувало
проживання на її території «руського народу» – «православного народу»,
«християнського народу», а також те, що тут колись давно правили
«Княжата Руські», тобто існувала держава Русь на чолі зі своїми
великими князями. З огляду на це, фундатор відроджувальної держави
гетьман Богдан Хмельницький і заявляв, що Військо Запорозьке
«визволило Україну», за яку потім довелося довго боротися із
сильнішими сусідніми країнами”. Принагідно Т. Чухліб презентував
авдиторії журнал «Пам’ятки України: національна спадщина», в якому
висвітлюються питання культурної спадщини України, проблеми
пам’яткознавства, сприяючи патріотичному вихованню молоді. У
часописі опубліковані найсучасніші наукові роботи та концепції,
присвячені постаті Б. Хмельницького, та результати досліджень
поховання гетьмана» [21, с. 7, 9].
У 2021 р. у харківському видавництві «Новий курс» була
надрукована книга В. Лазуренка «Богдан Хмельницький і
навпротистояння церков Суботова» [31]. Це науково-популярне видання
присвячене дослідженню питання можливої локалізації поховань
гетьмана України Богдана Хмельницького та його старшого сина
Тимоша у дерев’яній Михайлівській церкві в Суботові на Чигиринщині.
Розглядаються версії щодо двох суботівських церков – Михайлівської та
Іллінської – у вигляді своєрідного протистояння – «навпротистояння»
[31, с. 2].
«Ця книга була завершена у рік відзначення 425-річчя від дня
народження Богдана Хмельницького, як і попередня монографія
В.Лазуренка, за словами відомого українського історика Т. Чухліба, дає
поштовх до розуміння того, а що ж насправді відбувалося у Чигирині та
Суботові з тілом померлого засновника Української держави в період з 27
73
липня по 23 серпня 1657 року?» [31, с. 6]. В. Лазуренко і у цьому виданні
наполягає на тому, що на сьогодні «…перспективними видаються пошуки
місця поховання Богдана Хмельницького та його сина Тимоша саме в
Іллінській церкві. Враховуючи сучасні наукові гіпотези українських
вчених, які базуються на виявленні у 2019 р. аномалій всередині Іллінської
церкви, найбільш правильним і доцільним було б розробити і затвердити на
державному рівні комплексну Програму всебічного наукового дослідження
Іллінської церкви – пам’ятки національного значення в селі Суботів
Чигиринського району Черкаської області – на предмет остаточного
підтвердження чи спростування можливого поховання в цій церкві
великого українського державотворця, гетьмана України Богдана
Хмельницького та його сина Тимоша. В разі непідтвердження цієї гіпотези,
вже потім, доцільно було б розробити наступну програму з дослідження
ймовірних локацій колишньої Михайлівської церкви в Суботові для
пошуків їхніх поховань» [31, с. 188 – 189].
Наведемо нижче деякі фахово обгрунтовані висновки В. Лазуренка,
з приводу пошуків тіла Б. Хмельницького. «Сучасні фахові дослідження
українських вчених, проведені у польських архівах і бібліотеках, не
підтверджують факт нападу Стефана Чарнецького на Суботів у 1664 р. та
здійснення наруги над прахом гетьмана Богдана Хмельницького і його сина.
А тому можемо припустити, що у Літопис Григорія Грабянки, та й
у Чернігівський літопис, могла бути свідомо (?), за чиєюсь вказівкою, чи й
несвідомо, внесена вигадана інформація про напад карального загону на
Суботів і сплюндрування могил Богдана і Тимоша Хмельницьких, що на
століття збило дослідників з правильного напрямку пошуків місця
поховання великого державотворця України й запустило в інформаційний
простір неправдиві, на нашу думку, відомості, які використовувало у своїх
дослідженнях не одне покоління істориків» [31, с. 192].
74
«Версію про поховання Богдана Хмельницького в Михайлівській
церкві в Суботові активно наприкінці XIX – на початку XX ст. пропагував
завдяки виданню “Гетьманське гніздо. Урочища і перекази села Суботова”
настоятель цієї церкви о. Марко Грушевський. Але з приватних міркувань
щодо тієї церкви, в якій він був настоятелем, та для її звеличення священник
штучно применшував статус Іллінської церкви як усипальниці
Хмельницьких. Цей священник прагнув перекреслити історичне значення
Іллінської церкви і зробити славу своїй, Михайлівській. З цією метою
о. М. Грушевський хотів переконати жителів Суботова спорудити на місці
існуючої тоді дерев’яної Михайлівської церкви нову, кам’яну, а Іллінську
церкву зовсім закрити і зробити з двох приходів – один, саме у новій
Михайлівській церкві. Але жителі Суботова його не підтримали. Щоб
врятувати свій задум від провалу, о. М. Грушевський, спираючись на
створений ним самим так званий “Літопис Михайлівської церкви”,
переконував, що Богдана Хмельницького поховано саме в Михайлівській
церкві. Це твердження він обґрунтував, фальсифікуючи спогади
суботівського жителя Маркіяна Бердника. До речі, на сьогодні доля
згаданого “літопису” невідома» [31, с. 190 – 191].
В.Лазуренко зазначає, що ним «встановлено, що саме завдяки збирачу
та досліднику старожитностей, члену Чигиринського товариства охорони
пам’яток старовини і мистецтва, краєзнавцю, священнику
Хрестовоздвиженського собору у Чигирині о. Олексію Єримовичу у 1921
р. вдалось виявити факт фальсифікації о. М. Грушевським спогадів
суботівського жителя Маркіяна Бердника щодо знаходження ним
поховання Богдана і Тимоша Хмельницьких під час ремонтних робіт на
місці старої Михайлівської церкви. О. Єримович особисто зустрівся з ще
живим на той час М. Бердником, який, ознайомившись із текстом
“літопису” у Михайлівській церкві, страшенно обурився і заявив, що
о. М. Грушевський надто зловживав його ім'ям. Для відновлення
75
справедливості М. Бердник власноручно 04 грудня 1921 р. написав на ім’я
тогочасного священника суботівської Михайлівської церкви Григорія
Кривенка записку про те, що він не знаходив під час земляних робіт
поблизу Михайлівської церкви поховань ні Богдана, ні Тимоша
Хмельницьких» [31, с. 191 – 192].
Також професор В.Лазуренко стверджує, що «yа сьогодні достовірних
тогочасних писемних джерел про існування склепу у колишній
Михайлівській церкві в Суботові не зафіксовано» [31, с. 188].
«В жовтні місяці 2021 р. В. Лазуренко дав інтерв’ю для
рейтингового українського ютуб-каналу “Історія без міфів. 10 запитань
історику”, ведучим якого є відомий український історик і журналіст
Владлен Мараєв, під час якої відповів на наступні 10 запитання: 1. Коли,
де і за яких обставин помер державотворець України Богдан
Хмельницький? 2. Що повідомляють про його смерть і місце поховання
першоджерела? Скільки їх? 3. Коли виникла і поширилася легенда про
знищення польським каральним загоном Стефана Чарнецького тіл
Богдана і його старшого сина Тимоша Хмельницького? 4. Чому сьогодні
історики України вказують на неправдивість легенди про знищення
поховання Богдана Хмельницького і його старшого сина Тимоша
польським каральним загоном Стефана Чарнецького? 5. Хто і коли
проводив професійні дослідження Іллінської церкви в Суботові та
прилеглої до неї території? 6. У чому важливість, з погляду сьогодення,
результатів розкопок 1970 року археолога Романа Юри в Іллінській
церкві у Суботові ? 7. Чому Фонд “Великий Льох” ініціював на сьогодні
нові пошуки поховання гетьмана України Богдана Хмельницького? 8.
Якими є результати новітніх досліджень Іллінської церкви? 9. Що
необхідно на сьогодні зробити для того, щоб реально наблизитись до
розкриття таємниці місцезнаходження крипти творця Української
Козацької Держави Богдана Хмельницького? 10. Які ще є версії щодо
76
поховання Богдана Хмельницького в Суботові і чому вони не можуть
сприйматися всерйоз?» [79, с. 94].
У 2022 р. головний історичний журнал нашої держави
«Український історичний журнал» у числі № 2 опублікував грунтовну
наукову статтю В. Лазуренка «Поховання гетьмана Б. Хмельницького у
Суботові: візії та реалії». Практичне значення цієї статті дає змогу
знизити невизначеність при вирішенні проблеми поховання
Б.Хмельницького і привернути увагу істориків, краєзнавців та політиків
до окресленої проблематики [29]. Наведемо нижче висновки, які виніс
вчений на всеукраїнський науково-політичний загал.
«1. Виходячи з реалій і враховуючи сучасні гіпотези українських
дослідників, що базуються на виявленні 2019 р. аномалій усередині
Іллінської церкви, перспективними видаються пошуки місця поховання
гетьмана України Богдана Хмельницького та його сина Тимоша саме у
цьому храмі. Пропонуємо розробити й затвердити на державному рівні
комплексну програму всебічного наукового дослідження Іллінської
церкви – пам’ятки національного значення у с. Суботів Черкаської обл. –
на предмет остаточного підтвердження чи спростування можливого
поховання тут Б. і Т. Хмельницьких.
2. Дотримуємося думки, що Іллінську церкву було збудовано
1651 р., на що вказує ряд писемних джерел, а датування 1653 р. широко
з’явилося в літературі за радянського часу. Вважаємо, що саме ця церква,
а не Михайлівська, була «ринковою» на момент смерті Б.Хмельницького,
адже ринки у цій місцевості, враховуючи характер сільськогосподарської
продукції й товарів, зазвичай розташовувалися на околиці населеного
пункту. Рельєф і назва території біля Іллінської церкви найбільш
відповідають визначенню та функціям ринкової площі.
3. Констатуємо, що до цього часу фахівці (археологи, геофізики,
історики) не локалізували точне місцезнаходження саме тієї споруди
77
Михайлівської церкви XVІІ ст., де бували Б.Хмельницький і його
старший син Тиміш, яка була розібрана й перенесена в 1870-х рр. в інше
місце. На сьогодні ж достовірних тогочасних писемних джерел про
поховання Б. і Т. Хмельницьких та існування склепу в колишній
дерев’яній Михайлівській церкві у Суботові не зафіксовано. Достеменно
не встановленим залишається й точне місце розташування вже
перенесеної споруди Михайлівської церкви, зруйнованої більшовиками
1935 р. Розробка програми з дослідження ймовірних локацій цього
храму для подальших пошуків була б логічним наступним кроком у разі
непідтвердження основної гіпотези.
4. Щодо джерельної бази, зауважимо, що подорожні нотатки
П.Алеппського потребують ретельного сучасного історико-
перекладознавчого аналізу у частині відвідин Суботова в 1656 р., щоб
уточнити стан Іллінської церкви на той час: збудована, недобудована,
діюча чи перебувала у стані добудови; а також додатково, за можливості,
з’ясувати (з урахуванням адекватності сучасного перекладу), чий саме
гробівець бачив мандрівник у Михайлівській церкві. На нашу думку,
іншого сина Б.Хмельницького, очевидно малолітнього, який, за рядом
джерел, помер 1637 р. Портретне ж зображення Т.Хмельницького
П.Алеппський міг побачити там само, адже за свого життя покійний
опікувався цим храмом, чому є писемні підтвердження.
5. Припускаємо, що тіло Т.Хмельницького першопочатково могло
знаходитись у дерев’яній Михайлівській церкві, а до кам’яної Іллінської,
можливо та дуже ймовірно, було перенесене за вказівкою
Б.Хмельницького або наприкінці грудня 1653 р., або після Корсунської
трагедії 1655 р. Зробити це було нескладно з огляду на те, що воно
попередньо піддавалося бальзамуванню.
6. З’ясовано, що версію про поховання Б.Хмельницького в
Михайлівській церкві у Суботові наприкінці XІX – на початку XX ст.
78
активно пропаґував, у тому числі й через видання «Гетьманське
гнїздо…», о. М.Грушевський. Із приватних міркувань щодо храму, де він
був настоятелем, та для його звеличення священик штучно применшував
статус Іллінської церкви як усипальниці Хмельницьких, прагнучи
перекреслити її історичне значення й надати славу своїй, Михайлівській,
а також спорудити новий кам’яний храм, зробивши один приход.
Спираючись на створений ним самим так званий «Літопис
Михайлівської церкви», священик переконував, що Б.Хмельницького
поховали саме там. Це твердження він обґрунтував, фальсифікуючи
спогади суботівського жителя М.Бердника. До сьогодні
місцезнаходження згаданого «літопису» невідоме.
7. Ми встановили, що саме завдяки краєзнавцю і священику
О.Єримовичу в 1921 р. вдалося виявити, довести й оприлюднити факт
фальсифікації о. М.Грушевським спогадів суботівського мешканця
М.Бердника щодо нібито знаходження ним поховання
Б. і Т. Хмельницьких під час ремонтних робіт на місці старої
Михайлівської церкви.
8. Зауважуємо, що сучасні дослідження не підтверджують напад
С.Чарнецького на Суботів у 1664 р. та здійснення наруги над прахом
гетьмана Б.Хмельницького і його старшого сина Тимоша зі знищенням
їхніх поховань, тому подальші пошуки зазначених поховань уважаємо
перспективними.
9. Розглядаємо, у плані пошуків достовірної інформації стосовно
місця захоронення Б. і Т. Хмельницьких, дослідження біографій,
документів та матеріалів, пов’язаних із Г.Золотаренко (третьою
дружиною гетьмана), Розандою (дружиною Тимоша), гетьманами
І.Виговським і Ю.Хмельницьким, а також церковним діячем
Лазарем (Барановичем), особливо щодо залишення цими особами
спогадів у записах, листах тощо після серпня 1657 р.
79
10. Наголошуємо, що пошуки поховання Б. і Т. Хмельницьких
повинні проводитися комплексно й системно, у діалектичному зв’язку з
історичною традицією, результатами сучасних досліджень та їх
інтерпретацією, спиратися на писемні джерела, топографію місцевості,
реалії сьогодення» [40, с. 191–192].
Мрією В. Лазуренка є розробка і затвердження на державному рівні
комплексної Програми сучасного всебічного наукового дослідження
Іллінської церкви в Суботові. 22 лютого 2023 р. В. Лазуренко дав широке
інтерв’ю провідному ЗМІ України газеті «Україна молода» (див.: додаток
8) під назвою «Гетьманська таємниця Суботова. Чому треба продовжити
пошуки крипти Богдана Хмельницького в Іллінській церкві» [64], в
якому ще раз, уже під час російсько-української війни, наголосив на
важливості для українського народу встановлення місцезнаходження
поховання гетьмана Богдана Хмельницького. «На сьогодні, враховуючи
сучасні наукові гіпотези українських вчених, які базуються на виявленні у
2019 р. аномалій всередині Іллінської церкви, найбільш правильним було б
розробити і затвердити на державному рівні комплексну Програму
сучасного всебічного наукового дослідження церкви на предмет
остаточного підтвердження чи спростування можливого поховання в ній
українського державотворця. Тож пошуки крипти гетьмана Богдана
Хмельницького треба обовʼязково продовжити», – говорить Валентин
Лазуренко.
І підсумовує, що «Україні потрібне відтворення історичної правди,
навіть у такий важчий час, коли нація відстоює свою державність і
територіальну цілісність. Бо відкриття поховання Богдана
Хмельницького стане могутнім поштовхом для підйому національної
свідомості і самобутності, запорукою єдності української нації, стане
трампліном до усвідомлення необхідності облаштування у Суботові, як
80
це є в Польщі, Італії, Франції, інших країнах світу, Пантеону
національної памʼяті українських героїв» [64, с. 5].
3.3. Науковий аналіз різних сучасних версій щодо місця
поховання Богдана Хмельницького.
У XXI ст. з’явились альтернативні версії на протиставу усталеній
традиційній версії щодо поховання Богдана Хмельницького в Іллінській
церкві в Суботові.
У 2020 р. в Українському історичному журналі була опублікована стаття
російської вченої Т. Таїрової-Яковлевої, яка запропонувала безаапеляційні
висновки, що Б. Хмельницький похований у Суботові, на Чигиринщині, але не
в Іллінській церкві, а у неіснуючій до нині дерев’яній Михайлівській церкві,
яка була знищена більшовиками у 30-х рр. XX ст. Російська дослідниця дійшла
наступних власних восьми висновків-інсенуацій, щодо поховання Богдана
Хмельницького: «1) прямих указівок тогочасних джерел про місце поховання
Б.Хмельницького не існує; 2) не викликає сумнівів факт, що гетьмана
поховали у Суботові; 3) єдині тогочасні вказівки про його поховання
пов’язуються з «ринковою» церквою; 4) Іллінська не може вважатися
ринковою, тому що збудована була на височині, навпроти замку
Б.Хмельницького; 5) Михайлівська церква розташовувалася у центрі села,
зведена швидше за все батьком Богдана; 6) із великим ступенем упевненості
можна говорити, що в Михайлівській церкві був похований Тиміш
Хмельницький; 7) склеп Михайлівської церкви зберігався принаймні до кінця
XIX ст., утім ніколи не досліджувався; 8) леґенда про те, що С.Чарнецький
викинув із могили останки Богдана й Тимоша Хмельницьких не
підтверджується тогочасними польськими, українськими, російськими
джерелами. Беручи до уваги сукупність прямих і непрямих свідчень, із
високою долею ймовірності можна стверджувати, що більш перспективними
можуть бути пошуки могили гетьмана саме в Михайлівській церкві, а
81
зафіксовані нещодавно геомагнітні аномалії відносяться радше до залишків
відомих підземних ходів Суботова («льохів»), один з яких починався якраз з
Іллінської церкви. Видається найбільш вірогідним, що Б. Хмельницького
поховали в батьковій Михайлівській церкві на ринку, тобто у центрі села,
поряд з улюбленим сином. Могила гетьмана могла загинути під час однієї з
пожеж, а склеп не пережив ХХ ст. І все ж розкопки на місці дерев’яного храму
представляються перспективними» [75, с. 27]. До речі, опонуванні цій теорії
вченої, вдався у 2022 р. черкаський вчений В. Лазуренко. Про його концепцію
ми зазначали детально у підрозділі 3.2. цієї роботи.
До речі у 2020 р., провідні історики України В. Смолій і В. Степанков, які
на сьогодні є одними з найкращих в українській історіографії біографів
гетьмана у монографії «Богдан Хмельницький: полководець, дипломат,
державотворець» зазначили наступне: «На наш погляд, гетьмана поховали,
очевидно, в Іллінській церкві в неділю, 23 серпня» [72, c.718], а не у дерев’яній
Михайлівській, як це твердить Т.Таїрова-Яковлєва.
На сьогодні в різних інформаційних джерелах, які люблять сенсації і
хайп, можна знайти різні версії про місце останнього спочину
Б. Хмельницького. Наведемо нижче матеріал із статті «Таємниця гетьмана. Де
шукати прах Богдана Хмельницького? » Н. Лавріненка, надруковану у травні
2006 р. у виданні «Обозреватель» [28] та газеті «Черкаський край». Наведемо
нижче матеріал із видання «Обозреватель».
«На Чигиринщині зафіксовано низку переказів про загадкові
поховання. ….перекази про поховання гіпотетично можуть нести
інформацію про реальне місце перепоховання. Як припускає
знавець відомого храму, історик, директор музею с. Суботів В. Гугля,
прах міг бути схоронений або десь поблизу, або на якомусь
приватному подвір'ї Суботова, або навіть у Холодному Яру чи навіть
на Запоріжжі. Набуває поширення й версія про перепоховання
гетьмана в підземеллях замкової гори у м. Чигирин. Жодне з цих
82
припущень ми не можемо поки що відкинути. Теоретично
дослідження має будуватися на пошуках писемних свідчень та на
дослідженні місцевих легенд і переказів (незважаючи навіть на,
здавалося б, їхню абсурдність!). Адже вони, при відсутності власної
історії, могли фіксувати пропущені промосковською історіографією
сторінки минувшини. Шукаючи прах гетьмана, звернемо увагу на
свідчення владики Софронія, котрий свого часу був священиком
православної церкви у с. Полуднівка (поблизу с. Суботів). Він
пригадує, як одна старенька наголошувала, що вона – єдина
представниця роду місцевих священиків, яких знищили «совєти», й
має розповісти щось важливе. Але в той момент, коли жінка
наважилась на розповідь, отець Софроній, за сімейними
обставинами, не з'явився на своїй парафії. Коли він приїхав, то бабця
вже померла. Владика певен, що та мала йому повідати таємницю
поховання гетьмана, яку передавали від батька до сина місцеві
священики, пращур яких мав виконувати сакральні дійства при
перепохованні тіла.
Можливо, прах було заховано десь на теренах Чорного лісу. Але,
певно, не на пустому місці. Повинна бути прив'язка до місцевості..,
скажімо, кургану. Одним із таких місць могла бути так звана
Семидубова гора, тоді оточена реліктовими лісами. Вона
розташована в сусідньому з Полуднівкою с. Івківці, де з покоління
до покоління передається мальовнича легенда про Семидубову
гору. Ця гора, розташована на південно-західній околиці, виглядає
як величезна могила правильної форми (якщо то – курган, то,
напевне, один із найбільших). З легенд можна зробити висновок, що
нібито в горі похований видатний полководець, а саму гору на знак
поваги наносили шапками воїни, а на її вершиш посадили дуби. На
83
початку XX століття на її вершині росли старезні дуби (про них
пригадують старожили)» [28].
Н.Лавріненко це пояснює це тим, що «можна зустріти різні
пояснення, кого саме там поховано. Дехто вважає, що тут
похований монгольський хан, дехто – польський магнат, а іноді
говорять про козацького отамана... За легендою, поховання це
супроводжується величезними скарбами. Інформація про те, що
гору наносили шапками, а в її середині зарито величезні скарби
(золотий кінь), залишається легендою, але слід зауважити
скептикам, що й Іліада свого часу вважалася вигадкою.
Правдивість легенд можна перевірити виключно шляхом фахової
археологічної експертизи (експедиції). Місцеве населення свято
вірить у таємниці Семидубової гори. Кожне нове покоління місцевих
скарбошукачів ламає лопати об круті схили Семйдубки. На її
західному схилі видно сліди чималих розкопок. Як пояснюють
місцеві жителі, там приблизно в першій чверті XX ст. проводилися
«археологічні» розкопки. Житель села І.В. Лавріненко розповідав
легенду, що «якийсь професор наймав за золоті рублі» місцевих
чоловіків для риття гори. Вони докопалися до «ходу», але на ранок
місце розкопок було обвалене, а влада заборонила подальші
роботи. Чоловіки, які працювали в «професора», невдовзі швидко
померли. Хто ж саме копав гору й коли – залишається загадкою»
[28].
Також Н.Лавріенко, у розрізі розвитку і обгрунтування своєї
версії констатує, що «перші писемні згадки про цю гору зустрічаємо
у В.Б. Антоновича на «Археологической карте Киевской губернии»
(1895 р). Він відмічає її як «неисследованный курган». Виникає
припущення, що саме В.Б. Антонович і був тим загадковим
84
«професором», який «платив золотими рублями». У звіті Т.Н.
Нераденко про результати обстеження пам'яток археології
Чигиринського району від 1988 року зазначається, що біля підніжжя
цієї гори 1950 року А.І. Треножкін виявив фрагменти кераміки
ліпного посуду та різночасових посудин: тонко- та товстостінних,
сірих, чорних та вохристих. Часи існування тут поселення А.
Треножкін визначити не взявся. Про роботи експедиції В.
Антоновича – жодного слова. Стверджувати, що прах гетьмана був
перепохований 1664 року саме тут, на Семидубовій горі, ми не
можемо, але на правах гіпотези наведені міркування мають право
на існування, тому й подаються до відома фахівців. Отже, ми
припускаємо, що тіло Богдана Хмельницького, таємно викрадене
побратимами (можливо, Лавріном Капустою) й поховане на
Семидубовій горі, а тими неймовірними скарбами є загадково
зникла казна гетьмана. Довести чи спростувати наведену гіпотезу
можна виключно шляхом проведення археологічного дослідження
місцевості та подальших наукових розвідок. Тож Чигиринщина
кличе небайдужих археологів до плідних пошуків. Саме тут на вас
чекають наукові відкриття, а разом із ними скіфські, монгольські та
козацькі скарби» [28].
3.4. Пошуки місця поховання Богдана Хмельницького за даними
археології та геофізики XXI cт.
XXI ст. дало нові технологічні можливості у проведенні досліджень
Іллінської церкви на предмет виявлення у ній поховання Богдана
Хмельницького. З’явились у цьому столітті і нові факти та сучасне
трактування літописних джерел та інше. Археологи почали в сучасних умовах
85
вивчати і досліджувати внутрішню частину Іллінської церкви в Суботові у
2005 – 2006 р.
«У серпні 2005 р. розвідувальною експедицією Інституту археології НАН
України під керівництвом Надії Шевченко з використанням сучасного
пошукового обладнання було проведено ультразвукове обстеження південної
і південно-західної стіни, і в місцях «потовщення» знайдено ознаки порожнин,
які ведуть до південної стіни, вздовж якої виявлені ознаки порожнини на
глибині 10 – 13 м, а глибина власне порожнин сягає 2,5 – 5 м» [46, с. 49; 25, с.
30]. Як зазначає сучасна дослідниця історії церкви-усипальниці в Суботові
Н. Кукса, «отримані результати обстеження дають змогу стверджувати, що
підземні ходи, що ведуть від церкви до садиби Хмельницьких, все ж таки
існують» [25, с. 30 – 31].
Також дослідження під керівництвом Н. Шевченко у 2006 р. зафіксували,
що південна стіна майже на метр довша за північну, і це при тому, що точність
архітектурних елементів, які повторюються, дорівнює 1 см. Окрім цього,
південна стіна зміщена всередину храму майже на 20 см [46, с. 50; 62, с. 428].
До речі, на сьогодні вченими методика досліджень, яка була застосована
під час археологічних розкопок 2005 р. у Іллінській церкві піддається
обгрунтованій критиці, а результати досліджень є дуже і дуже сумнівні.
Цікаві для нашої магістерської роботи є матеріали, що вміщені в книзі
Н. Кукси стосуються періоду 2000-х років, коли почалась активізація
реставраційно-археологічних студій навколо усипальниці гетьмана. В цьому
контексті нам цікаві 2005-2006 роки, тобто про експедицію під керівництвом
згаданої нами Н. Шевченко. Ось, що ми черпаємо з її видання: «Обстеження
проводилися з метою додаткової ретельної перевірки попередніх результатів
розвідувальної експедиції 2004 р. та отримання якнайбільше нових даних для
теоретичного обґрунтування можливості існування невідомих підземних
споруд, які можуть бути пов’язані з похованням Богдана Хмельницького.
Обстеження, яке було здійснене ще в 2004 р. за допомогою георадара, виявило
на глибині приблизно 5,0 м невідомі порожнини. Власна висота порожнин
86
сягає 3,0 м. Розташовані порожнини з південного боку від входу до церкви, на
ділянці Дворища між церквою і дзвіницею. Цілком ймовірно, що вони можуть
мати відношення до якогось поховання, про що свідчить наявність у одній із
них матеріалу, який за своєю щільністю може бути схожий на цеглу, та іншого,
що за своєю щільністю може бути порівняний з металом» [26, с.346].
Розвідувальною експедицією Інституту археології НАН України під
керівництвом Н. Шевченко «24.08. 2005 р. було проведене ультразвукове
обстеження південної і південно-західної стіни споруди. Завдяки
використанню сучасного пошукового обладнання в місцях «потовщення" на
рівні 10-13 м знайдено ознаки порожнин, які ведуть до південної стіни,
глибина яких сягає 2,5-5 м. Отримані результати обстеження наводять на
думку, що описані в численних місцевих легендах і переказах підземні ходи,
що з’єднували церкву з садибою Хмельницьких, все ж таки існували» [26,
с.346].
«Помічено, що південна стіна майже на метр довша за північну і це при
тому, що точність архітектурних елементів які повторюються, дорівнює 1 см,
чого свого часу не відзначив Г. Логвин» [26, с. 346].
Подальші дослідження мали місце в липні вересні 2006 р. Ця експедиція
проходила в два етапи. Головна мета першого етапу експедиції – на основі
історичних відомостей та результатів попередніх досліджень відшукати
поховання Богдана Хмельницького.
З огляду на дослідження 2005 р., найбільш вірогідним місцем, де могло
бути поховання гетьмана чи його сліди, вважалася ділянка біля південної стіни
храму. Проте неабияку інтригу складав і південно-західний кут споруди, який
вважався суцільним і завдяки своїм розмірам, що становили близько 20 м2, на
думку дослідників, цілком міг приховувати як вхід в одне із підземель, що
могло бути під церквою, гак і власне поховання [26, с.346].
«Для перевірки результатів досліджень 2005 р. було прийнято рішення
провести пробне буріння свердловин під стіною храму. Однак, реставраційні
роботи, що велися якраз на досліджуваній ділянці, завадили буру потрапити у
87
виявлену раніше порожнину. Проте дослідники отримали унікальну
інформацію щодо геологічного складу фунту навколо будівлі на глибині від
12 до 15 м, яка дозволяє стверджувати, що в лесовому ґрунті цілком можливо
прокласти підземний хід. Геодезійне вимірювання пагорба, на якому
збудовано Іллінську церкву, підтвердило припущення, що підземний хід міг
проходити на глибині 12 м в напрямку від церкви до замчища на відмітці 10-
11 м, що майже на 1 м вище можливої траси проходження підземелля. Окрім
цього, в результаті буріння з глибини 9-10 м були підняті фрагменти цегли
XVII – XVIII ст., що також може вказувати на наявність підземної споруди»
[26, с. 346].
Як констатує В.Лазуренко «Другий етап досліджень проходив
безпосередньо в самому приміщенні храму. Цьому сприяло розгортання
обсягу відновлювальїю-реставраційних робіт, розпочатих згідно із
Державною програмою «Золота підкова Черкащини» [26, с. 346].
Отже, і дослідження 2005 р. не дали змоги з’ясувати місце поховання
Богдана Хмельницького. Археологи знову із чомусь впевненістю заявили, що
у приміщенні Іллінської церкви поховання великого державтворця України
немає. Не дивлячись на сенсаційні результати, «роботи були зупинені через
загрозу руйнування храму» [62, с. 428].
Досліджуючи хід проведення розкопок у 2005 – 2006 рр., як зазначає у
своєму виданні В.Лазуренко, «неодноразово від різних осіб, які просили не
афішувати їх прізвища на загальний огляд, доводилося чути таку оповідь, що
за останнє десятиліття стала мало не міфічною, що нібито під час цих
археологічних розкопок у Іллінській церкві було виявлено чи то тунель, чи то
підземний хід, який вів під церкву та який був залитий нібито бетоном, нібито
з обґрунтованою метою збереження церкви від можливого руйнування. Але
письмових фактів (задокументованих даних, відомостей) щодо цього нами не
було знайдено. Дуже схоже на те, що їх взагалі не існує. От вам і нова легенда
вже у XXI сторіччі!» [46, с. 51].
88
Новий етап пильної уваги дослідників до встановлення місця можливого
поховання Б. Хмельницького в Іллінській церкві в Суботові розпочався у
жовтні 2018 р. За період із жовтня 2018 р. по березень 2019 р. археолого-
геофізичною групою Київського національного університету імені Тараса
Шевченка у складі Руслана Хоменка, Анатолія Чернова, Ксенії Бондар, за
участі незалежного дослідника Івана Ільчишина та за сприяння завідуючої
відділу «Суботівський історичний музей”» Національного історико-
культурного заповідника «Чигирин» Надії Кукси, на замовлення громадської
організації «Фонд Великий Льох» (голова – Павло Костенко) всередині
Іллінської церкви в Суботові та на прилеглій до неї території проводились
кілька серій геофізичних досліджень, виконаних методами георадіолокації
(георадарні вимірювання, GPR-ground penetrating radar) та томографії
електричного опору на постійному струмі (електротомографія, ERT – electric
resistivity tomography) [66, с. 3].
Після ретельної обробки та комплексної інтерпретації геофізичних даних
сукупно з історичними відомостями групою дослідників визначені місця, де
може знаходитись поховальна споруда гетьмана Б. Хмельницького, окреслені
перспективні напрямки подальших археологічних досліджень, важливих для
встановлення історичної правди.
Згаданою вище археолого-геофізичною групою Київського національного
університету імені Тараса Шевченка «проведено серію вимірювань, обробку
та інтерпретацію геофізичних даних, отриманих методом георадіолокації за
допомогою приладів VIY-3-300 з медіанною робочою частотою 300 МГц, VIY-
3-125 з медіанною робочою частотою 125 МГц, VIY-3-500 з медіанною
робочою частотою 500 МГц, в Іллінській церкві в Суботові» [66, с. 43 – 44].
В результаті «проведених вимірювань, обробки та інтерпретації даних,
отриманих методом георадіолокації, методом томографії електричного опору,
методом аерофотознімання з БПЛА, а також після опрацювання фондових та
архівних матеріалів, які стосуються попередніх археологічних досліджень і
89
реконструкцій Іллінської церкви в Суботові та на прилеглій до неї території,
встановлено наступне.
«1. Про можливі місцезнаходження поховальної споруди Б. Хмельницького
А) Згідно з метрикою Іллінської церкви від 1888 р., за межами церкви, з її
південного боку, біля середньої напівколони, трохи на захід, знаходиться
склеп Богдана Хмельницкого, закиданий сміттям під час реконструкції 1869 р.
Б) Найбільш цікавою в контексті пошуків місця поховання Б. Хмельницького
є аномалія електричного опору, що знаходиться біля південно-західного кута
церкви. Верхня кромка об’єкта знаходиться на глибині 2 м, нижня – на 3,3 м.
Довжина на профілі становить близько 2,5 м. Об’єкт може виявитись склепом.
Для його точної локалізації рекомендується обстеження території за
допомогою металевого щупа. В) По центру західної половини нави за
допомогою георадарів простежена аномальна зона на глибині 2,05 – 2,45 м. Це
прошарок товщиною до 40 см, ймовірно, заповнений повітрям. В плані це
лінійна аномалія, витягнута у напрямку захід-схід на 3 м в бік вівтаря при
ширині 1,0 – 1,3 м. Під нею на глибині 3,6 – 3,9 м є зона підвищеної амплітуди
електромагнітного сигналу. Разом вони можуть бути проінтерпретовані як
склепіння та підлога підземної поховальної споруди розмірами 3х1,3 м і
висотою від підлоги до стелі приблизно 1,6 м, ймовірно, викладеної зсередини
цеглою і майже повністю засипаної ґрунтом. Споруда орієнтована по
напрямку захід-схід. У привхідної частини церкви, між стовпами, які
підтримують хори, наявні ознаки вхідного колодязя поховальної споруди.
Г) Біля символічного надгробку Б. Хмельницького також наявна аномальна
зона, виявлена за допомогою георадарів. Ця аномальна зона викликає інтерес,
адже знаходиться в межах приступки, яку залишив Р. Юра біля символічного
надгробка, прокопавши лише 0,4 м. Тобто можна стверджувати, що об’єкт
“сидить” у нерушеному культурному шарі. Не виключено, що передбачуваний
об’єкт відповідає склепу, про який йдеться у 59 метриці церкви 1888 р. Для
подальшого неруйнівного вивчення цієї зони необхідно відсунути надгробок
та провести вимірювання під ним. 2. Про наявність проходу в південно-
90
західному потовщеному куті з архівних документів, які стосуються
реконструкції 1869 р., розкопок 20 ст., реконструкції 1977 р. відомо, що стіни
церкви викладені з дикого каменю суцільною кладкою і не містять додаткових
дверей чи замурованих ходів окрім тих, які існують зараз. Крім того,
Г. Стеллецький у 1921 р. спеціально знімав штукатурку з східного боку
західної напівколонни при південній стіні, безуспішно шукаючи легендарних
дверей до склепу Б. Хмельницького. Проведені детальні георадарні
дослідження стін не підтверджують наявність проходу у стіні-колоні у
південно-західному кутку церкви. 3. Про некопані ділянки в церкві і поза нею
А) Розкоп №1 Р. Юри був прокопаний на глибину 1,65 – 1,77 м, з західного
боку, перед символічною плитою Б. Хмельницького, він залишив приступку
шириною 1 м. Тобто, це місце і місце під плитою ніколи не досліджувалось
археологами. Б) Проломи, виявлені П. Горішнім у східній частині південної
стіни, ніколи не розкривалися зовні церкви. Їх можна рекомендувати до
археологічних досліджень. 4. Про підземні ходи, що ведуть до церкви. У
пагорбі Іллінської церкви виявлене одне замулене провалля та три льохи.
Існування підземного ходу від провалля, що у схилі на схід від церкви, до самої
церкви геофізично не підтверджено [66, с. 58 – 59].
У звіті незалежного дослідника Івана Ільчишина, яке стосується
георадарного дослідження навколо церкви, вказується наступне: «На
території, прилеглій до Іллінської церкви, виконаний значний об’єм
георадарних досліджень по щільній мережі. Його результати візуалізовані у
вигляді горизонтальних зрізів на певних глибинах. На значній глибині від
поверхні фіксується велика аномалія під автомобільною дорогою на захід від
дзвіниці. За лінійною аномальною зоною, що веде від північно-західного кута
церкви в напрямку дзвіниці, передбачається відповідно орієнтований
підземний хід. Біля церкви звертає на себе увагу велика (діаметр до 4 м)
аномалія, розташована по вісі південної стіни церкви, на південному сході від
вівтаря. Вона може бути ознакою підземної споруди» [13, с. 10].
91
Опрацьовуючи історіографію піднятої нами проблеми, ми знайшли те, що
К. Бондар у 2021 р. у Київському національному університеті імені Тараса
Шевченка успішно захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня
доктора геологічних наук за спеціальністю 04.00.22 – геофізика (103 – Науки
про Землю) на тему «Геофізичні методи в археології: теорія, методологія,
практика», і один підрозділ якої стосувався саме правильності розрахунків і
досліджень Іллінської церкви у Суботові на предмет виявлених у ній у 2019 р.
анамалій, які трактуються як можливе поховання Б.Хмельницького [3] (див.:
додаток 5-6).
У травні 2019 р. «групою спелео-археологів з Кам’янця-Подільського у
складі Павла Нечитайла і Дмитра Тимчука обстежувались підземелля у
с. Суботів Чигиринського району Черкаської області. Обстеження
проводилось в рамках робіт та на підставі дозвільних документів комплексної
архітектурно-археологічної експедиції під керівництвом ст.н.с., к.і.н. Лариси
Виногродської» [63, с. 3]. Метою дослідження спелео-археологів було
проведення дослідження підземних порожнин на пагорбі, де розташована
Іллінська церква в с. Суботів та з’ясувати наявність чи відсутність імовірного
зв’язку підземних порожнин зі спорудою церкви [63, с. 3]. «В результаті
досліджень спелео-археологів було обстежено 5 об’єктів (чотири льохи і
провалля). Зв’язок підземних порожнин зі спорудою Іллінської церкви на
даному етапі досліджень не знайшов підтверджень. У висновках до свого звіту
за результатами досліджень Павло Нечитайло і Дмитро Тимчук висувають
гіпотезу, що три з п’яти досліджених ними об’єктів можуть бути датовані
серединою XVII ст. і пов’язані з замчищем та церквою Богдана
Хмельницького. Найімовірніше, споруди були пов’язані з виробництвом та
промислом, про що свідчить перепал та кіптява фрагментів стін та стелі.
Остаточну відповідь щодо призначення та датування підземних порожнин
можуть дати лише комплексні археологічні дослідження» [46, с. 56; 63, с. 12].
Цікавим, як для проведення подальших досліджень, нами вбачається
здійснений спелео-археологами висновок про те, що «єдиним моментом, що
92
потребує уточнень, є незвичний поворот порожнини №2 у південно-західному
напрямку, в бік храму. Генеза цього повороту не з’ясована. Він міг з’явитися
в результаті вивалу стін та стелі, однак не виключено, що це штучний поворот.
Остаточну відповідь щодо наявності-відсутності зв’язку між об’єктом №2 та
церквою може дати повна розчистка останнього від завалів та наносів» [46,
с.56].
Здійснені в «Іллінській церкві та на прилеглій до неї ззовні території
результати дослідження у жовтні 2018 р. – березні 2019 р. групою Київського
національного університету імені Тараса Шевченка у складі Руслана Хоменка,
Анатолія Чернова, Ксенії Бондар, при участі незалежного дослідника Івана
Ільчишина були передані кандидату історичних наук, старшому науковому
співробітнику відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту
археології НАН України Ларисі Виногродській для використання при
проведенні розкопок на території Іллінської церкви в Суботові у 2019 р. за
відкритими листами № 060/01746 (форма 1) та №059/01745 (форма 2) від 11
лютого 2019 р. і Дозволами Міністерства культури України № 22-026/19 від 3
квітня 2019 р. на проведення археологічних розкопок на території Іллінської
церкви (XVII ст.) та № 22-027/19 від 3 квітня 2019 р. на проведення наукових
археологічних розвідок з правом шурфування на території заповідника та його
округи в с. Суботів Чигиринського району» [46, с. 56-57].
«11 травня 2019 р. при Управлінні містобудування та архітектури
Департаменту містобудування, архітектури, будівництва та житлово-
комунального господарства Черкаської облдержадміністрації відбулась
нарада, яка була присвячена суто проблемі археологічних розкопок в
Іллінській церкві в с. Суботів Чигиринського району. Учасники наради узяли
до відома звіт з виконання науково-технічної експертизи «Обстеження
Іллінської церкви та прилеглої до неї території в с. Суботів із застосуванням
неруйнівних геофізичних методів», що виконаний Київським національним
університетом імені Тараса Шевченка. Також учасники наради прийняли
рішення: «У відповідь на звернення Національного історико-культурного
93
заповідника “Чигирин” від 19.04.2019 р. № 180 – зважаючи на недостатнє
вивчення сучасного стану геології ґрунтів та невизначеністю конструктивної
спроможності споруди Іллінської церкви, враховуючи необхідність
проведення додаткового обстеження будівлі та аналізу проектної документації
розробленої в 2006 р. ТАМ «ТАМЮК» (автор Ю. Калашник), та у зв'язку з
недостатньо аргументованими висновками та доказами – відхилити прохання
в проведенні археологічних досліджень та масштабних глибинних розкопок, у
споруді Іллінської церкви, площею 50,0 – 60,0 м. кв. і глибиною 4,0 – 5,0 м
згідно із листом Інституту археології Національної академії наук України (за
підписом ст.н.с. відділу давньоруської та середньовічної археології
Виногродської Л. І.)». «Адміністрації Національного історико-культурного
заповідника «Чигирин» (Генеральний директор Полтавець В. І.) разом з
Інститутом археології ІА НАНУ (ст.н.с. відділу давньоруської та
середньовічної археології Виногродська Л. І.) розглянути можливість і
підготувати пропозиції на предмет проведення георадіолокаційних та
напівінвазійних не руйнівних досліджень методом сканування місць та
локацій визначених спеціалістами, при умові розробки та погодження
програми виконання відповідних робіт, які унеможливлять ґрунтові зсуви
схилів та руйнування споруди церкви Святого Іллі в с. Суботів Чигиринського
району» [46, с. 57-58].
28 травня 2019 р. в Міністерстві культури України «під керівництвом
заступника міністра Тамари Мазур відбулася нарада з приводу археологічних
розкопок в Іллінській церкві в с. Суботів Чигиринського району Черкаської
області, на якій були присутні і археологи, і інвестори, і представники церкви,
що орендує історичне приміщення. На нараді вирішили підготувати на
належному рівні всеукраїнську науково-практичну конференцію, присвячену
Іллінській церкві» [46, с. 58].
Ось як про проведені дослідження в Іллінській церкві в Суботові говорила
на Всеукраїнській конференції в м.Києві у липні 2019 р. археолог Лариса
Виногородська. «Канд. іст. наук, ст. наук. співроб. Інституту археології НАН
94
України Лариса Виногородська в доповіді «Історико-археологічні
дослідження на території Іллінської церкви» розповіла про результати
розкопок, які проводилися впродовж ХХ – початку ХХІ ст. Окрім того, у
спільній разом із канд. іст. наук, керівником Кам’янецьПодільської
архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології НАН України
Павлом Нечитайлом доповіді «Спелеоархеологічне обстеження штучних
підземних споруд в околицях Іллінської церкви в Суботові» Л.Виногородська
зробила кілька висновків: «По-перше, у схилах пагорбу, на якому стоїть
Іллінська церква, було обстежено чотири підземних порожнини та одне
замулене провалля; по-друге, попередньо можна виділити два типи об’єктів,
які відрізняються між собою за плануванням, морфологією, способом
вирубки, та розміщені на різних рівнях схилу; по-третє, одне з досліджених
підземель можна атрибувати як гончарну майстерню XVII ст.» [82, с. 221].
В останні дні серпня 2019 р. проводилися дослідження внутрішньої
частини південно-західної стіни Іллінської церкви з метою встановити
наявність замурованих порожнин та проходів. Для цього застосували
свердління отворів діаметром до 20 мм з наступним вивченням цих отворів за
допомогою інспекційної відеокамери з підсвіткою (керівники теми – доктор
архітектури, професор, завідувач кафедри архітектури та реставрації
Національного університету «Львівська політехніка» Микола Бевз і кандидат
архітектури, археолог, співробітник Інституту українознавства ім.
І. Крип’якевича НАН України у Львові Юрій Лукомський). Що ж вдалося
виявити у результаті перевірочного буріння в підлозі й стінах Іллінської
церкви? Дві свердловини у підлозі церкви були націлені на центральну
частину виявленої аномальної зони. Вони мали діаметр 4 см і дали змогу
встановити горизонти з різною щільністю у верхньому шарі й простежити
стратиграфію за епізодичним керновим матеріалом, а також за опором шарів
буровому інструментові. Буріння не виявило великих порожнин у стінах
південно-західного кута церкви, проте невеликі порожнечі, виявлені за
допомогою інспекційної камери, запущеної в отвір, на думку архітекторів
95
М. Бевза і Ю. Лукомського, утворилися в процесі замурування якихось камер
або проходів. [11; с. 43; 48, с. 58].
Від серпня 2019 р. дослідження в Іллінській церкві не проводились. Сюди
вплинули різні чинники (в тому числі і геополітичні та «внутрішній
історичний розбрат»), в тому числі і російсько-українська війна.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
В цьому розділі ми прийшли до наступних висновків.
Вагомий внесок у дослідження історії поховання Богдана Хмельницького
в XXI ст. в наукових публікаціях і книзі зробила історик і краєзнавець
Н. Кукса. Вона зокрема, констатує, що проведені розкопки в Іллінській церкві
у 1971 р. під керівництвом П. Горішнього від самого початку були направлені
на підтвердження офіційної версії про сплюндрування могили
Б. Хмельницького С. Чарнецьким, що вважалася офіційною у радянській
історіографії, яка ставилася під сумніви авторитетними істориками,
насамперед, І. Крип’якевичем та з віднайденням і введенням до наукового
обігу нових першоджерел виявилася історичною фальсифікацією.
Про дослідження геофізиків 2019 р., Н. Кукса, вважає, що виявлена ними
в Іллінськійц церкві підземна споруда є не чим іншим як склепом-
усипальницею гетьмана України Богдана Хмельницького.
У 2015 р. побачила світ книга Т. Барабаша «Богдан Хмельницький», в
якій науковець подав власне бачення смерті та таємниці поховання
Б. Хмельницького, а також він скептично ставиться до версії сплюндрування
домовини гетьмана у 1664 році. Т. Барабаш, констатує, що Стефан Чарнецький
у 1664 р. або інший вандал, може, і викинув чиїсь кістки з могили, але навряд
чи це кістки Б.Хмельницького.
Власну версію обставини поховання і місцезнаходження могили
Б. Хмельницького висунув М. Новик, який зазначає, що “сучасна версія
поховання та подальшого розорення могили походить з нечисленних
літописних свідчень, які хоч і були написані сучасними авторами, але вони,
96
вочевидь, не були безпосередніми свідками подій, і тому достовірність
наведеної в них інформації викликає певні сумніви. М. Новак також висуває
цікаву думку, про те, що перенесення тіла в Суботів, при якому була присутня
безліч люду , і поховання тіла, про яке, поки що, не знайдено жодних
документальних свідоцтв, – не одна і та сама подія. Якщо церква була
збудована за життя гетьмана як родинна поховальна церква Хмельницьких, –
констатує М.Новак, – то які приготування проводилися протягом майже
місяця і як, до речі, вдалося зберегти тіло під час серпневої спеки?
Перші ґрунтовні праці присвячені вузьконаправленій проблемі пошуку
крипти Б. Хмельницького з’явились з-під пера черкаського історика
В. Лазуренка. У 2019 р. він, як історик, як краєзнавець, уродженець с. Суботів
Чигиринського району Черкаської області, включився у висвітлення
новітнього етапу досліджень крипти (поховання) Б. Хмельницького, які за
ініціативи та підтримки ГО «Фонд Великий Льох» з кінця 2018 р. і до 2019 р.
проводилися в Іллінській церкві с. Суботів.
На переконання В. Лазуренка, сьогодні з’явився реальний шанс
просунутись вперед із пошуком праху гетьмана України Б. Хмельницького, і
цей шанс необхідно використати з розумом, не завдавши шкоди Іллінській
церкві – пам’ятці культурної спадщини національного значення.
В. Лазуренко видав дві книги «У пошуках крипти великого
державотворця України Богдана Хмельницького. Поховання гетьмана України
Богдана Хмельницького в Іллінській церкві у с. Суботів: від столітніх
досліджень, легенд та міфів до сучасних наукових гіпотез» (2019 р.) і «Богдан
Хмельницький і навпротистояння церков Суботова» (2021 р.), в яких глибоко
і ґрунтовновисвітлені історичні перепетії з похованням гетьмана у 1657 р. і
подальший процес з пошуком його поховання в період з XVII cт. до XXI ст.
У 2022 р. головний історичний журнал нашої держави «Український
історичний журнал» у числі № 2 опублікував грунтовну наукову статтю
В. Лазуренка «Поховання гетьмана Б. Хмельницького у Суботові: візії та
реалії». Практичне значення цієї статті дає змогу знизити невизначеність при
97
вирішенні проблеми поховання Б.Хмельницького і привернути увагу
істориків, краєзнавців та політиків до окресленої проблематики
У XXI столітті з’явились також альтернативні версії усталеній
традиційній версії щодо поховання Богдана Хмельницького в Іллінській
церкві в Суботові.
У 2020 р. російська вчена з Санкт-Петербургу Т. Таїрова-Яковлева,
запропонувала чомусь безаапеляційні маніпулятивні висновки, що ніби-то
Б. Хмельницький похований у Суботові, на Чигиринщині, але не в Іллінській
церкві, а у неіснуючій до нині дерев’яній Михайлівській церкві, яка була
знищена більшовиками у 30-х рр. минулого століття.
У 2006 р. історик Н. Лавріненко припустив, що тіло
Б.Хмельницького було таємно викрадене побратимами й поховане
на Семидубовій горі біля с. Івківці на Чигиринщині.
Досліджували у XXI ст. Іллінську церкву і археологи. Внутрішню частину
Іллінської церкви в Суботові у 2005 – 2006 р. вивчала розвідувальна
експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом Н. Шевченко.
Археологом з використанням сучасного на той рік пошукового обладнання
було проведено ультразвукове обстеження південної і південно-західної стіни
Іллінської церкви. Було знайдено ознаки порожнин, які ведуть до південної
стіни, вздовж якої виявлені ознаки порожнини на глибині 10 – 13 м, а глибина
власне порожнин сягає 2,5 – 5 м. Отримані результати обстеження дають змогу
стверджувати, що підземні ходи, що ведуть від Іллінської церкви до садиби
Хмельницьких, все ж таки існують.
Встановлено, що дослідження 2005 р. не дали змоги з’ясувати місце
поховання Б.Хмельницького. Не дивлячись на сенсаційні результати, роботи
були зупинені через загрозу ніби-то руйнування храму. Як зазначив
В. Лазуренко, що досліджуючи хід проведення (на його погляд сенсаційних)
розкопок у 2005 – 2006 рр., нам неодноразово від різних осіб, які просили не
афішувати їх прізвища на загальний огляд, доводилося чути таку оповідь, що
за останнє десятиліття стала мало не міфічною, що нібито під час цих
98
археологічних розкопок у Іллінській церкві було виявлено чи то тунель, чи то
підземний хід, який вів під церкву та який був залитий нібито бетоном, нібито
з обґрунтованою метою збереження церкви від можливого руйнування. Але
письмових фактів (задокументованих даних, відомостей) щодо цього нами не
було знайдено. Дуже схоже на те, що їх взагалі не існує. От вам і нова легенда
вже у XXI сторіччі.
Новий етап досліджень в Іллінській церкві в Суботові розпочався у жовтні
2018 р. За період із жовтня 2018 р. по березень 2019 р. археолого-геофізичною
групою Київського національного університету імені Тараса Шевченка у
складі Руслана Хоменка, Анатолія Чернова, Ксенії Бондар, за участі
незалежного дослідника Івана Ільчишина всередині Іллінської церкви в
Суботові та на прилеглій до неї території проводились кілька серій
геофізичних досліджень, виконаних методами георадіолокації (георадарні
вимірювання, GPR-ground penetrating radar) та томографії електричного опору
на постійному струмі (електротомографія, ERT – electric resistivity
tomography). Після ретельної обробки та комплексної інтерпретації
геофізичних даних сукупно з історичними відомостями групою дослідників
визначені місця, де може знаходитись поховальна споруда гетьмана
Б. Хмельницького, окреслені перспективні напрямки подальших
археологічних досліджень, важливих для встановлення історичної правди.
Георадарним методом показало наявність в Іллінській церкві підземної
споруди в центральній частині нави. Глибина до стелі становить 2,4 м, висота
від підлоги до стелі 1,6 м, площа по підлозі 3х2 м. Науковці припустили, що
“не виключено, що споруда є склепом-усипальницею гетьмана України
Богдана Хмельницького, про наявність якого згадується у метриці церкви від
1888 р.
В останні дні серпня 2019 р. проводилися дослідження внутрішньої
частини південно-західної стіни Іллінської церкви з метою встановити
наявність замурованих порожнин та проходів. Було проведене перевірочне
буріння в підлозі й стінах Іллінської церкви. Буріння не виявило великих
99
порожнин у стінах південно-західного кута церкви, проте невеликі порожнечі,
виявлені за допомогою інспекційної камери, запущеної в отвір, на думку
архітекторів М. Бевза і Ю. Лукомського, утворилися в процесі замурування
якихось камер або проходів.
100
ВИСНОВКИ
В результаті написання магістерської роботи нами прийдено до наступних
констатацій і висновків.
Гетьман Богдан Хмельницький був першим і, на жаль, останнім в історії
України ХIII – XX ст. політиком, який зумів не лише очолити боротьбу за
національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної
політики об’єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і
груп українського суспільства, пом’якшити гостроту соціальних
суперечностей, запобігти їх переростанню в громадянську війну. Цим були
створені сприятливі умови для завершення в основних рисах процесу
формування Української держави.
Богдан Хмельницький цікавився історією і знав минуле України.
Нами встановлено, що курс Богдана Хмельницького простежувався на
створення в Україні в середині XVII століття монархії у формі спадкового
гетьманства. А тому Іллінська церква в Суботові, могла бути як родинна
усипальниця майбутнього монарха.
Видатний гетьман відійшов у вічність 6 серпня (27 липня) 1657 р.
Державотворець України помер у Чигирині, тодішній столиці Української
козацької держави, а ховали його фактично через місяць у Суботові, його
заміській резиденції, яка знаходилась біля Чигирина.
Похований, за офіційною версією і даними літописів, очевидно, у
Суботові в Іллінській церкві (хоча з приводу останнього є ряд інших версій і
припущень).
Прочитавши дані літописів, у тій частині, що стосується поховання
Богдана Хмельницького, ми можемо стверджувати, що гетьмана Богдана
Хмельницького було поховано в Суботові саме в «кам’яній», «монастирській»,
«мурованій», «ринковій» церкві. На той час в Суботові такою була лише
збудована кам’яна Іллінська церква.
101
Запропоновані у 2019 р. (сенсаційні) наукові гіпотези щодо можливого
захоронення і перебування нині праху Богдана Хмельницького в Іллінській
церкві викликали неабиякий резонанс серед всеукраїнської громадськості.
08 липня 2019 р. в Інституті історії України НАН України у м. Києві
відбулась Всеукраїнська науково-практична конференція «Усипальниця
гетьмана Богдана Хмельницького: історія, міфи, сучасний стан», на якій були
присутні представники наукових та громадських кіл держави. На ній, зокрема,
говорилось про те, що в умовах сучасної російсько-української війни, однією
зі складових інформаційної складової якої є боротьба за історичну спадщину,
відновлення могил і відродження в історичній свідомості точок
державотворення, однією з яких було утворення Української козацької
держави Богдана Хмельницького, руйнування пострадянських міфів набуває
першочергової ваги. А головний науковий співробітник Інституту історії
України НАН України Т. Чухліб, на цій конференції в Києві у своїй доповіді
наголосив, що на сьогодні ані польські, ані українські історики не віднайшли
автентичних джерел, які підтверджували б леґендарно-літописне свідчення
про осквернення усипальниці Богдана Хмельницького у Суботові у 1664 р.
Тому, ми вважаємо, що пошуки могили Богдана Хмельницького сьогодні і
саме в Іллінській церкві мають вагомі підстави розпочатися.
Новітні, реальні пошуки крипти великого державотворця України
Богдана Хмельницького, – як зазначає історик В. Лазуренко, – які за ініціативи
та підтримки ГО «Фонд Великий Льох» (голова – Павло Костенко) з кінця
2018 р. і до нині проводяться в Іллінській церкві села Суботів Чигиринського
району Черкаської області, на наше переконання, при правильній
інформаційній політиці, може слугувати активним поштовхом до наближення
українського суспільства до усвідомлення необхідності створення Пантеону
Національної Пам’яті українських героїв, чого нині бракує в нашій державі.
Фахово біографію Богдана Хмельницького у XX ст. досліджували
І. Крип’якевич, В.Смолій і В.Степанков. Решта вчених, побіжно-кампілятивно
102
подавали місце останнього спочину гетьмана посилаючись, головним чином,
на праці згаданих нами біографістів гетьмана.
І. Крип’якевич чітко костатував, про те, що невідомо, чи труна Богдана
Хмельницького залишалася на місці поховання. У «Чернігівському літописі»
XVIII ст., – зазначив він, – було вміщено відомості, що 1664 р., коли польсько-
шляхетські війська захопили Чигирин, за наказом Стефана Чарнецького тіло
Богдана і тіло його сина Тимоша були видобуті і викинуті з домовини. Але ця
вістка не підтверджується документами і не вважається достовірною,
констатував І. Крип’якевич.
Викидання тіл Богдана Хмельницького і його сина Тимоша не
підтверджується документами і не вважається достовірним, – саме на цьому
акцентує увагу І. Крип’якевич, а також цієї думки притримуються і В. Смолій
і В. Степанков, які роблять такий висновок що похорон Б.Хмельницького: він
«… мав місце, очевидно, в Іллінській церкві в неділю, 23 серпня».
В Смолій і В. Степанков є авторами монографії «Богдан Хмельницький
(Соціально-політичний портрет) », друге видання якої побачило світ у 1995 р
та перевидане з доопрацюваннями у 2020 р. під назвою «Богдан
Хмельницький: полководець, дипломат, державотворець». На сьогодні це є
головне фундаментальне видання присвячене постаті державотворця,
полководця, дипломата Богдана Хмельницького. Хоча згадані вчені проблемі
смерті та поховання гетьмана не приділили глибинного дослідження.
Перші професійні археологічні досліджень Іллінської церкви в Суботові
були проведені у 1921 – 1922 рр., які проводив професор Української академії
наук Г. Стеллецький, але вони не дали ніяких вагомих результатів, адже в
Іллінській церкві він не копав.
Не дали результатів і дослідження 1953 р. Г. Логвина, який провів
дослідження церкви шляхом зовнішнього зондування її фундаментів, а
безпосередньо в Іллінській церкві він не копав.
103
У 1970 – 1972 рр. експедиція Інституту археології АН УРСР проводила
архітектурно-археологічне обстеження Іллінської церкви в Суботові.
Дослідження проводили Р. Юра, М. Кучера, П. Горішній. Археологічні
дослідження безпосередньо у будівлі Іллінської церкви велися експедицією
Р. Юри у 1970 р. та П. Горішнього у 1971 р.
Найбільше наблизився до розкриття таємниці поховання
Б. Хмельницького у 1970 р. археолог Р. Юра. З його щоденника ми дізналися,
що він добивався дозволу відсунути плиту надгробка Б.Хмельницького в
Іллінській церкві, аби дослідити простір під нею, – але безуспішно.
У 1971 р. археологом П. Горішнім було досліджено площі біля північної
та південної стін Іллінської церкви, поблизу вівтаря, а також у центральній
частині церкви. У розкопі № 3 на глибині 2 м було розчищено контури в лесі,
а потім і саму яму розмірами 2,3×0,7 м. Поруч було знайдено
уламок – можливо, надгробної плити, – обгорілу дошку, шматок матерії та
кістку з людського ребра. Саме ця яма і була інтерпретована П. Горішнім як
розорена могила Б. Хмельницького, яка, на його особисте переконання, була
пограбована грабіжниками, які ніби-то проникли у могилу й витягли труну
через пролом у фундаменті.
Вагомий внесок у дослідження історії поховання Богдана Хмельницького
в XXI ст. в наукових публікаціях і книзі зробила історик і краєзнавець
Н. Кукса. Вона зокрема, констатує, що проведені розкопки в Іллінській церкві
у 1971 р. під керівництвом П. Горішнього від самого початку були направлені
на підтвердження офіційної версії про сплюндрування могили
Б. Хмельницького С. Чарнецьким, що вважалася офіційною у радянській
історіографії, яка ставилася під сумніви авторитетними істориками,
насамперед, І. Крип’якевичем та з віднайденням і введенням до наукового
обігу нових першоджерел виявилася історичною фальсифікацією.
Про дослідження геофізиків 2019 р., Н. Кукса, вважає, що виявлена ними
в Іллінськійц церкві підземна споруда є не чим іншим як склепом-
усипальницею гетьмана України Богдана Хмельницького.
104
У 2015 р. побачила світ книга Т. Барабаша «Богдан Хмельницький», в
якій науковець подав власне бачення смерті та таємниці поховання
Б. Хмельницького, а також він скептично ставиться до версії сплюндрування
домовини гетьмана у 1664 році. Т. Барабаш, констатує, що Стефан Чарнецький
у 1664 р. або інший вандал, може, і викинув чиїсь кістки з могили, але навряд
чи це кістки Б.Хмельницького.
Власну версію обставини поховання і місцезнаходження могили
Б. Хмельницького висунув М. Новик, який зазначає, що «сучасна версія
поховання та подальшого розорення могили походить з нечисленних
літописних свідчень, які хоч і були написані сучасними авторами, але вони,
вочевидь, не були безпосередніми свідками подій, і тому достовірність
наведеної в них інформації викликає певні сумніви». М. Новак також висуває
цікаву думку, про те, що «перенесення тіла в Суботів, при якому була присутня
безліч люду , і поховання тіла, про яке, поки що, не знайдено жодних
документальних свідоцтв, – не одна і та сама подія». Якщо церква була
збудована за життя гетьмана як родинна поховальна церква Хмельницьких, –
констатує М.Новак, – то які приготування проводилися протягом майже
місяця і як, до речі, вдалося зберегти тіло під час серпневої спеки?
Перші ґрунтовні праці присвячені вузьконаправленій проблемі пошуку
крипти Б. Хмельницького з’явились з-під пера черкаського історика
В. Лазуренка. У 2019 р. він, як історик, як краєзнавець, уродженець с. Суботів
Чигиринського району Черкаської області, включився у висвітлення
новітнього етапу досліджень крипти (поховання) Б. Хмельницького, які за
ініціативи та підтримки ГО «Фонд Великий Льох» з кінця 2018 р. і до 2019 р.
проводилися в Іллінській церкві с. Суботів.
На переконання В. Лазуренка, сьогодні з’явився реальний шанс
просунутись вперед із пошуком праху гетьмана України Б. Хмельницького, і
цей шанс необхідно використати з розумом, не завдавши шкоди Іллінській
церкві – пам’ятці культурної спадщини національного значення.
105
В. Лазуренко видав дві книги «У пошуках крипти великого
державотворця України Богдана Хмельницького. Поховання гетьмана України
Богдана Хмельницького в Іллінській церкві у с. Суботів: від столітніх
досліджень, легенд та міфів до сучасних наукових гіпотез» (2019 р.) і «Богдан
Хмельницький і навпротистояння церков Суботова» (2021 р.), в яких глибоко
і ґрунтовновисвітлені історичні перепетії з похованням гетьмана у 1657 р. і
подальший процес з пошуком його поховання в період з XVII cт. до XXI ст.
У 2022 р. головний історичний журнал нашої держави «Український
історичний журнал» у числі № 2 опублікував грунтовну наукову статтю
В. Лазуренка «Поховання гетьмана Б. Хмельницького у Суботові: візії та
реалії». Практичне значення цієї статті дає змогу знизити невизначеність при
вирішенні проблеми поховання Б.Хмельницького і привернути увагу
істориків, краєзнавців та політиків до окресленої проблематики
У XXI столітті з’явились також альтернативні версії усталеній
традиційній версії щодо поховання Богдана Хмельницького в Іллінській
церкві в Суботові.
У 2020 р. російська вчена з Санкт-Петербургу Т. Таїрова-Яковлева,
запропонувала чомусь безаапеляційні маніпулятивні висновки, що ніби-то
Б. Хмельницький похований у Суботові, на Чигиринщині, але не в Іллінській
церкві, а у неіснуючій до нині дерев’яній Михайлівській церкві, яка була
знищена більшовиками у 30-х рр. минулого століття.
У 2006 р. історик Н. Лавріненко припустив, що тіло
Б.Хмельницького було таємно викрадене побратимами й поховане
на Семидубовій горі біля с. Івківці на Чигиринщині.
Досліджували у XXI ст. Іллінську церкву і археологи. Внутрішню частину
Іллінської церкви в Суботові у 2005 – 2006 р. вивчала розвідувальна
експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом Н. Шевченко.
Археологом з використанням сучасного на той рік пошукового обладнання
було проведено ультразвукове обстеження південної і південно-західної стіни
Іллінської церкви. Було знайдено ознаки порожнин, які ведуть до південної
106
стіни, вздовж якої виявлені ознаки порожнини на глибині 10 – 13 м, а глибина
власне порожнин сягає 2,5 – 5 м. Отримані результати обстеження дають змогу
стверджувати, що підземні ходи, що ведуть від Іллінської церкви до садиби
Хмельницьких, все ж таки існують.
Встановлено, що дослідження 2005 р. не дали змоги з’ясувати місце
поховання Б.Хмельницького. Не дивлячись на сенсаційні результати, роботи
були зупинені через загрозу ніби-то руйнування храму. Як зазначив
В. Лазуренко, що досліджуючи хід проведення (на його погляд сенсаційних)
розкопок у 2005 – 2006 рр., нам неодноразово від різних осіб, які просили не
афішувати їх прізвища на загальний огляд, доводилося чути таку оповідь, що
за останнє десятиліття стала мало не міфічною, що нібито під час цих
археологічних розкопок у Іллінській церкві було виявлено чи то тунель, чи то
підземний хід, який вів під церкву та який був залитий нібито бетоном, нібито
з обґрунтованою метою збереження церкви від можливого руйнування. Але
письмових фактів (задокументованих даних, відомостей) щодо цього нами не
було знайдено. Дуже схоже на те, що їх взагалі не існує. От вам і нова легенда
вже у XXI сторіччі.
Новий етап досліджень в Іллінській церкві в Суботові розпочався у жовтні
2018 р. За період із жовтня 2018 р. по березень 2019 р. археолого-геофізичною
групою Київського національного університету імені Тараса Шевченка у
складі Руслана Хоменка, Анатолія Чернова, Ксенії Бондар, за участі
незалежного дослідника Івана Ільчишина всередині Іллінської церкви в
Суботові та на прилеглій до неї території проводились кілька серій
геофізичних досліджень, виконаних методами георадіолокації (георадарні
вимірювання, GPR-ground penetrating radar) та томографії електричного опору
на постійному струмі (електротомографія, ERT – electric resistivity
tomography). Після ретельної обробки та комплексної інтерпретації
геофізичних даних сукупно з історичними відомостями групою дослідників
визначені місця, де може знаходитись поховальна споруда гетьмана
107
Б. Хмельницького, окреслені перспективні напрямки подальших
археологічних досліджень, важливих для встановлення історичної правди.
Георадарним методом показало наявність в Іллінській церкві підземної
споруди в центральній частині нави. Глибина до стелі становить 2,4 м, висота
від підлоги до стелі 1,6 м, площа по підлозі 3х2 м. Науковці припустили, що
“не виключено, що споруда є склепом-усипальницею гетьмана України
Богдана Хмельницького, про наявність якого згадується у метриці церкви від
1888 р.
В останні дні серпня 2019 р. проводилися дослідження внутрішньої
частини південно-західної стіни Іллінської церкви з метою встановити
наявність замурованих порожнин та проходів. Було проведене перевірочне
буріння в підлозі й стінах Іллінської церкви. Буріння не виявило великих
порожнин у стінах південно-західного кута церкви, проте невеликі порожнечі,
виявлені за допомогою інспекційної камери, запущеної в отвір, на думку
архітекторів М. Бевза і Ю. Лукомського, утворилися в процесі замурування
якихось камер або проходів.
Отже, тематика пошуку Богдана Хмельницького побіжно було
представлена у XX – XXI столітті у працях М. Грушевського, О. Апанович,
В.Смолія, В. Степанкова, Т. Чухліба, Ю. Мицика, Т. Барабаша, І. Коляди,
В. Милька та інших.
Але суто вузьконаправленій проблематиці були представлені лише
роботи М. Новака, В. Лазуренка, Н. Кукси та К. Бондар.
Від серпня 2019 р. дослідження в Іллінській церкві не проводились. Сюди
вплинули різні чинники, в тому числі і сучасна російсько-українська війна.
108
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Апанович О. М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької
Січі. К.: Либідь, 1993. 288 с.
2. Барабаш Т. Богдан Хмельницький. Х.: Клуб сімейного дозвілля,
2015. 256 с.
3. Бондар К. Геофізичні методи в археології: теорія, методологія,
практика. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на
здобуття наукового ступеня доктора геологічних наук за спеціальністю
04.00.22 – геофізика (103 – Науки про Землю). Київський національний
університет імені Тараса Шевченка МОН України. К., 2021. 46 с.
4. Бондар К. Сто років наукових пошуків. Результати археологічних
та геофізичних досліджень в Іллінській церкві – усипальниці Богдана
Хмельницького в Суботові // Пам’ятки України. Національна спадщина. 2020.
№1 – 3. С. 59 – 66.
5. Бондаренко Р. І. Іллінська церква, Іллі пророка церква або Свято-
Іллінська церква. 2. у с. Суботів // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е – Й /
Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. К.: Наук. думка, 2005. С. 446 – 447.
6. Вотман Д. Іллінська церква у Суботові, церква Іллі Пророка //
[Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.:
В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: В-во
«Наукова думка», 2005. 672 с.: іл..
URL: http://www.history.org.ua/?termin=illinska_tserkva_u_subotovi_tserkva_illi
_proroka
7. Букет Є. Засновник Української держави князь Богдан
хмельницький як рушій державотворення // Пам’ятки України. Національна
спадщина. 2020. №1 – 3. С. 72 – 79.
8. Гордієнко Д. «Від Богдана до Івана». Іван Крип’якевич.
Українська козацька держава і її творець Богдан Хмельницький / Упорядн.
109
Іван Сварник. Львів: Апріорі, 2021. 248 с. // Сіверянський літопис. 2022. №4.
С. 135 – 138.
9. Грушевський М. C. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.:
П.С. Сохань (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1991. Т. 9. Кн. 2. 1997. 776 с.
10. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України / Ред.
Я. Грицак, О. Романів. Львів: Вид-во Наукового товариства імені Т. Шевченка
у Львові, 1992. 230 с.
11. Звіт з виконання архітектурно-археологічних досліджень в
приміщеннях пам’ятки архітектури національного значення охор. №770 –
церкви Св. Пророка Іллі в с. Суботові Чигиринського району Черкаської
області, об’єкта Національного заповідника «Чигирин» / керівник теми:
доктор архітектури, професор, завідувач кафедри архітектури та реставрації
Національного університету «Львівська політехніка» Микола Бевз. Львів,
2019. 45 с.
12. Звіт з виконання науково-технічної експертизи Обстеження
Іллінської церкви та прилеглої до неї території у с. Суботів Чигиринського
району Черкаської області із застосуванням неруйнівних геофізичних методів.
Керівник теми: кандидат геологічних наук К. М. Бондар. К., 2019. 62 с.
13. Ільчишин І. Результати георадарних досліджень в Іллінській
церкві. Суботів: 2018–2019. 11 с.
14. Інститут історії України. Відділ середньовіччя //
https://www.facebook.com/Інститут-історії-України-Відділ-Середньовіччя
15. Історія Русів / Пер. І. Драча; вступ. ст. В. Шевчука. К.: Рад.
письменник, 1991. 318 с.
16. Історія України-Руси //
https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_України-Руси
17. Історя Русів // https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_Русів
18. Кілессо Архітектурні та мистецькі скарби Богданового краю. К.:
«Техніка», 2000. 144 с.
110
19. Квятковська О. В. Черкаський професор презентував авторську
книгу про пошук крипти Богдана Хмельницького // Сільські обрії. 2019. 11
вересня. 2019. № 35 (12669). С. 5.
20. Ковальчук Г. Домовина України // Фокус. Еженедельник. №. 48
(738). 03.12.2021. С. 46 – 49.
21. Костирко О. У пошуках поховання Богдана Хмельницького //
Свобода. США. 2021. 15 січня. Число 3. С. 7, 12.
22. Коляда І.А., Милько В.І. Богдан Хмельницький. К.: ПАТ ДАК
«Укрвидавполіграфія», 2013. 128 с.
23. Костомаров М. І. Богдан Хмельницький: Іст. нарис. К.: Веселка,
1992. 93 с.
24. Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький / відп. ред.
Ф. П. Шевченко, І. Л. Бутич, Я. Д. Ісаєвич. 2-е вид., виправлене і доповнене.
Львів: Світ, 1990. 408 с.
25. Кукса Н. В. Церква і ім’я Святого Пророка Іллі в Суботові: минуле,
реалії, перспективи усипальниці Богдана Хмельницького // Чигиринщина в
історії України. Збірник 1. Суботів: минуле і сучасність. Матеріали Першої
історико-краєзнавчої учнівської конференції / за заг. ред. доц.
В. М. Лазуренка. Черкаси, 2006. 120 с.
26. Кукса Н. В. Церква Святого Пророка Іллі в Суботові: минуле і
сьогодення усипальниці Богдана Хмельницького. Черкаси: Вертикаль,
видавець Кандич С. Г., 2020. 380 с.
27. Лавріненко Н. Де шукати прах Богдана Хмельницького? //
Черкаський край. 2006. 14 квітня. С. 14.
28. Лавріненко Н. Таємниця гетьмана. Де шукати прах Богдана
Хмельницького? // Обозреватель. 02.05. 2006 р. //
https://www.obozrevatel.com/news/2006/4/28/109888.htm
29. Лазуренко Валентин Миколайович //
https://uk.wikipedia.org/wiki/Лазуренко_Валентин_Миколайович
111
30. Лазуренко В. М. Археологічні дослідження Суботівського
замчища // V Міжнародна археологічна конференція студентів та молодих
вчених (м. Київ, 22–24 квітня 1997 р.): наукові матеріали. Київ, 1997. С. 291–
293.
31. Лазуренко В.М. Богдан Хмельницький і навпротистояння церков
Суботова. Харків : СГ НТМ «Новий курс», 2021. 232 с.
32. Лазуренко В.М. Дискусійне поле історичного минулого Іллінської
і Михайлівської церков у Суботові як можливих усипальниць гетьмана
України Богдана Хмельницького // Матеріали V Всеукраїнської науково-
практичної конференції «Культурно-історична спадщина України:
перспективи дослідження та традиції збереження» (з міжнародною участю)
(м. Черкаси, ЧДТУ, 20 – 21 жовтня 2022 р.) / упоряд. : В. М. Лазуренко,
І. Ю. Стадник, О. О. Яшан ; М-во освіти і науки України, Черкас. держ. технол.
ун-т. Черкаси : видавець Гордієнко Є. І., 2022. С. 227 – 238.
33. Лазуренко В. М. До питання пошуку реального місця поховання
державотворця України Богдана Хмельницького // Поділля в роки Української
національної революції середини XVII століття : матеріали Всеукраїнської
науково-краєзнавчої конференції, приуроченої 370-й річниці героїчної
оборони Вінниці на чолі з полковником Іваном Богуном, Вінниця, 04 березня
2021 р. Вінниця, 2021. С. 211–225.
34. Лазуренко В. М. Іллінська церква // Українське козацтво: мала
енциклопедія. Київ ; Запоріжжя, 2002. С. 179–180.
35. Лазуренко В. М. Історичні джерела і сучасні наукові розвідки про
поховання гетьмана України Богдана Хмельницького у контексті українського
державотворення // Витоки та становлення козацького руху на етнічних
землях України. Постать Івана Виговського в контексті української історії :
матеріали Третьої Всеукраїнської науково-історичної конференції, 14 грудня
2019 р., м. Бар Вінницької області. Вінниця, 2019. С. 204–209.
36. Лазуренко В. М. Історія Чигиринщини (з найдавніших часів до
сьогодення). Навчальний посібник. Черкаси: «Ваш Дім», 2004. 456 с.
112
37. Лазуренко В. М. Літописна необачність чи свідома фальсифікація
української історії. 1664 рік: таємниця осквернення могили і праху великого
українського державотворця Богдана Хмельницького // Освіта і наука у
мінливому світі: проблеми та перспективи розвитку : матеріали ІІ
Міжнародної наукової конференції, 27–28 березня 2020 р., м. Дніпро / наук.
ред. О. Ю. Висоцький. Дніпро, 2020. Частина ІI. С. 112–116.
38. Лазуренко В. М. Михайлівська церква в Суботові як об’єкт для
сучасних наукових дискусій // Культурно-історична спадщина України:
перспективи дослідження та традиції збереження: матеріали ІІІ-ої
Всеукраїнської науково-практичної конференції (з міжнародною участю) (05–
06 листопада 2020 р.) / М-во освіти і науки України, Черкас. держ. технол. ун-
т. ; упоряд.: д.і.н., проф. В. М. Лазуренко, к.і.н., доц. І. Ю. Стадник, к.і.н., доц.
О. О. Яшан). Черкаси, 2020. С. 11–18.
39. Лазуренко В. М. Новітні пошуки крипти великого державотворця
Богдана Хмельницького як наближення суспільства до усвідомлення
необхідності створення пантеону національної Пам’яті українських героїв //
Культурно-історична спадщина України: перспективи дослідження та традиції
збереження: матеріали ІІ-ої Всеукраїнської науково-практичної конференції (з
міжнародною участю) (10–11 жовтня 2019 р.) / М-во освіти і науки України,
Черкас. держ. технол. ун-т. Черкаси, 2019. С. 150–155.
40. Лазуренко В.М. Поховання гетьмана Б. Хмельницького у
Суботові: візії та реалії // Український історичний журнал. 2022. Число 2.
С. 175 – 193.
41. Лазуренко В. М. Створення Пантеону пам’яті великого
державотворця України Богдана Хмельницького: безпековий аспект // Безпека
в сучасному світі : матеріали Міжнародної наукової конференції, 27–28
вересня 2019 р., м. Дніпро / наук. ред. О. Ю. Висоцький. Дніпро, 2019. С. 147–
150.
42. Лазуренко В. М. Сучасний історіографічний погляд на проблему
встановлення дати закінчення земного життя та локалізацію поховання
113
гетьмана України Богдана Хмельницького // Гуманітарний вісник : зб. наук.
пр. / М-во освіти і науки України, Черкас. держ. технол. ун-т. Черкаси, 2019.
Число 31, вип. 15. С. 5–14.
43. Лазуренко В. Творча спадщина Тараса Шевченка як дослідницьке
джерело пошуків місця останнього спочинку державотворця України Богдана
Хмельницького // «Тарасова Гора: люди і події»: матеріали Міжнародної
науково-практичної конференції до 185-річчя отримання волі Тарасом
Шевченком. Канів, 24 травня 2023 р. / Упорядник: Л. О. Чорна. К.: «Панмедія»,
2023. С. 11 – 24.
44. Лазуренко В. М. Сучасні дослідження, направлені на пошук
крипти гетьмана Богдана Хмельницького, як реальне наближення суспільства
до усвідомлення необхідності створення Пантеону національної пам’яті
українських героїв // Актуальні проблеми сучасного культурно-освітнього
простору : зб. ст. і матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-
конференції (6–7 листопада 2019 р.). Полтава, 2019. С.74–76.
45. Лазуренко В. М. Тут кожен камінь пам’ятає гетьмана. Суботів –
заміська резиденція гетьмана України Богдана Хмельницького. Черкаси : Ваш
Дім, 2006. 20 с.
46. Лазуренко В. М. У пошуках крипти великого державотворця
України Богдана Хмельницького. Поховання гетьмана України Богдана
Хмельницького в Іллінській церкві у с. Суботів: від столітніх досліджень,
легенд та міфів до сучасних наукових гіпотез. Черкаси : Вертикаль, видавець
Кандич С. Г., 2019. 76 с.
47. Лазуренко В.М. Усипальниця Гетьмана України Богдана
Хмельницького в Суботові має свою написану історію // Краєзнавство.
Науковий журнал / Національна спілка краєзнавців України, Інститут історії
України НАН України. 2021. № 1 – 2. С. 144 – 146.
48. Лазуренко В. М. Чи буде розкрито таємницю місця останнього
спочину Богдана Хмельницького // Пам’ятки України. Національна спадщина.
2020. № 1–3. С. 52–58.
114
49. Лазуренко В. М., Лазуренко Ю. М. На перехресті епох. Богдан
Хмельницький та його доба. Черкаси: Ваш Дім, 2005. 92 с.
50. Летопись Самовидца // Страна Казаков. К.: Радуга, 2004. 216 с.
51. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із
староукр. К.: Т-во «Знання України», 1992. 143 с.
52. Літопис Григорія Грабянки //
https://uk.wikipedia.org/wiki/Літопис_Григорія_Грабянки
53. Літопис Граб’янки //
https://uk.wikipedia.org/wiki/Літопис_Граб%27янки
54. Літопис Самійла Величка //
https://uk.wikipedia.org/wiki/Літопис_Самійла_Величка
55. Літопис Самовидця //
https://uk.wikipedia.org/wiki/Літопис_Самовидця
56. Літопис Самовидця // http://litopys.org.ua/samovyd/sam02.htm
57. Максимович М. О. Киевъ явился градомъ великимъ…: Вибрані
українознавчі твори / Упоряд. та авт. іст.-біогр. нарису В. О. Замлинський;
Приміт. І. Л. Бутича. Переднє слово В. В. Скопенка. К.: Либідь, 1994. 448 с.
58. Мельниченко В. Де похований Богдан Хмельницький? Історія
пошуку усипальниці великого гетьмана. Рец. на: Валентин Лазуренко «У
пошуках крипти великого державотворця України Богдана Хмельницького». –
Черкаси: Вертикаль, 2019. 76 с.: фото. Бібліотека історичної пам’яті «Джерела
вічності» // Краєзнавство. 2019. № 3. С. 282 – 283.
59. Меріме Проспер. Богдан Хмельницький (переклад з французької
Кравця Яреми) // Історичні постаті України: Іст. нариси: Зб. / Упоряд. та авт.
вст. ст. О. В. Болдирєв. Одеса: Маяк, 1993. С. 65 – 190.
60. Митрополит Епіфаній відвідав Черкащину //
https://www.pomisna.info/uk/vsi-novyny/mytropolyt-epifanij-vidvidav-
cherkashhynu/
115
61. Мицик Ю. А., Бажан О. Г., Власов В. С. Історія України: Навч.
посіб. 3-тє вид., допов. і переробл. К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”,
2010. 595 с.
62. Нераденко Т. М. Словник-довідник з археології Черкащини: наук.-
довідкове краєзнавче видання. Черкаси: ФОП Чабаненко Ю.А., 2016. 650 с.
63. Нечитайло П. О., Тимчук Д. В. Звіт за результатами проведення
спелео-археологічних робіт поблизу Іллінської церкви в с. Суботів,
Чигиринського району Черкаської області. Кам’янець-Подільський, 2019. 53 с.
64. Нікітенко Л. Гетьманська таємниця Суботова. Чому треба
продовжити пошуки крипти Богдана Хмельницького в Іллінській церкві /
Україна молода. 2023. 22 лютого. № 8 (5820). С. 5.
65. Новик М. Обставини поховання і місцезнаходження могили
Богдана Хмельницького // Історико-географічні дослідження в Україні. Ч.9.
К., 2006. С.204 – 210.
66. Обстеження Іллінської церкви та прилеглої до неї території у
с. Суботів Чигиринського району Черкаської області із застосуванням
неруйнівних геофізичних методів: звіт з виконання наук.-техн. експертизи /
керівник теми: кандидат геологічних наук К. М. Бондар. К., 2019. 62 с.
67. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 2. Від середини
XVII століття до 1923 року. К.: Либідь, 1992. 608 с.
68. Працю професора ЧДТУ визнали «Кращим виданням 2019 року»
Національної академії наук вищої освіти України // http://ck-oda.gov.ua/pracya-
profesora-chdtu-viznana-krashhim-vidannyam-2019-roku-nacionalno%d1%97-
akademi%d1%97-nauk-vishho%d1%97-osviti-ukra%d1%97ni/
69. Праця професора ЧДТУ визнана "Кращим виданням 2019 року"
Національної академії наук вищої освіти України //
https://in.ck.ua/ua/cherkaskyy-derzhavnyy-tehnologichnyy-
universytet/novyny/pracya-profesora-chdtu-vyznana-krashchym-vydannyam
70. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или
Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах,
116
местечках и городах, в пределах губернии находящихся / Собрал
Л. Похилевич. Біла Церква: Видавець О. В. Пшонківський, 2007. XXII+642 с.
71. Смолій В. А., Степанко В. С. Богдан Хмельницький (Соціально-
політичний портрет). 2-ге вид., перероб. К.: Либідь, 1995. 624 с.
72. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: полководець,
дипломат, державотворець. Вид. 3-тє, доп. та перероб. К., 2020. 752 с.
73. Соса П. П. Легенди про гетьмана // Краєзнавець Черкащини.
Третій випуск. Черкаси: Черкаська обласна друкарня, 1992. С. 10 – 13.
74. Степанков В.С. Хмельницький Богдан [Електронний ресурс] //
Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.
НАН України. Інститут історії України. К.: В-во "Наукова думка", 2013. 688
с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Khmelnytskyj_B (останній
перегляд: 02.09.2023)
75. Таїрова-Яковлева Т. Могила Богдана Хмельницького у Суботові
та перспективи її пошуків // Український історичний журнал. 2020. № 4. С. 21–
28.
76. Тиміш Хмельницький //
https://uk.wikipedia.org/wiki/Тиміш_Хмельницький
77. У церкві в Суботові знайдено загадкові пустоти. Історики
сподіваються, що вони можуть вказати на ймовірне поховання Богдана
Хмельницького // Історія. Жовтень. 2019. №10 (61). С. 13.
78. У Суботові науковці знайшли ймовірне місце поховання Богдана
Хмельницького // https://iprosvita.com/u-subotovi-naukovtsi-znajshly-jmovirne-
pokhovannia-bohdana-khmelnytskoho/
79. Худолей О.С., Кивгила О.І. До історіографії питань, пов’язаних із
місцезнаходженням реального місця поховання гетьмана Богдана
Хмельницького // Матеріали ІV-ої Всеукраїнської науково-практичної
конференції «Культурно-історична спадщина України: перспективи
дослідження та традиції збереження» (Черкаси – Канів, ЧДТУ, 07-08 жовтня
117
2021 р.); М-во освіти і науки України, Черкас. держ. технол. ун-т. Черкаси:
видавець Гордієнко Є.І., 2021. С. 89 – 96.
80. Улітов А. Де ж прах Богдана Хмельницького? // Черкаський край.
1991. 29 жовтян. С. 4.
81. Черниговская летопись по новому списку (1587 – 1725) и
Коломацкие челобитные / изд. Ал. Лазаревского. К.: Типографя Г. Т. Корчакъ-
Новицкаго, 1890. 44 с. // http: //litopys.org.ua/chernlet/chern02.htm
82. Чухліб Т. Всеукраїнська науково-практична конференція
«Усипальниця гетьмана Богдана Хмельницького: історія, міфи, сучасний
стан» // Український історичний журнал. 2019. №6. С. 220 – 223.
83. Ярошенко А. Богдан Хмельницький і його роль в історії України.
К. : Держполітвидав УРСР, 1950. 76 с.
118
ДОДАТКИ
Додаток 1.
Богдан Хмельницький і сучасна Україна.
Невідомий художник. Картина кінця XVII ст.
Джерело:
Пам’ятки України. Національна спадщина. 2020. № 1–3. С. 56.
119
Додаток 2.
Смерть Хмельницького. Малюнок Тараса Шевченка, 1836–1837 рр. На
малюнку зображено, як гетьман Богдан Хмельницький перед смертю передає
булаву своєму синові Юрію. Булаву тримає на підносі дружина гетьмана –
Ганна Золотаренко
Джерело:
Пам’ятки України. Національна спадщина. 2020. № 1–3. С. 55.
120
Додаток 3.
Іллінська церква в Суботові. Символічний надгробок на місці ймовірного
поховання Богдана Хмельницького. Світлина 2020 р
Джерело:
Пам’ятки України. Національна спадщина. 2020. № 1–3. С. 54.
121
Додаток 4.
Всеукраїнська науково-практична конференція «Усипальниця гетьмана
Богдана Хмельницького: історія, міфи, сучасний стан». Інститут історії
України НАН України. Фото Євгена Букета. 8 липня 2019 р.
Джерело:
Пам’ятки України. Національна спадщина. 2020. № 1–3. С. 57.
122
Додаток 5.
Тривимірна модель-реконструкція підземної споруди,
що міститься під підлогою Іллінської церкви.
Модель створена на основі георадарних досліджень 2019 р.
Джерело:
Пам’ятки України. Національна спадщина. 2020. № 1–3. С. 65.
123
Додаток 6.
Процес обробки тривимірних георадарних даних
Джерело:
Пам’ятки України. Національна спадщина. 2020. № 1–3. С. 65.
124
Додаток 7.
Богданова церква в Суботові. Малюнок Т. Шевченка. 1845 р.
Джерело:
Пам’ятки України. Національна спадщина. 2020. № 1–3. С. 61.
125
Додаток 8.
Нікітенко Л. Гетьманська таємниця Суботова. Чому треба продовжити
пошуки крипти Богдана Хмельницького в Іллінській церкві // Україна
молода. 2023. 22 лютого. № 8 (5820). С. 5.
Таємниця Суботова
«Пошуки крипти гетьмана Богдана Хмельницького у Іллінській церкві
треба продовжити», – черкаський історик Валентин Лазуренко
Людмила НІКІТЕНКО
Голова Черкаської обласної організації Національної спілки краєзнавців
України, доктор історичних наук, професор, проректор Черкаського
державного технологічного університету Валентин Лазуренко народився на
батьківщині гетьмана Богдана Хмельницького у Суботові на Чигиринщині.
Славна історія рідного краю спонукала взятися за наукові дослідження,
зокрема, спробувати проаналізувати численні твердження про те, де ж
насправді міститься могила гетьмана України Богдана Хмельницького, який
помер вдосвіта 27 липня 1657 року від крововиливу.
Розкопки у церкві нагадували історично-політичний детектив
У результаті такої праці у світ вийшли книги професора Валентина
Лазуренка «У пошуках крипти великого державотворця України Богдана
Хмельницького. Поховання гетьмана України Богдана Хмельницького в
Іллінській церкві в селі Суботів: від столітніх досліджень, легенд та міфів до
сучасних наукових гіпотез» та «Богдан Хмельницький і навпротистояння
церквов Суботова». У 2022 р. головне наукове історичне видання нашої
держави «Український історичний журнал» опублікувало його грунтовну
статтю «Поховання гетьмана Б. Хмельницького у Суботові: візії та реалії». Тут
слід наголосити, що практичне значення цієї статті дає змогу знизити
невизначеність при вирішенні проблеми поховання Б.Хмельницького і
126
привернути увагу істориків, краєзнавців та політиків до окресленої
проблематики.
«Проблематика цих видань і публікації дозволяє зрозуміти єдине: чи
знаємо ми свою історію? Історію без фальші і перекручень, а в багатьох
аспектах і відвертих фальсифікацій», – говорить «Україні молодій» Валентин
Лазуренко.
Він каже, що своїми дослідженнями намагається донести до
громадськості необхідність продовження досліджень в Іллінській церкві в
Суботові, спрямованих на пошуки реального місця поховання великого
українця та державотворця Богдана Хмельницького.
«Сам факт поховання Хмельницького в Іллінській церкві засвідчено в
численних літописах. І ніякого «викидання тіла» Богдана Хмельницького
поляками у 1664 році не було. Це міф», – наголошує історик.
На сьогодні, уточнює пан Валентин, ні українськими, ні польськими
істориками не віднайдено автентичних джерел, які б підтверджували
легендарно-літописне свідчення про осквернення усипальниці Богдана
Хмельницького в Суботові у 1664 році. У війську польського полководця
Стефана Чарнецького, яке увійшло весною 1664 року для захоплення
Правобережжя, служив ротмістром Ян Флоріан Дробиш-Тушинський. Він
залишив грунтовний рукописний щоденник, де детально описав усі тогочасні
події, але нічого не згадував про напад на Суботів і викинення праху Богдана
Хмельницького та його старшого сина Тимоша.
«Є багато запитань, і є багато не чітких, але все ж – відповідей. А
професійні розкопки в церкві, які проводились у 20-х, 50-х, 70-х роках
минулого століття і в нинішньому – у 2005 – 2006, та 2019 роках, – це нагадує
надзвичайно цікавий історично-політичний детектив», – наголошує професор
Валентин Лазуренко.
За словами історика, сторічні і, до речі, короткотривалі у часі археологічні
дослідження, то наближали, то віддаляли, з різних причин, зокрема, і
політичних, від встановлення реального місця поховання гетьмана, та
127
перетворення його на своєрідне місце мекки українського патріотизму і
гордості за власну націю.
Приміром, пояснює пан Валентин, у 1970 р. розкопки у Суботові вів
археолог Роман Юра і у його звіті є непряме твердження про наявність у
Іллінській церкві вхідного тунелю до склепу. Окрім того археолог зазначав,
що фундаментна плита південної колони церкви, яка підтримує хори, зміщена.
До розпорядження ЦК КПУ – крипту не шукати
«Це могло статися у разі існування порожнечі між колонами вхідного
тунелю. Але проаналізувавши щоденник Романа Юри, можна констатувати,
що він надзвичайно наблизився до розкриття 300-річної таємниці», – каже
Валентин Лазуренко.
Також, наводить він приклад, у щоденнику археолога йдеться про те, що
на місце розкопок приїжджала 3-й секретар Чигиринського райкому партії
Людмила Осипенко і переказала слова 3-го секретаря Черкаського обкому
Олександра Сташенка про те, що розкопки не можна розпочинати до
розпорядження відділу пропаганди ЦК КПУ.
«Дивним є й те, що Роман Юра не був залучений наступного 1971 р. до
проведення досліджень у церкві які все ж дозволили провести, але іншому
археологу, та які, за сучасними висновками ряду вчених, були сфальшовані,
аби підтвердити дані Літопису Григорія Грабянки та Чернігівського літопису
XVIII ст. про те, що ніби-то прах гетьмана Богдана Хмельницького та його
сина Тимоша за наказом Стефана Чарнецького у 1664 р. був по вандальському
викинутий із церкви. Після цих розкопок взагалі почали говорити про те, що
ніякого поховання у Іллінській церкві немає, бо його, мовляв, було викинуто
звідти», – веде далі Валентин Миколайович.
Він переконаний, що то був радянський міф, створений з метою
демонізації Польщі і відведення уваги від героїчної боротьби українського
народу за свою державну незалежність. Як і інші версії, наприклад, про
можливість поховання Богдана Хмельницького у деревʼяній Михайлівській
церкві, яка стояла у Суботові за часів гетьмана неподалік Іллінської.
128
«Не міг Хмельницький бути похований у деревʼяній церкві. Я
дотримуюся думки, що і Богдан Хмульницький, і його старший син Тиміш
були поховані в Іллінській церкві, яка була збудована у 1651 році. Незрозуміло,
звідки взялось датування побудови церкви 1653, чи навіть 1656 роки (ці роки
широко з’являються в літературі саме у радянські часи). Ця церква нагадує
усипальницю лідера нашої держави», – зазначає Валентин Лазуренко.
Він припускає, якби у 1970 році Роман Юра продовжив археологічні
дослідження, він би натрапив на склепіння, яке може бути криптою. У 1971
році розкопки проводились в церкві, але за сучасними висновками ряду
вчених, були сфальшовані, аби підтвердити дані Літопису Григорія Грабянки
та Чернігівського літопису XVIII ст. про те, що ніби-то прах гетьмана Богдана
Хмельницького та його сина Тимоша за наказом обозного коронного війська
Речі Посполитої С. Чарнецького у 1664 р. був по вандальському викинутий із
церкви.
На жаль, говорить історик, після того до розкопок у минулому столітті
вже не поверталися. І поновили їх лише у 2005 – 2006 роках, працюючи біля
місця розкопок 1970 року.
«Завдяки сучасному, станом на 2005 рік, ультразвуковому обстеженню
південної і південно-західної стіни та в місцях “потовщення” було найдено
ознаки порожнин, які ведуть до південної стіни. Вздовж неї археологи виявили
ознаки порожнини на глибині 10 – 13 метрів, а глибина власне самої порожнин
сягає 2,5 – 5 метрів», – зазначає Валентин Лазуренко.
«Але згодом розкопки були зупинені через загрозу, «ніби-то» руйнування
храму. З актами розкопок нам не далося з різних «причин» ознайомитися,
тому результати досліджень тих років є під великим знаком запитання. І в
деяких аспектах обростають сучасними міфами», – пояснює Валентин
Миколайович.
У 2019 році українські вчені у Суботові наблизились до ймовірного
сенсаційного відкриття
129
Також, наголошує він, у 2018 – 2019 роках за ініціативи та підтримки ГО
“Фонд Великий Льох” проводились обстеження всередині Іллінської церкви.
У результаті новітніх георадарних вимірювань фахівці Інституту геології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ксенія Бондар,
Руслан Хоменко, Анатолій Чернов виявили контури склепіння та підлоги
підземної поховальної споруди розмірами 3х1,3 метри і висотою від підлоги
до стелі приблизно 1,6 метрів, ймовірно, викладеної зсередини цеглою і майже
повністю засипаної грунтом.
Історик також вказує на те, що в останні дні серпня 2019 р. проводились
дослідження внутрішньої частини південно-західної стіни будівлі Іллінської
церкви на наявність замурованих порожнин та проходів за допомогою
свердління отворів діаметром до 20 мм та наступного вивчення отворів за
допомогою інспекційної відеокамери з підсвіткою. На тому етапі дослідження
вдалось виявити ряд порожнин і встановити, що виявлені порожнини не
можуть бути випадково незаповненими будівельним розчином ділянками
мурування стін. Їх величина значна і фотоінспекційною камерою свідчать, що
порожнини утворені у процесі замурування якихось камер чи проходів.
«На сьогодні, враховуючи сучасні наукові гіпотези українських вчених, які
базуються на виявленні у 2019 р. аномалій всередині Іллінської церкви, найбільш
правильним було б розробити і затвердити на державному рівні комплексну
Програму сучасного всебічного наукового дослідження церкви на предмет
остаточного підтвердження чи спростування можливого поховання в ній
українського державотворця. Тож пошуки крипти гетьмана Богдана
Хмельницького треба обовʼязково продовжити», – говорить Валентин
Лазуренко.
І підсумовує, Україні потрібне відтворення історичної правди, навіть у
такий важчий час, коли нація відстоює свою державність і територіальну
цілісність. Бо відкриття поховання Богдана Хмельницького стане могутнім
поштовхом для підйому національної свідомості і самобутності, запорукою
єдності української нації, стане трампліном до усвідомлення необхідності
130
облаштування у Суботові, як це є в Польщі, Італії, Франції, інших країнах
світу, Пантеону національної памʼяті українських героїв.
Джерело:
https://umoloda.kyiv.ua/number/3843/196/173328/?fbclid=IwAR07PtB0_QMqVp
B52TEssbBIHtJLMDxsUhU8UKZDDnttD-y7ahNLUQz2m7w