Особливості ведення соціального бізнесу під час війни в Україні

Упир, Назар Ігорович
Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8966
Назва:	Особливості ведення соціального бізнесу під час війни в Україні
Автори:	Журба, Інна Олександрівна Упир, Назар Ігорович
Дата публікації:	2023
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу):	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8966
Розташовується у зібраннях:	232 Соціальне забезпечення (Соціальне забезпечення)
Файли цього матеріалу:
Файл	Опис	Розмір	Формат
Диплом бакалавр Упир 2023.pdf Restricted Access		1.09 MB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити Запит копії
Показати повний опис матеріалу Перегляд статистики
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
1 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
на тему: Особливості ведення соціального бізнесу під час війни в Україні 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: 
студент ІV курсу, групи ЗСЗ-199 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
Н.І. Упир 
Керівник: І.О. Журба 
Рецензент: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2023 
 
2 
 
  
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр  
Галузь знань 23 Соціальна робота  
Спеціальність 232 “Соціальне забезпечення” 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ:  
Зав. кафедри  
____________к.е.н., доц. Журба І.О.  
“_____” _______________2023 р.  
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА СТУДЕНТУ 
Шульзі Олегу Юрійовичу 
 
1. Тема роботи: Особливості ведення соціального бізнесу під час війни в 
Україні 
 
керівник роботи Журба І.О. к.е.н., доцент, завідувач кафедри 
 
затверджені наказом по університету від “____” __________ 2022 р. № ____ 
 
2. Строк подання студентом роботи “____” __________ 2023 р.  
 
3. Вихідні дані до роботи 
1. Нормативно-правова база досліджуваного питання. 
2. Наукова література за темою дослідження 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно 
розробити) розкрити теоретичні засади соціального бізнесу, визначити його сутність, ознаки, 
функції, а також нормативно-правові та організаційні особливості функціонування в Україні. 
Необхідно проаналізувати вплив воєнного стану на середовище діяльності соціальних 
підприємств, виявити основні виклики їх функціонування та з’ясувати роль соціального бізнесу у 
підтримці вразливих груп населення під час війни. Також необхідно обґрунтувати джерела 
фінансування, напрями міжнародної, державної й громадської підтримки соціального бізнесу та 
визначити перспективи його розвитку у повоєнному відновленні України
3 
 
5. Перелік графічного матеріалу (4 рисунки) 
 
6. Консультанти розділів роботи 
 
Розділ Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата 
консультанта завдання завдання 
видав прийняв 
    
    
    
 
7. Дата видачі завдання __________________________________________ 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
№ Строк 
Назва етапів дипломної  роботи виконання Примітка 
з/п 
етапів роботи 
1. Розробка завдання, складання календарного плану до 14.01.2023 виконано 
виконання кваліфікаційної роботи 
2. Аналіз літературних джерел до 14.02.2023 виконано 
3. Виконання першого розділу і обговорення її з до 14.03.2023 виконано 
науковим керівником 
4. Виконання другого розділу і обговорення її з до 21.03.2023 виконано 
науковим керівником 
5. Виконання третього розділу висновків та до 31.03.2023 виконано 
коригування списку літератури і обговорення її з 
науковим керівником. 
6. Доопрацювати роботу, оформити її кінцевий варіант до 3.04.2023 виконано 
7. Отримати відгук керівника та рецензію до 15.04.2023 виконано 
8. Підготувати доповідь та презентацію на захист до 25.04.2023 виконано 
 
Студент   _________    Упир Н.І, 
Керівник роботи   __________    Журба І.О. 
Секретар ЕК  __________    
 
4 
 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 89 сторінок, 23 таблиці, 1 рисунок, список 
літератури з 40 найменувань.  
 
Особливості ведення соціального бізнесу під час війни в Україні 
 
Предметом дослідження є теоретичні, організаційно-економічні та практичні особливості 
ведення соціального бізнесу під час війни в Україні. 
Об’єктом дослідження є соціальний бізнес в Україні в умовах воєнного стану. 
Мета роботи – теоретичне обґрунтування особливостей ведення соціального бізнесу під 
час війни в Україні, зокрема умов його функціонування, основних викликів, джерел 
фінансування, механізмів підтримки та перспектив розвитку у процесі повоєнного 
відновлення держави. 
Завдання роботи: 
1. Розкрити сутність соціального бізнесу та соціального підприємництва, визначити 
їх основні ознаки, функції та відмінності від традиційного бізнесу і благодійності; 
2. З’ясувати нормативно-правові та організаційні засади функціонування соціального 
бізнесу в Україні; 
3. Проаналізувати вплив воєнного стану на середовище функціонування соціального 
бізнесу в Україні; 
4. Визначити основні виклики соціальних підприємств в умовах війни, зокрема у 
сферах безпеки, релокації, логістики, кадрового забезпечення, енергетичної 
стабільності та фінансування; 
5. Обґрунтувати роль соціального бізнесу як інструменту підтримки вразливих груп 
населення під час війни; 
6. Дослідити основні джерела фінансування соціального бізнесу в умовах воєнного 
стану; 
7. Проаналізувати міжнародну, державну та громадську підтримку соціальних 
підприємств; 
8. Визначити перспективи розвитку соціального бізнесу у повоєнному відновленні 
України. 
За результатами дослідження встановлено, що соціальний бізнес в Україні є 
важливим інструментом поєднання підприємницької діяльності з вирішенням суспільно 
значущих проблем, а в умовах війни його роль суттєво зросла. З’ясовано, що воєнний стан 
значно ускладнив функціонування соціальних підприємств через безпекові, кадрові, 
логістичні, енергетичні та фінансові виклики, проте водночас посилив їх значення у 
підтримці вразливих груп населення. Доведено, що розвиток соціального бізнесу потребує 
змішаної моделі фінансування, поєднання міжнародної, державної та громадської 
підтримки, а також удосконалення нормативно-правової бази.  
Одержані результати можуть бути використані в практиці соціальних підприємств, 
органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських організацій для 
підтримки соціального бізнесу та його розвитку в процесі повоєнного відновлення 
України. 
5 
 
Рік виконання кваліфікаційної роботи бакалавра 2023 рік  
Рік захисту роботи 2023 рік  
 
Підпис студента ____________________  
Дата ______________________________ 
6 
 
ЗМІСТ 
ВСТУП 7 
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади соціального бізнесу та соціального 11 
підприємництва 
1.1. Сутність, ознаки та функції соціального підприємництва 11 
1.2. Відмінності соціального підприємництва від традиційного бізнесу і 16 
благодійності 
1.3. Нормативно-правові та організаційні засади розвитку соціального 23 
підприємництва в Україні 
РОЗДІЛ 2. Особливості ведення соціального бізнесу під час війни в 31 
Україні 
2.1. Вплив воєнного стану на середовище функціонування соціального 31 
бізнесу 
2.2. Основні виклики соціальних підприємств: безпека, релокація, 38 
логістика, кадри, енергетичні ризики, фінансування 
2.3. Соціальний бізнес як інструмент підтримки вразливих груп населення 46 
під час війни 
РОЗДІЛ 3. Напрями розвитку та підтримки соціального бізнесу в 53 
Україні 
3.1. Джерела фінансування соціального бізнесу в умовах воєнного стану 53 
3.2. Міжнародна, державна та громадська підтримка соціальних 62 
підприємств 
3.3. Перспективи розвитку соціального бізнесу у повоєнному відновленні 72 
України 
ВИСНОВКИ 81 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 86 
ДОДАТКИ 91 
7 
 
ВСТУП 
Повномасштабна війна росії проти України, що супроводжується 
запровадженням і тривалою дією воєнного стану, суттєво змінила умови 
функціонування національної економіки, ринку праці та підприємницького 
середовища. Воєнні дії спричинили масштабні людські втрати, внутрішнє 
переміщення населення, скорочення зайнятості, руйнування виробничої, 
транспортної та соціальної інфраструктури, а також загострення соціальних 
проблем у громадах. У таких умовах особливого значення набувають форми 
господарської діяльності, здатні поєднувати економічну стійкість із 
вирішенням суспільно важливих завдань. Саме тому соціальний бізнес і 
соціальне підприємництво стають не лише інструментом самозайнятості та 
розвитку локальної ініціативи, а й одним із механізмів підтримки вразливих 
категорій населення, розширення доступу до праці, товарів і послуг, а також 
посилення соціальної згуртованості в умовах війни [17; 19; 30; 31; 40].  
Актуальність теми зумовлена тим, що в умовах воєнного стану 
традиційні механізми державної соціальної підтримки зазнають значного 
навантаження, тоді як потреба у швидких, гнучких та фінансово 
життєздатних рішеннях постійно зростає. Соціальний бізнес, на відміну від 
звичайної комерційної діяльності, орієнтується не лише на отримання 
прибутку, а й на досягнення соціального ефекту, який виявляється у 
працевлаштуванні вразливих груп населення, підтримці ветеранів, 
внутрішньо переміщених осіб, осіб з інвалідністю, забезпеченні громад 
необхідними послугами та реінвестуванні прибутку у суспільно корисні цілі 
[21; 22; 23; 27; 28; 29]. Європейський підхід також розглядає соціальні 
підприємства як важливу складову соціальної економіки, що сприяє 
інтеграції вразливих груп, створенню робочих місць і розвитку інклюзивного 
зростання [28; 29].  
8 
 
У сучасній науковій літературі поняття соціального підприємництва 
трактується як поєднання соціальної місії з підприємницькими підходами, 
інноваційністю, відповідальністю та орієнтацією на сталий суспільний 
результат. Значний внесок у розвиток теоретичних засад соціального 
підприємництва зробили зарубіжні дослідники Дж. Діз, Дж. Мейр, І. Марті, 
А. Ніколлз, Дж. Дефурні, М. Ніссенс, Дж. Остін та ін., які розкрили сутність, 
ознаки, моделі та критерії соціального підприємництва [25–27; 33; 35]. Серед 
українських авторів вагомими є праці Л. Долуди, В. Назарука, А. 
Корнецького, А. Свинчук, В. Смаля, М. Наумової, Л. Кот, О. Ачкасової та 
інших учених, у яких висвітлено економіко-правові засади соціального 
підприємництва, його організаційні форми, механізми підтримки та 
особливості розвитку в Україні [2; 6; 9; 13; 20–23]. Разом із тим питання 
ведення соціального бізнесу саме в умовах повномасштабної війни, його 
адаптації до безпекових, кадрових, логістичних та фінансових викликів, а 
також ролі у повоєнному відновленні країни потребують подальшого 
наукового осмислення [2; 4; 20; 23].  
Метою кваліфікаційної роботи є дослідження особливостей ведення 
соціального бізнесу під час війни в Україні, визначення основних викликів 
його функціонування, організаційно-економічних механізмів адаптації та 
перспектив розвитку в умовах воєнного стану і повоєнного відновлення. 
Для досягнення поставленої мети у роботі передбачено виконання 
таких завдань: 
1. розкрити сутність поняття «соціальний бізнес» і «соціальне 
підприємництво», визначити їх основні ознаки та функції; 
2. охарактеризувати відмінності соціального бізнесу від 
традиційного комерційного підприємництва та благодійної діяльності; 
3. дослідити нормативно-правові та організаційні засади 
функціонування соціального бізнесу в Україні; 
9 
 
4. проаналізувати вплив воєнного стану на умови діяльності 
соціальних підприємств; 
5. визначити основні проблеми ведення соціального бізнесу під час 
війни в Україні; 
6. узагальнити практики фінансування, партнерської та міжнародної 
підтримки соціальних підприємств; 
7. окреслити перспективи розвитку соціального бізнесу в контексті 
соціальної стійкості та післявоєнного відновлення України. 
Об’єктом дослідження є процес функціонування та розвитку 
соціального бізнесу в Україні в умовах воєнного стану. 
Предметом дослідження є сукупність теоретичних, організаційно-
економічних та практичних аспектів ведення соціального бізнесу під час 
війни в Україні. 
Теоретичною основою дослідження є наукові праці українських і 
зарубіжних учених з питань соціального підприємництва, соціальної 
економіки, інклюзивного підприємництва, розвитку малого бізнесу в 
кризових умовах, а також аналітичні матеріали міжнародних організацій і 
нормативно-правові акти України [17; 20; 23; 28–31; 40]. У процесі 
дослідження використано такі методи: аналіз і синтез — для узагальнення 
наукових підходів до визначення сутності соціального підприємництва; 
порівняння — для виявлення відмінностей між соціальним бізнесом, 
традиційним бізнесом і благодійною діяльністю; систематизацію та 
класифікацію — для групування основних викликів і форм підтримки 
соціальних підприємств; узагальнення — для формування висновків щодо 
перспектив розвитку соціального бізнесу в Україні; графічний і табличний 
методи — для наочного подання окремих результатів дослідження.  
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що 
узагальнення особливостей ведення соціального бізнесу під час війни може 
бути використане для подальшого вивчення проблематики соціального 
10 
 
підприємництва, удосконалення підходів до підтримки соціальних 
підприємств, а також при розробленні рекомендацій щодо підвищення їх 
фінансової стійкості, соціальної ефективності та адаптивності до кризових 
умов. 
Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. 
Кваліфікаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, 
списку використаних джерел і додатків. У першому розділі розкрито 
теоретичні засади соціального бізнесу та соціального підприємництва. У 
другому розділі досліджено особливості функціонування соціального бізнесу 
в умовах війни в Україні. У третьому розділі визначено основні напрями 
підтримки, фінансування та перспективи розвитку соціального бізнесу в 
сучасних умовах. 
 
11 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГО БІЗНЕСУ ТА 
СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА 
1.1. Сутність, ознаки та функції соціального підприємництва 
Соціальне підприємництво в сучасній економічній науці та практиці 
розглядається як особлива форма господарської діяльності, що поєднує 
підприємницькі механізми із соціальною місією. На відміну від традиційного 
бізнесу, який орієнтується переважно на максимізацію прибутку, соціальне 
підприємництво передбачає спрямування економічної активності на 
розв’язання або пом’якшення конкретної суспільної проблеми. Його 
поширення є закономірною відповіддю на обмеженість ресурсів держави, 
зростання соціальної нерівності, потребу в інтеграції вразливих груп 
населення та необхідність пошуку інноваційних моделей суспільного 
розвитку [21; 22; 24; 28; 29]. 
У науковій літературі відсутнє єдине універсальне визначення поняття 
«соціальне підприємництво», що пояснюється міждисциплінарним 
характером цього явища. Воно перебуває на перетині економіки, 
менеджменту, соціальної політики, громадського сектору та інституційного 
розвитку. Зарубіжні дослідники наголошують, що соціальне підприємництво 
слід трактувати не як окрему організаційно-правову форму, а як спосіб 
здійснення діяльності, за якого підприємницькі інструменти 
використовуються для досягнення сталого соціального результату [25; 27; 33; 
38]. Саме тому соціальні підприємства можуть функціонувати у різних 
формах — як фізичні особи-підприємці, товариства, громадські організації з 
комерційною діяльністю, кооперативи, благодійні організації з 
підприємницьким компонентом тощо [6; 8; 20; 23]. 
Одним із найвідоміших у науковому середовищі є підхід Дж. Діза, який 
визначає соціальне підприємництво через провідну роль соціальної місії, 
інноваційність, постійний пошук нових можливостей, високий рівень 
відповідальності перед суспільством та ефективне використання обмежених 
12 
 
ресурсів [27]. У свою чергу, Дж. Мейр та І. Марті розглядають соціальне 
підприємництво як процес створення цінності шляхом поєднання ресурсів 
для задоволення соціальних потреб, які не забезпечуються належною мірою 
ринком або державою [33]. Подібної позиції дотримуються Дж. Остін, Г. 
Стівенсон і Дж. Вей-Скіллерн, які підкреслюють, що соціальне 
підприємництво має спільні риси з комерційним підприємництвом, однак 
відрізняється домінуванням соціальної мети над фінансовим результатом 
[25]. 
Важливими для теоретичного осмислення є підходи Р. Мартіна і С. 
Осберг, які пов’язують соціальне підприємництво з виявленням 
несправедливого або неефективного стану в суспільстві та створенням нової 
стійкої рівноваги, що забезпечує покращення становища певної групи людей 
[34]. Європейська наукова традиція, представлена працями Ж. Дефурні та М. 
Ніссенс, акцентує увагу на поєднанні економічного та соціального вимірів 
діяльності, автономності управління, колективному характері прийняття 
рішень, обмеженому розподілі прибутку й орієнтації на потреби громади 
[26]. Такий підхід є особливо важливим для розуміння соціального 
підприємництва в контексті розвитку соціальної економіки та місцевих 
спільнот. 
Українські дослідники також розглядають соціальне підприємництво 
як діяльність, спрямовану на розв’язання суспільних проблем із 
застосуванням ринкових механізмів. У вітчизняній літературі наголошується, 
що соціальне підприємство поєднує дві взаємопов’язані складові: по-перше, 
економічну — здатність самостійно генерувати дохід, покривати витрати, 
забезпечувати розвиток; по-друге, соціальну — створення позитивного 
впливу для громади, підтримку вразливих груп населення, розширення 
доступу до праці, послуг або ресурсів [6; 21; 22; 23]. На думку українських 
авторів, саме баланс між фінансовою стійкістю та соціальною 
13 
 
результативністю є ключовою ознакою соціального підприємництва [9; 12; 
13]. 
Узагальнюючи наявні підходи, доцільно зазначити, що соціальне 
підприємництво можна трактувати як інноваційну та економічно активну 
діяльність, спрямовану на досягнення суспільно корисної мети шляхом 
виробництва товарів, надання послуг або впровадження нових 
організаційних рішень, за якої отриманий дохід використовується 
насамперед для забезпечення стійкості підприємства та посилення його 
соціального ефекту. У межах цієї роботи соціальний бізнес доцільно 
розглядати як практичну форму реалізації соціального підприємництва, тобто 
як господарську діяльність, у якій соціальна місія не є другорядною, а 
становить основу функціонування суб’єкта господарювання [21; 23; 27; 34]. 
Зміст соціального підприємництва найповніше розкривається через 
його характерні ознаки. Першою і визначальною ознакою є наявність чітко 
сформульованої соціальної місії. Соціальне підприємство створюється не 
лише для участі в ринковому обміні, а для вирішення конкретної суспільної 
проблеми: працевлаштування осіб з інвалідністю, підтримки внутрішньо 
переміщених осіб, реінтеграції ветеранів, розвитку місцевих громад, надання 
соціально значущих послуг або підвищення доступності певних товарів для 
населення [20; 21; 22; 23]. Саме соціальна місія визначає стратегічні цілі, 
модель діяльності та критерії оцінки ефективності такого підприємства. 
Другою ознакою є здійснення реальної підприємницької діяльності. 
Соціальне підприємство не може існувати виключно як благодійний або 
грантовий проєкт. Воно має виробляти товари, виконувати роботи чи 
надавати послуги, формувати дохід, нести ризики, приймати управлінські 
рішення та конкурувати на ринку. Саме ця риса відрізняє соціальне 
підприємництво від суто благодійної діяльності, яка зазвичай залежить від 
зовнішнього фінансування і не завжди передбачає самоокупність [6; 21; 25; 
33]. Водночас для соціального підприємництва прибуток не виступає 
14 
 
самоціллю, а розглядається як інструмент забезпечення довгострокової 
стійкості. 
Третьою важливою ознакою є пріоритет соціального ефекту над 
розподілом прибутку між власниками. У більшості моделей соціального 
підприємництва значна частина прибутку реінвестується у розвиток 
підприємства, розширення соціальних програм, створення нових робочих 
місць або підвищення якості послуг [20; 23; 26; 29]. Саме тому соціальне 
підприємство функціонує в логіці подвійного результату: воно має бути 
економічно життєздатним, але фінансова результативність оцінюється крізь 
призму досягнення суспільно корисної мети. 
Четвертою ознакою є інноваційність і гнучкість. Соціальне 
підприємництво виникає там, де традиційні механізми державного 
регулювання або ринкові інструменти не забезпечують належного вирішення 
соціальних проблем. У таких умовах соціальні підприємці пропонують нові 
підходи до організації праці, збуту, надання послуг, взаємодії з громадою та 
залучення ресурсів [16; 27; 34; 35]. Інноваційність у цьому випадку не 
обмежується технологічним аспектом, а може виявлятися в нових формах 
зайнятості, інклюзивних бізнес-моделях, партнерських механізмах, поєднанні 
комерційної та соціальної складових. 
П’ятою ознакою є підзвітність і вимірюваність соціального результату. 
На відміну від звичайного бізнесу, який оцінює успішність переважно через 
прибуток, обсяги продажу або рентабельність, соціальне підприємство має 
аналізувати також соціальний вплив своєї діяльності. Такий вплив може 
відображатися у кількості працевлаштованих представників вразливих груп, 
масштабах наданих послуг, рівні залучення громади, обсягах коштів, 
спрямованих на соціальні цілі, або в інших показниках соціальної 
ефективності [8; 21; 23; 37]. Це зумовлює підвищені вимоги до прозорості, 
комунікації з цільовими групами та обґрунтування суспільної цінності 
діяльності. 
15 
 
Сутність соціального підприємництва також розкривається через його 
функції. Насамперед воно виконує соціальну функцію, оскільки спрямоване 
на виявлення і часткове вирішення суспільно значущих проблем. Це може 
бути подолання соціального виключення, забезпечення зайнятості тих груп, 
які стикаються з дискримінацією на ринку праці, підтримка людей у 
складних життєвих обставинах, розвиток соціальних послуг на місцевому 
рівні [1; 15; 21]. У цьому аспекті соціальне підприємництво доповнює 
державну соціальну політику, а не замінює її. 
Не менш важливою є економічна функція соціального 
підприємництва. Соціальні підприємства беруть участь у створенні доданої 
вартості, забезпечують виробництво товарів і послуг, формують податкові 
надходження, стимулюють розвиток малого й середнього бізнесу, 
активізують підприємницьку ініціативу в громадах [3; 11; 12; 24]. У цьому 
сенсі соціальне підприємництво є не лише соціальним, а й повноцінним 
економічним явищем, яке сприяє диверсифікації локальної економіки та 
розвитку ринкових відносин на засадах відповідальності. 
Окремо слід виділити інтеграційну та зайнятісну функції. Соціальні 
підприємства створюють можливості для працевлаштування тих категорій 
населення, які часто мають ускладнений доступ до ринку праці: осіб з 
інвалідністю, молоді без досвіду роботи, ветеранів, внутрішньо переміщених 
осіб, одиноких батьків, людей передпенсійного віку тощо [20; 21; 23]. Через 
це соціальне підприємництво виступає важливим інструментом соціальної 
інтеграції, зменшення залежності від трансфертів і формування економічної 
самостійності населення. 
Також соціальне підприємництво виконує інноваційну функцію, 
оскільки розробляє нові способи вирішення старих соціальних проблем, і 
локально-розвиткову функцію, бо сприяє активізації місцевих ресурсів, 
зміцненню громади та формуванню нових моделей партнерства між 
бізнесом, громадським сектором і органами влади [18; 20; 24; 28]. В 
16 
 
українських умовах ця функція має особливу вагу, адже саме на рівні громад 
часто виникає потреба у швидких, адресних та адаптивних рішеннях. 
Отже, соціальне підприємництво є складним багатовимірним явищем, 
яке поєднує ознаки бізнесу і соціальної ініціативи. Його сутність полягає у 
використанні підприємницьких підходів для досягнення суспільно корисної 
мети, а визначальними рисами виступають соціальна місія, економічна 
активність, фінансова стійкість, інноваційність, підзвітність і орієнтація на 
вимірюваний соціальний ефект [21; 23; 26; 27; 33]. Саме завдяки такому 
поєднанню соціальне підприємництво розглядається як перспективний 
механізм вирішення суспільних проблем, підвищення інклюзивності 
економіки та зміцнення соціальної стійкості, що робить його особливо 
значущим для України в умовах сучасних викликів. 
 
 
1.2.  Відмінності соціального підприємництва від традиційного бізнесу і 
благодійності 
Для належного розуміння економічної природи соціального 
підприємництва важливо не лише визначити його сутність, а й чітко 
відмежувати від суміжних форм діяльності, насамперед від традиційного 
комерційного бізнесу та благодійності. У науковій літературі саме 
недостатнє розмежування цих понять часто призводить до змішування 
мотивацій, механізмів функціонування та критеріїв оцінки результативності 
різних суб’єктів господарювання і суспільної активності [6; 21; 23; 25; 26]. У 
практичному вимірі така невизначеність ускладнює ідентифікацію 
соціальних підприємств, формування політики їх підтримки, а також 
оцінювання їхнього реального соціального впливу. 
Соціальне підприємництво займає проміжне, але водночас самостійне 
місце між ринково орієнтованим бізнесом і неприбутковою благодійною 
діяльністю. Від традиційного бізнесу воно відрізняється пріоритетністю 
17 
 
соціальної місії, а від благодійності — наявністю системної господарської 
діяльності, що забезпечує фінансову стійкість і відносну незалежність від 
зовнішнього донорського фінансування [21; 22; 27; 33]. Саме ця подвійна 
природа зумовлює його специфіку: соціальне підприємство не відмовляється 
від ринкових механізмів, але використовує їх не заради самостійного 
накопичення капіталу, а для досягнення суспільно значущого результату. 
У теоретичному аспекті традиційне підприємництво здебільшого 
пов’язується з виявленням ринкової можливості, організацією виробництва 
або збуту, управлінням ресурсами та отриманням прибутку як основного 
підсумкового показника діяльності [25; 33]. Прибуток у цій моделі є не лише 
інструментом підтримки діяльності, а ключовою метою функціонування 
суб’єкта. Соціальне підприємництво також використовує підприємницькі 
підходи — інноваційність, ризик, конкуренцію, управління витратами, 
стратегічне планування, роботу з клієнтом, — однак підпорядковує їх 
соціальній меті [26; 27; 34]. У цьому полягає його принципова відмінність від 
класичної комерційної моделі. 
Не менш важливо відрізняти соціальне підприємництво від 
благодійності. Благодійна діяльність традиційно спрямована на безоплатну 
допомогу певним категоріям осіб або підтримку суспільно корисних 
ініціатив, що фінансуються переважно за рахунок пожертв, грантів, 
меценатства або інших зовнішніх надходжень. Вона може бути надзвичайно 
ефективною у ситуаціях термінового реагування, гуманітарної кризи чи 
разової підтримки, однак не завжди передбачає довгострокову фінансову 
самодостатність [6; 21; 23]. Соціальне підприємництво, навпаки, прагне 
створити модель, за якої суспільно корисна діяльність відбувається не лише 
завдяки зовнішньому ресурсу, а й через власну економічну активність. 
З огляду на це доцільно розглянути системні відмінності між 
традиційним бізнесом, соціальним підприємництвом і благодійністю за 
основними критеріями. Узагальнення таких критеріїв наведено в табл. 1.1. 
18 
 
Таблиця 1.1 
Порівняльна характеристика традиційного бізнесу, соціального підприємництва і 
благодійності 
Критерій Традиційний Соціальне 
Благодійність 
порівняння бізнес підприємництво 
Отримання Розв’язання соціальної 
Надання допомоги, 
Основна мета прибутку, проблеми через 
підтримка суспільно 
діяльності розширення господарську 
корисних ініціатив 
ринкової позиції діяльність 
Соціальна за 
Домінуюча Соціальна, гуманітарна, 
Комерційна використання ринкових 
мотивація філантропічна 
інструментів 
Продаж товарів і 
Продаж товарів і Пожертви, гранти, 
Джерела послуг, гранти, 
послуг, інвестиції, меценатство, 
фінансування донорська підтримка, 
кредити спонсорство 
партнерські ресурси 
Ключова ціль і Засіб забезпечення 
Не є базовою метою 
Роль прибутку критерій стійкості та досягнення 
діяльності 
ефективності соціального ефекту 
Переважно 
Розподіл між Прибуток як категорія 
Використання реінвестування у 
власниками, здебільшого відсутній 
прибутку соціальну місію та 
реінвестування або не є визначальним 
розвиток 
Характер відносин 
Клієнтські та соціально 
із цільовою Клієнтські, ринкові Переважно допомогові 
орієнтовані 
аудиторією 
Рентабельність, Соціальний вплив і 
Критерії Масштаб і адресність 
частка ринку, обсяг фінансова 
результативності допомоги 
продажу життєздатність 
Залежить від Орієнтація на Часто коротко- або 
Тривалість ефекту комерційної довготривалий середньостроковий 
стратегії суспільний результат ефект 
Джерело: складено автором на основі [6; 21; 23; 25; 26; 27; 33]. 
Як видно з табл. 1.1, соціальне підприємництво не можна 
ототожнювати ані з класичним бізнесом, ані з благодійністю, оскільки воно 
поєднує ознаки обох моделей, але не зводиться до жодної з них. Від бізнесу 
воно запозичує механізми організації та фінансової стійкості, а від соціально 
орієнтованої діяльності — суспільну місію, орієнтацію на вразливі групи 
населення та прагнення до позитивних суспільних змін [23; 26; 34]. Саме 
19 
 
тому соціальне підприємництво доцільно розглядати як окремий тип 
господарської діяльності з подвійною логікою функціонування. 
Змістовні відмінності між соціальним підприємництвом і традиційним 
бізнесом найкраще виявляються через аналіз цілей, моделі створення 
цінності, управлінських пріоритетів та системи оцінки результатів. Якщо 
комерційний бізнес переважно зосереджується на задоволенні 
платоспроможного попиту та зростанні фінансових показників, то соціальне 
підприємництво орієнтується на потреби тих суспільних груп або громад, які 
не завжди є привабливими для ринку з позицій швидкої прибутковості [21; 
25; 33]. Це означає, що соціальне підприємство часто працює в тих 
сегментах, де комерційний сектор або не зацікавлений діяти, або не здатний 
забезпечити потрібний рівень доступності, інклюзивності чи соціальної 
чутливості. 
Управлінська модель соціального підприємництва також має власну 
специфіку. На відміну від традиційного бізнесу, де стратегічні рішення 
переважно визначаються логікою максимізації доходу, у соціальному 
підприємстві важливим є баланс між комерційною ефективністю та 
соціальною доцільністю. Це може означати свідоме збереження менш 
прибуткових, але соціально значущих напрямів діяльності; утримання 
працівників із вразливих категорій навіть за вищих організаційних витрат; 
розширення діяльності у громадах з нижчою купівельною спроможністю; або 
застосування гнучкої цінової політики для забезпечення доступності послуг 
[20; 21; 23]. Такі рішення у традиційному бізнесі не завжди були б 
раціональними з погляду комерційної дохідності, проте в соціальному 
підприємництві вони є органічною частиною місії. 
Для системнішого розмежування соціального підприємництва і 
традиційного бізнесу доцільно узагальнити їх відмінності за 
функціональними характеристиками. Відповідні положення наведено в табл. 
1.2. 
20 
 
Таблиця 1.2 
Ключові відмінності соціального підприємництва від традиційного бізнесу 
Ознака Традиційний бізнес Соціальне підприємництво 
Стратегічний Зростання прибутку та Досягнення соціального ефекту за умови 
пріоритет ринкової вартості економічної стійкості 
Ключовий результат Фінансовий Подвійний: соціальний і економічний 
Платоспроможні Споживачі, громади, вразливі групи, 
Цільова аудиторія 
споживачі соціальні бенефіціари 
Ставлення до 
Основний показник успіху Інструмент підтримки місії та розвитку 
прибутку 
Ефективність праці та Ефективність праці поєднується з 
Підхід до персоналу 
прибутковість інклюзивністю та соціальною адаптацією 
Конкурентна перевага і Конкурентність поєднується з 
Ринкова логіка 
масштабування суспільною корисністю 
Соціальна Може бути додатковим 
Закладена в основу бізнес-моделі 
відповідальність напрямом 
Дохід, прибуток, Соціальний вплив, охоплення проблеми, 
Оцінка ефективності 
рентабельність фінансова життєздатність 
Джерело: складено автором на основі [21; 25; 26; 27; 33; 34]. 
Дані табл. 1.2 дають підстави стверджувати, що головна відмінність 
соціального підприємництва від традиційного бізнесу полягає не стільки в 
організаційній формі або джерелах доходу, скільки в характері стратегічної 
цілі та способі використання отриманого фінансового результату. Якщо 
бізнес може мати елементи корпоративної соціальної відповідальності, це 
саме по собі не перетворює його на соціальне підприємство. Соціальна 
відповідальність у межах класичної комерційної моделі часто виконує 
допоміжну, репутаційну або компенсаційну функцію, тоді як для соціального 
підприємства соціальна мета є первинною та визначальною [25; 26; 34]. 
Тобто не будь-який відповідальний бізнес є соціальним підприємством, хоча 
соціальне підприємництво безумовно є відповідальною формою 
господарювання. 
Порівняння з благодійністю також має принципове значення. На 
практиці соціальне підприємництво інколи сприймають як форму 
«заробляння коштів на добрі справи», однак таке тлумачення є надто 
21 
 
спрощеним. Благодійність орієнтується насамперед на перерозподіл ресурсів 
від донорів до отримувачів допомоги. Її сила полягає у швидкості 
реагування, моральній мотивації та можливості мобілізації суспільної 
солідарності, особливо в кризових умовах. Водночас соціальне 
підприємництво вибудовує стійкішу модель, у якій суспільно важливий 
результат досягається через безперервний економічний процес, а не лише 
через разові акти допомоги [6; 21; 23]. 
Суттєва різниця між цими моделями полягає у характері ресурсної 
бази. Благодійна організація переважно залежить від зовнішніх надходжень, 
які можуть бути нерегулярними, змінними або обмеженими в часі. Соціальне 
підприємство прагне до формування власного грошового потоку через 
реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг, що створює 
вищий рівень автономії та передбачуваності [20; 21; 23]. Саме тому в 
довгостроковій перспективі соціальне підприємництво здатне забезпечувати 
не тільки підтримку цільових груп, а й розширення власного впливу без 
повної залежності від донорів. 
Разом із тим соціальне підприємництво і благодійність не є 
взаємовиключними явищами. У багатьох випадках вони взаємодіють і 
доповнюють одне одного. Благодійні організації можуть створювати 
соціальні підприємства як інструмент фінансової стабілізації своїх програм, а 
соціальні підприємства можуть залучати гранти чи пожертви для запуску 
нових напрямів діяльності або масштабування соціального впливу [6; 8; 20]. 
Однак навіть за такої взаємодії принципи функціонування цих моделей 
залишаються різними, що й потребує чіткого наукового розмежування. 
Порівняльну характеристику соціального підприємництва і 
благодійності наведено в табл. 1.3. 
 
 
22 
 
Таблиця 1.3 
Ключові відмінності соціального підприємництва від благодійності 
Ознака Благодійність Соціальне підприємництво 
Передача допомоги нужденним 
Базова логіка Вирішення соціальної проблеми 
або підтримка суспільно 
діяльності через господарську діяльність 
корисних ініціатив 
Пожертви, гранти, донорська Продаж товарів і послуг, частково 
Джерело ресурсів 
підтримка гранти та партнерські ресурси 
Фінансова Вища за рахунок власної 
Часто обмежена 
самостійність економічної діяльності 
Залучення, працевлаштування, 
Характер взаємодії 
Допомога, підтримка, опіка надання послуг, створення 
з отримувачем 
можливостей 
Тривалість Часто залежить від обсягу Орієнтована на довгострокову 
механізму впливу зовнішнього фінансування стійкість 
Основний критерій Обсяг і адресність наданої Поєднання соціального впливу та 
ефективності допомоги самоокупності 
Управлінська Підприємницька, соціально 
Неприбуткова, донорозалежна 
модель орієнтована 
Є одним із базових механізмів 
Роль ринку Не є визначальною 
функціонування 
Джерело: складено автором на основі [6; 20; 21; 23; 27; 33]. 
Як показано в табл. 1.3, благодійність і соціальне підприємництво 
об’єднує соціальна спрямованість, проте між ними існують суттєві 
розбіжності у способі досягнення результату. Благодійність переважно 
компенсує наявні суспільні проблеми через допомогу, тоді як соціальне 
підприємництво прагне сформувати механізм їх часткового системного 
вирішення шляхом включення цільових груп у процес створення економічної 
та соціальної цінності [21; 27; 34]. У цьому виявляється його більш 
трансформаційний потенціал. 
Для України таке розмежування має особливу практичну вагу. В 
умовах війни, коли різко зростає потреба у гуманітарній підтримці, 
благодійність виконує критично важливу функцію екстреного реагування. 
Водночас довгострокове відновлення соціально-економічного середовища 
потребує не лише перерозподілу ресурсів, а й створення стійких моделей 
23 
 
зайнятості, місцевого виробництва, підтримки ветеранів, внутрішньо 
переміщених осіб, жінок, молоді та інших груп населення, які потребують не 
одноразової допомоги, а постійних можливостей для включення в 
економічне життя [2; 4; 7; 30; 31; 39; 40]. Саме в цьому контексті соціальне 
підприємництво виявляє свої переваги як форма діяльності, здатна 
поєднувати економічне самозабезпечення з вирішенням нагальних 
соціальних завдань. 
Отже, соціальне підприємництво є самостійною моделлю діяльності, 
яку слід розглядати окремо як від традиційного бізнесу, так і від 
благодійності. Від першого воно відрізняється домінуванням соціальної місії 
над прибутковістю, а від другої — наявністю системної господарської 
діяльності, орієнтованої на фінансову стійкість. Як засвідчують табл. 1.1–1.3, 
саме поєднання соціальної мети, підприємницьких механізмів, 
реінвестування результатів і орієнтації на довгостроковий суспільний ефект 
дає підстави розглядати соціальне підприємництво як особливий інструмент 
вирішення соціально-економічних проблем сучасного суспільства [21; 23; 26; 
27; 33]. У подальшому дослідженні це дозволяє перейти до аналізу 
нормативно-правових та організаційних засад функціонування соціального 
бізнесу в Україні 
 
1.3. Нормативно-правові та організаційні засади розвитку 
соціального підприємництва в Україні 
Формування і розвиток соціального бізнесу в Україні відбуваються в 
умовах відсутності єдиного спеціального закону, який би комплексно 
визначав правовий статус соціального підприємства, критерії його 
ідентифікації, форми державної підтримки, особливості оподаткування та 
механізми верифікації соціального ефекту. Саме тому станом на травень 2023 
року нормативне поле соціального підприємництва в Україні мало 
фрагментарний характер: воно формувалося на стику загального 
24 
 
господарського, цивільного, податкового, кооперативного, благодійного, 
громадського та соціального законодавства, а також через практику 
міжнародних програм підтримки й локальні інституційні ініціативи [8; 20; 
23; 36; 37].  
У науково-аналітичних матеріалах, присвячених розвитку соціального 
підприємництва в Україні, наголошується, що така модель правового 
регулювання має подвійний ефект. З одного боку, відсутність жорстко 
закріпленої спеціальної конструкції дозволяє соціальним підприємствам 
обирати найбільш придатну організаційно-правову форму відповідно до 
власної місії, бізнес-моделі, масштабів діяльності та джерел фінансування. З 
іншого боку, така невизначеність ускладнює державну статистику, 
унеможливлює чітке відмежування соціального підприємства від інших видів 
суб’єктів господарювання, обмежує адресну підтримку та створює труднощі 
для формування спеціалізованої державної політики у цій сфері [20; 23; 36; 
37].  
Показово, що спроби інституціоналізувати соціальне підприємництво 
на рівні спеціального закону здійснювалися, однак до травня 2023 року вони 
не завершилися формуванням окремого законодавчого режиму. Зокрема, у 
2015 році у Верховній Раді України був зареєстрований проєкт Закону 
України «Про соціальні підприємства», проте він не став чинним 
нормативним актом. У подальших аналітичних документах OSCE та 
EU4Youth також прямо констатується, що соціальне підприємництво в 
Україні не врегульоване окремим законом, а розвивається в межах загального 
правового поля та через поєднання різних юридичних форм [8; 23; 36].  
За таких умов нормативно-правову основу функціонування соціального 
бізнесу доцільно розглядати не як єдиний законодавчий масив, а як систему 
взаємопов’язаних блоків регулювання. Їх узагальнену характеристику 
наведено в табл. 1.4. 
25 
 
Таблиця 1.4 
Основні блоки нормативно-правового регулювання соціального бізнесу в Україні станом 
на травень 2023 року 
Значення для соціального 
Блок регулювання Зміст правового регулювання 
бізнесу 
Визначає правосуб’єктність 
Загальне Створює базове середовище 
учасників господарських відносин, 
господарське та для ведення господарської 
правила укладення договорів, 
цивільне діяльності соціальними 
майнову відповідальність, засади 
регулювання підприємствами 
підприємницької діяльності 
Регулює створення і діяльність 
Надає правові механізми 
громадських об’єднань та 
Громадське та інституціоналізації 
благодійних організацій, які можуть 
благодійне неприбуткових суб’єктів із 
засновувати або поєднувати 
законодавство підприємницьким 
соціально спрямовану та 
компонентом 
господарську діяльність 
Дає змогу використовувати 
Визначає правові, організаційні та кооперативну форму для 
Кооперативне 
економічні засади діяльності поєднання економічної 
законодавство 
кооперативів діяльності та соціальної 
взаємодії в громаді 
Законодавство у 
Регулює надання соціальних послуг, Формує середовище для 
сфері соціальних 
взаємодію з вразливими групами, соціальної місії підприємств, 
послуг і 
громадську участь і волонтерські що працюють із цільовими 
волонтерської 
практики групами населення 
діяльності 
Визначає режими оподаткування, 
Податкове та Безпосередньо впливає на 
можливості спрощеної системи, 
фінансове фінансову життєздатність і 
окремі умови отримання допомоги 
регулювання вибір організаційної моделі 
чи підтримки 
Забезпечує адаптацію 
Встановлює особливості здійснення 
соціального бізнесу до 
Спеціальне воєнне господарської діяльності в умовах 
кризових умов і знижує 
регулювання воєнного стану, тимчасові податкові 
частину регуляторного 
та процедурні спрощення 
навантаження 
Джерело: складено автором на основі [17; 18; 19; 23; 36; 37].  
Як показано в табл. 1.4, в Україні соціальний бізнес розвивається не в 
межах спеціальної законодавчої конструкції, а через комбінування норм 
різних галузей права. Саме тому соціальне підприємництво в українських 
умовах доцільно розглядати передусім як функціональну модель ведення 
діяльності, а не як окремо кодифікований правовий статус. Такий підхід, з 
26 
 
одного боку, забезпечує гнучкість, а з іншого — породжує інституційну 
розмитість, коли соціально орієнтований суб’єкт змушений самостійно 
поєднувати норми, що створювалися не спеціально для нього [23; 36; 37].  
З огляду на це особливого значення набуває питання організаційно-
правової форми соціального бізнесу. У міжнародних та українських 
аналітичних матеріалах наголошується, що вітчизняні соціальні 
підприємства можуть функціонувати у формі товариства з обмеженою 
відповідальністю, фізичної особи-підприємця, приватного підприємства, 
громадської організації з підприємницьким компонентом, підприємства, 
заснованого громадською організацією, благодійної організації або 
кооперативу. В одному з аналітичних документів OSCE прямо зазначено, що 
через відсутність окремого спеціального закону соціальні бізнеси в Україні 
обирають із широкого спектра організаційно-правових форм ті, що 
найбільше відповідають їхній моделі та податковому режиму [6; 8; 23; 36; 
37].  
Вибір такої форми не є суто технічним. Він безпосередньо впливає на 
порядок реєстрації, модель управління, розподіл прибутку, умови залучення 
грантів, можливість провадження неприбуткової чи змішаної діяльності, 
репутаційне позиціонування суб’єкта та взаємодію з державою, донорами і 
громадами. Саме тому організаційна конструкція для соціального 
підприємства виступає не другорядним юридичним рішенням, а одним із 
ключових елементів його економічної стійкості та соціальної 
результативності [6; 9; 20; 23; 36].  
Найпоширеніші організаційні форми, що використовуються у практиці 
соціального підприємництва в Україні, узагальнено в табл. 1.5. 
 
27 
 
Таблиця 1.5 
Поширені організаційні форми соціального бізнесу в Україні та їх функціональні 
особливості 
Організаційна форма Типові переваги Типові обмеження 
Обмежені можливості 
Простота реєстрації та 
Фізична особа- масштабування, висока 
адміністрування, швидкий запуск 
підприємець залежність від особи 
діяльності, гнучкість управління 
засновника 
Потребує чіткого 
внутрішнього закріплення 
Зручна комерційна модель, кращі 
Товариство з обмеженою соціальної місії, інакше 
можливості залучення партнерів і 
відповідальністю легко зміщується в бік 
розвитку сталого бізнесу 
звичайної комерційної 
діяльності 
Високий рівень соціальної 
Громадська організація 
легітимності, тісний зв’язок із Складніша модель 
або підприємство, 
цільовими групами та громадами, розмежування статутної і 
засноване громадською 
можливість поєднувати проєктне господарської діяльності 
організацією 
й підприємницьке фінансування 
Висока суспільна довіра, Ризик надмірної залежності 
Благодійна організація з 
зручність для реалізації від грантів і пожертв, 
підприємницьким 
соціальної місії, можливість складність побудови стійкої 
компонентом 
залучення донорських ресурсів ринкової моделі 
Колективний характер Потребує високого рівня 
управління, орієнтація на потреби внутрішньої координації, не 
Кооператив 
учасників і громади, зручність завжди придатний для 
для локальних ініціатив швидкого масштабування 
Джерело: складено автором на основі [6; 8; 23; 36; 37].  
Відомості табл. 1.5 засвідчують, що соціальний бізнес в Україні не має 
єдиної універсальної організаційної форми. Вибір між ФОП, товариством, 
громадською чи благодійною організацією, кооперативом або змішаними 
моделями залежить від того, який саме соціальний ефект прагне досягти 
підприємство, якими є його джерела надходжень, чи планується 
реінвестування прибутку, наскільки важливою є донорська підтримка, а 
також як будується взаємодія з громадою. Саме ця варіативність є одночасно 
перевагою і слабкістю української моделі: вона забезпечує адаптивність, але 
не створює чітких критеріїв правової ідентифікації соціального підприємства 
[20; 23; 36; 37].  
28 
 
Організаційні засади розвитку соціального бізнесу в Україні не 
обмежуються юридичною формою суб’єкта. Не менш важливим є 
інституційне середовище, в якому діють соціальні підприємства. 
Дослідження Pact, OSCE та EU4Youth показують, що до травня 2023 року 
розвиток цієї сфери підтримувався переважно завдяки діяльності 
громадських об’єднань, міжнародних програм, донорських структур, 
навчальних і консультаційних платформ, локальних інкубаторів, мереж 
взаємопідтримки та окремих органів місцевого самоврядування. Саме ці 
актори компенсували частину того вакууму, який виникав через недостатню 
спеціалізацію державної політики у сфері соціального підприємництва [8; 20; 
23; 36; 37].  
Узагальнення основних елементів такого організаційного середовища 
наведено в табл. 1.6. 
Таблиця 1.6 
Організаційне середовище розвитку соціального бізнесу в Україні 
Значення для соціального 
Елемент середовища Основний зміст впливу 
бізнесу 
Сприяють запуску та 
Міжнародні програми Фінансування, навчання, 
масштабуванню соціальних 
та донори менторство, аналітична підтримка 
підприємств 
Адвокація, обмін досвідом, Формують соціальну 
Громадські організації 
доступ до цільових груп, легітимність і практичну 
та мережі підтримки 
комунікація з громадами основу для місцевих ініціатив 
Інкубатори, Підвищують управлінську 
Підприємницькі навички, бізнес-
акселератори, освітні якість і стійкість соціальних 
моделювання, консалтинг 
платформи підприємств 
Партнерство, локальні програми, Розширюють можливості 
Органи місцевого 
доступ до комунальних ресурсів і інтеграції соціального бізнесу 
самоврядування 
замовлення послуг в розвиток громад 
Дають змогу зміцнювати 
Бізнес-партнери та Закупівлі, кооперація, спільні 
ринкову складову соціального 
приватний сектор проєкти, збут 
підприємництва 
Джерело: складено автором на основі [8; 20; 23; 36; 37].  
29 
 
Отже, як видно з табл. 1.6, організаційний розвиток соціального бізнесу 
в Україні значною мірою спирався на мережеву модель, де важливу роль 
відігравали не лише самі підприємці, а й інституції підтримки, що 
створювали освітню, консультаційну, ресурсну й комунікаційну 
інфраструктуру. Для України така архітектура є закономірною, оскільки в 
умовах неповного законодавчого оформлення сектору саме екосистема 
підтримки фактично виконувала функцію інституційного посередника між 
соціальним підприємством, державою, громадою та донорами [20; 23; 36; 37].  
Окремого розгляду потребує вплив воєнного стану на нормативно-
правові та організаційні засади функціонування соціального бізнесу. 
Повномасштабна війна не скасувала загальних принципів господарювання, 
однак радикально змінила умови їх практичної реалізації. Правовий режим 
воєнного стану та пов’язані з ним рішення держави спричинили одночасно 
два процеси: з одного боку, посилення безпекових, логістичних і кадрових 
ризиків, а з іншого — запровадження тимчасових спрощень для підтримки 
суб’єктів господарювання. До таких рішень належали, зокрема, зміни до 
податкового законодавства на період воєнного стану та запровадження 
декларативного принципу для провадження окремих видів господарської 
діяльності [17; 18; 19]. Офіційні акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів 
прямо фіксували ці спеціальні механізми воєнного часу.  
Для соціального бізнесу такі зміни мали особливе значення. На відміну 
від багатьох комерційних суб’єктів, соціальні підприємства в умовах війни 
були змушені одночасно зберігати господарську життєздатність і відповідати 
на різке зростання суспільного попиту на підтримку вразливих груп, 
допомогу переселенцям, ветеранам, особам з інвалідністю, жінкам із дітьми, 
локальним громадам. Тому нормативні спрощення, навіть якщо вони не були 
спеціально адресовані соціальному підприємництву, об’єктивно створювали 
важливі передумови для його адаптації та виживання [2; 4; 7; 17; 18; 19].  
30 
 
Водночас саме воєнний період особливо гостро виявив структурну 
слабкість вітчизняної моделі правового забезпечення соціального бізнесу. 
Сектор, який у кризових умовах продемонстрував високу суспільну 
значущість, продовжував функціонувати без чіткого нормативного 
визначення, без системи спеціальних критеріїв, без єдиного реєстру та без 
окремих інструментів адресної державної підтримки. Це означає, що 
інституційна спроможність соціального підприємництва в Україні багато в 
чому трималася не на завершеній державній архітектурі, а на поєднанні 
правової гнучкості, самоорганізації, підтримки міжнародних програм і 
високої адаптивності самих соціальних підприємців [20; 23; 36; 37].  
Таким чином, нормативно-правові та організаційні засади 
функціонування соціального бізнесу в Україні станом на травень 2023 року 
характеризувалися фрагментарністю, багаторівневістю та високою 
залежністю від комбінування різних правових режимів і форм організації 
діяльності. Як показано в табл. 1.4–1.6, соціальне підприємництво в Україні 
розвивалося на основі загального законодавства, різноманітних 
організаційних моделей і мережевої інфраструктури підтримки, яка частково 
компенсувала відсутність спеціального закону. Умови воєнного стану не 
лише ускладнили діяльність соціального бізнесу, а й одночасно підсвітили 
його реальну суспільну цінність, що створює підстави для подальшого 
аналізу особливостей його функціонування в період війни [17; 18; 19; 20; 23; 
36; 37] 
 
31 
 
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО БІЗНЕСУ ПІД 
ЧАС ВІЙНИ В УКРАЇНІ 
 
2.1. Вплив воєнного стану на середовище функціонування соціального 
бізнесу 
 
Запровадження воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року стало 
не лише юридичним актом реагування держави на повномасштабну агресію, 
а й переломним чинником трансформації всього економічного середовища. 
Для соціального бізнесу це означало зміну базових умов функціонування: 
просторової організації діяльності, структури попиту, кадрового 
забезпечення, доступу до ресурсів, логістики, енергопостачання, правил 
ведення господарської діяльності та характеру взаємодії з цільовими 
групами. За своєю природою воєнний стан створює режим підвищеної 
правової та економічної невизначеності, в межах якого суб’єкти 
господарювання змушені діяти в умовах постійної зміни ризиків, пріоритетів 
і часових горизонтів планування [17; 19]. За оцінкою спільного звіту 
Світового банку, Уряду України, Європейської Комісії та ООН, станом на 
лютий 2023 року прямі збитки від війни перевищили 135 млрд дол. США, а 
сукупні втрати сягнули майже 290 млрд дол. США, причому суттєво 
постраждали житло, транспорт, енергетика, торгівля та промисловість [40].  
У таких умовах середовище функціонування соціального бізнесу не 
може розглядатися лише як ринковий простір обміну товарами й послугами. 
Воно трансформується в багатовимірну систему, де одночасно діють 
безпекові, гуманітарні, правові, фінансові, інфраструктурні та демографічні 
чинники. Особливість соціального підприємництва полягає в тому, що воно 
реагує не тільки на зміни у сфері господарювання, а й на поглиблення 
соціальних дисбалансів, які виникають унаслідок війни. Саме тому вплив 
воєнного стану на соціальний бізнес є подвійним: з одного боку, він різко 
32 
 
ускладнює ведення діяльності, а з іншого — розширює суспільний запит на 
підприємницькі моделі, здатні поєднати економічну стійкість із соціальною 
підтримкою населення [2; 4; 23; 36; 37].  
Для системного розуміння характеру цих змін доцільно виокремити 
основні канали впливу воєнного стану на середовище функціонування 
соціального бізнесу. Їх узагальнено в табл. 2.1. 
Таблиця 2.1 
Основні канали впливу воєнного стану на середовище функціонування соціального 
бізнесу в Україні 
Значення для соціального 
Канал впливу Зміст трансформації 
бізнесу 
Обмежує безперервність 
Загроза життю працівників, 
діяльності, змушує змінювати 
окупація окремих територій, 
Безпековий формат роботи, місце 
руйнування майна, ризики для 
розташування та модель 
офлайн-роботи 
обслуговування 
Підвищує витрати, знижує 
Пошкодження транспортної, 
стабільність постачання, 
Інфраструктурний енергетичної, комунальної 
ускладнює виробництво й надання 
інфраструктури 
послуг 
Особливо критичний для 
Розрив ланцюгів постачання, 
соціальних підприємств з 
Логістичний зміна маршрутів, збільшення 
невеликим запасом міцності та 
строків і собівартості перевезень 
локальними ринками збуту 
Зменшує доступність персоналу, 
Вимушене переміщення 
Демографічний і але водночас формує нові групи 
населення, мобілізація, дефіцит 
трудовий потенційних працівників і 
кадрів, зміна структури зайнятості 
бенефіціарів 
Зниження платоспроможного Посилює потребу у грантах, 
Фінансовий попиту, обмеження доступу до змішаному фінансуванні та 
капіталу, зростання витрат реінвестуванні 
Тимчасові спрощення, податкові 
Правовий та Частково полегшує адаптацію, але 
зміни, декларативний принцип 
регуляторний не усуває базової невизначеності 
для частини видів діяльності 
Зростання кількості вразливих Розширює поле суспільної місії 
Соціально-
груп, посилення потреб громад, соціального бізнесу та підвищує 
гуманітарний 
нові соціальні виклики його значущість 
Джерело: складено автором на основі [5; 17; 18; 19; 30; 31; 39; 40]. 
33 
 
Як видно з табл. 2.1, воєнний стан не обмежується впливом на окремі 
господарські процедури, а комплексно змінює саму логіку діяльності 
соціального бізнесу. Якщо у відносно стабільних умовах соціальне 
підприємство може будувати модель розвитку на довшому часовому 
горизонті, то в умовах війни пріоритет зміщується на збереження операційної 
життєздатності, підтримку персоналу, пошук резервних каналів постачання і 
забезпечення безперервності соціальної місії. Це означає, що в системі 
управління вагомішими стають антикризове планування, гнучкість, мережеве 
партнерство, локалізація ресурсів і здатність швидко перебудовувати бізнес-
процеси відповідно до безпекової ситуації [2; 4; 20; 23].  
Особливо відчутним був інфраструктурний та економічний вимір 
впливу війни. Згідно з RDNA2, найбільших прямих пошкоджень зазнали 
житловий сектор, транспорт, енергетика, сільське господарство, а також 
торгівля і промисловість. Водночас саме у сфері торгівлі та промисловості 
були зафіксовані одні з найбільших втрат, що пояснюється не лише 
руйнуванням активів, а й перериванням постачання, зменшенням попиту, 
дефіцитом енергоресурсів і порушенням звичних господарських зв’язків [40]. 
Для соціального бізнесу ці обставини є критичними, оскільки його суб’єкти 
найчастіше мають обмежені фінансові резерви, локалізовану клієнтську базу 
та вищу залежність від стабільного функціонування громад, у яких вони 
працюють. Навіть там, де прямого руйнування не відбулося, втрати в 
енергетиці, транспорті й комунальній сфері створювали ефект вторинного 
дестабілізаційного впливу на виробничі й сервісні процеси [7; 23; 40].  
Не менш важливим був трудовий і демографічний вимір трансформації 
середовища. За оцінками МОП, війна спричинила багатомільйонні втрати 
робочих місць і різке погіршення ситуації на ринку праці в Україні [30]. За 
даними IOM, у січні 2023 року в Україні налічувалося близько 5,4 млн 
внутрішньо переміщених осіб, причому 58 % із них перебували в стані 
переміщення понад шість місяців [31]. Паралельно UNHCR характеризував 
34 
 
ситуацію як одну з найбільших і найшвидших криз вимушеного переміщення 
в Європі, що потребувала регіональної відповіді [39]. Для соціального 
бізнесу це мало суперечливі наслідки. З одного боку, він стикався з втратою 
персоналу, релокацією працівників, мобілізацією, емоційним виснаженням 
команд і нестачею спеціалістів. З іншого боку, саме в умовах війни суттєво 
зросла кількість людей, які потребували інтеграції в зайнятість, 
перекваліфікації, адаптивних форматів праці та соціально орієнтованих 
послуг [2; 4; 30; 31; 39].  
За таких обставин соціальний бізнес опинився в принципово іншій 
позиції, ніж значна частина традиційного малого й середнього бізнесу. Його 
діяльність зазнала не лише звичайного воєнного тиску, пов’язаного зі 
зростанням витрат і ризиків, а й додаткового навантаження, зумовленого 
розширенням соціальної місії. Фактично соціальні підприємства були 
змушені реагувати одночасно на дві групи викликів: підтримувати власну 
господарську спроможність і водночас адаптувати свою діяльність до нових 
потреб цільових груп — внутрішньо переміщених осіб, ветеранів, осіб з 
інвалідністю, жінок із дітьми, молоді, громад у прифронтових і деокупованих 
регіонах [2; 4; 21; 23]. Ця специфіка означає, що вплив воєнного стану на 
соціальний бізнес не можна зводити до загальних проблем підприємницького 
сектору; він має розглядатися як окремий тип трансформації середовища, де 
економічні та соціальні ризики накладаються один на один.  
Основні прояви цієї трансформації доцільно конкретизувати через 
аналіз зміни умов діяльності соціальних підприємств, що наведено в табл. 
2.2. 
Таблиця 2.2 
Специфічні зміни середовища функціонування соціального бізнесу під впливом воєнного 
стану 
Прояв у діяльності соціального 
Напрям зміни Наслідок для управління 
бізнесу 
Розширення Зростання потреб у працевлаштуванні Потреба переглядати місію, 
35 
 
Прояв у діяльності соціального 
Напрям зміни Наслідок для управління 
бізнесу 
соціального запиту ВПО, підтримці ветеранів, цільові групи і продуктову 
психологічно безпечному середовищі, пропозицію 
доступних послугах 
Частина споживачів втрачає доходи, Необхідність змінювати 
Зміна структури натомість посилюється попит на базові, цінову політику, канали 
попиту адаптивні та соціально значущі товари продажу та формат надання 
й послуги послуг 
Посилення ролі 
Перебої з постачанням, енергетичні 
Дестабілізація резервування, локалізації 
обмеження, зростання витрат на 
ресурсної бази ресурсів і диверсифікації 
логістику та безпеку 
постачальників 
Потреба у гнучкій 
Релокація, мобілізація, вигорання, 
Кадрова зайнятості, навчанні, 
дефіцит працівників, потреба в нових 
турбулентність психологічній підтримці 
навичках 
команд 
Скорочення доходів, ускладнення 
Переорієнтація на змішане 
Фінансова самоокупності, залежність від 
фінансування, гранти, 
вразливість зовнішньої підтримки на етапі 
партнерські проєкти 
адаптації 
Зростання значення співпраці з Мережева взаємодія стає 
Підвищення ролі 
громадами, НУО, донорами, локальним елементом економічної 
партнерств 
бізнесом стійкості 
Поряд із фінансовими показниками Ефективність оцінюється 
Переоцінка 
зростає вага соціального ефекту, через поєднання виживання, 
результативності 
охоплення та адаптивності впливу і гнучкості 
Джерело: складено автором на основі [2; 4; 7; 21; 23; 30; 31; 40]. 
Як свідчать дані табл. 2.2, воєнний стан не просто погіршив умови 
функціонування соціального бізнесу, а змінив критерії його життєздатності. 
У довоєнних умовах відносний баланс між комерційною та соціальною 
складовими діяльності досягався через звичні механізми самоокупності, 
локальної клієнтської бази та планового масштабування. У воєнний період 
цей баланс став нестійким. Підприємства змушені були швидше змінювати 
асортимент, переходити в онлайн, запускати мобільні формати роботи, 
релокувати команди, переглядати цільові групи та вбудовувати елементи 
кризового реагування у власну бізнес-модель. Саме тому адаптивність 
36 
 
перетворилася на одну з ключових характеристик соціального бізнесу в 
умовах війни [2; 4; 23; 36; 37].  
Окремо слід акцентувати на регуляторному середовищі воєнного часу. 
Попри загальне зростання ризиків, держава водночас запровадила низку 
тимчасових інструментів, покликаних полегшити продовження господарської 
діяльності. Серед них важливе місце посіли податкові зміни на період 
воєнного стану та механізми спрощеного входу у частину видів 
господарської діяльності на основі декларативного принципу, закріпленого 
постановою Кабінету Міністрів України № 314 [5; 18]. Для соціального 
бізнесу ці рішення мали підтримувальне значення, оскільки дозволяли 
скорочувати адміністративні витрати, швидше перезапускати окремі напрями 
діяльності та знижувати бар’єри адаптації, особливо для малих суб’єктів і 
локальних ініціатив [5; 18; 23]. Водночас ці спрощення не могли 
компенсувати таких фундаментальних обмежень, як безпекова 
нестабільність, руйнування інфраструктури, падіння платоспроможності 
населення та кадрові втрати.  
Саме тому вплив воєнного стану на соціальний бізнес доцільно 
оцінювати не лише через призму обмежень, а й через призму нових імпульсів 
розвитку, які виникли в кризовому середовищі. З одного боку, війна 
посилила вразливість підприємств, ускладнила фінансову модель та звузила 
операційні можливості. З іншого боку, вона актуалізувала роль соціальних 
підприємств як інструменту локальної стійкості, працевлаштування 
вразливих груп, виробництва суспільно значущих товарів і сервісів, а також 
як посередника між громадою, ринком і гуманітарною сферою. Цю 
подвійність впливу систематизовано в табл. 2.3. 
Таблиця 2.3 
Подвійний вплив воєнного стану на розвиток соціального бізнесу в Україні 
Узагальнений вплив на 
Дестабілізуючі ефекти Активізуючі ефекти 
соціальний бізнес 
37 
 
Узагальнений вплив на 
Дестабілізуючі ефекти Активізуючі ефекти 
соціальний бізнес 
Зростання суспільної 
Руйнування активів, втрата Соціальний бізнес стає 
потреби в соціально 
ринків, енергетичні перебої, водночас більш уразливим і 
орієнтованих послугах і 
логістичні розриви більш суспільно значущим 
зайнятості 
Поява нових цільових груп Посилюється роль 
Дефіцит кадрів, мобілізація, 
для інтеграції в працю та інклюзивної зайнятості й 
переміщення працівників 
навчання соціальної адаптації 
Поширення партнерських і 
Зниження платоспроможного Зростає значення змішаних 
грантових механізмів 
попиту моделей фінансування 
підтримки 
Виживання залежить від 
Адміністративна та операційна Регуляторні спрощення для 
здатності швидко реагувати 
невизначеність частини видів діяльності 
на зміни 
Підвищення рівня 
Мережевість і довіра 
Психологічне виснаження солідарності, локальної 
перетворюються на ресурс 
команд і громад взаємодії та мережевої 
стійкості 
кооперації 
Джерело: складено автором на основі [2; 4; 5; 18; 23; 30; 31; 39; 40]. 
Як видно з табл. 2.3, воєнний стан сформував для соціального бізнесу 
парадоксальну ситуацію. Чим складнішими ставали умови господарювання, 
тим більш потрібними ставали суб’єкти, здатні працювати не лише в логіці 
прибутку, а й у логіці суспільної корисності. У цьому полягає одна з 
ключових особливостей соціального підприємництва під час війни: його 
економічна вразливість зростає одночасно з його суспільною необхідністю. 
Саме тому середовище функціонування соціального бізнесу в умовах 
воєнного стану слід характеризувати як нестабільне, ресурсно обмежене, але 
водночас інституційно й соціально відкрите до нових моделей локальної 
стійкості, кооперації та підтримки вразливих груп населення [2; 4; 23; 36; 37].  
Таким чином, воєнний стан радикально змінив середовище 
функціонування соціального бізнесу в Україні. Його вплив виявився у 
зростанні безпекових, інфраструктурних, кадрових, фінансових і 
регуляторних викликів, а також у поглибленні соціальних потреб, на які 
соціальні підприємства були змушені відповідати в режимі постійної 
38 
 
адаптації. Як засвідчують табл. 2.1–2.3, середовище їх діяльності у воєнний 
період стало значно більш ризикованим, але водночас і більш чутливим до 
соціально орієнтованих підприємницьких рішень. Це створює підстави для 
подальшого аналізу конкретних проблем, з якими стикаються соціальні 
підприємства під час війни, насамперед у сферах безпеки, релокації, 
логістики, кадрового забезпечення та фінансування [2; 4; 7; 23; 30; 31; 40]. 
 
2.2. Основні виклики соціальних підприємств: безпека, релокація, 
логістика, кадри, енергетичні ризики, фінансування 
Функціонування соціального бізнесу в умовах війни супроводжується 
не окремими епізодичними труднощами, а системним комплексом 
взаємопов’язаних викликів, які одночасно зачіпають виробничу, фінансову, 
організаційну та соціальну складові діяльності. На відміну від традиційного 
бізнесу, соціальне підприємство не може зосередитися виключно на 
мінімізації витрат або тимчасовому згортанні роботи, оскільки його 
функціонування прямо пов’язане з потребами вразливих груп населення, 
локальних громад, внутрішньо переміщених осіб, ветеранів, осіб з 
інвалідністю та інших категорій, для яких такі підприємства нерідко 
виступають не лише роботодавцем, а й інструментом соціальної інтеграції. 
Саме тому в умовах воєнного стану кожен господарський ризик для 
соціального бізнесу має подвійний ефект: він одночасно послаблює 
економічну стійкість підприємства і звужує його можливості виконувати 
суспільно значущу місію [2; 4; 7; 21; 23; 36; 37].  
Найбільш загрозливим чинником для соціальних підприємств став 
безпековий ризик. Воєнний стан як особливий правовий режим передбачає 
функціонування держави, громад і суб’єктів господарювання в умовах 
збройної агресії, небезпеки для життя, тимчасових обмежень прав і законних 
інтересів юридичних осіб та необхідності підпорядковувати частину рішень 
безпековій логіці [17; 19]. Для підприємств це означає роботу в середовищі, 
39 
 
де ключовими стають не лише ринкові критерії, а й фізична безпека 
персоналу, доступність укриттів, ризик пошкодження майна, переривання 
виробничих циклів через обстріли, втрату доступу до приміщень або 
небезпеку перебування в певних регіонах. Для соціального бізнесу цей 
виклик є особливо гострим, оскільки його працівники й бенефіціари часто 
належать до груп із підвищеною вразливістю, а отже потребують додаткових 
організаційних рішень щодо безпечного режиму праці, гнучкого графіка, 
дистанційного формату зайнятості або переміщення діяльності в інші регіони 
[2; 4; 23].  
Саме безпековий тиск став однією з головних причин релокації 
підприємств. Для значної частини соціального бізнесу релокація була не 
стратегією розвитку, а вимушеним інструментом збереження діяльності, 
трудового колективу та матеріальної бази. Державна програма релокації 
прямо передбачала можливість повного або часткового переміщення 
потужностей підприємств із територій, наближених до зони бойових дій, у 
безпечніші регіони, а в заявці на переміщення необхідно було зазначати не 
лише виробничі параметри, а й кількість працівників, потребу в приміщенні, 
сировині, житлі для співробітників і способі транспортування [5]. Для 
соціальних підприємств така процедура була важливою, але сама релокація 
залишалася складним організаційним процесом, який вимагав одночасного 
вирішення питань перевезення обладнання, пошуку нового ринку, 
відновлення команди, налагодження комунікації з громадою та збереження 
соціальної місії після переміщення [2; 4; 23; 37].  
Сукупність основних викликів, що визначали повсякденне 
функціонування соціальних підприємств у період війни, доцільно 
узагальнити в табл. 2.4. 
 
 
40 
 
Таблиця 2.4 
Система ключових викликів соціальних підприємств в умовах війни 
Специфіка для соціального 
Виклик Основний зміст проблеми 
бізнесу 
Загроза життю працівників, Потреба забезпечувати безпечні 
Безпека пошкодження майна, неможливість умови для вразливих працівників і 
стабільної офлайн-роботи бенефіціарів 
Необхідність переносити не лише 
Вимушене переміщення 
Релокація бізнес-процеси, а й соціальну 
потужностей, команд і сервісів 
модель взаємодії 
Руйнування маршрутів, затримки Обмежує доступність товарів і 
Логістика постачання, зростання транспортних послуг для цільових груп та 
витрат підвищує собівартість 
Ускладнює інклюзивну зайнятість і 
Втрата працівників через міграцію, 
Кадри знижує якість соціального 
мобілізацію, вигорання 
супроводу 
Відключення електроенергії, Руйнує безперервність надання 
Енергетичні 
пошкодження мереж, перебої зі послуг і змушує нести додаткові 
ризики 
зв’язком і теплопостачанням витрати на резервні рішення 
Зниження доходів, ускладнення 
Загрожує як самоокупності, так і 
Фінансування кредитування, нестача оборотних 
реалізації соціальної місії 
коштів 
Джерело: складено автором на основі [2; 4; 5; 7; 23; 30; 31; 36; 37; 40].  
Як видно з табл. 2.4, кожен із викликів має не лише господарський, а й 
виразний соціальний вимір. Якщо для звичайного комерційного 
підприємства тимчасове скорочення діяльності часто є раціональним 
антикризовим рішенням, то для соціального підприємства воно може 
означати припинення зайнятості для вразливих працівників, зупинку 
соціально значущих послуг або втрату підтримки для громади. Саме тому в 
умовах війни проблема соціального бізнесу полягає не лише у фізичному 
виживанні суб’єкта господарювання, а в необхідності зберегти 
функціонування подвійної моделі — економічної та соціальної — у 
середовищі, яке стало набагато більш нестабільним [2; 4; 21; 23; 36].  
Одним із наймасштабніших викликів стала логістична дестабілізація. 
За матеріалами RDNA2, загальні пошкодження транспортного сектору 
України оцінено у 35,7 млрд дол. США, причому найбільша частка припала 
41 
 
на місцеві, обласні та комунальні дороги, національні автошляхи, а також 
залізничну інфраструктуру [40]. У документі також наголошується, що 
найбільші втрати пов’язані з порушенням морської логістики, обмеженням 
портового доступу, складністю західних логістичних ланцюгів та 
пошкодженням критичної транспортної інфраструктури, включаючи 
залізничні станції та мости [40]. Для соціальних підприємств логістика є не 
просто технічною функцією доставки; вона визначає можливість отримати 
сировину, забезпечити безперервність виробництва, доставити продукцію 
споживачам, виконати соціальне замовлення або надати послугу вразливій 
категорії населення. Через це навіть незначне зростання вартості перевезень 
або подовження строків доставки для малого соціального бізнесу нерідко 
означає втрату частини ринку чи зниження доступності послуг [7; 23; 40].  
Логістичні труднощі тісно пов’язані з проблемою релокації. У випадку 
соціального підприємництва переміщення означає не лише фізичне 
вивезення обладнання, а й потребу відтворити на новому місці всю систему 
внутрішніх і зовнішніх зв’язків: трудовий колектив, партнерства з 
громадськими організаціями, клієнтську базу, канали збуту, місцеву довіру, 
механізми взаємодії з цільовими групами. Саме тому для соціальних 
підприємств релокація майже завжди супроводжується тимчасовим падінням 
продуктивності, розривом операційних циклів і необхідністю змінювати саму 
бізнес-модель. Особливо складною вона є для підприємств, що надають 
послуги з високим рівнем локальної прив’язки: освітні, реабілітаційні, 
соціально-побутові, інтеграційні або сервісні [2; 4; 20; 23; 37].  
Не менш критичним виявився кадровий виклик. Міжнародна 
організація праці ще у 2022 році оцінювала первинні втрати зайнятості в 
Україні у 4,8 млн робочих місць, а в подальших оцінках наголошувала на 
глибокому порушенні функціонування ринку праці [30]. Водночас IOM 
фіксувала близько 5,4 млн внутрішньо переміщених осіб у січні 2023 року, а 
UNHCR характеризувала українську кризу як одну з наймасштабніших у 
42 
 
Європі за десятиліття [31; 39]. Для соціального бізнесу це означало 
одночасно втрату частини працівників і різке збільшення кількості людей, які 
потребували нових можливостей зайнятості, перекваліфікації, гнучких умов 
праці та соціальної адаптації. Особливо гостро ця проблема проявлялася у 
малих командах, де втрата навіть кількох працівників критично впливала на 
безперервність виробництва чи надання послуг [2; 4; 21; 23].  
Кадрові виклики соціального бізнесу в умовах війни не зводяться лише 
до кількісного дефіциту працівників. Вони охоплюють також якість трудових 
ресурсів, психологічну стійкість колективів, необхідність поєднання 
професійної підготовки з соціальною адаптацією нових працівників, 
поширення дистанційної чи частково дистанційної праці, а також зростання 
управлінського навантаження на керівників. У соціальних підприємствах це 
має особливу вагу, оскільки тут персонал часто виконує не тільки виробничі 
функції, а й функції супроводу, комунікації, навчання, менторства або 
підтримки цільових груп. Отже, кадрова нестабільність безпосередньо 
знижує не лише економічну ефективність, а й соціальний результат 
діяльності [2; 20; 21; 23].  
Зміст кадрових, логістичних і безпекових викликів доцільно 
конкретизувати через їхній вплив на управлінські рішення соціальних 
підприємств, що відображено в табл. 2.5. 
Таблиця 2.5 
Управлінські наслідки ключових викликів для соціальних підприємств 
Виклик Типові прояви Управлінський наслідок 
Перерви в роботі, ризик для Перехід до гнучкого графіка, 
Безпекова 
працівників, обмеження дистанційних форматів, скорочення 
нестабільність 
доступу до приміщень офлайн-активності 
Переукладання партнерств, адаптація 
Втрата звичних локацій і 
Релокація продукту до нового регіону, тимчасове 
клієнтських зв’язків 
падіння доходів 
Дорожчання доставки, 
Зміна постачальників, локалізація 
Логістичні збої затримки постачання, нестача 
закупівель, перегляд виробничого циклу 
сировини 
43 
 
Виклик Типові прояви Управлінський наслідок 
Міграція, мобілізація, Перепідготовка, 
Кадровий 
вигорання, нестача мультифункціональність персоналу, 
дефіцит 
кваліфікованих працівників гнучка зайнятість 
Зростання Поява нових груп 
Розширення або переорієнтація 
соціального бенефіціарів, вища потреба у 
соціальної місії, перегляд цільових груп 
запиту доступних послугах 
Скорочення виручки, нестача Пошук змішаного фінансування, 
Фінансова 
оборотних коштів, слабка зменшення витрат, пріоритезація 
нестабільність 
прогнозованість основних напрямів 
Джерело: складено автором на основі [2; 4; 7; 20; 21; 23; 31; 37; 40].  
Як свідчать дані табл. 2.5, більшість воєнних викликів 
трансформуються у зміну управлінської архітектури підприємства. 
Соціальний бізнес уже не може спиратися на довоєнні моделі стабільного 
планування, оскільки навіть короткострокові рішення мають прийматися з 
урахуванням високої мінливості середовища. У цих умовах особливого 
значення набувають гнучкість, резервування критичних ресурсів, 
мультифункціональність команди та партнерська взаємодія з місцевою 
владою, громадськими організаціями й донорами [2; 4; 23; 36; 37].  
Однією з найболючіших проблем 2022–2023 років стали енергетичні 
ризики. За даними спільної оцінки UNDP і Світового банку, підготовленої у 
співпраці з Урядом України та оприлюдненої навесні 2023 року, з 24 лютого 
до 31 грудня 2022 року доступна генеруюча потужність української 
енергосистеми знизилась із 36 ГВт до 14 ГВт, тобто більш ніж на 60 %, а 41 
із 94 критично важливих високовольтних підстанцій на контрольованій 
території були пошкоджені або зруйновані [40]. У цьому ж документі 
зазначалося, що понад 12 млн людей зазнали перебоїв з енергопостачанням, а 
середній український домогосподарський споживач пережив сукупно 
близько п’яти тижнів без електроенергії в період масованих атак з жовтня по 
грудень 2022 року [40]. Для соціального бізнесу це означало не лише технічні 
незручності, а ризик повної втрати безперервності роботи, зриву 
виробництва, неможливості користуватися цифровими сервісами, системами 
44 
 
обліку, платіжною інфраструктурою, засобами зв’язку, холодильним 
обладнанням, обігрівом або спеціалізованими сервісами для людей з 
особливими потребами.  
Енергетична нестабільність спричинила суттєве зростання 
трансакційних і капітальних витрат. Соціальні підприємства були змушені 
інвестувати у генератори, акумуляторні рішення, додаткові джерела 
освітлення, резервні канали інтернет-зв’язку, термостійке зберігання 
продукції або зміну режиму роботи відповідно до графіків відключень. Для 
великих комерційних компаній такі витрати частково компенсувалися 
масштабом діяльності, тоді як для малого соціального бізнесу вони часто 
ставали критичним навантаженням, оскільки вилучали ресурси з основної 
соціальної місії й переводили їх у режим забезпечення базового виживання 
підприємства [7; 23; 40].  
Не менш складним був фінансовий виклик. Війна спричинила падіння 
платоспроможного попиту, зростання вартості логістики, сировини, 
енергозабезпечення та операційної безпеки, тоді як доступ до кредитних 
ресурсів для малого бізнесу залишався обмеженим через високі ризики, 
невизначеність перспектив і часто недостатню заставну базу. Хоча держава 
зберігала та адаптувала інструменти фінансової підтримки суб’єктів 
підприємництва, зокрема механізми здешевлення кредитів і зміни до 
порядків надання такої підтримки у 2023 році, для багатьох соціальних 
підприємств це не усувало проблеми нестачі обігових коштів та розриву між 
соціальною місією і потребою забезпечити поточну самоокупність [7; 18]. 
Підприємства, які працювали з вразливими групами населення або 
утримували соціально важливі, але менш прибуткові напрями діяльності, 
виявилися особливо чутливими до такого фінансового тиску [2; 4; 7; 23].  
Фінансова вразливість соціального бізнесу посилювалася тим, що в 
умовах війни його витратна структура змінювалася значно швидше, ніж 
модель доходів. Підприємство могло відносно швидко зіткнутися зі 
45 
 
зростанням витрат на транспорт, оренду, резервне енергозабезпечення, 
релокацію, соціальний супровід працівників, психологічну підтримку 
команди, але не мало можливості пропорційно підвищити ціни на товари чи 
послуги, оскільки це знижувало б їх доступність для цільових груп. Саме в 
цьому проявляється одна з центральних суперечностей соціального 
підприємництва під час війни: зростання соціальної потреби не означає 
автоматичного зростання фінансової спроможності підприємства [4; 7; 21; 
23].  
Взаємозв’язок між головними викликами соціального бізнесу та їхнім 
впливом на стійкість підприємства узагальнено в табл. 2.6. 
Таблиця 2.6 
Вплив воєнних викликів на економічну та соціальну стійкість соціального бізнесу 
Група 
Вплив на економічну стійкість Вплив на соціальну місію 
викликів 
Зупинка або обмеження діяльності, 
Скорочення доступу бенефіціарів 
Безпекові пошкодження активів, зростання 
до послуг і програм підтримки 
витрат на захист 
Послаблення зв’язку з громадою, 
Логістичні та Зниження продуктивності, перебої в 
складність збереження соціального 
релокаційні постачанні, втрата частини ринку 
охоплення 
Дефіцит працівників, зростання Ускладнення інклюзивної 
Кадрові навантаження на команду, втрата зайнятості, слабший супровід 
компетенцій цільових груп 
Перерви у виробництві, зростання 
Зменшення безперервності послуг, 
Енергетичні собівартості, необхідність резервних 
погіршення доступності сервісів 
інвестицій 
Нестача обігових коштів, обмеження 
Ризик скорочення соціальних 
Фінансові масштабування, загроза згортання 
програм і реінвестування у місію 
діяльності 
Джерело: складено автором на основі [2; 4; 7; 21; 23; 30; 31; 39; 40].  
Як видно з табл. 2.6, воєнні виклики практично неможливо ізолювати 
один від одного. Енергетична нестабільність посилює фінансовий тиск, 
логістичні труднощі збільшують собівартість, кадрові втрати ускладнюють 
релокацію, а безпекові ризики роблять будь-яке довгострокове планування 
46 
 
умовним. Для соціального бізнесу така багатофакторність є особливо 
складною, оскільки він змушений одночасно зберігати економічну 
спроможність, підтримувати зайнятість, залишатися доступним для цільових 
груп і не втрачати власної соціальної ідентичності [2; 4; 21; 23; 36; 37].  
Отже, основні виклики соціальних підприємств у період війни мають 
комплексний і взаємопов’язаний характер. Безпека, релокація, логістика, 
кадровий дефіцит, енергетичні ризики та фінансова нестійкість формують 
нову конфігурацію середовища, у якому соціальне підприємництво може 
існувати лише за умови високої адаптивності, гнучкого управління, 
мережевої кооперації та поєднання комерційних і соціальних інструментів 
виживання. Саме ця сукупність факторів визначає специфіку соціального 
бізнесу в умовах воєнного стану та підводить до необхідності розглянути 
його роль як механізму підтримки вразливих груп населення під час війни [2; 
4; 21; 23; 30; 31; 39; 40] 
2.3. Соціальний бізнес як інструмент підтримки вразливих груп 
населення під час війни 
Повномасштабна війна докорінно змінила не лише господарські умови 
функціонування підприємств, а й соціальну структуру українського 
суспільства. Різке зростання внутрішнього переміщення, бідності, втрати 
зайнятості, житлової нестабільності та потреби у соціальних послугах 
сформувало новий запит на такі моделі економічної діяльності, які здатні 
поєднувати отримання доходу з розв’язанням суспільно значущих проблем. 
За цих умов соціальний бізнес набуває особливої ваги, оскільки він 
функціонує не лише як суб’єкт господарювання, а як інструмент підтримки 
вразливих груп населення через працевлаштування, професійну адаптацію, 
надання доступних послуг, локальне виробництво суспільно необхідних 
товарів і реінвестування прибутку в соціальну місію [2; 4; 21; 23; 30; 31; 39; 
40].  
47 
 
На відміну від благодійної допомоги, яка переважно має 
компенсаційний або терміновий характер, соціальний бізнес створює довший 
механізм підтримки, у якому людина отримує не лише разову допомогу, а 
можливість включення в економічну діяльність, доступ до праці, 
адаптованих сервісів, навчання або місцевої інфраструктури підтримки. Саме 
тому його роль особливо зростає тоді, коли кількість осіб із підвищеною 
вразливістю збільшується настільки, що виключно бюджетні або гуманітарні 
інструменти не можуть забезпечити достатній рівень довгострокової 
соціальної інтеграції. Масштаб таких змін у воєнний період підтверджується 
системою кількісних показників, узагальнених у табл. 2.7 [21; 23; 30; 31; 39; 
40].  
Таблиця 2.7  
Ключові соціально-економічні показники вразливості населення України, що 
обґрунтовують зростання ролі соціального бізнесу 
Показник Значення Аналітичне значення для соціального бізнесу 
Особи, які потребували Свідчить про масштаб суспільного запиту на 
гуманітарної допомоги у 17,6 млн осіб доступні товари, послуги та локальні моделі 
2023 р. підтримки 
Особи, яких планувалося Показує, що поряд із гуманітарною допомогою 
охопити гуманітарною 11,1 млн осіб потрібні додаткові довгострокові механізми 
відповіддю у 2023 р. інтеграції та зайнятості 
Формує значний попит на працевлаштування, 
Внутрішньо переміщені 
перекваліфікацію, адаптивні послуги та 
особи в Україні станом на 5,4 млн осіб 
локальне включення ВПО в економічне життя 
23.01.2023 
громад 
Сукупна кількість 
Відображає глибину демографічного шоку та 
переміщених осіб в Україні 13,5 млн осіб 
масштаб майбутніх потреб у реінтеграції 
та по Європі 
Рівень бідності у 2021 р. 5,5 % Базовий довоєнний орієнтир 
Підтверджує різке зростання соціальної 
Рівень бідності у 2022 р. 24,1 % вразливості та потреби в доступній зайнятості й 
підтримувальних сервісах 
Додаткова кількість осіб, 
Підсилює потребу в моделях, що поєднують 
яких війна штовхнула в 7,1 млн осіб 
доходогенерацію і соціальну підтримку 
бідність 
Скорочення зайнятості у 
15,5 % Відображає глибоке порушення ринку праці 
2022 р. 
48 
 
Показник Значення Аналітичне значення для соціального бізнесу 
2,4 млн Підтверджує значущість соціального бізнесу як 
Еквівалент втраченої 
робочих альтернативного каналу створення робочих 
зайнятості у 2022 р. 
місць місць 
Особи з інвалідністю в близько 3 Показує потребу в інклюзивній зайнятості та 
Україні млн осіб адаптованих послугах 
Вказує на зростання запиту на реінтеграцію, 
близько 1 
Ветерани в Україні працевлаштування й спеціалізовані соціальні 
млн осіб 
сервіси 
Пошкоджені або 
Свідчить про масштаб житлової дестабілізації, 
зруйновані житлові близько 1,4 
що безпосередньо впливає на працю, 
одиниці станом на млн одиниць 
мобільність і доступ до послуг 
24.02.2023 
Особи, яких безпосередньо Підкреслює високий попит на локальні сервіси, 
близько 3,5 
зачепило пошкодження ремонтні, побутові, доглядові та адаптаційні 
млн осіб 
житла послуги 
Джерело: складено автором на основі [30; 31; 39; 40].  
Як видно з табл. 2.7, війна сформувала не окремі локальні зони 
соціальної напруги, а масове середовище вразливості, в якому значна частина 
населення потребує не лише гуманітарного реагування, а й інструментів 
довготривалої економічної адаптації. Особливо показовим є поєднання трьох 
тенденцій: різкого зростання бідності, суттєвого скорочення зайнятості та 
мільйонного внутрішнього переміщення. За таких умов соціальний бізнес 
може виступати не допоміжною, а функціонально важливою ланкою між 
гуманітарною підтримкою та економічним відновленням, створюючи робочі 
місця для внутрішньо переміщених осіб, жінок, осіб з інвалідністю, 
ветеранів, молоді, людей передпенсійного віку та інших груп, що мають 
ускладнений доступ до традиційного ринку праці [2; 4; 21; 23; 30; 31; 39; 40].  
Внутрішньо переміщені особи є однією з ключових цільових груп для 
соціального бізнесу у воєнний період. Для цієї категорії найбільш 
критичними стають не лише потреби в житлі та базовій безпеці, а й доступ до 
доходу, адаптації в новій громаді, гнучкої форми зайнятості, 
перекваліфікації, доглядових і побутових сервісів. Саме тут соціальне 
підприємництво демонструє одну зі своїх найсильніших сторін: воно може 
49 
 
створювати робочі місця локально, у невеликих громадах, поєднувати 
виробничу або сервісну діяльність із соціальним супроводом, а також 
забезпечувати більш гнучкі, менш формалізовані та швидше адаптовані під 
потреби переміщених осіб моделі зайнятості [2; 21; 23; 31].  
Не менш значущою є роль соціального бізнесу для осіб з інвалідністю 
та ветеранів. Дані RDNA2 свідчать, що в Україні налічується близько 3 млн 
осіб з інвалідністю і близько 1 млн ветеранів, причому чисельність останньої 
групи в умовах війни очікувано зростатиме. Це означає, що в повоєнній та 
навіть поточній воєнній економіці дедалі більшого значення набуватимуть 
інклюзивні робочі місця, адаптовані виробничі процеси, психологічно 
чутливі форми організації праці, соціальні сервіси реабілітації, догляду, 
підтриманого проживання, побутового обслуговування та відновлення 
соціальної автономії [4; 21; 23; 40].  
Окрему увагу слід приділити тому, що війна змінила не лише кількість 
вразливих груп, а й сам масштаб потреб у сферах соціального захисту, житла, 
здоров’я та засобів до існування. Саме тому роль соціального бізнесу 
доцільно оцінювати не ізольовано, а в ширшому контексті потреб 
відновлення. Відповідні оціночні параметри наведено в табл. 2.8 [30; 39; 40].  
Таблиця 2.8 
Оціночні потреби відновлення у соціально чутливих секторах України станом на 
24.02.2023 
Загальні потреби 
Сектор / напрям 
на 2023–2033 рр., Значення для соціального бізнесу 
потреб 
млрд дол. США 
Створює попит на локальні ремонтні, побутові, 
Житло 68,6 доглядові, сервісні та соціально орієнтовані 
підприємницькі моделі 
Розширює потребу в освітніх, 
Освіта і наука 10,7 перекваліфікаційних і молодіжних соціальних 
сервісах 
Стимулює розвиток допоміжних сервісів, 
Охорона здоров’я 16,4 реабілітаційних, доглядових та інклюзивних 
послуг 
50 
 
Загальні потреби 
Сектор / напрям 
на 2023–2033 рр., Значення для соціального бізнесу 
потреб 
млрд дол. США 
Соціальний захист Безпосередньо підтверджує значущість 
і засоби до 41,8 соціального бізнесу у сфері зайнятості, 
існування адаптації та підтримки доходів 
Формує простір для локальних ініціатив із 
Культура і туризм 6,9 культурної інтеграції, роботи з громадами та 
психосоціальної підтримки 
Впливає на доступність праці, послуг, 
Транспорт 92,1 мобільність працівників і бенефіціарів 
соціальних підприємств 
Вказує на довгостроковий характер відбудови 
Загальні потреби 
410,6 та потребу в стійких, а не лише донорозалежних 
відновлення 
моделях підтримки населення 
Джерело: складено автором за даними RDNA2 [40].  
Як свідчать дані табл. 2.8, потреби у соціально чутливих секторах є 
настільки значними, що система підтримки населення об’єктивно не може 
спиратися лише на бюджетні видатки або на гуманітарну допомогу. 
Особливо показовим є обсяг потреб у сфері соціального захисту та засобів до 
існування — 41,8 млрд дол. США, а також у сфері житла — 68,6 млрд дол. 
США. Це означає, що поряд із прямими соціальними виплатами, 
відновленням інфраструктури та міжнародною допомогою мають 
розвиватися моделі, які здатні перетворювати соціальну підтримку на довшу 
траєкторію економічного включення. Саме таким механізмом і може 
виступати соціальний бізнес, оскільки він поєднує підприємницьку 
діяльність із підтримкою цільових груп, реінтеграцією працівників і 
наданням доступних сервісів у громадах [4; 7; 21; 23; 40].  
У практичному вимірі соціальний бізнес може реалізовувати підтримку 
вразливих груп у кількох основних напрямах. По-перше, через створення 
інклюзивних робочих місць для тих категорій населення, які втратили 
попередні джерела доходу або зіштовхнулися з бар’єрами доступу до 
традиційного ринку праці. По-друге, через надання соціально значущих і 
водночас доступних послуг: освітніх, доглядових, реабілітаційних, 
51 
 
побутових, інтеграційних, психологічно чутливих, транспортних або 
цифрових. По-третє, через підтримку локальної економіки громад, у яких 
зросло навантаження на житлову, сервісну та трудову інфраструктуру через 
прийом переміщеного населення. По-четверте, через формування нових 
моделей кооперації між громадою, місцевою владою, громадськими 
організаціями, донорами і приватним сектором, де соціальне підприємство 
виступає не лише виробником, а й інституцією локальної стійкості [2; 4; 20; 
21; 23; 36; 37].  
Особливість соціального бізнесу в цьому контексті полягає в тому, що 
він здатний працювати з вразливістю не лише як із підставою для надання 
допомоги, а як із передумовою для формування спроможності. Для 
внутрішньо переміщеної особи це може означати перехід від отримання 
гуманітарної допомоги до оплачуваної праці або малого доходогенеруючого 
заняття; для жінок із дітьми — доступ до гнучких форматів зайнятості та 
сервісів догляду; для осіб з інвалідністю — адаптоване робоче місце та 
інклюзивні послуги; для ветеранів — поєднання працевлаштування, 
реінтеграції та відновлення соціальної суб’єктності. У цьому полягає одна з 
принципових переваг соціального бізнесу порівняно з чисто трансфертною 
моделлю підтримки: він не лише компенсує наслідки вразливості, а й 
допомагає створювати нові економічні можливості в межах громади [4; 21; 
23; 30; 40].  
Разом із тим не варто ідеалізувати соціальний бізнес як універсальний 
інструмент розв’язання всіх соціальних проблем воєнного часу. Його 
потенціал безпосередньо залежить від безпекової ситуації, стану локального 
ринку, доступу до фінансування, спроможності команди, партнерської 
підтримки та наявності попиту на товари або послуги. Проте навіть за цих 
обмежень його значення зростає саме тому, що він працює на стику ринку й 
соціальної сфери, тобто там, де в умовах війни утворюється найбільший 
52 
 
розрив між потребою населення і можливостями традиційних механізмів 
підтримки [2; 4; 7; 23; 36; 37].  
Отже, соціальний бізнес під час війни слід розглядати як важливий 
інструмент підтримки вразливих груп населення, який доповнює, але не 
замінює державну соціальну політику та гуманітарну допомогу. Як показано 
в табл. 2.7–2.8, масштаби внутрішнього переміщення, бідності, втрати 
зайнятості, житлової дестабілізації та загальних потреб у соціально чутливих 
секторах створюють об’єктивні передумови для розширення ролі соціального 
підприємництва в системі воєнної та повоєнної підтримки населення. Саме 
через створення робочих місць, надання доступних послуг, розвиток 
локальних сервісів і реінвестування в соціальну місію соціальний бізнес 
здатний перетворювати короткострокову підтримку на довший механізм 
соціально-економічної інтеграції [2; 4; 21; 23; 30; 31; 39; 40] 
 
53 
 
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ТА ПІДТРИМКИ СОЦІАЛЬНОГО 
БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ 
 
3.1. Джерела фінансування соціального бізнесу в умовах воєнного стану 
Умови воєнного стану істотно змінили фінансову логіку 
функціонування соціального бізнесу в Україні. Якщо у відносно стабільному 
середовищі соціальне підприємство могло будувати модель розвитку на 
поєднанні власної виручки, реінвестування прибутку, грантової підтримки та 
окремих кредитних інструментів, то в період війни питання доступу до 
ресурсів набуло критичного характеру. Для соціального бізнесу 
фінансування в умовах воєнного стану є не лише передумовою економічної 
стійкості, а й безпосередньою умовою збереження соціальної місії, робочих 
місць, інклюзивних сервісів і підтримки вразливих груп населення. Саме 
тому дослідження джерел фінансування соціального бізнесу слід здійснювати 
як аналіз змішаної, багатоканальної системи ресурсного забезпечення, де 
жоден інструмент окремо не гарантує достатньої стійкості, а вирішальне 
значення має правильне поєднання внутрішніх і зовнішніх фінансових 
потоків [7; 20; 23; 31].  
Навіть до повномасштабної війни фінансова база соціального 
підприємництва в Україні залишалася структурно вразливою. У базовому 
дослідженні EU4Youth зазначено, що менше третини опитаних соціальних 
підприємств працювали лише за рахунок власних доходів, тоді як дві третини 
мали додаткові джерела фінансування, насамперед благодійні внески, 
іноземні гранти та особисті заощадження. Те саме дослідження фіксувало, 
що близько половини респондентів прямо називали фінансові ресурси одним 
із головних викликів, а доступ до дешевих кредитів — ключовою проблемою 
для функціонування соціальних підприємств. Отже, війна не створила 
54 
 
фінансову вразливість сектору з нуля, а радше різко загострила вже наявні 
структурні обмеження [20; 23; 36; 37].  
Емпіричні характеристики фінансового профілю соціальних 
підприємств, які пояснюють особливу чутливість сектора до воєнного шоку, 
доцільно узагальнити в табл. 3.1. 
Таблиця 3.1 
Емпіричні характеристики фінансової моделі соціального підприємництва в Україні 
Показник Значення Аналітичний висновок 
Частка соціальних підприємств, 
Самофінансування є важливим, 
які не мають інших джерел 
менше 1/3 але для більшості підприємств 
фінансування, крім власної 
воно не є достатнім 
виручки 
Частка соціальних підприємств, 
Домінує змішана модель 
які мають додаткові джерела близько 2/3 
ресурсного забезпечення 
фінансування 
благодійні внески, 
Донорська й приватна підтримка 
Основні додаткові джерела іноземні гранти, 
відіграє системну роль 
особисті заощадження 
Частка респондентів, які 
Доступ до капіталу є базовим 
назвали фінансові ресурси близько 50 % 
обмеженням розвитку сектора 
одним із ключових викликів 
Пільгове кредитування є 
Оцінка експертами головної нестача доступу до 
критично важливим для 
фінансової проблеми дешевих кредитів 
стійкості соціального бізнесу 
Джерело: складено автором на основі [20; 23; 36; 37].  
Як видно з табл. 3.1, соціальний бізнес в Україні історично тяжіє до 
змішаної фінансової архітектури. Це означає, що в умовах воєнного стану 
найбільш життєздатною є не одноканальна, а комбінована модель, у якій 
власні доходи, грантова підтримка, пільгові кредити, донорські внески та 
партнерські механізми не конкурують між собою, а взаємно компенсують 
слабкі сторони один одного. Саме така логіка є принципово важливою для 
соціальних підприємств, які не можуть повністю перекласти зростання 
витрат на кінцевого споживача, оскільки зберігають орієнтацію на 
доступність товарів і послуг для вразливих груп населення [7; 20; 21; 23].  
55 
 
Базовим і стратегічно найстійкішим джерелом фінансування 
соціального бізнесу залишаються власні доходи від реалізації товарів і 
послуг. Саме вони забезпечують автономність підприємства, зменшують 
залежність від зовнішніх рішень донорів або банків, формують регулярний 
грошовий потік і дають змогу підтримувати реінвестування в соціальну 
місію. Водночас у період війни можливості самофінансування суттєво 
звужуються через падіння платоспроможного попиту, зростання логістичних 
та енергетичних витрат, втрату частини ринків і підвищення операційних 
ризиків. Отже, власна виручка зберігає роль фінансового ядра соціального 
бізнесу, але дедалі рідше може виступати єдиним або достатнім джерелом 
його розвитку [7; 21; 23; 30; 40].  
За таких умов особливого значення набуває грантове фінансування, 
насамперед державні мікрогранти для започаткування або розширення 
власної справи. На початку 2023 року Міністерство економіки повідомляло, 
що на програму мікрогрантів «Власна справа» у державному бюджеті 
передбачено 1,8 млрд грн, що мало дозволити видати понад 7 тис. 
мікрогрантів, а згодом — близько 10 тис. мікрогрантів упродовж року. 
Станом на 2 травня 2023 року 1232 українці вже стали переможцями 
програми та мали отримати майже 300 млн грн, що, за оцінкою 
Мінекономіки, мало забезпечити понад 2600 нових робочих місць. Умови 
програми передбачали грант від 50 до 250 тис. грн і обов’язок створення 1–2 
робочих місць, що робить цей інструмент особливо релевантним для 
невеликих соціальних підприємств, майстерень, сервісних ініціатив та 
локальних форм самозайнятості [7; 18].  
Для соціального бізнесу мікрогрантова підтримка є значущою не лише 
через свій розмір, а й через функціональне призначення. Офіційні матеріали 
Мінекономіки прямо вказували, що кошти гранту можуть спрямовуватися на 
придбання або лізинг обладнання, закупівлю сировини й матеріалів, оренду 
приміщень, а також інші базові витрати запуску чи розширення діяльності. З 
56 
 
погляду соціального підприємництва це означає, що держава у воєнний 
період фактично створила інструмент початкової капіталізації малого 
бізнесу, який потенційно може бути використаний і для проєктів із виразною 
соціальною місією — за умови, що вони відповідають загальним критеріям 
життєздатності та формалізованої підприємницької діяльності [7; 18; 23].  
Для підприємств із виробничою моделлю важливим джерелом 
фінансування стали гранти на розвиток переробних підприємств. Уже в липні 
2022 року Мінекономіки офіційно зазначало, що держава надає до 8 млн грн 
безповоротної допомоги для реалізації виробничих проєктів у сфері 
переробки. При цьому перша тисяча заявників могла отримати грант у 
розмірі 70 % вартості проєкту, а для наступних учасників підтримка 
надавалася в обсязі до 50 % вартості проєкту. Окремо вказувалося, що 
учасники програми можуть залучати додатково до 16 млн грн кредитних 
коштів за програмою «5-7-9%» під 0 % на 5 років, а серед умов програми — 
створення не менше 25 робочих місць та сплата впродовж трьох років 
податків, зборів і ЄСВ на рівні не нижче суми отриманого гранту [18; 19].  
Таким чином, у воєнний період державна грантова політика 
сформувала для соціального бізнесу два різні, але взаємодоповнювальні 
треки фінансування. Перший орієнтований на малі та мікропроєкти, де 
вирішальне значення мають швидкий старт, невеликий масштаб, створення 
кількох робочих місць і локальна гнучкість. Другий — на виробничі 
ініціативи, де важливими є модернізація основних засобів, створення нових 
потужностей, глибша капіталізація та відчутніший ефект для зайнятості. 
Саме поєднання цих інструментів робить державну грантову підтримку 
особливо важливою для соціального бізнесу, який у різних організаційних 
формах може мати як сервісний, так і виробничий характер [7; 18; 23].  
Ключові параметри найбільш значущих інструментів фінансування 
соціального бізнесу в умовах воєнного стану узагальнено в табл. 3.2. 
57 
 
Таблиця 3.2 
Основні інструменти фінансування, доступні соціальному бізнесу в Україні в умовах 
воєнного стану 
Значення для 
Інструмент Ключові параметри 
соціального бізнесу 
Оптимальний інструмент 
50–250 тис. грн; створення 1–2 робочих 
для запуску або 
місць; бюджет програми на 2023 р. — 
Мікрогранти «Власна невеликого 
1,8 млрд грн; станом на 02.05.2023 — 
справа» масштабування 
1232 переможці, майже 300 млн грн, 
локальних соціальних 
понад 2600 потенційних робочих місць 
ініціатив 
до 8 млн грн; у 2022 р. для першої тисячі 
заявників — 70 % вартості проєкту, Найбільш релевантні для 
Гранти для 
надалі — до 50 %; створення не менше виробничих соціальних 
переробних 
25 робочих місць; можливість залучення підприємств і моделей із 
підприємств 
додатково до 16 млн грн за програмою зайнятісним ефектом 
«5-7-9%» під 0 % на 5 років 
у березні 2023 р. оновлено дизайн 
програми; підтримка надається на 
інвестиційні цілі та поповнення Базовий інструмент 
оборотного капіталу; у травні 2023 р. пільгового кредитування 
Державна програма кредитування триває переважно в межах для соціальних 
«Доступні кредити 5- цієї програми; поточна заборгованість за підприємств, що мають 
7-9%» програмою зросла на 10,4 % кв./кв.; бізнес-модель і 
кредити в її межах формують близько потребують ліквідності 
третини працюючого валового або інвестицій 
гривневого корпоративного портфеля 
банків 
з 2016 р. — 22 позики на понад 24,5 млн 
грн і понад 28,5 млн грн соціальних 
Приклад impact-investing 
Пільгове соціально інвестицій; для окремого проєкту на 
механізму, найбільш 
орієнтоване сході України — позики $10–40 тис., 5 % 
наближеного до 
кредитування річних, строк 6–36 місяців; у 2022 р. 
специфіки соціального 
WNISEF / Ощадбанк WNISEF продовжив низьковідсоткове 
підприємництва 
кредитування соціальних підприємців у 
воєнних умовах 
у травні 2023 р. Мінекономіки та Показує перспективність 
Змішане грантове 
WNISEF домовилися про 100 тис. дол. blended finance для 
співфінансування 
США на співфінансування мікрогрантів соціального бізнесу в 
держави і донорів 
для бізнесу умовах воєнного стану 
Джерело: складено автором на основі [7; 18; 20; 23; 30].  
Як видно з табл. 3.2, система фінансування соціального бізнесу в 
умовах воєнного стану не зводиться до одного універсального інструменту. 
Мікрогранти дають можливість старту або невеликого розширення, гранти 
58 
 
для переробки забезпечують капіталізацію виробничих проєктів, програма 
«5-7-9%» вирішує проблему оборотного капіталу й частково інвестицій, а 
impact-investing механізми типу WNISEF наближаються до специфічних 
потреб саме соціальних підприємств. Для сектора це означає, що найбільш 
ефективною стає не ізольована ставка на один ресурс, а послідовна 
комбінація інструментів на різних стадіях розвитку підприємства [20; 23; 30].  
Окремо слід підкреслити роль пільгового кредитування. Національний 
банк України у травневому огляді банківського сектору прямо зазначав, що 
попит на позики залишається пригніченим, а кредитування триває переважно 
в межах програми «Доступні кредити 5-7-9%». У цьому ж огляді 
зафіксовано, що дизайн програми було оновлено в березні 2023 року, а 
кредити, надані в її межах, формують близько третини працюючого валового 
гривневого корпоративного кредитного портфеля банків. Для соціального 
бізнесу ця обставина має принципове значення: в умовах дорогих ринкових 
позик і високого воєнного ризику саме субсидійоване кредитування створює 
хоча б частково прийнятний канал залучення ресурсів для оборотного 
капіталу, релокації, модернізації чи відновлення операційної безперервності 
[7; 18; 30].  
Водночас для соціального бізнесу банківське фінансування має і 
відчутні обмеження. Соціальне підприємство не завжди відповідає 
класичному профілю позичальника, оскільки може мати нижчу норму 
прибутковості, вищу частку соціально орієнтованих витрат, нестандартну 
структуру доходів або комбінування комерційної та грантової діяльності. 
Саме тому навіть наявність програми «5-7-9%» не усуває повністю бар’єр 
доступу до кредиту, а лише пом’якшує його для тієї частини соціальних 
підприємств, які вже досягли мінімального рівня формалізованої фінансової 
спроможності. Це ще раз підтверджує, що кредит не може бути єдиною 
опорою фінансової стійкості соціального бізнесу у воєнний період [20; 23; 
30].  
59 
 
Нарівні з державними програмами вагому роль відіграють міжнародні 
та донорські механізми фінансування. Базове дослідження EU4Youth 
підкреслювало, що значна частина соціальних підприємств в Україні існує 
саме завдяки донорській підтримці, а додатковими джерелами фінансування 
для них часто виступають іноземні гранти, благодійні внески та особисті 
заощадження. У цьому ж дослідженні зазначено, що WNISEF реалізував 
масштабну програму кредитування соціальних підприємств в Україні, а 
згодом продовжив розвивати доступні кредитні механізми для підприємств із 
соціальним впливом. Уже у 2022 році, за підсумками, зафіксованими у 
річному звіті фонду, WNISEF адаптувався до умов війни та продовжив 
низьковідсоткові позики для підтримки роботи соціальних підприємців. 
Додатково у травні 2023 року Мінекономіки та WNISEF погодили 
спрямування 100 тис. дол. США на співфінансування мікрогрантів для 
бізнесу, що є прикладом поєднання державного та донорського ресурсу [20; 
23; 36; 37].  
Для соціального бізнесу донорське фінансування є особливо важливим 
там, де діяльність має високий соціальний ефект, але ще не досягла 
достатньої комерційної стійкості. Йдеться, передусім, про інклюзивні 
сервіси, реабілітаційні та освітні ініціативи, підтримку ветеранів, внутрішньо 
переміщених осіб, людей з інвалідністю, жінок із дітьми та інших груп, для 
яких доступність послуги часто важливіша за її високу маржинальність. У 
таких випадках грант або пільговий impact-investing ресурс дозволяє 
соціальному підприємству пройти етап запуску, адаптації чи кризового 
відновлення без руйнування соціальної місії через надмірний комерційний 
тиск [4; 7; 20; 23].  
Однак довгострокова стійкість соціального бізнесу не може спиратися 
виключно на гранти. Грантове фінансування зазвичай має часові обмеження, 
залежить від пріоритетів донорів і не завжди покриває потреби оборотного 
капіталу. Тому для підприємства критично важливо перетворювати грант не 
60 
 
на постійне джерело утримання, а на ресурс запуску, технологічного 
оновлення, виходу на ринок або посилення зайнятісного ефекту. Саме в 
цьому полягає принципова різниця між стійкою соціально-підприємницькою 
моделлю і донорозалежною соціальною ініціативою без сформованого 
бізнесового ядра [20; 21; 23; 36].  
З огляду на це в умовах воєнного стану найперспективнішою для 
соціального бізнесу є змішана фінансова модель. Її сутність полягає у 
послідовному поєднанні кількох джерел: власної виручки як бази поточної 
автономії, грантових коштів як ресурсу запуску чи відновлення, пільгових 
кредитів як інструменту оборотного капіталу та капітальних інвестицій, а 
також донорських і партнерських механізмів як каталізатора соціального 
ефекту. Важливо, що нормативні умови державної грантової підтримки 
допускають поєднання окремих інструментів із місцевими та регіональними 
програмами розвитку малого і середнього підприємництва, а це відкриває 
додаткові можливості для територіально вкорінених соціальних підприємств 
[18; 19; 23].  
Порівняльну оцінку основних джерел фінансування соціального 
бізнесу в умовах воєнного стану наведено в табл. 3.3. 
Таблиця 3.3 
Порівняльна характеристика основних джерел фінансування соціального бізнесу в умовах 
воєнного стану 
Основна функція 
Рівень 
Джерело Рівень у розвитку 
фінансової Ключове обмеження 
фінансування доступності соціального 
стійкості 
бізнесу 
Забезпечення 
високий за У воєнний період 
Власна виручка автономії, покриття 
наявності обмежується падінням 
та середній операційних 
стабільного попиту і зростанням 
реінвестування витрат, підтримка 
попиту витрат 
місії 
відносно Запуск і раннє 
Державні високий для масштабування, Обмежений розмір і 
середній 
мікрогранти малого створення 1–2 конкурсність 
бізнесу робочих місць 
61 
 
Основна функція 
Рівень 
Джерело Рівень у розвитку 
фінансової Ключове обмеження 
фінансування доступності соціального 
стійкості 
бізнесу 
Капіталізація Потребують бізнес-
виробничих плану, 
Гранти для середньо-
середній проєктів, співфінансування і 
переробки високий 
модернізація, вищої організаційної 
зайнятість спроможності 
високий для Оборотний капітал, Не всі соціальні 
Пільгові 
зрілих інвестиції, підприємства 
кредити «5-7- середній 
бізнес- відновлення відповідають вимогам 
9%» 
моделей діяльності кредитоспроможності 
Запуск, адаптація, 
низький або тестування 
Часова обмеженість і 
Донорські середній у соціального 
середній залежність від 
гранти довгій продукту, 
зовнішніх пріоритетів 
перспективі підтримка 
вразливих груп 
Підтримка 
соціально 
орієнтованих 
Impact-investing 
нижчий, але моделей, де Обмежений масштаб 
та партнерські середній 
цільовіший комерційна віддача пропозиції 
позики 
поєднується з 
соціальним 
впливом 
Особисті Перший запуск або 
відносно Недостатність обсягу 
заощадження та утримання 
доступний на низький для системного 
благодійні діяльності у 
старті розвитку 
внески кризовій фазі 
Джерело: складено автором на основі [7; 20; 21; 23; 30; 36].  
Як видно з табл. 3.3, найбільш ефективною моделлю ресурсного 
забезпечення соціального бізнесу в умовах війни є така, де внутрішня 
фінансова база поєднується з зовнішніми інструментами розвитку. Власна 
виручка забезпечує автономію, гранти — старт і відновлення, пільговий 
кредит — ліквідність і інвестиційний ресурс, а донорські та impact-investing 
механізми — можливість зберегти або посилити соціальний ефект там, де 
ринкова окупність є відтермінованою або частково обмеженою. Саме така 
конфігурація фінансування дозволяє соціальному бізнесу не лише 
62 
 
переживати воєнний період, а й формувати основу для участі у 
післявоєнному відновленні громад і локальної економіки [4; 7; 20; 21; 23; 30].  
Отже, джерела фінансування соціального бізнесу в умовах воєнного 
стану в Україні мають змішаний, багатокомпонентний характер. Як 
засвідчують табл. 3.1–3.3, сектор не може ефективно розвиватися ані лише за 
рахунок власної виручки, ані винятково на грантовій основі. Найбільш 
життєздатною є модель, у якій поєднуються доходи від діяльності, державна 
грантова підтримка, пільгові кредитні інструменти, міжнародна та донорська 
допомога, а також спеціалізовані impact-investing механізми. Саме така 
структура фінансування дозволяє соціальному бізнесу в умовах війни 
зберігати подвійну функцію — економічну та соціальну — і перетворювати 
короткострокову підтримку на довшу траєкторію стійкого розвитку [7; 20; 
21; 23; 30; 36; 37].  
 
3.2. Міжнародна, державна та громадська підтримка соціальних 
підприємств 
У сучасних умовах війни підтримка соціального бізнесу в Україні 
перестає бути допоміжним або факультативним елементом 
підприємницького середовища і перетворюється на один із базових 
інструментів збереження економічної активності, соціальної інтеграції та 
локальної стійкості громад. Якщо у довоєнний період підтримувальна 
інфраструктура соціального підприємництва виконувала переважно функції 
просвіти, пілотного фінансування, мережування та адвокації, то в умовах 
воєнного стану її значення зростає до рівня системоутворювального чинника. 
Саме через міжнародні програми, державні інструменти, громадські 
ініціативи, локальні платформи підтримки, менторські мережі й адвокаційні 
коаліції соціальний бізнес отримує не лише доступ до ресурсів, а й 
можливість зберегти інституційну стійкість, адаптувати модель діяльності до 
нових викликів та не втратити власної соціальної місії [8; 20; 23; 36; 37].  
63 
 
Принципово важливо, що в Україні до травня 2023 року соціальне 
підприємництво розвивалося переважно не завдяки існуванню окремого 
завершеного правового режиму, а через екосистемний тип підтримки. Це 
означає, що його розвиток забезпечувався не одним державним механізмом, а 
сукупністю взаємопов’язаних акторів: міжнародних організацій, донорських 
фондів, громадських об’єднань, освітніх платформ, муніципальних структур, 
окремих органів виконавчої влади, бізнес-асоціацій і самих соціальних 
підприємців. У дослідженні Pact прямо наголошувалося, що аналіз 
української екосистеми соціального підприємництва здійснювався через 
вивчення формальних і неформальних стимулів та бар’єрів, які бачать 
ключові учасники цієї сфери — соціальні підприємці, інкубатори, 
акселератори і фінансуючі структури [20; 36; 37].  
З огляду на це підтримку соціальних підприємств доцільно розглядати 
як багаторівневу систему, що поєднує міжнародний, державний та 
громадський рівні. Її зміст, інструменти та очікуваний вплив узагальнено в 
табл. 3.4. 
Таблиця 3.4 
Рівні та інструменти підтримки соціальних підприємств в Україні 
Рівень Значення для 
Основні суб’єкти Провідні інструменти 
підтримки соціального бізнесу 
гранти, пільгові Формує інституційну 
Європейський Союз, позики, seed funding, основу сектора, 
OSCE, WNISEF, правовий аналіз, забезпечує стартову й 
Міжнародний 
міжнародні фонди та адвокація, навчання, адаптаційну підтримку, 
програми акселерація, посилює спроможність 
мережування до розвитку 
Міністерство економіки мікрогранти, гранти Підсилює фінансову 
України, програми для переробки, спроможність і 
еRobota, державні та пільгове кредитування, легітимізує соціальний 
Державний 
місцеві програми регуляторні бізнес у загальному полі 
розвитку спрощення, інтеграція підтримки 
підприємництва в програми МСП підприємництва 
громадські організації, консультації, Забезпечує довіру, 
Громадський 
асоціації, інкубатори, менторство, навчання, соціальну вкоріненість, 
та мережевий 
освітні платформи, адвокація, залучення швидку адаптацію до 
64 
 
Рівень Значення для 
Основні суб’єкти Провідні інструменти 
підтримки соціального бізнесу 
локальні партнерства цільових груп, потреб громад і сталі 
комунікація з горизонтальні зв’язки 
громадами 
Джерело: складено автором на основі [8; 20; 23; 36; 37].  
Як видно з табл. 3.4, підтримка соціального бізнесу в Україні не є 
одноманітною. Вона охоплює не тільки фінансові інструменти, а й 
нормативно-аналітичний супровід, навчання, просування ідеї соціального 
підприємництва, розвиток інституційної інфраструктури, посилення 
управлінських компетенцій та формування середовища довіри. Саме ця 
багатокомпонентність є критично важливою в умовах війни, коли фінансова 
допомога без навчання, партнерств і доступу до цільових груп часто не 
забезпечує довгострокового ефекту, а соціальна місія без ресурсної 
підтримки не витримує тиску операційних витрат і безпекової нестабільності 
[20; 23; 36; 37].  
Міжнародна підтримка посідає особливе місце у розвитку соціального 
підприємництва в Україні. Саме вона впродовж тривалого часу відігравала 
роль інституційного каталізатора сектору, компенсуючи нестачу 
спеціалізованих державних механізмів. Однією з найбільш показових 
ініціатив є проєкт EU4Youth: Unlocking the potential of young social 
entrepreneurs in Moldova and Ukraine, який мав на меті не лише підтримати 
окремих соціальних підприємців, а й сформувати сприятливу екосистему для 
соціальних підприємств в Україні та Молдові. На офіційній сторінці проєкту 
прямо вказувалося, що він передбачає вдосконалення правового поля для 
України, розвиток спроможності молодих соціальних підприємців у бізнес-
адмініструванні, фандрейзингу та адвокації, посилення бізнес-
підтримувальних структур, а також формування активної мережі з 500 
соціальних підприємств, створення EcoHub, відкриття 6 Social 
65 
 
Entrepreneurship Labs у депресивних і віддалених регіонах України та seed 
funding для 15 найкращих соціальних стартапів [20; 23].  
Отже, міжнародна підтримка в українському контексті має не лише 
ресурсний, а й архітектурний характер. Вона не зводиться до надання коштів, 
а впливає на правила гри в секторі: розвиває мережі, продукує аналітику, 
формує навчальні платформи, стимулює адвокаційні процеси, закладає 
моделі співпраці між бізнесом, громадами й органами влади. Саме тому 
міжнародні програми стали важливими не лише для запуску окремих 
підприємств, а й для поступової інституціоналізації самого поняття 
соціального підприємництва в Україні [8; 20; 23; 36; 37].  
Вагому роль у цій системі відігравала OSCE. У матеріалах OSCE 
Practical Analysis of Social Entrepreneurship Development наголошувалося, що 
проєкт організації був спрямований на підтримку інноваційних соціальних 
підприємств у різних регіонах України, а серед його запланованих 
активностей прямо названо сприяння законодавчим змінам у сфері 
соціального підприємництва, проведення кампаній з підвищення обізнаності, 
форумів, круглих столів та інших публічних заходів. Водночас у звіті 
фіксувалося, що в межах проєкту було створено понад 20 робочих місць, а 
три підтримані громадські організації мали використовувати прибуток 
соціального бізнесу для фінансування щонайменше 20 % своїх поточних 
анти-трафікінгових заходів; окремо також зазначалося, що щонайменше 10 % 
осіб із груп ризику мали отримати економічні можливості через створені 
соціальні бізнеси [8; 36].  
Ці дані є важливими не лише як приклад окремого проєкту. Вони 
демонструють принципову особливість міжнародної підтримки соціального 
підприємництва: вона часто спрямована одночасно на три рівні — 
інституційний, організаційний і цільовий. Інституційний рівень пов’язаний із 
законодавством та адвокацією, організаційний — із запуском і супроводом 
соціальних підприємств, а цільовий — із прямим створенням економічних 
66 
 
можливостей для вразливих категорій населення. Саме така багаторівнева 
логіка підтримки є найбільш продуктивною в умовах війни, коли 
підприємству потрібні не лише кошти, а й нормативна зрозумілість, 
управлінська спроможність, доступ до партнерств і інтеграція в локальні 
соціальні процеси [8; 20; 23; 36].  
Не менш показовою є роль WNISEF як інституції, що поєднує 
інвестиційний, кредитний і технічний підходи до підтримки підприємництва. 
За інформацією Міністерства економіки України від 3 травня 2023 року, 
WNISEF — це регіональний фонд обсягом 285 млн дол. США, заснований за 
підтримки уряду США через USAID, який має більш як 29 років досвіду 
інвестування в малий і середній бізнес; загальний обсяг його інвестицій 
сягнув 188 млн дол. США у 136 компаній із працевлаштуванням близько 26 
тис. осіб, а з 2015 року фонд реалізує програму технічної допомоги на суму 
35 млн дол. США, що охоплює експортне просування, місцевий економічний 
розвиток, соціальні інвестиції та економічне лідерство. У тому ж 
повідомленні зазначалося, що Мінекономіки та WNISEF домовилися про 100 
тис. дол. США на співфінансування мікрогрантів для бізнесу [7; 20; 23].  
Показово, що WNISEF у своїх публічних звітах фіксував не лише 
загальні інвестиційні результати, а й спеціалізовані механізми підтримки 
саме соціальних підприємств. У річному звіті фонду за 2021 рік зазначено, 
що повністю використано грант USAID для надання трьох низьковідсоткових 
позик соціальним підприємствам у Східній Україні, а також що частина 
довгострокових impact-investing депозитів фонду використовувалася як 
забезпечення за кредитами, наданими банками соціальним підприємствам 
[20; 37]. Це дає підстави стверджувати, що підтримка соціального бізнесу з 
боку міжнародних структур у цей період уже виходила за межі класичних 
грантів і набувала форми цільових фінансових механізмів впливового 
інвестування [20; 23; 37].  
67 
 
Ключові параметри найбільш значущих міжнародних та змішаних 
програм підтримки соціального бізнесу в Україні узагальнено в табл. 3.5. 
Таблиця 3.5 
Кількісні параметри окремих програм і механізмів підтримки соціального бізнесу в 
Україні 
Ініціатива / 
Кількісні параметри Аналітичне значення 
механізм 
EU4Youth: 
мережа 500 соціальних підприємств; 
Unlocking the Формує екосистемну 
seed funding для 15 соціальних стартапів; 
potential of young модель підтримки, що 
6 Social Entrepreneurship Labs у 6 
social entrepreneurs поєднує мережування, 
депресивних і віддалених регіонах 
in Moldova and навчання і фінансування 
України 
Ukraine 
100 тис. дол. США на співфінансування 
мікрогрантів; фонд обсягом 285 млн дол. Показує можливість 
WNISEF + 
США; 188 млн дол. США інвестицій у поєднання донорського, 
Міністерство 
136 компаній; близько 26 тис. інвестиційного і 
економіки України 
працевлаштованих; 35 млн дол. США державного ресурсів 
технічної допомоги з 2015 р. 
понад 20 створених робочих місць; 3 
підтримані НУО; фінансування не Демонструє приклад 
менше 20 % поточної діяльності цих адресної підтримки 
OSCE Project Co-
НУО за рахунок прибутку соціального соціального бізнесу для 
ordinator in Ukraine 
бізнесу; щонайменше 10 % осіб із груп вразливих груп і водночас 
ризику мали отримати економічні адвокації правових змін 
можливості 
Формує державний канал 
станом на 17.05.2023 — 1555 
підтримки малого 
Державна програма отримувачів у 2023 р.; майже 370 млн 
підприємництва, яким 
мікрогрантів грн; 3400 робочих місць; бюджет на 2023 
можуть користуватися й 
«Власна справа» р. — 1,8 млрд грн; потенціал — близько 
соціально орієнтовані 
10 тис. мікрогрантів 
проєкти 
Джерело: складено автором на основі [7; 8; 20; 23; 36; 37].  
Як видно з табл. 3.5, найбільш результативними виявляються саме ті 
інструменти, які не обмежуються одним типом підтримки. EU4Youth поєднує 
мережу, лабораторії, seed funding і правову рамку; WNISEF — інвестиції, 
технічну допомогу та співфінансування державних інструментів; OSCE — 
запуск підприємств, адвокацію та роботу з уразливими групами; держава — 
мікрогранти, зайнятість і інтеграцію соціально орієнтованих бізнесів у 
68 
 
загальний контур політики підтримки МСП. Така комбінованість є особливо 
цінною в умовах війни, оскільки стійкість соціального бізнесу залежить не 
від одного ресурсу, а від здатності одночасно отримувати доступ до фінансів, 
знань, партнерств, цільових аудиторій та правової визначеності [7; 8; 20; 23; 
36; 37].  
Державна підтримка соціального бізнесу в Україні має подвійний 
характер. З одного боку, станом на травень 2023 року не існувало окремої 
цілісної державної програми, орієнтованої виключно на соціальні 
підприємства як на самостійну категорію суб’єктів господарювання. З іншого 
боку, соціальний бізнес дедалі активніше вбудовується у загальні програми 
підтримки малого й середнього підприємництва, зайнятості та локального 
розвитку. Саме тому державна підтримка сектора реалізується переважно 
опосередковано — через механізми мікрогрантів, пільгового кредитування, 
регуляторних спрощень, локальних програм розвитку підприємництва й 
залучення соціально орієнтованих суб’єктів до ширших економічних 
ініціатив [7; 18; 20; 23].  
Водночас базове дослідження EU4Youth зафіксувало важливу, хоча й 
не цілком однозначну картину сприйняття державної підтримки. У документі 
зазначено, що неурядовий сектор респонденти вважали найбільш 
підтримувальним у своїй діяльності, інший бізнес і місцеву владу — доволі 
підтримувальними, тоді як національну владу — найменш підтримувальною. 
При відповіді на запитання про ключових партнерів у просуванні соціального 
підприємництва 28 % респондентів назвали інший бізнес, 25 % — громадські 
організації, 17 % — національні органи влади, а по 6 % — місцеву владу та 
донорів. Також у дослідженні зафіксовано, що лише близько чверті опитаних 
не комунікують і не співпрацюють з іншими соціальними підприємствами, 
тобто приблизно три чверті вже включені в мережеву взаємодію [20; 23].  
Ці дані дозволяють дійти важливого висновку: державна підтримка 
соціального бізнесу в Україні хоча й зростає, однак довгий час не 
69 
 
сприймалася як головний або єдиний центр опори сектору. Соціальні 
підприємства значною мірою формувалися в середовищі, де практична 
спроможність, довіра, менторство й організаційна допомога надходили 
насамперед із громадського сектора, горизонтальних зв’язків і партнерств з 
іншими суб’єктами. Саме ця обставина пояснює, чому мережевий і 
громадський вимір підтримки в Україні виявився часто не менш важливим, 
ніж формальні державні інструменти [20; 23; 36; 37].  
Громадська підтримка соціальних підприємств має особливу якість, 
оскільки вона ґрунтується не стільки на централізованому рішенні, скільки 
на довірі, локальному знанні й соціальній вкоріненості. У базовому 
дослідженні EU4Youth та в аналітичних матеріалах OSCE прямо 
наголошується на значенні мережування, навчання, просування успішних 
кейсів, форумів і горизонтальної взаємодії між соціальними підприємцями. У 
звіті EU4Youth навіть зазначається, що мережа соціальних підприємств в 
Україні була б дуже корисною, але найкраще, щоб вона формувалася знизу 
вгору, на засадах самодостатності та членства, а не виключно як донорська 
конструкція [8; 20; 23].  
Організаційна цінність громадського сектору полягає також у його 
здатності працювати з тими аспектами розвитку соціального підприємництва, 
які важко забезпечити лише фінансовими інструментами. Йдеться про 
підготовку лідерів, бізнес-освіту, інкубацію ідей, підсилення комунікації з 
громадами, залучення бенефіціарів, просування інклюзивних моделей 
зайнятості, адвокацію законодавчих змін та формування позитивного 
публічного образу соціального підприємництва. У матеріалах OSCE прямо 
фіксується, що однією з ключових проблем сектору є нерозуміння природи 
соціального підприємництва з боку широкої громадськості, органів влади, 
інвесторів і потенційних клієнтів, а отже інформаційні кампанії й 
просвітницька робота є не менш важливими, ніж пряме фінансування [8; 36].  
70 
 
Показовим є й локальний рівень підтримки. У базовому дослідженні 
EU4Youth наведено приклад Львова, де міська рада включила соціальне 
підприємництво до Програми підтримки підприємництва та працювала над 
створенням мережі соціальних підприємств. Це свідчить про те, що 
муніципальний рівень може бути особливо перспективним для розвитку 
соціального бізнесу, оскільки саме громади найкраще розуміють локальні 
соціальні потреби, потенціал цільових груп і формати співпраці між 
підприємствами, громадськими організаціями та місцевою владою [20; 23].  
Емпіричні індикатори сприйняття та структури підтримки соціального 
підприємництва в Україні узагальнено в табл. 3.6. 
Таблиця 3.6 
Емпіричні характеристики підтримувального середовища соціального підприємництва в 
Україні 
Показник Значення Аналітичний зміст 
Соціальні підприємства, що мають 
близько Підтримка сектора спирається на 
додаткові джерела фінансування, окрім 
2/3 змішану ресурсну модель 
власної виручки 
Соціальні підприємства, для яких фінансові близько 50 Підтримка має бути не лише 
ресурси є ключовим викликом % навчальною, а й ресурсною 
Респонденти, які вважають інший бізнес 
Підкреслює значущість 
ключовим партнером у просуванні 28 % 
міжбізнесової кооперації 
соціального підприємництва 
Респонденти, які вважають громадські Засвідчує центральну роль 
25 % 
організації ключовим партнером громадського сектора 
Відображає наявність 
Респонденти, які вважають національні 
17 % державного, але не домінуючого 
органи влади ключовим партнером 
впливу 
Респонденти, які вважають місцеву владу Показує недовикористаний 
6 % 
ключовим партнером потенціал муніципального рівня 
Донори важливі, але не 
Респонденти, які вважають донорів 
6 % сприймаються як єдиний центр 
ключовим партнером 
підтримки 
Частка підприємств, що комунікують і 
близько 75 Мережевість уже є реальною 
співпрацюють з іншими соціальними 
% практикою сектора 
підприємствами 
Оціночна кількість соціальних підприємств Сектор є помітним, але 
1000–2000 
в Україні неоднорідним 
Соціальні підприємства, що мають бізнес- до 500 Підтримка особливо потрібна на 
71 
 
Показник Значення Аналітичний зміст 
модель, здатну функціонувати без етапі стабілізації та зростання 
зовнішньої допомоги 
Джерело: складено автором на основі [20; 23].  
Як видно з табл. 3.6, українська модель підтримки соціального бізнесу 
є виразно мережевою та поліцентричною. Її сила полягає в тому, що сектор 
не залежить від одного-єдиного донора або державного органу, а спирається 
на сукупність взаємодій між підприємцями, громадськими організаціями, 
міжнародними фондами, державними програмами та місцевими партнерами. 
Водночас ця ж поліцентричність породжує фрагментарність: соціальні 
підприємства часто змушені самостійно поєднувати різні форми підтримки, 
шукати доступ до кількох платформ одночасно й адаптуватися до 
різнорідних вимог донорів, банків, місцевих програм і цільових аудиторій 
[20; 23; 36; 37].  
У воєнний період така фрагментарність частково компенсується саме 
завдяки тому, що підтримка стає багатоканальною. Міжнародні програми 
беруть на себе роль інституційного каталізатора і джерела інновацій; держава 
створює ширші рамки доступу до фінансових інструментів та легітимує 
соціально орієнтовані ініціативи у структурі політики підтримки МСП; 
громадський сектор і локальні мережі забезпечують адресність, довіру та 
швидкість реагування на реальні потреби вразливих груп. Саме поєднання 
цих трьох рівнів дозволяє соціальному бізнесу функціонувати не як 
периферійний сегмент економіки, а як один із важливих елементів соціально-
економічної стійкості країни [7; 8; 20; 23; 36; 37].  
Отже, міжнародна, державна та громадська підтримка соціальних 
підприємств в Україні утворює складну, але продуктивну систему, яка 
забезпечує розвиток сектора навіть за умов воєнного стану. Як засвідчують 
табл. 3.4–3.6, найбільш ефективною є така модель підтримки, у якій 
поєднуються фінансові інструменти, правова адвокація, навчання, 
72 
 
мережування, локальна співпраця та інституційне визнання соціального 
бізнесу. Саме ця багаторівнева підтримувальна архітектура створює 
підґрунтя для подальшого переходу до аналізу перспектив розвитку 
соціального бізнесу у повоєнному відновленні України [7; 8; 20; 23; 36; 37] 
 
 
3.3. Перспективи розвитку соціального бізнесу у повоєнному відновленні 
України 
Перспективи розвитку соціального бізнесу у повоєнному відновленні 
України слід розглядати не як периферійний сюжет економічної політики, а 
як одну з ключових ліній формування нової моделі суспільно-економічної 
стійкості. У сучасних умовах відбудова країни не може обмежуватися 
відновленням зруйнованих об’єктів інфраструктури чи поверненням 
довоєнних макроекономічних параметрів. Вона неминуче передбачатиме 
глибоку перебудову ринку праці, системи соціальних послуг, моделей 
локального розвитку, форм зайнятості, інституційної взаємодії між 
державою, громадами та підприємницьким сектором. Саме в цій архітектурі 
соціальний бізнес набуває особливої ваги, оскільки здатний поєднувати 
економічну діяльність із виробництвом суспільного блага, створенням 
робочих місць для вразливих груп, розвитком сервісів у громадах та 
формуванням довшого ефекту соціальної інтеграції. У цьому сенсі повоєнне 
відновлення створює для соціального підприємництва не лише виклики, а й 
історичне вікно можливостей.  
Аналітична логіка такого висновку ґрунтується на масштабі самих 
потреб відновлення. За даними RDNA2, загальні потреби України у 
відновленні та реконструкції на 2023–2033 роки оцінювалися у 410,6 млрд 
дол. США. Найбільші потреби припадали на транспорт — 92,1 млрд дол. 
США, житло — 68,6 млрд дол. США, енергетику та видобувний сектор — 
47,0 млрд дол. США, соціальний захист і засоби до існування — 41,8 млрд 
73 
 
дол. США, управління вибухонебезпечними залишками війни — 37,6–38 
млрд дол. США, сільське господарство — близько 30 млрд дол. США, а 
також торгівлю й промисловість — близько 23 млрд дол. США. Такі 
параметри означають, що повоєнна відбудова матиме не лише інженерний і 
капіталомісткий, а й глибоко соціальний вимір, де поряд із великими 
інвестиційними проєктами будуть потрібні тисячі локальних рішень у сфері 
зайнятості, догляду, реабілітації, побутових послуг, освіти, соціальної 
адаптації, крафтового виробництва, ремонту, екологічних сервісів та 
підтримки громад. Саме тут соціальний бізнес має об’єктивні передумови 
для масштабування.  
Змістовні напрями такої участі доцільно розглядати через структуру 
секторів відновлення, у межах яких соціальне підприємництво може 
виконувати не допоміжну, а продуктивну функцію. Відповідні напрями 
узагальнено в табл. 3.7. 
Таблиця 3.7 
Потенційні напрями участі соціального бізнесу у повоєнному відновленні України за 
секторами потреб 
Сектор Оціночні потреби, 
Перспективні ніші для соціального бізнесу 
відновлення млрд дол. США 
локальні ремонтні сервіси, соціально 
орієнтовані будівельні та побутові послуги, 
Житло 68,6 адаптація житла для людей з інвалідністю, 
community-based сервіси для ВПО та 
повернених домогосподарств 
інклюзивна зайнятість, соціальні майстерні, 
Соціальний захист 
перекваліфікація, підтримка 
і засоби до 41,8 
доходогенеруючих ініціатив, локальні 
існування 
сервісні моделі для громад 
допоміжні доглядові, реабілітаційні, 
Охорона здоров’я 16,4 
психологічні, мобільні та супровідні сервіси 
освітні соціальні підприємства, 
Освіта і наука 10,7 перекваліфікація, неформальна освіта, 
молодіжні та цифрові навчальні сервіси 
креативні та культурні соціальні проєкти, 
Культура і туризм 6,9 відновлення локальної ідентичності, 
community spaces, ремесла, соціально 
74 
 
Сектор Оціночні потреби, 
Перспективні ніші для соціального бізнесу 
відновлення млрд дол. США 
орієнтовані культурні сервіси 
кооперативні моделі, переробка, локальні 
Сільське 
близько 30 продовольчі ланцюги, зайнятість у сільських 
господарство 
громадах 
малі виробничі соціальні підприємства, 
Торгівля і 
близько 23 переробка, крафтове виробництво, інтеграція 
промисловість 
в локальні ланцюги доданої вартості 
92,1 у транспорті; 7 у 
Транспорт, соціально орієнтовані транспортні, 
водопостачанні і 
комунальні та логістичні, комунальні та сервісні рішення 
санітарії; 6 у 
пов’язані сервіси на рівні громад 
муніципальних послугах 
Джерело: складено автором за даними RDNA2.  
Як показано в табл. 3.7, соціальний бізнес має найбільший потенціал не 
в тих сегментах відбудови, де домінують великі інфраструктурні або 
висококапіталомісткі проєкти, а в тих, де потрібне поєднання 
підприємницької мобільності, локальної вкоріненості та соціальної 
чутливості. Його природною сферою розширення є житлово-побутові 
послуги, локальна переробка, community-based сервіси, інклюзивна 
зайнятість, малі виробничі майстерні, адаптивна освіта, догляд і реабілітація, 
а також розвиток культурних і соціальних просторів у громадах. Саме ці 
напрями є особливо значущими для повоєнного відновлення, оскільки вони 
забезпечують не лише економічний мультиплікатор, а й відновлення 
повсякденного соціального середовища, без якого фізична реконструкція не 
перетворюється на справжнє відновлення суспільства.  
Повоєнні перспективи соціального бізнесу визначатимуться також 
зміною структури цільових груп, з якими працюватиме українська економіка. 
Війна вже до початку 2023 року сформувала надзвичайно масштабне поле 
вразливості: 5,4 млн внутрішньо переміщених осіб, 2,7 млн осіб з 
інвалідністю, які, за оцінкою Комітету ООН, перебували у зоні підвищеного 
ризику, близько 1,3 млн ВПО, у складі домогосподарств яких є особи з 
інвалідністю, а також від 851 тис. до 897 тис. ветеранів ще станом на січень 
75 
 
2022 року, причому їхня кількість після 24 лютого 2022 року неминуче 
зростатиме. Одночасно дослідження, наведені в RDNA2, фіксували виразні 
потреби ветеранів та їхніх сімей у підтримці: інформація про пільги, 
психологічна допомога, житло, правовий супровід, медичні сервіси. Усе це 
означає, що післявоєнна економіка України не зможе бути стійкою без 
великого шару інклюзивних, адаптивних і соціально відповідальних 
підприємств.  
Саме тому однією з головних перспектив соціального бізнесу є його 
трансформація в інструмент масовішої трудової та соціальної реінтеграції. 
Якщо у довоєнний період соціальне підприємництво в Україні часто 
сприймалося як нішеве або морально значуще, але обмежене за масштабом 
явище, то у процесі повоєнного відновлення воно може стати 
функціональним елементом нової моделі ринку праці. Йдеться передусім про 
робочі місця для ветеранів, ВПО, осіб з інвалідністю, жінок із дітьми, молоді, 
мешканців деокупованих і сільських територій, а також для тих, хто 
потребуватиме перекваліфікації та поступового повернення до економічної 
активності. Відповідні цільові групи та можливі моделі участі соціального 
бізнесу наведено в табл. 3.8.  
Таблиця 3.8 
Ключові цільові групи повоєнного відновлення та перспективні моделі участі соціального 
бізнесу 
Масштаб / характеристика Перспективні моделі соціального 
Цільова група 
проблеми бізнесу 
Внутрішньо локальна зайнятість, перекваліфікація, 
5,4 млн осіб станом на січень 
переміщені малі сервісні підприємства, соціальні 
2023 р. 
особи хаби, побутові й освітні послуги 
інклюзивні робочі місця, адаптовані 
2,7 млн осіб у зоні ризику; 1,3 
Особи з виробництва, доглядові, 
млн ВПО з членом 
інвалідністю реабілітаційні, транспортні й цифрові 
домогосподарства з інвалідністю 
сервіси 
851–897 тис. ветеранів станом на робочі інтеграційні моделі, майстерні, 
Ветерани та їхні 
січень 2022 р.; подальше сервісні підприємства, реінтеграційні 
сім’ї 
зростання після 2022 р. та психологічно чутливі сервіси 
76 
 
Масштаб / характеристика Перспективні моделі соціального 
Цільова група 
проблеми бізнесу 
високий ризик економічної гнучка зайнятість, домашні та 
Жінки з дітьми, 
вразливості в умовах community-based сервіси, освітні, 
одинокі матері 
переміщення та втрати доходу доглядові та цифрові формати роботи 
потреба у старті кар’єри, 
youth social entrepreneurship, навчальні 
Молодь підприємницьких навичках і 
стартапи, локальні інноваційні сервіси 
нових формах участі 
кооперативи, малі переробні 
Сільські та 
обмеженість ринку праці, підприємства, сервісні моделі 
деокуповані 
сервісів та інфраструктури локального забезпечення, community 
громади 
enterprises 
Джерело: складено автором на основі RDNA2, матеріалів Європейської Комісії та 
досліджень екосистеми соціального підприємництва в Україні.  
Як видно з табл. 3.8, повоєнна перспектива соціального бізнесу 
найбільшою мірою пов’язана з тими сферами, де ринок сам по собі не 
забезпечує достатнього рівня інклюзії, а держава не може оперативно 
закрити всі потреби виключно через трансферти та публічні послуги. 
Соціальне підприємництво здатне працювати саме в цій «міжсекторній зоні», 
де потрібні водночас ринкова операційність, соціальна відповідальність і 
локальна адаптація. Це означає, що після війни роль соціального бізнесу 
може вийти далеко за межі традиційного уявлення про малі благодійно 
орієнтовані ініціативи й набути значення системного механізму включення 
населення у відновлювальну економіку.  
Водночас такі перспективи не є автоматичними. Вони безпосередньо 
залежать від інституційного середовища, в якому розвиватиметься сектор. 
Уже на рівні українських та міжнародних аналітичних матеріалів, 
підготовлених до 2023 року, виразно фіксувалися кілька структурних 
бар’єрів: регуляторні обмеження, бюрократичні перешкоди, нестача бізнес-
компетенцій, слабке розуміння природи соціального підприємництва з боку 
громадськості, органів влади, інвесторів і потенційних клієнтів, а також 
обмежений доступ до інвестиційних ресурсів і складність виходу на ринок 
публічних закупівель через великі лоти, кваліфікаційні бар’єри та затримки 
77 
 
платежів. Усе це означає, що перспективи сектора пов’язані не лише зі 
зростанням соціальних потреб, а й із глибиною політики підтримки та 
інституційного визнання.  
У цьому контексті особливої ваги набуває європейський вектор 
розвитку. Європейська Комісія в 2021 році закріпила підхід, за яким 
соціальні підприємства поєднують суспільні цілі з підприємницьким духом, 
працюють у ринковому середовищі, реінвестують прибуток насамперед у 
соціальні цілі та часто діють у таких сферах, як work integration, персональні 
соціальні послуги, розвиток депресивних територій, екологічні й культурні 
ініціативи. У Social Economy Action Plan також прямо наголошується, що для 
розвитку соціальної економіки потрібні три базові блоки: належні рамкові 
умови, підтримка можливостей і спроможностей, а також визнання 
потенціалу цього сектору. Для України це надзвичайно важливо, оскільки 
повоєнне відновлення відбуватиметься паралельно з поглибленням 
євроінтеграції, а отже розвиток соціального бізнесу дедалі більше 
співвідноситиметься з європейськими стандартами підтримки соціальної 
економіки, інклюзивного підприємництва, доступу до фінансування та 
соціальних інновацій.  
Перспективи соціального бізнесу в Україні залежать також від 
здатності сектору перейти від розрізнених ініціатив до більш зрілої 
мережевої форми розвитку. У базовому дослідженні EU4Youth експерти 
оцінювали кількість соціальних підприємств в Україні в діапазоні від 1 000 
до 2 000, але водночас зазначали, що лише до 500 із них мають бізнес-
модель, здатну функціонувати без зовнішньої допомоги. У тому ж 
дослідженні наголошувалося, що створення мережі соціальних підприємств в 
Україні було б дуже корисним, якщо воно здійснювалося б у bottom-up 
логіці, на засадах самодостатності та членства, а не лише як донорська 
конструкція. Отже, одна з головних перспектив повоєнного етапу полягає в 
переході від кількісного зростання сектору до формування його більш зрілої 
78 
 
інституційної структури: асоціацій, платформ саморегуляції, спільних 
каналів адвокації, освітніх і фінансових екосистем.  
Не менш важливим є локальний рівень. Дослідження екосистеми 
соціального підприємництва в Україні показували, що місцева влада може 
відігравати особливо позитивну роль, оскільки саме на рівні громад 
найкраще видно реальні соціальні потреби, потенційних бенефіціарів і 
суб’єктів, здатних дати практичну відповідь на ці потреби. У матеріалах 
EU4Youth також зазначено, що окремі регіональні та місцеві органи влади 
вже включали соціальне підприємництво до програм розвитку малого і 
середнього бізнесу, а в окремих випадках розробляли спеціальні програми 
його підтримки. Це означає, що повоєнний розвиток соціального бізнесу в 
Україні, імовірно, матиме не лише загальнонаціональний, а й виразно 
децентралізований характер: з опорою на громади, місцеві програми, 
комунальні ресурси, просторову близькість до цільових груп і горизонтальне 
партнерство між владою, бізнесом і громадським сектором.  
Систематизовано стратегічні умови, від яких залежатиме розвиток 
соціального бізнесу у повоєнному відновленні України, наведено в табл. 3.9. 
Таблиця 3.9 
Стратегічні пріоритети розвитку соціального бізнесу у повоєнному відновленні України 
Пріоритет Зміст Очікуваний ефект 
визначення зрозумілих критеріїв 
зростання легітимності 
соціального бізнесу, зменшення 
Нормативно-правове сектора, кращий доступ до 
правової розмитості, формування 
упорядкування підтримки, зниження 
сприятливого регуляторного 
інституційних бар’єрів 
середовища 
поєднання виручки, грантів, підвищення стійкості й 
Розвиток змішаного 
пільгових кредитів, impact-investing масштабованості соціальних 
фінансування 
та місцевих програм підприємств 
посилення соціальної 
Інтеграція в підтримка робочих місць для 
інтеграції та зменшення 
політику зайнятості ветеранів, ВПО, осіб з інвалідністю, 
навантаження на трансфертну 
та реінтеграції жінок і молоді 
модель підтримки 
Розвиток локальних участь громад, муніципалітетів, укорінення соціального 
екосистем локальних бізнесів і НУО, підтримка бізнесу в потребах територій і 
79 
 
Пріоритет Зміст Очікуваний ефект 
community enterprises краща адресність рішень 
Освітня та бізнес-освіта, фінансовий підвищення якості бізнес-
менторська менеджмент, акселерація, моделей і зниження частки 
інфраструктура популяризація успішних кейсів нестійких ініціатив 
інституційне зміцнення 
Мережування і асоціації, bottom-up мережі, спільна 
сектора і вища спроможність 
саморегуляція адвокація, репутаційні стандарти 
до представництва інтересів 
орієнтація на підходи ЄС до сумісність із європейськими 
Європейська соціальної економіки, інклюзивного практиками та розширення 
інтеграція сектора підприємництва, зеленого й доступу до міжнародних 
цифрового переходу можливостей 
Джерело: складено автором на основі матеріалів Європейської Комісії, RDNA2, EU4Youth 
та OSCE.  
Як видно з табл. 3.9, повоєнне майбутнє соціального бізнесу в Україні 
залежатиме від того, чи буде він розглянутий не як сукупність окремих 
«добрих ініціатив», а як повноцінний елемент політики відновлення, ринку 
праці, соціальної інтеграції та місцевого розвитку. Лише за такої умови 
соціальне підприємництво зможе перейти від переважно проєктної та 
донорсько стимульованої логіки до моделі зрілого сектору, який не лише 
реагує на соціальні проблеми, а й бере участь у виробництві нової якості 
економічного зростання — більш інклюзивного, децентралізованого, 
людяного і стійкого.  
Отже, перспективи розвитку соціального бізнесу у повоєнному 
відновленні України є вагомими й системними. Їх визначають масштаб 
відбудовних потреб, глибина соціальної вразливості населення, потреба в 
інклюзивній зайнятості, відновленні громад і створенні нових сервісних та 
виробничих моделей на місцевому рівні. Водночас реалізація цього 
потенціалу вимагатиме цілеспрямованого інституційного оформлення 
сектора, розвитку змішаного фінансування, посилення ролі громад, 
мережевої самоорганізації та орієнтації на європейські підходи до соціальної 
економіки. Саме за таких умов соціальний бізнес може стати не другорядним 
80 
 
додатком до повоєнної реконструкції, а одним із її соціально 
найзмістовніших і економічно найперспективніших механізмів. 
81 
 
ВИСНОВКИ 
У кваліфікаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та 
практичне осмислення особливостей ведення соціального бізнесу під час 
війни в Україні. Проведене дослідження дало змогу дійти висновку, що в 
умовах повномасштабної війни соціальний бізнес перестає бути лише однією 
з альтернативних моделей підприємництва і набуває значення важливого 
інструменту соціально-економічної стійкості, підтримки вразливих груп 
населення та локального відновлення громад. На відміну від традиційного 
комерційного бізнесу, який орієнтується насамперед на фінансовий 
результат, соціальний бізнес поєднує господарську діяльність із чітко 
вираженою суспільною місією, а тому в умовах війни виконує не лише 
економічну, а й інтеграційну, адаптаційну та стабілізаційну функції [21; 23; 
25–27; 33]. 
За результатами дослідження встановлено, що соціальне 
підприємництво є особливою формою організації економічної діяльності, в 
основі якої лежить поєднання соціальної мети, підприємницьких механізмів, 
інноваційного підходу та орієнтації на вимірюваний суспільний ефект. Його 
визначальними ознаками є наявність соціальної місії, здійснення реальної 
господарської діяльності, пріоритетність соціального результату над 
максимізацією прибутку, реінвестування доходу в розвиток підприємства та 
його місії, а також здатність реагувати на ті соціальні проблеми, які не 
розв’язуються повною мірою ані ринком, ані державою [21; 23; 26; 27; 34]. 
Це дає підстави розглядати соціальний бізнес як самостійний економічний 
феномен, а не як різновид благодійності чи окремий випадок корпоративної 
соціальної відповідальності. 
Доведено, що соціальне підприємництво доцільно чітко відмежовувати 
як від традиційного бізнесу, так і від благодійності. Від комерційного 
підприємництва воно відрізняється домінуванням соціальної місії, особливим 
підходом до прибутку та іншими критеріями результативності. Від 
82 
 
благодійності соціальний бізнес відрізняється тим, що ґрунтується на 
системній підприємницькій діяльності, а не лише на зовнішньому 
фінансуванні чи пожертвах. Саме ця подвійна природа — економічна й 
соціальна одночасно — робить соціальний бізнес особливо цінним для 
функціонування в кризових умовах, коли суспільство потребує не лише 
допомоги, а й механізмів тривалішої економічної інтеграції населення [6; 21; 
23; 25; 26; 33]. 
У роботі з’ясовано, що нормативно-правові засади функціонування 
соціального бізнесу в Україні станом на травень 2023 року залишалися 
фрагментарними. Відсутність окремого спеціального закону про соціальне 
підприємництво зумовлює ситуацію, за якої соціальні підприємства 
функціонують у межах загального господарського, цивільного, податкового, 
кооперативного, благодійного та громадського законодавства, обираючи 
різні організаційно-правові форми — від фізичної особи-підприємця і 
товариства з обмеженою відповідальністю до громадської чи благодійної 
організації з підприємницьким компонентом [8; 20; 23; 36; 37]. Така модель 
забезпечує гнучкість, однак водночас ускладнює ідентифікацію соціального 
підприємства, знижує інституційну видимість сектора і обмежує можливості 
формування адресної державної політики підтримки. 
Обґрунтовано, що воєнний стан істотно трансформував середовище 
функціонування соціального бізнесу. Його вплив виявився у зростанні 
безпекових ризиків, руйнуванні інфраструктури, порушенні логістичних 
ланцюгів, скороченні платоспроможного попиту, енергетичній 
нестабільності, релокації підприємств і працівників, а також у різкому 
поглибленні соціальних потреб населення [17; 18; 19; 30; 31; 39; 40]. При 
цьому особливість соціального бізнесу полягає в тому, що в умовах війни він 
зазнає не лише звичайного підприємницького тиску, а й додаткового 
навантаження, пов’язаного з розширенням кола бенефіціарів та зростанням 
83 
 
запиту на інклюзивні сервіси, підтримку ВПО, ветеранів, осіб з інвалідністю, 
жінок із дітьми та інших вразливих категорій. 
Установлено, що основними викликами соціальних підприємств у 
період війни стали безпекова нестабільність, вимушена релокація, логістичні 
розриви, кадровий дефіцит, енергетичні ризики та фінансова вразливість. На 
відміну від класичних суб’єктів господарювання, соціальні підприємства не 
можуть повністю згортати діяльність або суттєво підвищувати ціни без 
ризику втратити зв’язок зі своєю соціальною місією та цільовими групами. 
Це означає, що їхня стійкість у воєнний період залежить від здатності 
швидко адаптувати бізнес-модель, комбінувати різні формати зайнятості, 
шукати нові ринки, перебудовувати систему постачання та водночас 
зберігати доступність власних товарів і послуг для населення [2; 4; 7; 21; 23; 
30; 31; 40]. 
Дослідження дало змогу підтвердити, що в умовах війни соціальний 
бізнес виконує функцію важливого інструменту підтримки вразливих груп 
населення. Масштаби внутрішнього переміщення, втрати зайнятості, 
зростання бідності, житлової нестабільності та збільшення кількості осіб, які 
потребують соціальних послуг, об’єктивно формують високий попит на ті 
моделі діяльності, які поєднують працевлаштування, адаптацію, локальну 
інтеграцію та виробництво соціально значущих послуг [30; 31; 39; 40]. Саме 
соціальний бізнес здатний забезпечувати перехід від короткострокової 
допомоги до довшого механізму соціально-економічного включення людини 
в життя громади через працю, навчання, сервіс і участь у локальній 
економіці. 
У роботі встановлено, що фінансова модель соціального бізнесу в 
умовах воєнного стану має бути змішаною. Власна виручка залишається 
ключовим джерелом автономії, однак у більшості випадків вона не є 
достатньою для стабільного розвитку. Саме тому критичного значення 
набувають державні мікрогранти, гранти для переробних підприємств, 
84 
 
пільгове кредитування за програмою «5-7-9%», міжнародна донорська 
підтримка, impact-investing механізми та інші форми партнерського 
фінансування [7; 18; 20; 23; 30; 37]. Найбільш життєздатною для соціального 
бізнесу є така конфігурація ресурсного забезпечення, у якій гранти 
забезпечують запуск або відновлення, кредити — оборотний капітал та 
інвестиції, а власні доходи — базову економічну самостійність підприємства. 
Доведено, що підтримка соціальних підприємств в Україні формується 
як багаторівнева система, яка включає міжнародні, державні та громадські 
механізми. Міжнародні організації відіграють особливу роль у фінансуванні, 
правовій аналітиці, навчанні, акселерації та мережуванні; держава інтегрує 
соціально орієнтовані підприємства до ширших програм підтримки малого й 
середнього бізнесу; громадський сектор забезпечує довіру, локальну 
вкоріненість, комунікацію з цільовими групами, менторство та адвокацію [7; 
8; 20; 23; 36; 37]. Саме така поліцентрична модель підтримки, попри її певну 
фрагментарність, забезпечує секторальну стійкість і створює умови для 
подальшого розвитку соціального бізнесу навіть у надзвичайно складному 
середовищі воєнного часу. 
Обґрунтовано, що у повоєнному відновленні України соціальний бізнес 
має вагомі перспективи розвитку. Це пов’язано з масштабом потреб у 
відбудові житла, соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, локальної 
економіки, сервісів у громадах, реабілітації ветеранів, інклюзивної зайнятості 
та підтримки осіб, які постраждали від війни [28; 29; 39; 40]. Соціальний 
бізнес є особливо перспективним у тих сегментах, де потрібні гнучкість, 
локальна присутність, висока соціальна чутливість та відносно невеликий 
масштаб входу: у сфері сервісів для громад, догляду, освіти, 
мікровиробництва, локальної переробки, інклюзивної зайнятості, community-
based проєктів та реінтеграційних моделей для ветеранів і ВПО. 
На основі проведеного дослідження можна стверджувати, що 
ефективний розвиток соціального бізнесу в Україні потребує 
85 
 
цілеспрямованої державної та суспільної політики, яка має охоплювати: 
нормативно-правове упорядкування сектора; розширення доступу до 
змішаних фінансових інструментів; інтеграцію соціального підприємництва в 
політику зайнятості, реінтеграції та місцевого розвитку; посилення 
муніципального рівня підтримки; розвиток освітньої, консультаційної та 
мережевої інфраструктури; орієнтацію на європейські підходи до соціальної 
економіки [20; 23; 28; 29; 36; 37]. Лише за таких умов соціальний бізнес 
зможе перетворитися з переважно нішевого сегмента на повноцінний 
елемент нової моделі української економіки. 
Отже, мету дослідження досягнуто, а поставлені завдання виконано. У 
роботі доведено, що в умовах війни соціальний бізнес в Україні виступає не 
лише формою господарської діяльності, а й важливим інструментом 
соціальної стабілізації, підтримки вразливих груп, збереження зайнятості та 
формування підвалин повоєнного відновлення. Його подальший розвиток 
має значний економічний, соціальний та інституційний потенціал, а тому 
потребує послідовного включення до системи національних пріоритетів 
відбудови України. 
 
86 
 
Список використаних джерел 
1. Андрущенко А. І., Рябець І. М. Соціальне підприємництво як 
інноваційний механізм підвищення якості життя найбільш уразливих 
прошарків населення // Соціопростір: міждисциплінарний збірник наукових 
праць з соціології та соціальної роботи. 2017. № 1. С. 12–16. 
2. Ачкасова О. В. Розвиток соціального підприємництва в Україні в 
умовах воєнного стану // Економіка та суспільство. 2022. № 37. DOI: 
10.32782/2524-0072/2022-37-40. URL: 
https://economyandsociety.in.ua/index.php/journal/article/view/1217  
3. Браунагель А., Анфілов Д. Соціальне підприємництво як сучасний 
вектор розвитку економіки // Економіка та суспільство. 2022. № 38. DOI: 
10.32782/2524-0072/2022-38-71. URL: 
https://economyandsociety.in.ua/index.php/journal/article/view/1330  
4. Валюс Л. О. Війна в Україні як каталізатор розвитку соціального 
підприємництва // Трансформаційна економіка. 2023. № 2 (02). С. 10–15. 
DOI: 10.32782/2786-8141/2023-2-2. URL: 
https://www.transformations.in.ua/index.php/journal/article/view/14  
5. Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в 
умовах воєнного стану : постанова Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 
№ 314 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/go/314-2022-%D0%BF  
6. Долуда Л., Назарук В., Кірсанова Ю. Соціальне підприємництво. 
Бізнес-модель. Реєстрація. Оподаткування. Київ : ТОВ «Агентство 
“Україна”», 2017. 92 с. 
7. Ільченко В. М., Пістунова В. О. Можливості фінансування соціального 
підприємництва в Україні // Підприємництво та інновації. 2023. № 26. С. 47–
51. URL: https://ei-journal.in.ua/index.php/journal/article/view/566. 
87 
 
8. Концепція розвитку законодавства у галузі соціального 
підприємництва в Україні. Київ, 2019. URL: 
https://www.osce.org/files/f/documents/e/6/417257.pdf. 
9. Корнецький А. О. та ін. Соціальне підприємництво : посібник для 
викладачів курсу. Київ : Фамільна друкарня Huss, 2019. 158 с. 
10.Кот Л. Соціальне підприємництво, соціальне підприємство, соціальний 
підприємець: засади макроекономічного розуміння // Економіка та 
суспільство. 2022. № 39. DOI: 10.32782/2524-0072/2022-39-90. URL: 
https://economyandsociety.in.ua/index.php/journal/article/view/1435. 
11.Кот Л. Л. Місце та роль соціального підприємництва у сталому 
розвитку національної економіки України // Науковий вісник Міжнародного 
гуманітарного університету. Серія: Економіка і менеджмент. 2022. Вип. 52. 
С. 75–81. 
12.Лункіна Т. І. Соціальне підприємництво в Україні як сучасний тренд 
розвитку: особливості, фінансові аспекти // Інфраструктура ринку. 2020. № 
39. С. 297–303. 
13.Наумова М. О. Орієнтири державної політики стимулювання розвитку 
соціального підприємництва в Україні // Науковий вісник Полтавського 
університету економіки і торгівлі. Серія «Економічні науки». 2022. № 2 (106). 
С. 84–88. DOI: 10.37734/2409-6873-2022-2-12. 
14.Новик І. Соціальне підприємництво: стан та перспективи // Економіка 
та суспільство. 2022. № 45. DOI: 10.32782/2524-0072/2022-45-6. URL: 
https://economyandsociety.in.ua/index.php/journal/article/view/1911. 
15.Осипова С. К. Соціальне підприємництво як об’єкт державного 
регулювання // Вісник Національного університету цивільного захисту 
України. Серія: Державне управління. 2019. Вип. 10. С. 48–56. 
16.Овсянюк-Бердадіна О. Ф., Крисько Ж. Л. Соціальне підприємництво як 
інноваційний інструмент вирішення суспільних проблем: передумови 
становлення та активізації // Науковий вісник Ужгородського національного 
88 
 
університету. Серія: Міжнародні економічні відносини та світове 
господарство. 2016. Вип. 6. Ч. 2. С. 129–132. 
17.Про введення воєнного стану в Україні : Указ Президента України від 
24.02.2022 № 64/2022 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада 
України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/64/2022. 
18.Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших 
законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану : 
Закон України від 15.03.2022 № 2120-IX // База даних «Законодавство 
України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/2120-20. 
19.Про правовий режим воєнного стану : Закон України від 12.05.2015 № 
389-VIII // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. 
URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/389-19. 
20.Розвиток соціального підприємництва в Україні та його роль у 
реінтеграції Донбасу : аналітична записка. Київ : Національний інститут 
стратегічних досліджень, 2019. URL: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2019-
01/111Zapiska-Hodgson-Sots-p_dpri_mnitstvo-zatverdzhene-4cef0.pdf. 
21.Свинчук А. А., Корнецький А. О., Гончарова М. А., Назарук В. Я., 
Гусак Н. Є., Туманова А. А. Соціальне підприємництво: від ідеї до 
суспільних змін : посібник. Київ : ТОВ «Підприємство “ВІ ЕН ЕЙ”», 2017. 
188 с. 
22.Смаль В., Кокоть В. Що слід знати про соціальне підприємництво : 
посібник. Київ, 2017. 58 с. 
23.Соціальне підприємництво в Україні. Економіко-правовий аналіз. Київ, 
2020. URL: https://euneighbourseast.eu/wp-content/uploads/2021/07/legal-report-
in-ukraine_ukrainian_1.pdf. 
24.Стукало Н., Сімахова А. Глобальні тренди розвитку соціальної 
економіки // Міжнародна економічна політика. 2021. № 1 (34). С. 7–22. URL: 
https://ir.kneu.edu.ua/bitstream/handle/2010/36380/2021_34_1_St.pdf. 
89 
 
25.Austin J. E., Stevenson H., Wei-Skillern J. Social and Commercial 
Entrepreneurship: Same, Different, or Both? // Entrepreneurship Theory and 
Practice. 2006. Vol. 30, No. 1. P. 1–22. 
26.Defourny J., Nyssens M. Conceptions of Social Enterprise and Social 
Entrepreneurship in Europe and the United States: Convergences and Divergences 
// Journal of Social Entrepreneurship. 2010. Vol. 1, No. 1. P. 32–53. 
27.Dees J. G. The Meaning of “Social Entrepreneurship”. Stanford University, 
2001. URL: https://web.stanford.edu/class/e145/2007_fall/materials/dees_SE.pdf. 
28.European Commission. Building an economy that works for people: an 
action plan for the social economy. Brussels, 2021. URL: https://eur-
lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:52021DC0778. 
29.European Commission. Social enterprises. 2021. URL: https://single-market-
economy.ec.europa.eu/sectors/proximity-and-social-economy/social-economy-
eu/social-enterprises_en. 
30.ILO. The impact of the Ukraine crisis on the world of work: Initial 
assessments. Geneva, 2022. URL: https://www.ilo.org/resource/brief/impact-
ukraine-crisis-world-work-initial-assessments. 
31.IOM. Ukraine Internal Displacement Report. General Population Survey 
Round 12 (16–23 January 2023). 2023. URL: https://dtm.iom.int/reports/ukraine-
internal-displacement-report-general-population-survey-round-12-16-23-january-
2023. 
32.Light P. C. The Search for Social Entrepreneurship. Washington, DC : 
Brookings Institution Press, 2008. 
33.Mair J., Marti I. Social entrepreneurship research: A source of explanation, 
prediction, and delight // Journal of World Business. 2006. Vol. 41, No. 1. P. 36–
44. 
34.Martin R. L., Osberg S. Social Entrepreneurship: The Case for Definition // 
Stanford Social Innovation Review. 2007. Spring. URL: 
https://ssir.org/articles/entry/social_entrepreneurship_the_case_for_definition. 
90 
 
35.Nicholls A. (ed.). Social Entrepreneurship: New Models of Sustainable 
Social Change. Oxford : Oxford University Press, 2006. 444 p. 
36.OSCE Project Co-ordinator in Ukraine. Practical Analysis of Social 
Entrepreneurship Development in Ukraine. 2019. URL: 
https://www.osce.org/files/f/documents/1/8/426377.pdf. 
37.Pact. The Social Entrepreneurship Ecosystem in Ukraine: Challenges and 
Opportunities. Kyiv ; Washington, DC, 2018. URL: 
https://pactukraine.org.ua/sites/default/files/2018-06/APEA_REPORT_eng.pdf. 
38.Peredo A. M., McLean M. Social entrepreneurship: A critical review of the 
concept // Journal of World Business. 2006. Vol. 41, No. 1. P. 56–65. 
39.UNHCR. Ukraine Situation: Regional Refugee Response Plan January–
December 2023. 2023. URL: https://data.unhcr.org/en/documents/details/97958. 
40.Ukraine Rapid Damage and Needs Assessment: February 2022 – February 
2023 / World Bank, Government of Ukraine, European Union, United Nations. 
2023. URL: 
https://documents1.worldbank.org/curated/en/099184503212328877/pdf/P1801740
d1177f03c0ab180057556615497.pdf. 
 
 
 
91 
 
 
 
 
 
 
 
ДОДАТКИ 
92 
 
Додаток 
А
Репозиторій ЧДТУ
