СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ  АНГЛІЙСЬКИХ ПАРЕМІЙ

Хомич, Дмитро Анатолійович

Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9216

Title:	СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛІЙСЬКИХ ПАРЕМІЙ
Authors:	Лещенко, Ганна Веніамінівна Хомич, Дмитро Анатолійович
Keywords:	паремія;прислів"я;приказки;фразеологічна одиниця
Issue Date:	2023
Abstract:	In modern research, the study of paremias is considered as an important cultural and linguistic tendency, since they are thought as a key element of the national linguistic fund that reflect the cultural and historical origins of the speech community. Paremias (folk proverbs and sayings) are characterized by originality and expressiveness and embody a rich cultural content that highlights the peculiar features of the linguistic and ethnocultural background. The main goal of our project is to reveal the key aspects of the semantic structure of English paremias, to identify their cultural, historical and sociocultural differences, as well as to analyze options for their equivalent transmission in the Ukrainian language. The material of the study is presented by 70 paremias selected from ‘The Penguin Dictionary of Proverbs’ and their translation.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9216
Appears in Collections:	035 Філологія (Прикладна лінгвістика)

Files in This Item:

File	Description	Size	Format
Хомич Д._КРМ.docx Restricted Access		143.2 kB	Microsoft Word XML	View/Open Request a copy

Show full item record

Extracted text

2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій
Кафедра прикладної лінгвістики та перекладу

ХОМИЧ ДМИТРО АНАТОЛІЙОВИЧ

СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
АНГЛІЙСЬКИХ ПАРЕМІЙ

Кваліфікаційна робота магістр
Спеціальність: 035 Філологія
Спеціалізація: 035.10 Прикладна лінгвістика
Освітня програма: Прикладна лінгвістика

Науковий керівник:
Лещенко Г. В.
доктор філологічних наук, проф.,
зав. кафедри прикладної
лінгвістики та перекладу
Кваліфікаційна робота допущена до захисту рішенням кафедри ПЛП,
протокол №___ від «___» __________2023 р.
Зав. кафедри ПЛП _______________ д. філол. н., проф. Лещенко Г.В.

Черкаси 2023
MINISTRY OF EDUCATION AND SCIENCE OF UKRAINE
CHERKASY STATE TECHNOLOGICAL UNIVERSITY
Faculty of Humanitarian Technologies
Department of Applied Linguistics and Translation

KHOMYCH, DMYTRO ANATOLIYOVYCH
SEMANTIC PECULIARITIES
OF THE ENGLISH PAREMIAS
Master’s Project

Speciality: 035 Philology
Specialization: 035.10 Applied Linguistics Academic programme: Applied Linguistics

Scientific Supervisor:
H. V. Leshchenko,
Doctor of Philology, Professor
Chair of Applied Linguistics
and Translation Department

Master’s project is submitted for defence by the meeting of Applied Linguistics and Translation Department;
Report № ________ dated _____________ 2023;
Head of Applied Linguistics and Translation Department _______H.V. Leshchenko

Cherkasy
2023
ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРЕМІЙ……….6
Паремії як фразеологічні одиниці. Проблема дефініції паремій у сучасній лінгвістиці……………………………….6
Розмежування прислів’я та приказки………………………15
Джерела походження англійських паремій………………..18
Класифікація англійських паремій…………………………25
Висновки до розділу 1………………………………………………………...30
Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ АНГЛІЙСЬКИХ ПАРЕМІЙ………………..31
2.1. Фонетичні особливості………………………………………..31
2.2. Структурно-граматичні особливості…………………………35
2.3. Стилістичні особливості ……………………………………...42
Висновки до розділу 2………………………………………………………...46
Розділ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ АНГЛІЙСЬКИХ ПАРЕМІЙ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ……………………………………….47
3.1. Способи перекладу паремій ………………………………….47
3.2. Перекладацький аналіз способів відтворення англійських паремій…………………………………………………….......51
Висновки до розділу 3………………………………………………………..58
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………………60
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….62
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ……………………69

ВСТУП

Наше дослідження присвячене аналізу семантичних особливостей англійських паремій.
У сучасному лінгвістичному дослідженні вивченню паремій відводиться особливе місце, оскільки вони виступають ключовим елементом національного мовного фонду та відображають культурні та історичні витоки мовленнєвої спільноти. Паремії (народні прислів’я та приказки) відзначаються своєрідністю та виразністю і втілюють у собі багатий культурний зміст, який віддзеркалює специфіку лінгвокультурного та етнокультурного підгрунтя.
Семантика паремій є предметом поглибленого аналізу, оскільки паремії не лише втілюють у собі конкретні життєві ситуації, але і сприймаються як складова національного мовного образу та менталітету.
Культурно-національний аспект розглядається як інформація, що включає різні соціальні, етнографічні, географічні, історичні відомості й несе в собі асоціативно-образну інформацію носія мови. Тому підвищеною увагою дослідників користується явище паремії, що досліджується як літературознавцями, так і лінгвістами. Існують різні точки зору відносно того, куди відносити прислів’я та приказки, розглядати їх як фольклорний жанр чи як функціональні одиниці мови, що відносяться до фразеологічного фонду. У нашій роботі ми виходимо з того, що паремії є фразеологічними одиницями, які можуть бути проаналізовані за допомогою теоретико-методологічного інструментарію лінгвістичної науки.
Закономірностям функціонування паремій присвячені роботи таких вітчизняних і зарубіжних авторів, як Б. Ажнюк, Л. Авксент’єв, М. Алефіренко, О. Антонова, Л. Булаховський, В. Гак, О. Дубенко, В. Виноградов, В. Мокієнко, Р. Фергюсон, Ф. Хіст, Дж. Спік, Дж. Сімпсон та багато інших [див. 36, с. 1].

Основною метою роботи є розкриття ключових аспектів семантичної структури англійських паремій, виявлення їхніх культурних, історичних та соціокультурних відмінностей, а також аналіз варіантів їхньої еквівалентної передачі українською мовою. Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:
розглянути теоретичні підходи до вивчення паремій;
описати основні класифікації паремій;
проаналізувати фонетичні, структурно-граматичні, лексичні і стилістичні особливості англійських паремій;
визначити основні способи перекладу англійських паремій на українську мову.
Об’єктом дослідження є англійські паремії, предметом дослідження – їхні семантичні особливості.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що ця робота висвітлює новий етап у вивченні семантичних особливостей англійських паремій, зосереджуючись на глибокому аналізі значущості та варіативності семантики в різноманітних культурних та комунікативних контекстах. Дослідження виявляє сучасні тенденції у використанні англійських паремій у різних галузях і намагається визначити, як ці фразеологічні одиниці адаптуються до змін у сучасному мовленні та сприймаються сучасною аудиторією. Робота також акцентує увагу на вивченні впливу перекладу на семантичні нюанси паремій при відтворенні в інших мовах.
Теоретичне значення роботи передбачає вивчення та розкриття структури, значень та функцій англійських паремій – сталих висловів, які висловлюють загальноприйняті життєві істини. Основні аспекти теоретичного значення включають: лінгвістичний аналіз паремій (вивчення їхньої будови, компонентів і структурних особливостей та граматичний аналіз), семантичний аналіз (дослідження смислових компонентів, аналіз семантичних відтінків та контекстуальних особливостей), функціональний аналіз (вивчення ролі та призначення паремій у комунікації), лінгвокультурологічний аналіз (розгляд взаємодії паремій із культурним середовищем, розкриття культурних відмінностей у їх вживанні, висвітлення національного характеру і менталітету носіїв мови).
Практичне значення роботи виявляється у наступних аспектах: сприяння вивченню мови, розвиток мовленнєвої компетенції, поліпшення комунікативних навичок, використання для методики викладання іноземних мов, розвиток міжкультурної компетенції, вивчення перекладацьких стратегій та інтерпретації. Результати дослідження можуть бути використані на практичних заняттях з теорії та практики перекладу, спецкурсах з лінгвокультурології, лексикології та стилістики англійської мови.
Матеріалом дослідження слугували 70 англійських паремій, відібраних із «Словника прислів’їв» Р. Фергюсона та їхній переклад, що є джерелом фактичного матеріалу.
У процесі вирішення поставлених завдань були використані такі методи аналізу: дескриптивний метод, метод дистрибутивного та конструктивного аналізу (для визначення структурних моделей паремій), метод лексико-семантичного аналізу (для вивчення конкретних значень паремії та аналізу їхніх компонентів), метод стилістичного аналізу (для опису функціонально-стилістичних засобів, використаних при перекладі паремій), метод перекладацького аналізу (для визначення стратегій перекладу паремій, що спрямовані на збереження семантики, адаптації до культурного контексту та пошук еквівалентів), метод лінгвокультурологічного аналізу (для вивчення впливу культурного середовища на вивання і розуміння паремій), методи суцільної вибірки та кількісного аналізу.
Апробацію результатів дослідження здійснено на студентській науковій конференції в рамках Днів студентської науки ЧДТУ (квітень 2023 р.) та представлено у науковій статті [45].

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел і джерел фактичного матеріалу.

Розділ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРЕМІЙ

У першому розділі розглянуто проблему визначення поняття «паремія» у сучасній вітчизняні та зарубіжній лінгвістиці, її статус як фразеологічної одиниці, виокремлено групу прислів’їв та приказок, встановлено їхні ознаки та функції, досліджено джерела походження прислів’їв.

Паремії як фразеологічні одиниці. Проблема дефініції паремій у сучасній лінгвістиці

Паремії, як вирази народної мудрості, що виникають зі спостережень за навколишнім життям і взяті з різних джерел народної словесності, є об’єктом вивчення в різних наукових дисциплінах, таких як фольклористика, пареміологія, етнографія, літературознавство, історія тощо. У лінгвістиці паремії досліджуються з точки зору семантики, стилістики та функціонування в різних мовах [3, с. 5-6].
Дослідники паремій в основному поділяють думку про те, що ці мовні вирази володіють такими основними характеристиками, як семантична цілісність, сталість, постійний компонентний склад, відтворюваність і здатність виражати певні граматичні категорії, які є загальними для всіх фразеологічних одиниць мовного рівня [19, с. 89-91; 20]. Згідно з З. Коцюбою, прислів’я та приказки розглядаються як особлива група мовних одиниць комунікативного типу в межах фразеологічного рівня. Незважаючи на усі спроби структурних пареміологів створити систему паремійних моделей, вони визнають, що ця група не є однорідною за структурою, семантикою та функціями [19, с. 74].
У своїй дисертаційній роботі О. В. Дуденко характеризує паремії як особливі стійкі відтворювані мовні одиниці, при цьому вказуючи на невизначеність їхнього місця серед лінгвістичних одиниць у мовознавстві [11, с. 3]. Дослідники погоджуються з тим, що термін «паремія» використовується для об’єднання прислів’їв і приказок. Тому часто у наукових дослідженнях використовується термін «паремія» разом з «прислів’ями та приказками», вважаючи їх синонімами і розглядаючи як рівнозначні універсальні концепції [7; 9; 10].
Визначення поняття «паремія» є складним і не має чіткого формулювання. Згідно з Великим тлумачним словником сучасної української мови, до класу паремій належать прислів’я і приказки (які становлять основний масив, приблизно три чверті паремійного фонду), промовки, загадки, прикмети, «ділові» вислови, повір’я, «віщі» сни, ворожби, задачі, головоломки, скоромовки, пустомовки, замовляння, небилиці, нісенітниці, одномоментні анекдоти, казкові формули і т.д. [55, с. 887].
Зв’язок паремії з притчею підтверджує етимологія: ‘paroimia’ перекладається з грецької як «притча, вислів» [56, с. 133]. М. М. Пазяк вказує, що термін «прислів’я» у його сучасному розумінні виник на початку XVIII століття, а до цього прислів’я називалися притчами [33, с. 12]. В. В. Калько відзначає близькість понять «паремія» та «притча», ототожнюючи поняття «паремія» і «прислів’я» [13, с. 78].
О. О. Селіванова висловлює думку, що до паремій слід відносити приказки, прислів’я та промовки, розглядаючи їх як «стійкі відтворювані елементи реченнєвої структури мови» [39, с. 98]. За М. М. Пазяком, паремії визначаються як особливі стійкі мовні одиниці конкретного етносу, що мають фольклорне або літературне походження [33, с. 43]. Це поняття є більш загальним і охоплює більшу кількість малих жанрів фольклору. Таким чином, до паремій можна віднести не лише прислів’я та приказки, а й інші елементи усної народної творчості, такі як примовки, тости, прикмети, скоромовки, повір’я, загадки, ворожби, небилиці, нісенітниці та інші.
Зарубіжні дослідники використовують термін ‘proverb’ (прислів’я), позначаючи паремію як короткий вислів, загальновідомий всім, що містить пораду, узагальнену думку або конкретний висновок, і відноситься до форм фольклорної літератури, таких як загадка і байка [57, с. 168].
В Оксфордському етимологічному словнику термін ‘proverb’ описується як усталений у мовленнєвому вжитку вислів, приказка чи крилате слово, властивостями якого є стислість, небагатослівність, метафоричність, загальність вживання, анонімність, алегоричність, особлива віршована форма та передача життєвого досвіду чи спостереження [57 , с. 209]. Семантичне поле терміна ‘proverb’ вважається широким, і кожне нове дослідження значно розширює та збагачує його визначення [58].
В нашій роботі під паремією ми розуміємо стійку фразеологічну одиницю, оформлену як речення дидактичного характеру або його частину.
Аналіз наукової літератури вказує на те, що більшість вчених згодні визнати відтворюваність, стійкість, експресивність та сентенційність (моралістичність) як значущі ознаки як для паремій, так і для фразеологізмів. Паремії, як особливі лінгвістичні одиниці, мають текстову природу, що виявляється через такі дискурсивні ознаки, як цілісність, зв’язність, референційність, дискретність та інформативність. Вони в той же час є представниками відповідного фольклорного жанру. Важливо відзначити, що більшість вчених розглядають питання пареміології в рамках фразеології.
За словами М. В. Нікітіна, цілісне значення фразеологічної одиниці включає не лише предметно-логічний зміст вислову, але й емоційно-оцінний та експресивний компонент, який додається до лексичного значення і відображає ставлення мовця до об’єкта висловлювання [див. 45, с. 186].
Проте, так як у багатьох інших мовних явищ, деякі фразеологічні одиниці не завжди чітко відділяються від вільних словосполучень. Межі можуть бути настільки нестійкими, що, за словами В. Д. Ужченка, у деяких випадках словосполучення можна розглядати як звичайні вільні словосполучення або як фразеологізми [43 , с. 12-13].
Існує кілька підходів до визначення фразеологічної одиниці. За В. В. Виноградовим, фразеологічна одиниця є абсолютно неподільною мовною одиницею, значення якої не залежить від її лексичного складу чи трактування її компонентів. Він розглядає подібні мовні структури як ідіоми, де трактування або ознаки компонентів не мають прямого зв'язку з реальним значенням фразеологічної одиниці [6, с. 61].
Важливо відзначити, що фразеологічні одиниці мають багато спільних рис зі словосполученнями. В.В. Виноградов не включає крилаті слова, прислів’я та приказки до фразеологічних одиниць, пояснюючи це тим, що їх синтаксична структура та семантика відрізняються від поняття «фразеологічна одиниця». Автор вказує, що головною ознакою фразеологічної одиниці є її семантична неподільність, абсолютна неможливість виведення цілого значення із значень складових компонентів. Вона є семантичною одиницею, аналогічною слову, але позбавленою внутрішньої форми, при цьому фразеологічна одиниця не є сумою семантичних елементів цієї одиниці [там само, c. 124].
Багато разів лінгвісти висловлювали питання про відмінності між фразеологічною одиницею та словосполученням.
Можна виділити дві основні теорії трактування фразеологічних одиниць. Одна група науковців [23; 35 та ін.], вважає, що фразеологізм – це мовна одиниця, яка складається із слів, і, отже, за походженням її можна розглядати як певне словосполучення. В цьому підході важливою особливістю є те, що об’єктом фразеології можуть бути будь-які словосполучення мови, без урахування їх якісних відмінностей.
Інша точка зору деяких науковців [див. 17; 22] полягає в тому, що фразеологізм не є словосполученням ані за змістом, ані за формою. Вони розглядають його як самостійну одиницю мови, що існує окремо від значень слів у своїй структурі. Тобто основним елементом у фразеологічній одиниці є тільки смислова характеристика як неподільної мовної одиниці, а не кожного з її компонентів.
Фразеологізми, безсумнівно, мають спільні риси з словом. Подібно до слів, вони не формуються під час мовленнєвої діяльності, а використовуються як готові, сталі вирази. Це означає, що фразеологізми можуть мати лише одне (або, в деяких випадках, декілька) значень [6, c.58].
О. В. Кунін, злійснюючи аналіз фразеологічного складу мови, описує фразеологічну одиницю як стійке поєднання лексем із повністю або частково переосмисленим значенням [23, с. 41].
Більшість фразеологічних одиниць є національними виразами, які виникають в результаті мовотворчої діяльності різних верств населення. Ці вирази ухвалюють та закріплюють у своєму мовленні вдалину, точну та експресивну лексику невідомих або відомих осіб (зазвичай, письменників) і надають фразеології специфічного національного характеру. Це здебільшого обумовлено лінгвістичними та екстралінгвістичними чинниками.
В. В. Виноградов відзначав, що фразеологізми функціонують у мові як сталі вислови, як готові фразеологічні одиниці, які ми використовуємо в повсякденному житті за вже усталеними формулами [6, c.41].
Вивчення фразеологічних систем національних мов в рамках ідіоетнічної фразеології відкриває можливість розкриття унікальних рис, які властиві кожному народові. Паремії, як сталі вирази мудрості та народної філософії, є особливо цікавим об’єктом вивчення, оскільки вони ілюструють культурні цінності та погляди на життя певної спільноти.
Питання співвідношення фразеологізмів і паремій залишається предметом дискусій у сучасній фразеології. Оскільки фразеологія включає до об’єкту дослідження різні лінгвістичні одиниці, такі як словосполучення, речення та мікротексти, це ускладнює номінативну структуру фразеологічних одиниць. Деякі вчені пропонують виділити пареміологію як окрему галузь у межах фразеології. Інші аргументують, що паремії повинні бути виведені за межі фразеології та віднесені до фольклористики.
О. О. Селіванова вважає, що таке розмежування є необгрунтованим, оскільки паремії та фразеологізми мають спільні риси, такі як стійкість, відтворюваність, культурна маркованість і високий рівень кумулятивності [39, с. 145]. Питання про те, чи слід віднести прислів’я та приказки до фразеології, вивчалося протягом минулого століття, але досі не отримало однозначного вирішення.
О. В. Кунін вважає, що прислів’я слід вивчати з різних точок зору, як у фольклорі, так і у фразеології [23, с. 17]. Його теорія вказує на те, що вивчення прислів’їв може охоплювати аспекти як народної традиції, так і лінгвістичного аналізу.
Дж. Сімпсон, упорядник Оксфордського словника прислів’їв та приказок, відзначає популярність паремій в англійській літературі, незважаючи на те, що деякі можуть вважати, що приказки і прислів’я виходять з обігу [57, с. 10]. Це свідчить про те, що паремії залишаються значущим елементом культурної спадщини та лінгвістичної практики.
У даній роботі ми проводимо аналіз паремій, зосереджуючись на прислів’ях та приказках. При вивченні будь-якої іноземної мови, невідмінно відбувається зіткнення з історією та культурою народу, які, серед інших впливів, виявляються через вживання прислів’їв та приказок. Ця велика кількість паремій відображає специфічні національні особливості, а їх походження пов’язане з давньою історєюї народу, його побуту, звичаїв і традицій. Прислів’я та приказки представляють собою неоціненне мовне надбання народу, що формувалося протягом століть, оскільки вони містять багатовіковий досвід суспільної свідомості.
Слід відзначити, що більшість прислів’їв та приказок зберегли своє первинне значення, пройшовши через віки без істотних змін. Ці вислови з давних-давен успадковують важливу мудрість, яка продовжує нагадувати новим поколінням про корисність давніх настанов та життєвої мудрості наших предків [53, с. 10].
Вивчення прислів’їв має велике значення для фразеології, особливо як джерело фразеологічної деривації. Проте важливо відзначити відмінності між прислів’ями та фразеологічними одиницями, такі як:
Синтаксична структура. Прислів’я мають чітко оформлену синтаксичну структуру у вигляді речень, наприклад:
Boys will be men
Вираження судження, узагальненої думки або моралі. Прислів’я висловлюють судження, узагальнені думки або мораль, наприклад:
A man at sixteen will prove a child at sixty
Контрастна будова. Прислів’я характеризуються контрастною будовою, наприклад:
Young saint, old devil
Сталість завдяки частоті вживання. Прислів’я представляють собою сполучення слів, де значення кожного слова не змінюється за межами цього сполучення, але вони стають стійкими через постійне вживання та ритмічну форму, наприклад:
Children and chicken must always be picking.
Ці відмінності підкреслюють унікальні риси прислів’їв порівняно з іншими фразеологічними одиницями.
Мовознавці вказують на те, що паремії відрізняються від інших словосполучень кількома характеристиками. Зокрема, вони вирізняються повнотою самодостатньої завершеної думки, з точки зору семантики. Часто паремії мають двоскладову конструкцію та властивий їм усталений порядок компонентів, що стосується їхньої структури [8, с. 175].
В результаті аналізу британських прислів’їв та приказок, англійський дослідник Дж. Сімпсон робить висновок, що паремії можна розподілити у три основні групи.
Ті, що передають загальновідомі істини у вигляді абстрактних тверджень: Absence makes the heart grow fonder – Розлука робить сильнішими почуття
Ті, які роблять узагальнення на основі особливих щоденних спостережень: You can take the horse to the water, but you can’t make him drink – Ви можете привести коня до води, але ви не можете примусити його пити
Ті, що грунтуються на традиційній мудрості та фольклорі: Red sky at night, shepherd’s delight; red sky in the morning, shepherd’s warning – Червоне небо ввечері – радість вівчареві; червоне небо вранці – засторога вівчареві
Як було зазначено, більшість українських та іноземних дослідників відносить паремії до фразеологічних одиниць. С. Г. Гаврін у своїй класифікації включає паремії до афоризмів та образно-виразних стійких сполук [14, с. 25]. За словами М. М. Шанського, паремії є фразеологічними виразами комунікативного характеру, що є відтворюваними стійкими сполуками слів з нефразеологізованим значенням [див. 7, с. 12]. В. Н. Телія охарактеризував фразеологічні одиниці як ідіоматичні та стійкі, зазначивши, що паремії входять до фразеології через їхню відтворюваність та ознаку прецендентності.
Л. А. Булаховський погоджується з поглядом багатьох дослідників, вважаючи, що паремії слід розглядати на фразеологічному рівні. Він виокремлює сім основних типів фразем: прислів’я та приказки, професіоналізми, усталені вислови з анекдотів, висловлення видатних людей, крилаті вислови, переклади висловлень з інших мов, цитати з Біблії. Ці типи висловлювань відзначаються стійкістю та відтворюваністю у мовленні, що робить їх подібними до фразеологічних одиниць.
Н. Н. Амосова вважає, що зарахування паремій до об’єкта фразеології є необґрунтованим. Вона відносить до фразеологізмів лише цілісно оформлені предикативні одиниці, які становлять семантичну єдність, постійний контекст та функціонують у структурі синтаксичної конструкції як один член. Таким чином, вона відмежовує прислів’я та приказки від фразеології, розглядаючи їх як автономні та самодостатні як за структурою, так і за змістом [див. 2, с. 139-143].
В. Д. Ужченко та Д. В. Ужченко розподілили фразеологічні одиниці на центральні та периферійні. За їхнім поглядом, прислів’я і деякі види приказок віднесені до периферійних одиниць, які різною мірою віддалені від центру відтворюваності. Вони вважають, що для прислів’їв та деяких приказок доцільно вживати термін «паремія» [43, с. 27].
Деякі дослідники схильні виводити за межі об’єкта фразеології крилаті вислови, прислів’я та приказки, стверджуючи, що ці лінгвістичні явища відображають лише породження певних ситуацій та обставин життя, а не мовний розвиток. Фразеологічні одиниці в такому лінгвістичному розумінні розглядаються як компоненти мови, взаємодіючи зі словами та входячи у структуру мови.
В зарубіжній науковій літературі паремійний фонд охоплює різноманітні афористичні структури, такі як прислів’я, ідіоми, порівняння, загадки та велеризми. У вітчизняній літературі спектр жанрового розподілу фонд паресій значно ширший, включаючи прислів’я, приказки, побажання, прокляття, прикмети, велеризми, промовки, пародії на молитви, каламбури та анекдоти. Це різноманіття жанрів впливає на об’єм пареміофонду.
Обговорення цих питань може включати аналіз різних теорій та підходів до фразеології та пареміології, а також врахування культурних та історичних контекстів, які формують використання фразеологічних одиниць в мові.
У пізніших дослідженнях зазначається, що до паремій віднесені прислів’я, приказки та ідіоматичні вирази, що спричиняє відчутне звуження обсягу пареміології [37; 38]. Подібні позиції зустрічаються в різних наукових дослідженнях зарубіжної лінгвістики, де термін ‘proverb’ вживається для позначення прислів’їв та приказок [40].
Паремії, які включають прислів’я та приказки в численні дослідження, розглядаються не як мовні одиниці, але як вирази, чиє значення формується в фольклорно-оцінній сфері.
Останнім часом в дослідженнях паремії класифікують як афоризми фольклорного походження. Відмінність між ними та примовками полягає в тому, що перші мають ціннісно-смислову семантику, тоді як останні виконують переважно мовну функцію [41, с. 258].
За дослідженнями вчених, головною проблемою у визначенні поняття «прислів’я» є його широке використання та історична багатозначність. Прислів’я, як об’єкт вивчення, належать до різних наук, таких як фольклористика, поетика та лінгвістика [32, с. 22].
Хоча прислів’я узагальнюють різні явища життя, їх мовний статус та відношення до фразеології залишаються не визначеними до цього часу. Таким чином, в лінгвістиці існують два правомірних підходи: нефразеологічно-орієнтований та фразеологічно-орієнтований. Основні характеристики фразеологічних одиниць та прислів’їв співпадають, такі як відомість у даній мові та соціумі, відтворюваність у мові як самостійної мовної одиниці, стійкість, образна вмотивованість, емоційно-експресивна оцінка і стильова забарвленість тощо. В нашій роботі паремії розглядаються як фразеологічні одиниці.

Розмежування прислів’я та приказки

До загальних характеристик прислів’їв та приказок З. К. Тарланов відносять наступні особливості: стабільність (здатність до відтворення), комплікативність (специфічна складність семантичної структури, пов’язана з пізнавальною діяльністю людини), експресивність (виразність та вплив на реципієнта), дидактичність (повчальний характер змісту), афористичність (здатність у лаконічній формі виражати чітке спостереження, яке є узагальненням досвіду), лаконічність (здатність виражати повноту змісту у стислій формі) [див. 17, с. 32 ].
Проте питання розмежування між прислів’ями та приказками та їхніми ознаками залишається не менш важливим в науці про мову. Щодо цього питання ще не склалося загальноприйнятої думки. Деякі дослідники вважають синтаксичну структуру основним критерієм відмежування прислів’їв від приказок [43, с. 15].
Однак, хоча прислів’я та приказки відносяться до одного жанру, вони мають певні структурні відмінності. Прислів’я представляє собою граматично й інтонаційно оформлене судження, зазвичай у формі складного речення, що містить завершену думку. Наприклад: «Поженешся за двома зайцями – жодного не здоженеш».
За визначенням В. Даля, прислів’я – це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання. Приказка, за Далем, це простий вислів без притчі, без судження, без висновку. Приказка – це образний вислів чи мовний зворот, який характеризує людину, вчинки, явища життя і т.д., і є елементом ширшого судження. Наприклад: «Гнатися за двома зайцями». Прислів’я виражає повну думку, тоді як приказка надає образні спостереження чи характеристики, часто є частиною прислів’я. Синтаксично, на відміну від прислів’я, приказка є одночленною і не виражає повного твердження чи висновку. Вона підкреслює особливість конкретного предмету чи явища, виражаючи це в дотепній формі. Це вказує на те, що приказка, з точки зору синтаксичної побудови, є неповним реченням або частиною речення [там само, с. 26].
Згідно з поглядами З. К. Тарланова, приказка сприймається як частина прислів’я і відноситься як частина до цілого. Прислів’я може існувати самостійно, в той час як приказка завжди повинна бути включена в домінантну одиницю, в складі якої вона набуває функціонального статусу.
С. Г. Гаврин висловлює інший погляд, стверджуючи, що не тільки прислів’я, але й приказки можуть представляти собою завершені речення [див. 43, с. 75]. На думку О. Н. Широкової, прислів’я – це усталені народні вислови із переносним значенням, в той час як приказки – це народні вислови, які не мають переносного значення [див. 17, с. 43].
Є думка, що паремії слід розглядати з функціональної точки зору. Приказки, виконуючи номінативну функцію в мовленнєвих актах, відображають комунікативний аспект, у той час як прислів’я відіграють роль номінативної функції [18, с. 10].
Іноді сама приказка не містить поради або застереження, проте може бути легко перетворена на прислів’я. Наприклад, приказку ‘to cry for the moon’ (бажати неможливого) можна виразити у вигляді поради: ‘Don’t cry for the moon’ або ‘Only fools cry for the moon’ – Лише дурні бажають неможливого.
Звертаючи увагу на специфічні ознаки прислів’їв та приказок, можна переосмислити терміни «прислів’я» та «приказка» та здійснити розмежування між ними. Однією з перших ознак є емоційне забарвлення. Прислів’я представляє собою повне судження, завжди насичене вираженою емоційністю. З іншого боку, приказка використовується в носіїв мови лише у відношенні конкретної ситуації як складова будь-якого судження [16, с. 414]. Таким чином, приказка поза контекстом не завжди виражає емоційний насичений ореол.
Іншою характеристикою може бути наявність оцінки. По-перше, прислів’я узагальнює риси людей та властивості явищ. По-друге, вони надають оцінку. По-третє, вони визначають характер дії.
Приказка виникла як сталий вираз в мовленні, що використовується на основі аналогії до подібних ситуацій. Вона підкреслює порівняння та надає новизни та оригінальності цьому порівнянню, тому оцінювання може бути наявним.
Наступн а риса – це сталість. Сталість може мати кілька аспектів: сталість вживання, структурно-семантична, лексична, морфологічна та синтаксична [23, с. 32]. Прислів’я володіє усіма зазначеними видами сталості, оскільки воно є цільнопредикативною конструкцією. Щодо статусу приказки, не можна однозначно стверджувати, що вона має постійний морфологічний аспект, оскільки вона завжди повинна включатися в домінантну одиницю та є синтаксично несамостійною.
У структурному відношенні приказка представляє собою образ, який визначає особу, дію або обставини дії [22, с. 87]. Прислів’я завжди має форму речення і частіше за все має структуру загально-особового речення. Прислів’я є ціліснопредикативними конструкціями, побудованими переважно за діючими моделями простого та складного речень (складносурядного та складнопідрядного).
Не лише прислів’я, але і приказки можуть мати форму завершеного речення. Проте, на відміну від приказок, прислів’я завжди є синтаксично та композиційно завершеним поетичним твором, здатним до самостійного функціонування та позбавленим контекстуальної прив’язки [43, с. 143]. Це проявляється в його можливості існувати незалежно від конкретного контексту (відсутність прив’язки вказує на жанрову незавершеність).
Переосмислення компонентів є ще одним показником рівноцінності прислів’я і приказки. Мова йде не лише про перенос у метафоричному чи метонімічному плані, але й про нерівноцінність сумарного значення змісту відповідного речення (сума лексичних та граматичних значень його компонентів) [23, с. 57]. У цьому відношенні прислів’я та приказки є рівнозначними.

Ознаки, функції і джерела походження англійських паремій

Я. А. Баран визначає такі ознаки, які є характерними для паремій [4, с. 7-10]:
1) двобічна природа – означуване (план змісту) і означувальне (план вираження);
2) спосіб знакотворення (знак вторинного означення);
3) завершеність процесу породження (повне висловлення);
4) співвіднесеність з актом мовлення (віртуальний, потенційний / актуальний характер);
5) усталеність, здатність до узагальнення і відтворюваність у процесі комунікації;
6) системність (наявність семантичних полів і мікросистем);
7) здатність до номінації й репрезентації певного явища об’єктивної дійсності або його відображення у свідомості.
Дослідники виокремлюють такі функції прислів’я: прагматична,
моделювальна, номінативна, комунікативна, кумулятивна, дидактична [23, с. 140].
Семантичне значення прислів’їв виражається через їхню дидактичність і прагматичність, а також через їх номінативні, моделювальні та комунікативні функції. Як і всі пареміологічні одиниці, прислів’я відрізняються від звичайного контексту і завжди привертають увагу адресата, виокремлюючи ключові елементи та характеристики комунікативної ситуації. Точність та інформаційна стислість прислів’їв, пов’язана з їх образністю та лаконічністю, сприяють кращому сприйняттю ідеї.
Ці характеристики визначають одну з найважливіших функцій прислів’їв – прагматичну, яка, серед іншого, виявляє найбільший ефект завдяки імперативному аспекту деяких прислів’їв [19, с. 76]. Прагматична функція прислів’я полягає у максимально точному вираженні ставлення мовця до певної ситуації та спрощенні процесу взаєморозуміння учасників комунікативного процесу за допомогою використання простих, загальновідомих і ефектних образів. Важливо відзначити, що прагматичність є необхідним аспектом будь-якого мовленнєвого акту, а прислів’я в цьому контексті можна розглядати як універсальний інструмент для досягнення цієї мети.
‘Let sleeping dogs lie’ (Не буди лиха, поки воно спить) [58] – у цьому вислові мовець підбиває підсумок того, що було сказано до нього, і водночас висловлює власну оцінку ситуації. У цьому контексті образ сплячої собаки є дуже ефективним, оскільки пес символізує небезпеку, але сплячий пес не представляє жодної загрози. Таким чином, адресант використовує просте та зрозуміле порівняння, щоб закликати адресата утриматися від певних дій.
Моделювальна функція тісно пов’язана з прагматичною, особливо з її компресійним аспектом, і можна вважати її певним підпунктом. Ця функція виявляється у тому, що прислів’я є клішованою вербальною моделлю конкретної життєвої ситуації. Важливо зауважити, що ця модель конкретизується наочним елементом і несе конкретну інформацію чи виражає бажану ідею. Ядром будь-якої паремії слід вважати саме цей образ або модель, без якої вона втрачає свою виразність. Наприклад:
Never judge the book by its cover (Не суди книгу за обкладинкою / Зустрічають по одягу, проводжають по розуму) [там само].
У цьому випадку наочним елементом є книга. Це прислів’я наголошує, що ми не можемо правильно оцінити щось, доки не дослідимо його внутрішній зміст, і утримує від узагальнених висновків лише на основі зовнішнього вигляду. Вся ситуація виступає як типова модель чи кліше, що використовується для опису аналогічних обставин і передбачає перенос образів.
Право розглядати прислів’я як цілісну мовну одиницю обумовлене його номінативною функцією, оскільки воно має ознаки позамовної діяльності та безпосередньо «відтворює певний об’єкт або явище засобами мови». Важливо відзначити, що ця функція обмежується лише називанням об’єкту і не включає його оцінювання [див.17, с. 44]. Порівнюючи паремії різних мов світу, можна знайти схожі за змістом, але відмінні за образами. Проте це не свідчить про різну номінативну функцію, оскільки у контексті прислів’я ця функція полягає в номінації ситуації або типової моделі, а образи є лише інструментами.
Комунікативна функція, яка є очевидною як для всіх паремій, так і для прислів’їв, виражається у висловленні особистого ставлення до певного явища, а також в аргументації або підтримці власної думки об’єктивними висловами.
Однією з характерних рис прислів’їв, що визначає їх особливе місце серед паремій, є дидактична функція, яку також часто називають директивною або регулятивною функцією. Ця функція виявляється в повчальному аспекті прислів’я, який виражає морально-етичні цінності конкретного народу та відображає його мудрість [там само, с. 153]. Дидактична функція прислів’я має на меті безпосередньо регулювати поведінку, надавати настанови та направляти дії та думки адресата. Наприклад [58]:
Do as you would be done by (Стався до інших так, як хочеш, щоб вони ставились до тебе)
Don’t count your chickens before they are hatched (Не кажи гоп, поки не перескочиш)
Ці прислів’я характеризуються наявністю імперативно вираженого «do» та «don’t». Важливо відзначити, що настанова не завжди є очевидною і, можливо, прихованою «між рядками». Адресат повинен самостійно зробити висновок на основі вираженого:
A cat in gloves catches no mice (Любиш кататися – люби і саночки возити)
As you sow, so shall you reap (Що посієш – те й пожнеш) [там само]
Деякі прислів’я мають в собі елемент прогнозування, оскільки вони натякають на позитивний результат конкретної дії чи, навпаки, попереджають про негативні наслідки, використовуючи моделювання ймовірного результату. Наприклад, вислів Better safe than sorry (Береженого Бог береже) застерігає від необдуманих чи безрозсудних вчинків, закликаючи до обережності і показуючи два можливих варіанти розвитку подій (safe – sorry).
Фраза ‘Fortune favors the brave’ (За відважним щастя біжить) заохочує діяти відважно та не боятися ризикувати, натякаючи на можливий успіх. Цікаво відзначити, що ці два прислів’я мають абсолютно протилежні ідеї і, можливо, суперечать одне одному. Це може свідчити або про наявність суб’єктивності в прислів’ях, або про те, що вони носять рекомендаційний характер, а не встановлюють правила чи накази. Таким чином, контекст використання кожного прислів’я є надзвичайно важливим.
Прислів’я вказує учасникам комунікативного акту на сценарій або шаблон поведінки в типовій мікроситуації, вказує на моральні життєві орієнтири, розвиває та формулює певні принципи. Таким чином, можна стверджувати, що прислів’я безпосередньо беруть участь у формуванні світогляду та вихованні особистості.
У всіх пареміологічних висловах спільною є їхнє кумулятивне призначення. Прислів’я вважаються концентратом народного досвіду, а їхня кумулятивна функція полягає у збереженні, накопиченні та передачі цього досвіду та колективної мудрості. Національно-культурна специфіка виражається у пареміях, які можна вважати духовним скарбом людського досвіду. Таким чином, дослідження пареміологічних одиниць дозволяє краще зрозуміти традиції, історію, морально-етичні цінності та інші характерні риси конкретного народу.
Оскільки більшість прислів’їв зазвичай не мають конкретного автора, встановлення прямих шляхів їхнього запозичення чи виникнення у будь-якій мові світу стає дуже складним завданням. Важливо відзначити, що більшість пареміологічних одиниць європейських мов мають спільні джерела походження. Очевидно, що процес формування паремій є довготривалим, і тому важко сказати, коли саме виникли перші прислів’я.
Проводячи дослідження етимології англомовних паремій, дослідники стверджують, що основним джерелом походження є сам народ. Очевидно, що певна кількість прислів’їв, які приписуються народу, насправді можуть мати автора, але через неможливість знайти й точно вказати його, ці прислів’я відносять до фольклору. У своєму дослідженні Є. Іванов та Ю. Петрушевська вказують, що 59% прислів’їв англійської мови мають виключно народне походження [див. 30, с. 18].
Відомо, що література є другим за об’ємом джерелом паремій. Сюди входять твори відомих англійських (В. Шекспіра, Дж. Байрона) та європейських письменників, філософські трактати, праці часів античності та Середньовіччя.
Англомовна література та твори літератур інших європейських мов розглядаються як одне з джерел поповнення пареміологічного фонду англійської мови. Велика кількість крилатих висловів з книг відомих авторів здобула у народі статус прислів’їв. Вплив іншомовної літератури легко пояснюється тим, що протягом певного історичного періоду певна мова ставала домінантною як на території Великобританії, так і в усій Європі. Наприклад, французька мова, зокрема її нормандський діалект, у XI столітті стала надзвичайно популярною серед знаті, і, отже, вплинула на подальший розвиток англійської мови [51, с. 283]. Як наслідок, що сьогодні в англійській мові можна знайти прислів’я, наприклад, із французьким корінням, таке як ‘Don’t put the cart before the horse’ (Не став віз попереду коня) [58].
Культура римської та грецької античності, яка вплинула на подальший розвиток цивілізації, також віддзеркалюється в пареміологічних фондах англійської та численних інших європейських мов. Афоризми, взяті з творів відомих філософів, мислителів, письменників, ораторів, політичних та культурних діячів Стародавньої Греції та Риму, завоювали широку популярність серед народу. Вони здійснили вплив не тільки на мови слов’янського, германського і романського походження, але і на інші мови континенту [52, с. 63].
Афористичні висловлювання з творів Аристотеля, Гомера, Сократа та інших здобули значну популярність і часто переходили в усний народний обіг, пройшовши певний процес трансформації. Це ускладнює процес вивчення історії походження прислів’їв у межах конкретної мови. Однак такі трансформації є невід’ємною частиною розвитку пареміологічних одиниць, оскільки учасники повсякденної комунікативної ситуації рідко передають прислів’я дослівно. Існує і позитивна сторона, пов’язана з культурно-етнічною адаптацією прислів’їв у межах різних мов світу, їхнім вдосконаленням та розвитком.
Навіть при наявності визначеного авторства у висловах античного походження, з часом вони могли асимілюватися в пареміологічному фонді країн як прислів’я або приказки. Наприклад, вислів римського оратора Марка Тулія Цицерона знайшов відображення як в англійській, так і в українській мові:
Dura lex, sed lex (лат.) = The law is harsh but it is the law = Закон є закон [58].
Значущим фактором, що суттєво вплинув на розвиток прислів’їв в англійській мові та в Європі, була Біблія. Це не дивно, оскільки саме Біблія внесла великий вклад у розвиток пареміологічних одиниць, враховуючи те, що ця книга вважається джерелом морально-етичних настанов та рекомендацій, які є ключовими у прислів’ях.
Оскільки Біблія була перекладена багатьма мовами, ідентичні за складом прислів’я можна знайти в різних країнах, при цьому мовці можуть і не усвідомлювати, що це посилання на біблійне висловлювання [52, с. 34]. У зв’язку з тим, що перекладачі різних країн працювали з одним і тим самим текстом, переважна кількість паремій такого походження має однакову образну, граматичну та семантичну структуру.
He who digs the pit for others, falls in himself (Хто яму копає, сам в неї і впаде).
He who lives by the sword dies by the sword (Хто взяв меч від меча і загине) [58].
Афоризми громадських і політичних діячів, письменників, науковців та інших видатних осіб часто порівнюють із прислів’ями, особливо коли вони набувають значної популярності серед народу. Проте чи можна їх справді вважати прислів’ями?
Характерною ознакою прислів’їв є відсутність вказання авторства, тому такі запозичення краще класифікувати як афоризми, навіть якщо вони завоювали широке визнання серед громадськості і практично перестали асоціюватися із конкретним автором [52]. Очевидно, що чийсь влучний афоризм може функціонувати як прислів’я, але в повсякденній комунікативній ситуації ми часто не вказуємо на автора вислову. Таким чином, коли вислів передається від одного мовця до іншого, він може бути сприйнятий як прислів’я, а з часом асимілюватися в народному пареміологічному фонді як повноцінна одиниця.
Усі згадані вище джерела є спільними для багатьох європейських мов, що підтверджується схожістю смислів прислів’їв у різних народах. Важливо зауважити, що джерела можуть бути дуже різноманітними, і наведені вище є лише найбільш ймовірними.

Класифікація англійських паремій

Прислів’я будь-якої мови можна розподілити за різними критеріями, такими як граматичні особливості, тематичний принцип, глибинна та поверхнева будова, джерела походження, еквівалентність і інші. Розглянемо основні аспекти тематичної класифікації, яку можна вважати найбільш популярною та класичною. Фінський фольклорист Матті Куусі у своїй міжнародній системі класифікації прислів’їв за типологічним принципом виділяє 13 основних тем. Зазначимо, що багато прислів’їв не піддаються однозначній класифікації через їх складну образно-тематичну будову та наявність ознак кількох типів одночасно.
Не дивно, що тема Природа та людські знання про неї має особливе місце у класифікації, оскільки ми постійно досліджуємо світ навколо нас, а природа завжди була об’єктом нашого інтересу. До цього типу відносяться прислів’я, які стосуються звірів, рослин, пір року, погодних умов та інших елементів природи, такі як You can lead a horse to water, but you cannot make it drink (Не всього можна домогтися силою), А flower blooms more than once (Буде і на вашій улиці свято), April is the cruelest
month (Квітень – найжорстокіший місяць), А burnt child dreads the fire (Дитина, що обпеклася, боїться вогню) [58].
Ще однією категорією є паремії, пов’язані з віруваннями, релігією та ставленням людей до них. В цих висловлюваннях часто виражають думки та спостереження щодо удачі, сенсу життя, прикмет, незмінності людської долі, існування Бога, його задуму та інше, наприклад:
There is no flying from the fate (Від долі не втечеш) [58]
Окрему категорію складають прислів’я, що містять елементарні спостереження та висновки на основі емпіричного досвіду, а також інтерпретують сигнали зовнішнього світу. У них також часто висловлюється оцінка тривалості якогось явища, наприклад:
А watched pot never boils (Коли чекаєш, час тягнеться повільно)
Іt takes two to tango (Для танцю потрібно двоє) [58]
Ще однією категорією є паремії, які стосуються життя та навколишній світ. Цей тип класифікації надає загальний огляд проблем людського життя. На перший погляд це може здаватися занадто узагальненим, але він фактично стосується конкретних аспектів, таких як людські емоції та їх взаємозв’язок (горе та щастя, страждання та задоволення), харчування (апетит, страви), вживання алкоголю, погані звички та відповідальний підхід до них і таке інше:
А hungry man is an angry man (Голодний чоловік – сердитий чоловік)
Еat to live but do notlive to eat (Їж, щоб жити, але не живи для того, щоб їсти) [58]
Люди завжди приділяли увагу поняттю часу, тому в мові існує багато прислів’їв на цю тему. Майбутнє, теперішнє, минуле, швидкість часу та вибір правильного моменту для дії – усі ці аспекти є основними у прислів’ях такого типу:
Ttime and tide wait for no men (Час і приплив не чекають на людей)
Time heals all the wounds (Час лікує всі рани)
No time to waste like the present (Немає часу витрачати, як зараз) [58]
Прислів’я, що відносяться до норм моралі, були виокремлені у конкретний тип. Регулятивна роль таких паремій виявляється у тому, що вони ставлять питання про добро і зло, чесність, гідність, гріхи людства та необхідність покарання. Іншими словами, ці прислів’я визначають етичні стандарти та моральні орієнтири для суспільства:
A kind heart dies wretched (Ласкаве серце гине нещасливо)
Honor follows those, who flee from it (Честь іде за тими, хто від неї втікає)
Honor buys no beef (Честь не купує м’яса) [58]
Тематика суспільного аспекту життя включає велику кількість підкатегорій, які переважно присвячені питанням шлюбу, гендерних ролей і батьківства. Прислів’я, які обговорюють вік людини, її здоров’я, та смерть, також відносяться до цього типу. Вони надають вказівки щодо вибору партнера, взаємоповаги та того, як жити здорово та повноцінно в сім’ї та суспільстві. Наприклад:
Men make houses, women make homes (Чоловіки будують будинки, жінки створюють домівки)
An apple a day keeps doctor away (Яблуко на день відлякує лікаря)
Early to bed, early to rise, makes a man heathy, wealthy and wise (Хто рано встає, той здоровий, заможний та розумний) [58].
Логічним розширенням теми суспільства є прислів’я, що стосуються праці та саморозвитку. Вони часто акцентують увагу на особистих якостях людини та необхідності їх розвитку, таких як ініціативність, мужність, раціональність та рівень інтелекту. Також вони охоплюють групу прислів’їв, які стосуються досвіду, працьовитості, важливості помилок, відповідальності та іншого. Наприклад:
Make hay while the sun shines, where there’s a will – there’s a way (Збирай сіно, поки світить сонце)
Nothing ventured, nothing gained (Де є бажання, там є шлях / Хто не ризикує, той не виграє) [58]
Важливо відзначити, що значна кількість англійських (і, звісно, українських) прислів’їв мають сільськогосподарську або ремісничу тематику. Наприклад:
A bad workman quarrels with his tools (Поганий майстер свариться зі своїм інструментарієм)
Such carpenter, such chips (Якого майстра, такі й вироби) [58].
Це легко пояснюється тим, що прислів’я та приказки виникли в середовищі народу, який займався ремеслами та сільським господарством протягом тисячоліть. З цього можна зробити висновок, що суспільно-політичне життя, культура, історія, релігія та настрої епохи мають значний вплив на всі прояви усної народної творчості будь-якого народу.
Прислів’я з юридичною тематикою та ті, що надають настанови щодо ведення торгівлі та прийняття судових рішень, часто відносять до окремого типу – норми ділових відносин та права. Наприклад:
Judge not, lest ye be judged (Не судіть, щоб вас не судили)
Many lords, many laws (Багато владарів, багато законів) [58].
На наш погляд, прислів’я цих трьох тематик слід розглядати як єдине ціле через їхню взаємопов’язаність: про соціальні зв’язки, соціальну позицію та спілкування. До них відносяться прислів’я з елементами таких тем: взаємоповага, дружба, чесність, дотримання обіцянок, норми поведінки в соціальній групі чи спільноті.
Прислів’я комунікативної тематики зазвичай надають рекомендації щодо того, як слід вести себе в суперечках та щоденних актах комунікації. Паремії, які висловлюють роздуми про лідерство, владу, матеріальні блага та взаємозв’язки різних верств соціальної ієрархії, називають прислів’ями позиції в суспільстві. Наприклад:
Absolute power corrupts absolutely (Абсолютна влада псує абсолютно)
A man is known by his friends (Людина відома за її друзями)
Friendship is like money – easier made than kept (Дружба як гроші – легше здобути, ніж зберегти) [51, с. 42].
Ще однією категорією є прислів’я міри або пропорційності, які вказують на суб’єктивність будь-якого оцінювання, а також на неточність та невизначеність людського життя. Більшість прислів’їв такого типу виражають спільну мудрість, яку можна узагальнити у фразі «кожен робить помилки, і ніщо не є абсолютно об’єктивним». Вони підштовхують нас до пошуку компромісу зі світом, соціумом та власною особистістю:
We all make mistakes (Ми всі робимо помилки)
Cleverness and stupidity go together (Розум і глупість ідуть разом)
We never know the worth of the water, until the well runs dry (Ми ніколи не цінуємо воду, поки колодязь не висохне) [там само].
Важливо відзначити, що такий варіант універсальної та міжнародної класифікації не є ідеальним і має свої обмеження. Складність та багатозначність деяких прислів’їв ускладнюють їх використання в такій класифікації.

Висновки до розділу 1

Паремії визначаються як особливі стійкі мовні одиниці конкретного етносу, що мають фольклорне або літературне походження.
До класу паремій належать прислів’я і приказки (які становлять основний масив паремійного фонду), промовки, загадки, прикмети, «ділові» вислови, повір’я, «віщі» сни, ворожби, задачі, головоломки, скоромовки, пустомовки, замовляння, небилиці, нісенітниці, одномоментні анекдоти, казкові формули і т.д.
Ознаками паремій є: їхня двобічна природа, спосіб знакотворення, завершеність процесу породження, співвіднесеність з актом мовлення, усталеність, здатність до узагальнення і відтворюваність у процесі комунікації, системність, здатність до номінації і репрезентації певного явища об’єктивної дійсності або його відображення у свідомості.
Виокремлюють такі функції прислів’я: прагматична,
моделювальна, номінативна, комунікативна, кумулятивна, дидактична
Джерелами походження прислів’їв вважають: фольклор, літературу, афоризми, Біблію, афористичні висловлення громадських і політичних діячів, письменників, науковців та інших видатних осіб.
Ми розглянули характеристики 13 основних типів прислів’їв, серед яких: природа та людські знання про неї, релігія та ставлення до неї, елементарні людські спостереження та висновки, життя та світ навколо нас, час, норми моралі, суспільний аспект життя, праця та саморозвиток, юриспруденція та торгівля, соціальні зв’язки, соціальна позиція, спілкування, міра та пропорції.

Розділ 2
ОСОБЛИВОСТІ АНГЛІЙСЬКИХ ПАРЕМІЙ

Ефективність впливу на слухача прислів’я, так само як і будь-якого іншого риторичного висловлення, досягається через використання специфічних мовних засобів, які можуть в певній мірі порушувати звичайний спосіб вживання слів [52, с. 247]. Це перетворення може включати лексичну та граматичну семантику (метафори, метонімії та інші образні використання слів та форм), синтаксичну структуру висловлення (фігури експресивного синтаксису) та фонетично-просодичні явища (алітерація, асонанс, редуплікація, пролонгування, акцентуація, ритм, паузація, інтонаційний паралелізм тощо) [42, с. 225].
У зв’язку з цим варто детальніше розглянути взаємодію лексичних, граматичних та фонетичних засобів, яка формує структуру прислів’їв. Це сприяє досягненню необхідного стилістичного ефекту і, відповідно, реалізації емоційно-вольового та естетичного впливу на адресата. Крім того, це є основою для вивчення особливостей перекладу пареміологічних одиниць.

2.1. Фонетичні особливості

Крім стислості, повчальності та виразного смислового навантаження, прислів’я володіють ще однією не менш важливою рисою – наявністю фонетичної виразності, яка представлена трьома основними компонентами: асонанс, алітерація та рима [42, с. 245]. Факт того, що велика кількість паремій дійшла до наших днів майже в незмінній формі, може пояснюватися наявністю в їхній структурі саме таких засобів виразності. Як відомо, вони сприяють кращому запам’ятовуванню та полегшують сприйняття прислів’їв.
Крім практичного значення, фонетичні засоби виразності також виконують естетичну функцію. Важливе місце серед фонетичних засобів займає співзвуччя закінчень у словах, відоме як рима.
Рима, або співзвучність закінчень, відзначається як надзвичайно важлива риса прислів’їв. У ній віддзеркалюється музичне сприйняття народу та його підсвідоме прагнення до повноти і краси звучання. Рима вносить в прислів’я завершений характер, закінчує його структуру і робить прислів’я, зазвичай, усталеним, а водночас таким, яке легко запам’ятати [23, с. 32].
Існують два основні типи рими, які використовуються в прислів’ях – окситонна (чоловіча) та парокситонна (жіноча) [див. 17, с. 54].
Перший тип є найбільш поширеним в системі англомовних паремій і стосується рими з наголошеним останнім складом, яка часто представлена як односкладова лексема: ‘as the fool thinks, so the bell clinks’, ‘a hedge between keeps friendship green’, ‘an apple a day keeps a doctor away’ [57]. Як бачимо, всі приголосні після наголошеного складу також повторюються.
Щодо менш розповсюдженої парокситонної рими, вона включає повтор голосної передостаннього складу, який наголошується. Часто можна спостерігати також повтор приголосних після нього, як у висловах: ‘many a little makes a mickle’, ‘birds of a feather flock together. Ще однією особливістю прислів’їв є повтор цілих слів, а не лише звуків чи лексем, наприклад, ‘like begets like’, ‘scratch my back and I’ll scratch yours’.
У прислів’ї ‘a stitch in time saves nine’ можна помітити особливий засіб виразності, де рима поєднується з алітерацією – ще одним фонетичним прийомом, який ґрунтується на повторенні однорідних або ідентичних приголосних звуків. У цьому прикладі бачимо близькі звуки [n] та [m], а також дифтонг [ai], що повторюється у двох словах, що виконує роль рими.
Розглянемо прислів’я ‘No sweet without some sweat’. Це приклад алітерації, де спостерігається звук [s] на початку трьох слів, при цьому можна відзначити повторення пари звуків ([s]+[w]) і повтор [w]. Алітерацію можна застосовувати на початку другого і третього, першого і останнього або трьох і більше слів прислів’я одночасно, як у виразах: ‘dumb dogs are dangerous’ – [d], ‘look before you leap’ – [l], ‘one swallow doesn’t make a summer’ – [s].
За своєю природою алітерація буває різних типів, але найбільш розповсюдженим є алітерація з повторенням одного звуку, наприклад:
Where there is a will there is a way – Де охота – там і робота
He that will eat the kernel must crack the nut – Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися)
What we do willingly is easy – Де руки і охота, там скора робота
No sweet without some sweat – Пороби до поту, той поїси в охоту
Щодо структурних особливостей, то можна виділити такі підтипи цього виду алітерації:
повторення приголосного в першому і останньому словах:
Let sleeping dogs lie – Не буди лихо, доки воно спить
Look before уоu leap – Не знаючи броду, не сунься у воду
Barking dogs seldom bite – Не бійся собаку, який гавкає
повторення приголосного в другому і останньому словах:
A cat may look at а king – І ми не ликом шиті
Every bullet has its billet – Від долі не підеш
Every dog has his day – Буде і на нашій вулиці свято
One swallow doesn't make а summer – Одна ластівка весни не робить
повторення двох або трьох приголосних у різних лексемах:
A creaking door hangs long in its hinges – Битий посуд два століття живе
Dumb dogs are dangerous – Не бійся собаку, який гавкає
Faint heart never won fair lady – Сміливість міста бере
Повторення двох звуків зустрічається в пареміях рідко, наприклад, Рlenty is no plague (кашу маслом не зіпсуєш).
Специфічним видом алітерації є пароеміон, коли кожне слово у прислів’ї починається з однієї і тієї ж самої приголосної, як у вислові ‘without wisdom, wealth is worthless’ [там само].
Іншим засобом створення виразності паремій є комбінація алітерації з римою, наприклад:
Beauty lies in lover’s eyes – Не по-доброму милий, а по-милу добрий
A stitch in time saves nine – Один стібок, зроблений вчасно, коштує дев’яти.
У цих прикладах рима грунтується на повторенні дифтонга [аі] і близькості сонантів [m] і [n].
Асонанс – це повторення схожих наголошених голосних звуків, прикладом може бути прислів’я ‘a rolling stone gathers no moss’ – [o].
Іноді в одному прислів’ї може бути використано як алітерацію, так і асонанс, при цьому останній може виступати в якості рими. Наприклад, у прислів’ї ‘A friend in need is a friend indeed’, звуки [i] та [d] повторюються п’ять разів, а в словах ‘need’ та ‘indeed’ звук [i] виступає римою. Таке поєднання фонетичних прийомів додає виразності та милозвучності прислів’ю.
Повторення звуку [i] можна помітити також у прислів’ї ‘time and tide wait for no man’, де використовується алітерація (звук [t] в трьох словах одночасно, але в різних позиціях).
Іншими прикладами використання асонансу можуть слугувати наступні прислів’я:
Never put off till tomorrow what you can do today – Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні)
Make hay while the sun shines – Коси сіно, поки світить сонце
У другому випадку асонанс досягається повторенням наголошеного дифтонгу [ai] у словах ‘while’ і ‘shine’, а також дифтонгу [ei] у словах ‘make’ і ‘hay’.
Аналізуючи випадки використання асонансу в складі прислів’їв, ми встановили, що цей стилістичний прийом не є широко поширеним і зустрічається менш часто, ніж алітерація.
Отже, для прислів’їв та приказок характерною є взаємодія різних фонетичних прийомів, але найважливішими у реалізації стилістичних функцій паремій вважаються рима, асонанс та алітерація. Ці засоби сприяють ритмічній організації та римуванню прислів’їв і приказок, що, в свою чергу, допомагає їхньому кращому запам’ятовуванню під час комунікації.

2.2. Структурно-граматичні особливості

За структурою прислів’я традиційно розглядаються дослідниками як тексти малих форм фольклору. Їх також називають малими жанрами семіотичної системи фольклору, малими жанрами афористичного фольклору, малими літературними формами (фольклорними або авторськими), нетиповими текстами малої форми, малими текстами-кліше, малими літературно-художніми формами та іншими. Прислів’я входять до цієї категорії поряд із міні-казкою, байкою, велеризмом, афоризмом, лімериком, загадкою та іншими [28, с. 83].
Однією з традиційних рис прислів’їв трактується їхня стійкість структурно-змістової основи. Відомо, що прислів’я відносяться до текстів жанрового типу, які існують у синтаксично закритій формі [23, с. 200]; вони відрізняються високою структурною цілісністю, простотою синтаксичної будови та відсутністю ускладнених лексико-граматичних засобів [18, с. 4]. Характерною особливістю прислів’їв є також те, що їхня синтаксична структура ґрунтується на моделях простого або складного речення. Вони виражаються як розповідні або спонукальні висловлення в стверджувальній або заперечній формі [там само, с. 7].
На думку О.В. Корень [там само, с. 5-7], прислів’я та приказки входять до категорії нетипових текстів, що відрізняються відсутністю сильних позицій, фабули, структурно-композиційних параметрів, характерних для звичайних текстів. Вони не мають фіксованого авторства та дійових осіб, утворюючи особливу групу комунікативних одиниць у парадигмі текстів малих форм. Мала форма паремій пояснюється їхньою поверхневою структурою, яка складається з одного простого чи складного речення. З точки зору поверхневої структури, домінантними є двоскладові речення з підметом та присудком та односкладові речення.
Найширшу групу паремійних одиниць складають двоскладові речення-прислів’я. Спектр їхніх значень охоплює поле бажаності, переваги, або попередження, віддзеркалюючи стереотипи світобачення і поведінки представників певного етносу. Наприклад,
All cats are grey in the dark – Вночі всі кішки сірі
Small rain lays great dust – Малий, та вдалий
Крім того, традиційно поверхнева структура прислів’їв та приказок спрямована на скорочення, що призводить до їхньої редукції. Прислів’я та приказки, стаючи окремими фрагментами, набувають статусу номінативних одиниць, наприклад: ‘No flies on him’, ‘Birds of a feather’, ‘Nine lives’, ‘Jack of all trades’ [15, с. 40].
Докладніше розглянемо структуру прислів’їв. Завдяки своїй унікальній формі, загальній суті та постійному вживанню, прислів’я сформували конкретні структурні моделі, які стали їх визначальною особливістю. Оскільки прислів’я завжди приймають форму завершеного повноцінного речення, розглядатимемо їх з цієї точки зору.
Існують чотири основних типи речень: питальні, розповідні, спонукальні та окличні. Відповідно можна стверджувати, що прислів’я також класифікуються за цими типами. Цікаво, що окличний тип речень не є характерним для англомовних прислів’їв. Проте в усному мовленні будь-яку розповідну чи спонукальну паремію можна легко перетворити в окличну, використовуючи відповідну інтонацію.
Не дивно, що велика кількість пареміологічних одиниць має спонукальний та розповідний характер. Це пояснюється тим, що метою кожного прислів’я є розповідь про типову ситуацію з прихованою мораллю та спонукання реципієнта до певних вчинків та думок. Прислів’я спонукальної форми завжди мають відтінок поради або навіть наказу. Нерідко трапляється, що вони навпаки заохочують утриматися від конкретних дій. На основі цього можна зробити висновок, що для них також характерні заперечний (негативний) та стверджувальний (позитивний) підтипи. Щодо розповідного типу, для нього характерна форма твердження, вираження факту та об’єктивного судження. Розглянемо приклади:
A good name is better than riches – розповідне речення стверджувального типу
It’s not worth crying over spilt milk – розповідне речення
заперечного типу
Judge not of man and things at first sight – спонукальне речення
заперечного ного типу
If life deals you lemons, make lemonade – спонукальне речення
стверджувального типу.
Також важливо відзначити, що для прислів’їв із спонукальним характером типовим є використання форми імперативу, або так званого наказового способу: ‘keep your powder dry’ (тримайте свій порох сухим), ‘keep your chin up’ (піднімайте голову); ‘don’t teach fishes to swim’ (не навчайте рибу плавати).
Ще однією поширеною рисою у структурі англомовних прислів’їв є використання модальних дієслів (may, can, must, have to та ін.) та їх заперечних форм: ‘no man can serve two masters’ (ніхто не може служити двом господарям), ‘you cannot make a crab walk straight’ (ви не зможете змусити краба йти прямо); ‘a stumble may prevent a fall’ (поштовх може запобігти падінню); ‘all good things must come to the end‘ (всі хороші речі повинні завершитися); ‘if you want something done right, you have to do it yourself’ (якщо ви хочете, щоб щось було зроблено правильно, вам доведеться зробити це самостійно) [див. 43, с. 17].
Питальні прислів’я займають особливе місце в лінгвістиці і є предметом детального вивчення й обговорення. Лише невелика частина пареміологічних одиниць англійської мови має питальний характер [там само]. Важливо відзначити, що вони майже завжди є виведеними з розповідних чи спонукальних прислів’їв, що відбувається через природні процеси трансформації фразеологічних одиниць у повсякденному мовленні. Наприклад:
Beggars can’t be choosers → Can the beggars be choosers?
A leopard cannot change its spots → Can the leopard change his spots?
Прислів’я є скомпресованою інформацією, що суттєво впливає на форми речень, якими вони подаються. Характерною рисою для поверхневої структури прислів’їв є використання як простих, так і складних речень, проте в обох випадках синтаксична будова залишається досить простою. Наприклад:
‘Pride comes before a fall’ – просте речення з підметом ‘pride’ та присудком ‘comes’
‘A new broom sweeps clean’ – просте речення із складеним підметом ‘a new broom’ та присудком ‘sweeps’
‘If it ain’t broke, don’t fix it’ – складне умовне речення із підметом 1 ‘it’, присудком 1 ‘ain’t broke’, та присудком 2 ‘don’t fix’ (форма імперативу в другій частині речення).
Важливо відзначити, що деякі англомовні прислів’я можуть бути виражені складнопідрядним (‘Fools rush in, where angels fear to tread’) та складносурядним реченнями (‘Everybody wants to go to heaven, but nobody wants to die’).
Зв’язок між двома частинами речення в прислів’ї може забезпечуватися безсполучниковим способом або характерними для складнопідрядних речень сполучниками, такими як ‘because’, ‘that’, ‘when’, ‘where’, ‘who’, ‘if’ та ін. Сполучник ‘if’ є найрозповсюдженішим, оскільки велика частина прислів’їв складається із умовних речень. Наприклад: ‘if the cap fits, wear it’ (якщо капелюх вам підходить, носіть його); ‘if you can’t stand the heat, get out of the kitchen’ (‘якщо вам не подобається жара, вийдіть з кухні).
Складносурядні речення складаються з двох або кількох простих речень, які не залежать одне від одного і окремо є повноцінними реченнями. У прислів’ях з цим типом речень часто використовуються сполучники ‘but’ та ‘and’, а також безсполучниковий спосіб зв’язку. Наприклад: ‘a woman is only a woman, but a good cigar is a smoke’ (жінка – це лише жінка, але хороша сигара – це дим) [43].
Структура більшості англомовних прислів’їв у пареміологічному фонді характеризується використанням типових та сталих сполучників. Розглянемо види конструкцій, які найчастіше використовуються [51, с. 121]:
as….as… / like..…like… (виражає схожість або відмінність між двома поняттями):
A change is as good as a rest.
March comes in like a lion, and goes out like a lamb.
…than… (порівнює два явища, вказуючи, що одне краще за інше):
To travel hopefully is a better thing than to arrive.
There is / there are…. (наголошує на наявності певного предмета чи явища):
For everything there is a season.
There are more ways of killing a cat than by choking it with cream.
He who….. (звертається увага на неозначену особу, її дії або можливі наслідки):
He who sups with the devil should have a long spoon.
If…., then…./ when ……, (then)… (вказує на умову або підставу для чогось):
If anything can go wrong, it will.
When the going gets tough, the tough get going.
Every (noun) + (verb) (узагальнює ознаку або дію для когось/чогось):
Every man has his price.
Every picture tells a story
Важливо відзначити, що прислів’я, якими представлена пареміологічна спадщина, мають загальночасовий характер, не обмежуючись конкретними часовими рамками. Незважаючи на можливу наявність конкретної часової форми, прислів’я зазвичай використовують дієслова у формі теперішнього простого часу, часто у поєднанні зі словом ‘always’: ‘The unexpected always happens’, ‘Slow and steady wins the race’, ‘Plenty is no plague’. Іноді можна зустріти дієслова у теперішньому тривалому часі: ‘Know where one is going’, ‘Don’t cut the bough you are standing on’.
Прислів’я, які використовують минулий простий час та майбутній простий час, також властиві пареміологічному фонду: ‘Too much curiosity lost Paradise’, ‘A faint heart never won a fair lady’, ‘He who keeps company with the wolf will learn to howl’, ‘He who chatters to you will chatter of you’.
Ці прислів’я завдячують своєю виразністю та впливом на читача своїй специфічній структурі. Концентруючи людський досвід, вони невеличкими фразами коротко розповідають історії з минулого, маючи на меті впливати на майбутнє.
Аналіз варіантів одного й того ж прислів’я, представлених у пареміографічному словнику (2), вказує на можливі зміни у лексико-граматичному складі прислів’їв. Ці зміни можуть включати в себе ряд аспектів, таких як:
Вживання синонімів (It is an ill bird that fouls its own nest – It is a foul bird that defiles its own nest)
Заміну архаїчних слів на більш уживані лексичні одиниці (Burnt bairns dread the fire – A burnt child dreads the fire)
Зміни в модальних дієсловах (Accidents will happen in the best regulated families – Accidents can occur in the best regulated families)
Заміну прийменників (The appetite comes with eating – The appetite comes in eating)
Заміну артиклів (Curiosity killed the cat – Curiosity killed a cat)
Зміну числа іменника (Don’t cross the bridges before you come to them – Don’t cross the bridge till you get to it)
Вживання різних часових форм дієслів (здебільшого, взаємозамінність форм теперішнього та майбутнього неозначених часів) (Bygones are bygones – Bygones shall be bygones)
Вживання пасивного стану замість активного (You cannot catch old birds with chaff – Old birds are not to be caught with chaff)
Зміни у тема-рематичному членуванні (The darkest hour is that before the dawn – It is always darkest before the dawn)
Введення синтаксичних розширювачів (обставини, означення) (Appearances are deceptive – Appearances often deceive)
Варіювання типів підрядних речень (If the cap fits, wear it – Those whom the cap fits, let them wear it) та інші.
Зазначимо, що незважаючи на ці зміни, прислів’я залишаються відносно стабільними в образній структурі та вживаних лексичних одиницях.

2.3. Стилістичні особливості

При конкретному використанні певного образу, суть вираженої думки стає особливо зрозумілою і виразною [27, с. 53]. Наприклад, поняття «праця» у англійських прислів’ях втілюється через різноманітні образи: ‘A cat in gloves catches no mice’ – Без труда немає плода; ‘He that would eat the fruit must climb the tree’ – Без трудів не їстимеш пирогів.
Експресивність цих прислів’їв досягається за допомогою стилістичних прийомів, що містяться у виразній основі вислову. Термін «стилістичний прийом» визначає спрямоване та свідоме підсилення певної структури чи семантичної властивості мовної одиниці (нейтральної чи експресивної). Це підсилення стало образом, що породжує модель, узагальнену і типізовану [42, с. 27].
Загалом, стиль – це не лише набір прийомів, але й відображення сприйняття навколишньої реальності, образного уявлення про світ і образного мислення, що тісно пов’язане з емоційною оцінкою, досягнутою за допомогою поєднання образотворчих та виразних стилістичних засобів.
Образотворчими засобами мови називають різноманітні форми образного використання слів, словосполучень та фонем, які об’єднуються під загальним поняттям «тропи». Суть цих засобів полягає в порівнянні поняття, що зазвичай вживається у звичайному лексичному значенні, з поняттям, яке ця ж одиниця передає у художньому контексті з метою виконання специфічної стилістичної функції. До найважливіших тропів, характерних для прислів’їв, відносяться метафора, метонімія, зіставлення, епітети та перифраз.
Виразні засоби, або фігури мовлення, не створюють нових образів, але підсилюють виразність мовлення та підвищують емоційність за допомогою засобів звукового оформлення, таких як рими, алітерація, асонанс. Цей розподіл стилістичних засобів на образотворчі та виразно-умовні стає умовним, оскільки образотворчі засоби, або тропи, можуть виконувати також експресивну функцію, а виразні можуть сприяти створенню образності та зображенню.Начало формы
Тропи виявляють помітний вплив на образний аспект будь-якого прислів’я та є його невід’ємною частиною. Прислів’я, які не використовують художньо-стилістичні засоби, можуть виглядати як звичайні речення [там само с. 245]. Слід зауважити, що основними характеристиками таких стилістичних засобів є підсилення або перенесення ознак предмета чи явища. У прислів’ях часто зустрічаються художні фігури, такі як антитеза, епітет, метонімія, синекдоха, іронія, гіпербола, метафора, персоніфікація та повтор.
Невід’ємним компонентом прислів’я є вираження емоційності мовця та надання йому власної характеристики щодо певної ситуації чи предмета. Для досягнення цієї мети ефективно використовується епітет, який, як правило, є словом (зазвичай прикметником), що визначає якісний аспект поняття або явища та підкреслює його конкретну рису чи ознаку [див.17 , с. 9].
Епітети широко використовуються у художньому стилі мовлення, і це стосується і малих фольклорних жанрів. Розглянемо приклади використання епітетів у англомовних прислів’ях: ‘every cloud has a silver lining’, ‘it’s the squeaky wheel that gets the grease’, ‘mighty oaks from little acorns grow’ [57].
Метафорою називається свідоме відхилення від очевидного та буквального смислу поняття чи образу. За її основу взяте розкриття природи певного явища за допомогою характерних рис іншого явища [42, с. 132]. Іншими словами, метафоризація включає в себе введення непрямої аналогії та висвітлення переносного смислу явища чи предмета. Оскільки метафоричність є характерною рисою прислів’їв та є обов’язковою для більшості інших пареміологічних одиниць, метафору можна розглядати як широко востребуваний інструмент виразності. Потреба у використанні метафор виникає внаслідок того, що прислів’я часто висловлюють складні та багатогранні аспекти реальності. В таких випадках метафора виступає інструментом для їх номінації, оцінки та опису. Наприклад: ‘an ill wind that blows nobody any good’, ‘why buy a cow when milk is so cheap’ [57].
Близьким до метафори поняттям є персоніфікація (або уособлення), що передбачає перенесення ознак та властивостей живого істоти на неживий предмет. Наприклад: ‘envy has no holiday’, ‘necessity is the mother of invention’, ‘a stitch in time saves nine’ [там само].
Поняття метафори, синекдохи та метонімії тісно пов’язані між собою, тому важливо провести їхню диференціацію. Метафора розкриває сенс явища через характерні ознаки іншого; метонімія передбачає заміщення слова іншим, яке має суміжні властивості. Синекдоху розглядають як підвид метонімії, оскільки вона також включає заміну цілого поняття частиною іншого [див. 17, с. 10]. Навіть при наданні точних визначень цих стилістичних засобів важко розрізнити їх. Зрозуміти відмінність між ними можна на прикладах: синекдоха (‘make hay while the sun shines’, ‘the early bird catches the worm’), метонімія (‘who has a fair wife needs more than two eyes’), метафора (‘fair play is a jewel’).
Антитеза, що є поширеним явищем у англомовному пареміологічному фонді, виражає протиставлення риторичного характеру і використовується для конкретизації контрасту між поняттями або явищами. Це досягається за допомогою різкого порівняння та акцентування протилежностей [17, с. 130]. Часто антитеза використовується для висловлення переваги одного поняття над іншим, наприклад ‘the wound caused by words is worse than the wound of the bodies’ (рана від слів гірше, ніж рана на тілі), ‘actions speak louder than words’ (дії важать більше, ніж слова), ‘blood is thicker than water’ (кров густіша, ніж вода) [57].
З метою кращого розуміння основного змісту прислів’я, а також для глибшого розуміння його застережень, порад або рекомендацій, застосовується гіперболізація. Цей прийом передбачає інтенцію та очевидне перебільшення [43, с. 43]. Головною метою гіперболи є створення естетичності, переконливості та надання емоційного забарвлення. Слід зауважити, що перебільшення розуміється не буквально: ‘between promising and performing a man may marry his daughter’ (між обіцянкою та її виконанням людина може одружити свою дочку) [57].
Іронія, яка займає особливе місце у структурі паремій, є прийомом з гумористично-сатиричним відтінком. Вона полягає у використанні альтернативного значення, що повністю протилежне істинному сенсу висловлювання [43, с. 198]. Іронія використовується для жартівливого ставлення до ситуації, об’єкту або явища і може мати як негативну, так і позитивну конотацію. Іншими словами, іронію можна описати як гумористичне висловлювання, що несе правду у вигляді жарту. Зазвичай мовець виділяє іронічність відповідною інтонацією в живій мовленнєвій ситуації. Наприклад: ‘to shout louder, employ the silence’ (гукай голосніше, служи мовчки), ‘good fence make good neighbors’ (хороший паркан – це хороший сусід) [57]. У другому прикладі також застосовано повтор, який є ще одним засобом виразності.
Крім того, існує стилістична фігура, що безпосередньо впливає на синтаксичну структуру прислів’я-речення – це еліпсис [43, с. 98]. Він використовується для вилучення зі структури речення слів та словосполучень, які можна домислити, спираючись на контекст. Використання еліпсису в прислів’ях обумовлене потребою ущільнити їх та досягти лаконічності. Наприклад, у другій половині прислів’я ‘no one is a fool always, everyone sometimes’ (ніхто не є дурнем завжди, кожен іноді) [57] вилучено ‘…is a fool…’, але ми інтуїтивно можемо відновити пропущений елемент. Використання еліпсису позитивно впливає на мовну економію вислову.
Отже, застосування розглянутих поетичних тропів відіграє величезну роль у створенні виразності пареміологічних висловів. Широке використання тропів випливає з необхідності перетворення звичайної форми речення в таку, що привертає увагу слухача, виокремлює основний сенс вислову та підвищує його естетичність.

Висновки до розділу 2

Фонетичні засоби виразності англійських прислів’їв і приказок представлені римою – окситонною (чоловічою) та парокситонною (жіночою), алітерацією та асонансом.
Однією з особливостей, що розрізняють прислів’я та приказки, є стабільність їх структурно-змістової основи. Це обумовлено тим, що вони відносяться до текстів жорсткого типу, які характеризуються високою структурною цілісністю, простотою синтаксичної побудови та відсутністю ускладнених лексико-граматичних засобів. Типовою ознакою прислів’їв є також те, що їхня синтаксична структура відповідає моделям простого або складного речення. Вони використовуються як розповідні чи спонукальні висловлення в стверджувальній або заперечній формі.
Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що лексико-граматичні засоби, такі як архаїзми, синоніми, пасивний стан, розповідне двоскладове речення, порівняння, модальні дієслова та синтаксичні розширювачі, використовуються у структурі майже кожної паремії.
Експресивність прислів’їв досягається за допомогою стилістичних прийомів, що містяться у виразній основі вислову. Стилістичний прийом – це спрямоване та свідоме підсилення певної структури чи семантичної властивості мовної одиниці (нейтральної чи експресивної).
У прислів’ях часто зустрічаються художні фігури, такі як антитеза, епітет, метонімія, синекдоха, іронія, гіпербола, метафора, персоніфікація та повтор.
Розділ 3
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ АНГЛОМОВНИХ ПАРЕМІЙ
НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ

У цьому розділі проведено аналіз головних способів перекладу англомовних фразеологічних одиниць та представлено результати перекладацького аналізу англійських паремій при перекладі на українську мову.

Способи перекладу паремій

Як відомо, англійська та українська культури відрізняються своїми традиціями, звичаями, поглядами, реаліями та світосприйняттям, що становить одну з основних труднощів у процесі перекладу. Збереження культурної специфіки оригінальної мови в перекладі є завданням особливої складності [14, с. 1].
Адекватне відтворення прислів’їв і приказок представляє собою особливий виклик у перекладі. У відміну від лексичних одиниць чи фразеологізмів, які мають еквіваленти у мові перекладу, у прислів’ях і приказках образний зміст, тобто їх внутрішня форма, зберігає свою значимість. Носії мови не лише розуміють значення прислів’я та ситуації, в якій його варто вживати, але також сприймають образ, метафору чи порівняння, які лежать в основі прислів’їв. Хоча початкові обставини, пов’язані із виникненням прислів’їв, можуть бути забуті, їхня двозначність залишається. Пряме значення та образне іносказання існують паралельно. Сенс вільного поєднання, що лежить в основі прислів’я, і значення іносказання активізуються в мові. Таким чином, важливо, щоб перекладач передавав обидва аспекти: і сенс прислів’я, і метафоричний зміст [35, с. 34].
Нагадаємо, що прислів’я визначаються як закріплені у мові стійкі образні судження, які мають повчальний зміст, виражають певну мораль та часто мають звуко-ритмічну організацію. З урахуванням цих ознак, В. В. Виноградов [6, с. 185] виділяє п’ять можливих типів перекладу прислів’їв:
повним відповідником (еквівалентом), коли в мові перекладу присутнє прислів’я, яке має однаковий зміст, функцію та стилістичні характеристики, що й прислів’я в мові оригіналу. Метафора, яка використовується в прислів’ї, повинна базуватися на ідентичних образах. Повні еквіваленти часто спостерігаються в інтернаціональних прислів’ях та крилатих висловах, які виникають від міфічних або біблійних джерел;
частковим відповідником, якщо прислів’я в мові перекладу є еквівалентним за змістом, функцією та стилістичними рисами прислів’ю в мові оригіналу, але відрізняється образним значенням. Наприклад, вислів ‘red herring’, який перекладається як «відволікаючий маневр», має аналоги в українській мові, такі як «замилити очі» або «задурити голову». ‘Paint the town red’ в англійській мові використовується для позначення гарного проведення часу, веселої прогулянки, а в українській мові може мати аналог «відірватися на повну»;
при передачі прислів’їв часто використовується прийом калькування, коли прислів’я відтворюється майже дослівно, але контекст підказує реципієнту, що він має справу із стійким виразом. Наприклад, ‘red rag to a bull’ калькується як «червоний колір для бика», що вказує на те, що щось дратує [Виноградов, 2001: 186];
так званим «псевдодослівним» відповідником, коли перекладач вважає за доцільне використовувати прислів’я мови оригіналу або, відсутність повного або часткового еквіваленту в мові перекладу. У цьому випадку перекладач «вигадує» прислів’я та передає його без модифікацій або з невеликими змінами в образному змісті, зберігаючи його значення;
описовим перекладом, що передбачає переказ фразеологізму через описовий підхід. Цей спосіб використовується у випадках, коли в мові перекладу відсутні необхідні еквіваленти та неможливе калькування. Наприклад, ‘Beware of reds under the beds’ описується як «Пильнуйте! Комуністи всюди».
Як бачимо, існують різні способи адекватної передачі приказок та прислів’їв українською мовою. Г. Салямов [див. 14, с. 2] поділяє ідею В. Виноградова щодо способів перекладу паремій, стверджуючи, що зазвичай використовується п’ять можливих способів їх перекладу: 1) повний еквівалент; 2) частковий еквівалентний переклад; 3) підбір псевдовідповідника; 4) описовий переклад; 5) калькування.
При цьому вважають [29, с. 55], що, оскільки у пареміологічних одиницях часто міститься метафоричний елемент, то їх не можна перекладати дослівно. У багатьох випадках вони мають явно виражене національне забарвлення, що призводить до того, що паремії часто не мають абсолютних відповідників в іншій мові. Складність перекладу прислів’їв та приказок полягає у тому, що перекладач повинен уміти їх розпізнати і підшукати відповідний український варіант.
У контексті перекладу прислів'їв і приказок, М. П. Кочерган [21, с. 41] класифікує їх на три групи. Перша група включає прислів’я і приказки, які абсолютно збігаються з українськими як за смислом, так і за формою, описуючи той же образ або компоненти, наприклад: ‘All that glitters is not gold’ – «Не все те золото, що блищить»; ‘As a man sows, so shall he reap’ – «Як посієш, так і пожнеш»; ‘New brooms sweep clean’ – «Нова мітла по-новому мете» (1, с. 96). Неспівпадіння чисел української та англійської приказки в останньому прикладі не має суттєвого значення, тому ми включаємо його до першої групи.
Такі прислів’я і приказки, які повністю збігаються в різних мовах, зазвичай мають спільний джерело і часто є калькою з грецької або латинської мови, а іноді й інших.
До другої групи відносять прислів’я і приказки, які співпадають за змістом, але не за образом, який лежить в їх основі, наприклад: ‘Too many cooks will spoil the broth’ – У семи няньок дитя без носа; ‘As well be hanged for a sheep, as for a lamb’ – Сім смертям не бути, а одної не минути; ‘To buy a pig in a poke’ – Купити кота в мішку (1, с. 313).
При перекладі таких паремій рекомендується використовувати відповідники, які вже закріпилися в мові, оскільки перекладач повинен керуватися принципом відтворення звичного таким самим звичним. В іншому випадку приказка або прислів’я може викликати у читача враження чогось несподіваного та оригінального. Так, англійську приказку ‘At a snail’s pace’ (Як на волах) не можна буквально перекладати як «Із швидкістю равлика».
До третьої групи належать приказки та прислів’я, які не мають відповідників в українській мові – ані за змістом, ані за образом. Їх перекладають або описово, або за допомогою створеної перекладачем приказки. Наприклад, англійську приказку ‘Little pitchers have long/wide ears’ (Діти люблять слухати розмови дорослих) можна відтворити в українському варіанті як «В малих дітей великі вуха».
У випадках, коли прислів’я та приказки мають виражений національний характер, вони не можуть бути використані в перекладі, навіть якщо вони повністю співпадають за змістом. Наприклад, англійське прислів’я ‘to carry coal to Newcastle’ не можна перекладати російською приказкою «їхати в Тулу зі своїм самоваром», оскільки це внесло б іншонаціональний контекст у переклад. У таких випадках можна вибирати або близький до оригіналу переклад, або використовувати описовий переклад, або змінювати образ у перекладі. Наприклад: «Ніхто не возить вугілля в Ньюкасл», «В ліс дрова возити», «В криницю воду лити» [21, с. 56].
Проаналізувавши лінгвістичні джерела, присвячені особливостям перекладу паремій, ми прийшли до висновку, що більшість лінгвістів виділяють п’ять способів перекладу паремій: повний відповідник (еквівалент), частковий відповідник, «псевдодослівний» відповідник, описовий переклад, та калькування. Ці аспекти будуть детально проаналізовані в ході подальших досліджень.

Перекладацький аналіз способів відтворення англійських паремій

Під час цього дослідження ми враховували різні труднощі, які можуть виникнути при перекладі паремій: 1) випадки, коли відсутнє відповідне прислів’я в англійській або українській мовах; 2) ситуації, де виникають розходження в емоційному та національному відтінках між українськими прислів’ями та їхніми англійськими еквівалентами; 3) необхідність врахування випадків, коли контекст вимагає дослівного передавання національно забарвленого українського прислів’я.
Переклад паремій за допомогою еквівалента у теорії перекладу визначається як збереження відносної рівності змістовної, змістової, семантичної, стилістичної і функціонально-комунікативної інформації між оригіналом і перекладом. Важливо відзначити, що еквівалентність оригіналу і перекладу визначається спільністю розуміння інформації, яка міститься в тексті, включаючи як експліцитно виражену, так і імпліцитно віднесену до підтексту, що впливає не лише на розум, але і на почуття реципієнта.
Таке розуміння еквівалентності перекладу враховує також ситуацію, в якій виникає текст оригіналу і його відтворення в мові перекладу. Це трактування еквівалентності відображає повноту і багаторівневість цього поняття, охоплюючи семантичні, структурні, функціональні, комунікативні, прагматичні та жанрові аспекти. При цьому всі вказані в дефініції параметри повинні бути збережені в перекладі паремій, але ступінь їхньої реалізації може варіюватися залежно від тексту, умов і способу перекладу.
Переклад повним еквівалентом прислів’я відбувається тоді, коли в мові перекладу існує аналог, який є рівнозначним за смислом, функцією і стилістичними характеристиками в порівнянні з прислів’ям оригіналу та відбиває його образний зміст повністю або в основному. Іншими словами, у перекладі метафора, вбудована в прислів’я, повинна ґрунтуватися на ідентичних образах [35, с. 36]. У ході нашого дослідження було виявлено 28 % випадків перекладу пареміологічних одиниць повним еквівалентом. Наведемо приклади перекладу прислів’їв та приказок із джерела (2) за допомогою повного еквіваленту:
A wolf guzzles counted sheep too – Вовк і полічених овець краде
One must howl with the wolves – З вовками жити – по-вовчому вити
To set the wolf – to keep the sheep – Біда вівцям, де вовк пастушить
A bad man is like a wolf in the flock – Лихий чоловік у громаді, що вовк у стаді
A wolf doesn’t steal where he lives – Там вовк не бере, де сам живе
The great fish eats up the small – Велика риба маленьку цілою ковтає
Fish and company stink in three days – Риба та гості через три дні псуються
Never offer to teach fish to swim – Не вчи рибу плавати
Never look a gift horse in the mouth – Дарованому коневі в зуби не заглядають
It is too late to shut the stable door after the horse has been stolen – Замкнув стайню, як коней вкрали
A horse stumbles that has four lеgs – Кінь на чотирьох ногах, та й то спотикається
You can take a horse to the water but you cannot make him drink – Силуваним конем не поїдеш.
Як видно з цього способу відтворення прислів’їв та приказок, їхні лексичні образи не втрачають своєї семантичної насиченості. Виявлено, наприклад, що, коли йдеться про рибу в українській мові, вона залишається рибою і в англійській мові, так само, як і вовк, кінь і так далі. При цьому відмічається лише порушення структури речення, що представляє собою відмінність від методу відтворення за допомогою калькування.
При аналізі структурних особливостей цих паремій, їхньої автосемантичності та однозначності виявлено наявність в їхньому змісті культурних концептів, які визначають межі їхнього використання. Граматична форма українських варіантів прислів’їв відповідає характеру їхнього змісту в англійській мові. Прислів’я, які перекладаються повним еквівалентом, переважно мають структуру розповідних речень.
Під час дослідження було виявлено, що повні еквіваленти досить часто (у 28 % від загальної кількості одиниць) виникають у так званих інтернаціональних прислів’ях і крилатих виразах, які походять з біблейських та міфологічних джерел. Переклад за допомогою повного еквіваленту використовується у випадках, коли паремії мають спільне походження в обох мовах. Такі джерела можуть включати [Кунин, 1996: 20]:
грецьку або іншу міфологія: Cassandra’s warning – попередження Кассандри;
давню історію або літературу: I arrived, I saw, I triumphed – Прийшов, побачив, переміг
Біблію або вислови за біблійним сюжетом: the ten commandments – десять заповідей;
сучасну літературу або історичні джерела, які відносяться до різних мов: My home is my fortress – Мій будинок – моя фортеця;
вирази, які належать видатним англійським та американським авторам: It’s better to be a clever fool than a foolish wise person – Краще бути розумним дурнем, ніж глупим мудрецем.
Переклад за допомогою часткового відповідника. Прислів’я вважається перекладеним частковим відповідником, коли в мові перекладу воно еквівалентне прислів’ю мови оригіналу за смислом, функцією і стилістичним відтінком, але відрізняється образним змістом [1, с. 26]. Наведемо приклади такого перекладу:
Dog doesn’t eat dog – Вовк вовка не кусає (дослівно: собака не їсть собаку)
The leopard cannot change its spots – Вовк линяє, а натури не міняє (дослівно: леопард не в змозі замінити свої плями)
Put a cat among the canaries – Замкнув вовка межи вівці (дослівно: заперли кота серед канарейок)
Beware of a silent dog and still water – Бережіть козла спереду, коня ззаду (дослівно: бережіться мовчазного собаки та сталої води)
Geese with geese and women with women – Знайся кінь з конем, віл з волом, свиня з свинею, рівня з рівнею (дослівно: гусаки з гусаками, а жінки з жінками)
Проаналізувавши цей спосіб відтворення, можемо узагальнити, що він призводить до втрати лексичної точності. Зазначимо, що часто використовується метафора. Іншими словами, застосування часткового відповідника при перекладі зберігає еквівалентність прислів’я мови оригіналу і мови перекладу за смислом, функцією і стилістичним відтінком, але при цьому втрачається образна відповідність.
Наприклад, розглянемо перше прислів’я, в якому образ вовка замінено образом собаки. Подібна заміна виявляється практично в усіх розглянутих прислів’ях та приказках, що складають 17 % від загальної кількості одиниць. З точки зору структурно-семантичних особливостей, прислів’я є завершеними судженнями, які включають дієслово та підмет, у той час як приказки лише натякають на судження. Також було встановлено, що підбір часткового відповідника у перекладі забезпечує збереження образної основи паремій, але з певними змінами лексичного і граматичного характеру. Наприклад:
Baker’s / printer’s dozen – Чортова дюжина
The devil is not as black as he is painted – Не такий страшний чорт, як його малюють
При такому перекладі слід враховувати, що український образ повинен бути нейтральним щодо національного забарвлення [23, с. 24]. Як бачимо, паремії, які перекладаються частковим відповідником, за своєю структурою – лише розповідні речення.
Переклад паремій за допомогою калькування. При передачі прислів’їв часто використовується спосіб калькування. Калька не підкоряється жодній особистій ритмічній чи метафоричній структурі. Прислів’я майже дослівно відтворюється, і сам контекст натякає на те, що читач має справу із фіксованою фразою, відтвореною відповідно до оригіналу. Іноді навіть у самому авторському тексті можуть бути введені пояснення, які вказують на пареміологічну одиницю: «як говорить прислів’я», «як завжди говорять», «всім відомо, що» і т.д. [1, с. 24]. Наведемо приклади перекладу прислів’їв за допомогою калькування:
A wolf in sheep’s skin – Вовк в овечій шкурі
As hungry as a wolf – Голодний як вовк
A man is a wolf to a man – Людина людині вовк
Neither fish nor flash – Ні риба ні м’ясо
Fish begins to stink at the head – Риба починає псуватися з голови
У поданих прикладах видно, що зберігається повна унікальність прислів’їв чи приказок. Таким чином, було встановлено, що метод калькування зберігає всі образні лексеми в їхній початковій формі, відтворюючи мову оригіналу. У багатьох вище зазначених прикладах відсутні дієслова, що свідчить про те, що речення не є предикативними. З точки зору структурно-семантичних особливостей, це розповідні закінчені речення. Проте при використанні цього способу перекладу необхідно пам’ятати про деякі важливі аспекти [5, с. 33]:
образ повинен бути зрозумілим, і метафоричне, переносне значення має випливати з прямого значення, наприклад, ‘Little pitchers have long ears’ – У малих дітей великі вуха;
якщо в перекладі є реалія, то вона повинна бути зрозумілою українському читачеві: ‘To carry coal to Newcastle’ – Ніхто не возить вугілля в Ньюкасл;
перекладу слід надати форму паремії: ‘Rome was not built in a day’ – Не зразу Рим будувався.
Отже, на підставі проведеного дослідження, було встановлено, що за допомогою калькування перекладаються паремії, які складають 27 % від загальної кількості пареміологічних одиниць.
Переклад паремій «псевдодослівним» відповідником. При використанні «псевдодослівних» відповідників [2, с. 27], перекладач застосовує цей спосіб, коли вважає недоцільним або взагалі неможливим використовувати наявні еквіваленти в мові або коли відсутні повний чи частковий еквівалент для конкретного прислів’я. У цьому випадку перекладач «вигадує» прислів’я, відтворюючи образний зміст оригіналу, і, звісно, зберігаючи його сенс, можливо з деякими модифікаціями. Під час створення такого «псевдоприслів’я» використовуються образні та звуко-ритмічні засоби, і фраза за стилем імітує прислів’я. Читач має відчути, що створене прислів’я існує в мові перекладу або що це іноземне прислів’я, адаптоване до рідної мови зі збереженням характерних рис прислів’їв та їхніх характеристик. Такий «псевдоприслів’я» завжди виникає як результат творчого відтворення оригінальної мови, наприклад:
A good riddance to bad rubbish – Баба з воза – кобилі легше (дослівно: добра прогулянка на погане сміття)
The cat would eat fish and would not wet her feet – Щоб рибку з’їсти, треба в воду лізти (дослівно: кіт з’їсть рибку та не замочить її ноги)
Nature draws more than ten oxen – Як вовка не годуй, а він все в ліс дивиться (дослівно: природа приваблює більш ніж десять волів)
An ass is but an ass, though laden with gold – На свиню хоч і сідло надінь, то все конем не буде (дослівно: осел так і залишиться ослом, навіть якщо він завантажений золотом)
To hold a wolf by the ears – Битись, як риба об лід (дослівно: утримувати вовка за вуха (тобто вговорюючи залишитись)
Як бачимо, призастосуванні цього способу відтворення паремій, зазвичай, лексика, особливо зоонімічна, не зберігається. Виявлено, що при перекладі паремій за допомогою «псевдодослівного» відповідника практично повністю змінюється лексичний фон прислів’я чи приказки. Паремії, які відтворюються за допомогою «псевдодослівного» відповідника, мають форму розповідних двоскладових речень і містять велику кількість синтаксичних розширювачів.
Отже, використання «псевдодослівних» відповідників у перекладі паремій становить 25 % від загальної кількості одиниць.
Переклад паремій шляхом описового перекладу. Розглянемо ще один спосіб відтворення паремій – описовий переклад. Відсутність необхідних еквівалентів та неможливість дослівного калькування впливають на вибір цього способу відтворення пареміологічних одиниць. Цей метод полягає у тлумаченні та поясненні прислів’я, яке в перекладеному тексті практично припиняє існування як самостійна мовна одиниця і, мов будучи розчиненим в контексті, виконує свою функцію. Проте застосування цього методу перекладу призводить до неодмінних стилістичних та інформаційних втрат [2, с. 22]. Наведемо приклад цього методу відтворення прислів’їв:
It is a good fishing in troubled water – В каламутній воді риба ловиться краще
Ми встановили, що при використанні описового перекладу для відтворення паремій лексичний фон зберігається лише частково. Образна лексика, зрозуміло, порушується. Загалом при такому методі перекладач має можливість вибирати, залишати чи змінювати образну лексику оригіналу. Наприклад, дане прислів’я можна було б передати з української мови на англійську так: ‘We can catch much fish in troubled water’.
У цьому випадку зоонімічна лексика залишилася б незмінною порівняно з оригіналом. Такий переклад використовує стилістичний мовний засіб – перифраз. Але якщо б ми взяли за основу англійський варіант цього прислів’я ‘It is a good fishing in troubled water’ та відтворили його на українську мову як «В каламутній воді риба ловиться краще», то такий спосіб відтворення можна було б віднести до «псевдодослівних» відповідників.
Отже, проаналізувавши загальну кількість пареміологічних одиниць, ми визначили, що найменш вживаним (3%) є описовий метод перекладу прислів’їв і приказок.

Висновки до розділу 3

Адекватне відтворення прислів’їв і приказок складає особливу перекладацьку проблему. Існує декілька способів відтворення прислів’їв та приказок з однієї мови на іншу, а саме: повний відповідник (еквівалент), частковий відповідник, «псевдодослівний» відповідник, описовий переклад та калькування.
Прислів’я передається повним відповідником (еквівалентом), коли в перекладі має бути еквівалент, аналогічний за смислом, функцією і стилістичними характеристиками оригіналу та повністю співпадає з ним, особливо в образному змісті.
Часткова відповідність використовується, коли прислів’я в перекладі є еквівалентним за смислом, функцією і стилістичним забарвленням оригіналу, але відрізняється своїм образним змістом.
Калька, в свою чергу, не має особливої ритмічної або метафоричної організації і передає прислів’я майже дослівно, де сам контекст наголошує на його стійкості та відтворенні за оригіналом.
«Псевдодослівні» відповідники використовуються, коли перекладач вирішує уникнути використання наявних відповідників або взагалі повний або частковий еквівалент відсутній. У цьому випадку перекладач «вигадує» прислів’я, зберігаючи образний зміст оригіналу.
Описовий переклад полягає в поясненні прислів’я, що практично розчиняє його в контексті, і виникає, коли неможливо знайти відповідний еквівалент. В такому випадку стилістичні та інформаційні втрати неминучі.
За результатами проведеного дослідження ми дійшли висновку, що при перекладі прислів’їв та приказок перекладачі користуються чотирма з п’ятьох способів перекладу паремій, а саме: перекладом за допомогою повного відповідника (еквівалента) – 28 %, часткового відповідника – 17%, калькування – 27% та «псевдодослівного» відповідника – 25%. Відтворення пареміологічних одиниць шляхом описового перекладу склало лише 3 % від загальної кількості проаналізованих одиниць, тобто не є частотним.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Для характеристики лінгвістичного статусу прислів’їв та приказок найбільш доцільним вважається використання терміну «текст малої форми», оскільки його особливість полягає в відсутності чіткої фабули, структурно-композиційних параметрів звичайних текстів, відсутності авторства та конкретних дійових осіб. Лінгвістичні особливості актуалізованих у мовленні паремій, як біфункціональних комунікативно-номінативних одиниць, включають стислість, синтаксичну замкненість, евфонічність та інтонаційну цільнооформленість.
З погляду ретроспективного огляду вивчення паремій, встановлено, що виникнення прислів’їв має свої коріння ще з часів первіснообщинного ладу. Більшість прислів'їв та приказок створюються самим народом, існуючи у вигляді традиційних висловлювань, або вони були популяризовані або створені відомими письменниками та поетами. Також важливим є їхнє походження з інших мов та з Біблії. Усі ці фактори виникнення паремій є загальними як для англійської, так і для української мов.
Синтаксична структура прислів’їв, як правило, будується за моделями простого або складного (складносурядного та складнопідрядного) речення. Три синтактико-структурні підтипи висловлень у прислів’ях представлені розповідною, спонукальною і питальною формами, причому переважають стверджувальні форми. Крім того, присутня імперативність та директивність у спонукальних прислів’ях, які можуть бути виражені за допомогою розповідної моделі.
Мовні прийоми, що включають фонетичні (рима, алітерація, асонанс), лексико-граматичні (архаїзми, синоніми, порівняння, розповідне двоскладове речення, пасивний стан, модальні дієслова, синтаксичні розширювачі) та стилістичні (зіставлення, епітети, повтори, метафори, метонімії, перифрази) зумовили проведення дослідження особливостей перекладу англійських прислів’їв та приказок на українську мову.
Аналіз теоретичних джерел, присвячених перекладу паремій, дозволяє зробити висновок про те, що відтворення прислів’їв і приказок є складною перекладацькою проблемою. Існують різні підходи до перекладу прислів’їв та приказок з однієї мови на іншу. У нашому дослідженні ми скористалися способами перекладу паремій, які були запропоновані В. В. Виноградовим, а саме: повний відповідник (еквівалент), частковий відповідник, «псевдодослівний» відповідник, описовий переклад та калькування.
У семантико-структурному аспекті прислів’я є завершеними реченнями, переважно розповідними двоскладовими структурами з замкненою формою, що мають повний смисл та завершеність як в інтонаційному, так і в семантичному відношенні. Ці паремії характеризуються категоріями предикативності та модальності, в основі яких лежать окремі судження. Майже кожна з проаналізованих паремій використовує різні мовні засоби для вираження свого образного змісту, такі як метафора, алітерація, асонанс, рима, перифраз та порівняння.
За результатами проведеного дослідження ми дійшли висновку, що при перекладі прислів’їв та приказок перекладачі застосовують чотири з п’ятьох способів перекладу паремій, а саме: переклад за допомогою повного відповідника (еквівалента) – 28 %, часткового відповідника – 17%, калькування – 27% та «псевдодослівного» відповідника – 25%. Відтворення пареміологічних одиниць шляхом описового перекладу склало лише 3 % від загальної кількості проаналізованих одиниць, тобто не є частотним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Авксент’єв Л. Г. Cучасна українська мова. Фразеологія. Х.: Вища школа, 1997. 216 с.
Алефиренко Н. Ф., Семененко Н. Н. Фразеология и паремиология: [учеб. пособ. для бакалавр. уровня филол. образ.]. М.: Флинта: Наука, 2009. 344 с.
Березовська-Савчук Н. А. Структурні особливості паремій із предикатами стану в українській мові // Філологічні студії. 2015. Вип. 12. С. 5-13.
Баран Я. А. Фразеологія у системі мови: автореф. дис. ... д-ра філол. наук. Івано-Франківськ, 1998. 32 с.
Верба Л.Г. Граматика сучасної англійської мови. М.: ВП Логос, 2003. 133.
Виноградов В. В. Избранные труды. Лексикология и лексикография. М.: Наука, 2001. URL: https://www.at.alleng.org /d/rusl/rusl1057.htm (дата звернення: 21.09.2023)
Гаврилова В. В. Теоретичні засади вивчення паремій // Наукові записки Бердянського держ. пед. ун-ту. 2015. Вип. 7. С. 11-20. URL: file:///C:/Users/Admin/Downloads/nzbdpufn_2015_7_4.pdf (дата звернення: 20.07.2023)
Генсьорський А. І. Галицько-волинський літопис. К.: Вид-во Академії Наук УРСР, 1961. 283 с.
Гудков Д. Б. Теория и практика межкультурной коммуникации. М.: Просвещение, 2003. 288 с.
Даниленко Л. І. Лінгвокультурологічна характеристика прецедентності паремійного тексту // Мовознавство. 2007. № 3. С. 78-84. URL: https://www.inmo.org.ua/assets/files/2023 /%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_mov_2007_3_8.pdf (дата звернення: 20.07.2023)
Дуденко О. В. Номінативна та комунікативна природа українських паремій: автореф дис….канд. філол. наук: спец. 10.02.01 – українська мова. К., 2002. 25 с. URL: https://dspace.udpu.edu.ua/ xmlui/handle/6789/5129 (дата звернення: 22.07.2023)
Калиновський Ю. Ю. Приказки та прислів’я як індикатори повсякденної правосвідомості // Гуманітарний часопис. 2006. № 3. С. 75-80. URL: https://scholar.google.com/citations?view_op=view _citation&hl=ru&user=izR0A-kAAAAJ&citation_for_view=izR0A-kAAAAJ:4Yq6kJLCcecC (дата звернення: 22.07.2023)
Калько В. В. Лінгвосеміозис українських паремій: семантичний вимір // Когнітивна лінгвістика. Комунікативна лінгвістика. URL: file:///C:/Users/Admin/Downloads/Mv_2019_27_17.pdf (дата звернення: 14.08.2023)
Карпець Л. А. Український спортивний жаргон: структурно-семантичний аспект: дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. Х., 2006. 192 с.
Каціон І. Семантичні аспекти пареміологічного поля з компонентом БАТЬКО в турецькій мові // Актуальні питання гуманітарних наук. 2020. Вип. 31. Т.2. С. 39-45. URL: http://www.aphn-journal.in.ua/archive/31_2020/part_2/9.pdf (дата звернення: 10.08.2023)
Ковальська Н. Паремії як засіб відображення когнітивних процесів // Вісник Львівського університету. Серія Філологія. 2004. Вип. 34. Ч.1. С. 412-418.
Колоїз Ж. В., Малюга Н. М., Шарманова Н. М. Українська пареміологія: [навч. посіб. для студ. філол. спец. вищ. навч. закл.]. Кривий Ріг: ТО «Центр-Принт», 2012. 349 с.
Корень О. В. Системно-функціональні особливості англійських прислів’їв: автореф. дис....канд. філол. наук: 10.02.04 – германські мови. Харків, 2000. 20 с. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/aref/20081124045291 (дата звернення: 10.08.2023)
Коцюба З. Г. Лінгвістичні аспекти дослідження прислів’їв і приказок //Лінгвістичні студії: [зб. наук. праць]. Д.: ДонНУ, 2012. № 24. С. 74-79. URL: https://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/ 123456789/3579/Kotsiuba.pdf?sequence=1 (дата звернення: 10.09.2023)
Коцюба З. Г. Універсальне і національне в паремійних фондах мов
європейського ареалу (лінгвокультурологічний аспект): автореф. дис….докт. філол. наук: 10.02.15. К., 2010. 30 с.
Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. К.: Академія, 1999. С. 41-56.
Кузько П. В. До питання про перспективність дослідження паремій. Мелітополь: Вид-во Мелітопольського державного педуніверситету, 2003. 140 с.
Кунин А. В. Курс фразеологии современного английского языка: учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. 2-е изд., перераб. М.: Высш. шк., Дубна: Феникс, 1996. 381 с.
Лучечко Т. М. Структурна та функційна диференціація паремій
(на матеріалі загадок і прислів’їв) // Молодий вчений.
4.3. 2017. С. 138-142. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2017_4 (дата звернення: 18.11.2020).
Мамчич І. П. Структурно-семантичні особливості українських паремій з топоономастичним компонентом // Нова філологія. 2021. № 84. С. 158-164. URL: http://novafilolohiia.zp.ua/index.php/new-philology/article/view/674 (дата звернення: 18.11.2020).
Мацьків П. Образний потенціал паремій з компонентом ГОЛОВА в «Галицько-руських народних приповідках» // Рідне слово в етнокультурному вимірі. 2015. С. 162-169.
Медведєв Ф.П. Українська фразеологія. Чому ми так говоримо. Х.: Основа, 1982. 53 с.
Мерзлікіна О. В. Екстралінгвістична зумовленість та комунікативно-прагматичні особливості функціонування прислів’їв у спонукальних мовленнєвих актах (за матеріалами творів М.Сервантеса). К.: Київський національний ун-т ім. Т.Г. Шевченка, 2001. 83 с.
Мостовий М. І. Лексикологія англійської мови: (Підруч. для ін-тів і фак. iнозем. мов). Х.: Основа, 1993. 256 с.
Овсянко О. Л. Структурно-семантичні модифікації англомовних прислів’їв у художньому та публіцистичному дискурсах: автореф. дис.….канд. філол. наук: спец. 10.02.04 – германські мови. Запоріжжя, 2017. 23 с.
Омельяненко О. Українські фразеологізми з компонентами-соматизмами як засоби вербалізації танатологічної семантики: Зб. наук. пр. ХНПУ ім. Г.С. Сковороди: лінгвістичні дослідження. 2013. Вип. 36. С. 44-51.
Осіпова Т. Ф. Паремії як засіб репрезентації інтертекстуальності в художньому тексті // Лінгвістичні дослідження. Зб. наук. пр. ХНПУ імені Г. С. Сковороди. 2009. Вип. 28. С. 20-25.
Пазяк М. М. Українські прислів’я та приказки: проблеми пареміології та пареміографії. К.: Наук. думка, 1984. 203 с.
Прутчикова В. В. Паремія як когнітивна модель для репрезентації колективних знань // Проблеми загального і слов’янського мовознавства. 2018. № 1. С. 103-110. URL: https://www.dnu.dp.ua/docs/visnik/ffil/program_5e51442f445df.pdf (дата звернення: 21.09.2023)
Раєвська Н. М. English lexicology. Київ, 1991. 236 c.
Рогач О. Типи паремій та принципи їхньої класифікації // Актуальні питання іноземної філології. 2017. № 7. С. 1-5. URL: https://apiph.vnu.edu.ua/index.php/apiph/article/view/184 (дата звернення: 21.09.2023)
Савченко О. О. Етнокультурний компонент у семантиці назв елементів рельєфу (на матеріалі паремій української та англійської мов): дис... канд. філол. наук: 10.02.17 – порівняльно-історичне і типологічне мовознавство. Дрогобич, 2020. 200 с.
Савченко О. О. Міжкультурна специфіка паремій // Сучасні
дослідження з іноземної філології та методики викладання іноземних мов: зб. наук. статей. Дрогобич: ДДПУ ім. І. Франка, 2012. Вип. 5. С. 25-31. URL:
Селіванова О. О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти). Київ-Черкаси: Брама, 2004. 275 с.
Скоробагатько Н. О. Концептуалізація фразеологічного соматичного коду в східнослобожанських і східностепових говірках: автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 – українська мова. Луганськ, 2009. 20 с.
Скробот А. І. Семантична структура іспанських паремій з анімалістичним компонентом // Лінгвістика ХХІ століття: нові дослідження і перспективи. 2002. С. 257-260.
Тараненко Л. І. Жанрові особливості та функціональне призначення тексту англійського прислів’я: Наукові записки Національного університету Острозька академія. Серія «Філологія». 2015. № 53. С. 244-247.
Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологія сучасної української мови: [навч. посіб.]. Луганськ: Альма-матер, 2005. 400 с.
Хомич Д. А. Способи перекладу англійських паремій // Магістерські філологічні студії’2023. Черкаси: ЧДТУ, 2023. С. 65-72.
Шинкарук О. В. Змістовий аспект англійських прислів’їв і приказок та особливості їхньої структурної побудови. 2017. С.185-193.
Шульга С. Семантико-синтаксичні особливості українських і англійських паремій: зіставний аспект // Studia Ucrainica Varsoviensia. 2018. 6. С. 295-303.
Berman L. A. The Nature of Proverbs. Proverb Wit and Wisdom. A
Treasury of Proverbs, Parodies, Quips, Quotes, Clichés, Catchwords, Epigrams and Aphorisms / Comp. by L. A. Berman. New York, 1997. P. XIX–XXI.
Cram D. A Note on the Logic of Proverbs. Proverbium. 1986. № 2. P. 271-272. URL:
Gibbs R. W. What Proverb Understanding Reveals about Нow People
Think // Psychological Bulletin. 1995. № 118. P. 133-154. URL:
Ivanov E. E., Petrushevskaya Y. U. The etymology and history of
English proverbs. Mogilev: Mogilev State A. Kuleshov University, Belarus, 2019. 80 p.
Mac Coinnigh M. Structural Aspects of Proverbs [in:] Introduction to Paremiology: A Comprehensive Guide to Proverb Studies, Warsaw 2014.
Mieder W. Proverbs: a handbook. Westport. Greenwood Press, 2004. 320 p.
Norick N. How Proverbs Mean. Semantic Studies in English Proverbs.
Mouton: Walter de Gruyter, 1985. 213 p.
Rolls G. Taking the Proverbial. The Psychology of Proverbs and
Sayings. Edinburgh: Chambers, 2007. 211 p.
Великий тлумачний словник сучасної української мови / укл. В. Т. Бусел. К., Ірпінь: Перун, 2005. 1728 с.
Энциклопедический словарь-справочник лингвистических терминов и понятий / [уклад. Тихонов А. Н. и др.]. М.: ФЛИНТА, 2014. 840 с.
The Concise Oxford Dictionary of Proverbs / Edited by J. A. Simpson. Oxford University Press, 1982. 256 p.
Speake J. Oxford Dictionary of Proverbs. Oxford: Oxford University Press, 2009. 625 p.

ДЖЕРЕЛА ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

Дубенко О. Ю. Англо-американські прислів’я та приказки. К.: Нова книга, 2004. 416 с.
Fergusson R. The Penguin Dictionary of Proverbs. Middlesex: Penguin
Books, 1995. 384 p.

ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets