Репозиторій ЧДТУ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
___________________________________________________________________________________________ 
(повне найменування вищого навчального закладу) 
Факультет гуманітарних технологій 
___________________________________________________________________________ 
(повне найменування інституту, найменування факультету (відділення) 
Кафедра соціального забезпечення 
___________________________________________________________________________ 
(повна назва кафедри (предметної, циклової комісії)) 
 
 
 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
 
на тему: 
 
«Особливості надання реабілітаційних послуг в територіальних центрах 
надання соціальних послуг» 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: студент  4  курсу, групи  СЗ-1910 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення»  
(шифр і назва спеціальності (спеціалізації))  
 
 
 
     
 (прізвище та ініціали)  
Керівник      
(прізвище та ініціали)  
Рецензент _________________________  
(прізвище та ініціали)  
 
 
 
Черкаси – 2023 р.
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ  
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
  
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр       
  
Галузь знань 23 Соціальна робота   
             (шифр і назва)
 
Спеціальність 232 “Соціальне забезпечення”  
                                                                         (шифр і назва)
 
  
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________ к.е.н., доц. Журба І.О 
“_____” _______________20 ____ р. 
  
  
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА СТУДЕНТУ 
  
Стецьків Софії Вікторівні 
              
(прізвище, ім’я, по батькові)
 
1. Тема роботи: «Особливості надання реабілітаційних послуг в 
територіальних центрах надання соціальних послуг» 
  
Керівник роботи: Якушев Олександр Володимирович, к.е.н., доцент 
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
 
затверджені наказом по університету від “____” __________ 20___ р. № ________ 
2. Строк подання студентом роботи: “____”________ 2023 р. 
3. Вихідні дані до роботи: 
Oб’єктoм дослідження є дослідження суспільні відносини щодо надання 
реабілітаційних послуг в територіальних центрах надання соціальних послуг. 
Прeдмeтoм дoсліджeння є розробка системи регулювання соціального 
обслуговування осіб з інвалідністю. 
Мeтoю кваліфікаційної рoбoти є комплексний аналіз регулювання відносин 
соціального обслуговування осіб з інвалідністю та напрацювання обґрунтованих 
теоретичних та практичних рекомендацій щодо його удосконалення.  
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, 
які потрібно розробити): 
− визначити сутність реабілітаційних послуг та їх класифікацію; 
− охарактеризувати основні теоретико-методологічні та практичні 
підходи до реабілітаційної допомоги на сучасному етапі; 
− визначити особливості діяльності установ реабілітації територіальних 
центрів надання соціальних послуг; 
− дати оцінку системи управління наданням реабілітаційних послуг;  
− виявити інноваційні процеси в системі реабілітації інвалідів, 
встановити рушійні сили позитивної динаміки цієї системи та стримуючі фактори;  
− розробити модель розвитку системи реабілітації інвалідів. 
5. Перелік графічного матеріалу (з точним  зазначенням обов’язкових 
креслень): аналітичні таблиці, структурно-логічні схеми, план робіт по проекту. 
6. Консультанти розділів роботи 
  
Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата 
Розділ 
консультанта Завдання видав Завдання прийняв 
1 Якушев О.В.  ___.___.2023 р. ___.___.20223р. 
2 Якушев О.В. ___.___.2023 р. ___.___.2023 р. 
3 Якушев О.В. ___.___.2023 р. ___.___.2023 р. 
 
7. Дата видачі завдання «____» _____________2023 р.  
  
Календарний план 
  
№ Строк виконання 
Назва етапів дипломної роботи Примітка 
з/п етапів роботи 
1 Отримання завдання ___.___.2023 р. виконано 
2 Підготовка розділу І ___.___.2023 р. виконано 
3 Підготовка розділу ІІ ___.___.2023 р. виконано 
4 Підготовка розділу ІІІ ___.___.2023 р. виконано 
5 Здача кваліфікаційної роботи керівнику ___.___.2023 р. виконано 
6 Підготовка реферату ___.___.2023 р. виконано 
7 Здача кваліфікаційної роботи на кафедру ___.___.2023 р. виконано 
Зовнішнє рецензування кваліфікаційної ___.___.2023 р. 
8 виконано 
роботи 
Підготовка до публічного захисту ___.___.2023 р. 
9  
кваліфікаційної роботина засідання ДЕК 
  
  
 
Студент                        ____________________    _______________________ 
                           (підпис)                                                  (прізвище та ініціали)
 
Керівник роботи   ____________________    _______________________ 
                            (підпис)                                                  (прізвище та ініціали)
 
Секретар ЕК   ____________________    _______________________ 
                                                                    (підпис)                                                (прізвище та ініціали)
 
 
РЕФЕРАТ 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 80 сторінок, 4 таблиці, 
6 рисунків, список літератури з 48 найменувань. 
 
ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ПОСЛУГ В 
ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ЦЕНТРАХ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ 
 
Oб’єктoм дoсліджeння є суспільні відносини щодо надання 
реабілітаційних послуг в територіальних центрах надання соціальних послуг.  
Прeдмeтoм дoсліджeння є розробка системи регулювання соціального 
обслуговування осіб з інвалідністю. 
Метою роботи є комплексний аналіз регулювання відносин 
соціального обслуговування осіб з інвалідністю та напрацювання 
обґрунтованих теоретичних та практичних рекомендацій щодо його 
удосконалення. 
Зaвдaння роботи:  
− визначити сутність реабілітаційних послуг та їх класифікацію; 
− охарактеризувати основні теоретико-методологічні та практичні 
підходи до реабілітаційної допомоги на сучасному етапі; 
− визначити особливості діяльності установ реабілітації 
територіальних центрів надання соціальних послуг; 
− дати оцінку системи управління наданням реабілітаційних 
послуг;  
− виявити інноваційні процеси в системі реабілітації інвалідів, 
встановити рушійні сили позитивної динаміки цієї системи та стримуючі 
фактори;  
− розробити модель розвитку системи реабілітації інвалідів. 
За результатами  дослідження сформульовані такі висновки: 
1) отримало подальший розвиток: 
– теоретичне обґрунтування поняття «реабілітаційних послуг» та 
значення державної політики у сфері охорони населення стратегії соціальних 
цілей держави; 
– сутність інноваційних процесів у системі реабілітації інвалідів; 
– характеристика передумов розвитку сучасної системи управління 
реабілітаційними послугами в територіальних центрах надання соціальних 
послуг; 
2) узагальнено: 
–  характеристику стану реабілітаційної роботи в сучасній українській 
системі реабілітації інвалідів; 
 інноваційні процеси у системі реабілітації інвалідів;  
 рушійні сили позитивної динаміки цієї системи та стримуючі 
фактори. 
3) вперше: 
−  модель розвитку системи реабілітації інвалідів, у рамках якої 
запропоновано проект соціального реабілітаційного технопарку, що 
спеціалізується на розробці та реалізації нововведень для досягнення 
благополуччя кожної людини, відтворення населення Черкаської області. 
 
Одержані результати можуть бути використані управліннями 
соціального захисту обласних рад Черкаської області для розроблення 
програм соціального розвитку.  
 
 
Рік виконання кваліфікаційної роботи бакалавра 2023 р. 
Рік  захисту роботи 2023 р. 
 
 
 
Підпис студента ____________________ 
Дата ______________________________ 
 
 
АНОТАЦІЯ 
 
Стецьків С.В. Особливості надання реабілітаційних послуг в 
територіальних центрах надання соціальних послуг − Рукопис. 
Дослідження на здобуття освітнього ступеня «бакалавр» за спеціальністю 
232 “Соціальне забезпечення”. − Черкаський державний технологічний 
університет, 2023. Кваліфікаційна дипломна робота містить основні 
відомості про соціальний захист осіб з обмеженими можливостями 
життєдіяльності в системі соціального захисту населення тa нaпрямки 
допомоги в подоланні психологічних бар’єрів, щo є oснoвoю підвищeння 
рівня життя.  
В роботі дано оцінку стану та проблем соціального захисту інвалідів за 
2014-2021 рр. в Україні. Виявлено інноваційні процеси у системі реабілітації 
інвалідів; встановлені рушійні сили позитивної динаміки цієї системи та 
стримуючі фактори. Обґрунтовано модель розвитку системи реабілітації 
інвалідів, у рамках якої запропоновано проект соціального реабілітаційного 
технопарку, що спеціалізується на розробці та реалізації нововведень. 
Кваліфікаційна робота бакалавра складається з вступу, трьох розділів, 
висновків, списку використаних джерел із 48 найменувань. Робота містить 
4 таблиці, 6 рисунків.  
 
 
ANNOTATION 
Stetskiv S.V. Peculiarities of provision of rehabilitation services in 
territorial centers of provision of social services − Manuscript. Research for 
obtaining a bachelor's degree in specialty 232 "Social security". − Cherkasy 
State Technology University, 2023. The qualification thesis contains basic 
information about the social protection of persons with disabilities in the system of 
social protection of the population and directions of assistance in overcoming 
psychological barriers, which is the basis of raising the standard of living. 
The work provides an assessment of the state and problems of social 
protection of the disabled for 2014-2021 in Ukraine. Revealed innovative 
processes in the system of rehabilitation of the disabled; the driving forces of the 
positive dynamics of this system and restraining factors are established. The model 
of the development of the system of rehabilitation of the disabled is substantiated, 
within the framework of which a project of a social rehabilitation technology park 
specializing in the development and implementation of innovations is proposed. 
The bachelor's qualification work consists of an introduction, three sections, 
conclusions, a list of used sources from 48 titles. The work contains 4 tables, 
6 figures. 
ВІДГУК 
керівника на кваліфікаційну роботу бакалавра 
 
виконаної на тему: «Особливості надання реабілітаційних послуг в 
територіальних центрах надання соціальних послуг»  
 
студентом (кою)  ____Стецьків Софією Вікторівною_______ 
(прізвище, ім’я, по батькові) 
 
Мeтoю рoбoти є науково-теоретичне обґрунтування сутності та 
особливостей реабілітаційних послуг в територіальних центрах надання 
соціальних послуг для покращення психологічного стану інвалідів.  
Кваліфікаційна робота бакалавра є самостійним теоретичним 
дослідженням з основ аналізу ефективності надання реабілітаційних послуг  в 
Україні. Аналіз діяльності реабілітаційних установ виявив ряд недоліків у 
організації їх діяльності, серед яких: ухил у медико-соціальні аспекти; 
відсутність урахування структури інвалідності за ступенем обмеження 
здатності до трудової діяльності та потреб інвалідів у професійній 
реабілітації; відсутність механізмів запровадження цієї сфери в ринкову 
економіку та ін. Дослідження показало значимість та необхідність 
реформування управління послугами реабілітації осіб з обмеженими 
можливостями здоров’я. 
Розроблено алгоритм формування трирівневого пакету послуг 
комплексної реабілітації. 
Уточнено понятійний апарат сфери послуг комплексної реабілітації для 
комерційного та некомерційного секторів ринку. 
За допомогою запропонованих автором підходів реабілітологи-практики 
матимуть можливість виявляти дефіцит нововведень на тому чи іншому 
проблемному полі та прогнозувати напрямки, які потребують інноваційних змін. 
В роботі використано значну кількість наукових, інформаційних та 
статистичних джерел інформації. Аналіз проведено якісно із застосуванням 
різних методів наукових досліджень. Широко використаний графічний 
матеріал.  
Напрацьовані пропозиції мають практичну цінність та враховують 
актуальні аспекти управління наданням реабілітаційних послуг для осіб з 
обмеженими можливостями життєдіяльності.  
Кваліфікаційна робота бакалавра підтверджує кваліфікаційний рівень 
автора за фахом «Соціальне забезпечення» за рівнем підготовки – бакалавр. 
Висновки і оцінка роботи є завершеним дослідженням і заслуговує 
позитивної оцінки. 
 
Керівник дипломної роботи 
_______________________ ___________ _________________ 
     (посада, вчені звання, ступінь)                                (підпис)   (ініціали, прізвище) 
 
РЕЦЕНЗІЯ 
на кваліфікаційну роботу бакалавра 
 
студента  
Черкаського державного технологічного  університету  
факультету гуманітарних технологій 
кафедри соціального забезпечення  
зі спеціальності 232 „Соціальне забезпечення” 
 
Стецьків Софії Вікторівни 
(прізвище, ім’я, по батькові) 
 
на тему: «Особливості надання реабілітаційних послуг в територіальних 
центрах надання соціальних послуг» 
 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 80 сторінок, 4 таблиці, 6 рисунків, 
список літератури з 48 найменувань. 
 
Відповідність роботи спеціальності та завданню: тема та наповнення 
роботи повністю відповідають спеціальності 232 «Соціальне забезпечення», 
поставлені завдання сприяють детальному розкриттю теми обґрунтування 
сутності та особливостей державної політики щодо надання реабілітаційних 
послуг в територіальних центрах надання соціальних послуг.  
Актуальність теми: Актуальність теми дослідження визначають зміни 
в сучасній Україні принципів та умов реалізації соціальної політики держави у 
відношенні інвалідів, їх життєві цінності та орієнтири, а також 
загальноцивілізаційні тенденції розвитку, що характеризуються 
гуманістичними уявленнями про рівні права людини, незалежно від її фізичних 
чи розумових особливостей. Все більш очевидними становляться розвиваючі 
науково-технічні та інформаційно-комунікативні можливості в їх реабілітації. 
Досягнення генної інженерії та нанотехнологій розширюють діапазон рішень у 
медико-оздоровчій сфері, освітній та професійній підготовці людей з 
обмеженнями здоров’я, зміцнюють їх адаптаційні та соціалізаційні ресурси, 
допомагають реабілітантам в інтеграційних інноваційних процесах. 
Актуалізує тему дослідження і той факт, що в системі реабілітації 
інвалідів відбуваються різноманітні оновлення. Однак стан і динаміка системи 
реабілітації при цьому недостатньо піддалися всесторонньому аналізу в 
соціології, що не дозволяє чітко визначити перспективи у використанні 
реабілітаційних ресурсів. Звідси виникає і недостатня ясність у прогнозах 
розвитку системи реабілітації інвалідів, оскільки інноваційні процеси, які 
протікають у цій системі, поки що недостатньо вивчені. 
 
Загальна характеристика роботи 
Кваліфікаційна робота бакалавра є самостійним теоретичним дослідженням з 
аналізу соціального захисту осіб з обмеженими можливостями в Україні. 
Охарактеризовано сучасний стан реабілітаційної допомоги та соціальної політики 
у відношенні осіб з обмеженнями життєдіяльності. Проведено медико-соціальний 
аналіз первинної інвалідності дорослого та дитячого населення. Розроблено 
комплексну характеристику особи з інвалідністю за медико-соціальними 
показниками та особливостями обмеженої життєдіяльності та функціонування. 
Науково обґрунтовані методологічні основи та медико-соціальні параметри 
багаторівневої реабілітаційної допомоги пацієнтам з обмеженнями 
життєдіяльності та функціонування. Розроблено організаційно-функціональну 
модель багаторівневої реабілітаційної допомоги особам з обмеженнями 
життєдіяльності та функціонування. 
В роботі використано значну кількість наукових, порівняльних, 
інформаційних та статистичних джерел інформації. Аналіз проведено якісно 
із застосуванням різних методів наукових досліджень. Широко використаний 
графічний матеріал.  
Напрацьовані пропозиції мають практичну цінність та враховують 
актуальність надання реабілітаційних послуг особам з обмеженими 
можливостями. 
 
Загальний висновок: роботу виконано на достатньому рівні, застосовані 
сучасні методи наукових досліджень, здійснено аналіз ефективності 
впровадження інноваційних процесів в систему надання реабілітаційних послуг  
в Україні. Інноваційні процеси в системі реабілітації інвалідів ефективно 
дозволяють отримати освіту та професію, працевлаштування інвалідів, їх 
побутовий пристрій, підтримку сім'ї з інвалідністю та створюють нові 
можливості для успішної соціальної адаптації інвалідів. В цілому, можна 
стверджувати, що поставлені завдання виконані, а мету роботи досягнуто.  
   
 
 
 
Рецензент      
_____________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ 
(прізвище, ім’я, по батькові, місце роботи, посада, вчений ступінь, звання) 
         МП 
 
“____” _______________ 20____ р. 
 
_____________________________ 
                              (підпис) 
 
  
2 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП 3 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ, МЕТОДОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ  
СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ:  
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ 7 
1.1. Поняття реабілітаційних послуг та їх класифікація 7 
1.2. Основні теоретико-методологічні та практичні підходи до  
реабілітаційної допомоги  на сучасному етапі 20 
1.3. Особливості діяльності установ реабілітації територіальних  
центрів надання соціальних послуг 25 
РОЗДІЛ 2  ОЦІНКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НАДАННЯМ  
РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ПОСЛУГ ОСОБАМ З ІНВАЛІДНІСТЮ 30 
2.1. Основні причини зростання чисельності інвалідів серед  
населення країни 30 
2.2. Аналіз чисельності та структури інвалідності серед населення  
держави 32 
2.3. Медико-соціальні особливості та організація реабілітаційної  
допомоги особам з первинною інвалідністю 37 
РОЗДІЛ 3 ПРОЕКТ СОЦІАЛЬНОГО РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО  
ТЕХНОПАРКУ 44 
3.1. Опис проекту соціального реабілітаційного технопарку 44 
3.2. Механізм впровадження проекту соціального реабілітаційного  
технопарку 50 
3.3. Питання фінансування соціального проекту реабілітаційного  
технопарку 64 
ВИСНОВКИ 72 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 75 
 
  
 
3 
 
ВСТУП 
 
Актуальність проблем пов’язаних з наданням реабілітаційної 
допомоги в Україні на сучасному етапі обумовлена багатьма причинами, 
серед яких: погіршення соціально-демографічних показників і неухильне 
зростання кількості тих, хто потребує реабілітації, суперечливий характер 
системи реабілітаційної допомоги, що формується, пов’язаний з 
труднощами міжвідомчої основної взаємодії, реабілітації, обумовлене щодо 
молодого віку реабілітології як самостійної науки. 
Основними положеннями реабілітації інвалідів – осіб з обмеженнями 
життєдіяльності в Україні є державний характер гарантій прав на 
реабілітацію, пріоритет інтересів реабілітованого під час здійснення 
реабілітаційних заходів, загальнодоступність системи реабілітації, 
комплексний підхід, різноманіття методів реабілітаційних впливів та форм 
реабілітаційних установ. 
Становлення державної служби медико-соціальної експертизи 
дозволило посилити міжвідомчі зв’язки у реабілітації та соціальній 
адаптації та призвело до вдосконалення роботи реабілітаційних служб у 
системі охорони здоров’я, соціального захисту населення та освіти. 
Ухвалення в країні поняття інвалідності як обмеження всіх видів 
життєдіяльності, а не тільки пов’язаних з порушеннями можливості 
працювати свідчить про зацікавленість суспільства у вирішенні проблем 
реабілітації у широкому значенні. Цілі та завдання реабілітаційної допомоги 
значно розширюються та спрямовані на усунення всіх обмежень 
життєдіяльності, що перешкоджають соціальній інтеграції індивідуума. 
Наукові висновки українських науковців, які досліджували проблеми 
правового регулювання у сфері соціального забезпечення, лягли в основу 
деяких аспектів дослідження соціального обслуговування осіб з 
інвалідністю, зокрема: В. М. Андріїва, Н. Б. Болотіної, В. Я. Бурака, 
С. В. Венедіктова, В. В. Волинця, Л. П. Гаращенко, М. І. Іншина, 
 
4 
 
Т. А. Занфірової, В. Л. Костюка, О. І. Кульчицької, К. Ю. Мельника, 
О. В. Москаленко, О. Т. Панасюка, П. Д. Пилипенка, С. М. Прилипка, 
О. І. Процевського, С. М. Синчук, Я. В. Сімутіної, В. Л. Стрепка, 
Б. І. Сташківа, О. В. Тищенко, Г. І. Чанишевої, Н. М. Хуторян, 
М. М. Шумила, В. І. Щербини, О. М. Ярошенка, Г. О. Яковлєвої та ін.  
Разом з тим, незважаючи на досягнуті в останні десятиліття певні 
успіхи, система реабілітаційної допомоги має досить виражені протиріччя, 
пов’язані, з одного боку, з проблемами міжвідомчої взаємодії та, з іншого, 
відсутністю загальноприйнятої науково-обґрунтованої концепції 
реабілітаційної допомоги. 
Погіршення соціально-демографічних показників: скорочення 
тривалості здорового життя внаслідок інвалідності, зростання первинної 
інвалідності, темпами, що випереджають смертність; збільшення первинної 
інвалідизації працездатного населення; регіоналізація проблем інвалідності 
з концентрацією високих рівнів на економічній неблагополучних регіонах, 
підвищують потребу в інноваційних теоретико-методологічних 
дослідженнях, для створення оптимальної моделі управління системою 
реабілітації та охорони здоров’я населення. Відсутність єдиних науково-
методологічних підходів до вирішення питань реабілітації призводить до 
зниження ефективності багатьох державних програм реабілітації. 
Завданням роботи є: 
− визначити сутність реабілітаційних послуг та їх класифікацію; 
− охарактеризувати основні теоретико-методологічні та практичні 
підходи до реабілітаційної допомоги на сучасному етапі; 
− визначити особливості діяльності установ реабілітації 
територіальних центрів надання соціальних послуг; 
− дати оцінку системи управління наданням реабілітаційних 
послуг;  
 
5 
 
− виявити інноваційні процеси в системі реабілітації інвалідів, 
встановити рушійні сили позитивної динаміки цієї системи та стримуючі 
фактори;  
− розробити модель розвитку системи реабілітації інвалідів. 
Об’єктом дослідження суспільні відносини щодо надання 
реабілітаційних послуг в територіальних центрах надання соціальних 
послуг. 
Предметом дослідження є розробка системи регулювання соціального 
обслуговування осіб з інвалідністю. 
Мета роботи полягає в комплексному аналізі регулювання відносин 
соціального обслуговування осіб з інвалідністю та напрацювання 
обґрунтованих теоретичних та практичних рекомендацій щодо його 
удосконалення. 
Метод дослідження: описовий, порівняльний, статистичний аналіз, 
системний аналіз, методи проектного аналізу. 
В роботі досліджено причини виникнення інвалідності в сучасному 
суспільстві та тенденції динаміки чисельності інвалідів, соціально-
економічні наслідки зростання інвалідів. 
Розглянуто досвід та стан системи управління реабілітацією інвалідів, 
політику щодо інвалідів; стан попиту та пропозиції на реабілітаційні 
послуги; фінансове забезпечення системи реабілітаційних послуг; 
обґрунтовано необхідність реформування управління послугами реабілітації 
інвалідів. 
Інноваційні процеси в системі реабілітації інвалідів ефективно 
сприяють здобуттю освіти та професії, працевлаштуванню інвалідів, 
їхньому побутовому устрою, підтримці сім'ї з інвалідом і цим створюють 
нові можливості для успішної соціальної адаптації інвалідів. Зроблені 
висновки дозволяють уточнити характер необхідних втручань і змін у 
системі реабілітації інвалідів, стратегію пошуку нових форм і методів 
 
6 
 
реабілітації, а також науковий і технологічний інструментарій, що 
застосовується при цьому. 
Модель розвитку системи реабілітації включає позитивне оновлення 
медико-соціальної, психолого-педагогічної, освітньої, професійно-трудової, 
соціальної реабілітації і виділення в окремий напрямок статусної 
реабілітації як кінцевого результату процесу відновлення інваліда. Для 
регулювання протікають у системі інноваційних процесів доцільно 
впровадження соціального реабілітаційного технопарку, що володіє 
аналітичною, просвітницькою, інтеграційною, прогностичною функціями. 
За допомогою технопарку стимулюються найбільш суттєві оновлення в 
системі реабілітації, пов'язані, по-перше, з набуттям нею відносної 
закінченості та якісної повноти, зниженням впливу факторів, що стримують 
інновації, по-друге, з посиленням гуманістичної спрямованості 
інноваційних процесів та зміцненням рівноправного статусу інваліда 
суспільстві.
 
7 
 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ, МЕТОДОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ 
СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ: 
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ 
 
 
1.1. Поняття реабілітаційних послуг та їх класифікація 
 
На сучасному етапі розвиток реабілітаційної допомоги в Україні є 
об’єктивною необхідністю, зумовленою зміною характеру патології 
населення і зростанням розповсюдженості хронічних захворювань, що 
призводять до інвалідності, а також особливостями демографічної та 
екологічної ситуації. Тому пошук нових та удосконалення існуючих форм 
медичної допомоги, які суттєво можуть зберегти та покращити здоров’я 
нації, набуває особливої актуальності. 
Реабілітаційні послуги – дії реабілітаційних служб, спрямовані на 
поліпшення самопочуття громадян, відновлення або продовження їх 
здібностей до побутової, суспільної та трудової професійної діяльності, 
адаптацію до умов проживання. 
Комплекс реабілітаційних послуг повинен містити психосоціальні та 
біологічні методи на громадян і бути спрямований і на організм, і готівку, і 
на соціум. 
Реалізація реабілітаційних послуг має бути спрямована на досягнення 
найбільшого впливу та максимального ефекту за мінімальних витрат часу на 
їх виконання. 
Реабілітаційні послуги надають комплексно, що передбачає узгоджене 
проведення реабілітаційних заходів спеціалістами різних профілів. 
Реабілітаційні послуги надають послідовно та безперервно. Зміст та 
тривалість процесу надання реабілітаційних послуг визначаються у кожному 
конкретному випадку станом громадян; реабілітація вважається завершеною, 
коли громадяни у всьому різноманітті соціальних відносин досягли рівня, 
 
8 
 
наближеного до рівня, що відповідає нормальному стану людини у їхньому 
віці. 
Кожен етап надання реабілітаційних послуг та їх вигляд мають бути 
орієнтовані на конкретне реально можливе завдання, про яке повинні знати 
громадяни та до досягнення якого вони повинні прагнути спільно з 
фахівцями. 
Технологія вибору та надання реабілітаційних послуг є системою 
наступних реабілітаційних заходів: 
– обстеження громадян; 
– проведення індивідуальної оцінки потреби у заходах щодо 
реабілітації; 
– постановка діагнозу; 
– уточнення реабілітаційного потенціалу; 
– проведення реабілітації; 
– моніторинг (спостереження); 
– оцінка ефективності реабілітаційних впливів 
Конкретні види, склад, обсяги, форми, терміни надання реабілітаційних 
послуг визначаються відповідно до потреб у них конкретних громадян. 
Громадянам слід надавати комплекс оптимальних для них 
реабілітаційних послуг, включає послуги з медичної, соціальної та 
професійно-трудової реабілітації, спрямовані на відновлення або 
продовження здібностей громадян до виконання певних видів 
життєдіяльності.  , 
Основні види реабілітаційних послуг представлені на рис. 1.1.  
 
9 
 
РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ПОСЛУГИ 
послуги з медичної послуги із соціальної 
реабілітації реабілітації 
послуги з професійно-
трудової реабілітації 
 
Рис. 1.1. Види реабілітаційних послуг 
 
Послуги з медичної реабілітації. 
Послуги з медичної реабілітації спрямовані на компенсацію порушених 
або відновлення втрачених функцій організму, продовження здібностей 
громадян похилого віку до виконання певних видів діяльності. 
До складу послуг з медичної реабілітації входять: 
– відновлювальна терапія; 
– санаторно-курортне лікування; 
– забезпечення лікарськими засобами; 
– динамічний нагляд; 
– інші послуги. 
Відновлювальна терапія полягає у впливі на організм людини для 
відновлення або компенсації її порушених функцій, знижених внаслідок 
хвороби чи травми, відновлення чи поліпшення життєдіяльності, трудових 
функцій. Вона проводиться за призначенням лікаря у таких формах: 
Медикаментозна терапія – застосування лікарських засобів для 
попередження прогресування хвороби, її загострень та ускладнень. 
Фізіотерапія – застосування фізичних природних та штучних факторів 
у реабілітації для корекції основних патофізіологічних зрушень, посилення 
компенсаторних механізмів, збільшення резервних можливостей організму, 
відновлення або підвищення фізичної працездатності. 
 
10 
 
Механотерапія – застосування різних механізмів і пристосувань для 
відновлення порушених функцій, систем організму. Вона заснована на 
виконанні дозованих рухів (переважно для окремих сегментів кінцівок), що 
здійснюються за допомогою механотерапівтичних апаратів, що полегшують 
рух мул і, навпаки, потребують додаткових зусиль для його виконання. 
Кінезотерапія – застосування комплексу лікувальних заходів, що 
включають активну і пасивну гімнастику з метою відновлення порушених 
функцій при пошкодженнях опорно-рухового апарату. 
Психотерапія – застосування комплексу лікувальних впливів на 
психіку, організм та поведінку людини методами, що забезпечують надання 
професійної психологічної допомоги по пом’якшенню або ліквідації 
психічних, нервових та психосоматичних розладів. 
Лікувальна фізкультура – застосування різних фізичних вправ 
(гімнастичних, спортивно-прикладних, ідеомоторних, тобто виконуваних 
подумки, прогулянок, вправ у посиланні імпульсів до скорочення м’язів), 
ігор, природних факторів (сонце, повітря, вода). 
Ультразвукова терапія – застосування пружних механічних коливань 
ультразвуку для слабкого прогрівання тканин з метою підвищення їх 
еластичності, зменшення м’язового спазму. 
Лікувальний масаж (ручний, апаратний та комбінований), що 
проводиться для покращення функціонування того чи іншого органу, 
профілактики та покращення мікроциркуляції крові. 
Мануальна терапія – система ручних лікувальних прийомів, за 
допомогою яких можна позбутися захворювань або інших змін хребта, 
суглобів, м’язового та зв’язкового апарату, внутрішніх органів, кісток черепа, 
мембран спинного та головного мозку, а також черепно-мозкових нервів. 
Рефлексотерапія – лікування акупунктурою і припіканням. 
Оздоровлення клієнтів шляхом надання процедур з використанням 
місцевих природно-кліматичних факторів (грязелікування, водолікування, 
електрофорез, магнітотерапія, світлова ванна, електромасаж, ультразвук, 
 
11 
 
УВЧ, електросон, парафіно-озокеритне лікування, інгаляція, ЛФК, 
фітотерапія тощо). 
Санаторно-курортне лікування є заходами, при здійсненні яких для 
відновлення та компенсації порушених функцій організму застосовують 
природні фактори (мінеральні води, лікувальні грязі, клімат тощо). 
Організацію спрямування та надання громадянам путівок на санаторно-
курортне лікування здійснюють відповідно до індивідуальних програм 
соціальної реабілітації та результатів медико-соціальної експертизи. 
Забезпечення клієнтів лікарськими засобами здійснюють відповідно до 
переліку життєво важливих для них засобів, передбачених індивідуальною 
програмою соціальної реабілітації. 
Облік, зберігання, обіг, призначення та знищення лікарських засобів, у 
тому числі прийнятих клієнтами самостійно, повинні здійснюватись під 
контролем керівника установи, яка надає реабілітаційні послуги громадянам; 
з цією метою для кожного клієнта повинен бути заведений аркуш 
призначення прийнятих лікарських засобів (включаючи такі, що 
приймаються самостійно). 
Динамічне спостереження полягає у спостереженні, вивченні, 
дослідженні змін у стані здоров’я громадян. 
Мета динамічного спостереження – контроль за перебігом та 
ефективністю реабілітаційного процесу. 
Динамічне спостереження проводять відповідно до індивідуальної 
програми соціальної реабілітації. 
До інших послуг належать: 
– організація проходження диспансеризації з метою поглибленого та 
всебічного обстеження стану громадян; 
– сприяння у напрямку громадян до установ медико-соціальної 
експертизи (за медичними показаннями) для вирішення питань, пов’язаних з 
можливою інвалідністю; 
 
12 
 
– залучення громадян до добровільної участі під наглядом медичного 
персоналу в лікувально-трудовому процесі з урахуванням стану здоров’я, 
інтересів, бажань та відповідно до струдових рекомендацій; 
– надання або сприяння у наданні медичної допомоги, у разі потреби, у 
тому числі супровід до медичних закладів; 
– сприяння у наданні медичними установами послуг з протезування та 
ортезування. 
Послуги з професійно-трудової реабілітації 
Послуги з професійно-трудової реабілітації спрямовані на забезпечення 
громадянам можливості отримати або зберегти потрібну роботу і тим самим 
сприяти їх соціальній інтеграції, забезпеченню матеріальної незалежності, 
можливості самозабезпечення та підвищення соціального статусу. 
Послуги з професійно-трудової реабілітації включають: 
– надання допомоги в оволодінні новими знаннями та інформаційними 
технологіями за наявними у них спеціальностями, комп’ютерною 
грамотністю та її застосування в роботі; 
– сприяння у правильному виборі та раціональній організації занять за 
своєю колишньою професією, але у скороченому обсязі та на посадах, що 
відповідають психофізичним можливостям клієнтів, що сприяють їх 
соціальній адаптації до пенсійного періоду; 
– працетерапію - надання допомоги у здійсненні індивідуально 
підібраних заходів, спрямованих на сприяння активній та самостійній 
трудовій діяльності; 
– організацію видів діяльності, пов’язаних із заняттями творчою 
працею (квітникарством, тканебумагопластикою, глинопластикою, 
плетінням, виготовленням предметів за технологіями традиційних художніх 
промислів і т.д.); 
– залучення добровольців з-поміж мобільних громадян до роботи в 
громадських організаціях як членів наукових, громадських рад тощо. з метою 
 
13 
 
збереження ними відчуття своєї значимості як особистості, важливості своєї 
праці, почуття власної необхідності. 
Послуги із соціальної реабілітації. 
Послуги з соціальної реабілітації громадян спрямовані на їх 
реактивізацію (переорієнтацію з пасивного способу життя на активний), 
ресоціалізацію (відновлення соціальних зв’язків), реінтеграцію (повернення в 
суспільство), зняття гостроти власної соціальної малозначимості, здійснення 
можливої адаптації до нових умов проживання . 
Послуги з соціальної реабілітації включають: 
– послуги із соціально-середовищної реабілітації; 
– послуги із соціально-психологічної реабілітації; 
– послуги із соціокультурної реабілітації; 
– фізкультурно-оздоровчі заходи (фізична реабілітація); 
– послуги із соціальної адаптації; 
– соціальні послуги. 
Послуги з соціально-середовищної реабілітації включають: 
– надання допомоги в соціально-середовищній орієнтації, що 
передбачає визначення інтересів, схильностей і здібностей громадян 
стосовно умов життєдіяльності, що склалися, з метою правильної їх 
орієнтації в навколишньому середовищі і подальшого підбору на цій основі 
посильного і влаштовує їх виду діяльності; 
– консультування з правових питань з метою забезпечення правової 
допомоги в галузі соціального захисту та реабілітації, інформування 
громадян про їх права та заходи соціальної підтримки, що належать їм; 
– проведення з громадянами заходів навчального та розвиваючого 
характеру з метою набуття ними досвіду вдосконалення навичок, умінь з 
самообслуговування та життєвого самозабезпечення; 
– допомога у створенні умов для вільного та різноманітного 
спілкування громадян між собою та з членами своїх сімей, представниками 
трудових колективів за місцем колишньої роботи, друзями. 
 
14 
 
Послуги з соціально-психологічної реабілітації включають: 
– психодіагностику, у тому числі комп’ютерну, та обстеження 
особистості громадян для визначення та аналізу психічного стану та 
індивідуальних особливостей їх особистості; 
– психологічне консультування для надання кваліфікованої допомоги у 
формуванні адекватного ставлення до своїх фізичних обмежень, у 
правильному розумінні та налагодженні міжособистісних відносин, у тому 
числі пов’язаних із способами запобігання та подолання сімейних 
конфліктів; 
– соціально-психологічний патронаж громадян для забезпечення 
своєчасного виявлення ситуацій психічного дискомфорту, особистісного чи 
міжособистісного конфлікту та інших ситуацій, які можуть посилити складну 
життєву ситуацію, що склалася, надання необхідної в даний момент 
соціально-психологічної допомоги; 
– психологічна корекція – активний психологічний вплив, спрямований 
на подолання або ослаблення відхилень у психічному та емоційному стані та 
поведінці громадян на основі створення оптимальних психологічних 
можливостей та умов для реалізації їх особистісного та інтелектуального 
потенціалу з метою приведення зазначених показників у відповідність до 
вікових норм та вимогами соціального середовища; 
– психологічний тренінг – застосування психотерапевтичних, 
психокорекційних методів, спрямованих на розвиток або формування 
окремих психічних функцій, умінь, навичок і якостей особистості, 
ослаблених через вікові зміни або особливості соціального середовища, але 
необхідних для успішної самореалізації особистості в різних видах можливої 
діяльності; 
– психопрофілактику – комплекс заходів, спрямованих на набуття 
громадянами психологічних знань, формування загальної психологічної 
культури, своєчасне попередження можливих психологічних порушень; 
 
15 
 
– психогігієнічну роботу – комплекс заходів, спрямованих на створення 
умов для повноцінного психологічного функціонування особистості 
(усунення або зниження факторів психологічного дискомфорту на 
можливому робочому місці, в сім’ї та інших соціальних групах, в які 
включений клієнт); 
– психотерапію – застосування комплексу лікувальних впливів на 
психіку, організм і поведінку громадян психологічними методами, що 
забезпечують надання професійної психологічної допомоги по пом’якшенню 
або ліквідації психічних, нервових та психосоматичних розладів громадян; 
– тренінг на стресостійкість; 
– біоенергетичний тренінг; 
– тренінг методом біологічного зворотного зв’язку (БОС); 
– енергоінформаційну терапію (музикотерапію, аромотерапію); 
– індивідуальну терапію по роботі з алкогольною, нікотиновою 
залежністю, ігроманією; 
– фітотерапію; 
– корекцію психоемоційних порушень за допомогою БОС; 
– корекцію мовленнєвих порушень (у тому числі за допомогою БОС); 
– електросон; 
– створення умов для здорової активної старості та сприятливого 
морально-психологічного самопочуття громадян, продуктивної адаптації їх 
до зміни соціального статусу; 
– сприяння у вирішенні життєвих проблем літніх людей, їх навчання 
методам самозабезпечення та взаємодопомоги з метою боротьби з 
депресивним станом, почуттям соціальної самотності; 
– організацію виступів громадян із спогадами для стимулювання їх 
пам’яті та незалежного мислення, підтримки почуття власної гідності, 
можливості обміну досвідом, способствования більш тісному і відкритому 
спілкуванню; 
 
16 
 
– культивування у громадян позитивних емоцій (почуття вдячності, 
радості, веселощів, любові) для запобігання або усунення психічних зривів, 
збереження здоров’я та продовження життя, 
Послуги з соціокультурної реабілітації включають: 
– організацію дозвілля задоволення духовних і фізичних потреб 
громадян, розширення їх культурного та загального кругозору: відвідування 
театрів, кінотеатрів, музеїв, виставок, виїзди на природу, святкування 
ювілеїв, днів народження, державних і релігійних свят, обговорення 
прочитаних книг, переглянутих фільмів, вистав, організацію роботи гуртків 
художньої самодіяльності, театральних гуртків, реалізацію освітніх програм з 
історичних, краєзнавчих, політичних, мистецтвознавчих та інших питань; 
– розробку та реалізацію різнопрофільних дозвільних програм 
(інформаційно-освітніх, розвиваючих, оздоровчо-розважальних та інших), 
що сприяють задоволенню потреб громадян у широкому соціальному 
спілкуванні, самореалізації та самоствердженні, розвитку творчої ініціативи; 
– забезпечення громадян клієнтів стаціонарних реабілітаційних установ 
книгами, журналами, газетами та сприяння у забезпеченні цим клієнтів, що 
обслуговуються в напівстаціонарних установах та вдома; 
– надання допомоги громадянам у оволодінні комп’ютерною 
грамотністю, що відкриває доступ до робочих місць і скорочує 
інформаційний розрив між поколіннями; 
– організацію роботи клубів спілкування, що використовують усі 
технології соціокультурної реабілітації (залучення до цінностей культури, 
участь у культурно-дозвілових та культурно-масових заходах тощо); 
– залучення громадян-добровольців до проведення уроків мужності у 
школах, індивідуальної роботи скрутними дітьми, які мають труднощі у 
навчанні, молоддю з метою збереження відчуття власної компетентності та 
потреби. 
Фізкультурно-оздоровчі заходи включають: 
 
17 
 
– роз’яснення громадянам сутності та змісту фізкультури як частини 
фізичної реабілітації, спрямованої на формування або вдосконалення 
необхідних навичок, фізичних якостей та здібностей; 
– проведення контролю та оцінка фізичного стану громадян у період 
реалізації програми фізичної реабілітації, фізичного відновлення чи 
розвитку; 
– підбір та оптимізацію фізичного навантаження, яке має представляти 
комбінацію вправ різної інтенсивності, швидкості, сили, витривалості; 
– визначення та рекомендації громадянам виду та обсягу фізичних 
навантажень, що враховують осо 
бенності їх фізичного стану та фізіологічні механізми впливу фізичних 
навантажень на системи та організм в цілому;   
– виконання громадянами під керівництвом обслуговуючого персоналу 
фізичних вправ (ходьба, біг, плавання, їзда на велосипеді, катання на лижах, 
оздоровча гімнастика та інші), адекватних їх фізичним можливостям, що 
надають тренувальну дію та підвищують реабілітаційні можливості. 
Послуги з соціальної адаптації включають: 
– забезпечення або сприяння у забезпеченні необхідними 
реабілітаційними засобами (ходунки, крісла-коляски, ортопедичне взуття, 
протези, окуляри, слухові апарати та ін.); 
– систематичну санітарно-просвітницьку роботу для формування 
позитивного ставлення до активного способу життя, турботи про збереження 
здоров’я, продовження життя; 
– індивідуальну психотерапевтичну допомогу, спрямовану формування 
психологічної установки на життя нових умовах; 
– створення комфортних умов проживання (створення комфорту в 
житлових кімнатах, адекватне розселення клієнтів, організація побутових 
кімнат, благоустрій прилеглих територій, обладнання молельних кімнат і 
т.д.); 
 
18 
 
– надання громадянам різнобічної інформації про життєдіяльність 
установи та події у країні та світі; 
– застосування терапії зайнятістю для організації осмисленого дозвілля, 
встановлення міжособистісних відносин; 
– організацію занять здібностям - музика, образотворче мистецтво, 
література, художня самодіяльність або занять прикладного характеру 
(квітникарство, рукоділля і т.д.); 
– обладнання кабінетів ЛФК та тренажерних залів, проведення заходів 
з клієнтами; 
– організацію колективних заходів розважально-пізнавального 
характеру (літературних вечорів, екскурсій, вечорів зустрічей та спогадів, 
святкувань різних дат); 
– організацію проведення виставок художньої творчості мешканців 
закладу громадян, шахових та шашкових турнірів та інших заходів, де 
демонструються їх досягнення. 
Соціальні послуги. 
Послуги щодо соціальної реабілітації громадян можуть бути доповнені 
соціальними послугами. 
Соціальні послуги надаються громадянам установами соціального 
обслуговування відповідно до законів та національних стандартів України із 
соціального обслуговування як допомогу для виходу з важкої життєвої 
ситуації, в якій вони виявилися і з якої не можуть вийти самостійно. 
Соціальні послуги в залежності від їх призначення відповідно надають 
такі основні види: 
– соціально-побутові, створені задля підтримку життєдіяльності 
громадян, у побуті; 
– соціально-медичні, спрямовані на підтримку та покращення здоров’я 
громадян; 
– соціально-психологічні, що передбачають корекцію психологічного 
стану громадян для їх адаптації в середовищі проживання (суспільстві); 
 
19 
 
– соціально-педагогічні, спрямовані на профілактику відхилень у 
поведінці та аномалій особистого розвитку громадян, формування у них 
позитивних інтересів, у тому числі у сфері дозвілля; 
– соціально-економічні, спрямовані на підтримку та покращення 
життєвого рівня; 
– соціально-правові, спрямовані на підтримку чи зміну правового 
статусу, надання юридичної допомоги, захист законних прав та інтересів 
громадян. 
Історично сформована в Україні переважно медична реабілітація осіб з 
обмеженими можливостями здоров’я тривалий час розглядалася як основний 
напрямок реабілітації інвалідів. Однак можливості такого шляху, 
спрямованого на лікування від захворювань, відновлення порушених 
функцій в основному медичними методами, виявилися обмеженими, а 
ефективність реабілітації, що стосується тільки фізичного або психічного 
стану самого інваліда, недостатньою, що не усуває порушену взаємодію між 
людиною з обмеженими можливостями здоров’я та оточуючим світом. 
Концепція медичної реабілітації змінилася комплексною медичною, 
професійною та соціальною реабілітацією, що відіграє істотну роль у процесі 
інтеграції інвалідів у суспільство. 
У зв’язку з цим науковий та практичний інтерес викликає 
реформування історично сформованого управління послугами реабілітації, 
спрямованого на створення системи управління, адекватної сучасної 
концепції реабілітації та соціально-економічних особливостей сучасної 
економіки України. 
Ключовим принципом сучасної концепції реабілітації є 
комплексність – облік усіх аспектів реабілітації та поєднання різних видів 
реабілітації у єдиний процес. 
 
 
 
 
20 
 
1.2. Основні теоретико-методологічні та практичні підходи до 
реабілітаційної допомоги  на сучасному етапі 
 
Інтеграція інвалідів у суспільство здійснюється через їхню 
реабілітацію. Проте існуюча нині в Україні система реабілітації не здатна 
допомогти особам, які реально потребують її послуг, з обмеженими 
можливостями здоров’я. 
Життєдіяльність людини, її взаємодія з навколишнім світом 
відбувається на деяких рівнях, серед яких виділяються біологічний 
(організмовий), особистісний, соціальний. Порушення на рівнях взаємодії 
ведуть до обмежень життєдіяльності, відповідно до цих рівнів має 
будуватися реабілітаційна допомога, тобто бути диференційованою та 
багаторівневою. Виділення рівнів взаємодії дозволяє оцінювати ефект 
реабілітаційної допомоги по досягненню позитивних ефектів на кожному 
рівні в сукупності, що забезпечують досягнення медико-соціального 
благополуччя та покращення якості життя. 
Медична модель реабілітації потребує оптимізації та вдосконалення 
шляхом усунення суперечності у вирішенні основної мети реабілітаційної 
допомоги – «відновлення соціального статусу інваліда, досягнення ним 
матеріальної незалежності та його соціальної адаптації». 
Найважливішого значення набуває обґрунтування методологічних 
принципів побудови концептуальних положень комплексної багаторівневої 
реабілітаційної допомоги, впровадження організаційно-функціональних 
принципів системи інформаційного забезпечення реабілітаційних центрів, 
сучасних технологій реабілітації, що забезпечують гарантії якості та обсяг 
медико-соціальної допомоги на основі єдиного підходу до проблем. Система 
надання багаторівневої реабілітаційної допомоги має відповідати сучасним 
уявленням про характер причин обмежень життєдіяльності як інтегрального 
показника порушення соціального функціонування. 
 
21 
 
При цьому характер допомоги не обмежується рамками будь-якої 
моделі реабілітації, а спрямований на усунення виявлених порушень на 
ранніх рівнях взаємодії індивіда. Вектор реабілітаційної допомоги 
підсумовує елементи медичного, психологічного, соціального, педагогічного, 
професійного впливу, усуваючи формуючі обмеження життєдіяльності 
несприятливі умови як внутрішнього (біологічного), і зовнішнього 
(соціального) характеру, з орієнтацією на кінцевий медико-соціальний 
результат – інтеграцію індивідуума. 
Аналіз історії реабілітаційної справи країни дозволив виділити етапи у 
розвитку. А саме, виділено початковий етап, що бере початок з правління 
великого Київського князя Володимира до Петра I, пов’язаний в основному з 
приватною благодійністю та соціальною діяльністю монастирів. Тривалість 
наступного етапу, зумовленого становленням державної системи піклування 
про інвалідів, що не виключає приватної благодійної діяльності, позначено 
часом від початку царювання Петра I аж до Першої світової війни та 
жовтневого перевороту. Третій етап розвитку реабілітаційної справи в нашій 
країні в основному був пов’язаний з формуванням критеріїв пенсійного 
забезпечення громадян, які мають інвалідність, розвинули систему 
експертизи непрацездатності, її хронологічні межі визначені 80-90 роками 
минулого століття. Цей етап характеризується активним розвитком власне 
реабілітаційної допомоги становленням системи її надання на різних рівнях. 
Аналіз теоретико-методологічної та нормативно-правової бази, 
практичний досвід діяльності реабілітаційних відділень у структурі 
лікувально-профілактичних установ показує, що багато питань управління, 
регулювання та інформаційного забезпечення сучасного реабілітаційного 
процесу потребують подальшого вдосконалення. 
Основним напрямом при теоретичному осмисленні концепції 
реабілітації є вивчення взаємозв’язку індивідуума з обмеженими 
можливостями життєдіяльності та суспільством, що має не лише важливе 
теоретичне, а й практичне значення, сприяючи цілеспрямованому та науково-
 
22 
 
обґрунтованому розвитку всієї системи медико-соціальної допомоги 
інвалідам. Ізольована відомча розробка окремих концепцій медичної, 
професійної, соціальної реабілітації поза кореляцією з кінцевими 
результатами реабілітації не відповідає кінцевим цілям – інтеграції інваліда у 
суспільство. 
Соціальна політика щодо інвалідів залишається суперечливою: 
невідповідність амбітних завдань реальним економічним ресурсам, втрата 
адресності та спеціалізації соціальної політики щодо інвалідів. Відсутність 
реально діючої системи інформування населення про соціальні права, 
порядок та умови їх реалізації зумовлює недостатню доступність 
реабілітаційних, соціально-медичних установ, що знижує ефективність 
реалізації багатьох законів. 
Виникає потреба у створенні єдиної системи комплексної 
багаторівневої реабілітаційної допомоги, яка ставить за мету і забезпечує 
інтеграцію інваліда у суспільство шляхом усунення або можливо повної 
компенсації всіх видів обмежень життєдіяльності, зумовлених внутрішніми 
та зовнішніми факторами. 
Дані вітчизняної та зарубіжної літератури свідчать, що розробка 
положень взаємодії різних видів реабілітаційного впливу, обґрунтування 
інноваційних реабілітаційних структур центрів на основі інтеграції існуючих 
моделей здоров’я та хвороби, інвалідності та реабілітації з урахуванням 
ієрархії взаємин індивідуума в суспільстві стає пріоритетним завданням 
розвитку реабілітаційного напряму охорони здоров’я. 
Загалом аналіз системи реабілітаційних послуг України показав, що 
організація управління реабілітаційними послугами не є адекватною 
поставленим цілям, що призводить до серйозних протиріч на всіх рівнях 
ієрархії управління. Тому існуюча система управління реабілітаційними 
послугами потребує реформування. 
 
23 
 
На основі класифікації видів послуг комплексної реабілітації у роботі 
розроблено алгоритм формування базового пакету реабілітаційних послуг на 
різних рівнях управління (рис.1.2). 
 
Рівень ієрархії Реабілітаційні послуги 
Державний Єдиний універсальний пакет для всіх категорій інвалідів, 
рівень гарантований державою 
 
Рівень суб’єкта 
Пакети послуг диференційовані за критеріями 
держави 
особливості суб’єкта держави 
Цільові пакети категорій інвалідів, які 
Муніципальний 
страждають схожими нозологічними групами 
рівень 
захворювань 
Індивідуальна програма реабілітації інваліда 
 
Рис. 1.2. Структура трирівневого пакету реабілітаційних послуг 
 
В роботі розроблена форма Індивідуальної програми реабілітації 
інвалідів, в якій виділено інформаційну, медико-соціальну та економічну 
частини (рис. 1.3). 
Інформаційна частина містить інформацію про інваліда. 
Медико-соціальна частина – це конкретна номенклатура 
реабілітаційних послуг, необхідних інваліду, їх кількість та термін їх 
надання. Перелік реабілітаційних послуг поділено на обов’язкову та 
додаткову частини. 
Обов’язкова частина повинна складатися для кожного інваліда в 
обов’язковому порядку та включати розділи, що входять до системи 
стандартів безоплатного надання мінімуму реабілітаційних послуг та 
фінансуються за рахунок коштів бюджетів різних рівнів або коштів 
 
24 
 
державних позабюджетних фондів. Додаткова частина включає послуги, що 
входять до системи стандартів, що регулюють надання громадянам 
додаткових платних послуг: медичних, соціальних, освітніх тощо. 
 
Інформаційна Медико-соціальна Економічна частина 
частина частина 
ПІБ інваліда; Основна Додатков Вартість реабілітаційних Залишок 
Стать частина – а частина послуг, технічних засобів коштів, 
Дата перелік – перелік Ліміт Джерело Вартіст які 
народження послуг, послуг, відшкодо відшкоду ь відшкодо
Адреса вартість які купує ваних вання отрима вуються 
проживання яких інвалід  коштів коштів них 
Професія відшкодовує послуг 
Реабілітаційний ться з 
потенціал бюджету 
 
 
Послуги Рекомендації Відомості щодо наданих заходів, послуг, 
комплексної наданих технічних коштів 
реабілітації 
 Строки Об’єм Виконавець (повна назва Дата надання 
виконання організації) послуг 
Послуги медичної реабілітації 
Поновлююча     
медицина 
Протещно-     
ортопедична 
допомога 
…     
Послуги соціальної реабілітації 
…     
Послуги професійної реабілітації 
     
  
Рис.1.3. Складові індивідуальної програми реабілітації інваліда 
 
Економічна частина є одночасно і обліковим регістром, у якому 
відображається лімітна (нормативна) вартість реабілітаційних заходів та 
витрачання виділених коштів. 
Включення до Індивідуальної програми реабілітації інваліда 
інформаційної, медико-соціальної та економічної частини дозволяє 
 
25 
 
використовувати ІПР інваліда як найважливіший економіко-управлінський 
документ, що регулює процес повного чи часткового відновлення здібностей 
інвалідів до побутової, суспільної та професійної діяльності; дозволяє 
залучити до процесу реабілітації всі структури суб’єкта держави, будь-яких 
форм власності та організаційно-правових форм; керувати цими установами з 
урахуванням єдиних економічних принципів. Це дає можливість створити 
необхідну різноманітність реабілітаційних послуг та дозволяє інваліду 
отримати потрібні йому послуги у будь-якій обраній ним установі, а у 
фінансуванні послуг перейти від підтримки реабілітаційної установи до 
підтримки реабілітанта. 
 
 
1.3. Особливості діяльності установ реабілітації територіальних 
центрів надання соціальних послуг 
 
Діяльність поліклінічних реабілітаційних відділень побудована на 
сучасних принципах комплексності, послідовності і безперервності лікування 
з урахуванням не тільки головної патології, але й супутніх захворювань, 
психологічних особливостей, професії і соціального положення пацієнта. 
У скрутному економічному становищі, яке зараз склалося, однією з 
головних переваг амбулаторного етапу реабілітації (на відміну від 
стаціонарного і санаторно-курортного етапів) є можливість лікування без 
відриву від виробництва. Серед первинних хворих 40-59 років без 
оформлення лікарняного листа (за бажанням самого хворого) лікувалося 
27,0 % пацієнтів, повторних – 67,2 % пацієнтів, у віковому юміжху 14-39 
років ці показники дорівнювали 18.5 % і 29,7 %, відповідно. 
Дослідивши системи управління діяльністю реабілітаційних установ 
територіальних центрів надання соціальних послуг, зроблено висновок про 
те, що управління діяльністю реабілітаційних установ виявляється не 
адаптованим до умов перехідного періоду. У умовах доцільно непросто 
 
26 
 
вдосконалювати роботу персоналу реабілітаційних установ, а реформувати 
діяльність із реабілітації осіб із обмеженими можливостями здоров’я з 
урахуванням принципово нової концепції управління їх діяльністю. 
У роботі обґрунтовано, що основними об’єктами управління у 
реабілітаційній установі мають бути як окремі, так і групи ідентичних 
індивідуальних програм реабілітації. Координаційне управління та основна 
відповідальність за виконання цілеспрямованих та взаємопов’язаних послуг з 
комплексної реабілітації осіб з обмеженими можливостями здоров’я мають 
бути покладені на керівників програм реабілітації інвалідів подібних 
нозологічних груп. Повноваження функціональних керівників 
реабілітаційних напрямів визначаються кількістю та обсягом реабілітаційних 
послуг, покладених на цей напрямок конкретними індивідуальними 
програмами реабілітації інвалідів. Це дає можливість лише на рівні 
конкретної реабілітаційної установи перейти до матричної системи 
управління реабілітаційними послугами. Структура такої системи управління 
представлена рисунку 
Використання індивідуальної програми реабілітації як об’єкт 
управління послугами реабілітації викликає зміни в керуючих системах 
вищого рівня: як на муніципальному рівні, так і на рівні держави. Нами 
розроблено схему взаємодії реабілітаційних установ з іншими установами 
соціальної сфери територіальних центрів у процесі надання реабілітаційних 
послуг, що випливає з нових підходів в управлінні. 
Проведене дослідження показало на відсутність у низці регіонів 
установ, що дозволяють здійснити повноцінну комплексну реабілітацію осіб 
з обмеженими можливостями здоров’я. У більшості реабілітаційних установ 
переважають спеціалізовані медичні чи освітні установи. 
 
 
27 
 
Керівник реабілітаційного закладу 
Функціональні керівники реабілітаційних напрямів 
Керівники програм Поновлю- Соціальної Професійної Фізкультурно-
реабілітації ючої реабілітації реабілітації оздоровчих 
інвалідів, які медицини заходів 
страждають: 
Порушеннями 
мови 
Порушеннями 
слуху 
Порушеннями зору 
Порушеннями 
психіки 
Порушеннями 
функцій ОДА 
Складними 
порушеннями  
Емоційними 
порушеннями 
Хронічними 
соматичними чи 
інфекційними 
захворюваннями 
 
Рис. 1.4. Матрична система управлыння послугами комплексної 
реабілітаці  в реабілітаційному закладі 
 
У роботі обґрунтовано необхідність створення реабілітаційних установ 
принципово нового типу – Центрів навчання та сприяння підприємництву 
сімей реабілітантів, основні функціональні блоки якого показані на рис. 5 
 
28 
 
Блок психологічної 
реабілітації сім’ї 
Блок медичного Блок навчання сімей 
супроводу інвалідів реабілітантів 
ЦЕНТР НАВЧАННЯ ТА 
СПРИЯННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВУ 
СІМЕЙ РЕАБІЛІТАНТІВ 
Блок супроводу на Блок організації 
етапі становлення бізнесу сімей 
бізнесу реабілітантів 
Блок професійного 
відбору 
 
Рис. 1.5 Функціональні блоки Центру навчання та сприяння 
підприємництву сімей реабілітантів 
 
Потреба таких установах підтверджена проведеним автором 
анкетуванням батьків дітей-інвалідів. 64% опитаних відповіли, що хотіли б за 
певних умов навчитися сімейного підприємництва. 
Оскільки основний шлях інтеграції інвалідів у суспільство лежить у 
сфері професійної реабілітації, то в роботі надано конкретні пропозиції щодо 
зміни стандартів, програм та навчально-методичного забезпечення, які 
враховують зарубіжний досвід для використання в різних типах 
реабілітаційних установ, а саме необхідне формування освітніх програм у 
Центрі навчання та сприяння підприємництву сімей реабілітантів з блоку 
економічних знань та блоку професійної підготовки у сфері обраного бізнесу; 
розробка навчальних матеріалів для блоку економічних знань за технологією 
модульного навчання, що дозволяють інвалідам освоїти посильну для них 
частину знань у прийнятному для них темпі. 
 
29 
 
Навчальні заклади професійної освіти мають забезпечити базову 
підготовку кадрів з управління послугами з реабілітації осіб з обмеженими 
можливостями здоров’я. 
Таким чином, аналіз діяльності реабілітаційних установ виявив низку 
недоліків в організації їх діяльності, серед яких: ухил у медико-соціальні 
аспекти; відсутність урахування структури інвалідності за ступенем 
обмеження здатності до трудової діяльності та потреб інвалідів у професійній 
реабілітації; відсутність механізмів запровадження цієї сфери в ринкову 
економіку та ін. 
  
 
30 
 
РОЗДІЛ 2  ОЦІНКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НАДАННЯМ 
РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ПОСЛУГ ОСОБАМ З ІНВАЛІДНІСТЮ 
 
 
2.1 Основні причини зростання чисельності інвалідів серед 
населення країни 
 
В останні десятиліття людство зіткнулося з такими соціально-
актуальними явищами, як зростання показників запобігання втратам здоров’я 
в осіб працездатного віку. 
Дані демографічних досліджень свідчать, що Україна належить до 
держав з високим рівнем старіння населення. Питома вага осіб пенсійного 
віку (чоловіків 60 років і старше, жінок 55 років і старше) в загальній 
чисельності населення країни у 2018 році складала 21,7 %. 994 році – 22,2%, 
2021 році – 22,4%. 
За останні 10 років суттєво збільшилась розповсюдженість 
захворювань серцево-судинної та нервової системи, психічних, 
індокринопогічних та онкологічних хвороб. Рівень захворюваності населення 
з віком значно зростає. У 60 років він у 1,9 – 2.2 рази перевищує рівень 
захворюваності 40-річних людей. Загальна потреба в змбулаторно-
поліклінічному обслуговуванні людей літнього віку на 50 % більша, ніж 
рівень для молодшої популяції. В свою чергу, серед усіх пацієнтів, що 
звертаються в районні поліклініки міст, направлення у реабілітаційні 
відділення потребують до 40% осіб рацездатного віку і . практично, усі літні 
люди. У зв’язку з вищезазначеним, зростає актуальність вивчення стану 
надання людям старших вікових груп поліклінічної реабілітаційної допомоги 
і наукового обгрунтування заходів щодо її удосконалення з урахуванням 
сучасних демографічних змін. 
Аналіз тенденцій чисельності осіб із обмеженими можливостями 
здоров’я показав, що в Україні, як і у всьому світі, зростає чисельність 
 
31 
 
інвалідів. Так, якщо у 2015 році чисельність інвалідів становила 4,1 млн. осіб, 
то у 2021 році вона досягла 8,6 млн. осіб. 
Причини погіршення здоров’я населення такі, що найближчими 
десятиліттями людство навряд чи зможе їх подолати. Ці причини можна 
умовно поділити на 4 групи: 
1) планетарного масштабу, викликані генетичною обтяженістю 
людства, глобальною екологічною кризою, стихійними лихами і 
техногенними катастрофами, боротьбою з міжнародним тероризмом; 
2) національного масштабу, що визначаються розвитком чи 
падінням виробництва, існуванням проблеми бідності, наявністю соціальних 
та міжнаціональних конфліктів, рівнем загальної культури населення; 
3) місцевого масштабу, пов’язані з соціально-економічними 
факторами проживання та особливостями праці на конкретній території 
4) особистісного характеру, які залежать від турботи людини про 
своє здоров’я. 
З усієї чисельності інвалідів, що є в Україні, майже половина (46%) – 
працездатного віку, 685 тисяч – діти-інваліди. На тлі зниження 
народжуваності, старіння населення та зменшуваних можливостей держави 
щодо підтримки життєвого рівня інвалідів, реабілітація інвалідів та 
інтеграція їх у суспільство з метою досягнення ними матеріальної 
незалежності стає важливим і моральним, і економічним завданням. 
Інвалідність – це складний багатофакторний процес, який залежить від 
лікувально-діагностичної, профілактичної діяльності лікувальних закладів та 
багатьох інших моментів. Відповідно, медичні помилки та ятрогенні стани, 
що сприяють зростанню показників запобіжних втрат через інвалідність, 
визначені як шкода, заподіяна неправильною медичною тактикою, 
несвоєчасним та неякісним наданням медичної допомоги. Численні роботи з 
цього питання свідчать про високий рівень запобіжних втрат через 
інвалідність у осіб працездатного віку: у 25% госпіталізованих хворих 
виявляються медичні та лікарські помилки. Недосконалість правових 
 
32 
 
аспектів у системі охорони здоров’я, зниження кваліфікаційної підготовки 
медичного персоналу, безкарність за низьку якість медичних послуг, що 
надаються, зумовили зростання ятрогенних станів, медичних та лікарських 
помилок. Звітні документи останніх років із лікувально-профілактичних 
установ та департаменту охорони здоров’я суб’єктів держави відображають 
зниження якості медичної допомоги дорослому населенню порівняно з 80-ми 
роками минулого сторіччя. 
Представлене дослідження торкається медико-організаційних аспектів 
системи охорони здоров’я на рівні країни. 
Дане дослідження спрямоване на підвищення якості медичної 
допомоги та зниження показників запобіжних втрат через інвалідність. 
Важливість оцінки показника інвалідності в осіб працездатного віку 
визначається тим, що поширеність та структура інвалідності, з одного боку, є 
найважливішими характеристиками здоров’я населення, а з іншого – 
сприяють падінню трудових ресурсів на території, що визначає медико-
соціальну та державну значущість даного дослідження. 
Дане явище вимагає виявлення пріоритетних превентивних заходів для 
зниження рівня запобіжних втрат унаслідок інвалідності, що визначило 
необхідність проведення медико-соціального аналізу в паралелях з 
вивченням особливостей організації медичної та реабілітаційної допомоги 
особам-інвалідам, спрямоване на підвищення якості медичної допомоги та 
зниження рівня запобігання. країні, зумовлюючи своєчасність проведення 
дослідження та його високу науково-практичну значимість. 
 
 
2.2 Аналіз чисельності та структури інвалідності серед населення 
держави  
 
Аналіз чисельності, структури інвалідності серед дорослого населення 
за 2014–2021 роки. (за групами інвалідності з урахуванням класу хвороб) 
 
33 
 
показав таке. Загальний напрямок тренду – підвищення абсолютної 
чисельності вперше визнаних інвалідами (ВПІ), попри деякі флюктуації, у 
середньому збільшення числа протягом року становив 1331,5 тис. інвалідів 
(табл. 2.1). 
Таблиця 2.1 
Динаміка первинної інвалідності у дорослого населення за 2014-2021 роки. 
Року Загальне Приріст (+) або спад (- У тому числі за віком 
число ) працездатного пенсійного 
ВПІ віку віку 
абс.чис. абс.чис. % абс.чис. % абс.чис. % 
(тис. (тис. (тис. (тис. 
людина) людина) людина) людина) 
2014 1109   100,0 553 49,8 556 50,2 
2015 1200 +91 +7,6 100,0 567 47,3 633 52,7 
2016 1184 -16 -1,3 100,0 550 46,4 634 53,6 
2017 1092 -92 -8,4 100,0 537 49,1 555 50,9 
2018 1463 +371 +25,3 100,0 529 36,2 934 63,8 
2019 1799 +336 +18,7 100,0 565,5 31,5 1233,5 68,5 
2020 1474 -325 -22,0 100,0 544,8 37,0 929,2 63,0 
2021 1109 -365 -32,9 100,0 454,3 41,0 654,7 59,0 
 
Основну масу осіб, які вперше визнані інвалідами у 2014-2021 роках. 
становили інваліди II групи, частка яких у середньому дорівнювала – 61,4% 
від загального числа; частка інвалідів I групи в середньому дорівнювала – 
11,6%, III групи – 27% (табл. 2.2) 
Таблиця 2.2 
Структура первинної інвалідності у дорослого населення з урахуванням 
групи інвалідності у 2014-2021 роках. 
Усього абс У тому числі за групами (абс. число та %) 
.число I група II група ІІІ група 
Роки % 
(тис. абс.ч. абс.ч. абс.ч. 
людина) (тис. % (тис. % (тис. % 
людина) людина) людина) 
2014 1109 100 139,7 12,6 701,9 63,3 267,4 24,1 
2015 1200 100 142,8 11,9 766,8 63,9 291,2 24,2 
2016 1184 100 152,7 12,9 744,7 62,9 286,6 24,2 
2017 1092 100 140,8 12,9 672,6 61,6 278,6 25,5 
2018 1463 100 165,3 11,3 934,8 63,9 362,9 24,8 
2019 1799 100 192,4 10,7 1077,6 59,9 529 29,4 
2020 1474 100 138,5 9,4 806,3 54,7 529,2 35,9 
2021 1109 100 106,5 9,6 594,4 53,6 408,1 36,8 
 
| Усього (%) 
34 
 
 
Перше рангове місце за період, що вивчається, займають хвороби 
системи кровообігу, рівень яких в середньому становить 46,7 на 10 тис. 
дорослого населення. Друге рангове місце посідають злоякісні 
новоутворення, 11,3 на 10 тис. дорослого населення. Третє рангове місце 
займають хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини – 6,6 на 
10 тис. дорослого населення. Четверте рангове місце – наслідки травм, 
отруєнь та інших впливів зовнішніх причин – 4,9 на 10 тис. дорослого 
населення (табл. 2.3 ). 
Таблиця 2.3 
Динаміка вперше визнаних інвалідами та рівня первинної інвалідності 
за класами хвороб 2014-2021 років. (абс. числа та на 10 000 дорослого 
населення) 
Роки 
2014 2016 2018 2021 
№ Класи 
абс. на абс. на абс. на абс. на 
чис. 10 тис чис. 10 тис чис. 10 тис чис. 10 тис 
дор.нас. дор.нас. дор.нас. дор.нас. 
1 Туберкульоз 41 2,8 38 2,6 36 2,5 17 18 
2 Злоякісні 142 9,7 150 10,3 170 11,8 30 2,1 
новоутворення 
Хвороби 
ендокринної 
системи, 
3 розлади 35 2,4 37 2,6 45 3,1 172 12,1 
харчування та 
порушення обміну 
речовин 
4 Психічні розлади та 49 3,3 46 3,1 44 3,1 33 2,3 
розлади поведінки 
5 Хвороби нервової 35 2,4 36 2,5 42 2,9 37 2,6 
системи 
Хвороби ока та його 
6 придаткового 40 2,7 40 2,7 45 зд 32 2,2 
апарату 
Хвороби вуха та 
7 соскоподібного б 0,4 7 0,5 7 0,5 11 0,8 
відростка 
 
35 
 
Хвороби системи 
8 511 35,1 573 39,4 799 55,5 533 37,5 
кровообігу 
Хвороби органів 
9 40 2,8 45 3,1 47 3,3 31 2,2 
дихання 
Хвороби органів 
10 20 1,4 20 1,4 20 1,4 18 1,3 
травлення 
Хвороби кістково -
І м’язової системи та 75 5,1 82 5,6 99 6,9 90 6,3 
сполучної тканини 
Наслідки травм, 
отруєнь та інших 
12 71 4,9 71 4,9 70 4,9 56 3,9 
впливів зовнішніх 
причин 
Наслідки 
13 виробничих 11 0,7 10 0,7 9 0,6 6 0,4 
травм 
Професійні есійні 
14 хвороби 4 0,3 4 0,3 4 0,3 3 0,2 
 
Усього 1109 76,2 1184 81,5 1463 101,7 1109 78,0 
 
Серед головних порушень стану здоров’я переважають вісцеральні, 
метаболічні порушення та розлади харчування – 24,0%, рухові порушення – 
23,3%, розумові порушення – 22,8%. 
З різноманітних причин, що призводять до первинної інвалідності 
дорослого населення протягом кількох років, провідні рангові позиції 
займали: хвороби системи кровообігу, злоякісні захворювання, хвороби 
кістково-м’язової системи, а також наслідки травм, отруєнь та інших впливів 
зовнішніх причин. Це визначило вибір груп для подальшого дослідження: 
стомовані пацієнти (500 осіб), пацієнти із захворюваннями судинної системи 
(520 осіб), пацієнти із хворобами кістково-м’язової системи (1138 осіб), діти з 
інвалідністю (512 дітей). 
Найбільш поширеною групою інвалідності, яка визначається 
пацієнтам, є ІІ група, яка становить 67,4%, далі йдуть пацієнти, які не мають 
групи інвалідності з низки причин – 14,8%, пацієнти ІІІ групи – 10% і 
пацієнти І групи – 7,8 %. 
Серед захворювань системи кровообігу в групі, що спостерігається, 
переважали хвороби артерій, артеріол і капілярів, представлені 
 
36 
 
атеросклерозом аорти, артерій кінцівок, синдромом Рейно, емболією і 
тромбозом артерій нижніх кінцівок. Загальна кількість таких пацієнтів 
становила 298 (57,3% випадків). Наступні за чисельністю спостерігалися 
хвороби вен, лімфатичних судин та лімфатичних вузлів, які не класифіковані 
в інших рубриках, загальна кількість таких пацієнтів була 144 (27,7%). На 
третьому місці – цереброваскулярні хвороби 78 пацієнтів (15%). 
Згідно з алгоритмом клініко-аналітичного дослідження попередного 
десятиліття, розподіл груп інвалідності у групі пацієнтів із захворюваннями 
системи кровообігу: на першому ранговому місці особи з ІІІ групою 
інвалідності – 82 пацієнти (15,8%), з ІІ групою – 34 пацієнти (6,5%), решта 
пацієнтів, яких переважна більшість без групи інвалідності – 404 (77,7%). 
При первинному огляді хворих на БКМС відзначено переважання осіб 
молодого віку (46,6%) над старшими віковими групами. Із загальної групи 
інвалідів з БКМС первинні інваліди з остеохондрозом та іншими 
дорсопатіями у 1994 р. становили 38,1% від усієї групи БКМС, у 1996 р. –
32,4%, у 1999 р, – 39,9%, у 2003 р. їх частка зросла до 42,3%, будучи 
провідною групою захворювань у процесі інвалідизації пацієнтів з БКМС. За 
групами інвалідності: на першому ранговому місці особи з ІІІ групою 
(51,6%), на другому – ІІ група (43,3%) та на третьому – І група інвалідності – 
5,1% ВПІ. 
Проведений загальний аналіз первинної інвалідності дорослого та 
дитячого населення свідчить про постійний тренд збільшення чисельності 
ВПІ, загальної чисельності, рівня інвалідності до. Лідируючі положення 
щодо первинної інвалідизації дорослого населення в останні роки займають 
хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, хвороби кістково-
м’язової системи та сполучної тканини. У дітей провідними захворюваннями 
є психічні розлади та розлади поведінки, хвороби нервової системи та 
вроджені аномалії. 
 
 
 
37 
 
2.3 Медико-соціальні особливості та організація реабілітаційної 
допомоги особам з первинною інвалідністю 
 
Кожен четвертий серед вперше визнаних інвалідами втратив 
працездатність у віці молодше 40 років (жінки) та 45 років (чоловіки). 
Встановлено, що первинна інвалідність представлена особами старших 
вікових груп – віком понад 40 років. Запобіжні втрати здоров’я через 
інвалідність, перш за все, формуються за рахунок осіб молодого робочого 
віку. Рівень первинної (19,9%) інвалідності серед осіб працездатного віку 
вищий, ніж загалом у світі (13,5%), що обґрунтовує прогнозування зростання 
запобіжних втрат через підвищення рівня первинної інвалідності. 
Збільшилася чисельність інвалідів серед осіб молодого робочого віку, 
насамперед чоловіків. Зменшилась частка чоловіків, які мешкають у селі, 
змінивши відсоткове співвідношення між чоловіками/жінками: у місті – 
1:1,32/селе – 1:1,14. Середній вік інвалідів з первинною інвалідністю 
становить 40,42±3,1 років, що на 13,4 роки вище, ніж у осіб із встановленим 
фактом запобіжної інвалідності – 27,09±2,3 років (р<0,01). Вікова структура 
та розподіл обстежуваних осіб працездатного віку з первинною інвалідністю 
по групах інвалідності представлені в таоліці (табл. 2.4). 
Таблиця 2.4 
Вікова структура інвалідів, що обстежуються (в абс.ч.; %) 
Разом: 
Вікові групи 
Групи інвалідності 
19-29 років 30-39 років 40-49 років 50-60 років 
I група 9 чол. 10 чол. 7 чол. 5 чол. (1,7%) 
(3,1%)** (3,5%)** (2,4%)** *** 31 чол. (10,7%) 
II група 7 чол. 11 чол. 10 чол. 14 чол. 
(2,4%)*** (3,8%)** (3,5%)** (4,9%)** 42 чол. (14,6%) 
ІІІ група 45 чол. 51 чол. 66 чол. 53 чол. 215 чол. 
(15,6%)** (17,7)** (22,9%)** (18,5%)** (74,7%) 
Всього: 63 чол. 71 чол. 80 чол. 63 чол. 288 чол. 
% до підсумку 21,9% 24,6% 27,7% 21,8% 100,0% 
 
За останні 5 років змінилася структура інвалідності за групами: у 2015 
році домінувала ІІ група (50,4%) та ІІІ група інвалідності (40,4%) при низькій 
 
38 
 
частці І групи (9,2%); у 2012 р. частка інвалідів ІІІ групи стала займати 
74,7%, проти 25,3% інвалідів І (8,7%) та ІІ груп (16,6%). 
За даними 2021 року, проведення медико-соціальної та професійної 
реабілітації у 62,4% інвалідів молодого робочого віку повернуло їх на 
колишню роботу. При цьому кількість інвалідів ІІ групи з робітничими 
спеціальностями поповнилася особами без дозволу тяжкої праці. У динаміці 
п’ятирічного спостереження частка інвалідів II і III груп знизилася рахунок 
осіб молодого робочого віку, склавши 42,5%, передусім, із числа службовців. 
На думку інвалідів, після фізичної лабільності страждає емоційна 
якість життя, що зумовлено, на їхню думку: нестабільним характером життя 
та хворобою, що призвела до інвалідності; посиленням соціально-
економічної нестабільності у сім’ї та зниженням фізичних показників якості 
життя. При цьому 70,5% інвалідів свідчать про те, що найнижчі показники 
якості життя обумовлені: відсутністю сучасних лікувальних технологій на 
рівні доступних установ; складністю працевлаштування та зниженням 
показників фізичного здоров’я, що призвели до погіршення рівня 
самостійності та економічної незалежності; складністю інфраструктурного 
забезпечення себе якісною медичною допомогою та реабілітаційними 
послугами. 
Низький рівень життя інвалідів (насамперед, у сільській місцевості), 
підйом рівня первинної інвалідності з причин серцево-судинної та 
онкологічної патології, травм/отруєнь, заснований на послабленні 
профілактичної спрямованості охорони здоров’я та низької доступності для 
осіб працездатного віку профілактичних та профілактичних послуг. За 
нашими даними, своєчасне виконання комплексу реабілітаційних послуг та 
покращення медичної допомоги інвалідам покращує показники їхньої якості 
життя в середньому на 35-40%. 
Нозологічна структура причин первинної інвалідності в осіб 
працездатного віку свідчить про зростання показників інвалідності через 
гіпертонію (41,2%); злоякісних новоутворень (18,3%); травм/отруєнь (15,2%), 
 
39 
 
нервово-психічних розладів (5,2%); хвороб кістково-м’язової системи та 
сполучної тканини (10,1%), показники яких вищі за середньоросійські, а 
хвороби ендокринної системи (4,4%) та туберкульозу (1,4%), укладаються в 
середньоукраїнські норми при їх розрахунку на 10 тисяч людина. 
За останні п’ять років підвищилася частка інвалідів з нервово-
психічними захворюваннями в середньому на 13,5%, що, на думку інвалідів, 
пов’язано зі зростанням навантажень психо-емоційного характеру (стрес-
фактор) та низькою якістю життя. Повікова характеристика осіб з первинною 
інвалідністю свідчить про домінування у чоловіків після 45 років та жінок 
після 50 років хвороб системи кровообігу у структурі первинної інвалідності. 
Вікова характеристика чоловіків інвалідів молодого робочого віку (18-29 
років) свідчить про збільшення травм та отруєнь (на 1,7±0,5 на 1000). А 
також нервово-психічних патологій (на 2,1±0,35 на 1000), ендокринних 
розладів (на 0,9±0,05 на 1000) та туберкульозу (на 0,5±0,02 на 1000) у 
структурі запобіжних втрат через інвалідність. За відносного зниження 
кількості хворих на туберкульоз (до 0,5 на 10 тисяч працездатного населення) 
його рівень зберігає позиції 7-го рангового місця в нозологічній структурі 
первинної інвалідності. З урахуванням низького підйому рівнів захворювань, 
що формують запобігання втрат здоров’ю через первинну інвалідність, слід, 
що при поліпшенні якості організаційних заходів при наданні медичної 
допомоги та реабілітаційних послуг, у тому числі із застосуванням сучасних 
технологій, його зростання можна знизити в середньому на 25%. 
За даними офіційної статистики, в 2022 р. різниця по обігу між міським 
і сільським населенням склала 108 випадків на 1000 осіб, а середній показник 
щорічної обігу інвалідів, які проживають у міській місцевості в 1,9 разів 
вище, ніж у інвалідів із сільської місцевості. Показники звертання інвалідів - 
чоловіків 18-29 нижче, ніж у жінок відповідного віку, вказуючи на низький 
рівень медичної поінформованості в осіб чоловічої статі молодого робочого 
віку щодо факторів ризику інвалідності, що визначає зростання запобіжних 
втрат через інвалідність в осіб чоловічої статі. Показники звертання інвалідів 
 
40 
 
до закладів первинної ланки охорони здоров’я (сільські ФАПи та 
амбулаторії), поліклініки за місцем проживання, стаціонарних установ та 
реабілітаційних служб нижчі, ніж середньоукраїнські (7,9 разів на рік). 
Зростання звертання інвалідів до лікувальних установ відзначено, перш за 
все, серед міського населення - до 7,2 звернень протягом року (норматив до 
9) і більш характерний для інвалідів у міській місцевості (до 5,6 звернень), 
проти 3,4 звернень у інвалідів із села (р<0,05). Що визначає зростання 
кількості запобіжних втрат через інвалідність у мешканців із сільських 
регіонів. Тривалість госпіталізованого лікування у чоловіків-інвалідів, які 
отримали лікування в умовах ЦРЛ, становить – 14,3 дні, що вище, ніж у 
жінок – 10,7. 
Критерії доступності, результативності медичної допомоги та 
реабілітаційних послуг інвалідам в умовах поліклініки засновані на аналізі 
результатів соціологічного опитування інвалідів (задоволені – 43,5%, не 
задоволені – 36,9%, мають прикордонну думку про якість та доступність 
медичної допомоги – 19,6%)  . ). Після проведення реабілітаційних заходів із 
застосуванням високотехнологічних методів третього етапу лікування у 
37,5% інвалідів вдалося досягти стійкої стабілізації стану здоров’я: у 
3,4±0,5% інвалідів І групи; у 33,9±2,8% інвалідів ІІ групи; у 70,4±5,1% 
інвалідів ІІІ групи. При цьому сумарний показник обтяження групи 
інвалідності в середньому становив 2,5%, крім дворазового підйому до 5,7% 
у 2009 році, коли реабілітаційне відділення при поліклініці було закрито на 
ремонт із показником простою ліжок у 5,9 к/днів. 
Реабілітаційне лікування інвалідів засновано на фізіотерапевтичному 
лікуванні (68,5%). 8% – професійно перенавчені; 23,8% хворих (інваліди 
І групи) – не мали змоги працевлаштуватися за станом здоров’я. У повному 
обсязі виконано соціальну, професійну, медичну та психологічну 
реабілітацію лише у 30,9% інвалідів, що явно недостатньо. 
 
41 
 
Порівняльний аналіз загальноукраїнських даних дозволив виявити 
резерви, спрямовані на підвищення якості медичної допомоги та 
реабілітаційних послуг інвалідам відповідно до етапів їх проведення. 
На думку експертів як заходи поліпшення якості медичної допомоги та 
реабілітаційних послуг інвалідам пропонують: підвищення медичного та 
лікарського забезпечення інвалідів (85,5%); забезпечення доступності 
реабілітаційного лікування та підвищення реалізації реабілітаційних програм 
з оптимізацією обсягу на рівні першого-другого етапів (65,9%); підвищення 
якості та доступності диспансерних та профілактичних технологій (39,5%). 
Мотивування фахівців та забезпечення умов для підвищення їх професійного 
рівня, відповідальності, моральності та поінформованості щодо аспектів 
збитків через інвалідність (35,3%); оптимізацію реалізації реабілітаційних 
заходів, у тому числі, за рахунок створення виїзних бриг із вузьких 
спеціалістів вищого етапу з виконанням високотехнологічних методів 
(56,3%). Респонденти зазначили про необхідність проведення стентування (в 
жодного інваліда не були виконані за останні 5 років) та розширення обсягу 
тромболітичних та тромбоемболічних заходів (нині - 10,5% та 15,5%), для 
зниження показників запобіжних втрат через серцево - судинної та церебро - 
васкулярної патологій в. Високий рівень первинної інвалідності та слабкий 
розвиток високотехнологічних методів лікування знижує частку інвалідів, які 
отримали реабілітаційне лікування на третьому етапі до 11,6%. Частка 
інвалідів працездатного віку, які отримали реабілітаційне лікування на рівні 
установ першого-другого етапів – 55,3%, на рівні третього етапу – 22,5%; 
взагалі не отримали реабілітаційного лікування з різних причин – 25,1%. 
Специфіка сільських регіонів ґрунтується на суттєвому відставанні 
служб системи охорони здоров’я, спрямованих на забезпечення основними 
видами медичної допомоги інвалідів. Оцінка резервів першого-другого етапів 
охорони здоров’я, перш за все, ґрунтується на покращенні диспансерного 
контролю осіб працездатного віку та осіб з первинною інвалідністю в умовах 
поліклініки (табл. 4). 
 
42 
 
Динаміка диспансерного спостереження свідчить про зростання 
серцево-судинної, онкологічної, нервово-психічної патології, травм/отруєнь 
та ендокринних захворювань у інвалідів. Істотною проблемою у роботі 
поліклініки є низька організація диспансерної роботи з інвалідами: 49,5±2,5% 
інвалідів жодного разу не викликалися протягом року та у 23,7% у 
поліклініці були відсутні карти диспансерного контролю. Знято з 
диспансерного обліку через одужання 6,55% інвалідів (7,9% – місто; 5,2% – 
село); переведені до групи з погіршенням показника інвалідності – 29,85% 
(28,05% – місто; 31,8% – село); переведені до групи з покращенням 
показника інвалідності – 53,8% (55,8% – місто; 51,9% – село); у зв’язку з 
переїздом – 9,7% (8,3% – місто; 11,1% – село). У ході дослідження 
встановлено, що слабка реалізація реабілітаційних програм (51,5%) у 
інвалідів на рівні першого етапу охорони здоров’я ґрунтується на наступних 
організаційних дефектах: немає відображення у планах дільничних лікарів 
(12,9%); немає аналізу результатів лікування із застосуванням 
реабілітаційних технологій (26,9%); немає відображення лікувально-
охоронного режиму для інвалідів із зазначенням реабілітаційного комплексу 
(60,2%). Не повною мірою відображено методики реабілітаційного 
комплексу, які виконуються у інвалідів у рамках наступності між етапами, 
що дублює заходи та знижує їх ефективність. Дуже важливим моментом у 
підвищенні ефективності реабілітаційної медицини є доцільність 
удосконалення механізмів оцінки та контролю якості реабілітаційних 
технологій, у тому числі на рівні ПМСД. 
Реабілітаційні послуги на рівні поліклініки щороку одержують лише 
21,1% інвалідів (перший етап); на рівні ЦРЛ – 43,1% інвалідів (другий етап); 
на рівні Центру профілактики – 33,3% (третій рівень), а щорічно 
направляються до санаторних установ - лише 2,5% інвалідів 
Аналіз класів хвороб, щодо яких було проведено госпіталізоване та 
реабілітаційне лікування у інвалідів, як у міській, так і сільській місцевості, 
свідчить про домінування хвороб системи кровообігу (34,3% – 
 
43 
 
чоловіків, 29,6% – жінок), онкологічних захворювань (20,5% – чоловіків, 
22,1% – жінок), травм/отруєнь (18,2% – чоловіків, 12,9 – жінок), 
цереброваскулярної патології (13,5% – чоловіків, 9,8% – жінок), 
нейропсихічних розладів (10,8% – чоловіків, 9,4% – жінок), захворювань 
кістково-м’язової системи та сполучної тканини (8,2% – чоловіків, 12,5% – 
жінок) та ендокринної патології (4,2% - чоловіків, 2,6% - жінок) та інших 
розладів (10,8% – чоловіків, 13,2% – жінок). 
На думку 50,2% інвалідів, особливо складно потрапити на прийом до 
таких лікарів, як отоларингологи, неврологи, ендокринологи, акушери-
гінекологи, фтизіатри та лікарі клініко/лабораторної та ультразвукової 
служби. При цьому 67,5% інвалідів вказують, що очікування зазначених 
фахівців на рівні поліклініки в середньому становить 7,3 днів, 23,7% 
інвалідів – до 1-2 тижнів та 8,8% інвалідів – протягом місяця та більше. 
Частка викликів до хронічних хворих та інвалідів має чітку тенденцію до 
зниження як серед міського, так і сільського населення. У структурі викликів 
бригад ШМД, як до інвалідів у місті, так і до сільської місцевості, 
переважають випадки екстреної патології, що склала 65,6%: інфаркт 
міокарда, гіпертонічний криз, інсульт, травма/отруєння, гостра ендокринна 
патологія. При вивченні повноти обсягу реабілітаційних програм інвалідам в 
умовах поліклініки показник не перевищує 48,6±2,1% (р<0,001). 
Таким чином, резерви охорони здоров’я щодо зниження запобіжних 
втрат у зв’язку з інвалідністю серед працездатного населення лежать у 
площині: покращення кадрового, лікарського та технологічного забезпечення 
лікувальних закладів на етапах охорони здоров’я; підвищення ролі 
високотехнологічних методів та реабілітаційних послуг; розширення обсягу 
реабілітаційного лікування та диспансерних профілактичних заходів; 
підвищення пильності фахівців щодо патології, що призводить до 
інвалідності та збитків у країні з її причини. 
  
 
44 
 
РОЗДІЛ 3 ПРОЕКТ СОЦІАЛЬНОГО РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО 
ТЕХНОПАРКУ 
 
 
3.1 Опис проекту соціального реабілітаційного технопарку 
 
Рушійними силами позитивної динаміки та оновлення системи 
реабілітації інвалідів є прагнення фахівців до вдосконалення системи, 
розширення науково-технічних і технологічних можливостей, приведення 
нормативно-правової бази до міжнародних стандартів, реалізація державних 
федеральних та регіональних цільових програм, розширення мережі 
недержавних установ, міждисциплінарну творчу взаємодію спеціалістів, 
готовність сім’ї інваліда до надання всебічної допомоги. 
Факторами, що стримують процеси нововведень, виступають низька 
інноваційна активність державних реабілітаційних служб, недостатнє 
фінансування, недосконалість законодавства та порушення прав інвалідів, 
міжвідомча роз’єднаність суб’єктів реабілітації, недостатня системність у 
реабілітаційній роботі, високий ступінь формальності та оформлення 
неповноцінних документів потребам інвалідів, їхнє соціальне відторгнення та 
ізоляція, інформаційні бар’єри. 
Модель розвитку системи реабілітації включає позитивне оновлення 
медико-соціальної, психолого-педагогічної, освітньої, професійно-трудової, 
соціальної реабілітації і виділення в окремий напрямок статусної реабілітації 
як кінцевого результату процесу відновлення інваліда. Для регулювання 
протікають у системі інноваційних процесів доцільно впровадження 
соціального реабілітаційного технопарку, що володіє аналітичною, 
просвітницькою, інтеграційною, прогностичною функціями. За допомогою 
технопарку стимулюються найбільш суттєві оновлення в системі реабілітації, 
пов’язані, по-перше, з набуттям нею відносної закінченості та якісної 
повноти, зниженням впливу факторів, що стримують інновації, по-друге, з 
 
45 
 
посиленням гуманістичної спрямованості інноваційних процесів та 
зміцненням рівноправного статусу інваліда в суспільстві. 
Узагальнюючи результати проведених соціологічних досліджень, автор 
робить висновок. 
Всі джерела підтверджують наявність у системі реабілітації інвалідів 
загальних для неї проблем і слабкість інноваційного потенціалу, які є 
наслідком недостатнього фінансування та несистемного управління 
соціальними програмами. Потрібна універсальна комплексна модель 
розвитку системи реабілітації, яка дає змогу зняти міжвідомчі бар’єри та 
забезпечити наступний баланс державних цільових програм різного рівня та 
індивідуальних програм реабілітантів. 
Дані опитувань та їх аналіз виявили суттєвий розрив між етапами та 
видами, формами реабілітаційної діяльності. Однаково важливими є медико-
соціальні фактори, психологічні та педагогічні аспекти, соціалізаційні та 
адаптаційні механізми впливу, але ще важливіше, щоб підтримка здоров’я 
була взаємопов’язана з професійною підготовкою, відновленням соціального 
статусу, трудовими функціями інваліда, з його побутовим та сімейним 
благополуччям. 
В Україні за роки реформ накопичився чималий досвід реабілітаційної 
роботи, який значною мірою трансформує або повторює давно відпрацьовану 
зарубіжну практику. Однак окремі "острівці благополуччя" не знімають 
головного недоліку – неповноти та спрощеності адаптації зарубіжного 
досвіду до українських умов, що негативно позначається як на якості 
кадрової складової системи, так і на орієнтирах соціальної політики 
федеральної та регіональної влади. Не зняті явно застарілі психологічні 
бар’єри, в суспільстві, як і раніше, існує певна упередженість до інвалідів, що 
заважає їх всебічній інтеграції і насамперед про працевлаштування. 
Оцінка зафіксованої в прикладних дослідженнях ситуації показує: 
потрібні не стільки спеціалізовані видання та розширення інформаційної бази 
для потреб інвалідів, полегшення їм доступу до спілкування, скільки 
 
46 
 
наполегливий вплив на суспільну свідомість в цілому через звичайні ЗМІ, 
злам з їх допомогою стереотипів неповний з обмеженими можливостями 
щодо здоров’я. Контент-аналіз навіть однієї цільової телепрограми переконує 
у значимості будь-якого особистого успіху в реабілітації та адаптації 
інваліда, але ще більше він наголошує на необхідності інноваційних ідей в 
організації реабілітації. 
Поява в сім’ї дитини-інваліда здебільшого веде до 
внутрішньосімейного конфлікту, від успішного попередження та вирішення 
якого залежить подальша реабілітація. Готовність сім’ї інваліда надавати 
йому всебічну підтримку під час реабілітаційного процесу є обов’язковою 
умовою успішної реабілітації. Особливо потрібна допомога матерям 
інвалідів, щоб дозволити їм поєднувати домашній догляд з реалізацією свого 
професійного потенціалу. У ході дослідження встановлено, що сім’ї інвалідів 
мають високий потенціал у пошуку нових методів реабілітації дітей. 
Автор, аналізуючи динаміку системи реабілітації інвалідів, пропонує 
способи вирішення виявлених проблем та реалізації реабілітаційних 
нововведень. Насамперед йдеться про модель розвитку системи реабілітації 
інвалідів і схему регулювання інноваційних процесів, що протікають у ній. 
Вихідну позицію при проектуванні якісних змін системи реабілітації 
визначено на основі раніше сформульованих принципів. Її суть: лише 
матеріалізована в інноваційних діях системність може дати новий імпульс 
розвитку, об’єднати зусилля та ресурси тих структур, які були б здатні 
перетворити реабілітацію на наступний процес всебічного оздоровлення, 
соціалізації, трудової та соціальної інтеграції інваліда. 
Модель розвитку системи реабілітації, на думку дисертанта, включає 
позитивне оновлення медико-соціальної, психолого-педагогічної, освітньої, 
професійно-трудової, соціальної реабілітації та виділення в окремий 
напрямок статусної реабілітації. В оновлюваній системі реабілітації виділено 
такі зміни, які передбачають ефективне та мобільне реагування на виклики 
середовища, що змінюється. Маються на увазі як кількісні, і якісні 
 
47 
 
трансформації досить тривалого календарного періоду, і навіть разові ефекти 
(за умови масштабного і комплексного їх дії). Не виключений при цьому і 
третій – синтетичний ефект, що поєднує накопичення результату та будь-які 
окремі прояви оновленої якості реабілітаційних послуг. Близькі до такого 
роду очікувань програми та проекти комплексного та пролонгованого типу. 
З урахуванням зафіксованих у дослідженні проблемних зон автор 
моделює перспективи розвитку кожного із напрямів реабілітації інвалідів – 
медико-соціального, психологічного та педагогічного, освітнього, 
професійно-трудового, соціального. Акцент у своїй робиться створення 
необхідних фінансових, нормативно-правових і матеріальнотехнічних умов. 
У той же час головним на найближче майбутнє визнається забезпечення 
необхідного морального клімату для інтегрованого навчання можливо 
більшої кількості інвалідів шкільного віку, всебічної освітньої та 
соціокультурної реабілітації, працевлаштування та економічної незалежності 
осіб з обмеженнями здоров’я. 
З метою підвищення ефективності реабілітації інвалідів слід 
створювати центри консультування. Базовим елементом системи реабілітації 
інвалідів є сім’я, бо її активності багато в чому залежить ефективність всього 
реабілітаційного процесу. Необхідний випуск посібників та організація 
курсів для батьків з метою вивчення ними особливостей реабілітації та 
виховання дитини-інваліда. Сім’я, в якій з’явилася дитина-інвалід, потребує 
соціальної адаптації, що сприяє реалізації її функцій, особливо соціалізації. 
Умовами успішної інтеграції інвалідів також є індивідуальний підхід, 
рання реабілітація, професійна освіта та трудова зайнятість. Необхідні 
системна підготовка кадрів, розширення співпраці з благодійними 
організаціями, подолання утриманських настроїв інвалідів, розвиток 
соціальних служб супроводу інваліда (допомога у професійній реабілітації, 
працевлаштуванні, правові консультації та оформлення документів, 
інтегрована освіта та комплексне реабілітаційне супроводження). 
 
48 
 
Відповідно до зовнішніх умов, що склалася, запропонована автором 
модель розвитку системи реабілітації інвалідів має три тимчасові відрізки 
(ближній термін змін, середньостроковий, а також граничний для відведеного 
загального періоду) і містить найбільш істотні зміни на кожному з напрямів 
реабілітації - медико-соціальному, психологопедагогічному, освітньому. -
трудовому, соціально-побутовому. Загальна прогнозна тенденція зводиться 
до набуття ними більшої системної повноти, закінченості та посилення 
гуманістичної спрямованості, рівноправного становища інвалідів у 
суспільстві, чому може сприяти розвиток статусної реабілітації. 
Статусна реабілітація інваліда, на думку дисертанта, є визначальною та 
закріплює системні цілі всього реабілітаційного процесу та інновацій у 
ньому. 
Показано, що до обґрунтування статусної реабілітації доцільно 
включити: 
–  видачу посвідчення інваліда із зазначенням у ньому необхідних 
відомостей про права та обов’язки документоутримувача, про його 
захворювання та рекомендації у разі екстремальної ситуації, яка потребує 
зовнішньої допомоги; 
–  налаштування для розуміння комплексності статусу інваліда; 
–  виділення особливостей його освітнього статусу та інтеграційних 
прав і можливостей, що випливають з нього; 
–  основні вимоги до професійного статусу людини з обмеженими 
можливостями здоров’я; 
– пояснення до цивільно-правового статусу інваліда та його сім’ї – 
з персоніфікованими уточненнями, які можуть стосуватися характеру 
захворювання та фізичного стану людини, побутових умов життя. 
З урахуванням особливостей динаміки системи реабілітації, 
необхідності інновацій у розвитку реабілітаційних послуг, автором 
дисертації запропоновано схему регулювання інноваційних процесів у 
системі реабілітації інвалідів (рис. 3.1.). 
 
49 
 
2. ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНИЙ БЛОК 
 
- Координуючий орган, підтримка зовнішніх та 
внутрішніх зв’язків 
- Постійно діючий банк інноваційних ідей 
- Розробка управлінських механізмів та інноваційних 
технологій 
- Перманентне оновлення цільових програм 
- Пизнання необхідності - Ініціювання ідей, 
удосконалення системи. надання їм публічного 
- Основні напрями статусу. 
інноваційного пошуку. - Проведення селекції. 
- системні принципи - Планування та 
організації реабілітаційної організація реалізації 
роботи в їх проекції на нововведень. 
задачі оновлення. - Адаптація допустимих 
- Методологія оцінки змін. 
результативності 
інновацій. 
4. БЛОК СОЦІОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ 
- Відслідковування інноваційного ефекту та характеру 
змін 
- Вивчення реакцій експертів на нововведення 
- Контент-аналіз інформаційних продуктів 
- Проведення масових опитувань 
5. БЛОК: СОЦІЛЬНИЙ РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ТЕХНОПАРК 
- Концентрація відфільтрованих нових ідей 
- Концентрація спеціалістів-інноваторів 
- Створення та використання експериментальної бази для профільних 
тем 
- Розробка технологій, що запроваджуються 
-Залучення інвалідів до роботи в технопарку 
 
Рис. 3.1. Схема регулювання інноваційних процесів в системі 
реабілітації інвалідів 
 
 
1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-
ЦІЛЬОВИЙ БЛОК 
3. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ 
БЛОК 
50 
 
У запропонованій схемі принципово новим є п’ятий блок – соціальний 
реабілітаційний технопарк (спеціалізований на проблемах реабілітації 
інвалідів інноваційно-впроваджувальний центр), покликаний регулювати 
інноваційні процеси. Технопарк передбачає зосередження відфільтрованих 
нових ідей, концентрацію фахівців-інноваторів, створення та використання 
експериментальної бази для профільних тем, розробку впроваджувальних 
технологій та залучення інвалідів до інноваційних розробок у технопарку. 
Його функції – аналітична, просвітницька, інтеграційна, прогностична. На 
думку дисертанта, організація такого технопарку зняла б більшість проблем, 
зазначених у дослідженні. Більше того, технопарк здатний у перспективі (за 
відповідного рівня фінансування) сконцентрувати переважну більшість 
функцій, показаних на рис. в інших проектованих блоках. 
За допомогою запропонованих автором підходів реабілітологи-
практики матимуть можливість виявляти дефіцит нововведень на тому чи 
іншому проблемному полі та прогнозувати напрямки, які потребують 
інноваційних змін. 
 
 
3.2 Механізм впровадження проекту соціального реабілітаційного 
технопарку 
 
Важливим завданням фахівців із соціальної роботи є впровадження у 
свою практичну діяльність традиційних технологій, що добре 
зарекомендували себе, і апробація, застосування інноваційних технологічних 
процедур. У цьому треба скасувати, що слід ототожнювати традиційні 
технології з рутинними. 
Останні характеризується набором як застарілих, а й неефективних 
методів засобів соціального впливу. Невід’ємним елементом інноваційних 
технологій соціальної роботи має стати їхня орієнтація на оволодіння 
клієнтом здібностей соціального самозабезпечення, соціального самозахисту. 
 
51 
 
Завдяки активній політиці у сфері соціального обслуговування інвалідів 
створюються основи для ініціативних дій та використання нових соціальних 
технологій, у тому числі перевірених на досвіді інших країн, з метою 
прискорення розвитку та підвищення ефективності діяльності установ 
соціального обслуговування. Впровадження інновацій виправдовується, 
якщо є досягнення конкретних пріоритетних цілей. 
У суспільстві, що трансформується, інноваційний процес сприяє 
досягненню практичних результатів за такими пріоритетами, як: 
1 ) дотримання прав та забезпечення безпечних умов для людей з 
обмеженими можливостями; 
2 ) підвищення якості життя та збереження самостійності інвалідів 
через надання соціальних послуг; 
3 ) надання ефективної підтримки сім’ям, які мають інвалідів; 
4 ) налагодження партнерства на всіх рівнях [16, 25 ]. 
Чітко формулюється та стає загальним надбанням базовий принцип 
сучасного соціального обслуговування – орієнтація на індивідуальну оцінку 
потреб клієнта, досконаліший механізм надання соціальних послуг з 
урахуванням індивідуальних планів, участь самих інвалідів у плануванні 
діяльності соціальних служб [16]. 
При розвитку професійних служб реабілітації особи з обмеженими 
можливостями стикаються з тим, що не завжди адекватно визначаються та 
задовольняються їхні потреби, має місце жорсткий контроль з боку 
професіоналів та прагнення у всьому керувати їхнім життям. Інваліди та 
соціальні працівники по-різному розцінюють ті самі ситуації. Тому люди з 
інвалідністю самі беруть на себе відповідальність за розвиток та управління 
своїм життям особистими та суспільними ресурсами [16]. 
Центри незалежного життя (ЦНЖ) – поширені на Заході організації 
інвалідів (громадські, некомерційні, керовані інвалідами). Завдяки активному 
залученню самих людей з обмеженими можливостями до пошуку особистих 
та громадських ресурсів, а також управління цими ресурсами ЦНЖ 
 
52 
 
допомагають їм отримати і зберегти важелі свого життя. Центр незалежного 
життя – це комплексна інноваційна модель системи соціальних служб, які в 
умовах дискримінаційного законодавства, недоступного архітектурного 
середовища та консервативного щодо людей, які мають інвалідність, 
суспільну свідомість, створюють для людей з інвалідністю режим рівних 
можливостей [16]. 
Центр надає своїм клієнтам цілий комплекс послуг: 
1. Обслуговування сліпих: для сліпих та слабозорих Центр пропонує 
групи взаємного консультування та підтримки, тренінг навичок незалежного 
життя, обладнання для читання. 
2. Обслуговування глухих та глухонімих: групи підтримки та 
консультування, переклад на мову жестів, допомога у спілкуванні, тренінг 
навичок незалежного життя, індивідуальна допомога. 
3. Допомога у працевлаштуванні: пошук роботи для інвалідів, 
підготовка до співбесіди, написання резюме, навички пошуку роботи. 
4. Консультування з фінансових питань: довідкова, консультування, 
освіта з питань пільг та допомоги. 
5. Взаємна підтримка та консультування з різних питань, з якими 
інваліди стикаються у звичайному житті: індивідуальна, групова, для 
сімейних пар. 
6. Юридична консультація: обговорюються випадки дискримінації, 
сімейне, житлове законодавство тощо. 
7. «Рухатися далі» - програма розвитку навичок незалежного життя, 
розроблена для підлітків та молоді, яка передбачає індивідуальні заняття з 
тренером [21] 
Мета Центрів Незалежного життя: інтеграція та адаптація людей з 
обмеженими можливостями, завдання досягнення оптимальних емоційно-
експресивних контактів людей з інвалідністю з навколишнім світом, відхід 
від поширеного раніше медичного уявлення про інвалідів [28, 29]. Центр 
Незалежного життя сприяє прогресивному процесу прийняття на себе 
 
53 
 
громадянами з інвалідністю відповідальності за розвиток та контроль за 
громадськими ресурсами. Центр поєднує людей з усіма видами інвалідності, 
проводить пропаганду незалежного способу життя, захищає права та інтереси 
людей з інвалідністю, поширює інформацію про послуги, організовує групи 
підтримки, надає транспортні та інші послуги. 
Нині ідеї незалежного життя втілюються у діяльності численних 
громадських об’єднань інвалідів. 
Технологія груп взаємної підтримки (ГВП) дозволяє розвивати, 
збільшувати потенційну можливість спрямувати агресію у продуктивне 
русло. Основний складовий елемент взаємної підтримки – це те, що людина, 
яка має певний особистий досвід, пов’язаний з інвалідністю, хоче, 
поділившись їм, допомогти іншим людям, які опинилися в схожій ситуації. 
Внаслідок взаємного обміну досвідом інвалідності кожен із учасників групи 
взаємної підтримки отримує інформацію, яка може допомогти йому 
вирішити свої особисті проблеми найрізноманітнішого характеру. 
Як правило, учасники групи взаємної підтримки попередньо 
визначають хвилюючу всіх тему, обговоренню якої і буде присвячено 
проведення однієї чи кількох зустрічей щодо взаємної підтримки. Сама тема 
має стосуватися інвалідності та проблем, пов’язаних із цим станом, 
наприклад: «Як бути незалежним за постійної фізичної залежності від 
найближчого оточення?» або «Як справлятися з почуттям самотності та 
нерозуміння з боку оточуючих?». 
У процесі проведення ГВП відбувається таке: 
1. Обмін основною інформацією (взаємна консультація). Такий обмін 
може починатися з питання, яке ставить людина, яка нещодавно стала 
інвалідом: «З якими труднощами я можу зіткнутися за моєї інвалідності і як з 
ними можна справлятися?». Інший захоче поцікавитися: «До яких інстанцій 
можна звернутися, як і в якій послідовності, вирішуючи те чи інше питання 
побутового чи медичного характеру?» 
 
54 
 
2. Встановлення довірчих, доброзичливих та відкритих відносин. При 
такій формі стосунків людина може захотіти поговорити про щось глибоко її 
хвилююче і вважає за краще поговорити про це з тим, у кого є подібний 
досвід і хто здатний його вислухати та виявити участь. 
3. Встановлення контактів. Деякі люди почуваються самотніми та 
ізольованими, шукають собі компанію людей, щоб разом сходити до 
магазину, до театру чи кіно, тощо. Участь у ГВП може допомогти таким 
людям знайти собі товаришів та помічників. 
Відносини в кожній групі взаємної підтримки можуть відрізнятися, але 
дуже важливо, щоб при цьому всі залишалися самими собою та почували 
себе комфортно. Можна віддати перевагу брати участь лише під час 
обговорення якихось певних тем. Добровільна участь – основний принцип 
проведення ГВП [27, 16]. 
Однією з успішних технологій роботи з особами з обмеженими 
можливостями є окупаційна терапія14 - терапія повсякденним заняттями - 
форма професійної соціальної роботи, яка існує в більшості країн світу і 
займає важливе місце у команді фахівців соціальної роботи, охорони 
здоров’я, освіти. Вона є інтегральною частиною комплексної програми 
медичної, соціальної та психолого-педагогічної реабілітації. Це необхідний 
компонент ефективної допомоги людям, які мають труднощі функціонування 
у повсякденних ситуаціях. 
Окупаційна терапія починається з функціональної діагностики, 
необхідної для визначення числа та ступеня труднощів, які зазнає людина, а 
також її ресурсів. Разом із клієнтом та іншими членами команди окупаційний 
терапевт розробляє план реабілітації, найчастіше використовуючи звичайні 
повсякденні заняття як засоби відновлення чи розвитку навичок. Як напрям у 
соціальній реабілітології окупаційна терапія має дві сторони: реабілітаційну, 
спрямовану на продуктивну діяльність з власного обслуговування та 
терапевтичну, спрямовану на відновлення втраченої навички за допомогою 
використання різних методів та спеціального обладнання. 
 
55 
 
Окупаційна терапія дозволяє: 
1) збільшити можливості для самостійного функціонування у 
щоденних заняттях, що вимагають застосування фізичних, соціальних та 
когнітивних навичок; 
2) розширити функції, використовуючи терапевтичну діяльність чи 
реабілітаційні технології, включаючи протезування; 
3) допомогти у підтримці та розвитку витривалості, застосовуючи 
техніки консервації енергії та спрощення роботи; 
4) забезпечити засоби та технології, що компенсують недостатність 
функції; 
5) розвинути прийнятні навички вирішення проблем та управління 
життєвими ситуаціями. 
Принагідно окупаційний терапевт може навчити необхідним навичкам 
і тих, хто доглядає хворих, наприклад: техніку зняття фізичного та 
емоційного стресу, пов’язаного з доглядом за інвалідом, техніку пересування 
та позиції, що дозволяє зменшити витрати зусиль того, хто надає догляд, 
уміння підібрати адапти протези та інші засоби, які можуть спростити 
завдання догляду за хворим, способів обладнання домашнього середовища 
для безпеки та мобільності. 
Окупаційна терапія вигідна не тільки з соціально-психологічної, але й 
економічної точки зору, оскільки дозволяє: 
1) значно скоротити перебування людини у лікарні; 
2) зменшити потребу в госпіталізації; 
3) забезпечити якнайшвидше повернення працювати; 
4) скоротити кількість послуг та час догляду, необхідних після виписки 
з лікарні; 
5) запобігти ускладненням та подальшій інвалідності; 
6) полегшити повернення людини у суспільство. 
Таким чином, окупаційна терапія є професійною діяльністю у сфері 
соціального розвитку, охорони здоров’я та реабілітації. В Україні ця 
 
56 
 
спеціальність поки що не набула свого офіційного статусу. Але як новий 
напрямок діяльності вона, безумовно, перспективна [22, 300]. 
Одним із перспективних способів соціальної допомоги є використання 
людьми з обмеженими можливостями власних ресурсів, серед яких важливе 
значення набувають спогади. Спогади як внутрішні, ідеальні, придбані 
протягом життя ресурси здатні компенсувати втрату людьми з інвалідністю 
колишніх соціальних ролей та актуалізувати нові, підтримувати високий 
рівень самооцінки та допомогти у пошуку сенсу життя. Найчастіше ця 
технологія застосовується під час роботи з літніми інвалідами. 
Новизна ідеї полягає у застосуванні технології використання спогадів, 
які сприяють сприйняттю інваліда як суб’єкта соціальної дії, якому 
притаманні віра в себе, опора на внутрішній світ, здатність до зміни, 
саморозвитку, бачення перспективи, багатовимірності існування. Спогади 
емоційно заповнюють життя людини, будучи гарною формою психологічної 
адаптації, сприяючи емоційному та інтелектуальному комфорту та рятуючи 
від самотності та депресії. 
Ця технологія терапії спогадами реалізується для успішного 
відновлення особистості, престижу у власних очах та в очах оточуючих. 
Застосування терапії спогадів дозволяє проводити корекцію внутрішньої 
картини хвороби, корекцію ставлення до друзів, суспільству в цілому, 
формувати позитивний світогляд, дає можливість провести оцінку себе та 
оточуючих. Значимість реалізації такого проекту в стаціонарному закладі 
соціального обслуговування обумовлюється тим, що спогади як внутрішні, 
ідеальні, придбані протягом життя ресурси здатні компенсувати втрату 
колишніх соціальних ролей та актуалізувати нові, підтримувати високий 
рівень самооцінки та допомогти у пошуку нового сенсу життя. 
Застосування такої технології у практиці роботи установ соціального 
обслуговування та інвалідів дозволить створити відкрите середовище, що 
створює передумови для широкої дискусії та вільного обміну думками, 
сприятиме розвитку інтелектуальної, пізнавальної, творчої ініціативи людей з 
 
57 
 
обмеженими можливостями. Як терапевтична діяльність, робота зі спогадами 
проводиться індивідуально або на гуртковому (клубному) занятті в різних 
формах: розмова, спів пісень часів молодості, використання навичок та 
умінь, при роботі над творчими проектами, навчання інших видів діяльності 
та умінь, якими володіють самі . Тут спогади самі по собі є особливим родом 
активності, яка забезпечує почуття радості та задоволення, підтримку та 
терапію старих клієнтів. 
Використання терапії спогадами дозволяє найчастіше підвищити якість 
життя інвалідів, піднімає якість наданих їм послуг. Як інноваційну соціально-
реабілітаційну технологію виступає створення та супровід сімейних груп з 
дітьми-інвалідами. Ця технологія є не лише способом набуття цими групами 
соціального досвіду, а й доступним механізмом вирішення проблеми 
неготовності інвалідів до трудової діяльності у колективах. 
Цілі соціально-терапевтичних заходів зводяться не лише до соціальної 
реабілітації дітей-інвалідів, а й до підготовки їхніх сімей до соціальної 
самостійності та інтеграції у суспільство. Працюючи з сім’ями слід 
пам’ятати, що сім’я - первинна соціальна група, члени якої взаємопов’язані і 
взаємозалежні. У зв’язку з цим робота з сім’ями не може обмежуватись 
консультативними бесідами з батьками, що часто практикується у 
відділеннях реабілітації неповнолітніх з обмеженими можливостями та 
інвалідів працездатного віку. 
Сімейні групи формують за принципами сусідства та психологічної 
сумісності по 10-12 сімей у групі. З групами проводять соціально-
психологічний тренінг із освоєння навичок групової роботи. Надалі заняття з 
ними спрямовані на виявлення їх соціального та трудового потенціалу, 
взаємонавчання корисним навичкам та вмінням, взаємообмін послугами, 
навчання учасників спільної праці з дітьми-інвалідами на основі рівного 
партнерства, що сприяє їхньому соціальному та психічному розвитку. 
Підбираються та освоюються кожною групою вміння для трудової діяльності 
на основі самозайнятості, а також для навчання дітей-інвалідів нескладним 
 
58 
 
видам праці на допомогу батькам. Діяльність груп згодом стає самостійною 
та призводить до підвищення рівня психосоціального розвитку дітей та 
прогресу установок батьків. 
Новим заходом соціальної підтримки інвалідів стало використання 
послуги «тривожна кнопка». Послуга «тривожна кнопка» - це технологія 
надання системи екстреної соціально-медичної допомоги інвалідам, що 
здійснюється із залученням спеціалізованих служб швидкої медичної 
допомоги, пожежної охорони, МНС, міліції та інших служб протягом 24 
годин на добу. За допомогою зв’язку з диспетчерами центру обробки 
викликів, які мають медичну та соціальну освіту, здійснюється зв’язок як 
вдома, так і поза домом. 
Послуга «тривожна кнопка» розрахована насамперед на захист та 
підтримку одиноких людей, а також тих, хто протягом дня залишається один, 
коли їхні рідні йдуть на роботу. Наявність «тривожної кнопки» не вимагає 
присутності стороннього, проте вселяє почуття безпеки, відчуття, що 
допомога завжди поруч, а це дуже важливо для людини з обмеженими 
можливостями. Система дозволяє людині натисканням лише однієї кнопки у 
будь-який час зв’язатися з оператором-лікарем та отримати консультацію 
медичного, соціального та побутового характеру. 
Інноваційність технології «тривожна кнопка» полягає у системному 
підході організації та надання самої послуги, у використанні сучасних 
інформаційних технологій, у застосуванні вітчизняних розробок. Крім того, 
інновацією є реалізація принципів державно-приватного партнерства, які 
забезпечують економічну, оптимальну за витратами та якістю екстрену 
соціально-медичну допомогу населенню. Нерозривність тих чи інших 
соціальних проблем дає імпульс для розробки нових засобів, норм у 
соціальній сфері. Так набули поширення такі інноваційні терапевтичні 
технології: Арттерапія – способи та технології реабілітації осіб з обмеженими 
можливостями засобами мистецтва та художньої діяльності. Цей вид 
реабілітації заснований на здатності людини до образного сприйняття 
 
59 
 
оточення та упорядкування своїх зв’язків з ним у символістичній 
формі [16, 187]. 
Особи, які професійно здійснюють арттерапію, спеціально підбирають 
художні твори – картини, музику, композиції квітів та форм, літературні 
твори, щоб створити для суб’єктів реабілітації певне естетичне середовище. 
Цілеспрямована побудова естетичного середовища дозволяє створити для 
суб’єкта терапії умови, які можуть впливати на особистість розвиваючим або 
компенсуючим чином, а також знімають болючі напруження. Основними 
функціями арттерапії є: 
1. Компенсуюча. За допомогою сприйняття творів мистецтва або 
активної художньої діяльності можуть бути компенсовані нерозв’язні 
проблеми, що реабілітується. 
2. Розвиваюча. У цьому випадку сприйняття мистецтва або активна 
художня діяльність орієнтовані на розвиток навичок, які вже є у суб’єкта 
реабілітації, але не використовуються ним у потрібній мірі. 
3. Навчальна. У цьому випадку арттерапія використовується з метою 
формування у суб’єкта нових навичок, якими він раніше не мав [16, 189]. 
Тільки при виразному поданні реабілітаційних функцій арттерапія 
може бути використана ефективно. Бібліотерапія – метод психотерапії, 
заснований на педагогічних дидактичних засадах. Здійснюється за 
допомогою книг, насамперед художніх. Завдання - лікувальне виховання та 
перевиховання особистості хворого на вплив художньої, емоційної та 
психологічної майстерності письменника, що показує хворому шляху 
вирішення конфліктних ситуацій. При підборі книги враховуються 
максимальна схожість ситуації, що описується в книзі, з ситуацією, що 
склалася у хворого, та ступінь доступності цієї книги хворому [25, 151]. 
Музикотерапія – використання музики з лікувальною метою, 
найчастіше у поєднанні з іншими видами психотерапії. Відзначається 
позитивний вплив музики при депресивних станах – покращується настрій, 
виявляється тонізуючий вплив. Музика при цьому не повинна бути надмірно 
 
60 
 
веселою, оскільки це за контрастом може погіршити психічний стан хворих, 
якщо вона не відповідає його емоційному стану. Розроблено методики 
індивідуальної та групової активності музикотерапії та поєднання музики з 
аутогенним тренуванням [20, 87]. 
Одним із інноваційних методів реабілітації осіб з обмеженими 
можливостями є іпотерапія16. Лікувальна верхова їзда призначена для дітей 
та дорослих, які потребують фізичної, психосоціальної та особистісної 
реабілітації та адаптації. Кінь повертає людям з обмеженими можливостями 
впевненість у своїй самостійності, завдяки чому вони перестають почуватися 
повністю залежними членами суспільства. 
Найбільш значний фізіотерапевтичний ефект від верхової їзди 
спостерігається у людей, які страждають на розсіяний склероз або 
церебральний параліч. По суті, іпотерапія - є не що інше, лікувальною 
фізкультурою, де як інструменти реабілітації виступає кінь, процес верхової 
їзди та фізичні вправи, які виконує людина під час верхової їзди. У процесі 
верхової їзди до роботи включаються всі основні групи м’язів тіла. Це 
відбувається на рефлекторному рівні, оскільки сидячи на коні, рухаючись 
разом з нею, людина інстинктивно намагається зберегти рівновагу, щоб не 
впасти з коня, і тим самим спонукає до активної роботи як здорові, так і 
уражені м’язи, не помічаючи цього. Під впливом фізичних вправ 
відзначається посилення функції вегетативних систем. Верхова їзда вимагає 
від інваліда концентрації уваги, усвідомлюваних дій, уміння орієнтуватися у 
просторі. Використання цього методу в реабілітації осіб, які страждають на 
різні види порушень розумового розвитку, дає позитивні результати: 
полегшує зняття загальмованості, зменшує почуття тривоги, організує 
адаптацію до реального простору та часу, сприяє досягненню 
самостійності [20, 93]. 
Ігрова терапія, як один із видів інноваційних технологій реабілітації 
дітей – інвалідів. Щоб зрозуміти дітей, знайти підхід до них треба поглянути 
на дитину з погляду розвитку. На відміну від дорослих, для яких природним 
 
61 
 
середовищем спілкування є мова, природним середовищем спілкування для 
дитини є гра та різноманітна діяльність. 
Ігрова терапія – це специфічний спосіб роботи з дітьми, який потребує 
певних навичок та попереднього навчання. Вона менш схильна до 
обмежуючих впливів культурних відмінностей. У грі діти виражають емоції, 
маніпулюючи засобами гри, наприклад, іграшками. Коли фахівці беруть 
участь із дітьми в ігровому процесі, вони взаємодіють із ними через визнання 
дитячих думок і почуттів, встановлюють із дітьми контакт, що дозволяє 
розпізнавати і конструктивно справлятися з мінливими афектами [20, 202] 
Застосування нових технологій соціального обслуговування набуває 
все більш широкого поширення у зв’язку з єдиним морально-етичним 
стандартом, що утверджується, ставлення до людини, яка має інвалідність, 
засновану на повазі до неї. 
Впровадження інноваційних технологій дозволяє суттєво підвищити 
ефективність та результативність реабілітації, досягти помітних переваг 
перед іншими постачальниками та, тим самим, підвищити свою 
конкурентоспроможність на ринку реабілітаційних послуг. 
Інноваційні технології реабілітації інвалідів можуть відображати різні 
аспекти системи та процесу реабілітації: організаційні, управлінські, 
технологічні, технічні тощо. Але їхня суть однакова – вони належать до 
категорії нововведень, що спираються на досягнення науки та техніки в 
галузі реабілітації інвалідів. 
Нововведення призводять до позитивних якісних змін у системі та 
процесі реабілітації, дозволяють більш раціонально та ефективно 
використовувати матеріальні, економічні, соціальні та інші ресурси. 
Еволюція інновацій у сфері реабілітації інвалідів є системним 
процесом. Простий перехід від ідеї до нової реабілітаційної послуги 
розвивається лінійною траєкторією руху від нового знання до нового 
продукту. Системний процес включає в такий перехід додаткові проміжні 
елементи та зворотні зв’язки: зовнішнє середовище, взаємодії між людьми, 
 
62 
 
взаємодії людей із середовищем, організаційні взаємодії, перехресні 
взаємодії тощо. 
Інноваційні технології надання реабілітаційних послуг, як складова 
інноваційної стратегії реабілітації інвалідів, тісно взаємопов’язані з іншими 
областями цієї стратегії: інноваційними продуктами, організацією, 
процесами, інноваційним маркетингом. Інноваційні технології реабілітації 
інвалідів мають впроваджуватись у практику поетапно. Занадто висока ціна 
можливих ризиків. У цьому сенсі розумний консерватизм є найкращим 
супутником соціальних інновацій. На першому (підготовчому) етапі однією з 
необхідних умов запровадження інновацій є встановлення партнерських 
відносин із клієнтами реабілітаційних установ, для яких створюються 
інновації. Це передбачає залучення інвалідів, членів їхніх сімей, 
піклувальників, громадські організації як співінноватори, які співпрацюють у 
процесі впровадження нових реабілітаційних послуг з керівниками 
реабілітаційних установ, розробниками інновацій, беруть участь у роботі 
колегіальних органів, взаємодіють із персоналом тощо. 
Іншою найважливішою умовою, що формується на підготовчому етапі, 
є готовність реабілітаційної установи до інноваційної діяльності. Це 
передбачає насамперед готовність керівників, співробітників, персоналу 
установ кваліфіковано здійснювати інноваційну діяльність, а також 
формування робочого середовища, що забезпечує впровадження інновацій. 
Керівники реабілітаційної установи повинні формувати інноваційний стиль 
роботи, задавати тон і визначати напрями інноваційної діяльності, формувати 
«крос-функціональні18 мультидисциплінарні команди, що прокладають 
шлях». З цією метою в реабілітаційній установі має бути створена 
корпоративна архітектура нормативних документів, які забезпечують її 
інноваційний розвиток. Структура корпоративної архітектури може 
включати оформлені належним чином політику установи, статутні 
документи, регламенти, положення про підрозділи, посадові інструкції, 
стандарти, програми, плани, порядки, методики, моделі, нормативно-
 
63 
 
довідкову інформацію. Співробітники-інноватори та персонал установи має 
бути наділений певними обов’язками та повноваженнями, закріпленими у 
зазначених документах. 
Робоче середовище реабілітаційної установи має складатися з процесів, 
практик та систем, що підтримують інновації, мати корпоративну культуру, 
яка сприймає інновації, як очевидну необхідність для розвитку установи, 
спиратися на участь співробітників та персоналу у реалізації поставлених 
цілей та їх усвідомлену підтримку цієї діяльності. Після підготовки ґрунту, 
щоб «зерна інновацій» проросли, можна приступати до другого етапу 
(інноваційної діагностики). На цьому етапі необхідно спрогнозувати та 
передбачити виникнення можливих проблем, пов’язаних з конкретним 
нововведенням, процесами, умовами та середовищем його впровадження, 
визначити шляхи їх вирішення. 
Третій етап (впровадження) передбачає реалізацію нововведення у 
межах чітко окресленої схеми. Така схема одночасно має бути і досить 
гнучкою, що переналаштовується, передбачати можливість оперативного 
коригування реабілітаційного впливу залежно від інформації, що надходить 
каналами зворотного зв’язку (результати вимірювань, соціологічних 
опитувань, ситуаційних факторів тощо). На четвертому етапі (оцінки 
найближчих та віддалених наслідків) проводять остаточне порівняння 
отриманих результатів та поставлених цілей, здійснюють заключні 
коригування, затверджують нормативний документ, що регламентує 
впровадження інновації, наскільки можна, в установленому порядку 
юридично закріплюють авторські права. Безумовно, запропонований 
алгоритм впровадження інноваційної реабілітаційної технології є зразковим і 
може бути скоригований залежно від конкретних умов та особливостей 
діяльності реабілітаційної установи. Можлива середня тривалість реалізації 
такого алгоритму може становити від одного до трьох років. 
Важливим завданням фахівців із соціальної роботи є впровадження у 
свою практичну діяльність традиційних технологій, що добре 
 
64 
 
зарекомендували себе, і застосування інноваційних технологічних процедур. 
Використання нових ефективних методів соціальної роботи з людьми з 
обмеженими можливостями дозволить зробити соціальне обслуговування 
доступнішим для кожного, хто потребує. Для розвитку мережі установ та 
надання більш ефективної допомоги населенню необхідно залучати не лише 
державні організації, а й налагоджувати контакти з комерційними 
структурами та благодійними фондами шляхом тісної співпраці із засобами 
масової інформації та комунікації. Не слід припиняти пошук нових підходів 
щодо забезпечення високої якості соціального обслуговування, нових форм 
надання послуг, організації діяльності установ соціального обслуговування. 
Завданням всього суспільства та соціальних працівників, зокрема, є 
зробити так, щоб у людини з обмеженими можливостями не виникло почуття 
відчуженості, непотрібності. І цього можна досягти, оточивши людину 
теплом та турботою, давши їй можливість максимально реалізувати свій 
духовний та інтелектуальний потенціал. 
 
 
3.3. Питання фінансування соціального проекту реабілітаційного 
технопарку 
 
Однією з основних труднощів, із якими стикаються організатори 
соціальних проектів, є брак коштів на їх розвитку. Без істотного капіталу 
вкрай важко просунутися далі, навіть якщо мати чудовий проект та унікальні 
ідеї. У такому разі, як правило, рятують гранти або пряме державне 
фінансування. Але останнім часом набирають популярності альтернативні 
способи залучення фінансування, такі як фандрайзинг або краудфандинг. 
Визначення цих термінів наше законодавство не знає. У роботі 
перераховуються джерела формування майна некомерційних організацій. У 
статті в «діяльність із залучення ресурсів» вкладаються 4 визначення: 
–  проведення кампаній зі збирання благодійних пожертвувань; 
 
65 
 
–  проведення лотерей та аукціонів відповідно до законодавства; 
–  реалізація майна та пожертвувань, що надійшли від 
благодійників; 
–  проведення кампаній із залучення благодійників, добровольців до 
організації, розважальних, культурних, спортивних та інших заходів. 
Таким чином, самого визначення по суті немає, але законодавець зміст 
діяльності із залучення ресурсів дає. 
Необхідно звернути увагу, що у законодавстві є 2 визначення: 
«благодійна пожертва» та «пожертва». Вони не рівнозначні. Поняття 
«благодійне пожертвування» означає, що це робить в рамках своєї 
благодійної діяльності, його, на відміну від пожертвування, можна робити і 
на пільгових умовах. А «пожертвування» — це дарування речі чи права у 
вказаних цілях. Необхідно звернути увагу, що не можна пожертвувати 
роботу та послугу. 
Згідно з Податковим кодексом, пожертвування не вважатимуться 
доходом організації і не враховуватимуться при визначенні бази 
оподаткування, якщо вона буде спрямована на утримання та ведення 
статутної діяльності організації. Установа зобов’язана вести окремий облік 
доходів і витрат, які вона виробляє коштом отриманого пожертвування, і 
якщо ця вимога не виконується, то цьому випадку відбувається нецільове 
витрачання коштів пожертвування. Це визнається доходом, і з суми 
пожертвування, по-перше, нараховується штраф та накладення пені з 
моменту, коли відкрилася ця обставина. 
Новим методом залучення пожертв є такий ефективний спосіб 
фінансування, як краудфандінг. 
Краудфандінг (дослівно з англ. «Народне фінансування») – колективне 
співробітництво осіб, які поєднують свої фінансові ресурси для підтримки 
проектів інших осіб через Інтернет. Напрями підтримки можуть бути 
різними – політика, наука, мистецтво, IT, допомога постраждалим від 
стихійного лиха тощо. Звичайно, краудфандинг – явище не нове, складчина 
 
66 
 
існувала споконвіку. Але з появою Інтернету це явище набуло нової сили, 
оскільки сильно розширилася мережа можливих членів краудфандингових 
проектів. 
З погляду соціології, це явище є цікавим об’єктом для вивчення, 
особливо якщо йдеться про українську дійсність. На Заході краудфандинг 
вже давно є поширеною схемою фінансування, масовий запуск платформ для 
реалізації проектів розпочався в 2008-2009 рр., перший же випадок збору 
пожертв був зареєстрований ще в 1997 р., коли фанати англійської рок-групи 
Marülion на підтримку американського туру зібрали для своїх кумирів 
60 000 доларів. 
У 2009 р. відкрилася найвідоміша західна краудфандингова платформа 
(так прийнято називати спеціалізований сайт, який надає послуги з 
розміщення авторських проектів та регулювання процесу збирання коштів) 
на сьогоднішній день – американський Kickstarter. Сьогодні на ній 
опубліковано близько 100 000 проектів, з них зібрали кошти 41 тисячу на 
загальну суму 500 мільйонів доларів. В Україну краудфандинг прийшов 
пізніше, у 2010 р. Явище фінансування проектів через Інтернет лише набирає 
обертів і фактично не вивчене, тому поле для дослідження тут велике [3]. 
Таким чином, з моменту появи цього способу збору пожертвувань в 
1997 р. в Англії краудфандинг використовується в багатьох країнах для 
різних цілей. Саме поняття «Crowdfunding» складається із двох англійських 
слів. Це crowd – «натовп» і funding – «фінансування» [4]. 
Існує ряд важливих особливостей краудфандингу: по-перше, прохачі 
ніколи не несуть відповідальності за якість чи взагалі існування обіцяного 
продукту чи сервісу. По-друге, відповідні послуги забирають собі певний 
відсоток від пожертвувань. Окрім того, краудфандинг слабо регулюється 
банківським законодавством. Перед збором коштів має бути заявлена мета, 
зазначена необхідна сума, а інформація про зібрані кошти має бути 
загальнодоступною для всіх. 
 
67 
 
Таким чином, можна визначити краудфандинг як спосіб фінансування 
проекту, коли потенційні користувачі продукту чи послуги (бекери) спільно 
надають гроші заявнику. Натомість бекер отримує якусь винагороду, 
найчастіше продукт, створений завдяки краудфандингу (так званий rewards 
crowdfunding). Можна спробувати зібрати гроші для бізнес-проекту на 
безоплатній основі. Але, зазвичай, цього претендують благодійні чи творчі 
проекти (donation crowdfunding). Сьогодні краудфандінг – це один із 
найбільш ефективних, популярних та швидких способів збирання коштів. 
«Народне фінансування» практично не має недоліків. Головне, зацікавити 
своєю ідеєю якнайбільше людей. 
Є одна велика помилка, яка поширена в масах: багато хто плутає 
краудфандинг з інвестиціями. Особи, які використовують краудфандинг, 
збирають кошти на справу, на конкретний продукт, на конкретний проект. Це 
не інвестиції в бізнес, коли інвестору належить частка прибутку за придбану 
частку в підприємстві чи організації. 
У наші дні використовується кілька видів краудфандингу: 
–  reword crowdfunding; 
– equity crowdfunding; 
–  debt crowdfunding. 
Перший спосіб найбільш популярний та ефективний. Допомагаючи 
тим, кому це потрібно, люди натомість отримують різні подарунки та 
винагороду. Таким чином, це добрий стимул зібрати потрібну суму в 
найкоротші терміни. Другий вид краудфандингу цікавий потенційним 
інвесторам: їм пропонують частку у майбутньому бізнесі чи продаж 
невеликого відсотка бізнесу. Debtcrowdfunding – це відносно новий спосіб 
краудфандингу. Людина, яка збирає кошти для свого проекту, обіцяє 
повернути всім пожертвувані гроші або дає частку у бізнесі [1]. Якщо ми 
говоримо безпосередньо про соціальні проекти, то краудфандинг – це не 
лише збір коштів для їх впровадження, а й можливість дізнатися, наскільки 
ваші ідеї є цікавими та зрілими. Скористатися краудфандінгом може будь-яка 
 
68 
 
людина. Достатньо створити на сайті обліковий запис, вказати назву та опис 
проекту. Також потрібно вказати необхідну суму та строки закінчення збору 
[7]. 
За контрактом він має виконати свої зобов’язання чи повернути гроші 
кредиторам. Платформи беруть комісію у вигляді 5-7% від зібраної суми [9]. 
Якщо вдалося зібрати необхідну суму, то такій людині виплачуються усі 
гроші. Якщо повністю не вдалося зібрати гроші, то претендент нічого не 
отримує. На різних платформах умови можуть відрізнятись, але одне спільне 
є у всіх: це дуже цікавий спосіб залучити гроші для свого проекту. У 
нинішній економічній обстановці іноді це єдиний спосіб знайти джерела 
фінансування соціального проекту. Перш ніж запустити проект, потрібно все 
добре продумати. Необхідно зрозуміти, як автори проектів використовують 
сукупність зв’язків та «включеність» до певних соціальних структур, а також 
довіру з боку потенційних спонсорів, щоб конвертувати ці ресурси в капітал 
економічний (матеріальну підтримку свого проекту). 
Краудфандингова модель гарна своєю абсолютною прозорістю і тим, 
що на кожному етапі проекту його прихильники можуть вплинути на 
результат. Учасники можуть вести ефективний діалог без посередників та 
реалізовувати свої ідеї. 
Практика показує, що спонсорів переважно цікавлять благодійні 
соціальні проекти. Середній розмір пожертвування становить 100-300 рублів. 
Основну інформацію спонсор отримує з новин та у соціальних мережах, 
використовує безготівкові розрахунки, не шукає винагороди (на відміну від 
ситуації в інших країнах) та цікавиться долею проекту, у фінансуванні якого 
він брав участь. Таким чином, пріоритетним напрямом краудфандингу у 
нашій країні є фінансування саме соціальних проектів. Соціальні мережі 
допомагають розповсюджувати інформацію, підвищують рівень довіри до 
автора та вводять систему неформальних зобов’язань автора перед своїми 
спонсорами (необхідність заохочення великих спонсорів та використання 
зібраних коштів за призначенням). 
 
69 
 
По-перше, важливо як для себе, так і для потенційних спонсорів чітко 
визначити мету. Без чіткої та конкретної мети ніхто не захоче надавати 
фінансову допомогу невідомій людині. 
По-друге, необхідно проаналізувати, чи потрібна ідея і хто є реальною 
та потенційною аудиторією. Це допоможе вибрати правильну позицію щодо 
подання проекту. Реклама – двигун прогресу. Ця фраза відома з давніх-давен. 
Актуальна вона і застосовна до краудфандингу. Медіапланування має велике 
значення перед запуском проекту. 
По-третє, доцільно скласти список ЗМІ, блогів, публічних сторінок, у 
яких просування компанії буде успішним [8]. Безумовно, величезну роль 
відіграє і в описі проекту. Він має бути простим, зрозумілим, грамотно 
побудованим та здатним зацікавити людей. 
По-четверте, потрібна попередня робота із спільнотою. Щоб люди 
захотіли платити, вони мають довіритись організаторам. Для цього потрібно 
витратити час на роботу з спільнотою, проявляти більше активності на своїх 
сайтах та групах, привертаючи увагу до платформи. 
По-п’яте, бажано продумати гасло. З аудиторією необхідно 
спілкуватися безпосередньо і прямо. Він обов’язково має вказувати, на що 
саме збираються гроші та яким чином, щоб люди добре розуміли, що вони 
роблять і навіщо. 
По-шосте, не потрібно робити багато щедрих винагород. На 
краудфандингових платформах прийнято дякувати людям за внесену суму, і 
чим вона більша, тим цінніший подарунок. Здебільшого люди готові платити 
300, 500, 1000 гривень, не більше навіть за подарунок. Такі суми, може, й 
невеликі, але якщо люди їх віддають, то вже означає, що проект для них 
важливий і вони дуже хочуть його підтримати. Саме з такими людьми 
потрібно працювати найбільше. 
По-сьоме, не можна запускати проект у вихідні. Розміщувати 
повідомлення про акції у п’ятницю – велика помилка. У понеділок, коли 
 
70 
 
люди переглядатимуть розсилку, новини про краудфандінг виявляться 
далеко внизу, їх дуже важко знайти. 
По-восьме, інформацію про акції доцільно розміщувати на день 
зарплати. Хоч би як люди були соціально відповідальні, вони не готові 
підтримувати проект постійно. Найкращий час для акцій – дні, коли 
виплачується зарплата. Зазвичай це 1-5 числа (дні зарплати) та 15-
17 (авансові виплати заробітної плати). 
По-дев’яте, неефективно викладати весь матеріал відразу. Активність 
має відбуватися на всіх етапах проекту. Реалізувавши всі ідеї відразу, проект 
втрачає розвиток. Усі оновлення та презентації потрібно розподілити у часі. 
Гроші добре збираються на початку та наприкінці акції, тому щоб у середині 
акції інтерес до заходу не згас, бажано збільшувати кількість контенту. 
По-десяте, бажано призначати невеликі суми та короткі терміни. Це з 
тим, що треба постійно вигадувати нові ідеї залучення аудиторії. Для 
проведення акції в середньому достатньо 30 днів, а сума залежить від типу 
проекту і від того, скільки організатори готові вкладати в просування. 
І, звичайно, не варто забувати, що свій проект потрібно просувати, а не 
сприймати краудфандинг як панацею. 
Основними недоліками краудфандингу як стратегії фінансування в 
Україні є: 
–  слабка розвиненість електронних платіжних систем та культури 
електронних платежів, що тягне за собою низьку кількість потенційних 
спонсорів; 
–  підозрілість населення, розгляд подібної моделі як форми 
шахрайства, низький рівень фінансової культури. Загальна нестача 
інституційної та міжособистісної довіри в Україні; 
–  неопрацьованість законодавчої бази, відсутність у ній навіть 
такого визначення. 
Основні переваги краудфандингової моделі в Україні: 
 
71 
 
–  робота за принципом альтернативної схеми фінансування, що 
дозволяє залучити гроші навіть на найсміливіші проекти без залежності від 
державного фінансування або кредитів; 
–  Наявність позитивних вітчизняних прикладів успішних зборів і 
ряду працюючих краудфандінгових платформ («Boomstarter», «Planeta.ru», «З 
миру по нитці» і т. д.); 
–  поширеність соціальних мереж, що дозволяють миттєво 
привернути увагу широкої аудиторії до проекту; 
–  привернення уваги громадськості до самого явища 
краудфандингу, як через електронні, так і класичні засоби масової 
інформації. маловідомих авторів дозволяє зробити висновок про 
застосування цієї моделі до українських умов [3]. 
На наш погляд, найбільшу ймовірність отримання фінансової 
підтримки мають благодійні та культурні проекти. Люди, які жертвують 
гроші на благодійність, бачать у цьому моральний сенс. Крім того, необхідно 
розглянути питання щодо спільного ставлення до таких процесів в Україні. 
Якщо говорити про Захід, зокрема про США, то там фінансування 
соціальних проектів через краудфандинг – звичайна річ. В Україні є деяка 
недовіра до незнайомих людей, зустріч із якими в рамках залучення коштів 
через краудфандинг навіть не передбачається. Завжди є сумнів у тому, чи ці 
гроші підуть у зазначеному напрямку. Такий наш менталітет. Але все ж таки 
дослідження показує, що краудфандинг – це перспективний спосіб 
фінансування соціальних проектів. Динаміка впровадження нових технологій 
у сучасному світі така, що вже за кілька років частка соціальних проектів, що 
фінансуються за допомогою краудфандингу, у нашій країні буде на рівні 
розвинених західних держав. 
 
 
  
 
72 
 
ВИСНОВКИ 
 
У роботі обґрунтовано, що нині важливим завданням держави є 
інтеграція інваліда у суспільство та створення системи послуг комплексної 
реабілітації, що супроводжуватиме інваліда від моменту захворювання до 
досягнення ним матеріальної незалежності. Спектр послуг комплексної 
реабілітації охоплює майже всі послуги соціальної сфери, т.к. у лікуванні, 
навчанні, працевлаштуванні та ін інваліди мають ті ж потреби, що і здорові 
люди, і на додаток до них - специфічні потреби, пов’язані з особливостями 
захворювання. Оскільки кількість інвалідів зростає, то впоратися з цим 
завданням лише силами установ Міністерства охорони здоров’я та 
соціального розвитку вже неможливо. Тому загальні потреби інваліда мають 
бути задоволені у звичайних організаційних структурах суспільства, а 
специфічні – у спеціальних. Крім того, у зв’язку з розвитком ринкових 
відносин в інших галузях соціальної сфери виникає потреба залучення в 
систему і процес реабілітаційних послуг підприємств різних організаційних 
форм і форм власності. 
Проведене дослідження дозволило сформулювати такі основні 
висновки та пропозиції для забезпечення ефективного розвитку 
реабілітаційної діяльності. 
Аналіз діяльності реабілітаційних установ виявив ряд недоліків у 
організації їх діяльності, серед яких: ухил у медикосоціальні аспекти; 
відсутність урахування структури інвалідності за ступенем обмеження 
здатності до трудової діяльності та потреб інвалідів у професійній 
реабілітації; відсутність механізмів запровадження цієї сфери в ринкову 
економіку та ін. 
Дослідження показало значимість та необхідність реформування 
управління послугами реабілітації осіб з обмеженими можливостями 
здоров’я. 
 
 
73 
 
Розроблено алгоритм формування трирівневого пакету послуг 
комплексної реабілітації. 
Уточнено понятійний апарат сфери послуг комплексної реабілітації для 
комерційного та некомерційного секторів ринку. 
Дано опис математичної моделі ІПР для застосування в системі 
управління послугами комплексної реабілітації. 
Запропоновано: 
– прийняти нову форму ІПР; 
– розробити на муніципальному рівні цільові пакети реабілітаційних 
послуг для інвалідів, які страждають на подібні нозологічними формами 
захворювань; 
– запровадити зміни до організаційних структур органів управління 
комплексною реабілітацією в регіоні (муніципалітеті) та служб МСЕ, що 
дозволяють органам управління координувати діяльність реабілітаційних 
установ різного відомчого підпорядкування, різних форм організаційно-
правових форм та форм власності, а службі МСЕ – розробляти економічну 
частину ІПР; 
– видати нормативні акти на рівні регіону (муніципалітету), які 
затверджують документообіг, який зв’язує установи, що беруть участь у 
системі та процесі реабілітації інвалідів; 
– створити розподілену базу даних про інвалідів для установ, задіяних 
у системі та процесі надання реабілітаційних послуг, включаючи 
підприємства, які надають робочі місця для інвалідів у межах квот; 
– розробити правову базу взаємодії установ, що беруть участь у системі 
та процесі реабілітації, зокрема договору державного замовлення на 
постачання реабілітаційних послуг. Особливими умовами договору має стати 
участь виконавця у системі соціального партнерства (розподіленої діяльності 
колективів), включаючи розробку методичного забезпечення супроводу 
реабілітаційного процесу та участь в інформаційній системі реабілітаційних 
установ. 
 
74 
 
В роботі виявлено інноваційні процеси у системі реабілітації інвалідів; 
встановлені рушійні сили позитивної динаміки цієї системи та стримуючі 
фактори. 
Обґрунтовано модель розвитку системи реабілітації інвалідів, у рамках 
якої запропоновано проект соціального реабілітаційного технопарку, що 
спеціалізується на розробці та реалізації нововведень. 
Однак перелічені заходи не скасовують і загальніших завдань, які має 
вирішити держава для створення ефективної системи управління послугами 
комплексної реабілітації та інтеграції інвалідів у суспільство: зміцнення 
бюджетів усіх рівнів; розвиток ринку страхових послуг; розвиток 
різноманітних форм кредитування; зміцнення матеріально-технічної бази 
реабілітаційних установ; створення безбар’єрного середовища; формування у 
здорових членів суспільства прагнення прийняти інвалідів, а в інвалідів - 
стати повноправними та незалежними членами суспільства; боротьба із 
бідністю. 
 
 
  
 
75 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. Андріїв В. М. Місце соціальних прав в системі прав людини: 
міжнародно- правовий досвід і законодавство України. Захист соціальних та 
економічних прав людини: між. стандарти і законодавство України: матер. 
наук.-практ. конф., (м. Київ,12 бер. 2014 р.). Київ: КЮІ МВС України, 2014. 
Ч. 2. С. 7-10. 
2. Болотіна Н. Б. Право людини на соціальне забезпечення в 
Україні: проблеми термінів і понять. Право України. 2020. №4. С. 35-40. 
3. Бук М. О. Доцільність застосування поняття “інвалід” для 
позначення суб’єктів права на соціальне обслуговування. Актуальні 
проблеми юридичної науки: збір. тез Міжн. наук.-практич. конференції 
“Дванадцяті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 8-9 листопада 2013 
року). Хмельницький: Хмельницький університет управління та права. 2013. 
С.143- 145. 
4. Бук М. О. Інвалідність як підстава соціального обслуговування. 
Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2014. Вип. 60. С. 221-226. 
5. Бурак В. Я. Адміністративний захист трудових прав та законних 
інтересів працівників. Університетські наукові записки. 2016. № 3. С. 189-
198. 
6. Гаврюшенко Г. Коропець П. Досвід країн ЄС у питаннях 
реабілітації інвалідів. Соціальна політика: проблеми, коментарі, відповіді. 
2019. №7. С. 38-40. 
7. Волинець В. В. Особливості організаційно-управлінських 
відносин у трудовому праві. Форум права: електрон. наук. фахове видання. 
2013. № 3. С. 93-98. 
8. Вєннікова В. В. Проблеми розгляду та вирішення спорів у сфері 
 
76 
 
соціального забезпечення. Збірник наукових праць Харківського 
національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. “Право”. 
2012. Вип. 19. С. 122-130. 
9. Гарасимів Т. З. Принципи права соціального забезпечення 
України. Дрогобич: видавнича фірма «Відродження», 2012. 128 с. 
10. Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними 
комісіями інвалідності дітям: Постанова Кабінету Міністрів України від 
21.11. 2013 р. № 917. Офіційний вісник України. 2013. № 100. Ст. 20. 
11. Деякі питання діяльності територіальних центрів соціального 
обслуговування (надання соціальних послуг): Постанова Кабінету Міністрів 
України від 29.12.2009 р. № 1417. Офіційний Вісник України. 2020. № 1. 
Ст. 33 
12. Загальна теорія держави і права: підруч. за ред. М. В. Цвіка, О. В. 
Петришина. Харків: Право, 2009. 584 с. 
13. Інформація щодо надання послуг з перевезення спеціально 
пристосованими автомобілями особам з обмеженими можливостями в 
м. Ірпені за І кварт. 2017 року. URL: https://dsp.kyivcity.gov.ua/ 
14.  Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. 
https://zakon.rada.gov.uaЛaws/show/254к/96-вр#Text 
15. Костюк В. Л. Правосуб’єктність у трудовому праві: проблеми 
теорії та практики: монографія. Київ: Видавець Карпенко В.М., 2012. 464 с. 
16. Малиновський В. Я. Державне управління: навчальний посібник. 
Київ: Атіка, 2013. 576 с. 
17. Медико-соціальна експертиза обмеження життєдіяльності та 
принципи складання індивідуальної програми реабілітації інвалідів внаслідок 
неврологічних ускладнень остеохондрозу хребта: навч. посібник для лікарів 
МСЕК і ЛКК за ред.: А. В. Іпатова, М. І. Черненко, О. В. Сергієні та ін. 
Дніпропетровськ: Пороги, 2014. 94 с. 
 
77 
 
18. Медична та соціальна реабілітація: навч. посібник за заг. ред.: 
І. Р. Мисула, Л. О. Вакуленко. Тернопіль: ТДМУ, 2005. 407 с. 
19. Мельник В. П. Законодавчі засади правового регулювання 
реабілітації інвалідів: сучасний стан та напрями удосконалення. Часопис 
Національного університету “Острозька академія”Серія “Право”. 2014. 
№2. URL: http: // lj.oa.edu.ua/artides/2014/n2/14mvptnu.pdf 
20. Панасюк О. Т., Наумець С. О. Про зміст поняття “соціальний 
захист”. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2020. № 12. С. 77. 
21. Перелік соціальних послуг, умови та порядок їх надання 
структурними підрозділами територіального центру соціального 
обслуговування (надання соціальних послуг): постанова Кабінету Міністрів 
України від 29.12.2009 р. № 1417. Офіційний Вісник України. 2010. № 1. 
Ст. 175. 
22. Питання медико-соціальної експертизи. – Режим доступу: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1317-2009-п#Text 
23. Про благодійну діяльність та благодійні організації: Закон 
України від 05.07.2012 року № 5073. 
URL:https://zakon.rada.gov.uaЛaws/show/5073-17#Text 
24. Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на 
пенсію, та інвалідам: Закон України від 18.05.2004 № 1727-ІУ. Відомості 
Верховної Ради України. 2004. № 33-34. Ст. 404. 
25. Рунова Н. О. Джерела (форми) соціального обслуговування: 
сучасні тенденції розвитку [Електронний ресурс] Форум права. – 2021. – 
№1. – С.859-863. – Режим доступу: http//www.nbuv.gov.ua/e- joumals/FP/2011-
1/1/11moctr.pdf. 
26. Сивак С. М. Правові проблеми пенсійного забезпечення в 
Україні: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.05. Львів, 2020. 172 с. 
27. Синчук С. М. Щодо питання про обґрунтування сфери соціально- 
 
78 
 
забезпечувальних відносин. Вісник Львівського університету. Серія 
юридична. 2021. Вип. 53. С. 246-254. 
28. Солопова І. В. Медичне обслуговування як форма соціального 
захисту населення: автореф. дис.. канд. юрид. наук: спец. 12.00.05. Харків, 
2019. 22 с. 
29. Сташків Б. І. Право соціального обслуговування: навчальний 
посібник. Київ: Знання, 2017. 567 с. 
30. Чернявська Г. П. Процедурні правовідносини соціального 
забезпечення: дис. кандидата юрид. наук: 12.00.05. Львів, 2014. 215 с. 
31. Ярошенко І. С. Право соціального забезпечення : навчальний 
посібник. Київ: КНЕУ, 2015. 232 с. 
32.  Черняк С.І., Іпатов А.В., Мороз О.М. та ін. Основні показники 
інвалідності та діяльності медико-соціальних комісій України за 2013 рік: 
Аналітико-інформаційний довідник. – Дніпропетровськ: Роял-Принт, 2020. – 
175 с. 
33. Реабілітація та зайнятість інвалідів (аналітичні матеріали). 
Міністерство соціальної політики України. – Режим доступу: 
www.mlsp.gov.ua.  
34.  Медична та соціальна реабілітація [Текст] : навч. посіб. / за заг. 
ред.: І.Р. Мисула, Л.О. Вакуленко. Тернопіль : ТДМУ, 2020. с. 407.  
35.  Про реабілітацію інвалідів в Україні : закон України від 
06.10.2005 р. № 2961-IV. Відомості Верховної Ради України. 2006. № 2, / 2-3/. 
Ст. 36.  
36. Паровишник О.В. Забезпечення прав інвалідів в Україні: 
теоретичні і практичні засади адміністративно-правового регулювання: 
Монографія. Харків : Право, 2016. 264 с.  
37. Соціальний захист населення України. Статистичний збірник. 
URL: http://www.ukrstat. gov.ua/druk/publicat/kat_u/2018/zb/07/zb_ 
 
79 
 
szn_2017.pdf.  
38. Про затвердження Порядку надання окремим категоріям осіб 
послуг із комплексної реабілітації (абілітації): Постанова Кабінету Міністрів 
України від 31 січня 2007 року № 80. Офіційний Вісник 
України. 2017. № 8. С. 54.  
39. Про затвердження соціальних нормативів у сфері надання 
реабілітаційних послуг інвалідам та дітям-інвалідам: Наказ Міністерства 
соціальної політики України від 31 березня 2015 року № 352. Офіційний 
Вісник України. 2015. № 33. С. 81.  
40. Гаврюшенко Г. Коропець П. Досвід країн ЄС у питаннях 
реабілітації інвалідів. Соціальна політика: проблеми, коментарі, відповіді. 
2009. Липень № 7. URL: https://www.dcz.gov.ua/dnp/ 
control/uk/publish/article?art_id=12832.  
41. Про затвердження Порядку забезпечення технічними та іншими 
засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших 
окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за 
самостійно придбані технічні засоби реабілітації, переліків таких засобів: 
Постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.2012 р. № 321. Офіційний 
Вісник України. 2012. № 31. С. 163.  
42. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон 
України від 07.12.1984 № 8073–Х. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ 
card/80731-10. 13. Конвенція про права осіб з інвалідністю. 
43.  Мельник В.П. Законодавчі засади правового регулювання 
реабілітації інвалідів: сучасний стан та напрями удосконалення. Часопис 
Національного університету «Острозька академія». Серія: Право. 2014. №  
44. URL: http: // lj.oa.edu.ua/ articles/2014/n2/14mvptnu.pdf. 2. Словарь 
медицинских терминов. URL: http://lib.ru/NTL/MED/slowar_a-k.txt  
45. Медико-соціальна експертиза обмеження життєдіяльності та 
 
80 
 
принципи складання індивідуальної програми реабілітації інвалідів внаслідок 
неврологічних ускладнень остеохондрозу хребта [Текст]: навч. посіб. для 
лікарів МСЕК і ЛКК  за ред.: А.В. Іпатова, М.І. Черненко, О.В. Сергієні та ін. 
Дніпропетровськ: Пороги, 2014. С. 94.  
46. Медична та соціальна реабілітація [Текст]: навч. посіб. за заг. 
ред.: І.Р. Мисула, Л.О. Вакуленко. Тернопіль: ТДМУ, 2015. с. 407.  
47. Про реабілітацію інвалідів в Україні: закон України від 
06.10.2005 р. № 2961-IV. Відомості Верховної Ради України. 2006. № 2, 
Ст. 36.  
48. Паровишник О.В. Забезпечення прав інвалідів в Україні: 
теоретичні і практичні засади адміністративно-правового регулювання: 
монографія. Харків: Право, 2016. 264 с.