ChSTU repository

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій
Кафедра соціального забезпечення
Пояснювальна записка
до кваліфікаційної роботи магістра
на тему: Соціальне підприємництво у розвитку соціальної роботи
Виконав:
студент ІІ курсу, групи СЗМ-022
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення»
А.В. Ражев
Керівник: к.е.н., доцент О.В. Якушев
Рецензент:
Черкаси – 2023
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій
Кафедра соціального забезпечення
ЗАТВЕРДЖУЮ:
Зав. кафедри
____________к.е.н., доц. Журба І.О.
“_____” _______________20 ____ р.
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
кваліфікаційної роботи
освітнього ступеня “магістр”
Зі спеціальності 232 “Соціальне забезпечення”
на тему: Соціальне підприємництво у розвитку соціальної роботи
Студента групи
СЗМ-022 Ражев Андрій Віталійович
Керівник роботи
Кандидат економічних наук, доцент Якушев О. В.
Черкаси – 2023
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій
Кафедра соціального забезпечення
Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр
Галузь знань 23 Соціальна робота
Спеціальність 232 “Соціальне забезпечення”
ЗАТВЕРДЖУЮ:
Зав. кафедри
____________к.е.н., доц. Журба І.О.
“_____” _______________2022 р.
ЗАВДАННЯ
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУМАГІСТРА СТУДЕНТУ
Ражев Андрій Віталійович
1. Тема роботи Соціальне підприємництво у розвитку соціальної роботи
керівник роботи Якушев О. В., кандидат економічних наук, доцент
затверджені наказом по університету від “____” __________ 2023 р. № ____
2. Строк подання студентом роботи “____” __________ 2023 р.
3. Вихідні дані до роботи
План 
Вступ………………………………………………………………………… 3 
Розділ І. Поняття «соціальне підприємництво» та його роль у 
розвитку соціальної роботи в Україні…………………………………… 7 
1.1. Нормативно-правове забезпечення соціального підприємництва в 
Україні: стан та перспективи………………………………………… 7 
1.2. Підходи та способи визначення поняття «соціальне 
підприємництво»……………………………………………………… 17 
1.3. Історична ретроспектива становлення та розвитку соціального 
підприємництва……………………………………………………….. 25 
1.4. Типологія та класифікація соціальних підприємств: аналіз 
практик………………………………………………………………… 35 
Розділ ІІ. Інновації у соціальному підприємництві……………………. 43 
2.1. Case-study кращих практик соціального підприємництва: 
європейський контекст………………………………………………. 43 
2.2. Case-study кращих практик соціального підприємництва: 
український контекст…………………………………………………. 60 
2.3. Перспективи розвитку соціального підприємництва в Україні……. 69 
Висновки…………………………………………………………………….. 78 
Список використаних джерел та літератури……………………………….. 81 
 
 
 
  
1 
 
ВСТУП 
 
Соціальне підприємництво, у першу чергу, - нестандартний підхід, 
інновація та відповідальність за громаду та її окремих представників. Проте, 
для того щоб людина змогла взяти на себе відповідальність, могла стати агентом 
змін та індикатором покращень і суспільних змін, необхідно створити для неї 
умови та простір. Тому соціальне підприємництво потребує ефективної 
ідеології, адвокації, уваги масмедіа, позитивних прикладів, критичного підходу 
та відкритості для спільноти. 
Для багатьох людей поняття «соціальне підприємництво» є 
малознайомим або незрозумілим. Категорія «соціальне підприємництво» часто 
використовується в широкому сенсі та щодо різноманітного спектру ініціатив. 
Для багатьох соціальне підприємництво асоціюється лише з діяльністю 
неприбуткових організацій, які розпочали комерційну діяльність, заробляючи 
кошти для реалізації своїх цілей. Інші вживають цей вислів для означення будь-
кого, хто започаткував неприбуткову організацію. Часто цим поняттям 
послуговуються під час опису власників бізнесу, які інтегрують соціальну 
відповідальність у свою бізнесову діяльність. 
Немає єдиного погляду на соціальне підприємництво і серед дослідників. 
Незважаючи на те, що на тему соціального підприємництва в останні роки 
з’являється чимало наукових, науково-практичних, популярних праць, єдиного 
загальновизнаного визначення не існує. Зазвичай автори наводять низку 
найбільш вдалих, на їхню думку, формулювань або ж, навпаки, обмежуються 
короткою дефініцією, а основну увагу зосереджують на описі конкретного 
досвіду. Якщо ж спробувати дати визначення поняттю «соціальне 
підприємництво», яке було б зрозумілим, то це може бути щось на зразок: 
«соціальне підприємництво – це застосування передових практик традиційного 
підприємництва для вирішення соціальних проблем та досягнення сталих 
соціальних змін». 
2 
 
Пояснити кількома словами таку багатогранну сферу людської діяльності, 
як соціальне підприємництво та увесь спектр його трактувань, – досить 
складно.  
Г. Діз виділив 5 ознак, що визначають соціальне підприємництво [42]: 
1) взяття на себе місії створення та підтримки соціальної цінності; 
2) безперервний пошук та використання нових можливостей для служіння 
обраній місії; 
3) участь у процесі творення інновацій, адаптації та навчання; 
4) рішучість дій, активність і масштаби яких не повинні обмежуватися 
наявними ресурсами; 
5) висока відповідальність підприємця за результати своєї діяльності – як 
перед безпосередніми клієнтами, так і перед суспільством. 
Характерними рисами соціального підприємства є: 
Основні: 
 пріоритетність соціальної мети: соціальне підприємство в першу 
чергу прагне досягти соціальної мети, однак при цьому досягнення 
бізнес-мети має забезпечувати ресурси для досягнення соціальної 
мети; 
 реінвестування прибутку у розвиток соціального підприємства (в 
т.ч. і на реалізацію соціальної мети); 
 прозорість діяльності та періодична публічна звітність 
Другорядні: 
 фінансова самостійність: ані соціальна, ані бізнес-складові 
діяльності соціального підприємства не залежать в цілому від 
фінансування діяльності благодійними організаціями, державою, 
корпораціями тощо; 
 демократичне, колективне управління: до процесу прийняття 
рішення долучається значна частина стейкхолдерів соціального 
підприємства; 
3 
 
 тиражованість та масштабованість: поширення досвіду соціального 
підприємства та збільшення масштабів його діяльності на 
місцевому, регіональному, національному або навіть на 
міжнародному рівнях; 
 впровадження нових інноваційних інструментів у соціальній чи 
господарській сфері. 
Виокремлення другорядних рис означає, що такі риси не є обов’язковою 
ознакою соціального підприємства. Деякі з них можуть змінюватися залежно 
від низки економічних та соціальних факторів, що впливають на діяльність 
соціального підприємства. 
Об’єкт дослідження: соціальне підприємництво 
Предмет дослідження: чинники та фактори, що визначають розвиток 
соціального підприємництва на національному, регіональному та місцевому 
рівнях в Україні. 
Мета дослідження – проаналізувати соціальні, соціально-економічні, 
нормативно-правові та інші чинники та фактори розвитку соціального 
підприємництва на національному, регіональному та місцевому рівнях в 
Україні. 
Завдання дослідження: 
 проаналізувати наявне нормативно-правове забезпечення 
соціального підприємництва в Україні, визначити його стан та 
перспективи; 
 визначити та порівняти підходи та способи концептуалізації 
поняття «соціальне підприємництво»; 
 провести історичну ретроспективу становлення та розвитку 
соціального підприємництва в міжнародному та національному 
контекстах; 
4 
 
 диференціювати типологію та класифікацію соціальних 
підприємств, проаналізувати успішні практики та кейси його 
реалізації; 
 дослідити соціальні інновації̈ у соціальному підприємництві; 
 здійснити компаративістський аналіз кращих практик соціального 
підприємництва в європейському контексті; 
 здійснити компаративістський аналіз кращих практик соціального 
підприємництва в національному (українському) контексті; 
 визначити перспективи розвитку соціального підприємництва в 
Україні. 
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у науковій роботі 
завдань та мети були використані методи тeорeтичного та емпіричного 
дослідження, зокрема, аналіз, компаративний аналіз, cиcтeматизацiя, 
класифікація, узагальнення. Також було використано методологічний 
інструментарій для роботи з відкритими наборами даних, зокрема, на Єдиному 
державному порталі відкритих даних, а також інструментарій доступу до 
публічної інформації. Крім того, у роботі було використано системний аналіз 
(для окреслення феномену соціального підприємництва), аналіз експертних 
оцінок (для оцінки стану та тенденцій розвитку соціального підприємництва в 
Україні) та аналіз документів (для виявлення нормативних особливостей 
регулювання соціального підприємництва в Україні). 
Структура роботи. Наукова робота складається зi вступу, двох розділів, 
висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних 
джерел та літератури, що налічує 61 найменування, діаграм, схем та таблиць. 
Загальний обсяг роботи становить 86 сторінок. 
  
5 
 
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО» ТА ЙОГО 
РОЛЬ У РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В УКРАЇНІ 
 
1.1. Нормативно-правове забезпечення соціального підприємництва в 
Україні: стан та перспективи 
 
Соціальне підприємництво є дієвим інструментом вирішення соціальних 
проблем шляхом досягнення ефективного соціального результату. На відміну 
від заходів, які в межах соціальних програм та проектів здійснюються як 
правило коротко- або середньостроково, соціальне підприємництво має 
тривалий та постійний характер. 
Соціальне підприємництво в Україні характеризується інтенсивним 
темпом розвитку але його вплив на формування соціально орієнтованої 
національної економіки досі є незначним. Зокрема, до сьогодні в Україні не 
сформована державна політика з розвитку соціального підприємництва. 
Держава не розглядає суб’єктів соціального підприємництва повноцінними 
партнерами у реалізації державної соціальної політики. 
Вирішення питань у соціальній сфері здійснюється переважно органами 
влади шляхом використання бюджетних коштів, що є визначальним фактором 
для реалізації відповідних соціальних програм. 
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не повною 
мірою використовують потенціал організацій громадянського суспільства для 
надання соціальних послуг, що призводить до надмірного зростання бюджетних 
видатків. Суттєвою проблемою, яка заважає розвитку соціального 
підприємництва, є юридична невизначеність соціального підприємництва, 
непрозорість його здійснення тощо, які створюють можливість для зловживань 
з отриманням грантів, кредитів, інших переваг. Як результат, суб’єктам 
соціального підприємництва важко добитися рівня довіри населення та органів 
влади, необхідного для успішного провадження своєї діяльності. 
6 
 
Відсутність інформаційної підтримки соціального підприємництва 
призводить до недостатнього поширення досвіду (кращих практик) його 
здійснення та формування позитивного іміджу соціального підприємництва. 
Окремої уваги з боку держави потребує створення умов заохочення та 
підтримки ініціатив суб’єктів господарювання у досягненні соціальних 
результатів. На сьогодні, державна політика щодо розвитку підприємництва в 
цілому спрямована переважно на досягнення економічних результатів та 
одержання прибутку в той час як мета господарської діяльності повинна 
обов’язково включати досягнення соціальних результатів. 
Серед нерозв’язаних проблем залишаються також незнання посадовими 
особами органів влади методів та механізмів долучення суб’єктів 
господарювання до розв’язання соціальних проблем населення, недостатня їх 
підготовленість щодо здійснення соціального підприємництва. 
Зазначені проблеми потребують системного та комплексного розв’язання. 
Можливими є, щонайменше, два варіанти розв’язання проблем. Перший варіант 
передбачає залишення стану справ таким, яким він є зараз. Наведене дасть 
змогу соціальному підприємництву розвиватися без будь-якого втручання 
держави. Головними регуляторами розвитку соціального підприємництва 
залишатиметься ринок і конкурентне середовище. 
Разом з тим, перший варіант діє зараз і, як свідчить аналіз сучасного 
стану соціального підприємництва, не забезпечує розв’язання проблем, 
оскільки існуючі умови здійснення соціального підприємництва не 
попереджають і не усувають причини виникнення цих проблем. Крім того, 
діючий варіант не дає змоги акцентувати увагу соціального підприємництва на 
розв’язанні більш нагальних проблем, зокрема, на створенні робочих місць для 
вразливих категорій населення. 
Другий варіант передбачає створити правову основу для розвитку 
соціального підприємництва. Зокрема, пропонується дати юридичну 
визначеність соціальному підприємництву, передбачити для суб’єктів 
соціального підприємництва можливість офіційного звітування про досягнуті 
7 
 
результати своєї діяльності, а також створити їм сприятливі умови здійснення 
соціального підприємництва шляхом надання державної і місцевої підтримки. 
Такий підхід дасть змогу виокремити зазначених суб’єктів серед інших 
суб’єктів підприємницької діяльності, забезпечити прозорість здійснення 
соціального підприємництва, зокрема через інформування громадськості про 
цю діяльність, а також заохотити підприємців до участі у вирішенні соціальних 
питань. 
Більш того, другий варіант створить умови формування та реалізації 
державної політики у сфері соціального підприємництва, оскільки з’явиться 
можливість на основі реальних показників здійснювати аналіз зазначеної 
діяльності та розробляти заходи щодо її подальшого розвитку. 
За результатами порівняльного аналізу можливих варіантів розв’язання 
проблем розвитку соціального підприємництва оптимальним вважається другий 
варіант. 
Реалізація ідеї соціального підприємництва в Україні здійснюється 
шляхом створення належної нормативної та організаційної бази для розвитку 
соціального підприємництва, яка включає: 
1) єдиний підхід щодо визначення соціального підприємництва; 
2) напрями діяльності соціального підприємництва; 
3) перелік вразливих категорій населення, для вирішення соціальних 
проблем яких здійснюється соціальне підприємництво; 
4) способи здійснення соціального підприємництва; 
5) вимоги до форми управління суб’єктів соціального підприємництва; 
6) механізм забезпечення прозорості та публічної звітності 
соціального підприємництва. 
7) шляхи державної та місцевої підтримки соціального 
підприємництва; 
8) заходи з популяризації та інформаційної підтримки соціального 
підприємництва; 
8 
 
Основу реалізації ідеї соціального підприємництва в Україні 
складатимуть системні організаційні та нормативні заходи, спрямовані на 
розвиток соціального підприємництва шляхом прийняття відповідних змін до 
законів та інших нормативно-правових актів. 
Соціальним підприємництвом пропонується визнати підприємницьку 
діяльність суб’єкта господарювання, яка відповідає наступним критеріям: 
1) соціальна мета діяльності суб’єкта господарювання має бути 
закріплена в його установчих документах або у договорах чи інших 
документах, що підтверджують соціальну мету його діяльності; 
2) суб’єкт господарювання частково або повністю спрямовує свій 
прибуток (дохід) на соціальну мету, провадить свою діяльність із 
соціальною метою, надає свої товари, роботи, послуги із 
соціальною метою, працевлаштовує осіб, що належать до вразливих 
категорій населення; 
3) суб’єкт господарювання добровільно публічно звітує про результати 
свого соціального підприємництва відповідно до визначених ним 
показників та прогнозованих результатів. 
Наразі в Україні відсутнє будь-яке спеціальне законодавство, яке б 
регулювало діяльність соціальних підприємств. Проте цей факт не є 
перешкодою для розвитку соціального підприємництва, адже воно може 
активно розвиватись у рамках правових форм, визначених законодавством. 
Важливість розвитку соціального підприємництва зазначена у Національній 
стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 
роки, а також у Стратегії розвитку малого та середнього підприємництва в 
Україні. 
Чинне українське правове середовище дозволяє здійснювати соціально-
підприємницьку діяльність у таких організаційно-правових формах: 
1) організації громадянського суспільства (неприбуткові 
організації): 
 благодійні організації; 
9 
 
 громадські організації; 
 інші види неприбуткових організацій (релігійні організації 
тощо). 
2) підприємницькі суб’єкти приватного права: 
 юридичні особи; 
 підприємства та організації, засновані громадськими 
організаціями людей із інвалідністю; 
 фізичні особи-підприємці; 
3) через укладання договорів про спільну діяльність суб’єктів 
різних організаційно-правових форм (організацій 
громадянського суспільства, підприємницьких суб’єктів та 
фізичних осіб). 
Соціальні підприємства, що діють на базі неприбуткових організацій, а 
також підприємства та організації, засновані громадськими організаціями 
людей із інвалідністю, можуть мати низку податкових пільг. Суб’єкти 
приватного права здійснюють соціально-підприємницьку діяльність відповідно 
до вимог чинного законодавства, що регулює діяльність цих підприємств. 
Єдиною відмінністю цих суб’єктів від інших підприємств є наявність 
соціальної мети. 
Суб’єкт господарювання здійснює соціальне підприємництво в один з 
таких способів: 
1) суб’єкт господарювання, який застосовує спрощену систему 
оподаткування; 
2) суб’єкт господарювання, який не застосовує спрощену систему 
оподаткування; 
3) суб’єкт господарювання, який є неприбутковим підприємством, 
установою або організацією, провадить із соціальною метою свою 
діяльність; 
10 
 
4) суб’єкт господарювання безоплатно (за рахунок власних коштів) 
надає із соціальною метою свої товари, роботи, послуги; 
5) суб’єкт господарювання закуповує без мети перепродажу товари, 
роботи, послуги у осіб, які належать до вразливих категорій 
населення (за умови, що такі товари, роботи, послуги особисто 
створені (виконані, надані) зазначеними особами); 
6) суб’єкт господарювання працевлаштовує осіб, що належать до 
вразливих категорій населення. 
Суб’єкт господарювання може здійснювати соціальне підприємництво 
комбінованим способом. Суб’єкт господарювання, який здійснює соціальне 
підприємництво, повинен мати форму управління, засновану на принципах 
демократичного (колективного) прийняття рішень, що передбачає у нього 
наявність виборного органу управління та проведення регулярних виборів до 
зазначеного органу; прозорих процедур прийняття рішень з питань здійснення 
соціального підприємництва та участь працівників (трудового колективу) 
суб’єкта господарювання у прийнятті зазначених рішень. 
Основними критеріями, які важливо брати до уваги під час ухвалення 
рішення щодо створення соціального підприємства та обрання його 
організаційно-правової форми є: 
Зобов’язання дотримуватися соціальної місії: цей критерій встановлює 
зв’язок між підприємством та його соціальною місією. Важливо проаналізувати, 
наскільки обрана правова форма підприємства сприятиме досягненню 
соціальної місії, а також яким чином впливатиме на розв’язання дилеми 
подвійної місії соціального підприємства: досягнення балансу між соціальним 
впливом та отриманням фінансового прибутку. 
Стабільність місії: цей критерій визначає, наскільки стабільною є 
соціальна місія, аби обрання правової форми не вплинуло на її зміну 
(наприклад, щоб не відбулася переорієнтація на збільшення прибутків замість 
досягнення соціальних цілей). 
11 
 
Прозорість діяльності: вимоги до звітності соціального підприємства є 
більш жорсткими, ніж до звичайного підприємства, і потребують, щонайменше, 
підготовки потрійного звіту, який описує не тільки фінансовий, але й 
соціальний та екологічний впливи підприємства. Обрання правової форми може 
впливати на обсяги, формати та частоту звітності. 
Податкові переваги: окремі види соціальних підприємств можуть мати 
певні податкові пільги. Крім того обрання тієї чи іншої правової форми буде 
напряму пов’язане з майбутнім податковим навантаженням підприємства. 
Важливо заздалегідь провести аналіз майбутніх обсягів доходів підприємства та 
розрахувати здатність покрити всі майбутні податкові зобов’язання. 
Засоби фінансування: соціальні підприємства фінансуються за рахунок 
поєднання різних видів ринкових ресурсів (надходження від продажу товарів і 
послуг), неринкових ресурсів (державні субсидії, гранти, приватні 
пожертвування) і негрошових ресурсів (волонтерська робота). Вибір юридичної 
форми підприємства впливатиме на можливість залучення різноманітних видів 
та типів ресурсів до діяльності соціального підприємства. Крім того важливим 
фактором для обрання правової форми підприємства є аналіз потенційних 
інвесторів. 
Витрати та зусилля для створення: залежно від місцевих законів та 
нормативних актів, реєстрація тієї чи іншої юридичної особи може бути 
складнішою або дорожчою. Проте з погляду довгострокової перспективи, 
можливо, варто докласти час, ресурси та зусилля, щоб зареєструвати найбільш 
зручну для підприємства організаційно-правову форму. 
Розширення діяльності: цей критерій враховує перспективи майбутнього 
зростання та масштабування соціального підприємства. Те, наскільки обрана 
правова форма буде здатна залучити необхідні кошти для масштабування, може 
стати важливим фактором для ухвалення рішення щодо обрання правової 
форми. 
Корпоративне управління: вибір оптимальної моделі корпоративного 
управління підприємства є важливою передумовою для зростання. Зазвичай, 
12 
 
соціальні підприємства запускаються харизматичною особою, проте їхній 
подальший розвиток може залежати від залучення інвесторів або інших 
зацікавлених сторін до структури управління. Отже, вибір правової форми 
також може бути пов’язаний із майбутньою структурою корпоративного 
управління. 
Ефект: саме правова форма соціального підприємства є одним із 
основних сигналів для потенційних інвесторів, партнерів, стейкхолдерів. Саме 
вона може зміцнювати або руйнувати довіру до діяльності підприємства, його 
соціальної місії та фінансової стійкості. Отже, обираючи ту чи іншу форму 
реєстрації соціального підприємства варто пам’ятати про вищезазначені 
критерії. 
З метою інформування громадян, суспільство та органів влади, суб'єкт 
господарювання добровільно оприлюднює звіт про здійснення ним соціального 
підприємництва, в якому зазначає: 
1) напрями діяльності, що здійснювалася із соціальною метою; 
2) соціальні питання, для вирішення яких здійснювалася діяльність; 
3) категорії осіб, стосовно яких вирішувалися соціальні питання; 
4) досягнутий результат відповідно до показників та ступінь 
досягнення в порівнянні з прогнозованим результатом; 
Соціальне підприємництво може отримувати на державному та місцевому 
рівні підтримку під час закупівлі товарів, робіт і послуг для забезпечення 
потреб держави та територіальної громади за кошти державного та місцевого 
бюджетів. Результати соціального підприємництва (їх вартісний еквівалент) є 
критеріями, які застосовуються для визначення найбільш економічно вигідної 
пропозиції, або є показниками (критеріями), що застосовуються для визначення 
переможців конкурсів (торгів, тендерів) з використанням об’єктів державної та 
комунальної власності або бюджетних коштів. 
У разі отримання в оренду державного та комунального майна суб’єктам 
соціального підприємництва державне та комунальне майно може надаватися в 
оренду з особливостями, визначеними законом. Категорії суб’єктів соціального 
13 
 
підприємництва, яким майно передається в оренду з особливостями, 
визначеними законом, а також види зазначеного майна (об’єкти оренди) 
встановлюються Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та 
органом місцевого самоврядування щодо комунального майна. 
Соціальні підприємства не обмежені у виборі організаційних форм 
діяльності, як суб’єкти підприємницької діяльності. Якщо проаналізувати 
соціальні підприємства України у розрізі їх організаційно-правової форми, то 
більшість з них мають організаційну форму діяльності таких суб’єктів 
економіки: фізичні особи-підприємці (ФОП) – 26%, приватне підприємство – 
16% та громадська організація – 14%. Соціальні підприємці також реєструють 
свою діяльність в таких формах: товариства з обмеженою відповідальністю – 
13%, сільськогосподарського кооперативу – 10% та інші. 
 
Діаграма 1. Організаційно-правова форма соціальних підприємств в Україні 
 
 
Організаційно-правові форми соціальних підприємств обираються 
виходячи з оптимальної бізнес моделі та систем оподаткування. Тому більшість 
соціальних підприємств працюють у формі ФОП, що значно облегшує 
адміністрування бізнесу, звітність та оподаткування. 
14 
 
Слід зауважити, що майже 82% соціальних підприємців-ФОП працюють 
у тісній співпраці (за прямим договорами, меморандумами про співпрацю) або 
так чи інакше пов’язані у своїй економічній діяльності із неприбутковими 
громадськими організаціями, які займаються реалізацією соціальних проектів. 
Таким чином, можна зробити висновок, що більше 56% соціальних 
підприємств в Україні створені інститутами громадянського суспільства, 
працюють в їхньому складі, тісно взаємодіють, або так чи інакше пов’язані з 
ними. Такий стан створює взаємовигідний симбіоз громадських організацій та 
соціальних підприємств. Перші мають змогу значно покращити власну 
економічну стійкість та сталість, менше залежати від донорів та грантів, 
отримати додаткові незалежні джерела фінансування власної проектної 
соціальної діяльності. А другі отримують деякі податкові пільги, широку 
клієнтську (бенефіціари проектів) та партнерську базу, сталий маркетинг у 
адресних громадах проектів, кваліфікованих фахівців та інше. 
Діаграма 2. Джерело соціальної місії соціальних підприємств в Україні 
 
 
 
Однією з вирішальних ознак саме соціального бізнесу є офіційне 
декларування власної соціальної місії у нормативних документах. Більшість 
соціальних підприємств формулюють свою соціальну місію у статуті (46%) або 
15 
 
виступають із відкритою публічною декларацією про це (19%). Також досить 
розповсюдженою практикою є декларування соціального змісту роботи 
(співпраці) у різного роду договірних документах (угодах про співпрацю, 
меморандумах, договорах тощо) – 17%. Переважна більшість задекларованих 
місій соціальних підприємств стосується соціальної діяльності у сфері 
соціальної та економічної інтеграції осіб із соціально незахищених верств. 
  
16 
 
1.2. Підходи та способи визначення поняття «соціальне підприємництво» 
 
Соціальні підприємства розвинулися з і в межах сектору соціальної 
економіки, який знаходиться між ринком і державою і часто асоціюється з 
поняттями "третій сектор" і "соціальний бізнес" та "неприбутковий сектор". 
Насправді, організаційні форми, які приймають соціальні підприємства, 
залежать від існуючої правової бази, політичної економії надання соціальних 
послуг, а також від культурних та історичних традицій розвитку неприбуткового 
сектору в кожній країні. Як результат, сектор соціальних підприємств сьогодні 
включає в себе як нові типології організацій, так і традиційні організації 
третього сектору, переосмислені організації третього сектору, переформатовані 
під впливом нової підприємницької динаміки. 
У зв'язку з цим, концепція соціального підприємництва не прагне 
замінити поняття неприбуткового сектору або соціальної економіки. Скоріше, 
вона має на меті скоріше, вона покликана поєднати ці дві концепції, 
зосередившись на новій підприємницькій динаміці громадських ініціатив, які 
переслідують соціальні цілі. 
Соціальні підприємства - це організації, які мають різні правові форми, 
що переслідують як соціальні, так і економічні цілі з підприємницьким духом. 
Соціальні підприємства зазвичай займаються наданням соціальних послуг та 
послуг з інтеграції на ринку праці для вразливих груп населення та спільнот, як 
у міській, так і в сільській місцевості. Крім того, соціальні підприємства також 
з'являються у сфері надання послуг на рівні громади, в тому числі в освітній, 
культурній та екологічній сферах. 
З точки зору різних країн, можна виділити ряд ключових економічних і 
соціальних елементів: 
Економічні критерії: 
1) На відміну від традиційних неприбуткових організацій, соціальні 
підприємства безпосередньо займаються виробництвом та/або продажем 
товарів і послуг (а не переважно консультативними або грантові функції) 
17 
 
2) Соціальні підприємства добровільно створюються та управляються 
групами громадян. Як наслідок, хоча вони можуть отримувати гранти та 
пожертви від органів державної влади або приватних компаній, соціальні 
підприємства користуються високим ступенем автономії, а акціонери мають 
право на участь ("право голосу") в управлінні і право виходу з організації 
("право виходу"); 
3) Фінансова життєздатність соціальних підприємств залежить від зусиль 
їх членів, які, на відміну від більшості державних установ, несуть 
відповідальність за забезпечення достатніх фінансових ресурсів. Таким чином, 
соціальні підприємства пов'язані зі значним рівнем економічного ризику; 
4) діяльність соціальних підприємств вимагає мінімальної кількості 
оплачуваних працівників, навіть якщо вони можуть поєднувати волонтерів та 
оплачуваних працівників. 
Соціальні критерії: 
5) Соціальні підприємства є результатом ініціативи громадян, які 
залучають людей, що належать до громади або групи, які мають спільну 
потребу чи мету. Вони повинні підтримувати цей вимір у тій чи іншій формі. 
6) Права на прийняття рішень розподіляються між зацікавленими 
сторонами, як правило, за принципом "один учасник - один голос". Хоча 
власники капіталу в соціальних підприємствах відіграють важливу роль у 
соціальних підприємствах, повноваження щодо прийняття рішень не 
ґрунтуються на власності на капітал; 
7) Соціальні підприємства є партисипативними за своєю природою, 
оскільки ті, на кого впливає їхня діяльність (користувачі послуг соціальних 
підприємств) представлені та беруть участь в управлінні діяльністю. У багатьох 
випадках однією з цілей є зміцнення демократії на місцевому рівні через 
економічну діяльність; 
8) Соціальні підприємства включають організації, які повністю 
забороняють розподіл прибутку, а також організації, такі як кооперативи, які 
можуть розподіляти свій прибуток лише в обмеженій мірі. Таким чином, 
18 
 
соціальні підприємства уникають поведінки, спрямованої на максимізацію 
прибутку, оскільки вони передбачають обмежений розподіл прибутку. 
9) Соціальні підприємства переслідують чітку мету принести користь 
суспільству або конкретній групі людей. Таким чином, вони прямо та 
опосередковано сприяють формуванню почуття соціальної відповідальності на 
місцевому рівні. 
Поява соціальних підприємств та асортименту товарів і послуг, які вони 
виробляють, відбулася на тлі інституційних реформ, спрямованих на перехід до 
змішаної економіки розвивалася на інституційному тлі реформування 
соціальної держави в бік змішаної економіки, що складається з приватного, 
державного і третього секторів. 
У цьому контексті соціальні підприємства стали ефективним 
інструментом для досягнення політичних цілей у двох ключових сферах 
соціальної та економічної політики: надання послуг та соціальна інтеграція. 
Надання послуг. Соціальні підприємства можуть працювати у сфері 
надання соціальних послуг певним групам осіб або в межах просторово 
визначеної громади. Характер соціальних підприємств, заснованих на участі, 
надає їм значні переваги в їх здатності залучати зацікавлені сторони до 
розробки та надання послуг, надавати негрошові ресурси, виявляти прогалини у 
наданні послуг та започатковувати нові послуги, що сприяють соціальній 
згуртованості. 
Соціальна інтеграція. Новітні форми соціальних підприємств сприяють 
соціальній інтеграції через маргіналізованих людей (наприклад, безробітних, 
інвалідів, меншини тощо) шляхом поєднання навчання та розвитку навичок 
через тимчасового та/або постійного працевлаштування на підприємстві із 
соціальним виміром, яке торгує на ринку. 
Хоча надання послуг та соціальна інтеграція залишаються домінуючими 
причинами для підтримки розвитку соціальних підприємств, сприятливе 
середовище може бути важливим інструментом для консолідації участі 
громадянського суспільства у розробці та наданні послуг. 
19 
 
Розвиток громадянського суспільства. Соціальні підприємства можуть 
підтримувати фінансову та регуляторну стійкість ініціатив громадянського 
суспільства, спрямованих на підтримку вразливих груп населення. Соціальні 
підприємства можуть представляти стратегію для організацій громадянського 
суспільства щодо мобілізації ресурсів громади, сприяння активному 
громадянству та ресурсів громади, сприяння активній громадянській позиції та 
розвитку партнерства для соціальних інновацій. 
Досвід показує, що, хоча сектор соціального підприємництва має відмінні 
національні особливості, можна виявити низку спільних рис і тенденцій у 
розвитку та консолідації потенціалу соціальних підприємств для досягнення 
політичних цілей на національному та регіональному рівнях. 
До них відносяться: 
1. Регуляторні зусилля, спрямовані на консолідацію та визнання 
організаційних форм, що складають сектор соціальних підприємств. По мірі 
розвитку нових форм соціальних підприємств у конкретних секторах, зусилля, 
спрямовані на забезпечення правових рамок, які дозволяють певну гнучкість у 
задоволенні нових потреб та інтересів, є загальною тенденцією в різних 
країнах. 
2. Необхідність надання адекватних допоміжних послуг, включаючи 
доступ до фінансування, обміну знаннями та бізнес-підтримки, незалежно від 
того, чи надаються вони до фінансів, обміну знаннями та послуг з підтримки 
бізнесу, незалежно від того, чи надаються вони автономними організаціями або 
іншими відповідними організаціями та установами. 
3. Соціальні підприємства все частіше створюють автономні секторні 
організації та територіальні мережі як спосіб сприяння колективному 
реагуванню на потреби та можливості сектору. Серед іншого, мережі можуть 
сприяти створенню продуктивних альянсів, сприяти розвитку людських 
ресурсів, лідерства та поширенню знань. 
4. Необхідність розвитку дослідницького потенціалу щодо внеску сектору 
в національну та субнаціональну політику. Збір кількісних і якісних даних та 
20 
 
аналіз соціальних підприємств та їхнього внеску в державну політику всередині 
країни та між країнами є необхідним інструментом для вдосконалення політики 
та розробки стратегій. 
Таблиця 1: Підходи до визначення поняття «соціальне підприємство» 
Підхід Представники Характеристика 
Соціальне підприємництво - 
бізнес-організація, яка 
здійснює виробництво і 
К. Алтер, А. Ніколлз, Х. Хауг, 
Школа соціально орієнтованого реалізацію товарів, робіт, 
М. Дуніам, Р . Еверсоул, О. 
бізнесу послуг з метою задоволення 
Московская 
соціальних потреб. Найбільш 
широкий підхід до визначення 
соціального підприємства 
Соціальне підприємництво -  
неприбуткова організація, яка 
збільшує питому вагу 
Школа заробленого доходу Дж. Босчі самофінансування в структурі 
джерел її фінансування. 
Охоплює лише неприбуткові 
організації 
Соціальне підприємництво -   
організація, діяльність якої 
орієнтована на розробку та 
Г. Діз, Д. Борнштейн, М. впровадження інновацій у 
Школа соціальних інновацій 
Крамер, Г. Мулган соціальній сфері. Обмежує 
кількість соціальних 
підприємств лише такими, які 
здійснюють соціальні інновації 
Соціальне підприємництво -   
організація, що залучає кошти 
із зовнішніх джерел для 
здійснення неприбуткової 
діяльності (гранти, пожертви 
Міжнародна дослідницька тощо) і відповідає 9 
EMES підхід 
мережа «EMES» визначеним критеріям, які 
поділені на такі групи: 
економічні та підприємницькі; 
соціальні та колективного 
управління. Охоплює лише 
неприбуткові організації 
 
Відмінності між наведеними підходами до визначення соціальних 
підприємств залежать від типів організацій, на які були спрямовані дослідження 
представників відповідної школи, та різних точок зору щодо характерних рис 
соціального підприємства. 
На сьогодні з-поміж науковців і практиків, які досліджують проблеми 
соціальних підприємств, відсутня єдність у визначенні характерних рис таких 
21 
 
суб’єктів господарювання. Узагальнення результатів дослідження цього питання 
зарубіжними та вітчизняними науковцями дозволило виокремити такі 
специфічні риси соціального підприємства: 
1) основні: пріоритетність соціальної мети; реінвестування прибутку у 
розвиток соціального підприємства; прозорість діяльності та 
періодична публічна звітність; 
2) другорядні: фінансова самостійність; демократичне/колективне 
управління; масштабованість; впровадження інновацій. 
Пріоритетність соціальної мети означає, що соціальне підприємство в 
першу чергу прагне досягти соціальної мети, однак при цьому досягнення 
бізнес-мети має забезпечувати ресурси для досягнення соціальної мети; 
реінвестування прибутку у розвиток соціального підприємства (в т.ч. і на 
реалізацію соціальної мети); прозорість діяльності та періодична публічна 
звітність означає, що соціальне підприємство періодично і публічно висвітлює 
результати своєї діяльності та надає періодичну звітність. 
Фінансова самостійність означає, що ні соціальна, ні бізнес-складові 
діяльності соціального підприємства не залежать в цілому від фінансування 
діяльності благодійними організаціями, державою, корпораціями тощо; 
демократичне/колективне управління - що до процесу прийняття рішення 
долучається значна частина стейкхолдерів соціального підприємства; 
тиражованість та масштабованість - поширення досвіду соціального 
підприємства та збільшення масштабів діяльності соціального підприємства на 
місцевому, регіональному, національному рівнях. Впровадження інновацій 
позначає впровадження нових інноваційних інструментів у соціальній чи 
господарській сфері. 
Виокремлення другорядних рис означає, що такі риси не є обов’язковою 
ознакою соціального підприємства. Деякі з них можуть змінюватися залежно 
від низки економічних та соціальних факторів, що впливають на діяльність 
соціального підприємства. 
22 
 
З метою конкретизації особливостей соціального підприємства у 
порівнянні з іншими організаціями, діяльність яких може бути 
охарактеризовано як соціальне підприємництво. Відповідно соціальне 
підприємство - це бізнес-організація, пріоритетна мета прозорої (публічної) 
діяльності якої полягає у вирішенні соціальних проблем. Забезпечувальна мета 
містить у собі отримання прибутку, який реінвестується у її розвиток. Зазначені 
цілі тісно взаємопов’язані: від обсягів отриманого соціальним підприємством 
прибутку залежать і параметри соціальних результатів його діяльності. 
Таблиця 2: Порівняльна характеристика соціального 
підприємства з іншими організаціями 
Неприбуткові організації Організації, 
що 
Громадськ Волонтерсь Державні Соціальне 
Критерії Благодійні застосовуют
і кі установи підприємство 
організації ь концепцію 
організації організації 
КСВ 
Мета Здійсненн Надання Добровільн Створення Довгостроко Вирішення 
діяльності я та допомоги е умов для ве певних 
захист для здійснення діяльності та поліпшення соціальних 
прав і сприяння соціально розвитку іміджу і проблем 
свобод, законним спрямовано приватних ділової суспільства та 
задоволен інтересам ї осіб і репутації отримання 
ня бенефіціарі неприбутко суб’єктів компанії прибутку 
суспільни в у сферах вої громадського шляхом 
х, зокрема благодійної діяльності і реалізації 
економічн діяльності, шляхом підприємниць заходів, які 
их, а також надання кого секторів в сукупності 
соціальни розвиток і волонтерсь та забезпечуют
х, підтримка кої забезпечення ь суспільну 
культурни цих сфер у допомоги надання цим корисність її 
х, суспільних особам і діяльності 
екологічн інтересах суб’єктам 
их, та спектру 
інших послуг, що з 
інтересів якоїсь 
причини не 
надаються 
поза 
публічним 
сектором 
Джерела Цільове Гранти від Благодійні Державний і Нерозподіле Прибуток від 
фінансува державне міжнародн внески. місцевий ний власної 
ння фінансува их фондів Пожертви бюджети прибуток. діяльності 
ння Благодійні Прибуток від Дивіденди Кредити банків. 
(цільові внески. власної Гранти. Дотації 
гранти) Пожертви діяльності. державних 
Гранти органів. 
Благодійні 
внески. 
Мікрофінансув
23 
 
ання. 
Основний Цивільні Добровільн Надання Забезпечення Реалізується Виробництво 
зміст ініціативи а особиста волонтерсь законності, через ряд товарів та/або 
діяльності та рухи та/або кої охорони прав, програм: надання послуг 
протесту, майнова допомоги, свобод і розвитку Реалізація 
екологічн допомога здійснення законних персоналу, соціальних 
ий рух, для догляду за інтересів охорони проектів 
підтримка досягнення хворими, громадян здоров’я, 
розвитку визначених інвалідами Соціально- екології, 
громад і цілей, що та ін.; економічного освіти та 
розширен не надання розвитку підтримки 
ня передбачає допомоги відповідних наукових 
можливос одержання громадянам територій досліджень, 
тей благодійни , які Соціальний взаємодії з 
освіти, ком постраждал захист органами 
проведенн прибутку, а и внаслідок населення державної 
я також стихійного та місцевої 
культурни сплати лиха, влади, 
х заходів будь- якої проведення підтримки 
або винагороди заходів, культури та 
організаці або пов’язаних мистецтва, а 
я дозвілля компенсаці з охороною також 
ї навколишнь філантропіч
благодійни ого ні програми, 
ку від імені природного меценацтво, 
або за середовища спонсорство 
доручення , тощо 
м збереження
бенефіціар м історико-
а культурної 
спадщини 
тощо 
Основні Захист Реалізація Допомога Захист прав Соціальний Товари і 
соціальні прав різноманіт соціально Надання захист і послуги 
результати Надання них незахищени допомоги турбота про Вирішення 
діяльності допомоги  проектів, м і соціально працівників; соціальних і 
спрямован соціально незахищеним участь у екологічних 
их на вразливим і соціально житті та проблем на 
вирішення верствам вразливим розбудові місцевому чи 
проблем населення верствам громади; регіональному 
суспільства Екологічні, населення співпраця з рівні Допомога 
культурні, іншими соціально 
спортивні групами незахищеним і 
заходи впливу у соціально 
розв’язанні вразливим 
економічних верствам 
, населення 
соціальних, 
екологічних 
та інших 
проблем 
Глибше усвідомити сутність соціального підприємництва допомагає його 
розгляд в історичній ретроспективі. Дослідження розвитку соціального 
підприємництва дозволило нам виокремити такі його історичні віхи.  
24 
 
1.3. Історична ретроспектива становлення та розвитку соціального 
підприємництва 
 
Історія виникнення соціального підприємництва у його сучасному вигляді 
є відносно новою. Такий вид діяльності з’явився у світовій практиці у ХIХ 
столітті. Хоча, деякою мірою, його основні ознаки були присутні також у 
кооперативній діяльності, яка теж ставила за мету вирішити соціальні проблеми 
у певній громаді та у певній локації. 
Незважаючи на те, що сфера соціального підприємництва стрімко 
розвивається, а інтерес до нього з боку політиків зростає, дослідження 
соціального підприємництва все ще значно відстають від практики. Різні 
поняття, що використовуються в літературі, часто не мають чіткого визначення і 
можуть набувати різних значень, щодо яких серед науковців поки що не 
досягнуто консенсусу. 
Поняття соціального підприємництва продовжує означати різні речі для 
різних людей, і немає чіткого розуміння того, де його шукати і як кваліфікувати 
соціальних підприємців. Те ж саме можна сказати і про термін "соціальне 
підприємство", який використовується або для позначення здійснюваної 
діяльності, або для позначення конкретних організацій та установ. Можна 
сказати, що визначення соціального підприємництва та соціального 
підприємства на міжнародному рівні дуже різняться, а деякі автори 
використовують ці два терміни як взаємозамінні. 
У науковій літературі термін "соціальне підприємництво" охоплює 
широкий спектр видів діяльності та ініціатив, які знаходяться в певному 
континуумі, включаючи нетрадиційні підприємницькі ініціативи в більш 
загальному розумінні. Ця діяльність не обов'язково завершується виробництвом 
і не приречена залишатися стабільною протягом тривалого часу, починаючи від 
соціальних ініціатив, що виникають у комерційних підприємствах, 
інституціоналізованих суб'єктів, які явно переслідують соціальну мету, 
відносин і практик, що приносять соціальні вигоди, підприємницьких тенденцій 
25 
 
у неприбуткових організаціях і закінчуючи підприємствами, що розвиваються в 
державному секторі. 
Такі ініціативи можуть здійснюватися приватними особами, 
неприбутковими організаціями, державними установами або неприбутковими 
організаціями у партнерстві з комерційними підприємствами у спробі 
збалансувати корпоративний прибуток із прихильністю до соціальної 
відповідальності. 
Цікаво, що, на думку деяких авторів, підприємницький характер, 
особливо в тому, що стосується здійснення економічної діяльності на постійній 
і стабільній основі, не є необхідною умовою для кваліфікації соціального 
підприємництва. Тому це поняття також використовується для позначення 
економічної діяльності, що здійснюється час від часу, коли вона спрямована на 
досягнення соціальних цілей. Крім того, індивідуальні моделі підприємництва 
вважаються важливими на додаток до колективних. 
Враховуючи широкий спектр значень, що надаються соціальному 
підприємництву, не існує єдиного. У літературі можна знайти припущення щодо 
того, де можна визначити соціальне підприємництво. Широке визначення 
соціального підприємництва стосується мислення, яке може мати місце в будь-
якому бізнесі та середовищі, у комерційному, некомерційному, державному 
секторах або між секторами, наприклад, у гібридних організаціях, які 
поєднують комерційні та некомерційні підходи. 
Відповідно, мотивація, закладена в ініціативі соціального 
підприємництва, може значно відрізнятися, починаючи від мети консолідації та 
розширення переслідування чітко визначеної соціальної мети, як у випадку з 
неприбутковими організаціями, і закінчуючи потребою задовольнити 
суспільний тиск і продемонструвати соціальну відповідальність, як у випадку з 
прибутковим бізнесом. 
Таким чином, за умови, що соціальні цілі присутні в меті діяльності 
підприємства, не має значення, чи є соціальні цілі першочерговими, чи вони 
приймаються хоча б частково з інструментальних міркувань, з точки зору 
26 
 
кваліфікації як соціальне підприємництво. Деякі дослідники визначають низку 
можливостей: на одній крайності вони ставлять підприємців та групи, які 
керуються повністю і виключно метою створення соціальних благ, навіть якщо 
вони не мають підприємницької структури. На протилежному полюсі - ті, хто 
переслідує соціальну мету, але підпорядковує її досягненню головній або 
першочерговій меті - отриманню прибутку. Між ними вони розглядають 
підприємства, які переслідують переважно соціальні цілі, хоча і не виключно, та 
підприємства, які розглядають соціальні цілі серед інших цілей підприємства. 
Крім того, визначення можна класифікувати відповідно до конкретного 
елементу, на якому наголошується. Деякі з них зосереджені на соціальному 
вимірі та особливо на впливі на суспільство в цілому. Деякі інші визначення 
більше зосереджені на підприємницькому вимірі та спираються на попередні 
дослідження підприємництва. Однак, окрім цінної інформації про 
підприємницьку поведінку, концепції, що виникли в комерційних фірмах, мають 
ряд недоліків, оскільки вони не здатні врахувати унікальні особливості 
діяльності неприбуткових організацій, які представляють основну сферу, що до 
цього часу сприяла розвитку більшості літератури про соціальне 
підприємництво. 
Незважаючи на різноманітність визначень, у більшості досліджень 
простежується одна спільна риса: соціальне підприємництво спрямоване на 
вирішення проблем і має на меті створення та підтримку соціальної цінності. 
Ця остання характеристика позначає межу між соціальним та іншими формами 
підприємництва. Однак, відмінність між соціальним та комерційним 
підприємництвом, замість того, щоб бути строго дихотомічною, слід розглядати 
в рамках континууму, який варіюється від суто соціального до суто 
економічного, з елементами обох видів підприємництва, які можна знайти в 
крайніх точках. 
Будь-яке підприємницьке підприємство має відповідати двом умовам. 
Перша - соціальна значущість його діяльності; друга - економічна стійкість. Ці 
дві умови можуть бути задоволені різною мірою різними типами підприємств. 
27 
 
Якщо на одному полюсі переважають економічні та фінансові цілі, то інший 
полюс характеризується переважанням соціальних цілей. 
Соціальне підприємництво вирізняє вимір можливостей. У той час як 
комерційне підприємництво приваблює великий або зростаючий розмір ринку, 
який може забезпечити прибуткові можливості, соціальне підприємництво 
приваблює незадоволена потреба, попит або провал ринку, тобто можливість 
для соціальних змін. 
Загалом, більшість визначень та досліджень соціального підприємництва, 
як видається, сильно сфокусовані на США, оскільки вони схильні 
переоцінювати інституційну еволюцію, якої зазнали конкретні неприбуткові 
організації, що сформували американський контекст, а саме: благодійні 
організації та фонди. 
Крім того, ці аналізи недооцінюють роль інших організацій, таких як 
кооперативи, у просуванні інноваційних рішень, здатних вирішувати важливі 
економічні та соціальні проблеми, що виникають у суспільстві в цілому, що є 
типово європейською еволюційною тенденцією. Все це пояснює необхідність 
розробки адекватної та повної теоретичної бази, що неминуче передбачає 
подолання все ще надмірної фрагментарності літератури у сфері соціального 
підприємництва та її прив'язки до конкретних країн. 
Як і у випадку з соціальним підприємництвом, у літературі немає 
узгодженого використання терміну "соціальне підприємство". Вважається, що 
соціальне підприємство є чимось новим і відмінним від класичного бізнесу та 
традиційної неприбуткової діяльності, поєднуючи в різній мірі елементи 
соціальної мети, ринкової орієнтації та фінансово-економічних стандартів 
бізнесу. 
При більш глибокому аналізі тенденцій, які можна знайти в літературі, 
можна виділити два основні підходи на міжнародному рівні. Ці підходи 
частково пояснюються специфічним контекстом, в якому були сконструйовані 
концепції. Згідно з першим підходом, саме перевідкриття неприбуткових 
організацій (переважно асоціацій) як постачальників соціальних послуг та 
28 
 
організацій з інтеграції праці, а також посилення турботи кооперативів про 
громаду проклали шлях до все більшого зближення, що в кінцевому підсумку 
сприяло концептуалізації соціального підприємства. Цей термін часто 
використовується для опису "іншого способу" ведення бізнесу порівняно зі 
звичайними підприємствами, а також надання соціальних послуг порівняно з 
державними установами, який охоплює більш підприємницьку складову 
неприбуткового сектору та інноваційну складову кооперативного руху, 
відповідно до особливостей здійснюваної діяльності. Концепція соціального 
підприємства як така, що здатна охопити національні відмінності в Європі, була 
розроблена, зокрема, Європейською дослідницькою мережею EMES, якій 
вдалося розробити загальний підхід до вивчення соціальних підприємств в 
Європі. 
Посилаючись на підприємницьку динаміку, орієнтовану на соціальні цілі, 
концептуальні рамки, запропоновані EMES, намагаються поєднати дві існуючі 
та широко відомі концепції, що використовуються для визначення організацій, 
відмінних від державних установ (держави) та комерційних підприємств 
(ринку): некомерційний сектор та соціальну економіку. Концепція соціального 
підприємства, запропонована EMES, не має на меті замінити існуючі концепції. 
Скоріше, вона покликана доповнити концепції третього сектору, проливаючи 
світло на підприємницьку динаміку, зосереджену на соціальних цілях у цьому 
секторі, а також фіксуючи еволюційні тенденції, пов'язані з сектором 
соціальних послуг. 
Особливістю європейської традиції соціального підприємництва є 
створення інституційної структури, спеціально розробленої для стабільного і 
безперервного досягнення соціальної мети шляхом виробництва товарів або 
послуг, що становлять загальний інтерес. Відповідно до сильної європейської 
кооперативної традиції, колективні та партисипативні виміри продовжують 
залишатися ключовою особливістю європейських соціальних підприємств, які 
зменшують ймовірність опортуністичної поведінки окремих індивідів. 
29 
 
Однак колективний вимір не виключає можливості того, що харизматичні 
лідери відіграють ключову роль у створенні підприємства та його розвитку. 
Існування групи, члени якої несуть відповідальність за загальну мету, 
поставлену соціальним підприємством (Nyssens, 2006), забезпечує виживання 
ініціативи за межами участі лідерів. Соціальне підприємство створюється тоді, 
коли групі засновників, що має конкретну і чітко визначену соціальну мету, 
вдається втілити її в інституційну структуру з певними характеристиками. 
Діяльність, яку виконує соціальне підприємство, має загальний інтерес і 
управляється у підприємницький спосіб. Таким чином, вона перетворюється на 
комерційну діяльність соціального підприємства з обмеженнями, що 
стосуються секторів або видів діяльності, які є прийнятними для соціального 
підприємства. Мета, яку переслідує підприємство, є соціальною, а здійснювана 
діяльність повинна управлятися в підприємницький спосіб, при цьому 
необхідно підтримувати постійний баланс між соціальними та економічними 
аспектами. 
З цієї точки зору, соціальні підприємства можуть розглядатися як більш 
орієнтовані на задоволення потреб найбільш вразливих верств населення, 
оскільки вони роблять більший акцент на вимірі загального інтересу порівняно 
з традиційними неприбутковими організаціями, а особливо благодійними 
неприбутковими організаціями. Як підкреслюють дослідникт, існують 
емпіричні докази того, що благодійні неприбуткові організації, як правило, 
займаються розкішним споживанням, і відносно небагато з них служать бідним 
як основна мета. 
Мало хто з неприбуткових лікарень, університетів, музеїв, оркестрів, 
театрів та інших організацій дійсно може стверджувати, що вони спрямовані на 
допомогу бідним чи нужденним. На противагу цьому, з огляду на якість або 
загальний характер послуг, що надаються соціальними підприємствами, або 
специфічну систему виробництва та/або розподілу, вони можуть досягти успіху 
у виконанні функцій загального інтересу та наданні можливостей насамперед 
30 
 
тим групам суспільства, які зазвичай виключені з соціальної та економічної 
діяльності. 
Крім того, додатковим механізмом, спрямованим на захист бенефіціарів, є 
обмеження неприбуткового розподілу. У соціальних підприємствах отриманий 
прибуток переважно реінвестується в організацію і використовується для 
підтримки її зростання[1]. Це обмеження також має на меті забезпечити 
зміцнення активів організації, а в разі її ліквідації - досягнення загальних цілей 
через передачу активів іншому соціальному підприємству, таким чином 
гарантуючи на законодавчому рівні, що цілі добробуту та розвитку будуть 
продовжувати вирішуватися і надалі. 
Крім того, соціальні підприємства створюють організаційні структури, які 
сприяють участі кількох зацікавлених сторін, у тому числі тих, на яких впливає 
діяльність, що прямо спрямована на користь громади або соціально 
незахищених груп населення. Особливістю деяких соціальних підприємств є 
поєднання різних типів зацікавлених сторін у їхньому складі, тоді як традиційні 
кооперативи та асоціації, як правило, створюються як організації з однією 
зацікавленою стороною. Діяльність, що становить загальний інтерес, сумісна з 
державним фінансуванням, що є дуже поширеним явищем. 
Другий підхід має більш глибоке коріння в США, де поняття "соціальне 
підприємництво", "соціальний підприємець" та "соціальне підприємство" 
почали вживатися як окремі терміни, часто як взаємозамінні, коли неприбуткові 
організації зіткнулися зі скороченням державного фінансування. Тобто, коли 
неприбуткові організації, що надають послуги, почали різко розширювати 
комерційну діяльність, щоб заповнити прогалину, що творилася внаслідок 
скорочення державного фінансування, а незадоволеність темпами та 
управлінням стандартних неприбуткових організацій вимагала інноваційних 
альтернатив. 
Використання цих термінів також відображає необхідність 
концептуалізувати зростаючу кількість різноманітних виробничих ініціатив, 
зумовлених соціальними цілями, які реалізуються окремими підприємцями та 
31 
 
організаціями, що юридично не пов'язані обмеженнями щодо 
нерозповсюдження. 
Слід зазначити, що більша частина практики, яку в США називають 
соціальним підприємництвом та соціальним підприємництвом, зосереджена на 
отриманні прибутку, і, таким чином, більш широко використовується як синонім 
неприбуткових організацій, які не просто керують виробничою діяльністю, але 
й стають все більш ринково орієнтованими. 
Мета, яку переслідують соціальні підприємства, явно відрізняється від 
отримання прибутку, що передбачає, що здійснювана діяльність 
характеризується виміром заслуг або загальних інтересів. Ця характеристика 
випливає з типу товарів і послуг, що надаються, або з прийнятого процесу 
виробництва/розподілу. Останній може бути зумовлений різними специфічними  
В усіх випадках закладений характер заслуг або загальних інтересів є 
неминучим сигналом про характер організації для всіх зацікавлених сторін, 
включно з працівниками, донорами, користувачами, волонтерами та громадою в 
цілому. Здійснювана діяльність може бути спрямована або на просування 
інтересів конкретних категорій зацікавлених сторін (наприклад, споживачів, які 
не можуть платити; малозабезпечених працівників), або громади в цілому 
(наприклад, відродження депресивного району). 
Повне або часткове обмеження на нерозподіл є механізмом захисту 
користувачів, який здатен забезпечити негативний захист, певною мірою 
стримуючи небажану поведінку, включаючи невикористання ринкової влади, а 
саме застосування високих цін і прийняття стандартів низької якості, на шкоду 
бенефіціарам здійснюваної діяльності. 
Виключення максимізації прибутку є ключовим критерієм для визначення 
соціальних підприємств. На додаток до свого потенціалу зміцнення довіри, 
обмеження неприбуткового розподілу слід розглядати як засіб підвищення 
корисності, що залучає зацікавлені сторони (користувачів, працівників та 
менеджерів), чиї індивідуальні цілі відповідають соціальним цілям 
32 
 
підприємства, а також як інструмент, що сприяє підвищенню цілі, які 
переслідує соціальне підприємство. 
Обмеження неприбуткового розподілу може бути як повним, так і 
частковим (наприклад, з можливістю розподілу прибутку до певного відсотка 
понад ризиковий капітал, наданий членами), як у випадку з деякими 
кооперативними підприємствами, що виконують соціальні функції. Обмеження 
на частковий розподіл більше відповідає підприємницькій природі соціальних 
підприємств і не підриває здатність цього механізму захищати користувачів та 
мотивувати залучення працівників. Встановлення граничного розміру прибутку 
дозволяє також залучити інвесторів, зацікавлених у підтримці економічного 
зростання підприємства. Така можливість передбачена італійським та 
британським законодавством про соціальне підприємництво. 
Іншим важливим додатковим механізмом, який посилює коригуючий 
вплив обмеження неприбуткового розподілу, є передача прав власності та 
повноважень контролю конкретним стейкхолдерам, окрім інвесторів. Залежно 
від типу соціального підприємства, що розглядається, права власності та 
повноваження контролю можуть б у т и передані одній категорії стейкхолдерів 
(користувачам, працівникам або донорам) або декільком категоріям одночасно - 
таким чином, створюючи підґрунтя для багатостороннього активу власності. 
Основні риси соціального підприємництва відіграють певну роль у формуванні 
моделей управління, які різною мірою посилюють участь зацікавлених сторін 
та демократичне управління, сприяючи, таким чином, прийняттю стратегічних 
рішень для громади через механізми спільної участі. 
Обидва аспекти можуть сприяти тому, що цілі, які переслідує організація 
як така, і цілі залучених агентів будуть узгоджуватися між собою, що дозволить 
покращити результати діяльності соціального підприємства з точки зору 
ефективності та результативності. 
Залежно від кількості залучених стейкхолдерів, поставленої мети та типу 
послуг і товарів, що надаються, соціальні підприємства можуть досягти успіху в 
мобілізації різноманітних ресурсів (грошових і негрошових, а також 
33 
 
економічних і неекономічних) на додаток до тих, що генеруються основним 
сектором економіки (комерційні доходи та/або державне фінансування). 
Релевантність додаткових ресурсів по відношенню до основних доходів 
залежить як від ступеня "несприятливості", яку бере на себе соціальне 
підприємство, так і від рівня фінансового покриття, що забезпечується 
традиційними джерелами фінансування. 
Аналогічно, ступінь участі зацікавлених сторін, необхідний для 
ефективного та результативного управління соціальним підприємством, 
залежить від типу товарів та послуг, що надаються: від дуже важливої для 
товарів та послуг, які сприймаються громадою як дуже заслуговуючі на увагу, 
до лише незначної важливості для тих товарів та послуг, які надаються також 
іншими суб'єктами. 
Участь стимулює зацікавлені сторони висловлювати свої наміри та 
уподобання, сприяючи таким чином комунікації та координації між різними 
групами інтересів. Можна сказати, що залучення місцевих зацікавлених сторін 
дозволяє наблизитися до інтересів громади в цілому, оскільки сприяє 
зміцненню довірчих відносин, визнанню нових потреб і більш ефективному 
використанню ресурсів даної місцевості - людських, економічних, культурних 
та екологічних. 
На цьому тлі соціальні підприємства довели свою здатність просувати 
інноваційні форми демократичної участі та розширення прав і можливостей, 
таким чином сприяючи демократії участі, в якій громадяни мають найкращі 
можливості для того, щоб взяти на себе зобов'язання щодо соціального та 
економічного розвитку своїх громад. 
Таким чином, соціальні підприємства - основні оператори соціальної 
економіки. Наскільки його принципи зможуть вписатися й розвинутися в 
українській економічній системі - покаже час. 
  
34 
 
1.4. Типологія та класифікація соціальних підприємств: 
аналіз практик 
 
До розуміння соціального підприємництва необхідно підійти з 
урахуванням наукових результатів, отриманих фахівцями та науковцями в галузі 
теорії та методології підприємництва. В. Девідсон зазначає, що 
«підприємництво – це створення нових видів економічної діяльності, що 
призводить до росту компанії» [41], а С. Венкатараман визначає 
підприємництво як «відкриття та використання прибуткових сприятливих 
можливостей для створення приватного багатства і, як наслідок, для створення 
суспільного багатства» [60]. Д. Берон зазначає, що підприємництво є основним 
внутрішнім джерелом національного економічного розвитку [36]. 
Наукове розуміння стану підприємництва змінюється разом із 
суспільством, економікою та спільнотою. Для його аналізу використовуються 
принцип методологічного плюралізму та інтегративний підхід до дослідження 
діяльності. Прикладом такого інтегративного підходу є визначення 
підприємництва, запропоноване В. Гартнером, який вважає «що 
підприємництво – це процес створення цінності шляхом формування 
унікального набору ресурсів через реалізацію можливості, що відкривається» 
[48, 11-32]. 
Аналіз пропонованих в різних публікаціях понять соціального 
підприємництва дозволив сформулювати визначення, що містить в собі багато 
аргументів і доводів: соціальне підприємництво є підприємницькою діяльністю 
(або процесом), що формує можливість гібридного партнерства, спрямована на 
встановлення соціальної відповідальності та вирішення проблем у системі 
соціального захисту, і при цьому забезпечує соціальні зміни і генерацію 
суспільних цінностей зі створенням нових організацій або інноваційних шляхів 
в управлінні вже діючих організацій. 
Як нами вже зазначалося, у науковій літературі досі немає прийнятного 
визначення поняття «соціальне підприємництво», тому існує необхідність 
35 
 
об’єднання в системі міждисциплінарного дослідження соціального 
підприємництва. На думку В. Гейця існує ризик того, що «соціальне 
підприємництво ніколи не набуде консенсусу і легалізації (статусу), а 
розглядатиметься переважно як поле для перевірки припущень різних 
дисциплін» [8]. Д. Ван Слайк та Х. Ньюман, навпаки, впевнені, що при 
використанні широкого кола теоретичних поглядів і комбінації різних 
дослідницьких методів знання про соціальне підприємництво лише зміцниться 
[59, 345-360]. 
Діяльність в соціальному підприємництві спрямована на вирішення 
конкретних соціальних проблем, різних і за змістом, і за способом їх вирішення, 
і за кількістю зусиль, необхідних для цього. Однією з основних навичок 
соціальних підприємців є їх здатність надихати і мобілізувати зусилля 
комерційних і некомерційних партнерів, волонтерів і співробітників з метою 
підвищення суспільного багатства. 
Відмінності в способах вирішення соціальних завдань, характері 
підприємницької діяльності визначають типи соціальних підприємств. Оскільки 
визначення поняття соціального підприємництва досить суперечливі, то і 
типологія соціального підприємництва істотно розрізняється [37]. 
Ш. Захра, Д. Неубаум запропонували типологію видів соціального 
підприємництва, мета якої полягає в тому, щоб «підготувати підґрунтя для 
майбутніх досліджень різних типів соціального підприємництва» [51, 108-110]. 
Особливість їх типології соціального підприємництва полягає в географії 
розміщення різних типів соціального підприємництва та її ролі у формуванні 
соціальної підприємницької поведінки. Зокрема, вони пояснюють, як 
географічні зони впливають на типи соціальних мереж: формуються очікування, 
мотиви, процеси прийняття рішень і цінності. 
При цьому багато авторів приділяють увагу трансформації систем 
цінностей у підприємництві і розглядають основні характеристики 
традиційних, сучасних і постсучасних цінностей. К. Альтер запропонувала 
найбільш детальну і систематичну теорію соціальних підприємств. Робота К. 
36 
 
Альтер цікава тим, що вона прагне синтезувати широке розмаїття практик і 
організаційних моделей успішно реалізованих соціальних проєктів і тих 
проєктів та підприємств, що стійко розвиваються. Основою емпіричного аналізу 
стала робота К. Альтер, в якій детально аналізувався досвід розвитку таких 
організацій в Латинській Америці. 
Як показала К. Альтер, для різних типів організацій характерні різні 
мотиви і цілі, методи досягнення цих цілей і підходи до використання 
отриманого прибутку. На крайніх точках знаходяться благодійні та комерційні 
компанії. Соціальні підприємства співпрацюють з соціально-відповідальними 
компаніями і знаходяться між благодійними і заснованими на чистій комерції 
організаціями. Основою соціального підприємництва і головним об’єднуючим 
принципом різних соціальних змін і способів економічного розвитку слугує 
створення вартості [35, 111]. 
Типологія соціальних підприємств може визначатися їх орієнтацією на 
місію або рівень інтеграції соціальних програм і бізнес-процесів. Орієнтовані 
на реалізацію соціальної місії підприємства приймають форму вбудованих 
соціальних підприємств. Як правило, такі підприємства мають синергетичні 
властивості: вони створюють соціальну цінність для програм і генерують 
економічну цінність для субсидування соціальних програм організації або 
операційні витрати. Комерціалізація соціальних послуг є розповсюдженою 
формою місії таких підприємств. 
Соціальне підприємство, не пов’язане з місією, – це підприємство, 
підприємницька діяльність якого має соціальну спрямованість з маркетинговим 
або брендинговим значенням, вона пов’язана з послугами неприбуткової 
організації, де прибуток є домінуючою мотивацією для підприємця. Соціальні 
підприємства, не пов’язані з місією, як правило, приймають форму зовнішніх 
соціальних підприємств. 
Вбудовані соціальні підприємства – це підприємства, для яких реалізація 
соціальних програм є основним видом підприємницької діяльності. Їх 
діяльність «вбудована» в діяльність соціальних програм і займає центральне 
37 
 
місце в їх місії. Відносини між підприємницькою діяльністю та соціальними 
програмами є всеохоплюючими: фінансові та соціальні переваги досягаються 
одночасно. Вбудовані соціальні підприємства, як правило, орієнтовані на місію; 
господарська діяльність є центральною в місії організації [10, 28-29]. 
Інтегровані соціальні підприємства – ті підприємства, в яких соціальні 
програми перетинаються з підприємницькою діяльністю. Організації 
створюють інтегровані соціальні підприємства як механізм фінансування для 
підтримки операцій неприбуткових організацій та збереження їх місії. У 
багатьох випадках інтегровані соціальні підприємства розширюють або 
покращують місію організації, дозволяють їй досягти більшого соціального 
впливу. Розширення місії може бути досягнуто шляхом комерціалізації 
соціальних послуг, організації або надання нових послуг клієнтам. 
Зовнішні соціальні підприємства – підприємства, в яких соціальні 
програми відрізняються від бізнес-діяльності. Неприбуткові організації 
створюють зовнішні соціальні підприємства для фінансування своїх соціальних 
послуг або експлуатаційних витрат. Діяльність таких підприємств є 
«зовнішньою» залежно від діяльності організації, але підтримується своїми 
соціальними програми через додаткове фінансування. Зовнішні соціальні 
підприємства, як правило, не використовують важелі розподілу витрат або 
програм синергії, тому вони повинні бути прибутковими, щоб служити своїй 
меті. Вони створюють економічну цінність для збереження соціального 
значення [8, 87-94]. 
Г. Борзага і Г. Галера пропонують типологію, яка залежить від типу 
організації соціального підприємництва: традиційні неприбуткові організації, 
неприбуткові соціально-орієнтовані підприємницькі компанії, гібридні 
організації, комерційні соціально-орієнтовані підприємницькі фірми [38; 39, 
210-220]. У даній типології відзначена соціальна категорія – бізнес, залучений в 
соціальну діяльність. 
Г. Давидовська розділяє соціальні підприємства на ті, що надають 
соціальні послуги населенню, та ті, які працевлаштовують соціально вразливі 
38 
 
групи населення, а також на самоокупні, частково самоокупні та прибуткові, що 
залежить від рівня прибутковості діяльності суб’єктів господарювання та 
розмірів створюваного соціального ефекту [5, 132-137]. 
У рамках наукової дискусії про характер та особливості соціального 
підприємництва Ш. Захра пропонує типологію соціального підприємництва, що 
залежить від діяльності соціальних підприємств [51, 108-131]. 
Звертаючись до видів діяльності соціальних підприємств, тобто фактично 
до форм соціального підприємництва, В. Смаль та В. Кокоть виділяють на 
основі дискретних галузевих класифікацій такі з них: 
 соціально-економічна інтеграція вразливих груп населення; 
 соціальні послуги загального призначення; інші громадські 
послуги, такі як громадський транспорт, утримання громадських 
місць тощо; 
 зміцнення демократії, громадянських прав; 
 природоохоронна діяльність (скорочення викидів і відходів, 
запровадження відновлюваних джерел енергії); 
 практична солідарність із країнами, що розвиваються (скажімо, 
заохочення справедливої торгівлі) [26]. 
Таким чином можна помітити, що соціальне підприємництво займає 
проміжне положення між традиційним бізнес-підприємництвом і 
благодійністю. Зокрема, від бізнес-підприємництва воно відрізняється своїми 
цілями, орієнтацією на соціальні зміни і вирішення соціальних проблем 
суспільства; від благодійності – бізнес-комерційним характером своєї 
діяльності. Цілі соціального підприємництва досягаються за допомогою 
організації діяльності на бізнес-принципах і через створення стійкої бізнес-
моделі. 
  
39 
 
Висновки до першого розділу 
 
Соціальне підприємництво - це підприємництво, підприємство, 
підприємницька діяльність, покликані вирішити соціальні проблеми та 
задовольнити потреби суспільства. Можна сказати, що соціальне 
підприємництво - це унікальна можливість поєднання соціальної місії з 
бажанням заробити гроші, надати певні послуги та продати товари. 
Ще донедавна вважалось, що неможливо поєднати альтруїстичний 
ідейний та суто практичний напрями. Але суспільство знайшло вихід у 
соціальному підприємництві. Саме мета створення бізнесу є основною 
відмінністю класичного підприємства від соціального. У першому випадку 
підприємство створюється з метою збагачення, у другому - для вирішення 
соціальних завдань. 
Для бізнесу соціальна діяльність є побічною, тобто спеціальний фонд був 
створений після того, як накопичилися надлишки прибутку. Для соціального 
підприємництва це не побічна діяльність, а основна. Так, якщо бізнес 
систематично віддає 10% доходу на соціальні потреби, це не означає, що він є 
соціальним. У цій ситуації краще казати про податкове вирахування в межах 
діяльності з корпоративної соціальної відповідальності. 
На сьогоднішній день в Україні, на жаль, ця діяльність ще нелегалізована. 
Це означає, що вона юридично не визнана у правовому полі. Не дивлячись на 
це, соціальне підприємництво існує та досить успішно функціонує як в інших 
країнах, так і в Україні. Зараз в Україні відсутні нормативні вимоги до охочих 
стати соціальними підприємцями. Це обумовлено відсутністю самого поняття 
«соціальне підприємництво» у нормативних актах. 
Однак, є певні стандартні вимоги для тих, хто планує бути визнаний 
соціальним бізнесом, наприклад, європейськими інвесторами. По-перше, 
потрібно все ж таки бути підприємцем. Як виняток, можна нести соціальну 
місію в межах громадської або некомерційної організації. 
40 
 
По-друге, необхідно дійсно мати соціальну мету, яка має бути зазначена в 
статуті або в інших організаційних документах. Сьогодні в Україні соціальне 
підприємництво діє в межах малого та середнього бізнесу і як інструмент 
самофінансування громадських організацій, що прагнуть фінансової сталості. 
Поки що воно не може охопити великий бізнес за обсягом своєї діяльності та 
можливостей. 
Соціальне підприємництво, на відміну від традиційного бізнесу, несе на 
собі подвійне навантаження та подвійні ризики: соціальні та економічні. Це 
означає, що такий бізнес повинен виділяти частку свого прибутку не на 
самозбагачення, а на розвиток соціальних проектів, які за своєю суттю є 
неприбутковими, а іноді навіть збитковими. 
Крім того, для досягнення успіху та гарних показників соціальному 
бізнесу необхідно бути більш професійними, ніж класичним підприємцям через 
вищезазначене подвійне навантаження. Так, для того, щоб соціальний бізнес 
був успішним, він повинен однаково гарно вміти вести як бізнес складову, так і 
вміти орієнтуватися у соціальній складовій і соціальному маркетингу.  
Попри всі проблемні моменти, рух соціального підприємництва активно 
поширюється в Україні. За останні роки кількість соціальних підприємств 
зросла хоча громадськість, держава, суспільство та інвестори не дуже знайомі з 
цією сферою. 
В Україні було три спроби прийняти Закон про соціальне підприємництво 
і усі вони були провалені. У одному з них було дуже широке та розмите 
визначення поняття та дуже великі податкові пільги. Крім того, законопроекти 
були визнані небезпечні з точки зору корупційних ризиків. Головне - це вихід 
соціального бізнесу з тіні (не з фіскальної, а лише з правової, як 
нелегалізованого виду економічної діяльності) та запровадження єдиного його 
бачення з різних інститутів: суспільства, споживачів, інвесторів, держави, 
місцевих влад. 
Саме тому першими законодавчими пропозиціями не передбачено ніяких 
податкових пільг, субвенцій, преференцій тощо. Головна проблема не в тому, 
41 
 
щоб держава надавала податкові пільги, а в тому, щоб інвестори побачили, що 
соціальне підприємництво взагалі існує. 
Зараз в Україні є небагато програм, які кредитує соціальний бізнес. Тому 
соціальні підприємства вимушені звертатися до міжнародних фондів, де важко 
довести свій соціальний статус без підтвердження цього у власній країні. Однак 
це не гарантує позитивний результат і йому може бути відмовлено у підтримці. 
Місцевий рівень також підтримує соціальне підприємництво, але ця 
підтримка є невеликою – декілька десятків тисяч грн на стартап, чого дуже 
часто недостатньо. Тому ми наголошуємо на тому, що зараз важливо надавати 
соціальному підприємству не податкові пільги, а офіційний статус. 
Єдиного успішного прикладу розвитку соціального підприємництва ми не 
бачимо. У такому ж становищі, як Україна, знаходиться Велика Британія. У цій 
країні також немає єдиного закону про соціальний бізнес, як і єдиного 
нормативного визначення. Але регулювання діяльності соціального 
підприємництва здійснюється в громадському секторі спеціальними 
асоціаціями, які надають бізнесу бейдж, що свідчить про їхню соціальну 
спрямованість, якщо підприємство підходить за їх критеріями. Після визнання 
асоціації надають соціальним підприємствам фінансову, інформаційну та іншу 
підтримку. 
Після легалізації соціального підприємництва у країни з'явиться 
додатковий інструмент для вирішення соціальних проблем. Справа в тому, що 
Україна взяла на себе великі соціальні зобов'язання по підтримці соціально 
незахищених верств населення. Однак, на сьогоднішній день Україна не може 
впоратися з таким великим соціальним навантаженням. Це притаманно не 
тільки Україні, а є світовою тенденцією. 
Так, соціальне підприємництво - це відповідь суспільства на соціальні 
потреби. Соціальний бізнес може стати дійсно потужним партнером, якому під 
силу розірвати таке коло проблем як безробіття, неможливість виплачувати 
достатні соціальні виплати, виключення жінок та вразливих категорій 
населення з ринку праці. Але все це можливе лише у тісній взаємодії держави 
42 
 
та бізнесу. Держава зі свого боку повинна зрозуміти, що у соціальному бізнесі 
працюють ідейні та дуже зацікавлені у вирішенні соціальних питань люди, але 
вони не можуть діяти без підтримки та без взаємодії з органами влади.  
43 
 
РОЗДІЛ ІІ. ІННОВАЦІЇ У СОЦІАЛЬНОМУ ПІДПРИЄМНИЦТВІ 
 
2.1. Case-study кращих практик соціального підприємництва: 
європейський контекст 
 
Підґрунтям для розвитку соціального підприємництва в Європі стала 
активізація з середини ХІХ століття кооперативного руху. На відміну від бізнес- 
та некомерційних організацій, кооперативи створюються переважно фізичними 
особами з метою задоволення їх власних економічних, соціальних та інших 
потреб на засадах самоврядування. На початку ХХ століття кооперативи вже 
відігравали важливу роль у вирішенні соціальних проблем європейських країн. 
Поряд з розвитком кооперативної сфери у всіх європейських країнах, 
виникають благодійні та інші види некомерційних організацій в секторах 
охорони здоров’я та соціального обслуговування. Поступово держава починає 
активно перебирати реалізацію соціальних функцій на себе (приймаються 
закони у сфері соціального страхування, соціального забезпечення, 
створюються відповідні державні інституції). Посилення ролі держави у 
соціальному захисті населення, яке стало орієнтиром для більшості 
європейських країн, значно обмежило вплив асоціацій, кооперативів, товариств 
взаємного страхування на розв’язання соціальних проблем. 
Таблиця 3: Моделі соціального підприємства 
Модель Участь держави в підтримці діяльності соціальних 
підприємств 
Бельгія, 
активна підтримка розвитку соціального 
Нідерланди, 
підприємництва на законодавчому рівні 
Норвегія, Швеція 
США, Канада, 
регулювання на рівні підприємств, благодійність 
Японія 
Австрія, Німеччина, адресні комплексні соціальні програми соціальним 
Франція підприємствам і реалізація спільних бізнес-проектів 
Великобританія надання соціальних інвестицій для підприємств 
 
44 
 
Якщо десяток років тому концепція соціального підприємництва рідко 
обговорювалася, то зараз вона робить дивовижні прориви по обидва боки 
Атлантики, особливо в країнах ЄС та Сполучених Штатах. Вона також 
привертає все більший інтерес в інших регіонах, таких як Східна Азія 
(особливо Японія і Південна Корея) і Латинська Америка. 
Поняття соціального підприємства вперше з'явилося в Італії наприкінці 
1980-х років, але по-справжньому почало використовуватися на європейському 
рівні в середині 1990-х років, особливо завдяки роботам Європейської 
дослідницької мережі EMES. Як буде показано на наступних сторінках, хоча 
сама концепція не отримала однакового визнання у всіх європейських країнах (і 
навіть все ще погано зрозуміла в деяких з них), польові реалії, які вона 
покликана висвітлити, розвиваються майже скрізь, і все більше дослідницьких 
зусиль докладається для їх аналізу. 
Донедавна поняття "соціальний підприємець", "соціальне 
підприємництво" та "соціальне підприємство" використовувалися більш-менш 
однаково: дещо спрощуючи, можна сказати, що соціальне підприємництво 
розглядалося як процес, за допомогою якого соціальні підприємці створювали 
соціальні підприємства. Однак за останнє десятиліття в літературі, що швидко 
розвивається, з'явилися різні визначення та підходи до кожного з цих трьох 
понять. Детальний аналіз цих різних підходів явно виходить за рамки цієї 
роботи, але можна вказати на деякі особливості, щоб підкреслити деякі сучасні 
тенденції: 
З середини 1990-х років термін "соціальний підприємець" особливо 
виділяється американськими фондами та організаціями, такими як Ashoka. Ці 
організації виявляють і підтримують у різний спосіб людей, які розпочинають 
нову діяльність, присвячену соціальній місії, поводячись при цьому як справжні 
підприємці з точки зору динамізму, особистого залучення та інноваційних 
практик. Такий соціальний підприємець пропонує нові способи реагування на 
соціальні проблеми. У Європі, навпаки, набагато частіше акцент робиться на 
45 
 
колективній природі соціального підприємництва, а також на його асоціативній 
або кооперативній формі, хоча американський підхід набуває певного впливу. 
Поняття "соціальне підприємництво" було досить чітко 
концептуалізовано наприкінці 1990-х років . Ці концептуалізації наголошують 
на процесах соціальних інновацій, які здійснюють соціальні підприємці. Однак 
це поняття все частіше використовується в дуже широкому сенсі, оскільки, на 
думку різних авторів, зараз воно відноситься до широкого спектру ініціатив, 
починаючи від добровільного активізму і закінчуючи корпоративною 
соціальною відповідальністю . Між цими двома крайнощами можна виділити 
багато категорій. 
Що стосується поняття "соціальне підприємство", то воно вперше 
з'явилося в Європі (за кілька років до того, як з'явилося в США), а точніше в 
Італії, де його популяризував журнал Impresa sociale, заснований у 1990 році. 
Тоді це поняття було введене для позначення новаторських ініціатив, для яких 
італійський парламент рік потому створив юридичну форму "соціального 
кооперативу". З тих пір різні інші європейські країни прийняли нові закони для 
сприяння соціальним підприємствам. Поряд з такими підходами, Мережа EMES 
підкреслює позиціонування європейських соціальних підприємств "на 
перехресті ринку, державної політики та громадянського суспільства", особливо 
для того, щоб підкреслити "гібридизацію" їхніх ресурсів: соціальні 
підприємства дійсно поєднують доходи від продажів або плати від користувачів 
з державними субсидіями, пов'язаними з їхньою соціальною місією, а також 
приватними пожертвами та/або волонтерством. 
Це явно контрастує з сильною американською тенденцією визначати 
соціальні підприємства лише як неприбуткові організації, які більше 
орієнтовані на ринок і розробляють "стратегії заробленого доходу" як відповідь 
на зменшення державних субсидій та обмеження приватних грантів від фондів. 
Усвідомлюючи концептуальну різноманітність, яку ми щойно 
підкреслили, ми зосереджуємо увагу на понятті соціального підприємства, 
розробленому Мережею EMES в рамках постійного діалогу між дослідниками з 
46 
 
усіх частин Європейського Союзу, що представляють різні соціальні, політичні 
та економічні "традиції". Концептуалізація соціального підприємства, 
розроблена Мережею, базується на чотирьох економічних критеріях та п'яти 
соціальних критеріях . Ці критерії, однак, не є набором умов, яким має 
відповідати організація, щоб вважатися соціальним підприємством; насправді, 
замість того, щоб бути обов'язковими критеріями, ці показники описують 
"ідеальний тип" (в термінах Вебера), який дозволяє дослідникам позиціонувати 
себе в "галактиці" соціальних підприємств. 
У такій перспективі вони є інструментом, дещо схожим на компас, який 
може допомогти будь-кому визначити місце розташування спостережуваних 
суб'єктів відносно один одного і, можливо, встановити межі набору організацій, 
які він або вона вважатиме соціальними підприємствами. 
Для цілей цього огляду ми можемо підсумувати визначення EMES 
наступним чином: "Соціальні підприємства - це неприбуткові приватні 
організації, що надають товари або послуги, безпосередньо пов'язані з їхньою 
чітко визначеною метою - приносити користь громаді. Вони покладаються на 
колективну динаміку, залучаючи різні типи зацікавлених сторін до своїх 
керівних органів, високо цінують свою автономію та несуть економічні ризики, 
пов'язані з їхньою діяльністю". 
В рамках термінологічного ландшафту, описаного в попередньому 
розділі, можна стверджувати, що деякі форми соціального підприємництва 
можна знайти в приватному комерційному та державному секторах. Однак, що 
стосується соціальних підприємств, то різні підходи в Європі відносять їх, 
головним чином, до третього сектору або соціальної економіки, під якою 
розуміють неприбуткові організації, а також кооперативи та пов'язані з ними 
неприбуткові приватні форми підприємств. 
Від новаторського італійського досвіду до британської політики сприяння 
соціальному підприємництву Наприкінці 1980-х років в Італії з'явилися нові 
кооперативні ініціативи, спрямовані на задоволення незадоволених потреб, 
особливо у сфері трудової інтеграції, оскільки деякі групи населення дедалі 
47 
 
більше витіснялися з ринку праці, а також у сфері персональних послуг у 
контексті швидкого старіння населення та змін у структурі сім'ї. На відміну від 
традиційних кооперативів, орієнтованих насамперед на інтереси своїх членів, ці 
ініціативи слугували ширшій громаді та робили більший акцент на вимір 
загального інтересу. Вони також відрізнялися від традиційних кооперативів тим, 
що часто поєднували у своєму складі різні типи зацікавлених сторін 
(оплачуваних працівників, волонтерів та інших допоміжних членів тощо), тоді 
як традиційні кооперативи зазвичай є організаціями з однією зацікавленою 
стороною. 
У 1991 році італійський парламент прийняв закон, який створив особливу 
правову форму для цих "кооперативів соціальної солідарності", які згодом були 
перейменовані на "соціальні кооперативи". Закон розрізняє два типи соціальних 
кооперативів: ті, що надають соціальні, медичні та освітні послуги, які 
називаються "соціальні кооперативи типу А" (cooperative sociali di tipo a), і ті, 
що забезпечують трудову інтеграцію для малозабезпечених людей, які 
називаються "соціальні кооперативи типу Б" (cooperative sociali di tipo b). У 
2005 році в Італії налічувалося понад 7 300 соціальних кооперативів, в яких 
було зайнято близько 244 000 працівників. 
Такий вражаючий розвиток соціальних кооперативів не завадив іншим 
типам італійських організацій третього сектору розвивати соціальну 
підприємницьку діяльність; як наслідок, у 2005 році було прийнято ширший 
закон про соціальне підприємництво (impresa sociale). Цей закон перетинає межі 
правових форм, дозволяючи різним типам організацій (не тільки кооперативам і 
неприбутковим організаціям, але й організаціям, що належать інвесторам) 
отримати "юридичний бренд" соціального підприємства за умови, що вони 
дотримуються обмежень щодо нерозповсюдження та організовують 
представництво певних категорій зацікавлених сторін, включаючи працівників і 
бенефіціарів. 
Закон про соціальне підприємництво визначає широкий спектр видів 
діяльності, що визначаються як сфери "суспільної корисності": соціальні 
48 
 
послуги, інтеграція праці, екологічні послуги, охорона здоров'я, освіта. Однак, 
до цього часу дуже мало організацій прийняли цей новий юридичний бренд, 
оскільки він поки що не передбачає жодних конкретних переваг. 
Більш ніж через десять років після того, як Італія дала перший поштовх 
концепції соціального підприємства, уряд Великої Британії визначив соціальні 
підприємства як "підприємства з переважно соціальними цілями, надлишки 
яких реінвестуються з цією метою в бізнес або в громаду, а не керуються 
необхідністю максимізації прибутку для акціонерів і власників". 
Соціальні підприємства можуть вирішувати широкий спектр соціальних 
та екологічних проблем і працювати в усіх секторах економіки. У 2005 році, за 
оцінками, в країні налічувалося близько 15 000 соціальних підприємств, хоча 
існує занепокоєння щодо достовірності цих даних, оскільки запропоноване 
визначення не містить чітких критеріїв для ідентифікації таких організацій. 
Для підтримки розвитку соціальних підприємств у Міністерстві торгівлі 
та промисловості було створено відділ соціальних підприємств. У 2006 році цей 
підрозділ було переведено до Секретаріату Кабінету Міністрів, де він тепер 
пов'язаний з відповідальністю уряду за розвиток волонтерського сектору в 
рамках "Офісу третього сектору". Крім того, у 2004 році британський 
парламент схвалив нову юридичну форму - "Товариство інтересів громади" 
(Community Interest Company, CIC). Правова форма CIC передбачає перевірку на 
відповідність інтересам громади та блокування активів, щоб гарантувати, що 
новий суб'єкт буде відданий своїм цілям, заявленим громадою. 1000-та компанія 
в інтересах громади була створена менш ніж через 2 роки після запровадження 
цієї правової форми. 
Таким чином, як в Італії, так і у Великобританії, соціальні підприємства є 
частиною третього сектору. Вони визначаються своєю соціальною метою та 
обмеженням на розподіл прибутку, яке вони самі на себе накладають. В обох 
країнах соціальні підприємства працюють у широкому спектрі видів діяльності. 
Однак ці дві моделі також відрізняються в деяких аспектах. 
49 
 
У той час як італійське законодавство підкреслює специфічну модель 
управління через вимогу залучення різних зацікавлених сторін, британська 
модель підкреслює бізнесовий характер соціального підприємства: хоча у 
визначенні не згадується відсоток ринкових ресурсів, загальноприйнято, що 
значна частина (зазвичай 50%) загального доходу повинна бути ринковою, щоб 
підприємство могло кваліфікуватися як "соціальне підприємство". 
Між прийняттям італійського закону в 1991 році та імплементацією 
британського закону в 2004 році інші європейські країни запровадили нові 
правові форми, що відображають підприємницький підхід, прийнятий все 
більшою кількістю "неприбуткових" організацій, хоча термін "соціальне 
підприємство" не завжди використовувався як такий. 
У Франції, Португалії, Іспанії та Греції ці нові правові форми належать до 
кооперативного типу. Португальський "кооператив соціальної солідарності" 
(cooperativa de solidariedade social) був створений у 1997 році. Цей тип 
кооперативу надає послуги з метою сприяння інтеграції вразливих груп 
населення, таких як діти, люди з інвалідністю та соціально незахищені сім'ї та 
громади. 
Португальські кооперативи соціальної солідарності об'єднують у своєму 
складі користувачів послуг, працівників та волонтерів; вони не можуть 
розподіляти прибуток між своїми членами. Що стосується Іспанії, то в 1999 
році національний закон запровадив назву "кооператив соціальної ініціативи" 
(cooperativa de iniciativa social); будь-який тип кооперативу, що надає соціальні 
послуги або розвиває економічну діяльність, спрямовану на трудову інтеграцію 
соціально ізольованих осіб, може використовувати цю назву. З того часу 
дванадцять автономних регіонів розробили власне законодавство, пов'язане з 
цим національним законом. 
Як і їхні португальські колеги, іспанські кооперативи соціальної 
ініціативи не можуть розподіляти прибуток, але їхні організаційні форми, як 
правило, менш орієнтовані на багатосторонню структуру, ніж у деяких інших 
європейських країнах. 
50 
 
Щодо останнього пункту, однак, варто підкреслити, що емпіричні 
дослідження показали, що односторонній характер соціальних підприємств не 
ставить під загрозу багатоцільову природу соціальних підприємств; останні 
можуть мати керівні структури, що складаються з однієї категорії 
стейкхолдерів, як це має місце в багатьох традиційних кооперативах, і при 
цьому прагнути до задоволення потреб громади в цілому або окремих 
малозабезпечених груп. Це ще раз свідчить про те, що межі феномену 
соціального підприємства не є чітко окресленими. 
У Греції статус "соціального кооперативу з обмеженою відповідальністю" 
(Κοινωνικός Συνεταιρισµός Περιορισµένης Ευθύνης Κοι.Σ.Π.Ε) була створена в 
1999 році для організацій, орієнтованих на дуже специфічні групи осіб з 
психосоціальними порушеннями і спрямованих на соціально-професійну 
інтеграцію останніх через продуктивну діяльність. Ці організації засновані на 
партнерстві між особами "цільової групи", працівниками психіатричних 
лікарень та установами з громади. Така багатостороння стратегія також лежить 
в основі французького закону, прийнятого в 2002 році, який визначає 
"кооперативне товариство колективного інтересу" (société coopérative d'intérêt 
collectif, або SCIC). Дійсно, ця нова форма кооперативного підприємства 
об'єднує працівників, користувачів, волонтерів, місцеві та регіональні органи 
влади та будь-яких інших партнерів, які бажають працювати разом над певним 
проектом місцевого розвитку. 
У Бельгії правова база "компанії соціальної мети" (société à finalité 
sociale), запроваджена в 1996 році, не зосереджується виключно на 
кооперативній традиції, хоча часто поєднується з останньою. Точніше кажучи, 
ця система не є, строго кажучи, новою правовою формою, оскільки всі типи 
бізнес-корпорацій можуть прийняти етикетку "компанії соціальної мети", за 
умови, що вони "не присвячені збагаченню своїх членів". Таким чином, 
компанія повинна визначити політику розподілу прибутку відповідно до своєї 
соціальної мети і передбачити процедури, що дозволяють кожному 
51 
 
працівникові брати участь в управлінні підприємством через володіння часткою 
капіталу. 
У Франції та Бельгії ці правові нововведення поки що не мали великого 
успіху. Це можна пояснити тим, що вони передбачають значну кількість вимог, 
які додаються до вимог, пов'язаних з традиційними правовими формами, не 
приносячи реальної доданої вартості для зацікавлених організацій. На відміну 
від концепцій соціальної економіки або економіки, заснованої на солідарності, 
які протягом останніх двадцяти років надихали коаліції учасників як зі світу 
асоціацій, так і зі світу кооперативів, і які все більше характеризуються 
соціальним підприємницьким підходом, саме поняття соціального підприємства 
ще далеке від загального визнання в цих двох країнах. 
Хоча новостворені правові форми можуть виявитися важливими 
інструментами в деяких країнах, більшість соціальних підприємств по всій 
Європі, навіть у країнах, де ці нові правові форми з'явилися, все ще 
використовують правові форми, які існують протягом тривалого часу, а саме: 
асоціації, кооперативи, товариства з обмеженою відповідальністю або 
акціонерні товариства, промислові та ощадні товариства у Великій Британії 
тощо. Загалом, соціальні підприємства часто створюються як асоціації в тих 
країнах, де правова форма асоціації дозволяє значний ступінь свободи для 
продажу товарів і послуг. У країнах, де асоціації більш обмежені в цьому 
відношенні, соціальні підприємства створюються, частіше за все, у правовій 
формі кооперативів. А в деяких випадках соціальні підприємства приймають 
традиційні правові форми бізнесу. 
У деяких європейських країнах концепція соціального підприємництва не 
є частиною ані політичного порядку денного, ані академічного дискурсу за 
межами дуже вузького кола експертів; це, зокрема, стосується Німеччини. 
Основна причина цього, ймовірно, полягає в тому, що німецька соціально-
економічна модель базується на широкій угоді про соціальне партнерство 
навколо концепції "соціальної ринкової економіки", яка розуміється як 
специфічна артикуляція між ринком і державою з метою сприяння соціально-
52 
 
економічному розвитку. В рамках такої моделі особливо важко виокремити 
специфічну роль соціальних підприємств – або соціальної економіки як 
третього сектору - особливо важко виділити. Хоча існує багато неприбуткових 
організацій, що характеризуються підприємницьким підходом і спрямовані на 
задоволення нових соціальних потреб, ці організації не розглядаються як 
окрема група; вони ніби "розпорошені" в різних "середовищах", кожне з яких 
має свою власну ідентичність. 
Інтеграція праці: ключова сфера діяльності європейських соціальних 
підприємств Соціальні підприємства можуть бути активними в широкому 
спектрі діяльності, оскільки "соціальна мета" може стосуватися багатьох різних 
сфер. Однак, один основний тип соціальних підприємств явно домінує в Європі, 
а саме "соціальні підприємства з інтеграції праці" (WISEs). 
Дійсно, збереження структурного безробіття серед деяких груп 
населення, обмеження традиційної активної політики на ринку праці та потреба 
в більш активній та інноваційній політиці інтеграції, природно, поставили 
питання про роль, яку соціальні підприємства можуть відігравати в боротьбі з 
безробіттям та сприянні зростанню зайнятості. 
Саме тому, основною метою соціальних підприємств з інтеграції праці є 
допомога низькокваліфікованим безробітним, які знаходяться під загрозою 
остаточного виключення з ринку праці. СІП інтегрують таких людей у трудову 
діяльність та суспільство через продуктивну зайнятість. У ряді європейських 
країн розробка спеціальних державних програм, орієнтованих на цей тип 
соціальних підприємств, навіть призвела до того, що поняття соціального 
підприємства систематично асоціюється з такими ініціативами зі створення 
робочих місць. 
Фінський Закон "Про соціальне підприємство" (2003) є показовим для цієї 
тенденції, оскільки він закріплює цей термін за сферою трудової інтеграції. 
Згідно з цим законом, соціальне підприємство, незалежно від його юридичного 
статусу, є ринково орієнтованим підприємством, створеним для 
працевлаштування людей з обмеженими можливостями або довготривалих 
53 
 
безробітних (слід зазначити, що, ймовірно, через обмеженість пільг, пов'язаних 
з цим, лише дуже невелика кількість організацій у Фінляндії вирішила 
зареєструватися як соціальні підприємства - близько 70 станом на кінець 2007 
року). 
У 2006 році Польща також прийняла Закон про соціальні кооперативи, 
спеціально призначений для трудової інтеграції певних груп населення 
(наприклад, колишніх ув'язнених, довготривалих безробітних, інвалідів та 
колишніх алко- чи наркозалежних). А національний парламент Іспанії щойно 
проголосував закон про підприємства трудової інтеграції (у грудні 2007 року). 
Слід зазначити, що ці різні закони не визначають жодної нової правової форми; 
вони радше створюють такий інструмент, як офіційний реєстр соціальних 
підприємств. 
У деяких інших європейських країнах, навіть якщо термін "соціальне 
підприємство" все ще відносно відсутній як у політиці, так і в наукових 
дискусіях, він також з'являється у зв'язку з питанням активної політики на 
ринку праці, коли його вживають. У Португалії, наприклад, тривають дебати 
про роль організацій третього сектору, коли вони підтримують створення 
інтеграційних компаній (empresas de inserção) на "соціальному ринку праці", 
метою яких є реінтеграція вразливих верств населення через роботу. У Швеції 
термін "соціальний кооператив" (sociala kooperativ) став синонімом терміну 
"соціальне підприємство з інтеграції праці", хоча шведський ландшафт також 
характеризується розвитком динаміки соціального підприємництва у сфері 
персональних послуг, наприклад, у формі батьківських або робітничих 
кооперативів та добровільних (зазвичай багатосторонніх) асоціацій. Соціальне 
підприємництво як концепція тільки збирається увійти в данський дискурс про 
соціальну згуртованість але досі воно використовувалося переважно як частина 
активної політики на ринку праці з метою зробити традиційні підприємства - і 
особливо малі та середні підприємства (МСП) - більш соціально 
відповідальними в питаннях інтеграції безробітних на ринку праці. 
54 
 
У багатьох країнах, окрім створення нових правових форм або рамок, у 
1990-х роках були розроблені спеціальні державні програми, спрямовані на 
соціальне підприємництво, більшість з них - у сфері інтеграції праці10 . 
Прикладами державних програм на національному рівні є програми сприяння 
інтеграційним підприємствам (empresas de inserção) у Португалії, інтеграційним 
підприємствам та посередницьким асоціаціям (entreprises d'insertion та 
associations intermediaires, відповідно) у Франції, вже згадані соціальні 
підприємства (sosiaalinen yritys) у Фінляндії, а також Програма соціальної 
економіки в Ірландії. 
На регіональному рівні існують державні програми, спрямовані на 
підприємства трудової інтеграції (entreprises d'insertion), підприємства навчання 
на робочому місці (entreprises de formation par le travail) та соціальні майстерні 
(sociale werkplaatsen) у Бельгії та на підприємства трудової інтеграції (empresas 
de inserción) в Іспанії. 
Дійсно, WISE дедалі частіше стають інструментом реалізації активної 
політики на ринку праці. У деяких країнах вони дійсно стали "конвеєром" такої 
політики. У Франції, наприклад, у 2004 році 2300 зареєстрованих структур 
надавали послуги з трудової інтеграції за державними програмами, і в них 
працювало близько 220 000 найманих працівників. З іншого боку, не слід 
забувати, що WISE були піонерами у сприянні інтеграції виключених осіб через 
продуктивну діяльність, і в багатьох контекстах можна навіть сказати, що перші 
WISE фактично впроваджували активну політику на ринку праці ще до того, як 
остання набула інституційного існування. 
Визнання державними органами місії інтеграції праці, яку виконують 
соціальні підприємства, дозволяє останнім у більшості випадків отримати 
доступ до державних субсидій, які, хоча й залишаються обмеженими, є більш 
стабільними. Однак ці субсидії часто є лише тимчасовими; вони, як правило, 
надаються для запуску ініціативи та компенсації "тимчасової непрацездатності" 
працівників. Такі заходи фактично покликані лише полегшити перехід від 
безробіття до "першого" ринку праці. У деяких випадках (як, наприклад, у 
55 
 
Фінляндії) соціальні підприємства мають право лише на активні програми 
зайнятості, як і будь-який інший тип підприємств, що наймають працівників 
необхідного профілю. 
Визнаючи та підтримуючи WISE, державна політика також впливає на 
цілі цих організацій, які можуть змінюватися з часом через процес 
інституціоналізації. Це стає очевидним, якщо проаналізувати філософію 
інноваційних соціальних підприємств, що з'явилися у 1980-х роках. Ключовим 
питанням тоді було розширення можливостей та інтеграція ізольованих груп 
через їхню участь у підприємствах, метою яких було надати знедоленим 
працівникам шанс переоцінити роль роботи в їхньому житті та відновити 
контроль над власним персональним проектом. 
Така концепція передбачала не лише надання цим людям роботи, але й 
розвиток певних цінностей, наприклад, через демократичні структури 
управління, в яких соціально незахищеним працівникам відводилася певна 
роль, та/або через виробництво товарів і послуг, що приносять колективну 
користь (наприклад, соціальні послуги або послуги, пов'язані з навколишнім 
середовищем) для території, на якій були створені соціальні підприємства. 
Таким чином, повернення працівників на "перший" ринок праці не було 
пріоритетом цих піонерських WISE. Однак поступова інституціоналізація та 
професіоналізація цієї сфери з роками через державні програми, що дедалі 
більше пов'язувалися з активною політикою на ринку праці, спричинила 
сильний тиск на те, щоб соціальна місія стала інструментом інтеграції 
соціально незахищених працівників на ринок праці. Це пояснює, чому деякі 
піонерські ініціативи вирішили не використовувати специфічні для WISE 
державні схеми; це, наприклад, випадок ініціатив "місцевого розвитку" в 
Ірландії, які не використовували концепцію "соціальної економіки". 
Дійсно, хоча ініціативи місцевого розвитку виникли до впровадження 
національної програми соціальної економіки, яка, по суті, породила соціальну 
економіку WISE, їхнє небажання скористатися фінансуванням національної 
програми соціальної економіки більше пов'язане з двома причинами: (1) 
56 
 
ініціативи місцевого розвитку WISE вже отримували вигоду від одного з видів 
активної політики на ринку праці (АПРП), а саме - зайнятості населення, і (2) 
умови вступу на фінансування національної програми соціальної економіки 
були досить суворими, зокрема, пріоритетним було те, що соціальне 
підприємство мало стати фінансово життєздатним впродовж трирічного 
терміну. 
Слід також зазначити, що, хоча державні програми заохочували деякі 
ініціативи, вони іноді виключали інші, як, наприклад, деякі програми WISE, що 
характеризуються динамікою самодопомоги у Франції. 
Хоча трудова інтеграція соціально незахищених верств населення часто 
розглядається в Європі як основна сфера діяльності соціальних підприємств, 
останні також зазнали значного розвитку в широкому спектрі інших сфер. 
Наприклад, з початку 1990-х років італійські соціальні кооперативи "А-типу", 
що надають соціальні та особисті послуги, зазнали стрімкого розвитку і 
найняли тисячі висококваліфікованих фахівців у сфері охорони здоров'я, 
психології, психіатричної допомоги та навчання. Дійсно, кількість підприємств 
і робочих місць, створених у сфері таких послуг, завжди була набагато більшою, 
ніж у соціальних кооперативах типу "Б" (інтеграція праці). 
У Швеції та Франції послуги з догляду за дітьми, безумовно, є основною 
сферою діяльності соціальних підприємств, які часто створюються та 
управляються батьками та фахівцями у відповідь на дефіцит державних послуг 
(Fraisse та ін., 2007). Те ж саме можна сказати і про Великобританію, де також 
спостерігається швидке зростання соціальних підприємств у сфері соціального 
житла та послуг з догляду на дому, а також у широкому спектрі громадських та 
соціальних послуг, включаючи культуру, мистецтво та спорт. У Бельгії та 
Франції так звані "близькі послуги" - це різноманітні індивідуальні або 
колективні послуги, що надаються соціальними підприємствами. 
У деяких країнах, наприклад, в Ірландії, акцент робиться на ролі 
соціальних підприємств та соціальної економіки в місцевому розвитку. Схожу 
57 
 
тенденцію можна спостерігати в Греції, де у віддалених районах створюються 
агротуристичні кооперативи, переважно жінками. 
Якщо поглянути на нові законодавчі рамки, то стає очевидним, що 
французьке "кооперативне товариство колективного інтересу", португальський 
"кооператив соціальної солідарності", бельгійська "компанія соціальної мети" та 
іспанський "кооператив соціальної ініціативи" не призначені спеціально для 
підприємств з інтеграції праці; в основі іспанського та португальського законів 
лежить надання соціальних послуг. Навіть у таких країнах, як Фінляндія та 
Польща, де чинне законодавство про соціальні підприємства або соціальні 
кооперативи зосереджене лише на трудовій інтеграції, з'являються нові сфери 
діяльності, такі як соціальні та громадські послуги. 
Так само італійський закон про соціальне підприємництво, прийнятий у 
2005 році, відкриває нові сфери "суспільної корисності", такі як захист довкілля 
та екосистем, культурна спадщина та культурні послуги, соціальний туризм, 
дослідницька діяльність та освіта. Враховуючи всі ці події, можна обґрунтовано 
очікувати диверсифікації діяльності соціальних підприємств по всьому 
Європейському Союзу, в тому числі в нових країнах-членах. 
Укладання контрактів на надання товарів чи послуг є ключовим каналом 
підтримки місії соціальних підприємств з боку органів державної влади. 
Дійсно, емпіричний аналіз підкреслює важливість продажу послуг соціальних 
підприємств місцевим державним органам. 
За певних порогових значень, визначених європейським законодавством, 
державні органи (зазвичай на місцевому рівні) можуть просто "надавати 
перевагу" відомим їм соціальним підприємствам, щоб підтримати останні та 
їхню соціальну місію; у випадку закупівель на суми, що перевищують ці 
порогові значення, необхідно дотримуватися певних правил, але ці правила не 
виключають можливості врахування соціальних аспектів у процедурах 
укладання державних контрактів. Дійсно, допускаються два різні типи критеріїв 
присудження контрактів: державні органи можуть присудити контракт учаснику 
тендеру з "найнижчою ціною" (тобто обирається пропозиція з найнижчою 
58 
 
ціною за необхідного рівня якості) або ж вони можуть присудити контракт 
"найбільш економічно вигідній пропозиції", тобто враховувати інші критерії, 
окрім ціни (наприклад, соціальні або екологічні критерії), при прийнятті 
рішення про закупівлю. 
Вони можуть, наприклад, включати соціальні положення щодо інтеграції 
працівників із соціально незахищених верств населення або вимогу зробити 
послуги доступними для конкретних цільових груп чи громад. 
Державні контракти ще не дуже поширені в Європейському Союзі. 
Найстарішим прикладом такої практики є Італія: ще в 1991 році в цій країні був 
прийнятий закон, який закріплював певні державні контракти за соціальними 
кооперативами. Хоча цей закон довелося переробити після заперечень з боку 
Європейської Комісії та її конкурентної політики, така можливість була 
збережена і залишається ключовим інструментом. Дебати з цього приводу 
тривають і сьогодні на європейському рівні. 
У багатьох країнах законодавча база, що регулює державні закупівлі, є 
менш сприятливою для соціальних підприємств, ніж в Італії. Наприклад, 
тендерний режим, передбачений шведським законом про державні закупівлі, не 
дозволяє владі враховувати соціальні фактори; шведська інтерпретація 
законодавства ЄС про державні закупівлі не дозволяє надавати преференції 
соціальним підприємствам. Така ж ситуація склалася в Ірландії, Великобританії, 
Португалії та Іспанії. 
Але законодавство розвивається і в інших країнах (наприклад, у Бельгії), 
які розглядають можливість включення соціальних положень у державні 
тендери. Дійсно, національні та регіональні практики в цьому питанні є 
відносно різноманітними в Європейському Союзі. Конкурувати на ринку з 
комерційними компаніями виключно на основі фінансових критеріїв часто 
виявляється складно для соціальних підприємств, які часто підтримують 
витрати, що є екстерналізованими традиційними компаніями, і тому деякі з них 
вимагають, щоб державні органи брали до уваги їхній соціальний вимір при 
59 
 
укладанні державних контрактів. Це, безумовно, важлива дискусія для 
майбутнього соціальних підприємств по всій Європі. 
Ще одним каналом, який відкриває простір для соціальних підприємств, є 
розвиток ваучерних систем, коли споживач може обирати постачальника послуг. 
Такі системи зазвичай відкриті для широкого кола надавачів послуг - 
державних, комерційних, приватних та некомерційних – і ставлять їх у ситуацію 
конкуренції на квазі-ринку. Це стосується ваучерних систем, які нещодавно 
були запроваджені у сфері стаціонарного догляду у Франції та Бельгії. В 
умовах, коли сфера послуг, а точніше персональних послуг, перебуває "на 
підйомі", розвиток цих послуг породжує великі очікування, що ґрунтуються на 
колективних вигодах, які вони можуть принести (вплив з точки зору рівності 
між користувачами, створення високоякісних робочих місць). Тому важливо 
ретельніше вивчити питання доданої вартості моделей соціального 
підприємництва, що зумовлені їхнім чітким прагненням принести користь 
громаді. 
Чи є розвиток соціального підприємництва у сфері послуг ознакою 
скорочення соціальної держави або, навпаки, способом посилення колективних 
вигод, які можуть бути пов'язані з цими послугами? Очевидно, що відповідь є 
складною. Попередні роботи EMES свідчать, що відповідь буде різною залежно 
від типу державного регулювання, яке буде розроблено. 
Якщо державні органи обмежать свої дії розробкою квазіринкової 
політики і поставлять всі типи постачальників послуг у рівні договірні умови, 
не беручи до уваги колективні вигоди, які вони створюють, існує ризик того, що 
роль соціальних підприємств у сфері соціальних інновацій буде обмежена, як, 
швидше за все, буде обмежена їх здатність надавати конкретні відповіді на ці 
колективні проблеми. І навпаки, якщо державні органи визнають особливості 
моделей соціальних підприємств і сприятимуть їхньому розвитку, соціальні 
підприємства можуть зробити свій особливий внесок у суспільне благо. 
  
60 
 
2.2. Case-study кращих практик соціального підприємництва: 
український контекст 
 
В Україні перші соціальні підприємства з’явилися за ініціативи та 
підтримки міжнародних програм технічної допомоги наприкінці 2000-х років. 
За відсутністю нормативно-правової бази у сфері соціального підприємництва, 
статистичний облік соціальних підприємств в країні не ведеться. Наразі 
відсутній єдиний реєстр соціальних підприємств, не ведеться офіційний 
моніторинг їх чисельності у регіонах України. 
Глобалізація економічних процесів та її соціально-орієнтований розвиток 
стали рушійною силою трансформації соціально-економічних систем, що 
зумовило появу інноваційних форм реалізації бізнес-ініціатив - соціального 
підприємництва, метою якого є задоволення суспільних потреб поряд із 
веденням бізнесу. 
Ця інноваційна форма господарювання виникла наприкінці ХХ століття 
як відповідь на соціальні антагонізми, які не були повністю вирішені державою, 
хоча витоки її виникнення відносяться до більш ранніх періодів. Колискою 
соціального підприємництва вважається Великобританія, де ще в ХІХ столітті 
з'явилися кооперативи, які поєднували цінності громади та бізнесу. Очевидно, 
що відсутність теоретичних та/або методологічних розробок у цій сфері не 
завадила його проявам в історії людства, які дозволили еволюціонувати до 
міжнародного визнання цього інституту як вищого за легальний бізнес чи 
корпоративну філантропію корпорації. 
Поки що більш конкретно в 1978 році в коледжі Бічвуд в Йоркширі, у 
Великобританії, було створено і визначено концепцію і структуру соціального 
підприємства, в основу якого було покладено кооперацію підприємництва та 
спільну власність і відповідальність не тільки за дохід, але й за соціальне 
багатство та екологію (Triple Bottom Line). Наразі є сенс говорити про 
трансформацію тріади "держава - суспільство - бізнес" та появу так званого 
"четвертого" сектору – соціального підприємництва, що викликає низку 
61 
 
термінологічних та методологічних розбіжностей та відсутність комплексного 
бачення імплементації нових бізнес-моделей у місцеві реалії через відсутність 
організаційно-економічної та правової бази. Незважаючи на відносно тривалий 
розвиток соціального підприємництва як практичної діяльності, теоретико-
методологічні дослідження в цій сфері в Україні дуже обмежені і базуються на 
досягненнях у науковій та правовій сфері Європи та Америки. 
Звернемося до фундаментальних питань, які має включати в себе ця 
категорія для розуміння її сутнісного навантаження та надамо визначення. 
Критичний аналіз даних свідчить про неоднозначність та суперечливість 
соціально-економічної категорії "соціальне підприємництво", водночас слід 
відзначити спільні риси, які вирізняють більшість авторів: 
- підприємництво спрямоване на вирішення соціальних проблем із 
залученням до участі в ньому представників соціальних груп за рахунок коштів, 
отриманих від цієї діяльності (принцип самоокупності та фінансової 
незалежності); 
- інноваційний спосіб вирішення соціальних проблем, на якому наполягає 
засновник; 
- можливість поширення на інші регіони та країни, економія на 
масштабах. 
З представлених ознак соціального підприємництва найбільше імпонує 
підхід, де окрім соціальної спрямованості (соціальний аспект), економічної 
доцільності (економічний вимір) та інноваційних рішень (інноваційний аспект) 
розглядається можливість поширення на інші сфери. До уваги береться 
територія, сфера діяльності тощо. 
Таким чином, соціальні підприємці - ініціативні особи, які спрямовують 
бізнес не на власне збагачення, а на вирішення нагальних суспільних потреб та 
створення суспільного добробуту. 
Інтерпретація ознак соціального підприємництва свідчить про наявність 
різниці між звичайним бізнесом, благодійними організаціями, соціально 
відповідальним бізнесом і, безпосередньо, соціальним підприємництвом, що 
62 
 
об'єднує соціальну місію творення і бізнес-механізми її забезпечення. 
Відповідно, це вимагає розмежування цих понять. 
Відповідно до Господарського кодексу України, підприємництво - це 
самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська 
діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з 
метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. 
Хоча це визначення також передбачає наявність соціальних результатів 
економічної діяльності, реальна практика місцевого бізнесу далека від 
отримання позитивних соціальних результатів і зосереджена переважно на 
збагаченні власників та повному ігноруванні проблем суспільства, громади, 
трудових колективів, екологічних питань тощо. 
Соціально відповідальні підприємства, які працюють за принципами 
Глобального договору ООН, сталого розвитку 2015-2030 рр., переймаються 
проблемами стейкхолдерів та вживають заходів для їх вирішення відповідно до 
їх потреб, можливостей, інтересів, не нехтуючи власними економічними 
інтересами. 
Таким чином, їхня діяльність у соціальній сфері визначається власним 
баченням, інтересами, популярністю, бажанням покращити імідж та отримати 
нематеріальну конкурентну перевагу. Благодійні фонди та організації (так звані 
НДО) не мають комерційного характеру і зосереджені на філантропічній 
діяльності, отримуючи фінансування від різних бізнесів, пожертви від 
населення, інших донорів і використовуючи їх для зменшення соціальної 
напруги в суспільстві та вирішення певних проблем чи слабких сторін 
суспільства. 
На відміну від соціально відповідального бізнесу, соціальне 
підприємництво в першу чергу спрямоване на вирішення соціальних проблем 
певної групи, громади, регіону, держави, а вже потім - на отримання 
економічної вигоди від діяльності суб'єкта господарювання або функціонування 
на засадах беззбитковості. Вважається, що зазначений тип підприємництва 
63 
 
частково перебирає на себе роль держави і тому є важливим елементом у 
механізмах державного розвитку. 
В Європі, де рівень розвитку соціального підприємництва вищий, ніж в 
Україні, вже накопичено певний досвід державної підтримки цієї сфери, 
визначено її пріоритетність. Соціальне підприємництво стрімко розвивається в 
європейських країнах, вирішуючи проблеми безробіття, соціального захисту та 
соціальної інтеграції. Відповідно, положення щодо організаційно-економічних 
аспектів регулювання передбачені в законодавстві Італії (Закон про соціальні 
кооперативи 1991 р.), Польщі (Закон про соціальні кооперативи 2006 р.), 
Великобританії (Закон про суспільні послуги (соціальні цінності) 2012 р.), 
Греції (Закон 4019 /09-30-2011 "Про соціальну економіку та соціальні 
підприємства"), Великобританії (2004 р.). 
Найпопулярнішою організаційно-правовою формою ведення соціального 
бізнесу в європейських країнах є кооператив: "кооперативи соціальної 
солідарності" (Португалія), "кооперативи соціальних ініціатив" (Іспанія), 
"компанії соціального призначення" (Бельгія), "соціальні кооперативи 
колективної власності" (Франція). 
Окрім цих країн, соціальне підприємництво поширене і в інших країнах: 
Німеччині, Словаччині, Угорщині, Норвегії, Чехії, Словенії, Литві, а також у 
США, Канаді, Японії, Південній Кореї та Бразилії. 
Звичайно, не існує єдиної правильної моделі ведення соціального бізнесу. 
Кожна країна індивідуально, на національному рівні вирішує це питання, 
використовуючи різні механізми регулювання та підтримки у цій сфері. У 
зв'язку з цим виділяють чотири моделі соціального підприємництва: 
- Північноєвропейська модель Бельгії, Нідерландів, Швеції, Норвегії 
характеризується активною підтримкою держави (Урядовий план підтримки 
підприємництва "Гарна ідея - забезпечене майбутнє" (2015), Дослідження Ради 
міністрів Північних країн щодо потенційної співпраці у розвитку соціального 
підприємництва (2013)); 
64 
 
- Моделі США, Канади та Японії базуються на використанні 
благодійності (філантропічна модель) і характеризуються контролем на рівні 
підприємства, що є більшою мірою соціально відповідальним бізнесом; 
- Центральноєвропейська модель Австрії, Німеччини та Франції 
характеризується цільовою підтримкою соціальних програм та бізнес-проектів, 
державною підтримкою та "гібридним" фінансуванням; 
- Британська модель вирізняється високим рівнем соціальних інвестицій 
та високою диверсифікацією варіантів фінансування. 
Як бачимо, розвиток соціального підприємництва широко представлений 
як в європейських країнах, так і в американських та азійських. В Україні, де ця 
діяльність знаходиться лише на початковому етапі свого розвитку, ближчий 
європейський шлях розвитку, який полягає у підтримці з боку держави та 
різноманітних донорів. Також цей вибір обумовлений євроінтеграційним 
вектором розвитку нашої країни внаслідок підписання Угоди про асоціацію з 
ЄС. 
Водночас, ми вважаємо, що в нашій країні існує набагато більше 
соціальних проблем, ніж у цих країнах. Наявність, глибина та диверсифікація 
соціальних проблем сучасності, які набувають ознак системної соціальної 
кризи, не є рушійним фактором становлення та розвитку соціального 
підприємництва. Для цього необхідна певна правова база, організаційні та 
економічні механізми ведення бізнесу в цій сфері. 
На жаль, уряд нашої країни не відзначив цей тренд як пріоритетний, як це 
зробив уряд Норвегії (у жовтні 2015 року прийнято урядові плани підтримки 
підприємництва "Гарна ідея – безпечне майбутнє", окремим розділом яких є 
підтримка розвитку соціального підприємництва). Ані Стратегія сталого 
розвитку "Україна - 2030", ані Державна стратегія регіонального розвитку, як і 
побудовані на її основі регіональні стратегії розвитку (міст), не декларують 
розвиток соціального підприємництва. Хоча у 2011 році була спроба 
легалізувати соціальний бізнес шляхом подання відповідного законопроекту, 
який був відхилений Комітетом з питань податкової політики ВРУ. 
65 
 
Вищезазначене свідчить про необхідність ініціювання розробки 
проектних документів у цій сфері на державно-регіональному рівні. На даному 
етапі цілі "Цілей сталого розвитку Україна 2015-2030" не мають остаточної 
редакції та офіційно не затверджені, тому доцільно у вигляді операційних цілей 
або напрямів діяльності бізнесу прописати заходи щодо розвитку соціального 
підприємництва в Україні, які знайдуть свій відгомін на всіх рівнях ієрархії 
суспільно-економічної системи та прискорять його популяризацію. 
Щодо організаційно-правових форм соціального підприємництва, то 
пріоритетною формою є кооперативи, крім того, у Великобританії існують 
"компанії, що діють в інтересах громади" - social interest companies. 
Відсутність нормативно-правової бази діяльності суб'єктів соціального 
підприємництва дозволяє говорити про його офіційну відсутність в Україні, але 
фактично ця діяльність набула поширення в останні роки, особливо з початком 
збройного конфлікту на Сході нашої країни. 
Однак у різних нормативно-правових джерелах є положення, які 
дозволяють створювати компанії, що можуть бути віднесені до соціальних. 
Тому виділяють такі основні форми соціального підприємництва в Україні: 
- неприбуткова організація (НКО), що займається бізнесом у своїй 
основній діяльності; 
- НУО відкриває власний бізнес, з частини прибутку якого фінансує свої 
програми; 
- підприємство для людей з інвалідністю: підприємство звільняється від 
податку на прибуток, якщо більше 50% його працівників є людьми з 
інвалідністю. 
Дослідження поширеності соціального підприємництва в нашій країні 
показало, що ініційовано створення каталогу соціальних підприємств України 
на сайті http://www.socialbusiness.in.ua, який надає інформаційну підтримку 
всім, хто бажає займатися соціальним бізнесом в Україні. 
У каталозі цього ресурсу 2013 року налічується близько 10 суб'єктів, тоді 
як дослідники говорять про 55 одиниць, а в каталозі цього року - понад 80 
66 
 
одиниць. На жаль, не всі каталоги опубліковані, оскільки робота над їх 
формуванням та наповненням триває. Такі розбіжності пояснюються 
відсутністю єдиних критеріїв віднесення суб'єкта до соціального 
підприємництва, що спотворює інформаційне поле та демонструє системні 
проблеми становлення соціального підприємництва в Україні. 
Проведений моніторинг територіального розташування вітчизняних 
соціальних підприємств, який базується на критеріях WNISEF, тобто це 
суб'єкти, які ведуть господарську діяльність, але не є благодійними фондами чи 
організаціями, що існують за рахунок грантів, показав, що з 32 досліджуваних 
соціальних підприємств майже однакова кількість знаходиться у Києві (8 
одиниць) та Львові (7 одиниць), по 2 підприємства - у Харкові, Жмеринці та 
Житомирі, хоча, безумовно, цей список можна продовжити. 
Крім того, слід зазначити, що існують й інші веб-ресурси, ініційовані 
соціальними підприємцями для підтримки новітньої індустрії: "Спільнота 
соціальних підприємців" http://socbiz.net; "Клуб сталого бізнесу" http://sbiz.club; 
"Фонд Східна Європа" http://www.eef.org.ua; "Український форум 
благодійників" http://ufb.org.ua; WNISEF http://www.wnisef.org та інші. Окрім 
проблем правового регулювання ведення соціального бізнесу в Україні, слід 
відзначити низку бар'єрів на шляху його розвитку. 
На основі аналізу теоретичної спадщини та вітчизняних практик 
соціального бізнесу сформовано проблемне поле розвитку, яке представлено 
наступними напрямами: 
- в українському законодавстві відсутні правові передумови для 
підтримання соціального підприємництва, чітко не визначено суб'єкт 
соціального підприємництва; 
- теоретичні напрацювання у цій сфері здебільшого представлені 
роботами зарубіжних вчених; 
- недостатня зацікавленість держави та місцевої влади у розвитку 
соціального підприємництва призводить до відсутності обґрунтованих 
механізмів підтримки та активізації у цій сфері, а також відповідної 
67 
 
інфраструктури, що відображає пасивну роль держави у формуванні цього 
інституту в Україні; 
- низький рівень обізнаності різних верств суспільства про соціальне 
підприємництво та його роль у соціально-економічних процесах; 
- слабка диверсифікація джерел фінансування, що ускладнює запуск 
соціального бізнесу, та обмежене фінансування з бюджетів усіх рівнів; 
- слабкий людський потенціал через відсутність навчальних програм у 
сфері соціального підприємництва у вищій школі. 
Окреслена перспектива потребує комплексного підходу до вирішення 
шляхом об'єднання в єдиному механізмі зусиль держави, місцевої влади, 
бізнесу, благодійних організацій, фондів та громадськості. 
Сучасні трансформації соціально-економічних систем вимагають 
використання нових методологічних підходів для прийняття управлінських 
рішень. Одним з таких методів, який є новим для пострадянських країн, є метод 
картографування дороги (road map). Цей метод є дуже популярним на Заході 
(країнах), з'явився в останній чверті ХХ століття і виконує як прогностичну, так 
і планову функції. Загалом, дорожні карти спрямовані на інформаційну 
підтримку прийняття рішень щодо розвитку об'єктів картографування. 
Його ефективність обумовлена використанням циклу Демінга або 
скороченої форми наукового методу - PDCA Дорожня карта пов'язує очікування 
ідей, стратегії та плану розвитку процесу і вибудовує в часі основні кроки 
процесу за схемою "минуле - теперішнє - майбутнє". Його можна представити 
як однокроковий сценарій розвитку об'єкта управління, що графічно 
представлений графом процесу управління, який відображає стратегічно 
значущі події, що визначають розвиток фасіліті менеджменту, та послідовність 
їх настання. 
Об'єктом управління в даному випадку виступає інститут соціального 
підприємництва. У результаті обґрунтовано актуальність соціального 
підприємництва та виявлено проблеми щодо його розвитку в Україні. 
Пріоритетні напрями розвитку соціального підприємництва розраховані на 
68 
 
чотирирічний період. Зазначені напрями відповідають чотирьом ключовим 
проблемним питанням, які мають бути вирішені протягом, а саме: 
1. Надання підтримки суб'єктам соціального підприємництва-
початківцям. 
2. Розробка нормативно-правової бази для соціального підприємництва. 
3. Збільшення доступності та диверсифікації фінансових ресурсів для 
соціального підприємництва. 
4. Організаційні та економічні аспекти створення ефективного 
функціонування екосистем. 
Дорожня карта має узагальнений характер і може бути конкретизована 
для кожної сфери. Вона рекомендована для широкого загалу: держави, органів 
місцевого самоврядування, міжнародних інституцій, суб'єктів соціального 
підприємництва, місцевих та благодійних фондів. За термінами виконання вона 
збігається з основними стратегічними документами України. 
В результаті можна стверджувати, що: 
- соціальне підприємництво являє собою унікальну, інноваційну, гібридну 
форму бізнесу, яка покликана насамперед вирішувати гострі соціальні 
проблеми, тобто виконувати частково функції держави, з досягненням 
соціально-економічного ефекту та масштабуванням ефекту; 
- країни Європи, Америки та Азії мають значні теоретико-методологічні 
напрацювання та практичний досвід у сфері соціального підприємництва, де 
значну роль відіграє держава як інститут, що визначає пріоритетні вектори 
розвитку, форми організаційно-економічних та правових засад; 
- розвиток соціального підприємництва є важливим для України на 
сучасному етапі, оскільки в країні накопичилася велика кількість соціальних 
проблем, які потребують нагального вирішення та зв'язку як внутрішніх, так і 
зовнішніх впливів; 
- незважаючи на значне проблемне поле, соціальне підприємництво в 
Україні існує і має тенденцію до поширення; 
69 
 
- дорожня карта розвитку соціального підприємництва в нашій країні 
забезпечить злагоджену взаємодію всіх учасників у формуванні ефективної 
системи соціального підприємництва, що дозволить в найкоротші терміни 
зробити соціальне підприємництво законодавчо затвердженою інноваційною 
формою ведення бізнесу в Україні.  
70 
 
2.3. Перспективи розвитку соціального підприємництва в Україні 
 
Кожна модель соціального бізнесу потребує постійної діагностики 
середовища своєї діяльності. Така діагностика на сьогодні є важливою із 
погляду щораз більшого рівня невизначеності (через технологічні зміни) та 
вищого рівня конкуренції на ринку (кардинально нові варіанти ціннісної 
пропозиції на ринку). Для зручності середовище аналізу діяльності соціального 
підприємства можна обмежити параметрами: 
1) ринкових сил; 
2) галузевої структури; 
3) основних трендів; 
4) макроекономічних сил. 
Розглянемо основні риси, що описують середовище діяльності 
соціального підприємства. До характеристик ринкових сил належать: ринкові 
сегменти, потреби та попит ринку, ринкові особливості, політика витрат 
виробництва, привабливість із погляду дохідності бізнесу. Ці характеристики 
коригують такі елементи бізнес-моделювання, як: цільовий ринок, структура 
доходу, ціннісна пропозиція, основні види діяльності та ресурси для цього. На 
сегментах ринку, де функціонує соціальне підприємство, відбуваються зміни з 
погляду поведінки споживачів. 
Галузева структура охоплює такі аспекти середовища: постачальники та 
інші елементи ланцюжка постачання, стейкхолдери, конкуренти, нові гравці на 
ринку, субститути (товари та послуги). У цій частині важливими є показники 
щодо поведінки наявних партнерів, у який спосіб та які стейкхолдери 
формуватимуть стратегію та бізнес-модель, нові гравці ринку можуть становити 
конкурентну загрозу не тільки з тієї ж індустрії, постійне спостереження за 
діями прямих та опосередкованих конкурентів. Під впливом цих чинників буде 
змінюватися така частина бізнес-моделі: основні партнери, основні ресурси, 
ціннісна пропозиція та джерела отримання доходу. 
71 
 
Основні тренди впливають на такі елементи бізнес-моделі: ціннісна 
пропозиція, основні ресурси, основні види діяльності, основні партнери та 
цільовий ринок. 
Макроекономічні сили коригують: ключові види діяльності, основні 
ресурси для виробництва, структуру витрат, канали зв’язку. Такі важливі 
чинники зовнішнього середовища, як глобальний стан економіки, стан ринку 
капіталу, сировинні та ресурсні ринки та ціни на них, економічна 
інфраструктура, потрібно проаналізувати для формування управлінської 
стратегії. 
Додатковим методом формування стратегії розвитку соціального бізнесу є 
SWOT-аналіз, застосований до елементів бізнес-канви. Суть застосування така: 
кожен елемент потрібно оцінити на належність до сильних і слабких сторін, 
загроз та можливостей. 
Розгляд стратегій подальшої діяльності соціальних підприємств зводиться 
до кількох варіантів розвитку подій: «копіювання бізнес-моделі», поширення та 
прийняття моделі соціальних програм, масштабування (зростання за умов 
централізованої координації в самій компанії). 
Для розширення різноманітності стратегій розвитку соціальних 
підприємств спершу треба розуміти ширину поняття інноваційної діяльності, 
яка є в основі соціального підприємства. Візьмемо, наприклад, навчальний 
центр, який був надзвичайно успішним у навчанні дітей дошкільного віку 
математики. Потенційно масштабованою інновацією може бути організаційна 
модель центрів навчання. Або, можливо, ця навчальна програма – нова потужна 
математична програма, як набір занять та методів викладання матеріалу. 
Можливо, це набір принципів про взаємодію вчителів, дошкільнят і батьків. 
Перш ніж закликати до створення подібних центрів в інших громадах, 
керівники центрів спочатку повинні подумати про те, як визначити свої 
соціальні інновації за масштабами. Що робить їхній підхід особливим? Що 
важливо для їхнього успіху? Які внутрішні чи зовнішні чинники відіграють 
важливу роль? А що може бути змінено без загрози впливу на кінцевий 
72 
 
результат? Якщо менеджери цього типу соціального підприємства думають, що 
створену інновацію варто поширювати, необхідно чітко розуміти її основні 
елементи. Чи будуть основні елементи ефективними в різних контекстах? Ці 
елементи легко передаються і розуміються? Чи залежать вони від рідкісних 
навичок або умов? Відповіді на такі питання допомагають соціальним 
підприємцям зрозуміти, що найбільш ефективно передається, і визначити свої 
інновації для масштабу. 
На прикладі навчального центру можна проілюструвати три 
найпоширеніші форми масштабування соціальних інновацій. Деякі інновації 
поширюються як організаційна модель – загальна структура для мобілізації 
людей і ресурсів для спільної мети. Інші поширюються у вигляді програми – 
інтегрованого набору дій, які служать конкретній меті. Нарешті, деякі 
нововведення сформульовані з погляду принципів – загальних принципів та 
цінностей щодо того, як служити певній меті. 
Ці форми пов’язані між собою, і на практиці різниця між ними часто 
стирається. Організаційна модель, зазвичай, включає деякі програмні ідеї. 
Програми, як правило, впроваджуються організаціями, що часто вимагає 
певних організаційних змін для їхнього ефективного виконання. І більшість 
принципів мають значення для того, як організації або програми їх 
застосовують. 
Соціальним підприємцям рекомендують досліджувати різні механізми 
поширення їхнього соціального впливу. Тип поширення «розповсюдження» 
означає активне поширення інформації, технічну допомогу тим, що прагнуть 
ввести інновації в свою спільноту. Тип поширення «належність (афіліація)» – це 
формальний зв’язок, який визначається постійною угодою між двома або 
більше сторонами, щоб бути частиною сформованої мережі. Афілійовані 
зв’язки варіюються від вільної коаліції організацій, які прагнуть до одних і тих 
самих цілей, до більш жорстких операційних систем, подібних до ділових 
франшиз. 
73 
 
Партнерські угоди можуть мати загальні або конкретні настанови, що 
регулюють такі сфери, як використання торгової марки, зміст програми, 
відповідальність за фінансування та вимоги до звітності. Тип поширення 
«розгалуження» – це створення локальних сайтів через одну велику організацію 
подібно до фірмових магазинів у діловому світі. Передбачити ці механізми 
поширення впливу, як постійного процесу, від «розповсюдження» до 
«належності» та до «розгалуження» вимагає збільшення ступеня центральної 
координації і, як правило більших ресурсів. 
Сталість розвитку соціального підприємства обмежується двома цілями, 
які часто є взаємовиключними. Одна ціль – фінансування соціальних потреб, 
інша – фінансові результати. Тип моделі розвитку соціального підприємства з 
погляду стратегічного управління з часом змінюється, як реакція на чинники 
зовнішнього середовища. 
Щоб зрозуміти, якими є варіанти зміни моделі розвитку, розглянемо 
підхід. Щонайменше, доходи підприємства України мають покривати його 
витрати, якщо ж діє правило (R-E<0), то необхідними є додаткові інвестиції 
(F>0) (інвестиції впливу). 
Модель розвитку першого типу – одностороння модель із максимальним 
досягненням соціального впливу / місії. Переваги цього типу моделі для 
стратегічного розвитку полягають у тому, що пріоритет належить соціальній 
меті та не конкурує з фінансовими результатами діяльності. Спосіб 
фінансування створення соціальної цінності у таких умовах залежить від 
пожертв стейкхолдерів. Цей аспект у довгостроковій перспективі не дозволяє 
досягнути сталості такого типу моделі розвитку.  
Такий тип моделі орієнтований на пошук додаткових джерел 
фінансування – інвестицій. Для цього типу моделі характерний високий рівень 
залежності від зовнішніх стейкхолдерів. Із погляду стратегії діяльності 
додаткові ризики можуть виникати через потенційний конфлікт інтересів між 
цілями соціального підприємства та завданнями інвестора. 
74 
 
Іншим типом моделі розвитку є розширення фінансової спроможності 
через задоволення споживчих потреб у ринкових умовах із допомогою 
продукції соціального підприємства. Водночас ринковий дохід від продажу 
товарів / послуг є додатковим. У такому виді моделі доцільно звернути увагу на 
кількість сегментів клієнтів, які зростають у міру зміщення стратегії із суто 
неприбуткової діяльності у варіанті попередньої моделі. 
Модель ринково-орієнтованого соціального підприємства найбільш 
наближена до гібридного типу соціального бізнесу. Гібридність полягає у тому, 
що метою діяльності є вплив на потреби соціальної групи через задоволення 
потреб ринкової групи клієнтів. Ринкова група клієнтів є сегментом ринку, 
типового для традиційного бізнесу. 
Водночас соціальна група клієнтів також залучена до процесу вироблення 
продукції у бізнесовій частині соціального підприємства. Наприклад, це є 
випадок працевлаштування соціально незахищених груп населення з метою 
виготовлення продукції. 
Модель комерційного використання соціальної місії є відображенням 
поняття корпоративна соціальна відповідальність. Вирішення соціальних 
проблем та створення соціальної цінності є другорядним для цієї моделі. 
Іншим підходом до визначення стратегії розвитку соціального 
підприємства є методика Майкла Портера із формування унікальної позиції 
соціального підприємства на противагу звичному методу пошуку конкурентних 
переваг, як для традиційної форми ведення бізнесу. Також при визначенні 
стратегічних цілей соціального підприємства доцільно послуговуватися 
методами оцінки соціального впливу. 
Серед основних шляхів розвитку соціального підприємництва є зростання 
кількості соціальних підприємств у зв’язку з великою кількістю соціальних 
проблем в Україні та зростанням кількості вразливих груп населення. Такий 
сценарій передбачає реакцію громадянського суспільства на соціальні виклики 
в умовах браку бюджетних коштів на фінансування соціальної сфери. 
75 
 
Сприятливими чинниками такого сценарію є підтримка соціального 
підприємництва міжнародними донорами та поширення ефективних практик 
соціальних підприємств. 
Ще одним сценарієм розвитку соціального підприємництва, що може дати 
значний прогрес, є його унормування у національному законодавстві. 
Визначення та механізми функціонування соціального підприємництва в 
законодавчому полі України дозволять чітко виокремити соціальні підприємства 
і відмежувати їх від інших форм комерційної діяльності, а також вирішити 
проблему оподаткування таких підприємств. 
Легітимізація статусу соціального підприємництва дозволить 
застосовувати адресні важелі стимулювання його розвитку. Проте такий шлях 
розвитку соціального підприємництва залежить від змісту нормативно-
правового акту та преференцій, які можуть отримати соціальні підприємства. 
Стимулом для розвитку соціального підприємництва може бути 
економічний розвиток України. У поєднанні з попереднім сценарієм, це може 
стимулювати впровадження державних програм підтримки соціального 
підприємництва, дозволити органам місцевого самоврядування фінансувати 
соціальні підприємства через соціальне замовлення. Стимулами такого 
сценарію є процеси фінансової децентралізації в Україні, зокрема у соціальній 
сфері, а також прийняття у новій редакції Закону України «Про соціальні 
послуги», який посилює роль недержавних організацій у наданні соціальних 
послуг населенню. 
Таким чином, соціальне підприємництво в Україні знаходиться на стадії 
свого формування, що засвідчує нерозробленість нормативно-правових актів 
щодо його діяльності та підтримки з боку держави, низька поширеність у роботі 
неприбуткових організацій. 
Популяризація соціального підприємництва вимагає вивчення 
закордонного досвіду, розробки законодавчої бази та створення власної 
теоретичної основи. Розвиток соціального підприємництва можливий за умови, 
що неприбуткові організації та клієнти соціальної роботи побачать реальну 
76 
 
користь для себе від підприємницької діяльності. Тобто соціальне 
підприємництво буде розвиватися тоді, коли зацікавлені сторони зрозуміють, що 
заробляти гроші краще і вигідніше, ніж отримувати їх у вигляді грантів, 
соціальних допомог та соціальних виплат. 
Також існують чинники, які можуть сприяти ефективному поширенню 
ідеї соціального підприємництва в Україні, зокрема це наявний досвід 
соціальних підприємств, які можуть поширювати власну діяльність, 
підвищення кваліфікації персоналу неприбуткових організацій, грантова 
підтримка, яка розширює наявний потенціал таких організацій, а також 
впровадження механізмів соціального замовлення у громадах. 
Розвиток соціального підприємництва в Україні може реалізуватися 
різними сценаріями, що залежитиме від таких факторів: 
1) соціальні (зростання кількості соціальних проблем, підвищення рівня 
соціальної свідомості громадян); 
2) правові (законодавче визначення соціальних підприємств та їх 
оподаткування); 
3) економічні (фінансова підтримка соціальних підприємств на рівні 
держави, грантова підтримка, збільшення власних доходів неприбуткових 
організацій за рахунок здійснення соціального підприємництва). 
  
77 
 
Висновки до другого розділу 
 
Дослідження численних вітчизняних і зарубіжних публікацій показало, 
що до теперішнього часу немає єдиного визначення поняття «соціальне 
підприємництво», теорії дослідження соціального підприємництва ще не 
концептуалізовані та методологічно не визначені, типологія видів соціального 
підприємництва тільки формується і вона є суперечливою. 
Аналіз пропонованих в різних наукових працях понять соціального 
підприємництва дозволив сформулювати визначення, що містить в собі багато 
аргументів і доводів: соціальне підприємництво є підприємницькою діяльністю 
(або процесом), яка формує можливість гібридного партнерства, спрямованою 
на встановлення соціальної відповідальності та вирішення проблем у системі 
соціального захисту, що забезпечує соціальні зміни і генерацію суспільних 
цінностей зі створенням нових організацій або інноваційних шляхів в 
управлінні вже діючих організацій. 
Зміщення акценту з соціального підприємництва на соціальне 
підприємство розширює межі дослідження далеко за межі власне 
підприємництва, однак в даному випадку важливо зрозуміти, де в системі 
координат «створення соціальних і економічних цінностей» знаходяться ті чи 
інші соціально-підприємницькі ініціативи. 
Для різних типів організацій характерні різні мотиви і цілі, методи 
досягнення цих цілей і підходи до використання отриманого прибутку. 
Орієнтовані на реалізацію соціальної місії підприємства приймають форму 
вбудованих соціальних підприємств. Соціальні підприємства, не пов’язані з 
місією, як правило, приймають форму зовнішніх соціальних підприємств. 
При визначенні типів соціального підприємництва вирішальне значення 
мають об’єкти підприємницької діяльності, законність її здійснення, кінцеві 
результати, темпи зростання, впровадження інновацій тощо. Представлені 
типології носять умовний характер. Але вони безумовно дозволяють більш 
повно розкрити багатоаспектність сутності соціального підприємництва, 
78 
 
соціальних підприємств та підприємців, і відповідні класифікації можуть бути 
використані для більш чіткого позиціонування соціальних підприємців як на 
українському, так і на міжнародному рівні. 
  
79 
 
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 
 
Отже, проведений аналіз та дослідження соціального підприємництва в 
Україні показав, що загальноприйнятого визначення поняття «соціальне 
підприємництво» не існує. Різні школи та законодавства різних країн подають 
свої визначення та критерії. 
Українська академічна спільнота, зокрема, послуговується визначенням, 
яке відображає головні особливості соціального підприємництва, що 
відрізняють його від інших видів підприємницької та громадської діяльності: 
соціальне підприємництво – активна підприємницька діяльність, повноцінний 
бізнес, який вирішує соціальну проблему і створює стабільну соціальну 
цінність. Соціальним підприємництвом можуть займатися як окремі команди-
групи людей, так і громадські організації. Соціальними можуть стати 
комерційні бізнеси, які вже існують і хочуть інтегрувати соціальну складову у 
свою бізнес-модель, тобто здійснювати соціальний вплив на постійній основі. 
Усі вони, незважаючи на різні моделі бізнесу, об’єднані критеріями соціального 
бізнесу: 
1) соціальна місія; 
2) виражена підприємницька діяльність; 
3) реінвестування прибутків; 
4) соціальний вплив; 
5) інновації та системні зміни. 
Критерії соціального підприємництва можуть різнитися для різних і 
окремих груп стейкхолдерів та бенефіціарів. Це може бути можливість створити 
власний бізнес для самозайнятості, який не тільки приноситиме прибуток, а й 
вирішуватиме соціальні проблеми. Це і прагнення як фінансової, так і 
соціальної віддачі з акцентом на соціальних аспектах; можливість залучення 
одного або кількох фінансових партнерів, особливо на старті проєкту. 
Критерієм соціального підприємництва для громадськості може бути 
визначено як мета підприємницької діяльності для ГО - самозабезпечення 
80 
 
організації та допомога в досягненні соціальної місії; надання товарів і послуг 
найменш захищеним верствам; залучення зовнішніх фінансових партнерів, 
тому що прибутку, який генерують громадські організації, часто буває 
недостатньо. 
Крім того, критеріями соціально відповідального бізнесу може бути 
додавання соціальної місії до бізнесу, який вже існує; визначення нових ринків 
збуту; продаж продуктів чи послуг за нижчими цінами або за собівартістю 
вразливим групам населення та повернення витрат через продаж товарів та 
послуг тим, хто може заплатити повну ціну; поєднання отримання прибутку з 
соціально відповідальним світоглядом. 
Зважаючи на це, основними критеріями, за якими можна визначити, що 
бізнес дійсно соціальний, можуть бути наступні: 
1) здатність підприємства розв’язувати соціальні проблеми коштом 
доходів, одержаних від власної діяльності; 
2) застосування інноваційних, унікальних підходів, що дають змогу 
збільшити соціальний вплив; 
3) здатність соціального підприємця знаходити можливості, 
активізувати ресурси, що позитивно та на довгий час впливають на 
суспільство; 
4) збільшення масштабу діяльності соціального підприємства (на 
національному та міжнародному рівнях) і поширення досвіду для 
збільшення соціального впливу; 
5) цільова спрямованість на розв’язання або пом’якшення соціальних 
проблем, стійкі позитивні вимірні соціальні результати. 
Таким чином, нами встановлено, що соціальне підприємництво є 
ефективним методом вирішення соціальних проблем, яке має свої особливості 
функціонування та практики впровадження в Україні. Розглянувши стан 
соціального підприємництва в Україні та його нормативно-правове 
забезпечення, було окреслено основні стримуючі та стимулюючі фактори, які 
впливають на розвиток соціального підприємництва та його імплементації у 
81 
 
діяльність неприбуткових організацій. Оцінено вплив різних сценаріїв розвитку 
соціального підприємництва в Україні, зокрема зростання кількості соціальних 
підприємств у зв’язку з великою кількістю соціальних проблем в Україні, 
легітимізація соціального підприємництва на рівні національного законодавства 
та економічний розвиток української держави, що сприятиме державній 
підтримці соціальних підприємств, враховуючи механізми реалізації 
соціального замовлення. 
Основними факторами, які впливають на розвиток соціального 
підприємництва є підвищення рівня соціальної свідомості громадян, 
законодавче визначення соціальних підприємств та їх оподаткування, фінансова 
підтримка соціальних підприємств на рівні держави, грантова підтримка, 
збільшення власних доходів неприбуткових організацій за рахунок здійснення 
соціального підприємництва. 
  
82 
 
Список використаних джерел та літератури 
 
1. Андрущенко А.І. Соціальне підприємництво як інноваційний механізм 
підвищення якості життя найбільш уразливих прошарків населення // 
Socioпростір: міждисциплінарний збірник наукових праць з соціології та 
соціальної роботи. 2010. - №1. 
2. Арапетян А., Архипчик О., Пан Л. Соціально-відповідальний бізнес: 
переваги та обмеження // Практика управління. - 2008. - № 7. - С. 12-18. 
3. Галушка З.І. Феномен соціального підприємництва: поняття та 
перспективи розвитку в Україні // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка, 2013. - 
Вип. 148. - С.15-17. 
4. Гусак Н. Кращий досвід та сучасні тренди розвитку соціального 
підприємництва: Україна (результати дослідження). Київ: Школа 
соціальної роботи НаУКМА, 2016. 35 с. 
5. Давидовська Г. Основні підходи до класифікації соціальних підприємств. 
Економічний дискурс. 2021. Випуск 1-2. С. 132-137. 
6. Долуда Л., Назарук В., Кірсанова Ю. Соціальне підприємництво. Бізнес-
модель. Реєстрація. Оподаткування. Київ: ТОВ «Агентство «Україна», 
2016. 92 с. 
7. Жаліло Я. А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика : 
монографія. Київ: НІСД, 2003. 368 с 
8. Інноваційна Україна 2020: нац. доповідь / за заг. ред. В.М. Гейця та ін. НАН 
України. Київ, 2015. 336 с. 
9. Каталог соціальних підприємств України 2016–2017 рр. Київ: Видавничий 
дім Києво-Могилянська академія, 2017. 300 с. 
10. Космідайло І. В. Методичні питання оцінки ефективності управління 
підприємствами. Інвестиції: практика та досвід. 2010. № 21. С. 28-29 
11. Кравченко М.О, Газарян Є.А. Особливості формування екосистеми 
стартапів в Україні // Східна Європа: економіка, бізнес та управління, 2019. 
Випуск 5 (22) 
83 
 
12. Лазнева І.О., Венгерська Н.С., Савенко О.О. Особливості оподаткування 
молодіжних стартапів: європейський та національний досвід. Облік, аналіз, 
аудит та оподаткування: сучасна парадигма в умовах сталого розвитку: 
збірник Матеріалів VІ Міжнародної науково-практичної конференції. Київ: 
КНЕУ. 2020. С. 486-489. 
13. Мокій А. І. Розвиток соціального підприємництва у контексті зміцнення 
економічної безпеки депресивних територій. // Економічна безпека і 
підприємництво. - 2014. - №1(53). - С.155-166 
14. Навчальний посібник з соціального підприємництва. Київ, 2021. 160 с. 
15. Наумова М. Сутність соціального підприємництва та його роль у 
соціально-економічному розвитку суспільства // Україна: аспекти праці. - 
2014.- № 4. - C. 34-39 
16. Овсянюк-Бердадіна О. Ф. Соціальне підприємництво як інноваційний 
інструмент вирішення суспільних проблем: передумови становлення та 
активізації //Науковий вісник Ужгородського національного університету. 
Серія: Міжнародні економічні відносини та світове господарство. - 2016. - 
№6. -С.129-132. 
17. Орел Ю.Л. Соціальне підприємництво: сучасний стан та перспективи 
розвитку. Державне регулювання соціального підприємництва та 
соціально-відповідального бізнесу: Матеріали Першої міжнародної 
науково-практичної конференції 11 грудня 2008 року. Харків: ХОМО 
«Союз молодих підприємців», 2008. С. 87-93. 
18. Переверзєва А.В. Сучасні методи управління інтелектуальними і 
матеріальними ресурсами. Особливості управління трудовими ресурсами 
об’єднаних територіальних громад. Запоріжжя: ЗНУ, 2018. 
19. Посібник з планування соціального підприємства. Київ: Британська Рада в 
Україні, 2011. - 68 с. 
20. Прушківська Е.В., Венгерська Н.С., Земляной А.О. Молодіжне соціальне 
підприємництво як інструмент підвищення зайнятості NEET-молоді в 
Європейському Союзі. Інноваційний розвиток інформаційного суспільства: 
84 
 
економіко-управлінські, правові та соціокультурні аспекти: збірник 
матеріалів ІХ Міжнародної науковопрактичної конференції студентів, 
аспірантів і молодих учених. Чернігів 2020. С. 14-16. 
21. Прушківська Е.В., Венгерська Н.С., Земляной А.О. Проблема NEET-молоді 
в країнах Європейського Союзу. Економіка, облік, фінанси, менеджмент і 
право в Україні та світі: збірник тез доповідей міжнародної науково-
практичної конференції. Полтава: ЦФЕНД, 2020. С. 21-23. 
22. Прушківська Е.В., Венгерська Н.С., Савенко О.О. Інноваційні форми 
молодіжного підприємництва: європейський та український досвід. 
Глобалізація напрямів формування промислового потенціалу в умовах 
постіндустріальних трансформацій: збірник матеріалів VI Всеукраїнської 
науково-практичної конференції з міжнародною участю. Київ: КПІ. 2020. 
С. 186-189.  
23. Салій І. Американський та європейський шляхи соціального 
підприємництва / [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - URL: 
http://www.socialbusiness.in.ua/index.php/novyny/v-ukraini/109-amerykanskyi-
taievropeiskyi-shliakhy-sotsialnoho-pidpryiemnytstva. 
24. Сандакова О. Соціальне підприємництво: що це? // Наша громада - 2010. - 
№1. - С. 19-24. 
25. Свинчук А. Організаційні механізми розвитку соціальних підприємств в 
Україні: дис... канд. економ. наук: 08.00.04. Київський національний 
економічний університет ім. Вадима Гетьмана. Київ, 2016. 197 с. 
26. Смаль В., Кокоть В. Що слід знати про соціальне підприємництво. Київ, 
2017. 56 с. 
27. Смаль В., Кокоть В. Що слід знати про соціальне підприємництво: 
посібник. Посібник. Федерація канадських муніципалітетів. Проект 
міжнародної технічної допомоги «Партнерство для розвитку міст», 2017. 
58 с. 
28. Сотула О. В. Соціальне підприємництво як інноваційна модель розвитку 
економіки // Журнал «Ефективна економіка», 2013. - №4. 
85 
 
29. Соціальне підприємництво в Україні. Зелена книга. Під загальною 
редакцією Валерія Кокотя. Київ: Social business in EU, 2020. 89 с. 
30. Соціальне підприємництво: від ідеї до суспільних змін : посібник. Київ: 
ТОВ «Підприємство «ВІ ЕН ЕЙ», 2017. 188 с. 
31. Становище молоді в Україні. Аналітичний звіт, складений Робочою групою 
ООН у справах молоді. Київ. 2019.  
32. Шаповалова Т.В. Соціальне підприємництво – шлях до створення 
інноваційного бізнесу. Київ: Друкарський двір Олега Федорова, 2018. 272 
с. 
33. Юшкевич Н. Якa стартап-екосистема в Україні // 
https://senior.ua/articles/yaka-startapekosistema-v-ukran 
34. Agoston S.I. Intellectual capital in social enterprises. Management & Marketing. 
Challenges for the Knowledge Society. Vol. 9. № 4. Р. 423-438. 
35. Alter S. K. Social entrepreneurship: new models of sustainable social change. 
Oxford : Oxford University Press. 2006. 232 p 
36. Baron D. (2007) Corporate Social Responsibility and Social Entrepreneurship. 
Journal of Economics & Management Strategy. Vol. 16 (3), pp. 683-717. 
37. Baumol W. J. Entrepreneurship: Productive. Unproductive, and destructive. 
Journal of Political Economy. 2000. Vol. 98(5), pp. 893-921 
38. Borzaga C. The Concept and Practice of Social Enterprise. Lessons from the 
Italian Experience. International Review of Social Research. 2012. Volume 2. 
Issue 2. pp. 85-105. 
39. Borzaga C., Galera G. Social enterprise: An international overview of its 
conceptual evolution and legal implementation. Social Enterprise Journal. 2019. 
Vol. 5. No. 3, pp. 210-228 
40. Dachs, B. (2018). The impact of new technologies on the labour market and the 
social economy. EPRS. Brussels, 2018 
41. Davidson W. Entrepreneurship and Strategic Growth, 2020 
42. Dees J. G. The meaning of social entrepreneurship. Center for the Advancement 
of Social Entrepreneurship, Duke University’s Fuqua School of Business, 2001 
86 
 
43. Defourny J. Conceptions of Social Enterprise and Social Entrepreneurship in 
Europe and the United States: Convergences and Divergences. Journal of Social 
Entrepreneurship. 2010. Vol.1. №1 pp. 32-53. 
44. Doeringer M. Fostering social enterprise: a historical and international analysis. 
Journal of Comparative & International Law. 2010. Vol. 20. No.2. pp. 291-329 
45. Eurofound. 2016. Exploring the Diversity of NEETs. Luxembourg: Publications 
Office of the European Union. 
46. Eurofound. Youth entrepreneurship in Europe: Values, attitudes, policies. 2015. 
Publications Office of the European Union, Luxembourg, 2015 
47. Fostering Social Entrepreneurship: A Comparative Study of the Legal, 
Regulatory and Tax Issues in Brazil, Germany, India, Poland, UK and USA. 
Linklaters, Schwab Foundation, 2006. 77 р. 
48. Gartner W.B. (1988) "Who is the enhepreneur?" is the wrong question. 
American a Journal of Small Business. Vol. 12(4), pp. 11-32. 
49. Gaskell A. Where Is The Best Place To Create A Startup In Europe? // 
https://www.eu-startups.com/2023/07/top-30-europes-biggest-startup-hubs-in-
2023/ 
50. Mair J., Robinson J., Hockerts K. Social Entrepreneurship. London: Palgrave 
Macmillan, 2017. 297 p. 
51. Neubaum D., Zahra S. Institutional Ownership and Corporate Social 
Performance: The Moderating Effects of Investment Horizon, Activism, and 
Coordination. Journal of Management. 2009. Volume: 32. Issue: 1, pр. 108-131. 
52. Pereverzieva A., Volkov V. Assessment and forecasting of favourable conditions 
for entrepreneurship development. Baltic Journal of Economic Studies. 2020. 
Vol. 6, №3, P. 59-66. 
53. Pereverzieva A., Volkov V. Assessment method of social enterpreneurships 
nature and its development. Management and entrepreneurship: trends of 
development. 2020. № 1 (11). Р. 113-131. 
54. Social economy and inclusive entrepreneurship - Social entrepreneurship. URL: 
https://ec.europa.eu/social/main.jsp?catId=952&intPageId=2914&langId=en. 
87 
 
55. Social Enterprise in Europe Developing Legal Systems which Support Social 
Enterprise Growth. ESELA, 2015. 59 р. 
56. Social Entrepreneurship – A Practice-Based Approach to Social Innovation. 
URL:https://www.socialenterprisebsr.net/2022/01/social-entrepreneurship-new-
book-on-socialentrepreneurship/. 
57. Social Entrepreneurship and Social Business. URL: 
https://link.springer.com/book/10.1007/978-3- 
58. Stroyan J. A map of social enterprises and their eco-systems in Europe Country 
Report: United Kingdom URL: 
http://ec.europa.eu/social/main.jsp?langId=en&catId=89&newsId=2149. 
59. VanSlyke D., Newman H. Venture Philanthropy and Social Entrepreneurship in 
Community Redevelopment. Nonprofit Management and Leadership. 2006. Vol. 
16 (3), pp. 345-368 
60. Venkataraman S. The distinctive domain of entrepreneurship research // 
Advances in entrepreneurship, firm emergence and growth, 1997, Vol. 3, 
pp.119-138, 
61. Villeneuve-Smith F., Temple N. The State of Social Enterprise Report 2015. 
URL: http://www.socialenterprise.org.uk/advice-services/publications/ state-
social-enterprise-report2015. 
 
88