ChSTU repository

1 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
___________________________________________________________________________________________ 
(повне найменування вищого навчального закладу)  
Факультет гуманітарних технологій 
___________________________________________________________________________ 
(повне найменування інституту, найменування факультету (відділення) 
Кафедра соціального забезпечення 
___________________________________________________________________________ 
(повна назва кафедри (предметної,  циклової комісії)) 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
до кваліфікаційної роботи магістра 
на тему: ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МАТЕРИНСТВА І 
ДИТИНСТВА В УКРАЇНІ  
 
Виконав: студент II курсу, групи СЗМ-021 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення»  
                       (шифр і назва спеціальності (спеціалізації)) 
 
Полинь В.В.                                                               
                                                    (прізвище та ініціали) 
Керівник                    Журба І.О.                                                                                 
                                                     (прізвище та ініціали) 
Рецензент___________________ 
                                                    (прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2022  
 
2 
 
АНОТАЦІЯ 
Полинь В.В. Фінансове забезпечення соціального захисту материнства і 
дитинства в Україні. – Рукопис. Дипломна робота магістра (232 «Соціальне 
забезпечення»– Черкаський державний технологічний університет. – Черкаси, 
2022. 
Дипломна робота складається із вступу, трьох частин, висновків, списку 
використаних джерел та додатків. 
У теоретичній частині розглянуто законодавче поняття материнства і 
дитинства як об’єкту фінансової підтримки з боку держави та досліджено 
зарубіжний досвід. 
В аналітичній частині проаналізовано зміну розмірів фінансових гарантій у 
сфері захисту материнства і дитинства, рівня бюджетного фінансування та обсягів 
фактично наданої фінансової допомоги в межах соціального захисту сімей з 
дітьми. 
У проектній частині критично оцінений вплив існуючого фінансового 
забезпечення соціального захисту сімей на рівень бідності населення. Також 
запропоновані заходи, які можуть підвищити ефективність надання та 
використання фінансової допомоги сім’ям з дітьми в Україні.  
 Ключові слова: соціальний захист, малозабезпечена сім’я, материнство, 
фінансове забезпечення, допомога, одинока мати. 
 
 
 
  
3 
 
ANNOTATION 
Polyn V.V. Financial provision of social protection of motherhood and childhood 
in Ukraine. - Manuscript. Master's thesis (232 "Social security" - Cherkasy State 
Technological University. - Cherkasy, 2022. 
The thesis consists of an introduction, three parts, conclusions, a list of used 
sources and appendices. 
In the theoretical part, the legislative concept of motherhood and childhood as an 
object of financial support from the state is considered and foreign experience is 
studied. 
In the analytical part, the change in the size of financial guarantees in the field of 
maternity and childhood protection, the level of budget financing and the amount of 
financial assistance actually provided within the framework of social protection of 
families with children is analyzed. 
In the project part, the influence of the existing financial provision of social 
protection of families on the poverty level of the population is critically assessed. 
Measures that can increase the effectiveness of providing and using financial assistance 
to families with children in Ukraine are also proposed. 
 Key words: social protection, low-income family, motherhood, financial support, 
assistance, single mother. 
  
4 
 
ЗМІСТ 
ВСТУП ................................................................................................................................................................... 5 
1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФІНАСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ 
МАТЕРИНСТВА І ДИТИНСТВА .................................................................................................................... 7 
1.1. Материнство і дитинство як об’єкт соціального захисту в Україні .......................................................... 7 
1.2. Законодавчі гарантії фінансової підтримки охорони материнства і дитинства в Україні .................... 16 
1.3. Міжнародний досвід соціального захисту сім'ї ......................................................................................... 19 
2. АНАЛІЗ СИСТЕМИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ 
МАТЕРИНСТВА І ДИТИНСТВА В УКРАЇНІ ............................................................................................ 22 
2.1.Основні проблеми соціального захисту населення в Україні та світі ...................................................... 22 
2.2. Особливості соціального захисту сьогодення в Україні .......................................................................... 30 
2.3. Аналіз соціальних гарантій, що надаються сім’ям з дітьми .................................................................... 49 
2.4 Аналіз рівня державного фінансування захисту материнства і дитинства в Україні ............................. 53 
2.5 Аналіз обсягів наданої соціальної допомоги сім’ям з дітьми ................................................................... 56 
3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСУВАННЯ 
СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МАТЕРИНСТВА І ДИТИНСТВА В УКРАЇНІ........................................ 59 
3.1. Фінансова допомога сім’ям з дітьми як спосіб подолання бідності ........................................................ 59 
3.2 Шляхи підвищення ефективності фінансування соціального захисту сімей з дітьми ........................... 63 
ВИСНОВКИ ....................................................................................................................................................... 67 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................................................................... 69 
ДОДАТКИ ........................................................................................................................................................... 73 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
5 
 
ВСТУП 
 
 Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що на сучасному етапі в 
умовах тривалої кризи, ситуація з материнством і дитинством в Україні 
погіршуються. Відбуваються соціально-економічні трансформації. Найчастіше ці 
трансформації не несуть позитивної спрямованості: економічні та демографічні 
кризи, зростання смертності, падіння народжуваності, старіння населення, 
зниження тривалості життя, погіршення здоров'я людей, інвалідизація населення; 
триваюче падіння рівня життя більшості населення України; зростання безробіття, 
зростання злочинності, зростання соціальної напруженості в суспільстві та ін.  
Для сім'ї в умовах сучасної України стала властива соціальна депривація, 
тобто позбавлення, обмеження, недостатність тих чи інших умов і ресурсів, 
необхідних для успішної реалізації функції материнства і розвитку кожної 
дитини. Проблеми фінансового забезпечення охорони материнства і дитинства в 
нашій країні дуже гострі, адже Україна належить до бідних країн, фактично, є 
однією з найбідніших країн Європи. Фінансові інструменти підтримки сімей з 
дітьми мають ключове значення для сьогодення і для майбутнього нашої держави 
і вимагають системної, узгодженої роботи органів влади всіх рівнів і суспільства, 
і громадян, роботи, яка повинна мати єдині цілі і чіткі, зрозумілі критерії їх 
досягнення. Тому тема даної роботи є актуально.  
Мета роботи – дослідження системи фінансового забезпечення соціальної 
політики захисту материнства і дитинства в Україні з метою оцінки як 
теперішнього рівня і підготовки рекомендацій щодо підвищення його 
ефективності.  
Відповідно до визначеної мети передбачено вирішення таких завдань: 
  узагальнити законодавчі гарантії фінансової підтримки сімей з дітьми; 
  проаналізувати міжнародний досвід фінансування соціального захисту 
материнства і дитинства;  
6 
 
 проаналізувати рівень державного фінансування соціального захисту 
материнства і дитинства як на рівні загальнодержавних гарантій, так і на рівні 
загальних видатків з бюджетів різного рівня;  
 визначити систему соціального захисту материнства;  
 оцінити вплив фінансової підтримки сімей з дітьми на рівень бідності 
населення;  
 запропонувати шляхи підвищення ефективності фінансування соціального 
захисту материнства і дитинства в нашій країні.  
Об’єкт дослідження – фінансово-економічний механізм соціальної 
допомоги материнства і дитинства аналізу соціального захисту населення. 
Предмет дослідження – фінансові відносини між державою та 
домогосподарствами з дітьми з приводу надання соціальної допомоги. Методи 
дослідження – узагальнення, абстрактно-логічний, порівняльний, вертикальний, 
горизонтальний, графічний аналіз.  
Фактологічну основу роботи становлять наукові роботи вітчизняних та 
іноземних науковців у сфері фінансування соціального захисту населення, а також 
законодавчі і нормативно-правові документи, річні звіти Державної служби 
статистики, Міністерства фінансів України, Міністерства соціальної політики.  
 
 
 
 
 
 
 
7 
 
1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФІНАСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МАТЕРИНСТВА І ДИТИНСТВА 
 
1.1. Материнство і дитинство як об’єкт соціального захисту в Україні 
 
«Материнство» і «дитинство» – це не лише демографічні, а й соціальні 
терміни, сутність яких визначені в наукових джерелах та міжнародних 
законодавчих актах (табл.1.1)  
Таблиця 1.1 
Тлумачення термінів «материнство та дитинство» в у сучасних наукових працях 
Автор та джерело Термін Сутність 
Єрьоміна О. Ю., Материнство Певна здатність жінки до зачаття, народження, 
Петрюкова О.Н. [1, вигодовування, виховання дитини або дітей, обов'язково 
с. 127] реалізована практично; включає не тільки біологічний 
аспект репродуктивних здібностей; це і ставлення жінки 
до ембріону в період вагітності, взаємини між матір'ю і 
дитиною в момент народження і після пологів, особливі 
відносини з дитиною першого року життя і родинний 
зв'язок матері і дітей в старшому віці. Сюди слід 
віднести і усвідомлення матір'ю своєї відповідальності 
за здоров'я і нормальний фізичний розвиток дітей, і 
відносини з реалізації прав і обов'язків щодо дітей, 
етичні, моральні та естетичні відносини з ними. Але діти 
можуть бути прийомними, прийнятими в сім'ю 
тимчасово, кровні і некровні. 
Конвенція про Дитина «Дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-
права дитини [2, річного віку, якщо за законом, застосовним до даної 
ст.1] дитини, вона не досягає повноліття раніше» без жодних 
додаткових умов: народжений у шлюбі чи ні, який вік 
батьків, де вони живуть, чим займаються тощо 
 
Соціальний захист має розглядатися як категорія, що відображає сукупність 
відносин, які складаються в суспільстві з приводу виробництва, розподілу й 
перерозподілу суспільного продукту з метою забезпечення адекватної соціальної 
адаптації й інтеграції індивідів, не здатних самостійно справитися з негативною 
дією соціальних ризиків.  
8 
 
Виокремлено основні ознаки соціального захисту сім’ї, дитинства, 
материнства та батьківства, а саме:  
 має системний характер;  
 притаманний комплексний характер;  
 упроваджується через економічні, правові,  
 фінансові, організаційні заходи;  
 має чітко визначену мету – забезпечення добробуту та матеріального, 
психологічного, фізичного благополуччя сімей із дітьми, 
багатодітних, неповних і малозабезпечених сімей, дітей-сиріт і дітей, 
позбавлених батьківського піклування, інвалідів з дитинства й дітей-
інвалідів;  
 реалізується уповноваженими на те державними органами, 
установами, соціальними службами, організаціями, тощо;  
 в основі соціального захисту сім’ї, дитинства, материнства та 
батьківства лежить система ризиків: малозабезпеченість, сирітство, 
інвалідність, багатодітність, тощо;  
 найбільш поширеними видами соціального захисту сім’ї, дитинства, 
материнства та батьківства є допомоги, соціальні послуги, соціальні 
пільги. 
 Зроблено висновок, що під соціальним захистом сім’ї, дитинства, 
материнства та батьківства варто розуміти систему економічних, організаційно-
правових, фінансових заходів, які спрямовані на забезпечення належного 
життєвого рівня для сімей з дітьми, багатодітних, неповних і малозабезпечених 
сімей, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів з 
дитинства та дітей-інвалідів, надання їм соціальної допомоги й соціальної 
підтримки, встановлення гарантій, пільг, компенсацій унаслідок виникнення 
відповідних соціальних ризиків (малозабезпеченість, сирітство, інвалідність 
тощо) з метою їх подолання чи пом’якшення.  
9 
 
Материнство несе в собі не тільки радість народження і виховання дітей, а й 
певні фінансові ризики. Це ризики додаткових витрат, пов'язаних з народженням, 
вихованням дитини, ризики втрати роботи, заробітку, кваліфікації тощо. Стаючи 
матір'ю, жінці доводиться залишити роботу, що призводить до втрати заробітку і 
складності пошуку нового місця роботи. Варто відзначити, що наявність в сім'ї 
навіть однієї дитини значно збільшує її витрати. 
Допомога родинам з дітьми вважається одним з найважливіших умов для 
усунення демографічної проблеми в Україні. Варто зазначити, що захист 
материнства носить комплексний соціально-економічний характер і здійснюється 
за допомогою вжиття різних державних заходів щодо заохочення материнства, 
охорони інтересів матері та дитини, зміцнення сім'ї, її соціальної підтримки, 
забезпечення сімейних прав громадян.  
Варто зазначити, що соціальний розвиток і соціальний захист мають 
найважливіше значення для задоволення потреб і сподівань людей в усьому світі 
й для виконання обов’язків урядів і всіх секторів громадянського суспільства [3, с. 
35–40].  
Необхідно зауважити, що поняття соціального захисту, на відміну від 
соціального забезпечення, є доволі новим, почало більш активно застосовуватися 
на початку ХХ століття. Тому в науці соціального забезпечення до сих пір 
точаться дискусії щодо співвідношення цих двох категорій, а також немає 
одностайної думки щодо пріоритетності їх використання.  
У зв’язку з цим, перш ніж перейти до безпосереднього вивчення питання 
сутності соціального захисту сім’ї, дитинства, материнства та батьківства та з 
метою вирішення вищезазначеної проблеми, вбачаємо доцільним звернутися до 
етимології таких понять, як «захист» і «забезпечення».  
Так, наприклад, у Великому тлумачному словнику української мови 
забезпечити означає створити надійні умови для здійснення чого-небудь; 
гарантувати щось; захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки [4, с. 281]. 
10 
 
Аналізуючи це визначення, можна прослідкувати, що поняття забезпечення 
визначається через гарантії, захист, охорону, тобто воно уособлює в собі всі ці 
категорії. 
О. Мачульська під соціальним забезпеченням розуміє відносини, які 
виникають у процесі розподілу позабюджетних фондів, перерозподілу частини 
державного бюджету з метою задоволення потреб громадян, які знаходяться в 
скрутному матеріальному становищі та понесли додаткові витрати тощо [5, c. 7]. 
Слушною вважаємо думку Т. Гарасиміва, який стверджує, що соціальне 
забезпечення – це водночас і проголошена, і гарантована можливість забезпечити 
необхідні умови для повноцінного розвитку людини: в сім’ї, праці, відпочинку, 
управлінні, тощо [6, с. 18].  
У свою чергу, Н. Шульга й С. Устинов під соціальним забезпеченням 
розуміють спосіб національного доходу з метою забезпечення певних стандартів 
життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків. Також соціальне 
забезпечення представлене системою державних заходів щодо надання 
матеріальної допомоги з метою компенсації, зниження або запобігання 
негативному впливу соціальних ризиків на осіб, які через незалежні від них 
життєві обставини не мають достатніх засобів до існування [7, с. 26; 7, с. 93].  
Слушною вважаємо думку Н. Болотіної, яка під соціальним забезпеченням 
пропонує розуміти організаційно-правову діяльність держави, що спрямована на 
здійснення матеріального забезпечення, соціального утримання, обслуговування, 
надання медичної допомоги осіб, які зазнали соціального ризику [8, с. 37–39].  
Що ж до поняття «захист», то в Тлумачному словнику української мови 
«захищати» означає обороняти, охороняти кого-небудь від нападу, замаху, удару, 
ворожих, небезпечних та ін. дій; оберігати, загороджувати, укривати кого-, що-
небудь, від чогось шкідливого, небажаного, небезпечного; пильно стежити за 
недоторканістю чого-небудь і багато робити для цього; тощо [9, с.125].  
11 
 
Отже, за етимологічним значенням забезпечення має більш широкий зміст, 
ніж захист. Так, захист виникає в разі загрози настання небезпечних, загрозливих 
ситуацій, які можуть тим чи іншим чином нашкодити людині, порушити її права, 
а також у разі настання негативних наслідків з метою їх подолання й усунення. 
Проте більшість учених у науці соціального забезпечення висловлює іншу думку 
щодо цієї проблеми.  
Так, наприклад, М. Буянова соціальний захист і соціальне забезпечення 
визначає як різні категорії, акцентує увагу на тому, що соціальний захист може 
мати своїм об’єктом і суспільні відносини, не пов’язані із соціальним 
забезпеченням [10, с. 14]. Тобто автор надає ширшого змісту терміну «соціальний 
захист». До таких об’єктів можемо зарахувати соціальне житло, соціальне 
партнерство тощо. 
Соціальний захист материнства є одним з основних напрямків соціальної 
політики держави. Її роль полягає в установці і підтримці як матеріального, так і 
соціального становища абсолютно всіх членів суспільства.  
Так, К. С. Батигін стверджує, що «соціальний захист матерів – це об'єкт 
особливого інтересу держави, тому що за допомогою турботи про стан здоров'я і 
добробут представниць слабкої статі забезпечується приріст здорового населення 
держави» [11, с.7].  
Трактування категорії «соціальний захист» у працях науковців 
представлено у табл.1.2  
Таблиця 1.2 
Тлумачення терміну «соціальний захист» у сучасних наукових працях  
Автор Тлумачення терміну «соціальний захист» 
Болотіна Н.Б. [3, «організаційно-правова діяльність держави, що спрямована на 
с. 21] здійснення матеріального забезпечення, соціального утримання, 
обслуговування, надання медичної допомоги осіб, які зазнали 
соціального ризику» 
Гарасимів Т.З.[5, «це водночас і проголошена, і гарантована можливість забезпечити 
с. 52] необхідні умови для повноцінного розвитку людини: в сім’ї, праці, 
12 
 
відпочинку, управлінні тощо» 
Мачульська Є.Є. «відносини, які виникають у процесі розподілу позабюджетних фондів, 
[12, с. 59] перерозподілу частини державного бюджету з метою задоволення потреб 
громадян, які знаходяться в скрутному матеріальному становищі та 
понесли додаткові витрати тощо» 
Рудик В.А. [13, с «механізм зміцнення фінансового та організаційно-правового характеру, 
64] проведених з боку країни до населення , які з настанням соціального 
ризику потребують фінансової підтримки» 
Руженський М.І. «соціальне забезпечення як охорона від життєвих ризиків та економічних 
[14, с. 18] механізм перерозподілів прибутку, допомагає стабільності та 
фінансовому розвитку країні, а також ілюструє надію громадян в 
цінність соціальної справедливості» 
Шульга Н.В. [15, «спосіб національного доходу з метою забезпечення певних стандартів 
с. 24]  життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків. Також 
Устинов С.О. [16, соціальне забезпечення представлене системою державних заходів щодо 
с. 90] надання матеріальної допомоги з метою компенсації, зниження або 
запобігання негативному впливу соціальних ризиків на осіб, які через 
незалежні від них життєві обставини не мають достатніх засобів до 
існування» 
 
Схематично форми соціальної політики захисту батьківства і дитинства 
згруповані на рис. 1.1  
 
Рис. 1.1 – Основні складові сучасної політики підтримки сімей з дітьми  
Джерело: [17, с.89]  
13 
 
Цікаву пропозицію робить у своїй науковій праці О.А. Вікнянська: 
«Ураховуючи принцип солідарності та субсидування формування і використання 
фінансових ресурсів, уважаємо доцільним формування інституту соціального 
страхування та захисту материнства на базі Фонду соціального страхування в 
межах реформованої структури» [4, с.156].  
Тобто на сьогодні проблема фінансової підтримки материнства і дитинства 
є настільки актуальною та розгалуженою, що потребує єдиного координаційного 
центру, відокремленого в структурі загальнодержавного Фонду соціального 
страхування (рис.1.2)  
 
Рис. 1.2 – Схема функціонування Фонду соціального страхування та захисту 
материнства в Україні 
Крім цього, вводяться додаткові пільги для категорій сімейних громадян, 
матерів-одиначок, адресна соціальна допомога їх родинам. Тільки адресність 
14 
 
такої допомоги забезпечить вірогідність найбільш правильного і повноцінного 
вирішення труднощів в житті одиноких матерів. Ось деякі з них:  
 виділення земельної ділянки багатодітній родині;  
 грошові виплати при народженні третьої дитини і наступних дітей;  
 для працюючих матерів-одиначок - це додаткові дні відпустки або 
відгулів, збільшений податкове вирахування тощо. 
Також, питання соціального захисту материнства є важливим і актуальним 
для політики держави, спрямованої на приріст здорового населення країна. Тому 
Уряду України варто доопрацювати правову базу, що стосується даного питання. 
Врахувати наявні проблеми та недоліки, приділити особливу увагу соціально-
вразливим групам населення. Наша країна є учасником Міністерство охорони 
здоров'я Міністерство соціальної політики Пенсійний фонд України Наглядова 
рада Правління Фону соціального страхування Виконавча дирекція Фону 
соціального страхування та захисту материнства Частина ЄСВ Частина ПДФО 
Асигнування з державного бюджету України Благодійні внески Надходження 
Виплата допомог Програма «Сімейний капітал» Поліс медичного страхування на 
випадок вагітності та пологів Виплати  міжнародних актів та декларацій щодо 
захисту материнства та дитинства. В Україні є маса нормативних правових актів, 
які регламентують діяльності в даному напрямку. Відповідно до статті 21 
Конституції України всім громадянам країни гарантуються права і свободи 
людини, в тому числі і дитячому населенню [18]. Нижче пропоную ознайомитись 
видами державної допомоги в сфері захисту материнства і дитинства захисту 
материнства (табл. 1.3) 
Таблиця 1.3 
Групування видів державної діяльності в сфері захисту материнства і 
дитинства захисту материнства  
Група Характеристика 
15 
 
Перша група Розробляються відповідні законодавчі акти, прописуються гарантії і норми 
їх реалізації. Створюються загальнодержавні та регіональні програми 
соціального захисту та підтримки. 
Друга група Створюються механізми та інститути, які сприяють здійсненню прийнятих 
гарантій і норм в сфері охорони материнства і дитинства 
Третя група Напрацьовується практика, поліпшуються інститути і норми, формуються 
допоміжні умови, змінюються відповідно до зміни економічних, соціальних 
та інших факторів в країні і в світі в цілому, тому що охорона сімей з дітьми 
– феномен динамічний, що розвивається 
 
Ми погоджуємося з думкою авторського колективу у складі І.А. Кируло, 
С.Ю Аксьонової, Б.О. Кримера та Л.І. Слюсар : «Матеріальний добробут родин - а 
особливо дітей – розглядається необхідна умова для найбільш повного розкриття 
потенціалу молодих поколінь у майбутньому, їх максимального вкладу в 
економічне і соціальне життя суспільства» [17, с.88 ].  
Фінансова підтримка сімей з дітьми є вагомою складовою соціальної і 
сімейної політики в Україні. Вона розвивається, реформується та 
вдосконалюється вже декілька років поспіль. В країні сформований певний 
фінансовий інструментарій, який сприяє охороні материнства і дитинства. 
Найкраще, на нашу думку, графічно сформував систему фінансового 
механізму соціального захисту населення (у т.ч. і соціального захисту 
материнства і дитинства) О. Жук. Вважаємо за доцільне привести у дипломній 
роботі його схему (рис. 1.3).
16 
 
 
  
Рис. 1.3 – Фінансовий механізм системи соціального захисту населення [19, с.66] 
16 
 
1.2. Законодавчі гарантії фінансової підтримки охорони материнства і дитинства 
в Україні  
 
Соціальний захист сім’ї – це об'єкт особливого інтересу держави, тому що 
за допомогою турботи про стан здоров'я і добробут родини, особливо матері, 
забезпечується приріст здорового населення держави. Однак материнство 
пов'язане з рядом проблем, які були виявлені в ході дослідження.  
Державна підтримка і захист сім'ї, материнства, батьківства і дитинства 
забезпечуються, перш за все, належним правовим регулюванням відповідних 
відносин, що дають окремим категоріям громадян гарантії здійснення їх прав [20, 
с. 24]. 
У механізмі соціально-правового захисту материнства і дитинства на 
першому місці стоять соціальні грошові виплати – допомоги, компенсаційні 
виплати, субсидії. Серед них найважливіше значення має система державної 
допомоги громадянам, які мають дітей.  
Основна спрямованість державної демографічної політики здійснюється з 
метою сприяння народжуваності. Вона містить в собі: створення умов для 
активної професійної діяльності в поєднанні з батьківством, зниження відсотку 
захворюваності та смертності, покращення якісних рекомендацій громадян, щоб 
допомогти сім'ям з дітьми, підтримка пологів та материнства. Ці області 
необхідно привести у відповідність зі сферами соціальної політики в ключових 
областях, такі, як зайнятість, регулювання доходів, освіта, охорона здоров'я, 
професійна підготовка, соціальна підтримка [14, с. 106].  
На сьогоднішній день захист материнства гарантується за допомогою 
єдиного комплексу законних загальновизнаних заходів, що мають відношення до 
різних галузям прав.  
На рис.1.4 зображено відмінності в підходах органів державної влади 
суб'єктів України до системи державної допомоги громадянам, які мають дітей. 
17 
 
 
 Рис.1.4 – Відмінність в підходах надання фінансової допомоги сім’ям з 
дітьми залежно від органів державної влади  
Джерело: [21]  
До заходів фінансового характеру можна віднести:  
 комплекс різних видів державної допомоги і виплат, який включає в себе 
грошові допомоги, виплати, компенсації, які належать до відання держави, 
особисте страхування;  
 політику доходів, яка покликана заповнювати втрачений або 
недоотриманий дохід сімей, у яких є діти, через що надаються податкові пільги. 
Допомога в грошовій і натуральній формі повинна бути гарантією 
благополучного розвитку дітей і фінансовою стабільністю для їх сімей. Важливим 
заходом державної підтримки жінки з економічної точки зору є допомога по 
18 
 
вагітності та пологах, що дає право на оплачувану відпустку при народженні 
дитини. Однак фінансової підтримки сім’ї потребують і після народження дитини. 
Деякі фінансові гарантії, що надаються в Україні сім’ям з дітьми у 2022 
році, згруповані в таблиці  1.4 
Таблиця 1.4  
 Фінансові гарантії, що надаються в Україні сім’ям з дітьми у 2022 році  
Вид допомоги 2022 р. 
З січня З липня З грудня 
Допомога в зв’язку з вагітністю та пологами 620,25 650,00 671,00 
Допомога при народженні дитини 41280 
одноразова виплата: 10320 
щомісячна виплата (протягом 36 місяців): 860 
Допомога на дітей одиноким матерям: 
на дітей віком до 6 років 2100 2201 2272 
на дітей віком від 6 до 18 років 2618 2744 2833 
на дітей віком від 18 до 23 років 2481 2600 2684 
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування 
до 6 років (2,5 прожиткових мінімуми) 5 205 5 502,5 5 680,0 
від 6 до 18 років (2,5 прожиткових мінімуми) 7 350,0 7 703,50 7 952, 
до 6 років на дитину з інвалідністю (3,5 прожиткових мінімуми) 6 545,0 6 860,0 7 082,5 
від 6 років до 18 років на дитину з інвалідністю (3,5 прожиткових 9 163,0 9 604,0 9 915,5 
мінімуми) 
Допомога особі, яка доглядає за хворою дитиною 
До 6 років (200% прожиткового мінімум для дитини до 6 років) 4 200,0 4 402,0 4 544,0 
Від 6 років до 18 років (200% прожиткового мінімум для дитини від 6 5 236,0 5 488,0 5 666,0 
років до 18 років) 
19 
 
Тимчасова державна допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів 
на дітей віком до 6 років 1 050,0 1 100,5 1 136,0 
на дітей віком від 6 до 18 років 1 309,0 1 372,0 1 416,5 
Джерело: побудовано автором на основі [22]  
1.3. Міжнародний досвід соціального захисту сім'ї 
 
 Традиційно у всіх розвинених країнах соціальний захист базується на 
принципах солідарності та загальної участі людей у її фінансуванні. При 
організації фінансування використовуються як податкові, так і страхові джерела. 
Основними соціальними гарантіями є грошові допомоги, а також інші різновиди 
натуральної допомоги сім'ям при народженні та вихованні дітей.  
Тенденції останніх років показують, що багато країн скорочують видатки на 
соціальний захист. Внаслідок світової кризи деякі держави (Данія, Ірландія, 
Ізраїль) знизили розмір допомоги для дітей. У Латвії встановлено максимальну 
межу величини допомоги на дитину. У Кіпрі благополучні сім'ї були в принципі 
позбавлені можливості отримувати грошову допомогу на дітей. У зв'язку з чим, 
коло охоплення сімей з дітьми, що можуть отримувати  матеріальну допомогу, 
досить обмежене. Середній розмір витрат держави на допомогу сім'ям і дітям по 
всьому світу становить 0,4% ВВП. У країнах Західної Європи дані витрати 
складають 2,2 %, і найнижчі витрати припадають на Африку і Азіатсько-
Тихоокеанський регіон - 0,2 %.  
У кожній країні існує національне законодавство з питань захисту 
материнства, і воно різниться в залежності від держави. Аналіз даних 
Міжнародної організації праці (МОП) виявив, що в 157 з 185 країн відпустка у 
зв'язку з вагітністю та пологами становить не менше 12 тижнів. Є 98 країн, в яких 
відпустка триває не менше 14 тижнів і тільки в 42 країнах – 18 тижнів і більше. У 
країнах Близького Сходу і Африки відпустка по вагітності та пологах становить 
менше 12 тижнів 7.  
20 
 
В багатьох країнах Європи жінки можуть розраховувати на відпустку у 
зв'язку з вагітністю та пологами, що не перевищує 20 тижнів. Всього 12-14 тижнів 
відпустки передбачено в країнах Німеччини, Ісландії, Швеції, Швейцарії, це 
найкоротша за тривалістю відпустка у всіх країнах Європи. На найтриваліший 
розмір відпустки (58 тижнів) у зв'язку з вагітністю та пологами можуть 
розраховувати жінки, які проживають в Хорватії, а також в Албанії, Боснії і 
Герцеговині, Чорногорії та Великобританії – 52 тижні. Варто  зазначити, що в 
середньому розмір допомоги по вагітності та пологах в Європі складає 70 % і 
більше за винятком Словаччини, де розмір допомоги становить 65%. 
Стовідсотковий рівень фінансування встановлено в 25 країнах. У більшості країн 
основними джерелами фінансування даної допомоги є роботодавець і сам 
працівник, в деяких країнах таку роль також бере на себе уряд.  
Варто відзначити, найкращі умови жінкам під час вагітності та пологів 
надаються в Албанії, Великобританії та країнах колишньої Югославії: Боснії і 
Герцеговині, Хорватії, Чорногорії. У цих країнах тривалість відпустки по 
вагітності та пологах складає 52 тижні і виплати до 100% від попереднього 
заробітку. 
Найменший рівень соціальних гарантій відзначається в країнах Західної 
Європи. Жінки цих країн можуть отримати відпустку у зв'язку з вагітністю та 
пологами тривалістю всього 16 тижнів, проте розмір допомоги становитиме 100% 
від доходів за попередні періоди.  
Україна не входить до складу країн, які затвердили Конвенцію № 183. 
Однак соціальний захист матерів в Україна здійснюється безпосередньо за 
міжнародними стандартами. За розміром оплати, і тривалістю відпустки у зв'язку 
з вагітністю та пологами перевершує деякі європейські країни. До того ж в 
Україні існує продовжувана оплачувана відпустка по догляду за дитиною. Тривалі 
оплачувані відпустки тільки в Австрії, Білорусії, Угорщині, Польщі, Словаччині, 
Чехії та Швеції. Однак досить тривалу відпустку не можна протиставити розміру 
допомоги в цей період в інших європейських країнах. Статистика показує, що, 
21 
 
чим вище розмір допомоги по догляду за дитиною, тим менше  тривалість 
відпустки [23, с. 87].  
Лідерами є країни Скандинавії. На фінансування сімейних питань вони 
витрачають 4% ВВП. Аутсайдери – держави Південного регіону (Греція лише 
0,2% ВВП, Португалія 1,1% ВВП, Іспанія 0,4% ВВП, а Італія 0,8% ВВП. 
Непоганий рівень фінансування демонструють Німеччина (2,1% від ВВП) та 
Франція (3% від ВВП).  
Більшість країн виплачують допомогу сім’ям у грошовій формі (Австрія, 
Ірландія і Франція – понад 80% виплат йдуть грошима). Але деякі країни – Данія, 
Швеція, Німеччина – понад 33% виплат здійснюються у натуральній формі [23, с. 
90].  
Різниться і характер державної допомоги сім'ям з дітьми дошкільного віку. 
У Бельгії та Франції утримання дитини в дошкільному закладі безкоштовно для 
всіх - незалежно від доходу, в Данії та Німеччині доступно за дуже низьку плату.  
В Ірландії та Фінляндії від плати за утримання дитини-дошкільника 
звільняється одинокий батько, в ряді інших країн плата в цьому випадку значно 
знижується. Тільки в Греції, Іспанії та Великобританії держава не надає прямих 
субсидій батькам одинакам з дитиною дошкільного віку. В цілому видатки сім'ї 
на виховання дитини-дошкільника обходяться батькам від 36% від середньої 
заробітної плати в Греції і 23% у Великобританії до нуля в Бельгії і Франції і 3% в 
Німеччині [24]  
У Данії, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Австрії та 
Великобританії вагома допомога надається тільки сім'ям з одиноким батьком, 
заробіток якого не перевищує половини середнього по країні, у Фінляндії та 
Швеції - тільки батькам-одиначкам незалежно від доходу.  
Аналіз даних по 16 країнам OECD за 20-річний період, що розглядає всі 
форми підтримки сімей з дітьми, свідчить про те, що в цілому народжуваність 
вище там, де вище грошові виплати (в т.ч. грошове покриття, прив'язане до 
22 
 
розміру доходу), вище жіноча зайнятість і вище частка жінок, які працюють 
неповний робочий день. І народжуваність тим нижча, чим вищий рівень 
безробіття та гендерний розрив у заробітних платах [25, с. 170].  
 
2. АНАЛІЗ СИСТЕМИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МАТЕРИНСТВА І ДИТИНСТВА В 
УКРАЇНІ 
2.1.Основні проблеми соціального захисту населення в Україні та світі 
 
У зв’язку зі стрімкими інтеграційними та глобалізаційними процесами, що 
відбуваються у світі останнім часом збільшилася міждержавна міграція 
населення, що зумовлює необхідність поглиблення взаємодії різних як за рівнем 
розвитку, так і дотриманням прав і свобод держав у міжнародно-правовому 
регулюванні відносин у сфері соціального забезпечення. Звісно, з’являється 
потреба узгодити законодавства різних країн, що стосується низки 
найважливіших соціальних питань, зокрема, збереження права громадян на 
соціальне забезпечення при переїзді з однієї країни в іншу чи зміні постійного 
місця проживання. Це легко пояснити. Незважаючи на те, що система соціального 
забезпечення є національною, будується з урахуванням рівня економічного 
розвитку держави, специфіки соціально-демографічного складу населення, 
історичних і національно-культурних традицій, функціонує на основі 
внутрішньодержавного правопорядку, жодна країна не можна ігнорувати того 
факту, що саме право на соціальне забезпечення, його базисні умови мають 
відповідати міжнародним стандартам соціального забезпечення, які покликані 
гарантувати гідне життя кожній людині при настанні відповідних соціальних 
ризиків незалежно від статі, віку, тривалості перебування в певній країні.  
Усе  це дозволяє говорити про актуальність обраної теми, особливо в 
умовах інтеграції України з ЄС і розроблення стратегії сталого розвитку. 
Починаючи розгляд даної проблематики, передусім вкажемо, що першим кроком 
23 
 
на шляху наближення України до європейських і світових стандартів у різних 
сферах, у тому числі дотримання прав людини, забезпечення її захисту і 
підтримки, стала ратифікація Конвенції про захист прав людини і основних 
свобод, а також переглянутої Європейської соціальної партії. Як наслідок виникла 
необхідність розроблення теоретичної конструкції реформування як сфери 
соціально-трудових відносин, так і соціальної задля приведення їх у відповідність 
до міжнародних стандартів.  
Наведене, на наш погляд, повністю підтверджує слова А. В. Дутчак, що 
надання теоретичного обґрунтування «…виступає додатковим аргументом на 
користь розгляду вимог міжнародних стандартів як певних орієнтирів у 
правовому регулюванні національних систем соціального забезпечення. За 
стандартами Ради Європи і Європейського Союзу соціальне забезпечення 
віднесено до системи, яка включає, крім соціального забезпечення (через 
соціальне страхування), також інші форми соціального захисту, зокрема, 
державну соціальну допомогу, а також спеціальний і особливий (додатковий) 
соціальних захист для окремих категорій населення.  
Таке розуміння має важливе значення для національного законодавства, 
оскільки в Україні все ще немає загального закону про соціальний захист 
населення» [26]. Зрозуміло, це цілком логічно, оскільки згідно з універсальними 
та регіональними міжнародними актами у сфері прав людини право на соціальне 
забезпечення і соціальний захист реалізується на національному відповідно до 
структури і ресурсів кожної держави за допомогою створення дієвих механізмів і 
завдяки міжнародному співробітництву.  
Отже, правове регулювання соціального забезпечення здійснюється на двох 
рівнях: міжнародному та внутрішньодержавному. При цьому всі найважливіші 
питання у сфері соціального забезпечення вирішуються на 
внутрішньодержавному рівні, тому що тільки держава має повноваження, з 
одного боку, самостійно встановити національну систему соціального 
забезпечення, а з іншого – реалізувати в ній відповідні міжнародні стандарти, 
24 
 
визнавши обов’язковість тих чи інших міжнародних актів, уклавши міжнародні 
договори, що містять стандарти соціального забезпечення і захисту або 
використовуючи як орієнтири міжнародні акти рекомендаційного характеру.  
Докладно вивчаючи публікації з цього питання [26; 27; 28], вкажемо, що 
міжнародні стандарти соціального забезпечення мають певні ознаки:  
1) вони закріплені у правових актах міжнародного характеру (наприклад, у 
документах міжнародних організацій або в міждержавних договорах);  
2) спрямовані на регулювання суспільних відносин у сфері соціального 
забезпечення за допомогою взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного 
правопорядків;  
3) мають модельний характер, який дозволяє визначати і встановлювати 
засади соціального забезпечення, що дає державам учасницям за наявності 
достатніх фінансових і матеріальних ресурсів можливість підвищувати рівень 
соціальних гарантій;  
4) у механізмі міжнародно-правового регулювання соціального 
забезпечення виступають правовими засобами;  
5) є орієнтиром при формуванні національної системи соціального 
забезпечення, що мусить відповідати сучасним уявленням цивілізованого 
суспільства про умови і рівень соціальної підтримки населення;  
6) хоча є добровільно прийнятими (у разі ратифікації конвенцій чи угод, що 
їх закріплюють).  
Виходячи з цього, міжнародні стандарти соціального забезпечення слід 
розглядати як модельні правові засоби, послуговуючись якими держави  
встановлюють і реалізують узгоджені вимоги до сучасних систем соціального 
забезпечення.  
Спробуємо розібратися зі станом справ у нашій державі. Передусім 
наголосимо, що навіть після визнання стратегічним пріоритетом орієнтацію на 
25 
 
європейську модель український законодавець неодноразово використовував 
властиві для радянських часів пільги, які частіше за все напередодні чергових 
виборів впроваджувалися чи пропонувалися для нових категорій громадян.  
Як наслідок, держава, не маючи необхідних ресурсів, брала на себе 
додаткові зобов’язання у сфері соціального захисту і соціального забезпечення, 
що не мало жодного соціального чи економічного ефекту, крім встановлення 
привілеїв для представників певних професій або окремих соціальних груп. 
Звісно, так не може відбуватися, це неприпустимо.  
Крім того, чинне на сьогодні законодавство у сфері соціального захисту та 
соціального забезпечення, по-перше, складається з прийнятих у різний час і 
нерідко доволі суперечливих законодавчих актів, по-друге, встановлює значно 
більше різноманітних видів пільг, соціальних виплат і соціальних послуг, аніж це 
передбачено Конституцією чи міжнародно-правовими зобов’язаннями України. 
Враховуючи це, слід погодитися з Є. П. Яригіною, яка зазначала: 
«Міністерство соціальної політики України розробило План заходів з 
імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та 
Європейським Союзом – з іншої сторони на 2014-2017 роки, який містить 
комплекс тактичних заходів, вжиття яких сприятиме посиленню соціального 
захисту, що включає: модернізацію системи соціального страхування з метою 
підвищення ефективності управління вдосконалення механізму призначення 
страхових виплат, забезпечення фінансової стабільності фондів соціального 
страхування; профілактику й попередження підліткової злочинності, потрапляння 
у складні життєві обставини шляхом утворення й організації діяльності центрів 
соціальної підтримки дітей та сімей в адміністративно-територіальних одиницях  
України; вжиття заходів щодо посилення адресності надання пільг, тобто 
запровадження механізмів надання пільг окремим категоріям громадян за 
соціальною ознакою з урахуванням їх доходів; реалізацію пілотного проекту 
Світового банку «Модернізація системи соціальної підтримки населення» щодо 
залучення до зайнятості непрацюючих працездатних одержувачів допомоги 
26 
 
малозабезпеченим сім’ям; вивчення й аналіз міжнародного досвіду (держав–
членів ЄС) щодо запровадження методів вимірювання інвестиційного ризику, 
процесів управління ризиком і розподілу стратегічних активів, забезпечення 
фінансової стабільності пенсійної системи; опрацювання змін до законодавства 
задля вдосконалення сфери пенсійного забезпечення» [28, с. 158].  
У продовження можемо додати, що різноманіття міжнародних стандартів 
соціального забезпечення дозволяє державам формувати й удосконалювати 
національні системи соціального забезпечення з урахуванням тих із них, яким 
відповідають економічні, політичні, демографічні та інші умови конкретної 
країни. Саме, мабуть, з огляду на це науковці акцентують на тому, що міжнародні 
стандарти соціального забезпечення можуть поділятися залежно від:  
а) характеру і ступеня деталізації на загальні і спеціальні;  
б) сфери соціальної політики, в яких реалізуються ті чи інші міжнародні 
стандарти, а також рівня правового регулювання (універсальний, регіональний, 
міждержавний, або всесвітні (універсальні) та регіональні, зокрема європейські, 
як пропонує Н. Б. Болотіна [29, с. 5]);  
в) особливостей об’єкта правового регулювання (консолідовані і 
диференційовані, до перших з них належать стандарти, що стосуються всієї 
системи соціального забезпечення і охоплюють більшість або кілька його видів, а 
диференційовані мають одиничний об’єкт правового регулювання, тобто йдеться 
про окрему організаційно-правову форму або вид соціального забезпечення, 
соціальні виплати деяким категоріям осіб);  
г) ступеня обов’язковості їх реалізації (рекомендаційні, що містяться в 
документах «м’якого» права або не ратифікованих державою договорах, з огляду 
на це носять лише характер рекомендацій, й обов’язкові, зафіксовані в 
ратифікованих державою договорах і мусять бути реалізовані нею в 
обов’язковому порядку).  
27 
 
Наведена класифікація, яка не є вичерпною, зайвий раз підтверджує їх 
значний потенціал у механізмі міжнародно-правового регулювання соціального 
забезпечення, реалізація якого на різних рівнях здатна забезпечити певним 
категоріям населення в окремих державах такий обсяг захисту від соціальних 
ризиків, що відповідав би сучасним уявленням про норму.  
На жаль, змушені констатувати наступне: незважаючи на те, що більшість 
Конвенцій МОП у сфері соціального забезпечення була ратифіковані Україною, 
зафіксовані в них стандарти не набули характеру обов’язковості, вони лише (і не 
завжди повною мірою) враховуються (тобто беруться за орієнтири) при 
вдосконаленні вітчизняного законодавства. Мабуть, саме це можна вважати 
причиною того, що за сучасного стану вітчизняного законодавства існує 
невідповідність розмірів пенсій і виплат вимогам міжнародних і 
загальноєвропейських стандартів, які, як наголошувалося, передбачають 
мінімальні соціальні норми і нормативи [30].  
Підсумовуючи, маємо констатувати, що законодавство України ще не 
повною мірою відповідає вимогам конвенцій МОП та інших організацій. Це 
стосується, зокрема, допомог у зв’язку з безробіттям, бо їх розмір мізерний (і це 
при тому, що за конвенціями обсяг конкретного виду матеріального забезпечення 
не може бути нижчим за обсяг, зафіксований міжнародним актом [30]. 
 Крім того, нині точиться дискусія щодо прийнятності вимоги наявності 30- 
річного стажу сплати внесків або роботи за наймом для нарахування пенсії, а 
також щодо того, що виплата допомоги в разі інвалідності або у зв’язку з втратою 
годувальника може бути припинена за встановлених умов, тобто коли одержувач 
займається діяльністю, яка дає можливість отримання прибутку. Навіть  
підвищення мінімальної  пенсії (доведення її до рівня прожиткового мінімуму) не 
змінило ситуації, нині більшості пенсіонерів отримує пенсії за віком, розмір яких 
не відповідає міжнародним стандартам. Таким чином, непрацездатні особи, які 
заробили за своє життя право на трудову пенсію, все одно залишаються за 
порогом бідності.  
28 
 
У той же час конвенції розробляються й приймаються, щоб поступово 
розширювати сфери охопленості, збільшувати строки виплати допомог, 
підвищувати рівень забезпечення.  
Ведучи мову про міжнародні стандарти, не можемо оминути таких 
регіональних актів, як Європейська соціальна хартія (переглянута), в якій 
закріплено можливість держави самостійно визначати обсяг взятих на себе 
зобов’язань (добровільних самообмежень), а отже, і гарантований рівень захисту 
своїх громадян від соціальних ризиків, Європейський кодекс соціального 
забезпечення, Конвенції Міжнародної організації праці (далі – МОП) № 118 «Про 
рівноправність громадян країни та іноземців і осіб без громадянства в галузі 
соціального забезпечення», № 157 «Про встановлення міжнародної системи 
збереження прав у галузі соціального забезпечення», Європейська конвенція про 
соціальне забезпечення, що мають важливе значення [27; 31; 32].  
Ця теза не викликає заперечень, оскільки МОП у своїй діяльності з 
розробки норм соціального забезпечення найбільшу увагу звертала на процес 
координації національних систем. Більш того, ця організація заклала фундамент 
основних соціальних стандартів. Це знайшло своє відображення у визначенні 
видів допомог та умов їх призначення, встановленні переліку соціальних ризиків, 
за яких особа набуває права на соціальне забезпечення, також були вироблені та 
нормативно закріплені його мінімальні норми – розміри, тривалість виплат, коло 
осіб, на яке воно поширювалося та ін.  
Варто додати, що соціальне право ЄС досягло кращих результатів, ніж 
право окремих країн у сфері соціального захисту, а європейська система 
соціального забезпечення, основи якої були сформовані в першій половині ХХ ст., 
зараз є найбільш розвиненою у світі [33]. Оскільки дані міжнародні документи (їх 
положення) Україною ратифіковані, то це передусім означає, що наша країна 
визнає необхідність реалізації міжнародних стандартів соціального забезпечення. 
У той же час слід погодитися з С. Бичковим, який зазначає, що специфіка та 
особливості розвитку нашої держави не дають змоги автоматично перенести 
29 
 
загальновизнані міжнародні акти з соціального захисту населення в законодавство 
України, адже вони розраховані на розвинені та стабільні ринкові відносини.  
Таким чином, трансформація соціального захисту населення України з 
урахуванням набутого світового досвіду потребує особливого підходу при зміні 
принципів її побудови, виходячи з реалій розвитку [33]. Проаналізувавши стан 
справ у нашій державі з позицій дотримання стандартів, можна зазначити, що 
наразі не вирішено проблему реалізації міжнародно-правових гарантій соціальних 
прав громадян і міжнародно-правових зобов’язань України щодо модернізації 
діючої системи соціального захисту в національному законодавстві. У переважній 
більшості випадків закони з питань ратифікації міжнародних договорів 
приймаються без одночасного прийняття нових або внесення змін до чинних 
законів України, що випливають із цих договорів.  
Отже, Україна визнає міжнародні стандарти в соціальній сфері, але не 
вживає достатніх заходів для їх практичної реалізації. Отже, можемо зробити 
наступні висновки:  
1. Міжнародна організація праці визначила основні соціальні стандарти. Це 
знайшло своє відображення у визначенні видів допомог та умов їх призначення, 
встановленні переліку соціальних ризиків, за яких особа набуває права на 
соціальне забезпечення, також були вироблені й нормативно закріплені його 
мінімальні норми – розміри, тривалість виплат, коло осіб, на яке воно 
поширювалося та ін.  
2. За стандартами Ради Європи та Європейського Союзу соціальне 
забезпечення віднесено до системи, яка включає, крім соціального забезпечення 
(через соціальне страхування), також інші форми соціального захисту, зокрема, 
державну соціальну допомогу, а також спеціальний і особливий (додатковий) 
соціальних захист для окремих категорій населення.  
30 
 
3. Нині існує необхідність поступового реформування вітчизняної системи 
соціального забезпечення з метою максимально можливого її наближення до 
відповідних міжнародних стандартів, закріпленим в актах МОП. 
2.2. Особливості соціального захисту сьогодення в Україні 
 
Система надання соціальних послуг населенню є доволі ускладненою 
підсистемою цілісної системи органів державного управління, де центральним 
органом є Міністерство соціальної політики України, яке повинно забезпечувати 
формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної захисту 
громадян країни. Соціальна політика виступає одним із основних факторів 
регулювання забезпечення соціального рівня добробуту населення країн які 
розвиваються. Структурні підрозділи МСПУ на місцевому рівні складають 
регіональне управління.  
Система соціального захисту населення України має розгалужену 
регіональну структуру соціальних закладів та установ, завдяки яким надаються 
соціальні послуги певним групам населення. Усі установи і заклади, які надають 
такі послуги мають складну ієрархічну будову, від регіональних закладів до 
мультидисциплінарних команд фахівців (представники як соціальних служб, так і 
працівники інших підприємств, організацій та установ, а також волонтери).  
Проте, цільове використання коштів вимагає більш злагодженого підходу 
до застосування технологій фінансового та організаційного менеджменту, 
оскільки в Україні соціальна політика є більш зосереджена на цільове 
фінансування соціальних бюджетних статей ніж на адресну допомогу окремим 
категоріям населення. Що стосується України, то за період становлення її 
державності система соціального захисту населення зазнала кардинальних змін 
від пострадянської системи “зрівнювання” до європейської системи 
“диференціації”.  
Проте, на думку багатьох науковців, в даній сфері відбулися суто 
теоретичні зміни, які пов’язані з методами залучення джерел фінансування та 
31 
 
механізмом здійснення соціальних виплат. Перед Україною постали розширені 
зобов’язання щодо дотримання міжнародних соціальних стандартів, які 
вимагають диверсифікації каналів проведення соціальних виплат та делегування 
частини соціальних функцій центрального уряду домогосподарствам та 
корпоративному сектору.  
На даний час всі держави члени Ради Європи ратифікували Європейську 
соціальну хартію, Україна підписала Європейську соціальну хартію 7 травня 1996 
р. і тільки Законом України від 14 вересня 2006 р. № 137V ратифікувала цей 
документ. Оскільки об’єктами та суб’єктами соціальної політики виступають з 
однієї сторони державні інститути, а з іншої – населення країни, то доцільно 
розглядати комплексну систему соціального захисту як державний інститут опіки 
найменш захищеного прошарку населення (Додаток А).  
Відповідно до інституційної парадигми “соціальний захист населення – 
відносини між суспільством та соціально вразливими верствами соціуму з 
приводу отримання ними економічних благ (соціальні виплати, допомоги, 
компенсації, пільги, податкові знижки та кредити) для забезпечення існуючих у 
країні соціальних стандартів через діяльність відповідних інститутів (соціальні 
гарантії, соціальні стандарти, соціальні нормативи, державні та громадські 
організації, фонди і установи, а також корпорації і міжнародні інституції)” [34].  
Як зазначалося нами раніше, в Україні до пільгових категорій громадян, які 
потребують соціального захисту від держави визнаються:  
1. Малозабезпечені сім’ї.  
2. Громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.  
3. Фізичні особи, які надають соціальні послуги.  
4. Жінки, яким присвоєно почесне звання України «Мати-героїня».  
5. Особи, які постраждали від торгівлі людьми.  
6. Багатодітні сім’ї.  
32 
 
7. Учасники бойових дій.  
8. Матері-одиначки.  
9. Особи з особливими потребами, яких в Україні, на жаль, мовою закону 
називають людьми з обмеженими можливостями.  
Пропонуємо розглянути кожну з перелічених категорій.  
1. Матеріальна допомога малозабезпеченим призначається виходячи з 
сукупного доходу сім'ї, члени якої постійно проживають в Україні і зареєстровані 
за однією адресою. Щоб зрозуміти чи є сім'я малозабезпеченою, порівнюється 
середній дохід всіх членів сім'ї за 6 місяців, що передують зверненню, з 
прожитковим мінімумом для відповідних категорій, до яких відносяться члени 
сім'ї. До розрахунку не включається допомога на дітей, над якими встановлена 
опіка чи піклування. Цей вид допомоги можна отримати через портал iGov 
(послуга – Призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим 
сім’ям). Рішення приймається протягом десяти днів на термін 6 місяців.  
2. Усі постраждалі від Чорнобильської катастрофи поділяються на 4 
категорії та діти:  
1 категорія – інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на 
Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких 
встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, 
хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.  
2 категорія – учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, 
які працювали у зоні відчуження:  
- з моменту аварії до 1 липня 1986 року – незалежно від кількості робочих 
днів;  
- з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року – не менше 5 календарних 
днів; 
33 
 
- у 1987 році – не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від 
Чорнобильської катастрофи;  
- евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на 
момент евакуації перебували у стані внутриутробного розвитку, після досягнення 
ними повноліття);  
- особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) 
відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення  
3 категорія – учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, 
які працювали:  
- у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року – від 1 до 5 
календарних днів;  
- у зоні відчуження в 1987 році – від 1 до 14 календарних днів;  
- у зоні відчуження в 1988-1990 роках – не менше 30 календарних днів;  
- на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або 
їх будівництві – не менше 14 календарних днів у 1986 році, а також потерпілі від 
Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які:  
- постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та 
гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 
січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше 
двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення – не 
менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;  
 - постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у 
зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за 
умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи 
постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох 
років, а у зоні гарантованого добровільного відселення – не менше трьох років.  
34 
 
4 категорія – особи, які постійно проживають або постійно працюють чи 
постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, 
за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи 
постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.  
Особи, що постраждали від Чорнобильської катастрофи можуть звернутись 
до органів соцзахисту за наступними виплатами:  
- одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на 
Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи; 
- одноразова компенсація дітям, які стали інвалідами внаслідок 
Чорнобильської катастрофи; 
- одноразова компенсація сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, 
віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та 
смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою;  
- щорічна допомога на оздоровлення; - компенсація вартості самостійного 
санаторно-курортного лікування;  
- компенсація проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад 
автомобільним, або повітряним, або залізничним, або водним транспортом 
особам, віднесеним до категорій 1 та 2;  
- щомісячна грошова допомогу у зв’язку з обмеженням споживання 
продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного 
господарства;  
- компенсація 50 (25) процентів вартості продуктів харчування за 
медичними (фізіологічними) нормами, встановленими Міністерством охорони 
здоров’я України, громадянам, які віднесені до категорій 1 та 2;  
- щомісячна грошова допомогу батькам потерпілих дітей, які перебувають у 
державних та комунальних дошкільних закладах освіти (за дні відвідування та 
невідвідування);  
35 
 
- щомісячна виплата на дітей шкільного віку;  
- грошова компенсація на дітей, які не харчуються в навчальних закладах, 
розташованих на територіях радіоактивного забруднення, та дітей, які є 
інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи і не харчуються в навчальних 
закладах, а також за всі дні, коли вони не відвідували ці заклади;  
- грошова компенсація батькам потерпілих дітей, які не відвідують дитячі 
дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади (у тому числі і тих, які не 
знаходяться в обліковому складі шкіл), якщо діти не перебувають на повному 
державному забезпеченні.  
3. Непрацюючій фізичній особі, яка надає соціальні послуги громадянам 
похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до 
самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що 
обслуговуються соціальними службами) призначається щомісячна виплата. 
Фізична особа, яка надає соціальні послуги, має право одержувати тільки 
одну компенсацію незалежно від кількості обслуговуваних осіб, видів та обсягу 
послуг.  
4. Почесне звання України «Мати-героїня» присвоюється жінкам, які 
народили та виховали до восьмирічного віку п’ятьох і більше дітей, в тому числі 
усиновлених відповідно до чинного законодавства.  
Для отримання почесного звання «Мати-героїня» потрібно звернутися до 
органів місцевого самоврядування, які мають підготувати й надіслати через 
обласні державні адміністрації до Секретаріату Президента всі  необхідні 
документи (подання, нагородний лист, протоколи, свідоцтва про народження 
дітей тощо) для отримання цього звання.  
Після отримання цього звання жінкам виплачується одноразова грошова 
допомога в десятикратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для 
працездатних осіб. Цей вид допомоги можна отримати через портал iGov (послуга 
36 
 
– Призначення одноразової винагороди жінкам, яким присвоєно почесне звання 
"Мати-героїня"). Мати-героїня також має право звернутись за цією допомогою до 
органів соцзахисту.  
5. Особа, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, подає за 
місцем перебування до місцевої держадміністрації заяву, після чого проходить 
співбесіду. За результатами співбесіди видається довідка про встановлення 
статусу особи, що постраждала від торгівлі людьми.  
Після надання статусу можна отримати матеріальну допомогу. Для цього 
особа або законний представник дитини, яка постраждала від торгівлі людьми і 
розлучена із сім’єю, або недієздатної особи подає до органу соціального захисту 
населення за місцем проживання (перебування) зазначеної особи такі документи:  
 заяву;  
 копію довідки про встановлення статусу особи, яка постраждала від 
торгівлі людьми;  
 копію документа, що посвідчує особу;  
 копію документа, що підтверджує непрацездатність особи (у разі потреби).  
6. Крім усіх видів допомоги на дітей, а також допомоги, що визначена 
малозабезпеченим родинам, законодавство передбачає спеціальні пільги для 
багатодітних родин.  
Багатодітні сім’ї – це сім’ї, в яких подружжя (чоловік та жінка) перебуває у 
зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей.  
Також багатодітною сім’єю вважається сім’я, в якій є тільки один з 
подружжя, який самостійно виховує трьох і більше дітей.  
До складу багатодітної сім’ї включаються також діти, які навчаються за 
денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих 
37 
 
навчальних закладах, – до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до 
досягнення ними 23 років.  
Сім’ї, які утворені шляхом повторного шлюбу батьків та спільного 
виховання трьох та більше дітей від попередніх шлюбів без їх усиновлення, 
прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу не відносяться до категорії 
багатодітних сімей. 
Через портал iGov багатодітним сім’ям можна отримати наступні послуги:  
 Отримання дублікату посвідчення багатодітної сім'ї та дитини з 
багатодітної сім'ї у разі його втрати;  
 Подовження строку дії посвідчень багатодітної сім'ї у разі навчання 
дитини за денною формою після 18-річного віку;  
 Вклеювання фотографії у посвідчення дитини з багатодітної сім'ї у зв'язку 
з досягненням 14-річного віку;  
 Продовження строку дії посвідчень багатодітної сім'ї у зв'язку з 
народженням дитини;  
 Видача довідки про те, що за місцем реєстрації батька або матері 
посвідчення батьків та дитини з багатодітної сім'ї не видавались;  
 Видача посвідчення батьків багатодітної сім'ї та посвідчення дитини з 
багатодітної сім'ї;  
 Встановлення статусу батьків та дитини з багатодітної сім’ї (видача 
посвідчень);  
 Надання довідки про перебування в єдиному банку даних багатодітних 
сімей;  
 Внесення змін до єдиного банку даних багатодітних сімей;  
 Виведення з єдиного банку даних багатодітних сімей.  
38 
 
7. Відповідно до ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального 
захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових 
завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з’єднань, 
об’єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у 
партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у 
мирний час.  
До Закону було внесено зміни до цього закону, відповідно до яких 
військові, які беруть участь в ООС, прирівняли до учасників бойових дій. Отже, 
тепер вони мають право на пільги, передбачені для учасників бойових дій.  
Соціальні виплати для військовослужбовців:  
1) виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 
процентів середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи.  
2) учасникам бойових дій, які втратили працездатність, виплати 
підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму (пенсії, щомісячне 
довічне грошове утримання або державна соціальна допомога, що виплачується 
замість пенсії).  
3) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова 
допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України. Виплата 
разової грошової допомоги проводиться управлінням праці та соціального захисту 
населення за місцем проживання одержувача. Для цього подавати будь-які 
документи не потрібно. Органи соціального захисту населення спільно з 
установами, в яких ветерани війни перебувають на обліку, самі формують списки 
ветеранів війни.  
4) інвалідам війни та учасникам бойових дій, у яких щомісячний розмір 
пенсійних виплат не досягає певного встановленого рівня, виплачується 
щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до 
зазначених розмірів.  
39 
 
Сума грошової допомоги у разі отримання ушкодження здоров’ю залежить 
від встановленої військовослужбовцю, військовозобов’язаному та резервісту 
інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності. 
Виплата одноразової грошової допомоги проводиться обласними 
військовими комісаріатами рівними частками членам сім’ї, батькам та 
утриманцям загиблого військовослужбовця (перераховується на банківські 
рахунки).  
Через складну ієрархію інститутів соціального захисту населення дуже 
важко прослідити за джерелами фінансування соціальних статей витрат як на 
державному, так і на місцевих (територіальних) рівнях. Згідно статистичних 
показників соціальна сфера в Україні є недофінансованою через відсутність 
належного бюджетного фінансування.  
В країнах Європи захищеними статтями видатків держбюджетів є видатки 
соціального характеру. Найбільш питому вагу в європейських бюджетах 
займають видатки на соціальні потреби. Уряду України необхідно встановити 
державні мінімальні стандарти, які повинні зафіксувати межу показників якості та 
обсягу надання соціальних послуг населенню нижче якої вони не повинні 
опускатися. Світовій практиці також непритаманні стратегії відміни або 
скорочення конкретних соціальних програм у випадку їхніх державних 
недофінансувань, що досить часто реалізуються в Україні.  
Оскільки соціальний сектор включає в себе політику щодо рівня зайнятості, 
безробіття, а також охорони здоров’я, освіти і науки, то соціальні програми 
повинні бути не тільки захищені урядом країни, але й переглядатися та 
збільшуватися за умов зростання бюджетних доходів [35]. Основними причинами 
недофінансування соціальної сфери являються не тільки нестача державних 
фінансів та дефіцити місцевих бюджетів, але й тому що не розробляються нові 
нетрадиційні для економіки країни – недержавні кошти, такі як створення 
соціальних фондів та залучення приватного бізнесу. Фінансове забезпечення 
40 
 
соціальної сфери розглядається як комплексна підсистема фінансово-кредитного 
механізму, методу покриття витрат, методу фінансового впливу на соціально-
економічні процеси та сукупність грошових фондів (рис. 2.1). 
 
 Рис. 2.1 Система фінансового забезпечення соціальної сфери  
Під фінансовим забезпеченням соціальної сфери розуміють цілісну систему 
організації фінансових відносин, які включають відповідні форми, методи та 
інструменти їх реалізації, в процесі мобілізації та розподілу фінансових ресурсів з 
метою створення умов для ефективного функціонування соціальної сфери в 
Україні на основі вирішення відповідних завдань, зумовлених соціальними 
функціями держави [36, с. 30]. З рисунку 2.1 видно, що система фінансування 
соціальної сфери складається з бюджетних та позабюджетних коштів. 
Позабюджетне фінансування здійснюється за рахунок самофінансування, 
мобілізація коштів з інших джерел фінансування та кредитування. В Україні 
найменш поширеною практикою є формування інших джерел для фінансування 
соціальної сфери, які включають спонсорські кошти, фінансування з державних 
цільових фондів, а також надходження від громадських та благодійних фондів.  
41 
 
Встановивши структуру та джерела фінансового забезпечення соціальної 
сфери, доцільно провести аналіз обсягів та динаміки фінансових ресурсів, котрі 
призначені для її фінансування. Наявну в Україні ситуацію з державним 
фінансуванням соціальної сфери наочно показано на рис. 2.2 та рис. 2.3. 
42 
 
500 000
450 000
30 049 
34 379 
18 886 
400 000
27 171 21 583 
16 444 
93 230 33 521 
350 000
89 816 34 728 27 314 
85 662 
300 000 23 675 30 472 
17 535 
17 962 
11 926 51 323 
10 886 
250 000
137 648 94 201 
62 952 15 432 
10 363 
134 514 
200 000
8 957 
7 850 
150 000 101 340 
6 768 
255 692 
214 298 
100 000 5 025 187 100 
165 706 
136 616 
50 000 94 610 
0
2016 2017 2018 2019 2020 2021
Період 
Освіта Пенсії Соц. Захист Медицина Культура і спорт Комунальне господарство 
 
Рис. 2.2 - напрями бюджетного фінансування соціальної сфери протягом 
2017-2021 рр. млн. грн. на місцевому рівні   
млн. грн 
43 
 
700 000
600 000
365 
304 
500 000
170 033 
128 067 
400 000
118 207 
108 120 109 
300 000
38 562 
36 358 
297 
22 618 
17 
200 000 13 13 775 
12 456 16 729 
9 379 11 020 
200 631 
202 280 
182 270 
150 091 
100 000 142 586 133 459 
59 651 68 554 
34 825 41 140 44 323 51 658 
0
2016 2017 2018 2019 2020 2021
Название оси 
Освіта Пенсії Соц. захист Медицина Культура та спорт Комунальне господарство 
 
Рис. 2.3 - Напрями бюджетного фінансування соціальної сфери протягом 
2016-2021 рр., млн. грн. на державному рівні 
млн. грн 
44 
 
Проаналізувавши фінансування соціальної сфери на місцевих та 
державному рівнях, необхідно зазначити, що за 2016-2021 рр. найбільший обсяг 
коштів спрямовувався на фінансування освіти, медицину та комунальні 
підприємства. Також бачимо тенденцію починаючи з 2019 р. на зменшення 
видатків на соціальний захист на місцевому рівні, та збільшенні на державному 
рівні.  медицину. 
Проте, видатки на соціальний захист з місцевих бюджетів в 2021 р. 
становлять лише 4,8% від обсягів місцевого фінансування і не є достатніми для 
реформування системи соціального захисту населення. Найменше фінансуються 
пенсії -2,9%, соц. Захист – 4,8% та культура і спорт – 7,3 (рис. 2.4). Їх обсяг 
залишається на критичному рівні не зважаючи на всі зусилля влади модернізувати 
дані структурні елементи (напрями) соціальної сфери.  
2021 р. 
8,9% 
7,3% 
8,1% 
4,8% 
2,9% 
68% 
Освіта Пенсії Соц. Захист Медицина Культура і спорт Комунальне підприємство 
Рис. 2.4 - видатки на соціальний захист з місцевих бюджетів в 2021 р 
Розглянемо питому вагу кожного компонента в структурі доходів населення 
України за 2018-2021 рр., % (рис. 2.5). 
45 
 
50
47,1 47 47,4 
45,9 
45
40
36,5 
35 33,6 
32,5 31,8 
30
25
20 17,6 18,1 17,9 
14,7 
15
10
5 2,8 3,1 2,6 
1,4 
0
Заробітна плата Прибуток та змішаний дохід Дохід від власності Соціальні допомоги та інші 
(одержані) трансферти 
Название оси 
2018 2019 2020 ІІ квартал 2021  
 
Рис. 2.5 - структура доходів населення України за 2018-2021 рр., %  
Питома вага заробітної плати в структурі доходів населення становила 47,1 
%. Доходи у вигляді прибутку та змішаного доходу склали 14,7 %, одержані 
доходи від власності – 1,4 %, а соціальні допомоги та інші одержані поточні 
трансферти – 36,5 %.  
Результат аналізу обсягів соціального фінансування свідчить проте що 
система соціального захисту населення не є ефективною, оскільки не повністю 
забезпечує потреби окремих мало захищених верств населення, що вимагає їхньої 
реструктуризації. Найпершим кроком в реформах є зміна базових існуючих 
параметрів соціальної захищеності населення (рис. 2.6).  
Питома вага ( %) 
46 
 
 
Рис. 2.6 -  параметри соціальної захищеності населення України 
Мінсоцполітики у 2020 році продовжувало реформування соціальної сфери 
та спрямовувало свою діяльність на виконання завдань, визначених Програмою 
діяльності Кабінету Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 
12.06.2020 № 471) і планом пріоритетних дій Уряду на 2020 рік (розпорядження 
Кабінету Міністрів України від 09.09.2020 №1133-р). 
Основна увага зосереджувалась на виконанні завдань щодо зростання 
основних державних соціальних стандартів та гарантій; підвищення рівня 
пенсійного забезпечення; підтримки застрахованих осіб; соціальної підтримки 
громадян, в тому числі осіб з інвалідністю; надання соціальних послуг; посилення 
захисту прав дітей; розвитку сімейних форм виховання; захисту прав і свобод 
людини. 
Підвищено рівень забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних 
осіб, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям, – із 
21 % до 25 %; для дітей, які виховуються у малозабезпечених сім’ях, – із 85 % до 
130 відсотків.  
47 
 
Збільшено розміри державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, 
позбавлених батьківського піклування, які виховуються в сім’ях опікунів 
(піклувальників), – з 2 до 2,5 прожиткового мінімуму, на дитину з  
інвалідністю – до 3,5. 
Протягом 2012- 2016 рр. проведено ряд законодавчих, територіальних та 
фінансових реформ. У 2013-2016 роках прийнято та затверджено наказами 
Мінсоцполітики та зареєстровано в Мін’юсті 19 державних стандартів соціальних 
послуг, з яких ряд – у 2016 р. (рис. 2.7).   
Рис. 2.7 - Стандартизація соціальних послуг в Україні 
48 
 
В Україні проходить децентралізація влади, яка істотно впливає на 
формування нової системи соціального захисту населення. У процесі об’єднання 
111 
287 
667 
Територіальні центри соціального обслуговування 
Будинки інтернати для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю  
територіальних громад 2 територіальні центри соціального обслуговування: 
Закарпатська та Одеська області реорганізовано у відділення соціальної допомоги 
вдома, 2 територіальні центри об’єднано в один: м. Кам’янець-Подільський 
Хмельницької області [37]. На даний час соціальні послуги надають більше 1000 
закладів (рис. 2.8).  
Рис. 2.8 - Мережа закладів та установ, що надають соціальні послуги  
Соціальна сфера потребує подальших реформ у таких напрямках:  
1. Децентралізація територіальних громад з концентрацією центрів надання 
соціальних послуг.  
2. Створення нових підходів в організації роботи системи надання 
соціальних послуг, що надаються окремим верствам населення.  
3. Встановлення мінімального базового пакета (рівня) соціальних послуг, 
що повинен забезпечуватися на рівні територіальної громади.  
49 
 
4. Впровадження адресної соціальної допомоги, яка б забезпечувала базові 
потреби окремих малозахищених категорій населення.  
5. Залучення недержавних організацій з метою посилення конкуренції на 
ринку надання соціальних послуг.  
Соціальна сфера посідає чільне місце серед усіх життєво-важливих сфер, які 
допомагають окремій категорії населення країни досягнути встановлених 
параметрів якості життя окремих малозахищених верств з метою забезпечення 
мінімальних рівнів соціального захисту. Уряд країни повинен керуватися 
принципом, що кожне суспільство є відповідальне за соціальний добробут 
громадян.  
Реформа у сфері соціального захисту відбувається поетапно фокусуючись 
на концепції прав людини щодо гарантування їй мінімального рівня 
матеріального добробуту на безповоротній основі. Проте, рівень захищеності 
окремих категорій населення в більшості не досягає мінімально встановлених 
світовою практикою параметрів.  
Потребують розробки та впровадження окремі напрями вдосконалення 
системи надання соціальних допомог в Україні, а саме, створення спеціальних 
комісій для проведення соціальної роботи та виконання соціальних функцій з 
метою попередження виникнення складних життєвих обставин в окремих 
категоріях населення, які перебувають в зоні ризику появи останніх, проведення 
децентралізації соціальної сфери, створення функціональних комісій для 
проведення комплексної оцінки потреб окремих категорій малозабезпечених 
верств населення, а також розроблення соціальних програм надання адресної 
допомоги. 
2.3. Аналіз соціальних гарантій, що надаються сім’ям з дітьми  
 
50 
 
В даному розділі дипломної роботи буде здійснено аналіз основних 
соціальних гарантій, що надаються урядом нашої країни матерям, дітям та сім’ям 
з дітьми.  
 
 
 
 
Таблиця 2.1 
Аналіз динаміки прожиткового мінімуму дітей за 2018-2022 роки (грн) 
Період Відхи-
лення 2022 
 Вік 2022 до 
дитини 05.18 10.18 05.19 10.19 05.20 10.20 05.21 10.21 05.22 10.22 до 2016 
2018 % 
% 
1.Прожитковий мінімум (ПМ) на одну особу 
145,7 
До 6 р. 1559 1626 1699 1779 1859 1921 2013 2100 2201 2272 +713 
% 
6-18 р. 1944 2027 2118 2218 2318 2395 2510 2618 2744 2833 +889 148 % 
2.Мінімальний розмір аліментів на 1 дитину, грн 
До 6 р. 746,00 746,00 813,00 849,50 889,50 889,50 1255 1050 1100,5 1136 +390 152 % 
6-18 р.. 930,00 930,00 1013,5 1109 1159 1197 1255 1309 1372 1416,5 +486,5 152 % 
 
Джерело: розраховано автором на основі [38]  
51 
 
З наведених даних видно (табл. 2.1) , що для дітей віком до 6 років 
збільшення прожиткового мінімуму становить 713 грн, а від 6 до 18 років ще 
більше – 889 грн  
Мінімальний розмір аліментів на 1 дитину до 6 років за останні 5 роки 
збільшився на 390 грн, а від 6 до 18 років збільшився на 486,5 грн . 
 
 
 
 
Таблиця 2.2 
Аналіз динаміки допомоги на дітей за 2016-2022 роки (грн)  
Показник  Період Відхи 2022 
05.18 10.18 05.19 10.19 05.20 10.20 05.21 10.21 05.22 10.22 лення до 
2022 2016 
до % 
2016 
грн 
1. Допомога на дітей одиноким матерям (максимальний розмір): 
-для дітей віком 1559 1626 1699 1779 1859 1921 2013 2100 2101 2272 +713 145,7 
до 6 р. % 
Для дітей віком 1944 2027 2118 2218 2318 2395 2510 2618 2744 2833 +889 145,7 
від 6 до 18 р. % 
від 18 до 23 років 1841 1921 2007 2102 2197 2270 2379 2481 2600 2684 +843 145,7 
(за умови  % 
навчання) 
2. Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням (максимальний розмір): 
-для дітей віком 3118 3252 3398 3558 3718 3842 5032,5 5250 5502,5 5680 +2562 182% 
до 6 р. 
Для дітей віком 3888 4054 4236 4436 4636 4790 6275 6545 6860 7082 +3194 182% 
від 6 до 18 р.  
 
52 
 
Джерело: розраховано автором на основі [38]  
Як ми можемо побачити з таблиці 2.2 допомога на дітей одиноким матерям 
за останні 5 років збільшилася аналогічно до дитячого прожиткового мінімуму 
відповідної вікової категорії, тобто на 45,7,8%. Для мам студентів від 18 до 23 
років максимальний розмір допомоги збільшився на 843 грн (від 1841 грн у 2018 
році до 2684 грн у грудні 2022 року). 
 Суттєво зросла фінансова підтримка усиновлених дітей та дітей під опікою. 
На кожну дитину держава збільшила щомісячні виплати на 2562 грн для малюків 
до 6 років, та на 3194 грн для підлітків.  
Проаналізуємо, як змінилися виплати жінкам, що народжують. Як видно, 
зараз допомога при народженні дитини не залежно від кількості раніше 
народжених дітей становить 41280 грн.   
В 2020 р. Президент України анонсував, що будуть внесені зміни. І розмір 
жінкам при народженні буде диференційовано за кількістю дітей. Тобто за третю і 
кожну наступну дитину мама має отримати 400000 грн, що на 869% (майже у 10 
разів) більше, ніж зараз. Але пандемія стала офіційною причиною неприйняття 
таких змін. Хоча ми вважаємо, що ухвала такого збільшення, буде сприйнята 
дуже позитивно в суспільстві. Проте фінансові можливості державного бюджету 
країни цього не витримають. 
Таблиця 2.3 
Динаміка розміру допомоги по вагітності та пологах за 2018-2022 роки (грн)  
Тривалість з з з з з з з з з з з з Відхилення  
декретної 1.01. 1.05. 1.12. 1.01. 1.07. 1.12. 1.01. 1.07. 1.12. 1.01. 1.07. 1.12. 2022 від 2018 
відпустки 19 19 19 20 20 20 21 21 21 22 22 22 
грн % 
за 126 днів 2017 2107 2207 2207 2307 2383 2383 2498 2605 2605 2730 2818 +801 +40% 
 
53 
 
за 140 днів 2241 2341 2452 2452 2563 2648 2648 2775 2894 2894 3033 3131 +890 +40% 
 
за 180 днів 2881 3010 3153 3153 3295 3405 3405 2568 2605 3721 3900 4026 +1445 +40% 
 
 
Джерело: розраховано автором на основі [39]  
Стандартна допомога по вагітності і пологах за останні 4 роки збільшилася 
на 801 грн. або 40% (табл. 2.3) . Якщо є ускладнені пологи чи дитина або мама 
потребує більш тривалого перебування у медичній установі, то виплати 
передбачені ще більші (за 140 днів жінки стали отримувати більше на 890 грн. 
(+40%), а за 180 днів – на 1445 грн. або 40% більше). Візуально зміни 
відображенні на рис. 2.9  
4500 4026 
4000
3405 
3500 3153 3131 
2894,5 
3000 2648 2818 
2452 2605,1 2605 
2207 2383 
2500
2000
1500
1000
500
0
2019 р 2020 р 2021 р 2022 р 
Название оси 
126 днів 140 днів 180 днів 
 Рис. 2.9 – Динаміка розміру допомоги по вагітності та пологах за 2019-2022 
роки 
2.4 Аналіз рівня державного фінансування захисту материнства і дитинства 
в Україні  
 
Основним атрибутом соціальної політики кожної держави виступає 
соціальний захист населення, а стан його фінансування визначає рівень економіки 
країни. Саме від кількості видатків, спрямованих на фінансування соціальної 
Розмір допомоги (грн) 
54 
 
сфери, залежить рівень життя суспільства. Однак, незважаючи на збільшення 
обсягів фінансування соціального захисту з бюджету протягом останніх декілька 
років, це не призвело до поліпшення ситуації в економіці країни та поліпшення 
життя громадян, а це означає, що не всі заходи є ефективними.  
Виходячи із цього, вважаємо за потрібне дослідити процес формування 
соціального захисту в Україні у взаємозалежності із соціально-економічним та 
культурним середовищем, а також визначити проблеми бюджетного 
фінансування системи соціального захисту в Україні. 
Незаперечним фактом є те, що в Україні протягом 2015–2020 рр. видатки на 
соціальний захист та соціальне забезпечення є пріоритетним напрямом 
фінансування і становлять ¼ усіх видатків Зведеного бюджету України (табл. 2.5). 
За період 2015–2020 рр. спостерігаємо постійне збільшення видатків зведеного 
бюджету на соціальну сферу. Проте динаміка частки видатків на соціальний 
складник у видатках зведеного бюджету протягом 2015–2020 рр. була 
нестабільною, а найнижчий показник спостерігався у 2020 р. і становив 21,73% і 
8,26% у ВВП.  
Таблиця 2.5 
Динаміка видатків на соціальну сферу у видатках зведеного бюджету та 
Роки Видатки зведеного ВВП, Видатки на соціальний захист та соціальне 
бюджету, млн грн забезпечення 
млн грн 
Усього, млн Частка у Частка у ВВП, 
грн загальній сумі % 
зведеного 
бюджету, % 
2015 679871, 4 1979458, 0 176339, 8 25, 94 8, 91 
2016 835589, 8 2383182, 0 258330, 7 30, 92 10, 84 
2017 1056759, 9 2982920, 0 285761, 2 27, 04 9, 58 
2018 1250173, 6 3558706, 0 309363, 6 24, 75 8, 69 
2019 1370113, 0 3974564, 0 321786, 7 23, 49 8, 09 
2020 1595289, 7 4194100, 0 346719,5 21, 73 8, 26 
55 
 
ВВП в Україні протягом 2015–2020 рр. 
Як бачимо, видатки на соціальний захист постійно зростали, що, з одного 
боку, є позитивним явищем, оскільки за рахунок надання соціальних допомог 
держава забезпечує поліпшення соціального-економічного стану населення, 
зменшуючи, таким чином, бідність, що сприятливо відображається на 
економічному розвитку країни. А з іншого боку, надмірна кількість різних видів 
пільг та субсидій є тягарем для державного бюджету країни, більшість з яких є 
неефективними, оскільки більша частка таких видатків надається без урахування 
основних цілей соціального захисту, а саме боротьба з бідністю, зменшення 
нерівності у доходах населення тощо.  
Останнім часом в Україні спостерігається негативна тенденція щодо 
недовиконання запланованого обсягу фінансування (рис. 2.10) 
400000
333900,3 
350000
321786,7 
312517,9 309363,6 
288404,7 
300000 285761,2 
259764,7 
258330,7 
250000
200000 178480,8 176339,8 
150000
100000
50000
0
2015 2016 2017 2018 2019
Заплановане фінансування Фактичне фінансування 
 
56 
 
Рис. 2.10 - Запланований та фактичний обсяги фінансування системи 
соціального захисту та соціального забезпечення у 2015–2019 рр., млн грн 
Джерело: побудовано автором 
Найбільший показник невідповідності планового та фактичного 
фінансування соціальних програм спостерігаємо у 2019 р. Якщо у 2015 р. на 
потреби соціального характеру було виділено на 2 141,0 млн грн, або на 1,1% 
менше запланованого рівня, то у 2019 р. різниця невідповідності сягала 3,62%, 
тобто не було профінансовано програми соціального захисту та соціального 
забезпечення на суму 12 113,6 млн грн. 
2.5 Аналіз обсягів наданої соціальної допомоги сім’ям з дітьми  
 
Ми проаналізуємо наявні дані (табл. 2.6). Отже, можемо констатувати, що за 
цей період кількість матерів одержувачів допомоги у зв’язку з вагітністю і 
пологами зменшилася на 8,96%. При цьому загальні державні виплати 
скоротилися на 15 тис. грн або 6,76%. Середній розмір допомоги породіллям 
збільшився на 9,22% до 1708,65 грн. 
 Допомога при народженні за це період зменшилася на 4,74%. При цьому 
загальні державні виплати збільшилися на 12 тис. грн або на 8,86%. Середній 
розмір допомоги при народженні зменшився на 5,54%. Кількість осіб, що 
одержували допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку 
скоротилася на 94,41% . При цьому загальні державні виплати зменшилися на 
86,53%.  
Середній розмір допомоги по догляду за дитиною зменшився на 3,92%. 
Кількість осіб, що отримували допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи 
піклування зменшилися на 8,78% При цьому загальні державні виплати 
збільшилися 0,07%.  
Середній розмір допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи 
піклування, зріс на 14,94%. Кількість осіб, що отримували допомогу при 
57 
 
усиновленні дитини збільшилися на 16,67%. При цьому загальні державні 
виплати збільшилися 41,69%. Середній розмір допомоги допомогу при 
усиновленні дитини зменшився на 10,81%. 
Згідно зі статистикою, в країні тисячі дітей потребують турботи та 
піклування, однак далеко не всі їх можуть отримати. За інформацією профільного 
відомства, в усиновлювачів є певні вимоги, яким відповідає не кожен позбавлений 
любові батьків. 
Українці надають перевагу маленьким дітям – 80% з них усиновлюють 
дітей до 5 років. У свою чергу іноземці усиновлюють дітей переважно віком до 
від 6 до 10 років (32%) та від 11 до 17 років (40%). 
За останні три роки рішенням суду скасовано усиновлення стосовно 93 
дітей, 80 із яких було усиновлено українцями, та позбавлено батьківських прав 
громадян України, які усиновили 36 дітей.  
Найбільше скасувань усиновлень відбувається щодо дітей 11-17 років, тобто 
підліткового віку, які переживають одну із найважчих вікових криз. 
Тому Мінсоцполітики запровадило обов’язкове навчання для потенційних 
усиновлювачів, під час якого професійні спеціалісти вчать, як налагодити контакт 
з дітьми. Станом на вересень 2021 року на обліку кандидатів в усиновлювачі 
перебуває майже 1 100 сімей. Водночас понад 17 тис. дітей, які можуть бути 
усиновлені, чекають на свою сім’ю. Цю ситуацію можна виправити, якщо сім’ї, 
які мають змогу, долучаться до цього. Однак не всі можуть усиновити дитину. 
Ознайомитись із динамікою усиновлень за період з 2012 до 2020 ми можемо в 
додатку Б. Як бачимо з 2012 по 2018 відбувався повільний спад, але починаючи з 
2019  бачимо позитивну динаміку на збільшення усиновлень. На усиновлення 
дітей минулих років значно вплинула пандемія та локдаун. Проте завдяки 
послабленню карантинних заходів уже у першому півріччі 2021-го у помітили 
позитивну динаміку. За цей період у порівнянні з першим півріччям 2020-
то кількість усиновлень зросла на 42%. 
58 
 
Таблиця 2.6 
Аналіз державної допомоги, що була надана сім’ям з дітьми у 2016-2017 роках  
 Джерело: пораховано автором на основі: [40, с. 293-294] 
59 
 
3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОГО 
ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МАТЕРИНСТВА І 
ДИТИНСТВА В УКРАЇНІ 
 
3.1. Фінансова допомога сім’ям з дітьми як спосіб подолання бідності  
 
Якщо розглядати бідність комплексно, використовуючи показники 
масштабу і глибини бідності, то можна стверджувати, що маленькі діти (до 1,5 
років) є найбільш вразливою групою [41]. Разом з тим очевидно і те, що у решти 
вікових груп дітей показники рівня життя не набагато вище, і проблема 
підвищення дохідної забезпеченості всього дитячого населення продовжує 
залишатися актуальною. Крім того, максимальний ризик бідності мають діти 
віком від 3 до 7 років, але саме після досягнення цього віку припиняється дія 
більшості значущих заходів державної підтримки, адресованої сім'ям з дітьми.  
Наявна база статистичних даних надає унікальну можливість 
проаналізувати структуру доходів домогосподарств до моменту прийняття нових 
заходів підтримки материнства і дитинства. Для розуміння особливостей 
формування добробуту окремих соціально-демографічних груп населення ми 
будемо використовувати два індикатори, які дають різні оцінки поточного рівня 
матеріальної забезпеченості:  
 поточні грошові доходи і наявні ресурси, що враховують всі грошові і 
негрошові надходження  
 максимально наближені до реальних споживчі можливості 
домогосподарств.  
Почнемо з грошових доходів, що включають заробітну плату і 
підприємницький дохід, пенсії, стипендії, всі види допомоги, грошові 
надходження з особистого підсобного господарства і грошову допомогу родичів. 
Окремо зупинимося на вразливих групах сімей з дітьми, до яких віднесемо 
багатодітні та неповні сім'ї (рис.3.1). 
60 
 
 
90 2,9 
2,9 2 
4,3 2,3 5 
5,9 
3,6 4,5 
80
7,1 7,4 
70 2,7 17,7 
5,6 
5,8 2,3 
37,1 
5,8 
60
9,2 
2,7 
50
9,7 
4 
40
3,1 
61,9 
30 57,1 
15,6 
20 38,8 
19,4 
10
0
1 дитина 2 дитини 3 дитини 4 дитини 
Інші грогові доходи Грошова допомога від родичів та іню осіб 
Допомоги, субсидії, надані готівкою Стипендії 
Пенсії Доходи від продажу сільськогосподарської продукції 
Доходи від підприємницької діяльності Оплата праці 
 
Рис. 3.1 – Структура грошових доходів сімей з дітьми (за кількістю дітей в 
родині), %  
Джерело: побудовано автором на основі: [7, с.109]  
В даний час основним джерелом грошових надходжень для сімей з дітьми є 
трудові доходи (якщо в сім’ї 1 або 2 дитини, то їх частка становить перевищує 
60%, а от в багатодітних сім’ях лише 19,4%), а державні допомоги становлять 
61 
 
несуттєву частину реєстрованих грошових надходжень (3,6% якщо 1 дитина і 
7,4% якщо 2 дитини). Тільки у багатодітних сімей державні допомоги починають 
грати значиму роль в доходах: там, де троє дітей на державці соц. виплати 
припадає 17,7%, а де більше чотирьох дітей – 31,1%. Ознайомитись із структурою 
українських сімей за кількістю дітей можна в додатку В. 
Для неповних, повних однодітних і дводітних сімей грошова допомога 
родичів – більш вагомий ресурс, ніж державна підтримка. Більш того, для 
ринкової економіки програми, адресовані тільки бідним, є пріоритетним 
напрямком розвитку, проте українська реальність така, що коли  йдеться про сім’ї 
з дітьми, то можливості контролю доходів досить обмежені. Натуральні 
надходження з особистого підсобного господарства мають принципове значення 
для багатодітних сімей, а натуральні пільги більшою мірою орієнтовані на сім'ї 
без дітей.  
Аналіз структури доходів і позицій домашніх господарств на ринку праці 
дозволив виділити фактори, що сприяють бідності сімей з дітьми. До них 
відносяться:  
 наявність в сім'ї працівників із заробітною платою нижче прожиткового 
мінімуму;  
 висока дитяча утриманська навантаження (коли на двох працездатних 
припадає більше однієї дитини);  
 наявність пенсіонерів з пенсією нижче прожиткового мінімуму;  
 відсутність роботи у працездатних, які шукають роботу;  
 вихід працездатних громадян зі складу економічно активного населення 
(не працюють, не навчаються, не отримують пенсію і не шукають роботу).  
Найбільш поширеними причинами бідності дітей у віці до 1 року є низька 
заробітна плата батьків і незайнятість матері, яка доглядає за дитиною і тому 
тимчасово йде з ринку праці. Діти у віці від 1 року до 3 років потрапляють в зону 
62 
 
бідності головним чином тому, що їх мами не працюють і не шукають роботу, 
займаючись доглядом за дитиною. Низька заробітна плата-другий за значимістю 
фактор бідності дітей даного віку. Вихід цих груп із зони бідності слід пов'язувати 
з розвитком системи державних соціальної допомоги, і нова політика підтримки 
материнства і дитинства сприяє цьому.  
Бідність дітей у віці від 4 до 7 років (включно) пояснюється практично 
рівнозначним впливом трьох факторів: на перше місце виходить наявність в сім'ї 
непрацюючих працездатних, які хочуть знайти роботу; на другому місці 
знаходиться фактор низької оплати праці; на третьому – наявність непрацюючих 
працездатних, які не шукають роботу, головним чином, через догляду за дітьми.  
Ця група-основний потенціал для народження другої дитини. Більшість 
таких сімей прагнуть подолати бідність не за рахунок державної допомоги, а за  
допомогою виходу на ринок праці, але стикаються з серйозними обмеженнями. Їх 
економічні сімейні стратегії стануть успішними при розвитку нестандартних 
форм зайнятості, і тільки для вразливих груп сімей з низьким людським капіталом 
необхідні допомоги, які не конкурують з низькооплачуваною зайнятістю, а 
підтримують активізацію зусиль сім'ї, спрямованих на самозабезпечення. В 
даному випадку ми маємо на увазі поширені в європейських країнах програми 
«робота + допомога», коли неповна або низькооплачувана зайнятість поєднується 
зі спеціальними адресними посібниками. Цілком усвідомлюючи набір 
економічних пасток, що виникають в даному випадку, ми звернемося до проблем 
гармонізації сімейної політики і пріоритетів економічного розвитку в заключній 
частині даної статті. Тут же відзначимо, що діючі російські інститути соціальної 
підтримки такими програмами не мають.  
У сім'ях, де є діти у віці 7-15 років, фактори низького рівня життя, пов'язані 
з економічною неактивністю дорослих, відступають на другий план, а бідність 
дітей у віці 15-18 років пов'язана, по-перше, з низькою оплатою праці працюючих 
членів домогосподарств, по-друге – з наявністю в сім'ї працездатних, які не 
працюють, але зайняті пошуком роботи. Для таких сімей в число пріоритетів 
63 
 
висувається вдосконалення ринку, причому мова йде про скорочення 
низькооплачуваної зайнятості і створення нових робочих місць, орієнтованих на 
кваліфіковану робочу силу. Для вразливих категорій сімей з дітьми даної вікової 
групи також необхідні програми посібників, що дозволяють задовольняти 
мінімальні потреби і стимулюють економічну активність.  
Усвідомивши це, більшість країн оголосили про реалізацію політики, 
спрямованої на підвищення народжуваності. Процес формування та реалізації 
політики підвищення народжуваності супроводжувався дискусією про 
ефективність таких заходів:  
 материнські та дитячі фінансові допомоги;  
 житлові субсидії та позики на житло;  
 розвиток сфери послуг по догляду за дітьми;  
 розвиток гнучких форм зайнятості.  
Система державної підтримки сім'ї в період народження дітей не 
дозволяють виявити ефекти, здатні компенсувати хоча б на рівні мінімальних 
споживчих стандартів падіння доходів у зв'язку з відходом жінки з ринку праці і 
появою нового члена домогосподарства. Отже, в даний час політика державної 
підтримки не адекватна матеріальним проблемам, що виникають в сім'ї в разі 
появи дитини.  
Процитуємо пана Еспін-Андерсена, що розмірковує про модернізацію 
сімейної політики: «слід переглянути відносини між роботою, добробутом і 
сім'єю... якщо проблема «несумісності» жіночої зайнятості і народження дітей не 
буде вирішена, вона може перекрити європейським суспільствам вихід зі стану 
довгострокової рівноваги, що характеризується низьким рівнем народжуваності» 
[42, с.26].  
3.2 Шляхи підвищення ефективності фінансування соціального захисту 
сімей з дітьми 
 
64 
 
 На наш погляд, необхідне вдосконалення нормативно-правової бази в 
частині поняття соціально-правового механізму захисту материнства і дитинства. 
Особливу увагу державі слід продовжувати приділяти заходам соціального 
захисту у вигляді допомоги на дітей та у зв'язку з народженням дітей.  
Було б чудово, якби профільні міністерства разом з Міністерством фінансів 
України розробили Стратегію реформування соціальної політики у сфері захисту 
материнства і дитинства.  
Основним підходом у цій стратегії має стати завершення переходу від 
патерналістської до субсидіарної моделі держави. Для цього, в свою чергу, будуть 
потрібні модернізація і розвиток сектора соціальних послуг, адресних програм 
для бідних і пільгових категорій населення. Основним цільовим орієнтиром 
соціальної політики є таке:   
1. Підвищення ефективності державної підтримки сім'ї, в тому числі:  
 розвиток системи надання допомоги у зв'язку з народженням і 
вихованням дітей;  
 посилення стимулюючої ролі додаткових заходів державної підтримки 
сімей, які мають дітей, включаючи розширення ринку освітніх послуг 
для дітей та масштабів будівництва доступного житла для сімей з дітьми;  
 створення механізмів надання додаткової підтримки неповним сім'ям з 
дітьми та багатодітним сім'ям з низькими доходами, сім'ям, які 
приймають на виховання дітей, які залишилися без піклування батьків;  
 розвиток програм соціального супроводу та допомоги сім'ї у вихованні 
малолітніх дітей шляхом розвитку дитячих дошкільних установ, 
профілактики сімейного неблагополуччя;  
 зміцнення системи профілактики безпритульності і бездоглядності, 
консолідація дій федеральних, регіональних і місцевих соціальних 
інститутів, спрямованих на вирішення даної проблеми;  
 підвищення ефективності та доступності мережі соціальних служб, 
діяльність яких пов'язана з профілактикою сімейного неблагополуччя та 
65 
 
наданням соціальної та психологічної підтримки дітям з сімей, які 
перебувають у соціально небезпечному становищі, та дезадаптованим 
дітям;  
 повне завершення процесу модернізації та розвитку системи 
соціального обслуговування сімей та дітей відповідно до міжнародних 
стандартів соціального обслуговування сімей та дітей у розвинених 
європейських країнах;  
 удосконалення порядку і процедури усиновлення дітей, прийому дітей 
в заміщають сім'ї;  
 створення системи реабілітації дітей-інвалідів, що забезпечує 
комплексний психолого-педагогічний та медико-соціальний супровід 
індивідуального розвитку дитини з обмеженими можливостями здоров'я 
незалежно від форми її виховання [41]. 
2. Формування системи адресної державної соціальної підтримки сім'ї та дітей, 
забезпечення пріоритету інтересів дітей, які перебувають у важких життєвих 
умовах.  
3. Збільшення частки ресурсів, що виділяються на підтримку сім'ї та дітей.  
4. Розвиток системи правової та фінансової освіти (хоча б на початковому рівні) 
дітей і батьків, підвищення рівня їх правосвідомості та фінансової грамотності.  
5. Розширення ринку соціальних послуг за рахунок позабюджетної діяльності 
установ соціального обслуговування позначеної категорії.  
6. Розвиток системи установ соціального обслуговування сім'ї та дітей, 
забезпечення заходів щодо зміцнення системи профілактики бездоглядності 
неповнолітніх дітей, розвиток установ для їх соціальної реабілітації.  
7. Підвищення ефективності фінансового механізму соціальної сфери, залучення 
альтернативних (волонтерських, благодійних, громадських) джерел фінансування 
різних видів соціальної допомоги.  
66 
 
8. Розширення можливостей для самозабезпечення. У сільській місцевості 
розвиток можливостей самозабезпечення сімей з дітьми, в першу чергу, 
можливий за рахунок розширення доступності кредитних і лізингових схем для 
особистих підсобних господарств, оскільки в структурі їх наявних ресурсів 
грошові та негрошові надходження від підсобних господарств складають значиму 
частину (від 2,3 до 3,1% див. рис.3.1). Товарному розвитку особистого підсобного 
господарства сприятиме зміцнення інститутів кооперації дрібних 
сільськогосподарських виробників. Реалізація стратегії самозабезпечення в 
сільській місцевості вимагає освітньої та інформаційної підтримки, так як поки 
сільські сім'ї обмежені в доступі до інформаційних джерел, що дозволяє освоїти 
правила кредитування та інвестиційного розвитку в умовах малого бізнесу [25].  
9. Підвищення доступності та щедрості програм соціального захисту. Сама 
система формування і розподілу державних фінансових виплат також потребує 
вдосконалення. Зокрема можемо пропонувати такі заходи:   
 активізувати діяльність щодо включення регіонів і окремих територіальних 
громад в реалізацію загальнодержавних програм із залучення в регіони ресурсів, 
передбачених державними цільовими програмами та їх участі в конкурсах 
соціальних проектів;  
 адаптувати систему соціальних виплат і пільг до ринків, що розвиваються;  
 посилити адресний підхід надання соціальної допомоги незаможним 
громадянам та сім'ям з дітьми з використанням усіх форм соціальної підтримки;  
 поступово реалізувати введення контрактної системи, що передбачає зустрічні 
зобов'язання клієнта при отриманні допомоги (працевлаштування, участь у 
громадських роботах тощо.).  
Реалізація ефективної державної підтримки сім'ї, материнства та дитинства 
передбачає постійний моніторинг та виявлення нових проблемних питань.  
 
67 
 
ВИСНОВКИ 
 
Проаналізувавши особливості і проблеми державного фінансування 
соціального захисту материнства і дитинства, ми можемо зробити такі висновки:  
1. Питання соціального захисту материнства є важливим і актуальним для 
політики держави, спрямованої на приріст здорового населення країна. Тому 
Уряду України варто доопрацювати правову базу. Врахувати наявні проблеми та 
недоліки, приділити особливу увагу соціально-вразливим групам населення.  
2. На сьогодні проблема фінансової підтримки материнства і дитинства є 
настільки актуальною та розгалуженою, що потребує єдиного координаційного 
центру, відокремленого в структурі загальнодержавного Фонду соціального 
страхування  
3. У механізмі соціально-правового захисту материнства і дитинства на 
першому місці стоять соціальні грошові виплати – допомоги, компенсаційні 
виплати, субсидії. Серед них найважливіше значення має система державної 
допомоги громадянам, які мають дітей.  
4. Рівень фінансового забезпечення соціального захисту сімей з дітьми 
постійно збільшується, проте його частка видатків зведеного бюджету не 
перевищує 1%. Фінансування з місцевих бюджетів також має місце, переважно у 
вирішенні нагальних житлових питань, освіти і охорони здоров’я.  
5. Державна фінансова підтримка материнства і дитинства частково сприяє 
вирішенню демографічних проблем (підтримує рівень народжуваності на 
стабільному рівні), проте мало ефективно вирішує проблему бідності 
українського населення. Основним джерелом грошових надходжень для сімей з 
дітьми залишаються трудові доходи, а державні допомоги становлять несуттєву 
частину реєстрованих грошових надходжень. Тільки у багатодітних сімей 
державні допомоги починають грати значиму роль в доходах. Для неповних, 
68 
 
повних однодітних і дводітних сімей грошова допомога родичів – більш вагомий 
ресурс, ніж державна підтримка.   
6. Переважна більшість українських домогосподарств з дітьми потребують 
поліпшення житлових умов: відчувають незадоволену потребу в додаткових 
метрах площі, стикаються з відсутністю доступу до комунальних послуг, які 
прийнято вважати невід'ємними благами цивілізованого суспільства. Зрозуміло, 
проблема якості житла актуальна не тільки для сімей з дітьми, проте саме сім'ї з 
дітьми виявляються в найбільш обмежених умовах проживання.  
7. На сьогоднішній день держава збільшила прожитковий мінімум для дітей 
віком від 0 до 18 років; підвищила розмір аліментів; зросли виплати одиноким 
матерям та виплати на дітей, що знаходяться від опікою та піклуванням. Це є 
позитивним досягненням останніх років.  
8. Пропонуємо Міністерству соціальної політики разом з Міністерством 
фінансів України розробили Стратегію реформування соціальної політики у сфері 
захисту материнства і дитинства. Основним підходом у цій стратегії має стати 
завершення переходу від патерналістської до субсидіарної моделі держави. Це 
означає:  забезпечення доступності та безкоштовності для всіх громадян базових 
соціальних послуг, насамперед освіти та охорони здоров'я;  перерозподіл 
соціальних витрат держави на користь найбільш вразливих груп населення при 
одночасному скороченні допомоги забезпеченим сім'ям;  скорочення соціальної 
нерівності;  надання громадянам можливостей більш високого рівня соціального 
споживання за рахунок власних доходів.  
9. Реалізація ефективної державної підтримки сім'ї, материнства та 
дитинства передбачає постійний моніторинг та виявлення нових проблемних 
областей на основі досліджень з громадськими та державними некомерційними 
організаціями, що є необхідною передумовою для ведення ініціативної політики 
допомоги.  
 
69 
 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Еремина О. Ю., Петрюкова О.Н. Региональный материнский (семейный) 
капитал. Социальная защита семьи: усовершенствование механизма 
правового регулирования. Москва. 2015.с.176   
2. Конвенція про права дитини (схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 
20.11.1989) (вступила в силу для СРСР 15.09.1990.). URL: 
http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_9959 / (дата звернення: 
22.01.2020).   
3. Болотіна Н.Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: 
проблема термінів і понять. Право України. 2000. № 4. С. 35–40.  
4. Вікнянська А.О. Підхід до формування інституту соціального 
страхування та захисту материнства в Україні. Науковий вісник 
Херсонського державного університету. Серія: Економічні науки. 2016. 
Вип.18. Ч. 1. С. 154-157   
5. Гарасимів Т.З. Право соціального забезпечення України (Загальна 
частина). Дрогобич :Видавнича фірма «Відродження», 2004. 240 с. (4) 
6. Державна служба статистики: офіційний сайт. URL: 
http://www.ukrstat.gov.ua/   
7. Діти, жінки та сім’я в Україні: статистичний збірник. Державна служба 
статистики України. 2018. 320 с. URL: 
http://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2018/zb/09/DJS_2018_pdf.pdf   
8. Еремина О. Ю., Петрюкова О.Н. Региональный маетринский (семейный) 
капитал. Социальная защита семьи: усовершенствование механизма 
правового регулирования. Москва. 2015.с.176  
9. Словник української мови : в 11 т. / АН УРСР, Інститут мовознавства; за 
ред. І.К. Білодіда. Київ : Наукова думка, 1970–1980. 
70 
 
10. Право социального обеспечения России : учебник / М.О. Буянова, К.Н. 
Гусов и др. ; отв. ред. К.Н. Гусов. 4-е изд., перераб. и доп. Москва, 2008. 
640 с. 
11. Батыгин К. С. Право социального обеспечения. Общая часть: учеб. 
пособие. Москва: Юридическая література. 1998. 326с.    
12. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения. Москва : 
Международный центр финансово-экономического развития, 1997. 208 с.  
13. Рудик В.А. Соціальний захист громадян: про питання 
понятійнотермінологічного складу в теорії та практиці. Підприємництво, 
господарство і право. 2006. № 3. С. 100.   
14. Руженський М. Соціальний захист населення в умовах формування 
ринкової моделі економіки України: монографія. Київ: ІПК ДСЗУ. 2013. 
318 с.  
15. Шульга Н.В. Співвідношення понять «соціальне забезпечення» та 
«соціальний захист». Митна справа. 2011. № 4 (76).Ч.2. С. 24–28.  
16. Устинов С.О. Співвідношення термінів «соціальний захист» та 
«соціальне забезпечення» в законодавстві України. Юридична наука і 
практика. 2011. № 2. С. 90–95.   
17. Кируло И.А., Аксенова С.Ю., Кример Б.О., Слюсар Л.И. Рождаемость и 
родительство в социально-демографическом измерении. LAP LAMBERT 
Academic Publishingю 2018. 124 с.   
18. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. 
URL:http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр   
19. Жук О. Фінансовий механізм системи соціального захисту населення 
України. Світ фінансів. 2017. №2 (51) с.62-71   
20. Шульга Н.В. Співвідношення понять «соціальне забезпечення» та 
«соціальний захист». Митна справа. 2011. № 4 (76).Ч.2. С. 24–28. (29) 
21. Міністерство юстиції України: Офіційний сайт. URL: 
http://old.minjust.gov.ua/23359  
71 
 
22. Міністерство соціальної політики Украєни 
https://www.msp.gov.ua/content/socialni-standarti.html 
23. Шавалеева Ч. М. Социальная защита материнства и детства в странах 
Европы. Вестник экономики, права и социологии. 2016. № 3. С. 87–91.   
24. Семейная политика в странах Европейского Союза. URL: 
http://www.budgetrf.ru/Publications/Magazines/VestnikSF/2001/vestniksf144- 
13/vestniksf144-13120.htm 
25. Тындик А.О. Обзор современных мер семейной политики в странах с 
низкой рождаемостью. SPERO. 2014. №12. C.176    
26. Дутчак А. В. Cоціальне забезпечення громадян: сучасний стан та 
перспективи розвитку. Молодий вчений. 2017. № 5 (45). URL: 
http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2017/5/126.pdf    
27. Юшко А. М., Швець Н. М. Міжнародні соціальні стандарти: [навч. 
посіб.] / за заг. ред. В. В. Жернакова. Харків: Нац. ун-т «Юрид. акад. 
України ім. Ярослава Мудрого», 2013. 121 с.   
28. Яригіна Є. П. Забезпечення стабільності системи соціального захисту 
України в умовах євроінтеграції. Актуальні проблеми соціального права 
в умовах євроінтеграц: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 
90-річчю проф. І. М. Сироти (м. Одеса, 31 жовт. 2017 р.). Одеса: Фенікс, 
2017. С. 158–162. 
29. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в 
Україні. Київ, 2005. 381 с  
30. Щодо вдосконалення пенсійного законодавства в Україні. Аналітична 
записка Національний інститут стратегічних досліджень. URL: 
http://www.niss.gov.ua/ articles/1830    
31. Сташків Б. І. Гарантії права на соціальне забезпечення: навч. посіб. 
Чернігів: Чернігівський державний інститут права, соціальних 
технологій та праці, 2011. 100 с  
32. Ругляк Т. М. Міжнародні акти як джерела права соціального захисту 
України. Актуальні проблеми держави і права. 2008. № 37. С. 120–125.  
72 
 
33. Бичков С. Аналіз становлення та розвитку системи соціального захисту 
в різних країнах світу та можливість адаптації набутого досвіду до умов 
України. Вісник Національної академі державного управління при 
Президентові кра ни. 2006. № 3.  
34. Руженський М. М. Трансформація інститутів соціального захисту 
населення в транзитивній економіці.  дис. на здобуття наукового ступеня 
д.е.н. К.: 2016 р. [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу: https://kneu.edu.ua/userfiles/d6.006.01/2016/Ruzhenskyj_diss.PDF   
35. Стойка А. Фінансування соціальної сфери: джерела і шляхи 
диверсифікації. [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу: http://www.dridu.dp.ua/vidavnictvo/2010/2010_02(5)/10savdsd.pdf   
36. Пігуль Н., Люта О. Бойко А. Фінансове забезпечення соціальної сфери в 
Україні. Вісник НБУ, січень 2015 р. С. 30-35    
37. Соціальний звіт за 2016 рр. МСПУ. Київ.: 2017 
р. http://www.msp.gov.ua/timeline/Zviti.html  (54) 
38. Розміри прожиткового мінімуму в 
Україні   https://services.dtkt.ua/catalogues/indexes/1  
39. Розміри мінимальної заробітної плати по роках 
https://index.minfin.com.ua/ua/labour/salary/min/ 
40. Діти, жінки та сім’я в Україні: статистичний збірник. Державна служба 
статистики України. 2018. 320 с. URL: 
http://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2018/zb/09/DJS_2018_pdf.pdf   
41. Стефанків О. М., Данилишин В. І. До проблеми пошуку ефективних 
механізмів планування та здійснення соціальних видатків у реалізації 
соціальної політики держави. Ефективна економіка. 2019. № 7. – URL: 
http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=7192  ) 
42. Эспин-Андерсон Г. Снова на пути к хорошему обществу 
SPERO/Социальная политика: экспертиза, рекомендации, обзоры. 2006. 
Осень-зима. № 5. 
 
73 
 
 
 
 
ДОДАТКИ 
 
ДОДАТОК А 
 
 
Рис. А. 1. Система соціального захисту населення 
 
 
 
 
74 
 
 
 
 
ДОДАТОК Б 
 
4500
4079 
4000
3732 
3500
3218 3212 
2963 2925 
3000
2500
2047 
2000
1500 1358 1419 
1000
500
0
2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020
Рис. Б.1 - Кількість усиновлених дітей в Україні, осіб 
КІЛЬКІСТЬ ДІТЕЙ 
75 
 
Джерело: побудовано автором на основі [22] 
 
 
 
ДОДАТОК В 
0,2 
100 2,4 1,2 
4,8 
20,1 
22,7 
80
60
40 77,3 
71,3 
20
0
У міських У сільській 
поселеннях місцевості 
1 дитина 2 дитини 3 дитини 4 дитини 
 
76 
 
Рис. В.1 - Структура українських сімей за кількістю дітей, % 
 Джерело: побудовано автором на основі [40, с.28]