«УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ПІДПРИЄМСТВА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА (НА МАТЕРІАЛАХ КП «ВОДОКАНАЛ», М. ЗВЕНИГОРОДКА, ЧЕРКАСЬКА ОБЛ.)»

Ніколенко, Олександр Олександрович

Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9243

Title:	«УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ПІДПРИЄМСТВА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА (НА МАТЕРІАЛАХ КП «ВОДОКАНАЛ», М. ЗВЕНИГОРОДКА, ЧЕРКАСЬКА ОБЛ.)»
Authors:	Бітюк, Інна Миколаївна Ніколенко, Олександр Олександрович
Keywords:	Управління, фінансове забезпечення, житлово-комунальне господарство, фінансові ресурси
Issue Date:	2023
Abstract:	Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних аспектів фінансового забезпечення підприємства. Об’єктом дослідження є фінансові ресурси підприємства житлово- комунального господарства. Метою кваліфікаційної роботи магістра є дослідження управліня фінансовим забезпеченням підприємства житлово-комунального господарства. Завдання кваліфікаційної роботи магістра: дослідити сутність фінансового забезпечення підприємств житлово- комунального господарства в Україні; дослідити вплив світового досвіду на стан фінансового забезпечення діяльності і розвитку вітчизняного житлово-комунального господарства; дослідити проблеми та перспективи формування фінансових ресурсів підприємств житлово-комунального господарства в умовах децентралізації регіонів; навести організаційно-економічну характеристику діяльності підприємства; проаналізувати фінансово-господарську діяльність комунального підприємства; проаналізувати фінансовий стан комунального підприємства; сформувати шляхи виходу із кризи підприємств житлово-комунального господарства; дослідити фінансове забезпечення житлово-комунального господарства міст України; дослідити основи проактивного антикризового управління підприємством. За результатами дослідження сформульовані пропозиції щодо шляхів виходу із кризи підприємств житлово-комунального господарства. Також було наведено базові основи проактивного антикризового управління підприємством. Одержані результати можуть бути використані при розробці та формуванні стратегії розвитку підприємств житлово-комунального господарства.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9243
Appears in Collections:	073 Менеджмент (Бізнес-адміністрування)

Files in This Item:

File	Description	Size	Format
Ніколенко Олександр ЗБАМ-213.pdf Restricted Access		2.35 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy

Show full item record

Extracted text

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет економіки та управління
Кафедра менеджменту та бізнес-адміністрування

Допущено до захисту
завідувач кафедри
____________________________________
____________________________________
«_____»________________________ 2023 р.

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА
НА ТЕМУ:
«УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ПІДПРИЄМСТВА
ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА (НА МАТЕРІАЛАХ
КП «ВОДОКАНАЛ», М. ЗВЕНИГОРОДКА, ЧЕРКАСЬКА ОБЛ.)»

Галузь знань: 07 Управління та адміністрування
Спеціальність: 073 Менеджмент
Освітня програма: _Бізнес-адміністрування
Рівень вищої освіти: другий (магістерський)
Форма навчання: __заочна____
Група __ЗБАМ-213__

Виконавець роботи:
«____»___________ 2023 р. ________________ Олександр НІКОЛЕНКО

Керівник роботи:

«____»___________ 2023 р. ________________ _Інна БІТЮК_____

Черкаси 2023
2

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕС-АДМІНІСТРКВАННЯ

Галузь знань «07 Управління та адміністрування»
(код, назва)
Спеціальність 073 «Менеджмент»
(код, назва)
Освітня програма Бізнес-адміністрування___________________

ЗАТВЕРДЖУЮ:
Завідувач кафедри
________________

«_____» ________________20 ___ р.

ЗАВДАННЯ
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА
ЗДОБУВАЧУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ніколенко Олександр Олександрович _________________
(прізвище, ім’я, по батькові)
1. Тема роботи «УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ
ПІДПРИЄМСТВА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА (НА
МАТЕРІАЛАХ КП «ВОДОКАНАЛ», М. ЗВЕНИГОРОДКА, ЧЕРКАСЬКА
ОБЛ.)»____________________________________________________________
Керівник роботи к.е.н., доцент Бітюк Інна Миколаївна
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
затверджені наказом від «__» ______ 20 __ р. № __
2. Вихідні дані до роботи: баланси та звіти про фінансові результати діяльності
підприємства за 2021-2022 рр.; періодичні видання та друковані літературні джерела.
3. Зміст кваліфікаційної роботи (перелік питань, які потрібно розробити)
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТЛОВОВО-
КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА
АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМУНАЛЬНОГО
ПІДПРИЄМСТВА “ВОДОКАНАЛ”
ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ
ПІДПРИЄМСТВА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

4. Консультанти розділів кваліфікаційної роботи магістра
Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата
Розділ
керівника завдання видав завдання прийняв
1 к.е.н., доц. Бітюк І.М.
2 к.е.н., доц. Бітюк І.М.
3 к.е.н., доц. Бітюк І.М.

5. Дата видачі завдання «____» __________ 20 ___ р.
3

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

№ Назва етапів підготовки Строк виконання
Примітка
з/п кваліфікаційної роботи магістра етапів роботи
Вибір напряму дослідження. Складання 10.01.2023 виконано
1
попереднього плану робот.
Опрацювання літературних джерел. 20.01.2023 виконано
2
Підготовка та групування матеріалів.
Затвердження плану. Підготовка 05.02.2023 виконано
3
теоретичного розділу.
Доопрацювання теоретичного розділу. 07.02.2023 виконано
4 Аналіз даних, необхідних для написання
аналітичного розділу.
5 Підготовка аналітичного розділу. 10.03.2023 виконано
6 Доопрацювання аналітичного розділу. 17.03.2023 виконано
Підготовка та написання розрахункового 26.03.2023 виконано
7
розділу роботи.
8 Розрахунок пропозицій. 04.04.2023 виконано
9 Доопрацювання розрахункового розділу. 08.04.2023 виконано
10 Підготовка висновків по роботі 20.04.2023 виконано
11 Оформлення роботи 01.05.2023 виконано
12 Подання завершеної роботи на кафедру 10.05.2023 виконано

Здобувач вищої освіти __________________ _ Олександр НІКОЛЕНКО
(підпис) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)

Керівник роботи __________________ __ Інна БІТЮК______
(підпис) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)

4

АНОТАЦІЯ
Кваліфікаційна робота магістра містить 120 сторінок, 17 таблиць, 19
рисунків, список використаних джерел з 100 найменувань, 3 додатки.

«УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ПІДПРИЄМСТВА
ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА (НА МАТЕРІАЛАХ КП
«ВОДОКАНАЛ», М. ЗВЕНИГОРОДКА, ЧЕРКАСЬКА ОБЛ.)»

Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних аспектів
фінансового забезпечення підприємства.
Об’єктом дослідження є фінансові ресурси підприємства житлово-
комунального господарства.
Метою кваліфікаційної роботи магістра є дослідження управліня
фінансовим забезпеченням підприємства житлово-комунального господарства.
Завдання кваліфікаційної роботи магістра:
дослідити сутність фінансового забезпечення підприємств житлово-
комунального господарства в Україні;
дослідити вплив світового досвіду на стан фінансового забезпечення
діяльності і розвитку вітчизняного житлово-комунального господарства;
дослідити проблеми та перспективи формування фінансових ресурсів
підприємств житлово-комунального господарства в умовах децентралізації
регіонів;
навести організаційно-економічну характеристику діяльності
підприємства;
проаналізувати фінансово-господарську діяльність комунального
підприємства;
проаналізувати фінансовий стан комунального підприємства;
сформувати шляхи виходу із кризи підприємств житлово-комунального
господарства;
дослідити фінансове забезпечення житлово-комунального господарства
міст України;
дослідити основи проактивного антикризового управління
підприємством.
За результатами дослідження сформульовані пропозиції щодо шляхів
виходу із кризи підприємств житлово-комунального господарства. Також було
наведено базові основи проактивного антикризового управління
підприємством.
Одержані результати можуть бути використані при розробці та
формуванні стратегії розвитку підприємств житлово-комунального
господарства.
Рік захисту кваліфікаційної роботи магістра ____________

Підпис здобувача вищої освіти ____________________
Дата ___________________________________________
5

ЗМІСТ

ВСТУП 7
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТЛОВОВО-КОМУНАЛЬНОГО
ГОСПОДАРСТВА 9
1.1 Сутність фінансового забезпечення підприємств житлово-
комунального господарства в Україні 9
1.2 Вплив світового досвіду на стан фінансового забезпечення
діяльності і розвитку вітчизняного житлово-комунального господарства 18
1.3 Проблеми та перспективи формування фінансових ресурсів
підприємств житлово-комунального господарства в умовах
децентралізації регіонів 25
Висновки до розділу 1 36
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА “ВОДОКАНАЛ” 37
2.1 Організаційно-економічна характеристика діяльності
підприємства 37
2.2 Аналіз фінансово-господарської діяльності комунального
підприємства 40
2.3 Аналіз фінансового стану комунального підприємства 52
Висновки до 2 розділу 57
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ
ФІНАНСОВИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ПІДПРИЄМСТВА ЖИТЛОВО-
КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА 59
3.1 Шляхи виходу із кризи підприємств житлово-комунального
господарства 59
3.2 Фінансове забезпечення житлово-комунального господарства
міст України 67
3.3 Основи проактивного антикризового управління
6

підприємством 86
Висновки до 3 розділу 94
ВИСНОВКИ 97
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 100
ДОДАТКИ 110

7

ВСТУП

Гостра нестача фінансових ресурсів та їх нераціональне використання,
наявність застарілих підходів до управління діяльністю підприємств житлово-
комунального господарства (ЖКГ) призводить до виникнення кризових явищ в
цій сфері. Також соціальна значущість діяльності підприємств
житловокомунальної галузі підкреслює актуальність та необхідність розробки
практичних рекомендацій, що сприятимуть підвищенню ефективності
управління фінансовим забезпеченням підприємств ЖКГ.
Оскільки основною метою фінансового управління діяльністю
підприємств ЖКГ є забезпечення їх необхідними фінансовими ресурсами, а
результати управління відображаються у русі грошових потоків, то визначення
оптимальної структури фінансових ресурсів відповідно до типу стратегії
фінансового забезпечення, а також аналіз чутливості їх грошових потоків до
впливу факторів створює основу для розроблення тактичних заходів, що
сприятимуть підвищенню результативності діяльності підприємств ЖКГ та
ефективності управління їх фінансовим забезпеченням.
Фундаментальні засади фінансового забезпечення житлово-
комунального господарства закладено такими зарубіжними науковцями, як Р.
Бендер, Е. Брігхем, Г. Нейр, Д. Грімсей, С. Хансен, П. Бертольді, С. Сорел та
ін. Зазначеній проблематиці присвячені також праці таких вітчизняних
науковців, як О. Нагорна, О. Вавричук, О. Бабаєвська, С. Онищенко, В.
Костецький, Н. Виговська, О. Люта, Ж. Довгань, С. Лєонов, Л. Нечипорук, І.
Школьник.
Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних аспектів
фінансового забезпечення підприємства.
Об’єктом дослідження є фінансові ресурси підприємства житлово-
комунального господарства.
Метою кваліфікаційної роботи магістра є дослідження управліня
фінансовим забезпеченням підприємства житлово-комунального господарства.
8

Завдання кваліфікаційної роботи магістра:
дослідити утність фінансового забезпечення підприємств житлово-
комунального господарства в Україні;
дослідити вплив світового досвіду на стан фінансового забезпечення
діяльності і розвитку вітчизняного житлово-комунального господарства;
дослідити проблеми та перспективи формування фінансових ресурсів
підприємств житлово-комунального господарства в умовах децентралізації
регіонів;
навести організаційно-економічну характеристику діяльності
підприємства;
проаналізувати фінансово-господарську діяльність комунального
підприємства;
проаналізувати фінансовий стан комунального підприємства;
сформувати шляхи виходу із кризи підприємств житлово-комунального
господарства;
дослідити фінансове забезпечення житлово-комунального господарства
міст України;
дослідити основи проактивного антикризового управління
підприємством.
Інформаційною базою для написання кваліфікаційної роботи магістра є
законодавчі та нормативні документи, навчально-методична література,
фінансова звітність підприємства, узагальнення, які отримані під час
проходження практики.

9

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЖИТЛОВОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

1.1 Сутність фінансового забезпечення підприємств житлово-
комунального господарства в Україні

Функціонування підприємств ЖКГ залежить від багатьох зовнішніх і
внутрішніх чинників, які здійснюють визначальний вплив на результати та
обсяги їх діяльності, рівень платоспроможності і конкурентоспроможності,
інвестиційну привабливість та якість послуг, які надають суб’єкти
господарювання даної сфери. Слід зазначити, що недостатній рівень
фінансування, несвоєчасний та неповний розрахунок споживачів за надані
житлово-комунальні послуги, неефективне та нераціональне використання
матеріальних і ФР, застаріла матеріально-технічна база, високий рівень зносу
необоротних активів, недосконала тарифна політика, відсутність достатнього
обсягу інвестиційних ресурсів для здійснення модернізації об’єктів комунальної
власності, переважна збитковість діяльності, невдалі трансформаційні
перетворення при зміні форм власності підприємств ЖКГ, неефективна система
управління за їх діяльністю призводить до необхідності постійного державного
втручання у житлово-комунальну сферу та проведення її реформування. Окрім
здійснення безперебійної та ефективної господарської діяльності, зазначеної в
статутних документах (виробничої, постачальницької чи обслуговуючої),
підприємства ЖКГ покликані також реалізовувати соціальну складову державної
політики у сфері надання якісних та своєчасних житлово-комунальних послуг,
що, в свою чергу, вимагає створення більш дієвих механізмів реалізації ФЗ їх
діяльності.
Необхідно відмітити, що ЖКГ є однією із пріоритетних галузей
української економіки та соціальної сфери, яке на кожному етапі
функціонування народногосподарського комплексу країни, потребує постійного
реформування і модернізації, оскільки від результатів його діяльності залежать
10

ключові параметри соціально-економічного розвитку суспільства. Здійснення
реформ у сфері комунальних послуг потребує подальшого перегляду
управлінських, організаційних, економічних і фінансових механізмів
організації діяльності підприємств ЖКГ. Ось чому, на наш погляд, подальший
ефективний розвиток підприємств ЖКГ повинен, в першу чергу, базуватися на
дієвій системі фінансування та залучення інвестиційних ресурсів в дану сферу
господарювання.
Підприємства ЖКГ – це суб’єкти господарювання, які здійснюють
особливий вид господарської діяльності у сфері матеріального виробництва,
надають цілий комплекс житлово-комунальних послуг з метою задоволення
різноманітних потреб споживачів (населення, комерційних підприємств,
бюджетних організацій та установ) та забезпечення ефективного
функціонування та розвитку територіальних громад.
На сьогоднішній день на ринку житлово-комунальних послуг в
територіальних громадах функціонують різноманітні підприємства ЖКГ, що дає
нам підстави для класифікації їх за наступними ознаками:
– за формою власності: державні, комунальні, колективні та приватні;
– за організаційно-правовою формою господарювання: комунальні
підприємства; державні (муніципальні) комерційні підприємства; господарські
товариства у формі акціонерних товариств (ПАТ чи ПрАТ) та товариств з
обмеженою відповідальністю (ТОВ); приватні підприємства; об’єднання
співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ); об’єднання підприємств
(виробничі комбінати) та ін.;
– за складовою житлово-комунального сектора: підприємства, що
функціонують в системі житлового господарства та підприємства комунального
господарства. До числа підприємств житлового господарства відносять
безпосередньо підприємства з управління житловим господарством
(будинками); а в системі комунального господарства функціонують
підприємства з експлуатації житла; підприємства водопровідно-каналізаційного
господарства; підприємства централізованого господарства; підприємства зі
11

збору та утилізації сміття;
– за видом надання житлово-комунальних послуг: підприємства, що
надають житлову послугу і підприємства, що надають комунальну послугу.
Перелік житлово-комунальних послуг визначено Законом України «Про
житлово-комунальні послуги» [14. Так, під житловою послугою слід розуміти
послугу з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання
спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання
внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання
санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім
обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для
надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних
договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких
систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної
енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного
будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.
Комунальні послуги – це послуги з постачання та розподілу природного газу,
постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії,
постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого
водовідведення, поводження з побутовими відходами [14].
– за функціональним призначенням: санітарно-технічні підприємства
(водопостачання, водовідведення та теплопостачання); енергетичні
(газопостачання, електропостачання, енергопостачання); санітарно-гігієнічні
(благоустрій, освітлення, санітарне очищення домоволодінь) [53, 61].
Слід також відмітити, що ринок житлово-комунальних послуг поділяється
на: оптовий і роздрібний. У цілому до сфери ЖКГ відносять підприємства, що
функціонують на оптовому ринку житлово-комунальних послуг: підприємства
водопостачання і водовідведення; теплопостачання; енергопостачання;
газопостачання; вивіз і переробка сміття (збір і утилізація сміття); на
роздрібному ринку житлово-комунальних послуг діяльність здійснюють:
приватні та комунальні житлово-експлуатаційні підприємства (підприємства з
12

експлуатації житла).
Таким чином, поділ підприємств ЖКГ здійснюється відповідно до форм
власності, організаційно-правових форм господарювання, складових житлово-
комунального сектора, видів діяльності, видів житлово-комунальної послуги,
функціонального призначення. Така різноманітність видів підприємств житлово-
комунальної сфери, специфіка їх діяльності, що пов’язана із наданням значного
переліку житлово-комунальних послуг фізичним і юридичним особам,
спричиняє особливості в організації фінансових відносин.
Серед науковців значну увагу до аналізу проблем діяльності ЖКГ
приділяли О. В. Нагорна та О. С. Вавричук. Так, автор О. В. Нагорна [12] серед
таких особливостей фінансування підприємств ЖКГ зазначила: неспроможність
амортизаційних відрахувань здійснювати відтворювальну функцію; відсутність
достатнього фінансово-кредитного забезпечення; формування прибутку
підприємств комунального господарства в основному за рахунок платежів від
оплати за комунальні послуги, а оскільки їх рівень не забезпечує покриття
необхідних витрат на їх виробництво та не залежить від попиту і пропозиції на
відповідні види комунальних послуг, то це призводить до збитковості діяльності
підприємств.
Науковець О. С. Вавричук [26] також зосереджує свою увагу на окремих
особливостях організації фінансів підприємств ЖКГ, до числа яких відносяться:
багатогалузевий характер цих підприємств; тісні взаємини з бюджетною
системою, які проявляються в необхідності субсидування підприємств з
бюджетів різних рівнів, фінансування різних цільових програм; специфічна
процедура тарифоутворення на житлово-комунальні послуги.
Отже, ЖКГ України представляє собою сукупність відповідних підсистем
та елементів, що характеризують окремі сектори даної сфери й об’єкти, на які
націлена діяльність відповідних суб’єктів комунальної інфраструктури
(рис. 1.1).
13

Рис. 1.1 Складові елементи системи ЖКГ України
*Джерело: складено автором на основі [12, 14, 26, 61]

Узагальнюючи наукові здобутки фахівців з питань стану та розвитку ЖКГ,
14

вважаємо за доцільне виокремити три групи чинників зовнішнього та
внутрішнього середовища, які стримують стабільний та ефективний розвиток
житлово-комунальної сфери. Перш за все, слід виділити сукупність факторів
організаційного характеру, в основі яких є: динамічність та недосконалість
нормативного правового забезпечення функціонування житлово-комунальної
сфери; відсутність ефективно функціонуючого ринку житлово-комунальних
послуг; непрозора система управління та тарифоутворення; значна
диференціація тарифів та постачальників послуг в розрізі регіональної складової;
неналежний державний контроль та регулювання житлово-комунальної сфери.
Серед факторів економічного спрямування, що негативно впливають на
розвиток ЖКГ слід виділити: значну частку підприємств – природних монополій,
що спричиняє низький рівень конкурентоспроможності даного сектору;
відсутність взаємозв’язку між якістю та ціною на житлово-комунальні послуги;
обмеженість достатнього рівня ФЗ; неефективність та нераціональність
використання наявних ФР; дисбаланс у розрахунках між постачальниками та
споживачами; значні обсяги заборгованості за надані житлово-комунальні
послуги; недосконалість системи фінансового менеджменту; надмірну енерго- і
матеріаломісткість виробництва; специфічність формування основних фондів,
що призводить до низького рівня їх господарської придатності;
неконкурентоспроможність та низький ступінь привабливості як об’єкта
інвестування.
Зауважимо, що окрім зазначених факторів сфера житлового
комунального господарства піддається впливу цілій низці чинників соціального
значення, а саме: необхідність забезпечення належного рівня та обсягу
життєвоважливих послуг; здійснення постійного контролю з боку санітарно-
епідеміологічних та екологічних структур; надання на постійній основі
широкого спектру якісних та конкурентоспроможних послуг відповідно до
нагальних потреб споживачів.
Характеризуючи ЖКГ, як основу соціальної сфери життя людини, варто
відмітити те, що воно є однією з найменш сучасно оснащених галузей економіки,
15

та потребує залучення значних матеріальних, трудових та ФР. Кризові явища в
суспільстві та залишковий принцип фінансування даної сфери призвели до
подальшого суттєвого загострення її проблем.
Оскільки більшість суб’єктів житлово-комунальної інфраструктури
знаходяться в комунальній власності, то саме сфера ЖКГ повинна бути в
пріоритеті серед завдань, що делеговані органам місцевого самоврядування. Це
дозволить виконувати головне призначення ЖКГ – надання якісних послуг
населенню в сфері постачання тепла, води, енергії, вивозу побутового сміття,
дорожнього господарства, підготовки й ремонту житлового фонду.
Однією із ключових задач, які повинні вирішуватися як в поточному, так і
в перспективному періодах, є створення дієвої системи ФЗ підприємств ЖКГ
територіальних громад, направленої на визначення достатнього рівня
бюджетного фінансування та можливостей залучення додаткових ФР.
Досліджуючи специфіку організації фінансових відносин підприємств
ЖКГ слід зазначити, що як і більшість підприємств матеріальної сфери вони
формують систему зовнішніх і внутрішніх зв’язків. Характеризуючи складові
фінансових відносин житлово-комунальних компаній необхідно відмітити
наявність фінансових зав’язків з: бюджетами різних рівнів, і в першу чергу з
місцевим бюджетом, та державними цільовими фондами; фінансово-кредитними
установами та страховими компаніями; з галузевими та корпоративними
структурами, до складу яких вони можуть входити або бути підпорядковані їм;
засновниками, власниками, учасниками об’єднань; управлінськими структурами
[16, 25, 31].
Підприємства ЖКГ, незалежно від форми власності, в результаті
здійснення основної операційної діяльності, пов’язаної із наданням житлово-
комунальних послуг, отримують доходи в розмірі суми встановленого тарифу,
який покривається за рахунок: оплати послуг споживачами житлово-
комунальних послуг (населенням та юридичними особами); сум відшкодування
із бюджету в частині, яка надається на покриття наданих згідно з чинним
законодавством субсидій підприємствам ЖКГ чи споживачам житлово-
16

комунальних послуг; та інших джерел.
Визначальну роль в системі організації фінансів у даній сфері відіграють
органи місцевого самоврядування, які мають значні можливості для впливу на
фінансово-господарську діяльність підприємств ЖКГ і, зокрема, на формування
їх доходів і прибутків через відповідну тарифну політику, надання бюджетних
дотацій, субвенцій та пільг зі сплати податків і обов’язкових платежів [47, 56].
У сучасних умовах однією із ключових проблем функціонування
підприємств ЖКГ та забезпечення їх беззбиткової діяльності є формування та
реалізація тарифної політики у сфері ЖКГ. Слід відмітити, що державне
регулювання цін на житлово-комунальні послуги здійснюється у відповідності
до Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень
органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання
цін (тарифів)» від 25 грудня 1996 р. №1548 [41].
Зауважимо, що в сучасних умовах, які характеризуються процесами
децентралізації та реформуванням системи місцевого самоврядування,
встановлення та затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги
покладено на уповноважені центральні органи виконавчої влади, Національну
комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та
комунальних послуг (НКРЕКП) та органи місцевого самоврядування. НКРЕКП
є органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та
комунальних послуг й, зокрема, встановлює тарифи на комунальні послуги для
суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання на суміжних
ринках, ліцензування діяльності яких покладено на даний орган. Так, на
комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване
постачання гарячої води, водовідведення (з використанням
внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а
також вивезення побутових відходів тощо) тарифи/ціни встановлюються
зазвичай уповноваженими центральними органами виконавчої влади, а у
випадках, передбачених Законом України «Про житлово-комунальні послуги»
від 24.06.04 р. № 1875-VII, – НКРЕКП, що здійснює державне регулювання у
17

сферах енергетики та комунальних послуг [13]. Органи місцевого
самоврядування встановлюють тарифи на відповідній території на послуги:
 з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій
(прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території,
санітарно- технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових
мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний
ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
 з управління будинком, спорудою або групою будинків
(балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль
виконання умов договору тощо);
 з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення
елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої
спроможності несучих елементів конструкцій тощо) [17].
Ціни/тарифи на рівні ОСББ визначаються виключно за договором
(домовленістю сторін), за винятком послуг на які державні органи або органи
місцевого самоврядування встановлюють регульовані ціни/тарифи відповідно до
чинного законодавства.
Основу тарифоутворення на житлово-комунальні послуги становлять річні
планові показники з виробництва і надання відповідних видів послуг з
врахуванням темпів зміни обсягу наданих послуг за окремими їх видами
(теплова енергія, водопостачання, водовідведення) за останні 5 років й
прогнозних розрахунків зміни обсягів таких послуг та на основі економічно
обґрунтованої планової собівартості [16]. При цьому слід відмітити, що
планування витрат на виробництво окремих видів послуг ЖКГ здійснюється з
врахуванням таких чинників як:
 державні галузеві нормативи (норми витрат, ресурсів);
 техніко-економічні розрахунки та кошториси;
 система оподаткування виробників та споживачів послуг;
 макропараметри соціально-економічного розвитку (індекси цін,
індекс інфляції, коливання валютних курсів, прожитковий мінімум, мінімальна
18

заробітна плата, тощо);
 регіональних, соціально-економічних, природно-кліматичних та
геополітичних умов і особливостей.
Важливою складовою в системі тарифної політики на послуги ЖКГ є
встановлення структури тарифів, яка формується з економічно обґрунтованих
витрат на здійснення операційної та фінансової діяльності виробника послуг
(повної планової собівартості) та частини прибутку.

1.2 Вплив світового досвіду на стан фінансового забезпечення діяльності і
розвитку вітчизняного житлово-комунального господарства

Недосконалість основних засад запровадження та реалізації реформ у
житлово-комунальній сфері, непрозорі та недієві механізми створення
конкурентного ринкового середовища на ринку житлово-комунальних послуг,
неефективна цінова політика, що змінюється на постійній основі, призводять до
подальшого поглиблення кризових явищ у діяльності вітчизняних підприємств
даної галузі. Подолання окремих проблем в системі ФЗ підприємств ЖКГ та
знаходження нових шляхів їх подальшого розвитку можливе за рахунок
вивчення та запровадження зарубіжного досвіду управління даним сектором.
Отже, основними характерними рисами, що вказують на особливості ФЗ
діяльності підприємств ЖКГ в розвинених європейських країнах є:
– процеси приватизації житлово-комунальних об’єктів, що
призводять до зміни способів залучення коштів (переорієнтація коштів з
державного на приватних сектор);
– диференціація структури джерел фінансування у житловому
будівництві та комунальному господарстві: зменшення обсягів державного
фінансування та перехід на альтернативні форми ФЗ з домінуванням
приватного капіталу;
19

– переорієнтація напрямів використання ФР: пріоритетне
спрямування їх на формування бюджету розвитку (капітальні видатки) на рівні
окремих територій з одночасним повноцінним здійснення поточної діяльності;
– реалізація цільових програм державного та регіонального рівнів,
спрямованих на ФЗ стабільного розвитку об’єктів ЖКГ;
– зміна механізмів утримання житлово-комунальних об’єктів,
шляхом розмежування функцій з управління та володіння об’єктами ЖКГ в
розрізі суб’єктів;
– формування конкурентного середовища на ринку житлово-
комунальних послуг, що призводить до зміни повноважень муніципальної
влади, а саме: в компетенції муніципальної влади окремих європейських країн
залишилися лише організація та експлуатація житлового фонду; побутове
обслуговування населення при надані ремонтних послуг; обслуговування
прибудинкових територій; збирання та переробка побутових відходів;
озеленення; транспортне обслуговування. Обслуговування житлово-
комунального сектору приватним бізнесом, як у сфері управління так і підряду,
представлено спеціалізованими малими та середніми за розміром фірмами;
– реалізація основних засад формування ринкового середовища, що
обумовила специфіку встановлення та регулювання тарифів в розрізі послуг та
особливості методики ціноутворення на житлово-комунальні послуги різними
суб’єктами даної сфери;
– зміна підходів до реалізації державної підтримки ЖКГ, шляхом
відмови (повної чи часткової) від цільового фінансування підприємств ЖКГ та
переходу до адресного субсидування споживачів житлово-комунальних послуг.
Дослідження особливостей реалізації зазначених моделей обумовило
встановлення основних критеріїв, які їх відрізняють та характеризують
властиву їм специфіку прояву (табл. 1.1).
20

Таблиця 1.2 – Порівняльна характеристика моделей управління підприємств ЖКГ в зарубіжних країнах та Україні
Критерій Англійська модель Французька модель Німецька модель Змішана модель Українська
модель
1 2 3 4 5 6
Представники Велика Британія, Франція, Фінляндія Німеччина, Польща Окремі європейські Україна
США країни
Функціональна Повна приватизація Приватизація об’єктів Акціонування Поєднання різних Приватизація
складова житлово- житлово- підприємств сфери напрямів залучення об’єктів житлово-
комунального комунального ЖКГ приватного капіталу комунального
комплексу комплексу у власність комплексу
муніципалітету
Підпорядкування Муніципалітет Муніципалітет Муніципалітет Муніципалітет Органи місцевого
самоврядування
Форма власності Приватна Муніципальна Змішана (акціонерна) Муніципальна Комунальна
(державна),
приватна
Взаємозв’язок між Об’єднані за Об’єднані за Багатопрофільні Об’єднані за Спеціалізовані та
секторами специфікою та специфікою та підприємства. специфікою та багатопрофільні
галуззю галуззю Об’єднані за галуззю підприємства
специфікою та
галуззю.
Ринкове середовище Конкурентне Конкурентне Конкурентне Конкурентне Природні
середовище середовище середовище середовище монополії.
Початкове
конкурентне
середовище
Суб’єкти ринку Спеціалізовані Муніципальні Комунальні Муніципальні Комунальні
ЖКГ муніципальні компанії. компанії. компанії. Приватні підприємства.
компанії. Малі Приватні компанії на Приватні підприємства на Приватні
приватні компанії основі концесійних підприємства умовах договору підприємства.
договорів ОСББ

21

Продовження таблиці 1.2
1 2 3 4 5 6
Тарифна політика Тарифи формуються Тарифи Тарифи формуються Тарифи Формуються
підприємствами встановлюються обслуговуючими встановлюються центральними
відповідно до умов компаніями за відповідно до умов органами виконавчої
договору між Погодженням з договору між влади, органами
муніципалітетом та муніципалітетом муніципалітетом та місцевого
експлуатаційною експлуатаційною самоврядування
Компанією компанією
Склад житлово- Плата за комунальні Плата за житлові Плата за послуги Плата за комунальні Плата за житлові
комунальних послуги. послуги (утримання домоуправління. послуги. послуги (утримання
платежів Податок – Council будинків, Плата за комунальні Плата за житлові будинків,
Tax (ремонт доріг, прибудинкових послуги. послуги прибудинкових
прибирання вулиць, територій та місць Внески на ремонтні територій та місць
зарплата загального роботи загального
пожежникам та користування: користування:
поліції) під’їздів, газонів, під’їздів, газонів,
басейнів ліфтів). басейнів ліфтів).
Плата за комунальні Плата за комунальні
послуги послуги
(електроенергія, газ (електроенергія, газ,
вода) вода)
*Джерело: складено автором на основі [13, 16, 39, 50]

22
Виділення моделей реформування житлово-комунальної сфери, перш за
все, пов’язано з трансформаційними процесами відносин власності на основі
приватизації державного та муніципального майна. Слід зазначити, що сутність
процесу приватизації у провідних зарубіжних країнах дещо відрізняється від
вітчизняної практики. Так, під приватизацією у таких країнах, як Франція,
Фінляндія, Угорщина, Словаччина, Польща та інших, розуміють передачу
приватним особам не лише у власність, а й контроль над державними і
муніципальними підприємства та активами, тобто приватизацію без передачі
майнових прав. Наряду з традиційними методами здійснення приватизації
застосовуються також оренда, підряд та передача в управління об’єктів ЖКГ
приватному сектору [44].
Характерними рисами англійської моделі, яка реалізується у Великій
Британії та США, є здійснення приватизаційних процесів об’єктів ЖКГ та
об’єднання муніципальних підприємств за специфікою їх діяльності та галуззю.
При цьому, у приватну власність було передано всю комунальну
інфраструктуру та інженерні системи, що знаходилися на балансі
муніципальних органів влади. Проте, надання послуг населенню приватними
житлово-комунальними підприємствами здійснюється виключно за вимогами
та стандартами, які визначено муніципалітетами. Ціна за надані житлово-
комунальні послуги встановлюється, безпосередньо підприємством, яке
здійснює постачання таких послуг з врахуванням принципу конкурентості.
Тобто, споживачі житлово-комунальних послуг самостійно обирають
обслуговуючу компанію залежно від якості житлово-комунальних послуг та
цінової політики. Слід заначити, що у Великій Британії крім комунальних
послуг необхідно сплачувати муніципальний податок – Council Tax, розмір
якого залежить від престижності району місцезнаходження житлово-
комунального об’єкту. Акумульовані за рахунок даного податку кошти
використовуються на підтримку чистоти вулиць, утримання доріг, а також
фінансування діяльності пожежних і поліцейських бригад [25].
23
Розвиток ЖКГ в Німеччині та Польщі здійснюється за німецькою
моделлю реформування даного сегменту, яка характеризується
демонополізацією та здійсненням акціонування житлово-комунальної
інфраструктури, при цьому контрольний пакет акцій створених акціонерних
товариств, діяльність яких спрямована на управління житловим фондом і
забезпечення надання житлово-комунальних послуг, належить муніципалітету.
В той же час, поточне обслуговування, ремонт, оновлення та модернізація
інженерних мереж здійснюється приватними структурами, у розпорядження
яких вони надійшли в результаті зміни форми власності. Як результат, на
сьогоднішній день, німецький ринок комунальний послуг є
висококонкурентним, на ньому працюють постачальники різних рівнів
(міжнародні, національні та регіональні компанії), які забезпечують широкий
вибір цінових пропозицій на житлово-комунальні послуги, програм лояльності
та технологічних рішень [19].
Формування тарифів здійснюється експлуатаційними житлово-
комунальними компаніями за попереднім погодженням з муніципальними
органами з дотриманням ознак конкурентного середовища. Слід відмітити, що
в Німеччині існує певна специфіка встановлення тарифів на житлово-
комунальні послуги, що пов’язана із підходами до формування послуг, які
надаються даними підприємствами. Так, можна виділити простий підхід,
відповідно до якого оплата здійснюється за кожну надану одиничну житлово-
комунальну послугу, та комплексний підхід, що передбачає оплату заздалегідь
встановленого переліку послуг з обслуговування та утримання прибудинкових
територій. До складу таких послуг, крім основних життєзабезпечувальних
елементів, можна віднеси прибирання прибудинкових територій, вивіз сміття та
утилізацію відходів, обслуговування внутрішньобудинкової інфраструктури,
телекомунікацій та інше. Використання комплексного підходу до формування
ціни на житлово-комунальні послуги дозволило підприємствам ЖКГ
здійснювати перерозподіл ФР у межах видів послуг з високодохідних напрямів
24
діяльності на фінансування тих послуг, які є комерційно непривабливими, але
носять значний соціальний характер [5].
Плата за житлово-комунальні послуги складається із трьох частин:
– плата за послуги домоуправління, яка включає оплату за послуги
приватних управляючих компаній, які займаються обслуговуванням та
утриманням житлових будинків;
– плата за комунальні послуги з водопостачання, опалення, тощо;
– внески в ощадні каси на ремонтні фонди, кошти яких
використовуються на капітальні потреби.
Проте в результаті реалізації німецької моделі реформування ЖКГ не
відбувається суттєвого приросту приватного капіталу у фінансуванні об’єктів
даної сфери, і в значній мірі їх розвиток забезпечується за рахунок бюджетного
фінансування.
Відмінністю здійснення французької моделі реформування
ЖКГ (Франція, Фінляндія) є поєднання муніципальної власності на
об’єкти ЖКГ та управління ними зі сторони приватного бізнесу на умовах
довгострокових договорів оренди, концесійних договорів та сукупних
інвестиційних угод [4]. Розвиток і застосування делегованого управління
здійснюється на підставі укладення довгострокових договорів оренди, які
передбачають передачу на тривалий термін, а іноді із правом передачі
спадкоємцям, права на експлуатацію житлово-комунальних об’єктів.
Відповідно до укладених концесійних угод, які, як правило, носять
довгостроковий характеру, що забезпечує високий рівень стабільності та
надійності у взаємовідносинах між муніципалітетом та приватним партнером,
концесіонер здійснює фінансування розвитку місцевої інфраструктури, з
одночасним поверненням вкладених коштів за рахунок ефективної тарифної
політики. В той же час, концесіонер надає перевагу розвитку
ресурсозберігаючих технологій, тим самим покращуючи стан основних фондів,
що в загальному підсумку сприяє мінімізації собівартості житлово-
комунальних послуг. При цьому слід відмітити, що всі основні засади
25
ціноутворення на житлово-комунальні послуги підлягають розгляду та
узгодженню з муніципалітетом.
При реалізації французької моделі реформування ЖКГ, об’єкти житлово-
комунальної інфраструктури залишаються у власності муніципалітету, який
несе відповідальність за розвиток ЖКГ та якість послуг. Тарифи на житлово-
комунальні послуги встановлюються за домовленістю між муніципалітетом та
експлуатаційною компанією та фіксуються у відповідних контрактах. Плата за
житлово-комунальні послуги розмежовується на:
– оплату житлових послуг, які включають утримання будинків,
прибудинкових територій та місць загального користування (під’їздів, газонів,
басейнів, ліфтів);
– оплату комунальних послуг за використання електроенергії, газу,
води тощо [44].
На практиці реформування ЖКГ в більшості європейських країн
здійснювалося з врахуванням їх історичного розвитку та особливостей
функціонування економіки, що не дозволяє в повній мірі віднести їх до
традиційних моделей (англійська, французька, німецька), оскільки поєднуються
окремі елементи, притаманні даним моделям, що і обумовило виділення
змішаної моделі. Проведення приватизації об’єктів ЖКГ здійснювалося в
різних країнах за різними способами, що призвело до значного залучення
приватних (національних) або іноземних компаній на ринок ЖКГ. При цьому
частка держави у фінансуванні діяльності та розвитку житлово-комунального
сектору залишилася на рівні 25-30% [24].

1.3 Проблеми та перспективи формування фінансових ресурсів
підприємств житлово-комунального господарства в умовах децентралізації
регіонів

Соціально-економічні орієнтири розвитку вітчизняної економіки
обумовлюють необхідність пошуку нових джерел ФЗ розвитку підприємств
26
ЖКГ, які є одним із основних індикаторів соціально-економічної ситуації в
країні, пріоритетним елементом національного господарства та сприяють
виконанню соціальних функцій в частині задоволення потреб населення у
відповідних послугах. Системоутворюючим фактором успішного
функціонування та стабільного розвитку підприємств ЖКГ є ФР, які: формують
його фінансово-економічний потенціал; забезпечують безперервність
виробничої діяльності; виступають фінансовою основою відтворювальних
процесів; є джерелом фінансування соціальних програм; обумовлюють
зростання ринкової вартості підприємства та сприяють підвищенню добробуту
власників та засновників. Від ефективного і раціонального формування,
розподілу та використання ФР підприємств ЖКГ залежить стабільність та
своєчасність задоволення потреб населення у житлово-комунальних послугах
та рівень виконання окремих загальнодержавних соціальних функцій.
Аналіз ситуації, яка склалася на сьогоднішній день в житлово-
комунальному секторі свідчить про недостатній обсяг державного
фінансування підприємств та організацій даної сфери, дефіцит інвестиційних
ресурсів для його розвитку та підвищення якості житлово-комунальних послуг.
Крім цього реалізація основних засад політики децентралізації, яка полягає у
трансформації процесу розподілу функцій, ФР і відповідальності за їх
використання між центральними і локальними рівнями управління, обумовлює
необхідність в удосконалені системи фінансування ЖКГ, а саме: складу,
структури та джерел формування ФР.
У наукових здобутках вітчизняних та зарубіжних учених не існує єдиної
думки щодо трактування сутності категорії «фінансові ресурси». Дослідження
фахової літератури свідчить, що кожен із авторів пропонує певні аспекти
даного поняття, що не дозволяє в повній мірі отримати узагальнене бачення
основних характеристик ФЗ розвитку підприємств ЖКГ. Критичний аналіз
сучасних науково-методичних підходів дозволив виділити основні сутнісні
характеристики ФР, що виокремлюються фахівцями:
– ототожнення ФР з усіма грошовими коштами та грошовими
27
доходами, що формуються або є у розпорядженні підприємства;
– розгляд ФР з позиції джерел їх формування: власні, позикові та
залучені;
– представлення ФР як фондів грошових коштів;
– визначення ФР з позиції джерел формування активів підприємства.
Досліджуючи джерела формування ФР слід відмітити, що фінансову
основу функціонування та розвитку будь-якого підприємства становлять власні
ФР. Формування власних ФР підприємств ЖКГ залежить від форми власності
та від організаційно-правової форми господарювання.
Житлово-комунальні товариства, у разі необхідності, використовують
залучені та позикові кошти для фінансування потреб операційної та
інвестиційної діяльності. Складові елементи джерел формування ФР
підприємств ЖКГ в розрізі форм власності наведено в таблиці 1.3.
Одним із основних елементів власних ФР підприємств ЖКГ виступає
зареєстрований (пайовий, статутний) капітал, в якому відображається обсяг
матеріальних та нематеріальних активів; фінансових вкладень і грошових
коштів, які засновники і учасники передали йому у власність або
розпорядження. Однак, слід звернути увагу на специфічні особливості
формування статутного капіталу на підприємствах ЖКГ залежно від форми
власності.
Формування статутного капіталу комунального (державного)
підприємства, що здійснює свою діяльність у житлово-комунальній сфері
здійснюється за рахунок коштів і матеріальних ресурсів, безоплатно виділених
державними чи місцевими органами влади в постійне розпорядження суб’єкту
господарювання на правах повного господарського відання для забезпечення
населення необхідними та якісними житлово-комунальними послугами.
Джерелами формування статутного капіталу комунального (державного)
підприємств є кошти, які належать державі або місцевим органам влади та
виділяються з державного або місцевого бюджету, або за рахунок інших
комунальних (державних) підприємств – у порядку перерозподілу їх ФР.
28
Таблиця 1.3 – Джерела формування ФР підприємств ЖКГ залежно від форми
власності
Критерій Форма власності
Комунальна Колективна Приватна
(державна)
Власні
ФР, які формуються на Внески місцевих Внески засновників у Внески засновників
етапі створення (державних) органів статутний капітал (членів, учасників) у
підприємства влади у статутний статутний капітал
капітал
ФР, які формуються в Бюджетні Прибуток; Дохід (прибуток);
процесі фінансово- асигнування; амортизаційні амортизаційні
господарської прибуток; відрахування; інші відрахування; інші
діяльності амортизаційні власні надходження власні надходження
відрахування; інші
власні
надходження
Залучені
ФР, що формуються в Бюджетні інвестиції; Емісійний дохід Бюджетні
процесі перерозподілу державні дотації; (емісія акцій); асигнування;
державні субсидії; ФР, бюджетні державні дотації;
які надійшли від асигнування; благодійні внески;
міністерств та бюджетні інвестиції; гранти
галузевих структур; державні дотації; ФР,
гранти; які надійшли від
концесія корпоративних
галузевих структур;
благодійні внески;
гранти
Страхові відшкодування
Позикові
ФР, що залучаються на Державні кредити; Банківські кредитБиа;н ківські кредити; Лізинг
умовах поворотності та емісія корпоративних емісія облігацій; лізинг
платності облігацій;
лізинг
*Джерело: складено автором на основі [2, 14, 30, 35]

Статутний капітал господарських товариств, які надають житлово-
комунальні послуги, формується переважно за рахунок внесків засновників у
грошовій та матеріальній формах, що спрямовуються на вироблення та
забезпечення споживачів відповідними житлово-комунальними послугами.
Відповідно до Господарського кодексу України вкладами учасників та
засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди,
29
обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування
землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а
також інші майнові права (включаючи майнові права на об’єкти
інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті [39].
Формування статутного капіталу приватного житлово-комунального
підприємства здійснюється учасниками чи засновниками за рахунок внесків у
вигляді матеріальних та нематеріальних активів, які не заборонено
законодавством використовувати для заснування підприємницької діяльності.
Що стосується ОСББ, то його майно на початковому етапі формується шляхом
передачі залишків коштів на утримання і ремонт багатоквартирного будинку на
рахунках особи, що здійснювала управління таким будинком до створення
об'єднання та внесків і платежів співвласників [43].
В сучасних умовах господарювання підприємства ЖКГ здійснюють
нарощення своїх власних ФР за рахунок результатів фінансово-господарської
діяльності: чистого фінансового результату (прибутку), амортизаційних
відрахувань та інших власних надходжень. Рівень прибутку, який отримують
суб’єкти господарювання даної сфери, перш за все, формується в результаті
здійснення діяльності з надання житлово-комунальних послуг та безпосередньо
залежить від тарифної політники на дані види послуг [76]. Враховуючи, що
ОСББ є неприбутковими організаціями, то вони здійснюють ФЗ своїх поточних
потреб за рахунок отриманих внесків та платежів від власників квартир,
оскільки їх статутною ціллю є не отримання прибутку, а задоволення потреб
учасників у послугах житлового-комунального характеру [43].
Досить вагомим джерелом поповнення власних ФР є амортизаційні
відрахування. Обсяг амортизаційних відрахувань підприємств ЖКГ
визначається основними засадами їх облікової політики і, в значній мірі,
залежить від стану та рівня забезпечення основними засобами. Проте, слід
відмітити, що кошти амортизаційного фонду за цільовим призначенням
використовуються лише підприємствами комунальної (державної) форми
30
власності.
Крім того, суб’єкти господарювання ЖКГ можуть отримувати інші власні
надходження, в результаті здавання в оренду допоміжних приміщень та іншого
майна, що перебуває у їх власності або продажу активів, що не
використовуються у фінансово-господарській діяльності житлово-
комунальними підприємствами.
Одним із напрямів формування ФР ЖКГ є бюджетні асигнування, які для
державних (комунальних) підприємств, враховуючи їх приналежність,
виступають джерелом формування власних ФР, а також можуть виділятися
підприємствам ЖКГ колективної форми власності, проте, обліковуються в
складі залучених джерел фінансування. Бюджетні асигнування для підприємств
ЖКГ надаються з бюджетів різних рівнів та державних цільових фондів на
фінансування поточної діяльності для державних та комунальних підприємств
даної сфери, а також для реалізації відповідних державних цільових програм, в
т. ч. на запровадження енергозберігаючих технологій на безповоротній та
безоплатній основі [27, 175].
Для здійснення статутної діяльності підприємства ЖКГ можуть також
залучати різні види державної фінансової підтримки у вигляді державних
дотацій, субсидій та інвестицій.
Тарифи на житлово-комунальні послуги, які встановлені державою, хоча
останнім часом і мають тенденцію до підвищення, проте не в повному обсязі
покривають витрати на їх надання, тому окремі підприємства ЖКГ отримують
на безповоротній та безоплатній основі державні дотації, що виділяються з
бюджетів різних рівнів таким суб’єктам господарювання на покриття їх збитків
в результаті реалізації тарифної політики держави.
У разі недостатності одержаного в результаті фінансово-господарської
діяльності прибутку для ФЗ функціонування та розвитку підприємств ЖКГ
вони можуть розраховувати на такий вид державної фінансової підтримки як
бюджетні інвестиції, основною метою яких є інвестиційне забезпечення
31
розвитку підприємств ЖКГ та отримання економічного та соціального ефекту в
майбутньому. Бюджетні інвестиції, перш за все, спрямовуються на технічне і
технологічне переоснащення підприємств ЖКГ та оновлення їх основних
фондів з метою запобігання виникненню аварійних ситуацій в даній сфері та
перебоїв із постанням життєвонеобхідних житлово-комунальних послуг.
Слід зазначити, що фінансування для запровадження енергозберігаючих
технологій, удосконалення санітарно-технічних систем підприємства ЖКГ
можуть здійснювати шляхом участі у реалізації грантових програм. Крім того,
на сьогоднішній день значна кількість грантових пропозиції у сфері ЖКГ
спрямована на створення ОСББ.
До складу залучених джерел ФР комунальних (державних) підприємств
ЖКГ можна віднести концесію. Концесія – договір про надання природних
ресурсів, підприємств, інших господарських об’єктів, що належать державі чи
територіальній громаді, у тимчасову експлуатацію іншим державам, іноземним
фірмам та приватним особам [90]. Важливість та значимість реалізації
механізму концесії в сфері управління та фінансування підприємств ЖКГ
обумовлено потребою у значних обсягах капіталовкладень, які не
задовольняються основними видами фінансування: коштами бюджетів різни
рівнів; платежами, сплаченими кінцевими споживачами житлово-комунальних
послуг та зовнішніми надходженнями у вигляді кредитів, інвестицій та
допомоги міжнародних фінансових організацій. Тому концесійний договір
може виступати альтернативним джерелом ФЗ не лише розвитку підприємств
ЖКГ, а й підвищення якості житлово-комунальних послуг та збереження
належного рівня їх конкурентоспроможності.
Джерела формування позикових ФР підприємств ЖКГ не відрізняються
від видів зовнішнього фінансування суб’єктів господарювання і включають
державні (місцеві) та банківські кредити, емісію корпоративних облігацій та
лізинг.
Кожна форма залучення позикових ФР характеризується певною сферою
32
їх спрямування. Так, державні (місцеві) кредити виділяються державними
(місцевими) органами влади із бюджетів різних рівнів, здебільшого, на
покриття потреб капітального характеру: придбання машин, устаткування та
транспортних засобів, модернізацію існуючих інженерних систем,
пусконалагоджувальні роботи та інше. Слід відмітити, що даний вид
кредитування є привабливим для даної сфери, оскільки містить певні пільги
щодо сплати відсотків та термінів погашення основної суми боргу [176, 175].
Заначимо, що виділення державних (місцевих) позикових коштів здійснюється
через механізми реалізації державних цільових програм, які передбачають
часткову або повну компенсацію витрат на реалізацію заходів з тепло-, енерго-,
ресурсозбереження, прикладом є реалізація бюджетної програми «Теплих
кредитів» для ОСББ.
Практика банківського кредитування підприємств житлово-комунальної
сфери налічує ряд напрямів, які пов’язані з фінансуванням таких видів потреб:
поточних потреб: поповнення оборотних коштів, покриття касових
розривів;
інвестиційних потреб: здійснення капітальних витрат (придбання,
модернізація, реконструкція основних засобів), повернення кредиторської
заборгованості або іншого раніше залученого фінансування для здійснення
капітальних витрат;
інноваційних потреб: реалізація проектів зі зниження енергоспоживання,
відновлення джерел енергії, проведення заходів з енергоефективності,
установки та модернізації очисних споруд, реалізації заходів прямого або
опосередкованого захисту довкілля та інші.
Необхідно відмітити, що банківські кредити залежно від об’єкту
кредитної угоди можуть носити як короткостроковий характер (овердрафт,
кредитні лінії) так і надаватися на більш тривалі терміни, під заставу основних
засобів, що будуть придбані за кредитні кошти або знаходяться на балансі
підприємств ЖКГ, а в деяких випадках, навіть, без надання заставного майна
33
[16, 55].
Крім того, органи місцевого самоврядування, до підпорядкування яких
належать підприємства ЖКГ, можуть надавати повноваження даним суб’єктам
щодо залучення ФР на основі емісії корпоративних облігацій. Облігаційна
позика передбачає розміщення корпоративних цінних паперів на внутрішньому
фондовому ринку на умовах строковості, платності та поворотності і виступає
ефективним інструментом фінансування важливих суспільних потреб у сфері
електропостачання, водопостачання та водовідведення, будівництва житла,
оновлення комунального транспорту та транспортних мереж тощо.
Характерною рисою даного виду забезпечення є фінансування довгострокових
капітальних вкладень, які пов’язані із удосконалення житлового та
комунального секторів [51].
Враховуючи незадовільний технічний стан основних засобів житлово-
комунальної сфери, що обмежує їх доступ до банківських кредитів,
підприємства даного сектору можуть використовувати такий альтернативний
напрямок залучення ФР як лізинг. Найперспективнішими сферами для
лізингового фінансування в Україні є міський громадський транспорт, що
передбачає закупівлю на умовах довгострокової оренди електротранспорту, а
також комунальна енергетика (проекти з модернізації комунальної
теплоенергетики). Особливістю здійснення лізингових операцій є можливість
викупу відповідних видів техніки та обладнання за залишковою вартістю після
закінчення терміну дії лізингового договору, продовження строку оренди
зазначеного майна або повернення об’єкту лізингового договору [31].
На основі дослідження особливостей ФЗ підприємств ЖКГ та сутності їх
ФР, вважаємо за доцільне звузити систему класифікації з виділенням таких
ознак як: за стадією утворення; за джерелами формування; за об’єктами
інвестування в активи; за напрямом використання. Склад ФР підприємств ЖКГ
за класифікаційними групами наведено на рис. 1.2.
34

Рис. 1.2 Класифікація видів ФР підприємств ЖКГ
*Джерело: складено автором на основі [3, 11, 14, 19]

На нашу думку, саме такий підхід до систематизації видів ФР
підприємств ЖКГ забезпечуватиме визначення оптимальної потреби у
фінансуванні; раціональної структури джерел формування; пропорцій
розподілу та використання залежно від фактичних потреб суб’єктів
35
господарювання ЖКГ, в цілому сприятиме підвищенню ефективності
використання акумульованих коштів.
Дослідження основних змістовних характеристик ФР підприємств ЖКГ, а саме:
сутності, основних властивостей, видів, джерел формування та функцій, на
нашу думку, не буде, в повній мірі, розкривати дану фінансову категорію без
окреслення її ролі у ФЗ діяльності суб’єктів господарювання ЖКГ (рис. 1.5).

Рис. 1.3 – Роль ФР у ФЗ діяльності підприємств ЖКГ
*Джерело: складено автором на основі [3, 11, 14, 19]

Таким чином, проведене дослідження дозволило визначити, що ФР у ФЗ
діяльності підприємств ЖКГ відіграють визначальну роль, оскільки від їх
складу та структури залежить рівень платоспроможності та інвестиційної
привабливості, що є досить важливим фактором в умовах обмеженості доступу
36
до джерел формування ресурсної бази. Крім цього, саме достатність ФР, що
обумовлює своєчасне надання в необхідному обсязі та належної якості й
конкурентоспроможності житлово-комунальних послуг, які є важливим
фактором забезпечення життєдіяльності населення.

Висновки до 1 розділу

З’ясовано, що функціонування підприємств ЖКГ направлено на
здійснення особливого виду підприємницької діяльності, який забезпечує
надання цілого комплексу житлово-комунальних послуг для задоволення
різноманітних потреб споживачів (населення, комерційних підприємств,
бюджетних організацій та інших суб’єктів економіки), що обумовлює існування
багатогранної видової структуризації. В роботі запропоновано класифікувати
підприємства ЖКГ за такими ознаками як: форма власності; організаційно-
правова форма господарювання; складова житлово- комунального сектора; вид
надання житлово-комунальних послуг; функціональне призначення, що
пов’язано із специфікою їх господарської та фінансової діяльності.
Враховуючи особливості створення, діяльності та розвитку суб’єктів
житлово-комунальної сфери було систематизовано та виділено основні
структурні елементи системи ЖКГ України, яка представляє собою сукупність
підсистем і елементів та відображає взаємовідносини між окремими секторами
та суб’єктами комунальної інфраструктури. Такий підхід дозволяє формувати
необхідну фінансову складову розвитку ринку житлово- комунальних послуг.

37
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА “ВОДОКАНАЛ”

2.1 Організаційно-економічна характеристика діяльності підприємства

Комунальне господарство являє собою один із найважливіших та
пріоритетних секторів національної економіки будь-якої країни, який гарантує
життєздатність населених пунктів та має значний вплив на розвиток багатьох
взаємовідносин у державі. Місцеві органи влади і самоврядування для
виконання власних і делегованих повноважень, разом із бюджетними коштами,
використовують ресурси свого місцевого, зокрема, комунального господарства.
В умовах проведення децентралізації особливо посилюються вимоги до
надання якісних послуг комунальними підприємствами.
КП «Водоканал», як самостійне підприємство існує досить не довго. Хоча
водоканалізаційна система м. Звенигородка функціонує з 1972 року.
Підприємство займається наданням послуг водопостачання та водовідведення
населенню організаціям та підприємствам, а також очищенням стічних вод. На
сьогодні на підприємстві задіяні в роботу 19 км центрального водогону, 8 км
вуличних водопровідних мереж, 3,1 км внутрішньо-квартальних мереж, які
працюють з 1972 року безперебійно.
Видобуток води здійснюється на центральному водозаборі, з підземного
родовища, виробнича потужність якого на сьогодні складає 1034 м куб на добу,
із розрахунку роботи чотирьох свердловин. По водовідведенню задіяно в
роботу 13,4 км вуличних каналізаційних мереж, 3,1 км внутрішньо квартальних
каналізаційних мереж, та 2,5 км напірного каналізаційного колектора до
очисних споруд.
КВЕД: 37.00 - Каналізація, відведення й очищення стічних вод
(основний).
Розмір внеску до статутного фонду становить 889 794.38 грн.
38
Керівником підприємства є директор. Його замісниками є фінансовий
директор і головний інженер. Фінансовому директору підпорядковуються
бухгалтерія і плановий відділ. Головний інженер відповідає за технологічні
процеси на підприємстві. В його підпорядкуванні оператори насосних станцій,
оператори очисних споруд, газозварювальники, слюсарі – аварійники, слюсарі
– електрики, екскаваторники, лаборанти. Відділ кадрів та юридичний відділ
підпорядковуються безпосередньо директору підприємства. Схематично
структуру управління підприємством показано на рис.2.1.
До функцій фінансового директора відносяться:
1. ведення бухгалтерського і податкового обліку відповідно до
національних стандартів і нормативних актів, що діють на Україні;
2. надання податкової, фінансової і статистичної звітності в терміни й
органи, установлені чинним законодавством;
3. моніторинг, аналіз і планування поточної діяльності підприємства.
Головний інженер керує всім технічним персоналом
Організаційна структура підприємства має лінійний тип.
Характеристика лінійної організаційної структури управління полягає в
тому, що зв'язок між ланками управління здійснюється в лінійній формі, тому в
одній ланці управління зосереджено весь комплекс управлінських функцій і
управлінської поведінки.
Суть лінійного управління полягає в тому, що кожен виробничий
підрозділ очолює керівник (організація), який виконує всі функції управління.
Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується лише цьому
керівнику (організації). Останні, у свою чергу, підзвітні вищим органам.
Підлеглі виконують лише накази своїх безпосередніх керівників. Начальник
(керівник) не має права в обхід безпосереднього керівника віддавати
працівникам накази (тобто реалізовувати принцип єдиноначальності). Окремі
експерти допомагають лінійним керівникам збирати та обробляти інформацію,
аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але не
дають вказівок та інструкцій керованим об’єктам.
39

Директор
Головний інженер
Фінансовий
Відділ кадрів
директор
Оператори
Бухгалтерія насосних
станцій
Юридичний
відділ Оператори
очисних споруд
Плановий відділ
Газозварювальники
Слюсарі аварійники
Слюсарі електрики
Екскаваторники
Лаборанти

Рис. 2.1 Організаційна структура комунального підприємства
“Водоканал”
*Джерело: складено автором на основі фінансових статистичних даних
підприємства

Переваги лінійної організаційної структури:
- чітка та проста взаємодія (підлеглі навряд чи отримають суперечливі
накази та вказівки);
- кожен відповідально ставиться до виконання поставлених завдань
(надійний контроль і дисципліна);
- оперативність прийняття рішень;
- керівники несуть персональну відповідальність за кінцеві результати
діяльності свого підрозділу;
40
- рентабельність (за умови невеликої організації).
Недоліки лінійної організаційної структури:
- потрібні якісні управлінські кадри;
- -перевантаження інформацією, великий документообіг, багато
контактів з підлеглими, начальством і суміжними організаціями;
- зі збільшенням розміру організації збільшується кількість рівнів
управління;
- нестача спеціалістів для окремих функцій управління.

2.2. Аналіз фінансово-господарської діяльності комунального
підприємства

Фінансово-економічний стан підприємства (організації) характеризується
ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та
динаміки структури джерел фінансування, здатності розрахуватися за боргами
зобов’язаннями.
Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-
економічного стану підприємства (організації) за сучасних умов
господарювання конче потрібна як для його керівництва і власників, так і для
інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний
стан підприємства цікавить і його конкурентів, але вже в іншому аспекті -
негативному; вони заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку.
Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства необхідна
відповідна інформаційна база. Такою базою можуть бути звіт про фінансові
результати діяльності і баланс - підсумковий синтетичний документ про склад
засобів діяльності підприємства та джерела їхнього формування в грошовій
формі на певну дату (кінець кварталу, року).
Проведемо вертикальний аналіз балансу підприємства

41
Таблиця 2.1.- Вертикальний аналіз балансу підприємства 2014 – 2022
року, тис.грн
Показники 2019 р. 2020 р. 2021 р. відхилення 2021р 2022 відх
9 р. илен
місяці 9 ня
2019- 2020- в міся
2020рр. 2021рр ців
1. Вартість 8376,7 8778,5 10596,6 401,8 1818,1 7942,8 8732 789,8
майна
підприємства
2. Дебіторська 346,6 285,6 369,5 - 61 83,9 283,6 312 28,4
заборгованість
3. Кредиторська 392,5 196,6 97,6 - 195,9 - 99 72,3 73,7 1,4
заборгованість
*Джерело: складено автором на основі фінансових статистичних даних
підприємства

Зобразимо графічно динаміку зміни вартості майна підприємства за 2019-
2021 роки на рис. 2.2.
Вартість майна підприємства
12000
10000
8000
6000
Вартість майна підприємства
4000
2000
0
2019 р. 2020 р. 2021 р.

Рис. 2.2 Вартість майна підприємства КП «Водоканал» за 2019-2021 рр.
*Джерело: складено автором на основі фінансових статистичних даних
підприємства
З даної таблиці 2.1 та рис. 2.2 можна зробити наступні висновки: вартість
майна підприємства в кінці кожного періоду збільшується, що є ознакою
«позитивного» балансу.
42
Зобразимо графічно динаміку дебіторської заборгованості підприємства
за 2019-2021 роки на рис. 2.3.
Дебіторська заборгованість
400
350
300
250
200
Дебіторська заборгованість
150
100
50
0
2019 р. 2020 р. 2021 р.

Рис. 2.3 Дебіторська заборгованість КП «Водоканал» за 2019-2021 рр.
*Джерело: складено автором на основі фінансових статистичних даних
підприємства

Дебіторська заборгованість, що характеризує вартість вилучених на
певний період з господарської діяльності підприємства оборотних засобів, в
2020 році зменшилася, що є позитивним, але в 2021 році знову зросла, і навіть
перевищила значення 2019 року, що викликає певну настороженість. Це
сталося внаслідок різкого збільшення дебіторської заборгованості за товари та
роботи і дебіторської заборгованості з бюджетом.
Зобразимо графічно динаміку кредиторської заборгованості підприємства
за 2019-2021 роки на рис. 2.4.
Кредиторська заборгованість, що визначає вартість тимчасово
залученого майна інших підприємств та фізичних осіб у господарський оборот
підприємства в результатів несплати відповідних платежів, із закінченням
кожного періоду зменшується. Це є позитивним моментом.
43
Кредиторська заборгованість
450
400
350
300
250
Кредиторська заборгованість
200
150
100
50
0
2019 р. 2020 р. 2021 р.

Рис. 2.3 Динаміка кредиторської заборгованості КП «Водоканал» за 2019-
2021 рр.
*Джерело: складено автором на основі фінансових статистичних даних
підприємства

Проведемо оцінку майнового стану підприємства [34].
Сума _ зносу _ основних _ засобів
Кзносу ОЗ = (2.1) [34]
первісна _ вартість_ основних _ засобів
2721,6
Кзносу ОЗ(2019 р.) = = 0,26
10696,5
3120,3
Кзносу ОЗ(2020 р.) = = 0,29
10696,1
3499
Кзносу ОЗ(2021 р.) = = 0,29
12417,3
2624,2
Кзносу ОЗ(2021р. 9 місяців) = = 0,28
9303,9
2951,5
Кзносу ОЗ(2022р. 9 місяців) = = 0,28
10330,3

44
Таблиця 2.2. - Оцінка майнового стану підприємства КП «Водоканал» за період
2019 – 2022 року
Показники 2019р. 2020р. 2021р. відхилення 2021р 2022р. відх
9 9 илен
місяців місяців ня
2019- 2020-
2020рр. 2021р
р.

1. Робочий
9,3 1006,1 1453,4 996,8 447,3 1151,1 1179,8 28,7
капітал
2. Частка
оборотних 0,048 0,137 0,19 0,089 0,053 0,14 0,14 -
засобів в активах
3. Коефіцієнт
зносу основних 0,26 0,29 0,29 0,03 - 0,28 0,28 -
засобів
4. Коефіцієнт
придатності 0,74 0,71 0,71 - 0,03 - 0,72 0,72 -
основних засобів
*Джерело: складено автором на основі фінансових статистичних даних
підприємства

залишкова _ вартість_ основних _ засобів
Кпридатності ОЗ = (2.2) [34]
первісна _ вартість_ основних _ засобів
7974,5
Кпридат ОЗ(2019 р.) = = 0,24
10696,5
7575,8
Кпридат ОЗ(2020 р.) = = 0,71
10696,1
8118,3
Кпридат ОЗ(2021 р.) = = 0,71
12417,3
6679,7
Кпридат ОЗ(2021 р. 9місяців) = = 0,72
9303,9
7378,8
Кпридат ОЗ(2022 р. 9місяців) = = 0,72
10330,3
Відслідувавши коефіцієнти зносу та придатності основних засобів, чітко
видно, що станом на 2019 рік обладнання зношене на 26%, в 2020 році,
коефіцієнт зносу зріс на 2%. В 2021 році залишився незмінним.
45
Показники рентабельності підприємства
Рентабельність підприємства (Рп) – характеризує ефективність управління
підприємством, показує скільки прибутку припадає на 1 грн. активів.

чистий _ прибуток
Рентабельність підприємства = (2.3.) [34]
Середньорічна _ вартість_ активів
40,7
Рп (2019 р.)= х 100% = 0,4 %
8296,35
10,1
Рп (2020 р.)= х 100% = 0,1%
8577,6
40,1
Рп(2021р) = х 100% =0,4%
9687,5
30 32,1
Рп(2021р9місяців)= х 100% =0,3% Рп(2022р9місяців)= х 100% =0,3%
8347,5 8347,5
Рентабельність власного капіталу (Рвк) – показує величину одержаного
прибутку на одну гривну капіталу власників.

Чистий _ прибуток
Рен. власн. кап. = (2.4.) [34]
Середньорічна _ вартість_ власного _ капіталу
40,7
Рвк (2019 р.) = х 100% =0,51%
7870,55
10,1
Рвк (2020 р.) = х 100% =0,12%
8283,05
40,1
Рвк (2021р) = х 100%=0,42%
9476,8
30
Рвк (2021р9місяців) = х 100%=0,36%
8167,4
32,1
Рвк (2022р9місяців) = х 100%=0,39%
8167,4
Зведемо показники рентабельності підприємства в таблицю

46
Таблиця 2.3 - Аналіз показників рентабельності підприємства КП «Водоканал»
за період 2019 – 2022 рр.
Показник 2019р. 2020 2021р. Відхилення 2021р. 2022р. Відхил
р 9 9 ення
2019- 2020- місяців місяців
2020рр 2021рр.
.
1 2 3 5 4 6 7 8 9
Рентабельність 0,4 0,1 0,4 -0,3 0,3 0,3 0,3 -
підприємства, %
Рентабельність 0,51 0,12 0,42 -0,39 0,3 0,36 0,39 0,03
власного капіталу,
%
*Джерело: складено автором на основі фінансових статистичних даних
підприємства

Аналізуючи показники рентабельності підприємства ми бачимо, що в
2020 році рентабельність знизилась на 0,3%. Це сталося внаслідок того, що в
2020 році значно зменшився прибуток підприємства. В 2021 році
рентабельність підвищилась на 0,3% і досягла значення 2019 року.
Рентабельність власного капіталу також знизилась в 2020 році порівняно з
2019 на 0,39%, і збільшилась на 0,3% в 2021 році порівняно з 2020р
Показники фінансової стійкості підприємства
Коефіцієнт автономії (Кавтономії) - показує, яку частину в загальних
вкладень у підприємство становить власний капітал і характеризує фінансову
незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансової діяльності
Загальна _ сума _ власних _ коштів
Коефіцієнт автономії = (2.5.) [34]
Підсумок _ балансу
7984,2
Кавтономії (2019р.) = = 0,95
8376,7
8581,9
Кавтономії (2020р.) = = 0,98
8778,5
10371,7
Кавтономії (2021р) = = 0,98
10596,6
7778,6
Кавтономії (2021р9місяців) = = 0,98
7946,8
47
8556,3
Кавтономії (2022р9місяців) = = 0,98
8732,6
Коефіцієнт фінансової залежності (КФін. залежн) – показник обернений до
коефіцієнта автономії, показує яку суму загальної вартості майна підприємства
припадає на 1 грн. власних коштів.
підсумок _ балансу
Коефіцієнт фінансової залежності = (2.6.)
Загальна _ сума _ власних _ коштів
[34]
8376,7
КФін. залежн. (2019р.) = = 1,05
7984,2
8778,5
КФін. залежн. (2020р.) = = 1,02
8581,9
10596,6
КФін. залежн. (2021р) = = 1,02
10371,7
7946,8
КФін. залежн. (2021р9місяців) = = 1,02
7778,6
8732,6
КФін. залежн. (2022р9місяців) = = 1,02
8556,3
Коефіцієнт маневреності власних засобів (КМ.В.З.) – характеризує ступінь
мобільності власних засобів підприємства.
Заг._ сума _ власн._ коштів  необор._ активи
К. маневр. власн. засобів = (2.7) [34]
Загальна _ сума _ власних _ коштів
9,3
КМ.В.З. (2020р.) = = 0,001
7984,2
1016,1
КМ.В.З. (2020р.) = = 0,11
8581,9
1326,1
КМ.В.З (2021р) = = 0,13
10371,7
7772,6  6775,1
КМ.В.З (2021р.9 місяців) = = 0,13
7772,6
8556,3 7479,1
КМ.В.З (2022р.9 місяців) = = 0,12
8556,3
48
Коефіцієнт фінансової стабільності (Кфін.стаб) - показує співвідношення
власних і залучених коштів, вкладених у діяльність підприємства і
характеризує здатність підприємства залучати зовнішні джерела фінансування.
Власний _ капітал
Коефіцієнт фінансової стабільності = (2.8.) [34]
Залучений _ капітал
7984,2
Кфін.стаб (2019р.) = = 20,3
342,2
8581,9
Кфін.стаб (2020р.) = = 43,6
196,6
10371,7
Кфін.стаб (2021р) = = 46,1
16,9 110,4  97,6
7772,6
Кфін.стаб (2021р9місяців) = = 46,2
13,182,8 72,34
8556,3
Кфін.стаб (2022р9місяців) = = 48,5
15 88 73,3

Коефіцієнт концентр. позикового капіталу (Кконц..поз. кап) – характеризує
частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно
підприємства.
Позиковий _ капітал
Коефіцієнт концентр. позикового капіталу = (2.9.)
Активи _ підприємства
[34]
392,5
Кконц..поз. кап (2019р) = =0,05
8376,7
196,6
Кконц..поз. кап (2020р) = =0,02
87778,5
224,9
Кконц..поз. кап (2021р) = =0,02
10596,6
168,2
Кконц..поз. кап (2021р9 місяців) = =0,02
7946,8
176,3
Кконц..поз. кап (2022р9 місяців) = =0,02
8732,6
Зведемо показники фінансової стійкості підприємства в таблицю
49
Таблиця 2.4. - Аналіз показників фінансової стійкості підприємства КП
«Водоканал» за період 2019 – 2022 рр.
Назва 2019 р. 2020р. 2021р. Відхилення 2021р. 2022 р. відхил
показника 9 9 ення
2019- 2020- місяці місяців
2020рр. 2021рр. в
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Коефіцієнт 0,98 0,98 -
0,95 0,98 0,98 0,03 0
автономії
Коефіцієнт 1,02 1,02 -
фінансової 1,05 1,02 1,02 -0,03 0
залежн.
Коефіцієнт 0,13 0,12 -0,01
маневр.
0,001 0,11 0,13 0,109 0,2
власних
засобів
Коефіцієнт 46,2 48,5 2,3
фінансової 20,3 43,65 46,1 23,35 3,55
стабільності
Коефіцієнт 0,02 0,02 -
конц. позик. 0,05 0,02 0,02 -0,03 0
Капіталу
*Джерело: складено автором на основі фінансових статистичних даних
підприємства

З таблиці 2.4 аналізу показників фінансової стійкості видно, що за два
роки фінансова стійкість підприємства незначно покращилася. Так якщо в 2019
р. коефіцієнт автономії становить 0,95, то в 2020 році він збільшився на 0,03, а в
2021 р. залишився на рівні 2020 р. Це означає що підприємство в 2019 році було
на 95% забезпечене власними коштами. Решта (5%) фінансується за рахунок
боргових зобов’язань. В 2020р. і 2021 р. власні кошти складають 98%, Якщо
підвищується коефіцієнт автономії, то зменшуються борги. Якщо Кавтономії <0,5,
то зростає ризик несплати боргів, а відтак є занепокоєння кредиторів.
Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової
незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості
підприємства.
Зменшився коефіцієнт фінансової залежності. В 2019 р. він становив 1,05,
а в 2020р. зменшився до 1,02 і в 2021 р. не змінився. Це означає, що в
підприємства зменшилася сума залучених коштів.
50
Коефіцієнт фінансової стабільності значно збільшився, Що є позитивною
тенденцією для підприємства.
Коефіцієнт концентрації позикового капіталу характеризує частку
позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства.
Цей показник зменшився в 2020р. на 0,03 і в 2021р. не змінився.
Водопостачання залежить від забезпеченості підприємства основними
засобами та ефективності їх використання. При аналізі технічного стану і руху
основних фондів необхідно оцінити розмір їх поповнення, дати оцінку їх
фізичного зносу.
Баланс руху основних засобів наведено в таблиці 2.5.
Таблиця 2.5 - Аналіз руху основних виробничих фондів підприємства за
2020-2021 рр., тис. грн.
Групи основних Первісна Надійш Вибуло Первісна Відхилення
фондів вартість на ло вартість на Абсол. Відн. %
2020 рік. 2021 рік. (+/-).
Будинки, 4442,1 7,6 671,3 3778 -664,1 -14,95
споруди й
передавальні
пристрої
Машини та 1045,7 6,2 6,5 961 -84,7 -8,10
обладнання
Транспортні 743,9 - 1,6 827 83,1 11,17
засоби
Інструменти, 101,1 - - 101 -0,1 -0,09
прилади,
інвентар (меблі)
Разом 6332,8 13,8 679,4 5667 -665,8 -11,97
*Джерело: складено автором на основі фінансових статистичних даних
підприємства

З даних таблиці 2.5 видно, що найбільше надходження основних фондів
спостерігається в групі транспортні засоби, їх вартість збільшилася на 83,1 тис.
грн. або на 11,17 %. Усього за 2020 рік на підприємство надійшло основних
фондів на суму 5667 тис. грн., а вибуло 665,8 тис. грн., що свідчить про
старіння ОВФ підприємства.
51
Рух основних виробничих фондів характеризують такі показники, як
коефіцієнт оновлення, вибуття й приросту, а технічний стан - коефіцієнт зносу
та придатності (таблиця 2.6).
Рух основних засобів аналізують такі показники як коефіцієнт оновлення,
коефіцієнт вибуття, коефіцієнт придатності. Аналізуючи дані таблиці 2.7 можна
сказати, що рух основних засобів знаходиться на дуже низькому рівні. Так
коефіцієнт оновлення складає 0,05 або 29 % це дуже низький показник, теж
саме можна сказати про коефіцієнт вибуття, якщо у 2007 році ми бачимо стан
показників, які складають 0,17, коефіцієнт вибуття машин та обладнання
складають 0,007, коефіцієнт вибуття транспортних засобів склали 0,002.
Таблиця 2.6 - Показники аналізу руху та технічного стану основних
виробничих фондів підприємства КП «Водоканал» за період 2020-2021 рр.
Показники 2020 2021 Відхилення
рік рік Абсол., Відносн.,
(+/-) %
Коефіцієнт зносу (будинки, споруди та 0,53 0,55 0,02 3,77
передавальні пристрої)
Коефіцієнт зносу (машини та обладнання) 0,71 0,60 -0,11 -15,49
Коефіцієнт зносу (транспортні засоби) 0,90 0,57 -0,33 -36,67
Коефіцієнт зносу (інструменти, прилади) 0,58 0,68 0,1 17,24
Коефіцієнт придатності (будинки, споруди) 0,46 0,45 -0,01 -2,17
Коефіцієнт придатності (машини та обладнання) 0,29 0,40 0,11 37,93
Коефіцієнт придатності (транспортні засоби) 0,09 0,42 0,33 366,77
Коефіцієнт придатності (інструменти, прилади) 0,41 0,32 -0,09 -21,95
Коефіцієнт оновлення(будинки, споруди) 0,002 0,06 0,05 29
Коефіцієнт оновлення(машини та обладнання) 0,006 - - -
Коефіцієнт оновлення(транспортні засоби) - - - -
Коефіцієнт оновлення(інструменти, прилади) - - - -
*Джерело: складено автором на основі фінансових статистичних даних
підприємства

Аналіз якісного стану основних фондів починається з визначення рівня їх
фізичного зносу. Фізичне зношування основних фондів є природнім явищем,
однак розмір його можна скоротити шляхом технічного обслуговування й
ремонтів, раціонального використання. Рівень фізичного зносу визначається
52
через коефіцієнт зносу, який показує частку перенесеної вартості фондів у їх
первісній вартості.
Аналіз трудових показників - це вид економічних досліджень для
визначення рівня результативності виконання виробничих, управлінських
функцій трудовим колективом, а також для розробки заходів щодо підвищення
ефективності праці на підприємстві.
Таблиця 2.7 - Аналіз характеристики руху робочої сили на КП
«Водоканал» за 2019 – 2021 рр.
Показники 2019 рік 2020 рік 2021 рік Абсолютне відхилення
2020/2019 2021/2020
Середньооблікова чисельність 6 12
77
персоналу, чол. 59 65
Кількість прийнятих на роботу 3 5
14
персоналу, чол. 6 9
Кількість працівників , що 1 -1
2
звільнилися, чол. 2 3
Коефіцієнт плинності персоналу -0,11 -0,21
0,12
0,44 0,33
Коефіцієнт постійності складу 0,1 0,03
0,92
персоналу підприємства 0,85 0,95
*Джерело: складено автором на основі фінансових статистичних даних
підприємства

Отже, дані у вище зазначеній таблиці свідчать про те що, у 2020 році 65
чоловік) кількість прийнятих працівників на роботу була вижчою за попередній
2019 рік (59 чоловіки), в 2021 році даний показний також збільшувався та
становив 77 осіб. Коефіцієнт плинності кадрів з кожним роком зменшується і в
2021 році становив 0,12, проти 0,44 в 2019 році.

2.3 Аналіз фінансового стану комунального підприємства

Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й
одержати гроші для оплати своїх зобов'язань. Ліквідність підприємства
характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів
53
(грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська
заборгованість) і короткострокової заборгованості. Аналізуючи ліквідність,
доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни
ліквідності.
Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних
зобов'язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як
коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.
Для об’єктивної оцінки фінансового стану підприємства важливе
значення має розрахунок та застосування показників ліквідності. Вони дають
можливість оцінити рівень платоспроможності підприємства на певний момент
часу, а також у випадках виникнення надзвичайних ситуацій. З цією метою
застосовують систему коефіцієнтів ліквідності, що розрізняються між собою
розміром ліквідних активів та розглядаються як джерело покриття зобов’язань.
Фінансовий стан підприємства за певний період можна оцінити за
допомогою таких коефіцієнтів ліквідності:
Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) (К п) - показує, яку частину
поточних зобов'язань спроможне погасити підприємство, якщо реалізує всі свої
оборотні активи, у тому числі й матеріальні запаси (Цей коефіцієнт показує
також, скільки гривень оборотних коштів приходиться на кожну гривну
поточних зобов'язань).
Поточні_ активи
Коефіцієнт покриття = (2.10) [34]
Короткострокові _ зобов' язання
401,8
К п (2019 р.) = = 1,02
392,5
1202,7
К п (2020 р.) = = 6,11
196,6
1551
К п (2021р) = = 15,9
97,6
1171,7
К п (2021р9 місяців) = = 16,2
72,3
54
1253,5
К п (2022р9 місяців) = = 17
73,7
Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кш л) - дає оцінку платоспроможності
підприємства, показує, яку частину поточних зобов'язань підприємство може
погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів: грошових коштів та
їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій і дебіторської заборгованості.
Він відображає платіжні можливості підприємства з погашення поточних
зобов'язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами.
Поточніактиви ТМЗ
Коефіцієнт швидкої ліквідності = (2.11.) [34]
Поточні_ пасиви
365,2
Кш л (2019р.) = = 0,93
392,5
311,2
Кш л (2020р.) = = 1,59
196,6
501,5
Кш л (2021р)= =5,1
97,6
282,5
Кш л (2021р9 місяців)= =5,3
72,3
420,3
Кш л (2022р9 місяців)= =5,7
73,7
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (КАбс.Л)- характеризує негайну
готовність підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість.
Грошові _ кошти  Короткост._ фін._ вкл
Коефіц. абсол. лік. = (2.12.) [34]
Поточні_ пасиви
3,6
КАбс.Л (2019 р.) = = 0,01
1392,5
36,9
КАбс.Л (2020 р.) = = 0,19
196,6
7,7  76
КАбс.Л (2021р)= =0,86
97,6
5,8  56,9
КАбс.Л (2021р9 місяців)= =0,86
72,3
55
6,4  62,1
КАбс.Л (2022р9 місяців)= =0,92
73,7
Робочий капітал (Рк) – є фінансовою стійкістю, що теоретично дає
можливість підприємству погасити всі або більшу частину своїх
короткострокових зобов’язань та продовжувати працювати.
Робочий капітал = оборотні активи – короткострокові зобов’язання
Рк (2019р)= 401,8-392,5 = 9,3 тис.грн.
Рк (2020р)= 1202,7 – 196,6 = 1006,1 тис.грн.
Рк (2021р)= 1551-97,6 = 1453,4 тис.грн.
Рк (2021р9місяців)= 1187,4-72,3=115,1 тис.грн.
Рк (2022р9місяців)= 1253,5-73,7=1179,8 тис.грн.
Частка оборотних засобів в активах (ЧОЗ в акт.) – показує питому вагу
оборотних засобів в майні підприємства.
Оборотні _ засоби
Частка оборотних засобів в активах = (2.13.) [34]
Валюта _ балансу
401,8
ЧОЗ в акт. (2019р.) = = 0,048
8376,7
1202,7
ЧОЗ в акт. (2020р) = =0,137
8778,5
1151
ЧОЗ в акт. (2021р) = =0,11
10596,6
1187,4
ЧОЗ в акт. (2021р9місяців) = =0,14
7962,5
1253,5
ЧОЗ в акт. (2022р9місяців) = =0,14
8732,6
Зведемо показники ліквідності підприємства в таблиці 2.8.
Аналізуючи ліквідність підприємства, можна зробити висновки, що в
ліквідності підприємства відбулися істотні зміни. Так, на кінець 2019 року,
загальний коефіцієнт ліквідності становив 1,02 (тоді як норма становить >2).
Такий коефіцієнт припускає рівність поточних активів і короткострокових
зобов’язань, але зважаючи на різний рівень ліквідності активів, можна вважати,
56
що не всі активи будуть негайно реалізовані, тому виникає загроза фінансової
стабільності підприємства.
Таблиця 2.8 - Аналіз показників ліквідності підприємства КП «Водоканал» 2019
– 2022 рр.
Назва показника 2019 2020р 2021р Відхилення 2021р 2022 р відхи
р. 9 9 ленн
місяці місяці я
2019- 2020-
в в
2020р 2021рр
р
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Загальний коефіц. 16,2 17 0,8
1,02 6,11 15,9 5,09 9,79
ліквідності,
Коефіц. швидкої 5,3 5,7 0,4
0,93 1,59 5,1 0,66 3,51
ліквідності,
Коефіц. абсолютної 0,86 0,92 0,08
0,01 0,19 0,86 0,18 0,67
ліквідності,
Робочий капітал, 1115,1 1179,8 64,7
9,3 1006,1 1453,1 996,8 447
тис.грн
Частка обор. засобів 0,14 0,14 -
0,048 0,137 0,108 0,089 -0,029
в активах, %
*Джерело: складено автором на основі фінансових статистичних даних
підприємства

На кінець 2020 року коефіцієнт збільшився на 5,09 пунктів, що є
позитивним і говорить про те, що оборотних засобів підприємства достатньо
для покриття своїх боргів. На кінець 2021 року коефіцієнт покращився ще на
9,79. Це г8оворить про те, що підприємство має значні оборотні кошти,
сформовані завдяки власним джерелам, але з іншого боку, значне накопичення
запасів на підприємстві, відведення грошей у дебіторську заборгованість, може
пояснюватися незадовільним управлінням активами.
Коефіцієнт швидкої ліквідності на кінець 2019 року становить 0,93, а в
2020 році показник збільшився до 1,59. В 2021р. в порівнянні з 2020р. показник
також значно збільшився, за рахунок збільшення активів підприємства, що є
позитивним явищем і говорить про те, що підприємство в змозі погасити всі
поточні зобов’язання за рахунок очікуваних фінансових надходжень.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності на кінець 2019 року становить 0,01, що
на 0,19 пунктів нижче від норми. На кінець 2020 року становище покращилося і
57
коефіцієнт становить 0,19, але ще не досягає нормативного значення. До кінця
2021 р. цей показник значно покращився і досягнув значення 0,86. Це значить,
що підприємство може негайно ліквідувати короткострокову заборгованість.
Важливим для підприємства є наявність чистого робочого капіталу.
Якщо підприємство має робочий капітал, це говорить про те, що воно здатне не
тільки сплатити поточні борги, але й має в своєму розпорядженні фінансові
ресурси для розширення діяльності і здійснення інвестицій. В 2020 році по
відношення до 2019 року робочий капітал збільшився на 996,8 тис. грн. Це
сталося за рахунок збільшення 2020 році оборотних активів. В 2020 році
робочий капітал збільшився ще на 447 тис. грн..
За даними з податкових реєстрів України компанія КП "ВОДОКАНАЛ",
Перебуває на обліку в органах доходів та зборів, зафіксовано що по реєстру
«Дізнайся більше про свого бізнес-партнера» на 07.12.2022 має податковий
борг, по реєстру «Інформація про суб’єктів господарювання, які мають
податковий борг» 01.01.2022 розмір боргу 597 986 грн, Дійсне свідоцтво ПДВ в
реєстрі платників ПДВ і Відсутня реєстрація в Реєстрі неприбуткових установ
та організацій.

Висновки до 2 розділу

КП «Водоканал», як самостійне підприємство існує досить не довго. Хоча
водоканалізаційна система м. Звенигородка функціонує з 1972 року.
Підприємство займається наданням послуг водопостачання та водовідведення
населенню організаціям та підприємствам, а також очищенням стічних вод. На
сьогодні на підприємстві задіяні в роботу 19 км центрального водогону, 8 км
вуличних водопровідних мереж, 3,1 км внутрішньо-квартальних мереж, які
працюють з 1972 року безперебійно.
Видобуток води здійснюється на центральному водозаборі, з підземного
родовища, виробнича потужність якого на сьогодні складає 1034 м куб на добу,
із розрахунку роботи чотирьох свердловин. По водовідведенню задіяно в
58
роботу 13,4 км вуличних каналізаційних мереж, 3,1 км внутрішньо квартальних
каналізаційних мереж, та 2,5 км напірного каналізаційного колектора до
очисних споруд.
КВЕД: 37.00 - Каналізація, відведення й очищення стічних вод
(основний).
Розмір внеску до статутного фонду становить 889 794.38 грн.
Аналізуючи ліквідність підприємства, можна зробити висновки, що в
ліквідності підприємства відбулися істотні зміни. Так, на кінець 2019 року,
загальний коефіцієнт ліквідності становив 1,02 (тоді як норма становить >2).
Такий коефіцієнт припускає рівність поточних активів і короткострокових
зобов’язань, але зважаючи на різний рівень ліквідності активів, можна вважати,
що не всі активи будуть негайно реалізовані, тому виникає загроза фінансової
стабільності підприємства. На кінець 2020 року коефіцієнт збільшився на 5,09
пунктів, що є позитивним і говорить про те, що оборотних засобів підприємства
достатньо для покриття своїх боргів. На кінець 2021 року коефіцієнт
покращився ще на 9,79. Це г8оворить про те, що підприємство має значні
оборотні кошти, сформовані завдяки власним джерелам, але з іншого боку,
значне накопичення запасів на підприємстві, відведення грошей у дебіторську
заборгованість, може пояснюватися незадовільним управлінням активами.

59
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ПІДПРИЄМСТВА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО
ГОСПОДАРСТВА

3.1 Шляхи виходу із кризи підприємств житлово-комунального
господарства

Економічна та фінансова кризи в Україні привели комунальне
господарство на межу краху. В невтішній ситуації перебуває на цей час і одна з
гілок комунального господарства, без якої важко уявити життя сучасного
суспільства – водопостачання та водовідведення. В усіх населених пунктах
країни погіршується і без того вкрай низька якість обслуговування населення,
що тягне за собою серйозні соціальні та екологічні наслідки.
Всі підприємства водопостачання та водовідведення - це не щойно
організовані підприємства, а ті, що функціонують не один десяток років.
Однією з найвагоміших причин кризи на цих підприємствах є передусім
моральна і технічна зношеність основних виробничих фондів. За радянських
часів, галузь фінансувалася державою, хоча і за залишковим принципом, але
споживачі отримували послуги і сплачували за них ціну, яка була невагомою
часткою сімейного бюджету, причому сплачували вчасно. Підприємства
успішно функціонували, хоча коштів на заміну обладнання вони не мали. Коли
ж підприємства перейшли на самофінансування – тарифи підвищилися.
Переважна більшість споживачів, які також на той час опинилися в фінансовій
скруті, просто перестали платити за послуги водопостачання та водовідведення.
Спроби косметичного ремонту призводять до посилення протиріч
всередині самої системи, через те, що спочатку закладена якість, що стала в
теперішніх умовах гальмом еволюції, блокують паростки ведення нових форм
господарства.
60
На сьогоднішній день в усіх містах, містечках та селищах України, де є
централізоване водопостачання та водовідведення, гостро стоїть проблема
виходу із кризи підприємств, що займаються цією діяльністю.
На нашу думку, пропозиції виходу із кризи підприємств вищевказаної
галузі можуть бути такими:
1) Формування виробничих та інвестиційних програм на основі
перспективних схем водопостачання та водовідведення.
Це передбачає вкладення інвестицій в галузь, щоб замінити застарілі
основні фонди. Звичайно, відразу цей захід не буде давати прибуток і навіть
збільшить кредиторську заборгованість підприємства. Але через декілька років,
кошти, що витрачаються на очищення та подачу тієї питної води, яка просто
потім входить в грунт через аварійність зношеного обладнання, підуть на
повернення залучених коштів, а ще через деякий час, підприємство буде мати
прибуток. Цей проект потребує значну суму коштів, а також точних
підрахунків. Він дуже ризиковий, тому що може загрожувати підприємству
банкрутством, при неправильному розрахунку грошових потоків.
В наш час замість металевих труб, доцільніше прокладати пластикові, які
на відміну від металевих, не піддаються корозії і мають на 7 – 10 років довший
термін експлуатації. Потрібно в першу чергу замінити ділянки трубопроводів з
найдовшою зношеністю і поступово замінювати всі застарілі мережі.
Перевага труб виготовлених з полімерних матеріалів:
1) менша ціна порівняно з металевою чи чавунною трубою;
2) відсутність усіх видів корозії;
3) виключно хімічна стійкість до дії кислот, солей;
4) висока виносливість, низькі витрати на обслуговування і
амортизацію (термін служби не менше 50 років)
5) гладка внутрішня поверхня, що перешкоджає механічному
заростанню і утворення наростів;
6) легкість монтажу, що не вимагає спеціального обладнання;
7) затрати на монтаж значно нижчі, чим у металевої труби;
61
8) суттєве спрощення і здешевлення робіт по підключенню до діючого
водопроводу чи каналізаційному колектору із полімерних матеріалів;
9) можливість поставки в вигляді бухт, на барабанах більшої довжини,
що суттєво скорочує кількість стиків;
10) можливість зварювання поза траншеєю, що дозволяє виконувати
роботу в вузьких траншеях;
11) висока гнучкість, що дозволяє прокладати труби в непрямолінійних
і нерівних траншеях;
12) в’язкість і пружність, що забезпечує високу надійність, при
механічних перевантаженнях, посадках ґрунту і землетрусах;
13) стійкість до низьких температур – труби залишають ці цілими і
неушкодженим навіть після замерзання.
Водопровідні насосні станції, які морально застаріли, слід замінити на
нові, модернізовані. В виробництві є насоси, що працюють в різних режимах,
тобто можна змінювати кількість обертів. Наприклад: зменшувати оберти в
нічний час, що суттєво збереже витрати на електроенергію.
Можна також провести ремонт методом релайнінгу, який передбачає
ремонт пошкоджених трубопроводів, методом протягування в них
поліетиленових труб меншого діаметру.
2) Щорічне тарифне регулювання, прозорість формування тарифів.
Політика ціноутворення в комунальному господарстві завжди була
орієнтована на низькі тарифи. Вважалося, що цим забезпечується соціальна
справедливість у споживанні комунальних послуг. Порівняно низький рівень
цін в Україні на житлово-комунальні послуги підтримувався штучно за рахунок
дотацій. Взаємовідносини комунального господарства з державним бюджетом,
що склалися на сьогоднішній день, зумовлені політикою держави щодо
запровадження пільгових тарифів для населення, , якими передбачається надати
значні за своїми розмірами дотації. Враховуючи, що функціонування та
розвиток підприємств комунального господарства знаходиться у повній
залежності від дефіциту бюджету, назріла необхідність негайного
62
реформування системи ціноутворення на послуги галузі. Поетапним
підвищенням тарифів для населення та інших споживачів припускається
досягти повного покриття витрат, розмір тарифів і надання комунальних,
послуг у фізичному обсязі нерівномірності у різних областях України. При
такому підході на місцях до встановлення тарифів, мешканці різних регіонів
опиняться у нерівнозначних умовах як по оплаті комунальних послуг, так і за
обсягом їх споживання, виходячи із незначного відхилення у середньорічній
оплаті праці.
На даний час державна концепція ціноутворення в галузі складається з
основної вимоги до тарифів: відшкодувати всі витрати, пов'язані з наданням
комунальних послуг. Проте при стійкій тенденції їх зростання через
підвищення собівартості прагнення працівників досягти повного покриття
витрат за рахунок плати від споживачів може перетворити цей процес на
нескінчений, а державну концепцію на теоретичну, що не знайде практичного
вирішення. Тому регулювання системи ціноутворення набуває особливого
значення, і його можна здійснити після затвердження нормативів собівартості
виробництва одиниці продукції (послуг) у фізичному виразі та встановлення
загальнодержавних тарифів. Розробка та впровадження ефективної системи
регулювання існуючих монополій, з одного боку, забезпечить споживачам
доступність послуг, встановлення, та підтримку економічно обґрунтованих
тарифів, а з іншого боку, сприятиме тенденції покриття витрат виробників та
розвитку виробництва.
3) Забезпечення обліку і регулювання споживання основних комунальних
послуг, що дасть можливість здійснити перехід від оплати за нормативами
споживання, до оплати, згідно з показникам приладів обліку.
В цьому пункті пропозицій, ведеться мова про встановлення
побудинкових лічильників. За спостереженнями водоканалів, різниця між
даними побудинкових лічильників та сумою показників лічильників по
квартирах становить 30-40%. Споживач повинен сплачувати за показниками
лічильника, а різниця, повинна розділятися на кількість жителів будинку.
63
На сьогодні на Лисянському комунальному підприємстві «Водоканал»
виробнича потужність родовища на сьогодні складає 4034 м куб. на добу, з
розрахунку роботи чотирьох свердловин.
За технічними нормами, термін, який можуть прослужити металеві
труби, визначають як 20 – 25 років. В даному випадку, труби виконують свою
функцію більше 30 років.
Ці основні фонди зазнали фізичного, матеріального, техніко-
економічного та морального старіння. Знос основних засобів підприємства
становить 72%. На сьогоднішній день на зміну металевим трубам прийшли
пластикові. Термін їх дії прогнозують на 5 – 10 років довший, ніж у металевих,
тобто 30-40 років.
Зовнішні втрати води, тобто ті втрати, що має підприємство через
постійні аварії на водогінних мережах становлять близько 7 – 8%. Тобто, якщо
за місяць подається близько 31 тис. м куб. води, то 2 – 2,5 тис. м куб з них
просто виливається в ґрунт. Якщо перевести ці цифри в гривні, при вартості 1 м
куб води 27 грн, то маємо щомісячні витрати у 60-68 тис. грн. Щорічно це буде
близько 720 - 816 тис грн.
За даними КП «Водоканал» найбільше потребує ремонту 3 – ох
кілометрова водогінна мережа, де найчастіше стаються аварії. На так званий
«косметичний» ремонт цієї гілки мережі, що з’єднує водонасосну станцію 1 і
водонасосну станцію 2, підприємство щорічно витрачає близько 150 тис грн. 1
м пластикової труби, діаметром 161 мм, коштує 180 грн за погонний метр. На
закупівлю труб потрібно 130, 8 тис. грн. Для проведення ремонтних робіт
затратити складають 5 430 людиногодин. При вартості 1 людиногодини 4,2 грн,
витрати на оплату праці складають 22, 8 тис грн. На транспортування труб -
9100 грн. Витрати на демонтаж старих труб - 39,6 тис. грн. Опробування
мережі, введення в експлуатацію, пуск – 8 тис. грн., витрати на амортизацію ТЗ,
задіяних в ремонтах, адміністративні витрати, витрати на паливо - 48,2 тис.
грн. Підрахувавши всі витрати на заміну труб, маємо потребу в 250 тис. грн.
Підприємству потрібно взяти банківський кредит.
64
Банківський кредит, являє собою, позичку видану банком, чи кредитною
установою на умовах терміновості, зворотності на визначений час з
обов’язковим поверненням у встановлений термін, зі сплатою відсотків за
користування позиковим капіталом.
Перший рік грошовий потік буде складати 200 тис.грн, щоб закупити і
перевезти труби, провести демонтаж мережі, розпочати ремонтні роботи. Ця
позичка також окупить затрати на оплату праці за перший рік робіт, витрати на
амортизацію ТЗ, паливо. я позичка також окупить затрати на оплату праці за
перший рік робіт, витрати на амортизацію ТЗ, паливо. На початок другого року
ГП становитиме 50 тис. грн., які будуть втрачені на оплату праці, на
амортизацію ТЗ, паливо.
На початок третього року планується прибуток 55 тис. грн. Це прибуток
за металеві труби, які підприємство здасть на металобрухт. Запуск мережі,
планується також на початок третього року інвестиційного проекту. Після
запуску мережі, в кінці кожного року, підприємство буде мати 110 тис. грн.,
прибутку.
Зобразимо наш інвестиційний проект схематично:
55т 110т 110т 110т 110т 110т

1 2 3 4 5 6 7
- 50тис.
-200 тис.

Рис. 3.1 Етапи інвестиційного проекту
*Джерело: складено автором

Проаналізуємо наш інвестиційний проект методами, заснованими на
дисконтованих оцінках:
1) Метод розрахунку теперішньої вартості (Net Present Value NPV). В
основу даного методу покладено завдання основної цільової установки, яка
визначається власниками підприємства. Метод, заснований на зіставленні
65
величини інвестиції із загальною сумою дисконтованих чистих грошових
надходжень, які генеруються протягом планового терміну. Оскільки приплив
грошових коштів розподілений в часі, він дисконтується за допомогою
коефіцієнту r. Цей коефіцієнт інвестор встановлює самостійно, виходячи з
щорічного проценту повернення, який він бажає отримати на інвестований ним
капітал. [30; 28]
n R
NPV =  n (3.1) [28, 30]
(1 i) t
t1
n R
NPV =  t = - 200 -50(1+0,2)-1+55(1+0,2)-2 + 110 (1+0,2)-3+110 (1+i)-
ti (1 i) t
4 + 110 (1+i)-5 +110 (1+i)-6 + 110 (1+i)-7 = -200 - 41,6 + 38,19 + 63,65+ 53,04 +
44,2 + 36,8 + 30,69 = 24,97
Якщо NPV > 0, проект можна прийняти.
Метод розрахунку внутрішньої ставки доходу (Internal Rate of IRR). Під
внутрішньою ставкою доходу інвестиції розуміють значення коефіцієнту
дисконтування r, при якому чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю.
IRR показує очікувану доходність проекту і відповідний, максимально
допустимий, відносний рівень витрат, які можуть бути пов’язані з даним
проектом. Значення внутрішньої ставки доходу показує верхню межу рівня
банківської процентної ставки, перевищення якої, робить проект збитковим.
Але одним із недоліків критерію IRR є неможливість його використання у
випадку неординарного грошового потоку, коли відплив і приплив капіталу
чергуються. Це може бути пов’язано з необхідністю демонтажу обладнання,
витратами на відновлення навколишнього середовища тощо. В цьому випадку
виникає ефект багато чисельності внутрішньої ставки доходу (IRR). Тому
застосовують його модифікацію критерій MIRR, який знаходять з рівняння:
[30; 28]
PV FVнадходжень
інвестицій = (3.2) [28, 30]
(1 MIRR) t
66
FVнадходжень = 110 + 110(1+i) + 110(1+i)2 + 110(1+i)3 + 110(1+і)4 + 55 (1+і)5
= 110 + 132 + 158,4 + 190 + 228 + 136,8 = 955,4
PVінвестицій = 200 + 50 (1+0,2)-1 = 200 + 41,6 = 241,6

PV FV
надходжень
інвестицій = (3.3) [28, 30]
(1 MIRR) t
FVнадходжень
MIRR = t - 1 (3.4) [28, 30]
PVінвестицій
955,4
MIRR = 7 - 1 = 7 3,88 - 1 = 1,22 – 1 = 0,22
241,6
MIRR – q > 1
0,22 – 0,2 = 0,02

Метод розрахунку коефіцієнта рентабельності інвестиції
PV
РI = надходжень (3.5) [28, 30]
PVінвестицій
Індекс рентабельності – це відносний показник, який характеризує рівень
доходів на одиницю витрат, тобто показує ефективність вкладень: чим більше
значення цього показника, тим вища віддача кожної гривні, інвестованої в
даний проект. Завдяки цьому, критерій РІ дуже зручний при виборі одного
проекту із ряду альтернативних, які мають приблизно однакові значення NPV,
але різні обсяги необхідних інвестицій. [30; 28]
266.64
ІР = = 1,10
241,6
Кожна витрачена гривня приносить 1,10 грн. прибутку.
Всі три методи, засновані на дисконтова них оцінках, показують, що при
ставці відсотка 18-20% підприємство може брати кредит. Прибуток від цієї
операції буде становити лише 2 %. Але технологічний стан підприємства
67
покращиться. Покращиться також якість питної води, що є одним із важливих
профілактичних заходів охорони здоров’я населення.

3.2 Фінансове забезпечення житлово-комунального господарства міст
України

ЖКГ відіграє значну роль в житі країни, міста, підприємства чи
домогосподарства. Особливої актуальності набуває питання встановлення ціни
на послуги ЖКГ, а також рівня їх оплат.
У першу чергу варто зауважити, що основними елементами ЖКГ є
наступні системи інженерного життєзабезпечення:
 водопостачання і водовідведення;
 тепло-, енерго-, газопостачання;
 впорядкування прибудинкових територій (прибирання, збір і вивіз
твердих побутових відходів) і т. д.
Проведемо аналіз заборгованості та рівня оплати за спожиті житлово-
комунальні послуги в Україні за 2005-2017 роки. Варто відмітити, що загальна
заборгованість за досліджуваний період зросла на 10 315,80 млн. грн., в той же
час найбільші значення даного показника притаманні для 2014, 2016 та 2017
років, коли сума заборгованості в порівнянні з попереднім роком зросла на 2
238,50 млн. грн., 2 757,30 млн. грн. та 2 659,80 млн. грн. відповідно.
Позитивним є той факт, що станом на 31.12.2017 року даний показник становив
10 977,80 млн. грн., що на 1 224,30 млн. грн. менше, ніж у попередньому
періоді.
Середній термін заборгованості у 2015 році склав 2,1 місяці. Динаміка
зміни середнього терміну заборгованості за період 2012-2017 рр. представлено на
рис. 3.2.
Як видно з рис. 3.2 з 2014 року по 2015 рік стався різкий спад середнього
терміну заборгованості, це можна пов’язати з існуючими на той рік штрафами у
68
частині заборгованості за ЖКГ. Загалом, у порівнянні з 2012 роком середній
темп заборгованості скоротився на 1,5 місяці, що є, без сумніву, позитивним
явищем, проте різке збільшення на 0,5 місяці у 2016 році і незначне зниження на
0,1 пункт у 2017 році говорить про неможливість чи відсутність бажання
українців розраховуватися зі зобов’язаннями.

Рис. 3.2 – Середній термін заборгованості за ЖКГ у 2012-2017 роках,
місяці
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

Проте, заборгованість все ж варто розглядати не у термінах, а грошових
коштах. На рис. 3.2 відображені дані по загальній сумі заборгованості за ЖКГ за
2005-2017 роки.
Станом на 2017 рік структура заборгованості за послуги ЖКГ становить:
централізоване опалення та гаряче водопостачання – 68 %, утримання будинків
споруд та прибудинкової території – 18 %, водопостачання та водовідведення
– 11 %, вивезення побутових відходів 3 % (рис. 2.9) та за 2005- 2017 роки
структура суттєво не змінювалась.
69

Рис. 3.3 – Загальна сума заборгованості за ЖКГ за 2005-2017 роки, млн. грн.
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

Рис. 3.4 – Структура заборгованості за послуги ЖКГ, млн. грн.
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

Загальна динаміка заборгованості є коливною, але з 2015 року по кінець
аналізованого періоду – стабільно зростаючою, що можна характеризувати як
негативну тенденцію. Заборгованість спостерігалась у всіх регіонах країни. Це
може бути викликано зростанням тарифів і, як наслідок,
неплатоспроможністю населення. Плата за ЖКГ зростає у той час, коли пенсії й
заробітні плати населення відносно першого топчуться на місці.
70
За 2005-2017 роки заборгованість за централізоване опалення та гаряче
водопостачання найбільшого значення набула у 2017 році – 11 148,2 млн. грн.,
в той час коли у 2006 році вона становила 2 860,0 млн. грн. Варто відмітити, що
відбулося стрімке зростання заборгованості за вивезення побутових відходів – у
23,8 рази або на 392,2 млн. грн. та на кінець 2017 року даний показник був
рівний 409,4 млн. грн.
Для заборгованості за водопостачання та водовідведення найвищий
показник був у 2014 році (2 128,4 млн. грн.), та він є вищим на 514,16 млн. грн.
за середнє значення протягом 2005-2017 років. Показник заборгованості за
утримання будинків, споруд та прибудинкової території досягнув
максимального значення у 2017 році – 3 029,1 млн. грн., та найбільше зріс в
період з 2016 по 2017 роки – 597,1 млн. грн. або 125 % (табл. 2.9).
Таблиця 3.1 – Заборгованість за послуги ЖКГ за 2005-2017 рр., млн. грн.

Загальна сума у тому числі:
заборгованост і централізоване утримання
за житлово- опалення та гаряче водопостачаннят а будинків, споруд вивезення
Рік комунальні водопостачання водовідведення та прибудинкової побутових
послуги території відходів
млн. грн. млн. грн. млн. грн. млн. грн. млн. грн.
2005 6 079,10 3 447,1 1 226,2 1 388,6 17,2
2006 5 164,20 2 860,0 1 055,0 1 225,3 23,9
2007 6 718,30 4 028,1 1 231,5 1 408,3 50,4
2008 7 313,60 4 069,5 1 653,8 1 497,7 92,6
2009 8 875,50 5 164,9 1 690,6 1 892,0 128,0
2010 9 201,20 5 487,4 1 690,5 1 876,3 147,0
2011 9 618,10 5 725,9 1 709,9 2 004,3 178,0
2012 9 801,30 5 734,7 1 771,7 2 045,1 249,8
2013* 9 963,60 5 734,0 1 800,8 2 126,4 302,4
2014* 12 202,10 7 197,7 2 128,4 2 492,1 383,9
2015* 10 977,80 6 692,2 1 692,3 2 241,8 351,5
2016* 13 735,10 9 390,0 1 526,2 2 432,0 386,9
2017* 16 394,90 11 148,2 1 808,2 3 029,1 409,4
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

Зауважимо, що зростання заборгованості в розрізі систем інженерного
забезпечення відповідає загальному показнику і найменших значень вони
71
досягали у 2006 та 2015 роках. У той же час, рівень оплат за спожиті житлово-
комунальні послуги знаходиться на досить високому рівні. Найбільшого
значення даний показник набуває на початку досліджуваного періоду і
становить 111,2 %, а в 2017 році – 94,7 %. Найнижчий рівень оплат
зафіксований у 2007 році – 77,8 %.
Протягом 2005-2017 років найнижчий показник рівня оплати послуг ЖКГ
зафіксований для ланки: вивезення побутових відходів і становить в
середньому за досліджуваний період 89,1 %, в той же час в останні 2 роки він
був на рівні з іншими: у 2016 році – 95,1 %, 2017 році – 94,1 %. Аналізуючи
середні показники рівня оплату для обраних ланок, найбільший притаманний
для водопостачання та водовідведення – 96,9 %, а також утримання будинків,
споруд та прибудинкових територій – 96,2 %.

Рис. 3.5 – Рівень оплати за послуги ЖКГ за 2005-2017 роки, %
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

Відповідно до таблиці 3.2 рівень оплата за послуги ЖКГ становив у
2017 році: централізоване опалення та гаряче водопостачання – 94,4 %,
водопостачання та водовідведення – 96,5 %, утримання будинків, споруд та
прибудинкових територій – 93,9 %, вивезення побутових відходів – 94,1 %.

72
Таблиця 3.3 – Рівень оплати за послуги ЖКГ за 2005-2017 роки, %

централізоване утримання
Рівень опалення та гаряче водопостачання та будинків, споруд та вивезення
Рік оплати водопостачання водовідведення прибудинкової побутових
території відходів
2005 111,2 115,5 109,5 105,9 83,5
2006 90,6 86,1 94,2 94,3 83,0
2007 77,8 68,1 86,4 89,1 86,7
2008 95,5 94,2 95,7 95,9 84,1
2009 92,4 89,8 92,7 91,9 87,4
2010 96,6 95,9 98,2 97,5 94,4
2011 97,8 96,3 97,9 96,8 93,9
2012 96,4 96,1 96,8 97,1 90,3
2013* 99 97,2 98,2 98,4 95,0
2014* 92,2 86,7 92,8 94,6 90,4
2015* 96,8 94,7 100,7 98,3 91,5
2016* 91,3 86,0 99,9 96,7 95,1
2017* 94,7 94,4 96,5 93,9 94,1
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

У зв’язку з тим, що відбулося зростання вартості послуг підприємств
ЖКГ, було ухвалено відшкодування заборгованості в різницях тарифів.
Проведемо аналіз в розрізі чотирьох областей щодо суми відшкодувань на
основі двох показників: передбачено постановою та профінансовано (рис. 2.11).

Рис. 3.6 – Обсяги відшкодування заборгованості з різниці в тарифах
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]
73
За 2014-2017 роки згідно с постановами КМУ в розрізі областей, тис. грн.
Найбільші обсяги відшкодувань зафіксовані у 2014 році: Чернігівська
область – 276 710,30 тис. грн., Сумська область – 239 309,10 тис. грн.,
Полтавська область – 464 290,60тис. грн., Житомирська область – 227 262,20
тис. грн. За 2014 – 2017 роки розмір відшкодувань скоротився, а найбільше
передбачено фінансування для Полтавської області – 168 257,00 тис. грн.
Фактично відшкодування відбулося в меншому розмірі, ніж передбачено
було постановами КМУ. Найвищі показники зафіксовано у 2014 році, а саме:
Чернігівська область – 276 366,91 тис. грн., Сумська область – 222 421,02 тис.
грн., Полтавська область – 387 494,51 тис. грн., Житомирська область – 215
007,79 тис. грн.
Частка відшкодувань у 2014 – 2015 роках становила понад 83 %. У 2014
році найбільший показник був зафіксований для Чернігівської області – 100
%, а найменший для Полтавської області – 83 %. У той же час, коли
частка відшкодувань у 2017 році зменшилась: Чернігівська область – 43 %,
Полтавська область – 40 %, Житомирська область – 20 %, Сумська область –
10 %. Отже, на основі наведених вище даних можемо прослідкувати
залежність від тарифу та заборгованості на житлово-комунальні послуги, хоча й
рівень оплат є на досить високому рівні.
Пропонуємо проаналізувати фінансові результати діяльності підприємств
за 2005-2017 роки (рис. 2.12).
З метою встановлення причин зростання заборгованості за комунальні
послуги пропоную проаналізувати тарифи на них. Відповідно до даних таблиці
3, можна зробити висновок, що найвищі тарифи встановлено на послуги
теплопостачання. Зростання даного показника за 2005-2017 роки було дуже
стрімким, якщо на початок досліджуваного періоду ціна становила 65,44
грн./Гкал, то на кінець – 1 015,20 грн./Гкал. Тобто підвищення цін було у 16
разів або на 949,76 грн./Гкал та найвищий темп зростання спостерігався в
останні 3 роки: 2015 рік – 206,69 грн./Гкал, 2016 рік – 211,78 грн./Гкал, 2017
рік – 231,5 грн./Гкал.
74

Рис. 3.7 – Обсяги профінансованих відшкодувань заборгованості з різниці в
тарифах за 2014-2017 роки згідно в розрізі областей, тис. грн.
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

Таблиця 3.4 – Середньозважені тарифи на житлово-комунальні послуги

утримання будинків і
Рік теплопостачання водопостачання водовідведення споруд та прибудинкових
територій
грн./Гкал грн./м³ грн./м³ грн./м²
2005 65,44 0,75 0,60 0,42
2006 89,73 0,92 0,77 0,72
2007 144,41 1,20 1,05 0,73
2008 172,23 1,53 1,33 0,86
2009 229,80 1,46 1,81 1,09
2010 248,24 2,11 1,98 1,20
2011 286,95 2,32 2,16 1,41
2012 309,00 2,54 2,33 1,53
2013 328,77 2,61 2,38 1,59
2014 365,23 2,92 2,85 1,65
2015 571,92 3,74 3,76 1,74
2016 783,70 4,16 4,43 1,88
2017 1 015,20 5,15 5,44 2,55
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

Найнижчими виявилися показники за утримання будинків і споруд,
75
прибудинкових територій. Тарифи в даній ланці зросли у 6 разів за
досліджуваний період, якщо у 2005 році становили 0,42 грн./м2, то у 2017 році
– 2,55 грн./м2.
Тарифи на водопостачання та водовідведення на кінець 2017 року
становили 5,15 грн./м3 та 5,44 грн./м3, а зросли за 2015 – 2017 роки на 4,40
грн./м3 та 4,84 грн./м3 відповідно. Для тарифів на водопостачання було
характерним їх зниження у 2007 році на 0,07 грн./м3.
Такі питання задля повноти картини варто розглядати у розрізі
аналогічної інформації з різних країн світу.

Таблиця 3.5 − Тарифи на житлово-комунальні послуги в різних країнах світу

Водо- Середня заробітна
Електроенергія Опалення Газ постачання плата/пенсія
Країна
1 кВт/год. 1 м³ 1 м³
Україна від 0,71 76,71 6,879 13,46 грн. 6000 грн./ 2000
до 1,63 грн грн. грн
до € 0,3 € 0,6 до € 5
Німеччина (8,5 грн.) ≈ 50 € (17 (140 грн.) € 2400/1250
грн.)
£ 0,12 £ 0,5 £ 2,5
Великобританія (4 грн.) - (16 (82 грн.) £ 2500/950
грн.)
$ 0,13 $ 0,4 $ 1
США (3,5 грн.) - (10,7 (27 грн.) $ 3300/1335
грн.)
€ 0,12 € 0,4 € 0,69
Латвія (3,4 грн.) (11,4 (19,71 € 1,55 € 662/288
грн.) грн.)

*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

Дані таблиці 2.12 орієнтовані на квартиру не більше за 50 кв. м. Як можна
помітити, в Україні найнижчі тарифи за ЖКГ з усіх аналізованих країн. І в
Україні діє система субсидій: якщо сума за ЖКГ перевищує 10-15 % від
сукупного доходу родини, то вона має право подавати на субсидію й
оплачувати частину представленого рахунку. У Німеччині, наприклад,
субсидіювання відсутнє: країна може взяти на себе частину зобов’язань
76
громадян, які не в змозі повністю розраховуватися за ЖКГ, проте цей
інструмент діє тільки в тому випадку, коли громадянин не отримує будь-якої
іншої допомоги від держави. Але і ця допомога поширюється лише на ті
об’єкти що не перевищують 40 кв. м. для однієї людини і 60 – для двох. У
Латвії субсидіювання є, проте для його отримання громадянин має отримати
статус «малозабезпеченого»; недолік латвійської системи субсидіювання
полягає в тому, що кошти повертаються вже після того, як громадянином вже по
факту сплачений рахунок. У США, якщо в американця є довідка про низьку
заробітну плату, то він може отримати субсидію на комунальні послуги. Також,
щоб вчасно отримувати плату, держава надає кредити під низькі відсотки саме
на сплату комунальних послуг. Також, в екстрених випадках, країна може
надати одноразову фінансову допомогу.
За останні 13 років рахунки за комунальні послуги в Україні виросли
більш ніж в 26 разів. Так, в 2004 році витрати українців на ЖКГ були найнижчі в
Європі, і становили всього 3-4 % від рівня доходів.
На основі таблиці 2.12, зобразимо середній чек за ЖКГ в аналізованих
країнах (рис. 2.13).

Рис. 3.8 – Середній чек за комунальні послуги ЖКГ у 2017 році
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

Загалом, в США, де адміністративно-політичною одиницею є штат,
тарифи та субсидії нараховуються по-різному: на півночі − опалення
77
американцю коштуватиме близько 100 доларів на місяць, на півдні – ця послуга
не передбачена. У Латвії, наприклад, комунальні платежі залежать від багатьох
факторів: міста, постачальників послуг, кількості людей та ін.
Говорячи про Україну, то, як зображено на рис. 7, у 2015 році середній
чек за комунальні послуги ЖКГ складав 838,6 грн. Тобто середній чек зріс у 4
рази в той час, коли у Латвії тарифи за послуги є відносно стабільними і за
останні декілька років майже не збільшувались.
Так, таблиця 4 і рис. 5 говорить про те, що тарифи в Україні набагато
приємніші, ніж в країнах, де хоче мешкати кожний пересічний громадянин.
Проте, коли мова йде про зобов’язання державі, такі питання завжди треба
розглядати у співвідношення до доходів (рис. 2.14-2.15).

Рисунок 3.9 – Середній чек у співвідношенні до середньої заробітної плати
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

Рисунки 2.14-2.15 виступають наглядним рушієм актуальності питання
про підняття тарифів на послуги ЖКГ, оскільки цифра у 125 % від середньої
пенсії підіймає питання чи відповідає попит на послуги ЖКГ рівню життя
українці. З усіх аналізованих країн, частка за стягнення послуг і у частині
заробітних плат і у частині пенсії в Україні є найвищою.
Невисокі тарифи за ЖКГ в аналізованих країнах спровоковані розвитком
78
технологій і орієнтованістю влади на енергобезпеку. Проте, самі мешканці
вищезазначених країн вважають, що ціни є невиправдано високими.

Рис. 3.10 – Середній чек у співвідношенні до середньої пенсії
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

Говорячи про орієнтованість на енергобезпеку, то в Україні це питання
активно піднімалось в період 2013-2015 років: тоді ж були випущені цілі
методичні рекомендації для кожної можливої галузі, для юридичних осіб і
простих громадян, яким чином вони можуть більш раціонально споживати
паливно-енергетичні ресурси і на чому, спочатку вклавшись, у майбутньому
можна буде зекономити. Загалом, енергобезпека і енергоефективність – це
інструмент, який передбачає не скорочення потреб громадян у вживанні
енергії, а підвищення ефективності енергоносіїв, за рахунок скорочення витрат
на енергоресурси й саму енергію.
Країни, які ефективно запровадили енергобезпеку, як складову
самостійності, довели на своєму прикладі, що це вдала інвестиція у майбутнє і
можливість позбутися залежності від зовнішніх чинників. Для України, яка з
років незалежності, досі є залежною від імпортних енергоносіїв, це питання
мало б стати важливим. У стратегії, підписаній у 2014 році Президентом
України − «Україна-2020», енергобезпеці був присвячений цілий розділ, який
79
передбачав внесення змін до законодавства, надання населенню кредитів під
низькі відсотки задля утеплення власних домівок, заміну застарілого
обладнання на більш нове і модернізоване.
Саме у той час, українські науковці почали розробляти шляхи, які б
допомогли всім бажаючим самостійно організувати локальне
енергозабезпечення у своєму домі або на підприємстві; було запропоновано
низку проектів, які публікувались в мережі, а провідні телеканали транслювали
найкращі ідеї: була ідея використовувати тирсу та щепки, як джерело для
опалення, деякі підприємства АПК запровадили цей механізм; мешканці селищ
ділились інформацією, що для своїх піч вже багато років використовують
відходи продуктів; держава закликала встановлювати сонячні батареї; радили, як
менш трудомістко і без фінансового навантаження, утеплити стіни домів.
Говорячи про сонячні батареї, варто зазначити що в період 2008-2010 років
вони набували свого поширення і масово встановлювались на одній території –
АРК, проте через події весни 2014 року, простежити ефективність такого
запровадження ми не можемо.
Загалом, здавалось, що активна політика та взаємодія держави з
населенням принесе результати, проте держава обмежилась порадами, не
підтримуючи висунуті запровадження фінансово. Капітальні видатки не були
значно збільшені.
Така ситуація склалася, тому ще держава не здатна покривати великі
зобов’язання на тлі загальноекономічних проблем, хоча проблеми застарілого і
не придатного обладнання ЖКГ є не менш важливими: мова йде не тільки про
забезпечення енергії й опалення, а також про насоси для водопостачання, а
також про не менш важливий фактор – соціальний: школи, лікарні, які через
застаріле обладнання, батареї, які вже вийшли з ладу, відсутність гарячої води
через ржаві насоси, не можуть повноцінно виконувати покладені на них
функції.
Таким чином, варто підсумувати: заборгованість за послуги ЖКГ –
80
зростає, середній термін заборгованості – також зростає. Постає питання про
залучення коштів у галузь ЖКГ, задля збільшення інвестиційної привабливості
підприємств і, як наслідок, модернізації матеріально-технічної бази.
Тих коштів, якими фінансується ЖКГ, не вистачає на модернізацію чи
повноцінне обслуговування основних фондів, які за неофіційними даними
зношені близько на 60 %. Тобто, реалії нам говорять про те, що задля
задоволення потреб і держави і населення, гроші мають бути акумульовані в цю
галузь, але фактично фінансування є недостатнім, тому гострою проблемою є
необхідність залучення нових коштів задля фінансування і вирішення існуючих
питань.
Кошти можуть бути залучені двома шляхами: на державному рівні має
відбутися реформування і визначення галузі ЖКГ, як пріоритетної, відповідно і
має відбутися збільшення її фінансування, або це мають бути залучені
інвестиції. Проте, у першому випадку, за наявних проблем, державою галузь
ЖКГ не буде визнана пріоритетною; у другому випадку створюється спіраль
залежності: галузь ЖКГ вимагає модернізації, проте для інвесторів, з сучасною
зношеністю основних засобів житлово-комунальних підприємств, вона на є
привабливою. Як вже було з’ясовано раніше, громадяни України є сумнівними
платниками за послуги ЖКГ: середній темп заборгованості складає майже 3
місяці, а за неофіційними даними рівень платежів складає лише 83 %, загальна
заборгованість населення у 2015-2016 роках зросла у 4 рази. Зрозуміло, що
один рік не показник: заборгованість не накопичувалася роками, і тарифи
підвищились не за один рік, але й до 2016 року – стабільно, проте саме в період
2015-2016 року відбувся такий неймовірний скачок. Населення просто не може
розраховуватися з тими зобов’язаннями, які дають йому просту можливість для
існування: електроенергія, опалення вода, газ – все виросло принаймні у 1,5
рази; не враховуючи підвищення цін на інші продукти першої необхідності.

81
Таблиця 3.6 – Показники фінансового стану
підприємств ЖКГ у 2013- 2017 рр.
Рік Збитки, млн. Дебіторська заборгованість, Кредиторська заборгованість,
грн. млн. грн. млн. грн.
2013 5023,0 13623,1 24220,9
2014 3010,0 13877,2 26542,3
2015 4200 15000 24300
2016 7523,8 13300 28000
2017 11859,6 15300 29400
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

Аналізуючи табл. 2.13, можна зробити висновок що протягом останніх 5
років підприємства ЖКГ залишаються збитковими.

Рис. 3.11– Співвідношення збитку підприємств ЖКГ до прибутку у 2013- 2017
рр.
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

Співвідношення збиткових підприємств до прибуткових залишається на
рівні 1:19. Дебіторська заборгованість пояснює середній термін заборгованості;
велику ж частку кредиторської заборгованості складає плата за природній газ.
На жаль така тенденція простежується як в цілому по Україні, так і по
окремим областям та регіонам. І в цілому тенденція не є позитивною: збитки
підприємств швидко ростуть: за 5 років абсолютний приріст склав майже 7
млн. грн., і скоро на одне прибуткове підприємство буде приходитися 20
збиткових.
82
Найбільший вплив на загальний показник збитковості підприємств ЖКГ
вчинила галузь теплопостачання, водопостачання та водовідведення. Для
теплопостачання характерною є аналогічна тенденція як і у загального
показника, тобто найменший збиток зафіксований протягом останніх 5 років у
2014 році – 1 894,70 млн. грн., а також відбулося зменшення збитку у 2017 році в
порівнянні з 2016 роком на 962,2 млн. грн., та він становив 3 311,6 млн. грн.
У той же час збитки по водопостачанню та водовідведенню починаючи з
2014 року невпинно зростали. З 2005 року вони збільшились у 6 разів та на
кінець 2017 року становили 2 022,6 млн. грн.
Найменший вплив на загальний показник збитковості підприємств ЖКГ
вчинила ланка з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій,
оскільки її частка в структурі всіх галузей становить 2,63 %. Найбільші збитки
для неї були зафіксовані у 2015 році та становили 225,9 млн. грн., а найменший у
2012 році – 130,4 млн. грн. Незважаючи на те, що збитки не є настільки
значними як у попередніх ланок, негативною є тенденція до їх зростання.
Проводячи аналіз фінансових результатів діяльності підприємств на
основі відібраних областей (Сумська, Полтавська, Чернігівська, Житомирська)
можна відмітити, що найбільші збитки наявні у Полтавській та Чернігівській
областях та досягають максимального від’ємного значення рівного 163,3 млн.
грн. у 2015 році (рис. 2.17).
У той же час для деяких областей можна помітити, що діяльність
підприємств була прибутковою. Найбільший прибуток за 2005-2017 роки був
отриманий у Чернігівській області – 12,3 млн. грн. Якщо аналізувати останні
періоди, то найбільш прибутковими виявилися підприємства Сумської області:
2006 рік – 1,2 млн. грн., 2014 рік – 5,5 млн. грн., 2015 рік – 1,9 млн. грн.
Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року
№ 848 та від 27.06.2003 року № 976 у січні – грудні 2018 р. з населенням було
укладено 74,5 тис. договорів щодо погашення реструктуризованої
заборгованості на загальну суму 505,4 млн. грн. Сума внесених платежів, з
урахуванням довгострокових договорів, становила 289,7 млн. грн.
83

Рис. 3.12 – Фінансові результати діяльності підприємств ЖКГ в розрізі
областей за 2005-2017 роки, млн. грн.
*Джерело: складено автором на основі [16, 72, 89, 94]

Стан житлового фонду в Україні стрімкими темпами погіршується.
Технічне забезпечення мереж та споруд знаходиться в критичному стані. Брак
коштів, зниження енергоефективності та відсутність оновлення сприяє тому,
що зношеність інфраструктури комунального господарства досягла рекордних 80
%. Модернізація галузі практично неможлива, оскільки підприємства ЖКГ є
збитковими. Постійне зростання цін не лише на комунальні послуги, але й на
весь асортимент інших товарів та послуг, як зазначає НБУ в Інфляційному звіті,
сприяло виснаженню сімейних бюджетів українців, знищенню їх заощаджень.
Платоспроможність постійно падає, а обсяги споживання значними темпами
випереджають зростання доходів населення. З 2014 року спостерігається
тенденція щодо погіршення ситуації з оплатою комунальних послуг.
Важливою причиною погіршення стану ЖКГ є відсутність досконалого
законодавства щодо регулювання відносин між споживачами та
підприємствами, що надають послуги. Відповідно до існуючих законів головна
відповідальність покладена на населення, а підприємство, яке постачає послуги,
залишається майже безвідповідальним.
84
Також методика встановлення тарифів є невигідною для споживачів.
Враховуючи середні витрати та граничний рівень рентабельності, виробники
збільшують свої доходи за рахунок зниження якості послуг. Тобто, чим старіші
технології та обладнання, чим більші витрати в мережах, тим більші прибутки
отримує підприємство.
Все це сприяє зниженню інвестиційної привабливості сфери ЖКГ. Саме
тому необхідно розробляти нові шляхи фінансування діяльності підприємств
даної сфери.
Місцеві позики, які здійснюються через емісію облігацій, є джерелом
акумулювання коштів для ЖКГ. Облігації місцевих позик є надійним цінним
папером, адже забезпечені податковими повноваженнями органів місцевого
самоврядування. Саме тому вони є ефективним способом одержання коштів
місцевими органами влади.
Бюджетні кошти та платежі населення є основним джерелом
фінансування житлово-комунальної сфери, а, отже, бюджетне навантаження
постійно зростає. У даній сфері майже відсутнє інвестування, особливо для
ресурсозберігаючих проектів, що створює необхідність у запровадженні та
стимулюванні приватного інвестування, а також пошуку позабюджетних
джерел підтримки ЖКГ.
В Україні вже створені умови для функціонування державно-приватного
партнерства, принципи дій якого закладено в законодавстві. Закон України
«Про державно-приватне партнерство» від 1 липня 2010 р. є основою для
регулювання відносин між державою та приватними партнерами на рівних
умовах щодо розподілення прибутку та диференціювання ризиків на
об’єктивних засадах.
Житловий фонд, майже 80 % якого має необхідність в оновленні,
потребує значних капіталовкладень. На сьогодні на ринку з’явилось досить
багато приватних фірм, які надають якісні комунальні послуги в новобудовах.
Але це не вирішує існуючих проблем.
В українському законодавстві визначено метод, який є ефективним у
85
залученні інвестицій у житлово-комунальну сферу. Це – концесія – надання з
метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої
влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору
на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту
підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або)
управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за
умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе
зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації)
об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького
ризику.
Економічна ситуація в країні сприяє тому, що житлова сфера є однією із
найперспективніших галузей саме для укладання концесійних договорів,
оскільки потребує негайного і ґрунтовного оновлення. Саме тому вже у 2016
році було укладено близько 170 концесійних договорів, більшість яких
стосувалася саме ЖКГ, було ратифіковано Угоду між Україною та
Європейським інвестиційним банком щодо інвестування близько 450 млн євро в
сферу ЖКГ.
Такі зміни підтверджують, що влада намагається, знизити небезпеки та
залучити інвестиції західних партнерів для розвитку та відновлення міської
інфраструктури, поліпшення послуг для населення та покращення
енергоефективності комунальних підприємств.
Отже, можна дійти висновку, що всі види діяльності підприємств ЖКГ
знаходяться в незадовільному стані та потребують проведення реформ з метою як
задоволення інтересів підприємств так і населення. Що в свою чергу створить
конкурентне середовище, стимулюватиме встановлення економічно
обґрунтованих цін, зменшить навантаження на державу.
Загалом, проблемою підприємств ЖКГ є відсутність інформації про
зношеність основних засобів, аналізу основних фондів, і фактичної суми, яка
була б необхідна на модернізацію всіх основних засобів підприємства. ЖКГ, за
рахунок відсутності інформації і плану вирішення нагальних проблем,
86
забезпечують собі самі відтік інвестицій та державне фінансування на рівні 4
% від тієї суми, що необхідна.
За думкою Кіндзюр О. С. аналіз діяльності ЖКГ виявив, що державно-
приватне партнерство є найефективнішим та найперспективнішим методом
фінансування даної сфери, оскільки він значно знижує бюджетне навантаження.
Завдяки такій формі капіталовкладень забезпечується основна мета
функціонування ЖКГ – забезпечення високої якості послуг для задоволення
потреб населення, отримання соціальних вигод.
Саме тому необхідно приділяти значну увагу розвитку саме державно-
приватного партнерства, адже, на сьогодні, в Україні існують процеси, які
призупиняють інвестиції. Недосконалість законодавства, бажання отримати
високі прибутки, корумпованість впливають на темпи розвитку партнерства і
знижують інвестиційну привабливість житлово-комунальної сфери.
Також не менш важливим питанням є зменшення тарифів і паралельне
встановлення пені за прострочення сплати послуг за ЖКГ. На сьогоднішній
день виконується тільки останнє. Так на сьогоднішній день, розмір пені
повинен бути встановлений в договорі з постачальником. Але він не може бути
вище 0,01 % суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір
сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу.

3.3 Основи проактивного антикризового управління підприємством

Дослідження сутності фінансового стану підприємства, методологія його
оцінки і проблеми діагностування досить широко висвітлюються у вітчизняній
та зарубіжній літературі [41,56,87,74,39,25,24], на відміну від поняття
„діагностика кризового стану та загрози банкрутства” (ДКСЗБ), яке є відносно
новим в економічній науці. Теорія ДКСЗБ знаходиться ще в діалектичному
процесі, що обумовлює розбіжності в її трактуванні. Основною
характеристикою існуючого стану вітчизняних наукових досліджень даної
проблематики є різноманітність поглядів та фрагментованість її висвітлення,
87
що обумовлено наявністю досліджень тільки в постсоціалістичний період. В
основному автори акцентують увагу на декількох складових чи методах
діагностики, випускаючи з поля зору інші важливі її компоненти
[42,47,36,39,53,58,60]. Тому виникла необхідність узагальнити та доповнити
існуючі дослідження та виробити єдину схему проведення ДКСЗБ. Перш ніж
розглянути процес діагностування, зупинимось на термінології та супутніх
поняттях ДКСЗБ.
Діагностика (з грец. Diagnostikos – спроможний розпізнавати) –
перекладається як розпізнавання стану об’єкта за другорядними ознаками.
Більш сучасне визначення подає Василенко В.О. :„Діагностика – це визначення
стану об’єкта, предмета, явища чи процесу управління за допомогою реалізації
комплексу дослідницьких процедур, виявлення в них слабких ланок і „вузьких
місць” [58, с. 387; 64, с. 146]. В нашому випадку об’єктом діагностики є
підприємство та його елементи. Також Василенко В.О. вважає, що ціль
діагностики – встановити діагноз об’єкта дослідження і дати висновок про його
стан на момент дослідження та на перспективу [12].
Існує термін „економічна діагностика”, який, згідно Вартанова А.С.,
спрямований, перш за все, на оцінку стану економічних об’єктів за умов
неповної інформації з метою виявлення проблем розвитку та перспективних
шляхів їх вирішення [17]. Економічна діагностика близька до економічного
аналізу, проте це не одне і те ж. Вони відрізняються цілями, завданнями і
використовуваним інструментарієм. Аналіз визначає кількісне значення
параметрів та виявляє відхилення параметрів від норми. Діагностика
(встановлення діагнозу) - це “агрегований синтетичний висновок про стан
досліджуваного об'єкту, який робиться на основі різної аналітичної інформації,
її синтезу і зіставлення” [23].
Отже, основна відмінність економічної діагностики від аналізу полягає в
її цільовій спрямованості на виявлення відхилень від норми, виявленні
патології. Одним із функціональних напрямків економічної діагностики,
пов’язаної з оцінкою та прогнозуванням настання певних явищ, є ДКСЗБ.
88
Існують такі визначення діагностики кризового стану:
− це метод розпізнавання причин проблеми підприємства [11, с. 165];
− це встановлення і вивчення ознак, що визначають розвиток ситуації і
дозволяють запобігти небажаному відхиленню в її розвитку 49, с. 384];
− це прийом визначення ознак і причин деформацій та відхилень об’єкта
від норми, тенденцій, задуму, мети та ін. [53, с. 215];
− це управлінська робота з виявлення проблем і вузьких місць системи
управління підприємством [17, с. 113].
Всі наведені визначення мають спільний недолік – відсутність оцінки
можливостей подолання кризи. Зазначена прогалина відсутня у наступному
трактуванні терміну ДКСЗБ: “це система ретроспективного, оперативного і
перспективного цільового аналізу, спрямованого на виявлення ознак кризового
стану підприємства, оцінку загрози його банкрутства та можливостей
подолання кризи” [25, с. 85]. В подальших дослідженнях наведене тлумачення
пропонуємо використовувати як основне.
В сучасній науковій літературі найбільш поширеними є два поняття:
“діагностика кризового стану та загрози банкрутства підприємства” та
“діагностика кризових явищ та загрози банкрутства підприємства”.
Також, багато науковців з цими поняттями ототожнюють термін
“економічна діагностика”. Все це створює плутанину, особливо в тих випадках
коли тлумачення терміну не співпадає з його назвою. Основна відмінність між
цими термінами полягає в тому, що перший є більш ширший і акцентує увагу
на дослідження прояву кризових явищ в цілому, а другий має акцент на
дослідженні самих явищ навіть при відсутності кризового стану підприємства.
В зв’язку з цим вважаємо в подальшому оперувати лише терміном
„діагностика кризового стану та загрози банкрутства підприємства”. На
необхідність цього вказує також те, що оцінку загрози банкрутства потрібно
здійснювати в контексті діагностики кризового стану, зважаючи на те, що під
банкрутством мається на увазі неспроможність юридичної особи задовольнити
в установлений для цього строк заявлені до неї з боку кредиторів вимоги [16],
89
що також є кінцевим проявом більшості криз на підприємстві. Через це
вважаємо за потрібне використовувати формулювання ДКСЗБ, де в назві
“загроза банкрутства” вказується через свої особливості пов’язані з правими
відносинами, що є відноситься до іншої науки.
Неузгодженість конкретних завдань ДКСЗБ з основними інструментами її
здійснення суттєво знижує ефективність пов’язаних з цим управлінських
рішень і потребує певної скоординованості.
Для цього в узагальненому вигляді представимо відповідність цілей та
інструментів ДКСЗБ (табл. 3.7).
Таблиця 3.7 - Цілі та інструменти діагностика кризового стану та загрози
банкрутства
№
Цілі діагностики Інструменти діагностики
п/п
1. Отримання узагальненого бачення про кризовий стан Експрес-діагностика
підприємства
2. Отримання необхідної інформації для розв’язання Орієнтована діагностика
конкретної проблеми
3. Отримання комплексної оцінки про кризовий стан та Фундаментальна діагностика
загрозу банкрутства підприємства
4. Отримання комплексної оцінки всіх аспектів Діагностика як частина
діяльності підприємства загального дослідження бізнес-
процесів підприємства
5. Організація і забезпечення системи попередження та Регулярна діагностика
усунення кризового стану
*Джерело: складено автором на основі [17, 23, 25, 53]

Розв’язання теоретичних проблем ДКСЗБ суттєво змінює підходи до її
реалізації в кращу сторону, що є однією з передумов забезпечення зростання
ефективності антикризових рішень загалом.
В умовах ринкової економіки підприємства зіштовхнулися з високим
ступенем невизначеності розвитку подій та з несподіваними впливами
зовнішнього середовища. Це змушує їх динамічно функціонувати і реагувати на
зовнішній вплив з врахуванням ситуації, що складається на самому
підприємстві. Стабілізація виробництва, досягнення макроекономічної
рівноваги, оздоровлення фінансової системи, прискорення науково-технічного
90
розвитку і покращання інвестиційного клімату - це основні завдання
антикризового управління, в якому одна із ключових ролей належить ДКСЗБ. Її
необхідність та значення явно прослідковується в існуючій термінології
антикризового управління. Для цього наведемо основні терміни та поняття.
Антикризове управління – це управління, в якому поставлено певним
чином передбачення небезпеки кризи, аналізу її симптомів, заходів по
зниженню негативних наслідків кризи і використання його факторів для
наступного розвитку [67, с.23, 80, с.128].
Згідно сучасної концепції антикризового управління першочерговим
завданням у випадку кризи є не боротьба з нею, а реструктуризація системи, що
відповідає новим взаємовідносинам. Стає очевидним, що своєчасне
розпізнавання ознак і природи кризи, та її локалізація з використанням методів
досліджень складають суть діагностики в антикризовому управлінні. На
початковому етапі розробки антикризових рішень завдання інформаційного та
аналітичного забезпечення виконує ДКСЗБ, висновки якої прямо впливають на
своєчасність, обґрунтованість та повноту реалізації антикризових програм, а
отже, і на успішність роботи підприємства.
Згідно тлумачення ДКСЗБ, коло її питань є дуже велике і виходить за
межі антикризового управління підприємства. Користувачами ДКСЗБ є не
тільки керівництво підприємства. Аналогічно до фінансового аналізу [27, с. 18],
на основі того, яка інформація використовується в діагностиці, якими є мета та
об’єкти дослідження, суб’єкти користування результатами, пропонуємо
поділяти ДКСЗБ на два види:
1. Зовнішня – здійснюється контрагентами підприємства переважно на
замовлення в аудиторських фірмах. Використовуються звітна інформація, що
підлягає опублікуванню та інша інформація, добровільно надана
підприємством, а також дані про зовнішнє середовище підприємства. Кінцевим
результатом зовнішньої діагностики є отримання висновку про параметри
кризового стану, прогнозування розвитку кризи та ймовірності банкрутства.
2. Внутрішня – здійснюється керівництвом та підрозділами
91
підприємства. Використовується вся достовірна інформація. Кінцевим
результатом внутрішньої діагностики є аналітичне підґрунтя для прийняття
стратегічних та антикризових рішень і розробки антикризових програм.
Такий поділ є необхідний в дослідженні цієї теми тому, що він
характеризує цілі та наявні можливості певних видів діагностики, а отже, і
відмінність у методах її проведення.
Структура зовнішньої діагностики є досить різноманітною і зумовлена
особливостями та ступенем зацікавлення сторонніх осіб у роботі підприємства.
Розробка структурної схеми проведення діагностики кризового стану має
здійснюватися окремо для кожної зацікавленої особи із вибором певних
методологічних принципів проведення діагностики.
На порядок вищу цінність має внутрішня ДКСЗБ, через це в подальшому
основна увага в роботі буде приділятися саме їй. Основним поділом у
внутрішній ДКСЗБ, залежно від цілей та методів здійснення, є поділ на експрес-
діагностику та фундаментальну діагностику. На теперішній час повністю не
сформована думка щодо цих понять. Більшість вітчизняних науковців трактує
їх наступним чином:
− експрес-діагностика банкрутства передбачає систему регулярної
оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, яка
здійснюється на основі даних його фінансового обліку за стандартними
алгоритмами аналізу [32, с.276].
− фундаментальна діагностика банкрутства визначається як
продовження та поглиблення результатів експрес-діагностики. Вона передбачає
вивчення параметрів кризового фінансового стану підприємства на основі
методів факторного аналізу та прогнозування [12, с.88; 71, с. 282].
Інша точка зору є в Шумилової Ю.А., яка поділяє діагностику з точки
зору цілей і масштабів на [70]: комплексну діагностику економічного стану;
експрес-діагностику; діагностику банкрутства.
Також у фінансовому словнику окремо виділено термін „діагностика
банкрутства” – це система цільового фінансового аналізу, метою якого є
92
виявлення кризових тенденцій у розвитку підприємства, що можуть призвести
до його банкрутства [82].
Отже, такі терміни як “експрес-діагностика кризового стану та загрози
банкрутства” та “фундаментальна діагностика кризового стану та загрози
банкрутства” чітко не розділено, а деякі дослідники ототожнюють їх з
термінами відповідно “експрес-діагностики банкрутства” та “фундаментальної
діагностики банкрутства”, що є лише їхньою складовою. Особливо це
простежується у тлумаченнях експрес-діагностики банкрутства. Така
особливість пояснюється тим, що експрес - ДКСЗБ в своїй більшості набуває
вигляду експрес-діагностики банкрутства.
В ширшому розумінні діагностика та її складові тісно переплітаються з
різними складовими системи управління підприємством, а саме: проведення
експрес-діагностики можна включати до системи контролінгу, а точніше до
такої його складової, як системи раннього попередження і реагування, під якою
мається на увазі особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництво
про потенційні ризики та шанси, які можуть виникати на підприємстві як з боку
зовнішнього, так і внутрішнього середовища [53 с.58; 82, с.48]. Відповідно до
цього мета експрес-ДКСЗБ – своєчасне виявлення та оцінка ознак і загроз
функціонування підприємства.
У випадку перевищення потенційних ризиків деякого критичного рівня
постає необхідність проведення фундаментальної діагностики кризового стану
та загрози банкрутства, яка виходить за межі системи контролінгу і відноситься
до системи антикризового управління. Схематично місце різних видів
діагностик кризового стану у системі антикризового управління підприємством
показано на рис. 3.1.
Мета фундаментальної ДКСЗБ – виявлення ознак кризового стану
підприємства, оцінка загрози його банкрутства та можливостей подолання
кризи. В роботах Лігоненко Л.О., Клебанової Т.С. та Пономаренко В.С.
запропоновано здійснювати фундаментальну ДКСЗБ шляхом визначення таких
компонентів [85]: параметрів кризового фінансового стану підприємства;
93
дослідження причин та розвитку кризи; прогнозування подальшого розвитку
підприємства під черговим впливом негативних чинників; прогнозування
здатності підприємства до нейтралізації загроз банкрутства завдяки
внутрішнього фінансового потенціалу; аналіз окремих сторін кризового
фінансового розвитку підприємства, що здійснюється стандартними методами;
дослідження та оцінка потенціалу виживання підприємства; формулювання
кінцевого висновку про масштаби кризового стану підприємства.

Зовнішня діагностика кризового стану
та загрози банкрутства

Внутрішня діагностика кризового

стану та загрози банкрутства

Експрес-діагностика Фундаментальна

кризового стану та діагностика кризового

загрози банкрутства стану та загрози

банкрутства

Передкризове Управління в

управління умовах кризи

Система антикризового управління

підприємством

Рис. 3.13 Структура та місце діагностика кризового стану та загрози
банкрутства в системі антикризового управління підприємством
*Джерело: складено автором на основі [8, 59]

Подібну за суттю структуру пропонує Василенко В.О., який виділяє такі
етапи ДКСЗБ [59, с. 408]: аналіз фінансового стану підприємства; прогноз
розвитку ринкової ситуації; виявлення ознак прийдешнього неблагополуччя
фірми; своєчасне виявлення причин і основних факторів, що сприяють розвитку
кризових ситуацій.
В цілому можна зазначити, що в існуючих публікаціях відсутня
однозначна і систематизована точка зору, про те як повинна проводитись
94
ДКСЗБ, а зміст етапів діагностики переважно не відповідає визначенню терміну
ДКСЗБ. Лігоненко Л.О. у своїй структурно-логічній схемі проведення
діагностики [8, с. 89] включає частину методів, які пропонує використовувати в
ДКСЗБ. Це не відповідає нашому баченню, за яким набір методичного
забезпечення діагностики залежить від ряду чинників. З огляду на це нами
пропонується виділяти такі напрямки ДКСЗБ:
1. Загальна оцінка стану підприємства. Визначається загальний стан
підприємства як комплексне поєднання всіх позитивних та негативних явищ.
2. Оцінка параметрів кризового стану. Визначаються сфери виникнення
та прояву кризових явищ.
3. Дослідження факторів та причин кризових явищ на підприємстві.
Встановлюється зв'язок кризового стану з кризовими явищами та факторами.
Наведені напрямки діагностики є важливим елементом в її моделюванні.
Структурування ДКСЗБ на основі запропонованого нами бачення дає змогу
поєднати результати отримані на різних етапах та напрямках роботи,
сформулювати єдині висновки, отримані на основі застосування різного
методичного забезпечення.

Висновки до 3 розділу

Незважаючи на те, що влада намагається знизити небезпеки та залучити
інвестиції західних партнерів для розвитку та відновлення інфраструктури
ЖКГ, більшість напрямків діяльності підприємств житлово-комунального
господарства знаходяться в незадовільному стані та потребують проведення
реформ з метою як задоволення інтересів підприємств так і населення, що, в
свою чергу. створить конкурентне середовище, стимулюватиме встановлення
економічно обґрунтованих тарифів та зменшить фінансове навантаження на
бюджети різних рівнів.
Економічна та фінансова кризи в Україні привели комунальне
господарство на межу краху. В невтішній ситуації перебуває на цей час і одна з
95
гілок комунального господарства, без якої важко уявити життя сучасного
суспільства – водопостачання та водовідведення. В усіх населених пунктах
країни погіршується і без того вкрай низька якість обслуговування населення,
що тягне за собою серйозні соціальні та екологічні наслідки.
Всі підприємства водопостачання та водовідведення - це не щойно
організовані підприємства, а ті, що функціонують не один десяток років.
Однією з найвагоміших причин кризи на цих підприємствах є передусім
моральна і технічна зношеність основних виробничих фондів. За радянських
часів, галузь фінансувалася державою, хоча і за залишковим принципом, але
споживачі отримували послуги і сплачували за них ціну, яка була невагомою
часткою сімейного бюджету, причому сплачували вчасно. Підприємства
успішно функціонували, хоча коштів на заміну обладнання вони не мали. Коли
ж підприємства перейшли на самофінансування – тарифи підвищилися.
Переважна більшість споживачів, які також на той час опинилися в фінансовій
скруті, просто перестали платити за послуги водопостачання та водовідведення.
Спроби косметичного ремонту призводять до посилення протиріч
всередині самої системи, через те, що спочатку закладена якість, що стала в
теперішніх умовах гальмом еволюції, блокують паростки ведення нових форм
господарства.
На сьогоднішній день в усіх містах, містечках та селищах України, де є
централізоване водопостачання та водовідведення, гостро стоїть проблема
виходу із кризи підприємств, що займаються цією діяльністю.
На нашу думку, пропозиції виходу із кризи підприємств вищевказаної
галузі можуть бути такими:
1) Формування виробничих та інвестиційних програм на основі
перспективних схем водопостачання та водовідведення.
Це передбачає вкладення інвестицій в галузь, щоб замінити застарілі
основні фонди. Звичайно, відразу цей захід не буде давати прибуток і навіть
збільшить кредиторську заборгованість підприємства. Але через декілька років,
кошти, що витрачаються на очищення та подачу тієї питної води, яка просто
96
потім входить в грунт через аварійність зношеного обладнання, підуть на
повернення залучених коштів, а ще через деякий час, підприємство буде мати
прибуток. Цей проект потребує значну суму коштів, а також точних
підрахунків. Він дуже ризиковий, тому що може загрожувати підприємству
банкрутством, при неправильному розрахунку грошових потоків.

97
ВИСНОВКИ

Забезпечення соціально-економічного розвитку будь-якого міста, району
в значній мірі залежить від можливостей і потенціалу комунальних підприємств
(КП), адже вони, надаючи послуги з теплопостачання, комунально-побутового
обслуговування, транспортного й інформаційного забезпечення, є основою
комфортного та безпечного життя мешканців місцевої територіальної громади.
Сьогодні, на жаль, рівень розвитку даної галузі не повністю задовольняє
потреби населення та підприємств. Проблеми, які існують у комунальному
господарстві, стосуються кожного мешканця України; вони обумовлені
недосконалістю в управлінні комунальними підприємствами, низькою якістю
надання комунальних послуг, неефективністю їх діяльності, недостатнім
фінансовим забезпеченням та багатьма іншими чинниками, що істотно впливає
на рівень якості життя населення країни та її регіонів.
Проведений аналіз підходів вітчизняних і зарубіжних науковців до
визначення сутності фінансового забезпечення діяльності підприємств ЖКГ
засвідчив наявність різноманітних точок зору на дану дефініцію, що дозволило
їх узагальнити у авторському визначенні досліджуваного поняття. Так, під
фінансовим забезпеченням діяльності підприємств ЖКГ слід розуміти цілісну
систему організації фінансових відносин, пов’язану із формуванням та
використанням фінансових ресурсів на основі відповідних форм, джерел та
інструментів її реалізації, з метою створення умов для ефективного
функціонування підприємств шляхом вирішення завдань, направлених на
забезпечення відповідної фінансової стратегії їх розвитку. Такий підхід на
відміну від існуючих, в повній мірі, враховує специфічні риси, призначення та
особливості фінансування суб’єктів ЖКГ та сприяє реалізації поточних та
стратегічних фінансових рішень.
З’ясовано, що функціонування підприємств ЖКГ направлено на
здійснення особливого виду підприємницької діяльності, який забезпечує
надання цілого комплексу житлово-комунальних послуг для задоволення
98
різноманітних потреб споживачів (населення, комерційних підприємств,
бюджетних організацій та інших суб’єктів економіки), що обумовлює існування
багатогранної видової структуризації. Класифікували підприємства ЖКГ за
такими ознаками як: форма власності; організаційно-правова форма
господарювання; складова житлово-комунального сектора; вид надання
житлово-комунальних послуг; функціональне призначення, що пов’язано із
специфікою їх господарської та фінансової діяльності.
Фінансовий стан підприємств водопостачання та водовідведення можна
оцінити як кризовий. Фінансовий стан це дуже складне і важливе питання, адже
від фінансового стану підприємств залежить і технічний стан галузі. А з ним
пов’язана і якість послуг. Підприємства водопостачання та водовідведення, за
радянських часів фінансувалися державою і при переході на самофінансування,
зазнали збитків, так як, діючі на той час тарифи, були значно нижчими від
реальної собівартості продукції. Так склалися обставини, що підвищення
тарифів, збіглося з тяжкою економічної кризою на Україні. Не всі споживачі, в
зв’язку з тяжким фінансовим станом, були спроможні платити за послуги
водопостачання. Як наслідок – різке збільшення дебіторської заборгованості
підприємств, а нестача коштів призвела за собою неможливість
реструктуризації обладнання.
Подібна ситуація склалася і на комунальному підприємстві
«Водоканал». З кожним роком зростає дебіторська заборгованість, коефіцієнт
зносу основних засобів, зменшується рентабельність.
Розгляд деяких проблемних питань функціонування підприємств
водопостачання і водовідведення показало, що результати їхньої діяльності
багато в чому залежать від зовнішнього середовища функціонування, що
диктує свої умови й основні напрямки розвитку підприємств. Саме від
зовнішнього середовища в першу чергу залежить економічна ефективність
роботи постачальників названих послуг, наскільки привабливі інвестиційні
вкладення в галузь, а, отже, і перспективи її існування і розвитку.
99
Економічна та фінансова кризи в Україні привели комунальне
господарство на межу краху. В невтішній ситуації перебуває на цей час і одна з
гілок комунального господарства, без якої важко уявити життя сучасного
суспільства – водопостачання та водовідведення. В усіх населених пунктах
країни погіршується і без того вкрай низька якість обслуговування населення,
що тягне за собою серйозні соціальні та екологічні наслідки.
Всі підприємства водопостачання та водовідведення - це не щойно
організовані підприємства, а ті, що функціонують не один десяток років.
Однією з найвагоміших причин кризи на цих підприємствах є передусім
моральна і технічна зношеність основних виробничих фондів. За радянських
часів, галузь фінансувалася державою, хоча і за залишковим принципом, але
споживачі отримували послуги і сплачували за них ціну, яка була невагомою
часткою сімейного бюджету, причому сплачували вчасно. Підприємства
успішно функціонували, хоча коштів на заміну обладнання вони не мали. Коли
ж підприємства перейшли на самофінансування – тарифи підвищилися.
Переважна більшість споживачів, які також на той час опинилися в фінансовій
скруті, просто перестали платити за послуги водопостачання та водовідведення.

100
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрейченко А. В. Перспективи впровадження інноваційного підходу в
житлово-комунальному господарстві. Вісник соціально-економічних
досліджень. 2011. № 41(2). С. 154–159.
2. Бабаєвська О. Б., Величко В. В. Сучасні заходи вдосконалення
фінансової забезпеченості підприємств житлово-комунального господарства
URL: http://khg.kname.edu.ua/index. php/khg/article/view/1034/1027.
3. Балацький Є. О., Лаврик В. В. Аналіз рівня заборгованості сфери
житлово-комунального господарства в Україні. Проблеми системного підходу в
економіці. 2019. Випуск 5(73). Частина 2. С.64-70.
4. Балацький Є. О., Лаврик В. В. Вплив фінансування місцевих бюджетів
на рівень фінансово-економічної безпеки підприємств житлово- комунального
господарства. Вісник Сумського державного університету. Серія «Економіка».
2018. №4. С.7-13.
5. Бидик А. Г. Теоретична структура механізму фінансового забезпечення
розвитку сільських територій. Інноваційна економіка. 2013. № 3. С. 156–162.
6. Біла О. Г., Чуй І. Р. Фінанси: навч. посіб. Львів: Магнолія 2006, 2010.
389 с.
7. Бражнікова Л. Концептуальні підходи до формування фінансової
стратегії підприємств житлово-комунального господарства в умовах ринкових
перетворень галузі. Економічний аналіз. 2012. Впуск 11. Частина 2. С. 61–66.
8. Бриль П. О. Дослідження зарубіжного досвіду публічного
управління житлово-комунальним господарством. Державне управління. 2018.
№4. С. 142-146.
9. Буряченко А. Є. Використання іноземного досвіду фінансування
місцевої інфраструктури. Вчені записки : зб. наук. пр. 2012. Вип. 14. Ч. 1. С.
218–224.
10. Бюджетний кодекс України : Закон України від 08.07.2010 р. №
2456-VI. Офіційний вісник України. 2010. № 59.
101
11. Вавричук О. С. Фінанси житлово-комунального господарства як
складова місцевих фінансів «Advanced technologies of science and education» :
матеріали ХІV міжнар. наук. інтернет-конф. URL: http://intkonf.org/vavrichuk- o-
s-finansi-zhitlovo-komunalnogogospodarstva-yak-skladova-mistsevih-finansiv/.
12. Василик О. Д. Державні фінанси України. Київ: ЦНЛ, 2003. 608 с.
13. Василик О. Д. Теорія фінансів. навч. посіб.. Київ: ЦУЛ, 2005. 480 с.
14. Венгер В. В. Фінанси : навч. посіб. Київ : ЦУЛ, 2009. 427 c.
15. Вітлінський В. В., Великоіваненко Г. І. Моделювання економіки :
навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. Київ : КНЕУ, 2004. 637 с.
16. Водяник Л. К. Лізинг як інструмент залучення інвестицій в
житлово- комунальне господарство. Економічний простір. 2009. № 23. С.73– 83.
17. Вожжова О. Ф. Оптимізація фінансових ресурсів акціонерних
товариств у торгівлі : автореф. дис. … канд. екон. наук: 08.07.05. Донецьк, 2004.
19 с.
18. Волгіна Н. О. Реструктуризація як інструмент залучення приватного
капіталу в діяльність підприємств водопровідно-каналізаційного господарства.
Економічні проблеми та перспективи розвитку житлово- комунального
господарства на сучасному етапі : матеріали конференції. URL:
http://eprints.kname.edu.ua/ 30410/1/46.pdf.
19. Гайдук І. О. Класифікація фінансових ресурсів підприємства.
Науковий вісник НЛТУ України. 2005. №3. URL:
https://cyberleninka.ru/article/n/klasifikatsiya-finansovih-resursiv-pidpriemstva.
20. Гайко Є. Ю. Проектне фінансування комунальної інфраструктури:
світова практика Економіка і прогнозування. 2008. № 1. С. 145–154. URL:
http://eip.org.ua/docs/EP_08_1_145_uk.pdf.
21. Гладчук Т. П. Досвід реформування житлово-комунального
господарства в країнах Європейського Союзу. Часопис Київського університету
права. 2011. №4. С. 376–378.
102
22. Гончаренко М. В. Сутність фінансового механізму реалізації
стратегії сталого розвитку території. Актуальні проблеми державного
управління. 2014. № 1. С. 59–66.
23. Горчакова І. А., Чепурко О. С. Інвестування інноваційного розвитку
підприємств житлово-комунального господарства. Бізнес Інформ. 2012. № 8.
С.26–28.
24. Господарський кодекс України : Кодекс від 16.01.2003 № 436-IV.
Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15.
25. Гривківська О. В. Теоретичні підходи до визначення фінансового
забезпечення діяльності підприємств. Формування ринкових відносин в
Україні. 2004. № 2. С. 12–15.
26. Григорук П. М., Ткаченко І. С. Методи побудови інтегрального
показника. Бізнес Інформ. 2012. № 4. С. 34 – 38.
27. Гриньова В. М., Коюда В.О. Фінанси підприємств: навч. посіб. 3-тє
вид., стер. Київ: Знання-Прес, 2006. 432 с.
28. Гура Н. О. Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків:
специфіка, проблеми та перспективи діяльності. Науковий журнал “Економіка
України”. 2015. 12 (649). С. 70–79.
29. Гуцалюк О. М., Коцюрба О. Ю. Теоретичні підходи до визначення
сутності фінансового забезпечення діяльності підприємств житлово-
комунального господарства. Бізнес Інформ. 2015. № 3. С. 141–149.
30. Гуцул Я. В. Проблеми державного регулювання розвитку
підприємств житлово-комунального господарства міста. Економіка.
Управління. Інновації. 2014. № 1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eui_2014_1_32.
31 Ґудзь О. Є. Фінансові ресурси сільськогосподарських підприємств:
монографія. Київ : ННЦ ІАЕ, 2007. 578 с
32. Далєвська Т. А. Вплив фінансів підприємств муніципальної форми
власності на систему фінансового забезпечення місцевого самоврядування.
Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. Економічні науки.
2015. Вип. 3. С.146–153. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vchtei_2015_3_18.
103
33. Деміхов О. І., Лук’янихін В. О., Теліженко О. М. Світовий досвід
державного регулювання механізмів розвитку житлово-комунального
господарства. Регіональне та муніципальне управління. 2015. № 11–12 (25–26).
С. 109–117.
34. Дехтяр Н. А., Люта О. В., Пігуль Н. Г. Фінансовий механізм
діяльності суб’єктів господарювання : монографія Суми : «Університетська
книга», 2011. 182 с.
35. Димченко О. В. Житлово-комунальне господарство в
реформаційному процесі: аналіз, проектування, управління : монографія.
Харків : ХНАМГ, 2009. 356 с.
36. Діденко Л. В., Головенко І. П. Місцеві позики як джерело залучення
фінансових ресурсів до місцевих органів влади. Збірник наукових праць
Національного університету державної податкової служби України. 2014. №2.
С. 57–66.
37. Дубас А. О., Новікова Л. А. Механізм інвестування підприємств
житлово-комунального господарства. Інвестиції: практика та досвід. 2013. №11.
С. 35–38. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ipd_2013_11_11.
38. Економіка міського господарства / Т. П. Юр’єва, В. О. Костюк, В.
А. Бардаков, В. В. Княжеченко, С. Ю. Юр’єва.; За заг. ред. Т. П. Юр’євої.
Харків: ХДАМГ, 2002. 672 с.
39. Економічна енциклопедія : у 3-х т. Т. 1 / под. ред. С. В. Мочерного
та ін. Київ : Академія, 2000. 894 с.
40. Єріна А. М. Статистичне моделювання та прогнозування : навч.
посіб. Киів: КНЕУ, 2001. 170 с.
41 Єріс Л. М. Управління фінансовими ресурсами підприємств
переробної галузі Сумської області : автореф. дис. канд. екон. наук: 08.04.01.
Суми, 2004. 20 с.
42. З чого складається тариф? URL: https://lvivvodokanal.com.ua/wp-
content/uploads/2017/10/Web_Taryfy_29.03.2017.pdf
104
43. Забаштанський М. М. Фінансове забезпечення комунальної сфери :
автореф. дис. … канд. екон. наук : 08.00.08. Ірпінь, 2009. 20 с.
44. Зерова О. М. Сутність фінансового управління та його особливості
в житлово-комунальному господарстві. Економіка будівництва і міського
господарства. 2009. №4. С.209–214.
45. Зубко О. В. Впровадження французької моделі управління житлово-
комунального господарства на державному та регіональному рівні. Філософія
освіти. 2013. Випуск №2. URL:
http://virtkafedra.ucoz.ua/el_gurnal/pages/vyp2/upravlenie/ zubko.pdf.
46. Зубко О. В. Можливості впровадження зарубіжного досвіду
управління сектором житлово-комунального господарства в Україні. Вісник
Запорізького національного університету. 2011. №1(9). С. 218–221.
47. Зятковський І. В. Фінанси підприємств : навч. посіб. 2-ге вид.,
перероб. та доп. Київ : Кондор, 2003. 364 с.
48. Інформація офіційного сайту Державної служби статистики
України. URL: www.ukrstat.gov.ua.
49. Інформація офіційного сайту Євростат – статистичної організації
Європейської Комісії. URL: http://ec.europa. eu/.
50. Карлін М. І. Фінансова система України: навч. посібник. Київ :
Знання, 2007. 324 с.
51. Квасницька Р. С. Фінанси підприємств. URL:
http://lubbook.net/book_281_glava_3_TEMA_1.2._Ponjattja,_sutnіst_.html.
52. Ковалюк О. М. Фінансовий механізм організації економіки України
(проблеми теорії і практики). Львів : ЛНУ. 2002. 395 c.
53. Ковальчук С. В., Форкун І. В. Фінанси: навч. посіб. Львів : Новий
Світ-2000. 2006. 568 с.
54. Козачок І. А. Формування та управління ефективним
використанням фінансових ресурсів підприємства. Гуманітарний вісник ЗДІА.
2011. № 47. URL: www.zgia. zp.ua/gazeta/VISNIK_47_277.pdf.
105
55. Козій І. С. Місце і значення фінансового забезпечення в структурі
фінансового механізм. Науковий вісник НЛТУ України. 2008. Вип. 18.9. С. 223
– 229.
56. Колодізєв О. М. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку
національної економіки : дис. д-ра екон. наук : 08.00.08. Суми, 2011. 508 с.
57. Колосок В. М. Формування фінансового забезпечення стратегічного
управління великих промислових підприємств. Вісник Приазовського
державного технічного університету. 2012 № 1(23). С. 5–11.
58. Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності
підприємств: навч. посіб. Київ: «Знання», КОО, 2000. 378 с.
59. Косматенко М. Л. Організація регіонального управління
підприємствами житлово-комунального господарства в аграрному секторі :
автореф. дис. канд. екон. наук : 08.10.01. Харків, 2004. 48 с.
60. Костецький В. В. Перспективи інвестиційно-інноваційного
розвитку житлово-комунального господарства України. Вісник соціально-
економічних досліджень. 2014. Вип. 2(53). С. 82–91.
61. Коцюрба О. Ю. Інструменти забезпечення діяльності підприємств
житлово-комунального господарства. Наукові праці Кіровоградського
національного технічного університету. Економічні науки. 2017. Вип. 31.
С.265–272.
62. Коцюрба О. Ю. Методичні положення управління фінансовим
забезпеченням діяльності підприємств житлово-комунального господарства.
Глобальні та національні проблеми економіки. 2015. Випуск 8. С. 1007–1012.
63. Коцюрба О. Ю. Механізм формування фінансового забезпечення
діяльності підприємств житлово-комунального господарства. Науковий вісник
Міжнародного гуманітарного університету. Економіка і менеджмент. 2015.
Вип. 11. С. 236–241. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvmgu_eim_2015_11_54.
64. Коцюрба О. Ю. Можливості застосування концесійних схем
інвестування житлово-комунального господарства. Вісник Хмельницького
національного університету. 2015. № 4. Т. 1. С. 69–74.
106
65. Крупка М. І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного
розвитку економіки України : монографія. Львів : Видавн. центр Льв. нац. ун-ту
ім. І.Франка, 2001. 608 с
66. Куліченко Ю. Л. Фінансові ресурси підприємства та їх оптимізація.
Молодіжний вісник УАБС НБУ, Економічні науки. 2013. № 4. URL:
http://bulletin.uabs.edu. ua/../B726B86443B5FFB6C3.
67. Лаврик В. В. Аналіз тарифного навантаження за житлово-
комунальні послуги в різних країнах світу. Наука та інтелектуальний капітал у
системі факторів трансформації економіки: зб.матеріалів Всеукр. наук-практ.
конф., 17 серпня 2019 р. Київ: ГО «Київський економічний науковий центр»,
2019. С. 94-97.
68. Лаврик В. В. Вплив соціально-економічних показників на індекс
тарифного навантаження населення України. Можливості, проблеми та
перспективи забезпечення сталого розвитку економіки: матеріали доповідей
Міжнар. наук-практ. конф., 14 вересня 2019 р. Ужгород: Видавничий дім
«Гельветика», 2019. С. 100-103.
69. Лаврик В. В. Законодавче забезпечення фінансової реструктуризації
підприємства. Проблеми і перспективи розвитку фінансово-кредитної системи
України: зб. матеріалів І Всеукраїнської наук-практ. конф., 23-24 листопада
2016 р. Суми.: Сумський державний університет, 2016. С. 57-60.
70. Лаврик В. В. Концептуальні засади фінансової реструктуризації
підприємств. Глобальні та національні проблеми економіки. 2016. Випуск 13.
С.577-520. URL: http://global-national.in.ua/archive/13-2016/104.pdf.
71. Лаврик В. В. Науково-методичний підхід до розрахунку індексу
тарифного навантаження населення України. Економічна політика та механізми
господарювання: сучасний стан, проблеми, перспективи: зб. тез наук. робіт
учасників Міжнар. наук-практ. конф., для студентів, аспірантів та молодих
учених, 31 серпня 2019 р. Київ: Аналітичний центр «Нова Економіка», 2019. С.
74-77.
107
72. Лаврик В. В. Проблеми та особливості фінансового забезпечення
підприємств житлово-комунального господарства в Україні. Актуальні
проблеми економіки, управління та фінансів: матеріали Міжнар. наук-практ.
конф., 19 квітня 2019 р. Дніпро : Університет митної справи та фінансів, 2019.
С. 99-101.
73. Лаврик В. В. Стратегія розвитку підприємств сфери житлово-
комунального господарства в країнах світу. Методи та форми управління
соціально-економічним розвитком держави: матеріали Міжнар. наук-практ.
конф., 23 серпня 2019 р. Дніпро: НО «Перспектива», 2019. С. 98-101.
74. Лахтіонова Л. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання:
монографія. Київ : КНЕУ, 2001. 387 с.
75. Левковець О. М. Державно-приватне партнерство як інструмент
економічних реформ (теоретичний аспект). Вісник Національного університету
«Юридична академія України ім. Я. Мудрого». 2012. № 4 (11). С. 18–31.
76. Лисюк С. А. Міжнародний досвід регулювання відносин у сфері
комунального господарства України. Науковий вісник Херсонського
державного університету. 2015. Випуск 1. Том 3. С. 28–32.
77. Логвіненко В. І. Житлово-комунальне господарство: закордонний і
вітчизняний досвід його реформування та розвитку. Актуальні проблеми
державного управління. 2008. № 2. С. 247–254.
78. Максименко О. С. Реформування житлово-комунального
господарства України: орієнтація на енергозбереження. Економіка і регіон.
2015. № 1 (50). С. 43–49.
79. Мамонова К. А., Конопліна О. О. Стан та особливості
функціонування житлово-комунального комплексу України. Економіка та
управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та
практики. 2013. № 2 (22). С. 29 – 39.
80. Нагорна О. В. Система фінансового забезпечення підприємств
житлово-комунального господарства. Глобальні та національні проблеми
економіки. 2016. Випуск 9. С. 665–668.
108
81. Нагорна О. В. Фінансове забезпечення підприємств комунального
господарства : автореф. дис. … к. е. н. : 08.00.08. Київ, 2013. 20 с.
82. Ожерельева T.A. Уравнения структурного моделирования.
Перспективы науки и образования. 2017. №2(26). С. 63–67.
URL:https://pnojournal.files.wordpress.com/2017/02/pdf_170211.pdf.
83. Павлюк К. В., Степанова О. В. Розвиток державно-приватного
партнерства у сфері житлово-комунального господарства України. Економіка
промисловості. 2010. С. 117–128.
84. Панасенко І. О. Особливості функціонування та розвитку житлово-
комунального господарства в Україні. Державне будівництво. 2002. № 2
URL:http://www.kbuapa. kharkov.ua/e-book/db/2012-2/doc/1/11.pdf.
85. Парубець О. М., Пальоха О. В., Сугоняко Д. О. Еволюція розвитку
системи комунального кредитування в Україні. Економіка. фінанси, право.
2016. № 11/5. С. 17–20.
86. Петровська І. О., Клиновий Д. В. Фінанси (з елементами статистики
фінансів) : навч. посіб. Київ : ЦУЛ, 2002. 300 с.
87. Петрушевський Ю. Л., Попадюк О. І. Фінансове забезпечення
реформування житлово-комунального господарства України. Ефективна
економіка. 2012. № 4. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1086.
88. Про житлово-комунальні послуги : Закон України від 09.11.2017 №
2189-VIII. Дата оновлення: 02.04.2020. URL:
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2189-19.
89. Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку
житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки : Закон України від 24
червня 2004 р. №1869-ІV. Дата оновлення: 31.07.2020. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1869-15.
90. Програма реформування і розвитку житлово-комунального
господарства на 2009–2014 роки: Закон України від 24.06.2004 № 1869-IV. Дата
оновлення: 17.11.2012.URL: zakon.rada.gov.ua/laws/show/1869-15.
109
91. Рудченко І. В. Удосконалення механізму управління фінансовими
ресурсами підприємства. Сучасні питання економіки і права. 2011. Вип. 1.
С.16–19. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Spep_2011_1_5
92. Рупняк М. Я. Проблеми оптимізації структури фінансових ресурсів
акціонерних товариств. Актуальні проблеми економіки. 2005. № 5(47). С.32–
38.
93. Світлична В. Ю. Розробка основних напрямків інноваційної
політики розвитку житлово-комунальних підприємств України. Комунальне
господарство міст. 2010. № 96. С. 104–110.
94. Стеців Л. П., Копилюк О. І. Фінанси: навч. посіб. Київ : Знання,
2007. 235 с.
95. Стецюк П. А. Стратегія і тактика управління фінансовими
ресурсами сільськогосподарських підприємств : монографія. Київ : ННЦ «Ін-т
аграрної економіки», 2009. 370 с.
96. Федосов В. М. Теорія фінансів : підручник. Київ : Центр учбової
літератури, 2017. 572 с.
97. Фінагіна О.В., Бітюк І.М., Коміренко В.І. Національні економічні
інтереси розвитку українського сектору малого та середнього бізнесу: політика
євроінтеграції та цільові технології HR-менеджменту. / Сучасні тенденції
сталого розвитку: теорія, методологія, практика: колективна монографія / За
заг. ред. д.е.н., проф. Т. В. Полозової. Харків: ХНУРЕ, 2022, с. 47-56.
98. Фінансова стратегія підприємства: монографія / І. О. Бланк, Г. В.
Ситник, О. В. Королькова-Казанська, І. Г. Ганечко. Київ : КНТЕУ, 2009. 147 с.
99. Шаповал Л. П. Формування комунального господарства міста в
сучасних умовах господарювання : автореф. дис. … к. е. н. : 08.00.05. Полтава,
2007. 22 с.
100. Шевська О. І. Механізми фінансового оздоровлення житлово-
комунального господарства України. Економіка та держава. 2009. № 2. С. 94–
97.

110
Додаток А
УДК 336.11:334.72

Олександр Ніколенко,
Микола Прядка,
Максим Белов

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ
ПІДПРИЄМСТВА

Oleksandr Nikolenko,
Mykola Pryadka,
Maxim Belov
THEORETICAL FUNDAMENTALS OF ENTERPRISE FINANCE
MANAGEMENT

Науковий керівник:
к.е.н., доцент Бітюк Інна Миколаївна

Досліджено поняття «фінанси», «інвестиції» та «фінансовий
менеджмент». Визначено види інвестицій, коли підприємство спрямоване на
отримання економічної вигоди. Наведено глобальні фінансові цілі
підприємства: безперервність діяльності, нарощення вартості компанії та
формування грошового потоку (виплата девідентів). Сформовано основні
напрямки корпоративного фінансового менеджменту: розвиток компанії
шляхом поглинання; розрахунок фінансових показників і їх порівняння з іншими
подібними підприємствами; управління матеріальними та фінансовими
вкладеннями; бюджетування; фінансування капіталу підприємства; контроль
ризиків діяльності підприємства.
Ключові слова:фінанси, фінансовий менеджмент, капітал, інвестиції,
фінансові цілі, економічні вигоди, вартість підприємства.
The concepts of "finances", "investments" and "financial management" were
studied. The types of investments are defined when the enterprise is aimed at
obtaining economic benefits. The global financial goals of the enterprise are given:
business continuity, increasing the value of the company and the formation of cash
flow (dividend payment). The main areas of corporate financial management have
been formed: development of the company through takeover; calculation of financial
indicators and their comparison with other similar enterprises; management of
material and financial investments; budgeting; financing of enterprise capital; risk
control of enterprise activity.
111
Keywords: finance, financial management, capital, investments, financial
goals, economic benefits, enterprise value.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із
важливими науковими чи практичними завданнями. В умовах посилення
впливу фінансової кризи національної економіки найважливішими чинниками
успішного розвитку вітчизняних підприємств у довгостроковій перспективі є
наявність фундаментальної мети розвитку і побудова ефективної системи
управління їх фінансами, орієнтованої на досягнення цієї мети. Досвід
розвинених країн, розвиток управлінських технологій, упровадження
вартісного підходу до управління бізнесом на українських підприємствах
переконливо довели, що пріоритетною метою розвитку підприємства є
максимізація його вартості. Управління фінансами в ринкових умовах
спрямоване на підвищення ринкової вартості й інвестиційної привабливості
підприємства.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано
розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення
невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується дана
стаття. Значний внесок у розвиток теорії управління фінансовими ресурсами
підприємств зробили як вітчизняні, так і зарубіжні вчені, а саме: І. Бланк, Ю.
Брігхем, Д. Ван Хорн, І. Гуцал, О. Василик, О. Заруба, О. Квасовський, О.
Кнейслер, В. Костецький, О. Кулинич, Д. Коллис, Л. Лігоненко, А. Мазаракі, С.
Монтгомери, К. Павлюк, В. Палій, А. Поддєрьогін, Ж. Рішар, Д. Сігел, Н.
Спасів, В. Терьохін, О. Орлов, Р. Холт та ін.
Формулювання цілей статті (постановка завдання). Мета статті
полягає у з’ясуванні та уточненні сутності поняття «управління фінансами»
визначені основних засад формування глобальної фінансової цілі підприємства.
Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням
отриманих наукових результатів. Управління фінансами підприємства, як
процес, являє собою послідовність дій, які спрямовані на заздалегідь визначену
мету. Тому, одним із найважливіших етапів цього процесу є формування мети
діяльності підприємства.
Фінансова мета підприємства повинна бути сформульована конкретно, чітко і виміряна
кількісно. Уміння вимірювати мету необхідне, тому що в менеджменті необхідно
знати, чи мета вже досягнута або ще присутній рух до неї. Як ми вже зазначали,
з точки зору менеджменту такі цілі, як «успішне підприємство», «лідер ринку»,
навіть «прибуткова діяльність» є надто загальними та невимірними, оскільки
незрозуміло як оцінити, чи була ця мета досягнута. Нерідкі випадки, коли
люди, компанії та держави «пливуть за течією», і коли відбувається та чи інша
подія, вони стверджують, що це саме те, до чого вони прагнули. Така ситуація
дуже часто зустрічається у сфері фінансів, коли компанія здійснює ті чи інші дії
(зменшує витрати, заощаджує, отримує кредит, інвестує), не усвідомлюючи, як
112
це може вплине на його фінансове становище в майбутньому. Досить часто
сукупність цих дій називають фінансовим менеджментом.
При цьому необхідно зазначити, що управління без заздалегідь
визначеної мети навіть не може вважатися управлінням. Це просто процес або
моделювання діяльності. Навіть дуже інтенсивна діяльність, без розуміння того,
чого шукають, навряд чи дасть відчутні результати.
Вирішення цього питання, мабуть, слід починати зі з’ясування, з якою
метою створюється підприємство. Як правило, підприємство є однією з
можливих форм реалізації бізнес-ідеї власника компанії.
Таким чином, мета створення підприємства – допомогти вирішити
існуючі проблеми інших людей і отримати за це певні економічні вигоди або ж
задоволення соціальних проблем (неприбуткові організації). Тому при
формулюванні мети корпоративних фінансів перш за все, потрібно шукати, як
це проявляється, як вимірюється і яка економічна вигода. Тут дуже важливо
відзначити, що, розглядаючи мету фінансів підприємства, потрібно в першу
чергу враховувати фінанси власника, цілі та переваги, які вони приносять.
Однак на перший погляд це може здатися парадоксальним, що фінансові цілі
компанії визначаються саме фінансовими цілями її власника. Іншими словами,
при формулюванні фінансової цілі підприємства, спочатку потрібно знати яке
місце займає компанія в особистій фінансовій системі власника.
Розглядаючи підприємство та його фінанси з цієї точки зору, стає
зрозуміло, що компанія, як елемент особистої фінансової системи власника, має
визначену і досить чітку функцію – бути активним у цій системі. В останні
роки, як у науковій літературі можна знайти деякі інші міркування про
підприємство та його фінансові функції. Деякі вчені стверджують, що
справжніми бенефіціарами в компанії повинні бути її співробітники, або
громада, в районі проживання якої працює компанія [1; 2]. Проте, варто
зазначити, що нині існуючі корпоративні фінанси та парадигма управління не
залишає іншого вибору, як збереження кінцевим бенефіціаром безпосередньо
власника підприємства [3]. І тільки від самого власника, його моральних
цінностей залежатиме, наскільки він погодиться поділитися своєю
економічною вигодою з працівниками компанії (платити їм гідну зарплату),
клієнтів (надавати якісні послуги, які будуть відповідати ціні), громада
(реалізація важливих соціальних проектів для громади) і, нарешті, держава
(оплата податків в повній мірі). Якщо підприємство, будучи соціально
відповідальним, стає пасивною у турботі про працівників, клієнтів, громаду чи
державу в особисту фінансову систему власника (іншими словами, з нього
почнуть вимагати гроші для утримання компанії та створення іншого багатства
шляхом зменшення особистого багатства власника), воно буде просто
ліквідоване як невиконання своєї основної функції. У цьому випадку ні
працівники, ні громадськість не мають реальний вплив на прийняття рішення
подібного характеру.
Економічна вигода підприємства найкраще проявляється через аналіз
його видів інвестування. Тобто, коли підприємство спрямоване на отримання
113
економічної вигоди в його діяльності можна відзначити три види інвестицій
(рис. 1).
Функція інвестицій у грошовий потік полягає у створенні з самого
початку грошового потоку, що складається з отриманого прибутку за мінусом
індексованих інвестицій, на розмір інфляції в країні.
Капітальні інвестиції – це інвестиції, вартість яких збільшується протягом
певного періоду часу. Пізніше ця інвестиція (в нашому випадку підприємство)
перетворюється на фінанси (продається) і власник починає використовувати ці
фінанси для власних потреб.

Інвестиції
Грошовий потік Капітал Змішаний вид

Рисунок 1. Види інвестицій
Джерело: розроблено за [4]

Кожному виду інвестицій відповідають різні інвестиційні стратегії.
Однією зі стратегій є створення активів системи особистих фінансів, постійно
генеруючи грошовий потік. Інша стратегія полягає у створенні активів, вартість
яких з часом зростає. В ідеалі можна створити активи, які не тільки генерують
грошовий потік, але й збільшують вартість з часом [5]. Кожна інвестиційна
стратегія має свою специфіку і вимагає певних вимог та конкретні управлінські
рішення. Управління інвестиціями грошових потоків здійснюється шляхом
моніторингу грошових потоків, які вони генерують. До витрат, пов’язаних з
інвестиціями в грошовий потік, також варто включити податки, які сплачені
власником бізнесу, пов’язані з цією інвестицією та отримані доходи. Усі
рішення у випадку інвестування грошових потоків приймаються лише для того,
щоб гарантувати вищий грошовий потік, ніж є витрати. Здається, вартість
інвестицій стає менш важливою.
Додатковою вимогою в цьому випадку є те, що прибуток, отриманий
компанією, повинен бути конвертований у гроші, і ці гроші виплачуються у
вигляді дивідендів або іншим способом (залежно від типу компанії) власнику
компанії. Тому в даному випадку формулюють внутрішньокорпоративні
фінанси.
Мета фінансового менеджменту формулюється за допомогою поняття
виплачуваних грошей (дивідендів). Іншими словами, компанія має на меті
працювати прибутково та отримати достатню рентабельність і виплатити гроші
у формі девідентів після перетворення їх на прибуток [7].
Управління капітальними інвестиціями здійснюється шляхом
спостереження за зростанням їх вартості. Метою цієї інвестиції є прагнення до
постійного збільшення вартості інвестиції (підприємства).
114
Це означає, що капіталовкладення у цьому випадку виплата грошей
(дивідендів) не є основною метою. Власник більш схильний зберігати отримані
прибутки в компанії для її розширення, і в результаті вартість підприємства
збільшиться. Слід зазначити, що вимірювання ефективності таких інвестицій в
середині підприємства є доволі складним процесом, адже виміряти зовнішню
вартість компанії або потенційну ціну продажу компанії досить важко. В цьому
випадку можна, наприклад, застосувати показник чистої вартості компанії, що
дасть змогу хоча б мінімально оцінити статки підприємства.
Змішані інвестиції – це інвестиції, які створюють грошовий потік і
водночас збільшують вартість. Ці компанії є найкращими з точки зору
корисності, оскільки вони генерують як грошовий потік, так і вартість.
Прикладом такого інвестування можуть бути компанії з нерухомості, які
майно здають в оренду (грошові надходження) і збільшуються в ціні під час
економічного піднесення. Управління таким бізнесом вимагає більшої уваги. В
першу чергу таке вкладення слід розглядати як капітальне вкладення, оскільки
його вартість може не тільки збільшуватися, а й зменшуватися. У випадку
зменшення потрібно приймати рішення щодо можливого продажу. Якщо так, то
коли і за яких умов це передбачається зробити також необхідно врахувати всі
витрати та майбутні податки, які доведеться сплатити після продажу компанії.
Варто зазначити, щодо ефективні інвестиції лиш тоді, коли вони
економічно вигідні для власника протягом відносно тривалого часу, іншими
словами, нові вимоги компанії до сталого розвитку не чітко підкреслені. В
ідеальному випадку рішення про припинення діяльності компанії або передачу
її іншим особам, власники бізнесу повинні діяти на розсуд, не відчуваючи
жодного впливу негативних зовнішніх факторів, таких як платоспроможність
компанії або інші проблеми. Враховуючи цей дуже важливий аспект можна
сформулювати глобальну мету корпоративних фінансів. Отже, це створення
стійких економічних вигод для власників компанії. Крім того варто зазначити
основні аспекти корпоративних фінансів:.
По-перше, прямими, єдиними та реальними бенефіціарами переваг, які
надає підприємство, є її власники.
По-друге, варто чітко визначити мету: чи це гонитва за прибутком чи
нарощення вартості капіталу підприємства.
Третій аспект, особливо очевидний останніми роками, – економічна
стійкість підприємства та безперервна діяльність в умовах мінливості
економіки.
Отже, підсумовуючи вище сказане можна виділити глобальні фінансові
цілі підприємства (рисунок 2.).
Таке виділення трьох проміжних цілей і розкриття пріоритетів дозволило
б з іншого боку оцінити прийняті рішення і уникнути подібних ситуацій, де
екологічні фактори «приносяться в жертву» заради короткострокової вигоди.
Після підсумовування цілей управління фінансами компанії таким чином
стає зрозуміло виділяється вимога стійкості компанії, яка проявляється в
безперервності діяльності. При такій системі управління підприємством
глобальні та проміжні цілі потрібно узгоджувати один з одним, а управлінські
115
рішення в компанії прийматися беручи до уваги вже не короткий період
майбутнього, а багато років, а може, й десятиліть вперед.

Стійкі економічні вигоди для
власників
Нарощення «вартості» компанії Безперервність діяльності
Формування грошового потоку
(дивідендів)

Рисунок 2. Глобальні фінансові цілі підприємства
Джерело: розроблено за [6]

У свою чергу, проміжні цілі нижчого рівня слід далі деталізувати в
конкретних стратегіях, які показують, як можна досягти економічної вигоди.
Наприклад, як можна реалізувати бажання власників отримати економічну
вигоду від розвитку компанії? За рахунок послідовного підвищення вартості
компанії. Це проміжна мета і її можна виміряти шляхом оцінки ринкової ціни
компанії (рівня капіталізації) на певний момент або (за допомогою внутрішніх
показників компанії) – збільшення власного капіталу компанії. Прагнення
власників до економічної вигоди у вигляді грошового потоку (дивідендів)
реалізується, коли компанія заробляє достатній прибуток і та має правильне
управління грошовими потоками.
Зазвичай економічні вигоди вважаються реалізованими, коли власник
компанії отримує від компанії більше грошей, ніж він у неї інвестував. Ця
користь може реалізовуватися шляхом постійного створення грошового потоку
для власників (шляхом виплати дивідендів) та/або одноразової суми грошей,
отриманої від продажу компанії).
При аналізі аспекту стійкості діяльності компанії виникає проблема
інтерпретації та вимірювання цього поняття. Основна концепція концепції
стійкості описується як здатність об’єкта зберігатися в постійно мінливому
середовищі в середовищі. Коли йдеться про фінанси компанії, це поняття слід
розуміти як здатність підприємства підтримувати свій фінансовий стан на
належному рівні, щоб підприємство могло гарантувати довгострокові фінансові
очікування власників компанії [7].
При цьому слід наголошувати не лише на виживанні підприємства як
об’єкта управління (безперервної діяльності), а й на належному підтриманні
його фінансової спроможності з метою безперервної виплати коштів
(дивідендів) власникам або отримання відповідної суми готівки від продажу
бізнесу.
116
Зі сказаного можна зробити висновок, що стійкість у контексті
корпоративних фінансів може вимірюватися за допомогою параметрів часу та
вартості. Іншими словами, управління фінансами компанії в поточних умовах,
на додаток до вже використовуваних розмірів грошового потоку або вартості
компанії, необхідно ввести додатковий вимір - період, протягом якого має бути
забезпечена величина, виміряна в розмірах досягнення мети. Це означає, що
якщо власники розглядають компанію як інвестицію в грошовий потік, з точки
зору сталого розвитку компанія повинна працювати принаймні до тих пір, поки
початкові інвестиції окупляться.
Незважаючи на те, що управління будь-яким бізнесом включає в себе
багато проміжних цілей - головна з них – в сучасних умовах господарювання
все ж таки залишається – отримання прибутку. Управління фінансами бізнесу
допомагає робити це ефективніше. Це абсолютно нормально, враховуючи, що
головною метою кожної компанії є підвищення доходів для її акціонерів у
довгостроковій перспективі
Незалежно від того, наскільки успішним чи неуспішним є бізнес,
правильний фінансовий менеджмент завжди може сприяти кращим фінансовим
результатам компанії. Корпоративний фінансовий менеджмент може включати
наступні напрямки [8]:
1. Розрахунок фінансових показників і їх порівняння з іншими
подібними підприємствами можуть допомогти ефективніше управляти багатьма
ресурсами та краще контролювати витрати; більш ефективне управління
оборотним капіталом.
2. Для досягнення мети також необхідно управління як
матеріальними, так і фінансовими вкладеннями. Вибір і оцінка найбільш
ефективних вкладень, використання вільних коштів на інвестиції повинні бути
прораховані і точно оцінені.
3. Бюджетування також залишається популярним інструментом
фінансового менеджменту, але поступово втрачає свою привабливість. Це тому,
що часто важко передбачити багато обставин, і це споживає багато ресурсів.
Однак бюджетування приносить користь одним підприємствам більше, іншим –
менше.
4. Фінансування капіталу підприємства є одним із найважливіших
завдань фінансового менеджменту підприємства. Використовуваний капітал
може бути як власним, залученим від нових випусків акцій, так і позиковим.
Вибір найбільш ефективної структури капіталу та отримання фінансування на
найкращих умовах є складним завданням у сфері корпоративних фінансів, але
воно також може мати значний вплив на прибутки акціонерів.
5. Контроль ризиків діяльності підприємства невіддільний від
управління фінансами. Це може включати не лише управління ризиком
фінансової ефективності, а й управління всіма операційними ризиками,
оскільки будь-який вплив операційного ризику може мати значний вплив на
фінанси компанії.
6. Розвиток компанії шляхом поглинань також пов’язаний з
фінансовим менеджментом компанії. Такий розвиток можна класифікувати як
117
інвестиції, але це не звичайні фінансові інвестиції чи інвестиції в матеріальні
активи, що використовуються в діяльності, а ці інвестиції є стратегічними
придбаннями контрольних пакетів інших компаній з метою збільшення частки
ринку або виходу на нові ринки.
Висновки і перспективи подальшого дослідження даної теми. Отже,
можна зробити висновок, що в сучасних умовах при формулюванні мети
управління фінансами підприємства і управлінні самими фінансами
підприємства вже недостатньо обмежуватися формулюванням однорівневих
цілей. З метою управління фінансами компанії таким чином, щоб компанія
виконувала свою функцію власника компанії у системі особистих фінансів
доцільно сформулювати ієрархічну систему корпоративних фінансових цілей, у
якій глобальна фінансова ціль була б конкретизована за допомогою
специфічних фінансових цілей нижчого рівня. У свою чергу згодом цілі
повинні бути конкретизовані до рівня показників, що описують діяльність і
стан компанії.

Список літератури
1. Гетьман О. О., Шаповал В. М. Економіка підприємства: Навч. посіб.
2-ге видання. К.: Центр учбової літератури, 2010. 488 с.
2. Зятковський І. В. Фінанси підприємств: Навч. Посібник. 2-ге вид.,
перероб. і доп. К: Кондор, 2003. 364 с.
3. Karadag, H. Financial management challenges in small and medium-
sized enterprises: A strategic management approach. EMAJ: Emerging Markets
Journal. 2015. Vol. 5(1). Pp. 26–40.
4. Карлін М. І., Борисюк О.В. Управління державними фінансами:
[навч. посібн.]. Луцьк : ПП Іванюк , 2013. 273 с.
5. Близнюк О. П., Горпинченко А.П. Класифікація джерел формування
фінансових ресурсів підприємства. Вісник Міжнародного слов'янського
університету. Сер. : Економічні науки. 2013. Т. 15, № 2. С. 52–58.
6. Волинчук Ю. Особливості формування та використання фінансових
ресурсів підприємств. Економічний аналіз. Т., 2013. Вип. 11, ч. 2. С. 96–101.
7. Кнейслер О.В., Шупа Л.З. Теоретико-прагматичні підходи до
визначення фінансових потоків. Наукові записки Національного університету
“Острозька академія”. Серія “Економіка”: збірник наукових праць. Острог:
Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2015. Вип. 28.
С. 113–118.
8. Сарана Л.А., Білан О.В., Бітюк І.М. Управління ризиками
підприємства в сучасних умовах господарювання. Збірник наукових праць
Національного авіаційного університету. Проблеми системного підходу в
економіці. Київ, 2022. Вип. 2 (82). С. 107–112.

118
Додаток Б
Оцінка сфер застосування моделей в діагностиці кризового стану та загрози
банкрутства підприємства
Ступінь оцінки моделлю напрямку
діагностики
Дослідж
ення
Класифікація
Загальн фак- Аналіз
моделей за Оцінка
№ Характеристики а торів та можлив
Назва моделі засобами парамет
п/п моделей оцінка причин остей
обробки рів
стану кризови під-
інформації кризово
підприє х явищ приємст
го стану
мства на ва
підприє
мстві
1 2 3 4 5 6 7 8
1. Модель Розрахунок Автоматизов ++ + - +
Альтмана показників, що ана
охоплюють основні
напрямки
фінансового аналізу
2. Агрегатна Розрахунок власних Автоматизов + + + +
(балансова) обігових коштів, ана
модель джерел формування
запасів, запасів і
витрат та їхнє
порівняння
3. Використання На основі аналізу Автоматизова + ++ + +
матриць результатів на
фінансової господарської та
рівноваги фінансової
діяльності
4. Інтегральний Оцінка складових Автоматизова + + + +
графічний платоспроможності на
підхід
(Ведерникова
П.Ю.)
5. Модель Бівера Базується на Автоматизова + + + +
дослідженні на
грошових потоків
підприємства
6 Дискримінант Інтегральна оцінка Автоматизова ++ + - +
ні моделі фінансового стану на
Терещенка підприємства з
О.О. врахуванням
галузевої
приналежності
7. Методичні Виявлення ознак Автоматизова + + - +
рекомендації неплатоспроможно на
міністерства сті, приховування
119
економіки чи доведення до
(Наказ №10 банкрутства
від 17.01.01)
8. Оцінка Встановлюється Не ++ + + +
шляхом нормативні автоматизова
побудови значення фін. на
рейтингових показників, їхня
систем за А.П. тенденція, та
Градовим та діапазон зміни
Б.І. Кузіним
9. Вартісний Порівняння Не ++ + + ++
метод оцінки вартостей автоматизова
підприємства, на
розрахованих
різними методами
10. Методика В.В. Дворівнева система Не + ++ + +
Ковальова показників, де автоматизова
перший рівень – на
несприятливі
поточні значення
показників свідчить
про можливі в
майбутньому
значні фінансові
ускладнення, в
тому числі і
банкрутство;
другий рівень –
несприятливі
значення
показників не
дають підстави
розглядати
поточний
фінансовий стан як
критичний
13. Метод аналізу Визначення ЖЦП Не ++ ++ + ++
життєвого автоматизова
циклу на
підприємства
14. SWOT- аналіз Вивчення існуючих Не - + + ++
на ринку переваг та автоматизова
загроз на
Максимальна ступінь оцінки за напрямками діагностики ++ ++ ++ ++

120
Додаток В

ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets