ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9346| Title: | Активізація інноваційної діяльності малих підприємств як тригер конкурентноздатності ( на матеріалах ФОП Синіков А.А., м.Черкаси) |
| Authors: | Павловська, Анна Станіславівна Бехер, Крістіна Костянтинівна |
| Keywords: | Інновації, управління, інноваційна діяльність, конкурентоспроможність |
| Issue Date: | 2024 |
| Abstract: | Об’єкт дослідження: процес активізації інноваційної діяльності малих підприємств України як тригер конкурентноздатності. Предмет дослідження: інноваційна діяльність малого та середнього бізнесу на прикладі ФОП СИНІКОВ А.А. Мета роботи полягає в стимулюванні інноваційної діяльності малого бізнесу як фактор забезпечення конкурентної переваги підприємства з урахуванням світового досвіду в цій галузі. Завданням роботи є: Вивчення теоретичних основ стимулювання інноваційної діяльності малого бізнесу; Ознайомлення із світовим досвідом та проблемами впровадження інновацій в умовах ринкової економіки; Поглиблення та закріплення питань щодо сутності інноваційної діяльності МСБ, методики оцінювання інноваційного потенціалу; Вивчення господарської діяльності підприємства; Аналіз інноваційної діяльності досліджуваного підприємства; Розробка заходів з підвищення ефективності інноваційної діяльності с урахуванням світового досвіду; Оцінка ефективності запропонованих заходів. При написанні роботи використовувалися графічний метод, метод аналізу і синтезу, порівняльних характеристик, математичне моделювання, метод групування та інші методи. За результатами дослідження сформульовано основні теоретичні аспекти сутності інноваційної діяльності підприємства, вивчено світовий досвід стимулювання інноваційної діяльності малого та середнього бізнесу, проаналізовано виробничо-господарську та інноваційну діяльність підприємства, проведена оцінка інноваційної діяльності підприємства; встановлено, що впровадження інноваційних проектів на підприємстві підвищить результати його діяльності. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9346 |
| Appears in Collections: | 073 Менеджмент (Управління інноваційною діяльністю) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Диплом Бехер2024.pdf Restricted Access | 1.33 MB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет економіки та управління
Кафедра менеджменту та бізнес-адміністрування
Допущено до захисту
В.о. завідувача кафедри
к.і.н., доц. Білик О.А._____________
____________________________________
«_____»_______________________ 2024 р.
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА
НА ТЕМУ:
АКТИВІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ
ЯК ТРИГЕР КОНКУРЕНТНОЗДАТНОСТІ ( НА МАТЕЛІАЛАХ ФОП
СИНІКОВ А.А., М.ЧЕРКАСИ)
Галузь знань: 07 Управління та адміністрування
Спеціальність: 073 Менеджмент
Освітня програма: «Менеджмент»
Рівень вищої освіти: другий (магістрський)
Форма навчання: денна
Група УІДМ-23
Виконавець роботи:
«____»___________ 2024 р. _______________ Крістіна БЕХЕР
(підпис) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)
Керівник роботи:
«____»__________ 2024 р. _________ Д.е.н., проф. Анна ПАВЛОВСЬКА
(підпис) (Вчене звання, ім’я та ПРІЗВИЩЕ)
Черкаси 2024
2
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕС-АДМІНІСТРУВАННЯ
Галузь знань «07 Управління та адміністрування»
(код, назва)
Спеціальність 073 «Менеджмент»
(код, назва)
Освітня програма «Управління інноваційною діяльністю»
ЗАТВЕРДЖУЮ:
В.о. завідувача кафедри
к.і.н., доц. Білик О.А._____________
____________________________________
«_____»_______________________ 2024 р.
ЗАВДАННЯ
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА
ЗДОБУВАЧУ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Бехер Крістіна Костянтинівна
(ім’я та ПРІЗВИЩЕ)
1. Тема роботи НА ТЕМУ: АКТИВІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ТРИГЕР КОНКУРЕНТНОЗДАТНОСТІ (НА
МАТЕЛІАЛАХ ФОП СИНІКОВ А.А., М.ЧЕРКАСИ)
Керівник роботи Д.е.н., проф. Анна ПАВЛОВСЬКА,
(Вчене звання, ім’я та ПРІЗВИЩЕ)
затверджені наказом від «27» вересня 2024 року №289/04
2. Вихідні дані до роботи: фінансові документи ФОП СИНІКОВ А.А. за 2021 –
2023 рр.; періодичні видання та друковані літературні джерела.
3. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно
розробити).
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ТРИГЕР
КОНКУРЕНТНОЗДАТНОСТІ; РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ФОП СИНІКОВ А.А.; РОЗДІЛ ІІІ. .ШЛЯХИ АКТИВІЗАЦІЇ
ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФОП СИНІКОВ А.А.
4. Консультанти розділів роботи:
Підпис, дата
Прізвище, ініціали та посада
Розділ завдання завдання
керівника
видав прийняв
1 Проф. Павловська А.С.
2 Проф. Павловська А.С.
3 Проф. Павловська А.С.
5. Дата видачі завдання _____________________________________
3
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН
№ Назва етапів підготовки Строк виконання Примітка
п/п кваліфікаційної роботи магістра етапів роботи
Вибір напряму дослідження. виконано
1 Складання попереднього плану 10.09.2024
роботи.
Опрацювання літературних джерел. виконано
2 20.09.2024
Підготовка та групування матеріалів.
Затвердження плану. Підготовка виконано
3 25.09.2024
теоретичного розділу.
Доопрацювання теоретичного розділу. виконано
4 Аналіз даних, необхідних для 30.09.2024
написання аналітичного розділу.
5 Підготовка аналітичного розділу. 2.10.2024 виконано
6 Доопрацювання аналітичного розділу. 5.10.2024 виконано
Підготовка та написання виконано
7 8.11.2024
розрахункового розділу роботи.
8 Розрахунок пропозицій. 20.11.2024 виконано
Доопрацювання розрахункового виконано
9 25.11.2024
розділу.
10 Підготовка висновків по роботі 27.11.2024 виконано
11 Оформлення роботи 29.11.2024 виконано
Подання завершеної роботи на виконано
12 30.11.2024
кафедру
Студент ______ Крістіна БЕХЕР
( підпис ) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)
Керівник роботи _______ Анна ПАВЛОВСЬКА
( підпис ) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)
4
АНОТАЦІЯ
АКТИВІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ
ПІДПРИЄМСТВ ЯК ТРИГЕР КОНКУРЕНТНОЗДАТНОСТІ ( НА
МАТЕЛІАЛАХ ФОП СИНІКОВ А.А., М.ЧЕРКАСИ)
Робота містить 95 сторінок, 28 таблиць, 15 рисунків, список використаної
літератури з 72 найменувань.
Об’єкт дослідження: процес активізації інноваційної діяльності малих
підприємств України як тригер конкурентноздатності.
Предмет дослідження: інноваційна діяльність малого та середнього
бізнесу на прикладі ФОП СИНІКОВ А.А.
Мета роботи полягає в стимулюванні інноваційної діяльності малого
бізнесу як фактор забезпечення конкурентної переваги підприємства з
урахуванням світового досвіду в цій галузі.
Завданням роботи є: Вивчення теоретичних основ стимулювання
інноваційної діяльності малого бізнесу; Ознайомлення із світовим досвідом та
проблемами впровадження інновацій в умовах ринкової економіки;
Поглиблення та закріплення питань щодо сутності інноваційної діяльності
МСБ, методики оцінювання інноваційного потенціалу; Вивчення господарської
діяльності підприємства; Аналіз інноваційної діяльності досліджуваного
підприємства; Розробка заходів з підвищення ефективності інноваційної
діяльності с урахуванням світового досвіду; Оцінка ефективності
запропонованих заходів.
При написанні роботи використовувалися графічний метод, метод
аналізу і синтезу, порівняльних характеристик, математичне моделювання,
метод групування та інші методи.
За результатами дослідження сформульовано основні теоретичні аспекти
сутності інноваційної діяльності підприємства, вивчено світовий досвід
стимулювання інноваційної діяльності малого та середнього бізнесу,
проаналізовано виробничо-господарську та інноваційну діяльність
підприємства, проведена оцінка інноваційної діяльності підприємства;
встановлено, що впровадження інноваційних проектів на підприємстві
підвищить результати його діяльності.
Одержані результати можуть бути використані в практичній діяльності
ФОП СИНІКОВ А.А., так як їх впровадження є економічно доцільним.
Рік захисту роботи – 2024
Підпис слухача _______________ Крістіна БЕХЕР
Дата ________________________
5
ЗМІСТ
ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ 8
ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ТРИГЕР
КОНКУРЕНТНОЗДАТНОСТІ
1.1 Необхідність розвитку та проблеми впровадження інновацій в умовах 8
ринкової економіки
1.2 Світовий досвід стимулювання розвитку інноваційної діяльності 28
малого та середнього бізнесу
1.3 Управління інноваційним проектом як шлях удосконалення 34
інноваційної діяльності
1.4 Методика оцінки інноваційного потенціалу компанії 41
Висновки до розділу 1 48
РОЗДІЛ 2 ДОСЛІДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 50
ФОП СИНІКОВ А.А.
2.1 Організаційно-господарська характеристика діяльності малого 50
підприємства
2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників 52
2.3 Оцінка інноваційної діяльності підприємства 67
Висновки до розділу 2 73
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 74
ФОП СИНІКОВ А.А.
3.1. Розробка заходів з підвищення ефективності інноваційної діяльності с 74
урахуванням світового досвіду
3.2. Податкові інструменти стимулювання розвитку інноваційної 80
діяльності
3.3 Оцінка ефективності запропонованих інноваційно-орієнтованих 89
заходів
Висновки до розділу 3 93
ВИСНОВКИ 94
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 96
6
ВСТУП
Функціонування й розвиток економічних організацій спрямовані на
збереження та зміцнення їхніх ринкових позицій. За умов жорсткої конкуренції
це вдається лише тим із них, які орієнтуються на високі стандарти діяльності й
постійно дбають про забезпечення своїх конкурентних переваг через залучення
різноманітних інновацій. У цих умовах особливої гостроти набуває
необхідність розвитку підприємницької активності, діяльність підприємств і
організацій, спрямованих на споживача, і кінцевий результат – прибуток.
Підвищення інноваційної складової національних галузей і виробництв
повинно стати найважливішим пріоритетом України, що повинно знайти
всебічну активну підтримку в діях уряду, впливати на формування
сприятливого внутрішнього і зовнішнього нормативно-правового поля.
Практичне розв’язання проблем, пов’язаних з необхідністю забезпечення
нормальної роботи компаній, не тільки сьогодні, але й у перспективі, залежить
від ступеня освоєння методики стратегічного управління. Світовий досвід
стимулювання розвитку інноваційної діяльності малого та середнього бізнесу
набуває все більшого значення з позиції його залучення через призму
відчизняних особливостей.
З метою формування збалансованого, здатного до самозростання
потенціалу компанії необхідно здійснювати постійний пошук, відбір і
опрацювання найбільш привабливих ідей розвитку підприємства, як по
окремих напрямках його діяльності, так і в цілому з урахуванням інтересів
споживача і взаємодіючих з підприємством сторін. Серед сучасних систем і
моделей стратегічного вимірювання й оцінювання результатів діяльності
підприємства – збалансована система показників Р.Каплана і Д.Нортона,
піраміда результативності С.Мак-Нейра, Р.Лінча і К.Кроса, модель ділової
досконалості Європейського суспільства керування якістю, система показників
відповідальності Ф.Ніколса. Тому тема роботи є актуальною в умовах сучасних
підприємств та, зокрема на ФОП СИНІКОВ А.А.
7
Об’єкт дослідження: процес активізації інноваційної діяльності малих
підприємств України як тригер конкурентноздатності.
Предмет дослідження: інноваційна діяльність малого та середнього
бізнесу на прикладі ФОП СИНІКОВ А.А.
Мета роботи полягає в стимулюванні інноваційної діяльності малого
бізнесу як фактор забезпечення конкурентної переваги підприємства з
урахуванням світового досвіду в цій галузі.
Завданням роботи є: Вивчення теоретичних основ стимулювання
інноваційної діяльності малого та середнього бізнесу; Ознайомлення із
світовим досвідом та проблемами впровадження інновацій в умовах ринкової
економіки; Поглиблення та закріплення питань щодо сутності інноваційної
діяльності МСБ, основних джерел забезпечення її розвитку, розгляд стратегій
інноваційного розвитку та методики оцінювання інноваційного потенціалу;
Вивчення господарської діяльності підприємства; Аналіз інноваційної
діяльності досліджуваного підприємства; Розробка заходів з підвищення
ефективності інноваційної діяльності с урахуванням світового досвіду; Оцінка
ефективності запропонованих заходів на ФОП СИНІКОВ А.А.
Метод дослідження: описовий, порівняльний, статистичний аналіз,
системний аналіз, методи проектного аналізу. За результатами дослідження
сформульовано основні теоретичні аспекти сутності інноваційного потенціалу
та джерел забезпечення його розвитку, проаналізовано виробничо-господарську
діяльність підприємства, встановлено, що впровадження інноваційних проектів
на підприємстві підвищить результати його діяльності.
За результатами дослідження сформульовано основні теоретичні
аспекти сутності інноваційної діяльності підприємства, проаналізовано
виробничо-господарську та інноваційну діяльність підприємства, проведена
оцінка інноваційної діяльності підприємства; встановлено, що впровадження
інноваційних проектів на підприємстві підвищить результати його діяльності.
Одержані результати можуть бути використані в практичній діяльності
ФОП СИНІКОВ А.А., так як їх впровадження є економічно доцільним.
8
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ТРИГЕР
КОНКУРЕНТНОЗДАТНОСТІ
1.1 Необхідність розвитку та проблеми впровадження інновацій в умовах
ринкової економіки
Актуальність інноваційного розвитку економіки, що базується на
активному впровадженні нововведень, оцінки ефективності та визначенні
пріоритетності інвестування в інноваційні проекти викликана тим, що в Україні
в даний час виникла економічна необхідність у розвитку науково-технічного
потенціалу країни. Закладена законодавча основа з системної підтримки
інноваційної діяльності в законопроекті «Про державну підтримку
індустріально-інноваційної діяльності».
Інноваційний розвиток в усьому світі обумовлено необхідністю
постійного підвищення та утримання конкурентоспроможності
підприємствами. При цьому використання інновацій дає підприємствам
можливість ефективно конкурувати на ринку, залучати нових споживачів,
покращувати фінансові результати роботи. Рівень конкурентоспроможності
підприємства найбільш значимо залежить від технологічного рівня
підприємства. Крім того, потрібно враховувати глибину інноваційних процесів
на підприємстві, оскільки до зростання конкурентоспроможності призводять не
всі інновації, а тільки ті, що орієнтовані на нові ринки і супроводжуються
оригінальними розробками [20].
На сьогодні Україна має нестабільний розвиток економіки, насичений
споживчий ринок і багато інших атрибутів розвиненої ринкової економіки. І
тепер нам необхідно виходити на новий рівень розвитку - на інноваційний
рівень, особливістю якого є те, що інновації зачіпають практично всі сторони
ринкових відносин. З одного боку, інноваційна діяльність підприємства є
системою послідовно проведених виробничих і комерційних заходів, де якість
інновацій цілком залежить від стану і техніко-організаційного рівня
9
виробничого середовища. З іншого боку, саме ринок виступає вирішальним
арбітром відбору інновацій. Він відкидає самі пріоритетні нововведення, якщо
вони не відповідають комерційній вигоді та збереженню конкурентних позицій
підприємства [23].
Ключовим фактором розвитку людства починаючи з другої половини ХХ
ст. стали інновації, як наслідок поєднання результатів наукової діяльності та їх
подальшого практичного впровадження у найрізноманітніші галузі суспільної
діяльності. Інноваційна діяльність, під якою розуміється вид діяльності,
пов'язаний із трансформацією наукових досліджень і розробок, інших науково-
технологічних досягнень у новий чи покращений продукт, введений на ринок, в
новий чи покращений технологічний процес, використовуваний у практичній
діяльності, чи новий підхід до соціальних послуг, на сьогоднішній день
залишається чи не найважливішим чинником у забезпеченні ефективної
діяльності, як окремих підприємств так і глобальної економічної системи в
цілому.
Innowatoin (англ.) – утворено з двох слів – латинського «новація»
(новизна, нововведення) і англійського префікса «ін», що означає «в»,
«введення». Тому, у перекладі з англійського «інновація» означає: введення
нового, відновлення [21].
Інновація – це використання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності
(виробництві, економічних, правових і соціальних стосунках, науці, культурі,
освіті тощо) результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок,
спрямованих на удосконалення соціально-економічної діяльності, тобто
використання чогось нового, прогресивного, перспективного. Але це нове,
прогресивне, перспективне не завжди з повною яскравістю проявляється на
поверхні. Його треба виявити, сприйняти, переконатися, довести при
організації фінансування інноваційних проектів, визначити їх привабливість
для інвесторів. Інновація, інноваційний проект є моделлю майбутньої інновації,
поза як кожна інновація повинна працювати на перспективу, прогресивний
розвиток того чи іншого підприємства, галузі, народного господарства в цілому
[15; 21; 39].
10
Результатом інноваційних процесів є нововведення, а їхнє
впровадження в господарську практику визначається як нововведення, тобто з
моменту прийняття до поширення новація здобуває нову якість і стає
інновацією.
Таким чином, інновація – це нововведення, пов'язане з науково-технічним
прогресом (НТП) і, що полягає у відновленні основних фондів і технологій, в
удосконалюванні управління й економіки підприємства. У ринкових умовах
інновації охоплюють всю економіку, включаючи продуктивні сили (засоби
виробництва, навчання працівників) і виробничі відносини (форми і методи
управління, поділу, спеціалізації і кооперації праці). До інноваційної діяльності
також відносять роботи тривалого характеру зі створення і реалізації
інноваційних проектів за участю проектних інститутів і наукових центрів у
масштабах регіонів, галузей чи країни.
У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття
нововведення, новація, нововведення, інновація, що цілком зрозуміло. Будь-які
винаходи, нові явища, види послуг чи методи тільки тоді одержать визнання,
коли будуть прийняті до поширення (комерціалізація), і вже в новій якості вони
виступлять як інновації.
Процес переходу новації в інновації вимагає витрат різних ресурсів,
основними з яких є інвестиції і час. В умовах ринку як системи економічних
«відносин купівлі-продажу товарів», у рамках якої формуються попит,
пропозиція і ціна, основні компоненти інноваційної діяльності – це новації,
інвестиції й інновації. Виходячи із визначення поняття інновації і завдань, що
стоять перед інноваціями порівняно із «звичайними» інвестиційними
проектами, реалізація інновацій має наступні принципові особливості:
- вищий ступінь невизначеності параметрів проекту (прогнозованих
результатів, термінів розробки і реалізації, витрат доходів), що суттєво зменшує
достовірність попередньої фінансової оцінки проекту. Це вимагає додаткових
критеріїв відбору, що ґрунтуються на зборі великої кількості необхідної
інформації, щоб не виконувати додаткової роботи, яка призвела би до
зростання витрат на розробку проекту;
11
- орієнтація на довгострокові результати, що вимагає суворого підходу
до прогнозування результатів та до врахування фактору часу;
- необхідність залучення висококваліфікованих досвідчених наукових
фахівців;
- можливість припинення реалізації проекту без суттєвих втрат
матеріальних і грошових ресурсів. Причини припинення реалізації проекту
можуть бути різні, наприклад, неможливість подальшого фінансування
проекту, виявлення прорахунків ефективності чи доцільності інновації тощо;
- висока ймовірність отримання вищих результатів проекту, які не
очікувались, проте мають комерційну привабливість. Це дає можливість
розраховувати на швидку дифузію проекту і на потенційно високі прибутки.
Враховуючи ці принципові особливості щодо розробки і впровадження в
практичну діяльність інновацій, підприємство-інноватор оцінює свої виробничі
(ресурсні) та фінансово-економічні можливості і вибирає найпривабливіший з
його точки зору проект інновацій. Аналізує кон'юнктуру ринку, діагностує
виробничі потужності і асортимент продукції, адміністративно-управлінський
та науково-технічний персонал фірми.
Необхідний підприємству варіант нововведення повинен задовольняти
декілька основних критеріїв, найголовнішими серед яких є ринковий потенціал
та розмір очікуваного прибутку. Виходячи із таких вимог в сучасних умовах,
коли виконуються комп'ютерні розрахунки привабливості проектів, в
американських фірмах використовують до 30 критеріїв відбору проекту. Вибір
здійснюється на основі системи бальної оцінки запропонованих результатів з
урахуванням коефіцієнтів вагомості кожного з критеріїв [20].
При визначенні привабливості проекту, інвестор надає важливого
значення таким фінансово-економічним фактором: сумі інвестицій, терміну
окупності, рентабельності і ефективності, чистому доходу. Особливого
значення ці показники набувають при залученні стратегічного інвестора
фінансової установи, яка спроможна профінансувати інновацію.
12
Однак бувають випадки, коли фінансово-економічні фактори
відіграють не головну роль, а другорядну: наприклад, при реалізації
екологічних інноваційних програм або програм у культурно-освітній
діяльності, які майже завжди є збитковими.
Таким чином, інвестиційна привабливість інноваційного проекту
залежить як від фінансово-економічних, так і від позаекономічних факторів. В
усіх випадках фінансова політика в інноваційній діяльності пов'язана з
мобілізацією капіталу і, виходячи із життєвих циклів інновацій, на початковій
стадії інноваційної діяльності необхідно забезпечити інвесторів необхідним
капіталом, оскільки цикл створення інновацій є збитковим. Після мобілізації
капіталу для інноваційної діяльності необхідно забезпечити розгортання
наукових розробок з метою отримання науково-технічної інформації. Після
цього наступає етап матеріалізації цієї інформації, розробка технологічного
процесу, створення досліджених взірців, доведення до серійного виробництва.
З виходом на ринок інновація стає прибутковою, наступає зрілість. На етапі
зрілості підприємство отримує максимальні прибутки і має можливість
забезпечити нагромадження капіталу, який не можна використати в
інноваційній діяльності [32].
Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність колективу,
спрямована на забезпечення доведення науково-технічних ідей, винаходів
(новацій) до результату, придатного до практичного застосування та реалізації
їх на ринку з метою задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних
товарах і послугах. У статті 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність»
інноваційна діяльність визначається як «одна з форм інвестиційної діяльності»,
що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного
прогресу у виробництво і соціальну сферу. Ця діяльність охоплює:
- випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;
- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
- реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими
строками окупності витрат;
13
- фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних
змін у стані продуктивних сил;
- розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології,
призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища.
Виділяють наступні види інноваційної діяльності:
- проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на
створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;
- розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових
видів техніки і технології;
- розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій,
призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;
- технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво
нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння
виробництва нової продукції або впровадження нової технології.
Інноваційна діяльність пов'язана з трансформацією наукових досліджень і
розробок, винаходів і відкриттів у новий продукт або новий технологічний
процес, які впроваджуються у виробничий процес, або в новий підхід до
соціальних послуг. Інноваційна діяльність передбачає створення цілого
комплексу наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних
заходів, які у своїй сукупності ведуть до створення інновації «під ключ», тобто
повністю готової до реалізації на ринку.
Основою інноваційної діяльності на підприємстві є освоєння
(комерціалізація) нових видів продукції або методів її виробництва, доставки і
реалізації. Визначаючи напрями інноваційної діяльності, керівництво фірми
вирішує, на чому зосереджувати увагу: на продуктових чи технологічних
інноваціях. При цьому важливо, хто є «ініціатором» інновації: споживач,
постачальник чи конкурент.
Інноваційна діяльність у повному обсязі має комплексний, системний
характер і охоплює такі види роботи, як пошук ідей, ліцензій, патентів, кадрів,
організацію дослідницької роботи, інженерно-технічну діяльність, яка об'єднує
14
винахідництво, раціоналізацію, конструювання, створення інженерно-
технічних об'єктів, інформаційну та маркетингову діяльність. Усе це створює
прогресивні умови для інноваційного розвитку та активізації інноваційних
процесів. Тобто інноваційна діяльність розглядається як сукупність робіт, які
виконуються певними організаційними структурами від зародження ідеї, її
розроблення і до комерціалізації в умовах конкуренції. [13]
Необхідно відзначити, що на інноваційну діяльність впливає ряд
факторів, які можна розбити на наступні групи:
- техніко-економічні;
- організаційно-управлінські;
- юридичні;
- соціально-психологічні.
При цьому вплив даних факторів може носити як стимулюючий так і
стримуючий характер.
Здійснення управління інноваційною діяльністю в цілому включає:
- розробку планів та програм інноваційної діяльності;
- нагляд за розробкою нової продукції та технології, її впровадження;
- розгляд програм розробки нової продукції та технології;
- забезпечення єдиної інноваційної політики та координації;
- забезпечення фінансовими та матеріальними ресурсами програм
інноваційної діяльності;
- затвердження тимчасових цільових груп для комплексного вирішення
інноваційних проблем – від ідеї до серійного виробництва продукції. [33].
Інновації на сучасному етапі розвитку економіки стають головним
засобом збереження конкурентоспроможності і стають невід'ємною частиною
підприємницької діяльності. Управління нововведеннями здійснюється
паралельно з управлінням діючим традиційним виробництвом. Але методи
управління інноваціями відрізняються від методів управління традиційним
виробництвом, оскільки інноваційні процеси спрямовані на створення раніше
15
неіснуючих продуктів, якісне оновлення виробничих сил та виробничих
відносин.
Слід враховувати, що час постійно знецінює існуючі продукти та
технології, тому для уникнення технологічного відставання нововведення слід
прогнозувати і займатися ними постійно, а не тільки тоді, коли настають
критичні обставини. Продуктові, технологічні та організаційні нововведення
взаємопов'язані, тому проводити їх треба комплексно. Отже, головними
принципами управління нововведеннями є:
- принцип безперервного прогнозування інноваційної ситуації;
- принцип системного впровадження новин у взаємопов'язаних сферах
підприємницької діяльності;
- принцип поєднання інвестицій з інноваціями;
- принцип поєднання фінансового та інженерного аналізу
результативності нововведень.
Якщо гроші на нововведення взяті з бюджетних коштів, будь-які
нововведення з мінімальним прибутком підприємству вигідні. В умовах
самофінансування гроші для реалізації науково-дослідних розробок беруться з
обігових коштів підприємства, тому інноваційний менеджер повинен шукати
переконливі аргументи, обґрунтувати необхідність нововведень та відповідних
капітальних вкладень у майбутній розвиток підприємства для збереження ним
гідного місця на ринку товарів і послуг [53].
Період час від зародження ідеї, її розробки до впровадження інновації
називають життєвим циклом нововведення. З врахуванням послідовності
проведення робіт життєвого циклу нововведення всю цю діяльність
розглядають як інноваційний процес. Основним товаром ринку нововведень є
науковий та науково-технічний результат – продукт інтелектуальної діяльності,
на який діють авторські права, оформлені згідно з діючим міжнародним правом
та чинним законодавством України.
16
Розвиток ринку та конкуренція не тільки стимулюють, але й
заставляють комерційні організації приймати участь у формуванні ринку
нововведень за наступними направленнями:
- розвиток особистої наукової, науково-технічної та експериментальної
бази для проведення науково-дослідних робіт;
- проведення досліджень на коопераційних засадах з іншими
організаціями;
- оформлення замовлень на проведення науково-дослідних чи
експериментальних робіт з іншою організацією:
- придбання ліцензій на право виробництва товарів чи послуг:
- купівля готового виробу, технології, ноу-хау та іншої інтелектуальної
власності;
- придбання нематеріальних активів шляхом випуску акцій, облігацій,
іноземного капіталу та організація спільного виробництва.
Основною умовою формування ринку інновації є об'єми інвестицій як у
сфері наукової, так і науково-технічної діяльності. Враховуючи протяжність
інноваційного процесу 3-5 років, головну роль відіграють довгострокові та
середньострокові інвестиції, які забезпечують фінансування новацій на протязі
всього життєвого циклу. Інноваційна діяльність спрямована на практичне
використання наукового, науково-технічного результату й інтелектуального
потенціалу з метою одержання нової чи радикально поліпшеної виробленої
продукції, технології її виробництва і задоволення платоспроможного попиту
споживачів у високоякісних товарах і послугах, удосконалення соціального
обслуговування. Інноваційний процес можливо розглядати з різних позицій та з
різним ступенем деталізації:
- паралельно-послідовне виконання науково-технічної інновації,
виробничої діяльності і маркетингу;
- у вигляді тимчасових етапів життєвого циклу інновації від виникнення
ідеї до її розробки на впровадження;
17
- як процес фінансування та інвестування розробки на впровадження і
розповсюдження нового виду продукту або послуги.
Таким чином інноваційний процес полягає в одержанні комерціалізації
винаходів, нових технологій, видів продукції та послуг, рішень організаційно-
технічного, економічного, соціального та інших результатів інноваційної
діяльності.
Інноваційний процес здійснюється в чотири стадії (табл. 1.1):
Таблиця 1.1 – Стадії інноваційного процесу
І. Фундаментальні дослідження в академічних інститутах,
вищих навчальних закладах, спеціалізованих лабораторіях.
Бюджетне фінансування на безповоротній основі.
II. Дослідження наказового характеру. Проводяться в усіх
наукових організаціях І фінансуються як з бюджету, так і за
рахунок замовників. Дослідження не завжди пророкуються і
носять тому ризиковий характер.
Стадії
III. Проводяться дослідно-конструкторські та
інноваційного
експериментальні розробки. Проводяться в підрозділах науково-
процесу
дослідних інститутів, спеціалізованих лабораторіях, підрозділах
великих промислових підприємств. Фінансуються як з
державного бюджету, так і за рахунок замовників, а також за
власні кошти.
IV. Проводиться процес комерціалізації, починаючи із
впровадження у виробництво, виходу на ринок та продажу
продукту.
Джерело: складено за [51; 62]
Невчасне здійснення нововведень призводить до ефекту «футурошоку»,
тобто до такої ситуації, коли обставини спонукають здійснювати різкі зміни в
короткий період часу з великими витратами ресурсів і надзвичайною напругою.
18
Наслідком того може стати не тільки втрата прибутку, а й взагалі руйнування
підприємства або організації [26].
Поступове вичерпання потенціалу будь-якої ідеї і заснованого на ній
нововведення є об'єктивним і викликається моральним зношенням. Тому
необхідно завчасно резервувати кошти на нововведення з поточних прибутків,
вишукувати інші джерела фінансування нововведень і постійно турбуватися
про народження нових ідей розвитку підприємства. Незважаючи на те, що
виявлення межі потенціалу технології є складним процесом, в залежності від
ефективності капіталовкладень у тій чи іншій галузі настає момент, коли
віддача від нововведення зрівняється із середньою віддачею капіталовкладень.
Термін зниження ефективності нововведень коливається в значних межах
і залежить від типу нововведення та його потенціалу. Кращими є нововведення,
що передбачаються вже в проекті підприємства і забезпечують докорінні зміни
в технологічному процесі або випуск на ринок наукоємної продукції з високим
рівнем конкурентної спроможності.
Наведені докази переконують у необхідності постійного оновлення
продукції і виробництва задля уникнення загрози втрати
конкурентоспроможності підприємства і вже згадуваного ефекту футурошоку.
Будь-яке підприємство, що хоче вижити в умовах ринку, зобов’язане мати в
розпорядженні механізм відновлення і володіти процедурами інноваційного
менеджменту [22].
Слід врахувати, що нововведення завжди пов'язані з ризиком, проте
відмова від них є ще більш ризикованою. Дуже часто необхідність оновлення
продукції або технології виникає саме тоді, коли фінансові результати
підприємства виглядають добре і складається помилкове враження, що
підприємство ще довго може існувати в традиційному вигляді. Завдання
інноваційного менеджера полягає в тому, щоб подолати це протиріччя,
переконати керівництво та весь колектив у необхідності змін, якщо є
можливість за рахунок тимчасового зниження доходів забезпечити їх суттєве
зростання в майбутньому. Зменшення доходу від інвестицій в існуючу
19
традиційну технологію спочатку уявляється незначним, але якщо конкуренти
здійснюють прорив у нову технологію, споживачі можуть дуже швидко віддати
переваги новій продукції конкурентів.
Одним з основних суб'єктів інноваційної діяльності є промислові
підприємства, як основний споживач створюваних інновацій. Для розвитку
інноваційної діяльності підприємства, важливе значення мають кількісні та
якісні показники його науково-технічного потенціалу.
Потенціал – джерела, можливості, засоби, запаси, які можуть бути
приведеними в дію, використані для вирішення якоїсь задачі, досягнення певної
цілі, можливості окремої особи, суспільства, держави, підприємства в певній
галузі [30].
Розрізняють потенціал виробничий, економічний, інтелектуальний,
експортний, кадровий (людський), фінансовий, ресурсний тощо.
Ресурси фірми об'єднуються в три групи:
1) Матеріальні ресурси. Сюди відносяться активи, які відображаються в
балансі компанії: основні і оборотні засоби, інвестиції. Матеріальні та
фінансові активи і здібності фірми, якщо їх продуктивно використовувати,
визначають вартість компанії.
2) Нематеріальні активи. Звичайно вони не відображаються у фінансових
документах, але в наші дні їх роль у визначенні вартості фірми зростає. Вони
включають три групи:
- репутаційні активи – торгові та інші марки, наявність яких сприяє
укріпленню довіри споживачів до фірми та її товарів, які проявляються в
підвищених обсягах продаж і, нерідко, в цінових преміях;
- власні технології – включають патенти, авторські права і виробничі
секрети, які дозволяють фірмі з вигодою для себе використовувати унікальні
знання;
- стратегічні активи – це наявні переваги фірми, завдяки яким вона займає
монополістичну позицію або обслуговує унікальний ринок (наприклад, надання
унікальних місць для торгівлі в районах великого скупчення населення тощо).
20
Стратегічні ресурси – це сукупність здібностей (умінь та можливостей)
виробничої системи, зокрема:
- здібності до макроекономічного аналізу ситуації в країні і за її межами;
- здібності до своєчасного виявлення актуальних потреб та запитів
потенційних покупців;
- здібності до аналізу економічної кон’юнктури ринків товарів та послуг,
які дозволяють ефективно, своєчасно і якісно задовольняти виявлені нужди,
потреби і запити;
- здібності до аналізу зон стратегічних ресурсів, а також до аналізу
діяльності груп стратегічного впливу;
- здібності до висування конкурентоспроможних ідей в сфері
конструювання, технології і організації виробництва товарів та послуг, які
користуються попитом на товарних ринках;
- здібності до реалізації конкурентоспроможних ідей в процесі
виробництва товарів та послуг, просування їх на ринок, організації їх
післяпродажного сервісу;
- здібності до підтримання конкурентного статусу фірми (КСФ) за
рахунок управління стратегічними наборами зон господарювання;
- здібності постійно вдосконалювати виробничий потенціал фірми,
тобто розширити її граничні можливості.
3) Людські ресурси. Цінні знання та навички, якими володіють
працівники, а також їх здібності та готовність до спільної діяльності з
іншими членами організації. В зв'язку з постійно зростаючою роллю знань
уміння компанії приваблювати і утримувати у себе висококваліфікованих
працівників все вище оцінюється інвесторами [65].
Організаційні здібності – це вміння фірми використовувати конкретні
можливості, які визначаються ресурсами фірми і здатністю менеджменту
використовувати їх для реалізації обраної стратегії.
Найбільший інтерес становлять здібності фірми до створення
відмінних (від інших) переваг, які називають стрижневими компетенціями
21
організації або здібностями, використання яких робить значний внесок в
створення споживчих цінностей і створює основу для входу на нові ринки.
В Україні рівень інноваційної активності дуже низький, навіть не
дивлячись на величезну зношеність устаткування підприємств. Для успіху
необхідні такі якості нової технології, як адаптивність, гнучкість, здатність до
«вбудованості» в старе виробництво, можливості синергізму, чітка стратегія
НДДКР і наявність патентів і ліцензій на технологію, висококваліфікований
персонал, адекватні організаційно-управлінські структури. Всі ці поняття
звести до яких-небудь єдиним показниками неможливо, тому в ринковій
економіці арбітром і експертом якості технології виступає ринок, а критерієм
усього різноманіття властивостей може бути лише економічна ефективність.
Проаналізуємо сучасний стан національної економіки України з огляду
потенціалу розвитку інноваційної діяльності та проведемо оцінювання
перспектив і перешкод па шляху переходу до інноваційної моделі розвитку.
Спеціалізованими органами державного управління було зроблено
чимало для нівелювання руйнівного впливу, завданого трансформаційною
кризою інноваційній сфері. Проте пріоритетні орієнтири вищих органів влади
постійно знаходилися у сфері вирішення гострих поточних економічних
проблем. Аналізуючи розподіл функцій управління між вищими органами
державної влади, функції міністерств та відомств з питань науково-технічної
інноваційної політики, можна стверджувати, що апарат більшості міністерств
та відомств не налаштований на послідовне проведення інноваційної політики.
Втім, і основні для інноваційної політики Закон «Про інноваційну діяльність»
від 04.07.2002 № 40-IV (остання редакція станом на 05.12.2021) та Закон «Про
пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 08.09.2020 № 3715-
VI (остання редакція станом на 05.11.2022) , сприяючи організації інноваційної
діяльності, все ж оминають її основні аспекти, залишаючи поза увагою основне
питання - базові інновації [11, 26, 55].
Здійснюючи політику регулювання і стимулювання інноваційного
розвитку, держава змушена постійно вирішувати проблему балансу розподілу
22
суспільних ресурсів. Традиційна дилема суспільного вибору встановлення
співвідношення між виробництвом продукції споживчого і виробничого
призначення («гармати чи масло») перетворюється сьогодні на тріаду «гармати,
масло чи наука». Вкладаючи кошти в стимулювання споживчого попиту,
суспільство відволікає їх від інвестиційного й інноваційного напрямів (точніше,
ці кошти використовують на поновлення інвестиційного потенціалу тривалим
шляхом, суттєво втрачаючи обсяг). Проте, як зазначав ще М. Туган-
Барановський, у довгостроковій перспективі саме технологічні зміни формують
сукупний попит. Отже, вкладаючи кошти в інновації, суспільство закладає
основи довгострокової стратегії формування внутрішнього ринку товарів
споживчого та виробничого призначення [1, 16, 45].
Уповільнення (світова фінансова криза) темпів зростання основних
макроекономічних показників супроводжується в українській економіці
нагромадженням макроекономічних диспропорцій та суперечностей і
зниженням урегульованості економіки. В економіці України посилився вплив
значних макроекономічних проблем:
- збільшення розриву між дисконтною ставкою НБУ та ставками за
кредитами комерційних банків, що призводить до зростання реальних
відсоткових ставок;
- погіршення становища у фіскальній сфері, зростання недонадходжень
до державного бюджету;
- подальшого зростання заборгованості суб'єктів господарювання,
скорочення залишків коштів на їхніх банківських рахунках;
- прискорення відпливу іноземних інвестицій з України.
Критерієм успішної інноваційної діяльності є частка інноваційної
продукції, що потрапляє на ринок. Вона наразі становить в Україні небагато –
5 -6 %.
Структурні зміни, що відбуваються протягом останніх років в економіці
України, характеризуються стрімкою втратою позицій галузями, які визначають
науково-технічний прогрес. Якщо скорочення частки галузей, що виробляють
23
товари, у валовій доданій вартості є закономірним процесом, оскільки
відображає відповідне зростання питомої ваги сфери послуг, то напрям і
динаміка трансформації структури промисловості свідчать про прогресуюче
технологічне відставання України від розвинених країн світу. Частка
машинобудування та металообробки неухильно знижується, незважаючи на те,
що понад 60 % становить виробництво сировинної та проміжної продукції.
Зазначена деформація структури промислового виробництва стала
неминучим наслідком відсутності державної промислової політики та
переорієнтації товаровиробників на наявний платоспроможний попит,
передусім за кордоном. Через це преференції отримують галузі, які виробляють
продукцію з низьким ступенем переробки. З огляду на посилення відкритості
української економіки, негативний результат від неефективної структури
зовнішньої торгівлі посилюється.
Інноваційна діяльність є наслідком пошуку більш прибуткових сфер
вкладення капіталу за умов падіння середньої норми прибутку. В умовах
розриву виробничого та фінансового капіталів і недостатності останнього
механізм ринкового стимулювання інновацій не спрацьовує. Інновації досі не
стали належним засобом підвищення конкурентоспроможності. Оцінка вартості
інтелектуальних благ відбувається па деформованому ринку, відокремлено від
потенційного економічного ефекту впровадження інновації. Це не стимулює
вдосконалення виробництва інтелектуального продукту – основи інновацій.
Наведемо основні фактори, що стримують інноваційну діяльність
вітчизняних підприємств та частку таких підприємств:
- нестача власних коштів – 83,0% підприємств;
- недостатня фінансова допомога держави – 56,6% підприємств;
- великі витрати па нововведення – 55,9% підприємств;
- високий економічний ризик – 38,9% підприємств;
- недосконалість законодавчої бази – 37,7% підприємств;
- тривалий термін окупності нововведень – 34,6% підприємств;
- відсутність коштів у замовників – 31,7% підприємств;
24
- нестача інформації про нові технології – 19,5% підприємств;
- відсутність можливостей для кооперації з інтими підприємствами та
науковими організаціями – 18,5% підприємств;
- нестача інформації про ринки збуту – 18,3% підприємств;
- відсутність кваліфікованого персоналу – 17,2 % підприємств;
- відсутність попиту на продукцію – 16,0 % підприємств;
- несприйнятливість підприємства до нововведень – 14,5 %
підприємств [21, 50, 61].
З-поміж сприятливих чинників для впровадження нововведень: здатність
керівників підприємств і персоналу визначати та оцінювати економічні,
соціальні, технологічні зміни у зовнішньому середовищі; орієнтація керівників
на довгострокову перспективу, наявність чітких стратегічних цілей; розвинена
система збуту і маркетингу, здатна оцінювати ринкові тенденції; безперервний
пошук нових ринкових пропозицій; вміння аналізувати й реалізовувати нові
ідеї. Зовнішніми чинниками виливу є: старіння наявних товарів (скорочення
життєвого циклу), виникнення нових потреб покупців, зміна (вплив моди)
смаків і пріоритетів споживачів, підвищення рівня конкуренції.
Підвищення вимогливості споживачів на внутрішньому ринку та
офіційних регуляторних бар'єрів щодо технічних, екологічних, споживчих,
ресурсозберігаючих та інших властивостей продукції вітчизняних галузей лише
становитиме додаткові перешкоди входженню на ринок та пригнічуватиме
позиції українських виробників і не може розглядатися як дієвий стимул
інноваційної діяльності. Відтак, треба очікувати подальшого збільшення
обсягів імпорту високотехнологічної продукції.
Отже, заяви про те, що в Україні нині переважно сформувалися необхідні
передумови для переходу на інноваційну модель економічного розвитку,
видаються надто оптимістичними. За умов недосконалості ринкового механізму
ціноутворення, фондового, товарного, кредитного, грошового та валютного
ринків наразі не можна стверджувати про наявність автономних ринкових
стимулів інноваційного розвитку.
25
Перехід до інноваційної моделі економічного розвитку потребує
реалізації трьох основних завдань:
- розвитку конкурентоспроможного підприємницького сектора та
його ядра - великих корпорацій, його здатності до концентрації і перерозподілу
коштів у пріоритетні напрями;
- дотримання державних пріоритетів розвитку освіти, науки і
технологій;
- повноцінної інтеграції у глобальну інноваційну сферу, світову
торгівлю наукоємними товарами та інтелектуальною власністю.
Отже, державна стратегія, орієнтована на забезпечення інноваційного
розвитку України, повинна бути спрямована на виконання потрійного завдання:
- безпосереднє здійснення заходів національного та регіонального
рівнів, які сприятимуть підвищенню якісних характеристик вітчизняного
науково-технологічного потенціалу;
- заохочення здійснення суб'єктами національної економіки
інноваційної діяльності та інвестицій інноваційного спрямування з мстою
збільшення пропозиції інноваційних продуктів, технологій та знань;
- заохочення попиту суб'єктів національної економіки па інноваційні
продукти, технології, знання, створення сприятливих умов для впровадження
інновацій у виробничу діяльність та побут населення.
Спроби здійснення галузевого «технологічного стрибка» за умов
збереження загальної несприятливої підприємницької та інвестиційної ситуації
в країні, надмірного фіскального тиску, неефективності інституційної
структури економіки мають негативні наслідки. Запровадження пільгових
режимів для окремих секторів посилює фіскальний тиск на інші сектори
економіки України, спонукає до збільшення внутрішніх позик, продукція
високотехнологічних галузей не знаходить збуту в інших галузях через значне
технологічне відставання і відсутність мотивації використання, що суттєво
знижує синергетичний ефект інновацій, ефективність таких «точок зростання»
поглинається в суспільному масштабі витратністю інших секторів економіки.
26
Таким чином, модель створення локальних інноваційних осередків (у
вигляді технопарків, технополісів тощо чи стимулювання винятково
«високопродуктивних» галузей і виробництв) в Україні малоефективна через
низьку сприйнятливість економіки до інновацій. Така політика за сучасних
умов не сприятиме зміцненню всієї економіки, а породжує зловживання і
корупцію. Державне стимулювання інновацій пільговим оподаткуванням та
інноваціями без впровадження дієвих стимулів для інвестиційної діяльності
(точніше – повного виведення інвестицій з-під оподаткування) спричиняє
припинення розриву між наукою і виробництвом, марнування державних
коштів. Така схема видається значно менш ефективною для запровадження
інноваційної моделі розвитку, аніж надання податкових пільг для інвестиційної
діяльності без пільгового стимулювання інновацій.
Тому найімовірнішим наслідком відриву виробництва інтелектуального
продукту від матеріальних умов впровадження може стати його експорт, що не
дозволяє вважати цей продукт інноваційним для України. До того ж,
підвищення кваліфікованості менеджерів та комерціалізація наукової діяльності
призводять до відтоку з країни інтелектуального капіталу.
Отже, інноваційний розвиток України повинен базуватися на:
- провадженні цілеспрямованої державної промислової та інвестиційної
політики, спрямованої на активізацію нововведень, як пріоритетної складової
загальної стратегії соціально-економічного розвитку держави, забезпеченні
єдності структурної та інноваційної політики;
- створенні сприятливих інституційних умов для інноваційної діяльності
в країні: правового забезпечення інноваційної діяльності підприємств;
запровадження дієвого пільгового режиму здійснення інноваційної діяльності;
удосконалення механізмів фінансування інноваційної діяльності;
- застосуванні засобів захисту національного ринку, виробництва та
капіталу, заохоченні їхнього розвитку, стимулюванні інноваційної
спрямованості останнього;
27
- послідовному збільшенні сукупного попиту, вдосконаленні
інфраструктури ринків з метою підвищення частки складних, наукоємних
продуктів в особистому та виробничому споживанні;
- створенні умов для реалізації вітчизняними підприємствами
наступальної стратегії па зовнішніх ринках, підтримки конструктивної
конкуренції на внутрішньому ринку, яка заохочуватиме підприємства до
інноваційної діяльності;
- диверсифікації організаційних форм функціонування національної
економіки, забезпеченні співпраці малих, середніх та великих підприємств,
підтримки провідних великих підприємств та об'єднань, які мають змогу
реалізувати загальнодержавні інноваційні пріоритети, розвитку науково-
виробничої кооперації, венчурного бізнесу, промислово-фінансової інтеграції, в
тому числі - па міжнародному рівні;
- забезпеченні тісної інтеграції виробництва, фінансів, науки, освіти з
метою сприяння випереджувальному розвиткові науково-технологічної сфери;
- конверсії «тіньових» капіталів та залученні «тіньового» сектора до
сфери легального обігу фінансових ресурсів, інвестування і розширення па цій
основі власних ресурсів підприємств для інноваційної діяльності;
- пріоритетному розвиткові людського капіталу як основи майбутнього
постіндустріального суспільства.
З огляду на це, провідним напрямом у процесі переходу України до
інноваційного розвитку має стати поліпшення інвестиційного клімату в Україні
і всебічне стимулювання національного капіталотворення та інноваційних
процесів. Суттєво прискорити розвиток інвестицій в Україні могло б виведення
витрат підприємства па інвестиції в основні фонди з-під оподаткування
податком на прибуток.
Отже, модернізація української економіки на засадах інноваційного
розвитку мас забезпечуватися комплексним застосуванням усіх доступних
важелів економічної політики та запобіганням конфлікту між їхніми впливами і
вирішенням стратегічних і поточних завдань. За цих умов інноваційна стратегія
28
як така, що за визначенням сприяє підвищенню рівня прибутковості
національних підприємств, може стати реальним простором для багатогранної
співпраці держави і бізнесу.
Таким чином, проводити аналіз економічної та господарської діяльності
підприємства необхідно, спираючись на отримані мною теоретичні знання в
галузі управління проектами, та з огляду на проблеми недостатності інновацій,
застарілості форм управління та матеріально-технічної бази, що постають перед
вітчизняними підприємствами, особливо в галузі енергетики.
1.2 Світовий досвід стимулювання розвитку інноваційної діяльності малого та
середнього бізнесу
Досвід високорозвинених країн показав, що розвиток національної
економіки на інноваційній основі сприяє підвищенню конкурентоспроможності
та зростання рівня добробуту населення. Для цього на державному та
регіональному рівнях приймаються відповідні нормативно-правові акти та
програми, спрямовані на інноваційний розвиток галузей, сфер діяльності та
підприємств, науковці активно займаються розробкою інновацій та
рекомендаціями щодо їх успішного впровадження, а підприємці
використовують розробки у своїй діяльності.
Однак, для України інноваційний розвиток не став однією з головних
характеристик зростання національної економіки. Спостерігалися протягом
кількох років і позитивні тенденції, але вони мали переважно тимчасовий
характер і змінювалися слабкими зрушеннями в економіці, що характеризує
інноваційні процеси в Україні як нестійкі та позбавлені чітких довготермінових
стимулів для інноваційної діяльності [17, 71]. Активізувати інноваційний
розвиток неможливо без вивчення зарубіжного досвіду інноваційної діяльності,
а саме аналізу моделей інноваційного розвитку економіки провідних країн
світу. Кожна з країн світу, опираючись на свій ресурсний потенціал та рівень
29
його використання, використовує свою модель розвитку економіки,
притаманну саме їй.
Залежно від інноваційної політики, яку провадить держава, Т. Захарова
виділила «три групи країн:
1) країни, орієнтовані на лідерство в науці, реалізацію великих цільових
проектів, що охоплюють всі стадії інноваційного циклу, причому значна частка
науково-інноваційного потенціалу припадає на ВПК (Великобританія, США,
Франція);
2) країни, що створюють сприятливий інноваційний клімат для
покращення умов ведення бізнесу та здійснення економічної діяльності
(Німеччина, Швеція, Швейцарія);
3) країни, які стимулюють нововведення шляхом розвитку інноваційної
структури та опанування досягненнями світового НТП, поєднуючи науку і
виробництво (Південна Корея, Японія)» [5, 71].
Кожна з країн характеризується своїми аспектами інноваційного розвитку
та формами стимулювання інноваційної діяльності, які, зазвичай, полягають у
пільговому оподаткуванні, субсидіях, дотаціях, пільговому кредитуванні
(табл.1.2) [12, 15, 16, 71]. Цікаво розглянути національну інноваційну систему
Чилі, засновану на альтернативній моделі розвитку (Таїланд, Чилі, Туреччина,
Португалія, Йорданія).
Чилійська модель інноваційного розвитку приваблива для
сільськогосподарських областей України, де «ланцюжки приросту вартості»
створюються з ініціативи самих агропереробних комбінатів. Мотивом такого
об’єднання має бути змога його учасників залучати сучасні агротехнології, що
забезпечувало б конкурентоспроможність кінцевої продукції, що є дуже
важливим для України. Якщо ж поширити такі ланцюжки «приросту вартості»
й на інші галузі, то можна створити базу для технологічного поштовху,
залучивши наукомісткі технології [18, 71].
30
Таблиця 1.2 – Основні аспекти інноваційного розвитку розвинених країн світу
Країна Основні характеристики Форми стимулювання інноваційної
діяльності
США - повний інноваційний цикл – від виникнення інноваційної ідеї до масового пільгове оподаткування, інвестиційний
виробництва готової продукції; податковий кредит, пільговий режим
- обмежене втручання держави у розв’язання проблем інноваційного спрямування; амортизаційних відрахувань, цільові
- налагодження та підтримка стійких зв’язків між освітніми закладами, науково- асигнування з бюджету, виключення витрат
дослідними установами та бізнес-структурами у вигляді потужних науково- на НДДКР із суми оподаткованого доходу
виробничих комплексів – технопарків, технополісів, кластерів;
Японія - значна державна підтримка, співпраця державних структур і корпорацій, пільгові кредити, пільгове оподаткування,
налагоджена система комунікацій та обміну інформацією, кооперація і конкуренція субсидії
корпорацій на різних етапах інноваційного процесу;
- модель ґрунтується на розвитку прикладних наукових досліджень, на основі яких
створюються унікальні зразки нових високоякісних продуктів та технологій у сфері
high-tech;
- підтримка інноваційного розвитку здійснюється за допомогою «японських
сюданів»: головні фірми створюють під своєю егідою спільні підприємства і
розробляють спільні інвестиційні проекти для проникнення у нові сфери.
Франція - структурна перебудова економіки в окремих регіонах, формування новітнього дотації, субсидії, довгострокові позики,
технологічного базису у промисловості, створення інноваційної інфраструктури на податкові кредити, кредитні гарантії,
рівні світових стандартів; пільгове оподаткування
Німеччина - орієнтація на лідерство в науці; цільові безоплатні субсидії, дотації, оплата
- реалізація великомасштабних цільових проектів, які охоплюють усі стадії науково- витрат на технічну експертизу, пільгові
виробничого циклу, як правило, зі значною часткою науково-інноваційного кредити, система страхування кредитів,
потенціалу; податкові знижки, прискорена амортизація,
- спрямованість на максимальний прибуток при мінімумі зусиль. цільові банківські кредити
Великобританія пільгове оподаткування субсидії, списання
витрат на НДДКР на собівартість продукції,
кредитні гарантії
Джерело: складено за [22; 34, 71]
31
Провідне місце в науково-технічній та інноваційній діяльності мають
посідати пріоритетні науково-технічні розробки, пов’язані зі здійсненням
досліджень, спрямованих на збереження та розвиток природних і виробничих
ресурсів країни. Безумовними лідерами у виробництві світової наукової
продукції є США і Японія.
Вважається, що приблизно 80% усіх світових інновацій створюється в
США. Витрати США на НДДКР перевищують витрати Англії, Франції, ФРН та
Італії разом узятих і складають більше половини витрат на НДДКР усього
капіталістичного світу [43].
Другою світовою державою, що здійснює величезні витрати на новації є
Японія. За цими витратами на душу населення знаходиться на одному рівні з
США. В США продається 90% нових товарів і тільки 10% старих, що надійшли
на ринок більше 5 років тому. Основними виконавцями НДДКР у США є
приватний сектор економіки (виробництво) і ВНЗ (85% загального обсягу).
НДДКР у Японії займається приблизно 1 млн. чоловік. З них 57% - у приватних
наукових організаціях, 32% – у Вузах і 11% – у державних НДІ. Проведені
дослідження охоплюють як природні і технічні науки, так і гуманітарні галузі
знань.
Стан української економіки в умовах агресії супроводжується
всезростаючим науково-технічним і технологічним відставанням від
індустріально розвинутих країн. Реальні витрати на науково-технічні розробки
за останні 4 роки скоротилися більше ніж у 6 разів. Питомі витрати на
інноваційну діяльність у Франції і Німеччині склали у 2022 році 140 доларів на
одного науково-технічного працівника. У США і Японії – відповідно, 118 і 124
дол. (в Україні – близько 8 дол.) [43].
Протягом останніх п’яти років чисельність науково – технічних
працівників в Україні зменшилася вдвічі. Щорічно за межі України емігрує в
середньому близько 50 тис. дипломованих фахівців, причетних до інноваційної
діяльності.
32
Накопичений міжнародний досвід свідчить про розмаїтість форм і
методів, застосовуваних в інноваційній діяльності. Наприклад, у США існує
«інвестиційний податковий кредит», що являє собою знижку з податку на
прибуток, у розмірі 6 – 10% загальної вартості капіталовкладень у нові машини
й устаткування, існує також податкова знижка на приватні вкладення в НДДКР,
що становить 25% від прибутку і є самою великою пільгою в порівнянні з
іншими країнами (у Японії 20%, ФРН – 7,5%) [43].
Крім розширення податкових пільг державний уряд приділяє велику
увагу усуненню адміністративних перешкод на шляху розвитку наукомістких
виробництв, пов'язаних з обмеженнями, що накладаються патентним
захистом. Новим явищем у державній політиці є державна підтримка спільних
проектних і дослідницьких робіт, здійснюваних корпораціями й
університетами, а також науково-дослідницького потенціалу приватного
сектора економіки.
У Японії також, як у США, застосовуються різні пільги і заохочення
інноваційної діяльності. Крім кредитів під низькі відсотки, передбачається
особлива форма державного фінансування, що поєднує в собі риси
кредитування і субсидування. Корпораціям, що ведуть важливі дослідження і
розробки, держава оплачує 50% витрат на НДДКР, а позики підлягають
безпроцентному поверненню.
У Франції заслуговує на увагу спеціальний фонд, ціль якого надавати
допомогу підприємствам початківцям здійснювати власні витрати на НДДКР. У
Великобританії уряд фінансує НДДКР за пріоритетними напрямками на основі
рішень спеціальних рад, крім того, існує розвинута система пільгового
кредитування підприємств, які займаються модернізацією виробництва.
Очевидно, що прямо досвід Заходу навряд чи можна перенести на
вітчизняний ґрунт. Становище погіршується важким економічним станом, у
якому виявилася Україна під час війни, а також слабкістю внутрішніх джерел
підтримки новацій. Хоча очевидно і те, що давні традиції вітчизняного
виробництва змушують покладати певні надії на державну підтримку нашого
виробника і його інноваційну діяльність.
33
На основі вже наявного в Україні досвіду створення малих державних
підприємств, товариств з обмеженою відповідальністю, а також багаторічного
іноземного досвіду створення венчурних фірм цілком можливо розробити
організаційно-економічний механізм створення і функціонування венчурних
організацій з метою розробки і впровадження новітньої технології і продукції
на рівні світових стандартів. Це буде об'єктивно можливо на стадії
пожвавлення і підйому економіки України. Серед пріоритетних напрямків
удосконалювання в інноваційній діяльності в Україні можна назвати: патентно-
ліцензійне законодавство і політику; право власності технологій; інвестиційні
можливості України; інкубатори й інші системи підтримки малого
інноваційного бізнесу; менеджмент програм.
Іншою, дуже важливою обставиною, що стимулює нововведення є
внутрішня політика підприємств, пов'язана з удосконалюванням методів
управління. Удосконалювання стилів і прийомів управління, швидке й
адекватне реагування на зміну кон’юнктури ринку, розвиток нових напрямків
та інструментів у роботі фірми на базі постійних новацій – роблять процес
нововведень найважливішим засобом збереження позицій на ринку.
Нововведення в ринковій економіці реалізуються підприємницькими
структурами як засіб вирішення виробничих і комерційних завдань з метою
економічного росту підприємств і підвищення їхньої конкуренте спроможності.
Нововведення на підприємствах найбільш ефективні тоді, коли всі структурні
підрозділи, весь колектив, і кожен працівник залучені в усі фази прийняття
рішень і впровадження новацій. Тому застосування менеджерами стилю
керівництва «участь в управлінні», підтримка почуття соціальної захищеності,
значимості кожного працівника, ступеня його відповідальності і можливості
професійного і посадового росту – невід'ємні складові сприятливого
інноваційного клімату в колективі. Використання комплексу мотиваційних
систем, що включає різні форми і методи матеріального заохочення, творчої
активності працівників є серйозним додатковим компонентом успішної їхньої
діяльності в інноваційних процесах підприємства.
34
1.3. Управління інноваційним проектом як шлях удосконалення
інноваційної діяльності
Інноваційний проект – плановий комплекс технічних, виробничих,
економічних і організаційних заходів, об'єднаних однією генеральною
(основною) мстою. Він складається з кількох етапів процесу «дослідження –
виробництво», узгоджених за ресурсами, термінами і виконавцями, та
здійснюється єдиним менеджментом. За іншим визначенім, це система
взаємопов'язаних цілей і програм їхнього досягнення, яка становить комплекс
науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних,
фінансових, комерційних та інших заходів, відповідно організованих,
оформлених комплектом проектної документації, що забезпечують ефективне
вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в
кількісних показниках, і сприяють інновації [16].
Наведемо три основних аспекти цього поняття:
1. Форма управління інноваційною діяльністю становить систему
взаємозалежних заходів щодо: ресурсів, виконавців, замовників, термінів.
2. Процес здійснення інновацій становить сукупність ідей: наукових,
технічних, виробничих, фінансових, комерційних.
3. Комплекс документації: технічної, організаційної, планової,
розрахункової, облікової, звітної, фінансової.
Так як в роботі складно висвітлити всі аспекти кожної, наведу лише
основні засади. Інноваційний проект охоплює такі обов'язкові структурні
елементи:
- цілі і задачі;
- функціонально-виконавчу структуру (комплекс досліджень і розробок,
роботи з підготовки і перепідготовки персоналу, імпорту й експорту ліцензій,
впровадження, освоєння і продажу інновацій);
- техніко-економічне і ресурсне обґрунтування (показники витрат,
ефекту);
35
За масштабами і рівнем взаємодії підрозділів під час виконання
інноваційних проектів і відповідно до значущості результатів, вони можуть
поділятися на дві основні групи:
- проекти, у виконанні яких бере участь група підрозділів, результати
виконання відображено у бізнес-плані організації, а обсяг витрат потребує
виділення значних ресурсів, що підлягають централізованому контролю;
- локалізовані проекти, у виконанні яких беруть участь лише один-два
взаємодіючих підрозділи чи цільовий тимчасовий колектив [2; 13].
Прикладами інноваційних проектів першого типу можуть бути:
- реконструкція (розширення) виробничих підрозділів;
- заміна у масштабах технологічного устаткування на принципово нове;
- перехід на використання нових матеріалів;
- розробка і впровадження (чи тільки впровадження) комплексів
технологічних інновацій під час освоєння нової продукції.
До цілей локальних інноваційних проектів можна віднести: впровадження
окремих технологічних інновацій, часткову заміну устаткування, забезпечення
підвищення якості окремого виду продукції. Проектна діяльність може бути
спрямована на вирішення таких основних завдань:
- створення і виробництво продукції високих технічних рівня та якості,
конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках;
- скорочення термінів освоєння виробництва нової продукції;
- вихід па нові ринки чи ринкові піші;
- забезпечення прихильності споживачів до продукції підприємства та
створення позитивного іміджу [2; 13].
Складний інноваційний проект слугує для вирішення науково-технічних
проблем. Основними його характеристиками є комплексність, кількісна
визначеність цілей науково-технічного розвитку, збалансованість ресурсів,
необхідних для реалізації проекту. Безперервне управління та координація
процесами реалізації дає змогу обирати шляхи та засоби найефективнішого
досягнення цілей проекту.
36
Етапи інноваційного проекту відобразимо на рисунку 1.1.
Рис. 1.1 Етапи інноваційного проекту
Джерело: складено за [2; 13; 55]
Керівникам і менеджерам, які залучаються до виконання проекту,
необхідно пройти спеціальні курси з проектного менеджменту, де розглядають
37
такі питання як управління інтеграцією, змістом, часом, вартістю, якістю,
трудовими ресурсами, інформаційним зв'язком, ризиком тощо.
Важливу роль в інноваційній діяльності підприємства відіграє управління
персоналом у процесі реалізації інноваційного проекту.
Створення системи програмно-цільового менеджменту інноваційного
проекту спрямоване на вирішення таких завдань:
1. Забезпечення найповнішої й ефектнішої взаємодії всіх підрозділів,
зайнятих впровадженням інновацій.
2. Вивільнення вищого рівня менеджменту від функцій оперативного
керівництва і координації впровадження інновацій.
3. Підвищення оперативності поточного менеджменту та відповідальності
окремих виконавців, зайнятих розробкою і впровадженням інновацій, за
результати і терміни виконання робіт.
4. Забезпечення ефективного контролю за виконанням запланованих
робіт, що створює основу для дієвого адміністративного регулювання і
мотивування вищих результатів робіт з якості і термінів.
Залежно від характеру, масштабів проекту, в його реалізації можуть брати
участь до кількох десятків організацій, вносячи свій вклад. Однак у будь-якому
випадку традиційно до системи менеджменту інноваційного проекту належать
технічна (науково-технічна) рада і менеджери. Лінійним менеджером системи є
технічний директор організації.
Система менеджменту інноваційного проекту складається з трьох
організаційних рівнів. Вищий рівень охоплює посаду технічного директора і
технічну (науково-технічну) раду, яка розглядає питання цілей проектів, їхню
поетапну структуру оцінку доцільності вибору відповідальних виконавців,
терміни представлення проміжних результатів, техніко-економічні параметри,
оцінку економічної ефективності, обсяг і склад необхідних ресурсів. Середній
рівень складається з менеджера інноваційного проекту, який підпорядковується
технічному директору (головному технологу). Він є основною ланкою системи,
оскільки на нього покладається відповідальність за досягнення цілей за якістю
результатів, термінів їх одержання і ресурсів.
38
Нижній рівень утворюється з відповідальних виконавців окремих
етапів проекту, підпорядкованих менеджерам підрозділів відповідно до своїх
посадових положень у лінійно-функціональній структурі. Для виконання
проекту необхідно розподілити завдання, виконавців, підпорядкувати й
координувати дії груп і підрозділів. Управління інноваціями може передбачати
створення спеціальних груп, які стають самостійними учасниками проекту, або
входять до складу одного з учасників і здійснюють управління реалізацією
проекту.
Наявні два основні принципи формування груп для управління проектом:
- провідні учасники проекту створюють власні групи, якими управляють
керівники. Керівники груп підпорядковані єдиному керівнику проекту. Залежно
від організаційної форми реалізації проекту, керівник від замовника або
підрядника може бути і керівником проекту. Керівник має працівників, які
координують діяльність усіх учасників проекту;
- створюється єдина група на чолі з керівником проекту. До групи
входять уповноважені представники всіх учасників проекту для здійснення
функцій відповідно до розподілених ділянок відповідальності.
Внутрішнє середовище проекту має важливіше значення для успішної
реалізації проекту, оскільки саме ці чинники сприяють чи, навпаки,
перешкоджають досягненню поставлених цілей. Розглянемо найважливіші
умови:
- економічні – пов'язані з кошторисом і бюджетом проекту, цінами,
податками та тарифами, ризиком і страхуванням, стимулами, пільгами та
іншими економічними чинниками, що діють усередині проекту та визначають
його основні вартісні характеристики;
- соціальні – передбачають забезпечення стандартних умов життя для
учасників проекту, рівня заробітної плати, наявності комунальних послуг,
падання соціальних умов (ніколи, дитячі садки, медобслуговування, умови для
відпочинку тощо); умови праці і техніки безпеки, страхування та соціальне
забезпечення;
39
- стиль керівництва проектом – визначає психологічні клімат та
атмосферу в команді проекту, виливає па її творчу активність і працездатність;
- організація проекту – визначає співвідношення між основними
учасниками проекту, розподіл прав, відповідальності та обов'язків та виливає на
успіх його реалізації. Команда проекту є «мозковим центром» та виконавчим
органом проекту, від якого залежать його прогрес та успіх;
- методи та засоби комунікації – визначають повноту, достовірність та
оперативність обміну інформацією між зацікавленими та учасниками проекту.
Фінансування розвитку підприємства загалом та проектів зокрема має
відбуватися згідно з обраною стратегією. На фінансування впливають як
внутрішні, так і зовнішні чинники.
До внутрішніх чинників входять: галузь, до якої належить підприємство,
його розмір, ступінь зношеності основних фондів, прогресивність устаткування,
рівень витрат па виготовлення продукції, рівень її якості, фінансова
стабільність підприємства.
До важливіших чинників, які впливають на формування стратегії
фінансування, належать: рівень цін на устаткування та доступність придбання,
вартість будівель, співвідношення попиту та пропозиції, прогноз
платоспроможного попиту на продукції, вимоги до її споживчих якостей,
розмір відсоткової ставки за банківський кредит.
Інноваційні процеси відбуваються також під значним впливом
невизначених факторів, які необхідно враховувати в процесі управління. Для
зниження ступеня невизначеності заздалегідь продумують альтернативні
рішення, у тому числі кількісно-якісний склад виконавців, умови їх
стимулювання, вартість і тривалість виконання робіт, матеріально-технічні
ресурси.
У таблиці 1.3 наведено особливості впливу чинників ресурсного,
виробничого, збутового та інфраструктурного характерів.
40
Таблиця 1.3 – Характеристика найважливіших факторів інвестиційного
проекту
Сфера Ступінь можливого виливу
Фінансова Визначає бюджетні межі проекту з урахуванням
кошторису для виробництва продукту та покриття витрат
на проект, а також способи й джерела фінансування
проекту
Виробнича Пов'язала з ринком засобів виробництва. Висуває
специфічні вимоги до проекту, наприклад: рекомендації з
використання технологій та устаткування, вимоги до
завантаження ділянок виробництва, що простоюють,
відмова від певних технологічних процесів, узгодженість
вимог проекту з можливостями ринку засобів
виробництва тощо
Збутова Формує важливі вимоги та умови до проекту,
пов'язані з ринком збуту, та визначені рішення покупців,
наявністю та діями конкурентів
Матеріального Пов'язана з ринком сировини та напівфабрикатів і
забезпечення формує вимоги до проекту, що випливають з можливості
забезпечення сировиною, матеріалами й устаткуванням за
прийнятими цінами
Кадрового Визначає вимоги до кадрового потенціалу
забезпечення організацій, які беруть участь у розробці проекту, його
здійсненні та експлуатації, рівня професіоналізму
менеджерів і команди, яка керує проектом
Інфраструктура Висуває вимоги до проекту та його забезпечення,
оскільки пов'язана з ринком послуг та різноманітним
сервісом. Сюди належать вимоги до реклами, транспорту,
зв'язку, телекомунікації, інформаційного, інженерного та
іншого забезпечення
Джерело: складено за [1; 2;15]
Отже, для успішного управління інноваційним проектом потрібно:
обґрунтувати необхідність та визначити мету проекту; докладно вивчити
характеристики нової технології, продукції тощо; визначити терміни і ресурси
виконання окремих етапів, проекту загалом (практики вважають, що термін
41
понад три роки пов'язаний з великим ризиком провалу проекту). Під час
реалізації необхідно здійснювати систематичний моніторинг, оцінку і складати
звіти виконання проекту.
1.4 Методика оцінки інноваційного потенціалу компанії
Якщо керуватися теорією ринкової економіки, то напрошується висновок
про необхідність виділення, принаймні, двох критеріїв ефективності. По-перше,
це локальні критерії ефективності діяльності первинних суб’єктів, що
господарюють, які у рамках заданих зовнішніх обмежень прагнуть до
одержання найбільших вигод (прибутковості, прибутку) у довгостроковій
перспективі. По-друге, це глобальний критерій ефективності діяльності всієї
економічної системи, що повинен лежати в основі державної політики,
спрямованої на забезпечення динамічного розвитку всього суспільства.
Не менш важлива значимість визначення економічного ефекту і для
перехідної економіки. В залежності від результатів, що враховуються, і витрат
розрізняють наступні види ефекту (див. табл. 1.4).
В залежності від тимчасового періоду обліку результатів і витрат
розрізняють показники ефекту за розрахунковий період і показники річного
ефекту.
Тривалість прийнятого тимчасового періоду залежить від наступних
факторів [20]:
- тривалості інноваційного періоду;
- терміну служби об’єкта інновацій;
- ступеня вірогідності вихідної інформації;
- вимог інвесторів.
У цілому проблема визначення економічного ефекту і вибору найбільш
кращих варіантів реалізації інновацій вимагає, з одного боку, перевищення
кінцевих результатів від їхнього використання над витратами на розробку,
виготовлення і реалізацію, а з іншого боку – зіставлення отриманих при цьому
результатів з результатами від застосування інших аналогічних за
42
призначенням варіантів інновацій. Особливо гостро виникає необхідність
швидкої оцінки і правильного вибору варіанту на фірмах, що застосовують
прискорену амортизацію, при якій терміни заміни діючих машин і устаткування
на нові, істотно скорочуються.
Таблиця 1.4 – Види ефекту від реалізації інновацій
Вид ефекту Фактори-показники
Економічний Показники враховують у вартісному вираженні усі види
результатів і витрат, обумовлених реалізацією інновацій
Науково- Новизна, простота, корисність, естетичність, компактність
технічний
Фінансовий Розрахунок показників базується на фінансових показниках
Ресурсний Показники відображають вплив інновацій на обсяг
виробництва і споживання того чи іншого виду ресурсу
Соціальний Показники враховують соціальні результати реалізації
інновацій
Екологічний Шум, електромагнітне поле, освітленість (зоровий комфорт),
вібрація. Показники враховують вплив інновацій на
навколишнє середовище
Джерело: складено за [38], [51]
Метод обчислення ефекту (доходу) інновацій, заснований на зіставленні
результатів їхнього освоєння з витратами, дозволяє приймати рішення про
доцільність використання нових розробок.
Однією з найважливіших рис всілякої інвестиції є неспівпадання в часі
між витратами і результатами цієї діяльності. Навіть якщо не брати до уваги
інфляційні процеси, то прибуток, отриманий сьогодні, коштує дорожче, ніж той
самий прибуток, отримання котрого очікується пізніше, хоча б на величину
процентів, які б могли принести ці кошти при вкладанні їх в цінні папери. Тому
в західних країнах для оцінки інноваційних проектів використовується
методика врахування фактору часу.
Під фактором часу розуміють економічну нерівнозначність рівночасних
витрат і результатів. Для оцінки рішень, що відрізняються терміном здійснення,
необхідно використовувати фактор часу. Цінність суми грошей у різні періоди
43
часу залежить від дисконтної ставки та відрізка часу. Для оцінки вартості
капіталу будемо використовувати процес дисконтування. Це процес, що
визначає теперішню вартість капіталу (ТВ) і показує поточне значення грошової
одиниці через n грошових періодів при дисконтній ставці е [65]:
ТВ = МВ (1 + е)-n, (1.1)
де МВ – майбутня вартість капіталу.
Дисконтна ставка - це складне значення, яке визначається середніми
затратами капіталу під впливом і в залежності від різних факторів. Потрібно
також зауважити, що не існує визначеного твердження нормативного значення
дисконтної ставки. Вона суттєво відрізняється по групам інвестицій, сферах
діяльності та по країнах. Для інноваційних проектів норма доходності
становить не менше 20% (зазвичай е = 20 ÷ 25%).
Сучасними методами оцінки економічної ефективності інноваційних
проектів є наступні:
1) чиста теперішня вартість;
2) індекс прибутковості;
3) термін окупності інвестицій;
4) внутрішня ставка доходу;
5) зовнішня ставка доходу.
Чиста теперішня вартість – приведена до сучасного моменту часу
вартість, яка визначається як сума всіх грошових потоків, що генеруються
проектом, приведена до початкового моменту часу. Грошові потоки – це чисті
доходи плюс амортизація. Дисконтна ставка (е) при цьому використовується як
ціна капіталу після сплати податків [65]:
n
ЧТВ = -І + X t (1 e)t , (1.2)
t0
де І – початкові інвестиції;
Xt = Pt – Ct – сума позитивного (негативного) грошового потоку в t-му
році;
Pt – виручка від реалізації товарів (робіт, послуг) в t-му році;
Ct – експлуатаційні витрати в t-му році;
44
t – рік життя проекту;
n – термін життя проекту.
В цьому рівнянні передбачається, що дисконтування починається з
другого року, тобто рік, в якому починається проект – нульовий.
Правила роботи з показником ЧТВ:
1. До реалізації не повинен прийматися жоден проект, якщо він не
забезпечує додатного значення ЧТВ.
2. В межах фіксованого бюджету слід обирати такий «набір проектів»,
який забезпечує максимальне значення ЧТВ.
3. Якщо бюджетних обмежень не існує і проект обирається із
взаємовиключаючих, то завжди обирають той, який має максимальне
значення ЧТВ.
Методика визначення ЧТВ має наступні переваги:
1. Всі розрахунки ведуться, виходячи з грошових потоків, а не з чистих
доходів. Грошові потоки враховують амортизаційні відрахування як джерело
коштів. Це важливо, тому що амортизаційні відрахування не є витратами
«готівки» того року, в якому враховується знос.
2. Методика ЧТВ враховує зміну вартості грошей з часом. Зміна вартості
грошей для проекту віддзеркалює дисконтна ставка.
3. Ухвалюючи проекти тільки з позитивним ЧТВ, компанія буде
нарощувати свій капітал за рахунок цих проектів.
Методика визначення ЧТВ має наступні недоліки:
1. Метод в змозі забезпечити коректні результати лише за умов, коли
можна отримати достовірні оцінки вартості капіталу.
2. Визначаючи абсолютний результат цей метод не має можливості в
повній мірі оцінити ефективність використання капіталовкладень.
ЧТВ характеризує абсолютну величину сумарного ефекту, що може бути
досягнутим терміном виконання проекту, яка перераховується на момент
прийняття рішення при умові того, що ставка дисконтування відображає
вартість капіталу. Таким чином, якщо дане значення позитивне, то можна
говорити про привабливість даного проекту для вкладання інвестиційних
45
коштів, якщо ЧТВ дорівнює нулю, то це відповідає рівноважному стану, а
негативна величина говорить про невигідність вкладання коштів в даний
проект.
Індекс прибутковості (ІП) – це метод, що порівнює теперішню вартість
майбутніх грошових потоків з початковими інвестиціями. Отже, ІП – це
відношення теперішньої вартості (ТВ) до початкових інвестицій у проект (І)
[61]:
ІП = ТВ/І (1.3)
Згідно з цією методикою проект із більшим, ніж одиниця ІП приймається,
а проект з ІП меншим за одиницю відхиляється. Індекс прибутковості тісно
пов'язаний з показником чистої теперішньої вартості. Якщо показник чистої
теперішньої вартості має позитивне значення ЧТВ > 0, то індекс прибутковості
ІП > 1. І навпаки при ІП > 1 інноваційний проект вважається економічно
ефективним. У протилежному випадку (ІП < 1) – неефективним.
Слід сказати, що ІП та ЧТВ, попри однаковий висновок, який вони дають
про відхилення чи схвалення проекту, все ж по-різному оцінюють
пріоритетність ухвалення альтернативних проектів.
Індекс прибутковості інвестицій відповідає на питання, який буде рівень
генеруємих проектом доходів, які будуть отримані на одну одиницю
капітальних вкладень.
Показник ІП доцільно використовувати для ранжирування варіантів
вкладення коштів в умовах обмеженого обсягу інвестиційних ресурсів.
Термін окупності інвестицій (ТО) – метод, що включає в себе визначення
тривалості відрізка часу, необхідного для поновлення початкових інвестицій за
нульової ставки процента. Термін окупності проекту обчислюється в роках та
місяцях.
Цей метод є історично першим методом оцінки ефективності
інноваційних проектів [61].
n
Якщо Rit I oi , то отримуємо термін окупності інвестицій, (1.4)
t1
де Іоі – початкові інвестиції для і-го варіанта;
46
Rit – чистий дохід (прибуток), одержаний по і-му варіанту в t-му році.
До реалізації мають рекомендуватися ті проекти, у яких найкоротший
термін окупності або той, який є граничним.
Інвестування в умовах ринку поєднане зі значним ризиком, і цей ризик
тим більший, чим триваліший термін окупності вкладень. Занадто істотно за
цей час можуть змінитися і кон'юнктура ринку, і ціни.
Цей підхід незмінно актуальний і для галузей, у яких найбільш високі
темпи науково-технічного прогресу і де поява нових технологій чи виробів
може швидко знецінити колишні інвестиції. Нарешті, орієнтація на показник
«період окупності» часто вибирається в тих випадках, коли немає впевненості,
що інноваційний захід буде реалізовано, і тому власник засобів не ризикує
довірити інвестиції на тривалий термін.
Методика визначення терміну окупності має перевагу, що полягає у
простоті розуміння методу. Методика визначення терміну окупності має
недолік, що полягає в тому, що метод терміну окупності не може служити
мірилом прибутковості, тому що грошові потоки після дати окупності не
враховуються.
Внутрішня ставка доходу (ВСД) – суть цього методу полягає в тому, щоб
встановити таку ставку процента е1, за якої приведена до майбутнього
(сучасного) моменту сума засобів дорівнює нулю, тобто [65]:
n
(Rit Cit )(1 e )nt
1 0 , (1.5)
t0
де Rit – позитивний грошовий потік засобів (прибуток, дохід) для і-го
варіанта в t-му році;
Cit – від’ємний грошовий потік (інвестиції) для і-го варіанта в t-му році.
При цьому можна використовувати і щорічні приведені потоки.
Наведена нижче методика справедлива за умови, що всі одержані кошти
реінвестуються і забезпечують отримання процента, що дорівнює внутрішній
ставці доходу. Однак, це не завжди має місце. Так, у загальному вигляді,
позитивні грошові потоки можуть бути реінвестовані за норми інвестування r, а
47
від’ємні грошові потоки можуть бути реінвестовані за норми окупності e . В
цьому випадку можна записати, що [65]:
n n
nt nt
Rt (1 r) Ct (1 e) . (1.6)
t0 t0
Це означає, що майбутня вартість реінвестованих коштів дорівнює
майбутній вартості потоку інвестицій. Якщо r = e , то можемо записати [65]:
n
(Rt C )(1 e nt
t 1 ) 0 (1.7)
t0
Таким чином, внутрішня ставка доходу може бути інтерпретована як
норма інвестування для всіх одержаних коштів. Практика засвідчує, що
показником ВСД користуються частіше, ніж ЧТВ.
Правила роботи з показником ВСД:
1. Якщо проект вибирається із взаємовиключаючих, то перевага
віддається проектам з максимальним значенням ВСД.
Існує взаємозв’язок між показниками ЧТВ і ВСД:
- якщо ЧТВ 0, то ВСД е;
- якщо ЧТВ = 0, то ВСД = е;
- якщо ЧТВ 0, то ВСД е.
ВСД не завжди може бути визначена, зокрема, це неможливо за таких
обставин:
1. Очікується, що вартість капіталу буде змінюватись в часі.
2. Приведення позитивного та від’ємного грошових потоків відбувається
за різними ставками дисконту.
3. Функція ЧТВ не перетинає вісь абсцис взагалі або перетинає її
декілька разів. Це відбувається, як правило, коли проект не є
стандартним.
48
Висновки до розділу 1
Отже, до основних напрямів та механізмів активізації інноваційного
розвитку в національних умовах, використовуючи світовий досвід інноваційних
перетворень в Україні доцільно запровадити: – ефективну державну
інноваційну політику з урахуванням стратегічних цілей держави для
забезпечення реалізації інноваційної моделі розвитку; – розробку національної
системи впровадження науково-технічних досягнень завдяки механізму
створення та реалізації науково-технічних програм; – створення механізму
взаємодії бізнесу, науки і влади, що передбачає формування і розвиток
розгалуженої системи інституційних утворень; – розробку законодавчих та
нормативно-правових механізмів управління інноваціями; – розвиток фондів
державного венчурного капіталу та венчурного бізнесу; – подальший розвиток
інноваційних структур регіонального типу і створення пільгових умов для їх
функціонування; – активізація процесу кластерного підходу до реалізації
інноваційної діяльності (організація мереж кластерів, розташованих у різних
регіонах країни).
Ефективного результату не можна досягти без регульованої ролі держави.
Адже немає жодної країни з високорозвиненою економікою, де б держава
усунулася від регулювання ключових соціально-економічних процесів.
Державний вплив на інноваційні процеси повинен орієнтуватися на
наступні положення: – поступове зменшення коштів, потрібних для підтримки
виробництв, що базуються на застарілих ресурсномістких технологіях,
переорієнтація їх на інноваційний розвиток; – збільшення частки капітальних
вкладень, які спрямовуються на реконструкцію та технічне переозброєння на
основі впровадження інновацій; – зосередження коштів бюджетного
фінансування на реалізації науковотехнічних та інноваційних програм із
високою соціально-економічною та науково-технічною значущістю; –
розширення масштабів фінансування науково-технічних проектів шляхом
випуску державою акцій або цінних паперів під ці проекти; – розробка системи
стимулювання залучення до інноваційної діяльності коштів населення та
49
створення механізму надання державних гарантій вкладів; – створення в
системі видатків Державного бюджету України спеціальних фондів
фінансування науково-технічних та інноваційних програм з метою покриття
інноваційних ризиків і формування венчурного капіталу; – запровадження
середньо- і довгострокового індикативного планування фінансового
забезпечення інноваційної діяльності; – підтримка державою розширення
інноваційної інфраструктури, у тому числі малих і середніх підприємств, що
беруть участь в інноваційній діяльності, а також вільних економічних зон; –
здійснення організаційно-економічних заходів щодо залучення іноземних
інвесторів до інноваційної діяльності.
Реалізація цих пропозицій створить реальні можливості для розвитку і
використання в національній економіці країни комплексних технологічних
систем із розгалуженою структурою фінансування, що мають докорінно
змінити технологічний уклад економіки. Інноваційний розвиток потребує
належного методологічного, техніко-технологічного та ресурсного
забезпечення, інакше неможливо повною мірою використати потенціал
національної економіки.
Прикладом для наслідування можуть стати високорозвинені країни, а
саме їх моделі інноваційного розвитку. З врахуванням ресурсних та
національних особливостей України, варто або створити власну модель
розвитку, або ж запозичити елементи існуючих, які б знайшли реалізацію на
теренах нашої держави. Україна має значний науково-технічний і промисловий
потенціал, щоб зацікавити інвесторів у реалізації проектів реконструкції і
розвитку в нашій країні. Закордонні інвестиції в реконструкцію і розвиток
здатні підвищити рівень інноваційного розвитку, підвищити рівень
конкурентоспроможності національної економіки на світовому ринку.
50
РОЗДІЛ 2 ДОСЛІДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ФОП СИНІКОВ А.А.
2.1 Організаційно-господарська характеристика діяльності
Об'єктом дослідження роботи є ФОП СИНІКОВ А.А. зареєстроване 10
листопада 2016 року. Місцезнаходженням ФОП СИНІКОВ А.А. є місто
Черкаси. ФОП СИНІКОВ А.А. створено шляхом утворення статутного фонду у
розмірі однієї тисячі гривень за рахунок грошового вкладу одного засновника –
фізичної особи. Тобто розмір вкладу засновника складає 100% статутного
фонду.
ФОП СИНІКОВ А.А. (WindGene Composit Studio) займається:
виготовленням та ремонтом спорядження для ектремальних видів спорту
(кайтсьорфінг, гідрофойлінг, сноукайтинг, вінгфойлінг, сноубордінг тощо) із
композитних матеріалів.
Досліджуване підприємство у 2023 році налічувало 7 осіб. До липня 2023
року чисельність працівників скоротилася до 4. Крім робітників є директор і
бухгалтер. Невелика чисельність працівників, проста організаційна структура
обумовлює неможливість чіткого закріплення функціональних обов'язків за
посадами. Підприємство зобов’язане впроваджувати у виробництво сучасні
засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму,
забезпечують санітарно-гігієнічні умови праці та пожежну безпеку. Соціальні
та трудові права працівників гарантуються чинним законодавством України та
колективним договором. Засновник гарантує найманим робітникам мінімальну
заробітну плату, передбачену законодавством України.
Підприємство самостійно планує та здійснює свою діяльність, виходячи з
попиту на власну продукцію, виконувані послуги та роботи. Структура обсягу
реалізованої продукції за видами діяльності та їх питома вага в загальному
обсязі реалізованої продукції (товару, робіт, послуг) протягом 2021 року – 2023
року відображена в таблиці 2.1.
51
Таблиця 2.1 – Структура обсягу реалізованої продукції (товару, робіт,
послуг) за видами діяльності, що здійснювалися на ФОП СИНІКОВ А.А.
протягом 2021-2023 р.р.
2021 рік 2022 рік 2023 року Відхилен
Обсяг, Пито Обсяг, Питома Обсяг, Питома ня
Вид діяльності тис.грн ма тис.грн. вага,% тис.грн вага,% (2023-
. вага, . 2021)
% у %
А 1 2 3 4 5 6 7
Виготовлення
спорядження для
711,1 67 207,8 59 31,8 47 -20
ектремальних
видів спорту
Ремонт
спорядження для
244,1 23 17,6 5 - 0 -23
ектремальних
видів спорту
Роздрібна
106,1 10 119,8 34 20,3 30 +20
торгівля товарами
Інші види
роздрібної - 0 7,0 2 15,6 23 +23
торгівлі
Загальний обсяг
реалізованої 1061,3 100 352,2 100 67,7 100 х
продукції
Джерело: розраховано автором за [55, 56]
З таблиці 2.1 видно, що протягом 2021-2023 року частка виготовлення
спорядження зменшилася на 20%, частка інших видів ї торгівлі коливалася в
межах 10-30%, ремонт спорядження у 2023 році не проводився, (загалом
знизилася на 23%). Це пов'язано із втратою значного сектору ринку збуту через
війну в Україні.
Підприємство також може здійснювати зовнішньоекономічну діяльність
згідно з предметом своєї діяльності відповідно до чинного законодавства.
Підприємство самостійно встановлює форми, системи, та розміри оплати
праці, а також інші види доходів працівників. Підприємство самостійно
визначає фонд оплати праці без обмежень його зростання з боку державних
органів.
52
Підприємство зобов’язане впроваджувати у виробництво сучасні
засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму,
забезпечують санітарно-гігієнічні умови праці та пожежну безпеку. Соціальні
та трудові права працівників гарантуються чинним законодавством України та
колективним договором. Працівники підприємства підлягають соціальному,
медичному страхуванню та соціальному забезпеченню у порядку та на умовах,
передбачених діючим законодавством. Засновник гарантує найманим
робітникам мінімальну заробітну плату, передбачену законодавством України.
2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників підприємства
Фінансово-господарська діяльність охоплює сукупність операцій по
надходженню і витрачанню засобів у грошовій оцінці та ефективному їх
використанні в процесі виробництва та реалізації продукції і товарів. Для
поліпшення організації фінансів та підвищення ефективності їх використання в
процесі господарської діяльності доцільно проводити аналіз фінансового стану
підприємств на основі фінансової звітності. Фінансова звітність підприємства
складається та подається у підсумку за один рік, тому аналіз фінансово-
господарської діяльності ФОП СИНІКОВ А.А. та динаміки його розвитку
проведемо на основі 2021, 2022 та 2023 роки. Він включає в себе наступні
етапи:
– аналіз майнового стану підприємства;
– аналіз фінансової стійкості;
– аналіз ліквідності;
– аналіз ділової активності;
– аналіз рентабельності.
Стабільність фінансового стану підприємства залежить від правильності і
доцільності вкладення фінансових ресурсів у активи, тому для його оцінки
необхідно вивчити структуру майна і джерела його утворення, причини зміни
складових майна і джерел.
53
За даними балансу вартість усього майна підприємства (підсумок
активу балансу) і сума джерел утворення цього майна (підсумок пасиву
балансу) складає: на 2021 року – 427,0 тис.грн.; на 2022 року – 605,1 тис.грн.,
на 2023 року – 461 тис. грн. Тобто протягом 2021 року вартість майна
підприємства зросла на 178,1 тис. грн. (на 29,4%), а протягом 2022 – 2023 років
– знизилася на 144,1 тис.грн. (на 23,8%).
Загальну оцінку стану майна ФОП СИНІКОВ А.А. представимо у вигляді
таблиці 2.2.
Таблиця 2.2 – Загальна оцінка стану майна ФОП СИНІКОВ А.А.
за 2021-2023 р.р.
Показники 2021 2022 2023 Відхи- Відхи-
рік рік рік лення. лення
2022/ 2023/
2021 2022
А 1 2 3 4 5
1. Основні кошти і 26,0 11,1 13,6 -14,9 +2,5
необоротні активи ,тис.грн.
У % до майна 6,1 1,8 3,0 - 4,3 +1,2
2. Оборотні активи,тис.грн. 401,0 594,0 447,4 +193,0 -146,6
У % до майна 93,9 98,2 97,0 +4,3 -1,2
З них: х х х х х
2.1. Матеріальні оборотні 233,5 244,6 265,8 +11,1 +21,2
кошти,
тис.грн.
У % до оборотних коштів 58,2 41,2 59,4 -17,0 +18,2
2.2. Грошові кошти і 167,5 349,4 181,6 +181,9 -167,8
дебіторська
заборгованість,тис.грн.
У % до оборотних коштів 41,8 58,8 40,6 +17,0 -18,2
Всього майна,тис.грн.: 427,0 605,1 461,0 +178,1 -144,1
Джерело: розраховано автором за [55, 56]
54
З таблиці 2.2 видно, що у 2021 році спостерігається зниження питомої
ваги в майні основних коштів і водночас збільшення оборотних на 4,3%. В
структурі оборотних коштів спостерігається зростання дебіторської
заборгованості на 17%. У 2022 році по відношенню до 2021 року навпаки
спостерігається зниження дебіторської заборгованості на 18,2 % та зростання
матеріальних оборотних коштів, а також зростання основних коштів та
необоротних активів на 1,2%. Та зростання основних коштів відбувається за
рахунок збільшення фінансових інвестицій (різниця між податковим та
бухгалтерським прибутком), що є негативним моментом і свідчить про
виведення коштів з обороту.
Надходження, набуття, створення майна підприємства здійснюється за
власні та позичені кошти, співвідношення яких розкриває фінансовий стан
підприємства. В таблиці 2.3 наведено перелік джерел власних і позичених
коштів, вкладених в майно підприємства.
Таблиця 2.3 – Загальна оцінка джерел формування майна ФОП СИНІКОВ А.А.
за 2021-2023 р.р.
Показники 2021 2022 2023 Відхи- Відхи-
рік рік рік лення лення
2022/ 2023/
2021 2022
А 1 2 3 4 5
1. Власні кошти ,тис.грн. -75,3 73,9 48,0 +149,2 -25,9
У % до майна 0 12,2 10,4 +12,2 -1,8
2. Позичені кошти,тис.грн. 502,3 531,2 413,0 +28,9 -118,2
У % до майна 100 87,8 89,6 -12,2 +1,8
З них: х х х х х
2.1. Кредиторська 486,9 517,3 381,5 +30,4 -135,8
заборгованість,
тис.грн.
У % до позичених коштів 96,9 97,4 92,4 +0,5 -5,0
Всього майна,тис.грн.: 427,0 605,1 461,0 +178,1 -144,1
Джерело: розраховано автором за [55, 56]
55
Аналізуючи джерела формування майна ФОП СИНІКОВ А.А., можна
сказати таке:
1. Обсяг власних коштів підприємства протягом 2021 – 2022 року
коливається : на 2022 року складає 12,2% від джерел формування майна, а до
кінця 2023 року знизився на 1,8 % і склав 10,4%. Це свідчить про недостатність
власного капіталу, що значно збільшує фінансову залежність підприємства.
2. Приріст активів може відбутися в результаті збільшення поточних
зобов'язань підприємства (відхилення по рядку 2 табл.2.3), довгострокових
зобов'язань у підприємства не було.
Збільшення кредиторської заборгованості та зростання запасів у 2021 році
може свідчити про наявність операцій з товарним кредитом. Протягом 2022 –
2023 років року кредиторська заборгованість підприємства знизилася з 517,3
тис.грн. до 381,5 тис.грн.,або на 26,3% . У відношенні до позичених коштів її
сума знизилася на 5%.
Показниками оцінки майнового стану є :
– розмір активної частини основних засобів;
– коефіцієнт зносу основних засобів;
– коефіцієнт оновлення;
– коефіцієнт вибуття.
Розмір активної частини основних засобів визначається як відношення
вартості активної частини основних засобів до основних засобів.
ОЗа.ч.( поч. 2021) = (401,0 + 0) / 26,0 = 15,4;
ОЗа.ч.(поч.2022) = (594,0 + 0) / 11,1 = 53,5;
ОЗа.ч.(2023) = (447,4 + 0) / 13,6 = 32,9.
Зменшення цього показника протягом періоду, що аналізується, свідчить
про зменшення майнового потенціалу підприємства.
Коефіцієнт зносу основних засобів визначається відношенням зносу
основних засобів (р.032 балансу)до їх первісної вартості (р.031 балансу).
Кз (поч2021) = 5,4 / 7,0 = 0,77 ;
Кз (поч. 2022) = 5,8 / 7,0 = 0,83 ;
Кз (кін 2022) = 6,1 / 7,0 = 0,87 .
56
Отже знос основних засобів перевищує 50% , що є небажаним явищем
для підприємства і свідчить про погіршення стану матеріально-технічної бази
підприємства.
Коефіцієнт оновлення основних засобів – це відношення балансової
вартості основних засобів що надійшли у звітному періоді до первісної вартості
основних засобів на кінець звітного періоду. Він визначає інтенсивність
капітальних інвестицій.
За період, що аналізується основні засоби не надходили і не придбавалися
підприємством, тому коефіцієнт оновлення дорівнює нулю. Нормативним
вважається оновлення більше 10%, тому значення цього показника можна
вважати негативним явищем для підприємства.
Коефіцієнт вибуття основних засобів – це відношення балансової вартості
основних засобів, які вибули в звітному періоді до балансової вартості
основних засобів на початок звітного періоду.
Кз (2021) = (5,8 – 5,4) / 5,4 = 0,07 ;
Кз (2022) = (6,1 – 5,8) / 5,8 = 0,05 ;
Кз (2023) = (6,2 – 6,1) / 6,1 = 0,02.
Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, які
морально застарілі чи зношені і непридатні для подальшого використання.
Отже інтенсивність вибуття основних засобів на підприємстві складає у
2021, 2022 роках та першому півріччі 2023 року відповідно 7% , 5% та 2%.
Нормативне значення показника – більше 10%, тобто морально застарілі
основні засоби вибувають з експлуатації недостатньо інтенсивно. Загалом,
показники стану основних засобів характеризують його як негативний. ФОП
СИНІКОВ А.А. використовує основні засоби сторонніх організацій, що
негативно впливає на собівартість продукції (робіт, послуг,товарів). Наявна
оргтехніка потребує оновлення.
Другим етапом аналізу фінансового стану підприємства є визначення
показників оцінки фінансової стійкості. Фінансова стійкість забезпечує вільне
маневрування коштами і безперебійний процес виробництва і реалізації
продукції. До показників фінансової стійкості відносяться:
57
– коефіцієнт незалежності;
– коефіцієнт залежності;
– співвідношення залученого та власного капіталу;
– коефіцієнт маневрування;
– коефіцієнт мобільності активів.
Коефіцієнт незалежності (автономії) обчислюється відношенням
власного капіталу (р.380 Балансу) до майна підприємства(р.640):
Кн.(поч2021) = -75,3 / 427,0 = - 0,18;
Кн.(поч2022) = 73,9 / 605,1 = 0,12;
Кн.(кін2022) = 48,0 / 461,0 = 0,10.
Коефіцієнт незалежності не досягає нормативного значення ( > 0,5 ), отже
стан майна підприємства, його фінансових ресурсів та статутного капіталу є
негативним. Підприємство є фінансово нестійким та залежним від кредиторів.
Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до коефіцієнта
незалежності та становить:
Кфз.2021 = 1/(-0,18) = - 5,6;
Кфз.2022 = 1 / 0,12 = 8,3;
Кфз2023 = 1 / 0,10 = 10,0.
Коефіцієнт залученого і власного капіталу – це відношення поточних та
довгострокових зобов'язань(р.480 + р.620 балансу) до власного капіталу(р.380
балансу). За період з 2021 по 2023 рік коефіцієнт залученого і власного капіталу
складає:
Кс.2021 = (0 + 502,3) / (-75,3) = - 6,67;
Кс.2022 = (0 + 530,8) / 73,9 = 7,18;
Кс.2023 = (0 + 413,0) / 48,0 = 8,60;
Тобто на 1 грн. власних коштів на початок 2022 та 2023 року припадало
відповідно 7,18 грн. та 8,60 грн. залучених. На початку 2021 року підприємство
мало непокриті збитки.
Коефіцієнт маневрування власного капіталу показує, яка частина
власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності
підприємства.
58
Км = (р.260 - р.620)балансу / (р.380)балансу
Км 2021= (401,0 – 502,3) / (-75,3) = 1,35 ;
Км 2022= (594,0 – 530,8) / 73,9 = 0,86 ;
Км 2023 = (447,4 – 413,0) / 48,0 = 0,71 ;
Коефіцієнт маневрування власного капіталу. Коефіцієнт маневрування
власного капіталу протягом 2021 року знизився з 1,35 до 0,86 ( на 36,3%), а в
2022 році ще на 0,15 і склав на кінець 2023 року 0,71. Проте , в усіх звітних
періодах коефіцієнт маневрування власного капіталу перевищує нормативне
значення 0,5. Це є позитивним моментом у діяльності підприємства.
Коефіцієнт мобільності активів – це співвідношення оборотних активів,
витрат майбутніх періодів та усіх активів підприємства , тобто
Кма = (р.260 + р.270)балансу / (р.280)балансу.
При проведенні розрахунків отримуємо:
Кма 2021= (401,0 + 0)/427,0 = 0,94;
Кма 2022= (594,0 + 0)/605,1 = 0,98;
Кма 2023 = (447,4 + 0)/461,0 = 0,97.
Протягом 2021 року коефіцієнт мобільності активів зріс на 4,1%, а
протягом 2022 року – знизився до позначки 0,97 або на 1,0%.
Наступним етапом є визначення показників оцінки ліквідності активів:
– коефіцієнт загальної ліквідності;
– коефіцієнт абсолютної ліквідності;
– коефіцієнт швидкої ліквідності;
– співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості;
– коефіцієнт поточної платіжної готовності.
Коефіцієнти ліквідності показують здатність підприємства вчасно і в
повному обсязі погашати короткострокові та довгострокові зобов'язання
оборотними активами.
Коефіцієнт загальної (поточної) ліквідності дає загальну оцінку
ліквідності підприємства, показуючи, скільки гривень оборотних
коштів(поточних активів) припадає на одну гривню поточної короткострокової
59
заборгованості (поточних зобов'язань). Тобто його можна представити
наступним чином:
Кзл = (р.260) балансу / (р.620) балансу. Нормативне значення становить > 2.
Кзл 2021= 401,0/502,3 = 0,80 ;
Кзл 2022= 594,0 /530,8 = 1,12;
Кзл 2023 = 447,4 / 413,0 = 1,08.
Отже, платоспроможність підприємства низька. Оборотний капітал на
початку 2021 року покривав короткострокову заборгованість на 80%. До кінця
2021 року коефіцієнт загальної ліквідності зріс до 1,12, а в кінці 2022 року
знову знизився до 1,08 або на 3,7 %.
Згідно даних підприємства спостерігається приріст інших оборотних
активів, а саме товарів на складах. Низькі темпи їх реалізації свідчать про
втрату фінансової стабільності підприємства та невміле управління
активами.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) дає змогу
оцінити можливості підприємства щодо миттєвого погашення своїх
поточних зобов’язань. Його розраховують як відношення грошових коштів
і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов’язань. Нормативним
значенням коефіцієнта абсолютної ліквідності вважають рівень від 0,2 до
0,25.
За рядками Балансу коефіцієнт абсолютної ліквідності матиме вигляд:
Кал = баланс (∑рр.. 220,230,240)/Ф1(р.620). Отже,
Кал 2021=2,6/502,3 = 0,005;
Кал 2022= 0,9/530,8 = 0,001;
Кал 2023= 1,2/413,0 = 0,003.
Результати розрахунків указують на дуже низький рівень абсолютно
ліквідних активів, тобто підприємство можна назвати неплатоспроможним.
Протягом 2021 року коефіцієнт абсолютної ліквідності зменшується з 0,005 до
0,001, а протягом 2023 року – збільшується з 0,001 до 0,003.
Недостатність високоліквідних активів призвела до того, що значний
обсяг строкових зобов'язань виявився покритим активами з відносно невисокою
60
оборотністю (дебіторською заборгованістю покупців та замовників, запасами
товарно-матеріальних цінностей).
Дебіторська заборгованість теж коливається відповідно: за 2021 рік вона
збільшилась на 190,3 тис. грн., або у 2,3 рази, а за 2022 рік знизилась на 166,0
тис. грн.(майже у 2 рази). Коефіцієнт швидкої ліквідності за своїм
призначенням аналогічний коефіцієнту загальної ліквідності, обчислюється за
більш вузьким колом оборотних активів, коли з розрахунку вилучена найменш
ліквідна їхня частина – виробничі запаси. Тобто коефіцієнт швидкої ліквідності
можна представити наступним чином:
Кшл = Ф1(∑рр..150-250)/Ф1(р.620).
Нормативне значення цього коефіцієнта становить > 1.
Використовуючи дані з Балансу, отримаємо:
Кшл 2021= 348,8 / 502,3 = 0,70;
Кшл 2022= 570,3 / 530,8 = 1,07;
Кшл 2023= 428,2 /413,0 = 1,04.
Як показують розрахунки , коефіцієнт швидкої ліквідності коливається
відповідно дебіторській заборгованості : за 2021 рік зростає з 0,7 до 1,07 ( у 1,5
рази), а за 2022 рік знижується на 2,9 % і складає на 2023 року 1,04. Тобто
проблеми підприємства пов'язані з невиправданою дебіторською
заборгованістю.
Отже, коефіцієнти ліквідності вказують на високу нестачу грошових
коштів на розрахунковому рахунку та велику кількість нереалізованих товарів
на складах.
Коефіцієнт співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості
показує, наскільки кредиторська заборгованість перекривається дебіторською і
визначається наступним чином :
Ккд = (∑рр..160 - 210)балансу/ (∑рр..520-540) балансу
Ккд 2021= 164,9 / 486,9 = 0,34;
Ккд 2022= 348,5 / 517,3 = 0,67;
Ккд 2023 = 180,4 / 381,5 = 0,48.
61
Коефіцієнт менший за одиницю у всіх трьох випадках, отже
підприємство не може перекрити кредиторську заборгованість дебіторською.
Крім того, спостерігається зниження цього показника. За 2021 рік він
підвищився майже у 2 рази, а з 2022 по 2023 роки знизився з 0,67 до 0,48, або
на 28,4%.
Для оцінки ліквідності використовується також величина власних
оборотних коштів, яка розраховується:
Власний капітал + довгострокові кредити банків + довгострокові позики –
підсумок І розділу активу балансу. Величина власних оборотних коштів
характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом
покриття поточних активів підприємства(тобто активів, які мають оборотність
менше одного року).
За розрахунками величина власних оборотних коштів протягом 2022 року
була від'ємною, у кінці 2021 року склала 62,8 тис. грн., а через рік знизилася у
1,8 рази до 34,4 тис. грн.
Коефіцієнт поточної платіжної готовності показує можливість
своєчасного погашення кредиторської заборгованості. При цьому варто
виходити з того, що кредиторську заборгованість має у першу чергу покрити
дебіторська, а у відсутній частині – кошти на розрахунковому рахунку, тобто
Кплг = Розрахунковий рахунок /(Кт заборгованість – Дт заборгованість)
Розраховуючи коефіцієнт поточної платіжної готовності, отримали:
Кплг поч 2021 = 2,6 / (486,9 - 164,9) = 0,008;
Кплг поч 2022 = 0,9 / (517,3 - 348,5) = 0,005;
Кплг кін 2022 = 1,2 / (381,5 - 180,4) = 0,006.
Розрахункове значення цього показника вказує на те, що підприємство не
може вчасно погасити кредиторську заборгованість через відсутність
високоліквідних активів. Протягом 2021 року коефіцієнт поточної платіжної
готовності знизився на 37,5% , а протягом 2022 – 2023 років зріс з 0,005 до
0,006 (на 16,7%).
Результати розрахунків вищезазначених показників фінансового стану
підприємства представимо у вигляді таблиці 2.4.
62
Таблиця 2.4 – Показники фінансового стану ФОП СИНІКОВ А.А.
за 2021-2023 р.р.
Назва показника 2021 рік 2022 рік 2023 рік
А 1 2 3
1. Показники оцінки майнового стану
розмір активної частини основних засобів 15,40 53,50 32,90
коефіцієнт зносу основних засобів 0,77 0,83 0,87
коефіцієнт оновлення 0 0 0
коефіцієнт вибуття 0,07 0,05 0,02
2. Показники оцінки фінансової стійкості
коефіцієнт незалежності - 0,18 0,12 0,10
коефіцієнт залежності - 5,60 8,30 10,00
співвідношення залученого та власного - 6,67 7,18 8,60
капіталу
коефіцієнт маневрування 1,35 0,86 0,71
коефіцієнт мобільності активів 0,94 0,98 0,97
3. Показники оцінки ліквідності активів
коефіцієнт загальної ліквідності 0,85 1,12 1,08
коефіцієнт швидкої ліквідності 0,70 1,07 1,04
коефіцієнт абсолютної ліквідності 0,005 0,001 0,003
співвідношення дебіторської та 0,34 0,67 0,48
кредиторської заборгованості
Коефіцієнт поточної платіжної готовності 0,008 0,005 0,006
Джерело: розраховано автором за [55, 56]
Ділова активність означає зусилля, які підприємство докладає для виходу
на ринок продукції, праці, капіталу, тобто це виробнича і комерційна діяльність
підприємства. Показниками ділової активності є:
коефіцієнт оборотності капіталу;
коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості ;
тривалість обороту дебіторської заборгованості ;
коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості ;
тривалість обороту кредиторської заборгованості ;
63
коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів;
коефіцієнт оборотності матеріально-виробничих запасів.
Коефіцієнт оборотності капіталу є базовим для характеристики
ефективності використання капіталу. Він розраховується як відношення
чистого обсягу продажу до загального підсумку балансу. Коефіцієнт
оборотності капіталу дає уявлення про те, скільки продукції реалізує
підприємство, виходячи із наявності у неї окремої кількості активів.
Коефіцієнт оборотності капіталу у 2022 році становив 0,76. Порівняно з
2021 роком він зменшився на 1,0 у зв’язку із зменшенням величини виручки
від реалізації.
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості розраховується як
відношення величини обсягу реалізації продукції до середньої величини
дебіторської заборгованості за звітний період. Коефіцієнт оборотності
дебіторської заборгованості характеризує цілу низку господарських явищ:
відображає ефективність політики компанії з кредитування покупців з точки
зору збору оплати за реалізацію в кредит; характеризує рівень комерційного
ринку, зумовленого реалізацією товару в кредит; допомагає порівнювати умови
кредитування покупців на певному підприємстві з умовами кредитування
конкурентів та середньогалузевими.
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості у 2021 році становив
4,45, але в зв’язку зниженням обсягу виручки від реалізації продукції у 2022
році показник зменшився на 3,05 і становив 1,40. Тривалість обороту
дебіторської заборгованості розраховується шляхом ділення 365 днів на
величину коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості.
Тривалість обороту дебіторської заборгованості свідчить про те, як
швидко дебітори можуть розрахуватися з підприємством за своїми
зобов’язаннями. Даний показник розраховувався на рік. У 2021 році цей
коефіцієнт становив 82 дні. У 2022 – 2023 роках спостерігаються негативні
зрушення – збільшення тривалості обороту до 261 днів. Збільшення тривалості
обороту дебіторської заборгованості свідчить про зниження ділової активності
64
підприємства неефективну політику в кредитуванні покупців, ненадійності
партнерів.
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості розраховується як
відношення величини обсягу реалізації продукції до величини кредиторської
заборгованості.
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості у 2021 році
становив 2,11. У 2022 році спостерігається зменшення виручки від реалізації і
відповідно зниження показника на 1,33 до значення 0,78. Величина
кредиторської заборгованості розраховується як середня величина на початок і
кінець звітного періоду.
Тривалість обороту кредиторської заборгованості розраховується
діленням 365 днів на величину коефіцієнта оборотності кредиторської
заборгованості.
Тривалість обороту кредиторської заборгованості вказує на те, як швидко
підприємство може розрахуватися за своїми боргами. У 2022 році показник зріс
на 295 днів порівняно з 2021 роком і склав 468 днів. Таке зростання свідчить
про погіршення оплати кредиторам за наданими товарами, роботами,
послугами, зростання втрат на відсотках за користування кредитними коштами.
Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів розраховується
діленням чистої виручки від реалізації за звітний період на підсумок ІІ розділу
активу балансу. Він визначає число оборотів за звітний період, за який
матеріальні оборотні кошти перетворюються в грошову форму.
Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів у 2022 році
становив 0,79, що у порівнянні з 2021 роком менше на 1,0.
Коефіцієнт оборотності матеріально-виробничих запасів відображає
швидкість реалізації цих запасів. Цей коефіцієнт розраховують діленням
собівартості реалізації товарів(робіт, послуг) на середню вартість матеріально-
виробничих запасів за розрахунковий період.
Коефіцієнт оборотності матеріально-виробничих запасів у 2021 році
становив 3,2, у 2022 році – 0,96, що свідчить про його зменшення на 2,24.
Результати аналізу та розрахунку відображено у таблиці 2.5.
65
Таблиця 2.5 – Аналіз показників ділової активності ФОП СИНІКОВ А.А.
за 2022-2023 р.р.
Роки
Назва показника
2022 2023 відхилення
А 1 2 3
Коефіцієнт оборотності капіталу
1,79 0,79 - 1,00
Коефіцієнт оборотності дебіторської
4,45 1,40 - 3,05
заборгованості
Тривалість обороту дебіторської
82 261 + 179
заборгованості
Коефіцієнт оборотності кредиторської
2,11 0,78 - 1,33
заборгованості
Тривалість обороту кредиторської
173 468 + 295
заборгованості
Коефіцієнт оборотності матеріальних
1,79 0,79 - 1,00
оборотних коштів
Коефіцієнт оборотності матеріально-
3,2 0,96 - 2,24
виробничих запасів
Джерело: розраховано автором за [55, 56]
Отже, аналіз показників діяльності ФОП СИНІКОВ А.А. протягом 2022-
2023 років свідчить про зниження ділової активності підприємства.
Рентабельність – це рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках,
тобто відносний показник. Показники рентабельності характеризують
ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів
діяльності, окупність витрат. У загальній формі він обчислюється як
відношення прибутку до витрат підприємства.
Отже, у 2022 році рентабельність ФОП СИНІКОВ А.А. склала:
(149,2/912,1) х 100% =16% .
66
За результатами 2023 року підприємство понесло збитки, тому
рентабельність склала – 6,7%. Аналіз показників рентабельності ФОП
СИНІКОВ А.А. наведено в таблиці 2.6.
Таблиця 2.6 – Аналіз показників рентабельності ФОП СИНІКОВ А.А. за 2022-
2023 р.р.
Роки
Назва показника
2022 2023 відхилення
А
1 2 3
Рентабельність підприємства
16 % - 6,7% - 22,7%
Коефіцієнт рентабельності всього
капіталу 0,29 - 0,05 - 0,34
Коефіцієнт рентабельності продажу
0,14 - 0,07 - 0,21
Джерело: розраховано автором за [55, 56]
Коефіцієнт рентабельності всього капіталу підприємства визначається
співвідношенням чистого прибутку до середнього за період підсумок балансу.
Рентабельність усього капіталу за 2022 рік показує ефективність
використання всього майна підприємства. Її зниження свідчить про падаючий
попит на товар підприємства (фірми) або про перенагромадження активів.
Коефіцієнт рентабельності продажу – найпоширеніший показник цієї
групи. Його розраховують за формулою як відношення прибутку від реалізації
продукції (робіт, послуг) до виручки від реалізації продукції. Коефіцієнт
рентабельності реалізації є індикатором можливостей підприємства до
відтворення та розширення своїх виробничих процесів.
У 2022 році коефіцієнт рентабельності реалізації мав значення 0,14. Це
свідчить про існування на той час можливостей підприємства до відтворення та
розширення своїх виробничих процесів. У 2023 році діяльність підприємства
була збитковою, тому значення показника від’ємне.
67
2.3 Аналіз інноваційної діяльності підприємства
Проведемо більш детальний аналіз інноваційної діяльності підприємства,
оскільки воно є одним з передових підприємств машинобудування Черкаської
області, та спеціалізується на виготовленні оптико-механічних і оптико-
електронних приладів. Проведемо аналіз виконання науково-технічних робіт на
підприємстві (див. табл. 2.7).
Аналіз виконання науково-технічних робіт ФОП СИНІКОВ А.А. показав,
що обсяг науково-технічних робіт на підприємстві в 2022 р. порівняно з 2021 р.
знизився у 1,56 разу, а порівняно з 2018 р. – у 3,015 разу, це відбулося через
значне скорочення обсягів фінансування (на 10,68 % порівняно з 2023 р. та у
3,96 разу порівняно з 2018р.). В тому числі за рахунок коштів організацій
державного сектору – на 24,77 %, а також відсутності фінансування від
іноземних інвесторів та від організацій підприємницького сектору.
Таблиця 2.7 – Виконання науково-технічних робіт у 2018-2023 роках
Роки
Показники, тис. грн
2018 2019 2020 2021 2022 2023
Загальний обсяг робіт,
190,85 283,33 279,41 452,26 234,36 150,00
у тому числі
- виконано власними
190,85 283,33 260,49 437,22 122,13 150,00
силами
Обсяг фінансування,
153,87 253,14 247,82 396,61 111,96 100,00
у тому числі
- власні кошти 139,11 245,65 27,78 102,98 69,42 88,00
- кошти бюджету 6,25 1,50 - - - -
- кошти іноземних
8,5 5,9 10,9 5,7 - -
інвесторів
- кошти організацій
- - 23,55 14,4 - -
підприємницького сектору
Джерело: розраховано автором за [46, 55, 56]
68
В 2023 р. обсяг виконання наукових та науково-технічних робіт
власними силами становив 224,5 тис. грн., а внутрішні витрати на наукові та
науково-технічні роботи – 197,2 тис. грн.
Таблиця 2.8 – Виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських
робіт у 2021-2023 роках
Показник 2021 2022 2023
Обсяг виконання наукових та науково- 122,9 150,0 224,5
технічних робіт власними силами тис.грн
Внутрішні витрати на наукові та науково- 30,6 88,5 197,2
технічні роботи тис.грн
Витрати на дослідження і розробки, 111,4 - -
виконані сторонніми виконавцями тис.грн
Джерело: розраховано автором за [46, 55, 56]
Підприємство в останні три роки співпрацює з багатьма вітчизняними
установами, які використовують інноваційні технології, серед яких:
- ДП НВК «Прогрес»
- ТОВ «Одрі»
- КП «ДПЦК»
- ТОВ СКБ «Авікос»
- ТОВ «Новаторбуд»
- ПП «Ківі Пласт»
- ТОВ «Резинопласт»
- ПП ВКФ «Полімер»
- ТОВ «Кемікл Юкрейн»
- ТОВ ВМК «Валмпак»
- ТОВ ТД «Пакс»
В роботі проведений аналіз привабливості машинобудівної галузі,
показники наведені у таблиці 2.9.
69
Таблиця 2.9 – Аналіз привабливості інноваційних галузей
Критерій Питома
Рейтинг Оцінка Обґрунтування
привабливості вага
Великий розмір ринку,
Розмір ринку 0,2 5 1
приблизно 5000 млн.грн
Прогнозний темп зростання
Прогнозний темп ринку низький, це зумовлено
0,1 2 0,2
зростання ринку обмеженим доступом на
світовий ринок
Історична Низький рівень рентабельності
передбачувана 0,15 3 0,45 підприємств, який приблизно
діяльність становить 7%
Рівень конкуренції досить
високий. Хоча підприємства
Рівень конкуренції 0,15 3 0,45
розташовані так, що вони не
конкурують між собою
Збільшення цін на сировину та
Можливі загрози 0,1 2 0,2
енергоносії
Досить високі вимоги до
Вимоги до рівня
технологій, хоча існує
технології та 0,05 2 0,1
проблема недостачі
капіталовкладень
капіталовкладень
Вплив регулювання
соціальної та 0,15 3 0,45 Обмеження законодавства
економічної політики
Разом 1 - 3,05
Джерело: розраховано автором за [29, 46, 55, 56]
Як видно з таблиці 2.9, галузь в Черкаській області є досить привабливою
для ефективної діяльності. Для досягнення прибутковості у цій галузі важливо
знати потенційні можливості, а також слабкі та сильні сторони діяльності
підприємства.
Внутрішні сильні сторони дозволяють підприємству використовувати
можливості зовнішнього середовища, а слабкі сторони вказують на можливі
70
небезпеки з боку зовнішнього оточення, які можуть виникнути, якщо
керівництво не розробить запобіжні заходи. Виходячи з оцінки внутрішнього
стану підприємства та дослідженого зовнішнього оточення, проведемо аналіз
діяльності ФОП СИНІКОВ А.А.(таблиця 2.10).
Таблиця 2.10 – SWOT-аналіз ФОП СИНІКОВ А.А.
Аспект
Сильні сторони Слабкі сторони
середовища
збільшення обсягу реалізації зросла собівартість продукції на
продукції на 32% 54,5%
Прибуток та
зросла вартість активів: зниження рівня прибутку на 4%
витрати
необоротних – на 0,037% та
оборотних на 2%
фінансове становище платоспроможність підприємства
підприємства стабільне (коеф. низька (коеф. розрахункової
Фінанси фінансової стійкості становлять ліквідності становлять 1,07 та
0,87 та 0,89 та відповідають 1,19; коеф. покриття 0,71 та 0,73,
нормативу) що нижчі за норматив)
підприємство має потужний старіння кадрів (середній вік
кадровий потенціал (75% працівників складає 47 років)
Персонал працівників мають вищу освіту) знизився рівень продуктивності
праці на 0,4 тис. грн./ оосбу або на
1%
розвинута техніко-технологічна структура витрат на НДДКР є
база, постійно проводяться деформованою до потреб ринку
НДДКР
НДДКР (87,98% витрат – на
спецпродукцію)
налагоджена організаційна консервативність та
структура негнучкість організаційної
Організаційна
структури
структура
низька результативність деяких
підрозділів
розроблено рекламну продукцію та відсутність маркетингового відділу
Маркетинг
проспекти, існує сайт
Джерело: розраховано автором за [29, 46, 55, 56]
71
Найсуттєвіше на стан справ будь-якого підприємства впливає зовнішнє
середовище прямого впливу. Проаналізуємо вплив зовнішніх факторів прямої
дії на підприємство (таблиця 2.11).
Таблиця 2.11 – Аналіз впливу факторів зовнішнього середовища прямої дії
Фактори Вплив факторів
1. Конкуренти:
- поява нового конкурента; -
- підвищення активності вже існуючих конкурентів; -
- погіршення ринкових позицій конкурента. +
2. Споживачі:
- поява постійних прихильників продукції; +
- орієнтація споживача на вітчизняного виробника; +
- віддавання переваг продукції конкурента. -
3. Постачальник:
- підвищення ціни на сировину;
-
- поява нових постачальників з дешевою і якісною
+
сировиною
Джерело: розраховано автором за [46, 55, 56]
Характеризуючи споживачів, перш за все потрібно зробити аналіз більш
загальних макрокритеріїв сегментації, потім – факторів змінних виробництва,
потім ситуаційних факторів, особистих характеристик. Таким чином, ринок
було послідовно сегментовано відповідно до критеріїв географічне розміщення
(ресурсне забезпечення); галузева належність; фінансове становище.
Проаналізувавши сильні та слабкі сторони підприємства, а також
визначивши фактори, що впливають на діяльність підприємства, можна зробити
висновок, що ФОП СИНІКОВ А.А. має значну загрозу повязану із воєнними
діями. Тому для того, щоб підприємство єфективно функціонувало, потрібно
підіймати саме інноваційний потенціал.
72
Отже, виходячи з даного аналізу підприємство має задовільний стан:
ведуться певні інноваційні розробки, в останні роки освоєні нові технологічні
процеси. Але з аналізу також видно, що основний профіль підприємства
складає спеціальна продукція – яка в попередні роки була затребувана не дуже
високо. Але в даний час знову необхідна країні. Підприємство частково
змінювалось під впливом зовнішніх факторів (споживчий попит та державна
політики). З таблиць наведених в аналізі видно, що ФОП СИНІКОВ А.А.,
розтрачував свій науковий потенціал на товари народного споживання, замість
того щоб займатися розробкою інноваційних товарів.
Рівень інноваційного розвитку підприємства знайдемо за допомогою
коефіцієнта витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт (КНТР),
що показує частку витрат на виконання НТР у загальному обсязі випуску
продукції підприємства. Знаходиться даний коефіцієнт за формулою [47]:
КНТР = ВНТР/Р, (2.1)
де Р – загальний випуск продукції підприємства, грн;
ВНТР – валові витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт,
грн.
Розрахунок рівня інноваційного розвитку підприємства за 2021-2023 роки
наведено в таблиці 2.12.
Таблиця 2.12 – Рівень інноваційного розвитку
ФОП СИНІКОВ А.А. у 2021-2023 р.р.
Показник Роки Абсолютне відхилення
2021 2022 2023 2022/2021 2023/2022
Коефіцієнт витрат на
виконання наукових
та науково-технічних
робіт 0,36 0,076 0,068 -0,283 -0,009
Джерело: розраховано автором за [46, 55, 56]
73
Висновки до розділу 2
Аналіз демонструє, що протягом 2021-2023 року частка виготовлення
спорядження зменшилася на 20%, частка інших видів торгівлі коливалася в
межах 10-30%, ремонт спорядження у 2023 році не проводився, (загалом
знизилася на 23%). Це пов'язано із втратою значного сектору ринку збуту через
війну в Україні.
Як видно з розрахунків, значення коефіцієнту витрат на виконання
наукових та науково-технічних робіт знизилось у 2023 та 2022 роках порівняно
з 2021 роком. Це свідчить про зниження рівня інноваційного розвитку
підприємства. Тому для підвищення інноваційного потенціалу підприємства
необхідно збільшити суму витрат на виконання наукових та науково-технічних
робіт завдяки реалізації інноваційних проектів.
Прийняття обгрунтованих, оптимальних управлінських рішень
неможливе без попереднього проведення всебічного, глибокого економічного
аналізу діяльності організації. Отже, аналіз господарської діяльності
організацій можна розглядати як одну з найважливіших функцій управління
або, як основний метод обгрунтування рішень по керівництву підприємствами.
В умовах ринкових відносин в економіці аналіз господарської діяльності
покликаний забезпечити високу прибутковість і конкурентоспроможність
підприємства як в найближчій, так і в більш далекій перспективі. Результати
проведеного даного економічного аналізу будуть використані для
обгрунтовання стратегії по підвищенню інноваційного потенціалу.
74
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ФОП СИНІКОВ А.А.
3.1 Розробка заходів з підвищення ефективності інноваційної діяльності с
урахуванням світового досвіду
В умовах нестабільної політичної та військової ситуації держава повинна
зрозуміти важливість підтримки своїх підприємств, особливо тих, що
займаються виготовленням інноваційних товарів. Адже від функціонування
таких підприємств залежить не тільки економічний розвиток регіону, а й якість
життя громадян. Підприємству в свою чергу необхідно розширити пошук нових
напрямків, виробництва продукції, що відповідає потребам, якості, надійності
та споживчого попиту.
Підвищення ефективності інноваційної діяльності з урахуванням
світового досвіду є важливою задачею для бізнесу та держав. Ось кілька
шляхів, які можуть допомогти у цьому процесі:
- Аналіз та вивчення світового досвіду: Почніть з того, щоб детально
вивчити досвід успішних компаній та країн у галузі інновацій. Розгляньте їхні
стратегії, підходи до управління та ресурси, які вони вкладають у дослідження
та розвиток.
- Співпраця зі світовими партнерами: Розвивайте міжнародні
партнерства з компаніями та науковими установами з інших країн. Це може
допомогти обмінюватися ідеями та технологіями, а також отримувати доступ
до нових ринків та ресурсів.
- Залучення міжнародних експертів: Запрошуйте світових фахівців та
консультантів з інновацій, які мають досвід у впровадженні передових
технологій та методів.
- Формування інноваційної культури: Сприяйте створенню в
компанії культури, яка підтримує та заохочує інновації. Підкреслюйте
важливість творчого мислення, відкритості до нових ідей та швидкої реакції на
зміни.
75
- Інвестування в дослідження та розробку: Відводьте достатньо
ресурсів на дослідження та розвиток нових продуктів та технологій. Світовий
досвід показує, що це інвестування може вивести компанію на новий рівень
конкурентоспроможності.
- Створення інноваційних команд: Створіть спеціальні групи або
відділи, відповідальні за інноваційну діяльність, і надайте їм достатньо волі та
ресурсів для роботи над новими ідеями.
- Моніторинг та оцінка результатів: Постійно відстежуйте результати
вашої інноваційної діяльності, оцінюйте їх вплив на бізнес та вчасно вносьте
корективи в стратегію [40, 67, 71, 72].
Як ми побачили у 1, 2 розділі роботи, надзвичайно важливу роль у
стимуванні інноваційної діяльності малих та середніх підприємств відіграють
податки. Зменшуючи податковий тиск, підприємства отримують кошти на
розвиток інноваційних напрямів своєї діяльності. Податки відіграють важливу
роль у стимулюванні інноваційних підприємств і розвитку інноваційної
діяльності загалом. Ось деякі способи, якими податки можуть впливати на
інноваційні підприємства:
- Зменшення податкових ставок: Зниження ставок податків, таких як
корпоративний податок, податок на прибуток від інтелектуальної власності або
податок на додану вартість, може стимулювати інноваційну активність
підприємств. Низькі податкові ставки можуть збільшити прибутковість
інноваційних проектів і залучити більше інвестицій.
- Податкові кредити і льготи: Уряди можуть надавати податкові
кредити і льготи для інноваційних підприємств, що здійснюють дослідження і
розробки або вкладаються в інноваційні проекти. Це може зменшити витрати на
інновації і створити стимул для більшого інноваційного розвитку.
- Підтримка інвестицій: Податкові вигоди для інвесторів, які
фінансують інноваційні підприємства, можуть привертати більше капіталу в
інноваційний сектор. Це може бути здійснене через вкладення коштів в
підприємства, що працюють в інноваційних галузях або з використанням інших
інструментів, які підтримують інвестиції.
76
- Амортизація та витрати на дослідження і розробки: Деякі країни
надають інноваційним підприємствам можливість амортизувати витрати на
дослідження і розробки, що дозволяє зменшити обсяги оподаткування. Це може
бути важливим стимулом для зростання інвестицій у науково-дослідну
діяльність.
- Податкові знижки на інтелектуальну власність: Деякі країни
надають пільги підприємствам, які володіють інтелектуальною власністю або
користуються нею. Це може стимулювати розвиток нових технологій та
інноваційних продуктів.
Узагальнюючи, податки можуть впливати на інноваційні підприємства,
залежно від того, як вони налаштовані та які пільги та стимули надаються
урядом. Вірна податкова політика може сприяти зростанню інноваційної
активності, створювати конкурентні переваги для країни та сприяти розвитку
нових технологій і продуктів.
Експерти Всеукраїнської профспілки трудящих мігрантів в Українї та за її
межами порівняли Український податковий кодекс із законами інших країн.
Аналітики Світового банку оприлюднили свіжу глобальну доповідь «Податкові
платежі» [40, 46, 67, 71, 72].
Звіт охоплює 183 країни і дає можливість порівняти податкові умови
ведення бізнесу в усьому світі. Країни ранжуються за сприятловістю ведення
бізнесу з 1 по 183 місця. Індекс є середнім показником країни по 9 індикаторам,
кожен індикатор має рівну вагу. Це: реєстрація підприємств, отримання
дозволів на будівництво; реєстрація власності; кредитування; захист інвесторів;
оподаткування; міжнародна торгівля; забезпечення виконання контрактів;
ліквідація підприємств. Порівняння України щодо конкретних показників з
більшістю країн просто вражають. По простоті процедур сплати податків ми на
181 місці серед 183 вивчених держав. За даними Світового банку, кількість
платежів українських підприємств і громадян до бюджету є найбільшою в світі
(таб. 3.1).
77
Таблиця 3.1 – Індекс податкового тиску країн світу за зростанням в
2021 році
Держави Податковий
індекс
ОАЕ, Бах рейн, Кувейт, Саудівська Аравія, Багами, Оман, Македонія, 1,3 – 1,9
Гонконг, Катар, Румунія
Естонія, Лебанон, Словаччина, Вірменія, Сінгапур 2,0 – 2,1
Ірландія, Болгарія, Чилі, Латвія, Камбоджі, Грузія 2,3
Угорщина, Литва, Ісландія, Киргизія, Польща, Туркменістан 2,4
Кіпр, Молдова, Албанія, Канада, Чехія, Росія 2,5
Узбекистан, Болівія, Таджикистан, Боснія та Герцоговина, Парагвай 2,6
Хорватія, Мавританія, Беліз, Бразилія, Непал 2,8
Швейцарія, Ботсвана, Домініканська Респ., Україна, Капе-Верді, Ангола 2,9
Великобританія, США, Іспанія, Китай, Індія, Франція, Німеччина 3,1 – 4,1
Чад, Північна Корея 4,9 – 5,0
Джерело: [40, 41, 52, 71, 72]
«Незважаючи на економічний спад, процедура сплати податків стає все
легшею в усьому світі. З 2021 року 60% країн внесли значні зміни, щоб
платити податки стало простіше. Притому 40 економік домоглися значних
реформ у минулому році», – стверджується в доповіді. З 2021 року податкові
платежі зменшилися в середньому на 5%, час, необхідний для здійснення
звітності, – на тиждень, а кількість платежів майже на чотири, – підрахували
аналітики Світового банку. Вище за нас в останній десятці латиноамериканські
та африканські країни – Ямайка, Панама, Гамбія, Болівія, Венесуела, Чад,
Конго, а нижче тільки Центральноафриканська Республіка і Білорусь. У
першій же десятці за простотою сплати Мальдіви, Катар, Гонконг, Сінгапур,
Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Ірландія, Оман, Кувейт і
Канада. Інші показники теж свідчать: поширені у світі уявлення про
процвітання арабо-мусульманських країн лише завдяки нафті занадто
поверхневі. Не тільки природа, а й уряди цих держав, зробили багато для того,
щоб світовий капітал йшов туди зі своїми проектами. На відміну, скажімо, від
України, яка дожила до світового рекорду за кількістю податків і зборів – 135.
За цим показником знущання над підприємцями наша держава посіла перше
місце з кінця – 183 е. Якщо у нас 135 податкових платежів, то у Швеції – всього
два. У Гонконзі, Катарі і на Мальдівах – по три. У Норвегії є чотири таких
78
податку – у державний і місцеві бюджети, в Сінгапурі – п’ять, Мексиці та
Східному Тиморі – по шість, по сім – у Китаї, Латвії, Франції і екзотичних
країнах Маврикія і Кірібаті [40, 46, 67, 71, 72].
За часом, який підприємства і підприємці в середньому витрачають на
здійснення податкової звітності та сплату податків, ми опинилися на 174-му
місці – 657 годин на рік. Отже, в цьому пункті в Україну «прогрес»: десятку
найгірших у світі ми не замикаємо, а очолюємо. Нижче нас Мавританія, Чад,
Білорусь, Венесуела, Нігерія, В’єтнам, Болівія і Бразилія.
Зате зовсім не відбирає у підприємців час податкове адміністрування на
Мальдівах. Інші члени клубу кращих у цій номінації держав такі: Об’єднані
Арабські Емірати (12 годин на рік – у 55 разів менше часу, ніж в Україні),
Катар і Бахрейн (по 36 годин на рік), Багами і Люксембург (58 і 59 годин,
відповідно), Оман (62), Швейцарія (63), Ірландія (76), Сейшели (76) і
Саудівська Аравія (79).
Щорічно авторитетний американський аналітичний центр Heritage
Foundation проводить дослідження за 50 незалежними показниками економічної
свободи в 161 країні світу. Результати зводяться в єдиний Індекс економічної
свободи. Так от, незважаючи на те, що Українї присвоєно почесне 99 місце і
звання країна «в основному не вільна», з точки зору розрахованого в рамках
дослідження індексу податкового навантаження, України отримала середній і
дуже ліберальний індекс у 2,9, зайнявши 44-49 позицію разом із Швейцарією. У
таких країнах як Великобританія, США, Франція, Німеччина податковий тягар
значно вищий. З іншого боку Україна лідирує за податкового навантаження в
Східній Європі і колишніх радянських країнах. А в той час як у нас податок на
прибуток сплачується в 25%, в Грузії, Вірменії та Киргизії ставка
корпоративного податку – 20%, а в Естонії взагалі 0%. Обійшли нас грузинські
побратими і в нашому розрекламованому податок з фізичних осіб. У нас він
15%, а в них 12%. Хоча зрозуміло податкова ставка лише вершина айсберга.
Насправді податковий тиск необхідно вважати, виходячи з бази оподаткування
певних доходів або майна, і, причому не одним податком, а всіма податками і
зборами, що припадають на один об’єкт [46, 67, 71, 72]. .
79
Ще складніше скорегувати податковий тиск прямих податків по
відношенню до непрямих. ПДВ (VAT), податок з обороту (sales tax), акцизи,
мита і різноманітні цільові збори настільки викривляють формулу
співвідношення отриманих доходів до загального їх оподаткування, що
порівняти податкове навантаження різних країн стає дуже складно. При цьому
в різних регіонах ще й діють різні системи податкового кредиту, сплачених
непрямих податків. Приміром, в Україні використовується європейська система
ПДВ, заснована на Шостій Директиві ЄС, а в США і Японії використовується
дещо інша система у вигляді податку з обороту [40, 46, 67, 71, 72].
Наведемо податкові пільги, які доступні для інноваційних підприємств в
Україні наразі:
- Податкова знижка на прибуток: Деякі інноваційні підприємства
можуть користуватися податковою знижкою на прибуток або податковими
вигодами, які передбачають зменшення ставки корпоративного податку. Це
може становити стимул для інвестицій в інноваційну діяльність.
- Амортизація витрат: Українське законодавство дозволяє
амортизувати витрати на інноваційні основні фонди, що допомагає зменшити
оподаткування та сприяє інвестиціям у дослідження і розробки.
- Податкові пільги для ІТ-компаній: Інформаційні технології є однією
з ключових галузей інновацій в Україні, і для ІТ-компаній діють спеціальні
податкові режими та пільги, які сприяють розвитку сектору.
- Відшкодування податку на додану вартість (ПДВ): Деякі
інноваційні підприємства можуть отримувати відшкодування ПДВ за певними
видами діяльності та витратами.
- Податкове стимулювання для інноваційних стартапів: Україна
також ввела спеціальні правила та пільги для інноваційних стартапів, зокрема
звільнення від податку на прибуток.
80
3.2. Податкові інструменти стимулювання розвитку інноваційної діяльності
Зменшуючи податковий тиск, підприємства отримують кошти на
розвиток інноваційних напрямів своєї діяльності. Тому в останньому розділі
зосередились на наступних заходах з підвищення ефективності інноваційної
діяльності ФОП СИНІКОВ А.А. А саме: перехід на систему автоматичного
відшкодування ПДВ; перехід на квартальний податковий період з податку на
додану вартість; поповнення обігових коштів шляхом отримання фінансової
допомоги.
Перший і надзвичайно ефективний шлях оптимізації ПДВ, це, звичайно,
Перехід на систему автоматичного відшкодування.
1. Перехід на систему автоматичного відшкодування ПДВ.
Основним нововведенням у процедурі бюджетного відшкодування ПДВ,
відповідно до Податкового кодексу, є запровадження механізму автоматичного
відшкодування ПДВ сумлінним платникам.
Автоматичне відшкодування податку на додану вартість
регулюватиметься спеціально розробленою комп’ютерною програмою. За
словами Голови Державної податкової служби України Віталія Захарченка,
термін переходу на повний режим автоматичного відшкодування ПДВ
залежить більше не від податківців, а від прозорості роботи безпосередньо
підприємців. Адже комп’ютерна програма, яка здійснює відбір тих, хто має
право на автоматичне відшкодування ПДВ, працює без втручання людини.
Система автоматичного відшкодування ПДВ передбачає його повернення
платникам з позитивною бізнес-репутацією, в тому числі тим, хто інвестує
кошти в розвиток економіки України, створює робочі місця, сплачує податки на
території нашої країни.
Критерії, яким необхідно відповідати для отримання такого бюджетного
відшкодування, викладені в пункті 200.19 статті 200 Податкового кодексу
України. Також Державна податкова адміністрація наказом від 25.01.2022 № 42
81
затвердила Порядок визначення відповідності платника податків критеріям,
що надають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування.
− По-перше юридичні та фізичні особи мають бути включені до
Єдиного державного реєстру платників податків. Тобто, суб’єкт
підприємництва повинен знаходитися за місцем своєї реєстрації та не
перебувати у стадії банкрутства.
− Наступний критерій – сума завищення податкового кредиту над
податковими зобов’язаннями контрагентів не повинна перевищувати 10%
заявленої суми бюджетного відшкодування.
− Також підприємства, які претендують на отримання автоматичного
бюджетного відшкодування, не повинні мати податкового боргу.
− Є в Кодексі вимога і щодо середнього рівня зарплати на
підприємствах – він має не менше ніж у 2,5 рази перевищувати мінімально
встановлений законодавством рівень.
− Крім того, щоб мати право отримати відшкодування податку в
автоматичному режимі, потрібно відповідати одному з трьох критеріїв: або
мати понад 20 працівників, або вищий за середньогалузевий рівень сплати
податку на прибуток, або щоб залишкова балансова вартість основних фондів
перевищувала суму, заявлену до відшкодування за попередні 12 календарних
місяців.
Для своєчасного отримання бюджетного відшкодування суб’єктам
господарювання необхідно вживати заходи для досягнення критеріїв, які
надають право на його отримання в автоматичному режимі. У першу чергу
переглянути розмір виплати заробітної плати найманим працівникам, а також
необхідність придбання товарів у платників, які мають статус ризикових.
Орган ДПС протягом 15 календарних днів після граничного строку подання
звітності встановлює в автоматизованому режимі відповідність платника ПДВ
указаним критеріям.
Якщо платник не відповідає критеріям і в нього немає права на таке
відшкодування, орган ДПС зобов’язаний протягом 17 календарних днів, що
настають за граничним строком подання звітності, повідомити його про
82
прийняте рішення і надати детальні пояснення та розрахунки за
недотриманими критеріями.
У свою чергу платник може оскаржити таке рішення. Якщо ж орган ДПС
не направив платникові податків повідомлення в встановлений строк,
вважається, що платник ПДВ відповідає критеріям, що дають право на
автоматичне бюджетне відшкодування.
Переваги автоматичного бюджетного відшкодування: Переваги
отримання автоматичного бюджетного відшкодування очевидні: – упродовж 20
календарних днів, наступних за граничним терміном отримання податкової
декларації, проводиться камеральна перевірка суб’єктів господарювання, які
відповідають критеріям сумлінності. Та протягом ще 30 днів в ході
позапланової виїзної документальної перевірки у разі встановлення підстав, які
свідчать, що розрахунок бюджетного відшкодування було зроблено з
порушенням норм податкового законодавства. Перелік таких причин
затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2021 р.
N1238. Крім того, до 3 днів скорочено строки надання органу
Держказначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає
автоматичному відшкодуванню з бюджету. Який, у свою чергу, повинен
протягом 3 операційних днів перерахувати суму бюджетного відшкодування на
банківський рахунок платника податків. Для решти платників збережено 5-
денний термін.
Процедура автоматичного відшкодування ПДВ втілена на практиці з
впровадження податкового кодексу. За даними ДФС в Черкаській області, за
результатами декларування у листопаді 2023 року 82 платники Черкаської
області виконали всі умови Податкового кодексу України щодо автоматичного
бюджетного відшкодування та отримали право на автоматичне бюджетне
відшкодування на загальну суму 0,5 млн. гривень. Інші 52 платники не
виконали одну або більше вимог. Основні з них – недосягнення середньої
заробітної плати у 2,5 раза більше, ніж мінімальна, (ПАТ «Азот» – 28,5 відс. за
нульовою ставкою при заявці за травень 2023 року – 18,4 млн.грн. (47,4 відс. від
83
травневої заявки). При цьому відсутні підприємства, які не виконали лише
один критерій – наявність розбіжностей або наявність податкового боргу. Ми
вважаэмо за доцільне здійснити спробу перевести підприємство на
автоматичний режим відшкодування ПДВ.
Проаналізуємо, чи відповідають фінансово-економічні показники ФОП
СИНІКОВ А.А. критеріям, дотримання яких необхідно для отримання даного
режиму.
- Сума завищення податкового кредиту над податковими
зобов’язаннями контрагентів не повинна перевищувати 10% заявленої суми
бюджетного відшкодування. ФОП СИНІКОВ А.А. за період діяльності з 2021
по 2023 роки жодного разу не мав від’ємного значення об`єкту оподаткування
більше 10%. За період 2021-2023 р.р. ФОП СИНІКОВ А.А. заявляло до
відшкодування в 3 податкових періодах (квітень, травень 2021 року та січень
2022 року). Сума заявлена до відшкодування складала 310 000 грн.
- Не відповідає вимогам автоматичного відшкодування ПДВ рівень
оплати праці персоналу – на ФОП СИНІКОВ А.А. Так згідно Податкового
Кодекса середній рівень зарплати на підприємстві має не менше ніж у 2 рази
перевищувати мінімально встановлений законодавством рівень. Отже,
мінімальна заробітна плата становить 8000 грн. Згідно змін, привнесених
податковим кодексом, ставка Єдиного соціального внеску склала для ФОП
СИНІКОВ А.А. – 38,5% (згідно переліку, встановленого законом України «Про
збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне
страхування» №2464-VI, 08.07.2021р.).
Проведемо розрахунки:
- Середня оплата праці на підприємстві (виходячи з мінімального рівня
оплати праці в розмірі 6700 грн. на місяць та вимог податкового кодексу щодо
автоматичного відшкодування ПДВ) повинна становити [9; 28, 72]:
Оп1 = По(мін)*2,5, де (3.1)
Оп(мін) - мінімальна оплата праці згідно діючого законодавства.
Оп1= 8000*2=16000 грн.\міс.
84
- Розрахуємо рівень оплати праці на ФОП СИНІКОВ А.А. Так згідно
податкових декларацій з прибутку за 1 квартал 2023 року, витрати на оплату
праці склали: Додаток СВ до рядка 05.1 Податкової декларації з податку на
прибуток підприємства Прямі витрати на оплату праці – 57053 грн\квартал).
Додаток AB до рядка 06.2 Податкової декларації з податку на прибуток
підприємства – адміністративні витрати на оплату праці адміністративного
персоналу – 70027 грн.\квартал. Середня оплата праці на співробітника за 1
квартал 2023 року склала [9; 28, 72] :
Оп факт= (Оп пр + Оп ад.)/ (3місяці * Ч пр.), (3.2)
де Оп пр – прямі витрати на оплату праці;
Оп ад. – витрати на оплату праці адміністративного персоналу;
Ч пр. – кількість працюючого персоналу.
Оп факт = (57053 + 70027) / 3*3 = 14120 грн./міс.
Таким чином, Середня оплата праці на співробітника за 1 квартал 2023
року склала 14120 грн/міс.
- Наступним етапом розрахуємо витрати, пов`язані з підвищенням оплати
праці до рівня, необхідного для отримання автоматичного відшкодування ПДВ:
Необхідність підвищення оплати праці в середньому складає [9, 28, 72]:
Н= Оп1 - Оп факт = 15000 – 14120 = 880 грн. (3.3)
Тобто місячний фонд оплати праці складатиме:
Витрати, пов`язані з підвищенням оплати праці до рівня, необхідного для
отримання автоматичного відшкодування ПДВ розрахуємо наступним чином
[9, 28, 71]:
Витр= Н*ЄСВ*Чпр., (3.5)
де ЄСВ – єдиний соціальний внесок,який становить 38,5% для виду
діяльності ФОП СИНІКОВ А.А.
Витр= 880*0,385*3=10164,4 грн.
Зауважимо, що з індивідуальної оплати праці стягується 3,6 % єдиного
соціального внеску, а наступним етапом підля відрахування суми єдиного
85
соціального внеску – оподатковується 15% ПДФО. Але ці кошти
утримуються з фізичних осіб – найманих працівників, тому вони не
враховувались нами при виведенні витрат.
2.Перехід на щоквартальний податковий період звітування з ПДВ.
В даний час ФОП СИНІКОВ А.А. застосовує місячний податковий період
з ПДВ. Проте Закон України про ПДВ передбачає і квартальний податковий
період для цього виду податку. При цьому жодних особливостей розрахунку
податкових зобов'язань та заповнення декларації немає: при квартальному
звітному періоді діють такі самі правила, як i при місячному періоді. Перехід на
квартальний податковий період з ПДВ є одним з видів оптимізації податкових
схем, що базується на методі відстрочення податкового платежу. Строки
подання податкових декларацій i сплати податкових зобов'язань залежно від
звітного періоду, що застосовується, показано в таблиці 3.2.
Таблиця 3.2 – Строки подання податкових декларацій i сплати податкових
зобов'язань залежно від звітного періоду
Показник Місячний період Квартальний період
1 2 3
Граничний строк подання Протягом 20 календарних Протягом 40 календарних
податкової декларації днів, наступних за останнім днів, наступних за останнім
днем звітного (податкового) днем звітного (податкового)
періоду (абз. «а» п. п. 4.1.4 періоду (абз. «б» п. п. 4.1.4
Податкового кодексу) Податкового кодексу)
Граничний строк сплати Протягом 10 днів, Протягом 10 днів, наступних
податкових зобов'язань наступних за останнім днем за останнім днем граничного
граничного строку для строку для подання
подання декларації (тобто декларації (тобто протягом
протягом 30 днів від дня 50 днів від дня закінчення
закінчення звітного місяця) звітного кварталу)
Джерело: складено автором за [55, 72]
З таблиці 3.2 видно, що перехід на квартальний податковий період з ПДВ
86
дає можливість відстрочити подання податкової декларації з ПДВ та сплату
податкового зобов'язання на тривалий період часу. Проте для застосування
даного податкового періоду існують певні обмеження.
Згідно п.п. 7.8.2 Податкового кодексу [11], звітний (податковий) період як
у фізичних, так i у юридичних ociб, може дорівнювати календарному кварталу,
якщо обсяг оподатковуваних операцій за попередні дванадцять місячних
податкових періодів не перевищував 300 тисяч гривень.
Слід звернути увагу на розрахунок обсягу оподатковуваних операцій.
ДФСУ в своїх листах [29, 24] дотримується думки, що для розрахунку гра-
ничного обсягу беруться до уваги операції (без урахування ПДВ), що
обкладаються ПДВ як за ставкою 20 %, так i 0 %, у тому числі експортні
операції, а також операції, звільнені від оподаткування.
Не включаються до розрахунку лише операції, що не є об'єктом
оподаткування відповідно до п. 3.2 Закону про ПДВ. Отже, щоб визначити, чи
має право ФОП СИНІКОВ А.А. на перехід до квартального податкового
періоду з ПДВ, необхідно просумувати ряд.5.1 декларації з ПДВ підприємства
за останні 12 місяців. Вихідні дані та результат підрахунку представимо у
вигляді таблиці 3.3.
Таблиця 3.3 – Обсяг оподатковуваних операцій ФОП СИНІКОВ А.А. за останні
дванадцять місяців.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
Джерело: складено автором
Обсяг Звіт-ний
оподатковуваних Період, міс
опера-цій, грн.
8909
17466
5167
11542
9792
7583
16114
7063
36677
14106
86547
11323
232289 Разом
87
Як видно з таблиці 3.3 обсяг оподатковуваних операцій ФОП
СИНІКОВ А.А. за останні дванадцять місяців складає 232289 грн., що не
перевищує ліміту, встановленого законодавством.
Тобто підприємство має право на перехід на квартальний податковий
період з податку на додану вартість. Для цього необхідно разом із декларацією
за останнiй податковий період календарного року подати Заяву про вибір
квартального звітного (податкового) пepioдy, форму якої наведено в додатку 1
до Порядку №166 (Постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 №
166 затверджено порядок функціонування електронної системи закупівель )[26,
31, 49, 52, 72].
При цьому в декларації про ПДВ проставляється позначка про подання
такої Заяви. Квартальний податковий період починає застосовуватися з
першого податкового періоду наступного календарного року.
Подання Заяви про вибір зберігає за платником податків право
застосовувати квартальний період до моменту досягнення ним граничного
обсягу оподатковуваних операцій – 300 тис. грн. (без урахування ПДВ), або до
кінця поточного податкового року, якщо такий обсяг оподатковуваних операцій
не досягнуто.
При цьому платник податків, який у поточному році звітував
поквартально та бажає застосовувати квартальний перiод i в наступному році,
також має подати Заяву про вибiр. Для того, щоб визначити економічний ефект
від такого вибору, визначимо спочатку строк відстрочки по сплаті податкових
зобов'язань після переходу на квартальний податковий період.
Використовуючи табл.3.3 складемо календарний план граничного строку
подачі декларацій по ПДВ (виходячи з положень п.п. 7.8.2 Податкового кодексу
України та п.п. 9.1. Господарського кодексу України) та сплати податкових
зобов'язань при місячному та квартальному податкових періодах [40, 46, 67,
72]. Для одного кварталу він матиме вигляд, представлений в таблиці 3.4:
88
Таблиця 3.4 – Календарний план граничного строку подачі декларацій
по ПДВ та сплати податкових зобов'язань при місячному та квартальному
податкових періодах
Звітний Місячний період Квартальний період Відстрочка платежу
період Граничний Граничний Граничний Граничний Для Для
строк подачі строк строк строк подачі сплати
звітності сплати подачі сплати звітності зобов'я-
зобов'язань звітності зобов'язань зань
А 1 2 3 4 5 6
Січень 20.11.2023 02.12.2023 10.02.2023 20.05 79 днів 79 днів
Лютий 20.12.2023 02.01.2024 10.02.2023 20.05 51 день 51 день
Березень 20.01.2024 30.01.2024 10.02.2023 20.05 20 днів 20.днів
Джерело: складено автором
Для трьох інших кварталів розрахунки матимуть аналогічний вигляд.
Тобто для податкового зобов'язання першого місяця кожного кварталу
матимемо відстрочку сплати платежів на 79 днів, для другого – 51 день, для
третього – 20 днів. Похибку можуть складати 1-2 дні , коли останній день
подачі звітності чи сплати податку припадає на вихідний день і, згідно п.п. 4.1.5
Податкового кодексу [12] граничний термін подачі чи сплати переноситься на
наступний за вихідним операційний(банківський) день.
Тобто при переході на квартальний період з ПДВ ФОП СИНІКОВ А.А.
могла отримати відстрочку платежів по податкових зобов'язаннях у сумі 5284
гривні – на 79 днів; у сумі 6617 гривень – на 51 день; у сумі – 2832 гривні – на
20 днів.
3. Поповнення обігових коштів підприємства шляхом отримання
поворотної фінансової допомоги.
Коефіцієнти ліквідності, розраховані у другому розділі, вказують на
високу нестачу грошових коштів на розрахунковому рахунку та велику
кількість нереалізованих товарів на складі.
Товари, що знаходяться на балансі підприємства, мають специфічний
характер: вони отримані в результаті демонтажу списаного обладнання,
89
трубопроводів, технологічних площадок та придбавалися в основному
підприємствами для виробничих потреб. Тому їх реалізація в наш час є
проблематичною, навіть за ціною собівартості. До того ж при продажу товарів
у підприємства виникне об'єкт оподаткування податком на прибуток та
податком на додану вартість.
В зарубіжній практиці поширена думка, що частка власного капіталу
повинна бути не меншою за 50%. Тобто на кінець 2023 року вона повинна була
складати 461,0*50%=230,5 тис.грн. З врахуванням наявних власних коштів,
необхідно поповнити капіал на:230,5-48,0=182,5 тис.грн.
Як один з шляхів зменьшення податкових зобов`язань з одночасним
поповненням оборотних коштів вважаємо за доцільне запропонувати
отримання поворотної фінансової допомоги. Податкове законодавство в цьому
випадку звільняє суб'єкт господарювання від сплати податків. Це підтверджено
у Податковому кодексі України. В розділі «Про податок на додану вартість»
визначається , що такі суми не є об'єктом оподаткування податком на додану
вартість [40, 46, 67, 72].
3.3 Оцінка ефективності запропонованих інноваційно-орієнтованих заходів
Розрахуємо фінансовий ефект від переходу на систему автоматичного
відшкодування ПДВ:
В результаті переходу на запропоновану систему, відшкодування коштів
для ФОП СИНІКОВ А.А. прискориться на 40 днів (30 днів камеральна
перевірка+30 днів позапланова – 20 днів у випадку автоматичної системи).
Економічний ефект від даної пропозиції за рік виразимо через коефіцієнт
оборотності обігових коштів Коб.
Він визначається формулою (3.6) [9, 28, 72]:
Коб = В/Со, (3.6)
де Со – середній залишок обігових коштів;
В – виручка від реалізації.
За минулий рік коефіцієнт оборотності обігових коштів склав:
90
Коб = 352,2 / 520,7 = 0,676.
З формули 3.6 виручка від реалізації [9, 28]:
В = Коб х Со. (3.7)
Сума відшкодованих коштів збільшить річний середній залишок
оборотних коштів таким чином (формула 3.8) [9; 28, 72] :
n Спі х Дпі
Со1Со
Д , (3.8)
і 1
де :
Спі – сума і-го відшкодування;
Дпі – скорочення періоду і-го відшкодування;
n – кількість відшкодованих платежів.
Д – кількість днів у періоді.У нашому випадку Д = 365.
Тоді виручка від реалізації при незмінному коефіцієнті оборотності
становитиме [9, 28] :
В1 = Коб х Со1 ;
В1 = 0,676 х (520,7 + (310*40)/365) = 0, 676 х 554,7 = 374,95 тис. грн.
Е = В1 – В – Витр = 374,95 – 352,2 – 0,302 = 22,448 тис. грн.
Отже, перехід на систему автоматичного відшкодування ПДВ зможе
збільшити обсяг реалізації продукції (товарів,робіт, послуг) на 22,448 тис. грн.
щорічно, при цьому чим більше буде заявлена сума до відшкодування – ти м
більше буде зростати економія.
Розрахуємо фінансовий ефект від переходу на квартальний податковий
період з податку на додану вартість.
Економічний ефект від даної операції за рік виразимо через коефіцієнт
оборотності обігових коштів Коб.
Він визначається формулою (3.9) [9, 28, 72]:
Коб = В/Со, (3.9)
де Со – середній залишок обігових коштів;
В – виручка від реалізації.
За минулий рік коефіцієнт оборотності обігових коштів склав:
Коб = 352,2 / 520,7 = 0,676.
91
З формули 3.10 виручка від реалізації [9; 28, 72]:
В = Коб х Со. (3.10)
Сума відстрочених податкових платежів збільшить річний середній
залишок оборотних коштів таким чином (формула 3.11) [9; 28, 72] :
n Спі х Дпі
Со1Со
Д , (3.11)
і 1
де: Спі – сума і-го платежу; Дпі – період відстрочки і-го платежу; n –
кількість податкових платежів; Д – кількість днів у періоді.У нашому випадку Д
= 365.
Тоді виручка від реалізації при незмінному коефіцієнті оборотності
становитиме :
В1 = Коб х Со1 ;
В1 = 0,676 х (520,7 + (5,284 х 79 + 6,617х51 + 2,832х20)/365) =
= 0, 676 х 522,92 = 353,50 тис. грн.
Е = В1 - В = 353,5 - 352,2 = 1,3 тис. грн.
Отже, перехід на квартальний період з ПДВ зможе збільшити обсяг
реалізації продукції (товарів,робіт, послуг) на 1,3 тис. грн. та скоротити час на
подання звітності до органів ДФС.
Розрахуємо фінансовий ефект від поповнення обігових коштів шляхом
отримання фінансової допомоги. Отже, при поповненні обігових коштів за
рахунок отримання поворотної фінансової допомоги, підприємство зможе
уникнути сплати податку на прибуток та податку на додану вартість Для
визначення суми зекономлених коштів , складемо наступні формули [9; 28, 72]:
Пнп = Спнп х Свн , (3.12),
де:
Спнп – ставка податку на прибуток. На даний час Спнп = 18%;
Свн – сума внеску до статутного фонду.
ПДВ = Спдв х Свн, (3.13)
де:
Спдв – ставка податку на додану вартість. На даний час Спдв = 20%.
Підставляючи дані у формули (3.4) і (3.5), отримаємо:
92
Пнп = 182,5 х 18% = 32,85 тис. грн.;
ПДВ = 182,5 х 20% = 36,5 тис. грн.
Витрати, що понесе підприємство при внесенні змін до Статуту
незначні:
- на послуги нотаріуса – близько 600 грн.;
- інші витрати – близько 200грн.
Отже, загальна сума економії складе:
32,85 + 36,5 – 0,8 = 68,55 тис.грн.
Отримати позику в 182,5 тис.грн. надзвичайно проблематично , адже банк
з огляду на фінансовий стан підприємства кредиту не видасть.
При отриманні поворотної фінансової допомоги від платника податку на
прибуток підприємство має нарахувати суму процентів, умовно нарахованих на
суму допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у
розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний
день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги та
включити їх до валового доходу. Ця сума процентів є безповоротною. Після
проведених розрахунків та обгрунтувань основні результуючі показники
наведемо в таблиці 3.4.
Таблиця 3.4 – Економічний ефект від впровадження пропозиції
Показник До Після Економічний ефект
впровадження впровадження тис. грн. %
пропозиції пропозиції
А 1 2 3 4
Перехід на квартальний
податковий період з податку 352,20 353,50 2,83 0,37
на додану вартість
Поповнення обігових
коштів шляхом отримання 47,0 128,625 68,55
фінансової допомоги
Перехід на систему
автоматичного
відшкодування ПДВ, 352,20 374,95 22,448 6,3
виручка, тис.грн.
Джерело: складено автором
93
Висновки до розділу 3
Отже за результатами вивчення теорії та практики стимулювання
інноваційної діяльності малих та середніх підприємств країн світу, отримано
висновок про надзвичайно важливу роль податків. Зменшуючи податковий
тиск, підприємства отримують кошти на розвиток інноваційних напрямів своєї
діяльності. Тому в останньому розділі зосередились на наступних заходах з
підвищення ефективності інноваційної діяльності ФОП СИНІКОВ А.А. А саме:
Поповнення обігових коштів шляхом отримання фінансової допомоги. Перехід
на систему автоматичного відшкодування ПДВ. Перехід на квартальний
податковий період з податку на додану вартість.
Отже, в результаті внесення пропозицій щодо оптимізації податкових
схем на ФОП СИНІКОВ А.А. отримали :
застосовуючи квартальний податковий період з податку на додану
вартість підприємство зможе відстрочити податкові платежі у сумі 5284 гривні
– на 79 днів; у сумі 6617 гривень – на 51 день; у сумі – 2832 гривні – на 20 днів
та використати їх у обороті обігових коштів.
при поповненні обігових коштів шляхом отримання поворотної
фінансової допомоги підприємство зможе зекономити на податку на додану
вартість та податку на прибуток у загальній сумі 68,55 тис.грн.
– шляхом переходу на режим автоматичного відшкодування ПДВ СГД
отримає 22,448 тис. грн.або 6.3 % від сум відшкодованого ПДВ становитиме
економічний ефект. Загальний економічний ефект від запропонованих заходів
складатиме 105,37 тис.грн. Зменшуючи податковий тиск, підприємства
отримують кошти на розвиток інноваційних напрямів своєї діяльності. Таким
чином, реалізація даних заходів призведе до підвищення інноваційного
потенціалу ФОП СИНІКОВ А.А., а також в цілому підвищить ефективність
виробничо-господарської діяльності підприємства.
94
ВИСНОВКИ
1. В першому розділі роботи вивченно теоретичні основи активізації
інноваційної діяльності малих підприємств як тригер конкурентноздатності.
Мінливість ринкового середовища зумовила необхідність застосування
інноваційного підходу до системи господарювання на підприємстві. Інновація –
це суспільно-технічний економічний процес, що через практичне використання
ідей і винаходів приводить до створення кращих по своїх властивостях виробів,
технологій, прибуток і поява яких на ринку може принести доданий
прибуток. Інновація охоплює весь спектр видів діяльності – від досліджень і
розробок до маркетингу.
2. Здійснено ознайомлення із світовим досвідом та проблемами
впровадження інновацій в умовах ринкової економіки (Великобританія, США,
Франція, Німеччина, Швеція, Швейцарія, Південна Корея, Японія) країни
засноваіу на альтернативній моделі розвитку (Таїланд, Чилі, Туреччина,
Португалія, Йорданія). Сформульовані та диверсифіковані форми
стимулювання інноваційної діяльності різних країн світу.
3. Проведено вивчення питань щодо сутності інноваційної діяльності
МСБ, основних джерел забезпечення її розвитку, розгляд стратегій
інноваційного розвитку та методики оцінювання інноваційного потенціалу, що
використовують розвинені країни світу.
4. Субєктом господарської діяльності, на прикладі якого здійснено
дослідження, є ФОП СИНІКОВ А.А. зареєстроване 10 листопада 2016 року.
ФОП СИНІКОВ А.А. (WindGene Composit Studio), займається: виготовленням
та ремонтом спорядження для ектремальних видів спорту (кайтсьорфінг,
гідрофойлінг, сноукайтинг, вінгфойлінг, сноубордінг тощо) із композитних
матеріалів. Проведена організаційно-господарська характеристика діяльності
підприємства.
5. Для оцінки інноваційного потенціалу компанії та джерел
забезпечення його розвику, здійснений аналіз виробничо-господарської
95
діяльності ФОП СИНІКОВ А.А. та аналіз інноваційної діяльності
підприємства.
6. Підвищення ефективності інноваційної діяльності з урахуванням
світового досвіду є важливою задачею для бізнесу та держав. Запропоновано
групу шляхів, які можуть допомогти у цьому процесі. Отже за результатами
вивчення теорії та практики стимулювання інноваційної діяльності малих та
середніх підприємств країн світу, отримано висновок про надзвичайно важливу
роль податків. Запропоновано групу податкових інструментів, які позитивно
вплинуть на розвиток інноваційних підприємств.
7. Обрано три заходи зі стимулювання інноваційної діяльності ФОП
СИНІКОВ А.А. А саме: – поповнення обігових коштів шляхом отримання
фінансової допомоги; – перехід на систему автоматичного відшкодування ПДВ;
– перехід на квартальний податковий період з податку на додану вартість.
Проведені необхідні розрахунки щодо можливості їх впровадження.
8. Здійснена оцінка ефективності запропонованих заходів стимулювання
інноваційної діяльності, результати отримали : При поповненні обігових коштів
шляхом отримання поворотної фінансової допомоги підприємство зможе
зекономити на податку на додану вартість та податку на прибуток у загальній
сумі 68,55 тис.грн. Застосовуючи квартальний податковий період з податку на
додану вартість підприємство зможе відстрочити податкові платежі у сумі 5284
гривні – на 79 днів; у сумі 6617 гривень – на 51 день; у сумі – 2832 гривні – на
20 днів та використати їх у обороті обігових коштів. Шляхом переходу на
режим автоматичного відшкодування ПДВ СГД отримає 22,448 тис. грн.або 6.3
% від сум відшкодованого ПДВ становитиме економічний ефект. Загальний
економічний ефект від запропонованих заходів складатиме 105,37 тис.грн.
Зменшуючи податковий тиск, підприємства отримують кошти на розвиток
інноваційних напрямів своєї діяльності. Таким чином, реалізація даних заходів
призведе до підвищення інноваційного потенціалу ФОП СИНІКОВ А.А., а
також в цілому підвищить ефективність виробничо-господарської діяльності
підприємства.
96
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Алімов О. М. Інноваційний потенціал – сукупні можливості
національної економіки по досягненню цілей збалансованого розвитку
[Електронний ресурс] / О. М. Алімов, В. В. Микитенко // Продуктивні сили
України. – № 1. – 2007. – C. 135 – 150. – Режим доступу до журн. :
http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/NacGosp/2021/Alimov_Mikitenko.pdf.
2. Артем’єв Б. В. Проблеми оцінки інноваційного потенціалу
підприємства / Б. В. Артем’єв // Вісник Східноукраїнського національного
університету ім. В. Даля : Зб. наук. праць. – 2007. – Ч.2, № 4 (98). – C. 7 – 11.
3. Бидик А. Г. Визначення стратегічного потенціалу
конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств / А. Г. Бидик //
Економіка АПК. – 2019. – № 4. – C. 105 – 110.
4. Бінюк Ю. В. Світовий та вітчизняний досвід управління стратегічним
потенціалом підприємства в системі підвищення рівня
конкурентоспроможності/ Ю. В. Бінюк //Режим доступу:
http://sumdu.telesweet.net/doc/lections/Strategiya-pidpriemstva/index.html
5. Благодєтєлєва-Вовк С. Л. Можливості розвитку та можливості занепаду
в контексті інноваційної діяльності суспільства [Електронний ресурс]. /
С. Л. Благодєтєлєва-Вовк. – 2009. – Режим доступу : http://www.blagodeteleva-
vovk.com/economics/growth/growth.htm.
6. Блонська В. І. Методичні підходи до оцінки потенціалу підприємства у
ході формування стратегічних переваг [Електронний ресурс] / В. І. Блонська,
С. Я. Нагірна // Збірник науково-технічних праць Національного лісотехнічного
університету України. – С. 150 – 155. – Режим доступу до журн. :
http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/19_2/150_Blonska_19_2.pdf.
7. Бодров В. Г. Інноваційно-інвестиційна модель сталого розвитку
національної економіки : навч.-метод. матеріали / В. Г. Бодров, В. О. Гусєв,
В. Ф. Мартиненко. – К. : НАДУ, 2010. – 60 с.
97
8. Болюх М. А. Економічний аналіз : [Навч. посібник] / М. А. Болюх, В.
З. Кучерський, М. І. Горбаток ; За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. – К.
: КНЕУ, 2001. – 540 с.
9. Боярко І. М. Інвестиційний аналіз / І. М. Боярко [Електронний ресурс]
// Режим доступу :
http://pidruchniki.ws/15860415/investuvannya/statistichniy_ymovirnisniy_metod_ots
inki_rizikovanosti_investitsiynih_proekti.
10. Гавва В. Н. Потенціал підприємства : формування та оцінювання :
Навчальний посібник / В. Н. Гавва, Е. А. Божко – Київ: Центр навчальної
літератури, 2021. – 224 с.
11. Гашан Н. Державна підтримка фінансування інновацій / Н. Гашан //
Економіка України. – 2010. - № 8. – с. 44-49.
12. Господарський кодекс України [Електронний ресурс] Режим
доступу: zakon.rada.gov.u
13. Градов А. П. Экономічна стратегія фірми / под ред. А. П. Градова. –
Х. : Спеціальна література, 2021. – 589 с.
14. Добикіна О. К. Потенціал підприємства : формування та оцінка :
Навчальний посібник /О. К. Добикіна, В. С. Рижиков, С. В. Касьянюк,
М. Є. Кокотько, Т. Д. Костенко, А. А. Герасимов – К.: Центр учбової
літератури, 2008. – 208 с.
15. Єннер Т. Створення та реалізація потенціалу успіху як ключове
завдання інноваційного менеджменту [Електронний ресурс] / Т. Єннер //
Менеджмент та маркетинг. – 2020. – № 2/99. – Режим доступу до журн. :
http://vasilievaa.narod.ru/ptpu/15_2_99.htm.
16. Жежуха В. Й. Показники оцінювання стану інноваційної діяльності
та інноваційної активності [Електронний ресурс] / В. Й. Жежуха // Науковий
вісник НЛТУ України. – Вип. 19.13. – 2010. – Режим доступу до журн. :
http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/19_1_Zezucha_19_13.pdf.
17. Жук Л. А. Господарське право : Навчальний посібник // Л. А. Жук, І.
Л. Жук, О. М. Неживець – К. : Кондор, 2003. – 400с.
98
18. Іванілов О. С. Інноваційний потенціал підприємства [Електронний
ресурс] / О. С. Іванілов, О. М. Таряник // Економіка, фінанси, право. – № 12. –
2004. – С. 5 – 7. – Режим доступу до журн. :
http://masters.donntu.edu.ua/2020/iem/syrovaya/library/article8.htm.
19. Івахненко В. М. Курс економічного аналізу : [Навч.-метод. посібник
для самост. вивч. диск.] / В. М. Івахненко – К. : КНЕУ, 2000. – 263 с.
20. Ігнатієва І. А. Методологічні аспекти управління стратегічним
потенціалом підприємства / І. А. Ігнатієва // Проблеми науки. – 2006. – № 1. –
С. 8 – 12.
21. Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком проблеми,
концепції, методи : навч. посіб / С. М. Ілляшенко. – Суми : Університетська
книга. – 2003. – 278 с.
22. Капаруліна М. С. Стратегічно-орієнтовані концепції визначення
ефективності діяльності підприємств / М. С. Капаруліна // Теоретичні та
прикладні питання економіки. Збірник наукових праць. – Випуск 9. – К. :
Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. – С. 324 –328.
23. Кібук Т. М. Алгоритм оцінки стратегічного потенціалу підприємства
[Електронний ресурс] / Т. М. Кібук // Економічні науки / 6. Маркетинг та
менеджмент. – Режим доступу до журн. :
http://www.rusnauka.com/29_NNM_2009/Economics/36063.doc.htm.
24. Кірдіна О. Г. Інноваційний ресурс підвищення
конкурентоспроможності національної економіки [Електронний ресурс] /
О. Г. Кірдіна // Вісник Хмельницького національного університету. – 2020. – №
1. – T. 1. – Режим доступу :
http://nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchnu_ekon/2020_1_1/095-102.pdf.
25. Ковтун О. І. Стратегія підприємства : Навч. пос. / О. І. Ковтун –
Львів : Новий світ – 2000, 2006. – 388 с.
26. Краснокутська Н. С. Методологічні основи оцінювання реалізації
потенціалу підприємства [Електронний ресурс] / Н. С. Краснокутська //
Академічний огляд. – 2022. – № 1 (32). – С. 67 – 72. – Режим доступу до журн. :
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ao/2020_1/12.pdf.
99
27. Краснокутська Н. С. Потенціал підприємства : формування та
оцінка : Навчальний посібник / Н. С. Краснокутська. – Київ : Центр навчальної
літератури, 2006. – 352 с.
28. Kolomytseva O., Pavlovska A. The role of universities in the national
innovation system. Baltic Journal of Economic Studies, Volume 6 Number 1. Riga:
Publishing House «Baltija Publishing», 2021 – Р. 51-58 (Web of Science) DOI:
10.30525/2256-0742/2021-6-1-51-58
29. Лапин Е. В. Оцінка економічного потенціала підприємства : моногр. /
Е. В. Лапин. – Суми : Унів. кн., 2004. – 260 с.
30. Лапин Е. В. Економічний потенціал підприємства як економічна
категорія / Е. В. Лапин // Науковий вісник Чернівецького торговельно-
економічного інституту КНТЕУ. – Вип. ІІ : «Економічні науки». – 2002. – С.
380 – 385.
31. Мартюшева Л. С. Інноваційний потенціал підприємства як об’єкт
економічного дослідження / Л. С. Мартюшева, В. О. Калишенко // Фінанси
України. – № 10. – 2002. – С. 61 – 66.
32. Мешко Н. П. Інвестиційно-інноваційний потенціал регіону : критерії
оцінки та проблеми формування [Електронний ресурс] / Н. П. Мешко //
Економічний простір. – № 10. – 2009. – С. 78 – 88. – Режим доступу до журн. :
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/2009_10/meshko.pdf.
33. Микитенко В. В. Діагностика стратегічного потенціалу підприємства
/ В. В. Микитенко, І. А. Ігнатієва // Вісник економічної науки України. – 2006. –
№ 2. – С. 77 – 80.
34. Митрофанов Г. В. Фінансовий аналіз : навч. посібник //
Г. В. Митрофанов, Г. О. Кравченко, Н. С. Барабаш, О. Ю. Большакова,
І. Г. Кириченко. – К. : КНТЕУ, 2002. – 301 с.
35. Міщенко А. П. Стратегічне управління : [Навчальний посібник]. / А.
П. Міщенко – К. : «Центр навчальної літератури», 2004. – 336 с.
36. Назарова Г. В. Організаційні інновації в структурі перебудови
підприємства / Г. В. Назарова // Проблеми науки. – 2003. - № 8. – с.41-48.
100
37. Наукова та інноваційна діяльність в Україні за 2022. Стат. зб. – К.
: ДП «Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України». – 2023. – 305 с.
38. Отенко И. П. Методологічні основи управління потенціалом
підприємства: наукове видання / И. П. Отенко. – Харьков : ХНЭУ, 2004. – 216 с.
39. Офіційний web-сайт Державного комітету статистики України.
[Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.ukrstat.gov.ua).
40. Павловська А.С. Економічний вплив смарт-спеціалізації регіонів на
ділове середовище України. Економiка i органiзацiя управлiння: наук. журн.
Вінниця: Донецьк. нац. ун-т ім. Василя Стуса, 2021. Вип. 1(37). С. 6–15
41. Панкова Л. І. Світовий досвід інноваційної кластерної моделі
розвитку регіонів: економічні інтереси та пріоритети адаптації в Україні. Polish
science journal. Poland, Warsaw: Sp. z o. o. «iScience», 2020. № 12 (21). P. 27–37.
42. Pankova L. I., Finagina O. V. Innovative cluster policy in the conditions
of growing the capacity of globalization: regions of the world. Annali d’Italia. 2021.
№ 10. Vol. 3. Florence, Italy. P. 28–40. 14. Pankova L. I. Smart specialization as a
modern direction of development of cluster policy and economy of regions of
Ukraine. Business and Economics: сoll. of sci. articles. Verlag SWG imex GmbH
Nuremberg, Germany, 2020. P. 119–122
43. Покропивний С. Ф. Економіка підприємства : [Підручник] / За заг. ред.
С. Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К. : КНЕУ, 2001. – 528 с., іл.
44. Покропивний С. Ф. Ефективність інноваційно-інвестиційної діяльності
/ С. Ф. Покропивний, А. П. Новак. Збірник науково-методичних матеріалів. – К.
: КНЕУ, 2002. – 184 с.
45. Примак Т. О. Економіка підприємства : [Навч. посібник]. / Т. О.
Примак – К. : Вікар, 2002. – 178 с.
46. Рєпіна І. М. Підприємницький потенціал : методологія оцінки та
управління / І. М. Рєпіна // Вісник Української академії державного управління
при Президентові України. – 1998. – № 2. – С. 262 – 271.
47. Сабадирьова А. Л. Організація оцінки вартості потенціалу
підприємства / А. Л. Сабадирьова // Вісник Хмельницького національного
університету, 2010. – № 4. – Т.2. – С. 127 – 130.
101
48. Савченко С. Конкурентоспроможність підприємства / С. Савченко
// Науковий вісник ДПА України. - 2002. -№3
49. Сергеєв В. І. Оперативне фінансове планування на підприємстві / В. І.
Сергеєв. – Х. : Фінанси та статистика, 2002. – 288 с.
50. Сідун В. А. Економіка підприємства : [Навч. посібник]. / В. А. Сідун,
Ю. В. Пономарьова – К. : Центр навчальної літератури, 2013. – 436 с.
51. Стратeгiя рoзвитку Чeркаськoї oбластi дo 2022 рoку (зi змiнам,
внeсeними рiшeнням oбласнoї ради вiд 28.12.2022 №12-1/VI) [Eлeктрoнний
рeсурс] / Чeркаська oбласна дeржавна адмiнiстрацiя – Рeжим дoступу :
http://www.oda.ck.ua/docs/prog/Strategiya2023.pdf.
52. Стратегія економічного та соціального розвитку України «Шляхом
європейської інтеграції» на 2010-2022 роки [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://uspishnaukraina.com.ua/nsa/151.html.
53. Сутиріна С. Визначення місця стратегічного потенціалу в управлінні
підприємством / С. Сутиріна // Економіст. – 2008. – № 2. – С. 45 –47.
54. Сущенко Е. А. Характеристика потенціала підприємства/
Е. А. Сущенко // Вісник Східноукраїнського національного університету. –
2002. – № 5 (51). – С. 239 – 244.
55. Україна в цифрах. Державний комітет статистики України:
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.ukrstat.gov.ua/
56. Україна: офіційна звітність підприємств [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : https://smida.gov.ua/
57. Федонін О. С. Потенціал підприємства : формування та оцінка :
навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / О. С. Федонін, І. М. Рєпіна,
О. І. Олексюк. – К. : КНЕУ, 2006. – 261 с.
58. Федоренко О. В. Інноваційна складова потенціалу машинобудівного
підприємства / В. І. Химич, О. В. Федоренко // Формування ринкової
економіки. Збірник наукових праць. Спец. вип. Економіка підприємства : теорія
і практика. – Ч. ІІ. – К. : КНЕУ, 2020. – С. 361 – 369.
102
59. В. В. Поддубняк. Соціальні трансформації та особливості їх
інституціоналізації в українському суспільстві / О. В. Фінагіна, В. В. Поддубняк
// Управління проектами та розвиток виробництва. - 2012. - № 4. - С. 142-146
60. Химич В. І. Eкoнoмiка сучаснoї України. Навчальний пoсiбник / В. І.
Химич, I. В. Бакум. – К. : Кoндoр, 2010. – 426 с.
61. Химич В. І. Роль і місце підприємств, фірм (компаній) та їх
кластерів в сучасній економіці / В. І. Химич // Збiрник наукoвих праць ЧДТУ. –
Чeркаси, 2022. – Вип. 33. Ч.1. – C. 5 – 19 (Сeрiя : Екoнoмiчнi науки).
62. Химич В. І. Управлiння пoтeнцiалoм пiдприємства В. І. Химич,
I. В. Бакум. – Чeркаси : ЧДТУ, 2006. – 400 с.
63. Химич В. І. Фoрмування стратeгiї зрoстання нацioнальнoї eкoнoмiки
/ Химич В. І. // Збiрник наукoвих праць ЧДТУ. – Чeркаси, 2010. – Вип. 24. – С.
3 – 10 (Сeрiя : Eкoнoмiчнi науки).
64. Хаустова К. М. Теоретичні засади оцінки інвестиційно-інноваційного
потенціалу підприємства в контексті стратегічного підходу [Електронний
ресурс] / К. М. Хаустова // Науковий вісник НЛТУ України. – Вип. 19.4. – 2010.
–– С. 299 – 304. – Режим доступу до журн. :
http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/19_4/299_Chaustowa_19_4.pdf.
65. Хурятов В. І. Економіка України в глобальному світі / Хурятов В. І. //
Збірник наукових праць ЧДТУ. – Черкаси, 2021. – Вип. 29. Ч. ІІ. – С. 3 – 10
(Серія : Економічні науки).
66. Цал-Цалко Ю. С. Витрати підприємства : [Навч. посібник]. / Ю. С.
Цал-Цалко – Київ : ЦУЛ, 2013. – 656 с.
67. Черняєва О. В. Методологічні засади формування стратегічного
потенціалу підприємства / О. В. Черняєва, Г. В. Гаврилова // Вісник Донецького
університету економіки та права [Електронний ресурс]. – № 1. – 2020. – С. 92 –
95. – Режим доступу до журн. :
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vdie/2020_1/files/15.pdf.
68. Чумаченко М. Г. Економічний аналіз : навч. посіб. / М. Г. Чумаченко.
– К. : КНЕУ, 2001. – 204 с.
103
69. Шершньова З. Є. Стратегічне управління : навч. посібник /
З. Є. Шершньова, С. В. Оборська. – К. : КНЕУ, 2009. – 384 с.
70. Щодо фінансових механізмів структурних змін у промисловому
секторі. Аналітична записка [Електронний ресурс] / Національний інститут
стратегічних досліджень при Президентові України. – Режим доступу:
http://www.niss. gov.ua/articles/460/.
71. Щодо порівняльного аналізу податкових систем зарубіжних країн
та України [Електронний ресурс] Режим доступу:
https://economyandsociety.in.ua/
72. Щодо сплати податків. Податковий вісник України. [Електронний
ресурс] Режим доступу: https://cabinet.tax.gov.ua/news/