ChSTU repository

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра соціального забезпечення 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
 
на тему: «Центри ветеранського розвитку в містах, як один з елементів 
супроводу учасників війни та членів їх родин» 
  
 
 
 
 
Виконав: студентка 4 курсу, групи СЗ-1910  
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення»  
Грендей С.А.. 
 
 
Науковий керівник  Журба  І.О. 
Рецензент  
 
 
 
 
Черкаси – 2023р.
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень       бакалавр  
Галузь знань                              23 Соціальна робота  
Спеціальність                  232 «Соціальне забезпечення»  
 
ЗАТВЕРДЖУЮ:  
Зав. кафедри  
____________ к.е.н., доц. Журба І.О.  
«_____» _______________20 ____ р.  
 
З А В Д А Н Н Я 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА СТУДЕНТУ 
Грендею Сергію Адріановичу 
1. Тема роботи: «Центри ветеранського розвитку в містах, як один з елементів 
супроводу учасників війни та членів їх родин» 
керівник роботи  Журба Інна Олександрівна, кандидат економічних наук, 
доцент  
затверджені наказом по університету від «____» __________ 20___ р. № ___  
2. Строк подання студентом роботи «____»__________ 2023 р.  
3. Вихідні дані до роботи: законодавча та нормативна база 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно 
розробити):  розкрити теоретичні та нормативно-правові засади супроводу 
учасників війни та членів їхніх родин, а також визначити місце центрів 
ветеранського розвитку в міській системі соціальної підтримки. Окрему увагу 
слід приділити аналізу основних напрямів, форм, методів роботи, проблем і 
перспектив функціонування центрів ветеранського розвитку в містах. У 
практичній частині записки потрібно розробити проєкт комплексу заходів для 
центру ветеранського розвитку, визначити мету, завдання, цільову аудиторію, 
зміст заходів та очікувані результати їх реалізації. 
5. Перелік графічного матеріалу  
6. Консультанти розділів роботи 
  Підпис, дата 
Розділ Прізвище, ініціали та посада консультанта Завдання Завдання 
 видав прийняв 
1 Журба І.О., к.е.н., доцент 15.12.2022 11.01.2023 
2 Журба І.О., к.е.н., доцент 15.12.2022 25.01.2023 
3 Журба І.О., к.е.н., доцент 15.12.2022 08.02.2023 
 
7. Дата видачі завдання 15.12.2022 р 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН  
№ Назва етапів кваліфікаційної роботи Строк виконання Примітка 
з/п етапів роботи  
1 Затвердження теми кваліфікаційної роботи 15.12.2022 Виконано 
2 Оформлення завдання на кваліфікаційну роботу 15.12.2022 Виконано 
3 Розробка орієнтовного плану кваліфікаційної роботи 15.12.2022 Виконано 
4 Збір інформаційного матеріалу на кваліфікаційну 27.12.2022 Виконано 
роботу 
5 Групування та аналіз зібраного матеріалу 27.12.2022 Виконано 
6 Виконання першого розділу роботи 11.01.2023 Виконано 
7 Виконання другого розділу роботи 25.01.2023 Виконано 
8 Виконання третього розділу роботи 08.02.2023 Виконано 
9 Написання вступу та висновків 22.02.2023 Виконано 
10 Оформлення кваліфікаційної роботи 06.03.2023 Виконано 
11 Подання кваліфікаційної роботи на перевірку 06.03.2023 Виконано 
науковому керівникові 
12 Доопрацювання кваліфікаційної роботи 08.04.2023 Виконано 
13 Підготовка доповіді та презентації для захисту 08.04.2023 Виконано 
кваліфікаційної роботи 
14 Захист кваліфікаційної роботи 10.05.2023 Виконано 
 
 
Студент__Грендей С.А. 
                                                  (підпис) 
 
Науковий керівник    Журба Інна Олександрівна                   
 
«____» «______________» 2023 р 
 
РЕФЕРАТ 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 70 сторінок, 5 таблиць, , список 
літератури з 40 найменувань.  
 
«Центри ветеранського розвитку в містах, як один з елементів 
супроводу учасників війни та членів їх родин» 
Предметом дослідження є центри ветеранського розвитку в містах як один з 
елементів супроводу учасників війни та членів їхніх родин.  
Об’єктом дослідження виступає система соціального супроводу учасників війни та 
членів їхніх родин у сучасних умовах України.  
Мета роботи полягає в розробленні соціального проєкту, спрямованого на 
організацію комплексу заходів у центрі ветеранського розвитку для підтримки учасників 
війни та членів їхніх родин. 
 Завдання роботи – розглянути теоретичні та нормативно-правові засади супроводу 
учасників війни та членів їхніх родин, проаналізувати напрями, форми і методи роботи 
центрів ветеранського розвитку, а також подати опис проєкту, механізм його впровадження, 
очікувані результати та критерії оцінювання ефективності. За результатами дослідження 
сформульовані очікувані результати проєкту: підвищення рівня поінформованості учасників 
війни та членів їхніх родин, покращення їхнього емоційного стану, зміцнення сімейної 
взаємодії, розширення соціальних контактів та посилення інтеграції у міське середовище.  
Одержані результати можуть бути використані органами місцевого самоврядування, 
центрами ветеранського розвитку, соціальними службами, закладами освіти та громадськими 
організаціями з метою вдосконалення системи підтримки ветеранів та членів їхніх родин.   
 
Рік виконання кваліфікаційної роботи бакалавра 2023 
Рік захисту роботи 2023 
 
Підпис студента ____________________  
Дата ______________________________ 
 
 
ПЛАН 
ВСТУП 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ 
СУПРОВОДУ УЧАСНИКІВ ВІЙНИ ТА ЧЛЕНІВ ЇХ РОДИН 
1.1. Сутність поняття супроводу учасників війни та членів їх родин у системі соціальної 
роботи 
1.2. Нормативно-правове забезпечення соціального захисту, адаптації та реабілітації 
учасників війни та членів їх родин в Україні 
1.3. Центри ветеранського розвитку як сучасний елемент міської системи супроводу 
ветеранів та членів їх родин 
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЦЕНТРІВ 
ВЕТЕРАНСЬКОГО РОЗВИТКУ В МІСТАХ 
2.1. Основні напрями діяльності центрів ветеранського розвитку у роботі з учасниками війни 
та членами їх родин 
2.2. Форми і методи роботи центрів ветеранського розвитку з ветеранами та їх сім’ями 
2.3. Проблеми та перспективи розвитку центрів ветеранського розвитку в міському 
середовищі 
РОЗДІЛ 3. ПРОЄКТ ЗАХОДІВ ЦЕНТРУ ВЕТЕРАНСЬКОГО РОЗВИТКУ 
ДЛЯ УЧАСНИКІВ ВІЙНИ ТА ЧЛЕНІВ ЇХ РОДИН 
3.1. Мета, завдання, цільова аудиторія та принципи реалізації проєкту заходів 
3.2. Зміст і організація комплексу заходів центру ветеранського розвитку 
3.3. Очікувані результати реалізації проєкту та критерії оцінювання його ефективності 
ВИСНОВКИ 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
ДОДАТКИ 
 
ВСТУП 
Повномасштабна війна в Україні істотно актуалізувала потребу в 
розвитку цілісної системи супроводу учасників війни та членів їхніх родин. 
Повернення військовослужбовців до цивільного життя супроводжується 
низкою складних соціальних, психологічних, правових, професійних і 
комунікативних викликів, які потребують не фрагментарної, а комплексної 
підтримки на державному, регіональному та місцевому рівнях. У цьому 
контексті особливого значення набувають нові організаційні форми роботи з 
ветеранами, зокрема центри ветеранського розвитку, що формуються як простір 
надання інформаційної, консультаційної, соціальної, психологічної та освітньої 
допомоги учасникам війни та членам їхніх родин [11; 24; 39]. 
Актуальність теми зумовлена тим, що в сучасних умовах ветеранська 
політика в Україні поступово набуває системного характеру й орієнтується не 
лише на соціальний захист ветерана як отримувача пільг, а й на створення умов 
для його повноцінної реінтеграції в громаду, професійної самореалізації, 
відновлення соціальних зв’язків, зміцнення сімейного функціонування та 
включення в активне суспільне життя [17; 22; 28]. Саме тому центри 
ветеранського розвитку в містах доцільно розглядати як один з елементів 
супроводу учасників війни та членів їхніх родин, що поєднує ресурси 
державних інституцій, органів місцевого самоврядування, закладів освіти, 
фахівців соціальної сфери та громадського сектору [10; 24; 27]. 
Проблематика соціального супроводу ветеранів, їхньої адаптації, 
психосоціальної підтримки та інтеграції в мирне життя знайшла відображення у 
працях українських науковців і практиків. Теоретичні та практичні аспекти 
соціальної роботи з учасниками бойових дій висвітлено у працях Г. М. 
Лактіонової [16], Т. В. Семигіної [37], Г. І. Слозанської [38], а також у 
дослідженнях, присвячених підтримці ветеранів та їхніх сімей у територіальних 
громадах [15; 39; 40]. Окрему увагу науковці приділяють питанням соціально-
психологічної адаптації, психосоціальної підтримки, професійної реадаптації та 
формуванню середовища, сприятливого для повернення ветеранів до 
цивільного життя [3; 6; 14; 17]. Водночас, незважаючи на наявність наукових 
напрацювань, питання функціонування центрів ветеранського розвитку саме в 
містах як окремого елементу системи супроводу учасників війни та членів їхніх 
родин ще не набуло достатнього комплексного висвітлення, що й зумовлює 
наукову та практичну значущість обраної теми. 
Нормативно-правове підґрунтя дослідження становлять Закон України 
«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» [35], акти 
Кабінету Міністрів України щодо соціальної, професійної адаптації та 
психологічної реабілітації ветеранів [8; 23; 29; 32; 33], а також наказ 
Міністерства у справах ветеранів України та Міністерства освіти і науки 
України про запровадження пілотних проєктів зі створення мережі центрів 
ветеранського розвитку на базі закладів вищої освіти [24]. Важливими для 
осмислення сучасного стану ветеранської політики є також урядові документи, 
спрямовані на створення безбар’єрного простору та реалізацію пріоритетних 
дій держави у 2023 році [27; 28]. У сукупності вони засвідчують, що соціальний 
супровід ветеранів та їхніх сімей дедалі більше розглядається як 
багатовимірний процес, що має включати не лише матеріальну підтримку, а й 
соціальну адаптацію, психологічне відновлення, сприяння зайнятості, освітні 
можливості та розвиток соціальної активності [25; 26]. 
Об’єктом дослідження є система соціального супроводу учасників війни 
та членів їхніх родин у сучасних умовах України. 
Предметом дослідження є центри ветеранського розвитку в містах як 
один з елементів супроводу учасників війни та членів їхніх родин. 
Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні ролі центрів 
ветеранського розвитку в містах у системі супроводу учасників війни та членів 
їхніх родин, а також у розробці практичного проєкту заходів, які можуть 
реалізовуватися в діяльності таких центрів. 
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання дослідження: 
з’ясувати сутність поняття супроводу учасників війни та членів їхніх родин у 
системі соціальної роботи; 
проаналізувати нормативно-правові засади соціального захисту, адаптації та 
реабілітації ветеранів в Україні; 
охарактеризувати місце і функції центрів ветеранського розвитку в міській 
системі підтримки ветеранів та їхніх родин; 
визначити основні напрями, форми та методи діяльності центрів ветеранського 
розвитку; 
виявити проблеми та перспективи функціонування центрів ветеранського 
розвитку в містах; 
розробити проєкт комплексу заходів для центру ветеранського розвитку, 
спрямованих на підтримку учасників війни та членів їхніх родин. 
Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та 
спеціальні методи, зокрема аналіз і синтез — для опрацювання наукової 
літератури та нормативно-правової бази; порівняння — для зіставлення 
підходів до організації супроводу ветеранів; узагальнення — для 
формулювання висновків щодо змісту та функцій центрів ветеранського 
розвитку; структурно-функціональний метод — для визначення місця центрів у 
системі соціальної підтримки; проєктний метод — для розробки комплексу 
заходів, які можуть бути реалізовані у практичній діяльності центру [6; 16; 37; 
38]. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі 
узагальнено сучасні підходи до розуміння центрів ветеранського розвитку як 
одного з елементів супроводу учасників війни та членів їхніх родин у міському 
середовищі; уточнено їх функціональне призначення у сфері соціальної, 
психологічної, інформаційної та професійної підтримки; запропоновано 
практичний проєкт заходів для діяльності центру ветеранського розвитку, 
орієнтований на потреби ветеранів та їхніх сімей. 
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його положення, 
висновки та запропонований проєкт заходів можуть бути використані у 
діяльності центрів ветеранського розвитку, органів місцевого самоврядування, 
закладів вищої освіти, соціальних служб, громадських організацій, а також у 
професійній підготовці фахівців соціальної роботи до взаємодії з учасниками 
війни та членами їхніх родин [6; 15; 24; 39]. 
Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. 
Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку 
використаних джерел та додатків. 
  
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ 
СУПРОВОДУ УЧАСНИКІВ ВІЙНИ ТА ЧЛЕНІВ ЇХ РОДИН 
 
1.1. Сутність поняття супроводу учасників війни та членів їх родин у 
системі соціальної роботи 
У сучасних умовах українського суспільства проблема супроводу 
учасників війни та членів їхніх родин набула особливої актуальності, оскільки 
наслідки війни мають не лише воєнно-політичний, а й виразний соціальний, 
психологічний, правовий та гуманітарний вимір. Повернення 
військовослужбовця до мирного життя є складним і багаторівневим процесом, 
що супроводжується потребою у відновленні соціальних ролей, професійного 
статусу, родинних взаємин, психологічної рівноваги та повсякденної 
життєдіяльності. Саме тому в системі соціальної роботи дедалі більшого 
значення набуває не разова допомога, а саме супровід як цілісний, тривалий і 
комплексний процес підтримки людини та її найближчого соціального 
оточення [11; 16; 37]. 
У науковій літературі соціальна робота розглядається як професійна 
діяльність, спрямована на підтримку особи, групи чи громади у подоланні 
складних життєвих обставин, відновленні соціального функціонування та 
розвитку здатності до самостійного розв’язання життєвих проблем [16; 37; 38]. 
У цьому контексті супровід доцільно тлумачити як форму комплексної 
соціальної підтримки, що передбачає послідовну взаємодію між фахівцем і 
отримувачем допомоги з метою адаптації, реінтеграції, захисту прав, посилення 
внутрішніх ресурсів людини та забезпечення доступу до необхідних послуг. На 
відміну від одноразової консультації чи окремого виду соціальної послуги, 
супровід має системний характер, орієнтується на динаміку потреб особи та 
передбачає координацію різних видів допомоги [6; 37; 38]. 
Сутність супроводу учасників війни та членів їхніх родин полягає в тому, 
що його об’єктом є не лише окрема людина з її індивідуальними труднощами, а 
ширше коло соціальних наслідків війни, які впливають на життєвий шлях 
ветерана і його сім’ї. Військовий досвід змінює спосіб сприйняття реальності, 
моделі комунікації, емоційне реагування, ставлення до безпеки, праці, 
соціальних обов’язків і міжособистісних відносин. Водночас родина учасника 
війни також перебуває в стані тривалої напруги, адаптації до нових умов та 
нерідко переживає власні психологічні, побутові й соціальні труднощі. Саме 
тому супровід має здійснюватися не ізольовано щодо ветерана, а з урахуванням 
його сімейного й соціального середовища [6; 15; 39; 40]. 
У системі соціальної роботи поняття супроводу тісно пов’язане з 
поняттями соціальної адаптації, соціальної реінтеграції, реабілітації та 
соціального захисту. Проте ці категорії не є тотожними. Соціальний захист 
переважно охоплює гарантії, пільги, компенсації та правове забезпечення 
статусу особи [35]. Реабілітація спрямована насамперед на відновлення 
фізичного, психологічного чи соціального стану після травматичного досвіду 
[25; 32]. Соціальна адаптація означає пристосування до нових умов цивільного 
життя, а реінтеграція — відновлення повноцінної участі людини в суспільних 
відносинах, професійній діяльності, громадському житті та сімейному 
функціонуванні [11; 17; 36]. Натомість супровід об’єднує ці напрями в єдину 
логіку допомоги, забезпечуючи безперервність підтримки та узгодження дій 
різних інституцій і спеціалістів [6; 37]. 
Для учасників війни супровід є особливо важливим через специфіку 
проблем, з якими вони стикаються після повернення з фронту. До таких 
проблем належать труднощі психологічного відновлення, посттравматичні 
реакції, втрата попереднього життєвого ритму, ускладнення сімейної 
комунікації, проблеми працевлаштування, потреба в перекваліфікації, 
оформленні статусу, отриманні пільг і соціальних гарантій, пошуку нової 
життєвої перспективи в мирному середовищі [6; 11; 17; 39]. Тому супровід має 
охоплювати кілька взаємопов’язаних компонентів: інформаційний, соціально-
побутовий, психологічний, правовий, освітньо-професійний і комунікативний. 
Лише комплексне поєднання цих складових дає змогу забезпечити реальну 
підтримку, а не формальне надання окремих послуг [15; 37; 38]. 
Важливо наголосити, що члени родин учасників війни також виступають 
повноцінними суб’єктами соціального супроводу. У сучасних дослідженнях 
підкреслюється, що сім’я не лише підтримує ветерана, а й сама потребує 
допомоги у зв’язку з емоційним виснаженням, тривогою, переживанням втрати, 
зміною сімейних ролей, труднощами виховання дітей, адаптацією до 
повернення військовослужбовця та можливих змін у його поведінці й стані 
здоров’я [6; 20; 39; 40]. Відтак ефективна соціальна робота у цій сфері має 
спиратися на сімейно орієнтований підхід, за якого підтримка надається не 
лише безпосередньому учаснику війни, а й його дружині, чоловікові, дітям, 
батькам та іншим близьким членам родини. 
У наукових працях підкреслюється, що однією з визначальних ознак 
супроводу є його міжвідомчий характер. Потреби ветерана та його родини не 
можуть бути повністю задоволені силами лише однієї установи або одного 
фахівця. Для розв’язання проблем у цій сфері необхідна взаємодія органів 
соціального захисту, закладів охорони здоров’я, психологічних служб, структур 
у сфері зайнятості, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, 
освітніх закладів та ветеранських інституцій [15; 18; 38]. Саме тому поняття 
супроводу передбачає не тільки індивідуальну роботу з клієнтом, а й 
координацію ресурсів громади, що дозволяє створювати підтримувальне 
середовище для учасників війни та їхніх сімей. 
Не менш важливою ознакою супроводу є його тривалість і поетапність. 
Потреби учасника війни змінюються залежно від часу після демобілізації, стану 
здоров’я, сімейної ситуації, професійних намірів, рівня включеності у громаду 
та інших чинників. На початковому етапі пріоритетними можуть бути питання 
безпеки, базової стабілізації, правового інформування, оформлення документів 
та первинної психологічної допомоги. На наступних етапах більшої ваги 
набувають професійна адаптація, навчання, працевлаштування, сімейне 
консультування, розвиток соціальної активності, залучення до груп 
взаємопідтримки та громадських ініціатив [22; 29; 33]. Таким чином, супровід є 
не одноразовою реакцією на проблему, а процесом поступового відновлення 
соціального функціонування особи. 
Зміст супроводу в системі соціальної роботи значною мірою визначається 
принципами, на яких він базується. До таких принципів належать 
індивідуальний підхід, адресність, комплексність, доступність, добровільність 
отримання допомоги, конфіденційність, міжвідомча взаємодія, орієнтація на 
потреби отримувача послуг та повага до його гідності й життєвого досвіду [6; 
16; 37]. Щодо учасників війни особливо важливими є також принципи 
недискримінації, визнання цінності військового досвіду, підтримки 
суб’єктності людини та сприяння її самостійності, а не формування залежності 
від допомоги. 
Нормативно-правове поле України також підтверджує розуміння 
супроводу як комплексної підтримки. Закон України «Про статус ветеранів 
війни, гарантії їх соціального захисту» визначає загальні засади державної 
політики у сфері соціального захисту ветеранів [35]. Постанови Кабінету 
Міністрів України регламентують порядок соціальної та професійної адаптації, 
психологічної реабілітації, надання психологічної допомоги та фізкультурно-
спортивної реабілітації ветеранів війни та членів їхніх сімей [8; 25; 29; 32; 33]. 
Це свідчить про те, що на державному рівні підтримка ветеранів і їхніх родин 
уже розглядається не вузько, а як багатокомпонентний процес, що охоплює 
різні сторони їхнього життя. Водночас практична реалізація цих положень 
значною мірою залежить від того, наскільки ефективно така підтримка 
організована на місцевому рівні. 
У цьому сенсі особливого значення набуває міський вимір соціального 
супроводу. Саме у місті або територіальній громаді людина безпосередньо 
звертається по допомогу, взаємодіє із соціальними службами, проходить 
навчання, працевлаштовується, відновлює соціальні контакти та включається в 
життя спільноти. У працях, присвячених соціальній роботі в громаді, 
наголошується, що ефективність підтримки залежить від наближеності послуг 
до людини, доступності міждисциплінарної допомоги та включення ресурсів 
місцевої спільноти у процес відновлення [15; 21; 38]. З цієї точки зору супровід 
учасників війни та членів їхніх родин повинен мати виразно локальний, 
практико орієнтований характер. 
Отже, сутність поняття супроводу учасників війни та членів їхніх родин у 
системі соціальної роботи полягає у цілеспрямованому, комплексному, 
поетапному та міжвідомчому процесі підтримки, спрямованому на подолання 
наслідків війни, відновлення соціального функціонування особи, зміцнення 
сімейних ресурсів, забезпечення доступу до необхідних послуг і створення 
умов для успішної адаптації та реінтеграції у цивільне життя. Такий супровід не 
обмежується соціальними виплатами чи консультативною допомогою, а 
поєднує психологічний, соціальний, правовий, освітній і професійний 
компоненти, враховує потреби всієї родини та спирається на координацію 
зусиль різних інституцій [6; 15; 24; 37; 39]. Саме таке розуміння супроводу 
створює теоретичну основу для подальшого аналізу центрів ветеранського 
розвитку як одного з важливих елементів підтримки учасників війни та членів 
їхніх родин у міському середовищі. 
1.2. Нормативно-правове забезпечення соціального захисту, адаптації 
та реабілітації учасників війни та членів їх родин в Україні 
Нормативно-правове забезпечення соціального захисту, адаптації та 
реабілітації учасників війни та членів їхніх родин в Україні становить 
багаторівневу систему актів, що регулюють правовий статус ветеранів, 
визначають основні державні гарантії, закріплюють механізми надання 
соціальних, психологічних, реабілітаційних та професійно-адаптаційних 
послуг, а також окреслюють пріоритети розвитку ветеранської політики на 
загальнодержавному й місцевому рівнях. Для дослідження центрів 
ветеранського розвитку особливо важливою є саме комплексність цього 
нормативного масиву, оскільки він демонструє поступовий перехід від 
переважно компенсаційної моделі підтримки ветеранів до моделі супроводу, 
яка включає адаптацію до цивільного життя, психологічне відновлення, 
професійне становлення та залучення до активного суспільного життя [24; 27; 
28; 35]. Основні акти, що формують цю систему, справді охоплюють 
законодавчий рівень, урядові постанови щодо психологічної допомоги, 
соціальної і професійної адаптації, бюджетного фінансування відповідних 
заходів, а також окремий наказ про запуск пілотних проєктів центрів 
ветеранського розвитку на базі закладів вищої освіти.  
Базовим нормативно-правовим актом у цій сфері є Закон України «Про 
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Саме він визначає 
правовий статус ветеранів війни, закріплює систему державних гарантій і 
закладає загальні засади політики щодо забезпечення належних умов їх 
життєзабезпечення, соціального захисту та суспільного визнання [35]. Значення 
цього закону для теми дослідження полягає в тому, що він формує первинну 
правову основу, від якої надалі вибудовуються підзаконні механізми реалізації 
підтримки ветеранів і членів їхніх сімей. Закон не обмежується лише пільговим 
забезпеченням, а створює правову рамку для ширшої системи допомоги, яка в 
сучасних умовах включає психологічну підтримку, реабілітаційні заходи, 
професійну адаптацію та інші форми соціального супроводу [35].  
Водночас сучасна система ветеранської політики в Україні не може 
функціонувати виключно на рівні загального закону, оскільки потреби 
учасників війни та членів їхніх родин є багатовимірними. Саме тому важливе 
місце посідають підзаконні нормативні акти, які деталізують порядок 
організації конкретних видів допомоги. Одним із таких актів є постанова 
Кабінету Міністрів України від 21 червня 2017 р. № 432, якою затверджено 
Порядок та умови забезпечення соціальної та професійної адаптації осіб, 
звільнених із військової служби, з числа ветеранів війни та членів сімей 
відповідних категорій [33]. Значення цього документа полягає в тому, що він 
переводить ідею підтримки ветерана в площину практичної післявоєнної 
адаптації, пов’язаної з навчанням, перекваліфікацією, професійною орієнтацією 
та інтеграцією у ринок праці. Такий підхід є надзвичайно важливим для 
розуміння подальшої логіки функціонування центрів ветеранського розвитку, 
адже саме вони можуть виступати простором реалізації частини адаптаційних і 
освітніх заходів [15; 18; 22; 24; 33].  
Не менш важливим компонентом нормативного забезпечення є 
врегулювання механізмів фінансування заходів підтримки ветеранів. У цьому 
аспекті суттєве значення має постанова Кабінету Міністрів України від 31 
березня 2015 р. № 179, якою затверджено Порядок використання коштів, 
передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів із соціальної, 
професійної адаптації ветеранів війни та інших визначених категорій осіб [29]. 
Її значення полягає в тому, що вона забезпечує фінансово-організаційну основу 
реалізації політики підтримки, без якої соціальні гарантії залишалися б 
декларативними. З урахуванням теми дослідження цей акт є важливим ще й 
тому, що підтверджує: система супроводу ветеранів має бути забезпечена не 
лише нормативним визнанням потреб, а й реальним ресурсним механізмом для 
організації послуг на практиці [24; 29; 33].  
Окремий блок нормативного регулювання стосується психологічної 
допомоги та психологічної реабілітації учасників війни та членів їхніх сімей. У 
цьому контексті важливими є постанова Кабінету Міністрів України від 27 
грудня 2017 р. № 1057, яка визначає порядок проведення психологічної 
реабілітації відповідних категорій осіб, та постанова Кабінету Міністрів 
України від 29 листопада 2022 р. № 1338, яка врегульовує питання надання 
психологічної допомоги ветеранам війни, членам їхніх сімей та деяким іншим 
категоріям осіб [8; 32]. Ці акти свідчать про те, що нормативне поле України 
поступово розширює розуміння підтримки ветерана: від вузького підходу до 
реабілітації як реагування на травму — до ширшого бачення психологічної 
допомоги як складової тривалого соціального супроводу. Особливо важливим є 
те, що в нормативних актах закріплюється право на допомогу не лише самих 
учасників війни, а й членів їхніх родин, що безпосередньо відповідає сучасному 
сімейно орієнтованому підходу в соціальній роботі [6; 20; 32; 39; 40].  
Важливою складовою системи нормативного забезпечення є також 
документи, які регулюють фізкультурно-спортивну реабілітацію ветеранів. 
Зокрема, постанова Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2021 р. № 
1188 затвердила Державний соціальний стандарт фізкультурно-спортивної 
реабілітації ветеранів війни, членів їх сімей та сімей загиблих ветеранів, а 
розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 червня 2021 р. № 667-р 
визначило план дій щодо реалізації Національної стратегії розвитку системи 
фізкультурно-спортивної реабілітації ветеранів війни [25; 26]. Ці акти мають 
принципове значення для розуміння сучасної ветеранської політики, оскільки 
вони закріплюють розширене бачення реабілітації як процесу, що охоплює не 
лише медичний чи психологічний аспект, а й відновлення фізичної активності, 
соціальної включеності, мотивації до саморозвитку та повернення до активного 
способу життя. Для центрів ветеранського розвитку це відкриває можливість 
організації заходів, пов’язаних із рекреаційною активністю, спортивною 
адаптацією, мотиваційними програмами та заходами зміцнення командної 
взаємодії [24; 25; 26].  
Суттєвим етапом розвитку нормативно-правового забезпечення 
ветеранської політики у 2023 році стало посилення уваги держави до питань 
безбар’єрності, доступності послуг та міжвідомчої координації. Це відображено 
у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 14 березня 2023 р. № 221-р 
«Про затвердження плану пріоритетних дій Уряду на 2023 рік» та 
розпорядженні Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 372-р «Про 
затвердження плану заходів на 2023–2024 роки з реалізації Національної 
стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року» 
[27; 28]. Ці документи не є спеціалізованими виключно для ветеранської 
тематики, однак вони закріплюють стратегічні орієнтири державної політики, в 
межах яких має розвиватися і система підтримки ветеранів. Для теми 
дослідження особливо важливо, що йдеться про доступність послуг, 
міжсекторальну взаємодію, включення людини в суспільне життя, подолання 
інституційних бар’єрів і наближення сервісів до потреб отримувачів допомоги 
[24; 27; 28].  
Спеціальне значення для досліджуваної теми має наказ Міністерства у 
справах ветеранів України та Міністерства освіти і науки України від 23 травня 
2023 р. № 113/624 «Про запровадження пілотних проєктів зі створення мережі 
центрів ветеранського розвитку на базі закладів вищої освіти» [24]. Саме цей 
документ фактично закріпив організаційний формат центрів ветеранського 
розвитку як нової інституційної форми підтримки ветеранів. Його поява 
свідчить про важливу тенденцію: у державній політиці починає оформлюватися 
не лише нормативне визнання окремих потреб ветеранів, а й інституційна 
модель середовища, де можуть поєднуватися освітні, інформаційні, 
консультативні, адаптаційні та комунікативні заходи. Залучення закладів вищої 
освіти до цього процесу також є показовим, оскільки відкриває можливості для 
поєднання ресурсів освіти, соціальної роботи, психологічної підтримки та 
місцевої громади [11; 15; 18; 24]. Це дає підстави розглядати центри 
ветеранського розвитку не як випадкову організаційну новацію, а як логічне 
продовження попередньо сформованої нормативної бази у сфері адаптації та 
реабілітації ветеранів.  
Аналіз нормативно-правового забезпечення дозволяє зробити висновок, 
що в Україні поступово сформувалася правова основа для комплексного 
підходу до підтримки учасників війни та членів їхніх родин. Її зміст охоплює 
визначення правового статусу ветеранів, регулювання соціального захисту, 
професійної адаптації, психологічної допомоги, реабілітації та державного 
фінансування відповідних заходів [8; 25; 29; 32; 33; 35]. Разом із тим ця система 
продовжує розвиватися, зміщуючи акцент від моделі разових компенсацій до 
моделі тривалого супроводу та створення інституцій, здатних забезпечити 
міждисциплінарну підтримку в реальному життєвому середовищі ветерана. 
Саме в цій логіці центри ветеранського розвитку набувають особливої ваги як 
практичний інструмент реалізації положень чинного законодавства на 
місцевому рівні [24; 27; 28].  
Отже, нормативно-правове забезпечення соціального захисту, адаптації та 
реабілітації учасників війни та членів їхніх родин в Україні має системний 
характер і охоплює як законодавчі, так і підзаконні акти, спрямовані на 
врегулювання різних напрямів підтримки. Його аналіз дає підстави 
стверджувати, що сучасна державна політика у цій сфері орієнтується на 
комплексність, міжвідомчу взаємодію, доступність послуг та поступове 
інституційне оформлення нових форм роботи з ветеранами. У цьому контексті 
центри ветеранського розвитку постають закономірним елементом сучасної 
моделі супроводу, що поєднує соціальну, психологічну, освітню та адаптаційну 
складові підтримки учасників війни та членів їхніх родин [24; 27; 35; 39].  
1.3. Центри ветеранського розвитку як сучасний елемент міської 
системи супроводу ветеранів та членів їх родин 
У сучасних умовах розвитку ветеранської політики в Україні особливого 
значення набуває пошук дієвих організаційних форм підтримки учасників війни 
та членів їхніх родин на місцевому рівні. Якщо нормативно-правова база 
визначає загальні гарантії соціального захисту, адаптації, реабілітації та 
професійної підтримки ветеранів, то практична реалізація цих гарантій значною 
мірою залежить від того, наскільки доступними, комплексними та 
наближеними до людини є відповідні інституції у міському середовищі [24; 27; 
35]. Саме тому центри ветеранського розвитку доцільно розглядати як сучасний 
елемент міської системи супроводу ветеранів та членів їхніх родин, що 
забезпечує поєднання різних напрямів підтримки в межах одного 
координаційного простору. 
У науковій літературі та практиці соціальної роботи наголошується, що 
ефективний супровід осіб, які пережили досвід війни, не може зводитися лише 
до виплат, пільг або разових консультацій. Він повинен передбачати надання 
комплексної допомоги, яка охоплює правовий, психологічний, соціальний, 
інформаційний, освітній та професійний компоненти [6; 16; 37]. Для учасника 
війни повернення до цивільного життя є процесом відновлення соціального 
функціонування, а для членів його родини — процесом пристосування до нових 
умов спільного життя, змінених ролей, емоційної напруги та часто тривалої 
невизначеності [20; 39; 40]. У цьому контексті саме на міському рівні виникає 
потреба в такій формі організації допомоги, яка була б здатна не лише надавати 
окремі послуги, а й координувати їх, забезпечуючи цілісність супроводу. 
Місто як соціальний простір має особливе значення для реалізації 
ветеранської політики. Саме в межах міської громади ветеран звертається до 
соціальних служб, центрів зайнятості, медичних та освітніх установ, 
громадських організацій, бере участь у житті спільноти, налагоджує нові 
соціальні зв’язки, відновлює професійну діяльність та взаємодію з родиною. 
Тому міська система супроводу повинна мати не фрагментарний, а 
інтегрований характер, коли допомога людині організовується не за логікою 
окремих відомств, а за логікою її реальних потреб [15; 21; 38]. Саме в цій 
площині центри ветеранського розвитку постають як осередки, здатні 
інтегрувати різні ресурси громади та створити більш зручний і доступний 
механізм підтримки. 
Важливою підставою для інституційного осмислення ролі таких центрів 
став наказ Міністерства у справах ветеранів України та Міністерства освіти і 
науки України від 23 травня 2023 року № 113/624, яким передбачено 
запровадження пілотних проєктів зі створення мережі центрів ветеранського 
розвитку на базі закладів вищої освіти [24]. Поява цього документа свідчить 
про те, що держава визнає потребу в нових формах супроводу ветеранів, які 
поєднували б освітній, інформаційний, консультаційний і соціально-
адаптаційний потенціал. Це особливо актуально для міського середовища, де 
заклади вищої освіти, органи місцевого самоврядування, соціальні служби й 
громадські ініціативи мають можливість діяти у взаємозв’язку [18; 24; 28]. 
Центри ветеранського розвитку доцільно розглядати не лише як місце 
надання послуг, а як функціональний елемент міської інфраструктури 
підтримки ветеранів. Їхня роль полягає у створенні доступного середовища, де 
учасник війни або член його родини може отримати первинне інформування, 
консультаційну допомогу, психологічну підтримку, скерування до інших 
фахівців, допомогу у професійній адаптації, участь у групових заходах і 
відновленні соціальної активності [11; 17; 24]. Такі центри мають особливу 
цінність саме тому, що зменшують інституційну розпорошеність допомоги: 
людині не потрібно самостійно орієнтуватися в складній системі установ, адже 
центр може виконувати координаційну, посередницьку й підтримувальну 
функції. 
Основні функціональні можливості центрів ветеранського розвитку в 
міській системі супроводу узагальнено в табл. 1.1. 
Таблиця 1.1 
Місце центрів ветеранського розвитку в міській системі супроводу 
ветеранів та членів їх родин 
Напрям Значення для ветеранів і 
Зміст роботи 
діяльності центру членів родин 
Полегшує доступ до необхідних 
Надання інформації про права, пільги, 
Інформаційно- ресурсів, знижує дезорієнтацію 
послуги, можливості навчання, 
консультаційний після повернення до цивільного 
працевлаштування та реабілітації 
життя 
Первинне виявлення потреб, Забезпечує комплексність 
Соціально-
скерування до фахівців, координація допомоги та безперервність 
супровідний 
взаємодії з установами громади супроводу 
Індивідуальні й групові консультації, Сприяє зниженню 
Психологічний підтримка сімей, заходи емоційної психоемоційної напруги та 
стабілізації покращенню сімейної взаємодії 
Тренінги, навчальні програми, 
Освітньо- Допомагає ветерану відновити 
професійне орієнтування, розвиток 
адаптаційний або змінити професійний шлях 
нових компетентностей 
Комунікативно- Групи взаємопідтримки, тематичні Сприяє соціальній інтеграції, 
інтеграційний зустрічі, спільні заходи для родин, подоланню ізоляції та 
Напрям Значення для ветеранів і 
Зміст роботи 
діяльності центру членів родин 
залучення до громадської активності формуванню підтримувального 
середовища 
Взаємодія із закладами освіти, 
органами місцевого самоврядування, Посилює ефективність міської 
Партнерсько-
соціальними службами, системи підтримки та об’єднує 
координаційний 
роботодавцями, громадськими ресурси громади 
організаціями 
Складено автором на основі [6; 15; 24; 37; 38; 39]. 
Як видно з табл. 1.1, центри ветеранського розвитку виконують не одну 
вузьку функцію, а поєднують кілька взаємопов’язаних напрямів, що дає змогу 
розглядати їх як інтеграційний механізм у межах міської системи супроводу. 
Їхня цінність полягає не лише в наданні певного набору заходів, а в здатності 
об’єднувати різні види підтримки в єдину логіку допомоги, орієнтовану на 
потреби ветерана та його родини. 
Особливістю центрів ветеранського розвитку є також те, що вони мають 
потенціал працювати одночасно з кількома цільовими групами. Передусім це 
самі учасники війни, які потребують адаптації до цивільного життя, 
професійного самовизначення, психологічного відновлення та включення в 
активне соціальне середовище [11; 17; 22]. Водночас значною є роль центрів у 
роботі з членами родин ветеранів, які нерідко стикаються з емоційним 
виснаженням, труднощами сімейної комунікації, побутовими змінами, 
проблемами у взаємодії з дітьми, необхідністю правового та соціального 
інформування [20; 39; 40]. Тому такі центри доцільно розглядати як простір не 
лише індивідуальної підтримки ветерана, а й сімейно орієнтованої соціальної 
роботи. 
Ще однією важливою ознакою центрів ветеранського розвитку є їхній 
профілактичний потенціал. У системі соціальної роботи профілактика означає 
не лише запобігання загостренню вже наявних проблем, а й формування таких 
умов, за яких ризики соціальної ізоляції, професійної дезадаптації, сімейних 
конфліктів або відчуження ветерана від громади можуть бути зменшені на 
ранніх етапах [16; 37; 38]. Через інформаційні заходи, тренінги, зустрічі 
взаємопідтримки, консультації та просвітницьку роботу центри можуть сприяти 
своєчасному реагуванню на складні життєві обставини та формуванню в 
ветеранів і членів їхніх родин відчуття включеності в громаду. 
Не менш важливим є освітній потенціал центрів ветеранського розвитку. 
Сам факт створення пілотної мережі таких центрів на базі закладів вищої освіти 
вказує на тісний зв’язок між ветеранською політикою та освітнім середовищем 
[24]. Заклади освіти у міському просторі здатні виступати майданчиком для 
перенавчання, розвитку нових компетентностей, реалізації короткострокових 
програм адаптації, тренінгів із працевлаштування, підприємництва, цифрової 
грамотності та громадянської активності [18; 22; 24]. У цьому аспекті центр 
ветеранського розвитку виходить за межі традиційного соціального сервісу і 
перетворюється на платформу особистісного та професійного відновлення 
ветерана. 
Слід також наголосити, що центри ветеранського розвитку є важливими з 
позиції побудови безбар’єрного міського середовища. Сучасна державна 
політика орієнтується на створення доступних сервісів, зменшення 
інституційних перешкод, спрощення доступу до послуг та посилення 
координації між різними суб’єктами підтримки [27; 28]. У цьому контексті 
центр ветеранського розвитку може виступати своєрідною «точкою входу» до 
системи допомоги, де людина отримує первинне прийняття, орієнтацію та 
підтримку без необхідності самостійно долати складну бюрократичну 
траєкторію. Для учасників війни та членів їхніх родин така доступність є 
особливо важливою, оскільки у стані стресу, втоми або емоційної напруги 
пошук допомоги часто ускладнюється [6; 20; 39]. 
Отже, центри ветеранського розвитку як сучасний елемент міської 
системи супроводу ветеранів та членів їхніх родин мають 
багатофункціональний і інтегративний характер. Вони поєднують 
інформаційно-консультаційну, соціально-супровідну, психологічну, освітньо-
адаптаційну, комунікативну та координаційну функції, сприяючи більш 
доступній, комплексній і людиноорієнтованій організації підтримки у міському 
середовищі [15; 24; 37; 38; 39]. Їх поява є закономірним результатом розвитку 
сучасної ветеранської політики, яка дедалі більше орієнтується на супровід, а 
не лише на надання пільг. Саме тому центри ветеранського розвитку можна 
розглядати як важливу ланку між нормативно закріпленими гарантіями 
держави та реальними потребами учасників війни й членів їхніх родин у 
повсякденному житті міської громади. 
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЦЕНТРІВ 
ВЕТЕРАНСЬКОГО РОЗВИТКУ В МІСТАХ 
 
2.1. Основні напрями діяльності центрів ветеранського розвитку у 
роботі з учасниками війни та членами їх родин 
Центри ветеранського розвитку в сучасних умовах доцільно розглядати як 
багатофункціональні осередки підтримки, діяльність яких спрямована на 
забезпечення комплексного супроводу учасників війни та членів їхніх родин. Їх 
поява є відповіддю на зростання потреб ветеранів у доступній, системній та 
практико орієнтованій допомозі, яка не обмежується окремими консультаціями 
чи пільговим забезпеченням, а охоплює ширше коло соціальних, 
психологічних, освітніх, правових і професійних питань [24; 35]. У цьому 
контексті діяльність центрів ветеранського розвитку має бути побудована за 
принципом комплексності, коли різні напрями роботи взаємодоповнюють один 
одного і спрямовуються на відновлення повноцінного функціонування людини 
в цивільному середовищі [6; 16; 37]. 
Зміст діяльності таких центрів визначається специфікою проблем, із 
якими стикаються учасники війни після повернення до мирного життя. Серед 
них важливими є труднощі психологічної адаптації, зміна соціального статусу, 
потреба в професійному самовизначенні, необхідність відновлення сімейних 
взаємин, оформлення соціальних гарантій, пошук ресурсів для подальшого 
розвитку та включення в життя громади [11; 17; 39; 40]. Відповідно, центри 
ветеранського розвитку повинні функціонувати не як вузькоспеціалізовані 
установи, а як середовище, в якому поєднуються кілька напрямів роботи, 
орієнтованих на різні аспекти життя ветерана та його родини. 
Першим важливим напрямом діяльності центрів ветеранського розвитку є 
інформаційно-консультаційна підтримка. Для багатьох учасників війни та 
членів їхніх родин однією з найбільш відчутних проблем після повернення до 
цивільного життя є недостатня поінформованість про наявні права, пільги, 
гарантії, процедури отримання послуг, можливості психологічної допомоги, 
навчання, перекваліфікації чи працевлаштування [10; 22; 35]. У такій ситуації 
центр виконує функцію первинного орієнтування в системі допомоги, 
зменшуючи інформаційну невизначеність і допомагаючи особі швидше знайти 
необхідний маршрут подальших дій. Саме консультаційний напрям є 
початковою ланкою у побудові ефективного супроводу, оскільки без нього 
навіть наявні послуги можуть залишатися недоступними для конкретного 
отримувача. 
Другим важливим напрямом є соціально-супровідна діяльність, що 
передбачає первинне виявлення потреб ветерана або його родини, визначення 
проблемної ситуації, скерування до відповідних спеціалістів та координацію 
взаємодії між різними установами [6; 15; 38]. У системі соціальної роботи 
супровід розглядається як процес тривалої підтримки, а не одноразового 
втручання, тому центр ветеранського розвитку має виступати своєрідною 
координаційною ланкою між особою і ресурсами громади. Це особливо 
важливо в умовах міста, де система послуг є розгалуженою, але не завжди 
цілісною з точки зору користувача. Саме завдяки соціально-супровідній 
функції центр може забезпечити безперервність підтримки та підвищити її 
результативність [21; 37; 38]. 
Наступним напрямом є психологічна підтримка учасників війни та членів 
їхніх родин. Досвід війни нерідко супроводжується емоційним виснаженням, 
тривогою, труднощами адаптації до мирного середовища, проблемами у 
спілкуванні, підвищеною напруженістю в сімейних стосунках, а іноді й 
проявами посттравматичних реакцій [3; 6; 20; 39; 40]. У зв’язку з цим діяльність 
центрів ветеранського розвитку має включати можливість індивідуального 
консультування, групових форм психологічної підтримки, психоосвітніх 
заходів, роботи з членами родин і перенаправлення до профільних фахівців у 
разі потреби [8; 32]. Психологічний напрям є важливим не лише з погляду 
подолання кризових станів, а й як засіб відновлення внутрішньої стійкості 
людини, її готовності до навчання, праці, соціальної взаємодії та активної 
участі в житті громади. 
Окреме місце у структурі діяльності центрів займає освітньо-професійний 
напрям. Повернення до цивільного життя часто супроводжується 
переосмисленням професійного шляху, необхідністю перенавчання або набуття 
нових компетентностей [17; 22; 29; 33]. Для багатьох ветеранів професійна 
адаптація виступає не лише способом матеріального забезпечення, а й 
важливим чинником відновлення суб’єктності, самоповаги, соціальної 
активності та відчуття перспективи [1; 15; 18]. Саме тому центри ветеранського 
розвитку можуть реалізовувати тренінги, навчальні програми, профорієнтаційні 
заходи, консультації з працевлаштування, розвитку підприємницьких навичок і 
планування кар’єри. Особливої ваги цей напрям набуває у зв’язку з тим, що 
пілотні проєкти центрів передбачені на базі закладів вищої освіти, а отже, 
мають безпосередній доступ до освітнього середовища та ресурсів 
професійного розвитку [18; 24]. 
Не менш значущим є правопросвітницький і соціально-правовий напрям 
діяльності центрів. Правовий статус ветерана, порядок отримання соціальних 
гарантій, механізми оформлення документів, питання пільг, реабілітаційних 
послуг, допомоги членам сімей, взаємодії з органами влади та установами часто 
потребують детального роз’яснення [23; 27; 35]. Саме тому центр 
ветеранського розвитку має сприяти підвищенню правової обізнаності 
учасників війни та їхніх родин, адже це безпосередньо впливає на реальний 
доступ до державних гарантій. У практичному вимірі цей напрям може 
реалізовуватися через консультації, інформаційні зустрічі, роз’яснювальні 
матеріали, тематичні лекції та первинне правове консультування [10; 35]. 
Суттєвим напрямом діяльності є також сімейно орієнтована робота. У 
сучасній соціальній роботі дедалі частіше підкреслюється, що повернення 
учасника війни до мирного життя не є виключно його особистим процесом, а 
безпосередньо стосується всієї родини [6; 20; 39; 40]. Родина ветерана може 
стикатися зі зміною внутрішньосімейних ролей, труднощами комунікації, 
накопиченою тривогою, емоційною дистанцією, проблемами у взаємодії з 
дітьми та невизначеністю щодо майбутнього. Тому діяльність центру має 
включати сімейні консультації, зустрічі для родин, психоосвітні заходи, 
тренінги з відновлення комунікації та формування навичок взаємопідтримки. 
Такий підхід дає змогу розглядати сім’ю не лише як оточення ветерана, а як 
окремий об’єкт соціальної підтримки. 
Ще одним важливим напрямом є соціально-інтеграційна та 
комунікативна діяльність. Одним із ризиків після повернення з війни є 
соціальна ізоляція, втрата відчуття приналежності до спільноти, труднощі у 
взаємодії з цивільним середовищем, звуження соціальних контактів [11; 17; 39]. 
Центри ветеранського розвитку можуть відігравати важливу роль у подоланні 
таких тенденцій через організацію груп взаємопідтримки, тематичних 
зустрічей, публічних дискусій, комунікативних тренінгів, культурно-
просвітницьких і громадських заходів [15; 37; 38]. Саме цей напрям сприяє 
формуванню підтримувального середовища, в якому ветеран і члени його 
родини не залишаються наодинці зі своїми труднощами, а включаються в 
мережу соціальних зв’язків громади. 
Для систематизації основних напрямів діяльності центрів ветеранського 
розвитку доцільно звернутися до табл. 2.1. 
Таблиця 2.1 
Основні напрями діяльності центрів ветеранського розвитку у роботі з учасниками 
війни та членами їх родин 
Напрям діяльності Основний зміст Очікуваний результат 
Надання відомостей про права, пільги, Підвищення 
Інформаційно- послуги, програми підтримки, поінформованості та 
консультаційний можливості навчання та спрощення доступу до 
працевлаштування допомоги 
Виявлення потреб, первинна оцінка 
Комплексність і 
Соціально-супровідний ситуації, скерування до фахівців, 
безперервність супроводу 
координація взаємодії з установами 
Психологічний Індивідуальні та групові консультації, Зниження емоційної 
Напрям діяльності Основний зміст Очікуваний результат 
підтримка родин, психоосвітні заходи напруги, покращення 
психологічного стану 
Тренінги, навчальні курси, 
Посилення професійної 
Освітньо-професійний профорієнтація, перекваліфікація, 
адаптації та самореалізації 
допомога у працевлаштуванні 
Роз’яснення нормативних гарантій, 
Підвищення правової 
Правопросвітницький порядку оформлення статусу, 
обізнаності та захисту прав 
отримання послуг і соціальних прав 
Консультації для членів родин, сімейні Зміцнення сімейних 
Сімейно орієнтований зустрічі, тренінги з комунікації та ресурсів і покращення 
взаємопідтримки родинної взаємодії 
Групи взаємопідтримки, спільні 
Соціально- Подолання ізоляції та 
заходи, громадська активність, 
інтеграційний включення в життя громади 
комунікативні практики 
Складено автором на основі [6; 15; 16; 24; 37; 38; 39; 40]. 
Як видно з табл. 2.1, діяльність центрів ветеранського розвитку має 
багатовекторний характер. Її ефективність визначається не стільки наявністю 
кожного окремого напряму, скільки здатністю поєднати їх у цілісну систему 
підтримки, де інформаційна допомога переходить у соціальний супровід, 
психологічна підтримка доповнюється сімейною роботою, а освітньо-
професійні заходи сприяють тривалій інтеграції ветерана в міське середовище. 
Таким чином, основні напрями діяльності центрів ветеранського розвитку 
у роботі з учасниками війни та членами їхніх родин охоплюють інформаційно-
консультаційну, соціально-супровідну, психологічну, освітньо-професійну, 
правопросвітницьку, сімейно орієнтовану та соціально-інтеграційну роботу. 
Сукупність цих напрямів дозволяє розглядати центр ветеранського розвитку як 
важливу ланку міської системи супроводу, здатну забезпечити комплексну, 
доступну та людиноцентричну підтримку ветеранів і членів їхніх родин [15; 24; 
37; 39]. Саме багатофункціональність таких центрів створює передумови для їх 
ефективного використання як інструменту соціальної адаптації, відновлення та 
включення учасників війни у повноцінне цивільне життя. 
 
2.2. Форми і методи роботи центрів ветеранського розвитку з 
ветеранами та їх сім’ями 
Ефективність діяльності центрів ветеранського розвитку значною мірою 
визначається не лише спектром напрямів їхньої роботи, а й тими формами та 
методами, за допомогою яких здійснюється підтримка учасників війни та 
членів їхніх сімей. У системі соціальної роботи саме форми організації 
діяльності та методичний інструментарій забезпечують практичне втілення 
принципів комплексності, адресності, доступності та людиноцентризму. Для 
роботи з ветеранами це має особливе значення, оскільки йдеться про категорію 
осіб, чиї потреби є різнорівневими, динамічними та тісно пов’язаними як з 
індивідуальним досвідом війни, так і з особливостями сімейного та соціального 
середовища [6; 16; 37]. 
У наукових джерелах форми соціальної роботи розглядаються як 
організаційні способи реалізації професійної діяльності, в межах яких 
здійснюється взаємодія між фахівцем і отримувачем послуг. Методи, своєю 
чергою, становлять сукупність практичних прийомів і способів впливу, за 
допомогою яких досягається певний результат у процесі підтримки, адаптації 
чи соціального відновлення особи [16; 37; 38]. У випадку центрів ветеранського 
розвитку форми і методи роботи мають відповідати специфіці цільової 
аудиторії, поєднувати індивідуальний і груповий підходи, враховувати потреби 
сім’ї, а також бути орієнтованими не лише на подолання наслідків кризової 
ситуації, а й на відновлення внутрішніх ресурсів, соціальних зв’язків і життєвих 
перспектив ветерана [6; 15; 39]. 
Однією з базових форм роботи центрів ветеранського розвитку є 
індивідуальна робота. Вона передбачає безпосередню взаємодію фахівця з 
ветераном або членом його родини з метою виявлення потреб, аналізу 
проблемної ситуації, інформування, консультування, емоційної підтримки та 
визначення подальшого маршруту отримання допомоги [6; 16]. Індивідуальна 
форма роботи є особливо важливою на початковому етапі звернення до центру, 
коли особа ще не готова до ширшого залучення в групові форми діяльності або 
потребує конфіденційного простору для обговорення складних життєвих 
обставин. У межах такої роботи можуть застосовуватися методи бесіди, 
інтерв’ю, консультування, первинної оцінки потреб, активного слухання, 
уточнення запиту, емоційної підтримки та перенаправлення до інших 
спеціалістів [6; 37; 38]. 
Для ветеранів індивідуальна робота має особливу цінність у зв’язку з тим, 
що повернення до цивільного життя часто супроводжується станом 
внутрішньої напруги, недовірою до формальних інституцій, труднощами 
вербалізації пережитого досвіду та невизначеністю щодо власного майбутнього 
[3; 17; 39]. Саме тому в межах центрів ветеранського розвитку індивідуальне 
консультування повинно будуватися на засадах поваги до досвіду людини, 
добровільності взаємодії, емпатії, недискримінації та визнання права ветерана 
на власний темп адаптації [6; 16]. У роботі з членами родин ця форма також є 
надзвичайно важливою, оскільки дозволяє обговорити питання, які не завжди 
можуть бути винесені у груповий формат, зокрема внутрішньосімейні 
конфлікти, переживання втрати, страхи, емоційне виснаження чи складнощі у 
спілкуванні з ветераном [20; 40]. 
Поряд з індивідуальною роботою важливе місце у діяльності центрів 
ветеранського розвитку займає групова форма роботи. Її значення полягає в 
тому, що вона створює умови для взаємної підтримки, обміну досвідом, 
формування почуття приналежності до спільноти та подолання соціальної 
ізоляції [15; 37; 38]. Для учасників війни групова взаємодія часто є ресурсною, 
оскільки дозволяє перебувати серед людей, які мають схожий досвід, розуміють 
специфіку військового минулого та пов’язаних з ним труднощів. У межах такої 
форми можуть проводитися групи взаємопідтримки, тематичні зустрічі, 
психологічні групи, навчальні заняття, тренінги, круглі столи та дискусійні 
зустрічі [6; 39]. 
Методично групова робота може спиратися на методи фасилітації, 
модерованої дискусії, групового обговорення, обміну досвідом, командної 
взаємодії, вправ на розвиток комунікації та довіри [16; 37]. Для ветеранів 
важливим результатом таких форм є не лише отримання корисної інформації, а 
й відновлення навичок соціальної взаємодії, подолання відчуття відчуження та 
включення до підтримувального середовища. Для членів родин групові форми 
також є цінними, оскільки дають змогу побачити, що власні переживання не є 
поодинокими, а труднощі адаптації після повернення військовослужбовця 
мають типові прояви і можуть бути подолані через спільне осмислення та 
підтримку [20; 39; 40]. 
Окремої уваги заслуговує сімейна форма роботи, яка є особливо 
актуальною для центрів ветеранського розвитку. Соціальна робота у 
ветеранській сфері дедалі більше орієнтується на розуміння сім’ї як активного 
учасника процесу адаптації, а не лише як соціального оточення ветерана [6; 20; 
39]. У цьому контексті сімейна робота може передбачати проведення спільних 
консультацій, сімейних бесід, тренінгів з комунікації, психоосвітніх занять, 
тематичних зустрічей для батьків, подружжя чи дітей учасників війни. 
Значення цієї форми полягає в тому, що вона дозволяє не лише виявити 
індивідуальні труднощі, а й зрозуміти динаміку сімейної взаємодії, джерела 
конфліктності, бар’єри у спілкуванні та ресурси взаємної підтримки. 
Методи сімейної роботи зазвичай включають консультування, діалогічну 
бесіду, спільне обговорення проблемної ситуації, психоосвіту, моделювання 
конструктивної комунікації, вправи на розвиток навичок взаєморозуміння та 
емоційної підтримки [6; 16; 20]. У роботі з сім’ями ветеранів ці методи мають 
враховувати той факт, що досвід війни впливає не лише на самого учасника 
бойових дій, а й на всю систему родинних стосунків. Саме тому сімейно 
орієнтовані форми діяльності центрів ветеранського розвитку є необхідною 
умовою повноцінного супроводу, оскільки без належної підтримки родини 
адаптація ветерана може ускладнюватися або затягуватися [39; 40]. 
Важливою формою роботи є також тренінгова діяльність, яка широко 
використовується у сфері соціальної роботи та неформальної освіти. Для 
центрів ветеранського розвитку тренінги можуть виступати інструментом 
розвитку навичок, необхідних для успішної адаптації до цивільного життя, 
відновлення комунікативної компетентності, професійного самовизначення, 
пошуку роботи, подолання стресу та налагодження сімейної взаємодії [15; 18; 
22]. Тренінговий формат дозволяє поєднувати подачу інформації з практичним 
відпрацюванням навичок, що є особливо цінним для дорослої аудиторії, 
орієнтованої на прикладне засвоєння матеріалу. 
До основних методів тренінгової роботи належать мінілекція, вправи, 
рольове моделювання ситуацій, аналіз кейсів, саморефлексія, обговорення 
досвіду та зворотний зв’язок [16; 37]. У межах центрів ветеранського розвитку 
тренінги можуть бути спрямовані на розвиток стресостійкості, ефективної 
комунікації, адаптації до змін, навичок самопрезентації, фінансового 
планування, основ підприємницької діяльності, цифрової грамотності, взаємодії 
у сім’ї тощо [18; 22; 24]. Така форма роботи особливо доцільна у міському 
середовищі, де існує запит на практичні знання й навички, що сприяють 
інтеграції ветерана в освітній, професійний і громадський простір. 
Поряд із тренінгами, важливе місце займають інформаційно-
просвітницькі форми роботи. До них можна віднести лекції, інформаційні 
зустрічі, семінари, презентації, тематичні консультаційні сесії, дні відкритих 
дверей, розповсюдження інформаційних матеріалів [10; 22; 35]. Такі форми є 
важливими з огляду на те, що значна частина труднощів у доступі до послуг 
пов’язана саме з браком зрозумілої, структурованої та доступної інформації. 
Інформаційно-просвітницька діяльність дозволяє підвищувати обізнаність 
ветеранів і членів їхніх родин щодо соціальних гарантій, можливостей 
реабілітації, освітніх програм, професійної адаптації, психологічної допомоги й 
механізмів захисту прав [23; 35]. 
Методично цей напрям спирається на пояснення, роз’яснення, 
інформування, структуровану подачу матеріалу, приклади з практики, відповіді 
на запитання та розбір типових ситуацій [16; 37]. Його перевагою є можливість 
охопити значну кількість учасників і водночас створити підґрунтя для 
подальшого переходу до індивідуальної чи групової роботи. У контексті 
діяльності центрів ветеранського розвитку просвітницькі форми мають 
особливу вагу, оскільки сприяють ранньому виявленню запиту на допомогу та 
активізують звернення до інших напрямів підтримки. 
Значний потенціал у роботі центрів ветеранського розвитку мають 
соціокультурні та комунікативні форми діяльності. Йдеться про організацію 
тематичних зустрічей, подій для родин, заходів взаємопідтримки, спільних 
активностей для ветеранів і членів їхніх сімей, круглих столів, мотиваційних 
зустрічей, заходів громадянської активності [15; 21; 38]. Їхня специфіка полягає 
в тому, що вони створюють неформальний простір для соціальної інтеграції, 
формування довіри, включення в життя громади та відновлення відчуття 
соціальної значущості. Для ветеранів це особливо важливо в контексті 
подолання соціального відчуження, а для членів родин — у контексті 
розширення підтримувального середовища та зміцнення контактів із людьми, 
які мають подібний досвід [39; 40]. 
Щодо методів роботи центрів ветеранського розвитку, то доцільно 
наголосити на їх комплексному характері. У практиці соціальної роботи з 
ветеранами ефективними є методи консультування, соціального супроводу, 
психосоціальної підтримки, кейс-менеджменту, посередництва, мотиваційної 
бесіди, тренінгового навчання, групової взаємодії, правового інформування, 
психоосвіти та перенаправлення до профільних служб [6; 15; 37; 38]. Особливе 
значення має кейс-орієнтований підхід, за якого робота вибудовується навколо 
конкретної життєвої ситуації ветерана чи сім’ї, а допомога надається з 
урахуванням індивідуального запиту, ресурсів людини та можливостей 
громади. Такий підхід дає змогу уникнути шаблонності й формального 
обслуговування, натомість забезпечуючи гнучкість і практичну 
результативність підтримки. 
Для узагальнення основних форм і методів роботи центрів ветеранського 
розвитку доцільно подати їх у табл. 2.2. 
Таблиця 2.2 
Форми і методи роботи центрів ветеранського розвитку з ветеранами та їх сім’ями 
Форма роботи Основні методи Практичне призначення 
Виявлення індивідуальних 
бесіда, консультування, інтерв’ю, 
проблем, побудова маршруту 
Індивідуальна робота оцінка потреб, активне слухання, 
допомоги, конфіденційна 
перенаправлення 
підтримка 
фасилітація, дискусія, групове Подолання ізоляції, розвиток 
Групова робота обговорення, взаємопідтримка, взаємопідтримки, формування 
комунікативні вправи соціальних зв’язків 
сімейне консультування, спільна Покращення сімейної взаємодії, 
Сімейна робота бесіда, психоосвіта, моделювання зниження конфліктності, зміцнення 
комунікації родинних ресурсів 
мінілекція, рольові вправи, кейс- Розвиток соціальних, 
Тренінгова робота аналіз, практичні завдання, комунікативних і професійних 
зворотний зв’язок навичок 
інформування, роз’яснення, Підвищення обізнаності щодо 
Інформаційно-
тематичні зустрічі, відповіді на прав, послуг і можливостей 
просвітницька робота 
запитання, розбір ситуацій підтримки 
Соціокультурна та спільні заходи, тематичні 
Соціальна інтеграція, залучення до 
комунікативна зустрічі, громадські активності, 
життя громади, формування довіри 
робота неформальне спілкування 
кейс-менеджмент, координація, 
Соціально- Забезпечення комплексності та 
посередництво, скерування до 
супровідна робота безперервності допомоги 
фахівців 
Складено автором на основі [6; 15; 16; 20; 37; 38; 39; 40]. 
Як видно з табл. 2.2, форми і методи роботи центрів ветеранського 
розвитку повинні поєднувати індивідуальний, груповий, сімейний, освітній та 
соціально-інтеграційний компоненти. Їх ефективність залежить від здатності 
фахівців гнучко комбінувати різні способи роботи з урахуванням конкретної 
життєвої ситуації ветерана чи його родини. Саме така комплексність дозволяє 
забезпечити не лише розв’язання окремої проблеми, а й створити умови для 
більш глибокої адаптації, реінтеграції та відновлення соціальної суб’єктності 
учасників війни. 
Отже, у діяльності центрів ветеранського розвитку використовуються 
різноманітні форми і методи роботи, які взаємодоповнюють один одного і 
забезпечують практичну реалізацію завдань соціального супроводу. До 
основних форм належать індивідуальна, групова, сімейна, тренінгова, 
інформаційно-просвітницька та соціокультурна робота, а до основних методів 
— консультування, бесіда, оцінка потреб, фасилітація, психоосвіта, кейс-
менеджмент, моделювання ситуацій, перенаправлення та координація допомоги 
[6; 16; 37; 38]. Їх використання створює підґрунтя для ефективної підтримки 
ветеранів і членів їхніх сімей у міському середовищі та дозволяє центрам 
ветеранського розвитку виступати дієвим інструментом соціальної адаптації, 
психологічного відновлення і суспільної інтеграції. 
 
2.3. Проблеми та перспективи розвитку центрів ветеранського 
розвитку в міському середовищі 
Розвиток центрів ветеранського розвитку в міському середовищі є 
важливим напрямом удосконалення системи супроводу учасників війни та 
членів їхніх родин. Їх поява зумовлена не лише зростанням кількості осіб, які 
потребують соціальної, психологічної, професійної та інформаційної 
підтримки, а й об’єктивною потребою переходу від фрагментарної допомоги до 
комплексної моделі супроводу, що реалізується на місцевому рівні [24; 27; 35]. 
Водночас функціонування таких центрів у міському середовищі 
супроводжується низкою організаційних, кадрових, комунікативних і 
ресурсних труднощів. Саме тому аналіз проблем та перспектив їх розвитку дає 
змогу глибше зрозуміти місце центрів ветеранського розвитку в системі міської 
соціальної політики та визначити напрями підвищення ефективності їх 
діяльності. 
Однією з ключових проблем розвитку центрів ветеранського розвитку є 
недостатня інституційна усталеність цієї форми роботи. Оскільки центри 
ветеранського розвитку є відносно новим елементом системи супроводу 
ветеранів, їх функціонування ще перебуває на етапі становлення, а отже, не всі 
аспекти їхньої діяльності мають достатньо чітке організаційне наповнення [24]. 
Така ситуація може проявлятися у відсутності усталених моделей внутрішньої 
роботи, неоднаковому розумінні функцій центру, відмінностях у підходах до 
визначення цільової аудиторії, обсягу послуг і форм міжвідомчої взаємодії. 
Унаслідок цього існує ризик, що окремі центри розвиватимуться нерівномірно, 
а їх роль у системі міського супроводу залишатиметься недостатньо 
визначеною [15; 18; 24]. 
Іншою важливою проблемою є фрагментарність міжвідомчої взаємодії. У 
теорії соціальної роботи супровід ветеранів та членів їхніх сімей розглядається 
як багатокомпонентний процес, що потребує координації зусиль різних 
інституцій: органів соціального захисту, закладів охорони здоров’я, 
психологічних служб, центрів зайнятості, освітніх установ, громадських 
організацій, органів місцевого самоврядування та ветеранських об’єднань [6; 
15; 37; 38]. Проте на практиці взаємодія між цими суб’єктами не завжди має 
системний характер. У міському середовищі це може призводити до 
дублювання окремих функцій, втрати інформації про реальні потреби 
ветеранів, ускладнення маршруту отримання допомоги та зниження 
доступності послуг. За відсутності належної координації центр ветеранського 
розвитку ризикує перетворитися лише на ще одну ланку у вже складній 
структурі сервісів, а не на осередок інтеграції та спрощення допомоги [21; 24; 
38]. 
Суттєвою перешкодою є також кадрова проблема. Ефективна діяльність 
центрів ветеранського розвитку потребує залучення фахівців, які мають не 
лише загальні знання у сфері соціальної роботи, психології чи правового 
консультування, а й розуміють специфіку ветеранського досвіду, особливості 
адаптації після участі у бойових діях, труднощі сімейної реінтеграції та 
комунікації з цільовою аудиторією [6; 16; 39]. У сучасних умовах не завжди 
існує достатня кількість підготовлених спеціалістів, здатних професійно 
працювати з такими запитами. Крім того, сама діяльність у цій сфері пов’язана 
з високим емоційним навантаженням, що може призводити до професійного 
виснаження працівників і, як наслідок, зниження якості послуг [19; 37]. Отже, 
розвиток центрів ветеранського розвитку безпосередньо залежить від рівня 
кадрового забезпечення, системи професійної підготовки та підтримки самих 
фахівців. 
Не менш важливою є проблема обмеженої поінформованості цільової 
аудиторії про можливості таких центрів. У наукових джерелах наголошується, 
що одним із бар’єрів у доступі до допомоги для ветеранів і членів їхніх родин є 
недостатня обізнаність про наявні сервіси, механізми звернення та зміст послуг 
[10; 22; 35]. У міському середовищі, попри більшу концентрацію установ і 
ресурсів, ця проблема не зникає, оскільки інформаційне поле є 
перевантаженим, а людина, яка перебуває у стані психологічної напруги чи 
життєвої невизначеності, не завжди здатна швидко знайти потрібну підтримку. 
За таких умов навіть ефективно організований центр може залишатися 
недостатньо затребуваним, якщо інформація про нього не є доступною, 
зрозумілою і доведеною до потенційних отримувачів допомоги [6; 15; 24]. 
Окремої уваги потребує проблема доступності та безбар’єрності. Міське 
середовище одночасно надає широкі можливості для організації підтримки та 
створює певні перешкоди, пов’язані з транспортною доступністю, фізичною 
доступністю приміщень, складністю навігації в інституційному просторі, 
часовими обмеженнями й нерівномірністю розміщення соціальних сервісів [21; 
27; 28]. Для ветеранів з інвалідністю, осіб із психологічними труднощами, 
батьків з дітьми та членів сімей загиблих ця проблема є особливо гострою. У 
такому контексті центр ветеранського розвитку має бути не лише формально 
відкритим, а реально доступним за своїм просторовим, організаційним і 
комунікаційним устроєм. Без цього його потенціал як елементу міської системи 
супроводу істотно знижується. 
Ще однією проблемою є ризик звуження діяльності центрів до вузького 
набору послуг. У разі недостатньої організаційної визначеності або обмежених 
ресурсів центр може зосередитися переважно на інформаційно-консультаційній 
функції, залишаючи поза належною увагою психологічний, сімейний, 
інтеграційний чи освітньо-професійний компоненти підтримки [6; 24; 39]. 
Такий підхід суперечить самій логіці супроводу, яка передбачає комплексність, 
тривалість і взаємодоповнюваність різних форм допомоги. Для учасників війни 
це означає, що частина їхніх потреб залишається незакритою, а для членів 
родин — що їхні труднощі можуть взагалі не потрапляти у фокус роботи 
центру [20; 39; 40]. Отже, одним із викликів є збереження 
багатофункціонального характеру центрів ветеранського розвитку навіть в 
умовах обмежених можливостей. 
Слід також відзначити недостатню розробленість сімейно орієнтованого 
компонента у практиці підтримки ветеранів. Хоча в сучасних наукових 
підходах члени родини визнаються повноцінними суб’єктами соціального 
супроводу, на практиці допомога нерідко зосереджується насамперед на 
самому ветеранові [6; 20; 39]. Водночас труднощі адаптації після війни 
безпосередньо впливають на всю систему сімейних стосунків, а отже, 
ефективність роботи центру залежить від того, наскільки послідовно він 
включає в свою діяльність консультації для родин, сімейні зустрічі, заходи для 
дітей, психоосвіту для подружжя та підтримку осіб, які доглядають за 
ветераном. Недостатня увага до цього напряму може знижувати загальну 
результативність супроводу та ускладнювати процес повернення 
військовослужбовця до мирного життя [39; 40]. 
Попри зазначені проблеми, розвиток центрів ветеранського розвитку в 
міському середовищі має значні перспективи. Передусім вони пов’язані з 
можливістю інституційного зміцнення цієї форми роботи. Наявність 
нормативної основи для запровадження центрів, а також їх зв’язок із 
реалізацією державної політики у сфері адаптації, безбар’єрності та 
професійної підтримки ветеранів створюють підґрунтя для подальшого 
розширення їх функціоналу та закріплення їх ролі в міській системі соціального 
супроводу [24; 27; 28]. У перспективі це може означати вироблення більш 
чітких стандартів організації діяльності, визначення оптимальної моделі 
міжвідомчої взаємодії, удосконалення механізмів скерування та координації 
послуг. 
Важливою перспективою є посилення міжсекторального партнерства. 
Міське середовище має значний ресурс саме тому, що в ньому зосереджені 
різні суб’єкти підтримки: органи місцевого самоврядування, заклади освіти, 
соціальні служби, установи культури, медичні та реабілітаційні структури, 
роботодавці, громадські та благодійні організації [15; 18; 21; 38]. Центри 
ветеранського розвитку можуть стати платформою, яка об’єднуватиме ці 
ресурси навколо потреб ветеранів і членів їхніх родин. Саме в такій ролі вони 
здатні забезпечити більшу узгодженість допомоги, уникнення дублювання 
функцій та формування в громаді цілісного середовища підтримки. 
Перспективним є також розвиток освітньо-професійного напряму 
діяльності центрів. З урахуванням того, що пілотна модель створення центрів 
пов’язана із закладами вищої освіти, вони мають можливість стати 
майданчиком для професійної адаптації, перенавчання, короткострокових 
освітніх програм, кар’єрного консультування та розвитку нових 
компетентностей [18; 22; 24]. Для ветерана працевлаштування або побудова 
нового професійного маршруту є не лише економічною необхідністю, а й 
важливим чинником відновлення активної життєвої позиції та відчуття власної 
ефективності [1; 17]. Саме тому розвиток освітньо-професійної складової може 
суттєво посилити практичну результативність центрів ветеранського розвитку. 
Не менш вагомою є перспектива розширення сімейно орієнтованих 
програм. З огляду на те, що адаптація ветерана до мирного життя нерозривно 
пов’язана зі станом його родини, центри ветеранського розвитку можуть стати 
важливим майданчиком для реалізації сімейних консультацій, програм 
психологічної підтримки подружжя, заходів для дітей, груп взаємопідтримки 
для членів родин, а також комунікативних і просвітницьких програм [20; 39; 
40]. Такий підхід дозволить змістити акцент із суто індивідуальної допомоги на 
ширше розуміння підтримки як роботи з найближчим соціальним середовищем 
ветерана. 
Значні перспективи має і розвиток соціально-інтеграційної функції 
центрів. У сучасному міському середовищі важливо не лише надати людині 
послугу, а й створити умови для її активного включення у життя громади. Через 
групи взаємопідтримки, спільні події, комунікативні майданчики, 
просвітницькі ініціативи, волонтерські та громадські формати діяльності 
центри можуть сприяти подоланню соціального відчуження, розширенню 
мережі контактів і відновленню довіри між ветеранами, їхніми родинами та 
місцевою спільнотою [15; 37; 38]. У перспективі саме ця функція може зробити 
центри ветеранського розвитку не лише сервісними структурами, а й 
осередками громадянської інтеграції. 
Окремо варто наголосити на перспективі професіоналізації кадрів. Для 
сталого розвитку центрів необхідно створювати умови для спеціалізованої 
підготовки фахівців соціальної роботи, психологів, консультантів, 
координаторів супроводу та інших спеціалістів, які працюють із ветеранами й 
членами їхніх родин [6; 16; 19; 37]. У цьому контексті важливого значення 
набувають програми підвищення кваліфікації, міждисциплінарне навчання, 
обмін практичним досвідом і підтримка самих працівників центрів. Така 
професіоналізація сприятиме підвищенню якості послуг і забезпечить більш 
чутливий, компетентний та етично виважений підхід до роботи з цільовою 
аудиторією. 
Отже, проблеми розвитку центрів ветеранського розвитку в міському 
середовищі пов’язані насамперед із їх недостатньою інституційною 
усталеністю, фрагментарністю міжвідомчої взаємодії, кадровими труднощами, 
недостатньою поінформованістю цільової аудиторії, бар’єрами доступності, 
ризиком звуження функціоналу та недостатньою увагою до сімейного 
компонента супроводу [6; 21; 24; 39]. Водночас перспективи їх розвитку є 
значними й полягають у посиленні інституційної ролі центрів, розширенні 
партнерської взаємодії, розвитку освітньо-професійних і сімейно орієнтованих 
програм, активізації соціально-інтеграційної функції та професіоналізації 
кадрів [15; 18; 24; 27; 38]. Саме за умови поєднання цих напрямів центри 
ветеранського розвитку можуть утвердитися як дієвий елемент міської системи 
супроводу учасників війни та членів їхніх родин, забезпечуючи не лише доступ 
до послуг, а й формування підтримувального середовища для повноцінного 
повернення до цивільного життя. 
 
РОЗДІЛ 3. ПРОЄКТ ЗАХОДІВ ЦЕНТРУ ВЕТЕРАНСЬКОГО 
РОЗВИТКУ ДЛЯ УЧАСНИКІВ ВІЙНИ ТА ЧЛЕНІВ ЇХ РОДИН 
 
3.1. Мета, завдання, цільова аудиторія та принципи реалізації 
проєкту заходів 
У сучасних умовах зростання кількості учасників війни та посилення 
потреби у їх комплексній підтримці особливого значення набуває не лише 
нормативне визначення засад ветеранської політики, а й практичне наповнення 
діяльності центрів ветеранського розвитку конкретними формами роботи. Саме 
тому в межах даного дослідження доцільно запропонувати невеликий 
прикладний проєкт заходів, орієнтований на учасників війни та членів їхніх 
родин. Такий проєкт не передбачає створення нового центру ветеранського 
розвитку, а спрямований на змістове наповнення його діяльності через 
організацію комплексу взаємопов’язаних заходів соціального, психологічного, 
інформаційного, комунікативного та адаптаційного характеру [6; 24; 37; 39]. 
Розроблення проєкту заходів зумовлене тим, що ефективність 
функціонування центру ветеранського розвитку визначається не лише його 
формальним існуванням, а й здатністю відповідати на реальні запити ветеранів 
та членів їхніх родин. У наукових дослідженнях наголошується, що підтримка 
учасників війни має бути комплексною, поетапною, доступною та 
орієнтованою на відновлення соціального функціонування людини в мирному 
середовищі [11; 16; 39]. Це означає, що діяльність центру повинна поєднувати 
індивідуальну й групову підтримку, враховувати інтереси родини, сприяти 
соціальній інтеграції, розвитку нових навичок, покращенню психологічного 
стану та формуванню зв’язку між ветераном і ресурсами громади [15; 21; 38]. 
Запропонований проєкт заходів доцільно розглядати як короткострокову 
програму практичної діяльності центру ветеранського розвитку, реалізація якої 
може бути розрахована, наприклад, на три місяці. Такий формат є доцільним, 
оскільки дозволяє об’єднати кілька змістових блоків роботи в єдину систему та 
водночас забезпечити реалістичність організації заходів у межах діяльності 
одного центру. Проєкт може бути реалізований у міському середовищі за 
участю фахівців соціальної роботи, психологів, юристів, кар’єрних 
консультантів, представників громадських організацій, а також самих ветеранів 
як активних учасників процесу взаємопідтримки [6; 18; 24]. 
Метою проєкту заходів є створення в межах діяльності центру 
ветеранського розвитку умов для комплексної підтримки учасників війни та 
членів їхніх родин шляхом організації системи заходів, спрямованих на 
соціальну адаптацію, психологічну підтримку, підвищення рівня 
поінформованості, зміцнення сімейних ресурсів, розвиток комунікативної 
взаємодії та сприяння інтеграції в міське середовище [6; 15; 37; 39]. 
Сформульована мета відображає сучасне розуміння супроводу ветеранів 
як багатовимірного процесу, що не обмежується допомогою в окремій життєвій 
ситуації, а охоплює ширший спектр потреб людини після повернення до 
цивільного життя. Йдеться не лише про надання послуги, а про формування 
такого підтримувального середовища, в якому ветеран і його родина можуть 
отримати необхідні знання, емоційну опору, практичні інструменти для 
подолання труднощів та можливості для поступового відновлення активної 
життєвої позиції [20; 37; 40]. 
Для досягнення поставленої мети доцільно визначити такі завдання 
проєкту: 
по-перше, забезпечити учасників війни та членів їхніх родин доступною 
інформацією щодо соціальних гарантій, можливостей отримання допомоги, 
освітніх і професійних програм, психологічної підтримки та сервісів громади 
[10; 22; 35]; 
по-друге, створити умови для психологічної стабілізації ветеранів і членів 
їхніх сімей через організацію групових та індивідуальних форм підтримки, 
спрямованих на зниження емоційної напруги та покращення 
внутрішньосімейної взаємодії [6; 20; 39; 40]; 
по-третє, сприяти соціальній адаптації учасників війни шляхом залучення 
їх до комунікативних, освітніх, просвітницьких і соціально-інтеграційних 
заходів [15; 21; 38]; 
по-четверте, підтримати членів родин ветеранів через спеціально 
організовані зустрічі, консультації та заходи, спрямовані на зміцнення сімейних 
ресурсів, розвиток навичок взаєморозуміння та подолання побутових і 
психологічних труднощів [20; 39; 40]; 
по-п’яте, активізувати потенціал самого центру ветеранського розвитку 
як простору взаємодії ветеранів, фахівців і громади, де підтримка має 
системний, а не епізодичний характер [24; 37; 38]; 
по-шосте, апробувати модель комплексу заходів, яка в подальшому може 
бути використана або адаптована іншими центрами ветеранського розвитку в 
містах [15; 24]. 
Наведені завдання узгоджуються з логікою сучасної соціальної роботи, у 
якій підтримка ветеранів має бути спрямована не лише на подолання кризових 
проявів, а й на розвиток ресурсів особистості, сім’ї та громади. Саме тому 
проєкт не зводиться до одного напряму діяльності, а охоплює кілька 
взаємопов’язаних блоків, які в сукупності створюють умови для більш 
цілісного супроводу [6; 16; 37]. 
Важливим елементом проєкту є визначення його цільової аудиторії. 
Основною цільовою групою виступають учасники війни, які перебувають на 
етапі повернення до цивільного життя або вже проходять процес соціальної 
адаптації в умовах міського середовища. До цієї групи доцільно відносити осіб, 
які потребують інформаційної, психологічної, соціальної, освітньої чи 
комунікативної підтримки, незалежно від того, наскільки вираженими є їхні 
труднощі [11; 17; 39]. Такий підхід є виправданим, оскільки супровід має бути 
не лише реакцією на вже сформовану кризу, а й засобом профілактики 
соціальної дезадаптації, ізоляції та втрати зв’язку з громадою [15; 37]. 
Другу важливу цільову групу становлять члени родин учасників війни. 
Йдеться про дружин, чоловіків, батьків, дітей та інших близьких осіб, які 
спільно з ветераном переживають наслідки війни та процес його повернення до 
мирного життя. У сучасних дослідженнях підкреслюється, що родина не лише 
підтримує ветерана, а й сама потребує спеціальної допомоги, адже стикається з 
емоційним виснаженням, зміною ролей, труднощами комунікації та 
необхідністю адаптації до нових життєвих обставин [20; 39; 40]. Саме тому 
члени родини мають розглядатися не як другорядна, а як повноцінна цільова 
аудиторія проєкту. 
Додатковою цільовою групою можуть виступати фахівці та представники 
громади, залучені до реалізації окремих заходів. Передусім це спеціалісти 
соціальної сфери, психологи, юристи, кар’єрні консультанти, представники 
громадських організацій, освітнього середовища та роботодавці. Хоча вони не є 
прямими отримувачами послуг, їх участь у проєкті є важливою для побудови 
міжсекторальної взаємодії та створення для ветеранів більш широкого поля 
можливостей у межах міського середовища [18; 21; 24; 38]. 
Проєкт заходів має спиратися на низку принципів реалізації, які 
забезпечують його змістову цілісність і практичну результативність. 
Першим принципом є комплексність, що передбачає поєднання різних 
напрямів підтримки: інформаційного, психологічного, соціального, освітнього, 
комунікативного та сімейно орієнтованого [6; 37; 39]. У роботі з учасниками 
війни неможливо досягти стійкого результату, якщо увага приділяється лише 
одному аспекту проблеми. Саме тому заходи проєкту повинні 
взаємодоповнювати один одного й створювати єдиний простір підтримки. 
Другим принципом є адресність та індивідуалізація. Попри те, що проєкт 
реалізується у формі групи заходів, він має враховувати різноманітність потреб 
учасників. Ветерани та члени їхніх родин відрізняються за віком, життєвим 
досвідом, станом психологічної адаптації, професійними запитами, сімейною 
ситуацією та ступенем залученості до громадського життя [6; 16; 39]. 
Відповідно, реалізація проєкту повинна передбачати гнучкість у формах участі 
та можливість отримання індивідуалізованої підтримки. 
Третім принципом є добровільність. Участь у заходах центру 
ветеранського розвитку має ґрунтуватися на вільному виборі людини, без 
примусу чи формального залучення. Для учасників війни це особливо важливо, 
оскільки примусові формати можуть викликати опір, недовіру або формальне 
ставлення до взаємодії [6; 20]. Добровільність створює умови для більшої 
внутрішньої мотивації, а отже, і для кращої результативності заходів. 
Четвертим принципом є доступність. Заходи повинні бути організовані 
так, щоб участь у них була реально можливою для різних категорій ветеранів та 
членів їхніх родин. Це стосується простоти запису, зрозумілості інформації, 
зручності часу проведення, урахування потреб осіб з інвалідністю, а також 
створення психологічно безпечного середовища [21; 27; 28]. У контексті 
міського середовища саме доступність часто визначає, чи стане центр реальним 
ресурсом для громади. 
П’ятим принципом є сімейна орієнтованість. Реалізація проєкту має 
враховувати, що адаптація ветерана до цивільного життя відбувається в тісному 
зв’язку з родиною. Саме тому частина заходів повинна бути спрямована не 
лише на самого учасника війни, а й на його найближче соціальне оточення [20; 
39; 40]. Такий підхід дозволяє посилити загальну ефективність підтримки та 
зменшити ризик сімейної дезадаптації. 
Шостим принципом є партнерство та міжвідомча взаємодія. Реалізація 
проєкту має спиратися на співпрацю центру ветеранського розвитку з іншими 
суб’єктами підтримки: освітніми закладами, соціальними службами, 
медичними та реабілітаційними установами, громадськими організаціями, 
представниками місцевого самоврядування та роботодавцями [15; 18; 24; 38]. 
Саме такий підхід відповідає логіці сучасного супроводу, коли допомога 
людині організовується не ізольовано, а через об’єднання ресурсів громади. 
Сьомим принципом є орієнтація на активізацію ресурсів учасників. 
Проєкт не має формувати пасивну позицію отримувача допомоги. Навпаки, 
важливо створювати умови, за яких ветерани та члени їхніх родин 
виступатимуть активними учасниками заходів, суб’єктами власного 
відновлення та носіями корисного досвіду для інших [11; 17; 37]. Це відповідає 
сучасним підходам соціальної роботи, орієнтованим на посилення 
спроможності людини, а не лише на компенсацію її труднощів. 
Отже, проєкт заходів центру ветеранського розвитку має на меті 
створення умов для комплексної підтримки учасників війни та членів їхніх 
родин у міському середовищі. Його завдання охоплюють інформаційну, 
психологічну, соціально-адаптаційну, сімейно орієнтовану та інтеграційну 
складові, а цільова аудиторія включає як самих ветеранів, так і членів їхніх 
сімей [6; 24; 39]. Реалізація такого проєкту повинна спиратися на принципи 
комплексності, адресності, добровільності, доступності, сімейної 
орієнтованості, партнерства та активізації внутрішніх ресурсів учасників [15; 
16; 37; 38]. Саме ці засади створюють теоретичне і практичне підґрунтя для 
подальшого розроблення змісту комплексу заходів, що становитиме наступний 
підрозділ дослідження. 
 
3.2. Зміст і організація комплексу заходів центру ветеранського розвитку 
Зміст проєкту заходів центру ветеранського розвитку повинен 
відповідати сучасному розумінню соціального супроводу учасників війни та 
членів їхніх родин як комплексного, поетапного та практико орієнтованого 
процесу. У межах такого підходу діяльність центру не зводиться до разового 
інформування чи проведення окремих подій, а вибудовується як цілісна 
система взаємопов’язаних заходів, спрямованих на психологічну підтримку, 
соціальну адаптацію, підвищення правової та інформаційної обізнаності, 
зміцнення сімейних ресурсів і розширення можливостей для інтеграції у життя 
громади [6; 15; 37; 39]. Саме тому зміст проєкту доцільно структурувати за 
кількома функціональними блоками, кожен із яких виконує окреме завдання, 
але водночас доповнює інші елементи програми. 
Запропонований комплекс заходів орієнтований на реалізацію в межах 
центру ветеранського розвитку протягом трьох місяців. Такий термін є 
достатнім для проведення серії взаємопов’язаних зустрічей, консультацій і 
групових активностей, а також для первинного оцінювання ефективності 
проєкту. Організація комплексу заходів у короткостроковому форматі має свої 
переваги, оскільки дозволяє зробити участь у програмі більш доступною для 
ветеранів і членів їхніх родин, уникнути перевантаження учасників та 
забезпечити чітку логіку переходу від первинного залучення до більш активної 
інтеграції у діяльність центру [16; 21; 38]. 
Зміст комплексу заходів доцільно будувати за такими блоками: 
інформаційно-орієнтаційним, психологічно-підтримувальним, сімейно-
комунікативним, соціально-інтеграційним та освітньо-адаптаційним. Кожен із 
цих блоків відображає конкретні потреби цільової аудиторії. Інформаційно-
орієнтаційний блок покликаний зменшити рівень дезорієнтації та правової 
невизначеності, психологічно-підтримувальний — сприяти емоційній 
стабілізації та створенню безпечного простору для обговорення переживань, 
сімейно-комунікативний — покращити взаєморозуміння в родині, соціально-
інтеграційний — посилити включеність у життя громади, а освітньо-
адаптаційний — надати практичні інструменти для професійного й соціального 
відновлення [6; 20; 24; 39; 40]. 
Зміст комплексу заходів узагальнено в табл. 3.1. 
Таблиця 3.1 
Комплекс заходів центру ветеранського розвитку для учасників війни та членів їх 
родин 
Цільова Форма 
Назва заходу Мета заходу Періодичність 
аудиторія проведення 
Цільова Форма 
Назва заходу Мета заходу Періодичність 
аудиторія проведення 
Вступна Ознайомити 
інформаційна учасників із 
Групова зустріч, 
зустріч напрямами роботи Учасники 
презентація, 1 раз на 
«Можливості центру, доступними війни, члени 
відповіді на початку циклу 
центру послугами та родин 
запитання 
ветеранського можливостями 
розвитку» отримання підтримки 
Надати інформацію 
Консультаційний 
щодо пільг, 
день «Соціальні Учасники Індивідуальні та 
соціальних послуг, 2 рази на 
гарантії та війни, члени мінігрупові 
психологічної місяць 
маршрути родин консультації 
допомоги, навчання й 
допомоги» 
працевлаштування 
Створити безпечний 
Група простір для Групова робота, 
Учасники 1 раз на 
взаємопідтримки спілкування, обміну фасилітована 
війни тиждень 
для ветеранів досвідом і зниження зустріч 
соціальної ізоляції 
Надати емоційну Дружини, 
Психологічна підтримку родинам, чоловіки, Групова 
2 рази на 
зустріч для членів допомогти у батьки, консультація, 
місяць 
родин подоланні тривоги та повнолітні психоосвіта 
напруги члени родин 
Сприяти 
Тренінг Учасники Тренінг із 
покращенню 
«Повернення до війни, члени вправами та 1 раз на місяць 
сімейної комунікації 
діалогу в родині» родин обговоренням 
та взаєморозуміння 
Підтримати 
Практикум «Нові професійну 
Тренінг, 
можливості: адаптацію, Учасники 2 рази на 
мінілекція, кейс-
навчання, робота, мотивувати до війни місяць 
аналіз 
самореалізація» навчання та 
працевлаштування 
Ознайомити з 
Тематична зустріч Інформаційна 
можливостями Учасники 
«Ресурси громади зустріч із 
місцевих служб, війни, члени 1 раз на місяць 
для ветерана і запрошеними 
організацій та родин 
сім’ї» фахівцями 
ініціатив 
Учасники 
Спільний Посилити соціальні 
війни, члени Комунікативно-
інтеграційний захід зв’язки, створити 
родин, дозвіллєвий 1 раз на місяць 
«День атмосферу довіри та 
представники захід 
взаємопідтримки» включення в громаду 
громади 
Індивідуальні Надати адресну Учасники Індивідуальна За потребою 
консультації підтримку відповідно війни, члени робота протягом 
Цільова Форма 
Назва заходу Мета заходу Періодичність 
аудиторія проведення 
фахівців центру до індивідуального родин усього циклу 
запиту 
Оцінити корисність 
заходів, зібрати Групове 
Підсумкова зустріч Учасники Наприкінці 
пропозиції та обговорення, 
і зворотний зв’язок програми циклу 
визначити подальші анкетування 
потреби 
Складено автором на основі [6; 15; 16; 20; 24; 37; 39; 40]. 
Як видно з табл. 3.1, запропонований комплекс заходів охоплює не один, 
а кілька взаємопов’язаних напрямів підтримки. Це дозволяє уникнути вузького 
підходу до діяльності центру ветеранського розвитку та забезпечити більш 
цілісне реагування на потреби учасників війни та членів їхніх родин. Логіка 
запропонованого комплексу полягає в тому, що учасник може увійти в 
програму через найбільш доступний для себе формат — наприклад, вступну 
зустріч або індивідуальну консультацію, — а надалі долучатися до інших 
заходів залежно від власного запиту й готовності до взаємодії [6; 16; 37]. 
Організація комплексу заходів передбачає кілька послідовних етапів. 
Першим є підготовчий етап, у межах якого здійснюється інформування 
потенційних учасників, формування попередніх списків охочих, визначення 
графіка заходів, узгодження участі фахівців та підготовка інформаційних 
матеріалів. На цьому етапі доцільно використати оголошення у приміщенні 
центру, у соціальних мережах громади, через партнерські організації та місцеві 
служби, що працюють із ветеранами і їхніми родинами [10; 21; 24]. Особливе 
значення має доступність інформації: вона повинна бути чіткою, зрозумілою та 
орієнтованою не лише на ветеранів, а й на членів їхніх родин. 
Другим є основний етап, у межах якого безпосередньо реалізується 
програма заходів. Його доцільно вибудувати так, щоб поєднувати стабільні 
регулярні формати та окремі тематичні події. До стабільних форматів можна 
віднести групи взаємопідтримки, консультаційні дні та індивідуальні 
консультації, тоді як тренінги, тематичні зустрічі та інтеграційні заходи можуть 
проводитися за окремим графіком [15; 20; 39]. Такий підхід дозволяє створити 
для учасників відчуття послідовності та передбачуваності, що є важливим для 
формування довіри до центру та підтримки мотивації до участі. 
Група взаємопідтримки для ветеранів у межах проєкту виконує не лише 
психологічну, а й соціально-інтеграційну функцію. У таких зустрічах важливим 
є не стільки формальний навчальний компонент, скільки можливість бути серед 
людей зі схожим життєвим досвідом, отримати визнання власних переживань і 
поступово відновити навички соціальної взаємодії [39; 40]. Зустрічі мають 
проводитися в безпечному, недискримінаційному форматі, із дотриманням 
принципів конфіденційності, добровільності та поваги до індивідуального 
темпу саморозкриття [6; 16]. 
Психологічні зустрічі для членів родин, своєю чергою, спрямовані на 
підтримку тих осіб, які нерідко залишаються поза основним фокусом 
ветеранської допомоги. Вони можуть включати елементи психоосвіти, 
обговорення типових труднощів у період адаптації, розвиток навичок емоційної 
саморегуляції, осмислення змін у сімейних ролях і способів побудови 
підтримувальної комунікації [20; 39; 40]. Важливо, щоб ці зустрічі не мали суто 
лекційного характеру, а передбачали можливість обміну досвідом і взаємного 
підкріплення між учасниками. 
Тренінг «Повернення до діалогу в родині» має практико орієнтований 
характер і спрямований на покращення комунікації між ветераном і членами 
його сім’ї. У межах такого заходу можуть використовуватися вправи на активне 
слухання, безконфліктне висловлення почуттів, розпізнавання емоційних 
тригерів, відновлення довіри та вироблення навичок підтримувальної взаємодії 
[6; 16; 20]. Значення такого тренінгу полягає в тому, що він не лише інформує 
родину, а й створює умови для практичного відпрацювання нових моделей 
спілкування. 
Практикум «Нові можливості: навчання, робота, самореалізація» 
покликаний підтримати професійну адаптацію ветеранів. Його зміст може 
включати обговорення можливостей навчання, перекваліфікації, особливостей 
складання резюме, самопрезентації, пошуку роботи, розвитку власної справи 
або участі в громадських ініціативах [1; 18; 22]. Важливо, щоб цей блок не 
подавався як формальне інформування, а був спрямований на актуалізацію 
внутрішніх ресурсів учасників, формування відчуття перспективи та 
розширення уявлень про можливості цивільного життя [17; 37]. 
Не менш важливим є включення до програми спільного інтеграційного 
заходу, який об’єднує ветеранів, членів родин та представників громади. Такі 
події мають особливе значення для подолання соціальної ізоляції, розвитку 
довіри та формування відчуття, що ветеран і його сім’я є не ізольованою 
групою, а повноправною частиною міської спільноти [15; 21; 38]. Інтеграційний 
захід може поєднувати елементи неформального спілкування, тематичних 
мініактивностей, обміну досвідом, презентації можливостей громади та 
взаємопідтримки. 
Третім етапом організації проєкту є підсумково-аналітичний етап. Він 
передбачає проведення підсумкової зустрічі, збір усного та письмового 
зворотного зв’язку, аналіз відвідуваності, виявлення найбільш затребуваних 
форматів роботи та уточнення подальших потреб учасників. Саме цей етап є 
важливим для оцінювання реальної корисності програми та визначення, які 
заходи можуть бути продовжені, змінені або розширені в подальшій діяльності 
центру [16; 37]. Крім того, підсумковий аналіз дає змогу розглядати проєкт не 
як разову активність, а як модель, що може надалі удосконалюватися. 
Організація комплексу заходів має також передбачати чіткий розподіл 
ролей між залученими фахівцями. Координатор центру відповідає за загальне 
планування, комунікацію з учасниками та партнерами, ведення графіка й 
організаційний супровід. Психолог забезпечує реалізацію психологічно-
підтримувального та частково сімейно-комунікативного блоку. Фахівець із 
соціальної роботи здійснює первинне виявлення потреб, консультування, 
перенаправлення та підтримку учасників у процесі залучення до заходів. За 
потребою можуть бути залучені юрист, кар’єрний консультант, представники 
громадських організацій чи освітнього середовища [18; 24; 38]. Такий розподіл 
функцій відповідає принципу міждисциплінарності й забезпечує більш якісну 
реалізацію програми. 
Отже, зміст і організація комплексу заходів центру ветеранського 
розвитку повинні будуватися на основі поєднання кількох змістових блоків: 
інформаційного, психологічного, сімейно-комунікативного, освітньо-
адаптаційного та соціально-інтеграційного. Запропонований комплекс заходів, 
поданий у табл. 3.1, орієнтований на короткострокову, але цілісну програму 
підтримки учасників війни та членів їхніх родин у міському середовищі [6; 15; 
24; 39]. Його організація передбачає підготовчий, основний і підсумково-
аналітичний етапи, а практична реалізація ґрунтується на міждисциплінарній 
взаємодії фахівців та принципах доступності, комплексності й сімейної 
орієнтованості [16; 21; 37; 38]. Саме такий підхід дозволяє перетворити центр 
ветеранського розвитку на реальний простір підтримки, а не лише на 
формальну інституцію надання послуг. 
 
3.3. Очікувані результати реалізації проєкту та критерії оцінювання його 
ефективності 
Важливим етапом розроблення будь-якого практичного проєкту у сфері 
соціальної роботи є визначення очікуваних результатів його реалізації та 
критеріїв оцінювання ефективності. Для центру ветеранського розвитку така 
складова має особливе значення, оскільки дозволяє не лише описати зміст 
запропонованих заходів, а й обґрунтувати їх практичну доцільність, встановити 
реальні показники результативності та визначити, наскільки діяльність центру 
відповідає потребам учасників війни та членів їхніх родин. У контексті 
сучасного підходу до соціального супроводу оцінювання ефективності не 
повинно зводитися лише до кількісного підрахунку проведених заходів. Воно 
має враховувати зміни в рівні поінформованості, психологічному стані, 
сімейній взаємодії, соціальній активності та включеності учасників у життя 
громади [6; 15; 37; 39]. 
Очікувані результати реалізації запропонованого комплексу заходів слід 
розглядати у двох взаємопов’язаних площинах: безпосередні результати та 
перспективні результати. Безпосередні результати відображають зміни, яких 
можна досягти в межах короткострокової реалізації проєкту, тобто протягом 
тримісячного циклу заходів. Перспективні результати стосуються тих 
позитивних змін, які можуть закріпитися або посилитися за умови подальшого 
функціонування програми та її розвитку в діяльності центру ветеранського 
розвитку [16; 21; 38]. Такий підхід є виправданим, оскільки соціальна адаптація 
ветеранів і підтримка їхніх родин є процесом поступовим, а не миттєвим, тому 
частина результатів може мати відтермінований характер [11; 17; 39]. 
До безпосередніх результатів реалізації проєкту насамперед належить 
підвищення рівня поінформованості учасників війни та членів їхніх родин щодо 
можливостей отримання допомоги, соціальних гарантій, доступних послуг, 
програм навчання, працевлаштування та психологічної підтримки [10; 22; 35]. 
Значення цього результату полягає в тому, що інформованість виступає 
початковою умовою доступу до інших форм підтримки. Якщо особа не знає, 
куди звернутися, які послуги існують і які ресурси громади можуть бути для неї 
корисними, вона фактично залишається поза системою допомоги, навіть якщо 
така система формально діє. 
Наступним очікуваним результатом є зниження рівня соціальної ізоляції 
учасників війни та членів їхніх родин. Через участь у групах взаємопідтримки, 
тематичних зустрічах, сімейних заходах і спільних інтеграційних подіях центр 
ветеранського розвитку створює умови для налагодження нових соціальних 
контактів, відновлення довіри до соціального оточення та включення людини в 
підтримувальне середовище [15; 21; 38]. Особливу цінність цей результат має 
для тих ветеранів, які після повернення до цивільного життя переживають 
відчуження, труднощі спілкування або втрату відчуття приналежності до 
громади [39; 40]. 
Ще одним важливим результатом має стати покращення емоційного 
стану учасників програми та зміцнення їхніх внутрішніх ресурсів. Йдеться не 
про клінічне лікування психологічних травм, а про створення умов для 
емоційної стабілізації, зниження напруги, формування відчуття підтримки, 
безпеки та прийняття [6; 20; 39]. Психологічні зустрічі, індивідуальні 
консультації, групи взаємопідтримки та сімейні тренінги можуть сприяти тому, 
що учасники краще усвідомлюватимуть власні переживання, отримають 
навички більш конструктивного реагування на стресові ситуації й відчують, що 
їхні труднощі визнаються та не залишаються поза увагою. 
Важливим очікуваним результатом також є покращення сімейної 
комунікації. Для багатьох учасників війни та їхніх близьких процес повернення 
до спільного повсякденного життя супроводжується труднощами 
взаєморозуміння, емоційною дистанцією, конфліктністю або невмінням 
відкрито говорити про власні переживання [20; 39; 40]. Проведення 
спеціальних зустрічей для родин, сімейних тренінгів і консультацій має 
сприяти поступовому відновленню діалогу, розвитку навичок 
підтримувального спілкування, кращому розумінню змін, які переживає 
родина, та зміцненню її адаптаційного потенціалу. 
У межах освітньо-адаптаційного блоку очікуваним результатом є також 
підвищення мотивації ветеранів до професійного розвитку, навчання, 
перекваліфікації або активного пошуку нових форм самореалізації [1; 17; 18; 
22]. Навіть якщо в межах короткого циклу проєкту не всі учасники зможуть 
перейти до реального працевлаштування чи навчання, важливим результатом 
уже буде формування позитивного бачення майбутнього, зменшення відчуття 
безперспективності та актуалізація особистих ресурсів [37]. Це особливо 
значуще для ветеранів, які після завершення військової служби потребують 
нового життєвого орієнтира та соціально прийнятних шляхів реалізації 
власного потенціалу. 
До перспективних результатів реалізації проєкту можна віднести 
формування сталої моделі роботи центру ветеранського розвитку, яку можна 
використовувати повторно або адаптувати до потреб інших груп отримувачів 
послуг. Якщо запропонований комплекс заходів покаже свою практичну 
доцільність, він може стати основою для регулярної програми діяльності 
центру [24; 37; 38]. Окрім того, перспективним результатом є посилення ролі 
самого центру як впізнаваного і доступного простору підтримки у міському 
середовищі, де ветеран і його родина можуть отримати не фрагментарну, а 
комплексну допомогу. 
Для системного узагальнення очікуваних результатів і критеріїв 
оцінювання доцільно звернутися до табл. 3.2. 
Таблиця 3.2 
Очікувані результати реалізації проєкту та критерії оцінювання його ефективності 
Очікуваний результат Критерій оцінювання Показник ефективності 
Підвищення поінформованості Рівень обізнаності Результати анкетування, усні 
учасників про послуги, права та учасників до і після участі відповіді, активність під час 
можливості підтримки в заходах консультацій 
Зниження соціальної ізоляції та Кількість учасників, 
Рівень залученості до 
розширення кола соціальних регулярність відвідування, 
групових заходів 
контактів повторна участь у заходах 
Суб’єктивна оцінка Відгуки учасників, самооцінка 
Покращення емоційного стану 
психологічного емоційного стану, активність у 
учасників 
самопочуття груповій роботі 
Відгуки членів родин, 
Зміни у характері результати підсумкового 
Зміцнення сімейної взаємодії 
комунікації в родині обговорення, участь у сімейних 
заходах 
Звернення за кар’єрними 
Підвищення мотивації до Наявність намірів або 
консультаціями, участь у 
навчання, праці та перших кроків до 
практикумах, індивідуальні 
самореалізації професійної адаптації 
запити 
Формування довіри до центру як Рівень задоволеності Анкетування, усні відгуки, 
Очікуваний результат Критерій оцінювання Показник ефективності 
простору підтримки роботою центру готовність рекомендувати 
участь іншим 
Кількість учасників 
Участь у спільних заходах 
Посилення інтеграції в життя інтеграційних подій, 
і зацікавленість у 
громади ініціативність учасників, 
подальшій активності 
повторне залучення 
Складено автором на основі [6; 15; 16; 21; 37; 39; 40]. 
Як видно з табл. 3.2, критерії оцінювання ефективності проєкту доцільно 
поділяти на кількісні та якісні. До кількісних критеріїв належать число 
проведених заходів, кількість учасників, регулярність відвідування, рівень 
повторної участі, кількість індивідуальних звернень та звернень за додатковою 
підтримкою. Такі показники дозволяють оцінити організаційну 
результативність програми, її затребуваність і рівень фактичного охоплення 
цільової аудиторії [16; 21]. Однак кількісні показники не дають повного 
уявлення про реальну корисність проєкту, тому їх слід доповнювати якісними 
критеріями. 
До якісних критеріїв доцільно віднести ступінь задоволеності учасників 
програмою, характер їхніх відгуків, рівень психологічного комфорту під час 
участі у заходах, зміни в самооцінці власного стану, готовність рекомендувати 
центр іншим ветеранам або членам родин, а також суб’єктивне відчуття 
корисності отриманої інформації чи підтримки [6; 37; 39]. Саме якісне 
оцінювання дозволяє виявити, чи справді заходи відповідають реальним 
запитам учасників, чи створюють вони відчуття безпеки, прийняття та 
практичної цінності. 
Особливо важливим у межах цього проєкту є використання методу 
зворотного зв’язку. Він може реалізовуватися через короткі анкети до і після 
завершення циклу заходів, усні підсумкові обговорення, індивідуальні 
коментарі учасників, фіксацію пропозицій щодо покращення програми та 
спостереження фахівців за динамікою участі [16; 37]. Такий підхід відповідає 
принципу людиноцентризму, оскільки дозволяє оцінювати ефективність не 
лише «з позиції організатора», а й через сприйняття самих отримувачів 
допомоги. 
Окремим критерієм ефективності можна вважати ступінь сталісності 
результатів. Навіть якщо проєкт має короткостроковий характер, важливо 
оцінити, чи виникла у його учасників потреба продовжувати взаємодію з 
центром, брати участь у подальших заходах, звертатися за індивідуальними 
консультаціями, залучатися до життя громади або підтримувати контакти, 
встановлені під час участі у програмі [15; 21; 38]. Якщо таке продовження 
активності відбувається, це свідчить про те, що проєкт виконав не лише 
ситуативну, а й розвивальну функцію. 
Таким чином, оцінювання ефективності проєкту має бути багатовимірним 
і поєднувати аналіз організаційних, соціально-психологічних та інтеграційних 
результатів. Важливо враховувати не тільки формальні показники проведення 
заходів, а й ті зміни, які відбуваються в учасниках програми: зростання 
обізнаності, зниження відчуття ізольованості, покращення емоційного стану, 
зміцнення сімейної взаємодії, посилення мотивації до самореалізації та 
формування довіри до центру як простору підтримки [6; 20; 39; 40]. Саме такий 
підхід дає змогу обґрунтовано оцінити практичну значущість запропонованого 
комплексу заходів. 
Отже, очікувані результати реалізації проєкту центру ветеранського 
розвитку охоплюють підвищення рівня поінформованості учасників війни та 
членів їхніх родин, покращення їхнього емоційного стану, зміцнення сімейної 
взаємодії, посилення соціальної інтеграції та формування мотивації до 
подальшого особистісного й професійного розвитку [15; 24; 37; 39]. Критерії 
оцінювання ефективності, подані в табл. 3.2, дозволяють розглядати успішність 
проєкту не лише через кількість проведених заходів, а й через їх реальний 
вплив на учасників. Це підтверджує, що запропонований комплекс заходів 
може бути використаний як практичний інструмент діяльності центру 
ветеранського розвитку в міському середовищі та як модель подальшого 
удосконалення системи супроводу учасників війни та членів їхніх родин. 
ВИСНОВКИ 
У дипломній роботі здійснено теоретичне узагальнення та практичне 
осмислення ролі центрів ветеранського розвитку в містах як одного з елементів 
супроводу учасників війни та членів їхніх родин. Проведене дослідження дало 
підстави сформулювати такі загальні висновки. 
1. Установлено, що супровід учасників війни та членів їхніх родин у системі 
соціальної роботи слід розглядати як комплексний, поетапний і 
міжвідомчий процес підтримки, спрямований на подолання наслідків 
війни, відновлення соціального функціонування особи, зміцнення 
сімейних ресурсів, забезпечення доступу до необхідних послуг та 
створення умов для успішної адаптації до цивільного життя. Такий 
супровід не обмежується наданням окремих соціальних послуг чи пільг, а 
охоплює психологічний, інформаційний, правовий, освітній, професійний 
і комунікативний компоненти.  
2. З’ясовано, що нормативно-правове забезпечення соціального захисту, 
адаптації та реабілітації учасників війни та членів їхніх родин в Україні 
має системний характер. Його основу становлять законодавчі та 
підзаконні акти, які регламентують правовий статус ветеранів, механізми 
соціальної та професійної адаптації, психологічної допомоги, реабілітації, 
а також розвиток доступних форм підтримки на місцевому рівні. Це 
свідчить про поступовий перехід державної політики від переважно 
компенсаційної моделі до моделі комплексного супроводу ветеранів та 
їхніх сімей.  
3. Доведено, що центри ветеранського розвитку є сучасним елементом 
міської системи супроводу ветеранів та членів їхніх родин. Їх значення 
полягає в тому, що вони поєднують у межах одного простору 
інформаційно-консультаційну, соціально-супровідну, психологічну, 
освітньо-адаптаційну, комунікативну та координаційну функції. Саме 
така багатофункціональність дозволяє розглядати їх як важливу ланку 
між нормативно визначеними державними гарантіями та реальними 
потребами людей у міському середовищі.  
4. Визначено, що основними напрямами діяльності центрів ветеранського 
розвитку є інформаційно-консультаційна підтримка, соціальний супровід, 
психологічна допомога, правопросвітницька діяльність, освітньо-
професійна адаптація, сімейно орієнтована робота та соціальна 
інтеграція. Сукупність цих напрямів забезпечує комплексний характер 
підтримки й створює умови для зниження соціальної ізоляції ветеранів, 
покращення їхнього емоційного стану, посилення зв’язку з громадою та 
відновлення активної життєвої позиції.  
5. Обґрунтовано, що в діяльності центрів ветеранського розвитку доцільно 
поєднувати різні форми і методи роботи: індивідуальне консультування, 
групи взаємопідтримки, сімейні консультації, тренінги, інформаційно-
просвітницькі зустрічі, соціокультурні та інтеграційні заходи. 
Ефективність такої роботи залежить від гнучкого використання методів 
бесіди, активного слухання, психоосвіти, фасилітації, кейс-менеджменту, 
скерування до фахівців, моделювання ситуацій та координації між 
різними суб’єктами підтримки.  
6. Виявлено основні проблеми розвитку центрів ветеранського розвитку в 
міському середовищі, серед яких: недостатня інституційна усталеність 
цієї форми роботи, фрагментарність міжвідомчої взаємодії, кадрові 
труднощі, недостатня поінформованість цільової аудиторії, бар’єри 
доступності та ризик звуження діяльності центрів до вузького набору 
послуг. Окремою проблемою залишається недостатня увага до сімейного 
компонента супроводу, хоча саме родина є важливим ресурсом адаптації 
ветерана до мирного життя.  
7. Водночас окреслено перспективи розвитку центрів ветеранського 
розвитку в містах. Вони пов’язані з інституційним зміцненням таких 
центрів, посиленням міжсекторального партнерства, розвитком освітньо-
професійних програм, розширенням сімейно орієнтованих форм роботи, 
підвищенням доступності послуг і професіоналізацією кадрів. За умови 
реалізації цих напрямів центри ветеранського розвитку можуть 
утвердитися як дієвий елемент місцевої системи супроводу учасників 
війни та членів їхніх родин.  
8. У практичній частині роботи розроблено проєкт комплексу заходів для 
центру ветеранського розвитку, спрямований на підтримку учасників 
війни та членів їхніх родин. Його зміст охоплює інформаційно-
орієнтаційний, психологічно-підтримувальний, сімейно-комунікативний, 
соціально-інтеграційний та освітньо-адаптаційний блоки. 
Запропонований комплекс заходів має короткостроковий, але цілісний 
характер і може бути реалізований у межах діяльності центру без 
необхідності створення нової установи.  
9. Визначено, що очікуваними результатами реалізації запропонованого 
проєкту є підвищення поінформованості ветеранів і членів їхніх родин, 
покращення їхнього емоційного стану, зміцнення сімейної взаємодії, 
зниження соціальної ізоляції, посилення мотивації до навчання, праці та 
самореалізації, а також формування довіри до центру як простору 
підтримки. Запропоновані критерії оцінювання ефективності дають змогу 
аналізувати успішність проєкту як за кількісними, так і за якісними 
показниками.  
Отже, поставлену мету дипломної роботи досягнуто, а визначені завдання 
виконано. Центри ветеранського розвитку в містах справді доцільно розглядати 
як один з важливих елементів супроводу учасників війни та членів їхніх родин, 
оскільки вони забезпечують комплексну, доступну та людиноорієнтовану 
підтримку в умовах міського середовища. Практична цінність дослідження 
полягає в тому, що розроблений проєкт заходів може бути використаний у 
діяльності центрів ветеранського розвитку, органів місцевого самоврядування, 
закладів освіти, соціальних служб та громадських організацій, які працюють у 
сфері підтримки ветеранів та їхніх сімей. 
 
 
 
 
Список використаних джерела 
1. Архипова С. П., Бік О. Я. Соціальна робота з військовослужбовцями – 
учасниками АТО, звільненими в запас // Вісник Луганського національного 
університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. 2021. № 6 (344), ч. 1. 
С. 64–77. 
2. Базарний С. В. Соціальна реабілітація військовослужбовців // Наукові 
записки Міжнародного гуманітарного університету. 2020. Вип. 32. С. 152–157. 
3. Блінов О. А. Організаційні ресурси психологічної реабілітації 
військовослужбовців // Організаційна психологія. Економічна психологія. 2022. 
№ 1 (25). С. 16–22. 
4. Блінов О. А., Сластьоненко О. О. Нормативно-правове забезпечення та 
удосконалення фінансування психологічної реабілітації комбатантів // 
Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права. 
2021. № 5. С. 39–43. 
5. Бриндіков Ю. Л. Теорія та практика реабілітації військовослужбовців 
учасників бойових дій в системі соціальних служб : дис. ... д-ра пед. наук : 
13.00.05. Хмельницький, 2018. 559 с. 
6. Горбунова В. В., Савиченко О. М., Тичина І. М., Портницька Н. Ф. 
Методичний посібник для соціальних працівників: посилення спроможності 
соціальних працівників здійснювати психосоціальну підтримку ветеранів та їх 
сімей з питань психічного здоров’я. Київ : IREX, 2022. 61 с. 
7. Горемикіна Ю. В. Інноваційні практики соціальної роботи з вразливими 
групами населення в Україні // Демографія та соціальна економіка. 2020. № 3 
(41). С. 91–113. 
8. Деякі питання надання психологічної допомоги ветеранам війни, членам 
їх сімей та деяким іншим категоріям осіб : постанова Кабінету Міністрів 
України від 29.11.2022 № 1338 // База даних «Законодавство України» / 
Верховна Рада України. 
9. Жиленко Р. В. Досвід США у запровадженні системи приятелів у роботі з 
ветеранами, що страждають на посттравматичний стресовий розлад // Науковий 
вісник Ужгородського національного університету. Серія: Педагогіка. 
Соціальна робота. 2017. Вип. 2 (41). С. 102–104. 
10. За ініціативи Мінветеранів у ЦНАПах надаватимуть 19 нових послуг 
ветеранам та їхнім родинам, – Юлія Лапутіна // Міністерство у справах 
ветеранів України. 2023. 03 квітня. 
11. Захаріна Т. І. Напрями соціальної роботи з ветеранами гібридної війни // 
Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Педагогіка. Соціальна 
робота. 2023. Вип. 1 (52). С. 55–59. 
12. Івакіна А. С. Соціальна робота з ветеранами бойових дій в сучасній 
Україні : кваліфікаційна робота на здобуття ступеня вищої освіти «магістр». 
Івано-Франківськ, 2022. 42 с. 
13. Коробка Л. М. Адаптація спільноти до суспільних змін унаслідок 
воєнного конфлікту: від переживання травми до відновлювальних зусиль та 
розвитку // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: 
Психологічні науки. 2019. Вип. 4. С. 176–182. 
14. Коробка Л. М. Соціально-психологічна адаптація спільноти до умов і 
наслідків воєнного конфлікту: теоретичні засади дослідження // Актуальні 
проблеми соціології, психології, педагогіки. 2015. № 4 (29). С. 76–82. 
15. Кравченко О., Кучер Г. Соціальний захист учасників АТО/ООС та їхніх 
сімей на рівні громади // Social Work and Education. 2022. Т. 9, № 2. С. 197–209. 
16. Лактіонова Г. М. Соціальна робота з учасниками бойових дій : навч. 
посіб. Київ : Науковий світ, 2015. 116 с. 
17. Мінветеранів готує пілотний проєкт щодо впровадження в Україні 
інституту ветеранського менторства, – Юлія Лапутіна // Міністерство у справах 
ветеранів України. 2023. 30 березня. 
18. Мітіна С. В. та ін. Соціальна робота з різними категоріями клієнтів : навч. 
посіб. / за ред. С. В. Мітіної. Київ : Гельветика, 2021. 436 с. 
19. Миколюк С. Професійне вигорання соціальних працівників в умовах 
війни // Ввічливість. Humanitas. 2022. № 6. С. 31–36. 
20. Палієнко Т., Семигіна Т. Психосоціальна підтримка ветеранів війни та 
цивільних, які постраждали через збройний конфлікт: попередня оцінка 
ситуації. Київ, 2016. 
21. Пірен М. І. Соціальна робота в територіальній громаді: теорія та практика 
: підручник. Чернівці : Чернівецький нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2019. 328 с. 
22. Професійна адаптація, перепідготовка, сприяння зайнятості ветерана є 
ключовими у стратегії переходу від військової кар’єри до цивільного життя, – 
заступник міністра Тетяна Калита // Міністерство у справах ветеранів України. 
2023. 04 березня. 
23. Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 31 березня 
2015 р. № 179 і від 21 червня 2017 р. № 432 : постанова Кабінету Міністрів 
України від 07.03.2023 № 197 // База даних «Законодавство України» / 
Верховна Рада України. 
24. Про запровадження пілотних проєктів зі створення мережі центрів 
ветеранського розвитку на базі закладів вищої освіти : наказ Міністерства у 
справах ветеранів України, Міністерства освіти і науки України від 23.05.2023 
№ 113/624. 
25. Про затвердження Державного соціального стандарту фізкультурно-
спортивної реабілітації ветеранів війни та членів їх сімей, сімей загиблих 
(померлих) ветеранів війни, Захисників та Захисниць України : постанова 
Кабінету Міністрів України від 17.11.2021 № 1188 // База даних «Законодавство 
України» / Верховна Рада України. 
26. Про затвердження плану дій на 2021–2025 роки щодо реалізації 
Національної стратегії розвитку системи фізкультурно-спортивної реабілітації 
ветеранів війни : розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.06.2021 № 
667-р // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. 
27. Про затвердження плану заходів на 2023–2024 роки з реалізації 
Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період 
до 2030 року : розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 
372-р // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. 
28. Про затвердження плану пріоритетних дій Уряду на 2023 рік : 
розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.03.2023 № 221-р // База 
даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. 
29. Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у 
державному бюджеті для здійснення заходів із соціальної, професійної 
адаптації ветеранів війни та осіб, які мають особливі заслуги перед 
Батьківщиною, членів сімей таких осіб, постраждалих учасників Революції 
Гідності та членів сімей Героїв Небесної Сотні : постанова Кабінету Міністрів 
України від 31.03.2015 № 179 // База даних «Законодавство України» / 
Верховна Рада України. 
30. Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у 
державному бюджеті для функціонування бюджетної установи «Український 
ветеранський фонд» : постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 № 
256 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. 
31. Про затвердження Порядку використання коштів бюджетною установою 
«Український ветеранський фонд» у період дії воєнного стану : наказ 
Міністерства у справах ветеранів України від 31.03.2022 № 63. 
32. Про затвердження Порядку проведення психологічної реабілітації 
постраждалих учасників Революції Гідності, учасників антитерористичної 
операції та осіб, які здійснювали заходи із забезпечення національної безпеки і 
оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у 
Донецькій та Луганській областях, членів їх сімей та членів сімей загиблих 
(померлих) таких осіб : постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 
1057 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. 
33. Про затвердження Порядку та умов забезпечення соціальної та 
професійної адаптації осіб, звільнених з військової служби, з числа ветеранів 
війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, членів сімей 
загиблих (померлих) таких осіб, постраждалих учасників Революції Гідності та 
членів сімей Героїв Небесної Сотні : постанова Кабінету Міністрів України від 
21.06.2017 № 432 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада 
України. 
34. Про затвердження Порядку формування, ведення та доступу до Реєстру 
постачальників послуг з психологічної реабілітації для ветеранів війни та 
членів їх сімей : наказ Міністерства у справах ветеранів України від 30.03.2022 
№ 61. 
35. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту : Закон 
України від 22.10.1993 № 3551-XII // База даних «Законодавство України» / 
Верховна Рада України. 
36. Саранча І. Г., Стасюк В. В. Соціально-психологічна адаптація учасників 
бойових дій до мирних умов життя // Наукові записки Вінницького державного 
педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Педагогіка і 
психологія. 2022. Вип. 71. С. 127–133. 
37. Семигіна Т. В. Сучасна соціальна робота. Київ : Академія праці, 
соціальних відносин і туризму, 2020. 275 с. 
38. Слозанська Г. І. Соціальна робота в територіальній громаді: теорії, моделі 
та методи : монографія. Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2018. 382 с. 
39. Слозанська Г., Горішна Н., Бибик Д., Криницька І. Соціальна підтримка 
ветеранів/ветеранок російсько-української війни та їх сімей у воєнний та 
повоєнний час // Social Work and Education. 2023. Т. 10, № 1. С. 47–62. 
40. Столярик О., Семигіна Т. Повернутися з війни: психосоціальна підтримка 
ветеранів/-нок та членів їхніх сімей // Social Work and Education. 2023. Т. 10, № 
1. С. 63–77