Репозиторій ЧДТУ

1 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
  
Пояснювальна записка 
 до кваліфікаційної роботи магістра 
 на тему: «Соціальна підтримка учасників бойових дій у процесі адаптації до 
мирного життя» 
  
  
  
  
  
Виконав: 
студент ІІ курсу, групи СЗМ-022 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
Шпак О.Л. 
Керівник: К.е.н., доц І.О. Журба 
  
 
  
Черкаси – 2023 
2 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
  
ЗАТВЕРДЖУЮ:  
Зав. кафедри  
____________к.е.н., доц. Журба І.О.  
“_____” _______________20 ____ р.  
   
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 кваліфікаційної роботи 
освітнього ступеня «магістр» 
 
Зі спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
на тему: «Соціальна підтримка учасників бойових дій у процесі адаптації до 
мирного життя» 
Студента групи  
 СЗМ-022 Шпака Олексія Леонідовича  
 Керівник: кандидат економічних наук, доцент І.О. Журба 
 
 
Черкаси – 2023 
3 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
  
Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр  
Галузь знань 23 Соціальна робота  
Спеціальність 232 «Соціальне забезпечення» 
 ЗАТВЕРДЖУЮ:  
Зав. кафедри  
____________к.е.н., доц. Журба І.О.  
“_____” _______________2023 р.  
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТУ 
Шпаку Олексію Леонідовичу 
1. Тема роботи: «Соціальна підтримка учасників бойових дій у процесі 
адаптації до мирного життя» 
 керівник роботи Журба І.О.., кандидат економічних наук, доцент. 
затверджені наказом по університету від “____” __________ 20___ р. № ____ 
2. Строк подання студентом роботи “____” __________ 2023 р.  
3. Вихідні дані до роботи 
1. Нормативно-правова база досліджуваного питання. 
2. Наукова література за темою дослідження 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити) 
Розкрити теоретичні засади соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі адаптації до 
мирного життя, зокрема сутність соціальної підтримки, соціально-правовий статус учасників 
бойових дій та особливості їх адаптації до цивільного середовища. Також слід проаналізувати 
нормативно-правове забезпечення, суб’єктів реалізації, форми та напрями соціальної 
підтримки учасників бойових дій в Україн. Окрему увагу потрібно приділити виявленню 
основних проблем адаптації учасників бойових дій до мирного життя, оцінці ефективності 
чинної системи соціальної підтримки та обґрунтуванню шляхів її вдосконалення. 
 
4 
 
5. Перелік графічного матеріалу (1 таблиця і 2 рисунки) 
6. Дата видачі завдання __________________________________________ 
  
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
  
Строк 
№ 
Назва етапів магістерської  роботи виконання Примітка 
з/п 
етапів роботи 
1. Розробка завдання, складання календарного плану до виконано 
виконання кваліфікаційної роботи 
2. Аналіз літературних джерел до виконано 
3. Виконання першого розділу і обговорення її з до 14.09.2023 виконано 
науковим керівником 
4. Виконання другого розділу і обговорення її з науковим до 21.09.2023 виконано 
керівником 
5. Виконання третього розділу і обговорення її з до 21.10.2023 виконано 
науковим керівником 
6. Узагальнення результатів статистичного матеріалу. до 21.11.2023 виконано 
Формулювання висновків та підготовка текстової 
частини кваліфікаційної  магістерської роботи 
7. Доопрацювати роботу, оформити її кінцевий варіант до 30.11.2023 виконано 
8. Отримати відгук керівника та рецензію до 2.12.2023 виконано 
9. Підготувати доповідь на захист до 5.12.2023 виконано 
  
Студент   _________    Шпак О.Л. 
Керівник роботи   __________   Журба І.О. 
Секретар ЕК  __________   Макарова М.М. 
  
5 
 
РЕФЕРАТ 
  
Кваліфікаційна робота магістра містить 96 сторінок, 18 таблиць, список літератури з 60 
найменувань. , додатки 
  
«Соціальна підтримка учасників бойових дій у процесі адаптації до 
мирного життя» 
Метою дослідження є узагальнення теоретичних і практичних засад соціальної підтримки 
учасників бойових дій у процесі адаптації до мирного життя та обґрунтування шляхів 
удосконалення чинної системи соціального забезпечення в Україні. 
Завдання дослідження: 
● розкрити сутність соціальної підтримки як складової системи соціального забезпечення; 
● охарактеризувати учасників бойових дій як особливу соціальну категорію в системі 
соціального захисту; 
● визначити зміст адаптації до мирного життя як соціального процесу, її основні складові 
та етапи; 
● проаналізувати нормативно-правове забезпечення соціальної підтримки учасників 
бойових дій в Україні; 
● дослідити основних суб’єктів реалізації соціальної підтримки учасників бойових дій; 
● охарактеризувати форми та напрями соціальної підтримки учасників бойових дій у 
процесі адаптації до мирного життя; 
● виявити основні проблеми адаптації учасників бойових дій до мирного життя в 
сучасних умовах; 
● здійснити оцінку ефективності чинної системи соціальної підтримки учасників бойових 
дій; 
● обґрунтувати шляхи вдосконалення соціальної підтримки учасників бойових дій у 
процесі адаптації до мирного життя. 
Об’єкт дослідження – система соціального забезпечення учасників бойових дій в Україні. 
Предмет дослідження – соціальна підтримка учасників бойових дій у процесі адаптації 
до мирного життя. 
Одержані результати можуть бути використані фахівцями із соціальної роботи, 
працівниками органів соціального захисту населення, органів місцевого самоврядування, 
установ і центрів надання соціальних послуг, а також викладачами закладів вищої освіти 
при розробці та викладанні навчальних курсів із соціального забезпечення, соціальної 
роботи та соціальної політики. Матеріали дослідження можуть бути корисними фахівцям-
практикам, соціальним працівникам, представникам громадських організацій і науковцям, 
які досліджують проблеми соціальної підтримки, реадаптації та соціальної інтеграції 
учасників бойових дій. 
  
Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра 2023 рік  
Рік захисту роботи 2023 рік  
  
Підпис студента ____________________  
Дата ______________________________  
6 
 
ЗМІСТ 
Вступ 7 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ 12 
ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ УЧАСНИКІВ 
БОЙОВИХ ДІЙ 
1.1. Соціальна підтримка як складова системи соціального забезпечення 12 
1.2. Учасники бойових дій як особлива соціальна категорія в системі 17 
соціального захисту 
1.3. Адаптація до мирного життя як соціальний процес: сутність, зміст і основні 22 
етапи 
Висновки до розділу 1 29 
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ УЧАСНИКІВ 32 
БОЙОВИХ ДІЙ В УКРАЇНІ 
2.1. Нормативно-правові засади соціальної підтримки учасників бойових дій 32 
2.2. Основні суб’єкти реалізації соціальної підтримки учасників бойових дій 41 
2.3. Форми та напрями соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі 49 
адаптації до мирного життя 
Висновки до розділу 2 57 
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ 61 
ПІДТРИМКИ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ 
3.1. Основні проблеми адаптації учасників бойових дій до мирного життя в 61 
сучасних умовах 
3.2. Оцінка ефективності чинної системи соціальної підтримки учасників 69 
бойових дій 
3.3. Шляхи вдосконалення соціальної підтримки учасників бойових дій у 75 
процесі адаптації до мирного життя 
Висновки до розділу 3 83 
ВИСНОВКИ 86 
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 92 
ДОДАТКИ  
  
7 
 
ВСТУП 
Актуальність теми дослідження. Соціальна підтримка учасників 
бойових дій є одним із пріоритетних напрямів державної соціальної політики, 
соціального забезпечення та соціальної роботи в Україні. Повернення 
військовослужбовців до умов мирного життя супроводжується складним 
процесом адаптації, який охоплює соціальні, психологічні, економічні, 
правові та побутові аспекти. Для значної частини учасників бойових дій така 
адаптація пов’язана з необхідністю відновлення соціальних зв’язків, 
повернення до сімейного та професійного середовища, подолання наслідків 
бойового стресу, отримання медичної, психологічної, реабілітаційної та 
правової допомоги, а також реалізації передбачених законодавством 
соціальних гарантій. 
Складність адаптації учасників бойових дій до мирного життя зумовлена 
не лише індивідуальними переживаннями й наслідками участі у воєнних діях, 
а й станом функціонування системи соціальної підтримки загалом. Важливе 
значення мають доступність соціальних послуг, ефективність механізмів 
міжвідомчої взаємодії, рівень координації між органами державної влади, 
органами місцевого самоврядування, закладами охорони здоров’я, службами 
зайнятості, установами соціального захисту та громадськими організаціями. У 
зв’язку з цим проблема забезпечення належної соціальної підтримки учасників 
бойових дій набуває не лише соціального, а й важливого гуманітарного, 
правового та суспільно-політичного значення. 
Актуальність теми посилюється тим, що система підтримки ветеранів і 
учасників бойових дій в Україні перебуває у стані розвитку та потребує 
постійного вдосконалення. Особливої уваги потребують питання соціальної 
адаптації, психологічного відновлення, працевлаштування, професійної 
перепідготовки, соціального супроводу, розвитку послуг у територіальних 
громадах та формування цілісної моделі реінтеграції до мирного життя. Саме 
тому дослідження соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі 
8 
 
адаптації до мирного життя є своєчасним, суспільно значущим і практично 
необхідним. 
Ступінь наукової розробленості проблеми. Проблематика соціальної 
підтримки учасників бойових дій та їх адаптації до мирного життя перебуває 
на перетині соціального забезпечення, соціальної роботи, психології, права, 
державного управління та реабілітології. Теоретичні й прикладні аспекти цієї 
проблеми знайшли відображення у працях українських і зарубіжних 
науковців, а також у матеріалах міжнародних організацій та аналітичних 
центрів. 
Серед українських дослідників окремі аспекти соціально-психологічної 
адаптації, соціальної реабілітації, соціального супроводу та соціальної 
підтримки учасників бойових дій розглядали Л. І. Міщик, Д. Л. Шиман, В. І. 
Алещенко, І. Саранча, В. Стасюк, Г. А. Пріб, Л. Є. Бегеза, Я. М. Раєвська, Т. 
М. Титаренко, Ю. Д. Гундертайло, М. С. Дворник, В. О. Климчук, Т. І. 
Коленіченко та інші. Їхні праці присвячені питанням соціально-психологічної 
адаптації, посттравматичного відновлення, реабілітації, ролі соціальної 
роботи та громадського сектору в підтримці ветеранів. 
Важливе значення для дослідження мають міжнародні наукові праці, у 
яких аналізуються підходи до реінтеграції ветеранів у цивільне життя, бар’єри 
адаптації, вплив соціального середовища, групової належності, зайнятості, 
сімейної підтримки та психічного здоров’я на якість переходу від військового 
до цивільного життя. Суттєвий внесок у розроблення цієї проблематики 
зробили C. A. Elnitsky, M. P. Fisher, C. L. Blevins, J. Ahern, N. A. Sayer, A. 
Barnett, C. L. Park, J. S. Joseph, F. E. Markowitz, N. R. Morgan, M. Flack, N. D. 
Ainspan, C. E. Drebing, M. D. Sherman та інші. 
Окрему групу джерел становлять нормативно-правові акти України, 
аналітичні звіти міжнародних і вітчизняних організацій, а також результати 
соціологічних досліджень, присвячених питанням соціального захисту, 
психологічної допомоги, реабілітації та працевлаштування ветеранів. 
Особливу цінність мають матеріали Міністерства соціальної політики 
9 
 
України, Кабінету Міністрів України, Національного інституту стратегічних 
досліджень, Українського ветеранського фонду, Veteran Hub, Міжнародної 
організації з міграції, Програми розвитку ООН, Всесвітньої організації 
охорони здоров’я. 
Попри наявність значної кількості наукових і аналітичних праць, 
проблема соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі адаптації до 
мирного життя потребує подальшого комплексного дослідження саме в межах 
соціального забезпечення, з урахуванням взаємозв’язку нормативно-правових, 
організаційних, соціальних і практичних механізмів підтримки. 
Метою магістерської роботи є комплексний аналіз соціальної підтримки 
учасників бойових дій у процесі адаптації до мирного життя та обґрунтування 
напрямів її вдосконалення в Україні. 
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання дослідження: 
1. Розкрити сутність соціальної підтримки як складової системи 
соціального забезпечення. 
2. Охарактеризувати учасників бойових дій як особливу соціальну 
категорію в системі соціального захисту. 
3. Визначити зміст адаптації до мирного життя як соціального 
процесу, її основні складові та етапи. 
4. Проаналізувати нормативно-правове забезпечення соціальної 
підтримки учасників бойових дій в Україні. 
5. Дослідити основних суб’єктів реалізації соціальної підтримки 
учасників бойових дій. 
6. Охарактеризувати форми та напрями соціальної підтримки 
учасників бойових дій у процесі адаптації до мирного життя. 
7. Виявити основні проблеми адаптації учасників бойових дій до 
мирного життя в сучасних умовах. 
8. Здійснити оцінку ефективності чинної системи соціальної 
підтримки учасників бойових дій. 
10 
 
9. Обґрунтувати шляхи вдосконалення соціальної підтримки 
учасників бойових дій у процесі адаптації до мирного життя. 
Об’єктом дослідження є система соціального забезпечення учасників 
бойових дій в Україні. 
Предметом дослідження є зміст, форми, механізми та напрями 
соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі адаптації до мирного 
життя. 
Методи дослідження. Для досягнення мети й розв’язання поставлених 
завдань у роботі використано комплекс загальнонаукових і спеціальних 
методів дослідження. Метод аналізу і синтезу застосовано для з’ясування 
сутності соціальної підтримки, адаптації до мирного життя та особливостей 
соціального забезпечення учасників бойових дій. Системний метод 
використано для дослідження соціальної підтримки як цілісної системи, що 
охоплює правові, організаційні, соціальні, психологічні та реабілітаційні 
компоненти. Порівняльно-правовий метод дав змогу проаналізувати 
нормативно-правові засади регулювання соціальної підтримки учасників 
бойових дій. Структурно-функціональний метод використано для 
характеристики суб’єктів соціальної підтримки та їхніх функцій. 
Статистичний метод застосовано при опрацюванні аналітичних і 
соціологічних матеріалів. Метод узагальнення використано для 
формулювання висновків і практичних рекомендацій. 
Інформаційну базу дослідження становлять Конституція України, 
закони України, підзаконні нормативно-правові акти, державні стандарти у 
сфері соціальних послуг, аналітичні звіти державних органів, матеріали 
міжнародних організацій, результати соціологічних досліджень, праці 
українських і зарубіжних науковців із проблем соціального забезпечення, 
соціальної роботи, реабілітації, психосоціальної підтримки та реінтеграції 
ветеранів.  
Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному підході 
до дослідження соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі 
11 
 
адаптації до мирного життя в межах науки соціального забезпечення. У роботі: 
– уточнено зміст соціальної підтримки учасників бойових дій як 
багатокомпонентної системи заходів, що поєднує соціальне забезпечення, 
соціальні послуги, психологічну допомогу, реабілітацію, професійну 
адаптацію та соціальний супровід; 
– систематизовано основні форми й напрями соціальної підтримки учасників 
бойових дій у процесі їх адаптації до мирного життя; 
– виокремлено ключові проблеми функціонування чинної системи соціальної 
підтримки учасників бойових дій; 
– обґрунтовано напрями вдосконалення соціальної підтримки учасників 
бойових дій з урахуванням потреб міжвідомчої взаємодії, розвитку соціальних 
послуг, територіальної доступності підтримки та посилення практик 
соціального супроводу. 
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що 
теоретичні положення, висновки та запропоновані рекомендації можуть бути 
використані в діяльності органів державної влади, органів місцевого 
самоврядування, установ соціального захисту населення, центрів надання 
соціальних послуг, закладів охорони здоров’я, служб зайнятості, 
реабілітаційних установ, громадських об’єднань ветеранського спрямування, 
а також у професійній підготовці фахівців у сфері соціального забезпечення та 
соціальної роботи. 
Структура магістерської роботи зумовлена метою, завданнями, об’єктом 
і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, 
висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних 
джерел і додатків. 
  
12 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ 
ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ 
ДІЙ 
1.1. Соціальна підтримка як складова системи соціального 
забезпечення 
Соціальна підтримка в сучасній системі соціального забезпечення є 
однією з базових форм реалізації конституційного права людини на 
соціальний захист. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни 
мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової 
втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, у старості та 
в інших випадках, передбачених законом [1]. У контексті досліджуваної теми 
це положення є принципово важливим, оскільки учасники бойових дій у 
процесі повернення до мирного життя часто стикаються з поєднанням 
соціальних ризиків, що зумовлює потребу в комплексній підтримці з боку 
держави, громади та інститутів громадянського суспільства [2; 3; 8].  
У науковій літературі поняття «соціальна підтримка» трактується 
ширше, ніж сукупність окремих пільг або грошових виплат. Воно охоплює 
систему заходів, ресурсів, послуг і взаємодій, спрямованих на збереження або 
відновлення соціального функціонування людини, підвищення її здатності 
долати складні життєві обставини, підтримувати соціальні зв’язки, 
реалізовувати права та інтегруватися в суспільне середовище [24, с. 21–24; 33; 
34, с. 114–116]. У цьому сенсі соціальна підтримка виступає не лише 
інструментом компенсації втрат, а й механізмом активізації особистісного, 
сімейного та громадського потенціалу особи [45, с. 137–140].  
Для учасників бойових дій соціальна підтримка має особливу 
значущість, оскільки процес адаптації до мирного життя не зводиться до 
формального набуття статусу чи отримання гарантованих державою виплат. 
Міжнародні дослідження реінтеграції ветеранів доводять, що успішне 
повернення до цивільного життя залежить від поєднання індивідуальних, 
міжособистісних, інституційних і суспільних чинників, а отже, потребує 
13 
 
багатовимірної системи підтримки [33; 34, с. 114–128]. Соціальна підтримка в 
такому підході має розглядатися як складова ширшої системи соціального 
забезпечення, що об’єднує матеріальні гарантії, соціальні послуги, правовий 
захист, медичну та психологічну допомогу, реабілітацію, професійну 
адаптацію і відновлення соціальних ролей [13; 45, с. 137–144; 48, с. 129–134].  
Як видно з табл. 1.1, у нормативно-правовому й науковому дискурсах 
соціальна підтримка розглядається у кількох взаємопов’язаних вимірах: як 
гарантійний механізм держави, як інструмент соціальної роботи, як спосіб 
подолання складних життєвих обставин і як ресурс успішної реінтеграції 
особи у цивільне середовище. 
Таблиця 1.1 
Основні підходи до розуміння соціальної підтримки в системі соціального 
забезпечення 
Значення для 
Підхід Зміст підходу дослідження учасників 
бойових дій 
Дозволяє розглядати 
Соціальна підтримка розглядається як підтримку учасників 
Конституційно-
форма реалізації права на соціальний бойових дій як складову 
правовий 
захист, гарантованого державою [1; 8] державних соціальних 
гарантій 
Соціальна підтримка охоплює пільги, Дає змогу аналізувати 
виплати, компенсації, соціальні підтримку не 
Соціально-
стандарти, нормативи та інші механізми фрагментарно, а як 
забезпечувальний 
матеріального й організаційного елемент цілісної системи 
забезпечення [2; 3; 8] соціального забезпечення 
Акцент робиться на соціальних Особливо важливий для 
послугах, індивідуалізації допомоги, ветеранів, які потребують 
Соціально-
оцінці потреб, соціальному супроводі, не лише виплат, а й 
сервісний 
адаптації та відновленні соціального тривалого супроводу в 
функціонування [3; 9] громаді 
Соціальна підтримка тлумачиться як 
Дає підстави включати до 
ресурс подолання стресу, збереження 
системи підтримки 
Соціально- соціальних зв’язків, підтримання 
психологічну допомогу, 
психологічний ідентичності, належності та 
роботу з сім’єю, групи 
психологічного благополуччя [24, с. 21–
взаємопідтримки 
27; 26, с. 127–133; 27, с. 159–163] 
Реінтеграційний Підтримка розглядається як сукупність Дає можливість 
(міжнародний) заходів, що сприяють переходу від досліджувати адаптацію до 
14 
 
Значення для 
Підхід Зміст підходу дослідження учасників 
бойових дій 
військового до цивільного життя на мирного життя як 
індивідуальному, міжособистісному, комплексний і тривалий 
громадському та суспільному рівнях [33; процес 
34, с. 114–128; 45, с. 137–144] 
Джерело: складено автором на основі [1; 2; 3; 8; 9; 24; 26; 27; 33; 34; 45].  
Нормативна база України дає підстави розглядати соціальну підтримку 
як невід’ємну складову соціального забезпечення. Так, Закон України «Про 
державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначає 
державні соціальні стандарти як соціальні норми і нормативи, на базі яких 
встановлюються рівні основних державних соціальних гарантій, а державні 
соціальні гарантії — як мінімальні розміри соціальної допомоги, виплат, пільг 
та інших видів забезпечення [8]. Водночас Закон України «Про соціальні 
послуги» визначає соціальні послуги як дії, спрямовані на профілактику 
складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх 
негативних наслідків для осіб і сімей, які в них перебувають [3]. Отже, у 
вітчизняному правовому полі соціальна підтримка має подвійний характер: з 
одного боку, вона реалізується через систему гарантій, а з іншого — через 
систему соціальних послуг [3; 8].  
Важливо, що чинне законодавство пов’язує потребу в соціальній 
підтримці з наявністю складних життєвих обставин. У редакції Закону 
України «Про соціальні послуги», до чинників, що можуть зумовити такі 
обставини, віднесено, зокрема, безробіття, інвалідність, втрату соціальних 
зв’язків, а також шкоду, завдану бойовими діями, збройним конфліктом і 
тимчасовою окупацією [3]. Це є особливо значущим для учасників бойових 
дій, оскільки їхнє повернення до мирного життя часто супроводжується саме 
такими обставинами. Натомість Закон України «Про статус ветеранів війни, 
гарантії їх соціального захисту» встановлює правовий статус ветеранів війни 
та визначає учасників бойових дій як окрему категорію осіб, щодо яких 
15 
 
держава зобов’язана забезпечувати належні умови життєзабезпечення і 
соціального захисту [2].  
Таким чином, соціальна підтримка учасників бойових дій у системі 
соціального забезпечення має не епізодичний, а системний характер. Вона 
включає не лише матеріальне забезпечення, а й соціальну адаптацію, що 
підтверджується Державним стандартом соціальної адаптації. Цей стандарт 
передбачає визначення індивідуальних потреб особи, складання 
індивідуального плану надання соціальної послуги, перелік основних заходів 
і показники якості соціальної послуги соціальної адаптації [9]. Отже, сучасне 
розуміння соціальної підтримки ґрунтується на принципах адресності, 
індивідуального підходу, комплексності та орієнтації на результат [3; 9].  
У цьому контексті заслуговує на увагу міжнародний досвід. У 
міжнародній фаховій літературі наголошується, що повернення ветерана до 
цивільного життя є не одноразовим актом, а тривалим процесом переходу, в 
якому вирішальне значення мають соціальна включеність, почуття 
приналежності, доступ до послуг, підтримка сім’ї, професійна реалізація та 
здатність користуватися ресурсами громади [33; 37; 43; 45]. Дослідники 
підкреслюють, що самі по собі матеріальні виплати не забезпечують успішної 
адаптації, якщо не супроводжуються відновленням соціальних зв’язків, 
розвитком підтримувального середовища й роботою з наслідками 
травматичного досвіду [42; 48; 49; 50].  
Окремо слід відзначити, що для ветеранів важливою є не лише наявність 
формальних ресурсів допомоги, а й суб’єктивно переживане відчуття 
соціальної включеності. Дослідження свідчать, що соціальна пов’язаність, 
довіра, відчуття належності до спільноти та підтримувальні міжособистісні 
зв’язки істотно впливають на благополуччя ветеранів і знижують ризики 
соціальної ізоляції [43]. Саме тому в системі соціальної підтримки учасників 
бойових дій мають поєднуватися правові, організаційні, соціально-побутові, 
психологічні та комунікативні компоненти [26, с. 127–129; 27, с. 159–160; 29, 
с. 197–200].  
16 
 
Структуризацію складових соціальної підтримки учасників бойових дій як елемента 
системи соціального забезпечення подано в табл. 1.2. 
Таблиця 1.2 
Структурні складові соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі адаптації 
до мирного життя 
Складова Зміст Функціональне значення 
Забезпечує юридичну 
Набуття й підтвердження статусу, 
визначеність і можливість 
Правова реалізація прав, пільг, гарантій, доступ 
користування передбаченими 
до правової інформації та захисту [2; 8] 
державою гарантіями 
Соціальні виплати, компенсації, пільги, 
Матеріально- Знижує рівень соціально-
житлові механізми, фінансова підтримка 
економічна економічної вразливості 
[2; 8] 
Сприяє подоланню складних 
Соціальні послуги, соціальний супровід, 
Соціально- життєвих обставин і 
соціальна адаптація, кейс-менеджмент, 
сервісна відновленню соціального 
робота в громаді [3; 9] 
функціонування 
Медична допомога, фізична реабілітація, Підтримує фізичне 
Медико-
відновне лікування, санаторно-курортні відновлення та повсякденну 
реабілітаційна 
послуги [4; 6; 8] активність 
Психологічна допомога, психосоціальна 
Зменшує наслідки бойового 
підтримка, кризові інтервенції, групи 
Психологічна стресу, полегшує емоційне 
взаємопідтримки [10; 20; 21; 24, с. 21–
відновлення та адаптацію 
27] 
Професійна адаптація, перепідготовка, Сприяє економічній 
Освітньо-
зайнятість, сприяння працевлаштуванню самостійності та поверненню 
професійна 
[7; 14; 16] до активної соціальної ролі 
Підтримка сім’ї, розвиток соціальної 
Знижує ізоляцію, зміцнює 
пов’язаності, участь громадських 
Сімейно- відчуття належності та 
організацій, ветеранських спільнот і 
громадська підтримує довготривалу 
місцевої громади [29, с. 197–208; 43; 49; 
реінтеграцію 
50] 
Джерело: складено автором на основі [2; 3; 4; 6; 7; 8; 9; 10; 14; 16; 20; 21; 24; 29; 43; 49; 
50].  
Як засвідчує табл. 1.2, соціальна підтримка учасників бойових дій є 
багатокомпонентною системою, в якій жоден елемент не може вважатися 
достатнім сам по собі. Матеріальні гарантії є необхідною, але не вичерпною 
умовою адаптації. Для досягнення сталого результату вони мають 
поєднуватися з соціальними послугами, психологічною допомогою, 
професійною реінтеграцією, роботою з сім’єю та розвитком підтримувального 
17 
 
середовища в громаді [13; 20; 21; 48; 49; 50]. Особливої ваги в умовах України 
набуває розвиток саме громадоорієнтованих і міждисциплінарних моделей 
підтримки, у яких ветеран розглядається не лише як отримувач допомоги, а як 
активний суб’єкт відновлення й соціальної участі [9; 13; 20].  
Отже, соціальна підтримка є органічною складовою системи 
соціального забезпечення та водночас одним із ключових механізмів адаптації 
учасників бойових дій до мирного життя. Її сутність полягає в поєднанні 
державних соціальних гарантій, соціальних послуг, реабілітаційних, 
психологічних, професійних і громадських ресурсів, спрямованих на 
відновлення соціального функціонування особи, забезпечення її прав та 
створення умов для повноцінної реінтеграції в суспільство [2; 3; 8; 33; 34; 45]. 
Саме таке комплексне розуміння соціальної підтримки є методологічною 
основою подальшого аналізу особливостей соціального забезпечення 
учасників бойових дій в Україні 
 
1.2. Учасники бойових дій як особлива соціальна категорія в системі 
соціального захисту 
Учасники бойових дій у системі соціального захисту України становлять 
особливу соціальну категорію, що має одночасно правовий, соціальний і 
функціональний виміри. Їхня специфіка визначається тим, що відповідний 
статус пов’язаний не лише з фактом участі у виконанні бойових завдань, а й з 
офіційним визнанням особи суб’єктом спеціального правового захисту з боку 
держави. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального 
захисту» відносить учасників бойових дій до ветеранів війни та визначає, що 
ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових 
діях на території інших держав, а до складу цієї групи входять, зокрема, 
учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та учасники війни 
[2]. Отже, учасники бойових дій є не просто окремою пільговою категорією, а 
складовою ширшої системи ветеранського статусу, що зумовлює надання їм 
спеціальних гарантій соціального захисту.  
18 
 
З правової точки зору ключовою ознакою цієї категорії є наявність 
спеціального статусу, закріпленого в законодавстві. Відповідно до статті 5 
Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», 
учасниками бойових дій визнаються особи, які брали участь у виконанні 
бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, 
з’єднань, об’єднань усіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії, у 
партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у 
мирний час [2]. Стаття 6 цього ж Закону конкретизує коло осіб, які належать 
до учасників бойових дій, що свідчить про достатньо широку і водночас 
нормативно формалізовану конструкцію відповідного статусу [2]. У 
результаті соціально-правове становище учасника бойових дій базується на 
поєднанні публічного визнання його заслуг, юридично гарантованих прав та 
особливого режиму державної підтримки.  
Особливий характер цієї соціальної категорії зумовлений також тим, що 
участь у бойових діях істотно підвищує ризик виникнення або загострення 
складних життєвих обставин. Такі обставини можуть охоплювати порушення 
стану здоров’я, інвалідизацію, психологічну травматизацію, втрату або 
ослаблення соціальних зв’язків, труднощі сімейної взаємодії, проблеми 
працевлаштування, зміну професійної ідентичності та потребу в повторній 
інтеграції в цивільне середовище [24, с. 21–27; 26, с. 127–130; 27, с. 159–163]. 
У міжнародних дослідженнях наголошується, що реінтеграція ветеранів є 
багаторівневим процесом, який охоплює індивідуальний, міжособистісний, 
громадський та суспільний рівні, а успішність адаптації залежить не лише від 
наявності формальних гарантій, а й від якості соціальних зв’язків, доступності 
послуг і можливості відновити попередні або набути нові соціальні ролі [33; 
34, p. 114–128; 45, p. 137–144]. Тому учасники бойових дій є особливою 
соціальною категорією саме через поєднання підвищеної соціальної 
вразливості та гарантованого державою права на спеціальну підтримку.  
Не менш важливою ознакою цієї категорії є її внутрішня неоднорідність. 
Учасники бойових дій не становлять соціально однорідної групи ні за віком, 
19 
 
ні за статтю, ні за станом здоров’я, ні за сімейним становищем, ні за освітньо-
професійним рівнем, ні за досвідом проходження військової служби. Серед 
них є особи, які повертаються до попередньої професійної діяльності, особи, 
які потребують перекваліфікації, особи з пораненнями чи інвалідністю, а 
також ті, для кого найбільш гострими є питання психологічного відновлення 
або відновлення сімейних і громадських зв’язків [13; 14; 16; 29, с. 197–208]. 
Саме тому у сфері соціального захисту учасники бойових дій мають 
розглядатися не як формально єдина група, а як категорія з різнорівневими 
потребами, що вимагає адресного, диференційованого та міждисциплінарного 
підходу.  
Своєрідність учасників бойових дій як соціальної категорії проявляється 
і в характері гарантій, що надаються державою. Законодавець прямо пов’язує 
статус учасника бойових дій із системою пільг і гарантій соціального захисту. 
Зокрема, стаття 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх 
соціального захисту» передбачає для учасників бойових дій низку спеціальних 
гарантій, серед яких безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів, 
першочергове безоплатне зубопротезування, пільги на оплату житлово-
комунальних послуг, переважне право на залишення на роботі при скороченні 
чисельності чи штату працівників, а також інші форми підтримки [2]. Такі 
норми підтверджують, що статус учасника бойових дій у вітчизняній системі 
соціального захисту розглядається як підстава для встановлення особливого 
обсягу державних гарантій, покликаних компенсувати підвищені соціальні 
ризики, пов’язані з виконанням обов’язку із захисту держави.  
Водночас сучасне законодавство поступово відходить від вузького 
розуміння соціального захисту учасників бойових дій як сукупності пільг і 
виплат. У статті 1-2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх 
соціального захисту» система соціального захисту ветеранів війни визначена 
як сукупність органів державної влади, підприємств, установ і організацій, які 
взаємодіють між собою та іншими системами державного управління з метою 
формування і реалізації державної політики у відповідній сфері [2]. Крім того, 
20 
 
принципи державної політики у цій сфері прямо включають комплексність 
заходів адаптації ветеранів війни до мирного життя, відкритість інформації 
про державні гарантії та належне фінансове забезпечення таких гарантій [2]. 
Отже, учасники бойових дій постають не лише об’єктом соціального 
забезпечення, а й суб’єктом комплексної державної політики, що охоплює 
матеріальні, організаційні, реабілітаційні та адаптаційні заходи.  
Особливий статус учасників бойових дій підтверджується і в системі 
соціальних послуг. Закон України «Про соціальні послуги» орієнтує державу 
та надавачів послуг не тільки на подолання наслідків уже наявних проблем, а 
й на профілактику складних життєвих обставин. У законодавстві та 
підзаконному регулюванні передбачено надання соціально-психологічної 
підтримки учасникам антитерористичної операції, заходів із забезпечення 
національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії 
Російської Федерації та членам їхніх сімей [3]. Такий підхід засвідчує, що 
учасники бойових дій є пріоритетною групою для соціально-сервісної 
підтримки, а їхні потреби виходять за межі традиційного грошового чи 
пільгового забезпечення та охоплюють соціальний супровід, ведення випадку, 
адаптацію і психосоціальне відновлення [3; 9].  
У багатьох випадках участь у бойових діях може бути пов’язана з 
набуттям інвалідності або стійких функціональних обмежень, що ще більше 
підсилює специфіку цієї категорії. Саме тому для частини учасників бойових 
дій соціальний захист реалізується одночасно у двох площинах: як захист 
ветеранів війни і як захист осіб з інвалідністю. У такому разі набувають 
значення норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з 
інвалідністю в Україні», а також міжнародні стандарти, закріплені в Конвенції 
про права осіб з інвалідністю, яка в статті 26 вимагає від держав забезпечувати 
комплексні послуги та програми абілітації і реабілітації, зокрема у сферах 
охорони здоров’я, зайнятості, освіти та соціальних послуг [5; 22]. Для України 
цей підхід кореспондує із Законом України «Про реабілітацію у сфері охорони 
здоров’я», де закріплено принципи пацієнтоцентричності, своєчасності, 
21 
 
послідовності, безперервності та функціональної спрямованості 
реабілітаційної допомоги [4]. Таким чином, частина учасників бойових дій 
потребує не лише загальних соціальних гарантій, а й спеціалізованої тривалої 
реабілітаційної та інклюзивної підтримки.  
Важливим виміром соціального статусу учасників бойових дій є їхнє 
становище на ринку праці. Повернення до цивільної зайнятості виступає 
одним із базових критеріїв успішної адаптації до мирного життя, оскільки 
праця забезпечує не лише економічну самостійність, а й відновлення 
соціальної ролі, соціальної активності та відчуття належності до громади [14; 
16; 42; 48, p. 129–134]. Закон України «Про зайнятість населення» відносить 
певні категорії учасників бойових дій до груп громадян, що мають додаткові 
гарантії у сприянні працевлаштуванню [7]. Це ще раз підтверджує, що держава 
визнає специфічні труднощі їхнього переходу до мирного життя і закріплює 
для них спеціальні механізми підтримки у сфері працевлаштування. Разом із 
цим наукові дослідження переконливо доводять, що результативність 
професійної адаптації залежить не тільки від формального доступу до 
вакансій, а й від психологічної готовності, підтримки сім’ї, стану здоров’я та 
доступу до послуг супроводу [14; 16; 33; 45].  
Окрему увагу слід приділити соціально-психологічній складовій статусу 
учасників бойових дій. У спеціальній літературі наголошується, що для цієї 
категорії осіб характерними є труднощі перебудови повсякденних практик, 
трансформація ідентичності, зміна комунікативних моделей та необхідність 
адаптації до нових цивільних очікувань [24, с. 21–27; 26, с. 127–133; 27, с. 159–
163]. Міжнародні автори також підкреслюють значення соціальної 
пов’язаності, групової належності, підтримки родини та ветеранської 
спільноти як чинників благополуччя після завершення військової служби [43; 
49; 50]. Отже, учасники бойових дій як особлива соціальна категорія 
потребують не лише нормативного закріплення прав, а й створення 
підтримувального соціального середовища, здатного забезпечити 
довготривалу реінтеграцію та зниження ризиків соціальної ізоляції.  
22 
 
Отже, учасники бойових дій є особливою соціальною категорією в 
системі соціального захисту, оскільки поєднують ознаки спеціально визнаної 
законом статусної групи та соціальної групи з підвищеним рівнем потреб у 
матеріальній, правовій, реабілітаційній, психологічній, професійній і 
соціально-сервісній підтримці. Їхній особливий статус зумовлений не лише 
фактом участі в бойових діях, а й наслідками такого досвіду для здоров’я, 
соціального функціонування, трудової реалізації та сімейного життя. Саме 
тому в системі соціального захисту учасники бойових дій мають розглядатися 
як пріоритетний об’єкт комплексної, адресної та міжвідомчо скоординованої 
соціальної підтримки [2; 3; 4; 7; 14; 16; 33; 45]. 
 
1.3. Адаптація до мирного життя як соціальний процес: сутність, 
зміст і основні етапи 
Адаптація до мирного життя є складним, багаторівневим і тривалим 
соціальним процесом, у межах якого особа, що брала участь у бойових діях, 
переходить від функціонування у військовому середовищі до повноцінної 
життєдіяльності в цивільному суспільстві. У науковому дискурсі цей процес 
не зводиться лише до психологічного відновлення або формального 
повернення до попередніх соціальних ролей. Йдеться про глибшу 
трансформацію способу життя, повсякденних практик, системи взаємодії із 
соціальним середовищем, механізмів саморегуляції, професійної 
самореалізації та сімейно-побутового функціонування [26, с. 127–133; 27, с. 
159–163; 33; 34, p. 114–128]. Саме тому адаптацію до мирного життя доцільно 
розглядати передусім як соціальний процес, що поєднує правовий, соціально-
економічний, психологічний, комунікативний, професійний і ціннісно-
ідентифікаційний виміри. 
У найзагальнішому розумінні адаптація означає пристосування особи до 
нових або змінених умов існування. Проте щодо учасників бойових дій таке 
тлумачення є недостатнім, оскільки повернення до мирного життя не є 
простим відновленням попереднього стану. У багатьох випадках ідеться про 
23 
 
формування нової моделі життєдіяльності після досвіду служби, ризику, втрат, 
бойового напруження, зміни ієрархії цінностей та соціального статусу. 
Зарубіжні дослідники справедливо наголошують, що реінтеграція ветеранів 
має екологічний характер, оскільки відбувається на кількох рівнях одночасно: 
внутрішньоособистісному, сімейному, професійному, громадському та 
інституційному [33; 34, p. 114–128]. Відповідно, адаптація до мирного життя 
не може бути пояснена лише індивідуальними рисами особи; вона залежить і 
від того, наскільки соціальне середовище готове приймати, підтримувати та 
ресурсно забезпечувати повернення ветерана до цивільного простору [13; 42; 
45, p. 137–144]. 
У вітчизняних наукових дослідженнях адаптація учасників бойових дій 
розглядається як процес відновлення соціального функціонування, подолання 
наслідків психотравмуючого досвіду, відтворення або набуття нових 
соціальних ролей і включення особи в систему мирних суспільних відносин 
[24; 26, с. 127–133; 27, с. 159–163]. Такий підхід дає підстави вважати, що зміст 
адаптації охоплює не лише внутрішнє пристосування особи, а й зовнішнє 
узгодження її потреб, можливостей і очікувань із вимогами цивільного життя. 
Власне тому адаптація є не разовою подією, а динамічним процесом, у якому 
взаємодіють особистість, сім’я, громада, держава, ринок праці, система 
охорони здоров’я та система соціального захисту. 
Особливої уваги потребує той факт, що для учасників бойових дій 
адаптація до мирного життя часто супроводжується зміною усталених 
моделей поведінки. Військове середовище формує специфічні норми 
дисципліни, прийняття рішень, реагування на небезпеку, способи комунікації 
та колективної ідентифікації. Після повернення до цивільного життя ці моделі 
не завжди прямо узгоджуються з очікуваннями сім’ї, трудового колективу, 
громади чи соціальних інституцій. Саме тому процес адаптації нерідко 
пов’язаний із необхідністю не просто «повернутися», а фактично 
перебудувати способи взаємодії зі світом, переосмислити власне місце в 
24 
 
системі соціальних відносин і сформувати новий баланс між минулим 
військовим досвідом і теперішнім цивільним життям [41; 43; 45, p. 137–144]. 
Зміст адаптації до мирного життя є багатокомпонентним. Він включає 
відновлення правового статусу та доступу до гарантованих державою 
механізмів підтримки, стабілізацію матеріального становища, відновлення або 
набуття професійної ролі, налагодження сімейних і соціальних зв’язків, 
психологічне відновлення, участь у житті громади, формування відчуття 
безпеки, передбачуваності та соціальної належності [2; 3; 7; 10; 14; 16; 20; 21]. 
Як видно з табл. 1.3, адаптація учасників бойових дій до мирного життя має 
цілісну структуру й охоплює низку взаємопов’язаних вимірів, кожен з яких 
виконує власну функцію, але не може бути достатнім окремо від інших. 
Таблиця 1.3 
Зміст адаптації учасників бойових дій до мирного життя за основними вимірами 
Вимір адаптації Зміст Основний результат 
Підтвердження статусу, реалізація прав, 
Юридична визначеність 
отримання пільг, доступ до правової 
Правовий і включення до системи 
інформації та адміністративних процедур 
державних гарантій 
[2; 3] 
Відновлення матеріальної стабільності, Зниження соціальної 
Соціально-
доступ до виплат, компенсацій, житлових вразливості та базова 
економічний 
механізмів, соціальних послуг [2; 3; 8] безпека 
Економічна 
Повернення до праці, перекваліфікація, 
Професійно- самостійність і 
пошук роботи, відновлення трудової ролі, 
трудовий соціальна 
професійне самоствердження [7; 14; 16] 
самореалізація 
Подолання наслідків бойового стресу, 
стабілізація емоційного стану, розвиток Психоемоційна 
Психологічний навичок саморегуляції, звернення по стійкість і зниження 
психологічну допомогу [10; 20; 21; 26, с. дезадаптивних проявів 
127–133] 
Відновлення взаєморозуміння в сім’ї, 
Сімейно- перебудова побутових ролей, Стабілізація близького 
комунікативний налагодження повсякденної комунікації соціального середовища 
[27, с. 159–163; 50] 
Повернення до життя громади, розвиток 
Формування відчуття 
Громадянсько- соціальної участі, долучення до 
належності та 
соціальний ветеранських і громадських ініціатив [29, с. 
соціальної включеності 
197–208; 43; 49] 
25 
 
Вимір адаптації Зміст Основний результат 
Переосмислення досвіду війни, узгодження 
Внутрішня цілісність і 
Ціннісно- військової та цивільної ідентичності, 
стійка інтеграція в 
ідентифікаційний формування нових життєвих орієнтирів 
мирне життя 
[33; 41; 45, p. 137–144] 
Джерело: складено автором на основі [2; 3; 7; 8; 10; 14; 16; 20; 21; 26; 27; 29; 33; 41; 43; 
45; 49; 50]. 
Як засвідчує табл. 1.3, адаптація до мирного життя є системним 
процесом, у якому матеріальна стабільність, психологічне благополуччя, 
сімейна взаємодія, професійна реалізація та громадянська включеність 
формують єдине поле соціального відновлення. Інакше кажучи, стійка 
адаптація можлива лише тоді, коли особа не тільки отримує законодавчо 
гарантовану допомогу, а й має змогу фактично реалізувати себе в цивільному 
просторі. Такий підхід суттєво відрізняється від вузького трактування 
адаптації як суто індивідуального пристосування, оскільки наголошує на 
взаємозалежності особистісних зусиль і суспільно-інституційних умов [33; 34, 
p. 114–128; 42; 48, p. 129–134]. 
Доцільно наголосити, що адаптація учасників бойових дій до мирного 
життя не має лінійного характеру. Вона може бути нерівномірною, 
хвилеподібною, супроводжуватися періодами стабілізації та періодами 
загострення труднощів. Зокрема, навіть за наявності позитивної динаміки в 
професійній сфері особа може переживати труднощі у сімейній комунікації 
або навпаки — за наявності стабільного родинного середовища відчувати 
фрустрацію через проблеми працевлаштування чи втрату попередньої 
професійної ідентичності [14; 16; 37; 40]. Саме тому науково обґрунтованим є 
розуміння адаптації як процесу, що потребує тривалого супроводу, 
періодичної оцінки потреб і гнучкого реагування системи соціальної 
підтримки. 
У структурі адаптації до мирного життя важливе місце посідає питання 
соціальної ролі. Військова служба передбачає чітко визначений статус, 
зрозумілу систему обов’язків, дисциплінарну організацію та високу 
26 
 
значущість колективної мети. Натомість цивільне життя висуває інші вимоги: 
більшу індивідуальну автономію, варіативність вибору, необхідність 
самостійно структурувати повсякденність, вибудовувати довгострокові 
професійні та сімейні стратегії. Для багатьох учасників бойових дій саме ця 
зміна соціальної організації життя стає одним із найскладніших аспектів 
переходу до мирного середовища [35; 36, p. 589–597; 45, p. 137–144]. Отже, 
адаптація включає не лише відновлення, а й реконструкцію соціальної ролі 
особи. 
Не менш важливим є комунікативний аспект адаптації. Повернення до 
сім’ї, взаємодія з роботодавцями, спілкування з представниками соціальних 
служб, участь у громадському житті потребують іншого стилю комунікації, 
ніж той, що формується у військових умовах. У цьому контексті особливого 
значення набувають підтримка найближчого оточення, робота з сім’єю, групи 
взаємодопомоги, ветеранські спільноти та інші форми соціального 
посередництва між ветераном і цивільним середовищем [29, с. 197–208; 43; 49; 
50]. Саме ці механізми істотно зменшують ризик соціального відчуження та 
підвищують шанси на стійке відновлення життєдіяльності в громаді. 
Адаптація до мирного життя також безпосередньо пов’язана з 
професійною реінтеграцією. Працевлаштування у цьому процесі виконує не 
тільки економічну, а й соціально-психологічну функцію. Праця повертає особі 
відчуття корисності, структурованості часу, соціального визнання та 
перспективи. Водночас емпіричні дослідження показують, що учасники 
бойових дій можуть стикатися з труднощами у переведенні військового 
досвіду на мову цивільних компетентностей, пошуку прийнятного робочого 
середовища та подоланні недовіри або стереотипів з боку роботодавців [14; 
16; 38; 42]. Тому професійна адаптація має розглядатися як окремий напрям 
соціальної підтримки, а не як автоматичний наслідок завершення служби. 
Як соціальний процес адаптація до мирного життя має власну 
внутрішню динаміку, яку можна умовно поділити на кілька етапів. Такий 
поділ є аналітичним і не означає, що кожна особа проходить їх у суворо 
27 
 
однаковій послідовності чи в однакові часові проміжки. Проте він дає 
можливість систематизувати логіку переходу від бойового досвіду до 
цивільної інтеграції й визначити, які саме види підтримки є найбільш 
актуальними на кожному з етапів. Узагальнену характеристику таких етапів 
подано в табл. 1.4. 
Таблиця 1.4 
Основні етапи адаптації учасників бойових дій до мирного життя 
Пріоритетні заходи 
Етап Зміст етапу Типові потреби 
підтримки 
Безпосередній вихід із Безпека, Інформування про 
військового середовища, інформаційна права, первинне 
Первинний первинне входження в визначеність, консультування, 
перехідний цивільний простір, первинна скерування до послуг, 
загострене відчуття стабілізація, кризова психологічна 
зміни умов життя підтримка сім’ї допомога [2; 3; 10] 
Соціальний супровід, 
Матеріальна 
Поступове відновлення ведення випадку, 
стабільність, доступ 
повсякденного ритму, психологічна 
до виплат, 
налагодження побуту, підтримка, оформлення 
Стабілізаційний медичних і 
контактів із сім’єю, гарантій, початок 
соціальних послуг, 
державними професійного 
відновлення 
інституціями, громадою консультування [3; 9; 
комунікації 
20; 21] 
Професійна адаптація, 
Активне входження в Самореалізація, 
перекваліфікація, 
цивільні ролі, зайнятість, 
підтримка зайнятості, 
працевлаштування, соціальна участь, 
Реінтеграційний сімейне 
освітня чи професійна відновлення 
консультування, 
переорієнтація, участь у довгострокових 
розвиток ветеранських 
житті громади життєвих планів 
ініціатив [7; 14; 16; 29] 
Довгострокові 
Закріплення нової моделі Самоповага, програми 
життя, поєднання сталість соціальних психосоціальної 
Довготривалої досвіду служби з ролей, психологічна підтримки, громадська 
інтеграції цивільною ідентичністю, рівновага, участь, підтримка сім’ї, 
формування стійких громадянська профілактика повторної 
соціальних зв’язків активність дезадаптації [13; 33; 41; 
45] 
Джерело: складено автором на основі [2; 3; 7; 9; 10; 13; 14; 16; 20; 21; 29; 33; 41; 45]. 
28 
 
Як видно з табл. 1.4, адаптація до мирного життя передбачає поступовий 
перехід від первинної стабілізації до тривалої соціальної інтеграції. На 
кожному з етапів змінюється не лише зміст потреб учасника бойових дій, а й 
пріоритетність механізмів підтримки. Якщо на початковій стадії ключове 
значення мають безпека, інформаційна визначеність і швидкий доступ до 
базових послуг, то на наступних етапах зростає роль професійної 
самореалізації, відновлення соціальних ролей, комунікативної включеності та 
розвитку довгострокових життєвих стратегій [14; 16; 33; 40; 41]. 
Важливо підкреслити, що ефективність адаптації залежить не тільки від 
ресурсів самої особи, а й від якості інституційного середовища. Якщо система 
соціального захисту діє фрагментарно, а послуги є важкодоступними, 
формалізованими або погано скоординованими, це суттєво ускладнює процес 
переходу до мирного життя. Натомість узгоджена взаємодія органів 
соціального захисту, закладів охорони здоров’я, служб зайнятості, органів 
місцевого самоврядування та громадських організацій створює реальні 
передумови для того, щоб адаптація відбулася не формально, а змістовно й 
результативно [13; 16; 20; 42]. У цьому аспекті адаптація є не лише 
характеристикою стану ветерана, а й показником зрілості соціальної політики 
держави. 
Слід також зазначити, що адаптація до мирного життя не означає 
повного витіснення чи заперечення військового досвіду. Навпаки, одним із 
важливих критеріїв успішної адаптації є інтеграція цього досвіду в нову 
життєву модель без його руйнівного впливу на повсякденне функціонування. 
Тому сучасні наукові підходи дедалі частіше акцентують увагу не на 
пасивному «пристосуванні», а на активній реінтеграції, що передбачає 
збереження суб’єктності, відчуття гідності, соціальної значущості та 
перспективи особистісного розвитку [33; 41; 45, p. 137–144; 48, p. 129–134]. 
Для учасників бойових дій це означає можливість перейти від позиції 
отримувача допомоги до позиції повноправного учасника суспільного життя, 
який реалізує свої права, можливості та потенціал у мирному середовищі. 
29 
 
Отже, адаптація до мирного життя є складним соціальним процесом, що 
охоплює відновлення та перебудову соціального функціонування учасника 
бойових дій у правовій, соціально-економічній, професійній, психологічній, 
сімейній і громадській сферах. Її сутність полягає не у формальному 
завершенні військової служби, а в досягненні стійкої інтеграції особи в 
цивільне життя на основі поєднання внутрішніх ресурсів, підтримки 
найближчого оточення та ефективної системи соціального забезпечення [26, с. 
127–133; 27, с. 159–163; 33; 34, p. 114–128; 45, p. 137–144]. Саме таке розуміння 
адаптації створює теоретичне підґрунтя для подальшого аналізу нормативно-
правових і організаційних засад соціальної підтримки учасників бойових дій в 
Україні. 
Висновки до розділу 1 
Отже, у першому розділі магістерської роботи було здійснено 
теоретичне осмислення соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі 
адаптації до мирного життя та сформовано концептуальну основу подальшого 
дослідження. 
1. Установлено, що соціальна підтримка є органічною складовою 
системи соціального забезпечення та водночас багатокомпонентним 
механізмом реалізації права особи на соціальний захист. Її зміст не 
обмежується матеріальними виплатами чи пільгами, а охоплює правові 
гарантії, соціальні послуги, соціальний супровід, психологічну допомогу, 
реабілітацію, професійну адаптацію та відновлення соціального 
функціонування особи [1; 3; 8; 24, с. 21–24; 33; 45, p. 137–144]. Це дає підстави 
розглядати соціальну підтримку не як окремий захід допомоги, а як цілісну 
систему ресурсів і дій, спрямованих на подолання складних життєвих 
обставин та забезпечення повноцінної інтеграції людини в суспільство. 
2. Доведено, що учасники бойових дій у системі соціального захисту 
України становлять особливу соціальну категорію, правовий статус якої 
визначається спеціальним законодавством і пов’язується з наданням 
додаткових державних гарантій. Їхня специфіка полягає у поєднанні двох 
30 
 
ознак: по-перше, формально закріпленого статусу, що є підставою для 
отримання пільг, компенсацій і послуг, а по-друге, підвищеної соціальної 
вразливості, зумовленої наслідками участі в бойових діях, змінами стану 
здоров’я, труднощами працевлаштування, трансформацією соціальних ролей 
та потребою повторної інтеграції в мирне середовище [2; 4; 5; 7; 14; 16; 26, с. 
127–130; 27, с. 159–163]. 
3. Обґрунтовано, що адаптацію до мирного життя слід розуміти як 
складний, багаторівневий і динамічний соціальний процес, який охоплює 
правовий, соціально-економічний, професійний, психологічний, сімейно-
комунікативний та громадянський виміри. Її сутність полягає не лише у 
пристосуванні особи до нових умов цивільного життя, а у відновленні або 
формуванні нової моделі життєдіяльності після участі в бойових діях [26, с. 
127–133; 27, с. 159–163; 33; 34, p. 114–128; 41; 45, p. 137–144]. У цьому 
контексті адаптація виступає не одномоментним актом повернення, а 
процесом тривалої реінтеграції, результатом якої має стати стійке соціальне 
функціонування особи в цивільному середовищі. 
4. Визначено, що успішність адаптації учасників бойових дій до 
мирного життя безпосередньо залежить від комплексності соціальної 
підтримки та узгодженості дій різних інституцій. Недостатньо забезпечити 
лише формальне надання статусу чи окремих соціальних гарантій; необхідною 
є наявність доступних соціальних послуг, механізмів психологічної 
підтримки, професійної реінтеграції, сімейного супроводу, медичної та 
реабілітаційної допомоги, а також підтримувального середовища в громаді [3; 
9; 10; 20; 21; 29, с. 197–208; 42; 48, p. 129–134; 49; 50]. Саме така багаторівнева 
система створює передумови для подолання дезадаптації та зниження ризику 
соціального відчуження. 
5. Узагальнення наукових підходів і нормативно-правових положень 
дало змогу зробити висновок, що соціальна підтримка учасників бойових дій 
має розглядатися як пріоритетний напрям державної соціальної політики та 
соціального забезпечення. Вона повинна будуватися на принципах адресності, 
31 
 
комплексності, доступності, міжвідомчої взаємодії, індивідуального підходу 
та орієнтації на довгостроковий результат [2; 3; 9; 13; 20; 33; 34, p. 114–128]. 
Теоретичні положення, сформульовані в першому розділі, створюють 
необхідне підґрунтя для подальшого аналізу нормативно-правових і 
організаційних засад соціальної підтримки учасників бойових дій в Україні. 
  
32 
 
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ УЧАСНИКІВ 
БОЙОВИХ ДІЙ В УКРАЇНІ 
2.1. Нормативно-правові засади соціальної підтримки учасників 
бойових дій  
Нормативно-правове забезпечення соціальної підтримки учасників 
бойових дій в Україні становить багаторівневу систему взаємопов’язаних 
конституційних положень, спеціальних законів, підзаконних нормативно-
правових актів, державних стандартів соціальних послуг та міжнародно-
правових орієнтирів. Його особливість полягає в тому, що воно регулює не 
один вузький сегмент правовідносин, а широкий комплекс питань: від 
визначення правового статусу учасника бойових дій до механізмів реалізації 
соціальних гарантій, надання соціальних послуг, організації психологічної 
допомоги, реабілітації, забезпечення зайнятості та захисту осіб з інвалідністю. 
Саме тому нормативна база у цій сфері має міжгалузевий характер і поєднує 
норми конституційного, соціального, адміністративного, трудового, 
медичного та міжнародного права [1; 2; 3; 4; 5; 7; 10].  
Вихідною нормативною основою є Конституція України, стаття 46 якої 
закріплює право громадян на соціальний захист у разі повної, часткової або 
тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, 
а також в інших випадках, передбачених законом [1]. Для теми дослідження 
це положення має не декларативне, а системоутворювальне значення, оскільки 
саме воно надає конституційний фундамент усій подальшій системі 
спеціальних гарантій для учасників бойових дій. З огляду на це соціальна 
підтримка таких осіб має розглядатися не як факультативний інструмент 
державної політики, а як одна з форм реалізації конституційного обов’язку 
держави щодо забезпечення соціального захисту осіб, які зазнали підвищених 
соціальних ризиків у зв’язку з виконанням обов’язку із захисту Батьківщини 
[1; 2].  
Центральне місце у спеціальному правовому регулюванні посідає Закон 
України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» [2]. 
33 
 
Його нормативне значення полягає в тому, що він одночасно: по-перше, 
визначає правовий статус ветеранів війни та коло осіб, які належать до 
учасників бойових дій; по-друге, закріплює систему пільг, компенсацій і 
гарантій; по-третє, формує засади державної політики у сфері соціального 
захисту ветеранів війни. Особливо важливо, що в редакції, чинній у межах 
досліджуваного періоду, закон уже містив статтю 1-2, у якій система 
соціального захисту ветеранів війни визначається як сукупність органів 
державної влади, підприємств, установ і організацій, що взаємодіють між 
собою та з іншими системами державного управління з метою формування і 
реалізації державної політики у цій сфері [2]. Таким чином, законодавець 
фактично відмовився від вузького розуміння соціального захисту як набору 
окремих пільг і заклав інституційне бачення цієї сфери як цілісної системи.  
Принципово значущим є й те, що в Законі України «Про статус ветеранів 
війни, гарантії їх соціального захисту» соціальна підтримка учасників бойових 
дій нормативно пов’язана з адаптацією до мирного життя. У статті 1-1 цього 
Закону серед принципів державної політики прямо названо комплексність під 
час формування та реалізації заходів адаптації ветеранів війни до мирного 
життя, а також відкритість і рівний доступ до інформації про державні пільги 
та гарантії, механізми їх реалізації [2]. Це свідчить, що адаптація вже була не 
периферійною ідеєю правового регулювання, а однією з його нормативно 
закріплених засад. Водночас у статті 12 Закону закріплено конкретні пільги 
для учасників бойових дій, зокрема у сфері медичного обслуговування, 
житлово-комунального забезпечення, трудових відносин та інших соціальних 
прав [2]. У сукупності ці норми формують подвійний режим регулювання: з 
одного боку, гарантійно-компенсаційний, а з іншого — інтеграційно-
адаптаційний.  
Водночас аналіз зазначеного Закону дає підстави для важливого 
висновку: попри суттєве розширення його концептуальних положень, він 
історично побудований навколо статусно-пільгової моделі. Це означає, що 
основний масив його приписів орієнтований на визначення кола осіб, 
34 
 
підтвердження статусу та перелік установлених державою гарантій. Така 
конструкція має безумовну цінність для забезпечення юридичної визначеності 
й правової охорони, однак сама по собі не охоплює всіх практичних механізмів 
довготривалої соціальної адаптації. Саме тому в системі нормативного 
регулювання особливого значення набувають акти, які забезпечують перехід 
від статусного права до сервісної, реабілітаційної та соціально-супровідної 
моделі підтримки [2; 3; 9; 13].  
Сервісний вимір нормативного регулювання забезпечує насамперед 
Закон України «Про соціальні послуги» [3]. На відміну від спеціального 
ветеранського закону, цей акт формує загальну правову рамку для надання 
соціальних послуг особам і сім’ям, які перебувають у складних життєвих 
обставинах. Його значення для соціальної підтримки учасників бойових дій є 
надзвичайно високим, оскільки закон прямо пов’язує складні життєві 
обставини з наслідками бойових дій, збройного конфлікту, тимчасової 
окупації, а також із втратою соціальних зв’язків, безробіттям, інвалідністю та 
іншими чинниками соціальної дезадаптації [3]. Таким чином, учасник бойових 
дій у цій нормативній логіці постає не лише носієм спеціального статусу, а й 
суб’єктом права на індивідуалізовану соціальну послугу, яка має бути 
спрямована на профілактику або подолання складних життєвих обставин.  
Саме через Закон України «Про соціальні послуги» правове 
регулювання переходить від переважно компенсаційної до функціонально-
відновної моделі соціальної підтримки [3]. У цій моделі ключовими стають 
оцінка індивідуальних потреб, вибір відповідної соціальної послуги, 
складання індивідуального плану, міжвідомча взаємодія, ведення випадку та 
контроль якості послуг. Такий підхід є особливо релевантним для учасників 
бойових дій, оскільки їхні потреби в процесі адаптації до мирного життя є 
неоднорідними й залежать від стану здоров’я, сімейної ситуації, досвіду 
військової служби, трудового потенціалу та психологічного стану [3; 9; 13]. 
Отже, саме поєднання Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх 
соціального захисту» із Законом України «Про соціальні послуги» створює 
35 
 
нормативну конструкцію, у якій статусна гарантія доповнюється сервісною 
підтримкою.  
Конкретизація сервісної складової здійснюється на рівні підзаконного 
регулювання, зокрема через Державний стандарт соціальної адаптації, 
затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 
18.05.2015 № 514 [9]. Значення цього акта полягає в тому, що він не просто 
називає соціальну адаптацію як послугу, а нормативно структурує її зміст: 
визначає заходи, що можуть входити до послуги, вимоги до оцінювання 
потреб, принципи складання індивідуального плану, критерії якості та 
організаційні умови її надання [9]. Для теми дослідження це має 
фундаментальне значення, адже саме тут адаптація до мирного життя отримує 
інструментальне оформлення як предмет професійної соціальної роботи, а не 
лише як загальна політична мета. Як видно з табл. 2.1, правове забезпечення 
соціальної підтримки учасників бойових дій вибудовується за логікою від 
конституційного принципу — до спеціального статусного закону, далі — до 
загального закону про соціальні послуги і, нарешті, до конкретних стандартів 
та порядків реалізації.  
Таблиця 2.1 
Рівні нормативно-правового забезпечення соціальної підтримки учасників бойових 
дій 
Значення для 
соціальної 
Рівень Нормативно-
Предмет регулювання підтримки 
регулювання правові акти 
учасників бойових 
дій 
Формує базову 
конституційну 
Конституція України Закріплення права на 
Конституційний підставу для всіх 
[1] соціальний захист 
видів соціальної 
підтримки 
Закон України «Про 
Визначення статусу, Надає учасникам 
статус ветеранів 
Спеціально- системи пільг, бойових дій 
війни, гарантії їх 
законодавчий принципів державної спеціальний 
соціального захисту» 
політики у сфері правовий статус і 
[2] 
36 
 
Значення для 
соціальної 
Рівень Нормативно-
Предмет регулювання підтримки 
регулювання правові акти 
учасників бойових 
дій 
соціального захисту гарантований обсяг 
ветеранів війни соціальних прав 
Закон України «Про 
соціальні послуги» Організаційні та правові 
Забезпечує сервісну 
[3]; Закон України засади надання 
Загально- та стандартну 
«Про державні соціальних послуг; 
соціальний основу надання 
соціальні стандарти соціальні стандарти та 
підтримки 
та державні соціальні гарантії 
гарантії» [8] 
Основи 
законодавства 
Формує 
України про охорону Охорона здоров’я, 
нормативну основу 
Медико- здоров’я [6]; Закон реабілітаційна 
фізичної та 
реабілітаційний України «Про допомога, відновлення 
психосоціальної 
реабілітацію у сфері функціонування 
реабілітації 
охорони здоров’я» 
[4] 
Закон України «Про Має особливе 
основи соціальної Захист прав осіб з значення для 
Інклюзивно-
захищеності осіб з інвалідністю, гарантії учасників бойових 
захисний 
інвалідністю в участі та доступності дій, які набули 
Україні» [5] інвалідності 
Додаткові гарантії у Створює правову 
Закон України «Про сприянні базу професійної 
Трудоінтеграційний зайнятість працевлаштуванню, адаптації та 
населення» [7] державна політика повернення до 
зайнятості праці 
Конкретизує 
Наказ 
Стандарти надання механізми 
Підзаконний, Мінсоцполітики № 
послуг, порядок практичної 
процедурний 514 [9]; постанова 
психологічної допомоги реалізації 
КМУ № 1338 [10] 
підтримки 
Конвенція ООН про Задає права-
права осіб з Принципи реабілітації, орієнтовані 
Міжнародно-
інвалідністю [22]; інклюзії, професійної стандарти для 
правовий 
Конвенція МОП № реінтеграції національної 
159 [23] політики 
Джерело: складено автором на основі [1–10; 22; 23].  
Медико-реабілітаційний блок нормативного регулювання 
представлений передусім Основами законодавства України про охорону 
37 
 
здоров’я [6] та Законом України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я» 
[4]. Перший із цих актів визначає загальні правові, організаційні, економічні 
та соціальні засади охорони здоров’я, тоді як другий створює спеціальний 
правовий механізм для проведення реабілітації особи з обмеженнями 
повсякденного функціонування [4; 6]. Значення Закону України «Про 
реабілітацію у сфері охорони здоров’я» для соціальної підтримки учасників 
бойових дій особливо велике, оскільки він закріплює сучасний 
функціональний підхід до реабілітації, орієнтований не лише на лікування, а 
на досягнення та підтримання оптимального рівня функціонування в 
середовищі особи [4]. Крім того, закон вводить інституцію 
мультидисциплінарної реабілітаційної команди, що відображає відхід від 
ізольованого медичного втручання до комплексної моделі відновлення [4].  
Для частини учасників бойових дій особливу вагу має також Закон 
України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» 
[5], оскільки соціальна підтримка таких осіб перетинається з інклюзивним та 
антидискримінаційним компонентом державної політики. Цей закон 
забезпечує нормативну основу для реалізації соціально-економічних, 
трудових, освітніх та інших прав осіб з інвалідністю [5]. У поєднанні з 
Конвенцією ООН про права осіб з інвалідністю, зокрема зі статтею 26 щодо 
абілітації та реабілітації, він орієнтує національну модель підтримки не лише 
на компенсацію втрат, а на відновлення участі людини у житті громади та 
суспільства на засадах максимальної наближеності послуг до місця 
проживання [22]. Отже, щодо учасників бойових дій, які набули інвалідності, 
нормативне поле розширюється і включає паралельну дію ветеранських, 
реабілітаційних та інклюзивних гарантій.  
Трудоінтеграційний аспект нормативного забезпечення реалізується 
через Закон України «Про зайнятість населення» [7]. Його значення для 
соціальної підтримки учасників бойових дій полягає в тому, що він прямо 
відносить визначені категорії учасників бойових дій до громадян, які мають 
додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню [7]. У правовому сенсі це 
38 
 
означає, що повернення ветерана до праці визнається не приватною 
проблемою особи, а предметом спеціального державного регулювання. Такий 
підхід є принципово правильним, оскільки працевлаштування в процесі 
адаптації до мирного життя виконує подвійну функцію: забезпечує 
економічну самостійність і водночас відновлює соціальну роль, професійну 
ідентичність і включеність у цивільне середовище [7; 14; 16]. Водночас 
нормативне закріплення додаткових гарантій ще не означає автоматичної 
ефективності зайнятості, що підтверджується й аналітичними матеріалами про 
ризики ветеранської реінтеграції на ринку праці [16].  
Окреме місце в системі підзаконного регулювання посідала постанова 
Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1338, якою було затверджено 
Порядок та умови надання психологічної допомоги ветеранам війни, членам 
їх сімей та деяким іншим категоріям осіб [10]. Її нормативне значення полягає 
в інституціоналізації психологічної допомоги як окремого напряму державної 
підтримки, а не лише як факультативної послуги чи елемента медичного 
втручання. Важливо, що в межах досліджуваного періоду діяли зміни, внесені 
постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2023 № 1270, тобто саме ця 
редакція фактично характеризує стан правового регулювання на кінець 2023 
року [10]. З погляду змісту правового регулювання це свідчило про посилення 
уваги держави до психологічного виміру ветеранської політики, хоча сама по 
собі постанова не усувала проблем доступності, інституційної координації та 
територіальної рівності надання такої допомоги.  
Міжнародно-правовий вимір нормативного забезпечення не створює 
безпосередньо спеціального статусу учасника бойових дій, однак задає 
стандарти, без яких національна модель підтримки залишалася б вузько 
компенсаційною. Зокрема, стаття 26 Конвенції ООН про права осіб з 
інвалідністю вимагає від держав забезпечувати абілітацію та реабілітацію на 
основі багатопрофільної оцінки індивідуальних потреб, сприяти участі й 
включенню в громаду та робити такі послуги максимально наближеними до 
місця проживання особи [22]. Конвенція МОП № 159, своєю чергою, орієнтує 
39 
 
держави на формування й періодичний перегляд національної політики 
професійної реабілітації та зайнятості осіб з інвалідністю [23]. Для України ці 
акти мають значення не лише у сфері загальної інклюзивної політики, а й для 
вироблення правової моделі підтримки ветеранів, насамперед тих, хто 
потребує тривалої реабілітації та професійної реінтеграції. Як видно з табл. 
2.2, саме міжнародні стандарти підсилюють у національному регулюванні 
права-орієнтований та функціональний підхід.  
Таблиця 2.2 
Основні напрями соціальної підтримки учасників бойових дій та їх нормативно-
правове забезпечення. 
Напрям Основні нормативно- Характер правового 
Аналітична оцінка 
підтримки правові акти регулювання 
Конституція України 
Нормативно 
[1]; Закон України 
Закріплення правового найрозвиненіший 
Статус, пільги, «Про статус ветеранів 
статусу та спеціальних сегмент, але переважно 
гарантії війни, гарантії їх 
соціальних гарантій статусно-
соціального захисту» 
компенсаційний 
[2] 
Регулювання сервісної 
Забезпечує перехід до 
Соціальні Закон України «Про підтримки, оцінки 
адресної моделі 
послуги й соціальні послуги» [3]; потреб, 
підтримки, однак 
соціальна наказ Мінсоцполітики індивідуального 
потребує інституційної 
адаптація № 514 [9] планування, якості 
спроможності на місцях 
послуг 
Основи законодавства Регламентація 
Відображає сучасну 
України про охорону реабілітаційної 
Медична й модель відновлення, 
здоров’я [6]; Закон допомоги, 
фізична важливу для ветеранів із 
України «Про функціонального 
реабілітація пораненнями та 
реабілітацію у сфері відновлення, 
травмами 
охорони здоров’я» [4] командного підходу 
Свідчить про 
Порядок та умови інституціоналізацію 
надання психологічної психологічної 
Психологічна Постанова КМУ № 
допомоги ветеранам підтримки, але не 
допомога 1338 [10] 
війни та членам їх вичерпує проблем 
сімей доступності та 
координації 
Закон України «Про Має вирішальне 
Професійна Додаткові гарантії 
зайнятість населення» значення для 
адаптація й працевлаштування, 
[7]; міжнародні довгострокової 
зайнятість орієнтація на 
стандарти МОП [23] реінтеграції, проте 
40 
 
Напрям Основні нормативно- Характер правового 
Аналітична оцінка 
підтримки правові акти регулювання 
професійну потребує активних 
реабілітацію механізмів реалізації 
Закон України «Про 
основи соціальної 
Особливо значущий для 
захищеності осіб з Гарантії рівності, 
Інклюзія та ветеранів, які набули 
інвалідністю в доступності, 
захист осіб з інвалідності, і підсилює 
Україні» [5]; реабілітації, участі в 
інвалідністю права-орієнтований 
Конвенція ООН про суспільному житті 
підхід 
права осіб з 
інвалідністю [22] 
Джерело: складено автором на основі [1–10; 22; 23].  
Аналіз табл. 2.2 дає змогу дійти кількох принципових висновків. По-
перше, нормативне поле соціальної підтримки учасників бойових дій в Україні 
уже не обмежувалося традиційною моделлю пільг і компенсацій: у ньому були 
чітко окреслені сервісний, реабілітаційний, психологічний, 
трудоінтеграційний та інклюзивний напрями. По-друге, різні елементи цього 
поля мають неоднаковий ступінь нормативної деталізації: найбільш 
опрацьованим є статусно-гарантійний блок, тоді як механізми довготривалої 
соціальної адаптації значною мірою залежать від підзаконного регулювання та 
адміністративної спроможності конкретних суб’єктів. По-третє, саме 
поєднання спеціального ветеранського законодавства із законодавством про 
соціальні послуги, реабілітацію, зайнятість та інклюзію створює правову 
основу для комплексної підтримки, яка відповідає сучасному розумінню 
адаптації до мирного життя [2; 3; 4; 7; 9; 10; 13].  
Отже, нормативно-правове забезпечення соціальної підтримки 
учасників бойових дій можна охарактеризувати як структурно розгалужену, 
міжгалузеву та поступово модернізовану систему, у якій поєднано 
конституційні гарантії, спеціальний статусний захист ветеранів, сервісну 
модель соціальних послуг, сучасні підходи до реабілітації, механізми 
психологічної підтримки та трудової інтеграції. Водночас правовий аналіз 
показує, що ключовим викликом цієї системи є не відсутність нормативних 
приписів як таких, а необхідність їх узгодженого застосування, процедурної 
41 
 
конкретизації та інституційного забезпечення. Саме ця обставина обумовлює 
потребу подальшого розгляду суб’єктів реалізації соціальної підтримки та 
організаційного механізму її практичного втілення. 
 
2.2. Основні суб’єкти реалізації соціальної підтримки учасників бойових 
дій 
Реалізація соціальної підтримки учасників бойових дій в Україні. має 
виразно поліцентричний характер. На відміну від моделей, у яких допомога 
концентрується в межах одного відомства, українська система вибудувана як 
багаторівнева мережа суб’єктів, між якими розподілено нормотворчі, 
координаційні, сервісні, реабілітаційні, консультативні та контрольні 
повноваження. Така конструкція є закономірною, оскільки потреби учасників 
бойових дій охоплюють не лише сферу пільг і виплат, а й питання соціальних 
послуг, психологічної допомоги, реабілітації, зайнятості, професійної 
адаптації, житлового забезпечення, правового супроводу та інтеграції в 
територіальну громаду [2; 3; 4; 7; 10; 13; 16]. Це означає, що соціальна 
підтримка у своїй практичній реалізації не може бути функцією одного 
інституційного центру, а потребує взаємодії центральних органів виконавчої 
влади, місцевих адміністрацій, органів місцевого самоврядування, надавачів 
соціальних і медичних послуг, служб зайнятості, а також інститутів 
громадянського суспільства.  
Інституційна логіка цієї системи прямо випливає із Закону України «Про 
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», де система 
соціального захисту ветеранів війни визначається як сукупність органів 
державної влади, підприємств, установ та організацій, що взаємодіють між 
собою та з іншими системами державного управління для формування і 
реалізації державної політики у відповідній сфері [2]. У цьому законодавчому 
формулюванні вбачається принципова відмова від вузького підходу, за яким 
держава лише формально надає статус і перелік пільг. Натомість 
закріплюється модель, у якій реалізація прав учасника бойових дій 
42 
 
відбувається через мережу суб’єктів, кожен із яких виконує частину функцій 
— від нормативного визначення політики до безпосереднього надання 
конкретної послуги або допомоги [2; 3]. Саме тому для наукового аналізу 
важливо не лише назвати окремі установи, а й з’ясувати їх місце у загальному 
механізмі підтримки.  
Ключові суб’єкти реалізації соціальної підтримки учасників бойових дій 
та їх функціональне призначення узагальнено в табл. 2.3. 
Таблиця 2.3 
Основні суб’єкти реалізації соціальної підтримки учасників бойових дій  
Рівень / група Основні повноваження у сфері 
Основні суб’єкти 
суб’єктів підтримки учасників бойових дій 
Формування та реалізація 
Кабінет Міністрів України, 
державної політики, нормативно-
Міністерство у справах ветеранів 
Центральний рівень правове регулювання, 
України, Міністерство соціальної 
формування політики затвердження порядків і 
політики України, Міністерство 
стандартів, координація 
охорони здоров’я України 
міжвідомчої взаємодії 
Національна соціальна сервісна Державний нагляд і контроль, 
Центральний рівень служба України, Державна служба організація соціальної підтримки, 
реалізації та контролю зайнятості, інші уповноважені сприяння зайнятості, методичний 
центральні органи супровід місцевих суб’єктів 
Організація надання підтримки на 
Місцеві державні адміністрації, 
місцях, прийом звернень, 
Регіональний і органи місцевого самоврядування, 
ухвалення рішень у межах 
місцевий рівень їх структурні підрозділи з питань 
компетенції, фінансування 
публічного управління соціального захисту та ветеранської 
програм, координація надавачів 
політики 
послуг у громаді 
Центри надання соціальних послуг, 
Оцінка потреб, соціальний 
територіальні центри, інші надавачі 
супровід, надання соціальних 
Сервісний рівень соціальних послуг державної, 
послуг, соціальна адаптація, 
комунальної та недержавної форми 
консультування 
власності 
Заклади охорони здоров’я, Медична допомога, фізична та 
Медико- реабілітаційні установи, психосоціальна реабілітація, 
реабілітаційний рівень мультидисциплінарні команди, психологічна підтримка, 
надавачі психологічної допомоги відновлення функціонування 
43 
 
Рівень / група Основні повноваження у сфері 
Основні суб’єкти 
суб’єктів підтримки учасників бойових дій 
Професійна адаптація, 
Центри зайнятості, роботодавці, 
Трудоінтеграційний працевлаштування, 
суб’єкти реалізації грантових і 
рівень перекваліфікація, підтримка 
компенсаційних програм 
ветеранського підприємництва 
Додаткові послуги, адвокація прав, 
Громадські об’єднання, ветеранські 
психосоціальна підтримка, 
Партнерський рівень організації, благодійні фонди, 
неформальний супровід, розвиток 
міжнародні організації 
ветеранських спільнот 
Джерело: складено автором на основі [2; 3; 4; 7; 10; 13; 14; 16; 29; 51–58].  
Центральне місце серед суб’єктів реалізації соціальної підтримки 
учасників бойових дій посідає Міністерство у справах ветеранів України. 
Відповідно до Положення про Міністерство у справах ветеранів України, 
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.11.2018 № 986, 
саме цей орган забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері 
соціального захисту ветеранів та членів їх сімей, організовує заходи із 
соціальної та професійної адаптації, сприяє працевлаштуванню, забезпечує 
формування і ведення Єдиного державного реєстру ветеранів війни, а також 
здійснює методичне забезпечення та координацію взаємодії центральних і 
місцевих органів влади з питань ветеранської політики [51]. Таким чином, 
Міністерство у справах ветеранів України в системі реалізації підтримки 
виконує не лише галузево-адміністративну, а насамперед інтеграційну 
функцію: воно покликане поєднувати статусний, соціальний, психологічний, 
професійний і комунікаційний компоненти ветеранської політики в єдину 
державну рамку.  
Водночас Міністерство соціальної політики України зберігає 
системоутворювальне значення у частині організації соціальних послуг, 
соціальної підтримки, державних соціальних стандартів і методичного 
забезпечення відповідної сфери. Його функціональна роль випливає з 
Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого 
постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423, а також із 
44 
 
загальної конструкції Закону України «Про соціальні послуги» [3; 52]. Якщо 
Міністерство у справах ветеранів України виступає спеціалізованим центром 
ветеранської політики, то Міністерство соціальної політики України формує 
ширшу інфраструктурну рамку соціальної підтримки, через яку реалізуються 
послуги, стандарти, форми документів, підходи до оцінки потреб і механізми 
організації допомоги в громадах. Саме у взаємодії цих двох центральних 
органів формується сервісний контур підтримки учасників бойових дій.  
Особливого значення у практичній реалізації соціальної підтримки 
набуває Національна соціальна сервісна служба України. Її правовий статус 
визначено постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 783. 
Згідно з цим положенням, Нацсоцслужба здійснює державний нагляд 
(контроль) за дотриманням законодавства у сфері соціальних послуг і 
соціальної підтримки, координує організацію роботи структурних підрозділів 
місцевих органів щодо надання соціальної підтримки, а також забезпечує 
методичний супровід місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів 
рад [53]. У контексті підтримки учасників бойових дій це означає, що 
Нацсоцслужба не є головним «політичним» суб’єктом ветеранської політики, 
але виконує надзвичайно важливу функцію інституційного забезпечення 
якості, законності й організаційної спроможності системи соціальних послуг. 
Інакше кажучи, вона забезпечує функціонування сервісного середовища, без 
якого права ветерана не можуть бути реалізовані на практиці.  
На регіональному та локальному рівнях визначальну роль відіграють 
місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Закон 
України «Про місцеві державні адміністрації» закріплює за ними 
повноваження у сфері соціального захисту населення, зайнятості, охорони 
здоров’я та взаємодії з іншими установами і організаціями [54]. Закон України 
«Про місцеве самоврядування в Україні» своєю чергою передбачає власні та 
делеговані повноваження органів місцевого самоврядування щодо 
соціального захисту, управління соціальною інфраструктурою, організації 
надання послуг і підтримки осіб, які потребують соціального захисту [55]. Для 
45 
 
учасників бойових дій саме місцевий рівень є простором фактичного контакту 
з державою: тут подаються заяви, оформлюються рішення, організовуються 
програми, працюють комунальні установи, забезпечується адресне реагування 
на індивідуальні потреби. Тому ефективність системи підтримки великою 
мірою залежить від адміністративної спроможності громади та здатності 
місцевих суб’єктів координувати допомогу в реальному часі.  
Правове підґрунтя для такої локальної реалізації посилюється Порядком 
організації надання соціальних послуг, затвердженим постановою Кабінету 
Міністрів України від 01.06.2020 № 587 [56]. Цей акт визначає механізм 
виявлення осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, оцінювання 
їхніх потреб, прийняття рішень про надання соціальних послуг, укладення 
договорів, розроблення індивідуальних планів та взаємодії між 
уповноваженими органами і надавачами [56]. Для учасників бойових дій це 
має особливе значення, адже дозволяє перевести підтримку з формату 
абстрактної гарантії у формат конкретної соціальної технології. Саме через 
уповноважені органи на місцях і надавачів послуг відбувається персоналізація 
допомоги, її адаптація до реальних життєвих обставин конкретної людини.  
Окрему групу суб’єктів становлять безпосередні надавачі соціальних 
послуг — центри надання соціальних послуг, територіальні центри, 
комунальні установи, державні та недержавні організації, фізичні особи-
підприємці, які відповідають вимогам законодавства і включені до системи 
надання соціальних послуг [3; 56]. Їхнє значення полягає в тому, що саме вони 
здійснюють практичну роботу з особою: проводять первинне консультування, 
оцінюють потреби, організовують соціальний супровід, надають послуги 
соціальної адаптації, посередництва, консультування, інформування, 
підтримки сім’ї тощо [3; 9]. Власне на цьому рівні соціальна підтримка набуває 
людського виміру: вона перестає бути набором норм і перетворюється на 
реальну взаємодію між інституцією та ветераном. У науковому сенсі це 
дозволяє розглядати надавачів соціальних послуг як ключових агентів 
повсякденної адаптації до мирного життя.  
46 
 
Не менш важливою є роль закладів охорони здоров’я, реабілітаційних 
установ і надавачів психологічної допомоги. Відповідно до законодавства про 
охорону здоров’я та реабілітацію у сфері охорони здоров’я, саме ці суб’єкти 
забезпечують медичне втручання, фізичне відновлення, функціональну 
реабілітацію та частину психосоціальної підтримки [4; 6]. Станом на 2023 рік 
нормативне поле додатково підсилювалося постановою Кабінету Міністрів 
України № 1338 щодо надання психологічної допомоги ветеранам війни та 
членам їх сімей [10], а також наказом МОЗ України від 13.12.2023 № 2118, 
який унормував порядок надання психосоціальної допомоги щодо питань 
психічного здоров’я [57]. У межах цієї системи суб’єкти охорони здоров’я 
виконують не лише лікувальну, а й адаптаційну функцію: вони допомагають 
особі відновити функціональність, зменшити наслідки травматичного досвіду 
та повернутися до активного соціального життя.  
У структурі реалізації підтримки важливе місце посідає Державна 
служба зайнятості та пов’язані з нею механізми працевлаштування й 
професійної адаптації. Закон України «Про зайнятість населення» визначає 
додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню для визначених категорій 
учасників бойових дій [7]. На практичному рівні служба зайнятості бере 
участь у професійному консультуванні, підборі роботи, професійному 
навчанню, а також у реалізації компенсаційних і грантових програм. Зокрема, 
постанова Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 738 у редакції, що 
діяла у 2023 році, передбачала грантову підтримку для створення або розвитку 
власного бізнесу учасниками бойових дій, особами з інвалідністю внаслідок 
війни та членами їх сімей [58]. Як свідчать аналітичні матеріали, професійна 
адаптація є одним із найчутливіших елементів повернення до мирного життя, 
а тому суб’єкти, які працюють у цій сфері, мають розглядатися як невід’ємна 
частина системи соціальної підтримки, а не лише як елемент ринку праці [14; 
16].  
Поряд із державними та комунальними інституціями вагомими 
суб’єктами реалізації підтримки виступають громадські об’єднання, 
47 
 
ветеранські організації, благодійні фонди та міжнародні організації. Їхня роль 
виявляється у кількох площинах. По-перше, вони забезпечують ті види 
допомоги, які державна система не завжди може надати оперативно або в 
достатньому обсязі: групи взаємопідтримки, консультування, 
психосоціальний супровід, ком’юніті-центри, кар’єрні програми, освітні 
ініціативи [13; 15; 29, с. 197–208]. По-друге, саме ці організації часто 
виконують функцію соціального посередництва між ветераном і формальною 
системою державної підтримки. По-третє, вони відіграють важливу 
адвокаційну роль, впливаючи на вдосконалення політики й публічне 
представлення інтересів ветеранів [13; 17; 18]. Отже, у сучасній моделі 
соціальної підтримки недержавний сектор є не допоміжним, а структурно 
важливим партнером публічної влади.  
Функціональний розподіл ролей між основними суб’єктами реалізації 
соціальної підтримки учасників бойових дій подано в табл. 2.4. 
Таблиця 2.4 
Функціональний розподіл повноважень між основними суб’єктами реалізації 
соціальної підтримки учасників бойових дій 
Суб’єкт Провідна функція Специфіка участі у підтримці 
Формує цільову рамку державної 
Спеціалізована 
Міністерство у справах політики щодо ветеранів, координує 
ветеранська політика та 
ветеранів України взаємодію органів влади, забезпечує 
міжвідомча координація 
реєстрову й програмну основу 
Визначає стандарти, підходи, форми, 
Міністерство соціальної Формування соціально-
процедури і методологію соціальної 
політики України сервісної інфраструктури 
підтримки 
Нагляд, методичний Контролює дотримання законодавства, 
Національна соціальна 
супровід, координація підсилює якість і організаційну 
сервісна служба України 
місцевого рівня спроможність системи 
Місцеві державні Забезпечують доступність допомоги, 
Організація підтримки на 
адміністрації та органи координацію місцевих програм, роботу з 
території 
місцевого самоврядування конкретними зверненнями 
Надавачі соціальних Безпосереднє надання Проводять оцінку потреб, супровід, 
послуг соціальної допомоги соціальну адаптацію, консультування 
48 
 
Суб’єкт Провідна функція Специфіка участі у підтримці 
Заклади охорони здоров’я Відновлення здоров’я та Забезпечують лікування, реабілітацію, 
і реабілітації функціонування психологічну і психосоціальну допомогу 
Сприяють зайнятості, перенавчанню, 
Служба зайнятості та 
Професійна реінтеграція підприємництву та поверненню до 
роботодавці 
трудової ролі 
Партнерська, Заповнюють прогалини системи, 
Громадські та міжнародні 
компенсаторна та розвивають спільноти підтримки, 
організації 
адвокаційна функція здійснюють адвокацію і додаткові сервіси 
Джерело: складено автором на основі [3; 4; 7; 10; 13; 14; 16; 29; 51–58].  
Як засвідчує табл. 2.4, система реалізації соціальної підтримки 
учасників бойових дій не є вертикально однорідною. Вона поєднує суб’єктів, 
що формують політику, суб’єктів, які організовують її виконання, і суб’єктів, 
які безпосередньо працюють із людиною. Саме така багаторівнева побудова 
дає можливість забезпечити комплексність допомоги. Водночас вона 
породжує й специфічні ризики: дублювання функцій, розрив між 
нормотворенням і практикою, різну інституційну спроможність громад, 
нерівномірний доступ до послуг і залежність результату від якості 
міжвідомчої комунікації. Це дає підстави стверджувати, що ефективність 
соціальної підтримки учасників бойових дій визначається не лише наявністю 
окремих суб’єктів, а насамперед узгодженістю їх дій у межах єдиного 
механізму підтримки.  
У науково-аналітичному вимірі така ситуація підтверджується 
висновками досліджень про потребу в комплексному, міжсекторальному та 
людиноцентричному підході до реінтеграції ветеранів [13; 14; 16]. Якщо 
державна система концентрується лише на формальній реалізації статусних 
гарантій, а сервісна, реабілітаційна й професійна підтримка залишаються 
недостатньо скоординованими, процес адаптації до мирного життя стає 
фрагментарним. Навпаки, коли між спеціалізованим органом ветеранської 
політики, соціальною службою, громадою, медичною системою, службою 
зайнятості та громадським сектором існує реальна взаємодія, підтримка 
49 
 
набуває ознак цілісного соціального супроводу. Саме в такій моделі учасник 
бойових дій розглядається не як пасивний отримувач пільг, а як особа з 
індивідуальним набором потреб, ресурсів і траєкторією відновлення.  
Отже, основні суб’єкти реалізації соціальної підтримки учасників 
бойових дій утворюють складну інституційну систему, в якій провідну роль 
відіграють Міністерство у справах ветеранів України, Міністерство соціальної 
політики України, Національна соціальна сервісна служба України, місцеві 
державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, надавачі 
соціальних послуг, заклади охорони здоров’я, служба зайнятості та 
громадський сектор. Їхня сукупна діяльність забезпечує перехід від 
нормативно закріплених гарантій до практичної реалізації допомоги. Разом із 
тим саме багатосуб’єктність цієї системи робить питання координації, 
розмежування функцій і забезпечення доступності послуг центральним 
викликом її ефективності, що й обумовлює необхідність подальшого аналізу 
форм та напрямів соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі 
адаптації до мирного життя 
 
2.3. Форми та напрями соціальної підтримки учасників бойових дій 
у процесі адаптації до мирного життя 
Соціальна підтримка учасників бойових дій у процесі адаптації до 
мирного життя набуває практичного змісту не лише через наявність 
нормативно закріплених прав і спеціально уповноважених суб’єктів, а 
передусім через конкретні форми та напрями допомоги, які забезпечують 
відновлення соціального функціонування особи, зниження рівня її вразливості 
та створення умов для повноцінної інтеграції у цивільне середовище. У цьому 
аспекті соціальна підтримка постає як система багатовекторних заходів, що 
мають різну юридичну природу, різний механізм надання та різну 
інтенсивність впливу на процес адаптації. Саме тому науковий аналіз форм і 
напрямів такої підтримки потребує не простого переліку наявних 
інструментів, а їх змістової систематизації з урахуванням функціонального 
50 
 
призначення та місця в загальній структурі ветеранської політики [2; 3; 4; 7; 9; 
10; 13]. 
На рівні загального теоретичного підходу форми соціальної підтримки 
можна розглядати як зовнішні способи організації допомоги, через які 
держава, громада та інші суб’єкти реалізують соціальні гарантії стосовно 
учасників бойових дій. Натомість напрями соціальної підтримки 
відображають змістовні сфери, у межах яких ця допомога здійснюється: 
правову, матеріально-економічну, соціально-сервісну, психологічну, медико-
реабілітаційну, професійну, освітню, сімейну, комунікативну та 
громадянсько-інтеграційну [3; 13; 24; 33]. Такий поділ має важливе 
методологічне значення, оскільки одна й та сама форма підтримки може 
реалізовувати кілька напрямів одночасно. Наприклад, соціальна послуга 
соціальної адаптації поєднує інформаційний, консультативний, 
комунікативний і частково психологічний компоненти, а програми 
професійної адаптації мають одночасно економічне, соціальне та 
ідентифікаційне значення [9; 14; 16]. 
У вітчизняному правовому полі форми підтримки учасників бойових дій 
закріплені у низці нормативно-правових актів, однак найбільш чітко вони 
виводяться із системного тлумачення Закону України «Про статус ветеранів 
війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальні 
послуги», Закону України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я», 
Закону України «Про зайнятість населення», а також підзаконних актів, що 
регламентують соціальну адаптацію, психологічну допомогу та організацію 
надання соціальних послуг [2; 3; 4; 7; 9; 10; 56]. Саме у взаємодії цих актів 
формується сучасне розуміння підтримки як поєднання статусних гарантій, 
сервісних заходів, реабілітаційних практик та інтеграційних механізмів. 
Учасники бойових дій у процесі адаптації до мирного життя потребують 
підтримки не лише тому, що мають спеціальний правовий статус, а й тому, що 
сам перехід від військового до цивільного способу життя супроводжується 
зміною соціальної ролі, повсякденного ритму, системи міжособистісних 
51 
 
зв’язків, трудової траєкторії, комунікативних моделей і життєвих стратегій 
[26, с. 127–133; 27, с. 159–163; 33; 45, p. 137–144]. У зв’язку з цим форми 
соціальної підтримки мають оцінюватися не тільки за критерієм їх юридичної 
наявності, а і за здатністю реально сприяти тривалій соціальній реінтеграції. 
Як видно з табл. 2.5, основні форми підтримки учасників бойових дій 
різняться за механізмом дії, але в сукупності формують комплексну систему 
допомоги. 
Таблиця 2.5 
Основні форми соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі адаптації до 
мирного життя 
Форма Значення для 
соціальної Зміст форми Нормативна основа адаптації до 
підтримки мирного життя 
Закріплені законом 
пільги, компенсації, 
Забезпечують 
переваги, знижки, Закон України «Про 
Соціальні базовий рівень 
гарантії у сфері праці, статус ветеранів війни, 
гарантії та правового та 
медичного гарантії їх соціального 
пільги матеріального 
обслуговування, захисту» [2] 
захисту 
житлово-комунального 
забезпечення [2] 
Одноразові та поточні 
Законодавство про Знижують рівень 
виплати, компенсаційні 
Грошові виплати соціальні гарантії та соціально-
механізми, фінансова 
і компенсації спеціальні програми економічної 
підтримка в межах 
[2; 8] вразливості 
державних програм [2; 8] 
Консультування, 
Закон України «Про Забезпечують 
інформування, 
соціальні послуги» [3], індивідуалізовану 
Соціальні соціальний супровід, 
наказ Мінсоцполітики підтримку 
послуги соціальна адаптація, 
№ 514 [9], постанова відповідно до 
посередництво, ведення 
КМУ № 587 [56] потреб особи 
випадку [3; 9; 56] 
Індивідуальна, сімейна, 
Сприяє стабілізації 
групова психологічна 
Постанова КМУ № емоційного стану і 
Психологічна підтримка, кризова 
1338 [10], наказ МОЗ подоланню 
допомога допомога, психосоціальні 
№ 2118 [57] наслідків бойового 
інтервенції [10; 20; 21; 
стресу 
57] 
Медична та Лікування, фізична Закон України «Про 
Підтримує фізичне 
реабілітаційна реабілітація, відновлення реабілітацію у сфері 
відновлення та 
допомога функціонування, охорони здоров’я» [4], 
52 
 
Форма Значення для 
соціальної Зміст форми Нормативна основа адаптації до 
підтримки мирного життя 
реабілітаційний маршрут Основи законодавства повсякденну 
[4; 6] України про охорону активність 
здоров’я [6] 
Профорієнтація, 
Забезпечує 
перенавчання, 
Професійна Закон України «Про економічну 
працевлаштування, 
адаптація та зайнятість населення» незалежність і 
гранти, розвиток 
сприяння [7], постанова КМУ № повернення до 
ветеранського 
зайнятості 738 [58] активної соціальної 
підприємництва [7; 14; 
ролі 
16; 58] 
Роз’яснення прав, 
маршрутів допомоги, Зменшує 
Інформаційно- Спеціальне і 
доступу до послуг, дезорієнтацію та 
консультативна загальносоціальне 
консультування щодо полегшує доступ до 
підтримка законодавство [2; 3] 
програм і гарантій [2; 3; системи підтримки 
13] 
Участь у ветеранських 
Локальні програми, Посилює соціальну 
Громадсько- спільнотах, громадських 
проєкти громадських і включеність і 
спільнотна ініціативах, групах 
міжнародних зменшує ризик 
підтримка взаємодопомоги [13; 15; 
організацій ізоляції 
29; 49] 
Джерело: складено автором на основі [2; 3; 4; 6; 7; 8; 9; 10; 13; 14; 15; 16; 20; 21; 29; 49; 
56; 57; 58]. 
Як показано в табл. 2.5, найбільш традиційною формою підтримки є 
соціальні гарантії та пільги. Саме вони історично становили ядро вітчизняної 
моделі соціального захисту ветеранів війни. Закон України «Про статус 
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» закріплює для учасників 
бойових дій широкий спектр прав, що охоплюють медичне забезпечення, 
знижки на оплату житлово-комунальних послуг, пільги у трудовій сфері, 
переваги у сфері соціального обслуговування та інші гарантії [2]. У правовому 
сенсі ці пільги виконують компенсаційну функцію, оскільки держава визнає 
особливі заслуги та підвищені соціальні ризики осіб, які брали участь у захисті 
Батьківщини. Однак у соціально-забезпечувальному вимірі самі по собі вони 
не можуть повністю забезпечити адаптацію до мирного життя, оскільки 
компенсують окремі втрати або знижують окремі витрати, але не завжди 
53 
 
розв’язують проблему відновлення життєвої активності, соціальних зв’язків і 
функціональної самостійності особи. 
Саме тому принципово важливе місце у структурі підтримки належить 
соціальним послугам. Закон України «Про соціальні послуги» перевів 
підтримку осіб у складних життєвих обставинах із площини формального 
забезпечення у площину індивідуалізованої роботи з потребами людини [3]. 
Для учасників бойових дій цей підхід має особливу цінність, адже дозволяє 
враховувати індивідуальний досвід, сімейний контекст, стан здоров’я, рівень 
соціальної включеності, професійний запит та інші чинники. Державний 
стандарт соціальної адаптації, своєю чергою, деталізує зміст соціальної 
послуги й орієнтує її на допомогу людині в пристосуванні до нових умов 
життя, формуванні соціальних навичок, подоланні труднощів комунікації та 
взаємодії із соціальним середовищем [9]. У цьому сенсі соціальні послуги 
становлять вже не допоміжну, а центральну форму підтримки в процесі 
адаптації до мирного життя. 
Не менш значущим напрямом є психологічна підтримка, без якої 
адаптація до мирного життя часто залишається неповною або нестійкою. 
Повернення до цивільного середовища після участі в бойових діях може 
супроводжуватися емоційною напругою, труднощами саморегуляції, 
внутрішнім відчуженням, порушеннями комунікації та розладами звичного 
ритму життя [24; 26, с. 127–133; 27, с. 159–163]. Нормативне оформлення 
цього напряму в досліджуваний період було посилене постановою Кабінету 
Міністрів України № 1338, яка визначила порядок і умови надання 
психологічної допомоги ветеранам війни та членам їх сімей [10]. У правовому 
й соціальному сенсі це означало інституціоналізацію психологічної підтримки 
як окремої форми державної допомоги, а не лише факультативного 
компоненту медичного втручання. Водночас наукові та аналітичні джерела 
переконливо свідчать, що ефективність психологічної підтримки залежить від 
її доступності, стигматизації чи нестигматизації звернення, безперервності та 
поєднання з іншими формами допомоги [20; 21; 48; 50]. 
54 
 
Вагомою складовою підтримки є медична та реабілітаційна допомога. 
Закон України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я» заклав сучасну 
модель відновлення, яка орієнтована не просто на лікування наслідків 
ушкодження, а на максимальне відновлення функціонування особи у її 
повсякденному середовищі [4]. Для учасників бойових дій цей напрям має 
особливу важливість, оскільки реабілітація часто стає умовою не лише 
фізичного відновлення, а і повернення до праці, соціальної активності, 
сімейної взаємодії, самостійного побуту. Медико-реабілітаційний напрям 
підтримки тісно пов’язаний із соціальним забезпеченням, оскільки 
функціональне відновлення є базою для подальшої соціальної адаптації. Без 
нього реалізація інших напрямів — зокрема професійного чи громадянсько-
інтеграційного — істотно ускладнюється. 
Окремий стратегічний напрям становить професійна адаптація та 
сприяння зайнятості. Соціологічні й аналітичні дослідження показують, що 
питання працевлаштування для ветеранів є не лише економічним, а й глибоко 
соціальним, адже праця забезпечує відчуття корисності, соціальної 
значущості, належності до цивільної спільноти та перспективи майбутнього 
[14; 16]. У нормативному вимірі цей напрям ґрунтується на Законі України 
«Про зайнятість населення», який передбачає додаткові гарантії для окремих 
категорій учасників бойових дій [7], а також на програмах грантової підтримки 
ветеранського підприємництва [58]. Водночас професійна адаптація не 
зводиться до формального підбору вакансії: вона включає переоцінку 
компетентностей, профорієнтацію, перенавчання, формування нової 
професійної ідентичності та подолання можливих бар’єрів на ринку праці. 
Саме тому цей напрям доцільно розглядати як один із ключових у 
довгостроковій адаптації до мирного життя. 
Важливо підкреслити, що форми підтримки мають різну часову 
спрямованість. Одні з них забезпечують первинну стабілізацію, інші — 
середньострокове відновлення, а треті — довгострокову інтеграцію. Зокрема, 
пільги, одноразові виплати й інформаційне консультування найчастіше 
55 
 
відіграють важливу роль на етапі первинного входження в цивільне 
середовище. Натомість соціальні послуги, психологічна допомога, 
реабілітація та професійна адаптація формують більш тривалу траєкторію 
підтримки. Як видно з табл. 2.6, напрями соціальної підтримки учасників 
бойових дій можна систематизувати відповідно до того, які потреби вони 
покривають і якому етапу адаптації найбільше відповідають. 
Таблиця 2.6 
Основні напрями соціальної підтримки учасників бойових дій відповідно до потреб 
адаптації до мирного життя 
Напрям 
Основні потреби, які Значення для 
соціальної Форми реалізації 
покриває етапів адаптації 
підтримки 
Консультування, Критично важливий 
Оформлення статусу, 
супровід у проходженні на первинному 
Правовий доступ до гарантій, 
процедур, інформування етапі переходу до 
захист прав 
[2; 3] мирного життя 
Фінансова Забезпечує базову 
Пільги, виплати, 
Матеріально- стабільність, стабілізацію і 
компенсації, гранти [2; 8; 
економічний зменшення соціальної знижує стресові 
58] 
вразливості ризики 
Подолання складних 
Соціальні послуги, Важливий на всіх 
життєвих обставин, 
Соціально- соціальний супровід, етапах, особливо у 
відновлення 
сервісний адаптація, ведення період стабілізації 
соціального 
випадку [3; 9; 56] та реінтеграції 
функціонування 
Емоційна стабілізація, 
Індивідуальна, сімейна, Особливо вагомий 
подолання наслідків 
Психологічний групова допомога [10; на ранніх і середніх 
стресу, покращення 
20; 21; 57] етапах адаптації 
взаємодії 
Відновлення здоров’я, Є базовим для 
функціональної подальшої 
Медико- Лікування, реабілітація, 
незалежності, професійної та 
реабілітаційний відновні програми [4; 6] 
повсякденної соціальної 
активності інтеграції 
Профорієнтація, Має вирішальне 
Повернення до праці, 
перенавчання, значення на етапі 
Професійно- нова професійна 
працевлаштування, реінтеграції та 
трудовий траєкторія, економічна 
підприємництво [7; 14; довготривалої 
самостійність 
16; 58] інтеграції 
Відновлення 
Сімейно- Сімейне консультування, Підтримує сталість 
побутових ролей, 
комунікативний психосоціальна адаптації та 
взаєморозуміння, 
56 
 
Напрям 
Основні потреби, які Значення для 
соціальної Форми реалізації 
покриває етапів адаптації 
підтримки 
міжособистісної допомога, групи профілактику 
підтримки підтримки [10; 27; 50] ізоляції 
Участь у ветеранських і Має вирішальне 
Належність до 
Громадянсько- громадських ініціативах, значення для 
громади, соціальна 
інтеграційний волонтерських довгострокової 
участь, самореалізація 
програмах [13; 15; 29; 49] інтеграції 
Джерело: складено автором на основі [2; 3; 4; 6; 7; 8; 9; 10; 13; 14; 15; 16; 20; 21; 27; 29; 
49; 50; 56; 57; 58]. 
Як демонструє табл. 2.6, жоден напрям соціальної підтримки не є 
самодостатнім. Найвищу ефективність має не окрема форма допомоги, а їх 
поєднання в єдиній траєкторії супроводу. Правова визначеність без соціальних 
послуг не гарантує реальної адаптації; матеріальна підтримка без професійної 
інтеграції не забезпечує стійкої самостійності; психологічна допомога без 
підтримувального середовища в громаді може втрачати довготривалий ефект. 
Отже, з позицій сучасного соціального забезпечення підтримка учасників 
бойових дій повинна розглядатися як інтегрована система заходів, 
зорієнтованих не лише на компенсацію наслідків участі в бойових діях, а й на 
активне відновлення життєвого потенціалу особи. 
Слід акцентувати увагу і на тому, що форми соціальної підтримки мають 
різну інституційну природу. Частина з них забезпечується переважно 
державою в силу прямого юридичного обов’язку, інші реалізуються через 
місцеві програми, інститути громадянського суспільства, міжнародні проєкти 
або партнерські моделі. Саме така багатоканальність є одночасно сильним і 
проблемним аспектом системи. З одного боку, вона розширює спектр 
можливостей для ветерана; з іншого — ускладнює орієнтацію в системі, 
створює ризик фрагментації допомоги й залежності якості підтримки від місця 
проживання та рівня інституційної спроможності громади [13; 16; 29]. У 
зв’язку з цим важливого значення набуває координація між суб’єктами 
підтримки та побудова єдиного маршруту отримання допомоги. 
57 
 
На особливу увагу заслуговує громадсько-спільнотний напрям 
підтримки. Хоча він не завжди має настільки ж чітке нормативне оформлення, 
як, наприклад, пільгове або реабілітаційне забезпечення, його практичне 
значення є надзвичайно високим. Участь у ветеранських спільнотах, групах 
взаємодопомоги, громадських ініціативах та проєктах соціальної активності 
сприяє подоланню соціальної ізоляції, зміцненню ідентичності, відновленню 
довіри до соціального середовища та формуванню нових горизонтальних 
зв’язків [15; 29; 43; 49]. У цьому сенсі соціальна підтримка виходить за межі 
формальної допомоги і перетворюється на механізм суспільної реінтеграції 
ветерана. 
Отже, форми та напрями соціальної підтримки учасників бойових дій у 
процесі адаптації до мирного життя утворюють цілісну багаторівневу систему, 
в якій поєднано компенсаційні, сервісні, реабілітаційні, психологічні, 
професійні та інтеграційні механізми. Її зміст полягає не лише у забезпеченні 
правового та матеріального захисту, а й у створенні умов для відновлення 
соціального функціонування, професійної самореалізації, психологічної 
стійкості, сімейної рівноваги та активної участі у житті громади [2; 3; 4; 7; 9; 
10; 13; 14; 16; 20; 21; 29; 33; 45]. Саме комплексність, послідовність і 
взаємоузгодженість цих форм і напрямів визначають реальну ефективність 
адаптації учасників бойових дій до мирного життя. 
Висновки до розділу 2 
У другому розділі магістерської роботи здійснено комплексний аналіз 
нормативно-правових та організаційно-інституційних засад соціальної 
підтримки учасників бойових дій в Україні, а також охарактеризовано основні 
форми й напрями її реалізації у процесі адаптації до мирного життя. 
1. Установлено, що нормативно-правове забезпечення соціальної 
підтримки учасників бойових дій має багаторівневий і міжгалузевий характер. 
Його основу становлять конституційні гарантії права на соціальний захист, 
спеціальне законодавство про статус ветеранів війни, акти у сфері соціальних 
послуг, зайнятості, охорони здоров’я, реабілітації, захисту прав осіб з 
58 
 
інвалідністю, а також підзаконні нормативно-правові акти, що конкретизують 
механізми надання психологічної допомоги, соціальної адаптації та організації 
соціальних послуг [1–10; 22; 23]. Це дає підстави стверджувати, що правове 
регулювання досліджуваної сфери вже вийшло за межі вузької пільгово-
компенсаційної моделі та поступово набуло ознак комплексної системи 
підтримки. 
2. Доведено, що центральне місце в системі спеціального 
регулювання посідає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх 
соціального захисту», який визначає правовий статус учасників бойових дій, 
обсяг їхніх соціальних гарантій та засади державної політики у відповідній 
сфері [2]. Водночас аналіз чинного законодавства показав, що цей Закон 
історично побудований переважно навколо статусно-гарантійної конструкції, 
тоді як реальне забезпечення адаптації до мирного життя потребує поєднання 
його норм із положеннями Закону України «Про соціальні послуги», Закону 
України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я», Закону України «Про 
зайнятість населення» та інших актів, які забезпечують сервісний, 
реабілітаційний і трудоінтеграційний компоненти підтримки [3; 4; 7; 9; 10]. 
3. Обґрунтовано, що система суб’єктів реалізації соціальної 
підтримки учасників бойових дій має поліцентричний характер і охоплює 
центральні органи виконавчої влади, органи державного нагляду та 
координації, місцеві державні адміністрації, органи місцевого 
самоврядування, надавачів соціальних послуг, заклади охорони здоров’я, 
службу зайнятості, а також громадські та міжнародні організації [3; 4; 7; 10; 
51–58]. Особливу роль у цій системі відіграють Міністерство у справах 
ветеранів України як спеціалізований суб’єкт формування ветеранської 
політики, Міністерство соціальної політики України як системоутворюючий 
орган у сфері соціальних послуг, а також органи місцевого рівня, через які 
здійснюється фактичний доступ ветерана до допомоги [51; 52; 54–56]. 
4. Визначено, що ефективність системи соціальної підтримки 
безпосередньо залежить не лише від наявності відповідних суб’єктів, а 
59 
 
передусім від узгодженості їх функцій, розмежування компетенцій та якості 
міжвідомчої взаємодії. Багатосуб’єктність цієї сфери створює значний 
потенціал для комплексної допомоги, проте водночас породжує ризики 
дублювання повноважень, інституційної фрагментарності, різного рівня 
доступності послуг у територіальних громадах і залежності результату від 
організаційної спроможності конкретного регіону чи громади [13; 16; 29; 51–
58]. Отже, однією з ключових умов результативної підтримки є не тільки 
правове закріплення компетенцій, а й побудова реального координаційного 
механізму між усіма залученими інституціями. 
5. З’ясовано, що форми соціальної підтримки учасників бойових дій 
у процесі адаптації до мирного життя є різноманітними за своїм змістом і 
функціональним призначенням. До них належать соціальні гарантії та пільги, 
грошові виплати і компенсації, соціальні послуги, психологічна допомога, 
медична та реабілітаційна допомога, професійна адаптація і сприяння 
зайнятості, інформаційно-консультативна підтримка, а також громадсько-
спільнотні форми допомоги [2; 3; 4; 7; 9; 10; 14; 16; 20; 21; 56–58]. 
Установлено, що найбільш перспективною з точки зору довгострокової 
адаптації є інтегрована модель підтримки, у якій компенсаційні механізми 
поєднуються із сервісними, реабілітаційними, психологічними та 
професійними заходами. 
6. Доведено, що основні напрями соціальної підтримки учасників 
бойових дій охоплюють правовий, матеріально-економічний, соціально-
сервісний, психологічний, медико-реабілітаційний, професійно-трудовий, 
сімейно-комунікативний і громадянсько-інтеграційний виміри [2; 3; 4; 7; 10; 
13; 14; 16; 20; 21; 29; 33; 45]. При цьому жоден із зазначених напрямів не може 
забезпечити стійку адаптацію ізольовано від інших. Соціальна підтримка 
набуває реального адаптаційного потенціалу лише за умови їх 
взаємодоповнюваності, послідовності та індивідуальної орієнтації на потреби 
конкретної особи. 
60 
 
7. Узагальнення результатів аналізу дало змогу зробити висновок, 
що в Україні сформовано нормативно й інституційно значущий фундамент 
соціальної підтримки учасників бойових дій, який включає як спеціальні 
статусні гарантії, так і ширший комплекс соціально-сервісних, реабілітаційних 
і інтеграційних механізмів [2; 3; 4; 7; 9; 10; 51–58]. Разом із тим виявлено, що 
головними проблемами залишаються фрагментарність практичної реалізації, 
неоднорідність територіальної доступності допомоги, недостатня 
синхронізація між суб’єктами підтримки та потреба в посиленні 
довгострокових механізмів супроводу ветеранів. 
Отже, другий розділ дав підстави стверджувати, що соціальна підтримка 
учасників бойових дій в Україні вже має розвинену нормативну та 
організаційну основу, проте її ефективність визначається не стільки 
формальною наявністю прав, програм і установ, скільки здатністю цієї 
системи діяти як цілісний, людиноцентричний і практично результативний 
механізм адаптації до мирного життя. Саме це обумовлює необхідність 
подальшого аналізу проблем функціонування чинної системи підтримки та 
обґрунтування шляхів її вдосконалення, що і становитиме зміст третього 
розділу магістерської роботи. 
  
61 
 
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ 
ПІДТРИМКИ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ 
3.1. Основні проблеми адаптації учасників бойових дій до мирного 
життя в сучасних умовах 
Проблематика адаптації учасників бойових дій до мирного життя в 
сучасних умовах має особливо складний і суперечливий характер. Її специфіка 
зумовлена тим, що процес повернення військовослужбовця до цивільного 
середовища в Україні . відбувався не в умовах завершеного постконфліктного 
відновлення, а на тлі триваючої збройної агресії, суспільної напруги, 
масштабної трансформації соціальних інститутів, змін на ринку праці та 
зростання навантаження на систему соціального захисту [11; 13; 16]. За таких 
обставин поняття «адаптація до мирного життя» набуває особливого змісту: 
йдеться не про повернення до стабільного довоєнного соціального порядку, а 
про інтеграцію в цивільне життя, яке саме перебуває в стані структурної 
нестабільності. Це означає, що труднощі адаптації зумовлені не лише 
індивідуальними наслідками участі в бойових діях, а й загальними умовами 
функціонування суспільства, в якому відбувається це повернення. 
У сучасних наукових і аналітичних джерелах наголошується, що 
адаптація учасників бойових дій є багатовимірним процесом, а тому її 
проблеми не можуть бути зведені лише до психологічного або матеріального 
аспекту [13; 24; 33; 34; 45]. Вони охоплюють правову визначеність, доступ до 
послуг, стан здоров’я, професійну реалізацію, сімейну взаємодію, соціальні 
зв’язки, громадянську включеність і можливість відновлення суб’єктності в 
нових умовах життя. Саме тому науково коректним є розгляд адаптаційних 
труднощів як системи взаємопов’язаних бар’єрів, кожен із яких підсилює інші 
та ускладнює повернення особи до повноцінного функціонування в 
цивільному середовищі. 
Насамперед слід підкреслити, що однією з базових проблем адаптації є 
розрив між військовим досвідом і цивільним соціальним порядком. Участь у 
бойових діях формує специфічні моделі поведінки, сприйняття ризику, 
62 
 
колективної взаємодії, дисциплінарної організації життя та комунікації. Після 
повернення до цивільного середовища особа змушена перебудовувати не 
тільки зовнішній спосіб життя, а й внутрішню систему орієнтації у світі, що 
часто супроводжується почуттям відчуження, втрати зрозумілої соціальної 
ролі та труднощами ідентифікаційного переходу [33; 41; 45, p. 137–144]. 
Зарубіжні дослідники слушно вказують, що перехід від військової до 
цивільної ідентичності є не одномоментною зміною статусу, а тривалим 
процесом реконструкції повсякденності, цінностей і соціального самовідчуття 
[35; 40; 43]. У контексті України ця проблема посилюється тим, що сам 
цивільний простір у досліджуваний період не був нейтральним чи повністю 
мирним, а продовжував функціонувати в умовах війни. 
Важливою проблемою є також інституційна складність доступу до 
підтримки. В Україні вже було сформовано нормативну й організаційну 
основу соціальної підтримки учасників бойових дій, сама система залишалася 
багатосуб’єктною, процедурно складною та для багатьох ветеранів 
недостатньо прозорою [13; 16; 17; 18]. Особа, яка повертається до цивільного 
життя, часто змушена одночасно взаємодіяти з органами, відповідальними за 
статус, пільги, соціальні послуги, медичне забезпечення, психологічну 
допомогу, реабілітацію, зайнятість та місцеві програми підтримки. Така 
множинність інституцій за відсутності єдиного зрозумілого маршруту 
отримання допомоги може сама по собі виступати фактором дезадаптації. У 
результаті ветеран нерідко опиняється не в позиції особи, яку супроводжують 
у процесі повернення до мирного життя, а в позиції людини, яка самостійно 
має «збирати» систему підтримки з розрізнених елементів. 
Зміст основних проблем адаптації учасників бойових дій до мирного 
життя узагальнено в табл. 3.1. 
Таблиця 3.1 
Основні проблеми адаптації учасників бойових дій до мирного життя в сучасних 
умовах 
63 
 
Проблемний блок Основний зміст проблеми Прояв у процесі адаптації 
Відчуття втрати звичного 
Розрив між військовою і цивільною 
порядку, внутрішня 
Ідентифікаційно- моделлю життя, трансформація 
дезорієнтація, труднощі 
рольовий соціальної ролі, труднощі 
включення в цивільні 
самовизначення [33; 41; 45] 
практики 
Наслідки бойового стресу, емоційне 
Погіршення емоційного стану, 
напруження, труднощі 
Психологічний уникнення комунікації, 
саморегуляції, бар’єри звернення по 
нестійкість адаптації 
допомогу [20; 21; 24; 26] 
Зміна сімейних ролей, напруження у 
Конфліктність, відчуження, 
Сімейно- близьких стосунках, складність 
непорозуміння між ветераном 
комунікативний повернення до повсякденної 
і членами сім’ї 
взаємодії [27; 50] 
Зменшення соціальної участі, 
Ослаблення соціальних зв’язків, 
Соціально- відчуття непотрібності, 
обмежена включеність у громаду, 
середовищний дистанціювання від 
ризик соціальної ізоляції [29; 43; 49] 
цивільного середовища 
Складність процедур, 
Правово- фрагментарність інформування, Ускладнений доступ до прав, 
адміністративний недостатня орієнтація в системі послуг і програм підтримки 
гарантій і послуг [13; 17; 18] 
Проблеми працевлаштування, Економічна нестабільність, 
Професійно- перекваліфікації, перенесення втрата професійної 
трудовий військових компетентностей у перспективи, відкладена 
цивільну сферу [14; 16; 38; 42] реінтеграція 
Потреба у тривалій фізичній, Уповільнення повернення до 
Медико-
психосоціальній, функціональній активного життя, залежність 
реабілітаційний 
реабілітації [4; 20; 22] від сторонньої допомоги 
Нерівномірна доступність послуг у Відмінність у якості 
Інституційно-
громадах, різна спроможність підтримки залежно від місця 
територіальний 
місцевих систем підтримки [13; 16] проживання 
Джерело: складено автором на основі [4; 13; 14; 16; 17; 18; 20; 21; 22; 24; 26; 27; 29; 33; 
38; 41; 42; 43; 45; 49; 50]. 
Як видно з табл. 3.1, адаптація до мирного життя ускладнюється не 
однією домінантною проблемою, а сукупністю різнорівневих бар’єрів. 
Особливо важливо, що ці бар’єри мають кумулятивний ефект: правова 
невизначеність може поглиблювати психологічне виснаження, труднощі 
працевлаштування — посилювати сімейну напругу, а соціальна ізоляція — 
знижувати мотивацію до звернення по професійну допомогу. Отже, проблема 
64 
 
адаптації не може бути ефективно розв’язана через реагування лише на один 
її вимір. 
Однією з найчутливіших сфер є психологічна адаптація. У науковій 
літературі підкреслюється, що для значної частини учасників бойових дій 
процес повернення до цивільного життя супроводжується емоційною 
напругою, труднощами довіри, зміною ставлення до соціального оточення, 
відчуттям непорозуміння з боку цивільних осіб та потребою переосмислення 
пережитого досвіду [24, с. 21–27; 26, с. 127–133; 27, с. 159–163]. Водночас 
проблемою є не лише наявність психологічних труднощів як таких, а й бар’єри 
у зверненні по допомогу. Частина ветеранів сприймає таке звернення як ознаку 
слабкості, частина не має достатньої інформації про доступні послуги, а 
частина не довіряє інституціям або не вважає наявну підтримку релевантною 
власному досвіду [20; 21; 48; 50]. За таких умов психологічна дезадаптація 
може набувати прихованого характеру й проявлятися не у формі прямого 
звернення по допомогу, а через конфлікти, відчуження, соціальне уникнення 
або труднощі професійного включення. 
Суттєвою проблемою адаптації є сімейно-комунікативна перебудова. 
Повернення учасника бойових дій до сімейного простору не означає 
автоматичного відновлення довоєнного способу взаємодії. За час відсутності 
ветерана змінюються розподіл ролей, побутові звички, емоційна дистанція, 
способи ухвалення рішень і структура відповідальності всередині сім’ї. У 
результаті повернення до сім’ї може виявитися не лише очікуваним і 
позитивним, а й напруженим та конфліктогенним процесом [27, с. 159–163; 
50]. Особливо це стосується ситуацій, коли ветеран очікує швидкого 
повернення до попереднього емоційного порядку, а члени сім’ї вже 
функціонують в іншій моделі побутової та психологічної організації. Отже, 
адаптація до мирного життя має сімейний вимір, і без урахування цього 
чинника система підтримки залишається неповною. 
Не менш гострим є професійно-трудовий блок проблем. 
Працевлаштування для учасників бойових дій є не просто джерелом доходу, а 
65 
 
ключовим інструментом повернення до цивільної соціальної ролі. Саме тому 
труднощі на ринку праці мають подвійний негативний ефект: вони знижують 
матеріальну стабільність і водночас перешкоджають формуванню відчуття 
перспективи, потрібності та соціальної включеності [14; 16; 38; 42]. 
Дослідження Українського ветеранського фонду вказують на наявність 
бар’єрів, пов’язаних із невідповідністю наявних вакансій очікуванням 
ветеранів, браком гнучких форматів зайнятості, потребою у перекваліфікації 
та труднощами в перенесенні військових навичок у цивільну професійну 
сферу [14]. У свою чергу аналітичні матеріали Національного інституту 
стратегічних досліджень засвідчують, що ризики невирішеного питання 
зайнятості ветеранів мають не лише індивідуальні, а й суспільні наслідки, 
оскільки можуть впливати на рівень соціальної напруги, економічну 
активність і загальну результативність реінтеграційної політики [16]. 
Особливе місце в структурі адаптаційних труднощів посідає соціальна 
ізоляція та зниження рівня громадянської включеності. Міжнародні 
дослідження переконливо доводять, що соціальна пов’язаність, почуття 
приналежності до групи, участь у спільнотах підтримки та наявність довірчих 
зв’язків мають вирішальне значення для благополуччя ветеранів після 
завершення служби [37; 43; 49]. В українських умовах ця проблема 
ускладнюється різною спроможністю громад до роботи з ветеранами, 
неоднаковою розвиненістю ветеранської інфраструктури та відсутністю 
універсального соціального маршруту включення в життя місцевої спільноти 
[13; 15; 29]. Унаслідок цього частина учасників бойових дій не знаходить для 
себе зрозумілого місця в громаді після повернення зі служби, що підвищує 
ризик відчуження, замкненості та віддалення від цивільного середовища. 
Не можна оминути й правово-адміністративні труднощі, які суттєво 
впливають на загальний перебіг адаптації. Формально наявність статусу, 
гарантій і програм підтримки не завжди означає легкість доступу до них. У 
практичному вимірі ветерани стикаються з потребою проходити численні 
бюрократичні процедури, збирати документи, орієнтуватися в неоднорідній 
66 
 
системі компетенцій різних органів, повторно пояснювати власну ситуацію 
різним установам [17; 18]. У таких умовах навіть нормативно забезпечене 
право може сприйматися як важкодоступне. Особливо проблемним це є для 
тих осіб, які одночасно потребують кількох видів підтримки: соціальної, 
медичної, психологічної, правової та професійної. Тоді бар’єром стає не 
відсутність самої допомоги, а розпорошеність механізмів її отримання. 
Ще однією фундаментальною проблемою є нерівномірність 
територіальної доступності послуг. Громади суттєво різнилися за 
інституційною спроможністю забезпечувати повний комплекс підтримки 
учасників бойових дій. У частині територіальних громад уже формувалися 
локальні моделі ветеранської політики, розвивалися партнерства з 
громадськими організаціями, працювали центри підтримки, налагоджувався 
соціальний супровід. Водночас в інших громадах допомога мала епізодичний, 
фрагментарний або переважно адміністративний характер [13; 16]. Це означає, 
що доступ ветерана до якісної соціальної підтримки значною мірою залежав 
від місця проживання, а не лише від об’єктивного характеру його потреб. Така 
ситуація суперечить принципу рівності доступу до соціальної підтримки й 
свідчить про наявність просторової нерівності в адаптаційних можливостях. 
Не менш важливою є проблема довготривалості та послідовності 
супроводу. Багато механізмів підтримки влаштовані таким чином, що 
реагують на вже сформовану потребу або окрему кризову ситуацію, проте не 
завжди забезпечують тривалий супровід людини на різних етапах її 
повернення до цивільного життя [3; 9; 13]. Адаптація ж, як уже було доведено 
в першому розділі, є процесом не одномоментним, а фазовим. Відповідно, 
потреби ветерана змінюються: на початковому етапі домінують питання 
безпеки, правової визначеності й первинної стабілізації, пізніше 
актуалізуються працевлаштування, сімейна взаємодія, психологічне 
відновлення, громадянська участь. Якщо система підтримки не здатна 
супроводжувати цю динаміку, вона стає реактивною, а не розвитковою. 
67 
 
Узагальнення взаємозв’язку між проблемами адаптації та їх наслідками 
для соціального функціонування учасників бойових дій подано в табл. 3.2. 
Таблиця 3.2 
Вплив основних проблем адаптації на соціальне функціонування учасників бойових 
дій 
Довгостроковий наслідок 
Проблема Безпосередній вплив 
для адаптації 
Ускладнення входження у Нестійкість самовизначення, 
Розрив між військовою та 
цивільні ролі, почуття уповільнення інтеграції в 
цивільною ідентичністю 
дезорієнтації [33; 41; 45] мирне життя 
Погіршення емоційної 
Психологічне напруження 
рівноваги, уникнення Хронізація дезадаптації, 
та бар’єри звернення по 
соціальної взаємодії [20; 24; зниження якості життя 
допомогу 
26] 
Ослаблення найближчого 
Порушення побутової та 
Сімейні труднощі підтримувального 
емоційної взаємодії [27; 50] 
середовища 
Економічна невизначеність, Відкладена самореалізація, 
Труднощі 
втрата соціальної ролі [14; посилення соціальної 
працевлаштування 
16; 42] уразливості 
Недовіра до системи 
Правово-адміністративні Затримка в отриманні 
підтримки, фрагментація 
бар’єри гарантій і послуг [17; 18] 
адаптаційного маршруту 
Звуження кола взаємодії, Послаблення громадянської 
Соціальна ізоляція відчуття відчуження [29; 43; включеності, ризик 
49] маргіналізації 
Обмеження можливостей 
Територіальна нерівність Нерівні умови адаптації та 
підтримки залежно від 
доступу до допомоги різна якість реінтеграції 
громади [13; 16] 
Переривчастість допомоги, 
Недостатність Низька сталість позитивних 
відсутність послідовної 
довготривалого супроводу результатів адаптації 
підтримки [3; 9; 13] 
Джерело: складено автором на основі [3; 9; 13; 14; 16; 17; 18; 20; 24; 26; 27; 29; 33; 41; 42; 
43; 45; 49; 50]. 
Як засвідчує табл. 3.2, основні проблеми адаптації мають не 
ізольований, а системний вплив на соціальне функціонування учасників 
бойових дій. Вони одночасно торкаються самооцінки, ролі в сім’ї, економічної 
незалежності, довіри до інституцій, участі в житті громади та загальної 
життєвої перспективи. Це означає, що проблема адаптації в сучасних умовах 
68 
 
є значно ширшою, ніж питання окремої пільги, окремої психологічної 
консультації чи окремої програми працевлаштування. Фактично йдеться про 
потребу в такій моделі підтримки, яка здатна охопити людину в усій повноті 
її соціального становища. 
Особливістю сучасних умов є й те, що адаптація учасників бойових дій 
відбувається в суспільстві, де тема війни залишається повсякденно 
присутньою. З одного боку, це може посилювати суспільну повагу до 
військового досвіду, з іншого — створювати стан постійного емоційного 
напруження, у якому цивільне життя не сприймається як повністю 
відокремлене від воєнної реальності [11; 13]. У результаті частина ветеранів 
фактично повертається не до «мирного життя» в класичному розумінні, а до 
цивільного сегмента суспільства, що продовжує жити в режимі війни. Це 
робить адаптацію не лише особистою, а й колективною проблемою, оскільки 
межа між фронтовим і тиловим досвідом у таких умовах не є цілком чіткою. 
Отже, основні проблеми адаптації учасників бойових дій до мирного 
життя в сучасних умовах мають комплексний, багаторівневий і 
взаємопов’язаний характер. Вони охоплюють труднощі ідентифікаційного 
переходу, психологічного відновлення, сімейної взаємодії, працевлаштування, 
доступу до послуг, громадянської включеності та рівності територіального 
доступу до підтримки [13; 14; 16; 20; 24; 26; 27; 29; 33; 41; 43; 45; 49; 50]. Їх 
ключова особливість полягає в тому, що ці проблеми виникають не окремо 
одна від одної, а формують цілісне поле ризиків дезадаптації. Саме тому 
подальший аналіз має бути спрямований не лише на констатацію існуючих 
труднощів, а й на оцінку ефективності чинної системи соціальної підтримки, 
її здатності відповідати на ці виклики та забезпечувати не формальне, а 
реальне повернення учасника бойових дій до повноцінного соціального життя. 
 
 
 
69 
 
3.2. Оцінка ефективності чинної системи соціальної підтримки 
учасників бойових дій 
Оцінка ефективності чинної системи соціальної підтримки учасників 
бойових дій потребує виходу за межі формального констатування наявності 
пільг, програм і компетентних органів. У науковому розумінні ефективною 
може вважатися така система, яка не лише юридично закріплює права 
ветерана, а й реально забезпечує їх доступну, своєчасну, адресну, безперервну 
та результативну реалізацію в процесі повернення до цивільного життя. Саме 
тому у межах цього підрозділу оцінка здійснюється за сукупністю критеріїв: 
нормативна повнота, інституційна спроможність, доступність допомоги, 
адресність і персоналізація підтримки, міжвідомча координація, 
безперервність супроводу, а також практичний вплив на професійну, 
психологічну і соціальну реінтеграцію учасників бойових дій [2; 3; 4; 7; 9; 10; 
13; 33; 45].  
Потреба саме в такому багатокритеріальному підході зумовлена тим, що 
до кінця 2023 року в Україні вже була сформована доволі широка нормативна 
й організаційна база ветеранської політики, однак міжнародні та українські 
аналітичні джерела одночасно вказували на складність реінтеграції ветеранів 
у ширшому контексті гуманітарного навантаження, відновлення країни та 
неоднорідності місцевих інституційних можливостей [13; 16; 59]. Отже, 
питання полягає не лише в тому, чи існує система підтримки, а в тому, 
наскільки вона спроможна перетворювати формально гарантовані права на 
реальний маршрут повернення людини до повноцінного соціального життя.  
Аналітичну рамку оцінювання чинної системи соціальної підтримки 
учасників бойових дій подано в табл. 3.3. 
 
 
 
 
70 
 
Таблиця 3.3 
Критерії оцінки ефективності чинної системи соціальної підтримки учасників 
бойових дій 
Питання, на які дає 
Критерій оцінки Зміст критерію 
відповідь 
Наявність законодавчо закріплених Чи охоплює правове поле 
Нормативна 
гарантій, послуг, процедур і механізмів основні потреби учасників 
повнота 
підтримки бойових дій? 
Наявність і функціональність 
Чи є в держави й громади 
Інституційна уповноважених суб’єктів, розподіл 
здатність реалізувати 
спроможність повноважень, організаційна готовність 
задекларовані гарантії? 
системи 
Територіальна, інформаційна, Чи може ветеран реально 
Доступність процедурна й фізична доступність скористатися підтримкою 
допомоги без надмірних бар’єрів? 
Орієнтація системи на індивідуальні Чи враховує підтримка 
Адресність і 
потреби, а не лише на формальний реальну життєву ситуацію 
персоналізація 
статус конкретної особи? 
Чи має особа не разову, а 
Послідовність супроводу на різних 
Безперервність тривалу траєкторію 
етапах адаптації до мирного життя 
підтримки? 
Узгодженість дій між органами влади, 
Чи працює система як 
соціальними, медичними, 
Координація цілісний механізм, а не як 
реабілітаційними та трудовими 
сукупність фрагментів? 
інституціями 
Реальний вплив на працевлаштування, Чи веде підтримка до 
Практична психологічну стабілізацію, соціальну стійкої адаптації, а не лише 
результативність включеність, відновлення до формального надання 
функціонування послуг? 
Джерело: складено автором на основі [2; 3; 4; 7; 9; 10; 13; 16; 20; 21; 33; 45; 59].  
За критерієм нормативної повноти чинну систему соціальної підтримки 
доцільно оцінити досить високо. Правове поле вже охоплює не лише статус 
учасника бойових дій і пов’язані з ним пільги, а й соціальні послуги, соціальну 
адаптацію, психологічну допомогу, медичну та функціональну реабілітацію, 
підтримку зайнятості, а також локальний розвиток ветеранської політики [2; 
3; 4; 7; 9; 10; 51]. Саме це дає підстави стверджувати, що українська модель 
підтримки до кінця 2023 року вийшла за межі суто пільгово-компенсаційної 
конструкції та формально наблизилася до комплексного підходу. Водночас 
71 
 
наявність нормативного масиву ще не означала однакової ефективності його 
практичної реалізації.  
Якщо оцінювати систему за критерієм інституційної спроможності, то її 
стан доцільно визначити як такий, що активно формується, але ще не досяг 
повної структурної зрілості. З одного боку, функціонували спеціалізований 
центральний орган у сфері ветеранської політики, соціально-сервісна 
інфраструктура, механізми психологічної допомоги, а також відбувалося 
нормативне впорядкування діяльності структурних підрозділів з питань 
ветеранської політики на рівні районних адміністрацій і територіальних 
громад. З іншого боку, сама поява у жовтні 2023 року методичних 
рекомендацій щодо організації діяльності таких підрозділів свідчила, що 
місцева інституційна архітектура ще перебувала на стадії стандартизації та 
становлення [51; 56; 60]. Це означає, що система вже мала управлінський 
каркас, однак його наповнення в різних громадах залишалося нерівномірним.  
За критерієм доступності ефективність системи варто оцінити 
стриманіше. Законодавство і підзаконне регулювання передбачали право 
ветерана на різні види підтримки, однак аналітичні матеріали українських 
організацій і дослідження потреб ветеранів фіксували проблему складності 
навігації в системі допомоги, розпорошеність сервісів і потребу в сервісах 
“єдиного вікна” або принаймні зрозумілого маршруту супроводу [13; 14, с. 49–
50; 17; 18]. Характерно, що у фокус-групах ветерани прямо говорили про 
потребу у спеціалізованих центрах, де в межах однієї інституції можна було б 
отримати допомогу щодо оформлення пільг, послуг і працевлаштування [14, 
с. 49–50]. Це дає підстави констатувати: формальна наявність програм не 
усуває процедурного бар’єра, якщо сама система залишається для людини 
складною й фрагментованою.  
У площині адресності та персоналізації система продемонструвала 
істотний крок уперед порівняно з попередньою, переважно статусною 
моделлю. Закон України «Про соціальні послуги» та Державний стандарт 
соціальної адаптації закріпили підхід, заснований на оцінюванні 
72 
 
індивідуальних потреб, складанні індивідуального плану й наданні послуг 
відповідно до конкретної життєвої ситуації особи [3; 9]. Саме в цьому полягає 
одна з найсильніших сторін чинної моделі: вона відкрила можливість перейти 
від однакової для всіх категоріальної допомоги до підтримки, що враховує 
реальний рівень дезадаптації, сімейний контекст, стан здоров’я, професійний 
запит і ресурс самої людини. Водночас ефективність цього механізму залежала 
від якості первинної оцінки потреб і від професійної спроможності 
конкретного надавача послуг, а тому в практиці його результативність не була 
повністю уніфікованою.  
За критерієм безперервності супроводу система виглядала менш 
переконливо. Нормативне поле вже допускало надання різних видів допомоги 
на різних етапах адаптації, однак у дослідженнях реінтеграції ветеранів 
послідовно наголошувалося, що сам процес повернення до цивільного життя 
є тривалим, нелінійним і потребує не разових заходів, а стійкої траєкторії 
супроводу [13; 33; 34; 45; 59]. У цьому сенсі чинна система до кінця 2023 року 
залишалася радше набором інструментів, ніж повністю інтегрованим “шляхом 
ветерана”, однаково зрозумілим і доступним на всіх етапах повернення до 
мирного життя. Саме відсутність гарантованої послідовності між статусними 
процедурами, психологічною допомогою, реабілітацією, соціальними 
послугами й професійною адаптацією знижувала загальну результативність 
підтримки.  
Оцінюючи психологічний і медико-реабілітаційний сегменти, слід 
визнати, що саме тут у 2022–2023 роках відбулися помітні інституційні 
зрушення. На рівні нормативного регулювання були закріплені окремі 
механізми психологічної допомоги ветеранам війни та членам їх сімей, а 
система охорони здоров’я розвивала функціонально орієнтовану модель 
реабілітації [4; 10]. Водночас офіційні матеріали ВООЗ показували, що навіть 
у ширшому масштабі країни психічне здоров’я та психосоціальна підтримка 
розвивалися в умовах дуже високого навантаження, а у 2022 році 30 
підтриманих ВООЗ громадських команд з психічного здоров’я надали понад 
73 
 
23 000 консультацій більш ніж 1 400 людям із тяжкими психічними розладами, 
при цьому на 2023 рік ставилося завдання подальшого масштабування 
mhGAP, координації послуг і розвитку громадських сервісів [20, p. 6–11; 21]. 
Це свідчило про розширення інфраструктури, але водночас і про те, що 
потреби населення, у тому числі ветеранів, залишалися значно більшими за 
наявні потужності системи.  
Найбільш проблемним з точки зору практичної результативності до 
кінця 2023 року залишався професійно-трудовий напрям. Дані reSCORE 2023 
засвідчили, що ветерани віком 18–60 років частіше повідомляли про 
безробіття, ніж загальне населення: 37 % ветеранів вказали, що вони нині 
безробітні, тоді як серед загальної популяції цей показник становив 15 %; крім 
того, ветерани з бойовими пораненнями значно рідше були працевлаштовані, 
ніж ветерани без таких поранень — 46 % проти 67 % [59, p. 33–34, 52]. У 
поєднанні з даними Українського ветеранського фонду про небажання 
частини роботодавців брати ветеранів на роботу, дефіцит перекваліфікації та 
потребу в спеціалізованих механізмах підтримки зайнятості це дає підстави 
оцінити результативність системи професійної адаптації як недостатню [14, с. 
49–50; 16]. Інакше кажучи, саме той напрям, який мав би забезпечувати 
довгострокову цивільну інтеграцію, виявився одним із найуразливіших.  
Певною мірою слабкі місця системи виявляються і через сприйняття 
самих ветеранів та суспільства. За даними дослідження «Потреби ветеранів 
2023», серед найбільш імовірних проблем, з якими ветерани можуть 
зіткнутися після повернення з війни, респонденти називали відсутність роботи 
(77,5 %), зловживання алкоголем чи наркотиками (72,8 %) та конфлікти в 
родині (69,4 %) [14, с. 48–49]. Важливо, що йдеться не про статистику 
фактичних випадків, а про уявлення щодо найвірогідніших ризиків; однак 
саме ці уявлення є показовими, бо вони відбивають суспільно усвідомлений 
профіль загроз у процесі реінтеграції. Це означає, що система підтримки до 
кінця 2023 року ще не сприймалася як така, що повністю нейтралізує основні 
ризики повернення до цивільного життя.  
74 
 
Інтегральну оцінку чинної системи соціальної підтримки учасників бойових дій подано в 
табл. 3.4. 
Таблиця 3.4 
Інтегральна оцінка ефективності чинної системи соціальної підтримки учасників 
бойових дій 
Складова Рівень 
Сильні сторони Основні обмеження 
системи ефективності 
Широке правове 
охоплення гарантій, 
Нормативно- Відносно Розрив між нормою та 
послуг, психологічної 
правова база високий практикою реалізації 
допомоги, реабілітації, 
зайнятості 
Наявність 
спеціалізованого органу Незавершеність 
Інституційна ветеранської політики, стандартизації місцевого 
Середній 
побудова соціально-сервісної та рівня, різна спроможність 
медико-реабілітаційної громад 
інфраструктури 
Середній / Складна навігація, 
Доступність Формальна наявність 
нижче фрагментарність сервісів, 
допомоги різних каналів допомоги 
середнього процедурні бар’єри 
Законодавче закріплення 
Адресність і оцінки потреб та Нерівномірна якість 
Середній 
персоналізація індивідуального реалізації на практиці 
планування 
Розширення 
Психологічна і інфраструктури, розвиток Попит перевищує наявні 
реабілітаційна Середній громадських сервісів, спроможності, 
підтримка нормативне оформлення нерівномірність доступу 
психологічної допомоги 
Високі бар’єри 
працевлаштування, 
Професійна Наявність правових 
Низький / потреба в 
адаптація і гарантій і програм 
проблемний перекваліфікації, 
зайнятість підтримки 
уразливість ветеранів з 
пораненнями 
Наявність нормативних і Відсутність повністю 
Міжвідомча 
Середній методичних передумов інтегрованого маршруту 
координація 
до координації супроводу на практиці 
Не гарантує однаково 
Система забезпечує доступної, безперервної 
Загальна 
Часткова базовий рівень захисту та та результативної 
результативність 
підтримки адаптації для всіх 
ветеранів 
Джерело: складено автором на основі [2; 3; 4; 7; 9; 10; 13; 14; 16; 20; 21; 45; 51; 56; 59; 60].  
75 
 
Як видно з табл. 3.4, чинну систему соціальної підтримки учасників 
бойових дій доцільно оцінити як частково ефективну. Така оцінка є 
принципово важливою, оскільки вона дозволяє уникнути двох крайнощів: з 
одного боку, недооцінки того інституційного й нормативного фундаменту, 
який в Україні вже був створений до кінця 2023 року, а з іншого — 
перебільшення його реальної результативності. Система уже забезпечувала 
базову правову охорону, формально визнавала потребу в соціальній адаптації, 
розвивала психологічні й реабілітаційні механізми та створювала окремі 
інструменти професійної інтеграції. Проте її здатність забезпечити для 
ветерана цілісний, безперервний, легко доступний та однаково якісний 
маршрут підтримки ще залишалася обмеженою [13; 14; 16; 20; 21; 59].  
З науково-аналітичної точки зору це означає, що головна проблема 
чинної системи полягає не у відсутності окремих елементів, а в недостатній 
системності їх взаємодії. Правовий статус без легкого доступу до послуг, 
послуги без тривалого супроводу, психологічна допомога без соціально-
професійної інтеграції, а програми зайнятості без адаптованого робочого 
середовища не формують цілісного ефекту реінтеграції. Саме тому наступним 
логічним кроком дослідження є обґрунтування шляхів удосконалення 
соціальної підтримки учасників бойових дій — таких, що поєднували б 
нормативну визначеність, інституційну координацію, сервісну доступність та 
орієнтацію на довгостроковий результат [13; 15; 16; 45; 59].  
3.3. Шляхи вдосконалення соціальної підтримки учасників бойових дій у 
процесі адаптації до мирного життя 
Удосконалення соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі 
адаптації до мирного життя слід розглядати не як окреме коригування чинних 
пільг чи адміністративних процедур, а як стратегічне переосмислення всієї 
моделі ветеранської політики. Проведений у попередніх підрозділах аналіз 
показав, що в Україні вже було сформовано значний нормативний та 
інституційний фундамент підтримки ветеранів: діяли спеціальне 
76 
 
законодавство, механізми соціальних послуг, інструменти психологічної 
допомоги, реабілітаційна та трудоінтеграційна складові. Водночас міжнародні 
та українські аналітичні джерела наголошували, що саме перехід від 
фрагментарної допомоги до структурованої й сталої реінтеграції є головним 
викликом для ветеранської політики, особливо в умовах триваючої війни, 
великого гуманітарного навантаження та потреби у відновленні країни.  
Саме тому вдосконалення системи соціальної підтримки має спиратися 
на кілька базових принципів: людиноцентричність, комплексність, 
безперервність, міжвідомчу координацію, територіальну доступність, сімейну 
орієнтованість і результативність. У контексті досліджуваної теми це означає, 
що система повинна не лише реагувати на вже наявні труднощі ветерана, а й 
активно супроводжувати його на різних етапах повернення до цивільного 
життя — від первинного входження у громаду до довготривалої соціальної 
інтеграції [3; 9; 13; 33; 45; 59]. Такий підхід випливає і з міжнародного досвіду, 
узагальненого у дослідженні ПРООН, де реінтеграція ветеранів розглядається 
як тривалий і багаторівневий процес, що вимагає поєднання соціального 
захисту, психосоціальної підтримки, зайнятості, роботи з громадами та 
визнання потенціалу самих ветеранів як ресурсу відновлення суспільства.  
Першим стратегічним напрямом удосконалення має стати перехід від 
переважно статусно-компенсаційної до маршрутизованої моделі підтримки. 
Хоча чинна система вже виходила за межі суто пільгового підходу, у 
практичному вимірі ветеран часто змушений був самостійно вибудовувати 
маршрут між різними суб’єктами допомоги. У зв’язку з цим доцільним є 
впровадження логіки «єдиного супровідного маршруту», у межах якого 
учасник бойових дій отримує не розрізнені послуги, а структуровану 
траєкторію підтримки: правове інформування, первинну оцінку потреб, 
соціальний супровід, доступ до психологічної допомоги, реабілітації, 
професійної адаптації та сімейно-комунікативної підтримки [3; 9; 13; 56]. 
Такий маршрут має бути не тільки нормативно окресленим, а й інституційно 
закріпленим за відповідальним суб’єктом або командою супроводу. Це є 
77 
 
авторським висновком, що спирається на виявлені у дослідженнях проблеми 
складної навігації системою допомоги та потребу в більш цілісній організації 
ветеранських сервісів.  
Другим напрямом виступає посилення локального рівня ветеранської 
політики. Проведений аналіз показав, що однією з ключових проблем системи 
є нерівномірність територіальної доступності підтримки. Саме тому 
особливого значення набуває розбудова спроможних структурних підрозділів 
з питань ветеранської політики в районних адміністраціях і територіальних 
громадах. Наказ Міністерства у справах ветеранів України від 11.10.2023 № 
250 та розроблені на його виконання методичні рекомендації фактично задали 
рамку для стандартизації місцевої архітектури ветеранської політики, причому 
в самих рекомендаціях прямо йдеться про багатовимірний, комплексний 
підхід, спрямований на запобігання соціальній та економічній виключеності й 
реінтеграцію ветеранів у громади, спільноти та родини [60]. Отже, подальше 
вдосконалення системи доцільно пов’язувати з інституційним зміцненням 
саме громадоорієнтованої підтримки, бо саме на локальному рівні адаптація 
набуває практичного змісту.  
Третій стратегічний напрям — розвиток сервісної моделі на засадах 
оцінки індивідуальних потреб. Закон України «Про соціальні послуги» і 
Державний стандарт соціальної адаптації вже створили для цього належну 
правову основу [3; 9]. Однак сама наявність стандарту ще не гарантує 
однакової якості його реалізації. Удосконалення в цій частині має полягати у 
поглибленні кейс-менеджменту, запровадженні чітких алгоритмів 
міжвідомчого перенаправлення, обов’язковому зв’язку між оцінкою потреб та 
індивідуальним планом допомоги, а також у поширенні практики тривалого 
соціального супроводу не лише на кризовому, а й на стабілізаційному та 
реінтеграційному етапах [3; 9; 56]. Як видно з табл. 3.5, напрями 
вдосконалення мають охоплювати одночасно організаційний, сервісний, 
психологічний, професійний та громадянсько-інтеграційний рівні.  
78 
 
Таблиця 3.5 
Стратегічні напрями вдосконалення соціальної підтримки учасників бойових дій у 
процесі адаптації до мирного життя 
Напрям 
Зміст пропонованих змін Очікуваний результат 
удосконалення 
Формування єдиного супровідного Зменшення 
Маршрутизація 
маршруту ветерана від первинного фрагментарності допомоги 
підтримки 
звернення до довготривалої інтеграції та процедурних бар’єрів 
Розвиток структурних підрозділів з Підвищення 
Посилення 
питань ветеранської політики в територіальної 
локальної 
громадах, упровадження локальних доступності й наближення 
інфраструктури 
координаційних моделей послуг до ветерана 
Якісна оцінка потреб, індивідуальне Персоналізація допомоги 
Поглиблення кейс- планування, міжвідомче та підвищення її 
менеджменту перенаправлення, довготривалий практичної 
супровід результативності 
Розширення доступу до 
Розвиток Зниження ризику 
громадоорієнтованих і 
психосоціальної психологічної дезадаптації 
міждисциплінарних сервісів, сімейного 
підтримки та соціальної ізоляції 
консультування, груп взаємопідтримки 
Посилення перекваліфікації, адаптації 
Стійке повернення до 
Професійна робочих місць, роботи з роботодавцями, 
праці та зміцнення 
реінтеграція підтримки ветеранського 
економічної самостійності 
підприємництва 
Сімейно- Включення сім’ї в програми підтримки, Відновлення соціальних 
громадська розвиток ветеранських просторів, зв’язків і довгострокова 
інтеграція громадських ініціатив і програм участі інтеграція в громаду 
Запровадження системи вимірювання Підвищення керованості 
Моніторинг і 
результатів адаптації, а не лише факту та доказовості 
оцінювання 
надання послуг ветеранської політики 
Джерело: складено автором на основі [3; 9; 13; 14; 16; 20; 21; 33; 45; 56; 59; 60].  
Особливої уваги потребує психологічна та психосоціальна підтримка, 
оскільки саме вона визначає стійкість усіх інших результатів адаптації. 
Матеріали ВООЗ за 2023 рік показують, що Україна в цей період уже рухалася 
у бік розвитку громадоорієнтованих моделей психічного здоров’я: діяли 
Community Mental Health Teams, які як мультидисциплінарні команди 
працювали в громаді, а не лише у стаціонарній моделі; крім того, ВООЗ 
декларувала подальше масштабування підтримки, координації та mhGAP-
навчання для первинної ланки [20; 21]. Це дає підстави вважати, що одним із 
79 
 
найперспективніших шляхів удосконалення є інтеграція ветеранської 
політики з розвитком саме громадських і міждисциплінарних сервісів 
психічного здоров’я, де психолог, психіатр, соціальний працівник і фахівець 
супроводу працюють не відокремлено, а в спільному адаптаційному полі. 
Такий висновок є інтерпретаційним, але він безпосередньо спирається на 
логіку вже започаткованих у 2022–2023 роках моделей.  
У цьому ж контексті важливо підкреслити потребу в сімейно 
орієнтованій моделі підтримки. Адаптація ветерана відбувається не у 
соціальному вакуумі, а в просторі близьких взаємин, де повернення до 
цивільного життя часто супроводжується зміною ролей, комунікативних 
моделей і побутових очікувань [27; 50]. Відтак удосконалення системи має 
передбачати ширше включення членів сім’ї у програми психологічної, 
соціальної та консультативної підтримки. Ідеться не лише про «допомогу 
сім’ї», а про визнання сім’ї окремим ресурсом адаптації. Такий підхід 
узгоджується і з міжнародними практиками, де підтримка родини 
розглядається як важливий чинник зменшення ризику дезадаптації та 
посилення довгострокової інтеграції ветерана в цивільне середовище [13; 33; 
50; 59].  
Окремим пріоритетом має бути вдосконалення професійної адаптації та 
трудової інтеграції. Аналітичні матеріали Українського ветеранського фонду 
та reSCORE 2023 засвідчили, що саме працевлаштування залишається одним 
із найвразливіших сегментів реінтеграції: ветерани частіше повідомляли про 
безробіття, а серед виявлених проблем називали небажання роботодавців 
працевлаштовувати ветеранів, брак можливостей для перекваліфікації, 
відсутність стандартів адаптації робочих місць для осіб з інвалідністю та 
численні бюрократичні процедури [14, с. 56, 59; 59, p. 33–34, 52]. У зв’язку з 
цим доцільно посилити не лише програми навчання чи грантову підтримку, а 
й роботу з роботодавцями, механізми супроводу працевлаштування, 
інструменти визнання військових компетентностей, а також гнучкі формати 
80 
 
повернення до праці. Інакше кажучи, політика зайнятості ветеранів має стати 
не додатком до соціального захисту, а його центральним елементом.  
На підставі цього доцільно запропонувати поетапну модель професійної 
реінтеграції, яка включала б ранню кар’єрну діагностику, консультації ще на 
етапі переходу до цивільного життя, оцінку навичок, перекваліфікацію, 
стажування, супровід під час першого періоду працевлаштування та окремі 
механізми підтримки ветеранського підприємництва [7; 14; 16; 23; 58]. У 
міжнародному досвіді, узагальненому ПРООН, професійний напрям посідає 
одне з центральних місць у реінтеграційних стратегіях; українські ж дані 2023 
року підтверджують, що саме тут розрив між правовою наявністю механізмів 
і реальною результативністю залишається найбільшим [13; 14; 16; 59]. Відтак 
вдосконалення трудової політики щодо ветеранів має бути спрямоване не 
лише на створення вакансій, а на вироблення повноцінної культури переходу 
від військової служби до цивільної кар’єри.  
Суттєвим кроком удосконалення має стати і розвиток ветеранських 
просторів, громадських сервісів і механізмів соціальної включеності. 
Дослідження й міжнародні огляди переконливо демонструють, що соціальна 
пов’язаність, участь у спільнотах підтримки, горизонтальні зв’язки та відчуття 
належності до громади мають прямий вплив на якість адаптації [29; 43; 49]. 
Саме тому ветеранська політика не повинна замикатися виключно на 
адміністративно-правових процедурах. Потрібні формати, у яких ветеран 
взаємодіє з громадою не лише як отримувач пільг, а як активний учасник 
суспільного життя, волонтерських, освітніх, професійних і громадянських 
ініціатив. Така модель особливо важлива для довгострокової інтеграції, 
оскільки вона відновлює не тільки функціонування, а й відчуття соціальної 
значущості.  
Важливе місце у вдосконаленні системи має посідати цифрова та 
інформаційна навігація. Частина бар’єрів адаптації пов’язана не з відсутністю 
допомоги як такої, а з браком зрозумілої інформації про маршрути доступу до 
неї. Саме тому доцільним є створення єдиної логіки інформування, у якій 
81 
 
поєднувалися б цифрові сервіси, локальні консультативні пункти, фахівці 
супроводу, прості інструкції щодо отримання пільг, послуг, психологічної 
допомоги, реабілітації, перекваліфікації та програм підприємництва [13; 14; 
17; 18]. У практичному вимірі це могло б суттєво знизити адміністративне 
навантаження на ветерана та зробити систему більш прозорою. Такий 
висновок прямо випливає з зафіксованих у дослідженнях скарг на складність 
процедур, інформування та бюрократичні бар’єри.  
Не менш значущим напрямом удосконалення є запровадження системи 
моніторингу результатів адаптації, а не лише обліку наданих послуг. 
Традиційно адміністративна система краще фіксує кількість виданих 
посвідчень, прийнятих заяв, наданих консультацій чи проведених заходів. 
Однак для оцінки реальної ефективності соціальної підтримки цього 
недостатньо. Необхідно вимірювати зміни в соціальному функціонуванні 
ветерана: чи працевлаштувався він, чи поліпшився його доступ до послуг, чи 
відновилася сімейна взаємодія, чи зменшився ризик ізоляції, чи має він 
стійкий маршрут психологічної та соціальної підтримки [13; 20; 21; 59]. Як 
видно з табл. 3.6, практичне вдосконалення системи доцільно структурувати 
за рівнями впровадження.  
Таблиця 3.6 
Пріоритетні заходи вдосконалення соціальної підтримки учасників бойових дій за 
рівнями реалізації 
Рівень реалізації Пріоритетні заходи Очікуваний ефект 
Уніфікація маршруту підтримки, 
Підвищення системності та 
міжвідомчі протоколи взаємодії, 
Державний керованості ветеранської 
розвиток системи моніторингу 
політики 
результатів 
Узгодження ветеранської, соціальної, 
Центральні органи Зменшення міжвідомчих 
медичної та трудової політики; спільні 
виконавчої влади розривів 
стандарти перенаправлення 
Розвиток підрозділів з питань 
Регіональний і ветеранської політики, локальних Наближення допомоги до 
місцевий програм, сервісів супроводу та місця проживання ветерана 
інформування 
82 
 
Рівень реалізації Пріоритетні заходи Очікуваний ефект 
Поглиблення кейс-менеджменту, 
Соціально- Підвищення адресності й 
індивідуалізація допомоги, тривалий 
сервісний безперервності підтримки 
соціальний супровід 
Розширення громадоорієнтованих 
Медико- Посилення психосоціальної 
сервісів психічного здоров’я, сімейної 
психологічний стійкості ветеранів 
підтримки, міждисциплінарних команд 
Перекваліфікація, адаптація робочих 
Професійно- Зростання зайнятості та 
місць, робота з роботодавцями, 
трудовий економічної самостійності 
підтримка підприємництва 
Розвиток ветеранських просторів, груп Зниження соціальної 
Громадський і 
взаємопідтримки, програм участі в ізоляції та посилення 
спільнотний 
громаді громадянської включеності 
Джерело: складено автором на основі [13; 14; 16; 20; 21; 29; 33; 45; 56; 59; 60].  
Аналіз табл. 3.6 дає підстави стверджувати, що вдосконалення 
соціальної підтримки учасників бойових дій має бути не точковим, а 
багаторівневим. Спроба реформувати лише один сегмент — наприклад, 
психологічну допомогу або програми працевлаштування — не забезпечить 
стійкого результату, якщо не буде одночасно покращено маршрутизацію, 
локальну спроможність громад, механізми супроводу та критерії оцінки 
результатів. Тому найбільш обґрунтованою видається модель, у якій державна 
політика поєднує нормативну визначеність із сервісною гнучкістю, а статусні 
гарантії — з індивідуалізованою траєкторією адаптації. Це вже не просто 
адміністративне вдосконалення, а зміна самої філософії підтримки ветерана: 
від реакції на проблему — до супроводу життєвого переходу.  
Отже, основними шляхами вдосконалення соціальної підтримки 
учасників бойових дій у процесі адаптації до мирного життя є: запровадження 
єдиного маршруту супроводу ветерана; інституційне зміцнення підрозділів 
ветеранської політики на місцях; розвиток адресної сервісної моделі на основі 
оцінки потреб; розширення доступу до громадоорієнтованої психосоціальної 
підтримки; посилення сімейно орієнтованих програм; переорієнтація 
професійної адаптації на реальну інтеграцію в ринок праці; розвиток 
ветеранських просторів і громадської участі; упровадження доказового 
моніторингу результатів адаптації [3; 9; 13; 14; 16; 20; 21; 29; 33; 45; 59; 60]. 
83 
 
Саме така модель здатна забезпечити не формальне надання окремих видів 
допомоги, а цілісне повернення учасника бойових дій до повноцінного 
цивільного життя.  
Висновки до розділу 3 
У третьому розділі магістерської роботи було здійснено проблемно-
аналітичне дослідження сучасного стану адаптації учасників бойових дій до 
мирного життя, оцінено ефективність чинної системи соціальної підтримки та 
обґрунтовано основні шляхи її вдосконалення. 
1. Установлено, що адаптація учасників бойових дій до мирного 
життя в сучасних умовах є складним, багаторівневим і нелінійним процесом, 
який відбувається під впливом не лише наслідків бойового досвіду, а й 
ширших суспільних, інституційних та економічних чинників. Особливість 
української ситуації полягає в тому, що повернення ветеранів до цивільного 
життя здійснювалося в умовах триваючої війни, що істотно ускладнювало 
процес соціальної стабілізації, професійного відновлення та психологічного 
переходу до мирного способу життя [11; 13; 16; 59]. 
2. Доведено, що основні проблеми адаптації учасників бойових дій 
мають системний і взаємопов’язаний характер. До них належать труднощі 
ідентифікаційного переходу від військової до цивільної ролі, психологічне 
напруження та бар’єри звернення по допомогу, сімейно-комунікативні 
ускладнення, ризик соціальної ізоляції, правово-адміністративні бар’єри 
доступу до підтримки, проблеми працевлаштування та професійної 
перекваліфікації, а також нерівномірність територіальної доступності послуг 
[13; 14; 16; 20; 24; 26; 27; 29; 33; 41; 43; 45; 49; 50]. Установлено, що зазначені 
проблеми не існують ізольовано, а формують єдине поле ризиків дезадаптації, 
у межах якого один несприятливий чинник посилює інший. 
3. З’ясовано, що чинна система соціальної підтримки учасників 
бойових дій може бути оцінена як частково ефективна. Її сильними сторонами 
є наявність широкої нормативно-правової бази, розвиток спеціалізованої 
ветеранської політики, інституційне оформлення психологічної допомоги, 
84 
 
функціонально орієнтованої реабілітації, соціальних послуг та окремих 
механізмів професійної інтеграції [2; 3; 4; 7; 9; 10; 13; 20; 21; 51; 56; 59]. Разом 
із тим виявлено, що формальна наявність цих механізмів не завжди забезпечує 
їхню реальну доступність, безперервність і результативність для конкретного 
ветерана. 
4. Обґрунтовано, що основними обмеженнями чинної системи 
соціальної підтримки є її фрагментарність, складність навігації, недостатня 
міжвідомча координація, нерівномірна інституційна спроможність 
територіальних громад, недостатній розвиток довготривалого супроводу та 
недостатня результативність професійно-трудової інтеграції [13; 14; 16; 17; 18; 
45; 59; 60]. Особливо проблемним виявлено саме професійно-трудовий 
напрям, оскільки працевлаштування залишається одним із ключових чинників 
стійкої реінтеграції, але водночас одним із найбільш уразливих сегментів 
підтримки [14; 16; 59]. 
5. Доведено, що підвищення ефективності соціальної підтримки 
учасників бойових дій потребує переходу від переважно статусно-
компенсаційної моделі до комплексної, людиноцентричної та 
маршрутизованої моделі супроводу. Така модель має передбачати єдиний 
маршрут підтримки ветерана, що поєднуватиме правове інформування, оцінку 
потреб, соціальний супровід, доступ до психологічної допомоги, реабілітації, 
професійної адаптації, сімейної підтримки та громадянської інтеграції [3; 9; 
13; 33; 45; 56; 59]. Саме в цьому полягає головний вектор трансформації 
системи соціальної підтримки — від набору окремих заходів до цілісної 
траєкторії повернення особи до повноцінного цивільного життя. 
6. Визначено, що пріоритетними шляхами вдосконалення соціальної 
підтримки учасників бойових дій є: інституційне зміцнення локального рівня 
ветеранської політики; розвиток адресної сервісної моделі на основі 
індивідуальної оцінки потреб; розширення громадоорієнтованої 
психосоціальної підтримки; включення сім’ї до програм адаптації; посилення 
професійної реінтеграції, перекваліфікації та підтримки ветеранського 
85 
 
підприємництва; розвиток ветеранських просторів і програм громадської 
участі; запровадження системи моніторингу результатів адаптації, а не лише 
обліку наданих послуг [13; 14; 16; 20; 21; 29; 33; 45; 59; 60]. 
7. Узагальнення проведеного аналізу дало підстави стверджувати, 
що соціальна підтримка учасників бойових дій у процесі адаптації до мирного 
життя повинна розглядатися як довготривалий, міжсекторальний і соціально 
значущий напрям державної політики, що виходить за межі традиційного 
соціального забезпечення. Її ефективність визначається не лише обсягом 
законодавчо закріплених гарантій, а здатністю держави, громади та 
суспільства забезпечити ветеранові реальний доступ до ресурсів відновлення, 
самореалізації та соціальної включеності [2; 3; 13; 33; 45; 59]. 
Отже, у третьому розділі доведено, що головним завданням подальшого 
розвитку системи соціальної підтримки учасників бойових дій є забезпечення 
її цілісності, послідовності, адресності та практичної результативності. Саме 
реалізація цих засад здатна перетворити соціальну підтримку з формально 
гарантованого набору заходів на дієвий механізм повноцінної адаптації 
учасників бойових дій до мирного життя. 
  
86 
 
ВИСНОВКИ 
У магістерській роботі здійснено комплексне дослідження соціальної 
підтримки учасників бойових дій у процесі адаптації до мирного життя. 
Актуальність обраної теми зумовлена тим, що в сучасних умовах саме питання 
повернення учасників бойових дій до повноцінного цивільного життя набуває 
не лише соціального, а й вагомого державного, правового, гуманітарного та 
суспільного значення. Адаптація до мирного життя є тривалим, 
багатовимірним і внутрішньо складним процесом, який не може бути зведений 
лише до отримання статусу, пільг чи окремих видів матеріальної допомоги. 
Йдеться про відновлення соціального функціонування особи, її здатності 
реалізовувати свої права, підтримувати стійкі соціальні зв’язки, повертатися 
до професійної діяльності, відновлювати сімейну рівновагу, долати наслідки 
бойового досвіду та інтегруватися в життя громади. Саме тому дослідження 
соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі адаптації до мирного 
життя є своєчасним і практично необхідним, а його результати мають значення 
як для науки соціального забезпечення, так і для вдосконалення державної 
політики у сфері ветеранської підтримки. 
У процесі дослідження досягнуто поставлену мету, яка полягала у 
комплексному аналізі соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі 
адаптації до мирного життя та обґрунтуванні напрямів її вдосконалення в 
Україні. Поставлені у роботі завдання виконано в повному обсязі. Це дало 
змогу послідовно розкрити теоретичні засади соціальної підтримки, дослідити 
правовий і соціальний статус учасників бойових дій, з’ясувати зміст адаптації 
до мирного життя як соціального процесу, проаналізувати нормативно-
правове та організаційне забезпечення соціальної підтримки, визначити 
основні форми і напрями такої підтримки, виявити проблеми її практичної 
реалізації та сформулювати шляхи вдосконалення. 
За результатами дослідження встановлено, що соціальна підтримка є 
органічною складовою системи соціального забезпечення та одним із 
ключових інструментів реалізації права особи на соціальний захист. Її сутність 
87 
 
полягає не лише у наданні матеріальних виплат, компенсацій або пільг, а у 
створенні комплексу умов, ресурсів і механізмів, спрямованих на подолання 
складних життєвих обставин, відновлення соціальної активності та 
забезпечення повноцінної участі особи в суспільному житті. У контексті 
учасників бойових дій соціальна підтримка має особливе значення, оскільки 
їхнє повернення до цивільного середовища супроводжується потребою 
адаптації до нових соціальних ролей, відновлення психологічної рівноваги, 
налагодження сімейної взаємодії, професійної переорієнтації та повернення до 
життя громади. У роботі доведено, що сучасне розуміння соціальної 
підтримки повинно ґрунтуватися на принципах комплексності, адресності, 
індивідуального підходу, доступності, міжвідомчої взаємодії та орієнтації на 
довготривалий результат. 
Установлено, що учасники бойових дій є особливою соціальною 
категорією в системі соціального захисту, оскільки поєднують ознаки 
спеціально визнаної законом статусної групи та соціальної групи з 
підвищеним рівнем потреб у матеріальній, правовій, реабілітаційній, 
психологічній, професійній і соціально-сервісній підтримці. Їхній статус 
визначається не лише участю у бойових діях, а й обов’язком держави 
забезпечити їм належні умови соціального захисту та підтримки. При цьому 
доведено, що зазначена категорія не є однорідною. Серед учасників бойових 
дій є особи з різним станом здоров’я, різним рівнем соціальної включеності, 
різною професійною історією, сімейною ситуацією та адаптаційним 
потенціалом. Саме тому ефективна система підтримки не може будуватися на 
уніфікованій моделі, а повинна враховувати індивідуальні потреби конкретної 
людини. 
Дослідження показало, що адаптація до мирного життя є складним 
соціальним процесом, який охоплює правовий, соціально-економічний, 
професійний, психологічний, сімейно-комунікативний та громадянський 
виміри. Її не можна тлумачити як просте повернення до попереднього стану, 
оскільки для багатьох учасників бойових дій йдеться про формування нової 
88 
 
моделі життєдіяльності після пережитого бойового досвіду. У роботі 
доведено, що адаптація має фазовий, нелінійний характер: вона включає 
первинний перехідний етап, період стабілізації, етап активної реінтеграції та 
довготривалої інтеграції у цивільне середовище. На кожному з цих етапів 
змінюються потреби особи, а отже, має змінюватися й характер соціальної 
підтримки. Саме це зумовлює потребу в довготривалому та послідовному 
супроводі, а не в разових або розірваних заходах допомоги. 
Важливим результатом дослідження став висновок про те, що 
нормативно-правове забезпечення соціальної підтримки учасників бойових 
дій. характеризувалося багаторівневістю та міжгалузевим характером. Його 
основу становили конституційні гарантії права на соціальний захист, 
спеціальне законодавство про статус ветеранів війни, норми у сфері 
соціальних послуг, охорони здоров’я, реабілітації, зайнятості, соціальних 
гарантій та захисту прав осіб з інвалідністю. Це дає підстави стверджувати, що 
в Україні було сформовано достатньо широку правову основу для реалізації 
соціальної підтримки учасників бойових дій. Водночас аналіз показав, що 
центральний спеціальний закон у цій сфері історично побудований переважно 
навколо статусно-пільгової моделі, тоді як ефективна адаптація до мирного 
життя потребує поєднання правового статусу з розвитком сервісних, 
реабілітаційних, психологічних та професійно-інтеграційних механізмів. 
У роботі встановлено, що система суб’єктів реалізації соціальної 
підтримки учасників бойових дій має поліцентричний характер. До неї входять 
центральні органи виконавчої влади, відповідальні за формування та 
реалізацію державної політики у сфері ветеранської підтримки та соціального 
забезпечення, органи державного нагляду і координації, місцеві державні 
адміністрації, органи місцевого самоврядування, надавачі соціальних послуг, 
заклади охорони здоров’я, служба зайнятості, а також громадські об’єднання, 
ветеранські організації, благодійні фонди та міжнародні партнери. Доведено, 
що така багатосуб’єктність має як позитивний, так і проблемний вимір. З 
одного боку, вона дає можливість забезпечити комплексність допомоги, з 
89 
 
іншого — породжує ризики дублювання повноважень, розпорошеності 
відповідальності, нерівномірності якості послуг і складності навігації для 
ветерана. Це дозволило зробити висновок, що ефективність системи 
визначається не тільки наявністю великої кількості суб’єктів, а насамперед 
узгодженістю їхніх дій і здатністю працювати в межах єдиного механізму 
підтримки. 
У ході дослідження охарактеризовано основні форми та напрями 
соціальної підтримки учасників бойових дій. До ключових форм віднесено 
соціальні гарантії та пільги, грошові виплати й компенсації, соціальні послуги, 
психологічну допомогу, медичну та реабілітаційну допомогу, професійну 
адаптацію й сприяння зайнятості, інформаційно-консультативну підтримку, а 
також громадсько-спільнотні форми підтримки. Встановлено, що напрями 
соціальної підтримки охоплюють правовий, матеріально-економічний, 
соціально-сервісний, психологічний, медико-реабілітаційний, професійно-
трудовий, сімейно-комунікативний та громадянсько-інтеграційний виміри. У 
роботі доведено, що жоден із цих напрямів не є самодостатнім. Лише їх 
поєднання в межах цілісної траєкторії допомоги може забезпечити реальний 
адаптаційний ефект. 
Окрему увагу в роботі приділено основним проблемам адаптації 
учасників бойових дій до мирного життя в сучасних умовах. Установлено, що 
ці проблеми мають системний і взаємопов’язаний характер. До них належать 
труднощі переходу від військової до цивільної ідентичності, психологічне 
напруження та бар’єри звернення по допомогу, сімейно-комунікативні 
ускладнення, ризик соціальної ізоляції, адміністративні труднощі доступу до 
прав і послуг, проблеми працевлаштування та професійної перекваліфікації, 
потреба в довготривалій реабілітації, а також нерівномірність територіальної 
доступності підтримки. Доведено, що ці проблеми взаємно підсилюють одна 
одну: складність працевлаштування може поглиблювати психологічну 
нестабільність, адміністративні бар’єри — посилювати недовіру до системи, а 
ослаблення соціальних зв’язків — ускладнювати реінтеграцію в громаду. Саме 
90 
 
тому адаптація до мирного життя не може бути забезпечена через розв’язання 
лише одного із зазначених блоків проблем. 
Проведене дослідження дозволило оцінити чинну систему соціальної 
підтримки учасників бойових дій як частково ефективну. Її сильними 
сторонами визначено наявність розвиненої нормативно-правової бази, 
інституційне оформлення ветеранської політики, розвиток системи соціальних 
послуг, законодавче визнання соціальної адаптації як важливого напряму 
підтримки, а також поступове розширення психологічної і реабілітаційної 
інфраструктури. Разом із тим встановлено, що головними слабкими сторонами 
системи є фрагментарність практичної реалізації, складність навігації, 
нерівномірність локальної інституційної спроможності, недостатня 
безперервність супроводу та обмежена результативність професійно-трудової 
інтеграції. Особливо проблемним виявився саме трудовий напрям, оскільки 
працевлаштування є одним із ключових чинників сталої адаптації, але 
водночас залишається сферою, де розрив між правовими гарантіями та 
реальною практикою є найбільш відчутним. 
На підставі проведеного аналізу обґрунтовано шляхи вдосконалення 
соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі адаптації до мирного 
життя. Доведено, що подальший розвиток цієї системи має бути пов’язаний із 
переходом від переважно статусно-компенсаційної до людиноцентричної, 
маршрутизованої та результативної моделі підтримки. Основними напрямами 
вдосконалення визначено: формування єдиного маршруту супроводу ветерана 
від моменту звернення до довготривалої інтеграції; інституційне зміцнення 
підрозділів з питань ветеранської політики на місцевому рівні; розвиток 
адресної сервісної моделі на основі оцінки індивідуальних потреб; 
розширення громадоорієнтованої психосоціальної підтримки; включення сім’ї 
до програм адаптації; переорієнтацію професійної адаптації на реальну 
інтеграцію в ринок праці; розвиток ветеранських просторів і програм 
громадської участі; а також запровадження системи моніторингу результатів 
адаптації, а не лише обліку наданих послуг. 
91 
 
Отже, у магістерській роботі доведено, що соціальна підтримка 
учасників бойових дій у процесі адаптації до мирного життя є складним, 
багаторівневим і стратегічно важливим напрямом соціального забезпечення, 
від якого значною мірою залежить не лише добробут окремої особи, а й рівень 
соціальної стабільності, громадянської згуртованості та гуманітарної стійкості 
суспільства в цілому. Ефективна система підтримки повинна забезпечувати не 
формальне виконання окремих соціальних гарантій, а повноцінне відновлення 
життєвого потенціалу учасника бойових дій, його соціальної активності, 
професійної самореалізації, психологічної стійкості, сімейної рівноваги та 
громадянської включеності. Саме в цьому полягає головний зміст і практична 
цінність проведеного дослідження. 
 
  
92 
 
Список використаних джерел 
1. Конституція України : Конституція України від 28.06.1996 № 
254к/96-ВР // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. 
2. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту : Закон 
України від 22.10.1993 № 3551-XII // База даних «Законодавство України» / 
Верховна Рада України. 
3. Про соціальні послуги : Закон України від 17.01.2019 № 2671-VIII 
// База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. 
4. Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я : Закон України від 
03.12.2020 № 1053-IX // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада 
України. 
5. Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні : 
Закон України від 21.03.1991 № 875-XII // База даних «Законодавство 
України» / Верховна Рада України. 
6. Основи законодавства України про охорону здоров’я : Закон 
України від 19.11.1992 № 2801-XII // База даних «Законодавство України» / 
Верховна Рада України. 
7. Про зайнятість населення : Закон України від 05.07.2012 № 5067-
VI // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. 
8. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії : 
Закон України від 05.10.2000 № 2017-III // База даних «Законодавство 
України» / Верховна Рада України. 
9. Про затвердження Державного стандарту соціальної адаптації : 
Наказ Міністерства соціальної політики України від 18.05.2015 № 514 // База 
даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. 
10. Деякі питання надання психологічної допомоги ветеранам війни, 
членам їх сімей та деяким іншим категоріям осіб : Постанова Кабінету 
Міністрів України від 29.11.2022 № 1338 // База даних «Законодавство 
України» / Верховна Рада України. 
11. Veterans’ Reintegration in Ukraine. National Survey. Kyiv: 
International Organization for Migration, 2022. 
12. Реінтеграція ветеранів АТО та ООС: виявлення та подолання 
викликів за допомогою Індексу соціальної згуртованості і примирення 
(SCORE) в Україні : аналітичний звіт. Київ, 2022. 
13. Review of international practice in the reintegration of veterans: 
Considerations for Ukraine in the war and post-war context. Kyiv: United Nations 
Development Programme in Ukraine, 2023. 
14. Кіріллова Ю. С., Зновяк В., Казанська Н. Потреби та перешкоди 
ветеранів при працевлаштуванні : соціологічне дослідження. Київ: 
Український ветеранський фонд, 2023. 
15. Особливості інтеграції ветеранів та ветеранок у сферу робіт просто 
неба : дослідження. Київ: Veteran Hub, 2023. 
16. Проблеми працевлаштування ветеранів війни: ризики для держави 
та суспільства. Київ: Національний інститут стратегічних досліджень, 2023. 
93 
 
17. Соціальний захист ветеранів війни та система реабілітації і 
реадаптації учасників російсько-української війни : аналітичний звіт. Київ: ГО 
«Юридична сотня», 2018. 
18. Аналіз бюджетних програм із соціального захисту, реабілітації та 
адаптації учасників війни України проти російської агресії : аналітичний звіт. 
Київ: ГО «Юридична сотня», 2018. 
19. Ukraine: WHO Special Initiative for Mental Health. Situational 
Assessment. Geneva: World Health Organization, 2020. 
20. Strengthening national capacity for mental health and psychosocial 
support during the war: WHO support to Ukraine in 2022. Geneva: World Health 
Organization, 2023. 
21. Mental Health Gap Action Programme (mhGAP) guideline for mental, 
neurological and substance use disorders. 3rd ed. Geneva: World Health 
Organization, 2023. 
22. Convention on the Rights of Persons with Disabilities. New York: 
United Nations, 2006. 
23. ILO Vocational Rehabilitation and Employment (Disabled Persons) 
Convention (No. 159) and Recommendation (No. 168); United Nations Convention 
on the Rights of Persons with Disabilities. Geneva: International Labour Office, 
2008. 
24. Міщик Л. І., Шиман Д. Л. Стратегії соціально-психологічної 
допомоги учасникам бойових дій у сучасних українських реаліях. Габітус. 
2020. Т. 1, вип. 18. DOI: 10.32843/2663-5208.2020.18.1.4. 
25. Алещенко В. І. Соціально-психологічна адаптація учасників 
бойових дій. Психологічний журнал. 2022. № 8. С. 6–16. DOI: 10.31499/2617-
2100.8.2022.258305. 
26. Саранча І., Стасюк В. Соціально-психологічна адаптація учасників 
бойових дій до мирних умов життя. Наукові записки Вінницького державного 
педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Педагогіка 
і психологія. 2022. Вип. 71. С. 127–133. DOI: 10.31652/2415-7872-2022-71-127-
133. 
27. Пріб Г. А., Бегеза Л. Є., Раєвська Я. М. Соціально-психологічна 
адаптація військовослужбовців/ветеранів: проблематика вивчення. Габітус. 
2022. Вип. 35. С. 159–163. DOI: 10.32843/2663-5208.2022.35.23. 
28. Шевчук В. І., Беляєва Н. М., Яворовенко О. Б. Соціальна 
реабілітація та її місце в комплексній реабілітації інвалідів — учасників 
антитерористичної операції. Збірник наукових праць співробітників НМАПО 
імені П. Л. Шупика. 2017. Вип. 27. С. 161–173. 
29. Коленіченко Т. І. Роль громадської організації в процесі соціальної 
адаптації ветеранів гібридної війни: досвід реалізації проєкту «Норвегія – 
Україна». Соціальна робота та соціальна освіта. 2022. № 2 (9). С. 197–208. DOI: 
10.31499/2618-0715.2(9).2022.267345. 
30. Титаренко Т. М., Гундертайло Ю. Д., Дворник М. С., Климчук В. 
О. та ін. Соціально-психологічні технології відновлення особистості після 
травматичних подій : практичний посібник. Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2019. 
94 
 
31. Соціально-психологічний супровід у роботі фахівців служби 
зайнятості : монографія / за заг. ред. Г. А. Пріба, Є. М. Калюжної. Київ: ІПК 
ДСЗУ, 2020. 
32. Соціально-психологічна підтримка адаптації ветеранів АТО : 
посібник для ведучих груп : навчальний посібник. Львів: Інститут психічного 
здоров’я Українського католицького університету, 2016. 
33. Elnitsky C. A., Fisher M. P., Blevins C. L. Military Service Member 
and Veteran Reintegration: A Conceptual Analysis, Unified Definition, and Key 
Domains. Frontiers in Psychology. 2017. Vol. 8. Article 369. DOI: 
10.3389/fpsyg.2017.00369. 
34. Elnitsky C. A., Blevins C. L., Fisher M. P., Magruder K. Military 
service member and veteran reintegration: A critical review and adapted ecological 
model. American Journal of Orthopsychiatry. 2017. Vol. 87, No. 2. P. 114–128. 
DOI: 10.1037/ort0000244. 
35. Ahern J., Worthen M., Masters J., Lippman S. A., Ozer E. J., Moos R. 
The Challenges of Afghanistan and Iraq Veterans’ Transition from Military to 
Civilian Life and Approaches to Reconnection. PLoS ONE. 2015. Vol. 10, No. 7. 
Article e0128599. DOI: 10.1371/journal.pone.0128599. 
36. Sayer N. A., Noorbaloochi S., Frazier P., Carlson K., Gravely A., 
Murdoch M. Reintegration problems and treatment interests among Iraq and 
Afghanistan combat veterans receiving VA medical care. Psychiatric Services. 
2010. Vol. 61, No. 6. P. 589–597. DOI: 10.1176/ps.2010.61.6.589. 
37. Barnett A., Savic M., Forbes D., Best D., Sandral E., Bathish R., 
Cheetham A., Lubman D. I. Transitioning to civilian life: The importance of social 
group engagement and identity among Australian Defence Force veterans. 
Australian & New Zealand Journal of Psychiatry. 2022. Vol. 56, No. 8. P. 1025–
1033. DOI: 10.1177/00048674211046894. 
38. Markowitz F. E., Kintzle S., Castro C. A. Military-to-civilian transition 
strains and risky behavior among post-9/11 veterans. Military Psychology. 2023. 
Vol. 35, No. 1. P. 38–49. DOI: 10.1080/08995605.2022.2065177. 
39. Geraci J. C., Dichiara A. J., Wadsworth S. M., Davis B. E., Brown A. 
L., Roth M. E. Supporting servicemembers and veterans during their transition to 
civilian life using certified sponsors: A three-arm randomized controlled trial. 
Psychological Services. 2023. Vol. 20, Suppl. 2. P. 248–259. DOI: 
10.1037/ser0000764. 
40. Park C. L., Sacco S. J., Finkelstein-Fox L., Sinnott S. M., Scoglio A. A. 
J., Lee S. Y., Gnall K. E., Mazure C., Shirk S. D., Hoff R. A., Kraus S. W. Post-9/11 
military veterans’ adjustment to civilian life over time following separation from 
service. Journal of Clinical Psychology. 2021. Vol. 77, No. 9. P. 2077–2095. DOI: 
10.1002/jclp.23144. 
41. Joseph J. S., Smith-MacDonald L., Filice M. C., Smith M. S., 
Rittenberger J. C., Campbell D. G., Sayer N. A. Reculturation: A new perspective 
on military-civilian transition stress. Military Psychology. 2023. Vol. 35, No. 3. P. 
193–203. DOI: 10.1080/08995605.2022.2094175. 
95 
 
42. Morgan N. R., Aronson K. R., Perkins D. F., Bleser J. A., Davenport 
K., Vogt D., Copeland L. A., Finley E. P., Gilman C. L. Reducing barriers to post-
9/11 veterans’ use of programs and services as they transition to civilian life. BMC 
Health Services Research. 2020. Vol. 20, No. 1. Article 525. DOI: 10.1186/s12913-
020-05320-4. 
43. Flack M., Kite L. Transition from military to civilian: Identity, social 
connectedness, and veteran wellbeing. PLoS ONE. 2021. Vol. 16. Article e0261634. 
DOI: 10.1371/journal.pone.0261634. 
44. Bond G. R., Al-Abdulmunem M., Drake R. E., Davis L. L., Meyer T., 
Gade D. M., Frueh B. C., Dickman R. B., Ressler D. R. Transition from Military 
Service: Mental Health and Well-being Among Service Members and Veterans with 
Service-connected Disabilities. The Journal of Behavioral Health Services & 
Research. 2022. Vol. 49, No. 3. P. 282–298. DOI: 10.1007/s11414-021-09778-w. 
45. Mobbs M. C., Bonanno G. A. Beyond war and PTSD: The crucial role 
of transition stress in the lives of military veterans. Clinical Psychology Review. 
2018. Vol. 59. P. 137–144. DOI: 10.1016/j.cpr.2017.11.007. 
46. Oster C., Morello A., Venning A., Redpath P., Lawn S. The health and 
wellbeing needs of veterans: a rapid review. BMC Psychiatry. 2017. Vol. 17, No. 1. 
Article 414. DOI: 10.1186/s12888-017-1547-0. 
47. Derefinko K. J., Hallsell T. A., Isaacs M. B., Colvin L. W., Salgado 
Garcia F. I., Bursac Z. Perceived Needs of Veterans Transitioning from the Military 
to Civilian Life. The Journal of Behavioral Health Services & Research. 2019. Vol. 
46, No. 3. P. 384–398. DOI: 10.1007/s11414-018-9633-8. 
48. Ainspan N. D., Penk W., Kearney L. K. Psychosocial approaches to 
improving the military-to-civilian transition process. Psychological Services. 2018. 
Vol. 15, No. 2. P. 129–134. DOI: 10.1037/ser0000259. 
49. Drebing C. E., Reilly E., Henze K. T., Kelly M. M., Russo A., 
Smolinsky J. Community reintegration for veterans: Using peer support groups to 
enhance transition. Psychological Services. 2018. Vol. 15, No. 2. P. 135–145. DOI: 
10.1037/ser0000178. 
50. Sherman M. D., Larsen J. L. Family-focused interventions and 
resources for veterans and their families. Psychological Services. 2018. Vol. 15, No. 
2. P. 146–153. DOI: 10.1037/ser0000174 
51.   Питання діяльності Міністерства у справах ветеранів України : 
Постанова Кабінету Міністрів України від 28.11.2018 № 986 // База даних 
«Законодавство України» / Верховна Рада України. 
52.   Про затвердження Положення про Міністерство соціальної 
політики України : Постанова Кабінету Міністрів України; Положення від 
17.06.2015 № 423 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада 
України. 
53.   Деякі питання Національної соціальної сервісної служби 
України : Постанова Кабінету Міністрів України; Перелік, Положення від 
26.08.2020 № 783 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада 
України. 
96 
 
54.   Про місцеві державні адміністрації : Закон України від 
09.04.1999 № 586-XIV // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада 
України. 
55.   Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 
21.05.1997 № 280/97-ВР // База даних «Законодавство України» / Верховна 
Рада України. 
56.   Про організацію надання соціальних послуг : Постанова 
Кабінету Міністрів України; Порядок від 01.06.2020 № 587 // База даних 
«Законодавство України» / Верховна Рада України. 
57.   Про організацію надання психосоціальної допомоги населенню 
: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 13.12.2023 № 2118. 
58.   Деякі питання надання грантів бізнесу : Постанова Кабінету 
Міністрів України; Порядок, Заява від 21.06.2022 № 738 // База даних 
«Законодавство України» / Верховна Рада України. 
59.   Sereda P., Machlouzarides M., Novosolova N., Uretici S. Returning 
Home: Understanding the Perspectives of Veterans in Ukraine after the 24th of 
February 2022. Findings from the reSCORE 2023. Kyiv: SeeD, USAID, UNDP in 
Ukraine, 2023. 
60.   Деякі питання організації діяльності районних, районних у мм. 
Києві та Севастополі держадміністрацій, а також територіальних громад щодо 
реалізації питань ветеранської політики : наказ Міністерства у справах 
ветеранів України від 11.10.2023 № 250. 
  
97 
 
 
 
 
 
ДОДАТКИ 
  
98 
 
ДОДАТОК А 
Нормативно-правова база соціальної підтримки учасників бойових дій в 
Україні 
Значення для 
№ Нормативно- Дата 
Основний зміст соціальної підтримки 
з/п правовий акт ухвалення 
учасників бойових дій 
Визначає конституційну 
Закріплює право 
основу соціальної 
1 Конституція України 28.06.1996 громадян на 
підтримки учасників 
соціальний захист 
бойових дій 
Визначає правовий 
Закон України «Про Є базовим спеціальним 
статус ветеранів війни, 
статус ветеранів війни, законом у сфері 
2 22.10.1993 учасників бойових дій, 
гарантії їх соціального соціального захисту 
систему пільг і 
захисту» учасників бойових дій 
гарантій 
Визначає організаційні 
та правові засади 
Формує сервісну основу 
надання соціальних 
Закон України «Про соціальної підтримки та 
3 17.01.2019 послуг особам, які 
соціальні послуги» соціального супроводу 
перебувають у 
учасників бойових дій 
складних життєвих 
обставинах 
Регулює надання Забезпечує правову 
Закон України «Про реабілітаційної основу фізичної та 
4 реабілітацію у сфері 03.12.2020 допомоги, визначає її функціональної 
охорони здоров’я» принципи, форми та реабілітації учасників 
суб’єктів бойових дій 
Закон України «Про Має важливе значення 
основи соціальної Визначає систему для учасників бойових 
5 захищеності осіб з 21.03.1991 гарантій для осіб з дій, які набули 
інвалідністю в інвалідністю інвалідності внаслідок 
Україні» війни 
Закріплюють загальні 
Створюють нормативну 
Основи законодавства правові засади 
основу медичного 
6 України про охорону 19.11.1992 функціонування 
забезпечення учасників 
здоров’я системи охорони 
бойових дій 
здоров’я 
Визначає державну Забезпечує правову 
політику зайнятості, основу професійної 
Закон України «Про 
7 05.07.2012 додаткові гарантії адаптації та 
зайнятість населення» 
окремим категоріям працевлаштування 
громадян учасників бойових дій 
Закон України «Про Визначає соціальні 
Формує загальні 
державні соціальні стандарти й гарантії у 
8 05.10.2000 стандарти соціального 
стандарти та державні сфері соціального 
забезпечення, на яких 
соціальні гарантії» захисту 
99 
 
Значення для 
№ Нормативно- Дата 
Основний зміст соціальної підтримки 
з/п правовий акт ухвалення 
учасників бойових дій 
ґрунтується підтримка 
ветеранів 
Наказ Міністерства 
Дає можливість 
соціальної політики Визначає зміст, обсяг, 
надавати учасникам 
України «Про умови та порядок 
бойових дій адресну 
9 затвердження 18.05.2015 надання соціальної 
соціальну допомогу у 
Державного стандарту послуги соціальної 
процесі повернення до 
соціальної адаптації» адаптації 
мирного життя 
№ 514 
Постанова Кабінету 
Міністрів України 
«Деякі питання 
Регламентує порядок Визначає механізм 
надання психологічної 
та умови надання державної психологічної 
10 допомоги ветеранам 29.11.2022 
психологічної підтримки учасників 
війни, членам їх сімей 
допомоги бойових дій 
та деяким іншим 
категоріям осіб» № 
1338 
Постанова Кабінету Визначає порядок 
Забезпечує процедурну 
Міністрів України організації надання 
основу отримання 
11 «Про організацію 01.06.2020 соціальних послуг, 
соціальних послуг 
надання соціальних оцінювання потреб та 
учасниками бойових дій 
послуг» № 587 прийняття рішень 
Постанова Кабінету 
Визначає статус, 
Міністрів України Закріплює 
повноваження та 
«Питання діяльності інституційний центр 
12 28.11.2018 завдання Міністерства 
Міністерства у справах формування і реалізації 
у справах ветеранів 
ветеранів України» № ветеранської політики 
України 
986 
Постанова Кабінету 
Міністрів України Визначає 
Сприяє координації, 
«Деякі питання повноваження 
контролю та організації 
13 Національної 26.08.2020 Національної 
надання соціальної 
соціальної сервісної соціальної сервісної 
підтримки 
служби України» № служби України 
783 
Важлива для 
Закріплює міжнародні 
формування 
Конвенція ООН про стандарти у сфері прав 
інклюзивного підходу 
14 права осіб з 13.12.2006 осіб з інвалідністю, 
до підтримки учасників 
інвалідністю реабілітації та участі в 
бойових дій з 
суспільному житті 
інвалідністю 
Має значення для 
Конвенція МОП № 159 Визначає міжнародні 
професійного 
15 про професійну 20.06.1983 підходи до 
відновлення учасників 
реабілітацію та професійної 
бойових дій після 
100 
 
Значення для 
№ Нормативно- Дата 
Основний зміст соціальної підтримки 
з/п правовий акт ухвалення 
учасників бойових дій 
зайнятість осіб з реабілітації та поранень та 
інвалідністю трудової інтеграції інвалідизації 
Джерело: складено автором на основі нормативно-правових актів України та 
міжнародних документів 
  
101 
 
ДОДАТОК Б 
Основні напрями соціальної підтримки учасників бойових дій у процесі 
адаптації до мирного життя 
Напрям 
№ Основне значення для 
соціальної Коротка характеристика 
з/п адаптації до мирного життя 
підтримки 
Передбачає інформування про Забезпечує правову 
Правова права, пільги, соціальні гарантії, визначеність і можливість 
1 
підтримка порядок отримання статусу та реалізувати гарантовані 
захисту прав державою права 
Охоплює виплати, компенсації, 
Матеріально- Сприяє зниженню соціально-
пільги, житлові механізми та інші 
2 економічна економічної вразливості 
форми матеріального 
підтримка учасників бойових дій 
забезпечення 
Включають інформування, Допомагають долати складні 
Соціальні консультування, соціальний життєві обставини та 
3 
послуги супровід, соціальну адаптацію, відновлювати соціальне 
посередництво, ведення випадку функціонування 
Передбачає індивідуальне, 
Сприяє стабілізації емоційного 
Психологічна сімейне й групове 
4 стану та подоланню наслідків 
підтримка консультування, психосоціальну 
бойового стресу 
допомогу, кризове втручання 
Охоплює лікування, амбулаторне Є базовою умовою відновлення 
Медична 
5 та стаціонарне обслуговування, здоров’я та підтримання 
допомога 
медичний супровід життєдіяльності 
Забезпечує повернення до 
Включає фізичну, функціональну, 
Реабілітаційна активного життя, 
6 психосоціальну реабілітацію та 
підтримка самообслуговування та 
відновні програми 
соціальної незалежності 
Передбачає профорієнтацію, 
Полегшує повернення до ринку 
Професійна перекваліфікацію, підвищення 
7 праці та формування нової 
адаптація кваліфікації, розвиток нових 
професійної ролі 
трудових навичок 
Включає допомогу у 
працевлаштуванні, Сприяє економічній 
Сприяння 
8 консультативний супровід, самостійності та довготривалій 
зайнятості 
грантові програми, підтримку інтеграції в цивільне життя 
підприємництва 
Охоплює консультування членів 
Підсилює найближче соціальне 
Сімейна сім’ї, допомогу у відновленні 
9 оточення як ресурс адаптації 
підтримка комунікації та стабілізації 
ветерана 
сімейних відносин 
Передбачає участь у 
Громадська та Знижує ризик соціальної 
ветеранських спільнотах, 
10 спільнотна ізоляції та сприяє формуванню 
громадських організаціях, групах 
підтримка почуття належності до громади 
взаємодопомоги 
102 
 
Напрям 
№ Основне значення для 
соціальної Коротка характеристика 
з/п адаптації до мирного життя 
підтримки 
Включає роз’яснення щодо Допомагає орієнтуватися в 
Освітньо-
послуг, програм, можливостей системі підтримки та відкриває 
11 інформаційна 
навчання, перекваліфікації та нові можливості для 
підтримка 
саморозвитку самореалізації 
Соціально- Охоплює залучення до життя Формує активну громадянську 
12 громадянська громади, громадських ініціатив, позицію та підтримує тривалу 
інтеграція соціально корисної діяльності інтеграцію в суспільство 
Джерело: складено автором на основі результатів проведеного дослідження. 
  
103 
 
ДОДАТОК В 
Анкета для опитування учасників бойових дій 
«Соціальна підтримка учасників бойових дій у процесі адаптації до 
мирного життя» 
Шановний(а) респонденте! 
Просимо Вас взяти участь в опитуванні, метою якого є вивчення особливостей соціальної 
підтримки учасників бойових дій у процесі адаптації до мирного життя. Опитування є 
анонімним, а отримані результати будуть використані виключно в узагальненому вигляді 
для наукового дослідження. 
Будь ласка, уважно прочитайте запитання та позначте один або кілька варіантів відповіді, 
якщо це передбачено. 
1. Загальні відомості 
1. Ваша стать: 
□ чоловіча 
□ жіноча 
2. Ваш вік: 
□ до 25 років 
□ 26–35 років 
□ 36–45 років 
□ 46–55 років 
□ 56 років і старше 
3. Ваш сімейний стан: 
□ неодружений / незаміжня 
□ одружений / заміжня 
□ розлучений / розлучена 
□ вдівець / вдова 
4. Ваше місце проживання: 
□ обласний центр 
□ інше місто 
□ селище 
□ село 
5. Чи маєте Ви статус учасника бойових дій? 
□ так 
□ ні 
6. Чи маєте Ви інвалідність, пов’язану з участю в бойових діях? 
□ так 
□ ні 
2. Питання адаптації до мирного життя 
104 
 
7. Як Ви оцінюєте свій загальний рівень адаптації до мирного життя? 
□ дуже високий 
□ скоріше високий 
□ середній 
□ скоріше низький 
□ дуже низький 
8. Які труднощі є для Вас найбільш актуальними у процесі адаптації до мирного 
життя? 
(можна обрати кілька варіантів) 
□ психологічні труднощі 
□ проблеми зі здоров’ям 
□ труднощі працевлаштування 
□ матеріальні труднощі 
□ труднощі в сімейних стосунках 
□ труднощі у спілкуванні з оточенням 
□ недостатня поінформованість про права та пільги 
□ складнощі з отриманням соціальних послуг 
□ інше ___________________________________ 
9. Чи відчуваєте Ви підтримку з боку сім’ї у процесі адаптації до мирного життя? 
□ так, повністю 
□ частково 
□ майже не відчуваю 
□ не відчуваю зовсім 
10. Чи відчуваєте Ви підтримку з боку друзів, знайомих, громади? 
□ так, повністю 
□ частково 
□ майже не відчуваю 
□ не відчуваю зовсім 
 
3. Оцінка соціальної підтримки 
11. Чи знаєте Ви, на які види соціальної підтримки маєте право? 
□ так, добре знаю 
□ знаю частково 
□ майже не знаю 
□ не знаю зовсім 
12. Якими видами соціальної підтримки Ви користувалися? 
(можна обрати кілька варіантів) 
□ пільги та компенсації 
□ грошові виплати 
□ психологічна допомога 
□ соціальні послуги 
□ медична допомога 
□ реабілітаційні послуги 
□ допомога у працевлаштуванні 
105 
 
□ професійне навчання / перекваліфікація 
□ юридична консультація 
□ не користувався(лася) жодними видами підтримки 
□ інше ___________________________________ 
13. Як Ви оцінюєте доступність соціальної підтримки для учасників бойових дій? 
□ дуже висока 
□ скоріше висока 
□ середня 
□ скоріше низька 
□ дуже низька 
14. Чи виникали у Вас труднощі при отриманні соціальної підтримки? 
□ так 
□ ні 
15. Якщо так, то які саме труднощі виникали? 
(можна обрати кілька варіантів) 
□ складність оформлення документів 
□ недостатня поінформованість 
□ тривалий розгляд звернень 
□ відсутність потрібних фахівців 
□ незручне розташування установ 
□ формальний підхід працівників 
□ брак необхідних послуг 
□ інше ___________________________________ 
4. Психологічна, медична та реабілітаційна підтримка 
16. Чи зверталися Ви по психологічну допомогу після участі в бойових діях? 
□ так 
□ ні 
17. Якщо не зверталися, то чому? 
□ не вважаю це за потрібне 
□ не знаю, куди звертатися 
□ не довіряю таким послугам 
□ немає можливості звернутися 
□ інше ___________________________________ 
18. Чи потребуєте Ви на даний час психологічної підтримки? 
□ так 
□ ні 
□ важко відповісти 
19. Чи отримували Ви медичну або реабілітаційну допомогу? 
□ так, у повному обсязі 
□ так, частково 
□ ні, але потребував(ла) 
□ ні, не потребував(ла) 
106 
 
5. Професійна адаптація та зайнятість 
20. Ваш поточний статус зайнятості: 
□ працюю 
□ тимчасово не працюю 
□ безробітний / безробітна 
□ навчаюся 
□ пенсіонер / пенсіонерка 
□ інше ___________________________________ 
21. Чи виникали у Вас труднощі з працевлаштуванням після повернення до мирного 
життя? 
□ так 
□ ні 
□ важко відповісти 
22. Які саме труднощі з працевлаштуванням Ви вважаєте найбільш поширеними? 
(можна обрати кілька варіантів) 
□ відсутність відповідних вакансій 
□ недостатній рівень оплати праці 
□ потреба у перекваліфікації 
□ упереджене ставлення роботодавців 
□ стан здоров’я 
□ психологічні труднощі 
□ відсутність інформації про можливості працевлаштування 
□ інше ___________________________________ 
23. Чи потребуєте Ви професійного навчання або перекваліфікації? 
□ так 
□ ні 
□ важко відповісти 
6. Загальна оцінка та пропозиції 
24. Як Ви загалом оцінюєте ефективність чинної системи соціальної підтримки 
учасників бойових дій? 
□ дуже високо 
□ скоріше високо 
□ задовільно 
□ скоріше низько 
□ дуже низько 
25. Які напрями соціальної підтримки, на Вашу думку, потребують першочергового 
вдосконалення? 
(можна обрати кілька варіантів) 
□ психологічна допомога 
□ соціальні послуги 
□ медична та реабілітаційна допомога 
□ працевлаштування 
□ професійне навчання 
□ правове консультування 
107 
 
□ матеріальна підтримка 
□ підтримка сімей учасників бойових дій 
□ розвиток ветеранських просторів і громадських ініціатив 
□ інше ___________________________________ 
26. Що, на Вашу думку, потрібно змінити в системі соціальної підтримки учасників 
бойових дій? 
 
 
 
27. Ваші побажання або пропозиції щодо покращення адаптації учасників бойових 
дій до мирного життя: 
 
 
 
 
Дякуємо за участь в опитуванні!